Туристичний журнал "Робінзон" №10-11 Романтика...

КолонКа редаКції

3

№10-11 (78) 2015 рокуЖурнал

для справжніх мандрівників

Головний редактор:антоніна ломачук (+38 050) 443-17-46

[email protected]

Дизайн:Василь Саулко

над номером працювали:олена Семченко

анна ВовкВолодимир ломачук

Вікторія линник

Відділ реклами: (+38 050) 375-90-15

[email protected]@ukr.net

Журнал зареєстровано Міністерством юстиції

серія КУ 336-032 від 28.10.2006Засновник та видавець

ФоП ломачук а. В.

адреса редакції:02166, м. Київ

пр-т лісний, 35, оф. 135www.robinzon.kiev.ua

Кольороподіл та друк:ТоВ «інтертехнологія»вул. Сім’ї Сосніних, 3

044 237 66 64044 502 41 79

наклад: 10 000 примірниківПеріодичність: щомісяцярозповсюдження: безкоштовно

За рекламну інформацію відповідає рекламодавець.

Відповідальність за достовірність фактів, власних назв та імен,

інших відомостей несуть автори.

ТревелСіМ Онлайн:

відтепер можливо дзвонити!

З 01.11.2015 р. для картки вигідного інтернету ТревелСіМ Онлайн доступні вхідні, вихідні дзвінки та смс у 201 країні!

Картка ТревелСіМ Онлайн має відмінні від звичайної ТревелСімки тарифи, дзвінки з Канади та СШа лише $0,29/хв.

Ви маєте можливість обрати один з двох способів користування інтернетом у роумінгу з карткою ТревелСіМ Онлайн:

- користуєтесь GPRS за звичайними тарифами, які починаються від $0,25 за 1Mb. Зручний інтервал тарифікації в багатьох країнах – 1 Кb, дозволяє додатково економити на з’єднаннях;

- активуєте додаткові пакетні пропозиції з іще нижчими тарифами, що дозволить користуватися GPRS у роумінгу за ціною від $0,05 за 1Mb у ~ 60 країнах!

детальніше про умови пакетів дізнайтесь на Online.TravelSim.ua.

ЗалишаєМОСь ЗаВЖДи на ЗВ’яЗКу!

4

Шлях робінЗона

Володимир лОМачуК Фото автора

5

РОМанТика вузькОкОлійОк


Що вважати національною спадщиною? Прикладів, очевидно, можна навести чимало – від старовинних храмів до творів літератури, звичаїв та традицій. але дехто вважає, що залізниця і потяги – це також наці-ональна спадщина. наприклад, подивіться на ситуацію з вузькоколій-ними залізницями в австрії, німеччині, Британії. Там багато туристів, волонтерів і багато позитивних здобутків у галузі.

6


7


У Карпатському краї за ча-сів австро-Угорщини роз-почався активний розвиток регіональної промисловості, і насамперед, лісопереробної та лісозаготівлі, що супро-воджувалося будівництвом вузькоколійних залізниць. За період від 1890 до 1960 року у Західній Україні побудова-но чимало таких залізниць. У 1960 році довжина ліній вузь-кої колії сягнула майже 1000 км, а потім, зі зростанням у лісозаготівлях питомої ваги автомобільного транспор-

ту, вузькоколійки втратили своє панівне становище. Процес демонтування вузькоколійок тривав до 2000 року. Сьогодні в Прикарпатському регіоні збереглися три колишні лісові вузькоколійні залізниці: бескид-ська, Вигодська та осмолода-дирів (частина колиш-ньої брошнівської системи).

Та туристичною атракцією можна назвати тільки Вигодську вузькоколійку, якою за будь-якої погоди ходить «Карпатський трамвай», возить туристів, охочих пооглядати мальовничі карпатські краєвиди. Вузькоколійка посеред гір, яка раніше перевозила лісорубів, а тепер катає туристів казковими куточ-ками Карпат: таємничими болотами, гідрологіч-ними пам’ятками природи, цілющими джерелами, урочищами. Трамвайчик неспішно везе вас вздовж берегів екологічно чистої ріки Мізунка казковими місцями, що іноді перетворюються на справжню екзотику, особливо коли гори нависають над потя-гом, а колія повторює серпантин ріки і проходить так близько до краю берега, що здається, ніби потяг ось-ось пірне у воду.

8

Шлях робінЗона Колись, на початку XX сто-ліття, цією дорогою із селища

Вигода щопонеділка вирушали на роботу в гори місце-ві лісоруби. цілий тиждень вони працювали і лише в п’ятницю ввечері поверталися додому. але поміж тими двома рейсами був іще один: посеред тижня жінки не витримували тривалої розлуки з чоловіками, тож що-середи вузька колія доставляла жіноцтво в обійми сво-їх половинок. Принаймні таку історію тепер розпові-дає заввідділу туризму ТоВ «Уніплит» любомир яцків під час подорожі «туди, куди ніхто, крім нього, не заїж-джає» екскурсійним потягом «Карпатський трамвай». хоча серед тих, хто вже мав приємність познайоми-тись, він відомий як «Пан «ні фіга – ні фіга».

