1

K O H C E P B A

Мистецтво батіка від А до Я

№3, червень 2011

2

3

СЛОВО РЕДАКТОРАСтоси книжок на полицях...там кохання, тут вбивства, а там – там герменевтика, туди знесиленим, у важкий, але приємний вечір краще і не зазірати. Глянцеві сторінки ховаються десь там...там їм і місце...сьогодні я пропоную вам провести трохи часу тут, з нами...тут є життєві історії, цікаве кіно, живі фотографії і трохи

смачненького для підняття настрою...зроблене нашими руками...

без консервантів)

Олександра

4

ЗMICT:Та, що танцює у темряві ст. 6

Домашня кінотека ст. 24

Photo-story. Africa ст. 26

Try it - Прохолодні і смачні ст. 40

Хто такий батік і що з ним робити ст. 10

З ніг на голову ст. 16або Велика вода

що погортати... ст. 22

5

6

ПІД

СОУС

ОМ

“Та, що танцює у темряві” - мабуть, най-кращий на сьогодні фільм Ларса фон Трієра. “Мюзикл” у лапках, адже мюзи-клом цей фільм можна назвати відносно - він радше є антимюзиклом, перелицьова-ним музичним фільмом, реальністю, яка перемагає утопію. Головна героїня фільму Сельма в одній із сцен пояснює свою любов до мюзиклів тим, що в них ніколи не трапляється нічого

поганого, і в них завжди є хтось, хто тебе підтримає в останню хвилину. Здається, основ-

ним завданням Трієра у “Тій, що танцює у темряві” було розвінчати подібне уявлення про мюзикл. Трієр руйнує не лише уявлення про жанр мюзиклу як певну втечу від реальності, але й іронізує над традиційною американською мрією. Перед глядачем історія емігрантки з Че-хословаччини, як приїхала до США у пошуках життя, подібного на мюзикл - де всі живуть спільним ритмом, де все можливо, і де можна вилікувати власного сина. Проте це не стільки історія руйнування уявлення про утопічну Аме-рику 60-х років, скільки історія про зіткнення жорсткого світу з ідеалістом-мрійником, який прагне хоч трохи, але змінити цей світ. Для Трієра конче важливо максимально окреслити опозицію між центральним персонажем та навколишнім світом. Світ навколо не обов'язково

ворожий - зазвичай існують пер-сонажі, що певним чином підтримують головного героя - проте світ навколо чужий, і хтось з цієї опозиції “зовнішній світ/герой-ідеаліст” мусить по-страждати. Центральний персонаж фільму Сельма - сильна жінка. Трієр любить знімати фільми про жінок. Фактично всі центральні персонажі його філь-мів - жінки. Він вважає, що жінка набагато багатогранніша, ніж чоловік; про жінку склад-ніше і цікавіше знімати кіно, вона менше згодна на конформізм із зовнішніsм світом. Саме

внутрішньо сильною жінкою перед нами постає Сельма. Проте, ця її внутрішня сила відкривається глядачеві не одразу. Спочатку перед нами маленька тендітна і дуже вразлива жінка, яка працює на заводі, грає в аматорсько-му театрі і мріє співати у мюзиклах. Проте про-тягом фільму ми бачимо її внутрішню силу, що розкривається через її стосунки з сином, через здатність до самопожертви заради іншого жит-тя, через безмежну доброту, на яку навколишній світ не заслуговує. Загалом, “Та, що танцює у темряві” є третім фільмом із так званої “Трилогії про Золоте Серце”. У дитинстві Трієр прочитав данську казку про маленьку добру дівчинку - Золоте Серце - яка здатна була все віддати іншим. Йому запам'яталася історія, і він вирішив зробити про це фільм, але з урахуванням сучас-

Та, що танцює у темряві

7

них життєвих реалій, а не казкового гарного кінця. Це був своєрідний експеримент: чи може добро існувати у сучасному світі? Чи має воно шанси на існування? Форма музичного фільму цікавила його давно, проте матеріалу для такого фільму Трієр довго не міг знайти. Натхнення прийшло зі старої дитячої казки та композицій ісландської виконавиці Бйорк, яка зіграла го-ловну роль у фільмі та написала до нього музи-ку. За цю роль Бйорк отримала приз Каннського кінофестивалю за кращу жіночу роль. Варто зауважити, що нагорода дійсно заслужена, адже весь фільм тримається на фігурі Сельми.Отже, Сельма - центральний персонаж фільму. Ми бачимо її життя - звичайну щоденну рутину, проте режисер максимально вибудовує опозицію між зовнішнім світом та світом Сельми. Перш за все Сельма вирізняється з-поміж інших лю-дей: по-перше, вона емігрантка, чужа для американської реальності - що виражається не лише через акцент, а й через певні утопійні ба-чення амери-канської культури та життя. По-друге, вона дуже швидко втрачає зір. Як на мене, це одна з визначальних рис Трієра-автора - він намагається обмежити свого персонажа у

