Тези доповідей Причорноморської регіональної...

Міністерство аграрної політики України Миколаївський державний аграрний університет

Економічний факультет

ТЕЗИ ДОПОВІДЕЙ

Причорноморської регіональної науково-практичної конференції

професорсько-викладацького складу (15-17 квітня 2009 р.)

Зареєстровано в УкрІНТЕІ, посвідчення № 820 від 23.12.2008 р.

Миколаїв-2009

3

СЕКЦІЯ: «ПРОБЛЕМИ ЕКОНОМІЧНОГО АНАЛІЗУ

НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ»

УДК 330.322:338.432

АНАЛІЗ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ

В.П. Клочан, к.е.н., доцент

Миколаївський державний аграрний університет

Значення інвестицій важко переоцінити для сільського господарства, яке за

станом основних засобів відноситься до технічно відсталих галузей, основні

засоби яких зношені більше ніж на 60%. Інвестиції є основою для розширеного

відтворення процесу виробництва, розробки та запровадження у виробництво

нових прогресивних технологій, підвищення конкурентоспроможності та якості

сільськогосподарської продукції, розвитку соціальної інфраструктури на селі,

вирішення проблем безробіття тощо.

Для проведення аналізу інвестиційної діяльності нами у 2007 році було

проведено обстеження 46 підприємств Вознесенського, Миколаївського,

Очаківського, Первомайського районів. Результати обстеження показали, що

через нестачу фінансових ресурсів інвестиційною діяльністю займається

обмежена кількість підприємств області. Причому займаються в основному

реальними інвестиціями. Наприклад, з 11-ти сільськогосподарських

підприємств Очаківського району, які звітують перед управлінням

агропромислового розвитку, в 2007 році фінансові вкладення проводили 2

підприємства, з 15-ти сільськогосподарських підприємств Вознесенського

району – теж 2 підприємства. З 8-ми обстежених підприємств Первомайського

району в п’яти були реальні інвестиції, фінансових інвестицій не було. Реальні

інвестиції від 89% до 100% складалися з інвестицій, спрямованих на придбання

основних засобів.

В трьох з 5-ти господарств з 1,5% до 10,8% реальних інвестицій було

використано на формування основного стада. Так як сума інвестицій в цих

підприємствах незначна, складає від 0,06 до 0,10 тис. грн на 1 га

4

сільськогосподарських угідь, вони не могли бути спрямовані на будівництво

нових основних засобів.

Серед обстежених підприємств найбільша сума інвестицій (4,6 тис. грн в

розрахунку на 1 га сільськогосподарських угідь) вкладалася у 2007 році в ЗАТ

„Зелений Гай” Вознесенського району.

В цьому підприємстві перевага надається реальним інвестиціям, сума

яких у 2007 р. в порівнянні з 2005 р. зросла. Фінансові інвестиції займають від

2,6 до 3,5% загальних інвестицій підприємства, причому спостерігається

тенденція зниження їх питомої ваги. Фінансові інвестиції ЗАТ „Зелений Гай” –

це вкладення в акції інших підприємств.

В структурі реальних інвестицій ЗАТ „Зелений Гай” найбільшу вагу

займають вкладення в багаторічні насадження, питома вага яких коливається

від 48,3% у 2005 році до 97,4% у 2007 році. Значну питому вагу у 2005 – 2006

роках займали витрати на придбання основних засобів та капітальне

будівництво. За цей період сталися такі структурні зрушення. Знизилися

питома вага витрат на капітальне будівництво. В той же час зросла питома вага

витрат на придбання основних засобів на формування основного стада. У 2007

році всі реальні інвестиції були вкладені в багаторічні насадження.

Як показали результати обстеження сільськогосподарських підприємств

Миколаївської області, внаслідок інвестиційної непривабливості сільського

господарства реальними джерелами фінансових ресурсів є власні кошти

підприємства. Але через їх обмеженість суми інвестування мізерні. Тому

сільськогосподарські підприємства практично не інвестують кошти в фінансові

інвестиції, капітальне будівництво. Інвестиції в основний капітал в основному

спрямовані на технічне переозброєння основних виробничих засобів,

формування основного стада, вкладення в багаторічні насадження.

У підсумок можна зазначити, що для пожвавлення інвестиційної

діяльності потрібно поєднання власних і залучених джерел інвестування, в тому

числі іноземних інвестицій.

5

УДК 330.322:338.432

ПРОБЛЕМИ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ

МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Костаневич Н.І., к. е. н., доцент


Під інвестиційною діяльністю розуміється діяльність із вкладання

грошових коштів на період понад один рік у виробничі проекти, цінні папери,

нерухомість, статутні фонди інших підприємств та інші об’єкти господарської

діяльності з метою отримання ефекту (прибутку), здійснення якого пов’язано з

факторами часу і ризику. Інвестиційна діяльність є важливим напрямком

фінансово-господарської діяльності підприємства.

Інвестиції, згідно із законом України „Про інвестиційну діяльність”, це

вкладення всіх видів майнового і інтелектуальних цінностей в об’єкти

підприємницької та інших видів діяльності, в результаті чого створюється дохід

або досягається соціальний ефект [1].

Дослідження останніх років показали, що найпривабливішими видами

діяльності для вкладення інвестицій в Миколаївський області є промисловість,

будівництво, транспорт. Спад інвестиційної активності в сільське господарство

зумовлено багатьма факторами.

Основними джерелами фінансування інвестицій в основний капітал

сільськогосподарських підприємств є власні кошти підприємств, так як

вкладання зовнішніх інвесторів, в тому числі іноземних, займають незначну

питому вагу внаслідок низької норми прибутку, низького рівня технологічної

оснащеності підприємств, повільного обороту коштів, високого ступеня ризику.

Скорочення власних інвестицій сільськогосподарських підприємств

сталося внаслідок погіршення їх фінансового стану, погіршення умов

отримання кредитів, високої процентної ставки за кредит.

В залежності від об’єкта інвестування розрізняють реальні і фінансові

інвестиції. Реальні або капітальні інвестиції – це вкладення коштів у

матеріальні активи у формі капітальних вкладень в нове будівництво,

6

переозброєння, модернізацію. Фінансові інвестиції – це фінансові вкладення,

які можуть здійснюватися у фондові інструменти (акції, облігації, інвестиційні

сертифікати) і у грошові інструменти (депозитні вклади в банках).

Для проведення аналізу інвестиційної діяльності нами у 2007 році було

проведено обстеження 46 підприємств області.

Дослідження показало, що перевага надається реальним інвестиціям.

Фінансові інвестиції займають від 2,6 до 3,5% загальних інвестицій

підприємства, причому спостерігається тенденція зниження їх питомої ваги

Ефективність досягнення задач інвестування може бути оцінена за рухом

грошових потоків від інвестиційної діяльності, який складається з платежів,

пов’язаних з придбанням основних засобів, надходженням основних засобів,

надходженням коштів від продажу необоротних активів, наданням позики

іншим підприємствам .

Аналізуючи дані дослідження можна зазначити, що в більшості

обстежених сільськогосподарських підприємств Первомайського району в

останні роки видатки від інвестиційної діяльності перевищували суму

надходжень, в результаті чого чистий рух коштів був негативним. Від’ємне

сальдо свідчить про інвестування у розвиток та модернізацію підприємств, що

покращує їх конкурентну позицію.

Як показали результати обстеження сільськогосподарських підприємств

Миколаївської області використання внутрішніх джерел дають певний ефект,

але не вирішують проблему інвестування сільського господарства, яке потребує

активної інвестиційної діяльності, спрямованої на оновлення і підвищення

технічного рівня основних виробничих засобів. Цю проблему можна вирішити

лише поєднанням власних і залучених джерел інвестування, що потребує

удосконалення механізму державного регулювання інвестиційної діяльності.

Література

1. Закон України „Про інвестиційну діяльність” //ВВР.-1991.-№47.-С.-

646

7

УДК 631.16

МЕТОДИКА ОЦІНКИ ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА

А.Г.Костирко, асистент


Діяльність кожного підприємства в сучасних умовах господарювання

пов'язана з ризиками. Для зниження підприємницького ризику важливим

елементом являється оцінка фінансового стану та визначення стратегії

підприємства.

В економічній літературі наведено близько 50 показників, які

рекомендують використовувати для оцінки фінансового стану підприємств.

Частина із них у процесі аналізу вступають у протиріччя між собою. В

більшості методик фінансовий стан оцінюється за системою різноманітних

показників, на основі яких початківцям важко оцінити загальний фінансовий

стан підприємства. Вимірюється фінансовий стан системою показників

ліквідності, платоспроможності, самостійності.

Більшість методик, представлених в економічній літературі, містять

порядок розрахунку окремих показників, але не дають узагальнюючого

інтегрального показника, або приведення окремих показників до ”єдиного

знаменника”, як у скоринговій методиці, яка дає оцінку фінансового стану за

бальною системою. Суттєвим моментом являється те, що вона дещо

перевантажена показниками, наприклад коефіцієнт зносу основних виробничих

засобів, фондовіддача, коефіцієнт оборотності активів, до яких потрібно

обґрунтувати критерії оцінки.

Для вдосконалення методики оцінки фінансового стану нами

запропоновано метод коефіцієнтів, який містить п'ять найважливіших

показників фінансового стану. Це коефіцієнт автономії (незалежності),

коефіцієнти абсолютної ліквідності, швидкої ліквідності, покриття і коефіцієнт

рентабельності активів. Коефіцієнт, який знаходиться у межах нормативу, і

позитивне значення рівня рентабельності оцінюється у 20 балів. Тому,

підприємство, яке у сумі набрало до 60 балів має критичний фінансовий стан,

8

60-80 балів – не стійкий, 80-100 балів – стійкий, а загальна сума 100 балів

показує , що підприємство має абсолютно стійкий фінансовий стан. Методика

розрахунку кожного із коефіцієнтів та їх нормативні значення мають такий

вигляд:

- коефіцієнт автономії (незалежності) – представляє собою відношення

власного капіталу до підсумку балансу, при цьому норматив становить > 0,5;

- коефіцієнт абсолютної ліквідності – це відношення грошових коштів і

прирівняних до них активів до короткострокових зобов'язань, норматив якого в

межах 0,2-0,35;

- коефіцієнт швидкої ліквідності представляє собою відношення

оборотних активів зменшених на вартість запасів до короткострокових

зобов'язань. При цьому норматив цього показника становить 0,6-0,8;

- коефіцієнт покриття – відношення оборотних активів до

короткострокових зобов'язань і значення нормативу в межах 1–2,5;

- рівень рентабельності активів розраховується як відношення чистого

прибутку до середньорічної суми активів, при цьому нормативом є позитивне

значення цього показника.

Використання даного методу дасть змогу без значних затрат часу дати

оцінку фінансового стану підприємств АПК. Досить вагомими перевагами

представленого методу являється простота застосування та можливість

присвоєння балів, маючи встановлені загальноприйняті нормативи.

Література:

1. Клочан В.П. Використання методу коефіцієнтів для оцінки фінансового

стану підприємства / В.П.Клочан, В.Ф.Клочан, Н.І.Костаневич, А.Г.Костирко//

Економіка АПК.- 2008. - № 7. – С.54 – 55

9

УДК 636:338.439.4

МАКРОСЕРЕДОВИЩЕ ТА ЙОГО ВПЛИВ НА ДІЯЛЬНІСТЬ

СУБ’ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ ВСІХ РІВНІВ

Вишневська О.М., к.е.н., доцент


В умовах загострення кризових явищ виникає необхідність дослідження

всього кола факторів які можуть здійснювати як позитивний так і негативний

вплив на діяльність окремих суб’єктів господарювання. Однією із найбільш

складних ділянок дослідження – є обґрунтування можливих наслідків факторів

макросередовища. Зазначені фактори є найбільш складною ділянкою

аналітичної роботи, так як передбачити їх вплив досить складно, а факторів

впливу, які виникають на державному та міждержавних рівнях, велика

кількість.

За даними Державного комітету статистики України загальний розмір

реального ВВП у 2008 році порівняно із 2007 роком зріс на 3,6%, але не за

рахунок основних галузей народного господарства, так як обсяги валового

виробництва промислової продукції у вартісному виразі скоротилися за цей

період на 28,6%. Скорочення відбулося в усіх галузях промисловості окрім

машинобудування. Відбулося скорочення валового виробництва у галузі

будівництва, а саме на 57,6 млрд. гривень, що відповідно буде мати негативний

вплив на соціальне та демографічне зростання, так як скорочення відбулося і у

сфері житлового фонду. У 2008 році зросли обсяги валового виробництва

продукції сільського господарства на 18,0%, переважний вплив на збільшення

вартісного виразу валового виробництва здійснило зростання врожаю зернових

та олійних культур, так як було отримано третій за величиною за останні сто

років врожай інтенсивних культур. Позитивні зміни у валовому внутрішньому

продукті відбулися за рахунок збільшення вартісного виразу наданих послуг у

транспорті та зв’язку, фінансовому секторі економіки, але показники листопада

2008 року свідчать про загострення ситуації в галузях.

10

Протягом 2008 року зріс рівень споживчих цін, рівень інфляції та

безробіття. Так, кількість офіційно зареєстрованих безробітних на початок

грудня 2008 року зросла на 20,7% та становила 2,3 % всього працездатного

населення країни, а середній рівень заробітної плати в усіх галузях народного

господарства становив 1787 гривень. При цьому рівень доходів громадян

України протягом року зріс на 40,2%, в тому числі за рахунок соціальних

виплат із Державного бюджету, а рівень витрат зріс на 41,6%, отже, можливість

заощаджувати не зростає. Не змінюється і демографічна ситуація в бік

позитивних тенденцій через зростання рівня смертності населення, протягом

2008 року померло 193,5 тис. осіб, що становить п’ять чоловік на кожну тисячу

громадян України.

Результати опрацьованого статистичного матеріалу надають можливості

стверджувати, що загострення кризових явищ в фінансовому та економічному

секторах економіки призводить не лише до уповільнення темпів економічного

зростання, а і до незбалансованості фіскальної та монетарної політики, в першу

чергу через скорочення обсягів валового виробництва товарів, робіт, послуг, а

відповідно скорочення фінансових результатів діяльності підприємств та

організацій; зростання рівня безробіття, а відповідно зниження

платоспроможного попиту населення та зростання навантаження на витратну

частину Державного бюджету; зростання рівня споживчих цін, зо свідчить про

загострення інфляційних процесів, а відповідно є фактором впливу на

зростання дефіциту державного бюджету.

Отже, враховуючи все вище зазначене слід відмітити, що будь-яка криза

може надати можливості відродитися, тобто провести структурну перебудову

економіки, змінити галузеву структуру, структуру формування ВВП на

регіональному та державному рівні, але за умови достатності капітальних

вкладень, інвестиційно-інноваційного розвитку окремих галузей народного

господарства.

11

ТЕНДЕНЦІЇ ЗМІН ПЛОЩ ЗЕМЛЕКОРИСТУВАННЯ

СІЛЬГОСППІДПРИЄМСТВАМИ

Саваріна І.П., асистент


Нині в Миколаївській області, як і в Україні, реально існує різноманітність

організаційно-правових форм господарювання. Підприємства внаслідок

децентралізації виробництва самостійно обирають напрям діяльності, ведуть

виробництво, фінансують його за рахунок власних та коштів інвесторів,

кредитів банків, забезпечують матеріально-технічними ресурсами, реалізують

продукцію, будують взаємовідносини з підприємствами – партнерами на

договірних засадах. Виникла і загострюється конкуренція. Колишні

колгоспники, працівники соціальної сфери, що проживають на селі, є

власниками земельних часток (паїв), мають державний акт (свідоцтво) на право

власності на землю.

Станом на 01.01.2008 р. 200,5 тис. громадян Миколаївської області

набули права на земельну частку (пай) та 199,5 тис. осіб отримали відповідний

сертифікат. Оформлено 191,2 тис. державних актів на право власності на

земельну ділянку взамін сертифікатів, та 181,6 тис. громадян отримали

державні акти. Середній розмір земельної частки (паю) складає 6,9 умовного

кадастрового гектара. На 1 січня 2007 року з 1692,0 тис.га ріллі області 851

великотоварне сільськогосподарське підприємство використовує 760,1 тис. га

(44,9 % до всієї площі ріллі); 58,0 тис. одноосібників – 411,4 тис.га (24,3 %);

4,8 тис. фермерів – 232,9 (13,7 %) та 503,6 тис. інших землекористувачів –

288,2 тис. га (17,0 %). У середньому на одне великотоварне господарство

припадає 893,2 га, одноосібника – 7,1 га, фермера – 48,0 га та ін суб'єкта

землекористування – 0,6 га. На відміну від структури сільського господарства

України в зарубіжних державах у його структурі переважають набагато менші

за розмірами господарства. Наприклад, у США середній розмір ферм становить

187 га. У 12-ти країнах Західної Європи, що входять до ЄС, із 7 млн. ферм (без

12

урахування господарств з площею менш як 1 га) близько половини мають

площу менш ніж 14 га.

Нині вже чітко простежується тенденція розмежовування функціонуючих

агроформувань на дві групи, незалежно від форм власності. До першої

відносяться ті, що виробляють товарну продукцію, працюють рентабельно,

шляхом інвестування стимулюють розвиток виробництва

конкурентоспроможної продукції ( приклад роботи ТОВ «Союз-Агро»

Новоодеського, ТОВ «Авіатор» Вознесенського та ТОВ «Агрофірма

«Корнацьких» Первомайського районів Миколаївської області). До другої

групи відносяться господарства здебільшого збиткові, працюють, власне, на

самозабезпечення, потребують допомоги щодо створення об’єднань на

корпоративних засадах, спеціалізації на виробництві продукції, необхідної в

невеликих кількостях і недоцільної у виробничому процесідля великих

агроформувань. Це підтверджується тим, що приклади високоефективного

ведення землеробства в сучасних умовах є скоріше винятками, ніж правилами.

Адже в переважній більшості господарств зафіксовані порушення

елементарних вимог щодо підтримання родючості грунтів, організації і

технології вирощування сільськогосподарських культур.

Економічний механізм ефективного землекористування передбачає

сукупність способів, стимулів і важелів регулювання процесу використання

земельних ресурсів. З урахуванням різноманітності форм аграрного

підприємництва та стану їх матеріально - технічного забезпечення очікується,

що ефективне і раціональне використання земель сільськогосподарського

призначення має здійснюватися великотоварними за розмірами земельних

площ агроформуваннями, адже вони в технологічному і фінансовому

відношенні здатні вживати заходів, спрямованих на проведення хімічної

меліорації земель, внесення органічних і мінеральних добрив, застосування

нових біопрепаратів, ефективне використання меліорованих земель,

забезпечення дотримання високої культури землеробства тощо.

13

ВДОСКОНАЛЕННЯ НАПРЯМІВ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ

РИНКУ ЦУКРУ

А.М.Ужва, асистент


В умовах сьогодення одним із заходів державної підтримки

цукробурякового підкомплексу виступає лізинг, завдяки якому бурякосійні

господарства мають можливість не зв’язувати свій капітал через купівлю

необхідних основних засобів, а використовувати його для організації іншої

діяльності і тим розширювати можливості одержання додаткового доходу.

Результати дослідження вказують на те, що в цукробуряковому підкомплексі

потрібно запровадити такий механізм кредитного забезпечення, який би

ґрунтувався на специфічних особливостях підкомплексу. Ми підтримуємо

позицію багатьох цукровиків стосовно того, що кредити потрібно давати не

тільки під сезонні витрати, а й під готову продукцію, і терміни повернення

мають бути довшими, слід істотно зменшити коефіцієнти при отриманні

кредиту під заставу готової продукції, адже цукор – товар високоліквідний.

Така схема забезпечить, по-перше, можливість переробним підприємствам

затримувати продукції на своїх складах і давати її на продаж за потребою і за

нормальними цінами; по-друге, це сприяло б виведенню цукру з бартеру і

значно оздоровило б грошовий обіг. Цінова політика є однією з визначальних

ринкових проблем. Одним з інструментів державного регулювання цін на

продукцію може стати використання ф’ючерсних операцій [46]. Запровадження

ф’ючерсних операції з продукцією цукробурякової галузі знизить ризик

покупця, оскільки в подальшому він купуватиме продукцію за визначеною

ціною. У свою чергу, товаровиробник має можливість оптимізувати графік

збуту продукції та податкові платежі.

У формуванні умов розвитку сільськогосподарських підприємств, які

займаються вирощуванням цукрових буряків, особливе місце посідає податкова

система. Для посилення стимулюючої функції податкової системи, особливо

щодо інвестиційних процесів, всі пільги повинні пов’язуватися з цільовим

14

використанням коштів на розширене відтворення. Державне регулювання

імпорту й експорту цукру не повинно зводиться до адміністративних

обмежень або підвищення митних ставок, що зумовлює зростання цін, а має

бути направлено на створення умов для нормальної цінової конкуренції

вітчизняної продукції. Важливими адміністративними заходами державного

регулювання є удосконалення механізму квотування, створення ринкових засад

розвитку оптової торгівлі цукром, її ліцензування. Такі інструменти державного

регулювання передбачені Законом України “Про державне регулювання

виробництва і реалізації цукру” від 17 червня 1999 року. Проте існуючий

порядок розподілу квот не враховує ефективність виробництва цукрової

сировини та цукру, формування традиційних зон бурякосіяння, формування

споживчого ринку. При визначенні квоти “А” на виробництво і реалізацію

цукру на внутрішньому ринку необхідно враховувати обсяги

несанкціонованого ввезення цукру, які складають за досвідом останніх років

300-350 тис. т щорічно. Запровадження ліцензування оптової торгівлі цукром

сприятиме зменшенню кількості посередників на ринку та знизить роздрібні

ціни на цукор. Розвиток цукробурякового виробництва є одним із стратегічних

напрямів відродження економіки країни, забезпечення економічної та

продовольчої безпеки держави. Складові економічного механізму

функціонування ринку цукру потребують державного економічного

регулювання, адекватного ринковим умовам відповідного періоду.


1. Данилів Б.В. Економічний механізм і міжгалузеві економічні

відносини в агроформуваннях / Б.В. Данилів // Економіка АПК. – 2007. – № 2.

– С. 49.

2. Кваша С.Н. Тенденції розвитку аграрного ринку України та методи

його регулювання / С.Н. Кваша // Аграрна наука і освіта. – 2000. – № 1 – С. 172

15

СЕКЦІЯ: «ОРГАНІЗАЦІЯ ВИРОБНИЦТВА

ТА АГРОБІЗНЕСУ»

УДК 330.341.1

ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ БІРЖОВОЇ ТОРГІВЛІ АГРАРНОЮ

ПРОДУКЦІЄЮ

Т.В. Стройко, к.е.н., доцент


Специфічні особливості аграрного виробництва вимагають створення та

функціонування спеціалізованої інфраструктури, яка в повній мірі

враховуватиме його особливості. На сучасному етапі розвитку аграрного

виробництва особливого значення набуває активізація біржової торгівлі як

самостійної форми комерційної діяльності, спрямованої на торгівлю

особливими видами товарів за чітко визначеними правилами.

Проблеми формування та ефективного функціонування біржової торгівлі

сільськогосподарською продукцією є відносно новими для аграрної економіки.

Значний внесок у розв’язання цього питання зробили вітчизняні вчені:

П.Березівський, П.Гайдуцький, Б.Губський, Б.Дмитрук, Д.Карич,

О.Крисальний, М.Малік, П.Саблук, О.Шпичак та інші.

Основною метою нашого дослідження є детальний аналіз сучасного стану

біржової торгівлі аграрною продукцією та обґрунтування перспективних

напрямів її розвитку.

Ринкова інфраструктура аграрного ринку, поза всяким сумнівом, є одним з

визначальних елементів у системі заходів по нарощуванню обсягів і

підвищенню ефективності виробництва сільськогосподарської продукції. В

сучасних умовах, аграрне виробництво важко уявити без системи ринкових

інституцій, які б забезпечували відповідне його насичення, просування

продукції, баланс попиту та пропозиції. Важливим напрямом дослідження

інституційного середовища є вивчення інфраструктури ринкового середовища.

Насамперед для подальшого розвитку біржової торгівлі необхідно

підвищити рівень інституціоналізації ринкової інфраструктури, що означає

16

трансформацію намірів господарських суб’єктів створити сприятливе

середовище для обміну у вигляді норм права за допомогою реальних суб’єктів

влади. На жаль, сучасна біржова торгівля в Україні суттєво відстає за рівнем

розвитку від європейських країн. Адже створення бірж саме по собі не гарантує

зростання інвестицій в аграрний сектор економіки, здорових державних

фінансів та інше.

В сучасних умовах господарювання забезпечити стабільний,

конкурентоспроможний розвиток аграрного виробництва можливо лише за

умовb функціонування ефективної ринкової інфраструктури. Саме біржова

торгівля забезпечує прозорі та цивілізовані взаємовідносини між виробниками

та споживачами аграрної продукції.

Основними проблемами, які стоять перед біржовим ринком є наступні:

недосконалість нормативно-правової бази, що регулює взаємовідносини між

суб’єктами біржового ринку; відсутність урівноваженого державного

протекціонізму в питаннях розвитку біржової торгівлі; практично відсутність

ф’ючерсних угод, через високий ризик їх невиконання.

Перелічені недоліки у функціонуванні біржового ринку дають можливість

визначити першочергові напрями удосконалення та підвищення ефективності

біржової торгівлі:

- формування організованої, динамічної системи правових, організаційних

та фінансово-економічних механізмів, які регулюватимуть взаємовідносини на

біржовому ринку;

- подальший розвиток біржової торгівлі у напряму підвищення рівня

інституціоналізації його суб’єктів, забезпеченні сприятливого ринкового

середовище у сфері реалізації продукції;

- забезпечення упорядкованого та прозорого функціонування ринку в

напряму активізації торгівлі ф’ючерсними контрактами.

17

ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ІНФРАСТРУКТУРИ

АГРАРНОГО РИНКУ

Калюжна О.В., к.е.н., доцент


Всі відносини між суб'єктами аграрного сектора в процесі підприємницької

діяльності здійснюються на ринку. Тому ефективність агробізненсу в значній

мірі залежить від ефективного функціонування інфраструктури ринків та

ринкових механізмів - регуляторів, або "правил гри" на ринку.

Проблемами формування інфраструктури аграрного ринку адекватної

сучасним вимогам займається багато дослідників, фахівців та вчених, серед

яких: В.Бойко, Б.Губський, Л.Мармуль, Л.Худолій, О.Шпичак та інші. Поряд з

цим, існуюча інфраструктура в АПК знаходиться на початковому етапі

формування і потребує подальшого вдосконалення.

Найбільшою проблемою для сільськогосподарських товаровиробників є

нерозвиненість інфраструктури збуту сільськогосподарської продукції та

інформаційного забезпечення, що негативно відбивається на формуванні

стабільної цінової ситуації та досягненні прибутковості ведення агробізнесу.

Важливою ланкою інфраструктури аграрного ринку є наявність

організованого оптового ринку продукції рослинництва та тваринництва.

Головними елементами оптової торгівлі є біржі, оптові ринки, агроторгові

доми, заготівельні пункти тощо.

Основним біржовим товаром є продукція рослинництва: зерно, насіння

соняшнику та ріпаку. На початок 2009 року в Україні налічувалося 289

товарно-сировинних та 18 агропромислових бірж, що складає 91% від кількості

функціонуючих бірж. Із загального обсягу угод 35,5% було укладено на

аграрних біржах, коефіцієнт ліквідності (співвідношення обсягів укладених

угод до обсягів пропозицій) склав 93,9% [1].

Координують комерційну діяльність товаровиробників Миколаївської

області по постачанню та реалізації сільськогосподарської продукції через

біржовий товарний ринок 17 агроторгових домів. Набуває подальшого розвитку

18

функціонування постійних агровиставок, аукціонів, ярмарок роздрібної та

оптової торгівлі, тощо.

Оптова торгівля картоплею, плодоовочевою та іншою

сільськогосподарською продукцією здійснюється регіональними та

міжрегіональними оптовими продовольчими ринками, які формують та

реалізують оптові партії сільськогосподарської продукції з урахуванням

регіональної спеціалізації. В Миколаївській області створено 9 оптових

продовольчих ринків, в т.ч. 2 обласних і 7 районних, 5 оптово-плодоовочевих, з

яких 2 обласних і 3 районних, а також 3 роздрібно-оптових ринків живої

худоби [1]..

Аналіз первинного ринку сільськогосподарської продукції свідчить, що

частка продукції, реалізованої безпосередньо товаровиробниками через

організований біржовий ринок, становить лише 1-2%. Поряд з цим питома вага

реалізації продукції за так званими «іншими каналами» коливається в межах

75-85%. Як правило під категорією «інші канали» розуміється реалізація

комерційним структурам, а це можуть бути брокери аграрних бірж, агроторгові

доми, дочірні підприємства крупних заготівельних компаній, підприємства, що

займаються реалізацією матеріально-технічних ресурсів та інші підприємства,

сферою діяльності яких є агробізнес. Недосконалість форм звітності не

дозволяє отримати чітку картину реалізації аграрної продукції і відповідно

прийняти необхідні заходи щодо вдосконалення інфраструктури.

Сучасні вимоги ринку потребують розгалуженої реалізаційної мережі

сировини і готової продукції та високорозвинутої інфраструктури в

максимальному наближенні до товаровиробників. Ринкова інфраструктура

повинна розвиватися не тільки на національному, а й на регіональному рівні.


1. www.ukrstat.qov.ua

http://www.ukrstat.qov.ua

19

КОРМОВІ КУЛЬТУРИ – ОСНОВА БІОЛОГІЗАЦІЇ ЗЕМЛЕРОБСТВА

Іваненко Т.Я., к.е.н., старший викладач


Основою створення врівноваженого польового кормовиробництва повинна

бути взаємопогодженність процесів та змін в екологічному та економічному

ланцюгах виробництва. За надання пріоритету лише отриманню екологічно

чистої продукції (без урахування витрат на виробництво кормів), втрачається

можливість економічного відтворення. З іншого боку, продовження

неконтрольованого використання ресурсів агроекосистем з метою одержання

дешевої продукції призведе до подальшого розвитку процесів деградації

навколишнього середовища. На нашу думку, в першу чергу це стосується

земельних ресурсів, погіршення їх родючості. На жаль, цей процес в Україні за

останні 25 – 30 років все більше посилюється.

Ефективність сільськогосподарського виробництва в Україні в цілому, як

і в аграрних формуваннях Миколаївщини, за останні 15 років усе більше

залежить від екологічних факторів, що змінюються під їх впливом у зв'язку з

формуванням спрямованих потоків товарної продукції в межах окремих

сівозмін чи за відсутності їх (збільшення питомої ваги соняшнику, зернових

колосових та ін.), використання пестицидів, добрив, меліорантів. За такої

ситуації накопичуються негативні наслідки у землеробстві (мінералізація

верхнього шару і зменшення родючості ґрунту, перевищення наявності

гранично допустимого вмісту в ґрунті та рослинах нітратів, хімічних

меліорантів та ін.).

Дослідження наукових центрів та установ Української академії аграр-

них наук, провідних учених вищих навчальних закладів аграрного профілю

визначили, що одним із найважливіших ресурсів підвищення родючості ґрунтів

є органічні добрива, завдяки яким у недалекому минулому задоволь- нялося від

30 до 50 % потреби ґрунтів у живленні. Ще недавно (15 – 20 років тому)

основним їх видом був гній, в якому, за узагальненими даними дослідних

установ УААН, міститься 12 – 14 кг діючої речовини азоту, фосфору, калію, а

20

також велика кількість інших макро- і мікроелементів. Але за значного

скорочення поголів'я худоби у суспільному секторі його внесення в останні

роки скоротилося в 8 – 10 разів порівняно з 1985 – 1990 роками.

Одним із важливих джерел збільшення запасів органічної речовини

(гумусу) та азоту у верхньому шарі ґрунту є сидерати, використання яких

дозволяє при цьому зменшувати транспортні витрати. Також сидерати

очищають поля від бур'янів і зменшують кількість патогенних мікроорганізмів.

В сучасних умовах більш ефективними сидератами є ярі культури - гірчиця

біла, суріпка, озимий ріпак та інші. Сіяння їх у другій половині літа дозволяє

накопичувати через 1,5 - 2 місяці 200 – 300 ц/га зеленої маси, заорювання їх

решток забезпечує збільшення виробництва органічних добрив.

На наше переконання, в сучасних умовах польове кормовиробництво має

вирішальне значення не тільки в створенні міцної кормової бази з метою

забезпечення тварин високоякісними кормами, збалансованими за білком та

іншими компонентами, а й впливає на галузі рослинництва у

високоефективних сільськогосподарських підприємствах України. В них для

виробництва кормів використовується більш половини всієї ріллі і з цих угідь

заготовляють понад 80% кормів від їх валового виробництва. Крім того,

кормові культури є основою біологізації землеробства, збереження родючості

ґрунту і охорони навколишнього середовища.

Адаптивне землеробство (яке базується на насиченні сівозміни

бобовими культурами - не менше 25 % та за розвиненого тваринництва, що

забезпечує аграрні формування органічними добривами) дає змогу

інтенсифікувати природні процеси біологічної фіксації азоту повітря і як

результат – зменшити застосування мінеральних добрив (особливо

енерговитратних азотних) та хімічних меліорантів.

21

СТРАТЕГІЧНІ НАПРЯМИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ СУБ’ЄКТІВ АГРАРНОГО СЕКТОРА

Л.А.Євчук, к.е.н., доцент


Діагностика ринкового середовища продуктових підкомплексів показала

стихійність, непередбачуваність його процесів та низький рівень організації

функціонування більшості підприємств. Підвищення конкурентоспроможності

останніх вимагає застосування регуляторних важелів. Система регулювання

аграрного ринку повинна включати ринковий механізм, державне регулювання,

маркетинг та внутрішньовиробниче регулювання.

Нинішня світова фінансова криза негативним чином позначається на

діяльності підприємств аграрного сектора, хоча його становище у порівнянні з

окремими іншими галузями виглядає значно кращим. При суттєвих згортаннях

таких традиційно високоприбуткових видів бізнесу, як фінанси, будівництво,

нерухомість, металургія, транспортні перевезення, реклама – продовольча

сфера продовжує працювати.

Експерти прогнозують, що в умовах застою у зазначених видах

діяльності відбудеться перенаправлення інвестицій в аграрне виробництво. В

таких умовах, від того на скільки керівники підприємств зуміють скористатися

можливістю залучення капіталовкладень для фінансування свого розвитку і

будуть направляти роботу в цьому напрямі, залежать подальші перспективи

підприємства. Проблемою, яка може загальмувати інвестування АПК, експерти

називають невирішеність питання з ринком землі.

Аграрний сектор вимагає і державної підтримки. Відсутність у бюджеті

коштів, особливо у нинішній кризовий період не може бути виправданням

відсутності урядової уваги. У багатьох випадках виробники потребують не

коштів, а виваженого регулювання ринкових процесів, яке передбачає: захист

недобросовісних виробників від різнорідних проявів недобросовісної

конкуренції; прийняття податкового законодавства, яке зробить вигідним

22

легальне функціонування й сприятиме розвитку виробництва; протекціонізм

вітчизняної продукції та захист вітчизняного споживача від неякісного імпорту;

прийняття нових державних стандартів якості продукції, що відповідають

вимогам зарубіжних, а також суворий контроль за їх дотриманням; посилення

контролю за виконавчим процесом дотримання положень законодавства та

судових рішень.

Регулювання аграрного ринку на мікрорівні передбачає розробку та

впровадження стратегічних напрямів підвищення конкурентоспроможності

підприємств аграрного сектора, основний набір яких включає:

- вертикальне об’єднання учасників продовольчих підкомплексів у

координовані та інтегровані структури. Це забезпечить сільгоспвиробників

джерелом поточних та капітальних інвестиції, а заготівельно-переробні

структури – необхідною сировиною;

- здешевлення виробництва на всіх стадіях технологічного циклу

кругообігу капіталу по вертикалі шляхом переходу на сучасні малозатратні

технології;

- перехід від виробничої орієнтації діяльності на маркетингову. Це

стосується як виробників сільськогосподарської продукції так і переробних

заводів. Тобто, сільгоспвиробники мають виробляти не те, що вони

хочуть/можуть (низькоякісну продукцію за високого рівня собівартості), а той

продукт, який потрібен їх покупцям – переробним підприємствам. Останні, у

свою чергу, повинні маркетингу також приділяти більше уваги;

- запровадження на всіх підприємствах продуктових вертикалей, а

також самостійно функціонуючих суб’єктах, системи менеджменту якості

підприємства.

23

УДК 631.1 (477.73)

АНАЛІЗ РОЗВИТКУ АГРАРНОГО РИНКУ

В МИКОЛАЇВСЬКІЙ ОБЛАСТІ

Кушнірук В.С., асистент


Сучасна аграрна політика в Україні повинна бути спрямована на створення

необхідних передумов щодо ефективного розвитку інфраструктури аграрного

ринку, що обумовлено трансформацією та розвитком ринкової економіки.

Протягом 2007 року сільськогосподарськими підприємствами області

(крім малих) було реалізовано аграрної продукції на суму 1158,2 млн.грн, з якої

вартість продукції рослинництва становила 951,3 млн.грн (82,1% загальної

виручки), тваринництва 206,9 млн.грн (17,9%). У порівнянні з попереднім

роком виручка від реалізації сільгосппродукції зросла на 13% (на 133 млн.грн),

у тому числі за продукцію рослинництва - на 12% (на 101,7 млн.грн),

тваринництва - на 17,8% (на 31,3 млн.грн).

У минулому році, як і у 2006р., серед каналів реалізації переважав продаж

комерційним структурам, за якими було продано 70,5% аграрної продукції

загальною вартістю 816,5 млн.грн Від реалізації продукції на ринку, через

власні магазини та палатки було отримано 183,5 млн.грн (15,9% загального

обсягу продажу).

За 2007 рік загальний обсяг реалізації аграрної продукції

сільгосппідприємствами порівняно з попереднім роком зменшився на 29,8%, у

тому числі продукції рослинництва - на 31,5%, тваринництва - на 21,8%.

Господарствами області було продано 415,8 тис.т зернових культур, що

майже наполовину менше рівня 2006 року. У структурі реалізації зернових

культур левова частка (65,6%) припадає на пшеницю, що на 13,2 в.п. більше,

ніж у попередньому році; 23,5% - на ячмінь (майже на 14 в.п. менше); 8,6% - на

кукурудзу (на 2,3 в.п. більше). Найсуттєвіше зменшення обсягів реалізації зерна

спостерігалося на підприємствах Врадіївського (на 73,6%), Снігурівського (на

24

72,2%), Казанківського (на 72%), Новобузького (на 71,8%) та Веселинівського

(на 71%) районів. Слід зазначити, що в групі зернових, відбулося зменшення

реалізації по всіх видах культур, а саме: ячменю - на 68,5%, житу - на 40,5%,

пшениці - на 37,4% та кукурудзи - на 32,2%.

Крім зменшення реалізації наведених вище видів рослинницької

продукції, також відбулося скорочення продажу цукрової сировини (42,4 тис.т

проти 244,1 тис.т), баштанних культур (1,1 тис.т проти 1,6 тис.т), плодів та ягід

(5,1 тис.т проти 6,8 тис.т), овочів (33,4 тис.т проти 42,4 тис.т).

Проте, аграрними підприємствами регіону більше, ніж у попередньому

році, продано олійних культур - на 2,9% (на 8 тис.т), у тому числі насіння

соняшнику - на 3,8% (на 8,9 тис.т). Слід відмітити, що сільське господарство

отримує прибутки лише завдяки вирощуванню рослинницької продукції. У цій

галузі однією із найбільш прибуткових культур є соняшник, рівень

рентабельності якого становив у 2007 році 52% (18% - у 2006 році).

Зростання обсягів продажу відмічалося також по картоплі та винограду.

Цих культур реалізовано більше на 0,9 тис.т (на 71,6%) та на 3,4 тис.т (на

16,5%) відповідно.

У 2007 році в цілому по області продано 13 тис.т худоби та птиці (в живій

вазі), що майже на третину більше рівня попереднього року, у тому числі

свиней - на 70,4% більше, птиці - на 36,6%. Водночас великої рогатої худоби

реалізовано дещо менше - на 1,5%. У структурі реалізації худоби та птиці

переважає продаж свиней - більше половини загального обсягу. Наразі, у 2006

році більша частка припадала на продаж великої рогатої худоби - 46,4%.

У порівнянні з 2006 роком збільшили обсяги реалізації худоби та птиці

сільськогосподарські підприємства 13 районів, з них найбільше -

Кривоозерського (втричі), Єланецького (у 2,8 раза), Жовтневого (у 2,3 раза),

Веселинівського (у 2,1 раза) та Новоодеського (у 2 раза). Разом з тим,

відмічалося зниження обсягів продажу худоби та птиці на підприємствах

Братського району на 59,1%. Збільшення реалізації великої рогатої худоби

характерно для аграрних підприємств 11 районів, а саме: Кривоозерського у 2,1

25

раза, Веселинівського удвічі, Єланецького та Жовтневого у 1,5 раза. Продаж

свиней збільшено сільгосппідприємствами всіх районів (крім Братського),

найзначніше - Єланецького (в 11,5 раза), Жовтневого (6,2 раза) та

Новоодеського (у 3,9 раза). Із 13 районів, які займалися продажем птиці

найбільше скорочення відбулося у господарствах Доманівського (на 64,3%),

Миколаївського (на 46%) та Новоодеського (на 21,2%) районів.

Господарствами області у 2007 році скорочено продаж молока та

молочних продуктів на 11,2%, водночас збільшено реалізацію яєць - на 16,1%.

Продаж молока та молокопродуктів зменшено сільгосппідприємствами 16

районів, з них найістотніше - Веселинівського (на 75%), Баштанського (на

58,6%) та Братського (на 56,8%). З 11 районів області, які займалися

реалізацією яєць, у 6 відбулося нарощування обсягів їх продажу. Значно

збільшили реалізацію цієї продукції господарства Снігурівського району (у

719,3 раза).

Аналізуючи середні ціни 2007 року на продукцію сільського господарства у

співвідношенні з 2006 роком, можна констатувати, що відбулося їх зростання на

61%, у тому числі на продукцію рослинництва - на 63,4%, тваринництва - на 50,7%.

У 2007 році ще більше збитків, ніж у попередні роки, отримано від

виробництва основних видів продукції тваринництва (без урахування доплат та

дотацій на худобу та птицю). Зокрема, порівняно з 2006р. зросла збитковість

виробництва вовни (з мінус 38,0% до мінус 73,4%), великої рогатої худоби (з

мінус 46,6% до мінус 56,3%), птиці (з мінус 38,2% до мінус 65,6%), свиней (з

мінус 24,8% до мінус 43,9%).

Вперше за останні роки, прибутковим стало виробництво молока, рівень

рентабельності якого дорівнював 1,3% (у 2006 році - мінус 14,3%). Рівень

рентабельності виробництва яєць у 2007 році зріс і склав 6,5%.

Література 1. Статистичний збірник «Основні економічні показники роботи

сільськогосподарських підприємств Миколаївської області» / [за ред. З.А.Лук’яненко]. – Миколаїв: Головне управління статистики у Миколаївській області, 2008. - 120с.

26

УДК 332.3

НАПРЯМИ ПІДВИЩЕННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ ЕФЕКТИВНОСТІ

ЗЕМЛЕКОРИСТУВАННЯ ФЕРМЕРСЬКИХ ГОСПОДАРСТВ

Т.В. Порудєєва, аспірант


З утворенням нових форм підприємництва в аграрному секторі економіки

відбулися кардинальні земельні трансформації. В зв’язку з цим актуальність

проблеми раціонального використання земельних ресурсів загострилася.

Найбільшою мірою це відноситься до фермерських господарств, де

ефективність землекористування залишається невисокою.

Основними напрямами підвищення економічної ефективності

землекористування фермерських господарств є:

1. Визначення оптимального розміру земельної площі. Він залежить в

першу чергу від ресурсу робочого часу та потужності машино-тракторного

парку. Якщо члени фермерського господарства не в змозі своєчасно обробити

землю, то це призводить або до зниження врожайності полів, або до

необхідності залучення додаткових працівників. Внаслідок необхідності

додаткових витрат на оплату праці найманих працівників та створення

нормальних соціально-побутових умов може зменшуватися величина прибутку

на одиницю площі. Визначити оптимальні розміри фермерського господарства

можна тільки виходячи з конкретних умов, обраної спеціалізації виробництва

та наявних ресурсів на підставі ретельних економічних розрахунків. Доцільно

починати з малих розмірів і поступово нагромаджувати досвід і кошти для

розширення виробництва. Оптимальний розмір землекористування господарств

зернового напряму становить 300-500 га, овочевого – 30-50 га (рекомендації

Інституту аграрної економіки).

2. Вдосконалення структури посівних площ. Посівні площі визначають

спеціалізацією господарства і залежать від ринкової кон’юнктури.

Найефективнішим для невеликих господарств є варіант, за яким набір культур

якомога менший, а площа під кожною з них найбільша. Необхідно також

27

враховувати, що продуктивність тракторів на польових роботах значно

знижується при зменшенні робочої ділянки до 15 га.

3. Впровадження сівозмінної організації території. Для фермерів

найбільш доцільні сівозміни короткої ротації (4-6 років) з вузькою

спеціалізацією. Вони не потребують великого шлейфу с-г машин і знарядь, що

зменшує експлуатаційні витрати. Такі сівозміни легко освоюються, зручні в

організації виробництва, швидко вдосконалюються і пристосовуються до

потреб ринку. Вдосконалення сівозмін та структури посівних площ не потребує

великих капітальних вкладень, тому є доступним для фермера ресурсом

підвищення ефективності землекористування.

