53. Українська балада : [антологiя]. – К. : Рад. письмен-ник, 1964.

54. Українськi поети-романтики: Поетичнi твори. – К. :Наук. думка, 1987.

55. Ф а р i о н І. Отець Маркiян Шашкевич – україн-ський мовотворець / І.Фарiон. – Львiв : Свiчадо, 2007.

56. Ф и л и п о в и ч П. Лiтературознавчi студiї. Компа-ративiстика / П.Филипович. – Черкаси, 2008.

57. Ф р а н к о І. Зiбр. тв. : у 50 т. – К. : Наук. думка, 1983.– Т. 27. – С. 130–148; Т. 29. – С. 40–50; 51–76; 249–257.

58. Ф р а н к о І. Шевченкознавчi працi / І.Франко. –Львiв, 2006.

59. Ч и ж е в с ь к и й Д. Порiвняльна iсторiя слов’янсь-ких лiтератур / Д.Чижевський. – К. : Академiя, 2005.

60. Ч и ж е в с ь к и й Д. Історiя української лiтератури /Д.Чижевський. – Тернопiль : Презент, 1994.

61. Ч и ж е в с ь к и й Д. Нариси з iсторiї фiлософiї наУкраїнi / Д.Чижевський. – Мюнхен, 1983.

62. Ш а ш к е в и ч М. Твори / М.Шашкевич, І.Вагиле-вич, Я.Головацький. – К. : Днiпро, 1982.

63. Ш е в ч е н к о Т. Про мистецтво : [збiрник] / Т.Шев-ченко. – К. : Мистецтво, 1984.

64. Ш к а н д р i й М. В обiймах iмперiї: Росiйська i укра-їнська лiтератури новiтньої доби / М.Шкандрiй. – К. : Факт,2004.

65. Я ц е н к о М. Українська романтична поезiя 20–60-хрокiв ХIХ ст. / М.Яценко // Українськi поети-романтики:Поетичнi твори. – К. : Наук. думка, 1987.

ДДДД ИИИИ ВВВВ ОООО

– 46 –

Т е м а. Поети-романтики. П.Гулак-Артемовсь-кий, «Рибалка»; Є.Гребiнка, «Українська ме-лодiя»; М.Костомаров, «Соловейко»; В.Забiла,«Соловей»; М.Петренко, «Небо». Т.Шевченко.Першi поетичнi твори баладного жанру, умовнiстьу баладi, тривога за жiночу долю («Причинна»,«Лiлея»).

М е т а: розкрити дев’ятикласникам суть лiтера-турного напряму «романтизм», дослiдити вияви вньому окремих рис бароко; формувати вмiннявирiзняти твори, написанi в романтичному стилi,визначати основнi мотиви поезiй, коментувати їх узв’язку з художнiми особливостями, аналiзувативерсифiкацiйнi засоби у творах поетiв-романтикiв;виховувати шанобливе ставлення до засад народноїморалi й етики: працелюбностi, щиростi, любовi йповаги до батькiв; налаштувати серця учнiв на за-хоплення красою вiрностi в коханнi; розвивати на-вички виразно i вдумливо читати вiршi поетiв-ро-мантикiв.

О б л а д н а н н я: зоровi опори «Спiльне в поезiїдоби Бароко та Романтизму», «Українська балада»,«Модель балади Тараса Шевченка»; картки для пе-ревiрки знань i лiтературної гри-мозаїки «Символиромантичної поезiї»; ноти до романсiв або аудiоза-писи їх.

П е р е б i г у р о к уУведення в тему уроку.Зустрiч у «Музичнiй вiтальнi». Заздалегiдь

пiдготовлений учень прочитає вiрш М.Рильського«Шопен» пiд музику вальсу польського композито-ра доби Романтизму Ф.Шопена. Однойменна пое-зiя може прозвучати польською мовою в перекладi

Ю.Тувiма. Можна прочитати й вiрш Норвiда «Шо-пенове фортеп’яно» польською мовою або в пере-кладi Григорiя Кочура в супроводi мазурки. Для ко-ментування музичних творiв доречно використатидокументальну повiсть Я.Івашкевича «Шопен» (К. :Муз. Україна, 1989) або книжку М.Шлемкевича«Загублена українська людина» (К. : МП «Фенiкс»,1992). Можемо запропонувати одному з музичнообдарованих учнiв зiграти вальс Ф.Шопена, а рештiучнiв – послухати сповiдь його шанувальника –М.Шлемкевича: «Пiднiмiм завiсу ще одного свiту:вальс Шопена. Сумiш журливих запитань i тремтю-чих непевностей, то похилена голова на згоду, топовний обiцянок блиск очей. Тиха розмова, а ритмрозбавленого вальса, що iнодi проривається крiзь турозмову, – це тiльки кулiси для душевної драми.Свiт романтизму, притемнений i таємничий. Два го-лоси шукають себе нерiвними ходами, часомдозрiває рiшення в твердiшому, мажорному мотивi.Зближення i вiддалювання, взаємне шукання…“Блукають тiнi i моляться тiнi: прийди, прийди!” Ажнарештi вiльно й широко обiймають свiт насиченiмелодiєю пасажi, i найнiжнiшими запевненнямиспiвають свої пiснi оба голоси. Монологи вливають-ся в узгiднений дует, як доторк щастя, як сповнен-ня, щоб заламатися жалем i зрезиFновано похилоюголовою на згоду. Не кажiть, що Шопенових вальсiвне танцюють… Це ж танець душi з мрiєю. Це пiснятуги. Коротких передчувань i тiльки привидiвздiйснення, i пiсня розхилених i болюче не заспо-коєних рамен. Генiальний музика пiдклав ноти пiдвiчний танець, утверджуючи для нас таємну ме-лодiю душевних глибин» [25; 104].

Учитель висловить мiркування про те, що є видмистецтва, якому вдається поєднати розмаїття барвi свiтла зi звуковими та слуховими образами. Разом

Ольга БУРКО,викладач кафедри

українознавстваНацiонального авiацiйного

унiверситету

ЛІТЕРАТУРА УКРАЇНСЬКОГО РОМАНТИЗМУ

9 клас*

* Конспект уроку розроблено для класiв з поглибленимвивченням української лiтератури.

– 47 –

СССС ЛЛЛЛ ОООО ВВВВ ОООО

Ро м а н т и зм

Б

а р о ко

Символiка Контрастивнiсть

з учнями з’ясує, що називається вiн лiтературою,складовою частиною якої є й романтична поезiя.

Повiдомлення теми й мети уроку. Словесник ознайомить школярiв iз тезою О.Сви-

риденко про те, що «…нашi романтики… не мислилисебе романтиками i так себе не називали…» [15; 72].Вiн спонукатиме дев’ятикласникiв провести пара-лелi мiж поезiєю романтизму i бароко. З цiєю метоювикористає зорову опору. На нiй – двоє рiзновели-ких кiлець, пронизаних вiссю часу. Точки її перети-ну з кiльцями – це спiльнi риси поетики обох лiтера-турних напрямiв: символiка i контрастивнiсть.

Доцiльнiсть такого порiвняння Fрунтується натезi Д.Наливайка про важливiсть зiставлення поети-ки бароко i романтизму: «І все ж, за винятком, мож-ливо, Байрона i байронiчної школи, суперечностi уромантикiв не переростають в антиномiї, це самедiалектичнi суперечностi, якi в кiнцi кiнцiв знахо-дять розв’язання у вищому синтезi, цим, до речi, ро-мантизм вiдрiзняється вiд бароко, бiльш ранньої ху-дожньої системи, яка також постала iз глибоких су-перечностей свiту, а романтична “поетика конт-растiв” – вiд вiдповiдної поетики бароко» [12; 236].

Словесник запропонує учням зiставити характе-ристики обох лiтературних напрямiв, при цьому невивищуючи жодного з них. Свою аргументацiю ви-будовуватиме на засадничому принципi, що йогосформулювала Г.Токмань: «Про кожний лiтератур-ний напрям говоримо з повагою до його таланови-тих репрезентантiв, адже в художнiй лiтературi спо-стерiгається не еволюцiя (вiд простого до складного,вiд нижчого до вищого), а розвиток, який вiдбу-вається у вимiрах iрреального свiту мистецтва» [21;278]. Разом з учнями вчитель видiлить трiадиконститутивних рис бароко i романтизму: символ –вишуканiсть – контраст (у бароко); символ – iстина(добро, краса) – контраст (у романтизмi). Категорiїпершого i третього рядiв є тотожними, а категорiїдругого ряду – взаємозамiнними. Довiльнiсть трiадмає показати потужнi можливостi i спорiдненiстьфеноменiв бароко та романтизму. Це пiдтвердитьвисновок О.Волкової: «Щоб побачити цiнностi вiншому, в мистецтвi iншої епохи, в iншiй культурi,зовсiм не бажаний збiг цiнностей, повинна бути ли-ше певна близькiсть чи навiть контрастнiсть» [5; 30].

