Соціально-аналітичний тижневик Броварщини

НА ВСІ ПОДІЇ ВЛАСНИЙ ПОГЛЯД

№ 1

Наші можуть тримати удар

Унікальне для України явище: на посаду проку-рора в Броварську між-районну прокуратуру рік тому був призначе-ний генерал-полковник, державний радник юс-тиції 1 класу! Цей факт свідчив про те, що тут, на Броварщині, склалася дуже складна криміно-генна ситуація. Рік, що минув, був непростим: далися взнаки соціаль-на та економічна кризи, прокуратура працювала в умовах кадрових змін та загального реформу-вання. «Забезпечення законності не відбува-ється стихійно, – каже Микола Васильович. – Воно вимагає ціле-спрямованого впливу на діяльність суб’єктів сус-пільних відносин, тобто є управлінським проце-сом та потребує скоор-динованих заходів». Що ж зроблено за цей час?

Читайте в наступно-му номері: «Прокурор та гральний бізнес: хто кого?». Інтерв’ю з гене-рал-полковником юс-тиції, державним рад-ником юстиції 1 класу Миколою ГАРНИКОМ.

Гість номера

У наступному номері

Актуально

Реклама

стор. 12

+ ТБпрограма

Прокурорта гральний бізнес.

Хто кого?

Віктор Постол

«Старий центр» – твоя газетаШановні читачі, ви тримаєте в руках перший

номер щотижневика «Старий центр». Це наша з вами газета. Адже всі ми хочемо знати, що від-бувається саме в нашому місті та районі. До вашої уваги – матеріали на будь-який смак. Це медичні, історичні, культурологічні теми, кримінал, спорт, політика… Звичайно ж, ми чекаємо зворотного

зв’язку. Якщо поряд з вами живе цікава людина або ви стали свідком неординарної події – вам до нас. І тоді про це будуть знати всі навколо. Так що пишіть, телефонуйте, заходьте.

Наступні номери газети ви можете придбати щоп’ятниці в кіосках «Облпреси» у Броварах та тор-гових точках у кожному селі Броварського району.

Наша адреса: м. Бровари, вул. Рокосовського, 2. Тел.: 7-27-28.

Минулого року Президент України Віктор Янукович заснував День со-

ціальної справедливості. Його указом в Україні встановлюєть-

ся День соціальної справедливості, котрий має проводитись щорічно 20 лютого – у Всесвітній день соціальної справедливості.

Дорога Всесвітня Спра-ведливосте! Будь ласка,

зроби так, щоб усе лайно, виділене на

цей світ, було розпо-ділене рівномірно!

Українці

17 лютого 2012 р.П’ятниця

Останні події у «північного сусіда» чимось-таки нагадують Київ 2004 року. Люди виходять на вулиці, протестуючи проти політики Путіна-Медведєва. Наприклад, за оцінкою організаторів акції протесту, на мітинг «За чесні вибори!», який відбувся на Болотній площі в Москві, зібралося більш ніж 100 тис. громадян. Результатом ви-явилась гучна резолюція, в якій учасники мітингу

вимагають від керівництва країни скасування під-сумків парламентських виборів, реєстрації канди-датом у президенти засновника партії «Яблуко» Григорія Явлінського та звільнення політв’язнів. За всіма ознаками виступи росіян носять масовий характер. Однак, попри здоровий глузд, керівник фракції «Єдиної Росії» Андрій Воробйов чомусь вважає, що насправді якась «невеличка купка лю-дей» схиляє інших до «помаранчевого» сценарію, який, за його словами, «веде до війни».

Чи знають жителі району (звичайно ж, ті, в кого є Інтернет) про існування такого сайту, як www.vseli.com?

Певен, що ні. Ідея створення такого сай-ту зовсім не нова. Але подивіться: він зроблений якісно і при тому – абсолютно пус-тий… Або це провина авторів сайту, або ж якась незрозуміла пасивність мо-лоді району, адже сайт розрахований на будь-яку цікаву інформацію користувачів майже з усіх сіл Броварщини.

2ЄС: пріоритет – безпека медпрепаратів

Комісар ЄС з питань охорони здоров’я та політики захисту прав споживачів Джон ДАЛЛІ на брифінгу закликав науковий комі-тет ЄС «розглянути на сектор медичних пре-паратів в цілому».

Дж. ДАЛЛІ заявив, що планує представи-ти проект змін до Директиви ЄС щодо медич-них препаратів, в якому передбачається ви-щий рівень їхньої безпеки.

Серед заходів, що їх треба здійснити «краще раніше, ніж пізніше», за словами Комісара ЄС – за-безпечення виконання іс-нуючих вимог до компаній та організацій, що беруть участь в передпродажному оцінюванні медичних пре-паратів; проведення додаткових перевірок на заводах-виробниках, в тому числі неоголоше-них перевірок; посилення нагляду за ринком медичних засобів; покращення системи попе-редження про інциденти, пов’язані з тими чи іншими медичними препаратами.

Колонка редактора

Лютий… Цього року назва повністю себе виправдовує. Морози для багатьох із нас стали перевіркою на готовність до такого несподіва-ного в Україні екстриму – погодного… Хтось тут, у Броварах та районі, виявився готовим до зимових «подарунків», а хтось і ні. Але нічого в природі не буває без певних причин. Навіть тоді, коли чекаєш на оте обіцяне вченими гло-бальне потепління.

Газета «СТАРИЙ ЦЕНТР» з’явилася зо-всім не випадково. На такий інформаційно-публіцистичний щотижневик усі чекали, бо ж і в Броварах, і в районі незалежного засобу масової інформації досі не було. Тому ми й вирішили створити видання, яке відповідало б найвибагливішим смакам читачів, стало не просто популярним, а навіть рідним кожному мешканцеві Броварщини. Редакційна політика газети «СТАРИЙ ЦЕНТР» на вимогу часу є не-заангажованою, а подання матеріалів – чесним та неупередженим. У справедливості цих слів кожен читач матиме змогу переконатися. Ми докладемо зусиль, щоб на шпальтах видання можна було ознайомитися практично з усіма аспектами життя територіальної громади міс-та й району. Журналісти редакції працюють над гострими темами, журналістськими роз-слідуваннями, кримінальною і спортивною хронікою та пошуком найсвіжіших новин та подій, що сталися на теренах Броварщини протягом тижня.

«СТАРИЙ ЦЕНТР» – це першочергова трибуна для інвесторів усіх рівнів та різних по-літичних сил, адже обґрунтована точка зору, професійна думка та власна совість є тими критеріями, за якими працює наша редакція. Та найважливіше, що це газета для Вас, ша-новний читачу, а тому пишіть нам про найсут-тєвіші події Вашого життя – і чекайте наших кореспондентів та відповідних газетних публі-кацій.

Лютий цього року – найсправжнісінький. Але, коли дивишся на дітлахів, які граються в сніжки та катаються на санчатах, на заклопо-таних мешканців міст та сіл, що поспішають на роботу, намагаючись не впасти на льоду, притрушеному пухнастим сніжком, на закоха-них, які цілуються просто неба, незважаючи на будь-які морози, – розумієш, що зима ще тро-хи – і мине. І тоді, як і щороку, настане час про-будження Природи, час звільнення від криги річок та озер, час пташиного співу… Час тепла, кохання та весни в наших душах…

Важливо: Світ. Україна. Броварщина

Цікаво, скільки років знадо-биться чиновникам укра-їнської охорони здоров’я, щоб почати думати про асортимент та якість ліків, які ми за власні гроші купуємо в аптеках?

Російські протести дещо відріз-няються від українських – фаль-сифікація виборів тут є тільки приводом, який вивів людей на вулиці. Причини треба шукати в іншому – в неспроможності корумпованої влади ефективно виконувати свої прямі обов’язки. А ця проблема, на жаль, гостро стоїть не лише в Росії…

Головний редактор Андрій Кисельов

За даними УНІАН

За даними УНІАН

Третя світова – перші кроки?«Помаранчева» Росія?

News.ru повідомляють про поступове на-копичення американських ракет «Томагавк» біля кордонів Ірану. В районі Перської зато-ки сконцентровані дві ударні групи на чолі із авіаносцями Abraham Lincoln та Carl Vinson, а сама затока разом із акваторією Аравій-ського моря входить до зони відповідальнос-ті П’ятого оперативного флоту ВМС США. Кореспонденти «Інтерфаксу» повідомляють про наявність близько 320 крилатих ракет Tomahawk у регіоні і прогнозують збільшення їхньої кількості до 430 вже у квітні 2012 року,

коли до регіону буде доправлено ще одну ударну групу на чолі із авіаносцем Enterprise. Дальність польоту «Томагавків» становить 1,6 тис. км., що дозволяє їм вра-жати цілі на всій території Іраку.

P.S. Якщо до цього додати дані про завезення сотень бомб, здатних знищувати добре укрі-плені об’єкти, на американську

військову базу, що на британському острові Дієго-Гарсія, можна уявити, що всі ці заходи проти Ірану є нічим іншим, як підготовкою до масштабної війни. Питання про реальність цієї війни вже, мабуть, не стоїть. Залишається одне питання – коли?

Українська армія: цейтнот

Аналітичний Центр східних досліджень (OSW, Варшава) зробив висновок, що українська армія сьогодні на останньому місці за обсяга-ми фінансування у порівнянні з видатками на Збройні сили сусідніх держав.

Незважаючи на те, що цього року фінансу-вання вітчизняного війська збільшено на 20 %, тобто сягає майже 2 млрд доларів, експерт OSW-центру Анджей Вільк зазначив, що Білорусь ви-трачає на армію 1,3 % свого ВВП, Румунія – 1,4%, Польща – 1,9 %, а Росія – від 3 до 4 %. Україна ж ледь дотягує до 1,1 % ВВП навіть після такого збільшення.

Частина грошей, виділених на українську армію, розподілятиметься наступним чином: на розвиток озброєння та військової техніки – майже 290 млн. доларів США, на технічну мо-дернізацію війська – 185 млн. доларів. Куди ви-тратять решту грошей, експерт не уточнював. Але, коментуючи ситуацію, що склалася, сказав, що українська армія «стала техно-логічно найвідсталішою в регіоні, з найменшим відсотком справної техніки».

Наполеону приписують вислів: «Народ, який не бажає годувати власну армію, буде годувати чужу». Український народ ніколи не був проти того, щоб мати власне військо. Тільки от чи ма-

ємо сьогодні реальну можливість нагодувати свою армію, якщо є такі «посередники», як тра-диційна українська влада?

З офіційних джерел: 8 лютого президент Ві-ктор Янукович звільнив Михайла Єжеля з поса-ди міністра оборони, призначивши на цю посаду екс-гендиректора «Укроборонпрому» Дмитра Саламатіна.

Гюльчатай, відкрий обличчя!

Верховна Рада – бізнес-проект?

Під час проведення спецоперацій всім спеціальним під-розділам податкової міліції заборонено використовувати за-хисні маски.

З відповідним оперативним роз-порядженням вже ознайомлені всі ре-гіональні підрозділи на місцях, повідомляє УНІАН з посиланням на прес-службу Дер-жавної податкової служби України (ДПСУ).

«Ми йдемо на цей крок свідомо, щоб припинити різного роду чутки та інсинуа-

ції, які час від часу виникають навколо на-шої роботи. Нам, як органу, який бореться лише з економічним криміналітетом, нічо-го приховувати від суспільства. Якщо до

вас прийшли озброєні люди в масках, зна-йте: це не податкова міліція», – зазначив на-чальник податкової Андрій ГОЛОВАЧ під час оперативної наради.

Як повідомляв УНІАН, 23 грудня 2011 року народний депутат Роман ЗАБЗАЛЮК офіційно вийшов зі складу фракції БЮТ «Батьківщина», а 10 січня не менш офіційно увійшов до складу депутатської групи «Ре-форми заради майбутнього». 8 лютого пан ЗАБЗАЛЮК заявив на прес-конференції, що його вихід з фракції БЮТ «Батьківщина» відбувся із однією метою – провести роз-слідування планів провладної більшості та

механізмів «перекупки» опозиційних депутатів.

Отже, вартість такої бізнес-опера-ції складає «500 тисяч доларів одразу, потім щомісячна зарплатня по 20-25 тисяч доларів плюс додаткові надбав-ки за активну брехню проти «Батьків-щини» та опозиції. На завершення га-рантується бонус за мерзотну службу

господарю, ще по 500 тисяч доларів на туш-ку», – уточнив пан ЗАБЗА-ЛЮК.

Парламент-ська фракція БЮТ «Бать-ківщина» вже проголосувала за повернення Р. Забзалюка до

складу фракції, повідомив glavred.info. На цей раз – безкоштовно.

Чи щось зміниться?

За цим фактом міліція порушила кримінальну справу (ч. 2 ст. 296 Кримі-нального кодексу України (хуліганство)). А що, хтось вірить у щось інше?

Ініціативи та започатковані керівни-цтвом держави перетворення в тих чи інших галузях народного господарства навряд чи потребують нових джерел інформування – їх результати люди і без цього відчуватимуть на собі. Але якісь наслідки таки будуть. По-перше, всі ці «перетворення» і справді потре-бують додаткового роз’яснення. По-друге, люди трохи частіше зможуть бачити представників керівництва міста. Що має бути обопільно корис-ним.

«СТАРИЙ ЦЕНТР» щиро сподівається на появу ВЛАСНИХ СІЛЬСЬКИХ КОРЕСПОНДЕНТІВ. І не тільки на цьому сайті…

Може, саме завдяки такій політиці у бюдже-ті країни і не вистачає коштів? Тих самих, які вона винна малозабезпе-ченим сім’ям, афганцям та чорнобильцям?

Можливо, такий крок і сприятиме прозорості та відкритості в роботі податківців, та чи багато силовиків залишиться в лавах цих спецпідрозділів практично незахищеними?

Відзнака голови райдержад-міністрації – це, звичайно, визнання. Але було б, мабуть, непогано, якби людина, яка приносить всесвітню славу рідній Броварщині, отримала б від влади щось більш суттєвє. Згодні?

Відзнака для чемпіона

«УДАР» для Павла Різаненка

Десант міськвиконкому

6 лютого голова Броварської районної державної адміністрації П.П. Іваненко вру-чив Почесну нагороду – нагрудний знак голо-ви Броварської районної державної адміністрації – інтерконтинентально-му чемпіонові за версією Всесвітнього боксерської ради WBC International Silver, жителю смт Велика Димерка Броварського ра-йону Постолу Віктору.

За інформацією УНІАН

Згідно з розпорядженням міського голови Ігоря Сапожка, «з метою поси-лення інформаційно-роз`яснювальної роботи, спрямованої на забезпечен-ня прозорості дій влади, створення

ефективного інформаційного супроводу запо-чаткованих Президентом України, Урядом Укра-їни реформ та перетворень, керуючись п. 20 ст.

42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Броварський міськвиконком створив мобільну групу, до якої входять майже всі керів-ники міськради. Члени цієї групи повинні прово-дити інформаційно-роз’яснювальну роботу серед громад міста та на засіданнях рад.

В партії вважають пана Різаненка лю-диною принциповою і безкомпромісною, громадським діячем, який виступає проти

н е з а -конних майно-вих операцій. Керівник Ки-ївської обласної організації «УДАРу» Олег Велікін, від-значаючи, що «один у полі не воїн», запропонував Пав-лові Різаненку підтримку та взаєморозуміння. Оскільки

бізнесом Різаненко не займається, логіч-но, що кричущий випадок із нападом на депутата та його побиттям, який стався 2 лютого близько 20.30, пов’язаний із його громадською діяльністю.

За матеріалами сайту Броварської міської ради: www.brovary.kiev.ua

Павло Різаненко, відомий опозиційний депутат Броварської міськради, отримав офіційне запрошення від партії «УДАР» Віталія Кличка приєднатися до її команди.

www.vseli.com

3Соціум

Увага на INTERNET!

З одного боку, Президент України та уряд чітко поставили завдання перед керівниками міських органів влади сто-совно прозорості їхньої роботи. Навіть зобов’язали місцевих чиновників зроби-ти певні кроки для того, щоб мешканці міст і сіл були максимально поінформо-ваними про всі рішення влади, всі її ре-форми, перетворення, «ноу-хау» та зміни в тих чи інших галузях народного госпо-дарства, медицини, правоохоронній сфері тощо. Одним словом, щоб ми всі були «в курсі справи». Це прекрасно. Тим більше, що діюча вла-да практично безперерв-но щось «покращує» вже двадцять років, і кінця-краю тому «покращен-ню» не видно. Згідно з відповідними документами, народ повинен знати власних ге-роїв. Прозорість дій уряду та всіх гі-лок влади в усьому світі є абсолютною нормою життя. Причому це стосується не лише прийняття законів – це стосу-ється в першу чергу гілок влади всіх рів-нів. Інакше нащо ж було починати? Досі – все логічно, тому й не дивно, що 02.02.2012 в Броварах вихо-дить розпоря-дження міського голови № 18-ОД, в якому йдеться навіть про ство-рення спеціаль-ної чиновницької групи задля кра-щої поінформо-ваності людей та роз’яснення їм тих чи інших дій центральної і міс-цевої влади. Але це все – прелюдія. А тепер – тема. Трохи раніше, а саме 29 грудня 2011 року, «без оголошення ві-йни», тобто без попереднього об-говорення та хоч якогось попередження Броварська міськрада черговим рішенням затвердила нові тарифи на оренду інфра-структури для провайдерів Інтернету та кабельного телебачення. Номер цього до-кумента – 458-17-06. Що це означає ПРАК-ТИЧНО? Кожен інтернет-провайдер та/

або оператор кабельного те-лебачення по-винен буде за-платити в уявну « с к а р б н и ц ю » міста Броварів 10 цілком ре-альних гривень за один поверх під’їзду у багатоповерхівці (до речі, тариф у Києві – всього 60 коп. за квартиру). Відтепер орендна плата для провайдерів збільшена на 300-800 тисяч гривень на рік. А це досить-таки суттєва «дельта»! І, між іншим, солідний «куш». Як результат – ті провайдери, в яких об-сяг послуг є невеликим, просто «виле-тять» з броварського ринку інтернет-по-слуг. Ті, що залишаться, будуть змушені значно підняти тарифи – суттєвий удар як

по міських, так і без того не-численних районних корис-тувачах Інтернету, одразу

скоротивши їхню присут-ність в Мережі на досить-таки значний відсоток! А сьогодні саме ця ВСЕМЕ-

РЕЖА заміняє освітянам, медикам, правоохоронцям

вже майже зниклі бібліоте-ки, та й попри все є чи не єди-

ним джерелом неупередженої інформації в Броварах і районі! Ще один аспект про-блеми – це, як показав яскравий приклад «закриття» популярного інформаційного

сайту EX.UA, чергова спроба влади обмежити наші з вами права на доступ до інформа-ції… Чим закінчився наїзд на EX.UA, ми вже знаємо – до-свідчені юзери просто обвали-ли сервери влади та Президен-та, практично не змовляючись, дали «адекватну від-повідь» владі. У на-шому випадку все це схоже на штучне створення неможли-вих умов праці для інтернет-провайдерів з боку міськвиконкому з метою згортання вільного інтернет-простору у місті та районі. Ми, колектив редак-ції газети «СТАРИЙ ЦЕНТР», долучаємось до звернення провайдерів до міської влади стосовно скасування цього рі-шення.

