Зареєстровано Держкомвидатом України.Серія КВ, № 306. 23 грудня 1993 р.

РЕДАКЦІЙНА КОЛЕГІЯ ЖУРНАЛУ:

проф. В.І. Чебан (головний редактор), акад. Ю.Г. Антипкін, чл.-кор. АМН України Ю.В. Вороненко,

проф. О.П. Волосовець, чл.-кор. АМН України Г.В. Гайко, акад. Ю.І. Кундієв,чл.-кор. АМН України В.М. Коваленко, проф. В.В. Камінський,

чл.-кор. АМН України В.Ф. Москаленко, акад. Л.А. Пиріг, проф. М.Ю. Коломоєць к.біол.н. С.В. Василенко (відповідальний секретар)

ЗМІСТ

Назва розділу Стор. Назва розділу Стор.

Розділ І. Соціальна медицина таорганізація охорони здоров’я

Розділ ІХ. Педіатрія . . . . . . . . . . . Розділ Х. Геронтологія. Геріатрія

176192

Загальні питання . . . . . . . . . . . 1 Розділ ХІ. Акушерство . . . . . . . . . 203Алкоголізм . . . . . . . . . . . . . . . . 8 Розділ ХІІ. Гінекологія. . . . . . . . . . . 216

Розділ ІІ. Внутрішні хвороби Розділ ХІІІ. Неврологія. Психіатрія 230Кардіологія . . . . . . . . . . . . . . 14 Розділ ХІV. Офтальмологія . . . . . . . 241Пульмонологія. Фтизіатрія 30 Розділ ХV. Гігієна навколишнього Гастроентерологія . . . . . . . 48 середовища . . . . . . . . . 254

Розділ ІІІ. Ендокринологія . . . . . . . . . . Розділ ІV. Нефрологія. Урологія . . . . .

6581

Розділ ХVI. Радіаційна медицина . .Розділ ХVII. Медицина праці . . . . . .

265282

Розділ V. Онкологія . . . . . . . . . . . . . . . . 93Розділ VІ. Загальна хірургія . . . . . . . . . 110

Отоларингологія . . . . . . . . . . 122 Список використаних видань . . . . . . 292Травматологія. Ортопедія . 134

Розділ VІІ. Дерматовенерологія . . . . . 146 Умовні скорочення . . . . . . . . . . . . . . . 294Розділ VІІІ. Інфекційні захворювання.

СНІД . . . . . . . . . . . . . . . . . . 157 Предметний покажчик рефератів 295

До уваги читача!

Український Медичний Реферативний Журнал (МРЖ), як правило, реферує зарубіжні первинні наукові документи, які знаходяться у фондах країни, але із-за різних причин малодоступні, або зовсім недоступні для спеціаліста. Журнал також друкує наукові

огляди з актуальних проблем медицини.

© Український центр наукової медичної інформаціїта патентно-ліцензійної роботи МОЗ України, 2010.

Міністерство охорони здоров’я України

Український центр наукової медичної інформації та патентно-ліцензійної роботи

(Укрмедпатентінформ)

М Р ЖМЕДИЧНИЙ РЕФЕРАТИВНИЙ ЖУРНАЛ

№ 1-4 КИЇВ 2010Видається з 1993 р. Періодичність 1 раз на рік

614.2РОЗДІЛ І. СОЦІАЛЬНА МЕДИЦИНА

ТА ОРГАНІЗАЦІЯ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

ЗАГАЛЬНІ ПИТАННЯ

1. Міжнародна відповідь на зміну клімату. Wiby L.F., Gostin L.O. The International response to climate change //JAMA.-2009.-Vol.302, №11.-P.1218-1220.-Англ.Створення протоколу Кіото у 1997 р. учасниками рамкової конвенції ООН вважалося міжнародною відповіддю на зміну клімату у світі. Згідно з протоколом було прийнято рішення щодо скорочення викидів парникових газів (ПГ) на 5,2% нижче рівня 1990 р. у період з 2008-2012 рр. Сьогодні навколо протоколу Кіото розгортається гаряча дискусія, оскільки очевидна абсурдність ідей протоколу і відсутність будь-яких успіхів щодо скорочення викидів ПГ з метою зменшення впливу на клімат. Наукові кола розуміють, що зміна клімату − виклик усьому людству на землі. Серед системних наслідків зміни клімату − збільшення кількості і масштабів природних і техногенних катастроф, розповсюдження голоду та

епідемій, підвищення кількості «екологічних біженців». Будуть відбуватися зміни у географічному розповсюдженні комах і гризунів, які переносять такі інфекційні захворювання як малярія і лихоманка денге. Зміна клімату впливає на підвищення захворюваності і смертності від респіраторних і серцево-судинних захворювань, особливо серед хронічно хв-х осіб. Важливою вважається також проблема нестачі чистої води, що впливатиме як на захворюваність діареєю, що є однією із значних причин дитячої смертності від інфекційних захворювань, так і виконання продовольчих програм через неврожаї. Сьогодні політичні лідери вважають за доцільне переглянути рекомендації протоколу Кіото і розпочати нові переговори що-до нових цілей стратегії боротьби за клімат планети з метою зменшення його впливу на здоров’я населення.

1

США, Georgetown Univ. Law Cent., Washington. Бібл. 15.(Першоджер. на сайті http:/ www.jama.ama-assn.org)

2. Етичні питання відповідальності за реформу охорони здоров’я − основні п’ять пунктів. Brody H. Medicine’s ethical responsibility for health care reform − the top five list //N.Engl.J.Med.-2010.-Vol.362, №4.-P.283-285.-Англ.Сьогодні в США ведуться гарячі дебати щодо реформування системи охорони здоров’я. Супротивники реформи скептично вважають, що реформа, яку пропонує президент Обама, не містить нових радикальних ідей і призведе до «косметичних» змін системи і росту витрат на медичне обслуговування. Прибічники реформи підтримують доцільність її впровадження і вважають, що прийняття законопроекту дасть можливість забезпечити медичне страхування тим, які зараз його не мають і що завдяки реформі поступово знизиться вартість медичних послуг. Думки лікарів з цього приводу теж досить суперечливі, оскільки вони вважають, що водночас зі зниженням вартості медичних послуг знизяться прибутки лікарів, а ніхто з менеджерів охорони здоров’я не піднімає цього питання. Одним з пунктів реформування є боротьба із зайвими витратами і зловживаннями при наданні медичних послуг. З цією метою існує багато пропозицій, напр., автор пропонує розробити «Переліки п’яти основних діагностичних і лікувальних процедур», які, як правило, призначаються при кожному захворюванні за умов, що ефективність вибраних процедур підтверджена доказовою медициною.

США, Inst. Med. Human., Univ. Texas Med. Branch, Galveston. Бібл. 5.(Першоджер. на сайті http: www.content.nejm.org)

3. Соціалізованій медицині − «ні»: погляд з Ізраїлю на реформування системи охорони здоров’я. Chernichovsky D. Not «socialized medicine» − an Israeli view of health care reform //N.Engl.J.Med.-2009.-Vol.361, №21.-P.e46.-Англ.У 2007 р. США витратили на охорону здоров’я (ОЗ) більше, ніж будь-яка ін. розвинута країна у світі − 15% ВВП, а у перерахунку на душу населення − 6 тис. доларів США щорічно. В Ізраїлі на ОЗ витрачається 8% ВВП, тобто щорічно на кожного жителя витрачається 2 тис. доларів США. Однак, незважаючи на різницю, середня тривалість життя в США становить 77,8 р., а в Ізраїлі − 80,3 р. Більше того, в середньому 15% американців не мають медичної страховки і доступу до медпослуг, а в Ізраїлі спостерігається універсальний доступ до ОЗ. Згідно з Законом про державне страхування здоров’я в Ізраїлі медичне страхування є обов’язковим і кожен житель країни сплачує податок на ОЗ. Медична допомога гарантується кожному у вигляді комплексу медпослуг, однакового для усіх, незалежно від доходів хв-го. Податок на ОЗ залежить від прибутку кожного; крім того кожен має право на оформлення приватного медичного страхування для отримання додаткових послуг. Автор вважає, що тільки універсальна ОЗ, яка створена в Ізраїлі й ін. розвинутих країнах і забезпечується за рахунок податків, може бути ефективною і доступною. Не вважається за доцільне введення «соціалізованої ОЗ» − централізованої планової системи, яка пропонується

2

при реформуванні у США. Ізраїль, Dept. Hlth. Syst. Admin., Ben-Gurion Univ. Negev, Beer-Sheva.(Першоджер. на сайті http: www.content.nejm.org)

4. Незручна арифметика − хто і що підлягає медичному страхуванню. Baicker K., Chandra A. Uncomfortable arithmetic − whom to cover versus what to cover //N.Engl.J.Med.-2010.-Vol.362, №2.-P.95-97.-Англ.Одним з головних питань реформува-ння системи охорони здоров’я США, що потребує вирішення, є таке: як у рамках фіксованого бюджету збільшити покриття медичним страхуванням і водночас обмежити постійний ріст витрат на охорону здоров’я. Звісно, що чим більше коштів буде виділено на страхування однієї особи, тим на меншу кількість осіб буде розповсюджене страхування. Встановлена сума щорічних витрат на охорону здоров’я (180 блн. дол. США) означає забезпечення медстрахуванням 30 млн. осіб; при цьому медичне обслуговування на душу населення обійдеться в 6 тис. дол. США. Однак, якщо витрачати на медичне обслуговування однієї особи всього 3,5 тис. дол. США, можна охопити медстрахуванням більше 50 млн. американців. Постає питання, чи надати обмеженій кількості американців високоефективну медичну допомогу у повному обсязі, чи надавати необхідну медичну допомогу всьому населенню країни. Питання ускладнюється тим, що вибрати і затвердити найефективніші лікувальні процедури у світлі медичної науки, що швидко розвивається, досить важко. Менеджери від охорони здоров’я повинні дати відповіді на такі досить незручні питання. США, Harvard Sch.

Publ. Hlth., Boston, J.F.Kennedy Sch. Govern., Harvard Univ., Cambridge.(Першоджер. на сайті http: www.content.nejm.org)

5. Вплив програми забезпечення житлом на частоту госпіталізації і частоту відвідувань лікаря хронічно хворими безпритульними особами. Рандомізоване дослідження. Sadowski L.S., Kee R.A., Vander Weele T.J., Buchanan D. Effect of a housing and case management program on emergency department visits and hospitalizations among chronically ill homeless adults. A randomized trial //JAMA.-2009.-Vol.301, №17.-P.1771-1778.-Англ.Безпритульні особи (БО), особливо хв-рі на хронічні захворювання, часто потребують надання дорогих медичних послуг і госпіталізації у відділення швидкої медичної допомоги. З’ясовувалася ефективність впровадження в життя програми надання житла БО і її вплив на зниження частоти госпіталізації БО і виконання ургентних хірургічних втручань. Когорту БО (n= 405), які були безхатніми впродовж приблизно 30 міс., було поділено на 2 гр., причому 1 гр. після виписки з лікарні було надано тимчасове житло, 2 гр. − ні. За 18 міс. 73% усіх учасників дослідження відвідували лікаря швидкої допомоги або підлягали госпіталізації. Щорічний коеф. частоти госпіталізації учасників 1 гр. знизився на 0,5 (95%ДІ:-1,2−0,2), тривалість їх перебування у лікарні знизилась на 2,7 д. (95%ДІ:-5,6−0,2) і кількість візитів до лікаря швидкої допомоги − на 1,2 (95%ДІ:-2,4−0,03). Після коригування за основними коваріантами виявилося, що частота госпіталізації, тривалість перебування у лікарні і кількість візитів до лікарів у 1 гр. знизилася на 29% (95%ДІ:10-

3

44%), 29% (95%ДІ:8-45%) і 24% (95%ДІ:3-40%) відп., що свідчить про ефективність впровадження програми забезпечення житлом БО. США, Col. Res. Un., Dept. Med., Strog. Hosp. Cook Country.(Першоджер. на сайті http:/ www.jama.ama-assn.org)

6. Фізична активність, дієта і ризик хвороби Альцгеймера. Scarmeas N., Luchsinger J.A., Schupf N., et al. Physical activity, diet and risk of Alzheimer disease //JAMA.-2009.-Vol.302, №6.-P.627-637.-Англ.Визначалась сукупна асоціація між середземноморською дієтою (СЗМД), фізичною активністю і ризиком хвороби Альцгеймера (ХА). У проспективному когортному дослідженні брали участь 1880 мешканців будинків для осіб похилого віку без ознак деменції, які у 3 різних ступенях притримувалися СЗМД і були фізично активні. Протягом періоду спостереження (в середньому 3,3 р.) серед учасників дослідження було діагностовано 282 випадки захворювання на ХА. Виявилося, що особи, які у високому ступені притримувалися СЗМД, страждали на ХА на 30-40% рідше. У тих, які притримувалися такого раціону харчування у низькому ступені, ризик захворювання знижувався тільки на 15-20%. Притримування дієти оцінювалося за 9-бальною шкалою, і було встановлено, що з кожним додатковим балом ризик ХА знижується на 10%. Так, у дослідженні вперше було доведено, що СЗМД разом з фізичною активністю може сприяти зниженню ризику ХА. США, Taub Inst. Res. Alzheimer’s Dis., Aging Brain., New York.(Першоджер. на сайті http:/ www.jama.ama-assn.org)

7. Повторна госпіталізація пацієнтів, яким надається безкоштовна медична допомога за програмою Медікейр. Jencks S.F., Williams M.V., Coleman E.A. Rehospitalizations among patients in the Medicare fee-for-service program //N.Engl.J.Med.-2009.-Vol.360, №14.-P.1418-1428.-Англ.Сучасних менеджерів системи охорони здоров’я США турбує проблема покращання якості медичної допомоги (МД) і зменшення витрат на неї, ось чому зниженню частоти повторної госпіталізації (ПГ) приділяється багато уваги. Автори аналізували усі аспекти ПГ пацієнтів, які отримують безкоштовну МД за програмою Медікейр. Виявилося, що 19,6% з 11855702 пацієнтів Медікейр, яких було виписано з лікарень, госпіталізували вдруге впродовж 30 д., 34,0% − впродовж 90 д; 67,1% пацієнтів, яких виписали з лікарень з будь-якими медичними проблемами і 51,5% пацієнтів, яких виписали після хірургічних втручань, було госпіталізовано вдруге або ж вони померли впродовж першого р. після виписки. Тільки 10% з усіх ПГ були запланованими заздалегідь. Середній період перебування пацієнта у лікарні під час ПГ був на 0,6 д. довшим у порівнянні з хв-ми з аналогічними захворюваннями, які перебували у лікарні принаймні 6 міс. назад. Підраховано, що у 2004 р. витрати програми Медікейр на незаплановану ПГ становили 17,4 більони дол. США. США, Div. Hosp. Med., Northwest Univ. Feinberg Sch. Med., Chicago. Бібл. 22.(Першоджер. на сайті http:/ www.content.nejm.org)

8. Вплив координації медичної допомоги на частоту госпіталізації,

4

якість медичної допомоги і витрати на осіб, які зареєстровані у програмі Медікейр. Результати 15 рандомізованих досліджень. Pikes D., Chen A., Schore J., Brown R. Effects of care coordination on hospitalization, quality of care, and health care expenditures among Medicare beneficiaries //JAMA.-2009.-Vol.301, №6.-P.603-618.-Англ.Вважається, що витрати програми Медікейр на лікування пацієнтів з хронічними захворюваннями можна зменшити за рахунок покращання якості медичної допомоги (МД), частішого спілкування з пацієнтами та суворого дотримання пацієнтами спеціальних рекомендацій. Автори аналізували результати 15 програм координації МД щодо з’ясування питання, чи знижують заходи програм координації МД частоту госпіталізації хронічних хв-х і, як наслідок, зменшують витрати Медікейр. Протягом 7-12 міс. 1 гр. хв-х було залучено у програму координації МД, 2 гр. була контр. Результати реалізації 13 з 15 програм не вплинули на частоту госпіталізації хв-х (р<0,05); серед учасників 2 програм цей показник знизився на 17 і 19% у порівнянні з контр. гр. Щомісячні витрати Медікейр при реалізації 3 програм у порівнянні з контр. гр. знизилися на 9-14% (економія від 84 до 358 дол. США). Робиться висновок про незначну ефективність сучасних програм координації МД як щодо зниження витрат, так і покращання якості МД. Нью Джерсі, Mathem. Policy Res. Inc., Princeton. Бібл. 67.(Першоджер. на сайті http:/ www.jama-assn.org)

9. Дослідження в системі біологічних наук в Американських академічних медичних центрах. Zinner D.E., Campbell E.G. Life-science

research within US academic medical centers //JAMA.-2009.-Vol.302, №9.-P.969-976.-Англ.Визначалась кількість досліджень у системі біологічних наук, їх відносні пропорції, фінансування та продуктивність в академічних медичних центрах (АМЦ) США. У письмовій формі було опитано спеціалістів з 3080 факультетів біологічних наук 50 університетів з медичними школами, які у 2004 р. отримали найбільше фінансування від Національного інституту здоров’я. Частота відповідей становила 74%. З усіх наукових факультетів АМЦ 33,6% займаються виключно фундаментальними науковими дослідженнями, 9,1% − перехідними дослідженнями, 7,1% − клінічними дослідженнями, 9,0% − дослідженнями медичних послуг та епідеміологічними. Незважаючи на те, що на фундаментальні науки було витрачено у середньому 410755 тис. дол., 22,1% усіх наукових факультетів залишилися недофінансованими (від 11,5% наукових спеціалістів з фундаментальних наук до 46,8% дослідників медичних послуг, р<0,001). У середньому спеціаліст наукового факультету АМЦ отримує 33417 тис. дол. при дослідженнях, що спонсуються промисловістю. Між іншим, найчастіше промисловістю фінансуються перехідні (61,3%), клінічні (67,3%) та багатоцільові (70,9%) дослідження, а не фундамен-тальні (41,9%). США, Schn. Inst. Hlth. Policy, Hell. Sch. Soc. Pol., Manag., Waltham.(Першоджер. на сайті http:/ www.jama.ama-assn.org)

10. Ефективність програм навчання хірургів-резидентів у США. Національний огляд. Yeo H., Viola K., Berg D., et al. Attitudes, training

5

experience and professional expectations of US general surgery residents //JAMA.-2009.-Vol.302, №12.-P.1301-1308.-Англ.Відомо, що кваліфікованих медичних кадрів у США готують в резидентурі на базі медичних стаціонарів за однією з численних навчальних програм. У поперечному дослідженні визначали якість підготовки хірургів-резидентів, аналізували їх відношення до навчальних програм. Опитування проводилося серед 5345 резидентів, 4402 з яких дали відповіді. 85,2% резидентів виявили задоволення підготовкою і підтримкою лікаря-куратора. Однак, 27,5% хірургів-резидентів повідомили, що навчання не дає відчуття повної впевненості при самостійному виконанні хірургічного втручання, а 63,8% вважали, що для більшої професійної компетентності потрібна більша кількість практичних годин. Загалом, програми навчання хірурги-резиденти оцінюють позитивно, і бажання залишити навчання у резидентурі на 5 р. навчання має тільки 7,2% хірургів-резидентів. США, Div. Surg., R. Wood Johnson Clin. Sch. Progr., New Haven.(Першоджер. на сайті http:/ www.jama.ama-assn.org)

11. Взаємозв’язок між втомою і виснаженням резидента і медичними помилками. West C.P., Tan A.D., Habermann Th.M., et al. Association of resident fatigue and distress with perceived medical errors //JAMA.-2009.-Vol.302, №12.-P.1294-1300.-Англ.У проспективному подовжньому когортному дослідженні, у якому брали участь лікарі-резиденти клініки Мейо (США), визначався зв’язок між втомою та виснаженістю резидентів і медичними помилками (МП). Частота відповіді склала 67,5%. 356 резидентів

(93,7%) повідомили про допущені помилки впродовж резидентури, причому у 39% учасників вони були значними. За допомогою одноваріантного аналізу виявилося, що на учинення МП впливає сонливість, емоційна виснаженість, депресивний настрій, деперсоналізація і загальний рівень якості життя, однак статистично значущими чинниками визначені втома і виснаженість лікаря-резидента; саме вони незалежно асоціювалися з допущеними МП впродовж резидентури. США, Div. Gen. Intern. Med., Div. Biomed. Stat., Inform., Dept. Hlth. Sci. Res., Mayo Clin., Rochester.(Першоджер. на сайті http:/ www.jama.ama-assn.org)

12. Сексуальне насильство і діагностування соматичних порушень впродовж життя. Систематичний огляд і метааналіз. Paras M.L., Murad M.H., Chen L.P., et al. Sexual abuse and lifetime diagnosis of somatic disorders. A systematic review and meta-analysis //JAMA.-2009.-Vol.302, №5.-P.550-561.-Англ.Визначався можливий зв’язок між сексуальним насильством (СН) і діагностуванням соматичних порушень впродовж життя. В електронних базах даних знайдено 23 відп. досліджень, як когортних, так і виконаних методом «випадок-контроль», у яких брали участь 4640 осіб. Виявлено значущий зв’язок між СН в анамнезі і діагностуванням функціональних порушень ШКТ (ВР 2,43; 95%ДІ:1,36-4,31; індекс гетерогенності І2 − 82%), неспецифічного хронічного болю (ВР 2,20; 95%ДІ:1,54-3,15), психогенних судом (ВР 2,96; 95%ДІ:1,12-4,69; І2 − 0%) і хронічного тазового болю (ВР 2,73; 95%ДІ:1,73-4,30; І2 − 40%). Не

6

виявлено статистично значущого зв’язку між СН і діагностуванням фіброміалгії (ВР 1,61; 95%ДІ:0,85-3,07; І2 − 0%), ожиріння (ВР 1,47; 95%ДІ:0,88-2,46; І2 − 71%) або головного болю (ВР 1,49; 95%ДІ:0,96-2,31). Водночас при аналізі досліджень, де під час СН малося на увазі зґвалтування, було виявлено значущі асоціації між зґвалтуванням і діагностуванням фіброміалгії (ВР= 3,35), хронічним тазовим болем (ВР= 3,27) і функціональними порушеннями ШКТ (ВР=4,01). США, Mayo Clin. Col. Med., Mayo Clinic., Rochester.(Першоджер. на сайті http:/ www.jama.ama-assn.org)

13. Частота виписування антибіотиків при гострих респіраторних інфекційних захворюваннях в амбулаторних лікувальних закладах США. Grijalva C.G., Nuorti J.P., Griffin M.R. Antibiotic prescription rates for acute respiratory tract infections in US ambulatory settings //JAMA.-2009.-Vol.302, №7.-P.758-766.-Англ.Визначалися сучасні тенденції щодо частоти призначення антибіотиків при гострих респіраторних захворюваннях

(ГРЗ). Виявлено, що щорічна частота відвідувань лікаря хв-ми на ГРЗ віком <5 р. знизилась на 17% від 1883 до 1560/1000 осіб популяції, причому головним чином за рахунок зниження на 33% візитів з приводу захворювань на середній отит. Це зниження супроводжувалося зменшенням на 36% (95%ДІ:26-45%) ГРЗ-асоційованих призначень антибіотиків. Частота відвідування лікарів з приводу ГРЗ особами віком ≥5 р. протягом 1995-2006 рр. залишалася стабільною, однак частота призначення антибіотиків при РГЗ знизилася на 18% від 178 до 146/1000 осіб популяції. Загалом ГРЗ-асоційована частота виписування таких антибіотиків як пеніцилін, цефалоспорин, сульфонамід/тетрациклін знизилась, а частота виписування азитроміцину підвищилася; останній виявився найрозповсюдженішим макролідним антибіотиком, який призначали при ГРЗ і середньому отиті. Водночас, підвищилася частота виписування дорослим антибіотиків хінолонової гр. США, Dept. Prev. Med., Vanderb. Univ. Sch. Med., Nashville.(Першоджер. на сайті http:/ www.jama.ama-assn.org)

7

АЛКОГОЛІЗМ

14. Тромбоцитопенія при алкогольному абстинентному синдромі асоціюється з розвитком алкогольного делірію або судом. Berggren U., Fahlke C., Berglund K.J., et al. Thrombocytopenia in early alcohol withdrawal is associated with development od delirium tremens or seizures //Alcohol&Alcoholism.-2009.-Vol.44, №4.-P.382-386.-Англ.Автори ретроспективного дослідження перевіряли гіпотезу, згідно з якою вважається, що низька кількість тромбоцитів у крові є фактором ризику/предиктором розвитку алкогольного делірію (АД) і/або появи судом при синдромі відміни алкоголю. У дослідженні брала участь гр. алкозалежних осіб (n=334) віком >20 р., яких лікували у відділенні лікування алкоголізму. Під час перебування у лікарні АД і судоми спостерігалися відп. у 3 і 2% осіб. У більшості осіб з АД і у значної кількості пацієнтів з судомами діагностували тромбоцитопенію (Т). Чутливість і специфічність Т щодо розвитку АД становила 70 і 69% відп., позитивна прогностична цінність − 6%, негативна прогностична цінність − 99%. Чутливість і специфічність Т щодо розвитку судом становила відп. 75 і 69%. Робиться висновок, що Т частіше спостерігається при тяжких формах синдрому відміни алкоголю. Потрібно проведення подальших досліджень для визначення цінності цих результатів. Швеція, Inst. Clin. Neuros., Sect. Psych., Univ. Gothenburg, Gцteborg.(Першоджер. на сайті http:/ www.alcalc.oxfordjournals.org)

15. Споживання алкогольних напоїв у країні і госпіталізація хворих на гострий панкреатит

алкогольної етіології і цироз печінки протягом 20-р. періоду. Sand J., Vдlikoski A., Nordback I. Alcohol consumption in the country and hospitalizations for acute alcohol pancreatitis and liver cirrhosis during a 20-year period //Alcohol&Alcoholism.-2009.-Vol.44, №3.-P.321-325.-Англ.У 1970-1989 рр. у Фінляндії значно збільшилась частота захворюваності на панкреатит у зв’язку з підвищенням споживання алкоголю (А). Автори аналізували сучасні тенденції споживання А у Фінляндії і частоту госпіталізації осіб з приводу гострого панкреатиту (П) алкогольної етіології, для чого були відібрані дані Фінського національного агентства здоров’я і добробуту за 1987-2007 рр. Виявилося, що споживання А підвищилося від 8,2 л етанолу на р. (на кожного жителя) у 1987 р. до 10,5 л у 2007 р. Частота госпіталізації з приводу гострого П значно підвищилася за цей період (чол. − від 57 до 69/100 тис./р.; жін. − від 7 до 12/100 тис./р.). Частота госпіталізації з приводу гострого цирозу печінки підвищилась серед осіб обох статей віком >45 р. Тимчасове зниження цього показника у 1994 р. пояснюється найнижчим споживанням А у цей р. Відзначається загальне зниження частоти госпіталізації з приводу гострого П і одночасне підвищення цього показника з приводу цирозу печінки під час періоду значного споживання А. Робиться висновок про існування зв’язку між споживанням А і госпіталізацією з приводу гострого П. Фінляндія, Div. Surg., gastroenter., Oncol., Tampere Univ. Hosp., Tampere. Бібл. 18.(Першоджер. на сайті http:/ www.alcalc.oxfordjournals.org)

8

16. Лікування алкогольної залежності в Каталонії: стан здоров’я 850 пацієнтів і стабільність моделей вживання алкоголю. Gual A., Bravo F., Lligona A., et al. Treatment for alcohol dependence in Catalonia: health outcomes and stability of drinking patterns over 20 years in 850 patients //Alcohol&Alcoholism.-2009.-Vol.44, №4.-P.409-415.-Англ.Оцінювались віддалені результати амбулаторного лікування алкогольної залежності у осіб обох статей, а також їх смертність. У 20-р лонгітюдинальному проспективному дослідженні брали участь 850 осіб. За цей час 32% осіб померло; решта дали відповіді щодо їх відношення до вживання алкоголю (А). 32,6% осіб після лікування визнали себе абстинентами (особами, які не вживають А більше 1 разу на міс.); 3,4% осіб визнали, що вони контролюють вживання А, і 10,2% залишилися після лікування алкоголіками. Найнестабільнішою була категорія контрольованого вживання А, а найвища смертність спостерігалась серед хронічних алкоголіків − 39,1%. Найвища частота абстиненції була досягнута у жін. (47,2 проти 29,0%, р=0,005); найнижчою була і смертність у цій гр. (22,4 проти 34,5% у чол., р=0,03). Робиться висновок, що контрольоване вживання А досягається рідко; абстиненція у віддалений період − позитивний і стабільний стан, що асоціюється з кращим психосоціальним функціонуванням. Іспанія, Alc. Un., Psych. Dept., Clin. Inst. Neuroscien., Barcelona.(Першоджер. на сайті http:/ www.alcalc.oxfordjournals.org)

17. Подвійно-сліпе дослідження габапентину проти лоразепаму при

лікуванні синдрому відміни алкоголю. Myrick H., Malcolm R., Randall P.K., et al. A double-blind trial of gabapentin versus lorazepam in the treatment of alcohol withdrawal //Alcohol Clin. & Exper. Res.-2009.-Vol.33, №9.-P.1582-1588.-Англ.Автори порівнювали ефективність протисудомного препарату габапентину і лоразепаму при лікуванні синдрому відміни алкоголю (СВА). У дослідженні брали участь 100 алкозалежних осіб з СВА, які за стандартизованою шкалою клінічної оцінки СВА мали >10 балів. 1 гр. пацієнтів призначили прийом габапентину (900 мг з поступовим зниженням до 600 мг або 1200 мг з поступовим зниженням до 800 мг) протягом 4 д.; 2 гр. призначили лоразепам (6 мг з поступовим зниженням до 4 мг). У результаті лікування бали СВА за відп. шкалою на 1-4, 5, 7 і 12 д. знизилися в обох гр. Ефективність габапентину у високих дозах була аналогічною лоразепаму (р=0,009). Однак, у пацієнтів 2 гр. потяг до алкоголю був сильнішим як під час лікування, так і на 6 д. після нього (р=0,0002) у порівнянні з хв-ми 1 гр. Робиться висновок про добру переносимість і вищу ефективність габапентину у порівнянні з лоразепамом. США, Inst. Psych., Charleston.(Першоджер. на сайті http:/ www.ingentaconnect.com)

18. Рандомізоване подвійно-сліпе порівняння лоразепаму і хлордіазепоксиду при призначенні пацієнтам з неускладненим синдромом відмови від алкоголю. Kumar Ch.N., Andrade Ch., Murthy P. A randomized double-blind comparison of lorasepam and chlordiazepoxide in patients with uncomplicated alcohol

9

withdrawal //J. Stud. Alcohol Drugs.-2009.-Vol.70, №3.-P.467-474.-Англ.Виконувалося порівняльне дослідження ефективності і безпечності лоразепаму (атівану) і хлордіазепоксиду (лібріуму) при призначенні алкозалежним особам (АЗО) з синдромом відмови від алкоголю (СВА). 1 гр. АЗО приймала 8 мг лоразепаму/д., 2 гр. − 80 мг хлордіазепоксиду/д. протягом 8 д. (з поступовим зниженням дози). Оцінка тяжкості симптомів СВА і побічних ефектів проводилася протягом періоду лікування і 4 додаткових д. У 1 АЗО з 2 гр. спостерігався алкогольний делірій, а у більшості АЗО 1 гр. − дратівливість і запаморочення. Ефективність обох препаратів була аналогічною. Підкреслюється можливість призначення лоразепаму у вищих дозах, а також доцільність його призначення АЗО з печінковою хворобою у зв’язку з відсутністю значних побічних ефектів при прийомі препарату. Індія, Dept. Psych., Nat. Inst. Ment. Hlth., Neurosci, Bangalore.(Першоджер. на сайті http:/ www.jsad.com)

19. Призначення прегабаліну, тіаприду і лоразепаму при синдромі відміни алкоголю: багатоцентрове рандомізоване сліпе порівняльне дослідження. Martinotti G., Nicola M., Frustaci A., et al. Pregabalin, tiapride and lorazepam in alcohol withdrawal syndrome: a multi-centre, randomized single-blind comparison trial //Addic-tion.-2009.-Vol.105, №2.-P.288-299.-Англ.Порівнювалася ефективність лоразепаму (Л) з небензодіазепіновими препаратами прегабаліном (П) і тіапридом (Т) при лікуванні синдрому відміни алкоголю (СВА). Алкозалежних осіб (АЗО) було

поділено на 3 гр. по 37 пацієнтів у кожній. Протягом 14 д. 1 гр. АЗО приймала П у дозі 450 мг/д., 2 гр. − Т (800 мг/д.), 3 гр. − Л (10 мг/д.). Згідно із шкалою оцінки стану відміни алкоголю (CIWA-Ar) у пацієнтів усіх гр. спостерігалося покращання щодо зниження ступеня головного болю, коректного орієнтування. Збереження результатів лікування найнижчим було у пацієнтів 2 гр. (р<0,05), а найвищим − у 1 гр. (р<0,05). Значне зменшення потягу до алкоголю спостерігалося в АЗО усіх гр. згідно з обсесивно-компульсивною шкалою і візуально-аналоговою шкалою; також підвищився індекс якості життя. Робиться висновок щодо ефективності і безпечності лікування неускладненої форми СВА як Л, так і П і Т. Відзначається дещо вища ефективність П у порівнянні з «золотим стандартом» Л, і тому, можливо, П після подальших досліджень стане препаратом вибору при лікуванні СВА. Італія, Inst. Psych., Cath. Univ. Med. Sch., Rome. Бібл. 12.(Першоджер. на сайті http:/ www.amedeo.com)

20. Сучасні погляди на лікування хворих на цироз алкогольної етіології. Addolorato G., Russell M., Albano E., et al. Understanding and treating patients with alcoholic cirrhosis: an update //Alcohol Clin. & Exper. Res.-2009.-Vol.33, №7.-P.1136-1144.-Англ.Алкогольний цироз вважається термінальною стадією алкогольної хвороби печінки (АХП) і є основною причиною смерті алкозалежних пацієнтів (АЗП). Останнім часом у країнах, що розвиваються, підвищилося споживання алкоголю і, як наслідок, підвищилась смертність від цирозу печінки. Відповідні спеціалісти розвивають нові методи профілактики АХП, акцентуючи увагу

10

на таких кофакторах, що підвищують ризик АХП, як ожиріння, діабет, інфекція вірусу гепатиту, тютюнокуріння. Сьогодні АЗП з тяжкою формою алкогольного гепатиту (коеф. Меддрея >32) призначають пентоксифілін і/або кортикостероїдні препарати (якщо немає протипоказань). Амбулаторним пацієнтам призначають S-аденозилметіонін з парентеральним харчуванням. Результати сучасних досліджень не підтримують використання фактора некрозу пухлини-альфа. І, звісно, основним принципом лікування АЗП з цирозом печінки є повна відмова від алкоголю. Результати одного з нещодавніх досліджень підтвердили ефективність і безпечність баклофену для досягнення і підтримки алкогольної абстиненції у АЗП з цирозом. Підкреслюється важливість мультимодального підходу при клінічному веденні таких хв-х. Італія, Sins. Intern. Med., Cathol. Univ. Rome, Rome.(Першоджер. на сайті http:/ www.ingentaconnect.com)

21. Рандомізоване плацебо-контрольоване подвійне сліпе пілотне дослідження налтрексону, який призначали амбулаторним пацієнтам з біполярними розладами та алкогольною залежністю. Brown E.Sh., Carmody Th.J., Schmitz J.M., et al. Randomized double-blind placebo-controlled pilot study of naltrexone in outpatients with bipolar disorder and alcohol dependence //Alcohol Clin. & Exper. Res.-2009.-Vol.33, №11.-P.1863-1869.-Англ.Алкогольна залежність (АЗ) часто діагностується у пацієнтів з біполярними розладами і знижує якість їх лікування, підвищує частоту госпіталізації. Автори аналізували

ефективність лікування налтрексоном (Н) АЗ пацієнтів з біполярними розладами І або ІІ типу. Пацієнтів було поділено на дві гр., причому 1 гр. протягом 12 тиж. призначили Н у дозі 50 мг/д., 2 гр. − плацебо. У результаті виявилося, що завдяки Н у пацієнтів 1 гр. у порівнянні з 2 спостерігалася тенденція (р<0,10) до більшого зниження кількості днів надмірного вживання алкоголю (подвійний результат) і зниження рівнів печінкових ензимів. Побічні ефекти були аналогічними в обох гр. Н також підвищив якість лікування біполярних розладів. США, Dept. Psych., Dept. Clin. Sci., Univ. Texas Southwest. Med. Cent., Dallas.(Першоджер. на сайті http:/ www.currentalcoholresearch.com)

22. Вплив вживання алкоголю на альвеолярно-капілярний бар’єр. Burnham E.L., Halkar R., Burks M., et al. The effects of alcohol abuse on pulmonary alveolar-capillary barrier function in humans //Alcohol&Alcoholism.-2009.-Vol.44, №1.-P.8-12.-Англ.Вживання алкоголю асоціюється з розвитком гострого респіраторного дистрес-синдрому (РДС) − дихальної недостатності, що характеризується порушенням альвеолярно-капілярної проникності. Перевірялася гіпотеза, згідно з якою вважається, що таке порушення має місце в алкозалежних осіб (АЗО), навіть при відсутності симптомів. У дослідженні брали участь 33 АЗО (1 гр.) і здорові особи (2 гр.) з історією тютюнокуріння в анамнезі, яким виконували 3-хв. дихальний тест діетилентриаміном пентаацетатом, поміченим технецієм-99 (DTPA-Tc99) − ізотопом, що використовується для вимірювання проникності легенів. Виявилося, що період напіврозпаду DTPA-Tc99 у

11

легенях АЗО був значно коротшим, ніж у легенях контр. гр., незважаючи на те, що учасники 2 гр. були курцями. Дослідження підтверджує, що вживання алкоголю впливає на нормальну проникність альвеолярно-капілярного бар’єра і таким чином впливає на розвиток гострого РДС в АЗО. США, Div. Pulm. Sci., Critic Care Med., Denver.(Першоджер. на сайті http:/ www.medscape.com.viewarticle)

23. Погіршення когнітивних можливостей після хронічного вживання алкоголю: вплив неодноразових детоксикацій. Loeber S., Duka Th., Welzel H., et al. Impairment of cognitive abilities and decision making after chronic use of alcohol: the impact of multiple detoxifications //Alcohol&Alcoholism.-2009.-Vol.44, №4.-P.372-381.-Англ.Вивчався вплив попередніх детоксикацій (Д) на функції передфронтальної ділянки кори (ПФДК) головного мозку в алкозалежних осіб (АЗО). У дослідженні брали участь АЗО, яким 1-2 рази (1 гр.) або декілька разів (2 гр.) виконували алкогольну Д. Порівнювалися функції ПФДК, функція пам’яті та інтелект. Дані порівнювалися з аналогічними показниками здорових осіб. Найбільше погіршення когнітивних можливостей виявили у пацієнтів, яким виконували Д менш ніж 16 д. назад. Значної різниці між функцією ПФДК осіб 1 і 2 гр. не виявлено. Результати дослідження ще раз підкреслюють наявність когнітивного погіршення в АЗО і важливість проведення алкогольної Д для покращання когнітивних можливостей. Німеччина, Dept. Addict. Behav., Addict. Med., Centr.

Inst. Mental Hlth., Univ. Heidelberg, Mannheim.(Першоджер. на сайті http:/ www.medscape.com.viewarticle)

24. Остеопенія в алкозалежних осіб: вплив алкогольної абстиненції. Alvisa-Negrin J., Gonzales-Reimers E., Santolaria-Fernandez F., et al. Osteope-nia in alcoholics: effect of alcohol absti-nence //Alcohol&Alcoholism.-2009.-Vol.44, №5.-P.468-475.-Англ.Мета дослідження − визначення мінеральної щільності кісток (МЩК) і мінерального складу кісток (МСК), вмісту сироваткового остеокальцину (СО), сироваткового телопептиду (СТ), паратиреоїдного гормону і вітаміну D в алкозалежних осіб (АЗО). Автори також намагалися з’ясувати, чи змінюються ці показники у результаті 6-міс. періоду відмови від алкоголю. Гр. АЗО (n=77) і контр. гр. (n=28) вимірювали рівні інсуліноподібного фактора росту-1 (ІФР-1), СО, СТ і 1,25-дигідрокси-вітаміну D, а також визначали МЩК. Через 6-міс. період відмови від алкоголю відповідним пацієнтам виконували повторне вимірювання цих показників. Виявилося, що рівні СТ у них підвищилися (0,59±0,40 проти 0,19±0,10 нмоль/100 мл; р<0,001), рівні ІФР-1 знизилися [медіана=49; інтерквартильна розбіжність (ІКР)=31-121 нг/мл проти 135, ІКР=116-237 нг/мл; р<0,001], рівень вітаміну D становив 26,5 (ІКР=17,0-37,8 нг/мл) проти 82,4 (ІКР=60,9-107,4 нг/мл; р<0,001), а СО − 2,1 (ІКР=1,1-3,6 нг/мл) проти 6,65 (ІКР=4,9-8,8 нг/мл; р<0,001) у порівнянні з контр. гр. Нижчими у них були також показники МЩК і загального МСК. У тих, хто не відмовився від алкоголю, спостерігалася подальша втрата кісткової маси, а при 6-міс. відмові не було змін цього показника або

12

спостерігалося його підвищення, як і рівня СО. Робиться висновок, що вживання алкоголю веде до остеопенії, зниження СО, але при відмові від алкоголю показники покращуються. Іспанія, Serv. Med. Interna, Hosp. Univ., Jenerife. Бібл. 39.(Першоджер. на сайті http:/ www.medscape.com.viewarticle)

25. Алкоголь, період вагітності і годування груддю: призначення селену як антиоксидантної терапії. Ojeda M.L., Nogales F., Vazquez B., et al. Alcohol, gestation and breastfeeding: selenium as an antioxidant therapy //Alcohol&Alcoholism.-2009.-Vol.44, №3.-P.272-277.-Англ.На піддослідних щурах, яким при годуванні під час вагітності і лактації додавали етанол, вивчали взаємозв’язок між алкоголем, селеном (Se) і оксидативним стресом. Також з’ясовували, чи може Se запобігти появі оксидативного стресу у печінкових кл. потомства. 1 гр. вагітних щурів протягом 13 тиж. додавали в їжу етанол, 2 гр. − етанол і 0,5 ppm Se у формі селеніту. Визначали сироватковий і печінковий рівень Se, а також активність антиоксидантних ензимів. Виявилося, що у печінкових кл. потомства вплив етанолу спричинив зниження рівня Se і активності глутатіонпероксидази та підвищив активність глутатіонредуктази і каталази. Введення Se водночас з етанолом збалансувало активність каталази і знизило рівень продуктів пероксидації протеїну. Результати дослідження припускають, що Se може бути ефективною речовиною, яка нейтралізує шкоду для потомства, заподіяну вживанням етанолу під час вагітності і лактації, оскільки відновлює рівні Se у печінці, а також активність каталази і продуктів

пероксидації протеїну. У сироватці крові Se відновлює активність глутатіонпероксидази і підвищує рівні Se в ін. органах. Іспанія, Dept. Physiol., Zool., Fac. Pharm., Seville.(Першоджер. на сайті http:/ www.alcalc.oxfordjournals.org)

26. Захворюваність на рак серед алкозалежних осіб: довготривале спостереження. Thygesen L.C., Mikkelsen P., Andersen T.V., et al. Cancer incidence among patients with alcohol use disorders − long-term follow-up //Alcohol&Alcoholism.-2009.-Vol.44, №4.-P.387-391.-Англ.Порівнювалась частота захворюваності на рак алкозалежних (АЗ) осіб і здорових людей, які проживають в Данії, для чого аналізували анамнез 15258 АЗ чол. і 3552 АЗ жін., які відвідували спеціалізовану амбулаторну клініку для лікування АЗ осіб протягом 1954-1992 рр. Рак було діагностовано у 2145 АЗ чол. (проти 1140,8 очікуваних випадків у здоровій популяції; стандартизована частота раку [СЧР] становила 1,9; 95%ДІ:1,8-2,0) і у 601 АЗ жін. (проти 239,1 очікуваних випадків у здорових жін.; СЧР − 2,5; 95%ДІ:2,3-2,7). Найчастіше АЗ особи хворіли на рак язика, ротової порожнини, глотки, стравоходу, печінки, гортані і легенів. Підвищеною була захворюваність на рак нирок як серед чол. (СЧР − 1,4), так і серед жін. (СЧР − 2,1), а також на рак шийки матки (СЧР − 1,8). Результати дослідження підтверджують установлену асоціацію між надмірним вживанням алкоголю і раком верхнього відділу ШКТ і печінки, а також підвищену частоту захворюваності на рак нирки. Данія, Natl. Inst. Publ. Hlth., Univ. South. Denmark, Copenhagen.

13

(Першоджер. на сайті http:/ www.medscape.com.viewarticle)

14

РОЗДІЛ ІІ. ВНУТРІШНІ ХВОРОБИ

616.1КАРДІОЛОГІЯ

27. Порівняння раннього з затриманим тимчасовим застосуванням ептифібатиду при гострому коронарному синдромі. Giugliano R.P., White J.A., Bode C., et al. Early versus delayed, provisional eptifibatide in acute coronary syndromes //N.Engl.J.Med.-2009.-Vol.360, №21.-P.2176-2190.-Англ.Інгібітори глікопротеїну ІІb/ІІІа показані хв-м з гострим коронарним синдромом (ГКС), які підлягають інвазивній процедурі. Оптимальний час початку такої терапії не визначений. Автори статті порівнювали стратегію раннього, загальноприйнятого введення ептифібатиду (І) з затриманим тимчасовим введенням І у 9492 хв-х, які мали ГКС без підйому ST-сегмента і до яких було застосовано інвазивну стратегію. 1 гр. («ранній І») отримувала 2 болюси І, кожний містив 180 мг/кг ваги тіла і вводився окремо через 10 хв., та стандартну інфузію ≥12 год. перед ангіографією; 2 гр. («затриманий І») отримувала інфузію плацебо з тимчасовим застосуванням І після ангіографії. Головним показником ефективності був комплекс, який складався з смерті, ІМ, рекурентної ішемії, яка потребувала невідкладної реваскуляризації, або появи тромботичного ускладнення під час черезшкірного коронарного втручання, яке потребувало болюсної терапії для екстреного виведення хв-го з критичного стану, впродовж 96 год. Ключовим вторинним головним показником була смерть або ІМ впродовж 30 д. Ключовими показниками для оцінки безпеки були кровотеча та потреба у трансфузії у перші 120 год. після рандомізації.

Головний показник виник у 9,3% хв-х 1 гр. та у 10,0% − 2 гр. (СІ 0,92; 95%ДІ:0,80-1,06, р=0,23). За 30 д. частота смерті або ІМ становила 11,2% у 1 гр. та 12,3% у 2 гр. (СІ 0,89; 95%ДІ:0,79-1,01, р=0,08). У 1 гр. була значуще вища частота кровотеч та трансфузії еритроцитів. Не було значної різниці між гр. у частоті тяжких кровотеч або серйозних негеморагічних побічних ефектів. Зроблено висновок, що у хв-х з ГКС без підйому ST-сегмента застосування І за ≥12 год. до ангіографії не давало переваг у порівнянні із застосуванням І після ангіографії. Раннє введення І було пов’язано із збільшеним ризиком не загрожуючих життю кровотеч та потреби у трансфузії. США, TIMI Study Group, Brigham and Women’s Hosp., Boston. Бібл. 23.(Першоджер. у фонді ННМБ МОЗ України)

28. Порівняння раннього та затриманого інвазивного втручання при гострому коронарному синдромі. Mehta S.R., Granger C.B., Boden W.E., et al. Early versus delayed invasive intervention in acute coronary syndromes //N.Engl.J.Med.-2009.-Vol.360, №21.-P.2165-2175.-Англ.Попередні дослідження показали, що звичайна інвазивна стратегія покращує результати лікування хв-х з гострим коронарним синдромом (ГКС) без підйому ST-сегмента. Однак, оптимальний час такого втручання залишається невизначеним. Досліджено 3031 хв-х з ГКС, які підлягали або звичайному ранньому втручанню − коронарній ангіографії (КА) ≤24 год. після рандомізації (1 гр.), або затриманому втручанню −

15

КА ≥36 год. після рандомізації (2 гр.). Результати оцінювали, застосовуючи комплексний головний показник − смертність, ІМ або інсульт за 6 міс. Попередньо заданий вторинний показник складався зі смертності, ІМ або рефракторної ішемії за 6 міс. КА була проведена у 97,6% хв-х 1 гр. (середній час 14 год.) та у 95,7% хв-х 2 гр. (середній час 50 год.). Через 6 міс. головний показник виник у 9,6% хв-х 1 гр. та у 11,3% хв-х 2 гр. (ВР у 1 гр. 0,85; 95%ДІ:0,68-1,06, р=0,15). Було відносне зменшення на 28% вторинного показника у 1 гр. (9,5%) у порівнянні з 2 гр. (12,9%) (ВР 0,72; 95%ДІ:0,58-0,89, р=0,003). Попередньо заданий аналіз показав, що раннє втручання покращує головний показник результату у тієї третини хв-х, яка має найвищий ризик (ВР 0,63; 95%ДІ:0,48-0,89), але не у 2/3 хв-х з ризиком від низького до помірного (ВР 1,12; 95%ДІ:0,81-1,56, р=0,01). Зроблено висновок, що раннє втручання суттєво не відрізнялося від затриманого щодо запобігання головному показнику, але воно знижувало частоту комплексного вторинного показника (смертність, ІМ або рефрактерна ішемія) і було більш ефективним у порівнянні з затриманим втручанням у хв-х з високим ризиком. Канада, Hamilton General Hosp., McMaster Clin., Hamilton. Бібл. 27.(Першоджер. у фонді ННМБ МОЗ України)

29. Звичайна рання ангіопластика після фібринолізу при гострому інфаркті міокарда. Cantor W.J., Fitchett D., Borgundvaag B., et al. Routine early angioplasty after fibrinolysis for acute myocardial infarction //N.Engl.J.Med.-2009.-Vol.360, №26.-P.2705-2718.-Англ.

Хв-рі з ІМ з підйомом ST-сегмента, госпіталізовані у лікарні, в яких немає можливості зробити черезшкірне коронарне втручання (ЧШКВ), часто не можуть отримати своєчасного первинного ЧШКВ і тому отримують фібриноліз (Ф). Роль та оптимальний час проведення ЧШКВ після Ф не визначено. Авторами досліджено 1059 хв-х з високим ризиком, які мали ІМ з підйомом ST-сегмента і отримували Ф-терапію у центрах, які не мали можливості виконати ЧШКВ (включаючи рятівну ЧШКВ) (1 гр.), або до яких було застосовано стратегію негайного трансферу до ін. лікарні і проведено ЧШКВ впродовж 6 год. після Ф (2 гр.). Усі хв-рі отримували аспірин, тенектеплазе та гепарин або еноксапарин; було рекомендовано супутнє застосування клопідогрелю. Результат оцінювали за допомогою головного комплексного показника, який складався із смертності, повторного ІМ, рекурентної ішемії, настання або погіршення застійної серцевої недостатності або кардіогенного шоку впродовж 30 д. Катетеризація серця була проведена у 88,7% хв-х 1 гр. в середньому через 32,5 год. після рандомізації та у 98,5% хв-х 2 гр. з раннім ЧШКВ в середньому через 2,8 год. після рандомізації. Через 30 д. головний показник виник у 11,0% хв-х 2 гр. та у 17,2% хв-х 1 гр. (ВР при ранньому ЧШКВ 0,64; 95%ДІ:0,47-0,87, р=0,004). Не було значущої різниці між гр. у частоті великих кровотеч. Зроблено висновок, що у хв-х з високим ризиком, які мали ІМ з підйомом ST-сегмента та які були ліковані Ф, трансфер для ЧШКВ впродовж 6 год. після Ф був пов’язаний зі значущим зменшенням ішемічних ускладнень у порівняні із стандартним лікуванням. Канада,

16

Southlake Regional Hlth. Cent., Newmarket. Бібл. 32.(Першоджер. у фонді ННМБ МОЗ України)

30. Вплив дронедарону на серцево-судинні порушення при передсердній фібриляції. Hohnloser S.H., Crijns H.J.G.M., van Eickels M., et al. Effect of dronedarone on cardiovascular events in atrial fibrillation //N.Engl.J.Med.-2009.-Vol.360, №7.-P.668-678.-Англ.Дронедарон (І) − новий протиаритмічний препарат, який розроблений для лікування хв-х з передсердною фібриляцією (ПФ). Проведено багатоцентрове дослідження з метою оцінити застосування І у 4628 хв-х з ПФ, які мали додаткові фактори ризику смерті (С). 1 гр. отримувала І у дозі 400 мг 2 рази/д., 2 гр. − плацебо. Головним показником результату була перша госпіталізація внаслідок серцево-судинних ускладнень або С. Вторинні показники результату були: С від будь-яких причин, С від серцево-судинних причин та госпіталізація внаслідок серцево-судинних ускладнень. Середній період спостережень становив 21±5 міс. Дослідження було передчасно припинено у 696 хв-х з 2301 (30,2%) 1 гр. та у 716 хв-х з 2327 (30,8%) 2 гр.; причиною припинення були, головним чином, негативні побічні ефекти. Головний показник виник у 734 хв-х (31,9%) 1 гр. та у 917 хв-х (39,4%) 2 гр., з ВР при застосуванні І 0,76 (95% ДІ:0,69-0,84, р<0,001). У 1 гр. померло 116 хв-х (5,0%), у 2 гр. 139 (6,0%) (ВР 0,84; 95%ДІ:0,66-1,08, р=0,18). Було 63 С від серцево-судинних причин (2,7%) у 1 гр. та 90 (3,9%) у 2 гр. (ВР 0,71; 95%ДІ:0,51-0,98, р=0,03), головним чином внаслідок зниження С від аритмії при

застосуванні І. У 1 гр. була вищою, ніж у 2 гр., частота брадикардії, пролонгації QТ-інтервалу, нудоти, діареї, висипання та підвищеного рівня креатиніну сироватки. Частота побічних ефектів, пов’язаних з щитоподібною залозою та легенями, суттєво не відрізнялася у двох гр. Зроблено висновок, що І знижував частоту госпіталізації внаслідок серцево-судинних випадків та смертність хв-х з ПФ. Німеччина, J.W.Goethe Univ. Hosp., Frankfurt. Бібл. 17.(Першоджер. у фонді ННМБ МОЗ України)

31. Ефект клопідогрелю, доданого до аспірину, у хворих з передсердною фібриляцією. Connolly S.J., Pogue J., Hart R.G., et al. Effect of clopidogrel added to aspirin in patients with atrial fibrillation //N.Engl.J.Med.-2009.-Vol.360, №20.-P.2066-2078.-Англ.Антагоністи вітаміну К знижують ризик інсульту (І) у хв-х з передсердною фібриляцією (ПФ), але розглядаються як такі, що не підходять для багатьох хв-х, які звичайно отримують замість них аспірин (І). Автори роботи досліджували гіпотезу, згідно з якою додавання клопідогрелю (ІІ) до І може знизити ризик судинних порушень у хв-х з ПФ. Досліджено 7554 хв-х з ПФ, які мали підвищений ризик І і для яких терапія антагоністом вітаміну К була непідходящою. 1 гр. отримувала ІІ у дозі 75 мг 1 р./д. додатково до І; 2 гр. замість ІІ отримувала плацебо. Головним показником був комплекс, що складався з І, ІМ, системної емболії, не пов’язаної з центральною нервовою системою, та смерті від судинних причин. Середній період спостережень становив 3,6 р. Серйозні судинні порушення виникли у 832 хв-

17

х 1 гр. (6,8%/р.) та у 924 хв-х 2 гр. (7,6%/р.) (ВР при застосуванні ІІ 0,89; 95%ДІ: 0,81-0,98, р=0,01). Різниця була обумовлена переважно зниженням частоти І у 1 гр. І виник у 296 хв-х 1 гр. (2,4%/р.) та у 408 хв-х 2 гр. (3,3%/р.) (ВР 0,72; 95%ДІ:0,62-0,83, р<0,001). ІМ був у 90 хв-х 1 гр. (0,7%/р.) та у 115 хв-х 2 гр. (0,9%/р.) (ВР 0,78; 95% ДІ:0,59-1,03, р=0,08). Серйозні кровотечі виникли у 251 хв-го 1 гр. (2,0%/р.) та у 162 хв-х 2 гр. (1,3%/р.) (ВР 1,57; 95%ДІ:1,29-1,92, р<0,001). Зроблено висновок, що у даної категорії хв-х додавання ІІ до І знижувало ризик серйозних судинних випадків, особливо І, та збільшувало ризик великих кровотеч. Канада, Population Hlth. Res. Inst., McMaster Univ., Hamilton. Бібл. 25.(Першоджер. у фонді ННМБ МОЗ України)

32. Валсартан для запобігання рекурентній передсердній фібриляції. Disertori M., Latini R., Barlera S., et al. Valsartan for prevention of recurrent atrial fibrillation //N.Engl.J.Med.-2009.-Vol.360, №16.-P.1606-1617.-Англ.Передсердна фібриляція (ПФ) є найбільш частою серцевою аритмією, і ніяка сучасна терапія не є ідеальною для її контролю. Експериментальні дослідження вказують на те, що блокатори рецептора ангіотензину ІІ (ARB) можуть впливати на корекцію функції передсердя, і деякі клінічні дослідження наводять на думку, що ARB можуть запобігти ПФ. Проведено велике рандомізоване проспективне, плацебо-контрольоване багатоцентрове дослідження з метою перевірити, чи може ARB валсартан (І) знизити частоту рецидивів ПФ. Досліджено 1442 хв-х, які мали синусовий ритм, але раніше мали ≥2 задокументовані епізоди ПФ

впродовж попередніх 6 міс. або успішне застосування кардіоверсії при ПФ впродовж попередніх 2 тиж. Відібрані для дослідження хв-рі також мали ін. серцево-судинні захворювання, діабет або розширення лівого передсердя. 1 гр. отримувала І, 2 гр. − плацебо. Оцінювали 2 головних показника: 1) час до першого рецидиву ПФ та 2) пропорцію хв-х, які мали >1 рецидиву ПФ впродовж 1 р. ПФ виникла у 371 хв-го з 722 хв-х 1 гр. (51,4%) та у 375 з 720 хв-х (52,1%) у 2 гр. (коригований ВР 0,97; 96%ДІ:0,83-1,14, р=0,73). У 1 гр. більше 1 епізоду ПФ виникло у 194 хв-х з 722 (26,9%), у 2 гр. − у 201 з 720 (27,9%) (кориговане СІ 0,89; 99%ДІ:0,64-1,23, р=0,34). Результати були подібними в усіх підгрупах хв-х, включаючи тих, які не отримували інгібіторів ангіотензин-кон-вертуючого ензиму. Зроблено висно-вок, що лікування І не було пов’язано зі зниженням частоти рецидивів ПФ. Італія, Assoc. Nazion. Medic. Cardiol. Ospedal. Res. Cent., Florence. Бібл. 34.(Першоджер. у фонді ННМБ МОЗ України)

33. Порівняння невідкладного та затриманого втручання при гострому коронарному синдромі. Рандомізоване клінічне дослідження. Montalescot G., Cayla G., Collet J.-P., et al. Immediate vs delayed intervention for acute coronary syndromes. A randomized clinical trial //JAMA.-2009.-Vol.302, №9.-P.947-954.-Англ.Згідно з міжнародними рекомендаціями, хв-рі з високим ризиком гострого коронарного синдрому (ГКС) без підйому ST-сегмента потребують ранньої інвазивної стратегії, але оптимальний час втручання не визначений. Метою роботи було з’ясувати, чи може

18

невідкладне втручання після госпіталізації знизити ризик ІМ у порівнянні із затриманим втручанням. Дослідження проведено у період серпень 2006 р. − вересень 2008 р. у 13 центрах Франції. 352 хв-х з ГКС без підйому ST-сегмента та з оцінкою тромболізису при ІМ (ТІМІ) ≥3 отримували втручання або невідкладно (1 гр.), або у наступний робочий д. (від 8 до 60 год. після госпіталізації). Головним показником результату була пікова величина тропоніну (Т) впродовж госпіталізації; ключовим вторинним показником був комплекс, який складався із смертності, ІМ або ургентної реваскуляризації при 1-міс. спостереженні. У 1 гр. час від рандомізації до втручання становив 70 хв., у 2 гр. − 21 год. Головний показник суттєво не відрізнявся в обох гр.: середня [інтерквартильні межі] величина Т1 становила у 1 гр. 2,1[0,3-7,1]нг/мл vs 1,7[0,3-7,2]нг/мл у 2 гр.; р=0,70. Ключовий вторинний показник спостерігався у 1 гр. у 13,7% (95%ДІ:8,6-18,8%), у 2 гр. у 10,2% (95%ДІ:5,7-14,6%) (р=0,31). Ін. показники, у т.ч. великі кровотечі, не відрізнялися при обох стратегіях. Зроблено висновок, що у цієї категорії хв-х стратегія невідкладного втручання у порівнянні з відстроченим до наступного робочого д. (в середньому на 21 год.) не призводить до різниці у розвитку ІМ, якщо визначати його за піковим рівнем Т. Франція, Inst. Cardiol., Cent. Hosp. Univ. Pitiй-Salpкtriиre (AP-HP), Univ. Paris, Paris.(Першоджер. на сайті http:/ www.jama.ama-assn.org)

34. Застосування антагоністів альдостерону при серцевій недостатності. Albert N.M., Yancy C.W., Liang L., et al. Use of aldosterone

antagonists in heart failure //JAMA.-2009.-Vol.302, №15.-P.1658-1665.-Англ.Антагоністи альдостерону (АА) рекомендуються хв-м з помірною або тяжкою серцевою недостатністю (СН) та систолічною дисфункцією. Попередні дослідження свідчать як про недостатнє використання АА у тих хв-х, яким воно показано, так і про надмірне їх використання у випадках, коли ця терапія може бути шкідливою. Метою роботи було дослідити призначення АА, які базувалися на рекомендованих критеріях при лікуванні хв-х з СН, визначених дослідниками критеріях доцільності, а також простежити тенденції застосування АА за період з січня 2005 р. до грудня 2007 р. у хв-х з СН. Проведено обсерваційний аналіз 43625 хв-х, госпіталізованих з СН і виписаних з 241 лікарні. З 12565 хв-х, яким було призначено лікування АА, 4087 (32,5%) отримували АА при виписці; за досліджений період призначення АА збільшилося незначно − від 28 до 34%. Були широкі варіації у застосуванні АА у різних лікарнях − від 0 до 90,6%. Використання АА було пов’язано з більш молодим віком (кориговане СІ 0,85; 95%ДІ:0,82-0,88), афро-американською расою/етнічністю (кориговане СІ 1,17; 95%ДІ:1,04-1,32), зниженим систолічним АТ (кориговане СІ 0,94; 95%ДІ:0,92-0,95), наявністю в анамнезі імплантованого кардіовертера-дефібрилятора (кориговане СІ 1,51; 95%ДІ:1,34-1,69), депресією (кориговане СІ 1,15; 95%ДІ:1,01-1,30), споживанням алкоголю (кориговане СІ 1,23; 95%ДІ:1,02-1,50) та імплантацією пейсмекера (кориговане СІ 1,21; 95%ДІ:1,06-1,38), а також наявністю в анамнезі ниркової недостатності (кориговане СІ 0,85; 95%ДІ: 0,75-

19

0,96). Використання в якості критеріїв доцільності терапії АА рівнів креатиніну та калію у сироватці, неадекватне та потенційно неадекватне застосування терапії АА було низьким і не змінилося за 3-р. період дослідження. Авторами зроблено такі висновки: менш ніж 1/3 хв-х, госпіталізованих з приводу СН і підходящих для лікування АА, які були учасниками Реєстру покращання якості лікування СН, отримали терапію АА. Використання АА у хв-х, які мали задокументовані протипоказання, було низьким. США, Cleveland Clinic, Cleveland.(Першоджер. на сайті http:/ www.jama.ama-assn.org)

35. Ризик несприятливих наслідків, пов’язаних з одночасним застосуванням клопідогрелю та інгібіторів протонної помпи після гострого коронарного синдрому. Ho M.P., Maddox T.M., Wang L., et al. Risk of adverse outcomes associated with concomitant use of clopidogrel and proton pump inhibitors following acute coronary syndrome //JAMA.-2009.-Vol.301, №9.-P.937-944.-Англ.Автори роботи оцінювали наслідки лікування хв-х, які отримували клопідогрель (І) з або без інгібіторів протонної помпи (РРІ) після госпіталізації з приводу гострого коронарного синдрому (ГКС). Проведено ретроспективне когортне дослідження 8205 хв-х з ГКС, які отримували І після виписки з 127 лікарень у період з 1 жовтня 2003 р. до 31 січня 2006 р.; інформація про стан здоров’я усіх хв-х була доступна до 30 вересня 2006 р. Головними показниками результату були смертність (С) від усіх причин та повторна госпіталізація з приводу ГКС. З 8205 хв-х, які отримували після виписки І, 5244 хв-м (63,9%)

було призначено РРІ або відразу після виписки, або впродовж періоду спостережень; 2961 хв-м (36,1%) РРІ не було призначено. 615 хв-х (20,8%) з тих, які отримували лише І, померли або були повторно госпіталізовані з приводу ГКС. З тих хв-х, які отримували І у поєднанні з РРІ, померли або були повторно госпіталізовані з приводу ГКС 29,8% (1561 хв-й). При багатомірному аналізі було знайдено, що застосування І+РРІ було пов’язано із збільшеним ризиком С або повторної госпіталізації у порівнянні із застосуванням І без РРІ (кориговане СІ 1,25; 95%ДІ:1,11-1,41). Періоди лікування І+РРІ (у порівнянні з періодами застосування І без РРІ) були пов’язані з більш високим ризиком С або повторної госпіталізації (коригований ВР 1,27; 95%ДІ:1,10-1,46). При аналізі вторинних показників було знайдено, що хв-рі, які отримували І+РРІ, мали більш високий ризик госпіталізації з приводу рекурентного ГКС у порівнянні з хв-ми, які отримували І без РРІ (14,6 vs 6,9%; кориговане СІ 1,86; 95%ДІ: 1,57-2,20), та реваскуляризаційних процедур (15,5 vs 11,9%; кориговане СІ 1,49; 95%ДІ:1,30-1,71), але не С від усіх причин (19,9 vs 16,6%; кориговане СІ 0,91; 95%ДІ:0,80-1,05). Зв’язок між застосуванням І+РРІ та збільшеним ризиком несприятливих наслідків також був підтверджений аналізом типу «випадок-контроль» (кориговане СІ 1,32; 95%ДІ:1,14-1,54). Крім того, серед 6450 хв-х, які після виписки з лікарні отримували РРІ без І, застосування РРІ не було пов’язано з С або повторною госпіталізацією з приводу ГКС (кориговане СІ 0,98; 95%ДІ:0,85-1,13). Зроблено висновок, що одночасне застосування І та РРІ після виписки з лікарні при ГКС було

20

пов’язано із збільшеним ризиком несприятливих наслідків у порівнянні із застосуванням І без РРІ; це вказує на те, що застосування РРІ може послабити позитивний ефект І після ГКС. США, Denver VA Medic. Cent., Denver.(Першоджер. на сайті http:/ www.jama.ama-assn.org)

36. Статеві відмінності смертності внаслідок гострого коронарного синдрому. Berger J.S., Elliott L., Gallup D., et al. Sex differences in mortality following acute coronary syndromes //JAMA.-2009.-Vol.302, №8.-P.874-882.-Англ.Існує суперечлива інформація щодо статевих відмінностей, які впливають на смертність (С) хв-х після гострого коронарного синдрому (ГКС). Автори роботи досліджували зв’язок між статтю та 30-д. С при ГКС та визначали, чи змінюється цей зв’язок в залежності від клінічних проявів або анатомії коронарних судин. Використано велику базу даних, зібраних в 11 незалежних міжнародних рандомізованих дослідженнях у період 1993-2006 рр. З 136247 хв-х 38048 (28%) становили жін.; у 102004 хв-х (з них 26% − жін.) був ІМ з підйомом ST-сегмента, у 14466 (з них 29% − жін.) − ІМ без підйому ST-сегмента та у 19777 (з них 40% − жін.) − нестабільна стенокардія. Головним показником була 30-д. С після ГКС. Загальна С за 30 д. становила 9,6% у жін. та 5,3% у чол. (СІ 1,91; 95%ДІ:1,83-2,00). Після багатомірної корекції різниця між С жін. та чол. була незначною (кориговане СІ 1,06; 95%ДІ:0,99-1,15). Було показано значущий зв’язок з типом ГКС. При ІМ з підйомом ST-сегмента 30-д. С була вищою у жін. (кориговане СІ 1,15; 95%ДІ:1,06-1,24), у той час як при ІМ без підйому ST-

сегмента (кориговане СІ 0,77; 95%ДІ:0,63-0,95) та при нестабільній стенокардії (кориговане СІ 0,55; 95%ДІ:0,43-0,70) С була нижчою у жін. У когорті 35128 хв-х з ангіографічними даними жін. частіше мали необструктивну (15 vs 8%) та менш часто − 2-судинну (25 vs 28%) та 3-судинну (23 vs 26%) коронарну хворобу, незалежно від типу ГКС. Після додаткової корекції з урахуванням тяжкості хвороби згідно з ангіографічними даними 30-д. С жін. не відрізнялася значуще від С чол. незалежно від типу ГКС. Зроблено висновок, що відмінності у 30-д. С чол. та жін. існують і варіюють в залежності від клінічних проявів ГКС; однак, ці відмінності важко пояснити клінічними відмінностями та тяжкістю ангіографічно документованої хвороби. США, New York Sch. Medic., New York.(Першоджер. на сайті http:/ www.jama.ama-assn.org)

37. Зв’язок між спонтанною та ятрогенною гіпоглікемією та смертністю хворих, госпіталізованих з гострим інфарктом міокарда. Kosiborod M., Inzucchi S.E., Goyal A., et al. Relationship between spontaneous and iatrogenic hypoglycemia and mortality in patients hospitalized with acute myocardial infarction //JAMA.-2009.-Vol.301, №15.-P.1556-1564.-Англ.Відомо, що контроль рівня глюкози рекомендується хв-м з гіперглікемією, які госпіталізовані з приводу ГІМ. Однак, невідомо, чи шкідлива епізодична гіпоглікемія (Г), яка виникає внаслідок глюкозознижувальної терапії. Метою роботи було визначити, чи пов’язаний ризик смертності (С) у хв-х з ГІМ з випадками Г, і чи подібний він у хв-х, у яких Г розвинулася спонтанно, і у

21

тих, у кого вона розвинулася як результат терапії інсуліном (І). Проведено ретроспективне когортне дослідження з використанням бази даних 40 лікарень у Сполучених Штатах у період з 1 січня 2000 р. по 31 грудня 2005 р. 7820 хв-х були госпіталізовані з ГІМ і мали гіперглікемію (рівень глюкози ≥140 мг/дл). Хв-рі були стратифіковані на базі того, чи розвинулися у них випадки Г (рівень глюкози <60 мг/дл) впродовж послідуючої госпіталізації. Застосовано логістичні регресійні моделі, щоб оцінити зв’язок між Г та внутрішньолікарняною С у підгрупах хв-х, які були або не були ліковані І-терапією. Головним показником була внутрішньогоспітальна С від усіх причин. Хв-рі, які мали Г, були більш старші і мали більше супутніх захворювань. Г була пов’язана із збільшеною С у хв-х, не лікованих І; С серед хв-х з Г була 18,4% (25/136) vs С 9,2% (425/4639) у хв-х без Г (р<0,001). Але серед тих хв-х, яких лікували І, такого зв’язку не було знайдено: С у хв-х з Г була 10,4% (36/346) vs С 10,2% (276/2699) у хв-х без Г (р=0,92). Після багатомірної корекції було знайдено значущий зв’язок між Г та І-терапією; Г була предиктором більш високої С у хв-х, яких не лікували І (СІ 2,32; 95%ДІ: 1,31-4,12 vs хв-х без Г), але не у хв-х, лікованих І (СІ 0,92; 95%ДІ:0,58-1,45 vs хв-х без Г). Отже, ятрогенна Г після І-терапії не була пов’язана з підвищеним ризиком С. США, Mid America Heart Inst. Saint Luke’s Hosp., Kansas City.(Першоджер. на сайті http:/ www.jama.ama-assn.org)

38. Естрадіол циркулюючої крові та смертність чоловіків з хронічною систолічною серцевою недостатністю. Jankowska E.A.,

Rozentryt P., Ponikowska B., et al. Circulating estradiol and mortality in men with systolic chronic heart failure //JAMA.-2009.-Vol.301, №18.-P.1892-1901.-Англ.Андрогенна недостатність є частою у чол. з хронічною серцевою недостатністю (СН) і пов’язана із збільшеною захворюваністю та смертністю. Естрогени формуються ароматизацією андрогенів; отже, аномалії метаболізму естрогенів можуть бути задіяні при СН. Автори статті досліджували зв’язок між конц-ією у сироватці естрадіолу (Е) та смертністю чол. з хронічною СН та зниженою фракцією вигнання лівого шлуночка (ФВЛШ). Проспективне обсерваційне дослідження було проведено у 2-х кардіологічних центрах 3 рівня. Учасниками були 501 чол. (середній вік [СВ] 52 [12] р.) з хронічною СН, ФВЛШ 28% (СВ 8%), які були включені у дослідження з 1 січня 2002 р. до 31 травня 2006 р. і мали 1, 2, 3 або 4 класи згідно з класифікацією Нью-Йоркської серцевої асоціації (NYHA) (відп. 52, 231, 181 та 37 хв-х). Когорта була розділена на квітилі (кв.) в залежності від конц-ії Е у сироватці: 1 кв. − <12,90 пг/мл; 2 кв. − від 12,90 до 21,79 пг/мл; 3 кв. − від 21,80 до 30,11 пг/мл; 4 кв. − від 30,12 до 37,39 пг/мл та 5 кв. − ≥37,40 пг/мл. 3 кв. розглядався проспективно як базова гр. Конц-ію у сироватці Е та андрогенів (загального тестостерону [Т] та дегідроепіандростерон сульфату [DHEA-S]) визначали, застосовуючи імунологічний аналіз, Впродовж 3-р. періоду спостережень 171 з 501 хв-х (34%) померли. У порівнянні з 3 кв., чол. найнижчого та найвищого Е-кв. мали збільшену смертність (коригований ВР від. 4,17; 95%ДІ:2,33-7,45 та 2,33; 95%ДІ:1,30-4,18; р<0,001). Ці два кв. мали різні

22

клінічні характеристики (1 кв.: підвищений загальний Т сироватки, знижений DHEA-S сироватки, вищий клас NYHA, порушену ниркову функцію та знижену загальну масу жирової тканини; 5 кв.: збільшені білірубін сироватки та ферменти печінки і знижений натрій сироватки; усі р<0,05 vs 3 кв.). Із збільшенням кв. Е частота 3-р. виживаня хв-х, коригована на клінічні показники та андрогени, була відп. 44,6% (95%ДІ:24,4-63,0%), 65,8% (95%ДІ:47,3-79,2%), 82,4% (95%ДІ: 69,4-90,2%), 79,0% (95%ДІ:65,5-87,6%) та 63,6% (95%ДІ:46,6-76,5%); (р<0,001). Зроблено висновок, що у чол. з хронічною СН та зниженою ФВЛШ високі та низькі конц-ії Е, у порівнянні з середнім кв. Е, були пов’язані із збільшеною смертністю. Польща, Cent. Heart Dis., Military Hosp., Wroclaw.(Першоджер. на сайті http:/ www.jama.ama-assn.org)

39. Прогностичне значення рівня глюкози натще на момент госпіталізації хворих з гострим коронарним синдромом. Kolman L., Hu Y.C., Montgomery D.G., et al. Prognostic value of admission fasting glucose levels in patients with acute coronary syndrome //Am.J.Cardiol.-2009.-Vol.104, №4.-P.470-474.-Англ.Дані стосовно прогностичного значен-ня вимірювання глюкози (Г) у хв-х, госпіталізованих з приводу гострих коронарних порушень, обмежені. Автори статті досліджували рівень Г натще при госпіталізації хв-х з гострим коронарним синдромом (ГКС) з реєстру ГКС Мічиганського університету. Хв-рі були згруповані у 3 категорії в залежності від рівня Г: від 70 до <100, від 100 до <126 та ≥126 мг/дл. Головні показники результату включали смертність та комплексний

показник (інсульт, повторний ІМ та смерть) у лікарні та через 6 міс. після випадків ГКС. З 1525 хв-х 29% мали діабет (Д). Серед хв-х, у яких було визначено рівень Г, величини ≥100 мг/дл були пов’язані з підвищеною внутрішньолікарняною смертністю (корекцію зроблено відп. до оцінки ризику Глобального Реєстру Гострих Коронарних Випадків). Рівень Г натще ≥126 мг/дл у хв-х без даних про наявність Д був пов’язаний з негативними випадками під час перебування в лікарні (СІ 3,37; 95%ДІ:1,51-7,51). Рівень Г натще був пов’язаний із збільшеним ризиком 6-міс. смертності серед хв-х, які не мали Д (СІ 3,03; 95%ДІ:1,35-6,81 у хв-х з рівнем Г від 100 до 125 мг/дл та СІ 2,81; 95%ДІ:1,07-7,36 у хв-х з рівнем Г ≥126 мг/дл), але не серед хв-х з Д. Зроблено висновок про існування тісного зв’язку між рівнем Г натще при госпіталізації та смертністю, особливо серед хв-х, які не мають Д. Залишається неясним, чи приведе покращання діагностики і лікування гіперглікемії до зниження негативних випадків після ГКС. США, Univ. Michigan Hlth. System, Ann Arbor.(Першоджер. на сайті http:/ www.ajconline.org)

40. Вплив попереднього лікування статинами на результати у хворих з інфарктом міокарда з підйомом ST-сегмента, лікованих первинним черезшкірним коронарним втручанням. Lev E.I., Komowski R., Vaknin-Assa H., et al. Effect of previous treatment with statins on outcome of patients with ST-segment elevation myocardial infarction treated with primary percutaneous coronary intervention //Am.J.Cardiol.-2009.-Vol.103, №2.-P.165-169.-Англ.Окрім ліпідознижуючого ефекту, статини (С) справляють позитивний

23

вплив на тромбоцити, функцію ендотелію, стабільність бляшок та запалення. Ці «плейотропні» ефекти можуть робити внесок у збереження мікроваскулярної функції при ішемії. Дані про вплив попереднього лікування С на результати у хв-х з ІМ з підйомом ST-сегмента, лікованих первинним черезшкірним коронарним втручанням (ЧШКВ), обмежені. Метою дослідження було оцінити ефект попереднього лікування С на клінічні результати у таких хв-х. Було досліджено 950 послідовних хв-х з ІМ з підйомом ST-сегмента, лікованих первинним ЧШКВ у період з січня 2001 р. до липня 2007 р. Хв-рі з кардіогенним шоком були виключені. 1 гр. (327 хв-х) отримувала попереднє лікування С, 2 гр. (623 хв-х) − не отримувала. Хв-рі 1 гр. були старші, серед них було більше жін., вони частіше мали діабет, гіпертензію, гіперліпідемію, ниркову недостатність та анемію, або мали попередній ІМ. Характеристики процедури були подібні в обох гр. Незважаючи на більш високий ризик, хв-рі 1 гр. мали нижчу 30-д. смертність, ніж у 2 гр. (1,5 vs 3,8%, р=0,05). Однак, через 6 міс. різниця у смертності вже не була очевидною, і хв-рі 1 гр. мали більш високу частоту реваскуляризації судин-мішеней (12,4 vs 7,6%; р=0,02). Багатомірний аналіз показав, що попереднє лікування С було пов’язано з СІ 0,4 (95%ДІ:0,13-0,96; р=0,045) для 30-д. смертності. Це дослідження свідчить про те, що попередня терапія С у хв-х з ІМ з підйомом ST-сегмента, лікованих первинним ЧШКВ, може бути пов’язана зі зниженням короткотермінової смертності. Ізраїль, Rabin Medic. Cent. a. Sackler Faculty Medic., Tel-Aviv Univ., Tel-Aviv.(Першоджер. на сайті http:/ www.ajconline.org)

41. Порівняння бета-блокаторів та дигоксину поодинці та у комбінації при лікуванні хворих з передсердною фібриляцією та серцевою недостатністю. Fuchier L., Grimard C., Pierre B., et al. Comparison of beta blocker and digoxin alone and in combination for management of patients with atrial fibrillation and heart failure //Am.J.Cardiol.-2009.-Vol.103, №2.-P.248-254.-Англ.У хв-х з передсердною фібриляцією (ПФ) та серцевою недостатністю (СН) в-блокатори (І) та дигоксин (ІІ) знижують ритм шлуночка, але існує побоювання, що ці ліки можуть негативно впливати на прогноз. Автори роботи порівнювали ефекти І та ІІ на смертність хв-х, які мали як ПФ, так і СН. Такі хв-рі були ідентифіковані в одному центрі у період з січня 2000 р. до січня 2004 р. і спостерігалися до вересня 2007 р. З 1269 послідовних хв-х з ПФ та СН 260 хв-х отримували лише І, 189 − І+ІІ, 402 − лише ІІ та 418 (контр. гр.) − не отримували ані І, ані ІІ. Період спостережень становив 881±859 д., 247 пацієнтів померли. У порівнянні з контр. гр. лікування І було пов’язано зі зниженою смертністю (ВР 0,58; 95%ДІ:0,40-0,85; р=0,005 у гр. з лише І та 0,59; 95%ДІ:0,40-0,87; р=0,008 у гр. з І+ІІ). Навпаки, лікування лише ІІ не було пов’язано з кращим виживанням (ВР 0,97; 95%ДІ:0,73-1,30; р=NS). Отримані результати залишалися значущими після корекції на потенційні заважаючі фактори і були подібними, якщо автори розглядали окремо хв-х з СН та постійною або непостійною ПФ, з наявністю або відсутністю коронарної хвороби та хв-х зі зниженою або збереженою систолічною функцією. Зроблено висновок, що у хв-х з ПФ та СН лікування лише І або І+ІІ було пов’язано з однаковим зниженням

24

ризику смерті. Застосування лише ІІ було пов’язано з гіршим шансом на виживання, подібним до того, який був у хв-х без будь-якого контролю серцевого ритму. Франція, Cent. Hosp. Univ. Trousseau, Tours.(Першоджер. на сайті http:/ www.ajconline.org)

42. Порівняння монотерапії небівололом з терапією небівололом у комбінації з іншими антигіпертензивними засобами для лікування гіпертензії. Papademetriou V. Comparison of nebivolol monotherapy versus nebivolol in combination with other antihypertensive therapies for the treatment of hypertension //Am.J.Cardiol.-2009.-Vol.103, №2.-P.273-278.-Англ.Небіволол (І) є новим блокатором в1-адренергічних рецепторів з вазодилататорними властивостями, який діє через активацію біорегуляторної системи L-аргінін-оксид азоту. Короткочасні рандомізовані клінічні дослідження показали, що І має антигіпертензивний ефект, порівнянний з ін. в-блокаторами, але з кращою безпечністю та профілем толерантності. Довготривала безпечність та ефективність орального І (у дозах 5, 10, 20 мг) 1 раз/д. як монотерапія або у комбінації з ін. антигіпертензивними агентами була оцінена у подвійно-сліпому багатоцентровому 9-міс. дослідженні після попередніх 3-міс. подвійно-сліпих досліджень на хв-х з гіпертензією І-ІІ стадії (середній діастолічний АТ сидячи ≥95 та ≤109 мм рт. ст.). Були включені хв-рі, які завершили одне з трьох попередніх досліджень монотерапії І (від 1,25 до 40 мг) 1 раз/д. Дози І та додаткові антигіпертензивні агенти застосовано до досягнення діастолічного АТ <90

мм рт. ст. Головним показником ефективності була зміна діастолічного АТ від базового рівня. Дослідження почали 845 хв-х, з них 607 (72%) отримували монотерапію І, 206 (24%) отримували І+діуретик, 21 хв-й отримував І+блокатор кальцієвих каналів та 11 хв-х − І+ін. антигіпертензивні препарати. Хв-рі, які отримували лише І, показали зниження діастолічного АТ на 15,0 мм рт. ст. і систолічного АТ на 14,8 мм рт. ст. На монотерапію І реагували >78% хв-х, на комбіновану з діуретиком − 65%. Загальна частота негативних випадків була порівнянною у 9-міс. та попередніх дослідженнях і знижувалася з часом. Отримані результати показують, що І є безпечним та ефективним антигіпертензивним засобом, який забезпечує довготривалий ефект із сприятливим профілем толерантності. США, Veterans Administration a. Georgetown Univ. Medic. Cent., Washington.(Першоджер. на сайті http:/ www.ajconline.org)

43. Зв’язок між серцевим ритмом у стані спокою та смертністю за довгий період (більше 20 років) у первісно здорових чоловіків середнього віку. Jouven X., Empana J.P., Escolano S., et al. Relation of heart rate at rest and long-term (>20 years) death rate in initially healthy middle-aged men //Am.J.Cardiol.-2009.-Vol.103, №2.-P.279-283.-Англ.Прогностичне значення зміни ЧСС з часом ніколи не було оцінено. Існує припущення, що збільшення ЧСС з часом у здорових людей може бути пов’язано із збільшенням ризику смерті, і навпаки. Проведено довготривале дослідження, в яке було включено 5139 працюючих чол. без ознак серцево-судинних захворювань,

25

яким у період з 1967 р. до 1972 р. було від 42 до 53 р. ЧСС вимірювали у стані спокою у стандартизованих умовах кожного р. впродовж 5 послідовних р. Зміна ЧСС визначалася як різниця між ЧСС на 5-й р. та ЧСС при включенні у дослідження, і чол. були поділені на третини відп. до зміни ЧСС, а саме: зниження >4 уд./хв., незмінність (від -4 до +3 уд./хв.) та збільшення >3 уд./хв. За період >20 р. померло 1219 чол. Після корекції на заважаючі фактори, включаючи базову ЧСС у стані спокою, чол. із зниженням ЧСС впродовж 5 р. у порівнянні з чол. з незмінною ЧСС мали на 14% знижений ризик смерті (ВР 0,86; 95%ДІ:0,74-1,00, р=0,05), у той час як особи із збільшенням ЧСС впродовж 5 р. мали 19%-не зростання ризику смерті (ВР 1,19; 95%ДІ:1,04-1,37, р<0,012). Зроблено висновок, що зміна ЧСС у стані спокою впродовж 5 р. була незалежним предиктором смертності чол. середнього віку. Франція, Hфpital Europйen Georges Pompidou, Paris.(Першоджер. на сайті http:/ www.ajconline.org)

44. Зв’язок між холестерином ліпопротеїнів високої щільності та смертністю після черезшкірного коронарного втручання у хворих з рівнем ліпопротеїнів низької щільності <70 мг/дл. Kini A.S., Muntner P., Moreno P.R., et al. Relation of high-density lipoprotein cholesterol to mortality after percutaneous coronary interventions in patients with low-density lipoprotein <70 mg/dl //Am.J.Cardiol.-2009.-Vol.103, №3.-P.350-354.-Англ.Рівень холестерину ЛПВЩ є стійким предиктором захворюваності та смертності у загальній популяції. Існують суперечливі дані щодо захисного ефекту холестерину ЛПВЩ

у хв-х з оптимальним рівнем ЛПНЩ. Автори роботи визначали зв’язок між рівнем ЛПВЩ та смертністю хв-х з рівнем ЛПНЩ <70 мг/дл, які підлягали черезшкірному коронарному втручанню (ЧШКВ). Досліджено 3616 послідовних хв-х, які підлягали ЧШКВ у період з 1 липня 1999 р. до 1 червня 2007 р. Смертність від усіх причин була ідентифікована за Національним Індексом Смертності. У хв-х з рівнями ЛПВЩ <40, від 40 до 49, від 50 до 59 та ≥60 мг/дл смертність становила відп. 34,7, 25,2, 23,7 та 18,8/1 тис. людино-р. (ртенденції<0,001). Після багатомірної корекції на демографічні характеристики, куріння, біохімічні показники та супутні захворювання ВР смертності у хв-х з рівнями ЛПВЩ від 40 до 49, від 50 до 59 та ≥60 мг/дл, у порівнянні з хв-ми, які мали рівень ЛПВЩ <40 мг/дл, становив відп. 0,68 (95%ДІ:0,50-0,93), 0,55 (95%ДІ:0,35-0,85) та 0,45 (95%ДІ:0,27-0,74). Для кожного підвищення 1-SD рівня ЛПВЩ (14 мг/дл) багатомірно-кориго-ваний ВР смертності від усіх причин був 0,68 (95%ДІ:0,58-0,79). Зроблено висновок, що у хв-х з рівнем холестерину ЛПНЩ <70 мг/дл, які підлягають ЧШКВ, був тісний зворотний зв’язок між рівнем ЛПВЩ та смертністю від усіх причин. США, Cardiovasc. Ins., Mount Sinai Hosp., New York.(Першоджер. на сайті http:/ www.ajconline.org)

45. Роль анемії в оцінці ризику у хворих з гострим коронарним синдромом. Meneveau N., Schiele F., Seronde M.-F., et al. Anemia for risk assessment of patients with acute coronary syndromes //Am.J.Cardiol.-2009.-Vol.103, №4.-P.442-447.-Англ.Серед хв-х, госпіталізованих з гострим коронарним синдромом, ті,

26

що мають анемію (А), мають підвищений ризик. Однак, сучасні системи оцінки ризику не беруть до уваги наявність А. Автори статті вивчали вплив А на смертність та оцінювали збільшувальне предиктивне значення цього фактора. Реєстрували демографічні, клінічні та біологічні характеристики при госпіталізації 1410 хв-х з гострим коронарним синдромом, також оцінювали методи лікування та смертність. Оцінювали інкрементну величину при додаванні інформації про А до оцінки ризику при застосуванні моделей Кокса. А була виявлена у 381 хв-го (27%). Ці хв-рі були старші, мали більше супутніх захворювань, більш високі оцінки ризику згідно з Глобальним Реєстром гострих коронарних випадків (GRACE), отримували менше рекомендованих видів лікування та, як наслідок, мали у 4 рази вищу смертність. Якщо А включали у предиктивну модель, яка базувалася на оцінках ризику GRACE, А залишалася незалежним предиктором смертності. Додавання А покращувало дискримінаторну спроможність моделі та її калібровку. Згідно з оцінкою ризику GRACE, популяція була поділена на 4 гр. в залежності від рівня ризику: <1%, від 1 до <5%, від 5 до <10% та ≥10%. Включення у модель А давало змогу зробити нову класифікацію відп. до різних категорій ризику: 9, 43, 47 та 23% хв-х. Отримані дані підтвердили, що А була незалежним предиктивним фактором смертності і мала інкрементне предиктивне значення для оцінки ранніх клінічних результатів. Франція, Univ. Hosp. Jean-Minjoz, Besаnзon.(Першоджер. на сайті http:/ www.ajconline.org)

46. Значення цистатину С для прогнозу після госпіталізації хворих з гострою серцевою недостатністю. Campbell C.Y., Clarke W., Park H., et al. Usefulness of cystatin C and prognosis following admission for acute heart failure //Am.J.Cardiol.-2009.-Vol.104, №3.-P.389-392.-Англ.Цистатин С (ЦС) є новим маркером ниркової функції, який, за деякими даними, може бути предиктором несприятливих серцево-судинних наслідків в амбулаторних пацієнтів. Метою роботи було дослідити, чи може цей біомаркер слугувати для прогнозування тривалості госпіталізації (Г) та негативних наслідків у хв-х, госпіталізованих з приводу серцевої недостатності (СН). Досліджено проспективно 240 хв-х віком ≥25 р., які поступили у лікарню Johns Hopkins із загостренням СН. Рівень ЦС визначали при Г; хв-х спостерігали впродовж 1 р. Головним показником результату була тривалість Г. Вторинні показники включали смертність (С) від усіх причин та повторну Г з приводу СН. Не було знайдено значущого зв’язку між ЦС та тривалістю Г. Хв-рі з найвищого квартиля (квартиль 4) рівня ЦС мали підвищений ризик С (ВР 2,07 для квартиля 4 vs квартилів від 1 до 3, р=0,01). Для комплексного показника С або повторної Г ВР становив 1,61 для квартиля 4 vs квартилів від 1 до 3, р=0,01). Впродовж 1-р. спостереження зв’язок між ЦС та комбінованим кінцевим показником − С або повторна Г − після корекції на вік, расу, стать, супутні захворювання та креатинін (К) залишався значущим. ЦС був більш предиктивним для кінцевих показників, ніж К, а комбінація ЦС і К була більш предиктивною, ніж кожний з них поодинці. Зроблено висновок, що ЦС може бути корисним

27

на додаток до К для прогнозування результату після Г хв-х із загостренням СН. США, Johns Hopkins Univ. Sch. Medic., Baltimore.(Першоджер. на сайті http:/ www.ajconline.org)

47. Десятирічна смертність від усіх причин людей, яких можна вважати здоровими і які приймають ліпідознижуючі препарати (за даними проспективного епідеміологічного дослідження інфаркту міокарда [PRIME]). Gardette V., Bongard V., Dallongeville J., et al. Ten-year all-cause mortality in presumably healthy subjects on lipid-lowering drugs (from the Prospective Epidemiological Study of Myocardial Infarction [PRIME] prospective cohort) //Am.J.Cardiol.-2009.-Vol.103, №3.-P.381-386.-Англ.Ліпідознижуючі препарати (ЛЗП) є одними з тих ліків, які найбільш часто призначаються в усьому світі. Метою роботи було порівняти 10-р. смертність від усіх причин в залежності від статусу початкової дисліпідемії (ДЛ) та експозиції до ЛЗП. Проведено багатоцентрове популяційне проспективне когортне дослідження, в яке була включена когорта з 7722 французьких чол., яким у період 1991-1993 рр. було від 50 до 59 р. і яких спостерігали впродовж 10 р. Порівнювали 4 гр. учасників: 1) нормоліпідемічні, 2) неліковані чол. з ДЛ, 3) особи з ДЛ, які отримували терапію фібратом (Ф), та 4) особи з ДЛ, які отримували терапію статинами (С). Лікованих С було 4,0%, Ф − 7,9%, нелікованих з ДЛ − 19,0% та нормоліпідемічних осіб − 69,1%. Через 10 р. 4,8% учасників були втрачені для спостереження, і померло 416 чол. (від раку 53,1%, від серцево-судинних (С-С) захворювань − 17,1% та від ін. − 29,8%). Після

корекції на вік, рівень освіти, фактори С-С ризику, ліпіди, споживання алкоголю, С-С та тяжкі хронічні захворювання в анамнезі, застосовуючи багатомірні моделі Кокса, автори знайшли такі ВР смертності від усіх причин: для лікованих Ф 0,65 (95%ДІ:0,42-0,99, р= 0,046), лікованих С 0,49 (95%ДІ:0,26-0,94, р=0,031), для нормоліпідемічних 0,76 (95%ДІ:0,56-1,03, р=0,080) у порівнянні з нелікованими ДЛ-особами. У гр. з терапією С ВР смерті від С-С причин, раку та ін. причин були відп. 0,55 (р=0,348), 0,41 (р=0,067) та 0,68 (р=0,546) у порівнянні з ДЛ-особами. У гр. з терапією Ф ВР були відп. 0,76 (р=0,499), 0,52 (р=0,041) та 0,87 (р=0,746). Зроблено висновок, що у цій когорті смертність від усіх причин була значно нижчою у ДЛ-осіб при терапії Ф або С, ніж у нелікованих. Не спостерігалося додаткового ризику смерті від не-С-С причин. Франція, Toulouse Univ. Sch. Medic., Toulouse.(Першоджер. на сайті http:/ www.ajconline.org)

48. Частота підвищеного рівня тропоніну-1 та діагноз інфаркту міокарда. Javed U., Aftab W., Ambrose J.A., et al. Frequency of elevated troponin 1 and diagnosis of acute myocardial infarction //Am.J.Cardiol.-2009.-Vol.104, №1.-P.9-13.-Англ.Автори роботи оцінювали частоту та тип ГІМ у популяції осіб з підвищеним рівнем тропоніну-1 (Tn 1). ГІМ був нещодавно перевизначений та класифікований. Проведено проспективне дослідження частоти ГІМ з урахуванням демографічних даних, ангіографічних даних та госпітальної смертності хв-х з різними підтипами (subtypes) ГІМ або з підвищеним Tn 1 при відсутності ГІМ. Впродовж >3-міс. періоду усі хв-

28

рі, які поступили з кабінетів невідкладної допомоги або з амбулаторних установ і мали рівень Tn 1 >0,04 нг/мл, були оцінені та класифіковані за підтипами ГІМ. Були досліджені коронарні ангіограми. З 2944 хв-х з серійними вимірюваннями Tn 1 728 мали збільшений рівень Tn 1 і 701 (23,8%) були оцінені. 216 хв-х (30,8%) з тих, що мали підвищений Tn 1, та 42,7% тих, у яких при госпіталізації був «виключений діагноз ІМ», відповідали критеріям ГІМ. 143 хв-х (20,4%) мали тип 1, 64 (9,1%) − тип 2, у той час як 461 (65,8%) не відповідали критеріям ГІМ. При багатомірному аналізі було знайдено, що застосування ангіографії, піковий рівень Tn 1, гіперліпідемія та застосування заборонених препаратів були незалежно пов’язані з діагнозом ГІМ. Рівень Tn 1 0,28 нг/мл мав 70%-ну чутливість та специфічність для діагнозу ГІМ. Зроблено висновок, що лише незначна частина госпіталізованих хв-х з підвищеним Tn 1 мали ГІМ згідно з загальноприйнятим визначенням. Найчастіше зустрічається тип 1 ГІМ, який пов’язаний з більш високими величинами Tn 1, і ці хв-рі частіше підлягають ангіографії. Тип 2 ГІМ часто пов’язаний із застосуванням заборонених препаратів. США, UCSF Fresno Medic. Education Program, Fresno.(Першоджер. на сайті http:/ www.ajconline.org)

49. Корисність бета-блокаторів у поєднанні з каптоприлом та/або валсартаном у хворих з високим ризиком після інфаркту міокарда (за даними дослідження «Валсартан» при гострому інфаркті міокарда [VALIANT]). Califf R.M., Lokhnygina Y., Velazquez E.J., et al.

Usefulness of beta blockers in high-risk patients after myocardial infarction in conjunction with captopril and/or Valsartan (from the VALsartan in Acute Myocardial Infarction [VALIANT] trial) //Am.J.Cardiol.-2009.-Vol.104, №2.-P.151-157.-Англ.Існує побоювання щодо комбінації в-блокаторів (вБ) з блокаторами ангіотензин-рецептора у хв-х з серцевою недостатністю (СН). У дослідження VALIANT було включено 14703 хв-х з ІМ, ускладненим СН або задокументованою систолічною дисфункцією лівого шлуночка (ЛШ). Ці хв-рі отримували лікування валсартаном (І), каптоприлом ІІ або І+ІІ. Оскільки попередні дослідження показали корисність вБ, лікарям було рекомендовано призначати також вБ. Базові характеристики, методи лікування та його результати порівнювали у 4 гр. хв-х: 1 гр. отримувала вБ лише при госпіталізації, 2 гр. − лише при виписці, 3 гр. − як при госпіталізації, так і при виписці, і 4 гр. − ніколи. Хв-рі, ліковані вБ, мали знижений ризик у порівнянні з 4 гр. У 3 гр. була нижча смертність за 3 р. (17,7%), ніж у 1 гр. (30,7%) та у 2 гр. (25,9%). Найбільша смертність (35,1%) була у хв-х 4 гр. Не було знайдено статистично значущого зв’язку з прогнозом між застосуванням вБ та лікуванням І або І+ІІ. Хв-рі, виписані з вБ, мали значущу перевагу у виживанні після корекції на відмінності у базових характеристиках та ускладненнях (ВР 0,89; 95%ДІ:0,81-0,98, р=0,02). Цей зв’язок був найбільш виражений у хв-х 3 гр. і був наявний у хв-х як з порушеною, так і збереженою систолічною функцією ЛШ. Ці результати підтверджують, що вБ знижують ризик смерті та нефатальних серцево-судинних

29

випадків у хв-х з СН або систолічню дисфункцією ЛШ. Не було знайдено доказів негативних наслідків взаємодії між блокаторами ангіотензин-рецептора І та вБ або негативних ефектів комбінації І, ІІ та вБ. США, Duke Translational Medic. Inst., Durham.(Першоджер. на сайті http:/ www.ajconline.org)

50. Поширеність перикардіального випоту у дітей з великими дефектами міжпередсердної або міжшлуночкової перегородки. Reddy S., Reddy V., Thomas R.L., Ross R.D. Prevalence of pericardial effusions in children with large atrial or ventricular septal defect //Am.J.Cardiol.-2009.-Vol.103, №2.-P.271-272.-Англ.Високий відсоток дорослих людей з ізольованим дефектом міжпередсердної перегородки (ASD) вторинного типу та дефектами міжшлуночкової перегородки (VSD), які підлягають хірургічному втручанню, має до операції круговий перикардіальний (П) випіт (В). Автори роботи провели ретроспективне дослідження з метою оцінити поширеність ПВ у діт. з ASD у порівнянні з діт. з VSD та з діт. з нормальною анатомією серця. Проаналізовані ехоКГ до операції у 90 діт. з хірургічною стадією ізольованого ASD вторинного типу, 75 діт. з ізольованим VSD та у 91 здорових діт., щоб оцінити наявність або відсутність ПВ, а також розмір дефекту. Лише 1 хв-й (з гр. ASD) із загальної кількості у 256 діт. (0,4%) мав обширний ПВ. Будь-який В у порожнині П спостерігався у 81 діт. (32%). Поширеність цих незначних ПВ не відрізнялася значуще у гр. з ASD (36/90, тобто 40%) та з VSD (23/75, тобто 31%, р=0,25). Однак, хв-рі з ASD мали значуще вищу

поширеність ПВ у порівнянні з контр. гр. (22/91, тобто 24%, р<0,03). Зроблено висновок, що наявність значного ПВ у діт. з хірургічною стадією ASD або VSD спостерігається рідко, на відміну від поширеності ПВ у дорослих з такими ж вадами. Незначні ПВ частіше зустрічаються у діт. з ASD, ніж з VSD або у здорових. Автори припускають, що ПВ збільшується в залежності від тривалості часу до закриття дефекту. США, Children’s Hosp. Michigan, Detroit.(Першоджер. на сайті http:/ www.ajconline.org)

51. Метааналіз несприятливих серцево-судинних наслідків, пов’язаних з продромальною гіпертензією, після інфаркту міокарда. Chen G., Hemmelgarn B., Alhaider S., et al. Meta-analysis of adverse cardiovascular outcomes associated with antecedent hypertension after myocardial infarction //Am.J.Cardiol.-2009.-Vol.104, №1.-P.141-147.-Англ.Метою статті було дослідити зв’язок продромальної (П) гіпертензії (Г) з несприятливими наслідками після ІМ. Пошук здійснено у джерелах MEDLINE та EMBASE. Включені роботи, в яких повідомляється про ПГ як фактор ризику негативних наслідків (смерть, інсульт, застійна серцева недостатність, повторний ІМ) у хв-х, що вижили після ІМ. ВР оцінювали, застосовуючи модель з випадковими ефектами. Також був проведений кумулятивний метааналіз з урахуванням хронології. Було знайдено 17 досліджень із загальною кількістю учасників 56748, в яких оцінювався зв’язок між ПГ та несприятливими наслідками для тих, що вижили після ІМ. Рандомізованих клінічних досліджень було 8,

30

когортних − 9; аналіз результатів провадили окремо для кожної гр. За даними рандомізованих клінічних досліджень, ВР для смертності (С) від усіх причин були 1,19 (95%ДІ:1,13-1,26), для С від серцево-судинних захворювань (С-СЗ) − 1,29 (95%ДІ:1,09-1,53). За даними когортних досліджень ВР були для С від усіх причин 1,46 (95%ДІ:1,34-1,61) та для С від С-СЗ 1,54 (95%ДІ:1,22-1,93). ПГ також була пов’язана із

збільшеним ризиком інсульту, застійної серцевої недостатності та повторного ІМ. Знайдені оцінки були стійкими при аналізі сенситивності. Зв’язок ПГ з С від усіх причин знижувався з часом, і це зниження, на думку авторів, відображає покращання лікування Г у більш пізні р. Канада, Univ. Calgary, Calgary.(Першоджер. на сайті http:/ www.ajconline.org)

31

616.24-083616.002

ПУЛЬМОНОЛОГІЯ. ФТИЗІАТРІЯ

52. Синдром середньої долі: клініко-патологічні ознаки та хірургічне лікування. Загальнонаціональне дослідження. Einarsson J.T., Einarsson J.G., Isaksson H., et al. Middle lobe syndrome: a nationwide study on clinicopathological features and surgical treatment //Clin.Respir.J.-2009.-Vol.3, N2.-P.77-81.-Англ.Синдром середньої долі (ССД) відносно рідка патологія легенів, що характеризується порушенням функції середньої долі та часто потребує хірургічного втручання. У роботі наведено результати ретроспективного аналізу даних центрального реєстру Ісландії щодо всіх пацієнтів, яким у період 1984-2006 рр. було проведено хірургічне втручання з приводу ССД. Узагальнено дані 18 хв-х на ССД (2 чол. та 15 жін.) віком від 2 до 86 р. (середній вік 55 р.). Вивчались такі показники: клінічна симптоматика, дані променевих та гістологічних досліджень, результати оперативного лікування. За результатами досліджень до типових клінічних симптомів ССД відносились: рецидивуючі інфекції (n=15), хро-нічний кашель з мокротинням (n=9), біль у грудній клітці (n=8), а також диспное (n=7). При застосуванні променевих методів дослідження (рентгенографії та/або КТ) органів грудної порожнини найчастіше виявлялись ателектази, бронхоектази, симптоми ущільнення паренхіми легенів та в 1 випадку – ознаки наявності чужорідного тіла. В результаті гістологічних досліджень бронхоектази було виявлено у 9 хв-х, чужорідні тіла – у 2 випадках. Крім того, спостерігались морфологічні зміни, характерні для

перибронхіального запалення, бронхіоліту та пневмонії. Усі пацієнти, які проходили хірургічне лікування, одужали. Інтраопераційні та післяопераційні ускладнення були мінімальними. За висновками авторів, ССД частіше спостерігається у жін. і характеризується такими симптомами як рецидивуючі інфекції, хронічний продуктивний кашель та диспное. Найбільш типовою морфологічною ознакою є бронхоектазія. Основним методом лікування, який забезпечує високу ефективність при низькому рівні ускладнень та мін. смертності слід вважати лобектомію. Ісландія, Landspitali Univ. Hosp., Dept. of Res. Medicine, Allergy and Sleep, Reykjavik.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

53. Ефективність променевих методів діагностики туберкульозу легенів. Rimkeviciыte E., Basevicius A., Dobrovolskiene L., Rimkeviciene M. Effectiveness of radiologic examination methods in diagnosis of pulmonary tuberculosis //Medicina (Kaunas).-2009.-Vol.45, N12.-P.952-959.-Англ.Мета роботи – визначити оптимальні неінвазивні променеві (рентгенографія та/або КТ) методи ранньої діагностики туберкульозу легенів (ТЛ). Проаналізовано дані 43 пацієнтів з ТЛ, яких було обстежено за допомогою вищезгаданих методів у період 2002-2006 рр. Дані променевих досліджень було зіставлено з результатами біопсії та бактеріологічних тестів. Оцінювали також показники: тривалість фібрилітету та продуктивного (з мокротинням) кашлю, наявність в анамнезі епізодів неефективної антибіотикотерапії, дані лабораторних

32

досліджень (лімфоцитоз, моноцитоз). При застосуванні променевих методів дослідження органів грудної порожнини у хв-х на туберкульоз було виявлено такі патологічні зміни: інфільтрати (лімфаденопатія (63%), кальцифікати в лімфатичних вузлах (49%), пневмофіброз (56%), локальний осередок типового туберкульозного ураження (54%), мультифокальні ураження сегмента легені (67%). До ін. симптомів відносились: наявність спайок, плевральні випоти, потовщення плеври, кальцифікована туберкулома. Біопсію було проведено 25 хв-м. З них у 6 – при фібробронхоскопії, у 3 – під час оперативного втручання, у 2 − при плевральній пункції. 70% пацієнтів здійснено фібробронхоскопію, під час якої було виявлено такі патологічні ознаки: слиз (31%) або кров (2%) у бронхах, деформація бронхів у (22%), набряк стінки бронха (18%). У 33% випадків патологій при обстеженні виявлено не було. Наявність кислоторезистентних коків діагностовано лише у 8% хв-х. За висновками авторів, метод КТ є вдвічі ефективнішим за рентгенографію щодо виявлення осередків ураження легенів, дисемінації з локальною інфільтрацією бронхіол, потовщення плеври, плевриту та спайок, а також у 8 разів ефективніший щодо діагностики лімфаденопатії середостіння. Не доведено переваг якогось з вищезгаданих методів при їх застосуванні з метою оцінки ущільнення паренхіми легенів. Литва, Vilnius Univ., Hosp. Santariskiu Klinikos, Center of Radiology, Vilnius.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

54. Синдром облітеруючого бронхіоліту у пацієнтів, які перенесли трансплантацію легенів. Parada M.T., Alba A., Sepъlveda C.

Bronchiolitis obliterans syndrome development in lung transplantation patients //Transplant.Proc.-2010.-Vol.42, N1.-P.331-332.-Англ.Однією з основних причин смерті пацієнтів, які перенесли трансплантацію легенів (ТЛ) є синдром хронічного відторгнення, відомий як синдром облітеруючого бронхіоліту (СОБ). Мета роботи – ідентифікувати фактори, що асоціюються з розвитком СОБ та визначити їх вплив на виживаність хв-х після ТЛ. Проведено ретроспективний аналіз даних 56 пацієнтів, яким з 1999 р. по 2009 р. було проведено ТЛ. Оцінювали виживаність, частоту виникнення СОБ та асоціацію деяких факторів з розвитком даного синдрому. 5-р. виживаність становила 55%. Виникнення СОБ спостерігалось у 18 з 56 хв-х (32%). Відп. до класифікації у 7 хв-х (38,8%) СОБ було віднесено до 2 типу, у 6 хв-х (33,3%) – до 3 типу. У половини пацієнтів захворювання було діагностовано в середньому через 8,5 міс після ТЛ. Виживаність хв-х даної гр. становила 2-61 міс. (18,5 міс. в середньому). Ознаки гострої кл. р-ції відторгнення спостерігались у 13 випадках (72%). У 9 хв-х (50%) діагностовано та підтверджено за допомогою рН-метрії гастроезофагеальний рефлюкс. Кореляція між обома патологічними станами та СОБ виявилася досто-вірною (р=0,005). З 7 пацієнтів, у яких спостерігалась інвазивна цитомегаловірусна (ЦМВ) інфекція, СОБ розвинувся у 4 осіб (р=0,04). Виживаність хв-х даної гр. була найнижчою (р=0,05); з 6 пацієнтів (66,6%) з тяжкою формою СОБ 4 загинули в середньому через 10,6 міс. після встановлення діагнозу. Основною причиною смерті була дихальна недостатність. За

33

висновками авторів, розвиток СОБ асоціюється з низькою виживаністю хв-х. До факторів, що корелюють з ви-никненням даної патології, належать гостра кл. р-ція відторгнення, ЦМВ інфекція та гастроезофагеальний рефлюкс. Чилі, Lung Transplant Program, Clinica Las Condes, Santiago.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)55. Флутиказон та N-ацетилцистеїн при первинному лікуванні хворих з хронічним обструктивним захворюванням легень та хронічним бронхітом. Schermer T., Chavannes N., Dekhuijzen R., et al. Fluticasone and N-acetylcysteine in primary care patients with COPD or chronic bronchitis //Respir. Med.-2009.-Vol.103, N4.-P.542-551.-Англ.Оксидативний стрес та запалення бронхів – важливі патофізіологічні механізми хронічного обструктивного захворювання легень (ХОЗЛ). Мета роботи – визначити, чи є інгаляційний кортикостероїд флутиказон пропіонат (І) та антиоксидативний агент N-ацетилцистеїн (ІІ) ефективними засобами первинного лікування ХОЗЛ. Проведено 3-р. плацебо-контрольоване рандомізоване дослідження. Попередню 2-тиж. терапію преднізолоном було зупинено за 3 міс. до початку дослідження. У дослідження було включено 286 колишніх курців з 44 медичних закладів з хронічним бронхітом або ХОЗЛ. Пацієнти інгаляційно отримували І 500 мкг/д. або орально ІІ 600 мг/д. або плацебо. За допомогою спеціальної респіраторної анкети (CRQ) визначали безпосередню кількість випадків загострення хвороби і якість життя хв-х та віддалені результати лікування: експіраторний об’єм (FEV(1)) та прояви респіраторних порушень. У пацієнтів, які отримували ІІ та І,

частота випадків загострення хвороби була більшою в 1,35 (р=0,054) та 1,30 рази (р=0,095) відп. порівняно з хв-ми, які отримували плацебо. Показники, що визначали за допомогою CRQ у хв-х, які отримували ІІ (р=0,306) та І (р=0,581) суттєво не відрізнялися від показників у гр. пацієнтів, які отримували плацебо. Тест на визначення FEV(1) у динаміці показав, що у пацієнтів, які отримували ІІ, спостерігалося зниження FEV(1) до 64 мл [стандартне відхилення (СВ) 5,4; порівняно з плацебо р=0,569]. У хв-х, які отримували І, зниження FEV(1) становило 59 мл [СВ 5,7; р=0,935] та 60 мл [СВ 5,4] при застосуванні плацебо. Таким чином, за результатами цього дослідження високодозові інгаляції І та оральний прийом ІІ не можна віднести до високоефективних засобів лікування ХОЗЛ та хронічного бронхіту. Нідерланди, Radboud Univ. Nijmegen Med. Cent., Dept. of General Practice, Nijmegen.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

56. Формотерол проти сальметеролу при тривалому лікуванні хронічної астми: випадки тяжкої побічної дії препаратів. Cates C.J., Lasserson T.J. Regular treatment with formoterol versus regular treatment with salmeterol for chronic asthma: serious adverse events //Cochrane Database Syst. Rev.-2009.-Vol.7, N4.-Англ.У попередніх Кохранівських оглядах вже аналізувались побічні ефекти тривалого застосування формотеролу (Ф) та сальметеролу (С) при лікуванні хронічної астми. У роботі порівнювали ризик смерті та виникнення проявів побічної дії, що не несуть загрозу життю у хв-х на астму, які отримували регулярну

34

терапію Ф або С. Для вивчення побічної дії препаратів було проаналізовано дані 4 відкритих досліджень і узагальнено інформацію щодо 1116 дорослих та 156 діт. з астмою різного ступеня тяжкості, які регулярно (щонайменше протягом 12 тиж.) отримували Ф або С і не застосовували інгаляційні кортикостероїди. Пацієнти двічі на д. отримували 12 разових доз Ф (І гр.) або 50 С (ІІ гр.). Було зафіксовано 1 не пов’язаний з астмою смертельний випадок серед дорослих, які приймали досліджувані препарати, і жодного серед діт. Частота виникнення побічних ефектів, що не несуть загрозу життю в І та ІІ гр. суттєво не відрізнялася як у дорослих (ВР 0,77; 95%ДІ:0,46-1,28), так і у діт. (ВР 0,95; 95%ДІ:0,06-15,33). Після 6 міс. застосування означених препаратів серйозні побічні ефекти було зафіксовано у 5,1% дорослих пацієнтів І гр. та у 6,4% ІІ гр. У діт. тяжкі побічні р-ції спостерігались після 3 міс. лікування у 1,3% хв-х у І та ІІ гр. На підставі отриманих даних неможливо зробити остаточного висновку щодо безпечності застосування Ф та С через відсутність рандомізації хв-х щодо прийому інгаляційних кортикостероїдів в усіх 4 дослідженнях, а також через малу кількість пацієнтів, результати лікування яких було проаналізовано. Серйозні негативні випадки пов’язані з астмою траплялися рідко, і смертельних випадків пов’язаних з астмою зафіксовано не було. Великобританія, Community Hlth. Sci. St George’s, Univ. of London, London.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

57. Моксифлоксацин проти етамбутолу при первинному лікуванні туберкульозу: подвійне

сліпе рандомізоване дослідження, 2 фаза. Conde M.B., Efron A., Loredo C., et al. Moxifloxacin versus ethambutol in the initial treatment of tuberculosis: a double-blind, randomised, controlled phase II trial //Lancet.-2009.-Vol.373, N9670.-P.1183-1189.-Англ.На даний час для лікування туберкульозу (ТБ) існує потреба в нових препаратах, які б дозволили скоротити термін терапії та були б ефективними проти резистентних штамів. Фторхінолон моксифлоксацин − новий перспективний препарат, який має шанси стати в один ряд з вже існуючими протитуберкульозними ліками. Мета роботи – оцінити ефективність та безпечність моксифлоксацину (М) при первинному лікуванні туберкульозу. Проаналізовано результати 2 фази подвійного сліпого контрольованого дослідження, у яке було включено 170 хв-х, в зразках слини яких було знайдено туберкульозну паличку. В якості терапії першої лінії пацієнти отримували ізоніазид, рифампіцин та піразинамід в стандартних дозах. Після зміни режиму лікування хв-м призначили або М (400 мг) з плацебо замість етамбутолу (n=85) або етамбутол (15-20 мг/кг) та плацебо замість М (n=85) 5 д. на тиж. протягом 8 тиж. Визначали кількість пацієнтів, у яких на 8 тиж. лікування результати аналізів зразків слини на туберкульоз були негативними. У дослідження було включено 74 пацієнти, які отримували М (І гр.) та 72 хв-х, яким призначався етамбутол. Аналіз отриманих результатів здійснювали за модифікованою моделлю Intention-to-treat (ITT). Дані пацієнтів, у яких початкові культуральні аналізи слини на ТБ були негативними та у яких виявили ін. культури або резистентний штам Micobacterium

35

tuberculosis, до аналізу не включались. Усі втрачені дані результатів 8-тиж. курсу терапії розцінювали як негативний результат. Після 8 тиж. лікування у гр. спостереження залишилося 125 хв-х (64 – з І гр. та 61 − з ІІ гр.). Дані решти пацієнтів було виключено з аналізу переважно через наявність сторонніх бактеріальних культур у зразках слини. На 8 тиж. бактеріологічні аналізи слини на ТБ були негативними у 59 (80%) пацієнтів І гр. та у 45 (63%) ІІ гр. (різниця 17,2%, 95%ДІ:2,8-31,7; р=0,03). Зафіксовано 16 випадків негативних подій (по 8 у кожній гр.) у 12 пацієнтів. Лише 1 з цих випадків (шкірна р-ція 3 ступеня в ІІ гр.) був пов’язаний з побічною дією препаратів, що досліджувались. Зроблено висновок, що за даними культурального аналізу М покращує ефективність первинного лікування ТБ. Для визначення, чи дозволяє М скоротити термін лікування, потрібні подальші дослідження. Бразилія, Federal Univ. of Rio de Janeiro Inst. de Doencas do Torax/Hosp. Clementino Fraga Filho Rio de Janeiro.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

58. Нестероїдні протизапальні інгаляційні препарати при лікуванні бронхоектазів у дорослих та дітей. Pizzutto S.J., Upham J.W., Yerkovich S.T., Chang A.B. Inhaled non-steroid anti-inflammatories for children and adults with bronchiectasis //Cochrane Database Syst Rev.-2010.-Vol.14, N4.-Англ.Хронічне запалення з нейтрофільною р-цією у дорослих та діт. за наявності чи відсутності клінічних проявів інфекції є характерним симптомом бронхоектазів. Нестероїдні препарати завдяки своїм протизапальним властивостям здатні зменшувати

запалення повітряно-провідних шляхів і, таким чином, покращувати функціонування легенів та якість життя пацієнтів з бронхоектазами. Мета роботи – дослідити ефективність протизапальних нестероїдних інгаляційних препаратів (НСПІП) при лікуванні не пов’язаного з кістозним фіброзом бронхоектазів у дорослих та діт. Було проаналізовано результати відп. рандомізованих контрольованих досліджень. При пошуку використано інформаційні бази даних Cochrane Airways Group Trials Register, Cochra-ne Central Register of Controlled Trials (CENTRAL) (The Cochrane Library 2009, Іssue 3), MEDLINE, OLDMED-LINE, EMBASE. В усіх рандомізованих дослідженнях порівнювались результати лікування пацієнтів з бронхоектазом, які отримували НСПІП та плацебо або стандартну терапію. В аналіз включено також дані 1 невеликого короткотривалого дослідження 25 пацієнтів з різними хронічними легеневими захворюваннями (зокрема бронхоектазами), у яких спостерігалось тривале виділення мокротиння, оскільки решта досліджень вивчали розвиток бронхоектазу, і у них було включено пацієнтів з хронічним виділенням мокротиння. За результатами одного з досліджень після 14 д. застосування інгаляційної форми індометацину у дорослих пацієнтів спостерігалось значне зменшення виділення мокротиння порівняно з гр. хв-х, які отримували плацебо (різниця 75,00 г/д.; 95%ДІ:134,61-15,39) та істотне зменшення диспное (різниця -1,90; 95%ДІ:-3,15−-0,65). Показники функції легенів та показники крові були однаковими в обох гр. Жодного випадку проявів побічних ефектів зафіксовано не було. За висновками авторів, через недостатню кількість

36

доказів неможливо остаточно підтвердити або спростувати доцільність застосування НСПІП при лікуванні не пов’язаних з кістозним фіброзом бронхоектазів у дорослих та діт. За результатами одного дослідження, яке включало невелику кількість хв-х, застосування інгаляцій індометацином у дорослих з хронічним захворюванням призводить до зменшення диспное та виділення мокротиння, що свідчить про доцільність проведення подальших досліджень ефективності НСПІП. Австралія, Charles Darwin Univ., Royal Darwin Hosp. Campus, Darwin, Northern Territory, Child Hlth. Div., Menzies Sch. of Hlth. Res.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

59. Вплив протитуберкульозної превентивної терапії на захворюваність на туберкульоз та смертність ВІЛ-інфікованих дітей. Gray D.M., Zar H., Cotton M. Impact of tuberculosis preventive therapy on tuberculosis and mortality in HIV-infected children //Cochrane Database Syst Rev.-2009.-Vol.21, N1.-Англ.Діт. з ВІЛ перебувають у гр. підвищеного ризику, оскільки мають більше шансів захворіти на туберкульоз (ТБ), який часто стає причиною гострих та хронічних респіраторних порушень, а також смерті ВІЛ-інфікованих діт., які мешкають в осередках з високим рівнем розповсюдження ТБ. При цьому ВІЛ-інфіковані діт. мають гірший прогноз захворювання. Вищезгадане обумовлює актуальність проблеми профілактики ТБ у ВІЛ-інфікованих діт. У діт., які не є ВІЛ- інфікованими для профілактики ТБ успішно застосовують ізоніазид, але не використовують цей препарат для профілактики ТБ у діт. з ВІЛ-

інфекцією. Мета дослідження – оцінити вплив превентивної протитуберкульозної терапії на ріст захворюваності на ТБ серед ВІЛ-інфікованих діт. та пов’язаної з цим смертності. Робота побудована переважно на основі матеріалів Кохранівської інформаційної бази та матеріалах відп. конференцій. У дослідженні в аналіз включались ВІЛ-інфіковані пацієнти дитячого віку, які з метою профілактики ТБ отримували ізоніазид, або альтернативні протитуберкульозні препарати, або плацебо, і яким проводився шкірний туберкуліновий тест. Діт. отримували превентивну протитуберкульозну терапію ізоніазидом, плацебо, або альтернативні протитуберкульозні препарати, або плацебо. Учасникам дослідження робили шкірний туберкуліновий тест. Результати оцінювали за допомогою показника співвідношення ризиків. Усім критеріям відбору відповідало 1 дослідження, у яке було включено ВІЛ-інфікованих діт., більшість з яких не отримували антиретровірусної терапії. Пацієнти щодня або тричі на тиж. отримували ізоніазид та котрімоксазол (І гр.) або плацебо та котрімоксазол (ІІ гр.). В І гр. спостерігалося суттєве зниження захворюваності на ТБ та кількості пов’язаних з ТБ смертельних випадків. Не було проведено довгострокових спостережень щодо тривалості профілактичного ефекту або можливих віддалених проявів побічної дії застосованої терапії. Також не вдалося оцінити ефективність профілактики ізоніазидом у діт., які отримують антиретровірусну терапію або мешкають у зонах з низьким рівнем розповсюдженості ТБ. Зроблено висновок, що у даного контингенту діт. профілактика ізоніазидом

37

потенційно може відігравати важливу роль у зниженні рівня захворюваності на ТБ та пов’язаної з цим смертності. Для визначення оптимальної тривалості курсу превентивної протитуберкульозної терапії ізоніази-дом та її віддаленої побічної дії, а також вирішення питання, чи є така терапія однаково ефективною у всіх ВІЛ-інфікованих діт., незалежно від того, чи отримують вони антиретровірусну терапію, потрібні подальші дослідження. Південна Африка, Groote Schuur Hosp., Paediatric Service, Cape Town.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

60. Рифапентин проти рифампіцину при лікуванні туберкульозу легенів: систематичний огляд. Gao X.F., Li J., Yang Z.W., Li Y.P. Rifapentine vs rifampicin for the treatment of pulmonary tuberculosis: a systematic review //Int.J.Tuberc.Lung Dis.-2009.-Vol.13, N7.-P.810-819.-Англ.Мета роботи – оцінити ефективність та безпечність рифапентину (РПТ) у порівнянні з рифампіцином (РМП) при лікуванні туберкульозу легенів (ТЛ). Проведено систематичний огляд рандомізованих контрольованих досліджень, у яких порівнювали ефективність терапевтичних режимів, що включали РПТ або РМП при лікуванні чутливого до відп. препаратів або раніше не лікованого ТЛ. Узагальнено результати 9 рандомізованих контрольованих досліджень. При лікуванні ВІЛ-інфікованих пацієнтів терапевтичні режими, в яких застосовувались РПТ 1 чи 2 рази на тиж. або РМП щоденно, істотно не відрізнялися за ефективніс-тю, а також за частотою виникнення серйозних побічних ефектів, тяжкої гепатотоксичності та частотою рецидивів за даними бактеріологічних

досліджень (РБ). Проте частота виникнення РБ у гр. хв-х, які отримували терапію із застосуванням РПТ 1 або менше разів на тиж. та режиму, що включав РМП 2-3 рази на тиж., була різною: ВР в обох підгр. становили 1,71 (95%ДІ:1,13-2,58, р=0,01) та 2,44 (95%ДІ:1,15-5,18, р=0,02) відп. Дослідження щодо ВІЛ-позитивних хв-х не виявили суттєвої різниці у кількості мокротиння, серйозних побічних ефектів та частоті РБ при застосуванні двох вищезгаданих режимів лікування. 4 з 5 випадків рецидивів було зафіксовано у пацієнтів, які отримували РПТ. У жодного з 3 пацієнтів, які отримували РМП та мали РБ, не розвинулося монорезистентності до рифампіцину. Таким чином, дослідження показало, що при лікуванні ТЛ у ВІЛ-негативних пацієнтів терапевтичні режими, що включають РПТ 1-2 рази на тиж. або РМП щоденно, є однаковими за безпечністю та ефективністю. У пацієнтів, які отримують РПТ 1 раз на тиж. або рідше ризик виникнення рецидиву бактеріальної інфекції вищий порівняно з хв-ми, для лікування яких використовується РМП 2-3 рази на тиж. У ВІЛ-позитивних пацієнтів при застосуванні РПТ може зростати ризик розвитку резистентності до рифампіцину. Китай, North Sichuan Med. College, Dept. of Preventive Medicine, Nanchong, Sichuan.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

61. Одноразове оральне застосування дексаметазону при лікуванні амбулаторних пацієнтів з бронхіолітом: плацебо-контрольоване дослідження. Mesquita M., Castro-Rodryguez J.A., Heinichen L., et al. Single oral dose of

38

dexamethasone in outpatients with bronchiolitis: a placebo controlled trial //Allergol Immunopathol (Madr).-2009.-Vol.37, N2.-P.63-67.-Англ.Вибір найбільш ефективного методу лікування бронхіоліту (Б) досі лишається дискусійним питанням. Мета дослідження – оцінити ефективність одноразового орального застосування дексаметазону (Д) при лікуванні помірно вираженого та тяжкого бронхіоліту у немовлят, які поступили до відділень невідкладної допомоги. Проведено подвійно-сліпе плацебо-контрольоване дослідження. При первинному обстеженні визначали ступінь респіраторного дистресу (РД), пульс, частоту дихання, сатурацію кисню черезшкірним методом (SpO(2)). Діт. приймали одну дозу дексаметазону 0,5 мг/кг – (І гр.). або плацебо (ІІ гр.). Після цього пацієнти обох гр. отримували по 2 небулайзери адреналіну. Респіраторний статус хв-х перевіряли через 1 та 4 год. Ефективність лікування оцінювали за такими критеріями: зменшення проявів РД на 4 год. та кількість пацієнтів, яких було госпіталізовано. У дослідження було включено 80 (33,3%) з 240 немовлят, яких протягом 5 міс. було проконсультовано з приводу гострого респіраторного захворювання. У ході дослідження 15 хв-х було виключено (залишилось 65 діт.: 33 – І гр., 32 − ІІ гр.). Початковий загальний стан та респіраторний статус пацієнтів обох гр. суттєво не відрізнялися. Істотної різниці між ступенем проявів РД, показниками пульсу, частоти дихання та SpO(2) на 1 та 4 год. після приймання Д у діт. І та ІІ гр. зафіксовано не було. Кількість госпіталізованих хв-х в обох гр. незалежно від типу виявленої респіраторної інфекції суттєво не відрізнялася (21% в І гр. проти 25% в

ІІ гр., р=0,9). Таким чином, дослідження показало, що одноразове застосування Д при лікуванні помірно вираженого та тяжкого бронхіоліту у немовлят істотно не впливає на число госпіталізованих пацієнтів та їх респіраторний статус. Парагвай, Hosp. General Pediбtrico Niсos de Acosta Nъ, Asunciуn.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

62. Чутливість до інгаляційної терапії, смертність та рівень госпіталізації при ХОЗЛ. Vestbo J., Anderson J.A, Calverley P.M., et al. Adherence to inhaled therapy, mortality and hospital admission in COPD //Thorax.-2009.-Vol.64, N11.-P.939-943.-Англ.Дані щодо зв’язку між чутливістю до інгаляційних препаратів (ІП) та рівнями захворюваності та смертності при хронічному обструктивному захворюванні легень (ХОЗЛ) обмежені. У рандомізованому подвійно-сліпому дослідженні порівнювали результати застосування інгаляційної форми сальметеролу у дозі 50 мкг в комбінації з флутиказон пропіонатом у дозі 500 мкг двічі на д. та плацебо або ін. медикаментів. У дослідження було включено 6112 пацієнтів з середньою або тяжкою формою ХОЗЛ. Хв-рі застосовували вищезгадані препарати більше 3 р. Аналізували усі випадки смерті або загострення хвороби, що потребували стаціонарного лікування. З 4880 пацієнтів (79,8%), які позитивно реагували на ІП, померло 11,3%. У гр. хв-х з поганою чутливістю до ІП (n=1232, 20,2%) смертність сягала 26,4%. Річний рівень госпіталізації у зв’язку з загостренням ХОЗЛ становив 0,15 vs 0,27 відп. Обробка даних з урахуванням ін. факторів, що впливають на прогноз захворювання

39

та застосування мультиваріантного аналізу дозволило підтвердити наявність чіткої статистично достовірної кореляції між характером відповіді на ІП та рівнем смертності (СР 0,40; 95%ДІ:0,35-0,46, р<0,001), а також частотою госпіталізації (СР 0,58; 95%ДІ:0,44-0,73, р<0,001). Кореляція між збільшенням чутливості до ІП та покращенням показників смертності та госпіталізації не залежало від типу застосованої терапії. Загальна ефективність лікування була значно вищою у пацієнтів з доброю чутливістю до ІП. Зроблено висновок, що здатність позитивно реагувати на ІП асоціюється зі зменшенням ризику смерті та частоти госпіталізацій у зв’язку з загостреннями ХОЗЛ. Для з’ясування причин такої чіткої кореляції необхідні подальші дослідження. США, Univ. of Manchester Respiratory Medicine Res. Group Manchester.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

63. Омалізумаб при лікуванні тяжкої персистуючої алергійної астми. Jones J., Shepherd J., Hartwell D., et al. Omalizumab for the treatment of severe persistent allergic asthma //Hlth.Technol.Assess.-2009.-Vol.13, Suppl.2.-P.31-39.-Англ.У роботі надані результати дослідження щодо ефективності та економічної доцільності застосування омалізумабу (О) у схемах стандартизованої терапії хронічної тяжкої персистуючої форми астми. Проаналізовано дані рандомізованого контрольованого дослідження, в якому порівнювались 2 терапевтичні режими: поєднання стандартизованої терапії з О (І гр.) або з плацебо (ІІ гр.). Тривалість курсу лікування становила 28 тиж. Згідно з

первинними результатами частота випадків тяжких загострень астми в обох гр. суттєво не відрізнялася. Після врахування імовірних ініціальних відмінностей у частоті нападів астми у пацієнтів різних гілок дослідження та клінічних проявів загострення захворювання, виявилося, що різниця між гр. є статистично значущою. Кількість екстрених звернень до медичних закладів та тяжкість симптомів загострення захворювання була значно меншою, а якість життя пацієнтів та легенева функція кращою в І гр. ніж у ІІ гр. Частота побічних ефектів у пацієнтів різних гілок терапії суттєво не відрізнялася. Ефективність О була підтверджена також трьома ін. дослідженнями. Дані було включено до загального аналізу в якості додаткових доказів, незважаючи на те, що умови проведення досліджень не відповідали в повній мірі критеріям відбору щодо чіткого дотримання встановленого протоколу застосування препарату. Ефективність режиму лікування, що досліджується, оцінювали за допомогою стандартної анкети, сценарного аналізу, імовірнісного аналізу чутливості. За допомогою аналізу ефективності витрат оцінювали, на скільки зростає вартість лікування при застосуванні О в якості додаткового компоненту до стандартної терапії. Аналіз базового сценарію показав, що рік здорового життя пацієнтів, які отримували О в якості додаткової терапії, обходився у 30,647 фунтів. У клінічних рекомендаціях, виданих NICE в листопаді 2007 р., рекомендовано призначати О в якості додаткової терапії при лікуванні тяжкої персистуючої астми у дорослих та діт. старше 12 р. та застосовувати його у поєднанні з індивідуальною терапією хв-х. Препарат має виписувати лікар

40

спеціалізованої медичної установи, який розуміється на протиастматичих та антиалергійних препаратах. Якщо після 16 тиж. застосування О не вдається досягти контролю над захворюванням, лікування рекомендується припинити. Великобританія, Wessex Inst. for Hlth. Res. and Development, Univ. of Southampton, Southampton Hlth. Technology Assessments Centre, Southampton.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

64. Вплив тіотропіуму на результати лікування пацієнтів з хронічним обструктивним захворюванням легень середньої тяжкості: специфікований за підгрупами аналіз рандомізованого контрольованого дослідження (UPLIFT). Decramer M., Celli B., Kesten S., et al. Effect of tiotropium on outcomes in patients with moderate chronic obstructive pulmonary disease (UPLIFT): a prespecified subgroup analysis of a randomised controlled trial //Lancet.-2009.-Vol.374, N9696.-P.1171-1178.-Англ.Давно доведено, що фармакотерапія є ефективним методом лікування хронічного обструктивного захворювання легень (ХОЗЛ). Разом з тим отримано недостатньо даних щодо лікування ранніх стадій означеного захворювання. Мета роботи − оцінити ефективність тіотропіуму при лікуванні ХОЗЛ. Рандомізоване подвійно-сліпе плацебо-контрольоване дослідження (Understanding Potential Long-Term Impacts on Function with Tiotropium або UPLIFT) проводилося у 487 центрах у 37 країнах. У дослідження було включено 5993 пацієнти з ХОЗЛ віком від 40 та більше р. Протягом 4 р. хв-рі з ІІ стадією ХОЗЛ отримували

або щоденні разові інгаляції 18 мкг тіотропіуму (n=2987) або плацебо (n=3006). У пацієнтів вимірювали зменшення експіраторного об’єму до та після застосування бронходилятора (FEV(1)), починаючи з 30 д. і до завершення подвійно-сліпого лікування. До аналізу було включено дані щодо усіх пацієнтів, яким оцінка легеневої функції проводилася щонайменше три рази (n=2739 середній вік 64 р.). Усі пацієнти мали ІІ стадію ХОЗЛ за класифікацією Global Initiative for COPD або GOLD. Середнє значення FEV(1) після застосування бронходилятора становило 1,63L (СП 0,37; 59% прогностичність позитивних та негативних результатів). 1384 хв-х отримували тіотропіум (І гр.), 1355 були у контр. гр. (ІІ гр.). 1218 пацієнтам І гр. та 1157 ІІ гр. після 30 д. застосування бронходилятора тричі перевіряли легеневу функцію. У І гр. рівень зниження середнього FEV(1) після застосування бронходилятора був значнішим, ніж в ІІ гр. (43 мл на р. [SE2] vs 49 мл на р. [SE2], р=0,024). 1221 хв-му І гр. та 1158 ІІ гр. тричі перевіряли легеневу функцію до застосування бронходилятора. Показники FEV(1) у пацієнтів І та ІІ гр. істотно не відрізнялися (35 мл на р. [SE2] vs 37 мл на р. [SE2], р=0,38). Загальний стан здоров’я на всіх етапах дослідження був кращим у хв-х І гр. (р</=0,006). У І гр. термін до першого загострення хвороби та до загострення, при якому пацієнти потребували госпіталізації, був більшим, ніж в ІІ гр. (СР 0,82; 95%ДІ: 0,75-0,90 та СР 0,74; 95%ДІ:0,62-0,88 відп.). Таким чином, дослідження показало, що тіотропіум зменшує рівень зниження FEV(1) після застосування бронходилятора у пацієнтів з ІІ стадією ХОЗЛ. Покращання ін. показників дозволяє

41

зробити висновок, що лікування тіотропіумом рекомендується починати на ранніх стадіях захворювання. Бельгія, Univ. of Leuven, Res. Division Leuven.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

65. Попередження панічних атак та психічних розладів у пацієнтів з ХОЗЛ. Livermore N., Sharpe L., McKenzie D. Prevention of panic attacks and panic disorder in COPD //Eur.Respir.J.-2010.-Vol.35, N3.-P.557-563.-Англ.Мета дослідження − встановити, чи може когнітивна поведінкова терапія (КПТ) попередити посилення частоти панічних атак та тривожних станів у пацієнтів з хронічним обструктивним захворюванням легень (ХОЗЛ). Проведено рандомізоване дослідження, в якому 21 хв-й на ХОЗЛ під час проходження реабілітації отримували КПТ (І гр.), 20 отримували традиційне лікування (ІІ гр.). Визначали початковий стан пацієнтів, стан безпосередньо після КПТ та на 6, 12 і 18 міс. спостережень. Оцінювали частоту виникнення тривожних станів, панічних атак та пов’язаних з цим психологічних розладів, а також кількість пацієнтів, які потребували госпіталізації, частоту виникнення депресій та пригнічених станів внаслідок проблем з диханням та пов’язаним з хворобою погіршенням якості життя. Не було істотних відмінностей початкових показників ефективності лікування ХОЗЛ у хв-х І та ІІ гр. На 18 міс. спостережень було встановлено, що у 12 (60%) хв-х ІІ гр. протягом попередніх 6 міс. відбувся щонайменше 1 напад панічної атаки, у 2 хв-х (17%) спостерігались панічні розлади. У той час в І гр. не було зафіксовано жодного нападу паніки.