Аргументами можуть бути спостереженняА.Макарова, який зазначив: «Деякi поетичнi моти-

ви бароко вiдрiзняються вiд своїх романтичниханалогiв лише за формою, а за внутрiшньою суттюїх можна назвати преромантичними. Таким є i роз-роблюваний бароковими поетами мотив луни – за-гадкового вiдгомону природи на голос людини»[11; 263]. Словесник запропонує порiвняти ху-дожнi тексти барокового резонуючого вiрша з ро-мантичною поезiєю: «Ехо» І.Величковського i «Пе-ребендю» Т.Шевченка.

А.Макаров звернув увагу читачiв на змiстовнийдiалог мiж лiричним героєм резонуючого вiрша iбезлюдним простором. «Природа вже не спить, во-на мислить i вiдповiдає на запитання голосом Бога,духiв чи праотцiв. У вiршi Івана Величковського“Ехо” “через природу”, як через стiну, розмовляє зпоетом з потойбiчного свiту сам Адам» [11; 263].

– Что плачеши, Адаме? Земнаго ли края?– Рая.

– Чему в онь не внiйдени? Боїш ли ся брани?– Рани.

– Не можеши ли внiйти внутр його побiдно?– Бiдно.

– Іли возбранен тобi вход єст херувими?– Іми.

– Одкуду дiєт тi ся сицевая досада?– З сада.

– Кто тi в садi снiдь смертну подаде од древа?– Єва.

І.ВеличковськийЦей лiтературний прийом набув подальшого роз-

витку в час романтизму. Розглядаючи його вико-ристання Т.Шевченком, лiтературознавець А.Мака-ров наголосив на мiстичному характерi луни – «голо-су природи», здатностi митця розмовляти з рiчками,лiсом, морем, мiсяцем i хмарами. Учений зауважив,що «Шевченкiв Перебендя, крiм людської, знає та-кож i таємничу мову природи й час вiд часу йде вiдлюдей, аби порозмовляти з нею» [11; 261].

А думка край свiта на хмарi гуля.Орлом сизокрилим лiтає, ширяє,Аж небо блакитне широкими б’є;Спочине на сонцi, його запитає,Де воно ночує, як воно встає;Послухає моря, що воно говорить,Спита чорну гору: «Чого ти нiма?»І знову на небо, бо на землi горе.Бо на їй, широкiй, куточка немаТому, хто все знає, тому, хто все чує:Що море говорить, де сонце ночує.Його на сiм свiтi нiхто не прийма.

Т.ШевченкоОтже, зроблять висновок учнi зi словесником,

романтизм спiвзвучний iз бароко емоцiйною пiдне-сенiстю.

Сприймання нового матерiалу.Лекцiя з елементами дослiдження.Романтизм як лiтературний напрям виник на-

прикiнцi ХVІІІ столiття в Нiмеччинi. Теоретичнеосмислення його феномену здiйснили нiмецькiфiлософи: Йоганн-gотфрид Гердер, Йоганн-gотлiбФiхте, Фридрих-Вiльгельм ШеллiнF.

Р о б о т а з i н т е р н е т - д ж е р е л а м иУчнi можуть з’ясувати походження термiна за такою ад-

ресою в iнтернетi: http:.//izbornyk.org.ua/djvu/etymolog_slovnyk.htm i повiдомити, що термiн романтизм запозиченийiз французької мови: romantisme утворено вiд romantique«романтичний», похiдного вiд romant (roman – «роман»), щоє зворотним утворенням вiд пiзнього латинського ro-ma-nice-

«на народнiй латинi», пов’язаного з ro-ma-nus «римський».Оберемо формулювання, доступне для дев’ятикласникiв, по-дане в «Лiтературознавчому словнику-довiднику» (К., 2007):«Романтизм (франц. romantisme) – напрям у лiтературi,науцi й мистецтвi. Визначальними для нього стали такi риси,як заперечення рацiоналiзму доби Просвiтництва, iдеалiзм уфiлософiї, iсторизм, апологiя особистостi, неприйняття бу-денностi i звеличення “життя духу” (найвищими виявами йо-го були мистецтво, релiгiя, фiлософiя, культ почуттiв, захоп-лення фольклором, iнтерес до фантастики, екзотичних кар-тин природи та iн.)» [10; 600].

Аналiзуючи iсторiю формування романтизму,Леся Яблонська зазначила: «Цей феномен виник уперiод переоцiнки суспiльних цiнностей, коли по-трiбно було визначити мiсце людини у свiтi, що змi-нювався у новiй культурно-духовнiй ситуацiї, в нау-ковому, соцiальному, полiтичному процесi» [26; 9].Науковцi обмежують хронологiчнi рамки романтиз-му 1794–1844 роками. Поява романтичного напрямуна українському теренi припадає на кiнець 20-х – по-чаток 40-х рокiв ХІХ столiття. Вiн виростав iз дiяль-ностi свого попередника – преромантизму. Визна-чальними для нього стали iдеалiзм у фiлософiї, звер-нення до народностi, посилене вивчення iсторичногоминулого, вiдхiд од дiйсностi в iдеалiзоване минулеабо у вимрiяне майбутнє чи фантастику.

Романтизм – одна з найпоширенiших iдейно-фiлософських течiй, що вiдчутно вплинула на ду-ховну атмосферу України. Володимир Овсiйчук на-голошував на важливостi iдеологiї романтизму внашiй країнi: «Енергiйна поява романтизму, не якмистецького стилю, а радше течiї, стала свiтогляд-ним i суспiльним виразом нацiонального почуття iнастрою. Настрою одержимого у боротьбi занацiональнi iдеали, настрою вiдваги i героїзму. Епо-хальним втiленням цього стає величава постатьШевченка» [14; 5]. Леся Яблонська переконана, що«для українського полiтичного романтизму прита-манними є iдеалiзацiя iсторичного минулого свогонароду, звернення до джерел культури (МиколаКостомаров, Пантелеймон Кулiш, Михайло Драго-манов, Іван Франко, Михайло Грушевський, Дмит-ро Донцов). Для полiтичного романтизму українцiввластивий пошук нацiонального героя» [26; 14].

Є лише фрагментарнi свiдчення українських ро-мантикiв про їхнє естетичне кредо. Це кiлька статейМиколи Костомарова, Амвросiя Метлинського; пе-редмова Ізмаїла Срезневського до «Запорожскойстарины»; листування Амвросiя Метлинського зІзмаїлом Срезневським.

Омелян Огоновський, Микола Дашкевич зроби-ли першу спробу висвiтлити iсторiю розвитку укра-їнської лiтератури першої половини ХІХ столiття як

цiлiсного процесу й романтизму як лiтературного на-пряму. Пiдсумовуючи досвiд попередникiв, АгапiйШамрай подав власне трактування окресленої проб-леми у працi «Харкiвськi поети 30–40 рокiв ХІХ сто-лiття». Його книжку Михайлина Коцюбинська на-звала «найбiльш солiдним i детальним дослiджен-ням про український романтизм» [9; 10]. Вона сха-рактеризувала окремi сторони романтизму, якi част-ково спричинилися до його згасання: «Так, свободавiд правил часто оберталася повною суб’єктивноюсваволею, повною розiрванiстю форми, “народнiсть”мала дуже умовний, аматорсько-етнографiчний ха-рактер; iнтерес до людської особистостi призводив догiпертрофiї iндивiдуального, до культу демонiчногогероя, мова вироджувалась у пишну, патетичну, по-збавлену простоти i природностi» [9; 25].

Витлумачуючи поняття романтизму, ми спира-тимемося на працi Тетяни Бовсунiвської, АнатолiяГрадовського, Зiни Геник-Березовської, Михайли-ни Коцюбинської, Оксани Свириденко, ЛюбовiХавкiної, Дмитра Чижевського, Михайла Яценка, уяких викладено рiзнi погляди на його трактування.У радянському лiтературознавствi однi дослiдникибез достатнiх на те пiдстав квалiфiкували роман-тизм як утечу вiд дiйсностi, мрiю й фантазiю, iншiна основi iдеологiчного принципу механiчноподiляли романтизм на «прогресивний», або «рево-люцiйний» (коли йшлося про сучаснiсть або май-бутнє) i «реакцiйний», чи «консервативний» (колиавтори зверталися до iсторичного минулого). Ми-хайлина Коцюбинська – на пасивний i активний:«Активнiсть i пасивнiсть романтизму ми розрiз-няємо за характером настрою, за вiрнiстю iсторич-ного чуття, за вiдповiднiстю настрою та iдейноїспрямованостi дiйсної iсторичної тенденцiї» [9; 46].За основу своєї класифiкацiї Дмитро Наливайковзяв iдейно-естетичну структуру i специфiку зако-номiрностей i форм розвитку мистецтва: раннiй ро-мантизм (кiнець ХVІІІ – першi роки ХІХ столiття),синтетичний, або фiлософський, що характери-зується вiдсутнiстю рiзкого протиставленнядiйсностi та iдеалу; фольклорний (термiн ПауляРейманна), або народний романтизм, зорiєнтова-ний переважно на фольклор i народне мистецтво(супроводиться активним збиранням, виданням iвивченням народнопоетичної творчостi, в якiй ба-читься естетико-художня основа лiтературної твор-чостi); байронiчний, гротескно-фантастичний, абогофманiвський; вальтер-скоттiвський.