Теперішній маршрут туристичного потяга значно коротший, і поїздка триває лише чотири години. але цього часу цілком досить, щоб оглянути місцеві крає-види, познайомитися з тутешніми цікавинками та по-вернутися до санаторіїв Моршина чи Трускавця, звідки здебільшого прибувають до Вигоди великі екскурсійні групи. до послуг туристів пропонують і затишний ва-гон СВ – кабіна на три чверті зайнята м’якими ком-фортабельними кріслами, а одна чверть перебуває у розпорядженні машиніста, і вагон-кабріолет, у якому зберіглася нижня частина та дах, а стінки на рівні вікон просто зрізані. Згодом планується приєднати до них вагон-кафе, VIP-вагон та 4 спальні вагони.

Перша дивовижа – руїни адміністративної будівлі тартака часів «бабці австрії» на березі річки Мізунь-ки, попри яку й прокладена вузькоколійна залізниця. Сто років тому це був «офіс» барона леопольда Поп-пера фон Подгарі, який ще 1873 року перебрався з рід-ної Угорщини до Галичини. бізнес у барона в карпат-ських лісах пішов добре, вже наприкінці XIX століття

попперівська лісопильня «евеліна» була найбільшою на галицьких теренах.

Спочатку сировину на лісопильний завод у Вигоді та на тартак у Старому Мізуні доставляли давнім спо-собом – бокораші річкою сплавляли колоди, зв’язані в дараби (бокори). Щоби налагодити сплав лісу, ба-рон Поппер розпорядився підірвати шестиметровий водоспад в урочищі дубовий Кут. Від нього тепер за-лишилися пороги – «плити», на яких влітку люблять загорати відпочивальники. Поза тим сплав Мізунь-кою в цьому місці далі залишався важким навіть для вправних керманичів. річка була захаращена битою деревиною, а це провокувало руйнівні повені. Щоби не платити щоразу великі суми для відшкодування збитків постраждалим селянам, барон Поппер і наду-мав збудувати залізницю для перевезення заготовле-ного в горах лісу.

наразі тривають роботи з реконструкції колишньої літньої резиденції засновника вигодської вузькоко-лійки барона леопольда Поппера фон Подгарі. на базі відреставрованого приміщення буде створено центр спадщини Вигодської вузькоколійки, що покликаний разом з «Карпатським трамваєм» стати унікальною туристичною атракцією.

дорогою до дубового Кута можна оглянути ще один великий об’єкт, який не пережив пострадянського періоду і тепер руйнується без опіки. Колишній сана-торій «джерело Прикарпаття» в селі новий Мізунь, збудований у 1985 році, ще донедавна був славетним далеко за межами області завдяки лікувальній міне-ральній воді та цілющому гірському повітрю. Сюди для реабілітації заїздили навіть радянські космонав-ти, вертаючись з навколоземної орбіти. Стає потяг і біля джерела «дзюркач», щоби туристи могли і напи-

тися, і вмитися омолоджуваль-ною, як стверджують, водою.

З вікон «Карпатського трам-ваю» можна роздивитися гору церковище, на якій, за давніми переказами, колись стояв обо-ронний монастир. За його му-рами ховалися від татарів меш-канці довколишніх сіл. Кажуть, якось орда виявила благород-ство, дозволивши жінкам, які сховалися за стінами монастиря, безборонно піти і забрати з со-бою найцінніше, що мають. на подив татарам, бойківчанки з-за монастирських мурів винесли на руках… своїх чоловіків. Тепер на місці давнього монастиря стоїть кількаметровий хрест.

Також потяг проїздить (що-правда, без зупинки) попри гід-рологічну пам’ятку національ-ного значення – торф’яне болото Ширковець, на якому виріс чи-малий бір із карликових сосен. деякі дерева провікували на болоті півтори сотні років, але

9

Шлях робінЗонавиросли щонайбільше на 4 метри. Молодші сосон-ки виглядають зовсім, як ліліпути – заввишки метр-півтора. Серед цього мініатюрного соснового бору уявляєш себе велетнем, що потрапив у казкову країну.

Так і біжить наш трамвайчик повз гори та ріки на зустріч своєму румунському колезі. Ще перед перева-лом закінчується буковина і починається Марамуреш – історична область, розташована по обидва боки ру-муно-українського кордону. на відміну від буковини, села в Марамарощині тягнуться одне за одним і схожі на села сусіднього Закарпаття. Місто Вішеул-де-Сус має українську назву Верхня Вішова. У повіті Мараму-реш проживає найбільша українська громада, можна почути своєрідну українську мову, приправлену міс-цевою говіркою. Тут є одна атракція – Карпатський лісовий паровоз – «Мокеніца». на це чудо техніки, збудоване 1932 року, котре і досі працює за прямим призначенням – возить ліс на місцевий лісокомбінат і доставляє туристів, — приїжджає чимало іноземців. Вагони є звичайні і відкриті, а тягне їх справжній па-ровоз! Відправка щодня о 9 ранку.