чомусь, щоб максимально загострити конфлікти, при тому він часто обмежує саме органи чуття. Його фільми надзвичайно тактильні, в їхній основі лежить гра на органах чуття. “Та, що танцює у темряві” відкривається увертюрою із графічних картинок та закадрової музики - ре-жисер навмисне акцентує нашу увагу на візуальності, на зоровому сприйнятті реальності, адже за кілька хвилин ми дізнаємося, що саме цього він позбавляє свою героїню. Сельма не може бачити, проте може чути. Вона неймовірно чутлива до звуку. Її прагнення співати, творити мюзикл переростає у її тотальне захоплення му-зикою інструментів на фабриці, де вона працює. Вона цчує внутрішній ритм навіть крокуючи на власну страту. Позбавлена можливості спосте-рігати зовнішній світ, Сельма створює свій власний - набагато більш чесний, наповнений музикою. Вона наділена талантом помічати і чути те, чого не чують інші. Вона створює влас-ний мюзикл зі сплаву музичних фрагментів, навколишніх звуків, уривків кадрів з поперед-нього життя. Коли реальне життя стає нестерп-ним, вона просто на кілька хвилин уявляє себе у мюзиклі, де, за її переконаннями, нічого страш-

8

ного не може статися. Вона творить власне мистецтво, красиве і величне, проте доступне тільки їй. У якомусь розуміння вона митець, інакший від цього світу. Її музика - це спосіб прийняти реальність, осмислити і вкласти у зрозумілі для Сельми категорії. Це не утопія, адже музичний номер не змінює і не перебудовує реальних подій, він просто переосмислює їх у категоріях Сельми. Тому вже мертвий Білл виправдовує вчинок Сель-ми, тому вона здатна поговорити з Джефом про власну сліпоту тільки через пісню, яка для нього є чужою. Музика у цьому фільмі - не утопійний світ, вона існує лише для того, щоб увиразнити абсурдність та суворість зовнішнього світу. Фізична вада Сельми, її спадкове захворюван-ня зору - ніщо у порівнянні з духовними вада-ми інших людей. Трієр вибудовує дуже чітку опозицію між Сельмою та Біллом. Фактично, це опозиція між вадами тіла та вадами душі. На початку фільму Сельма та Білл постають перед глядачем як рівні персонажі. Ми бачи-мо ставлення до них інших людей і розуміємо, що вони дуже подібні: і Сельма, і Біл, попри різний соціальний статус, духовно на початку постають рівними, однаково добрими та чут-ливими до потреб інших. Білл є просто ідеальним виразником американської мрії: він має гроші, працює поліцейським, щасливо од-ружений, дозволяє Сельмі та її синові жити у своєму трейлері. Сцена розмови Сельми та Білла остаточно створює ілюзію їхньої рівності: Білл тільки Сельмі може роз-повісти про те, що в нього нема грошей і нема сил зізнатися в тому власній дружині, а Сельма тільки йому може сказати про власну сліпоту та гроші на операцію для сина. Цей обмін таємницями є переломним моментом фільму. Адже відтепер чітко прослід-ковується опозиція слабкого Білла і сильної Сельми. Він йде на крадіжку, обман, звинувачує Сельму в тому, чого вона не робила, фактично, молить її про власне вбивство, бо навіть не має сили вчинити самогубство. Вона ж проходить це все заради вищої мети - заради можливості операції для її сина, вона прагне подарувати йому те, чого була позбавлена сама. Вона гото-ва прийняти покарання за вбивство, якщо зна-тиме, що її син зможе бачити, бо все її життя - це любов до сина. Трієр означує свою улюблену дуальність: тіло проти духу. Для нього фізичні вади Сельми не важливі у порівнянні з духов-

