№ 26 (539) октябрь 2012 г.

Оголошуеться конкурс на посади:

- комерційний директор- начальник рекламного відділу- менеджер із передплати і продажу рекламних послуг- журналіст-фрілансер- офіс-менеджер

Запис на співбесіду: 700-997; 777-847, 096-483-20-56Резюме присилати на адресу:

moyagazeta@list.ru

Сергій Нагорний - почесний громадянин міста Хмельницького:

«Коли я перемагав, за мною стояло все

місто!» 8 ст.

Слухачі «Практичної Шко-ли журналістики» та колектив «Моєї газети+» працюють для тебе, хмельничанин!!!

«Практична Школа журналіс-тики» – це небайдужа сучасна прогресивна молодь, старшо-класники та студенти, які вже сьогодні через «Мою газету+» активно висловлюють свій погляд на події суспіль-ного життя. Саме молоді розбудовувати нове вільне, прогресивне та демократичне суспільство. Поділля особливо багате на талановиту молодь, яка славить рідне місто у спорті, науці, культурі.

«Моя газета+» - це оперативна інформація, поради та консультації фахівців, неупереджений погляд на події, об’єктивні журналістські розслідування.

Контактні телефони для консультацій: (0382) 700-997; 096-483-20-56

Увага! «практичнУ ШколУ жУрналістики» представляє обласний щотижневик «Моя газета+»

Віктор Коліщак: «Наш шлях єдиний: сильна людина - сильна влада - сильна країна!»

Хмельницкая областная общественно-политическая газета moyagazeta@list.ruwww.moyagazeta.com

Продовження на стр. 2-5

Кор.: Вікторе Михайловичу, то як, на Вашу думку, Україна має досягнути щасливого майбутнього?

В.К.: Найперше, що скажу - нам не треба «вигадувати ве-лосипед». Багато країн – Швей-царія, Франція, Швеція, Німеч-чина, США та інші, вже пройшли свій шлях до якісного життя. За останні 20 років це зробили й наші найближчі сусіди – Поль-ща, Угорщина, Чехія…

Кор.: Так, адже вони практич-но завжди були економічно розвинутими та багатими!

В.К.: Не зовсім так. У США, для прикладу, не завжди все було гладко. Починаючи з Великої депресії 30-х, і аж до завершен-ня Другої світової американцям жилося не просто важко, а дуже важко. Країна була практично у кризовому стані – із мільйонами безробітних та безпритульних. Ну а про організовану злочин-ність тих років і дотепер ходять

легенди…Кор.: Як Ви вважаєте, коли

Штати стали саме тією кра-їною, якою вони є й доте-пер?

В.К.: Справжній їх-ній розквіт почався лише у 50-ті. Це від-булося завдяки тому, що було правильно визначено цілі, в яких збіглися мрії та ба-жання американців. Завдяки меті, яка ви-кристалізувала ідею, нація об’єдналася.

Що зробила «амери-канська мрія»? «Поставила на ноги» середній клас і поверну-ла людям від-чуття впевне-ності за своє майбутнє. Захистила кожну сім’ю, забез-печивши усім якісне життя. Об’єднавшись,

американці привели до влади політиків, які з ранку до ночі пра-цювали на результат, відкривши кожному безліч можливостей

8 ст.

змінювати своє особисте життя та свою країну.

Кор.: Невже ми гірші?В.К.: Саме тому кроки, які від-

криють шлях до якісного та ста-більного життя, пора зробити й нам. Адже кожен хоче дожити до глибокої старості, побачити стабільне, заможне та щасливе майбутнє власних дітей та ону-ків. Чи не так?

Але не треба забувати, що час

спливає дуже швидко... Тому кроки, що кардинально змінять наше життя та дозволять зали-шити багату і щасливу країну у спадок нашим дітям, ми пови-нні зробити не колись, а вже тепер.

Продовжуємо розмову про рідне місто, рідний край, владу та наше майбутнє

Кожен з нас хоче дожити до глибокої старості та побачи-ти майбітнє тих, кого привів у цей світ, стабільним, замож-

ним та щасливим.

Центр надання адміністративних послуг відкритоУ рамках святкових заходів

до Дня міста Хмельницького відбулось офіційне відкриття Центру надання адміністра-тивних послуг у місті Хмель-ницькому та прес-конференція. Тема прес-конференції - за-вершення реалізації проекту “Організація діяльності щодо створення Центру надання ад-міністративних послуг в місті Хмельницькому”. Був присут-ній на заході мер нашого міста – Сергій Іванович Мельник.

”У нас відбувається важлива по-дія – відкриття центру надання ад-міністративних послуг. Ви знаєте, що однією з основних засад стра-тегії розвитку міста Хмельницького є створення бізнес-клімату. Саме тому покращення системи видачі дозволів та погоджень, надання інших адміністративних послуг завжди було для нас одним із прі-оритетних завдань.

Хмельницький дозвільний центр

впродовж ми-нулих років ста-більно визна-вався одним із найкращих в Україні. З од-ного боку цей центр поклика-ний забезпечи-ти комфортні умови та еко-номію часу, які в и т р а ч а ю т ь хмельничани на отриман -ня послуг, а з іншого боку - створити зро-зумілий і прозорий механізм їх отримання.

Відтепер в одному приміщенні центру працюватимуть: відділ державної реєстрації з питань дер-жавної реєстрації юридичних та фізичних осіб; дозвільний центр із питань видачі дозвільних докумен-тів; представники управлінь та від-

ділів міської ради з питань надання інших адміністративних послуг, яких надаватиметься більше ніж 150. Також можна буде отримати інформаційно-кваліфікаційну та правову допомогу.

Особлива увага приділяється забезпеченню доступності інфор-мації про послуги з різних джерел:

інформаційні термінали, веб-сайт, друковані матеріали, стенди кон-сультування. Центр розташований у середмісті, працює за зручним графіком, ми постаралися до-класти максимум зусиль, щоб цей процес був відкритим, зрозумілим, прозорим і люди витрачали менше часу.

Наступним етапом має стати впровадження електронного до-кументообігу, а у перспективі пла-нуємо забезпечити вирішення всіх питань через Інтернет.

Сподіваємося, що наш центр ви-тримає гасло «Ми працюємо для Вас», під яким він створювався, та насправді стане ефективним органом влади в системі міського управління і привітним, зручним місцем результативного спілкуван-ня громадян із владою для кожного хмельничанина.

Вітаю Вас із днем міста! Бажаю усім міцного здоров’я та успіхів! Хай Вам щастить!”

Людмила Луніна

Радомир Силін: «Немає майбутнього без минулого!»

Почесний громадянин Хмельницького, доктор

технічних наук, професор, академік Академії інженерних

наук.

№ 26 (539), октябрь 2012moyagazeta.com

2 Любити життя... Робити, що можеш... Не гнітити себе... Не бажати зла... 3Продовження, початок

на 1 стр.Кор.: І яким саме Ви

бачите це щасливе май-бутнє?

В.К.: Що ж, давайте тро-хи помріємо. Отже, Укра-їна, 2021 рік. Нашій неза-лежності виповнилося 30 років...

Вересневий ранок. Село. Вулиця, вкрита асфальтом з акуратною розміткою. По обидва боки – тротуари та клумби з квітами. Кожний з них – наче душа госпо-дині будинку, що стоїть поряд.

З подвір’я невеликого до-бротного будиночка, ніби обрамленого фруктовими деревами, виїздить легко-вий автомобіль. З хати виходить жінка. Вона про-воджає чоловіка до міста, а сама прямує на роботу до агрофірми. Перед цим вулицею проїхав шкільний автобус, до якого сіли їхні діти. Чоловік за кермом пригадав учорашній вечір. Родиною обговорювали, як через місяць відсвяткувати 15-річний ювілей сім’ї.

Пригадали поїздки до Вар-шави та Будапешту, відпо-чинок у Криму та Єгипті. Донька на комп’ютері де-монструвала фотографії, які навіяли приємні спо-гади.

Кор.: Цікаво… При-вабливо… Але чи здій-снено?

В.К.: Так, і це ще не все. Чоловік обмірковує, що подарувати дружині. Думає про скромний, але водночас надзвичайний подарунок, тому що за ці роки спільного життя дружина завжди розуміла його, і допомагала знайти найкращі рішення у най-складніших ситуаціях.

У їхньому домі є все - вода, каналізація, газ, як у місті. Але тепер він може кожного ранку вийти у двір та босоніж пройтися садом по росяній траві...