4. Інтенсифікація виробництва. Відбувається за рахунок хімізації,

меліорації, впровадження нових сортів і технологій. Ці фактори дозволяють

підвищити валовий дохід з одиниці площі. Але в умовах здороження ресурсів

інтенсифікації і в силу закону спадної родючості, чистий прибуток з одиниці

площі може зменшуватися. Тому важливо підвищувати інтенсифікацію

використання землі до такого рівня, при якому величина чистого прибутку з

одиниці площі не зменшується. З перелічених факторів інтенсифікації найбільш

доступним і дешевим є сортозаміна і сортооновлення.

5. Соціально-правові аспекти. Формування системи ефективного

використання земельних ресурсів обумовлює необхідність завершення

юридичного оформлення права власності на земельні ділянки; формування

цілісного завершеного і ефективного ринку землі із законодавчим

регулюванням купівлі - продажу, встановленням жорстких заходів державного

контролю за угодами та цінами на землю; створення реального іпотечного

механізму кредитування сільськогосподарських виробників, розробки

довгострокових державних програм і економічних механізмів по відтворенню

та підвищенню родючості земель.

28

СТРАТЕГІЧНІ НАПРЯМИ РОЗВИТКУ

МОЛОКОПРОДУКТОВОГО ПІДКОМПЛЕКСУ

І.Ю.Рудь, аспірант


Цільовим вектором стратегічних напрямів підвищення

конкурентоспроможності підприємств молокопродуктового підкомплексу має

бути їх розвиток. Лише бізнес, метою функціонування якого є розвиток, може

займати стійкі конкурентні позиції. Основою розвитку підкомплексу є

створення надійної сировинної бази.

Необхідність зупинення спаду, стабілізації, відродження та розвитку

молочного скотарства досягає піку гостроти. Терміново необхідними є

вкладення інвестицій та увага держави до галузі.

Відродження молочного скотарства потребує великих капіталовкладень,

які не є швидкоокупними як у рослинництві. Проте за складених, у певній мірі

сприятливих, умов забезпечують високу ефективність.

Вивчення та синтез передового досвіду сільськогосподарських

виробників, робіт науковців дало змогу сформувати основні напрями розвитку

молочного скотарства в Україні. Висловлення всіх фахівців зводяться до єдиної

думки – розвиток галузі лежить у площині її інтенсифікації. Основним,

вирішальним чинником виступає міцна стабільна кормова база. Відведення

достатнього розміру посівних площ, забезпечення належних врожаїв кормових

культур, збалансований раціон гарантують її формування. Годівля тварин,

зокрема продуктивна частина корму, до певних меж прямо пропорційно

впливає на підвищення продуктивності корів. Досягши певного рівня годівлі,

можливо без додаткових витрат кормів збільшити надої молока покращенням

догляду за тваринами. Технологія догляду за тваринами виступає другим

фактором інтенсифікації галузі.

Третьою складовою забезпечення прибутковості молочного скотарства є

цілеспрямована селекційно-племінна робота. Лише від породного поголів’я

можна чекати високих надоїв.

29

Четвертим напрямом фахівці виділяють якісне вирощування молодняку,

інтенсивне відтворення стада. Досвід передових господарств довів, що між

інтенсивністю росту ремонтного молодняку й молочною продуктивністю корів

існує тісний кореляційний зв’язок. Організація інтенсивного вирощування

ремонтних телиць є фундаментом племінної справи, найважливішим важелем

інтенсифікації молочного скотарства. Запорукою високої продуктивності

служать якісна підготовка нетелей до отелення, роздоювання новотільних корів

протягом трьох-чотирьох місяців лактації, яке базується на авансованій годівлі.

Таку годівлю здійснюють за спеціально розробленою шкалою з урахуванням

віку корови та її продуктивності.

П’ятий – економічний фактор передбачає удосконалення механізму

визначення цін на молочну сировину та продукти її переробки. Досвід показує,

що найоптимальнішим засобом врегулювання еквівалентності відносин у сфері

збуту продукції є налагодження координаційних та інтеграційних зв’язків.

Успішність досягнення визначених орієнтовних точок залежить від

відповідності змісту оперативних та стратегічних дій конкретного

сільськогосподарського виробника вказаним вище складовим факторам

інтенсифікації молочного скотарства. Варто зауважити, що належно

запровадити їх можна тільки в господарствах громадського сектору. Приватний

сектор не володіє, не може і не повинен володіти необхідним для цього

виробничим потенціалом.

30

ЕКОНОМІЧНА СТІЙКІСТЬ ПІДПРИЄМСТВА: СУТНІСТЬ,

ЗНАЧЕННЯ

Т.І. Лункіна, аспірант


Необхідною умовою виживання в сучасних умовах господарювання є

забезпечення економічної стійкості підприємства. Сьогодні актуальність

управління економічною стійкістю підприємств, з одного боку, обумовлена

необхідністю вдосконалення управлінських процесів, а з іншого – відсутністю

сучасного підходу до трактування економічної стійкості підприємства.

Сучасний підхід до розуміння економічної стійкості підприємств не має

комплексного підходу і є досить одностороннім вирішенням, оскільки він

обмежується рамками фінансових категорій.

Забезпеченню сталого та ефективного розвитку аграрного сектору України

на сучасному етапі становлення ринкових відносин приділяється значна увага

науковців та практиків. У працях зарубіжних і вітчизняних вчених досліджено

широке коло питань, пов’язаних з аналізом економічної стійкості підприємств.

Водночас маємо багато розбіжностей у трактуванні науковцями і практиками

поняття “економічна стійкість підприємств”, складу показників, що його

визначають, та їхніх критеріальних значень.

Серед науковців, які в першу чергу систематично і результативно

досліджують сталий розвиток агропромислового комплексу, слід відзначити

О.В. Шубравську. Узагальнюючи підходи до визначення поняття “сталий

розвиток”, автор під сталим економічним розвитком галузі розуміє здатність її

забезпечити власне зростання в умовах дотримання оптимальних пропорцій

свого внутрішнього розвитку ”[1]. На думку В.М. Ячменевої, економічна

стійкість підприємства – це здатність до перебування в одному із станів, які

забезпечують досягнення поставлених цілей в умовах виникнення

непередбачених і важкопрогнозованих зовнішніх і внутрішніх чинників [2]. В

даному випадку ми повністю поділяємо думку автора, адже стійкий розвиток

31

виробництва на підприємстві формують дві складові: зміна обсягів

виробництва і зміни, які відбуваються у природному і соціальному середовищі.

Економічна стійкість підприємств залежить від комплексу підсистем –

внутрішніх, зовнішніх. При забезпечені максимально узгоджених дій взаємодії

даних підсистем можна говорити про ефективність такого поняття як

економічна стійкість підприємства. До внутрішньої підсистеми ми пропонуємо

віднести: фінансову, виробничу, маркетингову, кадрову, управлінську та

інноваційно-інвестиційну. В свою чергу кожна із зазначених ознак являє собою

складну систему, яка характеризується системою показників.

Говорячи про вагомий вплив внутрішніх чинників на економічну

стійкість підприємства не можна, не відмітити вплив зовнішніх чинників.

Мінливість погоди, нашестя шкідників і поширення хвороб на

сільськогосподарську продукцію, зрушення цінових пропорцій на аграрних

ринках, валютні деформації, помилки управління та законодавства – усе це

призводить до нестійкості не тільки економічного стану підприємства, а й всієї

народногосподарської галузі в цілому.

Тому, підсумовуючи вищесказане, можна запропонувати таке визначення

поняття “економічна стійкість підприємства”: це сукупність взаємопов’язаних,

взаємообумовлених структурних складових, об’єднаних з метою, забезпечення

виробництва конкурентоспроможною продукцією та досягнення економічної

рівноваги, ритмічності та поступального розвитку в даний час і в перспективі.

Отже, досягнення економічної стійкості підприємств можливе лише за умови

своєчасної реакції на зміни зовнішнього і внутрішнього середовища та

стратегічного бачення майбутнього.


1. Шубравська О.В. Сталий розвиток агропродовольчої системи

України / О.В. Шубравська - К: Ін-т економіки НАН України, 2002.- 204 с.

2. Ячменева В. М Концепция экономической устойчивости

предприятия / В.М. Ячменева // Культура народов Причерноморья. – 2005.- №4.

– Т. 1. – с. 94-97.

32

ЩОДО СУТНОСТІ ПОТЕНЦІАЛУ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ

ПІДПРИЄМСТВ

М.І. Кареба, аспірантка

О.С. Кареба, здобувач


Ефективність діяльності будь-якого сільськогосподарського підприємства

у дуже великій мірі залежить від наявного у нього потенціалу. У наукових

публікаціях сутність потенціалу, його структуризації, механізму формування та

оцінки поки що залишаються недостатньо висвітленими.

Категорія «потенціал» походить від латинського слова potentia і означає

«приховані можливості», які можуть стати реальністю. У Великій Радянській

Енциклопедії у загальному виді він розглядається як сукупність засобів,

джерел, що є у наявності і можуть бути мобілізовані, приведені в дію,

використанні для досягнення мети.

В останні роки в економічній літературі поняття «потенціал» і «ресурси»

трактуються неоднаково. Зокрема, Л.Г. Чернюк і Д.В. Клиновий при цьому

виходять з того, що поняття «потенціал» є похідним від латинського «Potentia»

- сила і характеризує у найширшому розумінні сукупні можливості щодо

виробничої діяльності всіх продуктивних сил суспільства. С.С. Сергєєв

потенціалом вважає «засоби, запаси, джерела, що є в наявності і можуть бути

мобілізовані, приведені в дію, використані для досягнення визначеної мети,

здійснення плану, вирішення якісної задачі».

Слід вказати, що поняття «потенціал» увійшло в економічну науку на

початку 70-х років минулого століття. Міцно закріпившись у вітчизняній

економічній літературі у 80-і роки, воно відображало тісний зв’язок ресурсів

виробництва і кінцевих результатів господарської діяльності.

В.Н Архангельський під потенціалом розуміє засоби, запаси, джерела, які

є в наявності і можуть бути мобілізовані для досягнення певної мети. А.П.

Гречан підкреслює, що потенціал, по-перше, відображає минуле як сукупність

накопичених системою властивостей, а по-друге, він характеризує рівень

33

використання наявних можливостей і по-третє, - містить елементи майбутнього

розвитку. Під потенціалом підприємства В.В. Росссоха розуміє економічну

категорію, яка поєднує в собі кількісні і якісні показники кожного ресурсу та їх

конкретні потенційні характеристики.

Питання, пов’язанні з дослідженням категорії потенціалу стосовно

сільськогосподарської сфери АПК, набули поширення у другій половині ХХ

століття. Зокрема, на початку 70-х років в інституті економіки УРСР почали

займатися дослідженням аграрного ресурсного потенціалу, яке конкретизувало

категорію продуктивних сил. З середини 70-х років розвиток одержала теорія

формування раціональної величини і структури виробничого потенціалу

окремих господарських регіонів і суб’єктів. Пізніше у науковий обіг ввійшли

такі різновиди, як ресурсний, економічний, виробничий,

народногосподарський, регіональний, науково-технічний та ін. Між тим, на

наш погляд, ресурсний, виробничий і економічний потенціали настільки тісно

пов’язані один з одним, що розгляд кожного з них окремо є невиправданим.

Стосовно терміну «ресурси», який походить від французьського

«ressouse», слід вказати, що він означає «допоміжний засіб», але в

промисловому виробництві має абсолютно інше значення: «основний засіб»,

без присутності якого неможливий будь-який технологічний цикл суспільного

виробництва. При цьому вважається, що природні ресурси є частиною всієї

сукупності природних умов існування людства, найважливішим компонентом

навколишнього середовища, використовуваним для задоволення матеріальних і

культурних потреб суспільства.

У широкому змісті потенціал – це максимальні можливості об’єкту

господарювання. Сутність поняття «потенціалу» - в цілісності і взаємодії всіх

його складових.

34

ЩОДО РОЗВИТКУ ВИНОГРАДАРСТВА АР КРИМ

Короткова О.В., аспірантка


Крим – один із найдавніших виноградарських регіонів нашої планети.

Виноград тут вирощується вже більше 2,5 тис. років.

Як показав аналіз в останні 23 роки в АР Крим відбувалося поступове

скорочення площ виноградних насаджень – як загальної (у 2,5 раза), так і

плодоносної ( в 1,7 раза). Хоча в розмірах валових зборів винограду у динаміці

по роках єдина закономірність і відсутня, але їх величини у 2007 р. порівняно з

1985р були на 29,4% меншими.

Виноградарством займаються 78 господарств 14 адмінрайонів. Провідні

позиці у розвитку виноградарства займають Бахчисарайський,

Сімферопольський та Кіровський райони, на частку яких у 2007р. припадало

50,4%площ плодоносних виноградників і 47,6% валових зборів винограду всіх

категорій господарств автономної республіки. Практично у всіх районах Криму

у виноградних насадженнях домінують технічні сорти. Найбільші площі

виноградників цієї групи мають Севастополь, Бахчисарайський і

Сімферопольський райони. По столових сортах лідируючі позиції займають ці

ж самі райони. У Білгородському і Роздольненському районах, Керчі та

Євпаторії столовий виноград зовсім не культивується, що для курортного

Криму є неприйнятним.

Проведене нами по господарствах АР Крим їх групування за розміром

площ виноградників у 2007 р. показало, що більше 100га загальної площі

виноградників з них мають 44,9%, а сортів технічної групи – 51,7%. При цьому

п’ята частина (20,4% - за загальною площею і 21,5% - за технічними сортами)

всіх сільгосппідприємств Криму мають більше 400га виноградних насаджень. У

той же час у значної частини господарств площі виноградників (як в цілому,

так і технічного та столового напрямків) нині є мізерними, що викликає

занепокоєння.

35

Для підтримання належних розмірів, а в майбутньому – і збільшення

площ виноградників необхідно своєчасно здійснювати закладення нових їх

посадок. Однак загальна площа молодих виноградників у цілому по Криму на

початок 2008р. становила лише 3441га. Причому, у Ленінському та

Чорноморському районах їх зовсім немає. У Білгородському,

Роздольненському, Сакському, Симферопольському районах, а також ЗАТ

«ФЗКМ» і ВАТ «Сонячна Долина» відсутні молоді посадки столових сортів, а в

Джанкойському, Нижньогірському і Совєтському районах – технічних. Площі

нових посадок в АР Крим необхідно збільшувати.

Потребує підвищення і досягнутий в останні роки в Криму та більшості

його районів рівень урожайності виноградників. Низькі рівні урожайності

виноградних насаджень призводять до недоодержання значних обсягів їх

продукції. Користуючись визначеними академіком А.Г. Амірджановим

розмірами потенційних урожайностей виноградників, нами розраховано

розміри недоодержаних сільгосппідприємствами Криму урожаїв, загальний

обсяг яких у 2007р. досягнув 69544,1, що становить 61% фактичного валового

збору винограду.

Як показав проведений нами за 2000 – 2007рр. аналіз економічної

сталості та конкурентоспроможності розвитку виноградарства у

сільгосппідприємствах Криму, у їх зміні чіткої закономірності немає. Однак

останній рік за основною частиною показників все ж був більш доходним, ніж

попередні роки. Значно кращим у вказаному році був стан справ у цьому плані

і в порівнянні з середніми даними по Україні у цілому. Наприклад, розмір

прибутку з 1га виноградників був вищим у 2,23 раза, рентабельність продажу –

в 1,88 раза, рівень рентабельності – в 2,61 раза. Починаючи з 2000р.

конкурентоспроможність виноградарства за рівнем рентабельності була більш

високою, ніж інших галузей сільгосппідприємств (виключенням є лише 2006р.,

в якому склалися дуже несприятливі погодні умови для вирощування

виноградних насаджень).

36

ТРУДОВІ РЕСУРСИ ЯК ФАКТОР ПІДВИЩЕННЯ

КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

О.С. Кваша, викладач

Миколаївський державний університет ім. В.О. Сухомлинського

За умов вступу України до Світової організації торгівлі і посилення

міжнародної конкуренції на внутрішньому і зовнішньому ринках гостро

постало питання конкурентоспроможності українських підприємств.

В сучасних умовах конкурентоспроможність підприємств визначається

великою кількістю чинників і умов. Одним із чинників, які обумовлюють

досягнення підприємством конкурентних переваг, є наявність достатньої

кількості якісних трудових ресурсів і ефективне управління ними.

Основні підходи з питань управління конкурентоспроможності

підприємств та менеджменту персоналу висвітлені у працях зарубіжних і

вітчизняних вчених: М.Портера, П.Саблука, Й. Завадського, І. Ліфіца, О.

Гудзинського, Р. Фатхутдінова, Г.Азоєва, В. Галушко, М. Рейсі.

В Україні є недостатньо вивченим питання впливу якості трудових

ресурсів на показники діяльності підприємства, які формують його

конкурентоспроможність.

Тому нам доцільно розглянути вплив трудових ресурсів на

конкурентоспроможність підприємства.

Трудові ресурси – найважливіша складова діяльності будь – якого

підприємства. Однією з головних функцій менеджменту є підвищення

продуктивності трудових ресурсів. Саме трудові ресурси підприємства є

невичерпним резервом підвищення ефективності діяльності підприємства,

важливим стратегічним потенціалом, які впливають на його

конкурентоспроможність, визначають напрями подальшого розвитку.

Сучасні концепції управління базуються на тому, що люди є одним з

найважливіших економічних ресурсів підприємств, джерелом її доходів,

конкурентоспроможності і розвитку. Наприклад, Л.Якокке стверджує, що «усі

господарські заходи об’єднуються трьома поняттями: люди, продукція,

37

прибуток. Передусім головну роль відіграють люди. Якщо немає здібних

спеціалістів, то всі ваші намагання будуть марними»[4].

Аналіз сучасних концепцій управління персоналом проголошує принцип,

згідно з яким трудові ресурси сприймаються як активний елемент і необхідна

складова системи управління підприємством.

Одним з найбільш важливих чинників, який визначає рівень

конкурентоспроможності підприємства є трудові ресурси. Достатня

забезпеченість підприємств трудовими ресурсами відповідного рівня

кваліфікації та професійних навичок, їхнє раціональне використання, високий

рівень продуктивності праці мають велике значення для збільшення обсягів

продукції та підвищення ефективності виробництва: обсяг виробництва

продукції, її собівартість, прибуток, та інші економічні показники. Т. Грог та М.

Венцін зазначають [2], що в найближчі десятиріччя на конкурентоспроможність

підприємства все більший вплив будуть здійснювати можливості

ідентифікувати та розвивати знання , перетворювати їх в інновації.

Трудові ресурси слід розглядати не тільки з економічних але і з соціальних

позицій ( враховувати вимоги профспілок і етичні норми). Слід зазначити, що

крім фінансової і економічної політики щодо конкурентів, кожна організація

розробляє і здійснює кадрову політику.

Важливим чинником досягнення конкурентоспроможності підприємства є

ефективний менеджмент.

Ефективне функціонування системи управління конкурентоспроможністю

підприємства можливе лише за умови високого рівня кадрового потенціалу.

Саме від трудових ресурсів залежить ефективне функціонування системи

менеджменту [3].

Серед чинників, які формують конкурентоспроможність ресурсного

потенціалу одне з провідних місць посідають трудові ресурси організації.

Необхідно розробляти стратегії управління персоналом з урахуванням

сучасного світового досвіду, створювати нові системи навчання і розвитку

персоналу підприємств. Державна політика має бути спрямована на

38

стимулювання підвищення конкурентоспроможності підприємств через

розвиток трудових ресурсів.


1. Якокка Л. Новак У. Карьера менеджера. -2-е изд./ Пер. с англ..-М.:

Попурри, 2002.

2. Крог Г., Венцин М. Роль менеджмента знаний в достижении

устойчивых конкурентних преимуществ // Проблемы теории и практики

управления.- 1996.-с.78-83

3. Жуковський М.О. Трудові ресурси як складова

конкурентоспроможності підприємства.// Актуальні проблеми економіки.-

2007.-с. 54-59

СЕКЦІЯ «СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ

СВІТОВОЇ ЕКОНОМІКИ»

УДК 379.851 (075.8)

ЗЕЛЕНИЙ ТУРИЗМ – ЯК ФАКТОР АКТИВІЗАЦІЇ ЗЕД НА СЕЛІ

А.В.Ключник, к.е.н., докторант


Враховуючи те, що в умовах загальноекономічної кризи економічні і

соціальні проблеми села надзвичайно загострилися, широке розповсюдження і

розвиток сільського зеленого туризму є особливо бажаними.

Сільський зелений туризм – це відпочинковий вид туризму,

сконцентрований на сільських територіях. Він передбачає розвиток

туристичних шляхів, місць для відпочинку, сільськогосподарських екскурсій,

ознайомленням туристів з сільським побутом, народними традиціями та

промислом. Його складовими є сільська місцевість, сільське життя, історико-

культурна спадщина та можливість реалізації послуг (прогулянки, рибальство,

пішохідні маршрути, сільгосппродукція тощо), а організатором виступає

сільська родина, яка надає власне житло та забезпечує продуктами харчування,

виробленими в особистому селянському господарстві.

39

Існує три різновидності нинішнього сільського зеленого туризму в Україні:

- агротуризм - вид сільського зеленого туризму, як пізнавального, так і

відпочинкового характеру, пов'язаний з використанням підсобних господарств

населення, або земель сільськогосподарських підприємств, які тимчасово не

використовуються в аграрній сфері. Цей вид може не мати обмежень в

навантаженості на територію і регламентуванні видів розважального

відпочинку.

- відпочинковий (відпочинок на селі). Базою його розвитку є

капітальний житловий фонд на садибах господарів та наявні природні,

рекреаційні, історико-архітектурні, культурно-побутові і інші надбання тієї чи

іншої місцевості;

- екотуризм - науково-пізнавальний вид сільського зеленого туризму,

характерний для сільських місцевостей і сіл, розташованих у межах територій

національних парків, заповідних зон, природних парків тощо, де передбачено

відповідні обмеження щодо навантажень на територію та регламентовано види

розважального відпочинку.

Основними внутрішніми перевагами розвитку сільського зеленого

туризму, на нашу думку, є:

- створення нових робочих місць, розширення сфери зайнятості

сільського населення, особливо жінок, і надання селянам додаткового

заробітку;

- зайнятість сільського господаря не тільки у виробничій сфері але й у

сфері обслуговування. При певному нагромадженні числа відпочиваючих

з'являється потреба в задоволенні їх різноманітних запитів, а це, в свою чергу,

стимулює розвиток сфери послуг (транспортних, зв'язку, торгівлі, служби

побуту, відпочинково-розважальних та ін.);

- можливість реалізації продукції особистого підсобного господарства,

причому реалізації її на місці, і не як сільськогосподарської сировини, а як

готових продуктів харчування після відповідної обробки і приготування. Досвід

показує, що ті сім'ї, які приймають відпочиваючих, вдосконалюють і структуру

40

посівів на присадибних ділянках з урахуванням потреб гостей, розширюють

асортимент овочевих культур, фруктових дерев, ягідників тощо; розвивають і

урізноманітнюють присадибне тваринництво, заводять тепличне господарство;

- покращення благоустрою сільських садиб, вулиць, в цілому сіл;

- стимулювання розвитку соціальної інфраструктури, поліпшення

комунального облаштування житла, вулиць; об'єднаними зусиллями

добиваються зміни на краще сфери обслуговування.

- підвищенні культурно-освітнього рівня сільського населення,

пробудження інтересу місцевих жителів до історії свого краю, що допомогло б

не лише їх духовному збагаченню, але й, напевно, було б на користь самим

історичним цінностям – мається на увазі їх охорона, реставрація, вивчення.

Ми вважаємо, що зовнішніми перевагами розвитку сільського зеленого

туризму є піднесення авторитету і популярності України в Європі і світі. І не

лише як країни, що має добре налагоджену інфраструктуру недорого

туристичного бізнесу, але й як країну, що має не менш унікальні, аніж, залишки

шумерських міст, пам’ятки світової культури. До того ж, наш клімат вигідно

відрізняється від клімату багатьох країн світу та екологічність продукції

вирощеної та виробленої на сільській території України має значно вищий

показник.

Тому, на нашу думку, в кожному регіоні України необхідно створити

місцеві осередки Спілки розвитку сільського зеленого туризму або районних

об'єднань громадян, зацікавлених в розвитку інфраструктури для сільського

зеленого туризму, зовнішньоекономічної діяльності тощо.

РЕГУЛЮВАННЯ ТЕРИТОРІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИХ ПРОЦЕСІВ

І.В. Гончаренко, к.е.н., доцент


Сучасна світова економіка виявляє чітку тенденцію до взаємодії

механізмів ринкового саморегулювання й цілеспрямованого-планомірного

розвитку. Це проявляється в плануванні на рівні господарюючих суб'єктів і

41

фінансово-бюджетному, програмному й іншому регулюванні на рівні держави.

Основне завдання регулювання розвитку регіонів у ринковому середовищі -

забезпечити умови для орієнтації економіки на поступальне зростання

виробництва, досягнення соціального й екологічного благополуччя й прогресу.

Це означає реалізацію найважливіших вимог економічних законів

регіонального розвитку й керівних установок регіональної політики.

Дослідженням проблем регулювання регіональної економіки присвячено

публікації багатьох вітчизняних та зарубіжних вчених. Визначний внесок в

розробку теорії регіонального розвитку зробили В. Геєць, Б.Данилишин, М.

Долішній, Ф. Заставний, С. Злупко, С. Іщук, В. Кравців, Л. Шевчук та ін.

Подальшого вивчення потребує низка питань теоретичного та методичного

характеру, актуальним є формування ефективних механізмів управління

регіональними економічними системами. Програмний метод господарського й

територіального управління є одним з важливих засобів активного впливу

держави на соціально-економічний комплекс проблемних регіонів -

депресивних, слаборозвинених, а також і промислово розвинених, дозволяючи

успішно вирішувати як поточні, так і стратегічні завдання, у першу чергу -

вирівнювання регіональних рівнів соціально-економічного розвитку.

Діагностика соціально-економічного становища сільських населених

пунктів Миколаївської області дозволила визначити коло найбільших проблем:

погіршилась демографічна ситуація, порівняно з початком 2001 року, на

початок 2008 року зменшилась кількість населених пунктів на 14 одиниць,

зросла кількість малих сіл з чисельністю до 100 жителів. Серед населення

працездатного віку майже кожен другий сільський мешканець не працював і не

навчався. Одним з факторів, що впливає на зайнятість населення та можливість

працевлаштування, є наявність у сільській місцевості різноманітних суб’єктів

господарської діяльності. Більше ніж у половині 51,2% сіл відсутні будь-які з

суб’єктів господарської діяльності, у тому числі в 6 селах з чисельністю більше

1000 осіб. До 1943 року на селі збудовано 19,3 % житлового фонду, з 1944 по

1970 роки – 53,2 %, з 1971 по 1990 роки 24,3 %, тільки 3,2% за останні 14 років.

42

Лише 15,2% будинків мають стіни з цегли, решта – з недовговічних матеріалів

(дерево, саман, змішані та інші). Залишається гострою проблема

водопостачання, каналізації, забезпечення природним газом, телефоном.

Відсутність в багатьох селах мережі доріг з твердим покриттям, транспортного

зв’язку, низький благоустрій вулиць – умови, що ускладнюють життя на селі.

Аналогічна ситуація із наявністю клубів, будинків культури, бібліотек. Значна

кількість будівель соціальної сфери вимагає капітального ремонту, або

знаходиться в аварійному стані.

З метою створення у сільській місцевості Миколаївської області

сприятливого середовища для життєдіяльності людей, припинення негативних

процесів у соціальній сері села, розроблено програму розвитку соціальної сфери

сільської місцевості Миколаївської області на період до 2011 року. У складі

програми поставлені стратегічні цілі й тією чи іншою мірою визначені завдання

соціально-економічного розвитку сільської місцевості області, враховані

сформовані особливості соціально-економічного стану області й визначені

пріоритети розвитку.

В основному програма за цілями співвідноситься з Концепцією

Комплексної програми розвитку українського села на 2006-2011 роки,

схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року

№ 536-р. Але варто відзначити, що визначаються переважно потреби регіону в

сфері агропромислового виробництва, житлово-комунального господарства,

охорони здоров'я й освіти, у той же час ці потреби не достатньо пов'язані з

конкретними діями по реалізації проектів.

Програмою визначено, бажаний результат процесу, який не до кінця

обґрунтований реальним положенням економіки регіону, конкретними планами

й результатами реалізації конкретних проектів. Головною проблемою програми

є також те, що вони опираються не на дійсний аналіз і проектування розвитку

ресурсів території, а в великій мірі виходить із пропозицій міністерств, і носить

формальний характер, орієнтована на одержання коштів із державного бюджету

на різні проекти.

43

Результатом оцінки стану сільської місцевості повинно стати визначення

можливості вирішення поточних і довгострокових завдань соціального й

господарського розвитку на основі використання внутрішніх резервів і джерел

економічного росту й ефективних заходів по реалізації соціально-економічної

політики. Проблеми, що підлягають програмній розробці, становлять лише

невелику частину безлічі проблем соціально-економічного розвитку регіону.

Крім того й сам програмно-цільовий підхід не є єдиним методом рішення

регіональних соціальних питань, у зв'язку із чим важливо визначати доцільність

рішення тієї або іншої соціальної проблеми програмним методом.


1. Марков А.П. Бирженюк Г.М. Основы социокультурного проектирования

Учебное пособие/ Марков А.П. Бирженюк Г.М. Санкт-Петербург 1997.- 210с.

2. Статистичний збірник Соціально-економічне становище сільських

населених пунктів Миколаївщини 2006.- 200с.

3. „Програма розвитку соціальної сфери сільської місцевості Миколаївської

області на період до 2011 року”

ДІЯЛЬНІСТЬ ВАНТАЖНИХ ПОРТІВ УКРАЇНИ ЯК ФАКТОР

ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ ПІВДНЯ УКРАЇНИ

Л.В.Назарова, к.е.н., доцент


Морський транспорт — одна з галузей економіки країни, яка останнім

часом має тенденцію до стійкого розвитку. Протягом 2000—2005 рр. робота

портів стабілізувалася, об’єми переробки вантажів збільшилися на 33 % — до

109 млн т в 2005 році, доходи виросли майже в 1,4 рази.

Загальна довжина морської берегової лінії України – понад 2000 км, 1000

км з них – практично не замерзає. Є багато зручних бухт, які сприяли

формуванню 18 морських портів, серед яких найбільш важливими є Одеса,

Іллічівськ, Ізмаїл, Південний, Миколаїв, Севастополь, Ялта, Феодосія, Керч на

березі Чорного моря та Маріуполь і Бердянськ на березі Азовського моря. Крім

44

того, є 8 судноремонтних заводів, які будують невеликі судна. Основу

морського транспорту України становлять Чорноморське (ЧМП), Азовське

(АМП) морські пароплавства, а також Українське-Дунайське (УДП)

пароплавство. Сумарна вантажність транспортного флоту України становить

більше ніж 5 млн. т, а пасажирського флоту - майже 10 тис. місць, вона є

однією із найбільших у Європі [3, с.30]. У структурі вантажних морських

перевезень значно переважають наймасовіші вантажі, які займають чільне

місце і у структурі експортно-імпортних поставок України. Це руди чорних і

кольорових металів, кам’яне вугілля, кокс, нафта і нафтопродукти, мінерально-

будівельні матеріали. Каботажні перевезення займають незначне місце в

загальному обсязі перевезень. У зв’язку з тим. що вони здійснюються на

невелику відстань (в середньому не більше як на 130-150 км), частка їх у

вантажообороті незначна. Зокрема, в Азовському морському пароплавстві в

структурі цих перевезень домінує керченська залізна руда, що надходить на

металургійні підприємства м. Маріуполя, а у зворотному напрямі - донецьке

кам’яне вугілля і кокс. У каботажних перевезеннях серед вантажів переважають

мінеральні будівельні матеріали,експортно-імпортні перевезення вантажів

морським транспортом здійснюються в середньому на дстань до 8 тис. км і

більше, внаслідок чого їх частка у вантажообороті морського транспорту

перевищує 95%. Найбільшу кількість міжнародних перевезень здійснюють

чорноморські порти Одеси, Іллічівська і Південний. На Одеський порт

припадає більше п’ятої частини вантажообороту морського транспорту

України. Основними вантажами тут є руди, нафта і нафтопродукти, будівельні

матеріали, хлібні вантажі, цукор, цитрусові та ін. Іллічівський порт

розташований за 20 км. від Одеси і є її дублером. Працює він переважно на

забезпечення експортних поставок. У вантажообороті цього порту високу

частку займають метали, кам’яне вугілля, будівельні матеріали, залізна і

марганцева руди. Порт Південний обслуговує в основному припортовий завод і

спеціалізується на забезпеченні експорту аміаку. В Чорноморському

пароплавстві значний обсяг вантажних робіт виконують Миколаїв, Херсон, які

45

спеціалізуються на відправленні залізної і марганцевої руд, будівельних

матеріалів. Порти Азовського пароплавства - Маріуполь, Бердянськ і Керч

спеціалізуються переважно на експорті залізної і марганцевої руд, чорних

металів, кам’яного вугілля, цементу. Порти Українсько-дунайського

пароплавства - Рені, Ізмаїл, Кілія і Вилкове відіграють важливу роль у

здійсненні економічних зв’язків з країнами зарубіжної Європи, особливо

Дунайського бассейну.

Таблиця 1 Вантажообіг в Херсонському морському торговому порту у першому

півріччі 2007 року, тис.т

Вантажі Експорт Імпорт Транзит Каботаж Всього % до

2006 р.

Наливні 93,9 - - - 93,9 82,5

- масло 93,9 - - - 93,9 82,5

Сипучі 583,9 6,0 254,2 532,0 1376,1 164,1

- руда 11,6 - - - 11,6 156,8

- будівельні - - - 526,0 526,0 242,6

- хімічні 158,2 - 55,1 - 213,3 103,8

- хлібні 393,5 - 198,4 6,0 597,9 148,5

з них зла-ки 274,9 - 198,4 5,6 478,9 -

- інші 20,6 6,0 0,7 - 27,3 420,0

Тарно-штучні 105,3 31,5 44,3 0,3 181,4 130,1

- лісові 83,8 - - - 83,8 165,6

- чорні

метали

4,8 - 15,1 - 19,9 68,2

З них брухт 4,8 - - - 4,8 48,0

інші - - 15,1 - 15,1 78,6

- хімічні 11,1 - 29,2 - 40,3 104,4

-

продовольчі

0,9 3,9 - 0,2 5,0 -

- інші 4,7 27,6 - 0,1 32,4 154,3

Всього 783,1 37,5 298,5 532,3 1651,4 151,2

Приведені в таблиці дані свідчать про зростання вантажообігу в

Херсонському морському торговому порту у 1 півріччі 2007 року порівняно з

аналогічним періодом 2006 року на 51,2 %. Найбільше зростання відбулося за

46

рахунок зростання інших сипучих вантажів – більш ніж у 4 рази і будівельних

сипучих матеріалів – більш ніж у удвічі.

В таблиці 1 представлені дані про вантажообіг в Херсонському

морському торговому порту у першому півріччі 2007 року.

Маючи власну, добре розвинуту суднобудівну промисловість, Україна

може щорічно оновлювати свій флот. Поряд з цим потрібна модернізація та

реконструкція морських портів, зокрема Одеського, Іллічівського, Південного,

Миколаївського, Маріупольського та ін. Більш інтенсивне використання

паромних переправ Іллічівськ – Варна, Одеса – Батумі, через Керченську

протоку, дозволить розширити можливості торгового флоту України і надання

Україною транспортних послуг іншим країнам.

Література: 1. Блудова Т. Глобалізація транспортної системи та поняття “транзитний

потенціал країни” // Економіка України. – 2006. - №10. – С.73-78.

2. Бойко С.В. Динаміка вантажообігу вантажних портів України: проблеми

і досягнення //Культура народов Причерноморья. - № 70. – 2006. – С.

3. Бондарь В. Развитие портов должно идти с участием инвесторов //

Порты Украины. - 2007. - №3(65). – с. 30-31. // Порты Украины. - 2006. -

№2(58). – с. 4-6.

РЕГУЛЮВАННЯ РОЗВИТКУ ГАЛУЗЕЙ РОСЛИННИЦТВА

Г.С. Тимофієва, асистент


Природно-ресурсний потенціал, економічні умови та історично-соціальні

традиції України свідчать про її спроможність забезпечити масштабний та

ефективний розвиток агропромислового комплексу загалом та галузі

рослинництва зокрема. Проте на даному етапі економічного розвитку

спостерігається тенденція до зниження рівня рентабельності основних видів

продукції галузі рослинництва. Тому необхідним є регулювання даної галузі з

метою підвищення конкурентоспроможності аграрних підприємств.

47

Проблеми державного регулювання агропромислового комплексу

розглядали такі науковців, як А.Г. Бабенко, Ф.В. Горбонос, С.Л. Дусановський,

С.М. Кваша, С.О. Осадчий, Т.О. Осташко, Г.В. Черевко та інші. Але деякі

питання залишаються не до кінця вирішеними, зокрема проблема визначення

основних напрямків регулювання розвитку галузей рослинництва.

Мета роботи полягає у виявленні основних чинників що впливають на

регулювання розвитку галузей рослинництва та визначенні важелів такого

регулювання.

Рослинництво є основною галуззю сільськогосподарського виробництва.

Воно забезпечує населення продуктами харчування, тваринництво – кормами,

переробну промисловість – сировиною [1, с. 6] .

Система державного регулювання розвитку галузей рослинництва об’єднує

ряд чинників кожен з яких впливає на результативність господарювання.

Основними є організаційно-економічні, науково-технічні та політичні умови

функціонування продуктивних сил та виробничих відносин.

Зарубіжні країни (країни Європейського Союзу, Сполучені Штати

Америки, країни Північної Європи) нагромадили значний досвід державного

регулювання сільськогосподарського виробництва [2, с. 354] . Ми вважаємо, що

доречно використовувати наступні важелі такого регулювання для підвищення

ефективності розвитку галузей рослинництва:

- регулювання цін на рослинницьку продукцію через різні механізми з

метою забезпечення аграрним підприємствам сприятливих умов

господарювання;

- широке застосування кредитної форми підтримки шляхом

використання не високих відсоткових ставок з відстроченням

платежів основного боргу;

- регулювання експортно-імпортних операцій на продукцію

рослинництва;

- державне фінансування програм розвитку галузей рослинництва;

48

- економічна підтримка тих підприємств що виявилися не

рентабельними в зв’язку з несприятливими природно-кліматичними

умовами.

Висновки. 1. Регулювання розвитку галузей рослинництва в умовах не

ефективного використання наявного сільськогосподарського потенціалу є

необхідною умовою підвищення конкурентоспроможності аграрних

підприємств;

2. Використання зарубіжного досвіду регулювання розвитку

сільськогосподарського виробництва є пріоритетним напрямом у вітчизняному

регулюванні розвитку галузей рослинництва


1. Лихочвар В.В. Рослинництво. Технологія вирощування

сільськогосподарських культур / В.В. Лихочвар – Київ: Центр навчальної

літератури, 2004. – 808с.

2. Андрійчук В.Г. Економіка аграрних підприємств: підруч / Андрійчук

В.Г. – К.: КНЕУ, 2004 – 624с.

СЕКЦІЯ КАФЕДРИ ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ І

СУСПІЛЬНИХ НАУК

УДК 338.242+334.746.4

ТРАНСФОРМАЦІЯ СТРАТЕГІЇ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ

ДІЯЛЬНОСТІ ГОСПОДАРЮЮЧИХ СУБ'ЄКТІВ

Т.І. Костюченко, к.е.н., доцент


I. Вступ. Сучасний етап трансформування національної економіки у

напрямку розвитку ринкових відносин супроводжується активізацією процесів

реформування власності, зміною організаційних форм управління

підприємствами, пошуком дієвих механізмів та важелів ефективного

використання ресурсів, розробленням шляхів зміцнення фінансової

стабільності організацій тощо.

49

За останні роки пошуку оптимальної стратегії підприємства було

присвячено роботи багатьох вітчизняних та зарубіжних вчених. Великий внесок

в дослідження проблем, які пов’язано з удосконаленням стратегії підприємства,

внесли такі вчені–економісти, як Амоша О.І., Ансоф І., Єфимова О.В., Іванов

М.І., Клейнер Г.Б., Котлер Ф., Мамутов В.К., Мескон М.Х., Пашкус Ю.В.,

Прокопенко М.Д., Рум’янцев З.П., Шеремет А.Д., Чумаченко М.Г., та інші. Їх

наукові праці вплинули на формулювання концепції дослідження як з позицій

критичного розуміння проблеми, так і з точки зору конкретного залучення

підходів. В той же час проведені дослідження не вичерпують усього комплексу

запитань, пов’язаних з формуванням стратегії підприємницької діяльності

господарюючих суб'єктів.

II. Постановка задачі. Відсутність стратегічного управління гальмує

успішне завершення аграрної реформи, ускладнює одержання позитивних

соціально-економічних її результатів. Замість стратегічного планування і

управління в сільському господарстві на сьогодні переважають вільна

імпровізація, інтуіція, безвідповідальність.

III. Результати. Ефективна діяльність господарюючих суб'єктів в

сучасних умовах неможлива без застосування нових методів господарювання і,

перш за все, стратегічного управління, основою якого є стратегічне планування.

Проблеми стратегічного планування обумовлюються наступними

чинниками: недосконалістю законодавчої бази, а також неможливістю

запозичення закордонних аналогів через специфіку української економіки;

відсутністю або низьким попитом на продукцію, яка випускається;

підвищенням цін на сировину і матеріали; високими процентними ставками за

кредити; критичним фінансовим станом; труднощами в визначенні проблеми як

простого вибору між можливими варіантами дій; витратами та технічними

труднощами вимірювань, які ускладнюють одержання безпосередніх оцінок

будь-яких чинників.

Але, враховуючи наявність певної сукупності прав і свобод по вибору

господарської діяльності та виробничу гнучкість підприємницьких фірм,

50

окреслені проблеми можуть бути вирішені шляхом застосування концепції

формування стратегії, яка передбачає, що в сучасних умовах задача

стратегічного управління заключається у визначенні напрямків

підприємницької діяльності, які дозволять підвищити прибуток і разом з тим

знизити витрати на адаптацію підприємства до умов ринку.

IV. Висновки. Ускладнення економіко-соціальних умов господарювання, з

одного боку, та підвищення вимог до управління підприємствами, з другого,

привели до необхідності застосування методів аналізу діяльності підприємств

для пошуку оптимального варіанту стратегічного розвитку. Незалежно від виду

та професійного напрямку, ефективна діяльність підприємств неможлива без

застосування нових методів господарювання і, перш за все, стратегічного

управління, основою якого є стратегічне планування.

УДК 330(075.8)

ДО ПИТАННЯ ПРО ФІНАНСОВУ КРИЗУ В УКРАЇНІ

В.С.Біляєв, к.е.н., доцент

Т.В.Базарна, студентка економічного факультету


У ХІХ столітті почали розроблятись макроекономічні моделі

функціонування економіки. У їх розробці брали участь вчені зі світовим іменем

– Ф.Кене, Л. Вальрас, В. Леонтьєв. Їхні макроекономічні моделі грунтувались

на прямому обміні продуктами, цей процес у наш час називають бартером. Але

ці моделі не розкрили ролі грошового обігу у формуванні товарного обігу та

рівноважного ринку.

У наш час важко переоцінити значення грошового фактора у стабілізації

процеса відтворення валютного курсу національної грошової одиниці.

Грошовий обіг – це безперервний рух грошей у сфері обігу, їх

функціонування у якості засобу обігу та платежу. Найважливішою складовою

частиною грошового обігу є грошово-кредитна політика держави. Саме від її

стану залежать темпи й пропорційність економічного розвитку, інфляційні

51

процеси, у тому числі й фінансова криза. Справа у тому, що грошова маса є

досить мобільною. Вона може бути більшою або меншою в залежно від потреб

товарного обігу. Протиріччя між грошовою і товарною масою вказує на

наявність диспропорцій в економіці, дисбалансу між попитом і пропозицією.

Рівновага попиту та пропозиції є доволі рідкісним явищем в економіці або

взагалі не існує. Тому економіка завжди є «хворою» внаслідок протиріччя між

грошовою й товарною масою, потребою в готівці для відтворення. Від рівня

цих протиріч залежить купівельна «вага» національної грошової одиниці.

Держава володіє багатьма формами зовнішньоекономічного й

адміністративного впливу на величину грошового обігу, отже й на рівновагу

між грошовою та товарною масою, на масу національної грошової одиниці в

обороті й на попит на іноземну валюту.

Останнім часом в Україні еквівалентний ринок між національною валютою

та попитом на іноземну валюту був зруйнований, країна опинилася у

фінансовій кризі.

Негативний вплив фінансової кризи на економічний розвиток можна

зменшити за допомогою грошово-кредитної політики, яка визначається

Національним банком. Національний банк України(НБУ) використовує ряд

форм регулювання у сфері грошового обігу. Одною з таких форм є надання

кредитів комерційним банкам, які за допомогою кредитів Національного банку

реалізують свої інтереси щодо отримання прибутку в економічних відносинах з

позичальниками кредиту.

Національний банк може здійснювати вплив на величину кредиту, тобто,

на величину інвестицій в економіку й темпи економічного розвитку. Кредити

надаються на стандартних умовах кредитної політики та на умовах конкретної

економічної ситуації. Національний банк має правові можливості змінювати

умови кредитування.

Попит на гроші залежить від їх ціни. В умовах економічного спаду

виробництва підприємці та фірми особливо потребують кредитів.

52

Національний банк змінює облікову ставку в бік зменшення. Ціна кредитних

грошей падає.