Крім того у пацієнтів І гр. спостерігалося суттєве зниження частоти виникнення тривожних та тяжких пригнічених станів на 6, 12 та 18 міс. спостережень. Кількість госпіталізованих між 6 та 12 міс. спостережень була меншою у І гр. Зроблено висновок, що короткий курс спеціалізованої таргетної КПТ дозволяє лікувати панічні атаки у пацієнтів з ХОЗЛ та запобігає розвитку та посиленню панічних психіатричних порушень та тривожних станів пов’язаних з ХОЗЛ. Австралія, Prince of Wales Hosp., NSW, Dept. of Liaison Psychiatry.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

66. Хірургічне та нехірургічне лікування емпіеми плеври. Coote N., Kay E.S. Surgical versus non-surgical management of pleural empyema //Cochrane Database Syst. Rev.-2009.-Vol.7, N4.-CD001956.-Англ.Емпіема плеври – це запалення листків плеври, що супроводжується накопиченням гною у плевральній порожнині. Тривають дискусії щодо того, який із способів лікування такої патології є більш ефективним: дренаж із застосуванням фібринолітичних ензимів чи менш інвазивний метод − торакоскопія під контролем візуалізуючих методів дослідження. Мета роботи – оцінити, який із способів лікування плевральної емпіеми є більш ефективним: хірургічний (торакоскопія або торакотомія) чи нехірургічний (торакоцентез та плевральний дренаж), а також визначити найкращий час для проведення втручання. У роботі використано дані рандомізованих контрольованих досліджень, в яких порівнювались вищезгадані методи лікування

42

гнійного ураження плевральної порожнини у дорослих та діт. (дані щодо лікування немовлят та асоційованої з туберкульозом або пухлинами емпіеми у дослідження не включали). Достовірність результатів дослідження оцінювали за критеріями Джада (Jadad score). Критеріям відбору відповідало 1 невелике за обсягом рандомізоване дослідження, в якому порівнювали результати застосування трубчастого плеврального дренажу в комбінації з введенням стрептокінази (І) та торакоскопії під контролем візуалізуючих методів (ІІ). Основними результатами вважали одужання пацієнтів або смерть від емпіеми. Крім того, аналізували такі показники: тривалість часу, протягом якого хв-м була потрібна дренажна трубка, біль, тривалість перебування у стаціонарі та ускладнення. У гр. пацієнтів, яким проводили ІІ, рівень безпосередніх позитивних результатів лікування був вищим, а тривалість часу перебування в стаціонарі меншою порівняно з хв-ми, яким проводили І. В обох гр. пацієнтів було зафіксовано по 1 смертельному випадку. Не було знайдено ін. опублікованих рандомізованих досліджень з цієї проблеми, але за даними авторів на даний час триває 2 дослідження, в яких ефективність торакоскопії, що здійснюється під контролем методів візуалізації, порівнюють із традиційним дренуванням плевральної порожнини у поєднанні з антибіотикотерапією із (або без) застосуванням фібринолітиків. За висновками авторів, при лікуванні емпіеми плеври торакоскопія під контролем методів візуалізації має переваги порівняно з дренажем плевральної порожнини, тому що звільняє від необхідності встановлення на тривалий час

дренажних трубок та дозволяє скоротити термін перебування пацієнтів у стаціонарі. Неможливо зробити остаточного висновку щодо того, який з вищезазначених методів лікування слід вважати більш ефективним, оскільки було проаналізовано результати лише 1 дослідження, у яке було включено надто малу кількість пацієнтів, і певні ускладнення, що асоціюються з лікуванням, могли не проявитися. Для вирішення цього питання потрібні подальші більш масштабні дослідження. Великобританія, Hammersmith and Queen Charlotte’s Hosp., Paediatric Ambulatory Care Unit, London.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

67. Астма у професійних спортсменів: лікування астми та характерних для неї симптомів у професійних спортсменів. Lund T.K. Asthma in elite athletes: how do we manage asthma-like symptoms and asthma in elite athletes? //Clin.Respir.J.-2009.-Vol.3, N2.-P.123.-Англ.Астма – поширене захворювання серед професійних спортсменів. Існує припущення, що внаслідок постійних виснажливих тренувань у спортсменів підвищується рівень нейтрофілів у повітрянопровідних шляхах, що може призводити до пошкодження останніх. Вибір оптимальної протиастматичної терапії для такого контингенту також є дискусійним питанням. Мета дослідження – визначити найбільш ефективну протиастматичну терапію для спортсменів, дослідити рівень розповсюдженості у них астми та астмоподібних симптомів, з’ясувати, чи свідчить наявність таких симптомів про існування у спортсменів астми, а також дослідити клінічні особливості запалення повітрянопровідних шляхів

43

у цієї категорії осіб і їх чутливість до манітолу. У роботі було узагальнено дані 3-х перехресних методів дослідження: 1 − заповнення ATUE (Applications for Abbreviated Therapeutic Use Exemption) (n=694), 2 – анкетування (n=418), 3 − проведення клінічних обстежень. Було обстежено 54 професійних спортсмени (з них 19 з діагностично підтвердженою астмою), а також 2 контр. гр. хв-х: 22 пацієнти з астмою, які не були спортсменами і до обстеження протягом 4 тиж. отримували стероїди та 35 осіб, які не були спортсменами і не мали астми. Обстеження включало: анкетування, їм проводили спірометричні тести, шкірну пробу, тест на чутливість до манітолу, аналіз крові та вимірювання кількості закису азоту під час видиху (eNO). Хв-м на астму робили аналіз слини. З 694 осіб 445 (64%) отримували протиастматичні препарати. 308 (69%) − інгаляційні кортикостероїди (ІКС). 78% спостерігалось у загальних терапевтів. Анкетування пройшли 329 (79%) з 418 спортсменів. У 181 (55%) виявили симптоми характерні для астми і у 46 (14%) діагностували астму, 24 (7%) спортсменів постійно отримували протиастматичну терапію, у 74% спортсменів, які займалися виснажливими видами спорту, спостерігалися характерні для астми симптоми, 15% отримували протиастматичну терапію та 24% мали хронічну форму астми. Ці показники були вищими, ніж у спортсменів, які займалися ін. видами спорту (р<0,01). Не було виявлено істотної різниці у легеневій функції, eNO, чутливості до манітолу та частоті виникнення алергійних р-цій у спортсменів, які мали симптоми астми та в яких ці симптоми були відсутні. У спортсменів з діагностованою астмою чутливість до манітолу та кількість

еозинофілів у слині була меншою, ніж у осіб, які не були спортсменами: [показник відгуку (ПВ) 0,02 (0,004) vs 0,08 (0,018), р<0,01] та [0,8% (0-4,8) vs 6,0% (0-18,5), р<0,01] відп. У спортсменів, які займалися виснажливими видами спорту, був найвищий рівень захворюваності на астму та найчастіше спостерігалися характерні для астми симптоми. Не можна робити висновок, що діагноз астми може бути встановлений лише на підставі наявності характерних клінічних симптомів астми, оскільки останні не корелюють з функціональними легеневими показниками та eNO. Для визначення особливостей астми у професійних спортсменів у порівнянні з класичною формою захворювання необхідні подальші дослідження. Данія, Univ. Hosp. of Copenhagen, Dept. of Respiratory Medicine, Respiratory and Allergy Res. Unit Copenhagen.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

68. Ефективність застосування флутиказону пропіонату/сальметеролу (250/50) у пацієнтів із загостреннями ХОЗЛ: вплив на загальні результати лікування. Anzueto A., Ferguson G.T., Feldman G., et al. Effect of fluticasone propionate/salmeterol (250/50) on COPD exacerbations and impact on patient outcomes //COPD.-2009.-Vol.6, N5.-P.320-329.-Англ.Ключовою проблемою терапії хв-х з хронічним обструктивним захворюванням легень (ХОЗЛ) – це попередження та лікування загострень захворювання. У рандомізованому подвійно-сліпому, паралельно-груповому мультицентровому дослідженні порівнювали результати застосування флутиказону пропіонату в комбінації з сальметеролом у дозі

44

250/50 мкг відп. (ФС 250/50) та сальметеролу (С) у дозах 50 мкг двічі на д. при лікуванні середніх і тяжких загострень ХОЗЛ. Усі пацієнти протягом міс. отримували терапію за режимом ФС 250/50. Наступні 52 тиж. після проведення рандомізації хв-рі отримували ФС 250/50 (І гр.) або С (ІІ гр.). Загострення захворювання проявлялося нарощуванням клінічних симптомів, характерних для ХОЗЛ, що потребувало призначення антибіотиків, оральних кортикостероїдів та/або госпіталізації. У 797 хв-х І гр. (середній FEV(1) = 0,98 л, 34% від норми) порівняно з пацієнтами ІІ гр. річний рівень середніх і тяжких загострень ХОЗЛ знизився на 30,4% (1,10 та 1,59 у однієї особи на р., відп. р<0,001). Середній рівень загострень, при яких хв-рі потребували лікування оральними кортикостероїдами, зменшився на 34% (р<0,001); річна частота середніх та тяжких загострень, при яких хв-м була потрібна госпіталізація, знизилася на 36% (р=0,043). У пацієнтів, які протягом міс. отримували ФС 250/50, спостерігалося покращання клінічної картини. У подальшому протягом наступних 52 тиж. ця тенденція збереглася, при цьому у хв-х І гр. позитивна динаміка була більш вираженою. Порівняно з хв-ми ІІ гр. у пацієнтів І гр. спостерігалося суттєве статистично достовірне зниження потреби в прийомі альбутеролу, зменшення частоти випадків диспное, нічних пробуджень та істотне покращання якості життя. Частота побічних р-цій в обох гр. істотно не відрізнялася. Кількість випадків пневмонії була більшою в І гр. (7 vs 2%). Таким чином, дослідження показало, що терапевтичний режим ФС 250/50 ефективніше за С зменшує частоту середніх і тяжких загострень

ХОЗЛ, що свідчить про переваги його застосування та дозволяє рекомендувати цю терапію пацієнтам з ХОЗЛ. США, Univ. of Texas Hlth. Sci. Cent. at San Antonio, San Antonio, TX.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

69. Експертно-контрольована система моніторингу пацієнтів з хронічним обструктивним захворюванням легень в загальній практиці: результати кластерного рандомізованого контрольованого дослідження. Van den Bemt L., Schermer T.R., Smeele I.J., et al. An expert-supported monitoring system for patients with chronic obstructive pulmonary disease in general practice: results of a cluster randomised controlled trial //Med.J. Aust.-2009.-Vol.191, N5.-P.249-254.-Англ.Мета роботи – порівняти віддалені результати та ефективність лікування пацієнтів з хронічним обструктивним захворюванням легень (ХОЗЛ) шляхом стандартної терапії та за допомогою системи моніторингу на основі рекомендацій фахівців з респіраторних захворювань для загальних терапевтів. У мультицентрове рандомізоване контрольоване дослідження було включено 200 пацієнтів з ХОЗЛ та поділено на гр. (мін. по 75 хв-х у кожній гр.). Результати лікування пацієнтів з ХОЗЛ, які протягом 6 міс. перебували під спостереженням і отримували рекомендації фахівців з респіраторних хвороб (1 гр.), порівнювали із стандартним лікуванням (2 гр.). Безпосередні результати (І) оцінювали за допомогою респіраторної анкети (CRQ). Віддалені результати (ІІ) оцінювали за такими критеріями: дані CRQ, показники загальної якості

45

життя (Коротка форма 12 та EuroQol-5D). Враховувались також наявність задишки, епізоди загострень та зменшення FEV за 1 с. (FEV(1)). У ході дослідження було детально проаналізовано дані 170 пацієнтів. Динаміка показників CRQ показала, що пацієнти 1 гр. мали додаткові 0,004 бали порівняно з хв-ми, які проходили звичайне лікування (95%ДІ:-0,172−0,180). Істотної різниці між показниками ІІ у хв-х 1 та 2 гр. виявлено не було. Половина хв-х з ХОЛХ, які перебували під спостереженням фахівців з респіраторних захворювань, отримала рекомендації щодо подальшого лікування. 46% загальних терапевтів проводили лікування відп. до даних рекомендацій. Відсоток пацієнтів, які змінили спосіб життя згідно з отриманими рекомендаціями фахівців, був низьким. Дослідження показало, що експертно-контрольована система моніторингу пацієнтів з ХОЗЛ виявилася неефективною. Нідерланди, Radboud Univ. Nijmegen Med. Centre, Nijmegen Dept. of Primary and Community Care, Centre for Family Medicine, Geriatric Care and Publ. Hlth., Nijmegen.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

70. Лікування рефракційної астми за допомогою антитіл проти IL-5: чи можливо це на даний час? Ahmad F., Roman J. Treating refractory asthma with antibodies against IL-5: is it ready for prime time? //Expert Rev. Respir. Med.-2009.-Vol.3, N3.-P.227-230.-Англ.Мета роботи − оцінити ефективність меполізумабу (М) при лікуванні загострень рефрактерної форми астми з еозинофілією. У багатьох хв-х на астму симптоми захворювання виражені помірно або їх вдається

легко контролювати за допомогою регулярної протиастматичної терапії. Разом з тим, у певної гр. пацієнтів, які мають тяжку форму астми, незважаючи на отримувану терапію симптоми носять персистуючий характер і часто виникають загострення. У значного відсотка таких пацієнтів під час аналізу слини виявляють еозинофілію, яка вважається маркером захворювання. Розвиток еозинофілії є однією з ланок патогенезу рефрактерної форми астми, а, отже, і мішенню терапевтичного втручання. У проспективному дослідженні вивчали ефективність М, препарату, що впливає на рівень інтерлейкіну-5 (IL-5), медіатора еозинофілії у пацієнтів з рефрактерною астмою, у яких під час аналізу зразків слини було виявлено еозинофілію. Дослідження показало, що при застосуванні М у хв-х зменшу-ється еозинофілія та частота виникне-ння загострень захворювання. США, Emory Univ. Sch. of Medicine, Div. of Pulmonary, Allergy & Critical Care Medicine, Dept. of Medicine Atlanta, (Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

71. Неінвазивні маркери запалення дихальних шляхів при астмі. Wedes S.H., Khatri S.B., Zhang R., et al. Noninvasive markers of airway inflammation in asthma //Clin.Transl.Sci.-2009.-Vol.2, N2.-P.112-117.-Англ.Запалення дихальних шляхів відіграє значну роль у патогенезі астми. Разом з тим, визначення при астмі кількісних маркерів запалення рідко застосовується в клінічній практиці. Мета роботи – визначити, чи існує кореляція між рівнем неінвазивних маркерів окиснення, що каталізується еозинофілами, маркерів перекисного окиснення ліпідів, кількісного окису

46

азоту та наявністю астми. Учасників дослідження відібрали серед пацієнтів медичних центрів, що брали участь у Severe Asthma Research Programm. Аналізувались дані клінічних і лабораторних обстежень, результати функціональних легеневих тестів, а також рівні таких маркерів: вміст бромотирозину (маркер окиснення, що каталізується еозинофілами) та F(2) – ізопростану (показник перекисного окиснення ліпідів) у сечі (І та ІІ відп.) та кількість закису азоту під час видиху (ІІІ). Було обстежено 57 хв-х на астму та 38 здорових осіб. У пацієнтів з астмою рівні І, ІІ та ІІІ були значно підвищені у порівнянні з контр. гр. (р<0,001). При збільшенні кількості будь-якого з вищезгаданих маркерів вище середнього імовірність наявності астми збільшувалася у 3-6 разів. При зростанні рівнів 2-х або більше маркерів згадана імовірність підвищувалася у 18 разів. Крім того, було виявлено кореляцію між цими маркерами, проявами обструкції легенів та здатністю хв-х реагувати на бронходилятори. Таким чином, за результатами цього пілотного дослідження підвищення в сечі І і ІІ, а також збільшення рівня ІІІ корелює з наявністю астми. США, Case Western Reserve Univ., Cleveland Clinic Lerner College of Medicine Cleveland, Ohio.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

72. Етіологія та результати лікування гострої дихальної недостатності у пацієнтів з ВІЛ. Barbier F., Coquet I., Legriel S., et al. Etiologies and outcome of acute respiratory failure in HIV-infected patients //Intensive Care Med.-2009.-Vol.35, N10.-P.1678-1686.-Англ.Мета роботи − дослідити етіологію та результати лікування гострої дихальної недостатності (ГДН) у

пацієнтів з ВІЛ протягом першого десятиліття від початку застосування комбінованої антиретровірусної терапії (КАРТ). Проведено ретроспективне дослідження 147 ВІЛ-інфікованих пацієнтів, які поступили до відділення інтенсивної терапії з приводу ГДН. У 43 хв-х (29,2%) з ГДН діагностували ВІЛ. Причиною розвитку ГДН були: бактеріальна пневмонія (n=74), пневмоцистна пневмонія (n=52), ін. опортуністичні інфекції (n=19) та неінфекційні легеневі захворювання (n=33). У 33 хв-х було виявлено 2 або більше бактеріальних інфекцій − чинників розвитку ГДН. Розповсюдженість етіологічних чинників розвитку ГДН протягом періоду, що досліджується (10 р.) залишилася незмінною. У 43 пацієнтів, які отримували АРТ, бактеріальна пневмонія спостерігалася частіше, ніж опортуністичні інфекції (р=0,02). 49 пацієнтам була необхідна неінвазивна вентиляція легенів, 42 хв-м − ендотрахеальна інтубація. Госпітальна смертність становила 19,7%. Факторами, які незалежно асоціювалися зі смертністю були: штучна вентиляція легенів (ВР 8,48, р<0,0001), застосування вазопресорів (ВР 4,48; р=0,03), час від госпіталізації до переведення до відділення інтенсивної терапії (ВР 1,05 на д.; р=0,01), кількість чинників, що призвели до розвитку ГДН (ВР 3,19; р=0,02). Показники, що характеризують особливості протікання ВІЛ-інфекції (кількість CD4, вірусне навантаження, тип АРТ) не корелювали зі смертністю. Зроблено висновок, що у добу АРТ бактеріальна та пневмоцистна пневмонія залишаються основними чинниками розвитку ГДН у ВІЛ-інфікованих пацієнтів. При цьому госпітальна виживаність покращилася

47

і більше залежить від ступеня функціональних порушень, ніж від особливостей протікання ВІЛ. Франція, Med. ICU and Infect. Dis. Dept., AP-HP, Hфpital Saint-Louis, Paris.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

73. Імовірність досягнення позитивних змін фармакодинаміки на фоні стандартних та тривалих інфузій антибіотиків при емпіричному лікуванні госпітальної пневмонії у дорослих. Kim A., Kuti J.L., Nicolau D.P. Probability of pharmacodynamic target attainment with standard and prolonged-infusion antibiotic regimens for empiric therapy in adults with hospital-acquired pneumonia //Clin. Ther.-2009.-Vol.31, N11.-P.2765-2778.-Англ.Обираючи емпіричний режим дозування антибіотиків при лікуванні пневмонії, слід враховувати особливості фармакодинаміки препаратів. Мета роботи – порівняти ефективність та особливості фармакодинаміки антибіотиків при емпіричному лікуванні госпітальної пневмонії (ГП). Терапію проводили згідно з клінічними рекомендаціями American Toracic Society та Infectious Diseases Society. Проаналізовано показники фармакодинаміки ертапенему, іміпенему, левофлоксаци-ну, меропенему та піперациліну/тазобактаму у стандартних дозуваннях, а також при застосуванні антипсевдомональних бета-лактамів шляхом 3-год. інфузій. У дослідження було включено 5000 пацієнтів. Визначали ефективність мін. кумулятивної дози (wCFR) відносно кожного з патогенних чинників пневмонії та при кожному з режимів антибіотикотерапії. При пізній пневмонії у хв-х, яким

проводилась штучна вентиляція легенів, показник wCFR визначали повторно відносно зміненого складу патогенної мікрофлори. Оптимальним вважалося значення wCFR>/=90%. При 30-хв. інфузіях антибіотиків wCFR був найвищим (wCFR >/=90%) в разі застосування цефепіму, цефтазидиму та меропенему (цефепім 1 г кожні 8 год. 92,8%; 2 г кожні 8 год., 97,2%; 2 г кожні 12 год., 94,3%; цефлазидим 2 г кожні 8 год., 93.2%; меропенем, 1 г кожні 8 год., 90,9%; 2 г кожні 8 год., 93,9%). При застосуванні іміпінему (500 мг кожні 6 год., 85,5%; 1 г кожні 8 год., 88,1%) та піперациліну/тазобактаму (4,5 г кожні 6 год., 80,5%) wCFR був близьким до оптимального. При інфузіях цефтриаксону, ертапенему та фторхінолонів значення wCFR були найнижчими У пацієнтів з пізньою ГП wCFR був нижчим, ніж у хв-х з ранньою ГП незалежно від режиму лікування. wCFR був оптимальним лише при тривалих 3-год. інфузіях цефтазидиму (94,5%) та меропенему (90,1%) по 2 г препарату кожні 8 год. При застосуванні цефепіму 2 г кожні 8 год. wCFR був оптимальним як при 30-хв., так і при 3-год. інфузіях (93,1 та 95,3% відп.). Зроблено висновок, що при емпіричному лікуванні ГП більшість антипсевдомональних бета-лактамів (цефепім, цефтазидим та меропенем) в стандартних дозуваннях мають оптимальну фармакодинамічну дію, у той час як фармакодинамічний ефект цефтриаксону, ертапенему та фторхінолонів виявився досить низьким. Тому останні з вищезгаданих препаратів не рекомендується призначати в якості монотерапії. При лікуванні пізньої ГП найкращий антибактеріальний ефект забезпечують тривалі інфузії цефепіму, цефтазидиму та меропенему. США, Center for Anti-

48

Infective Res. and Development, Hartford Hosp., Hartford.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

74. Результати лікування пацієнтів з високорезистентною формою туберкульозу: систематичний огляд та метааналіз. Jacobson K.R., Tierney D.B., Jeon C.Y., et al. Treatment Outcomes among Patients with Extensively Drug-Resistant Tuberculosis: Systematic Review and Meta-Analysis //Clin. Infect. Dis.-2010.-Vol.51, N1.-P.6-14.-Англ..Лікування високорезистентної форми туберкульозу (ВР ТБ) – є складною проблемою. Антимікобактеріальні препарати другої лінії є менш ефективними, більш токсичними та значно дорожчими порівняно з препаратами першої лінії. Крім того, при ВР ТБ спостерігається резистентність до більшості сильнодіючих медикаментів 2-ї лінії: як ін’єкційних препаратів, так і фторхінолонів (Ф). Проведено систематичний огляд відповідних досліджень та метааналіз з метою оцінки результатів лікування ВР ТБ, визначення найбільш ефективного режиму терапії вищезазначеної форми захворювання. Узагальнено дані 13 обсерваційних досліджень щодо 560 пацієнтів. У 43,7% хв-х (95%ДІ:32,8-54,5%) результати лікування були позитивними, і терапія вважалась завершеною. Померло 20,8% хв-х (95%ДІ: 14,2-27,3%). Метааналіз на основі моделі випадкових ефектів та мета-регресійний аналіз показали, що у дослідженнях, де більша кількість пацієнтів отримувала Ф останнього покоління, лікування було ефективним у більшого відсотка хв-х. В результаті проведеного метааналізу було отримано перший емпіричний доказ того, що Ф останнього

покоління дозволяють суттєво покращити результати лікування ВР ТБ, навіть у тих випадках, коли тест на чутливість свідчив про резистентність ТБ до даного препарату. Отримані дані дозволяють припустити, що шляхом включення Ф останнього покоління до терапевтичних режимів лікування можна поліпшити результати лікування ВР ТБ. Тому є доцільним проводити подальші систематичні добре організовані клінічні дослідження щодо ефективності цього препарату. США, Massachusetts Gene-ral Hosp., 2Dept. of Epidemiology Div. of Infect. Dis., Boston, Massachusetts.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

75. Роль полімеразної ланцюгової реакції при лікуванні кістково-суг-лобового туберкульозу. Pandey V., Chawla K., Acharya K., et al. The role of polymerase chain reaction in the management of osteoarticular tuberculosis //Int. Orthop.-2009.-Vol.33, N3.-P.801-805.-Англ.На даний час дуже актуальним є питання пошуку ефективного та швидкого методу діагностування кістково-суглобового туберкульозу (КСТ), оскільки чутливість і специфічність традиційних діагностичних методів є невисокою. Мета проспективного дослідження – визначити, чи можна вважати полімеразну ланцюгову р-цію (ПЛР) надійним способом діагностування КСТ. Зразки тканин 74 пацієнтів з підозрою на КСТ дослідили за допомогою ПЛР та патогістологічного аналізу. Результати патогістологічних досліджень було прийнято за «золотий стандарт». Чутливість ПЛР становила 73,07%, а специфічність 93,75% (95%ДІ:62,97-83,17). Позитивна кореляція між

49

результатами патогістологічного аналізу та ПЛР складала 0,693. Чутливість ПЛР у тканинах хребців сягала 90%. Кількість хибно-позитив-них р-цій становила 13,63%. Таким чином, за висновками авторів, традиційні методи діагностики КСТ не визначаються високою чутливістю та специфічністю і потребують багато часу. А ПЛР слід вважати ефективним методом діагностування туберкульозу. В разі позитивної ПЛР рекомендується починати протитуберкульозне лікування, тому що відсоток хибно-позитивних р-цій вкрай малий. Індія, Kasturba Med. College Orthopaedic Surg., Manipal, Udupi.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

76. Ведення пацієнтів з інфекціями, викликаними антибіотико-резис-тентним Streptococcus pneumoniae та застосування пневмококових кон’югованих вакцин. Picazo J.J. Management of antibiotic-resistant Streptococcus pneumoniae infections and the use of pneumococcal conjugate vaccines //Clin.Microbiol.Infect.-2009.-Suppl.3.-Р.4-6.-Англ.Епідеміологія Streptococcus pneumo-niae – головного чинника менінгітів, пневмоній, бактеріємії та отиту середнього вуха у дорослих та діт. змінилася після широкого застосовування семивалентної пневмококової кон’югованої вакцини (PCV7) та антибіотиків широкого спектра дії. В Іспанії, де рівень застосування антибактеріальних

препаратів є високим, значний відсоток антибіотико-резистентних штамів. Так, за період 2001-2003 рр. частота виділення пеніцилін-резистентних штамів пневмококів та штамів з проміжною чутливістю становила 9,2 та 26,4% відп. У діт. віком ≤4 р. ці показники були вищими: частка пеніцилін-резистентних штамів пневмококів або пневмококів з проміжною чутливістю складала 52,3%. Найвищу резистентність до пеніциліну мав 14 серотип пневмокока (69%). Частота його виділення становила 9%. Після застосування PCV7 в Мадриді серед штамів Streptococcus pneumoniae їх було виділено у діт. віком <15 з 21 стаціонару. Серотип пневмокока, що містився у вакцині, було виявлено лише у 8%. Не було зафіксовано жодного епізоду, коли вакцинація виявилася неефективною. Відсоток пеніцилін-резистентних та еритроміцин-резистентних штамів був низьким. Найважливішим серед мультирезистентних штамів визнано штам 19А. За даними останніх документів ВООЗ щодо імунізації діт., відсоток антибіотико-резистентних штамів пневмококів збільшується. В Іспанії після проведення вакцинації PCV7 вищезгаданий показник почав зменшуватися. Отримані результати потребують перевірки в ході подальших глобальних досліджень. Іспанія, Clin. Microbiol., Hosp. Clinico San Carlos, Madrid.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

50

616.33/34ГАСТРОЕНТЕРОЛОГІЯ

77. Ведення хворих з синдромом подразненого кишечнику. Ford A.C. Management of irritable bowel syndrome //Minerva Gastroenterol. Dietol.-2009.-Vol.55, N3.-P.273-287.-Англ.Синдром подразненого кишечнику (СПК) – функціональне захворювання шлунково-кишкового тракту, що характеризується болем у черевній порожнині та змінами моторної функції і функціональними розладами роботи кишечнику. Етіологія захворювання лишається невідомою, при цьому наявність одного етіологічного фактора вважається малоймовірним. На СПК страждає близько 5-20% населення, що вимагає суттєвого підвищення витрат на охорону здоров’я. Згідно з клінічними рекомендаціями нового типу діагноз СПК може бути встановлений у разі виявлення у хв-х характерних симптомів захворювання. При цьому нема потреби проводити додаткові обстеження для виключення наявності у пацієнта органічних хвороб, оскільки результати таких досліджень мають низьку діагностичну цінність і рідко стають підставою для перегляду діагнозу. Разом з тим, останні систематичні огляди та метааналіз показали, що серологічні дослідження при наявності стійкого проносу мають важливе діагностичне значення. Хоча нової ефективної терапії СПК, якою можна було б замінити стандартну, до теперішнього часу не знайдено. Проте за даними ряду систематичних оглядів, метааналізів та монографій щодо лікування СПК, спазмолітичні препарати, антидепресанти, психотерапія, антагоністи 5-HT3 та 5- HT4, а також пробіотики є ефективнішими за плацебо. Пацієнтам з СПК, у яких серед клінічних проявів

превалюють такі симптоми, як діарея або запор рекомендується призначати відп. препарати проти діареї або запору (напр., любіпростон). Великобританія, St. James’s Univ. Hosp., Dept. of Academic Medicine, Leeds.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

78. Термін розвитку та прояви інфекцій при гострому панкреатиті. Besselink M.G., Van Santvoort H.C., Boermeester M.A., et all. Timing and impact of infections in acute pancreatitis //Br.J.Surg.-2009.-Vol.96, N3.-Р.267-273(7).-Англ.Доведено, що інфекційний некроз часто стає причиною смерті при гострому панкреатиті (ГП), проте значення наявності бактеріємії та пневмонії у таких хв-х вивчено менше. Проведено когортне дослідження щодо 731 пацієнта з первинним гострим панкреатитом та рандомізоване контрольоване дослідження (загальна кількість хв-х 296) щодо ефективності пробіотиків при лікуванні тяжкої форми панкреатиту. Фіксували термін розвитку бактеріємії, пневмонії, інфекційного панкреонекрозу (ІПН), персистуючої органної недостатності та час смерті. У 173 пацієнтів з 3 по 20 д. (на 8 д. в середньому) після госпіталізації виявили первинну інфекцію (ІПН − в середньому на 26 д., бактеріємію/пневмонію − на 7). Помер 61 пацієнт, 80% з них мали різні прояви інфекції. У 154 пацієнтів було виявлено паренхіматозний некроз підшлункової залози та бактеріємію, які асоціювалися з підвищеним ризиком виникнення ІПН (65 проти 37,9%; р=0,002). У 98 хв-х з

51

ІПН наявність бактеріємії асоціювалася з більш високим рівнем смертності (40 проти 16%; р=0,014). а результатами багатоваріантного аналізу, персистуюча органна недостатність (ВР 18,0), бактеріємії (ВР 3,4) та вік (ВР 1,1) асоціювалися з підвищеним ризиком смертності. Зроблено висновок, що інфекції є поширеним раннім ускладненням гострого панкреатиту, наявність якого істотно впливає на рівень смертності. Особливо це стосується бактеріємій. Рекомендується якомога раніше проводити відп. профілактичні заходи для попередження розвитку інфекції. Нідерланди, Univ. Med. Cen., Dept. of Surg., Utrecht.(Першоджер. на сайті http:/ www.ingentaconnect.com)

79. Розповсюдженість Helicobacter pylori у пацієнтів з цирозом печінки ускладненим печінковою енцефалопатією. Sгndulache L., Stanciu C. Prevalence of Helicobacter pylori in liver cirrhosis complicated with hepatic encephalopathy //Rev. Med. Chir. Soc. Med. Nat. Iasi.-2009.-Vol.113, N4.-P.1056-1060.-Англ.Печінкова енцефалопатія (ПЕ) – ускладнення, яке часто спостерігається у хв-х з цирозом печінки. Ключову роль у патогенезі ПЕ відіграє аміак. Діяльність Helicobacter pylori сприяє збільшенню кількості аміаку у шлунку пацієнтів з цирозом і може стати одним з провокуючих факторів розвитку гіперамоніємії у такої категорії хв-х. Дані наукової літератури щодо цього питання суперечливі. Мета дослідження − оцінити ступінь інфікування Helicobacter pylori у пацієнтів з цирозом печінки та ПЕ. Рівень інфікування Helicobacter pylori у пацієнтів з цирозом, які мали та не мали ПЕ суттєво не відрізнявся (51,61

vs 48,39%). Не було істотних відмінностей клінічних та біологічних показників у пацієнтів з негативними та позитивними результатами аналізу на наявність Helicobacter pylori. Зроблено висновок, що ступінь інфікування Helicobacter pylori у пацієнтів з цирозом, ускладненим ПЕ та за її відсутності істотно не відрізняється. Таким чином, Helicobacter pylori не можна вважати незалежним фактором ризику розвитку ПЕ у пацієнтів з цирозом. Румунія, Institutul de Gastroenterologie si Hepatologie Iaєi, Facultatea de Medicinг, Universitatea de Medicinг si Farmacie «Gr.T. Popa».(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

80. Консервативне лікування гострого холециститу: клінічні та радіографічні прогностичні фактори неефективності лікування. Barak O., Elazary R., Appelbaum L. Conservative treatment for acute cholecystitis: clinical and radiographic predictors of failure //Isr. Med. Assoc. J.-2009.-Vol.11, N12.-P.739-743.-Англ.При лікуванні калькульозного холециститу застосовують ранню холецистектомію або консервативну терапію. Остання передбачає в/в введення антибіотиків та проведення холецистектомії за кілька тиж. після зняття нападу. Черезшкірний дренаж застосовують, якщо консервативне лікування виявилося неефективним або як органозберігаючу маніпуляцію у пацієнтів, які належать до гр. високого ризику. Мета дослідження – визначити клінічні та радіографічні прогностичні фактори неефективності консервативного лікування. Проведено проспективний аналіз даних щодо пацієнтів, яких було госпіталізовано з приводу гострого холециститу. Порівнювали дані щодо

52

пацієнтів з гострим холециститом, консервативне лікування яких було ефективним та хв-х, яким була необхідна черезшкірна холецистостомія (ЧХ). Предиктори неефективності консервативного лікування визначали за результатами логістичного регресійного аналізу. У дослідження було включено 103 пацієнти з гострим холециститом (середній вік − 60 р.). З них 27 хв-х (26,2%) потребували ЧХ. Такі фактори, як вік більше 70 р., діабет, підвищений рівень лейкоцитів, тахікардія (>100 ударів/хв.) та розтягнення жовчного міхура (поперековий діаметр >5 см) частіше спостерігалися у пацієнтів, яким була потрібна ЧХ (р<0,001). Рівень лейкоцитів через перші 48 год. був вищим у гр. хв-х, які потребували ЧХ. За результатами багатоваріантного аналізу, вік більше 70 р. (ВР 3,6), діабет (ВР 9,4), тахікардія при госпіталізації (ВР 5,6) та розтягнення жовчного міхура (ВР 8,5) − є прогностичними факторами, що вказують на необхідність проведення холецистостомії (р<0,001). Вік понад 70 р. (ВР 5,2) та кількість лейкоцитів ≥15 000 (ВР 13,7) через 24-48 год. від початку терапії слід вважати предикторами неефективності консервативного лікування (р<0,001). Такі пацієнти є потенційними претендентами на проведення ранньої холецистостомії. Стійке підвищення рівня лейкоцитів (>15,000) вказує на рефрактерність захворювання до консервативної терапії, що слід враховувати при визначенні тактики лікування пацієнтів похилого віку з гострим холециститом. Ізраїль, Hadassah-Hebrew Univ. Med. Cent., Dept. of General Surg., Jerusalem.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

81. Аналіз шлунково-кишкових симптомів диспепсії невизначеної етіології при синдромі подразненого кишечнику. Hori K., Matsumoto T., Miwa H. Analysis of the gastrointestinal symptoms of uninvestigated dyspepsia and irritable bowel syndrome //Gut. Liver.-2009.-Vol.3, N3.-P.192-196.-Англ.Спираючись на дані епідеміологічних досліджень, вчені припускають, що існує зв’язок між функціональною диспепсією (ФД) та синдромом подразненого кишечнику (СПК). Мета роботи – дослідити подібні гастроінтестинальні симптоми при ФД та СПК. За допомогою анкети 186 студентів перевірили на наявність диспепсії невизначеної етіології (ДНЕ) (ФД при відсутності даних ендоскопічних досліджень та СПК). Гастроінтестинальні симптоми вимірювали за допомогою анкети гастроінтестинальних симптомів (Gastrointestinal Symptom Rating Scale − GSRS). Обидві анкети заповнив 181 студент (98 з них – чол., середній вік 24,6 р.). ДНЕ, СПК або ДНЕ+СПК було виявлено у 12 (6,7%), 40 (22,1%) та 8 (4,4%) осіб відп. Спостерігалась значна кореляція НД+СПК (66,7% СПК при НД, 20,0% НД при СПК). Частота симптомів рефлюксу згідно з GSRS у осіб з НД та СПК була значно вищою, ніж у осіб, які не мали зазначеної патології. У 16 (8,8%) учасників дослідження було виявлено ознаки гастроезофагеального рефлюксу (ГЕР), симптоми якого проявлялися щотижня у вигляді помірно вираженої печії та/або відрижки кислотою. Серед пацієнтів з ГЕР розповсюдженість СПК була значно більшою порівняно з особами, які не мали цього захворювання (50,0 vs 19,4%). За висновками авторів, наявність кореляції між НД та СПК, а також між ГЕР та СПК може свідчити

53

про подібність патоморфологічних механізмів розвитку згаданих гастроінтестинальних порушень. Японія, Hyogo College of Medicine, Dept. of Endoscopic Center , Nishinomiya.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

82. Протиамебні препарати при лікуванні амебного коліту. Gonzales M.L., Dans L.F., Martinez E.G. Antiamoebic drugs for treating amoebic colitis //Cochrane Database Syst. Rev.-2009.-Vol.15, N2.-CD006085.-Англ.Амебіаз (збудник − Entamoeba histolytica) набув значного поширення в країнах, що розвиваються. В цих країнах тяжка форма цієї хвороби є причиною смерті близько 100000 осіб на р. Для зменшення тяжкості захворювання, запобігання розвитку ускладнень та трансмісії, розповсюдження інфекції поза кишково-шлунковим трактом необхідна адекватна терапія. Мета дослідження – оцінити ефективність протиамебних препаратів при лікуванні амебного коліту. Оцінку проводили на основі узагальнення даних рандомізованих контрольованих досліджень, в яких ефективність лікування амебного коліту у дорослих та діт. із застосуванням протиамебних препаратів окремо або в комбінації порівнювали з результатами застосування плацебо або ін. протиамебних препаратів. Оцінювали кількість випадків відсутності протипаразитарного ефекту та клінічної відповіді на лікування, частоту виникнення рецидивів захворювання та негативних явищ, пов`язаних з лікуванням. За допомогою субгрупового аналізу визначили статистичну гетерогенність та її імовірні джерела. Критеріям

відповідало 37 досліджень, у які було включено 4487 пацієнтів. Лише в 1 сліпому дослідженні було використано адекватні методи рандомізації та проаналізовано дані щодо всіх осіб, які пройшли рандомізацію. Аналіз калу на антиген до E. Histolytica проводили в 1 дослідженні. За результатами 8 досліджень, у які було включено 477 учасників, в гр. хв-х, які отримували тінідазол (Т) порівняно з пацієнтами, які приймали метронідазол (М), кількість випадків відсутності клінічної відповіді на лікування була меншою (СР 0,28, 95%ДІ:0,15-0,51), так само, як і число негативних побічних явищ. За даними 3 досліджень, що включали 720 хв-х, серед пацієнтів, які отримували комбіновану терапію було зафіксовано менше випадків відсутності протипаразитарного ефекту, порівняно з хв-ми, які отримували М (СР 0,36, 95%ДI:0,15-0,86). Зроблено висновок, що Т відрізняється вищою клінічною ефективністю, ніж М та асоціюється з меншою кількістю побічних ефектів. Комбінована терапія має кращу протипаразитарну дію, ніж М. Проте існують сумніви щодо достовірності даних висновків, оскільки вони ґрунтуються на даних досліджень з невисоким методологічним рівнем. Для вирішення питання необхідні подальші добре організовані дослідження. В країнах з широкою розповсюдженістю бактеріальних та паразитарних інфекцій пацієнтам необхідно проводити лабораторну діагностику для виявлення та ідентифікації E. Histolytica. Філіппіни, Univ. of the Philippines, College of Medicine-Philippine General Hosp. Dept. of Pediatrics, Manila. (Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

54

83. Ефективність азатіоприну та меркаптопурину при лікуванні виразкового коліту: метааналіз. Gis-bert J.P., Linares P.M., Mc. Nicholl A.G., et all. Meta-analysis: the efficacy of azathioprine and mercaptopurine in ulcerative colitis //Aliment Pharmacol. Ther.-2009.-Vol.30, N2.-P.126-137.-Англ.Терапія із застосуванням тіопуринів є досить ефективною при лікуванні хвороби Крона, проте остаточно не доведено, чи є вона так само дієвою при виразковому коліті. Мета роботи − перевірити ефективність азатіоприну (А) та меркаптопурину (М) при лікуванні виразкового коліту, провести метааналіз рандомізованих клінічних досліджень, в яких оцініти ефективність А та М щодо досягнення та/або підтримки ремісії у пацієнтів з виразковим колітом. У метааналіз включали дані рандомізованих контрольованих досліджень, в яких порівнювалась ефективність А /М та плацебо/5-ариносаліцилат. За узагальненими даними проведено 30 неконтрольованих досліджень (загальна кількість хв-х − 1632). У пацієнтів, які отримували А/М, в 65% випадків була досягнута ремісія. У 76% хв-х зазначена терапія дозволила ефективно підтримувати ремісію. До метааналізу включено дані 7 контрольованих досліджень. У 4 дослідженнях оцінювали ефективність А/М щодо досягнення пацієнтами ремісії: з 89 хв-х, які отримували А/М, ремісії було досягнуто у 73% випадках vs 64% в контр. гр. (ВР=1,59; 95%ДI:0,59-4,29). У 6 дослідженнях оцінювали ефективність А/М щодо підтримки ремісії. З 124 хв-х, які отримували ці препарати, підтримуюча терапія виявилася ефективною у 60% осіб vs 37% в контр. гр. (ВР=2,56; 95%ДI:1,51-4,34).

При порівнянні А/М та плацебо ВР дорівнював 2,59 (95%ДI:1,26-5,3), зменшення абсолютного ризику становило 23%, Показник number-needed-to-treat (NNT) для попередження розвитку рецидиву дорівнював 5. Зроблено висновок, що терапія із застосуванням тіопуринів (А/М) дозволяє ефективніше за плацебо попереджати виникнення рецидивів у пацієнтів з виразковим колітом. При цьому NNT дорівнює 5, а зниження абсолютного ризику – 23%. Іспанія, Hosp. Universitario de la Princesa, Gastroenterology Unit, Madrid.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

84. Оцінка значення співіснування Helicobacter pylori та Candida fungi у пацієнтів з хворобами верхнього відділу шлунково-кишкового тракту. Karczewska E., Wojtas I., Sito E., et al. Assessment of co-existence of Helicobacter pylori and Candida fungi in diseases of the upper gastrointestinal tract //J. Physiol. Pharmacol.-2009.-Vol.60.-Suppl.6.-P.33-39.-Англ.У 27 (17%) пацієнтів на слизовій шлунка було виявлено Candida spp. У 18 (11%) з них виявили також H. Pylori. Автори ставили за мету проаналізувати, чи існує зв’язок між колонізацією H. Pylori та/або Candida та деякими захворюваннями шлунково-кишкового тракту: невиразкова диспепсія (НД), шлункова виразка, виразка дванадцятипалої кишки. Виявлено зв’язок між наявністю спільної колонізації H. Pylori та Candida та виразкою шлунка, що дозволило зробити припущення про синергізм означених мікроорганізмів у патогенезі хвороби. Разом з тим, кількісний аналіз показав, що ізольоване заселення слизової шлунка Candida spp. не відіграє істотної ролі в

55

патогенезі вищезгаданих хвороб, якщо ступінь колонізації епітелію не є занадто високим (<10(3) CFU/ml). Генетичний аналіз 57 штамів H. Pylori, виділених зі слизової шлунка дозволив за допомогою полімеразної ланцюгової р-ції визначити такі генотипи штамів: ген cagA та алелі гена vacA − m1, m2, s1, s2. У пацієнтів, які були інфіковані штамами H. Pylori cagA+, vacA s1 ризик захворювання на пептичну виразку був вищим порівняно з хв-ми, у яких було виявлено штами cagA-, vacA s2. У пацієнтів з НД кореляція з алелями m2 становила p<0,001. Зроблено висновок, що пацієнти з НД, інфіковані штамами H. Pylori cagA+, vacA s1, належать до гр. підвищеного ризику щодо захворюваності на пептичну виразку. Польща, Jagiellonian Univ. Med. College, Dept. of Pharmac. Microbiology, Cracow.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

85. Порівняння ефективності азитроміцину та метронідазолу при застосуванні чотирикомпонентних терапевтичних режимів для ерадикації H. Pylori при диспепсії. Agah S., Shazad B., Abbaszadeh B. Comparison of azithromycin and metronidazole in a quadruple-therapy regimen for Helicobacter pylori eradication in dyspepsia //Saudi J. Gastroenterol.-2009.-Vol.15, N4.-P.225-228.-Англ.H. Pylori відіграє важливу роль в патогенезі хронічного гастриту, виразковій хворобі шлунка та пухлин шлунка, що обумовлює необхідність визначення ефективного режиму для ерадикації H. Pylori. Мета дослідження – порівняти два чотирикомпонентні режими лікування H. Pylori − на основі азитроміцину та

метронідазолу у пацієнтів з диспепсією. У ході подвійно-сліпого рандомізованого дослідження проаналізовано дані щодо 60 пацієнтів з диспепсією (віком 15-70 р.), у яких шляхом гастроінтестинальної ендоскопії та швидкого уреазного тесту (ШУТ) було виявлено H. Pylori. Протягом 2 тиж. пацієнти отримували метронідазол 500 мг 2 рази на д., амоксилін 1 г 2 рази/д., омепразол 20 мг 2 рази/д. та вісмут 240 мг 2 рази/д. (1 гр., n=30) або азитроміцин 500 мг раз на д. протягом тиж. та амоксілін 1 г 2 рази/д., омепразол 20 мг 2 рази/д. та вісмут 240 мг 2 рази/д. протягом 2 тиж. (2 гр., n=30). Успішність лікуван-ня оцінювали за допомогою ШУТ за 2 міс. після завершення терапії. Лікува-ння було успішним у 68% пацієнтів 1 гр. та у 69% хв-х 2 гр. (р=0,939). Зроблено висновок, що за ефективністю досліджувані режими лікування істотно не відрізняються. Іран, Iran Univ. of Med. Sci., Depts. of Liver and Gastrointestinal Res., Infect. Dis. Res., Tehran.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

86. Механізми процесів порушення випорожнення шлунка при хронічному та гострому запаленні дистального відділу шлунково-кишкового тракту. Keller J., Beglinger C., Holst J.J., et al. Mechanisms of gastric emptying disturbances in chronic and acute inflammation of the distal gastrointes-tinal tract //Am. J. Physiol. Gastrointest. Liver Physiol.-2009.-Vol.297, N5.-P.G861-868.-Англ.Достеменно невідомо, чому у пацієнтів із запаленням дистального відділу кишечнику спостерігаються симптоми функціональних розладів верхніх відділів шлунково-кишкового тракту, зокрема порушення

56

випорожнення шлунка (ВШ). Мета дослідження – визначити механізми порушень моторики шлунка у вищевказаної гр. пацієнтів. У 13 здорових осіб, 13 пацієнтів з хворобою Крона (ХК), у 10 хв-х з виразковим колітом (ВК) та у 7 з дивертикулітом було проведено стандартний дихальний тест на ВШ з визначенням 13 (С)-октанової к-ти. Учасникам дослідження періодично вимірювали глюкозу плазми крові, холецистокінін, пептид YY, глюкагон-подібний пептид-1 (ГПП-1) та визначали кореляцію отриманих даних з параметрами ВШ. Результати оцінювали з урахуванням стандартної похибки – СП (±СП). Порівняно зі здоровими особами, у пацієнтів з ХК показник швидкості ВШ (Т 1/2) був на 50% меншим СП (115±55 vs 182±95 хв., р=0,037). 6 хв-х з ХК, 2 − з дивертикулітом та 2 з виразковим колітом мали патологічний T (>200 хв.). Глюкоза плазми крові після прийому їжі була підвищеною у всіх пацієнтів, але найвищий її рівень спостерігався у хв-х з дивертикулітом. Цей показник корелював з Т (r=0,90, р=0,006). У пацієнтів з ХК холецистокінін після прийому їжі був втричі вищим, ніж у здорових осіб (6,5±6,7 vs 2,1±0,6 pmol/l, р=0,027), що корелювало з Т (r=0,60, р=0,041). Порівняно зі здоровими особами у хв-х з ВК рівень ГПП-1 був підвищений (25,1±5,2 vs 33,5±13,0 pmol/l, р=0,046), а у пацієнтів з дивертикулітом, навпаки, істотно знижений (9,6±5,2 pmol/l, р<0,0001). Зроблено висновок, що у хв-х з ХК, ВК та дивертикулітом спостерігається затримка ВШ. Порушення ВШ найбільше виражено при ХК, що до певної міри пов’язано з надлишковим виділенням холецистокініну. При дивертикуліті існує патофізіологічний зв’язок між підвищеним рівнем ГПП-1,

гіперглікемією після приймання їжі та уповільненням ВШ. Отримані результати потребують перевірки в ході подальших більш масштабних досліджень. Німеччина, Israelitic Hosp., Hamburg.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

87. Кількість вживання алкоголю, кровотеча з верхніх відділів кишечнику, гостра ниркова недостатність та печінкова енцефалопатія як фактори ризику у пацієнтів з алкогольним гепатитом. Higuera-de la Tijera M., Pйrez-Hernбndez J., Servнn-Caamaсo A., et al. The amount of alcohol intake, upper gastrointestinal bleeding, acute renal failure and hepatic encephalopathy as the risk factors implied in the increase of the of patients with alcoholic hepatitis //Rev. Gastroenterol. Mex.-2009.-Vol.74, N4.-P.306-313.-Англ.Гостра ниркова недостатність (ГНН) погіршує прогноз пацієнтів з алкогольним гепатитом (АГ). Ін. фактори, такі як вживання алкоголю, кровотечі у верхньому відділі кишечнику (КВВК) та печінкова енцефалопатія (ПЕ) на даний час не вважаються важливими прогностичними факторами. Мета роботи – оцінити, чи кількість вживання алкоголю, наявність КВВК, НН та/або ПЕ асоціюється з високою смертністю пацієнтів з АГ. У дослідження було включено 71 пацієнта з діагнозом АГ. Фіксували демографічні дані, результати лабораторних досліджень, ускладнення та рівень смертності. Порівнювали дані щодо тих пацієнтів, які залишилися живі (1 гр.) і тих, які померли (2 гр.). Середня кількість вживання алкоголю учасниками дослідження становила 187,7 г/д., і була вищою у чол. (190,8 vs 169 г/д.,

57

p=0,02) та у хв-х з ГНН (219,6 vs 144,1 г/д., p=0,001). Індекс Маддрея був вищим у пацієнтів 2 гр. (111,4 vs 52,9, p=0,02). За шкалами MELD та Глазго досліджувані показники істотно не відрізнялися в обох гр. ГНН була єдиним ускладненням, що асоціювалося з підвищеним ризиком смертності (ВР= 6,7, p=0,02). Окремо КВВК та ПЕ істотно не асоціювалися зі смертністю, але при наявності 2-х з 3-х ускладнень ризик смертності суттєво зростав: ГНН та ПЕ (ВР=8,9, p=0,001); ПЕ та КВВК (ВР=6,7, p=0,01) та ГНН + КВВК + ПЕ (ВР=10, p=0,001). Зроблено висновок, що кількість вживання алкоголю асоціюється з розвитком ГНН, що є найбільшим фактором ризику смерті. Наявність 2 з 3 вищезгаданих ускладнень також істотно підвищує ризик смертності. Мексика, Hosp. General de Mйxico OD, Servicio de Gastroenterologнa.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

88. Порівняння результатів панкреатодуоденоектомії та органозберігаючої резекції головки підшлункової залози при лікуванні гострого панкреатиту. McClaine R.J, Lowy A.M., Matthews J.B., et al. A comparison of pancreaticoduodenectomy and duodenum-preserving head resection for the treatment of chronic pancreatitis //HPB (Oxford).-2009.-Vol.11, N8.-P.677-683.-Англ.Згідно з результатами європейських проспективних досліджень щодо зменшення больового синдрому та покращання якості життя пацієнтів ефективність органозберігаючої резекції головки підшлункової залози (ОРПЗ) та панкреатодуоденоектомії (ПД) істотно не відрізнялися. Разом з тим, рівень смертності після ОРПЗ був значно меншим. У дослідження

було включено 81 пацієнта з хронічним панкреатитом тривалістю більше 5 р. З метою зменшення больового синдрому 59 пацієнтам провели ПД за Уіплом та 22 хв-м – ОРПЗ. Висхідні дані щодо пацієнтів, яким було виконано вищевказані типи хірургічних вручань, істотно не відрізнялися. Якість життя пацієнтів оцінювали на основі European Organization for Research and Treatment of Cancer (EORTC) анкети якості життя (QLQ-C30) та модуля (QLQ-PAN26). Тривалість операції Уіпла становила 360 vs 245 хв. при проведенні ОРПЗ. Термін перебування в стаціонарі дорівнював 12,0 vs 9,5 д. відп. Втрата крові становила 535 vs 214 мл відп. (р<0,05). Смертність та захворюваність за перші 30 діб, післяопераційне зменшення больового синдрому та якість життя пацієнтів обох гр. істотно не відрізнялися. За висновками авторів, ефективність ОРПЗ та ПД щодо зменшення больового синдрому та покращання якості життя пацієнтів з хронічним панкреатитом істотно не відрізняється. Проте при ОРПЗ крововтрата під час втручань та термін перебування в стаціонарі є меншими. США, Univ. of Cincinnati Med. Cent. Dept. of Surgery, Cincinnati.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

89. Ініціальні стратегії ведення хворих з диспепсією. Delaney B., Ford A.C, Forman D., et al. Initial management strategies for dyspepsia //Cochrane Database Syst. Rev.-2009.-Vol.7, N4.-CD001961.-Англ.У роботі розглянуто стратегії ведення хв-х на диспепсію, що включають ініціальні обстеження та емпіричне лікування. Симптомами диспепсії є епігастральний біль та печія. Мета

58

дослідження – оцінити ефективність, переносимість та на основі метааналізу економічну доцільність таких стратегій ведення хв-х з диспепсією: а) ініціальна фармакотерапія, в разі її неефективності – ендоскопія; б) рання ендоскопія; в) тести на виявлення H. Pylori та ендоскопія, в тих випадках, коли тести виявилися позитивними; г) терапія, спрямована на ерадикацію H. Pylori з або без проведення вищезгаданих тестів. Проаналізовано та узагальнено дані 27 рандомізованих контрольованих досліджень щодо результатів ведення пацієнтів з диспепсією у відділеннях невідкладної допомоги. Оцінювали ступінь вираження диспепсичних симптомів, якість життя хв-х та витрати на лікувально-діагностичні заходи, зокрема аналіз ефективності витрат на кожного пацієнта. Порівнювали: ефективність інгібіторів протонної помпи (ІПП) з антацидами (3 дослідження) або з антагоністами Н2-гістамінових рецепторів (Н2ГРА) (3 дослідження), тест на наявність H. Pylori (стратегія «б») зі стандартною терапією (3 дослідження), а також результативність застосування ін. вищезгаданих стратегій За результатами досліджень, ІПП виявилися значно ефективнішими за антациди та Н2ГРА (ВР 0,72, 95%ДI:0,64-0,80 та ВР 0,63, 95%ДI:0,47-0,85 відп.). Дані щодо порівняння ефективності ін. препаратів були відсутні або неінформативні. Рання ендоскопія (варіант «б») порівняно з тестом на виявлення H. Pylori та заходами щодо його ерадикації (стратегії «в» та «г») асоціювалася з незначним зниженням ризику повторного виникнення диспепсичних симптомів (СР 0,75, 95%ДI:0,58-0,96). Проте такий алгоритм виявився економічно

невигідним (вартість додаткової ендоскопії 401$ (95%ДІ:$328-474). Стратегія проведення тестів на виявлення H. Pylori з подальшою його ерадикацією виявилася більш ефективною, ніж терапевтичні заходи, спрямовані на пригнічення секреції к-ти (ВР 0,59, 95%ДІ:0,42-0,83). Згідно з отриманими результатами, ІПП є ефективними засобами лікування диспепсії. Разом з тим, автори підкреслюють, що в це дослідження не було включено дані щодо пацієнтів з гастроезофагеальним рефлюксом, тому висновки щодо ефективності ІПП та Н2ГРА при лікуванні диспепсії не є остаточними. Рання ендоскопія та тести на наявність H. Pylori в деяких випадках можуть бути досить ефективними, проте як складові стандартної стратегії лікування вони є економічно невигідними. Великобританія, King’s College London, Div. of Hlth. and Soc. Care Res., London.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

90. Arbaclofen placarbil зменшує постпрандіальний рефлюкс у пацієнтів з гастроезофагеальним рефлюксом. Gerson L.B., Huff F.J., Hila A., et al. Arbaclofen placarbil decreases postprandial reflux in patients with gastroesophageal reflux disease //Am. J. Gastroenterol.-2010.-Vol.105, N6.-P.1266-1275.-Aнгл.Arbaclofen placarbil (АР), раніше відомий як XP19986, – препарат, що наразі проходить клінічні випробування. АР містить активний R-ізомер баклофену, гамма-аміномасляну к-ту, яка є інгібітором рефлюксу. Мета дослідження − оцінити ефективність та безпечність АР щодо зменшення кількості постпрандіальних епізодів рефлюксу у пацієнтів з гастроезофагеальним

59

рефлюксом (ГЕР). Проведено мультицентрове рандомізоване подвійно-сліпе перехресне дослідження, в ході якого порівнювалась ефективність АР та плацебо. Пацієнти отримували АР в разовій дозі 10, 20, 40 та 60 мг або плацебо. У дослідження було включено 50 хв-х, у яких щонайменше тричі на тиж. спостерігалися симптоми ГЕР та/або близько 20 епізодів рефлюксу за результатами моніторингу рН протягом 2 год. Кожні 3-7 д. пацієнти одноразово приймали вищезгадані дози АР або плацебо. За 2 та 6 год. після цього хв-рі отримували їжу з високим вмістом жиру. У наступні 12 год. у них фіксували кількість епізодів рефлюксу, що і вважалось критерієм ефективності. Узагальнено дані щодо ефективності лікування 44 пацієнтів, котрі отримували як АР, так і плацебо, та у яких було отримано достовірні дані при проведенні моніторингу рН. У всіх пацієнтів після застосування АР, незалежно від дози, спостерігалося значне зменшення кількості епізодів рефлюксу протягом 12 год. після прийому препарату (р=0,01). Середня кількість епізодів рефлюксу за 12 год. становила 50,5 (стандартна похибка [СП] 27,2) і була на 10,4 (СП 23,9) або на 17% меншою, ніж при прийомі плацебо 60,9 (СП 35,3). Тривалість асоційованої з рефлюксом печії, була меншою після прийому АР. Найкращий ефект спостерігався при прийомі АР в дозі 60 мг. При застосуванні АР у всіх дозах, що досліджувалися, його переносимість була доброю. Зроблено висновок, що АР характеризується доброю переносимістю та дозволяє зменшити кількість епізодів рефлюксу, а також частоту та інтенсивність асоційованих з ним клінічних симптомів у пацієнтів з

ГЕР. США, Stanford Univ. Sch. of Med., Div. of Gastroenterol. and Hepatol. Stanford.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

91. Ефективність режимів, спрямованих на ерадикацію Helicobacter pylori з та без включення вітаміну С. Zojaji H., Talaie R., Mirsattari D., et al. The efficacy of Helicobacter pylori eradication regimen with and without vitamin C supplementation //Digestive and Liver Disease.-2009.-Vol.41, Issue 9.-Р.644-647.-Англ.За результатами попередніх досліджень наявність вітаміну С (ВС) у шлунковому соку або в системі «in vitro» призводить до гальмування росту Helicobacter pylori (НР). У дослідженні було поставлено за мету визначити, чи впливає на ефективність лікування включення ВС до терапевтичних режимів, спрямованих на ерадикацію НР. У дослідження було включено 312 хв-х, яких шляхом рандомізації розподілили на 2 гр. Пацієнти гр. А (n=162) отримували амоксицилін 1 гр., метронідазол 500 мг 2 рази/д., препарат вісмуту 240 мг 2 рази/д. та омепразол 40 мг, розподілений на 2 дози. Хв-м гр. Б (n=150) призначали аналогічні препарати в комбінації з ВС в дозі 500 мг щоденно. Тривалість лікування становила 2 тиж. Контрольні обстеження проводились через 4 тиж. після закінчення терапії. Узагальнено дані щодо 140 хв-х гр. А та 141 хв-го гр. Б. За результатами статистичного аналізу типу «intention-to-treat» позитивну відповідь на терапію (негативний уреазний дихальний тест) було зафіксовано у 48,8% хв-х гр. А та у 78% хв-х гр. Б (р<0,0001). Зроблено висновок, що включення ВС до вищезгаданих

60

терапевтичних режимів значно підвищує рівень ерадикації НР. Іран, Shahid Beheshti Univ. of Med. Sci. Res. Center for Gastroenterol. and Liver Dis., Tehran.(Першоджер. на сайті http:/ www.ncbi.nlm.nih.gov)

92. Ефективність терапії будесонідом на ранньому етапі лікування у дорослих пацієнтів з целіакією та синдромом мальабсорбції: in vivo/in vitro пілотне дослідження. CIACCI C., MAIURI L., RUSSO I., et al. Efficacy of budesonide therapy in the early phase of treatment of adult coeliac disease patients with malabsorption: an in vivo/in vitro pilot study //CLIN. EXP. PHARMACOL. PHYSIOL.-2009.-Vol.36, N12.-P.1170-1176.-Англ.Будесонід (БД) – це кортикостероїд тривалої дії, що має локальний протизапальний ефект. Целіакія – генетичне аутоімунне захворювання, в основі якого лежить непереносимість пацієнтами білка глютену, і яке характеризується порушенням всмоктування поживних речовин з їжі (симптомом мальабсорбції-СМ). Мета дослідження – оцінити ефективність БД при лікуванні пацієнтів з целіакією та СМ, а також дослідити ефект дії БД в системі in vitro в умовах провокації гліадином. У дослідження було включено 20 пацієнтів з целіакією та СМ, яких було розподілено на 2 гр. шляхом рандомізації. Протягом 4 тиж. пацієнти 1 гр. дотримувалися безглютенової дієти, а хв-рі 2 гр. поєднували дієту з терапію БД в дозі 6 мг/д. По завершенні 4-тиж. курсу терапії усі пацієнти пройшли клінічні лабораторні обстеження та надали особисту оцінку власного стану. П’ятьом хв-м з целіакією та 4 пацієнтам, що не мали целіакії і яким було проведено ендоскопію з приводу

кишкової кровотечі, виконано біопсію. До біоптатів додавали 0,5 мг/мл гліадину та 10-30 мкг/мл БД та залишали на 3 та 24 год. Шляхом імуногістохімічного аналізу та методу імунофлюоресценції визначали наявність маркерів запалення в біоптатах. У пацієнтів, які протягом 4 тиж. отримували БД (2 гр.), спостерігалося збільшення ваги тіла, зменшення кількості випорожнень та об’єму калу порівняно з хв-ми 1 гр. Загальне самопочуття також було кращим у пацієнтів 2 гр. Дослідження in vitro показало, що дія БД призводила до зменшення фосфорилювання в епітелії та експресії лейкоцитарного антигену гістосумісності людини (DR (HLA-DR)), спровокованої несприйняттям гліадинових пептидів. БД зменшував кількість HLA-DR в ентероцитах крипт, а також експресію циклооксигенази (ЦОГ-2) та молекули міжклітинної адгезії (ICAM-1) в біоптатах слизової кишечнику хв-х з целіакією. В контрольних біоптатах вищезгаданої дії не спостерігалося. Зроблено висновок, що БД є ефективним терапевтичним засобом щодо зменшення проявів симптомів целіакії у дорослих з вираженим СМ порушенням всмоктування. Механізми дії даного препарату показано в дослідженнях in vitro. Італія, Federico II Univ., Dept. of Clinical and Experimental Medicine , Naples.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

93. Рабепразол в дозі 20 мг при лікуванні симптомів, асоційованих з ерозивним езофагітом: масштабне дослідження, додаткові результати. Cutler A., Robinson M., Murthy A., Delemos B. Rabeprazole 20 mg for erosive esophagitis-associated symptoms

61

in a large, community-based study: additional results //Dig. Dis. Sci.-2010.-Vol.55, N2.-P.338-345.-Англ.Мета дослідження – отримати додаткові дані щодо ефективності 4-тиж. курсу терапії рабепразолом; оцінити ступінь зменшення симптомів гастроезофагеального рефлюксу після 8 тиж. лікування та безпечність застосування рабепразолу у пацієнтів з різними клінічними показниками і в залежності від демографічного статусу. Проаналізовано дані щодо 2449 пацієнтів. У всіх хв-х спостерігалося істотне поліпшення загального стану порівняно з ініціальним (р<0,001). Суттєве зменшення інтенсивності проявів симптомів захворювання зберігалося протягом 8 тиж. лікування. Після 4 тиж. терапії денна та нічна печія, відрижка та дисфагія повністю зникли у 87,5, 90,7, 50,7, 77,6 та 75,1% пацієнтів відп. Покращання загального стану спостерігалося у пацієнтів віком <>= 65 р. незалежно від расової приналежності хв-х. Переносимість рабепразолу була задовільною. Зроблено висновок, що терапія рабепразолом в дозі 20 мг/д. у пацієнтів з ерозивним езофагітом, який було підтверджено шляхом ендоскопії, дозволяє швидко та на тривалий час усунути нічні та денні печію, відрижку та дисфагію. США, Wayne State Univ. Sch. of Medicine, Digestive Hlth. Associates.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

94. Безпечність та ефективність комбінованої терапії езетиміб/сим-вастатином та монотерапії симвастатином при лікуванні пацієнтів з неалкогольною жировою хворобою печінки. Abel T., Feher J., Dinya E., et al. Safety and efficacy of combined ezetimibe/simvastatin

treatment and simvastatin monotherapy in patients with non-alcoholic fatty liver disease //Med. Sci. Monit.-2009.-Vol.15, N12.-P.MS6-11.-Англ.Неалкогольна жирова хвороба печінки (НЖХП) – одне з найбільш поширених хронічних захворювань печінки. У пацієнтів з високим ризиком кардіоваскулярних захворювань зниження рівня холестерину є особливо важливим. Мета дослідження – оцінити та порівняти безпечність та ефективність двох режимів, комбінованої терапії езетиміб/симвастатином та монотерапії симвастатином при лікуванні пацієнтів з НЖХП, які знаходяться в гр. ризику щодо кардіоваскулярних захворювань. Обстежили 45 пацієнтів з НЖХП, асоційованої з діабетом 2 типу та метаболічним синдромом. Протягом 2005-2008 рр. 26 пацієнтів отримували симвастатин у дозі 20 мг/д. (1 гр). 19 хв-х приймали комбіновану терапію езетимібом та симвастатином (10/10 мг) − 2 гр. Протягом 6 міс. терапії оцінювали безпечність та ефективність означених режимів лікування. Безпечність терапії визначали за рівнем аспартат амінотрансферази (АсАТ), аланін-амінотрансферази (АлАТ) та креатинкінази (КК). Ефективності лікування оцінювали виходячи з рівня холестерину та таких його фракцій, як ліпопротеїн високої щільності (ЛПВЩ) та ліпопротеїдів низької щільності (ЛПНЩГ), а також кількості тригліцеридів. У пацієнтів 2 гр. спостерігалося істотне зниження рівня АлАт (63,78±5,12 vs 32,57±3,92 U/L; p<0,0001) та АсАт (50,79±3,66 vs 23,68±3,42 U/L; p<0,0001). У хв-х 1 гр. також було зафіксовано істотне зниження рівня АлАт (66,58±6,13 vs 29,46±4,07 U/L; p<0,0001) та АсАт (59,61±5,97 vs 24,00±3,87 U/L;

62

p<0,0001). Ступінь зниження вищезазначених показників в обох гр. суттєво не відрізнявся − АлАт (37,11±8,01 vs 31,21±7,08 U/L; p<0,0112) та АсАТ (35,61±7,20 vs 27,10±5,22 U/L; p<або=0,0001). Ступінь зниження рівня холестерину та кількості тригліцеридів та ЛПВЩ в обох гр. істотно не відрізнялися. У 2 гр. зниження рівня ЛПНЩ було більшим, ніж в 1 гр. (62,64±17,01 vs 77,72±15,08 мг/dl; p=0,0063). Дослідження показало, що обидва режими, як комбінована терапія езетиміб/симвастатином та монотерапія симвастатином є безпечними та ефективними при лікування пацієнтів з НЖХП, що знаходяться в гр. ризику щодо розвитку кардіоваскулярних захворювань. Угорщина, Nat. Hlth. Centre, Outpatient Dept., Budapest.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

95. Вплив антиоксидантної терапії на термін перебування у стаціонарі та ускладнення у пацієнтів з ранньою стадією гострого панкреатиту: рандомізоване контрольоване дослідження. Sateesh J., Bhardwaj P., Singh N., Saraya A. Effect of antioxidant therapy on hospital stay and complications in patients with early acute pancreatitis: a randomised controlled trial //Trop. Gastroenterol.-2009.-Vol.30, N4.-P.201-206.-Англ.Оксидативний стрес (ОС) виникає у пацієнтів з гострим панкреатитом внаслідок запальних процесів в підшлунковій залозі, тому антиоксидантна терапія (АТ) при лікуванні таких пацієнтів має важливе значення. Проведено проспективне рандомізоване відкрите контрольоване пілотне дослідження. Пацієнтам через 72 год. після виникнення больового синдрому

призначали в якості плацебо стандартну терапію (СТ) або щоденну АТ (вітамін С 500 мг, N-ацетилцистеїн 200 мг/8 год. та антоксил форте 1 капсулу на год. та СТ (СТ+АТ). Пацієнтів, які мали супутні захворювання та вагітних в дослідження не включали. Ефективність лікування оцінювали на основі тривалості перебування пацієнтів у стаціонарі, кількості випадків ускладнень та динаміки біохімічних маркерів ОС (кількість активних похідних тіобарбітурової к-ти − АПТК та супероксиддисмутази (СДМ), загальний антиоксидантний потенціал та рівень вітаміну С на 1, 3 та 7 д. Проаналізовано дані щодо 50 пацієнтів. З них 30 хв-х отримували СТ (1 гр.), 23 пацієнти − СТ+АТ (2 гр.). Тривалість перебування хв-х 2 гр. у стаціонарі була меншою, ніж в 1 гр., але отримані дані статистично недостовірні (7,2±5 vs 10,3±7 д., p=0,07). Кількість випадків виникнення ускладнень в обох гр. не відрізнялася. На 7 д. терапії ОС в 2 гр. був меншим, ніж в 1 гр. (АПТК, р=0,05; СДМ, р=0,03). Також у хв-х 2 гр. спостерігалося суттєве підвищення загального антиоксидантного потенціалу та рівня вітаміну С (р=0,01). Таким чином, дослідження показало, що супроводжуюча антиоксидантна терапія зменшує ОС та покращує антиоксидантний статус, а також дозволяє дещо скоротити термін перебування в стаціонарі та частоту виникнення ускладнень у пацієнтів з гострим панкреатитом. Отримані дані є попередніми і потребують подальших більш масштабних досліджень. Індія, All India Inst. of Med. Sci., Dept. of Gastroenterol., New Delhi.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

63

96. Соматостатин або його аналог довготривалої дії, октреотид, при профілактиці панкреатиту, що виник як ускладнення ендоскопічної ретроградної холангіопанкреатографії: метааналіз. Omata F., Deshpande G., Tokuda Y., еt al. Meta-analysis: somatostatin or its long-acting analogue, octreotide, for prophylaxis against post-ERCP pancreatitis //J. Gastroenterol.-2010.-Vol.45, N8.-P.885-895.-Англ.Гострий панкреатит – найбільш серйозне ускладнення ендоскопічної ретроградної холангіопанкреатографії (ЕРХПГ). В ході попередніх рандомізованих контрольованих досліджень та метааналізу було отримано суперечливі дані щодо ефективності превентивної терапії соматостатином (С) або його аналогом довготривалої дії, октреотидом (О). Мета дослідження – дійти остаточного висновку щодо ефективності означених препаратів. Зважаючи на гетерогенність отриманих результатів, ефективність препаратів, що досліджувалися, оцінювали за допомогою моделі постійних та випадкових ефектів (МПЕ та МВЕ відп.). За допомогою МПЕ визначили ЗСР [95%ДІ] для кожної підгрупи пацієнтів. Критеріям вибору відповідало 17 досліджень, у які було включено 3818 пацієнтів. Аналіз, проведений за допомогою МВЕ показав, що С та О дозволяють попереджати панкреатит у пацієнтів після ЕРХПГ: (ЗСР 0,63; 95%ДІ:0,42-0,96). Означені показники досягали ЗСР 0,52 (95%ДІ:0,30-0,90) − у гр. пацієнтів, які отримували С – за моделлю МВЕ; 0,30 (95%ДІ:0,17-0,53) – у хв-х, яким проводили 12-год. інфузії високодозового соматостатину – за МПЕ; при болюсному введенні соматостатину − 0,27 (95%ДІ:0,13-0,52) за МПЕ; при ін’єкціях у

панкреатичну протоку (ПП) − 0,35 (95%ДІ:0,15-0,82) за МПЕ; при застосуванні С у хв-х, яким було призначено сфінктеротомію жовчної протоки − 0,33 (95%ДІ:0,16-0,70) за МПЕ. При аналізі intention to-treat (ITT) у пацієнтів, які отримували С – 0,53 (95%ДІ:0,24-1,17) − МВЕ; 0,42 (95%ДІ:0,20-0,90) при застосуванні високодозового О за МПЕ; 0,61 (95%ДІ:0,27-1,35) при ін’єкціях О у ПП за МВЕ; 0,64 (95%ДІ:0,32-1,29) при застосуванні О у хв-х, яким було призначено сфінктеротомію жовчної протоки за МПЕ; та 0,83 (95%ДІ:0,34-2,03) при аналізі ITT у пацієнтів, які отримували О за МВЕ. Зроблено висновок, що С та високодозовий О дозволяють ефективно попереджати панкреатити у пацієнтів після ЕРХПГ. С є більш ефективним при ін’єкціях у ПП, а також у формі високодозових 12-год. інфузій або болюсних ін’єк-ціях при проведенні сфінктеротомії жовчної протоки. Японія, St. Luke’s International Hosp., 9-1 Akashichyo, Chuoku, Tokyo.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

97. Фамотидин як превентивна терапія пептичної виразки та езофагітів у пацієнтів, які приймають аспірин в низьких дозах (FAMOUS): рандомізоване подвійно-сліпе плацебо контрольоване дослідження, ІІІ фаза. Taha A.S., McCloskey C., Prasad R., Bezlyak V. Famotidine for the prevention of peptic ulcers and oesophagitis in patients taking low-dose aspirin (FAMOUS): a phase III, randomised, double-blind, placebo-controlled trial //Lancet.-2009.-Vol.374, N9684.-P.119-125.-Англ.Існує декілька режимів превентивної терапії ушкоджень слизової шлунково-кишкового тракту (ШКТ) у

64

пацієнтів, які приймають аспірин в низьких дозах. У дослідженні оцінювали ефективність превентивної терапії фамотидином пептичної виразки та езофагітів у вищезгаданої гр. хв-х. Фамотидин – це блокатор Н2 гістамінових рецепторів, що характеризується доброю переносимістю. У дослідження було включено пацієнтів ≥18 р. з серцево-судинними, цереброваскулярними захворюваннями та діабетом, які отримували 75-325 мг аспірину на д. з або без застосування ін. кардіопротекторів. Пацієнти, у яких після проведення ініціальної ендоскопії не було виявлено виразок чи ерозивного езофагіту, двічі на д. отримували по 20 мг фамотидину (n=204; 1 гр.) або плацебо (n=200; 2 гр.). Після 12 тиж. лікування пацієнтам провели повторну ендоскопію з метою виявлення вира-зок шлунка та 12-палої кишки або ерозивного езофагіту. Дані щодо всіх пацієнтів, які отримали принаймні 1 дозу досліджуваного препарату (фамотидин або плацебо), оцінювали за допомогою аналізу «intention to treat» (ITT). Повторну ендоскопію не проходили 82 пацієнти: 33 – 1 гр., 49 – 2 гр. Їх показники оцінювалися як задовільні. Після 12 тиж. терапії виразку шлунка було виявлено у 7 пацієнтів 1 гр. (3,4%) та у 30 хв-х (15%) 2 гр. (ВР 0,20, 95%ДI:0,09-0,47; p=0,0002); виразку 12-палої кишки − у 1 хв-го 1 гр. (0,5%) та у 17 пацієнтів (8,5%) 2 гр. (ВР 0,05, 95%ДІ:0,01-0,40; p=0,0045); ерозивний езофагіт – у 9 хв-х 1 гр. (4,4%) та у 38 пацієнтів 2 гр. (19%) (ВР 0,20, 95%ДІ:0,09-0,42; p<0,0001). У пацієнтів 1 гр. порівняно з хв-ми 2 гр. було менше випадків виникнення ускладнень (9 vs 15), зокрема 4 пацієнтів 2 гр. було госпіталізовано з приводу кровотечі у верхньому відділі ШКТ. Другим по

частоті негативним явищем була ангіна (2 випадки в 1 гр. та 4 у 2 гр.). Зроблено висновок, що фамотидин є ефективним засобом превентивної терапії пептичної виразки та езофагітів у пацієнтів, які приймають аспірин в низьких дозах. Отримані результати дослідження дозволяють розширити вибір превентивної терапії щодо уражень слизової ШКТ у пацієнтів, які потребують вазопро-текторної терапії. Великобританія, Univ. of Glasgow, Crosshouse Hosp. Gastroenterology Unit, Kilmarnock.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

98. Фармакологічна залежність при тривалому лікуванні гастроезофаге-ального рефлюксу: рандомізоване контрольоване дослідження. VAN DER VELDEN A.W., DE WIT N.J., QUARTERO A.O., et al. Pharmacological dependency in chronic treatment of gastroesophageal reflux disease: a randomized controlled clinical trial //DIGESTION.-2010.-Vol.81, N1.-P.43-52.-Англ.Незважаючи на дані щодо широкого застосування антацидних препаратів у хв-х з гастроезофагеальним рефлюксом (ГЕР), питання можливості переходу до коротко-строкової терапії замість тривалих курсів лікування залишається невирішеним. Мета роботи − за результатами сліпого рандомізованого плацебо-контрольованого дослідження оцінити ефект редукції дози антацидів у пацієнтів, які отримували тривале лікування цими препаратами. Пацієнтів з ГЕР, які отримували тривалу попередню терапію пантепразолом (20 мг/д. протягом 4 тиж.) було розподілено на 2 гр. шляхом рандомізації. Пацієнти гр. А (n=141) щоденно планово отримували плацебо, при необхідності

65

додатково − пантепразол (ПТП). Хв-м гр. Б (n=62) щоденно призначали ПТП та при необхідності додатково плацебо. Оцінювали кількість додатково прийнятих пігулок, наскільки вираженими є клінічні симптоми, показники якості життя. Серед пацієнтів гр. А (щоденний прийом плацебо) 19% хв-х закінчили терапію без змін режиму; 33% хв-х потребували додаткові 2-4 пігулки ПТП на тиж., 38% хв-х приймали 1 дозу ПТП на д., 10% − більше 1 дози на д. При цьому клінічний стан та якість життя хв-х не залежали від дози антацидів і істотно не відрізнялися від відп. показників в гр. Б. Тимчасове погіршення самопочуття спостерігалося у 24% хв-х. За висновками авторів, значний позитивний ефект від плацебо зафіксований у хв-х з ГЕР, які тривалий час отримували антацидні препарати, свідчить про вірогідність фармакозалежності. На думку авторів, такі пацієнти без погіршення якості життя можуть бути переведені на ін. терапевтичний алгоритм: разовий (в разі необхідності) прийом антацидів замість їх щоденного застосування. Нідерланди, Univ. Med. Center Utrecht, Julius Center for Hlth. Sci. and Primary Care, Utrecht.(Першоджер. на сайті http:/ www.content.karger.com)

99. Можливі стратегії підвищення рівня фізичної активності при неалкогольній жировій хворобі печінки. Frith J., Day C.P., Robinson L., et al. Potential strategies to improve uptake of exercise interventions in non-alcoholic fatty liver disease //J. Hepatol.-2010.-Vol.52, N1.-P.112-116.-Англ.Одним з важливих моментів ведення хв-х на неалкогольну жирову хворобу печінки (НЖХП) вважають зміну способу життя, зокрема підвищення

фізичної активності (ФА). На жаль, ряд факторів (брак інформації, погане розуміння значення фізичних вправ, брак довіри до ефективності методу, боязнь невдачі) призводять до обмеженого використання згаданого методу. В роботі поставлено за мету визначити найважливіші фактори, які обмежують підвищення ФА у пацієнтів з НЖХП. Досліджували 3 когорти хв-х: пацієнти з НЖХП (n=230), хв-рі на алкогольний цироз (АЦП, n=110) та первинний біліарний цироз (ПБЦ, n=97). Для вивчення поставленої проблеми використовувались такі стандартизовані програми: 1) Outcome Expectation for Exercise Scale (OEES) − спрямована на підвищення розуміння позитивної ролі фізичних вправ та/або ФА; 2) Self-Efficacy for Exercise Scale (SEES) – спрямована на оцінку та підвищення ступеня довіри до даного методу; 3) Falls Efficacy Scale-International (FES-I) – призначена для оцінки ступеня страху травмування. Реальна ФА пацієнтів оцінювалась за шкалою PROMIS-HAQ. Згідно з отри-маними даними рівень розуміння важливості ФА був подібним в усіх 3-х гр. В середньому за OEES: НЖХП 2,38 (0,0-5,0; АЦП 2,25 (0,0-5,0); ПБЦ 2,28 (1,0-5,0), р=0,6]. У хв-х на НЖХП ступінь довіри до методу був значно нижчим. В середньому за SEES: 0,0 (0,0-10,0); ПБЦ 4,5 (0,0-10,0, р<0,001)]. Страх невдачі у хв-х з НЖХП та ПБЦ був значно вищим, ніж при АЦП (р=0,044) пацієнтів з НЖХП. Страх невдачі був незалежно асоційованим з підвищенням труднощів виконання фізичних вправ та ін. ФА. За висновками авторів, пацієнти з НЖХП добре розуміють значення ФА, але брак довіри до ефективності методу обмежує його застосування. Труднощі виконання фізичних вправ у даної гр. хв-х

66

обумовлювалися страхом невдачі. Підвищення ступеня довіри та боротьба зі страхом ФА слід вважати основними шляхами більш широкого застосування вищезгаданого методу. Великобританія, Newcastle Univ., UK NIHR Biomed. Res. Centre in Ageing-Liver Theme, Newcastle upon Tyne.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

100. Застосування метформіну у пацієнтів з неалкогольною жировою хворобою печінки. Haukeland J.W., Konopski Z., Eggesbo H.B., et al. Metformin in patients with non-alcoholic fatty liver disease: a randomized, controlled trial //Scand. J. Gastroenterol.-2009.-Vol.44, N7.-P.853-860.-Англ.Роль антидіабетичного препарату метформіну (МФ) при лікуванні неалкогольної жирової хвороби печінки (НЖХП), при якій спостерігається резистентність кл. до інсуліну залишається невизначеною. Дані щодо ефективності МФ обмежені. Дані, наведені в наукових публікаціях, є суперечливими. Мета цього рандомізованого подвійно-сліпого плацебо контрольованого дослідження – визначити, чи покращує застосування МФ результати лікування хв-х на НЖХП за даними гістологічного дослідження. 48 хв-х з НЖХП, у яких діагноз було верифіковано на підставі біопсії, поділили на 2 гр. шляхом рандомізації. Пацієнти 1 гр. (n=24) отримували МФ, хв-рі 2 гр. (n=24) – плацебо протягом 6 міс. Усім хв-м, які повністю пройшли курс лікування, проводили повторну біопсію печінки (n=44). Оцінювали результати контрольних гістологічних досліджень (основний критерій), а також показники: вираженість ознак стеатозу печінки за даними КТ, динаміку рівня печінкових

трансаміназ, біомаркерів запалення та метаболічних порушень, зокрема резистентності до інсуліну. За результатами досліджень після закінчення курсу терапії значної достовірної різниці між вищезгаданими показниками не було. В той же час у хв-х, які отримували МФ, спостерігалась виражена позитивна динаміка таких показників, як вага тіла (р< 0,001), рівень холестеролу (р=0,004) та LDL холестеролу (р<0,001) сироватки, а також рівень глюкози (р= 0,032) та НbА1с (р=0,020). За висновками авторів, хоча терапія МФ пацієнтів з НЖХП не покращує результати гістологічних досліджень, застосування МФ у цієї гр. хв-х доцільно, оскільки призводить до нормалізації рівня ліпідів та глюкози в сироватці крові. Норвегія, Aker Univ. Hosp., Dept. of Gastroenterology, Faculty Div., Oslo.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

101. Застосування метотрексату для підтримки ремісії при виразковому коліті. El-Matary W., Vandermeer B., Griffiths A.M. Methotrexate for maintenance of remission in ulcerative colitis //Cochrane Database Syst. Rev.-2009.-Vol.8, N3.-CD007560.-Англ.Метотрексат − антагоніст фолатів та імуносупресор, який забезпечує ефективне лікування деяких запальних захворювань, у т. ч. хвороби Крона. Фармакокінетичні властивості препарату дозволяють зробити припущення, що він може бути ефективним при лікуванні хронічних запалень кишечнику, зокрема виразкового коліту. Мета роботи − оцінити ефективність метотрексату щодо підтримки ремісії у пацієнтів з виразковим колітом. Проведено систематичний огляд

67

рандомізованих контрольованих досліджень, спрямованих на оцінку ефективності та безпечності терапії метотрексатом порівняно з плацебо та ін. методами підтримки ремісії у пацієнтів з виразковим колітом. Показники ВР, 95%ДІ та значення P-value визначали за методом Мантела-Хензела. Також застосовували аналіз «intention to treat» (ITT). Критеріям вибору відповідало одне дослідження. Пацієнтів було поділено на дві гр. методом рандомізації. Хв-рі 1 гр. (n=30) орально отримували метотрексат у дозі 12,5 мг/тиж., пацієнти 2 гр. (n=37) – плацебо. 14 пацієнтів 1 гр. та 18 хв-х 2 гр., у яких захворювання було в стадії ремісії, продовжували згадане лікування

протягом 9 міс. або до першого рецидиву. Рецидиви виникли у 64% пацієнтів 1 гр. та у 44% хв-х 2 гр. (ВР 2,25; 95%ДІ:0,54-9,45; р=0,27). За висновками авторів, не рекомендується застосовувати метотрексат для підтримки ремісії у пацієнтів з виразковим колітом. Для вирішення питання доцільно проводити подальші більш масштабні та точні рандомізовані контрольовані дослідження, у т. ч. щодо застосування метотрексату у вищих дозах та шляхом парентерального введення. Канада, Univ. of Alberta, Faculty of Medicine, Dept. of Pediatrics, Aberhart Centre.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

68

616.43/45РОЗДІЛ ІІІ. ЕНДОКРИНОЛОГІЯ

102. Ниркові та ретинальні ефекти еналаприлу та лозартану при діабеті 1 типу. Mauer M., Zinman B., Gardiner R., et al. Renal and retinal effects of enalapril and losartan in type 1 diabetes //N.Engl.J.Med.-2009.-Vol.361, №1.-P.40-51.-Англ.Нефропатія та ретинопатія (Р) залишаються значними ускладненнями діабету (Д) 1 типу. Неясно, чи уповільнюється їхнє прогресування при ранньому застосуванні ліків, які блокують систему ренін-ангіотензин. Проведено багатоцентрове контрольоване дослідження, яке включало 285 нормотензивних хв-х з Д 1 типу та нормоальбумінурією. 1 гр. отримувала лозартан (І) у дозі 100 мг/д., 2 гр. − еналаприл (ІІ) у дозі 20 мг/д., 3 гр. − плацебо. Спостереження тривали впродовж 5 р. Головним показником нефропатії була зміна фракції гломерулярного об’єму, зайнятої мезангієм, у зразках біопсії нирок. Головним показником Р було прогресування за шкалою тяжкості Р ≥2 ступенів. Аналіз ефекту в залежності від призначеного лікування провадили, застосовуючи моделі лінійної регресії та логістичної регресії. Усього 90 та 82% мали повні дані відп. ниркової біопсії та Р. Зміна мезангіального фракційного об’єму/гломерулюс за 5-р. період не відрізнялася значуще між гр. плацебо (0,016 одиниць) та гр. з ІІ (0,005, р=0,38) або гр. з І (0,026, р=0,26); не було також значущого покращання від лікування ін. структурних показників нирок. Кумулятивна частота мікроальбумінурії за 5 р. становила у 3 гр. 6%; вона була вищою у 1 гр. (17%, р=0,01), але не у 2 гр. (4%, р=0,96). У порівнянні з 3 гр.,

імовірність прогресування Р ≥2 ступенів була меншою на 65% у 2 гр. (СІ 0,35; 95%ДІ:0,14-0,85) та на 70% у 1 гр. (СІ 0,30; 95%ДІ:0,12-0,73), незалежно від змін АТ. Було 3 пов’язаних з біопсією серйозних негативних випадки, які були повністю усунені. Хронічний кашель виник у 12 хв-х з 2 гр., у 6 хв-х з 1 гр. та у 4 з 3 гр. Зроблено висновок, що рання блокада системи ренін-ангіо-тензин у хв-х з Д 1 типу не уповільнювала прогресування нефропатії, але уповільнювала прогресування Р. США, Univ. Minnesota, Minneapolis.(Першоджер. у фонді ННМБ МОЗ України)

103. Офтальмопатія при базедовій хворобі. Bartalena L., Tanda M.L. Graves’ ophthalmopathy //N.Engl.J. Med.-2009.-Vol.360, №10.-P.994-1001.-Англ.Базедова хвороба часто характеризується очними проявами аутоімунного походження. Хв-рі з такою офтальмопатією (О) не обов’язково є гіпертиреоїдними; невелика кількість їх (<10%) є еутиреоїдними або гіпотиреоїдними. О виникає приблизно у 50% випадків базедової хвороби і загрожує зору у 3-5% випадків. Лікування цього стану потребує спільних зусиль як офтальмолога, так і ендокринолога. Куріння пов’язано з підвищеним ризиком прогресування хвороби, і лікар повинен наполягати на тому, щоб хв-й кинув курити. Слід призначати штучні сльози. Автори статті рекомендують застосовувати для лікування О в/в глюкокортикоїди (ГК); оральні ГК є альтернативою. Вони застосовують щотижневу

69

інфузію метилпреднізолону (І) (500 мг у перші 6 тиж., після чого − 6 щотижневих інфузій по 250 мг), здійснюючи моніторинг функції печінки у зв’язку з потенційними негативними ефектами ГК. Може бути розглянуто супутнє застосування інгібітора протонного насоса у хв-х з високим ризиком ускладнень з боку верхньої ділянки шлунково-кишкового тракту або застосування бісфосфонату у хв-х з ризиком кісткової втрати. Якщо немає покращання через 3-4 міс., автори рекомендують другий курс в/в ГК з орбітальною іррадіацією. Альтернативним лікуванням, яке можна розглядати, є комбінація низьких доз орального преднізону та циклоспорину. Якщо О є неактивною впродовж ≥6 міс., у разі потреби можна провадити хірургічні операції (напр., орбітальну декомпресію, усунення косоокості, операції повік). Важливо нормалізувати функцію щитоподібної залози хв-го. Терапія радіойодом несе ризик загострень О; отже, автори, як правило, призначають оральну профілактику ГК-ми, коли вони застосовують цей підхід. Якщо вони лікують хв-го в/в ГК-ми, терапія радіойодом здійснюється у період між дозами ГК. Антитиреоїдна медикаментозна те-рапія може тривати курсом від 18 до 24 міс. Італія, Insubria, Varese. Бібл. 52.(Першоджер. у фонді ННМБ МОЗ України)

104. Контроль глюкози та судинні ускладнення у ветеранів з діабетом 2 типу. Duckworth W., Abraira C., Moritz T., et al. Glucose control and vascular complications in veterans with type 2 diabetes //N.Engl.J.Med.-2009.-Vol.360, №2.-P.129-139.-Англ.

Вплив інтенсивного контролю глюкози на серцево-судинні ускладнення у хв-х з довготривалим цукровим діабетом (Д) 2 типу залишається невизначеним. Авторами проведено рандомізоване дослідження 1791 військових ветеранів (середній вік 60,4 р.), які мали субоптимальну р-цію на терапію Д 2 типу. 1 гр. отримувала інтенсивне лікування, метою якого було абсолютне зниження рівня HbA1c на 1,5%-них пунктів у порівнянні з 2 гр., до якої застосовували стандартну терапію. Головним показником результату був час від рандомізації до настання першого серйозного серцево-судинно-го випадку (ІМ, інсульт, смерть від серцево-судинних причин, застійна серцева недостатність, хірургічні операції на судинах, неоперабельна коронарна хвороба та ампутація внаслідок ішемічної гангрени). Середній період спостережень становив 5,6 р. Середні рівні HbA1c були: у 1 гр. − 6,9%, у 2 гр. − 8,4%. У 1 гр. головний показник з’явився у 235 хв-х, у 2 гр. − у 264 хв-х (ВР у гр. інтенсивної терапії 0,88; 95%ДІ:0,74-1,05, р=0,14). Не було значущої різниці між гр. за будь-яким компонентом головного показника або за смертністю від будь-яких причин (ВР 1,07; 95%ДІ:0,81-1,42, р=0,62). Не спостерігалося різниці між гр. стосовно мікроваскулярних ускладнень. Частота негативних ефектів, переважно гіпоглікемії, становила у 1 гр. − 24,1%, у 2 гр. − 17,6%. Зроблено висновок, що інтенсивний контроль глюкози у хв-х з погано контрольованим Д 2 типу не мав значущого ефекту на частоту серйозних серцево-судинних випадків, на смертність та мікроваскулярні порушення. США, Phoenix VA Hlth., Care System, Phoenix. Бібл. 26.

70

(Першоджер. у фонді ННМБ МОЗ України)

105. Медичний менеджмент при захворюваннях надниркових залоз: описовий огляд. Michalakis K., Ilias I. Medical management of adrenal disease: a narrative review //Endocrine Regula-tions.-2009.-Vol.43, №3.-P.127-135.-Англ.Захворювання надниркових залоз (НЗ) охоплюють різноманітні медичні ендокринні проблеми, починаючи від часткової або повної недостатності до кількох видів адреналової гіперфункції, як вродженої, так і неопластичної етіології. При гіпофункції НЗ (частковій або повній) лікувальним підходом є медикаментозний; головною опорою лікування є гідрокортизон. Хв-рі з вродженою гіперплазією НЗ, спричиненою недостатністю 21-гідроксилази, лікуються глюкокортикоїдами для контролю надлишку андрогенів. Більшість доброякісних неопластичних захворювань НЗ, які спричиняють їхню гіперфункцію, лікуються хірургічним шляхом, але це не завжди може бути можливим або ефективним. При синдромі Кушинга кетоконазол контролює гіперсекрецію кортизолу, а при двосторонньому ідіопатичному гіперальдостеронізмі спіронолактон контролює гіпокаліємію та гіпертензію. При неопластичній адреномедулярній хворобі лікувальним вибором є хірургічний; медикаментозне лікування застосовується до операції (головним чином, альфа-блокатори) та у випадку стійкого захворювання та/або рецидиву (головним чином, метирозин). При злоякісному адренокортикальному захворюванні хірургічне видалення залишається показаним лікуванням, але якщо

можливості хірургічного втручання обмежені внаслідок обширності пухлини, медикаментозне лікування може полегшити симптоми гормональної гіперсекреції; у частини хв-х добрі результати дає мітотан. Греція, E. Venizelon Hosp., 2, Athens. Бібл. 51.(Першоджер. у фонді ННМБ МОЗ України)

106. Епізоди гіпоглікемії та ризик деменції у хворих похилого віку з цукровим діабетом 2 типу. Whitmer R.A., Karter A.J., Yaffe K., et al. Hypoglycemic episodes and risk of dementia in older patients with type 2 diabetes mellitus //JAMA.-2009.-Vol.301, №15.-P.1565-1572.-Англ.Відомо, що гостра гіпоглікемія (Г) може бути пов’язана з когнітивними порушеннями у діт. з цукровим діабетом (ЦД) 1 типу, але немає досліджень, які оцінюють, чи є Г фактором ризику деменції (Д) у хв-х старшого віку з ЦД 2 типу. Метою роботи було визначити, чи пов’язані тяжкі епізоди Г, які потребують госпіталізації, із збільшеним ризиком Д у популяції хв-х з ЦД 2 типу, при спостереженні до 27 р. Проведено довготривале когортне дослідження з 1980 р. до 2007 р. 16667 хв-х (середній вік 65 р.). Випадки Г за період 1980-2002 рр. були зібрані на базі діагнозів при виписці хв-х з лікарень та відділень невідкладної допомоги. Члени когорти з відсутністю попередніх діагнозів Д, незначних когнітивних порушень та загальних скарг на пам’ять були простежені з 1 січня 2003 р. до 15 січня 2007 р. на наявність Д. Ризик Д оцінювали, застосовуючи пропорційні регресійні моделі ризику Кокса, з корекцією на вік, стать, расу/етнічність, освіту, ІМТ, тривалість ЦД, середній за 7 р. НbА1с, лікування ЦД, тривалість

71

застосування інсуліну, гіперліпідемію, гіпертензію, серцево-судинні захворювання, інсульт, транзиторну церебральну ішемію та кінцеву стадію ниркової хвороби. Принаймні 1 епізод Г був діагностований у 1465 хв-х (8,8%), а Д була діагностована у 1822 хв-х (11%) впродовж періоду спостережень; 250 хв-х мали як Д, так і принаймні 1 епізод Г (16,95%). У порівнянні з хв-ми без Г хв-рі з епізодами Г мали ступінчасте зростання ризику з повністю коригованими ВР: для 1 епізоду Г ВР 1,26; 95%ДІ:1,10-1,49; для 2 епізодів − ВР 1,80; 95%ДІ:1,37-2,36 та ≥3 епізодів − ВР 1,94; 95%ДІ:1,42-2,64. Оцінки ВР не змінювалися, якщо у моделі додатково включали частоту застосування медикаментів та час від початкового діагнозу ЦД. Якщо досліджували зв’язок між поміщенням у відділ невідкладної допомоги з приводу Г та ризиком Д (535 епізодів), повністю кориговані ВР при 1 епізоді були 1,42 (95%ДІ:1,12-1,78) та при ≥2 епізодах 2,36 (95%ДІ:1,57-3,55). Зроблено висновок, що у хв-х похилого віку з ЦД 2 типу наявність в анамнезі епізодів тяжкої Г була пов’язана із збільшеним ризиком Д. Невідомо, чи збільшують ризик Д епізоди нетяжкої Г. США, Div. Res., Kaiser Permanente, Oaklad.(Першоджер. на сайті http:/ www.jama.ama-assn.org)

107. Вплив початку лікування інсуліном та метформіном на контроль глікемії та біомаркери запалення у хворих з діабетом 2 типу. Pradhan A.D., Everett B.M., Cook N.R., et al. Effects of initiating insulin and metformin on glycemic control and inflammatory biomarkers among patients with type 2 diabetes //JAMA.-2009.-Vol.302, №11.-P.1186-1194.-Англ.

Оскільки діабет (Д) є частково станом із запаленням, початок терапії інсуліном (І) та/або метформіном (ІІ) може мати позитивний ефект, знижуючи рівень біомаркерів запалення, таких як високочутливий С-реактивний білок (hsCRP). Метою роботи було дослідити, чи знижує І рівні hsCRP, ІЛ-6 та розчинного рецептора фактора некрозу пухлин-2 (sTNFr2) у хв-х з наявним цукровим Д 2 типу. Проведено рандомізоване плацебо-контрольоване дослідження 500 дорослих хв-х з Д 2 типу (середній час від встановлення діагнозу 2 р.), субоптимальним контролем глікемії та підвищеним рівнем hsCRP. Хв-рі були включені у дослідження з жовтня 2006 р. до грудня 2008 р. і поділені на 4 гр. в залежності від режиму лікування. 1 гр. отримувала лише плацебо ІІ, 2 гр. − плацебо+І, 3 гр. − лише активний ІІ і 4 гр. − І+ІІ (в якості І у даному дослідженні використано інсулін glargine − довгодіючий аналог І). Дози І та ІІ визначали титруванням для досягнення рівня глюкози крові <110 мг/дл. Головним показником результату була зміна рівня hsCRP, вторинними показниками були зміни рівня ІЛ-6 та sTNFr2 від базового рівня до 14 тиж. У хв-х з активним лікуванням рівень глюкози та НbА1с

був значно нижчим, ніж у гр. з плацебо (усі р<0,001). Рівень hsCRP був зниженим в усіх 4-х гр. Не було значної різниці у зниженні hsCRP у хв-х, які отримували І (-11,8%; 95%ДІ:-18,7−-4,4%) та у хв-х без І (-17,5%; 95%ДІ:-23,9−-10,5%) (рдля різниці

= 0,25); також не було значної різниці у зниженні цього показника у хв-х, що отримували активний ІІ (-18,1%; 95%ДІ:-24,4−-11,1%) та плацебо-ІІ (-11,2%; 95%ДІ:-18,1−-3,7%) (рдля різниці = 0,17). Незважаючи на те, що різні режими лікування по-різному

72

впливали на контроль глюкози, зниження hsCRP при лікуванні ІІ (-16,1%; 95%ДІ:-25,1−-6,1%) та ІІ+І (-20,1%; 95%ДІ:-28,8−-10,4%) не відрізнялося від зниження цього показника у гр. з лише плацебо (-19,0%; 95%ДІ:-27,8−-9,1%; відп. р+0,67 та 0,87 vs плацебо). У протилежність, зниження рівня hsCRP було зменшено у гр. з лише І (-2,9%; 95%ДІ:-13,2−8,6%; р=0,03 vs плацебо). Зроблено висновок, що у хв-х з Д 2 типу лікування І або ІІ у порівнянні з плацебо не знижує рівня біомаркерів запалення, незважаючи на покращання контролю глюкози. США, Cent. Cardiovascular Dis. Prevention, Brigham a. Women’s Hosp. a. Harvard Medic. Sch., Boston.(Першоджер. на сайті http:/ www.jama.ama-assn.org)

108. Зв’язок між діабетом та перинатальною депресією у матерів з низьким доходом. Kozhimannil K.B., Pereira M.A., Harlow B.L.. Association between diabetes and perinatal depression among low-income mothers //JAMA.-2009.-Vol.301, №8.-P.842-847.-Англ.Перинатальна депресія (Д) вражає принаймні 10-12% матерів, а цукровий діабет (ЦД) ускладнює до 9% вагітностей (В). Попередні дослідження показують високу частоту серйозних Д серед осіб з ЦД. Метою роботи було дослідити зв’язок між ЦД та Д під час В та післяпологового періоду серед жін. з низьким доходом. Проведено ретроспективне когортне дослідження 11024 жін., які народили у період з 1 липня 2004 р. по 30 вересня 2006 р. Спостереження тривали впродовж 6 міс. до та 1 р. після пологів. За допомогою багатомірної логістичної регресії оцінювали зв’язок між ЦД, який був у жін. до В або ЦД В, та

перинатальною Д. Д визначали згідно з Міжнародною класифікацією захворювань (9 видання), діагнозом Д або з призначенням ліків, які вважаються антидепресантами. ЦД визначали, якщо був встановлений діагноз або якщо були призначені антидіабетичні препарати. У дослідженій когорті серед жін., які мали ЦД до В або ЦД В, 15,2% (100 жін.) мали Д під час В або після пологів. Серед жін. без ЦД мали перинатальну Д 8,5% (886 жін.). Після корекції на вік, расу, р. пологів та термін В при народженні дит. було знайдено, що жін. з ЦД у порівнянні з жін. без ЦД мали приблизно вдвічі більшу імовірність очікуваної Д під час перинатального періоду (СІ 1,85; 95%ДІ:1,45-2,36). Жін. з ЦД та відсутністю ознак Д до пологів (9,6%, 62 жін.) мали вищу імовірність отримати діагноз післяпологової Д, ніж жін. без ЦД (5,9%, 604 жін.), або отримувати антидепресанти впродовж 1 р. після пологів (СІ 1,69; 95%ДІ:1,27-2,23). Зроблено висновок, що у дослідженій категорії жін. ЦД до В та ЦД В був незалежно пов’язаний з перинатальною Д, включаючи її настання у післяпологовому періоді. США, Harvard Medic. Sch. a. Harvard Pilgrim Hlth. Care, Boston.(Першоджер. на сайті http:/ www.jama.ama-assn.org)

109. Фактори, які сприяють недостатності надниркових залоз. Bornstein S.R. Predisposing factors for adrenal insufficiency //N.Engl.J.Med.-2009.-Vol.360, №22.-P.2328-2339.-Англ.Недостатність (Н) надниркових залоз (НЗ) − клінічний прояв недостатньої продукції або дії глюкокортикоїдів − це загрожуючий життю стан, який може бути наслідком або первинної ННЗ, або вторинного захворювання,

73

пов’язаного з порушенням гіпоталамо-гіпофізарної осі. Цей огляд сфокусований на ознайомленні практикуючих клініцистів з новими поглядами на фактори, які сприяють розвитку ННЗ. Розглядаються питання, коли і при яких ситуаціях клініцист може запідозрити ННЗ? Які генетичні розлади, інфекції та медичні препарати слід розглядати? Які сучасні погляди на механізми, що лежать в основі цієї патології? Для діагностування ННЗ визначається спроможність кори НЗ реагувати на кортикотропін (АКТГ) із застосуванням стандартного короткого тесту, при якому вимірюється рівень кортизолу (К) у сироватці до та через 30 або 60 хв. після в/в або в/м введення 250 мг АКТГ. Підвищення рівня К у сироватці до пікової конц-ії >500 нмоль/л (18 мг/дл) вказує на нормальну р-цію. У більшості випадків вторинного захворювання НЗ р-ція НЗ на пробу з екзогенним АКТГ порушується. Однак, при легкій ННЗ гіпоталамо-гіпофізарно-адреналова вісь може виявлятися інтактною, з нормальною р-цією на пробу з АКТГ. Сучасні докази вказують на те, що тест з 1 мг АКТГ є більш сенситивним, ніж 250 мг-тест, для підтвердження діагнозу вторинної ННЗ. Як тільки ННЗ діагностовано, починається замісна глюкортикоїдна терапія, з 2-ма або 3-ма щоденними дозами; від Ѕ до ⅔ щоденної дози, тобто від 15 до 25 мг гідрокортизону (І), дається зранку, у відповідності з характером фізіологічної секреції К. Замісна мінералокортикоїдна терапія (від 0,05 до 0,2 мг флудрокортизону щоденно як ранкова доза) потрібна лише у випадку первинної ННЗ, і замісна терапія дегідроепіандростероном (від 25 до 50 мг) залишається оптимальним

лікуванням. Менеджмент гострої адреналової кризи полягає у невідкладному в/в введенні 100 мг І, після чого вводиться від 100 до 200 мг І кожні 24 год. та здійснюється тривала інфузія більших об’ємів фізіологічного розчину (починаючи з 1 л/год.) при постійному кардіологічному моніторингу. Своєчасний діагноз та клінічний менеджмент цього стану є критичними, і лікарі усіх галузей медицини мають бути обізнані щодо причин, ознак і симптомів, що свідчать про ННЗ. Важливо, щоб лікарі знали про зростаючий список причин і факторів, котрі включаються у розвиток цього розладу, який загрожує життю. Автор подає спрощений перелік гр., які мають підвищений ризик порушень функції НЗ: 1) вроджені аномалії, 2) ендокринні аутоімунні розлади, 3) травми, 4) хронічні запальні захворювання, 5) інфекційні хвороби, 6) порушення коагуляції, 7) патологія печінки, 8) пухлини, 9) інфільтрація тканин, 10) ментальні розлади (у т.ч. наркоманія та алкоголізм). Ця інформація є важливою, оскільки своєчасна та адекватна замісна терапія рятує життя хв-х з ННЗ. Німеччина, Technical Univ. Dresden, Dresden. Бібл. 55.(Першоджер. у фонді ННМБ МОЗ України)

110. Ефект замісної терапії дегідроепіандростероном на ліпопротеїновий профіль жінок з гіпофункцією надниркових залоз. Srinivasan M., Irving B.A., Dhatariya K., et al. Effect of dehydroepiandrosterone replacement on lipoprotein profile in hypoadrenal women //J.Clin.Endocrinol.Metab.-2009.-Vol.94, №3.-P.761-764.-Англ.

74

Рівень дегідроепіандростерону (DHEA) та його сульфатної форми (DHEAS) обернено пов’язаний з серцево-судинною смертністю у чол., але не у жін. Дуже мало відомостей про вплив екзогенного DHEA на ліпопротеїновий (ЛП) профіль (П) у жін. Рівень DHEAS у жін. з недостатністю надниркових залоз (ННЗ) дуже низький або не може бути визначений. Метою роботи було визначити вплив замісної терапії DHEA на ЛПП у жін. з ННЗ. Проведено подвійно-сліпе рандомізоване плацебо-контрольоване перехресне дослідження у клініці Майо. Учасниці дослідження − 33 жін. кавказької раси (середній вік 50,3±15,2 р.; ІМТ 26,6±4,4 кг/м2). Кожна учасниця отримувала або плацебо, або 50 мг/д. DHEA впродовж 3 міс. Рівні ліпідів та ЛПП аналізували за допомогою ядерного магнітного резонансу. Визначали зміни рівнів ЛП та розмірів частинок ЛП. У період застосування DHEA рівень у плазмі DHEAS був вищий, ніж впродовж періоду плацебо (3,5±1,3 vs <0,3±0,0 нмоль/л, р<0,001). Під впливом DHEA значуще знижувався рівень загального холестерину у порівнянні з періодом плацебо (відп. зміни: -22 vs 20,0, р=0,02), рівень ЛПВЩ (відп. зміни: -6,0 vs 2,0, р=0,006) та була тенденція до зниження тригліцеридів і загального рівня ЛПНЩ. Замісна терапія DHEA не впливає на розмір частинок ЛПНЩ, але вона значуще зменшувала більші частинки ЛПВЩ і у незначній мірі − розмір малих частинок ЛПВЩ. Це дослідження показало, що оральне введення DHEA жін. з ННЗ приводить до несприятливого ЛПП. Бажано отри-мати результати довготривалих дос-ліджень, щоб визначити вплив DHEA на серцево-судинний ризик. США,

Mayo Clinic a. Mayo Foundation, Rochester.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

111. Індукція сперматогенезу та фертильність при лікуванні гонадотропіном безплідних чоловіків з гонадотропіновою недостатністю: предиктори результату щодо фертильності. Liu P.Y., Baker H.W., Jayadev V., et al. Induction of spermatogenesis and fertility during gonadotropin treatment of gonadotropin-deficient infertile men: predictors of fertility outcome //J.Clin.Endocrinol.Metab.-2009.-Vol.94, №3.-P.801-808.-Англ.Індукція сперматогенезу і досягнення фертильності при лікуванні гонадотропіном (GTH) чол. з GTH-недостатністю варіює щодо частоти і ступеня. Розуміння предикторів р-ції на лікування важливо для інформування клініцистів, але потребує багатомірного аналізу в достатньо великих клінічних когортах, з детальною і частою оцінкою. У роботі досліджено 75 чол. (з них 72 бажали досягти фертильності) у двох академічних андрологічних центрах. Загалом проведено 116 курсів терапії у період 1981-2008 рр. Кожні 3 міс. провадили аналізи сперми і тестикулярне обстеження. Усього 38 чол. стали батьками, з них 5 із застосуванням допоміжних репродуктивних технологій (ДРТ). Середній час до появи перших сперміїв був 7,1 міс. (95%ДІ:6,3-10,1), середній час до зачаття становив 28,2 міс. (95%ДІ:21,6-38,5). Середня конц-ія сперміїв при зачатті без ДРТ була 8,0 млн./мл (95%ДІ:0,2-59,5). Багатомірний корельований аналіз співвідношення час/результат показав, що більший об’єм яєчка, попереднє

75

лікування GTH та відсутність попереднього застосування андрогенів (А) − кожний з цих факторів є незалежним предиктором більш швидкої індукції сперматогенезу і настання вагітності без ДРТ. Зроблено висновок, що більший об’єм яєчок є корисним прогностичним індикатором р-ції. Більш повільні р-ції після попередньої терапії А наводять на думку про доцільність застосування замісної GTH-терапії замість А-терапії у пубертатному періоді, але для того, щоб це показати, потрібні проспективні рандомізовані дослідження. Австралія, Concord Hosp. a. ANZAC Res. Inst., Univ. Sydney, Sydney.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

112. Зміна потреби в інсуліні у хворих з діабетом 1 типу та первинною адреналовою недостатністю, які отримують стандартну глюкокортикоїдну замісну терапію. Elbelt U., Hahner S., Allolio B. Altered insulin requirement in patients with type 1 diabetes and primary adrenal insufficiency receiving standard glucocorticoid replacement therapy //Eur.J.Endocrinol.-2009.-Vol.160, №6.-P.919-924.-Англ.Сучасні режими замісної глюкокортикоїдної терапії не досягають повної заміни фізіологічної секреції кортизолу у хв-х з первинною адреналовою недостатністю (ПАН). Це може привести до зміни у потребі в інсуліні (І) у хв-х з ПАН та діабетом (Д) 1 типу. Автори статті оцінювали потребу в І у хв-х з аутоімунним поліендокринним синдромом 2 типу (АРS-2). 10 жін. з ПАН та Д 1 типу (середня тривалість Д 13±11 р., середня тривалість ПАН 11±9 р.) були ретроспективно оцінені стосовно режимів лікування І, і ці дані

порівнювали з контр. гр. хв-х без АРS-2, подібних за віком, статтю і тривалістю Д. Дослідження показало, що в обох гр. глікемія була добре контрольована: середній НbA1с у хв-х з АРS-2 був 6,99±0,81 vs 6,69±1,03% у контр. гр. Середня щоденна доза І, коригована на вагу, була незначуще вищою у хв-х з АРS-2 у порівнянні з контр. гр. (відп. 0,69±0,35 МО/кг ваги тіла vs 0,51±0,17 МО/кг). Середнє співвідношення І(МО)/вуглеводи для 10 г вуглеводів зранку було відп. 1,9±1,0 та 1,4±0,5; однак, співвідношення І/вуглеводи були значуще вищими у хв-х з АРS-2 у порівнянні з контр. гр. у полудень (середнє 2,0±0,9 vs 1,1±0,5) та ввечері (відп. середнє 2,1±1,1 vs 1,3±0,5; р<0,05). Зроблено висновок, що глюкокортикоїдна замісна терапія у хв-х з ПАН та Д 1 типу веде до значних змін потреби в І у порівнянні з хв-ми, які мають лише Д. Німеччина, Univ. Wuerzburg, Wuerzburg.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

113. Інсуліноподібний фактор росту як предиктор смертності від усіх причин та розвитку серцево-судин-них захворювань у людей похилого віку. Andreassen M., Raymond I., Kis-torp C., et al. IGF1 as predictor of all cause mortality and cardiovascular disea-se in an elderly population //Eur.J.En-docrinol.-2009.-Vol.160, №1.-P.25-31.-Англ.У деяких роботах інсуліноподібний фактор росту-1 (ІGF1) розглядається як фактор, що може впливати на старіння та розвиток серцево-судинних захворювань (ССЗ) через складний комплекс механізмів. Є дані, що знижений рівень ІGF1 може бути пов’язаний з процесами старіння та розвитком ССЗ; однак, у дослідах на тваринах зниження рівнів ІGF1 та

76

гормону росту збільшувало тривалість життя. Зниження активності ІGF1 може бути пов’язано також із збільшенням тривалості життя людей. Автори статті поставили за мету дослідити, чи пов’язаний рівень у плазмі ІGF1 із смертністю від усіх причин та розвитком хронічної серцевої недостатності (ХСН) і значними випадками ССЗ. Базою досліджень були 642 особи віком від 50 до 89 р. Розвиток ХСН оцінювали у 576 осіб з нормальною систолічною функцією за даними ЕхоКГ, в анамнезі яких не було ХСН або ІМ. Розвиток першого серйозного випадку ССЗ оцінювали у 504 осіб з нормальною систолічною функцією. Результати оцінювали через 5 р. за даними діагнозів, отриманих хв-ми при виписці з лікарень. Кориговані на фактори ризику величини ІGF1 у 4-му квартилі vs величин <4-го квартиля були пов’язані із збільшенням смертності (103 хв-х); ВР 1,52 (95%ДІ:1,01-2,28; р=0,044). ІGF1 у 4-му квартилі був також незалежно пов’язаний з ризиком розвитку ХСН (19 хв-х); ВР 5,02 (95%ДІ:2,0-12,64; р=0,001), але не було показано зв’язку із загальною частотою серйозних випадків ССЗ (58 випадків) (ВР 1,05; 95%ДІ:0,59-1,90; р=0,861). Зроблено висновок, що високий рівень ІGF1 був незалежно пов’язаний із збільшенням смертності від усіх причин та ризиком розвитку ХСН, але не спостерігалося зв’язку із частотою ССЗ. Данія, Herlev Hosp., Univ. Copenhagen, Copenhagen.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

114. Лікування рекомбінантним гормоном росту людини впродовж 24 місяців позитивно впливає на мінеральну щільність кісток у молодих людей з недостатністю гормону росту, яка виникла у

дитинстві. Conway G.S., Szarras-Czapnik M., Racz K., et al. Treatment for 24 months with recombinant human GH has a beneficial effect on bone mineral density in young adults with childhood-onset GH deficiency //Eur.J.Endocrinol.-2009.-Vol.160, №6.-P.899-907.-Англ.Припинення терапії гормоном росту (GН) по завершенні лінійного росту може негативно позначитися на мінеральній щільності кісток (МЩК) у молодих людей з недостатністю GН, яка виникла у дитинстві. У роботі автори досліджували вплив лікування GН на МЩК у молодих людей з тяжкою недостатністю GН. Проведено багатоцентрове багатонаціональне відкрите дослідження когорти з 160 молодих людей віком від 18 до 25 р., яких лікували GН впродовж дитинства. 1 гр. (109 хв-х) отримувала GН впродовж 24 міс., 2 гр. (51 хв-й) була контр. Початкові дози GН були 0,2 мг/д. для чол. та 0,4 мг/д. для жін.; через 1 міс. вони були збільшені до 0,6 мг/д. у чол. та до 0,9 мг/д. у жін. і потім − до 1,0 мг/д. у чол. та до 1,4 мг/д. у жін. через 3 міс. до кінця дослідження. До початку лікування та через 24 міс. вимірювали МЩК у хребцях поперекового відділу (L2-L4), стегні та усьому тілі. Через 24 міс. МЩК у хребцях значно більше зросла у 1 гр., ніж у 2 гр. (6 vs 2%; визначена різниця при лікуванні 3,5% (95%ДІ: 1,52-5,51; р<0,001). У 1 гр. також спостерігався значущий позитивний ефект на МЩК стегна (р=0,015); МЩК усього тіла була незмінною у порівнянні з базовим рівнем (р=0,315). Зроблено висновок, що у молодих людей, лікованих з приводу недостатності GН, що настала у дитинстві, спостерігається сприятливий ефект подовженого лікування GН на МЩК у дорослому житті. Велика Британія, Univ. College London Hosp., London.

77

(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

115. Зв’язок між гормонами яєчників та гіпофіза в овуляторних менструальних циклах впродовж репродуктивного віку. Robertson D.M., Hale G.E., Jolley D., et al. Interrelationships between ovarian and pituitary hormones in ovulatory menstrual cycles across reproductive age //J.Clin.Endocrinol.Metab.-2009.-Vol.94, №1.-P.138-144.-Англ.Гормони яєчника регулюють секрецію гонадотропіну гіпофізом під час менструального циклу через механізм негативного та позитивного зворотного зв’язку. Вклад окремих гормонів є складним і постійно є полем для досліджень. Метою роботи було ідентифікувати зв’язок між співвідношенням лютеїнізуючий гормон (LH)/фолікулостимулюючий гормон (FSH) та естрадіолом, прогестероном, інгібіном А, інгібіном В та антимюлеровим гормоном (АМН) в овуляторному менструальному циклі впродовж репродуктивного віку. Гормони яєчника та гіпофіза визначали у сироватці двох гр. жін.: молодих, віком до 36 р. (21 жін.) та більш старшого віку, >45 р. (55 жін.). Нахили ліній регресії конц-ії гормонів визначали, застосовуючи багатомірний аналіз лінійної регресії; в якості незалежних змінних були FSH та LH. Досліджували як одночасні, так і затримані (із запізненням) співвідношення. Були знайдені явні зв’язки із запізненням для FSH, із значущим негативним зв’язком, з інгібіном В та АМН у фолікулярній фазі та з естрадіолом, інгібіном В, прогестероном та АМН у лютеальній фазі. Для LH значущі позитивні та негативні запізнілі зв’язки спостерігалися відп. з

естрадіолом та інгібіном В у фолікулярній фазі та негативний зв’язок з прогестероном та інгібіном В у лютеальній фазі. Зроблено висновок, що у фолікулярній фазі інгібін В є головним регулятором FSH із зворотним зв’язком і може також бути регулятором LH з негативним зворотним зв’язком. АМН може бути посередньо включений у регуляцію FSH. Австралія, Prince Henry’s Inst. Medic. Res., Clayton.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

116. Медикаментозне лікування хвороби Кушінга: ефективність хро-нічного лікування агоністом допаміну каберголіном хворих, безуспішно лікованих хірургічним методом. Pivonello R., De Martino M.C., Cappabianca P., et al. The medical treatment of Cushing’s disease: effectiveness of chronic treatment with the dopamine agonist cabergoline in patients unsuccessfully treated by surgery //J.Clin.Endocrinol.Metab.-2009.-Vol.94, №1.-P.223-230.-Англ.Роль агоністів допаміну у лікуванні хвороби Кушінга (ХК) раніше була предметом дебатів. Автори роботи оцінювали ефективність короткочасного (3 міс.) та довготривалого (12-24 міс.) лікування каберголіном (І) хв-х з ХК. Досліджено 20 хв-х, безуспішно лікованих хірургічним методом. І вводили у початковій дозі 1 мг/тиж. з щомісячним збільшенням на 1 мг, доти поки не нормалізувався рівень кортизолу (К) сечі або макс. доза І не досягла 7 мг/тиж. Р-ція на лікування оцінювалася за зміною екскреції К з сечею. Зниження >25% розглядалося як часткова р-ція, а повна нормалізація розглядалася як повна р-ція при короткочасній оцінці; підтримання нормальної екскреції К

78

було єдиним критерієм довготривалої оцінки. Після короткочасного лікування 15 хв-х (75%) виявилися чутливими для лікування І; з них у 10 хв-х підтримувалася нормалізація екскреції К, а у 5 хв-х спостерігалося зникнення ефекту через 6-18 міс. Серед 10 хв-х з довготривалою р-цією 8 спостерігалися впродовж 24 міс., а решта 2 − впродовж 12-18 міс. у зв’язку з відміною І внаслідок непереносимості. Стійкий контроль секреції К при 24-міс. лікуванні І при макс. дозі в межах 1-7 мг/тиж. (в середньому 3,5 мг/тиж.) без значних побічних ефектів був досягнутий у 8 з 20 хв-х (40%). Результати дослідження показують, що лікування І ефективно для контролю секреції К впродовж принаймні 1-2 р. у >1/3 обмеженої популяції хв-х з ХК. Якщо цей результат буде підтверджений у додаткових дослідженнях, цей агент може розглядатися як корисний засіб для хв-х з ХК, яких безуспішно лікували нейрохірургічними операціями. Італія, «FedericoII» Univ., Naples.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

117. Медикаментозна терапія хворих з акромегалією: предиктори реакції та порівняння ефективності агоністів допаміну та аналогів соматостатину. Sherlock M., Fernandez-Rodriguez E., Alonso A.A., et al. Medical therapy in patients with acromegaly: predictors of response and comparison of efficacy of dopamine agonists and somatostatin analogues //J.Clin.Endocrinol.Metab.-2009.-Vol.94, №4.-P.1255-1263.-Англ.Акромегалія (А) пов’язана з підвищеною захворюваністю та смертністю. Вибір лікування включає хірургічні операції (ХО), радіотерапію (РТ) та медикаментозну терапію (МТ).

Метою роботи було дослідити вплив пролактинового статусу, попередніх ХО та РТ на р-цію хв-х з А на МТ і оцінити відносну ефективність терапії агоністом допаміну (АД) у порівнянні з терапією аналогом соматостатину (АСС). Досліджено 276 хв-х з А, які отримували або АД, або АСС. 172 хв-х раніше підлягали ХО, 73 − отримували РТ (до початку МТ). 198 хв-х з 276 отримували АД, 143 з 276 − АСС. Аналізували величини гормону росту (GH) та інсуліноподібного фактора росту (IGF)-1 у базовому режимі та через 12 міс. лікування. У гр., яка отримувала АД, початкова конц-ія пролактину не була предиктором р-ції на МТ; % зниження GH у хв-х з гіперпролктинемією був 26,7% (95%ДІ:-10,4−48,0) vs хв-х з нормопролактинемією 34,8% (95%ДІ:0,2-53,2), р=0,58; % зниження IGF-1 становив відп. 30,0% (95%ДІ:9,2-43,1) vs 16,8% (95%ДІ:4-37), р=0,45. Попередня ХО не була пов’язана з будь-якою різницею у р-ції на АД; але попередня РТ була пов’язана з підсиленою ефективністю р-ції GH на АД (р=0,02). У гр. з АСС не було ефекту попередніх ХО або РТ на р-цію GH, але попередня РТ була пов’язана з менш помітним % зниження IGF-1 (р=0,05). АСС були більш ефективні, ніж АД, для зниження як GН [62,8% (95%ДІ:20,7-85,0%) vs 42,4% (95%ДІ:-6,5−68,6), р<0,008], так і IGF-1 [40,4% (95%ДІ:0-64,3) vs 8% (95%ДІ:0-40,8), р=0,05]. Зроблено висновок, що ефекти АД не залежать від базової конц-ії пролактину. Попередня РТ пов’язана з різницею у р-ціях GH та IGF-1 на лікування АД та АСС. Велика Британія, Cent. Endocrinol., Diabetes, a. Metab., Univ. Birmingham, Birmingham.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

79

118. Фактори ризику, пов’язані з низькою швидкістю гломерулярної фільтрації при первинному альдостеронізмі. Reincke M., Rump L.C., Quinkler M., et al. Risk factors associated with a low glomerular filtration rate in primary aldosteronism //J.Clin.Endocrinol.Metab.-2009.-Vol.94, №3.-P.869-875.-Англ.Первинний альдостеронізм (ПА) пов’язаний із значними порушеннями судин та органів. Автори роботи оцінювали ниркові порушення у хв-х з ПА та порівнювали отримані дані з показниками гіпертензивних хв-х методом «випадок-контроль». Досліджено 408 хв-х з ПА, лікованих у 5 німецьких центрах; для них були підібрані в якості контр. осіб у співвідношенні 1:1 408 гіпертензивних осіб, подібних за віком, статтю та ІМТ. Вимірювали креатинін (К) сироватки та розраховували швидкість гломерулярної фільтрації (ШГФ). Відсоток хв-х з конц-ією К у сироватці більше верхньої межі норми 1,25 мг/дл був вищим у хв-х з ПА, ніж у контр. осіб (29 vs 10%, р<0,001). Регресійний аналіз показав, що вік, чол. стать, низький калій та високі конц-ії альдостерону були незалежними предикторами низької ШГФ. Адреналектомія знижувала систолічний АТ від середнього 160 до 144 мм рт. ст. Паралельно автори спостерігали підвищення К сироватки та зниження ШГФ з 71 до 64 мл/хв. (р<0,001). Подібна тенденція спостерігалася після лікування діуретиком спіронолактоном (І). Зроблено висновок: у великій когорті хв-х з ПА такі маркери активності хвороби як альдостерон плазми та калій сироватки є незалежними предикторами низької ШГФ.