на території станції знаходиться ще й готель, де ту-ристи живуть безпосередньо у СВ вагонах. але, зви-чайно ж, залізничний готель нікуди не їздить і стоїть на приколі. У гори ходить інший склад, в тому числі і будь-які автівки (бусики, Волга), поставлені на рейки. Потяг доїжджає до станції Полтин і потім поверта-ється назад. В обидві сторони поїздка займає трохи більше чотирьох годин. це понад 20 кілометрів захо-пливої подорожі мальовничою долиною річки Васер. на кінцевій зупинці Полтин можна перекусити, тут працює музей. Можна поїхати милуватися краєвида-ми далі ще на двадцять кілометрів, це можуть зроби-ти всі охочі за окрему плату, узгодивши попередньо свій рух із вантажними потягами. Вузькоколійка ці-кава й тим, що занурює в життя румунської глибинки, тієї, куди не доходять центральні дороги. а живуть

10

Шлях робінЗона тут досить традиційно - хати з грубками, коні, сплав деревини річками…

Залізнична лінія проходить повз вражаючих ланд-шафтів по всьому маршруту: вузькі гірські каньйо-ни, неначе мовчазні вартові, вишикувались вздовж швидких гірських потічків, яскравими барвами

змішаних лісів прикрасилась дика природа, за-гадкові тунелі обіцяють неочікувані зустрі-

чі протягом коротких секунд магічної темряви, а невеличка церква, збу-

дована австріяками, нагадує

1111

Шлях робінЗонапро народну улюбленицю імператрицю Сіссі.Щоразу, коли ви відвідуєте долину Васер — це за-

вжди пригода. З густими, темними лісами, залитими сонцем гірськими пасовищами, одинокими залізнич-ними станціями, галасливими лісозаготівельними та-борами — ви відкриєте для себе захоплюючий і абсо-лютно інший світ.

Вузькоколійні залізниці – це передусім гармонія природи і транспорту. Такий транспорт у 40 разів менше забруднює довкілля, ніж автомобільний. Крім того, вузькоколійка – це ж романтика! а ще величез-

на різноманітність, цікаві лінії у важкодоступних та малозаселених регіонах. а якщо така залізниця ще й лісова, вона чудово по-єднується із зеленим, сільським та велосипедним ту-ризмом. У Європі та світі є дуже багато прикладів, де вузькоколійка – справжня туристична атракція. на черзі – перетворення «Карпатського трамваю» на по-вноцінну туристичну атракцію та джерело прибутку як для власників, так і для місцевого населення. В до-брий час, вузькоколійко!

12


13


Проект виконується громадською організацією “Туристична асоціація Івано-Фран-ківщини” (ТАІФ) у партнерстві з Управлінням з упровадження економічних реформ, євроінтеграції та інвестицій Івано-Франківської облдержадміністрації, Вигодською селищною радою Долинського району та Адміністрацією Марамуреського гірського природного парку (Румунія), за співфінансування Європейського Союзу в рамках ви-конання спільної операційної програми транскордонного співробітництва «Угорщина - Словаччина - Румунія – Україна 2007-2013» Європейського Інструменту Сусідства та Партнерства. Проект передбачає посилення транскордонної україно-румунської співпраці шляхом обміну досвідом, адже у Вісеу-де-Сус (Румунія) - паротяг «Маконіта» став основною туристичною атракцією та приносить значні прибутки для місцевої громади – власникам садиб, закладам громадського харчування, гідам, Марамуреському гірському природньому парку та іншим зацікавленим сторонам.

14

ноВини робінЗона

Місто гномів, місто мостів, місто зустрічей, поль-ська Венеція, «свята квітка Європи», польська амери-ка, найтепліше місто Польщі – як тільки не називають Вроцлав. Він по праву носить звання центру науки і мистецтва, а в 2016 році, рішенням ЄС, він стане Куль-турною столицею Європи. цей час буде наповнений фестивалями, концертами, конференціями та іншими мистецькими та культурними проектами, які будуть привертати увагу не тільки мешканців міста, регіону та країни, а й усього континенту.

Метою вибору Європейської культурної столиці є взаєморозуміння, зближення та міжкультурний діалог європейців, пошук нової ідентичності об’єднаної Єв-ропи. Місто, яке отримає таке звання, має унікальну

можливість зробити власний внесок не тільки у вирішення нагальних проблем континенту. Про-

вРОцлав запРОшує!

тягом року до такого міста привернута увага всієї Європи, що сприяє його прискорено-му розвитку та ефективному просуванню, у тому числі, і туристичних можливостей. Ви-бороти такий титул – велика честь для міста!

окрім того, 2017 року Вроцлав приймати-ме Всесвітні ігри (змагання з видів спорту, що не увійшли до програми олімпійських ігор). любителі спорту вже планують поїзд-ки, обираючи готелі та зручні маршрути.

не варто забувати і про туристичні прина-ди Вроцлава. це старовинне місто з багатою цікавою історією. ринкова площа – стильний мікс готики, бароко та ренесансу. ратуша, що прикрашає місто вже сім століть. ост-

15

ноВини робінЗона

рів Тумський, звідки і почав своє формування Вроцлав. Середньовічна атмосфера старовинних вуличок, велич Собору Святого яна-хрестителя, монументальність за-лізного Тумського моста – здається, час повернув назад.

Вроцлав, крім свого ефектного вигляду та історичної складової, відомий … гномами. Маленькі «краснолюдки», кожен зі своєю біографією та унікальною «зовнішністю», ховаються по усьому місту. багато мандрівників приїз-дять до Вроцлава спеціально для того, щоб спробувати відшукати всіх (а їх понад сто!) гномів, користуючись особливими «наборами», куди входить мапа, лупа та м’які капці (бо у пошуку гномів треба добряче находитися).

окрім того, Вроцлав – один із найбільших академіч-них центрів у Польщі. із понад 630 тис. населення міста – 130 тис. студенти, які здобувають освіту у 31 вищому навчальному закладі. Вроцлавські ВнЗ займають високі позиції у рейтингах, мають якісну та різноманітну освіт-ню пропозицію. Програми навчання у вроцлавських ВнЗ готуються у відповідності до вимог ринку праці та розвитку економіки. Студенти мають широкі можливос-ті здобувати досвід роботи під час практик у відомих міжнародних корпораціях.