Він не олігарх, але сім’я давно вже забула, що таке економити на харчах та одязі . Не є проблемою купити новий холодиль-ник чи телевізор або по-їхати на відпочинок. Ось і найближчими вихідними родина планує відвідати національний парк «Со-фіївка», що в Умані на Черкащині. Вони часто подорожують Україною. Побували у різних місцях, які притягують до себе не лише українців, а й інозем-ців – Свято-Успенська Лав-ра на Донеччині, Батурин на Чернігівщині, Олеський замок на Львівщині… Най-цікавіше у таких поїздках

спостерігати за дітьми. Гордість у їхніх очах за Україну з кожною подо-рожжю постійно зростає. Дивлячись на дітей, і бать-ки стають іншими…

Кор.: Ви вважаєте, що створити все це менш ніж

за 10 років реально?В.К.: Так, я впевнений у

цьому! Якісне життя сім’ї, фахова медицина, гідний відпочинок та впевненість у завтрашньому дні – цього можна досягти. За 21 рік Незалежності в Україні було все - і злети, і падін-

ня. Неймовірну скруту змінював відносний спо-кій. Але стабільність так і не прийшла. Сьогодні ми знову з тривогою дивимося у майбутнє і запитуємо: «Чому ж усі наші спроби змінити життя на краще завершуються невдачею, а ми були і залишаємося бідними?» Коли думаєш про наше сьогодення і про все, що не здійснилося, стає трохи сумно. Інколи здається, що ми потрапили до «зачарованого кола», всередині якого ми ходимо багато років, нарікаючи на життя, але вирватися за його межі чи то не можемо, чи не хочемо. Ми ж уміємо та любимо працювати! У Португалії, Чехії, Іспанії, Італії працюють майже сім мільйонів українців, які шукають кращої долі для себе та своїх родин. Більшість цих держав уже сьогодні є доволі багатими. То чому ж ми не можемо такою зробити Україну?

Кор.: То чому ж?!В.К.: На мою думку, ба-

гато що залежить і від того, що ми й дотепер не зрозуміли, ким ми є. Ось, наприклад, у Швей-царії люди розмовляють німецькою, французькою, італійською та ретороман-ською мовами - але це не заважає їм поважати одне одного і відчувати повагу до швейцарської нації та держави. У них своє коло, яке, на відміну від нашого, є позитивним. Швейцарці поважають свою державу,

і вона забезпечує їм одну з найвищих у світі якостей життя. А чим вища якість життя, тим вищий рівень національної гордості.

Запитайте американця про його національну при-належність. Почуєте у від-

повідь: «Я – американець». І при цьому він може бути етнічним ірландцем, іспан-цем, євреєм, українцем чи росіянином… Аналогічну відповідь почуєте від ет-нічного якута, тунгуса, єврея, білоруса, українця, які є громадянами Росії. «Я – росіянин», – гордо промовить кожен із них.

Кор.: На Вашу думку, яка ситуація у нас?

В.К.: У нас, нажаль, по-іншому. Є громадяни України, які не відносять

себе до української нації лише тому, що не роз-мовляють та не думають українською. Інші ж гоно-рово демонструють свою належність до титульної нації і борються за її пра-ва, не думаючи про те, що інколи протиставляють себе таким же громадянам України, якими є самі.

Ми поділяємось. Точніше – нас поділяють. Для цьо-го використовують будь-який привід. Поділяють на «схід» і «захід». Ділять за мовою спілкування та по-літичними кольорами. Все це робиться невипадково. Нас роз’єднують навмис-не, поділяють на «сорти»

для того, щоб обдурити.ВОНИ кажуть: «Виби-

рай, УКРАЇНЦЮ, «сорт», який душі миліший. Виби-рай та ворогуй із сусідом, родичем з іншого кінця України… Воюйте, йоло-пи, а ми тим часом будемо «дерибанити» бюджет, та-ємно скуповувати землю, накопичувати в офшорах долари».

Кор.: Тобто, всі ми є на-самперед, українцями?

В.К.: Саме так! Як би нас не ділили – у нас все спільне - і країна, і земля, і народ, і бажання жити в достатку у своїй країні. МИ можемо бути етнічни-ми росіянами, угорцями, поляками, татарами... Але національність у нас одна - як у швейцарців, росіян, американців.

МИ всі є представниками єдиної української нації, незалежно від того, якою мовою розмовляємо та ду-маємо, де живемо, до яких храмів ходимо. Нас єднає Україна. Це наша країна. Іншої у нас немає і ніколи не буде. Нас ніхто і ніде не чекає, тому що МИ ніко-му і ніде не потрібні – ну хіба що як дешева робоча сила.

Нещодавно мав розмову з товаришем, який працює програмістом у США. Він

розповів, що заробляє чи-мало, але хоче повернутися додому. Наприкінці додав: «Не повіриш – випити ні з ким!» Напевно, не з тим, щоб випити, у нього про-блема… Йому там само-тньо, бо нам може бути по-

справжньому комфортно тільки на своїй землі. Тут наша родина та друзі. Тут минуло наше дитинство. Тут ми виросли та стали такими, як є. Тут наші найкращі спогади. Лише в Україні МИ можемо бути насправді щасливими!

Усвідомлення цього є,

перш за все, проявом на-шого прагматизму. Усві-домлення цього дозво-лить нам легше та швидше об’єднатися, щоб стати на шлях до якісного життя.

Кор.: Може, вже пора сказати, хто ж нам за-важає?

В.К.: Дійсно, пора. Є МИ - і є ВОНИ, ті, для кого головним є побільше і швидше урвати, - а далі хоч потоп! ВОНИ розмов-ляють різними мовами, належать до різних етніч-них груп, ходять до різних церков, можуть мати різні партквитки. Але насправді їх єднає одне – ВОНИ лю-блять лише себе і прагнуть збагатитися за рахунок зу-божіння людей та країни. ВОНИ є паразитами на тілі суспільства та всього укра-їнського народу. ВОНИ інфікують усе, до чого торкаються, у тому числі і багатьох з нас.

Спочатку ВОНИ злякали-ся Незалежності України - але швидко відчули, що і в новій державі зможуть жити, використовуючи нас. Коли у 91-му комуністич-ний путч зазнав поразки, ВОНИ назвали себе новою владою і почали будувати своє «світле майбутнє». Для цього ВОНИ приду-мали паперову «прихвати-зацію» і за безцінь скупили наші «фантики», які на-звали приватизаційними сертифікатами. Так ВОНИ стали власниками нашого національного багатства. Нас ВОНИ змусили йти торгувати на ринки, давши в руки інструмент із усім відомою назвою – «крав-чучка».

Щоб утримувати у своїй владі країну, деякі полі-тики зорганізували «ки-шенькові» партії та пере-творили вибори на фарс: «Виберіть собі партію, а депутатів ми вам підсуне-мо!» І чесні українці, які в житті не вчинили жодного правопорушення, з року в рік обирають у владу про-йдисвітів та аферистів, які влаштовують бійки на сесіях та сварки на теле-шоу, щоб МИ мали про що сперечатися.

Кор.: За цим всім без-умовно стоїть їхня справ-жня мета…

В.К.: Усі ці «танці» – від-волікання нашої уваги від їхнього злодійства, елемен-

ти страшної інформаційної війни проти українського народу, яка ведеться через телебачення, радіо, газети та Інтернет, які знаходять-ся у їхніх руках. Ця війна з кожним днем усе більше озлоблює нас, і МИ день за днем стаємо такими, якими легше маніпулювати.

Якісне життя сім’ї, фахова медицина, гідний від-починок та впевненість у завтрашньому дні - цього

можна досягти.

Як би нас не ділили - у нас все спільне. І країна. І земля. І народ. І бажання жити в достатку у своїй країні

Віктор Коліщак на зустрічі з жителями у селі Порохня

Разом з першокласником Віктор Коліщак перерізає стрічку перед врученням нового шкільного автобуса

moyagazeta.com№ 26 (539), октябрь 20122 Любити життя... Робити, що можеш... Не гнітити себе... Не бажати зла... 3

Олігархи роблять усе, щоб не допустити до вла-ди тих, хто не такий, як ВОНИ. Коли з’являється новий політик чи нова по-літична сила, що несе за-грозу їхньому існуванню, ВОНИ мобілізують усю потугу своєї ненависті, брехні та бруду, щоб довес-ти НАМ, що такий лідер чи партія для нас погані. І МИ часто дозволяємо себе обдурити. І навпаки - якщо ВОНИ починають нам ліпити «свого» ново-го політика, щоб черговий раз усіх нас обдурити, то з їхньої подачі він стає прак-тично «янголом» - і ми зно-ву «ведемося». Діставшись до влади та обкрадаючи нас, ВОНИ будують цілі системи купівлі голосів на виборах, щоб і далі за-лишатися при владі.

Кор.: Менше ніж через місяць відбудуться нові вибори… Так яку ж май-бутню владу ми заслуго-вуємо сьогодні?

В.К.: Так, сьогодні ми стоїмо на порозі «черго-вого походу за добрим життям». У країні – знову протистояння. Нас знову ділять, аби в черговий раз використати. А що роби-мо ми? Більшість із нас настільки втягнута у цю війну, що із глядачів полі-тичного шоу перетворила-ся на затятих «уболіваль-ників», які за будь-яку ціну прагнуть перемоги тільки «своїх». Ну а той, хто не є втягнутим, давно розча-рований, «опустив руки», і мовчки чекає на нового «вождя», який прийде та зробить за нас усе. Ми знову готові «клюнути» на свіжу наживку на старому гачку, і піти у черговий похід за добрим життям, який завершиться, як і по-передні – невдачею.