Спеціальні втручання, такі як адреналектомія або лікування І, пов’язані з подальшим зниженням ШГФ. Німеччина, Mediz. Klin.-Innenstadt, Ludwig-Maximilians-Univer. Mьnchen, Mьnchen.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

119. Ефекти оральних засобів, які підсилюють секрецію гормону росту у людей похилого віку. White H.K., Petrie C.D., Landschulz W., et al. Effects of an oral growth hormone secretagogue in older adults //J.Clin.Endocrinol.Me-tab.-2009.-Vol.94, №4.-P.1198-1206.-Англ.Секреція гормону росту (GН) знижується з віком, що, можливо, впливає на зниження маси, сили та функції м’язів. Засоби, які підсилюють секрецію GН (GНS), можуть збільшувати масу м’язів та фізичну працездатність. Проведено рандомізоване багатоцентрове плацебо-контрольоване дослідження, в якому оцінювали безпечність та ефекти (гормональні, на склад тіла та фізичну працездатність) GНS-засобу капромореліну (І) у людей похилого віку з незначними функціональними обмеженнями. Усього 395 чол. та жін. у віці від 65 до 84 р. були рандомізовані для 2-р. лікування І у 4-х дозових гр. (10 мг 3 рази/тиж., 3 мг 2 рази/д., 10 мг кожної ночі та 10 мг 2 рази/д.). Контр. гр. отримувала плацебо. 315 осіб завершили 6-міс. лікування і 284 завершили 12-міс. лікування. У всіх гр. активного лікування був стійкий дозозалежний підйом конц-ії інсуліноподібного фактора росту (IGF-1). Кожна доза І спричиняла підвищення нічного піку GН, який був найвищим при найменш частих дозах. Через 6 міс. вага тіла осіб, які отримували І, збільшилася на 1,4 кг, а у контр. гр. знизилася на 0,2

80

кг (р=0,006). Нежирова маса тіла збільшилася на 1,4 vs 0,3 кг (р=0,001), і тест з тандем-ходою покращився на 0,9 с (р=0,002) у порівнянні з гр. плацебо. Через 12 міс. тест з підйомом на сходинку також покращився (р=0,04). Негативні ефекти включали втомлюваність, безсоння та незначне збільшення глюкози натще, НbА1с та показників резистентності до інсуліну. Зроблено висновок, що у здорових людей похилого віку з ризиком функціонального зниження застосування орального GНS І може позитивно впливати на склад тіла та фізичні можливості. США, Duke Univ. Sch. Medic. a. Geriatric Res. Education a. Clin. Cent., Durham Veterans Affair Medic. Cent., Durham.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

120. Вплив аналогів соматостатину у порівнянні з хірургічною операцією на метаболізм глюкози при акромегалії: результати 5-річного обсерваційного відкритого проспективного дослідження. Colao A., Auriemma R.S., Galdiero M., et al. Impact of somatostatin analogs versus surgery on glucose metabolism in acromegaly: results of a 5-year observational, open, prospective study //J.Clin.Endocrinol.Metab.-2009.-Vol.94, №2.-P.528-537.-Англ.Мета роботи − дослідити 5-р. вплив хірургічної операції та лікування аналогами соматостатину (АСС) на метаболізм глюкози (Г) при акромегалії (А). Проведено обсерваційне, проспективне, порівняльне нерандомізоване дослідження 100 хв-х з А (48 жін. та 52 чол.; середній вік 49 р.). Хв-рі були згруповані для лікування таким чином: 1 гр. з 34 хв-х отримувала лише АСС; 2 гр. з 20 хв-х − АСС з подальшою хірургічною операцією;

30 хв-х 3 гр. підлягали лише хірургічному лікуванню; 4 гр. з 16 хв-х підлягала хірургічному втручанню з подальшою терапією АСС. На момент встановлення діагнозу 28% хв-х мали порушення толерантності до Г та 22% − цукровий діабет (Д). Рівень Г натще був від 4,13 до 10,60 ммоль/л і був обумовлений віком (t=2,88; р=0,0049) та тривалістю хвороби (t=1,99; р=0,049). Через 60 міс. рівень Г натще у хв-х 1 гр. знизився (-4,9±19,7%), а в ін. гр. не змінився. У 68 хв-х, які не мали Д у базовому режимі, рівень Г збільшився на 0,7±11,2, 7,5±10,3, 4,3±10,4 та 4,3±14,8% відп. у 1, 2, 3, 4 гр.; %-на зміна Г натще в усіх хв-х, які отримували АСС, була 1,9±12,3%, а у тих, які не отримували АСС, вона була 6,4±10,8% (р=0,13). Загалом, частота нових випадків Д впродовж лікування АСС становила 9 з 55 (16,4%) vs 3 з 23 після операції (13,0%, р=0,98). Погіршення толерантності до Г корелювало із збільшенням ІМТ (r=0,49; р<0,0001), але не із застосуванням АСС або хірургічним втручанням (r=0,06; р=0,53); не було кореляції з контролем або відсутністю контролю гормону росту (GH) та інсуліноподібного фактора росту (IGF-1). Результати цього дослідження демонструють подібне погіршення толерантності до Г через 60 міс. після лікування АСС або хірургічних операцій. Збільшення ІМТ було головним предиктором погіршення толерантності до Г. Італія, Univ. Federico II Naples, Naples.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

121. Комбіноване лікування акромегалії аналогами соматостатину тривалої дії та пегвізомантом: довготривала безпечність до 4,5 років спостереження (в середньому 2,2

81

року) 86 хворих. Neggers S.J., de Herder W.W., Janssen J.., et al. Combined treatment for acromegaly with long-acting somatostatin analogs and pegvisomant: long-term safety for up to 4.5 years (median 2.2 years) of follow-up in 86 patients //Eur.J.Endocrinol.-2009.-Vol.160, №4.-P.529-533.-Англ.Раніше автори повідомляли про ефективність, безпечність та позитивний вплив на якість життя (ЯЖ) довгодіючих аналогів соматостатину (АСС) та застосованого двічі/тиж. пегвізоманту (PEG-V) (І) у хв-х з акромегалією (А) та покращання після додавання І до довгодіючих АСС. Метою роботи було оцінити довготривалу безпечність такої терапії у більшій гр. хв-х з А впродовж більш довгого часу − від 1,2 до 57,4 міс., в середньому − 29,2 міс. Досліджено 86 осіб з А (з них 37 жін.); І додавали до монотерапії АСС до нормалізації конц-ії у сироватці інсуліноподібного фактора росту (IGF-1) (63 хв-х) або до підвищення ЯЖ. Середня доза була 60,0 мг/тиж. (коливання від 20 до 200 мг/тиж.). Після середнього періоду лікування 29,2 міс. у 23 хв-х спостерігалося дозонезалежне, пов’я-зане з І транзиторне зростання ензимів печінки (ТЗЕП). ТЗЕП виникало лише один раз впродовж комбінованої терапії, але її припинення та повернення до попередніх умов спричиняло другий епізод ТЗЕП. З цих 23 пацієнтів 10 страждали також на цукровий діабет (Д); при наявності Д ризик розвитку ТЗЕП значно зростає: СІ 2,28 (95%ДІ:1,16-9,22; р=0,03). Впродовж лікування у 14 хв-х спостерігалося клінічно значуще зменшення розміру пухлини (більше ніж на 20%); 2 з цих хв-х раніше підлягали хірургічним операціям на гіпофізі, 1 − з додатковою радіотерапією; усі ін. пацієнти

отримували первинне медикаментозне лікування. На думку авторів, довготривале комбіноване лікування АСС та І двічі/тиж. впродовж більше 4 р. є безпечним; у частини хв-х відбулося клінічно значуще зменшення пухлини. Нідерланди, Erasmus Univ., Rotterdam.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

122. Свіжозаморожена плазма як джерело екзогенного інсуліноподібного фактора росту-1 для екстремально недоношених немовлят. Hansen-Pupp I., Engstrцm E., Niklasson A., et al. Fresh-frozen plasma as a source of exogenous insulin-like growth factor-1 in the extremely preterm infant //J.Clin.Endocrinol.Metab.-2009.-Vol.94, №2.-P.477-482.-Англ.Передчасне народження призводить до зниження рівнів циркулюючого інсуліноподібного фактора росту (IGF)-1 та IGF-зв’язувального білка (IGFВР)-3, протеїнів з важливими нейрогенними та ангіогенними властивостями. Метою роботи було оцінити ефекти в/в введення свіжозамороженої плазми (СЗП), отриманої від дорослих донорів, на рівень циркулюючих IGF-1 та IGFВР-3 в екстремально недоношених немовлят (середній термін вагітності 25,3±1,3 тиж). Проведено проспективне когортне дослідження 20 таких новонароджених з клінічною потребою у СЗП впродовж 1-го постнатального тиж. Конц-ії IGF-1 та IGFВР-3 визначали перед початком трансфузії, безпосередньо після неї та через 6, 12, 24 та 48 год. після завершення трансфузії СЗП. Середній об’єм СЗП становив 11±3,1 мл/кг і вводився в середньому постнатальному віці 2 д. (коливання від 1-го до 7-го д.). Середня конц-ія

82

IGF-1 та IGFВР-3 у введеній СЗП становила відп. 130±39 та 2840±615 мкг/л. Безпосередньо після трансфузії середня конц-ія IGF-1 зменшилася на 133% від 11±6,4 до 25±9,3 мкг/л (р<0,001), а IGFВР-3 − на 61% від 815±451 до 1311±508 мкг/л (р<0,001). Конц-ії IGF-1 та IGFВР-3 залишалися підвищеними через 6 (р<0,001 та р=0,009) та 12 год. (р=0,017 та р=0,018) у порівнянні з конц-ями до трансфузії СЗП. Типовий напівперіод існування введеного IGF-1 становив 3,4 год. для 1-кг новонародженого. Зроблено висновок, що трансфузія СЗП екстремально недоношеним немовлятам впродовж 1-го постната-льного тиж. підвищує рівні IGF-1 та IGFВР-3. Швеція, Lund Univ. Hosp., Lund.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)123. Куріння під час вагітності пов’язано зі змінами функції щитоподібної залози у матері і плода. Shields B., Hill A., Bilous M., et al. Cigarette smoking during pregnancy is associated with alterations in maternal and fetal thyroid function //J.Clin.Endo-crinol.Metab.-2009.-Vol.94, №2.-P.570-574.-Англ.Дослідження загальної популяції показали зниження рівня тиреостимулюючого гормону (ТSН) у курців у порівнянні з некурцями. Метою роботи було дослідити, чи пов’язано куріння зі зміною функції щитоподібної залози (ЩЗ) вагітних (В) жін. та їхніх плодів. Визначали рівень у сироватці ТSН, вільного тироксину (Т4) та вільного трийодтироніну (Т3) у двох окремих когортах В жін., в анамнезі яких не було порушень функції ЩЗ або її явної біохімічної дисфункції. 1 когорта складалася з 1428 жін. у 1 триместрі В (середній термін В 9 тиж.), 2 когорта − з 927 жін. у 3

триместрі (середній термін В 28 тиж.). Також аналізували зв’язок між курінням матері та рівнями гормонів ЩЗ у сироватці крові пуповини 618 доношених немовлят, народжених жін. когорти 3 триместру. У жін.-курців у порівнянні з некурцями рівень ТSН сироватки був нижчим (у когорті 1 триместру 1,02 vs 1,17 мМО/л, р=0,001; у когорті 3 триместру 1,72 vs 1,90 мМО/л, р=0,037), а середній рівень вільного Т3 сироватки був вищим (у когорті 1 триместру 5,1 vs 4,9 пмоль/л, р<0,0001; у когорті 3 триместру 4,4 vs 4,1 пмоль/л, р<0,0001). В обох когортах рівні вільного Т4 сироватки у курців та некурців були подібними. Також була подібною поширеність антитіл проти тиреоїдної пероксидази. ТSН сироватки пуповинної крові немовлят, народжених жін.-купцями, був нижче, ніж у народжених некурцями (6,7 vs 8,1 мМО/л, р=0,009). Отже, куріння пов’язано зі змінами функції ЩЗ впродовж усієї В та функції ЩЗ плода, якщо визначати її шляхом вимірювання у пробах крові пуповини. Велика Британія, Peninsula Medic. Sch., Royal Devon, Exeter Hosp., Exeter.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

124. Тироксин новонароджених, функція щитоподібної залози матері та когнітивний стан дитини. Oken E., Braverman L.E., Platek D., et al. Neonatal thyroxine, maternal thyroid function, and child cognition //J.Clin.Endocrinol.Metab.-2009.-Vol.94, №2.-P.497-503.-Англ.Гормон щитоподібної залози (ЩЗ) відіграє суттєву роль у нормальному розвитку мозку. Існують обмежені дані стосовно того, чи впливає функція ЩЗ матері та новонародженого (НН) на пізніший

83

когнітивний розвиток дитини. Метою роботи було дослідити зв’язок між рівнем тироксину (Т4) у НН, функцією ЩЗ матері та когнітивним станом діт. у віці 6 міс. та 3 р. Проведено когортне дослідження 500 діт., народжених у 1999-2003 рр. при строках вагітності (В) ≥34 тиж. Середній рівень Т4 у НН (середній вік 1,94 д.) був 17,6±4,0 мкг/дл, і рівень був вищий у дівчаток (в середньому на 1,07 мкг/дл, 95%ДІ:0,38-1,76), а також у немовлят, народжених після більш тривалого строку В (0,42 мкг/дл/тиж.; 95%ДІ:0,17-0,67). Рівень Т4 у НН не був пов’язаний з материнськими рівнями Т4, тиреостимулюючого гормону (ТSН) або антитіл проти тиреоїдної пероксидази. При багатомірному лі-нійному регресійному аналізі, коригованому на характеристики матері та дит., більш високий рівень Т4 у НН був неочікувано пов’язаний з гіршими оцінками тесту візуальної пам’яті у немовлят у віці 6 міс. (-0,5; 95%ДІ:-0,9−-0,2), але не з оцінками у віці 3 р., як за результатами словникового тесту у малюнках Пібоді (0,2; 95%ДІ:-0,1−0,5), так і тесту візуально-моторних можливостей (0,1; 95%ДІ:-0,2−0,3). Результати тестування функції ЩЗ матері не були пов’язані з оцінками когнітивних тестів діт. Зроблено висновок, що конц-ія Т4 НН у нормальних фізіологічних межах не пов’язана з функцією ЩЗ матері і не є предиктором когнітивного розвитку у популяції, яка живе у йодно-достат-ньому регіоні. США, Harvard Medic. Sch., Boston.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

125. Рівень йоду та тиреоїдних гормонів у здорових вагітних жінок та вага їхніх дітей при народженні.

Alvarez-Pedrerol M., Guxens M., Mendez M., et al. Iodine levels and thyroid hormones in healthy pregnant women and birth weight of their offspring //Eur.J.Endocrinol.-2009.-Vol.160, №3.-P.423-429.-Англ.Під час вагітності (В) плід є дуже вразливим до тяжкої йодної (І) недостатності та гіпотиреозу. Ефекти легкої І недостатності та субклінічного гіпотиреозу погано вивчені. У роботі автори досліджували зв’язок між тиреоїдними гормонами, конц-ією І сечі (ІС) у здорових В жін. і вагою їхніх новонароджених (НН). Учасницями дослідження були 657 жін., яких спостерігали до пологів. Зв’язок між тиреоїдними гормонами впродовж 1 триместру, ІС впродовж 1 та 3 триместру та вагою НН вивчали відп. у 557, 251 та 528 пар мати-дитина, застосовуючи лінійні та логістичні регресійні моделі, кориговані на потенційні заважаючі фактори. Лише для 239 жін. були доступні усі дані щодо функції щитоподібної залози та ІС у 1 та 3 триместрах. Серед НН 6% були класифіковані як замалі для даного строку В (МСВ). Середня конц-ія ІС була у 1 та 3 триместрах відп. 95 та 104 мкг/л. У жін. з ІС у 3 триместрі від 100 до 149 мкг/л був нижчий ризик народити МСВ НН, ніж у жін. з ІС <50 мкг/л (кориговане СІ 0,15; 95%ДІ:0,03-0,76). Не було значущого зниження пропорції МСВ у матерів з більш високими конц-іями ІС. Знижені рівні тироксину та підвищені тиреостимулюючого гормону (ТSН) впродовж 1 триместру не були пов’язані з вагою НН або МСВ НН. Однак, коли аналіз був повторений з включенням лише тих жін., для яких були доступні усі дані, виявилося, що високий рівень TSH статистично значуще пов’язаний зі зниженою

84

вагою НН та ризиком МСВ. Це дослідження наводить на думку, що І статус здорових жін. під час В може бути пов’язаний з пренатальним ростом плода. Іспанія, Cent. Res. Environ. Epidemiol.-IMIM, Barcelona.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

126. Гематологічні ефекти левотироксину у хворих з субклінічним гіпотиреозом та залізодефіцитною анемією: рандомізоване подвійно-сліпе контрольоване дослідження. Cinemre H., Biliz C., Gokosmanoglu F., Bahcebasi T. Hematologic effects of levothyroxine in iron-deficient subclinical hypothyroid patients: a randomized, double-blind, controlled study //J.Clin.Endocrinol.Metab.-2009.-Vol.94, №1.-P.151-156.-Англ.У хв-х з поєднанням залізодефіцитної (ЗД) анемії (А) з субклінічним гіпотиреозом (СКГТ) А не реагує адекватно на оральну терапію залізом (З). Метою роботи було дослідити, чи може ЗДА бути показанням при лікуванні СКГТ. Хв-рі були поділені на 2 гр. 1, контр., гр. отримувала лише 240 мг/д. орального З; 2 гр., експериментальна, отримувала 240 мг/д. орального З+75 мкг/д.

левотироксину. До та після лікування вимірювали Нb, гематокрит, кількість еритроцитів, феритин, загальну З-зв’я-зувальну спроможність, тиреостимулюючий гормон (ТSН) та вільний тироксин (Т4). Досліджено 51 хв-го з ЗДА та СКГТ. Клінічно задовільне підвищення Нb розглядали як успішний результат лікування. Середній рівень Нb збільшився у 1 гр. на 0,4 г/дл (95%ДІ:0,2-0,7; р=0,001), а у 2 гр. − на 1,9 г/дл (95%ДІ:1,5-2,3; р<0,0001). Підвищення рівня З у сироватці було більше у 2 гр. в середньому на 47,6 мкг/дл (95%ДІ:34,5-60,6; р<0,0001). Підвищення кількості еритроцитів, гематокриту та рівня феритину у сироватці після лікування були статистично значуще більшими у 2 гр. (р<0,0001). У 2 гр. була негативна кореляція між початковим Нb та його збільшенням (r=-0,531, р=0,006). Зроблено висновок, що хв-х з поєднанням СКГТ та ЗДА слід лікувати СКГТ. Це забезпечить бажану терапевтичну р-цію на оральну замісну терапію З і буде запобігати неефективній З-терапії. Туреччина, Duzce Univ. Sch. Medic., Duzce.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

85

616.61616.6

РОЗДІЛ ІV. НЕФРОЛОГІЯ. УРОЛОГІЯ

127. Кліренс ліпропротеїнів низької щільності у пацієнтів з хронічною нирковою недостатністю. Kastarinen H., Hцrkkц S., Kauma H., et al. Low-density lipoprotein clearance in patients with chronic renal failure //Neph-rol.Dial.Transplant.-2009.-Vol.24, №7.-P.2131-2135.-Англ.Хронічна ниркова недостатність (ХНН) збільшує ризик атеросклерозу. Кліренс ЛПНЩ, основного фактора ризику атеросклерозу, у діалізних пацієнтів, як повідомлялось, є порушеним. Досліджували метаболізм ЛПНЩ у недіалізних пацієнтів з ХНН. Кліренс ЛПНЩ у 57 ХНН пацієнтів і 10 здорових контролях визначали радіоізотопною міткою. У ХНН пацієнтів парціальний катаболічний рівень ЛПНЩ апоВ (ЛАВ) − індикатор ЛПНЩ кліренсу з плазми − варіював від 0,13 до 0,56 пулів/д. з середнім значенням 0,34 пулів/д., що є порівнянним з контролями. У пацієнтів ЛАВ значно корелював з рівнем гломерулофільтрації (РГФ) і ця асоціація лишалась значною після кореляції на вік, стать, індекс маси тіла, наявність діабету та конц-ії холестеролу (р=0,004). У ХНН пацієнтів з РГФ <15 мл/хв./1,73 м2

значення ЛАВ було значно зменшеним у порівнянні з пацієнтами з РГФ >30 мл/хв./1,73 м2 (р=0,005). Рівень продукції ЛАВ не мав зв’язку з функцією нирки або різницею між пацієнтами і контролями. Зроблено висновок, що кліренс ЛПНЩ, вірогідно, має відношення ниркових порушень, але помітне зниження катаболізму ЛПНЩ має місце тільки у пацієнтів з розвинутою нирковою недостатністю. Фінляндія, Oulu Univ. Hosp. Бібл. 31.

(Першоджер. у фонді ННМБ МОЗ України)

128. Хвороба Фабрі: прогресування нефропатії та поширення серцевих та мозковосудинних подій до ферментозамісної терапії. Schiffmann R., Warnock D.G., Banikazemi M., et al. Fabry disease: progression of nephro-pathy, and prevalence of cardiac and cerebrovascular events before enzyme replacement therapy //Nephrol.Di-al.Transplant.-2009.-Vol.24, №7.-P.2102-2111.-Англ.При хворобі Фабрі прогресуюче відкладення гліколіпідів веде до органних порушень і ранньої смерті, але кількість ниркових, серцевих та мозковосудинних подій досі достатньо не охарактеризовано. Був проведений ретроспективний аналіз історій хвороби 279 чол. і 168 жін. з 27 міст (США, Канада, Європа). Попередньо визначена кінцева точка дослідження включала прогресування хвороби і/або смерть до початку ферментозамісної терапії. Середнє зниження рівня гломерулофільтрації складало -2,93 для чол. і -1,02 мл/хв./1,73 м2/р. для жін. Поширення і ступінь протеїнурії, початковий рівень РГФ 60 мл/хв./1,73 м2 і гіпертензія асоціювалась зі швидшою втратою РГФ. Розвинута нефропатія Фабрі була більш поширеною і траплялась раніше у чол. Серцеві порушення (головним чином аритмії), інсульти та ішемічні напади траплялись у 49, 11 та 6% чол. і 35, 8 і 4% жін. відп. Середній вік настання смерті у 20 пацієнтів чол. статі дорівнював 49,9 р. Таким чином, початкова протеїнурія, зниження РГФ, гіпертензія і чол. стать асоційовані зі швидшим розвитком

86

нефропатії Фабрі. США, Nat. Inst. of Hlth. Бібл. 39.(Першоджер. у фонді ННМБ МОЗ України)

129. Моноцити/макрофаги в інтимі при артеріїті алотрансплантата нирки: відсутність зв’язку з маркерами гуморального відторгнення або гірших наслідків. Kozakowski N., Bцhmig G.A., Exner M., et al. Monocytes/macrophages in kidney allograft intimal arteritis: no association with markers of humoral rejection or with inferior outcome //Nephrol.Dial.Transplant.-2009.-Vol.24, №6.-P.1979-1986.-Англ.Декілька серій досліджень вказують, що моноцити/макрофаги (ММ) являють значну інтерстиціально та інтракапілярно трансплантат-інфільтруючих кл. І їх наявність може несприятливо впливати на наслідки. Значно менше відомо про роль ММ у судинному відторгненні трансплантата нирки. Метою дослідження було визначити клітинний склад інфільтрату імунними кл. інтими та проаналізувати зв’язок з характеристиками гуморального імунітету та порушенням виживання трансплантата. У 34 реципієнтів в імуногістохімічних зрізах з подвійною міткою визначали частку інтимальних та інтерстиціальних ММ і Т-кл. (виражених як коеф. СD68 і СD3-позитивних кл.). Інтима при артеріїті завжди складається з Т-кл. і ММ з коеф. СD68/СD3 1,03. Проте, в 47% випадків Т-кл. домінують (коеф. <1). Середній інтерстиціальний коеф. СD68/СD3 дорівнював 0,61 з домінуванням Т-кл. у 64% випадків. Кореляції між клітинним складом артеріального та інтерстиціального інфільтрату не виявлено. Частка інтерстиціальних та артеріальних ММ не мала впливу на виживання

трансплантата і суперечила попереднім повідомленням про вплив ММ на гломеруліт і капілярит алотрансплантата, і не асоціювалось з С4б забарвленням. Австрія, Clinical Inst. of Pathology. Бібл. 21.(Першоджер. у фонді ННМБ МОЗ України)

130. Генетичні фактори ризику типового гемолітичного уремічного синдрому. Taranta A., Gianviti A., Palma A., et al. Genetic risk factors in typical haemolytic uraemic syndrome //Nephrol.Dial.Transplant.-2009.-Vol.24, №6.-P.1851-1857.-Англ.Гемолітичний уремічний синдром (ГУС) − порушення, що характеризується тромботичною мікроангіопатією, яка спричиняється «типовою формою» Escherichia Coli, що продукує веротоксин. У декількох дослідженнях виявлені негативні прогностичні фактори, серед яких найчастіше повідомляється про олігурію, зростання лейкоцитів та неврологічні порушення. Висунуто припущення, що генетичні фактори також сприяють розвитку типової форми ГУС і можуть впливати на перебіг хвороби. Було вибрано 14 поліморфізмів, відомих за здатністю впливати на шлях коагуляції або активність ренін-ангіотензинової системи, і досліджено у 150 італійських діт. з типовим ГУС. 200 здорових діт. були контролями. Ризик розвитку ГУС мав тісний зв’язок з алелем глікопротеїну 1bб 145М тромбоцитів. Значний зв’язок також існував з генами фактора V і лейцинової амінопептидази адипоцитів. Довша тривалість діалізу була помірно асоційована з лейкоцитозом і геном 1а глікопротеїну тромбоцитів. Висока кількість лейкоцитів була тісно пов’язана з ризиком віддалених наслідків (КР 2,91; 95%ДІ:1,21-6,98), у

87

той час як 1166С алель рецептора 1 ангіотензину ІІ мала значний захисний ефект (КР 0,28; 95%ДІ:0,09-0,83). Ці результати підкреслюють роль глікопротеїну 1bб у патофізіології типового ГУС і показують, що генетичне підґрунтя має місце у сприйнятливості і тяжкості хвороби. Італія, Bambino Gesu Children’s Hosp., Rome. Бібл. 31.(Першоджер. у фонді ННМБ МОЗ України)

131. Інгібування протеїнкінази С-бета зменшує прогресування нефропатії при недіабетичній хворобі нирки. Kelly D.J., Edgley A.J., Zhang Y., et al. Protein kinase C-в inhibition attenuates the progression of nephropathy in non-diabetic kidney disease //Nephrol.Dial.Transplant.-2009.-Vol.24, №6.-P.1782-1790.-Англ.Активація протеїнкінази С (ПКС) бере участь у патогенезі діабетичної нефропатії, при якій бета ізоформа цього ферменту (ПКСБ) є терапевтичною мішенню. ПКСБ також підвищується при різних формах гломерулонефритів, що супроводжується появою певних потенційно нефротоксичних факторів. Досліджували вплив інгібування ПКСБ на недіабетичній моделі прогресуючої хвороби нирки. Субтотально нефректомовані щури (СТН) рандомно отримували або селективний інгібітор рубоксистаурин, або плацебо. Додатково до функціональних і структурних параметрів також оцінювали генну експресію білка нефрину. У СТН тварин виникала гіпертензія, протеїнурія і зменшувався рівень гломерулофільтрації (РГФ), що супроводжувалось помітним гломерулосклерозом і тубулоінтерстиціальним фіброзом. Гломерулярна експресія нефрину також знижувалась. Без впливу на

тиск крові, лікування рубоксистаурином зменшувало порушення РГФ і ступінь гломерулосклерозу та тубулоінтерстиціального фіброзу, але ні протеїнурія, ні зниження експресії нефрину не змінились. Ці дані вказують, по-перше, що інгібування ПКСБ може стати новою терапевтичною стратегією при недіабетичній хворобі нирки і, по-друге, що покращання РГФ не обов’язково пов’язане із зменшенням протеїнурії. Австралія, Univ. of Melbourne. Бібл. 37.(Першоджер. у фонді ННМБ МОЗ України)

132. Трансплантація живої донорської нирки від родичів з помірною уринарною патологією при синдромі Альпорта: віддалений ризик, вигода та результат. Gross O., Weber M., Fries J.W.U., Mьller G.-A. Living donor kidney transplantation from relatives with mild urinary abnormalities in Alport syndrome: long-term risk, benefit and outcome //Nephrol.D-ial.Transplant.-2009.-Vol.24, №5.-P.1626-1630.-Англ.Синдром Альпорта − спадкова нефропатія, що веде до ниркової недостатності у підлітковому віці. У роботі досліджували результати трансплантації (Тх) живої нирки від гетерозиготних матерів до їх уражених діт. З 7 обстежених матерів одній було відмовлено у донорстві через протеїнурію. Усі 6 донорів мали мікрогематурію. Після Тх контролювали функцію нирки (в середньому 6,7 р. у донора і 5,3 р. у реципієнта). У 3 з 6 донорів виник новий напад гіпертензії, а у 2 − протеїнурії. Функція нирки значно погіршилась у 4 донорів: (1) − 35% за 2 р.; (2) − 25% за 3 р.; (3) − 30% за 4 р.; (4) − 60% за 14 р., порівняно зі станом до Тх. Кліренс креатиніну

88

лишався >40 мл/хв. у всіх донорів. Усі трансплантовані нирки добре працювали на 1 і 5 р. після Тх, а 1 відмовила через 10 р. 1 пацієнт помер через менінгіт, ін. − лишались стабільними. Зроблений висновок, що лікарі і родина повинні усвідомлювати підвищений ризик ниркової недостатності у донора і реципієнта, і що цей ризик може бути мінімізований ретельним обстеженням донора, включно з біопсією та ниркозахисною стратегією у донора і реципієнта. Німеччина, Univ. of Goerringen. Бібл. 17.(Першоджер. у фонді ННМБ МОЗ України)

133. Поширення низького рівня трийодотироніну залежно від стадії хронічної хвороби нирки у суб’єктів з нормальним рівнем тиреотропіну. Song S.H., Kwak I.S., Lee D.W., et al. The prevalence of low triiodothyronine according to the stage of chronic kidney disease in subjects with a normal thyroid-stimulating hormone //Neph-rol.Dial.Transplant.-2009.-Vol.24, №5.-P.1534-1538.-Англ.Висунуто припущення, що поширення низького рівня трийодотироніну (НТЗ) повинно зростати відповідно до зростання стадії хронічної хвороби нирки (ХХН). У роботі досліджували таке поширення на кожній стадії ХХН і взаємозв’язок з рівнем гломерулофільтрації (РГФ). Загалом, до ретроспективного аналізу було включено 2284 випадки з нормальним рівнем тиреотропіну. Виявлений зростаючий тренд для популяції НТЗ паралельно зростанню стадії ХХН, а також позитивний зв’язок між РГФ та ТЗ сироватки у жін., чол. і загальній популяції. Після корекції на вік і стать РГФ <60 мл/хв./1,73 м2 був асоційований із зростанням ризику НТЗ (КР 2,40). У множинному

регресійному аналізі виявлений позитивний зв’язок РГФ з ТЗ (стандартизований коеф. 0,143, R2=0,055, р<0,001), що не залежав від віку та альбуміну у сироватці. Дослідження показало високе поширення синдрому НТЗ при ХХН, а рівні ТЗ пов’язані з тяжкістю ХХН навіть при нормальному рівні тиреотропіну. Корея, Pusan Nat. Univ. Hosp. Бібл. 17.(Першоджер. у фонді ННМБ МОЗ України)

134. Діагностична точність реагентної смужки в оцінці екскреції альбуміну сечею у загальній популяції. Graziani M.S., Gambaro G., Mantovani L., et al. Diagnostic accuracy of a reagent strip for assessing urinary albumin excretion in the general population //Nephrol.Dial.Transplant.-2009.-Vol.24, №5.-P.1490-1494.-Англ.Альбумінурія є чутливим маркером ниркових порушень. Метою дослідження було оцінити застосування діагностичної смужки для визначення коеф. альбумін-креатинін (КАК) у загальній популяції і порівняти з таким у діабетичній популяції. Зразки сечі були отримані від 201 суб’єкта, що були включені в епідеміологічне дослідження і від 259 пацієнтів з діабетом 2 типу. Сечу досліджували за допомогою смужки (Clinitek Microalbun) і лабораторними методами. 100 зразків зберігали при різних умовах для оцінки аналітичної стабільності. У загальній популяції смужка досягала 90% чутливості і 81% специфічності у порівнянні з лабораторним методом в якості «золотого стандарту». Відносно чутливості і специфічності, результати КАК тесту в загальній і діабетичній популяції були дуже схожими. Дослідження стабільності

89

показало, що зберігання при -20оС спричиняє значне зниження конц-ії альбуміну в обох методах, так що 5% зразків були віднесені до нижчого КАК класу. Зберігання при -80 оС до 12 міс. не впливало на результати вимірювань обома методами. Отже, скринінг смужкою і підтвердження позитивних результатів лабораторним методом є ефективною стратегією виявлення альбумінурії у загальній популяції. Італія, Ospedale Civile Maggiore, Verona. Бібл. 26.(Першоджер. у фонді ННМБ МОЗ України)

135. Зростання у відсотках вільного простата-специфічного антигену у чоловіків з хронічною хворобою нирки. Bruun L., Savage C., Cronin A.M., et al. Increase in percent free prostate-specific antigen in men with chronic kidney disease //Nephrol.Di-al.Transplant.-2009.-Vol.24, №4.-P.1238-1241.-Англ.У виявленні раку простати додатково до загального простата-специфічного антигену (зПСА) використовують вільний ПСА (вПСА). вПСА (молекулярна маса ≈28 кДа) виводиться гломерулярною фільтрацією. Оцінювали, чи впливає помірно-тяжка ниркова дисфункція на процент вПСА. Досліджувана гр. складалась з 101 чол. середнім віком 57 р. з хронічною хворобою нирки (ХХН) без діагнозу рак простати. Середній рівень гломерулофільтрації (РГФ) складав 23 мл/хв./1,73 м2, як було визначено за кліренсом іогексолу. Контроль включав 5264 чол. середнього віку 57 р., які були учасниками скринінгової програми і не мали діагнозу рак простати за 8 р. спостереження. Після корекції на вік, середні рівні вПСА і процент вПСА були значно вищими у пацієнтів з ренальною дисфункцією, 0,45 мкг/л і

47,2% відп., ніж у контролі − 0,29 мкг/л і 29,9% відп. Регресійний аналіз показав значну асоціацію між РГФ і процентом вПСА. Для пацієнтів з ХХН прийняття клінічного рішення щодо порогу вПСА може привести до помилкового діагнозу і тому процент вПСА у цих пацієнтів не повинен використовуватись для діагностики раку простати. Швеція, Lung Univ. Бібл. 27.(Першоджер. у фонді ННМБ МОЗ України)

136. Зв’язок між рівнями бікарбонатів сироватки і смертністю пацієнтів з діаліз-незалежною хронічною хворобою нирки. Kovesdy C.P., Anderson J.E., Kalantar-Zadeh K. Association of serum bicarbonate levels with mortality in patients with non-dialysis-dependent CKD //Nephrol.Dial.Transplant.-2009.-Vol.24, №4.-P.1232-1237.-Англ.Метаболічний ацидоз, що звичайно проявляється низьким рівнем бікарбонатів у сироватці, є характерним для хронічної хвороби нирки (ХХН) і, вірогідно, асоційований з вищою смертністю у діалізних пацієнтів. Невідомо, чи існує такий зв’язок у пацієнтів з діаліз-незалежною ХХН (ДНХХН). З використанням багатоваріантної моделі Кокса досліджували асоціацію між початковим і залежним від часу рівнем бікарбонату сироватки (вимірюваним як загальний СО2) та смертністю від усіх причин у 1240 чол. з помірною і розвинутою ДНХХН. Бікарбонат сироватки виявив значну U-подібну асоціацію із смертністю від усіх причин, з вищим рівнем смертності у пацієнтів з вихідним рівнем бікарбонату <22 ммоль/л і найменшим у пацієнтів з вихідним рівнем 26-29 ммоль/л. Зв’язок між нижчим рівнем

90

бікарбонату і смертністю був більше вираженим у підгрупі пацієнтів з кращим харчуванням і меншим запаленням. Таким чином, і вищі і нижчі рівні бікарбонату у сироватці асоційовані з підвищеним рівнем смертності у пацієнтів з ДНХХН. Терапевтичні втручання з оптимізації рівнів бікарбонату можуть покращити наслідки у цій популяції. США, Univ. of Virginia. Бібл. 23.(Першоджер. у фонді ННМБ МОЗ України)

137. Бета 2-мікроглобулін потенційно нейротоксичний, але, вірогідно, гематоенцефалічний бар’єр захищає мозок від його токсичності. Giorgetti S., Raimondi S., Cassinelli S., et al. в2-Microglobulin is potentially neurotoxic, but the blood brain barrier is likely to protect the brain from its toxicity //Nephrol.Dial.Transplant.-2009.-Vol.24, №4.-P.1176-1181.-Англ.Винайдення факту, що бета 2-мікро-глобулін (Б2М) може впливати на біологію певних кл., дозволяє припустити, що він може діяти на нейронні кл., які досить чутливі до амілоїдогенних білків, особливо в олігомерному стані. Таке припущення може бути підтверджено клінічними даними, що гемодіаліз асоціюється з ризиком когнітивних порушень. Цитотоксичність Б2М для кл. нейробластоми оцінювали в МТТ тесті. Конц-ію Б2М в цереброспінальній рідині 4 різних пацієнтів визначали імунонефелометрично і у вестерн блоті. Показано, що олігомерний Б2М є цитотоксичним у конц-ії, яка легко може бути досягнута у плазмі пацієнтів на гемодіалізі, але конц-ія Б2М, виявлена у спинномозковій рідині гемодіалізних пацієнтів не залежить від його конц-ії у плазмі і

підтримується на рівні нижчому від порогу цитотоксичності, встановленого у культурі кл. Таким чином, попри потенційну нейротоксичність Б2М, малоймовірно аби цей білок відігравав роль у патофізіологічних когнітивних порушеннях, що спостерігають у діалізних пацієнтів, через захисну дію гематоенцефалічного бар’єра, який підтримує низьку конц-ію Б2М у цереброспінальній рідині. Італія, Univ. of Florence. Бібл. 21.(Першоджер. у фонді ННМБ МОЗ України)

138. Зміни гломерулярної щільності і розміру у серійній нирковій біопсії при прогресуючій ІgА нейропатії. Tsuboi N., Kawamura T., Ishii T., et al. Changes in the glomerular density and size in serial renal biopsies during the progression of IgA nephropathy //Neph-rol.Dial.Transplant.-2009.-Vol.24, №3.-P.892-899.-Англ.Проаналізовано 18 пар зразків біопсії нирки 18 пацієнтів з ІgА нефропатією (ІgАН), у яких першу біопсію проводили при збереженій функції нирки, а другу − після її порушення. Між зразками порівнювали гломерулярну щільність (ГЩ), кількість несклеротичних гломерул на площу коркової речовини нирки, і середню гломерулярну площу (СГП). ГЩ при 1 біопсії виявила разючу варіабельність 1,3-5,2 мм2). В цілому, між зразками ГЩ знижувалась (2,7±1,2 vs 1,4±0,7/мм2), а СГП зростала (19,7±4,2х103 vs 23,5±4,5х103

мм2) відп. Ступінь змін у ГЩ і СГП між біопсіями у різних пацієнтів значно відрізнялась. Пацієнти з високою ГЩ в 1 біопсії прогресували повільніше, а виявляли більше зниження ГЩ і збільшення СГП між біопсіями відп. Пацієнти з низькою ГЩ, що вже мали більшу СГП,

91

прогресували швидше. Результати дозволяють припустити, що кількість нефронів і розмір гломерул відіграють критичну роль як компенсаторні механізми проти порушення функції нирки при прогресуванні ІgАН. ГЩ при нормальній нирковій функції може визначити ці компенсаторні зміни і тому може бути предиктором прогнозу при ІgАН. Японія, The Jikei Univ. Sch. of Medicine, Tokjo. Бібл. 32.(Першоджер. у фонді ННМБ МОЗ України)

139. Мезангіальне відкладення С4d: новий прогностичний фактор при ІgА нефропатії. Espinosa M., Ortega R., Gуmez-Carrasco J.M., et al. Mesan-gial C4d deposition: a new prognostic factor in ІgА nephropathy //Neph-rol.Dial.Transplant.-2009.-Vol.24, №3.-P.886-891.-Англ.Показано, що пацієнтів з ІgА нефропатією можна поділити на 2 гр. залежно від способу активації компонента. Активація лектинового шляху пов’язана з тяжчою хворобою нирки, а гломерулярне відкладення С4d є маркером активації цього шляху. Метою дослідження було визначити, чи дозволяє С4d забарвлення при біопсії розрізнити пацієнтів з різним віддаленим прогнозом ІgА нефропатії. У ретроспективному дослідженні пацієнтів оцінювали за віком, статтю, наявністю макроскопічної гематурії, гіпертензії, креатиніном сироватки, рівнем гломерулофільтрації (РГФ), білком у сечі, мезангіальним С4d забарвленням, гломерулосклерозом, інтерстиціальним фіброзом і екстракапілярною пролізерацією. Показано, що 19 пацієнтів (32,2%) були С4d позитивними і 40 (67,8%) − негативними. Вік, гіпертензія, відсутність макроскопічної гематурії, рівні креатиніну сироватки, РГФ,

гломерулярний склероз, інтерстиціальний склероз і С4d позитивне забарвлення одноваріантно асоціювались з прогресуванням до ниркової хвороби кінцевої стадії. Збереження нирки через 10 р. складало 43,9% у С4d позитивних пацієнтів і 90,9% − у С4d негативних. Таким чином, С4d позитивність дозволяє виявити пацієнтів, яким потрібна більш агресивна терапія. Іспанія, Hosp. Universitario Reina Sophia. Бібл. 25.(Першоджер. у фонді ННМБ МОЗ України)

140. Успішне лікування пацієнтів з ліпопротеїновою гломерулопатією імуноадсорбцією з білком А: пілотне дослідження. Xin Z., Zhihong L., Shijun L., et al. Successful treatment of patients with lipoprotein glomerulopathy by protein A immunoadsorption: a pilot study //Nephrol.Dial.Transplant.-2009.-Vol.24, №3.-P.864-869.-Англ.Для пацієнтів з ліпопротеїновою гломерулопатією (ЛПГ) не існує придатної терапії. У пацієнтів з невропатичним синдромом була доведена ефективність протеїн А імуноадсорбції (ПАІ). У пілотному дослідженні вивчали ефективність імуноадсорбції на білку А стафілокока при ЛПГ. У 13 пацієнтів з біопсично доведеною ЛПГ проводили 10 циклів ПАІ за сеанс і 10 сеансів на курс. Загалом за кожен курс була регенерована 301 плазма. 1 курс приводив до швидкого падіння протеїнурії від 4,01±3,09 до 1,21±0,97 г/24 год. (р=0,001) і значного зниження аполіпопротеїну Е (апоЕ) з 9,79±5,04 до 6,20±2,22 мг/дл (р=0,004). Повторна ниркова біопсія (n=12) показала, що інтрагломерулярні ліпопротеїнові тромби майже зникли. 6 пацієнтів було включено у дослідження

92

віддалених наслідків і у них протеїнурія повернулась до початкового рівня за 12 міс. 4 пацієнтам з рецидивом провели повторне лікування ПАІ і протеїнурія у них знизилась від 5,02±1,85 до 1,64±0,55 г/24 год. і апоЕ від 14,65± 11,17 до 7,90±1,72 мг/дл. У жодного пацієнта не виникло серйозних ускладнень. Китай, Res. Inst. of Nephrology. Бібл. 17.(Першоджер. у фонді ННМБ МОЗ України)

141. Гадолінієві контрастні агенти і нефрогенний системний фіброз: систематичний огляд і метааналіз. Agarwal R., Brunelli S.M., Williams K., et al. Gadolіnium-based contrast agents and nephrogenic systemic fibrosis: a systematic review and meta-analysis //Nephrol.Dial.Transplant.-2009.-Vol.24, №3.-P.856-863.-Англ.За останні 10 р. було виявлено більше 200 випадків нефрогенного системного фіброзу (НСФ), головним чином серед пацієнтів з розвинутою хворобою нирки. Результати багатьох досліджень дозволяють припустити існування зв’язку між гадолінієвими контрастними агентами (ГКА) і НСФ. У систематичному огляді з метааналізом досліджували можливість такого зв’язку. Пошук проводили у базах даних MEDLINE, EMBASE і Кокранівського реєстру контрольованих досліджень. З 144 робіт 7 відповідало критеріям включення, у 4 з них гадодіамід був єдиним або домінуючим ГКА і в 1 застосовували виключно гадопентетат. Метааналіз контрольованих досліджень показав значну асоціацію між експозицією ГКА і НСФ (КР 26,7, 95%ДІ:10,3-69,4) та гадодіамідом і НСФ (КР 20,0, 95%ДІ:3,7-107,8). Дослідження доказів з використанням прийнятих

критеріїв дозволяє припустити, що цей зв’язок є причинним. США, Univ. of Pennsylvania Hlth. Systems. Бібл. 41.(Першоджер. у фонді ННМБ МОЗ України)

142. У недіабетичній популяції японців поєднання макроальбумінурії з підвищеним бета 2-мікроглобуліном у сечі є предиктором зниження функції нирки: дослідження у Такахата. Ikeda A., Konta T., Takasaki S., et al. In a non-diabetic Japanese population, the combination of macroalbuminuria and increased urine beta 2-microglobulin predicts a decline of renal function: the Takahata study //Nephrol.Dial.Trans-plant.-2009.-Vol.24, №3.-P.841-847.-Англ.Гломерулярні і тубулярні ушкодження є важливими факторами розвитку ниркової недостатності. Маркерами гломерулярних і тубулярних порушень є альбумінурія (АУ) і бета 2-мікроглобулін (Б2М) у сечі. Суб’єктами дослідження були 2816 осіб >40 р. у м. Такахата. Оцінювали коеф. АУ-креатинін (КАУК), коеф. Б2М-креатинін (КБ2МК) і рівень гломерулярної фільтрації (РГФ). Поширення АУ (>20 мг/г у чол. і >30 мг/г у жін.), збільшення Б2М (>300 мкг/г) і ниркова недостатність (РГФ <60 мл/хв./1,73м3) складали 21,0, 12,5 і 21,7% відп. з незначним перекриванням між ними. Значення РГФ було значно нижчим у суб’єктів з макроальбумінурією (КАУК >200 мг/г у чол. і >300 мг/г у жін.) і збільшеним КБ2МК. Відсутність відхилень у сечі спостерігали у 71,7% з 611 осіб з нирковою недостатністю і була характерною для молодих, жін. і осіб без гіпертензії. 1-річне падіння РГФ було більшим у суб’єктів з одночасною і макроальбумінурією і збільшеним КБ2МК. Японія,

93

Yamagata Univ. Sch. of Medicine. Бібл. 20.(Першоджер. у фонді ННМБ МОЗ України)

143. Сіролімус діє на рівні метаболічного шляху, що є суттєвим для цілісності подоцитів. Letavernier E., Bruneval P., Vandermeersch S., et al. Sirolimus interacts with pathways essential for podocyte integrity //Neph-rol.Dial.Transplant.-2009.-Vol.24, №2.-P.630-638.-Англ.Сіролімус, специфічний інгібітор mTor (мішень рапаміцину у ссавців), бере участь у ниркових гломерулярних порушеннях і нефротичному синдромі, що виникають після трансплантації. У деяких пацієнтів ушкодження подоцитів та фокальний сегментарний гломерулосклероз відносять до терапії сіролімусом, але метаболізм, що обумовлює ці порушення лишається гіпотетичним. Для подальшого розуміння цих механізмів, первинна культура подоцитів людини була експонована до сіролімусу у конц-іях терапевтичного рівня. Через 2 д. експозиції кл. лишались живими, але спостерігали зміни фенотипу кл. і реорганізацію цитоскелета. Також було доведено зниження синтезу фактора росту судинного ендотелію і фосфорилування у присутності Akt сіролімусу. Не спостерігали втрати жодного з маркерів подоцитів, за помітним винятком WT1, фактора транскрипції, що є важливим у підтримці цілісності кл. Після інкубації з сіролімусом WT1 ген і експресія білка зменшувались дозозалежним чином. Разом ці дані дозволяють припустити, що сіролімус може порушувати метаболічний шлях, що є важливим для збереження структурної єдності подоцитів, і цим

викликати гломерулярні ушкодження. Франція, Univerzite Pierre et Mari Curie, Paris 6. Бібл. 33.(Першоджер. у фонді ННМБ МОЗ України)

144. Гемодіаліз, пов’язаний з явним падінням міокардіальної перфузії. Dasselaar J.J., Slart R.H.J.A., Knip M., et al. Haemodialysis is associated with a pronounced fall in myocardial perfusion //Nephrol.Dial.Transplant.-2009.-Vol.24, №2.-P.604-610.-Англ.Дані, що існують, дозволяють припустити, що процедура гемодіалізу (ГД) сама по собі може становити високий кардіальний ризик для діалізних пацієнтів. ГД пов’язаний з підвищенням ризику раптової смерті і накопичені докази, що він може спричинити ішемію міокарда. У дослідженні оцінювали вплив ГД на міокардіальний кровотік (МК) і функцію лівого шлуночка (ЛШ) у пацієнтів без діабету і серцевих захворювань. Для кількісної оцінки МК, руху стінки ЛШ, хвилинного об’єму, кінцевого діастолічного і систолічного об’єму ЛШ 7 пацієнтам була проведена 13N-NН3 позитронно-емісійна томографія (ПЕТ). ПЕТ скани робили до, на 30 хв. і 220 хв. ГД. Показано, що ГД спричиняє помітне падіння МК. Оскільки падіння відбувається вже на ранньому, 30-хв. етапі, вірогідно, що мають місце не тільки гіповолемія, а й ін. активні діаліз-асоційовані фактори. Припускається, що таке зниження МК може впливати на високий рівень серцевих подій у ГД пацієнтів. Нідерланди, Univ. Medical Center Groningen. Бібл. 44.(Першоджер. у фонді ННМБ МОЗ України)

145. Рівень в2-мікроглобуліну у сироватці є важливим предиктором

94

смертності при лікуванні гемодіалізних пацієнтів. Okuno S., Ishimura E., Kohno K., et al. Serum в2-microglobulin level is a significant predictor of mortality in maintenance haemodialysis patients //Nephrol.Dial.Transplant.-2009.-Vol.24, №2.-P.571-577.-Англ.Бета-2-мікроглобулін (Б2М) визнаний як ключовий компонент генезу діаліз-асоційованого амілоїдозу. Прогностичне значення рівнів Б2М було досліджено на 490 гемодіалізних (ГД) пацієнтах (60,1±11,8 р., тривалість ГД 87,4±75,7 міс., 288 чол. і 202 жін., 24% діабетиків). Пацієнти були поділені на 2 гр. за рівнем Б2М: 1 (n=245) з нижчим рівнем (<32,2 мг/л) і 2 (n=245) з вищим (≥32,3 мг/л). За період спостереження 40±15 міс. сталась 91 смерть від усіх причин і з них 36 від серцево-судинних хвороб. Аналіз за Kaplan-Meier показав, що смертність від усіх причин була значно вищою у 2 гр. (р<0,001). Мультиваріантний аналіз ризику Кокса після корекції на вік, стать, тривалість ГД, наявність діабету, альбумін і С-реактивний білок сироватки показав, що Б2М є важливим предиктором смертності від усіх причин (КР 1,05) і від несерцево-судинних причин (КР 1,06). Японія, Shirasagi Hosp. Бібл. 36.(Першоджер. у фонді ННМБ МОЗ України)

146. Тандем плазмаферезу і гемодіалізу як безпечна процедура при імуноопосередкованих хворобах у 82 пацієнтів. Dechmann-Sьltemeyer T., Linkeschova R., Lenzen K., et al. Tan-dem plasmapheresis and haemodialysis as a safe procedure in 82 patients with immune-mediated disease //Nephrol.Di-al.Transplant.-2009.-Vol.24, №1.-P.252-257.-Англ.

Описані технічні деталі об’єднаного «тандемного» застосування плазмаферезу і гемодіалізу. При застосуванні цього пристрою можливо досягти току крові 120-200 мл/хв. У кожному випадку плазмафільтрація та ультрафільтрація не повинні перевищувати 25% швидкості току крові. Весь час потрібно контролювати тиск крові і частоту серцевих скорочень. Уся процедура не займає більше часу, ніж рутинний гемодіаліз (3-4 год.). За останні 16 р. у 82 пацієнтів було проведено 483 тандемних процедури. У жодного з пацієнтів не виникло порушень об’єму, спричинених змінами складу плазми і відхилення в кислотно-лужному балансі та складі електролітів були негайно врівноважені. Не було жодного епізоду гіпотензії або кровотечі. Зворотної фільтрації також не спостерігали. Одночасне проведення гемодіалізу і плазмаферезу дозволяє зменшити час лікування, а, отже, і його вартість. Цей ретроспективний аналіз довів, що тандемне лікування є безпечним та ефективним. Німеччина, H.-Heine Univ. Бібл. 16.(Першоджер. у фонді ННМБ МОЗ України)

147. Кальцифікація судин, вертебральні переломи і смертність у гемодіалізних пацієнтів. Rodrнguez-Garcнa M., Gуmez-Alonso C., Naves-Dнaz M., et al. Vascular calcifications, vertebral fractures and mortality in haemodialysis patients //Nephrol.Dial.Transplant.-2009.-Vol.24, №1.-P.239-246.-Англ.У 193 гемодіалізних (ГД) пацієнтів за увесь час, проведений на ГД протягом 2 р., збирали клінічні, біохімічні і терапевтичні дані. Показано, що поширеність кальцифікації (К) аорти була вищою у ГД пацієнтів, ніж у

95

рандомній загальній популяції (79,0 vs 37,5%, р<0,001). Загальний час будь-якої ниркової замісної терапії та діабет позитивно асоціювались з вищою поширеністю К судин. Час на ГД також був позитивно асоційований з тяжкістю К, а вищий рівень гемоглобіну з меншою поширеністю К артерій великого та середнього калібру. Поширеність вертебральних переломів у ГД пацієнтів була подібною до загальної популяції (26,5 vs 24,1%). Вік і час на ГД мали позитивну і статистично значущу асоціацію з вертебральними переломами. К артерій середнього калібру була пов’язана з вищим рівнем поширення переломів. У жін. тяжка К судин і вертебральні переломи мали позитивну асоціацію зі смертністю (КР=3,2 і КР=4,8 відп.). Іспанія, Instituto Reina Sofia de Investigacion. Бібл. 62.(Першоджер. у фонді ННМБ МОЗ України)

148. Зв’язок між безсимптомним інфарктом мозку і хронічною хворобою нирки. Kobayashi M., Hirawa N., Yatsu K., et al. Relationship between silent brain infarction and chronic kidney disease //Nephrol.Dial.Transplant.-2009.-Vol.24, №1.-P.201-207.-Англ.Досліджували зв’язок між прихованим інфарктом мозку (ПІМ) і хронічною хворобою нирки (ХХН) та чи поширення ПІМ залежить від стадії і причини ХХН. У поперечне дослідження було включено 375 осіб − 335 з ХХН і 40 з есенційною гіпертензією. Для виявлення ПІМ усім було проведено МР дослідження. Визначали рівень гломерулофільтрації (РГФ) і серцево-судинні фактори ризику. В усіх суб’єктів поширення ПІМ складало 56,5%. З причин ХХН тісний зв’язок з ПІМ мав

гіпертензивний нефросклероз. Поширення ПІМ залежало від стадії РГФ: КР (95%ДІ) для РГФ 30-59, 15-29 і <15 проти ≥60 мл/хв./1,73 м2

складав: 1,34; 1,94 і 2,51. Мультиваріантний аналіз показав незалежний зв’язок РГФ з ПІМ разом з віком і тиском крові (р=0,025), але ін. традиційні і нетрадиційні фактори ризику такого зв’язку не мали. Зроблено висновок, що пацієнти з ХХН повинні отримувати більш інтенсивне превентивне лікування для попередження ПІМ. Японія, Yokogama City Univ. Med. Center. Бібл. 38.(Першоджер. у фонді ННМБ МОЗ України)

149. Комбіноване лікування протеїнуричної ІgА нефропатії блокаторами ренін-ангіотензинової системи і поліненасиченими жирними кислотами: рандомізоване контрольоване дослідження. Ferraro P.M., Ferraccioli G.F., Gambaro G., et al. Combined treatment with renin-angiotensin system blockers and polyunsaturated fatty acids in proteinuric IgA nephropathy: a randomized controlled trial //Nephrol.Dial.Trans-plant.-2009.-Vol.24, №1.-P.156-160.-Англ.Перевіряли ефект 6-міс. курсу лікування поліненасиченими жирними к-тами (ПНЖК) (3 г/д.) у гр. з 30 пацієнтів з біопсично доведеною ІgА нефропатією (ІgАН) і протеїнурією, що вже лікувалися блокаторами ренін-ангіотензинової системи (БРАС), які рандомно отримували ПНЖК або продовжували стандартне лікування. Первинною кінцевою точкою був процент зниження протеїнурії, вторинною − зміни рівня гломерулофільтрації, тиску крові, рівня тригліцеридів сироватки і еритроцитурія. Через 6 міс.

96

протеїнурія зменшилась на 72,9% у ПНЖК гр. і на 11,3% у БРАС гр. (р<0,001), зменшення протеїнурії на ≥50% було досягнуто у 80% ПНЖК гр. і у 20% БРАС (р=0,002). Еритроцитурія була значно нижчою у ПНЖК гр. Значних змін у функції нирки, тиску крові і тригліцеридах не спостерігали. Італія, Catholic Univ. of the Sacred Heart, Rome. Бібл. 35.(Першоджер. у фонді ННМБ МОЗ України)

150. Підвищення екскреції кислоти у осіб з каменеутворенням у нирках з есенційною гіпертонією. Losito A., Nunzi E.G., Covarelli C., et al. Increased acid excretion in kidney stone formers with essential hypertension //Neph-rol.Dial.Transplant.-2009.-Vol.24, №1.-P.137-141.-Англ.У роботі досліджували екскрецію з сечею різних речовин, зокрема, цитрату і к-т у осіб з каменеутворенням у нирках (ОКН) і її зв’язок з високим кров’яним тиском. У дослідження було включено 234 особи віком 47,0±15,6 р., які були госпіталізовані з приводу каменів у нирках. 82 (35%) пацієнти мали ессенціальну гіпертензію. Було виявлено різницю в екскреції деяких досліджуваних компонентів у пацієнтів з нормальним тиском крові та гіпертензією. Результати показали, що особи з гіпертензією були старішими і мали вищі індекс маси тіла (ІМТ) та вміст сечової к-ти у сироватці, вони мали значно нижчий рН сечі (5,6 проти 6,0), цитрат (2,55 проти 2,83), вищі титровану кислотність та амоній. Логістичний регресійний аналіз з наявністю гіпертензії як залежної змінної виявив такі предиктори: вік, ІМТ, титровану кислотність і нижчий рівень цитрату у сечі. Екскреція к-ти збільшувалась

разом зі стадією гіпертензії. Італія, Univ. degli Study di Perugia. Бібл. 26.(Першоджер. у фонді ННМБ МОЗ України)

151. Соціоекономічний статус і мікроальбумінурія в азійській популяції. Sabanayagam Ch., Shankar A., Saw S.M., et al. Socioeconomic status and microalbuminuria in an Asian population //Nephrol.Dial.Transplant.-2009.-Vol.24, №1.-P.123-129.-Англ.Показано, що в західних країнах нижчий соціоекономічний статус (СЕС) пов’язаний із захворюванням нирки. Гіпотезу про існування такого зв’язку у нових індустріальний країнах Азії перевіряли на популяції малазійців у Сінгапурі. Всього було досліджено 920 осіб віком 40-80 р. (49,6% жін.). СЕС визначали за освітою, доходом і житлом учасників. Головним параметром була наявність мікро-, макроальбумінурії (МАУ), що визначали через коеф. альбумін-креатинін (АКА) сечі ≥17 мг/г для чол. і ≥25 мг/г для жін. Нижчі категорії СЕС були асоційовані з МАУ. Порівняно з вищими категоріями СЕС коеф. вірогідності (95%ДІ) становив 1,76 для початкової освіти, 1,64 для доходу <1000 доларів, 1,44 для малого/середнього житла і 2,37 для існування разом усіх 3 ознак низького СЕС. Ці параметри мали стійку наявність і при аналізі підгруп за віком і статтю. Зроблений висновок, що серед дорослих малайзійців Сінгапуру МАУ асоційована з низьким СЕС і не залежить від віку, статі, куріння, вживання алкоголю та індексу маси тіла. Сінгапур, Nat. Univ. of Singapore. Бібл. 30.(Першоджер. у фонді ННМБ МОЗ України)

97

616.006-89РОЗДІЛ V. ОНКОЛОГІЯ

152. Клінічні результати тотальної ларингектомії при лікуванні раку гортані. Bajaj Y., Shayah A., Sethi N., et al. Clinical outcomes of total laryngectomy for laryngeal carcinoma //Kathmandu Univ. Med. J. (KUMJ).-2009.-Vol.7, N27.-P.258-262.-Англ.Хоча питання вибору способу лікування раку гортані на пізніх стадіях є дискусійним, найбільш оптимальним методом лікування вважається первинне радикальне втручання. Мета роботи − дослідити клінічний ефект ларингектомії при лікуванні раку гортані. У дослідження було включено 59 пацієнтів, яких оперував керівник дослідження (CJW) в Leeds General Infirmary у період з січня 2001 р. по червень 2007 р. Деяким пацієнтам окрім повної ларингектомії було проведено часткову або повну фарингектомію. 17 пацієнтів (28,8%) до операції отримували променеву терапію (ПТ), і їх оперували з приводу залишкової хвороби або рецидиву. Первинні пухлини належали до Т(1)N(0)-Т(4)N(2) стадій. З метою відновлення мовної функції 48 з 59 пацієнтів (81,4%) зробили трахеоезофагеальну фістулу. У 30,5% (18/59) пацієнтів виникли післяопераційні ускладнення, у 9 з них (15,2%) утворилась фарингостома. 60,8% (31/51) пацієнтів для спілкування використовували мовні клапани. Після ларингектомії у 30,4% пацієнтів були мінімальні, у 26,1% середні і в решти 43,4% значні порушення мовної функції. 5-р. виживаність після ларингектомії становила 65,2%. Отже, згідно з результатами дослідження, тотальна ларингектомія дозволяє досягти тривалого контролю над

хворобою і хороших показників виживаності. Великобританія, Leeds Teaching Hosp. Dept. of ENT, Лідз.(Першоджер. на сайті www.pubmed.gov)

153. Національне дослідження раку кишечнику: низький соціальний статус – незалежний провісник ушкоджувальних хірургічних втручань з приводу раку прямої кишки. Tilney H., Lovegrove R.E., Smith J.J., et al. The National Bowel Cancer Project: social deprivation is an independent predictor of nonrestorative rectal cancer surgery //Dis.Colon.Rec-tum.-2009.-Vol.52, N6.-P.1046-1053.-Англ.Мета дослідження − визначити, чи є низький соціальний статус одним з факторів, що впливає на частоту черевно-промежинної резекції (ЧПР) при хірургічному лікуванні раку прямої кишки. Були проаналізовані дані Association of Coloproctology of Great Britain and Ireland Colorectal Cancer Database (2000-2005). Незалежні фактори, що обумовлюють необхідність проведення втручань, які призводять до каліцтва, вивчали за допомогою методу логістичної регресії. 12128 пацієнтам в 101 клінічних центрах провели передню резекцію або ЧПР з приводу ректального раку (стадії Dukes A-C); 2,625 пацієнтам (21,6%) виконали ЧПР (в середньому 20,8% в кожному з центрів (щоквартально 16,5-27,9)). Кількість ЧПР знизилась з 24,3 до 18,2% (р<0,001) і різнилась між менш і більш соціально незахищеними гр. населення (від 18 до 26,4% відп.; р<0,001). Незалежними факторами, що впливають на частоту проведення ЧПР: рік операції (ВР=0,855 на р.

98

збільшення, р<0,001), стать (у жін. частіше, ніж в чол. – ВР=0,82, р<0,001), застосування неад’ювантної ПТ (ВР=2,4, р<0,001) і рівень соціальної незахищеності (більш незахищені проти менш незахищених): ВР=1,638, р<0,001. Гендерний і соціальний статус є незалежними факторами ризику необхідності накладення постійної стоми. Ці результати мають важливе значення для порівняння якості хірургічного лікування в різних медичних центрах і виявлення відмінностей якості надання медичної допомоги в різних медичних установах. Великобританія, St. Mary’s Hosp., Лондон.(Першоджер. на сайті www.pubmed.gov)

154. Хіміопроменева терапія з цисплатином покращує негативний прогноз розповсюджених форм раку шийки матки з гіперекспресією c-erb-B2. Pйrez-Regadera J., Sбnchez-Muсoz A., De-la-Cruz J., et al. Cisplatin-based radiochemotherapy improves the negative prognosis of c-erb-B2 overexpressing advanced cervical cancer //Int.J.Gynecol.Cancer.-2010.-Vol.20, N1.-P.164-172.-Англ.Мета роботи – визначити вплив гіперекспресії c-erb-B2 на виживаність вільну від прогресування та частоту виникнення локальних рецидивів у хв-х на розповсюджений рак шийки матки (РШМ), які отримували комбіновану хіміо-променеву терапію. У дослідження було включено 136 пацієнток з РШМ, з них з епідермоїдними пухлинами 86 та аденокарциномою 14 хв-х. За класифікацією FIGO хв-рі мали такі стадії захворювання: ІВ2-ІІА −12 хв-х, ІІВ – 34, ІІІВ − 71 та IVА − 19. У зразках пухлин рівень експресії визначали імуногістохімічним

методом з використанням антитіл c-erb-B2 Dako/Glostrup, Denmark). Позитивними вважались результати із значенням c-erb-B2+++. Усі пацієнтки отримували променеву терапію (ПТ) на ділянку таза та брахітерапію у поєднанні з 2-ма різними режимами хіміотерапії (ХТ). З них 48 жін. отримували тегафур у дозі (800 мг на д. per os) та 88 хв-х – тегафур у комбінації з 5 циклами щотиж. цисплатину в/в 40 мг/мІ. Позитивний результат щодо експресії c-erb-B2 зафіксовано у 32 (23,5%) зразках біопсійного матеріалу. 3- та 5-р. виживаність, вільна від захворювання, досягла 61 та 58% відп. у пацієнток з c-erb-B2 пухлинами (р=0,02). За рівнем експресії c-erb-B2 та варіантом ХТ пацієнток поділили на 4 гр. У гр. жін. з пухлинами, позитивними щодо експресії c-erb-B2, які не отримували цисплатин, була зафіксована найвища частота розвитку локальних рецидивів (р<0,0001) та низький рівень виживаності, вільної від захворювання (р=0,0014). Таким чином, гіперекспресія c-erb-B2 у хв-х на РШМ є поганим прогностичним фактором. Хіміопроменева терапія, що включає цисплатин, покращує результати лікування цієї гр. хв-х. Іспанія, Hosp. Univ. Doce de Octubre, Мадрид.(Першоджер. на сайті www.pubmed.gov)

155. Хіміотерапія гліобластоми: сучасне лікування та подальші перспективи застосування цитотоксичних та таргетних препаратів. Minniti G., Muni R., Lanzetta G., et al. Chemotherapy for glioblastoma: current treatment and future perspectives for cytotoxic and targeted agents //Anticancer Res.-2009.-Vol.29, N12.-P.5171-5184.-Англ.

99

Гліобластома (ГБЛ) – одна з найчастіших та агресивних первинних пухлин головного мозку у дорослих. Хірургічне втручання з подальшою променевою терапією (ПТ) та комбінована або ад’ювантна хіміотерапія (ХТ) є стандартним алгоритмом лікування хв-х на ГБЛ. Прогноз лікування залишається поганим (медіана виживаності 12-15 міс.). Відомо, що генетичні порушення, притаманні ГБЛ, асоційовані з аберантною активацією або супресією кл. механізмів регуляції трансдукції та резистентністю до ПТ та ХТ. У сучасних дослідженнях велика увага приділяється таким потенційним біохімічним мішеням як рецептори епідермального, ендотеліального та тромбоцитарного факторів росту, а також шляхом метаболізму фосфатидилінозитол–3-кінази/Act/ссавців, чутливої до дії рапаміцину та Ras/Raf мітоген-активованої тирозин-кінази. У доклінічних та клінічних дослідженнях було випробувано декілька інгібіторів трансдукції, зокрема: інгібітори ангіогенезу (бевацизумаб, ензастаурин) інгібітори рецепторів до тирозин-кінази епідермального фактора росту (гефітиніб та ефлотиніб) препаратами, що взаємодіють з мішенями рапаміцину (темсиролімус, еверолімус) та інтегрин (циленгітид). За попередніми результатами клінічних досліджень, застосування таргетних агентів не призвело до покращання виживаності хв-х на ГБЛ. Друга фаза останніх клінічних досліджень спрямована на вивчення можливості застосування мультитаргетної терапії у комбінації з цитотоксичною ХТ для подолання резистентності ГБЛ до окремих таргетних препаратів, ХТ та ПТ. В огляді підсумовано сучасні відомості

щодо ефективності таргетної та цитонеоксичної терапії ГБЛ, а також дані щодо розвитку нових стратегій хіміопроменевої терапії для покращення результатів лікування означеної онкопатології. Італія, Sant’ Andrea Hosp., Рим.(Першоджер. на сайті www.pubmed.gov)

156. Десятирічний досвід лікування семіноми на І клінічної стадії. Zhang X.Q., Liu Z.W., Zhou F.J., et al. Experience on the treatment for clinical Stage-1 seminoma over a period of 10 years //Ai Zheng.-2010.-Vol.29, N1.-P.98-101.-Англ.На І стадію захворювання припадає 70-80% усіх первинних випадків семіноми. Мета роботи – вивчити зв’язок між різними методами післяопераційної терапії та прогнозом захворювання. Проаналізовано клінічні дані 58 хв-х та семіноми І стадії, які отримували мультимодальне лікування з 1999 р. по 2008 р. в Sun Yat-sen Universeity Cancer Center. В залежності від типу лікування, що проводилося після орхіектомії пацієнти поділялись на такі гр.: І гр. – 30 хв-х, яким проводилася післяопераційна хіміотерапія; ІІ гр. − 8 пацієнтів, які отримували променеву терапію; ІІІ гр. − 20 хв-х, які після операції перебували лише під спостереженням. Медіана спостереження становила 50 міс. (8-115). Позитивний результат лікування було досягнуто у 57 з 58 хв-х. У І гр. випадків виникнення рецидивів та/або метастазів не відмічалось. У ІІ гр. зафіксовано рецидив у 1 хв-го. У ІІІ гр. у 4 з 20 пацієнтів (20%) спостерігався розвиток метастазів в ретроперитонеальні лімфатичні вузли. Вільна від захворювання виживаність у пацієнтів, які отримували

100

хіміотерапію (І гр.) була вищою, ніж у хв-х ІІІ гр. (р=0,005). Не виявлено значної різниці між рівнями безрецидивної виживаності у хв-х ІІ та ІІІ гр. (р=0,364). За висновками авторів, отримані результати свідчать про задовільну ефективність лікування семіноми І стадії при застосуванні у післяопераційному періоді як хіміотерапії, так і променевої терапії. У гр. хв-х, які після операції перебували лише під спостереженням, рівень рецидивів захворювання сягав 20%. Отже, даний метод рекомендовано застосовувати лише при відповідній поінформованості пацієнтів та їх згоді. Китай, State Key Laboratory of Оncology in South China, Гуангдонг.(Першоджер. на сайті www.pubmed.gov)

157. Доцетаксел проти паклітакселу в комбінації з 5-ФУ та лейковорином при лікуванні раку шлунка на пізніх стадіях. Комбінований аналіз 2-ї фази клінічних досліджень. Chon H.J., Rha S.Y., Im C.K., et al. Docetaxel versus paclitaxel combined with 5-FU and leucovorin in advanced gastric cancer: combined analysis of two phase II trials //Cancer Res. Treat.-2009.-Vol.41, N4.-P.196-204.-Англ.У роботі наведено результати аналізу 2-ї фази клінічних досліджень щодо порівняння ефективності та безпечності використання 2-х таксанів: палітакселу (І) та доцетакселу (ІІ) у комбінації з 5-фторурацилом (5-ФУ) та лейковорином при лікуванні раку шлунка на пізніх стадіях. Пацієнтам, які раніше не лікувалися, або отримували лише хіміотерапію (ХТ) 1-ї лінії призначався І у дозі 175 мг/мІ або ІІ (75 мг/мІ) у 1-й д. з болюсним введенням лейковорину 20 мг/мІ та

24-год. інфузією 5-ФУ 1000 мг/мІ в 1-3 д. Курси повторювали кожні 3 тиж. Оцінювали загальну безпосередню ефективність, токсичність та виживаність. 66 пацієнтів отримували ІІ в якості 1 лінії (n=38) та 2 лінії (n=28). Препарат І застосовано у 60 хв-х. З них у 37 ХТ 1 лінії, у 23 – ХТ 2 лінії. Безпосередня ефективність І та ІІ режимів ХТ суттєво не відрізнялася (38 і 26% відп.). При медіані спостережень 9,5-міс. період вільний від прогресування досягав 5,2 міс. (95%ДІ:4,2-6,5 міс.) для ІІ та 3,3 міс. (95%ДІ:1,3-5,5 міс.) для І. Терміни загальної виживаності суттєво не відрізнялися і становили 13,9 міс. (95%ДІ:10,9-19,2) та 10,0 міс. (95%ДІ:7,2-12,5 міс.) при застосуванні І і ІІ відп. Найчастішим проявом гематологічної токсичності була нейтропенія 3-4 ступеня, яка спостерігалась у 62 та 72% хв-х після І та ІІ ХТ відп. Вищезгадані таксани відрізнялись за видами негематологічної токсичності. Для ІІ характерним був розвиток мукозитів >/3 ст (5%) та діареї (3%), для І – випадки нудоти/блювоти (15%) та периферичної нейропатії (5%). Таким чином, при лікуванні раку шлунка на пізніх стадіях таксани І і ІІ демонструють схожу безпосередню ефективність, але відрізняються за профілем токсичності. Проблема значення таксанів у лікуванні вищезгаданої онкопатології потребує подальших проспективних досліджень. Корея, Yonsei Cancer Center, Сеул.(Першоджер. на сайті www.pubmed.gov)

158. Імунотерапія гінекологічних злоякісних новоутворень пептидом онкогену пухлини Вілмса-1((WT1). Ohno S., Kyo S., Myojo S., et al. Wilms’ tumor 1 (WT1) peptide immunotherapy

101

for gynecological malignancy //Anticancer Res.-2009.-Vol.29, N11.-P.4779-4784.-Англ.Досліджували клінічну ефективність та безпечність таргетної імунотерапії, спрямованої проти продукту дії онкогенну пухлини Вільмса1 (WT1) у пацієнток з онкогінекологічними захворюваннями. У другу фазу клінічних досліджень було включено 12 хв-х з означеними злоякісними пухлинами, позитивними на WT1 лейкоцитарний антиген людини (HLA) – A*2402. У всіх пацієнток пухлини були резистентні до стандартної терапії. Хв-рі отримували щотиж. інтрадермальні ін’єкції HLA – A*2402 відп. модифікованого 9 – mer WT1 пептиду протягом 12 тиж. Розмір пухлини визначався на підставі КТ досліджень кожні 4 тиж. Ефективність лікування оцінювали за загальновизнаними критеріями (Response Evaluation Criteria in Solid Tumors – RECIST). Відмічалась добра переносимість терапії. Спостерігалась лише еритема на місці введення вакцини WT1. Клінічний ефект був розцінений як стабілізація хвороби у 3 випадках. У 9 хв-х спостерігалося прогресування. У жодному випадку не зафіксовано повної або часткової «відповіді» на лікування. Таким чином, контролю над захворюванням було досягнуто у 25% хв-х. На думку авторів, хоча це дослідження є неконтрольованим, нерандомізованим та включає невелику кількість спостережень, отримані результати свідчать про безпечність та клінічну ефективність терапії вакциною WT1. Японія, Intern. Res. and Educ. Inst. for Integr. Med. Sci., Tokyo Women’s Med. Univ., Токіо.(Першоджер. на сайті www.pubmed.gov)

159. Фактори ризику серцево-судинної патології у дорослих, які хворіли на рак в дитинстві – доповідь Childhood Cancer Survival Study. Meacham L.R., Chow E.J., Ness K.K., et al. Cardiovascular risk factors in adult survivors of pediatric cancer − a report from the childhood cancer survi-vor study //Cancer Epidemiol. Biomar-kers Prev.-2010.-Vol.19, N1.-P.170-181.-Англ.У порівнянні із загальною популяцією особи, які вижили після лікування злоякісних новоутворень (ЗН) у дитячому віці, мають більш високі ризики щодо захворюваності та смертності від серцево-судинної патології (ССП). При ретроспективному аналізі даних Childhood Cancer Survival Study виявлено 8599 дорослих (52% чол.), які в дитинстві лікувались з приводу ЗН, та 2936 сибсів (46% чол.). Проведено проспективний аналіз цих осіб, що пережили 5-р. термін після встановлення діагнозу ЗН. Оцінювали такі показники: частота використання медикаментів у зв’язку з гіпертонією, дисліпідемією та порушенням метаболізму глюкози, а також зміну індексу маси тіла ≥30 кг/мІ. Індекс визначався на основі даних щодо зросту та ваги осіб, які були включені в дослідження. За наявності двох або більше вищезгаданих ознак вважалось, що людина має підвищений ризик розвитку ССП (Cardiovascular Risk Faktor Cluster – CVRFC), або метаболічний синдром. Особи, що вижили після лікування ЗН, частіше застосовували медикаменти у зв’язку з гіпертензією (ВР 1,9; 95%ДІ:1,6-2,2), дисліпідемією (ВР 1,6; 95%ДІ:1,3-2,0) та діабетом (ВР 1,7; 95%ДІ:1,2-2,3), порівняно з популяцією сибсів. Серед осіб молодшого віку (середній вік 32 р.) частота випадків ожиріння та

102

наявності CVRFC були не вищими ніж серед сибсів (середній вік 3 р.). За даними мультиваріантного регресійного аналізу, до факторів, що асоціюються з CVRFC належать: старший вік (40 р. проти 30 р. – ВР 8,2; 95%ДІ:3,5-1,95), тотальне опромінення тіла (ВР 5,5; 95%ДІ:1,5-15,8), опромінення грудей та/або черева (ВР 2,3; 95%ДІ:1,2-2,4) та недостатня фізична активність (ВР 1,7; 95%ДІ:1,1 -2,6). Таким чином доведено, що у дорослих осіб, які в дитинстві отримували лікування з приводу ЗН, вік >40 р. епізоди тотального опромінення тіла або грудей та черева в анамнезі та гіпо-динамія є факторами ризику розвитку ССП. США, Aflac Cancer Center, Атланта.(Першоджер. на сайті www.pubmed.gov)

160. Двотижневі курси гемцитабіну (ГЕМ) у комбінації з ерлотинібом (ЕРЛ): ефективний та доступний режим лікування раку підшлункової залози. Ardavanis A., Kountourakis P., Karagiannis A., et al. Biweekly gemcitabine (GEM) in combination with erlotinib (ERL): an active and convenient regimen for advanced pancreatic cancer //Anticancer Res.-2009.-Vol.29, N12.-P.5211-5217.-Англ.Рак підшлункової залози (РПЗ) вважається одним з тяжких та резистентних до лікування захворювань, яке призводить до високої смертності. Мета роботи − оцінити ефективність режиму хіміотерапії (ХТ), що включає введення гемцитабіну (ГЕМ) 1 раз на 2 тиж. та щоденний пероральний прийом ерлотинібу (ЕРЛ). Оцінювали загальну виживаність, термін до початку прогресування хвороби та токсичність, пов’язану з ХТ. У

дослідження було включено 27 пацієнтів з метастатичним неоперабельним РПЗ (аденокарциномою) ІІІ-IV стадії. У якості ХТ 1 лінії хв-рі отримували ГЕМ 2 г/мІ шляхом в/в інфузії 90 хв. 1 раз на 2 тиж. у поєднанні зі щоденним пероральним прийомом 100 мг/мІ ЕРЛ. Лікування включало 12 послідовних курсів (6 циклів). У разі розвитку тяжких токсичних ускладнень або прогресування хвороби лікування закінчували. Позитивний ефект від ПТХ було відмічено у 25,9% хв-х (95%ДІ:11,1-46,3%), стабілізацію хвороби – в 59,3% випадків (95%ДІ:38,8-77,6%). Загальна виживаність протягом р. становила 20%. Середня загальна виживаність та термін від початку ХТ до прогресування хвороби сягали 7,5 міс. (95%ДІ:3,6-42,0 міс.) та 5,5 міс. (95%ДІ:1,5-10,0) відп. Спостерігалась позитивна кореляція між показниками загальної виживаності, терміном від початку ХТ до прогресування та відповіддю пухлини на ХТ (р<0,001). Термін до початку прогресування залежав від стадії хвороби (р=0,011). Проявів гематологічної токсичності 4 ступеня або негематологічної токсичності не спостерігалось. Таким чином, при введенні ГЕМ 1 раз на 2 тиж. у комбінації з ЕРЛ показники ефективності суттєво не відрізняються від таких при щотиж. застосуванні ГЕМ. При цьому вищезгаданий режим ХТ дозволяє зберегти ресурси як пацієнта, так і госпітального відділення. Отже, на думку авторів, його можна вважати хорошою альтернативою при лікуванні РПЗ на пізній стадії. Греція, St. Savvas Anticancer Hosp., Афіни.(Першоджер. на сайті www.pubmed.gov)

103

161. Назофарингеальна карцинома у дорослих: віддалені результати лікування та аналіз ефективності ад’ювантної терапії в-інтерфероном недиференційованих карцином. Wolff H.A., Rцdel R.M., Gunawan B., et al. Nasopharyngeal carcinoma in adults: treatment results after long-term follow-up with special reference to adjuvant interferon-beta in undifferentiated carcinomas //J.Cancer Res. Clin. Oncol.-2010.-Vol.136, N1.-P.89-97.-Англ.Назофарингеальна карцинома (НФК) належить до радіочутливих пухлин, тож променева терапія (ПТ) вважається однією із стандартних опцій лікування цих новоутворень. Доведено, що комбінована хіміопроменева терапія (ХПТ) покращує прогноз захворювання у пацієнтів з локальними розвинутими стадіями НФК. Позитивні результати отримано при застосуванні в-інтерферону після ХПТ першої лінії у діт. з недиференційованою НФК (ННФК). Мета дослідження – проаналізувати віддалені результати лікування дорослих хв-х із НФК та оцінити ефективність ад’ювантної терапії в-інтерфероном пацієнтів з ННФК. З лютого 1992 р. по липень 2008 р. було проліковано 26 пацієнтів з локальними (без віддалених метастазів) формами НФК. З них у 17 хв-х було діагностовано сквамозну карциному, у 9 хв-х – ННФК. У 13 пацієнтів застосовували тільки ПТ (1 гр.), у 13 хв-х – ХПТ (2 гр.). 6 пацієнтів з ННФК отримували ад’ювантну терапію в-інтерфероном протягом 6 міс. Після 96 міс., в середньому, спостереження 17 хв-х залишалися живими. Загалом 5-р. виживаність та рівень «локального контролю» становлять 74% (68,5% – 1 гр.; 81% – 2 гр.) та 87% (72,7% – 1 гр., 100% – 2 гр.) відп. Застосовані режими лікування, зокрема терапія в-

інтерфероном, хв-рі переносили добре, значних проявів токсичності не спостерігалося. Усі пацієнти з ННФК залишились живі до кінця терміну спостереження. За висновками авторів, лікування НФК у дорослого контингенту хв-х із застосуванням ХПТ є ефективним. Результати дослідження свідчать про доцільність проведення ад’ювантної терапії в-інтерфероном у хв-х з ННФК. Для остаточного вирішення питання необхідні подальші проспективні клінічні дослідження. Німеччина, Universitдtsmedizin Gцttingen Dept. of Radiotherapy and Radiooncology.(Першоджер. на сайті www.pubmed.gov)

162. Результати лікування пацієнтів із сквамозною карциномою ротоглотки. Rццsli C., Tschudi D.C., Studer G., et al. Outcome of patients after treatment for a squamous cell carcinoma of the oropharynx //Laryngoscope.-2009.-Vol.119, N3.-P.534-540.-Англ.Проведено ретроспективний аналіз результатів лікування 427 хв-х із сквамозною карциномою ротоглотки (СКРТ), які отримували стандартизовану терапію за період 1990-2006 hр. Тільки хірургічне втручання було застосовано у 102 хв-х, операція та ад’ювантна хіміотерапія (ХТ) та/або променева терапія (ПТ) – у 159 хв-х та ініціальна ПТ та/або ХТ у 166 пацієнтів. Стратифікація хв-х проводилась за такими параметрами: вік, локалізація первинної пухлини, стадія хвороби, категорії Т та N. Порівнювали 5-р. загальну виживаність (А) та виживаність при наявності онкозахворювання (В). Для загальної когорти хв-х показники А та В становили 57,9 та 68,6% відп. При застосуванні тільки хірургічного лікування ці показники сягали 70,3 та

104

76,5% при хірургічному втручанні у комбінації з ПТ – 66,6% (А) та 78,9% (В). При ініціальній ПТ А і В становили 40,8 та 52,6% відп. У пацієнтів молодшого віку з початковими стадіями хвороби (стадія І/ІІ vs стадія ІІІ/IV), невеликими розмірами первинної пухлини (Т1/2 vs Т 3/4) та інтактними лімфовузлами (N 0/1 vs N 2/3) показники виживаності були достовірно кращими. Враховуючи дані попередніх досліджень щодо якості життя хв-х із СКРТ, автори роблять узагальнюючий висновок: застосований алгоритм лікування СКРТ є високоефективним і забезпечує високий рівень збереження функцій органів та якості життя хв-х. У разі неможливості виконати оперативне втручання із збереженням функцій, «методом вибору» слід вважати ініціальну хіміопроменеву терапію. Швейцарія, Univ. Hosp. Zurich, Clinic of Otorhinolaryngology-Head and Neck Surgery, Zurich.(Першоджер. на сайті www.pubmed.gov)

163. Способи лікування меланоми кон’юнктиви. Krause L., Mladenova A., Bechrakis N.E., et al. Treatment modalities for conjunctival melanoma //Klin.Monbl.Augenheilkd.-2009.-Vol.226, N12.-P.1012-1016.-Англ. Меланома кон’юнктиви (МК) характеризується високим рівнем розвитку локальних рецидивів, тому після її видалення хв-м рекомендується проводити ад’ювантну терапію із застосуванням локальної хіміотерапії (ХТ) мітоміцином С (ММС) або променевої терапії (ПТ). Застосовується також брахітерапія з рутенієм – (106 Ru) або зі стронцієм – (90 Sr). З 1992 р. по 2007 р. 56 хв-м після видалення МК

було проведено ад’ювантну ПТ. Медіана спостережень становила 42 міс. (12- 151 міс.). Середній вік хв-х – 62 р. (28-86 р.). Після хірургічного видалення МК 15 пацієнтів отримували ад’ювантну рентгенотерапію, 12 – брахітерапію з 106 Ru, 4 – протонову терапію і 16 – ад’ювантну брахітерапію 90 Sr. Рецидив захворювання у зоні опромінення або у прилеглій ділянці виник у 12 хв-х (21%), у зонах, віддалених від осередку первинної пухлини – у 13 хв-х (22%). У 10 хв-х (18%) виникли віддалені метастази. У 7 пацієнтів (46%) за період спостереження не було зафіксовано рецидивів. У 3 хв-х (20%) виник рецидив у зоні опромінення або в прилеглих ділянках. У 8 хв-х (53%) виникли нові осередки пухлини у ділянках, що не опромінювались. Таким чином, дослідження показало, що ПТ, проведена після видалення МК, забезпечує задовільний рівень локального контролю. Суттєвих (статистично значущих) відмінностей між частотою виникнення локальних рецидивів або метастазів при застосуванні різних типів ПТ зафіксовано не було. Augenklinik, Stld-tisches Klinikum Dessau, lothar, Krause.(Першоджер. на сайті www.pubmed.gov)

164. Порівняння ефективності комбінованої та послідовної хіміотерапії та променевої терапії при лікуванні нерозповсюджених форм дрібноклітинного раку легенів: ретроспективне порівняльне дослідження. El Sharouni S.Y., Kal H.B., Barten-Van Rijbroek A., et al Concurrent versus sequential chemotherapy and radiothera-py in limited disease small cell lung cancer: a retrospective comparative study //Anticancer Res.-2009.-Vol.29, N12.-P.5219-5224.-Англ.

105

Для лікування дрібноклітинного раку легенів (ДРЛ) застосовують хіміотерапію (ХТ) та комбіновану хіміопроменеву терапію (ХПТ). ПТ проводять після завершення курсу ХТ або паралельно з нею. В обох випадках призначають профілактичне опромінення черепа (ПОЧ). На даний час не визначено, який з цих алгоритмів лікування є більш ефективним. До 2001 р. застосовувався алгоритм, при якому пацієнти проходили 4-5 циклів ХТ (1 гр.). У разі відсутності повної відповіді на лікування, їм призначали паліативну ПТ – 13 сеансів по 3 Гр (2 гр., n=26). 89 пацієнтів після ХТ не проходили ПТ. 111 пацієнтів (3 гр.), в яких спостерігалась повна відповідь на ХТ, отримували ПТ (16 сеансів по 2,5 Гр) у поєднанні з ПОЧ (15 сеансів по 2 Гр). З 2001 р. 40 хв-х пройшли 4-5 циклів ХТ одночасно з ПТ (25 сеансів по 1,8 Гр). ПОЧ проводили пацієнтам, в яких спостерігалась повна відповідь на лікування (4 гр.). Визначали середню виживаність (СВ) і загальну виживаність (ЗВ). СВ в 1, 2, 3 і 4 гр. була 8,1; 12,5; 14,0 та 21,8 міс. відп. 5-р. ЗВ становила 3,5; 4,8; 10,5 та 26,9% відп. Частота виникнення метастазів у 3 і 4 гр. – 16,4 та 8,7% відп. Таким чином дослідження показало, що комбінована ХПТ дозволяє досягти більш тривалого середнього терміну виживаності і вищого рівня ЗВ у порівнянні з послідовно проведеною ХТ і ПТ, ХТ в поєднанні з паліативною ПТ або застосовуванням окремо ХТ. Кращих результатів можна досягти при проведенні ПОЧ на ранній стадії та збільшенні дози ПТ. Нідерланди, Univ. Med. Centre Utrecht, Dept. of Radiotherapy.(Першоджер. на сайті www.pubmed.gov)

165. Стентування верхньої порожнистої вени при її обструкції внаслідок раку легенів: моноцентрове дослідження. Pierre M.C., Chabbert V., Lozano S., et al. Stenting for superior vena cava obstruction associated with lung cancer: monocentric study //Rev.Mal.Respir.-2009.-Vol.26, N7.-P.744-750.-Англ.Обструкція верхньої порожнистої вени (ВПВ) – тжке ускладнення раку легенів (РЛ), яке потребує ургентної допомоги. Стентування ВПВ розглядається як метод, застосування якого може швидко ліквідувати симптоми компресії. Мета роботи – оцінити ефективність методу та частоту ускладнень при його застосуванні. Проведено ретроспективний аналіз даних щодо 41 хв-го на РЛ (30 чол., 11 жін.), яким протягом останніх 5 р. провели стентування ВПВ стентами з нітинолу, що розширюються. Під час процедури хв-рі отримували кортикостероїди та антикоагулянти. Середній вік пацієнтів – 59 р. Причиною стискання ВПВ були: дрібноклітинна карцинома (n=11), аденокарцинома (n=8), сквамозна та великоклітинна карциноми (n=9 та 9 відп.), пухлини ін. типу (n=4). Усі пацієнти мали симптоматику, характерну для обструкції ВПВ. Найтриваліший термін від виникнення симптомів до проведення процедури становив 14 д. Хв-рі отримували таке протипухлинне лікування: хіміотерапію (n=18), променеву терапію (ПТ) (1) або їх комбінацію (14). Виконано установку 1-го (73% випадків) або 2-х (27% випадків) стентів довжиною та діаметром 7,5 см та 14 мм відп. Значних безпосередніх та віддалених ускладнень не спостерігалось. Зменшення симптомів стискання ВПВ спостерігалось за 48 год. після

106

процедури. Строки виживаності хв-х після стентування становили в середньому 6,7 міс. Таким чином, встановлення судинних стентів при обструкції ВПВ злоякісною пухлиною забезпечує швидке усунення симптомів компресії. Процедура не пов’язана зі значними ускладненнями. Автори вважають, що даний метод слід використовувати в якості «терапії першої лінії» при хіміо- та/ або радіорезистентних пухлинах. Франція, Hфpital Larrey, Service de Pneumologie-allergologie, Clinique des Voies Respiratoires Toulouse.(Першоджер. на сайті www.pubmed.gov)

166. Гепатоцелюлярна карцинома: діагностика, лікування та прогноз захворювання. Дані філіалу клініки Кейо. Saito H., Masuda T., Tada S., et al. Hepatocellular carcinoma in Keio affiliated hospitals-diagnosis, treatment, and prognosis of this disease //Keio J. Med.-2009.-Vol.58, N3.-P.161-175.-Англ.У роботі наведені результати ретроспективного аналізу даних щодо 912 пацієнтів з гепатоцелюлярною карциномою (ГЦК), які отримували лікування у філіалі клініки Кейо (Keio Assosistion of the Study of Livers Disease: KASLD), а також узагальнені відомості щодо сучасних методів діагностики та лікування ГЦК. Це захворювання є однією з найчастіших причин смерті серед онкохворих в Японії. Провідним етіологічним фактором вважається хронічна вірусна інфекція, зокрема інфікованість вірусами гепатиту С (HCV) або В (HBV). Скринінг ГЦК із застосуванням візуалізаційних та серологічних методів обстеження підвищує виживаність хв-х на ГЦК. Прогноз захворювання залежить як від факторів, що пов’язані

безпосередньо з онкопроцесом, так і від стану функції печінки. При стратифікації хв-х застосовується сучасна шкала Japan Integrated Staging Score (JIS), що враховує зазначені фактори. 5-р. виживаність хв-х на ГЦК, що мали 0, 1, 2 та 3 стадії за шкалою JIS у цьому дослідженні становила 68,3, 51,9, 25,8 та 16,6% відп. Мультиваріантний аналіз із визначенням співвідношення ризиків за Сох показав, що вік >65 р., (HCV) інфекція, розмір (або кількість осередків) пухлини, показники АФП (>20), ТБ (>1,0) та кількості аномального декарбоксильованого протромбіну (протеїн, наявність якого обумовлена дефіцитом вітаміну К − PIVKА-II) (>40) є значущими прогностичними факторами, що впливають на виживаність. До основних методів лікування відносять: резекцію печінки, радіочастотну абляцію та ендоартеріальну хіміотерапію. Ін. методи (променева, загальна та комбінована хіміотерапія) забезпечують зменшення розмірів пухлини, подовження терміну життя та покращення його якості. Трансплантація печінки в Японії широко не застосовується. На жаль, загальна виживаність хв-х з ГЦК зменшується з кожним наступним роком спостереження, тобто фази «плато» на кривій виживаності за Каплан-Майером досягнути не вдається. Враховуючи вищезазначені факти, на теперішній час найкращим шляхом підвищення рівня виживаності хв-х на ГЦК вважається профілактика захворювання, зокрема проведення противірусної терапії, спрямованої на зменшення частоти розвитку хронічних гепатитів. Японія, Keio Univ., Inaida Res. Center for Anti-aging Medicine in Hepato-Gastroenterology, Sch. of Medicine.

107

(Першоджер. на сайті www.pubmed.gov)

167. Ретроспективне порівняння перебігу нейтропенії у дітей з саркомою Юінга, які отримували хіміотерапію та гранулоцитарний колонієстимулюючий фактор (Г-КСФ) або пегільований Г-КСФ. Milano-Bausset E., Gaudart J., Rome A., et al. Retrospective comparison of neutropenia in children with ewing sarcoma treated with chemotherapy and granulocyte colony-stimulating factor (G-CSF) or pegylated G-CSF //Clin. Ther.-2009.-Vol.31, Pt.2.-P.2388-2395.-Англ.Застосування філграстиму (ФГР) − ефективного гранулоцитарного колонієстимулюючого фактора (Г-КСФ) дозволяє зменшити період нейтропенії та ризики розвитку інфекційних ускладнень при проведенні хіміотерапії (ХТ). Пегільований ФГР (ПФГР) має значно довший період напіввиведення з плазми, що дозволяє призначати його 1 раз за курс лікування. Мета роботи – порівняти ефективність ФГР та ПФГР при їх застосуванні у діт. з саркомою Юінга (СЮ) після ХТ. Проведено ретроспективний аналіз даних щодо 20 діт. з СЮ. Усі хв-рі отримували обидва типи Г-КСФ під час різних курсів ХТ. Режими ХТ включали: вінкристин, іфосфамід, доксорубіцин, етопозид (VIDE); вінкристин, актиноміцин-D, іфосфамід (VAI); вінкристин, актиноміцин-D та циклофосфамід (VAC). Одноразове підшкірне введення ПФГР 100 мкг/кг або щоденні підшкірні ін’єкції ФГР 5-10 мкг/кг призначались через 48 або 72 год. після закінчення. ХТ. Аналізували показники: частоту розвитку та тривалість нейтропенії (НП) 4 стадії (кількість гранулоцитів <500∙10(9)/л), частоту та тривалість

тяжкої НП (кількість гранулоцитів <200∙10(9)/л), частоту фебрильної НП, тривалість антибіотикотерапії, терміни госпіталізації, відсоток хв-х, які отримували трансфузії. Середній вік пацієнтів – 12,8 р. (9-17 р.). Середня вага – 45,2 кг (28-90 кг), загальна кількість курсів ХТ − 178 (108 – VIDE 70 VAI або VAC) ФГР та ПФГР призначались у 44 та 134 випадках відп. При застосуванні ПФГР частота тяжкої НП була достовірно нижчою (0,21 vs 0,80; р=0,03). Меншими ніж при використанні ФГР були тривалість тяжкої НП (0,49 vs 2,36 д.; р=0,01) та антибіотикотерапії (1,07 vs 4,22 д.; р=0,03). Статистично достовірних даних щодо різниці у кількості випадків та тривалості НП 4 стадії, а також фебрильної НП, строків госпіталізації та випадків трансфузії еритроцитів та/або тромбоцитів не отримано. Побічна дія була незначною і суттєво не відрізнялась. Таким чином, за попередніми даними у порівнянні з ФГР застосування ПФГР у діт. з СЮ призводить до більш значного зменшення частоти випадків тяжкої НП та скорочення її тривалості. Для остаточних висновків необхідні рандомізовані контрольовані дослідження. Франція, Assistance Publique des Hфpitaux de Marseille, Hфpital pour Enfants de «La Timone, Dйpartement d'Oncologie Pйdiatrique Marseille».(Першоджер. на сайті www.pubmed.gov)

168. Саркома Юінга та остеогенна саркома: доказові дані щодо мультимодального лікування. Sciubba D.M., Okuno S.H., Dekutoski M.B., Gokaslan Z.L. Ewing and osteogenic sarcoma: evidence for multidisciplinary management //Spine

108

(Phila Pa 1976).-2009.-Vol.34, Suppl.22.-P.S58-S68.-Англ.У роботі наведено дані систематичного огляду літератури та рекомендації міжнародної експертної гр. з питань лікування саркоми Юінга (СЮ) та остеогенної саркоми (ОС). Представлено узагальнені дані щодо ролі неоад’ювантної хіміотерапії (ХТ) та впливу характеру оперативних втручань на ефективність локального контролю (ЛК) та виживаність хв-х з СЮ та ОС з первинним ураженням хребта. Сучасне мультимодальне лікування таких новоутворень включає ХТ, променеву терапію (ПТ) та хірургічне втручання. Питання впливу на виживаність типу операції (нерадикальна резекція проти широкої та маргінальної резекції) залишається невирішеним. У результаті системного пошуку було знайдено 208 наукових публікацій за період 1960-2008 рр. з питання лікування СЮ та ОС хребта. Для аналізу було відібрано 16 робіт, з них з проблеми лікування СЮ хребта − 10 та ОС хребта – 6 публікацій. За висновками міжнародної експертної гр., слід вважати доведеним той факт, що неоад’ювантна ХТ значно покращує ефективність ЛК та виживаність хв-х з вищеназваною онкопатологією. Таким чином, неоад’ювантна ХТ є провідним елементом мультимодального лікування. Низький рівень доказовості даних щодо ролі хірургічних втручань при лікуванні СЮ та ОС хребта дозволили зробити лише попередні висновки. Згідно з останніми даними видалення пухлини «ad bloc» при СЮ покращує ЛК, але не підвищує загальну виживаність. ПТ може застосовуватись як самостійний метод на етапі ЛК або після нерадикального видалення пухлини. При ОС хребта резекції «ad bloc» позитивно впливають на якість ЛК та рівень

виживаності. Згідно з рекомендаціями, які були розроблені експертною гр., лікування СЮ та ОС хребта повинно бути мультимодальним та включати хірургічне втручання, ПТ та ХТ. Покращення результатів лікування обох типів пухлин в останні десятиріччя пов’язано з розвитком неоад’ювантної ХТ. Застосування останньої забезпечує найбільш ефективний ЛК, підвищує довготривалу виживаність та зменшує ризик розвитку рецидивів. США, Johns Hopkins Univ. Dept. of Neurosurgery, Baltimore.(Першоджер. на сайті www.pubmed.gov)

169. Кофеїн-потенційована хіміотерапія метастатичних форм остеогенної саркоми. Kimura H., Tsuchiya H., Shirai T., et al. Caffeine-potentiated chemotherapy for metastatic osteosarcoma //J.Orthop.Sci.-2009.-Vol.14, N5.-P.556-565.-Англ.Прогноз для пацієнтів з метастатичними формами остеогенної саркоми (ОС) залишається поганим, незважаючи на розробку нових ефективних режимів ад’ювантної та неоад’ювантної хіміотерапії (ХТ). Для лікування сарком кісток та м`яких тканин високого ступеня ризику авторами запропоновано кофеїн-потенційовану ХТ, яка базується на даних щодо здатності кофеїну підвищувати цитотоксичний ефект протипухлинних препаратів. У роботі наведено результати застосування вищезгаданої ХТ при лікуванні остеогенної саркоми з метастазами (МТС) в легені. Проведено ретроспективний аналіз загальної виживаності та деяких факторів прогнозу у 41 хв-го з ОС та МТС в легені, які отримували кофеїн-потенційовану ХТ за період 1990-

109

2006 рр. Медіана спостережень становила 32,7 міс. По закінченні терміну спостереження 11 хв-х були живі, 30 – померло від основного захворювання. 2- та 5-р. виживаність становила 38 та 28% відп. Досліджували такі прогностичні фактори: ініціальний розмір пухлини, гістологічну відповідь пухлини на ХТ (терапевтичний патоморфоз), ініціальну кількість МТС, строки виникнення МТС та наявність позалегеневих МТС. Згідно з результатами дослідження ініціальна кількість МТС та строки їх виникнення є незалежними значущими прогностичними факторами. Пацієнти з солітарними МТС мали значно кращий прогноз, ніж хв-рі з 2-5 МТС (5-р. виживаність 60 та 28% відп.). Жодний з хв-х, які мали більше 6 МТС, не прожив 5 р. Найкращі результати зафіксовано у гр. хв-х, у яких МТС розвинулись після закінчення основного курсу лікування, найгірші – у разі виникнення МТС під час проведення ХТ. За висновками авторів, кофеїн-потенційована ХТ покращує виживаність хв-х на ОС з МТС в легені. Найкращий прогноз мають пацієнти з солітарними МТС та ті хв-рі, у яких МТС виникли вже після завершення терапії першої лінії. Японія, Kanazawa Univ. Dept. of Orthopaedic Surg., Graduate Sch. of Med. Sci. Kanazawa, Ishikawa.(Першоджер. на сайті www.pubmed.gov)

170. Підвищення внаслідок фракціонного опромінення чутливості до хіміотерапевтичних агентів радіорезистентних клітин раку стравоходу ЕС109. Xie L., Song X., Yu J., et al. Fractionated irradiation induced radio-resistant esophageal cancer EC109 cells seem to be more

sensitive to chemotherapeutic drugs //J.Exp.Clin.Cancer Res.-2009.-Vol.28.-P.68.-Англ.Комбінація хіміотерапії (ХТ) та променевої терапії (ПТ) є алгоритмом, що найчастіше застосовується при лікуванні хв-х на рак стравоходу (РСТ). Відомо, що в процесі ПТ кл. радіочутливих пухлин можуть набувати рис радіорезистентності. Мета дослідження – визначити чутливість радіорезистентних кл. РСТ людини до цитостатиків з метою поліпшення ефективності лікування хв-х. Вперше в якості моделі використано лінію радіорезистентних кл. РСТ ЕС109/R, яку було отримано шляхом фракційного опромінення радіочутливої культури кл. РСТ людини ЕС109. Чутливість до кл. ЕС109/R та ЕС109 до цитостатиків, які використовуються в клінічній практиці, визначали за допомогою тесту з реагентом МТТ. Рівень апоптозу визначався методом протокової цитометрії. У порівнянні з кл. ЕС109 кл. лінії ЕС109/R були більш чутливими до 5-фторурацилу, доксорубіцину, паклітакселу та етопозиду, але резистентними до цисплатину. За висновками авторів, отримані дані доводять, що кл. РСТ людини, які набули резистентності внаслідок фракційної ПТ, мають чутливість до вищеназваних цитостатиків, що необхідно враховувати при плануванні ХТ та ПТ відп. гр. хв-х. Китай, Cancer Res. Center, Shandong Cancer Hosp., 440 Ji-Yan Road, Jinan, Shandong Province.(Першоджер. на сайті www.pubmed.gov)

171. Фторурацил проти комбінації іринотекану та цисплатину проти S-1 при метастатичному раку шлунка: рандомізоване дослідження, 3 фаза. Boku N.,

110

Yamamoto S., Fukuda H., et al. Fluorouracil versus combination of irinotecan plus cisplatin versus S-1 in metastatic gastric cancer: a randomised phase 3 study //Lancet Oncol.-2009.-Vol.10, N11.-P.1063-1069.-Англ.Найкращий хіміотерапевтичний режим лікування метастатичного раку шлунка досі не визначено, але при застосуванні іринотекану у поєднанні з цисплатином, та S-1 (тегафур, 5-хлоро-2,4-дигідропіримідин та калію оксонат) отримано обнадійливі результати. Метою роботи було дослідити, чи дозволяє комбінація іринотекану та цисплатину досягти кращої загальної виживаності, ніж S-1 та фторурацил. У 34 медичних центрах Японії провели 3 фазу відкритого рандомізованого дослідження, у яке було залучено пацієнтів 20-75 р. або молодших з гістологічно підтвердженою аденокарциномою шлунка. 234 хв-х отримували інфузії фтуорурацилу (800 мг/мІ на д. протягом 1-5 д.) кожні 4 тиж. (1 гр.); 236 пацієнтам призначили в/в іринотекан (70 мг/мІ 1-15 д.) і цисплатин (80 мг/мІ за 1 д.) кожні 4 тиж. (2 гр.). Пацієнти 3 гр. отримували S-1 per os 40 мг/мІ двічі на д. в 1-28 д. кожні 6 тиж. (n=234). Оцінювали загальну виживаність. Усіх пацієнтів було включено до первинного аналізу. Середня загальна виживаність в 1 гр. пацієнтів становила 10,8 міс. (5,7-17,8), у 2 гр. − 12,3 міс. (8,1-19,5) (СР 0,85; 95%ДІ:0,70-1,04; р=0,0552) і 11,4 міс. (6,4-21,3) у 3 гр. (СР 0,83; 95%ДІ:0,68-1,01; р=0,0005). У 1 та 2 гр. хв-х було зафіксовано відп. 3 та 1 випадок смерті, що пов’язана з проведенням хіміотерапії. Таким чином, за результатами досліджень ефективність S-1 не є нижчою, ніж фторурацилу. Разом з тим S-1 є зручнішим для застосування, тому що

його приймають орально, а отже його можна рекомендувати як альтернативу в/в інфузіям фторурацилу при лікуванні неоперабельного раку шлунка або його рецидиву, принаймні в Азії. Японія, Shizuoka Cancer Centre.(Першоджер. на сайті www.pubmed.gov)

172. Ризик перфорації шлунка та/або кишечнику у хворих на рак внаслідок лікування бевацизумабом: метааналіз. Hapani S., Chu D., Wu S. Risk of gastrointestinal perforation in patients with cancer treated with bevacizumab: a meta-analysis //Lancet Oncol.-2009.-Vol.10, N6.-P.559-568.-Англ.Перфорація шлунка та/або кишечнику (ПШК) є серйозним ускладненням, що розвивається внаслідок побічної дії препарату бевацизумаб (Б) – інгібітора судинного фактора росту ендотелію, який широко застосовується при лікуванні раку. Разом з тим, у ході рандомізованих контрольованих досліджень достовірних даних щодо зв’язку застосування Б та виникненням ПШК не отримано. Автори роботи провели систематичний пошук наукових публікацій за період 1966 -2008 рр. матеріалів відп. рандомізованих досліджень з метою визначення ризику виникнення ПШК внаслідок використання Б. Порівнювали результати застосування Б та різних комбінацій стандартних протипухлинних препаратів. Проаналізовано дані 17 рандомізованих контрольованих досліджень щодо 12294 пацієнтів з різними типами солідних злоякісних пухлин. У пацієнтів, які отримували Б, ПШК було зафіксовано в 0,9% випадках (95%ДІ:0,7-1,2), рівень смертності становив 21,7%

111

(95%ДІ:11,5-37,0). У хв-х, яких лікували Б, ризик виникнення ПШК був значно вищим ніж у хв-х, які отримували стандартні препарати (ВР виникнення ПШК – 2,14 (95%ДІ:1,19-3,85; р=0,011). Ступінь ризику виникнення ПШК відрізнявся залежно від дози Б та виду пухлини. У пацієнтів, які отримували Б дозою 5 та 2,5 мг/кг на тиж., ВР становив 2, 67 (95%ДІ:1,14-6,26) та 1,61 (95%ДІ:0,76-3,38) відп. Найбільший ступінь ризику виникнення ПШК спостерігався у пацієнтів з колоректальною карциномою (ВР 3,10; 95%ДІ:1,26-7,63) і раком нирки (ВР 5,67; 95%ДІ:0,66-48,42). Включення Б у схему лікування онкохворих значно підвищує ризик розвитку ПШК у порівнянні зі стандартною цитостатичною терапією. Ступінь ризику залежить від дози Б та типу пухлини. Рекомендується проведення подальших досліджень щодо можливості призначення Б хв-м, які вилікувались від ПШК. США, Stony Brook Univ. Med. Center, Division of Hematology and Med. Oncology.(Першоджер. на сайті www.pubmed.gov)

173. Профілактична гастроентеростомія у пацієнтів з нерезектабельним раком підшлункової залози розвинутих стадій: систематичний огляд та метааналіз. Hьser N., Michalski C.W., Schuster T.,  et аl. Systematic review and meta-analysis of prophylactic gastroenterostomy for unresectable advanced pancreatic cancer //Br. J. Surg.-Vol.96, N7.-Р.711-719.-Англ.Питання доцільності проведення профілактичної гастроентеростомії (ПГЕС) (що зазвичай поєднується з утворенням біліодигестивного анастомозу) хв-м з неоперабельним раком голівки підшлункової залози

(РГПЗ) є суперечливим. У роботі проаналізовано дані ретроспективного та проспективного досліджень і проведено метааналіз даних проспективних досліджень щодо результатів ПГЕС у пацієнтів з неоперабельним раком підшлункової залози. Ретроспективні дослідження не виявили ані переваг, ані недоліків застосування ПГЕС. У 3-х проспективних дослідженнях порівнювали результати, отримані при проведенні ПГЕС у комбінації з біліодигестивним анастомозом, та у разі накладення тільки біліодигестивного анастомозу. У дослідження було включено 218 пацієнтів. У пацієнтів, яким була здійснена ПГЕС, ризик виникнення обструкції шлунка у віддалені строки був значно нижчим (СР 0,06; 95%ДІ: 0,02-0,21; р<0,001). Частота випадків затримки пассажів зі шлунку після операції була однаковою в обох гр. (СР 1,93; 95%ДІ:0,57-6,53; р=0,290), так само як рівень захворюваності і смертності. Хв-рі, яким проводили ПГЕС, після операції мали перебувати в лікарні на 3 д. довше, ніж ті, яким обхідний анастомоз не накладали (СР 3,1; 95%ДІ:0,7-5,5; р<0,010). Таким чином, згідно з результатами дослідження, пацієнтам з неоперабельним раком голівки підшлункової залози доцільно проводити ПГЕС під час екстрактивних втручань, бо це дозволяє знизити ризик віддаленої гастродуоденальної обструкції без погіршення безпосередніх результатів лікування. Німеччина, Technishe Universitat, Dept. of Surg., Munchen.(Першоджер. на сайті www.ingentaconnet.com)

174. Порівняння доопераційної променевої терапії та післяопераційної хіміопроменевої

112

терапії при лікуванні раку прямої кишки (MRC CR 07 i NCIC-CTG C016): мультицентрове рандомізоване дослідження. Sebag-Montefiore D., Stephens R.J., Steele R., et al. Preoperative radiotherapy versus selective postoperative chemoradiotherapy in patients with rectal cancer (MRC CR07 and NCIC-CTG C016): a multicentre, randomised trial //Lancet.-2009.-Vol.373, N9666.-P.811-820.-Англ. До- і післяопераційна променева терапія (ПТ) дозволяє знизити ризик виникнення локального рецидиву у пацієнтів з операбельним раком прямої кишки. Проте з розвитком хірургії і вдосконаленням технології гістопатологічного аналізу з’явилася потреба у переоцінці ролі ПТ. У роботі порівнювали короткий курс ПТ і первинну операцію з подальшою селективною післяопераційною хіміопроменевою терапією (ХПТ). У 80 центрах у 4 країнах провели відп. рандомізоване дослідження. У дослідження було включено 1350 пацієнтів з операбельною аденокарциномою прямої кишки. 674 з них (1 гр.) пройшли інтенсивний курс доопераційної ПТ (25 Гр за 5 сеансів), і 676 (2 гр.), у яких оперативне втручання мало характер маргінальної резекції, у післяопераційному періоді отримували селективну ХПТ (45 Гр за 25 сеансів у поєднанні з 5-фторурацилом). Досліджували кількість випадків розвитку локальних рецидивів. За час дослідження 330 пацієнтів померло (157 з 1 гр. і 173 з 2 гр.). Медіана спостережень становила 4 р. У 99 пацієнтів виник локальний рецидив (27 − з 1 гр. і 72 − з 2 гр.). У пацієнтів після доопераційної ПТ ризик виникнення локального рецидиву зменшився на 61% (СР 0,39; 95%ДІ: 0,27-0,58, р<0,0001) і

абсолютна різниця при терміні спостереження 3 р. становила 6,2% (95%ДІ:5,3-7,1) (4,4% − 1 гр. та 10,6% − 2 гр.). У 1 гр. було зафіксовано підвищення виживаності вільної від захворювання на 24% (СР 0,76; 95%ДІ:0,62-0,94, р=0,013) з абсолютною різницею 6,0% (95%ДІ:5,3-6,8) (77,5 проти 71,5% відп.). Статистично значущих відмінностей між рівнями загальної виживаності в обох гр. хв-х зафіксовано не було (0,91, 95%ДІ:0,73-1,13, р=0,40). Таким чином, дані цього та ін. рандомізованих досліджень підтверджують, що інтенсивний курс доопераційної ПТ є ефективним способом лікування хв-х з операбельним раком прямої кишки. Великобританія, St James’s Univ. Hosp., Leeds.(Першоджер. на сайті www.pubmed.gov)

175. Хірургічне лікування пухлин печінки у дітей: урахування досвіду трансплантації печінки. Tannuri A.C., Tannuri U., Gibelli N.E., Romгo R.L. Surgical treatment of hepatic tumors in children: lessons learned from liver transplantation //J.Pediatr.Surg.-2009.-Vol.44, N11.-P.2083-2087.-Англ.Гепатектомія є складною для виконання операцією навіть для фахівців. Мета роботи – оцінити результати резекції печінки, враховуючи досвід трансплантації. Аналізували: показання для хірургічного втручання, техніку виконання операції, ускладнення та результати. У дослідження включили узагальнені дані щодо 53 діт., яким виконали резекцію печінки з приводу первинної пухлини або метастатичного ураження печінки. Діагноз встановлювали на основі даних УЗД, КТ і голкової біопсії. Хв-

113

м, які пройшли неоад’ювантну хіміотерапію (ХТ), для визначення резектабельності пухлини робили повторне КТ. Операції виконували фахівці з трансплантації печінки. При трансплантації від живого донора досліджували судинні аномалії. Головними судинними аномаліями були: права печінкова артерія виходила з верхньої брижової артерії і ліва печінкова артерія − з лівої шлункової артерії. Структури воріт печінки відсікали дуже близько до паренхіми. Печінкову артерію і портальну вену перерізали і перев’язували біля їх входу до паренхіми печінки, щоб не пошкодити судини ін. частки печінки. Під час дисекції верхніх печінкових вен венозну інфузію зменшували з метою зниження центрального венозного тиску і можливої кровотечі з печінкових вен і порожнистої вени. 47 з 53 діт. провели резекцію печінки і 6-м, з неоперабельною пухлиною − трансплантацію печінки. У 31 випадку у хв-х діагностували гепатобластому (рівень смертності 9,6%). 10 діт. мали ін. види пухлин, 3 – саркому невизначеного типу, 2 –гепатоцелюлярну карциному, 2 – фіброзну гепатоцелюлярну карциному, 1 – рабдоміосаркому, 1 − тератому яєчника і 1 − нейробластому. Загальна смертність у цій гр. становила 50%. У 6 діт. пухлини були доброякісними – 4 мезенхімальні гамартоми, 1 фокальна вузликова гіперплазія і муцинозна цистаденома. У всіх випадках результат лікування був позитивним. Загалом було проведено 22 правосторонніх лобектомій, 9 правосторонніх трисегментектомій, 8 лівосторонніх лобектомій, 5 лівосторонніх трисегментектомій і 1 резекція 4-го сегмента. Загальний рівень смертності у цій гр. становив 14,9% і всі випадки

смерті були пов`язані з рецидивом онкозахворювання. Смертність серед хв-х з гепатобластомою була нижчою ніж серед пацієнтів з ін. видами злоякісних пухлин (р=0,04). Таким чином, дослідження показало, що смертельних випадків, пов’язаних безпосередньо з операцією, зафіксовано не було, а частота виникнення ускладнень була незначною. Бразилія, Univ. of Sao Paulo Med. Sch., Pediatric Surg. Div., Pediatric Liver Transplantation Unit and Laboratory of Res. in Pediatric Surg., Sao Paulo.(Першоджер. на сайті www.pubmed.gov)

176. Підтримуюча імунотерапія низькими дозами інтерлейкіну-2 та альфа-інтерферону при метастатичному раку нирки. 3 фаза рандомізованого мультицентрового дослідження. Passalacqua R., Buzio C., Buti S., et al. Phase III, randomised, multicentre trial of maintenance immu-notherapy with low-dose interleukin-2 and interferon-alpha for metastatic renal cell cancer //Cancer Immunol Immunother.-2010.-Vol.59, N4.-P.553-561.-Англ.Проведено 3 фазу рандомізованого дослідження, мета якого оцінити ефективність підтримуючої імунотерапії при метастатичному раку нирки. Пацієнтам проводили 4-тиж. курси інтерлейкіну-2 (ІЛ-2) в низьких дозах підшкірно та альфа-інтерферону у 1, 3 та 5 міс. і потім кожні 3 міс. до першого задокументованого випадку прогресування хвороби (1 гр.). Хв-рі 2 гр. отримували той самий режим підтримуючої імунотерапії незалежно від відповіді пухлини на лікування до смерті або виникнення проявів непереносимої токсичності. Оцінювали загальну виживаність, час від першого прогресування хвороби

114

до смерті та переносимість терапії. У дослідження, що тривало з січня 1998 р. по листопад 2003 р., було включено 183 пацієнти. Медіана спостережень становила 53,9 міс. Рівень відповіді на лікування, виживаність та смертність в середньому дорівнювали 14,7% (6,3%) проти 11,3% (5,5%), 14 проти 14 міс., 6 проти 5 міс. у гр. 1 і 2 відп. Регресійний аналіз показав, що проведення хіміотерапії (ХТ) після першого випадку прогресування хвороби (СР 0,54; 95%ДІ:0,35-0,86; р=0,008), РS=0 (СР 0,53; 95%ДІ:0,35-0,81; р=0,001) та жін. стать (СР 0,63; 95%ДІ:0,41-0,98, р=0,038) були факторами, що асоціювалися з подовженням терміну від першого

випадку прогресування хвороби до смерті в обох гр. (СР 0,88; 95%ДІ:0,60-1,31; р=0,54). Під час терапії спостерігалась токсичність переважно 1 та 2 ступеня (за класифікацією ВООЗ). Таким чином, при прогресуванні хвороби пацієнтам можна призначати тривалу підтримуючу імунотерапію, але це не призводить до суттєвого підвищення рівня загальної виживаності та подовження часу від першого випадку прогресування хвороби до смерті. Istituti Ospitalieri di Cremona, Viale Concordia.(Першоджер. на сайті www.pubmed.gov)

115

617-00(048)РОЗДІЛ VІ. ЗАГАЛЬНА ХІРУРГІЯ

177. Тотальна проти часткової фундоплікація у лікуванні гастроезофагеальної рефлюксної хвороби. Метааналіз. Varin O., Velstra B., de Sutter S., Ceelen W. Total vs partial fundoplication in the treatment of gastroesophageal reflux disease: a meta-analysis //Arch.Surg.-2009.-Vol.144, №3.-P.273-278.-Англ.Проведений метааналіз рандомізованих досліджень порівняння часткової фундоплікації (ЧФ) з повною (за Nissen) фундоплікацією (ПФ) при гастроезофагеальній рефлюксній хворобі у термінах захворюваності, ефективності та тривалої симптоматології. Аналізували літературу за 1975-2007 рр. з бази даних MEDLINE. Всього виявили 11 досліджень з порівняння ЧФ і ПФ, у яких брали участь 991 пацієнт. ПФ призводить до значно більшої кількості випадків післяопераційної дисфагії (КР 1,82-3,93), здуття (КР 1,07-2,56) і метеоризму (КР 1,66-3,96). Не виявлено суттєвої різниці у випадках езофагіту (КР 0,72-2,7), печії (КР 0,48-1,52) або стійкого кислого рефлюксу (КР 0,77-1,79). Рівень повторних операцій був значно вищим при ПФ, ніж при ЧФ (КР 1,13-3,95). Не виявлено значної різниці у частці пацієнтів, які мали добрі і відмінні віддалені результати (КР 0,54-1,38) або частки пацієнтів з оцінкою І чи ІІ за шкалою Visick (КР 0,62-1,59). Зроблено висновок, що ЧФ є безпечною та ефективною альтернативою ПФ, що має кращі функціональні результати і менше повторних операцій. Незадовільна якість досліджень, включених до метааналізу, потребує обережності в

інтерпретації отриманих результатів. Бельгія, Ghent Univ. Hosp.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

178. Вплив радіологічного втручання на смертність при некротизуючому панкреатиті: роль недостатності органа. Rocha F.G., Benoit E., Zinner M.J., et al. Impact of radiologic intervention on mortality in necrotizing pancreatitis: the role of organ failure //Arch.Surg.-2009.-Vol.144, №3.-P.261-265.-Англ.Попередньо автори повідомляли, що недостатність органа і смертність при некротизуючому панкреатиті (НП) у пацієнтів з інфікованим і стерильним некрозом не відрізняється. З того часу лікування просунулось до застосування візуально-контрольованого черезшкірного катетерного дренажу (ЧКД) для покращання захворюваності і смертності. Оцінювали вплив ЧКД на смертність при НП. Ретроспективно аналізували 689 пацієнтів, яких лікували з приводу гострого панкреатиту за 2001-2005 рр., з них 64 (9,3%) мали некроз, що було підтверджено у контраст-підсиленій КТ. У цих пацієнтів загальна смертність становила 16%. Відповідно до класифікації Atlanta 36 (56%) пацієнтів мали недостатність органа. У порівнянні з пацієнтами з стерильним некрозом, пацієнти з інфікованим некрозом не мали більшого поширення недостатності органа чи потреби в інтубації, пресорах або діалізі, але мали вищу смертність. Смертність серед пацієнтів, лікованих консервативно становила 1 з 29 (3%), тільки ЧКД − 6 з 11 (55%), ЧКД і операцією − 2 з 17 (12%), тільки операцією − 1 з 7 (14%).