Вроцлав – неповторне місто, яке повсякчас чарує своєю атмосферою.

ГОлОС ДРевньОГО лучеСька

UkRAIne foReweR!

16

Текст: Катерина Теліпська, богдан Каліш. Фото: Віктор Чухрай. Малюнок: Віктор іржицький.

ІСТОрична ДОВІДКа

В епоху Середньо-віччя кликун по-відомляв населенню найрізноманітнішу інформацію: про вшанування уславле-них полководців, про прибуття в місто чужоземних послів, про чергову роздачу хліба або грандіозну циркову виставу, про виклик громадян до суду, про винесення вироків і виконання страт тощо. Будь-яка важлива юридич-на справа підлягала «обволанню» клику-ном у людних місцях. У Луцьку ж кликуни, окрім іншого, стоя-ли на нічній варті в замку та «кликали» – постійно перегуку-валися, а в разі поже-жі чи нападу ворогів били на сполох. Саме ритуал «кликання» обумовив появу місце-вої назви – кликун.реконструкція кахлі,

знайденої у 1948 році

– Вар-туй! Вар-туй! – протяжний голос із Вишнього замку.

– Вар-туй! Вар-туй! – долинуло з Окольного замку, від Глушецьких воріт.

– Вар-туй! Вар-туй! – відгукується хтось на протилежному кін-ці міста, біля Стиро-вих воріт.

Це замкова «кли-четь» на стінах нагадує лучанам, що вони можуть спати спокійно, що на місь-ких укріпленнях пильні очі і тонкий слух, які не допустять ані злого татарина, ані іншого ворога у сонне місто».

(О.Левицький «Нариси

старовинного побуту Волині

і України»).

UkRAIne foReweR!

17

UkRAIne foReweR!

18

Мабуть, кожне історичне місто, крім офіційної симво-ліки, має ще й неофіційний символ, яким пишається, над яким по доброму підсміюється і при цьому тиражує у су-венірах. для луцька таким символом є Кликун.

У старій частині луцька 1948 року розбирали напів-зруйнований будинок. Серед купи цегли й будівельного сміття один із робітників звернув увагу на уламок кахлі з незвичним зображенням: голова чоловіка в ковпаку й верхня частина сокири. Знахідкою зацікавились істори-ки та краєзнавці. Установили, що на кахлі, яку датували XV ст., був зображений міський стражник із пожежною алебардою в руці. розкритий рот свідчить, що він, окрім того, був кликуном, або глашатаєм.

З нагоди 930-річчя луцька (насправді місту набагато більше 1000 років, але, на жаль, в Україні ще застосо-вується радянська система визначення віку міста від першої письмової згадки, а не грунтуючись на археоло-гічних знахідках) у місті відродили професію луцького кликуна і повернули давню традицію «кликання» та ін-формування лучан.

Звичайно, виглядає дивно у вік інформаційних техно-логій повертати кликуна. але ж саме кликун і є середньо-вічним прототипом сучасних ЗМі!

Відтепер, з відкриттям туристичного сезону (квітень) і до свята Покрови Пресвятої богородиці (14 жовтня), що-дня о 12.00, а у вихідні та святкові дні ще й о 19.00, кликун із В’їзної вежі луцького замку сповіщає про те, що у місті все добре, а також виголошує інформацію про найважли-

віші і найцікавіші події, які відбуваються у луцьку.23 серпня цього року, на день міста, біля центру

UkRAIne foReweR!

19

туристичної інформації та послуг була урочисто від-крита перша міні-скульптура луцького кликуна. і од-разу вона стала однією з найулюбленіших як для жи-телів міста, так і для туристів.

Кажуть, якщо Ви знайдете у Кликуна ключ і потрете його, то ваше заповітне бажання здійсниться! а якщо потрете ріжок, то на Вас чекатиме хороша новина!

У планах Управління туризму та промоції міста луцької міської ради встановити низку подібних те-матичних скульптур у різних районах міста і перетво-рити їх на ще одну його туристичну родзинку.

За свою довгу історію кликуни повідомили жите-

лям міста багато важливого і цікавого. Приїхавши до луцька, будьте готові до того, що про Ваш візит горо-дян уже сповістив Кликун!

Уже сьома на дзигарі,Йдіть додому, господарі,Вогню пильнуйте і злодія,Хваліть Бога добродія.– лунає з В’їзної вежі луцького замку сьогодні. Міс-

то поступово затихає після напруженого трудового дня... і лише зрідка вигуки “Вар-туй” сповіщають жи-телів луцька ххі століття, що їх сон і спокій міста, як і раніше, надійно охороняє Кликун.

ТуРецький пРиСМак авСТРійСькОГО

СиМвОлу ФРанції

Вважається, що батьківщиною круассана є Францією. Що й ска-зати - круасан є мало не симво-лом Франції, і перша асоціація при його згадуванні пов’язується саме з цією країною. але, як це дивно б не звучало, творцями круаcсана є австрійські пекарі.