Чи буде комусь з депутатів соромно за практично одно-

стайно прийняте рішення № 458-17-06, мені невідомо. Але знаю точно: навряд чи хтось з них буде спати спокійно, коли і в Україні, і у світі з’явиться думка про те, що саме тут, в Броварах, почався перший тиск на вільне отримання громадянами інформації.

Щоб бути максимально об’єктивними та скласти певне уявлення про ситуацію з Інтернетом у районі, редакція поспілкува-лася з головами сільських рад.

Сергій Петрович Соловей, сільський голова Русанова: «Інтернет у нас працює з 1998 року. Є і в сільраді, і в школі. Все б нічого, але маємо претензії до пропускної здатності та швидкості – треба щось із цим робити. Користувачів Інтернету в селі, га-даю, десь близько третини. А стосовно під-вищення цін на послуги – з такою якістю це абсурд…»

Станіслав Анатолійович Козюба, сіль-ський голова Кулажин- ц і в : «В сільраді ми ко-ристуємося Ін-тернетом з жовтня ми-нулого року. З в и ч а й н о ж, стало набагато лег-ше і спілкува-тися, і бути в к у р с і всіх район- н и х новин, розпо- р я -джень… Люди у нас в осно- в н о -му похилого віку, т о ж Інтернетом ко- рис т у-ються близько 10 дворів, з д е б і л ь ш о - го молодь. Щодо цін – ті, що є, зараз мене особисто влаштовують».

Анатолій Борисович Бочкарьов, голо-ва селищної ради Великої Димерки: «У нас працюють різні провайдери, так що в прин-ципі вибір є. Сьогоднішні ціни загалом прийнятні. У мене в сільраді Інтернет є, на якість обслуговування поскаржитися не можу. Взагалі Інтернетом користується чи не половина димерців, і питання зростання цін, гадаю, досить серйозне».

Ольга Іванівна Касян, голова Княжичів: «Так, користувачів Інтернету у нас близь-ко 50 відсотків. Я й сама, як голова сільра-ди, користуюся Мережею. До речі, якість зв’язку з невідомих причин час від часу то погіршується, то покращується. Не знаю, чи залежить це від провайдерів? Дуже важ-ливо, що в нас до Інтернету є доступ у шко-лі – це полегшує навчальний процес. Підви-щення цін? Не чула про це… А набагато?»

Микола Григорович Труба, голова Пу-хівки: «Свої послуги по встановленню Ін-тернету у нас пропонувало не так вже й багато компаній. В основному, здається, «Укртелеком». Я порівняно недавно почав користуватися Інтернетом, але можу сказа-ти, що це потрібна і корисна річ. Наскіль-ки мені відомо, з близько тисячі ста дворів Пухівки користувачів у нас точно більше двохсот. Щодо підвищення цін на інтернет-послуги – звичайно, не хотілося б цього».

Коментарі, як то кажуть, зайві.

У наших селах

Історія людства свідчить: наукові та тех-нічні відкриття завжди допомагали удоскона-ленню засобів комунікації. Сьогодні в Україні Інтернетом користуються мільйони людей, але, за статистичними даними, в основному в містах. У сільській місцевості говорити про високий рівень доступу до нього поки що не можна.

Основні принципи роботи Інтернету: відсут-ність центрального комп’ютера, тобто рівно-правність усіх комп’ютерів мережі; пакетний спосіб передачі файлів; можливість одержу-вати інформацію будь-де та від будь-кого.

До теми

Сьогодні Інтернет поєднує в собі практич-но всі функції ЗМІ – преси, фотожурналісти-ки, радіо та телебачення. Завдяки можливості прямого спілкування та роботі «в реальному часі» Інтернет приваблює унікальним «ефек-том присутності».

На початку 60-х років Пентагон поставив перед вченими завдання: створити військо-ву комп’ютерну мережу для використання під час ядерного удару з метою підтримання зв’язку між оборонними командними пунк-тами. Електронні обчислювальні машини в цій системі повинні було працювати без якоїсь центральної ланки управління, щоб, незважаючи на втрату одного чи кількох комп’ютерів, інші мали змогу працювати далі.

6 січня 2012 набрали чинності поправки до законодавства сусідньої Білорусії. Тепер індивідуальним підприємцям і юридичним особам в цій країні обмежено свободу комер-ційного використання Всесвітньої мережі. Тепер всю підприємницьку діяльність в Біло-русії можна законно здійснювати лише через білоруський сегмент Інтернету, що значно посилює ризик втрати комерційної конфіден-ційності.

Конституція України «Стаття 34. Кожному гаранту-ється право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань».Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб – на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територі-альної цілісності або громадсько-го порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголо-шенню інформації, одержаної кон-фіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя».

«Стаття 119. Місцеві державні адміністрації на відповідній терито-рії забезпечують:2) законність і правопо-рядок; додержання прав і свобод громадян»;

Загалом ми всі невдоволені. Усіма і всім. Від позачергових морозів до підвищен-ня світових цін на золото. Все це – емоції, яким хочеться надати хоч якогось виходу: або в маршрутці, «ввічливо» гавкнувши на так само заклопотаного сусіда, або вдо-ма, гримаючи на дитину чи жінку/чоловіка. Бо ж привід знайдеться завжди… Але часи міняються, і ми вже починаємо тихо скаже-ніти від аномальної зими, захмарних цін на необхідні речі, нашої «сфери без обслугову-вання» та нових владних «покращень». Одне слово – криза…

Але тепер багато хто зазначає, що су-часна громадянська невдоволеність плав-но перетікає до Інтернету, приймаючи там різні, часом потворні, форми. Загалом це стосується так званих соціальних мереж – «Твіттера» чи «Фейсбука». Звичайно ж, бути віртуальним «героєм спротиву», «борцем за правду» та «керівником протестів» набагато легше, ніж відірвати власний зад від крісла, очі від екрану і, лишивши напризволяще не-допиту каву, вийти з тими самими гаслами на вулицю – та ще й під якусь «владну будів-лю». Таких «героїв» та «шукачів справедли-вості» у Світовій павутині місцевого розли-ву маємо вдосталь. Це – правда. Та є й інший бік медалі.

Інтернет-«воїном» може стати будь-хто. А коли ще й невдоволених – ціла країна, за-гальне об’єднання на засадах «дружити про-ти влади» – це тільки справа часу. В жодних спецпідрозділах не знайдеться така кількість людей, які будуть здатні адекватно відпові-дати на мільйони протестних соціальних інтернет-виступів. Нереально. Крім цього, інформація про ту чи іншу

акцію вла-ди про-

ти ко-г о с ь із ак-

тивістів Ме-режі блискавично стане

відома всім користувачам, і від-повідної реакції провладні структури до-чекаються дуже швидко. Причому – реакції непередбачуваної. Від спонтанної атаки на сервери керівництва держави та відповідні держслужби, як це було з «відповіддю бота-ніків» на наїзд та заходи щодо ЕХ.UA мину-лого тижня, до організації масових страйків. А ще в соцмережах є тисячі груп «за політич-ними інтересами», кожна з яких колись пе-рестане претендувати на абсолютну істину, а її лідер – на гетьманство. І саме перспектива того, що люди, яким вже остогидли казки можновладців про краще життя вже сьогод-ні, зможуть нарешті знайти спільну мову, і робить Інтернет вкрай небезпечним для всіх, хто потроху витягує з народу останні копійки для купівлі чергового палацу десь на теренах ЄС.

Між іншим, там зараз також криза…

Інтернетта влада

Сторінку підготував Андрій Кисельов

Близько 70 % усієї інформації в Інтернеті – порнографічного змісту.

Ще двадцять років тому слово «пошта» асоціювалось із паперовими конвертами. Сьогодні – з інтернет-листуванням.

Середній вік користувачів Інтернету в сві-ті – 33 роки.

При наборі тексту для інтернет-листуван-ня 56 відсотків роботи виконує ліва рука.

Комп’ютерна техніка використовує близь-ко 13 відсотків хатньої електроенергії .

у першу десятку серед найбільших відкриттів у комп’ютерних технологіях. Саме завдяки йому можна купувати товари через мережу Інтернет.

RSA-кодування, яке було винайдене в 1983 році (шифрування інформації), входить

Google фактично є загальною назвою чис-ла з мільйоном нулів.

Всесвітня мережа прийшла в наше життя вперше у 1984 році, в романі Вільяма Гібсона «Нейромант» (Neuromancer). Термін «вірту-альна реальність» – також звідти.

Найбільше зростання трафіку сьогодні – в країнах Азії та Африки.

Інтернет-зв’язок між континентами за-безпечується за допомогою підводних кабе-лів, які прокладено по дну океанів.

4 Соціум

Стиль життя – бомж?

Чи були бомжі в Радянському Союзі?

При Радянському Союзі бомжів майже не було – так стверджують «старожили». Тоді всіх, навіть найзатятіших волоцюг, ганяли на роботу. «За тунеядство» (неробство) навіть стаття була. Однак під час перепису населен-ня в 1983 році в СРСР було виявлено 390 тис. людей, «не зайнятих суспільно корисною пра-цею». Ряди бомжів значно поповнилися після розвалу СРСР у 1991 році, коли відбулося зна-чне соціальне розшарування.

Вони живуть серед нас, вони – частина нас

У Броварах безхатченками опікується Міжнародна благодійна організація – Бла-годійний фонд «Скарбниця». Ініціаторами його створення стали Світлана Голубнича, Надія Бабинець (покійна) та Валентина Ба-бійчук (наразі очолює «Скарбницю»). Безпо-середньо допомога безхатченкам, котрих у фонді зареєстровано 63, стартувала з роздачі одягу та безкоштовних гарячих обідів. Що-середи о 15.00 бомжі гуртуються біля лавоч-ки в парку Перемоги. Саме туди волонтери «Скарбниці» привозять їжу. На свята без-хатьків пригощають продуктовим пайком. Одягом та харчами бомжам, котрі знаходять-ся під опікою фонду, допомагають релігійні та громадські організації, Червоний Хрест. Якщо є можливість, волонтери влаштовують підопічних у реабілітаційні центри, тубдис-пансери, намагаються поновити втрачені документи, оформити пенсії, знайти рідних. За вісім років діяльності працівники фонду повернули на батьківщину не один десяток людей, котрі приїхали на заробітки на Київ-щину й з різних причин поповнили ряди без-хатченків.

У Броварах бомжі знають всі приміщення, де можна сховатися в дощ чи сніг, адже в міс-ті спеціалізованого притулку для них нема.

Де «кочують»?

Олексій Григорович, колишній бомж, про якого йде мова в тексті

Безхатченки разом з волонтерами. м. Бровари

Після декількох пожеж у підвалах, що сталися з їхньої вини, комунальники всі входи в під-вальні приміщення і техповерхи «замурува-ли» під ключ. «Кочують» безхатьки в під’їздах, електричках, обживають вокзали, землянки Дарницького лісу. Одягаються із сміттєвих бачків. Часто там трапляються й «пристойні», хоча зношені речі.

Серед зареєстрованих броварських бом-жів – люди різного соціального статусу пе-реважно 40-60 років. Є заступник директора заводу, підполковник авіації, технолог приго-тування їжі, мулярі 5-го розряду, вихователі, бухгалтери, зв’язківці, кухарі, продавці, пли-точники, водії, електрозварювальники. Час-тина безхатченків із різних причин не хоче

«світитися», тож виживає са-мостійно. Часто людина сама є однією з причин того, що опиняється на вулиці. Най-перше – алкозалежні, колиш-ні в’язні. Часто в безхатченки потрапляють ошукані під час продажу чи обміну кварти-ри. Є певний відсоток зра-джених коханою людиною. Окрема «категорія» – котрі з дитинства потрапили в такі умови, що привели їх до бом-жування. І зрештою – втікачі від суспільної несправедли-вості чи сімейних непорозу-мінь. Останнім часом таких «бунтівників» стає все біль-

ше серед неповнолітніх.

Не кожен, хто не має постійного місця про-живання, є бомжем за своєю суттю. І навпаки: багато бомжів насправді мають власну домівку. Бомж – це швидше стиль життя.

Невигадані історії:Охайно одягнений сором’язливий вусань.

Олексій Григорович частенько навідується в Бровари. Всіх бездомних він знає поіменно, та тепер чоловіку з ними не по дорозі.

– Я вже змінив своє життя, – розповідає капітан у відставці. – У Росії працював заступни-ком директора пивзаводу. Пройшов дві війни – Афган і Ліван. Після зради дружини поїхав світ за очі починати життя спочатку. В Києві працю-вав у козачому війську. Прописки не було – мене звідти «попросили». Вісім років шукав щастя в Одесі, Миколаєві, Дніпропетровську. Та це вже було бомжування, хоч і мав на руках потрібні для нормального життя документи. Так було прості-ше – втікати якнайдалі від життєвих розчару-вань. Рік тому ніби прокинувся від важкого сну й сам себе запитав: «Ти закінчив Московський залізничний інститут, Курський сільськогоспо-дарський інститут. Тобі не соромно бомжувати?» У Броварах познайомився із самотньою жінкою, почав відвідувати церкву. Вже рік ми живемо в неї у селі, обробляємо тракторцем півтора гекта-ри землі, тримаємо кіз, качок, курей. Я щасливий. Ніколи не пізно почати все спочатку.

У Броварському райвідділі міліції кажуть: бомжі – це не суцільний «кримінал»: таких – не більше чверті. Крадіжки скоюють пере-важно чоловіки, хоча «фемінізація» зачепила й цей прошарок населення. Нещодавно пра-цівники міськвідділу міліції затримали без-хатченка, котрий цупив каналізаційні люки та здавав у пункт приймання металу. Після виходу з в’язниці, де відсидів за крадіжку, його ніхто не чекав на волі. Тож добування грошей розпочав із знайомого ремесла – кра-діжок.

Коли наприкінці січня позначка термоме-тра сягнула -20, влада країни вперше зверну-ла увагу на безхатьків – в Україні відкрилися пункти обігріву. Адже навіть мінус 10 для людей, ослаблених постійним недоїданням, – вбивця. Від переохолодження, недоїдання та рук бандитів за десятиліття тільки в Броварах та районі загинуло понад півсотні бомжів. Тож і міська влада згуртувала служби, управління, відділи та організації, і в парку Перемоги в ар-мійському наметі з 26 січня відкрився пункт обігріву для всіх, хто потерпає від переохо-лодження. Цілодобово в наметі, де чергують

До теми У Києві налічують понад 14 тис. бомжів. Цю цифру сміливо можна помножити на два, а в зимовий період – і на чотири, адже в холодну пору року до столиці з’їжджаються безхатьки з усього СНД. Тут їх соціальні патрулі нагодують безкоштовними обіда-ми, видадуть теплий одяг і навіть спальні мішки.

У МОСКВІ працює вісім закладів соціаль-ної допомоги бездомним, що вміщають 1477 людей. Наразі в міських підворіттях мешкає до 100 тисяч людей, котрі опустилися «на дно» й існують за рахунок збору кольорового металу, жебрацтва та крадіжок. Майже в 72% з них є офіційна прописка й житло. Однак з різних причин вони не можуть повернутися додому.

У НІМЕЧЧИНІ вже п’ятий рік діє Об’єднання соціальних газет безпритуль-них, в яке входить 32 видавництва загальним тиражем близько півмільйона екземплярів.

У КИТАЇ відкрився ресторан для бомжів. Мешканця китайського міста Янчжоу спо-нукало до цього наближення холодів. Тепер безхатченки зможуть не лише скуштувати га-рячої та свіжої їжі, а й погрітися в теплі. Адже інші місцеві заклади харчування не пускають їх навіть на поріг.

У групи «Сектор газу» є пісня «Бомж», за-писана в 1992 році.

З незрозумілих причин «бомжами» нази-вають уболівальників та гравців футбольного клубу «Зеніт» (Санкт-Петербург).

Бомжі в ПАРИЖІ відчувають себе госпо-дарями міста: вільно стелять постіль біля ві-трин універмагів, готують гарячий сніданок на станціях метро, ввечері на вулицях вста-новлюють намети. Знають: місцева поліція нічого їм не зробить, бо її в місті дуже мало.

У 1989 році, коли тема долі бомжів стала популярною, кіностудія «Мосфільм» випус-тила фільм «Бомж. Без определенного места жительства». У 2006 році фільм «Бомж» від-зняли й українці.

Сторінку підготувала Соломія Мальована

26 січня в парку Перемоги в Брова-рах було встановлено соціальний пункт обігріву, створений за підтримки майже всіх громадських організацій міста. Ці-лодобово на таких пунктах безпритульні та просто змерзлі громадяни мають змо-гу обігрітися, випити чаю, поїсти каші та бутербродів. Тут встановлене чергування лікарів, так що можна отримати ще й ме-дичну допомогу. В перший тиждень лютого броварський пункт обігріву відвідав віце-прем’єр-міністр соціальної політики Укра-їни Сергій Тігіпко. Він поспілкувався із соціальними працівниками, журналістами та безпритульними, уважно оглянув пункт ззовні та скуштував запропонованого па-тронажними сестрами чаю і каші.

Судячи із виразу обличчя віце-прем’єра, частуванням він залишився за-доволений.

У ВІЛЬНЮСІ (Литва) постановою місь-кради заборонено жебракувати та подавати милостиню потребуючим. Згідно з цим за-коном всі, хто хоче пожертвувати жебракові гроші, можуть зробити це тільки в костьолах і на спеціальних заходах. Той, хто продемон-струє готовність до обдарування нещасних на вулицях міста, вважатиметься порушни-ком громадського порядку й буде оштрафо-ваний.

працівники МНС, територіального центру, Червоного Хреста, «Скарбниці», можна по-грітися біля грубки, отримати першу медичну допомогу, випити чаю з бутербродами, почита-ти пресу, подивитися телевізор та поласувати гарячими стравами. За час функціонування пункту обігріву до нього звернулося понад 500 осіб. Цілодобово дві групи працівників мілі-ції патрулюють вулицями міста й району та супроводжують до намету людей, котрі потре-бують допомоги. Під час найбільших морозів міліціонери врятували від замерзання 15 осіб, котрих підібрали на вулиці. У місті масових обморожень поки що не спостерігається.