За радянської доби науковим здобутком сталакласифiкацiя Михайла Яценка, який на пiдставiiндивiдуально-особистiсного художнього мисленнявизначив такi основнi тематично-стильовi течiї ро-мантизму: фольклорну, фольклорно-iсторичну,громадянську i психологiчно-особистiсну.

Дмитро Наливайко сформулював принципи ху-дожнього бачення митцем свiту: «Романтичнийсвiтогляд полягає в тому, що немає нiчого незавер-шеного i самодостатнього, що свiт – це жива ди-

ДДДД ИИИИ ВВВВ ОООО

– 48 –

– 49 –

СССС ЛЛЛЛ ОООО ВВВВ ООООнамiчна єднiсть, у якiй усе взаємозв’язане, усевзаємозмiнюється i взаємодiє у своєму всеохоплюю-чому спонтанному русi» [12; 234]. Свiт для роман-тикiв – не простий механiзм, а живий органiзм, час-тини якого взаємопов’язанi i скерованi до цiлостi.Вiн не вповнi пiддається пiзнанню розумомунаслiдок нашої недосконалостi, бо розум – лишеодна зi здатностей людського духу, i то недостатнядля глибинного пiзнання свiту. У ньому є не тiлькисторони, якi ми бачимо, а й досить багато «таємних»сторiн, невiдомих сфер i сил. Романтикiв цiкавлятьсаме вони. Дмитро Наливайко наголошував на по-глибленому баченнi романтиками розбiжностi мiжiдеалом i дiйснiстю. «Це “комплексне” завданняосягнення суперечностi свiту як його багатства iджерела розвитку свiту було втiлене романтиками,що означало також вiдмову вiд “однозначного” ба-чення свiту i перехiд до бачення багатогранного,дiалектичного», – писав лiтературознавець [12; 237].

Романтики дiйшли висновку, що основне, гли-бинне осягається серцем (тобто через почуття таiнтуїцiю). Отож, мистецтво розглядалося поряд iзнаукою як iнший, але не нижчий шлях пiзнання.

Дослiдники романтизму (Тетяна Бовсунiвська,Зiна Геник-Березовська, Михайлина Коцюбинська,Дмитро Наливайко, Оксана Свириденко та iншi)розробили художню концепцiю людини романтич-ної доби. Як стверджує Зiна Геник-Березовська,«людина набула в романтизмi власного значення, якєство рiзних сфер буття, органiзм якої вiдбиває всобi будову iнших сфер буття, бо весь свiт є живийорганiзм» [6; 15]. Вона (як частка цього свiту) дужескладна iстота, вона належить до багатьох свiтiв. Ро-мантики помiтили її внутрiшню суперечнiсть, одно-часну належнiсть до двох свiтiв; осягнули, що корiньзла – у невмiннi чи небажаннi людини зрiвноважу-вати протилежнi засади свого єства (емоцiйне –рацiональне, особисте – суспiльне, альтруїстичне –егоїстичне). Для них людина була творчою iстотою.До того ж, за спостереженням Тетяни Бовсунiвської,«…романтизм виявив неабияку зацiкавленiсть осо-бистiстю i, насамперед, винятковою й богоподiб-ною» [2; 296]. Анатолiй Ткаченко вiдзначив «…мрiй-ливiсть, кордоцентризм (сприйняття довкiлля на-самперед через серце), сентиментальнiсть…» люди-ни романтизму [20; 43]. Саме в романтизмi людськаособистiсть набула власного значення: як єство,пов’язане з рiзними царинами буття, як iстота,фiзичний чи духовний органiзм якої вiдображає бу-дову iнших сфер буття. «А це означає, що людина вромантичному мистецтвi могла ставати “великомас-штабною” вже тому, що вона виявлялася центромсистеми унiверсальних величин i вiдносин», – зазна-чив Дмитро Наливайко [12; 238].

Михайло Бахтiн слушно наголосив на психо-логiчних особливостях романтичної вдачi: «…ро-мантичний характер самочинний i цiннiсно iнiцiа-тивний… Герой, який внутрiшньо робить вчинкивiдповiдно до мети, здiйснюючи предметнi та сми-

словi значущостi, насправдi здiйснює певну iдею,певну необхiдну правду життя, певний прообразсвiй, задум про нього Бога. Звiдси його життєвийшлях, подiї та моменти його, часто й предметне ото-чення дещо символiзованi. Герой – бурлака,мандрiвник, шукач…» [1; 166].

Тетяна Бовсунiвська, Оксана Свириденко та iншiнауковцi дослiджували складну архiтектонiку ро-мантичної художностi. Вони з’ясували, що провiдни-ми засобами поетики є: зображення мiсячної ночi,кладовищ, руїн, гнiтючого безлюддя, домовин таiнших слiдiв смертi; вживання нацiональної мiфо-логiї, подвiйних слiв, епiтетiв без iменника, «кольоро-вих» епiтетiв, складних алегорiй. Поети доби Роман-тизму вводять у художню тканину поезiй, зокрема,символ ночi. ЮнF проаналiзував природу символiвдня i ночi. Вiн писав: «День i свiтло – синонiми свiдо-мого, нiч i темрява – несвiдомого… Володарi темрявисягають корiнням у первiснi часи i разом iз багатьмаiншими легендами доводять, що колись iснував станпервiсного психiчного страждання, а саме несвiдо-мостi» [30; 104–107]. У романтичнiй поезiї нiч сталачасом магiчних дiй, контактiв iз надприроднимсвiтом, часом вiдкритостi душi для пiзнання свiту йсебе, її прагнення до неба («Мiсяць» ОлександраАфанасьєва-Чужбинського, «Небо» Михайла Пет-ренка). Проте Анатолiй Макаров переконує, що ро-мантики не були першовiдкривачами такого симво-лу. «Задовго до романтикiв художники бароко вжедосить майстерно вiдтворювали тi особливi почуттяй стани, якi навiює споглядання мiсячної ночi», – пи-ше лiтературознавець [11; 87].

Зазвичай паралельно з символом ночi наявнийсимвол мiсяця. ЮнF простежив шлях його форму-вання i зробив висновок: «У давньому Китаї Мiсяцьасоцiювався з богинею Гуань Інь. В iнших країнахМiсяць ототожнювався з iншими божествами. Хочанаш час наочно показав, що Мiсяць – не бiльше нiжнебесне тiло кулеподiбної форми, що всiяне кратера-ми, цей архетипний образ не залишає нас, що дово-дить наша схильнiсть приписувати Мiсяцевi впливна почуття» [31; 94]. Завдання мистецтва романтикивбачали в тому, щоб вiдтворити особливi почуття iстани, якi навiює споглядання мiсячної ночi. Напри-клад, у «Причиннiй» Тараса Шевченка чудовийопис буряної ночi, коли «…блiдий мiсяць на ту поруiз хмари де-де виглядав, неначе човен в синiм морi,то виринав, то потопав», передає психiчний стан ге-роїнi, викликаний насланням чарiв.

Тетяна Бовсунiвська з’ясувала художньо-есте-тичну функцiю могили в системi українського ро-мантизму: «…У всiх видах романтичного мистецтваактуалiзується могила, набуваючи значення прихо-ваної народної сили… Викликаючи душевний не-спокiй, могила змушує замислитися хоча б над тим,що в нiй поховане. Поети-романтики зробили моги-лу унiверсальним засобом сполучення живого з не-живим, минулого з сучасним… Старi покинутi моги-ли, на яких часом нема хреста i жодних ознак похо-

вання, здiймаються як нiмотнi свiдки минулої ве-личi» [2; 199, 204]. За спостереженням лiтературо-знавця, у романтичних текстах («Кладовище»Амвросiя Метлинського, «Великий льох» ТарасаШевченка) звучить мотив уявного оживання мо-гил. «За народним переконанням, мрець (покiйник)блукає, бо його нутрує невгамована за життя ду-шевна рана», – пiдкреслює дослiдниця [2; 224]. � Знайти в текстах поезiй романтикiв описи могил

українських лицарiв. З’ясувати, що вони символiзують.

Яку роль вiдiграють цi образи для розкриття iдейного

змiсту творiв? Зробленi мiркування записати, доповнити

їх на основi прослуханого далi пояснення вчителя.

Володимир Янiв зазначив: «Коли ж у постiйнiйзустрiчi з небезпекою, зi смертю, – ба навiть з то-тальнiстю знищення, – з руїною приходить i при-родна селекцiя, то ця селекцiя мусить нам нагадува-ти, що у боях гинуть таки найкращi, найздiбнiшi нариск чи бажаючi його. В боях таких насамперед ви-гибають лицарi» [27; 289]. Тетяна Бовсунiвська роз-крила поетику проростання могили й подала такийкоментар: «Але проростає вона тiльки у тому випад-ку, коли хтось щось посадить або заплаче чизаспiває. Вiд глибини людського зворушення зале-жить, наскiльки глибоко западають у землю сльо-зи» [2; 205]. Дослiдниця пояснила семантикусплюндрованої або розритої могили («Розрита мо-гила», «Великий льох» Тараса Шевченка, «Пантiка-пея» Миколи Костомарова, «Маруся» Левка Боро-виковського). Вона зазначила: «Тодi “те, щокриється в могилi”, зазнає наруги, воно волає до жи-вих. Похована там сила i слава матерiалiзується вобрази химер…» [2; 206]. Оксана Свириденко виок-ремила з «Пiдземної церкви» Амвросiя Метлинсь-кого образ «церкви-домовини»: «…далi з церквою,шарах! Пiшли пiд землю дзвони i пропали…» На їїдумку, вiн «…є символом прихованої чи похованоїдуховностi» [15; 105]. Церква iз дзвiницею була вЗапорозькiй Сiчi. Пiсля її зруйнування залишивсязамок. Цей образ Амвросiй Метлинський увiв у ху-дожнє полотно поезiї «Гетьман»: «Високо на замцi всю нiченьку наш гетьман вельможний стояв».Дослiдивши поезiю, Оксана Свириденко дiйшлависновку, що «замок – це також символ руїни зви-тяги та вiйськової слави. Вiн уособлює державнуруїну України» [15; 104].