Гуси врятували рим, а пекарі - Відень. Принаймні, так розпові-дає легенда. У XVII столітті під час штурму військом османської ім-перії столиці австрії, міста Відня, місцеві булочники допомогли вря-тувати місто. У ході облоги турки робили підкоп під міські стіни. Пе-карі, що працювали, почули під-озрілий шум та попередили варту. Варта, виявивши підкоп, знищила його. Таким чином, плани турків були зруйновані, а пізніше вони були розгромлені у відомій битві під стінами Відня 11 вересня 1683 року. на честь перемоги пекар Пі-тер Вендлер зробив булочку у ви-гляді мусульманського півмісяця.

незабаром у Відні відкри-лась кав’ярня, де подавали

КУлінарна ШКола робінЗона

20

ці булочки, вони стали надзвичай-но популярними серед жителів столиці.

За іншою версією, через деякий час після об-логи, шляхтичем з України Юрієм Кульчицьким у Відні була відкрита перша знаменита кав’ярня, в якій подавали круасани у формі османського півмісяця та запашну каву по-східному. Вважа-ється, що відтоді ці незвичайні булочки стали дуже популярні серед покупців.

Тим не менш, круассан після свого прихо-ду до Франції став символом саме цієї країни, а французькі кондитери довели спосіб його при-готування до досконалості, здивувавши ними всю країну і навіть планету. до слова кажучи, за прихід круассана до Франції французи пови-нні дякувати Марії-антуанетті – дружині коро-ля Франції, австрійці за походженням. але вони цього не оцінили... і відрубали їй голову, за зух-валу фразу про те, що «якщо народу не вистачає хліба, нехай їсть тістечка».

але початком нинішньої популярності кру-ассанів можна вважати 1839, коли австрійський артилерійський офіцер август цанг відкрив у Па-рижі «Віденську пекарню», де пекли такі булочки. незвичайний рогалик спочатку був сприйнятий покупцями як новомодне явище, проте з часом на круассан була покладена місія символізму Фран-цузької кулінарії. до речі, саме слово croissant, що швидко замінило австрійське wiener kipferl


21

210 г борошна, 85 мл молока, 5 г дріжджів, 30 г цукру, 125 г масла (розм’якшеного), сіль.

розвести дріжджі з невеликою кількістю молока.Змішати сіль з цукром і додати молоко, що залиши-

лося, щоб цукор і сіль розчинилися. отриману суміш додати в борошно і перемішувати. Тісто не любить ме-талевих предметів, краще все перемішувати руками.

додати дріжджі і знову перемішати. Тісто має бути однорідним, якщо воно сухе, то можна додати ще тро-хи води або молока.

Ємність з тістом потрібно обернути харчовою плів-кою і поставити на 2 години в тепле місце, щоб тісто піднялося.

Коли тісто збільшилося в об’ємі, надрізаємо його ножем хрест навхрест, потім розсовуємо кожну час-

тину надрізаного тіста, роблячи своєрідні пе-люстки. За допомогою качалки розгортаємо

КруаССани

(віденський рогалик), в перекладі з французької озна-чає не що інше, як півмісяць. Тепер жоден поважаючий себе француз не мислить свого ранку без цього дива кулінарії, а на сніданок в будь-якому готелі світу ви обов’язково побачите турецький національний символ.

Круасан з успіхом крокує світом. У якості начинки для цього хлібобулочного виробу використовуються


22

переважно солодкі наповнювачі - наприклад, згуще-не молоко або заварний крем. але це зовсім не озна-чає, що круассан - виріб кондитерський. як начинку для круассана часто використовують сир або шинку, що допомагає перетворити, здавалося б, здобні бу-лочки на повноцінний сніданок або доповнення до обіду чи вечері.

кожну «пелюстку» приблизно на 2 см, залишаючи се-редину «квітки» більш щільною.

до центру кладемо розм’якшене масло. Потім ко-жен край розкачаного тісто з’єднуємо до центру.

розкачати отримане тісто, але ніжно, зовсім ле-генько. Тісто варто розгортати в довжину, так щоб вийшов правильний прямокутник. розкачуємо тісто кілька разів, формуючи знову і знову прямокутник.

Тісто загорнути у харчову плівку і поставити у хо-лодильник приблизно на 1 годину.

Готове тісто розкачати знову в довжину, розрізати на трикутники. Формувати круассани, скручуючи тісто.

Викласти круассани на деко і помастити їх жовт-ком, для того, щоб вони були більш рум’яними. За-лишити на 1 годину, щоб тісто піднялося.

розігріти духовку до 180 0С. Знову покрити круасса-ни жовтком, і випікати 20 хвилин.


24

Єврейська маца - мабуть, найлегендарніший хліб, саме його існування пов’язано з єврейськими тради-ціями, духовністю та національними засадами. існує кілька варіантів перекладу слова «мацот» з івриту, але найбільш поширені - це «хліб скорботи» і «хліб бід-ності». якщо розглянути складові традиційної маци, стає ясно, звідки взялася така назва. У складі хліба тільки борошно і вода, в тісто забороняється додава-

Маца –хліб біДнОСТі

ти навіть сіль. Маца - це не просто їжа, це релігійний і духовний символ. її їдять у свято Пейсах. У цей час все інше їсти практично заборонено.