Ось тут мені б хотілося згадати стару східну при-тчу. Один чоловік, дізна-вшись, що буддійський лама знає істину, захотів його перехитрити. Впій-мавши метелика та затис-нувши його між долонь, він підійшов до лами і запитав: «Який метелик у мене в руках? Мертвий чи живий?» Якби лама сказав, що живий, то він, непо-мітно стиснувши долоні, показав би мертвого ме-телика. Якби лама сказав, що мертвий – то чоловік випустив би метелика на волю. Але лама уважно по-дивився на нього і сказав: «Усе в твоїх руках».

Вислів: «Кожен народ має ту владу, на яку заслу-говує», прийшов із давни-ни. Але він про нас. Це ж ми постійно розчаровує-мося та блискавично стає-

мо незадоволеними тими, кого особисто привели до влади своїм голосуванням на виборах! І цей процес постійно повторюєть-ся. Змінюються лише ті, кого обираємо, але не змінюється наше життя.

Кор.: Отже, як ка-жуть медики, «діа-гноз» поставлений. Але яким тоді мусить бути «лікування»?

В.К.: Можливо, вже пора подумати про інший шлях. . . Про шлях, який дасть мож-ливість мати в Україні кращу владу – адже все у наших руках!

Сьогодні Україна нагадує величезний корабель, який багато років блукає океа-ном, але ніяк не може при-стати до берега. На кора-блі змінюються капітани, кожен веде судно у лише йому відомому напрям-ку, але берег ще жодного разу навіть не з’являвся

на горизонті. Ми з вами є пасажирами корабля, яким дуже хочеться потрапити на землю – туди, де щасли-во живуть інші люди. Але

нам це ніяк не вдається.Сьогодні корабель знову

зупинився посеред океану. Команда збунтувалася. Почалася чергова війна за капітанський місток. Усі сваряться та обливають один одного брудом. Але ніхто не каже, куди бу-демо пливти. Правда, всі обіцяють комфортабельні каюти, цілодобову подачу води, дешеві продукти і багато - багато іншого…

Кор.: Тобто, говорячи морською мовою, тре-ба вибрати правильний курс?

В.К.: Саме так! Потрібен курс, який приведе нас до свого берега. БЕРЕГ є

ціллю, до якої прагнемо. КУРС – це засіб, що допо-може нам прийти до своєї мети. Для країни курс – це

ідея. Ідея, яка об’єднує націю та приводить її до мети. Нашою стратегічною метою, ціллю нації є ЯКІС-НЕ ЖИТТЯ ЛЮДЕЙ. А за-собом, інструментом, який забезпечить досягнення мети, є НАЦІОНАЛЬНА ІДЕЯ.

«Вожді» з’являються та зникають, а ідею знищити неможливо, тому що вона веде до здійснення мрії, яка живе у серцях мільйо-нів українців. Ідею немож-ливо вигадати. Її можна лише правильно визначити та сформулювати: так,

щоб кожен відчув, що це саме те, що потрібно йому особисто, щоб кожна нова влада не змінювала ідею, а займалася її реалізацією, щоб до її реалізації приєд-налася більшість українців – від студента до пенсіо-нера, від прибиральниці до президента, щоб усім стало зрозуміло, хто і що

має робити.Ідею зможе викристалі-

зувати у собі народ, здат-ний об’єднатися в єдину сильну націю.

Кор.: Як Ви вважаєте, хто саме може визначи-

ти та сформулювати цю ідею?

В.К.: Таких чесних та цілеспрямованих людей

серед нас дуже багато. Вони є серед підприємців, які до своїх працівників ставляться так, як до себе, серед вчителів, які свою душу вкладають у власних учнів, серед лікарів, які лікують, щиро сповідуючи клятву Гіппократа, серед тих, хто робить свою спра-ву так, що в усіх зростає бажання творити добро.

Такі люди є сильними людьми. Їхня сила – у бажанні творити добро, змінюючи життя на кра-ще. Вони нічим не від-різняються від більшості, крім одного – готовності жертвувати частиною сво-го маленького особистого заради нашого великого спільного. Це – не пафос. Це – прагматизм. Такі люди постійно ставлять перед собою цілі, що виходять за рамки їхніх особистих інтересів, тому що розу-міють: неможливо бути по-справжньому щасливим у країні, де більшість не в змозі вирішити свої еле-ментарні проблеми.

Кор.: А що таке справ-жнє щастя?

В.К.: Той, хто здатен щиро віддавати знання, час, гроші та енергію не лише для власного задо-волення, завжди отримує від життя більше, ніж той, хто працює лише для себе, тому що задоволення ко-жен із нас може отримати окремо, а радість – лише разом. Такі люди, зміню-ючи країну, приходять до свого особистого щастя.

Саме у цьому і полягає їхній прагматизм. Саме це і відрізняє таких людей від тих, кого МИ називаємо словом ВОНИ. Такі люди, об’єднавшись, визначать та сформулюють нашу ідею, реалізація якої при-

веде до якісного життя на українській землі. І процес об’єднання таких людей уже розпочався.

Кор.: Ви сказали: «якіс-не життя?» Що Ви маєте на увазі під цим висло-

вом?В.К.: Якісне життя гро-

мадян є обов’язком дер-жави. Для кожної людини доступним має стати те, із чого це якісне життя складається: продукти, побутові товари, послуги, безпека, відпочинок, осві-та, медицина, культура... Все це має бути якісним та надійним. І вартість його має відповідати рівню оплати праці.

У державах, де процвітає корупція, влада не підтри-мує власних виробників, а створює умови наближе-ним до себе. Сильна влада робить навпаки - створює умови власному бізнесу для нормальної роботи та підтримує власного ви-робника. Але дій лише влади недостатньо. Багато залежить від людей, від їхнього вміння ефективно працювати, від їхньої по-рядності та сумління.

Кор.: Отже, треба роз-вивати бізнес?

В.К.: Не просто бізнес, а успішний бізнес! Успіш-ний бізнесмен отримує прибутки не за рахунок завищеної ціни, а за раху-нок обсягів виробництва та продажу, тонко відчуваючи межу між ціною товару та попитом на нього у сус-пільстві. Це відчуття да-ється лише тим, хто щиро бажає досягнути успіху в бізнесі, приносячи користь не лише собі, а й людям. Такі бізнесмени своїми ді-ями допомагають сильній владі підтримувати силь-них бізнесменів.

Якщо ж люди не захо-чуть думати, аналізувати та будуть купуватися на «дешеву» рекламу, якою їх дурять, то у такій країні не буде ані сильного бізнесу, ані сильної влади, тому що слабкі люди зажди мають владу, яка їх лише вико-ристовує.

Кор.: То якою тоді му-сить бути наша країна?

В.К.: Держава – це вла-да, економіка та соціальна сфера. . . Але насправді держава – це люди. Тому що і влада, і економіка, і соціальна сфера – це все ми з вами.

Це люди, які працюють у владі та створюють умови для розвитку економіки та бізнесу.

Це люди, які організову-ють бізнес та забезпечують роботою інших людей і грошима соціальну сферу.

Це люди, які працюють у соціальній сфері та ство-рюють умови для якісного життя усіх громадян дер-жави.

Якщо в державі сильні люди, то у ній буде й сильна влада, сильна економіка і висока якість життя. Чому? Тому що сильна людина не голосує за пройдисвітів та

Лише в Україні МИ можемо бути насправді щасливими

ВОНИ влаштовують бійки на сесіях та сварки на телешоу, щоб МИ мали про що сперечатися

Зустріч з пенсіоннерами села Олешин

На сільськогосподарському ярмарку у селі Грузевиця

Любити життя... Робити, що можеш... Не гнітити себе... Не бажати зла...

№ 26 (539), октябрь 2012moyagazeta.com

4 мої 4аферистів, «купуючись» на брехливі передвиборні обіцянки, продаючи свій голос чи фальсифікуючи результати виборів.

Сильна людина вміє від-різнити фальш від прав-ди.

Сильна людина відпові-дальна за свій вибір та за майбутнє тих, кого привела у це життя.

Сильна людина добро-совісно працює у владі, економіці та соціальній сфері.

Сильна людина любить життя та вміє дарувати радість іншим.

У результаті таких мір-кувань виходимо на шлях, який приведе нас до якіс-ного та стабільного життя в Україні: СИЛЬНА ЛЮ-ДИНА - СИЛЬНА ВЛАДА - СИЛЬНА КРАЇНА!

Лише ставши сильними, ми зможемо обрати сильну владу. Лише сильна влада побудує сильну країну. Лише сильна країна буде багатою та стабільною країною. Лише у такій країні будуть жити за-можні та щасливі люди. Ось єдиний і найкоротший шлях до якісного життя. Іншими шляхами ми вже «ходили»…

Але парадокс у тому, що сильна та багата Україна не потрібна ні Сполученим Штатам, ні Росії. Вони зна-

ють: коли терплячі та пра-цьовиті українці зможуть розправити свої плечі, то збудують на своїй землі таку державу, з якою важко буде не рахуватися. Сильна та багата Україна потрібна лише нам – українцям.

Кор.: То що, виходить, в усьому винні іноземці?