Ніхто. Тому в лікарні бомжів приймають неохоче. Окрім специфічного запаху від міся-цями немитого тіла безхатченки мають «бу-кет» болячок. Однак на «хвороби інтелігенції» – грип і нежить не хворіють. Їх вуличне життя загартувало. Зате 80% бомжів – алкоголіки, наркомани та носії туберкульозу. Та тільки лі-кувати їх нема за що. І спеціально відведених приміщень для такої категорії також нема.

Цьогорічна аномальна зима, що розгу-лялася наприкінці січня, додала роботи не тільки комунальним службам, а й міліції та МНС. Замети та слизькі дороги стали при-чиною численних аварій на автошляхах, а пікові морози змушують людей шукати до-даткові засоби обігріву та навантажувати електромережі й грубки. Саме коротке за-микання та несправність пічного опалення – основні причини семи пожеж, що сталися з початку року в місті та Броварському ра-йоні. На щастя, обійшлося без жертв. Од-нак збитків громадяни зазнали немалих. За кілька днів до Нового року в Заворичах загорівся дачний будинок – вогонь знищив покриття та перекриття. Причина нещастя – коротке замикання електромережі. Ця ж причина призвела й до пожежі дерев’яної альтанки в кафе «У лісі». Напередодні ново-річних свят зазнали втрат і жителі Требу-хова по вулиці Тиха, 4-а та Рудні по вулиці Леніна, 19, де вогонь знищив не тільки дах житлових будинків, а й майно. В перші дні лютого горіли будинок та двоповерхова гос-подарча будівля в жителів Погребів та Ди-мерки. А нещодавно пожежники рятували від «червоного півня» помешкання по вули-ці Механізаторів, 13.

За інформацією провідного фахівця від-ділу цивільного захисту та реагування на надзвичайні ситуації Броварського управ-ління ГУ МНС України в Київській області Юрія Гороховського, загалом з початку 2012 року броварські мнсники здійснили 45 ви-їздів. Тільки до багатоповерхових будинків їх було десять, а в приватний сектор – 24.

Перші 10 екземплярів пеннер (бомж) отримує безкоштовно (для «розкрутки»), інші – за пла-ту. Половину виручки й чайові він залишає собі, а залишок здає у відділ розповсюдження. Видання існують за рахунок реклами та спон-сорів, якими нерідко є зірки німецького шоу-бізнесу та спорту. Їх ексклюзивні інтерв’ю підвищують попит на такі видання, завдячу-ючи чому вони швидко продаються.

Хто і як стає бомжем?

Бомжі бувають різні

Бомжі й кримінал

Випробування«льодовиковим періодом»

Хто із хворих згодиться лежати в одній палаті з безпритульним?

Приборкувачі«червоного півня»

5Закон є закон

История одногопреступления

2 февраля 2012 г. город Бровары попал в историю по причине события совсем не ори-гинального – неизвестными лицами был избит депутат городского совета Павел Ризаненко. Сначала об этом узнала милиция, потом – род-ственники и друзья потерпевшего, потом – врачи, журналисты и общественность. В кон-це концов, даже в далеком Якутске (Россия) местная интернет-газета опубликовала замет-ку об этом преступлении. Слава-то какая!

Морозным вечером 2 февраля депутат возвращался домой, где его ожидали жена и дети. Водитель припарковал машину, Риза-ненко взял из салона портфель с документами и, сделав несколько шагов по направлению к подъезду, остановился. Нет, не подышать све-жим воздухом, а от неожиданности. Согласи-тесь, не часто в Броварах увидишь людей, бе-гущих кросс на ночь глядя!

Однако «спортсмены», одетые в одинаковые куртки без знаков различия (очень похожие носят бойцы милицейского спецподразделения «Сокол» – авт.), соби-рались не укрепить собственное здо-ровье, а испортить чужое. С крика- ми «УБОП! Спе-

ц о п е р а ц и я ! Лежать! На землю»! они повалили Ри-

заненко на снег и стали избивать

его, стараясь по-пасть по голове и конечностям с целью причинить боль и лишить возможности со-противляться.

Любой нечаянный прохожий, наблю-дая такую картину даже не темным вече-ром, а ясным днем, отвлекся бы от своих повседневных забот не более чем на несколько секунд: «Здорово милиция работает!»

На это и был расчет. Случайные свидете-ли вмешиваться не будут, а жертва… Согла-ситесь, когда с криками «УБОП!» и «Лежать!» вас атакуют с двух сторон люди в униформе, инстинкт заставляет упасть на землю и, затаив дыхание, закрыть голову руками…

А разум в это время подсказывает, что сей-час милиционеры осознают свою ошибку, вер-нут вас в вертикальное положение и, навер-ное, извинятся: «Простите, ошибочка вышла!»

Увы, в нашей истории ошибся Павел Риза-ненко. Когда его начали избивать резиновыми

палками со словами «Ну, депу-тат, довыступался!», Ризанен-ко понял, что никакая это не спецоперация, а новый способ организации работы городско-го совета в неформальной обстановке. Причем очень эффективный! Никаких внятных аргументов против спецсредства ПР-73 («дубин-ка полицейская») депутат выдвинуть не может, критиковать исполнительную власть желания не имеет и голосует за любой предложенный проект обеими руками сра-зу… В том смысле, что поднимает руки вверх, пытаясь закрыться от кулачных аргументов!

Так и случилось. Прикрывая портфелем голову, Ризаненко не смог защитить остальные части тела, по которым и получил несколько десятков сильных ударов…

Сегодня он лечится в Киевской больни-це скорой помощи. Врачи диагностировали серьезные ушибы головы, спины и конеч-ностей, но окончательно установит тяжесть телесных повреждений, конечно, судебно-ме-дицинская экспертиза. А милиция и прокура-тура, конечно, найдут ответ на вопрос: «Если бьют депутата, значит, это кому-нибудь нуж-но?»

Избиратели, доверившие Павлу Ризаненко представлять их интересы в горсовете, знают его биографию. Но большинству броварчан неизвестно о нем почти ничего, поэтому мне придется рассказать о Павле Александровиче подробнее.

Родился он в Красиловке в 1975 г. Жил с семьей в Броварах, окончил школу, поехал учиться в США, получил степень бакалавра по специальности «финансы и международный бизнес», длительное время работал в Рос-сии, возглавлял в известных международных финансовых корпорациях «Тройка-Диалог» и «Ренессанс-Капитал» управления инвестици-онно-банковских услуг.

Прекрасная биография для парня из наше-го города!

Но что он забыл в родных Броварах, кроме родителей? Почему вернулся?

Сам Павел Ризаненко отвечает на этот во-прос так:

- Устал. Устал от московской суеты, от нравов, царящих в большом российском бизнесе, от нервотрепки, от неприличных людей, неспособных держать слово, и от непорядочных бизнесменов, путающих собственный карман с государственным. На-доело! Вместе с женой решил, что рожать де-тей и воспитывать их нужно на родине, рядом с дедушками и бабушками, что, согласитесь, немаловажно. Бизнес? А зачем мне бизнес? Я состоятельный человек, заработал деньги аб-солютно легально. Могу себе позволить зани-

маться только тем, что мне нравится…- А занимаетесь…- Тем, что НЕ НРАВИТСЯ! - Например?

- Ищу ответы на глупые вопросы. На-пример, почему у меня во дворе не уби-рают снег? Почему батареи холодные? За что я плачу деньги коммунальным

предприятиям и налоги в местный бю-джет? Ни вы, ни я – никто из нас ведь

не оставит деньги в кассе супермаркета в обмен на пустую тележку? И наоборот: ни в одном магазине без денег вам товар не про-дадут! Это бизнес. Почему, покупая у местной власти услугу (товар, только в специфической его форме – авт.), я ничего не получаю за свои деньги? Это не бизнес! Почему так? Пытаясь найти ответ на эти вопросы, я и решил балло-тироваться в депутаты горсовета…

- Ответы нашли?- Нашел. Местная исполнительная власть

заявляет: «В бюджете нет денег». А что есть? Есть много расходов и мало доходов. Есть кри-зис и дефицит. Что еще? А почти ничего, кро-ме налога на доходы физических лиц, земли и права ее продавать или передавать в аренду. Прекрасно, говорю, давайте в соответствии с законом будем этим заниматься, зарабатывать деньги и тратить их на нужды города и горо-жан… В том числе на уборку снега и во дворе моего дома.

- Я обеими руками «за» и, думаю, бровар-чане вас поддержат.

- И я «за», только есть два способа прода-вать или сдавать в аренду земельные участки. Первый – это делать открытый, прозрачный бизнес, как меня учили, как я привык. Все должны знать, кому, зачем, почем и сколько продано или передано земли, недвижимос-ти, коммунальной собственности и прочего. Второй способ ничего общего с бизнесом не имеет, поскольку никто достоверно не знает, кому, зачем, почем и сколько! А раз никто не знает, то исполнительная власть вполне может заявить: «В бюджете нет денег»!

- А на самом деле?- На самом деле деньги есть. Только не в

бюджете, а в карманах чиновников, которые без лишней огласки готовят решения сессии, и в карманах депутатов, которые «по секрету» за эти решения голосуют…

Вечером 2 февраля отчаянный крик Ри-заненко: «Милиция! Помогите!» спугнул на-падавших. Это он сам так полагает. Источник «Старого центра» в правоохранительных ор-ганах сообщил иное:

- Преступники действовали достаточно профессионально. В том смысле, что далеко не каждый мужчина без достаточной практи-ки сумеет убедительно отдать приказ «Лежать! Спецоперация УБОП!» Нападавшие не пере-усердствовали и выполнили только поставленное перед ними задание: серьезных телесных повреж-дений не причинять и предупредить потерпевше-

Спецсредство для местного

самоуправления

Нужды избирателей и заботы депутата

Один в поле не воин

го о причинах «спецоперации». Они действовали слаженно и организованно покинули место пре-ступления. Однако шансы расследовать это уго-ловное дело есть.

- Насколько соответствует действительности информация о возможной причастности к на-падению на Ризаненко депутатов Броварского горсовета?

- Достоверных сведений об этом ни у мили-ции, ни у прокуратуры пока нет. А сплетни и слу-хи, появившиеся в некоторых СМИ, я комменти-ровать не буду.

«Старый центр» также не будет комменти-ровать сплетни, но считает своей обязанностью со слухами бороться. Поэтому я, основываясь на результатах проведенного журналистского рас-следования, заявляю, что намеки на возможную причастность к нападению на Ризаненко депута-та горсовета Сергея Федоренко не соответствуют действительности.

С этим утверждением, кстати, согласен и сам Павел Ризаненко:

- У меня есть разногласия с Сергеем Нико-лаевичем по поводу использования некоторых объектов коммунальной собственности и распре-деления земельных участков. Но мы оба предпо-читаем вести дискуссию публично, привлекая к решению городских проблем общественность и средства массовой информации. Я уверен, что иных эффективных способов коммуникации не существует.

Под заявлением о том, что к решению город-ских проблем необходимо при- влекать горожан и СМИ, подпи- ш е т с я сегодня любой депу- тат. Я даже уверен, что горсовет Броваров в по-лном составе го- тов публично за-явить о своей прив ерженно с ти гласности, открытости и прозрач-ности.

Но что делать с тем, что ре-шения, принимаемые на внезапно

созванных сессиях без достаточной подготовки и без широкого обсужде-

ния, становятся известны нам только из частных публикаций в Интернете?

Что делать, если попытка рассказать бровар-чанам, как на самом деле работают городской со-вет, администрация и мэр, как и в чьих интересах принимаются те или иные решения, может за-кончиться одиноким призывом о помощи: «Ми-лиция! Помогите…»?

На эти вопросы есть очень простой ответ: надо хоть что-то делать! И обязательно всем вместе. Потому что одинокого депутата, конеч-но, можно подкараулить вечером на пустынной улице, но справиться со стотысячной городской общиной ни у какой власти никаких спецсредств не хватит.

От редакции:Коллектив редакции и лично автор не счита-

ют Бровары пустыней, а потому обещают: любой житель города, пусть даже и депутат горсовета, не останется в одиночестве и без помощи со стороны редакции в борьбе за городское самоуправление, но против самоуправства чиновников.

Александр Матюшенко

У Броварах намагалися замінувати

машинуВранці 10 лютого поблизу головного

адміністративного будинку міськвикон-кому і райдержадміністрації було гамір-но. З боку багатоповерхівки, за адресою: вул. Марії Лагунової, 4б, спостерігалося скупчення працівників міліції і МНС. Вони блокували частину території по-близу житлового будинку. Поряд, як го-диться, вешталися перехожі, яким було цікаво дізнатися, що ж сталося. Перека-зували, що в одній з іномарок закладено вибуховий пристрій, тому до місця ймо-вірного вибуху не підпускають сторон-ніх. Для розмінування викликали міне-рів і швидку допомогу. За час, поки автор був там, надзвичайних подій не сталося. Тільки раз почувся дивний звук – як пе-тарда чи феєрверк. У дворі будинку чогось надзвичайного не спостерігалось – побли-

зу під’їзду гралася дівчинка, не звертаючи уваги на небезпеку.

Пізніше з’явилася офіційна інформа-ція. Як виявилося, до чергової частини Броварського міськвідділу міліції 10 лю-того в 9:45 надійшло повідомлення від

власника автомобіля Nissan про те, що під його машиною знаходиться підозрілий предмет, схожий на вибуховий пристрій.

На місце події виїхала слідчо-оператив-на група міськвідділу і вибухо-технічна служба Головного управління, передає прес-служба УМВС у Київській області. Працівники міліції встановили, що на стоянці біля одного з житлових будинків

по вулиці Лагунової паркувався ав-томобіль, під яким знайшли дивну коробку з невідомим вмістом. Пра-воохоронці евакуювали жителів двох сусідніх будинків і обмежили доступ громадян до місця події в радіусі 100 метрів. За допомогою спеціальних знарядь вибухотех-ніки знешкодили невстановлений пристрій.

Пізніше транспортний засіб з місця події було евакуйовано. Експерти досліджують залишки підозрілого предмета. Зібрані мате-ріали за даним фактом направлені

в Броварську прокуратуру з метою вирі-шення питання щодо порушення кримі-нальної справи.

Управління Державтоінспекції ГУМВС України в Київській області у зв’язку із складними погодними умовами закликає водіїв враховувати обстановку, що скла-лася на дорогах, і не залишатися байду-жими до чужого горя. В разі потреби – надавати допомогу потерпілим. Якщо ви за якихось обставин не можете допомог-ти тим, хто цього потребує, Управління Державтоінспекції повідомляє, що про ви-падки на дорогах Київщини можна інфор-мувати відповідні територіальні підрозділи Державтоінспекції або звертатися до чер-гової частини УДАІ ГУМВС України в Ки-ївській області за номером 044-249-84-02.

За даними відділу ОР ДПС УДАІ ГУМВС України в Київській області

До відома учасників дорожнього руху

6 Живиця пам’ятіІз 1924 р. член спілки селянських

письменників «Плуг». До речі, до цієї ж спілки належав пізніше й молодий укра-їнський поет, броварець Дмитро Чепур-ний.

Гаврило Одинець – автор кількох кни-жок: «Революція на небі» (п’єса), «Каз-ка про чудака Якова, який дурив та не всякого», «Мої спогади про Центральну Раду», «Селянський інтернаціонал».

Щодо літературної творчості Г. Один-ця, слід сказати, що, окрім природного розуму, він мав і певний літературний талант, а якщо ще й зважити на його спо-сіб життя та катастрофічний брак освіти, то мусимо визнати: на тодішньому літе-ратурному тлі він виглядав не останнім. Скажімо, його віршована «Казка про чу-дака Якова, який дурив, та не всякого», хоч і розвінчує чудо з’яви чередникові образу Матері Божої, та все ж має чітку ритміку, написана доброю народною мо-вою, легко сприймається читачем. Вслу-хаймося в один із початкових уривків:

В світі є така держава, Що гримить про неї слава,Де піднявся труднародЗа сім земель, за сім вод,Вигнав панство із царем,Сам зробивсь господарем.Всім він править так, як треба,Без панів, царя і неба.Не в Йорданській Палестині,А ось тут, на Україні,Та за наших ще й часів…Ну, почну без дальших слів.Цікавий і кінець казки, в якому ви-

разно звучить автобіографічний мотив. Уривок подано за правописом оригіналу.

На цім казку і кінчаю,А читач як запитає:Хто ж то був такий писака,Звідкіль родом неборака:Чи місцевий, чи прохожийРозписує діла божі? –Сам я з другої частини,Лівобічної Вкраїни.Може з вас коли хто їхавІз Київа на Чернігів,Хоч сошею, чи Десною –Шлях обсажений вербою:Одинці, село маленьке, -Там повила мене ненька.Оце й казочки кінець.Я – Гаврило Одинець.У 30-х роках ХХ ст. Г. Одинець набрав

такої «ваги» в тодішньому суспільному житті, що

Гаврило Одинець мав сімох дітей: Во-лодимира (1898 р.), Віру (1901 р.), Сергія (1903 р.), Миколу (1905 р.), Наталю (1910 р.), Бориса (1912 р.), Тараса (1914 р.н.). Сергій Одинець тривалий час працював на заводі холодильників у Броварях. У 1938 р. його виключили з компартії, оче-видно у зв’язку з арештом батька. Сергій Гаврилович помер у 1971 р.

Г.М. Одинець народився 25.03.1871 р. в с. Одинцях Остерського повіту на Чернігів-щині в бідній селянській родині. Змалку най-митував. Грамоти «дійшов самоуком» уже в столиці. На 17-му році життя в пошуках щас-тя подався до Києва, де п’ять років працював чорноробом. Опанувавши столярне ремесло, з 1896 р. столярував.

Із 1893 р. він член гуртка со-ціалістів.

Вів широку соціалістичну пропаганду в селянському сере-довищі.

Уникнувши арештів 1894 р. та 1897 р. в Києві, Гаврило Одинець виїхав до Остра й затаївся там на два роки.

У 1904 р. відновив зв’язок із соціалістами, а в 1905 р. всту-пив до партії російських есерів. 1906 року за партійну роботу на Остерщині його заарештували й вислали. Налагодив підпільний зв’язок із Остерщиною, частиною Полтавщини та Київщини.

У 1907 р. перейшов до пар-тії українських есерів. Цього ж року поліція й козаки влаштува-ли засаду в Семиполках, де його було схоплено в ході агітаційної роботи й кинуто до Остерської в’язниці, а потім вислано в Жито-мир, звідки Г. Одинець утік і жив за підробленими документами в Борисполі (тоді це була Полтав-щина).