Сова вiддавна символiзувала у фольклорi образматерi, вдови, у якої забрали сина до вiйська. У поезiїТараса Шевченка «Три лiта» звучить совиний крик. � Прочитати уважно вiрш «Три лiта». Дати вiдповiдь

на запитання «Як пов’язана доля лiричного героя iз сим-

волом сови?»

О р i є н т о в н а в i д п о в i д ь. За довгих три лiта

лiричний герой змiнився: глибше пiзнав життя, переос-

мислив його цiнностi. Тому зiзнається: «…вже не плачу,

й не спiваю, а вию совою». Вiн засмучений немож-

ливiстю побороти суспiльне зло.

І справдi «Совиний крик людини – не що iнше,як вияв розпачу цiлого уярмленого фiзично й ду-

ховно народу» [2; 322]. Так уболiватиме за долюрiдної землi лише патрiот.

Ластiвка завжди була в народi символом матерi.На думку Михайлини Коцюбинської, в однойменнiйбаладi Миколи Костомарова «Цей символ цементуєвесь поетичний змiст вiрша: i iсторичнi подiї, i урив-ки з дум i пiсень, i народнi голосiння» [9; 197].

Також у романтичнiй поезiї трапляється образголубки. � Виразно прочитати вiрш М.Костомарова «Голуб-

ка». Вiдповiсти на запитання, чому поет використав са-

ме цей образ, а не чайки чи зозулi.

О р i є н т о в н а в i д п о в i д ь. Чайка i зозуля в на-

роднiй поезiї асоцiюються з образом матерi, а голубка –

з образом дiвчини.

У поетичнiй спадщинi українських романтикiвмало знайдеться творiв, у яких не згадувалося б сер-це. Вiддавна в народнопiсеннiй творчостi воно булосимволом живого духу в людинi. Психолог Лев Ви-готський витлумачив роль серця як органа почут-тiв. Вiдповiдно до його теоретичних уявлень «емо-цiйнi реакцiї є насамперед реакцiями серця i крово-обiгу: i якщо ми пригадаємо, що дихання i кров ви-значають протiкання всiх процесiв, у всiх органах iтканинах, ми зрозумiємо, чому реакцiї серця могливiдiгравати роль внутрiшнiх органiзаторiв пове-дiнки» [4; 138]. На трактуваннi символу серця по-значилося сковородинське вчення про набуття но-вого серця. Тетяна Бовсунiвська вбачає в ньомусимвол «чистоти, народної духовностi». � Прослухати з голосу вчителя поезiї Т.Шевченка

«Думка» («Нащо менi чорнi брови…») i «На вiчну

пам’ять Котляревському». Що об’єднує цi твори? Яка

природа душевного болю лiричного героя?

О р i є н т о в н а в i д п о в i д ь. Вражене серце плаче

за зрадливим коханням: «Серце в’яне, нудить свiтом, як

пташка без волi. Нащо ж менi краса моя, коли нема

долi?». Єдина втiха – тiшитися думками про звитяги ли-

царiв нашої землi: «Нехай усмiхнеться серце на чужинi.

Хоть раз усмiхнеться, дивлячись, як ти всю славу козаць-

ку за словом єдиним перенiс в убогу хату сироти». Таке

чутливе серце – джерело духовних висот Великого Коб-

заря. Героїнi його балад («Причинна», «Утоплена») в ко-

ханнi покладалися на серце. «Не так серце любить, щоб

з ким подiлиться, не так воно хоче, як Бог нам дає...» –

читаємо в авторському вiдступi «Причинної».

Навчальна дискусiя. Дати вiдповiдь на запитання:

«Потрiбно прислухатися до серця чи краще чинити, ке-

руючись тiльки рацiональним вибором i практичним

досвiдом?» (У ходi обговорення однi дев’ятикласники

обстоюватимуть думку про те, що серце саме знає, ко-

го любити, бо недовгий дiвочий вiк i краса. Іншi ж пере-

конуватимуть, що така любов призвела героїнь назва-

них творiв до трагедiї.)

Загальновiдомо, що представники українськогоромантизму (Вiктор Забiла, Михайло Петренко, Та-рас Шевченко та iншi) зверталися до семантики долi.Тетяна Бовсунiвська назвала такий спосiб створенняхудожностi «суто романтичним». За її спостережен-

ДДДД ИИИИ ВВВВ ОООО

– 50 –

– 51 –

СССС ЛЛЛЛ ОООО ВВВВ ООООням, «…герой, прагнучи опанувати внутрiшньою ду-ховною рiвновагою, вдається до самоаналiзу й вичле-новує з внутрiшнього свiту свого ж таки двiйника –долю – посередництвом якого знову повертається досебе» [2; 304]. Наприклад, лiричний герой романсуВiктора Забiли «Гуде вiтер вельми в полi...» нарiкаєна нещасливу долю: «Одiрви ж од серця тугу, розне-си по полю!.. Щоб не плакався я, бiдний, на нещаснудолю». Тут автор вiдходить од народнопiсенних мо-тивiв. Мрiйливiсть, здатнiсть до рефлексiї – типовiриси романтичних героїв. У поезiї «Доля» Шевченкалiричний герой зiзнається: «Ми просто йшли; у наснема зерна неправди за собою».

Тетяна Бовсунiвська простежила, що сон дававромантикам змогу вийти «за межi граничного», осяг-нути розумом iмовiрне i неймовiрне, що в умовах пе-реважання просвiтницької естетики сприймалося ре-волюцiйно [2; 298]. Отже, сон перетворюється насимвол, однiєю зi значеннєвих граней якого є роз-криття прихованих сподiвань лiричного героя. На-приклад, у поезiї Миколи Костомарова «Сон» лiрич-ний герой бачив себе ввi снi на могилi коханої: «Сонпроклятий менi знову нагадав те, що ввiк не споми-нати я давно вже клятьбу дав». Прокинувшись, збаг-нув, що вона замiжня, має дiтей, чужими почуттямине переймається. Сон героя виявився символом ви-падкового повернення до нiбито давноминулого по-чуття кохання, яке вже згасло. У баладi Левка Боро-виковського «Маруся» лiричнiй героїнi наснивсясон: «Мертвець лежить: в головах у тiла свiчка воско-ва горить – дiвка обiмлiла!» Очевидно, переживаннядiвчини за долю коханого були дуже глибокими:«Год минув – а все не чуть, де, чи жив мiй милий?»Логiчно мотивувати плин її думок неможливо. Томусон став увиразненням душевного неспокою.

Юрiй Бондаренко зауважив: «У лiтературнихтворах цi типи набувають узагальнювального ха-рактеру, виступають в образах персонажiв, що кон-центрують у собi загальнонароднi емоцiйно-свiто-гляднi властивостi» [3; 154]. Наприклад, стало тра-дицiєю наголошувати, що в кожного українськогоромантика є образ кобзаря. Згадаймо «Бандуриста»Левка Боровиковського, «Украинского барда»Євгена Гребiнки, «Смерть бандуриста» АмвросiяМетлинського, «Перебендю» Тараса Шевченка.

Як переконливо довела Тетяна Бовсунiвська, «уТ.Шевченка розвиток цього образу досягає апогею,вiн мислиться живим пророком, нацiональниммесiєю, а могила пiд ним – не тiльки козацької, а йусеукраїнської волi… Поетизуючи давнину, роман-тики сповнювали її не фактами, а образами, середяких образ слiпого лiрника, кобзаря поступово пе-реростає в образ України. Вiдбувається становлен-ня романтичного кобзаря – велетня духу, кiсткиякого такi ж давнi, як i сама земля українська, вiн –вiчний спiвець могил, їхньої таємничої прихованоїсили» [2; 197].

Лiтературознавцi спостерегли вдале викори-стання фольклорного числа три в мiстерiї Тараса

Шевченка «Великий льох». Використання поетамицього числа як символу ЮнF обFрунтовує у працi«Душа i мiф: шiсть архетипiв». Психолог наводитьприклади з давнiх писемних джерел про роль числатри в розплануваннi Етрурiї та Риму: троє ворiт, тривулицi, три храми або кiлькiсть храмiв, кратнатрьом. Усюди в Грецiї можна знайти плеяду iз трьохбогинь. Пiфагорiйцi вважали число три чоловiчим.Потрiйнiсть «…вiдповiдно до алхiмiї означає по-лярнiсть, бо одна трiада завжди передбачає на-явнiсть другої: високе передбачає низьке, свiтло –пiтьму, добро – зло...» [30; 317]. Виходячи з цьогомiркування, можемо трактувати три ворони з «Ве-ликого льоху» як романтичнi символи зла. Пiдси-лює враження вiд використаного символу грубува-то-iронiчне порiвняння: «Мов на мороз, понадува-лись, одна на другу позирали; неначе три сестристарi, що дiвували, дiвували, аж поки мохом порос-ли». Переконливим є висновок Михайлини Коцю-бинської про те, що «символiка тут не “шифр”, азасiб надати темi особливої значимостi» [9; 222].