В.К.: Я цього не казав. Нам слід із повагою стави-тися до всіх держав, до всіх наших зовнішньополітич-них партнерів. Але якщо хочемо прийти до якісного життя в Україні – маємо навчитися поважати перш за все себе та свою дер-жаву і відстоювати власні інтереси, як це роблять наші партнери. Саме через відсутність такої поваги ми бездарно здали увесь свій ядерний потенціал, не отримавши ні гарантій захисту, ні грошей, якими можна було б, принаймні, закрити борги нашим гро-мадянам по тих же вкладах Ощадбанку СРСР.

Ми в односторонньому порядку запроваджуємо безвізовий в’їзд в Україну для іноземців, просимося до НАТО та до Євросоюзу, «заглядаємо в рот» росій-ським президентам... А що отримуємо у відповідь?

Поки ми будемо при-нижувати себе, стоячи з

простягнутою рукою, з нами ніхто у світі не буде рахуватися та розмовляти на рівних. Не в Європу нам треба проситися, а на-водити лад у своїй державі. Лише тоді, коли порядку в Україні буде більше, змо-жемо думати про Європу. Тоді і Європа серйозніше поглядатиме в наш бік.

Кор.: Як на Вашу думку, можна зберегти дружні відносини між Україною та Росією?

В.К.: Не найгірший ва-ріант, до речі! На проти-річчях двох правлячих європейських династій – німецької та французь-кої – виникла Швейцарія, сильна і багата держава. На протиріччях між Схо-дом та Заходом постане сильна та багата Україна, адже ми є транзитною дер-жавою. Нашою територією проходять товаропотоки з Росії та Азії в Європу і на-

впаки. Ось яка наша пере-вага, і вона має працювати для людей.

Іноземні кредити нам слід брати не для того, щоб черговий бездарний уряд ще хоча б місяць протри-мався при владі, а для того, аби привести в порядок наші транзитні магістралі – автостради, залізничні шляхи, водні артерії, газо- та нафтопроводи, а також побудувати нові. Ось що принесе Україні великі гроші!

Кор.: Так, з чого ж, на Вашу думку, треба по-чинати? Адже усе одразу зробити неможливо…

В.К.: Я впевнений, що починати треба з доріг. Автостради – це те, від чого залежить якість жит-тя людей і престиж дер-жав. Сьогодні якісні авто-магістралі є всюди, крім пострадянських держав та країн третього світу. Туристи, які приїжджали в Україну на ЄВРО-2012, постійно казали: «Нам у вас подобається, майже

усе, але дороги…» За якіс-тю автотрас нас обійшли навіть білоруси! Але саме

цей їхній досвід доводить, що радикально змінити ситуацію з українськими дорогами можна за п’ять-сім років. Здійснити це зможе лише влада, яка не буде красти.

Кор.: То що має зробити сильна, нова влада?

В.К.: Перше – створи-ти конкурентоспроможні

національні автошляхові компанії, оснащені сучас-ним обладнанням. Україн-ські дороги мають будува-ти українці, а не турецькі, болгарські чи македонські фірми, які прокладали ав-тобан Київ – Одеса та ремонтували трасу Київ – Чоп.

Друге – встановити жор-сткий контроль за витра-чанням грошей. Сьогодні дві «дорожні» гривні з трьох розкрадаються.

Що це дасть? По-перше, ми зможемо самі будувати в Україні якісні дороги.

Десятки тисяч українців отримають стабільну ро-боту.

По-друге, оживе буді-вельна індустрія, її суміжні галузі: машинобудування і

металургія, що перебува-ють на межі банкрутства.

По-третє, на АЗС, у кафе, мотелях, збудованих укра-їнським бізнесом, отрима-ють роботу десятки тисяч українців, а безліч вітчиз-

няних виробників - можли-вість збувати свої товари.

По-четверте, якісні ав-

тостради збільшать тран-спортний потік, а україн-ська скарбниця отримає значні додаткові прибут-ки.

По-п’яте, нові сучасні дороги підштовхнуть роз-виток вітчизняного туриз-му.

Кор.: Ось про це, будь ласка, розскажіть де-тальніше. Які пріоритет-ні напрями?

В.К.: Дійсно, у нашій країні є все: два моря, гори, ріки, озера, чудесна при-рода з цілющими власти-востями... Є безліч цікавих об’єктів не лише вітчизня-ної, а й світової культурно-історичної спадщини (у тому числі занесені до списку ЮНЕСКО). По-трібні лише якісні доро-ги! Розвиток туріндустрії кардинально змінить об-личчя цілих регіонів. Для підприємливих українців з’явиться можливість від-крити безліч туристичних об’єктів та забезпечити сім’ям стабільні доходи. Розвиток туризму також сприятиме будівництву, появі нових робочих місць та збільшенню доходів державної казни.

Кор.: А що ще має зро-бити сильна влада?

В.К.: Україна на даний час є енергозалежною дер-жавою. І це тоді, коли третину потрібного нам газу ми добуваємо на своїй території та транспортує-мо газ і нафту до Європи! Головна проблема – у «га-зових оборудках», на яких покоління українських олі-гархів виросло і продовжує «нарощувати м’язи» далі. Усі теперішні газові ві-

йни – це боротьба за мож-ливість «присмоктатися» до газової труби. Класик нашої літератури, Павло Загребельний, писав: «І не стачає нам не нафти та газу, а бракує державного розуму тих, хто добрав-ся до влади». Збільшити власний видобуток нафти і газу та зменшити енерго-витратність України також є нашим стратегічним за-вданням у найближчі роки. Для цього потрібно:

Перше – встановити від-повідність між європей-ською ціною на російський газ та ставкою транспорту-вання його через Україну. Це принесе нам 25 мільяр-дів гривень щорічно.

Друге – нафтопровід «Одеса – Броди» має ка-чати каспійську нафту в Україну, як передбачалося проектом. Сьогодні він качає російську нафту з Бродів до Одеси.

Третє – розпочати видо-бування газу та нафти у Чорному морі.

Четверте – перейти на економні технології вико-ристання енергоресурсів в усіх сферах.

П’яте – стимулювати ви-користання альтернатив-них джерел енергії – сонця, вітру, води... Для прикладу, тепер у світі широко засто-совується опалення… хо-лодною водою! Взимку те-плові насоси застосовують для обігріву приміщень, улітку – для охолодження. А ми продовжуємо безтур-ботно обігрівати повітря нашими теплотрасами!

Що це дасть? По-перше, різко зменшиться енерге-тична залежність України від Росії. По-друге, будуть заощаджені великі гроші в кишенях українців і в державній казні.

Кор.: Мабуть, не треба забувати й про аграрний сектор економіки?

В.К.: Тільки на експорті зерна ми можемо заробля-ти 15 мільярдів доларів у рік – це майже половина бюджету держави! У нас благодатна земля. Колись німці вагонами вивозили український чорнозем, як з інших країн вивозили золото - а ми сьогодні за-возимо те, що має рости у нас! Помідори, яблука, полуниці дешевше до-правляти з Нової Зеландії, Туреччини, Польщі, ніж вирощувати і зберігати в Україні. Ось до чого до-вела країну корупційна влада, представники якої на цьому заробляють разом із посередниками.

ВОНИ продають селя-нам утридорога насіння, нафтопродукти та запчас-тини, а потім задешево ку-пують врожай, заробляючи на його продажу за кордон більше, ніж ті, хто його виростив. Нашим селянам з кожним роком стає все невигідніше працювати на своїй землі, через що у нас не засіваються площі, гниє урожай, зменшується поголів’я худоби, занепа-дають села.

Кор.: То що це виходить справжня спланована диверсія проти україн-ського народу?

В.К.: Так, і її життєво не-обхідно зупинити! Що має зробити сильна влада?

Ми знову готові “клюнути” на свіжу наживку на старому гачку... І піти у черговий похід за добрим життям, який

завершиться, як і попередні - невдачею

ЯКІСНЕ ЖИТТЯ ЛЮДЕЙ - наша стратегічна мета, ціль нації.НАЦІОНАЛЬНА ІДЕЯ - це засіб, інструмент, який забезпечить досягнення мети

Жителі Волочиського району на представлені виборчої програми кандидата у народні депутати

України Віктора Коліщака

Зустріч з ветеранами Хмельницького району

Любити життя... Робити, що можеш... Не гнітити себе... Не бажати зла...

moyagazeta.com№ 26 (539), октябрь 2012 5мої 5

Перше – захистити укра-їнський ринок від імпорту товарів, які «вбивають» наших селян. Нам треба завозити лише те, що у нас взагалі не росте – ківі, ли-мони, апельсини, а не кар-топлю, м’ясо та цукор...

Друге – доплачувати за вирощену продукцію тим, хто працює на землі, а не посередникам, які створе-ні владою для вимивання грошей з бюджету за ко-рупційними схемами.

Третє – забезпечити рин-ки збуту української аграр-ної продукції за кордоном через протекцію держави та фінансове стимулюван-ня експорту.

Що це дасть? По-перше, стабільні доходи отрима-ють мільйони українців, які трудяться на землі.

По-друге, українські гро-ші працюватимуть на ві-тчизняного виробника та на розвиток українського села.

По-третє, значні додат-кові гроші надійдуть до державних та місцевих бюджетів.

Кор.: Але ж до нас за-возять не лише продукти харчування, ринок пере-насичений китайськими швабрами.