У 1908 р. в помешканні Один-ця заарештували 14 чоловік. Його кинули до Переяславської, потім до Житомирської в’язниці, звідки випустили під нагляд жандармів із забороною жити в 7-и губерні-ях України.

Він приїхав до Києва, де в 1910 р. його знову заарештували. Цього разу побував у Київській, Бердянській, Житомирській в’язницях, неодноразово тікав.

На Орловщині працював на лісорозроб-ках, де на нього було відкрито справу й велося слідство.

Після революції 1917 р. Г. Одинець повер-нувся до Биківні.

Делегат Всеросійського селянського з’їзду. Гордився тим, що чув виступ В. Леніна.

Після гетьманського перевороту Одинця заарештували. Перебував у Київській та Чер-нігівській в’язницях, переданий німецькому військово-польовому суду. Йому загрожував розстріл. Та в Німеччині «сталася революція», і його знову передали гетьманській владі. 1919 року став членом партії боротьбистів.

Після падіння гетьманської влади Г. Одинця обрали делегатом Трудового кон-гресу, де він розійшовся поглядами з есерами. Під час Директорії повернувся на Остерщину, був учасником «по всіх з’їздах рад».

У круговерті наступу військ Денікіна Одинця знову заарештовують, він знову тікає.

До встановлення радянської влади жив на нелегальному становищі, брав участь у боротьбі проти Денікіна і Петлюри. «У жов-тні 1919 р. постановою ЦК Української партії

соціалістів-революціонерів був відданий під партійний суд за знесення з більшовиками».

1920 року вступив до РСДРП(б) й відтоді працював на радянську владу.

Під час наступу поляків вів підпільну ро-боту на Київщині, де його заарештували по-ляки. Утік із Київської в’язниці, перебрався через фронт і працював заступником голови Остерського повітового виконкому, головою і заступником голови Остерської земельної управи, головою РСІ (робітничо-селянської інспекції).

1920 року вступив до КНС (комітету неза-можних селян). У 1921 р. організував комуну. Цього ж року стояв у почесній варті біля тру-ни Леніна. Пізніше написав брошуру «Як ми ховали Леніна».

У 1922 р. на VІІ Всеукраїнському з’їзді рад у Харкові його обрали делегатом на І Всеросійський з’їзд рад. Г. Одинця з трибу-ни рекомендував М.В. Фрунзе. З легкої руки Г.І. Петровського його стали називати «прав-дошукачем і бунтарем».

30 грудня 1922 р. Одинець виступив на І Всеросійському з’їзді рад. Пізніше пи-

сали, що він був зодягнений у стару чумарку, виступав українською мовою. Стенограма з’їзду спростовує це твердження. Гаврило Матвійович виступав по-російськи, говорив сумбурно. Намагався аналізувати українську історію з класових позицій.

Щоправда, навіть тут, у по-лоні піднесеної атмосфери перед створенням союзу, його україн-ська сутність прорвалася хоч і перекрученою, та все ж цитатою з Тараса Шевченка, якого він так любив, але, певно, не розумів до глибин, і словами на захист при-гнобленої царизмом української нації:

У цьому ж виступі Г. Одинець протиставив Ісусу Христу Воло-димира Леніна: «Когда Христос принёс скрижали, на которых было написано: «Придите ко мне, все труженики, и я вас успокою», то прошло две тысячи лет, и вся болтовня так и осталась болтовнёй (Аплодисменты). И его самого по-весили за это. Пришёл наш вели-кий вождь Ленин и сказал: «Геть з вашими мёртвыми скрижалями, нам не слова нужны, а дело».

Він палко підтримав ідею створення союзу чотирьох респу-блік і мріяв про експансію біль-

шовизму на Захід і Схід: «Первое место будет открыто для польского пролетариата и для селянства, которые ещё томятся под панским игом… Мы скажем: «От Москвы до Варшавы, от Варшавы до Кракова, от Кракова до Бер-лина, от Берлина до Лондона (аплодисменты), от Москвы до Владивостока, а затем от Пеки-на до Токио, до Парижа наши продвигаются вперёд, собираются и идут в ІІІ-й Коммунис-тический Интернационал». Говорив він так натхненно, що кількахвилинний виступ вісім (!) разів переривали оплесками.

У травні 1923 р. на з’їзді комнезамів Гав-рила Одинця обрали членом Президії КНС. Був делегатом від України на Всесвітній се-лянській конференції в Москві, де його об-рано членом Всесвітньої селянської спілки. Делегат усіх з’їздів рад УРСР, член ВУЦВК (Всеукраїнського центрального виконавчого комітету), делегат І і ІІ з’їздів рад СРСР.

Пропаща сила,або Безкрилий політГаврила Одинця

Гаврило Матвійович Одинець – помітна й суперечлива постать українського політичного життя. Його діяль-ність припадає на роки обох революцій (1905 – 1907 рр. і 1917 р.), змагань за українську державу 20-х років ХХ ст., колективізації, довоєнного будівництва соціалізму сталінського зразка. Вершини його політичної діяльності протилежні за ідеологією: член Центральної Ради – державний діяч ра-дянської України.Його життя пов’язане і з Броварями та селами ниніш-нього Броварського району.

Твердження, що Гаврило Одинець – уродже-нець Биківні (Історія поселень Броварсько-го краю. – Броварі. – 2003. – С. 565), спрос-товується його автобіографією (1924 р.) та іншими архівними матеріалами.

Юнака найбільше «хвилюва-ла історія України й Кобзар», якого він вивчив напам’ять.

1899 року оселяється в хуто-рі Биківні під Києвом, який належав до Броварської во-лості Остерського повіту.

Із 1913 р. жив у Биківні під наглядом поліції. У 1915 р. в його оселі зроблено трус і знайдено переписку з Галичиною, зокрема листи Івана Франка, за що Гаврила Матвійовича вислали за межі України.

У січні 1918 р. його обрано членом Малої Центральної Ради. Під час наступу біль-шовиків на Київ розійшовся в поглядах із Центральною Радою, яка відступала з Києва. Гаряче протестував проти союзу Центральної Ради з німцями.

У 1917 р. Гаврило Матвійович був делегатом Всеукраїнського конгресу, де його обрали членом Центральної Ради.

Наприклад, діяльність Б. Хмельниць-кого оцінив так: «Являлись вожаки, часто не из селян, а из разных провока-торов и авантюристов вроде Богдана Хмельницкого».

в 1930 р. на боці обвинувачення брав участь у сфальсифікованій судовій спра-ві СВУ (Спілки визволення України).

1937 року його заарештували. Певно, не могли простити Центральну Раду. 1945 року Г.М. Одинця не стало. Його по-ховали на Биківнянському кладовищі.

Думаю про Г.М. Одинця як про представника тодішнього покоління і не можу надивуватися: яка це була сильна й витривала людина! Він пе-режив, за моїми підрахунками, 18 арештів! Як він блукав і метався в політичних хащах у по-шуках свого місця й місця свого народу під сон-цем! Скільки міг би зробити для України, якби більшовики не звернули її з еволюційного шляху розвитку!Думаю, він жив, як птах з обтятими криль-ми. Згадав, що злетів угору, а виявилося - впав у смерть. І, певно, збагнув це аж у сталінських таборах.Шкода даремно пропащої сили, марно потра-чених десятиліть людського життя і сотень мільйонів (якщо скласти докупи) марно пропа-щих років життя українського народу. Можливо, доля Г. Одинця стане пересторогою для когось із тих, хто в наш час, перебігаючи з партії в партію, пнуться бути ближче до що-раз іншої влади, не тямлячи, що втрачають себе, стають пропащою силою.

27 серпня 1923 р. в Броварях на Розвилці відкрито пам’ятник Тарасові Шевченку. На урочис-тому мітингу як представник влади з палкою промовою ви-ступив Гаврило Одинець.

Світлина, імовірно, 1922 р. Гаврило Одинець (справа) під час роботи I Всеросійського з’їзду рад у Москві.

Сторінку підготувала Марія Овдієнко, старший науковий працівникБроварського краєзнавчого музею, член Національної спілки краєзнавців України.

За броварськими розповідями, після одного з арештів Одинця везли в Черні-гів через Броварі, де йому довелося пере-ночувати в Броварській в’язниці. Він прикинувся хворим на дизентерію і з до-помогою знаменитого броварського лі-каря Ісака Лазаровича Фельдмана, який оглядав його, втік із в’язниці.

«Когда наш великий песен-ник Тарас Шевченко сказал, что настаёт время, когда все народы заговорят на своих языках, то они иначе сказали: «От молдаван до финнов на всех языках все должны мол-чать». Значит, ни одна на-ция не имела права проводить свою науку на родном языке. Дошло до того, что разогнали целые кадры учителей, трави-ли их, раздували вражду, гово-рили, что наша речь поганая, что у нас культуры нет и т. д. И наша культура осталась только в Галичине. Российская буржуазия, которая развивала национальную вражду, боялась, что удержалась ещё культура в Галичине. Она послала туда своих бандитов-офицеров и, когда они взяли Львов, то они уничтожили Академию укра-инских наук и сказали: «Теперь ваше дело кончено».

7

Отаман Демид Ромашка (р.н. невід. – 07.07.1920) був одним із тих українських повстан-ських отаманів, які воювали з більшовиками упродовж 1919 – 1920 років. Його біографічні дані надзвичайно скупі. Розповідали, що він служив матросом на крейсері «Аврора» і брав участь у штурмі Зимового палацу. Під час громадянської війни мав тісний зв’язок із командуючим Рево-люційною Партизансько-Повстанською армією України анархістом Нестором Махно та черво-ним наркомом оборони Львом Троцьким.

Броварські краєзнавці, зокрема Гнат Медве-денко, зазначали що отаман Ромашка з’явився на Броварщині у 1919 році. До його загонів вступили хлопці з Літок і Красилівки. Ромашка «партиза-нив» проти усіх влад. Після того, як Чернігівщина була визволена від денікінців, більшовики при-значили його начальником Козелецької міліції. Згодом він покинув службу і очолив створений ним самим Повстанський курінь імені Тараса Шевченка, який нараховував 2500 осіб. Одним із напрямів діяльності цього загону була організація самооборони українських сіл від червоних рек-візиторів, які вимагали від населення продуктів і фуражу для коней.

Незабаром під командуванням отамана Ро-машки перебувало вже декілька повстанських загонів, які складалися із кіннотників і були дуже мобільними. Так, старожили розповідали, що якось латиські стрільці влаштували на Ромашку засаду в Гоголеві, але дізнавшись про це, він ра-зом із своїми бійцями утік. А в цей час до Гоголева підійшла інша червона частина, яка переплутала латишів із повстанцями і усіх їх перестріляла...

Моє ти місто – рідна сторонаСтаре місто…Чому Старе? Для броварців

воно стало таким порівняно недавно, всьо-го кілька десятиліть тому, коли з нього, як із колиски, виріс більш ніж стотисячний про-мисловий і культурний центр. Місто із розви-неною соціально-економічною інфраструк-турою, лівобережні ворота столиці України – Києва.

Плин часу знівелював ландшафт Старих Броварів, майже стер у пам’яті нащадків спо-мин про давноминулі віхи життя міста. Але для тих, хто хоче і вміє читати Книгу Сивої Старовини, відкривається вражаючий світ наших пращурів, у якому тісно переплелися як реальні історичні події, так і елементи дав-ньої слов’янської міфології.

Минувшина залишила нам у спадок чимало допоки ще не розгаданих таєм-ниць. Уже не одне покоління дослідників нашої історії хвилює питання: звідки ж пішли Бровари?

Немає ніяких сумнівів, що саме на місці Старого центру було засноване пер-ше поселення, яке сягає своїм корінням часів України-Русі. Ще у 20-х роках ми-нулого століття в районі Розвилки мож-на було побачити залишки валів якогось древнього укріплення, що знаходилося на природному підвищенні. Понад 100 років тому в цій самій місцевості люди знайшли скарб із трьох срібних сережок із підвіска-ми, що складалися з гранітних, скляних і пер-ламутрових намистин. А, як відомо, скарби ніколи не закопували на порожньому місці…

Та й саму назву «Бровари-Броварі», на думку філологів, можна витлумачити як «укріплення на роздоріжжі», чим і було наше місто упродовж тривалого часу. Адже займа-ло вигідну позицію на перехресті доріг з Киє-ва до Чернігова та Прилук. А це, в свою чергу, зумовлювало і розвиток торгівлі. На бровар-ські ярмарки везли селяни з навколишніх сіл хліб, сіль, дьоготь, худобу, коней, одяг. Для

тих, хто приїздив торгувати, були споруджені «заїжджі двори» та шинок, а в 1817 році тут же, на Розвилці, почала діяти кінно-поштова станція. Біля неї, до речі, у 1861 році зупиня-лася траурна процесія з прахом Тараса Шев-ченка, прямуючи до Києва і далі – до Канева.

Давній броварський переказ повідомляє: «…неподалік Ярмалкової площі було колись урочище і храм відьом і відьмаків». Іще одне підтвердження того, що на території Брова-рів люди жили і до прийняття християнства. Адже «відьомський храм» – це не що інше як язичницьке капище!

Знаходилися в Старому місті і дві пра-вославні церкви. Свято-Троїцька стояла на

місці нинішнього Парку імені Т.Г. Шевчен-ка, козацька Петропавлівська – там, де зараз пам’ятник Леніну (в 1823 році її перенесли ближче до Розвилки). Є згадки, що при цих храмах велися церковні літописи, які на жаль, до нас не дійшли.

Нові часи – нові події у Броварах. У 1912 році до містечка з Києва почав ходити мото-трамвай (кінцева зупинка – Розвилка). У 1923 році у Броварах встановлено один із перших в Україні пам’ятників Тарасу Шевченку.

Окремою сторінкою в історії Старих Бро-

варів є лихоліття громадянської та Великої Вітчизняної воєн. Під час бойових дій на бро-варських вулицях знаходилися штаби черво-ного командира Миколи Щорса, Головного отамана Армії Української Народної Респу-бліки Симона Петлюри (1919 рік) та команду-ючого Південно-Західним фронтом генерал-полковника Михайла Кирпоноса (1941 рік).

Про післявоєнні ж радянські Бровари наш земляк, поет Микола Сом писав:

«Неголосне, але привітне й гарнеМоє містечко…Мила сторона…Шевченків парк та ще завод ливарний,Райком у центрі, школа і чайна».І доповнимо: а також поштове відділення

на Розвилці, яке обслуговувало броварців аж до осені 1979 року, коли на вулиці Гагаріна було відкрите нове відділення зв’язку.

На рік раніше, у 1978-му, на площі імені Т.Г. Шевченка було розпочато будівництво підземного переходу. Як писала тогочас-на преса, «однієї з найкрасивіших споруд у Броварах». Чим є ця споруда нині, зна-ють, либонь, усі мешканці міста. Геологічні умови, не передбачені проектом, перетво-рили підземний перехід на міну уповіль-неної дії. Порожнина під площею завше наповнена водою, що будь-якої миті може спричинити осідання, а то й провалення проїжджої частини.

Не можна обійти увагою і такий ціка-вий факт: у кінці 40-х – на початку 50-х років ХХ століття площа імені Т.Г. Шев-ченка була місцем проведення виставок досягнень працівників сільського госпо-

дарства Броварського району. Як і всі масові заходи тієї пори, виставки проходили пом-пезно, «з розмахом». Аби продемонструвати (у першу чергу для самих себе) високий рі-вень життя селян і переваги соціалістичного способу ведення господарства. «У кожній хаті повна чаша достатків». Одну з таких виставок відвідав Микита Сергійович Хрущов.

Старе місто…Як колиска, у якій виплека-ний був богатир. Мов пам’ять, яку мусимо не втратити…

ОтаманДемид Ромашка

Герб нашої прабатьківщини

Дослідники, які впродовж бага-тьох століть вивчали нашу історію, вважали, що в тризубі є відображення різних предметів, птахів, рослин, гео-графічних об’єктів тощо.

Згідно з даними сучасної науки, знак «тризуб» з давніх-давен був відо-мий народам, які населяли територію від Скандинавії до Індії та Тибету.

А український вчений Василь Ба-гринець вважає, що тризуб, який ко-

лись називався трояном, був священним знаком нашої прабатьківщини Оріани (Аратти, Трояні). «Земля Троянь» неодноразово згадується в ле-гендарному «Слові о полку Ігоревім», та й нині в Україні нараховується чимало на-селених пунктів з назвами Троян, Трояни, Троянка тощо.

Треба звернути увагу на те, що «земля Троянова», яку населяли наші пращури, охоплювала басейни річок Дону, Дніпра та Дністра, русла яких майже паралель-ні. До того ж вказані річки мають у своїх назвах спільний корінь «дн», що означає воду (того ж кореня і назви «Десна», «Ду-най» та інші). Стилізоване зображення трьох великих річок нашої прабатьків-щини і стало символом держави Троянь.

Події, описані у «Слові о полку Іго-

ревім», свідчать, що виникнення Трояні припадає на V тисячоліття до нової ери, а це саме той час, коли на наших теренах почала формуватися ар-хеологічна культура, названа дослідниками три-

пільською. До слова, залишки трипіль-сько-троянських поселень виявлені археологами і в нашому краї, насампе-ред біля придеснянських сіл.

Мігруючи на захід і схід, предки українців орії-арії принесли з собою на

нові землі і свої священні символи, зокрема три-зуб, мову, назви, вірування… Тому і маємо багато спільного з індусами Індії, персами Ірану, етруска-ми Італії, варягами-данами Данії…

Металева накладка з паска, на якій зображено знак тризуба (X-XIII ст.). Село Русанів.

19 лютого 1992 року Верховна Рада України затвердила тризуб як малий герб нашої держави. Що означає цей символ?

Залишки трипіль-ських поселень зна-йдені у Броварському районі біля Пухівки, Погребів, Літочок, Соболівки

Знак тризуба зображений на трипільських статуетках і посуді

ний генерал Луазо, начальник Генерального штабу чехословацької армії генерал Людвик Крейчі, італійський генерал Монті та німець-

кий військовий аташе полковник Курт Шту-дент.

Незабаром ге-нерал Луазо ска-зав кореспонденту радянської газети «Правда»: «Парашут-ний десант великої кількості, побачений мною особисто під Києвом, я вважаю фактом, що не має прецеденту в сві-ті…». І далі – про те-

плий прийом, що його зустрів французький генерал на українській землі: «В цьому я бачу найкращий доказ щирої симпатії народів Ра-дянського Союзу до моєї країни».