Лiтературна гра-мозаїка «Символи романтичноїпоезiї». Учитель запропонує з-помiж розкладених на

столi карток iз зображеннями рослин, тварин, небесних

свiтил спочатку вiдiбрати тiльки тi, що стали символами

в поезiї романтикiв, а потiм – дiбрати вiдповiднi цитати

з художнiх текстiв, що належать їхньому перу.

Голубка Доля

Кобзар Мiсяць

Нiч Русалка

Могила Море у шторм

� Доведiть тезу про те, що використання символiв – од-

на з прикметних рис лiтературного напряму романтизму.

Романтична поезiя фрагментарно використову-вала бароковi засоби поетики, зокрема контраст.Протиставлення – один iз найпоширенiших при-йомiв, що йде, на думку дослiдникiв, як вiд лiтера-турних традицiй Київської Русi, так i вiд фольклору.ЮнF трактував контрастивнiсть як джерело життя.Психолог зауважував: «Сумна ж iстина полягає в то-му, що реальне життя сповнене протилежностей:день змiнює нiч, народження – смерть, щастя – горе,а добро – зло. І ми можемо навiть бути впевненимив перемозi одного над другим – у тому, що добро по-долає зло, а радiсть переважить бiль. Життя – це по-ле битви. Так завжди було i буде, а якщо нi – життязупиниться» [31; 83]. Поети-романтики вбачаликонтраст мiж сучасним їм станом України та її ми-нулим. Любов Хавкiна вiдшукала в художнiй тка-нинi романтичних поезiй пояснення образу неба, що«…часто є антитезою до дисгармонiйного земногопростору» [24; 13]. Михайло Яценко дослiдив, комуз українських романтикiв найкраще вдалося йоговтiлити. Учений стверджує: «Космiчне свiтосприй-няття, таке характерне для Михайла Лермонтова, вукраїнськiй романтичнiй поезiї дiстало чи не найя-скравiший вияв у творчостi Михайла Петренка вциклi «Небо» («Дивлюся на небо та й думку га-даю…», «По небу блакитнiм очима блукаю…», «Схи-лившись на руку, дивлюсь я…») [28; 33]. Перший iззазначених вiршiв, що став народною пiснею, ТарасШевченко переписав в один зi своїх альбомiв. ЮрiйШерех акцентував на контрастивностi поетичногосвiту Михайла Петренка i Кобзаря. Вiдомо, що пiсня«Дивлюся на небо та й думку гадаю…» лунала надпланетою 12 серпня 1962 року – її спiвав україн-ський космонавт Павло Попович. � Прослухати твiр у виконаннi Дмитра Гнатюка i знай-

ти в текстi пiснi «Дивлюся на небо та й думку гадаю…»

Михайла Петренка антитези, з’ясувати, яка їхня функцiя.

Амвросiй Метлинський вiдзначав непересiч-нiсть творчого обдаровання поета-романтика. Зага-лом iз поетичної спадщини Михайла Петренка збе-реглося лише 20 вiршiв.

Поняття лiтературного напряму романтизму невичерпується названими ознаками (символiкою iконтрастивнiстю), хоча, безсумнiвно, вони дужеважливi для виявлення його сутностi. На переко-нання Ольги Слоньовської, творчому успiховi ро-мантикiв прислужилися студiї минулого: «Роман-тизм спонукав шукати в попереднiх iсторичних

ДДДД ИИИИ ВВВВ ОООО

– 52 –

епохах витоки нацiонального духу, дослiджуватиментальнiсть, архетип» [16; 202]. Іван Франко на-звав ранню творчiсть Тараса Шевченка «Добою ро-мантичного нацiоналiзму».

У зв’язку з цим варто звернути увагу на такi виявинацiонального у змiстi творiв, якi лежать на поверхнiтексту (власнi iмена й назви, портрет нацiональногогероя, змалювання побуту, традицiй, звичаїв). Напри-клад, Петро Гулак-Артемовський у баладi «Рибалка»назвав романтичного героя «парубком», русалку –«дiвчинонькою», яка «i косу зчiсує, i брiвками мор-гає!..» Тарас Шевченко використав портретнi деталi,запозиченi з народної творчостi, для створення образiвІвана Пiдкови, Тараса Трясила, Гамалiї: Тарас Тряси-ло – «орел сизокрилий», у Івана Пiдкови закрученiчорнi вуса, за вухом чуприна, а Гамалiю названо «ор-лом». Романтичний характер героя пiдкреслює ко-зацька люлька. За фольклорними джерелами, люлькасимволiзувала незалежнiсть козака вiд родинно-побу-тових обставин, як це бачимо в пiснi «Ой на горi та йженцi жнуть…» Іван Пiдкова, герой однойменноготвору, «похожає вздовж байдака, гасне люлька вротi…» На переконання Михайлини Коцюбинської,«герой (Іван Пiдкова) змальований традицiйнимифарбами, має узагальнено-романтичний характер. Ценародний герой взагалi, а не якась конкретна iсторич-на особа, його жести, вчинки, слова малюють романти-зовану постать козака – героя народних пiсень» [9; 79].

У творi «Гамалiя» поет розширив значення образулюльки порiвняно з народнопiсенним: вона викликаєасоцiацiю з пожежею («І хлопцi сходяться; зiйшлись,люльки з пожару закурили…»). Лiтературознавець за-значила новизну улюбленого романтиками образу са-мотнього героя: «У Шевченка дiє не один самотнiй ге-рой, що летить кудись без певної мети, а цiла козаць-ка громада, що пливе на бiй з ворогами» [9; 84].

Дослiдники української духовностi вказували навроджений iнстинкт боротьби в українцiв. Володи-мир Янiв обFрунтував його так: «…в основу козаччи-ни лягла оборона мирного населення, не наступ.Походи мали передусiм характер превентивної бо-ротьби, частково їх можна розцiнювати як бажаннявiдплати» [27; 231] (про це, до речi, писав у своїхтворах i Тарас Шевченко). Дослiдник виокремивще один чинник формування iнстинкту боротьби:«…незабаром у козацтвi поширилося бажання бо-ротьби за вiру, отже, за iдею, а не за опанування чу-жих просторiв; щодо примiтивного елементу можнаговорити про здобичницький мотив без ширшихполiтичних цiлей…» [27; 231]. Поети-романтики,наприклад Тарас Шевченко, змальовували такiявища вiдповiдно до народної традицiї. У творi «Га-малiя» автор подає докладну картину розправи надворогом: «руйнують мури; срiбло, злото несутьшапками козаки i насипають байдаки». � Довести тезу про те, що дух українських лицарiв був

спрямований на захист рiдного народу, його звичаїв i тра-

дицiй. Отже, барокова й романтична поезiя є одним iз

джерел, на основi яких можна вивчати риси нацiонально-

Тополя Човен

– 53 –

СССС ЛЛЛЛ ОООО ВВВВ ООООго менталiтету. Для цього виписати потрiбнi цитати з пое-

зiй романтикiв, послатися на лiтературну критику. Пiдго-

туватися до розлогого висловлювання на цю тему.

Скласти план розповiдi.

Романтики виявляли iнтерес до незвичайних пси-хiчних переживань людини. Ця ознака романтизмузалишається малодослiдженою, хоча була актуалiзо-вана ще ЮнFом. Психолог зазначав, «що попереднiвiки не перебiльшували, стверджуючи, що дух не по-збувся демонiзму, а людство, розвиваючи науку i тех-нологiю, наближає себе до небезпеки одержимостi.І справдi, архетип духу може служити i добру, i злу, iце залежить вiд вiльного вибору, тобто свiдомостi лю-дини; добро може обернутися i злом» [30; 336].

Робота з пiдручником. Знайти вiдповiдь на за-питання «Якi жанри лiрики побутували в бароковiйi романтичнiй лiтературi?».

О р i є н т о в н а в i д п о в i д ь. Бароковi поети надавали

перевагу акровiршевi, анаграмi, резонуючому вiршевi,

вiршу-протеєвi, кабалiстичному вiршевi, лабiринту, лого-

грифовi, палiндрому. На противагу формальним вiршам ба-

рокової поезiї романтики запроваджували новi форми (ро-

мантичну «байронiвську» поему, баладу, наслiдування

народної пiснi). Вони полюбляли синкретичнi форми та

поєднували епос i лiрику, епос, лiрику i драму, тому ввели в

лiтературу новi або рiдко використовуванi жанри: iсторич-

ну й побутову балади, думку, елегiю, iсторичну й лiро-

епiчну поеми, медитацiю, мiстерiю, молитву, романс.