В.К.: Дійсно, сьогодні з-за кордону везуть навіть найелементарніші товари! Гребінець ми купуємо ки-тайський, лопату – тайван-ську, а мариновані помі-дори – польські... Масове ввезення чужої продукції знецінює гривню та посла-блює державу. Ми своїми грошима підтримуємо іно-земців, а наш український виробник у цей час сидить без роботи!

Українець має купувати українське! Це патріотич-но. У 30-х роках у Західній Україні, що перебувала під владою Польщі, існував лозунг: «Свій до свого по своє!» Це спонукало укра-їнців купувати необхідні товари лише у тих крам-ницях, що належали укра-їнцям. Але самі заклики сьогодні не допоможуть, бо ніхто не захоче плати-ти більше за товар гіршої якості. Потрібні конкретні кроки з боку влади: ство-рити за участю держави та українських інвесторів національні компанії з ви-робництва товарів масо-вого споживання, обмеж-ивши імпорт аналогічної продукції, а також про-вести податкову амністію в Україні для легалізації капіталів тих, хто бажає

вкласти їх у виробництво вітчизняної продукції ши-рокого вжитку.

По-перше, сотні тисяч

українців отримають робо-ту та стабільний дохід.

По-друге, зміцниться гривня, тому що україн-ські гроші підуть на фі-нансування українських компаній, які виробляють

український продукт.По-третє, за рахунок зна-

чного росту валового про-дукту суттєво почне по-повнюватися українська скарбниця.

Кор.: Але все це можли-во, мабуть, лише там, де люди реально працюють, мають бізнес? А що роби-ти у тих регіонах, які сьо-годні є депресивними?

В.К.: Депресивна тери-торія є місцем, де швидки-ми темпами зникає робота. Люди покидають такі міста та села, і життя там за-вмирає. Але щоб створити підприємство в такій міс-цевості, потрібно платити податки, ще не почавши роботи! Абсурд! У депре-сивну територію має бути вигідно вкладати гроші. Новостворене підприєм-ство у такій місцевості має звільнятися від усіх по-датків (крім прибуткового) впродовж п’яти років при виконанні чотирьох умов.

Яких? Перша – рівень заробітної плати має бути не нижчим за середню в регіоні.

Друга – всі зекономлені від несплати податків ко-шти мають вкладатися у створення нових робочих місць на депресивних те-риторіях.

Третя – на підприємстві має працювати не менше 70 відсотків місцевих меш-канців.

Четверта – підприємство має працювати не менше п’яти років.

Кор.: А якщо люди вже покинули ці території? Наприклад, виїхали пра-цювати за кордон? Не

так вже легко їх звідти повернути…

В.К.: Майже сім міль-йонів українців покинули

свої домівки, щоб забез-печити родинам гідні умо-ви життя. І це найбільш підприємливі та сильні люди, бо ледар та нездара буде сидіти та скиглити, як йому погано живеться!

Емігранти знаходять засто-сування для себе за кордо-ном, а на власній землі їхні здібності і вміння нікому не потрібні.

Малий бізнес – ось сфера застосування потенціалу

підприємливих українців, їхнього досвіду та гро-шей, зароблених в інших країнах. Щороку ці люди привозять в Україну по-над 20 мільярдів євро. Ця сума співмірна усьому бюджету!

Держава має допомогти

цим людям, а їхній потен-ціал має працювати на них в Україні. Що має зробити сильна влада?

Перше – звільнити від оподаткування гроші, за-роблені заробітчанами в інших країнах.

Друге – спростити умови для започаткування малого бізнесу.

Третє – запровадити спе-ціальні умови оподатку-вання малого бізнесу на період розгортання – від двох до п’яти років. Вони повинні передбачати сер-йозні податкові пільги за єдиної умови – бізнес має працювати із заплановани-ми обсягами більше двох періодів розгортання.

Кор.: Добре, Вікторе Михайловичу, ці питан-ня ми розглянули. А що робити із вже існуючими бізнес-структурами, які змушені сьогодні пра-цювати «у тіні»? Адже їх, здається, ледь не 60%...

В.К.: І зарплата «в кон-вертах» стала правилом… Одні змушені її туди клас-ти, порушуючи закон. Інші змушені її в конвертах отримувати, махнувши рукою на свою старість. А причина єдина – бізнес не може бути збитковим! Щоб він не був таким і держава не понесла втрат, за якими стоять пенсії, стипендії та зарплати бюджетників, країна першою має зроби-ти крок назустріч бізнесу.

Перше – зменшити удвічі

нарахування податків на оплату праці.

Друге – запровадити спе-ціальну шкалу оподатку-вання прибутковим подат-ком, яка стимулюватиме виплату зарплат більших розмірів.

Третє – запровадити кри-

мінальну відповідальність за виплату зарплати в кон-вертах.

Все має бути чесно. Якщо держава іде на зустріч біз-несу, різко зменшивши по-датки, то бізнес мав би від-повідно відреагувати. Хто не захоче – відповідатиме. Такі кроки покращать фі-нансовий стан українських

родин. Запрацює економі-ка, що дасть колосальні додаткові доходи в україн-ську скарбницю. Додаткові гроші підуть на соціальну сферу, що прибутків дер-жаві не приносить, але без неї якісне життя людей не-можливе. Йдеться, перш за все, про освіту, медицину, культуру та спорт. Завдяки цим крокам ми забезпечи-мо гарантування стабіль-ної і забезпеченої старості. Найважливішим фактором буде становлення якісно нового молодого покоління української нації.

Кор.: Ви вже багато ра-зів повторювали вислів «сильна влада». А якою Ви її бачите?

В.К.: Верхньою палатою нашого парламенту мусить стати Палата громад, куди увійдуть по три представ-ники від регіонів, обрані в мажоритарних округах. Вони затверджуватимуть закони, прийняті Палатою депутатів, погоджувати-муть кадрові рішення Пре-зидента у силових відом-ствах, відправлятимуть у відставку уряд за поданням

Президента, ветуватимуть або підтримуватимуть рі-шення Президента щодо звільнення місцевих керів-ників та розпуску місцевих рад. Верхня палата стане гарантією від узурпації влади як політичними пар-тіями, так і Президентом. Пам’ятаєте, як у червні 2009 року ми в черговий раз стали свідками бажан-ня лідерів двох політичних партій «подерибанити» владу навпіл? Із Верхньою палатою, до якої будуть входити регіональні ліде-ри, здійснити такі плани буде неможливо.

Партійні вожді переко-нують нас, що двопалат-ний парламент ускладнить прийняття рішень. Ска-жіть, будь ласка, де легше приймаються рішення пар-ламентом – у Франції, Ве-ликій Британії, Німеччині, Польщі, Румунії, Чехії чи у нас? А парламенти у цих країнах двопалатні. Депу-татів у нас стане менше, а результат від їхньої роботи буде вищим.

Ко р . : Щ е п и т а н н я . Якою ж Ви бачите цю сильну владу саме «на місцях»?

В.К.: На місцях також потрібно багато що змі-нити. Адже поки що прак-тично є наявною ситуація, коли все зароблене вами забирають, а повертають стільки, скільки вважають за потрібне. Чи будете ви намагатися працювати краще? Думаю, що ні. Але за таким принципом і по-

Якщо в державі сильні люди, то у ній буде й сильна влада, сильна економіка і висока якість життя

Людина, що належить до сильної нації, набагато легше реалізує свої бажання та здібності, досягає успіхів у житті і має більше шансів відчувати себе щасливою

Перше вересня у селі Мар’янівка

Нагородження кращих спортсменів району з нагоди дня фізкультури і спорту

Любити життя... Робити, що можеш... Не гнітити себе... Не бажати зла...

№ 26 (539), октябрь 2012moyagazeta.com

6 7моя школабудована влада в Україні. Із Києва на місцевий рівень потрібно передати повно-важення і гроші. Тоді не такими запеклими будуть війни за владу «на горі», а керівники на місцях змо-жуть якісніше працювати в інтересах людей.

Більша частина грошей має залишатися там, де збирається. Це стане сти-мулом для керівника роз-вивати економіку місцевої громади та створювати робочі місця. Функції об-ласних та районних адмі-ністрацій необхідно пере-дати виконавчим комітетам рад. Їх керівники мають обиратися депутатами, а не призначатися з Києва. У місцевих рад має бути право ініціювати перед Палатою громад звільнен-ня керівників структур, які призначаються у Ки-єві, – міліції, податкової, прокуратури, юстиції. Це знизить рівень корупції у силових органах.Також у місцевих рад має бути право ініціювати перед Палатою громад звільнен-ня суддів за прийняття рі-шень, що не відповідають законам та Конституції України. Це зменшить ко-рупцію у судах.

Кор.: Сильній владі потрібен потужній люд-ський потенціал, отож якими мають бути люди, щоб це все зробити?

В.К.: Сильними. Але не тільки у фізичному плані, а людьми, у яких позитиву більше, ніж негативу. Чим позитивніший потенціал людини, тим краще вона живе на Землі. Потенці-ал родини є потенціалом усіх її членів. Позитивний потенціал родини відо-бражає її силу, негатив-ний – слабкість. Сильна родина – щаслива родина. Добро, радість та любов є незмінними супутниками усіх, хто до неї належить. Кожен представник роди-ни, накопичуючи позитив, щоденно посилює себе і робить сильнішою свою родину.