історія маци тісно пов’язана з біблійним писанням. Під час ісходу з Єгипту євреї не могли взяти з собою багато, і у них не було часу для випічки хліба під час їхніх подальших поневірянь. Тому мацу пекли з най-простіших інгредієнтів - борошна та води. Простий


25

Помідори 12 штук, цибуля ріпчаста 1 головка, ба-ранячий фарш 700 г, маца ¾ склянки, петрушка руба-на ½ склянки, горіхи кедрові ¼ склянки, яйце куряче 1 шт, м’ята свіжа 2 ст ложки, сіль 1,5 ч ложки, перець чорний мелений 1 ч ложка, куркума 1 ч ложка.

Маца0,5 кг борошна, 250 г крижаної води.Замісити тісто до стану пластівців.Викласти на дошку. Утрамбувати тісто шніцельним

молотком (або іншим важким предметом) до гомо-генного стану.

розділити на чотири частини і розкачати качалкою до товщини 1,5-2 мм.

Зробити дірочки по всій поверхні виделкою чи спе-ціальним валиком з шипами.

Випікати на чистій (без масла) розпеченій сковоро-ді на відкритому вогні (не в духовці).

Зріжте верхівки з помідорів (приблизно четверту частину) і ложкою вичистіть насіння та м’якоть, на-магаючись не пошкодити шкірку. Покладіть помідо-ри, розрізаною стороною вниз, на паперовий рушник на 20 хвилин, аби витік сік. розігрійте духовку до 180 градусів. Змастіть олією прямокутну форму.

У великій мисці змішайте баранячий фарш, дрібно нарізану цибулю, подрібнену мацу, петрушку, кедрові горіхи, злегка збите яйце, дрібно нарізану м’яту, сіль, перець і куркуму.

Щільно наповніть фаршем помідори, роблячи звер-ху невелику гірку, і викладіть у форму.

Запікайте до готовності приблизно 1 годину. Залиште на 10 хвилин і подавайте теплими.

ПОМІДОри, ФарширОВанІ МацОю

склад маци - це символічність віри, адже все, що потрібно від істинно віруючої людини, по суті те ж дуже просто - смиренність та покірність.

Сучасні євреї, вживаючи мацу в релігійні свята, висловлюють вірність традиціям предків та відмову від матеріального світу. Враховуючи, що представ-ники цієї нації живуть по всьому світу, сьогодні цей хліб знають у багатьох країнах. ходять легенди про те, що навіть у радянські часи, коли будь-які релігій-ні обряди були під забороною, обрані могли дозво-лити замовити собі мацу з доставкою з-за кордону.

Мацу можна готувати на основі будь-яких злаків, але найчастіше все ж використовується пшениця. Згідно з традицією, тісто ні в якому разі не повинно бродити і підніматися. Тому пекарі свідомо уника-ють умов, які сприяють бродінню, наприклад, тепло-го повітря. Мацу випікають за принципом вафель, тісто затискають між двома гарячими поверхнями.

Спочатку єврейські родини трепетно ставилися до випічки маци і випікали її в печі, яку мала кожна сім’я. існували цілі ритуали, де були задіяні кілька працівників, для поетапного виготовлення маци. Маца ручної роботи представляла собою корж овальної форми. У середині XVIII століття з’явився машинний спосіб виготовлення маци. ортодоксаль-ні євреї йому противилися, але все ж, прагнення до практичності перемогло. Тоді маца і перетворила-ся на традиційний квадрат, яким є і сьогодні. Євреї свято шанують свої традиції, і маца - їх невід’ємна частина й донині.


26

Його придумали краківські євреї у XVII століт-ті, навіть сама назва звучить на ідиш. Під час другої світової війни єврейські емігранти з центральної та Східної Європи привезли його з собою до америки. Так з’явився знаменитий американський bagel. Сьо-годні він - традиційна страва Сполучених Штатів.

людину, за участю якого бейгл став традиційною американською стравою, звали Мюррей лендер. Його батько переїхав з Польщі до америки і відкрив ма-леньку пекарню у 1927 році. У ті часи бейгли вже були

аМеРиканСький бублик РОДОМ з кРакОва

у сучасних супермарке-тах можна зустріти круглу випічку, схожу чи то на пончик, чи то на вгодова-ний бублик. Етикетки свід-чать, що даний виріб нази-вається «бейгл». Мало хто підозрює, що перед нами культовий нью-йоркський хліб, символ америки. І вже тим більше складно здогадатися, яка супереч-лива історія у цієї простої випічки. Бейгл (Байгель, bajgiel) родом з Кракова.

відомі в СШа, але виключно як випічка, яку подавали на стіл у єврейських сім’ях. Коли Мюррей лендер став виконавчим директором в пекарні батька, він налаго-див масштабне виробництво смачної випічки.

до того ж лендер вигадав нововведення - бейгли стали заморожувати особливим способом і поставля-ти до супермаркетів. Спочатку це були магазини аме-риканських міст, а пізніше і всього світу. Компанія з виробництва бейглів стала називатися Lender’s Bagels.

Зовні бейгл дійсно схожий на бублик. Секрет м’якості і пружності бей-гла - у способі його приго-тування. Перед випічкою вироби обдають окропом. Традиційні бейгли - під-жарені і хрусткі. В єврей-ських сім’ях подавали бейгли з розплавленим сиром. надалі з’явилося безліч варіацій цієї ви-пічки. У штаті Техас бей-гли печуть з червоним перцем, в Каліфорнії по-сипають сушеними помі-дорами, чиказькі бейгли перед випіканням варять на паровій бані. Тради-ційні бейгли - з лососем і вершковим сиром, з ара-хісовим маслом і джемом. Смак бейгла складно чи-мось зіпсувати.