�Назвати iмена творцiв названих романсiв добиБароко.

нається словами “Дунаю, Дунаю, чому смутен те-чеш”, дiйшов до нас iз середини ХVI ст. Записав цюбаладу Никодим в селi Венецiя на стиках словацькихта українських етнографiчних земель i передав ЯнуБлагослову, який внiс її до своєї граматики чеськоїмови… Термiн “балада” почали вживати в Українi напочатку ХІХ ст. в добу романтизму» [13; 11].)�Дослiдити походження термiна «балада».Робота з iнтернет-джерелами. Вiдповiсти на

запитання учнi можуть, звернувшись до мережi iнтер-нет (http:.//izbornyk.org.ua/djvu/etymolog_slovnyk.htm).

О р i є н т о в н а в i д п о в i д ь. Термiн «балада» –запозичення з французької мови: ballade походитьвiд baladа «танець», згодом «поема пiд час танцю»,пов’язаного з balar «танцювати», яке зводиться долатинського balla-rë.

Робота за зоровою опорою «Українська бала-да» на основi повiдомлень «лiтературознавцiв».

«Ах ты, свете лестный...» «Ох, счастье, счастье...» «Їхав козак за Дунай...» «Ой ти, птичко жолтобоко...» «Стоїть явiр над горою...» «Всякому городу нрав i права...»

Семен Климовський

Григорiй Сковорода

�Увiдповiднити назви романсiв iз прiзвищамипоетiв.

Євген Гребiнка

Вiктор Забiла

Михайло Петренко

Тарас Шевченко

«Не щебечи, соловейку...» (компо-зитор М.Глинка)«Нащо менi чорнi брови...» (компо-зитор М.Маркович)«Нi, мамо, не можна нелюба лю-бить...» (композитор В.Заремба)«Дивлюся на небо...» (композиторВ.Заремба)

�Прослухати цi твори у виконаннi одноклас-никiв або в аудiозапису. Вiдповiсти на запитання«Чи подобаються вам прослуханi романси? Якщотак, то чим саме, якщо нi, то чому?»�Прокоментувати висловлювання дослiдницi

А.Гурбанської, яка назвала романс «одним iз най-шляхетнiших жанрiв музично-поетичного мис-тецтва» [7; 74].

Актуалiзацiя опорних знань учнiв.?��Коли i де виник жанр балади? (Григорiй Нудь-

га встановив, що «найдавнiший текст українськоїбалади – пiснi про Стефана Воєводу, що почи-

П о в i д о м л е н н я 1-г о «л i т е р а т у р о з н а в -ц я». Одна з перших українських балад – «Рибалка»Петра Гулака-Артемовського – була надрукована в«Вестнике Европы» 1827 року. Дослiдники розгля-дають цей твiр як нове явище в iсторiї українськоїлiтератури. Михайлина Коцюбинська наголошу-вала, що «Гулак-Артемовський хоче утвердити вукраїнськiй лiтературi право на нову тематику, якамислиться ним як тематика баладна, романтична»[9; 189]. Як i всi романтичнi герої, рибалка самотнiй.Вiн надзвичайно вразливий. Його душа палає вiдлюбовi, але взаємностi не вiдчуває. Бiль душi спри-чинює самогубство. Чи сподiвався вiн, що таким чи-ном позбудеться душевного терзання? Павло Фед-ченко назвав баладу «Рибалка» «дальшим крокомна шляху розширення художньо-зображальнихможливостей української мови» [22; 12].

М е т о д и ч н а р е м а р к а. 1-й «лiтературознавець»звернеться до зорової опори i прокоментує сегмент«Вплив», пiдтвердивши написане тезою О.Слоньовської

– творчiсть єв-ропейськихромантикiв;

– фольклор

– переплетення фольклорних уяв-лень з iсторичними подiями;

– тяжiння до побутового колориту; – гiперболiзацiя почуттiв героїв; – драматизацiя ситуацiї;– в основi лежить щось виняткове,

страшне з реального людськогожиття

– народне повi-р’я;

– iсторичне ми-нуле України

Балада

риси

витоки вплив

ДДДД ИИИИ ВВВВ ОООО

– 54 –

П о в i д о м л е н н я 4-г о «л i т е р а т у р о з н а в -ц я». Поетичне змалювання Днiпра можна знайтитакож у творах поетiв-романтикiв Амвросiя Мет-линського «Смерть бандуриста» та Миколи Косто-марова «Пiсня моя».

У цьому контекстi важливим є висновок ЛюбовiХавкiної: «У романтичнiй картинi свiту важливемiсце посiдають сакральнi топоси. Найбiльш са-кралiзованим об’єктом простору й iсторичного часує Днiпро» [24; 14].

про те, що ця балада є iнтерпретацiєю вiдповiдного творуgете, а «…оригiнальною робить її явне суто українськефольклорне начало» [16; 204]. Балада «Рибалка», на дум-ку П.Федченка, «…позначена певною стильовою непослi-довнiстю й строкатiстю, нiжний лiризм романтичноготвору поєднується з бурлескними iнтонацiями й типови-ми традицiйними зворотами» [22; 13].

?��Якi типовi риси жанру балади наявнi у творi«Рибалка» П.Гулака-Артемовського?

П о в i д о м л е н н я 2-г о «л i т е р а т у р о з н а в -ц я». З Петром Гулаком-Артемовським пiдтримувавдружнi й лiтературнi зв’язки Євген Гребiнка. Йогуперу належать п’ять вiршiв українською мовою. Во-ни мали досить обмежене коло читачiв. Два з них –«Човен» та «Українська мелодiя» – надiленi ви-разними романтичними рисами. Так, у поезiї «Чо-вен» зображено морську стихiю. Любов Хавкiна ви-словила гiпотезу, що «сакральним засобом посмерт-ного зв’язку з батькiвщиною для героя часто є вода,яка не лише становить межу мiж територiями, а йпоєднує їх» [24; 14]. Психолог ЮнF тлумачив мореяк «…улюблений символ для безсвiдомого, матiрусього живого» [30; 116]. Євген Гребiнка використавцей образ у поезiї «Човен». Тарас Шевченко у творi«Іван Пiдкова» за допомогою художнiх засобiв зма-лював штормове море: «Чорна хмара з-за лиману не-бо, сонце криє. Синє море звiрюкою то стогне, товиє… Кругом хвилi, як тi гори, – нi землi, нi неба».Поет надiлив героя поеми надприродною силою надрозбурханим морем: той пiдняв шапку – i човни зу-пинилися. Так автор намагався осмислити духов-ний зв’язок сучасникiв з iсторичним минулимрiдного народу.

?��У чому особливостi образу моря в цих поетiв-романтикiв?

П о в i д о м л е н н я 3-г о «л i т е р а т у р о з н а в -ц я». Євген Гребiнка сприяв лiтературному дебютуЛевка Боровиковського. Водночас першодрук його«Байок та прибаюток», як з’ясувала Оксана Свири-денко, здiйснив Амвросiй Метлинський у Києвi в1852 роцi. Левко Боровиковський став популярнимзавдяки публiкацiї балади «Молодиця» у петер-бурзькому журналi «Вестник Европы» (1828). Твiрнаписано українською мовою. До того ж поет-ро-мантик смiливо ввiв засоби фольклору в художнiйтекст. Проте всi балади Левка Боровиковського намне вiдомi. У листi до Михайла Максимовича вiн на-звав деякi з них: «Мати – гiрше мачухи», «Душо-губ», «Упир», «Чарiвниця», «15-те митарство».

М е т о д и ч н а р е м а р к а. 3-й «лiтературознавець»прокоментує сегмент зорової опори «Витоки», аргумен-туючи сказане словами М.Коцюбинської: «Це були по-етичнi перекази окремих повiр’їв з народної демонологiї»[9; 193]. Оскiльки лiтературознавцi довiльно поводилисяз цим спадком, то мимохiть применшили, як вважаєТ.Бовсунiвська, «об’єктивну велич Левка Боровиковсь-кого» [2; 7].

Порiвняльний аналiз творiв. Установити, у чо-му саме перегукуються балади «Молодиця» Л.Бо-ровиковського i «Причинна» Т.Шевченка.

Ватагами ходили хмари, Мiж ними молодик блукав,Вiтри в очеретах бурхали,І Псьол стогнав i клекотав.Шумiли верби… рвались

листя,Гули вiтри попiд мостом…На пнi сидiла молодиця,Пiдперши щоку кулаком…

Л.Боровиковський

Реве та стогне Днiпр широкий,

Сердитий вiтер завива,Додолу верби гне високi, Горами хвилю пiдiйма. І блiдий мiсяць на ту пору Із хмари де-де виглядав, Неначе човен в синiм морi, То виринав, то потопав.

Т.Шевченко

Днiпр клекоче, стогне, плачеЙ гриву сивую трясе;Вiн реве й на камiнь скаче,Камiнь рве, гризе, несе…

А.Метлинський

Там, де у лiсi скеля крутая,Днiпр через скелю реве i бурхає,Рветься i дметься, клекоче й гуде,Й вiтер пожовклiї листя несе.