Буває, звичайно, і таке, що один член родини сво-єю позитивною енерге-тикою усіх «витягує» на позитив, а інші тим лише користуються. Але так триватиме недовго - або усі разом гірше стануть жити, або сильніший залишить родину. Так чи інакше, жити гірше будуть ті, хто хотів жити за рахунок ін-шого.

Кор.: Так саме відбува-ється і з нацією?

В.К.: Так, адже потенціал нації – це потенціал усіх, хто до неї належить. Чим вищий потенціал кожного, тим вищий потенціал на-ції. Сила нації в позитиві її

потенціалу. У сильної нації – сильна влада. Сильна на-ція живе у сильній країні. Сильна нація – це успішна та багата нація. Людина, що належить до сильної нації, набагато легше реа-лізує свої бажання та зді-бності, досягає успіхів у житті і має більше шансів в і д ч у в ат и с е бе щ а с -ливою.

Мій това-риш, який н е щ о д а в -но відвідав О б ’ є д н а н і А р а б с ь к і Е м і р а т и , р о з п о в і в , що був шо-кований від того, що по-бачив. Він ніби побу-вав у «раю», який ство-рили в пус-телі. А ще п ’ я т д е с я т років тому ці люди були кочівника-ми, жили у ж а х л и в и х умовах, їх-ній серед-ній вік жит-тя сягав не б ільше 30 років. Такі умови загартували народ, - і своїм терпінням еміратці заслужили мудрого прави-теля, який наприкінці 60-х років минулого століття зібрав усі племена в єдину державу. За короткий час вони разом побудували країну, яка привела націю до найвищої у світі якості життя. Дехто скаже, що у них багато нафти. Так, але поруч Саудівська Аравія,

у якої нафти не менше - а живуть там набагато гірше, ніж в Еміратах.

Кор.: А що, на Вашу думку, дійсно загартовує націю? Війни? Спільний ворог?

В.К.: На жаль, і вони теж. А також складні умови життя. Це правда. Але для чого нам такі випробуван-ня? Є приклади, коли нації захотіли і стали сильними без випробовувань.

Ставши сильнішим, ко-жен з нас допоможе собі та зможе допомогти стати сильнішими тим, хто сьо-годні сам зробити це не в змозі - тим, хто слабший за нас, у кого для цього не вистачає простих життє-вих аргументів, кого доля загнала у такий глухий кут, що про позитивні емоції говорити не доводиться.

Кор.: Це схоже на якусь жертовність?

В.К.: Ні, прагматизм. По-зитивна емоція, слово чи дія одного з нас зародить емоцію добра та спокою у того, кому недобре на душі. Це принесе користь усім, тому що стане почат-ком позитивного процесу і в цієї людини. Як відомо, добро народжує добро.

Добрі та позитивні емо-ції, які передаватимуться від українця до українця, вкриють українську землю та зроблять усіх нас силь-нішими.

Зусилля кожного дозво-лять усім разом перетнути межу, за якою нація стане сильною. Для цього кожен українець має зробити свій крок – більше добра і радості та менше злості!

Всього-на-всього... Хоча не так вже це і мало... І не так легко та просто... Але дуже потрібно! Бо це – єдине, що дозволить нам почати реальні зміни на краще у своєму житті.

Лише так ми змінимо наше суспільство. У ньому запанує новий дух, нова тональність життя і нові правила поведінки. І в кож-ного з нас з’явиться безліч аргументів і можливостей ставати СИЛЬНІШИМИ.

Кор.: Але ті, кого Ви на-звали словом ВОНИ, це теж розуміють і зможуть противостояти, адже не так?

В.К.: Таке суспільство примусить змінитися на-віть їх. Чимало з них, ро-зуміючи, що більше нас дурити не вдасться, будуть змушені стати іншими - тому що навколо них будуть ЛЮДИ! СИЛЬНІ

ЛЮДИ! Буде СИЛЬНА НАЦІЯ. І буде СИЛЬНА КРАЇНА.

Для мене незабутньою була зустріч із Федором Трохимовичем Моргуном – у повному сенсі людиною-легендою, яка визволяла Україну від фашистів, по-чинаючи зі Слобожан -

щини на сході і закінчуючи Галичиною на заході. Після війни він став з н а м е н и т и м а г р о н о м о м . Вирощував ре-кордні врожаї з е р н о в и х н а Полт авщині . На ве сь св іт в і д о м і й о г о п о л т а в с ь к і п л о с ко р і з и . П ’ я т н а д ц я т ь років керував тамтешнім об-комом партії, став доктором аграрних наук та Героєм Со-ц іа л і стично ї Праці. У 90-х він написав се-рію книг про тоталітарний режим, які не-можливо чита-ти без хвилю-вання. У них

відверта та гір-ка правда про трагедію мільйонів українців.

Я познайомився з Федо-ром Трохимовичем під час розгляду його заяви про вступ до Єдиного Центру. Під час нашого особисто-го спілкування я запитав його: «Що має робити лю-дина, щоб, проживши таке непросте життя, дожити до поважних років і надалі за-лишатися в строю?»

Його слова я запам’ятав на все життя: «Любити життя! Робити, що можеш! Не гнітити себе! Не бажати зла!»

Кор.: Все так просто?В.К.: Але у цих простих

словах – надзвичайна сила. Ми приходимо у цей світ, щоб відчути радість жит-тя, радість від усього, що нам даровано. На жаль, часто, зустрівши людську несправедливість, ми спря-мовуємо свої емоції на негатив і створюємо собі проблеми, забуваючи про те, що головна мета на-шого життя – любити світ і бути щасливими.

Добро і зло – як два вов-ки, що живуть усередині кожного з нас і постійно борються між собою. Пе-ремагає завжди той, кого ми більше годуємо своїми емоціями. Напевно, краще годувати того, який несе

нам радість, а не того, який постійно з’їдає нас, адже так? Ми притягуємо до себе те, про що дума-ємо. Коли наші думки та емоції наповнені добром та радістю, то саме вони приходять у наше жит-тя. Коли потрапляємо у складну ситуацію, завжди шукаємо того, хто винен у наших негараздах. Знай-шовши винуватця – маємо кого ненавидіти, на кого злитися.

Кор.: Ви вважаєте, що зробили для себе саме такі висновки?

В.К.: Сьогодні я знаю: будь-яка проблемна ситу-ація принесе мені менше шкоди, якщо я знайду у собі сили пережити її без негативних емоцій.

Сьогодні я розумію: будь-яка важка ситуація змушує мене рухатися туди, куди ведуть мене мої невидимі бажання, про які я можу навіть не здогадуватися.

Сьогодні я перекона-ний: будь-яка проблема обов’язково несе у собі прихований для мене по-зитивний зміст, який по-трібно вміти знаходити.

Сьогодні я точно знаю: у складній ситуації причину потрібно шукати, насам-перед, у собі, навіть якщо здається, що я роблю все ідеально.

Кор.: То ж який загаль-ний висновок ми скажемо нашим читачам?

В.К.: МИ зможемо змі-нити наше життя лише тоді, коли перестанемо чекати, що ХТОСЬ прийде та зробить за нас усе.

МИ маємо усвідомити – потрібно змінюватися.

МИ маємо почати зміни вже тепер. А почати кожен повинен із себе.

Щодня кожен з нас пра-цює над собою, щоб ста-вати бодай трішечки силь-нішим.

Щодня кожен з нас стара-ється зробити хоча б одну людину прихильником ідеї СТАТИ СИЛЬНИМ.

Коли до цієї ідеї приєд-наються багато українців, нація досить швидко пе-ретне межу, за якою стане сильною.

Ставши СИЛЬНИМИ, ми оберемо СИЛЬНУ ВЛА-ДУ. Сильна влада побудує СИЛЬНУ КРАЇНУ – багату і заможну Україну.

У такій Україні кожен житиме якісно. Таку Укра-їну ми спокійно зможемо залишати нашим дітям.

Це те, чого всі разом прагнемо. Це спільна до-рога, якою ми прийдемо до якісного та щасливого життя на нашій україн-ській землі!

Спілкувалася Людмила Луніна

Любити життя... Робити, що можеш... Не гнітити себе... Не бажати зла...

Перше вересня у селі Розсоша

Любити життя... Робити, що можеш... Не гнітити себе... Не бажати зла...

moyagazeta.com№ 26 (539), октябрь 20126 7моя школа

Ольга Комаренко: «Ніхто нас не врятує, доки українці не скажуть із гордістю: «Я Українець!»

Учредитель: ПП "С.Медиа-Центр"

ХМЕЛЬНИЦКАЯ ОБЛАСТНАЯ

ОБЩЕСТВЕННО-ПОЛИТИЧЕСКАЯ ГАЗЕТА "МОЯ ГАЗЕТА+"

Материалы, опубликованные в “Моя газета+” , являются собственностью издателя, защищены международным и украинским законодательствами и не могут быть воспроизведены в какой-либо форме без письменного разрешения издателя.

Редакция не несет ответственность за достоверность фактов, цитат, собственных имен, опубликованных писем, заявлений читателей и других сведений, ответственность несут авторы публикаций, а за достоверность рекламной информации - рекламодатель.