116

Усі пацієнти з ЧКД мали недостатність органа, у той час як 10 (59%) з ЧКД і операцією мали недостатність органа. Таким чином, застосування ЧКД не покращує смерт-ність серед НП пацієнтів з недостатністю органа. США, Harvard Med. Sch.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

179. Лапароскопічна колоректальна резекція при ендометріозі: практичність, ускладнення і клінічні результати. Minelli L., Fanfani F., Fagotti A., et al. Laparoscopic colorectal resection for bowel endometriosis: feasibility, complications, and clinical outcome //Arch.Surg.-2009.-Vol.144, №3.-P.234-239.-Англ.Оцінювали прямі і віддалені наслідки лапароскопічної колоректальної резекції при ендометріозі, операційні та післяопераційні ускладнення, симптоми і тривале спостереження. У дослідження було включено 357 пацієнтів. У 343 (96,1%) була проведена лапароскопічна резекція і у 334 (93,6%) − радикальна абляція ендометріозу. Середній час операції складав 300 хв. (85-720) з середньою втратою крові 250 мл (50-550). Середня тривалість непрохідності кишок складала 4 д. (1-8), а післяопераційна госпіталізація − 8 д. (3-36). Ранні і пізні ускладнення спостерігали у 44 (12,3%) пацієнтів, з яких 35 (79,5%) потребували оперативного лікування. Спостереження після колоректальної резекції тривало в середньому 19,6 міс. (6-48). Середня до- і післяопераційна оцінка диспареунії дорівнювала 8 і 3 відп., і середня оцінка симптомів шлунково-кишкового тракту − 7 і 2 відп. При спостереженні з 286 пацієнтів у 24

(8,4%) були зареєстровані рецидиви. Пацієнти, що вже мали операції з приводу ендометріозу, мали вищий ризик рецидиву у порівнянні з пацієнтами з первинною операцією (13,2 vs 3,4%). Отже, лапароскопічна колоректальна резекція є практичною при тяжкому ендометріозі, значно зменшує симптоми, пов’язані з ендометріозом, дає добрі результати у сенсі рівня рецидивів і повинна бути прийнятою як первинний метод у пацієнтів з симптоматичним колоректальним інфільтраційним ендометріозом. Італія, Ospedalе Sacro Cuore.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

180. Антитромбоцитарні препарати у періопераційний період. O’Riordan J.M., Margey R.J., Blake G., O’Connell P.R. Antiplatelet agents in the perioperative period //Arch.Surg.-2009.-Vol.144, №1.-P.69-76.-Англ.Досліджували застосування 3 великих класів антитромбоцитарних препаратів (аспірин, тієнопіридини і глікопротеїнові інгібітори ІІb/ІІІа), їх застосування у періопераційному періоді і ризики, пов’язані з передчасною відміною. Проведений огляд баз даних PubMed, EMBASE і Cochrane. У дослідження включали рандомізовані подвійно-сліпі плацебо-контрольовані дослідження, огляди, дані клінічних реєстрів, клінічні рекомендації. 2 дослідника незалежно відбирали роботи, що відповідали критеріям включення. Таким чином, всього було обрано 99 статей. Встановлено, що у періопераційний період аспірин не слід відміняти, доки ризик кровотечі не перевищить ризик тромбоутворення при передчасній відміні. За винятком сучасних імплантатів, що повільно вивільнюють ліки, бісульфат

117

клопідогрелю треба відміняти щонайменше за 5 д. до більшості операцій. Для забезпечення нормального гемостазу застосування інгібіторів ІІb/ІІІа слід припиняти за 12 год. до операції. Передчасна відміна антитромбоцитарних препаратів пов’язана з 10% ризиком судинних подій. Не виявлено рекомендацій з лікування пацієнтів, у яких виникає активна кровотеча при застосуванні цих препаратів. Ірландія, Mater Мisericordiae Univ. Hosp. Dublin.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

181. Практичність хірургічної шкали Apgar: підтвердження на 4119 пацієнтах. Regenbogen S.E., Ehrenfeld J.M., Lipsitz S.R., et al. Utility of the surgical apgar score: validation in 4119 patients //Arch.Surg.-2009.-Vol.144, №1.-P.30-36.-Англ.Метою дослідження було підтвердити практичність 10-бальної хірургічної шкали АПГАР при оцінці хірургічних результатів на великій когорті пацієнтів. Усього у дослідження було включено 4119 пацієнтів великого академічного медичного центру у рамках національної програми поліпшення хірургічної якості. Визначали випадки великих ускладнень та/або смерті протягом 30 д. після операції. З 1441 пацієнта з оцінкою 9-10 балів, 72 (5,0%) мали за 30 д. великі ускладнення, включаючи 2 смерті (0,1%). Для порівняння серед 128 пацієнтів з оцінкою 4 або менше великі ускладнення виникли у 72 (56,3%, ВР 11,3, 95%ДІ: 8,6-14,8; р<0,001), з яких 25 померло (19,5%, ВР 140,7, 95%ДІ:33,7-587,4; р<0,001). Трипараметрова шкала досягала С статистики 0,73 для великих ускладнень і 0,81 − для смерті. Таким чином, хірургічна шкала АПГАР забезпечує просте, негайне,

об’єктивне визначення результатів операції з використанням даних, які звичайно має будь-яка медична установа. Шкала може бути ефективною у виявленні пацієнтів з високою або нижчою за середню вірогідністю великих ускладнень або смерті і може бути корисною при виборі втручань для попередження негативних результатів. США, Harvard Sch. of Publ. Hlth.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

182. Результати лапароскопічної резекції печінки при порушеннях з правого боку печінки. Cho J.Y., Han H.S., Yoon Y.S., Shin S.H. Outcomes of laparoscopic liver resection for lesions located in the right side of the liver //Arch.Surg.-2009.-Vol.144, №1.-P.25-29.-Англ.У ретроспективному аналізі оцінювали можливість проведення лапароскопічної правосторонньої резекції (ЛПР) печінки та її безпечність. За період з 2003 р. по 2007 р. в університетській клініці було проведено 103 лапароскопічних резекції печінки, з яких 46 − правосторонні. 6 втручань потребували переходу (13%) до відкритої операції. Загалом проаналізовано дані 40 пацієнтів з доброякісними пухлинами печінки (n=2), каменями внутрішньопечінкової протоки (n=3), печінковими метастазами колоректального раку (n=8) і гепатоцелюлярною карциномою (n=27). Операції включали 12 великих резекцій (з них 5 гемігепатектомій) і 28 малих резекцій (14 сегментектомій і 14 туморектомій). Були відсутні смертність під час операції, наступні операції або загрозливі для життя ускладнення. В цілому 11 пацієнтів (28%) мали ускладнення: 2 мали

118

підтікання жовчі, 6 − навколопечінкове накопичення рідини, 2 − пролонгований асцит і 1 − плевральну ефузію. Усі вилікувались після консервативного лікування. Середній час операції становив 300 хв., втрата крові − 620 мл, термін госпіталізації − 11 д. Для порушень, локалізованих у сегментах VII i VIII (n=15), середній час операції і втрата крові при малих резекціях були схожими з такими при великих резекціях. Корея, Seoul Nat. Univ. College of Medicine.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

183. Результати і предиктори смертності та утворення стоми при хірургічному лікуванні колоноскопічних перфорацій: багатоцентровий огляд. Teoh A.Y., Poon C.M., Lee J.F., et al. Outcomes and predictors of mortality and stoma formation in surgical management of colonoscopic perforations: a multicenter review //Arch.Surg.-2009.-Vol.144, №1.-P.9-13.-Англ.Метою дослідження було провести ретроспективний огляд усіх колоноскопічних перфорацій в 1 клінічній і 2 районних лікарнях Гонконгу і виявити предиктори смертності та утворення стоми. Проводили огляд електронних баз даних із застосуванням багатоваріантного аналізу. Загалом за 1998-2005 рр. було проведено 37971 колоноскопій і виявлено 43 перфорації, загальний рівень яких склав 0,113% і мав тенденцію до зниження. Не було значної різниці у рівні перфорацій між гастроентерологами (0,148%) і хірургами (0,091%). Перфорації при діагностичних колоноскопіях траплялись значно частіше, ніж при терапевтичних, і симптоми

виявлялись раніше. Хірургічне втручання проведено у 39 пацієнтів. Загальні рівні захворюваності і смертності становили 48,7 і 25,6% відп. Рівень утворення стоми становив 38,5%. Предиктори утворення стоми включали значну перитонеальну контамінацію і наявність злоякісної пухлини кишки. Предиктори смертності включали клас 3 або вище за шкалою Американського Товариства Анестезіологів та антитромбоцитарну терапію. Таким чином, пацієнтів з предикторами смертності не слід лікувати консервативно. Китай, Chinese Univ. of Hong Kong.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

184. Рання операція при спонтанному гемопневмотораксі. Homma T., Sugiyama S., Kotoh K., et al. Early surgery for treatment of spontaneous hemopneumothorax //Scand.J.Surg.-2009.-Vol.98, №3.-P.160-163.-Англ.Спонтанний гемопневмоторакс (СГП) є рідкісним порушенням, що загрожує життю. Ретроспективно досліджували пацієнтів з СГП, яких лікували торакальною операцією із застосуванням відеоспостереження (ТОВ). За період 1993-2006 рр. серед 239 пацієнтів із спонтанним пневмотораксом виявлено 11 (4,6%) з діагнозом СГП. Усі 11 пацієнтів мали компресійний ателектаз легень із станом гіршим, ніж помірний, і введені плевральні дренажні трубки. 10 була проведена невідкладна операція. Місця крововиливів, кожне з яких знаходилось на верхівковій частині легені, при ТОВ було легко виявити і відрізнити пінистий потік від просочування. За допомогою ТОВ в усіх випадках був досягнутий гемостаз, а усі ін. випадки лікували

119

плевральною дренажною трубкою. 1 пацієнт, якому не провели операцію, через 3 міс. мав рецидив спонтанного пневмотораксу. Таким чином, при СГП дуже важливо своєчасно провести операцію. Віддалені результати ранньої операції у таких пацієнтів були чудовими і її можна рекомендувати для лікування СГП. Японія, Univ. of Toyama. Бібл. 15.(Першоджер. у фонді ННМБ МОЗ України)

185. Активація одужання після колоректальної операції. Результати проспективного спостережного двоцентрового дослідження. Mohn A.C., Bernardshaw S.V., Ristesund S.-M., et al. Enhanced recovery after colorectal surgery. Results from a prospective observational two-centre study //Scand.J.Surg. -2009.-Vol.98, №3.-P.155-159.-Англ.Активація одужання після операції (ERAS) у середньому зменшує перебування у лікарні з 8-10 д. при традиційному підході до 4 д. Метою дослідження було оцінити як впровадження принципів ERAS впливає на термін госпіталізації, ускладнення і якість життя після виписки з лікарні. У дослідженні брало участь 94 пацієнти, 40 чол., 54 жін. середнім віком 66 р. Після 3-міс. підготовчого періоду були застосовані принципи ERAS. Результати оцінювали анкетуванням і порівнювали з результатами колоректальної операції без прискорення одужання. 45 (48%) і 73 (78%) пацієнтів були виписані через 3 і 5 д. (відп.) після операції з ERAS у порівнянні з 0 і 5% при традиційному одужанні. Рівень ускладнень з ERAS становив 31%, повторної госпіталізації − 15%. Через тиж. 57% відновили щоденну активність вдома, через 30 д. 65% − звичайну

активність. Зроблено висновок, що після належного підготовчого періоду, принципи ERAS можуть бути впроваджені у хірургічних відділеннях, що забезпечить скорочення перебування у лікарні і прискорить повернення до нормальної активності у більшості пацієнтів після колоректальної операції. Норвегія, Haugesund Hosp. Бібл. 32.(Першоджер. у фонді ННМБ МОЗ України)

186. Перитонеальний мікродіаліз. Рання діагностика порушення анастомозу після низької передньої резекції при ректосигмоїдальному раку. Pedersen M.E., Qvist N., Bisgaard C., et al. Peritoneal microdialysis. Early diagnosis of anastomotic leakage after low anterior resection for rectosigmoid cancer //Scand.J.Surg.-2009.-Vol.98, №3.-P.148-154.-Англ.Метою дослідження було оцінити ефективність та безпечність інтраперитонеального мікродіалізу (ІПД) для ранньої діагностики порушень анастомозу після низької передньої резекції при ректосигмоїдальному раку. З 116 пацієнтів 50 дали згоду на участь. Діаліз проводили через 1 мм катетер, закріплений трохи проксимальніше від анастомозу. 5 пацієнтів були виключені через порушення катетера. Середній час ІПД складав 177,6 год. Зразки відбирали кожні 4 год. і в них визначали конц-ію глюкози, лактату, пірувату та гліцерину. У 4 пацієнтів виникло симптоматичне порушення анастомозу, у 2 − неабдомінальний сепсис. У 38 пацієнтів післяопераційний період перебігав без ускладнень і вони слугували контролем. У 3 пацієнтів з пізнім порушенням анастомозу (≥10 д.) за декілька д. до появи клінічних симптомів спостерігали значне

120

зростання конц-ії лактату і коеф. лактат/піруват. У 1 пацієнта з раннім порушенням це збіглося з розвитком клінічних симптомів. У 2 пацієнтів з неабдомінальним сепсисом показники були у межах нормальних рівнів. Таким чином, перитонеальний мікродіаліз є безпечним і перспективним інструментом ранньої діагностики порушень анастомозу. Данія, Odense Univ. Hosp. Бібл. 10.(Першоджер. у фонді ННМБ МОЗ України)

187. Клінічна оцінка ендоскопічно встановлених саморозширюваних металевих стентів у пацієнтів з гострою обструкцією товстої кишки. Pommergaard H.-C., Vilmann P., Jakobsen H.L., Achiam M.P. A clinical evaluation of endoscopically placed self-expanding metallic stents in patients with acute large bowel obstruction //Scand.J. Surg.-2009.-Vol.98, №3.-P.143-147.-Англ.Саморозширювані металеві стенти (СМС) з 1991 р. зарекомендували себе як інструмент у лікуванні обструкції товстої кишки. Метою ретроспективного дослідження було оцінити застосування СМС у лікуванні гострої колоректальної обструкції у Датському Хірургічному Гастроентерологічному Центрі за 2002-2007 рр. З 45 пацієнтів у 20 СМС був застосований для підготовки до операції і паліативно у 25. При злоякісній етіології метод СМС мав технічний і клінічний успіх у 97,4% випадків. Ускладнення спостерігали у 21%, рівень смертності становив 2,6%. При доброякісній етіології СМС процедура була технічно успішною у 85,7% і клінічно успішною у 71,4%. Ускладнення мали місце у 71,4% випадків з рівнем смертності 28,6%. Таким чином, встановлення СМС при гострій обструкції злоякісної етіології

є ефективним та безпечним з низьким рівнем смертності. Данія, Copenhagen Univ. Hosp. Gentofte. Бібл. 28.(Першоджер. у фонді ННМБ МОЗ України)

188. Проблема гострої нижньої гастроінтестинальної кровотечі для хірургів невідкладної допомоги: сучасні діагностика і лікування. Lee J., Costantini T.W., Coimbra R. Acute lower GI bleeding for the acute care surgeon: current diagnosis and manage-ment //Scand.J.Surg.-2009.-Vol.98, №3.-P.135-142.-Англ.Гостра нижня гастроінтестинальна кровотеча (ГНІК) є поширеною причиною госпіталізації, яка закінчується значною захворюваністю і смертністю. Після проведення реанімації пацієнта, діагностика і лікування ГНІК лишається викликом для хірурга невідкладної допомоги. Виявлення витоку кровотечі може бути складним через те, що багато пацієнтів мають кровотечу, що переривається або спонтанно зупиняється. Саме тому, для хірурга важливо добре знати різні діагностичні і лікувальні підходи та їх переваги і недоліки з метою вибору напряму лікування пацієнта з гострою кровотечею. В огляді підсумовуються наявні сучасні методи діагностики і лікування ГНІК і надається алгоритм ведення таких пацієнтів. США, Univ. of California. Бібл. 72.(Першоджер. у фонді ННМБ МОЗ України)

189. Еволюція радикальної простатектомії із застосуванням роботизованої системи. Orvieto M.A., Patel V.R. Evolution of robot-assisted radical prostatectomy //Scand.J.Surg.-2009.-Vol.98, №2.-P.76-88.-Англ.Відкрита радикальна простатектомія (РП) є золотим стандартом і

121

найпоширенішим методом лікування клінічно локалізованого раку простати. Проте в останні роки серед урологів всього світу швидко набирає прихильності лапароскопічна простатектомія із застосуванням роботизованої системи (ЛПЗР). У роботі підкреслюється авторська хірургічна техніка роботизованої РП і надаються практичні рекомендації. Також проведений критичний огляд сучасного світового досвіду і наявні дані порівняно із золотим стандартом відкритої РП. Проведений систематичний огляд літератури за 1997-2008 рр. за ключовими словами − лапароскопічна РП, роботизована РП, ЛПЗР, роботизований. Загалом ідентифіковано 226 статей. Через 8 р. після першої ЛПЗР було детально розроблено багато серій, аби довести безпечність, ефективність та відтворюваність, а також порівнянність онкологічних та функціональних результатів з відкритою РП. Для отримання більш визначених результатів потрібно проводити подальші проспективні рандомізовані дослідження. США, Global Robotic Inst., Orlando. Бібл. 48.(Першоджер. у фонді ННМБ МОЗ України)

190. Тромбопрофілактика після оперування колоректального раку − чи потрібна вона після виписування з лікарні? Varpe P., Huhtinen H., Rantala A., Grцnroos J. Thrombopro-phylaxis following surgery for colorectal cancer − is it worthwhile after hospital discharge? //Scand.J.Surg.-2009.-Vol.98, №1.-P.58-61.-Англ.Ефективність гепарину низької молекулярної ваги (ГНМВ) у профілактиці венозної тромбоемболії (ВТ) після оперування колоректального раку добре документована, але оптимальна тривалість тромбопрофілактики

невідома. Метою ретроспективного дослідження було оцінити кількість симптоматичних ВТ після операції у пацієнтів, яким ГНМВ призначали тільки у лікарні. У дослідженні брало участь 494 пацієнти з абдомінальною операцією колоректального раку. Профілактику еноксапарином (клексан, 40 мг підшкірно) починали за 12 год. до операції і продовжували раз на д. до виписування. Тромбопрофілактика тривала в середньому 11 д. Спостереження тривало до 3 міс. після операції. За цей період трапилось 3 випадки (0,6%) симптоматичної ВТ. 1 пацієнт мав легеневу емболію, 2 − проксимальний тромбоз глибоких вен. 30-д. летальність складала 1,6%. Жодна з смертей безпосередньо не асоціювалась з ВТ. Отже, 11 д. прийому ГНМВ забезпечують достатню тромбопрофілактику у комбінації з компресійними панчохами і ранньою іммобілізацією. Фінляндія, Turku Univ. Central Hosp. Бібл. 17.(Першоджер. у фонді ННМБ МОЗ України)

191. Комбінація парацетамолу, кодеїну та лідокаїну для знеболювання при трансректальній біопсії простати під супроводом ультразвуку. Visapдд H., Taari K. Combination of paracetamol, codeine and lidocaine for pain relief during transrectal ultrasound guided biopsy of the prostate //Scand.J. Surg.-2009.-Vol.98, №1.-P.55-57.-Англ.Трансректальна біопсія простати (ТБП) під супроводом ультразвуку часто є болісною процедурою. Метою дослідження було оцінити ефективність комбінації перорального прийому парацетамолу і кодеїну з місцевою анестезією. У проспективному дослідженні

122

порівнювали біль при ТБП між 2 гр. пацієнтів. Гр. 1 складали 25 чол., які до біопсії отримували перорально 500 мг парацетамолу і 30 мг кодеїну, гр. 2 складали 25 чол., які цих анальгетиків не отримували. Усім пацієнтам до біопсії проводили місцеву анестезію 1% лідокаїном. Біль оцінювали за візуальною аналоговою шкалою. Середня оцінка болю за 10-бальною шкалою у 1 гр. становила 1,4±0,8; у 2 гр. − 2,4±1,68. Різниця в оцінці болю між гр. була статистично значущою (р=0,01). Таким чином, комбінація оральної і місцевої анестезії є ефективним методом знеболювання при ТБП. Фінляндія, Helsinki Univ. Central Hosp. Бібл. 15.(Першоджер. у фонді ННМБ МОЗ України)

192. Множинне лігування тонкої кишки у порівнянні з традиційним первинним лікуванням після абдомінального вогнепального поранення з геморагічним шоком. Olofsson P., Vikstrцm T., Nagelkerke N., et al. Multiple small bowel ligation compared to conventional primary repair after abdominal gunshot wound with haemorrhagic shock //Scand.J.Surg.-2009.-Vol.98, №1.-P.41-47.-Англ.Метою дослідження було оцінити ефективність раннього швидкого контролю множинних перфорацій кишки на серцево-судинну функцію при вогнепальному пораненні у комбінації з геморагічним шоком у порівнянні з традиційною хірургією. 18 анестезованих свиней отримали стандартизоване абдомінальне вогнепальне поранення. Тваринам провели кровопускання до отримання артеріального тиску 50 мм рт. ст. за 30 хв. Після реанімації їм провели лапаротомію. Вони були поділені на 2 гр.: 1) традиційної хірургії (n=9) з первинною резекцією та анастомозом

і 2) раннього швидкого множинного лігування (РШМЛ) (n=9). В обох гр. спостерігали глибоку гіпотензію, зниження хвилинного серцевого викиду, зростання судинної опірності та лактатну ацидемію. Ацидемія тривала довше у 2 гр., а середній час операції у цій гр. був значно коротшим (13,3 проти 116,4 хв.). Таким чином, дослідження на тваринній моделі показало, що принципи контролювання ушкодження скорочують операційний час, але не покращують серцево-судинну функцію і спричиняють більшу лактатну ацидемію. Швеція, Univ. Linkoping. Бібл. 30.(Першоджер. у фонді ННМБ МОЗ України)

193. Внутрішньопротокова папілярна муцинозна пухлина підшлункової залози: спостереження 12 випадків. Khalid A., Funch-Jensen P., Bendix J., et al. Intraductal papillary mucinous tumor of the pancreas (IPMT): follow-up of twelve cases //Scand.J. Surg.-2009.-Vol.98, №1.-P.25-29.-Англ.Внутрішньопротокова папілярна муцинозна пухлина (ВПМП) як окремий синдром була описана у 1982 р. Об’єм хірургічної резекції при цій хворобі лишається суперечливим. У ретроспективне дослідження було включено 12 пацієнтів з діагнозом ВПМП. 10 з 12 пацієнтів мали симптоми, характерні для хронічного панкреатиту. Двох пацієнтів не оперували через біопсично підтверджені метастази у печінці. 9 пацієнтів лікували тотальною панкреатектомією, 1 − панкреатодуоденектомією. У 10 прооперованих пацієнтів гістологічно виявлено 8 неінвазійних і 2 інвазійні карциноми. У 6 випадках були виявлені мультифокальні екстенсивні

123

внутрішньопротокові зміни, що уражали всю або майже всю залозу. Ранньої післяопераційної летальності не було. За період спостереження 6 пацієнтів лишались живими без рецидиву, 4 − померло і 2 з них з рецидивом. Таким чином, ВПМП є підгрупою панкреатичних неоплазм із сприятливим прогнозом і метою резекції повинно бути видалення усіх диспластичних вогнищ. У випадках з дифузною дилатацією основної панкреатичної протоки треба очікувати широкого залучення протокової системи і тотальна панкреатектомія має бути операцією вибору. Данія, Regions Hosp. Herring. Бібл. 16.(Першоджер. у фонді ННМБ МОЗ України)

194. Залишені чужорідні хірургічні предмети: вичерпний огляд ризиків і превентивні стратегії. Stawicki S.P., Evans D.C., Cipolla J., et al. Retained surgical foreign bodies: a comprehensive review of risks and preventive strategies //Scand.J.Surg.-2009.-Vol.98, №1.-P.8-17.-Англ.Якщо взяти до уваги складність сучасної системи охорони здоров’я і загальної популяції пацієнтів, то зниження медичних помилок є завданням високого пріоритету для управлінців і медичної/хірургічної спільноти. Проблема залишених хірургічних чужорідних предметів (ЗХЧП) існувала з часів, коли люди вперше почали проводити хірургічні втручання. ЗХЧП лишається значною проблемою з кількістю 0,3-1,0 на 1000 абдомінальних операцій. ЗХЧП потенційно здатні спричинити шкоду пацієнту і тягнуть за собою глибокі професійні і медико-юридичні наслідки для тих, хто навчається хірургії, хірургів-практиків, лікарень і медичної системи. На сьогодні не

існує відомих методів докорінного усунення явища ЗХЧП. У статті обговорюються наявні дані стосовно факторів ризику, пов’язаних з ЗХЧП, методів мінімізації кількості випадків, сучасних технологічних досягнень (радіоактивно мічених хірургічних тампонів), покращання оперативної техніки. Досліджений зв’язок між ЗХЧП і викладанням хірургії з наголосом на ранньому розпізнаванні, попередженні і командно-орієнтованій стратегії. США, The Ohio State Univ. Med. Center. Бібл. 55.(Першоджер. у фонді ННМБ МОЗ України)

195. Черезпупкова лапароскопічна холецистектомія: новий метод. Dunning K., Kohli H. Transumbilical laparoscopic cholecystectomy: a novel technique //Arch.Surg.-2009.-Vol.144, №10.-P.957-960.-Англ.Описана нова методика проведення лапароскопічної холецистектомії (ЛХ), при якій не застосовується спеціально розроблене обладнання та авторська власність, яка дозволяє мінімізувати розріз і лишає майже непомітний рубець. У ретроспективному огляді аналізували 12 пацієнтів клінічної лікарні з ЛХ без ускладнень. Головним критерієм результату були кількість і вигляд рубців. 12 спроб провести операцію за власною новою методикою виявились успішними. Жоден з пацієнтів не потребував повернення до стандартного методу з додатковими входами. Усі пацієнти були задоволені результатом. Не було видно жодних слідів у верхньому правому квадранті; через 2 тиж. спостереження пупковий розріз був ледь помітним, навіть для пацієнтів. Таким чином, новий метод є безпечним та ефективним, і дозволяє мінімізувати кількість і довжину

124

розрізів. США, Easton Hosp., Easton, Pennsylvania.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

196. Ведення і лікування кишково-клубового абсцесу. Tabrizian P., Nguyen S.Q., Greenstein A., et al. Mana-gement and treatment of iliopsoas abscess //Arch. Surg.-2009.-Vol.144, №10.-P.946-949.-Англ.Навіть з удосконаленими діагностичними методами оптимальна стратегія лікування кишково-клубового абсцесу (ККА) не є однорідною. У ретроспективному дослідженні серії випадків аналізували 61 пацієнта Медичного центру з діагнозом ККА за 2000-2001 рр. Досліджували розвиток і випадки ККА, потребу у додаткових втручаннях, захворюваність та смертність. Середній вік пацієнтів складав 53 р. Більшість пацієнтів спочатку відчували біль (58 з 61), біль у нижніх кінцівках (18 з 61) і мали скарги з боку шлунково-кишкового тракту (26 з 61). Первинні і вторинні абсцеси спостерігали у 11% (7 з 61) і 89% (54 з 61) відп. Найчастішим етіологічним фактором вторинного абсцесу була запальна хвороба кишечнику. Широкий спектр антибіотиків застосовували в усіх пацієнтів. З діагностичних підходів найчастіше застосовували КТ. Абсцеси більші за 6 см були у 39% (24 з 61) пацієнтів, двосторонні − у 13% (8 з 61) і множинні − у 25% (15 з 61). 9 пацієнтів лікували тільки антибіотиками з рівнем успіху 78% (7 з 91). 48 хв-м робили черезшкірний дренаж з успіхом 40% (19 з 48). Серед тих, у кого абсцес не зник, 71% потребували операції і ККА були асоційовані з причинами з боку шлунково-кишкового тракту. 7% (4 з 61) хв-х безпосередньо отримали

діагностичну операцію і дренаж, і всі ці втручання були успішними. Загальна смертність становила 5% (3 з 61). США, Mount Sinai Med. Center, NY.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

197. Портомезентеричний венозний тромбоз після лапароскопічної операції: систематичний огляд літератури. James A.W., Rabl C., Westphalen A.C., et al. Portomesenteric venous thrombosis after laparoscopic surgery: a systematic literature review //Arch.Surg.-2009.-Vol.144, №6.-P.520-526.-Англ.Портомезентеричний венозний тромбоз (ПВТ) є не поширеним, але потенційно летальним станом, що може виникати після лапароскопічних втручань. Його прояви, лікування та наслідки лишаються недостатньо зрозумілими і можливі етіологічні фактори включають венозний стаз від підвищення інтраабдомінального тиску, інтраопераційних маніпуляцій або ушкодження вісцерального ендотелію і системного тромбофілічного стану. Виявлено 18 випадків ПВТ після шунтування шлунка Roux-en-Y (n=7), фундоплікації Nissen (n=5), часткової колектомії (n=3), холецистектомії (n=2) і апендектомії (n=1). Середній вік пацієнтів дорівнював 42 р. (20-74). Системна схильність до венозного тромбозу виявлена в 11 пацієнтів. Клінічні симптоми складались переважно з абдомінального болю на 14 д. (3-42) після операції. Місце тромбозу було різним, але 8 пацієнтів мали комбінацію портального тромбозу і тромбозу поверхневих вен брижі. 16 пацієнтам проведена антикоагуляційна терапія. 10 пацієнтам − розширені втручання, що включали діагностичну лапаротомію у

125

6 і тромболітичну терапію у 4. 6 пацієнтів мали ускладнення і 2 померли. КТ дозволяє легко встановити діагноз і поширення патології. Лікування повинно бути індивідуальним залежно від ступеня тромбозу і наявності ішемії кишки і мусить включати антикоагуляційну терапію. Вірогідно, що у виникненні цього потенційно летального стану одночасно задіяні 3 чинника: венозний стаз від підвищеного інтраабдомінального тиску, інтраопераційні маніпуляції з вісцеральною судинною сіткою і системний тромбофілічний стан. США, Univ. of California.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

198. Фактори ризику рецидиву після закриття кишково-шкірної нориці. Brenner M., Clayton J.L., Tillou A., et al. Risk factors for recurrence after repair of enterocutaneous fistula //Arch.Surg.-2009.-Vol.144, №6.-P.500-505.-Англ.У ретроспективному дослідженні оцінювали результати закриття кишково-шкірної нориці (КШН) і виявляли предиктори смертності та рецидиву. В університетській лікарні за 1989-2005 рр. 135 пацієнтам проведено закриття КШН. Смертність становила 8%, рецидиви − 17%, 84% − одужали із закриттям нориці. Первинний визначальний фактор смертності був рецидив КШН (КР 6,7; 95%ДІ:1,9-23,4). Фактори, незалежно асоційовані з рецидивом, як визначено у багатоваріантному логістичному регресійному аналізі, включали запальну хворобу кишки (КР 4,9; 95%ДІ:1,5-16,1), інтервал між діагнозом та операцією 36 тиж. і більший (КР 5,4; 95%ДІ:1,8-16,4), локалізацію нориці у тонкій кишці (КР 9,8; 95%ДІ:1,7-57,6) і резекцію з

анастомозом, утвореним за допомогою скоб (АС) (КР 4,1; 95%ДІ:1,3-13,2). Рецидиви КШН були в 35% анастомозів з АС, у 22% простого зашивання через край і 11% резекцій з анастомозом з ушиванням голкою. Рецидиви КШН складали 12% при проведенні операції до 36 тиж. до встановлення діагнозу і 36% − після 36 тиж. Отже, первинним визначальним фактором смертності після закриття КШН є неуспішна операція, що веде до рецидиву нориці. США, David Geffen Sch. of Medicine at Univ. of California.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

199. Сучасні характеристики кістозних пухлин підшлункової залози. Ferrone C.R., Correa-Gallego C., Warshaw A.L., et al. Current trends in pancreatic cystic neoplasms //Arch.Surg.-2009.-Vol.144, №5.-P.448-454.-Англ.У ретроспективному аналізі серії випадків визначали як діагностують і лікують пацієнтів з панкреатичними кістами. Головні критерії наслідків включали клінічне лікування, гістологічний діагноз і результати спостереження. У дослідження були включені 401 пацієнт хірургічного відділення за 2004-2007 рр. Панкреатичні кісти випадково були виявлені у 71% (284 з 401). Між пацієнтами з симптоматичними і випадково виявленими кістами (ВВК) не було статистично значущої різниці у віці (60,4 vs 63,1 р.), розміром кісти (31 vs 27) або гістологічному діагнозі. У той час як більшість симптоматичних пацієнтів мали резекцію після встановлення діагнозу, 50% (142 з 284) пацієнтів з ВВК початково лікували неоперативно. З пацієнтів, яких вели із спостереженням, 13 (8%) згодом

126

провели резекцію, в середньому через 2,1 р. через збільшення розміру кісти, виникнення симптомів, зростання маркерів пухлин, турботні результати УЗД або страх пацієнта. Найпоширенішими з резекційних порушень були внутрішньопротокові папілярні муцинозні пухлини головного (25%) і бічних (23%) протоків. Інвазивний рак був виявлений у 29 з 256 (11%) видалених кіст, 9 з яких були ВВК і 7% (1 з 13) у пацієнтів, яких пильно спостерігали до резекції. Таким чином, ВВК у цій серії складали 71%, з яких 50% були видалені негайно. Наступні морфологічні зміни або виникнення симптомів спонукали до операції 8% пацієнтів після періоду спостереження. Інвазивний рак був наявним у 11% усіх видалених зразків, але у 38% пухлин головної панкреатичної протоки. США, Massachusetts General Hosp.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

200. Стратегія лікування внутрішньопротокової папілярної муцинозної пухлини підшлункової залози залежно від предикторів злоякісності. Hirono S., Tani M., Kawai M., et al. Treatment strategy for intraductal papillary mucinous neoplasm of the pancreas based on malignant predictive factors //Arch.Surg.-2009.-Vol.144, №4.-P.345-349.-Англ.На відміну від інвазивної внутрішньопротокової папілярної муцинозної карциноми (ВПМК), неінвазивна (НВПМК) пухлина має сприятливий прогноз. Визначення предиктивних факторів для диференціації ВПМК і НВПМК може допомогти у забезпеченні належним лікуванням. У ретроспективному дослідженні брали участь 54 пацієнти з НВПМК, яким була проведена

операція. Гістологічно виявлено 29 доброякісних аденом, 14 карцином in situ та 11 інвазивних карцином. Головними критеріями результату були: клінічні показники, дані доопераційної візуалізації, цитологія, пухлинні маркери у сироватці і панкреатичному соку та загальна виживаність. Показано, що вік 70 р. і більше, наявність муральних вузлів, їх розмір 5 мм або більше та рівень канцероембріонального антигену (КЕА) у панкреатичному соку 110 нг/мл чи вище в одноваріантному аналізі виявились предикторами злоякісної пухлини і, що тільки рівень КЕА 110 нг/мл і вище є незалежним предиктором малігнізації. Зроблено висновок, що при діагностуванні інвазивної пухлини, треба брати до уваги рівень КЕА у панкреатичному соку. Японія, Wahayama Med. Univ.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

201. Заходи з профілактики панкреатичної нориці після панкреатодуоденектомії: розширений огляд. Lai E.C., Lau S.H., Lau W.Y. Measures to prevent pancreatic fistula after pancreatoduodenectomy: a comprehensive review //Arch.Surg.-2009.-Vol.144, №11.-P.1074-1080.-Англ.Проведений огляд сучасних даних щодо ефективності різних втручань, спрямованих на запобігання утворенню нориці після панкреатодуоденектомії (ПДЕ). Пошук проводили у базі даних MEDLINE за 1990-2008 рр. за ключовими словами ПДЕ, панкреатоєюностомія, панкреатогастростомія, панкреатична нориця. У першу чергу розглядали метааналіз або рандомізовані контрольовані дослідження. Аналіз показав, що профілактичне

127

застосування соматостатину і його аналогів для попередження ускладнень після панкреатичних операцій лишається суперечливим і не веде до зменшення операційної смертності. Не існує чітких доказів за або проти конкретного типу панкреатоентеричного анастомозу.

Панкреатоентеростомія не може бути замінена облітерацією панкреатичної протоки. Панкреатогастростомія є еквівалентною панкреатоєюностомії у захворюваності і смертності. Китай, The Chinese Univ. of Hong Kong.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

128

616.21ОТОЛАРИНГОЛОГІЯ

202. Конденсат цигаркового диму інгібує трансепітеліальний транспорт хлору і частоту биття війок. Cohen N.A., Zhang S., Sharp D.B., et al. Cigarette smoke condensate inhibits transepithelial chloride transport and ciliary beat frequency //Laryngoscope.-2009.-Vol.119, №11.-P.2269-2274.-Англ.Хоча патофізіологія розвитку риносинуситу є складною, дані свідчать, що зниження мукоциліарного кліренсу (МЦК) є основним чинником. Нормальний МЦК респіраторного епітелію є важливим механізмом захисту організму, що залежить від належного биття війок і біологічних властивостей рідини поверхні дихальних шляхів (РПД). Роль експозиції тютюнового диму, що діє як інгібітор МЦК ще не висвітлена. Досліджено наслідки експозиції диму на ціліарну функцію і трансепітеліальну секрецію хлору, як основних детермінант МЦК. In vitro первинні культури мишиного епітелію носової перегородки і людського синоназального епітелію експонували до конденсату цигаркового диму (КЦД). Дію на частоту биття війок (ЧБВ) і секрецію хлору (СХ) досліджували фармакологічними методами. Показано, що КЦД значно знижує ЧБВ і СХ, а, отже, впливає на 2 основних компоненти МЦК. Отримано прямі докази, що експозиція цигаркового диму є патогенетичним чинником і безпосередньо шкідливим фактором у осіб з хронічним риносинуситом. США, Univ. of Pennsylvania.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

203. Сучасний огляд ендоскопічної синусної хірургії: методи, засоби і наслідки. Welch K.C., Stankiewicz J.A. A contemporary review of endoscopic sinus surgery: technique, tools, and outcomes //Laryngoscope.-2009.-Vol.119, №11.-P.2258-2268.-Англ.В США щорічно виявляють хронічний риносинусит (ХР) у 25 млн. людей. Консервативне лікування часто буває успішним, проте деяким хв-м показане хірургічне лікування. На жаль, хірургія ХР не є стандартизованою і не існує згоди щодо об’єму хірургічного втручання і способу, в який воно проводиться. За останні 25 р. утворились 3 школи, які дотримуються різних підходів до оперативного лікування ХР. Функціональна ендоскопічна синусна хірургія має на меті хірургічне створення вентиляції у проблемних зонах через природні отвори і застосовується при потребі для усіх патологічних синусів. Ця процедура нестандартизована і залежить від хірурга та пацієнта. Мін. інвазійний метод запропонований як метод, при якому кожне хірургічне втручання стандартизоване незалежно від тяжкості хвороби. Нарешті, балонна катетерна дилатація синусних отворів, що само по собі не є істинним методом, також обговорюється як окрема філософія, оскільки ці особливі засоби, використані при синусній хірургії, швидко активують синусні сполучення. Усі 3 школи мають свої переваги і недоліки навіть при належному застосуванні. Аналізуються концепції, інструменти і методи разом з результатами у сподіванні, що це забезпечить розуміння хірургічних можливостей

129

хірургічного лікування ХР. США, Loyola Univ. Sch. of Med.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

204. Сучасний огляд під’язичної імунотерапії. Toskala E. A contemporary review of sublingual immunotherapy //Laryngoscope.-2009.-Vol.119, №11.-P.2178-2181.-Англ.Під’язичний шлях стає цікавим і новим терапевтичним способом імунотерапевтичного ведення пацієнтів з алергіями. Імунотерапія модифікує імунну відповідь зниженням рівнів специфічних ІgЕ і Th-2 типу запалення слизової при контакті з алергеном, зсуваючи його до Th-1 типу відповіді. У декількох плацебо-контрольованих подвійно-сліпих дослідженнях наведені вагомі докази як ефективності, так і безпечності під’язичної імунотерапії (ПІТ). Показана ефективність ПІТ в лікуванні алергічних ринітів у діт. та дорослих. Ця терапія добре сприймається, основним чином, з невеликими шлунково-кишковими побічними ефектами, що зникають за кілька тиж. Ідеальна тривалість лікування і дозування все ще потребують подальшого підтвердження. Додаткового вивчення потребує оцінка віддалених ефектів разом з додатковою стандартизацією антигенів і дослідження імунної відповіді на ПІТ. Фінляндія, Finnish Inst. of Occupational Hlth.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

205. Місцева активація комплементу при носовому поліпозі. Van Zele T., Coppieters F., Gevaert P., et al. Local complement activation in nasal polyposis //Laryngo-scope.-2009.-Vol.119, №9.-P.1753-1758.-Англ.

Роль системи комплементу (СК) при носовому поліпозі (НП) тільки почали досліджувати. Через те, що НП характеризується бактеріальною колонізацією і СК є ефективним захисним механізмом, вона може бути залученою до патогенезу НП. Досліджували місцеву і системну активацію СК при НП і в контрольній слизовій по відношенню до місцевого і системного еозинофільного та нейтрофільного запалення і місцевої ексудації плазми. Визначали конц-ії факторів комплементу С3а і С5а, альбуміну, альфа2-мікроглобуліну, еозинофільного катіонного білка (ЕКБ) в носових секретах і сироватці 12 НП і 10 контролях. Кріозрізи тканини забарвлювали на мембран-атакуючий комплекс (С5b9). В носових секретах пацієнтів з НП виявлені значно вищі конц-ії С3а і С5а, у той час як у сироватці ці показники майже не відрізнялись. Значна кореляція виявлена між С5а та ЕКБ в носовому секреті. Забарвлення на мембран-атакуючий комплекс показало наявність депозитів навколо судин і в базальній мембрані виключно в тканинах НП. Ці дані свідчать, що на додаток до адаптивної імунної відповіді, СК втягнуто в патогенез НП і може брати участь в типових проявах, таких як набряк і гранулоцитне запалення. Бельгія, Ghent Univ.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

206. Синдром Лем’єра: систематичний огляд. Karkos P.D., Asrani S., Karkos C.D., et al. Lemierre’s syndrome: a systematic review //Laryngoscope.-2009.-Vol.119, №8.-P.1552-1559.-Англ.Синдром Лем’єра (СЛ) характеризується наявністю в анамнезі нещодавно перенесеної

130

орофарингеальної інфекції, клінічними або радіологічними доказами тромбозу внутрішньої яремної вени і виділенням анаеробних патогенів, головним чином Fusobacte-rium necrophorum. Через його рідкість СЛ було названо забутою хворобою, але наразі він зустрічається не так рідко. В огляді для лікарів наводяться сучасні дані про етіологію, лікування і прогноз СЛ. Критерії включення: огляди, випадки, серії випадків; критерії виключення: атипові випадки СЛ, негативна фузобактеріальна культура і відсутність доказів тромбофлебіту. Критеріям включення відповідало 84 статті. Відношення чол. до жін. складало 1:1,2 і воно варіювало від 2 міс. до 78 р. (в середньому 22 р.). Головним джерелом інфекції були мигдалик, глотка і грудна клітка. Найпоширенішими клінічними ознаками при презентації були запалення горла з наступним болем у ньому і формуванням утворень. Найпоширенішим збудником був Fusobacterium necrophorum. Способи лікування включали антимікробну, антикоагулянтну терапію і хірургічне втручання. У більшості пацієнтів захворювання потребувало довшої госпіталізації. Загальний рівень смертності складав 5%. Великобританія, Liverpool Univ. Hosp.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

207. Радіаційна абляція в лікуванні м’якого піднебіння пацієнтів з хропінням: систематичний огляд ефективності і побічних ефектів. Bдck L.J., Hytцnen M.L., Roine R.P., Malmivaara A.O. Radiofrequency ablation treatment of soft palate for patients with snoring: a systematic review of effectiveness and adverse

effects //Laryngoscope.-2009.-Vol.119, №6.-P.1241-1250.-Англ.Проводили систематичний пошук в електронних базах даних. Включали контрольовані або проспективні дослідження з щонайменше 10 дорослими (≥ 18 р.) без помірного/тяжкого обструктивного апное. З 159 виявлених статей, 30 відповідали критеріям включення: 2 рандомізованих контрольованих дослідження, 4 клінічних контрольованих дослідження і 24 проспективних неконтрольованих. Тільки одне плацебо-контрольоване дослідження свідчить про переваги радіаційної абляції (РА) у порівнянні з контролем. В ін. рандомізованому дослідженні, де порівнювали різні випромінювачі, не виявлено доказів ефективності лікування хропіння і виявлена лише незначна різниця в дискомфорті пацієнтів. У 2 контрольованих дослідженнях позбавлення хропіння було порівнянним і у 3 − асоційоване з меншим післяопераційним болем після втручання. Радіологічні результати були суперечливими − в деяких повідомляється про значні зміни верхніх дихальних шляхів, в деяких − ні. Не виявлено тривалих або великих побічних ефектів. Фінляндія, Helsinki Univ. Central Hosp.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

208. Реконструкція тимпанічної мембрани із застосуванням матриці сечового міхура. Parekh A., Mantie B., Banks J., et al. Repair of the tympanic membrane with urinary bladder matrix //Laryngoscope.-2009.-Vol.119, №6.-P.1206-1213.-Англ.У проспективному пілотному дослідженні подана якісна і напівкількісна оцінка часових і просторових етапів загоєння на

131

кролячій моделі хронічної перфорації тимпанічної мембрани (ТМ) з або без матриці сечового міхура (МСМ). Проводили двосторонню міринготомію, яку повторювали стільки, скільки було потрібно для утворення субтотальної перфорації протягом 8-тиж. періоду. Після цього проводили мірингопластику, при якій ліва ТМ була контролем, а права ТМ отримувала МСМ. ТМ вирізали на 4, 8 і 12 тиж. Фіксовані зразки тканини характеризували світловою та електронною мікроскопією. Хронічна перфорація утворювалась після 1 або більше міринготомій. Хоча контрольна і реконструйована ТМ були товщими, ніж природна, шматок ТМ був прозорим і однакової товщини без жодних включень. МСМ швидко деградує, заміщується новими відкладеннями та організує тканину, яка повторює шар нативної ТМ з нормальною морфологією. Результати показали, що МСМ може бути чудовою альтернативою не тільки при хронічних перфораціях ТМ, а й при ретракційних карманах та ателектазах. США, Univ. of Pittsburg.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

209. Нервова регуляція функції євстахієвої труби. Songu M., Aslan A., Unlu H.H., Celik O. Neural control of Eustachian function //Laryngoscope.-2009.-Vol.119, №6.-P.1198-1202.-Англ.У тваринних моделях висунуто припущення, що тиск в середньому вусі може регулюватися євстахієвою трубою (ЄТ) через рефлекторну дугу. Метою було виявити роль механізмів нервового контролю у регуляції тиску в середньому вусі. У проспективному дослідженні популяція складала 95 вух 95 волонтерів. Механорецептори тимпанічної мембрани і барорецептори середнього вуха, що,

як вважають, утворюють аферентний вузол рефлекторної дуги, у різних гр. пацієнтів блокували місцевим введенням гідрохлориду лідокаїну. Функціонування ЄТ, що утворює аферентний вузол рефлекторної дуги, оцінювали манометрично до і після блокування у кожній гр. Показано, що барорецептори можуть відігравати важливу роль у механізмі нервової регуляції функції ЄТ, у той час як механорецептори тимпанічної мембрани − меншу роль. Туреччина, Celal Bayar Univ. Med. Faculty.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

210. Перебіг повторного інтратимпанічного введення гентаміцину при хворобі Меньєра. Nguyen K.D., Minor L.B., Della Santina C.C., Carey J.P. Time course of repeated intratympanic gentamicin for Mйniиre’s disease //Laryngoscope.-2009.-Vol.119, №4.-P.792-798.-Англ.При хворобі Меньєра для усунення запаморочення часто виникає необхідність проводити послідовні ін’єкції низьких доз гентаміцину, але сучасні дослідження не надають детального опису рецидивів запаморочення та інтервалів повторних ін’єкцій. Метою було надати такий опис з використанням аналізу виживаності за процедурою Каплан-Мейер, що дозволяв би точно передбачити рецидив вертиго після певного інтервалу і кількості ін’єкцій. 1 ін’єкція (рідко більше) за 6-тиж. період складала «цикл». Для усунення рецидиву вертиго при потребі цикл повторювали. Показано, що з 78 хв-х у 75 (96%) досягнуто позбавлення запаморочення, достатнього, аби уникнути аблаційної операції, і 42 (52%) потребували тільки одного циклу. 36 (46%) потребували кількох циклів. Вірогідність проведення

132

повторного циклу за 4 цикли зростала з кожним наступним циклом. Середній час до наступного циклу після 1, 2 чи 3 циклів складав 148, 11 та 124 д. відп. Отже, більше ніж половині хв-х достатньо 1 циклу: з кожним додатковим циклом зростає вірогідність потреби у наступному циклі. Тим не менше, більшість пацієнтів не потребує операції при інтратимпанічному введенні гентаміцину. США, Johns Hopkins Univ. Sch. of Med.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

211. Жовчні кислоти виявлені у випоті з середнього вуха у дітей з отитом середнього вуха з ефузією. Klokkenburg J.J., Hoeve H.L., Francke J., et al. Bile acids identified in middle ear effusions of children with otitis media with effusion //Laryngoscope.-2009.-Vol.119, №2.-P.396-400.-Англ.Декілька досліджень показали наявність пепсину у випоті при отиті середнього вуха (ОСВ) у діт. Якщо причиною є шлунковий рефлюкс, то мають бути наявні й ін. отруйні продукти. У проспективному дослідженні 38 діт. (63 зразки) з ОСВ оцінювали наявність жовчних к-т у секреті середнього вуха. Зразки секрету (ЗС) отримували при встановленні дренажної трубки. Більшість зразків розводили з альбуміном і наявність жовчних к-т визначали ферментативним методом з використанням 3-альфа-гідроксисте-роїд дегідрогенази. Зразок вважали позитивним у разі наявності щонайменше 5 мкМ/л жовчних к-т, незалежно від розведення. Одночасно, для порівняння отримували зразки крові. К-ти були виявлені у 32% (20/63) усіх зразків у 42% діт. (16/38). Конц-ія к-т у 12 зразках становила 5,9-40,9 мкМ/л і була в 3,1-19,7 разів

вищою, ніж у сироватці. В 4 зразках сироватки жовчні к-ти не виявлялись. Зроблено висновок, що жовчні к-ти через свою токсичність до мукозних кл. можуть відігравати роль у патології ОСВ. Нідерланди, Erasmus Univ.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

212. Наслідки лікування слинних каменів мінімально інвазивним спо-собом у 4691 пацієнта. Iro H., Zenk J., Escudier M.P., et al. Outcome of minimally invasive management of sali-vary calculi in 4,691 patients //Laryngo-scope.-2009.-Vol.119, №2.-P.263-268.-Англ.Частота випадків слинних каменів становить 60 випадків/млн./р., більшість каменів локалізовані в середній і проксимальній частині протоки. Сучасне лікування таких каменів полягає в аденектомії. У роботі оцінювали застосування мінімально інвазивного методу. У спостережному дослідженні аналізували 5528 пацієнтів з 5 центрів, яким за період 1999-2004 рр. проводили літотрипсію, ендоскопічне видалення та/або операцію. 567 випадків було виключено. Показано, що слинні камені було усунено в 3775 з 4691 (80,5%) випадків і частково видалено в 782/4691 (16,7%). Слинні залози були видалені у 134/4691 (2,9%) пацієнтів, у яких лікування було неуспішним. Таким чином, мінімально інвазивний метод може застосовуватись амбулаторно і в день нападу. Це є надійний спосіб видалення каменів та усунення симптомів без необхідності видалення залози. Німеччина, Univ. Erangen-Nurnberg.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

133

213. Здоров’я і застосування ліків у канадців з хронічним риносинуситом. Macdonald K.I., McNally J.D., Massoud E. The health and resource utilization of Canadians with chronic rhinosinusitis //Laryngoscope.-2009.-Vol.119, №1.-P.184-189.-Англ.У поперечному дослідженні виявляли вплив хронічного риносинуситу (ХРС) на фізичне і ментальне здоров’я і використання лікувально-оздоровчого ресурсу у канадців. Дані отримували з розділу здоров’я 3 циклу (1998-1999) National Population Health Surgery (NPHS), що включав 17000 канадців з ХРС. Дані NPHS підтвердили гірше ментальне і фізичне здоров’я: хв-рі ХРС майже в 3 рази частіше повідомляють про незадовільне здоров’я (4,6 проти 1,7%) та ментальне здоров’я, що асоціюється зі зростанням депресій (8,3 проти 4,1%), застосуванням антидепресантів (9,1 проти 4,6%), більшою кількістю візитів до психіатрів (11,8 проти 7,0%). Таким чином, ХРС значно впливає як на фізичне, так і на ментальне здоров’я. Ментальний вплив ХРС є значною мірою нерозпізнаним і йому треба приділяти більше уваги при лікуванні пацієнтів і в подальших дослідженнях. Канада, Dalhousie Univ., Halifax.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

214. ІgЕ відповідь аденоїдної тканини на стафілококовий ентеротоксин у атопічних дітей. Shin S.Y., Choi G.S., Lee K.H., et al. IgE response to staphylococcal enterotoxins in adenoid tissues from atopic children //Laryngoscope.-2009.-Vol.119, №1.-P.171-175.-Англ.У проспективному рандомізованому дослідженні оцінювали місцеве продукування стафілококового

суперантиген(САГ)-специфічного ІgЕ в аденоїдній тканині та порівнювали його поширення в мигдалику і сироватці, а також його зв’язок з маркерами алергічного запалення в аденоїдній тканині. У дослідженні брали участь 18 атопічних діт. з симптомами риніту і сенсибілізованих більше, ніж до 1 звичайного аероантигену та 22 неатопічних дит. у аденотонзилектомією. Для кількісного визначення рівнів 3 стафілококових САГ (SEA, SEB і TSST-1), загального ІgЕ, катіонного білка еозинофілів (КБЕ), триптази мастоцитів і розчинного СD23 застосовували радіоімунний аналіз з гомогенатом аденоїдної тканини. В аденоїдній і мигдаликовій тканинах атопічних діт. були виявлені 3 типи САГ-специфічних ІgЕ, а у неатопічних − ні. В атопічних діт. поширення САГ ІgЕ в аденоїдній тканині було вищим, ніж в тонзилярній і в сироватці. Суб’єкти з високим рівнем SEA мали значно вищі рівні ІgЕ в сироватці і аденоїдах, з вищою еозинофілією. Помітна значна кореляція між рівнями САГ ІgЕ і рівнем триптази в аденоїдах. Зроблено висновок, що локальна ІgЕ відповідь на стафілококовий САГ, особливо SEA, може сприяти розвитку алергічного запалення в аденоїдній тканині атопічних діт. Корея, Kyunghee Univ. Hosp.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

215. Тонзилектомія vs глибокої біопсії мигдалика при безсимптомній пухлині мигдалика. Waltonen J.D., Ozer E., Schuller D.E., Agrawal A. Tonsillectomy vs. deep tonsil biopsies in detecting occult tonsil tumors //Laryngoscope.-2009.-Vol.119, №1.-P.102-106.-Англ.Порівнювали результативність детекції безсимптомних пухлин (БП)

134

проведенням тонзилектомії та глибокої біопсії (ГБ) мигдалика пацієнтам з метастазами карциноми в шию, не виявлених при об’єктивному обстеженні рентгено- і панендоскопічно. Ретроспективно аналізували історії хвороби пацієнтів з метастатичною карциномою шиї через 10-р. період. Порівнювали гр. пацієнтів, яким проводили діагностичну тонзилектомію або ГБ. Критеріям включення відповідало 122 пацієнти. Усім проводили біопсію кореня язика, гіпофаринксу і носоглотки та/або ГБ, або тонзилектомію. ГБ проведено у 95 пацієнтів. У цій гр. було виявлено 11 первинних пухлин (11,6%): 3 − в мигдалику, 6 − в корені язика, 1 − в гіпофаринксі і 1 − в назофаринксі. Тонзилектомію провели у 27 пацієнтів, виявлено 11 первинних пухлин (40,7%): 8 − в мигдалику, 2 − в корені язика і 1 − в гіпофаринксі. Усі виявлені пухлини мигдалика були іпсилатеральними до пухлинних утворень шиї. Загальна результативність виявлення первинної безсимптомної карциноми в мигдалику становила 3,2% для ГБ та 29,6% для тонзилектомії. США, The Ohio State Univ.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

216. Роль гістології та інших факторів ризику в посттонзилектомічній кровотечі. Schrock A., Send T., Heukamp L., et al. The role of histology and other risk factors for post-tonsillectomy haemorrhage //Eur.Arch.Otorhinolaryn-gol.-2009.-Vol.266, №12.-P.1983-1987.-Англ.Ретроспективно проаналізовано 1522 тонзилектомії. Гістопатологічні характеристики мигдалика були порівняні з випадками

постопераційних геморагій (ПОГ). Історії хвороби аналізували за демографічними даними, характером ПОГ і показаннями до операції. Порівнювали пацієнтів з і без ПОГ. Гістопатологічні ознаки криптичного тонзиліту та актиноміцетної інфекції мали значну кореляцію з ризиком ПОГ (р=0,018 та р=0,02), але коеф. вірогідності був малим (1,9 та 2,0). 7,7% з усіх пацієнтів мали ПОГ, а 3,5% для зупинки кровотечі повертали до операційної. Випадки кровотечі за період госпіталізації (5 післяопераційних д.) складали 45%, після виписування 55% відп. Хоча стать, сезон проведення операції, видалення мигдалика з абсцесом «по гарячому» не мали асоціації зі зростанням рівня ПОГ, значно більше ПОГ виявлено у гр. дорослих. Оскільки признаною є багатофакторна етіологія, для оцінки значущості різних факторів ризику потрібно провести великі багатоцентрові дослідження. Німеччина, Univ. of Bonn.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

217. Нюхова слизова людини. Escada P.A., Lima C., da Silva J.M. The human olfactory mucosa //Eur.Arch.Otorhino-laryngol.-2009.-Vol.266, №11.-P.1675-1680.-Англ.Вивчення тканин нюхової слизової людини проводять для дослідження порушень нюхової функції і, останнім часом, нюхова слизова притягує увагу дослідників через те, що вона може застосовуватись як маркер нейродегенеративних станів мозку та як джерело мультипотенційних нервових стовбурових кл. із застосуванням у відновлювальній медицині. Нюхова слизова вже є доступною для отоларингологів, але відбір тканини мусить бути

135

безпечним, ефективним і надійним, таким що дозволяє отримувати мінімально необхідну кількість тканини та запобігати непотрібному травмуванню рештки слизової і порушення функцій. Метою огляду було узагальнити результати найважливіших досліджень та уявлень щодо нюхової слизової та її застосування з наголосом на проблемі розподілу нюхової слизової в носовій порожнині. Португалія, Univ. Nova de Lisboa.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

218. Місцеві нервові порушення після тонзилектомії з досвіду експерта. Windfuhr J.P., Schlцndorff G., Sesterhenn A.M., Kremer B. From the expert’s office: localized neural lesions following tonsillectomy //Eur.Arch.Oto-rhinolaryngol.-2009.-Vol.266, №10.-P.1621-1640.-Англ.Через різні причини в літературі недостатньо висвітлені місцеві нервові порушення (МНП) після тонзилектомії. У дослідженні зроблено спробу поєднати власний досвід з оглядом літератури з питань етіології і прогнозу цієї рідкісної патології. Пошук був обмежений терміном «МНП». З 130 випадків, що відповідали критеріям включення, у 82 було ураження язикоглоткового нерва, а ін. включали ураження під’язичного нерва, як окреме (15) чи комбіноване порушення (5); параліч поворотного нерва з (2) або без додаткових нервових порушень (7), параліч лицевого нерва (10) у комбінації з ін. нервовими порушеннями (1) і язикового нерва, як окреме (4) або комбіноване порушення (9). Виявлено 1 повідомлення про порушення діафрагмального нерва, 5 випадків сліпоти і 9 − синдрому Горнера. МНП

зустрічаються або як нестерпне ускладнення після тонзилектомії або/та як спосіб досягти гомеостазу. Деякі з цих ускладнень є результатом не розрізу, як такого, а маніпуляцій, пов’язаних з ін’єкцією. Для мінімізації ризику ускладнень потрібна обережність при введенні роторозширювача і ретельне вивірення дисекції. Для пацієнтів з дисгевзією, пов’язаною з ушкодженням язикоглоткового нерва потрібен тривалий нагляд, як і для пацієнтів з рецидивом дисфункції нерва. Деякі ускладнення неможливо усунути тривалий час. Німеччина, St. Anna Hosp.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

219. Алергічний та ідіопатичний риніт: ультраструктурне досліджен-ня. Knipping S., Holzhausen H.J., Riede-rer A., Schrom T. Allergic and idiopathic rhinitis: an ultrastructural study //Eur. Arch.Otorhinolaryngol.-2009.-Vol.266, №8.-P.1249-1256.-Англ.Носова гіперреактивність є одним з найважливіших механізмів, що лежать в основі і алергічного (АР), і ідіопатичного риніту (ІР). З метою дослідження патоморфологічних змін при цих патологіях під час назальних операцій отримували зразки тканини у пацієнтів з АР, ІР і у пацієнтів без хронічного запалення. Імуноцитохімічно візуалізували імунокомплекси, утворені первинними антитілами проти речовини Р (РР), пептиду гена кальцитоніну (ПГК) та індотеліальної синтази оксиду азоту (СОА). Слизова носа пацієнтів з АР та ІР демонструвала схожість на ультраструктурному рівні. Про нейрогенне запалення свідчив щільний характер іннервації волокнами сенсорного нерва, що

136

містили РР і ПГК. Показано, що для ІР був характерний екстенсивний набряк і клітинна інфільтрація, з ін. боку не виявлено залучення еозинофілів чи оксиду азоту. Виходячи з цих показників, для цих двох типів ринітів можна рекомендувати засоби протизапальної терапії. Німеччина, Univ. Halle Wittenberg.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

220. Ідіопатична інтракраніальна гіпертензія в отоларингології. Jindal M., Hiam L., Raman A., Rejali D. Idiopathic intracranial hypertension in otolaryngology //Eur.Arch.Otorhinola-ryngol.-2009.-Vol.266, №6.-P.803-806.-Англ.Ідіопатична інтракраніальна гіпертензія (ІІГ) визначається як зростання внутрішньочерепного тиску за відсутності інтракраніальних утворень або обструктивної гідроцефалії. Більше 80% пацієнтів − жін. з надлишком ваги. ІІГ зустрічається в неврологічній та офтальмологічній практиці і характерними ознаками цього синдрому є головний біль, зорові порушення і набряк диска зорового нерва. Пацієнти з ІІГ відчувають шум у вухах, мають туговухість, порушення рівноваги, вушну, носову лікворею і в деяких випадках ці отоларингологічні симптоми можуть бути єдиними проявами синдрому. ІІГ також асоційована з обструктивним апное уві сні. Отоларингологи повинні бути добре обізнані з цим важливим станом, оскільки він може проявлятися багатьма симптомами, що спостерігаються в їх клініках. Деякі отоларингологи можуть брати участь в хірургічному лікуванні цих станів, такому як втручання при ліквореї або ендоскопічній

декомпресії зорового нерва. Великобританія, Univ. Hosp. Coventry.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

221. Критичний огляд літератури з лікування шваноми інтрапаротидного лицевого нерва і пропозиція алгоритму прийняття рішення. Alicandri-Ciufellі M., Marchioni D., Mаttioli F., et al. Critical literature review on the management of intraparotid facial nerve schwannoma and proposed decision-making algorithm //Eur.Arch.Otorhinolaryngol.-2009.-Vol.266, №4.-P.475-479.-Англ.Лікування шваноми інтрапаротидного лицевого нерва (ШІЛН) є дуже складним, оскільки діагноз часто ставлять під час операції і, в більшості випадків, резекція веде до важкого паралічу лицевого нерва (ЛН) з важливими естетичними наслідками. Після критичного огляду літератури з лікування шваноми ЛН запропонований алгоритм прийняття рішення. У випадку неоплазми типу А чи В, або дооперативної стадії 4 чи гірше за класифікацією House-Brachmann (HВ) автори надають перевагу резекції ШІЛН і (у разі необхідності) реконструкції нерва. У випадку дооперативної НВ стадії 3 чи краще і неоплазми типу С чи D пацієнтам проводять інтраопераційну біопсію для визначення злоякісності і можливості застосування консервативного лікування. Локалізація і щільність зрощення ШІЛН разом з дооперативною функцією ЛН є важливими факторами, які треба брати до уваги при прийнятті рішення по оптимізації функціональних наслідків. Італія, Univ. Hosp. of Hodena.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

137

222. Значення місцевої ін’єкції ботулінічного токсину А в лікуванні болю при афтозній виразці. Yang T.Y., Jang T.Y. The value of local botulinum toxin A injection in the treatment of the pain of aphthous ulcer //Eur.Arch.Otorhinolaryngol.-2009.-Vol.266, №3.-P.445-448.-Англ.У простому сліпому плацебо-контро-льованому дослідженні виявляли ефективність ботулінічного токсину А (БТА) у зменшенні болю при рецидивуючій афтозній виразці. 70 пацієнтів рандомно отримували 1 одиницю БТА або плацебо. Протягом 6 д. пацієнти визначали рівень болю за візуальною аналоговою шкалою, а також кожний побічний ефект чи рецидив за 6 міс. Більшість пацієнтів швидше одужували після ін’єкції БТА, ніж плацебо і майже не відчували болю після 3 д. БТА проявляє ефект швидкого зняття болю після ін’єкції в афтозну виразку. Автори вважають, що він також здатен попереджувати рецидив протягом щонайменше 6 міс. Південна Корея, Inha Univ.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

223. Лікування місцевого некротизуючого фасциту. Schurr C., Burghartz M., Miethke T., et al. Management of facial necrotizing fasciitis //Eur.Arch.Otorhinolaryngol.-2009.-Vol.266, №3.-P.325-331.-Англ.Некротизуючий фасцит − прогресуюча, загрозлива для життя бактеріальна інфекція шкіри, підшкірної тканини і фасції, у більшості випадків спричинена гемолітичною гр. стрептокока А. Тільки рання діагностика та агресивна терапія, що включає широкий спектр антибіотиків і хірургічне втручання дозволяє уникнути системної токсичності з високим рівнем

смертності. Це непоширене захворювання звичайно трапляється на нижніх кінцівках і тулубі, і тільки зрідка у ділянці голови і шиї. При місцевій локалізації некротизуючий фасцит пов’язаний з тяжкими косметичними і функціональними обмеженнями через інвазивність інфекції і часто через необхідність хірургічного лікування. Загалом хірургічне втручання на обличчі не може проводитись так само агресивно, як на кінцівках і тулубі через велику кількість життєво важливих структур на відносно малій площі. У статті наводиться випадок успішного діагностування і лікування ізольованого лицевого некротизуючого фасциту, як наслідку перелому носової кістки через невеликий шкірний розріз. Німеччина, Technische Univ. Munchen.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

224. Сучасний стан проблеми гемангіоми і судинних мальформацій голови і шиї. Eivazi B., Ardelean M., Bдumler W., et al. Update on hemangiomas and vascular malformations of the head and neck //Eur.Arch.Otorhinolaryngol.-2009.-Vol.266, №2.-P.187-197.-Англ.Хоча останнім часом впроваджується зростаюча кількість систем класифікації судинних мальформацій та гемангіом, існують, тим не менше, деякі аспекти, що демонструють наскільки особливими і в той же час складними є діагностування, оцінка та лікування деяких з цих захворювань. Суттєвим є тісна міждисциплінарна кооперація, а дискусія щодо адекватних індивідуальних методик мусить точитись як у термінах ангіома, так і в термінах пухлина. Зв’язок між лікуванням ангіоми і лікуванням пухлини видається дуже

138

тісним, що є особливо справедливим в аспекті ангіогенезу та інгібування проліферації, як перспективного терапевтичного підходу до складних судинних мальформацій. Це веде до ін. обов’язкової необхідності інтенсифікувати експериментальний науковий пошук з судинної мальформації, що є передумовою оптимізації або усунення різних сучасних проблем і прогалин у згаданих галузях. Німеччина, Philipps Univ. of Marburg.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

225. Кохлеарна імплантація у пацієнтів з гострим або хронічним інфекційним захворюванням середнього вуха: огляд літератури. Hellingman C.A., Dunnebier E.A. Cochlear implantation in patients with acute or chronic middle ear infectious disease: a review of the literature //Eur.Arch.Otorhinolaryngol.-2009.-Vol.266, №2.-P.171-176.-Англ.Хоча кохлеарну імплантацію розглядали як протипоказану пацієнтам з гострим (ГО) або хронічним гнійним отитом середнього вуха (ХГО) з або без холестеатоми середнього вуха, останні досягнення зробили можливим проведення кохлеарної імплантації у таких пацієнтів. Зараз є доступними багато методів, здатних підготувати вухо пацієнта до кохлеарної трансплантації та мінімізувати рівень рецидивів, екструзії приладу або внутрішньочерепних ускладнень. В огляді обговорюються ці різні підходи до збереження імпланта і попередження ускладнень, що пов’язані з отитом середнього вуха. Після всебічного літературного пошуку у базі даних MEDLINE встановлено, що кохлеарна імплантація може бути безпечно

проведена у пацієнтів з отитом, проте перед імплантацією інфекція має бути адекватно контрольованою і вжиті усі заходи попередження рецидиву хвороби. Тому застосування певного підходу мусить відповідати індивідуальним клінічним показникам. В огляді надаються рекомендації з оптимізації порядку дій у пацієнтів з ГО та ХГО або їх наслідків при підготовці до кохлеарної імплантації. Нідерланди, Univ. Med. Center Utrecht.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

226. Діагностика аутоімунної хвороби внутрішнього вуха: прояви і грубі помилки. Bovo R., Ciorba A., Martini A. The diagnosis of autoimmune inner ear disease: evidence and critical pitfalls //Eur.Arch.Otorhinolaryngol.-2009.-Vol.266, №1.-P.37-40.-Англ.У роботі проведено огляд сучасного стану підходів в діагностуванні аутоімунної хвороби внутрішнього вуха (АХВВ). АХВВ є рідкісним захворюванням, що складає менше 1% усіх випадків порушень слуху або запаморочень і характеризується швидким прогресуванням, часто з коливаннями, двосторонньої сенсориневральної туговухості протягом тиж. або міс. Хоча в майбутньому й існуватимуть специфічні тести на аутоімунну природу захворювання, на час написання статті комерційні тести з доведеною ефективністю недоступні. Тому більшість ідентифікованих антигенів не виявляють чіткої асоціації з локалізацією патології у внутрішньому вусі і діагноз АХВВ базується або на клінічних критеріях, або на позитивній відповіді до стероїдів. Для клінічної практики рекомендується застосування антигеннеспецифічних тестів, що

139

включають аналіз крові на аутоімунні порушення або стани, що сході з аутоімунними порушеннями. Тим не менше, якщо фінансові ресурси є обмеженими, то навіть дуже невелика кількість діагностичних досліджень може мати схожу ефективність. Італія, Univ. of Ferrara.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

227. Виявлення респіраторний вірусів в назофарингеальному секреті та рідині середнього вуха у дітей з гострим отитом середнього вуха. Yano H., Okitsu N., Hori T., et al. Detection of respiratory viruses in nasopharyngeal secretions and middle ear fluid from children with acute otitis media //Acta Otolaryngol.-2009.-Vol.129, №1.-P.19-24.-Англ.Гострий отит середнього вуха (ГОСВ) у діт. є найпоширенішим ускладненням вірусних інфекцій верхніх дихальних шляхів. Останнім часом підкреслюється важливість респіраторних вірусів, як причинних агентів ГОСВ. Досліджено 1092 діт. віком ≤10 р. (в середньому 1,38 р.) з ГОСВ. В усіх діт. були отримані бактеріальні та вірусні культури назофарингеальних секретів (НФС) та рідини середнього вуха (РСВ). Аналізували температуру тіла, зміни тимпанічної мембрани та кількість д. від початку захворювання. Респіраторні віруси були виявлені у 360 з 1092 НФС зразків і включали 157 ізолятів респіраторних синцитіальних вірусів та 88 вірусів грипу. Серед 1092 зразків РСВ 102 були вірус-позитивними (43 − респіраторні синцитіальні віруси, 29 − вірус грипу). У 75 діт. респіраторні віруси були виявлені тільки в РСВ. Рівень детекції вірусів був вищим у діт. з лихоманкою на ранньому етапі

хвороби. Зміни тимпанічної мембрани були менш важливими при вірусній інфекції і більш тяжкими при бактеріальній, особливо при коінфекції бактеріями і вірусами. Японія, Sendai Medical Center.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

228. Методи візуалізації у 28 дітей з аплазією завиткового нерва. Carner M., Colletti L., Shannon R., et al. Imaging in 28 children with cochlear nerve aplasia //Acta Otolaryngol.-2009.-Vol.129, №4.-P.458-461.-Англ.Доопераційна КТ і МРТ оцінки діт. з тяжкою або глибокою сенсориневральною туговухістю (СНТ) є причиною для виявлення кандидатів до кохлеарної імплантації (КІ). Існує значна кількість діт., що з КІ не виявляють жодного розвитку слуху, вірогідно, через атрофію/гіпоплазію завиткового нерва (ЗН). Незалежно від підозрюваної етіології, у разі якщо КІ не забезпечує прогрес слуху клініцист зобов’язаний ретельно оцінити можливість ЗН мальформації та провести детальне повторне неврологічне обстеження. Усього КТ і МРТ обстеження проведено у 28 діт. з вродженою СНТ. Проводили оцінку мостомозочкового кута, внутрішнього слухового каналу, черепних нервів і перетинчастого лабіринту. 6 діт. вже мали імпланти і не чули. Підозра на вроджені аномалії була підтверджена КТ і МРТ у всіх 28 діт.: 16 асоційовані з лабіринтними мальформаціями, 1 − з мальформаціями зовнішнього, середнього та внутрішнього вуха і 2 − з односторонньою аплазією лицевого нерва. Італія, Univ. of Verona.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

140

141

617-001+617.3ТРАВМАТОЛОГІЯ. ОРТОПЕДІЯ

229. Переломи шийки стегна у фінській популяції: кількість і смертність. Panula J., Pihlajamдki H., Sдvelд M., et al. Cervical hip fracture in a Finnish population: incidence and mortality //Scand.J.Surg.-2009.-Vol.98, №3.-P.180-188.-Англ.Метою було визначити кількість випадків переломів шийки стегна (ПШС) і проспективно встановити зв’язок між обраними основними параметрами і смертністю на 30 д., 6 міс. і 3 р. Основу дослідження складали популяційні дані пацієнтів віком 65 р. і старіших за 1999-2000 рр., які мали перелом стегна і лікувалися хірургічно. Крім того, виявлено 266 пацієнтів з ПШС. Скориговані на вік ПШС у жін. спостерігались у 1,3 рази частіше, ніж у чол. Аналіз показав, що наявність хронічних захворювань легень, серцево-судинні хвороби або 2-5 супутніх захворювань, чол. стать, необхідність для пересування 2 осіб і незадовільний післяопераційний нагляд були асоційовані з надмірною смертністю щонайменше за одним критерієм оцінки. Мультиваріантний аналіз показав, що тільки хронічні захворювання легень і чол. стать були незалежними предикторами зростання смертності. Фінляндія, Tampere Univ. Central Hosp. Бібл. 30.(Першоджер. у фонді ННМБ МОЗ України)

230. Рух до падіння − аварії з мопедами і скутерами з 2002 до 2007 р. Kosola S., Salminen P., Laine T. Hea-ding for a fall − moped and scooter acci-dents from 2002 to 2007 //Scand.J.Surg.-2009.-Vol.98, №3.-P.175-179.-Англ.Серед фінських підлітків зростає популярність мопедів і скутерів.

Метою ретроспективного дослідження було оцінити кількість інцидентів і характер ушкоджень у підлітків після аварій з мопедами і скутерами. У дослідження включено 222 пацієнти з дитячої лікарні Хельсінкі і травматологічного центру Toolo за період 2002-2007 рр. Інформацію з історій хвороби пацієнтів порівнювали з даними національної бази даних. Річна кількість пацієнтів зросла з 14 до 76, а частка дівчат − з 7 до 25%. Схоже тенденція виявлена на національному рівні. Зіткнення мопедів з ін. транспортними засобами складають 52% аварій, а 33% отримали травму через падіння. Госпіталізовано 75% пацієнтів і 50% потребували щонайменше одного втручання із загальним наркозом. 5% пацієнтів перебували у стані алкогольного сп’яніння. Травма голови була у 22% і шоломи не захищали від тяжкої травми. За 5 р. на національному рівні кількість жертв дорожніх інцидентів серед 15-17-р. подвоїлась. Фінляндія, Helsinki Univ. Central Hosp. Бібл. 13.(Першоджер. у фонді ННМБ МОЗ України)

231. Моделювання тривалості лікування епізоду перелому стегна: чи має значення тип перелому? Sund R., Riihimдki J., Mдkelд M., et al. Modeling the length of the care episode after hip fracture: does the type of fracture matter? //Scand.J.Surg.-2009.-Vol.98, №3.-P.169-174.-Англ.Переломи (П) стегна є поширеними подіями, що потребують інтенсивного стаціонарного оперативного лікування і тривалої реабілітації. Про вплив типу П на успіх в реабілітації відомо не досить добре. Метою дослідження

142

було змоделювати і порівняти тривалість епізоду лікування інтра- (ІК) і екстракапсулярних (ЕК) П у Фінляндії. 15544 пацієнти з П стегна за період 1998-2001 рр. аналізували за даними реєстру. Показники пацієнтів, результати і розподіл тривалості госпіталізації (ТГ) оцінювали у Байезіанській непараметричній багатошаровій моделі. Смертність при ІКП і ЕКП була подібною. Тривалішого лікування потребували пацієнти з ЕК П. В середньому ТГ при ІКП та ЕКП перебування у хірургічному відділенні складало 1,7 тиж., але існувала суттєва різниця між гр. у термінах госпіталізації (5,2 проти 6,9 тиж.). ІКП мали простий одномодальний розподіл ТГ, у той час як ЕКП − мультимодальний з 2 чіткими піками. Пацієнти з супутніми захворюваннями потребували більш тривалого ТГ. Така різниця в ТГ виникає, вірогідно, через різні хірургічні методи лікування і реабілітаційні заходи при різних типах П. Пропонується для ЕКП пацієнтів застосовувати більш ранню та агресивну реабілітацію. Фінляндія, Nat. Inst. for Hlth. and Welfare. Бібл. 25.(Першоджер. у фонді ННМБ МОЗ України)

232. Позитивний рівень етанолу у сироватці та смертність при помірно-тяжких травматичних ушкодженнях мозку. Salim A., Ley E.J., Cryer H.G., et al. Positive serum ethanol level and mortality in moderate to severe traumatic brain injury //Arch.Surg.-2009.-Vol.144, №9.-P.865-871.-Англ.Ретроспективно оцінювали дані Національної Бази Даних Травми за період 2000-2005 рр. щодо зв’язку між вмістом етанолу і зниженням смертності пацієнтів з помірно-

тяжкою травмою мозку (ПТТМ). Порівнювали демографічні показники і результати у пацієнтів з вмістом алкоголю у крові при госпіталізації і без. Основним критерієм результату були смертність та ускладнення. Загалом було оцінено 38019 пацієнтів з ПТТМ. 39% були позитивні на етанол. Етанол-позитивні пацієнти були молодшими (37,7 vs 44,1), мали нижчу оцінку за шкалою Injury Severity Score (22,3 vs 23,0) і за Glasgo Coma Scale (10,0 vs 11,0) у порівнянні з етанол-негативними пацієнтами. Логістичний регресійний аналіз виявив, що етанол був асоційований із зменшенням смертності (КР 0,88; 95%ДІ:0,80-0,96; р=0,005) і зростанням рівня ускладнень (КР 1,24; 95%ДІ:1,15-1,33; р<0,001). Потрібно провести додаткові дослідження потенційного терапевтичного значення такої асоціації. США, Cedars-Sinai Med. Center, LA.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

233. Лікування закритих мозково-судинних травм: рівноцінність антикоагуляційних та антитромбоцитарних препаратів. Cothren C.C., Biffl W.L., Moore E.E., et al. Treatment for blunt cerebrovascular injuries: equivalence of anticoagulation and antiplatelet agents //Arch.Surg.-2009.-Vol.144, №7.-P.685-690.-Англ.Припускається, що 2 протитромбозні схеми лікування, натрій-гепарин і протитромбоцитарні препарати (ПТ) системно, є рівноцінними у лікуванні закритих мозково-судинних травм (ЗМСТ) для попередження фатальних інсультів. У ретроспективному огляді бази даних травматологічного центру І рівня за 1997-2007 рр. проаналізовано 422 ЗМСТ. Основним критерієм результату були випадки мозково-судинних подій (МСП). 422

143

ЗМСТ виявлено у 301 пацієнта (64,8% чол. середнім віком 37 р. з середньою оцінкою тяжкості ушкодження 27,0). 22 пацієнти мали симптоматичну ішемію і 5 − МСП після емболізації та/або стентування ушкодження. Лікування було розпочато у 282 безсимптомних пацієнтів (гепарин 192, аспірин 67, аспірин та/або клопідогрель 23), 1 пацієнт мав МСП (0,5%). З 107 нелікованих безсимптомних ЗМСТ, 23 (21,5%) мали МСП. Серед цих пацієнтів середній час до встановлення діагнозу дорівнював 58 год. Для тих, хто не виявив симптомів за 2 год. після травми, середній час діагностування МСП становив 75 год. Рівні одужання (гепарин − 39%, аспірин − 43%, аспірин-клопідогрель − 46%) і рівні прогресування ушкодження (12, 10, 15%) були еквівалентними у терапевтичних схемах. Таким чином, при загальному ризику МСП 21% і наявному латентному періоді, розширене скринування, рання діагностика і призначення антитромбозної терапії є повністю виправданими. Тип лікування не впливає на ризик інсульту або рівні одужання. США, Denver Hlth. Med. Center.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

234. Закрита панкреатодуоденальна травма: багатоцентрове дослідження ReCONECT (Дослідницький Консорціум Центрів Травми Нової Англії). Velmahos G.C., Tabbara M., Gross R., et al. Blunt pancreatoduodenal injury: a multicenter study of the Research Consortium of New England Centers for Trauma (ReCONECT) //Arch.Surg.-2009.-Vol.144, №5.-P.413-419.-Англ.Метою ретроспективного багатоцентрового дослідження було

оцінити безпечність неоперативного лікування (НОЛ), діагностичну чутливість КТ, виявити хибні діагнози та пов’язані з ними наслідки у пацієнтів з закритою панкреатодуоденальною травмою (ЗПДТ). Всього в 11 Центрів травми Нової Англії за 11 р. було госпіталізовано 230 пацієнтів (>15 р.) з ЗПДТ. Відповідно до шкали American Association for the Surgery of Trauma кожний випадок мав оцінку від 1 (нижня) до 5 (верхня). Головні критерії результатів: успіх НОЛ, чутливість КТ, ускладнення, термін госпіталізації і смертність. Для НОЛ було вибрано 97 хв-х (42,2%), переважно з оцінкою 1 і 2. НОЛ було неуспішним у 10 (10,3%), у 10 (10,3%) виникли ускладнення, пов’язані з ЗПДТ (3 з них належали до неефективного НОЛ) і 7 (7,2%) померло. 133 пацієнти, що лишились, були ургентно прооперовані: у 34 (25,6%) виникли ускладнення, пов’язані з ЗПДТ і 20 (15%) померло. Початкова КТ не виявила ЗПДТ у 30 хв-х (13,0%), 4 з яких (13,3%) померли не через ЗПДТ. Смертність пацієнтів з хибним діагнозом становила 8,8%. Не виявлено кореляції з часом встановлення діагнозу і тривалістю госпіталізації. Чутливість КТ при ЗПДТ дорівнювала 75,7% (76 для панкреатичних і 70 для дуоденальних ушкоджень). Зроблено висновок, що НОЛ при ЗПДТ низького ступеня є безпечним, незважаючи на окремі невдачі. США, Harvard Med. Sch., Boston.(Першоджер. у фонді ННМБ МОЗ України)

235. Втрата років життя після перелому стегна. Vestergaard P., Rejnmark L., Mosekilde L. Loss of life years after a hip fracture //Acta Orthop.-2009.-Vol.80, №5.-P.525-530.-Англ.

144

Пацієнти після перелому стегна мають вищу смертність, проте не ясно, наскільки багато років життя (РЖ) втрачається за тривалий період спостереження. У когортне дослідження були включені усі пацієнти Данії, які мали переломи стегна за період 1977-2001 рр. (n=169145). Рівень виживання цих пацієнтів порівнювали з контрольними суб’єктами відп. віку і статі без перелому стегна (n=524010). Виявлено суттєве перевищення смертності з вираженою залежністю від віку і статі. Абсолютна кількість втрати РЖ у порівнянні з контролем була більшою у молодших осіб (чол. віком 51-60 р. жили, в середньому, на 7,5 р. менше, а чол. за 80 р. − на 3 р.). Проте, якщо виразити у відсотках, старіші суб’єкти мали найбільшу відносну втрату очікуваних РЖ, що лишилися. Чол. < або = 50 р. втрачали 18% очікуваних РЖ, що лишилися, на відміну від чол. >80 р., які втрачали аж до 58% очікуваних РЖ. У жін. була схожа, але менш виражена тенденція (27% втрати у жін. < або = 50 р. проти 38% у жін. віком >80 р.). Отже, у пацієнтів з переломом стегна втрачається велика частка життя, що лишилось, навіть у молодших. Профілактика може зберегти РЖ, але не всі вони можуть бути віднесеними до перелому стегна, як такого. Данія, Aarhus Univ. Hosp.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

236. Біодеградуюча система вивільнення антибіотиків на основі полі-(триметилен карбонату) для лікування остеомієліту. Neut D., Kluin O.S., Crielaard B.J., et al. A biodegradable antibiotic delivery system based on poly-(trimethylene carbonate) for the treatment of osteomyelitis //Acta

Orthop.-2009.-Vol.80, №5.-P.514-519.-Англ.Багато досліджень біодеградуючих матеріалів, що вивільнюють антибіотики для місцевого застосування, базуються на полі-(лактидах). Проте використання полілактидних імплантатів у кісті дискутується через погану регенерацію кістки у місці імплантації. Полі(триметилен карбонат) (ПТМК) − ферментативно розщеплюваний полімер, що не утворює кислих продуктів деградації. Окремо досліджували 2 характеристики ПТМК: 1) кінетика вивільнення гентаміцину і 2) здатність інгібувати утворення біоплівки. Ці властивості порівнювали з такими у комерційних гентаміцин-наван-тажених поліметилметакрилат (ПММА) кульок, що широко використовуються для місцевого лікування остеомієліту. У розчині ліпази, що моделює ситуацію in vivo, диски ПТМК, навантажені гентаміцином, деградують поверхневою ерозією і вивільнюють 60% гентаміцину за 14 д. У присутності ПТМК дисків з гентаміцином утворення Staphylococcus aureus біоплівки за 14 д. інгібувалось, в середньому, більш ніж на 80%. Схожі результати мали ПММА кульки. За відсутності ліпази поверхнева ерозія дисків ПТМК не відбувалась і вивільнення гентаміцину та інгібування утворення біоплівки були обмежені. Зроблено висновок, що ПТМК є обіцяючим біодеградуючим носієм для місцевого лікування остеомієліту. Нідерланди, Univ. of Groningen.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

237. Докази ефективності корсета у пацієнтів з тораколюмбарними

145

переломами відсутні. Giele B.M., Wiertsema S.H., Beelen A., et al. No evidence for the effectiveness of bracing in patients with thoracolumbar fractures //Acta Orthop.-2009.-Vol.80, №2.-P.226-232.-Англ.Застосування корсетів дуже поширене у пацієнтів з тораколюмбарними переломами. Проте ефективність корсетів є суперечливою. Був здійснений пошук доказів впливу корсета на результати і час госпіталізації у пацієнтів з травматичними тораколюмбарними переломами. Також оцінені випадки ускладнень. Стратегія пошуку в електронних базах даних полягала в ідентифікації досліджень, в яких порівнюються способи лікування з використанням іммобілізації і без. 2 дослідника незалежно відбирали систематичні огляди, рандомізовані контрольовані дослідження (РКД), контрольовані клінічні дослідження, спостережні дослідження і оцінювали методологічну якість і дані. Не знайдено систематичних оглядів чи РКД. В аналіз включено 7 ретроспективних досліджень. У жодному з них не показана ефективність іммобілізації. Через недостатню методологічну якість було неможливо провести незалежний доказовий синтез. В одному спостережному дослідженні повідомлялось про ускладнення. Таким чином, у доступній літературі не існує доказів ефективності корсета у пацієнтів з травматичними тораколюмбарними переломами. Відсутність досліджень високої якості не дозволяє зробити релевантні висновки. Нідерланди, Univ. of Amsterdam.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

238. Скорочення терміну госпіталізації, вживання морфіну та інтенсивності болю місцевою інфільтраційною аналгезією після однокомпартментної артропластики коліна. Essving P., Аxelsson K., Kjellberg J., et al. Reduced hospital stay, morphine consumption, and pain intensity with local infiltration analgesia after unicompartmental knee arthroplasty //Acta Orthop.-2009.-Vol.80, №2.-P.213-219.-Англ.Після артропластики коліна післяопераційний біль, зазвичай, варіює від помірного до сильного. Досліджували ефективність локального введення анальгетиків в операційну ділянку інтра- та постоперативно. У подвійно-сліпому дослідженні 40 пацієнтів з однокомпартментною артропластикою коліна (ОАК) були рандомно поділені на 2 гр. У гр. А (активна) м’які тканини інтраопераційно інфільтрували 200 мг ропівакаїну, 30 мг кеторолаку, 0,5 мг епінефрину (загальний об’єм 106 мл), гр. Р (плацебо) − без ін’єкцій. Через 21 год. після операції у гр. А внутрішньо-суглобово ін’єктували 150 мг ропівакаїну, 30 мг кеторолаку і 0,1 мг епінефрину; у гр. Р − такий же об’єм (22 мл) фізрозчину. Середній час перебування у лікарні був коротшим у гр. А: 1 (1-6) д. проти 3 (1-16) д. Післяопераційний біль у гр. А був статистично значно меншим у спокої через 6 і 27 год. і при русі через 6, 12, 22 і 27 год. вживання морфіну було статистично значно меншим у гр. А за перші 48 год. з меншою частотою виникнення нудоти, свербежу і седації. Після операції функціональний стан в обох гр. у порівнянні з доопераційним значно поліпшився. Через 6 міс. пацієнти обох гр. відчували високий ступінь

146

задоволення. Швеція, Univ. of Linkoping.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

239. Від доказовості до дії: сприйняття клінічних методичних рекомендацій. Poolman R.W., Verheyen C.C., Kerkhoffs G.M., et al. From evidence to action: Understanding clinical practice guidelines //Acta Orthop.-2009.-Vol.80, №1.-P.113-118.-Англ.Надійні рекомендації допомагають впровадженню доказовості у практику. Опитування голландських хірургів-ортопедів показало, що розвиток і використання доказових рекомендацій є одним з найкращих шляхів руху від суб’єктивної оцінки до практики доказовості. Зростаюча кількість методичних рекомендацій означає, що обізнаність з тим, як повідомити про критичні зауваження відносно цих рекомендацій стає ключовою частиною щоденної роботи хірургів. Це особливо справедливо, коли в клінічних рекомендаціях застосовують різні системи оцінки якості доказовості та ефективності. У цій статті обговорюється, що таке рекомендації, де їх можна знайти, як оцінити їх якість і, нарешті, наводяться приклади різних етапів розробки. Показано, що надійні рекомендації є підсумком найкращих наявних даних і що вони забезпечують хірургів послідовними рекомендаціями. Нідерланди, Onze Lieve Vronwe Gasthris.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

240. Місцеве застосування низьких доз Депо-Медролу ефективно зменшує біль у спині відразу після операції. Modi H., Chung K.J., Yoon H.S., et al. Local application of low-dose

Depo-Medrol is effective in reducing immediate postoperative back pain //Int Orthop.-2009.-Vol.33, №3.-P.737-743.-Англ.У проспективному рандомізованому дослідженні випадок-контроль визначали ефективність низьких доз Депо-Медролу при нанесенні на уражений нервовий корінець після дискектомії. 57 пацієнтів з простою грижею диска рівня L4-5 або L5-S1 з одностороннім болем у нозі були поділені на 2 гр. У контр. і стероїдній гр. було 28 і 29 пацієнтів відп. Усім пацієнтам дискектомію проводили після флавотомії. У стероїдній гр. Gelfoam, що містив 40 мг Депо-Медролу, наносили над зоною ураженого нерва, а контр. гр. не наносили нічого. Після операції пацієнтів опитували з метою оцінки спинного болю з використанням візуальної аналогової шкали (ВАШ), а результати порівнювали статистично із застосуванням непарного t-тесту. Протягом 1 міс. після операції статистична різниця у ВАШ була значною (р<0,0001), а після − стала незначною. Ці результати свідчать про ефективне зняття болю після дискектомії низькими дозами Депо-Медролу відразу після операції, але не у віддаленому періоді. Корея, Kangam Sacred Heart Hosp.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

241. Середньострокові результати після оперативної стабілізації вивиху плеча у старіших пацієнтів. Maier M., Geiger E.V., Ilius C., et al. Midterm results after operatively stabilised shoulder dislocations in elderly patients //Int Orthop.-2009.-Vol.33, №3.-P.719-723.-Англ.Передній вивих плеча часто спостерігають у молодих пацієнтів. Терапевтична схема у старіших

147

пацієнтів з вивихом є менш визначеною. Метою дослідження було порівняти клінічні результати оперативної стабілізації після переднього вивиху плеча у молодих і старіших пацієнтів. 72 пацієнти були поділені на 2 гр.: гр. 1 (>40 р.) з 23 пацієнтів і гр. 2 (<40 р.) з 49 пацієнтів. Оперативна стабілізація привела до значного зниження рівня рецидивів в обох гр. Проте клінічні функціональні результати за шкалою Constant, Rowe та DASH (disability of arm, shoulder and hand) виявились значно кращими у гр. 2, ніж у гр. 1. Ці результати свідчать про те, що хоча й оперативна стабілізація є однаково ефективною у зниженні рецидивів вивиху плеча, функціональні результати у старіших пацієнтів не є такими добрими, як у молодих. Німеччина, J.W.Goethe Univ. Francfurt/Main.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

242. Виявлення прогностичних факторів хроніфікації у пацієнтів з болем у попереку: огляд інструментів скринінгу. Melloh M., Elfering A., Egli Presland C., et al. Identification of prognostic factors for chronicity in patients with low back pain: a review of screening instruments //Int Orthop.-2009.-Vol.33, №2.-P.301-313.-Англ.Сьогодні біль у попереку (БП) є найбільш поширеною і фінансово затратною м’язово-скелетною проблемою сучасного суспільства. Інструменти скринінгу для ідентифікації прогностичних факторів БП можуть допомогти виявити пацієнтів з несприятливими наслідками. У цьому систематичному огляді літератури за 1970-2007 рр. були ідентифіковані скринінгові інструменти. Проаналізовано 9 різних інструментів і різні їх позиції були

об’єднані у 10 структур. Врешті, предиктивна ефективність цих структур була досліджена за змінними характеристиками, що включали «професійний статус», «функціональне обмеження» і «біль». Найсильнішими предикторами для «професійного статусу» були психосоціальні і робочі структури, у той час як у «функціональному обмеженні» та «болю» домінували психологічні структури. Психологічні і професійні фактори дають високу надійність у прогнозі для пацієнтів з БП. Скринінгові інструменти виявлення прогностичних факторів повинні розглядатись як основні навіть серед мінімуму позицій. Нова Зеландія, Dunedin Sch. of Medicine.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

243. Мініінвазивне хірургічне відновлення ахіллового сухожилля − чи зменшує воно післяопераційну захворюваність? Bhattacharyya M., Gerber B. Mini-invasive surgical repair of the Achilles tendon − does it reduce post-operative morbidity? //Int Orthop.-2009.-Vol.33, №1.-P.151-156.-Англ.Порівнювали переваги мініінвазивного хірургічного відновлення ахіллового сухожилля (АС) (n=26) з ранньою мобілізацією навантаженням після розриву АС з оперативним лікуванням відкритим методом з повним навантаженням через 8 тиж. після операції. При мінімально інвазивній операції спостерігається функціональний виграш від ранньої мобілізації навантаженням і відсутність ранових ускладнень. При відкритому відновленні спостерігають післяопераційну інфекцію рани (n=7), що має додатковий вплив на пацієнта і лікарняні заклади. У дослідженні продемонстровано, що мініінвазивне

148

хірургічне відновлення АС після розриву з ранньою мобілізацією навантаженням з корекцією деформації для прискореної реабілітації забезпечує зменшення фінансових витрат на догляд і фізіотерапію. Великобританія, Univ. Hosp. Lewisham.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

244. Біль після повної артропластики суглоба стегна: психіатричний погляд. Pacault-Legendre V., Anract P., Mathieu M., Courpied J.P. Pain after total hip arthroplasty: a psychiatric point of view //Int Orthop.-2009.-Vol.33, №1.-P.65-69.-Англ.Багато досліджень повідомляють, що після повної артропластики суглоба стегна (ПАС) невеликий відсоток пацієнтів зазначають больові симптоми, причини яких лишаються нез’ясованими. Досліджено 1000 пацієнтів, яким провели ПАС щонайменше за 1 р. до включення у протокол. Серед цих 1000 пацієнтів 64 скаржились на біль у ділянці оперованого стегна. Ці пацієнти були обстежені клінічно і лабораторно-діагностично. Ті, що потребували, отримали адекватне лікування, а ін. мали тільки регулярне спостереження. Були виявлені причини болю у всіх пацієнтів, за винятком одного. В усіх цих випадках симптоми болю без фізичних причин мали психіатричне походження. Результати дослідження показали, що коли клінічна картина не є достатньо чіткою, психіатричне скринування перед операцією може сприяти зменшенню кількості випадків больового синдрому після ПАС. Франція, Hфpital Cochin AP-HP.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

245. Систематичний огляд рандомізованих клінічних досліджень задньої дискектомії у лікуванні грижі люмбарного диска. Gotfryd A., Avanzi O. A systematic review of randomized clinical trials using posterior discectomy to treat lumbar disc herniations //Int Orthop.-2009.-Vol.33, №1.-P.11-17.-Англ.Метою дослідження було оцінити безпечність і ефективність 3 різних методів дискектомії, в яких використовується задній підхід для лікування грижі люмбарних дисків. Існує лише невелика кількість проспективних рандомізованих досліджень, в яких порівнюються такі методи задньої дискектомії, а сучасних систематичних оглядів з цього приводу не існує. Був проведений систематичний огляд усіх рандомізованих та «квазірандомізованих» клінічних досліджень класичних, мікрохірургічних і люмбарних дискектомій із застосуванням заднього підходу. Не виявлено статистично значущої різниці між цими методами стосовно зменшення болю, недостатності у чутливості, сили руху, рефлексів і задоволення пацієнтів. Існуючі сучасні дані дозволяють вважати мікроскопічні і ендоскопічні методи кращими за класичний з огляду на об’єм крововтрати, системне балотування та тривалість госпіталізації. Усі 3 хірургічні методи виявились ефективними у лікуванні грижі люмбарного диска без наступних дегенеративних вертебральних деформацій. З досліджень, що були предметом огляду, не можна зробити висновок щодо безпечності 3 методів через недостатність даних про постоперативні ускладнення. Бразилія, Hosp. of Sгo Paulo.

149

(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

246. Віддалена смерть після множинної тяжкої травми: коли це трапляється і від яких причин? Probst C., Zelle B.A., Sittaro N.A., et al. Late death after multiple severe trauma: when does it occur and what are the causes? //J.Trauma.-2009.-Vol.66, №4.-P.1212-1217.-Англ.Інформація відносно віддаленої смертності і причин смерті після тяжких множинних травм є розсіяною. Макс. термін спостережень складає 1-3 р. У роботі повідомляється про віддалену смертність і причини смерті за період до 30 р. після травми. Причини смерті аналізували з даних історії хвороби, опитування рідних пацієнтів і свідоцтв про смерть. Критеріями включення у дослідження були: 1) наявність політравми (ПТ) за період 1973-1990 рр.; 2) вік 3-60 р. при травмі; 3) доставка в лікарню живим і 4) смерть за час дослідження. Пацієнтів поділили на 2 гр.: 1) померлі у лікарні (n=408) і 2) померлі після виписування (n=103). Причинами смерті у 1 гр. були: ушкодження голови (37%), синдром дихальної недостатності дорослих (14%), сепсис (11%), геморагічний шок (10%), пневмонія (9%), множинна недостатність органів (9%) та ін. (10%). Причини смерті у 2 гр. включали серцево-судинні захворювання (23%), повторна тяжка травма (19%), неврологічні захворювання (16%), самогубства (10%), пухлини (6%) та ін. (26%). Аналіз виживаності виявив вищу смертність у ПТ гр. порівняно із загальною популяцією (ЗП) протягом першого р. після травми. Між 2 та 10 р. після травми річна смертність у ПТ

гр. наближається до такої у ЗП. Німеччина, Hannover Med. Sch.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

247. Характеристика стійкої гіперглікемії: що це означає після травми? Sperry J.L., Frankel H.L., Nathens A.B., et al. Characterization of persistent hyperglycemia: what does it mean postinjury? //J.Trauma.-2009.-Vol.66, №4.-P.1076-1082.-Англ.Оцінювали клінічні результати, пов’язані з різними рівнями стійкої гіперглікемії (СГ) у когорті пацієнтів з тяжкими травматичними ушкодженнями, яким застосовували протокол суворого глікемічного контролю (цільовий рівень глюкози 80-110 мг/дл). Контроль глікемії аналізували за показниками середніх макс. денних рівнів глюкози від 2 до 5 д. після травми СГ була визначена як середній рівень глюкози >130 мг/дл і розподілена на 3 гр. за ступенем тяжкості. Загальний рівень смертності і нозокоміальних інфекцій (НІ) у дослідній популяції (n=862) становили 10,8 і 49,6% відп. Пропорційна регресія Кокса показала, що СГ була незалежно асоційована з майже на 80% більшою смертністю пацієнтів з середніми 4-д. рівнями глюкози >145 мг/дл і дворазово − при >165 мг/дл. Проте СГ не мала незалежної асоціації з НІ при будь-яких рівнях глюкози. Зроблено висновок, що утримання денних макс. рівнів глюкози <145 мг/дл незалежно пов’язано з кращою виживаністю після травми. Пацієнти з СГ без огляду на агресивну інсулінову терапію мали більше випадків множинної органної недостатності і вищий ризик смертності. США, Univ. of Pittsburgh Med. Center.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

150

248. Догоспітальне застосування антитромбоцитарних та антикоагулянтних препаратів при травматичному ушкодженні голови: огляд. McMillian W.D., Rogers F.B. Management of prehospital antiplatelet and anticoagulant therapy in traumatic head injury: a review //J.Trauma.-2009.-Vol.66, №3.-P.942-950.-Англ.Клініцисти травматологічних відділень і невідкладної допомоги стикаються із зростаючою кількістю пацієнтів з травматичними ушкодженнями голови, яким догоспітально проводили антитромботичну терапію. Ці пацієнти мають підвищений ризик інтракраніальної геморагії, що може загрожувати життю. Травматологам обов’язково необхідно розуміти механізми і тривалість дії антитромботичних препаратів аби належно оцінити і лікувати пацієнтів з інтракраніальною геморагією. В цьому огляді підсумовуються дані сучасної літератури щодо захворюваності і смертності, пов’язаних з догоспітальним застосуванням нестероїдних протизапальних препаратів, аспірину, клоперидолу, варфарину і гепариноїдів при травмах голови, та досліджуються сучасні стратегії лікування таких станів. США, Univ. of Vermont College of Medicine.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

249. Реконструкція відкритого інфікованого ушкодження ахіллового сухожилля з втратою м’якої тканини. Jepegnanam T.S., Nithyananth M., Boopalan P.R., et al. Reconstruction of open contaminated Achilles tendon injuries with soft tissue loss //J.Trauma.-2009.-Vol.66, №3.-P.774-779.-Англ.

Відкриті ушкодження ахіллового сухожилля є складною проблемою для хірурга, особливо коли вони поєднуються з втратою сухожилля і м’якої тканини. Описуються 8 пацієнтів, яким проведено відновлення/реконструкцію сухожилля і закриття м’яких тканин шматком із зворотним спрямуванням ікроножної артерії. За період 2005-2006 рр. проведено лікування 8 пацієнтів з гострими і хронічними (інфікованими) відкритими ушкодженнями, що включали втрату сухожилля до 10 см, дефекти сухожилля з відсутнім дистальним прикріпленням і 1 з частковою відсутністю п’яткової кістки. Дефект шкіри після дебридизації варіював від 6х5 до 15х10 см. Сухожилля зшивали при можливості безпосередньо або пришивали до кістки у випадку відриву від п’яткової кістки. В ін. випадках проводили реконструкцію з використанням центральної частини проксимального сегмента. Для закриття м’якої тканини використовували шматок із зворотним спрямуванням ікроножної артерії. Усі шматки прижились, усі пацієнти мали нормальну ходу, були здатні стояти навшпиньках, мали активне згинання стопи і повернулись до звичайної роботи через 4 міс. після реконструкції. Вони мали повний об’єм руху у коліні. В одного пацієнта з діабетом виник термінальний некроз шматка, що потребував трансплантації шкіри. У нього виникла пізня інфекція, проте це не вплинуло на функціональні результати. Канада, St. Michael’s Hosp. Toronto.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

250. Травматичне ушкодження мозку після лобового зіткнення:

151

зв’язок з індексом маси тіла. Tagliaferri F., Compagnone C., Yoganandan N., Gennarelli T.A. Traumatic brain injury after frontal crashes: relationship with body mass index //J.Trauma.-2009.-Vol.66, №3.-P.727-729.-Англ.Попередніми дослідженнями показано, що ступінь ушкодження і ризик смерті після автомобільної аварії пов’язані з параметрами тіла людини. Метою дослідження було з’ясувати зв’язок між індексом маси тіла (ІМТ) і ступенем ушкодження мозку пасажирів переднього сидіння при лобовому зіткненні. Дані усіх пасажирів переднього сидіння віком від 16 р. за період 1993-2005 рр. були отримані з бази даних NASS. Аналізували характеристики пацієнтів і аварій. Відповідно до ІМТ було виділено 2 когорти: < або > або = 30 кг/м2. З 6977 пацієнтів, що були включені у дослідження, 5918 (85%) мали повні дані щодо ваги і зросту. Середній вік пацієнтів становив 37±18 р., середня оцінка ІSS − 6, 61% були чол. статі. Рівень смертності був позитивно асоційований зі змінною швидкістю зіткнення (р<0,0001). Застосування засобів безпеки зменшувало ризик смертності. У когорті з ожирінням спостерігали значне зростання фатальних наслідків (р<0,0001; КР 1,84; 95%ДІ:1,61-2,1) та ступеня ушкодження (ISS >25, р<0,0001; КР 1,36; 95%ДІ:1,19-1,54). Пацієнти з ожирінням мають вищі ризики отримати максимальні ушкодження голови (Скорочена Шкала Ушкодження Голови = 6), ніж без ожиріння (р=0,003; КР 1,97; 95%ДІ:1,52-2,55). Італія, Ospedale Cesare Magati.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

251. Альфа-меланоцит стимулюючий гормон у пацієнтів з критичними травматичними ушкодженнями. Todd S.R., Kao L.S., Catania A., et al. Alpha-melanocyte stimulating hormone in critically injured trauma patients //J.Trauma.-2009.-Vol.66, №2.-P.465-469.-Англ.Альфа-меланоцит стимулюючий гормон (АМСГ) − це нейропептид, що модулює запалення. Попередні дослідження показали зниження конц-ії АМСГ у пацієнтів з гострим травматичним ушкодженням мозку і субарахноїдальною кровотечею. Висунуто припущення, що рівні АМСГ у пацієнтів з критичними травматичними ушкодженнями (КТУ) будуть знижуватись і корелювати з поганими результатами. У ретроспективному дослідженні брав участь 51 пацієнт з тяжкими травмами тулуба (за винятком тяжких ушкоджень мозку) середнім віком 33 (22-54) р. 75% були чол. і 82% мали закриті травми. Середня оцінка за шкалою Injury Severity Score становила 25 (16-34). Конц-ію АМСГ вимірювали кожні 4 год. за перші 24 год. після госпіталізації і щоденно за 2-5 д. Оцінка результатів включала термін госпіталізації, інфекційну захворюваність, множинну органну недостатність (МОН) і смертність. У 18% пацієнтів виникла МОН, 18% померло і у 24% виникла МОН і настала смерть. Середнє значення початкової конц-ії АМСГ (перше значення за перший д.) було значно нижчим, ніж контрольні (15,9±7,6 проти 26,1±7,4 нг/мл, р=0,0008) і значно не змінювалось за 5 д. Одно- і багатоваріантний аналіз показав, що початкова конц-ія АМСГ не є предиктором МОН і смерті. США, Cornell Univ., Houston.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

152

252. Повторна транскатетерна артеріальна емболізація у лікуванні тазової артеріальної кровотечі. Fang J.F., Shih L.Y., Wong Y.C., et al. Repeat transcatheter arterial embolization for the management of pelvic arterial hemorrhage //J.Trauma.-2009.-Vol.66, №2.-P.429-435.-Англ.Більшість артеріальних кровотеч, спричинених переломами таза, можуть бути адекватно усунені простою транскатетерною артеріальною емболізацією (ТАЕ). Проте є незначна кількість пацієнтів, які лишаються гемодинамічно нестабільними після ТАЕ, не мають ін. виявлених джерел кровотечі і яким допомагає повторна ТАЕ. Проводили ретроспективне дослідження пацієнтів з кровотечею при переломах таза за період 2001-2006 рр. Порівнювали клінічні характеристики і результати у пацієнтів з однією і повторними ТАЕ. Фактори ризику повторної ТАЕ виявляли логістичним регресійним аналізом. За цей період з 964 пацієнтів з переломом таза 174 була проведена ангіографія таза через підозру на артеріальну кровотечу. Проведено 140 ТАЕ. 34 (24,3%) пацієнтам проведена більш, ніж одна ангіографія при підозрі рецидиву артеріальної кровотечі і 26 (18,6%) проведена повторна ТАЕ. Повторну ангіографію проводили через 6-58 год. (21 год. в середньому) після першої ТАЕ. Пацієнти з повторною ТАЕ мали більшу кількість гемотрансфузій, вищий рівень смертності і довше перебували у відділенні інтенсивної терапії. Незалежні предиктори повторної ТАЕ включали: рівень гемоглобіну нижчий за 7,5 г/дл (КР 6,22), суперселективну артеріальну емболізацію при первинній ТАЕ (КР 3,22) і переливання більше 6 одиниць крові після первинної ТАЕ (КР 3,22).

Зроблено висновок, що ретельний моніторинг і швидке виявлення пацієнтів, що потребують повторної ТАЕ, є надзвичайно важливим. Канюля доступу до артерії мусить лишатися на місці до 72 год. після ангіографії. Суперселективна ТАЕ асоційована з підвищенням ризику рецидиву кровотечі і її застосування має бути обмеженим. Тайвань, Chang-Gung Univ.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

253. Модель прогностичних індикаторів і предикторів наслідку при тяжких травматичних ушкодженнях мозку. Tasaki O., Shiozaki T., Hamasaki T., et al. Prognostic indicators and outcome prediction model for severe traumatic brain injury //J.Trauma.-2009.-Vol.66, №2.-P.304-308.-Англ.Хоча й існують деякі предиктори моделі для пацієнтів з тяжкими травматичними ушкодженнями мозку (ТТУМ), математична модель з високим прогностичним значенням і досі не запропонована. Метою дослідження було проаналізувати найважливіші індикатори прогнозу і розробити найбільш предиктивну модель наслідків. У 111 пацієнтів з оцінкою за шкалою коми Глазго <9 були оцінені 14 факторів. При госпіталізації фіксували інтракраніальний тиск (ІТ) і тиск церебральної перфузії. За допомогою КТ протягом 24 год. після ушкодження оцінювали відсутність базальних цистерн, наявність екстенсивної субарахноїдальної геморагії (ЕСГ) та ступінь зсуву середньої лінії. Для виявлення незалежних факторів ризику негативного прогнозу застосовували мультиваріантний логістичний регресійний аналіз. Встановлено, що

153

краща з моделей включає такі параметри: вік, світловий рефлекс, ЕСГ, ІТ. Позитивне предиктивне значення моделі становило 97,3%, негативне предиктивне значення − 87,1% та загальне предиктивне значення − 94,2%. Площа під ROC кривою дорівнювала 0,977. Таким чином, модель, що спирається на показники віку, відсутність світлового

рефлексу, наявність ЕСГ, ІТ і зсув середньої лінії має високе предиктивне значення і може бути корисною при прийнятті рішення, виборі лікування і рекомендацій родині у випадках ТТУМ. Японія, Osaka Univ. Graduate Sch. of Medicine.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

154

616.5РОЗДІЛ VІІ. ДЕРМАТОВЕНЕРОЛОГІЯ

254. Адалімумаб: лікування бляшкового псоріазу. Croom K.F., McCormack P.L. Adalimumab: in plaque psoriasis //Am.J.Clin.Dermatol.-2009.-Vol.10, №1.-P.43-50.-Англ.Визначалась ефективність і безпечність лікування хв-х на бляшковий псоріаз (БП) середнього/тяжкого ступеня адалімумабом (А) − препаратом людського моноклонального антитіла до фактора некрозу пухлини. Згідно з результатами багатоцентрових клінічних досліджень «Champion» (n=271) і «Reveal» (n=1212), ефективність А набагато вища у порівнянні з метотрексатом та плацебо. Показника індексу PASI 75 досягли 80% пацієнтів, які приймали А, 36% пацієнтів, які приймали метотрексат, і 19% хв-х, які приймали плацебо з клінічного дослідження «Champion». Серед пацієнтів, які відповіли на лікування А і погодилися на додатковий 19-тиж. курс А індексу PASI 100 (повного очищення) досягли 20% хв-х. Як правило, лікування добре переносилося пацієнтами, а побічні ефекти, що спостерігалися, були аналогічні тим, які виникають при лікуванні А хв-х на ревматоїдний артрит. Нова Зеландія, Wolters Kluwer Hlth./Adis, Auckland.(Першоджер. на сайті http:/ www.ingentaconnect.com)

255. Ефективність та безпечність безперервної схеми лікування етанерцептом хворих на псоріаз середнього/помірного ступеня тяжкості тривалістю більше 54 тижнів та схеми лікування з інтервалами: дослідження CRYSTEL. Ortonne J.-P., Griffiths Ch.E.M., Dauden E., et al. Efficacy and

safety of continuous versus paused etanercept treatment in patients with moderate-to-severe psoriasis over 54 weeks: The CRYSTEL study //Expert Rev. Dermatol.-2008.-Vol.3, №6.-P.657-665.-Англ.Оцінювалась ефективність і безпечність 2-х різних схем лікування хв-х (n=711) на псоріаз етанерцептом (Е). Хв-рі 1 гр. отримували 25 мг Е (2 рази/тиж.) протягом 54 тиж., хв-рі 2 гр. − 50 мг Е (2 рази/тиж.) протягом 12 тиж., потім після перерви поновлювали прийом препарату у дозі 25 мг; тривалість курсу лікування хв-х обох гр. склала 54 тиж. У результаті середній бал тяжкості псоріазу за загальною оцінкою лікаря (ЗОЛ) був нижчим у хв-х 1 гр. у порівнянні з 2 гр. (1,98 проти 2,51; р<0,001). У хв-х 1 і 2 гр. початковий бал за ЗОЛ (приблизно 3,6) знизився до 1,9 і 2,4 балів відп. (р<0,01); середній початковий індекс PASI хв-х 1 і 2 гр. знизився з 21,9 до 7,1 і з 22,8 до 9,5 відп. (р<0,01). Індекс PASI покращився на 68 і 59% у хв-х 1 і 2 гр. протягом 54 тиж. лікування. Загалом у 7,5% пацієнтів спостерігались тяжкі побічні ефекти лікування Е. Робиться висновок про ефективність обох схем лікування, однак кращі результати досягаються при безперервній схемі. Франція, Hop. L’Archet, Ніцца. Бібл. 8.(Першоджер. на сайті http:/ www.medscape.com.viewarticle)

256. Автоімунні порушення щитоподібної залози у хворих на псоріаз. Gul U., Gonul M., Kaya I., et al. Autoimmune thyroid disorders in patients with psoriasis //Eur.J.Dermatol.-2009.-Vol.19, №3.-P.221-223.-Англ.Відомо, що серед хв-х на псоріатичний артрит автоімунні

155

порушення щитоподібної залози (АПЩЗ) діагностуються досить часто. Автори намагалися визначити розповсюдженість АПЩЗ у хв-х на псоріаз, які не мають артриту. У дослідженні брала участь 1 гр. хв-х на псоріаз (n=105) і 2 гр. пацієнтів аналогічного віку з епідермофітією стоп (n=96). У всіх учасників вимірювали рівні вільного трийодтироніну (fТ3), вільного тироксину (fТ4), тироїдстимулюючого гормону (ТSН), антитироглобуліну (АbТG) і антитіла антитиреопероксидази (АbТРО). Рівні fТ3, fТ4, ТSН, АbТG і АbТРО і результати УЗД щитоподібної залози пацієнтів обох гр. порівнювали статистично; а рівні гормонів у хв-х 1 гр. порівнювали з оцінкою за шкалою PASI. Середній вік пацієнтів 1 гр. складав 40,54±16,91 р. (56 хв-х − жін.). Виявилося, що рівень fТ4 був значно підвищеним у пацієнтів 1 гр., а рівні АbТРО і АbТG статистично не відрізнялись між учасниками 1 і 2 гр. Пацієнти з тиреоїдитом і наявністю вузлів у щитоподібній залозі хворіли довше. Робиться висновок, що автоімунні р-ції у щитоподібній залозі хв-х на псоріаз не відрізняються від р-цій здорових осіб. Велика Британія.(Першоджер. на сайті http:/ www.jle.com)

257. Капілярні мальформації, що асоціюються з ангіоліпомою: аналіз 127 випадків. Lapidoth M., Ben Amitai D., Feinmesser M., et al. Capillary malformation associated with angiolipo-ma: analysis of 127 consecutive clinic patients //Am.J.Clin.Dermatol.-2008.-Vol.9, №6.-P.389-392.-Англ.Капілярні мальформації (КМ), ще відомі під назвою «винні плями», − вроджені вади розвитку судин, що зустрічаються у 0,3% новонароджених. Ангіоліпома (А)

проявляється підшкірними вузлами, як правило множинними і доброякісними, що складаються з жирової тканини і кровоносних судин, та виникають у осіб молодого віку. Мета дослідження − визначити, чи існує зв’язок між КМ і А, а також у яких саме пацієнтів простежується цей зв’язок. Учасники дослідження − пацієнти (n=127, середній вік − 22,2 р.), які перебували на лікуванні з приводу КМ нелицьової ділянки. При підозрілих КМ пацієнтів направляли на біопсію. У результаті у 4 пацієнтів під КМ було діагностовано А. КМ з асоційованою А були рефрактерними до лазеротерапії. Автори вважають, що при лікуванні пацієнтів з рефрактерною КМ, лікарі повинні мати на увазі можливість існування підшкірної А у цих хв-х. Ізраїль, Laser Un., Dept. Dermatology, Rabin Med. Cent., Petach Tikya. Бібл. 11.(Першоджер. на сайті http:/ www.emedicine.medscape.com)

258. Підвищення рівня D-димера при диференційному діагнозі венозних мальформацій. Dompmartin A., Ballieux F., Thibon P., et al. Elevated D-dimer level in the differential diagnosis of venous malformations //Arch.Dermatol.-2009.-Vol.145, №11.-P.1239-1244.-Англ.Автори вивчали можливість використання методу визначення рівня D-димера як маркера тромботичного процесу, при обстеженні пацієнтів з підозрою на венозні мальформації (М). У 195 (69,6%) з 280 учасників дослідження було діагностовано венозні М; 83 пацієнти з цієї когорти мали підвищений рівень D-димера у крові. Чутливість визначення D-димера склала 42,6% (95%ДІ:35,6-49,5%). Серед 85 пацієнтів, які не мали М, тільки у 3 рівень D-димера був

156

підвищеним; специфічність визначення рівня склала 96,5% (95%ДІ:92,5-100%). Робиться висновок, що підвищений рівень D-димера − високо специфічний і водночас дешевий тест для визначення венозних М різного типу і тому він може стати в пригоді при клінічному дослідженні судинних аномалій. Результати тесту можуть допомогти визначенню гострих венозних М, диференціації гломусвенозних М (при нормальних рівнях D-димера) від ін. мультифокальних венозних аномалій, венозних М від лімфатичних, а також синдрому Парке-Вебера зі швидким перебігом. Отже, вимірювання рівня D-димера − корисний додатковий метод при діагностуванні судинних аномалій. Франція, Dept. Dermatol., Hygiene, Hematol., Plast. Surg., Univ. Caen Basse Normand., Caen.(Першоджер. на сайті http:/ www.archderm.ama-assn.org)

259. Причини виконання неповної ексцизії немеланомного раку шкіри у клініках Австралії. Hansen C., Wil-kinson D., Hansen M., et al. Factors contributing to incomplete excision of nonmelanoma skin cancer by Australian general practitioners //Arch.Dermatol.-2009.-Vol.145, №11.-P.1253-1260.-Англ.Вивчалася частота неповної ексцизії (Е) базально-клітинного (БКР) та лускоклітинного раку (ЛКР) протягом 2005-2007 рр. у 15 онкологічних клініках Австралії. У 443 (6,4%) з 6881 випадків БКР і у 159 (6,3%) з 2536 випадків ЛКР була виконана неповна Е. Виконання неповної Е найчастіше спостерігалося при БКР і ЛКР голови і шиї (9,8 і 11,3% відп.). При БКР здійснити повну Е найчастіше заважали вуха (19,1%) і ніс (14,3%), а при ЛКР − вуха (18,1%)

і лоб (12,7%). Найвища частота неповних Е при БКР спостерігалася при здійсненні хірургічного втручання без попередньої біопсії (при порівнянні з хірургічною операцією з попередньою біопсією СІ=1,73; 95%ДІ:1,36-2,20). Частота неповної Е при БКР варіювала між клініками від 3,3 до 24,0%, а при ЛКР − від 0 до 17,2%, а також між хірургами цих клінік. Автори вважають, що існує можливість вдосконалення хірургічного втручання при БКР і ЛКР і зниження частоти неповної Е. Австралія, Sch. Med., Univ. Queensland, Queensland.(Першоджер. на сайті http:/ www.archderm.ama-assn.org)

260. Алефацепт при лікуванні тяжкої форми алопеції гніздової. Рандомізоване подвійне сліпе дослідження з контролем плацебо. Strober B.E., Menon K., McMichael A., et al. Alefacept for severe alopecia areata. A randomized double-blind placebo-controlled study //Arch.Dermatol.-2009.-Vol.145, №11.-P.1262-1266.-Англ.Оцінювалась ефективність алефацепту (А) − біологічного препарату, ухваленого FDA для лікування бляшкового псоріазу, при лікуванні хв-х на тяжку форму алопеції гніздової (АГ). У дослідженні брала участь гр. хв-х з ураженням 50-95% шкіри черепа, захворювання у яких було резистентним до будь-якої терапії. Пацієнтам було призначено 12-тиж. курс лікування А, у результаті якого у жодного з них не зареєстровано значного покращання у порівнянні з гр. пацієнтів, які приймали плацебо. Робиться висновок про неефективність А при лікуванні тяжких форм АГ. США, Dept. Dermatol., New York Univ. Sch. Med., New York.

157

(Першоджер. на сайті http:/ www.archderm.ama-assn.org)

261. Ефективність діагностичного УЗО при підозрі на ліпому, епідермальну кісту та гангліон. Kuwano Yo., Ishizaki K., Watanabe R., et al. Efficacy of diagnostic ultrasonography of lipomas, epidermal cysts, and ganglions //Arch.Dermatol.-2009.-Vol.145, №7.-P.761-764.-Англ.Визначалась ефективність УЗО при діагностиці підшкірних доброякісних утворень м’яких тканин. У дослідженні брала участь гр. пацієнтів (n=183), результати УЗО яких порівнювали з цитологічними дослідженнями після хірургічних втручань. УЗО значно підвищило доопераційне діагностування підшкірних доброякісних утворень (після пальпування − 29%, після УЗО − 46%, р<0,001). Чутливість діагностування при ліпомах методом пальпування і УЗО становила відп. 54,8 і 88,1% (р<0,01); специфічність діагностування при епідермальних кістах методом пальпування і УЗО склала відп. 93,5 і 99,3% (р<0,05). Результати дослідження свідчать про доцільність призначення УЗО при доопераційному обстеженні підшкірних доброякісних новоутворень. Японія, Dept. Dermatol., Clin. Labor., Tokyo Kousci-Nenkin Hosp., Dept. Dermatol., Univ. Tokyo, Tokyo.(Першоджер. на сайті http:/ www.archderm.ama-assn.org)

262. Рутинне дерматологічне обстеження пацієнта і раннє виявлення меланоми. Kantor J., Kantor D.E. Routine dermatologist-performed full-body skin examination and early melanoma detection //Arch.Dermatol.-2009.-Vol.145, №8.-P.873-876.-Англ.

Мета дослідження − визначення кількісного співвідношення пацієнтів, яким діагностували меланому (М) випадково при рутинному дерматологічному обстеженні, і пацієнтів, яким діагностували М при відвідуванні дерматолога у зв’язку з підозрою на захворювання. У ретроспективному дослідженні брала участь гр. пацієнтів з 126 М (51 М інвазивна, 75 − М in situ). Виявилося, що 56,3% М (95%ДІ:47,6-65,1%) було виявлено дерматологом при рутинному огляді шкіри пацієнта, а не у зв’язку з його скаргою. З усіх М in situ 60,0% (95%ДІ:48,7-71,3%) були виявлені дерматологом. Як правило, лікарі діагностували тонкіші М товщиною <1 мм. Було встановлено асоціацію між тонкішими М і діагностуванням їх лікарем (співвідношення імовірності − 5,0; розбіжність 1,0-25,3). США, North Florida Assoc., Jacksonville.(Першоджер. на сайті http:/ www.archderm.ama-assn.org)

263. Антиоксидантні добавки і ризик захворюваності на меланому. Результати великого проспективного когортного дослідження. Asgari M.M., Maruti S.S., Kushi L.H., White E. Antioxidant supplementation and risk of incident melanomas. Results of a Large Prospective Cohort Study //Arch.Dermatol.-2009.-Vol.145, №8.-P.879-882.-Англ.Перевірялися дані одного з попередніх досліджень ефективності вітамінів і антиоксидантів, згідно з яким ризик меланоми (М) у жін., які вживають антиоксидантні добавки (АД), підвищується у 4 рази. Оцінювались дані, отримані від гр. учасників (n=69671), які приймали мультивітаміни і АД протягом 10 р., включаючи бета-каротин і селен.

158

Після скоригування за факторами ризику М автори не виявили значної асоціації між вживанням мультивітамінів і ризиком М у жін. (ВР 1,14; 95%ДІ:0,78-1,66) або у чол. (ВР 1,09; 95%ДІ:0,83-1,43). Крім того, не доведено підвищення ризику М при вживанні бета-каротину (ВР 0,87; 95%ДІ:0,48-1,56) або селену (ВР 0,98; 95%ДІ:0,69-1,41). Отже, індивідуальний прийом АД не підвищує ризик М. США, Div. Res., Kaiser Perman. North. Calif., Oakland.(Першоджер. на сайті http:/ www.archderm.ama-assn.org)

264. Поширеність, фактори ризику і тяжкість перебігу герпесвірусних інфекцій у 121 пацієнта з первинним дерматоміозитом і дерматоміозитом, пов’язаним зі злоякісним новоутворенням. Fardet L., Rybojad M., Gain M., et al. Incidence, risk factors, and severity of herpesvirus infections in a cohort of 121 patients with primary dermatomyositis and dermatomyositis associated with a malignant neoplasm //Arch.Dermatol.-2009.-Vol.145, №8.-P.889-893.-Англ.У дослідженні брала участь гр. хв-х (n=121) на дерматоміозит (ДМ) середнім віком 52 р.; 70% − жін. У 76% з них був первинний ДМ, решта мали ДМ, пов’язаний зі злоякісним новоутворенням. Середня тривалість спостереження становила 42 міс., і за цей період у 20 пацієнтів розвинулось 22 випадки герпесвірусних інфекцій (у 16 − вірус герпес Зостер). Частота захворюваності герпесвірусною інфекцією та інфекцією герпес Зостер становила відп. 49 і 33 випадки/1000 пацієнто-р. За результатами багатоваріантного аналізу позитивна асоціація спостерігалася між ризиком герпесвірусної інфекції і вживанням системних кортикостероїдних препаратів (ВР 3,71; 95%ДІ:1,02-

13,41, р=0,04), кількістю лейкоцитів <6000/мкл (ВР 3,55; 95%ДІ:1,00-12,65, р=0,05), рівнем креатинфосфокінази >300 МО/л (ВР 4,81; 95%ДІ:1,28-18,06, р=0,02). ДМ, пов’язаний зі злоякісним новоутворенням, негативно асоціювався з ризиком герпесвірусної інфекції (ВР 0,16; 95%ДІ:0,02-1,29, р=0,08). Франція, Univ. Paris 7-Diberot, Dept. Dermatol., Assist., Publ.-Hop. Paris, Hop.S.Louis.(Першоджер. на сайті http:/ www.archderm.ama-assn.org)

265. 10-річне ретроспективне дослідження чутливості до паладію. Durosaro O., el-Azhary R.A. A 10-year retrospective study on palladium sensitivity //Dermatitis.-2009.-Vol.20, №4.-P.208-213.-Англ.З підвищенням частоти використання у різних галузях промисловості, ортопедичній стоматології паладію (П) збільшилась кількість випадків захворювання контактним дерматитом (КД), що викликається цим металом платинової групи. У 10-р. ретроспективному дослідженні (1997-2006 рр.) визначалась частота КД серед популяційної гр. (n=910). Пацієнтам виконувалась аплікаційна шкірна проба на 2% хлорид П у вазеліні. Виявилося, що 12,1% учасників дослідження мають підвищену чутливість до металу, причому у 15,1% з цієї гр. спостерігались висипи на шкірі у вигляді папул, 13,2% відчували печіння у ротовій порожнині, у 27,4% діагностували стоматит, у 29,2% − КД на тулубі і кінцівках. Робиться висновок про раніше невідому поширену чутливість пацієнтів до П. США, Dept. Dermatol., Mayo Med. Sch., Col. Med., Mayo Clinic, Rochester.(Першоджер. на сайті http:/ www.medscape.com.viewarticle)

159

266. Роль місцевого використання ретиноїдів при лікуванні пігментних порушень: огляд доказових даних. Kang H.Y., Valerio L., Bahadoran P., Ortonne J.P. The role of topical retinoids in the treatment of pigmentary disorders an evidence-based review //Am.J.Clin.Dermatol.-2009.-Vol.10, №4.-P.251-260.-Англ.Визначалась клінічна ефективність і переносимість лікування ретиноїдами таких пігментних порушень як меланоз, актинічний лентигіноз та післязапальна гіперпігментація. З цією метою за допомогою ключових слів було виконано пошук в електронних базах даних MEDLINE і Cochrane Library, у результаті якого знайдено відповідні дослідження, методологію і результати яких оцінювали згідно із специфічними критеріями. Виявили достатньо підстав для використання ретиноїду при монотерапії меланозу та лентигінозу стадії В, а також при комбінованій терапії меланозу стадії В, де третиноїн (0,05%) використовували у комбінації з 4% гідрохіноном і 0,01% ацетонідом фторхінолону. Побічні ефекти лікування: подразнення шкіри, еритема і лущення шкіри спостерігалися досить часто. Безпідставним вважається призначення третиноїну при лентигінозі стадії С; для остаточного з’ясування цього питання потрібно проведення проспективного рандомізованого контрольованого дослідження. Корея, Dept. Dermatol., Ajou Univ. Sch. Med., Suwon.(Першоджер. на сайті http:/ www.adisonline.com)

267. Ефективність місцевого використання 0,1% такролімусу при кільцеподібній склеродермії: рандомізоване подвійне сліпе дослідження з контролем плацебо.

Kroft E.B., Groeneveld T.J., Seyger M.M., et al. Efficacy of topical tacrolimus 0,1% in active plaque morphea: randomized, double-blind, emollient-controlled pilot study //Am.J.Clin.Dermatol.-2009.-Vol.10, №3.-P.181-187.-Англ.Такролімус − інгібітор кальциневрину − імуномодулюючий і протизапальний препарат, що інгібує активацію Т-кл. і вироблення цитокінів. Підвищений рівень цитокінів спричиняє проліферацію фібробластів і подальше надмірне вироблення колагену. Перевірялась гіпотеза, згідно з якою такролімус інгібує патофізіологічні процеси склеродерми (С). З цією метою відібрали гр. хв-х з декількома С; на одну С робили аплікацію 0,1% такролімусу (2 рази/д. протягом 12 тиж.), на другу − аплікацію вазеліну. У результаті відзначалося значне покращання С, які лікували 0,1% такролімусом. Загалом, різниця стану усіх С підтверджувалася вимірюванням твердості шкіри дигітальним дюрометром (р<0,005) і балами за клінічними ознаками (р= 0,019). Отже, перше пілотне дослід-ження підтвердило ефективність 0,1% такролімусу при лікуванні кільцеподібної С. Нідерланди, Dept. Dermatol., Radboud Univ. Nijmegen Med. Cent., Nijmegen.(Першоджер. на сайті http:/ www.ingentaconnect.com)

268. Інфекція Helicobacter pylori і дерматологічні захворювання. Her-nando-Harder A., Booken N., Goerdt S., et al. Helicobacter pylori infection and dermatologic diseases //Eur.J.Dermatol.-2009.-Vol.19, №5.-P.431-444.-Англ.Результати нещодавніх досліджень свідчать, що інфекція Helicobacter pylori відіграє певну роль у патогенезі різних захворювань шкіри. Найбільш

160

очевидним був зв’язок між Helicobac-ter pylori і розвитком таких захворювань як хронічна кропив’янка та імунна тромбоцитопенічна пурпура. Припускається, але не доведений зв’язок між Helicobacter pylori і свербежем шкіри, хворобою Бехчета, вузловатим пруриго і пласким лишаєм. Враховуючи зв’язок між Helicobacter pylori і хронічною тромбоцитопенічною пурпурою, Європейська група вивчення інфекції − 2007 рекомендує призначати ерадикацію Helicobacter pylori у хв-х пацієнтів. Існують також повідомлення про поодинокі випадки зв’язку між вищевказаною інфекцією та рожевими вуграми, афтозним стоматитом, атопічним дерматитом, гніздовою алопецією. Для підтвердження зв’язку між інфекцією Helicobacter pylori і цими дерматологічними захворюваннями потрібні подальші дослідження. Німеччина, Dept. Med. II, Univ. Hosp. Mannheim, Mannheim.(Першоджер. на сайті http:/ www.jle.com)

269. Мутації гена РYСR1 спричиня-ють передчасне старіння шкіри і по-яву зморшок. Reversade B., Escande-Beillard N., Dimopoulon A., et al. Mu-tations in PYCR1 cause cutis laxa with progeroid features //Nature Genetics.-2009.-Vol.41, №8.-P.1016-1021.-Англ.Вивчалися причини рідкісного автосомного рецесивного захворювання − «синдрому старіючої шкіри» («ССШ»), − що характеризується порушенням здоров’я шкіри, утворенням передчасних зморшок, остеопенією і затримкою розумового розвитку. Автори аналізували проби ДНК, що взяли у осіб з різних країн світу, які страждали на «ССШ» у ранньому віці. Виявилося, що ген РYСR1 на хромосомі 17q25 у цих пацієнтів був

дефектним і мав специфічні мутації, що призводять до в’ялої шкіри. Виявилося також, що ензим, який бере участь у метаболізмі проліну, локалізується у мітохондріях. У осіб з мутацією РYСR1 спостерігались зміни у морфології мітохондрій, мембранному потенціалі та прискорення клітинного апоптозу у сполучній тканині. Експериментальне виключення РYСR1 у жаби звичайної і риби (смугастий даніо) призвело до епідермальної гіпоплазії і появи пухирців, що супроводжувало значне підвищення апоптозу. Знахідки вчених свідчать про важливе значення функції мітохондрій у процесі старіння шкіри, важливість обміну речовин, оскільки РYСR1 бере участь у синтезі проліну − амінокислоти, залученої у метаболічні процеси. Сінгапур, Inst. Med. Biol., Singapore, Germany, Inst. Med. Genet., Berlin. Бібл. 33.(Першоджер. на сайті http:/ www.nature.com)

270. Ефективність і безпечність етанерцепту при лікуванні хворих на псоріаз, який не відповідає на інші види лікування: спостережне дослідження. Mazzotta A., Esposito M., Costanzo A., Climenti S. Efficacy and safety of etanercept in psoriasis after switching from other treatments: an observational study //Am.J.Clin.Dermatol.-2009.-Vol.10, №5.-P.319-324.-Англ.Проблематичним вважається вирішення питання вибору методу лікування хв-х на рефрактерну форму бляшкового псоріазу (П) або псоріатичного артриту. Автори оцінювали ефективність і безпечність етанерцепту (Е), що призначався хв-м, які не відповідали на традиційні препарати (циклоспорин, метотрексат, ретиноїди, ефіри фумарової к-ти,

161

кортикостероїди) або біологічні (інфліксимаб, ефалізумаб). 1 гр. хв-х (n=124) на бляшковий П призначали Е (підшкірно 50 мг х 2 рази/тиж. протягом 12 тиж., і 25 мг х 2 рази/тиж. протягом наступних 12 тиж.). 2 гр. хв-х (n=110) на псоріатичний артрит призначили Е у тих же дозах, але у вигляді тривалих інфузій (50 мг х 2 рази/тиж. протягом 12 тиж., потім 25 мг х 2 рази/тиж.). У результаті лікування ступінь болю за візуальною аналоговою шкалою у хв-х 2 гр. знизився від 67,2 до 15,8 балів. Через 24 тиж. лікування 89,9% хв-х 1 гр. досягнули коеф. PASI-50, а 75,3% хв-х − коеф. PASI-75. У 2 гр. 92,3% хв-х досягнули коеф. PASI-50, а 65,2% хв-х − коеф. PASI-75. Результати лікування тих хв-х на П і псоріатичний артрит, які отримали попередній курс біологічних препаратів, були дещо гіршими. Отже, Е − ефективний і добре переносимий препарат для лікування хв-х на П і псоріатичний артрит, які не відповідають на лікування традиційними та біологічними препаратами. Італія, Dept. Dermatol., Univ. Rome «Tor Vergata».(Першоджер. на сайті http:/ www.ingentaconnect.com)

271. Клінічна ефективність основного фактора росту фібробластів (bFGF) при лікуванні діабетичних виразок. Uchi H., Igarashi A., Urabe K., et al. Clinical efficacy of basic fibroblast growth factor (bFGF) for diabetic ulcer //Eur.J.Dermatol.-2009.-Vol.19, №5.-P.461-468.-Англ.Вважається, що основний фактор росту фібробластів (bFGF) сприяє загоюванню ран. Автори рандомізованого подвійно-сліпого дослідження з контролем плацебо оцінювали клінічну ефективність

bFGF при лікуванні діабетичних виразок (ДВ) і аналізували залежність «доза-ефект». Хв-х з неішемічними ДВ площею ≤900 мм2 було поділено на три гр.: 1 гр. (n=51) призначили плацебо, 2 гр. (n=49) − 0,001% bFGF, 3 гр. (n=50) − 0,01% bFGF. Лікування тривало 8 тиж. У результаті площа ДВ знизилась на 75% або більше у 57,5% (27 з 45), 72,3% (34 з 47) і 82,2% (37 з 45) хв-х 1, 2 і 3 гр. відп. Рівень виліковування хв-х 1, 2 і 3 гр. становив відп. 46,8; 57,4 і 66,7%. Результати дослідження підт-верджують гіпотезу, що призначення bFGF прискорює загоювання ДВ. Японія.(Першоджер. на сайті http:/ www.biomedexperts.com)

272. Зв’язок між частотою епізодів свербежу і отриманим психологічним стресом. Yamamoto Y., Yamazaki Sh., Hayashino Y., et al. Association between frequency of pruritic symptoms and perceived psychological stress //Arch.Dermatol.-2009.-Vol.145, №12.-P.1384-1388.-Англ.Оцінювався взаємозв’язок між частотою появи симптомів свербежу, які спостерігаються протягом 1 міс. і більше, і психологічним стресом (ПС) у популяційному дослідженні, що проводилось у 2003 р. в Японії. У дослідженні брала участь гр. осіб (n=2224) середнім віком 44 р. і психічно здорових. Силу перенесеного ПС пацієнтами вимірювали за Японською версією Шкали стресу. Результати багатоваріантного аналізу виявили, що пацієнти з симптомами свербежу перенесли значно сильніший ПС у порівнянні з особами без симптомів свербежу (в коеф. 2,33; 95%ДІ:0,53-4,14, р=0,01). Більше того, між сильнішим ПС і сильнішим ступенем

162

свербежу спостерігалася лінійна тенденція, при величині в коеф. для 1, 2 і 3 тертиля для симптомів 0,81 (95%ДІ:-1,97−3,59); 1,77 (95%ДІ:-0,82−4,37); 4,86 (95%ДІ:1,29-8,43) відп. (р=0,004). Результати дослідження підтверджують гіпотезу, що частота симптомів свербежу асоціюється з ПС у загальній популяції. Японія, Dept. Epidemiol. Hlth. Res., Dermatol., Grad. Sch. Med., Kyoto Univ., Kyoto.(Першоджер. на сайті http:/ www.archderm.ama-assn.org)

273. Експресія фасцину у меланоцитарних утворенням шкіри. Yildiz L., Kefeli M., Aydin O., et al. Fascin expression in melanocytic lesions of the skin //Eur.J.Dermatol.-2009.-Vol.19, №5.-P.445-450.-Англ.Важливе значення при канцерогенезі має актин-зв’язуючий білок фасцин (Ф). Мета дослідження − порівняння експресії Ф при доброякісних, диспластичних і злоякісних (метастатичних і неметастатичних) меланоцитарних утвореннях шкіри (МУШ), а також з’ясування питання щодо потенційної ролі Ф у диференційному діагнозі. Експресію Ф визначали за допомогою імуногістохімічного методу у зразках тканин, залитих парафіном, отриманих у 73 пацієнтів з МУШ. Експресія Ф була виявлена у 95% доброякісних невусів, 67% диспластичних невусів, 25% злоякісних лентиго, 28% злоякісних меланом і 25% метастатичних меланом, тобто експресія Ф найрідше спостерігалася при злоякісних меланомах (р=0,036). Автори вва-жають, що білок Ф може вважатись надійним імуногістохімічним маркером при диференціюванні злоякісних меланом від меланоцитарних невусів. Туреччина,

Ondokuz Mayis Univ., Med. Sch., Dept. Pathol., Samsun. Бібл. 23.(Першоджер. на сайті http:/ www.cat.inist.fr)

274. Ефективність дапсону при лікуванні пухирчатки і пемфігоїду: аналіз сучасних даних. Gьrcan Hakan M., Ahmed A. Razzaque. Efficacy of dapsone in the treatment of pemphigus and pemphigoid: analysis of current data //Am.J.Clin.Dermatol.-2009.-Vol.10, №6.-P.389-422.-Англ.Як правило, препарат дапсон використовується при лікуванні прокази, пневмоцистної пневмонії Pneumocystis jiroveci та малярії. Виконано ретроспективний огляд результатів лікування пухирчатки і пемфігоїду цим препаратом. В англомовній медичній літературі було виявлено опис гр. хв-х на звичайну пухирчатку і листоподібну, яким було призначено дапсон, а також незначну за кількістю гр. хв-х на пемфігоїд, яких лікували цим же препаратом. Загальна частота відповіді на лікування дапсоном окремо або у комбінації з кортикостероїдними або імуносупресивними препаратами становила 84 і 81% при пемфігоїді слизових оболонок і бульозному пемфігоїді відп. З 55 хв-х на пухирчатку відповідь на лікування спостерігалась у 32 пацієнтів зі звичайною пухирчаткою і у 13 − з пухирчаткою листоподібною. Єдиним побічним ефектом лікування був гемоліз і супровідна анемія. На думку авторів, дапсон − ефективний препарат при лікуванні таких автоімунних захворювань як пухирчатка і пемфігоїд, який призначається рідко. США, Cent. Blist. Dis., New England Baptist Hosp., Boston. Бібл. 74.(Першоджер. на сайті http:/ www.ncbi.nlm.nih.gov)

163

275. Нейтрофільні дерматози: огляд сучасних методів лікування. Cohen P.R. Neutrophilic dermatoses: a review of current treatment options //Am.J. Clin.Dermatol.-2009.-Vol.10, №5.-P.301-312.-Англ.Синдром Світа (СС), гангренозна піодермія (ГП) і субкорнеальний пустульозний дерматоз (СПД) відносяться до гр. нейтрофільних дерматозів, що характеризуються появою запальних бляшок і нейтрофільним лейкоцитозом. Окрім нейтрофільного лейкоцитозу, ці стани об’єднує те, що вони часто виникають у осіб з однаковими системними захворюваннями. Тож не дивно, що методи лікування нейтрофільних дерматозів будуть аналогічними. Вживання системних кортикостероїдів вважається методом вибору при лікуванні хв-х на СС та ідіопатичну ГП; для лікування ж СПД препаратом вибору залишається дапсан. При наявності у хв-х ревматоїдного артриту або запальної хвороби кишечнику призначаються антагоністи фактора некрозу пухлини альфа. Препаратами другої лінії при лікуванні СС вважаються йодид калію, колхіцин, індометацин, клофазимін, циклоспорин і дапсан. Підтверджена ефективність циклоспорину при лікуванні ГП, однак для підтримки клінічної відповіді потрібно призначення додаткових препаратів. Препарати місцевої дії відіграють тільки ад’ювантну роль при лікуванні нейтрофільних дерматозів. Серед альтернативних методів ефективного лікування пацієнтів з СС і ГП − введення кортикостероїдів безпосередньо у запальні бляшки, а пацієнтів з ГП − гіпербарична оксигенація і плазмаферез. США,

Univ. Houston Hlth. cent., Univ. Houston, Houston.(Першоджер. на сайті http:/ www.ingentaconnect.com)

276. Рутинна біопсія кісткового мозку при початковій діагностиці первинної шкірної В-клітинної лімфоми не виправдана. Quereux G., Frot A.S., Brocard A., et al. Routine bone marrow biopsy in the initial evaluation of primary cutaneous B-cell lymphoma does not appear justified //Eur.J.Dermatol.-2009.-Vol.19, №3.-P.216-220.-Англ.Первинна В-кл. лімфома шкіри − досить рідкісне захворювання. Для диференціації первинних злоякісних лімфом шкіри і вторинних уражень шкіри при системних процесах необхідно проведення комплексу діагностичних процедур, серед яких − КТ грудної клітки, черевної порожнини, органів таза і біопсія кісткового мозку (БКМ). З метою вирішення питання щодо доцільності рутинного виконання БКМ ретроспективно проаналізовано 62 випадки захворювання на В-кл. лімфому шкіри, при яких було призначено виконання БКМ. Тільки у 5,2% хв-х результати БКМ були позитивними, що значно не вплинуло на методи лікування. Автори роблять висновок, що рутинна БКМ − необов’язкова процедура при первинній В-кл. лімфомі шкіри за наявності негативних результатів КТ і результатів лабораторних досліджень крові. Франція, Dermatol. Depart., Nantes Univ. Hosp. Cent., Nantes.(Першоджер. на сайті http:/ www.biomedexpert.com)

277. Лікування хворих на базально-клітинну карциному препаратом іміквімод або фторурацилом. Elliot Love W., Bernard J.D., Bordeaux J.S.