М.Костомаров

До того ж сучасники згадували вмiння роман-тикiв «оживляти» iсторiю. Балади Миколи Косто-марова («Ластiвка», «Брат з сестрою») та АмвросiяМетлинського («Гетьман», «Пiдземна церква»)вирiзняються переплетiнням фольклорних уявленьз iсторичними подiями.

М е т о д и ч н а р е м а р к а. 4-й «лiтературознавець»звернеться до зорової опори i прокоментує сегмент «Ри-си балади», пiдтвердивши висновки висловом М.Коцю-бинської: «…тут сполучається iсторична фантастика» i«фантастичний iсторизм» [9; 196].

Оксана Свириденко вiдзначила певний вiдхiдАмвросiя Метлинського вiд традицiйних рамок ба-лади. Дослiдниця подає її поетичну формулу: «Йо-го балади тяжiють до лiричних вiршiв типу розду-му, медитацiї, а водночас носять почасти характерпритчi» [15; 91], визначивши спектр ознак:

� фольклорний гiперболiзм («Станемо корнемна рiднiй землi, мiцно, лiсом, нас не скине око!Тiльки брехню чужина прокричить, гряне пiсня iзРусi широко!»);

� уживання «кольорових» епiтетiв: «зелений»,що асоцiюється i з життям («На зелений в’язприлiтує, дiточки свої провiдує»), i зi смертю(«З ним зелений в’яз пiшов на дно»); «чорний», щоє прикметою смертi;

� евфонiчна гармонiя: Амвросiй Метлинськийувиразнив криваву трагедiю в поезiї «Козачаясмерть», використавши асонанс на «о»: «Степ-зем-ля рiдну й нерiдну кров допиває; а помiж трупамистогне, мов розмовляє…» Рiвень звучностi цитова-них рядкiв вiдповiдно 4,21 та 5,26. Ми визначилийого за методикою, яку розробив донецький ученийСергiй Бураго:

– 55 –

СССС ЛЛЛЛ ОООО ВВВВ ООООЗвуки нашої мови подiлили на 6 груп, врахували паузу

i кожнiй надали числовий еквiвалент у порядку зростаннязвучностi (1 – пауза; 2 – п, т, к, ф; 3 – ш, щ, ч, ц, с, х; 4 – г, б,д, з, ж; 5 – р, л, м, н, в, й; 6 – ненаголошений голосний; 7 –наголошений голосний).

Потiм знайшли середнє арифметичне вiд суми числовихпозначень звучностi й загальної кiлькостi звукiв у рядку:С т е п - з е м л я р i д н у й н е р i д н у к р о в д о п и в а є3 2 7 2 4 6 5 5 7 5 7 4 5 6 5 6 5 7 4 5 6 5 2 5 7 5 46265756

Одержали: 143 : 34=4,01Далi знайшли числове вираження паузи, обчисливши

середнє арифметичне вiд суми загальної кiлькостi пауз тасуми голосних i приголосних у реальному звучаннi їх. У на-веденому рядку «поправка на паузу» становить 5:34=0,1.Отже, загальний рiвень звучностi рядка: 4,01+ 0,1=4,11. Ценизький рiвень звучностi. За нашим спостереженням, такузвучнiсть має те, що позначене емоцiйною скутiстю.

Аналогiчно визначили рiвень звучностi рядка«А помiж трупами стогне, мов розмовляє…» – 5,26. У ви-сокому звучаннi рядка виявляється його емоцiйнавiдкритiсть. Рiзниця числових еквiвалентiв звучностiрядкiв зумовлює їхню контрастнiсть, тобто перехiд вiдприглушеностi до повнозвуччя. Рiзкiсть такого переходустворює внутрiшню напругу поетичної мови.

Спостереження над художнiми текстамибалад «Утоплена», «Тополя», «Лiлея». Побудо-ва моделi Шевченкової балади.

М е т о д и ч н а р е м а р к а. Учитель креслить надошцi модель балади у виглядi кола, а учнi, вiдповiдаю-чи на запитання, вносять до неї вiдповiднi записи.

?��Коли i де вiдбувається дiя у творах? (У 1-му се-кторi зробимо запис «пейзажна замальовка», ботвiр зазвичай починається картиною природи, щовiдповiдає почуттям героя i навiює роздуми.)

Вiтер в гаї не гуляє – Вночi спочиває;Прокинеться – тихесенькоВ осоки питає…

Т.Шевченко?��Якими словами починаються й закiнчуються

балади Т.Шевченка? Як називають такий худож-нiй прийом? З якою метою його використовують?(У 2-му секторi запишемо «кiльцева побудова», то-му що, наприклад, балади «Утоплена», «Тополя»,«Лiлея» починаються i закiнчуються майже одна-ковими образами.)

По дiбровi вiтер виє,Гуляє по полю,Край дороги гне тополюДо самого долу.

Т.Шевченко?��Чи є в художнiх текстах балад риторичнi запи-

тання? Прочитайте їх. Яка їхня функцiя? (У 3-мусекторi розмiщуємо напис «риторичнi запитання».Наприклад, у баладi «Тополя» є питання: «Хто жвикохав тонку, гнучку в степу погибати», у баладi«Утоплена» звучить iнше запитання: «Хто се, хтосе по сiм боцi чеше косу? хто се?..» Вони вводять ге-роя в мiсце дiї, розпочинають дiю, а також надаютьтворовi таємничостi, недомовленостi.)

?��Що переважає в баладах Т.Шевченка – лiризмчи епiчнiсть? (У 4-му секторi запишемо «лiризм».У Т.Шевченка вiн невiд’ємний вiд розгортання дiї.Наприклад, у «Тополi» звучить звертання до дiвчат:«кохайтеся ж, любiтеся…»; в «Утопленiй» читаємозiзнання: «Ох, лихо, лишенько, дiвчата, мати стангнучкий, високий, а серця не мати».)

Побудована модель матиме такий вигляд:

Узагальнення вивченого матерiалу.«Поетичний диктант». Із поданих ключових

слiв, виразiв обрати тi, що розкривають художнiйсвiт поета-романтика, записати їх.

Палiндром, думка, iсторична поема, вiрш-загадка, ре-зонуючий вiрш, контраст, лiро-епiчна поема, медитацiя,мiстерiя, молитва, символ, побутова та iсторична балади,романс, число три.

«Поетичний конструктор». За опорними сло-вами вiдновити поетичнi рядки:

Модель балади

Т.Шевченка

лiри

зм

кiльцевабудовариторичнiзапит

ання

пейзажна зарисовка

Де недавно … гомонiв,Його … тупотiв,

Як на … козак налiтав,В нього … запускав.

А.Метлинський

Гуде … вельми в полi!Реве, … ламає;Плаче … молоденький,… проклинає.

В.Забiла

Бо долi ще змалку здаюся …,Я наймит у неї, хлопцюга …;… я у долi, … у людей:Хiба ж хто кохає … дiтей?

М.Петренко

К л ю ч. Чужий, приблуд-ний, не любий, нерiдних.

Заграло, запiнилось … море,І … вiтри по морю шумлять,І хвиля гуляє, мов … гориОдна за другою бiжать.

Є.Гребiнка

К л ю ч. Буйнiї, синєє, чорнiї.

«Добери епiтети». На мiсцi пропускiв у вiршахуставити епiтети, максимально наближенi до ав-торських. Для самоперевiрки скористатися подани-ми ключами.

Тестовi завдання.І р i в е н ь

1. Лiричнi твори мають жанриА балада, медитацiя, мiстерiя, молитва, поема, ро-

мансБ комедiя, трагедiя, драмаВ оповiдання, повiсть, роман, епопея

2. Думка, iсторична поема, лiро-епiчна поема, ме-дитацiя, мiстерiя, молитва, побутова та iсторичнабалади, романс належать до роду

А епосуБ лiрикиВ драми

3. Балада «Тополя» Т.Шевченка має характерА фантастичнийБ iсторико-героїчнийВ соцiально-побутовий

4. 12 серпня 1962 р., коли полетiв у космос Пав-ло Попович, над планетою лунала пiсня доби Ро-мантизму

А «Гуде вiтер вельми в полi...»Б «Плавай, плавай, лебедонько...»В «Дивлюся на небо...»

5. В основi мiстерiї «Великий льох» лежить сим-волiка числа

А 3Б 5В 7

ДДДД ИИИИ ВВВВ ОООО

– 56 –

ІІ р i в е н ь1. Напишiть названi лiтературнi стилi у порядку

їхньої хронологiчної появи.Бароко, реалiзм, романтизм, сентименталiзм.2. Романтизм як лiтературний напрям характер-

ний для творчостiА Г.Сковороди та С.КлимовськогоБ П.Гулака-Артемовського, Є.Гребiнки, В.Забiли,

М.Петренка, Т.ШевченкаВ С.Климовського, Є.Гребiнки, В.Забiли, М.Пет-

ренка, Т.Шевченка3. Якi традицiї барокової лiтератури знайшли

новий вияв у добу Романтизму? Домашнє завдання. В и с о к и й р i в е н ь. Напи-

сати твiр-мiнiатюру «Моє вiдкриття чарiвного свiтуромантичної поезiї». Д о с т а т н i й р i в е н ь. Датирозлогу вiдповiдь на запитання «Якi риси романти-зму стали вашим надбанням?». С е р е д н i й р i -в е н ь. Вивчити напам’ять один iз дослiджуванихромансiв.