Зниження облікової ставки слугує основою зниження кредитного процента

комерційним банкам. Попит на кредити у виробників збільшується, інвестиції

зростають, що позитивно впливає на темпи економічного розвитку.

Отже, змінючи облікову ставку в бік зменшення в умовах падіння

виробництва, Національний банк впливає на темпи відтворювального

процесу, стабілізуючи їх.

При «перегріві» економіки облікова ставка підвищується, попит на гроші у

позичальників кредиту зменшується, інвестиції падають, вирівнюються темпи

економічного розвитку.

Іншою формою впливу Національного банку на процес відтворення може

служити зміна обов’язкових резервів комерційних банків. В умовах спаду

виробництва Національний банк має право зменшити обов’язкові резерви,

надаючи комерційним банкам можливості збільшити обсяг кредитних операцій.

В результаті чого інвестиції збільшуються, темпи економічного розвитку

підвищуються.

В умовах фази підйому в економічному циклі обов’язкові резерви

комерційнх банків можуть бути збільшені. Частина грошових коштів у

комерційних банків вилучається, їх кредитні можливості зменшуються,

відтворювальний процес вирівнюється.

Купівля Національним банком акцій комерційних банків або продаж їм

своїх цінних паперів також може слугувати формою впливу НБУ на темпи


Із адміністративних методів зменшення негативного впливу фінансової

кризи на економіку НБУ використовує заборону комерційним банкам зміни

курсу гривні відносно долара протягом робочого дня.

Найефективнішою формою впливу НБУ на кредитно-фінансові відносини

та перебіг фінансової кризи є використання вищезазначених форм у комплексі,

у різному їх поєднанні, в залежності від визначеної мети.

53

Таким чином, Національний банк України має можливості активно

впливати на грошовий обіг і тим самим на зменшення негативних наслідків

фінансової кризи. Нажаль, за джерелами інформації НБУ не повною мірою

використовує ці можливості у регулюванні грошового обігу та стабілізації

валютного курсу гривні.

УДК 330.341.1

ПРО УМОВИ АДАПТАЦІЇ СВІТОВОЇ СПІЛЬНОТИ ДО ВИМОГ

ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ

Л. П. Марчук, к.е.н., доцент


Інноваційний розвиток нині є безальтернативною перспективою світової

економіки. Кінцевим результатом глобальних інноваційних перетворень має

стати принципово новий тип міжнародного інтегрованого виробництва з

відповідною системою консолідованих економічних зв’язків і уніфікацією

технологічних процесів.

Світовий перехід до інноваційного типу розвитку – процес багатогранний,

який має свої ступені, ракурси і діапазони реалізації, обумовлені розмаїтістю

країн і регіонів в економічному, науково–технічному, соціальному

відношеннях. Сучасна практика показує, що шляхи просування країн до

технологічної однорідності виробництва досить специфічні. Вони визначаються

в першу чергу тим місцем, яке посідає країна у системі міжнародного поділу

праці, модифікованої закономірностями науково–інноваційного розвитку.

Позиції лідера у світовому інноваційному процесі посідає невелика група

провідних капіталістичних країн. Ці країни мають значний науково–

виробничий та інтелектуальний потенціал, розвинуту науково–дослідну базу

для проведення НДДКР, належну інноваційну інфраструктуру, відпрацьовану

систему економічного стимулювання науково–інноваційної діяльності. Вони

сьогодні успішно опановують п’ятий і шостий технологічний уклади, які

відносяться до високотехнологічних виробництв. У цих країнах більше 80%

54

ВВП виробляється в наукомістких галузях. Частка семи високорозвинутих

країн становить 80 – 90% усієї наукомісткої продукції і практично весь експорт

[1].

Спостерігається певна спеціалізація провідних країн світу щодо

проведення наукових досліджень і освоєння їх результатів. Наприклад, США

концентрують свої зусилля на розробці таких перспективних напрямів, як

фармацевтика, електроніка, зв'язок і програмне забезпечення, а

західноєвропейські країни основну увагу приділяють розвитку медицини,

біотехнології, нанотехнологій [2].

Поширення новітніх знань і ступінь їх застосування в окремих країнах

носить своєрідний характер і залежить від того науково – технічного рівня

розвитку, на якому країна знаходиться в даний момент. З огляду на цей рівень

країни підключаються до тих чи інших стадій інноваційного циклу, який нині

стає інтернаціональним явищем. Так, у світовому інноваційному процесі

провідні країни зберігають за собою функцію генератора наукових ідей,

здійснюють НДДКР і виробництво інноваційної продукції з наданням

технологічних, інформаційних, управлінських послуг. Менш розвинуті у

науково-технологічному аспекті країни Південно- Східної Азії, Центральної

Європи, Латинської Америки користуються переважно запозиченими

технологіями та здійснюють випуск готових виробів і комплектуючих. Країни –

аутсайдери з відсталою матеріально–технічною базою і слабкою інноваційною

активністю розглядаються як сировинні придатки інших країн. Але вони

можуть здійснювати виробництво нескладної трудомісткої техніки із

використанням імпортних комплектуючих. Як правило, ці країни знаходяться

на рівні другого чи третього технологічних укладів, що виключає елементарне

запозичення і використання вже розроблених технологій.

Економічна вразливість і нерівноправність становища спонукають нині ці

країни до політики активізації науково–інноваційної діяльності, до належного

використання власних ресурсів для проведення інноваційних перетворень. Але

їх адаптація до світового інноваційного процесу не може носити повільний,

55

еволюційний характер, як це було у провідних капіталістичних країнах. В

умовах загального прискорення економічного розвитку країни «інноваційної

периферії» повинні пройти цей шлях у стислі строки. Їм прийдеться одночасно

розв’язувати як проблеми структуризації економіки, так і проблеми досягнення

технологічної досконалості виробництва на основі формування і розвитку

науково–технічного та інтелектуального потенціалу. Виконати такі складні

завдання самотужки слаборозвинуті країни не в змозі. Тому вони повинні

активно використовувати можливості міжнародного співробітництва в

науково–інноваційній сфері, користуючись перевагами його різних форм.

Найбільш перспективними формами такої співпраці можна вважати:

- участь у проведенні спільних НДДКР;

- запозичення світового досвіду щодо освоєння новітніх технологій;

- залучення прямих іноземних інвестицій для виконання пріоритетних

інвестиційних проектів;

- підготовку наукових кадрів за кордоном;

- участь у міжнародних технологічних альянсах;

- міжнародний інжиніринг тощо.

Отже, розвиток світового інноваційного процесу вимагає належної

концентрації спільних зусиль різних країн у царині прискорення інноваційних

перетворень з метою подолання суттєвого економічного відставання багатьох

регіонів світу і формування науково - технологічних засад майбутньої

глобальної економіки.


1. Федулова Л. Технологічний розвиток економіки/Л. Федулова//Економіка

України. – 2006. – №6. – С.4 – 11.

2. Арыстанбекова А. Экономика, основанная на знаниях/А.

Арыстанбекова//Мировая экономика и международные отношения. – 2008. –

№6. – С.30 – 33.

56

УДК 338.439.63(477)

АНАЛІЗ СПОЖИВАННЯ ПРОДУКТІВ ХАРЧУВАННЯ В УКРАЇНІ

І.Б.Золотих, к.е.н., доцент


Забезпечення населення продуктами харчування лежить в основі

продовольчої безпеки кожної країни, під якою розуміють доступ усіх людей у

будь – який час до продовольства, необхідного для здорового й активного

життя[1]. Ця проблема завжди займає важливе місце в державній політиці, адже

без її розв’язання неможливе і недоцільне вирішення інших питань

національного масштабу.

Аналіз споживання населенням продуктів харчування проводиться на

основі порівняння його з раціональними нормами та фактичним споживанням

в інших країнах. Відповідність нормам свідчить про достатність забезпечення

країни продовольством і належний доступ населення до нього, тобто

продовольча безпека досягнута. Крім того динаміка споживання є показником,

який характеризує і продовольчу безпеку країни, і визначає рівень її соціально-


Незважаючи на відмінні умови виробництва аграрної продукції (помірний

клімат, родючі грунти) Україна стикається з проблемою продовольчої безпеки.

За роки незалежності відбулося значне зменшення споживання основних

продуктів харчування. Це стосується перш за все м’яса і м‘ясопродутів,

молока, риби, споживання яких скоротилося більш ніж у півтора рази.

Зменшення споживання по іншим продуктах (яйца, цукор, фрукти) було не

таким відчутним. Споживання хліба і хлібопродуктів, овочів, олії, картоплі

залишається постійним [3].

Досліджуючи динаміку споживання основних продуктів харчування в

Україні приходимо до висновку, що по деяких видах продуктів споживання не

відповідає ні раціональним нормам, ні навіть фізіологічним. Структура

споживання також свідчіть про загрозу здоров’ю людини. За останні роки

середньостатистичний українець споживає фактично вдвічі менше, ніж

57

потрібно, м‘яса, молока, фруктів, у півтора рази менше риби, овочів, дещо

менше норми яєць. Споживання цукру й олії повністю відповідає нормам, а

хліба і картоплі – навіть перевищує їх.

Що стосується порівняння зі світовим споживанням, то в Україні краща

ситуація з молоком і молокопродуктами, яйцями, цукром, овочами, картоплею,

хлібом і хлібопродуктами. Майже непомітна різниця відносно м‘яcа та олії. А

от споживання рибних продуктів і фруктів у нас знаходиться на нижчому рівні

порівно зі світовим [4].

Споживання продуктів харчування у розвинутих країнах без сумніву

краще, ніж в Україні. Наприклад, у Німеччині споживання м’яса і

м’ясопродуктів приблизно більше у два рази. Також відчутно відстають

українці у споживанні олії, фруктів й риби [4].

Вважаємо, що основними причинами недостатнього споживання продуктів

харчування в України є :

- низька купівельна спроможність населення. При цьому на продукти

харчування витрачається основна частина, а подекуди майже весь дохід. Проте,

навіть за таких умов споживання середньостатистичного українця далеке від

раціональних норм;

- значне зниження обсягів виробництва продукції тваринництва. Останніми

роками поголів’я всіх видів тварин і птиці значно зменшилося, у виробництві

сільськогосподарської продукції переважає рослинницький напрям.


1.Бойко В.І. Продовольча безпека України в контексті проблеми

глобалізації.- К.: ННЦ « Інститут аграрної економіки» УААН , 2007. – 30 с.

2.Оцінка споживання основних харчових продуктів в Україні/В.І. Бойко//

Економіка АПК. – 2008. - № 10.- С. 3 - 7.

2. Статистичний щорічник України за 2006 рік.

3.Статистичні дані ФАО.

58

ЕКОНОМІЧНИЙ ПОТЕНЦІАЛ АГРАРНИХ ПІДПРИЄМСТВ

О.С. Біліченко, асистент


Проблема покращення використання економічного потенціалу набуває

особливого значення в умовах кількісних і якісних змін функціонування АПК,

які викликають і відповідні зміни у використанні ресурсів. Економічний

потенціал – база досягнення конкретної мети у певному підприємстві, галузі чи

регіоні.

Економічний потенціал охоплює не лише матеріальні засоби

виробництва, які можуть бути використанні в процесі виробництва, а й людські

ресурси, технологію. Значний вклад у розв’язання даної проблеми внесли

Ігнатовський П., Борщевський П.П., Березіна Л.М., Гришко В.В., Трегобчук

В.М. та інші.

Економічний потенціал – багатогранна економічна категорія, яка не має

однозначного визначення в економічній літературі. Поняття «потенціал»

походить від латинського слова potentia, тобто сила, можливість.

За соціалістичної системи господарювання при визначенні економічного

потенціалу панував виробничий підхід, основна увага акцентувалася на

спроможності економічної системи виробляти відповідні обсяги продукції.

Зокрема Економічна енциклопедія давала таке визначення економічного

потенціалу: «...під економічним потенціалом розуміють сукупну здатність

галузей народного господарства виробляти промислову, сільськогосподарську

продукцію, здійснювати капітальне будівництво, перевозити вантажі, надавати

послуги населенню тощо».

Основними елементами економічного потенціалу визначалися трудові

ресурси, якість їхньої підготовки, обсяг виробничих потужностей

промисловості і будівельних організацій, виробничі можливості сільського і

лісового господарства, довжину транспортних магістралей і наявність

транспортних засобів, розвиток галузей невиробничої сфери, досягнення науки

і техніки, ресурси розвіданих корисних копалин.

59

Надалі поняття «економічний потенціал» було розширено, до його складу

зараховували «сучасну систему машин і інші знаряддя праці, весь науковий і

виробничий арсенал, розвідані та ті, що добуваються, запаси сировини і енергії,

трудові ресурси і виробничий досвід».

З посиленням соціальних аспектів в економічних дослідженнях,

наголошуванні на необхідності якомога повнішого задоволення матеріальних і

духовних потреб людини як головної мети економічної діяльності в науковій

літературі почали вживати термін «соціально-економічний потенціал». Його

сутність визначали як спроможність забезпечувати прогрес у розвитку

продуктивних сил, виробничих відносин і суспільства загалом.

Ігнатовський П., Плишевський Б., Тодосейчук А., Цигичко А.

визначають економічний потенціал як сукупность наявних ресурсів. За такого

підходу не відділяються суттєві відмінності категорії "економічний

потенціал" від інших економічних категорій, таких, як "національне

багатство", "ресурси", "матеріально-технічна база". Принциповою

відмінністю між категоріями "ресурси" і "потенціал", на наш погляд, є та,

що ресурси існують незалежно від суб'єктів економічної діяльності,

потенціал окремого підприємства, галузі неможливо відокремити від

таких суб'єктів.

Самоукін Д, Герасимчук В. визначають економічний потенціал як

результати економічних і виробничих відносин між суб'єктами господарської

діяльності. Проте за такого підходу враховується лише досягнутий рівень

результатів економічної діяльності, тоді як економічний потенціал, на нашу

думку, характеризує реальну, фактичну здатність створювати максимальний

обсяг матеріальних благ із урахуванням відповідних ресурсних обмежень.

Горбунов Е., Фігурнов Е., Задоя А. ототожнюють сутність категорій

"економічний потенціал", "економічна міць" і "народногосподарський

потенціал". Але за такого підходу неможливо виділити характерні ознаки та

структурні елементи названих категорій, відповідні підходи до субординації

категорій.

60

Є.В. Лапін визначає економічний потенціал як максимально можливий

обсяг виробництва матеріальних благ і послуг в умовах, що забезпечують

найбільш ефективне використання за часом і продуктивністю наявних

економічних ресурсів.

Мочалов Б., Мосін В., Крук Д. визначають економічний потенціал як

сукупну здатність галузей економіки і окремих підприємств. При цьому

виділяється і оцінюється лише одна складова економічного потенціалу -

здатність виконувати виробничу функцію.

Отже, економічний потенціал країни характеризує можливості

національної економіки виробляти матеріальні блага, надавати послуги,

задовольняти економічні потреби суспільства. Ці можливості дають всі наявні в

країні ресурси — виробничі, матеріальні, трудові, природні, фінансові,

науково-технічні, інформаційні та ін. Економічний потенціал включає як

складові частини виробничий, трудоресурсний, фінансовий, науковий та інші

види потенціалів.

Ефективність використання економічного потенціалу в країні залежить

від господарського механізму. Недосконалість останнього може призвести до

нераціонального, малоефективного, а то й витратного використання складових

економічного потенціалу.

Висновки. Запропоновані методологічні підходи до визначення сутності

економічного потенціалу аграрних підприємств дозволяють зрозуміти

багатогранність досліджуваної категорії, визначити складові елементи

економічного потенціалу. Подальші дослідження мають бути спрямовані на

пошук науково обґрунтованих пропорцій поєднання елементів економічного

потенціалу, забезпечення ефективного його використання та дотримання

ресурсозбереження в аграрних підприємствах.

61

РОЗВИТОК ЗЕРНОВИРОБНИЦТВА У МИКОЛАЇВСЬКІЙ

ОБЛАСТІ

О.Т.Грєхова-Бейгул, асистент


Сільське господарство – це галузь, для якої характерні постійні коливання

обсягів виробництва та цін на продукцію. Його важко спрогнозувати, воно

залежить від кліматичних умов, відрізняється сезонністю виробництва.

Оскільки від розвитку аграрного сектора залежить ефективність всіх інших

галузей економіки, важливим питанням є покращення його стану. Особливо це

стосується ринку зерна, оскільки зерно є стратегічним продуктом.

Виробництво зернових культур тривалий історичний період посідає одне з

основних місць у розвитку сільського господарства. Зерно слугує сировинною

базою для виготовлення ряду різноманітних промислових виробів як для

харчових, так і технічних цілей. У зерновій галузі перехрещуються економічні,

організаційні, техніко-технологічні питання й інтереси товаровиробників і

споживачів, окремих підприємств та держави. Розвиток виробництва зернових

культур в Миколаївській області зумовлюється наявністю сприятливих

грунтово-кліматичних і соціально-економічних умов. Зерновиробництво

виступає основною хлібопродуктового підкомплексу регіону, який є однією з

наймогутніших економічних систем агропромислового комплексу.

Завдяки вигідному географічному положенню, природно-кліматичним

умовам та родючим ґрунтам, у Миколаївській області склалася висока культура

виробництва зерна. Питома вага регіону у загальнодержавному валовому зборі

зернових культур коливається в межах 4-7 відсотків, за виключенням 2007

року, коли у зв’язку з посухою цей показник становив трохи більше 2 відсотків.

Виробництво зернових культур тривалий період посідає одне з основних

місць у розвитку сільського господарства. Так, у 2007 році його частка у

загальному обсязі продукції рослинництва становила 27%.

Аналіз питомої ваги основних категорій господарств у виробництві зерна

свідчить про наступне. Основними його виробниками залишаються

62

сільськогосподарські підприємства, частка яких у загальному валовому зборі

складає 73%. У результаті здійснення соціально-економічних перетворень на

селі, спрямованих на перехід до ринкової економіки, у формуванні

продовольчих ресурсів держави значну роль відіграють господарства

населення. У період з 2000 по 2003 роки відмічалася тенденція до збільшення

вкладу господарств цієї категорії з 11,1% до 35,7%. В наступні роки ( 2004-

2007рр.) цей показник знижувався і становив у середньому близько 29%, у

2007 році - 27%.

У структурі загальної посівної площі Миколаївської області зернові

культури займали 50-65%. Останніми роками спостерігається тенденція

скорочення посівів продовольчих зернових культур і збільшення посівів

фуражних культур. У зв’язку із несприятливими погодними умовами 2007 року

в області була одержана найнижча урожайність зернових за останні вісім років

– 12,3ц/га, що на 10,7 ц менше, ніж у 2006 році. Валовий збір зернових у 2007

році був на 67,1% меншим, ніж у 2006 році і склав 640,9 тис. т. Це вплинуло і

на обсяг продажу зернових. Так, у 2007 році за всіма показниками було

реалізовано 415,8 тис.т зерна, що у 2 рази менше, ніж у 2006 році.

Отже, на підставі всього вищенаведеного можна зробити висновок, що для

поліпшення ситуації необхідно підвищити урожайність зернових, раціонально

застосовувати добрива, покращувати селекційну роботу. Необхідною умовою

стабілізації зернового виробництва є державне регулювання і належна

підтримка галузі.

63

ЛОЯЛЬНІСТЬ І ТОЛЕРАНТНІСТЬ

В.О. Ханстантинов, к.філос.н., доцент


В умовах жорсткого політичного протистояння набувають особливої

актуальності проблеми дослідження і впровадження в практику толерантності і

лояльності. Потреба у концептуалізації їх зумовлена тим, зокрема, що в

науковій літературі вони іноді вживаються як синоніми. Прикладом того, що

деякі автори не розрізняють ці поняття, є стаття В.О. Копилова у відомому

«Політологічному енциклопедичному словнику»(упоряд. В.П. Горбатенко),

присвячена політичній позиції. В залежності від ставлення до існуючої

політичної системи автор класифікує політичні позиції на толерантну і

опозиційну. Варто було б, на наш погляд, у даному разі говорити про лояльну і

опозиційну позиції. Поняття «толерантне» наголошує на здатності сприймати

іншу позицію, погляди, думки терпимо при загальній незгоді з ними, на

готовності до діалогу з Іншим. Поняття «лояльність» вказує на прихильність

суб’єкта до певної позиції, програми, влади, підтримку їх. Ясна річ, що і

толерантність, і так само лояльність є ознаками високої культури

громадянськості, в тому числі, політичної культури. Вони обидві є

передумовою і продуктом демократичної організації суспільства, визнання

свободи та інституту прав людини як пріоритетних засад його функціонування.

Існують різні прояви та рівні політичної лояльності. Особливий інтерес,

на нашу думку, становлять ті, що пов’язані із «патологічними» випадками.

Аналіз їх зроблений колективом англійських авторів в монографії «Політична

лояльність і національна держава», що побачила світ 2003 року. Проте, до

проявів патологічної лояльності чомусь не включили феномен сервілізму.

Сервілізм –(від лат. servus – раб) плазування, низькопоклінство перед

владою, рабська покірливість з надмірним її уславленням, приписуванням їй та

її діям виняткових якостей та можливостей. Особа правителя, його

висловлювання, вчинки, дії сакралізуються, історія країни і доля кожної

людини в ній постають як зумовлені і залежні від її волі. Як явище

64

зароджується в надрах древніх деспотій в контексті властивого релігійно-

міфологічному мисленню обожнення особи правителя (імператор - Син Неба в

Китаї або фараон - Син Бога Сонця в Єгипті), закріплюється в законах,

традиціях та церемоніально-ритуальних практиках. В минулому політичний

устрій абсолютних монархій, позбавляючи індивіда особистих прав і свобод,

фактично не залишав вибору у спілкуванні з владою, примушуючи до

раболіпного, улесливого стилю. За сучасних умов він притаманний

недемократичним, диктаторським режимам, а також деяким традиційним

суспільствам з нормами домінуючої патріархальної культури. В пануючій

атмосфері страху, систематичного насильства, шпигунства і доносительства,

демагогії і лицемірства, всевладдя і деперсоналізації державної машини,

функціоналізації людини і відсутності реальних економічних підвалин її

незалежності, а також через тотальну корупцію, протекціонізм і свавілля з боку

місцевої влади піддані вимушені вдаватися до сервілізму заради своєї життєвої

перспективи. Сервілізм живиться за рахунок архетипічних образів Вождя,

Отця, Захисника, Героя. На думку К.Юнга, опинившись під владою архетипів,

люди відчувають нагальну потребу віднайти для себе існуючого в реальному

житті героя, великого мудреця, вождя, словом, якийсь безумовний авторитет. У

разі ідентифікації із змістом колективного несвідомого відбувається психічна

інфляція, яка може бути індивідуальною через ототожнення особистості із

займаною посадою або титулом («Держава – це я») або груповою, наслідками

котрої стають відсутність у людей сумніву і впевненість у власній правоті,

одностайність у поглядах і фанатична нетерпимість до будь-яких відхилень

(реальних чи уявних) від Істини.

65

ДОВІРА І СОЛІДАРНІСТЬ ЯК СОЦІОКУЛЬТУРНІ ЧИННИКИ

ЖИТТЄЗДАТНОСТІ СУСПІЛЬСТВА

О.Б.Молчанова , к.філос.н., доцент


Будь-яке суспільство для того, аби стабільно й ефективно розвиватись,

потребує використання не лише технологічних, фінансових, людських та інших

ресурсів, а й залежить від параметрів тієї невидимої «соціальної матерії», яка

становить субстанцію соціальної взаємодії, зв’язків та відносин. На глибоке

переконання класиків соціології О.Конта, Е.Дюркгайма, теоретиків

структурного функціоналізму, саме такі ціннісно-нормативні підвалини

людських взаємин як солідарність та суспільна злагода спроможні не лише

забезпечувати нормальне функціонування соціального організму, а і його

невідворотній прогрес. Тим паче, зростає питома вага цього невичерпного

соціального ресурсу під час будь-яких радикальних суспільних потрясінь,

економічних чи політичних колізій, не кажучи вже про актуальну ситуацію

сучасної глобальної кризи.

Останніми десятиліттями усе частіше соціологи, культурологи,

економісти, історики звертаються до аналізу взаємодії технологічних,

виробничих процесів та соціокультурних, моральних чинників, на основі чого

виникають нові міждисциплінарні концепції, зокрема, концепція соціально

етичного менеджменту. З’являються нові тлумачення усталених економічних

термінів, наприклад, змісту та функцій підприємництва, сутності феномену

приватної власності. Останнє тлумачиться не лише як економічна чи юридична

категорія, а й моральне право розпоряджатись тими чи іншими матеріальними

благами та жорстко пов’язана з цим правом відповідальність за використання

цих благ та духовний обов’язок перед іншими, Богом і суспільством. Відтак,

багаті, сильні та впливові, якщо насправді прагнуть розвивати свій бізнес у цій

країні, повинні осягнути врешті необхідність у своїй економічній діяльності

керуватися не лише приватними чи корпоративними егоїстичними

меркантильними інтересами, а й міркуваннями більш високого соціально-

66

етичного ґатунку, в тому числі, стандартами соціального партнерства, ідеалами

солідарності та суспільної гармонії. Причому, йдеться не про епізодичні чи

стихійні благодійні проекти або акції. Суспільство вимагає глибокої системної,

структурної модернізації всього народногосподарського комплексу, зміни

стратегічних індустріально-виробничих пріоритетів, негайного запровадження

нових наукомістких інноваційних технологій, що певна річ, передбачає

масштабні інвестиції. Саме крупний національний капітал, який сформував в

Україні систему «політичної олігополії»(А. Єрмолаєв) несе всю повноту

відповідальності за перспективи «українського проекту» - чи залишатиметься

країна «сірою», «буферною зоною» між Європою та Євразією, вічною

пасербицею на маргінесі історії та цивілізації, чи все ж таки має шанси посісти

належну позицію у двадцятці найуспішніших країн світу, адже має для того всі

ресурси та величезний потенціал.

Проте реалізувати його можливо лише за умов ефективного

функціонування всіх сфер та структурних компонентів українського соціуму,

налагодження конструктивної, оптимальної взаємодії таких фундаментальних

складових суспільства як бізнес, держава та громадяни. Між тим,

найбільшою перешкодою на цьому шляху є практична відсутність справжнього,

повноцінного громадянського суспільства, що чергового разу констатувала

спеціальна комісія ПАРЄ на конференції у Києві 26-27 лютого 2009р. Відтак,

слабке громадянське суспільство не спроможне виступати повноправним

партнером у діалозі з державою та бізнесом, не здатне жорстко контролювати

діяльність державного апарату, який обслуговує наразі інтереси замкненої

касти «нової» старої етакратії, та через потужну мережу різноманітних

громадських асоціацій реально захищати конституційні права і свободи

окремих людей. Із 38 тисяч зареєстрованих самодіяльних об’єднань громадян

фактично діють лише близько 2 тисяч. Відтак, країна щороку погіршує свої

позиції у світовому рейтингу за інтегральним показником індексу людського

розвитку, що є очевидним свідоцтвом вкрай незадовільного матеріального,

фізичного та соціально-психічного стану українського населення. Ганебними

67

для такої великої країни є масштаби соціальної поляризації, майнової та

політичної нерівності, бідності та ексклюзивності, адже 80-90 % українців

вважаються бідними або такими, що живуть на межі бідності. Сьогодні швидко

зростає протестний потенціал. В результаті, рівень суспільної підтримки та

довіри до соціальних, зокрема, політичних, інституцій виявляється

катастрофічним. За даними соціологічних досліджень (грудень 2008р.) не

підтримують президента 72% громадян, діяльність парламенту та уряду – 69%,

Національного банку – 73%, судової системи – 65%, навіть донедавна впливові

мас-медіа втратили свою «владу над умами», сьогодні їм повністю довіряють

лише 7% їхньої аудиторії. Майже непохитним залишився тільки авторитет

церкви (26% повної довіри). Як висновують соціологи, у суспільств з таким

рівнем довіри перспективи надто примарні.

На думку відомого американського дослідника Ф.Фукуями, суспільства з

низьким рівнем довіри можуть не отримати жодного результату навіть від

запровадження нових інформаційних технологій (1,52). Довіра ж тлумачиться

як взаємні очікування членів спільноти на чесну, передбачувану та солідарну

поведінку інших учасників. Солідарність розуміється як згуртованість у

людському об’єднанні, взаємна допомога та підтримка, усвідомлення спільних

інтересів і необхідності здійснення спільної мети (2,317). Очевидно, що саме

довіра та солідарність виявляються такими важливими соціокультурними

цінностями, що є найдефіцитнішими ресурсами, яких катастрофічно бракує

українському суспільству для оптимального виходу із сучасної кризи та

подальшого розвитку.


1. Фукуяма Ф. Доверие: социальные добродетели и путь к

процветанию/Ф.Фукуяма.- М. - 2004.

2. Соціальна філософія: Короткий енциклопед. словник. – Харків. – 1997.

68

ЕКОНОМІЧНІ АСПЕКТИ ПЕРЕХОДУ ДО ДЕМОКРАТІЇ В УКРАЇНІ

О.О. Полішкарова, к.політ.н., доцент


Україна після здобуття незалежності опинилась у специфічних умовах:

ми мали ерзацдержаву та суспільство, якому ще треба було стати

громадянським.

Серйозною перешкодою для України на шляху до демократії стали, з

одного боку помилки і зволікання з проведенням реформ, а з іншого “прагнення

влади втримати соціальну рівновагу за допомогою мінімізації соціальних змін і

збереження старих структур і механізмів соціального управління. Результатом

цього виявляється, з одного боку, відсутність широкомасштабних конфліктів у

насильницьких формах, але з іншого — спад економіки” [1, с. 23].

В Україні спостерігаємо небачене розшарування на вузьке воло дуже

багатих і основну масу дуже бідних. Згідно з даними різних соціологічних

установ України, від 65 до 75 відсотків населення вважають себе бідними.

Викликає занепокоєння той факт, що сьогодні до категорії “нових бідних”

потрапили вчителі, лікарі, інженери, вчені, — ті люди, які по початку

перехідного періоду мали середні за національними стандартами доходи [2, с.

10]. Не створено “критичної маси” приватних власників, в суспільстві панує

апатія, недовіра до влади, не вдалося сформулювати, визначити нову суспільну

ідею, яку б розділяли якщо не всі, то хоча б більшість громадян країни.

Непослідовність у здійсненні реформ, з одного боку, підриває до них

довіру населення, а з іншого веде до уповільнення темпів економічного

зростання країни в цілому. Все це заважає рухові до демократії та призводить

до “величезного соціального розшарування суспільства на бідних та багатих

(коли різниця в доходах сягає співвідношення 1:50). Фахівці стверджують, що

“зростання економічної нерівності (з концентрацією багатства і влади в руках

невеликої групи олігархів) являє загрозу для демократичного розвитку і є

скоріше атрибутивною ознакою країн третього світу” [3, с. 18].

69

Виникає ситуація, коли невелика частина населення проявляє суспільну

активність у власних інтересах, а більша — пасивно, ніби загіпнотизовано

спостерігає за цим. Пасивно, бо через злидні не має іншого бажання як

покращити своє матеріальне становище. Інтереси заможних і незаможних

верств населення не лише не збігаються, а є часто взаємовиключними. Кожна з

тих “елітних”, “олігархічних” груп в Україні, що вже долучилися до розподілу

власності, хоче посилити свої позиції за рахунок або інших груп, або всього

суспільства, а про суспільнозначущі інтереси ніхто не піклується реально. В

той час як в умовах розвинутого активного громадянського суспільства

різноманітні інтереси — індивідуальні та групові, — задовольняються не на

шкоду суспільству, а в процесі взаємодії та узгодження цих інтересів. Таким

чином зменшується конфронтація, суспільство консолідується, а отже стає

більш стабільним.

Недалекоглядна політика влади призвела до того, що в світових

економічних координатах на порозі ХХІ століття Україна посіла місце в

класифікації країн за рівнем ВВП на душу населення в групі з доходами за рік

нижче середнього (від 761 до 3030 дол.) [4, с. 231]. Таку високу оцінку змушене

заплатити населення України за половинчасті спроби проведення реформ,

нерішучість і непослідовність керівників, безпринципні компроміси політиків.

Сьогодні є очевидним, що без широкої суспільної підтримки, що

базується на бажанні змін, неможливо здійснити перетворення самої системи,

зробити цей процес незворотнім.

Зараз в країні панує парадоксальна ситуація: люди хочуть заможного

життя, пов’язують демократію саме з матеріальним добробутом, проте,

забувають, що заможності передує свобода, — економічна і політична,

відповідальність і наполеглива праця.

В Україні “внаслідок нераціональних перетворень суспільство зазнало

величезних втрат як в аспекті конкурентоспроможності економіки, так і в

аспекті соціально-гуманітарного розвитку” [5, с. 61]. В країні знизився рівень

життя, збільшилась смертність, зменшилась народжуваність, зріс рівень

70

бідності, відбулось розмивання “середнього” класу, знизилась кваліфікація

робочої сили, тобто йде процес руйнування гуманітарного, соціального,

людського капіталу.

Наше суспільство конче потребує якісно нової політики, інтелектуальної,

моральної і прозорої, яка буде підпорядкована не боротьбі за владу, а цілям

виживання і розвитку. Але для цього має змінитись і саме суспільство, люди,

що його складають, бо без цивілізованого народу не може бути цивілізованої

влади. Треба позбутися страху, стати громадянами, розвивати соціальну і

політичну ініціативу на всіх рівнях. Суспільство гостро відчуває дефіцит

свіжих ідей та нестачу критичної маси ініціативних людей, які були б здатні

втілити ці ідеї. Розплутати цей тугий вузол проблем — означає побудувати в

Україні активне, життєздатне громадянське суспільство. Тільки за таких умов

ми можемо розраховувати на гідне місце серед цивілізованих країн світу.


1. Павленко Р., Рябов С. Динаміка громадянського суспільства в Україні/Р.

Павленко, С. Рябов// Нова політика. — 1996. — № 5. — С. 16—26.

2. Либанова Э. Бедность в Украине: диагноз поставлен — будем

лечить/Э.Либанова // Зеркало недели. — 2001. — № 13. — С. 1, 10.

3. Свинцицкий В. Украинская демократия в контексте экономической

глобализации /В. Свинцицкий //Зеркало недели. — 2001. — № 22. — С. 18.

4. Entering the 21st Century. World Development Report. 1999/2000. — Oxford

University Press, 1999. — 302 p.

5.Сіденко С. Гуманітарний капітал в стратегії посткомуністичних

перетворень/С.Сіденко//Політична думка.— 1999. — № 1—2. — С. 61—70.

71

ПОЛІТИЧНА СОЦІАЛІЗАЦІЯ МОЛОДІ В УМОВАХ

СУЧАСНОГО СУСПІЛЬСТВА

Мандрик Л.П., старший викладач


В західній політології поняття політичної соціалізації затвердилося уже в

ХХ столітті, в Україні до цього питання звернулися лише за часів її

незалежності. За радянських часів соціальний портрет молодого покоління

створили такі відомі соціологи як І. Кон, В. Лісовський, В. Шубкін. Особливий

інтерес до молоді за часів незалежності України зумовлений тим, що молодь є

активною групою суспільства, яка визначає зміст і характер сьогоднішнього і

подальшого розвитку української держави. Проблему політичної соціалізації в

пострадянській Україні вивчали С. Макеєв, Є. Головаха, В. Пухляк.

Незважаючи на велику кількість напрямків і підходів, розробка проблеми

соціалізації далека від вирішення, демонструє необхідність як переосмислення

дослідженого, вивченого раніше, так і розгляду і відкриття нових рис і шляхів

вивчення молоді.

Політичні цінності мають великий вплив на політичний процес та

виступають інтегративною основою для великих і малих соціальних груп.

Періоди різких революційних перетворень супроводжуються істотними

змінами в масовій свідомості, заміною ціннісних домінант. Ці процеси

спонукають населення до скепсису, вносять сум’яття у формування мотивів,

передусім у молоді. Політичні цінності є продуктом політичного досвіду в

конкретній культурі, мають свої відмінності в різних суспільствах та

відбивають сутність політичного життя певного суспільства, його конкретний

спосіб життя, тому вони є відносними, а не абсолютними. Зміни суспільних

відносин супроводжуються ціннісною поляризацією політичної свідомості

населення, загостренням протистояння і боротьби між прихильниками тих

цінностей, що сформувалися в минулому і тими, що затверджуються сьогодні.

Рівень політичної культури є показником прийняття і засвоєння демократичних

цінностей. Вважається, що чим вищій рівень значимості в суспільній свідомості

72

демократичних цінностей і свобод, тим вищий повинен бути рівень політичної

активності, тим цивілізованішим повинен бути характер взаємодії громадян з

владою. І навпаки, низька оцінка значимості демократичних прав і свобод

викликає у значної частини населення апатію та віддалення від політичної

сфери. В Україні, як відносно молодій незалежній державі, процес формування

державної молодіжної політики знаходиться на початкових етапах. Враховуючи

умови, які склалися сьогодні в нашому суспільстві, державну молодіжну

політику потрібно визначати загальними процесами соціалізації молоді і

пов’язувати з перспективами суспільного розвитку. Молоде покоління

намагається проявити себе суб’єктом соціальної політики, стверджуючи, що без

його участі неможливі кардинальні соціальні і політичні зміни в суспільстві.

Сьогодні Україна знаходиться на етапі розвитку суспільства і успішна

соціалізація молодого покоління залежить від того, як держава побудує з ним

свою роботу. Необхідно створити таку органічну систему, яка була б здатна

забезпечити ефективний розвиток країни, суспільства, особистості в усіх

сферах суспільного життя. Такою системою повинно бути громадянське

суспільство, побудова якого для української держави є одним з основних

завдань і повинна засновуватися на реалізації активного інноваційного

потенціалу молоді.


1. Макєєв С., Надточій А. Політична соціалізація в пострадянській

Україні/ С.Макєєв, А. Надточій// Політична думка. – 1997. - №1.

2. Юрій Н.М.Зміни політичної орієнтації сучасної молоді

України/Н.М.Юрій//Актуальні проблеми політики: Зб. наук пр. – Одеса:

Астропринт, 1999.

3. Юрій Н.М. Громадська активність молоді, як форма реалізації прав

людини/Н.М. Юрій // Актуальні проблеми політики: Зб. наук пр. – Одеса:

Астропринт, 2001.

73

ПРИНЦИП ТРОЇЧНОСТІ В ФІЛОСОФСЬКОМУ

ОСМИСЛЕННІ ЛЮДИНИ

О.К.Костюков, асистент


Триєдиний Бог є одкровенням істинної особистісності не тільки

божественної, а й людської. Аби комусь бути, необхідні дві речі: саме буття

(іпостась) та буття в стосунках (тобто буття особою). Це виражається у

погляді на “онто-спілкування-відношення” як конститутуючий чинник у генезі

та реалізації самісного, унікального, особистісного, автономного буття. Можна

говорити про “мету” приховану в глибинах людської самості, що відкривається

в процесі онтологічного спілкування, тобто такого радикального досвіду-

зустрічі, що веде до онтологічної зміни в людській природі. Самість і є

прихованим в самому собі сенсом людини що актуалізується, просвітлюється

через дію надприродної іпостасної енергії в іпостасному відношенні, що є

виразом абсолютного відношення Іпостасей Св. Трійці. В цьому онто-

відношенні людина залучається до іпостасних відносин з Богом та у Бозі,

стаючи богом за благодаттю. Необхідно зазначити, що людський досвід

самоусвідомлення, самовідчуття та самоорганізації на основі самості може

розгортатися цілком в межах природного плану, що має передумовою

відзеркалення в створенній природі (образі божому ) божественної суті як

триєдності. Знайомлячись з творами отців церкви, можна зустріти багато думок

про те, що ж перш за все становить образ божий в людині. На першому місці,

залежно від філософсько-антропологічного контексту тієї чи іншої доби

можуть стояти розум, воля чи почуття вищої Істини, тобто віра в Бога. З нашого

погляду, ближчою до правди є та позиція, яка стверджує образ Бога в людині як

природну троїчну єдність цих аспектів. “І сказав Бог: “Створімо людину за

образом Нашим, за подобою Нашою” (Буття 1, 26). “А після злочину Адамова

не сказав (Господь) “ось, чоловік став як Я”, але сказав “ось чоловік став, немов

один із Нас..” Коли ж говорить Бог Сину й Духу “ створімо людину...” не

говорить Він про зовнішній вид людини, тобто про плотське, натомість про

74

невидиме, так як зовнішній вид людини є складним. Бог же є простим,

нескладним, безплотним. За образом і за подобою створено в людині невидиме:

ум, слово й дух. Ці троє є рівними в людині: ум породжує слово й слово рухає

(посуває) ум: ані ум без слова, ані слово без ума. Так само й слово від духа,

сущого в нас, сходить й від ума: ці троє є рівними в нас й розділитися один від

одного не можуть. Ум перебуває, ум породжує слово, й слово перебуває

словом, а дух перебуває духом. Таким саме чином слід розуміти й божествене

єство: Отець перебуває Отцем й Сином не буває, й Син перебуває Сином й

Отцем не буває, а Дух перебуває Духом й ані Отцем, ані Сином не буває, але

тільки Духом Святим. Народжує Отець Сина й залишається Отцем, й Син що

народився є Слово й перебуває Сином, так само й Дух Святий, Який від Отця

сходить, залишається Святим Духом.. Це і є Трійця єдиносутня”.[1, 90-92]

“Cпілкування є умовою самого буття”[2, 143], або інтерпретація догмату про

сутнісну єдність Святої Трійці Василем Великим через поняття “койнонія”-

спілкування або ідеї “circumincession” в західній богословській думці

(теологічний термін, що означає взаємне існування одного в одному всіх трьох

іпостасей Трійці). Акцент на спілкуванні як конститутивному чиннику для

буття робили отці церкви, протиставляючи поняття “схезіс” (стосунки) поняттю

“прагма” (річ). Григорій Богослов писав: “ Отець – ім’я не сутності і не дії, а

стосунків (схесеос)”. [3, 506]. Тут поняття “стосунки” не виключає, а навпаки,

містить і несе у собі поняття “буття”: а саме, це є , як зазначили каппадокійці,

спосіб буття, але не в сенсі об’єктивованого “буття”, що розуміється само по

собі, а в сенсі “буття” як стосунку до когось. Збереження онтологічного виміру

проблеми має гарантувати запобігання іншої крайності – редукування

“відношення-стосунків” до функції. Таким чином субстанція визначається

виключно в особистісних термінах любові, як реляційної ( в онтологічному, а

не абстрактному значенні) сутності особистісного-іпостасного існування.

Екзистенційний динамізм цих трьох модусів є “матеріальною” основою

розвитку людської природи через внутрішній конфлікт її складових. Ця

внутрішня суперечність внаслідок спонтанної або випадкової гармонізації-

75

співпадіння, дає почуття цілісності, самодвижності, довершеності та повноти,

що є проявами актуалізації природної самості. Дуже легко це проілюструвати

прикладами творчих актів в будь якій сфері: спорті, мистецтві, моралі, релігії,

науці чи навіть кримінальній “геніальності”. Це симультативне, одночасне,

миттєве, каналізоване в напрямку якоїсь мети чуттєво-розумово-вольове,

спонтанне проявлення природної цілісності людини. Можна сказати, що ці три

аспекти самості взаємно “визнають”, веріфікують один одного. Можна згадати

логічність почуттів та сприйняття у ідеях свт. Григорія Ниського та Гегеля,

інтелектуальну інтуіцію, або безпосереднє відчуття-схоплення істини розумом

у Декарта та волюнтаризм Августина та Шопенгауера, які ставили і розум і

почуття в залежність від волі. З нашої точки зору між ними немає ніякої

суперечності, якщо розглядати ці три внутрішні модуси людської природи з

позиції триєдності (згадаємо вищезазначене “circumincession”). Певним чином,

це закладена в людині, за образом божим, модель ідеальних відносин-стосунків,

які носять конститутуючий для людської сутності характер. Давнє слово

“целомудріє” напевно підходить для опису цього стану єдиносутності людської

природи в межах конкретної особистості.


1. Из “Русского хронографа. Изложение о вере (1512р.)//Троицкий Н.

Триединство божества. – М., 1997. 148с.

2. Зізіулас Й. Буття як спілкування./Й. Зізіулас. – К.: Дух і Літера,

2005. – 270с.

3. Свт. Григорий Богослов. Собрание творений в 2-х т., т. 2 /свт.

Григорій Богослов. – М.: АСТ, 2000. – 832с.

ЙМОВІРНІ МЕЖІ ТОЛЕРАНТНОСТІ

Казачинський Є.Г., асистент


Проблема окреслення меж такого елементу політичної культури, як

толерантність, на нашу думку є доволі актуальною. Абсолютизація

76

толерантності як демократичної цінності є неприпустимою не тільки для

окремого індивіда, а й для окремої соціальної спільноти чи суспільства загалом.

На цей аспект звернув увагу К.Поппер, який у своєму творі «Відкрите

суспільство і його вороги» формулює так званий «парадокс терпимості:

«…необмежена терпимість повинна призвести до зникнення терпимості. Якщо

ми безмежно терпимі навіть до нетерпимих, якщо ми не готові захищати

терпиме суспільство від атак нетерпимих, терпимі будуть розгромлені». І далі

доходить такого висновку: «…заради терпимості слід проголосити право не

бути терпимими до нетерпимих». Більше того: закликаючи «оголосити поза

законом всі рухи, що сповідують нетерпимість, і визнати підбурювання до

нетерпимості та цькувань таким самим злочином, як підбурювання до вбивства,

викрадання дітей чи відродження работоргівлі», філософ вважає за доцільне

при цьому в разі необхідності придушувати подібні течії навіть силою.