двома найбільш ві-домими різновидами традиційного бейгла в Північній америці є Мон-реальський бейгл та нью-


27

Дріжджі сухі - 8 г (1 пакетик), борошно пшеничне - 500 г плюс ще трохи для присипки,

яйце (жовток) - 1 шт., сіль - 1 ст. л., олія - 0,5 ст. л., цукор - 2 ст. л.

Для начинКи: натерта лимонна цедра - 1 лимон,

малосольна сьомга - 250 г, вершковий сир з хріном - 300 г (2 баночки)

Просіяти у велику миску борошно, сіль та дріж-джі. В іншу миску налити 270 мл теплої води. Зби-ваючи віночком, потроху додати в миску з водою половину борошняної суміші. Збивати до однорід-ності. Всипати борошно, вимісити щільне і гладке тісто. Перекласти його на посипану борошном ро-бочу поверхню, вимішувати протягом приблизно 10 хв., Поки воно не стане блискучим. якщо тісто прилипає до рук, додати в нього ще трохи борош-на. У підсумку воно повинно вийти набагато більш щільним, ніж звичайне хлібне. Змастити тісто рос-линним маслом, покласти в миску, накрити руш-ником і поставити в тепле місце приблизно на 40 хв. Воно має збільшитися вдвічі. Тісто ще раз ви-місити протягом 3-4 хв. розділити на 12 частин, сформувати кулі. Взяти кулю в руку, зробити в центрі великим пальцем поглиблення, одночасно формуючи долонею тісто по колу, щоб вийшов бу-блик з маленьким отвором. Повторити з рештою тіста. Викласти бейгли на присипану борошном до-шку, залишити на 20 хв. Вони мають збільшитися в об’ємі вдвічі. духовку розігріти до 200 ° С. У вели-кій каструлі закип’ятити 3 л води з цукром, змен-шити вогонь до мінімуму. деко змастити олією, посипати борошном. Жовток збити з 1 ст. л. води. бейгли невеликими порціями опускати в киплячу воду, варити рівно 8 хв. Потім виймати шумівкою, даючи стекти воді, і перекладати на деко. Змастити бейгли жовтком, поставити деко в духовку на 25-30 хв. Готові бейгли перекласти на решітку і дати охо-лонути. Кожен бейгл розрізати навпіл по горизон-талі. одну половинку щедро змастити вершковим сиром, потім покласти 1-2 тонких скибочки сьомги, приправити щіпкою дуже дрібно нарубаної цедри. накрити другою половинкою.

БЕйГли З СьОМГОю Та ВЕршКОВиМ СирОМ

йоркський бейгл. Монреальський бейгл містить солод та цукор, без солі. Він вариться в підсолодженій медом воді, а випікається в печі на дровах. Також використо-вуються в основному або мак, або кунжуту для «чор-ного» та «білого» варіанту бейглу відповідно.

нью-йоркський бейгл містить сіль та солод і варить-ся у звичайній воді перед випіканням в стандартній печі. В результаті нью-йоркський бейгл стає пухким з трохи вологою скоринкою, у той час як монреальський бейгл менший за розміром (хоча і з великим отвором), більш хрусткий та солодкий.

У наші дні бейгли можна зустріти в різних куточках планети. Завдяки методу унікальної заморозки, ви-найденому ще лендером, випічку можна перевозити на великі відстані, зберігаючи оригінальний смак та свіжість.

28


Перш ніж завоювати світову славу, ромова баба довгий час подорожувала від країни до країни і не відразу стала святковим десертом поважного пан-ства. а почалось все з Польщі. Жив такий собі Ста-ніслав лещинський, польський шляхтич, король,

СМакОлики кОРОля СТаСяякому частенько не щастило. Сейм оголосив його королем Польщі, але тут трапилася битва під Пол-тавою, і московський цар призначив над Польщею свого короля − августа Саксонського. лещинський був змушений втекти до Пруссії, потім в Ельзас.

29

КУлінарна ШКола робінЗонадонька його Марія при цьому, звичайно ж, виявила-ся безприданницею. Ще поки родина короля-втікала меш-кала в Пруссії, вона зібралася заміж за французького офіце-ра − але батько не дозволив. Потім її вже почали сватати, але женихи воліли наречених заможніших... Час йшов, для тієї епохи 22 роки − майже стара діва. нарешті, маркіза де Прі стала сватати Марію в дружини своєму коханце-ві − герцогу бурбонському, вважаючи, що принцеса без королівства буде зручною по-кірною дружиною.

Та раптом захворів спад-коємець престолу 15-річний король людовик XV, і йому терміново почали шукати дружину, здатну народити спадкоємця. Тут нашій По-пелюшці і випав щасливий жереб: вибір припав на Марію лещинську − підходив і вік, і королівське похо-дження і, головне, цей шлюб не мав втягнути Францію до якої-небудь політичної коаліції. і 1725 року − на обу-рення всіх принцес Європи − людовик XV одружився з донькою польського короля. її улюблений кондитер ніколя Сторер пішов за нею до Версалю як придворний королівський кондитер. і привчив двір до ромової баби. а за п’ять років, в 1730 році, він відкрив власний заклад, який існує і досі, на вулиці Монторгей (rue Montorgueil).