Редакция может не разделять точку зрения автора публикации. Материалы, интервью, не заказанные редакцией, - не оплачиваются. Рукописи, поданные в редакцию, не возвращаются и не рецензируются.

Материалы, обозначенные ®, носят рекламный характер.

Главный редактор: Людмида ЛУНИНА 096-483-20-56, 777-847 lunina.moyagazeta@list.ruЗам. редактора: Юлия ЛунинаОтдел информации, рекламы: Дарья ДЕНИСЕНКО т./факс 700-997, Дизайн и верстка: Юлия ЛУНИНАТелефон горячей линии редакции: 700-997, 777-847, 096-483-20-56

Адрес Интернет-газеты: http://www.moyagazeta.comE-mail: moyagazeta@list.ru Свидетельство о регистрации - ХЦ-393 от 10.01.2001 г.Издается с января 2001 года. Типография: ТОВ «Прес Корпорейшн Лімитед» м. Вінниця, вул. Чехова 12а Замовник: кандидат у народні депутати України Коліщак В.М.Відповідальний за друк: Петляк В.А.№26 (539), октябрь 2012 г.Заказ №121-8001 Тираж “Моей газеты+” 20000 ЭКЗ.

Ми спілкуємося з Ольгою Комаренко, заступником директора з навчально-виховної роботи початкових класів школи №18.

Кор.: Ольго Олександрів-но, напередодні професійно-го свята вчителів хотілося би поговорити про школу, як про інститут виховання, де дитина проводить багато часу. Адже саме у школі по-чинає формуватися світо-гляд дитини, хіба не так? Але спершу, будь ласка, роз-кажіть дещо про себе.

О.К.: Я прийшла сюди пра-цювати 1957 року. Тоді це була початкова семирічна школа №2, але вже наступного року її перейменували на середню школу №18. Отже, тут я вже 55 років. Одинадцять років була вчителькою початкових класів, а з 1971 року займаю посаду заступника директора. У моїй трудовій книжці лише два записи: перший - пере-ведена до школи № 18, дру-гий - переведена на посаду заступника директора!

Кор.: Розумію, що жінкам подібного питання не за-дають, але, якщо це не є таємницею, скільки Вам років?

О.К.: Багато! Вже 75. Але коли щоденно приходжу на роботу і бачу, як у малечі ра-дісно світяться оченята, коли одна каже: «Добрий день», а друга тримає двері, щоб я пройшла, то мені одразу до-дається сили!

Кор.: За ці п’ять з поло-виною десятків років стіль-ки було учнів… Багатьох пам’ятаєте? Чи, може, хтось взагалі припав до серця?

О.К.: Перш за все хочу згадати декого з тих, кого я випускала з четвертого класу, а потім йшла з ними аж до сьомого, читаючи українську мову і літературу. Їм я дуже вдячна, вони не забули мене, завжди дзвонять, вітають. Особливо хочу подякувати Ігорю Свистуну, хірургу місь-кої лікарні, який двічі мене оперував, можна сказати, практично повернув з того світу. Пам’ятаю й інших своїх учнів: Юрія Цибульського, Георгія Яремчука, Майю Гесаль…

І, звісно, Вітю Коліщака. Він у нас вчився із першого класу, був таким маленьким карооким хлопчиком, дуже слухняним, добрим, ніяких зауважень до нього щодо по-ведінки чи навчання не було. Ніколи не було такого, щоб він колись пройшов поруч і не привітався. Він і тепер цікавиться нашим життям, свою першу вчительку також ніколи не забував, вітав на всі свята, вона хворіла - він допо-магав, її ховали – Вітя також проводжав в останню дорогу. Такої людяності та поряднос-ті навіть у звичайних людей

не завжди знайдеш, а що вже казати про керівників... Деякі, як отримають трохи влади, на очах змінюються, а Вітя як був у дитинстві добрим, саме таким і залишився.

Усіх, звісно, перерахувати неможливо, але дуже вдячна усім, хто мене пам’ятає!

Кор.: Ви з самого дитин-ства хотіли стати вчитель-кою чи щось пізніше спо-нукало? Як Ви зрозуміли, що це саме Ваш шлях?

О.К.: У моїй родині до мене вчителів не було, але вже дуже сильне вражен-ня справила моя пер-ша вчителька Марія Сафронівна Баліцька, яка навчала мене у перші повоєнні роки у селі Тарашівці, що на Київщині. Я ди-вилася на неї, як на щось особливе! Вона для мене була най-важливішою люди-ною. Ось тому по цій стезі і пішла.

Ко р . : Я к і н а й -яскравіші моменти вчителювання були у вашому житті?

О.К.: Я закінчила Бродівське педаго-гічне училище, отри-мавши середню педа-гогічну освіту, про-працювала 11 років, і лише потім поступи-ла до інституту. Так ось – разом зі мною в інституті навчали-ся деякі мої перші учні! Ось як буває у житті… Одна з них, Валентина Семе-нівна Галушко, зараз працює в Кам’янець-Подільському універ-ситеті на кафедрі української мови і літератури, а Микола Гарієвський є фізиком. Ну а Лариса Петрішина, якій я ко-лись читала українську мову, тепер у нашій школі, має 22 роки стажу і є вчителем вищої категорії. Крім неї, тут ви-кладають іще семеро наших бувших випускників!

Кор.: Ну а були за цей час якісь сумні моменти, втра-ти, розчарування?

О.К.: Скажу одразу – у ви-браній професії я ніколи не розчарувалася. Лише на по-чатку педагогічної діяльності, коли почала вести перший потік, було досить важко. Я взагалі за станом характеру є дуже спокійною, а клас по-пався дуже складний, були навіть баптисти. Це тепер не має різниці, хто є хто, а тоді, у радянські часи, було досить

важко, адже віруючі діти не хотіли ставати піонерами та вдягати червону крават-ку. Одного разу при всьому класі було сказано: «Або ти надягнеш краватку, баптист-ко, або не знаю, що…» Я не витримала - і віддала клас в другі руки, нехай мене виба-чать люди… Для мене це було майже трагедією, - і потім цей клас спокійно «котився» до-низу... Отримавши новий пер-ший клас, одразу вирішила: «Якщо знову повториться те саме, піду мести вулицю!»

Наступні 4 роки була клас-ним керівником, а потім цей клас узяла людина, перед якою я хочу низько схилити голову: наш директор Віра Абрамівна Петруніна, гроза і душа колективу. Я два тижні боялася зайти до учитель-ської! Але змушена була прийти на нараду, стояла коло

одвірка, тихесенько схили-ла голову, чекаючи – що ж мені тепер скажуть... Віра Абрамівна прийшла з уроку і: «Ольго, я такого класу ще не мала!» Я навіть не зрозу-міла, чи то мене хвалять, чи сварять… Виявилося, що усе ж хвалять! Якими вони від мене пішли, так 6-й клас і за-кінчили: хто був відмінником, відмінником залишився, хто був хорошистом, також ним залишився. Але потім Віра Абрамівна пішла на пенсію,

класу змінили керівника, і їхні оцінки похитнулися… Я дуже хвилювалася, але новий директор дуже мудро посту-пив – він зрозумів ситуацію і поставив класним керівником Галину Дем’янівну, першу заслужену вчительку Хмель-ницького. Вона випустила їх зі школи такими, як треба. Пам’ятаю, що учні, отримав-ши дипломи, одразу пішли до Віри Абрамівни. На той час вона тяжко хворіла, втратила зір, вже не могла сидіти, але коли діти з нею розмовляли,

вона по голосу їх усіх впізнала!

Кор.: На Вашу дум-ку, чи сильно відрізня-ються «тодішні» діти від «теперішніх»?

О.К.: Часи змінили-ся… Коли я починала працювати, то вчитель-ське слово мало силу за-кону і це не обговорю-валося. Тепер ситуація інша і, знаєте, я вважаю її більш правильною – вчитель для дітей мусить бути більше другом та наставником, аніж керівником.

Кор.: А як Ви дума-єте, чому сучасні діти не дуже хочуть йти до школи?

О.К.: Про це багато пишуть, але, на мою думку, з мухи зроби-ли слона. Таких дітей одиниці, практично всі із задоволенням ходять до школи. Дітям ще немає 6 років, а їхні батьки вже біжать до школи і записуються до вчителів. Раніше я, приймаючи документи, просто ділила учнів

порівну, щоб було приблизно однакова кількість хлопців та дівчата, і не було особливої різниці, хто до якого вчителя потрапить, а тепер батьки змінилися, хочуть до когось конкретного.

Кор.: В останні роки нам постійно кажуть, що сучасні діти фізично слабкі, навіть

хочуть фізкультуру повніс-тю відмінити...

О.К.: Із тим, що слабкі – згодна. Раніше у мене на 45 учнів було десь 7-8 таких, яким важко давалося навчан-ня. На сьогодні вчительці по-трібно уважно працювати теж із 7-8, але вже на 28 учнів! Щодо уроків фізкультури - вони дуже потрібні, особливо у початкових класах, бо дітям потрібно задовольнити ру-хову потребу. Але особисто я зробила би фізкультуру,

починаючи із 7 класу, факуль-тативом.