Проте, на нашу думку, такий підхід фактично обмежується лише

запереченням ідеї абсолютизації принципу толерантності і визнанням

виправданості застосування певних засобів (аж до силових) для його захисту

від зазіхань, власне не визначаючи при цьому навіть приблизних орієнтирів

визначення границь толерантності та тієї межі, що відділяє її від

нетолерантності. Тобто, якщо застосувати подібну тезу в якості норми,

наприклад, правової, то, оперуючи юридичними категоріями, структура цієї

норми права, маючи такі складові, як диспозиція (частина правової норми, яка

визначає, якою може або повинна бути поведінка суб’єкта права в певній

конкретній ситуації) та санкція (частина норми права, в якій зазначаються

заходи державного впливу або юридична відповідальність, що застосовуються

у випадку невиконання приписів, передбачених у диспозиції), залишатиметься

неповною, оскільки не міститиме в собі чіткого і однозначного визначення

невід’ємного елементу правової норми – гіпотези – частини, в котрій

зазначаються обставини, за яких слід керуватися зазначеною нормою.

Більше того, в практиці невизначеності ймовірних меж терпимості при

безумовній готовності обмежити дійсну толерантність вбачаємо потенційну

77

небезпеку, загрозу самій толерантності. Оскільки захисники терпимості, що,

заради її збереження і убезпечення від агресії нетерпимих, залишають за собою

право від неї ж таки і відмовитись, самі вже становлять для неї (терпимості)

небезпеку.

Неважко уявити ситуацію, коли, за умов наявності детально розроблених

дієвих механізмів захисту терпимості в різних сферах суспільних відносин та

при відсутності чітких (зокрема, законодавчих, правових) дефініцій категорій

«нетерпимість», «нетолерантність», а також похідних від них понять,

поширеною стане так звана політика подвійних стандартів, при якій будь-яка

активна діяльність конкурента, опонента чи опозиціонера, зорієнтована на

захист і забезпечення своїх інтересів, задоволення життєво важливих потреб, із

потенційно можливими внаслідок цього усуненням, остаточною поразкою чи

навіть ліквідацією супротивника, недоброчесно позиціонуватиметься останнім

як вияв нетерпимості, нетолерантного ставлення до проявів «інакшості»,

посягання на принцип плюралізму.

Безперечно цікавим для українського суспільства міг би стати досвід

розв’язання цієї проблеми іншими націями, культурами, цивілізаціями в умовах

подібних до тих, що формують сучасне пострадянське соціокультурне

середовище. Так, наприклад, попри всю свою своєрідність, неповторність та

нетиповість, післявоєнна Японія з її індустріалізацією і паралельною

конверсією військово-промислового комплексу, відмовою від аскетичного

способу життя часів війни і настанням епохи масового споживання, заміною

єдиної для всіх ціннісної системи координат традиційного суспільства

доокупаційного періоду демократичним плюралізмом думок, поглядів,

ідеологій, могла б запропонувати суспільствам, що знаходяться в стані транзиту

на шляху до демократії, свою версію розв’язання сформульованої в заголовку

проблеми. Яскрава, неоднозначна особистість, представник переломної,

суперечливої доби в історії своєї країни видатний японський письменник,

драматург, громадсько-політичний діяч Юкіо Місіма (справжнє ім’я – Кімітаке

Хіраока) у пошуку відповіді звертається до традицій. Гортаючи сторінки

78

самурайського трактату початку XVIII ст. «Хагакуре», Місіма, в порівнянні з

суворою, обмежуючою мораллю японського конфуціанства, вбачає в цьому

творі «проповідь терпимості». І в той самий час, незважаючи на те, що книга ця

була для нього, за його ж таки висловом, дороговказною зіркою і в роки війни, і

в повоєнний період суспільних метаморфоз, він вважає терпимість своїх

сучасників-співвітчизників такою, що вийшла за розумні межі, такою, що не

дозволяє їм бачити зловживань в економіці, такою, що з простого невтручання

в приватне життя іншого перетворилась на «чорний туман» морального

занепаду. Відтак, на думку письменника, «це вже не терпимість, а потурання».

Невтручання, відсутність контролю можна вважати чеснотами, «лише коли

люди виходять з суворих правил моралі». «Коли моральні засади руйнуються,

недогляд і неприслуховування стають непростимими пороками».

Отже, в сучасних умовах тотального нівелювання традиційних цінностей, в

т.ч. морально-етичних, пропагування ідеї толерантності в контексті

відродження споконвічних загальнолюдських цінностей може дати очікуваний

результат лише у порівняно віддаленій перспективі, тоді як розв’язання

багатьох проблем практичної суспільної життєдіяльності потребує конкретних

досягнень та результатів в найближчий час. СЕКЦІЯ «ЕКОНОМІКА СІЛЬСЬКОГО

ГОСПОДАРСТВА» ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ВИРОБНИЦТВА

МОЛОКА ТА М'ЯСА

Топіха І.Н., доктор економічних наук, професор


Поняття конкурентоспроможності продукції - це сукупність її

властивостей ї характеристик, що забезпечують задоволення потреб

споживачів на вищому, або однаковому рівні з аналогічною продукцією

конкурентів за прийнятної для них (споживачів) ціни. З цього визначення

витікає, що конкурентоспроможність продукції забезпечується якістю

продукції та ціною на неї. Ціна, перш за все, повинна покривати витрати на

79

виробництво якісної продукції, а це, в свою чергу, визначає зниження

витрат. Отже, для забезпечення конкурентоспроможності необхідно

виробляти продукцію високої якості одночасно з витратами, які

відшкодовуються ціною, доступною для споживача.

Аналіз виробництва молока та витрат на нього в Україні та в

Миколаївській області за останні роки показує, що не дивлячись на те, що

продуктивність корів має тенденцію до зростання, витрати також зростають і

існуюча ціна на закупку молока не покриває їх. Молоко в господарствах

Миколаївської області є збитковим.

Підвищення доходів населення у результаті збільшення

розмірів мінімальної заробітної плати та пенсій дають підстави

прогнозувати зростання споживання усіх видів м'яса та м'ясопродуктів.

Загальною проблемою ринку м'яса великої рогатої худоби з одного боку, є

стабілізація нарощування поголів'я за рахунок господарств населення, а з

другого — збільшення приросту живої маси. Вихід із ситуації лежить в площині

зміни мікроекономічної політики держави, а також потребує адекватної

ситуації щодо інтенсифікації галузі скотарства в господарствах різних форм

власності.

Відбувається зниження цін на закупку свиней за всіма каналами

реалізації.

Загальною проблемою галузі з одного боку є стабілізація нарощування

поголів'я, з другого боку - низька продуктивність тварин на основі

недотримання технологічних параметрів таких як: одержання в рік 1,8-2,0

опороси, 16-18 поросят на свиноматку, середньодобових приростів живої маси

тварин на вирощуванні і відгодівлі не менше 520-550 г, забезпечення

повноцінними кормами з розрахунку 120-130 ц корм.од. на одну свиноматку зі

шлейфом.

Розв'язання проблеми ми бачимо, перш за все, в організації ефективної

підтримки та захисту вітчизняного виробника, через механізм дотацій, як це

роблять всі країни з розвинутою ринковою економікою. До речі, наш селянин

80

має субсидію в 11 разів менше на тваринницьку продукцію, ніж фермер на

Заході.

Поряд з цим необхідно створити привабливі умови для внутрішніх і

зовнішніх інвестицій. Виділити кошти цільового призначення племінним

господарствам різних статусів на підтримку селекційно-племінної роботи та

поліпшення племінних якостей тварин і птиці.

При підтримці держави сформувати інфраструктуру внутрішнього

ринку. Позбавити можливість посередницьким структурам мати прибуток від

збиткового тваринництва.

Створити необхідне правове поле для розвитку інтеграційних процесів в

галузі тваринництва.


1. Забезпечення конкурентоспроможності і економічного зростання в

регіональному АПК / [Топіха І.Н., Вишневська О.М., Мельник І.О. та ін.]; за

ред. І.І. Червена. – Миколаїв: Видавничий відділ МДАУ, 2005 – Розд. 3. –

С.177–280.

2. Гавриш С. Б. Державні механізми стимулювання інноваційного

розвитку / С. Б. Гавриш, Д. О. Волошин // Матеріали науково-практичної

конференції „Утвердження інноваційної моделі розвитку економіки України”.

— К. : НТУУ “КПІ”, 2003. — 434 с.

СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

АГРОПРОМИСЛОВОГО КОМПЛЕКСУ МИКОЛАЇВЩИНИ

І.Т. Кіщак, д.е.н., заступник начальника головного управління

агропромислового розвитку Миколаївської облдержадміністрації

Протягом 2008 року діяльність агропромислового комплексу області була

спрямована на виконання заходів щодо реалізації основних положень

державної аграрної політики, метою якої є забезпечення динаміки

економічного зростання, фінансової стабілізації та покращення рівня життя

населення.

81

Основним показником, який визначає результати діяльності

сільськогосподарської галузі є виробництво валової продукції сільського

господарства в порівняних цінах 2005 року, обсяги якої щорічно складають

близько 3 млрд. грн., при цьому, 60 % - продукція рослинництва, 40 % -

тваринництва. В 2008 році обсяги виробництва валової продукції по всіх

категоріях господарств, в порівнянні з 2007 роком, зросли на 73,0 %, в тому

числі в рослинництві – в 2,4 рази.

Станом на 01.01.2009 року економіко-виробничу діяльність в області

здійснювало 903 сільськогосподарських підприємств на площі 766,5 тис. га

ріллі (із загальної 1,7 млн. га), 4589 фермерів – на площі 245,1 тис. га,

одноосібники, у кількості 59,2 тис. чол., використовували 383,5 тис. га ріллі,

інші землекористувачі (505,0 тис. чол.) – 298,2 тис. га ріллі.

Рослинництво.

В 2008 році область по валовому виробництву зерна зайняла 9 місце в

державі, соняшнику – 4. Сільгосптоваровиробниками всіх форм власності в

2008 році отримано 2,4 млн. тонн зерна, що майже в 4 рази більше проти 2007

року, 214,0 тис. тонн ріпаку, 517,3 тис. тонн соняшнику, 180,5 тис. тонн

картоплі, 274,4 тис. тонн овочів, 36,9 тис. тонн плодоягідних та 48,7 тис. тонн

винограду, більше 150 тис. тонн корм. од. грубих і соковитих кормів.

На виконання обласної програми “Зерно Миколаївщини на

2007-2010 роки” для збільшення виробництва сільськогосподарської продукції

та підвищенню її якості з осені 2008 року посіяно озимих зернових на площі

640 тис. га (друге місце в державі), крім того, посіяно 114 тис. га озимого

ріпаку. Станом на 14.04.09 в області посіяно 278,1 тис. га ярих культур всього

(39 % до прогнозу), в тому числі – на зерно 210,0 тис. га (72 % до прогнозу).

Валове виробництво зернових у 2009 році очікується на рівні 2,5 млн. тонн,

соняшнику – 400,0 тис. тонн, овочів – 300,0 тис. тонн.

В даний час в області налічується 190,3 тис. га зрошуваних земель, з яких

в 2008 році полито 31,3 тис. га та виконано 91,3 тис. гектарополивів.

Побудовано 1762 га краплинного зрошення, при цьому його загальна площа

82

складає 3169 га. Певна увага приділяється оновленню та нарощуванню

потужностей машинно-тракторного парку сільськогосподарських підприємств.

Протягом 2008 року сільгосптоваровиробники придбали 1444 одиниці нової

сільськогосподарської техніки на загальну суму 181,1 млн. грн., з них:

тракторів – 170 одиниць, зернозбиральних комбайнів – 94, сівалок – 68.

Тваринництво.

Що стосується галузі тваринництва, то в 2008 році в господарствах всіх

форм власності налічувалося 145,6 тис. гол. ВРХ, що на 3,3 % менше проти

2007 року, в т. ч. 96,2 тис. гол. корів (- 4,6 %), 113,7 тис. гол. свиней (- 10,7 %),

48,6 тис. гол. овець (+ 13,0 %) та 3,7 млн. гол. птиці (+ 29,7 %). За цей період

сільгосптоваровиробниками всіх категорій вироблено 46,0 тис. тонн м’яса

(- 9,3 %), 368,8 тис. тонн молока (- 2,7 %), 386,3 млн. штук яєць (+ 14,7 %) та

95,0 тонни вовни (+ 14,5 %).

В цілому за минулий рік досягнуто певного підвищення продуктивності

худоби та птиці: надій молока на 1 корову зріс на 129 кг (+ 4,6 %) і складає

2946 кг; середньодобові прирости ВРХ - на 35 г (+ 10,4 %) та свиней на 28гр

(+ 11,3 %) і склали відповідно 371 та 276г; несучість курей - на 35 яєць

(+ 16,1 %) і склала 253 шт. яєць. 54 суб’єктами з племінної справи у

тваринництві (племрепродуктори та племзаводи) реалізовано більше 300 голів

племінного поголів’я великої рогатої худоби та 900 голів свиней, з яких в

межах області: ВРХ – 60 %, свиней – 33 %.

З метою забезпечення сталого розвитку тваринництва розроблені та

затверджені відповідні галузеві програми та їх фінансове супроводження.

Основні напрямки державної фінансової підтримки тваринницької галузі

визначені постановою Кабінету Міністрів України від 18.03.2009 року № 283,

якою затверджені розміри бюджетної тваринницької дотації на 2009 рік. З

обласного бюджету прогнозується виділення 4,0 млн. грн. для подальшого

розвитку тваринництва. Основним завданням цих програм є забезпечення

рентабельного ведення тваринництва за рахунок нарощування обсягів

виробництва тваринницької продукції та доведення їх до рівня, який би

83

забезпечив мінімальні норми споживання населенням, впровадження

перспективних ресурсозберігаючих технологій, створення міцної кормової

бази, забезпечення зростання рівня продуктивності тварин, зупинення спаду

скорочення чисельності худоби. За рахунок цього в 2009 році планується

отримати 48,0 тис. тонн м’яса (в живій вазі), 379,0 тис. тонн молока та

390,0 млн. штук яєць.

Фінансова підтримка сільгосптоваровиробників

В 2008 році сільгосптоваровиробники області отримали значну фінансову

підтримку з державного бюджету України. На фінансування програм розвитку

агропромислового комплексу отримано 116,6 млн. грн., що на 10 % більше

проти 2007 року.

Через Миколаївське відділення Українського державного фонду підтримки

фермерських господарств у 2008 році надано фінансової допомоги в розмірі 9,2

млн. грн., з них 5,3 млн. грн – на поворотній основі та 3,9 млн. грн – на

безповоротній.

Аграрний ринок

З метою забезпечення ефективного здійснення діяльності аграрного ринку

станом на 1.01.2009 року функціонує 8 сільськогосподарських обслуговуючих

кооперативів, які надають послуги сільгосптоваровиробникам та населенню по

ремонту і налагодженню техніки, транспортному обслуговуванню, виконанню

будівельних робіт та переробки сільгосппродукції, обробітку ґрунту, продажу

кормів. Крім того, функціонує 9 агроторгових домів, 9 оптово-продовольчих та

5 оптово-плодоовочевих ринків, 5 кредитних спілок та 1 акредитована товарна

біржа. В 894 сільських населених пунктах 825 заготівельних пунктів

займаються заготівлею молока, м’яса, яєць, овочів та іншої

сільськогосподарської продукції. Найбільш розширена мережа пунктів по

заготівлі молока (698 одиниць).

Для забезпечення потреб населення хлібом та хлібобулочними виробами в

області сформовано регіональні ресурси продовольчого зерна в обсязі

33,9 тис. тонн (106 % до завдання). Крім цього, Миколаївським регіональним

84

відділенням Аграрного фонду держави при завданні 30,0 тис. тонн, закуплено

35,2 тис. тонн зерна (117,3 %), всього оформлено 55 біржових контрактів на

загальну суму 44,1 млн. грн.

Соціальний розвиток села

В минулому році з державного бюджету на пільгове кредитування

індивідуальних забудовників виділено в рамках поліпшення житлово-

побутових умов сільського населення 2285 тис. грн., з обласного бюджету -

2164,1 тис. грн. Кредити на будівництво, реконструкцію, придбання житла та

поліпшення житлових умов 142 отримали забудовники.

На постійному контролі знаходиться стан проведення розрахунків із

селянами за оренду землі та майна. Станом на 14.04.09 за оренду землі

виплачено 141,9 млн. грн. або 99,8 % від нарахованої суми, майна –

941,9 тис. грн. (100 %). Із 146534 договорів оренди землі, внесено зміни в

частині збільшення орендної плати до 3 % вартості землі до 138531 (94,5 %).

За 2008 рік до головного управління надійшло 206 звернень громадян,

що на 17 звернень більше проти 2007 року. Із загальної кількості звернень, які

надійшли на розгляд до головного управління за звітний період: надано

роз’яснень – 201, передано на розгляд за належністю до інших управлінь – 25,

рекомендовано звернутися до суду – 12, вирішено позитивно – 11, знаходиться

в роботі – 1.

До нагальних проблем, які потребують вирішення, відносяться:

По перше – технічне переоснащення. Значна частина технічних засобів

застаріла і не відповідає сучасним вимогам. За останнє десятиріччя кількість

тракторів у сільськогосподарських підприємствах зменшилась вдвічі. Це

позначається на термінах виконання сільськогосподарських робіт і в кінцевому

результаті на кількості і якості урожаю. (Для оновлення тракторного парку до

технологічних вимог організації і ведення рослинницької галузі необхідно

щорічно закуповувати до 800 тракторів).

По друге – ефективне використання зрошуваних земель. Використання

зрошення на виробництві зерна та соняшнику не дає значної ефективності,

85

однак вирощування овочів, цукрових буряків та кормових культур без

зрошення неможливе. Тут ринок збуту овочевої продукції необмежений. А

переробним підприємствам області не вистачає цієї продукції, тому вони

вимушені закуповувати необхідну сировину за межами області. Вирішення

цього питання можливе за рахунок державної підтримки.

По третє – збереження наявного поголів’я худоби і птиці, зростання

обсягів виробництва тваринницької продукції для забезпечення потреб

населення області м'ясо-молочною продукцією, переробні підприємства –

м'ясо-молочною сировиною. Для цього необхідно насамперед забезпечити

належний стан відтворення поголів’я, по-друге – виробництво кормів як

товарної продукції в необхідних обсягах та асортименті; по-третє – ефективне

використання бюджетних коштів, спрямованих на розвиток галузі.

Першочерговими завданнями у сфері діяльності АПК області на 2009 рік

є: а) стабілізація та нарощування обсягів виробництва всіх видів

сільськогосподарської продукції, що потребує вдосконалення структури

посівних площ, застосування прогресивних технологій вирощування

сільськогосподарських культур та впровадження нових сортів і гібридів,

збільшення обсягів виробництва кормів; б) нарощування чисельності поголів’я

худоби та птиці на основі поліпшення технологічних процесів виробництва

продукції тваринництва та відтворення поголів’я тварин, підвищення

продуктивності худоби та птиці; в) сприяння нарощуванню виробництва

продукції переробними підприємствами та контроль за ситуацією на

споживчому ринку сільськогосподарської продукції та продовольчого

забезпечення населення області.

Зазначене у разі реалізації сприятиме покращенню фінансового стану

сільгосптоваровиробників, розвитку соціальної сфери села та росту

благополуччя населення.

86

СТАН ВІВЧАРСТВА В МИКОЛАЇВСЬКІЙ ОБЛАСТІ

К.Д. Самойлик, к.е.н., доцент


В умовах ринку вівчарство повинно бути конкурентною галуззю

тваринництва, оскільки дає різноманітну продукцію, на відміну від інших

галузей, і використовує найдешевші корми з сільськогосподарських та інших

угідь, які непридатні для інших видів тварин. Проте в процесі реформування

аграрного сектору економіки дана галузь виявилась найменш захищеною і

практично знищена. В 2007 році із 403 сільськогосподарських підприємств в

Миколаївській області, вівчарством займалися лише 30 господарств, що

складає лише 7,4% від загальної кількості. Тому вивчення стану галузі та

ефективності виробництва продукції, виявлення шляхів виходу галузі з

кризового стану в умовах сьогодення є актуальним.

Неврегульованість і некерованість економічних процесів в перехідний

період призвели до катастрофічного скорочення поголів’я овець, їх

продуктивності та виробництва продукції вівчарства.

Поголів’я овець в усіх категоріях господарств в 2007 р. у порівнянні з 1995

р. скоротилося на 83,9%, а в сільськогосподарських підприємствах на 93% і

склало відповідно 26,3 і 10,8 тис. голів. Проте в останні роки намітилась

тенденція до збільшення поголів’я овець. Так, поголів’я овець в 2007 році

порівняно з 2000 роком збільшилося на 26,4%, а виробництво вовни

скоротилося на 16,2 % і склало лише 83 тони.

Слід зауважити, що продуктивність овець, показники відтворення

поголів’я овець в 2007 році в порівнянні з 2000 роком дещо покращились. Так,

збільшилась частка вівцематок і ярок в загальному поголів’ї овець. Якщо в 1995

році в структурі стада овець вівцематки і ярки складали 44,3%, то в 2007 році –

67,3 %. Це може слугувати збільшенню виробництва молодої баранини,

одержаної в основному за рахунок забою ягнят у рік народження. Проте

показник виходу ягнят на 100 вівцематок в регіоні дуже строкатий.

Найбільший показник виходу ягнят на 100 вівцематок був у 2006 році і складав

87

113 ягнят. В 2007 році в порівнянні з 2000 роком цей показник збільшився на

10%, але залишається дуже низьким і складає лише 77 голів. Настриг вовни на

вівцю підвищився на 6,3%, але залишається також низьким – всього 3,4 кг.

Низький рівень продуктивності овець та продуктивності праці в галузі,

високі виробничі витрати на продукцію, являються основною причиною

збитковості вівчарства.

Не дивлячись на значне скорочення рівня собівартості виробництва

продукції вівчарства, галузь являється збитковою. Основною причиною

збитковості галузі є дуже низькі ціни на основну продукцію. Так ціна реалізації

1 ц вовни в 2007 році в порівнянні з 2000 роком зменшилась на 3,8% і склала

лише 334,4 грн. за 1 центнер.

Таким чином необхідно більш ефективно використовувати маточне

поголів’я овець для розширеного відтворення стада та виробництва молодої

баранини за рахунок молодняка поточного року народження; для подолання

кризи в галузі вівчарства потрібна державна підтримка та зацікавленість

товаровиробників у відродженні галузі на основі її інтенсифікації; формування

ринкової інфраструктури у сфері виробництва та збуту продукції вівчарства,

яка б забезпечила об’єктивні ціни на продукцію галузі шляхом створення

інтегрованих формувань які включали б виробництво сировини, її переробку та

реалізацію.


1. Шелест Л. Розвиток підприємства у вівчарстві / Л. Шелест //

Тваринництво України. — 2008. — №2. — с. 37-39

2. Сільське господарство Миколаївщини у 2007 році / Головне

управління статистики у Миколаївської області. — 2008. — с. 79-98.

88

ДЕЯКІ ПРОБЛЕМИ ДЕМОГРАФІЧНОЇ СИТУАЦІЇ В УКРАЇНІ

І.Г. Крилова, к.е.н., доцент

Л.М. Вершиніна, к.е.н., доцент


Майже в усіх країнах світу нині відбуваються демографічні зміни. ХХІ

століття можна назвати «століттям старіння», про що свідчить більшість

демографічних сучасних прогнозів. У доповіді ООН повідомляється про те, що

в найближчі десятиліття населення всіх країн з різним рівнем розвитку буде

старіти: в розвинутих країнах частка дітей залишатиметься майже стабільною

(16 %), а частка літніх людей зросте удвічі і до 2050 року сягне 32%. Отже, в

2050 році у розвинутих країнах у середньому на одну дитину припадатимуть

дві літні людини.

Відповідно до результатів прогнозних розрахунків, виконаних

демографами Інституту економіки НАН України (в яких не передбачені

стихійні лиха, техногенні катастрофи, війни), чисельність населення України у

2026 році становитиме: за песимістичним варіантом – 38,3 млн. чоловік, за

середнім найімовірнішим 42,1 млн. чоловік, за оптимістичним – 45,5 млн.

чоловік. Згідно з середнім варіантом прогнозу в 2026 року кожний четвертий

буде старше 70 років.

На 1 січня 2008 року кількість наявного населення України становила

46372,7 тис. осіб. Нині в Україні склалася кризова демографічна ситуація.

Виявляється вона передусім у низькій народжуваності і в передчасній

смертності населення, а також в інтенсивній еміграції українських громадян.

Як і в усьому світі, старіння населення є об’єктивним і закономірним

процесом, який впливає на якість життя населення, темпи економічного

розвитку, структуру споживання, темпи економічного розвитку, соціальну

сферу, політику. Україна вже досягла критичного рівня старіння - на початок

2007 року частка осіб старших від 60 років становила 20,3%, а старших від 65

років – 16,4%. Нині на кожну тисячу працюючих припадає понад 800

89

пенсіонерів, до 2020 року це співвідношення становитиме 1:1 і якщо нічого не

змінювати воно зросте на користь пенсіонерів [1].

В ринкових умовах господарювання формування соціально орієнтованої

економіки України супроводжується безробіттям, інфляцією, страйками та

соціальною напруженістю у суспільстві, що суттєво впливає на життєвий

рівень населення, ефективність праці та виробництва.

Нині у зв’язку з розвитком правових ринкових відносин, посиленням

конкуренції, загостренням демографічних проблем, старінням населення та

дефіцитом кадрів роботодавці змушені звертати увагу на розвиток системи

стимулів і мотивації до праці [2].

Ринок праці не вичерпується відносинами по працевлаштуванню

безробітних та заповненню вакансій, а охоплює всю сферу найманої праці. Для

формування й функціонування ринку необхідні певні умови: правові,

економічні, організаційні, соціальні.

Формування українського ринку праці на практиці супроводжується

серйозними суперечностями – між попитом і пропозицією на ринку праці;

галузевими і територіальними диспропорціями в розміщенні трудових

ресурсів; невідповідністю регулюючих механізмів потребам збалансованого

розвитку ринку праці.

Основними напрямами соціального поєднання інтересів працівників і

роботодавців можуть бути ефективна зайнятість і реалізація ідей соціального

партнерства, а також громадські роботи. На розвиток ринку праці впливає

ефективність роботи служби зайнятості. Чим більше нею працевлаштовано

незайнятих громадян, тим менше безробітних.


1. Державний комітет статистики України. Статистичний щорічник

України за 2007 р. /за ред.. О.Г. Осауленка. — К.: «Техніка» 2008.— 645с.

2. В.М. Петюх. Ринок праці та зайнятість /В.М. Петюх// — К.:КНЕУ.— 1999. — 288с.

90

МІСЬКА ЗЕМЛЯ МИКОЛАЄВА ТА ЇЇ ВИКОРИСТАННЯ.

Л.І. Сухініна, кандидат технічних наук, доцент


Земля в усі часи вважалася найважливішим джерелом національного

багатства. Питання раціональної організації землекористування в сільському

господарстві висвітлені в роботах Даниленка А.І., Доманчука Д.П., Хвесика

М.А., Горлачука В.В., та інших вчених-аграрників. Щодо земель населених

пунктів (міст, селищ міського типу, сільських населених пунктів) досліджень

проведено набагато менше. Хоча цим питанням займались Туровська Л.,

Мартин А., Панченко І., Манько І., та інші, але і сьогодні недостатньо вирішені

проблеми ефективного використання міських земель та приватизацію

земельних ділянок у містах. Така невизначеність може привести до негативних

наслідків.

Метою даної роботи є вивчення стану використання землі в місті та

висвітлення деяких напрямів його покращення.

У разі продажу землі місто отримує певну суму від реалізації ділянки і

подальшу плату земельного податку. Сума надходжень залежить від продажної

ціни ділянки, ставки земельного податку і норми капіталізації (норми віддачи

на землю, як вічний ресурс, здатний приносити гроші).

При оренді на норму орендної плати впливають ставки дисконтування,

норми капіталізації та нормативи податкових відрахувань. Доведено, що

рекомендуємий базовий норматив орендної плати складає близько 8% від

вартості землі. Але коли мова іде про конкретну ділянку, то слід враховувати і

конкретні фактори, пов’язані не тільки з розміром, а і з призначенням, строком

оренди, рівнем інфляції, стимулюваннями викупу землі та інше. Тому орендна

плата, як і ціна, може суттєво відрізнятися від нормативів. В місті ціна одного

квадратного метру коливається від 105 до 10000 грн. Найбільша ціна землі

нараховується під об’єкти торгівлі. Так, один з місцевих ринків викупив 3 га.

землі за ціною 1,9 млн. грн. за 1 га. В 2008 році ціна землі комерційного

призначення в місті зросла на 136%, а в області – на 252%.

91

Для планування дій «продаж-оренда» або інших альтернатив в роботі з

землею необхідна чітко сформована політика за цими питаннями, в які міська

влада, а не покупці, визначає ділянки, роботи з підготовки їх для продажу або

оренди, обґрунтування строків оренди, розрахунку балансу між продажем та

орендою, запровадження аукціонів та інше. Така політика розробляється.

В місті перевага віддається продажу землі. Реалізовано майже 700

ділянок. В 2006 р. було продано більше 37 га. землі, в бюджет міста надійшло

більше 15 млн. грн. Збільшується продаж земель несільськогосподарського

призначення і в області.

В 2007 р. було заплановано декілька аукціонів, але відбувся лише один. В

2008 р. по всій області проведено 13 аукціонів на яких ціна продажу у

порівнянні з стартовою збільшувалася на 10-30%, що збільшило і надходження

в міські бюджети.

Із сказаного можна зробити деякі висновки:

- необхідно проводити аукціони при продажу земельних ділянок,

особливо дефіцитних, або права на їх оренду, що буде сприяти більшому

наповненою бюджету міста;

- визначити на перспективу оптимальне співвідношення між продажем і

орендою, обґрунтувати переваги кожного з цих способів використання землі з

урахуванням можливості суспільства впливати на екологічну та економічну

ефективність використання землі.


1. Земельний кодекс України. Станом на 15 січня 2009.—Харків:

ППІГВІНІ. — 2009.

2. Земельний податок та плата за землю. Нормативні документи з

урахуванням останніх змін в редакції станом на 12.05.2008. — Суми: ФОП

Соколик Б.В., — 2008.

3. Панченко І. Орендна плата за міську землю: економічна природа,

способи розрахунку // Економіка України — 2004. — № 9.

92

СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ ЗМІСТ ЗЕМЛЕУСТРОЮ

О.І.Котикова, к.е.н.,доцент


В історичному розвитку землеустрій на землях сучасної України пережив

значну кількість стадій. Аналіз становлення і розвитку землеустрою за останнє

століття свідчить, що це поняття увібрало в себе узагальнення видів робіт, які

здійснювались в процесі землеустрою в Росії до 1917 року, радянський період

та роки незалежної України (1991 рік і до цього часу).

Враховуючи неоднозначні підходи щодо трактовки поняття і системи

землеустрою в різні періоди і, особливо на сучасному етапі, – є необхідність

наукового обґрунтування поняття сутності системи землеустрою, його ролі в

суспільно-економічних відносинах України.

На початку ХХ століття поняття «землеустрій» вчені розглядали як процес

землеволодіння з точки зору економічних, правових та соціальних засад. Так, в

трактуваннях Б.С.Мартннова, О.А.Хауке, М.М.Шульгіна та І.Є.Германа є

істотні відмінності, але водночас всі вони наголошують на важливій ознаці

землеустрою – його державному характері, який базується на відповідних

правових основах.

Економічний аспект більш чітко простежується у визначеннях таких

вчених, як А.А.Кофод, І.В.Мозжухін. М.П.Огановський та ін.

Дещо ширше розглядали науковці суть поняття «землеустрій» в

післяреволюційний період. На думку вчених С.П.Кавеліна, К.М.Сазонова,

В.Васильченко та П.М.Першина «суть землеустрою – у соціально-

економічному змісті» [1].

Аналізуючи різноманітні визначення поняття «землеустрій» у першій

половині ХХ століття, можна скласти узагальнююче уявлення про землеустрій

того часу – спрямованість на раціоналізацію землекористування в умовах

відповідного суспільного ладу з пріоритетом державного регулювання зем-

левпорядного процесу.

93

У другій половині ХХ століття визначення категорії зазнало ще більших

змін. В визначеннях О.Шулейкіна, М.Андріїшина, П.Ф.Веденічева,

П.М.Першина, С.М.Волкова досить чітко простежується розвиток землеустрою

під впливом розвитку продуктивних сил і відображена його сутність, що

відповідає суспільному ладу, яким в особі держави через державні

землевпорядні заходи регулюються земельні відносини та землеустрій.

Узагальнюючи вищенаведені теоретичні трактування землеустрою та його

сутності, необхідно констатувати, що вони мають еволюційний розвиток й

зумовлюються завданнями, які висуваються відповідним суспільним ладом.

Отже, землеустрій – це земельний лад будь-якої країни. Цей термін

коректно вживати, коли хочемо виразити думку про форми власності на землю,

характеризуючи існуючий стан (систему) організації землі і користування нею.

Якщо ж мова йде про процес, тобто сукупність заходів щодо організації

землекористування, коректним є використання поняття «землевпорядкування»

[2]. При цьому соціально-економічний зміст територіального землеустрою

визначається наступним: створення раціонального землекористування;

утворення нових або впорядкування існуючих землеволодінь і

землекористувань розглядається в загальній системі сформованого

використання земель; усунення недоліків землеволодінь і землекористувань;

формування земельних фондів різного цільового призначення.


1. Третяк А. М. Історія земельних відносин та землеустрою : Навч.посіб. /

А. М. Третяк. — К. : Аграрна наука, 2002. — 280 с.

2. Шулейкин О. Д. Научные основы использования и

устройства земель / Шулейкин О. Д, Андриишнн М. В. // Рациональное

использование земель и развитие форм их устройства в западных районах

Украинской ССР // Тр. Львов с.-х. ин-т. — Т.32. — Л., 1971. — С. 5—59.

94

ПЕРЕДУМОВИ ФОРМУВАННЯ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ

ДОРАДЧИХ СЛУЖБ В УКРАЇНІ

В.В.Клочан, кандидат економічних наук


В Україні формується принципово нова система науково-консультаційного

та інформаційного забезпечення розвитку сільського господарства. Вона

базується на передовому досвіді та ефективному функціонуванні аналогічних

систем у світі, але з урахуванням політичних, економічних, технологічних,

соціальних та інших особливостей України.

Вітчизняними вченими розроблена власна концепція створення

інформаційної системи обслуговування сільського господарства, обґрунтовані

методологічні основи її функціонування на різних рівнях управління галуззю,

визначено основні напрями розвитку, серед яких: здійснення заходів щодо

забезпечення розвитку інформаційної інфраструктури аграрного ринку,

удосконалення механізму надання державної підтримки аграрному сектору та

забезпечення розвитку сільських територій з урахуванням вимог СОТ,

інноваційно-інвестиційного зміцнення матеріально-технічної бази аграрного

сектору, впровадження екологічно безпечних, ресурсо- та енергозберігаючих

технологій.

Розробка та теоретичне обґрунтування організаційної інфраструктури,

методів побудови та функціонування вітчизняної системи науково-

консультаційного та інформаційного забезпечення сільського господарства

триває, і цей процес нескінчений при умові врахування сучасних тенденцій та

впровадження науково технічного прогресу. У висновках експертів та

розробках науковців можемо відмітити тенденцію до необхідності створення

єдиної інформаційної системи, в якій значне місце відводиться

сільськогосподарським дорадчим службам.

Досвід створення і характер діяльності сільськогосподарських дорадчих

центрів є певною мірою неоднозначним. Це стосується їх статусу, штатів,

можливостей надавати корисні і своєчасні консультації. Серед значного

95

переліку соціально-спрямованих дорадчих послуг можемо відмітити такі

основні напрямки роботи як: підвищення рівня знань і вдосконалення

практичних навичок прибуткового ведення сільськогосподарського

виробництва, сприяння розвитку аграрного ринку, інформаційно-

консультаційне забезпечення впровадження науково технічного прогресу

сприяння розвитку сільських територій та вирішення соціальних проблем

сільського населення. Проте сучасна ситуація в аграрному секторі потребує

вагомої та стабільної державної підтримки, забезпечення системного підходу

до вирішення економічних та соціальних проблем сільського господарства.

На нашу думку, спрямованість на потреби конкретно визначеного

виробника, на вирішення його виробничих та соціально-економічних проблем,

дозволяє оцінити сучасні результативні підходи до інформаційно-

консультаційного обслуговування сільського господарства. Разом з тим вона

має бути пов’язана з комплексним підходом вирішення проблеми в цілому за

умови забезпечення вирішення загальних технічних, технологічних та

економічних проблем села. В організаційно-економічному устрої села

відмічаємо важливі зміни, внаслідок чого в системі інформаційно-

консультаційного обслуговування задіяні окремі елементи, які і стали основою

формування сільськогосподарських дорадчих служб в Україні.


1. Закон України Про сільськогосподарську дорадчу діяльність

2. Бородіна О.М. Сільськогосподарське дорадництво та проблеми його

кадрового забезпечення.— К.: Інститут аграрної економіки — 2001.— 72с.

ОСНОВНІ НАПРЯМИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ

ВИКОРИСТАННЯ ОБОРОТНИХ ЗАСОБІВ

Безп’ята І. В., к.е.н., доцент


Відомо, що серед економічних ресурсів сільськогосподарських підприємств, що визначають розвиток їх економічної діяльності, одне з

96

провідних місць займають засоби виробництва, які розподіляються на основні та оборотні засоби.

Характер кругообігу оборотних засобів, їх склад і структура визначаються технологією сільськогосподарського виробництва. В сільськогосподарських підприємствах за рахунок оборотних засобів утворюються постійні запаси кормів, насіння та посадкового матеріалу, паливно-мастильних матеріалів, добрив, ядохімікатів, запасних частин та інше. Крім того, здійснюються щорічні витрати на незавершене виробництво, молодняк худоби та дорослих тварин на відгодівлі. Частина оборотних засобів постійно знаходиться в сфері обігу – готова продукція, грошові засоби в касі та на поточних рахунках у банках і незавершені розрахунки за реалізацію продукції.

Ефективність використання оборотних засобів на сільськогосподарському підприємстві має важливе значення. Зростання ефективності означає збільшення ефекту на одиницю витрат, що дозволяє при наявних ресурсах виробляти більше продукції. Це дуже важливо для підприємства у зв'язку із постійним в останні роки зростанням цін на матеріально-технічні ресурси для сільського господарства.

У ринковій економіці господарства самостійно формують і розпоряджаються своїми оборотними ресурсами. Від того, як будуть вирішені питання формування власних оборотних коштів, їх поповнення та раціонального використання, буде залежати можливість ефективної роботи сільськогосподарських підприємств в умовах ринку.

Для правильної та своєчасної організації виробничого процесу в сільськогосподарських підприємствах пропонується створити регіональні ринки товарно-матеріальних цінностей для своєчасного нагромадження виробничих запасів підприємств різних форм власності. Завданням даної організації буде допомога сільськогосподарським підприємствам при формуванні виробничих запасів для початку виробничого циклу. Взаємовідносини між суб’єктами ринку потрібно здійснювати за допомогою договору, що буде позитивно впливати на захищеність підприємств та організацій. Метою даних взаємовідносин є створення умов планування

97

початку виробничого процесу, шляхом забезпечення необхідної кількості виробничих запасів для розширеного відтворення сільськогосподарських товаровиробників. Завдання ж держави буде полягати в формуванні верхньої і нижньої межі цін реалізації з урахуванням особливостей реалізації того чи іншого виду виробничих запасів, а також вона повинна сприяти розвитку та прискоренню економічних процесів в країні.

Широкого практичного застосування серед залучених коштів набуло використання саме банківських кредитів в умовах, коли недостатньо власних джерел для фінансування засобів виробництва. Пропонується для комерційних банків під наглядом державних органів ввести сплату відсотків за користування короткостроковим кредитом для поповнення оборотних засобів сільськогосподарським підприємствам в кінці строку кредитування разом з погашенням основної суми боргу. А в деяких випадах (це стосується індивідуального підходу до розгляду банком кожної кредитної справи окремо) погашення основної суми боргу після закінчення строку кредитування з наданням пільгового терміну для погашення боргу, яке є найбільш імовірним для сільськогосподарських підприємств. Така система кредитування успішно здійснюється в розвинутих країнах світу.

З метою підвищення доступності кредитних ресурсів для сільського господарства доцільно створити механізм часткового або повного державного гарантування повернення позик, який дозволяє розв'язати проблему забезпечення кредиту, дає можливість підвищити кредитоспроможність сільськогосподарських підприємств, стимулювати надання кредитних ресурсів банківським сектором, забезпечити раціональне використання бюджетних коштів, перерозподілити кредитні ризики.

98

ОСНОВНІ НАПРЯМКИ ПІДВИЩЕННЯ

КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ПЕРЕРОБНОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ

МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ В УМОВАХ ВСТУПУ ДО СВІТОВОЇ

ОРГАНІЗАЦІЇ ТОРГІВЛІ

І.О. Мельник, к.е.н.


Вже близько той рубіж, за яким Україна стане повноправним членом

Світової організації торгівлі /СОТ/. Втім, однозначності серед спеціалістів з

цього приводу досі немає. Безперечним залишається одне: система СОТ

заохочує конкуренцію і знижує торговельні бар'єри, внаслідок чого виграють

споживачі. Найочевидніша вигода вільної торгівлі для споживача - це зниження

вартості життя. Внаслідок зменшення торговельних бар'єрів дешевшають готові

імпортні товари і послуги, а також вітчизняна продукція, у виробництві якої

використовуються імпортні комплектуючі. Ширший вибір товарів і послуг -

також безсумнівна перевага вільної торгівлі. Зовнішня конкуренція стимулює

ефективне вітчизняне виробництво, опосередковано знижує ціни і підвищує

якість вітчизняної продукції.

Вступ до СОТ нестиме відчутний позитив для експортерів, однак ситуація

для виробників, які працюють на внутрішній ринок, загострюватиметься. Це

особливо стосується переробної галузі агропромислового комплексу, оскільки

за найпесимістичнішими прогнозами експертів, м’ясокомбінати не братимуть

худобу від населення – за нормами СОТ худоба має бути стандартизована і

розфасована. І молокозаводи теж не матимуть права приймати молоко, яке

доїться руками. Це при тому, що за даними держкомстату, сьогодні дві третини

ємності м’ясного ринку поповнюється за рахунок населення, а на будь-якому

молокозаводі продукція від селян становить 50-70 %. Тому проблеми, які

очікують на переробні підприємства агропромислового комплексу в перший та

подальші перехідні періоди вступі до СОТ, потребують від уряду країни

якнайшвидше подати на розгляд громадськості та затвердити програми

адаптації економіки, особливо аграрних галузей.

99

Значною проблемою також залишається гармонізація національних

стандартів якості та безпечності харчової продукції. На початок 2008 року

кількість згармонізованих національних стандартів складає 33,9%, майбутні

згармонізовані стандарти-проекти складають 38,8%, що свідчить про

недопустимо низький рівень як для країни, що вступила до СОТ та планує

членство у ЄС, де встановлено нормативний рівень гармонізації у 80%.

Отже, сучасні умови розвитку економіки країни в цілому висунули низку

завдань та заходів, спрямованих на підвищення конкурентоспроможності

переробної промисловості України, мінімізацію негативного впливу зовнішніх і

внутрішніх загроз для її зростання, серед яких:

- визначення пріоритетних напрямків технологічного розвитку;

- розробка Концепції технологічної модернізації промисловості,

виокремлення в ній чітких принципів, критеріїв, напрямів та механізмів

використання ресурсів на інноваційне оновлення технологій;

- розробка механізму митного стимулювання інноваційних виробництв,

зокрема шляхом зниження ставок митного тарифу для ввезення інвестиційного

обладнання, що не виробляється в Україні, або параметри якого є значно

вищими, ніж у вітчизняних аналогів;

- формування системи спеціалізованого рефінансування комерційних

банків під надання довгострокових кредитів для закупівлі інвестиційного

обладнання та інноваційної техніки;

- запровадження диференційованого оподаткування операцій

комерційних банків шляхом зниження ставки оподаткування для

довгострокового кредитування високотехнологічних проектів;

- удосконалення механізму підтримки експорту шляхом спрощення й

прискорення митних процедур, оптимізації механізму відшкодування ПДВ,

вдосконалення страхового законодавства;

- запровадження пільгового режиму здійснення інноваційної діяльності

- податкове та амортизаційне преміювання ресурсозбереження;

100

- перехід на програмно-цільовий характер реалізації комплексу

інвестиційних проектів, фінансованих державним бюджетом, спрямованих

насамперед на технологічне оновлення виробництв і розвиток інновацій;

- удосконалення національної системи стандартизації та сертифікації,

наближення її до світових норм, поетапне впровадження в Україні технічних

регламентів ЄС та промислово розвинених держав-членів СОТ;

- розробка технічних регламентів, які прискорюють вибуття енергоємної

техніки й устаткування, що не відповідає сучасним екологічним вимогам;

- розширення організаційної інфраструктури (правової, інформаційної та

консалтингової) підтримки виробників в умовах членства України в СОТ;

- розробка програм пільгового оподаткування підприємств, які

займаються переробкою сільськогосподарської продукції та розвиваються за

рахунок вкладених інвестицій.

Лише їх комплексне вирішення дозволить Україні сформувати

високорозвинуту переробну промисловість агропромислового комплексу,

забезпечити власну продовольчу безпеку, підвищити конкурентоспроможність

вітчизняних харчових продуктів на внутрішньому та зовнішньому ринках,

усуне бар’єри на шляху просування продукції переробки сільськогосподарської

сировини на нові європейські та світові ринки збуту.