але повернемось до її батька, Станіслава лешинсько-го. Вважається, що саме завдаки його крутому харак-теру та різким манерам на світ з’явилась ромова баба. Коли чергового разу на стіл королю подали солодкий пиріг під назвою «Кюгельдорф», запальний правитель розлютився не на жарт. Він не любив цей десерт, вважа-ючи пиріг позбавленим індивідуальності, вираженого смаку і дуже сухим. Від люті Станіслав відкинув тацю з пирогом. неподалік стояла пляшка з ромом, вона пе-рекинулась і ром вилився на десерт. Повітряний пиріг

жовтого кольору миттю став бурштиновим, дещо на-мок і виглядав соковитим та вологим. Пориста м’якоть пирога ввібрала всі аромати та кольори рому, десерт преобразився прямо на очах у короля. Здивований Ста-ніслав простягнув тремтячу руку та відламав шматок пирога. аромат та солодкість підкорили короля. новий пиріг нагадав Станіславу східні десерти та прянощі, якими він смакував під час своїх мандрів на Схід.

на замовлення лещинського королівський кухар, той самий Сторер, удосконалив рецепт − став додавати до тіста родзинки, шафран. Вже у XVIII столітті з’явилася відома нам «ромова баба» − чим ми зобов’язані відо-мому французькому гастроному Саварену. Він вигадав особливий ромовий сироп, яким просочував бабу за-мість вина, і назвав свої ласощі «Baba Au Savarin». де-серт набув у Франції великої популярності, проте назва прижилася та, яка відома нам і досі − ромова баба.

а королівський тесть Станіслав лещинський, від-мовившись від претензій на трон, повністю віддався улюбленій гастрономії. Відомо, що він, як і Мюнхгау-зен, дуже любив угорське токайське, а також розводив

30


БЕЗДрІЖДЖОВа рОМОВа БаБа

ня. Перед тим як подавати бабу на стіл, поливаємо її цим солодким соусом. ромова баба набуде більш ви-раженого смаку та аромату, якщо додати в тісто мед, родзинки, різні сухофрукти, цукати, горіхи.

Традиційний варіант ромової баби готується на основі здобного тіста, покривають готовий кекс по-мадкою, глазур’ю або фруктами. на прилавках крам-ниць можна побачити ромову бабу, прикрашеної цу-кровою пудрою, пелюстками мигдалю або кокосовою стружкою. Зараз зустрічається ромова баба, приго-тована на дріжджовій основі. але польські господині кажуть, що дріжджова баба – то є жупєл недосвідче-них кухарок.

Мадленки

фазанів і коропів. Та головною його пристрастю залишались десерти. лещинський дуже любив пас-тилки з есенцією бергамота, близькі за рецептом до сучасних цукеркам Bergamote de nancy. але честь їхнього винаходу йому приписують марно: цукерки ці з’явилися в нансі раніше, завдяки рене II, який був не тільки герцогом лотарингським, але і коро-лем Сицилії. Він і завіз бергамот з італії.

однак є й ще один смаколик, пов’язаний з ім’ям Станіслава лещинського − мадленки. Ті самі мад-ленки, які придбали всесвітню популярність завдя-ки роману Марселя Пруста «У пошуках втраченого часу». легенда розповідає, що 1755 року лещин-ський давав урочистий обід у своєму замку в Ком-мерсі. Коли він вже зустрічав запрошених, йому по-відомили, що між інтендантом та кухарем сталася сварка, в результаті якої кухар жбурнув свій фар-тух і пішов, не приготувавши десерту. Молоденька служниця Мадлен Польм`є запропонувала приго-тувати тістечка за рецептом своєї бабусі. результат перевершив очікування, і лещинський назвав нову страву мадленками.

Станіслав лещинський дожив до глибокої старо-сті і загинув в результаті нещасного випадку (за-снув у кріслі біля каміну й згорів). а кондитерська «Сторер» досі продає кращі ромові баби в Парижі. Знамениту стародавню бабу з шафраном більше тут не печуть, навіть до різдвяних свят − бо її треба з’їсти негайно, за кілька годин вона втрачає смак та аромат. але до різдва за спеціальними замовлення-ми тут печуть абсолютно особливі ромові баби − справжнісінькі, від короля Стася.

Для ТІСТа0,75 ст. борошна, 0,75 ст. цукру, 3 яйця,

вершкове масло для змащування форми.Для ПрОСОчЕння

1 ст. вишневого соку, 2 ст. л. рому.Для СОуСу

1 ст. вершків, 4 ст. л. рому, 2 яєчних жовтки, 1 ст. л. крохмалю.

існує безліч рецептів приготування ромової баби, проте є традиційний варіант. Форму для випікання рясно змащуємо маслом і присипаємо борошном. яйця збиваємо з цукром за допомогою міксера, поки не отримаємо стійку піну. обережно всипаємо борошно невеликими порціями, швидко за-мішуємо тісто і обережно наповнюємо їм форму.

Випікаємо бабу при температурі 180 градусів, поки не утвориться золотава скоринка. досвідчені куліна-ри радять поставити тісто в холодну духовку. Готовій бабі даємо охолонути та пропитуємо вишневим со-ком з ромом. для просочення підходить також черво-не десертне вино, лікер або джин.

Потім готуємо соус. Вершки збиваємо з жовтками на водяній бані, додаємо в крохмаль, а в само-му кінці вливаємо ром. доводимо до загустін-

Туристичний журнал "Робінзон" №10-11 Романтика...

Documents

Transcript of Туристичний журнал "Робінзон" №10-11 Романтика...