Кор.: А у школі є якісь спеціалізовані спортивні секції?

О.К.: Є, але вони не задо-вольняють усіх потреб. Хтось хоче займатися футболом, а його ведуть на фізкультуру, де виконують лише загальні вправи. Хтось має нахил до гімнастики чи ще до чогось, а гуртків немає… У нашому мікрорайоні 5 шкіл, то чому б не зробити там спортивні групи?

Кор.: На Вашу думку, чи дійсно сьогодні сильно пе-ревантажені шкільні про-грами?

О.К.: Поза сумнівів. Ви би подивилися на завдання контрольних робіт із матема-тики для 4 класу! Я їх бачу, і мені страшно робиться - ми не проходили такого!

Кор.: Може, саме тому сучасні діти не встигають навіть на вулицю вийти? Не усі бувають повноцінні 2-3 години на повітрі…

О.К.: У них просто немає на це часу! Ви подивіться ро-бочі години 10-11 класу! 6-7 уроків у школі – практично повний робочий день дорос-лої людини, плюс, як мінімум, 4 години на домашні завдан-ня. 11 класи – взагалі жах! До того ж, вони ще ходять до репетиторів, на підготовчі курси до інституту… Діти просто виснажуються!

Кор.: Як вважаєте – чи буде нам завтра краще жити у цій країні?

О.К.: Україна у Радянсько-му Союзі була ледь не найроз-винутішою республікою. То чому тепер не лише у Прибал-тиці, але й у Грузії чи ,навіть, Білорусії жити краще? Чому в Україні не так? Чому??? Але я впевнена, що прийде час і Україна буде великою, розви-нутою та багатою державою. Ніхто нас не врятує, доки ми самі, українці, не скажемо з гордістю: «Я – Українець!» От коли так скаже кожен із нас, тоді все само по собі по-ступово стане на свої рейки.

Кор.: Скоро день вчителя. Що би Ви хотіли побажати колегам та учням?

О.К.: І учням, і вчите-лям я насамперед побажаю здоров’я. Вчителям – витрим-ки, наснаги, не розчаровува-тися у професії, любити своїх учнів, приймати їх такими, якими вони є. Ну а учням бажаю старанності, працьо-витості, поваги до вчителів, бо вони усі рано чи пізно обов’язково зрозуміють, що вчителі їм бажали лише най-кращого!

Спілкувалася Людмила Луніна

Україна у Радянському Союзі була ледь не найрозвинутішою республікою. То чому тепер не лише у Прибалтиці, але й у Грузії чи ,навіть, Білорусії жити краще? Чому в Україні не

так? Чому???

Продовження теми читайте у наступному

номері

www.moyagazeta.commoyagazeta@list.ru

Хмельницкая оáááááááá áá áá ááááá áá-áá áá áá ááá ááá áá áá áá р е к л а м а брифінг

moyagazeta.com8 № 26 (539) октябрь 2012 г.moyagazeta.com

Моє місто

Дорогі освітяни!Щиро вітаю Вас із професійним

святом! Хочу висловити сердеч-ну вдячність за невтомну працю, за великий талант і покликання сіяти мудрість і знання, за любов до дітей. Ваші серця завжди наповнені співчуттям, добротою і милою приємністю. Цими чудовими яко-стями Ви щедро ділитесь з дітьми. Вам вірять, Вас люблять і шанують. Ви здійснюєте зв’язок часів, продо-вжуючись у своїх учнях.Бажаю Вам, дорогі вчителі,

відчуття повноти і неповторності життя, здоров’я, невичерпних твор-чих сил, натхнення, щастя і довгої людської пам’яті. Хай завжди ще-дрою на сходи буде освітянська нива, а в усіх Ваших починаннях будуть супутниками успіх і удача!

Кандидат у народні депутати України

Віктор Коліщак

Увага! Увага! Шановні РЕКЛаМоДавЦі!

говорить рекламне агентство «МЕДіа ЦЕнтР»!

будьте уважні! Конкуренти не дрімають.

негайно озброюйтесь повним, ексклюзивним пакетом рекламних послуг

від агентства «Медіа центр».

Запам’ятайте секретний телефон зв’язку з агентами «Медіа центру» – 096-483-20-56.

700-997- пЕРЕМога в біЗнЕсі!

Поки Ви еКономите на рекламі,

Вони заВойоВують ваших клієнтів!

оголошується конкурс на посади:

- комерційний директор- начальник рекламного відділу

- менеджер із передплати і продажу рекламних послуг

- журналіст-фейлетоніст- художник карикатурист

- офіс-менеджерзапис на співбесіду:

(0382) 700-997; 096-483-20-56резюме присилати на адресу:

moyagazeta@list.ru ,

Наш співрозмовник - Сергій Нагорний - почесний громадянин міста Хмель-ницького, чемпіон і срібний призер XXI Олімпійських ігор у веслуванні на байдарці-двійці, чемпіон світу і Європи.Кор.: сергію вікторовичу, що ви відчуваєте, коли ба-чите всі ці експона-ти?с. н.: Це найприємніші відчуття! У душі навіть починає дещо «коли-хатися», теплішати, як погляну на всі ці старі фотографії... Хочеться піти додому і принести ще фото до музею. Це ж наша історія, тому необхідно, щоб всі це бачили, розуміли і пам'ятали!Кор.: Є таке понят-тя - «присутність мо-менту». Ми багато чого проживаємо тут і зараз - і не завжди розуміємо, що це вже є історією...с.н.: Так, адже кожен день - вже історія! Ми його прожили, і він ніколи більше не повториться... Кожна мить нашого життя є унікальною!Кор.: а яка мить вашого життя для вас є найважливішою?с.н.: Той момент, коли я виграв мон-реальську Олімпіаду. Перемогти на го-ловних у світі змаганнях - те саме, що підкорити Еверест - найвищу гору на планеті! І для мене, і для всього Хмель-

Сергій Нагорний: «Коли я перемагав, за мною стояло все місто!»

ницького це було величезним досягненням, яке й дотепер є найяскравішим моментом життя. Я завжди пам'ятав, що самостійно перемогти ніколи б не зміг, адже за мною стояли тренери, друзі, всі мешканці нашо-го міста, вся наша Батьківщина. Таке не забувається ніколи!

Кор.: Людині, як відомо, властиво мріяти. про що ви мрієте, проживаю-чи в Хмельницько-му?с.н.: Дуже хочеться, щоб наше місто стало ще більш чистішим і комфортнішим. Ну а головне - щоб чинов-ники з людьми пово-дили себе, як слід! Якщо всі будуть по-вертатися обличчям до людей - все у нас буде чудово!Кор.: Якими ву-лицями Хмель-

ницького ви б у першу чергу провели своїх дітей, онуків, гостей міста? Що їм потрібно показати?с.н.: У першу чергу, звичайно, нашу найкрасивішу вулицю - Проскурівську. Хоча у нас в місті весь центр підтримується на досить непоганому рівні. Також мені дуже подобаються парки - Франка, Шев-ченка (колишній Коцюбинського). Можу сміливо сказати, що у цьому парку я провів усе дитинство!

СпілкуваласяЛюдмила Луніна

Радомир Силін: «Немає майбутнього без минулого!»Почесний громадянин Хмельницько-

го, доктор технічних наук, професор, академік Академії інженерних наук Радомир Іванович Силін привітав хмельничан із Днем народження міста під час відкриття Галереї по-чесних громадян в приміщені Музею історії міста.

«Кожен з нас, почесних громадян зображених в музеї історії міста, вважав своїм обов'язком робити усе можливе, аби у місті стало комфортніше, щоб люди стали жити краще, щоб ми всі могли себе по-чувати справжніми гро-мадянами нашої великої країни, яку ми любимо. Кожен вважав, що його завдання є дуже важли-вим. Можливо, саме тому Хмельницький перетво-рився з маленького села на красиве, велике місто.

Хмельницький розви-вався дуже бурхливо, і все потрібно було робити швидко. У кінцевому результаті місто стало індустріальним, промисловим. Ми вкладали усі сили в розбудову Хмельницького – і сьогодні можна з гордістю провести людей по вулицях міста і показати, що було нами зробле-но практично «з чистого аркушу».

Саме так, «з нуля», будувався наш університет. Сьогодні він є відомим не тільки в Україні, а й за її межами країни, тому що багато випускників працюють за кордоном. Там нас знають завдяки нашому університету, знають по спортивним ко-мандам, по нашій продукції, якою ми сла-

вилися свого часу.Подібна виставка

портретів почесних грома-дян потрібна для молоді, адже всі наші зусилля повинні бути спрямовані на те, щоб наші діти, ону-ки, правнуки жили краще. А жити краще вони будуть тоді, коли у нас все буде добре, коли ми будемо по-важати, любити і допома-гати один одному.

Хочу висловити свою вдячність місту та міському голові, адже все, що пред-ставлено у музеї, є нашою історією. Її треба люби-ти, пам'ятати. На історії будується майбутнє. А майбутнього без минулого

бути не може! Саме тому кожен повинен закласти свій камінчик до фундаменту, на якому повстане могутня фортеця нашого міста і країни!»

Розмову передалаЛюдмила Луніна

®