СВІТОВА ОРГАНІЗАЦІЯ ТОРГІВЛІ ТА ГАЛУЗЬ БДЖІЛЬНИЦТВА УКРАЇНИ

Христенко О. А., старший викладач


Проблема в тому, що внутрішній ринок меду в Україні насичений але

недостатньо організований. Закупівельна ціна на мед сьогодні становить 5—10

грн за кілограм її нижня межа майже зрівнялася з роздрібною ціною цукру.

Щось змінити в ньому дрібні виробники не мають змоги. Дати поштовх

для змін може тільки держава.

101

Залишається сподіватися на збільшення експорту. Для порівняння:

роздрібна ціна на мед у країнах Європи перебуває на рівні кількох євро за

кілограм, тобто в 2,5—3 рази вища, ніж у нас.

У більшості розвинених країн діють надзвичайно жорсткі норми і

стандарти якості щодо меду. Щоб здійснити поставки меду в ці країни,

необхідно надати пакет документів, які б підтверджували його якість. І тут

виникає відразу кілька проблем:

• невеликі фірми-виробники, пасічники-одинаки не будуть втрачатися на

експертизи та отримання різних сертифікатів на партії меду в кілька сотень

кілограмів і навіть у кілька тонн.

• лабораторій, які можуть видати такий сертифікат, в Україні поки що

лише дві - у Києві та Львові, до того ж результати можуть не бути підтверджені

в європейських лабораторіях.

• в Україні тривалий період не було самих стандартів якості на продукцію

бджільництва - діяв ДЕРЖСТАНДАРТ 1987 року. Нові стандарти розроблені

тільки нещодавно, однак ще не до кінця пройшли процес затвердження.

• незважаючи на те що український мед доволі високої якості, він "кульгає"

вмістом лікарських речовин, які бджолярам рекомендують застосовувати для

"оздоровлення" й лікування бджіл.

Отже, щоб можна було говорити про істотний ріст експорту українського

меду, його просування на світовому ринку, ці проблеми має вирішувати

керівництво держави. У першу чергу необхідно створити ефективну

сертифікаційну базу. Інакше зі вступом України в СОТ наша медова

промисловість буде приречена на вічний кустарний рівень

Необхідно зазначити, що Світова організація торгівлі є правовою та

інституціональною основою світової торговельної системи, яка: сприяє

реалізації, застосуванню та функціонуванню та досягненню цілей правових

документів, включених у Додатки до Угоди про СОТ, а також результатів

подальших багатосторонніх переговорів; являється форумом для переговорів з

питань, які регулюються діючими багатосторонніми торговельними угодами, а

102

також з питань подальшого розвитку багатосторонніх торговельних відносин

між її членами; керує врегулюванням суперечок між членами СОТ; керує

періодичним оглядом торговельної політики членів.

Надзвичайно важливою умовою щодо ефективності членства України в

СОТ стосовно галузі бджільництва є якість продукції. Зокрема дотримання

вимог Європейського Союзу щодо якості продуктів бджільництва, забезпечує

доступ українських товаровиробників як до європейського, так і до світового

ринків. Для цього необхідним є забезпечення ефективного державного

регулювання щодо виконання технологічних вимог на всіх стадіях

виробництва, переробки та реалізації продукції галузі


1.В.Кукса Мед-національний продукт Українців/ В.Кукса// Пасіка.-2009.-

№1.-с.2-3

ДЕРЖАВНА ПІДТРИМКА КООПЕРАТИВНИХ СТРУКТУР

Т.П. Шаповал, к.е.н.


В Україні кооперація поки що не стала визначальним чинником підтримки

сільськогосподарських товаровиробників. Процес створення кооперативів у

сфері здійснення ринкової діяльності сільськогосподарських виробників не став

масовим явищем, а створені кооперативи працюють недостатньо ефективно та

нестабільно.

У зв’язку з відсутністю належних організаційно-економічних умов,

кооперативи, які створювалися з перших днів їх заснування стикалися з

серйозними труднощами, пов’язаними з нестачею початкового капіталу для

формування матеріально-технічної бази, підбору спеціалістів з кооперативним

мисленням, збутом продукції, організацією обліку та звітності,

оподаткуванням, одержанням кредитів та ін.

Тому, важливе значення для перспективного розвитку

сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів має державна підтримка.

103

Аналіз показав, що загальний розмір підтримки сільськогосподарського

виробництва в Україні зріс – до 6366,3 млн. грн. (або майже вчетверо).

Підтримка через спеціальні режими та механізми оподаткування становила

майже 16,5 млрд. грн. Але треба визнати, що вжиті заходи з підтримки

кооперативів практично є розрізненими.

На даний час є необхідність надати всій системі державної підтримки

антикризову направленість, консолідувати в ній не тільки фінансові, але й

управлінські ресурси держави і приватного бізнесу. Пріоритети державної

аграрної політики, з нашої точки зору, у першу чергу повинні бути направленні

на здійснення заходів щодо забезпечення прибутковості сільськогосподарських

товаровиробників на рівні розширеного виробництва. Реалізація такого

напряму аграрної політики можлива через збільшення бюджетної підтримки

товаровиробників АПК у розмірі 30-40% їх грошової виручки, за рахунок якої

необхідно перш за все, здійснювати: фінансування інноваційних програм з

модернізації виробничого потенціалу, роботи для підтримання родючості

земель, придбання високоякісного насіння і молодняку племінної худоби на

безповоротній та поворотній (довгостроковий кредит на пільгових умовах)

основі; розширення об’ємів лізингових фондів на придбання нової техніки і

високопродуктивного обладнання для тваринницьких ферм; фінансування

програми державної підтримки керівників і спеціалістів сільськогосподарських

підприємств по їх закріпленню на роботі в сільському господарстві,

підвищення кваліфікації, росту економічності та ефективності виробництва у

підпорядкованих їм підприємствах; підтримання на довгостроковій поворотній

основі формування стартового капіталу кооперативних структур та ін.

Іншим важливим, пріоритетним напрямом державної аграрної політики ми

вважаємо здійснення сприяння держави розвитку інфраструктури

продовольчого ринку, кооперації та інтеграції, що в кінцевому результаті також

буде сприяти зростанню доходів сільськогосподарських товаровиробників на

основі рівноправних їх відносин з партнерами.

104

Виходячи з ролі кооперації в світовому економічному розвитку,

позитивного досвіду її розвитку на попередніх етапах розвитку української

держави, із суті, можливостей і призначення цього явища, кооперація повинна

бути заявлена в якості пріоритетного направлення державної політики в галузі

сільського господарства.


1. 1. Горбонос Ф.В. Створення бази економічних і правових умов

функціонування кооперативу / Федір Горбонос, Наталія Павленчик //

Таврійський науковий вісник. – 2007. – С. 12-20.

2. Могильний О.М. Державна політика підтримки кооперації на селі /

О. Могильний, В. Шовкалюк // Таврійський науковий вісник. – 2007. – С. 3–11.

ЕКОНОМІЧНЕ СТИМУЛЮВАННЯ ПРИРОДООХОРОННОЇ

ДІЯЛЬНОСТІ В ЗЕМЛЕКОРИСТУВАННІ АГРАРНОГО СЕКТОРУ

О. А. Мамалюк, асистент


На сучасному етапі розвитку економіки підвищилась актуальність

організації раціонального використання земель, збереження і підвищення

родючості ґрунтів, забезпечення охорони земель. Держава має впливати на

вирішення цих питань не лише шляхом адміністративного втручання, а й

економічними методами.

Критеріями економічного стимулювання власників землі та

землекористувачів є відтворення і підвищення родючості ґрунтів відносно їх

базового рівня при одержанні земель у власність або користування, у тому

числі на умовах оренди, охорона сільськогосподарських угідь [1].

Економічне стимулювання за раціональне використання і охорону земель

сільгосппризначення може здійснюватись шляхом компенсації витрат на

здійснення заходів; тимчасового звільнення або часткового зниження ставок

земельного податку; надання пільгових кредитів, цільових субсидій, повного

або часткового відшкодування процентів за кредит та інше. За проведеними

105

нами розрахунками розмір економічного стимулювання за підвищення

родючості ґрунтів в Миколаївській області у 2007 році коливається від 110,76

грн. на га за підвищення оцінки на 1 бал до 2718,63 грн. на га за підвищення

оцінки на 25 балів.

У разі використання земель їх власниками і користувачами, у тому числі

орендарями, методами, що призводять до посилення ерозійних процесів та

погіршення якісного стану ґрунтів, застосовуються санкції у випадках

недодержання або знищення здійсненої контурно-меліоративної організації

території, порушення ґрунтозахисних технологій вирощування

сільгоспкультур, відсутності заходів догляду за захисними лісосмугами та

нагляду за гідротехнічними протиерозійними спорудами, несвоєчасного

проведення рубок догляду в лісосмугах та ремонту протиерозійних споруд,

зниження загальної еколого-агрохімічної оцінки землі, підвищення ступеня

забрудненості ґрунтів пестицидами.

Економічне стимулювання власників землі і землекористувачів, у тому

числі орендарів, за збереження і підвищення родючості ґрунтів, додаткові

агротехнічні протиерозійні заходи проводиться один раз на 5 років після

чергового агрохімічного обстеження ґрунтів. На регіональному рівні для

організації проведення робіт з економічного стимулювання за раціональне

використання і охорону земель державні адміністрації районів створюють

комісії у складі спеціалістів управлінь земельних ресурсів, сільського

господарства, економіки та фінансів. Матеріали про зміни у землекористуванні,

здійснення комплексу протиерозійних заходів, стабілізацію або покращання

показників родючості ґрунтів подаються до 1 червня наступного року після

агрохімічного обстеження земель за відповідними формами звітності. Зазначені

матеріали розглядаються комісіями і з їх пропозиціями про стимулювання

подаються до 1 вересня відповідним державним адміністраціям разом з

пропозиціями до державного бюджету наступного року [2].

Джерелами фінансування заходів з раціонального використання та охорони

земельних ресурсів можуть бути кошти державного бюджету, кошти місцевого

106

бюджету, кошти позабюджетних фондів, компенсаційні платежі при вилученні

сільгоспугідь для інших цілей, кредитні ресурси державних і комерційних

банків.


1. Гавриш С. Б. Державні механізми стимулювання інноваційного розвитку

/ С. Б. Гавриш, Д. О. Волошин // Матеріали науково-практичної конференції

„Утвердження інноваційної моделі розвитку економіки України”. — К. : НТУУ

“КПІ”, 2003. — 434 с.

2. Бамбідра Д. Агрохімічне обстеження ґрунтів – шлях до вирішення

проблеми їх збереження / Д. Бамбідра, Ю. Пресіч, Т. Єлефтеріаді //

Землевпорядний вісник. — 2007. — №3. — С. 52—55.

УДОСКОНАЛЕННЯ ВНУТРІШНЬОГОСПОДАРСЬКИХ

ВИРОБНИЧИХ ВІДНОСИН В НОВОСТВОРЕНИХ АГРАРНИХ

ФОРМУВАННЯХ

Т.О.Фурман, асистент


Перехід аграрної сфери України до ринкової економіки вимагає

ефективного розвитку нової системи господарювання. Низькоефективна робота

значної частини господарських товариств, приватних підприємств та

фермерських господарств зумовлює потребу вирішення багатьох

загальноекономічних і регіональних питань цивілізованої системи їх ринкового

становлення. Залишаються практично не дослідженими пріоритети

господарських формувань у виробництві тієї чи іншої агропромислової

продукції, обґрунтування нових організаційних форм об’єднань, удосконалення

внутрішньогосподарських виробничих відносин.

Значимість даних проблем завжди викликала підвищену зацікавленість

науковців в їх дослідженні. Теоретичні і практичні аспекти ефективного

розвитку і економічного механізму функціонування ринкових форм

господарювання на селі розглядалися в працях В.Я. Амбросова, П.І.

107

Гайдуцького, М.В. Гладія, І.І. Лукінова, М.Й. Маліка, П.М. Макаренка, Л.Ю.

Мельника, П.Т. Саблука, О.М. Шпичака, В.В. Юрчишина та ін.

Головними завданнями економічної роботи на підприємствах в умовах

ринку є: економічне обґрунтування стратегічних і тактичних господарських

рішень стосовно ефективного їх розвитку; освоєння і практичне застосування

сучасних економічних механізмів, які б були зрозумілими для кожного

працівника і забезпечували його заінтересованість та відповідальність.

Критеріями оцінки рівня економічної роботи на підприємстві в кінцевому

підсумку є рівень прибутковості та розв’язання соціальних завдань у колективі.

Кращих результатів досягають ті господарства, де планування і вся економічна

робота на рівні підприємства в цілому доповнюється і роботою у

внутрішньогосподарських підрозділах.

В останні роки розширюється використання реальних ринкових

інструментів господарювання, зокрема, ринкових цін на продукцію, ресурси

тощо. Тому в умовах побудови внутрішньогосподарських відносин все частіше

використовуються поняття підприємницький і комерційний розрахунок. Він

полягає в максимальній децентралізації управління на підприємстві, у

використанні реальних ринкових інструментів господарювання, зокрема

ринкових, а не розрахункових цін на продукцію, ресурси тощо, у наданні

виробничим і сервісним підрозділам максимально можливої економічної

свободи при створенні юридичної особи.

Практична реалізація ефективного механізму внутрішньогосподарських

виробничих відносин повинна здійснюватись поетапно. Першим етапом

ефективного розвитку внутрішньогосподарських виробничих відносин та

автономізації виробничих підрозділів є усунення диспаритету цін на

сільськогосподарську і промислову продукцію та налагодження дієвої системи

кредитування сільськогосподарського виробництва. Вирішення даної проблеми

не є компетенцією підприємств чи їх виробничих підрозділів.

Проведені нами дослідження господарств різних організаційно-правових

форм показали, що не стільки форма господарювання визначає успіх роботи

108

сільськогосподарських підприємств, а чітко налагоджені

внутрішньогосподарські відносини, сувора технологічна і виробнича

дисципліна, впровадження досягнень науково-технічного прогресу у

виробництво. Виникнення ж на селі різних форм власності створює

конкуренцію між виробниками, яка сприяє зростанню ефективності сільського

господарства і економіки в цілому.


1. Лукінов І.І. Економічні трансформації (наприкінці X X сторіччя) / ІЕ

НАН України. – К.: АТ “Книга”,1997.

2. Месель-Веселяк В.Я. Реформування сільського господарства в

Україні / В.Я.Месель-Веселяк // Вісник аграрної науки.—1998.—№9.—с. 65-

69.

3. Роєнко О.А. Удосконалення організаційно-правових форм

господарювання на селі / О.А.Роєнко // Економіка АПК.—2003.—№6.

ДОСЛІДЖЕННЯ ДЕМОГРАФІЧНИХ ПРОБЛЕМ РОЗВИТКУ В

МИКОЛАЇВСЬКІЙ ОБЛАСТІ ТА ОСНОВНІ ШЛЯХИ ЇХ ВИРІШЕННЯ

А.В.Владечак, аспірант


Останнє десятиріччя в історії України можна назвати періодом боротьби

населення за виживання. За цей час у демографічному розвитку країни

спостерігалося більше деструктивних моментів, ніж конструктивних, а його

характер можна визначити швидше як дефіцитний і витратний, ніж

відновлювальний, що зближує його з основними тенденціями соціально–

економічного розвитку країни, повним внутрішніх протиріч та

непослідовностей. Сьогодні можна констатувати, що крім економічної, Україна

переживає ще й глибоку соціально–демографічну кризу, яка погрожує

непередбачуваними наслідками у майбутньому.

Зокрема, дослідженням демографічних проблем в суспільстві

займаються вчені Богуцький О.А., Дієсперов В.С., Купалова Г.І., Крилова І.Г.

109

та інші. Але, незважаючи на значну кількість публікацій та проведених

досліджень, все ж таки багато аспектів залишаються не повністю розкритими і

потребують всебічного вивчення. Серед основних не достатньо розкритих

питань можна виділити причини скорочення чисельності населення, зниження

рівня народжуваності та природного приросту населення, зменшення

тривалості життя, зростання рівня міграції.

Однією з основних причин, що стримують розвиток трудового потенціалу

в Україні, є демографічна криза. Відбувається звуження демографічної бази

відтворення трудового потенціалу через трудову еміграцію працездатного

населення, скорочення тривалості життя, погіршення вікової структури і в

перспективі скорочення трудових ресурсів. Щорічне збільшення інтенсивності

процесів зовнішньої міграції працездатної частини населення в країни

близького і дальнього зарубіжжя, низькі темпи відтворення населення,

зростання показників старіння населення, збільшення загальної кількості

пенсіонерів, щорічне погіршення показників здоров’я людей як молодших,

середніх, так і старших вікових груп, низька тривалість життя, особливо

чоловіків, у всіх регіонах держави – характерні явища щодо стану трудового

потенціалу України.

Одним з основних шляхів подолання демографічних проблем в області та в

країні загалом є розвиток ринку житла, зниження рівня захворювань населення,

особливо хронічних, зниження рівня смертності дітей до одного року, зміни

життя населення, забезпечення функціонування сім’ї на всіх її етапах

життєдіяльності за рахунок створення розвинутої соціальної інфраструктури,

державних та недержавних служб соціальної допомоги.

На рівні держави регулювання демографічних процесів повинно бути

засноване на вивченні територіальних особливостей стану здоров’я населення,

оскільки регіональна диференціація за показниками захворюваності, смертності

населення є вагомою, території відрізняються особливими умовами розвитку

трудового потенціалу.


110

1. Богуцький О.А. Демографічна ситуація на селі/ Богуцький О.А //

Економіка АПК.—2000.—№11.—с.13-16.

2. Дієсперов В.С. Робочі місця в сільськогосподарському виробництві/

В.Дієсперов// Економіка АПК.—2005.—№4.—с.112-120.

3. Купалова Г.І. Розвиток та розміщення продуктивних сил регіону:

соціально-економічні аспекти: монографія /Г.І. Купалова, А.Б. Клиновський —

Тернопіль: «Підручники і посібники», 2005.—229 с.

4. Крилова І.Г. Економічні засади забезпечення зайнятості сільського

населення в регіоні/ Крилова І.Г.// Автореф. канд. екон. наук.- Миколаїв, —

2006.—18с.

РИНОК РІПАКУ: СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ

РОЗВИТКУ

Т.В. Пилипенко, аспірант


В Україні ріпак як культура вирощувався ще у минулому столітті, але, не

дивлячись на сприятливі кліматичні умови, у великій кількості він не

вироблявся. На сьогоднішній день ріпак входить до складу 10 основних олійних

культур. Ріпак та ріпакова олія є товарами, виробництво яких у світі останніми

роками постійно нарощується.

Ринок насіння ріпаку в попередні роки характеризувався стабільністю цін.

Пропозиція на ринку даного товару була невисокою, тому кількість компаній,

які активно займалися покупкою насіння ріпаку на внутрішньому ринку та його

експортом, була незначною. Ці компанії в основному й диктували ціну на

внутрішньому ринку. Ціни попиту на насіння ріпаку на внутрішньому ринку

були значно нижчими за рівень експортних цін, які, в свою чергу, були

нижчими за світові ціни.

Низький рівень експортних цін на український ріпак був зумовлений, в

основному, низькою якістю товару та єдиною цінознижувальною політикою

західних трейдерів, що імпортували даний товар. Більш високу ціну за ріпак

111

можна було отримати у випадку постачання великих партій, чого українські

фірми не могли здійснювати. Враховуючи значне збільшення виробництва

ріпаку, українські компанії налаштовані торгувати насінням ріпаку більш

цивілізовано та по вищим цінам [1].

Проте ринок ріпаку в Україні й досі носить стихійний характер.

Взаємовідносини між покупцями та товаровиробниками продукції в більшості

своїй є невигідними для останніх. Зважаючи на сезонність виробництва та на

низку інших вагомих чинників (як то недостатність обігових коштів, кредитна

заборгованість, відсутність місця для зберігання продукції тощо) господарюючі

суб’єкти змушені продавати свою продукцію саме у той період, коли ціна на неї

досить низька. Користуючись безвихідним становищем товаровиробників

покупці скуповують вироблену продукцію практично по собівартості не

залишаючи можливості підприємствам накопичення додаткових коштів для

розширеного відтворення [2].

Враховуючи темпи нарощування обсягів виробництва ріпаку, Україна у

найближчі роки може стати одним з провідних у Європі експортерів ріпаку та

продуктів його переробки. Але для того, щоб вирощування ріпаку в Україні

було вигідним, українським компаніям потрібно знайти надійні ринки збуту та

продавати вказані товари за цінами, що близькі до світових.

Так як основними споживачами ріпаку є країни Європейського Союзу, то

зважаючи на плани щодо нарощування виробництва біодизелю в ЄС (згідно з

директивами Європейського Союзу 2003/30/EC9 та 2003/96/ЕС10, частка

біопального до 31 грудня 2010 року повинна збільшитись до 5,75%), можна

очікувати, що виробництво ріпаку та його експорт будуть нарощуватися в

Україні і надалі [3].

Можна стверджувати, що внутрішній ринок ріпаку також буде

розширюватись, так як згідно державної програми розвитку виробництва

дизельного біопалива та програми розвитку ріпаківництва в Україні на 2008-

2015 рр. до 2010 року заплановано побудувати не менш 20 заводів

112

продуктивністю від 5 тис. до 100 тис. тонн і загальною потужністю не

менш як 623 тис. тонн біопалива [4].


1. Рынок подсолнечника и рапса в Украине // Вісник аграрної науки.

— 2003. — №7. — С.71-73.

2. Ретроспектива та сучасний стан ринку аграрної продукції /

Бурковський // Економіка АПК. — 2008. — №6. — С.109-113.

3. Виробництво зернових та олійних культур в Україні: проблеми та

перспективи в умовах світової продовольчої кризи. - [http://brc.undp.org.ua]

4. Програми розвитку виробництва дизельного біопалива та розвитку

ріпаківництва в Україні на 2008-2015 рр. - [http://www.minagro.gov.ua]

СЕКЦІЯ «НАПРЯМИ ПОДОЛАННЯ

ФІНАНСОВОЇ КРИЗИ»

ПЕРСПЕКТИВИ СВІТОВОГО ВАЛЮТНОГО РИНКУ

І.В. Кушнір, доцент


У зв'язку з девальвацією практично всіх валют світу журнал The Economist

провів позачергове дослідження "індексу бігмака". Цей показник найбільш

наочно оцінює купівельну спроможність різних валют за допомогою

гамбургера. У якості еталону береться середня ціна бігмака у США.

Українська гривня не потрапила в список валют дослідження. Однак якщо

провести аналогічні розрахунки, то вітчизняна валюта посяде третє місце у світі

серед найбільш недооцінених. Гривня нижче від своєї реальної вартості на 52%

відносно американського долара.

У число недооцінених потрапили російський рубель і польський злотий.

Якщо півроку тому в аналогічному дослідженні рубель був меншим від своєї

реальної вартості на 29%, то зараз - на 51%. Злотий улітку недооцінювали на

3%, тепер - на 43%.

http://brc.undp.org.ua

http://www.minagro.gov.ua

113

Перерахування липневих даних показало, що найбільш недооціненими

валютами є малайський рінггіт (-57%), південноафриканський рант (-53%),

гонконгський долар (-52%) і українська гривня (-52%). Це означає, що реальна

вартість долара в Україні повинна становити не 8,30 гривні за долар, а всього

3,95 гривні.

Варто відзначити, що недооціненість української валюти трохи

пом'якшило підвищення цін на продукти McDonald's в Україні, у той час як у

США вони знизилися. Так, вартість бігмака піднялася з 8,25 до 14 гривень.

Якби він не подорожчав, недооціненість гривні перевищила б 70%. У зв'язку із

цим багато експертів скептично ставляться до "індексу бігмака".

McDonald's хоча і досить стандартний, цінова політика в кожній із країн

різна. У цьому випадку він не зовсім коректний. Було б коректніше брати за

еталон інший продукт, щоб на його вартість не накладалася цінова політика

єдиної групи або корпорації.

Що стосується різної цінової політики відділень McDonald's, то "індекс

бігмака" ураховує й інфляцію. У США зараз дефляція, а в Україні досить

велика інфляція.

За останніми даними багато валют, які ще влітку вважалися переоціненими

(британський фунт, угорський форинт, чеська крона, канадський фунт і ін.),

через серйозну девальвацію перейшли в лютому в розряд недооцінених.

Ті ж валюти, яким удалося зберегти позитивне значення "індексу бігмака",

значно знизили рівень своєї "переоціненості". Так, якщо норвезька крона в

липні вважалася найбільш переоціненою валютою (121%), то тепер вона також

утримує лідерство, але втратила половину вартості й уже дорожча від своєї

реальної вартості тільки на 63%.

Більшість економічно розвинених країн мають переоцінену валюту.

Найбільш "перегрітими" є гроші в Норвегії, Швейцарії і Данії. Що стосується

євро, то його економісти видання порахували "перегрітим" на 24% до долара (у

липні цей показник становив 50%).

114

Серед розвинених країн виняток становить лише японська ієна, вартість

якої на 9% нижча від американської валюти. Примітно, що в порівнянні з

липнем (-27%) ця валюта значно зміцнилася. Разючу стабільність

демонструють і деякі країни Сходу. Гонконгський долар не зрушився ні на йоту

в порівнянні з липнем.

Отже, в цілому, скандинавські країни мають переоцінену валюту, й

очікується незабаром скорочення її курсів, Україна, Росія й Польща – навпаки,

недооцінену, а валюти азіатських країн характеризуються стабільністю.

СТАН І ПЕРСПЕКТИВИ РИНКУ РІПАКУ В УКРАЇНІ

А.М.Бойко, асистент


Донедавна у сівозмінах сільськогосподарських підприємств ріпак посідав

дуже скромне місце. Його висівали переважно на зелений корм на 10-20

гектарах, або і зовсім обходилися без цієї культури. Ріпаковий бум розпочався

на Україні всього кілька років тому, коли у Західній Європі та інших країнах

далекого зарубіжжя від розмов про необхідність переходу на екологічно чисті,

і, головне, відновлювані енергоносії, перейшли до діла. Поява технологій, що

дають змогу отримати з насіння ріпаку біологічне пальне, не дорожче від

отриманого з нафтопродуктів, відповідно породила і попит на нього.

Попит, як відомо, породжує пропозицію. Але не тільки він. Сьогодні

багатьох керівників аграрного сектора нашої держави не влаштовують

порівняно низькі ціни на сільгосппродукцію. Тому ріпак, за тонну якого влітку

2008 року господарства отримували по 1500 гривень, а восени продавали по

2200, дуже прийшовся їм до душі. Він є ще й гарним попередником,

прекрасним фітосанітаром, цінною кормовою культурою.

Щодо забезпечення внутрішнього ринку насінням ріпаку, то стримуючими

факторами є проблема технології переробки ріпакової олії на вітчизняних

заводах і конкуренція з боку постачальників пальмової олії у маргариновому

виробництві, що у великій кількості надходить в Україну, але є можливість

115

поєднати «інтереси» цих двох олій: ріпакової – за рахунок нарощування

вітчизняного виробництва, а пальмової – завдяки державному регулюванні

імпорту.

Сільське господарство потребує дотацій, оскільки середньорічна

рентабельність залежить від банківського кредиту. Вихід з цієї ситуації – пошук

джерела для стимулювання ріпаківництва. Дотації повинні бути спрямовані, у

першу чергу, на підтримку виведення вітчизняних сортів і придбання

устаткування для лабораторій. При цьому варто використовувати зарубіжний

досвід виробництва ріпаку з урахуванням наших кліматичних умов, а саме, у

заміні низьковрожайних ярих сортів ріпаку на озимі. Поряд із традиційним

регіоном вирощування ріпаку – Західною Україною, Чернігівська, Сумська,

Черкаська, Полтавська, Миколаївська, Одеська та Херсонська області, де за

останні роки валовий збір озимого ріпаку зріс у 20-50 разів. До вищезазначених

проблем можна ще додати відсутність нових нормативів для переробної

промисловості, передових вітчизняних технологій і техніки, методик і

оснащення для визначення якості, низьку матеріальну базу галузевих науково-

дослідних інститутів.

Таким чином, зміцненню позицій ріпаку як нової стратегічної культури,

здатної значно збільшити експортні надходження в Україну, сприятиме

постійне підвищення попиту на нього. Ріпак – культура технічна, отже можна,

не порушуючи план сівозмін, збільшувати його посіви за рахунок скорочення

площ під соняшником. Ріпак, на відміну від соняшнику, збирають у червні, а не

вересні-жовтні, тож цілком спокійно можна підготувати вивільнені грунти до

сівби озимих.

Ріпак – культура вигідна. Особливо ж, якщо його насіння не продавати за

кордон, а переробляти на місці. На жаль, в Україні ще немає потрібної кількості

відповідних сучасних підприємств, але за цим діло не стане. У 2006 році в

Іллічівську здали в експлуатацію завод з переробки ріпаку. Напевне, подібні

підприємства з'являться і на Миколаївщині. Є надія, що з допомогою цієї

технічної культури аграрії поліпшать своє економічне становище та піднімуть

116

тваринництво, а в недалекій перспективі зможуть стати енергетично

незалежними від нафтотрейдерів.

ПІДВИЩЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ

СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОЇ ПРОДУКЦІЇ

Г.М. Рябенко, асистент


За роки реформ посилилась дезінтеграція сільськогосподарських

товаровиробників, переробних підприємств та торгівлі. Основними проблемами

виробництва сільськогосподарської продукції є: висока собівартість продукції;

низький рівень механізації виробничих процесів; низький рівень якості

продукції та селекційної роботи; випереджаючий ріст цін на насіння, добрива,

енергоресурси, транспортні послуги порівняно з цінами на кінцеву продукцію;

відсутність необхідної кількості сховищ, устаткування і технологій зберігання

овочів; нерозвинута заготівельна та збутова інфраструктура; низький рівень

рентабельності овочівництва; криза неплатежів; низька інвестиційна

привабливість галузі; недостатнє інформаційно-консультативне та

маркетингове забезпечення; відсутність вертикально-інтегрованих систем

виробництва та розподілу продукції галузі; відсутність державно-бюджетних

ресурсів для підтримання та розвитку галузі; відсутність механізму державного

регулювання ринку сільськогосподарської продукцї.

Зниженню рівня конкурентоспроможності сільськогосподарської продукції

у нашій країні сприяли зниження платоспроможності населення, втрата

мотивації праці щодо виробництва високоякісної продукції. Для підвищення

конкурентоспроможності вітчизняної сільськогосподарської продукції

необхідно відпрацювати цінову, податкову та фінансово-кредитну політику,

сформувати ринкову інфраструктуру, підвищити ефективність функціонування

маркетингових і менеджментських структур, надавати товаровиробникам

достовірну ринкову інформацію, стосовно формування ринкових відносин і

розвитку конкуренції в агропромисловому комплексі країни удосконалити

117

антимонопольне законодавство.

Для підвищення конкурентоспроможності сільськогосподарської продукції

необхідно здійснити такі заходи:

- забезпечити гарантування пріоритетного розвитку агропромислового

виробництва з визначенням сільського господарства базовою галуззю

економіки, створення умов для стабілізації та нарощування виробництва

сільськогосподарської продукції;

- спрямувати кошти на інвестування власного товаровиробника, які нині

використовуються для закупівлі продовольства та матеріально-технічних

ресурсів у інших країнах;

- встановити суворий контроль за регулюванням економічного механізму

господарювання в агропромисловому комплексі;

- на сільськогосподарську продукцію встановлювати ціни, які б не лише

покривали витрати на її виробництво, а й забезпечували б певну масу прибутку

для розширеного відтворення;

- обмежити кількість посередників, які займаються реалізацією

сільськогосподарської продукції;

- для всіх суб'єктів виробництва незалежно від форми господарювання

проводити державну підтримку, яка повинна бути спрямована на досягнення

паритету доходів сільськогосподарських товаровиробників з доходами

працівників інших галузей народного господарства;

- встановити стимулюючі закупівельні дотації для окремих видів

сільськогосподарської продукції, систему пільг, зменшити податковий тиск на

аграріїв;

- відновити інтеграційні процеси сільського господарства з переробними,

торговими і сервісними організаціями, забезпечити паритетні умови їх

функціонування;

- відновити роботу великих спеціалізованих підприємств і комплексів

індустріального типу, а розвиток нових агроформувань спрямувати в русло

спеціалізації товарного виробництва.

118

Успішного функціонування сільського господарства, як показує світова

практика, можна досягти, якщо галузь працюватиме на ринкових засадах за

державної підтримки.

УДОСКОНАЛЕННЯ РОБОТИ З ДЕБІТОРАМИ НА АГРАРНИХ

ПІДПРИЄМСТВАХ

А.Ю. Долгоаршинова, асистент


Криза неплатежів стала сьогодні основним лихом в економіці. Українські

підприємства практично не мають можливості нормально функціонувати у

зв'язку з наявністю значних розмірів дебіторської заборгованості, адже це

негативно впливає на фінансову платоспроможність та відтягує кошти з

обороту.

Особливо зазначені втрати від розрахунково-платіжної кризи несуть ті

сільськогосподарські підприємства, які мають справу із продукцією з

коротким строком зберігання. Саме тому одним з етапів розв'язання нагальної

проблеми є вдосконалення розрахунків з дебіторами в сільськогосподарських

підприємствах..

Про актуальність дослідження дебіторської заборгованості свідчить

велика кількість наукових праць вітчизняних і зарубіжних учених, серед них

Л.Є. Алексєєва, О.В. Акіншина, М.С. Білик, О.П. Олійник, М.В. Кужельний,

О.І. Лаврушин, Е.М. Причепій, В. Сопко, А.М. Черній, С. Шулепова та інші.

Основними джерелами інформації для контролю розрахункових відносин з

покупцями та замовниками служать первинні документи з обліку розрахунків.

Як правило, зростання дебіторської заборгованості на

сільськогосподарських підприємствах є наслідком нераціональної кредитної

політики, збільшення обсягу продажу, неплатоспроможності покупців тощо.

Щоб прискорити її погашення, необхідно проводити поглиблений аналіз

платоспроможності клієнтів, своєчасно оформляти розрахункові документи,

застосовувати передоплату, вексельні розрахунки та інші прогресивні форми.

119

На основі проведеного аналізу спеціальної економічної літератури можна

запропонувати п’ять основних напрямків щодо удосконалення розрахунків з

дебіторами в сільськогосподарських підприємств:

1. Визначення умов надання кредиту під час продажу товарів: його строку

і системи знижок.

2. Визначення гарантій, під які надається кредит. Найпростіший спосіб

продажу товарів – це так званий відкритий рахунок, коли відповідно до

укладеного контракту покупцю виставляють рахунок, який ним визнається.

3. Визначення надійності покупця або ймовірності оплати отриманих

ним від фірми товарів. Виконанню цього завдання можуть допомогти

значно поширені рейтинги, аналіз оприлюдненої фінансової звітності

потенційного покупця.

4. Визначення суми кредиту, що надається кожному конкретному

покупцю. У цьому разі, зазвичай, роблять розрахунки, засновані на

ймовірності оплати покупцем товару і ймовірності повторення замовлень,

чистої приведеної вартості вигод і збитків, отриманих від оплати товару.

5. Рефінансування дебіторської заборгованості, що являє собою систему

фінансових операцій, які забезпечують прискорену трансформацію

дебіторської заборгованості у грошові активи. Основними формами

рефінансування дебіторської заборгованості, що застосовуються нині, є

факторинг і форфейтинг.

Таким чином, правильна організація розрахунків з дебіторами потребує

суворого дотримання фінансової дисципліни, вчасної оплати боргів за

зобов’язаннями і забезпечення своєчасного одержання коштів за реалізовану

продукцію та надані послуги.

УДОСКОНАЛЕННЯ МЕТОДИЧНИХ ПІДХОДІВ ДО АГРАРНОГО

СТРАХУВАННЯ

О.Ю. Кіпрєєва, аспірант


120

Страхування – це один за найефективніших методів управління ризиками в

агропромисловому комплексі. Але через високий ступінь ризику в сільському

виробництві страхування врожаю є доволі коштовним, тому для забезпечення

його доступності для аграріїв здійснюється державна підтримка за рахунок

коштів бюджету. Головною метою державної підтримки страхування врожаю

сільськогосподарських культур має бути захист майнових інтересів аграріїв від

можливого збитку, що пов'язаний з наявністю природнокліматичних факторів

ризику.

В теперішній час агрострахування здійснюється за нормативами страхових

компаній без урахування вимог виробників сільськогосподарської продукції

майже завжди на добровільній основі. Відшкодування збитків у такому випадку

також проводиться згідно правил страхування конкретних страховиків. Інший

шлях – обов’язкове страхування врожаю, регламентоване законодавчими

документами. Участь держави в процесі страхування регламентована Законами

України, а також прийнятими Постановами до цих Законів, але фактично

узгодження інтересів агровиробників, страховиків та держави існуючими

методиками розрахунків не передбачено.

Виробник сільськогосподарської продукції зацікавлений в тому, щоб

відшкодовувалася не лише втрата всього врожаю, а й не добирання до

запланованих обсягів. А, в свою чергу, страховики, вводячи в договори

страхування завелику франшизу, довели цей вид страхування, фактично, до

страхування лише катастрофічних ризиків. При цьому, якщо тариф задовольняє

фінансовим можливостям сільгоспвиробника, найчастіше, цей тариф охоплює

мінімальний набір умов договору страхування, що робить страхування

формальним процесом, виконаним на вимогу певних фінансових установ.

Для агровиробників важливим моментом при страхуванні є те, щоб

вартість послуг страхування окупалась якістю самих послуг.

Найпривабливішим варіантом, який може спонукати аграрія страхувати свій

врожай, є такий, при якому він отримує не менше, ніж заплатив, тобто щоб

кошти, сплачені ним як страхові премії страховим компаніям, не перевищували

121

суми, отримані від страховиків у вигляді відшкодування та від держави у

вигляді субсидій.

Але не можна вважати, що в агрострахуванні, як і в страхуванні взагалі,

основною умовою є те, щоб завжди страхувальник отримував коштів у

відшкодування не менше, ніж сплатив премію, оскільки страхування покликане

захищати майнові інтереси страхувальника від ризиків, що мають ознаки

ймовірності та випадковості настання, а страховий платіж є платою

страхувальника за спокій, що можливі збитки, що можуть відбутися з

предметом договору страхування, будуть покриті.

В середньому, раз на чотири-п’ять років несприятливі погодні умови

призводять до значної втрати врожаю, тому за ряд років при щорічному

страхуванні повинен підтримуватися баланс між сплаченими на страхування

коштами сільгоспвиробником та отриманими ним від страховика та від

держави. Тоді аграрій буде мати фінансову зацікавленість у страхуванні.

Страхова сума врожаю сільськогосподарських культур визначається в

розмірі вартості врожаю, яка обчислюється шляхом множення середньої

врожайності з гектара за останні п'ять років, за даними обліку страхувальника,

на ціну 1 центнера продукції, що склалася за минулий рік, та на фактичну

площу, з якої збиратиметься врожай. Тому попит на страхові послуги в цій

галузі сільськогосподарського страхування обмежується площами, призначених

для посіву сільськогосподарських культур, та врожаєм засіяних культур на цих

площинах.

122

СЕКЦІЯ «БУХГАЛТЕРСЬКИЙ ОБЛІК»

УДК 330.341.1:338.432

МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ УПРАВЛІННЯ ФОРМУВАННЯМ

ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОГО КАПІТАЛУ

Сіренко Н.М., к.е.н., доцент, докторант


В умовах інноваційної економіки відбуваються докорінні зміни у засобах

та структурі виробництва, головна роль у формуванні додаткового продукту та

соціально-економічного розвитку країни переходить від матеріальних ресурсів

до інтелектуального капіталу (рис.). Основними відмінностями сучасної

інноваційної моделі розвитку є: 1) знання формують більшу частину створеної

суспільством вартості; 2) домінування на ринку інтелектуальних товарів і

послуг; 3) пріоритетність діяльності, пов’язаної із виробництвом, збереженням і

використанням знань; 4) домінування в структурі трудових ресурсів суб’єктів

інтелектуальної праці; 5) орієнтація на споживача; 6) превалювання швидкості

науково-технічних змін над швидкістю змін у матеріальному виробництві; 7)

зростання трансакційних витрат; 8) підвищення частки інформації і

комунікацій у забезпеченні конкурентоспроможності підприємства, регіону,

держави.

Рис. Структура витрат виробництва на різних етапах розвитку економіки

З точки зору рівня сприйнятливості інноваціям галузі економіки можна

умовно розділити на: 1) наукоємні галузі із уніфікованим виробництвом, які

123

еластичні стосовно створення та впровадження інновацій; 2) галузі із

обмеженими можливостями, в яких інновації мають обмежені перспективи

розвитку. Аграрний сектор відноситься до першої групи, характерною

особливістю якої є безперешкодне створення системи узгодженої взаємодії

товаровиробників, держави, наукових організацій тощо у створенні інновацій.

Таким чином, дана галузь економіки є чутливою до формування і розвитку

інтелектуального капіталу на макро-, мезо- та макрорівнях.

В складі інтелектуального капіталу виділяють: людський капітал (знання,

навички, досвід, ноу-хау, творчі здібності, нестандартний спосіб мислення,

здатність до прийняття рішень, морально-етичні цінності, трудова культура;

організаційний капітал (програмне забезпечення, товарні знаки, промислові

зразки, ліценції, патенти, організаційна культура, політика підприємства тощо);

споживчий капітал (торговельна марка, зовнішні комунікації тощо). Сучасні

концепції інтелектуального капіталу основані на тому, що люди генеруючи,

зберігаючи і використовуючи знання (людський капітал), передають його через

взаємодію один з одним (споживчий капітал) в результаті чого формується

інтелектуалізоване знання (організаційний капітал).

Управління інноваційним капіталом на підприємстві повинне

забезпечувати його безперервне формування, вдосконалення та використання в

процесі кругообігу на трьох стадіях: 1) перетворення грошових коштів в

інтелектуальні ресурси через наймання творчих працівників, розробку

інноваційних ідей, навчання та перепідготовку інтелектуальних кадрів, їх

матеріальну мотивацію тощо; 2) створення інноваційної продукції з

використанням інтелектуального капіталу; 3) перетворення інноваційної

продукції на грошові кошти шляхом її реалізації.

Засобами формування і розвитку інтелектуального капіталу в середині

підприємства є:

- розробка стратегії підприємства;

- розробка напрямів і принципів політики підприємства, орієнтованої на

формування і розвиток інтелектуальних активів;

124

- визначення потреби в інноваційному капіталі і джерел його формування;

- формування інтелектуального потенціалу;

- створення системи управління інтелектуальною активністю;

- оцінка комерційної цінності інтелектуального капіталу;

- облік інтелектуального капіталу і оцінка ефективності його формування

і розвитку;

- використання інтелектуального капіталу у виробничій діяльності;

- удосконалення управління формуванням і розвитком інтелектуального

капіталу;

- забезпечення збереження інтелектуального капіталу.

Споживчий та організаційний (похідний від споживчого) капітали

формуються на основі системи людських знань, умінь, навичок і мотивації,

тобто в означеній концептуальній тріаді первинним є людський капітал. У

практичній бізнес-літературі було сформовано шість основних правил, які

сприяють інтелектуальній активізації людського фактору [1]: 1) підрозділи

підприємства не повинні бути занадто великими; 2) слід спокійно реагувати на

можливі невдачі; 3) необхідно заохочувати успішну діяльність; 4)

співробітники повинні добре знати потреби споживачів; 5) кожен досягнутий

успіх повинні відчувати всі співробітники; 6) не перешкоджати роботі

співробітників над новими проектами, навіть якщо вони не відповідають

стратегічним завданням підприємства. Означені правила забезпечують

підвищення рівня ефективності використання інтелектуальної складової

людського капіталу, який є в розпорядженні підприємства.


1. Business Week. – 1989. – Apr.10. – P.58-63.

125

УДК 332.3:631.5

ПРОБЛЕМИ ФУНКЦІОНУВАННЯ РИНКУ ЗЕМЛІ В УКРАЇНІ

Н.В.Потриваєва, к.е.н., доцент

А.В. Бабич, асистент


Земля — найважливіший природний ресурс України, що складає основу

життєдіяльності людей. Відповідно, і реальна її вартість досить висока.

Безкоштовна експлуатація землі, яка практикувалася в радянські часи і

практикується досі, є головною причиною неефективного її використання.

Щороку село втрачає мільярди гривень, тому що вартість землі не повертається

у вигляді плати за землю, не закладається у собівартість продукції тощо.

Вирішення цих проблем - у перетворенні землі на реальний предмет

економічного обігу. Саме тому проблема розвитку земельного ринку набуває

сьогодні особливої актуальності.

Законодавчо регульований, економічно обґрунтований ринок

сільськогосподарських земель не може бути вилученим із загальної системи

ринкових земельних відносин. Важливість та неминучість функціонування

ринку землі в сільському господарстві неодноразово підкреслюється у працях

П.І. Гайдуцького, О.М. Онищенка, П.Т. Саблука, В.М. Трегобчука, В.В.

Юрчишина та інші.

Земельний фонд України займає 60,4 млн. га, або 70,1% - земель

сільськогосподарського призначення, з них 32,5 млн. га ріллі, або 53,9 % від

загальної площі. [1].

Звернемо увагу на те, що в сучасних умовах села необхідно спрямовувати

свій бізнес саме на аграрне виробництво: виробництво та реалізація

сільськогосподарської продукції, її зберігання та переробка. Це дасть змогу

нарощувати виробничі потужності окремих субє’ктів та підвищення рівня

платоспроможності сільського населення.

126

Рівень орендної плати в країні є вкрай низьким і станом на 01.01.2009 р.