А от присутній на маневрах німецький полковник Штудент зробив для себе відпо

Про навчання військ КОВО у 1935 році було навіть знято фільм у восьми частинах, який мав промовисту назву «Битва за Київ». Ця стрічка нині зберігається в Д е р ж а в н о м у архіві кіно- та фотодокументів України.

Але прове-дення київських маневрів мало на меті не тільки перевірку боєз-датності нового роду військ. У першу чергу ці навчання мали продемонструвати країнам Заходу міць ра-дянських Збройних сил та їхню готовність оперативно діяти за будь-яких обставин.

З цією метою до Броварів були запрошені представники кількох іноземних армій. Се-ред них – військовий аташе Франції бригад-

77 років тому під Броварами були про-ведені перші у світі військові маневри з ви-користанням масового повітряного десанту, складовою частиною якого було також пере-кидання повітрям важкої бронетехніки та ав-томобілів.

Ініціатива проведення цього грандіозного за розмахом заходу належала командуючому військами Київського особливого військово-го округу Іоні Якіру.

Видовище, за яким спостерігали сотні лю-дей, а серед них – відомі партійні, державні і військові діячі Радянського Союзу і Україн-ської РСР, – було вражаючим. 1200 десант-ників, приземлившись в районі Київського аеропорту у Броварах, захопили плацдарм, на який одразу ж стали сідати транспортні літа-ки. Ними прибуло іще 2500 піхотинців, арти-леристів, солдатів мотомеханізованих частин і техніка.

А все починалося з Броварів

відні висновки і уже через три роки сформував у Німеччині перший парашутно-десантний під-розділ, який сам і очолив.

З початком Другої світової війни парашу-тисти Курта Штудента, узявши на озброєння методи і досвід Червоної армії, ефективно діяли у Чехословаччині, Польщі, Норвегії, Голландії, Бельгії, а у 1941 році, керовані своїм команди-ром, захопили острів Крит. Чим немало нашко-дили англійцям.

Під враженням цих блискучих операцій до формування своїх десантних підрозділів узяли-ся Італія та інші країни західного світу.

Курт Штудент незабаром зробив блискучу кар’єру військового – дослужився до звання генерал-полковника, став командуючим Пові-тряно-десантними силами Німеччини. Спокій-но дожив віку у Західній Німеччині. Ім’я Курта Штудента внесено до переліку ста найвизначні-ших полководців усіх часів і народів.

Командарм Іона Якір, з чиєї «легкої руки» було здійснено перший у світі масовий пові-тряний десант під Броварами, у 1937 році був засуджений як «ворог народу» і розстріляний.

Радянський плакат проти отамана Ромашки

Трамвайна колія в районі Розвилки. 30-ті роки минулого століття

Продовження читайте у наступному номері (24.02.2012 р.)

Сторінку підготував Володимир Мельник

Так за задумом радянських архітекторів мав виглядати Київський аеропорт у Броварах

Машина часу

зупиняється, давно ставши суцільним карнавалом. Майже щоночі вибухають феєрверки, а на спо-рожнілій трасі влаштовують перегони на авто чи мотоциклах. Вечорами над містечком кружляють кажани.

Удень під дахами і балконами хрущовок лас-тівки в’ють свої гнізда. Зранку мешканців багато-поверхівок можуть розбудити своїм криком півні з сусідніх приватних будинків. Рух – постійний.

Зі свого постаменту за всім спостерігає Шев-ченко. А набридає метушня – переводить погляд на Броварський ліс, що частоколом оточує містечко. Про нього поет писав колись. Тепер – не завжди впізнає.

Присядьмо тут на доріжку, поки вирішиш, чи їхати далі.

пам’ятаю, 16-й поверх, неповторний вид на Київ. Спочатку звикаєш: погляд вниз – боязкий, погляд на столицю – зачарований. Коли ж це я останнього разу там був? Здається, у квітні з друзями. Увечері подзвоню комусь із них, аби лиш не відчувати себе самотнім. Куди подівся той інший я? Причаївся десь, а дзеркала немає. Якщо знайти власне відо-браження в калюжі, нічого не зміниться.

Увесь мій шлях перетворюється на пасивне споглядання дійсності, що мене оточує: пошта на Майдані Свободи, незрозумілі обличчя метушли-вих людей. Діти років десяти їздять на своїх ква-дроциклах, а одному кортить підрізати високого худого бомжа із торбинкою в руці. Ну от, зупинив свою машину і на мене витріщається, ніби зробив якийсь подвиг. Ні, хлопче, ти не герой! Але як він дивився на того нещасного бомжа: із жорстокістю та презирством. Якби на мене погляд не перевів, збив би людину – не побоявся б. По Лагунової піду назад… І чому така ненависть до бомжів, себто без-хатченків? (Російський еквівалент мені подобаєть-ся більше). Бомжі, звичайно, теж не безгрішні. Ніби блакитні душі, але тяжіють більше до смітників, ніж до людей. Інша справа – безробітний п’яничка, якому завжди не вистачає на пляшку пива, або бри-тоголове мурло. І незрозуміло, чи вони стали інте-лігентнішими, чи геть знахабніли – підходять на ву-лиці і просять грошей: «Братан, у тєбя нє найдьотса двух рублєй, позарєз нада». Треба йому, аякже! Головне – додати сакраментальну фразу: «Зємля же круглая, может когда-то і тєбє понадобітса, так сойдьомся, я помогу». І він, і я прекрасно розуміє-мо, що цього ніколи не станеться, але… Краще до сонета повернуся, ніж про гниль думати. Це висна-жує. Не сприйметься вповні. Отож, отож…

Отож крізь сонце променистеНехай ввижається мені…Що мені ввижатиметься крізь сонце? Як добре,

що воно зараз за хмарами. Тримаючи золото в ру-ках, можна спустошити себе зсередини; дивлячись на сонце, можна втратити зір. Два гострих промені виколюють твої очі. Тоді кричатимеш: «Мене заслі-пив пан Ніхто», а всі дивуватимуться. Та й навіщо те сонце? Аномального тепла попереднього літа було достатньо. «Зачем тебе солнце, если ты куришь» гидоту якусь. Але я зовсім не курю і не пробував навіть. Якщо до сонця приєднати гігантське зелене стебло, то воно буде схожим на золотаві нарциси, які продає он та бабця біля «Форума». Гарні квіти. Є ще тюльпани, але сонце на них не схоже. Може, підійти і купити одну квітку? На десять гривень, які є в кишені, більше не купиш, хіба що дві штуки, але ж я не до могили йду. Ось і все, п’ять хвилин – і по-траплю додому. На чому ж я там зупинився? Вви-жається мені. Квітка таки гарна. Ідеальний приклад персонального сонця, яке можна заховати за пазу-ху, а потім поставити у вазу, але поки що нарцис гріє лише мої долоні. Нехай ввижається мені щось суто особисте. Не вистачає одного епітета. Гарне? Ну це вже банально. Щось світле й суто особисте? Сонце і так народжує світло. Ні, не годиться. Поки треба записати попередні п’ять рядків. Чому я так швидко втомлююся?.. Два кольори: спочатку зеле-ний, тепер – жовтий, нікому не потрібне мистецтво – поезія, квітка як символ сонця та міфів. Так, усе зі мною, але не вистачає себе – себе іншого, не ви-стачає дзеркального відображення і ніжності, саме ніжності.

Нехай ввижається меніЩось ніжне й суто особисте.Скрегіт ключів у замку, останній порух руки

– і ось воно: омріяне дзеркало. Золотаві кучері-пе-люстки, руки-листки, тулуб-стебло. Метаморфоза закінчена. Кліпаючи сумними очима, мене розгля-дає чудернацька квітка.

10 Літературна вітальня

Дзявчить будильник. Такий химерний, ще й зе-леного кольору. Одразу з’являється пані Тверезість. Вдягнути на нього намордника, вимкнути! Вже дванадцята. Треба раніше лягати спати. Ці соціаль-ні мережі – болотиста місцина Полісся: відводиш ліву руку від клавіатури, а права ще впевненіше ля-гає на мишку. Перегони на витривалість.

Зараз із дзеркала на мене гляне інша людина. Ось, на голові розгардіяш (десь тут був гребінець): треба менше крутитися уві сні. Або це подушка мене ненавидить. І подружка також, до речі. Ко-ханнячко, не розділене ні з ким. Так, нас двоє: я дивлюся на нього, він – на мене, і ніяких подружок, примарилося. Хорхе був правий, що є інший Асте-рій. Є інший я. У домі Астерія буде містерія, тобто в моєму домі. І не містерія, а перевтілення. Малень-кий нікчемо із дзеркального світу, ти бачиш перед собою комаху, але, якщо хочеш, я проведу тебе до того кутка кімнати. Можливо, зумієш знайти нірку білого кролика саме там. Якщо не буде кролика, до-поможеш мені застелити ліжко. Такі буденні спра-ви робити легко. Три-чотири. Як вправно твої довгі ноги вповзають в ультрамодні джинси. Перевір ки-шені! Телефон, навушники, якісь гроші, нехай. Ви-трушувачу батьківського гаманця, коли ти будеш нарешті працювати? Тобі щось здається неприєм-ним? Правда ріже маленькі очі? Геть! Геть із дому без їжі та напоїв, геть із затишної коробки соціофо-ба на світ божий! Чому ж без їжі? У холодильнику є шоколад, який пробуджує смак бажання. Гіркий, але не гірший за інших. Цікаво, а який я на смак? Господь зробив мене за своєю подобою, отже, і мене можна спробувати на смак. Дуже прикро, що я сам не можу цього зробити. Треба перевірити, чи зачи-нив двері. Так. Але ввижається щось інше, мабуть, тому що я не гірший. Кожен має право на власний смак… Та де ж той клятий ліфт?

Мені ввижаються ще й досіП’янкі любовні почуття…Їде!.. Гарно склалося. Такі тексти варті особли-

вої уваги, оскільки вони правдиві. Ямб, знову ямб, хоч і не п’ятистопний. Краще ями, аніж ямби обми-нати. Ехо була закохана у Пана, і народилася у них донька Ямба. Пам’ятаю.

Дорога, притрушена пилом. Десь поряд гур-коче вантажівка, навіть крізь гучну музику в на-вушниках чую. Як відбудували «Термінал», вулиця Черняховського стала схожою на Хрещатик. Усі так кажуть… Почуття – зупинився на цьому. Римо-римо, де ти, коли потрібна? Рима повинна бути лу-ною, епілогом до кожного рядка. Але ж я не у горах. З почуттями зрозуміло, досі-досвід-досить. Як до-бре, що немає ні сонця, ні дощу. Але треба «досить». До попереднього!

Награвся прозою життя, Награвся прозою і досить.Інакше…Що інакше? Усе інакше – навіть інший я, який

без мене не існуватиме, зовсім інакший. Добре. Інакше – втрачу власне «я»,А не колись набутий досвід.Буде сонет, я хочу, аби вірш був сонетом, а я –

Петраркою. Лаврового вінка мені на голову, Пон-тифіку! Я на це заслуговую. Тепер сонце світить в очі, хоча пилюки менше. Елітний бульвар елітного міста – ось справжній броварський Хрещатик. Ре-зиденцію Папи розташувати десь поряд. Лаура, яку

я бачив тисячу разів, не знатиме про це? Навпаки! Терновий вінець Христа за виснажливу працю. Десь у парку стоїть Голгофа – найвища точка цих країв. Мій шлях туди – туди, куди ведуть ноги. Сперечатися може лише спина, але на ній немає ноші. Голгофа – десь там римуватиметься краще, і останні слова линутимуть луною. Мій шлях проліг у небуття… Гай-гай, це ж Роман виходить із банку, як завжди, сутулий і наляканий, в руках – якийсь чек. Треба привітатися. Відсахується! Невпевнений у собі, але до банку ходить. Що ж це за місто таке? Лише банки та аптеки. Ні, нам не голитися та вми-рати, а жити вічно і витрачати проценти з грошей, що лежать у банку, на ліки та презервативи. Страш-ніше, ніж бути причетним до вічності, робити ви-бір. Це так само важко, як не робити абсолютно нічого: лежати на ліжку і повільно помирати – най-кращий спосіб позбутися себе і слова в собі.

Бо це лише чудовий спосібСамому йти у небуття.Ось і катрени готові, запишу. Не ховати ж

у пам’яті те, що виринатиме з неї лишень част-ково. А якби ракета того дня влучила не у цю дев’ятиповерхівку, а, скажімо, в мою?

Не вистачає подарунків? Подарунок долі – найцінніший. Цей сонет буде другою нотаткою в телефоні. Що тут на першому місці? Зелене світло! Цікаво, чи встигну? Блимає оком світлофор. Ходжу швидко, а бігаю ще швидше. Ось тепер можна до кінця записати. На площі зовсім не людно. Навіть райдерів не має. Райдери, скейтери, трейсери - усі одним миром мазані. Трейсери трохи далі. Малень-кі дітки порпаються в піску, а ці в нього стрибають. Великі діти. 16 років – час розквіту юнацького мак-сималізму й інфантилізму. Це ж так модно – пові-сити на себе ярлик вправного акробата. Ні, цього разу немає стрибунців. Чекають затишного літа, аби своїм сюрчанням нервувати мамусь із малюка-ми дошкільного віку. Але майданчик один на всіх. Так прикро у 16 років ніким не бути або бути про-сто людиною.

Зелений автомобіль їде назустріч. А хай йому чорт, куди він лізе? «Шкода» робить шкоду, водій з глузду з’їхав, зате він прагматик. Мені невідомий об’єм двигуна цього автомобіля та інші технічні характеристики, зате мені добре відомо, що водій «Шкоди» – найпрагматичніша людина у світі. На-віщо ж об’їжджати, якщо можна так, навпростець. Хіба у парку не заборонено їздити на машинах? Со-бак теж заборонено вигулювати, але ж вигулюють: від мопсів до вівчарок. Забули, що водій – друг пі-шохода, собака – друг людини.

Отож, подарунок долі. Що там було раніше? Небуття. Тепер доля. Життя ніколи не сприймаєть-ся як щось цілісне. У цьому його недолік. Ні, краще «і в цьому».

І в цьому є один недолік:Життя, як подарунок долі, Уже не сприйметься вповні.Вся суть – у катренах. Голгофа, поросла травою,

не здається такою величною, коли стоїш біля її під-ніжжя. Знову багато людей грають у настільний теніс. Звичайно, 6 столів. Андрій із сестрою там кожного дня. Сьогодні – не виняток. Хоч би обідню перерву зробив. Ну, побачить мене чи ні? О, вже ба-чить, віддає мені шану. Колись я у нього вигравав, а зараз… Дуже важливо знайти для себе улюблену справу та комфортне оточення. Тепер Андрій як риба у воді. «Не сприйметься вповні» – щось далі не пишеться. Треба йти додому, бо з голоду помру. Останній погляд на Андрія. Цікаво, чому у теніс не грає наш колишній мер? Років два тому він був тут бажаним гостем. Мабуть, і столи для себе по-ставив: кажуть, живе поруч у багатоповерхівці. Так,

Нарцис

Ненаписане місто

Не выходи на улицу, не совершай ошибку…

И. Бродский

Броварською бруківкою мандрують двоє… Перший погляд на місто – як чорно-біле фото. Короткі речення. Нюанси й деталі. Риторичні за-питання. Несподівані відповіді. Цей гід знайомить нас з невідомими Броварами, по-дружньому пока-зуючи місто ненаписане. Місто, яке болить кожно-му з нас, як серце. Під кількома шарами асфальту схована пам’ять – непоказні вулички з дивними на-звами, хрущовки, прикрашені лише ластів’ячими гніздами. І церква, повернута з небуття…

Другий перехожий – новітній Петрарка, що нанизує рядки, мов перлини. Мандруючи «елітним бульваром елітного міста», він милується сонцем і собою. У цієї романтичної і водночас цілеспря-мованої особи потік свідомості зрештою перетво-риться на сонет, а читач отримає задоволення від інтелектуальної прози. Якщо вам, як і ліричному героєві «Нарциса», «робити вибір так само важко, як не робити нічого», тоді радимо обирати між кра-щим і найкращим.

Про смаки, як відомо, не сперечаються. Хтось вважає найкращою ресторанну їжу, а комусь ближ-чі пахощі рідної хати. Сьогодні в нашій «Літера-турній вітальні» перші гості – броварська молодь, у якої, як, власне, і у нашого видання, на всі події – свій погляд. Про те, що Бровари багаті літератур-ними талантами, нагадувати, мабуть, не варто. Це підтвердив і конкурс «Проза міста», організований навесні минулого року літературним клубом «Ма-руся», громадською організацією «Авангард-плюс» та інтернет-порталом «Афіша-Бровари». Андрій Качор, шеф-редактор останнього, підкреслюючи важливість мистецького спротиву радянщині й шароварщині, зауважив: «...природно, що на про-тивагу совку все частіше спалахують проекти, по-дібні до «Прози міста», коли розрізнені активні громадяни гуртуються і створюють щось справді якісне, світле і добре…»

63 зразки малої прози впродовж кількох мі-сяців оцінювало авторитетне журі. Оповідання, есе, етюди, гуморески надходили на конкурс з усієї України. Подія стала знаковою для міста. 29 серпня 2011 року в Броварах вручали літературні «оска-ри» – пам’ятні статуетки для найкращих прозаїків. Лідія Стрельченко і Богдан Гайворонський також брали участь у конкурсі. І хоча не стали лауреата-ми, проте запам’яталися всім. Їхній творчий доро-бок не обмежується прозою. Лідія Стрельченко – автор оригінальної поетичної збірки «Немісцевий час». Богдан також закоханий у слово, і хоча всі його книжки ще попереду, наполеглива робота над собою, робить студента Київського університету імені Шевченка кандидатом на будь-який літера-турний «оскар».

«Цікаво, а який я на смак?» – допитується лі-ричний герой «Нарциса». Мені теж цікаво, як читач сприйме наше літературне меню. Не поспішайте з висновками. Розпробуйте. Перечитайте. Подумай-те. І хай вам стане тепло в домі й сонячно на душі за будь-якої погоди!

Два погляди на одне місто

Сторінку упорядкувала Людмила Сотник

Діти – нічого не обіцяють. Їм просто весело тусува-тися біля Кобзаря.

У місті живуть дивовижні люди. Більшість намагаються вирватися з Броварів – на роботу чи хоча б на відпочинок до інших населених пунктів. Пакують величезні рюкзаки, тягнуть багатотонні торби. Їдуть вклонитися львівській, празькій чи ще якійсь бруківці. При тому, що майже такою самою вимощені багато броварських вулиць. Тільки вона дуже надійно схована під кількома шарами асфаль-ту. Подекуди пробивається через вибоїни, щоб ков-тнути повітря.