Р е к о м е н д о в а н а л i т е р а т у р а

1. Б а х т и н М. Эстетика словесного творчества /М.Бахтин. – [2-е изд.]. – Москва : Искусство, 1986. – 445 с.

2. Б о в с у н i в с ь к а Т. Феномен українського роман-тизму: основнi параметри каталогiзацiї та iдентифiкацiї : дис.доктора фiлол. наук : 10.01.06 / Бовсунiвська Тетяна Воло-димирiвна. – К., 1998. – 392 с.

3. Б о н д а р е н к о Ю. Формування в учнiв активноїнастанови на нацiональне вiдродження України в процесiвивчення творчостi поетiв-шiстдесятникiв : дис. … канд. пед.наук : 13.00.02 / Бондаренко Юрiй Іванович. – К., 2003. –171 с.

4. В ы г о т с к и й Л. Психология искусства / Л.Выгот-ский. – Москва : Лабиринт, 2008. – 352 с.

5. В о л к о в а Е. Эстетика М.М.Бахтина / Е.Волкова. –Москва : Знание, 1990. – 64 с. – Сер. «Эстетика».

6. Г е н и к - Б е р е з о в с ь к а З. Гранi культур. Баро-ко, романтизм, модернiзм / З.Геник-Березовська. – К. :Гелiкон, 2000. – 367 с.

7. Г у р б а н с ь к а А. «Як вiн любив її…» (вечiр україн-ського романсу) / А.Гурбанська // Дивослово. – 2003. – № 1.– С. 74–77.

8. Ж и л а С. Вивчення української лiтератури увзаємозв’язку з образотворчим мистецтвом : [посiбник длявчителя]. – Чернiгiв : РВК «Деснянська правда», 2000. –176 с.

9. К о ц ю б и н с ь к а М. Поетика Шевченка i ук-раїнський романтизм : дис. канд. фiлол. наук : 13.00.02 / Ми-хайлина Хомiвна Коцюбинська. – К., 1958. – 272 с.

10. Лiтературознавчий словник-довiдник / [за ред.Р.Гром’яка, Ю.Ковалева, В.Теремка. – К. : ВЦ «Академiя»,2007. – 752 с.

11. М а к а р о в А. Свiтло українського бароко / А.Мака-ров. – К. : Мистецтво, 1994. – 288 с.

12. Н а л и в а й к о Д. Искусство: направления, течения,стили / Д.Наливайко. – К. : Мистецтво, 1980. – 288 с.

13. Н у д ь г а Г. Українська народна балада / Г.Нудьга //УМЛШ. – 1968. – № 12. – С. 11–19.

14. О в с i й ч у к В. Класицизм i романтизм в україн-ському мистецтвi / В.Овсiйчук. – К. : Днiпро, 2001. – 445 с.

15. С в и р и д е н к о О. Романтична парадигма творчоїдiяльностi Амвросiя Метлинського: дис. … канд. фiлол. наук :10.01.01 / Свириденко Оксана Михайлiвна. – Переяслав-Хмельницький, 2002. – 192 с.

16. С л о н ь о в с ь к а О. Конспекти урокiв з українськоїлiтератури. Нове прочитання творiв. 9 клас / О.Слоньовсь-ка. – К. : Рiдна мова, 2000. – 592 с.

17. С к о ц ь А. До проблеми перiодизацiї творчостi ТарасаШевченка / А.Скоць // Дивослово. – 2006. – № 3. – С. 58–62.

18. С т е п о в и к Д. Скарби України / Д.Степовик. – К. :Веселка, 1990. – 192 с.

19. Т е р е щ е н к о В. Невiдомий «український Ремб-рандт» (Живопис Т.Шевченка у свiтлi свiтового значення.До 190-рiччя вiд дня народження) / В.Терещенко // Дзерка-ло тижня. – 2004. – № 9. – 6 берез. – С. 19.

20. Т к а ч е н к о А. Мистецтво слова (Вступ до лiтера-турознавства): [пiдруч.] / А.Ткаченко. – К. : Правда Яросла-вичiв, 1997. – 448 с.

21. Т о к м а н ь Г. Методика викладання українськоїлiтератури в старшiй школi: екзистенцiально-дiалогiчна кон-цепцiя / Г.Токмань. – К. : Мiленiум, 2002. – 320 с.

22. Ф е д ч е н к о П. Петро Гулак-Артемовський. ЄвгенГребiнка / П.Федченко // Гулак-Артемовський П. Поетичнiтвори. Гребiнка Є. Поетичнi твори. Повiстi та оповiдання. –К. : Наук. думка, 1984. – 605 с.

23. Українськi поети-романтики: поетичнi твори / [упо-рядкув. i прим. М.Гончарука ; автор вступ. ст., ред. томуМ.Яценко. – К. : Наук. думка, 1987. – 592 с.

24. Х а в к i н а Л. Українська романтична поезiя : авто-реф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. фiлол. наук :10.01.01 / Л.М.Хавкiна. – К., 1999. – 20 с.

25. Ш л е м к е в и ч М. Загублена українська людина /М.Шлемкевич. – К. : МП «Фенiкс», 1992. – 157 с.

26. Я б л о н с ь к а Л. Романтизм як спосiб осмисленнядержави та нацiї у полiтико-правових концепцiях мисли-телiв Нiмеччини ХVІІІ–ХІХ ст. : автореф. дис. на здобуттянаук. ступеня канд. полiт. наук : 23.00.01 / Л.В.Яблонська. –Львiв, 2002. – 20 с.

– 57 –

СССС ЛЛЛЛ ОООО ВВВВ ОООО27. Я н i в В. Нариси до iсторiї української етнопсихо-

логiї / В.Янiв. – [3-тє вид., стер.]. – К. : Знання, 2006. –341 с.

28. Я ц е н к о М. Романтизм як художнiй напрям в ук-раїнськiй лiтературi / М.Яценко // Укр. мова i лiт. в школi.– 1988. – № 10. – С. 28–36.

29. Я н к о в и ч О. Скарбничка прийомiв роботи з по-етичним текстом / О.Янкович // Всесвiтня лiтература у се-

реднiх навчальних закладах України. – 2010. – № 3. –С. 26–28.

30. Ю н г К.-Г. Душа и миф: шесть архетипов / К.-Г.Юнг ;пер. с англ. – Москва ; Київ, 1997. – 384 с.

31. Ю н г К.-Г. Человек и его символы / К.-Г.Юнг, М.-Л. фон Франц, Дж.Л.Хендерсон, И.Якоби, А.Яффе ; подобщ. ред. С.Сиренко. – Москва : Серебряные нити, 1997. –368 с.

äÌËÊÍË, ÔÓ‰‡Ó‚‡Ì¥ ‰‡Íˆ¥ª

Шевченкiвська енциклопедiя / Інститут лiтера-тури iм. Т.Г.Шевченка НАН України. – К., 2005.

Цi видання є фрагментами чотиритомної «Шевчен-кiвської енциклопедiї», яка нинi готується до друку.«Робочий зошит А» i «Робочий зошит Б» призначенiдля широкого обговорення вмiщених статей, якiнаписано з урахуванням новiтнiх пiдходiв i концепцiй удослiдженнi шевченкiани.

Яковина О. Метафiзика в поезiї: Україна XVII столiття / О.Яковина. – Львiв,2010. – Сер. «Скарбниця Опiлля: Освiта i наука».

У монографiї автор шукає зустрiчi метафiзичного свiтовiдчуття людини зiсвiтоглядом конкретної доби. Метод, запропонований увазi читача, дає можливiстьпов’язати сучасну проблематику теорiї лiтератури з медiєвiстичними пошуками вконтекстi нацiональної ментальностi та релiгiйної традицiї. Через компаративно-культурологiчний, фiлософський, теологiчний та лiтературознавчий аналiзипоетичних текстiв барокової доби вiдроджується забутий в Українi погляд наметафiзику.

Характер метафiзичного мислення, реконструйований у цiй працi за допомогоюбарокових текстiв, допомагає зрозумiти спорiдненiсть українських духовних iсоцiальних традицiй iз загальноєвропейськими. Автор запрошує читача пiзнатинеповторнiсть метафiзики поетичного слова, яка заворожує своєю незалежнiстювiд iсторичного часу.

Сьогодення українського мовного середовища : [збiрник наукових праць] / заред. С.Єрмоленко i Г.Онкович. – К. : ІВО АПН України, 2009. – Вип. 2.

У збiрнику йдеться про мовне середовище як вияв комунiкативної функцiї мови,україномовне середовище в навчальних закладах рiзних рiвнiв освiти, розглядаютьсясоцiолiнгвальнi й лiнгводидактичнi питання формування мовної особистостi та iн.Збiрник об’єднує працi, присвяченi актуальним питанням сучасної українськомовноїпрактики, яку автори оцiнюють з погляду соцiолiнгвiстики, функцiональної сти-лiстики, лiнгводидактики, українознавства.

Рiзноманiтнiсть тем, охоплення загальнотеоретичних i конкретних питань роб-лять збiрник цiкавим i потрiбним з погляду висвiтлення сучасних науково-навчальних проблем.