дорівнює близько 170,00 грн за 1 га. Орендна плата сплачується переважно в

натуральній формі, і, як правило, невчасно.

Не менш важливим питанням сьогодення є зняття мораторію на землю.

Деякі науковці вважають, що мораторій на продаж землі в Україні не запобігає

здійсненню операцій з землею сільськогосподарського призначення, а

натомість породжує їх тіньовий обіг за відсутності прозорого ринку.

Однак, незважаючи на те, що мораторій на землю на сьогодні діє, всеодно

відбувається скуповування земель. Наприклад, поблизу Києва близько 85%

земельних паїв викуплено і найгірше те, що вони використовуються не за

призначенням.[2].

Віддача 1 га землі у країнах ЄЕС становить понад 2000 євро, в нашій

державі цей показник знаходиться на рівні 270-320 євро. Дана різниця є дуже

вагомою. Звернемо увагу ще на те, що якісні параметри українських чорноземів

ні в якому разі не можливо порівнювати з іншими землями. [1].

Щоб реанімувати село, відродити і стабільно розвивати агропромислове

виробництво, повернути українського селянина на землю, необхідні величезні

матеріальні і фінансові ресурси.

В умовах, які склалися в Україні необхідно сприяти подальшому

розвитку орендних відносин, особливо на землі сільськогосподарського

призначення. Доцільно в подальшому створювати умови для викупу її в

орендодавців, але під контролем держави.


1. Третяков А. Стан та шляхи розвитку земельних відносин і система

землекористування в аграрному комплексі України / Третяков А. //

Землевпорядний вісник. – 2008. - № 6. – С. 4-14.

2. Третяков А. Стратегія аграрно-земельної політики України в умовах

сучасної світової продовольчої кризи / Третяков А., Дручак В., Осадча І. //

Землевпорядний вісник. – 2008. - № 5. – С. 4-16.

127

3. Русан В.М. Теоретико-методологічні аспекти раціонального

сільськогосподарського землекористування / Русан В.М. // Економіка АПК. –

2008.- № 7.- С. 27-30.

ІНСТИТУЦІОНАЛЬНО-ТРАНСФОРМАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ В

АГРАРНІЙ СФЕРІ

М.В Дубініна, кандидат економічних наук, доцент, докторант


Ринкові перетворення вітчизняного аграрного сектора мають суперечливий

характер і поки що залишаються незавершеними. Трансформаційний процес

викликав глибокі та масштабні інституціональні зміни в

сільськогосподарському виробництві. На місце дореформених інститутів

прийшли якісно нові інститути, що мають відповідати ринковим вимогам. Але

їх формування та розвиток здійснюються здебільшого штучно, шляхом

запозичення, без врахувань особливостей та соціально-економічних умов

аграрного сектора та прив’язки до специфіки країни.

У державній „Стратегії економічного і соціального розвитку України

(2004-2015 роки)” підкреслено: „В межах нинішньої моделі розвитку

широкомасштабна модернізація національної економіки ... неможлива. Потрібні

суттєві зміни в механізмі трансформаційних процесів, їхнє системне оновлення,

тобто осмислений перехід до такої моделі ринкових перетворень, де

саморегулювання поєднується з ефективним державним регулюванням”.

Даний висновок має суттєве соціально-економічне підґрунтя. Так,

протягом півтора десятирічних системних перетворень в Україні не знайдено

дієвих механізмів, які б ефективно впливали на її розвиток. Про це свідчать

індекси основних соціально-економічних показників: на початку 2007 року

фізичний обсяг валового внутрішнього продукту (ВВП) складав лише 67,1% від

його рівня в 1990 році; 33,5% українських підприємств були збитковими.

Відсутніми є принципові зрушення у структурних процесах: у структурі

суб’єктів підприємницької діяльності знижується частка підприємств

128

сільського господарства, яка на початку 2007 року дорівнювала відповідно

7,8% проти 8% на початку попереднього року. Водночас зростає питома вага

підприємств і організацій, що здійснюють операції з нерухомістю та операції з

державного управління.

Економічні реалії потребують визначення найбільш значних орієнтирів та

векторів перебудови інститутів аграрного виробництва.

Як прикладну концепцію теорії перехідної економіки інституціоналізм

висвітлено у російській економічній літературі, зокрема у працях

Р. Капелюшникова, Р. Нурєєва. Ринковій трансформації національного

аграрного сектора та його складових присвячено праці В. Андрійчука,

О. Бородіної, П. Гайдуцького, О. Гудзинського, Ю. Лупенка, В. Месель-

Веселяка, П. Саблука, В. Юрчишина та ін.

Водночас подальшого розвитку потребують теоретичні та методологічні

засади менеджменту трансформаційних зрушень у аграрному секторі

економіки, зокрема в контексті теорії інституціоналізму. Це дозволить

розробити стратегічні напрями трансформації аграрного сектора, охопивши

різнобічні елементи цього складного та багатоаспектного процесу. Таке

дослідження може здійснюватися за наступними напрямками:

1. Визначено нові підходи до аналізу аграрних інституційних проблем: по-

перше, відбувається формування нової інституційної системи, адаптованої до

потреб ринкового середовища; по-друге, з'ясовуються питання спадкоємності і

несумісності старої та нової інституційних систем; по-третє, вивчаються

особливості прояву знов придбаних і імпортованих, формальних і

неформальних інститутів з виявленням їх модифікацій і тенденцій

функціонування; по-четверте, особливого значення набуває дослідження

шляхів підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва за

рахунок вдосконалення інституційної системи.

2. Запровадження нового інституційного устрою в аграрній сфері зачіпає

впорядкування інститутів-норм, інститутів-організацій і поведінкових

інститутів. Стан сільського господарства залежить від розвиненості таких

129

фундаментальних інститутів, як аграрний ринок, земельна власність,

підприємництво, конкуренція, організаційно - господарські форми підприємств,

законодавство, менеджмент, владні і суспільні структури.


1. Кальмук О. В. Особливості і суперечності ринкових трансформацій

в Україні / О. В. Кальмук // Економіка: проблеми теорії та практики. Зб. наук.

праць. Випуск 230: В 3 т. – Т. ІІ. – Дніпропетровськ: ДНУ, 2007. – С. 317 - 325.

2. Заплатинський М.В. Актуальні проблеми розвитку підприємництва

в регіонах України та шляхи їх вирішення / М.В. Заплатинський // Соціально-

економічні дослідження в перехідний період. Моніторинг соціально-

економічного розвитку регіону: методологічні підходи (Збірник наукових

праць). – Випуск 3 (53) / НАН України. Інститут регіональних досліджень;

Редкол.: відпов. ред. академік НАН України М.І. Долішній. – Львів, 2005. – 519

с. – С.321-327.

ЕКОНОМІЧНА КРИЗА ТА ЇЇ ВПЛИВ НА ОБЛІК І КОНТРОЛЬ В

СІЛЬСЬКОМУ ГОСПОДАРСТВІ

А.С. Пшениченко, к.е.н., доцент,


Облік і контроль землекористування є одними з найгостріших і

суперечливих тем сьогодення. Кожен громадянин має дбати про збереження

найродючіших у світі земель. Тим часом вчені і практики б’ють на сполох, бо

стан грунтів катастрофічно погіршився. На даний час в Україні розорано 82

відсотки сільськогосподарських угідь, а в Миколаївській області – понад 90.

Такого рівня ніколи не знали розвинуті країни світу. Наприклад, у Франції

розорано 32, Англії – 18,5, США – 20 відсотків сільськогосподарських угідь.

Цей сумний рекорд Миколаївщини, а також роздрібнення полів на паї,

розширення посівів соняшнику, ріпаку призвели до розвитку небувалих

ерозійних процесів. Щорічні втрати грунту на сьогодні становлять у

середньому 15 – 20 тонн з гектара.

130

Досвід діяльності сільськогосподарських товаровиробників

Вознесенського району свідчить, що сьогодні ніхто не несе відповідальності за

те, що родючість грунтів знижується, а деградація посилюється. І навіть новий

власник при одержанні землі не бере на себе відповідальність за її збереження.

Все це призвело до невідповідності між реальним станом справ і Конституцією,

де записано, що держава зобов’язана турбуватися про землю як найбільше

багатство українського народу.

На нашу думку, однією з причин погіршення родючості земель

Вознесенщини є недотримання сівозмін, особливо з появою

сільськогосподарських формувань з невеликими земельними площами, що

обумовлює зменшення набору культур і перехід до неспеціалізованих

короткоротаційних сівозмін, а сучасна кон'юнктура ринку змушує власників

земельних ділянок чи орендарів вирощувати перед усім енергонасичені

культури, що часто призводить до нехтування сівозмінами. Мало хто реагує на

заборону спалювання соломи. Науковці Державного технологічного центру

охорони родючості грунтів переконані, що спалювання соломи – чи не єдиний

сільськогосподарський фактор шкодочинності, який прирівнюється до

промислових викидів у повітря. А приорювання соломи у кількості 35 – 40 ц/га

з компенсацією азоту рівноцінне внесенню 18 – 20 тонн гною на гектар.

Виробництво органічних добрив через зменшення кількості тварин в

господарствах скоротилося, а мінеральні – не всім по кишені.

Протягом багатьох десятиліть українська земля була загальнонародною

власністю і не підлягала вартісній оцінці та відображенню у системі

бухгалтерського обліку окремих господарських одиниць. Перехід до ринкової

економіки припускає демонополізацію державної власності на природні

ресурси і послідовне включення їх до сфери товарно – грошових відносин.

В умовах економічної кризи основними завданнями обліку землі є:

1. Проведення вартісної оцінки землі (історичної, фактичної, поточної,

ринкової) і відстеження її купівлі – продажу, оренди, дарування.

131

2. Відображення змін у земельних угіддях при переході з одного стану в

інший.

3. Забезпечення фіксації додаткових витрат, пов’язаних з орендою землі,

поліпшенням її родючості.

4. Відображення наявності і руху коштів, призначених для цільового

фінансування витрат щодо поліпшення земель.

5. Контроль за станом і змінами форм власності, видами земельних угідь, їх

оцінкою.

За стандартом бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», у фінансовому

обліку землю класифіковано як основні засоби, якщо підприємство буде її

використовувати більш як рік. Для бухгалтерського обліку земельної ділянки

призначено субрахунок 101 «Земельні ділянки». Вартість землі не є об’єктом

амортизації.

Первісну вартість земельних ділянок визначають за стандартом 7. Так,

витрати, пов’язані з придбанням земельних ділянок (оплата земельно –

кадастрових робіт та послуг, плата за видачу державного акта на право

власності на землю, держмито тощо) не включають до витрат підприємства у

фінансовому обліку. Такі витрати збільшують первісну (балансову) вартість

об’єкта основних засобів (земельної ділянки).

У податковому обліку платник податку веде окремий облік операцій з

купівлі землі як окремого об’єкта власності. Витрати, пов’язані з придбанням

землі, не включають до валових витрат звітного податкового періоду або до

групи основних фондів з метою амортизації.

Витрати на капітальні поліпшення землі (іригація, осушення, збагачення та

інші подібні капітальні поліпшення землі), відповідно до Закону України «Про

прибуток», підлягають амортизації.

Внаслідок обмеженості земельних ресурсів цілком закономірним є те, що

вартість сільськогосподарських угідь постійно зростає. І хоч поки що через

недоліки методології бухгалтерського обліку їхня вартість у складі власного

капіталу сільськогосподарських підприємств не відображається, зрозуміло, що

132

внаслідок цього реальні зміни власного капіталу на будь – якому підприємстві

ігнорувати не можна.


1. Конституція України. Прийнята Верховною Радою України 28

червня 1996р.

2. Греков В.О. Земля в біді // Урядовий кур’єр. – 2009. - №15. – С.6.

3. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби».

Затверджене наказом Міністерства фінансів Ураїни 27 квітня 2000р. №92.

ОРЕНДНІ ЗЕМЕЛЬНІ ВІДНОСИНИ У НОВОСТВОРЕНИХ

ГОСПОДАРСЬКИХ ФОРМУВАННЯХ МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Т.С. Несуща, асистент


Сьогодні все більшої актуальності набувають земельні відносини, які

одночасно активізують розвиток орендних.

Нині земля стала складовою ринкових відносин, а організація земельних

відносин – частиною управління господарюючих суб’єктів, тому в

новостворених сільськогосподарських підприємствах, працюючих на засадах

приватної власності на землю, набула поширення оренда земельних ділянок і

земельних часток (паїв).

Теоретико-прикладні розробки з питань формування ринку землі та

методичні підходи до обліку земельних ділянок і земельних часток (паїв)

досліджувалися у працях відомих вітчизняних вчених-економістів: М.Я.

Дем’яненка, В.М. Жука, П.Т. Саблука, А.М. Третяка, та інших. Однак зміни,

прийняті в законодавчому регулюванні земельних і орендних відносин,

вимагають глибшого розгляду окремих питань.

Відомо, що сьогодні виробництво сільськогосподарської продукції

переважно здійснюється на орендованих землях і “у більшості реформованих

сільськогосподарських підприємств виявилася “розмитою” власність, оскільки

в основу їх організаційної будови покладені орендні відносини”. Це свідчить

133

про те, що сільськогосподарські підприємства практично не мають своєї землі,

а для забезпечення потреб у здійсненні виробничої діяльності беруть її в

оренду.

Проблема створення сучасних земельно-орендних відносин вимагає

формування систематизованої інформації щодо використання земельних

ділянок і земельних часток (паїв).

Зокрема, в Миколаївській області протягом 2008р. набули право на

земельну частку (пай) 200483 громадянина, з них фактично отримали

сертифікати на право на земельну частку (пай) 199643 або 99,6%.

За станом на 25.01.09 в області 196303 громадян замінили сертифікати на

право на земельну частку (пай) на державні акти на право власності на

земельну ділянку, що становить 98,3% (по Україні – 95,0% ) від кількості

отриманих громадянами сертифікатів.

Загальна сума виплат за оренду земельних часток (паїв), земельних

ділянок згідно діючих договорів у 2008 році становить 147 млн. 724 тис. 771

грн.

У 2008 році у Миколаївській області проведено 4 аукціони, на яких

продано право оренди 5 земельних ділянок загальною площею 232,569 га на

275,709 тис. грн., в тому числі право оренди 3 земельних ділянок

сільськогосподарського призначення загальною площею 231,780 га на 174

тис.697 грн.

Сьогодні вже є досить даних для того, щоб твердити, що майбутнє

сільського господарства Миколаївщини великою мірою залежатиме від

розвитку в ньому земельно-орендних відносин завдяки: зміні законодавчих

норм таким чином, щоб суб'єктом власності був не колектив, а селянин;

прийняттю законодавчих актів і механізмів їх реалізації, які сприяли б

розвиткові земельно-орендних відносин; зниженню розміру митного збору за

передавання земельної ділянки у спадщину і дарування, через концентрацію

продуктивних угідь у руках найбільш активної частини сільського населення.

134

На мою думку: “орендні земельні відносини у новостворених

господарських формуваннях Миколаївської області мають стати одним із

головних напрямів формування ринку земель сільськогосподарського

призначення Миколаївщини”.


1. Закон України “Про оренду землі” № 1211-IV від 2 жовтня 2003 року (зі

змінами та доповненнями).

2. Бабич М.М. Особливості реформування ринку сільськогосподарських

земель: [Аналіз ринку сільськогосподарських земель] /М.М. Бобров// Економіка

АПК. - 2006. - № 12. - С.65-67.

ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ ОБЛІКУ БІОЛОГІЧНИХ АКТИВІВ НА

СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВАХ УКРАЇНИ

Сердюк В.Т., ст. викладач

Сирцева С.В., асистент


Реформування системи бухгалтерського обліку орієнтоване на

впровадження економічних відносин ринкового спрямування. Одним з

наслідків такого реформування є впровадження П(С)БО 30 “Біологічні активи”

[1].

Різні аспекти з питань затвердження даного стандарту та методики його

застосування було розглянуто М.Г.Михайловим, В.М.Жуком, М.Ф.Огійчуком

та іншими [2,3]. Але досі залишається низка невирішених питань, пов’язаних з

веденням обліку біологічних активів, зокрема їх оцінки, визнання фінансових

результатів, відображення на рахунках бухгалтерського обліку. Тому це

питання є актуальним і вимагає подальшого дослідження.

Метою даної роботи є дослідження основних суперечливих моментів та

неточностей, які виникли під час застосування П(С)БО 30 ,,Біологічні активи“ в

практичній діяльності бухгалтерів.

135

Оцінка сільськогосподарської продукції та біологічних активів за

справедливою вартістю є надзвичайно складним процесом з точки зору

методики, і організації. Тому необхідно створити методичну та практичну базу,

якою могли б користуватися бухгалтери сільгосппідприємств. Але для

виконання вимог даного стандарту потрібно уточнити дату оцінки одержаної

продукції. Ціна може бути достовірно визначена лише на момент продажу, а не

під час виходу продукції з виробництва.

Крім того потребує подальшого дослідження методика визначення

фінансових результатів при первісному визнанні біологічних активів у

тваринництві, які пов’язані з наступними чинниками: неможливість порівняти

товарну і валову продукцію вирощування та відгодівлі тварин; неможливість

використання ціни реалізації для оцінки валової продукції, оскільки

вгодованість тварин може бути визначена лише після закінчення

відгодівельного періоду. Відсутність ринкових цін на окремі види

сільськогосподарської продукції і додаткові біологічні активи призводить до

грубих порушень визначення фінансових результатів згідно П(С)БО.

Тому ми пропонуємо на дату складання Балансу в залежності від зміни

справедливої вартості, на підставі Акту визначення справедливої вартості

біологічних активів здійснювати переоцінку біологічних активів з врахуванням

вгодованості тварин та їх статево – вікових груп.

Зміну справедливої вартості біологічних активів відображають шляхом їх

дооцінки (уцінки) на рахунках: дохід 710 ,,Дохід від зміни вартості біологічних

активів“, а витрати 940 ,,Витрати від первісного визнання та від зміни вартості

активів, які обліковуються за справедливою вартістю“. З цим можна

погодитись, якщо це стосується тільки поточних біологічних активів. Що

стосується довгострокових біологічних активів рослинництва і тваринництва,

то вони відносяться до необоротних активів – основних засобів підприємства.

Реалізація даних активів відноситься до інвестиційної діяльності та у Звіті про

рух грошових коштів повинна відображатися в рядку 190 ,,Реалізація

необоротних активів“. Але щодо відображення інформації про біологічні

136

активи у Звіті про рух грошових коштів пояснень не надано. Помилки та не

доопрацювання цього стандарту допущені у Примітках до фінансової звітності.

При оприбуткуванні дуже часто не відомо, як буде використана та чи інша

продукція. Так, якщо продукція буде використана на виробничі цілі, то

прибуток від неї можна одержати тільки в наступні звітні періоди. Це свідчить,

що продукцію власного виробництва, яка буде не використана на виробничі

цілі, повинна оцінуватися по фактичній собівартості її виробництва в

господарстві.

Тому необхідно розробити методику визначення фінансових результатів

діяльності підприємства, надати уточнені пояснення щодо відображення

інформації про довгострокові біологічні активи у Звіті про рух грошових

коштів та Примітках до фінансової звітності.


1. П(С)БО 30 ,,Біологічні активи“, затверджене наказом Міністерства

фінансів України від 18 листопада 2005 року № 790.

2. Жук В.М. Нові методологічні засади обліку сільськогосподарської діяльності

та проблеми практичного застосування П(С)БО „Біологічні активи” / В.М.Жук //

Облік і фінанси АПК. — 2006. — №6. — С.34-42 .

3. Огійчук М.Ф. Формування в бухгалтерському обліку доходів та витрат

сільськогосподарської діяльності відповідно до вимог П(С)БО 30 „Біологічні активи”

/ М.Ф.Огійчук // Облік і фінанси АПК.— 2006. — №6. — С.24-33.

УДК 631.11: 001.895 (477.7)

РОЛЬ ТА МІСЦЕ КОНТРОЛІНГУ В СИСТЕМІ УПРАВЛІННЯ

ІННОВАЦІНИМИ ВИТРАТАМИ

Сирцева С.В., асистент


Управління витратами інноваційного підприємства має підпорядковане

значення. Оскільки створення інноваційного продукту не передбачає економію

137

ресурсів на її виготовлення, а навпаки їх використання з метою виробництва

продукту, що дасть змогу підприємству отримати економічний ефект.

Мета управління витратами інноваційного підприємства залежить від того

чого бажає отримати підприємство, наприклад, збільшити обсяг виробленої

продукції, зайняти місце лідера на ринку.

Огляд сучасної літератури доводить, що питанням ролі контролінгу,

підходів щодо його концепції приділена значна кількість наукових робіт.

Зокрема це роботи таких авторів: Ханда Д., Деменіна О., Євдокімовой Т.,

Маховікової Г., Єфімової Н.,[1, 2] та ін. З погляду на те, що Україна обрала

стратегію інтеграції в європейський економічний простір, передбачається

розвиток інноваційної діяльності господарюючих суб’єктів, що забезпечує

конкурентні позиції на ринку, шляхом зменшення витрат на виробництво

продукції, їх економії, при цьому збільшуючи доходи та прибуток

підприємства. Цього можна досягнути лише за допомогою системи

контролінгу.

Тому основним завданням виступає необхідність визначити основні

концептуальні підходи щодо визначення сутності даної категорії та підтвердити

її значимість та порядок організації у процесі управління інноваційними

витратами підприємства.

В сучасній економічній літературі сформувалися наступні концепції щодо

категорії:

1) Концепція системи обліку – специфічна інформаційна система, що

дозволяє керівництву в будь-який момент отримати повну інформацію, яка

необхідна для планування і контролю.

2) Концепція інформаційної системи, тобто конролінг розглядається

як серцевина інформаційної системи, яка в свою чергу спрямована на

відмежування сфери діяльності контролінгу від інформаційної системи,

залишаючи поза увагою планово-контрольну систему.

3) Концепція система управління – розглядає контролінг як інструмент й

інтегровану частину системи управління. З цієї концепції виділяють підхід, що

138

орієнтований безпосередньо на планово-контрольну систему, і підхід, що

орієнтований на координацію.

Саме ця концепція, яка орієнтована на систему управління, яка дозволяє

об’єднати елементи двох концепцій, найбільш придатна в управлінні

витратами інноваційного підприємства.

Тобто спочатку визначається розмір витрат за місцями їх виникнення за

всіма інноваційними проектами, видами продукції, фіксують ці величини у

планових показниках та нормативах, в процесі діяльності ведеться облік

фактичних витрат з подальшим визначенням відхилень від планових. На

підставі інформації про виявлені відхилення приймаються управлінські

рішення у тих структурних підрозділах, які мають реальний вплив на рівень

відповідних витрат та результати.

Конкретні цілі на наступний період відображаються у розмірах витрат, що

відповідають відповідному цільовому результату. Досягнення або дотримання

встановленого розміру витрат виступає завданням відповідного управлінського

циклу.

Трансформація цільових показників рентабельності інноваційного

підприємства у показники рентабельності витрат інноваційного проекту

повинна визначити яким чином задовольнити потребу за допомогою створення

інноваційного продукту.

На етапі дослідження витрат аналізується підготовлена заздалегідь

інформація про витрати кожної окремої функції. Співставлення

функціональних витрат виробів, ряду рішень дозволяє виявити закономірності

та шляхи оптимізації функціональних витрат, визначати непотрібні функції, що

вплине на зменшення загальної вартості продукції.

Що стосується контролю витрат, то він може бути представлений у вигляді

контролю за проектами, за центрами відповідальності, або загалом по

інноваційному підприємству.

139

Отже, котролінг в управлінні підприємства, що займається інноваційною

діяльністю забезпечує підтримку таких його функцій: планування, контроль,

облік та аналіз, а також оцінку ситуацій для прийняття управлінських рішень,

що в свою чергу забезпечить конкурентні позиції конкретного підприємства на

вітчизняному, а в перспективі на світовому рику товарів, робіт, послуг.


1. Деменіна О.М. Ретроспективний та перспективний аспект

концепцій контролінгу / О.М.Деменіна // Маркетинг в Україні. — 2002. —

№4.— С.55—58.

2. Евдокимова Т.Г. Инновационный менеджмент: [Т.Г.Евдокимова

Г.А.Махоникова, Н.Ф. Ефимова]. — СПб.: ,,Вектор“, 2005. — 224с.

РЕСУРСНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ФЕРМЕРСЬКИХ ГОСПОДАРСТВ:

ТЕОРІЯ ТА ПРАКТИКА

Ю.Ю. Чебан,асистент


Ресурсний потенціал є основою для виробництва продукції. Структура

даного потенціалу впливає на ефективність використання ресурсів та кінцевий

результат діяльності підприємства.

В економічній науці протягом останніх років значна увага вчених-

економістів спрямовувалась на розкриття сутності ресурсного потенціалу АПК

та визначення шляхів його ефективного використання.

Академік УААН В.М. Трегобчук визначає ресурсний потенціал як

“сукупність технологічно, економічно й екологічно взаємозбалансованих

виробничих ресурсів (трудових, матеріально-технічних, природних і

біологічних), спроможних забезпечити високоефективне та екологобезпечне

виробництво, переробку, зберігання, транспортування і реалізацію

агропродовольчої продукції, з метою вирішення належним чином продовольчої

безпеки держави” [1, с. 14].

140

Кількісна забезпеченість ресурсами визначає потенційний обсяг

виробництва певного виду продукції. Якісний рівень виробничих засобів теж

певною мірою впливає на кінцевий результат виробництва (продукцію).

Ресурсний потенціал сучасних фермерських господарств формується за

рахунок наступних джерел: людського капіталу (в основному родини фермерів,

також за наймом на сезонні роботи), земельних ресурсів (за рахунок власних

земельних угідь та оренди земельних паїв власників), матеріально-технічних

засобів (за рахунок власних, використаних за наймом, орендованих та на правах

спільної майнової власності).

Фермерські господарства найменше забезпечені матеріально-технічними

засобами, від наявності та ефективності використання яких залежать

своєчасність та якість виконання сільськогосподарських робіт, а отже – обсяги

валового виробництва, собівартість продукції, і відповідно, прибутковість

господарства та його фінансовий стан. Так, значною проблемою є внесення

добрив і використання засобів захисту рослин – одних з найбільш ефективних і,

водночас, найдорожчих засобів підвищення продуктивності рослинництва як

основного виду діяльності фермерських господарств. Висока вартість добрив за

неадекватної ціни на сільськогосподарську продукцію дуже часто робить

збитковим навіть ощадливе їх внесення. Оновлення машино-тракторного парку

фермерських господарств знаходиться на низькому рівні, великим є

навантаження на одиницю техніки, більшість техніки морально та фізично

застаріла. Розглядаючи рух основних сільськогосподарських машин і

устаткування в фермерських господарствах за 2006 рік, можна зазначити, що

купленою є менше 50% техніки, яка надходить у господарства [2, с. 72].

Загальна результативність функціонування сільськогосподарських

підприємств, в тому числі і фермерських, значною мірою залежить від

забезпеченності та ефективності використання ресурсного потенціалу –

земельних, матеріально-технічних та трудових ресурсів, тобто від наявності їх в

необхідній кількості, структурному співвідношенні певних груп, якості,

141

застосовуваних технологій, своєчасного прийняття оптимальних управлінських

рішень.


1. Трегобчук В.М. Відтворення та ефективність використання ресурсного

потенціалу АПК (теоретичні та практичні аспекти) / Трегобчук В.М. – К.: Ін-т

економіки НАН України, 2003. – 259с.

2. Форми господарювання на селі (аналіз розвитку) / [Саблук П.Т.,

Месель-Веселяк В.Я., Федоров М.М. та інші] – [4-те видання, доповнене] К:

ННЦ ІАЕ УААН, 2008 – 102с.

ПРОБЛЕМА ВНУТРІШНЬОГОСПОДАРСЬКОГО КОНТРОЛЮ НА

СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВАХ

О.А. Боднар,асистент


Система попереднього, поточного і подальшого контролю (крім ревізії

фінансово-господарської діяльності, яка здійснюється державною контрольно-

ревізійною службою) створює окрему його галузь, тобто

внутрішньогосподарський або внутрішній контроль. Він є системою постійного

спостереження за ефективністю діяльності підприємств, збереженням і

ефективністю використання цінностей і коштів, доцільністю і вірогідністю

операцій та процесів.

Особливе значення має внутрішньогосподарський (внутрішній) контроль

на підприємствах, де зосереджується велика маса цінностей, готової продукції,

в тому числі і сільськогосподарських підприємствах. Він повинен

здійснюватись безпосередньо на підприємстві відповідними службами, що дає

можливість своєчасно виявляти недоліки при здійсненні операцій, вживати

заходів щодо їх усунення. У зв’язку з цим внутрішньогосподарський контроль є

постійно діючою функцією управління на підприємствах, дієвим засобом

сприяння збереженню цінностей і коштів. Він сприяє їх збереженню та

економному використанню.

142

На сьогодні більшість сільськогосподарських підприємств не має чітко

налагодженого системного контролю. Особливо проблемним і безконтрольним

є процес збирання врожаю, його оприбуткування, списання витрат на

виробництво продукції, придбання запасів.

Бухгалтерська служба охоплює постійним контролем всі об’єкти, операції

і процеси. Інші ж підрозділи при виконанні контрольних функцій ще не

забезпечують постійного спостереження за всіма об’єктами, операціями і

процесами.

У сучасних умовах важливу роль відіграє попередній контроль під час

прийняття управлінських рішень, коли потрібно завчасно оцінити операції із

заготівлі, виробництва, реалізації, розрахунків і т. д. з точки зору їх законності,

доцільності й економічності. У зв’язку з тим, що попередній контроль передує

здійсненню операцій, він є найбільш ефективним, дозволяє попереджувати

недоліки, безгосподарність і марнотратство і може здійснюватись під час

складання нормативів, кошторису, при розробці норм витрат і витрат сировини

та готової продукції, плануванні прибутків. Попередній контроль здійснюють і

працівники обліку під час оформлення операцій, пов’язаних із виробництвом і

реалізацією продукції, розрахунковими, грошовими та іншими операціями,

також банківські установи та керівництво підприємства.

Практика свідчить, що на тих підприємствах, де налагоджені поточний

внутрішньогосподарський контроль, інвентаризаційна діяльність,

забезпечується ощадливість і збереження цінностей. З метою посилення

боротьби з нестачами і розкраданням необхідно, щоб внутрішньогосподарський

контроль здійснювався об’єднаними зусиллями всіх спеціалістів, керівників

господарських підрозділів та бухгалтерських служб. При цьому особливе

значення має щоденний контроль за переміщенням цінностей на окремих

об’єктах підприємства.

Контроль поточної господарської діяльності не завжди здійснюють

комплексно, об’єднаними зусиллями ревізорів, економістів та інших

спеціалістів об’єднань і підприємств. Цим повинні займатися спеціалісти, які

143

знають економіку, технологію виробництва. Керівники і спеціалісти

структурних підрозділів сільськогосподарських підприємств іноді

контролюють цю діяльність розрізнено, непланомірно і несистематично. Для

усунення цих недоліків потрібно складати плани поточного контролю на

підприємствах, щоб протягом кожного місяця систематично контролювати

господарські операції та процеси. У них дуже важливо передбачати тематичні

перевірки виконання прийнятих рішень та інші питання.

Поточний контроль на підприємствах здійснюється на стадії завершення

тих чи інших господарських чи фінансових операцій на певних ділянках

виробництва, зберігання та реалізації продукції. За його допомогою

здійснюється також системний та оборотний зв’язок між суб’єктом та об’єктом

управління. Це дозволяє своєчасно впливати на негативні операції з метою їх

усунення.

Для підвищення ефективності поточного бухгалтерського контролю

бухгалтерська служба повинна здійснювати контроль не тільки під час

надходження та обробки документів, а й на стадії здійснення господарських

операцій. Зокрема, бухгалтерія контролює повноту, своєчасність і правильність

оприбуткування матеріалів та продукції, розрахункові операції. Поточний

контроль операцій з виробництва продукції дає змогу своєчасно виявити

порушення норм витрат сировини при її переробці, дотримання технології

виробництва.

Наступний контроль здійснюється відповідно до Закону України “Про

контрольно-ревізійну службу в Україні” шляхом проведення ревізій і

тематичних перевірок фінансово-господарської діяльності підприємств. На

відміну від попереднього та поточного, наступний контроль передбачає

перевірку господарських операцій після їх здійснення. Тому його ефективність

у поточній господарській діяльності підприємств менша, ніж попереднього і

поточного. Але наступний контроль характеризується більш повним і глибоким

підходом до вивчення фінансово-господарської діяльності. Він здійснюється на

державному рівні, і це дає можливість забезпечити всебічну і комплексну

144

перевірку правильності і законності фінансово-господарських операцій на

підприємствах, виявляє порушення і зловживання, які інколи можуть

приховуватись системою поточного контролю. Так як більшість

сільськогосподарських підприємств не є державними, тому наступний контроль

здійснюється неякісно, а іноді не здійснюється взагалі. Тому доцільно

проводити на підприємствах планові і позапланові ревізії, тематичні перевірки

та перевірки достовірності показників звітності.

Гармонійне поєднання всіх трьох видів контролю сприятиме покрашенню

діяльності підприємства, економії резервів і запасів, обєктивності і

раціональності їх списання і використання.


1. Закон України «Про державну контрольно - ревізійну службу в Україні»

від 26.01.93р. № 2939-ХІІ (зі змінами).

2. Калюга Є.В. Фінансово-господарський контроль у системі управління.

Монографія / Є.В. Калюга К.: Ельга, Ніка-Центр, 2002. - 360 с.

3. Іванюта П.В. Внутрішньогосподарський (управлінський) облік у

виробничих підрозділах сільськогосподарських господарюючих суб’єктів:

Навчальний посібник / П.В. Іванюта, З.М. Левченко. – К.: Центр навчальної

літератури, 2006. – 368 с.

КОНТРОЛЬ РОЗРАХУНКІВ ЗА ВИПЛАТАМИ ПРАЦІВНИКАМ НА

СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВАХ

О.І. Мельник, асистент


Важливу роль в підвищенні продуктивності праці, мотивації робітників і

службовців, забезпечення керівництва достовірною інформацією щодо

використання робочого часу та нарахування заробітної плати відіграє контроль

розрахунків за виплатами працівникам.

Питаннями організації та особливостей проведення контролю даної

ділянки займалися Белов Н.Г., Білик М.Д., Бутинець Ф.Ф., Іванюта П.В.,

145

Левченко З.М., Сук П.Л. та ін.

Для забезпечення його належного проведення необхідно виконати низку

завдань, а саме – перевірити: додержання на підприємстві трудової дисципліни

і трудового законодавства; достовірність встановлених тарифних ставок,

місячних окладів, розцінок і норм виробітку; складові фонду оплати праці та

його використання; організацію табельного обліку; додержання встановлених

положень щодо преміювання робітників і службовців; правомірність виплати

заробітної плати натурою; своєчасність і правильність розрахунків з

працівниками та виплати заробітної плати.

Доцільно перевірити як організовано контроль за явкою на роботу

адміністративно-управлінського і обслуговуючого персоналу, працівників

промислових і допоміжних виробництв, як організовано облік відпра-цьованого

часу та вірогідність заповнення табелів обліку робочого часу.

Необхідно з’ясувати, чи не оплачується праця робітників за погодинними

тарифними ставками, якщо на такі роботи встановлено норми виробітку, чи не

завищено розцінки за відрядні роботи, відсутність приписок обсягів

невиконаних робіт.

Останнім часом обґрунтовано доцільність ведення обліку і контролю

трудового вкладу працівників, для чого використовують відповідні табелі

обліку, де вказуються такі показники: відпрацьовано часу кожним працівником,

коефіцієнт використання робочого часу, коефіцієнт якості, складність робіт,

відношення до праці, коефіцієнт трудової участі [2]. Його мета – підсилити

контроль за діями працівників господарства.

Важливими умовами вірогідності відображення фактів нарахування та

видачі виплат працівникам є повнота і правильність реквізитів у документах,

відсутність підчисток, помарок і незастережних виправлень.

Необхідно з’ясувати, чи є у працівників обліку затверджені норми

виробітку на всі види робіт, чи контролюють фактичний обсяг виконаних робіт.

Так, варто перевіряти розміри полів, а звідси – фактичний обсяг виконаних

робіт в рослинництві, достовірність переліку цих видів робіт, їх фактичне

146

виконання та якість (зокрема, глибина оранки) тощо. При цьому звичайно

проводять вибіркову перевірку первинних і зведених документів,

технологічних карт, статистичної звітності.

На підприємствах мають місце випадки, коли працівники поряд з

основною роботою виконують додаткову за іншою професією (посадою) або

обов’язки тимчасово відсутнього працівника. А відтак необхідно також

перевіряти, чи здійснюється доплата за суміщення професій (посад) чи

виконання обов’язків тимчасово відсутнього працівника.

Таким чином, комплексне застосування методів і процедур контролю

сприятиме уникненню переплат та необґрунтованого витрачання фонду оплати

праці, забезпечуватиме достовірність обліку розрахунків за виплатами

працівникам та його відповідність чинному законодавству.


1. Белов Н.Г. Контроль и ревизия в сельском хозяйстве./ Н.Г. Белов –

Москва: Финансы и статистика, 2005. – 392 с.

2. Іванюта П.В. Внутрішньогосподарський (управлінський) облік у

виробничих підрозділах сільськогосподарських господарюючих суб’єктів:

Навчальний посібник / П.В. Іванюта, З.М. Левченко. – К.: Центр навчальної

літератури, 2006. – 368 с.

УДК 332.3:631.5

ПРО ФОРМУВАННЯ ТА ФУНКЦІОНУВАННЯ РИНКУ ЗЕМЕЛЬ

СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ПРИЗНАЧЕННЯ

Н.В.Потриваєва, к.е.н., доцент

Т.С. Пісоченко, асистент


Земельне питання і досі залишається актуальним в нашій державі,

особливо з огляду на те, що й до сьогодні воно законодавчо не врегульоване.

Перехід України до ринкової економіки вимагає радикальних змін раніше

147

усталених прав власності та земельних відносин. Ці зміни спрямовані на

докорінну перебудову відносин землекористування і полягають у впровадженні

різних форм власності на землю та надання власникам права самостійно

вирішувати питання щодо розпоряджання нею. Шляхом розв’язання цього

завдання є становлення реального селянина-власника, який в процесі

господарювання забезпечить раціональне використання земель

сільськогосподарського призначення.

Важливість та неминучість функціонування ринку землі в сільському

господарстві неодноразово підкреслюється у працях Ю.Д.Білика,

П.І.Гайдуцького, О.М.Онищенка, П.Т.Саблука, В.М.Трегобчука,В.В.Юрчишина

та ін. Але незважаючи на велику кількість досліджень і численні публікації,

питання формування та функціонування ринку сільськогосподарських земель

вимагають більш глибокого дослідження.

Створення ефективного ринку сільськогосподарських земель в Україні

залишається питанням стратегічної важливості, від реалізації якого залежать

соціально-економічна динаміка в АПК, ефективність залучення України в

світовий поділ праці, можливості розбудови на цій основі

конкурентоспроможної національної економіки.

Україна володіє значним земельним потенціалом, який становить 5,7%

території Європи. Із 60,3 млн. га майже 70% становлять сільськогосподарські

угіддя з найкращою в світі родючістю. Такий потенціал може розглядатися як

потужна конкурентна перевага України, проте його практична реалізація

вимагає впровадження відповідної ефективної моделі земельних відносин,

адекватної сучасним жорстким умовам міжнародної конкуренції [1].

Реформування земельних відносин в Україні розпочалося у 1991 році. У

результаті демонополізації земель відбулися докорінні зміни форм власності на

землю, розв’язано проблему забезпечення громадян земельними ділянками,

введено плату за землекористування, створено передумови формування ринку

землі.

148

В ході земельної реформи в Україні близько 90% всіх

сільськогосподарських земель розпайовані, тобто переважна більшість селян

отримала державні акти на земельні ділянки. Протягом 2000-2005 рр. 6,9 млн.

власників земельних сертифікатів отримали 5,55 млн. актів на право власності

на землю. Середній розмір земельного паю по Україні становить близько 4 га

[2], зокрема на Миколаївщині – 6,64 га. Розмір земельної частки (паю)

змінюється від 1,1 до 9 га по Україні. Лише 10% земель сільськогосподарського

призначення належить місцевим радам.

На виконання Указу Президента України від 19.08.2008 р. №725 „Про

невідкладні заходи щодо захисту власників земельних ділянок та земельних

часток (паїв)” у Миколаївській області подолано державну монополію на

земельну власність, створено відповідні передумови для розвитку

багатоукладного й конкурентоспроможного сільського господарства на засадах

приватної власності на землю. Ситуація з орендою землі аграрними

підприємствами Миколаївської області свідчить про те, що укладення договорів

оренди земельної частки практикується в усіх районах Миколаївської області,

хоча й з різною інтенсивністю. Так, загальна площа орендованої землі по

області станом на 01.01.2009 р. становила 946178 га на 142,5 тис. осіб

орендодавців.

В умовах ринкової економіки селянам-землевласникам доцільніше

здійснювати виробництво тієї продукції, яка має найбільший попит на ринку.

При цьому, зрозуміло, науково обґрунтовані підходи до ведення сівозмін, як i

до доцільності здійснення у даних кліматичних умовах певного виду

сільськогосподарського виробництва, селянами застосовуватись не будуть.

Відтак виникне загроза значного зниження якості землі, скорочення

виробництва стратегічно важливих видів сільськогосподарської сировини. Як

бачимо, заборона на відчуження земельних ділянок та паїв аж ніяк не сприяє

досягненню тих цілей, якi ставив законодавець, передбачаючи відповідну

норму в Земельному Кодексі.

149

Разом з тим, запровадження повноцінного ринку сільськогосподарських

земель, що мало б стати логічним завершенням земельної реформи в Україні,

постійно відкладається. З нашої точки зору, це свідчить про наявність суттєвих

об’єктивних чинників, насамперед – інституційного характеру, які не дають

підстав очікувати ефективної соціально справедливої дії цього ринку.

Отже, формування повноцінного ринку сільськогосподарських земель в

Україні та на Миколаївщині зокрема дозволить сформувати необхідні умови

для захисту прав власності на землю, сприятиме становленню і ефективному

функціонування ринку сільськогосподарської землі в Україні та зростанню

продуктивності й ефективності сільського господарства, зміцненню його

експортного потенціалу, матиме позитивний вплив на конкурентоспроможність

аграрного сектору та економіку України в цілому.


1. Песцова О.С. Про формування ринку землі в Україні / Песцова О.С. //

Вісник аграрної науки. – 2006. – № 7. – С. 74–75.

2. Песцова О.С. Державне регулювання земельних відносин (досвід

розвинутих країн) / Песцова О.С., Трегобчук В.М. // Вісник Львівського

державного аграрного університету: Проблеми реформування земельних

відносин в умовах Західного регіону України. – Львів, 2007. – № 1.– С. 32–35

РОЗВИТОК ЛІЗИНГУ ДЛЯ АГРАРНИХ ПІДПРИЄМСТВ У РИНКОВИХ УМОВАХ

І.В. Баришевська, асистент

Миколаївський державний агарний університет

З року в рік в аграрних підприємствах України, кількість техніки, потрібної

для виконання основних технологічних операцій, зменшується. Технічне

забезпечення не відповідає сучасним вимогам сільськогосподарського

виробництва. Списується сільськогосподарської техніки майже вдвічі менше,

ніж необхідно списувати за нормативними строками їх експлуатації. Внаслідок

цього істотно збільшилося навантаження на основні види техніки, що це не

дозволяє виконувати в строк всі технологічні операції. У зв’язку із цим аграрні

150

підприємства несуть додаткові витрати на оплату послуг стороннім

організаціям за виконання частини технологічних процесів.

В умовах, що склалися, коли технічну переозброєність сільського

господарства не можливо здійснити за рахунок власних коштів аграрних

підприємств, одним з перспективних напрямів рішення цієї задачі є

використання лізингу, що пожвавить процес оновлення основних засобів,

допоможе впровадженню науково-технічного прогресу.

Питання становлення та розвитку лізингу були предметом досліджень

наукових праць таких вітчизняних вчених, як В.Г. Васильєва, Н.М. Внукова,

В.А. Горемикін, О.І. Дацій, С.В. Дідур, А.Г. Загородній та інші. Вихід

економіки з кризового стану обумовлює її розвиток відповідно до світових

тенденцій, а тому для розвитку лізингу, необхідно спиратись на знання й досвід

зарубіжних країн, зокрема, це такі зарубіжні автори як Р. Капроні, М. Міллер,

С. Силинг, Р. Хігінс, Х. Шпіттлер та інші. Проте, на сьогодні залишаються

багато невирішених і дискусійних питань. Зокрема, у наукових працях

недостатньо висвітленою є проблема розвитку лізингу для аграрних

підприємств у ринкових умовах, потребують обґрунтування методичні підходи

до оцінки ефективності застосування лізингу в порівнянні з іншими засобами

залучення інвестицій, визначення шляхів удосконалення розвитку лізингу для

аграрних підприємств.

Організація лізингу в агропромисловому комплексі України являє собою

згоду між власником майна – державою, в особі „Украгролізинг” і

лізингоодержувачем (аграрним підприємством) про передачу техніки та

обладнання у використання (з правом викупу) на визначений період за

визначену плату. Привабливість лізингу для сільськогосподарських

підприємств полягає в тому, що, не маючи коштів для придбання нової техніки

й устаткування, суб’єкт господарювання може її одержати і на вигідніших

умовах, ніж за договором купівлі-продажу.