164

Topical imiquimod or fluorouracil therapy for basal and squamous cell carcinoma //Arch. Dermatol.-2009.-Vol.145, №12.-P.1431-1438.-Англ.Виконано системний огляд з метою визначення коеф. очищення шкіри і побічних ефектів при лікуванні хв-х на немеланомні раки шкіри − базально-кл. карциному (БКК) і сквамозно-кл. карциному (СКК) місцевим використанням препарату іміквімод (І) та терапією фторурацилом (Ф). Проаналізовано результати проспективних, ретроспективних та досліджень „випадок-контроль” з періодом спостереження принаймні 6 міс. і з гістологічною оцінкою результатів лікування. При використанні І спостерігалися такі коеф. очищення шкіри: 43-100% при лікуванні поверхневої, 42-100% − вузлової, 56-63% − інфільтративної БКК; 73-88% − при лікуванні СКК in situ і 71% − при інвазивній СКК. При використанні Ф коеф. очищення становили: 90% при поверхневій БКК і 27-85% при СКК in situ. Майже у всіх хв-х спостерігались еритема, свербіж, біль. Результати свідчать про ефективність І при лікуванні поверхневої БКК і Ф при лікуванні БКК і СКК in situ, але автори не вважають їх препаратами вибору при первинному призначенні. США, Dept. Dermatol., Univ. Hosp. Case Med. Cent., Cleveland.(Першоджер. на сайті http:/ www.archderm.ama-assn.org)

278. Щодо питання фоточутливості при атопічному дерматиті: ретроспективне дослідження. Berge O., Weelden H., Bruijnzeel-Koomen C., et al. Throwing a light on photosensitivity in atopic dermatitis: a retrospective study //Am.J.Clin.Dermatol.-2009.-Vol.10, №2.-P.119-123.-Англ.Мета ретроспективного дослідження − визначення розповсюдженості фоточутливості шкіри хв-х на атопічний дерматит (АД), а також її клінічних проявів. У дослідженні брала участь гр. пацієнтів (n=145), яким визначали фоточутливість шкіри. Остання була встановлена у 108 (74%) учасників дослідження. Мін. еритемна доза (МЕД) для УФБ-променів була знижена у 8 з цих 108 пацієнтів, а для УФА-променів − у 5 пацієнтів. Спостерігалися два основних типи клінічних р-цій: у вигляді поліморфних висипів на шкірі у 51 (47%) пацієнта та екзематозні р-ції у 44 (41%) осіб; 67% з 108 осіб мали патологічну р-цію як на УФА-, так і на УФБ-промені; 18 пацієнтів мали підвищену чутливість тільки до УФБ-променів і 18 − до УФА-променів. Робиться висновок, що фоточутливість має приблизно 3% хв-х на АД, більшість з них − жін.; клінічні прояви фоточутливості поділяються на 2 типи. Нідерланди, Dept. Dermatol., Allergol., Univ. Med. Cent. Utrecht. Бібл. 34.(Першоджер. на сайті http:/ www.ingentaconnect.com)

165

616.9616-098

РОЗДІЛ VІІІ. ІНФЕКЦІЙНІ ЗАХВОРЮВАННЯ.СНІД

279. Асимптоматична інфекція сечових шляхів як передумова розвитку зовнішньої ранової інфекції при деяких видах ортопедичних операцій. Ollivere B.J., Ellahee N., Logan K., et. al. Asymptomatic urinary tract colonisation predisposes to superficial wound infection in elective orthopaedic surgery //Int Orthop.-2009.-Vol.33,N3.-P.847-850.-АнглДо теперішнього часу не отримано даних щодо поширення та ефективності лікування асимптоматичної інфекції сечових шляхів. 558 пацієнтів, яким було призначено ортопедичну операцію, обстежили на наявність інфекції в сечових шляхах. Eсім хв-м було проведено аналіз сечі за допомогою індикаторної смужки. Якщо результати аналізу були позитивними, зразки сечі доправляли на культуральний та мікроскопічний аналіз. Хв-рі, культуральний аналіз яких був позитивним, до операції проходили курс антибіотикотерапії. Аналіз сечі за допомогою індикаторної смужки дав позитивний результат у 85% випадках, а культуральний − в 7%. У понад 36% пацієнтів, у яких до операції діагностували інфекцію в сечових шляхах, термін загоювання післяопераційних ран був довшим або в них було виявлено ранову інфекцію проти 16% в контр. підгр. Відносний ризик виникнення післяопераційних хірургічних ускладнень становив 2:1 (р<0,02). Таким чином, згідно з результатами дослідження, хв-рі з інфекцією в сечових шляхах потрапляють до гр. підвищеного ризику розвитку ранової інфекції в

післяопераційному періоді. Великобританія, Princess Alexandra Hosp., Dep. of Trauma and Orthopaedics, Harlow, Essex(Першоджер. на сайті www.pubmed.gov)

280. Вплив початкового рівня кортизолу, загальної кількості протеїнів та еозинофілів на особливості гемодинаміки при лікуванні стероїдами септичного шоку. Pestaсa D., Martinez-Casanova E., Buсo A., et al. Baseline cortisol levels, total proteins, and eosinophil count as predictors of hemodynamic response to steroid treatment in septic shock //J.Trauma.-2009.-Vol.66, N4.-P.1060-1064.-Англ.Мета роботи – визначити, чи впливає вихідний рівень кортизолу в плазмі крові на характер змін показників гемодинаміки при застосуванні стероїдів в терапії септичного шоку, а також встановити, чи допомагає показник загальної кількості протеїнів та еозинофілів оптимізувати режим лікування. Проведено ретроспектив-ний аналіз даних щодо 66 хв-х з хірургічною патологією, які отримували терапію стероїдами з приводу септичного шоку. Покращання показників гемодинаміки оцінювали за такими критеріями: відміна норадреналіну (НА) на 24 та 48 год. та підвищення гемодинамічного індексу (ГІ = середній артеріальний тиск/доза НА) до 150% на 24 год. і до 350 % на 48 год.). Чи залежить відповідь показників гемодинаміки на лікування стероїдами від рівня кортизолу сироватки крові визначали за кривою, побудованою на основі вищеназваних

166

показників. За результатами досліджень найбільші значення показника спостерігались при відміні НА або підвищенні ГІ до 350% на 48 год. від початку терапії стероїдами (площа під кривою, 0,686; 95%ДІ:0,553-0,819; р=0,01). Такий ефект, що асоціюється з низьким рівнем смертності зафіксовано у 35 (53%) пацієнтів (25,7% vs 67,7%, р=0,001). Не отримано даних, які б дозволяли встановити, чи існує зв’язок між вихідним рівнем кортизолу, особливостями гемодинамики при лікуванні стероїдами та недостатністю надниркових залоз. Додаткове визначення кількості протеїнів та еозинофілів не допомагає оптимізувати дозу кортизолу і покращити ефективність терапії. За висновками авторів характер змін показників гемодинаміки в разі застосування терапії стероїдами при лікуванні хв-х з септичним шоком не залежить від вихідного рівня кортизолу сироватки. Додатковий аналіз загальної кількості протеїнів та еозинофілів не підвищує прогностичну значущість цього показника щодо оптимізації показань до терапії стероїдами. Іспанія, Hosp. Universitario La Paz Servicio de Anestesia-Reanimacion, Madrid.(Першоджер. на сайті www.pubmed.gov)

281. Моноторепапія пегінтерфероном альфа-2b або його поєднання з ламівудином при лікуванні пацієнтів з HBeAg-негативним хронічним гепатитом В: рандомізоване дослідження. Papadopoulos V.P., Chrysagis D.N., Protopapas A.N., et al. Peginterferon alfa-2b as monotherapy or in combination with lamivudine in patients with HBeAg-negative chronic hepatitis

B: a randomised study //Med.Sci.Monit.-2009.-Vol.15, N2.-CR56-61.-Англ.Мета дослідження – порівняти ефективність лікування пацієнтів з HBeAg − негативним хронічним гепатитом В за допомогою монотерапії пегільованим інтерфероном альфа-2b або його комбінації з ламівудином. Пегільований інтерферон альфа-2b> в дозі ≥1,5 мкг/кг/тиж. протягом 48 тиж. отримували 126 пацієнтів з HBeAg-негативним хронічним гепатитом В (1 гр. хв-х). 90 з них отримували супроводжуючу терапію ламівудином 100 мг/д. (2 гр.). Визначали відповідь вірусу на лікування (кількість копій ДНК гепатиту В <60 IU/мл) та динаміку біохімічних показників (нормалізацію рівня аланін-амінотрансферази (АЛТ)) через 24 тиж. після припинення лікування. В 1 гр. пацієнтів кількість некротично-запальних р-цій та фіброзів була значно нижчою, ніж в 2 гр. Рівень вірусних ДНК був значно вищим, а АЛТ істотно нижчим у 1 гр. хв-х. Частота позитивної відповіді вірусу на лікування на 48 та 72 тиж. була приблизно однаковою в обох гр. (59,1 vs 42,9%). Біохімічні показники на 72 тиж. в обох гр. пацієнтів суттєво не відрізнялися. Результати множинного регресійного аналізу показали, що існує незалежна позитивна кореляція між «відповіддю» вірусу на терапію та дозою пегільованого інтерферону альфа-2b, а також між динамікою біохімічних показників та ступенем вираженості некротично-запальних р-цій, дозою пегільованого інтерферону альфа-2b та терапією ламівудином. Таким чином, результати дослідження підтверджують доцільність застосування пегільованого інтерферону альфа-2b при лікуванні пацієнтів з HBeAg-негативним хронічним гепатитом В, натомість

167

супутня терапія ламівудином не покращує ефективність лікування. Греція, Democritus Univ. of Thrace, 1st Department of Internal Medicine Alexandroupolis.(Першоджер. на сайті www.pubmed.gov)

282. Порівняння короткотривалої та довготривалої антибіотикотерапії при лікуванні бактеріального менінгіту у дітей: метааналіз рандомізованих контрольованих досліджень. Karageorgopoulos D.E., Valkimadi P.E., Kapaskelis A., et. al. Short versus long duration of antibiotic therapy for bacterial meningitis: a meta-analysis of randomised controlled trials in children //Arch.Dis.Child.-2009.-Vol.94, N8.-P.607-14.-Англ.Мета роботи – оцінити ефективність та безпечність короткого курсу антибіотикотерапії при лікуванні бактеріального менінгіту. Було проведено метааналіз результатів рандомізованих контрольованих досліджень (РКД) з PubMed та Cochrane Central Register. Порівнювали ефективність короткого (до 7 д.) та довготривалого курсу антибіотиків (з однаковою добовою дозою в обох випадках) при лікуванні пацієнтів різного віку з гострим бактеріальним менінгітом. Аналізували дані 5 відкритих РКД, у які було включено діт. віком від 3 тиж. до 16 р. Пацієнти отримували цефтриаксон в/в коротким курсом 4-7 д. та тривалим курсом (7-14 д.). Результати лікування в обох гр. суттєво не відрізнялися за такими критеріями: позитивний результат (5 РКД, 383 пацієнти, модель постійних ефектів (МПЕ); ВР 1,24; 95%ДІ:0,73-2,11); довготривалі неврологічні ускладнення (5 РКД, 367 пацієнтів, МПЕ; ВР 0,60; 95%ДІ:0,29-1,27)

довготривале погіршення слуху (4 РКД, 241 пацієнт, МПЕ; ВР 0,59%; 95%ДІ:0,28-1,23); загальна негативна побічна дія (2 РКД, 122 пацієнти; МПЕ; ВР 1,29 95%ДІ:0,57-2,91); повторна нозокоміальна інфекція (2 РКД, 139 пацієнтів; модель випадкових ефектів; ВР 0,45; 95%ДІ:0,05-3,71). Термін перебування в стаціонарі був меншим при короткому курсі лікування (2 РКД, 137 хв-х, МПЕ; зважена середня різниця -2,17 д., 95%ДІ:-3,85−-0,50). Цей метааналіз ґрунтується на обмеженій кількості даних і не виявив суттєвої різниці між ефективністю короткого та тривалого курсу антибіотиків при лікуванні бактеріального менінгіту у діт. Питання потребує подальших досліджень. Греція, Alfa Institute of Biomedical Sci. (AIBS), Athens.(Першоджер. на сайті www.pubmed.gov)

283. Застосування антибіотиків для профілактики лептоспірозу. Guidugli F., Castro A.A., Atallah A.N. Antibiotics for preventing leptospirosis //Cochrane Database Syst. Rev.-2009.-Vol.8, N3.-Англ.Лептоспіроз – інфекційне захворювання, яке переносять тварини. Рівень смертності -5%. В медичній практиці для профілактики лептоспірозу широко застосовується доксицикін. Мета дослідження – оцінити ефективність і безпечність такого режиму антибіотикотерапії порівняно з плацебо або ін. антибіотиками при профілактиці лептоспірозу. В роботі узагальнено дані рандомізованих клінічних досліджень бібліографій та публікацій з цієї проблеми з таких баз даних: EMBASE, LILACS, MEDLINE, SCISEARCH, The Cochrane Controlled Trials Register, The Cochrane Hepato-

168

Biliary Group Controlled Trials Register. У дослідження були залучені особи, які належали до гр. потенційного ризику зараження лептоспірозом: люди з епідеміологічно небезпечних зон, медичні працівники та представники ін. професій гр. високого ризику. Результати досліджень перевірялися двома незалежними експертами, після чого вони підлягали перехресній перевірці. З 1022 пацієнтів, залучених у дослідження, 509 лікували доксицикліном (1 гр.), і 513 − плацебо (2 гр.). 940 з них були солдатами з одного регіону. Лептоспіроз діагностували у 0,6% осіб – 1 гр. хв-х (3/509), і у 4,9% − 2 гр. хв-х (25/513). Різниця ризиків (модель випадкових ефектів (МВЕ)) – 4,1% (95%ДІ:-5,9−-2,3%). 24 пацієнти потребували лікування (95%ДІ:17-43). Побічні ефекти антибіотикотерапії спостерігалися у 3% пацієнтів (13/469) проти 0,2% (1/471); МБЕ 2,6% (95%ДІ:1,0-4,1%). Таким чином, за висновками авторів, солдатам, які знаходяться в епідеміологічно небезпечній зоні, з високим ризиком зараження лептоспірозом, рекомендується призначати доксициклін. Щоб визначити, чи будуть ці результати справедливими за ін. обставин, потрібні подальші дослідження. Бразилія, Brazilian Cochrane Centre, Rua Pedro de Toledo.(Першоджер. на сайті www.pubmed.gov)

284. Швидкі методи діагностики метицилін-резистентного золотистого стафілококу у пацієнтів стаціонарів: систематичний огляд та метааналіз. Tacconelli E., De Angelis G., de Waure C., et. al. Rapid screening tests for meticillin-resistant Staphylococcus aureus at hospital admission: systematic review and meta-

analysis //Lancet Infect. Dis.-2009.-Vol.9, N9-P.546-554.-Англ.Діагностика та лікування метицилін-резистентного золотистого стафілококу (МРЗС) є проблемою світового масштабу. Мета роботи – провести систематичний огляд та метааналіз рандомізованих, нерандомізованих і оглядових досліджень та узагальнити дані щодо ефективності різних скринінгових методів виявлення госпітальної МРЗС-інфекції та визначення ступеня контамінації. Робота ґрунтується на основі даних 10 досліджень з баз даних Medline, EmBase, Science Citation Index, and the Cochrane, в яких порівнювалися результати обстеження стаціонарів та/або окремих палат, в яких для виявлення МРЗС застосовували швидкий молекулярний тест і ті, де скринінг проводили шляхом культурального аналізу або не проводили взагалі. Через гетерогенність статистичних даних досліджень для їх обробки використовували модель випадкових ефектів. Проводили метааналіз досліджень, дані яких збігалися. Визначали кількість випадків виявлення МРЗС в стаціонарах (4 дослідження) та інфікування крові МРЗС (3 дослідження) у розрахунку на 1000 ліжко-д., а також кількість випадків хірургічної МРЗС-інфекції у розрахунку на 100 хірургічних втручань (5 досліджень). У порівнянні з методом культурального аналізу застосування швидкого скринінгового тесту не призвело до зниження рівня виявлення МРЗС (СР 0,87, 95%ДІ:0,61-1,24). В палатах, де було застосовано швидкі тести для виявлення МРЗС спостерігався нижчий рівень інфікування крові (0,54, 95%ДІ:0,41-0,71), на відміну від частоти випадків розвитку хірургічної МРЗС інфекції (0,69, 95%ДІ:0,46-1,01)

169

у порівняні з відповідними показниками в палатах, де скринінг МРЗС не проводився. Таким чином, дослідження показало, що факт проведення активного скринінгу є важливішим за вибір методу виявлення МРЗС. Але при вирішенні питання щодо введення на законодавчому рівні обов’язкового застосування універсального скринінгу, особи, які приймають рішення, мають зважати на обмеженість і гетерогенність наукових даних, що стосуються вищезгаданої проблеми. Італія, Catholic Univ. of the Sacred Heart Department of Infectious Dis. Rome.(Першоджер. на сайті www.pubmed.gov)

285. Порівняння безпечності та ефективності комбінованої терапії на основі ралтегравіру або іфавірензу при лікуванні первинних пацієнтів з ВІЛ-1: мультицентрове, подвійне сліпе рандомізоване контрольоване дослідження. Lennox J.L., DeJesus E., Lazzarin A., et. al. Safety and efficacy of raltegravir-based versus efavirenz-based combination therapy in treatment-naive patients with HIV-1 infection: a multicentre, double-blind randomised controlled trial //Lancet.-2009.-Vol.374, N9692.-P.796-806-.Англ.Ралтегравір у поєднанні з оптимальною супровідною терапією добре переноситься хв-ми і є ефективним режимом лікування пацієнтів з мультирезистентною до ВІЛ-інфекцією. Мета роботи – порівняти ефективність та безпечність комбінованої антиретровірусної терапії на основі ралтегравіру та іфавірензу. Дослідження проходило в 67 медичних центрах на 5 континентах і тривало з 14 вересня 2006 р. по 5 червня 2008 р. У

дослідження було включено 566 пацієнтів з конц-ією ВІЛ РНК більше ніж 5000 копій/мл і нерезистентних до іфавірензу, тенофовіру або емтрицитабіну. Хв-рі 1 гр. отримували ралтегравір орально дозою 400 мг двічі на д. (n=281); хв-рі 2 гр. – іфавіренз, орально дозою 600 мг на д. в комбінації з тенофовіром та емтрицитабіном. (n=282). Критерій оцінки ефективності терапії − зниження конц-ії вірусних РНК до рівня менше 50 копій/мл на 48 тиж. У 297 (53%) пацієнтів ініціальна конц-ія ВІЛ РНК була >100 000 копій /мл, 267 хв-х (47%) мали рівень СД4 200 кл./мкл. або менше. На 48 тиж. у 86,1% пацієнтів 1 гр. (n=241) та 81,9% хв-х 2 гр. (n=230) конц-ія ВІЛ РНК знизилася до рівня <50 копій/мл (різниця 4,2%, 95%ДІ:-1,9−10,3). У 1 гр. хв-х такого зниження вірусного навантаження вдалося досягти швидше, ніж в 2 гр. (р<0,0001). Загальна частота розвитку побічних ефектів лікування була значно нижчою в 1 гр., ніж в 2 гр.: 124 хв-х (44,1%) та 217 хв-х (77,0%) відп. Різниця -32,8%, 95%ДІ:-40,2−-25,0, р<0,0001. Серйозні негативні клінічні прояви побічної дії терапії було зафіксовано менш ніж у 2% хв-х у кожній гр. Таким чином, згідно з результатами дослідження, комбінована терапія на основі ралтегравіру характеризується швидкою антиретровірусною дією і на 48 тиж. дозволяє досягти не гірших результатів, ніж при застосуванні іфавірензу. Ралтегравір має добру переносимість, і його можна рекомендувати як альтернативу іфавірензу при проведенні комбінованої терапії хв-м на ВІЛ-1. США, Emory Univ. Sch. of Medicine, Atlanta, GA.(Першоджер. на сайті www.pubmed.gov)

170

286. Оцінка ефективності застосування швидкого методу діагностування малярії (ІХТ Пf) в польових умовах. Moonasar D., Goga A.E., Kruger P.S., et. al. Field evaluation of a malaria rapid diagnostic test (ICT Pf) //S.Afr.Med.J.-2009.-Vol.99, N11.-P.810-813.-Англ.Швидкі методи діагностування малярії (ШМДМ) − ефективні, не потребують багато часу та зручні для застосування в первинних пунктах надання медичної допомоги. У Південній Африці основним переносником малярії є плазмодій falciparurrm. З 2001 р. там застосовують ШМДМ на основі виявлення ГЗП ІІ (гістидин збагаченого протеїну 2). При попередніх випробуваннях ШМДМ на основі виявлення ГЗП ІІ в Африці результати щодо чутливості та специфічності тесту були різними. Тому задля оцінки точності цих тестів було вирішено провести аналогічне дослідження у провінції Лімпопо в польових умовах. 405 пацієнтів з лихоманкою продіагностували за допомогою такого ШМДМ як імуно-хроматографічний метод діагностування плазмодія falciparurrm (ІХТ Пf). Отримані дані порівняли з результатами мікроскопічних дослід-жень мазків крові. Останній метод було прийнято за «золотий стандарт». Загальна чутливість IХТ Пf становила 99,48% (95%ДІ:96,17-100%), специфічність – 96,26% (95%ДІ:94,7-100%). Позитивна прогностична цінність тесту складала 98,48% (99%ДІ:98,41-100%), негативна – 99,52% (95%ДІ: 96,47-100%). Таким чином, дослідження показало, що такий ШМДМ, як ІХТ Пf має високу чутливість і допустиму, за стандартами ВООЗ, специфічність і може застосовуватись в Південній

Африці в польових умовах, де лабораторні методи діагностики недосяжні. Разом з тим проблема чутливості даного тесту при низькому рівні паразитемії (< 100 паразитів/ мкл крові), потребує подальших досліджень. Великобританія, London Sch. of Hygiene and Tropical Medicine(Першоджер. на сайті www.pubmed.gov)

287. Похідні артемізиніну викликають високу ембріотоксичність у експеримен-тальних тварин, проте можуть бути безпечними для вагітних жінок. Li Q., Weina P.J. Severe embryotoxicity of artemisinin derivatives in experimental animals, but possibly safe in pregnant women //Molecules.-2009.-Vol.15, N1.-P.40-57.-Англ.Артемізинін − препарат, що широко застосовується для лікування малярії. Доклінічні досліди на гризунах показали, що артемізинін, особливо ін’єкційний, навіть в малих дозах, може спричинити смерть зародка або виникнення в нього уроджених аномалій. Ембріотоксичність може проявлятися у тварин лише на ранніх стадіях ембріогенезу. Згідно з результатами досліджень ембріотоксичність, викликана артемізиніном, проявляється у порушенні ангіогенезу та еритропоетезу на його ранніх стадіях. При високій конц-ії препарату у ембріонів розвивалась тяжка анемія. Разом з тим дані клінічних досліджень за 1989-2000 рр., у які було включено 1,837 вагітних жін. (176 з них були на 1 триместрі вагітності), котрі отримували артемізинін або комбіновану терапію на його основі, не підтвердили той факт, що у людей цей препарат викликає такі ж прояви ембріотоксичності, як у тварин. У гризунів чутливі молоді червоні кл.

171

крові продукуються синхронно протягом однієї доби і одноразовий або багаторазовий вплив препарату може спричинити загибель їх значного відсотка. У приматів такі наслідки проявляються в разі застосування препарату довше 12 д. Щодо цієї стадії розвитку еритроцитів у людей, інформації небагато. Відомо, що у жін. артемізинін починає спричиняти токсичний вплив на ембріон значно пізніше, ніж у тварин. Таким чином, його вживання протягом 2-3 д. при лікуванні малярії у людей не повинно призводити до розвитку тяжкої ембріотоксичності. Крім того, при лікуванні вагітних цей препарат зазвичай застосовують орально, тож його конц-ія і тривалість дії є значно меншою, що обумовлює невисоку імовірність виникнення ембріотоксичності. За висновками авторів, різна чутливість до артемізиніну у людей та тварин на етапі ембріогенезу та особливості фармакокінетики обумовлюють високу імовірність того, що даний препарат є безпечним для вагітних жін. США, Walter Reed Army Inst. of Res. Division of Experimental Therapeutics.(Першоджер. на сайті www.pubmed.gov)

288. Ефективність пневмококової конюгованої вакцини проти пневмококових менінгітів. Hsu H/E., Shutt K/A., Moore M.R., et al. Effects of pneumococcal conjugate vаccine on pneumococcal meningitis //N.Engl.J. Med.-2009.-Vol.360б №3.-P.244-256.-Англ.Поширеність пневмококових захворювань серед діт. та дорослих зменшилась після впровадження в 2000 р. в педіатричну практику гептавалентної пневмококової кон’югованої вакцини PCV 7. Разом з

тим, вплив цієї вакцини на частоту захворюваності на пневмококові менінгіти (ПКМ) залишається невизначеним. У роботі проведено аналіз популяційних показників динаміки захворюваності на ПКМ за період 1998-2005 рр. в 8 регіонах США. За серотипом було виділено такі гр. збудників ПКМ: пневмококи (ПК) із серотипом ідентичним серотипам ПК вакцини PCV 7 (4, 6В, 9V, 14, 18C, 19F та 23F) – І гр., штами ПК, серотипи яких близькі до серотипів ПК вакцини (6А, 9А, 9L,9N, 18A, 18B, 18F, 19B, 19C, 23A,23B) – ІІ гр.; та штами ПК за серотипом відмінні від використаних у вакцині − ІІІ гр. Ідентифіковано 1378 випадків захворювання на ПКМ. При аналізі динаміки захворюваності отримано такі дані: частота випадків ПМК в 1998-1999 рр. становила 1,13/100 тис. населення (нас.), в 2004-2005 рр. – 0,79/100 тис нас. (зменшення на 30,1% − р<0,001). Серед діт. < 2 р. та дорослих ≥65 р. кількість випадків ПКМ зменшилась на 64,0 та 54,0% відп. (р<0,001 для обох гр.). Частота ПКМ, які було викликано ПК І гр. зменшилась з 0,66 до 0,18 випадків (73,3%, р<0,001) серед пацієнтів усіх вікових гр. Частота ПКМ, які було викликано збудниками, що за серотипом належали до ІІ гр., зменшилась на 32,1% (р=0,08). Динаміка захворюваності на ПКМ, при яких ПК належали до ІІІ гр. була негативною: спостерігалось підвищення частоти ПКМ з 0,32 до 0,52 (60,5%, р<0,001). При цьому найчастіше виявлялись 19А, 22F та 35B серотипи ПК. Загалом резистентність до пеніциліну була зафіксована у 27,8% штамів ПК. У 5,7% випадках ПК були резистентні до хлорамфеніколу, в 16,6% − до меропенему, в 11,8% − до цефотаксиму. Загалом за період 1998-

172

2003 рр. відсоток пеніцилін-резистентних штамів зменшився з 32,0 до 19,4% (р=0,01). Але за період 2003-2005 рр. знову збільшився з 19,4 до 30,1% (р=0,03). Таким чином, після застосування вакцини PCV 7 захворюваність на ПКМ серед діт. та дорослих зменшилась. У той же час частота ПКМ, які були викликані ПК з серотипом, відмінним від серотипу збудників використаних у вакцині PCV 7 (зокрема штами ПК з резистентністю до антибіотиків), достовірно збільшилась. За висновками авторів, отримані дані свідчать про значну ефективність вакцини PCV 7. США, Univ. of Pittsburgh (H.E.H., K.A.S., L.H.H); Nat. Center for immunization and respiratory Diseases.(Першоджер. у фонді ННМБ МОЗ України)

289. Респіраторна синцитіальна вірусна інфекція у дітей молодшого віку. Hall C.B., Weinberg G.A., Iwane M.K. The burden of respiratory syncytial virus infection in young children //N.Engl.J.Med.-2009.-Vol.360, N6.-P.588-598.-Англ.Роль респіраторної синцитіальної вірусної інфекції (РСВІ) у розвитку захворювань, що потребують госпіталізації немовлят загальновідома. Разом з тим, питання загальної поширеності РСВТ серед діт. молодшого віку вивчена недостатньо. Проведено проспективне популяційне дослідження рівня гострих респіраторних інфекційних захворювань серед діт. віком <5 р. у трьох округах США. Проаналізовано рівень госпіталізації діт. з цією патологією за період 2000-2004 рр., а також частоту звернень амбулаторних хв-х до відділень невідкладної допомоги або кабінетів педіатра за період 2000-2004 рр. Наявність РСВІ

підтверджували культуральним аналізом та за допомогою реверс-транскриптазної полімеразної ланцюгової р-ції. Визначали показники частоти госпіталізації та амбулаторних звернень з приводу РСВІ в популяції діт. молодшого віку. З 5067 діт., які були включені у дослідження, РСВІ була ідентифікована у 919 (18%). Загалом за період спостереження РСВІ стала причиною госпіталізації в 20% випадках, причиною звернення до відділень невідкладної допомоги або кабінетів педіатра – в 18 та 15% випадках відп. Рівень госпіталізації з приводу РСВІ становив 17/1000 дит. населення для діт. віком <6 міс. та 3/1000 дит. населення для пацієнтів молодше 5 р. Більшість діт. не мали ін. супутніх патологій. Діт. молодшого віку та недоношені належать до гр. ризику. Серед пацієнтів <5 р. з РСВІ частота звернень до кабінету лікаря була в 3 рази вищою, ніж до відділення невідкладної допомоги. Хоча симптоми, типові для РСВІ в амбулаторних хв-х були достатньо виражені, відп. діагноз було поставлено лише 3% діт. Отримані дані свідчать, що РСВІ є причиною значної кількості респіраторних захворювань серед стаціонарних та амбулаторних хв-х дит. віку. Той факт, що більшість пацієнтів до захворювання на СРВІ були здорові, дає змогу авторам зробити припущення, що загальні заходи контролю, спрямовані лише на діт. гр. підвищеного ризику, будуть мати мін. вплив на поширення РСВІ. США, Univ. of Rochester Sch. of Medicine and Dentistry, Department of Pediatrics and Medicine.(Першоджер. у фонді ННМБ МОЗ України)

173

290. Структурні та антигенні відмінності між новим вірусом грипу А/H1/N1/2009 та вірусом грипу А/H1/N1/2008. Saxena S.K., Mishra N., Saxena R., et al. Structural and antigenic variance between novel influenza A/H1N1/2009 and influenza A/H1N1/2008 viruses //J.Infect.Dev. Ctries.-2009.-Vol.4, N1.-P.1-6.-Англ.Ситуація з грипом А/H1/N1/2009 викликає тривогу. Тяжкість попередньої епідемії дає змогу припустити, що схильність популяції людей до H1/N1 прямо пропорційно залежить від ступеня мутації гемаглютиніну НА та нейрамінідази NA. Враховуючи цей факт, було проведено порівняльний аналіз послідовності амінокислот НА та NА, а також їх структури у вірусах H1/N1/2009 та H1/N1/2008. Структура НА та NA та лінійна послідовність амінокислот у них досліджувались з використанням програм ClastalW та ESy Pred3D. Для виявлення відмінностей щодо можливостей здатності вірусів фіксуватись на кл. «хазяїна» досліджували можливу кореляцію між лінійною послідовністю амінокислот НА та рецепторних центрів (сайтів) глікозилювання NA за допомогою програми NetNHyc. Рівень гомологічності амінокислот в H1/N1/2009 та H1/N1/2008 сягав 20,32 та 18,73% для НА та NA відп. Незважаючи на значне варіювання у складі амінокислот НА та NA, суттєвих відмінностей в їх структурі виявлено не було. Антигенний аналіз показав, що відмінності між антигенами вірусів H1/N1/2009 та H1/N1/2008 не супроводжуються появою нових сайтів глікозилювання. За висновками авторів, отримані дані свідчать, що новий циркулюючий штам вірусу грипу А/H1/N1/2009 зв’язується з тими ж рецепторними

центрами глікозилювання, що і попередній штам А/H1/N1/2008. У той же час антигенні особливості нового штаму обумовлюють імовірність розвитку пандемії. На думку авторів, результати дослідження мають значення для розробки більш ефективних стратегій діагностики терапевтичних і профілактичних заходів, а також для створення вакцини проти нового штаму вірусу H1/N1. Індія, Centre for Cellular and Molecular Biology, Hyderabad.(Першоджер. на сайті www.pubmed.gov)

291. Клініко-невропатологічні порушення, викликані вірусом імунодефіциту людини в еру антиретровірусної терапії. Everall I., Vaida F., Khanlou N., Lazzaretto D., et al. Cliniconeuropathologic correlates of human immunodeficiency virus in the era of antiretroviral therapy //J.Neuro-virol.-2009.-Vol.15, N5-6.-P.360-370.-Англ.Мета роботи – дослідити патологічні зміни мозку та їх кореляцію з клінічними неврологічними порушеннями у осіб, інфікованих вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), які отримували антиретровірусну терапію (АРВТ). Проведено зіставлення клінічних даних і даних невропатологічних досліджень на основі архівних матеріалів National Neuro AIDS Tussue Consortium (NNTC). Досліджено 589 зразків патогістологічних препаратів мозку осіб, які мали маніфестну форму захворювання внаслідок ВІЛ-інфекції. Аналізували такі показники: гендерний, віковий, етнічний та расовий склад когорти, шлях інфікування ВІЛ, рік смерті, останній режим АРВТ, найнижчий рівень CD4, вірусне навантаження плазми (ВНП), ознаки ураження ВІЛ-інфекцією

174

паренхіми мозку та тяжких депресивних порушень. Проведено порівняльний аналіз демографічних показників у когорті, що досліджується, із статистичними даними Center for Disease Control and Prevention US HIV/AIDS, та проаналізовано вірогідність кореляції між паренхіматозними ураженнями мозку, типовими для ВІЛ-інфекції, та демографічними і клінічними показниками, а також характером проявів основного захворювання. Патологічних змін не було виявлено лише у 22% зразків мозку. У межах когорти частота опортуністичної інфекції складала 1-5%. Паренхіматозні ураження мозку, типові для ВІЛ, було зафіксовано в 17,5% випадків. Ці зміни асоціювались з найнижчим рівнем CD4 та рівнем ВНП. У зразках мозку, що не мали типових ознак ураження ВІЛ, було виявлено прояви ін. патології неінфекційного ґенезу, яка була асоційована з нейрокогнітивними порушеннями. Частота клінічних проявів тяжкої депресії та нейрокогнітивних порушень у когорті сягала 60 та 88% відп. Не було виявлено кореляції між будь-якими патологічними змінами та випадками тяжкої депресії. Із наявністю специфічних ознак ураження мозку ВІЛ корелювали такі показники, як характер АРВТ та зростання ВНП. За даними мультиваріантного аналізу, кореляція з останнім показником виявилась більш значущою. Частота ВІЛ-асоційованої патології мозку у цьому дослідженні виявилась нижчою, ніж в попередніх дослідженнях, що проводилися у період, коли АРВТ не застосовувалась. За висновками авторів, значне ВНП та низький рівень CD4 є прогностичними факторами уражень головного мозку при ВІЛ-

інфекції. Виявлена кореляція патологічних змін мозку неінфекційної природи з нейрокогнітивними порушеннями дає змогу припустити наявність альтернативного механізму розвитку вищезгаданої патології, не пов’язаного з реплікацією ВІЛ. США, HIV Neurobehavioral Res. Center.(Першоджер. на сайті www.pubmed.gov)

292. Сифілітичні увеїти: клінічні прояви та ефективність лікування сифілітичних увеїтів у вірус-позитивних та вірус-негативних пацієнтів з імунодефіцитом. Amaratunge B.Ch., Camuglia J.E., Hall A.J. Syphilitic uveitis: a review of clinical manifestations and treatment outcomes of syphilitic uveitis in human immunodeficiency virus-positive and negative patients //Clin.&Expe-rim.Ophthalmology.-2010.-Vol.38, N1.-P.68-74.-Англ.Частота випадків сифілісу та сифілітичних увеїтів (СУ) зростає. Переконливих даних щодо асоціації СУ з наявністю нейросифілісу не отримано. Отже невирішеним залишається питання, чи необхідно лікувати СУ шляхом в/м ін’єкцій пеніциліну як вторинний сифіліс або краще застосовувати в/в ін’єкції цього антибіотика як при нейросифілісі. У роботі узагальнена інформація з 41 англомовної наукової статті за період 1984-2008 рр. з питань терапії СУ. Проаналізовано такі дані щодо 143 пацієнтів з СУ: клінічні прояви сифілісу, випадки СУ, що асоціювались з нейросифілісом, результати люмбальної пункції, режим лікування та його результативність, наявність ВІЛ-інфекції. З 143 хв-х на СУ 93 пацієнти належали до ВІЛ-позитивних, 50 − до ВІЛ-негативних. Задні увеїти було

175

діагностовано у 79 хв-х (55,2%), панувеїти – у 36 пацієнтів (25,2%), передні або проміжні − у 28 осіб (19,6%). Патологічні зміни при люмбальній пункції спостерігались у 82 хв-х (57%), з них 62 пацієнти (76%) були ВІЛ-позитивними. Зі 143 хв-х 110 було проліковано шляхом в/в введення антибіотиків, найчастіше пеніциліну. Більшість хв-х одужало від сифілісу, але позитивний ефект лікування не завжди супроводжувався повним відновленням зору. Терапія була неефективною у 13 випадках (9%), переважно у ВІЛ-позитивних хв-х (n=11) та пацієнтів, у яких було виявлено патологічні зміни при люмбальній пункції (n=8). Хв-рі цієї гр. отримували переважно в/в ін’єкції антибіотиків (n=11). Такі дані, на думку авторів, свідчать про наявність чіткого зв’язку СУ з ВІЛ-інфекцією. Більшість хв-х, які отримували відп. терапію, в подальшому мали низький рівень рецидивів захворювання, який не залежав від типу терапії. Австралія, Alfred Hosp., Prahran, Victoria.(Першоджер. на сайті www.ingentaconnect.com)

293. Монотерапія рибавірином при лікуванні хронічного гепатиту С. BROK J., GLUUD L.L., GLUUD C. Ribavirin monotherapy for chronic hepatitis C //COCHRANE DATABASE SYST. REV.-2009.-№4.-Англ.Гепатит С є основною причиною розвитку захворювань печінки та пов’язаною з ними смертністю. У значного відсотка пацієнтів захворювання протікає безсимптомно. Рекомендована терапія хронічного гепатиту С − пегільований інтерферон у комбінації з рибавірином. У деяких випадках застосовують монотерапію рибавірином. Мета дослідження −

оцінити переваги та недоліки монотерапії рибавірином при лікуванні хронічного гепатиту С. У дослідження було включено дані 14 рандомізованих досліджень з електронних інформаційних баз, бібліографій, наукових статей журналів, в яких порівнювалась терапія рибавірином, застосування плацебо, інтерферонотерапія та відсутність будь-якої терапії. Результати рандомізованих досліджень було узагальнено шляхом метааналізу. Вивчались такі показники: вірусологічна відповідь на лікування (зниження конц-ії вірусних РНК на 6 міс. після застосування терапії), викликані вірусом порушення функції печінки та загальна смертність і побічна дія препаратів. Також оцінювали рівень вірусологічної відповіді на лікування після завершення курсу терапії, динаміку біохімічних показників (активність трансамінази) та результати гістологічних аналізів. Аналіз проводили на основі моделей постійних (І) та випадкових ефектів (ІІ). Результати були однаковими в обох випадках, тому зважаючи на статистичну значущість, у дослідженні використовували дані, отримані за моделлю І. У дослідження було включено 657 пацієнтів. Порівняно з гр. пацієнтів, які приймали плацебо та не отримували лікування, у гр. хв-х, яким призначили рибавірин, не спостерігалося значної сталої вірусологічної відповіді на лікування під час проходження курсу терапії (РР 0%; 95%ДІ:-2−3%, 5 досліджень) або по завершенні курсу лікування (РР 0%; 95%ДІ:-2−3%, 10 досліджень). Застосування рибавірину не призводило до суттєвого зменшення кількості випадків захворювань печінки внаслідок вірусного ураження та пов’язаної з

176

цим смертності (РР 0%; 95%ДІ:-2−3%, 11 досліджень). Прийом рибавірину асоціювався з високим ризиком проявів його побічної дії, зокрема розвитку анемії. Терапія рибавірином забезпечує суттєве покращення біохімічних показників та результатів гістологічних досліджень по завершенні лікування. При цьому поліпшення біохімічних показників залишається нестабільним Порівняно з рибавірином інтерферон забезпечував більш високу вірусологічну відповідь на лікування та кращу динаміку біохімічних показників (5 досліджень). Таким чином, згідно з результатами дослідження, монотерапія рибавірином є менш ефективною за монотерапію інтерфероном, оскільки не дозволяє суттєво покращити вірусологічну відповідь на лікування та знизити пов’язану з вірусним ураженням печінки захворюваність та смертність, а також асоціюється з підвищеним ризиком проявів побічної дії. Отже, хв-м на хронічний гепатит С монотерапія на основі рибавірину може бути призначена лише в рамках клінічних досліджень. Враховуючи невелику кількість спостережень, проблема потребує подальших досліджень. Данія, Cochrane Hepato-Biliary Group Copenhagen Univ., Copenhagen.(Першоджер. на сайті www.pubmed.gov)

294. Проведення протигрипозної вакцинації дітей, які проходили хіміотерапію з приводу онкозахворювань. Goossen G.M., Kremer L.C., van de Wetering MD. Influenza vaccination in children being treated with chemotherapy for cancer //Cochrane Database Syst. Rev.-2009.-Vol.15, N2.-Англ.

Грип – потенційна причина високої смертності діт., хв-х на рак, тому їм рекомендується проводити вакцинацію. Через розбіжність даних щодо якості імунологічної відповіді на вакцину у діт. з онкозахворюваннями досі не з’ясовано, наскільки ефективною є така вакцинація. Мета роботи – оцінити здатність вакцини забезпечувати надійну профілактику грипу та подібних до грипу захворювань, а також стимулювати імунологічну відповідь у діт., хв-х на рак, які проходять хіміотерапію (ХТ) порівняно з хв-ми контр. гр., які отримували плацебо, ін. дози вакцин або які взагалі не були вакциновані. Оцінювали також побічну дію вакцини. Було проаналізовано дані 1 рандомізованого контрольованого дослідження (РКД) та 8 контрольованих клінічних досліджень (ККД) з CENTRAL MEDLINE, EMBASE та посилання на статті і протоколи конференцій, в яких порівнювали динаміку серологічних показників після протигрипозної вакцинації у діт. з онкозахворюваннями та у пацієнтів вищезгаданих контр. гр. Було узагальнено дані 708 діт. У жодному з проаналізованих матеріалів не було інформації стосовно клінічного результату, лише дані щодо набутого імунітету проти грипу та побічної дії вакцини. У 5 дослідженнях порівнювали імунну відповідь на вакцину проти грипу у діт., які проходили ХТ (n=272) та не проходили ХТ (n=166). За результатами 3 досліджень імунна відповідь на вакцину спостерігалася у 204 діт., які отримували ХТ, і у 112 здорових діт. Імунологічну відповідь оцінювали за такими критеріями: 4-кратне зростання рівня титру антитіл (АТ) після вакцинації, гальмування

177

гемаглютинації в титрі >32 та середні геометричні титри АТ до вірусу до і після вакцинації. Імунна відповідь була значно нижчою у діт., які проходили ХТ (4-кратне зростання титру АТ 25-52%), ніж у хв-х, які завершили курс ХТ (50-86%) та у здорових діт. (71-89%). У 359 онкологічних хв-х після вакцинації спостерігалися побічні р-ції у вигляді незначних локальних р-цій та незначного підвищення температури. Але побічних р-цій, які б становили загрозу життю або носили стійкий характер, зафіксовано не було. Таким чином, на теперішній час дослідження показало, що після проведення щеплення проти грипу у онкохворих діт., які отримують ХТ, спостерігається імунологічна відповідь на вакцинацію, але разом з тим не доведено, чи досягається при цьому рівень імунітету достатній, щоб захистити цих хв-х від грипу та його ускладнень. Для підтвердження клінічної ефективності вакцинації проти грипу діт. з онкопатологіями необхідні подальші рандомізовані дослідження. Нідерланди, Radboud Univ., Nijmegen Faculty of Med. Sci., Nijmegen.(Першоджер. на сайті www.pubmed.gov)

295. Застосування інгібіторів нейрамінідази для лікування і профілактики грипу у дітей: систематичний огляд та метааналіз рандомізованих контрольованих досліджень. Shun-Shin M., Thompson M., Heneghan C., et al. Neuraminidase inhibitors for treatment and prophylaxis of influenza in children: systematic review and meta-analysis of randomised controlled trials //BMJ.-2009.-Vol.10, N339.-Англ.Мета дослідження – оцінити ефективність інгібіторів

нейрамінідази (ІНМ): оселтамівіру та занамівіру для лікування та попередження розповсюдження сезонного грипу серед діт. Проведено систематичний огляд та метааналіз даних опублікованих і неопублікованих рандомізованих контрольованих досліджень щодо ефективності застосування інгібіторів нейрамінідази у діт. віком </=12 для лікування і профілактики грипу. Визначали: час від початку захворювання до одужання та кількість випадків грипу у діт., які мешкають в середовищі з означеним відсотком захворюваності. Були проаналізовані дані 4 рандомізованих досліджень щодо лікування грипу (2 − оселтамівіром, 2 − занамівіром), у які було включено 1766 діт. (1243 з діагностованим грипом, 55-69% з них з грипом А) і 3 рандомізованих дослідження щодо профілактики грипу (1 − оселтамівіром, 2 − занамівіром), у які було включено 863 діт. У жодному з досліджень не вивчали ефективність препаратів проти грипу А/H1/N1. Дослідження (де оцінювали лікувальну ефективність препаратів) показали, що вищезазначені препарати дозволяють зменшити час від початку захворювання до зникнення симптомів та/або повернення до звичайного способу життя (0,5-1,5 д.). Після 10-д. профілактичного курсу занамівіру або оселтамівіру спостерігалось зменшення кількості випадків симптоматичного грипу на 8% (95%ДІ:5-12%). За даними одного з досліджень, оселтамівір не забезпечує зменшення частоти нападів астми у хв-х на астму діт. Лікування ІНМ не призводило до зменшення частоти застосування антибіотиків (РР -0,30, -0,13 до 0,01) Пацієнти добре переносили занамівір у той час як прийом оселтамівіру асоціювався з

178

підвищенням ризику виникнення нудоти (0,05, 0,02 до 0,09). Таким чином, за результатами дослідження інгібітори нейрамінідази дозволяють дещо знизити рівень розповсюдження вірусу грипу в дитячих колективах та скоротити термін хвороби у діт. з сезонним грипом. Але вони суттєво не впливають (не дозволяють зменшити) частоту нападів астми у хв-х на грип та частоту застосування антибіотиків. Щоб оцінити їх ефективність проти грипу А/H1/N1 та серйозних ускладнень потрібні подальші дослідження. Великобританія, Kadoorie Centre, John Radcliffe Hosp., Headington, Oxford.(Першоджер. на сайті www.pubmed.gov)

296. Ефективність антимікробної терапії бактеріального вагінозу у невагітних жінок. Oduyebo O.O., Anorlu R.I., Ogunsola F.T. The effects of antimicrobial therapy on bacterial vaginosis in non-pregnant women //Cochrane Database Syst. Rev.-2009.-Vol.8, N3.-Англ.Бактеріальний вагіноз (БВ) – дуже часто стає причиною виникнення вагініту, який асоціюється з акушерськими та гінекологічними ускладненнями і підвищеним ризиком передачі ВІЛ-1. Мета роботи – оцінити ефективність антимікробних препаратів при лікуванні БВ у невагітних жін. Було узагальнено дані 24 рандомізованих контрольованих досліджень з Cochrane Central Register of Controlled Trials, MEDLINE, EMBASE, LILACS, African Healthline та протоколів міжнародних конференцій з цієї проблеми за період з 1981 р. до теперішнього часу, в яких порівнювались результати застосування двох чи більше антимікробних агентів, антибактеріальної монотерапії,

плацебо або відсутність будь-якої терапії жін. з БВ. Діагноз ставився на основі клінічних симптомів та/або лабораторного обстеження (забарвлення за Грамом). Було проаналізовано результати клінічних досліджень щодо 4422 пацієнток, переважно з клінічними симптомами вагінозу. У гр. пацієнток, які приймали кліндаміцин, відсоток хв-х, які одужали, був значно вищим, ніж при прийомі плацебо (ВР 0,25, 95%ДІ:0,16-0,37). Кліндаміцин та метронідазол проявили однакову ефективність на 2 та 4 тиж. лікування, незалежно від режиму терапії (ВР 1,01, 95%ДІ:0,69-1,46; ВР 0,91, 95%ДІ:0,70-1,18 відп.). Ознаки побічної дії: (металевий присмак, нудота та блювання) значно рідше спостерігались при прийомі кліндаміцину (ВР 0,75, 95%ДІ: 0,56-1,02), ніж у пацієнтів, які отримували метронідазол (ВР 0,08, 95%ДІ: 0,1-0,59; ВР 0,23, 95%ДІ:0,10-0,51 відп.). Лактобацилус при інтравагінальному застосуванні у формі желатинових пігулок, мав кращу терапевтичну дію за метронідазол при оральному застосуванні. Пероральний прийом лактобацилусу у комбінації з метронідазолом забезпечував кращий ефект за монотерапію метронідазолом (ВР 0,33, 95%ДІ:0,14-0,77). Кліндаміцин забезпечував кращий клінічний ефект за потрійну сульфонамідну мазь (ВР 0,46, 95%ДІ:0,29-0,72). Перекис водню при зовнішньому застосуванні виявився неефективним у більшості випадків у порівнянні з метронідазолом у дозі 2 г (ВР 1,75, 95%ДІ:1,02-3,00) та частіше викликав побічну дію (ВР 2,33, 95%ДІ:1,21-4,52). Таким чином, згідно з результатами дослідження препарати кліндаміцину, метронідазолу при оральному застосуванні, лактобацилус

179

застосований орально та інтравагінально є ефективними засобами лікування БВ. Перекис водню та потрійна сульфонамідна мазь виявилися неефективними. Метронідазол викликає такі побічні ефекти: металевий присмак, нудоту та блювання. Для випробування нових перспективних препаратів потрібні краще організовані клінічні дослідження. Нігерія, College of Med., Univ., of Lagos, Dept. of Med., Microbiology and Parasitology, Lagos.(Першоджер. на сайті www.pubmed.gov)

297. Грип – як провокуючий фактор розвитку інфаркту міокарда або смерті від серцево-судинних патологій: систематичний огляд. Warren-Gash C., Smeeth L., Hayward A.C. Influenza as a trigger for acute myocardial infarction or death from cardiovascular disease: a systematic review //Lancet Infect. Dis.-2009.-Vol.9, N10.-P.601-610.-Англ.Відомо, що одним з можливих ускладнень грипу є порушення роботи серця, зокрема міокардит. Питання, чи здатен вірус грипу спровокувати інфаркт міокарда, вивчене недостатньо. Автори роботи провели систематичний огляд та метааналіз даних 39 рандомізованих досліджень та 42 публікацій, в яких аналізувались випадки гострого інфаркту міокарда або смерті внаслідок серцево-судинної патології у хв-х на грип, подібні на грип чи респіраторні захворювання та оцінювали здатність вакцини проти грипу попереджати виникнення порушень серцевої діяльності у хв-х на грип. У багатьох оглядових дослідженнях було показано, що грип може спровокувати гострий інфаркт міокарда. При цьому переконливих доказів того, що грип може стати причиною смерті внаслідок серцево-

судинних ускладнень отримано не було. У 2-х невеликих рандомізованих дослідженнях оцінювали здатність вакцини проти грипу попереджати інфаркт міокарда у людей з серцево-судинними захворюваннями. Результати одного з досліджень були позитивними, а 2-го виявилися непереконливими. Аналіз даних за допомогою моделі випадкових ефектів показав, що щеплення проти грипу може в незначній мірі знижувати ризик смерті від ускладнень з боку серцево-судинної системи (ВР 0,51, 95%ДІ: 0,15-1,76). За висновками авторів, рекомендується робити щеплення проти грипу, особливо людям з серцевими захворюваннями. Щоб визначити, чи здатна вакцина проти грипу зменшити ризик смерті внаслідок спровокованих вірусом грипу серцевих ускладнень, зокрема інфаркту міокарда у людей, які раніше не мали серцево-судинних захворювань, потрібні подальші дослідження. Великобританія, UCL Centre, for Infect. Dis. Epidemiology, Royal Free Hosp., London.(Першоджер. на сайті www.pubmed.gov)

298. Чи дозволяє короткий курс AZT та TC зменшити резистентність до невірапіну, що застосовується для попередження передачі ВІЛ від матері до дитини: рандомізоване клінічне дослідження. McIntyre J.A., Hopley M., Moodley D., et al. Efficacy of short-course AZT plus 3TC to reduce nevirapine resistance in the prevention of mother-to-child HIV transmission: a randomized clinical trial //PLoS Med.-2009.-Vol.6, N10.-P.e1000172.-Англ.Невірапін належить до ненуклеозидних інгібіторів зворотної транскриптази (ННІЗТ). Одноразове

180

введення невірапіну проводять вагітним під час пологів та їх немовлятам для запобігання передачі ВІЛ-1 від матері до дитини. При цьому досить високим є ризик розвитку у пацієнтів резистентності до цього препарату. Метою цього відкритого рандомізованого дослідження було визначити, наскільки ефективно короткий курс зидовудину (AZT) та ламівудину (ТС) у поєднанні з однократним введенням невірапіну дозволяє знизити резистентність до нього матері та немовляти. Одну дозу невірапіну було прийнято за стандартний режим лікування. У дослідження було включено 406 вагітних жін. У І гр. (n=74) пацієнтки на початку пологів та їх немовлята одноразово отримували 1 дозу невірапіну. У ІІ (n=164) та ІІІ гр. (n=168) їм призначали 1 дозу невірапіну у комбінації з AZT та ламівудином (комбівір) протягом 4 (ІІ гр., n=164) та 7 (ІІІ гр., n=168) д. відп. Ці препарати застосовували під час пологів, одночасно із введенням невірапіну. Немовлятам призначали такі самі режими лікування, що і їх матерям. Резистентність вірусу у діт. до препаратів визначали одразу після пологів, та на 2 і 6 тиж. після народження. На 6 тиж. після пологів мутацію вірусу ВІЛ-1 і розвиток резистентності до препаратів було зафіксовано у 59,2, 11,7 та 7,3% у І, ІІ та ІІІ гр. відп. Результати у І гр. суттєво відрізнялися від таких у ІІ і ІІІ гр. (p<0,0001), на відміну від результатів лікування між ІІ та ІІІ гр. (р=0,27). Ефективність режиму лікування у ІІ та ІІІ гр. порівняно з І становила 85,6%. Таке саме зниження резистентності спостерігалося і в ВІЛ-інфікованих немовлят на 6 тиж. після народження. Таким чином, згідно з результатами дослідження

застосування короткого курсу AZT та ламівудину у поєднанні з 1 дозою невірапіну дозволяє знизити резистентність до ННІЗТ матерів та немовлят. Південна Африка, Univ. of the Witwatersrand, Perinatal HIV Res. Unit, Johannesburg.(Першоджер. на сайті www.pubmed.gov)

299. Лінезолід проти ванкоміцину при лікуванні грампозитивних бактеріальних інфекцій: метааналіз рандомізованих контрольованих досліджень. Beibei L., Yun C., Mengli C., Nan B., et al. Linezolid versus vanco-mycin for the treatment of gram-positive bacterial infections: meta-analysis of randomised controlled trials //Int. J. Antimicrob. Agents.-2010.-Vol.35, N1.-P.3-12.-Англ.Мета роботи − порівняти ефективність та безпечність лінезоліду та ванкоміцину при лікуванні грампозитивних бактеріальних інфекцій. Автори проаналізували дані 9 рандомізованих контрольованих досліджень. У метааналіз було включено 2489 пацієнтів. Терапевтична ефективність лінезоліду та ванкоміцину суттєво не відрізнялася (ВР=1,22; 95%ДІ:0,99-150). Лінезолід забезпечував кращий терапевтичний ефект ніж ванкоміцин у хв-х, які мали інфекційні ураження шкіри та м`яких тканин (ВР=1,40, 95%ДІ:1,01-1,95). При застосуванні препаратів у пацієнтів з бактеріємією та пневмонією, результати лікування були однаковими (ВР=0,88; 95%ДІ:0,49-1,58) та (ВР=1,16, 95%ДІ:0,85-1,57). За результатами мікробіологічних досліджень лінезолід мав кращу бактерицидну активність ніж ванкоміцин (ВР=1,33, 95%ДІ:1,03-1,71). Вищезгадані препарати характеризувались однаковим ризиком виникнення

181

побічних ефектів, але у пацієнтів, які отримували ванкоміцин, частіше спостерігалися прояви нефротоксичності (ВР=0,31, 95%ДІ:0,13-0,74). Таким чином, згідно з результатами дослідження лінезолід та ванкоміцин дозволяють однаково ефективно боротися з грампозитивними інфекціями. Лінезолід проявляє кращу клінічну та антибактеріальну ефективність при лікуванні ускладнених інфекцій шкіри та м`яких тканин, що були викликані золотистим стафілококом. Китай, General Hosp. of Chinese People’s Liberation Army Dept. of Clinical Pharmacology Beijing.(Першоджер. на сайті www.pubmed.gov)

300. Гранулоцитарний колонієстимулюючий фактор як допоміжна терапія при інфекції у хворих з діабетичною стопою. Cruciani M., Lipsky B.A., Mengoli C., de Lalla F. Granulocyte-colony stimulating factors as adjunctive therapy for diabetic foot infections //Cochrane Database Syst. Rev.-2009.-Vol.8, N3.-Англ.Гранулоцитарний колонієстимулюючий фактор (Г-КСФ) стимулює вироблення кістковим мозком кл.-попередників нейтрофілів і покращує функцію останніх, яка у хв-х на діабет часто буває пригнічена. Мета дослідження − оцінити вплив допоміжної терапії Г-КСФ на ступінь інфікування та швидкість загоювання ран у хв-х з діабетичною стопою порівняно з плацебо або незастосуванням фактора росту. Було узагальнено дані рандомізованих контрольованих досліджень з Cochrane Wounds Group Specialised Register, Cochrane Central Register of Controlled Trials, Ovid MEDLINE, Ovid EMBASE EBSCO CINAHL, LookSmart’s Find Articles, а також з

протоколів конференцій з цієї проблеми. Троє авторів дослідження незалежно оцінювали методологію та достовірність отриманих даних. Визначали: відносний ризик (ВР) для довготривалих результатів, середню різницю (СР) при 95%ДІ. При незначній гетерогенності досліджень використовували модель постійних ефектів. У дослідження було включено 167 пацієнтів, яким призначали Г-КСФ в режимах, що відрізнялися за дозами та тривалістю його застосування. Г-КСФ суттєво не впливав на ефективність антибактеріальної терапії та швидкість загоєння ран, але його призначення асоціювалося зі значним зменшенням необхідності в екстрених хірургічних втручаннях (ВР 0,37; 95%ДІ:0,20-0,68), включаючи ампутації (ВР 0,41; 95%ДІ:0,18-0,95). Застосування Г-КСФ дозволяло скоротити термін перебування в стаціонарі (СР -1,40 д.; ДІ, від -2,27 до -0,53 д.), але суттєво не впливало на тривалість курсу системної антибіотикотерапії (СР -0,27 д.; 95%ДІ:-1,30−0,77 д.). Таким чином дослідження показало, що застосування Г-КСФ при лікуванні інфекції у хв-х з діабетичною стопою, включаючи інфіковані виразки, не підвищує ефективність антибактеріальної терапії та не сприяє кращому загоєнню виразок. У той же час при застосуванні Г-КСФ зменшується потреба в хірургічних втручаннях, особливо ампутаціях, та скорочується термін перебування в стаціонарі. Тому клініцистам рекомендується призначати Г-КСФ як допоміжну терапію при лікуванні інфекції у хв-х з діабетичною стопою, особливо якщо інфекція може призвести до втрати кінцівки. Італія, G. Fracastoro Hosp., Center of

182

Preventive Medicine & HIV Outpatient Clinic., San Bonifacio.(Першоджер. на сайті www.pubmed.gov)

301. Інфекція навколо ендопротеза: що нам дає забарвлення за Грамом? Ghanem E., Ketonis C., Restrego C., et al. Periprosthetic infection: where do we stand with regard to gram stain? //Acta Orthop.-2009.-Vol.80, N1.-P.37-40.-Англ.Забарвлення за Грамом є одним з традиційних методів діагностування інфекції навколо ендопротеза. Досі не з’ясовано, чи залежать результати цього тесту від того, який суглоб було вражено та яку кількість осередків досліджували Автори роботи дослідили діагностичну значущість цього тесту на великій когорті пацієнтів з одного медичного закладу. Позитивними результати аналізу вважались у разі наявності бактеріальних кл. або при підвищенні кількості нейтрофілів − >5 на одне поле зору у мазку. В ході дослідження були оцінені чутливість, специфічність та прогностична цінність кожної з 2-х гілок тесту. Щоб наявність інфекції вважалась підтвердженою, обидва результати мали бути позитивними і відп. вони мали бути негативними, щоб виключити наявність інфекції. Аналіз на присутність мікроорганізмів та визначення кількості нейтрофілів відрізнялися високою специфічністю (98-100%) та прогностичністю позитивного результату (89-100%) у хв-х, яким проводили протезування кульшового (І гр.) та колінного (ІІ гр.) суглобів. Чутливість (30-50%) та негативна прогностична цінність (70-79%) обох показників у І та ІІ гр. були низькими. При поєднанні 2-х показників специфічність та прогностичність позитивного

результату були абсолютними (100%), а його чутливість та прогностичність від’ємного результату у І та ІІ гр. підвищились (43-64% та 82% відп.). Таким чином, дослідження показало, що при комбінуванні двох діагностичних гілок можна підвищити прогностичність від’ємного результату тесту на основі забарвлення за Грамом., але його можливості щодо виключення наявності інфекції залишаються низькими.. Враховуючи досягнення сучасної молекулярної біології, необхідно розробляти новітні методи діагностики, які б могли замінити традиційні та малоінформативні методи. США, Thomas Jefferson Univ., Hosp., Rothman Inst., Philadelphia.(Першоджер. на сайті www.pubmed.gov)

302. Фактори, що сприяють колонізації ротової порожнини Candida у ВІЛ- інфікованих дітей та їх здорових сибсів Бразилії: доба високоактивної антиретровірусної терапії. Cerqueira, Daniella Ferraz; Portela et al. Oral Candida colonization and its relation with predisposing factors in HIV-infected children and their uninfected siblings in Brazil: the era of highly active antiretroviral therapy //J.Oral Pathology & Medicine.-2010.-Vol.39, N2.-Р.188-194.-Англ.Мета роботи – дослідити вплив таких факторів ризику, як пригнічення імунітету, захворювання ротової порожнини та обличчя та антиретровірусної терапії (АРВТ) на ступінь колонізації ротової порожнини Candida spp. у ВІЛ-інфікованих діт. та їх здорових сибсів. У 65 ВІЛ-позитивних діт. (І гр.) та 40 їх здорових сибсів з карієсом та патологією ротової порожнини та обличчя (ІІ гр.) провели

183

культуральний аналіз зразків слини. Культури ідентифікували за допомогою р-ції засвоєння та ферментації цукру. Отримані дані аналізували із застосуванням тестів Мен Уітнея та Спермена та логістичної регресії. Позитивний результат спостерігався у 80% (52/65) діт. І гр. та у 57,5% (23/40) ІІ гр. (р=0,013). Відсутність АРВТ та/або високоактивної АРВТ підвищувала вірогідність росту колоній Candida (р<0,05). Імунний статус (CD4% в середньому) та наявність рецидивного кандидозу ротової порожнини в анамнезі не впливали на частоту виділення Candida. Змішані культури Candida spp. були виявлені у 40% ВІЛ-позитивних пацієнтів та у 52% ВІЛ-негативних. В обох гр. пацієнтів переважно висівали Candida albicans, але у ВІЛ-позитивних діт. даний вид виявляли значно частіше (р=0,05). Ін. види Candida виявляли у пацієнтів як І, так і ІІ гр. У хв-х І гр. рідше спостерігались ураження обличчя та ротової порожнини (10,7%). Було встановлено, що існує прямий зв’язок між наявністю каріозних зубів та ростом колоній Candida (р<0,05), а також позитивна кореляція між числом каріозних зубів та кількістю колонієутворюючих одиниць (КУО) Candida в І та ІІ гр. Імунний статус (CD4% в середньому) не впливав на виділення Candida. При відсутності АРВТ та високоактивної АРВТ імовірність колонізації Candida spp. зростала (р<0,05). Зроблено висновок, що у ВІЛ-інфікованих діт. ризик розвитку кандидозу є вищим, ніж в їх неінфікованих сибсів. Відсутність високоактивної АРВТ та наявність карієсу підвищує ризик колонізації Candida у цих діт. Бразилія, Univ., Federal do Rio de Janeiro Departamento de Odontopediatria e Ortodontia,

Faculdade de Odontologia, Rio de Janeiro.(Першоджер. на сайті http:/ www.ingentaconnect.com)

303. Вітряна віспа у дорослих: клінічні прояви та ускладнення. Abro A.H., Ustadi A.M., Das K., et al. Chickenpox: presentation and complications in adults //J.Pak.Med.Assoc.-2009.-Vol.59, N12.-P.828-831.-Англ.Мета роботи – дослідити клінічні прояви, результати лабораторних обстежень та частоту ускладнень у дорослих пацієнтів стаціонару, які захворіли на вітряну віспу. Дослідження проводилося в інфекційному відділенні Rashid Hospital у Дубаї з березня 2005 р. по лютий 2008 р. Аналізували клінічні та демографічні дані (вік, стать, національність), динаміку біохімічних показників та результати променевих досліджень кожного з пацієнтів. До обов’язкових обстежень відносились: розгорнутий аналіз крові та сечі, визначення рівня електролітів та цукру крові.. Ін. тести робили за наявності показань. Терапію проводили згідно з стандартними протоколами лікування вітряної віспи та її ускладнень. У дослідження було включено 102 дорослі пацієнти. До основних симптомів захворювання відносили: шкірні висипи що сверблять, високу температуру, кашель, виділення мокротиння, задишку, біль в горлі, нудоту, болі в животі, запаморочення та головний біль. Найчастіше спостерігались такі ускладнення: підвищення рівня аланін амінотрансферази (АЛТ) у 51,9% хв-х (у 4,9% рівень АЛТ перевищував норму в 10 разів); тромбоцитопенія (42,1%), вірусна пневмонія (28,4%), інфекційні ураження шкіри (25,4%), сепсис (10,7%), енцефаліт та/або

184

менінгіт (8,8%), гострий респіраторний дистрес-синдром (6,8%), гостра ниркова (2,9%) або гостра печінкова (1,9%) недостатність. Специфічна вірусна пневмонія (збудник − вірус вітряної віспи) частіше розвивалась у чол. старшої вікової гр. (р<0,005), серед курців (р<0,002) та хв-х з респіраторними порушеннями в анамнезі (р<0,0001). П’ятеро пацієнтів померло (4,9%). У гр. хв-х на специфічну вірусну пневмонію рівень смертності становив 17,2%, серед пацієнтів, яким проводилась штучна вентиляція

легенів – 45,5%. Таким чином, за даними дослідження вітряна віспа у дорослих супроводжується тяжкими системними порушеннями, що обумовлює значну частоту виникнення ускладнень та пов’язаний з цим високий рівень смертності. До гр. ризику входять пацієнти старшої вікової гр. та курці з вірусною пневмонією, які потребують штучної вентиляції легенів. Об’єднані Арабські Емірати, Unit, Rashid Hosp., Dubai Infectious Dis.Unit.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

185

616-053.2РОЗДІЛ ІХ. ПЕДІАТРІЯ

304. Когнітивна функція у дітей трирічного віку після експозиції плода до антиепілептичних препаратів. Mador K.J., Baker G.A., Browning N., et al. Cognitive function at 3 years of age after fetal exposure to antiepileptic drugs //N.Engl.J.Med.-2009.-Vol.360, №16.-P.1597-1605.-Англ.Експозиція (Е) плода тварин до антиепілептичних (АЕ) препаратів у дозах, нижчих, ніж ті, що спричиняють вроджені вади, може призводити до когнітивних та поведінкових аномалій, але когнітивні ефекти Е плода людини до АЕ препаратів не вивчені. У період 1999-2004 рр. автори досліджували вагітних жін. з епілепсією, які отримували один з таких АЕ агентів: карбамазепін (І), ламотригін (ІІ), фенітоїн (ІІІ) або валпроат (ІV) у проспективному обсерваційному багатоцентровому дослідженні у США та Об’єднаному Королівстві. Головною метою аналізу було порівняти наслідки для розвитку нервової системи різних АЕ ліків, які впливали на розвиток плода у матці, у діт. у віці 6 р.; стаття сфокусована на плановому проміжному аналізі когнітивної функції у 309 діт. у віці 3 р. У цьому віці діт. з Е до IV у матці, мали значуще нижчі оцінки ІQ, ніж ті, які підлягали Е до ін. АЕ ліків. Після корекції на ІQ та вік матері, дозу АЕ ліків, термін вагітності при народженні та застосування матір’ю перед зачаттям фолату середній ІQ був 101 у діт. з Е до ІІ, 99 у діт. з Е до ІІІ, 98 − з Е до І та 92 − з Е до ІV. В середньому діт. з Е до ІV мали оцінку ІQ на 9 пунктів нижчу, ніж діт. з Е до ІІ (95%ДІ:3,1-14,6; р=0,009), на 7 пунктів нижчу, ніж оцінка у тих, хто

був під впливом ІІІ (95%ДІ:0,2-14,0; р=0,04) та на 6 пунктів нижчу, ніж оцінка у діт. з Е до І (95%ДІ:0,6-12,0; р=0,04). Зв’язок між застосуванням ІV та ІQ був залежним від дози. ІQ діт. були значуще пов’язані з материнськими ІQ у діт. з Е до І, ІІ та ІІІ, але не у тих діт., які мали Е до ІV. Зроблено висновок, що Е плода до ІV, у порівнянні з ін. часто застосованими АЕ ліками, пов’язана із збільшеним ризиком порушення когнітивної функції у віці 3 р. Це підтверджує рекомендацію не призначати ІV жін. з перспективою народження діт. США, Emory Univ., Atlanta. Бібл. 35.(Першоджер. у фонді ННМБ МОЗ України)

305. Тягар респіраторної синцитіальної вірусної інфекції у дітей раннього віку. Hall C.B., Weinberg G.A., Iwane M.K., et al. The burden of respiratory syncytial virus infection in young children //N.Engl.J.Med.-2009.-Vol.360, №6.-P.588-598.-Англ.Провідна роль респіраторного синцитіального вірусу (RSV) як причини госпіталізації немовлят добре відома, але загальний тягар RSV-інфекції серед діт. раннього віку залишається погано визначеним. Проведено проспективне популяційне обстеження гострих респіраторних інфекцій серед діт. віком <5 р. в 3 округах США. Включені госпіталізовані діт. у період 2000-2004 рр. та амбулаторні пацієнти відділень невідкладної допомоги (ВНД) та педіатричних офісів за період 2002-2004 рр. RSV виявляли шляхом отримання культури та зворотно-транскриптазної полімеразної ланцюгової р-ції. Клінічну інформацію отримували від батьків та

186

з медичних карток. Розраховували на рівні популяції частоту госпіталізації у зв’язку з RSV-інфекцією та частоту пов’язаних з нею амбулаторних візитів. Серед 5067 діт., включених у дослідження, 919 (18%) мали RSV-інфекцію. Загалом, RSV була пов’язана з 20% випадків госпіталізації, з 18% візитів у ВНД та 15% офісних візитів з приводу гострих респіраторних інфекцій за період листопад-квітень. Середня щорічна частота госпіталізації була 17/1 тис. діт. віком ≤6 міс. та 3/1 тис. діт. віком <5 р. Більшість діт. не мали супутніх захворювань. Лише недоношеність та ранній вік були незалежними факторами ризику для госпіталізації. Частота пов’язаних з RSV офісних візитів у діт. <5 р. була втричі більшою, ніж у ВНД. Амбу-латорні пацієнти у більшості мали помірно тяжкі захворювання. Зроблено висновок, що RSV-інфекція має суттєву поширеність у США − як у стаціонарних, так і в амбулаторних установах. Більшість діт. з RSV були попередньо здорові; тому спрямування стратегії контролю лише на діт. з високим ризиком буде мати обмежений ефект на загальний тягар цієї хвороби. США, Univ. Rochester Sch. Medic. A. Dentнstry, Rochester. Бібл. 37.(Першоджер. у фонді ННМБ МОЗ України)

306. Адреналін та дексаметазон для лікування дітей з бронхіолітом. Plint A.C., Johnson D.W., Patel H., et al. Epinephrine and dexamethasone in child-ren with bronchiolitis //N.Engl.J.Med.-2009.-Vol.360, №20.-P.2079-2089.-Англ.Численні дослідження показали позитивні результати окремого застосування розпиленого («небулайзерного») адреналіну (І) або

кортикостероїдів для лікування немовлят з бронхіолітом (Б), але ефективність комбінації цих препаратів добре не вивчена. Проведено багатоцентрове подвійно-сліпе, плацебо-контрольоване дослідження 800 діт. з Б віком від 6 тиж. до 12 міс., які були ліковані у педіатричних відділеннях невідкладної допомоги (ВНД). Діт. були поділені на 4 досліджувані гр.: 1 гр. отримувала комбіноване лікування розпиленим І (3 мл І у розчині 1:1000) та 6 оральних доз дексаметазону (ІІ) 1,0 мг/кг ваги тіла у ВНД та 0,6 мг/кг у додаткові 5 д.) (гр. І+ІІ); 2 гр. отримувала розпилений І та оральне плацебо (гр. І); 3 гр. отримувала розпилене плацебо та оральний ІІ (гр. ІІ) та 4 гр. − розпилене та оральне плацебо (гр. плацебо). Головним показником результату була госпіта-лізація впродовж 7 д. після початкового візиту до ВНД. Базові клінічні характеристики діт. усіх 4-х гр. були подібними. До 7-го д. було госпіталізовано: у 1 гр. 34 (17,1%) діт., у 2 гр. − 47 (23,7%) діт., у 3 гр. − 51 (25,6%) діт. та у 4 гр. − 53 (26,4%). При некоригованому аналізі лише у 1 гр. була значуще менша імовірність госпіталізації до 7-го д., ніж у 4 гр. (ВР 0,65; 95%ДІ: 0,45-0,95; р=0,02). Однак, після корекції цей результат автори визнали статистично незначущим (р=0,05). Не було серйозних побічних ефектів. Зроблено висновок, що у діт. з Б, лікованих у ВНД, комбінована терапія І та ІІ може значуще знизити госпіталізацію. Канада, Child Hosp. Eastern Ontario, Ottawa. Бібл. 37.(Першоджер. у фонді ННМБ МОЗ України)

307. Виживання екстремально недоношених немовлят впродовж 1 року після активного

187

перинатального лікування у Швеції. Blennow M., Ewald U., Fritz T., et al. One-year survival of extremely preterm infants after active perinatal care in Sweden //JAMA.-2009.-Vol.301, №21.-P.2225-2233.-Англ.Метою роботи було визначити виживання до 1-р. віку усіх немовлят (Н), народжених у Швеції при термінах вагітності (В) <27 тиж. у період 2004-2007 рр. Проведено популяційне проспективне обсерваційне дослідження екстремально недоношених Н (707 живонароджених та 304 мертвонароджених) у 887 матерів при 904 пологах (з них 102 багатоплідних народжень) в усіх акушерських та неонатальних відділеннях Швеції з 1 квітня 2004 р. до 31 березня 2007 р. Головними показниками були виживання Н впродовж 365 д. та виживання без значних неонатальних захворювань (інтравентрикулярні крововиливи >2 ступеня, ретинопатія недоношених >2 стадії, перивентрикулярна лейкомаляція, некротизуючий ентероколіт, тяжка бронхолегенева дисплазія). Також оцінювали зв’язок між перинатальними втручаннями та виживанням. Частота екстремальної недоношеності становила 3,3/1 тис. Н. Загальна перинатальна смертність була 45% (від 93% при 22 тиж. В до 24% при 26 тиж. В), з 30% мертвонароджень, включаючи 6,5% смертей під час пологів. 91% Н, народжених живими, були направлені до відділень інтенсивної неонатальної терапії, з них 70% вижили до 1-р. віку (95%ДІ:67-73%). Оцінка виживання методом Kaplan-Meier для 22, 23, 24, 25 та 26 тиж. В була відп. 9,8% (95%ДІ:4-23%), 53% (95%ДІ:44-63%), 67% (95%ДІ:59-75%), 82% (95%ДІ:76-87%) та 85% (95%ДІ:81-90%). Більш низький ризик смерті Н був

пов’язаний із застосуванням токолітичних засобів (кориговане на термін В СІ 0,43; 95%ДІ:0,36-0,52), антенатальними кортикостероїдами (СІ 0,44; 95%ДІ:0,24-0,81), лікуванням сурфактантами впродовж 2 год. після народження (СІ 0,47; 95%ДІ:0,32-0,71) та з народженням у лікарнях ІІІ рівня (СІ 0,49; 95%ДІ:0,32-0,75). Серед тих, що вижили до 1 р. 45% Н не мали значної неонатальної захворюваності. Швеція, Karolinska Univ. Hosp., Huddinge.(Першоджер. на сайті http:/ www.jama.ama-assn.org)

308. Перинатальні результати, пов’язані з передчасним народженням при 33-36-тижневій вагітності: популяційне когортне дослідження. Khashu M., Narayanan M., Bhargava S., Osiovich H. Perinatal outcomes associated with preterm birth at 33 to 36 weeks’ gestation: a population-based cohort study //Pediatrics.-2009.-Vol.123, №1.-P.109-113.-Англ.Метою роботи було порівняти смертність (С) та захворюваність (З) «пізно-передчасних» («late-preterm») немовлят (Н) з С та З народжених у строк. Досягнення у лікуванні екстремально недоношених діт. призвели до зміщення фокуса уваги від більш зрілих недоношених, яких доглядають як «близьких до доношених» і лікують як «близьких до норми». Деякі сучасні дослідження свідчать про підвищений ризик С та З у цій гр. у порівнянні з Н, народженими у строк; однак, мало популяційних статистичних даних стосовно С та З для цієї когорти, які відображають сучасну практику. Застосовуючи дані Реєстру перинатальної бази даних Британської Колумбії (Канада), автори аналізували усі одноплідні народження при

188

строках від 33 до 40 тиж. за період з квітня 1999 р. по березень 2002 р. Ця когорта була розділена на 2 гр.: 1 гр. (6381 діт.) − пізно-передчасні (33-36 тиж.), 2 гр. (88867 діт.) − народжені у строк (37-40 тиж.). Автори порівняли дані С та З та пов’язані з ними материнські фактори у цих двох гр. Частота мертвонароджень та перинатальної і неонатальної С була значуще вище у 1 гр.; Н цієї гр. потребували реанімації при народженні частіше, ніж у 2 гр. У 1 гр. Н мали значуще вищу частоту респіраторної патології та інфекції, а також значуще довшу тривалість перебування у лікарні. Материнські фактори, які були найбільш частими у 1 гр., включали хоріоамніоніт, гіпертензію, діабет, тромбофілію, передчасний розрив мембран, а також вагітність у підлітковому віці та першу вагітність. Результати цього дослідження підтверджують сучасні дані стосовно неонатальної С та З цієї категорії Н і свідчать, на думку авторів, про необхідність більш уважного догляду за ними на місцевому, національному та глобальному рівнях. Щоб досягти оптимізації у догляді за цими Н, можуть знадобитися реорганізація медичних установ та збільшення призначених ресурсів. Велика Британія, Poole Hosp. NHS Foundation Trust, Dorset.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

309. Потенційний вплив прискорення введення первинної дози пневмококової кон’югованої вакцини немовлятам. Stancil J.М., Peters T.R., Givner L.B., Poehling K.A. Potential impact of accelerating the primary dose of pneumococcal conjugate vaccine in infants

//Arch.Pediatr.Adolecs.Med.-2009.-Vol.163, №5.-P.422-425.-Англ.Метою роботи було визначити потенційний ефект прискорення введення першої дози пневмококової (П) кон’югованої (К) вакцини (В) від 2-міс. до 6-тиж. віку. Авторами розроблена предиктивна модель із застосуванням даних ретроспективного когортного дослідження, яке охоплювало 759739 живих народжень за період з 1 липня 1997 р. до 30 червня 2000 р. у 8 штатах. Визначали зниження частоти інвазивної (І) П хвороби (ІПХ) у немовлят віком 61-90 д. Було визначено прямий ефект від прискореного введення першої дози ПКВ у 6-тиж. віці замість 2-міс. віку, який, за розрахунками авторів, може знижувати тягар ІПХ у діт. цієї вікової категорії на 39,9, 56,0 та 72,1% при відп. ефективності В 50, 70 та 90%. Це означає запобігання відп. 73, 103 та 133 випадкам ІПХ/р. серед приблизно 4112052 живих народжень у США. Прискорене введення ПКВ може бути важливим, коли нова КВ стає доступною, особливо у популяціях з високою поширеністю ІПХ з серотипом, який включений у нову В. США, Wake Forest Univ. Sch. Medic., Winston-Salem.(Першоджер. на сайті http:/ www.archpedi.ama-assn.org)

310. Сульфат магнію при тяжкій перинатальній асфіксії: рандомізоване плацебо-контрольоване дослідження. Bhat M.A., Charoo B.A., Bhat J.I., et al. Magnesium sulphate in severe perinatal asphyxia: a randomized, placebo-controlled trial //Pediatrics.-2009.-Vol.123, №5.-P.e.764-e.769.-Англ.Метою роботи було дослідити, чи може інфузія сульфату магнію (І) покращити неврологічні наслідки при

189

виписці доношених новонароджених (НН) з тяжкою перинатальною асфіксією (ПА). 40 доношених НН (при строках вагітності ≥37 тиж.) з тяжкою ПА були досліджені у проспективному плацебо-контрольованому дослідженні. 1, лікувальна, гр. отримувала 3 інфузії І через 24 год. у дозі 250 мг/кг (1 мл/кг/дозу); 2, контр., гр., отримувала 3 дози інфузії фізіологічного розчину (1 мл/кг/дозу) через 24 год.; обидві гр. також отримували підтримуюче лікування відп. до протоколу при ПА. У 1 гр. на початку дослідження помірна енцефалопатія (Е) була у 35% НН (у 7 з 20), тяжка Е − у 65% (13 з 20); у 2 гр. 40% НН (8 з 20) мали помірну Е та 60% (12 з 20) − тяжку Е. Середня конц-ія магнію у сироватці у 1 гр. залишалася ≥1,2 ммоль/л впродовж 72 год. після першої інфузії. При виписці 22% НН (4 з 18) у 1 гр. мали неврологічні порушення, у порівнянні з 56% у 2 гр. (10 з 18). Крім того, КТ голови, зроблена на 14-й д., показала аномальні результати у меншій кількості НН у 1 гр., ніж у 2 гр. (16 vs 44%). НН з 1 гр. частіше, ніж у 2 гр., отримували при виписці оральне годування (77 vs 37%). В цілому добрі короткочасні наслідки при виписці спостерігалися у 77% діт. 1 гр. та у 37% 2 гр. Зроблено висновок, що постнатальне лікування І покращує неврологічні результати при виписці доношених НН з тяжкою ПА. Індія, SKISrinagar, Kashmir.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

311. Визначення оптимальних режимів постнатального застосування дексаметазону у недоношених немовлят з ризиком бронхолегеневої дисплазії: систематичний огляд плацебо-контрольованих досліджень. Onland

W., Offringa M., DeJaegere A.P., vanKaam A.H. Finding the optimal postnatal dexamethasone regimen for preterm infants at risk of bronchopulmo-nary dysplasia: a systematic review of placebo-controlled trials //Pediatrics.-2009.-Vol.123, №1.-P.367-377.-Англ.Постнатальна терапія дексаметазоном (І) знижує частоту бронхолегеневої дисплазії (БЛД) у недоношених немовлят (НН), але може бути пов’язана із збільшеним ризиком негативних наслідків для розвитку нервової системи. Метою авторів цієї роботи було визначити, чи змінюється ефект І на смертність, частоту БЛД та наслідки для розвитку нервової системи у НН в залежності від застосованих кумулятивних доз. Були ідентифіковані шляхом пошуку в електронних базах даних рандомізовані контрольовані дослідження, в яких порівнювалися результати дії І та плацебо у НН з вентиляцією; 2 дослідника незалежно оцінювали якість робіт, характеристики хв-х та результати. Додатково отримували дані від 12 авторів оригінальних досліджень. Проаналізовано 16 досліджень, які включали 1136 пацієнтів, за допомогою метааналізу та метарегресії. Окремо аналізували дослідження з помірно раннім (від 7 до 14 д.) або затриманим (більше 3 тиж.) початком постнатального лікування. Було знайдено, що більш високі дози І знижували ВР комбінованого показника, що складався із смертності та БЛД, з найбільшим ефектом у дослідженнях з кумулятивною дозою більше 4 мг/кг. У дослідженнях із затриманим лікуванням не було знайдено ефекту дози на ризик наслідків для розвитку нервової системи, але у дослідженнях з помірно раннім лікуванням ризик смертності або церебрального

190

паралічу знижувався на 6,2%, а ризик індексу ментального розвитку менше -2 СВ знижувався на 6,6% на кожну величину інкременту кумулятивної дози І мг/кг. Зроблено висновок, що вищі кумулятивні дози І, введені після 1-го тиж. життя, знижують ризик БПД без збільшення ризику для розвитку нервової системи у НН з вентиляцією. Потрібні великі рандомізовані дослідження, щоб підтвердити або спростувати ці висновки. Нідерланди, Emma Children Hosp., Acad. Medic. Cent., Amsterdam.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

312. Інгаляційні кортикостероїди та контроль астми у дітей: оцінка пошкоджень та ризику. Rachelefsky G. Inhaled corticosteroids and asthma control in children: assessing impairment and risk //Pediatrics.-2009.-Vol.123, №1.-P.353-366.-Англ.Метою роботи було зробити систематичний огляд літератури щодо застосування кортикостероїдів (КС) для контролю астми (А) у діт. Використано бази даних MEDLINE та EMBASE за період з січня 1996 р. по жовтень 2007 р. Відібрано 18 плацебо-контрольованих клінічних досліджень, які відповідали критерію для оцінки монотерапії інгаляційними (І) КС і охоплювали більше 8 тис. діт. з А віком від 0 до 17 р. Серед цих робіт було 13 подвійно-сліпих досліджень, які порівнювали ефект ІКС з плацебо, та 5 контрольованих досліджень, які порівнювали ІКС з не стероїдними протизапальними препаратами (НПЗП). Результати огляду були підсумовані таким чином: 1) у порівнянні з плацебо лікування ІКС було пов’язано із зменшенням як сфери порушень, так і сфери ризику; 2) покращання, яке спостерігалося під впливом ІКС, було звичайно більшим,

ніж те, яке спостерігалося при лікуванні НПЗП; 3) ІКС добре переносилися; 4) незначне зниження швидкості росту було доказано, якщо порівнювали ІКС із плацебо та/або НПЗП у тривалих (більше 1 р.) дослідженнях, але це зниження з часом зменшувалося. Зроблено висновок, що лікування ІКС покращує контроль А у діт. Відмінності у протоколах досліджень утруднюють детальне порівняння результатів. На думку автора, бажані додаткові дослідження із застосуванням відп. індикаторів (напр., потреба у рятівних ліках; співвідношення А/вільні від епізодів Д.). У діт., у яких можлива спірометрія, бажано визначення форсованого експіраторного об’єму/с; врахування загострень, які потребують оральних КС або невідкладної допомоги. Потрібно збільшити кількість досліджень А у підлітків, оскільки більшість повідомлених даних стосуються діт. віком до 12 р., і дані підлітків часто бувають втрачені (або згруповані з даними дорослих − напр., якщо досліджені хв-рі віком ≥12 р.) або не включені (напр., проведено дослідження діт. шкільного віку ≤12 р.). Слід приділяти увагу стандартизації показників, яка дозволить провадити порівняння результатів різних досліджень. США, Executive Care Cent. Asthma, Allergy, a. Respirat. Dis., Geffen Sch. Medic. UCLA, Los Angeles.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

313. Оральний преднізолон у дітей дошкільного віку при гострому стридорі, спричиненому вірусами. Panickar J., Lakhanpaul M., Lambert P.C., et al. Oral prednisolone for preschool children with acute virus-

191

induced wheezing //N.Engl.J.Med.-2009.-Vol.360, №4.-P.329-338.-Англ.Напади стридору (С), спричинені вірусними інфекціями верхніх дихальних шляхів, є частими у діт. дошкільного віку від 10 міс. до 6 р. Для лікування таких діт., які поступають до лікарні, широко застосовують короткий курс орального преднізолону (І), але існують суперечливі дані стосовно його ефективності у цій віковій гр. Проведено рандомізоване подвійно-сліпе плацебо-контрольоване дослідження, яке порівнювало 5-д. курс орального І (10 мг 1 раз/д. для діт. віком від 10 до 24 міс. та 20 мг 1 раз/д. для більш старших) з плацебо у 700 діт. віком від 10 міс. до 60 міс. Діт. лікувалися у 3 лікарнях в Англії з приводу нападів С, пов’язаного з вірусною інфекцією; 687 діт. були включені в аналіз ефекту в залежності від призначеного лікування (343 у гр. з І та 344 у гр. плацебо). Головним показником була тривалість госпіталізації; додатково оцінювали симптоми впродовж 7 д. та використання альбутеролу. Не було знайдено значущої різниці між гр. з плацебо та з І у тривалості госпіталізації (13,9 vs 11,0 год.; співвідношення геометричних середніх 0,90; 95%ДІ:0,77-1,05) або в інтервалі між початком госпіталізації та підписом лікаря про виписку. Також не було значущої різниці між гр. у додаткових показниках та у кількості негативних побічних явищ. Зроблено висновок, що при лікуванні діт. дошкільного віку, які поступили у лікарню з легким до помірного С, пов’язаним з вірусною інфекцією, застосування орального І не давало кращого ефекту, ніж плацебо. Велика Британія, Cent. Paediatrics, Inst. Cell a. Molecular Sci., London. Бібл. 26.

(Першоджер. у фонді ННМБ МОЗ України)

314. Лептин та адипонектин у крові пуповини як предиктори ожиріння у дітей у 3-річному віці: проспективне когортне дослідження. Mantzoros C.S., Rifas-Shiman S.L., Williams C.J., et al. Cord blood leptin and adiponectin as predictors of adiposity in children at 3 years of age: a prospective cohort study //Pediatrics.-2009.-Vol.123, №2.-P.682-689.-Англ.Лептин (Л) та адипонектин (А) є гормонами, які секретуються адипоцитами і регулюють енергетичний гомеостаз і метаболізм. Оскільки роль цих гормонів у неонатальному періоді та у ранньому дитинстві погано вивчена, автори статті поставили за мету визначити у проспективному когортному дослідженні, у якій мірі конц-ії Л та А у крові пуповини прогнозують розвиток ожиріння (О) та ріст у віці 3 р. Досліджено 588 діт.; визначали зв’язок рівнів Л та А у крові пуповини зі зміною ваги впродовж перших 6 міс. життя, конц-іями циркулюючих Л та А у 3-р. віці та показниками, пов’язаними з О, у 3-р. віці: z-значенням ІМТ, z-значенням співвідношення зріст/вік, сумарною товщиною шкірних складок трицепса та підлопатковою (що відображує загальне О) та співвідношенням підлопаткової/трицепса шкірних складок (що відображує центральне О). Рівні Л та А у крові пуповини були прямо пов’язані з тривалістю вагітності та z-значеннями співвід-ношення вага при народженні/строк вагітності. Рівень Л у крові пуповини був негативно пов’язаний зі зміною z-значень вага/зріст, вага/вік та зріст/вік у період від народження до 6 міс. Подібно до цього, рівень А у крові

192

пуповини був негативно пов’язаний зі зміною z-значень вага/зріст та вага/вік. Після корекції на деякі материнські та дит. фактори, пов’язані з О, було знайдено, що кожний інкремент Л на 10 нг/мл у крові пуповини був пов’язаний зі зниженням z-значення ІМТ та більш високими рівнями Л у 3-р. віці, але не з товщиною шкірних сладок. Кожний інкремент А на 10 мкг/мл у крові пуповини був позитивно пов’язаний з більш високим співвідношенням товщини шкірних складок підлопатко-вої/трицепса. Зроблено висновок, що нижчий рівень Л у крові пуповини пов’язаний з меншим розміром при народженні, але більш вираженим зростанням ваги у перші 6 міс. життя та вищим ІМТ у 3-р. віці. Рівень А у крові пуповини також прямо пов’яза-ний з вагою при народженні для строку вагітності, зворотно пов’язані із збільшенням ваги у перші 6 міс. життя і є предиктором збільшення центрального О. США, Harvard Medic. Sch., Boston.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

315. Вага у перші 6 місяців життя та ожиріння у віці 3 років. Taveras E.M., Rifas-Shiman S.L., Belfort M.B., et al. Weight status in the first 6 months of life and obesity at 3 years of age //Pediatrics.-2009.-Vol.123, №4.-P.1177-1183.-Англ.Метою роботи було дослідити зв’язок між співвідношенням вага/зріст при народженні та у 6-міс. віці з ожирінням (О) у віці 3 р. Проведено проспективне когортне дослідження 559 вагітних жін. та їхніх діт. Вимірювали довжину тіла та вагу при народженні, у 6 міс. та у 3 р. Оцінювали z-значення співвідношення вага/зріст при народженні, коригованого на строк

вагітності, та z-значення у 6 міс., кориговане на z-значення вага/зріст при народженні. Застосовано багатомірний регресійний аналіз, щоб визначити незалежні ефекти z-значення вага/зріст при народженні та, окремо, z-значення вага/зріст у 6 міс., на z-значення ІМТ, сумарну товщину шкірних складок (підлопаткової та трицепса) та О, яке характеризується як ІМТ для даного віку та статі ≥95-го персентиля у віці 3 р. Середня вага при народженні, у 6 міс. та у 3 р. становила відп. 3,55, 8,15 та 15,67 кг. Відп. зріст був 49,9, 66,9 та 97,4 см. У віці 3 р. 48 діт. (9%) були з О. Після корекції на заважаючі фактори та на z-значення вага/зріст при народженні кожний інкремент у z-значенні вага/зріст у віці 6 міс. був пов’язаний з більш високими z-значеннями ІМТ, більш високою сумарною товщиною шкірних складок та збільшеним СІ О у віці 3 р. Прогнозована поширеність О серед діт. у найвищих квартилях як ваги при народженні, так і z-значень вага/зріст у 6 міс., становила 40% (у порівнянні з 1% серед діт. у найнижчих квартилях цих показників). Зроблено висновок, що більш швидке збільшення ваги для даного зросту у перші 6 міс. життя було пов’язано з різким збільшенням ризику О у 3-р. віці. Зміни у статусі ваги немовлят можуть впливати на ризик наступного О сильніше, ніж статус ваги при народженні. CША, Harvard Medic. Sch., Boston.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

316. Рання системна гіпотензія та вазопресорна підтримка немовлят з низькою вагою при народженні: вплив на розвиток нервової системи. Pellicer A., Bravo M.C., Madero R., et al. Early systemic hypotension and vasopressor support in

193

low birth weight infants: impact on neurodevelopment //Pediatrics.-2009.-Vol.123, №5.-P.1369-1376.-Англ.Тривалість та тяжкість системної гіпотензії (СГ) пов’язані зі зміненим розвитком нервової системи (НС). У немовлят з низькою вагою при народженні та ранньою СГ може бути порушена церебральна циркуляція. Питання лікування ранньої СГ є спірним, оскільки в деяких ретроспективних дослідженнях показано збільшення короткострокової та довгострокової захворюваності, а проспективної інформації щодо серцево-судинної підтримки таких немовлят та її впливу на захворюваність немає. Мета проспективного дослідження − оцінити вплив застосування вазопресорів/інотропів при ранніх СГ на розвиток НС. Новонароджені з низькою вагою при народженні та ранньою СГ, віком <24 год. (1 гр.) отримували допамін (І) у дозі 2,5-10,0 мкг/кг/хв. або адреналін (ІІ) у дозі 0,125-0,5 мкг/кг/хв. у прогресивно більших дозах до досягнення цільового рівня АТ (підгр. успішно лікованих). Пацієнти з стабільною гемодинамікою, які не отримували серцево-судинної підтримки, становили 2, контр., гр. Провадили серійні краніальні (К) УЗД до 40 тиж., неврологічна оцінка (кожні 3 міс.) та тести на розвиток НС у віці від 2 до 3 р. У 1 гр. було 60 діт., у підгр. успішно лікованих − 38, у контр. гр. − 70. Діт. 1 гр. мали нижчу вагу при народженні, менший термін вагітності та нижчу 5-хв. Apgar-оцінку, вищу частоту передчасного розриву мембран, необхідності у кардіореспіраторній реанімації при народженні та захворювань після народження у порівнянні з контр. гр. Діт. 1 гр. також мали при народженні значуще вищі рівні тропоніну-1 у

сироватці. Початкові дані К УЗД не відрізнялися у 1 та 2 гр., але фінальні К УЗД виявили вищу частоту тяжких перивентрикулярних крововиливів у 1 гр. Багатомірний аналіз не виявив будь-якого зв’язку між фінальними К УЗД та застосуванням вазопресорів/інотропів. 16 немовлят померли (частота виживання становила 90%). Не було знайдено різниці між гр. у частоті аномального неврологічного статусу, затримки розвитку та комбінованого показника несприятливих наслідків (смерть або церебральний параліч, або тяжка затримка розвитку НС). На думку авторів, обережне застосування серцево-судинної підтримки для лікування ранньої СГ у немовлят з низькою вагою при народженні здається безпечним. Питання, чи покращить результати підвищення системного АТ до нормальних меж, потребує спеціальних досліджень. Іспанія, La Paz Univ. Hosp., Madrid.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

317. Раннє збільшення ваги є предиктором ретинопатії у недоношених немовлят: новий, простий, ефективний підхід до скринінгу. Hellstrцm A., Hеrd A.L., Engstrцm E., et al. Early weight gain predicts retinopathy in preterm infants: new, simple, efficient approach to screening //Pediatrics.-2009.-Vol.123, №4.-P.e.638-e.645.-Англ.Ризик загрожуючої зору ретинопатії (Р) недоношених (Н) прогнозується на основі строку вагітності та/або ваги при народженні. Усі немовлята нижче порогу підлягають серійним офтальмологічним обстеженням для ідентифікації тих, кому допоможе лікування (приблизно 10%). Автори статті припустили, що врахування постнатального збільшення ваги

194

допоможе більш специфічно та раніше ідентифікувати діт. з ризиком загрожуючої зору РН. Щотижневі дані ваги від народження до 36-го постменструального тиж. ретроспективно вносилися у контролюючу систему, яка подавала сигнал тривоги (СТ), якщо швидкість збільшення ваги знижувалася до певного рівня. У всіх діт., які підлягали скринінгу та/або лікуванню у зв’язку з РН у 2004-2007 рр. (загальна кількість 354 дит.), щотижня реєстрували вагу. Одна дит. була виключена, тому що мала нефізіологічне зростання ваги (гідроцефалія). Для 127 з 353 діт. (36%) не було дано СТ; для 40% при низькому ризику СТ був даний після 32-го постментруального тиж. У жодного з цих діт. не розвинулася РН, яка потребувала лікування. З решти 24% діт., які отримували СТ при високому або низькому ризику до 32-го постменструального тиж., у 41% розвинулася проліферативна РН, і 29% були ліковані у зв’язку з хворобою, яка загрожувала зору. Середній час від СТ до лікування був 9 тиж. Авторами зроблено такі висновки: алгоритм на основі ваги, інсуліноподібного фактора росту, неонатальної РН рано виявляв 100% немовлят, у яких розвинулася РН, яка потребувала лікування, і точно прогнозував більшість діт., яка не потребувала лікування. За допомогою цієї простої постнатальної оцінки дорогі стресові очні обстеження можуть бути помітно зменшені (приблизно 75% діт.). Крім того, рання ідентифікація діт. з ризиком дає змогу вчасно почати втручання, щоб запобігти тяжкій РН. Швеція, Sahigrenska Univ. Hosp., Univ. Gothenburg, Gothenburg.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

318. Застосування антибіотиків у дітей пов’язано з підвищеним ризиком астми. Marra F., Marra C.A., Richardson K., et al. Antibiotic use in children is associated with increased risk of asthma //Pediatrics.-2009.-Vol.123, №3.-P.1003-1010.-Англ.Експозиція (Е) до антибіотиків (АБ) у ранньому дитинстві, можливо, робить внесок у зростаючу поширеність астми (А) в індустріалізованих країнах. Ця гіпотеза перевірялася у численних опублікованих дослідженнях, але результати були спірні. Метою роботи було дослідити зв’язок між Е до АБ у віці <1 р. та розвитком А у дитинстві. Застосовуючи адміністративні дані, оцінювали когорти діт., народжених за період 1997-2003 (усього 251817 діт.). Е до АБ визначалася для першого р. життя. Частоту А після перших 24 міс. життя визначали як у тих, у кого була Е до АБ, так і тих, у кого не було Е у перші 12 міс. життя. Було застосовано пропорційні моделі ризику Кокса для корекції на потенційні заважаючі фактори та визначення ВР, пов’язаного з Е до АБ, для розвитку А. Після корекції на стать, соціоекономічний статус при народженні, міську або сільську адресу при народженні, вагу при народженні, термін вагітності, метод пологів, частоту візитів лікарів, візитів до лікарні (включаючи хірурга, алерголога, пульмонолога або імунолога), вроджені аномалії, наявність середнього отиту, гострих або хронічних бронхітів та інфекцій верхніх і нижніх дихальних шляхів у перший р. життя, було знайдено, що Е до АБ у перший р. життя пов’язана з малим ризиком розвитку А у ранньому дитинстві. Якщо кількість курсів АБ зростала, це було пов’язано із збільшеним ризиком А, з найвищим

195

ризиком у діт., які отримали >4 курсів. Усі АБ були пов’язані із збільшеним ризиком, окрім сульфонамідів. Канада, Univ. British Columbia, Vancouver.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

319. Здоров’я дітей, народжених матерями, у яких була прееклампсія: популяційне когортне дослідження. Wu C.S., Nohr E.A., Bech B.H., et al. Health of children born to mothers who had preeclampsia: a population-based cohort study //Am.J.Obstet.Gynecol.-2009.-Vol.201, Issue 3.-P.269.e.1-e.10.-Англ.Метою роботи було оцінити, чи є кореляція між прееклампсією (ПЕ) матерів та довгостроковим постнатальним здоров’ям їхніх діт. Проведено популяційне когортне дослідження 1618481 діт., народжених від одноплідної вагітності у Данії за період 1978-2004 рр. Спостереження тривало до 27 р. Для визначення зв’язків між ПЕ матерів та довготривалими наслідками здоров’я їхніх нащадків застосовано Кокс-регресію. Було знайдено, що доношені діт. з експозицією до ПЕ мають підвищений ризик різних захворювань, таких як ендокринні, пов’язані з харчуванням та метаболічні (співвідношення захворюваності 1,6; 95%ДІ:1,5-1,7). Для захворювань крові та кровотворних органів співвідношення захворюваності становило 1,5; 95%ДІ:1,3-1,8). Діт., народжені передчасно від матерів з ПЕ, мали приблизно таку ж частоту та характер госпіталізацій, як і недоношені діт. без експозиції до ПЕ, але вони мали знижений ризик церебрального паралічу (співвідношення захворюваності 0,7; 95%ДІ:0,6-0,9). Зроблено висновок, що за даними

цього дослідження ПЕ матері була пов’язана із збільшеним ризиком у діт. бути госпіталізованими з приводу численних хвороб, особливо це стосується доношених діт. Данія, Sch. Publ. Hlth., Univ. Aarhus, Aarhus.(Першоджер. на сайті http:/ www.sciencedirect.com)(Першоджер. на сайті http://www.ajog.org)

320. Епідеміологія та фактори ризику раннього настання сепсису у немовлят з дуже низькою вагою при народженні. Klinger G., Levy I., Sirota L., et al. Epidemiology and risk factors for early onset sepsis among very-low-birthweight infants //Am.J.Obstet.Gynecol.-2009.-Vol.201, Issue 1.-P.38.e.1-e.6.-Англ.Метою авторів цієї роботи було визначити причини, патогенез та фактори ризику раннього настання сепсису (РНС) у немовлят з дуже низькою вагою при народженні. Проведено популяційне обсерваційне дослідження. Дані збиралися проспективно Ізраїльською неонатальною мережею у період 1995-2005 рр. Фактори ризику РНС ідентифікували за допомогою багатомірного аналізу. РНС було у 383 з 15839 немовлят (2,42%). 55% виділених патогенів становили грам-негативні бактерії. Були визначені такі, пов’язані з РНС, фактори: недостатній пренатальний догляд (СІ: 1,94; 95%ДІ:1,32-2,86), реанімація у пологовій палаті (СІ 2,49; 95%ДІ:1,91-3,24), розрив мембран (РМ) впродовж >24 год. без амніоніту (А) (СІ 2,10; 95%ДІ:1,53-2,88), А з РМ 2<4 год. (СІ 4,28; 95%ДІ:2,97-6,16) та А з РМ ≥24 год. (СІ 8,15; 95%ДІ:5,98-11,10). Антенатальні стероїди та термін вагітності не були пов’язані з РНС. Зроблено такі висновки: РНС був спричинений, головним чином,

196

грамнегативними бактеріями; пролонгований РМ та А мають додатковий ефект на РНС, збільшуючи ризик більш, ніж у 8 разів, якщо обидва ці фактори мають місце. Ізраїль, Schneider Children’s Medic. Cent. of Isral, Petah Tiqva.(Першоджер. на сайті http://www.ajog.org)

321. Повторна госпіталізація та смертність дітей після тяжкого сепсису. Czaja A.S., Zimmerman J.J., Nathens A.B. Readmission and late mortality after pediatric severe sepsis //Pediatrics.-2009.-Vol.123, №3.-P.849-857.-Англ.Тяжкий сепсис (ТС) у діт. залишається значною проблемою з госпітальною смертністю (С) до 10%. Однак, інформація стосовно пізніших наслідків у діт., що вижили після ТС, недостатня. Метою авторів роботи було оцінити частоту та фактори ризику повторної госпіталізації (Г) та пізнішої С у діт., що вижили після ТС. Проведено популяційне ретроспективне когортне дослідження діт. (віком від 1 міс. до 18 р.), що вижили після ТС у штаті Вашингтон за період 1990-2004 рр. Досліджували зв’язок між першою Г, пов’язаною з епіднадзором, та подальшою С або епізодами Г. Фактори ризику повторної Г та С ідентифікували, застосовуючи багатомірну розширену модель Кокса. Усього з ТС було госпіталізовано 7183 діт., 6,8% з них померли у лікарні або впродовж 28 д. після виписки, і додатково 6,5% діт. померли пізніше. Майже половина (47%) тих, що вижили, були повторно госпіталізовані принаймні 1 раз (в середньому 3 рази), в середньому через 3 міс., і більшість цих повторних Г була невідкладною або ургентною. Були визначені такі фактори, незалежно пов’язані з обома

негативними наслідками: гематологічна або неврологічна органна дисфункція, державне страхування, а також кілька супутніх розладів здоров’я. Крім того, з наступною повторною Г були тісно пов’язані вік <1 р. при ТС та інфекції кров’яного русла і серцево-судинної системи. Зроблено висновок, що пізніша С наставала з такою ж частотою, як і рання С, пов’язана з ТС. Приблизно Ѕ діт., які страждали від епізоду ТС, були госпіталізовані повторно, і ⅔ цих Г були екстрені або ургентні. Ці дані показують, що пізні наслідки ТС у діт є поганими, і закликають лікарів оцінювати необхідні втручання для зниження пізнішої захворюваності та С. США, Children’s Hosp., Critical Care, Aurora.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

322. Час пологів та частота виживання немовлят з пренатальним діагнозом вродженої діафрагмальної грижі. Stevens T.P., van Wijngaarden E., Ackerman K.G., et al. Timing of delivery and survival rates for infants with prenatal diagnoses of congenital diaphragmatic hernia //Pediatrics.-2009.-Vol.123, №2.-P.494-502.-Англ.Метою роботи було перевірити гіпотезу, згідно з якою немовлята (Н) з пренатально встановленим діагнозом вродженої діафрагмальної грижі (ВДГ), народжені у більш ранній період доношеної вагітності (В) (37-38 тиж.), мають більшу частоту виживання та меншу частоту застосування екстракорпоральної мембранної оксигенації, ніж народжені пізніше (при 39-41 тиж. В). Проведено ретроспективне когортне дослідження у період з січня 1995 р. до грудня 2006 р. 628 доношених Н (від 37 до 41 тиж. В) з пренатальним

197

діагнозом ВДГ і відсутністю значних аномалій, пов’язаних з цією вадою. Було знайдено, що більш раннє народження (37 vs 39-41 тиж.) та більша вага при народженні були незалежно пов’язані з виживанням, а чорна раса була зворотно пов’язана з виживанням. Н, які народилися при 37-38 тиж. з вагою ≥середньої групової (3,1 кг), мали найвищу частоту виживання (80%). Серед Н, народжених шляхом елективного кесарського розтину, ті, що народилися від 37 до 38 тиж. В, у порівнянні з народженими від 39 до 41 тиж., мали менше застосування екстракорпоральної мембранної оксигенації (22,0 vs 35,5%) і тенденцію до більшої частоти виживання (75,0 vs 65,8%). Зроблено висновок, що час народження є незалежним, потенційно важливим фактором, який слід враховувати при розгляданні елективного методу народження Н з пренатальним діагнозом ВДГ і без значних пов’язаних аномалій; більш раннє народження може дати перевагу. США, Univ. Rochester, Rochester.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

323. Вакцинація проти вітряної віспи та ішемічний інсульт у дітей: чи є зв’язок? Donahue J.G., Kнeke B.A., Yih W.K., et al. Varicella vaceination and ischemic stroke in children: is there an association? //Pediatrics.-2009.-Vol.123, №2.-P.e.228-e.234.-Англ.Ішемічний інсульт (ІІ) є відомим ускладненням вітряної віспи (ВВ). Хоча були повідомлення про випадки ІІ після вакцинації (В) проти ВВ, існування та ступінь будь-якого ризику, пов’язаного з В, не були визначені. Метою роботи було визначити, чи пов’язана В проти ВВ із

збільшеним ризиком ІІ та енцефаліту у діт. впродовж 12 міс. після В. Проведено ретроспективне когортне дослідження на базі комп’ютеризованих даних діт. віком від 11 міс. до 17 р., включених у дослідження з 1991 р. до 2004 р. За допомогою регресійного методу Кокса створено моделі ризику виникнення ІІ та енцефаліту впродовж 12 міс. після В. Враховували календарний час, стать та фактори ризику ІІ (напр., серпоподібно-клітинну анемію). В була введена 35,3% діт. з когорти у 3,2 млн. Було 203 нових лікарняних діагнозів ІІ, з них 8 виникли впродовж 12 міс. після В; не було часової кластеризації. Коригований ВР не підвищувався у будь-який період часу за 12 міс. після В. ІІ був тісно пов’язаний з відомими факторами ризику, такими як серпоподібно-клітинна анемія та серцеві захворювання. Жоден з 243 випадків енцефаліту не з’явився впродовж перших 30 д. після В, і не було зв’язку між енцефалітом та В у будь-який період часу за 12 міс. після В. Це ретроспективне когортне дослідження >3 млн. діт. не виявило зв’язку між В проти ВВ та ІІ. США, Marshfield Clin. Res. Foundation, Epidemiol. Res. Cent., Marshfield.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

324. Короткострокові та довгострокові наслідки некротизуючого ентероколіту у немовлят з вродженими захворюваннями серця. Pickard S.S., Feinstein J.A., Popat R.A., et al. Short- and long-term outcomes of necrotizing enterocolitis in infants with congenital heart disease //Pediatrics.-2009.-Vol.123, №5.-P.e.901-e.906.-Англ.Вроджені хвороби серця (ВХС) є значним фактором ризику для

198

некротизуючого ентероколіту (НЕ) у доношених немовлят (Н). Автори порівнювали специфічні для НЕ наслідки (короткострокові та довгострокові) у Н з ВХС та у новонароджених без ВХС. Проведено ретроспективне дослідження 202 хв-х з НЕ, лікованих з травня 1999 р. до серпня 2007 р. Н з НЕ були згруповані відп. до наявності (76 діт.) або відсутності (126 діт.) ВХС. Реєстрували демографічні та специфічні для НЕ показники. Гр. порівнювали, застосовуючи непараметричний та chi(2) аналіз. Для кожного показника визначали одномірні та багатомірні СІ. Середня вага та строк вагітності при народженні значуще не відрізнялися у двох гр. Початкова тяжкість НЕ, визначена як Bell-стадія, була меншою у діт. з ВХС, ніж у діт. без ВХС. При врахуванні ваги та строку вагітності при народженні було знайдено, що діт. з ВХС мали, у порівнянні з діт. без ВХС, знижений ризик перфорації, яка потребувала операції, стриктури, яка потребувала стоми, сепсису та синдрому вкороченої тонкої кишки. Діт. з ВХС мали статистично незначущу тенденцію до зниження ризику смерті від НЕ, рекурентного НЕ та потреби у перитонеальному дренажу. Зроблено висновок, що Н з ВХС та НЕ мають знижений ризик серйозних коротко- та довгострокових наслідків, пов’язаних з НЕ, у порівнянні з Н без ВХС. Різниця у початковій тяжкості, межах віку при діагнозі та прогнозах у Н з та без ВХС наводить на думку, що НЕ у серцевих хв-х є ін. патологічним процесом, який має бути названий кардіогенним НЕ. США, Stanford Univ., Stanford.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

325. Нічний енурез та надмірна вага пов’язані з обструктивним апное під час сну. Barone J.G., Hanson C., DaJusta D.G., et al. Nocturnal enuresis and overweight are associated with obstructive sleep apnea //Pediatrics.-2009.-Vol.124, №1.-P.e.53-e.59.-Англ.Метою роботи було дослідити зв’язок між обструктивним апное під час сну (ОАС), вагою тіла та моносимптоматичним нічним енурезом (НЕ) у діт. Проведено дослідження методом «випадок-контроль». Усі діт. були у віці від 5 до 15 р.; 149 діт. («випадки») були відібрані з Центру розладів сну, 139 контр. діт. взяті із загальної педіатричної практики. Діт. з ОАС підлягали полісомнографії під час усієї ночі і були поділені на категорії в залежності від тяжкості ОАС (мін., слабка, помірна або тяжка) на основі індексу респіраторних розладів та мін. рівня артеріального насичення киснем. Реєстрували вік, стать, зріст, вагу, наявність в анамнезі НЕ, хропіння, діабету, назальної алергії та/або збільшених мигдалин. На базі ІМТ діт. були згруповані у вагові категорії (недостатня вага, нормальна, з ризиком надмірної ваги та надмірна). Було створено 2 вікові гр.: від 5 до 10 р. та від 11 до 15 р. За допомогою дескриптивної статистики та серії логістичних регресійних моделей досліджували зв’язок між поширеністю ОАС, ваговою категорією та НЕ. Більшість контр. діт. (79,9%) були з ризком надмірної ваги, а більшість діт. з НЕ мали також деякий ступінь ОАС. Логістична регресія показала, що як НЕ (СІ 5,29), так і надмірна вага (СІ 4,16) були значуще пов’язані з ОАС, але не одне з одним. На думку авторів, у діт. з надмірною вагою слід розглядати можливість ОАС, особливо якщо вони проявляють ін. симптоми ОАС та не

199

реагують на стандартні програми лікування НЕ. США, Robert Wood Johnson Medic. Sch., New Brunswick.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

326. Ефективність амоксициклін/клавуланату калію у лікуванні гострого бактеріального синуситу у дітей. Wald E.R., Nash D., Eickhoff J. Effectiveness of amoxicillin/clavulanate potassium in the treatment of acute bacterial sinusitis in children //Pediatrics.-2009.-Vol.124, №1.-P.9-15.-Англ.Питання про терапію антибіотиками при гострому бактеріальному синуситі (ГБС) у діт. є суперечливим. Мета дослідження − визначити ефективність високих доз амоксициліну (І)/клавуланату калію (ІІ) при лікуванні діт. з діагнозом ГБС. Проведено рандомізоване подвійно-сліпе, плацебо-контрольоване дослідження діт. віком від 1 до 10 р. з клінічними ознаками ГБС. Хв-рі були стратифіковані відп. віку (<6 або ≥6 р.) та клінічної тяжкості ГБС. 1 гр. отримувала І у дозі 90 мг/кг та ІІ у дозі 6,4 мг/кг, 2, контр., гр. − плацебо. Оцінку симптомів було проведено у 0, 1, 2, 3, 5, 7, 10, 20 та 30-й д. Хв-рі були обстежені на 14-й д. Стан діт. характеризувався як вилікувані, з покращенням або лікування було неефективним. Для включення у дослідження було проведено скринінг 2135 діт. з респіраторними скаргами; 139 діт. (6,5%) мали ГБС. Було включено 56 хв-х, середній вік становив 66±30 міс.; 89% діт. мали стійкі симптоми, 11% − нестійкі. У 43% діт. хвороба була класифікована як легка, у 57% − як тяжка. З 28 діт. 1 гр. 14 (50%) були вилікувані, у 4 (14%) було покращання, у 4 (14%) лікування було неефективне та 6 діт. (21%) припинили прийом ліків. З 28

діт. контр. гр. 4 (14%) були вилікувані, у 5 (18%) було покращання та у 19 (68%) ефекту не було. Отже, діт. 1 гр. частіше були вилікувані, ніж діт. 2 гр. (50 vs 14%), і менш часто лікування було безуспішним (14 vs 68%). Зроблено висновок, що ГБС є частим ускладненням вірусних інфекцій верхніх дихальних шляхів, і що застосування І/ІІ призводить до значно більшої частоти вилікуваних випадків у порівнянні з плацебо. США, Univ. Wisconsin Sch. Medic. a. Public Hlth., Madison.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

327. Настання пубертатного періоду та фактори серцево-судинного ризику у нелікованих дітей та підлітків з ожирінням. Дослідження впродовж 1 року. Reinehr T., Toschke A.M. Onset of puberty and cardiovascular risk factors in untreated obese children and adolescents. A 1-year follow-up study //Arch.Pediatr.Adolecs.Med.-2009.-Vol.163, №8.-P.709-715.-Англ.Метою роботи було визначити перебіг пов’язаного з ожирінням (О) неалкогольного жирового переродження печінки (ЖПП) та фактори ризику серцево-судинних захворювань, гіпертензії, дисліпідемії та порушень метаболізму глюкози у нелікованих діт. з О. Дослідження проведено у клініці лікування О. 287 нелікованих діт. з О були обстежені на початку дослідження та через 1 р.; 53,3% становили дівчатка, середній вік був 11,4 р., середній ІМТ (вага кг/(зріст м)2) був 28,2. Головними показниками були величини оцінки гомеостатичної моделі резистентності до інсуліну (НОМА-ІR) та поширеність гіпертензії, дисліпідемії, порушення рівня глюкози натще та

200

ЖПП. У базовому режимі 20,6% діт. мали гіпертензію, 22,3% − дисліпідемію, 4,9% − порушення рівня глюкози натще та 29,3% − ЖПП. Ці показники, як і статус ваги, залишалися стабільними через 1 р. У 62 діт., які вступили у період статевого дозрівання, спостерігалося підвищення поширеності гіпертензії на 16,1% (СІ 51,8%), гіпертригліцеридемії на 9,7% (СВ 59,3%), порушень рівня глюкози натще на 8,1% (СВ 32,9%) та середньої величини НОМА-ІR на 0,42 (СВ 1,22). Навпаки, у 50 діт., які вступили у пізню фазу пубертатного періоду, спостерігалося середнє зниження гіпертензії (-18,8% [СВ 53,2%]), гіпертригліцеридемії (-12,5% [СВ 53,1%]), порушень рівня глюкози натще (-6,3% [СВ 38,1%]) та поширеності ЖПП (-18,8% [СВ 44,5%]), а також середньої величини НОМА-ІR (-0,83 [СВ 2,56]). Зміни величин НОМА-ІR були лише слабо пов’язані зі змінами факторів серцево-судинного ризику або рівнями трансамінази (r<0,2). Зроблено висновок, що у діт. з О, у яких статус ваги не змінився, фактори серцево-судинного ризику погіршуються з настанням статевого дозрівання і покращуються у пізньому пубертатному періоді.. Слабка кореляція між величинами НОМА-ІR та факторами серцево-судинного ризику свідчить про те, що на ці розлади можуть впливати ін. характеристики. Німеччина, Vestische Hosp. Children a. Adolesc., Witten/Herdecke Univ., Datteln.(Першоджер. на сайті http:/ www.archpedi.ama-assn.org)

328. Дитяче харчування, забруднене меламіном, та сечокам’яна хвороба у дітей раннього віку. Guan N., Fan Q., Ding J., et al. Melamine-contami-

nated powdered formula and urolithiasis in young children //N.Engl.J.Med.-2009.-Vol.360, №11.-P.1067-1074.-Англ.Нещодавня епідемія забруднення меламіном (М) дитячого харчування у Китаї була пов’язана з розвитком каменів (К) сечового тракту, але клінічні прояви та фактори схильності до цієї патології повністю не вивчені. Автори роботи запровадили анкетування батьків діт. віком ≤36 міс., проводячи скринінг діт. на експозицію до М, симптоми уролітіазу та можливі фактори ризику його розвитку. Були зроблені аналізи сечі, тести функції нирок та печінки, тести сечі на біохімічні маркери та співвідношення кальцій/креатинін, а також УЗД. Порошкове молоко для годування немовлят було класифіковано як таке, що має високий вміст М (>500 проміле), помірний вміст М (<150 проміле), або не містить М (0 проміле); жодний продукт не містив від 150 до 500 проміле М. Забруднений М продукт давали 421 з 589 діт.; 50 діт. мали К, включаючи 8 діт., які не отримували М-забрудненого молока; у 112 діт. була підозра на наявність К, і 427 не мали К. Серед діт. з К 5,9% мали гематурію та 2,9% − лейкоцитурію; цей відсоток не відрізнявся значуще від відп. відсотка серед діт., у яких підозрювали К або серед тих, хто не мав К. Рівні креатиніну сироватки, азоту сечі та аланін-амінотрансферази були в нормі у 22 діт. з К, які були тестовані. У 4 з 41 діт. (9,8%), які мали К і у яких були визначені маркери гломерулярної функції, були докази аномалій; ніхто не мав тубулярної дисфункції. Діт. з експозицією до високого вмісту М мали у 7 разів більшу імовірність мати К у порівнянні з тими, хто отримував харчування без М; недоношені мали у 4,5 рази більшу імовірність мати К,

201

ніж доношені. Діт. з К мали недостатньо типових ознак та симптомів уролітіазу. Китай, Peking

Univ. First Hosp. a. Res. Cent. Clin. Epidemiol., Beijing. Бібл. 5.(Першоджер. у фонді ННМБ МОЗ України)

202

612.6+616-053.9616.89

РОЗДІЛ Х. ГЕРОНТОЛОГІЯ.ГЕРІАТРІЯ

329. Прогноз смерті пацієнтів похилого віку з переломами стегна: 2-річне проспективне дослідження за участю 1944 хворих. Sцderqvist A., Ekstrцm W., Ponzer S., et al. Prediction of mortality in elderly patients with hip fractures: a two-year prospective study of 1,944 patients //Gerontology.-2009.-Vol.55, №5.-P.496-504.-Англ.Відомо, що у пацієнтів похилого віку з переломами стегна (ПС) значно підвищується смертність (С). Автори визначали фактори ризику С пацієнтів віком ≥66 р. з ПС і створювали прогностичну модель оцінки ризику С після хірургічного втручання. У проспективному дослідженні з 24-міс. періодом спостереження брали участь 1944 відп. пацієнти. Дані щодо статі, віку, типу ПС, статусу тютюнокуріння, наявності супутніх захворювань, загального фізичного стану оцінювалися за класифікацією Американської асоціації анестезіологів (АSА), а когнітивна функція − за стандартною анкетою ментального статусу (SPMSQ). У результаті виявилося, що коеф. С під час госпіталізації становив 4%, через 4 міс. − 16%, через 24 міс. − 38%. Найважливішими прогностичними факторами, пов’язаними зі С, були: високий бал за класифікацією АSА, низький бал за анкетою SPMSQ, чол. стать і старіший вік. Анкетування SPMSQ забезпечувало додаткову інформацію щодо періоду виживаності пацієнта. Автори вважають, що оцінка стану пацієнта за двома класифікаціями дає можливість чітко визначити ризик смерті після хірургічного втручання з приводу ПС. Швеція, Dept. Orthop., C.S.G. Hosp., Stockholm.

(Першоджер. на сайті http:/ www.content.karger.com)330. Вплив процесу старіння на респіраторну функцію. Britto R.R., Zampa C.C., de Oliveira T.A., et al. Effects of the aging process on respiratory function //Gerontology.-2009.-Vol.55, №5.-P.505-510.-Англ.Оцінювалась і порівнювалась респіраторна функція осіб різного віку, а саме: 20-59 р. (1 гр. учасників дослідження), 60-69 р. (2 гр.) і >69 р. (3 гр.). З метою оцінки респіраторної функції методом респіраторної індуктивної плетизмографії визначали дихальний об’єм, частоту дихання, середній дихальний потік, хвилинну вентиляцію тощо. Виявилося, що показник макс. тиску видоху був достовірно нижчим у пацієнтів 2 гр. (54,58±32,37 см Н2О) і у 3 гр. (54,58±33,61 см Н2О) у порівнянні з учасниками 1 гр. (92,11±43,22 см Н2О; р=0,037). Статистично значущої різниці між респіраторними патернами, респіраторними перемінними і торакоабдомінальними рухами учасників усіх гр. не виявлено. Робиться висновок, що процес старіння респіраторної системи зменшує силу дихальних м’язів, однак не має значного впливу на перемінні респіраторних патернів. Бразилія, Dept. Fisioth., Univ. Feder. Minas Gerais, Belo Horizonte.(Першоджер. на сайті http:/ www.content.karger.com)

331. Проспективне дослідження періопераційної захворюваності і смертності пацієнтів віком ≥80 років, яким виконується урологічне або ортопедичне хірургічне втручання. Peled E., Keren Y.,

203

Halachmi S., et al. Patients aged 80 and older undergoing orthopedic or urologic surgery: a prospective study focusing on perioperative morbidity and mortality //Gerontology.-2009.-Vol.55, №5.-P.517-522.-Англ.У зв’язку зі збільшенням відсотка осіб похилого віку у світі все частіше виконуються хірургічні операції пацієнтам похилого віку. Автори аналізували періопераційну захворюваність і смертність таких пацієнтів під час урологічних або ортопедичних втручань. У дослідженні брали участь пацієнти віком від 80 до 98 р. Під час хірургічного лікування смертність серед цієї гр. хв-х склала 2,7%. Частота післяопераційних ускладнень корелювала з незадовільним класом за класифікацією ASA (р=0,01), невідкладністю (терміновістю) втручання (р=0,03), обсягом (р=0,02) і тривалістю (р=0,01) втручання. Ця гр. хв-х потребує ретельнішої уваги під час хірургічної операції. Ізраїль, Ramb. Hlth. Care Camp., Dept. Anesth., Haifa.(Першоджер. на сайті http:/ www.content.karger.com)

332. Результати внутрішньовенного використання тканинного активатора плазміногену при лікуванні 90-річних хворих на гострий ішемічний інсульт. Mateen F.J., Nasser M., Spencer B.R., et al. Outcomes of intravenous tissue plasminogen activator for acute ischemic stroke in patients aged 90 years or older //Mayo Clin. Proc.-2009.-Vol.84, №4.-P.334-338.-Англ.Відомо, що при лікуванні 90-р. хв-х на інсульт (І) лікарі неохоче призначають тромболітичні препарати. Результатів же призначення таким хв-м тканинного активатора плазміногену (ТАП) у медичній літературі немає.