ними вадами Білла. Розрив між зовнішнім світом та світом внут-рішнім підкреслюється і на рівні технічного виконання фільму. Можна сказати, що у фільмі є загалом дві художні реальності: “реальність” зовнішнього світу та музична (мюзиклова) реальність світу Сельми. Трієр знаходить цікаве технічне вирішення для передачі чіткої межі між цими світами. Всі сцени “реального” світу знято ручною камерою, у псевдодокументаль-ному стилі з часом доволі різкими та необроб-леними переходами між загальними та крупни-ми планами. Все зроблено у нейтральній кольорові гаммі. Ця «реальність» візуально максимально наближена до щоденного сприй-няття реальності, ніякого зайвого кінематогра-фізму чи естетизації. Створюється враження присутності глядача в цій реальності, як одного із діючих персонажів, який споглядає ці події тут і зараз. Трієр сам провадив зйомки. Він за-галом дуже вдалий оператор - його камера не просто слідкує за подіями, вона досліджує ко-жен окремий момент фактично за принципом людського ока — переходи від загального пла-

9

ну до крупних планів окремих частин облич чи жестів. Трієр належить до тих режи-серів, які майже над більшістю фільмів працюють зі своєю визначеною командою (так, частіше за все він працює з операторами Роббі Мюллером («Розтинаючи хвилі», «Та, що танцює в темряві») та Ентоні Дод-Мантлом («Догвіль», «Антихрист»), з монтажерами Андерсом Реф-ном та Моллі Марлен Стенсгор). Це дозволяє економити час на зйомку, адже всі приблизно уявляють, чого хоче режисер. У “Тій, що танцює у темряві” було особливе візуальне вирішення, адже - окрім ручної камери Трієра - для відчуття реальності зовнішнього світу, використовували-ся 100 цифрових статичних камер для зйомки всіх музичних номерів. Це дозволяло досягти неймовірного ефекту штучності та ілюзорності музичного світу, його казковості. Статична ка-мера, величезна кількість різноманітних ракур-сів, тривалість кожного кадру зводиться до мінімуму - тобто фінальна картинка на екрані виходить дуже дина-мічна, жива і яскрава. До того ж, на відміну від буденної реальності фільму, реальність музичних фантазій Сельми яскрава, виконана у навмисно контрасніших ко-льорах. Фільм було повністю знято на цифрові

носії і лише потім переведено на плівку, що та-кож дає своєрідності візуальному вирішенню, бо відтак зняті статичною камерою кадри ста-ють надміру чіткими, а деякі переходи ручної камери просто змазуються. Та, що танцює в темряві” - дуже емоційне кіно. Воно максимально діє на всі органи чуття - діє надзвичайною музикою, яка не схожа на інші мюзикли; діє рівнем акторської гри, яка балансує між відвертою театральністю хореографічних постановок та неймовірною енергетикою пере-живань Бйорк; діє якимось незримим фаталізмом та ледь відчутною надією на кращий світ. Трієр доволі песимістичний напри-кінці цього фільму. За його вер-сією, краса не врятує цей світ, ми-стецтво не врятує, доброта не врятує - бо світ вбиває все це. І фінальна сцена, де Сельму вішають якраз посеред пісні, мабуть найбільш життєствердної пісні за весь фільм, є красно-мовним доказом жорстокості суспільства: ви-рок виконується якраз під час фрази “Це не остання пісня”. Ця сцена є викликом до моралі глядача, своєрідним струсом для його системи цінностей, адже, як каже сам режисер, ця пісня може стати останньою, лише якщо ми того за-хочемо.

10

ХТО ТАКИЙ БАТІК І ЩО З НИМ РОБИТИ

Батік (індонез batik від bа «бавовна» + tik «крапка» або «краплина») - це узагаль-нена назва різноманітних способів ручно-го розпису різних тканин. В основі майже всіх цих прийомів розпису лежить прин-цип резервування, тобто покривання тих місць, які мають залишитись незафарбог-ваними, спеціальними сумішами, які не пропускають фарбу.

Таку техніку використовували ще в дав-ньому Китаї, Шумері, Перу, Японії, Шрі-ланці, на Індокитаї, в африканських краї-нах.