Якщо підприємство закуповує техніку за рахунок власних коштів і

довгострокових банківських кредитів, то воно фінансує дані витрати з фонду

151

розвитку підприємства, сформованого з одержаного прибутку (після сплати

податку на прибуток, а також ПДВ за придбану техніку).

Під час укладення лізингового договору діє зовсім інший механізм

фінансування виробничих інвестицій. Лізингові платежі, що сплачує

лізингоодержувач, відносять на собівартість виробленої ним продукції (послуг),

а після повної виплати вартості лізингового майна підприємство, як правило,

стає його власником. Іншими словами, засоби, що йдуть на сплату лізингових

платежів, формуються з прибутку підприємства до його оподатковування [1].

Функціонування в аграрному секторі лізингових компаній, які в повному

обсязі користуються коштами державного бюджету, є неефективним, а потужна

монопольна позиція цих компаній, зокрема НАК „Украгролізинг”, на ринку

лізингових послуг не дає можливості розвиватися приватним лізинговим

компаніям. Державна підтримка аграрних підприємств через фінансування

НАК „Украгролізинг” зводиться до наповнення ринку сільськогосподарської

техніки державними коштами, що призводить до виробництва непопулярної

техніки, зловживань та корупції в цій сфері і значно знижує ефективність

використання коштів Державного бюджету України. Однією з головних

проблем в процесах державної підтримки є те, що держава намагається

одночасно за допомогою однієї й тієї ж суми бюджетних коштів підтримати

аграрних товаровиробників та виробників сільськогосподарської техніки.

В Україні обсяг операцій фінансового лізингу є незначним. Це свідчить про

наявність впливу негативних чинників, які стримують розвиток лізингу в

Україні, а саме: недосконалість законодавчого забезпечення; недостатня

інтеграція у міжнародне законодавче поле щодо лізингу; несприятливий

податковий клімат; обмеженість можливостей залучення коштів для

фінансування лізингових операцій, недосконалість структури джерел

фінансування лізингових операцій; низька фінансова стійкість лізингодавців;

недостатність кваліфікованих кадрів у сфері лізингу та низький рівень

обізнаності з питань лізингу серед представників малого та середнього бізнесу.

152

Таким чином, для вдосконалення розвитку агролізингу у ринкових умовах

виникає необхідність розвитку лізингу на базі комерційних банків, за умов

усунення негативних чинних зазначених вище, що скоротить кількість

посередників та наблизить до джерела фінансування, проектування

раціональної організаційної схеми лізингу для аграрних підприємств, розробка

методичних підходів до оцінки ефективності використання лізингових засобів

та обґрунтування заходів державного регулювання лізингу. Інструментами

такого впливу є пільгове оподаткування інвестицій в основні фонді і

пріоритетне кредитування лізингодавців. Все це сприятиме розвитку лізингу

для аграрних підприємств, що в свою чергу, сприятиме оновленню

матеріально-технічної бази аграрних підприємств, підвищенню їх

конкурентних позицій у ринкових умовах та активізації інвестиційного процесу

в аграрній сфері.


1. Домашенко Ю.В. Лізинг і лізингові операції в сільському господарстві

// Економіка АПК.- 2004.- № 10.- С.118-122.

СЕКЦІЯ «МЕНЕДЖМЕНТ ОРГАНІЗАЦІЙ

ТА ПРАВА»

ФУНКЦІОНАЛЬНИЙ ПІДХІД ДО УПРАВЛІННЯ АГРАРНИМИ

ПІДПРИЄМСТВАМИ МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

В.М. Колесник, к.е.н.


Стан економіки в АПК значною мірою залежить від системи менеджменту.

Ринковий механізм господарювання потребує оперативного та чіткого

управління, яке б забезпечувало якнайшвидший ефект. Криза, яка охопила

сільське господарство України, значною мірою викликана неефективною

системою управління на всіх рівнях господарювання. Система управління в

153

більшості підприємницьких структур не пристосована до вимог ринкової

економіки і не зорієнтована на стратегічний розвиток системи.

Актуальною на сьогодні постає проблема удосконалення системи

управління сільськогосподарським підприємством в умовах ринкових

перетворень економіки України.

Менеджмент застосовується до управління соціально-економічними

процесами на рівні підприємства, яке діє у ринкових умовах, тобто має

орієнтацію на попит та потреби ринку, постійне прагнення до підвищення

ефективності, корегування цілей та програм залежно від стану ринку,

необхідність використання сучасних засобів інформаційних технологій.

Здійснюваний спеціалістами і менеджерами різних рангів процес

менеджменту складається з відособлених, але тісно взаємопов’язаних частин –

функцій.

В результаті опрацювання наукових джерел ми пропонуємо

використовувати для оцінки сучасного стану менеджменту підприємств такі

групи функцій:

1) обґрунтування виробничої програми на поточний рік і перспективу;

2) організація поточної діяльності (організація господарської діяльності в

первинних підрозділах підприємства; узгодження господарської діяльності між

первинними колективами; вирішення питань господарської діяльності між

первинними колективами; організація контролю за виконанням робіт в

рослинництві та тваринництві;організація контролю за якістю виробленої

продукції);

3) організація економічної та фінансової діяльності;

4) організація матеріально-технічного забезпечення і реалізація виробленої

продукції;

5) організація робіт із соціального розвитку села;

6) управління персоналом;

7) управління конфліктами.

154

Для дослідження сучасного стану системи управління

сільськогосподарськими підприємствами Миколаївської області ми провели

опитування 80 керівників та головних спеціалістів з серпня по жовтень 2008

року. З цією метою нами була розроблена анкета оцінки системи управління

на сільськогосподарських підприємствах Миколаївської області. На нашу

думку така оцінка дасть змогу детально, в розрізі окремого підприємства,

дослідити та зробити аналіз сучасного стану системи управління

сільськогосподарськими підприємствами Миколаївської області.

За результатами аналізу виконання спеціалізованих функцій управління

керівниками підприємств та їх заступниками, ми можемо стверджувати, що

значну частину роботи в господарствах Миколаївської області беруть на себе

керівники, зокрема такі види діяльності як організацію маркетингової,

економічної, фінансової діяльності та управління персоналом. Значна увага

діяльності заступників також приділяється економічній та фінансовій роботі,

але на другому місці характерна організація поточної діяльності.

Cеред всіх видів діяльностей головних спеціалістів половина припадає на

організацію маркетингової, економічної, фінансової діяльності, що є логічним.

Тому що саме дана категорія адміністративно-управлінського персоналу

відповідає за аналіз ситуацій, розробку проектів рішень, які сприятимуть

успішному розв’язанню проблем. Результати опитування підтвердили, що у їх

праці переважає евристична складова. Друге і третє місце у діяльності головних

спеціалістів аграрних підприємств Миколаївської області займає управління

персоналом та організація поточної діяльності, відповідно 17,5% та 14,8%.

За результатами наших досліджень було з’ясовано, що для керівників

виробничих підрозділів лише 33,0% виконуваних робіт відводиться для

організації поточної діяльності, тобто для узгодження питань виробничо-

господарської діяльності між первинними підрозділами, для проведення

контролю за виконанням робіт у рослинництві і тваринництві. На нашу думку,

дана категорія управлінських працівників повинна більше часу приділяти

організації поточної діяльності у підприємстві, оскільки вони є лінійними

155

керівниками і саме їх робота пов’язана з операційним управлінням. Від них

залежить своєчасність доведення рішень до виконавців, якість їх виконання,

забезпечення безперебійного процесу виробництва продукції.

Друге місце у їхній роботі займає організація маркетингової, економічної,

фінансової діяльності – 27,9%. Це дуже висока частка. На нашу думку,

керівники виробничих підрозділів більше повинні приділяти уваги роботі з

персоналом, оскільки вони є менеджерами низової ланки, безпосередньо

працюють з відносно великими колективами працівників. Натомість управління

персоналом займає у їхній діяльності лише 5,6% всіх виконуваних робіт.

Необхідно відмітити, що така функція, як організація робіт із соціального

розвитку села залишається без уваги і є практично не виконаною, як серед

головних спеціалістів та керівників виробничих підрозділів, так і серед

керівників підприємств та їх заступників.

Отже, потрібно підвищувати виконання таких специфічних функцій, як

узгодження господарської діяльності між первинними колективами, розрахунок

цін на реалізацію власної продукції, закріплення за підрозділами землі, техніки,

наділення ресурсами, визначення виробничої програми, організація робіт з

капітального будівництва, організація контролю за якістю виробленої

продукції.

ІНВЕСТИЦІЙНА ПРИВАБЛИВІСТЬ АГРАРНИХ ПІДПРИЄМСТВ

А.Г. Максименко, асистент


Процеси інвестування відіграють важливу роль в розвитку регіону,

особливо за умов реформування ринкової економіки, тому що інвестування

значною мірою визначає економічне зростання регіону, вирішує проблеми

зайнятості населення та забезпечує економічний розвиток суспільства.

Функціонування будь-якого суб’єкта господарювання пов’язане з

інвестиційною діяльністю. Інвестиційні вкладення здійснюються в оновлення

або заміну матеріально-технічної бази виробництва, вони пов’язані з її

156

удосконаленням, модернізацією у зв’язку із зношеністю та старінням

обладнання, потребою у нарощуванні та введенні нових виробничих

потужностей, зумовлених збільшенням обсягів виробництва.

Не дивлячись на нестабільну політичну ситуацію і ослаблену економіку,

аграрний сектор України залишається привабливим для інвесторів.

Саме тому важливим напрямом діяльності аграрних підприємств є

підтримання, а головне покращення своєї інвестиційної привабливості. Нині

основним джерелом фінансування капітальних вкладень в сільське

господарство є власні засоби – прибуток і амортизаційні відрахування.

Сфера АПК приваблива для іноземних інвесторів, оскільки:

• потенційно висока привабливість харчової і переробляючої промисловості;

• стабільний ринок збуту;

• швидка окупність вкладень;

• місцеві органи влади зацікавлені в розвитку галузей АПК.

Ще одним фактором привабливості інвестицій в аграрні підприємства

України є природні засоби виробництва, а саме земля, від якості використання

якої залежить ефективність всього аграрного сектора економіки. Від ступеня

розвитку агропромислового виробництва залежить продовольча безпека

держави, а рівень і якість забезпечення населення продуктами харчування

безпосередньо впливають на соціальну обстановку в суспільстві і на здоров'я

нації в цілому. Застосування нової техніки та технологій сприяє зниженню

витрат виробництва й збільшенню обсягу продукції і поліпшенню її якості та

створює для підприємств переваги над конкурентами.

В цілях зростання інвестиційної привабливості регіону для інвесторів,

орієнтованих на випуск високотехнологічної продукції слід розвивати

інноваційну інфраструктуру, яка могла б забезпечувати комерціалізацію нових

технологій в тих секторах, де область має порівняно високий науково-

технічний і конверсійний потенціал для загальноукраїнського і світового

лідерства.

157

У сучасних економічних умовах для підприємств АПК важливими стають

питання пошуку джерел залучення інвестицій. Розв'язати ці проблеми можливо

за умови визначення відповідності інвестицій перспективним інноваціям, тісної

взаємодії інвестиційних і інноваційних процесів на підприємствах АПК. Також

слід зауважити, що стан і привабливість інвестиційного клімату країни, регіону

головним чином залежить від створення державою позитивного інвестиційного

іміджу. Тут мається на увазі створення пільгових умов для функціонування

інвестиційних фондів, стабілізація податкової політики.


1. Зубець М.В. Розвиток інноваційних процесів в агропромисловому

виробництві: Монографія/М.В. Зубець, С.О. Тивончук.-К.:Аграрна наука, 2004.-

61с.

2. Лайко Г.П. Формування інвестиційної привабливості підприємств

АПК./ Г.П. Лайко - Київ: ННЦ «Інститут аграрної економіки», 2005.- 57с.

НЕОБХІДНІСТЬ ДЕРЖАВНОЇ ПІДТРИМКИ

СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ

Т.Г. Олійник, асистент


Одним із ключових питань, яке потребує принципового вирішення в цей

час, є питання про необхідність державної підтримки сільськогосподарських

виробників. Сьогодні більшість експертів поділяють думку, що державна

підтримка сільського господарства, в тій формі, в якій її надавали в радянські та

перші пострадянські часи, була неефективною. Вона знищувала стимули

виробників до ефективного ведення господарства, закріплювала викривлені

моделі поведінки, коли, наприклад, неповернення державних кредитів ставало

нормою, та призводила до значних втрат державних коштів. Усвідомлення

неефективності державної підтримки сільського господарства призвело до того,

що великої популярності набули ідеї повної відмови від такої підтримки. На

158

сучасному етапі трансформації економіки України ці ідеї посилюються ще й

тим, що бюджетні кошти є обмеженими, а отже обмеженими є й можливості

надання допомоги.[1]

У більшості країн держава бере активну участь у фінансуванні і

кредитуванні сільськогосподарської діяльності шляхом державного

регулювання цін та надання державних субсидій. Зокрема, фінансування

аграрного виробництва у США здійснюється за рахунок державної

фінансової підтримки з використанням коштів федерального бюджету та

громадських ресурсів, а також за рахунок приватних кредитів ;

сільськогосподарські підприємства Польщі користуються підтримкою

Державної Агенції Реструктуризації і Модернізації сільського господарства ; у

Швеції сільськогосподарські товаровиробники одержують державні субсидії

шляхом відшкодування частини їх витрат через щорічне фіксування

гарантованого рівня цін і виділення коштів на їх підтримку . В реальності

фінансові кошти витрачаються на підтримку конкурентного середовища -

стабілізацію обсягів виробництва на рівні внутрішнього та зовнішнього попиту

на сільськогосподарську продукцію. Наприклад, у США та Франції цілою

системою економічних заходів і системою цільових Програм (починаючи від

розміщення виробництва відповідно до біокліматичної взаємокомпенсації

регіонів і закінчуючи інтервенцією на ринках і квотуванням виробництва) з

випередженням на рік гарантується конкурентний рівень ринкових цін (за

даними Центру сільськогосподарської та продовольчої політики - падіння цін

лише до 2%). Разом з тим, фермери постійно працюють над удосконаленням

організації виробництва, його керування, технологічних процесів і, як

результат, - надзвичайно високі врожайність культур, продуктивність тварин,

якість продукції, низька її собівартість.[2]

В Україні також діють ряд державних програм фінансової

підтримки сільськогосподарських підприємств та фермерських господарств

і виробників продукції рослинництва та тваринництва зокрема. За винятком

деяких підприємств, усі надії щодо результативного господарювання

159

покладаються на дотації, пільгове кредитування технологічних процесів,

субсидування експорту надлишків продукції (відповідно, маючи великі витрати

держави на цій операції) і тому подібне.

Отже, досвід розвинених країн та власний досвід України, довели, що

підтримка сільськогосподарських виробників має стати необхідним елементом

державної політики стосовно сільськогосподарської галузі та розвитку сільської

місцевості.


1 Паєнтко Т.В. Фінансовий механізм економічного зростання в Україні та

ключові показники оцінки його функціонування //Економіка та держава. –

2007.– №3.– С.11

2. Плеханов Д.О. Державне регулювання підприємництва у сільському

господарстві//Економіка та держава. – 2007.– №9.– С.82-86.

СТАНОВЛЕННЯ СУДОВО-ПРАВОВОЇ РЕФОРМИ В УКРАЇНИ

В.Б. Татаренко, асистент


Аналізуються становлення, реформування судової гілки влади України з

моменту прийняття незалежності України до сьогодення, етапи розробки та

прийняття законів щодо впровадження їх в дію.

З проголошенням незалежності Україною та офіційним закріпленням

принципу поділу державної влади, за обставин коли існує конституційно

визначена модель функціонування механізму взаємовідносин між

законодавчими, виконавчими та судовими органами. Державне управління

передбачає не тільки здійснення владного впливу на окремі елементи системи,

а й створення необхідних організаційних передумов щодо реалізації владних

повноважень, а тому має ширший зміст ніж поняття «державна влада» [1].

Реформування судової системи неможливо без розробки і впровадження

таких механізмів організації судової влади, які б, з одного боку, забезпечували

справжню незалежність суддів від будь-якого неправомірного впливу, а з

160

іншого, враховуючи, що на них покладається обов'язок приймати остаточне

рішення з питань свободи, прав, обов'язків і власності [2].

Судово-правова реформа була запланована у три етапи. Для впровадження в

життя таких новацій у галузі судоустрою України потрібен був час.

Конституція України 1996р., закони від 5 червня 1981р. (з наступними змінами

та доповненнями) «Про судоустрій України», від 15 грудня 1992р. «Про статус

суддів», а також прийняті 2 лютого 1994р. закони «Про кваліфікаційні комісії,

кваліфікаційну атестацію і дисциплінарну відповідальність суддів судів

України» та «Про органи суддівського самоврядування» створювали певну

законодавчу базу діяльності Верховного Суду України до середини 2001року.

Законопроектами передбачається, зокрема створення вищих судів

цивільної і кримінальної юрисдикції, а також окружних кримінальних судів із

розгляду справ, підсудних нині апеляційним судам загальної юрисдикції як

першій інстанції, ліквідація Апеляційного суду України. Було відзначено, що

законопроектом «Про внесення змін до Закону України «Про статус суддів»

підвищуються вимоги до кандидатів, які призначаються на посаду судді вперше

[3].

Президент України у 2007 році вніс до парламенту як першочергові два

законопроекти: «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій

України» і «Про внесення змін до Закону України «Про статус суддів», Якими

запропоновано викласти зазначені закони у новій редакції [4].

Однією з проблем законопроекту «Про внесення змін до Закону України

«Про статус суддів» є зміна порядку забезпечення житлових умов судді.

Положення цього документа знайшли відображення щодо обмеження

адміністративних повноважень голови суду, які можуть бути використані з

метою впливу на призначення та професійну діяльність судді, в тому числі з

питань формування колегій суддів та розподілу судових справ [5].

Перед владою стоїть дуже чітка альтернатива — або постанови Пленуму

Верховного Суду носитимуть, як і нині, рекомендаційний характер, або вони

мають бути загальнообов'язковими [6].

161

Для цього потрібно надати Пленуму статус судового органу, рішення

якого носили б прецедентний характер. У такий спосіб, можна створити

прозору систему як права, так і правосуддя, і цим виконати свої зобов'язання

перед Радою Європи.


1. Попелюшко В.О. «Мала» судова реформа України та захист прав

громадян/ В.О.Попелюшко; Монографія. – Острог, 2003.- С.123.

2. Офіційний вісник України. – 2001. - № 25. - Спецвипуск. – ст.141.

3. Шаповал В. М. Конституція і виконавча влада/ В. М Шаповал. - К.:

Юрінком Інтер, 2004. - 147c.

4. Гальчинський А. С. Помаранчева революція і нова влада/ А.С.

Гальчинський - К.: Либідь, 2005. – С.368.

5. Україна Закони. Закони України, спрямовані на реалізацію судово-

правової реформи. - Офіц. Вид. – К.: Вид. дім «Ін Юре», 2001. – С.191.

БЕЗРОБІТТЯ – СОЦІАЛЬНА ПРОБЛЕМА НАСЕЛЕННЯ

Р.С. Шемчук, асистент


Ефективна реалізація трудового потенціалу в умовах ринкових відносин

стала можлива на основі теоретичної розробки комплексу уявлень про те, якою

повинна бути зайнятість у багатоукладній економіці, які зміни мають відбутися

в її основних характеристиках, що стане визначальним у розподілі населення у

сферах, галузях, видах і формах зайнятості.

Саме тому проблема зайнятості, особливо останнім часом, стала

предметом підвищеного інтересу вчених і практиків. Проблема зайнятості має

різні аспекти: економічні, соціальні, демографічні, правові, психофізичні,

регіональні та інші. Найнижча частка населення працездатного віку

відмічається у регіонах, де переважає аграрна сфера зайнятості. До них нале-

жать Вінницька, Волинська, Житомирська, Тернопільська, Хмельницька та

Чернігівська області, у яких ця вікова група досягає дещо більше ніж 52%

162

загальної чисельності населення; у Чернігівській області цей показник

становить лише 51%.

Найвища частка осіб працездатного віку характерна для

високоурбанізованих та індустріально розвинутих областей: Дніпро-

петровської, Донецької, Харківської, Одеської. В цих областях частка

працездатного населення перевищує 57%. Розглянувши статистичні показники

на початок 2009 року було встановлено, що кількість зареєстрованих

безробітних за січень 2009 року в Миколаївській області становила 27,4 тис. з

цієї чисельності 20,05 тис. – отримують допомогу по безробіттю, розмір якої в

середньому складає 540,2 гривні за місяць в той час, як рівень безробіття на

кінець січня становив 3,7%, По області в січні працевлаштовано лише 1213

осіб – в відносному вираженні цей показник працевлаштування незайнятих

трудовою діяльністю громадян знаходиться на рівні 3,9%. Рівень безробіття на

1 лютого 2009 року, в порівнянні з попередніми роками виріс в середньому на

0,7 в. п. найбільший рівень безробіття зареєстрований в Кривоозерському

районі - 12,1%, найменший – 1,1% - в місті Миколаєві. Тенденція до

підвищення рівня безробіття буде підвищуватись, прогнозні показники в

середньому плануються до рівня 9,3%.

Підвищення рівня злочинності в даній несприятливій економічній ситуації

– є закономірним явищем, адже втративши засоби для існування людина

здатна піти на порушення соціально-етичних норм, щоб задовольнити, перш за

все, свої первинні потреби.

Основне завдання держави при безробітті – звести до мінімуму всі

негативні економічні та соціальні наслідки. На сьогодні відомо дуже багато

методів зменшення рівня безробіття в цілому, основна їх частина направлена на

збільшення ВВП та розвиток національного виробництва. Але щоб не

відзначити на власному гіркому досвіді, нове невідоме розміщення

продуктивних сил та виробничих відносин працівник перш за все повинен

впевнено обрати найбільш доцільну для себе сферу зайнятості та досягти в ній

високої кваліфікації. Таким чином, рівень кваліфікації та професійної

163

підготовки в сучасному суспільстві стануть основним гарантом стабільності на

ринку праці.


1. Рофе А.И., Збишко Б.Г., Ішин В.В. Ринок праці, зайнятість населення,

економіка ресурсів праці: Навчальний посібник. – М.: «МИК», 2004.

2. «Про зайнятість населення»: Закон України від 01.03.1991 р. // ВВР

України, — 1992. — № 12. — Ст. 169; 1993. — № 2. — Ст. 3; 1994. — № 45. —

Ст. 408.

3. Безробіття та зайнятість населення Миколаївщини: стат. збірник

Миколаїв – 2008

4. Стан злочинності в Миколаївській області за 2008р.: стат. збірник,

Миколаїв - 2008

ІДЕНТИФІКАЦІЯ СТРАТЕГІЧНИХ ГРУП В СІЛЬСЬКОМУ

ГОСПОДАРСТВІ ЗА ДОПОМОГОЮ КЛАСТЕРНОГО АНАЛІЗУ

Лозовський Ю.А., аспірант


Ідентифікація стратегічних груп в сільськогосподарських підприємств

Снігурівського району було виконано за допомогою кластерного аналізу.

Релевантні вузли змінної величини опрацьовуються із загальної сукупності, для

відображення стратегічної направленості. В результаті використання таких

процедур, вихідна сукупність об’єктів розділяється на групи (кластери) схожих

між собою об’єктів.

Аналіз факторів всіх змінних величин, що відображають стратегічну

поведінку підприємства (стратегічні індикатори) опрацьовувалися із анкет. Із

них ми отримали кластер-утворюючі фактори для ідентифікації стратегічних

груп. Всі кластер-утворюючі змінні величини розподілили по групових

середніх величинах із значимістю 0,000 при вірогідності похибки менше 1%. На

основі дев’ятнадцяти питань, що відображають п’ять стратегічних напрямків

діяльності (експансія, диверсифікація, кооперація, короткострокова

164

максимізація прибутку, фінансова стратегія) та відповідей керівників

підприємств проведено кластерний аналіз (табл.).

Таблиця

Кластерні групи та їх характерні особливості

Кластер1 Кластер 2 Кластер 3 N=8 (32%) N=10 (40%) N=7 (28%)

Середня проща в групі 1811га



Група слабких підприємств

Група підприємств, що розвиваються

Група потенційно стійких підприємств

Не мають на меті збільшувати розміри підприємств чи не впевненість в

подальшій діяльності

Підприємства, що намагаються

стабілізувати розміри виробництва та

закріпити свої позиції

Діють в високою активністю та планують подальший розвиток

підприємств

До першої кластерної групи увійшли 8 підприємств, другий кластер 10 та

третій 7 підприємств.

Оцінка стану 25 сільськогосподарських підприємств в Снігурівському

районі показує результат відносно стратегічного направлення, оцінку зовнішніх

загальних умов, внутрішнього устаткування підприємства, а також визначення

характерних рис управління підприємством. Дві стратегічні групи (кластер 2 та

3 разом 68%) орієнтовані в майбутньому та стратегічно направлені на

диверсифікацію та експансію не виключаючи також функціональну стратегію.

В той час як група (кластер 3) намагається в певній мірі кооперувати свої

виробничі можливості. Група (кластер 1) зменшують розміри виробництва,

площі сільськогосподарських угідь та орієнтуються на стратегію отримання

прибутку. Групи (кластер 1 та 2 ) не планують вступати в коопераційні

відносини та намагаються забезпечити виробничий процес самостійно.

165

НИКОЛАЕВСКИЕ ПОДРЯДЧИКИ — СУДОСТРОИТЕЛИ

РАФАЛОВИЧИ

Павлюк А.М.- ассистент

Николаевский государственный аграрный университет

Активное участие евреев в подрядном судостроении в первой четверти

ХІХ в. прекратилось с выселением евреев из Николаева по указу 1829 г.

Некоторые купцы, несмотря на запреты, продолжали строить суда для

Черноморского флота по государственным подрядам и далее. Такими

подрядчиками-судостроителями была семья Рафаловичей.

В 20-х – 30-х гг. ХІХ в. Шлема Рафалович занимался поставками для

Черноморского флота и адмиралтейства [1, с. 209]. Он восстановил бывшие

эллинги в Спасском адмиралтействе. С 1839 по 1845 гг. построил корабли

«Гавриил», «Уриил», суда «Ростислав» и «Святослав» [2, с. 221]. В 1846 г. Ш.

Рафалович получил подряд на постройку 120-пушечного корабля, который

строили уже его жена и сын в 1847 г. [3, с. 389–390].

Ш. Рафалович отличался точностью в соблюдении сроков исполнения

контрактов на постройку судов [3, с. 387]. Его дело продолжали его вдова

Ревека и их сын Александр. С 1849 по 1851 гг. они построили 120-пушечные

корабли «Париж», «Великий князь Константин» и четыре транспорта. В разгар

Крымской войны Рафаловичи строили самый крупный в России парусно-

винтовой 135-пушечный корабль «Цесаревич», а в 1858 г. – царскую яхту

«Тигр». Последними судами, построенными с подряда А. Рафаловичем, были

корветы «Ястреб» и «Кречет», шхуны «Чатырдаг» и «Алушта» (1860 г.).

После заключения Парижского мирного договора (1856 г.), запретившего

России иметь военный флот на Черном море объемы его судостроения были

значительно сокращены. На Спасской верфи Рафаловичи продолжали строить

корвет и шхуну «Чатырдаг». В 1857 г. на той же верфи заложены корветы

«Сокол», «Ястреб» и «Кречет», а 31 октября 1859 г. − шхуна «Алушта».

Рафаловичи продолжали подрядное строительство и на Адмиралтейской верфи.

[4].

166

Снижение темпов судостроения привели к тому, что Рафаловичи несли

убытки, которые возмещались государством не в полном объеме, после

длительных тяжб [5, с. 209-211]. До конца 60-х гг. ХІХ в. им пришлось

добиваться возмещения расходов на строительство кораблей.

Для морского ведомства было очевидным, что строительство кораблей с

подряда обеспечивает лучшее качество и более высокие темпы работ.

Несвоевременное финансирование создавало значительные трудности для

подрядчиков, Рафаловичам приходилось постоянно судиться с казной, которая

не отличалась аккуратностью в исполнении своих обязательств. К началу 70-х

гг. вкладывать капиталы в строительство судов становилось все менее

выгодным, Спасская верфь постепенно приходила в упадок, а Рафаловичи

выводили свои капиталы из сферы судостроения.

Литература

1. Рижова Н. Історія суднобудування на теренах України (від давніх до

новітніх часів). – К.: ПП Сергійчук М.І., 2008.

2. Зубов Б.Н. Развитие кораблестроения на Юге России. – Калининград,

1990.

3. История отечественного судостроения IX-XIX вв. В пяти томах. − Т. 1:

Парусное деревянное судостроение / В.Д. Доценко, И.В. Богатырев Г.А.

Вахарловский и др. − СПб.: Судостроение, 1994.

4. Владерчук А.Д. Судостроение в Николаеве после Крымской войны в 50-

60 гг. ХIХ века // V Миколаївська обласна краєзнавча конференція. Історія.

Етнографія. Культура. Нові дослідження. – Миколаїв, 2004. – С. 150-152.

5. Отчет о действиях кораблестроительного департамента Морского

министерства за 1860 год. − СПб.: тип. Императорской Академии Наук, 1861.

167

КРИМСЬКОТАТАРСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ РУХ

НА ПІВДНІ УКРАЇНИ: ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ,

МЕТОДИ БОРОТЬБИ, ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК З УКРАЇНСЬКИМ

ОПОЗИЦІЙНИМ РУХОМ

Д.О. Шпак, асистент


Кримськотатарський рух у своєму розвитку пройшов ряд етапів. Зінченко

Ю.І. з них виділяє два, що датуються 1956-1964 рр. і 1964-1969 рр. [1;67].

Критерієм виділення він обрав прояви найбільшої активності татар у намаганні

повернутися до Криму. Але розглядаючи події, що відбувалися в Україні у 70-х

роках, які привели до створення у листопаді 1976 року у Києві української

групи сприяння виконанню Гельсінських угод на чолі з М.Руденком, та події ІІ

половини 80-х років, які в свою чергу привели до незалежності України,

доцільним є виділення ще двох етапів, які також мають вирішальне значення і

які можна датувати 1974 р. – кін. 70-х рр. та 1986 р. – поч. 90-х рр. XX ст.

Умовною точкою відліку є скасування у січні 1974 р. Президією Верховної

Ради СРСР статті 2 указу від 28 березня 1956 р., що забороняла грекам,

вірменам, болгарам і татарам повертатися до Криму, на колишні місця їх

проживання [2;136] та практичним припиненням судових переслідувань

активістів руху у 1986 р. й безпосередніми мітингами і демонстраціями татар у

Криму у 1987 – 1988 рр. [3;112].

Характеризуючи методи й форми боротьби, якими користувалися

ініціативні групи й окремі особистості, слід зазначити, що у загальному обсязі

вони майже не відрізнялися від методів боротьби українських дисидентів, за

винятком різноманітних методів психологічного тиску, шантажу та загроз

розправи щодо окремих представників місцевої влади, мешканців окремих

будинків у сільській місцевості які раніше належали депортованим. Найбільш

масовими у 50-х-60-х рр. були петиційні звернення і індивідуального та

колективного характеру [4]. Деякі ініціативні групи по підготовці петицій та

збору підписів та території України та за її межами в інших республіках СРСР

168

зробили більш значний крок у лобіюванні своїх національних інтересів на

місцевому рівні – такі як кримськотатарська підпільна група «Штаб» та на

загальнодержавному рівні, які послідовно об’єднувалися у межах міста-області,

і діяльність яких пізніше спрямовували відповідні республіканські групи та

«координували всю загальну петиційну кампанію» [5]. Відомо, що вже у 1967

році в зв’язку з ускладненням оперативної ситуації у Криму, в результаті

провокаційних дій деяких татарських дисидентів, КДБ УРСР було поставлено

питання до Комітету держбезпеки при РМ СРСР про утворення

Бахчисарайського районного відділу УКДБ та додатково відділення у складі

п’ятого відділу УКДБ при РМ УРСР по Кримській області для здійснення

оперативних заходів по виявленню та своєчасному придушенню можливої

ворожої діяльності з боку татарських дисидентів [6;133].

Відомі активісти кримотатарського опозиційного руху: Куртумеров

Ескандер, Семедляєв Валіула, Халілов Айдер, Халіков Ібазер, Аліма

Абденанова, Селімов Мустафа, Алядинов Шаміль, Муртазаєв Велі, Болат

Юсуф та деякі ін.


1. Зінченко Ю. Кримськотатарська проблема: історія та сучасність // УІЖ.

– 2004. - № 3. – С. 62-81.

2. Кримськотатарський національний рух у 1950 – 1980-х рр. за

документами КДБ // УІЖ. – 2004. - № 4. – С. 132-138.

3. Губло М. Кримськотатарський національний рух / Губло М. – К.: ТОВ

«Знання», 1997. – 167 с.

4. Кримськотатарський національний рух у 1950-1980-х рр. за


5. Зінченко Ю. Кримськотатарська проблема: історія та сучасність // УІЖ.

– 2004. - № 3. – С. 62-81.

6. Кримськотатарський національний рух у 1950-1980-х рр. за


169

ФОРМУВАННЯ РИНКУ ЗЕМЕЛЬ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО

ПРИЗНАЧЕННЯ

Г.П.Отчиц, аспірант


Актуальність наукового опрацювання проблеми формування ринку земель

сільськогосподарського призначення зумовлена тим, що в сільському

господарстві земля - головний засіб виробництва. Вона також є предметом

праці, на який впливає працівник у процесі виробничої діяльності, та водночас

знаряддям праці. За рахунок землі створюється не менше 40 % валового

внутрішнього продукту. Проте ефективність використання земель в сільському

господарстві нашої країни не відбиває сучасного світового рівня ведення

аграрного виробництва, що значною мірою визначається відсутністю

повноцінних ринкових відносин в сфері земель сільськогосподарського

призначення.

Формування ринку земель сільськогосподарського призначення є однію з

головних проблем в аграрній політиці України. Проте постійні переноси щодо

функціонування такого ринку та давно накладений подовжений державою

мораторій на продаж земель даної категорії свідчать про те, що на сьогодні

країна поки що не готова до відкритого ринку землі. Основними причинами

такого стану, відсутність грунтовної нормативно-правової бази та надійного

наукового супроводу продажу земель сільськогосподарського призначення; не

відповідність ринковим реаліям в сфері сучасного аграрного підприємництва

методики визначення ціни на землю; не відпрацьовані системи ведення

земельного кадастру.

Встановлений мораторій на землю локалізує права власників на земельні

ділянки. Абсолютна більшість селян, як отримали земельні паї, не мають

належних професійних знань або фізичних можливостей займатися

землеробством. Особливо це стосується осіб пенсійного віку та тих сільських

жителів, рівень життя яких дуже низький. Така категорія землевласників

налаштована продати земельні ділянки, бо оренда землі для них не є

економічно вигідною. Адже в умовах відсутності земельного ринку даний

170

ресурс не має реальної ринкової ціни, а тому орендна плата є низькою. При

цьому, досить часто розрахунки за земельні паї здійснюються

сільськогосподарською продукцію за цінами, що перевищують ринкову.

Проблемним для повноцінного функціонування ринку землі є те, що існує

суттєва різниця у розмірах земельних паїв та грошової оцінки земель

сільськогосподарського призначення по областях. Тому розрахована вартість

землі по регіонам України неоднакова.

Сучасні реалії полягають в тому, що навіть за відсутності правового поля

щодо продажу, земельної ділянки все ж таки продаються. Для цього

використовуються різні механізми в рамках діючого законодавства. Так, з

метою продажу землі змінюють цільове призначення. Такий підхід є досить

поширеним способом здійснити продаж даного ресурсу. Має місце також

надання довгострокової оренди з подальшим викупом землі, плата за яку є

мізерною. Але власники земель йдуть на цей крок для отримання коштів.

Існуючий продаж землі сільськогосподарського призначення знаходиться

поза межами правового поля та не контролюється суспільством. Це породжує

економічні й суспільні викривлення. Їх подолання передбачає створення

реально діючого земельного ринку, який зможе стимулювати вкладення коштів

в АПК та підняти рівень зацікавленості селян в ефективному використані

земельних ділянок.

Першочерговим кроком в розв'язанні існуючої проблеми прийняття Закону

"Про ринок землі", який буде благотворним початком для функціонування

ринку земель сільськогосподарського призначення в країні.


1.Федоров М.М. Організаційно-економічні передумови формування ринку

земель сільськогосподарського призначення // Економіка АПК. – 2003. – № 1. –

С. 25 – 31.

171

СЕКЦІЯ «УКРАЇНОЗНАВСТВО»

СФОРМОВАНІСТЬ АДЕКВАТНИХ ПІДХОДІВ

КУЛЬТУРНОГО ПРОСТОРУ СПІЛКУВАННЯ

СТУДЕНТІВ АГРОПРОМИСЛОВОГО КОМПЛЕКСУ

О.В. Кунашенко, асистент


На сучасному розвитку вітчизняної освіти та педагогічної думки

важливого значення набуває питання переосмислення існуючих, пошук та

впровадження нових підходів до організації та здійснення навчального процесу

у вищих навчальних закладах. Безумовний є і той факт, що реформаційні

процеси в освіті мають своє відображення і в мовному питанні, адже лише

людина, яка грамотно вміє будувати своє мовлення, здатна адекватно реагувати

на певні зміни у ситуації спілкування, активно впливати на співбесідника,

доводячи правильність своїх думок, тверджень, поряд з цим, справляти

враження приємного партнера у спілкуванні, виявляти почуття емпатії та

атракції. Тому лише оволодіння такими важливими якостями процесу

спілкування стане запорукою успіху у майбутній професійній діяльності

фахівця-аграрія, передусім людини, яку можна з впевненістю вважати по-

справжньому освіченою особистістю, здатною досягти вершин у своєму

професійному напряму роботи, мати авторитет і повагу серед колег, заручитися

підтримкою і повагою у керівництва.

Саме важливість мовного питання, його значення для формування у

студентів-аграріїв знань та умінь у процесі комунікації, встановленні

фактичного вихідного рівня сформованості у майбутній спеціалістів

агропромислової сфери культури спілкування, зумовили сформувати у розділі

діагностичного експерименту наступне завданням нашого дослідження, яке

базується на встановленні основних напрямів (підходів), які матимуть важливе

значення для формування культури спілкування у студентів аграрних

спеціальностей.

172

У психологічній літературі зустрічають різні підходи до виявлення

показників культури спілкування. Так, наприклад, Підласий І.П. виокремлює

особистісний (індивідуальний) підхід, вважаючи, що викладач у педагогічній

діяльності повинен враховувати саме особистісні якості вихованця. Автор,

спираючись на принцип особистісного підходу, зазначає, що останній вимагає

від викладача таких якостей: 1) вивчати і добре знати індивідуальні особливості

темпераменту, риси характеру і т.д.; 2) вміти діагностувати і знати реальний

рівень сформованості таких важливих особистісних якостей, як спосіб

мислення, мотиви, інтереси, установки, ставлення до життя і т.д.; 3)

заохочувати студента до посильних для нього завдань і постійно ускладнених

відповідно до пізнавальних завдань, що, у свою чергу, забезпечує прогресивний

розвиток особистості; 4) своєчасно виявляти і уникати причин, які можуть

заважати досягненню цілі, а якщо ці причини не вдалося вчасно встановити –

оперативно змінювати тактику навчання залежно від нових умов і обставин; 5)

максимально спиратися на власну активність особистості; 6) поєднувати

виховання і самовиховання особистості, допомагати у виборі цілі, методів і

форм; 7) розвивати самостійність, ініціативу, самодіяльність вихованців, не

стільки керівництвом, а вмінням організувати і направляти до успіху. На думку

Підласого І.П., комплексна реалізація цих вимог дає змогу уникати

спрощеності вікового і індивідуального підходів, зобов’язує викладача

враховувати не поверховий, а глибинний розвиток процесів, спираючись на

закономірності причинно-наслідкових відношень [1, 485].

Отже, оцінюючи рівень сформованості культури спілкування у майбутніх

спеціалістів агропромислової сфери, ми орієнтувалися на такі підходи, що

відображають особистісні та поведінкові компоненти культури спілкування

спеціаліста агропромислової сфери: комунікативні уміння, педагогічний

показник, культурологічний показник формування культури спілкування серед

студентів вищих аграрних закладів передбачає такі показники: розвиненість

особистісних цінностей (добра, істини, краси); сформованість етико-

комунікативних настанов, етичного ставлення до процесу спілкування та його

173

учасників; розвиненість моральної сфери особистості; морально комунікативні

якості: ввічливість, вихованість, тактовність, доброзичливість, повага до інших

людей, доброзичливість; здатність до контролю і регулювання поведінки у

процесі спілкування, навички самоорганізації.


1. Зимня И.А. Педагогическая психология. Учебное пособие / И.А. Зимня

– Ростов н/Д.: Феникс, 1997. – 346 c.

2. Педагогика. Большая Современная энциклопедия / Сост. Е.С.

Рапацевич – Мн.: “Современное слово”, 2005. – 720 с.

3. Подласый И.П. Педагогика: учебник / И.П. Подласый. – М.: Высшее

образование, 2008. – 540 с.

ВИХОВНИЙ ПОТЕНЦІАЛ КРАЄЗНАВЧИХ СЮЖЕТІВ В КУРСІ

ВІТЧИЗНЯНОЇ ІСТОРІЇ НА НЕІСТОРИЧНИХ ФАКУЛЬТЕТАХ ВИЩИХ

НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ

Т.В. Березовська, к.істор.н., доцент


Історія всіх країн і народів свідчить про те, що міцність кожної нації, її

існування ґрунтуються на патріотизмі та духовності. Відродженню історичної

пам’яті, духовності і національної гідності має сприяти історична наука й її

складова частина – історичне краєзнавство, наука і мистецтво донесення до

широкого загалу особливостей історичного процесу.

Той факт, що краєзнавство нині перебуває в авангарді національно-

культурного відродження в суверенній Україні підтверджує та увага, з якою до

його розвою ставляться суспільство і влада. Це президентський указ „Про

заходи підтримки краєзнавчого руху в Україні” від 23 січня 2001 р. Згідно з

вимогою указу, Кабінет Міністрів України 10 червня 2001 р. ухвалив постанову

„Про затвердження програми розвитку краєзнавства на період до 2010 року”.

Краєзнавство має унікальну нагоду охоплювати всі сторони життя

досліджуваної місцевості, регіону, а вся набута при цьому інформація має

174

цінність лише при її залученні до наукового, просвітницького, культурницького

обігу.

Сьогоднішні студенти, а завтрашні керівники всіх підрозділів повинні

глибоко усвідомлювати роль і значення історії своєї малої батьківщини. Адже

загальновідомо, що без любові і поваги до своєї землі людина втрачає власну

гідність і впевненість у своїх вчинках. А ці якості становлять складову успіху

керівника.

Краєзнавство має таку популярність у народі тому, що відгукується на

найтонші порухи людської долі. Далеко не кожна галузь науки здатна так

органічно поєднати минуле, сучасне та майбутнє, відкрити нове у начебто

давно відомому, промовляти безпосередньо до сердець. Синтетична галузь

знання, що спирається і на природознавчий і на мовознавчий,

мистецтвознавчий, літературознавчий фундаменти, має власні секрети впливу

на людську свідомість, а її об’єднуючий потенціал майже безмежний.

Важливо, щоб керівники всіх ланок народногосподарчого комплексу

України усвідомлювали важливість вивчення і дослідження історії рідного

краю. Бо, як відомо, справжнім господарем на своїй землі може бути лише та

людина, яка не може спокійно спостерігати, як нищиться рідна природа, як

гинуть або зносяться пам’ятки національної культури, як часто стираються

безцінні сторінки народної пам’яті.

Великої уваги заслуговує питання заселення півдня України, зокрема

Миколаївщини.

Оскільки саме повага до історії свого міста, села, вулиці, окремої

місцевості – є одним з головних чинників створення особливої корпоративної

атмосфери будь-якої фірми, установи, підприємства. Керівникові важливо

знати і враховувати силу цього чинника і прагнути генерувати його

відповідники як на духовному, так і на матеріальному рівні.

Як відомо, історія всіх країн і народів свідчить про те, що міцність кожної

нації, її існування ґрунтуються на патріотизмі, духовності, на любові її народу

до своєї історії та культури. Відродженню історичної пам’яті, духовності і

175

національної гідності має сприяти історична наука й її складова – історичне

краєзнавство, що слід уводити до курсу історії України на неісторичних

факультетах.

Нині, коли Україна поступово піднімається з колін, слід ще раз

замислитися над тим, як повніше, ефективніше використати могутній потенціал

історичного краєзнавства для національно-патріотичного виховання народу й

особливо молоді.

СИСТЕМА ВИХОВНОЇ РОБОТИ В МИКОЛАЇВСЬКОМУ

ДЕРЖАВНОМУ АГРАРНОМУ УНІВЕРСИТЕТІ

Н.Г. Шарата, в.о. доцента


Одним із важливих завдань освіти та виховання студентської молоді є не

тільки підготовка фахівця, а й формування цілісної і гармонійно розвиненої

особистості з високим рівнем національної самосвідомості. Виходячи саме з

такого розуміння особистісної характеристики майбутнього фахівця галузі,

науково-педагогічний колектив університету працює над вирішенням низки

виховних завдань.

В університеті розроблено концепцію громадянського виховання

студентів, яка здійснюється через лекції, олімпіади, форуми, диспути, круглі

столи, спартакіади, соціально-психологічні тренінги, екскурсії до музеїв,

науково-практичні конференції тощо. Основними компонентами

громадянського виховання є: національно-патріотичне, морально-етичне,

правове, художньо-естетичне, трудове, фізичне, політичне виховання тощо.

Відповідно до вищезазначених компонентів розроблено й реалізуються заходи.