Автори ретроспективного дослідження, у якому брали участь відп. хв-рі на І з 4 академічних центрів, аналізували ефективність ТАП. Хв-м з І (15 балів за шкалою тяжкості І Національного інституту здоров’я) в/в вводили ТАП (період між виникненням І і початком лікування становив приблизно 143 хв.). До І усі хв-рі не мали порушень функціонального статусу. Протягом 30-д. періоду після І більшість хв-х померли, у 14% діагностували асимптоматичну церебральну кровотечу, у 5 хв-х спостерігався тяжкий стан. Зроблено висновок, що 30-д. результати лікування 90-р. хв-х на І за допомогою ТАП були незадовільними. США, Dept. Neurol., Mayo Clin., Rochester. Бібл. 25.(Першоджер. на сайті http:/ www.mayoclinic@proceedings.com)

333. Ефективність монотерапії інтерфероном бета, що призначається хворим похилого віку з гепатитом С генотипу 2. Arase Y., Suzuki F., Sezaki H., et al. The efficacy of interferon-beta monotherapy for elderly patients with type C hepatitis of genotype 2 //Intern. Med.-2009.-Vol.48, №16.-P.1337-1342.-Англ.У ретроспективному когортному дослідженні, що проводилося з метою визначення ефективності лікування інтерфероном бета (ІНФ-в) вірусного гепатиту С (ГС), брали участь хв-рі середнім віком 71 р. і середнім рівнем РНК-ГС=260 КМО/мл. Терапія ІНФ-в тривала 24 тиж. після чого виконали аналіз спроби виліковування, у результаті якого виявилося, що у 51,6% хв-х була досягнута тривала вірусологічна відповідь, а саме: рівень РНК-ГС становив <100 КМО/мл (р=0,020). У решти хв-х рівень РНК-ГС у сироватці крові становив ≥100 КМО/мл. Отже, робиться висновок,

204

що монотерапія ІНФ-в протягом 24 тиж. − можливий вибір лікування хв-х віком ≥70 р. з гепатитом С генотипу 2. Японія, Dept. Hepatol., Okinaka Memor. Inst. Med. Res., Toranomon Hosp.(Першоджер. на сайті http:/ www.biomedexperts.com)

334. Зменшення з віком нейропротекторних натуральних антитіл до амілоїдних пептидів і прогресування хвороби Альцгеймера. Britschgi M., Olin C.E., Johns H.T., et al. Neuroprotective natural antibodies to assemblies of amyloidogenic peptides decrease with normal aging and advancing Alzheimer’s disease //Proc. Nat. Acad. Sci. USA.-2009.-Vol.106, №29.-P.12145-12150.-Англ.Одним з найчастіших захворювань, що розвиваються у старечому віці, є хвороба Альцгеймера (ХА). Вважається, що одним з патологічних ознак ХА є наявність амілоїдних бляшок, що формуються шляхом агрегації амілоїдного (А) пептиду. Відомо, що як здорові особи, так і хв-рі на ХА мають у плазмі і цереброспінальній рідині ряд натуральних антитіл до цього токсичного пептиду, що було підтверджено дослідженням, у якому брали участь здорові особи і хв-рі на ХА віком від 21 до 89 р. Було підтверджено також наявність антитіл, що розпізнають олігомірні скупчення А і оксидованих форм. Однак, антитіла, що розпізнають неагреговані А1-42, існують при ХА у невеликій кількості і їх кількість знижується з віком і у здорових осіб. Факти підтвердились на дослідженні in vitro за участю мавп-верветок старечого віку, у яких також з віком утворюються А бляшки. Однак, у результаті проведеної імунізації проти

А пептиду у головному мозку мавп значно знизилась кількість А бляшок і збільшилась кількість антитіл проти токсичних А пептидів. Можливо, профілактика утворення бляшок пом’якшить клінічні прояви ХА. США, Dept. Neurol., Neurol. Sci., Stanford Univ. Sch. Med., Stanford.(Першоджер. на сайті http:/ www.pnas.org/content)

335. Рівень паратиреоїдного гормону як предиктор смертності у слабких хворих похилого віку. Bjorkman M., Sorva A., Tіlvis R. Parathyroid hormone as a mortality predictor in frail aged inpatients //Gerontology.-2009.-Vol.55, №6.-P.601-606.-Англ.Перевірялась гіпотеза авторів деяких проспективних досліджень, згідно з якою вважається, що рівні паратиреоїдного гормону (ПТГ) пов’язані з виживаністю хв-х похилого віку, незалежно від ниркової функції, балансу кальцію і вітаміну D в організмі. У дослідженні брали участь відп. пацієнти (вік 84,5±7,5 р.) з 4 лікарень тривалого перебування, яким протягом 6 міс. вводили 0; 400; 1200 МО/д. холекальциферолу. Протягом цього періоду хв-м вимірювали рівень 25-гідроксивітаміну D (25-ОНD), рівень ПТГ, рівень іонізованого кальцію (Са2+), визначали когнітивну функцію і швидкість гломерулярної фільтрації (ШГФ). Рівні ПТГ коливалися від 12 до 268 нг/л (у IV квартилі − 72 нг/л). Виявилося, що рівні ПТГ у IV квартилі прогнозували підвищення смертності в 1,58 рази, що скоротило середню очікувану тривалість життя пацієнтів з недостатньою нирковою функцією на 9,1 міс. (р=0,019). Прогностичне значення рівня ПТГ не зменшилося після скоригування за ін. факторами. Отже, підвищення рівня

205

ПТГ − незалежний прогностичний фактор смертності слабких пацієнтів похилого віку з поганим прогнозом загальної виживаності. Фінляндія, Clin. Intern. Med., Geriatr., Helsinki Univ. Centr. Hosp. Бібл. 20.(Першоджер. на сайті http:/ www.content.karger.com)

336. Рівень мозкового натрійуретичного пептиду у плазмі як незалежний предиктор внутрішньолікарняної смертності після гострого ішемічного інсульту. Shibazaki K., Kimura K., Okada Y., et al. Plasma brain natriuretic peptide as an independent predictor of in-hospital mortality after acute ischemic stroke //Intern. Med.-2009.-Vol.48, №18.-P.1601-1606.-Англ.З метою визначення прогностичного значення рівня натрійуретичного пептиду (НУП) при гострому ішемічному інсульті (ГІІ) проведено проспективне дослідження за участю 335 хв-х на ГІІ середнім віком 72,3 р. Смерть була зареєстрована у 20 (6,0%) пацієнтів. Такі показники як частота шлуночкової фібриляції, кардіоемболія, використання діуретиків і препаратів дигіталісу до ГІІ та оцінка ГІІ за шкалою Національного інституту здоров’я у пацієнтів, які померли, були значно вищими; водночас рівень НУП був також вищим у цих пацієнтів (731,5 проти 231,1 нг/мл, р=0,001). За результатами багатоваріантного логістичного регресійного аналізу виявили, що бал ГІІ за шкалою Національного інституту здоров’я >13 (СI=4,87; 95%ДІ:1,54-15,44, р=0,007) і рівень НУП >240 нг/мл (СІ=4,67; 95%ДІ:1,28-17,09, р=0,020) є незалежними факторами, що асоціюються з внутрішньолікарняною смертністю. Робиться висновок, що рівень НУП у пацієнта при

надходженні до лікарні з приводу ГІІ може бути використаний для прогнозування його смерті в лікарні. Японія, Dept. Stroke Med., Kawasaki Med. Sch., Kurashiki.(Першоджер. на сайті http:/ www.mendeley.com)

337. Періопераційна захворюваність і смертність пацієнтів 80 р. і більше, яким виконують ортопедичні або урологічні хірургічні втручання. Peled E., Keren Y., Halachmi S., et al. Patients aged 80 and older undergoing orthopedic or urologic surgery: a prospective study focusing on perioperative morbidity and mortality //Gerontology.-2009.-Vol.55, №5.-P.517-522.-Англ.У зв’язку з постарінням населення підвищується кількість хірургічних втручань, які виконують пацієнтам віком ≥80 р. Автори проспективного дослідження тривалістю 5 р. визначали захворюваність (З) і смертність (С) таких пацієнтів під час урологічних та ортопедичних хірургічних втручань, а також прогностичні фактори З і С. З цією метою було зібрано усі необхідні дані щодо віку, наявності супутніх захворювань, типу хірургічного втручання, тривалості госпіталізації, класу за АSА. 2,7% хв-х померло після ургентних хірургічних втручань, пері- і післяопераційні ускладнення мали місце у 29 хв-х. Виявилося, що післяопераційні ускладнення незалежно корелювали з незадовільним класом за АSА (р=0,01), ургентністю хірургічного втручання (р=0,03), обсягом (р=0,02) і тривалістю (р=0,01) хірургічної операції. Не знайдено значущої кореляції між результатом хірургічного втручання і будь-якими до- і інтраопераційними факторами. Робиться висновок, що хв-рі дуже

206

похилого віку, які мають незадовільний клас за АSА або яким виконують ургентні тривалі хірургічні втручання, потребують особливої періопераційної уваги. Ізраїль, Dept. orthop. Surg., Urol., Anesth., Haifa. Бібл. 23.(Першоджер. на сайті http:/ www.content.karger.com)

338. Вплив тяжкого стенозу аорти на результати хірургічного лікування хворих з приводу перелому стегна. Leibowitz D., Rivkin G., Schiffman J., et al. Effect of severe aortic stenosis on the outcome in elderly patients undergoing repair of hip fracture //Gerontology.-2009.-Vol.55, №3.-P.303-306.-Англ.Мета дослідження − визначення частоти періопераційних ускладнень у пацієнтів похилого віку з тяжким аортальним стенозом (АС), яким виконують хірургічне втручання з приводу перелому стегна (ПС). До 1 гр. увійшли 32 відп. пацієнти (середній вік − 84,5 р.) з тяжким АС (площа аортального отвору ≤1 см2), до контр. гр. − 88 хв-х (середній вік − 86 р.) без АС. Серед пацієнтів обох гр. порівнювалась частота таких періопераційних ускладнень, як гострий коронарний синдром, набряк легенів і смерть протягом 30 д. Значної різниці між частотою 30-д. смертності хв-х 1 і контр. гр. не зафіксовано (6,2 проти 6,8%), як і між частотою загальних серцевих подій (18,7 проти 11,8%). Отже, результати доводять, що частота смертності та ускладнень у пацієнтів з тяжким АС, яким виконують хірургічні втручання з приводу ПС і у пацієнтів без АС, аналогічна. Ізраїль, Dept. Cardiol., Orthop. Surg., Anesthesiol., Hadas.-Hebrew Univ. Med. Cent., Jerusalem.(Першоджер. на сайті http:/ www.content.karger.com)

339. Ефективність Гінкго білоба щодо профілактики згасання когнітивної функції у осіб похилого віку. Snitz B.E., O’Meara E.S., Carlson M.C., et al. Ginkgo biloba for preventing cognitive decline in older adults //JAMA.-2009.-Vol.302, №24.-P.2663-2670.-Англ.У 6 академічних медичних центрах США проведено рандомізоване подвійно-сліпе плацебо-контрольоване дослідження ефективності Гінкго білоба щодо профілактики зниження когнітивної функції (КФ) у осіб похилого віку (n=3069, вік − 72-96 р.). 1 гр. учасників отримувала 120 мг екстракту Гінкго білоба, 2 гр. − плацебо; період спостереження тривав у середньому 6,1 р. У результаті дійшли висновку, що швидкість зниження усіх параметрів КФ (у z-балах) була однаковою в обох гр., а саме: пам’ять (0,043 проти 0,041), увага (0,043 проти 0,048), візуально-просторові характеристики (0,107 проти 0,118), мова (0,045 проти 0,041), моторні функції (0,092 проти 0,089). Ефективність прийому Гінкго білоба не залежала від віку, статі, раси, освіти, наявності гена АРОЕ-Е4 або первинного погіршення КФ (р<0,05). Робиться висновок щодо неефективності рослинного препарату у вищевказаній дозі у профілактиці погіршення КФ у осіб похилого віку. США, Dept. Neurol., Epidem., Univ. Pittsburgh, Pittsburgh.(Першоджер. на сайті http:/ www.jama.ama-assn.org)

340. Рівень імуноглобуліну А асоціюється з ризиком смерті 80-річних осіб. Torisu T., Takata Y., Ansai T., et al. IgA level is associated with risk for mortality in an eighty-year

207

population //Gerontology.-2009.-Vol.55, №2.-P.179-185.-Англ.Відомо, що у осіб похилого віку рівні імуноглобулінів підвищені, однак, не з’ясовано зв’язок цього факту з ризиком смерті (С) осіб похилого віку. В Японії виконали дослідження з 4-р. періодом спостереження, у якому брала участь гр. осіб (n=1282) 80-р. віку. За аналізом Каплана-Мейєра виявили, що найвищий рівень С спостерігався серед осіб з найвищим рівнем імуноглобуліну А (>400 мг/дл). Багатоваріантний регресійний аналіз Кокса визначив величину ризику С, що дорівнювала 1,233 (95%ДІ:1,109-1,491, р=0,031). Аналіз Каплана-Мейєра дозволив зробити висновок, що рівень імуноглобуліну А асоціюється зі С тільки чол. і від ракових захворювань, а не від серцево-судинних або легеневих. Отже, сироваткові рівні імуноглобуліну А вважаються предикторами С чол. від ракових захворювань. Японія, Div. Gen. Intern. Med., Dept. Hlth. Promot., Kitakyushu.(Першоджер. на сайті http:/ www.content.karger.com)

341. Епідеміологічне дослідження процесу старіння і дисфагії у госпіталізованих з приводу гострих станів: 2000-2007 рр. Leder S.B., Suiter D.M. An epidemiologic study on aging and dysphagia in the acute care hospitalized population: 2000-2007 //Gerontology.-2009.-Vol.55, №6.-P.714-718.-Англ.Аналізувалися загальні і щорічні тенденції щодо частоти звернень осіб з приводу дисфагії (Д) і харчовий статус пацієнтів похилого віку госпіталізованих протягом 2000-2007 рр. У проспективному дослідженні брали участь 4038 пацієнтів похилого віку, яких було госпіталізовано у медичний центр швидкої допомоги.

Виявилося, що частота звернень з приводу Д за період з 2000 р. по 2007 р. щорічно підвищувалася на 20%. Вік приблизно 70% осіб, які зверталися з приводу Д, був ≥60 р. 42% пацієнтів з цієї когорти було >80 р. У 62,3% пацієнтів віком ≥60 р. Д не потребувала втручань, 18% вимушені були змінити дієту з метою зниження ризику аспірації, 19,7% не могли самостійно приймати їжу у зв’язку з тяжким ступенем Д. Автори вважають, що у зв’язку зі стабільним підвищенням частоти звернень осіб похилого віку з приводу Д у майбутньому зросте потреба у спеціалістах, які лікують це порушення акту ковтання. США, Sect. Otolaryng., Dept. Surg., Yale Univ. Sch. Med., New Heaven. Бібл. 22.(Першоджер. на сайті http:/ www.content.karger.com)

342. Гомеопатичне лікування осіб похилого віку − проспективне дос-лідження з 2-річним спостереженням. Teut M., Ludtke R., Schnabel K., et al. Homeopathic treatment of elderly patients − a prospective observational study with follow-up over a two year period //BMC Geriatrics.-2010.-Vol.10, №10.-Англ.Визначались віддалені результати лікування хв-х (середній вік − 73,2 р.) на гіпертензію і порушення сну, які спостерігались протягом періоду від 11 до 22 р. 82% пацієнтів, які звернулися до лікарів-гомеопатів медичних установ Німеччини і Швейцарії, тривалий період лікувалися традиційними лікарськими препаратами. У результаті лікування класичними гомеопатичними препаратами протягом 24 міс. було зареєстровано поступове зниження тяжкості захворювань, причому найзначніше клінічне покращання спостерігалося протягом перших 3

208

міс. лікування. За оцінками хв-х тяжкість захворювань знизилась від 6,3 до 4,6 балів, а за оцінками лікарів − від 6,6 до 3,7 балів (р<0,001). Результати дослідження припускають, що гомеопатичні препарати можуть відігравати позитивну роль при довготривалому лікуванні хв-х похилого віку з хронічними захворюваннями. Німеччина, Inst. Soc. Med., Epid., Hlth. Econom., Charite Univ. Med. Cent., Berlin. Бібл. 21.(Першоджер. на сайті http:/ www.biomedcentral.com)

343. Визначення експресії нейротропного фактора головного мозку (BDNF) після його введення у гіпокамп щура. Zhang J.Y., Sun Y.Q., Zhao H., Yang Z.C. Detection of BDNF expression after injection of BDNF gene lentiviral vector in rat hippocampus //Xi Bao Yu Fen Zi Mian.-2009.-Vol.25, №7.-P.648-651.-Кит. (рез. англ.).Методом лентивірусного вектора у гіпокамп щурів вводився нейротропний фактор головного мозку (BDNF) 1 гр.; а щурам 2 гр. вводився репортерний ген зеленого флуоресцентного білка (GFР). Експресія BDNF визначалась через 7, 14 і 30 д. після введення. Виявилося, що BDNF широко експресується у гіпокампі щурів. Зроблено висновок про успішність введення BDNF за допомогою лентивірусного вектора і про високий рівень експресії BDNF через певний проміжок часу, що, можливо, знайде застосування при лікуванні хвороб головного мозку. Китай, Dept. Neurol., Fourth Hosp. Harbin Med. Univ., Harbin.(Першоджер. на сайті http:/ www.ncbi.nlm.nih.gov)

344. Емоційний стрес як причина падіння і перелому стегнової і тазової кісток: результати

перехресного дослідження ТоFа за участю осіб похилого віку, які мешкають у м. Стокгольм (Швеція). Moller J., Hallqvist J., Laflamme L., et al. Emotional stress as a trigger of falls leading to hip or pelvic fracture. Results from the ToFa study − a case-crossover study among elderly people in Stockholm, Sweden //BMC Geriatrics.-2009.-Vol.9, №7.-Англ.З листопада 2004 р. по січень 2006 р. у Швеції виконувалось дослідження, яке з’ясовувало питання, чи може емоційний стрес, а особливо відчуття гніву, скорботи, тривоги спричинити порушення рівноваги і, як наслідок, падіння осіб похилого віку. У дослідженні брали участь особи віком ≥65 р. з переломами стегнової або тазової кістки. Виявилося, що ризик падіння протягом приблизно 1 год. після емоційного стресу значно підвищується. Так, при відчутті гніву ВР падіння становить 12,2 (95%ДІ:2,7-54,7), при скорботі − 5,7 (95%ДІ:1,1-28,7) і при стресі − 20,6 (95%ДІ:4,5-93,5) у порівнянні з періодами, яким не притаманні такі відчуття. Потрібні подальші дослідження, які визначать, наскільки надійні висновки цього дослідження щодо емоційного стресу як потенційного тригера падінь і подальших переломів стегна і таза, а також механізми порушення рівноваги і зору при стресових ситуаціях. Швеція, Karolinska Inst., Dept. Publ. Hlth. Sci., Stockholm.(Першоджер. на сайті http:/ www.biomedcentral.com)

345. Гіпертензія у осіб дуже похилого віку: розповсюдженість, обізнаність, лікування: поперечно-перехресне популяційне дослідження вчених Іспанії. Aguardo A., Lopez F., Miravet S., et al. Hypertension in the very old: prevalence, awareness, treatment and control: a

209

cross-sectional population-based study in a Spanish municipality //BMC Geriatrics.-2009.-Vol.9, №16.-Англ.У медичній літературі досить небагато інформації щодо захворюваності на гі-пертензію (Г) осіб дуже похилого ві-ку. Автори визначали розповсюдженість та ефективність лікування Г у осіб віком ≥80 р. У поперечно-перехресному популяційному дослідженні брала участь гр. осіб (n=323), яких відві-дували вдома або у геріатричних від-діленнях лікувальних закладів. Роз-повсюдженість Г склала 72,8% (95% ДІ:69,5-76,6%) і 93% осіб знали про своє захворювання. З них 96,3% (95% ДІ:93,65-97,9%) було призначено фармакологічне лікування і у 30,7% (95%ДІ:25,8-36,1%) був АТ нижче 140/90 мм рт. ст. 43% осіб з Г приймали один антигіпертонічний препарат, а 39,5% − комбінацію з двох препаратів. Як правило, контроль АТ нижче 140/90 мм рт. ст. здійснювався за умов прийому діуретика (ВР 0,31) і при наявності в анамнезі ішемічної хвороби серця (ВР 0,21). Іспанія, CAP Sagrada Familia, Cons. San. Integr., Barcelona. Бібл. 29.(Першоджер. на сайті http:/ www.biomedcentral.com)

346. Мінеральна щільність кісток має взаємозв’язок із захворюваннями серця. Aronow W.S. Bone mineral density: what is its relationship to heart disease? //Geriatr. Aging.-2009.-Vol.12, №10.-P.502-507.-Англ.Аналізуються результати декількох останніх досліджень взаємозв’язку між низькою мінеральною щільністю кісток (МЩК) та ішемічною хворобою серця (ІХС). Так, за результатами одного з досліджень, зниження Т-критерію МЩК на 1 одиницю асоціювалося зі зниженням

тривалості вправи на біговому тренажері на 0,23 хв. (після скоригування даних за віком та ін. характеристиками пацієнтів; 95%ДІ:0,11-0,35; р<0,001). При зниженні Т-критерію на 1 одиницю ризик ІХС підвищувався на 22% (95%ДІ:1,06-1,41; р=0,004). Загалом, після скоригування усіх даних і виконання стрес-ехокардіографічних проб виявили, що ризик ІХС у пацієнтів з низькою МЩК підвищується на 43% у порівнянні з пацієнтами, які мають нормальну МЩК. У другому дослідженні ішемію міокарда, спричинену стрес-ехокардіографічною пробою, спостерігали у 95 з 254 пацієнтів (37%) з остеопорозом, у 81 з 260 (31%) − з остеопенією і у 62 з 251 (25%) − з нормальною МЩК. У пацієнтів з остеопорозом або остеопенією ризик ішемії міокарда підвищувався в 1,7 рази у порівнянні з ін. пацієнтами, навіть після скоригування за наявністю гіпертензії, цукрового діабету, індексу маси тіла та віку. США, Div. Cardiol., Geriatr., Pulm. Crit. Care., Dept. Med., New York Med. Col., Valhalla.(Першоджер. на сайті http:/ www.geriatricsandaging.ca)

347. Прогностичні фактори падінь і результати госпіталізації осіб похилого віку у геріатричні лікарні. Corsinovi L., Bo M., Aimonino N.R., et al. Predictors of falls and hospitalization outcomes in elderly patients admitted to an acute geriatric unit //Arch. Gerontol. Geriatr.-2009.-Vol.49, №1.-P.142-145.-Англ.Вивчалася соціальна проблема падіння людей похилого віку, аналізувалися види, частота падіння і визначалися прогностичні фактори. У дослідженні брали участь жін. (n=280) і чол. (n=340) похилого віку, яких

210

було госпіталізовано у геріатричні лікарні. Частота падіння серед цієї когорти складала 6,0/1000 пацієнто-д. Незалежними прогностичними факторами падіння виявилися: вік (ВР=1,050; 95%ДІ: 1,013-1,087); деліріозний синдром (ВР=3,577; 95%ДІ:1,096-11,672); цукровий діабет (ВР=5,913; 95%ДІ:1,693-20,644); недостатність рівноваги (ВР=0,914; 95%ДІ:0,861-0,970) і одночасне призначення пацієнту декількох лікарських препаратів (ВР=1,226; 95%ДІ:1,122-1,340). Звісно, що особи, які падають, довше перебувають у лікарняних закладах (35,5 проти 23,2 д.) і частіше потребують допомоги вдома (12,9 проти 5,6%). Знання прогностичних факторів падіння осіб похилого віку допоможе у розробці профілактичних заходів, що покращить стан здоров’я хв-х похилого віку і знизить витрати на медичну допомогу. Італія, Sect. Geriatr., Dept. Med. Surg. Disc., Torino.(Першоджер. на сайті http:/ www.aggjournal.com)

348. Досягнення адекватного рівня вітаміну D при переломах стегна у хворих похилого віку: призначення щоденного прийому 800 МО вітаміну D3. Segal E., Zinman Ch., Raz B., Ish-Shalom S. Low patient compliance − a major negative factor in achieving vitamin D adequacy in elderly hip fracture patients supplemented with 800 IU of vitamin D3 daily //Arch. Gerontol. Geriatr.-2009.-Vol.49, №3.-P.364-367.-Англ.При лікуванні хв-х похилого віку з переломом стегна важливим є досягнення адекватного рівня вітаміну D3. Оцінювалася ефективність призначення вітаміну D3 у дозі 800 МО/д. і 1200 мг карбонату кальцію при лікуванні відп. хв-х (n=122; середній вік − 73,0 р.). На початок

лікування у 98,4% хв-х сироватковий рівень 25(ОН)D становив <30 нг/мл, причому у 34,4% хв-х він був <10 нг/мл, що свідчить про дефіцит вітаміну D3 в організмі. Визначається майже повна відсутність скарг пацієнтів на дефіцит вітаміну D3 і кальцію в організмі. Робиться висновок, що при прийомі 800 МО/д. вітаміну D3 не досягається адекватний рівень його в організмі. Важливим вважається розробка стратегії щодо періодичного призначення особам похилого віку високих доз вітаміну D3. Ізраїль, Metab. Dis. Unit, Rambam Med. Cent., Haifa.(Першоджер. на сайті http:/ www.escardiocontent.org)

349. Клінічний перебіг деменції тяжкого ступеня. Mitchell S.L., Teno J.M., Kiely D.K., et al. The clinical course of advanced dementia //N.Engl.J. Med.-2009.-Vol.361, №16.-P.1529-1538.-Англ.Деменція (Д) є однією з головних причин смерті осіб похилого віку в США. У дослідженні за участю 323 мешканців будинків престарілих протягом 18 міс. аналізувалась виживаність хв-х на Д, клінічні ускладнення, симптоми і методи лікування хв-х; визначався прогноз. За 18 міс. 54,8% хв-х на Д померло. Частота пневмонії, епізодів лихоманки становила відп. 41,1 і 52,6%; проблеми з харчуванням спостерігалися у 85,8% хв-х. Після скоригування даних за віком, статтю і тривалістю захворювання 6-міс. частота смертності осіб, які хворіли на пневмонію, склала 46,7%; осіб, у яких спостерігалися епізоди лихоманки − 44,5%; осіб з проблемами харчування − 38,6%. У 46,0 і 39,1% відп. хв-х спостерігались диспное і біль. Протягом останніх 3 міс. життя 40,7% хв-х на Д госпіталізували або

211

викликали швидку допомогу або проводили курс парентеральної терапії. Автори вважають, що за умов з’ясування прогнозу і клінічного перебігу Д хв-м наприкінці життя слід призначати менш агресивне лікування. США, Hebrew Seniorlife Inst. Aging Res., Boston. Бібл. 37.(Першоджер. на сайті http:/ www.content.nejm.org)

350. Порівняння оксикодону з ацетамінофеном, кофеїну з ацета-мінофеном і традиційної терапії при лікуванні у жінок похилого віку постійного болю, спричиненого остеоартритом. Corsinovi L., Martinelli E., Fonte G., et al. Efficacy of oxycodone/acetaminophen and codeine/acetaminophen vs. conventional therapy in elderly women with persistent, moderate to severe osteoarthritis-related pain //Arch. Gerontol. Geriatr.-2009.-Vol.49, №3.-P.378-382.-Англ.Аналізувалася ефективність і безпечність лікування болю різного ступеня, спричиненого остеоартритом (ОА) у жін. похилого віку. 1 гр. жін. (n=52) призначили оксикодон у поєднанні з ацетамінофеном, 2 гр. (n=52) − кофеїн з ацетамінофеном, 3 гр. (n=50) − традиційні неопіоїдні лікарські препарати. Рандомізоване сліпе контрольоване дослідження тривало 6 тиж., протягом яких оцінювався ступінь болю, наявність депресивних симптомів, функціональний і когнітивний стан жін. Ступінь болю, як у стані спокою, так і при рухах, знизився у жін. усіх гр. (р<0,001), однак найкращі результати спостерігалися у жін. 1 і 2 гр., у яких водночас значно зменшилися депресивні симптоми і покращився функціональний статус. Частота побічних ефектів у жін. усіх гр. не відрізнялась. Італія, Sect.

Geriatr., Dept. Med., Surg. Discip., Univ. Turin.(Першоджер. на сайті http:/ www.escardiocontent.org)

351. Функціональний стан хворих похилого віку до і після початку діалізу. Tamura M.K., Covinsky K.E., Chertow G.M., et al. Functional status of elderly adults before and after initiation of dialysis //N.Engl.J.Med.-2009.-Vol.361, №16.-P.1539-1547.-Англ.У дослідженні брала участь гр. мешканців притулків для людей похилого віку (n=3702), яким у 1998-2000 рр. призначили діаліз (Д) у зв’язку з кінцевою стадією захворювання нирок. За 28-бальною шкалою показників повсякденної активності пацієнтів визначався функціональний стан (ФС) осіб перед і після Д (найвищий бал за шкалою відповідав найгіршому ФС). Виявилося, що середній бал за вищезгаданою шкалою за 3 міс. протягом виконання Д підвищився (12 проти 16). Через 3 міс. після початку Д лише у 39% хв-х ФС зберігся, однак через 12 міс. після початку Д 58% хв-х померло і ФС зберігся тільки у 13% осіб. Робиться висновок, що початок Д асоціюється з різким погіршенням ФС, і це погіршення не залежить від віку, статі, расової належності і балів ФС до початку Д. США, Div. Nephrology, Stanford Univ. Sch. Med., Palo Alto. Бібл. 25.(Першоджер. на сайті http:/ www.content.nejm.org)

352. Нехірургічне лікування хронічної стенокардії напруги у хворих похилого віку. Melvin K.R., Melvin L.J. Nonsurgical management of chronic exertional angina in older adults //Geriatr. Aging.-2009.-Vol.12, №4.-P.198-201.-Англ.

212

Важливим вважається коректний вибір лікування хв-х похилого віку на стенокардію напруги (СН). Медикаментозне лікування повинно підбиратися індивідуально і, як правило, складається з призначення декількох лікарських препаратів. Основою комбінованого лікування вважається призначення ацетилсалі-цилової к-ти і нітрогліцерину у формі орального спрея (0,4 мг) разом з нітратами тривалої дії, в-блокаторами, блокаторами кальцієвих каналів і додатковим використанням інгібіторів ангіотензинконвертуючого ензиму і статинів. Зростає ефективність виконання таким хв-м балонної ангіопластики коронарних артерії зі стентуванням. Серед заходів щодо зниження ризику ІМ у таких хв-х − відмова від тютюнокуріння, дієтичне харчування, зниження зайвої ваги, зниження рівня холестерину, контроль АТ. Особливу увагу слід приділяти взаємодії лікарських препаратів і можливій чутливості до них хв-х похилого віку. Канада, Dept. Med., Cardiol., Univ. Hlth. Network, Univ. Toronto, Toronto.(Першоджер. на сайті http:/ www.geriatricsandaging.ca)

353. Гіперхолестеринемія та її корекція. Aronow W.S. Management of hypercholesterolemia //Geriatr. Aging.-2009.-Vol.12, №9.-P.452-463.-Англ.Результати подвійно-сліпих плацебо-контрольованих досліджень свідчать, що статини знижують смертність і частоту значних серцево-судинних

подій у осіб, які належать до гр. високого ризику у зв’язку з гіперхолестеринемією, причому смертність і частота серцево-судинних подій знижується у всіх осіб, незважаючи на вік, стать і початкові рівні ліпідів. Згідно з рекомендаціями третьої Національної освітньої програми по холестерину (NСЕР) рішення щодо корекції рівня холестерину у осіб з гр. дуже високого ризику приймається з метою зниження рівня холестерину ліпопротеїнів низької щільності (ЛПНЩ) до <1,81 ммоль/д (<70 мг/дл). Пацієнтам з гр. високого ризику, які мають гіпертригліцеридемію або низький сироватковий рівень холестерину ліпопротеїнів високої щільності (ЛПВЩ) доцільно призначати фібрати або нікотинову к-ту у комбінації з препаратами, що знижують ЛПНЩ. Пацієнтам з гр. помірного ризику сироватковий рівень холестерину ЛПНЩ доцільно знижувати до <2,59 ммоль/л (<100 мг/дл). При корекції гіперхолестеринемії у осіб з гр. високого і помірного ризику сироваткові рівні холестерину ЛПНЩ доцільно знизити принаймні на 30-40%. Пацієнтам з гр. низького ризику рівень холестерину ЛПНЩ слід знизити до <4,14 ммоль/л (<160 мг/дл). США, Dept. Med., Div. Cardiol., Geriatrics, Pulm. Crit. Care, New York Med. Col., Valhalla.(Першоджер. на сайті http:/ www.geriatricsandaging.ca)

213

618.2/.7РОЗДІЛ ХІ. АКУШЕРСТВО

354. Запобігання за допомогою вакцинації материнській цитомегаловірусній інфекції. Pass R.F., Zhang C., Evans A., et al. Vaccine prevention of maternal cytomegalovirus infection //N.Engl.J.Med.-2009.-Vol.360, №12.-P.1191-1199.-Англ.Вроджена цитомегаловірусна (CMV) інфекція (І) є важливою причиною слухових, когнітивних та рухових порушень у новонароджених. Проведено двофазне, плацебо-контрольоване рандомізоване подвійно-сліпе дослідження з метою оцінити вакцину, яка складалася з рекомбінантного CMV з оболонкою з глікопротеїну В з ад’ювантом MF59. 3 дози вакцини (або плацебо) давали у перший р. після народження дитини серонегативним на CMV жін.: через 0, 1 та 6 міс. після пологів. Тестування на CMV-І провадили впродовж 42 міс. через 3-міс. інтервали, застосовуючи аналіз на імуноглобулінові антитіла проти CMV-протеїнів, ін., ніж глікопротеїн В. І була підтверджена вірусною культурою або імуноблотингом. Головним показником був час до виявлення CMV-І. 1 гр. з 234 жін. отримувала CMV-вакцину, 2 гр. з 230 жін. − плацебо. Після мінімального періоду спостережень 1 р. було 49 підтверджених випадків І: 18 у 1 гр. та 31 у 2 гр. Аналіз методом Kaplan-Meier показав, що жін. 1 гр. частіше, ніж жін. 2 гр., залишалися неінфікованими впродовж 42-міс. періоду (р=0,02). Ефективність вакцини становила 50% (95%ДІ:7-73) на базі показника частоти І/100 людино-р. У 1 гр. серед немовлят була 1 вроджена І, у 2 гр. − 3. У жін. 1 гр. було більше локальних р-цій (біль, еритема, індурація, відчуття жару) та

системних р-цій (озноб, артралгія, міалгія), ніж у 2 гр. Зроблено висновок, що CMV-глікопротеїн-В вакцина має потенціал для зниження материнської та вродженої CMV-І. США, Univ. Alabama Birmingham, Birmingham. Бібл. 31.(Першоджер. у фонді ННМБ МОЗ України)

355. Відсутність зв’язку між аутоантитілами проти рецептора фолатів та дефектами нервової трубки. Molley A.M., Quadros E.V., Sequeira J.M., et al. Lack of association between folat-receptor autoantibodies and neural-tube defects //N.Engl.J.Med.-2009.-Vol.361, №2.-P.152-160.-Англ.У попередніх повідомленнях було показано наявність аутоантитіл (ААТ) проти рецепторів фолатів (РФ) у 75% проб сироватки жін., в анамнезі яких була вагітність (В), ускладнена дефектом нервової трубки (ДНТ) плоду, у порівнянні з 10% проб у контр. жін. У цій роботі автори мали намір підтвердити знайдену закономірність в ірландській популяції, в якій традиційно була висока поширеність ДНТ. Проведено 2 дослідження. У 1 дослідженні провадили аналіз збережених заморожених проб крові, зібраних у 1993-1994 рр. у 103 матерів, в анамнезі яких була В, ускладнена ДНТ (1 гр.); 2, контр. гр., становили 103 жін., які мали в анамнезі В без ускладнення ДНТ; 3 гр. складалася з 58 жін., які ніколи не були В; у 4 гр. було 36 чол. 1 та 2 гр. були подібні за кількістю В та датами взяття проб. Друге дослідження було проведено з метою підтвердити, що зберігання проб не впливає на ААТ до РФ; воно включало свіжі проби, отримані від 37

214

жін. 1 гр., 22 жін. 2, контр., гр., 10 жін. 3 гр. та 9 чол. Усі проби були досліджені на блокування та зв’язування ААТ проти РФ. У 1 дос-лідженні блоковані ААТ були знайдені у 17% жін. 1 гр. та у 13% жін. 2 гр. (СІ 1,54; 95%ДІ:0,70-3,39), а зв’язані ААТ відп. у 29 та 32% (СІ 0,82; 95%ДІ:0,44-1,50). Друге дослідження показало подібні результати, що вказує на те, що деградація проб була малоімовірною. Зроблено висновок, що у дослідженій ірландській популяції наявність та титр материнських аутоімунних антитіл проти РФ не були значуще пов’язані з В, враженими ДНТ. Ірландія, Sch. Biochemistry a. Immunology, Trinity Coll Dublin, Dublin. Бібл. 16.(Першоджер. у фонді ННМБ МОЗ України)

356. Концентрація розчинного рецептора фактора некрозу пухлин-2 у плазмі матері збільшується раніше встановлення діагнозу прееклампсії. Sibai B., Romero R., Klebanoff M.A., et al. Maternal plasma concentrations of the soluble tumor necrosis factor receptor 2 are increased prior to the diagnosis of preeclampsia //Am.J.Obstet.Gynecol.-2009.-Vol.200, №6.-P.630e1-630e8.-Англ.Конц-ії розчинного фактора некрозу пухлин (TNF-R)-1 та -2 збільшуються у плазмі жін. при прееклампсії (ПЕ). Автори статті зробили припущення, що це збільшення передує настанню очевидної ПЕ. Під час проведення дослідження аспірину для запобігання ПЕ у жін. з високим ризиком (у Eunice Kennedy Shriver Natl. Inst. of Child Hlth. a Human Development, Bethesda) проби плазми 986 жін. з терміном вагітності (В) 24-28 тиж. були використані для вимірювання TNF-R-1 та TNF-R-2. У 577 жін. були також

отримані проби при 34-38 тиж. В. Частота ПЕ була 21,2%. Конц-ія TNF-R-2 була вищою при строках В у тих жін., у яких могла розвинутися ПЕ (р=0,01). Ступінь збільшення у порівнянні з базовим рівнем обох рецепторів був більш значним у жін., у яких в майбутньому розвинулася ПЕ. Жін. з рівнем TNF-R-2 при В 24-28 тиж. у найвищому квартилі мали значуще збільшену імовірність розвитку ПЕ (р=0,03 vs квартиль 1). Цей зв’язок спостерігався у гр., яка отримувала плацебо, але не у гр. з аспірином (р≤0,002). Чутливість та позитивні предиктивні величини були низькими. Зроблено висновок, що рівень TNF-R-2 підвищується раніше настання очевидної ПЕ, що свідчить про патогенетичну роль цих прозапальних цитокінів. США, Univ. Cincinnati Coll. Medic.(Першоджер. на сайті http://www.ajog.org)

357. Материнська тромбофілія та ризик рецидиву прееклампсії. Facchinetti F., Marozio L., Frusca T., et al. Maternal thrombophilia and the risk of recurrence of preeclampsia //Am.J.Obstet.Gynecol.-2009.-Vol.200, №1.-P.46e1-46e5.-Англ.Метою цього проспективного дослідження було визначити внесок тромбофілії (Т) у рецидиви прееклампсії (ПЕ). Було проведено багатоцентрове обсерваційне когортне дослідження 172 білих жін., у яких попередня вагітність (В) була ускладнена ПЕ. Під час наступної В оцінювали спадкову Т (визначаючи мутації фактора V Leiden та фактора ІІ G20210А, недостатність протеїну S, протеїну С та антитромбіну), а також гіпергомоцистинемію, lupus-антикоагулянт та антикардіоліпін-антитіла. Реєстрували розвиток ПЕ, материнські ускладнення, термін В

215

при пологах та вагу новонароджених. У 60 жін. (34,9%) було виявлено Т-ний дефект. Ці жін. мали більш високий ризик рецидиву ПЕ (СІ 2,5; 95%ДІ:1,2-5,1) у порівнянні з жін. без Т. Подібні закономірності спостерігалися, якщо розглядали лише спадкову Т. Жін. з Т мали підвищений ризик настання дуже ранніх передчасних пологів (при В <32 тиж.; СІ 11,6; 95%ДІ:3,4-43,2). Зроблено висновок, що коли лікарі консультують білих жін. з ПЕ в анамнезі, скринінг на Т може бути корисним для рекомендацій перед зачаттям та при веденні В. Італія, Univ. Modena a. Reggio Emilia, Modena.(Першоджер. на сайті http://www.ajog.org)

358. Прееклампсія в анамнезі дозволяє ідентифікувати жінок, які мають фактори ризику серцево-судинних захворювань. Smith G.N., Walker M.C., Liu A., et al. A history of preeclampsia identifies women who have underlying cardiovascular risk factors //Am.J.Obstet.Gynecol.-2009.-Vol.200, №1.-P.58e1-58e8.-Англ.Метою роботи було проспективно оцінити через 1 р. після пологів фізичні та біохімічні маркери серцево-судинного ризику у жін., у яких під час вагітності розвинулася прееклампсія (ПЕ). Досліджено 70 жін. з попередньою ПЕ (1 гр.) та 70 нормотензивних жін. (2, контр., гр.). Реєстрували вагу, АТ, рівні у крові натще інсуліну, глюкози, С-реактивного білка, ліпідів, холестерину, а у сечі − мікроальбуміну та креатиніну. Визначали ІМТ, індекс оцінки гомеостатичної моделі та частоту метаболічного синдрому. Через 1 р. після пологів маркери серцево-судинних захворювань у 1 та 2 гр.

були різними; також була різниця у кількості жін., які мали аномальні величини досліджених показників. Математичне моделювання ризику серцево-судинних ускладнень дозволяє зробити висновок, що ПЕ збільшує цей ризик у 2-3 рази; ризик був найбільшим у жін. з тяжкою ПЕ. Розвиток ПЕ є одним з найбільш ранніх маркерів, які піддаються клінічному виявленню підвищеного серцево-судинного ризику у жін. Канада, Kingston General Hosp., Queen’s Univ., Kingston.(Першоджер. на сайті http://www.ajog.org)

359. Хто має ризик подовженої та переношеної вагітності? Caughey A.B., Stotland N.E., Washington A.E., Escobar G.J. Who is at risk for prolonged and postterm pregnancy? //Am.J.Obstet.Gynecol.-2009.-Vol.200, №6.-P.683e1-683e5.-Англ.Метою роботи було визначити фактори ризику переношеної (строком ≥42 тиж.) або подовженої (строком ≥41 тиж.) вагітності (В). Проведено ретроспективне когортне дослідження усіх доношених одноплідних В, які завершилися пологами, в одному великому медичному центрі. Головним показником була частота В, які тривали >41 або >42 тиж. Було застосовано багатомірні логістичні регресійні моделі для контролю потенційних заважаючих факторів та аналізу взаємозв’язків. Було виявлено такі специфічні фактори ризику В, що тривали >41 тиж.: ожиріння (кориговане СІ 1,26; 95%ДІ:1,16-1,37), перші пологи (СІ 1,46; 95%ДІ:1,42-1,51), вік матері від 30 до 39 р. (СІ 1,06; 95%ДІ:1,02-1,10) та ≥40 р. (СІ 1,07; 95%ДІ:1,02-1,12). Крім того, було знайдено, що приналежність жін. до афро-американської, латиноамериканської та азійської

216

раси/етнічності пов’язана зі зниженим ризиком тривалості В до 41 або 42 тиж. Отримані дані дають змогу припустити, що можуть існувати біологічні відмінності, які лежать в основі ризику подовження В до 41 або 42 тиж. Слід підкреслити, що ожиріння є таким фактором ризику, який може бути змінений і якому потенційно можна запобігти втручанням до або під час В. США, Univ. California, San Francisco.(Першоджер. на сайті http://www.ajog.org)

360. Зв’язок між вагою новонароджених 4000 г або більше та перинатальними наслідками у жінок з цукровим діабетом вагітних та без нього. Esakoff T.F., Cheng Y.W., Sparks T.N., Caughey A.B. The association between birth-weight 4000 g or greater and perinatal outcomes in patients with and without gestational diabetes mellitus //Am.J.Obstet.Gynecol.-2009.-Vol.200, №6.-P.672e1-672e4.-Англ.Метою роботи було дослідити зв’язок між вагою новонароджених (НН) ≥4000 г та перинатальними наслідками у жін. з та без цукрового діабету (ЦД) вагітних (В). Проведено ретроспективне когортне дослідження 36241 одноплідних В, стратифікованих відп. до діагнозу ЦДВ, при наявності або відсутності ваги НН ≥4000 г. Досліджували частоту неонатальної гіпербілірубінемії, гіпоглікемії, синдрому респіраторного дистресу (СРД), патологічних пологів, ускладнених вставленням плеча (УП) та паралічу Ерба. Для аналізу було застосовано ч2-тести та багатомірний логістичний регресійний аналіз. У жін. з ЦДВ НН з вагою ≥4000 г, у порівнянні з НН з вагою <4000 г, мали вищу частоту гіпоглікемії (5,3 vs 2,6%,

р=0,04), СРД (4,0 vs 1,5%, р=0,03), УП (10,5 vs 1,6%, р<0,001) та паралічу Ерба (2,6 vs 0,2%, р<0,001). Навіть при відсутності ЦДВ ці ускладнення виникали частіше у НН з вагою ≥4000 г. ЦДВ збільшував імовірність несприятливих наслідків, пов’язаних з вагою при народженні ≥4000 г, особливо УП (кориговане СІ 16,4 при ЦДВ vs 9,6 без ЦДВ) та паралічу Ерба (кориговане СІ 41,9 при ЦДВ vs 6,7 без ЦДВ). Зроблено висновок, що вага НН ≥4000 г пов’язана з підвищеною частотою несприятливих перинатальних наслідків, тому спеціалісти-неонатологи мають проявляти пильність. США, Univ. California, San Francisco.(Першоджер. на сайті http://www.ajog.org)

361. Кумулятивна частота живих народжень після запліднення in vitro. Malizia B.A., Hacker M.R., Penzias A.S. Cumulative live-birth rates after in vitro fertilization //N.Engl.J. Med.-2009.-Vol.360, №3.-P.236-243.-Англ.Результати лікування безпліддя за допомогою запліднення in vitro (IVF) традиційно оцінюються як співвідношення вагітності (В)/цикл IVF. Однак, майбутніх батьків цікавить насамперед шанс народження живої дитини (ЖН) після повного курсу лікування. Автори статті визначали кумулятивну частоту ЖН у пацієнток, які підлягали першому не донорському циклу IVF зі свіжим ембріоном у період 2000-2005 рр. в одному великому центрі. Жін. спостерігалися до припинення лікування або до народження живого немовляти. Дані аналізу були стратифіковані відп. до віку матері, і аналіз провадили із застосуванням як оптимістичного, так і консервативного методів.

217

Оптимістичний метод базувався на припущенні, що пацієнтки, які не повернулися для наступних циклів IVF, мають такий же шанс В, яка приведе до ЖН, як і жін., які продовжували лікування; консервативний метод оцінював ЖН у пацієнток, які не повернулися. Серед 6164 пацієнток, які підлягали 14248 циклам, кумулятивна частота ЖН після 6 циклів становила 72% (95%ДІ:70-74) при оптимістичному аналізі та 51% (95%ДІ:49-52) при консервативному аналізі. У жін. віком <35 р. відп. частоти після 6 циклів були 86% (95%ДІ:83-88) та 65% (95%ДІ:64-67). У жін. віком ≥40 р. відп. частоти були 42% (95%ДІ:37-47) та 23% (95%ДІ:21-25). Кумулятивна частота ЖН знижувалася з віком, і стратифіковані в залежності від віку криві (<35 р. vs ≥40 р.) значуще відрізнялися одна від ін. (р<0,001). Зроблено висновок, що IVF може у значній мірі подолати безпліддя у більш молодих жін., але воно не може відмінити зниження фертильності, яке залежить від віку. США, Boston IVF, Waltham. Бібл. 29.(Першоджер. у фонді ННМБ МОЗ України)

362. Антенатальне застосування сульфату магнію для запобігання церебральному паралічу у недоношених немовлят, народжених раніше 34 тижнів вагітності: систематичний огляд та метааналіз. Conde-Agudelo A., Romero R. Antenatal magnesium sulphate for the prevention of cerebral palsy in preterm infants less than 34 weeks’ gestation: a systematic review and meta-analysis //Am.J.Obs-tet.Gynecol.-2009.-Vol.200, №6.-P.589.-Англ.Проведено систематичний огляд та метааналіз рандомізованих контрольованих досліджень з метою визначити, чи може сульфат магнію

(І), введений жін. з ризиком передчасних пологів до 34 тиж. вагітності, знизити ризик церебрального паралічу (ЦП) у їхніх діт. В аналіз включено 6 досліджень, які охоплювали 4796 жін. та 5357 немовлят. Антенатальне введення І було пов’язано зі значущим зниженням ризику ЦП (ВР 0,69; 95%ДІ:0,55-0,88), помірного або тяжкого ЦП (ВР 0,64; 95%ДІ:0,44-0,92) та загальної моторної дисфункції (ВР 0,60; 95%ДІ:0,43-0,83). Не було різниці у ризику загальної дитячої смертності (ВР 1,01; 95%ДІ:0,89-1,14). Незначні побічні ефекти були більш частими у жін., які отримували І. Зроблено висновок, що І, введений жін. з ризиком пологів до 34 тиж. вагітності, знижує ризик ЦП. США, Eunice Kennedy Shriver Natl. Inst. Child Hlth. a. Human Development, Bethesda.(Першоджер. на сайті http://www.ajog.org)

363. Надмірна вага та ожиріння матері і ризик вроджених аномалій. Систематичний огляд та метааналіз. Stothand K.J., Tennant P.W.G., Bell R., Rankin J. Maternal over-weight and obesity and the risk of congenital anomalies. A systematic review and meta-analysis //JAMA.-2009.-Vol.301, №6.-P.636-650.-Англ.Існують докази зв’язку між ожирінням (О) матері (М) та деякими вродженими аномаліями (ВА). Метою огляду було оцінити сучасні докази зв’язку між надмірною вагою М, ОМ та ВА. Використані джерела MEDLINE, EMBASE, CINAHL та Scopus (з січня 1966 р. по травень 2008 р.). Розглянуто англомовні роботи, в яких наведено дані обсерваційних досліджень з визначенням ІМТ у період вагітності (у т.ч. ранньої) та дані про ВА. З 1944 статей було відібрано 39 для включення у систематичний огляд та

218

18 − у метааналіз. Порівнювали ризик ВА у діт. М з надмірною вагою, М з О та М, які мали рекомендовану вагу (за даними ІМТ). Досліджені гр. ВА, стосовно яких у літературі повідомлялося про ≥150 випадків; СІ для М з надмірною вагою та М з О розраховували відп. для 16 та 15 гр. або підтипів ВА. У порівнянні з М, які мали рекомендований ІМТ, М з О мали збільшене СІ народження діт. з дефектами нервової трубки (СІ 1,87; 95%ДІ:1,62-2,15), розколиною хребта (СІ 2,24; 95%ДІ:1,86-2,69), серцево-судинними ВА (СІ 1,30; 95%ДІ:1,12-1,51), септальними дефектами (СІ 1,20; 95%ДІ:1,09-1,31), розколинами піднебіння (СІ 1,23; 95%ДІ:1,03-1,47), розколинами губи та піднебіння (СІ 1,20; 95%ДІ:1,03-1,40), аноректальною атрезією (СІ 1,48; 95%ДІ:1,12-1,97), гідроцефалією (СІ 1,68; 95%ДІ:1,19-2,36) та редукцією кінцівок (СІ 1,34; 95%ДІ:1,03-1,73). Ризик гастрошизу у М з О був значно знижений (СІ 0,17; 95%ДІ:0,10-0,30). Зроблено висновок, що МО пов’язано із збільшеним ризиком ряду структурних ВА, хоча абсолютне збільшення, імовірно, невелике. Потрібні подальші дослідження, щоб підтвердити, що надмірна вага М також є фактором, пов’язаним з ризиком ВА. Велика Британія, Inst. Hlth. a. Society, Newcastle Univ., Newcastle upon Tyne.(Першоджер. на сайті http:/ www.jama.ama-assn.org)

364. Перинатальна смертність немовлят та пов’язані з нею фактори при своєчасних пологах у Шотландії. Pasupathy D., Wood A.M., Pell J.P., et al. Rates of and factors associated with delivery-related perinatal death among term infants in Scotland //JAMA.-2009.-Vol.302, №6.-P.660-668.-Англ.У більшості розвинених країн частота акушерських втручань при пологах

(П), включаючи кесарський розтин, збільшилася. Однак, неясно, чи відбувається це паралельно зі зниженням перинатальної та неонатальної смертності (С), пов’язаної з ускладненнями своєчасних П. Метою роботи було визначити, чи змінилася у Шотландії впродовж останніх 20 р. С немовлят при своєчасних П (як під час П, так і у неонатальному періоді), та чи було це пов’язано зі зниженням тієї С, яку приписували гіпоксії під час П. Проведено популяційне ретроспективне когортне дослідження за період 1988-2007 рр. Були включені усі народження у строк від одноплідної вагітності з головним передлежанням − усього 1012266, за винятком тих випадків, коли С настала внаслідок вроджених аномалій або загибелі плода до П. Усі випадки пов’язаної з П перинатальної С були поділені на такі, що приписувалися гіпоксії під час П, та всім ін. причинам. Ризик С моделювали, застосовуючи логістичну регресію, з корекцією на вік матері, зріст, кількість П в анамнезі, соціоекономічний статус, строк вагітності, персентиль ваги новонародженого, стать плода, а також на щорічну кількість народжень у лікарні. За досліджений період ризик перинатальної С, пов’язаної з П, знизився від 8,8 до 5,5/10 тис. народжень (некоригована зміна -38%; 95%ДІ:-51−-21%). Коли аналізували причини С, було знайдено значне зниження ризику С, яку приписували гіпоксії під час П (від 5,7 до 3,0/10 тис. народжень; некоригована зміна -48%; 95%ДІ:-62−-29%), але не було значущої зміни ризику С від ін. причин. Інтранатальні мертвонародження знизилися від 2,6 до 1,1/10 тис. народжень; некоригована зміна -60%; 95%ДІ:-

219

75−-34%, а неонатальна С від 3,1 до 1,9/10 тис. народжень (некоригована зміна -38%; 95%ДІ:-59−-7%). Корекція на материнські, акушерські фактори та фактори плода не дала суттєвого ефекту. Зроблено висновок, що зниження С під час П та неонатальної С за період 1988-2007 рр. було значущим лише для С, пов’язаної з гіпоксією під час П. Велика Британія, Univ. Cambridge, Cambridge.(Першоджер. на сайті http:/ www.jama.ama-assn.org)

365. Вплив «рятівного курсу» антенатальних кортикостероїдів: багатоцентрове рандомізоване, плацебо-контрольоване дослідження. Garite T.J., Kurtzman J., Maurel K., Clark R. Impact of a «rescue course» of antenatal corticosteroids: a multicenter randomized placebo-controlled trial //Am.J.Obstet.Gynecol.-2009.-Vol.200, №3.-P.248.e1-248.e9.-Англ.Попередні дослідження із застосуванням повторних курсів антенатальних кортикостероїдів (АКС) показали незначний або відсутність позитивного ефекту, а також побоювання потенційного ризику. Не було рандомізованого дослідження, яке б оцінювало вибір одного рятівного курсу АКС та його неонатальні результати. Проведено багатоцентрове рандомізоване подвійно-сліпе плацебо-контрольова-не дослідження у період з травня 2003 р. по лютий 2008 р. у 18 медичних центрах. У дослідження було включено 437 жін. з одноплідною або двоплідною вагітністю (В) <33 тиж., які завершили один курс АКС раніше 30 тиж. В та принаймні за 14 д. до включення мали повторну загрозу передчасних пологів. 1 гр. з 223 жін. отримувала один курс бетаметазону (І) − 2 дози по 12 мг через 24 год., 2 гр. з 214 жін. − плацебо. У кожній гр.

55% жін. народили при строках В <34 тиж. У 1 гр. було значне зниження загальної захворюваності новонароджених <34 тиж. у порівнянні з 2 гр. (43,9 vs 63,6%; СІ 0,45; 95%ДІ:0,27-0,75; р=0,002) та значне зниження частоти синдрому респіраторного дистресу, вентиляторної підтримки та використання сурфактанту. Перинатальна смертність та ін. захворюваність були подібними в обох гр. Включення в аналіз усіх новонароджених (незалежно від терміну В при народженні) також показало значуще зниження загальної захворюваності у 1 гр. (32,1 vs 42,6%; СІ 0,65; 95%ДІ:0,44-0,97; р= 0,0034) та зменшення респіраторних ускладнень. Зроблено висновок, що проведення одного рятівного курсу АКС до 33 тиж. В покращує неонатальні результати без явного збільшення короткострокового ризику. США, Pediatrix Medic. Group, Sunrise.(Першоджер. на сайті http://www.ajog.org)

366. Безпечність вакцинації проти грипу під час вагітності. Tamma P.D., Ault K.A., del Rio C., et al. Safety of influenza vaccination during pregnan-cy //Am. J. Obstet. Gynecol.-2009.-Vol.201, №6.-P.547-552.-Англ.Центри контролю та запобігання захворюванням дорадчого комітету імунізаційної практики рекомендують провадити звичайну вакцинацію проти грипу (Г) усім жін., які є або будуть вагітними (В) впродовж сезону Г. Під час сезонних епідемій Г, під час попередніх пандемій та при сучасній пандемії Г А(Н1N1) В ставить здорових жін. у гр. підвищеного ризику серйозних ускладнень від Г, включаючи смерть. Інактивована Г вакцина може бути безпечно та ефективно застосована впродовж будь-якого триместру В. Сьогодні

220

немає досліджень, які продемонстрували підвищений ризик ускладнень для матері або негативних наслідків для плода, пов’язаних з інактивованою Г вакцинацією. Крім того, не існує наукових доказів, що вакцини, які містять тимеросал, є причиною негативних наслідків для діт., народжених жін., які отримували Г вакцину під час В. У цій статті авторами зроблено огляд доказової бази для рекомендації вакцинації усіх жін., які будуть В під час сезону Г, та даних про безпечність Г-вакцинації під час В. США, Johns Hopkins Univ. Sch. Medic, Baltimore.(Першоджер. на сайті http://www.ajog.org)

367. Високе збільшення ваги під час вагітності та ризик надмірного росту плода. Dietz P.M., Callaghan W.M., Sharma A.J. High pregnancy weight gain and risk of excessive fetal growth //Am.J.Obstet.Gynecol.-2009.-Vol.201, №1.-P.51.e1-51.e6.-Англ.Метою роботи було оцінити, чи модифікує ІМТ до вагітності (В) зв’язок між збільшенням ваги під час В та великою для терміну В вагою новонародженого (ВТВ; >90% ваги при народженні для терміну В) або макросомією (≥4500 г). Проведено популяційне когортне дослідження 104980 доношених одноплідних народжень у період 2000-2005 рр. Було знайдено, що ІМТ до В модифікував зв’язок між збільшенням ваги та ВТВ. Худорляві жін. мали вищі СІ для ВТВ, ніж жін. з надмірною вагою або з ожирінням, при збільшенні ваги ≥36 фунтів. Стосовно макросомії, ІМТ до В не модифікував цей зв’язок. У порівнянні з жін., які набирали 15-25 фунтів, кориговане СІ при збільшенні на 26-35 фунтів було 1,5 (95%ДІ:1,2-1,9), при збільшенні на 36-45 фунтів − 2,1 (95%ДІ:1,7-2,7), а при збільшенні на

≥46 фунтів − 3,9 (95%ДІ:3,0-5,0). На думку авторів, сучасні рекомендації щодо збільшення ваги під час В включають межі, які пов’язані з підвищеним ризиком ВТВ та макросомії. США, Natl. Cent. Chronic Dis. Prevention a. Hlth. Promotion, Atlanta.(Першоджер. на сайті http://www.ajog.org)

368. Добавки заліза та діабет вагітних у середньому періоді вагітності. Bo S., Menato G., Villoisa P., et al. Iron Supplementation and gestational diabetes in mildpregnancy //Am.J.Obstet.Gynecol.-2009.-Vol.201, №2.-P.158.e1-158.e6.-Англ.Добавки заліза (ДЗ) при вагітності (В) вважаються корисними для здоров’я новонароджених та матерів, але є дані, що вони пов’язані з діабетом (Д) та гіпертензією у загальній популяції. Автори роботи досліджували зв’язок між застосуванням ДЗ в середньому періоді В та метаболічними і гіпертензивними аномаліями у 500 жін. з цукровим (Ц) ДВ та 500 нормоглікемічних жін. У жін., які користувалися ДЗ (212 жін. з 1000), були значно вищі величини ІМТ до В, ІМТ на даний час, окружності талії, АТ, глюкози натще, інсулінорезистентності за даними гомеостатичної моделі оцінки інсулінорезистентності, а також більш низький рівень холестерину ЛПВЩ, ніж у жін., які не користувалися ДЗ. У користувачів ДЗ була значно вища поширеність ЦДВ (70,8 vs 44,4%), гіпертензії (25,9 vs 9,8%), метаболічного синдрому (25,9 vs 10,4%). Багатомірний регресійний аналіз показав збільшення ризику цих проявів у 2-3 рази. Найвищі величини глюкози при пероральному тесті на толерантність до глюкози були значно більшими у жін., які отримували ДЗ,

221

як при ЦДВ, так і у нормоглікемічних. Зроблено висновок, що застосування ДЗ у середньому періоді В пов’язано з порушенням обміну глюкози та гіпертензією; ці потенційно шкідливі ефекти мають бути ретельно розглянуті при оцінці ефективності ДЗ. Італія, Univ. Turin, Turin.(Першоджер. на сайті http://www.ajog.org)

369. Віддалені наслідки для розвитку нервової системи після аритмії плода. Lopriore E., Aziz M.I., Nagel H.T., et al. Long-term neurodevelopmental outcome after fetal arrhythmia //Am.J.Obstet.Gynecol.-2009.-Vol.201, №1.-P.46.e1-46.e5.-Англ.Метою роботи було дослідити віддалені наслідки для розвитку нервової системи після тяжкої тахі- або брадіаритмії плода. Проведено обсерваційне дослідження з оцінкою неврологічного, ментального та психомоторного розвитку діт. у випадках серцевої аритмії плода. Тахі- або брадіаритмії були діагностовані у 44 плодів: у 28 − суправентрикулярна тахікардія (СВТ), у 7 − передсердне тріпотіння (ПТ) та у 9 − атріовентрикулярна блокада (АВБ). Смертність була низькою (6%; 2/35) у гр. СВТ та ПТ, але високою у гр. АВБ (78%; 7/9). 6 хв-х (14%) були втрачені для спостереження. Розвиток нервової системи був нормальним у всіх діт., які вижили у гр. СВТ та ПТ, за винятком 1 хв-го, у якого було пошкодження plexus brachialis внаслідок патологічних пологів − вколоченого плеча. 2 з 3 діт., що вижили з гр. АВБ мали тяжку затримку ментального розвитку. Зроблено висновок, що смертність та порушення розвитку нервової системи у немовлят з СВТ та ПТ є низькими, але смертність немовлят з АВБ

підвищена. Нідерланди, Leiden Univ. Medic. Cent., Leiden.(Першоджер. на сайті http://www.ajog.org)

370. Кількісний скринінг фібронектину плода у безсимптомних пацієнток з високим ризиком та спектром ризику рекурентних передчасних пологів. Kurtzman J., Chandiramani M., Briley A., et al. Quantitative fetal fibronectin screening in asymptomatic high-risk patients and the spectrum of risk for recurrent preterm delivery //Am.J.Obstet.Gynecol.-2009.-Vol.200, №3.-P.263.e1-263.e6.-Англ.Метою роботи було визначити, чи може один кількісний вагінальний тест на фібронектин плода (fFN) при 24-тиж. терміні вагітності (В) відобразити спектр ризику спонтанних передчасних пологів (ПП) у популяції з високим ризиком та при відсутності симптомів у В жін. з попередніми ПП. Проведено вторинний аналіз проспективно зібраної бази даних 563 жін. з ПП в анамнезі. Проаналізовано зв’язок між кількісною конц-ією fFN при 24-тиж. одноплідній В та терміном В при народженні діт. Загальна частота ПП при строках В <34 та <37 тиж. була відп. 6,7 та 19,7%. 497 з 563 жін. (88%) мали при 24 тиж. В рівень fFN 0 нг/мл. Якщо конц-ія fFN зростала, частота ПП прогресивно збільшувалася. У порівнянні з гр. без fFN, ВР ПП <34 тиж. В послідовно зростав відп. до конц-ії fFN і становив при fFN 1,49 нг/мл 2,42 (95%ДІ:0,76-5,66), при fFN від 50 до 199 нг/мл − 4,68 (95%ДІ:1,28-10,95) та при fFN >200 нг/мл − 9,94 (95%ДІ:2,90-19,67). Подібна тенденція зберігалася при різних термінах В від 32 до 37 тиж. Зроблено висновок, що у безсимптомних жін. з ПП в анамнезі кількісна оцінка fFN при 24 тиж. В

222

ефективно відображає ризик рекурентних спонтанних ПП. Кількісний аналіз fFN може забезпечити додаткову інформацію стосовно спектра ризику спонтанних ПП у порівнянні із стандартним якісним скринінгом, який застосовується зараз. США, Fetal Diagnostic Cent., Pediatrix Medic. Group, Laguna Hills.(Першоджер. на сайті http://www.ajog.org)

371. Спадкова тромбофілія та прееклампсія у багатоцентровій когорті: Монреальське дослідження прееклампсії. Kahn S.R., Platt R., McNamara H., et al. Inherited thrombo-philia and preeclampsia within a multicenter cohort: the Montreal Preeclampcia Study //Am.J.Obstet.Gynecol.-2009.-Vol.200, №1.-P.151.e1-151.e9.-Англ.Метою роботи було оцінити зв’язок між спадковою тромбофілією (Т) та прееклампсією (ПЕ). З багатоцентрової когорти з 5337 вагітних (В) жін. автори проспективно ідентифікували 113 жін., у яких розвинулася ПЕ, та відібрали 443 контр. жін., які не мали ПЕ або непротеїнуричної гіпертензії В. Проби крові були тестовані на ДНК-поліморфізм, що спричиняє Т (мутацію фактор V Leiden, мутацію протромбіну G20210А, поліморфізм метилентетрагідрофолат редуктази С677Т), рівень гомоцистеїну та фолату. Також проведено патологічне дослідження плаценти. Т була виявлена у 14% пацієнток та у 21% контр. жін. (кориговане СІ логістичної регресії 0,6; 95%ДІ:0,3-1,3). Недостатня перфузія плаценти була у 63% пацієнток та у 46% контр. жін. (р<0,001) і була більш частою у жін. з рівнем фолату у найнижчому квартилі (р=0,04), але не була пов’язана з Т. Автори не знайшли доказів того, що

існує зв’язок між спадковою Т та збільшеним ризиком ПЕ. Недостатня перфузія плаценти пов’язана з ПЕ, але, на думку авторів, це не є наслідком Т. Канада, McGill Univ. Faculty of Medic., Montreal.(Першоджер. на сайті http://www.ajog.org)

372. Застосування антибактеріальних засобів під час вагітності та ризик вроджених дефектів. Національне дослідження запобігання вродженим дефектам. Crider K.S., Cleves M.A., Reefhuis J., et al. Antibacterial medication use during pregnancy and risk of birth defects. National birth defects prevention study //Arch.Pediatr.Adolesc.Med.-2009.-Vol.163, №11.-P.978-985.-Англ.Метою роботи було дослідити зв’язок між антибактеріальними препаратами (АБ) та відібраними вродженими дефектами (ВД). Проведено багатоцентрове дослідження типу «випадок-контроль» жін., вагітності (В) яких були вражені ≥1 серйозних ВД; загальна кількість відібраних ВД >30. Дослідження було проведено у 10 штатах. В з ВД були ідентифіковані через програми обстеження ВД, кількість їх становила 13155. Контролем слугували 4941 жін. з тих же географічних регіонів, В яких не були вражені ВД. Реєстрували повідомлення матерів про використання АБ (впродовж 1 міс. до В і до кінця 1-го триместру). Згідно з цими повідомленнями, використання АБ збільшувалося впродовж В, досягаючи піку під час 3-го міс. Сульфонаміди були пов’язані з аненцефалією (кориговане [к] СІ 3,4; 95%ДІ:1,3-8,8), синдромом гіпоплазії лівих відділів серця (кСІ 3,2; 95%ДІ:1,3-7,6), коарктацією аорти (кСІ 2,7; 95%ДІ:1,3-5,6), хоанальною атрезією (кСІ 8,0; 95%ДІ:2,7-23,5), поперечною недостатністю кінцівок

223

(кСІ 2,5; 95%ДІ:1,0-5,9) та діафрагмальною грижею (кСІ 2,4; 95%ДІ:1,1-5,4). Нітрофурантоїни були пов’язані з анофтальмією або мікрофтальмом (кСІ 3,7; 95%ДІ:1,1-12,2), синдромом гіпоплазії лівих відділів серця (кСІ 4,2; 95%ДІ:1,9-9,1), дефектами міжпередсердної перегородки (кСІ 1,9; 95%ДІ:1,1-3,4) та щілиною губи у поєднанні з щілиною піднебіння (кСІ 2,1; 95%ДІ:1,2-3,9). Ін. АБ агенти, які були пов’язані з ВД, включали еритроміцини (2 ВД), пеніциліни (1 ВД), цефалоспорини (1 ВД) та хінолони (1 ВД). Заспокоює те, що пеніциліни, еритроміцини та цефалоспорини, хоча часто застосовувалися В жін., не були пов’язані з численними ВД. Сульфонаміди та нітрофурантоїни були пов’язані з кількома ВД, що свідчить про необхідність додаткової ретельної перевірки. США, Natl. Cent. Birth Defects a. Developmental Disabili-ties, Cent. Dis. Control a. Prevention, Atlanta.(Першоджер. на сайті http://www.archpedi.ama-assn.org)

373. Чи покращують низькі дози аспірину частоту вагітностей при заплідненні in vitro та інтрацитоплазматичній ін’єкції спермія? Рандомізоване подвійно-сліпе плацебо-контрольоване дослідження. Dirckx K., Cabri P., Merien A., et al. Does low-dose aspirin improve pregnancy rate in IVF/ICSI? A randomized double-blind placebo controlled trial //Hum.Reprod.-2009.-Vol.24, №4.-P.856-860.-Англ.Деякі автори припускають, що низькі дози аспірину (І) призводять до збільшення кількості ооцитів при заплідненні in vitro (IVF)/інтраплазматичній ін’єкції спермія (ICSI) і як результат − до вищої частоти (Ч) вагітностей (В).

Метою роботи було дослідити ефект щоденного введення низьких доз І у порівнянні з плацебо на ЧВ при IVF та ICSI. У дослідження було включено 193 жін., з них 181 підлягали трансферу ембріона. Жін. 1 гр. (97) отримували щоденно І у дозі 100 мг, починаючи від моменту перед стимуляцією і до підтвердження В виявленням активності серця плода при УЗД. 2 гр. (96 жін.) отримувала плацебо. Головним показником результату була Ч клінічної В/цикл. У 1 гр. була 31 клінічна В (31/97 або 32%), у 2 гр. − 30 В (30/96 або 31%) (р=0,916; СІ 1,033; 95%ДІ: 0,565-1,890). Це рандомізоване контрольоване дослідження не могло показати значущої різниці у Ч клінічних В між гр. з І та плацебо у першому або другому циклах IVF/ICSI. У зв’язку з відсутністю позитивного ефекту низьких доз І автори не рекомендують призначати І при застосуванні IVF/ICSI. Бельгія, Cent. Reproductive Medic. Univ. Hosp. Ghent.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

374. Кумулятивна частота пологів у різних вікових групах після штучного запліднення донорською спермою. De Brucker M., Haentjens P., Evenepoel J., et al. Cumulative delivery rates in different age groups after artificial insemination with donor sperm //Hum.Reprod.-2009.-Vol.24, №8.-P.1891-1899.-Англ.Хоча ефект віку на результати запліднення in vitro добре задокументований, дані стосовно донорської інсемінації недостатні, і це утруднює консультування пацієнтів. Це когортне дослідження здійснено з метою проаналізувати кумулятивну (К) частоту (Ч) пологів (П) після донорської інсемінації при різних показаннях. Проведено широкий

224

ретроспективний аналіз 6630 циклів інсемінації у 1654 жін. ЧП розраховували для 5 вікових підгр., максимально після 12 циклів. Застосовано багатомірне моделювання для дослідження впливу віку, показань (чол. безпліддя, лесбійська пара або наявність лише одного з батьків) та протоколу оваріальної стимуляції (відсутність, кломіфен цитрат або гонадотропіни). Загальна кількість П становила 928, тобто ЧП була 14%/цикл, а очікувана КЧП після 12 циклів − 77%. У різних вікових підгр. очікувана КЧП після 12 циклів становила: у підгр. віком 20-29 р. − 87%, 30-34 р. − 77%, 35-37 р. − 76%, 38-39 р. − 66% та 40-45 р. − 52%. У старшій віковій підгр. лише 1 пацієнтка припинила лікування з медичних причин. На відміну від віку, ані показання, ані протокол оваріальної стимуляції не мали значущого ефекту на ЧП. Проведене дослідження підтверджує вплив віку на результати донорської інсемінації. Однак, навіть у деяких старших підгр. спостерігалися прийнятні очікувані КЧП. Незважаючи на це, головною причиною припинення лікування була передбачувана низька Ч успіху. На думку авторів, слід заохочувати жін. віком до 42 р. продовжувати лікування. Бельгія, Cent. Reprod. Medic., Univ. Ziekenhuis Brussels, Brussels.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

375. Чи є зв’язок між ендометріозом та ризиком прееклампсії? Популяційне дослідження. Hadfield R.M., Lain S.J., Raynes-Greenow C.H., et al. Is there an association between endometriosis and the risk of preeclampsia? A population based study //Hum.Reprod.-2009.-Vol.24, №9.-P.2348-2352.-Англ.

Нещодавно було повідомлено про зв’язок між ендометріозом (Е) та зниженим ризиком прееклампсії (ПЕ). Метою роботи було визначити, чи мають жін. з Е в анамнезі змінений ризик гіпертензії (Г) під час вагітності (В) або ПЕ. Проведено популяційне дослідження із застосуванням електронних лікарняних карток, яке охоплювало усіх жін. австралійського штату Новий Південний Уельс віком від 15 до 45 р., які народили діт. від одноплідної В у період 2000-2005 рр. Провадили аналіз окремих підгр. в залежності від характеру Е: 1) місце Е (оваріальний або перитонеальний), 2) множинний (≥2 ділянок) та 3) з безпліддям. Застосовано логістичну регресію для дослідження зв’язку між ГВ та Е, кількістю тиж. В при пологах та віком матері. У 3239 (1,6%) жін. з Е, діагностованим до перших пологів, 352 жін. (10,9%) мали діагноз ГВ, у той час як у жін. без діагнозу Е ГВ була у 23186 з 205640 (11,3%) (С 0,96; 95%ДІ:0,9-1,3). Частота ГВ та ПЕ не відрізнялася значуще у жін. з більш тяжким Е або з Е у поєднанні з безпліддям при порівнянні з жін. без Е. Після корекції на вік матері та термін В також не було знайдено зміненого ризику. Зроблено висновок, що у цій великій популяційній базі даних не знайдено доказів існування зв’язку між Е та подальшим ризиком як ГВ, так і ПЕ. Австралія, Kolling Inst., Univ. Sydney, Sydney.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

376. Результати вагітності у жінок з внутрішньоматковим контрацептивним пристроєм. Ganer H., Levy A., Ohel I., Sheiner E. Pregnancy outcome in women with a intrauterine contraceptive device //Am.J.Obstet.Gynecol.-2009.-Vol.201, №4.-P.381.e1-381.e5.-Англ.

225

Метою роботи було дослідити результати вагітності (В) у пацієнток, у яких відбулося зачаття з внутрішньоматковим контрацептивним пристроєм (ВМКП). Проведено ретроспективне дослідження, в якому порівнювали результати В у 98 жін. з затриманим ВМКП (1 гр.), 194 жін. після видалення ВМКП у ранньому періоді В (2 гр.) та у контр. гр. з 141191 жін. без ВМКП (3 гр.). Було задокументовано значущий лінійний зв’язок серед жін. трьох гр. між ВМКП та негативними результатами, такими як передчасні пологи (у 1 гр. 18,4%, у 2 гр. 14,4%, у 3 гр. 7,3%; р<0,001) та хоріоамніоніт (у 1 гр. 7,1%, у 2 гр. 4,1%, у 3 гр. 0,7%, р<0,001). При аналізі за допомогою багатомірних моделей було знайдено, що наявність затриманого або видаленого ВМКП є незалежним фактором ризику як передчасних пологів, так і хоріоамніоніту. Зроблено висновок, що жін., у яких зачаття відбулося з ВМКП, мають збільшений ризик негативних акушерських наслідків, і цей ризик вищий при затримці ВМКП у порівнянні з його раннім видаленням. Ізраїль, Soroka Univ. Medic. Cent., Ben Gurion Univ. Negev, Be’er-Sheva.(Першоджер. на сайті http://www.ajog.org)

377. Ризик вроджених дефектів збільшується при вагітностях, які настали завдяки допоміжним репродуктивним технологіям. El-Chaar D., Yang Q., Gao J., et al. Risk of birth defects increased in pregnancies conceived by assisted human reproduction //Fertil.Steril.-2009.-Vol.92, №5.-P.1557-1561.-Англ.Проведено ретроспективне когортне дослідження з метою оцінити ризик вроджених дефектів (ВД) у немовлят,

народжених після застосування допоміжних репродуктивних технологій (ДРТ). Використано перинатальну базу даних провінції Онтаріо, зібрану з центрів 1 та 3 рівня. У 2005 р. інформація про ДРТ стосувалася 61569 народжень. Поширеність ВД, діагностованих у пренатальному періоді або при народженні, визначали для усіх типів ДРТ разом, а потім − в залежності від типу процедури. Додаткові ризики ВД при ДРТ були розраховані за допомогою не обмежених умовами логістичних регресій; в якості базового рівня застосовані дані ВД при вагітностях із спонтанним зачаттям. Визначали СІ та 95%ДІ з корекцією на вік матері, куріння, стать немовлят, строк вагітності при народженні та кількість пологів в анамнезі. Поширеність ВД при процедурах ДРТ була 2,91%, що було в 1,55 разів вище, ніж у популяції без ДРТ (1,86%; 95%ДІ: 1,03-2,38). Специфічні аномалії, більш часті при ДРТ, були такі: шлунково-кишкові (СІ 9,85; 95%ДІ:3,44-28,44), серцево-судинні (СІ 2,30; 95%ДІ:1,11-4,77) та скелетно-м’язові (СІ 1,54; 95%ДІ:0,48-4,94). Ризики ВД в залежності від типу ДРТ були 2,35% при індукції овуляції, 2,89% при внутрішньо-матковій інсемінації (ІUІ) та 3,45% при заплідненні in vitro (ІFV). Зроблено висновок про наявність значущого збільшення ризику ВД при застосуванні ДРТ, і цей ризик вищий при IFV та IUI. Потенційний ризик аномалій, пов’язаний з ДРТ, має розглядатися при консультуванні безплідних пар. Канада, Univ. Ottawa, Ottawa.(Першоджер. на сайті http://www.ferstert.org)

378. Допоміжні репродуктивні технології і великі структурні

226

вроджені дефекти у Сполучених Штатах. Reefhuis J., Honein M.A., Schieve L.A., et al. Assisted reproductive technology and major structural birth defects in the United States //Hum.Reprod.-2009.-Vol.24, №2.-P.360-366.-Англ.Оскільки >1% народжень відбувається у США після застосування допоміжних репродуктивних технологій (ДРТ), вкрай важливо дослідити, чи пов’язані ДРТ з вродженими дефектами (ВД). Авторами проаналізовані дані Національного дослідження із запобігання ВД − популяційного багатоцентрового дослідження типу «випадок-контроль». Були включені матері живонароджених немовлят з великими ВД («випадки») та матері, які мали живонароджених немовлят без великих ВД («контроль»), у період жовтень 1997 − грудень 2003 р. Порівнювали дані матерів, які повідомили про застосування ДРТ (запліднення in vitro або інтрацитоплазматична ін’єкція спермія), з даними матерів, які мали зачаття без ДРТ. Застосовано багатомірну логістичну регресію для корекції на вік матері, расу/етнічність,

куріння та кількість пологів в анамнезі; проведено стратифікацію в залежності від одно- чи багатоплідного народження. 1,1% усіх контр. матерів повідомили про ДРТ, а серед контр. матерів віком ≥35 р. про ДРТ повідомили приблизно 4,5%. Серед одноплідних народжень ДРТ було пов’язано з ВД серцевої перегородки (кориговане СІ 2,1; 95%ДІ:1,1-4,0), щілиною губи з або без щілини піднебіння (кориговане СІ 2,4; 95%ДІ:1,2-5,1), атрезією стравоходу (кориговане СІ 4,5; 95%ДІ:1,9-10,5) та аноректальною атрезією (кориговане СІ 3,7; 95%ДІ:1,5-9,1). Серед багатоплідних народжень не було знайдено значущого зв’язку між ДРТ та будь-якими дослідженими ВД. Зроблено висновок, що деякі ВД з’являються частіше у немовлят, зачатих при ДРТ. Хоча цей механізм незрозумілий, пари, які розглядають ДРТ, мають бути проінформовані про усі потенційні ризики та переваги. США, Natl. Cent. Birth Defects a. Developmental Disabilities, Cent. Dis. Control a. Prevention, Atlanta.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

227

618.1РОЗДІЛ ХІІ. ГІНЕКОЛОГІЯ

379. Первинна оваріальна недостатність. Nelson L.M. Primary ovarian insufficiency //N.Engl.J.Med.-2009.-Vol.360, №6.-P.606-614.-Англ.Середній (±СВ) вік настання природної менопаузи (МП) 50±4 р. МП раніше 40 р. розглядається як передчасна. Назва цього стану, який раніше називали передчасною МП − первинна оваріальна недостатність (ПОН). ПОН діагностують, якщо у жін. віком <40 р. аменорея триває впродовж ≥4 міс., і при двох вимірюваннях рівня фолікулостимулюючого гормону (FSH) у сироватці, зроблених принаймні з інтервалом 1 міс., отримані дані FSH у межах, характерних для МП. ПОН відрізняється від МП тим, що функція яєчників варіює і є непрогнозованою приблизно у 50% випадків; майже 5-10% жін. після встановлення діагнозу ПОН можуть зачати та народити дитину. У 90% випадків причина ПОН залишається таємницею. ПОН виникає через 2 головні механізми: дисфункцію фолікулів або їхнє виснаження. Кілька професійних організацій рекомендують, щоб жін. з ПОН підлягали тестуванню на премутацію гена FMRІ. Американське товариство репродуктивної медицини рекомендує при ПОН замісну терапію естрогеном. Пацієнтки мають розуміти, що може виникнути ремісія і вагітність, хоча з невеликою імовірністю. Для діагностування ПОН застосовують аналіз каріотипу, тести на премутацію FMRI та аутоімунні адреналові порушення, тазове УЗД та вимірювання МЩК. Жін. з ПОН мають додержуватись способу життя, який оптимізує здоров’я кісток та серцево-судинної системи; необхідно

підтримувати адекватне споживання кальцію (1200 мг/д.) та вітаміну D (принаймні 800 МО/д.), уникати ожиріння, підлягати скринінгу на серцево-судинні фактори ризику із своєчасним лікуванням. Хоча немає даних рандомізованих досліджень застосування гормональної терапії у жін. з ПОН, прийнятним режимом можна вважати 100 мкг трансдермального естрадіолу та 10 мг орального медроксипрогестерон-ацетату/д. впродовж перших 12 д. кожного міс. Жін. повинні вести менструальний календар і вчасно робити тести на вагітність. США, Natl. Inst. Child Hlth. a. Human Development, Bethesda. Бібл. 58.(Першоджер. у фонді ННМБ МОЗ України)

380. Ектопічна вагітність. Barnhart K.T. Ectopic pregnancy //N.Engl.J.Med.-2009.-Vol.361, №4.-P.379-387.-Англ.Ектопічна (Е) вагітність (В), тобто імплантація заплідненої яйцеклітини за межами ендометріальної порожнини, виникає приблизно у 1,5-2,0% В і є потенційно загрожуючою життю. Частота ЕВ зросла у період з 1970 р. до 1992 р. у 6 разів, але з того часу залишається стабільною. Пов’язана з ЕВ смертність помітно знизилася до 0,5/1 тис. В, головним чином, завдяки ранньому діагнозу та лікуванню до настання розриву. Однак, розриви при ЕВ продовжують виникати, часто тому, що лікар або пацієнтка не розпізнають ранні ознаки та симптоми, і такі В є причиною 6% усіх материнських смертей. Збільшений ризик ЕВ тісно пов’язаний з ушкодженням фаллопієвих труб (ФТ) внаслідок тазового запалення, попередніх

228

хірургічних операцій на ФТ або попередньої ЕВ. Незначними факторами ризику є куріння, вік >35 р. та велика кількість сексуальних партнерів впродовж життя. Неясним залишається зв’язок між ЕВ та використанням оральних контрацептивів, викиднями або кесарським розтином. Зачаття при наявності внутрішньоматкового пристрою або після перев’язки ФТ трапляється рідко, але від 25 до 50% таких В є Е. Жін., які є субфертильними, також мають підвищений ризик ЕВ, оскільки у них змінена цілісність (або функція) ФТ. Крім того, застосування допоміжних репродуктивних технологій, особливо фертилізації in vitro, збільшує ризик ЕВ, навіть серед жін., які не мають пошкодження ФТ та попередніх ЕВ; ризик ЕВ зростає від 1 випадку/4 тис. жін. у загальній популяції до 1 випадку/100 жін., які підлягали фертилізації in vitro. Однак, Ѕ усіх жін. з діагнозом ЕВ не мають жодних відомих факторів ризику. ЕВ з імплантацією у шийці матки, інтерстиціальній ділянці ФП, яєчнику, черевній порожнині або у рубці від кесарського розтину складають <10% від усіх ЕВ. Ці незвичайні ЕВ важкі для діагностики і пов’язані з високою захворюваністю. Клінічні прояви ЕВ можуть бути неспецифічними, і багато пацієнток не мають відомих факторів ризику. У пацієнток з вагінальною кровотечею або болем та помітним рівнем хоріонічного гонадотропіну людини (hCG) слід зробити тазове УЗД для визначення внутрішньоматкової або екстраматкової В. Якщо цього недостатньо для встановлення діагнозу, корисні серійні кількісні тести на hCG та повторні УЗД. Для підтвердження діагнозу ЕВ може знадобитися лапароскопія. Якщо

діагноз ЕВ поставлено рано, консервативне хірургічне лікування (сальпінгостомія або сальпінгектомія) або медикаментозна терапія метотрексатом дасть можливість відвернути ускладнення та пов’язані з ними хворобу і смерть. США, Univ. Pennsylvania Medic. Cent., Philadelphia. Бібл. 54.(Першоджер. у фонді ННМБ МОЗ України)

381. Емболізація фіброми матки. Goodwin S.C., Spies J. Uterine fibroid embolization //N.Engl.J.Med.-2009.-Vol.361, №7.-P.690-697.-Англ.Фіброма (Ф) матки (М) є однією з найбільш частих пухлин жін. репродуктивної системи, що виникає у жін. у пременопаузі. Загальна частота ФМ була визначена як 29,7/1 тис. хв-х−р. (при значних варіаціях в залежності від віку). У більшості досліджень показано, що пік появи ФМ припадає на вік від 40 до 45 р. Хоча ФМ є доброякісними, вони можуть спричиняти значні симптоми. Найбільш частим симптомом є менорагія, результатом якої часто є залізодефіцитна анемія. Можуть виникати дисменорея, тазовий біль, диспареунія та ін. тазові симптоми; часто вони є настільки тяжкими, що потребують хірургічного втручання. ФМ є найбільш частим показанням для гістеректомії у США; кожного р. виконується 300 тис. таких операцій. Невідомо, що ініціює появу ФМ, але ясно, що на ріст Ф впливає наявність естрогену, прогестерону та різноманітних факторів росту. Емболізація (Е) ФМ − це черезшкірна процедура, результатом якої є оклюзія перифіброїдних судин та ішемічний інфаркт Ф. Процес стискання ФМ може тривати від кількох міс. до кількох р.; симптоми, пов’язані з наявністю та ростом ФМ,

229

зменшуються. Не повністю інфарктована Ф може знову збільшуватися у розмірі, також можуть розвиватися нові Ф. Однак, загалом, успішно лікована Ф буде залишатися деваскуляризованою. У США Е ФМ була введена в практику з 1997 р. Численні обсерваційні дослідження показали, що менорагія та ін. симптоми були послаблені після Е у 85-95% жін. Головним невирішеним питанням стосовно Е ФМ залишається її вплив на майбутню вагітність. Після Е іноді буває порушена оваріальна функція; крім того, Е може впливати на ендометрій та імплантацію ембріона, а також на перебіг вагітності. У порівнянні з жін., яким було зроблено міомектомію, жін., які підлягали Е, мали більш високий ризик втратити здатність до зачаття (ВР при Е 2,22) та мати спонтанний аборт (ВР 2,79), принаймні впродовж 2 р. після Е. Довготривалі наслідки Е стосовно репродуктивної здатності ще не вивчені. США, Univ. California at Irvine, Orange. Бібл. 51.(Першоджер. у фонді ННМБ МОЗ України)

382. Гормональна терапія та рак яєчника. Mшrch L.S., Lшkkegaard E., Andreasen A.H., et al. Hormone therapy and ovarian cancer //JAMA.-2009.-Vol.302, №3.-P.298-305.-Англ.Попередні дослідження вказують на збільшений ризик раку (Р) яєчника (Я) у жін., які отримують у постменопаузі гормональну (Г) терапію (Т). Дані цих досліджень розсіяні внаслідок різних ефектів в залежності від різного складу препаратів, режимів лікування та шляхів введення Г. Метою роботи було оцінити ризик РЯ у жін. у пери- та постменопаузі, які отримують різну ГТ. Проведено національне проспективне когортне дослідження,

яке включало датських жін. віком від 50 до 79 р. у період 1995-2005 рр. Дані отримували з Національних реєстрів і обробляли за допомогою пуассонівського регресійного аналізу. Учасницями дослідження були 909946 жін. без Г-сенситивного Р або двосторонньої оваріоектомії. Середній період спостережень становив 8 р. (7,3 млн. жін.-р.). Було виявлено 3068 випадків РЯ, з них у 2681 випадку був епітеліальний Р. У порівнянні з жін., які ніколи не отримували ГТ, ті жін., які отримували її в даний час, мали коеф. захворюваності на усі види РЯ 1,38 (95%ДІ:1,26-1,51), а на епітеліальний РЯ 1,44 (95%ДІ:1,30-1,58). Ризик знижувався в залежності від кількості р. після останнього застосування ГТ, а саме: від 0 до 2 р. він становив 1,22 (95%ДІ:1,02-1,46); від 2 до 4 р. − 0,98 (95%ДІ:0,75-1,28); від 4 до 6 р. − 0,72 (95%ДІ:0,50-1,05) та >6 р. − 0,63 (95%ДІ:0,41-0,96). У жін., які отримують ГТ у даний час, ризик РЯ не відрізнявся значуще при різних видах ГТ або при різній тривалості її застосування. Захворюваність у жін., які застосовують ГТ у даний час, та у жін., які ніколи її не застосовували, була відп. 0,52 та 0,40/тис. р., тобто абсолютний ризик збільшується на 0,12 (95%ДІ:0,01-0,17)/1 тис. р. Це означає приблизно 1 додатковий РЯЧ на ≈8300 жін., які отримують ГТ кожний р. Зроблено висновок, що незалежно від тривалості застосування, технології виготовлення лікарських засобів, дози естрогенів, режиму, типу прогестину та шляхів введення ГТ була пов’язана із збільшеним ризиком РЯ. Данія, Copenhagen Univ., Copenhagen.(Першоджер. на сайті http:/ www.jama.ama-assn.org)

230

383. Порівняння хірургічного та комбінованого хірургічно-медика-ментозного лікування симптоматичної аденоміоми матки. Wang P.-H., Liu W.-M., Fuh J.-L., et al. Comparison of surgery alone and combined surgical-medical treatment in the management of symptomatic uterine adenomyoma //Fertility and Sterility.-2009.-Vol.92, №3.-P.876-885.-Англ.Метою роботи було порівняти ефективність хірургічно-медикаментозного та лише хірургічного методів лікування симптоматичної аденоміоми (А) матки. Проведено проспективне нерандомізоване дослідження 165 жін., лікованих консервативною аденоміомектомією. 1 гр. (114 жін.) після операції отримувала 6 курсів лікування агоністом гонадотропін-релізинг гормону (GnRH); 2 гр. (51 жін.) − лише хірургічне лікування. Головним показником результату було послаблення симптомів А, яке оцінювали, застосовуючи шкалу від 0 − відсутність симптомів до 5 − найтяжчі симптоми. Також оцінювали рецидиви (якщо будь-яка шкала була ≥2 після лікування) впродовж 2-р. періоду спостережень. Загальні характеристики хв-х були подібні в обох гр., за винятком діаметра А та віку. Пацієнтки обох гр. мали статистично значуще послаблення симптомів, і усі оцінки симптомів знизилися з середньої 3 або 4 до середньої ≤1 у кінці 2-р. періоду спостережень. Частота рецидивів симптомів у 1 гр. була статистично значуще нижчою, ніж у 2 гр., а саме: у 1 гр. − 28,1% (у 32 з 114 жін.), у 2 гр. − 49,0% (у 25 з 51 жін.). Зроблено висновок, що консервативна хірургія, незалежно від лікування агоністом GnRH, може бути прийнятною для лікування жін. з тяжкою симптоматичною А. Однак,

хірургічно-медикаментозне лікування забезпечує більш ефективний контроль симптомів (більш низьку частоту рецидивів), ніж лише хірургія, впродовж 2-р. періоду спостережень. Тайвань, Taipei Veterans General Hosp. a. Natl. Yang-Ming Univ. Sch. Medic., Taipei.(Першоджер. на сайті http:/ www.fertstert.org)

384. Поєднання лапароскопічної перев’язки маткової артерії з міомектомією versus лапароскопічної міомектомії при лікуванні симптоматичної міоми. Alborzi S., Ghannadan E., Alborzi S., Alborzi M. A comparison of combined laparoscopic uterine artery ligation and myomectomy versus laparoscopic myomectomy in treatment of symptomatic myoma //Fertility and Sterility.-2009.-Vol.92, №2.-P.742-747.-Англ.Метою роботи було оцінити ефективність перев’язки (П) маткової артерії (МА) перед лапароскопічною (Л) міомектомією (МЕ) у порівнянні з лише МЕ. Проведено проспективне контрольоване клінічне дослідження 152 жін. з симптоматичною міомою матки, яка потребувала хірургічного втручання. Усі жін. бажали зберегти матку. 1 гр. (експериментальна) складалася з 65 жін., які підлягали ЛПМА та МЕ. 2, контр., гр. складалася з 87 жін., яким було зроблено лише ЛМЕ. Оцінювали тривалість операції, втрату крові, трансфузію крові, захворюваність з лихоманкою, послаблення симптомів після операції, частоту рецидивів та частоту вагітностей. Середній час операції становив у 1 гр. 112±18 хв., у 2 гр. − 95±14 хв. Втрата крові у 1 гр. була 173±91 мл, у 2 гр. − 402±131 мл (різниця статистично значуща). У контр. гр. 15 жін. потребували

231

трансфузії крові, але у 1 гр. жодна жін. її не потребувала. Захворюваність з лихоманкою становила у 1 гр. 18,5%, у 2 гр. 20,7%. У 1 гр. рецидиви міоми були у 6,2% хв-х, і 98,1% хв-х повідомили про зменшення симптомів; у 2 гр. ці цифри були відп. 20,75 та 83,1% (різниця статистично значуща). Частота вагітностей не відрізнялася статистично значуще: у 1 гр. 35% та у 2 гр. 35,7%. Це дослідження показало переваги ЛПМА у поєднанні з МЕ при лікуванні симптоматичної міоми. Іран, Shiraz Univ. Medic. Sci., Shiraz.(Першоджер. на сайті http:/ www.fertstert.org)

385. Порівняння ефекту аторвастатину та симвастатину на рівень гомоцистеїну у плазмі жінок з синдромом полікістозу яєчників: проспективне рандомізоване дослідження. Kaya C., Cengiz S.D., Berker B., et al. Comparative effects of atorvastatin and simvastatin on the plasma total homocysteine levels in women with polycystic ovary syndrome: a prospective randomized study //Fertility and Sterility.-2009.-Vol.92, №2.-P.635-642.-Англ.Метою роботи було перевірити гіпотезу, згідно з якою статини зменшують гіпергомоцистеїнемію у жін. з синдромом полікістозу яєчників (СПКЯ). Проведено проспективне рандомізоване дослідження 52 жін. з СПКЯ та 52 жін., подібних за віком та ІМТ (контр. гр.). Жін. з СПКЯ були поділені на 2 лікувальні гр.: 1 гр. з 26 жін. отримувала аторвастатин (І) у дозі 20 мг/д., 2 гр. з 26 жін. − симвастатин (ІІ) у дозі 20 мг/д. Проби крові брали до та після лікування. Через 12 тиж. лікування рівень гомоцистеїну сироватки у жін. 1 гр. знизився від 14,3±2,9 до 10,6±1,7 ммоль/л, у жін. 2 гр. він знизився від

13,6±2,1 до 11,1±1,9 ммоль/л. В обох гр. рівень вільного тестостерону (Т) та загального Т знизився статистично значуще, а саме: вільний Т знизився у 1 гр. на 38,3%, у 2 гр. − на 36,5%, загальний Т знизився у 1 гр. на 40,6%, у 2 гр. − на 46,0%. У 1 гр. конц-ія вітаміну В12 збільшилася від 362,1±107 до 478,7±267 пг/мл, у 2 гр. збільшилася від 391,3±107 до 466±211 пг/мл, але ці зміни не досягли статистичної значущості. У 1 гр. було значне зниження індексу оцінки гомеостатичної моделі (від 40,0 до 32,1%). Зроблено висновок, що лікування статинами жін. з СПКЯ веде до зниження рівня гомоцистеїну у сироватці. Туреччина, Ufuk Univ., Ankara.(Першоджер. на сайті http:/ www.fertstert.org)

386. Дівчата-підлітки з синдромом полікістозу яєчників, які демонструють різні фенотипи, мають різний метаболічний профіль, пов’язаний з підвищеним рівнем андрогенів. Fruzzetti F., Perini D., Lazzarini V., et al. Adolescent girls with polycystic ovary syndrome showing different phenotypes have a different metabolic profile associated with increasing androgen levels //Fertility and Sterility.-2009.-Vol.92, №2.-P.626-634.-Англ.Метою роботи було оцінити метаболічні профілі дівчат-підлітків з різними фенотипами (Ф) синдрому (С) полікістозу яєчників (ПКЯ). Проведено обсерваційне дослідження 120 таких хв-х, які були поділені на 4 гр. в залежності від Ф. 1 гр. (50 хв-х) характеризувалася олігоменореєю (О) та гірсутизмом (Г); 2 гр. (22 хв-х) − О, Г та ПКЯ; 3 гр. (28 хв-х) − О, Г та гіперандрогенемією (ГА); 4 гр. (20 пацієнток) − О, Г, ГА та ПКЯ. Контр. гр. складалася з 30 осіб відп. віку.

232

Пацієнтки підлягали фізикальному та УЗ обстеженню; проби крові брали натще для вимірювання ендокринних та метаболічних параметрів. Оцінювали ендокринні та метаболічні профілі. У підлітків з СПКЯ було виявлено знижену чутливість до інсуліну та дисліпідемію. Рівень тригліцеридів, загального та ЛПНЩ-холестерину був вище при Ф з ГА. Резистентність до інсуліну та ІМТ значуще не відрізнялися при різних Ф. Рівень тригліцеридів позитивно, а холестерину ЛПВЩ − негативно корелював з вільним тестостероном та індексом вільних андрогенів. Авторами зроблені такі висновки: ризик метаболічних змін може варіювати в залежності від різних Ф. ГА є фактором ризику дисліпідемії. Ця інформація може бути важливою при консультуванні підлітків з СПКЯ. Італія, Univ. Pisa, Pisa.(Першоджер. на сайті http:/ www.fertstert.org)

387. Роль ендогенної опіоїдної системи при синдромі полікістозу яєчників. Eyvazzadeh A.D., Pennington K.P., Pop-Busui R., et al. The role of the endogenous opioid system in polycystic ovary syndrome //Fertility and Sterility.-2009.-Vol.92, №1.-P.1-12.-Англ.Мета роботи − зробити огляд комплексної ролі опіоїдної (О) системи (С) у репродукції та вуглеводному метаболізмі, аномалій ОС у жін. з синдромом полікістозу яєчників (СПКЯ) та ролі О антагоністів у лікуванні безпліддя, пов’язаного з СПКЯ. Проведено комп’ютерний пошук відп. статей через PubMed. Ендогенні О звичайно розглядалися як інгібітори центральних нейротрансмітерів. Периферично О включаються у регуляцію функції панкреатичних острівців, печінкового кліренсу

інсуліну та метаболізму глюкози; потенційно вони можуть включатися у патогенез гіперінсулінемії та резистентності до інсуліну у хв-х з СПКЯ. Для нормального функціонування ОС потрібна присутність статевих стероїдів − як для секреції гонадотропін-релізинг гормону (GnRH), так і для метаболізму вуглеводів. Зростає кількість доказів того, що у жін. з СПКЯ має місце дисрегуляція ОС − як на центральному, так і на периферичному рівні, із складною взаємодією. Вплив ОС на метаболізм вуглеводів змінюється при ожирінні. Нарешті, було показано, що антагоніст О рецептора налтрексон успішно підсилює ефект традиційних режимів індукції овуляції, але він має обмежену підтримку як єдиний агент для індукції овуляції при СПКЯ. США, Sch. Medic. a. Sch. Public Hlth., Univ. Michigan, Ann Arbor.(Першоджер. на сайті http:/ www.fertstert.org)

388. Висока поширеність ендометріозу у безплідних жінок з нормальною овуляцією та нормоспермічними партнерами. Meuleman C., Vandenabeele B., Fieuws S., et al. High prevalence of endometriosis in infertile women with normal ovulation and normospermic partners //Fertility and Sterility.-2009.-Vol.92, №1.-P.68-74.-Англ.Метою роботи було визначити поширеність гістологічно доказаного ендометріозу (Е) у субпопуляції безплідних жін. В академічному центрі фертильності (Ф) 3 рівня проведено ретроспективне дослідження 221 безплідних жін. з регулярними циклами (варіації тривалості циклу 21-35 д.), партнери яких мали нормальні аналізи сперми. Провадилася діагностична лапароскопія та, якщо необхідно,

233

оперативна лапароскопія із застосуванням СО2-лазера. Головними показниками були поширеність Е та знижуючої Ф неендометріальної трубної та/або маткової патології. Поширеність Е становила 47% (у 104 жін. з 221); 1 стадія Е виявлена у 39% жін. з Е (41 з 104), 2 стадія − у 24% (25 з 104), 3 стадія − у 14% (15 з 104) та 4 стадія − у 23% (23 з 104). Поширеність Е була порівнянною у пацієнток з тазовим болем (54%, 61 жін. з 113) та без нього (40%, 43 жін. з 108). Поширеність знижуючої Ф неендометріальної патології (трубної та/або маткової) становила серед усіх пацієнток 29% (15% у жін. з Е та 40% у жін. без Е). Багатомірна логістична регресійна модель, яка включала біль, дані УЗД, вік, тривалість та тип безпліддя, не була або була недостатньо надійною для прогнозу Е згідно з виправленою класифікацією Американського Товариства Фертильності (rAFS) відп. І-ІІ та rAFS ІІІ-ІV. Зроблено висновок, що хірургічне втручання показано безплідним жін., які належать до дослідженої популяції, незалежно від наявності симптомів болю або результатів трансвагінального УЗД, оскільки половина з них мають Е, а 40% решти мають знижуючу Ф тазову патологію. Бельгія, Leuven Univ. Fertility Cent., Univ. Hosp. Leuven, Leuven.(Першоджер. на сайті http:/ www.fertstert.org)

389. Вплив лікування агоністом гонадотропін-релізинг гормону (GnRH) на рецидиви ендометріоми яєчника після консервативної лапароскопічної операції. Jee B.C., Lee J.Y., Suh C.S., et al. Impact of GnRH agonist treatment on recurrence of ovarian endometriomas after conserva-tive laparoscopic surgery //Fertility and

Sterility.-2009.-Vol.92, №1.-P.40-45.-Англ.Метою роботи був аналіз впливу післяопераційного лікування агоністом GnRH на рецидиви (Р) хвороби після консервативної лапароскопічної операції (КЛО) з приводу ендометріоми яєчника (ЕЯ) в залежності від тривалості лікування. Проведено ретроспективне когортне дослідження 109 жін. у пременопаузі, які підлягали КЛО з приводу ЕЯ (ендометріоз стадії ІІІ/ІV). Пацієнтки були поділені на 4 лікувальні гр.: 1 гр. (37 жін.) − очікувальна тактика; 2 гр. (28 жін.) − терапія агоністом GnRH впродовж 3-х міс.; 3 гр. (21 жін.) − така ж терапія впродовж 4-х міс. та 4 гр. (23 жін.) − така ж терапія впродовж 6 міс. Оцінювали в якості головного показника результату Р ЕЯ, підтверджений УЗД. Загальна частота Р була 16,5% (після періоду спостережень в середньому 20,1 міс.). Частота Р за 24 міс. мала тенденцію бути нижчою у пацієнток 4 гр. (4,3%) у порівнянні з 2 гр. (17,9%) та 3 гр. (28,6%). Кумулятивна імовірність Р за 24 міс. становила відп. 5,3, 12,5 та 18,9%, а за 36 міс. − відп. 5,3, 25,0 та 39,2%. У жін. 1 гр. загальна частота Р була 16,2%, кумулятивна імовірність Р за 24 міс. − 22,4%, за 36 міс. − 37,9%. Однак, різниця між гр. не досягла статистичної значущості. Зроблено висновок, що лікування агоністом GnRH впродовж 6 міс. мало позитивний ефект, знижуючи частоту Р після КЛО з приводу ЕЯ. Південна Корея, Coll. Medic., Seoul Natl. Univ., Seoul.(Першоджер. на сайті http:/ www.fertstert.org)

390. Порівняння короткотермінових результатів лапароскопічної супрацервікальної та тотальної гістеректомії. Harmanli O.H., Tunitsky E., Esin S., et al. A Comparison of short-

234

term outcomes between laparoscopic supracervical and total hysterectomy //Am. J. Obstet.Gynecol.-2009.-Vol.201, №5.-P.536.e1-536.e7.-Англ.Метою роботи було порівняти періоперативні результати лапароскопічної (Л) супрацервікальної (С) гістеректомії (Г) та тотальної (Т) ЛГ. За допомогою багатомірної логістичної регресійної моделі проведено ретроспективний аналіз 1016 ЛСГ та ТЛГ у медичному центрі 3 рівня у період з листопада 1999 р. до серпня 2008 р. Обидві гр. хв-х були подібні за своїми характеристиками. Більшість періоперативних показників статистично не відрізнялися між гр.; однак, ризик серйозних ускладнень був вищим при ТЛГ (5,8 vs 2,5%; СІ 2,72; 95%ДІ:1,35-5,49). Після ТЛГ частіше виникали ушкодження сечового тракту (2,2 vs 0,5%; СІ 4,75; 95%ДІ:1,21-18,56). Випадки переходу до лапаротомії були значуще більш частими при ТЛГ (5,8 vs 4,1%; СІ 2,25; 95%ДІ:1,20-4,22). Зроблено висновок, що загалом короткотермінова захворюваність після ТЛГ та ЛСГ є подібною. При ТЛГ спостерігається клінічно невелике, але статистично значуще збільшення ризику пошкодження сечового тракту та переходу до лапаротомії. США, Tufts Univ. Sch. Medic., Baystate Medic. Cent., Springfield.(Першоджер. на сайті http://www.ajog.org)

391. Споживання чаю та ризик раку ендометрія: метааналіз. Tang N.-P., Li H., Qiu Y.-L., et al. Tea consumption and risk of endometrial cancer: a meta-analysis //Am.J.Obstet.Gynecol.-2009.-Vol.201, №6.-P.605.e1-605.e8.-Англ.Метою роботи було оцінити зв’язок між споживанням чаю (Ч) та раком ендометрія (РЕ). Дослідження були ідентифіковані шляхом пошуку у

базах даних PubMed та EMBASE; розраховували сумарний ВР РЕ з 95%ДІ. Комбінований ВР РЕ у жін., які споживають Ч у порівнянні з тими, хто не п’є його зовсім або споживає дуже рідко, був 0,85 (95%ДІ:0,77-0,94). У порівнянні з категорією жін. з найменшим (або відсутністю) споживанням Ч сумарний ВР становив 0,88 (95%ДІ:0,78-0,98) для жін. із споживанням від низького до помірного та 0,75 (95%ДІ:0,64-0,88) для високого споживання. Збільшення кількості Ч на 2 чашки/д. було пов’язано із 25%-ним зниженням ризику РЕ. При аналізі підгр. було знайдено, що споживання Ч було значуще пов’язано із зниженим ризиком РЕ в азійських дослідженнях та дослідженнях із застосуванням методів інтерв’ю. Крім того, захисний ефект зеленого Ч виглядає більш доказаним, ніж ефект чорного Ч. Висновки з цього метааналізу дають змогу вважати, що Ч знижує ризик РЕ. Оскільки кількість досліджень обмежена, потрібні подальші проспективні дослідження для вивчення захисного ефекту Ч проти РЕ. Китай, Natl. Shanghai Cent. New Drug Safety Evaluation a. Res., Shanghai Inst. Pharmaceutical Industry, Shanghai.(Першоджер. на сайті http://www.ajog.org)

392. Концентрація антимюлерова гормону у жінок з синдромом полікістозу яєчників при андрогенно-супресивному лікуванні. Carlsen S.M., Vanky E., Fleming R. Anti-Müllerian hormone concentrations in androgen-suppressed women with polycystic ovary syndrome //Hum.Reprod.-2009.-Vol.24, №7.-P.1732-1738.-Англ.Сучасні дані дають змогу припустити, що надмірна експозиція до андрогенів (А) може призводити до розвитку полікістозних (ПК) яєчників (Я) та

235

синдрому (С) ПКЯ. Рівень антимюлерова гормону (АМН) відображає кількість малих антральних фолікулів у Я і підвищується при СПКЯ. Автори роботи припустили, що тривале зниження циркулюючих А та/або інсулінорезистентності має знизити конц-ію циркулюючого АМН у жін. з СПКЯ. Проведено проспективне рандомізоване подвійно-сліпе дослідження, тривалістю 26 тиж., за участю 50 жін. з СПКЯ. Усі жін. отримували консультації стосовно дієти та способу життя і метформін (І) у дозі 850 мг 3 рази/д. Одночасно 1 гр. з 25 жін. отримувала дексаметазон (ІІ) у дозі 0,25 мг/д., а 2, контр., гр. з 25 жін. − плацебо. Дослідження завершили 38 жін. АМН (головний показник) та рівень ін. гормонів вимірювали на початку дослідження, через 8 та 26 тиж. лікування. У базовому режимі одномірний регресійний аналіз показав, що рівень АМН позитивно пов’язаний з рівнем тестостерону (Т) (р=0,041) та об’ємом Я (р=0,002). При багатомірному регресійному аналізі було знайдено, що АМН був позитивно пов’язаний з Т (р=0,004) та негативно − з рівнями дегідроепіандростерон-сульфату (DHEAS) (р=0,001) та С-пептиду (р=0,020). На конц-ію АМН не впливало 6-міс. додержання способу життя при лікуванні І та плацебо. На рівень АМН також не впливало 6-міс. пригнічення А при додатковому застосуванні ІІ. Зроблено висновок, що рівень АМН у жін. з нелікованим СПКЯ позитивно пов’язаний з Т та негативно − з рівнем DHEAS та С-пептиду. 6-міс. лікування шляхом пригнічення А як І, так і низькими дозами ІІ, не впливало на рівень циркулюючого АМН. Норвегія, Norwegian Univ. Sci. a. Technology, Trondheim.

(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

393. Міфепристон для лікування лейоміоми матки. Проспективне рандомізоване плацебо-контрольо-ване дослідження. Engman M., Gran-berg S., Williams A.R., et al. Mifepris-tone for treatment of uterine leiomyoma. A prospective randomized placebo cont-rolled trial //Hum.Reprod.-2009.-Vol.24, №8.-P.1870-1879.-Англ.Лейоміоми (Л) матки (М) широко поширені і часто спричиняють менорагію. Головним методом лікування сьогодні є гістеректомія. Найбільше зацікавлення полягає у виборі медикаментозних засобів. Досліджено 60 жін. з ЛМ, яким було призначене хірургічне втручання. 1 гр. отримувала міфепристон (І) у дозі 50 мг через д., 2, контр., гр. − плацебо впродовж 3 міс. до операції. Оцінювали кровотік М та об’єм Л 1 раз/міс. Реєстрували біохімічні показники, симптоми та кровотечу, біопсію ендометрія робили до та наприкінці лікування. Головним показником результату було зменшення розміру ЛМ. Було знайдено значуще процентне зниження (р=0,021) загального об’єму Л у жін. 1 гр., а саме -28 (-48, -8)% (середня величина ±0,95ДІ) у порівнянні з контр. гр., де ці величини були 6 (-13, 25)%. Лікування І значуще зменшувало кількість д. кровотечі (р=0,001) та збільшувало величину Нb (р=0,046). Рівень кортизолу у сироватці залишався незмінним, у той час як було помічено незначне підвищення андрогенів сироватки. Біопсія ендометрія показала передракові зміни або зміни мітотичного індексу. Зроблено висновок, що І є ефективним вибором лікування для жін. з ЛМ і пов’язаними з нею значними М-вагінальними

236

кровотечами. Швеція, Karolinska Inst., Karolinska Univ. Hosp., Stockholm.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

394. Рандомізоване контрольоване дослідження, яке порівнює метформін та орлістат для лікування жінок з ожирінням та ановуляцією. Metwally M., Amer S., Li T.C., Ledger W.L. An RCT of metformin versus orlistat for the management of obese anovulatory women //Hum.Reprod.-2009.-Vol.24, №4.-P.966-975.-Англ.Лікування ановуляції, пов’язаної з ожирінням, є значною клінічною проблемою. Іноді застосування препаратів проти ожиріння, таких як орлістат (І) або інсулін-сенсибілізувальних агентів, таких як метформін (ІІ), показано таким хв-м. Метою дослідження було порівняти ефекти І та ІІ для покращання овуляції (О) у жін. цієї категорії. Проведено відкрите рандомізоване контрольоване дослідження, учасницями якого було 40 жін. 1 гр. (20 жін.) отримувала ІІ, 2 гр. (20 жін.) − І. У базовому режимі та через 4-тиж. інтервали впродовж 3 міс. оцінювали ІМТ, андрогенний профіль та О статус. Також оцінювали різні антропометричні та ендокринні параметри як можливі предиктори О. Не було значущої різниці між двома гр. стосовно частоти О; у 1 гр. вона становила 40% (8 жін. з 20), у 2 гр. 25% (5 жін. з 20), р=0,31. В обох гр. спостерігалося значне зниження ІМТ, конц-ії тестостерону та андростендіону (р<0,05), але не було різниці між гр. Пацієнтки з О мали значуще нижчі базові конц-ії лютеїнізуючого гормону (LН), андростендіону, дегідроепіандростерону та індексу вільних андрогенів (р<0,05). Було знайдено, що єдиним незалежним

предиктором О серед цих факторів був низький базовий рівень LН (площа під кривою 0,85). Зроблено висновок, що І та ІІ мають подібні ефекти на втрату ваги, частоту О та конц-ію андрогенів. Однак, ефекти на частоту О потребують підтвердження у більш широких дослідженнях. Найбільш важливим предиктором О у цій роботі була наявність низького базового рівня LН сироватки. Велика Британія, Sheffield Univ. a. Teaching Hosp., Sheffield.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

395. Частота та фактори ризику пошкоджень сечового міхура під час лапароскопічної гістеректомії з приводу доброякісної патології матки: 14,5-річний досвід з безперервною серією з 1501 процедур. Lafay P., Leonard F., Chopin N., et al. Incidence and risk factors of bladder injuries during laparoscopic hysterectomy indicated for benign uterine pathologies: a 14,5 years experience in a continuous series of 1501 procedures //Hum.Reprod.-2009.-Vol.24, №4.-P.842-849.-Англ.Лапароскопічна (Л) гістеректомія (Г) показана як альтернативна лапаротомії, якщо вагінальний доступ є потенційно утрудненим (напр., внаслідок іммобілізованої матки). Метою роботи було оцінити частоту та фактори ризику пошкоджень сечового міхура (ПСМ) у серії з 1501 ЛГ, проведених з приводу доброякісної маткової патології. Проведено ретроспективне дослідження у період з січня 1993 р. до 2000 р. та проспективне − з 2001 р. до липня 2007 р. Реєстрували показання до операції, характеристики пацієнток та ускладнення. Проведено багатомірний аналіз з метою визначення факторів ризику ПСМ. Загальна частота ПСМ становила 1%

237

(15 хв-х). Факторами ризику були попередній кесарський розтин (СІ 4,33; 95%ДІ:1,53-12,30) та попередня лапаротомія (СІ 4,69; 95%ДІ:1,59-13,8). Частота ПСМ знижується з досвідом хірурга і досягає плато у 0,4% після виконання 100 Г. Зроблено висновок, що частота ПСМ під час тотальної ЛГ є низькою та знижується з досвідом хірурга. ПСМ не пов’язано із збільшенням післяопераційної захворюваності, якщо воно виявляється і успішно усувається під час тієї ж Л операції. При порівнянні даного методу з ін. доступами Г слід враховувати ці фактори ризику. Франція, Univ. Paris Descartes, Paris.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

396. Диференційований ефект фітоестрогену геністеїну на фактори серцево-судинного ризику у жін. у постменопаузі: зв’язок з метаболічним статусом. Villa P., Costantini B., Suriano R., et al. The differential effect of the phytoestrogen genistein on cardiovascular risk factors in postmenopausal women: relationship with the metabolic status //J.Clin.En-docrinol.Metab.-2009.-Vol.94, №2.-P.552-558.-Англ.Широкий вибір фітоестрогенів став альтернативою класичній гормональній терапії у менопаузі, однак деякі питання залишаються спірними. Автори статті поставили за мету дослідити вплив геністеїну (І) (що є комплексом ізофлавонів) на метаболічні параметри та реактивність судин, враховуючи базовий ендокринний статус хв-х. Проведено рандомізоване плацебо-контрольоване дослідження, учасниками якого були 50 жін. у постменопаузі. 1 гр. (30 жін.) отримувала впродовж 24 тиж. І у дозі 54 мг/д., 2 гр. (20 жін.) − плацебо. У 1 гр. автори виділили 2 підгр.: 14 жін. −

нормоінсулінемічні (НІ) та 12 жін. − гіперінсулінемічні (ГІ). Визначали антропометричні дані, гормональний та ліпідний профіль, провадили оральні тести толерантності до глюкози (Г) з оцінкою глікемії, рівень інсуліну та С-пептиду, індекси чутливості до інсуліну та ендотеліальної функції, провадили еуглікемічно-гіперінсулінемічні клемп-тести. Під впливом лікування І у 1 гр. базовий рівень інсуліну значуще знизився, а індекс гомеостатичної моделі чутливості до інсуліну та рівень Г натще значуще покращилися у порівнянні з 2 гр. У НІ пацієнток під впливом І знижувався рівень Г натще та площа під кривою Г. У ГІ хв-х спостерігалося значуще зниження інсуліну натще, С-пептиду натще та площі під кривою рівня інсуліну. У цих хв-х рівень холестерину ЛПВЩ значуще покращувався. У жін. 1 гр. покращилася дилатація судин (як ендотелієзалежна, так і незалежна). Зроблено висновок, що І значуще впливає на глікоінсулінемічний метаболізм та на ендотеліальну функцію. У НІ пацієнток покращуються індекси глікемічної та судинної реактивності; у ГІ хв-х спостерігається покращання індексів чутливості до інсуліну. Італія, Catholic Univ. Sacred Heart, Rome.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

397. Подвійно-сліпе рандомізоване плацебо-контрольоване дослідженя ефективності та безпечності дезвенлафаксину для лікування вазомоторних симптомів, пов’язаних з менопаузою. Archer D.F., Seidman L., Constantine G.D., et al. A double-blind, randomly assigned, placebo-controlled study of desvenlafaxine efficacy and safety for the treatment of vasomotor symptoms

238

associated with menopause //Am.J.Obstet.Gynecol.-2009.-Vol.200, №2.-P.172.e1-172.e10.-Англ.Метою роботи було оцінити ефективність і безпечність дезвенлафаксину (І) (введеного у формі І-сукцинату) для лікування вазомоторних симптомів менопаузи. 458 жін. у постменопаузі, які відчували ≥50 помірних або тяжких припливів (П)/тиж., отримували або І у дозі 100 або 150 мг/д., з титруванням на початку терапії або плацебо. Кількість і тяжкість П оцінювали на 4-му та 12-му тиж. Під час дослідження збирали дані про безпечність І. Було знайдено, що І у дозах 100 і 150 мг/д. значуще знижував кількість П у порівнянні з гр. плацебо на 4-му та 12-му тиж. (усі р≤0,012), досягаючи зниження відп. на 65,4 та 66,6% від базового рівня (у гр. плацебо зниження становило 50,8%. Тяжкість П та кількість нічних пробуджень були значно знижені як на 4-му, так і на 12-му тиж. (усі р≤0,048). Жін., які отримували І, повідомляли про значуще більшу кількість негативних побічних ефектів, ніж жін. контр. гр., лише впродовж 1-го тиж. Не спостерігалося різниці між гр. щодо припинення лікування у зв’язку з негативними явищами. Зроблено висновок, що І є ефективним негормональним засобом для лікування П при менопаузі. Титрування доз покращує толерантність до І на початку терапії. США, The Jones Inst. Reprod. Medic., Norfolk.(Першоджер. на сайті http://www.ajog.org)

398. Дезвенлафаксин для лікування вазомоторних симптомів, пов’яза-них з менопаузою: подвійно-сліпе рандомізоване плацебо-контрольо-ване дослідження ефективності та безпечності. Archer D.F., Dupont C.M.,

Constantine G.D., et al. Desvenlafaxine for the treatment of vasomotor symptoms associated with menopause: a double-blind, randomized, placebo-controlled trial of efficacy and safety //Am.J.Obs-tet.Gynecol.-2009.-Vol.200, №3.-P.238.e1-238.e10.-Англ.Метою роботи було оцінити ефективність і безпечність дезвенлафаксину (І) (введеного у формі І-сукцинату) для лікування вазомоторних симптомів. Досліджено 567 жін. у постменопаузі впродовж 26 тиж. Середній вік жін. − 53,7 р., середній час від настання природної менопаузи − 4,8 р. Жін., які відчували ≥50 припливів (П)/тиж., були поділені на гр., які отримували або І (100 або 150 мг), або плацебо. Зміни у кількості помірних або тяжких П/д. у порівнянні з базовим рівнем оцінювали через 4, 12 і 26 тиж. Значуще більше зниження кількості П від базового рівня у порівнянні з гр. плацебо спостерігалося на 4-му та 12-му тиж. застосування І у дозах 100 і 150 мг (на 12-му тиж. зниження становило відп. 47, 60 і 66%; усі р≤0,002). На 26-му тиж. значне покращання від базового рівня у порівнянні з контр. гр. спостерігалося лише при дозі І 150 мг (зниження на 26-му тиж. становило відп. 51, 61 і 69%), хоча проведене дослідження не могло продемонструвати ефективність лікування за межами початкових 12 тиж. терапії І. Середня тяжкість симптомів знизилася значно більше на 4-му і 12-му тиж. лікування І у порівнянні з контр. гр. (усі р≤0,002). У гр. з І значно більше жін., ніж у гр. плацебо, припинили лікування у зв’язку з негативними ефектами лише у перший тиж. Зроблено висновок, що І є ефективним засобом лікування П у менопаузі. США, The Jones Inst. Reprod. Medic., Norfolk.

239

(Першоджер. на сайті http://www.ajog.org)

399. Злоякісність при ендометріальних поліпах: 12-річний досвід. Boiocchi G., Manci N., Pazzaglia M., et al. Malignancy in endometrial polyps: a 12-year experience //Am.J.Obstet.Gynecol.-2009.-Vol.201, №5.-P.462.e1-462.e4.-Англ.Ендометріальні поліпи (ЕП) є патологічними ушкодженнями, які часто зустрічаються у всіх жін. Метою роботи було оцінити ризик малігнізації ЕП та дослідити, чи можуть клінічні параметри бути предикторами характерних гістопатологічних ознак цих уражень. Ретроспективне дослідження було проведено з січня 1995 р. до грудня 2006 р.; були включені усі 1242 послідовні випадки ЕП. Медичні картки усіх хв-х були проаналізовані, і клінічні дані були порівняні (зіставлені) з результатами гістопатологічного дослідження. Гістологічно ЕП поділялися на доброякісні, передракові та злоякісні. Загалом було виявлено 95,2% доброякісних, 1,3% передракових і 3,5% злоякісних ушкоджень. Якщо розглядалися клінічні показники, було знайдено, що статистично значущими характеристиками, пов’язаними з передраковими і злоякісними ознаками, були: вік пацієнтки, менопауза, наявність аномальних маткових кровотеч та гіпертензія. Зроблено висновок, що високий ризик передракових і злоякісних ЕП мають хв-рі старшого віку у менопаузі з кровотечею та гіпертензією. Отже, на думку авторів, ця категорія хв-х потребує видалення ЕП. Італія, Santa Maria della Misericordia Univ. Hosp., Perugia.(Першоджер. на сайті http://www.ajog.org)

400. Післяопераційне застосування оральних контрацептивних пігулок для запобігання анатомічним рецидивам або рекурентним симптомам після консервативних хірургічних операцій з приводу ендометріозу. Seracchioli R., Mabrouk M., Manuzzi L., et al. Post-operative use of oral contraceptive pills for prevention of anatomical relapse or symptom-recurrence after conservative surgery for endometriosis //Hum.Reprod.-2009.-Vol.24, №11.-P.2729-2735.-Англ.Рецидиви ендометріозу (Е) після консервативних хірургічних операцій трапляються нерідко. Були запропоновані різні режими гормональної терапії в якості допоміжного післяопераційного засобу для профілактики рецидивів, серед них − комбіновані оральні контрацептивні пігулки (КОК), які можна вважати цінним вибором, враховуючи безпечність та переносимість цього засобу при довготривалому застосуванні. Метою огляду було оцінити ефект післяопераційного застосування КОК для запобігання рецидиву симптомів та/або анатомічному рецидиву Е. Проведено систематичний пошук за даними MEDLINE, в результаті якого було ідентифіковано 7 досліджень, які оцінюють вплив післяопераційного лікування КОК на частоту рецидивів Е. Зниження частоти анатомічних рецидивів спостерігалося, якщо терапія КОК провадилася >1 р. після консервативних операцій; знижувалася частота та інтенсивність рецидивів дисменореї. Не було знайдено зв’язку між терапією КОК та запобіганням диспареунії; ефект КОК на хронічний тазовий біль був спірним. Зроблено висновок, що довготривала терапія КОК може бути надійним післяопераційним засобом для запобігання або зниження частоти

240

і тяжкості рекурентної дисменореї та анатомічних рецидивів Е. Оскільки безперервні і циклічні режими лікування мають порівнянні ефекти, вибір режиму можна змінювати відп. до преференцій пацієнтки. Захисний ефект пов’язаний з тривалістю лікування. Італія, S.Orsola-Malpighi Hosp., Univ. Bologna, Bologna.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

401. Новий «ступінчатий» протокол лікування кломіфеном скорочує час до настання овуляції у жінок з синдромом полікістозу яєчників. Hurst B.S., Hickman J.M., Matthews M.L., et al. Novel clomiphene «stair-step» protocol reduces time to ovulation in women with polycystic ovarian syndrome //Am.J.Obstet.Gynecol.-2009.-Vol.200, №5.-P.510.e1-510.e4.-Англ.Метою роботи було визначити ефективність нового «ступінчастого» протоколу лікування кломіфеном (І) жін. з синдромом полікістозу яєчників (СПКЯ), які не реагували на 50 мг І. Проведено ретроспективний аналіз в академічному центрі фертильності. Новий протокол був такий: 50 мг І впродовж 5 д., УЗД на 11-14-й д. Якщо не було р-ції, негайно слід починати застосовувати І у дозі 100 мг впродовж 5 д. з повторним УЗД через 1 тиж. Якщо все ще немає р-ції, застосовувати 150 мг І впродовж 5 д. з повторним УЗД через 1 тиж. У порівнянні з традиційним режимом, при застосуванні «ступінчастого» протоколу час до настання овуляції був на 32-53 д. менше. Дозозалежна частота овуляції становила 64% для 100 мг І при «ступінчастому» протоколі vs 22% при традиційному режимі. Автори вважають, що немає необхідності індукувати менструацію перед підвищенням дози І у жін. із СПКЯ з відсутністю р-ції. США, Div.