Батьківщиною батіка вважається Ін-донезія. З індонезійської батік переклада-ється як «нанесення гарячим воском». Віск наносився на тканину за допомогою спеціального інструмента - чантінга. Після цього тканину поміщали у розчин барвни-ка. Після цього її виймали, висушували і знову наносили шар воску. Так повторю-вали декілька разів, починаючи зафарбо-вувати більш світлими барвниками і закінчуючи найбільш темними.

Так, до прикладу, індійські тканини фарбували натуральними барвниками, зробленими з різних рослин. Лише пізніше - у другій половині 19 століття - в Європі з`явились анілінові барвники, а в 1870 роцы- штучний барвник індіго.

У першому десятиріччі нашого століття з`явився клейкий матеріал гутта або ре-зерв, який дозволив використовувати нову технологію - «холодний батік».

В наш час асортимент для батіка над-звичайно великий, що полегшує техно-логію та приносить більше задоволення автору. А головне - це можна зробити в домашніх умовах. Як - читайте далі!

USE I

T

11

1. Купляємо тканину (в даному ви-падку ми взяли звичайну бавовну), а та-кож набір для батіка, який можна придба-ти у будь-якій художній крамниці.

2. Для початку нам треба підго-тувати тканину для розпису. Для цього ми маємо натягнути її на рамку та зафіксувати (ми використовуємо звичайні кнопки). Якщо елемент декору невеликий, можна та-кож використати звичайні п'яльця. Ще один варіани - придбати спеціальні рами, які ре-гулюються на будь який розмір тканини

12

3. Підготуємо ескіз малюнка. Якщо ви вже маєте досвід у малюванні - можете малювати олівцем одразу на тканині. Якщо ж ви поки що не впевнені у своїх силах - намалюйте на папері та обведіть маркером або фломастером, аби контури малюнка були чіткими.

4. Починаємо замальовувати лінії резер-вом. Аби перенести малюнок на тканину під-кладаємо зроблений вами ескіз під неї та обереж-но обводимо його контури прозорим контуром -резервом. Слідкуйте, щоб лінії були суцільними, а елементи малюнку замкнуті.

13

5. Доки висихає контур - у нас є час для того, щоб обрати потрібні для нашої картини ко-льори. Нарешті, найцікавіше - починаємо роз-фарбовувати малюнок. Набирайте фарбу сухим пензлем, а для того, щоб отримати плавні пере-ходи та переливи кольору, ту ділянку необхідно змочити водою. Тоді на мокру тканину нанести спочатку світлий колір фарби, а потім темніший. Не поспішайте, щоб не змазати малюнок. Гото-вий малюнок залишаємо сохнути на 6 год.

6. Для того, аби закріпити малюнок, коли він висохне, знімаємо його з рами і з виворотної сторони починаємо фіксувати пра-скою в режимі «шовк» протягом 3хв. Після закріплення тканину прополоскуємо у прохолодній воді, щоб видалити прозорий контур-резерв. Після цього Ви можете прати виріб при температурі не вище 40 °C.

14

15

«Батік - це легко, а головне - цікаво! Лише трохи фантазії, часу та нат-хнення і вже зовсім скоро у вашій квартирі зникнуть усі однотонні

тканини»

Тамара Кучугурна

16

З ніг на голову АБО C

З НІГ

НА ГО

ЛОВУ

З НІГ

НА ГО

ЛОВУ

Велика вода

Міський житель - він пересичений зручностями. Він розпещений магазинами, ресто-ранами, грошима. Він отруєний залізобетонним повітрям. Він позбавлений свого голо-су телебаченням. Ми - міські жителі. У нас паморочиться голова на свіжому повітрі, дрижать жижки, коли кишені порожніють, ми беззахисні один на один з природою. Для нас «екстрім», для деяких - міра існування. Лихо в карпатському регіоні здавалося екстрімом, небезпечною природою. Але обернулося глибокою любов`ю до неї, змахну-ло наліт міської недовірливості, егоїзму й увігнало питання людського щастя гострим

кілком у серце.Дмитро Медведенко

фото - Олександр Іллєнко

17

З ніг на голову АБО

Наслідки стихійного лиха, що сталося влітку 2008 року через інтенсивні грозові дощі. Постраждали територія Карпатських гір, Прикарпаття і Закарпаття.

19

Ця природна катастрофа вважається найбільшою в історії Західної України за останні 60 років.

22

що погортати...