Такі от замасковано-бруковані вулички ве-дуть до озера Кохання. У ньому зазвичай купатися заборонено. Про що сповіщають таблички. Але від-почивальники не дуже на них зважають. Уявляєш – заборонено купатися у Коханні?..

Мають вулички й провулки назви – дуже точні й символічні. Київська веде до Києва. А про-вулок Радянський – тупиковий. Та життя тут не

Потрісканий асфальт. Стаціонарна зграя голу-бів. Ти на площі Шевченка у Броварах. І поки не по-їхав подорожувати далі, вирішивши, що тут немає нічого цікавого, скажу про місто ненаписане.

Знаєш, десятки років тому серед зими діти самі заливали тут ковзанку. Цілодобову і безко-штовну. До війни тут було кільце трамваю. Відтоді він так і не повернувся до міста. Як не повернулася на своє місце і церква святих Петра й Павла. Вона воскресла – далі. Тут залишився – Шевченко.

Підемо до скверу.Цей сквер чомусь так полюбили пияки. За дав-

нім броварським повір’ям, на одній із каштанових алей, у закутку, є лавочка смертників. Посидіти на ній завжди тягне алкоголіків, які невдовзі мають відійти.

У центрі скверу – пам’ятник Тарасові Шев-ченку, навколо якого (щодня) люблять бігати діти і (час від часу) давати різні обіцянки – чиновники.

Богдан Гайворонський

Лідія Стрельченко

Мені ввижаються ще й досіП’янкі любовні почуття,Награвся прозою життя, Награвся прозою і досить.Інакше – втрачу власне «я»,А не колись набутий досвід.Бо це лише чудовий спосібСамому йти у небуття.І в цьому є один недолік:Життя, як подарунок долі, Уже не сприйметься вповні.Отож, крізь сонце променистеНехай ввижається меніЩось ніжне й суто особисте.

11Точка зору

Відповідно до частини першої статті 1297 Ци-вільного кодексу України, спадкоємець, який при-йняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов’язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Згідно зі статтею 1299 цього Кодексу, якщо у складі спадщини, яку прийняв спадкоємець, є нерухоме майно, спадкоємець зобов’язаний зареєструвати право на спадщину в органах, які здійснюють державну реєстрацію нерухо-мого майна (стаття 182 вказаного Кодексу), тобто в Бюро технічної інвентаризації.

Право власності на нерухоме майно ви-никає у спадкоємця з моменту державної реє-страції цього майна.

Запитайте в нотаріусаЯ отримала свідоцтво на право спадщини на частину квартири. Чи необхідно його реєструвати і що з ним взагалі робити далі?

Нещодавня гучна історія з популяр-ним сайтом EX.UA– вдала ілюстра-ція до ситуації з комп’ютерним піратством, яку ми спостерігаємо нині. З офіційної точки зору всі, звичайно, проти цього негатив-ного суспільного явища: ми всіляко «поглиблюємо, розширюємо та викорінюємо» піратські копії з комп’ютерного парку України. З неофіційної, проте життєвої – хіба ми стільки заробляємо, щоб платити за фірмовий диск сотні, а інколи й тисячі гривень? Звичайно ж ні, краще скачати з Інтернету. Без-коштовно, бо максимум, на що роз-раховує інтернет-пірат, – народна любов, «респект і уважуха». Нехай правовласники підраховують не за-роблені на нас з вами грошенята та називають це злісним криміналом. Ми ж бо знаємо: не кримінал це, а взаємодопомога.

Детальнішу інформацію ви можете отримати за адресою:

м. Бровари, вул. Гагаріна 16, оф. 27, офісний центр ТОВ «Торговий

Дім Ліза» за ТЦ Перекресток.тел. (04594) 3-60-51, 067-974-33-91

Приватний нотаріус ТЕТЯНА МИКОЛАЇВНА БУРБАН

Пірати XXI сторіччя

Одразу розберемось із термінами: комер-ційне використання – це зовсім інша справа. Якщо на цьому хтось заробляє, буде логічно, якщо він за це заплатить. Коли я займаюсь пе-ревезеннями – купую авто та пальне, коли ви-пікаю хліб – обладнання та борошно. А якщо розробляю проекти багатоповерхівок – також купую відповідну програму. Проте як бути в тому випадку, якщо я тільки вчуся на архітек-тора? Адже ліцензійна програма ArchiCAD коштує близько 40 тисяч (!) грн. Таке може дозволити собі далеко не кожне проектне бюро, а що вже говорити про студента. Від-верто кажучи, в ситуації, що склалась із комп’ютерним піратством, є провина і правовласників. Адже висока вартість їхньої продукції просто змушує користувача шукати інші джерела, хоч і незаконні, проте доступні.

Окрема розмова – аудіо- та відеопродукція. Скажу відверто: аудіодиски інколи купую. У випадку, коли по-бачив на поличці щось таке, що захотів «тут і зараз» по-ставити в магнітолу свого авто. Підкорюючись, як кажуть маркетологи, «мит-тєвому нераціональному імпульсу». До речі, про мар-кетинг: на зйомку фільму «Казино «Рояль» було витрачено 150 млн. доларів, а на марке-тинг та рекламу – 120 млн. (за даними «Вікі-педії»). Тобто, щоб викликати вищезгаданий «миттєвий імпульс», витрачається майже стільки ж грошей, як і на зйомку насиченого спецефектами кіно про Джеймса Бонда. Хто за це врешті-решт платить? Покупець. Гото-вий я віддати бодай гривню голлівудським маркетологам? Ні, вони й так не бідують.

Боротьба з піратськими дисками хоч більш-менш зрозуміла: якщо хтось заробляє на тому, що продає чужу інтелектуальну влас-ність, це як мінімум образа для автора. А ось просто безкоштовне поширення… Мабуть, позиція митців щодо цього явища – прикмета нового часу та нового суспільства. Адже мова йде не власне про творчість, головне – мате-ріальні збитки у вигляді «недоотриманого прибутку». Тобто я, ви та ще 20 осіб заван-тажили з Інтернету пісню і… завдали шкоди виконавцю тим, що не купили його диск. Хоча ще недавно виконавці та автори отримували лише позитивні емо-ції від того, що твори народних улюбленців переписували з касе-ти на касету. І притягати до відповідальності хлопців, які об’єднали програвач «Радіотехні-

ка» з магнітофоном «Маяк» та переписують для знайомих рідкісні платівки, не спадало на думку ані Висоцькому, ані державним фірмам грамзапису. Мабуть, сучасні «зірки» потребу-ють більше коштів на професійну діяльність. Воно й зрозуміло: скажімо, Леоніду Утьосову навряд чи потрібен був –PR-менеджер та особистий стиліст. Хоча, може, це й до-бре – робочі місця створюються…

Втім, облишмо філософські роз-думи про неспра-ведливість світу та закони на захист ба-гатіїв. Запам’ятаймо краще п.2 ст.25 За-кону України «Про авторське право та суміжні права»: «Твори і виконання, зафіксовані у фонограмах, відеограмах, їхніх примірниках, допускається відтворювати в домашніх умовах і виключно в особистих цілях або для звичайного кола сім’ї чи близь-ких знайомих цієї сім’ї без дозволу автора (авторів), виконавців, виробників фонограм, виробників відеограм, але з виплатою вина-городи». Перечитайте ще раз. Перекажіть це своїми словами. Якщо курите – мовчки за-тягніться, якщо ні – просто глибоко вдихніть. Виходить, якщо ви переписали пісню з ліцен-зійного диска сину на телефон – маєте знайти уповноважену на збір цієї платні організацію (організації колективного управління автор-ськими правами) та сплатити належне. Якщо ви цього не робите – ви такий самий пірат, як і всі. Видихайте.

Проте на практиці це лише гучні слова – адже перевірити ваше особисте помешкання та, відповідно, наявність піратських файлів на ваших електронних пристроях можна тіль-ки з санкції суду. Тому що це вже серйозна слідча дія – фактично обшук.

Але ситуація може змінитись – великі пра-вовласники, зокрема розробники популярних операційних систем (зрозуміло, про кого йде мова), активно лобіюють зміни до законодав-ства, згідно з якими недоторканність житла ставиться під сумнів. До того ж проводити перевірки мають не представники МВС, а

співробітники компаній спільно з МВС. Тоб-то міліція потрібна лише формально. Невже похмурі прогнози письменників-фантастів

щодо однієї-двох кор-порацій, які заволоді-ють світом, починають ставати реальністю?

Зі свого боку ви-робники програмного

забезпечення переконують, що, купуючи за досить невелику суму їхню продукцію, корис-

тувач отримує цілу низку переваг. І це дійсно так. По-перше, наслідки «зламу» програм мо-жуть бути досить непередбачуваними і аж ніяк не сприяють стабільності роботи систе-ми. По-друге, користувач безкоштовно отри-мує всі оновлення програм та технічну під-

тримку. По-третє, ви будете захищені від… піратських копій. Один мій знайомий скар-жився, що його новенький ноутбук не може прочитати деякі диски. Ніхто з нашого кола друзів (а це зовсім не дурні люди) так і не зміг

впоратися з цією халепою. Довелося визнати поразку та звернутися до сервісного центру. Консультант подивився на бідолаху поглядом аристократа й відповів: «А що ж ви хочете?

Система не сприймає неліцензійні диски». А куди ж без них? Довелось видалити фірмовий Windows та по-ставити «нормальний», адаптова-ний вітчизняними хакерами до по-треб вітчизняного ж користувача. Можливо, це зовсім не змова пра-вовласників (яку мали б розглядати антимонопольні організації), так сталося випадково. Проте факт за-лишається фактом – за зручність та стабільність потрібно буде платити й надалі. За все.

Таку ситуацію породжує перш за все монополія на ринку опера-ційних систем. Яка тримається на непоінформованості користувачів, адже існують безкоштовні опера-

ційні системи (скажімо, Linux), використову-вати які може будь-хто. Донедавна працювати з файлами в цих системах можна було лише за допомогою спеціальних команд, тому робота з ними була доступна лише спеціалістам. Але сучасні версії мають графічний інтерфейс і навіть недосвідчений користувач досить швидко адаптується в новому середовищі. В альтруїзм, на жаль, давно ніхто не вірить, тому виникає питання: а на чому ж заробля-ють розробники таких програм? Відповідь – на налаштуваннях під особливі потреби ко-ристувачів. Спеціалізовану оболонку під базу даних потрібно замовляти, а для домашнього комп’ютера базової системи цілком виста-чить. З усіма перевагами ліцензійних програм – стабільністю роботи, технічною підтрим-кою та своєчасними оновленнями.

А що ж робити з музикою, фільмами, книжками та іншими об’єктами авторських прав? Знаєте, які б нормативні акти та під чиї б потреби не приймались – совість залиша-ється з людиною незалежно від чинного зако-нодавства. Тож робіть, як вона підказує. Як на мене, «мистецтво належить народові», тому заробляти актори та виконавці мають в кон-цертних залах та на знімальних майданчиках, але не в залах суду.

Погляд очима користувача

До теми

Історики вважають, що вперше термін «піратство» щодо порушення авторських прав було застосовано ще на початку XVII ст. А в 1879 р. англійський поет Альфред Теннісон в передмові до поеми «Історія кохання», розповідаючи про поширення частин цього твору без згадування автора, писав що твір було «безжально піратовано» («mercilessly pirated»).

У травні минулого року Окружний суд США округу Колумбія санкціонував отри-мання Американським товариством пра-вовласників (U.S. Copyright Group) персо-нальних даних користувачів, які нелегально завантажили собі фільм ««Нестримні» (The Expendables). За інформацією Wired, інтер-нет-провайдери зобов’язані надати інфор-мацію щодо власників IP-адреси, які за-вантажували та розповсюджували файли з фільмом. Фігурантами судової справи стали близько 23 тис. користувачів.

17 січня загальновідома Wikipedia та ще ряд досить популярних у світі інтернет-ресурсів припинили роботу на добу. Зро-блено це на знак протесту проти розгляду конгресом США законів, які санкціонують жорсткі заходи запобігання інтернет-пірат-ству, зокрема можливість блокування сай-ту навіть за посилання на ресурс із контр-афактним контентом. Таким чином, та ж Wikipedia мала б відповідати за зміст всіх сайтів посилання на які розміщені на її сто-рінках.

За декілька годин після повідомлення про смерть відомої співачки Уїтні Х’юстон вартість збірки її пісень The Ultimate Collection в мережі iTunes зросла більше ніж в півтора рази (з $7,85 до $12,50). Це ви-кликало обурення з боку багатьох користу-вачів компанією Apple та звинувачення її в спробах заробити на трагедії. В свою чергу, Apple зробила винним правовласника тво-рів Х’юстон, корпорацію Sony. Остання по-просила вибачення: мовляв, ціну було «ви-правлено помилково» і мав місце звичайний збіг обставин. Ціни на твори передчасно згаслої зірки повернулись на своє місце.

Євген Походій, директор комп’ютерного магазину:краще заплатити невелику порів-няно з вартістю ноутбука (близько 400-600 грн.) суму за ліцензійний Windows, ніж платити 200 грн. «кулібіну», який встановить пірат-ську версію цієї ж програми. Тому що потім ви ще не раз віддасте йому ж гроші за поновлення працез-датності системи.

Олексій Олександров, начальник сектора ВБЕЗ УМВС України в м.Одеса (з інтерв’ю інтер-нет-виданню comments.ua):по-перше, міліція не може проводити огляд та слідчі дії у людини в жит-ловому приміщенні без санкції суду, а по-друге, важко довести використан-ня неліцензійного продукту в домаш-ніх умовах. Тому що людина викорис-товує його для побутових потреб. Тобто фактично порушує права, проте не має з цього прибутку.

Невже похмурі прогнози письмен-ників-фантастів щодо однієї-двох корпорацій, які заволодіють світом, починають ставати реальністю?

Інтернет-свободою переймавсяДенис Гнатюк

12 Спорт

Наші можуть тримати удар Спорт за тижденьWBC, або Всесвітня боксерська рада, – про-

фесійна боксерська організація, заснована в 1963 році, найавторитетніша з-поміж боксерських ор-ганізацій світу. Чемпіонами світу за цією версією ставали такі видатні боксери, як Мохаммед Алі, Майк Тайсон, Леннокс Льюїс та наш славетний співвітчизник Віталій Кличко (2001-2005 р., 2008 р. до цього часу).

Наша розмова з чемпіоном відбулася у Ве-ликій Димерці, в затишному кафе «Весела кума». Схожий на Володю Кличка, Віктор зайшов, тро-хи соромлячись, замовив нам обом чаю та сів за столик перед диктофоном.

Можна на «ти» (усміхається). Так, і рідня моя звідси. Батько працював шофером у Димерці, мама – санітаркою в аптеці. Є ще брат, старший за мене на три роки. Але боксом він не цікавиться.

Точніше, мій друг. Коли нам було по 12 років, він запропонував записатися до димерської сек-ції боксу, яка тоді тільки відкрилась. Я погодився, не підозрюючи, як зміниться моє життя. Власне, боксера з мене зробив мій перший тренер і пре-красна людина – Міхеєв Іван Леонідович. Нас, хлопців «з вулиці», які приходили на перше тре-нування, було досить багато. Але поступово ста-вало все менше – хтось тікав сам, не витримавши режиму та навантажень, а хтось просто не підій-шов. Одного разу на тренуванні я бешкетував, після чого Іван Леонідович мене просто вигнав. Уявивши себе без обов’язкових тренувань, я роз-плакався і наступного разу попросився назад. Дав слово, що не буду більше… Отак і потрапив у бокс. До речі, через три роки тренувань, у 1999 році, здобув титул чемпіона України в першій напівсередній вазі (63,500) на чемпіонаті у Керчі. Уявляєте? Після цього почав тренуватися в Бро-варах у заслуженого тренера України Михайла Івановича Поліщука. Зараз тренуюся у Києві та Броварах у клубі ELITE BOX PROMOTION.

Бокс люблять в усьому світі – це незапере-чно! Але найкращі вболівальники – ясна річ, дома, в Україні.

На змаганнях у Запоріжжі, 18 грудня. Про-ти мене виставили серйозного і досвідченого суперника. Росіянин Карен Тевосян на той час вже мав титул чемпіона балканських країн. Бій був досить важкий, я, правду кажучи, трохи не-рвував перед виходом на ринг. Але в процесі бою налаштувався на те, що треба перемогти за будь-яку ціну. Перші чотири раунди перевіряв власні можливості і можливості суперника. Тому був обережний. Реальний шанс на перемогу я отри-

мав десь після сьомого-восьмого раунду. Коли вдалося провести нокдаун, почав активізувати-ся, бо вже мав намір закінчити бій достроково. Почав частіше наносити удари і відчув, що стом-лююсь. В результаті – деякий спад в одинадцято-му раунді, але вже у дванадцятому сконцентру-вався і був упевнений, що виграю. Так і сталося: судді одноголосно віддали перемогу мені. Хочу ще висловити велику подяку вболівальникам – мене приїхали підтримати близько 30 друзів з Димерки та Броварів.

Так. Я починав, як усі, з аматорського боксу. Коли вже мав певні досягнення, сталося несподі-ване – аварія. Серйозно пошкодив коліно і цілий рік думав про те, чи зможу повернутися в спорт. Але лікування, режим та постійні тренування

зробили-таки своє: відновився і навіть поїхав до Києва на оглядові змагання до клубу ELITE BOX PROMOTION. Ну і, мабуть, сподобався їм (смі-ється – ред.). Тепер я професійний боксер.

Насправді це не такий вже й легкий вид спор-ту. Є обов’язкові умови: не порушувати графіки тренувань, утримувати вагу, обмежувати себе… Одним словом, своїх дітей я, мабуть, не віддам у бокс. Хоча сам завдяки йому, можливо, отримав путівку в життя. Крім того, для боксерських тре-нувань потрібне не просто терпіння, витримка, а й велика сила волі! На мій погляд, всебічна на-пружена підготовка до бою значно складніша, ніж сам бій. До речі, мене постійно підтримує моя кохана дівчина Оля. Я їй дуже вдячний за це.

Люблю грати у футбол, подобається рибо-ловля, полювання… На жаль, на все це зараз не вистачає часу: навантаження у професійному боксі докорінно відрізняються від аматорських. А ще я найближчим часом повинен отримати диплом про вищу освіту в київському «Універси-теті розвитку людини «Україна». Спеціальність – «фізична реабілітація». За плечима маю чотири курси, залишився останній.