Reproduct. Endocrinol. a. Infertility, Carolinas Medic. Cent., Charlotte.(Першоджер. на сайті http://www.ajog.org)

402. Порівняння лапароскопічної і вагінальної гістеректомії при доброякісній патології. Candiani M., Izzo S., Bulfoni A., et al. Laparoscopic vs vaginal hysterectomy for benign pathology //Am.J.Obstet.Gynecol.-2009.-Vol.200, №4.-P.368.e1-368.e7.-Англ.Метою роботи було порівняти тривалість перебування в лікарні, втрату крові, час операції та біль при лапароскопічній (Л) та вагінальній (В) гістеректомії (Г). Проведено проспективне рандомізоване контрольоване порівняння між В та Л Г, яку було зроблено у 60 послідовних хв-х з об’ємом матки ≤300 мл і без пролапсу матки. Після операцій хв-х спостерігали до 12 міс. Гр. жін. з ВГ та ЛГ значно відрізнялися за тривалістю операції (відп. 81±30 та 99±25 хв.; р=0,033) і втратою крові (при ЛГ 83±57 мл, при ВГ 178±149 мл; р=0,004). Двостороння аднексектомія провадилася, якщо планувалася перед операцією, у 73% випадків ВГ, у той час як вона завжди провадилася при ЛГ (р=0,045). Післяопераційний біль в 0-ий д. та кількість д. з потребою в аналгезії були вищими у гр. ВГ (відп. р=0,023 і 0,017). ЛГ була пов’язана з меншим перебуванням у лікарні (2,7±0,5 vs 3,2±0,6 д.; р<0,001). Під час періоду спостереження не було знайдено різниці між гр. Зроблено висновок, що ЛГ призводить до більш короткого перебування у лікарні, меншій втраті крові та зменшення післяопераційного болю у порівнянні з ВГ. Італія, San Paolo Hosp., Univ. Milan Sch. Medic., Milan.(Першоджер. на сайті http://www.ajog.org)

241

403. Використання депонованого медроксипрогестерон-ацетату і ком-бінованих оральних контрацептивів та неоплазія шийки матки у жінок з онкогенною папіломавірусною інфекцією. Harris T.G., Miller L., Kulasingam S.L., et al. Depot-medroxy-progesterone-acetate and combined oral contraceptive use and cervical neoplasia among women with oncogenic human papillomavirus infection //Am.J.Obs-tet.Gynecol.-2009.-Vol.200, №5.-P.489.e1-489.e8.-Англ.Метою роботи було дослідити зв’язок між використанням депонованого медроксипрогестерон-ацетату (DMPA) і комбінованих оральних контрацептивів (КОК) та інтраепітеліальною неоплазією шийки матки (CIN). Було проведено 2 дослідження типу «випадок-контроль» серед жін., які підлягали цитологічному обстеженню і тестуванню на папіломавірус людини (HPV). Перше дослідження включало жін., позитивних на онкогенний HPV, згрупованих на основі гістологічних даних: негативних (152 жін.), з СІN-1 (133 жін.) та з СІN-2-3 або більше (173 жін.). Для другого дослідження було ідентифіковано 2 гр. негативні на

HPV/негативна гістологія (107 жін.) та позитивні на онкогенний HPV/нега-тивна гістологія (152 жін.). В онкогенно HPV-позитивних жін. використання DМРА було зворотно пов’язано з СІN-2-3 або більше (кориговане СІ 0,4; 95%ДІ:0,2-1,1) та з СІN-1 (кориговане СІ 0,1; 95%ДІ:0,01-0,6); використання КОК не було пов’язано з будь-якою стадією СІN. Серед гістологічно негативних жін. використання DМРА було пов’язано з онкогенним HPV (кориговане СІ 4,7; 95%ДІ:1,4-15,8). Авторами зроблено такі висновки: серед жін. з онкогенним HPV застосування гормональних контрацептивів не було пов’язано із збільшеним ризиком СІN-2-3 або більше. Триваліше застосування DМРА може послабити кольпоскопічні та гістологічні ознаки СІN, оскільки жін., які повідомляють про таке застосування, з більшою імовірністю, ніж ін., схильні мати цервікальний онкогенний HPV без доказів наявності СІN. США, Univ. Washington Sch. Public Hlth. a. Community Medic., Seattle.(Першоджер. на сайті http://www.ajog.org)

242

616.8616.89

РОЗДІЛ ХІІІ. НЕВРОЛОГІЯ. ПСИХІАТРІЯ

404. Терапія стовбуровими клітинами як нагальна парадигма при інсульті (STEPS). Учасники STEPS. Wechsler L.R. Stem cell therapies as an emerging paradigm in stroke (STEPS). Bridging basic and clinical science for cellular and neurogenic factor therapy in treating stroke. The STEPS participants //Stroke.-2009.-Vol.40, №2.-P.510-515.-Англ.Дослідники, що розробляють клітинну терапію інсульту, стикаються з багатьма труднощами. Доклінічні моделі застосування клітинної терапії повинні бути релевантними до інсульту людини і предиктивними, незалежно від розміру інсульту, цереброваскулярної анатомії, імунного статусу і неврологічних р-цій. Перехід від доклінічних досліджень до досліджень на людині повинен складатися з урахуванням методу введення та адаптування дози до виживання кл. При плануванні клінічних досліджень клітинної терапії інсульту треба враховувати багато факторів, що включають належну оцінку результатів, контролювання супутніх факторів, таких як реабілітаційна терапія, і, можливо, використання додаткових методів оцінки результатів, таких як МРТ або новіших методів візуалізації. Також важливо розробити стандартизовані клінічні протоколи та реєстри клінічних баз даних. Дослідники повинні адаптувати стандартизовану номенклатуру клітинних ліній до точного визначення їх можливості і визначення клінічних наслідків. США, UPMC Stroke Inst., Pittsburg. Бібл. 37.(Першоджер. у фонді ННМБ МОЗ України)

405. Ізольований нодулярний інфаркт. Moon In Soo., Kim J.S., Choi K.D., et al. Isolated nodular infarction //Stroke.-2009.-Vol.40, №2.-P.487-491.-Англ.Ізольований нодулярний інфаркт ІНІ) у людини зустрічається рідко. Описані клінічні і лабораторні характеристики 8 пацієнтів з ІНІ з 6 госпіталів Кореї. Усі пацієнти пройшли повну і стандартну оцінку через МРТ і МР ангіографію, а також невроотологічне обстеження, що включало тест на обертання очей, бітермальний калоричний тест та тест на кріслі, що обертається. Усі пацієнти мали запаморочення і порушення рівноваги від помірного до тяжкого. Найхарактернішими були односторонній ністагм і падіння у протилежному напрямку, що симулювало периферійну вестибулопатію. 6 пацієнтів мали односторонні і 2 − двосторонні порушення. Напрям спонтанного ністагму був іпсилатеральним при односторонньому порушенні, однак, латеральний калоричний тест був нормальним. Ін. ознаками були періодичний переміжний ністагм, пароксизмальний позиційний ністагм і порушений післяобертовий ністагм. На КТ ангіографії у 3 пацієнтів єдине порушення, що виявлено − гіпоплазія іпсилатеральної вертебральної артерії. Прогноз був чудовий. Корея, Daedong Hosp., Pusan. Бібл. 40.(Першоджер. у фонді ННМБ МОЗ України)

406. Ізольований тромбоз поперечного синуса. Серія з 62 пацієнтів. Damak M., Crassard I., Wolff V., Bousser M.-G. Isolated lateral sinus thrombosis. A series of 62

243

patients //Stroke.-2009.-Vol.40, №2.-P.476-481.-Англ.Ізольований тромбоз поперечного синуса довгий час розглядали як ускладнення захворювання середнього вуха. Цьому різновиду тромбозу сьогодні приділяють мало уваги, тому був проведений огляд ізольованих тромбозів в одному центрі за 1997-2006 рр. Серед 195 пацієнтів з церебральним венозним тромбозом (ЦВТ) було виявлено 157 пацієнтів з тромбозом поперечного синуса і 62 пацієнти з ізольованим тромбозом. Клінічні, етіологічні і прогностичні характеристики порівнювали з ін. 133 випадками ЦВТ. 95% пацієнтів з ізольованим тромбозом мали головний біль. Основним клінічним проявом був ізольований головний біль у 28 пацієнтів (45%), у той час як 15 (24%) мали інтракраніальну гіпертензію. 18 пацієнтів (31%) мали щонайменше один фокальний симптом. Найбільше поширеною була дисфагія (8 пацієнтів). У порівнянні з ін. 133 випадками ЦВТ симптоми ізольованого головного болю були найхарактернішими. Паренхіматозні порушення виявлені у 19 пацієнтів, що не відрізнялось від ЦВТ. У всіх пацієнтів лікування полягало в антикоагуляційній терапії. Клінічні результати з повним одужанням були позитивними у 57 пацієнтів (92%). Один пацієнт помер через масивну легеневу емболію, навіть після адекватної антикоагуляційної терапії. 3 пацієнти мали ускладнення, що не відрізнялось від ін. випадків ЦВТ. Ці результати свідчать, що треба ретельно відноситись до пацієнтів, які мають головний біль незрозумілого генезу. Франція, Lariboisiere Hosp. Бібл. 31.(Першоджер. у фонді ННМБ МОЗ України)

407. Характеристики і предиктори порушень проникності гематоенцефалічного бар’єра при гострому ішемічному інсульті. Bang O.Y., Saver J.L., Alger J.R., et al. Patterns and predictors of blood-brain barrier permeability derangements in acute ischemic stroke //Stroke.-2009.-Vol.40, №2.-P.454-461.-Англ.МРТ візуалізація проникності є обіцяючим підходом до виявлення пацієнтів з гострим ішемічним інсультом зі схильністю до геморагічної трансформації (ГТ). Цей метод забезпечує пряму візуалізацію порушення проникності (ПП) у полі ішемії. Ретроспективно аналізували клінічні і МРТ дані пацієнтів з гострою церебральною ішемією у території середньої мозкової артерії для виявлення частоти, характеристики і предикторів ПП та їх асоціацію з типом ГТ. Загалом отримано 179 сканів у 127 пацієнтів (59 чол.; середній вік 66,8 р.). Серед 179 сканів (82 без лікування, 97 після лікування) ПП виявили у 29 зображеннях, частіше у базальних гангліях (n=23), рідше у навколокорковій ділянці (n=6). Після корекції на коваріанти діастолічний тиск і 5-глюкоза були незалежно асоційовані з ПП, у той час як ліпопротеїн низької щільності, незадовільна характеристика в МРТ і час від нападу до реканалізаційної терапії асоціювались з ПП після терапії. Типи ГТ у пацієнтів з ПП різнились (без ГТ − 4; геморагічний інфаркт − 12; паренхімальна гематома − 13) і у декількох випадках спостерігали транзиторне порушення (без наступної ГТ) і нормалізацію порушень (при наявності ГТ). Корея, Samsung Medical Center. Бібл. 26.(Першоджер. у фонді ННМБ МОЗ України)

244

408. Підвищення рівня циркулюючих ендотеліальних клітин-попередників у пацієнтів з хворобою Моямоя. Rafat N., Beck G.Ch., Peсa-Tapia P.G., et al. Increased levels of circulating endothelial progenitor cells in patients with Moyamoya disease //Stroke.-2009.-Vol.40, №2.-P.432-438.-Англ.Хронічна церебральна ішемія (ХЦІ) збільшує ризик інсульту, що пов’яза-ний з недостатньою колатералізацією, яка виникає через неадекватну здатність до артеріо- і ангіогенезу. Пацієнти з хворобою Моямоя (ХММ) мають подібну до пацієнтів з ХЦІ частоту транзиторних ішемічних атак, але значно більшу здатність до ангіогенезу. У дослідження було включено 20 ХММ пацієнтів, 8 − з атеросклеротичною цереброваскулярною хворобою і 15 здорових суб’єктів. Мононуклеарні кл. периферійної крові виділяли центрифугуванням у градієнті щільності і циркулюючі ендотеліальні кл.-попередники характеризували потрійним забарвленням антитілами проти СD133, СD34 і рецептора-2 судинного ендотеліального фактора росту (СЕФР). Конц-ію у сироватці СЕФР і гранулоцит-макрофаг колонієстимулюючого фактора (ГМКСФ) визначали у фермент-зв’язаному імуносорбентному аналізі. З ХММ кількість циркулюючих ендотеліальних кл.-попередників була значно вищою, ніж при ХЦІ. Конц-ія СЕФР у ХММ- і ХЦІ пацієнтів була значно вищою, ніж у контролі (р<0,0001). Подібні результати були отримані і для ГМКСФ. Зворотна кореляція між кількістю кл. попередників і рівнями СЕФР (r=-0,53; р<0,02) була виявлена у підгрупі ХММ. Німеччина, Univ. Hosp. Mannheim. Бібл. 46.

(Першоджер. у фонді ННМБ МОЗ України)

409. Зв’язок між теперішньою спортивною активністю, спортивною активністю в молодості та інсультом. Grau A.J., Barth C., Geletneky B., et al. Association between recent sports activity, sports activity in young adulthood, and stroke //Stroke.-2009.-Vol.40, №2.-P.426-431.-Англ.Фізична активність у вільний час захищає від інсульту, але недостатньо з’ясовано, чи фізична активність у молодості (ФАМ) є незалежно протективною. Перевіряли гіпотезу, що як ФАМ, так і теперішня фізична активність (ТФА) пов’язані зі зменшенням ризику інсульту та аналізували їх вплив на підтипи інсульту. У дослідження випадок-контроль було включено 370 пацієнтів з гострим інсультом або транзиторною ішемічною атакою (ТІА) і 370 рандомно вибраних контрольних суб’єктів відп. віку і статі, у яких оцінювали ФАМ і ТФА та їх тривалість за тиж. ТФА у пацієнтів була меншою (94/370; 25,4%), ніж у контролі (162/370; 43,8%, р<0,001). Після корекції на судинні фактори ризику, освіту та ін., ТФА мала значний зв’язок зі зменшенням ризику інсульту (КР=0,64; 95%ДІ:0,43-0,96). Обидві гр. не відрізнялись відносно ФАМ. Більше контрольних суб’єктів (69/365, 18,5%), ніж пацієнтів (25/361, 6,9%) мали ТФА без попередньої ФАМ і у багатоваріантному аналізі це асоціювалось зі зменшенням ризику інсульту/ТІА (КР=0,37, 95%ДІ:0,21-0,85). Результати свідчать, що для зниження ризику інсульту потрібна активність протягом життя. Німеччина, Univ. of Heidelberg. Бібл. 24.

245

(Першоджер. у фонді ННМБ МОЗ України)

410. Збільшення внутрішньочерепної аневризми на серійній магнітно-резонансній ангіографії. Частота і фактори ризику. Burns J.D., Huston J., Layton K.F., et al. Intracranial aneurysm enlargement on serial magnetic resonance angiography. Frequency and risk factors //Stroke.-2009.-Vol.40, №2.-P.406-411.-Англ.Розмір внутрішньочерепної аневризми (ВЧА) може бути важливим фактором ризику розриву. Ретроспективно виявлено 165 пацієнтів з 191 ВЧА, яких спостерігали серійною магнітно-резонансною ангіографією (МРА). Веретеноподібні аневризми, ВЧА <2 мм і ВЧА, що були ліковані хірургічно або ендоваскулярно, були виключені. МРА проводили з використанням 1,5-Т і 3-Т МРТ. Для виявлення незалежних факторів ризику росту застосовували багатоваріантний регресійний аналіз. За період спостереження 47 міс. виросло 20 аневризм (10%). Частота збільшення становила 6,9, 25,0 і 83,0% для аневризм <8, 8-12 і ≥13 мм відп. (р<0,001). Серед параметрів, що оцінювали, тільки початковий діаметр аневризми виявився незалежним фактором ризику збільшення. Аневризми ≥8 мм у діаметрі мали найвищий ризик (КР 7,25, 95%ДІ:1,96-27,1). Виявлена тенденція до зростання ризику збільшення у пацієнтів з множинними аневризмами (КР 2,5). США, Mayo Clinic, Rochester. Бібл. 20.(Першоджер. у фонді ННМБ МОЗ України)

411. Кількість випадків і 10-річна виживаність при внутрішньомозковій геморагії за

даними популяційного реєстру. Sacco S., Marini C., Toni D., et al. Incidence and 10-year survival of intracerebral hemorrhage in a population-based registry //Stroke.-2009.-Vol.40, №2.-P.394-399.-Англ.Метою дослідження було оцінити кількість і прогноз внутрішньомозкових геморагій (ВМГ). Аналізували дані власного реєстру, що включав пацієнтів з інсультом, що трапився вперше і терміном спостереження до 10 р. За 5-р. період було включено 549 пацієнтів (247 чол. і 302 жін., середнім віком 73,6 р.) з ВМГ. Приблизний річний рівень кількості випадків становив 36,9 на 105; 32,9 при стандартизації до Європейської популяції 2006 р. і 15,9 − до світової популяції. Рівень смертельних випадків складав 34,6% на 7 д. і зростав до 50,3% на 30 д. і 59,0% на 1 р. Діабет та геморагія задньої ямки були асоційовані зі зростанням ризику 7- і 30-д. смертності, у той час як старіший вік − тільки з 30-д. смертністю. Аналіз за Kaplan-Meier показав, що 10-р. рівень виживаності становить 24,1%. ВМГ характеризується поганим прогнозом, головним чином у найближчий термін. Через високу частку фатальних подій у ранні строки, потрібно обов’язково виявляти і застосовувати спеціальну терапевтичну стратегію до пацієнтів з ВМГ. Італія, Univ. of L’Aquila. Бібл. 31.(Першоджер. у фонді ННМБ МОЗ України)

412. Ретинопатія при підтипах ішемічного інсульту. Doubal F.N., Dhillon B., Dennis M.S., Wardlaw J.M. Retinopathy in ischemic stroke subtypes //Stroke.-2009.-Vol.40, №2.-P.389-393.-Англ.

246

Лакунарний інсульт пов’язаний з вродженим порушенням малих судин мозку невідомої етіології, проте однією з причин може бути зростання проникності гемато-енцефалічного бар’єра. Ретинальні артеріоли подібні до малих судин мозку, а ретинопатія є вторинною до збільшення проникності гематоенцефалічного бар’єра. Висунуто припущення, що у пацієнтів з гострим лакунарним, у порівнянні з кортикальним інсультом має бути вищий рівень ретинопатії. У пацієнтів з гострим лакунарним і кортикальним інсультом підтип інсульту визначали клінічно і мозковою МРТ. Кожному пацієнту проводили 6 розширених фотографувань сітківки кожного ока. 214 пацієнтів (105 лакунарний і 109 кортикальний інсульт) середнім віком 68 р. і середньою оцінкою 2 за шкалою Nat. Inst. Health Stroke мали в подібних пропорціях діабет (17 проти 10%) і гіпертензію (56 проти 66%). 18% лакунарних і 19% кортикальних пацієнтів мали ретинопатію. Після корекції на різницю у віці, діабет і гіпертензію показано, що ретинопатія не мала асоціації з підтипом інсульту. Можливо більша гр. пацієнтів або оцінка ін. судинної патології сітківки дозволить виявити позитивну асоціацію. Великобританія, Univ. of Edinburg. Бібл. 19.(Першоджер. у фонді ННМБ МОЗ України)

413. Глікемічний індекс, калібр судин сітківки і смертність від інсульту. Kaushik S., Wang J.J., Wong T.Y., et al. Glycemic index, retinal vascular caliber, and stroke mortality //Stroke.-2009.-Vol.40, №1.-P.206-212.-Англ.Неясно, чи дієта з високим глікемічним індексом (ГІ) і низьким вмістом зернових волокон (ЗВ)

пов’язана з більшим ризиком інсульту. У популяційному когортному дослідженні оцінювали зв’язок між ГІ, ЗВ, ретинальними мікросудинними змінами і пов’язаною з інсультом смертністю. У 1992-1994 рр. учасники заповнювали анкету щодо харчування. Через 13 р. з 2897 учасників 95 (3,5%) померло від інсульту. Зростання ГІ і зниження ЗВ були предикторами збільшення ризику смерті від інсульту після корекції на множинні фактори ризику інсульту. Особи, що вживали їжу у вищому ГІ тертилі і нижчому ЗВ тертилі мали 5-разове збільшення ризику смерті від інсульту (КР 5,06; 95%ДІ:1,67-15,22). Зростання ГІ і зменшення ЗВ також асоціювалось з розширеним калібром вен сітківки. Корекція на діаметр вен сітківки збільшувала ризик смерті, асоційованої з високим ГІ на 50%, і не впливала на ризик, пов’язаний з низьким ЗВ. Зв’язок між високим ГІ і смертю від інсульту частково пояснюється дією ГІ на калібр вен сітківки, що дозволяє припустити руйнівний вплив дієти з високим ГІ на анатомічні мікросудинні зміни. Австралія, Univ. of Sydney. Бібл. 54.(Першоджер. у фонді ННМБ МОЗ України)

414. Ушкодження білої речовини мозку, хода і ризик інцидентів падіння. Проспективне популяційне дослідження. Srikanth V., Beare R., Blizzard L., et al. Cerebral white matter lesions, gait, and the risk of incident falls. A prospective population-based study //Stroke.-2009.-Vol.40, №1.-P.175-180.-Англ.Метою дослідження було виявити ризик падіння залежно від об’єму ушкодження білої речовини (УБР) і зв’язок між УБР, ходою та ін. сенсорно-моторними факторами, що

247

ведуть до падіння. У проспективному популяційному дослідженні брали участь 294 особи середнього віку 72,3 р., що пересувались самостійно. На початку дослідження були отримані волюметричні МРТ, комп’ютеризовані вимірювання ходи і сенсорно-моторні вимірювання ризику падіння. Кількість падінь проспективно фіксували за 12-міс. період. Для оцінки ризику використовували регресійну модель. Більший базовий об’єм УБР був незалежно асоційований з падінням (р=0,01) або падіннями (р=0,02). Ризик падіння був удвічі більшим у людей з об’ємом ушкодження у вищому квінтилі за розподілом, ніж у нижчому (КР 2,32, 95%ДІ:1,28-4,14). Більший об’єм також був асоційований з погіршенням і нестабільністю ходи. Вплив об’єму УБР на ризик падіння зростав у пацієнтів з меншою м’язовою силою квадрицепса (р=0,03). Таким чином, УБР є потенційною терапевтичною мішенню у профілактиці падінь у загальній популяції людей похилого віку. Австралія, Monash Univ. Melbourne. Бібл. 35.(Першоджер. у фонді ННМБ МОЗ України)

415. Наскільки активні люди з інсультом? Застосування акселерометра для оцінки фізичної активності. Rand D., Eng J.J., Tang P.-F., et al. How active are people with stroke? Use of accelerometers to assess physical activity //Stroke.-2009.-Vol.40, №1.-P.163-168.-Англ.Акселерометр є унікальним приладом для об’єктивного вимірювання фізичної активності у повсякденному житті, але його застосування для людей з інсультом ще не оцінено. Першою задачею було оцінити щоденну достовірність цього інструмента для парезних і

непарезних стегон, другою − за допомогою акселерометра виміряти кількість фізичної активності, яку люди з інсультом виявляють у побуті і її зв’язок з навантаженням ходьбою (тест 6-хв. відстані ходіння). 40 людей з інсультом носили акселерометр Actical на кожному стегні 3 д. поспіль вдома і під час тесту навантаження ходьбою в лабораторії. Фізичну активність вимірювали з використанням загального числа рухів за д. і витрат енергії (ккал/д.). Виявлено чудову кореляцію коеф. кількості рухів і витрат енергії між парезними і непарезними стегнами за 3 д. вдома. Показано, що фізична активність була дуже низькою і 58% учасників не відповідали рекомендованому рівню фізичної активності. Показана помірна кореляція (r=0,6 до 0,73, р<0,001) між 6-хв. тестом і 3-д. активністю вдома. Таким чином, акселерометр виявився достовірним об’єктивним інструментом. Канада, Univ. of British Columbia. Бібл. 42.(Першоджер. у фонді ННМБ МОЗ України)

416. Вплив ралоксифену на інсульт і венозну тромбоемболію у підгрупах постменопаузних жінок з підвищеним ризиком серцевої коронарної хвороби. Mosca L., Grady D., Barrett-Connor E., et al. Effect of raloxifene on stroke and venous thromboembolism according to subgroups in postmenopausal women at increased risk of coronary heart disease //Stroke.-2009.-Vol.40, №1.-P.147-155.-Англ.Ралоксифен, селективний модулятор рецептора естрогену, зменшує ризику раку груді і остеопорозу. Метою аналізу було оцінити вплив ралоксифену на кількість усіх інсультів, смертей від інсульту і

248

венозних тромбоемболій (ВТ) у підгрупах учасників. У міжнародному рандомізованому плацебо-контрольованому клінічному дослідженні 10101 постменопаузну жінку з або з підвищеним ризиком серцевої коронарної хвороби спостерігали в середньому 5,6 р. Випадки інсультів, ВТ і смерті оцінювали експертні комітети. Кількість усіх інсультів у гр. ралоксифену (рівень на 100 жін.-р. = 0,95) і плацебо (рівень = 0,86) не відрізнялась (р=0,30). У гр. ралоксифену порівняно з плацебо була вищою кількість фатальних інсультів (рівень 0,22 і 0,15 відп., р=0,04999) і ВТ (рівень = 0,39 і 0,27 відп., р=0,02). Значних відмінностей між підгрупами не виявлено, за винятком вищої кількості інсультів серед курців. Зроблено висновок, що прийняття рішення відносно лікування ралоксифеном повинно базуватись на балансі абсолютного ризику і корисності. США, Columbia Univ. Бібл. 22.(Першоджер. у фонді ННМБ МОЗ України)

417. Симптоматична і безсимптомна ішемія, пов’язана з мікрохірургічним кліпіюванням внутрішньомозкової аневризми. Оцінка дифузно-зваженого МРТ. Krayenbьhl N., Erdem E., Oinas M., Krisht A.F. Symptomatic and silent ischemia associated with microsurgical clipping of intracranial aneurysms. Evaluation with diffusion-weighted MRI //Stroke.-2009.-Vol.40, №1.-P.129-133.-Англ.Відомо, що безсимптомну ішемію (БІ) при проведенні діагностичних і лікувальних втручань спостерігають у 10-69%. Пацієнтів з розривом і без інтракраніальної аневризми, яку лікували мікрохірургічним

кліпіюванням, проспективно оцінювали дифузно-зваженою МРТ до і протягом 24 год. після операції. Пацієнтів до і після операції обстежували клінічно. При проведенні операції фіксували загальний і макс. час тимчасової оклюзії, а також загальну кількість тимчасово і остаточно накладених скоб. У дослідження було включено 36 пацієнтів з 51 аневризмою. У 5 пацієнтів спостерігали 1 симптоматичне ішемічне (СІ) порушення і 5 − БІ, що становить ризик 2 і 9,8% відп. Найбільш значущими факторами ризику у порядку зростання були: вік (р<0,05), наявність тромбів (р<0,05), кількість остаточно (р<0,05) і тимчасово використаних скоб (р<0,01), загальний (р<0,001) і макс. (р<0,001) час тимчасової оклюзії. Отже, мікрохірургічне кліпіювання є безпечним і його треба і надалі брати до уваги як метод лікування. Швейцарія, Univ. Hosp. Zurich. Бібл. 21.(Першоджер. у фонді ННМБ МОЗ України)

418. Сонографічна оцінка геморагічної трансформації та артеріальної реканалізації при гострому ішемічному інсульті однієї півкулі. Seidel G., Cangьr H., Albers T., et al. Sonographic evaluation of hemorrhagic transformation and arterial recanalization in acute hemispheric ischemic stroke //Stroke.-2009.-Vol.40, №1.-P.119-123.-Англ.Проведено проспективне дослідження перебігу геморагічної трансформації (ГТ) та артеріальної реканалізації у ранній фазі ішемічного інсульту за допомогою транскраніальної сонографії (ТКС). Досліджено 55 пацієнтів, у яких пройшло <32 год. від появи симптомів. Для проведення

249

кольоровокодованої сонографії використовували сектор 2 МГц. Спостережне дослідження проводили 6 д. Розмір порушення і локалізацію виявляли за допомогою КТ. З 20 пацієнтів з ГТ, 18 з порушеннями, виявленими КТ, могли бути виявлені ТКС. У 1 пацієнта ТКС дало помилково-позитивний результат, у 2 пацієнтів з невеликою кортикальною ГТ − помилково-негативний результат (чутливість 90,0%, специфічність 97,4%). ГТ за перші 60 год. виявлено у 62,5% пацієнтів, яких лікували активатором плазміногену тканини, і у 33,3% без тромболізу. Реканалізація середньої мозкової артерії відбулась раніше у пацієнтів, яким застосовували активатор плазміногену, ніж у пацієнтів без нього (за перші 60 год. від виникнення симптомів: 78,5 проти 50,0% відп.). Виявлена значна різниця у часі між реканалізацією і ГТ (n=13, середній інтервал: 20 проти 60 год.). Німеччина, Univ. Hosp. Schleswig-Holstein. Бібл. 20.(Першоджер. у фонді ННМБ МОЗ України)

419. Природні властивості і предиктивні ознаки геморагій з мозкових артеріовенозних мальформацій. da Costa L., Wallace Ch., ter Brugge K.G., et al. The natural history and predictive features of hemorrhage from brain arteriovenous malformations //Stroke.-2009.-Vol.40, №1.-P.100-105.-Англ.Пацієнти з мозковими артеріовенозними мальформаціями (МАМ) мають пожиттєвий ризик геморагічного інсульту. Досліджували вплив демографічних та ангіографічних характеристик на вірогідність геморагій у майбутньому. Проспективно досліджували 678 пацієнтів з МАМ. За період

спостереження, що складав 1931,7 пацієнто-р., фіксували кількість геморагій. Аналізували вплив вихідних клінічних та рентгенологічних показників і лікування на час геморагії. Неврологічні результати після геморагії оцінювали за шкалою Glasgow Outcome. Рівень геморагій у когорті (n=678) складав 4,61% на р., 7,48% на р. для МАМ з початковими геморагічними проявами (n=258), 4,16% − при наявності нападів, 3,99% − при аневризмі (n=556) і 5,42% − для МАМ з глибоким венозним дренажем (n=365). Геморагічний прояв був значним незалежним предиктором майбутніх геморагій (КР 2,15, р<0,01). Ризик геморагій у пацієнтів, яким провели часткову емболізацію МАМ, лишився незмінним (n=211, КР 0,875, р=0,32). Канада, Toronto Western Hosp. Бібл. 39.(Першоджер. у фонді ННМБ МОЗ України)

420. Зв’язок між базовим тиском крові і результатами комп’ютерної томографії при гострому інсульті. Результати дослідження тинзапарину при гострому ішемічному інсульті (TAIST). Sare G.M., Bath P.M.W., Gray L.J., et al. The relationship between baseline blood pressure and computed tomography findings in acute stroke. Data from the tinzaparin in acute ischaemic stroke trial (TAIST) //Stroke.-2009.-Vol.40, №1.-P.41-46.-Англ.Приблизно 80% пацієнтів з гострим ішемічним інсультом мають високий тиск крові (ТК), що незалежно асоційовано з поганим результатом. У рандомізованому контрольованому дослідженні TAIST оцінювали 10-д. лікування тинзапарином vs аспірину 1489 пацієнтів з гострим ішемічним інсультом (<48 год.), які при

250

госпіталізації мали ТК ≤220/120 мм рт. ст. КТ скани мозку отримували до рандомізації і через 10 д. Оцінювали зв’язок між базовим ТК та КТ характеристиками. Розраховували коеф. ризику (КР) на зміни в 10 мм рт. ст. ТК. Вищий систолічний тиск (СТК) був асоційований з патологічними КТ сканами через незалежну асоціацію з хронічними змінами лейкоаріозу (КР 1,12), старими інфарктами (КР 1,12) до лікування та візуальними ознаками інфаркту на 10 д. (КР 0,94). Геморагічна трансформація, щільна середня мозкова артерія, ефект утворення і набряк мозку не були незалежно пов’язані з базовим ТК. Великобританія, Univ. of Nottingham. Бібл. 24.(Першоджер. у фонді ННМБ МОЗ України)

421. Наслідки інсульту в клінічних дослідженнях пацієнтів з різних країн. Ali M., Atula S., Bath P.M.W., et al. Stroke outcome in clinical trial patients deriving from different countries //Stroke.-2009.-Vol.40, №1.-P.35-40.-Англ.Кількість інсультів і наслідки широко варіюють у різних географічних регіонах. Проаналізовано 3284 пацієнти з Віртуального Міжнародного Архіву Дослідження Інсульту (VISTA). Використовували логістичну регресію для дослідження індексу тяжкості інсульту, функціональних і неврологічних результатів після корекції на вік, історію хвороби, рік включення у дослідження, початковий індекс тяжкості. Смертність у різних географічних регіонах аналізували у пропорційній моделі Кокса. Пацієнти з США і Канади мали найбільший індекс тяжкості. Пацієнти з Австрії і Швейцарії мали найкращі

функціональні і неврологічні результати на 90 д., а з Німеччини − найгірші функціональні наслідки. Пацієнти з Австрії, Швейцарії, Бельгії, Нідерландів, Фінляндії, Німеччини, Греції, Ізраїлю, Іспанії та Португалії мали кращий рівень виживання у порівнянні з такими у США та Канаді. Пацієнти, що були включені у дослідження після 1998 р. мали більший індекс тяжкості інсульту без значної різниці у наслідках, ніж ті, що були включені до 1998 р. Великобританія, Gardiner Inst., Glasgow. Бібл. 43.(Першоджер. у фонді ННМБ МОЗ України)

422. Вплив інсультного відділення на термін госпіталізації і госпітальну смертність. Zhu H.F., Newcommon N.N., Cooper M.E., et al. Impact of a stroke unit on length of hospital stay and in-hospital case fatality //Stroke.-2009.-Vol.40, №1.-P.18-23.-Англ.У рандомізованих дослідженнях виявлене зниження смертності і захворюваності в інсультних відділеннях, проте вплив на термін госпіталізації, а, отже, економічну вигоду визначений недостатньо. Досліджували, чи скорочує термін госпіталізації і знижує смертність перебування в інсультному відділенні у порівнянні з терапевтичним/неврологічним відділенням. З використанням адміністративної бази даних Медичного Центру у Калгарі ретроспективно дослідили 2 когорти. Для порівняння застосовували мультиваріантну логістичну регресію з корекцією на вік, стать і супутні захворювання. Середній термін госпіталізації в інсультному відділенні (гр. 1) (n=2461) складав 15 д., а в терапевтичному (гр. 2) (n=1567) − 19

251

д. Частка пацієнтів з терміном госпіталізації >7 д. у гр. 2 складала 53,8%, у гр. 1 − 44,4%. В інсультному відділенні загальна смертність була знижена на 4,5%. Канада, Univ. of Calgary. Бібл. 27.(Першоджер. у фонді ННМБ МОЗ України)

423. Синдром Ламберта-Ітона. Muradian N., Ishpekova B., Zlateva B., Daskalov M. Lambert-Eaton syndrome //Bulgarian Neurology.-2009.-Vol.9, №1.-P.42-43.-Англ., болг.Проаналізовані клінічні та електрофізіологічні симптоми 2 пацієнтів з міастенічним синдромом Ламберта-Ітона (СЛІ). СЛІ є нервово-м’язовим порушенням, що характеризується слабкістю у проксимальній частині верхніх і нижніх кінцівок, ослабленням сухожильних рефлексів та сухістю у роті. З метою довести порушення нервово-м’язової передачі був застосований тест повторюваної нервової стимуляції. Амплітуда М-відгуку при одноразовій стимуляції була знижена на 50% у порівнянні зі здоровими людьми. Зниження М-відгуку було виявлено при повторюваній стимуляції з низькими частотами (1, 2, 3 і 5 Гц/с), у той час як при стимуляції високими частотами (10, 20, 30 і 50 Гц/с) М-відгук зростав на 200-400%. Пізніше було доведено, що обидва пацієнти мали карциному легень. Посилення М-відгуку при повторюваній нервовій стимуляції високими частотами є патогномонічним і основним електрофізіологічним тестом при діагностуванні СЛІ. Болгарія, Univ. Hosp. «Tzaritza Ioanna − ISUL», Sofia. Бібл. 18.(Першоджер. у фонді ННМБ МОЗ України)

424. Гостра запальна демієлінізуюча полірадикулоневропатія − імунопатогенез та лікування. Atanasova D., Milanova M., Radeva M., Stamenova P. Acute inflammatory demyelinating polyradiculoneuropathy − immunopathogenesis and treatment //Bulgarian Neurology.-2009.-Vol.9, №1.-P.27-30.-Англ., болг.Синдром Гілен-Баре (СГБ) є аутоімунним запальним захворюванням периферійної нервової системи і є основною причиною гострого паралічу. Звичайно, неврологічна симптоматика з’являється через 1-4 тиж. після респіраторної або гастроінтестинальної інфекції, але тільки у невеликій кількості випадків можна виявити конкретний патоген. У роботі обговорюється роль інфекційних та неінфекційних чинників як важливих факторів виникнення гострого паралічу. Приділяється увага також ролі гуморальної і клітинної відповіді як важливим механізмам розвитку хвороби. Автори вважають, що антигангліозидні антитіла відіграють вирішальну роль у варіабельності клінічних проявів СГБ. Надаються результати 40 СГБ пацієнтів з патогенезом, терапевтичними стратегіями та наслідками хвороби. Болгарія, Univ. Hosp. «Tzaritza Ioanna − ISUL», Sofia. Бібл. 22.(Першоджер. у фонді ННМБ МОЗ України)

425. Респіраторні порушення під час сну у пацієнтів з міастенія гравіс. Vavrek E., Spasova S., Alexiev F., et al. Breathing disorders during sleep in patients, suffering Myasthenia gravis //Bulgarian Neurology.-2009.-Vol.9, №1.-P.24-27.-Англ., болг.Міастенія гравіс (МС) належить до гр. нервово-м’язових захворювань, які

252

характеризуються підвищеним ризиком обструктивного апное, що може бути виявленим у 35-60% пацієнтів. Була проведена респіраторна полісомнографія (РПСГ) у 8 пацієнтів з МГ. Також оцінювали тривалість МГ, застосування і дози кортикостероїдів, кількість міастенічних криз, час від останньої кризи, час від тимектомії і початкові симптоми. Проведено клінічне і неврологічне обстеження. У деяких пацієнтів оцінювали макс. протрузію язика. За шкалою Осермана два пацієнти мали стадію 2а, 1-2б, 4-3 і один − 4. РПСГ виявила помірне апное у одного пацієнта, легко виражене апное з 20,8 подіями, 6,2 з яких були центральним апное у одного, ін. пацієнти мали легке апное, головним чином гіпопное. Респіраторні порушення різного ступеня виявлено у 50%. Відношення центральне/обструктивне апное становило 1:3. Не виявлено статистично значущої кореляції між апное та асоційованими факторами. Болгарія, Univ. Hosp. «Tzaritza Ioanna − ISUL», Sofia. Бібл. 14.(Першоджер. у фонді ННМБ МОЗ України)

426. Невропсихологічні предиктори когнітивних порушень у пацієнтів з ідіопатичною хворобою Паркінсона. Zhelev Y., Petrova M., Raycheva M., Traykov L. Neuropsyhological predictors for cognitive deterioration in patients with idiopathic Parkinson’s disease //Bulgarian Neurology.-2009.-Vol.9, №1.-P.20-24.-Англ., болг.Хвороба Паркінсона (ХП) часто супроводжується помірними когнітивними порушеннями (ПКП) і деменцією. КП поширені навіть при ранніх стадіях ХП. Останні дослідження показали, що рівень конверсії ХП-ПКП до деменції

складає 15% за р. і подібним до такого при хворобі Альцгеймера. Метою дослідження було виявити зв’язок з результатами базових невропсихологічних тестів з конверсією ХП у ХП-ПКП. Досліджено 32 когнітивно інтактних пацієнти з ХП і 25 нормальних суб’єктів. Усі пройшли ретельне невропсихологічне обстеження, що включало тести на епізодичну пам’ять, мову, психомоторну швидкість, увагу та екзекутивні функції. ХП і ХП-ПКП діагностували за існуючими критеріями. Через 20±4 міс. після початкового обстеження у 31% пацієнтів виявлений прогрес від ХП до ХП-ПКП. У цих пацієнтів виявлений статистично значущий зв’язок між результатами тесту Stroop і Digit Span Forward та наступним когнітивним порушенням. Семантична флуентність показала тенденцію до статистичної значущості. Результати дозволяють припустити, що зміни у результатах тесту увага/екзекутивна функція мають предиктивне значення для наступного розвитку ПКП при ХП. Болгарія, Medical Univ., Sofia. Бібл. 17.(Першоджер. у фонді ННМБ МОЗ України)

427. Сучасне лікування геморагічного інсульту. Vavrek E., Isakov S., Spasova S., et al. The contemporary treatment of the haemorrhagic stroke //Bulgarian Neurology.-2009.-Vol.9, №1.-P.16-20.-Англ., болг.Інтрацеребральний крововилив (ІК) є найрувнівнішою формою мозково-су-динної хвороби. Він є основною причиною смерті при мозково-судинній хворобі з частотою 30-50% і веде до значної інвалідизації тих, хто вижив. Найпоширенішими причинами

253

ІК є гіпертонічна ангіопатія та мозкова амілоїдна ангіопатія. Серед менш поширених причин − судинна мальформація, аневризма, інтоксикація кокаїном, злоякісна гіпертензія, антикоагулянтна і протитромботична терапія. Деякі фактори, такі як об’єм гематоми, гіпоксія, підвищений артеріальний тиск, гіпертермія, гіперглікемія, набряк мозку, епілептична активність пов’язані з гіршим прогнозом у ІК пацієнтів. Найчастіше у якості прогностичного інструменту використовують шкалу ІК. Лікувальні заходи включають: вивільнення дихальних шляхів, гемостатичну терапію, контроль тиску крові, глюкози крові, температури тіла, антиепілептичну профілактику і терапію, лікування набряку, хірургічні методи. У реабілітаційній фазі досліджується акупунктура. Болгарія, Univ. Hosp. «Tzaritza Ioanna − ISUL», Sofia. Бібл. 18.(Першоджер. у фонді ННМБ МОЗ України)

428. Патогенез і лікування епілептичного статусу − сучасний стан проблеми. Rascheva M. Patogenesis and treatment of status epilepticus − cut-out of the problem //Bulgarian Neurology.-2009.-Vol.9, №1.-P.1-4.-Англ., болг.

Епілептичні напади закінчуються самостійно. У деяких випадках напади можуть продовжуватись і бути стійкими і в такому разі їх розглядають як епілептичний статус (ЕС), що пов’язаний з високою смертністю, виникненням неврологічних симптомів, хронічної епілепсії та/або когнітивних порушень. Це пов’язано з руйнуванням нейронів, особливо у гіпокампі. У деяких випадках для контролю ЕС потрібна анестезія, але необхідно ретельно зважати на користь і ризик цієї агресивної терапії. Повідомляється про результати досліджень останніх років щодо патогенезу та лікування конвульсійного та неконвульсійного ЕС, дебатуються медичні і регуляторні аспекти цього серйозного стану в Європейському контексті. Потрібно документувати і гармонізувати ліки, що включені в Європейський реєстр лікування ЕС з переліком ліків, що схвалені національним формуляром. Багато з цих ліків не мають ліцензії для лікування при таких показаннях і незадовільно досліджені в рандомізованих контрольованих дослідженнях. Болгарія, Univ. Hosp. «Tzaritza Ioanna − ISUL», Sofia. Бібл. 34.(Першоджер. у фонді ННМБ МОЗ України)

254

РОЗДІЛ ХІV. ОФТАЛЬМОЛОГІЯ

429. Кон’юнктивальна гіперемія при застосуванні латанопросту у порівнянні з іншими аналогами простагландину у пацієнтів з очною гіпертензією або глаукомою: метааналіз рандомізованих клінічних досліджень. Honrubia F., Garcнa-Sбnchez J., Polo V., et al. Conjunctival hyperaemia with the use of latanoprost versus other prostaglandin analogues in patients with ocular hypertension or glaucoma: a meta-analysis of randomised clinical trials //Br.J.Ophthalmol.-2009.-Vol.93, №3.-P.316-321.-Англ.Для оцінки розвитку кон’юнктиваль-ної гіперемії (КГ) після застосування латанопросту (Л) проти травопросту (Т) та біматопросту (Б) у пацієнтів з очною гіпертензією або глаукомою був проведений метааналіз рандомізованих клінічних досліджень (РКД). Систематичний літературний пошук здійснювали у базах даних MEDLINE, EMBASE та Cochrane Controlled Trials Register за 1995-2007 рр. Загалом було включено 13 РКД, що охоплювали 2222 пацієнта з очною гіпертензією або глаукомою. У 5 РКД порівнювали Л і Т, у 7 − Л та Б і в 1 − Л та Т і Б. Об’єднання результатів показало, що Л рідше викликає появу КГ, ніж Т (КР 0,51; 95%ДІ:0,39-0,67, р<0,0001) та Б (КР 0,32; 95%ДІ:0,24-0,42, р<0,0001). Між включеними в аналіз РКД не виявлено значної статистичної гетерогенності і систематичної похибки. При проведенні аналізу чутливості показано, що жодне з клінічних досліджень, включених у метааналіз, не мало важливого впливу на загальну оцінку коеф. вірогідності. Іспанія, Medical Unit, Pfizer Spain.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

430. Візуалізація ретинального шару нервових волокон при глаукомі. Townsend K.A., Wollstein G., Schuman J.S. Imaging of the retinal nerve fibre layer for glaucoma //Br.J.Ophthalmol.-2009.-Vol.93, №2.-P.139-143.-Англ.Глаукома відноситься до гр. захворювань, що характеризуються порушенням функцій і загибеллю гангліонарних кл. сітківки. Діагностика глаукоми та її прогресування базується на виявленні патології або структурних чи функціональних змін диска зорового нерва або ретинального шару нервових волокон (РШНВ). Огляд стосується виявлення структурних відхилень у РШНВ, асоційованих з глаукомою. Для кількісної візуалізації втрати РШНВ, окрім фотографування, що, загалом, потребує суб’єктивної інтерпретації, були створені та удосконалені нові методи. Для встановлення товщини тканини застосовують скануючу лазерну поляриметрію з поляризованим світлом для вимірювання подвійного променезаломлення РШНВ. Оптична когерентна томографія (ОКТ) використовує світло низької когерентності для утворення томографічних зображень високого розрізнення від зворотного розсіювання від сітківки з метою вимірювання товщини ретинальних шарів та інтраретинальних структур. Для вимірювання товщини РШНВ безпосередньо в ОКТ застосовують алгоритми сегментації. На доповнення до цих існуючих методів фазу дослідження проходять нові технології. Створена поляризаційно-чутлива ОКТ, що поєднує силу скануючої лазерної поляриметрії з

255

можливостями ОКТ. За останні 20 р. глаукома перетворилась з хвороби, яку діагностують і лікують суб’єктивними методами на таку, що можна оцінити кількісно і об’єктивно. США, UPMC Eye Center.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

431. Атрофія центральної ямки при увеїті: клінічні ознаки і зв’язки. Forooghian F., Yeh S., Faia L.J., Nussenblatt R.B. Uveitic foveal atrophy: clinical features and associations //Arch.Ophthalmol.-2009.-Vol.127, №2.-P.179-186.-Англ.У поперечному ретроспективному дослідженні серії випадків характеризували атрофію центральної ямки (АЦЯ) в гетерогенній гр. пацієнтів з увеїтом з використанням клінічного обстеження і оптичної когерентної томографії (ОКТ) високого розрізнення (ВР). З 140 ВР-ОКТ сканів було виявлено 23 пацієнти (33 ока) з АЦЯ. Усі ці пацієнти мали діагноз проміжного увеїту, заднього увеїту або панувеїту. Стан фоторецепторного шару, як візуалізовано ОКТ, був пов’язаний із значною різницею у середній гостроті зору (р<0,001). Клінічні характеристики АЦЯ включали атрофію пігментного епітелію сітківки і власносудинної оболонки (30 очей, 91%), макулярну ішемію (13 очей, 39%), кістоїдний макулярний набряк (5 очей, 15%), хороїдальну неоваскуляризацію (4 ока, 12%), відшарування сітківки, включаючи жовту пляму (2 ока, 6%) і антиретинальні антитіла у сироватці (2 ока, 6%). АЦЯ може бути ускладненням внутрішньоочного запалення при різних увеїтичних синдромах. Причини АЦЯ багатофакторні і можуть включати дисфункцію і атрофію пігментного

епітелію сітківки, макулярний набряк, макулярну ішемію, вторинну до оклюзійного ретинального васкуліту, хороїдальну неоваскуляризацію, відшарування сітківки. Ретельне обстеження фоторецепторного шару за допомогою ВР-ОКТ може допомогти виявити пацієнтів з ризиком сліпоти через АЦЯ. США, Nat. Eye Inst., Bethesda, MD.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

432. Ідіопатичний хіазмальний неврит: клінічні характеристики і прогноз. Kawasaki A., Purvin V.A. Idio-pathic chiasmal neuritis: clinical features and prognosis //Arch.Ophthalmol.-2009.-Vol.127, №1.-P.76-81.-Англ.У ретроспективному огляді історій хвороби великої когорти пацієнтів описані клінічні характеристики ідіопатичного хіазмального невриту і повідомляється про зорові і неврологічні наслідки. З дослідження були виключені пацієнти з клінічно або рентгенологічно доведеним запаленням інтраорбітального зорового нерва і пацієнти з системним запаленням чи неопластичними захворюваннями. Всього виявлено 20 пацієнтів (14 жін., 6 чол., середнім віком 37 р.). Гострота зору при першому обстеженні варіювала від 20/15 до світловідчуття. Прогресуюча втрата зору за 1 міс. була зафіксована у 1 пацієнта. У 12 з 15 пацієнтів при проведенні МР виявлено хіазмальне збільшення та/або підсилення; 6 пацієнтів мали 1 або більше порушень білої речовини. Спостереження тривало від 2 тиж. до 22 р., в середньому 5,7 р. Остаточна середня гострота зору становила 20/20 (20/15-20/50), а поле зору було нормальним або покращилось. З 15 пацієнтів з мін. спостереженням 1 р. у 6 виник множинний склероз. Таким чином,

256

при ідіопатичному хіазмальному невриті зоровий прогноз є чудовим і в досліджуваній серії у 40% пацієнтів в подальшому розвинувся множинний склероз. Швейцарія, Hosp. Ophthalmique Jules Gonin.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

433. Етіологія і лікування макулярного набряку. Johnson M.W. Etiology and treatment of macular edema //Am.J.Ophthalmol.-2009.-Vol.147, №1.-P.11-21.e1.-Англ.Узагальнюються сучасні концепції та останні літературні дані щодо патогенезу, клінічного субстрату і лікування макулярного набряку (МН) у світлі розвитку фармакологічних і хірургічних підходів до цієї поширеної причини втрати зору. МН спостерігають при широкому спектрі патологічних станів і є кінцевим проявом основних патофізіологічних процесів. Показано, що багато фармакологічних препаратів, що впливають на молекули запалення і судинної проникності, зменшують МН і покращують функцію зору за короткотерміновий період. Також ефективно впливає на тракційні складові МН хірургія склоподібного тіла. Незалежно від сучасних досягнень, лазерна фотокоагуляція залишається методом вибору у випадках недифузного характеру судинного протікання. Ефективне лікування ґрунтується на розпізнанні і впливі на патогенетичні фактори у кожному конкретному випадку. Хоча і спостерігається розширення лікувальних заходів з розробкою нових ліків і хірургічних підходів, віддалена ефективність і безпечність більшості з них ще не встановлена у контрольованих клінічних дослідженнях. США, W.K. Kellog Eye Center.

(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

434. Проникнення кортикостероїдів, внесених місцево і субкон’юнкти-вально, у внутрішньоочну рідину і його терапевтичне значення. Awan M.A., Agarwal P.K., Watson D.G., et al. Penetration of topical and subconjunc-tival corticosteroids into human aqueous humour and its therapeutic significance //Br.J.Ophthalmol.-2009.-Vol.93, №6.-P.708-713.-Англ.Топічне і субкон’юнктивальне застосування кортикостероїдів є найбільш ефективним і незамінним способом лікування очних запальних хвороб. Був проведений систе-матичний огляд літератури, проіндексованої у MEDLINE та EMBASE до грудня 2008 р. В оглядовій статті дискутується проникнення різних кортикостероїдів у внутрішньоочну рідину людини, а також терапевтичне застосування при лікуванні захворювань очної поверхні, імунозалежних хвороб рогівки, переднього увеїту та післяопераційного протизапального застосування. У рамках нечисленності належним чином спланованих, проспективних клінічних досліджень, у яких порівнюється ефективність різних кортикостероїдів, наводяться основні принципи топічного застосування кортикостероїдів. 0,1% дексаметазон та преднізолону ацетат 1% є потужними кортикостероїдами, але останній досягає вищої конц-ії за 2 год. і підтримується на вищих рівнях за 24 год. Субкон’юнктивальне введення кортикостероїдів забезпечує дуже високі конц-ії у рідині і підтримує вищі конц-ії на триваліший період. Великобританія, Tennent Inst. of Ophthalmol., Glasgow.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

257

435. Трахома: світовий розмах причини сліпоти, що можна попередити. Mariotti S.P., Pascolini D., Rose-Nussbaumer J. Trachoma: global magnitude of a preventable cause of blindness //Br.J.Ophthalmol.-2009.-Vol.93, №5.-P.563-568.-Англ.Трахома є основною причиною інфекційної сліпоти у світі. Відома висока кореляція з бідністю, обмеженим доступом до медичного забезпечення і води. За даними ВООЗ, у 2003 р. у світі налічувалось 84 млн. людей з активною трахомою і 7,6 млн. − з тяжкими порушеннями зору або сліпих через трахому. Дослідження надає сучасну оцінку глобальному поширенню трахоми, спираючись на найсвіжішу доступну інформацію, що отримана з результатів опублікованих і неопублікованих обстежень у 57 епідемічних країнах. Встановлено, що в 42 з 57 країн 40,6 млн. страждають на активну трахому і 8,2 млн. мають трихіаз. Отримані оцінки є нижчими, ніж попередні оцінки ВООЗ, що можна пояснити успішною імплементацією стратегії контролю, а також соціально-економічним прогресом в ендемічних країнах. Швейцарія, ВООЗ, Geneva.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

436. Контроль внутрішньоочного тиску і його флуктуації: результат лікування селективною лазерною трабекулопластикою. Nagar M., Luhishi E., Shah N. Intraocular pressure control and fluctuation: the effect of treatment with selective laser trabeculoplasty //Br.J.Ophthalmol.-2009.-Vol.93, №4.-P.497-501.-Англ.Оцінювали вплив селективної лазерної трабекулектомії (СЛТ) на контроль внутрішньоочного тиску (ВОТ) і добову криву тиску у

пацієнтів з відкритокутовою глаукомою (ВКГ) і очною гіпертензією (ОГ) і порівнювали його з дією латанопросту. 40 пацієнтів були рандомізовані для СЛТ або латанопросту. ВОТ оцінювали порівнянням значень до лікування і після на 3 д., 1 тиж., 1 та 4-6 міс.; успішність оцінювали як 20% зниження ВОТ. Криву тиску отримували до лікування і 4-6 міс. по тому; успіхом вважали 50% зниження флуктуації. СЛТ в середньому знижувала тиск на 4,7 мм рт. ст. Зниження у гр. латанопросту було схожим, за винятком 1 міс. 75% СЛТ пацієнтів і 73% у гр. латанопросту досягли успіху у контролі ВОТ. СЛТ значно знижувало флуктуації ВОТ, але латанопрост був більш ефективним (2,5 проти 3,6 мм рт. ст.). Успіх у зменшенні флуктуації був досягнутий у 50% СЛТ і 83% для латанопросту. Таким чином, і СЛТ, і латанопрост є ефективними в регуляції ВОТ і його флуктуацій, але перевага СЛТ полягає в тому, що це є одноразовим втручанням. Великобританія, Clayton Hosp., Wakefield.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

437. Гістологічні характеристики трансплантованої амніотичної мембрани: застосування для загоєння рани рогівки. Said D.G., Nubile M., Alomar T., et al. Histologic features of transplanted amniotic membrane: implications for corneal wound healing //Ophthalmology.-2009.-Vol.116, №7.-P.1287-1295.-Англ.У спостережному дослідженні серії випадків оцінювали гістологічні зміни трансплантованої амніотичної мембрани (ТАМ) у 7 пацієнтів з бульозною кератопатією, які в подальшому мали пенетруючу

258

кератопластику (ПК). Зразки рогівки при ПК досліджували у світловій та електронній мікроскопії та імуногістологічно з використанням антитіл проти СD34 (кератоцити), альфа актину гладких м’язів та віментину (міофібробласти та фібробласти відп.). Час від ТАМ до ПК становив 2-32 міс. Показано, що амніотична тканина була покрита шарами корнеального епітелію з добре розрізнюваними десмосомами і гемідесмосомами. Можна бачити міграцію трансформованих кл. строми рогівки (ТКСР) з передньої строми через розриви ділянки Боумена у сполучну тканину амніотичної мембрани. Імуногістологія виявила, що популяція кл. амніотичної строми була СD34 негативною, але позитивною на віментин та альфа-актин. В електронній мікроскопії видно ознаки зростання метаболічної активності та утворення нового колагену. Таким чином, амніотична мембрана сприяє міграції епітеліальних кл. та їх адгезії. Англія, Univ. of Nottingham.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

438. Епідеміологія і перебіг хвороби при дитячому увеїті. Smith J.A., Makensen F., Sen H.N., et al. Epidemio-logy and course of disease in childhood uveitis //Ophthalmology.-2009.-Vol.116, №8.-P.1544-1551, 1551.e1.-Англ.У ретроспективному спостережному дослідженні описані характеристики і зорові наслідки дитячого увеїту. Ретроспективно аналізували історії хвороби 527 пацієнтів. Досліджували демографію, характеристики хвороби, ускладнення, лікування і зорові наслідки на початку і через 1, 3, 5 і 10 р. Популяцію складали 54% жін., 62,4% білих, 12,5% чорних, 14,61% іспанців, 2,7% азіатів і 2,1% змішані

раси. Середній вік становив 9,4 р. Серед діагнозів лідирували: ідіопатичний увеїт (28,8%), ювенільний ідіопатичний артрит-асоційований увеїт (20,9%) та парс планіт (17,1%). Загальними були поступовий розвиток (58%) та стійка тривалість (75,3%). Передній увеїт був домінуючим (44,6%). Ускладнення були частими і на зір найбільше впливали кістоїдний макулярний набряк (КР 2,94; р=0,006) і гіпотонія (КР 4,54; р=0,026). Очну хірургію застосовували до 18,9% пацієнтів. Поширення сліпоти становило 9,23% спочатку, 6,52% − на 1; 3,17% − на 2; 15,15% − на 5 та 7,69% − на 10 рр. При задньому і панувеїтах втрата зору була найбільшою. Іспанська етнічність асоціювалась з вищим поширенням інфекційного увеїту та втратою зору. США, National Eye Inst.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

439. Фактори ризику порушення трансплантата у реципієнта у дослідженні донорської рогівки. Sugar A., Tanner J.P., Dontchev M., et al. Recipient risk factors for graft failure in the cornea donor study //Ophthalmo-logy.-2009.-Vol.116, №6.-P.1023-1028.-Англ.У багатоцентровому проспективному подвійно-маскованому контрольованому клінічному дослідженні виявляли фактори ризику реципієнта, що можуть відноситись до порушень трансплантата рогівки (ПТР). 1090 суб’єктам проведено ТР в умовах помірного ризику (головним чином, дистрофія Фукса або псевдофакічний набряк рогівки). Донорську рогівку оцінювали з використанням рандомного підходу безвідносно до факторів реципієнта і хірурги були позбавлені інформації щодо донорської рогівки, у т.ч. віку

259

донора. Операцію і післяопераційний нагляд здійснювали звичайним шляхом і спостереження тривало до 5 р. Початкові фактори оцінювали на асоціацію з ПТР. ПТР визначали як повторну трансплантацію або помутніння рогівки, що веде до компрометації зору мінімум за 3 наступні міс. Доопераційний діагноз псевдофакічного або афакічного набряку рогівки збільшує ризик ПТР приблизно в 4 рази порівняно з дистрофією Фукса (27 проти 7%). Суттєво збільшує ризик ПТР попередня операція глаукоми з доопераційним застосуванням глаукомних препаратів. Фактори не міцно асоційовані з ПТР включали вік, стать, діабет, куріння і розмір трансплантата. США, The Univ. of Michigan.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

440. Внутрішньоочне введення метотрексату при лікуванні увеїту та увеїтного кістозного макулярного набряку. Taylor S.R., Habot-Wilner Z., Pacheco P., Lightman S.L. Intraocular methotrexate in the treatment of uveitis and uveitic cystoid macular edema //Ophthalmology.-2009.-Vol.116, №4.-P.797-801.-Англ.У пілотному проспективному послідовному дослідженні серії випадків оцінювали застосування метотрексату (МТ) для лікування увеїту та увеїтного кістозного макулярного набряку (КМН). Досліджено 15 очей 15 пацієнтів з одностороннім загостренням проміжного, заднього або панувеїту та/або КМН з гостротою зору (ГЗ) 20/40 чи гірше і з підвищенням внутрішньоочного тиску (ВОТ) у відповідь на введення кортикостероїдів в анамнезі. МТ вводили в ін’єкціях по 400 мкг в 0,1

мл. Первинним результатом була ГЗ, ін. − індекс очного запалення, час до рецидиву, рівні системних кортикостероїдів та імуносупресорна терапія і очна когерентна терапія. Також оцінювали потенційні ускладнення − розвиток катаракти, геморагія склоподібного тіла, відшарування сітківки та епітеліопатія рогівки. Показано, що ГЗ статистично значуще покращувалась при спостережному обстеженні на 3 та 6 міс. з відсутністю статистичної різниці між кращою ГЗ, отриманої після ін’єкції МТ і після попередньої кортикостероїдної терапії. 5 пацієнтів мали рецидив через, в середньому, 4 міс. і мали схоже покращання після повторної ін’єкції. Індекс очного запалення покращувався при кожному обстеженні і системні імуносупресанти були знижені у 3 з 7 пацієнтів, що приймали їх на початку дослідження. Великобританія, UCL Inst. of Ophthalm., London.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

441. Застосування інгаляційних та оральних кортикостероїдів і віддалені ризики катаракти. Wang J.J., Rochtchina E., Tan A.G., et al. Use of inhaled and oral corticosteroids and the long-term risk of cataract //Ophthal-mology.-2009.-Vol.116, №4.-P.652-657.-Англ.У популяційному когортному дослідженні обстежено 3654 австралійця віком від 49 р. (1992-1994); 2335 обстежені повторно через 5 р. і 1952 − через 10 р. (75,1; 75,6% від тих, що вижили, відп.). Для оцінки використання інгаляційних та оральних кортикостероїдів (ІК та ОК) проводили анкетування. 1 гр. складали особи, що застосовували ліки в минулому щонайменше 1 міс., але не на початку дослідження і 2 гр.

260

− що вживали ці ліки на початку і протягом 1 міс. При кожному обстеженні робили фотографії кришталика і катаракту характеризували як ядерну, кортикальну та задню субкапсулярну (ЗСК) за Wisconsin Cataract Grading System. На початку дослідження 120 осіб 1 гр. і 103 особи 2 гр. вживали ІК, а 147 осіб 1 гр. і 31 особа 2 гр. − ОК. У 2 гр. був вищий рівень ризику розвитку ЗСК катаракти після корекції на вік і стать (ІК: КР 2,5; ОК: КР 4,11) та ядерної катаракти (ІК: КР 2,04; ОК: КР 3,45), але не кортикальної катаракти. Зв’язок між застосуванням ОК і ІК був значним для ЗСК та ядерної катаракти. Аналіз підгруп показав, що тільки особи, які вживали разом ІК та ОК мали підвищений ризик ЗСК (після корекції на вік, стать, паління, гіпертензію, діабет, рівень освіти; КР 4,76, 95%ДІ:2,59-8,74). Австралія, Univ. of Sydney.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

442. Сезон народження, світловий день при народженні і висока міопія. McMahon G., Zayats T., Chen Y.P., et al. Season of birth, daylight hours at birth, and high myopia //Ophthalmology.-2009.-Vol.116, №3.-P.468-473.-Англ.Мендель з співавторами нещодавно повідомили, що в ізраїльських призовників помірний та високий ступінь міопії пов’язані з сезоном народження (СН) і тривалістю світлового д. (фотоперіод). Було досліджено, чи існує такий зв’язок у мешканців Великобританії. У ретроспективному поперечному дослідженні брало участь 74459 суб’єктів віком 18-100 р., що проходили оптометричне обстеження. Ступінь міопії класифікували: відсутня (>-0,75 D), низька (-0,75 до -

2,99 D), помірна (-3,00 до -5,99 D) і висока (<-6,00 D). КР для кожної гр. міопії вираховували з використанням багатоваріантної логістичної регресії з урахуванням віку, статі, СН та фотоперіоду, як факторів ризику. Показано, що СН був значно асоційований з високою міопією: суб’єкти, народжені влітку або восени мали більшу вірогідність високої міопії у порівнянні з народженими взимку (літо: КР=1,17; 95%ДІ:1,05-1,30; р=0,006; осінь: КР=1,16; 95%ДІ:1,04-1,30; р=0,007). Проте, СН не був значним фактором ризику низької або помірної міопії (КР=0,94), але з спрямованістю ефекту протилежного такому, що описаний Менделем. Як і в Ізраїлі, у Великобританії влітку або восени народжується непропорційна кількість осіб з високою міопією. На відміну від ситуації в Ізраїлі такий зв’язок, очевидно, не відноситься до фотоперіоду в постнатальному періоді і припускає долучення альтернативних фізіологічних впливів, що залежать від сезону, таких як вага при народженні. Великобританія, Sch. of Optometry and Vision Sci. Cardiff, Walles.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

443. Віддалені випадки і хронометрія внутрішньоочної гіпертензії після інтравітреальної ін’єкції ацетоніду триамцинолону. Roth D.B., Verma V., Realini T., et al. Long-term incidence and timing of intraocular hypertension after intravitreal triamcinolone acetonide injection //Ophthalmology.-2009.-Vol.116, №3.-P.455-460.-Англ.У ретроспективному аналізі серії випадків описані віддалені випадки і хронометрія спричиненої стероїдами очної гіпертензії після лікування

261

ін’єкцією ацетоніду триамцинолону у склоподібне тіло (СТТА). Серія складалась з 929 очей 841 пацієнта з різними порушеннями заднього сегмента. Загалом, 929 очей отримали > або = 1 ін’єкцію (в середньому 1,6). Спостереження тривало 14±6,9 міс. Кумулятивні випадки внутрішньоочного тиску (ВОТ) >21 мм рт. ст. на 6, 12, 18 та 24 міс. після ін’єкції становили 28,2; 34,6; 41,2 і 44,6% відп., а також кількість очей з ВОТ >25 мм рт. ст. -14,6; 19,1; 24,1 і 28,2% відп. У ті ж самі строки гіпотензивна медикація була потрібна у 13,0; 16,9; 20,7 і 24,2% очей відп. Тільки 3 ока (0,3%) потребували гіпотензивної операції. Факторами ризику збільшення ВОТ після СТТА ін’єкції були наявність глаукоми, молодший вік та наявність в анамнезі підвищення ВОТ після попередніх ін’єкцій. Зроблено висновок, що зростання ВОТ після СТТА має загальний характер і потрібно проводити ретельний моніторинг ВОТ у пацієнтів, що мають фактори ризику. США, R.W.J. Medical Sch., New Brunswick.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

444. Фактори ризику інтраопераційних ускладнень при проведенні факоемульсифікації лікарями-резидентами. Rutar T., Porco T.C., Naseri A. Risk factors for intraoperative complications in resident-performed phacoemulsification surgery //Ophthalmology.-2009.-Vol.116, №3.-P.431-436.-Англ.У ретроспективному дослідженні серії випадків аналізували інтраопераційні ускладнення (ІУ) факоемульсифікації (ФЕ), що проводилась лікарями-стажерами, та вплив ускладнень на післяопераційну гостроту зору. У дослідженні брало участь 320 очей

переважно чол. (96,6%) похилого віку (середній вік 73,1±10,0 р.). Дані з історій хвороби включали демографічні показники, супутні захворювання очей, характеристики катаракти, досвід резидента, ліве чи праве око, тип анестезії, тип рани, метод ФЕ, до- та післяопераційні гострота зору, наявність будь-яких ІУ. Потенційні фактори ризику виявляли у мультиваріантній моделі. Рівень великих ІУ становив 4,7% і включав 3,1% випадків втрати склоподібного тіла. Ознаки, які найбільше тісно асоціювались з ІУ були зріла 4+ ядерна склеротична катаракта та зонулярна патологія (продром травми та псевдоексфоліації), і мали коеф. вірогідності 18,9 та 26,2% відп. Великі ускладнення зменшують вірогідність досягнення гостроти зору 20/40 або кращої до 90 д. після операції (95% очей без ускладнень проти 71% − з ускладненнями). США, Univ. of California, San Francisco.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

445. Носіння контактних лінз пов’язане із зменшенням мейбомієвих залоз. Arita R., Itoh K., Inoue K., et al. Contact lens wear is associated with decrease of meibomian glands //Ophthalmology.-2009.-Vol.116, №3.-P.379-384.-Англ.Приблизно 30-50% носіїв контактних лінз (НКЛ) повідомляють про симптоми сухого ока. Можливою причиною сухого ока вважають дисфункцію мейбомієвих залоз (МЗ). У поперечному спостережному дослідженні брали участь 121 НКЛ (47 чол., 74 жін., середнім віком 31,8 р.) та 137 здорових волонтерів (71 чол., 66 жін., середнім віком 31,4 р.). Були проведені такі тести: обстеження повік щілинною лампою, корнеальне та кон’юнктивальне забарвлення

262

флуоресцеїном, визначення часу розриву слізної плівки, оцінка МЗ безконтактною мейбографією та визначення сльозоутворення за тестом Schirmer I. Часткову або повну втрату МЗ оцінювали для кожної повіки за 4-бальною шкалою: 0 (повне збереження) − 3 (зменшення більше, ніж 66% загальної площі, що містить МЗ). У кожного суб’єкта мейбоіндекси верхньої та нижньої повіки додавались. Виявлено, що мейбоіндекс у НКЛ був подібним до такого у 60-69 р. нормальної популяції. Між тривалістю носіння контактних лінз та мейбоіндексом виявлена значна позитивна кореляція. Таким чином, носіння контактних лінз асоційовано із зменшенням числа функціональних МЗ. Японія, Itoh Clinic, Saitama.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

446. Рівні інтерлейкіну-6 і судинного ендотеліального фактора росту в склоподібному тілі при макулярному набряку з оклюзією центральної вени сітківки. Noma H., Funatsu H., Mimura T., et al. Vitreous levels of interleukin-6 and vascular endothelial growth factor in macular edema with central retinal vein occlusion //Ophthalmology.-2009.-Vol.116, №1.-P.87-93.-Англ.У ретроспективному дослідженні випадок-контроль аналізували вплив інтерлейкіну (ІЛ)-6 або судинного ендотеліального фактора росту (СЕФР) на макулярний набряк у пацієнтів з оклюзією центральної вени сітківки (ОЦВС). У дослідженні брали участь 27 пацієнтів, що мали макулярний набряк з ОЦВС та 16 пацієнтів з неішемічними очними хворобами (контр. гр.). Ішемію сітківки оцінювали вимірюванням площі капілярної неперфузії з

використанням флуоресцентної ангіографії, а макулярний набряк − оптичною когерентною томографією. СЕФР та ІЛ-6 визначали в імуноферментному аналізі. Рівні у зразках рідини склоподібного тіла становили: СЕФР в середньому 435 нг/мл та ІЛ-6 − 51,2 нг/мл для пацієнтів з ОЦВС і були значно вищими за такі у пацієнтів з контр. гр. (62,4 та 1,07 нг/мл відп.). Рівні СЕФР мали значну кореляцію з рівнями ІЛ-6. Рівні ІЛ-6 та СЕФР були значно вищими у пацієнтів з ОЦВС, які мали ішемію сітківки, ніж у тих, що такої не мали. Рівні СЕФР та ІЛ-6 також значно корелювали з тяжкістю макулярного набряку. Таким чином, ІЛ-6 і СЕФР зростають у пацієнтів з ішемічною ОЦВС та макулярним набряком. СЕФР може збільшувати судинну проникність, у той час як ІЛ-6 має синергічну дію з або через СЕФР. Японія, Yachigo Med. Cent.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

447. Залежність впливу трабекулектомії на флуктуації внутрішньоочного тиску від постуральних змін в очах з відкритокутовою глаукомою. Hirooka K., Takenaka H., Baba T., et al. Effect of trabeculectomy on intraocular pressure fluctuation with postural change in eyes with open-angle glaucoma //J.Glaucoma.-2009.-Vol.18, №9.-P.689-691.-Англ.У проспективному нерандомізованому дослідженні вивчали вплив трабекулектомії на флуктуації внутрішньоочного тиску (ВОТ), спричинені постуральними змінами у пацієнтів з відкритокутовою глаукомою (ВКГ). Досліджували 10 очей 10 пацієнтів з первинною ВКГ і 3 ока 3 пацієнтів з нормотензивною глаукомою, яким провели

263

трабекулектомію. ВОТ до і 3 міс. після трабекулектомії вимірювали у положенні сидячи (1) і на спині (2). В обох випадках для вимірювання використовували пневмоманометр. Середній ВОТ у 1 позиції був 19,6±5,1 мм рт. ст. до та 9,4±2,9 мм рт. ст. після трабекулектомії. Середня різниця значень ВОТ між 1 і 2 положеннями складала 4,1±1,6 мм рт. ст. до та 2,2±1,5 мм рт. ст. після трабекулектомії. Зроблено висновок, що трабекулектомія може зменшувати не тільки ВОТ у 1 положенні, але й величину підйому ВОТ, пов’язану з постуральними змінами. Японія, Kagawa Univ. Faculty of Medicine.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

448. Нормотензивна глаукома та фактори ризику у нормотензивних очах з псевдоексфоліативним синдромом. Koz O.G., Turkcu M.F., Yarangumeli A., et al. Normotensive glaucoma and risk factors in normoten-sive eyes with pseudoexfoliation synd-rome //J.Glaucoma.-2009.-Vol.18, №9.-P.684-688.-Англ.Для оцінки поширення нормотензивної глаукоми (НТГ) проведено проспективне дослідження 178 очей 178 пацієнтів з діагнозом псевдоексфоліативний синдром (ПЕФС), які раніше не проходили антиглаукоматозного лікування. Діагноз НТГ ставили за наявності глаукоматозного порушення зорового нерва, глаукоматозних дефектів поля зору, відкритих кутів і рівнів внутрішньоочного тиску (ВОТ), менших за 22 мм рт. ст. Дві гр. нормотензивних ПЕФС очей порівнювали за віком, статтю, наявністю системних захворювань, середнім і макс. ВОТ та рівнями флуктуації ВОТ. У 109 очах з 178 рівні ВОТ були нижчими за 22 мм рт.

ст. і в 24% з них (n=27) була діагностована НТГ. Не виявлено значної різниці між очами з та без глаукоми за віком, статтю і наявністю системних захворювань. Середнє значення ВОТ, максимум ВОТ та рівні флуктуації ВОТ були значно вищими в очах з НТГ. Одноваріантний аналіз показав, що значними факторами ризику, пов’язаними з НТГ у пацієнтів з ПЕФС були вище значення ВОТ (> або = 14 мм рт. ст.), вище макс. ВОТ (> або = 18 мм рт. ст.) та більша флуктуація ВОТ (> або = 4 мм рт. ст.). У багатоваріантному аналізі такими факторами були вище макс. ВОТ та більші флуктуації ВОТ (р=0,003, р<0,001 відп.). Таким чином, глаукоматозні прояви складають значну частину у пацієнтів з ПЕФС, а високі рівні ВОТ та його флуктуацій можуть бути складовими у патогенезі НТГ при ПЕФС. Туреччина, Ankara Numune Educ. and Re. Hosp.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

449. Трабекулектомія у пацієнтів з первинною закритокутовою глаукомою. Chen Y.H., Lu .W., Cheng J.H., et al. Trabeculectomy in patients with primary angleclosure glaucoma //J.Glaucoma.-2009.-Vol.18, №9.-P.679-683.-Англ.У ретроспективному непорівняльному дослідженні серії випадків у Тайвані за 2001-2004 рр. проведений аналіз результатів трабекулектомії у пацієнтів з первинною закритокутовою глаукомою (ПЗКГ). Результати трабекулектомії в очах з гострою і хронічною ПЗКГ оцінювали за остаточним внутрішньоочним тиском (ВОТ), змінами гостроти зору і випадками ускладнень З 52 очей 52 пацієнтів 15 відносились до гострої ПЗКГ (1 гр.) і 37 − до хронічної (2 гр.). Період спостереження складав 32 міс.

264

У гостроті зору після операції між гр. різниця була незначною. Показники ВОТ після операції були значно гіршими у 1 гр., ніж у 2 гр., крім того ускладнення у вигляді інкапсуляції частіше траплялись у 1 гр. Зроблено висновок, що трабекулектомія у пацієнтів з гострою ПЗКГ може бути не такою ефективною як для пацієнтів з хронічною ПЗКГ через погіршення гостроти зору, зростання кількості ускладнень і зменшення кількості успішних операцій. Тайвань, Tri-Service General Hosp.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

450. Спосіб життя, харчування і глаукома. Pasquale L.R., Kang J.H. Lifestyle, nutrition, and glaucoma //J.Glaucoma.-2009.-Vol.18, №6.-P.423-428.-Англ.Для попередження первинної відкритокутової глаукоми (ПВКГ) у пацієнтів з діагнозом очна гіпертензія використовують очну гіпотензивну терапію, що базується виключно на стратегії доказовості. В огляді дискутуються різні змінні фактори стилю життя, такі як фізичні вправи, дієта і куріння, які можуть впливати на внутрішньоочний тиск і досліджувались у зв’язку з ризиком розвитку ПВКГ. Кількість епідеміологічних досліджень факторів способу життя не є численною і сучасні дані дозволяють припускати, що не існує факторів зовнішнього оточення, які були б безпосередньо пов’язані з первинною глаукомою, проте деякі з них заслуговують на подальше дослідження. В огляді також підкреслені майбутні напрями дослідження в профілактиці ПВКГ. США, Massachusetts Eye and Ear Infirmary, Boston.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

451. Друг чи ворог? Розв’язання питання впливу гліальних реакцій при глаукомі. Johnson E.C., Morrison J.C. Friend or foe? Resolving the impact of glial responses in glaucoma //J.Glaucoma.-2009.-Vol.18, №5.-P.341-353.-Англ.Глаукоматозну втрату зору спричиняє прогресуюча дегенерація аксонів зорового нерва і загибель ганглійних кл. сітківки. Ці процеси супроводжуються драматичними змінами функціональних властивостей та розподілом гліальних кл. сітківки і головки зорового нерва при р-ціях, що відносять до гліальної активації. Наявність моделей глаукоми у гризунів і культури кл. дали суттєвий внесок до нашого знання про гліальну активацію у глаукоматозних умовах. Висновки, що витікають з цих досліджень, привели до уточнення існуючих гіпотез і утворення нових. Через те, що ці гіпотези стосуються як захисної, так і руйнівної ролі глії, вплив особливих аспектів гліальної активації є сучасним напрямом досліджень, дискусій і обговорень. Беручи до уваги цю важку для вирішення проблему, в огляді надається підсумок останніх досягнень у нашому розумінні процесу гліальної активації при глаукомі. США, Casey Eye Inst.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

452. Безперервний моніторинг внутрішньоочного тиску: доцільність і прогрес у розвитку клінічного пристрою. Sit A.J. Continuous monitoring of intraocular pressure: rationale and progress toward a clinical device //J.Glaucoma.-2009.-Vol.18, №4.-P.272-279.-Англ.Внутрішньоочний тиск (ВОТ) − це динамічний фізіологічний параметр з

265

регуляторними циркадними змінами та непередбачуваними тривалими і тимчасовими флуктуаціями. Сучасні методи вимірювання ВОТ є субоптимальними з типовою елінічною практикою проведення періодичних вимірювань у робочі год. закладів. Дворазове на д. і цілодобове вимірювання ВОТ у стаціонарних пацієнтів може покращити визначення, але є незручним і дорогим і не дозволяє проводити моніторинг в амбулаторних умовах. Метою безперервного моніторингу ВОТ є забезпечення його амбулаторної 24-год. фіксації. Безперервний ВОТ моніторинг включає 2 комплементарні парадигми. Тимчасовий неінвазивний моніторинг з можливим розміщенням сенсора тиску у контактних лінзах буде застосовуватись при періодичному 24-год. вимірюванні ВОТ. Перманентний моніторинг буде більше інвазивний із застосуванням імплантованих сенсорів тиску. Незважаючи на численні попередні намагання, прилад, придатний для клінічного вимірювання ще не існує, але вже є сучасні розробки, які майже готові до клінічного випробування. Технологічні проблеми тимчасового моніторингу можуть бути більшими, ніж перманентного. США, Mayo Clinic, Rochester.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

453. Варіабельність дозування топічних очних гіпотензивних продуктів: денситометрична оцінка. Gaynes B.I., Singa R.M., Cao Y. Dosage variability of topical ocular hypotensive products: a densitometric assessment //J. Glaucoma.-2009.-Vol.18, №2.-P.149-152.-Англ.

Оцінювали наслідки варіабельності об’єму крапель, отриманих з багаторазових топічних очних гіпотензивних продуктів в умовах ідентичності дозування продукту. Проводили денситометричну оцінку об’єму краплі, утвореної при 2 альтернативних положеннях флакона. Усі, за винятком одного, продукти виявили статистично значущу різницю в об’ємі краплі, при куті нахилу флакона 45о або 90о (тест t Стьюдента, р<0,001). Продукт-специ-фічний об’єм краплі варіював від 22,36 мкл у надірі до 53,54 мкл залежно від кута флакона. Девіація дози у краплі була прямо пропорційною варіабельності об’єму краплі. Варіабельність у дозуванні на одну краплю була помітною з коеф. варіації від 1,49 до 15,91% для різних продуктів. Відповідно до об’єму краплі, усі продукти виявили статистично значущу різницю у дозі у краплі при куті 45о у порівнянні з кутом 90о. Виявлено, що об’єм краплі не залежав від форми краплі (Spearman r=0,01987 та р=0,9463). Зроблено висновок, що варіабельність і відсутність стандартності дози у краплі може частково спричиняти або недостатній терапевтичний ефект, або токсичність топічних очних гіпотензивних продуктів. США, Rusk College of Medicine, Chicago.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

454. Хронічний передній увеїт у дітей: клінічні характеристики та ускладнення. Holland G.N., Denove C.S., Yu F. Chronic anterior uveitis in children: clinical characteristics and complications //Am. J. Ophthalmol.-2009.-Vol.147, №4.-P.667-678.e5.-Англ.У ретроспективному дослідженні серії випадків описані клінічні ознаки

266

хронічного переднього увеїту у діт. при поступленні до спеціалізованого центру, виявлений зв’язок між демографічними, медичними та офтальмологічними факторами, встановлені предиктори ускладнень і сліпоти при спостереженні. У дослідження було включено 115 пацієнтів (200 очей) віком до 16 р. з хронічним переднім увеїтом, які були обстежені 1 спеціалістом з 1993 р. по 2006 р. Спостереження тривало від 0,4 до 157,5 міс. (в середньому 23,5 міс.). Зв’язок між потенційними факторами ризику і випадками небажаних подій (нових ускладнень, сліпоти) досліджували на моделях Каплан-Меір та Кокса. Виявлено тісний зв’язок між 8 визначеними ускладненнями при парному порівнянні. Гіперемія була найбільш стійкою запальною ознакою, стійко асоційованою з ускладненнями. Предикторами нових ускладнень при спостереженні включали вік < або = 3 р., зростання числа кл., гіперемії, кератичні преципітати, ознаки проміжного увеїту та папіліт; фактори-предиктори втрати зору включали чол. стать, збільшення гіперемії, проміжний увеїт, папіліт та ускладнення при госпіталізації. До нових ускладнень не мали відношення наявність ювенільного ідіопатичного увеїту та імуномодуляторна терапія. США, Jules Stein Eye Inst.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

455. Порівняння вітаміну А і циклоспорину А в 0,05% очних краплях у лікуванні синдрому сухого ока. Kim E.C., Choi J.S., Joo C.K. A comparison of vitamin a and cyclosporine a 0.05% eye drops for treatment of dry eye syndrome //Am. J. Ophthalmol.-2009.-Vol.147, №2.-P.206-213.e3.-Англ.

У проспективному рандомізованому контрольованому паралельно груповому дослідженні порівнювали ефективність очних крапель 0,05% вітаміну А (ретиніл пальмітата) і циклоспорину А у лікуванні пацієнтів з синдромом сухого ока (ССО). У дослідженні брали участь 150 пацієнтів з встановленим діагнозом (по 50 у кожній гр.). Одна гр. слугувала контролем, 1 гр. призначали 0,05% циклоспорин 2 рази/д.; 2 гр. − 0,05% ретиніл пальмітат 4 рази/д. і усім гр. − 4 рази/д. штучну сльозу без консервантів. До і після лікування отримували результати тесту флуоресцентного забарвлення рогівки, тесту Ширмера, часу розриву слізної плівки, цитології відбитків. Показано, що порівняно з контр. гр., в якій використовували лише штучну сльозу, місцеве застосування вітаміну А і циклоспорину А призводить до значного покращання розпливчастості зору і усіх вищезгаданих показників у пацієнтів з ССО. Корея, College of Medicine.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

456. Аналіз полімеразною ланцюговою реакцією внутрішньоочної рідини при діагностиці інфекційного увеїту заднього сегмента. Harper T.W., Miller D., Schiffman J.C., Davis J.L. Polymerase chain reaction analysis of aqueous and vitreous specimens in the diagnosis of posterior segment infectious uveitis //Am. J. Ophthalmol.-2009.-Vol.147, №1.-P.140-147.e2.-Англ.У ретроспективному аналізі серії випадків досліджували застосування полімеразної ланцюгової р-ції (ПЛР) в якості тесту на інфекційний увеїт (ІУ) заднього сегмента (ЗС) в репрезентативній популяції пацієнтів. В аналізі брало участь 133 пацієнти з

267

можливим інфекційним хоріоретинітом. Були виявлені вихідні характеристики предикативності позитивних результатів тесту і розраховані позитивні і негативні предиктивні значення. Аналіз 443 зразків внутрішньоочної рідини (3,3 тести на пацієнта) виявив 77 з 95 пацієнтів з остаточним діагнозом інфекційний увеїт (81%). Аналіз на вірус Herpes simplex, varicella zoster, і цитомегаловірус проводили майже в усіх випадках і дещо менше − на токсоплазмоз і вірус Епштейн-Барра. Клінічними ознаками, що асоціювались з позитивними результатами ПЛР, були ретинальне

судинне запалення, залучення зорового нерва, імунокомпрометований стан і екстенсивний ретиніт. Зразки, відібрані протягом тиж. від початку презентації, мали більшу вірогідність бути позитивними. У цій гр. пацієнтів позитивні і негативні предиктивні значення результатів тесту складали відп. 98,7 і 67,9%. Заміна лікування на основі результатів ПЛР аналізу призвела до вилікування 25 з 26 пацієнтів. США, Bascom Palmer Eye Inst.(Першоджер. на сайті http:/ www.pubmed.gov)

268

613.1+614.1РОЗДІЛ ХV. ГІГІЄНА

НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА

457. Оцінка ризику для здоров’я людини, пов’язаного із забрудненням навколишнього середовища металами. Carreras H.A., Wannaz E.D., Pignata M.L. Assessment of human health risk related to metals by the use of biomonitors in the province of Cordoba, Argentina //Environ.Pollution.-2009.-Vol.157, №1.-Р.117-122.-Aнгл.Для аналізу впливу на здоров’я людини важливим вважається оцінка розповсюдженості і накопичення металів (М) у навколишньому середовищі. У м. Кордоба (Аргентина) виконувалось дослідження, у якому рослини Usnea amblyoclada, Ramalina celastri і Tillandsia capillaris використовувались в якості біоакумуляторів перехідних М. Рівень М на біомоніторах порівнювали з рівнями М, отриманими у зразках. У зразках рослин з ділової частини міста містився високий рівень Zn, а у зразках з промислової частини − високі рівні деяких перехідних М. Кореляційний аналіз дозволив зробити висновок, що вищезгадані рослини, особливо Ramalina celastri, можуть бути корисними біомоніторами атмосферного забруднення. Виявили також достовірний взаємозв’язок між частотою респіраторних захворювань у діт. і накопиченням М у Ramalina celastri і Tillandsia capillaris, що свідчить про доцільність використання останніх для оцінки впливу М на здоров’я людини. Аргентина, Dept. Quim., Inst. Mult. Biol. Veg., Cordoba.(Першоджер. на сайті http:/ www.sciencedirect.com)

458. Пофарбовані поверхні як джерело забруднення міського і

морського навколишнього середовища поліхлорованими біфенілами (ПХБ). Jartun M., Ottesen R.T., Steinnes E., Volden T. Painted surfaces − important sources of polychlorinated biphenyls (PCBs) contamination to the urban and marine environment //Environ.Pollution.-2009.-Vol.157, №1.-Р.295-302.-Aнгл.Досліджувалися шматочки старої фарби з різних будинків м. Берген (Норвегія) з метою перевірки гіпотези, згідно з якою вважається, що фарба забруднює міське навколишнє середовище поліхлорованими біфенілами (ПХБ), конц-ія яких досягає 3,39 г/кг. Крім того, з цією ж метою досліджували 16 шматочків старої фарби з великого моста, що також містили ПХБ. У високих конц-іях ПХБ містились у різних зразках фарби, вилучених як з дерев’яних, так і з бетонних поверхонь різних споруд. Зроблено висновок, що під впливом атмосферних опадів, часу тощо фарбоване покриття руйнується і шматочки фарби потрапляють у навколишнє середовище, що спричинює підвищення рівня ПХБ в атмосферному повітрі, ґрунті, морській воді, накопичується у певних видах морської риби. Норвегія, Norw. Univ. Sci., Tech., Dept. Chem., Trondheim.(Першоджер. на сайті http:/ www.sciencedirect.com)

459. Залишкові концентрації хлорорганічних пестицидів у м’ясі курчат і яйцях на птахофабриці м. Бейжінг, Китай. Tao S., Liu W.X., Li X.Q., et al. Organochlorine pesticide residuals in chickens and eggs at a poultry farm in Beijing, China

269

//Environ.Pollution.-2009.-Vol.157, №2.-Р.497-502.-Aнгл.Досліджувалися зразки внутрішніх органів курчат, кормів та атмосферного повітря на птахофабриці м. Бейжінг (Китай) щодо наявності залишкових конц-ій ізомерів гексахлорциклогексану (ГХГ) і дихлордифенілтрихлоретану і метаболітів (ДДТ). Відомо, що більша кількість ДДТ, що знаходиться в організмі людини, надходить з харчовими продуктами, такими як м’ясо, риба, яйця. Виявилося, що середні конц-ії ГХГ та ДДТ у м’ясі курчат становили відп. 0,122±0,061 і 0,051±0,038 нг/г. Вважається, що у порівнянні з дослідженням 1980 р. рівні значно знизилися, однак, експозиція по ДДТ, пов’язана з вживанням м’яса курчат і яєць населенням Китаю, досягає 140 від експозиції, пов’язаної з вживанням риби. Китай, Lab. Earth Surf. Proc., Col. Urban, Env. Sci., Peking Univ.(Першоджер. на сайті http:/ www.sciencedirect.com)

460. Генотоксичність води з р. Сонгхуа (Китай) у 1994-1995 рр. і 2002-2003 рр.: потенційний ризик для здоров’я людини. Liu J.-R., Dong H.-W., Tang X.-L., et al. Genotoxicity of water from the Songhua River, China, in 1994-1995 and 2002-2003: potential risks for human health //Environ.Pollu-tion.-2009.-Vol.157, №2.-Р.357-364.-Aнгл.Результати попередніх досліджень свідчать, що смертність від злоякісних захворювань серед тих, хто мешкає біля р. Сонгхуа (Китай), вода якої забруднена органічними забруднювачами, вища. З метою визначення генотоксичності води з р. Сонгхуа виконано короткотривалі біопроби з використанням Salmonella, проби на обмін сестринських

хроматид і мікроядерні тести. Результати біопроб з використанням кл. культур Salmonella показали наявність непрямих мутагенів у зразках води. Було виявлено зв’язок «доза-відповідь» за результатами проб на обмін сестринських хроматид і мікроядерних тестів. Робиться висновок, що зразки води мають генотоксичну активність, що вказує на наявність ризику канцерогенних захворювань людини. При порівнянні результатів проб 1994-1995 рр. і 2002-2003 рр. виявилася тенденція підвищення канцерогенного потенціалу води з р. Сонгхуа. Китай, Dept. Environ. Hlth., Publ. Hlth. Col., Harbin Med. Univ., Harbin.(Першоджер. на сайті http:/ www.sciencedirect.com)

461. Порівняння концентрації ртуті в атмосферному повітрі і у листових овочах. Temmerman L.D., Waegeneers N., Claeys N., Roekens E. Comparison of concentrations of mercury in ambient air to its accumulation by leafy vegetables //Environ.Pollution.-2009.-Vol.157, №4.-Р.1337-1341.-Aнгл.Досліджувалися рівні акумуляції ртуті (Р) у листових овочах (ЛО), що вирощуються біля заводів виробництва хлору і лугів. Виявилося, що конц-ія Р у ЛО коливалася від 0,6 до 5,4 мкг/кг-1 прісної води (FW). Межі знаходження варіювали від 1,2 до 11,0 мкг/кг-1 прісної води. Найнижчий рівень акумуляції Р був у салаті-латуці, а високий у кучерявій капусті, що доводить доцільність її використання з метою біомоніторингу. Робиться висновок, що ЛО − важливий компонент переносу токсичної речовини Р з атмосферного повітря у харчові ланцюжки. Бельгія, Veterin., Agrochem. Res. Cent., Tervuren.

270

(Першоджер. на сайті http:/ www.sciencedirect.com)

462. Надходження і розподіл свинцю і кадмію у кукурудзі (Zea mays L.), що вирощується поблизу сталеплавильних заводів. Bi X., Feng X., Yang Y., et al. Allocation and source attribution of lead and cadmium in maize (Zea mays L.) impacted by smelting emissions //Environ.Pollution.-2009.-Vol.157, №3.-Р.834-839.-Aнгл.Відомо, що рослини, які вирощуються у забруднених зонах, накопичують у токсичних рівнях сліди металів, які надходять через листя і/або кореневу систему. У дослідженні вивчалося надходження і розподіл свинцю (Pb) і кадмію (Cd) у кукурудзі (Zea mays L.), що вирощують поблизу заводу (виплавка цинку) у південно-західній частині Китаю. Виявилося, що завдяки виробничим процесам заводу значно підвищуються конц-ії Pb і Cd у кукурудзі та ґрунті поблизу заводу. Дані ізотопів Pb дозволили зробити висновок, що основним шляхом надходження у листя і зерна кукурудзи з атмосферного повітря є фоліарне поглинання, а у стебло і кореневу систему Pb надходить шляхом кореневого поглинання. Cd характеризується ін. механізмом поведінки у рослині; Cd надходить у кукурудзу з ґрунту через кореневе поглинання. Китай, St. Key Lab. Environ. Geachem., Chin. Academy, Guiyang.(Першоджер. на сайті http:/ www.sciencedirect.com)

463. Вплив додавання кальцію на рівень свинцю у крові вагітних: рандомізоване дослідження з контролем плацебо. Ettinger A.S., Lamadrid-Figueroa H., Tellez-Rojo M.M., et al. Effect of calcium supplementation on blood lead levels in

pregnancy: a randomized placebo-controlled trial //Environ.Hlth.Perspect.-2009.-Vol.117, №1.-Р.26-31.-Aнгл.Вплив свинцю (С) у крові вагітних асоціюється з недостатнім нервово-психічним розвитком людини під час її внутрішньоутробного життя. У подвійному сліпому рандомізованому дослідженні з контролем плацебо оцінювався вплив щоденного додавання препаратів кальцію (К) на рівні С у крові вагітних. 1 гр. вагітних (n=334) щоденно отримувала 1200 мг К, 2 гр. (n=336) − плацебо. Після скоригування за рівнем С на початку дослідження, віком вагітних, калорійністю дієти і вживанням препаратів К виявилося, що рівень С у вагітних 1 гр. в середньому впав на 11% (0,4 мкг/дл) у порівнянні з 2 гр. (р=0,0004), причому найбільш очевидним зниження спостерігалося у другому триместрі вагітності (-14%; р<0,001). У жін., які користувалися у побуті посудом, який був покритий глазур’ю з С, прийом К знизив рівень С у крові на 31% (р<0,01). США, Harv. Sch. Publ. Hlth., Boston.(Першоджер. на сайті http:/ www.medscape.com.viewarticle)

464. Хімічні речовини, що руйнують гормональну систему під час робочого часу, лак для волосся, додавання фолатів і ризик гіпоспадії. Ormond G., Nienwenhuijsen M.J., Nelson P., et al. Endocrine disruptors in the workplace, hair spray, folate supplementation, and risk of hypospadias //Environ.Hlth.Perspect.-2009.-Vol.117, №2.-Р.303-307.-Aнгл.У медичній науковій літературі досить мало інформації щодо можливих факторів ризику розвитку гіпоспадії (Г) − вродженої вади сечостатевої системи хлопчиків. Виконувалося дослідження щодо визначення впливу на розвиток плоду хімічних речовин

271

(ХР), що руйнують гормональну систему, а також фолієвої к-ти і вегетаріанської дієти. У дослідженні, що виконувалося методом «випадок-контроль», аналізували 471 випадок народжених немовлят з Г. За результатами аналізу множинної логістичної регресії ризик розвитку Г підвищується при професійному впливі лаку для волосся (СІ 2,39; 95%ДІ:1,40-4,17) і фталатів (СІ 3,12; 95%ДІ:1,04-11,46). При прийомі фолієвої к-ти протягом перших 3 міс. вагітності ризик Г значно знижується (СІ 0,64; 95%ДІ:0,44-0,93). Вегетаріанська дієта вагітних не асоціюється з ризиком Г. Ірландія, dept. Epidemiol., Publ. Hlth., Univ. Col. Cork. Бібл. 42.(Першоджер. на сайті http:/ www.medscape.com.viewarticle)

465. Лікарські препарати як потенційне джерело впливу фталатів на хворих. Hernandez-Diaz S., Mitchell A.A., Kelley K.E., et al. Medications as a potential source of exposure to phthalates in the U.S. Population //Environ.Hlth.Perspect.-2009.-Vol.117, №2.-Р.185-189.-Aнгл.Останнім часом у США привертається увага до широко розповсюдженого впливу фталатів (Ф), деякі з яких характеризуються репродуктивною токсичною дією у дослідженнях на тваринах. Мова йдеться про Ф, які входять у полімерні покриття багатьох лікарських препаратів перорального призначення. У дослідженні за участю 7999 осіб визначалась конц-ія метаболітів Ф у сечі хв-х, які приймали такі препарати (напр., з діючою речовиною мезаламіном). Середня конц-ія у сечі монобутил Ф − основного метаболіту дибутил Ф − була у 50 разів вищою у хв-х, які приймали вищевказані препарати у порівнянні з тими, які їх не приймали

(2,257 проти 46 мкг/л; р<0,0001). Значно вищою була конц-ія і моноетил Ф − основного метаболіту диетил Ф, що містився у таких препаратах як диданозин, омепразол, препаратах теофіліну. Робиться висновок про наявність потенційного ризику для здоров’я людей, особливо вагітних жін. і діт., які приймають ці препарати. США, Dept. Epidemiol., Harvard Sch. Publ. Hlth., Boston.(Першоджер. на сайті http:/ www.cat.inist.fr)

466. Довготривалий вплив забрудненого транспортним рухом атмосферного повітря і поява ядухи у дітей шкільного віку у м. Осло, Норвегія. Oftedal B., Nystad W., Brunckreef B., et al. Long-term traffic-related exposures and asthma onset in schoolchildren in Oslo, Norway //Environ.Hlth.Perspect.-2009.-Vol.117, №5.-Р.839-844.-Aнгл.Автори перевіряли гіпотезу щодо можливого впливу забрудненого атмосферного повітря (ЗАП) у місцях напруженого транспортного руху на появу ядухи (ФЯ) у діт. віком 9-10 р. Було зібрано дані щодо респіраторних захворювань гр. діт. (n=2871), які мешкають у м. Осло; визначалась конц-ія діоксиду азоту у місцях проживання цих діт. Не було виявлено жодних позитивних асоціацій між довготривалим впливом ЗАП і появою вперше діагностованої Я. Підвищення інтерквартильного розмаху (ІКР) впливу NО2 перед появою Я асоціювалося із скоригованим коеф. ризику 0,82 (95%ДІ:0,67-1,02). Позитивним, але статистично незначущим був зв’язок між появою Я у діт. віком ≥4 р. і ЗАП. Підтверджено позитивний зв’язок між підвищенням ІКР впливу NО2 і такими респіраторними симптомами як хрипи (СІ=1,01; 95%ДІ:0,83-1,23), тяжкі

272

хрипи (СІ=1,10; 95%ДІ:0,79-1,51) і сухий кашель (СІ=1,01; 95%ДІ:0,84-1,21). Норвегія, Div. Epidemiol., Norw. Inst. Publ. Hlth., Oslo.(Першоджер. на сайті http:/ www.medscape.com.viewarticle)

467. Гострий вплив забрудненого атмосферного повітря на легеневу функцію, запалення респіраторних шляхів і оксидативний стрес у дітей, хворих на ядуху. Liw L., Poon R., Chen L., et al. Acute effects of air pollution on pulmonary function, airway inflammation, and oxidative stress in asthmatic children //Environ.Hlth.Pers-pect.-2009.-Vol.117, №4.-Р.668-674.-Aнгл.У дослідженні, яке тривало 4 тиж., брали участь діт. (n=182), хв-рі на ядуху (Я) віком 9-14 р. Визначалась конц-ія діоксиду сірки, діоксиду азоту і твердих часток аеродинамічним діаметром ≤2,5 мкм (ТЧ2,5) в атмосферному повітрі місцевості, де проживали діт. Щотижнево виконувалась спірометрія і визначалася фракція оксиду азоту на видоху, визначалися реактивні сполуки тіобарбітурової к-ти (РСТК) і 8-ізопростану-маркери оксидативного стресу, а також інтерлейкін-6 у конденсаті дихання. Виявилося, що підвищення інтерквартильного розмаху середнього показника SО2

(5,4 ррb), NО2 (6,8 ррb) і ТЧ2,5 (5,4 мкг/м3) асоціювалося зі зниженням форсованої швидкості видоху між 25 і 75% життєвої ємності легенів, причому зміни становили -3,1; -2,8; -3,0% відп. Рівні SО2, NО2 і ТЧ2,5

асоціювалися зі збільшенням РСТК, а зміни становили 36,2; 21,8 і 24,8% відп. Отже, забруднення атмосферного повітря може підвищити оксидативний стрес в легенях і знизити функцію дихання у хв-х на Я діт. Діт., які користуються

інгаляційними кортикостероїдами, підпадають під менший ризик погіршення легеневої функції. Канада, Healthy Environ., Consum. Saf. Br., Hlth. Canada, Ottawa.(Першоджер. на сайті http:/ www.medscape.com.viewarticle)

468. Забруднення атмосферного повітря та алергія дихальних шляхів у дітей, які живуть у США. Parker J.D., Akinbami L.J., Woodruff T.J. Air pollution and childhood respiratory allergies in the United States //Environ.Hlth.Perspect.-2009.-Vol.117, №1.-Р.140-147.-Aнгл.Останнім часом у США підвищилась захворюваність на респіраторну алергію (РА), особливо серед діт. Автори дослідження з’ясовували, чи існує зв’язок між захворюваністю на РА і забруднювачами атмосферного повітря. З цією метою аналізували ступінь забруднення повітря в радіусі 20 миль від місця проживання гр. діт. Виявилося, що підвищена захворюваність на РА/сінну лихоманку асоціюється з підвищеними влітку рівнями О3

[скоригований ВР (СВР) на 100 ррb = 1,20; 95%ДІ:1,15-1,26)] і рівнями твердих часток діаметром 2,5 мкм (СВР на 10 мкг/м3 = 1,23; 95%ДІ:1,10-1,38). Жодних зв’язків не було виявлено між захворюваністю РА/сінною лихоманкою й ін. забруднювачами повітря. Отже, результати дослідження підтверджують негативний вплив на здоров’я діт. хронічної експозиції О3 і твердих часток діаметром 2,5 мкм. США, National. Cent., Hlth. Stat., CDC, Hyattsville, Maryland.(Першоджер. на сайті http:/ www.novoseek.com)

469. Вплив поліхлорованих біфенілів,

273

дихлордифенілтрихлоретану і дихлордифенілдихлоретилену у лактаційний період і нервово-психічний розвиток дітей: дослідження періоду вагітності і здоров’я немовлят. Pan J.-J., Daniels J.L., Goldman B.D., et al. Lactational exposure to polychlorinated biphenyls, dichlordiphenyl-trichloroethane and dichlorodiphenyl-dichloroethylene and infant neurodevelopment: an analysis of the pregnancy, infection and nutrition babies study //Environ.Hlth.Perspect.-2009.-Vol.117, №3.-Р.488-494.-Aнгл.З’ясовувався вплив поліхлорованих біфенілів (ПХБ) і дихлордифенілтрихлоретану (ДДТ) у лактаційний період на розвиток дит. протягом 12 міс. після народження. Конц-ія вищевказаних речовин вимірювалася у материнському молоці; дані щодо розвитку дит. оцінювалися за шкалою раннього розвитку Мулена. Виявили відсутність негативного впливу у лактаційний період ПХБ, ДДТ, а також основного стабільного метаболіту ДДТ дихлордифенілдихлоретилену (ДДЕ) на нервово-психічний розвиток діт. раннього віку. Однак, вплив метаболіту ДДЕ асоціювався з дещо нижчими балами оцінки загальної моторної функції у діт. чол. статі (скориговане СІ 1,9; 95%ДІ:1,1-3,3). США, Dept. Epid., Univ. Nort Carolina, Chapel Hill.(Першоджер. на сайті http:/ www.medscape.com.viewarticle)

470. Побутовий вплив фарб і нафтових розчинників, хромосомні транслокації і ризик лейкемії у дитячому віці. Scelo Ch., Metayer C., Zhang L., et al. Household exposure to paint and petroleum solvents, chromosomal translocations, and the risk of childhood leukemia //Envi-

ron.Hlth.Perspect.-2009.-Vol.117, №1.-Р.133-139.-Aнгл.Автори дослідження, що виконувалося методом «випадок-контроль» з’ясовували питання, чи підвищує ризик розвитку лейкемії (Л) у дитячому віці вплив фарб і нафтових розчинників, що використовуються у побуті. У дослідженні брали участь хв-рі на гостру лімфобластну Л (n=500) і хв-рі на гостру мієлоїдну Л (n=100), а також контр. гр. (здорові діт.). Виявилося, що ризик гострої лімфобластної Л незалежно асоціювався з впливом фарб (СІ 1,65; 95%ДІ:1,26-2,15), особливо у тих випадках, коли фарби використовувалися у постнатальний період. Зв’язок простежувався тільки при Л з транслокаціями між 12 і 21 хромосомами (СІ 4,16; 95%ДІ:1,66-10,4). Жодних зв’язків між ризиком гострої лімфобластної Л і використанням розчинників не було виявлено (СІ 1,15; 95%ДІ:0,87-1,51). Однак, при використанні нафтових розчинників значно підвищувався ризик розвитку гострої мієлоїдної Л (СІ 2,54; 95%ДІ:1,19-5,42). Потрібні подальші дослідження для підтвердження зв’язку між використанням саме нафтових розчинників і розвитком лімфобластної і мієлоїдної Л. США, Sch. Publ. Hlth., Univ. Calif.-Berkley, Berkley. Бібл. 30.(Першоджер. на сайті http:/ www.medscape.com.viewarticle)

471. Кумулятивний вплив свинцю на когнітивну функцію жінок похилого віку. Weuve J., Korrick S.A., Weisskopf M.G., et al. Cumulative exposure to lead in relation to cognitive function in older women //Envi-ron.Hlth.Perspect.-2009.-Vol.117, №4.-Р.574-580.-Aнгл.

274

Перевірялася гіпотеза, згідно з якою вважається, що хронічний вплив свинцю (С) у низьких дозах спричиняє погіршення когнітивних функцій (КФ) у людей похилого віку. Автори дослідження мали на меті визначити вплив С на КФ жін. похилого віку (47-74 р.). Середні рівні С, які визначалися у колінній чашечці, гомілковій кістці і крові, становили відп. 12,6±11,6; 10,5±9,7; 2,9±1,9 мкг/дл. За результатами багатоваріантних аналізів усіх КФ, рівні усіх трьох біомаркерів С асоціювалися з поганими когнітивними здібностями. Статистично значущий зв’язок було виявлено між рівнем С у гомілковій кістці і КФ: збільшення конц-ії С на 1 одиницю відповідало погіршенню сумарного балу КФ на 0,051 одиниці (95%ДІ:-0,099−-0,003; р=0,04). Результати дослідження свідчать, що кумулятивний вплив С навіть у низьких дозах, має негативні наслідки на КФ жін. похилого віку. США, Rush Inst. Healthy Aging, Rush Univ. Med. Cent., Chicago. Бібл. 72.(Першоджер. на сайті http:/ www.medscape.com.viewarticle)

472. Частота захворюваності на рак серед споживачів пестицидів, а саме перметрину: сільськогосподарське дослідження. Rusiecki J.A., Patel R., Koutras S., et al. Cancer incidence among pesticide applicators exposed to permethrin in the Agricultural Health Study //Environ.Hlth.Perspect.-2009.-Vol.117, №4.-Р.581-586.-Aнгл.Виконувалось проспективне когортне дослідження за участю 49093 споживачів пестициду перметрину (П). Середня тривалість спостереження становила 9,14 р. Визначалась кількість д. експозиції П за цей період та кількість д. інтенсивної експозиції. ВР

вимірювався за допомогою регресійного аналізу Пуассона. Не було виявлено жодних зв’язків між впливом П і сумарною частотою захворюваності на злоякісні новоутворення, а також між впливом П і захворюваністю на окремі злоякісні новоутворення, а саме: меланому, неходжкінську лімфому, лейкемію, рак товстої або прямої кишки, рак легенів або простати. Спостерігається статистично значуще підвищення захворюваності на множинну мієлому (ВР 5,72; 95%ДІ:2,76-11,87) споживачів П у порівнянні з тими, які не користуються П ніколи, однак цей гіпотетичний зв’язок базувався на невеликій кількості випадків захворювання. США, Dept. Prevent. Med., Biometrics, Uniform. Serv. Univ., Bethesda.(Першоджер. на сайті http:/ www.medscape.com.viewarticle)

473. Взаємозв’язок між впливом кадмію в навколишньому середовищі і періодонтальним захворюванням населення США. Arona M., Wenve J., Schwartz J., et al. Association of environmental disease in U.S. adults //Environ.Hlth.Perspect.-2009.-Vol.117, №5.-Р.739-744.-Aнгл.Периодонтальне захворювання (ПЗ) вважається складною багатофакторною проблемою стоматології. Автори проаналізували дані Національного дослідження здоров’я і харчування (NHANES ІІІ) з метою перевірки гіпотези щодо впливу кадмію (К) в навколишньому середовищі на розвиток ПЗ у дорослого населення США. У дослідженні брали участь 11412 осіб, у 15,4% з яких було діагностовано ПЗ. Скоригована за віком середня геометрична величина конц-ії К (мікрограм на грам креатиніну) у хв-х

275

на ПЗ була значно вищою у порівнянні із здоровими особами (0,50 [95%ДІ:0,45-0,56] проти 0,30 [95%ДІ:0,28-0,31]). За результатами багатоваріантного аналізу, у якому серед ін. факторів було і тютюнокуріння, виявилося, що підвищення конц-ії К у сечі у 3 рази (до 0,63 мкг/г) асоціювалося з підвищенням ризику ПЗ на 54% (СІ 1,54; 95%ДІ:1,26-1,87). Робиться висновок, що вплив К, який надходить в організм людини з навколишнього середовища, асоціюється з підвищенням ризику ПЗ. США, Env., Occup. Med., Epidemiol., Harv. Sch. Publ. Hlth., Boston.(Першоджер. на сайті http:/ www.ehponline.org)

474. Ризик гіпертензії і вплив шуму від дорожньо-транспортного руху. Barregard L., Bonde E., Хhrstrцm E. Risk of hypertension from exposure to road traffic noise in a population-based sample //Occup.Environ.Med.-2009.-Vol.66, №6.-Р.410-415.-Aнгл.Оцінювали взаємозв’язок між гіпертензією (Г) і шумом від дорожньо-транспортного руху (ШДТР). У дослідженні брали участь мешканці одного з міст Швеції, які проживали біля хайвею (20 тис. транспортних засобів/год.) і біля залізничного шляху (200 потягів/год.). Для оцінки рівня звуку використовували А-зважений рівень звукової потужності протягом 24 год. Враховували вік, стать, спадковість та індекс маси тіла, користуючись логістичною регресійною моделлю. При тривалості проживання у даному регіоні >10 р. СІ для Г становило 1,9 (95%ДІ:1,1-3,5) для мешканців з гр. найвищого рівня ШДТР (56-70 дБА) і 3,8 (95%ДІ:1,6-9,0) у чол. За результатами регресійної моделі Пуасона ВР Г у цієї гр. учасників чол.

статі становив 2,9 (95%ДІ:1,4-6,2). Чіткого зв’язку між Г у жін. і ШДТР виявлено не було. Швеція, Dept. Occup., Environ. Med., Sahlgrenska Acad., Univ. Gothenburg, Gothenburg.(Першоджер. на сайті http:/ www.medscape.com.viewarticle)

475. Рівні концентрації ртуті у крові дорослих жінок, які мешкають у різних регіонах США: асоціації з патернами вживання риби (дані 1999-2004 рр.). Mahaffey K.R., Cliсkner R.P., Jeffries R.A. Adult women’s blood mercury concentrations vary regionally in the United States: association with patterns of fish consumption (NHANES 1999-2004) //Environ.Hlth.Perspect.-2009.-Vol.117, №1.-Р.47-53.-Aнгл.У рамках Національного обстеження здоров’я і харчування протягом 1999-2004 рр. проводилось дослідження з метою визначення рівнів ртуті (Р) у крові жін. репродуктивного віку та встановлення зв’язку між рівнями Р і вживанням риби. За допомогою багатоваріантного аналізу визначалися предиктори Р у крові жін. Виявилося, що найчастіше підвищений рівень Р у крові спостерігався у тих жін., які проживали у прибережних районах США (приблизно у 1 з 6 жін.). Рівні Р у крові жін. варіювали в залежності від регіонів проживання жін.; крім того, жін. азіатської раси і жін. з вищим прибутком їли більше риби і мали вищі рівні Р у крові. Отже, рівні Р у крові жін. асоціювалися з величиною прибутку, расовою належністю і місцем проживання. США, Off. Sci. Caard., Policy, Envir. Protect, Afensy, Washington.(Першоджер. на сайті http:/ www.sciencedirect.com)

476. Методи очищення ґрунтів з використанням

276

етилендіатриамінацетату (ЕДТА). Zou Z., Qiu R., Zhang W., et al. The study of operating variables in soil washing with EDTA //Environ.Pollution.-2009.-Vol.157, №1.-Р.229-236.-Aнгл.У дослідженні дискутується ефективність методу очищення ґрунтів від важких металів (Аs, Сd, Сu, Рb, Zn) з використанням етилендіатриамінацетату (ЕДТА), а також такі характеристики методу як тип ЕДТА, час р-ції, рН розчину, температура тощо. Для очищення ґрунтів від Аs, Сd, Сu, Рb і Zn послідовність видалення така: Н4ЕДТА>Nа2ЕДТА>(NН4)2ЕДТА. При низьких конц-іях ЕДТА ефективність видалення металів вища, однак, при конц-іях >0,4 ммоль/г знижується. Додавання ЕДТА індукує 2-ступене-вий процес: швидку десорбцію протягом першої год. і поступове вивільнення у наступні год. Ефективність екстракції металів знижується з підвищенням значень рН (в межах 2-10). Послідовні екстракції з використанням низьких конц-ій вважаються ефективнішими, ніж одна екстракція з концентрованим р-ном ЕДТА (при однаковій дозі ЕДТА). Китай, Sch. Environ. Sci., Egin., Sun Yat-sen Univ., Guangzhou.(Першоджер. на сайті http:/ www.biomedexperts.com)

477. Імунотоксичність і оточуюче середовище: імунодисрегуляція і системне запалення у дітей. Calde-ron-Garcidueсas L., Macias-Parral M., Hoffmаnn H.J., et al. Immunotoxicity and environment: immunodysregulation and systemic inflammation in children //Toxicol., Pathol.-2009.-Vol.37, №2.-Р.161-169.-Aнгл.Виконувалося дослідження з метою визначення впливу забруднювачів атмосферного повітря на розвиток

імунної системи діт. У дослідженні брала участь 1 гр. діт. (n=66) з м. Мехіко з високим рівнем забруднення повітря і 2 гр. (n=93) з міста, де рівні забруднення атмосферного повітря нижче діючого стандарту. У діт. 1 гр. виявили зниження кількості природних кл.-кілерів, збільшення кількості моноцитів mCD14+ і кл. CD8+, зниження конц-ій інтерферону і фактора, стимулюючого колонії гранулоцитів-макрофагів. У цих же діт. спостерігали ендотоксинтолерантний стан, системне запалення та антизапальну відповідь. Рівні С-реактивного протеїну і метаболіту простагландину Е позитивно корелювали з кумулятивними конц-іями Т42,5

(твердих частинок діаметром 2,5 мкм) у повітрі за 24 і 48 год. Зроблено висновок, що забруднення атмосферного повітря асоціюється з імунодисрегуляцією і системним запаленням у діт. Мексика, Inst. Nat. Pediatr., Mexico City.(Першоджер. на сайті http:/ www.tpx.sagepub.com)

478. Стійкі хлорорганічні сполуки у материнському молоці жінок, які мешкають у метрополіях Індії. Devanathan G., Subramanian A., So-meya M., et al. Persistent organochlori-nes in human breast milk from major metropolitan cities in India //Envi-ron.Pollution.-2009.-Vol.157, №1.-Р.148-154.-Aнгл.Визначався сучасний стан забруднення атмосфери хлорорганічними сполуками та їх рівні у материнському молоці (ММ) жін. з 3 міст Індії: Нью Делі, Мумбаї, Калькутти. Конц-ія ДДТ у ММ була найвищою; дещо нижчими були рівні гексахлорциклогексану (ГХГ) і поліхлорованих біфенілів. У порівнянні з результатами попередніх

277

досліджень рівні ДДТ і ГХГ дещо нижчі, що пояснюється дією різних постанов щодо обмеження їх використання. Усереднені щоденні значення рівнів хлорорганічних сполук у ММ свідчать про те, що певна кількість діт. Індії зазнає впливу підвищених макс. допустимих значень цих сполук через ММ. Японія, Cent. Marine Environ. Stud., Ehime Univ., Matsuyama.(Першоджер. на сайті http:/ www.biomedexperts.com)(Першоджер. на сайті http:/ www.indiajournals.com)

479. Рівні дихлордифеніл-дихлор-етилену (ДДЕ) у крові вагітних можуть підвищувати вагу та індекс маси тіла у дочок у зрілому віці. Karmaus W., Osuch J.R., Eneli I., et al. Maternal levels of dichlorodiphenyl-dichloroethylene (DDE) may increase weight and body mass index in adult female offspring //Occup.Environ.Med.-2009.-Vol.66, №3.-Р.143-149.-Aнгл.Виконували дослідження з метою визначення пренатального впливу поліхлорованих біфенілів (ПХБ) і дихлордифеніл-дихлоретилену (ДДЕ) на вагу, зріст та індекс маси тіла (ІМТ) у дорослих дочок. У дослідженні брала участь когорта жін. (n=213) віком 20-50 р. із документованою пренатальною експозицією до вищевказаних речовин. Зріст та ІМТ матерів були значними предикторами ваги, зросту та ІМТ дочок. Встановлено достовірний вплив пренатальної експозиції ДДЕ (але не ПХБ) на підвищення ваги та ІМТ. Так, при рівнях ДДЕ у матерів 1,503-2,9 мкг/л ІМТ у потомства підвищувався на 1,65, а при пренатальних рівнях ДДЕ >2,9 мкг/л − на 2,88. Робиться висновок, що ДДЕ, який порушує роботу ендокринної системи, може

грати роль в епідемії ожиріння у жін. США, Dept. Epid., Biostat., Arn. Sch. Publ. Hlth., Univ. S. Carolina, Columbia. Бібл. 49.(Першоджер. на сайті http:/ www.oem.bmj.com)

480. Вплив на здоров’я забруднених фторидами ґрунтових вод. Nayak B., Roy M.M., Das B., et al. Health effects of groundwater fluoride contamination //Clin.Toxicol.-2009.-Vol.47, №4.-Р.292-295.-Aнгл.У дослідженні визначався довготривалий вплив на здоров’я використання води, забрудненої фторидами (Ф). У дослідженні брали участь дорослі (n=342) і діт. (n=258), які проживали в одному з регіонів Індії. Виявили, що у 29% зразків води з 89 джерел води конц-ія Ф перевищувала національні стандарти щодо питної води. У 85 діт. і 72 дорослих клінічно було встановлено флюороз. Конц-ія Ф у сечі діт. становила 0,758-2,88 мг/л, а у дорослого населення − 0,331-10,36 мг/л. Серед клінічних проявів флюорозу у діт. − ураження зубної емалі, а у дорослих − болі в суглобах, деформації кінцівок і хребта, кальцифікації зв’язок та утворення екзостозів (у 7 осіб). Зроблено висновок про необхідність поінформування населення щодо наслідків використання забрудненої Ф води. Індія, Sch. Environ. Stud., Jadavpur Univ., Kolkata.(Першоджер. на сайті http:/ www.informaworld.com)

481. Панельне дослідження впливу забрудненого атмосферного повітря на осіб з серцевою недостатністю: негативний результат у тих, хто лікується. Barclay J.L., Miller B.G., Dick S., et al. A panel study of air pollution in subjects with heart failure:

278

negative results in treated patients //Occup.Environ.Med.-2009.-Vol.66, №5.-Р.325-334.-Aнгл.Визначався негативний вплив забрудненого атмосферного повітря та оксидів азоту на осіб з серцевою недостатністю (n=132). Протягом 1 р. визначався рівень забрудненого атмосферного повітря твердими частинками аеродинамічним діаметром <10 мкм (ТЧ10) і ТЧ аеродинамічним діаметром <2,5 мкм (ТЧ2,5), рівень оксидів і діоксидів азоту. Водночас вивчалися аналізи крові пацієнтів, здійснювалося Холтерівське моніторування серцевої діяльності. У середньому конц-ія ТЧ10

впродовж доби коливалася від 7,4 до 68 мкг/м-3, а кількість ТЧ − від 454 до 11283 частинок/см-3. Жодних зв’язків між частотою аритмій, частотою серцебиття, гематологічними показниками і забрудненістю атмосферного повітря не було. Автори роблять висновок, що, можливо, завдяки сучасним кардіопротекторним препаратам, які постійно приймають хв-рі з серцевою недостатністю, знижується негативний вплив забрудненого атмосферного повітря на серце. Шотландія, Dept. Cardiol., Aberdeen Royal Infir., Aberdeen. Бібл. 32.(Першоджер. на сайті http:/ www.oem.bmj.com)

482. Базові станції мобільного зв’язку і негативний вплив на здоров’я: 2 фаза поперекового дослідження з вимірюванням інтенсивності електромагнітних полів радіочастот. Berg-Beckhoff G., Blettner M., Kowall B., et al Mobile phone base stations and adverse health effects: phase 2 of a cross-sectional study with measured radio frequency electromagnetic fields

//Occup.Environ.Med.-2009.-Vol.66, №2.-Р.124-130.-Aнгл.Вивчався вплив електромагнітних полів низьких частот на здоров’я населення, яке мешкає переважно у міській місцевості. Було опитано 3526 осіб (частота відповідей − 85%); для оцінки інтенсивності експозиції використовували дозиметри. Отримали відповіді на запитання щодо наявності головного болю, різні порушення сну, скарги на ментальне і фізичне здоров’я, відчуття стресу. Згідно з 5-бальною шкалою жодної різниці між особами, на яких постійно впливають електромагнітні поля низьких частот та ін., виявлено не було, окрім наявності більшої кількості різних порушень сну у 1 гр. осіб. Робиться висновок, що електромагнітні поля низьких частот станцій мобільного зв’язку не асоціюються з негативним впливом на здоров’я. Німеччина, Dept. Epidem., Intern. Publ. Hlth., Fac. Publ. Hlth., Univ. Bielefeld, Bielefeld.(Першоджер. на сайті http:/ www.oem.bmj.com)

483. Зв’язок між забрудненим атмосферним повітрям, транспортним шумом і серцево-судинною смертністю у когортному дослідженні. Beelen R., Hoek G., Houthuijs D., et al. The joint association of air pollution and noise from road traffic with cardiovascular mortality in a cohort study //Occup.Environ.Med.-2009.-Vol.66, №4.-Р.243-250.-Aнгл.Вивчались дані Нідерландського когортного дослідження харчування і раку, у якому брали участь 120852 особи. Для визначення асоціацій між серцево-судинною смертністю (ССС) і впливом чорної кіптяви, інтенсивністю дорожнього руху (ДР) і шумом використовувались багатофакторні пропорційні аналізи

279

Кокса. Виявилося, що інтенсивність ДР пов’язана з ССС, причому найвищий ВР смерті від ішемічної хвороби серця (1,11; при 10000 транспортних засобах/24 год.). Підвищеним виявився також ВР смерті від цереброваскулярних захворювань (1,39) і серцевої недостатності (1,75) у регіонах з високими конц-іями в атмосферному повітрі чорної кіптяви (інкремент 10

мкг/м3). Вищий рівень смертності спостерігався також при найвищому рівні шуму (>65 gБ; ВР=1,15 − для ішемічної хвороби серця; ВР=1,99 − для серцевої недостатності). Нідерланди, Inst. Risk. Assessm. Sci., Div. Environ. Epid., Utrecht Univ. Бібл. 40.(Першоджер. на сайті http:/ www.oem.bmj.com)

280

613.1614.876

РОЗДІЛ ХVІ. РАДІАЦІЙНА МЕДИЦИНА.РАДІАЦІЙНА ГІГІЄНА

484. Частота та ступінь проявів побічних ефектів застосування контрастних речовин, що містять йод або гадоліній: ретроспективний аналіз 456930 випадків введення. Hunt C.H., Hartman R.P., Hesley G.K. Frequency and severity of adverse effects of iodinated and gadolinium contrast materials: retrospective review of 456,930 doses //Am.J.Roentgenol.-2009.-Vol.193, N4.-P.1124-1127.-Англ.Мета цього моноцентрового дослідження – визначити на підставі аналізу великої кількості спостережень частоту виникнення та характеристики побічних р-цій (ПР), що виникають при застосуванні низькоосмолярних контрастних речовин, що містять йод або гадоліній. Досліджено результати 298491 випадків застосування контрастів, що містять йод та 158423 випадків введення контрастів, що містять гадоліній. Контрастні речовини вводили внутрішньосудинно. При аналізі визначали тип ПР, тяжкість проявів, необхідність у лікуванні і кінцевий результат. Загалом було зафіксовано 522 епізоди ПР (0,11% від загальної кількості спостережень). З них 458 – після введення йодовмісних контрастних речовин, і 64 – після введення контрастів, що містили гадоліній. Найчастіше спостерігалися алергічні ураження шкіри (52,5%) та нудота (17,6%). У 79 випадках після застосування контрастів, що містили йод та в 15 випадках введення контрастів, що містили гадоліній виникала необхідність в терапевтичних заходах. У більшості випадків останні проводилися безпосередньо в радіологічних

відділеннях. У 16 випадках ситуація вимагала переведення пацієнтів до ін. відділень для спостереження або лікування. У 9 випадках для зняття ПР застосовувався епініфрин. У 32 випадках ПР виникли у пацієнтів, що мали в анамнезі прояви алергії і отримували премедикацію перед введенням контрасту, що містив йод. У 2 випадках для лікування ПР пацієнтів цієї гр. було терміново переведено до відділення невідкладної допомоги. Один з пацієнтів раптово помер за 30 хв. після введення контрасту, що містив йод, хоча введення речовини і діагностична процедура пройшли без ускладнень Таким чином, застосування вищезгаданих контрастних речовин характеризується низьким рівнем розвитку ПР. І більшість з них належать до ПР середньої тяжкості, контроль за якими може здійснюватися безпосередньо у радіологічних відділеннях. Лише в окремих випадках пацієнти потребували переведення до ін. відділень для лікування чи спостереження. США, Mayo Clin., Dep. of Radiology, Рочестер.(Першоджер. на сайті: http://www.medscape.com.viewarticle)

485. Диференційні ознаки метастатичного ураження біліарних протоків та внутрішньопротокової поліпоїдної холангіокарциноми з подвійною локалізацією при КТ дослідженні пацієнтів з екстрабіліарними злоякісними новоутвореннями в анамнезі. Lee Y.J., Kim S.H., Lee J.Y., et al. Differential CT features of intraductal biliary metastasis and double primary

281

intraductal polypoid cholangiocarcinoma in patients with a history of extrabiliary malignancy //AJR Am. J. Roentgenol.-2009.-Vol.193, N4.-P.1061-1069.-Англ.Мета дослідження – визначити найбільш інформативні клінічні симптоми та показники візуалізаційних методів дослідження (КТ або МРТ) для диференційної діагностики внутрішньопротокових метастазів та внутрішньопротокової поліпоїдної холангіокарциноми (ПХАК) з подвійною локалізацією у хв-х, що мали в анамнезі екстрабіліарні злоякісні новоутворення (ЗН). Протягом 10 р. було проведено ретроспективний аналіз даних обстеження 14 пацієнтів з вищезгаданою патологією, яким робили КТ (n=14) і МРТ (n=6). 8 з 14 пацієнтів мали метастатичне ураження біліарних протоків, 6 – ПХАК. У всіх хв-х діагноз було верифіковано на підставі гістопатологічних досліджень. При аналізі визначали розмір, форму та кількість осередків новоутворень, наявність паренхіматозного компонента, патологічних ознак при візуалізації артерій та портальних судин, присутність кальцинатів. Враховувалися такі клінічні дані, як локалізація екстрабіліарних ЗН та наявність інфекції. Для визначення найбільш інформативних діагностичних критеріїв застосовували уніваріантний аналіз. Гістологічне підтвердження діагнозу шляхом біопсії під контролем УЗД (n=2), або після хірургічного втручання (n=12). Виявилося, що всі метастатичні ураження є метастазами колоректального раку, у той час як усі випадки ПХАК спостерігалися у пацієнтів із ЗН ін. локалізації, зокрема і з карциномою шлунка (n=3) (р<0, 0001). В усіх 6 пацієнтів з ПХАК пухлина локалізувалась виключно у

протоках. В 5 з 8 хв-х з метастатичним ураженням біліарних протоків визначалося розповсюдження пухлини на паренхіму печінки (р=0,031). Зовні внутрішньопротоковий компонент у хв-х з метастазами був переважно розтягнутим (7 з 8 випадків), на відміну від хв-х з ПХАК (р=0,026). Ін. критерії диференційної діагностики двох типів вищезгаданих патологій виявилися статистично не значущими. Таким чином, наявність пухлини у біліарних протоках з її розповсюдженням на паренхіму печінки у пацієнтів з колоректальним раком, з високою вірогідністю є проявом метастатичного ураження, а не ПХАК. Корея, Seoul Nat. Univ. Hosp., Dep. of Radiology 101 Daehangno, Jongno-gu, Seoul, 110-744, Сеул.(Першоджер. на сайті: http:/ www.medscape.com.viewarticle)

486. Метастази нейроендокринних пухлин в печінку: селективна внутрішньо артеріальна хіміотерапія із застосуванням двох терапевтичних протоколів. Vogl T.J., Gruber T., Naguib N.N., et al. Liver metastases of neuroendocrine tumors: treatment with hepatic transarterial chemotherapy using two therapeutic protocols //AJR Am.J.Roentgenol.-2009.-Vol.193, N4.-P.941-947.-Англ.Мета дослідження – ретроспективне визначення ефективності селективної внутрішньоартеріальної хіміотерапії (ВАХТ) метастазів нейроендокринних пухлин в печінку із застосуванням 2-х варіантів цитостатичної терапії − мітоміцин С та мітоміцин С в комбінації з гемцитабіном. Оцінювались відповідь пухлини на ВАХТ (ефективність локального контролю) та рівень виживаності. У дослідження включено 48 пацієнтів

282

віком 37-77 р. з означеною патологією. 18 з них (1 гр.) було проведено 182 процедури ВАХТ із застосуванням мітоміцину С. До 2 гр. увійшло 20 хв-х, що отримали 312 курсів ВАХТ з використанням мітоміцину С та гемцитабіну. Препарати вводилися селективно у печінкові артерії. Інтервал між курсами становив 4 тиж. В обох гр. переносимість препарату пацієнтами була задовільною: виникали лише незначні побічні ефекти, а серйозних ускладнень не спостерігалося. Результати лікування оцінювалися за загальновизнаними критеріями оцінки відповіді солідних пухлин (RECIST). Згідно з RECIST у 1 гр. спостерігались такі результати: часткова відповідь – у 11,1% хв-х, стабілізація – у 50% хв-х, прогресування – у 38,9% пацієнтів. У 2 гр. часткова відповідь, стабілізація та прогресування були зафіксовані у 23,38, 53,34 та 23,33% хв-х відп. Рівень 5-р. виживаності пацієнтів 1 гр. становив 11,11% (38,67 міс.), а 2 гр. – 46, 67% (57,1 міс). Таким чином, ВАХТ з селективним введенням мітоміцину С або мітоміцину С у комбінації з гемцитабіном в артерії печінки визнано перспективним методом лікування, що забезпечує ефективний локальний контроль та покращує виживаність хв-х з метастазами нейроендокринних пухлин у печінку. Німеччина, Inst. for Diagnostic and Interventional Radiology, Johan Wolfgang Goethe Univ. Hosp., Hessen.(Першоджер. на сайті: http:/ www.medscape.com.viewarticle)

487. Атеросклероз сонних артерій, ознаки ішемії мозку та вікових змін при МР дослідженнях та когнітивні порушення. Фрамінгемське дослідження. Romero J.R., Beiser A., Seshadri S., et al. Carotid artery athero-

sclerosis, MRI indices of brain ischemia, aging, and cognitive impairment. The Framingham study //Stroke.-2009.-Vol.40, №5.-P.1590-1603.-Англ.Атеросклероз сонних артерій (СА) пов’язаний з підвищенням ризику виникнення інсульту та погіршенням когнітивних функцій у осіб похилого віку. Зв’язок між цією патологією та МР ознаками ішемії у осіб середнього віку вивчений недостатньо. У роботі проаналізовано результати комплексного обстеження УЗД сонних артерій, МРТ головного мозку, тестування психоневрологічного стану 1975 учасників фрамінгемського дослідження, які не мали в анамнезі інсульту та/або деменції. Вивчалась вірогідність зв’язку симптому потовщення внутрішнього та середнього шару (ПВСШ) стінок СА та стенозу СА з такими показниками, як гіперінтенсивність білої речовини у порівнянні з віковою нормою, загальний об’єм мозку, об’єм гіпокампа, наявність «німих» інфарктів мозку, стан вербальної та невербальної пам’яті, виконавчі функції. За результатами досліджень симптом ПВСШ стінок внутрішніх СА (але не загальних СА) асоціювався із значною кількістю «німих» інфарктів мозку (95%ДІ:1,03-1,43, р<0,05), гіперінтенсивністю білої речовини (95%ДІ:1,03-1,38; р≤0,05) та невербальної (р≤0,01) пам’яті. При стенозі СА ≥25% спостерігались значна гіперінтенсивність білої речовини (КР 1,77%; 95%ДІ:1,25-2,53) та зменшення загального об’єму мозку (р=0,042) без збільшення числа випадків «німих» інфарктів. Стеноз внутрішніх СА ≥50% був пов’язаний з високим рівнем німих інфарктів (95%ДІ:1,17-5,44), гіперінтенсивністю білої речовини (95%ДІ:1,08-5,13) та погіршенням виконавчих функцій

283

(р<0,05). При цьому змін загального об’єму мозку або об’єму гіпокампа не спостерігалося. За висновками авторів, атеросклероз СА пов’язаний з ознаками ішемії і вікових змін мозку, які дозволяє виявити МР дослідження, а також з погіршенням когнітивних функцій у осіб середнього віку. Симптом ПВСШ стінок СА є раннім проявом атеросклерозу СА. Кореляція між симптомом ПВСШ СА та порушенням когнітивних функцій проявляється переважно при вищезгаданих патологічних змінах внутрішніх СА, ніж загальних СА. МР дослідження дозволяють виявити субклінічні морфологічні зміни мозку, що корелюють з ознаками атеросклерозу СА і є факторами ризику судинної патології. Зв’язок між погіршенням когнітивних функцій та симптомами атеросклерозу СА не залежить від змін у мозку, які дозволяє виявити МР дослідження. США, Boston Univ. Sch. of Medicine, Dep. of Neurology, Бостон.(Першоджер. у фонді ННМБ МОЗ України)

488. Черезкатетерна емболізація бронхіальних артерій в лікуванні гемоптизису. Vidjak V., Novacic K., Hebrang A., et аl. Transcatheter embolization of bronchial arteries in the treatment of haemoptysis //Radiol.On-col.-2009.-Vol.43, N3.-P.152-161.-Англ.Масивне кровохаркання (МК) – клінічний синдром, при якому втрата крові шляхом відхаркування досягає 300-600 мл за 24 год. Без адекватної допомоги та/або при консервативному лікуванні смертність від асфіксії при МГ становить 50-85%. У роботі наведено дані щодо результатів застосування черезкатетерної селективної емболізації бронхіальних артерій (СЕБА) для лікування МК у 11 пацієнтів з метою встановлення

діагнозу та уточнення локалізації джерела кровотечі. Усім хв-м проводилося комплексне обстеження – КТ, бронхоскопія, аортографія грудного сегмента аорти з подальшою селективною ангіографією бронхіальних та міжреберних артерій. Причиною МК виявилися бронхоектази, туберкульоз легенів, аспергілома та карцинома 5 (45,4%), 3 (27,3%), 2 (18,2%) та 1 (9,1%) випадку відп. До найчастіших симптомів виявлених при ангіографії належали: гіперваскуляризація та зниження прозорості легеневої тканини (100%), наявність гіпертрофованих артерій (72%) артеріально-венозні шунти (54,4%) та аневризми судин (27,3%). Черезкатетерну СЕБА під контролем флюороскопії вдалося виконати у 9 з 11 хв-х. Для емболізації використовували суміш контрастного розчину та емболізаційного матеріалу Embosphere (Biosphere Medical Inc., MA. USA). Позитивний результат (зупинка кровотечі) досягнуто у 6/9 (66,7%) хв-х (спостереження тривали 21,6 міс). В 3/6 (50%) випадках причиною кровохаркання був туберкульоз легенів і в 2/6 (33,3%) випадках – бронхоектаз. У терміни 1-6 міс. хв-м провели повторну СЕБА, після чого 2-х хв-х було прооперовано. Серйозних ускладнень при проведенні СЕБА не спостерігалося. Таким чином, СЕБА є ефективним методом лікування МК і може застосовуватися також для стабілізації стану хв-го перед хірургічним втручанням. Хорватія, Mercur Univ. Нosp., Dep. of Diagnostic and Interventional Radiology, Загреб.(Першоджер. у фонді ННМБ МОЗ України)

489. Ін’єкції у нижньощелепний суглоб у дорослих і дітей під контролем МР-дослідження:

284

техніка, точність і безпечність. Fritz J., Thomas C., Tzaribachev N., Et al MRI-guided injection procedures of the temporomandibular joints in children and adults: technique, accuracy, and safety //Am.J.Roentgenol.-2009.-Vol.193, N4.-P.1148-1154.-Англ.У дослідженні ставилося за мету визначити, чи є проведені в режимі реального часу під контролем 1,5Т МР-томографа ін’єкції у нижньощелепний суглоб ефективними, точними та безпечними процедурами. Ретроспективно оцінювали результати 67 випадків проведення ін’єкцій у нижньощелепний суглоб у 31 пацієнта (58%[18/31] − жін.; 42%[13/31] – чол.). Було виконано 55% (37/67) терапевтичних ін’єкцій, 27% (18 /67) – діагностичних, і у 18% (12/67) випадків – артроцентез. Середній вік пацієнтів становив 14 р. (3-34 р). Визначення місця ін’єкції, пункція та введення препарату здійснювалася під контролем МР-томографа в режимі реального часу. Оцінювали успішність виконання процедури, якісні і кількісні характеристики зображень, витрачений час і ускладнення. Результати показали, що в усіх випадках процедура введення препарату була успішною, а якість зображень FLASH2D MР в режимі реального часу – високою. Контрастування було достатнім для отримання якісного зображення відп. структур. Середня тривалість процедури становила 15-53 хв. (в середньому 25 хв.). Жодних серйозних ускладнень внаслідок проведення процедури не виникало. Таким чином, було доведено, що виконані в режимі реального часу на МР 1,5Т томографі ін’єкції в нижньощелепний суглоб є ефективними, точними і безпечними. Німеччина, Eberhard - Karls-Univ.