Першими до мене прийдуть діти.Автор: Олексій ЖупанськийРік видання: 2008

Журналіст, який зникає в нетрях передмістя; дівчинка Юта, що блукає мертвим мегаполісом; ро-ботяга велетенського міста-заводу та асоціальний тип Тарас, якого недолюблюють оточуючі й він їм платить взаємністю… Шляхи життя цих героїв сплітаються у тісний клубок - і ось уже розподілені ролі: де комусь належить бути маріонеткою, а хтось наважується стати поводирем-деміургом…«Першими до мене прийдуть діти» - зразок альтер-нативної прози, замішаної на абсурді, реалізмі, кібер-панку і ядучому сарказмові.Світ абсурду і гротеску зовсім поруч. Його тво-рець уже розкинув своє павутиння, щоб непомітно прийти до нас, увійти в нас, стати нами, а відтак під переможні звуки причинних фанфар сповістити про початок свого нового світу – світу всеохоплю-ючого маразму, який є всього лише гротескним віддзеркаленням існуючого порядку речей.

Гуляш із турулаАвтор: Варга К.Рік видання: 2010

Це книжка про сучасну Угорщину. Автор з тонкою іронією і чуттям менталітету передає свою візію сучасної Угорщини. У книзі багато історичних екскурсів та роздумів над угорською культурою. Книга розрахована на культурологів, гунгарологів і всіх, кого цікавить запропонована тематика.

ЩО П

ОГОР

ТАТИ

23

що погортати... Місто з химерами

Автор: Ільченко ОлесьРік видання: 2009

«Місто з химерами» - чи не перша в українській літературі оповідь про долю і творіння архітектора; розповідь історично достовірна, й водночас містична, детективна... Знаний київський будівничий Владис-лав Городецький став леґендою ще за життя. Жоден з більш як сотні чудових київських архітекторів не привертав такої широкої уваги. Цей художній твір про життя зодчого, життя часто більш неймовірне, ніж найсміливіші вигадки. А Київ - місто найвищого творчого злету Городецького, - як побачить читач, і досі приховує багато таємниць...

Чудове Чудовисько в Країні Жа-ховиськ Автор: Сашко ДерманськийРік видання: 2010

«Це друга книжка майбутньої трилогії «Чудове Чу-довисько». Щиро вважаю, що цією повістю Сашко Дерманський починає справджувати найсміливіші надії на успіх нової української дитячої літератури... Після прочитання рукопису мене від радості аж роз-пирало. Засмучувало одне: я не мав з ким поділитися нею, адже на той час ніхто ще книжки не читав. Я зателефонував авторові і не менше двадцяти хвилин «оспівував» його нову повість. Тоді примчав додому і запропонував рукопис синові. Далі не спав до третьої ночі, вдоволено наслухаючи, як він нестрим-но сам до себе гигоче, і вгадував, про що саме він у цю мить читає. Я мало не пурхав, коли син, дочитав-ши, забіг до мене і ми напівпошепки - бо ж усі давно сплять! - смакували найефектніші епізоди і мріяли про український Голлівуд, адже «Чудове Чудовисько в Країні Жаховиськ» ще й надзвичайно кінематогра-фічна річ... А тепер ось не можу дочекатися, коли цю книжку нарешті надрукують, щоб і ви, любі читачі, змогли втішно порозкошувати...»

24

дом

ашня

кі

ноте

каДомашня кінотека

На жаль, до українського глядача доходять далеко не всі фільми, які насправді варті пе-регляду. Частіше за все ми залишаємось осторонь гучних кінопрем’єр на рівні фе-стивального кіно. Але безкінечні блокбасте-ри та трилогії з неймовірними спецефекта-

ми швидко втомлюють тих, хто прагне дивитись атмосферні та глибокі фільми. Європа у цьому плані давно попереду. Італійці, французи, німці, британці – ось хто сьогодні створює справді якісні стрічки, рівняючись на Фелліні та Годара. Фільм, про який йде мова у цій рецензії – існує на тере-нах України лише з російськими субтитра-ми. Його немає у перек-ладі, тим більш – він ніколи не показувався у кінотеатрах та не анонсувався у профільних виданнях. Але цю стрічку можна назвати шедевром італійського кінематогра-фу та світового кінема-тографу в цілому. Йдеться про «Я – це кохання» ре-жисера Луки Гуаданьіно.