Звичайно ж, не хочу зупинятися на досягну-тому: цей пояс – тільки перша сходинка. А от піс-ля 35-річчя хотів би відкрити спортивний клуб у Димерці. Я на власному досвіді пересвідчився, що подібні клуби мають великий вплив на під-літків. Якщо в дитини є спорт, нехай і без наці-леності на професійну кар’єру, вона вже не піде курити чи вживати наркотики… На жаль, не всі українські чиновники розуміють необхідність

пропаганди спорту та здорового способу життя. Подивіться: реклама алкоголю та цигарок, яку молодь сприймає підсвідомо, майже на кожному кроці… От якби з тим же завзяттям рекламува-ли спорт, наші діти росли б значно здоровішими.

Тим дітям, які планують зайнятися боксом у майбутньому, бажаю серйозного ставлення до тренувань. Потрібна дисципліна змалку. Тим, хто не цікавиться спортом, вибрати собі заняття до душі!

А тобі, Вікторе, від усього колективу редакції бажаю нових чемпіонських поясів!

Вікторе, Ви місцевий?

Це правда, що в спорт тебе привів випадок?

Ти побував у багатьох країнах світу – в Іспанії, Грузії, Росії, США… Скажи, де, на твою думку, найкраща публіка?

Пояс інтерконтинентально-го чемпіона… Як це сталося?

Що ти вважаєш найважчим у боксі?Хотів би щось сказати землякам?

Цей пояс вже твій, а що далі?

Окрім боксу, чим цікавишся?

Це були професійні змагання?

Пояс інтерконтинентального чемпіона, який отримав наш земляк, 28-річний Віктор Постол, дає йому можливість увійти до першої двадцятки чемпіонів світу за версією WBC.

Чаював із чемпіоном Андрій Кисельов

У Броварському спортивному комплексі «Світлотехнік» відбувся чемпіонат України з ушу-таолу. Сильний мороз не завадив пред-ставникам 10 областей прибути на змагання. Організатори доклали зусиль, щоб спортив-на зустріч вийшла «теплою». Це був відбір національної збірної для участі в чемпіонаті Європи, що відбудеться в Таллінні в березні цього року. Збірна Київщини складалася в основному з атлетів, які представляли бро-варську школу ушу. Чемпіонами стали пред-ставники Броварів: досвідчений Андрій Ко-валь, а також Владислав Присяжнюк, Альона Шкут. Вони й представлятимуть Броварщину в столиці Естонії. Незабаром спортсменам до-ведеться ще раз довести, що у Броварах готу-ють справжніх чемпіонів.

Нещодавно в Борисполі відбувся чемпі-онат Київської області з гирьового спорту серед чоловіків (довгий цикл). Це коли ро-биться поштовх, але гирі при цьому не опус-каються на плечі, що значно складніше від ін-ших видів змагань. У складі збірної Броварів крім Петра Яременка, який, до речі, був най-старшим учасником, в турнірі брали участь Володимир Петренко та Дмитро Омельченко – вони змагалися в категорії до 90 кілограмів. Найкращий результат показав Петро Яремен-ко (до 80 кг), який став шостим.

У черговому турнірі чоловічої ганд-больної суперліги броварський клуб «Буді-вельник» приймав на власному майданчику одного з лідерів, полтавське «Динамо». Ще в першій тридцятихвилинці гості взяли іні-ціативу у власні руки. Вони гостріше атаку-вали і надійно стояли в обороні. На перерву суперники пішли з рахунком 9:13. Мало що змінилося і в заключній частині зустрічі. В ре-зультаті – закономірна перемога «динамівців» 21:26. Броварчани залишилися на шостому місці, маючи в своєму активі шість очок.

ХК «ДЮСШ Білий Барс» закінчив свої ви-ступи в чемпіонаті України серед юнаків 1999 року народження. На льодовій арені ТРЦ «Термінал» хокеїсти приймали київську «Кри-жинку», минулорічного чемпіона. В першому матчі господарі на рівних грали з суперником до середини другого періоду. Потім кияни збільшили темп гри, виборовши закономірну перемогу 3:6. Сильнішими за «барсиків» вони були й наступного дня – 4:8.

Добірку підготував Володимир Тищенко

До теми

З 15 по 18 лютого в Броварах триває турнір «Найсильніших боксерів України 2012», який обіцяє стати справжнім свя-том боксу на старті 2012 року. В змаганнях беруть участь найкращі боксери України: Василь Ломаченко, Тарас Шелестюк, Євген Хитров, Олександр Усик, Денис Берінчик, Олександр Гвоздик, Роман Капітоненко, Денис Пояцика. Програма змагань:

14 лютого: 12.00 – Прес-конференція 15 лютого: 16.00 – Відкриття змагань. Попередні

бої (спорткомплекс Броварського вищого училища фізичної культури)

16-17 лютого: 15.00 – Попередні бої (спорткомплекс

Броварського вищого училища фізичної культури)

18 лютого:

17.00 – Фінальні поєдинки (льодова арена ТРК «Термінал»)

21.00 – Фуршет (концерт-хол ТРК «Термінал»)

28-річний претендент на титул чемпі-она світу в суперважкій вазі Дерек Чісора впевнений, що в інтересах боксу він по-винен покінчити з ерою Кличка і сподіва-ється на підтримку шанувальників цього виду спорту: «За мене буде вболівати пів-Європи, на моєму боці Америка та Афри-ка. У Китаї про мене, мабуть, не чули, але це зміниться, коли я турну Віталія. Ні пе-ред яким боєм я не був настільки спокій-ний. Віталій і Володимир – хороші бійці, але їм ніколи не доводилося мати справу з таким, як я».

Міжнародна асоціація боксу (АIBA)

віддала перемогу в номінації «кращий тренер року» старшому тренерові збір-

ної України, викладачу кафедри теорети-ко-методичних основ спорту Львівського державного університету фізичної куль-тури Дмитру Сосновському. В історії українського боксу таке трапилося впер-ше. «Звичайно, приємно, що наша робота не залишається непоміченою, – прокомен-тував визнання AIBA Сосновський. – Не вважаю, що це моя особиста нагорода. Це нагорода діяльності всіх людей, які пра-цювали і працюють на благо українсько-го боксу. А те, що в цій номінації є моє прізвище, – лише формальність. Могли назвати будь-якого тренера – і нічого не змінилося б, адже це – перемога всього нашого боксу».

Із перевірених джерел «Старому цен-

Володимир Тищенко

тру» стало відомо про те, що чемпіон світу з боксу у надважкій вазі за версією WBC Віталій Кличко почав активну підготовку до бою з англійцем Дереком Чісорою. Ке-рує тренуваннями у Конча-Заспі незмін-ний Фріц Здунек. Так сталося, що Дерек

Чісора двічі не зміг зустрітися на рингу із Володимиром Кличком. Вперше – че-рез травму українського боксера, вдруге – коли Во-лодимир був з а й н я т и й підготовкою до бою з Де-відом Хеєм.

Але зу-стріч ан-г л і й с ь к о -го боксера хоча б із од-ним з Клич-ків таки відбудеться. Наг а д уємо, що згаданий бій призна-чений на 18 лютого в Olympiahalle в Мюн-хені.

13

За словами Ніни Кухтик, усі наші комп-лекси родом із дитинства. У процесі фор-мування свідомості особистості важливу роль відіграє те, чим живе сім’я. Якщо родинні стосунки більше нагадують поле бою, то дитина всі сили буде витрачати на своє виживання, пошуки місця під сонцем. Потрапивши в колектив (клас), така дити-на буде пригнічувати інших, аби підвищити власну значимість. В навчанні мало хто може

похвастатися реальними досягненнями: ви-даною книгою, дипломом з відзнакою, а хо-четься, щоб тебе помітили. От і здається, що єдиний вихід – це знущання з інших людей. Формується впевненість: якщо принижува-ти інших, то на їхньому тлі сам станеш силь-нішим.

Щодо жертв, тих, з кого кепкують та зну-щаються, – то це діти, недолюблені батька-ми. Так буває, коли батьки терором ведуть виховання. У будь-якому випадку: чи ди-тина – лідер з девіантною поведінкою, чи жертва, над якою сміються, – батькам може допомогти спеціаліст. Робота буде прово-дитись не лише з учнем, а з усією родиною. Адже дитина – дзеркало сім’ї.

Це поради від тих, хто пройшов усі кола пекла шкільної ієрархії і залишився собою.

Не уподібнюйся до своїх кривдників. Тримайся чіткої лінії, вдосконалюючи

себе як тілом, так і душею. Не бери участі в знущаннях над іншими. По-перше, це нечес-но, а по-друге, демонструє, що ти бездумно підкорюєшся чужим вказівкам.

Цінуй себе.Невпевненість відчувається здалеку. Лю-

дину, яка поважає себе, не так просто скрив-дити. Замість того, щоб шукати в собі недо-ліки, вчися цінувати свої плюси. І вчи цьому інших, не принижуючи себе.

Звертайся за допомогою до старших дру-зів чи родичів. Тебе «дістають», а ти боїшся зізнатися? Нема сенсу ходити із синцями. До-зволь захистити себе іншим.

Чудова можливість навчитися новому.Якщо над тобою знущаються, не сумуй,

а шукай бонуси! Спілкуйся. Так, тебе ігно-рують. Але ж не забувай, що на планеті сім мільярдів чоловік. Не обмежуйся лише своїм класом, розширюй коло спілкування: знайом-ся, ходи на різні заходи – від курсів крою та шиття до побачень.

Припини витрачати енергію на тих, хто тебе пригнічує.

Вони швидко тебе забудуть, їм стане не-цікаво чіплятись до того, хто не реагує. І ти забудеш кривдників блискавично.

Ігри школоти

Вигадане кохання

Не можна збирати дітей одного віку і ста-ті разом. У жодному разі не можна. Підлітки

завжди складають патологічну структуру.А.С. Макаренко

Гальорка для невдахОт що не кажіть, а школа – найсуворіший

іспит у житті. Дівча 14 років зі звірячим об-личчям ногами забиває хлопця, одноклас-ники прив’язали товариша і по черзі дають щиглів. І все це завбачливо знімається на трьохпіксельну камеру мобільника і скида-ється у соціальну мережу. Нанесення ударів ногами і руками, викручування рук, імітація статевого акту, примусове опускан-ня голови в унітаз. Ці ка-тування відбуваються не в пустій школі. Здебіль-шого всім глибоко «по ба-рабану». Таке воно, сьо-годнішнє шкільне життя. А жертва переживає най-тяжчу депресію.

Бровари не виняток. У кожній школі, в кожному класі є свій лідер і свій козел від-пущення. Таня – учениця броварської шко-ли – розповіла по секрету, що її в класі «не люблять». Скромна, тиха, романтична Таня не схожа на більшість акселераток-одноклас-ниць. Цього досить для «ігнору» і стьобу. Норми моралі тхнуть нафталіном, такі собі вчорашні наївні казочки. Одного разу зошит з особистими записами Тані поцупили. Знуща-лися, цитуючи кожне слово. У дівчини була істерика. Страждання. Олю, ученицю цієї ж школи, карали всім класом: обступили і сми-кали по черзі.

Пластмасове покоління

По «зомбоя-щику» цілодобово крутяться силіко-нові красуні, ре-кламуючи якщо не засоби для що-денної гігієни, то йогурти. Інтер-нет принаджує за-ф о т о ш о п л е н и м молодим тілом, з екранів вчать жити дешеві серіали з н и з ь коп р о б н и м и сюжетами. Незміц-нілим дитячим мозком це сприймається як еталон. Свєта Букіна замінила Ассоль.

І якщо в Каті з 6-А окуляри і зайві кі-лограми – все, пиши пропало. Як свідчить

Пацани ващєрєбята

В одній із шкіл в районі Торгмашу ця ес-тафета переда-ється з поколін-ня в покоління. Дебелі одинад-ц я т и к л а с н и к и сидять навпочіп-ки і лускають на-сіння. Це чомусь головний атри-

бут їхнього пофігізму і показник фізичної сили. Спочатку нагля-дають, як вовки за стадом ягнят. Диким смерчем налітають на не-винних і слабких, заламують їм руки. Проголошують себе «дахом», тобто групою, яка в разі нальоту інших крутели-ків, нападу камікадзе чи гуманоїдів стане на захист нещасних. Але, як розумієте, ця броньована послуга не безкоштовна. Кож-ного дня потенційні жертви інопланетян мають платити данину. І це лише за те, аби не постраждати від свого ж «даху». Випус-книця 2006 року згадує розцінки. На той час це були п’ять гривень з душі. Кожного дня. Чималі гроші. Вчителі про це нічого не знали та й не знають: зізнатися – зна-чить бути слабким. Жертви, мов стійкі

олов’яні солдати-ки, витримують ієрархічні ляпаси. І носять запові-тні мамині десять гривень.

Крапкинад «і»Як свідчить

практика, краще за всіх влаштову-ються в житті пер-

сонажі «бета». Ті, хто був правою рукою «альфа», чи то пак – лідерів. Вони знають, як і де підмазати, втертися в довіру. Самі лідери «альфа» – харизматичні і пробив-

Попередні висновки

Якщо не пощастило бути «омегою»

Американці встановили, що за роки, проведені в школі, середньостатистич-на дитина бачить по телевізору 8000 убивств та 100 000 актів насильства. Крім того, дослідники дійшли висновку, що телебачення пропагує розбещеність, адже у 91% епізодів, що показують сексуальний зв’язок між чоловіком і жінкою, партнери не одружені. Якщо дорослий ще може критично оцінювати всю цю продукцію і відмежовувати те-лереальність від дійсності, то дитина телевізійні схеми часто сприймає як план для реалізації в реальному житті. Так у неї поступово формується кримі-нальний стиль мислення.

Кожен анонімус скаже, що з дитячого садочка в колективі було «альфа»-дитинча, яке полюбляло нівечити іграшки та всіх ображати, і «омега», тобто жертва. Психологи стверджу-ють, що спонукає трощити авто-мобільчики товариша елементарна цікавість: якою ж буде реакція у Колі чи Петрика? У школі з перших класів уже зрозуміло, хто замовляє музику. Як пра-вило, це діти з неблагополучних сімей, які виховуються на вулиці, старшим поколінням своєї ж касти. Далі клас ді-литься на дві групи – ті, що працюють на щоденник, і ті , що працюють на статус. Статус оцінюють лідер групи і однокласники, щоденник – сам школярик і батьки. Кожен обирає, що для нього важливіше. Справжні «ігри» почина-ються з 12-14 років, коли «альфа-омего-ві» пристрасті набирають обертів.

практика, цього досить. Хіба що в неї ви-стачить сміливості дати відсіч (що теж не завжди спрацьовує). Громада – великий чоловік, наголосив якось класик. Якщо ти старшокласник, то головний суддя – це твоє оточення, школа. Згідно з неписаним соціальним протоколом, ти маєш бути та-ким, як усі. Дівчина до останнього дзво-ника приречена на зневагу. А без вчасної реабілітації – до кінця життя. Як кажуть у народі, «така селяві». Підліткова жорсто-кість прогресує.

Не тільки в Броварах, а й по всій Укра-їні гостро стоїть проблема шкільної ієрар-хії. Велике значення в подібних випадках

має професіоналізм учителів, адже пе-дагогічна недбалість може призвести до жахливих наслідків. Певну роль відіграє і престижність шкільного закладу: часто-густо шкільна адміністрація просто при-ховує будь-який негатив. Не забуваймо і про значення батьківського контролю за розвитком дитини. Можливо, треба більше цікавитись життям сина чи доньки, їхніми інтересами. Сьогоднішнє ігнорування про-блем завтра може вилитись у непоправне.

ні. Що теж не зайве в житті. Екс-«омеги» звичайно в компенсацію за тяжкі шкільні роки і завдяки юнацькому загартуванню досягають таких висот, про які «альфа» і «бети» навіть не мріяли. Однак, якщо під час знущання був хоч мінімальний сексу-альний підтекст, то дорослий «омега» ри-зикує отримати патології в інтимній сфері.

Так буває, коли на конверт не наклеєна марка Олексій Бик

- Ти їдеш чи ні?- Ні, я, мабуть, ще на пару сходжу: Ві-

таля обіцяв провести на юридичну психоло-гію, а ввечері додому.

- Навіщо тобі чужі лекції? Поїхали краще.

Хвилина роздумів. Чи й справді додому? Разом веселіше, як не крути.

- Ні, – кажу йому, – якщо вже приїхав, так щоб не даремно.

Лекція проходить весело. Роблю (й сам не знаю навіщо) конспект, Віталька час від часу тихенько розповідає цікаві історії з життя групи. Півтори години як не було. Треба буде частіше проситись на лекції. «До зустрічі, Ві-талька, спасибі, що допоміг». – «Та нічого, дякуючи тобі, і я сходив на першу пару цього божевілля. Ну щасливо». Мій Віталька кудись зник, а я залишився під корпусом універу.

Куди далі? Велике місто. І таке порожнє… Йшов вулицями, а тоді відчув щось таке, що дуже важко описати. Історія, яка затьмарила всі переживання й відчуття.

Що робити, я не знав, ішов собі. Раптом вирішив, точніше згадав і вирішив одночасно – подзвонити їй. Набираю номер. «Алло, ти зараз вільна?». У відповідь: «Звільнюсь десь через півгодини і ненадовго». Кажу: «Нічого. Треба поговорити. Я зачекаю, давай біля уні-вермагу». – «Добре. Тільки про що нам гово-рити?». Відповідає якось швидко і відпрацьо-вано-холодно. До універмагу ходьби хвилин п’ять. Що робити? Що говорити? Мову відби-рає в її присутності. Мене не існує, є лиш «я», який з’являється тільки коли вона поряд. Але той «я» мені подобається.

Кохання – чудове почуття, та коли воно як рух – двостороннє. В моєму випадку, на-певно, краще було б закохатись, наприклад, у Дженіфер Еністон або в Чулпан Хаматову, тоді точно впевнився б у їхній неприступнос-ті. А тут…

Поки чекав, згадалася колишня. Так вихо-дить, що той, кому потрібний ти, не потріб-

ний тобі… Ну і навпаки. Всесвітній баланс. Я їй вдячний, що навчила мене любити, оголю-вати свої почуття, навчила бути дорослим.

Так от. Стою, чекаю. В голові відрізані фрази, ситуації, шматки мене. Згадав всі мо-менти, де ми перетиналися, кожне слово, ко-жен погляд, кожен дотик. Ви не думайте – між нами нічого не було. Воно ж зветься «вигада-не кохання».

Одного разу вона дала назву моїй любові. Одним словом, одним пострілом – «Ольома-нія». Можете уявити, наскільки це боляче, наскільки це образливо? Годинник маячить перед очима. Скоро прийде. Може, квітів ку-пити? Я ніколи ще не купував квітів для ді-вчини чи подруги. Якось не випадало чи не доходило до цього. Річ у тім, що я не з тих хлопців, які закидають своїх подруг подарун-ками. Моя «суперреальність» і «суперраціо-нальність» не дозволяє цього…

Уявіть картину: зупинка, центр міста, дощ. Парубок. Квіти. Цигарки. Книга. Дощ. Всі

деталі зливаються в один великий пазл – наш хлопчик подорослішав.