Tubingen, Dep. of Diagnostic Radiol., jan.fritz@gmx.net, Тюбінген.(Першоджер. на сайті: http:// www.medscape.com.viewarticle)

490. Оцінка ефективності хіміопроменевої терапії хворих на недрібноклітинний рак легенів розвинутих стадій Wang J., Wu N., Cham M.D., Song Y. Tumor response in patients with advanced non-small cell lung cancer: perfusion CT evaluation of chemotherapy and radiation therapy //Am.J.Roentgenol.-2009.-Vol.193, N4.-P.1090-1096.-Англ.Мета дослідження – проспективно оцінити зміни показників перфузії пухлини після хіміопроменевої терапії (ХПТ) та можливості перфузійної КТ щодо оцінки ранньої відповіді пухлини на ХПТ та прогнозу результатів лікування недрібноклітинного раку легенів. Перфузійну КТ проводили на сканері типу МДСІ. Під час процедури вводилось 50 мл контрасту, що містить йод зі швидкістю 4 мл/с. Якість зображень оцінювали за 3-бальною шкалою, що була розроблена на підставі аналізу результатів відп. обстежень 123 пацієнтів з раком легенів. Оцінку робили двоє незалежних лікарів-радіологів. Параметри перфузії та характер ранньої відповіді пухлини на ХПТ було визначено у 35 хв-х з недрібноклітинним раком легенів. У 22 пацієнтів, що пройшли повторне обстеження, після закінчення лікування оцінювали загальну та вільну від прогресування виживаність. У 68,2% випадках якість зображень за 3-бальною шкалою була оцінена як середня (2 бали) або добра (3 бали). При позитивному ефекті від ХПТ показники кровотоку в пухлині були значно кращими, ніж у тих випадках, коли лікування було неефективним

285

(р=0,023). Медіана вільної від прогресування виживаності була значно нижчою у пацієнтів з низькими показниками перфузії, ніж у хв-х з високими показниками (4,7 та 19,0 міс. відп.; р<0,001). Медіана загальної виживаності вищезгаданих гр. пацієнтів дорівнювала 10,6 та 19,3 міс. відп. (р=0,004). Таким чином, недрібноклітинний рак легенів з високим рівнем перфузії характеризується кращою чутливістю до хіміопроменевої терапії, ніж пухлини з низькими показниками кровотоку. Перфузійну КТ слід вважати інформативним методом дослідження, що дозволяє з високою вірогідністю прогнозувати характер відповіді пухлини на ХПТ та загальну виживаність пацієнтів з недрібноклітинним раком легенів. Китай, Cancer Hosp. and Inst., Chinese Academy of Med. Sci., Dep. of Diagnostic Radiol. Peking Union Med. College, Beijing.(Першоджер. на сайті http://www.medscape.com.viewarticle)

491. Оцінка характеру уражень молочної залози за допомогою дифузно-зваженого МР: порівняння результатів, отриманих при різних значеннях b. Pereira F.P., Martins G., Figueiredo E., et al. Assessment of breast lesions with diffusion-weighted MRI: comparing the use of different b values //Am.J.Roentgenol.-2009.-Vol.193, N4.-P.1030-1035.-Англ.Ретроспективно оцінювали доцільність застосування дифузно-зваженого МР з метою диференційної діагностики доброякісних і злоякісних новоутворень молочної залози (МЗ) при оптимальних значеннях b. За допомогою дифузно-зваженого МР, при різних значеннях b обстежили 45 жін. (середній вік 46,1 р.), у яких було виявлено 52 осередки пухлинного

ураження МЗ. І з мап вимірювального коеф. дифузії (ВКД) вираховували ВКД кожного з осередків ураження. Для складання мап брали 5 значень b (0, 250, 500, 750 і 1000 с/мм(2)) і визначали ВКД при різних комбінаціях значень b (0-250, 0-500, 0-750 і 0-1000с/мм(2)). Задля визначення, чи є новоутворення злоякісними чи доброякісними, середній ВКД зіставляли з даними візуалізаційних і гістопатологічних досліджень та при всіх вищезгаданих комбінаціях b значень вираховували ВКД, чутливість та специфічність дифузно-зваженого МР. Значення р<0,005 розглядали як статистично значуще. Середній ВКД при всіх комбінаціях b значень був значно нижчим при злоякісних новоутвореннях, ніж при доброякісних (р<0,0001). При цьому статистично достовірних відмінностей між ВКД отриманих у вищезгаданих комбінаціях не було (р=0,258). ВКД при b=0 і 750 с/мм(2) був дещо кращим ніж при ін. комбінаціях (чутливість становила 92,3%, специфічність – 96,2%). Таким чином, дифузно-зважене МР дослідження є ефективним допоміжним методом диференційної діагностики, що дозволяє відрізнити злоякісне ураження від доброякісного. Така процедура не потребує суттєвого збільшення часу проведення, тому що може виконуватися при низьких значеннях b. Бразилія, Clinica de Diagnostico Por Imagem, Rua Ataulfo de Paiva, 669, 2nd floor, Leblon, Rio de Janeirо.(Першоджер. на сайті http://www.medscape.com.viewarticle)

492. Прояви нефротоксичності у дітей у віддалений період після фракційного тотального опромінення тіла (ТОТ) перед

286

галогенною трансплантацією стовбурових клітин (ТСК). Gerstein J., Meyer A., Sykora K.W., et al. Long-term renal toxicity in children following fractionated total-body irradiation (TBI) before allogeneic stem cell transplantation (SCT) //Strahlenther Oncol.-2009.-Vol.185, N11.-P.751-755.-Англ.Ретроспективно аналізували випадки порушення функції нирок та терміни їх виникнення у пацієнтів молодше 16 р. після тотального опромінення тіла (ТОТ), що проводилось перед трансплантацією стовбурових кл. (ТСК). З 1986 р. по 2003 р. ТСК була проведена 92 діт. віком від 3 до 16 р. (середній вік 11 р.). У дослідження включено 42 дит., яких спостерігали понад 12 міс. після ТСК (медіана спостережень 51 міс.). Режим лікування включав хіміотерапію та фракційне ТОТ дозою 12 Гр (n=26), або 11,1 Гр (n=17). У 1 хв-го доза опромінення на ділянку нирок була знижена до 10 Гр, враховуючи наявність нефропатії до проведення ТСК. Критеріями дисфункції нирок вважали зниження креатиніну сироватки в 1,25 рази порівняно з віковою нормою. Випадки нефропатії було зафіксовано у 12 діт. (28%) у терміни від 1 до 10 міс. (в середньому 2 міс.) після ТСК. У 11 з 12 пацієнтів нефропатія носила транзиторний характер і проходила через 3-16 міс. (в середньому 8 міс.). У 1 пацієнта порушення функції нирок, що виникло через 10 міс. після ТСК, носило стійкий (персистентний) характер. Жоден з 12 пацієнтів не потребував діалізу. Статистична 3-р. відсутність без проявів персистентної нефротоксичності у діт., які спостерігались >12 міс. після ТСК, сягала 97,3%. Отримані дані свідчать про низький рівень розвитку стійкої дисфункції нирок у діт. після

фракційної ТОТ дозою ≤12 Гр. Німеччина, Med. Sch. Hannover, Department of Radiation Oncology.(Першоджер. на сайті www.pubmed.gov)

493. Прогностичні фактори віддалених результатів лікування із застосуванням післяопераційного опромінення: аналіз 241 випадку. Wu K.L., Mao J.F., Chen G.Y., et al. Prognostic predictors and long-term outcome of postoperative irradiation in thymoma: a study of 241 patients //Cancer Invest.-2009.-Vol.27, N10.-P.1008-15.-Англ.Мета дослідження – визначити прогностичні фактори щодо результатів лікування хв-х на тимому, які отримували післяопераційну променеву терапію (ПТ). Ретроспективно проаналізовано результати лікування 241 пацієнта з діагнозом тимома, який було підтверджено гістологічними дослідженнями. З 241 пацієнта 54 мали I стадію хвороби, 57 – IІ стадію, 120 – III, і 10 – IV. 160-м хв-м було проведено тотальну тимектомію , 63 – парціальну резекцію, і 18 – циторедуктивну операцію або біопсію. Після операції хв-рі отримували ПТ (середня доза опромінення – 50 Гр) шляхом стандартного фракціонування. Рівень загальної 5- та 10-р. виживаності становив 83,1 та 72,6% відп. Загальна 10-р. виживаність у хв-х з І стадією захворювання сягала 87%, у хв-х з ІІ стадією – 72,6%, з ІІІ стадією – 57,4%, і з ІV стадією – 24,3%. За висновками авторів дослідження для визначення ролі післяопераційної ПТ у пацієнтів з І стадією захворювання необхідні подальші дослідження. При ІІІ і ІV стадії хірургічне втручання і післяопераційну ПТ слід вважати стандартним етапом лікування. За

287

даними дослідження, позитивними прогностичними факторами слід вважати: жін. стать пацієнтів, початкову стадію хвороби, проведення радикального хірургічного втручання. Китай, Fudan Univ. Cancer Hosp., Shanghai Dep. of Radiation Oncology.(Першоджер. на сайті www.pubmed.gov)

494. Вплив артеріальної оклюзії, виявленої шляхом магнітно-резонансної томографії на результати низькодозової (0,6 мг/кг) терапії ішемічного інсульту препаратом алтеплаз. Nakashima T., Toyoda K., Koga M., et al. Arterial occlusion sites on magnetic resonance angiography influence the efficacy of intravenous low-dose (0.6 mg/kg) alteplase therapy for ischaemic stroke //Int.J.Stroke.-2009.-Vol.4, N6.-P.425-31.-Англ.Мета роботи – дослідити прогностичні фактори (зокрема дані МРТ) ефективності лікування інсульту із застосуванням препарату алтеплаз (рекомбінантний тканинний активатор плазміногену) в низьких дозах. У проспективне дослідження було включено 78 пацієнтів, які мали в анамнезі 1 випадок інсульту і отримували алтеплаз (дозування 0,6 мг/кг). Терміни застосування методу – 27 міс. після його успішної апробації в Японії. Осередки ішемічного ураження мозку та патологію судин ідентифікували за допомогою КТ, дифузно-зваженого МРТ та МР-керованої ангіографії. Ранні ознаки ішемії оцінювали за критеріями Alberta Stroke Program Early CT Score (ASPECT`S). За шкалою National Institutes of Health Stroke Scale (NIHSS) стан 78 пацієнтів оцінено у 12 балів. У 19 з них (24%) через 24 год. спостерігалось поліпшення стану

до рівня >∕= 8 за вищезгаданою шкалою. За даними мультиваріантного аналізу, оклюзія внутрішніх сонних артерій виявлена за допомогою КТ (СІ 11,28; 95%ДІ:1,73-142,74) та при дифузно-зваженому МР дослідженні (СІ 15,23; 95%ДІ:1,88-351,50), а також початковий ступінь тяжкості стану хв-го за критеріями NIHSS (СІ 1,24; 95%ДІ:1,08-1,47 погіршення на 1 бал) мали чітку зворотну кореляцію з вірогідністю раннього одужання хв-х. За 3 міс. 76 з 78 пацієнтів (98%) одужали, у 36 з них одужання було повним. І лише у 2 з 19 пацієнтів з симптомами оклюзії внутрішніх сонних артерій спостерігалось добре відновлення функцій (</=1 за модифікованою шкалою Rankin). За результатами мультиваріантного аналізу, оклюзія внутрішніх сонних артерій (СІ 15,84; 95%ДІ:3,12-128,69) та дані дифузно-зваженого МР, що відповідають показнику </6 (СІ 15,62; 95%ДІ:1,78-410,12) за шкалою ASPECT`S є незалежними прогностичними факторами. Отже, згідно з результатами дослідження застосування препарату алтеплаз дозою 0,6 мг/кг при лікуванні ішемічного інсульту забезпечує результати не гірші, ніж результати, отримані західними дослідниками, які використовували дозу 0,9 мг/кг. У пацієнтів з оклюзією внутрішньої сонної артерії позитивного результату від низькодозової алтеплаз-терапії не спостерігалося. Японія, Nat. Cardio-vascular Center; 5-7-1 Fujishirodai, Suita, Osaka, Dep. of Medicine.(Першоджер. на сайті www.pubmed.gov)

495. Порівняння ефективності застосування передопераційної променевої терапії і селективної післяопераційної хіміопроменевої

288

терапії при лікуванні раку прямої кишки (MRC CR07 та NCIC-CTG CO16): мультицентрове дослідження. Sebag-Montefiore D., Stephens R.J., Steele P.R., et al. Preoperative radiotherapy versus selective postoperative chemoradio-therapy in patients with rectal cancer (MRC CR07 and NCIC-CTG C016): a multicentre, randomised trial //Lancet.-2009.-Vol.373, Issue 9666.-P.811-820.-Англ.Відомо, що передопераційна або післяопераційна променева терапія (ПТ) зменшують ризик виникнення локальних рецидивів (ЛР) у хв-х на рак прямої кишки. Разом з тим розвиток хірургії та підвищення рівня патогістологічних методів дослідження призвело до необхідності уточнення ролі ПТ в лікуванні цієї онкопатології. У роботі узагальнено дані рандомізованого мультицентрового дослідження, в якому брало участь 80 центрів з 4 країн. Шляхом спрощеної рандомізації 1350 хв-х на аденокарциному прямої кишки було розподілено на дві гр. 1 гр. – 674 пацієнта отримували короткий курс передопераційної ПТ (25 Гр за 5 сеансів). 2 гр. − 676 хв-х, яким після операції проводилася хіміопроменева терапія (45 Гр за 25 сеансів у поєднанні з введенням 5-фторурацилу). Пацієнтів, яким була виконана маргінальна резекція, у дослідження не включали. Результат лікування оцінювали за таким основним критерієм, як частота виникнення ЛР. При обробці даних використовувався аналіз типу «intention–to–treat» (т.зв. «аналіз в залежності від призначеного лікування»). За весь термін спостереження померло 330 осіб (157 хв-х 1 гр. і 173 хв-х 2 гр.). Медіана виживаності становила 4 р. У 99 хв-х

виник ЛР (27 та 72 хв-х 1 та 2 гр. відп.). Зниження ВР виникнення ЛР у хв-х, які отримували передопераційну ПТ становило 61% (95%ДІ:0,27-0,58, p<0,0001). При терміні спостереження 3 р. абсолютна різниця частоти ЛР дорівнювала 6,2% (4,4 vs 10,6%; 95%ДІ:5,3-7,1). Відносне підвищення безрецидивної виживаності у 1 гр. становило 24% (95%ДІ: 0,62-0,94, р=0,013). Абсолютна різниця рівнів безрецидивної виживаності у хв-х 1 і 2 гр. сягала 6% (77,5 vs 71,5%; 95%ДІ:5,3-6,8). Загальна виживаність у пацієнтів, які отримували передопераційну ПТ і післяопераційну хіміопроменеву терапію суттєво не відрізнялась. Результати дослідження свідчать, що при лікуванні хв-х з операбельним раком прямої кишки більшу ефективність забезпечує метод передопераційної ПТ. Отримані дані є достовірними і збігаються з даними ін. подібних рандомізованих досліджень. Канада, Med. Res. Council (UK) and the Nat. Cancer Inst.(Першоджер. на сайті www.pubmed.gov)

496. Доза опромінення та додатковий ризик виникнення злоякісних пухлин у дітей, яким проводилась нейроангіографія. Raelson C.A., Kanal K.M., Vavilala M.S., et al. Radiation dose and excess risk of cancer in children undergoing neuroangiography //Am.J.Roentgenol.-2009.-Vol.193, N6.-P.1621-1628.-Англ.Метою дослідження було: 1) визначення дози опромінення, яку отримують пацієнти дит. віку під час діагностичної та інтервенційної нейроангіографії; 2) визначення середніх загальних доз опромінення, які отримують діт. під час ангіографії і КТ за весь період діагностичних обстежень; 3) оцінка додаткових ризиків виникнення злоякісних

289

пухлин (ЗП) у цій гр. хв-х. У дослідження було включено усіх діт., яким за період з 2004 по 2008 рр. було проведено одну або більше процедур нейроангіографії в Harborview Medical Center (Сіетл, США). На підставі зареєстрованих доз опромінення було розраховано такі показники: вхідна доза опромінення та ефективна доза опромінення (ЕД). При визначенні імовірності підвищення ризику виникнення ЗП у цій популяції хв-х було використано дані звіту «Біологічні Ефекти Іонізувальної радіації» (BEIR.БЕІР) VII, фаза 2. При діагностичних і терапевтичних процедурах значення ЕД становили 10,4 та 34,0 mSv за 1 процедуру відп. Вхідні дози опромінення були надто низькими, щоб цей показник можна було розглядати як можливий фактор ризику. Кількість випадків ЗП, імовірно пов’язаних з дозою загального опромінення в досліджуваній гр. становила 890,6 на 100000 хлопчиків та 1,222 на 100000 дівчаток, що загалом перевищує атрибутивний ризик виникнення ЗП впродовж життя на 1%. За висновками авторів, попри те, що впровадження в клінічну практику ангіографії та КТ призвело до революційних змін, необхідно продовжувати дослідження можливих побічних ефектів означених методів. Також необхідно розробити протоколи, що дозволять мінімізувати дози опромінення під час вищезгаданих методів досліджень без погіршення ефективності останніх. США, Univ. of Washington, Seattle Harborview Injury Prevention and Res. Center.(Першоджер. на сайті www.medscape.com.viewarticle)

497. Порівняльна оцінка можливостей ультразвукового дослідження та КТ при діагностиці

ускладнень пневмонії та позалегеневих випотів у дітей. Kurian J., Levin T.L., Han B.K., et al. Comparison of ultrasound and CT in the evaluation of pneumonia complicated by parapneumonic effusion in children //Am.J.Roentgenol.-2009.-Vol.193, N6.-P.1648-1654.-Англ.Мета дослідження – порівняти інформативність методів УЗД та КТ грудної порожнини при обстеженні діт. з ускладненою пневмонією, зокрема з позалегеневими випотами. Ретроспективно оцінювали дані, отримані при застосуванні зазначених методів обстежень у 19 діт. з ускладненою пневмонією. Оцінювали можливість виявлення за допомогою УЗД та/або КТ такі патологічні ознаки: локалізація та наявність ексудату, смуги фібрину в ексудаті, а також наявність абсцесів, некрозів та ущільнень паренхіми легенів у пацієнтів, яким було проведено хірургічне втручання. Дані, отримані при операції, порівнювали з результатами обстежень. Випіт у грудній порожнині було діагностовано як при УЗД, так і при КТ у 18 з 19 діт. Результати обох методів обстежень щодо виявлення ущільнень паренхіми легенів, абсцесів та некрозів суттєво не відрізнялися. Патологічні включення фібрину в ексудаті краще візуалізувалися при УЗД. 14 пацієнтам було виконано торакоскопію. 5 з них в подальшому прооперували з приводу абсцесів та некрозів легенів. Останні було діагностовано до операції при УЗД в 4 випадках, при КТ – у 3 хв-х. На думку авторів, отримані дані свідчать, що інформативність КТ та УЗД при обстеженні діт. з ускладненою пневмонією для виявлення абсцесів, некрозів та випоту практично не відрізняється. Не виявлено переваг КТ, які б мали практичну клінічну

290

значущість. Комплекс обстежень у діт. з вищезгаданою патологією повинен включати рентгенографію грудної порожнини та УЗД. КТ доцільно проводити в тих випадках, коли УЗД не може бути виконано з технічних причин, або коли результати УЗД не збігаються з клінічними даними. США, Albert Einstein College of Medicine and Montefiore Med. Center, Bronx, NY 10467, Dep. of Radiology.(Першоджер. на сайті www.medscape.com.viewarticle)

498. Злоякісна мезотеліома. Випадки виникнення після променевої терапії лімфоми Ходжкіна. De Bruin M.L., Burgers J.A., Baas P., et al. Malignant mesothelioma after radiation treatment for Hodgkin lymphoma //Blood.-2009.-Vol.113, N16.-Р.3679-3681.-Англ.Злоякісна мезотеліома (ЗМ) належить до рідкісних та маловивчених пухлин. Попри те, що патогенез ЗМ пов`язують перш за все з таким канцерогенним фактором, як азбест, зв’язок захворювання з впливом радіаційного опромінення не виключений. Дані, наведені у публікаціях останніх р., свідчать про підвищення ризику виникнення ЗМ у хв-х на лімфому Ходжкіна, які отримували променеву терапію. Разом з тим, питання залишається маловивченим, оскільки у вищезгаданих публікаціях узагальнено дані щодо невеликої кількості хв-х. Мета роботи – дослідити ризики виникнення ЗМ у пацієнтів, що мали в анамнезі лімфому Ходжкіна (термін виживаності − 5 р.). У дослідження було включено 2567 пацієнтів. Виявилося, що ризик виникнення ЗМ у цій гр. у 30 разів перевищує відп. показник у загальній популяції.

Гістологія пухлин та виживаність хв-х на ЗМ у загальній популяції у осіб, що мали контакт з азбестом, та у пацієнтів з лімфомою Ходжкіна суттєво не відрізнялися. Відсоток пацієнтів чол. статі у гр. спостереження виявився дещо меншим, ніж передбачалося. За висновками авторів, отримані дані ще раз підтверджують, що незалежно від фактів контакту з азбестом, променеву терапію слід розглядати як самостійний чинник розвитку ЗМ. У осіб, що в минулому мали відп. симптоми, при проведенні диференційної діагностики слід враховувати вірогідність наявності у них ЗМ. Нідерланди, The Netherlands Cancer Inst. Departments of Epidemiology and Thoracic Oncology.(Першоджер. на сайті www.pubmed.gov)

499. Результати променевої терапії при лікуванні класичної саркоми Капоші. Hauerstock D., Gerstein W., Vuong T. Results of radiation therapy for treatment of classic Kaposi sarcoma //J.Cutan.Med.Surg.-2009.-Vol.13, N1.-P.18-21.-Англ.Класична саркома Капоші (КСК) − це судинне новоутворення, що найчастіше зустрічається у мешканців Середземноморського узбережжя і євреїв Ашкеназі. Існує кілька способів лікування цього захворювання: хірургічне видалення, введення у пухлину альфа-2b інтерферону, системна променева терапія і хіміотерапія. Вибір методу лікування залежить від клінічної форми, стадії, локалізації та розміру новоутворення. У ході ретроспективного моноцентрового дослідження були проаналізовані результати лікування 16 пацієнтів (13 з них – чол.) з підтвердженою шляхом гістологічного дослідження КСК, які з

291

1994 р. по 2006 р. проходили променеву терапію. Середній вік хв-х становив 74 р. У 15 пацієнтів (94%) новоутворення було локалізовано на нижніх кінцівках і у 2 пацієнтів (12,5%) – на верхніх. Стандартна терапевтична доза опромінення становила 30 Гр. (2 Гр/д. протягом 15 діб). У всіх пацієнтів спостерігалася позитивна відповідь на лікування (повна відповідь – 88% і часткова – 12%). Тяжких проявів токсичності не спостерігалося. Виникали лише легкі форми токсичності: 4 хв-х дерматит І ступеня, і у 2 хв-х − дерматит ІІ ступеня. Таким чином, результати дослідження свідчать, що променева терапія є ефективним методом лікування КСК, що асоціюється з мін. токсичністю. Канада, McGill Univ. Hlth. Centre Dep. of Oncology Montreal, QC.(Першоджер. на сайті www.pubmed.gov)

500. Вплив неоад’ювантної хіміо- і променевої терапії на КТ-оцінку операбельності та стадії раку голівки підшлункової залози. Kim Y.E., Park M.S., Hong H.S., et al. Effects of neoadjuvant combined chemotherapy and radiation therapy on the CT evaluation of resectability and staging in patients with pancreatic head cancer //Radiology.-2009.-Vol.250, N3.-P.758-765.-Англ.Метою дослідження було оцінити вплив нелад’ювантної комбінованої хіміо- і променевої терапії (НКХРТ) на операбельність та стадію раку голівки підшлункової залози на основі даних мультидетекторної КТ. З травня 2002 р. по березень 2007 р. 38 пацієнтам з аденокарциномою голівки підшлункової залози (12 з яких отримували НКХРТ) було проведено мультидетекторну КТ з метою визначення стадії і резектабельності

пухлини. Результати КТ зіставили з даними, отриманими під час хірургічного втручання та патогістологічних досліджень. Далі за допомогою chi(2) тесту і тесту Фішера порівняли результати обстежень пацієнтів, які отримували і не отримували НКХРТ. Значення р<0,5 вважалося статистично значущим. Резектабельність вдалося точно визначити у 83% пацієнтів (у 10 з 12), що проходили НКХРТ, і у 81% хв-х (у 21 з 26), що не отримували такої терапії. Тобто суттєвих розбіжностей показників не спостерігалося. 32 пацієнтам провели панкреатодуоденектомію. Подальший патогістологічний аналіз показав, що у пацієнтів, які проходили НКХРТ, пухлини були Т1 (n=2), Т2 (n=1) і Т3 (n=9) стадії, і Т3 у всіх пацієнтів, що не отримували НКХРТ. Точність визначення стадії пухлини у пацієнтів після НКХРТ становила 67% (8 з 12) і 95% (19 з 20) у пацієнтів, що не проходили НКХРТ. Тобто спостерігалася суттєва відмінність показників (р=0,0185). Таким чином, згідно з результатами дослідження НКХРТ суттєво не впливає на точність визначення резектабельності пухлини у пацієнтів з раком голівки підшлункової залози, що пройшли лікування, і знижує можливості визначення стадії пухлини. Корея, Inst. of Gastroenterology, Severance Hosp., Yonsei Univ. Healthcare System Department of Radiology, Seoul.(Першоджер. на сайті www.pubmed.gov)

292

501. Застосування інтенсивної променевої терапії (ІПТ) при лікуванні дорослих і дітей. Моноцентрове дослідження та огляд літератури. STERZING F., STOIBER E.M., NILL S., et al. Intensity modulated radiotherapy (IMRT) in the treatment of children and adolescents − a single institution’s experience and a review of the literature //Radiat.Oncol.-2009.-Vol.23, N4.-P.37.ІПТ широко використовується при лікуванні онкологічних хвороб у дорослих, і менше застосовується в дит. онкології. Метою роботи було дослідити ефективність застосування ІПТ при лікуванні дорослих і діт. та пов’язані з цим ризики. Для цього були проаналізовані дані, зібрані за 9 р. застосування вищеназваної терапії в окремій установі, а також усі доступні матеріали досліджень стосовно техніки застосування, ефективності і токсичності, що викликає ця терапія. Дослідження тривало з 1999 р. по 2008 р. Лікування ІПТ пройшов 31 пацієнт (дорослі і діт.) з 20 видами пухлин (саркома Юінга − 5 пацієнтів, ювенільна назофарингеальна фіброма − 3 хв-х, естезіонейробластома − 3 хв-х і рабдоміосаркома (РМС) − 3 хв-х). Середній вік хв-х становив 14,2 р. (1,5-26,5 р.). У більшості випадків завдяки індивідуалізованому розподілу доз і збільшенню об’єму нормальних тканин, що отримували низькі дози опромінення, знизився ризик ураження здорових органів. У 21 пацієнта вдалося досягти локального контролю. 5 хв-х померло внаслідок розвитку прогресуючих віддалених метастазів. Тяжкої гострої або хронічної токсичності після застосування ІПТ не спостерігалося. Таким чином, 9-р. досвід використання ІПТ в окремій установі доводить, що цей метод можна застосовувати для лікування дорослих

і діт. Також ІПТ дозволяє знизити ризик ураження здорових органів і досягти локального контролю та високого терапевтичного ефекту, що переважає ризик розвитку повторних злоякісних новоутворень. Німеччина, Univ. of Heidelberg, Heidelberg, Department of Radiation Oncology.(Першоджер. на сайті www.pubmed.gov)

502. Порівняння зовнішнього опромінення і кріоабляції при лікуванні локалізованого раку простати. Рандомізоване дослідження. Donnelly B.J., Saliken J.C., Brasher P.M., et al. A randomized trial of external beam radiotherapy versus cryoablation in patients with localized prostate cancer //Cancer.-2010.-Vol.116, N2.-P.270-272.-Англ.Відомо декілька методів лікування локалізованого раку простати. Але порівняльні оцінки цих методів проводяться рідко. Метою рандомізованого дослідження, що тривало з грудня 1997 р. до лютого 2003 р., було порівняти ефективність застосування зовнішнього опромінення і кріоабляції при лікуванні локалізованого раку простати. У дослідження було включено 244 пацієнти. 50% (122 хв-х) отримували променеву терапію, решті 50% було проведено кріоабляцію. Усі пацієнти проходили неоад’ювантну антиандрогенну терапію. Вивчали такі показники: рівень прогресування хвороби за 36 міс., загальну виживаність, виживаність вільну від хвороби, а також оцінювали результати біопсії за 36 міс. після проведення лікування. Для визначення ступеня прогресування хвороби оцінювали: 1) наявність метастазів, виявлених шляхом радіологічних досліджень; 2) час початку проведення подальшої

293

антинеопластичної терапії; 3) патологічні зміни біохімічних показників (динаміку підвищення простата-специфічного антигену (ПСA) до рівня >1,0 нг/мл і підвищення ПСA до рівня мін. ПСA +2 нг/мл). Медіана спостережень становила 100 міс. У результаті за 36 міс. прогресування хвороби спостерігалося у 23,9% (ПСA nadir + 2 нг/мл, 17,1%) пацієнтів, яким проводили кріоабляцію і у 23,7% (ПСA nadir + 2 нг/мл, 13,2%) хв-х, що проходили променеву терапію. Суттєвих відмінностей між рівнями загальної і вільної від хвороби виживаності в обох гр. пацієнтів не спостерігалося. Результати біопсії, проведеної за 36 міс. після початку лікування, були кращими у пацієнтів, яким проводили кріоабляцію (ракові кл. виявили у 7,7% хв-х), ніж у пацієнтів, що проходили променеву терапію (ракові кл. виявили у 28,9% хв-х). Таким чином, згідно з результатами дослідження різниця між рівнями прогресування хвороби за 36 міс. після кріоабляції і після променевої терапії була незначною і становила 0,2%. Але через великий ДІ, від -10,8 до 11,2% (встановлений апріорі як 10% різниця), визначити, який із зазначених методів є ефективніший, неможливо. Подальші дослідження показали, що кріоабляція є більш ефективним методом лікування, ніж променева терапія, оскільки після кріоабляції кількість випадків виявлення ракових кл. при біопсії була меншою, ніж після променевої терапії. Канада, Tom Baker Cancer Center, Calgary, Alberta Department of Surgery.(Першоджер. на сайті www.pubmed.gov)

503. Порівняння ефективності застосування лазерної операції і

променевої терапії при лікуванні раку голосових зв'язок на ранній стадії. Higgins K.M., Shah M.D., Ogaick M.J., Enepekides D. Treatment of early-stage glottic cancer: meta-analysis comparison of laser excision versus radiotherapy //J.Otolaryngol.He-ad.Neck.Surg.-2009.-Vol.38, N6.-P.603-612.-Англ.У дослідженні за допомогою метааналізу визначали, який з методів лікування раку голосових зв’язок на ранній стадії ефективніший: зовнішнє опромінення (ЗО) чи трансоральне лазерне видалення пухлини (ТЛВП). Також вивчали вплив означених методів лікування на голос. Автори дослідження зібрали і проаналізували всі опубліковані і неопубліковані матеріали з цього питання. У ході дослідження оцінювали: ефективність локального контролю, загальну виживаність, виживаність, вільну від ларингектомії, та вплив лікування на голос. Ретроспективно вивчали результати лікування 7600 пацієнтів. Вирахували СІ і 95%ДІ. В результаті ефективність локального контролю (СІ 0,81, 95%ДІ: 0,51-1,3) та вільна від ларингектомії виживаність (СІ 0,73, 95%ДІ:0,39-1,35) пацієнтів після ТЛВП і після променевої терапії суттєво не відрізнялися. Рівень загальної виживаності був вищим у гр. пацієнтів, яким проводили ТЛВП (СІ 1,48, 95%ДІ:1,19-1,85). Вплив означених методів лікування на голос був майже однаковим, хоча негативний вплив від опромінення був дещо меншим. Таким чином, рівень загальної виживаності є вищим після ТЛВП, а ефективність протипухлинного лікування обох методів суттєво не відрізнялася. Негативний вплив на голос променевої терапії менший, ніж ТЛВП, хоча суб’єктивні показники голосової функції часто суперечать

294

об’єктивним. Канада, Sunnybrook Hlth. Sci. Centre, Univ. of Toronto Dept. of Otolaryngology-Head and Neck Surgery.(Першоджер. на сайті www.pubmed.gov)

504. Ефективність радіохірургічних втручань із застосуванням кіберножа при видаленні метастазів у хребті. Chang U.K., Youn S.M., Park S.Q., Rhee C.H. Clinical results of cyberknife(r) radiosurgery for spinal metastases //J.Korean.Neurosurg.Soc.-2009.-Vol.46, N6.-P.538-544.-Англ.Головним методом лікування метастазів у хребет вважається зовнішня променева терапія. З розвитком технологій стало можливим застосовувати радіаційну хірургію для лікування позачерепних осередків ураження. Метою дослідження було визначити, наскільки ефективним і безпечним є використання стереотаксичної радіаційної хірургії, зокрема кіберножа, при лікуванні метастазів у хребет. З червня 2002 р. по грудень 2007 р. 129 пацієнтів з 167 метастазами у хребті прооперували за допомогою кіберножа. У більшості хв-х (94%) спостерігався біль, 9 пацієнтів мали порушення моторних функцій. У 12-х пацієнтів захворювання проходило безсимптомно. 53 пацієнти (32%) попередньо проходили променеву терапію (ПТ). При застосуванні кіберножа пацієнти отримували по 16-39 Гр за 1-5 сеансів. Тип і розмір пухлини не мали значення для визначення дози опромінення. Результати 6-міс. спостережень показали, що в 98 з 108 випадків (91%) біль істотно зменшився. За даними радіологічних досліджень, з 83 осередків метастазів у 75 випадках зафіксовано позитивний ефект або стабілізацію, і в 8 випадках –

прогресування. Втручання виявилося неефективним при лікуванні гепатоцелюлярної карциноми (5 випадків), раку легенів (1), раку грудей (1) і раку нирок (1). Пов’язаних з лікуванням пошкоджень зафіксовано не було. Таким чином, дослідження показало, що кіберніж є ефективним і безпечним способом лікування метастазів у хребет, зокрема у пацієнтів, які проходили ПТ. Порівняно з традиційною ПТ операція за допомогою кіберножа дозволяє істотно зменшити біль і є більш комфортною для пацієнтів, тому цей метод слід вважати «методом вибору». Корея, Cancer Center Hosp., Inst. of Radiol. and Medical Sci. Dept. of Neurosurgery, Сеул.(Першоджер. на сайті www.pubmed.gov)

505. Ризик розвитку раку молочної залози через 55 та більше років після опромінення з приводу збільшеного тимусу та його урахування при проведенні РТ процедур дітям молодшого віку. Adams M.J., Dozier A., Shore R.E., et al. Breast cancer risk 55+ years after irradiation for an enlarged thymus and its implications for early childhood medical irradiation today //Cancer Epidemiol. Biomarkers Prev.-2010.-Vol.19, N1.-P.48-58.-Англ.

295

Відомо, що у осіб, які в дит. віці проходили променеву терапію (ПТ), в подальшому підвищується ризик розвитку ракових захворювань. А канцерогенний вплив високих доз опромінення під час діагностичних процедур є менше вивченим. У роботі досліджували частоту виникнення раку грудей у осіб, які 50 і більше р. тому, в дит. віці, проходили ПТ грудної клітки в низьких дозах і після радіологічних діагностичних процедур (напр., КТ). Порівнювали дві гр. пацієнтів: 1) хв-рі, які з 1926 р. по 1957 р. в дит. віці проходили опромінення тимусу і 2) їх сибси, що не були опромінені. Аналізували дані за 2004 р. по 2008 р. щодо гр. пацієнток, які отримували опромінення і до 1987 р. спостерігались в онкологічних установах. З 159495 жін., що брали участь у досліджені, рак грудей було виявлено у 96 жін., які проходили ПТ (середня доза опромінення грудей 0,71 Гр) і у 57 жін., що не отримували такої терапії. Відношення шансів (ВШ) 3,01 (2,18-4,21). Ризик розвитку захворювання залежно від отриманої дози опромінення був 1,10 (95%ДІ:0,61-1,86). Стандартні фактори ризику розвитку раку молочної залози при цьому суттєво не впливали. Таким чином, дослідження показало, що пацієнтки, які в ранньому дитинстві отримали опромінення під час ПТ і КТ, потім понад 50 р. перебувають у гр. підвищеного ризику розвитку раку грудей. Тобто жін., які в дитинстві проходили ПТ в низьких дозах і радіологічне обстеження (КТ) грудної клітки, на все життя потрапляють до гр. ризику розвитку раку молочної залози. США, Univ. of Rochester Sch. of Medicine and Dentistry, Dept. of Community and Preventive Medicine, Нью Йорк.

(Першоджер. на сайті www.pubmed.gov)

506. Ад’ювантна променева терапія при лікуванні раку простати Т3N0М0 суттєво знижує ризик виникнення метастазів і забезпечує кращу виживаність: довготривале рандомізоване дослідження. Thomp-son I.M., Tangen C.M., Paradelo J., et al. Adjuvant radiotherapy for pathologi-cal T3N0M0 prostate cancer signifi-cantly reduces risk of metastases and improves survival: long-term followup of a randomized clinical trial //J.Urol.-2009.-Vol.181, N3.-P.956-962.-Англ.У третини чол. після радикальної простатектомії виникає позапростатична патологія. У роботі представлені результати довготривалого рандомізованого клінічного дослідження результатів застосування променевої терапії (ПТ) з метою зменшення ризику виникнення метастазів і рівня смертності. Головним показником, що досліджувався, була виживаність вільна від метастазів. У дослідження було включено 431 чол. з pT3N0M0 раком простати, 214 з яких отримували ад’ювантну ПТ в дозі 60-64 Гр, і 211 хв-х були лише під спостереженням, 70 з них в подальшому провели ПТ. Виживаність вільна від метастазів була значно вищою у гр. пацієнтів, що проходили ПТ (померли 93 з 214 хв-х), ніж у гр. пацієнтів що були лише під спостереженням (померло 114 з 211 хв-х; ВР 0,71; 95%ДІ:0,54-0,94; р=0,016). Ад’ювантна ПТ дозволила суттєво підвищити рівень загальної виживаності (померло 88 з 214 пацієнтів, які отримували ПТ і 110 з 211 хв-х у гр., що лише спостерігались (ВР 0,72; 95%ДІ:0,55-0,96; р=0,023). Таким чином, дослідження показало, що ад’ювантна ПТ після радикальної

296

простатектомії у чол. з раком простати рТ3N0M0 дозволяє істотно зменшити ризик виникнення метастазів і підвищити рівень виживаності. США, Univ. of Texas Hlth. Sci. Center, Сан Антоніо.(Першоджер. на сайті www.pubmed.gov)

507. Застосування ад’ювантної дистанційної променевої терапії при лікуванні раку ендометрія (MRC ASTEC and NCIC CTG EN.5 рандомізоване дослідження): результати, систематичні спостереження і метааналіз. BLAKE P., SWART A.M., ORTON J. Adjuvant external beam radiotherapy in the treatment of endometrial cancer (MRC ASTEC and NCIC CTG EN.5 randomised trials): pooled trial results, systematic review, and meta-analysis //LANCET.-2009.-Vol.373, N9658.-P.137-146.-Англ.Рак ендометрія (РЕ) на ранній стадії успішно лікується хірургічним шляхом. У кількох невеликих дослідженнях вивчали застосування комбінованого лікування (дистанційне опромінення + оперативне втручання) у жін. гр. середнього ризику щодо виникнення рецидиву РЕ. Дослідження показали, що променева терапія (ПТ) зменшує ризик виникнення локального ізольованого рецидиву. Даних щодо підвищення безрецидивної або загальної виживаності отримано не було. У роботі наведені дані ASTEC і EN.5 досліджень, де вивчалась ефективність застосування ад’ювантної зовнішньої ПТ у жін. з раком ендометрія на ранній стадії, які належали до гр. середнього або високого ризику розвитку рецидиву і смерті. З липня 1996 р. по березень 2005 р., з 112 медичних центрів у 7 країнах (Великобританія, Канада,

Польща, Норвегія, Нова Зеландія, Австралія, США) для участі у дослідженні обрали 905 жін. (789 ASTEC і 116 EN.5), яких прооперували з приводу РЕ на ранній стадії, і які належали до гр. високого або середнього ризику виникнення рецидиву. 453 з них перебували під спостереженням, а 452 призначили дистанційну ПТ з таргетною дозою 40-60 Гр за 20-25 щоденних сеансів 5 разів на тиж. Визначали загальну виживаність і аналізували ефективність лікування. За 58 тиж. 135 жін. померло (68 з гр. спостереження і 67 після ПТ). Доказів того, що загальна виживаність була вищою у пацієнтів після ПТ, ніж у пацієнтів, що перебували лише під спостереженням, не отримано; співвідношення ризиків (СР) 1,05 (95%ДІ: 0,75-1,48; р=0,77). 5-р. загальна виживаність в обох гр. становила 84%. Проведення метааналізу і порівняння даних ASTEC і EN.5 підтвердило, що застосування ПТ не призводить до підвищення рівня загальної виживаності (СР 1,04; 95%ДІ:0,84-1,29), а рівень 5-р. виживаності підвищується лише на 3%. З 53% жін., що отримували брахітерапію (ASTEC/EN.5), через 5 р. локальний рецидив було зафіксовано у 6,1% випадків. Таким чином, ад’ювантну дистанційну ПТ не можна рекомендувати як частину лікування жін. з РЕ на ранній стадії, що знаходяться у гр. високого і середнього ризику, з метою підвищення рівня виживаності. Окрім того, дистанційна ПТ супроводжується токсичністю і не дозволяє суттєво знизити ризик виникнення локальних рецидивів. Великобританія, Канада Польща, Норвегія, Нова Зеландія, Австралія, США. Cancer Centres.

297

(Першоджер. на сайті www.pubmed.gov)

508. Післяопераційна променева терапія хворих на рак слинних залоз з периневральною інвазією знижує ризик виникнення рецидиву, що локалізується в основі черепа. Chen A.M., Garcia J., Granchi P., et al. Base of skull recurrences after treatment of salivary gland cancer with perineural invasion reduced by postoperative radiotherapy //Clin.Otolaryngol.-2009.-Vol.34, N6.-P.539-545.-Англ.

Для визначення ефективності післяопераційної променевої терапії (ПТ) при лікуванні карциноми слинних залоз із мікроскопічною периневральною інвазією інфільтрації, в академічному третинному центрі провели відп. дослідження. У дослідження було включено 140 пацієнтів, у яких під час операції з приводу раку слинних залоз виявили периневральні осередки ураження. У 16 пацієнтів (11%) була уражена основна гілка нерва. 94 пацієнтів (67%) отримували післяопераційну ПТ осередку первинної пухлини. У 10 пацієнтів виявили рецидив, локалізований в основі черепа. Було доведено, що у пацієнтів, які не проходили ПТ та/або мали Т4 стадію хвороби, ризик виникнення рецидиву в основу черепа був значно вищий. Післяопераційна ПТ дозволяє зменшити ризик виникнення рецидиву у основу черепу на 5-15% (р=0,03). Частота виникнення рецидиву, локалізованого в основі черепа, становила 6% (2/35) у пацієнтів, яким під час проходження ПТ опромінення поширювалося на основу черепа і 10% (3/30) у тих, кому основу черепа не опромінювали. 5-р. загальна виживаність у гр. пацієнтів, що мали рецидив, локалізований в основі черепа, становила 19%, а у тих, що не мали рецидиву – 91% (р<0,001). Таким чином, згідно з результатами дослідження післяопераційна ПТ суттєво знижує ризик виникнення рецидиву, локалізованого в основі черепа, у пацієнтів з карциномою слинних залоз з периневральною інфільтрацією. США, Univ. of California, Davis, Cancer Center Dept. of Radiation Oncology, Каліфорнія.

298

(Першоджер. на сайті www.pubmed.gov)

299

614.251РОЗДІЛ ХVІІ. МЕДИЦИНА ПРАЦІ

509. Професійна експозиція пестицидів і лімфоїдні пухлини у чоловіків: результати Французького дослідження, що виконувалося методом «випадок-контроль». Orsi L., Delabre L., Monnereau A., et al. Occupational exposure to pesticides and lymphoid neoplasms among men: results of a French case-control study //Occup. Environ. Med.-2009.-Vol.66, №5.-P.291-298.-Англ.Вивчався зв’язок між професійним впливом пестицидів і ризиком лімфоїдних пухлин у чол. віком 18-75 р. У дослідженні, яке виконувалося у Франції у 2000-2004 рр., брали участь хв-рі на неходжкінську лімфому (244 випадки), лімфому Ходжкіна (87), лімфопроліферативний синдром (104) і множинну мієлому (56). Позитивний зв’язок було виявлено між лімфомою Ходжкіна і фунгіцидами на основі триазолів та гербіцидами − похідними сечовини (СІ=8,4 і 10,8 відп.). При професійній експозиції інсектицидів, фунгіцидів і гербіцидів ризик множинної мієломи підвищувався у 3 рази (СІ=2,8; 3,2; 2,9 відп.). Було також виявлено зв’язок між таким підтипом лімфопроліферативного синдрому як волосатоклітинний лейкоз і хлорорганічними пестицидами, фенокси- і триазин-гербіцидами (СІ=4,9; 4,1; 5,1 відп.). Результати дослідження підтверджують гіпотезу щодо підвищення ризику захворювання чол. на лімфому Ходжкіна, множинну мієлому і волосатоклітинний лейкоз при професійному впливі окремих гр. пестицидів, які потребують подальшого вивчення. Франція, INSERM, Villejuif, France Paris-Sud Univ., Villejuif.

(Першоджер. на сайті http:/ www.oem.bmj.com)

510. Смертність залізничників від хронічного обструктивного захворювання легенів. Hart J.E., Laden F., Eisen E.A., et al. Chronic obstructive pulmonary disease mortality in railroad workers //Occup. Environ. Med.-2009.-Vol.66, №4.-P.221-226.-Англ.У науковій медичній літературі практично немає інформації щодо ризику незлоякісних захворювань легенів і професійного впливу вихлопних газів дизельних двигунів (ВГДД). У США дизельні локомотиви використовуються з часів Другої світової війни. У ретроспективному когортному дослідженні визначали асоціацію між смертністю робітників-залізничників від хронічного обструктивного захворювання легенів (ХОЗЛ) і впливом ВГДД під час їх роботи протягом тривалого періоду. Виявилося, що у порівнянні із залізничниками, на яких не впливали ВГДД, у залізничників з експозицією ВГДД ризик смертності від ХОЗЛ був вищим, а саме він підвищувався на 2,5% за кожен додатковий р. роботи, пов’язаної з впливом ВГДД, і трохи слабішав після скоригування даних щодо історії тютюнокуріння. США, Dept. Environ. Hlth., Harv. Sch. Publ. Hlth., Boston.(Першоджер. на сайті http:/ www.oem.bmj.com)

511. Вплив пилу і хімічних речовин на ризик викиднів у жінок, які працюють у текстильній промисловості Китаю. Wong E.Y., Ray R.M., Gao D.-L., et al. Dust and chemical exposures, and miscarriage risk

300

among womеn textile workers in Shanghai, China //Occup. Environ. Med.-2009.-Vol.66, №3.-P.161-168.-Англ.З’ясовувався можливий зв’язок між спонтанними абортами (викиднями) і професійною експозицією хімічних речовин у текстильній промисловості. Виконувалося ретроспективне когортне дослідження, у якому брали участь жін. (n=1752), вагітність яких закінчилася викиднями. Виявили, що вплив синтетичних волокон і суміші синтетичних і натуральних волокон підвищує ризик спонтанних абортів (СІ=1,89; 95%ДІ:1,20-3,00 і 3,31; 95%ДІ:1,30-8,42 відп.). Жодних асоціацій між ризиком спонтанних абортів та експозицією розчинників, пилу бавовни та ендотоксинів виявлено не було. Робиться висновок про необхідність проведення подальших досліджень щодо професійного впливу синтетичних волокон на організм жін. під час вагітності. США, Dept. Environ. Occup. Hlth. Sci., ch. Publ. Hlth., Com. Med., Seattle.(Першоджер. на сайті http:/ www.oem.bmj.com)

512. Смертність від раку легенів та експозиція азбестового волокна серед робочих підприємств штату Північна Кароліна. Loomis D., Dement J.M., Wolf S.H., Richardson D.B. Lung cancer mortality and fibre exposures among North Carolina asbestos textile workers //Occup. Environ. Med.-2009.-Vol.66, №8.-P.535-542.-Англ.Аналізували смертність робочих, які працювали на підприємствах штату Північна Кароліна (США), де постійно впливав пил хризотилового азбесту (А), і визначали взаємозв’язок між раком легенів (РЛ) та експозицією А волокон. У дослідженні брала

участь гр. робочих (n=5770), спостереження за якими склало 181640 людино-р. За цей період зафіксовано 2583 випадки смерті від різних причин і 277 від РЛ. Смертність від різних причин, ракових захворювань і окремо від РЛ виявилася значно вищою, ніж очікувалося. Так, стандартизований коеф. смертності (СКС) від різних причин становив 1,47; від ракових захворювань − 1,41 і від РЛ − 1,96. Підвищеним був також СКС від раку плеври, мезотеліоми і пневмоконіозу. Ризик РЛ та азбестозу підвищувався при кумулятивній експозиції А волокна (ВР=1,102 при 100 волокно-р./мл і ВР=1,249 при 100 волокно-р./мл за увесь період роботи). Результати дослідження ще раз підтверджують, що вплив А волокна на виробництві А виробів підвищує ризик РЛ, плеври і мезотеліоми. США, Sch. Com. Hlth. Sci., Univ. Nevada, Durham.(Першоджер. на сайті http:/ www.oem.bmj.com)

513. Професійний вплив розчинників на вагітних жінок та вроджені аномалії: проспективне дослідження загальної популяції. Garlantйzec R., Monfort C., Rouget F, Cordier S. Maternal occupational exposure to solvents and congenital malformations: a prospective study in the general population //Occup. Environ. Med.-2009.-Vol.66, №7.-P.456-463.-Англ.Визначався зв’язок між професійним впливом розчинників (Р) на вагітних і ризиком вроджених мальформацій (ВМ). У дослідженні, яке виконувалось у 2002-2005 рр. у провінції Бретань (Франція), брали участь 3421 вагітні, на яких згідно з шаблоном професія-експозиція (ШПЕ) впливали Р. Виявилося, що на

301

30,2% працюючих жін. регулярно впливав принаймні 1 продукт, що містив Р. 21,3% цих жін. відносилися до гр. експозиції середньої інтенсивності. Ці жін. працювали хіміками, біологами, перукарями тощо; і між ВМ і впливом Р на вагітних було виявлено незалежний зв’язок. Так, СІ (за самозвітом) становило 2,48 при постійному впливі Р і 3,48 (за ШПЕ) при постійному впливі високої інтенсивності. При обох методах оцінки спостерігалася тенденція «доза-відповідь». Отже, результати дослідження ще раз підтверджують негативний вплив Р на вагітних і підвищують розвиток ВМ сечовивідної та статевої системи та щілини піднебіння. Франція, Univ. Rennes I, Rennes.(Першоджер. на сайті http:/ www.oem.bmj.com)

514. Гепатит Е, Helicobacter pylori та пептичні виразки у робітників з експозицією стічних вод: проспективне когортне дослідження. Tschopp A., Joller H., Jeggli S., et al. Hepatitis E, Helicobacter pylori and peptic ulcers in workers exposed to sewage: a prospective cohort study //Occup. Environ. Med.-2009.-Vol.66, №1.-P.45-50.-Англ.Перевірялася гіпотеза щодо підвищен-ня ризику інфікування Helicobacter pylori і вірусом гепатиту Е робітників, які працюють зі стічними водами (СВ). З цією метою виконувалося проспективне когортне дослідження за участю 1 гр. муніципальних робочих, які займаються очисткою СВ (n=322) і 2 (контр. гр.). Після повного клінічного обстеження і визначення антитіл до Helicobacter pylori і вірусу гепатиту Е (імуноглобулінів G і А, або G і М відп.) виявили, що частота клінічного гепатиту Е не підвищилась у робочих 1 гр. Водночас в 1 гр. було

діагностовано 1 пептичну виразку (у 2 гр. жодної виявлено не було). Отже, СВ недоцільно вважати джерелом професійного інфікування Helicobacter pylori і вірусом гепатиту Е. Швейцарія, Occup. Environ. Hlth. Unit Zurieh.(Першоджер. на сайті http:/ www.oem.bmj.com)

515. Смертність, спричинена азбестозом, в США: факти і прогнози. Santos Antao V.C., Pinheiro G.A., Wassell J.T. Asbestosis mortality in the USA: facts and predictions //Occup. Environ. Med.-2009.-Vol.66, №5.-P.335-338.-Англ.Аналізувалися тенденції щодо смертності від азбестозу (А) і зв’язок смертності з використанням азбесту в США. З метою оцінки взаємозв’язку між використанням азбесту на душу населення США протягом 1900-2006 рр. і кількістю летальних наслідків від А протягом 1968-2004 рр. використовували сучасний комп’ютерний регресійний метод аналізу. Виявилося, що найвищий рівень використання азбесту на душу населення США спостерігався у 1951 р., після чого відбувалось постійне зниження його використання, і у 2006 р. цей показник становив 0,0075 кг/особу/р. За 1968-2004 рр. зафіксовано 25564 випадки летальних наслідків від А. За науково розрахованим прогнозом у 2005-2027 рр. очікується 29667 смертельних випадків, спричинених А (у середньому 1290 смертей/р.). Результати дослідження підтверджують зв’язок між використанням азбесту і смертністю від А, а також відсутність тенденції щодо зниження смертності від А найближчі 10-15 р. США, Div. Resp. Dis. Stud., Nat. Inst. Occup. Safety, Hlth., Morgantown.

302

(Першоджер. на сайті http:/ www.oem.bmj.com)

516. Галузі промисловості і ризик неходжкінської лімфоми у США. Sсhenk M., Purdue M.Р., Colt J.S., et al. Occupation/industry and risk of non-Hodgkin’s lymphoma in the United States //Occup. Environ. Med.-2009.-Vol.66, №1.-P.23-31.-Англ.У популяційному дослідженні, що виконувалося методом «випадок-контроль», визначались галузі промисловості і професії, пов’язані з підвищеним ризиком неходжкінської лімфоми (НХЛ). 1 гр. (n=1189) склали хв-рі віком 20-74 р. з гістологічно підтвердженим діагнозом НХЛ; 2 гр. (n=982) була контр. Виявили, що певні професії і галузі промисловості асоціювалися з підвищеним ризиком розвитку НХЛ, причому інколи без експозиції до шкідливих речовин, напр., агенти з продажу і купівлі, службовці релігійних конфесій, фізіотерапевти, службовці інформаційної сфери. Серед професій, де мала місце експозиція до шкідливих речовин − робітники пралень, прасувальниці, працюючі у сервісних службах, пакувальники, робочі-покрівельники, робочі шкіряної промисловості, працівники амбулаторних клінік тощо. Результати дослідження підтверджують, що різні спеціальності і роди занять асоціюються з різним ступенем ризику НХЛ. США, Dept. Fam. Med., Publ. Hlth. Sci., Detroit.(Першоджер. на сайті http:/ www.oem.bmj.com)

517. 50-річне спостереження за смертністю когорти робітників залізорудної промисловості Швеції: особлива увага до смертності від інфаркту міокарда. Bjцr B., Burstrцm L., Jonsson H., et al. Fifty-year follow-

up of mortality among a cohort of iron-ore miners in Sweden, with specific reference to myocardial infarction mortality //Occup. Environ. Med.-2009.-Vol.66, №4.-P.264-268.-Англ.Вивчалася загальна смертність і смертність від ІМ гірників, які працюють як на поверхні, так і під землею на шахтах Швеції. У дослідженні брали участь гірники, які працювали принаймні 1 р. у період з 1923 р. по 1996 р. Стандартизований коеф. смертності (СКС) для загальної смертності склав 1,05 (95%ДІ:1,02-1,09). Значно вищою була смертність від раку легенів (СКС=1,73, 95%ДІ:1,52-1,97). Підвищеним був ризик смерті від ушкоджень та отруєнь (СКС=1,34, 95%ДІ: 1,24-1,46) і респіраторних захворювань (СКС=1,14, 95%ДІ:1,00-1,28). Було зареєстровано 1477 випадків смерті гірників від ІМ (СКС=1,12, 95%ДІ: 1,07-1,18). Підкреслюється, що СКС був вищим для чол. віком ≤60 р. у порівнянні з гірниками віком >60 р. (1,35 [95%ДІ:1,22-1,50] проти 1,06 [95%ДІ: 1,00-1,13]). Робиться висновок, що смертність від ІМ робочих залізорудної промисловості вища, ніж припускається. Швеція, Dept. Publ. Hlth., Clin. Med., Occup. Med., Umea Univ., Umea.(Першоджер. на сайті http:/ www.oem.bmj.com)

518. Специфічні антитіла до діізоціанату і професійні респіраторні симптоми у робочих-початківців, які займаються фарбуванням автівок. Dragos M., Jones M., Malo J.-L., et al. Specific antibodies to diisocyanate and work-related respiratory symptoms in apprentice car-painters //Occup. Environ. Med.-2009.-Vol.66, №4.-P.227-234.-Англ.

303

У багатьох країнах низькомолекулярні сполуки ізоціанати займають провідне місце серед причин професійної ядухи (Я); дослідження імунологічних маркерів Я, спричиненої ізоціанатами, може допомогти у визначенні осіб, які належать до гр. ризику. Автори дослідження вивчали зміни специфічних антитіл до гексаметилендіізоціанату (ГДІ) і визначали частоту респіраторних симптомів у зв’язку зі змінами рівнів специфічних антитіл. У дослідженні брала участь гр. робочих-початківців (n=385), які протягом 18 міс. займалася фарбуванням автівок. Учасники відповідали на запитання, їм виконувались проби з метахоліном і вимірювалися рівні специфічного імуноглобуліну Е (ІgЕ), імуноглобуліну G (ІgG) і антитіла підкласу 4 імуноглобуліну G (ІgG4). Виявилося, що у 4,4 і 6,4% робочих спостерігалися відп. симптоми нижнього відділу респіраторного тракту і назальні. Підвищення рівнів ІgЕ і ІgG вище 97 і 95 персентилів незалежно асоціювалися з тривалістю експозиції. Підвищення рівня специфічного ІgG4 було значно більшим у тих, хто не мав назальних симптомів (СІ=0,09; 95%ДІ:0,01-0,7), що свідчить про захисний ефект ІgG4 і ІgG на частоту появи респіраторних симптомів. Канада, Dept. Chest. Med., Quebec.(Першоджер. на сайті http:/ www.oem.bmj.com)

519. Випромінювання від систем мобільного телефонного зв’язку: загроза для здоров’я людини. Kris-tiansen I.S., Elstein A.S., Gyrd-Hansen D., et al. Radiation from mobile phone systems: is it perceived as a threat to people’s health? //Bioеlectromagnetics.-2009.-Vol.30, №5.-P.393-401.-Англ.

Вивчалась розповсюдженість, природа і детермінанти випромінювання від мобільних телефонів (МТ). Проаналізовані дані телефонного опитування 2006 р. 1004 осіб віком >15 р., які проживають в Данії. Всього 24% респондентів були зацікавлені питанням випромінювання від МТ. У жін. зацікавленість питанням випромінювання позитивно асоціювалося з рівнем освіти, відчуттям ризику мати захворювання від МТ, занепокоєнням щодо відсутності інформації про наслідки нових технологій. Більше 2/3 респондентів вважають, що вони отримують неадекватну інформацію про 3-G системи. Норвегія, Inst. Hlth. Manag., Hlth. Econom., Univ. Oslo, Oslo.(Першоджер. на сайті http:/ www.medscape.com.viewarticle)

520. Частота гострих отруєнь пестицидами у Нікарагуа: проблема охорони здоров’я. Corriols M., Marin J., Berroteran J., et al. Incidence of acute pesticide poisonings in Nicaragua: a public health concern //Occup. Environ. Med.-2009.-Vol.66, №3.-P.205-210.-Англ.Визначався кумулятивний коеф. випадків гострого отруєння пестицидами протягом 2000 р. у Нікарагуа. У дослідженні брали участь особи (n=3169) віком >15 р. Серед них виявилося 72 особи, які протягом 2000 р. мали принаймні 1 епізод гострого отруєння пестицидами. У 90% випадків отруєння було пов’язано з професійною діяльністю, у 7% − з використанням пестицидів у домашньому господарстві, у 3% − отруєння було навмисним. Кумулятивний коеф. випадків гострих отруєнь пестицидами протягом 2000 р. у Нікарагуа склав 2,3/100 осіб

304

(95%ДІ:1,7-2,8). Найвища частота отруєнь спостерігалася серед чол., які проживають у сільських регіонах і займаються фермерством і с/г роботою. Робиться висновок про надзвичайно високу частоту гострих отруєнь пестицидами у Нікарагуа. Нікарагуа, Campus Medico, Leon.(Першоджер. на сайті http:/ www.oem.bmj.com)

521. Респіраторні симптоми і легенева функція у працівників ливарних цехів, на яких впливають ізоціанати низькомолекулярної маси. Lofstedt H., Westberg H., Selden A.I., et al. Respiratory symptoms and lung function in foundry workers exposed to low molecular weight isocyanates //Am.J.Industr.Med.-2009.-Vol.52, №6.-P.455-463.-Англ.Визначалась легенева функція і респіраторні симптоми у робітників ливарних цехів, які зазнають впливу ізоціанової к-ти (ІЦК) і метилізоціанату (МІЦ). У цієї когорти працівників (n=64) частіше спостерігався кашель і подразнення слизової очей. Показники легеневої функції за результатами спірометрії, яку виконували працівникам до і після робочої зміни, дещо нижчими були після зміни, однак, це погіршення не асоціювалося з експозицією до моноізоціанатів і формальдегіду, і не залежали від тривалості експозиції. Висувається припущення, що причиною погіршення легеневої функції і подразнення слизової очей може бути наявність ін. подразників, присутніх у ливарному цеху. Потрібні подальші дослідження з тривалим періодом спостереження. Швеція, Dept. Occup., Environ. Med., Orebro Univ. Hosp., Orebro..(Першоджер. на сайті http:/ www.onlinelibrary.wiley.com)

522. Негативний вплив ціанаміду водню на здоров’я людини: оцінка звернень в Новозеландський національний токсикологічний центр. Schep L., Temple W., Beasley M. The adverse effects of hydrogen cyanamide on human health: an evaluation of inquiries to the New Zealand National Poisons Centre //Clinical Toxicol.-2009.-Vol.47, №1.-P.58-60.-Англ.Ціанамід водню (ЦВ) використовується в Новій Зеландії у виноробстві. Мета дослідження − оцінити і проаналізувати звернення працівників цієї галузі у Новозеландський національний токсикологічний центр щодо негативного впливу речовини. Загалом було проаналізовано 68 випадків гострого отруєння ЦВ, 69% випадків отруєння спостерігалось у чол. Найчастіше ЦВ надходив в організм інгаляційним (56%) і контактним (28%) шляхами. Основними проявами отруєння були: нудота і блювота (29%), головний біль (22%), контактний дерматит (19%) та еритема (18%). Частково експерти пояснюють наявність цих негативних ефектів відсутністю засобів індивідуального захисту працівників на робочому місці. Робиться висновок, що гострий вплив ЦВ на працівників у сфері виноробства не становить безпосередньої загрози для здоров’я людини. Нова Зеландія, Nat. Pois. Centre, Otago Med. Sch., Dunedin.(Першоджер. на сайті http:/ www.informhealthcare.com)

523. Вплив метилртуті і негативні серцево-судинні ефекти у Фарерських китобоїв. Choi A.L., Weihe P., Budtz-Jorgensen E., et al. Methylmercury exposure and adverse cardiovascular effects in Faroese whaling

305

men //Environ.Hlth.Perspect.-2009.-Vol.117, №3.-P.367-372.-Англ.Автори дослідження перевіряли гіпотезу, згідно з якою вважається, що метилртуть (МеНg) − забруднювач, що знаходять у рибі і продуктах моря − підвищує ризик серцево-судинної захворюваності і смертності. У дослідженні брала участь гр. чол. (n=42) віком 30-70 p., які займалися китобійним промислом. Рівень Нg визначали у нігтях, волоссі і цільній крові цих чол. протягом 7 р., проводили моніторинг показників здоров’я. Найефективнішим предиктором виявився вміст Нg у нігтях. Встановлено достовірний Нg на підвищення кров’яного тиску, а також стовщення шару комплексу інтима-медіа в сонних артеріях. Отже, підвищене надходження МеНg з їжею збільшує ризик розвитку серцево-су-динних захворювань. США, Dept. En-viron. Hlth., Haward Sch. Publ. Hlth., Boston.(Першоджер. на сайті http:/ www.ncbi.nlm.nih.gov)

524. Систематичний огляд і метааналіз випадків лейкемії у дитячому віці та використання професійних пестицидів батьками. Wigle D.T., Turner M.C., Krewski D. A systematic review and meta-analysis of childhood leukemia and parental occupational pesticide exposure //Environ.Hlth.Perspect.-2009.-Vol.117, №10.-P.1505-1513.-Англ.З метою визначення можливого зв’язку між захворюванням на лейкемію (Л) у дитячому віці і впливом пестицидів на батьків діт. було проаналізовано результати 31 відп. дослідження з електронних медичних баз (MEDLINE та ін.). Якість кожного дослідження незалежно аналізувалась двома авторами. Виявилось, що

захворюваність на Л у дитячому віці асоціювалася з пренатальним впливом на дит. професійних пестицидів (ВР=2,09; 95%ДІ:1,51-2,88), особливо ця асоціація спостерігалася у дослідженнях з високою оцінкою їх якості (ВР=2,45; 95%ДІ:1,68-3,58). Ризик дитячої Л також підвищувався при пренатальному використанні матерями інсектицидів (ВР=2,72; 95%ДІ:1,47-5,04) і гербіцидів (ВР=3,62; 95%ДІ: 1,28-10,3). Зв’язок між Л і використанням пестицидів батьками був дещо нижчим і менш значущим. Канада, McLaughlin Centr. Popul. Hlth. Risk Assessm., Univ. Ottawa.(Першоджер. на сайті http:/ www.ehp03.niehs.hiv.gov)

525. Систематичний огляд і метааналіз смертності робітників, зайнятих на виробництві засобів захисту рослин. Jones D.R., Sutton A.J., Abrams K.R., et al. Systematic review and meta-analysis of mortality in crop protection product manufacturing workers //Occup. Environ. Med.-2009.-Vol.66, №1.-P.7-15.-Англ.Вивчалися результати досліджень потенційного впливу на здоров’я людини хімічних засобів захисту рослин. Аналізувалися причини смертності 37 окремих когорт працівників, зайнятих у відп. галузі. Мета-стандартизований коеф. смертності з різних причин становив 0,94 (95%ДІ:0,88-1,00). Констатували підвищену смертність робітників виробництва від раку порожнини рота і стравоходу, прямої кишки, гортані, легенів, лімфатичної і кровотворної систем. Підкреслюється прямий зв’язок між виникненням злоякісних захворювань і впливом феноксигербіцидів, забруднених діоксинами, що збігається з даними попередніх аналогічних досліджень.

306

Велика Британія, Dept. Hlth. Sci., Univ. Leicester, Leicester.(Першоджер. на сайті http:/ www.oem.bmj.com)

526. Індуковане мокротиння і професійні захворювання (крім ядухи). Fireman El. Induced sputum and occupational diseases other than asthma //Current Opin. in Allergy and Clin. Immun.-2009.-Vol.9, №2.-P.93-96.-Англ.Сучасні вчені знаходяться у пошуку неінвазивних методів діагностики захворювань органів дихання. Одним з них є дослідження індукованого мокротиння (ІМ), яке дозволяє отримати інформацію щодо елементів і розчинних речовин у дихальних шляхах. У сфері професійних захворювань метод використовують для діагностування, головним чином, професійної ядухи. Однак, інформативність методу дозволяє використовувати його і для діагностування ін. професійних захворювань. Так, аналіз розміру частинок у зразках ІМ дозволяє зробити висновок щодо їх акумуляції з часом; якісний аналіз хімічного складу частинок у зразках добре корелює зі спектром хімічних елементів у бронхоальвеолярному лаважі і біоптатах; популяції Т-кл. можуть використовуватись як маркер грануломатозу при хронічному бериліозі; запальні цитокіни у зразках ІМ хв-х працівників можуть допомогти створити диференційну модель у порівнянні зі здоровими працівниками. Робиться висновок, що дослідження ІМ − неінвазивний метод, який доцільно використовувати при діагностуванні і моніторингу професійних захворювань. Ізраїль, Inst. Pulm., Allerg. Dis., Tel Aviv.(Першоджер. на сайті http:/ www.journal.lww.com)

527. Смертність серед робітників азбестової промисловості Великої Британії, які знаходяться під регулярним медичним наглядом (1971-2005). Harding A.-H., Darnton A., Wegerdt J., McElvenny D. Mortality among British asbestos workers undergoing regular medical examinations (1971-2005) //Occup.Environ.Med.-2009.-Vol.66, №7.-P.487-495.-Англ.Подаються сучасні дані щодо азбест-пов’язаної смертності серед працівників, зайнятих в азбестовій промисловості Великої Британії. За період з 1971 р. по 2006 р. зареєстровано 15496 випадків смерті серед 98117 працівників відп. галузі. Стандартизований коеф. смертності (СКС) з різних причин складав 141 (95%ДІ:139-143), а з причини злоякісної пухлини − 163 (95%ДІ:159-167). СКС працівників від раку шлунка (166), легенів (187), очеревини (3730), плеври (968), мезотеліоми (513), цереброваскулярних захворювань (164) та азбестозу (5594) були статистично значуще підвищеними у порівнянні з пропорційним коеф. смертності. У результаті дослідження підтвердився відомий зв’язок між впливом азбесту і смертністю від раку легенів, очеревини і плеври, мезотеліоми та азбестозу, а також виявилася наявність асоціації між азбестом і смертністю від інсульту і раку шлунка. Велика Британія, Hlth., Safety Labor., Buxton.(Першоджер. на сайті http:/ www.oem.bmj.com)

528. Оцінка респіраторних ефектів, пов’язаних з очисткою під високим тиском свинарників з попередньою робототехнічною обробкою і без неї. Hiel D., von Scheele I., Sundblad B.M.,

307

et al. Evaluation of respiratory effects related to high-pressure cleaning in a piggery with and without robot pre-cleaning //Scan. J. Work Environ. Hlth.-2009.-Vol.35, №5.-P.376-383.-Англ.Відомо, що очистка свинарників часто спричиняє запалення дихальних шляхів у працівників. Мета дослідження − порівняння респіраторних ефектів 2 різних процедур очистки таких приміщень. 12 працівників протягом 3 год. за допомогою водометів очищали свинарники з і без попередньої обробки приміщення роботом. Після аналізу результатів тестів легеневої функції, виконання аналізів крові до і після роботи дійшли висновку, що попередня робототехнічна обробка приміщення значно зменшує бронхіальну реактивність (р=0,049), загальну кількість кл. (р=0,0029) і кількість прозапальних цитокінів у носових виділеннях (рівень ІЛ-8; р=0,016) і знижує кількість нейтрофілів крові у працівників, які виконували очистку. Рекомендується попередня робототехнічна очистка свинарників, що знижує вплив пилу та ендотоксинів. Швеція, Inst. Environ. Med., Karolinska Inst., Stockholm.(Першоджер. на сайті http:/ www.ncbi.nlm.nih.gov)

529. Підрахунок вартості: золотопромисловість і професійні захворювання у сучасній Південній Африці. McCulloch J. Counting the cost: gold mining and occupational disease in contemporary South Africa //Afr.Aff.-2009.-Vol.108, №431.-P.221-240.-Англ.Основа економіки країн Південної Африки − золотопромисловість. На підприємствах цієї галузі промисловості працюють, головним чином, наймані робітники з ін. країн. Вчені з Кейптауна та Йоганнесбурга

сповістили про наявність пандемії професійного силікозу серед найманих робітників, які працюють на підприємствах золотопромисловості. Сотні тис. робітників подають судові позови до судів Південної Африки проти золотопромисловців; в основному, проти міжнародної Англо-Американської корпорації у Південній Африці. За умов позитивних рішень суду може змінитися режим роботи працівників на підприємствах золотопромисловості. Автори з’ясовують роль найманої праці, державних регулюючих актів і науки у подоланні пандемії силікозу. Австралія, RMIT Univ., Melbourne.(Першоджер. на сайті http:/ www.afraf.oxfordjournals.org)

530. Характеристика ультратонких частинок, що знаходяться в атмосферному повітрі біля 7 промислових підприємств Швеції. Elihn K., Berg P. Ultrafine particle characteristics in seven industrial plants //Ann.Occupat.Hyg.-2009.-Vol.53, №5.-P.475-484.-Англ.Вважається, що саме ультратонкі частинки (УТЧ) − можлива причина негативних змін стану здоров’я людини, що спричиняє забруднене атмосферне повітря. У дослідженні вивчалися зразки атмосферного повітря, зібрані біля 7 промислових підприємств Швеції. Вивчалася кількісна конц-ія частинок, розподіл за розміром, конц-ія на поверхнях та масова конц-ія частинок в атмосферному повітрі приміщень, де відбувалися процеси футерування, фрезерування, зварювання, плавлення, лазерного різання, пресування, бетонування, шліфування тощо. Найвища кількісна конц-ія УТЧ (130х103 см-3) з найвищим вмістом УТЧ (96%) спостерігалася у зразках атмосферного повітря при процесах

308

футерування алюмінію, а найвища конц-ія УТЧ на поверхнях (до 3800 мкм2/см-3), а також УТЧ10 (до 1 мг/м-3) і УТЧ1 (до 0,8 мг/м-3) спостерігалася при зварюванні і лазерному різанні сталі. УТЧ найменшого діаметра (22 нм) були у зразках атмосферного повітря в приміщеннях, де працювали стрижневі машини. Швеція, Dept. Appl. Environ. Sci., Atmosph. Sci. Un., Stockholm Univ., Stockholm.(Першоджер. на сайті http:/ www.annhyg.oxfordjournals.org)

531. Дослідження, що виконувалося методом «випадок-контроль» щодо професійних факторів ризику синоназального раку. D’Errico A., Pasian S., Baratti A., et al. A case-control study on occupational risk factors for sino-nasal cancer //Occup.Environ.Med.-2009.-Vol.66, №7.-P.448-455.-Англ.Серед факторів ризику синоназального епітеліального раку (СНЕР) − вплив деревного пилу, пилу речовин, що використовуються у шкіряній промисловості, частинок нікелю, хрому та їх сполук. Мета дослідження − з’ясувати, чи підвищується ризик СНЕР у робітників, які працюють у металообробній галузі промисловості. Випадки захворювання на СНЕР за 1996-2000 рр. було вибрано з регіонального канцер-реєстру Італії. Взаємозв’язок між СНЕР і кумулятивною експозицією професійних факторів ризику встановлювали за допомогою аналізу логістичної регресії. Виявили, що ризик аденокарциноми значно підвищується при наявності впливу деревного (СІ=58,6) і шкіряного пилу (СІ=32,8), та органічних розчинників (СІ=4,3), а вплив зварювальних аерозолів (СІ=3,7) і миш’яку (СІ=4,4) підвищує ризик сквамозно-клітинної

карциноми. Високий ризик аденокарциноми при низькому рівні експозиції потребує перегляду встановлених максимально допустимих норм експозиції на виробництві. Італія, Loc Hlth. Un., Epidem. Dept., Grughiasco.(Першоджер. на сайті http:/ www.oem.bmj.com)

532. Оцінка впливу пестицидів на депресію різного ступеня: приклад корейських фермерів. Hong S.-Y., Jeong D.-Sh., Gil H.-W., et al. The estimation of pesticide exposure in depression scores: in case of Korean orchard farmers //J.Pest.Science.-2009.-Vol.82, №3.-P.261-265.-Англ.Визначався зв’язок між депресивними станами у корейських фермерів (n=82, середній вік чол. 51,1±9,1 р., середній вік жін. − 49,4±9,1 р.) і використанням пестицидів (П) методом розпилювання. Для визначення глибини депресії користувалися запитальником депресії Бека (ВDІ) і Міннесотською багатоаспектною шкалою депресії (ММРІ-D). До уваги бралося проживання біля фруктових садів (1 гр.) і на відстані від них (2 гр.), тривалість заняття фермерством, щорічна частота аерозольного використання П. Аналогічні результати аналізів за обома шкалами виявили позитивну кореляцію між вживанням алкоголю (р<0,05), кількістю р. фермерства (р<0,01), наявністю випадків інтоксикації (р<0,01), щорічною частотою розпилювання П (p<0,05) і кількістю балів глибини депресії (р<0,05). Робиться висновок про очевидність зв’язку між експозицією П і розвитком депресії у фермерів. Корея, Dept. Intern. Med., Col. Med., S. Univ.(Першоджер. на сайті http:/ www.springerlink.com)

309

533. Професійний вплив берилію на підприємствах Франції: дослідження оцінки інгаляційного впливу і рівнів забруднення поверхонь. Vincent R., Catani J., Crean Y., et al. Occupational exposure to beryllium in French enterprises: a survey of airborne exposure and surface levels //Ann.Occupat. Hyg.-2009.-Vol.53, №4.-P.363-372.-Англ.У Франції у період з 2004-2006 рр. було здійснено оціночне дослідження професійного впливу берилію (Ве). Оцінка впливу була заснована на аналітичних результатах зразків, отриманих при вимірюванні рівнів Ве в атмосферному повітрі на робочому місці і на робочих поверхнях на 95 підприємствах Франції у 37 галузях промисловості. Результати дослідження виявили, що при

існуючій у Франції гранично допустимій конц-ії Ве в атмосферному повітрі 2 мкг/м3 на підприємствах спостерігається вищий показник. Найвищий рівень конц-ії Ве в атмосферному повітрі зафіксовано в металургійних підприємствах і заводах електронної промисловості. Рівень забруднення робочих поверхонь також був вище допустимих меж. Потрібно прийняття профілактичних програм щодо заміни Ве ін. речовиною, здійснення суворішого контролю, очищення поверхонь і проведення регулярних медичних оглядів робітників відп. галузей. Франція, Inst. Nat. Recherche, Sec., Vandoeuvre.(Першоджер. на сайті http:/ www.annhyg.oxfordjournals.org)

310

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ВИДАНЬ

1. Acta Diabetologica2. Acta Oncology3. Acta Orthopaedics4. Acta Oto-Laryngologica5. AIDS6. AIDS Clin. Care7. AIDS Read.8. Alcohol Alcoholism9. American Cancer Society10. American Family Phisician11. American Heart Journal 12. American Journal of Cardiology 13. American Journal of Obstetrics and

Gynecology14. American Journal of Ophthalmology15. American Jounal of Phisiol.Lung

Cell ol. Phisiol.16. American Journal Respir. Crit Care

Med.17. Annals Family of Medicine18. Archives of Dermatology19. Archives of Internal Medicine20. Archives of Neurology21. Archives of Oftalmology22. Archives of Otolaringology Head

Neck Surgery23. Archives of Pediatric and Adolescent

Medicine24. Archives of Surgery25. Arg. Bras. of Cardiology26. Arthroscopy27. Brein Research28. British Journal of Ophthalmology29. British Medicine Bulletin30. Bulletin of WHO31. Cancer Family Physician32. Cancer33. CA A Cancer Journal for Clinicians34. Cancer Epidemiol. Biomarkers Prev.35. Curr. Opin. Psychiatry36. Clinical Gastroenterology and

Hepatology37. Clinical Infect. Dis.38. Clinical Orthopaedics and Related

Research39. Curr.Opin.Infect.Dis.40. Digestive Diseases and Sciences41. Dysphagia42. Ендокринология (Болгария)

43. Endocrine Regulations44. Environmental Health Perspective45. Emergency Infect. Dis.46. European Archives of Oto-Rhino-

Laryngology47. European Nose Throat Journal48. Gastroenterology49. Geriatrics50. Health Physic51. Hepatology52. HIV Med.53. Indoor Built Environmental54. Infectology55. International Archives Occup. Envi-

ronmental Health56. International Immunopathology and

Pharmacology57. International Journal Audiol.58. International Journal Clinical Pract.59. International Journal of Infectious

Diseases60. International Journal Occup. Envi-

ronmental Health61. International Journal STD AIDS62. International Orthopaedics63. Japanese Journal of Ophthalmology64. Journal of American Medical Asso-

ciation65. Journal Acquir Immune Defic.

Syndr.66. Journal Am. Board. Fam. Pract.67. Journal American Acad. Audiol.68. Journal Ann. Clin. Biochem.69. Journal Bone & Joint. Surgery70. Journal Child. Nurol.71. Journal Clin. Gastroenterology72. Journal Emerg. Med.73. Journal Glaucoma74. Journal Occup. Environ. Med.75. Journal Refract. Surg.76. Journal Steroid. Biochem. Mol. Biol.77. Journal Theor. Biology78. Journal of Urology79. Lancet Inf. Dis.80. Laryngoscope81. Medscape Neurology&Neurosurgery82. Mech. Ageing Development83. Medicine Pr.84. Медицински Прегляд (Болгария)

311

85. Nephrol. Dial. Transplant.86. Neurochem. Research87. New England Journal of Medicine88. Nucl.Med.Commun.89. Ophthalmology90. Orthopedics91. Otology & Neurotology92. Проблемы на Хигиената (Болга-

рия)93. Pediatrics94. Pend. Lincei Sci. Fis. Natur95. Radiology.96. Radiology Medicine (Torino)

97. Radiol.Oncol.98. Roengenologia&Radiologia99. Scandinavian Journal Infect. Dis.100.Scandinavian Journal of Surgery101.Stomatolog102.Stroke103.The American Journal of Gastroen-

terology104.Социальная медицина (Болгария)105.Welding Journal106.World Psychiatry107.Z.Orthop.Ihre Grenzgeb.

312

УМОВНІ СКОРОЧЕННЯ

АПФ – аденозинперетворюючий фермент;

макс. – максимальний;

АТ – артеріальний тиск; мін. – мінімальний;відп. – відповідно; міс. – місяць;в/а – внутрішньоартеріально; НСПЗП – нестероїдні протизапальні

препарати;в/в – внутрішньовенно; НХЛ – неходжкінська лімфома;в/м – внутрішньом’язово; ОЗ – охорона здоров’я;ВР – відносний ризик; ПМСД – первинна медико-санітарна

допомога;ГІМ – гострий інфаркт міокарда; ПТ – променева терапія;г – грам п/о – перорально;кг – кілограм п/ш – підшкірно;мг – міліграм р. – рік;мкг – мікрограм р-н – розчин;нг – нанограм р-ція – реакція;пг – пікограм сек. – секунда;год. – година; СІ – співвідношення

імовірностей;гр. – група; табл. – таблетка;д. – доба; тиж. – тиждень;ДІ – довірчий інтервал; УЗО – ультразвукове обстеження;діт. – діти; упорск. – упорскування;жін. – жінка; хв. – хвилина;ІМ – інфаркт міокарда; хв-й – хворий;ІМТ – індекс маси тіла; ХОЗЛ – хронічні обструктивні

захворювання легень;ін. – інші; ХТ – хіміотерапія;ІХС – ішемічна хвороба серця; ЦОГ – циклооксигеназа;

чол. – чоловіккл. – клітина; ЧСС – частота серцевих скороченьконтр. – контрольний ШКТ – шлунково-кишковий тракт;коеф. – коефіцієнт; ЯМР – ядерний магнітний

резонанс;конц-ія – концентрація; HВеAg – оболонковий антиген вірусу

гепатиту В;КТ – комп’ютерна томографія; HbsAg – поверхневий антиген вірусу

гепатиту В;к-та – кислота; Hb – гемоглобін;ЛГМ – лімфогрануломатоз; HbA1c – глікозильований гемоглобін;ЛПВЩ – ліпопротеїн високої щільності; Ig – імуноглобін;ЛПДВЩ – ліпопротеїн дуже високої

щільності;NYNA – Нью-Йоркська асоціація

серця;ЛПДНЩ – ліпопротеїн дуже низької

щільності;PSA – простатспецифічний

антиген.ЛПНЩ – ліпопротеїн низької щільності; FEV1 об’єм форсованого видиху/1с

ПРЕДМЕТНИЙ ПОКАЖЧИК РЕФЕРАТІВ

А

аборт, 511- спонтанний- - волокна синтетичні- - - вплив професійний, 511

абсцес, 196- кишково-клубовий- - дренаж, 196

аденоектомія, 218- порушення черепних нервів, 218

аденокарцинома, 199, 200- карцинома папілярна, 200- кіста панкреатична- - підшлункова залоза, 199

аденоміома, 383- матки- - лікування хірургічне, 383

адипонектин, 314- у крові пуповини- - як предиктор ожиріння у 3-річному віці, 314

азбест, 515, 527- використання у США- - азбестом- - - смертність, 515- захворювання злоякісні- - смертність- - - працівники азбестової промисловості, 527

акромегалія, 117, 120, 121- лікування, 117, 121- - медикаментозне, 117- - комбіноване, 121- - аналоги сомастатину та пегвізомант,

121- метаболізм глюкози- - вплив аналогів соматостатину, 120- - вплив хірургічного лікування, 120

алергія, 468- респіраторна- - повітря атмосферне- - - забруднювачі, 468

алкоголізм, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24

- детоксикація- - функція когнітивна, 23- лікування- - абстиненція- - - вживання контрольоване, 16- остеопенія- - остеокальцин, 24- - телопептид, 24- респіраторний дистрес синдром- - проникність легенів, 22- розлади біполярні- - налтрексон, 21- синдром відміни алкоголю, 14, 17, 18,

19- - габапентин, 17- - делірій алкогольний, 14- - лоразепам, 17, 18- - - ефективність, 17- - прегабалін, 19- - судоми, 14- - - тромбоцитопенія, 14- - хлордіазепоксид, 18- - - ефективність, 18- цироз печінки, 15, 20- панкреатит гострий, 15- - лікування сучасне, 20- - частота госпіталізації, 15

алкоголь, 25- вагітність, 25- лактація, 25- - вплив селену, 25

алопеція, 260- гніздова- - алефацепт, 260

алотрансплантат, 129- нирки- - лейкоцит, 129- - макрофаг, 129- - моноцит, 129

альбумінурія, 134, 142- бета-2-мікроглобулін- - ниркова недостатність, 142- скринінг, 134

альдостеронізм, 118- первинний- - швидкість гломерулярної фільтрації,

118

амілоїдоз, 137- гемодіаліз- - гематоенцефалічний бар’єр- - - бета 2-мікроглобулін, 137

ангіографія, 496- доза опромінення- - ризики виникнення злоякісних пухлин,

496

аневризма, 410, 417- внутрішньочерепна- - ангіографія, 410- ішемія мозку- - нейрохірургія, 417

ановуляція, 394- у поєднанні з ожирінням- - метформін, 394- - орлістат, 394

аплазія, 228- завиткового нерва- - туговухість- - - слухові імпланти, 228

апное, 325- обструктивне під час сну- - у дітей- - - фактори ризику, 325

артропластика, 238, 244- коліна- - аналгезія- - - анестетики, 238- суглоба стегна- - больовий симптом, 244

астма, 56, 63, 67, 70, 71, 312, 318- діагностика- - - бромотирозин, 71- - - неінвазивні маркери, 71- - - F(2) – ізопростану, 71- рефрактерна- - еозинофілія- - - IL-5- - - - лікування

- - - - - меполізумаб, 70- у дітей, 312, 318- - інгаляційні кортикостероїди, 312- - фактори ризику- - - застосування антибіотиків, 318- у професійних спортсменів- - діагностика- - - лікування- - - - особливості, 67- хронічна, 56, 63- - лікування- - - сальметерол, 56- - - - побічний ефект, 56- - - формотерол, 56- - персистуюча- - - лікування- - - - омалізумаб, 63

асфіксія, 310- перинатальна- - лікування- - - сульфат магнію, 310

атеросклероз, 487- МРТ мозку- - сонна артерія- - - когнітивні порушення, 487

ахіллове сухожилля, 243- ортотичний прилад- - ранова інфекція, 243

Б

безпліддя, 111, 361, 373, 374, 377, 378, 388, 401

- допоміжні репродуктивні технології, 373, 374, 377, 378

- - ефект віку, 374- - ризик вроджених дефектів, 377, 378- жіноче, 361, 388, 401- - лікування- - - «ступінчастий» протокол введення

кломіфену, 401- - поширеність ендометріозу, 388- - технології репродуктивні допоміжні,

361- - чоловіче- - - лікування гонадотропінами- - - - предиктори результату, 111

берилій, 533- вплив професійний- - програми профілактичні, 533

біоплівка, 236- антибактеріальні агенти- - фармакокінетика, 236

біопсія, 191- простати- - знеболювання, 191

біфеніли поліхлоровані, 458- забруднення- - повітря атмосферне, 458- - вода морська, 458

бронхіоліт, 61, 306- лікування- - дексаметазон, 61- у немовлят- - лікування, 306

бронхоектази, 58- лікування- - нестероїдні протизапальні інгаляційні

препарати, 58

В

вагініт, 296- бактеріальний- - лікування- - - метронідазол, 296- - - кліндаміцин, 296- - - лактобацилус, 296

вагітність, 123, 125, 359, 367, 371, 375, 376, 380

- ектопічна- - фактори ризику, 380- йодний статус матері- - зв’язок з вагою новонароджених, 125- надмірне збільшення ваги- - ризик макросомії, 367- переношена- - фактори ризику, 359- ускладнення, 371, 375, 376- - прееклампсія, 371, 375- - - фактори ризику, 371- - при зачатті

- - - внутрішньоматковий контрацептивний пристрій, 376

- функція щитоподібної залози- - вплив куріння, 123

вади, 322, 355, 363, 372- вроджені, 322, 355, 363, 372- - грижа діафрагмальна- - - виживання- - - - роль часу пологів, 322- - дефекти нервової труби- - - зв’язок з аутоантитілами проти

рецептора фолатів, 355- - застосування антибактеріальних

засобів- - - під час вагітності, 372- - зв’язок з вагою матері, 363

вакцина, 309- пневмококова кон’югована- - прискорене введення немовлятам, 309

вакцинація, 323, 366- проти вітряної віспи- - зв’язок з ішемічним інсультом, 323- проти грипу- - під час вагітності, 366

вивих, 241- плеча- - нестабільність суглоба- - - рецидив, 241

випіт, 50- перикардіальний- - дефекти перегородки- - - міжпередсердної, 50- - - міжшлуночкової, 50

виразка, 97, 222- афтозна- - ботулінічний токсин А- - - місцева ін’єкція, 222- пептична - - низькодозовий аспірин- - - профілактика, 97- - фамотидин, 97

виразки, 271- діабетичні- - фактор росту фібробластів- - - ефективність клінічна, 271

ВІЛ, 291, 298- вагітні- - немовлята- - - інфікування- - - - профілактика- - - - - зидовудин, 298- - - - - ламівудин, 298- - - - - невірапін, 298- паренхіматозні ураження мозку- - невропатологічні порушення- - - лікування- - - - антиретровірусна терапія, 291

ВІЛ-інфекція, 285- лікування- - ралтегравір, 285- - іфавіренз, 285

вірус, 290- А/H1/N1/2009- - структура- - - антигенні особливості, 290

віспа, 303- вітряна у дорослих- - клінічні симптоми- - - ускладнення, 303

вода, 460, 480- забруднення- - генотоксичність, 460- питна- - Флориди- - - вплив на здоров’я, 480

води стічні, 514- Helicobacter pylori, 514- гепатит Е, 514- - ризик захворювання, 514

втручання, 331, 337- хірургічні, 331, 337- - смертність періопераційна, 331- - захворюваність періопераційна, 331- - - фактори ризику, 331- - ускладнення- - - фактори прогностичні, 337

Г

гази вихлопні, 510- двигуни дизельні

- - захворювання легенів хронічне обструктивне

- - - смертність, 510

гемодіаліз, 144, 145, 146, 147- кальцифікація судин- - смертність, 147- міокард- - ішемія, 144- - перфузія, 144- - - позитронно-емісійна томографія, 144- плазмаферез- - екстракорпоральне лікування, 146- смертність- - бета-2-мікроглобулін, 145

гемопневмоторакс, 184- спонтанний- - торакальна хірургія- - - плевральна дренажна трубка- - - - торакотомія, 184

геморагія, 419- внутрішньомозкова- - артеріовенозна мальформація, 419

гепатит В, 281- HBeAg-негативний, 281- хронічний, 281- - лікування- - - інтерферон, 281- - - пегільований інтерферон альфа-2b,

281- - - ламівудин, 281

гепатит С, 293, 333- вірусний - - лікування- - - рибавірин- - - - інтерферон, 293- лікування- - інтерферон бета, 333

гепатит, 87- алкогольний - - фактори смертності- - - гостра ниркова недостатність, 87- - - печінкова енцефалопатія, 87- - - гастроінтестинальна кровотеча, 87

гіпертензія, 42, 51, 220, 342, 345, 443- ідіопатична інтракраніальна- - ринорея, 220- - оторея, 220- - апное, 220- лікування медикаментозне- - небіволол, 42- очна- - глюкокортикоїди, 443- порушення сну- - препарати гомеопатичні, 342- продромальна- - наслідки у хворих після інфаркту

міокарда, 51- розповсюдженість- - лікування, 345

гіпоспадія, 464- фталати- - кислота фолієва, 464

гіпотензія, 316- системна- - у немовлят з низькою вагою при

народженні- - - лікування- - - - зв’язок з розвитком нервової

системи, 316

гіпотиреоз, 126- субклінічний- - у поєднанні із залізодефіцитною

анемією- - - лікування, 126

гірники, 517- смертність- - загальна- - - від інфаркту міокарда, 517

гістеректомія, 390, 395, 402- лапароскопічна, 390, 395- - пошкодження сечового міхура- - - фактори ризику, 395- - супрацервікальна, 390- - тотальна, 390- - - порівняння короткотермінових

результатів, 390- при доброякісній патології- - порівняння лапароскопічної та

вагінальної, 402

глаукома, 430, 436, 447, 448, 449, 450, 451

- астроцит, 451- відкритокутова, 436, 450- - внутрішньоочний тиск- - - гіпотензивні препарати, 436- - профілактика- - - фактори ризику, 450- закритокутова- - гостра, 449- - хронічна, 449- - - трабекулектомія, 449- нормотензивна- - псевдоексфоліативний синдром, 448- офтальмоскопія- - гангліонарні клітини сітківки, 430- трабекулектомія- - постуральні зміни, 447

гліобластома, 155- лікування- - таргетна терапія, 155- - хіміотерапія, 155

гломерулопатія ліпопротеїнова, 140- імуноадсорбція- - аполіпопротеїн Е, 140

глюкокортикоїди, 434- очні розчини- - фармакокінетика- - - внутрішньоочна рідина, 434

гормон, 119, 335- паратиреоїдний- - ниркова функція- - - смертність хворих, 335- росту- - підсилювачі секреції- - - капроморелін- - - - у віці похилому, 119

гормони, 115- оваріальні- - зв’язок з гормонами гіпофіза в овуляторних менструальних циклах, 115

гормонотерапія, 382- ризик раку яєчників, 382

грип, 294, 295, 297- діти, 294, 295- - з онкозахворюваннями- - - профілактика- - - - вакцинація- - - - - імунологічна відповідь, 294- - лікування- - - інгібітори нейрамінідази- - - - оселтамівір, 295- - - - занамівір, 295- ускладнення- - інфаркт міокарда- - - профілактика- - - - протигрипозна вакцина, 297

ґрунт, 476- забруднений металами- - очищення- - - ЕДТА, 476

Д

деменція, 349- лікування, 349- прогноз, 349

депресія, 108, 532- перинатальна- - зв’язок з цукровим діабетом, 108- пестициди- - кореляція позитивна, 532

дерматит, 265, 278- атопічний- - фоточутливість- - - розповсюдженість, 278- - - прояви клінічні, 278- контактний- - паладій, 265

дерматози, 275- нейтрофільні- - лікування, 275

дискектомія, 240, 245- грижа диска, 245- стероїдні препарати- - нервові корінці- - - біль, 240

диспепсія, 81, 85, 89- ерадикація H. Pylori- - рання ендоскопія, 89- невизначеної етіології- - синдром подразненого кишечнику- - - клінічні симптоми, 81- H. Pylori- - лікування- - - азитроміцин, 85- - - метронідазол, 85

дисфагія, 341- частота звернень- - лікування, 341

дихлордифеніл-дихлоретилен, 479- експозиція пренатальна- - ризик ожиріння, 479

діабет, 102, 104, 106, 107, 368- цукровий, 102, 104, 106, 107, 368- - 1 типу- - - ефекти еналаприлу та лозартану, 102- - 2 типу, 104, 106, 107- - - біомаркери запалення, 107- - - лікування, 104- - - ризик деменції, 106- - вагітних- - - препарати заліза, 368

діти, 319- здоров’я дітей з прееклампсією у матері,

319

допомога, 7, 8- медична, 7, 8- - госпіталізація повторна- - - частота, 7- - - витрати, 7- - програми координації Медікейр- - - ефективність, 8

дослідження, 9- наукові- - фінансування, 9

Е

езофагіт, 93- ерозивний- - рабепразол, 93

емпіема, 66- плеври- - лікування- - - торакоскопія, 66- - - торакотомія, 66- - - дренаж, 66

ендометріоз, 179, 400- колоректальна резекція, 179- консервативні операції- - профілактика рецидивів, 400

ендометріома, 389- яєчника- - лікування рецидивів- - - гонадотропін-релізинг-гормон, 389

ентероколіт, 324- некротизуючий- - у немовлят- - - наслідки, 324

З

запалення, 528- шляхів дихальних- - очистка свинарників, 528

захворюваність, 26- на рак- - частота, 26

захворювання, 13, 55, 62, 64, 65, 68, 69, 105, 242, 343, 351, 425, 473

- головного мозку- - лікування- - - фактор головного мозку

нейротропний, 343- залози надниркової- - лікування, 105- легень, 55, 62, 64, 65, 68, 69- - хронічне обструктивне, 55, 62, 64, 65,

68, 69- - - загострення- - - - лікування- - - - - сальметерол, 68- - - - - флутиказон пропіонат, 68- - - лікування, 55, 62, 64, 69- - - - інгаляційні препарати- - - - - сальметерол, 62- - - - моніторинг- - - - - експертно-контрольований, 69

- - - - флутиказон, 55- - - - N-ацетилцистеїн, 55- - - - тіотропіум, 64- - - психічні розлади- - - - лікування- - - - - когнітивна поведінкова терапія, 65- - - - - психотерапія, 65- нервово-м’язові- - міастенія гравіс- - - порушення сну- - - - апное, 425- нирок- - діаліз- - - стан функціональний, 351- періодонтальне- - вплив кадмію, 473- респіраторні гострі- - антибіотики- - - частота призначення, 13- хронічні- - біль у спині- - - методи скринінгу- - - - прогноз, 242

зміна клімату, 1- наслідки- - здоров’я населення, 1

І

ІgА нефропатія, 138, 139, 149- біопсія нирки- - щільність гломерулярна- - - гіпертрофія гломерулярна, 138- комплемент- - лектин- - - С4d, 139- протеїнурія- - поліненасичені жирні кислоти, 149

інновації, 239- доказова медицина- - практичні рекомендації- - - стандарти, 239

інсульт, 332, 336, 407, 409, 411, 412, 413, 415, 416, 418, 420, 421, 422, 427, 494

- венозна тромбоемболія, 416- внутрішньомозкова геморагія- - прогноз, 411- геморагічний, 427- епідеміологія

- - наслідки, 421- ішемічний, 332, 336, 407, 418, 420, 494- - гострий, 332, 336, 418, 420- - - геморагічна трансформація- - - - транскраніальна сонографія, 418- - - гіпертензія- - - - КТ, 420- - - лікування- - - - тканинний активатор плазміногену,

332- - - пептид натрійуретичний- - - - предиктор смертності, 336- - МР-дослідження- - - прогностичні фактори- - - - алтеплаз, 494- - МРТ- - - колатеральна циркуляція- - - - геморагічна трансформація, 407- карбогідрати- - глікемічний індекс- - - мікроциркуляція, 413- кортикальний, 412- - ретинопатія, 412- лакунарний, 412- смертність- - госпіталізація, 422- фізична активність, 409, 415- - акселерометр, 415- - профілактика- - - фактори ризику, 409

інфаркт, 29, 37, 40, 48, 49, 405- міокарда, 29, 37, 40, 48, 49- - гострий, 29, 37, 48, 49- - - гіпоглікемія, 37- - - лікування, 29, 49- - - - медикаментозне, 49- - з підйомом ST-сегмента- - - ефект попереднього лікування

статинами, 40- - - рівень тропоніну 1, 48- нодулярний- - мозочок- - - запаморочення- - - - рівновага, 405

інфекція, 264, 279, 289, 299, 300, 301, 305, 354

- бактеріальна грампозитивна- - лікування- - - ванкоміцин, 299- - - лінезолід, 299

- вірусна- - респіраторна синцитіальна, 305- герпесвірусна- - дерматоміозит- - - розповсюдженість, 264- діабетична стопа- - лікування- - - допоміжна терапія- - - - Г-КСФ, 300- ендопротезування- - діагностика- - - забарвлення за Грамом, 301- ранова, 279- респіраторна- - синцитіальна вірусна- - - поширеність- - - - діти молодшого віку, 289- сечових шляхів, 279- - аналіз- - - за допомогою індикаторної смужки,

279- - - культуральний, 279- цитомегаловірусна- - вакцинація, 354

К

камені, 212- слинні- - слинна залоза- - - ендоскопія, 212

кандидоз, 302- ротової порожнини- - фактори ризику- - - ВІЛ-інфіковані діти, 302

карцинома, 161, 162, 166, 277, 485- базально-клітинна, 277- гепатоцелюлярна- - етіологічні фактори- - - віруси гепатиту- - - - сучасні методи лікування, 166- колоректальна, 485- назофарингеальна- - лікування- - - хіміопроменева терапія- - - - β-інтерферон, 161- сквамозна- - ротоглотки- - - лікування

- - - - хіміопроменева терапія- - - - - хірургічне втручання, 162- сквамозно-клітинна, 277- - лікування- - - іміквімод, фторурацил, 277- холангіокарцинома, 485- - метастази в біліарних протоках, 485

катаракта, 441, 444- кортикостероїди, 441- факоемульсифікація- - клінічна компетентність, 444

кератопластика, 437- пенетруюча- - амніотична мембрана- - - гістохімія, 437

коліт, 82, 83, 101- амебеазний- - лікування- - - метронідазол, 82- - - тінідазол, 82- виразковий, 83, 101- - лікування- - - азатіоприн, 83- - - меркпатопурин, 83- - - тіопурини, 83- - ремісія- - - підтримуюча терапія- - - - метотрексат, 101

контактні лінзи, 445- синдром сухого ока- - мейбомієва залоза, 445

контрастні речовини, 484- йодовмісні, 484- гадолінієві, 484- - застосування- - - побічні реакції, 484

кровотеча, 188- гастроінтестинальна- - алгоритм- - - колоноскопія- - - - ангіографія- - - - - хірургія, 188

кровохаркання, 488- бронхіальні артерії- - ангіографія- - - селективна емболізація, 488

Л

лапароскопія, 197- тромбоз вен брижі, 197

легені, 54- трансплантація- - ускладнення- - - обструктивний бронхіоліт- - - - фактори розвитку, 54

лейкемія, 470, 524- гербіциди, 524- діти- - використання- - - фарб, 470- - - розчинників, 470- інсектициди, 524- - ризик захворювання, 524- пестициди, 524

лейоміома, 393- матки- - лікування, 393

лептин, 314- у крові пуповини- - як предиктор ожиріння у 3-річному

віці, 314

лептоспіроз, 283- профілактика- - антибіотико терапія- - - доксициклін, 283

лімфома, 276, 516- В-клітина- - діагностування- - - біопсія кісткового мозку, 276- неходжкінська- - ризик розвитку, 516

ліпопротеїни, 44- високої щільності- - черезшкірне коронарне втручання- - - зв’язок із смертністю серед хворих,

44

М

мальформації, 258- венозні- - рівень D-димера, 258

мальформація, 257- капілярна- - рефрактерна- - - зв’язок з ангіоліпомою, 257

малярія, 286, 287- лікування- - артемізинін- - - побічна дія- - - - ембріотоксичність, 287- плазмодій falciparurrm- - діагностика- - - імуно-хроматографічний метод, 286

мезотеліома, 498- злоякісна- - променева терапія- - - лімфома Ходжкіна, 498

меланома, 163, 262, 263, 273- діагностика диференційна- - фасцин, 273- добавки антиоксидантні, 263- інвазивна, 262- in situ, 262- - діагностування, 262- кон’юнктиви - - лікування - - - брахітерапія - - - - ад’ювантна- - - - - променева терапія- - - - - - локальний контроль, 163- мультивітаміни, 263- - ризик появи меланоми, 263

менінгіт, 282, 288- бактеріальний- - у дітей- - - лікування- - - - антибіотикотерапія, 282- пневмококк- - профілактика- - - пневмококова кон’югована вакцина,

288

менопауза, 397, 398- вазомоторні симптоми, 397, 398- - лікування, 397, 398- - - дезвенлафаксин, 397, 398

метастази, 504- у хребет, 504- - променева терапія, 504- - радіаційна хірургія, 504- - - кіберніж, 504

метилртуть, 523- продукти моря- - захворювання серцево-судинні- - - ризик розвитку, 523

мікроальбумінурія, 151- хвороби нирки, 151

мінеральна щільність кісток, 346- остеопороз, 346- остеопенія, 346- - ішемічна хвороба серця, 346

міома, 384- матки- - лікування хірургічне, 384

міопія, 442- сезонний вплив, 442

міринготомія, 208- мірингопластика, 208

Н

набряк, 433, 446- макулярний, 433, 446- - інтерлейкін-6- - - флуоресцентна ангіографія, 446- - лазерна коагуляція, 433

навчання, 10, 11- резидентура, 10, 11- - помилки медичні- - - США, 11- - програми навчальні- - - США, 10

насильство сексуальне, 12- біль тазовий хронічний- - порушення функціональні ШКТ- - - зв’язок, 12

неврит, 432- хіазмальний- - зоровий нерв- - - гострота зору, 432

недостатність, 34, 38, 41, 46, 72, 109, 110, 114, 127, 379

- гормону росту- - лікування у дорослому віці- - - вплив на мінеральну щільність кісток, 114- дихальна гостра- - у ВІЛ-інфікованих- - - етіологічні фактори- - - - результати лікування, 72- надниркових залоз, 109, 110- - замісна терапія у жінок- - - вплив на ліпопротеїновий профіль,

110- - причини і фактори ризику- - - лікування, 109- оваріальна- - діагностика- - - лікування, 379- серцева, 34, 38, 41, 46- - β-блокатори- - - дигоксин, 41- - гостра- - - цистатин С, 46- - лікування антагоністами альдостерону,

34- - у чоловіків- - - концентрація естрадіолу у сироватці,

38- хронічна ниркова- - метаболізм ліпопротеїнів- - - холестерол, 127

некроз, 178- підшлункової залози- - дренаж- - - гострий панкреатит, 178

неоплазія, 403- цервікальна інтраепітеліальна- - онкогенний папіломавірус людини

- - - депонований медроксипрогестерон-ацетат, 403

нефропатія, 131- протеїнкіназа С- - гломерулосклероз- - - нефрин- - - - протеїнурія, 131

новонароджені, 124, 307, 308, 311, 360, 362, 364, 365

- доношені- - смертність, пов’язана з пологами- - - у Шотландії, 364- екстремально недоношені- - виживання до 1 року, 307- з вагою ≥4000 г- - ускладнення перинатальні, 360- концентрація тироксину- - зв’язок з подальшим когнітивним

розвитком, 124- недоношені, 308, 311, 362, 365- - антенатальні кортикостероїди, 365- - запобігання церебральному паралічу,

362- - з ризиком бронхолегеневої дисплазії- - - дексаметазон, 311- - при строках вагітності від 33 до 36

тижнів, 308

новоутворення, 156, 158, 159, 261, 491- доброякісні, 491- - дифузно-зважений МР- - - вимірювальний коефіцієнт дифузії,

491- злоякісні, 156, 158, 159, 491- - виживаність- - - серцево-судинна патологія- - - - фактори ризику, 159- - гінекологічні- - - лікування- - - - імунотерапія- - - - - пептид онкогену WT1, 158- - семінома- - - лікування- - - - післяопераційна хіміотерапія, 156- - - - променева терапія, 156- підшкірні- - діагностування- - - УЗО, 261- - - пальпація, 261

нориця, 198, 201- панкреатична- - панкреатодуоденектомія, 201- рецидив- - смертність, 198

О

обструкція, 187- товстої кишки- - колоректальний- - - стент, 187- - - рак, 187

ожиріння, 315, 327- у дітей, 315, 327- - зв’язок зі статусом ваги у перші 6

місяців життя, 315- - стан у пубетатному періоді, 327

операція, 185- абдомінальна- - прискорення одужання, 185

особи безпритульні, 5- надання житла- - частота госпіталізації- - - кількість візитів до лікаря, 5

остеоартрит, 350- лікування- - опіоїдні препарати, 350- - терапія традиційна, 350

отит, 211, 225, 227- гострий- - респіраторні віруси, 227- жовчні кислоти- - рефлюкс, 211- середнього вуха- - кохлеарна імплантація- - - холестеатома, 225

охорона здоров’я, 2, 3, 4- реформування, 2, 3, 4- - Ізраїль, 3- - США, 2, 4- - - страхування медичне, 4

П

падіння, 347- фактори прогностичні- - профілактика, 347

панкреатит, 78, 88, 95- гострий, 78, 95- - інфекційний- - - ускладнення- - - - панкреонекроз- - - - - профілактика, 78- - лікування- - - антиоксидантна терапія, 95- хронічний- - больовий синдром- - - якість життя- - - - лікування- - - - - органозберігаюча резекція головки

підшлункової залози- - - - - - панкреатодуоденоектомія- - - - - - - ефективність, 88

пемфігоїд, 274- лікування дапсоном- - ефективність, 274

перелом, 229, 231, 235, 329, 338, 344, 348- стегна, 231, 235, 329, 338, 344, 348- - вітамін D3, 348- - втручання хірургічне- - - ускладнення, 338- - кальцій, 348- - реабілітація- - - термін госпіталізації, 231- - смертність- - - епідеміологія- - - - скорочення життя, 235- - фактори ризику смертності, 329- шийки стегна- - смертність, 229

переломи, 237, 252, 344- таза, 252, 344- - емболізація- - - кровотеча- - - - ангіографія, 252- - емоційний стрес- - - ризик падінь, 344- тораколюмбарні- - корсет- - - доказова медицина, 237

перфорація, 183- колоноскопічна- - колоноскопія- - - предиктори смертності, 183

пестициди, 459, 472, 509, 520- перметрин- - захворювання злоякісні- - - ризик відносний, 472- пухлини лімфоїдні- - чоловіки- - - ризик розвитку, 509- ризик отруєння, 520- хлорорганічні- - м’ясо курчат- - - забруднення, 459

плід, 304, 369- аритмія- - віддалені наслідки, 369- експозиція до антиепілептичних ліків- - вплив на когнітивну функцію дітей,

304

пневмонія, 73, 497- госпітальна- - у дорослих- - - лікування- - - - антибіотикотерапія- - - - - бета-лактами, 73- - - - - фторхінолони, 73- - - - - - фармакодинаміка, 73- ускладнення пневмонії- - УЗД- - - КТ, 497

повітря, 457, 477, 481, 483, 530- атмосферне, 477, 481, 483, 530- - забруднювачі, 477, 481- - - імунотоксичність, 477- - - недостатність серцева, 481- - частинки ультратонкі- - - концентрація масова- - - - вплив професійний, 530- - шум від дорожнього руху- - - серцево-судинні захворювання- - - - ризик смерті, 483- забруднення- - метали перехідні, 457

подоцит, 143- сіролімус- - токсичність, 143

поліпи, 205, 399- ендометрія- - фактори ризику малігнізації, 399- носові- - система комплементу, 205

політравма, 246- віддалена смертність, 246

пологи, 370- передчасні- - фактори ризику- - - фібронектин плода, 370

поранення, 192- кишки абдомінальне вогнепальне- - геморагічний шок- - - хірургічний контроль ушкодження,

192

порушення, 186, 266- анастомозу- - інтраперитонеальний мікродіаліз- - - нижня передня резекція, 186- пігментні- - лікування- - - ретиноїди, 266

постменопауза, 396- лікування фітоестрогенами- - геністеїн- - - вплив на метаболізм, 396

предмети, 194- залишені хірургічні- - хірургічні ускладнення- - - правові аспекти, 194

прееклампсія, 356, 357, 358- в анамнезі- - як фактор серцево-судинного ризику в

майбутньому, 358- прогнозування- - рівень рецепторів фактора некрозу

пухлин, 356- ризик рецидиву- - материнська тромбофілія, 357

препарати, 180, 429- антигіпертензивні- - клопростенол, 429- антитромбоцитарні- - періопераційний період- - - фактори ризику, 180

продукти харчові, 461- забруднення- - ртуть, 461

процес старіння, 330- функція респіраторна- - патерни респіраторні, 330

псоріаз, 254, 255, 256, 270- артрит псоріатичний- - лікування етанерцептом, 270- бляшковий- - адалімумаб, 254- залоза щитоподібна- - рівні гормонів, 256- лікування- - етанерцепт- - - ефективність, 255

пухирчатка, 274- лікування дапсоном- - ефективність, 274

пухлина, 193, 215- мигдалика- - безсимптомна- - - діагностична тонзилектомія, 215- підшлункової залози- - внутрішньопротокова муцинозна- - - тотальна панкреатектомія, 193

пухлини, 175, 224, 486- голови і шиї- - гемангіома, 224- нейроендокринні- - метастази у печінку- - - внутрішньоартеріальна хіміотерапія- - - - мітоміцин С, 486- печінки- - лікування- - - гепатектомія- - - - резекція, 175

Р

рак, 152, 153, 154, 157, 160, 164, 165, 170, 171, 172, 173, 174, 176, 189, 259, 391, 490, 495, 500, 502, 503, 505, 506, 507, 508, 512, 531

- голівки підшлункової залози- - мультидетекторна КТ, 500- - - операбельність, 500- - неоад’ювантна комбінована хіміо- і

променева терапія, 500- голосових зв`язок, 503- - ларингектомія, 503- - променева терапія, 503- - - загальна виживаність- - - - локальний контроль, 503- гортані- - лікування- - - хірургічне- - - - ларингектомія- - - - - трахеоезофагеальна фістула, 152- ендометрія, 391, 507- - захисний ефект чаю, 391- - локальні рецидиви- - - терапія- - - - ад’ювантна, 507- - - - променева, 507- залози підшлункової, 160, 173- - гемцитабін, 160- - ерлотиніб, 160- - лікування- - - профілактична гастроентеростомія- - - - хірургічне втручання- - - - - обхідний анастомоз, 173- легенів, 164, 165, 490, 512- - дрібноклітинний- - - лікування- - - - променева терапія, 164- - - - хіміотерапія, 164- - недрібноклітинний- - - хіміопроменева терапія- - - - перфузійна КТ- - - - - рання відповідь пухлини на

лікування, 490- - ускладнення- - - обструкція верхньої порожнистої

вени- - - - судинні стенти, 165- лікування- - бевацизумаб - - - ускладнення

- - - - перфорація шлунка та/або кишечнику, 172

- молочної залози, 505- - фактори ризику- - - КТ, 505- - - - тимус- - - - - дитячий вік, 505- - - променева терапія, 505- нирки- - лікування- - - інтерлейкін-2, 176- - - альфа-інтерферон, 176- - - - імунотерапія, 176- плеври, 512- - вплив азбесту, 512- простати, 189, 502, 506- - кріоабляція, 502- - лікування- - - променева терапія- - - - ад’ювантна променева терапія, 506- - променева терапія, 502- - простатектомія- - - лапароскопія- - - - роботизована хірургія, 189- прямої кишки, 153, 174, 495- - виживаність вільна від захворювання- - - лікування- - - - доопераційна променева терапія- - - - - хіміопроменева терапія – локальний рецидив- - - - - - 5-фторурацил, 174- - лікування- - - черевно-промежинна резекція, 153- - локалізований рецидив- - - терапія- - - - променева, 495- - - - хіміопроменева, 495- синоназальний, 531- - фактори ризику- - - аерозоль зварювальний, 531- - - пил- - - - деревний, 531- - - - шкіряний, 531- слинних залоз, 508- - рецидиви в основу черепа- - - периневральна інфільтрація- - - - променева терапія, 508- стравоходу- - лікування- - - променева терапія, 170- - - - набута радіорезистентність, 170- - - хіміотерапія, 170

- - - - чутливість до хіміотерапії, 170- шийки матки- - гіперекспресія c-erb-B2- - - хіміопроменева терапія, 154- шкіри- - базально-клітинний, 259- - лускоклітинний, 259- - - лікування хірургічне, 259- шлунка, 157, 171- - доцетаксел, 157- - метастатичний- - - лікування- - - - іринотекан, 171- - - - фторурацил, 171- - - - S-1, 171- - - - цисплатин, 171- - паклітаксел, 157- - - токсичність, 157

резекція, 182- печінки- - лапароскопічна правостороння- - - гепатектомія, 182

ретинопатія, 317- недоношених- - скринінг, 317

рефлюкс, 90, 98, 177- гастроезофагеальний, 90, 98, 177- - лікування, 90, 98- - - антацидні препарати- - - - фармакозалежність, 98- - - Arbaclofen placarbil, 90- - фундоплікація, 177

ризик, 340- смерті- - імуноглобулін А, 340

риніт, 204, 214, 219- алергічний, 204, 214- - аденоїди- - - імуноглобулін Е, 214- - імунотерапія- - - астма, 204- електронна мікроскопія, 219

риносинусит, 202, 203- хронічний, 202, 203- - слизова носа- - - війка- - - - тютюн, 202

рідина, 456- внутрішньоочна- - діагностика, 456

рогівка, 439- афакія- - трансплантація рогівки- - - хвороби рогівки, 439

розвиток, 463, 469- нервово-психічний, 463, 469- - діти, 463, 469- - - біфеніли хлоровані, 469- - - свинець, 463

розчинники, 513- вплив професійний- - вади вроджені, 513

рослини, 462- забруднення- - кадмій, 462- - - механізми надходження, 462- - свинець, 462

ртуть, 475- споживання риби- - захворювання, 475

С

саркома, 167, 168, 169, 499- Капоші класична - - променева терапія- - - токсичність- - - - доза опромінення, 499- остеогенна- - метастази в легені- - - хіміотерапія- - - - кофеїн-потенційована, 169- Юінга, 167, 168- - остеогенна- - - хребет- - - - мультимодальне лікування, 168- - хіміотерапія- - - гранулоцитарний

колонієстимулюючий фактор- - - - ускладнення хіміотерапії- - - - - нейтропенія, 167

свербіж, 272- шкіри- - стрес психологічний- - - взаємозв’язок, 272

сепсис, 320, 321- у дітей- - наслідки, 321- у немовлят з дуже низькою вагою при

народженні- - епідеміологія та фактори ризику, 320

силікоз, 529- золотопромисловість- - Південна Африка, 529

симптоми респіраторні, 521- виробництво ливарне- - кислота ізоціанова- - - метилізоціанат, 521

синдром, 27, 28, 33, 35, 36, 39, 45, 52, 77, 112, 130, 132, 206, 269, 385, 386, 387, 392, 423, 424, 455

- Альпорта- - родинна гематурія- - - трансплантація нирки, 132- аутоімунний поліендокринний 2 типу- - терапія замісна глюкокортикоїдна- - - потреба в інсуліні, 112- гемолітичний уремічний- - коагуляція- - - поліморфізм, 130- Гілен-Баре- - полірадикулоневропатія, 424- коронарний гострий, 27, 28, 33, 35, 36,

39, 45- - анемія як фактор оцінки ризику, 45- - втручання інвазивне, 28- - лікування, 27, 33, 35- - - інвазивне, 33- - рівень глюкози натще- - - прогностичне значення, 39- - статеві відмінності смертності, 36- Ламберта-Ітона, 423- Лем’єра- - епідеміологія- - - бактеріємія, 206- подразненого кишечнику- - діагностика- - - лікування- - - - загальна тактика, 77

- полікістозу яєчників, 385, 386, 387, 392- - антимюлерів гормон, 392- - ендогенна опіоїдна система, 387- - у дівчат-підлітків- - - метаболічний профіль, 386- - лікування статинами- - - рівень гомоцистеїну, 385- середньої долі- - діагностика, 52- - клініко-патологічні симптоми, 52- - - лікування, 52- - - - хірургічне, 52- - - - лобектомія, 52- старіючої шкіри- - мутації гена РYСR1, 269- сухого ока- - вітамін А, 455- - циклоспорин А, 455

синусит, 213, 326- бактеріальний гострий- - у дітей- - - лікування, 326- хронічний- - епідеміологія, 213

сифіліс, 292- увеїти- - вірус імунодефіциту людини- - - лікування- - - - пеніцилін, 292

склеродерма, 267- кільцеподібна- - такролімус, 267

слизова, 217- нюхова людини, 217

смертність, 47- від усіх причин- - порівняння нелікованих та лікованих хворих з дисліпідемією, 47

сполуки, 478- хлорорганічні- - молоко материнське- - - ризик для здоров’я дитини, 478

стандарти дозування, 453- очні розчини- - відтвореність результату- - - форма ліків, 453

станції, 482- мобільні- - поля електромагнітні- - - показники здоров’я, 482

статус, 428- епілептичний- - епілептогенез, 428

стафілокок, 284- золотистий- - метицилін резистентний- - - методи діагностики- - - - молекулярний скринінговий тест,

284

стенокардія, 352- напруги- - хворі похилого віку- - - лікування комбіноване, 352

Streptococcus pneumoniae, 76- антибіотикорезистентність- - вакцинація- - - пневмококові кон’юговані вакцини,

76

стридор, 313- спричинений вірусною інфекцією- - у дітей дошкільного віку- - - лікування, 313

суглоб нижньощелепний, 489- внутрішньосуглобові ін’єкції- - МР дослідження- - - режим реального часу, 489

Т

телефони мобільні, 519- випромінювання- - ризик для здоров’я- - - поінформованість населення, 519

терапія, 404- клітинна- - стовбурові клітини, 404

тимома, 493- післяопераційна променева терапія- - прогностичні фактори, 493

тиск, 452- внутрішньоочний- - тонометрія- - - циркадний ритм- - - - телеметрія, 452

тонзилектомія, 216- післяопераційна кровотеча, 216

травма, 230, 232, 233, 234, 248, 250, 253- голови, 233, 248, 250- - автомобільна аварія- - - ожиріння- - - - фактор ризику, 250- - гепарин антитромбоцитарні препарати- - - ризик інсульту, 233- - церебральна геморагія- - - антикоагулянти- - - - гематома субдуральна, 248- дорожня пригода- - алкоголь, 230- живота закрита- - епідеміологія, 234- мозку, 232, 233, 253- - етанол, 232- - ушкодження- - - фактори ризику- - - - логістична модель, 253

трансплантація, 492- стовбурових клітин- - тотальне опромінення- - - нефротоксичність, 492

трахома, 435- сліпота- - трихіаз, 435

тромбоз, 190, 406- гепарин- - колоректальна операція- - - абдомінальна хірургія, 190- поперечний синус- - біль головний, 406

труби, 209- євстахієви- - іннервація- - - тимпанічна мембрана, 209

туберкульоз, 53, 57, 59, 60, 74, 75- ВІЛ-інфіковані діти- - профілактика- - - ізоніазид, 59

- високорезистентна форма- - лікування- - - фторхінолони, 74- кістково-суглобовий- - діагностика- - - полімеразна ланцюгова реакція, 75- легенів, 53, 60- - ВІЛ-позитивні хворі- - - лікування- - - - рифампіцин, 60- - - - рифапентин, 60- - діагностика- - - променеві методи- - - - комп’ютерна томографія, 53- лікування- - первинне- - - етамбутол, 57- - - моксифлоксацин, 57

У

увеїт, 431, 438, 440, 454- атрофія- - центральна ямка- - - фоторецепторні клітини, 431- макулярний набряк- - імуносупресори- - - кортикостероїди, 440- передній- - хронічний- - - ускладнення- - - - сліпота, 454- сліпота- - епідеміологія, 438

ушкодження, 247, 249, 251, 414- ахіллового сухожилля- - відкрите інфіковане- - - реконструкція, 249- білої речовини- - падіння- - - хода, 414- травматичне, 247, 251- - гіперглікемія, 247- - тяжке - - - меланоцит стимулюючий гормон, 251

Ф

фактор росту, 113, 122- інсуліноподібний, 113, 122- - екзогенний у свіжозамороженій плазмі- - - для лікування недоношених

немовлят, 122

- - зв’язок- - - із смертністю у віці похилому, 113- - - з розвитком серцево-судинних

захворювань, 113

фасцит, 223- некротизуючий, 223

феноксигербіциди, 525- вплив на здоров’я- - захворювання злоякісні- - - смертність, 525

фібриляція, 30, 31, 32, 41- передсердна, 30, 31, 32, 41- - β-блокатори- - - дигоксин, 41- - лікування, 30, 31- - профілактика рецидивів, 32

фіброма, 381- матки- - емболізація, 381

фталати, 465- мезаламін- - ризик для здоров’я, 465

функція, 339, 471- когнітивна, 339, 471- - Ginkgo biloba - - - ефективність, 339- - свинець, 471

Х

хвороба, 6, 86, 94, 99, 100, 103, 116, 128, 133, 135, 136, 141, 148, 210, 328, 334, 408, 426

- Альцгеймера, 6, 334- - активність фізична, 6- - дієта середземноморська, 6- - профілактика- - - пептид амілоїдний, 334- базедова- - офтальмопатія- - - лікування, 103- Крона- - дивертикуліт- - - виразковий, 86- - коліт, 86- - - моторика шлунка- - - - патофізіологічні механізми, 86- Кушінга- - лікування медикаментозне

- - - каберголін, 116- Меньєра- - запаморочення- - - гентаміцин, 210- Моямоя- - мозкова реваскуляризація- - - ендотеліальні клітини-попередники- - - - судинний ендотеліальний фактор

росту, 408- нирки хронічна, 133, 135, 136, 141, 148- - бікарбонат- - - смертність, 136- - гіпертензія- - - гломерулофільтрація, 148- - нефрогенний системний фіброз- - - гадоліній, 141- - простата-специфічний антиген- - - рак простати, 135- - трийодотиронін, 133- Паркінсона- - когнітивне порушення- - - невропсихологія, 426- печінки, 94, 99, 100- - неалкогольна жирова, 94, 99, 100- - - гістологічні дослідження печінки- - - - лікування- - - - - метформін, 100- - - лікування, 94, 99- - - - езетиміб, 94- - - - збільшення фізичної активності- - - - - фактори обмеження фізичної

активності, 99- - - - симвастатин, 94- сечокам’яна- - у дітей раннього віку- - - пов’язана з меламіном, 328- Фабрі- - альбумінурія- - - нефропатія, 128

хвороби, 84, 226, 501- аутоімунні- - внутрішнє вухо- - - лабіринт, 226- гастроінтестинальні - - фактори ризику- - - Candida fungi, 84- - - Helicobacter pylori, 84- онкологічні- - рабдоміосаркома, 501- - - інтенсивна променева терапія- - - - локальний контроль- - - - - токсичність, 501

- - саркома Юінга, 501- - ювенільна назофарингеальна фіброма, 501

Helicobacter pylori, 91, 268- ерадикація- - терапевтичні режими- - - уреазний дихальний тест- - - - вітамін С, 91- захворювання дерматологічні- - патогенез, 268

холангіопанкреатографія ретроградна, 96 - ускладнення- - панкреатит- - - профілактика- - - - соматостатин, 96- - - - октреотид, 96

холестерин, 353- ліпопротеїни- - високої щільності, 353- - низької щільності, 353- - - корекція рівнів, 353

холецистектомія, 195- черезпупкова лапароскопічна- - рубець, 195

холецистит, 80- гострий- - лікування- - - консервативне- - - - прогностичні фактори, 80

хропіння, 207- м’яке піднебіння, 207

Ц

целіакія, 92- мальабсорбція- - лікування- - - будесонід- - - - механізм дії- - - - - провокація гліадином, 92

цироз печінки, 79- ускладнення- - печінкова енцефалопатія- - - фактори ризику- - - - інфікування Helicobacter pylori, 79

цитратурія, 150- гіпертензія- - ниркові камені- - - сечова кислота, 150

ціанамід водню, 522- вплив гострий- - ризик для здоров’я, 522

Ч

частота серцевих скорочень, 43- зміна з часом- - прогностичне значення, 43

Ш

шванома, 221- лицевого нерва- - неоплазма привушної залози, 221

шкала, 181- хірургічна АПГАР- - оцінка результатів- - - ускладнення, 181

шок, 280- септичний- - лікування- - - кортизол- - - - оцінка ефективності- - - - - показники гемодинаміки, 280

шум, 474- транспортний- - гіпертензія- - - взаємозв’язок у чоловіків, 474

Я

ядуха, 466, 467, 518, 526- бронхіальна, 518- - професійна- - - ізоціанати, 518- діти, 466, 467- - повітря атмосферне, 466, 467- - - забруднення NО2, 466- - - забруднення NО2, SО2, 467- професійна, 526- - діагностування- - - мокротиння індуковане, 526

Випуск МРЖ підготували:

Наукові редактори рефератів: Василенко С.В. (к.біол.н.),Пацкіна С.А. (к.біол.н.),Пронько Т.О. (наук.співробітник),Андрієнко І.Ю.

Редактори: Кондрашева Є.О., Кондрашова Е.О.

Комп’ютерний набір та верстка: Мовчун Н.О.

Підп. до друку Формат 6084 1/8 Папір друк. газет. Спосіб друку офсет. Умовн. друк. арк.

Умовн. фарбо-відб. Обл.-вид.арк. Тираж пр. Зам. №

________________________________________________________________

Український центр наукової медичної інформації та патентно-ліцензійної роботи

(Укрмедпатентінформ)04655, м. Київ, проспект Московський, 19 (4 поверх);

тел./факс (044) 428-36-76, тел. (044) 428-37-22_________________________________________________________________

AT “ВІПОЛ”03151, Київ-151, вул. Волинська, 60.