Історія давнього роду. Історія родини, яка роками закріплювала своє ім’я на олімпі італійської еліти. Все надзвичайно красиво, все стримано та елегантно. Але що криється під маскою повної ідилії? Чим живе старо-винний рід?

Прекрасна по свої суті Тільда Суінтон, чия акторська гра та вроджена величність – знахідка для будь-якого режисера, втілює на екрані образ матері, життя якої схоже на ідеальну історію зі сторінок глянцевого ви-

дання. Але її зовнішній спокій контрастує з внутрішніми переживаннями, що виходять на світ тільки через певний час, після почат-ку перегляду. Вона схожа на пустелю перед буревієм – пісок ідеально гладкий, але вітер здимає його вгору, піднімаючи всі потаємні

почуття. Емма (героїня Суінтон) відкриває для себе зовсім новий, незнаний світ пристрасного кохання. Для неї та її коханця – кулінара Антоніо – це непередбачува-ний поворот, але стримувати себе вони не в силі.

На фоні жіночих емоцій матері сімейства розгорта-ються й інші драми. Тут і драма її дочки, що зако-хується у жінку. Драма сина та його нареченої, яка тільки починає своє входження у вузький та закритий світ заможної родини майбут-

нього чоловіка. Фільм варто дивитись не тільки через фе-

номенальну акторську гру Тільди Суінтон, а й через майстерну операторську роботу. Ко-жен кадр стрічки ідеальний, відточений як дорогоцінне каміння. Нахил голови, жест руки, приготування їжі, птахи, що злітають у височину. За ці півтори години ви почуєте мінімальну кількість тексту, але візуальний ряд настільки багатий та приголомшливий, що кожна емоція стає зрозумілою.

Окремо варто зазначити вклад костюмера у монументальність картинки. Фільм не дар-ма отримав безліч призів за дизайнерську роботу – кожна сукня, кожен костюм, кожна деталь від сумочки до сережок – підібрана гармонійно.

«Я – це кохання» - фільм, який варто ди-витись навіть без перекладу, тому що він відноситься до тієї категорії кінострічок, які виховують в нас смак до якості. Це не пересічна картина з банальним сценарієм, спрямована на величезні касові збори та ма-сового глядача. Це фільм, який має свою аудиторію. І, повірте, бути частиною цієї аудиторії – справжня честь.

Я – це кохання

25

Io sono l'amore120 хв.ІталіяЛука Гуаданьїно2009 р.

PHOT

O-ST

ORY Welcome to Africa!

у нас тут гаряче

27

Страйкбол. Африка.По іншу сторону війни.

28

29

30

31

«...мій вождь - МАТУМБА»

32

Міні-мануал для учасників страйкбол-гри:

1) не знімати захисні окуляри; 2) не посміхатися надто широко (куль-ки, знаєте, маленькі, але попадають влучно);3) бажано - знати, що таке «сошки» і вміти в необхідний момент їх знайти;

33

34

35

36

37

38

39

40

ё

TRY

ITЛьодова журавлина «WinterCranberr»- лід (повний стакан)- 30 мл. білої текіли;- 30 мл. вермута Rosso;- 10 мл. лимонного соку;- залити журавнлиновим морсом.Для приготування коктейля використовується метод Build, згідно з яким інгредієнти коктейля змішуються безпосередньо в келиху.

Коктейль «Спокуса»

Посуд - «коктейльна чарка» 210 мл.- 50 мл. Absolut Vanilla;- 30 мл. лікер Cointreau;- фрукт (1 скибка);Пом'яти грушу в шейкері, залити компоненти, збити, процідити в коктейльну чарку.- 10 мл. калиновий сироп;- додати карамболь і коктейльну вишню.

Прохолодні

і смачні!

41

ё

Коктейль «Beeryblues»

Посуд - «харікен» (Hurricane – англ.- ураган) – використовується для приготування екзотич-них коктелей і напоїв у тропічному стилі.- пляшка темного пиво LeffBrune;- 20 мл. лікеру черної смородини;- 30 мл. Baileys;- лід (півстакана);Спочатку заливаємо лікер, потім пиво - і напій готовий.

Коктейль «Milky-coffeway».

- 30 мл. Baileys;- 30 мл. золотий ром;- 30 мл. лікер Amaretto;- 30 мл. кавовий лікер;- 30 мл. рідкі жирні вершки Сильно збити в шейкері та зцідити в келих.

Могилянська школа журналістикиКиїв, 2010