Так минає близько години. За читанням

час летить швидко. Підходять маршрутні таксі, автобуси, люди змінюють одне одного. Я сиджу і чекаю. Чим закінчиться ця зустріч? Одному Богу відомо…

Закінчився дощ, а з ним і півгодини. Де вона? З ким вона? Цікаво, з якого боку її че-кати?

В неї на обличчі читаю відточені фрази і настанови собі.

- О, привіт!- Привіт, не зачекався? – десь я вже

чув ці слова.- Та ні, це тобі, – даю їй квіти.- Дякую, гарні. То про що ти так хотів

поговорити?- Про що… Про нас… – Боже, тільки

б не накоїти дурниць!- Так що ж тут говорити, ти взагалі це

уявляєш? - Так.- А що далі? – Це як обговорити всес-

вітні проблеми, а тепер можна і про відпочи-нок…

- Ну дивись, як знаєш.- Щасливо, бережи себе…

Сторінку підготувала Лана Лось

Думка психолога

Ніна Михайлівна Кухтик – практичний психолог ДНЗ «Калинка»

Тусовка в центрі

14 Про все потрохужили без особливих ускладнень. Судячи з усього, броварчани до погодних випробу-вань підготуватись встигли – про це свід-чить і статистика, яка виявилась набагато кращою в порівнянні з минулими роками. «Ми інформували населення про небезпе-ку обморожень та підвищений ризик про-студних захворювань по телевізору, наші лікарі підготували роз’яснювальні матері-али, адресовані батькам, по школах, – роз-повів нашому кореспондентові Валентин Віталійович. – В результаті кількість звер-нень громадян щодо обморожень 1 та 2 ступеня, які лікуються амбулаторно, та ви-падків загальних простудних захворювань набагато нижча за пікову. До речі, як не дивно, більшість громадян, які потребува-ли медичної допомоги, приходили до ліку-вальних закладів саме на початку морозів, себто люди до засторог спеціалістів поста-вилися серйозно. Це не може не радувати нас, медиків».

Мороз – то тільки на вулиціСередина лютого. За вікном – мінус 20.

Восьма година ранку. 330 маршрутка Київ-Бровари, не дуже щільно заповнена паса-жирами. Більшість стоїть – мабуть, сидіти все ж-таки холодно. Певна річ, вікна за-мерзли – не видно далі свого носа, якщо, звичайно, не дивитися через лобове скло. Вибрав собі місце позаду водія, сиджу, дрімаю потроху – мабуть, отой перегон між «Лісовою» та в’їздом до Броварів мене трохи приспав… Прокидаюся від різкого гальмування, інстинктивно в и к и д а -ючи руку вперед, щоб не врізати-ся головою у металеве п е р е к р и т т я . О д н о ч а с н о вдивляюсь у до-рогу. «Що за іді-от так їздить?» В салоні позад мене якесь бур-мотіння та шарудіння – хтось із пасажирів мало не переки- нувся від такої їзди. Водій абсолютно спокійно обер-тається і радить: «Ви, шановні, або сідай-те, або міцніше тримайтесь». І починає… здавати назад ще метрів на п’ятнадцять. Я людина врівноважена, але вже відчуваю перші паростки роздратування. Тільки-но зібрався на повен голос заявити про свою громадянську позицію з питання обслуго-вування пасажирів, як дивлюсь – маршрут-ка зупинилась, відчинилися задні двері, і в салон неквапливо почала підніматися, ні – протискатися… дівчина з ходунком – чи то зі зламаною ногою, чи після якоїсь травми… Пасажири, звісно, допомогли їй сісти, а вона, червона від морозу, тихень-ко прошепотіла: «Дякую…» Маршрутка рушила далі. Мені, хоч і стало прикро за свою нестриманість, чомусь на душі по-легшало, неначе хтось на вухо прошепотів: «От бачиш? Тепло зовсім не залежить від пори року. Тепло – від людей…»

Броварський ринок і ціни на ньому

Якими є ціни на продукти, що реалізу-ються на ринку?

Чи задовольняють вони покупців?Як нинішні морози вплинули на торгів-

лю?Ці та інші питання я мав на меті

з”ясувати, завітавши днями на бровар-ський ринок, який знаходиться неподалік майдану Свободи.

Одразу зауважимо – під навісами, де звичайно торгують коренеплодами, капус-тою та квашеними овочами – майже по-

рожньо. Немає продавців, а відповідно – і покупців. Бо термометр показує мінус 19 за Цельсієм. Спробуй день на такому нещасті вистояти… Не захочеш і грошей. Одна гос-подарка, щоправда, вирішила спробувати щастя у торгівлі. Продає картоплю за ці-ною 2.50-3 гривні за кілограм, буряк – по 5-6 гривень, моркву по 7 гривень. Припро-шує усіх не проходити повз, але перехожі не спокушаються на її заклик.

Овочі є і у критих павільйонах: карто-пля по три гривні за кілограм, капуста від 1.50 до 2.50, цибуля від 2 до 2.50 гривень, цибуля салатна майже удвічі дорожча – 5.50, помідори і кабачки по 25 гривень, а огірки та баклажани – по 35 гривень за кіло. Біля павільйонів пожвавлення теж не помічається.

Під ринком стоїть автомобіль ТОВ «Сад» із Великої Димерки. Цікавлюся ці-нами. Капусту продають по 1.50 за кг, кар-топлю по 2 гривні, моркву та буряки – по 2.50. До автомобіля вишикувалася невели-ка черга, яка складається з пенсіонерів.

У м’ясному павільйоні ринку сало ко-штує 40 гривень за один кілограм, свинина від 65 до 70 гривень. У молочному павіль-йоні жіночка продає домашній сир по 40 гривень за кіло. І – ні на копійку дешевше. Покупців – нуль.

Р и б -ний ряд теж майже п о р о ж н і й – низька температ у-ра дається взнаки не лише людям, але й крихким організмам риб. Посинілі від холоду продавці пропо-нують свій товар – товстолобиків і карасів по 16 гривень за кг, коропів, сазанів і біло-го амура по 26 гривень. Карасі переважно живі, але є і заморожені ціною в 10 гри-вень за кіло. Товстолоби теж міцно сплять, укриті інеєм. Покупців обмаль.

Звертаю увагу на крупи в одному із лар-ків. Гречка – 10.50 за кг. Рис – від 7.50 до 9.50, горох 5.50.

«Істина пізнається у порівнянні»- каза-ли древні. Неподалік – магазин «Форум». Гречка у ньому, у залежності від сорту і виробника від 10.68 до 13.33 грн, рис – від 8.84 до 22.92 грн, горох 5.58.

Яєць того дня на ринку не продавали.

Андрій Кисельов

Петро Савенок

Україна сміється

Сапер не має права на помилку. Не випад-ково є прислів’я, що він помиляється лише раз. Саме тому я й вибрав професію синоп-тика.

-Сьогодні приснилося, що чоловік хро-пе… Уранці прокидаюся: ні, все нормально. Я незаміжня.

-Лікарю, скажіть, у мене грип?-Так!-Свинячий?-У вас справжній свинячий грип! Лише

свиня могла викликати «швидку» в чотири години ранку з температурою 36,7!

-Як гадаєш, можна довірити таємницю Петровичу?

-Безсумнівно! Він уже два роки, як не отримує зарплату, а його дружина про це на-віть не здогадується.

20 лютого, понеділок уночі хмарно, температура -6°

вдень - хмарно, невеликий сніг -2°21 лютого, вівторок

уночі хмарно, невеликий сніг, температура -6°, вдень - хмарно, сніг +1°

22 лютого, середа уночі хмарно, сніг -7° ,

вдень - хмарно, сніг 0°23 лютого, четвер

– уночі хмарно, сніг-7°, вдень - хмарно, сніг +1°

24 лютого, п’ятниця – уночі хмарно, сніг -7°, вдень

- хмарно, невеликий дощ +1°25 лютого, субота

– уночі хмарно, сніг -5°, вдень - хмарно, сніг 0°

26 лютого, неділя – уночі хмарно, невеликий сніг -8°

,вдень - хмарно, невеликий сніг -1°

Гороскоп на 20-26 лютого

2012 рокуОвен (21.03-20.04)

У першій половині тижня вам украй необхідно зайнятися важливи-ми для вас справами. Середа стане днем, коли вам поталанить у бізнесі. Четвер – день домашнього свята чи освідчення у коханні.

Тілець (21.04-21.05)

Намагайтеся не виказувати ніко-му своїх таємниць. Остерігайтеся по-милок у своїй роботі. Кінець тижня присвятіть спілкуванню з рідними та близькими.

Близнюки (22.05-21.06)

Цього тижня зорі сприятимуть тим, хто кохається у мистецтві і твор-

чості, а також займається бізнесовими справами. Якщо у середу вам запропонують підробіток – не відмовляйтеся.

Рак (22.06-23.07)

Позбавтеся непотрібних речей і не спілкуйтеся з людьми, які вам неприємні. У чет-вер на вас чекають нові знайомства. Людина, яка вам подобається, відвідає вас у вихідні.

Лев (24.07-23.08)

Для вас відкриваються нові мож-ливості: у вівторок не відмовляйтеся від ділових пропозицій і ваші доходи збільшаться. Головне – контролюйте свої емоції.

Діва (24.08-23.09)

Якщо у вас виникли проблеми, не зважайте: вони незабаром зник-нуть самі собою. Приділіть особливу увагу роботі і матимете успіх.

Терези (24.09-23.10)

Цього тижня має покращитися ваше фінансово- матеріальне стано-вище. Ближче до вихідних матимете приємне спілкування з рідними та близькими.

Скорпіон (24.10-22.11)

Понеділок буде сприятливим для вас у бізнесі, а середа – для справ сердечних. Усі ваші починання закін-чаться успішно. У неділю не відмов-ляйтеся від нових знайомств.

Стрілець (23.11-21.12)

У понеділок вам не варто від-мовлятися від спілкування з новими людьми. На бізнесменів у п’ятницю чекають вигідні контракти. У відно-синах з другою половиною панува-тимуть спокій і злагода.

Козеріг (22.12-20.01)

Прийшов час реалізувати ваші плани. Будьте готові до нових роман-тичних зустрічей. Протягом тижня можете отримати фінансову підтрим-ку від родичів.

Водолій (20.01-20.02)

Цього тижня на вас чекають зустрічі з впливовими людьми, що піде вам на користь. У неділю збудеться одна з ваших потаємних мрій.

Риби (21.02-20.03)

Тиждень сприятливий для успі-хів у професійній діяльності. Однак маєте бути обережними у прийнятті серйозних рішень. У вихідні матиме-те приємне спілкування з рідними.

Прогноз погоди на Броварщині (20-26 лютого 2012 року)

За даними головного лікаря Броварської цен-тральної лікарні Вален-тина Багнюка, морози до -20 градусів і нижче місто й район пере-

У Броварській ЦРЛ

За інформацією військового комісара Об’єднаного військового комісаріату під-полковника Володимира Ноженка, вес-няний призов до лав Збройних сил України триває. Від початку при-зову, тобто з 1 лю-того 2012 р., все відповідає планам. До кінця призову з Броварщини буде набрано від 100 до 120 новобранців. Коментуючи хід призо-ву, Володимир Анатолійович підкреслив: «Останнім ча-сом, у зв’язку із переходом армії на контракт, ми призиваємо на-багато менше юнаків. Але про-фесійна армія в Україні неодмін-но повинна бути! Хоча треба визнати: за-раз контрактними військовослужбовця-ми, на жаль, стають частіше ті громадяни України, які не в змозі знайти собі ци-вільну роботу з пристойною заробітною платнею. Звичайно, це проблема для армії, бо сьогоднішня зарплата контрактника Збройних сил України становить близько 1200 грн на місяць. А якби утримання вій-ськового-контрактника було належним, ми могли б і ретельно відбирати майбутніх за-хисників Вітчизни, і вимагати від них від-повідного рівня професійної підготовки».

Зарплатня воїна-контр-актника в лавах армії Росії на сьогодні складає суму, еквівалентну 1000 доларів США. Можли-во, російська армія і не найкраща в світі, але за таку винагороду можна й послужити…

Маю честь!

Якщо гроші вимірювати купками, то - у мене ямка.

Працівники редакції висловлюють щиру по-дяку медичним працівникам Броварщини, які зуміли завчасно поінформувати населення щодо небезпеки морозів.

15Реклама

АВТОМОБИЛЬ, ЗИМА И БЕЗОПАСНОСТЬ

Существует несколько основных факторов, безусловно влияющих на зимнее вождение. Пре-жде всего это «правильные» шины, исправная светотехника, прозрачные стекла и наличие не-замерзающей жидкости в стеклоочистителях. Но обо всем по-порядку.

Производителей зимней резины на рынке очень много. Кому-то нравится европейская, кому-то японская и так далее. В Броварах мож-но приобрести практически любую, поэтому что именно вы себе выберете - дело вкуса. Однако и здесь есть нюансы. Шипованная резина, к при-меру, хороша только на грунте, на смешанном и скользком покрытии. На асфальте автомобиль, оснащенный такими шинами, ведет себя как на коньках - тормозной путь увеличивается. В сегод-няшних погодных условиях в городе нет особой необходимости ездить на шипах. Шипованная резина или нет - в общем, не принципиально. Главное, чтобы зимой вы ездили на резине, соо-тветствующей сезону. Летняя резина значительно отличается от зимней, в холодное время года она перестает работать функционально. Поэтому «пе-реобувать» автомобиль на зиму нужно заранее, а не тогда, когда выпал снег. Наступает осенне-зим-ний сезон, температура понижается. Начинает работать химический состав зимней резины, она намного мягче, эластичнее, поэтому хорошо рабо-

тает при низких температурах. Резина - это обувь автомобиля, и нужно помнить, что когда мы покупаем себе новую обувь, мы ее разнашиваем, пробуем, то есть мы к ней привыкаем. То

же самое и с автомобильной резиной. Поставив новую резину, ее нужно чуть-чуть подкатать, она должна немного утереться, автомобиль должен ее «прижать». Через несколько дней после мон-тажа колес необходимо обязательно проверить давление в шинах. Все это влияет на общую без-опасность. Кроме того, на мостах, на насыпях, под деревьями, пе-ред перекрестка-ми, как правило, образовывается тонкая пленочка наледи, которая имеет свойство не растаивать или по-являться в таких местах. На мостах продувает ветер - температура покрытия тут ниже, чем на берегу. Это же касается путепроводов, скоплений лис-тьев деревьев - то есть всех мест, где сохраняется пониженная температура. Поэтому перед мес-том остановки, будь то перекрестки, пешеходные переходы или светофоры, всегда есть возмож-ность попасть на укатанный лед. Здесь шипы себя оправдывают на сто процентов. А те, у кого авто-

мобиль имеет нормальную рабочую зимнюю ре-зину, но не оборудованную шипами, должен пла-нировать свои действия заранее. При этом нужно помнить, что если у вас стоит шипованная резина, то динамика ускорения и динамика торможения у вас намного выше, чем у того, кто без шипов. И тормозя на шипах, нужно помнить, что сзади может ехать кто-то без шипов и может «догнать» вас. Поэтому, пытаясь соблюсти правила, вы мо-жете найти неприятное «приключение» сзади. Ведь даже летом, когда мы активно тормозим, мы смотрим в зеркало заднего вида. Одним словом,

зимой нужно ездить ак-куратнее, умнее.

Учитывая покрытие дорог Броварщины и его разнообразие, по-нятно, что зимой грунт более разнородный, на дороге могут быть скрытые колдобины, ямы, наросты снега, сля-коть, лед, гравий и так далее. Поэтому нужно ездить более аккуратно и плавно. То есть более

плавно набирать скорость и, соответственно, бо-лее плавно тормозить. Если летом мы начинаем торможение, например, за 30-70 метров от места остановки, то зимой нужно это делать раньше, не-сколько дальше.

Оптика. Нельзя забывать, что 90% инфор-мации водитель получает визуально. Отсюда вывод: должны быть в порядке дворники, све-

тотехника, омыватели, должна присутствовать в наличии незамерзающая жидкость. Следите за чистотой стекол, особенно тонированных. Ведь на зимней дороге, особенно к концу дня в сумер-ках, увидеть что-либо очень сложно. Кроме того, чистыми должны быть и зеркала заднего вида, и фары, и остальная светотехника. 70-80% све-тотехники на автомобиле предназначены не для водителя этого автомобиля, а для тех водителей, чей автомобиль едет рядом с вами. Посредством подачи тех или иных сигналов вы информируете других водителей о своих намерениях. Вы тор-мозите - стоп-сигналы горят, хотите повернуть, сделать маневр - указатели поворота. Даже фары ближнего и дальнего света, которые созданы для того, чтобы светить туда куда вы едете, являются дополнительным средством пассивной безопас-ности. Светом фар автомобиля вы себя обознача-ете на дороге, вас видно в том же зеркале, даже че-рез затемненное стекло. Это превентивная мера.

Сейчас многие броварчане вставляют в фары то розовые, то голубенькие лампочки. Помните: на дороге такой автомобиль в сумерках вообще не виден. Нужно еще учитывать световой день, не лениться и не жалеть аккумулятор и заранее включать фары. Особенно это касается владель-цев автомобилей темного цвета, которые визуаль-но сливаются с асфальтом как только наступают сумерки. Тем более, что зимой поздно рассветает и рано темнеет.

Микроклимат в салоне необходимо по-ддерживать рабочий. Зима есть зима, и нужно не забывать, что водитель всегда должен быть готовым к активным действиям за рулем!

Інформаційно-аналітичний тижневик «Старий центр». Виходить щоп’ятниці Наклад 20 000 прим.

Видавець ТОВ «Комунікаційна група «Контакт»Свідоцтво про державну реєстрацію: серія КІ-№ 1435 Р, від 27.01.2012 р. Адреса редакції: м. Бровари, вул. Рокосовського, 2Зам. № 58. Ціна договірна.

Шеф-редактор: Олена СлизюкГоловний редактор: Андрій КисельовЛітредактор: Людмила СотникВерстальник: Антон СтрочкінТел. редакції: 7-27-28

Редакція може не поділяти думку та позицію автора.За точність фактів, викладених в опублікованих матеріалах, відповідальність несе автор.Листування з читачами тільки на сторінках газети.За зміст та достовірність реклами відповідь несе рекламодавець.Рукописи не рецензуються і не повертаються.

16 Реклама