В основі планування виховної роботи лежить реалізація основних завдань,

передбачених відповідними законами України.

Система планування виховної роботи спирається на Комплексний план

виховної роботи університету. Під час планування виховної роботи на всіх

176

рівнях використовується комплекс її методичного забезпечення, який включає

необхідні Положення.

Виховну роботу в гуртожитках організовують і проводять спільно

студентські ради і наставники академічних груп під керівництвом заступників

деканів з виховної роботи. У студентських кімнатах гуртожитків відбуваються

відкриті кураторські години, присвячені знаменним подіям, зустрічі з

медпрацівниками у рамках реалізації програм пропаганди здорового способу

життя (зокрема зараз в університеті проходить профілактична акція «ВІЛ –

стосується кожного» на всіх факультетах і гуртожитках. Лекції читає лікар при

цьому працює мобільна амбулаторія).

Важливу роль у реалізації програми розвитку індивідуальних здібностей,

талантів студентів, залучення їх до гурткової роботи відіграє факультет

культури і виховання. До структури факультету входить культурно-мистецький

центр «Експромт», який об’єднує в собі 12 гуртків та студій художньої

самодіяльності. Маємо значні щорічні спортивні досягнення.

В університеті використовуються активні форми і методи виховної

роботи. Разом із громадською активністю студентів є запорукою успіху

університету в виховній діяльності. Пріоритетними в реалізації Програми

виховної діяльності є: соціальна підтримка сиріт, інвалідів, чорнобильців;

підтримка обдарованої молоді; профілактика правопорушень; організаційно-

виховна робота в гуртожитках.

Питання виховної роботи в Миколаївському ДАУ постійно перебуває в

полі зору адміністрації; вони розглядаються на засіданнях ради з виховної

роботи, ректорату, вченої ради університету, вчених і методичних рад

факультетів, об’єднанні кураторів академічних груп, засіданнях студентської

колегії. Досвід виховної роботи вивчається й узагальнюється радою з виховної

роботи.

Адміністрація університету приділяє значну увагу створенню належних

соціально-побутових умов у студентських гуртожитках, де зроблено

капітальний ремонт, умебльовано кімнати, виділено кімнати дозвілля,

177

оформлено філії бібліотек, де студенти мають змогу готуватися до занять;

обладнано спортивні кімнати.

Заслуговує на увагу багатогранна робота студентської колегії

університету, студентських рад гуртожитків, які вирішують нагальні

організаційні питання, пов’язані з проведенням науково-практичних

конференцій, доброчинних, трудових акцій; захистом прав студентів.

АКТИВНІ МЕТОДИ НАВЧАННЯ

М.П. Савчук, ст.викладач


Серед активних методів навчання все більшого поширення і застосування

набувають ділові ігри. Вони передбачають організацію мовленнєвого

спілкування за штучно створеними ситуаціями виробничо-професійного

(навчального) характеру. Застосування ділових ігор має як позитивну, так і

негативну сторону. Позитивним є те, що ділова гра поєднує риси як навчальної,

так і майбутньої професійної діяльності. Кожен студент набуває навичок

соціальної взаємодії, формується професійне мислення, поглиблюються знання,

активізуються творчі здібності особистості.

Буде помилкою при застосуванні ділової гри як одного з активних

методів навчання, якщо викладач робить акцент лише на навчальному мету

такого заняття, а саме: повторення чи вивчення теми, закріплення вивченого чи

здійснення перевірки знань студентів.

Засвоєння, запам’ятовування, закріплення знань необхідне, але це можна

робити за допомогою інших методів навчання, наприклад, на практичних

заняттях, які можуть проводитися як підготовчий етап до гри, що вимагає

певного рівня знань, оволодіння системою необхідних умінь та навичок. Не

варто акцентувати увагу студентів на рольові дії. У такому разі ділова гра

перетворюється на виставу, віддалену від навчальної діяльності. Рольові дії

повинні бути для студентів умовними, не заважаючи основній меті –

загальному і професійному розвитку особистості спеціаліста.

178

Відмінність ділової гри від традиційних методів навчання, її навчальні

можливості в тому, що в грі відтворюються основні закономірності руху

професійної діяльності і професійного мислення на матеріалі навчальних

ситуацій. Необхідно створити такі дидактичні умови, щоб учасник ділової гри

міг реалізувати комплекс умінь, яких він набув раніше на практичних заняттях

та лекціях.

Умовами реалізації навчальної діяльності учасників ділової гри є такі

принципи:

- принцип спільної діяльності. Гра можлива при наявності декількох

учасників, які вступають у спілкування та взаємодію з метою вирішення

завдань, які стоять перед ними у діловій грі;

- принцип діалогічного спілкування – необхідна умова виконання

навчальних завдань, підготовки і прийняття спільних рішень, розвитку

пізнавальної активності особистості в навчанні та майбутній професійній

діяльності. Кожен учасник гри відповідно до даного принципу не лише має

право, але й повинен висловлювати свою точку зору, своє ставлення до

ситуацій та проблем, що виникають під час гри. Саме в діалозі народжується

процес мислення. У діловій грі контакти між гравцями різноманітні, тому

діалог переростає у полілог.

Викладачеві, який проводить ділову гру, необхідно розробити таку лінію

гри, яка забезпечує швидке входження студентів у роль і звільнення від

умовностей традиційного навчального процесу.

У діловій грі, яка добре підготовлена, в учасників сполучається

дисципліна, тому що це – навчальний процес, і водночас – вільна поведінка в

ігрових ситуаціях. У діловій грі студент не лише отримує задоволення від

пошуку рішень, але й знаходить його швидше, ніж під час класичного заняття.

Творча активність особистості у грі обумовлюється тим, що гра дозволяє

відчути значущість свого «Я», особливо в тих випадках, коли студент

знаходить своє оригінальне рішення.

179

Поєднання досвіду і знань, чого вимагає ділова гра, надає можливість

студенту краще зрозуміти сенс навчання. Наочність процесу пошуку та

отримання кінцевого результату призводить до глибшого розуміння

навчального матеріалу, краще розкриваються інтелектуальні можливості

майбутніх фахівців.

СЕКЦІЯ «ЕКОНОМІЧНА КІБЕРНЕТИКА

І МАТЕМАТИЧНЕ МОДЕЛЮВАННЯ»

УДК 330.341.1:338.432

ОСНОВНІ НАПРЯМКИ РЕАЛІЗАЦІЇ ІННОВАЦІЙНОЇ МОДЕЛІ

РОЗВИТКУ АГРОПРОМИСЛОВОГО ВИРОБНИЦТВА

О.В. Шебаніна, д.е.н., доцент


Потенціал сільського господарства України враховуючи його унікальні

можливості є могутнім двигуном, який здатний вивести державу на позиції

світового лідера у галузі сільськогосподарського виробництва. Для цього

розвиток аграрного сектору країни повинен реалізовуватись через інноваційну

модель взаємодії науки, освіти, бізнесу і держави.

Першою значимою ланкою інноваційної моделі розвитку

агропромислового комплексу є створення інноваційного продукту.

Загальновідомо, що основою наукоємного ринку інновацій держави є її

наукова-технічна сфера, яка безпосередньо виробляє інноваційний продукт

(технології, ресурси чи послуги) і система освіти, яка створює науково-технічну

базу і сприяє раціональному використанню інтелектуального потенціалу. Тому,

для існування належного ринку інновацій необхідно забезпечити умови для їх

створення: матеріальні (фінансова підтримка, необхідна техніко-технологічна

база) та інтелектуальні. Матеріальна підтримка може бути здійснена або

державою, або за допомогою залучених інвестицій, або за рахунок зацікавлених

підприємств. Світова практика свідчить, що залучення інвесторів збільшує

матеріальні та фінансові ресурси, виробничі потужності, сприяє впровадженню

180

новітніх технічних розробок, поширенню передових технологій, вдосконалює

господарський механізм. Інвестиції в основний капітал сільського господарства

до їх загального обсягу становлять не більше 7%, що в 2,5 рази менше рівня

1990р. Низький рівень залучених інвестицій до інноваційних процесів в

аграрному секторі економіки є показником недостатньої реалізації аграрної

політики. Держава повинна цілеспрямовано направляти зусилля на підтримку

інноваційних процесів в с/г і стимулювати інноваційне підприємництво.

Другою ланкою реалізації інноваційної моделі є створення інноваційної

інфраструктури, яка б сприяла ефективному освоєнню наукових розробок, їх

комерціалізації, одержанню інноваційних продуктів і продукції, просуванню на

ринку новітніх технологій, ресурсів і послуг. Тому необхідно створити

взаємопов’язані механізми підприємницького підходу в науці та наукового

підходу в бізнесі. Важливою умовою цього є формування таких форм

впровадження наукоємної продукції як технопарки, технополіси, бізнес-

інкубатори, інноваційно-технологічні центри та ін.

Дуже привабливим є створення технопарків, які б об’єднали науково-

дослідні установи та аграрні підприємства. Їх мета - прискорити впровадження

інновацій у виробництво. Дійсно, виведення нових сортів і гібридів

сільськогосподарських культур з підвищеним рівнем зимостійкості та

посухостійкості, з вмістом білка 14-15%; створення нових порід великої рогатої

худоби, свиней та овець з високим потенціалом продуктивності; впровадження

нових методів обробітку ґрунту; розробка сучасних біотехнологічних методик;

налагодження маловідходних технологій; створення новітньої техніки

(ресурсозберігаючій) може сільське господарство України вивести на

принципово інший рівень. А включення в структуру технопарків бізнес-центру,

інноваційно-технологічного та інформаційного центрів, бізнес-інкубатора

забезпечить надання послуг малим та середнім інноваційним підприємствам з

інноваційного провайдингу: прогресивного інновингу, інноваційного

консалтингу.

181

Наступна ланка полягає в масовому впровадженні інновацій аграрними

підприємствами. Це сприятиме виконанню державою стратегічного завдання –

забезпечити інноваційний розвиток агропромислового комплексу.


1. Зубець М.В. Інноваційно – випереджувальна модель якісно нового

розвитку агропромислового виробництва/ М.В.Зубець, П.Т.Саблук, С.О.

Тивончук // Економіка АПК. - 2008. - №12. - С. 3-8.

2. Володін С.А. Інноваційний розвиток аграрної науки: [Монографія]/ С.А.

Володін. – К: МАУП, 2006. – 400 с.

УДК 624.072.014

МІЦНІСТЬ ПОСИЛЕНИХ СТАТИЧНО ВИЗНАЧЕНИХ СТАЛЕВИХ І

БІСТАЛЕВИХ БАЛОК ПРИ ОБМЕЖЕНИХ ПЛАСТИЧНИХ

ДЕФОРМАЦІЯХ

О.А. Мірошниченко, к.т.н. доцент

О.В. Цепуріт, ст..викладач


Зростання експлуатаційних навантажень, помилки при проектуванні,

дефекти і пошкодження при виробництві, транспортуванні та монтажі

приводять до необхідності посилення будівельних конструкцій.

Одним із шляхів зниження металоємкості при посиленні конструкцій є

удосконалення норм проектування за рахунок використання прогресивних

методів розрахунку. Використання критерію обмежених пластичних

деформацій при розрахунку посилених, шляхом збільшення перерізів,

розрізних балок дозволяє повністю використовувати міцність сталей елементів

посилення призводить до зменшення витрат метала за рахунок урахування

пластичних деформацій.

Алгоритм розрахунку посилення статично визначених балок будується

наступним чином. Вважається відомими геометричні розміри непосильного

перерізу, опори матеріалу його елементів і листів посилення, граничної

182

пластичної деформації lim,ipε , вид і величина навантаження 0F , що діє в

непосиленій балці, а також коефіцієнти збільшення навантаження RK .

По знайденому навантаженню 0FKF RR ⋅= , для посиленої балки будується

епюра згинальних моментів з граничною величиною max2 MM =ε в найбільш

навантаженому перерізі. Виходячи з величини моменту 2εM , за виведеними

формулами визначаються площі листів посилення. Для сформованого таким

чином перерізу знаходять характерні значення згинальних моментів:

найбільших в непосиленому перерізі в межах моментів пружності і при

деформації lim,ipε , такі самі моменти визначаються для перерізів посилених

одним та двома листами.

Значення моментів в межах пружності знаходяться звичайними

розрахунками, а моменти, що відповідають розвитку граничних пластичних

деформацій lim,ipε - розв’язанням оберненої задачі.

Теоретичні місця обриву листів посилення для випадків урахування

пластичних деформацій в декількох перерізах балки або за умовою діючих

норм визначаються по епюрі згинальних моментів в посиленій балці

відповідними рівнями знайдених раніше характерних згинальних моментів.

Сконструйована балка для дискретного розрахунку на ЕОМ по довжині

прольоту розбивається на m частин, і в межах кожного K -го відрізку

розв’язується пряма задача розрахунку перерізів: визначення пластичних

деформацій на верхньому та нижньому краях стінки.

По визначеним кривизнам перерізів знаходяться повні прогини з

урахуванням розвитку пластичних деформацій, прогини при умові необмежено

пружної роботи матеріалу і залишкові прогини.

Проведені теоретичні дослідження міцності статично визначених сталевих

та біс талевих балок симетричного і асиметричного перерізів, посилених

поясними листами, міцність яких є більшою в порівнянні з міцністю поясів,

показали, що у випадку, коли розвиток граничних пластичних деформацій

допускається в декількох перерізах по довжині посиленої балки (в найбільш

183

навантаженому і у місцях обриву листів посилення) економія сталі посилення

досягає 29-72% у порівнянні з випадком, коли розвиток граничних деформацій

допускається тільки в одному напруженому перерізі. Величини економії сталі

залежать від схеми навантаження балки, асиметрії перерізу, величини

граничної пластичної деформації lim,ipε і коефіцієнта збільшення навантаження

RK . При значній економії матеріалу прийняте допущення, в той же час, не

проводить до помітного росту залишкових прогинів.

УДК 624.072.014

МІЦНІСТЬ ТА ЖОРСТКІСТЬ БІСТАЛЕВИХ СТЕРЖНІВ ПРИ

СКЛАДНОМУ ОПОРІ ЗА МЕЖЕЮ ПРУЖНОСТІ

І.І.Хилько, ст.викладач


На сучасному етапі розвитку національної економіки України

найважливішими завданнями в області будівництва є забезпечення високої

економічності споруд i конструкцій та надійності їх експлуатації. Одним з

напрямків досягнення цієї мети є передбачення зниження витрат металу у

будівельних конструкціях на стадії проектування та удосконалення методів

розрахунку будівельних споруд за 1 та 2 граничними станами.

Уперше використання деформаційного критерію граничного стану було

запропоновано М.С. Стрелецьким. Метою наших досліджень є теоретичне

обґрунтування та експериментальне дослідження розрахунку міцності та

жорсткості бісталевих стержнів при складному опорі за межею пружності за

критерієм обмежених пластичних деформацій, а також розробка для

використання у практиці проектування методики розрахунку бісталевих

конструкцій при пружно-пластичній роботі.

Для досягнення поставленої мети було проведене теоретичне дослідження

напружено-деформованого стану перерізів типових елементів бісталевих

конструкцій при складному опорі за межею пружності під впливом

різноманітних комбінацій зовнішніх зусиль. Методика розрахунку міцності, що

184

пропонується, може використовуватися при проектуванні та реконструкції

будівель та споруд в наступних конструкціях: прогони по балкам та фермам

покриття, допоміжні балки робочих майданчиків промислових будівель, балки

покриття багатоповерхових промислових будівель, ригелі естакад під

трубопроводи. З урахуванням цього було проведено розрахунок міцності

елементів вказаних конструкцій під впливом відповідних комбінацій

навантажень: бісталеві стержні на одноосний згин, бісталеві стержні на згин з

поздовжньою силою, бісталеві стержні при дії двох поперечних сил та

центрально прикладеної сили, бісталеві стиснуто-зігнуті зварні колони

двотаврового симетричного та асиметричного перерізу.

При вивченні та аналізі предмета дослідження була проведена

класифікація можливих випадків напружено-деформованого стану бісталевих

перерізів, а також розв’язок прямої та оберненої задач. Обернена задача

розв’язується за допомогою вибору відповідного випадку напружено-

деформованого стану залежно від текучості або пружної роботи окремих

елементів перерізів з використанням метода поновлення обмежених

пластичних деформацій. Розв’язок прямої задачі потребує організації

ітераційного процесу з використанням методу поновлення обмежених

пластичних деформацій на кожному кроці для знаходження напружено-

деформованого стану перерізу стержня. Для дослідження міцності та

жорсткості стержневих елементів бісталевих конструкцій використовувалась

методика врахування фізичної та геометричної нелінійності, методи

апроксимації при знаходженні аналітичних залежностей, які характеризують

величину прогинів відповідно до точки прикладення зосередженої сили. При

знаходженні прогинів стержня, що були обчисленні за припущенням

досягнення у найбільш напруженому перерізі стержня граничної пластичної

деформації 002,0lim, =ipε , використовувалися відомі формули розрахунку

прогинів при пружній роботі з відповідними уточненнями. Практична методика

розрахунку міцності та жорсткості бісталевих стержнів реалізує принцип

зберігання традиційного виду розрахункових формул пружної стадії роботи з

185

корегування розрахункових коефіцієнтів при взаємодії різних комбінацій

згинального моменту та поздовжнього зусилля.

Результати теоретичного дослідження були повністю підтвердженні при

виконані експериментального дослідження дійсної роботи бісталевих стержнів

за межею пружності з урахуванням деформованої схеми і показали достатній

запас міцності та жорсткості бісталевих конструкцій.

РОЗВИТОК ФЕРМЕРСТВА В РЕГІОНІ

Домаскіна М.А., ст..викладач


Сектор фермерських господарств став невід’ємною органічною складовою

частиною багатоукладного сільського господарства. Основною тенденцією

розвитку фермерського руху в Україні є зростання чисельності господарств та

збільшення розмірів землекористування. На 1.01.08 кількість фермерських

господарств у Миколаївській області становить 4638 господарства, що складає

10,7% від загальної кількості фермерів країни.

Частка фермерських господарств у загальній площі сільгоспугідь області

невпинно зростає, на початок 2008 року цей показник склав 16,2%. Частка

земель фермерів регіону перевищує загальноукраїнський показник більш як

вдвічі. У 2007 році порівняно із 2000 роком доля фермерських земель

збільшилася більш ніж в два рази, а порівняно із 1995 роком – втричі. Близько

половини кількості господарств відносяться до північної природно-кліматичної

зони, найбільша кількість їх в Баштанському районі – 466 (центральна зона).

Ступінь розораності фермерських земель досить високий і склав в 2007

році в середньому по області 98,5. Порівняно з 1991 роком частка ріллі

підвищилася приблизно на 7%. При цьому значно скоротилися площі під

пасовищами – більш ніж у два рази. Це досить негативна тенденція, пов’язана із

загальним масовим скороченням поголів’я тварин. В 2007 році багаторічні

насадження займали всього 0,5% земель фермерських господарств, а сіножаті

та пасовища – 4,8%.

186

Найбільшу частку займають посіви під зерновими, їх площі посівів

постійно збільшуються – порівняно із 2000 роком в 1,8 разів. Спостерігається

стійка тенденція до збільшення площ під соняшником, у 2006 році по

відношенню до 2000-го ця площа збільшилася в 2,5 рази, за останні роки різко

зросла площа під овочами – в 2,2 рази. Перевагу серед зернових культур у 2007

році фермери віддали ярим зерновим, під якими було зайнято 52,0% загальної

посівної площі під зерновими. Серед зернових культур переважають пшениця

озима (35,8%) та ярий ячмінь (43,1%), що пов’язано із специфікою регіону. В

структурі посівних площ технічних культур левову частку займають посіви

соняшнику – 79,7%. При вирощуванні картоплі та овоче-баштанних перевагу

надано овочам – 73,0%.

З роками частка фермерських господарств в аграрному секторі області по

валовій продукції постійно зростає. І в 2007 році вона вже становила 6,0%, в

тому числі продукція рослинництва – 10,7%, доля тваринництва залишається

досить низькою – 0,6%. Однак внесок фермерських господарств в економіку

регіону залишається на досить низькому рівні. Так, зернові та зернобобові було

зібрано в 2007 році із площі в 85,6 тис. га, що складає 23,6% зібраної площі

сільгосппідприємств. При цьому валовий збір вказаних культур становив 855,7

тис. ц, що становить 18,3% валового збору сільгосппідприємствами.

Протягом 2007 року фермерськими господарствами регіону було

вироблено валової продукції сільського господарства в порівняних цінах 2005

року на суму 115,0 млн. грн. Це складає лише 3,3% виробленого фермерами

країни та 14,4% виробленого сільгосппідприємствами області. При цьому

95,1% (109,4 млн. грн.) отримано від виробництва продукції рослинництва і

лише 4,9% від виробництва продукції тваринництва. Вартість валової

продукції в цілому по сільському господарству зменшилася в 2,3 рази, або на

150 млн. грн. Вартість валової продукції фермерів Миколаївської області

порівняно із 2000 роком збільшилася у 2,3 рази. Досить незначним залишається

внесок фермерів у виробництво продукції тваринництва. В 2007 році продукції

тваринництва виготовлено на суму 5,6 млн. грн. Однак з роками

187

спостерігається стійке збільшення валової продукції тваринництва. У 2007 році

цей показник перевищує показник 2000 року в 11,2 рази. Протягом останніх

десяти років внесок фермерів в аграрний сектор економіки регіону зріст у 5,5

разів, але складає всього 6% вартості валової продукції виробленої всіма

категоріями господарств області.

МЕТОДИЧНІ ПІДХОДИ ДО ОЦІНКИ ЕФЕКТИВНОСТІ

ВІДТВОРЕННЯ ТРУДОВОГО ПОТЕНЦІАЛУ АГРАРНИХ

ПІДПРИЄМСТВ

В.С. Широков, асистент


Збільшення обсягів виробництва в аграрному секторі неможливо без

ефективного відтворення його ресурсного потенціалу, зокрема трудового.

Розширене відтворення трудових ресурсів може здійснюватись трьома

шляхами: екстенсивним, за рахунок збільшення чисельності працюючих;

інтенсивним, за рахунок підвищення продуктивності; при одночасному

поєднанні обох шляхів. Отже, дослідження тенденцій відтворення трудових

ресурсів, з’ясування причин і факторів нестабільності цього процесу, оцінка

його ефективності в умовах перехідної економіки стають визначальними у

формуванні пріоритетів політики підприємства.

Проблеми ефективності використання та відтворення трудових ресурсів

сільськогосподарського виробництва широко висвітлюються у наукових працях

Д.П. Богині, О.А. Богуцького, В.К. Гаркавого, В.С. Дієсперова, Л.О. Шепотько,

К.І. Якуби та ін.

Провідні економісти зазначають, що темпи та ефективність відтворення

залежать від зростання всіх елементів ресурсного потенціалу та підвищення

коефіцієнтів їх використання; зокрема індекс відтворення виробництва валової

продукції можна визначити як добуток індексів середньорічної чисельності

працюючих і продуктивності їх праці:

.с.з.пп.п.чв ІІТ ⋅= , (1)

188

де Тв – темпи відтворення виробництва валової продукції, %; Іч.п. – індекс

середньорічної чисельності працюючих, %; Іпп.з.с. – вартісний індекс

продуктивності праці змінного складу, %.

Для поглиблення аналізу ефективності відтворення і оцінки впливу

структурних зрушень у виробництві валової продукції розкладемо індекс

продуктивності праці змінного складу на індекс продуктивності праці

фіксованого складу і індекс структурних зрушень:

.з.с.с.ф.пп.п.чв ІІІТ ⋅⋅= , (2)

де Іпп.ф.с. – вартісний індекс продуктивності праці фіксованого складу, %;

Із.с. – індекс структурних зрушень, %.

Добуток перших двох множників формули (2) – індексів середньорічної

чисельності працюючих та продуктивності праці фіксованого складу

запропоновано нами використовувати для визначення індексу ефективності

відтворення трудового потенціалу:

.с.ф.пп.п.ч.п.т.відт.еф ІІІ ⋅= (3)

Необхідність розширеного відтворення трудового потенціалу в

підприємствах аграрного сектору набуває особливої гостроти з урахуванням

потреби збільшення обсягів виробництва сільськогосподарської продукції для

забезпечення продовольчої безпеки нашої держави, що обумовлює необхідність

зростання індексу ефективності відтворення трудового потенціалу. На цей

період розвитку економіки він має бути значно вищим за одиницю, а базою для

цього повинні бути одночасне зростання індексів продуктивності праці ті

чисельності працюючих.


1. Заставецька О.В. Комплексний економічний і соціальний розвиток тери-

торії: теоретичні та методологічні основи дослідження. – Тернопіль, 1997. – 233

с.

2. Прокопа І.В. Соціальна інфраструктура села: формування нового

механізму розвитку. – К.: Інститут економіки НАН України, 1996. – 172 с.

189

СЕКЦІЯ «СУЧАСНІ КОМП’ЮТЕРНІ ТЕХНОЛОГІЇ

В ЕКОНОМІЦІ ТА ОСВІТІ»

СТАТИСТИЧНА ОБРОБКА РЕЗУЛЬТАТІВ АВТОМАТИЧНОГО

ТЕСТУВАННЯ ЗНАНЬ СТУДЕНТІВ ЯК ІНСТРУМЕНТ ДЛЯ

ПІДВИЩЕННЯ ЯКОСТІ ТЕСТІВ

Д.В.Бабенко, к.т.н., професор,

Ш.М.Іхсанов, к.т.н., доцент


У даний час автоматичне тестування знань студентів набуло широкого

розповсюдження у зв'язку з об’єктивністю такого контролю знань і

доступністю тестування по всіх навчальних дисциплінах. На даний момент база

тестів МДАУ складає декілька сотень тестів загальним об'ємом більше 30 тисяч

питань і охоплює практично всі дисципліни, які викладаються на чотирьох

факультетах [1–6]. Проте, на погляд авторів, розробка тестів поки міцно не

базується на класичній теорії тестування, а ґрунтується на інтуїтивних

представленнях кожного викладача, який укладає тести. Такий стан розробки

тестів спостерігається і в багатьох інших ВНЗ.

Метою даної роботи є приведення добре відомих формул статистичної

обробки тестових завдань, що дозволяють підвищити якість тесту в цілому за

рахунок виключення завдань, що не задовольняють певним критеріям. У

літературі, як правило, розглядається дихотомічна шкала оцінок результатів,

коли множина можливих оцінок складається всього з двох елементів {0;1} : 0 –

завдання не виконано, 1 – виконано правильно [7-9]. Тому формули

коректуються для тестів із завданнями різних типів [1, 2], складність яких

варіюється в широкому діапазоні. Приводяться також рекомендації з необхідної

кількості статистичних вимірювань.

Найбільш просте й інтуїтивно зрозуміле цензурування завдань проводиться

за їх складністю для вибраної категорії випробувачів. З тесту повинні бути

виключені дуже прості і дуже важкі питання. Міра складності визначається

рівнем знань і сприйняттям сформульованого питання всією сукупністю осіб,

190

які тестуються. Для тестів з широкою варіацією кількості нараховуваних балів

за окремі питання, цю міру необхідно нормувати до максимальної кількості

балів, яка виставлена розробником тесту. При такому нормуванні величини

складності знаходяться в діапазоні [0,1]. Завдання зі складністю менш 0,2 і

більш 0,9 виключаються з тесту. Для отримання задовільних результатів

кількість осіб, які проходять тестування, повинна бути не менше 50. На

наступному кроці визначається зв'язок кожного завдання з сумою балів за весь

тест. Для цього рекомендується використовувати коефіцієнт кореляції Пірсона.

Завдання, які погано корелюють з сумою балів (коефіцієнт кореляції менш

0,15), виключаються з тесту. Для подальшого аналізу якості тестових завдань

можна використовувати кореляційні зв'язки між окремими завданнями тесту,

яка обчислюють за тією ж формулою Пірсона. Рекомендується з тесту

виключити завдання, які мають негативні коефіцієнти кореляції з більш ніж

двома іншими завданнями. Для отримання задовільних результатів при

використанні коефіцієнтів кореляції кількість осіб, які проходять тестування,

повинна бути не менше 100. У всіх випадках передбачено, що кількість завдань

в тесті складає декілька десятків.

На завершення, автори виражають упевненість, що використання класичної

теорії тестування в частині статистичної обробки результатів допоможе

підвищити якість тестування в цілому. У подальших роботах передбачається

навести огляд результатів практичного застосування запропонованої методики

цензурування до тестів кафедри інформатики МДАУ, а також розкрити питання

оцінки кількісних характеристик якості готових тестів.


1. Бабенко Д.В., Iхсанов Ш.М. Універсальна програма для тестування знань студентів //Вісник аграрної науки Причорномор'я. - Випуск 1(15).- 2002.- с. 133-135.

2. Бабенко Д.В., Ихсанов Ш.М. Опыт эксплуатации универсальной программы тестирования знаний студентов //Матеріали науково-практичної конференції "Стан та перспективи розвитку новітніх науково-освітніх комп'ютерних технологій". – Миколаїв. - 2003.- с. 9-10.

3. Бабенко Д.В., Iхсанов Ш.М. Автоматизація проведення державних іспитів з використанням універсальної програми тестування знань студентів

191

//Вісник аграрної науки Причорномор'я. - Випуск 4(28).- 2004.- с. 12-14. 4. Бабенко Д.В. Iхсанов Ш.М. О необходимости и возможностях

широкого внедрения автоматического тестирования в учебный процесс в контексте болонского соглашения //Збірник наукових праць. Подільський державний аграрно-технічний університет. — Кам'янець-Подільський: Абетка, — 2008. — Т. 2, №16. — С. 204—206.

5. Бабенко Д.В. Iхсанов Ш.М. Про необхідність і можливості широкого впровадження автоматичного тестування в учбовий процес в контексті Болонської угоди //Наука і методика. Збірник науково-методичних праць. - К.: "Аграрна освіта", 2008, - Вип. 14. - С. 59-62.

6. Бабенко Д.В. Iхсанов Ш.М. Нєлєпова А.В. Комп’ютерне тестування як метод аналізу якості навчання в контексті Болонської угоди // Вища освіта України – Додаток 3, Том IV (11) - 2008 р. – Тематичний випуск «Вища освіта України у контексті інтеграції до європейського освітнього простору», -К.: Інститут вищої освіти АПН України, С. 6-10.

7. Аванесов В.С. Композиция тестовых заданий. –М.: Центр тестирования, 2002. –240 с.

8. Колгатін О.Г. Автоматизована педагогічна діагностика і точність вимірювання. // Вісник. Тестування і моніторинг в освіті. – №10-11, 2006. – С.29-33.

9. Колгатін О.Г. Статистичний аналіз тесту з різними за формою завданнями. //Засоби навчальної та науково-дослідної роботи. /За заг. ред В.І. Євдокимова і О.М. Микитюка. – ХДПУ ім Г.С.Сковороди. – Харків: ХДПУ, 2003. – Вип. 20. – С.50-54.

ДИСТАНЦІЙНА ОСВІТА В УКРАЇНІ

О.М.Самойленко, к.пед.н., доцент

Миколаївський державний університет імені В.О. Сухомлинського

Попит у суспільстві на освіту характеризується тенденцією до постійного

зростання у міру того, як росте роль наукових знань у діяльності людини. В

умовах набуття освітою характеру безперервного процесу стає все більш

різноманітним і віковий склад бажаючих навчатися, і початковий рівень їх

знань, і характер мотивації навчання, і зміст потрібних знань. Отже, однією з

складових соціального замовлення повинна бути природна потреба

безперервного здобуття знань, що є закономірним процесом розвитку

суспільства [2].

192

Серед принципів постійного розвитку, проголошених ООН, особливе місце

займає принцип безперервної освіти громадян протягом всього їх життя. Відкрита

освіта є важливою умовою практичної реалізації цього принципу [4].

Відкрита освіта - це гнучка система здобування освіти, доступна будь-

кому, хто бажає, без аналізу його освітнього цензу і регламентації

періодичності і часу вивчення окремого курсу, програми, яка розвивається на

основі формалізації знань, їх передачі і контролю з використанням

інформаційних і педагогічних технологій дистанційного навчання [5].

Дистанційне навчання «є формою придбання знань, невідступно

наступною за відкритою освітою». Поняття дистанційна освіта визначається, як

форма навчання, рівноцінна з очною, вечірньою, заочною та екстернатом, що

реалізується, в основному, за технологіями дистанційного навчання [3].

Дистанційне навчання – це спосіб навчання на відстані, за якого викладач і

студенти фізично знаходяться в різних місцях, за якою в освітньому процесі

використовуються кращі традиційні та інноваційні методи, засоби і форми

навчання, засновані на комп'ютерних і телекомунікаційних технологіях [1].

Питання дистанційного навчання в Україні регулюються наступними

документами: Положенням про дистанційне навчання (2004 р.), Наказом про

створення Координаційної ради з розвитку системи дистанційного навчання

(2004 р.), Концепцією розвитку дистанційної освіти в Україні (2000 р.).

До характерних рис дистанційного навчання належать: гнучкість,

модульність, паралельність, велика аудиторія, економічність, технологічність,

соціальна рівність, інтернаціональність, нова роль викладача, позитивний вплив

на учня, якість [3].

В системі дистанційного навчання, відносно традиційної, змінюється роль

як учня, так і викладача. Викладач (тьютор) – це організатор навчання студента,

його вихователь і контролер. Роль викладача визначається як співучасника

процесу, який допомагає учню, насамперед, у процесах самоосвіти і

самовиховання. Збільшується відповідальності самого учня за результати

навчання. Зворотній зв’язок реалізується за допомогою особистих зустрічей,

193

засобами електронної пошти, телекомунікацій, чатів та форумів. Існує низка

варіантів технологій дистанційного навчання: кейс-технологія, TV-технологія

мережева технологія та змішані технології [4].

На сьогодні в Україні ще відсутня повністю сформована і функціонуюча

система дистанційної освіти. До основних причин цього належать наступні:

відсутність державних спеціалізованих навчальних закладів, відповідного

нормативного, організаційного, матеріально-технічного забезпечення, слабкий

розвиток національного веб-простору і недостатня комп’ютерна грамотність

населення. Але процес активного впровадження в освітню діяльність

технологій дистанційного навчання відбувається.

Література 1. Антипина О.Н. Дистанционное обучение на основе интернет-

технологий // Высшее образование сегодня. – 2003. – № 4. – С. 50–53. 2. Васильєва І.А., Осипова Е.М., Петрова Н.Н. Психологічні аспекти

застосування інформаційних технологій // Питання психології. – 2002. – №3. 3. Концепція розвитку дистанційної освіти в Україні. – К.: КПІ, 2000. 4. Підвищення кваліфікації керівників освіти за дистанційною формою

навчання / За заг. ред. В.В. Олійника. – К.: Логос, 2006. 5. Тихомиров В.П., Солдаткин В.И., Лобачев С.Л. Среда ИНТЕРНЕТ-

обучения системы образования России: проект Глобального виртуального университета / Международная академия открытого образования. – М., 2000.

МЕТОДИКА ВИКОРИСТАННЯ ВІДЕОМАТЕРІАЛІВ ЯК ЗАСОБУ

НАВЧАННЯ

Калачова Л.В., магістрант

Миколаївський державний університет імені В.О.Сухомлинського

Принцип наочності є одним з важливим для організації ефективного

процесу навчання. Теоретично його обгрунтував Я.А.Коменський. Він розумів

наочність широко, не лише як зорову, а як залучення до кращого і ясного

сприймання речей і явищ, всіх органів чуття [2].

Для успішного навчання важливо, щоб у процесі сприйняття брало участь

якомога більше аналізаторів. Одночасний вплив комплексу подразників на різні

аналізатори має особливу емоційність. Тому людина, яка сприймає інформацію

за допомогою аудіовізуальних засобів від конкретного образу легше

194

переходить до логічного мислення, абстрагування [4]. Використання зовнішніх

засобів наочності завжди поєднується зі словом учителя. За дослідженням

професора Л. Занкова, якщо ефективність слухового сприйняття інформації

складає 15%, а зорового – 25%, то їх одночасне включення в процес навчання

підвищує ефективність сприйняття до 65% [1].

Завдяки застосуванню аудіовізуальних засобів навчання можливості

сучасного заняття значно розширюються та урізноманітнюються: збагачується

його зміст, прискорюється темп проведення, формуються навички

інформаційної та комунікативної взаємодії, викладач отримує можливість

якнайкраще та ефективніше використовувати навчальний час, винаходити

оригінальні методи викладання, збільшувати обсяг навчального матеріалу для

його засвоєння та використання студентами.

Аудіовізуальні засоби навчання можуть використовуватися як засіб

навчання у середній та вищій школі, в педагогічній та післядипломній освіті.

Відеофрагменти доцільно використовувати для:

- підготовки майбутніх вчителів: записи зразкових уроків майстрів

педагогічної праці, вчителів-новаторів, їх аналіз;

- аналізу проходження студентами педагогічної практики: обговорення

відеозапису першого досвіду студентів, оцінка їхньої роботи;

- формування загальної бази методичних матеріалів;

- ліквідації проблеми наочності дослідів, експериментів за відсутності

необхідного матеріального забезпечення.

Крім очної форми навчання відеофрагменти також можуть бути

використані при заочній, дистанційній та заочно-дистанційній підготовці

майбутніх вчителів, де особливо гостро постає проблема розкриття методики

викладання, кількісного методичного забезпечення навчального процесу [3].

Відеодемонстрація – зручний засіб навчання, адже вона може бути

проглянута як на уроці, так і вдома, зберігатися у методичній базі певного

викладача або бути доступною широкому колу користувачів із використанням

можливостей мережі Інтернет. Демонстрацію можна прокоментувати,

195

повторити запис, призупинити те чи інше зображення тощо. Відеофрагмент не

складно створити за умови володіння елементарними навичками роботи з

комп’ютером та наявності необхідного матеріального і програмного

забезпечення. До створення відеоматеріалів можуть бути залучені студенти,

учні, попередньо ознайомлені з психолого-педагогічними вимогами до

відеоматеріалів. Таким чином, аудіовізуальні засоби навчання, зокрема

відеофрагменти, сприяють кращому сприйманню та засвоєнню навчального

матеріалу, більш ефективній роботі студентів і раціональному використанню

навчального часу. Відеоматеріали можуть використовуватися на різних етапах

та формах занять відповідно до їх дидактичної мети.

Література 1. Занков Л.В. Избранные педагогические труды. - М.: Дом педагогики,

1999. 2. Коменский Я.А. Избранные педагогические сочинения, т. 2. – М.:

Педагогика, 1982. 3. Самойленко О.М. Дистанційні технології в системі безперервної освіти

// Народна освіта. - 2008. - Вип. 2(5). 4. Чашко Л.В., Волинський В.П. Особливості сприймання та засвоєння

учнями навчальної відеоінформації // Педагогіка і психологія. – 1995. - №1. – с.81-92.

ВІРТУАЛЬНЕ НАВЧАЛЬНЕ СЕРЕДОВИЩЕ

В ДИСТАНЦІЙНІЙ ОСВІТІ

Жураховський Є. Д., магістрант

Миколаївський державний університет імені В. О. Сухомлинського

Сучасне суспільство прямує до набуття рис інформаційного.

Формування нових підходів до системи освіти призвело до появи ідеї

відкритої освіти.

Віртуальний інформаційний освітній простір — простий шлях назустріч

відкритій освіті.

Internet – не розкіш, а засіб зв’язку.

196

Віртуальний інформаційний освітній простір поєднує існуючий

педагогічний досвід та навчально-методичні розробки з новітніми

інформаційними технологіями.

Інформаційний простір для освіти забезпечує можливість вільного обміну

різноманітними інформаційними матеріалами між усіма учасниками, що його

використовують.

Використання засобів ІКТ та засобів навчального середовища дає

можливість створювати дистанційні курси.

Єдине інформаційне навчальне середовище відкритої освіти в Україні ще

не створено.

Створення навчального веб-середовища надає ряд переваг:

• накопичення, та упорядкування навчально-методичної інформації;

• вільний доступ до навчальної інформації;

• ефективна взаємодія для співробітництва між різними освітніми

закладами;

• спілкування тьюторів та слухачів у реальному часі із використанням

сучасних засобів ІКТ.

Ряд проблем:

• матеріальні ресурси;

• забезпечення навчального процесу засобами комунікації;

• розробка навчального плану стосовно роботи з віртуальним

навчальним веб-середовищем;

• підготовка необхідних навчальних матеріалів;

• розробка нових курсів для дистанційної форми навчання.


1. Абросимов А.Г. Информационно-образовательная середа ВУЗа. /

Александр Григорьевич Абросимов. - [Електронний ресурс]. Режим доступу:

http://comparative.edu.ru:9080/PortalWeb/data/00004047/2.pdf;jsessionid=AEE6702

2AC351B4229C2B6B4BFC8252E

2. Державна програма "Інформаційні та комунікаційні технології в освіті і

http://comparative.edu.ru:9080/PortalWeb/data/00004047/2.pdf;jsessionid=AEE6702

197

науці" на 2006-2010 роки [Електронний ресурс] Режим доступу:

3. http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1153-2005-%EF

4. Дистанційний навчальний процес: Навчальний посібник / За ред.

В.Ю.Бикова та В.М.Кухаренка - К.: Міленіум, 2005.

5. Кухаренко В.М., Савченко М.В., Молодих Г.С., Твердохлєбова Н.Є.

Виртуальная учебная среда „ВЕБ-КЛАСС ХПИ”.- Харьков: НТУ “ХПИ”, 2003.-

58 с.

6. Підвищення кваліфікації керівників (управлінців) освіти за

дистанційною формою навчання Навчально-метод. посібник. // Олійник В.В.,

Гравіт В.О., Кухаренко В.М. та ін. - К.: ЦІППО, 2005. - 338 с. (12 др. арк.).

7. Пилипчук А.Ю. Створення засобів інформаційно-комунікаційних

технологій єдиного інформаційного простору системи освіти: проблеми і

можливі шляхи їх вирішення [Електронний ресурс] / Пилипчук А.Ю. Режим

доступу: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/ITZN/em7/content/ 08paydto.htm

8. Положення про дистанційне навчання. [Електронний ресурс] Режим

доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=z0464-04

9. Самойленко О. М. Дистанційні технології в системі безперервної освіти

[Електронний ресурс] Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/e-

journals/NarOsv/2008-2/08somsbo.htm

ОГЛЯД ІНФОРМАЦІЙНИХ СИСТЕМ ФІНАНСОВОГО АНАЛІЗУ

Л. Я. Боборикіна, к.е.н., доцент


Інформаційні системи фінансового аналізу об'єднують велику кількість

систем різного призначення та функціональних можливостей: серед них -

інформаційні системи аналізу ефективності інвестиційних проектів, системи-

аналізатори валютних ринків і ринків цінних паперів, підсистеми фінансового

планування та аналізу у межах інформаційних систем автоматизації управління

підприємствами тощо.

Інформаційні системи фінансового аналізу підприємницької діяльності

http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1153-2005-%EF

http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/ITZN/em7/content/

http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=z0464-04

http://www.nbuv.gov.ua/e

198

допомагають приймати обгрунтовані управлінські рішення та являються

інструментом для керівників і фінансових аналітиків. Головним їх

призначенням є аналіз поточного фінансового стану підприємства і вибір

оптимальної стратегії його розвитку, розроблення інвестиційних проектів,

управління збутом і маркетинговою діяльністю.

Функції фінансового планування виконують такі системи, як Project

Ехреrt, Аudit Ехрегt, Магкеting Ехрегt.

Програма Аudit Ехрегt являє собою інструмент комплексного аналізу

фінансового стану і результатів діяльності підприємства.

Вхідною інформацією для аналізу є бухгалтерський баланс і стандартні

фінансові звіти підприємства.

Інформаційна система Магкеting Ехрегt надає користувачу можливість

використання аналітичних методик (GАР-аналізу, SWOT-аналізу, Рогtfоlіо-

аналізу) для розроблення оптимальної маркетингової стратегії і тактики,

оцінювання ризиків і розрахунку основних планових фінансових результатів.

Система допомагає сформувати оптимальну структуру збуту, здійснює аналіз і

оцінювання становища компанії у ринковому середовищі.

Система Ргоjесt Ехрегt виробництва фірми «Про-Інвест-Консалтинг»

являє собою систему підтримки прийняття рішень для розроблення, аналізу

та вибору оптимального плану розвитку бізнесу, створення та аналізу

фінансових планів та інвестиційних проектів. Ргоjесt Ехрегt дає можливість

моделювати діяльність підприємств будь-якої галузевої належності та різних

масштабів — від невеликих приватних підприємств до холдингових структур:

Ргоjесt Ехрегt дає змогу:

- підготувати бізнес-план інвестиційного проекту, який відповідає

міжнародним стандартам (в основу Ргоjесt Ехрегt покладено методику

оцінювання інвестиційних проектів UNIDO і методику фінансового аналізу, що

відповідає міжнародним стандартам ІАS);

- розрахувати різні варіанти проекту і порівняти їх між собою;

- провести всебічний аналіз проекту: аналіз загальної ефективності

199

(розрахувавши, зокрема, період окупності проекту, індекс прибутковості,

чистий приведений дохід, внутрішню норму рентабельності), аналіз чутливості

та аналіз ефективності проекту для окремих його учасників;

- провести аналіз проекту із урахуванням неточності початкових даних з

застосуванням методу статистичного аналізу Монте-Карло;

- побудувати інтегровані фінансові потоки для групи проектів; оцінити

ефективність діяльності компанії, яка здійснює комплекс різних проектів;

- скласти бюджет для групи проектів;

- здійснювати контроль за виконанням проектів, порівнюючи проектні та

реальні грошові потоки.

Порядок роботи з Ргоjесt Ехрегt , рекомендований розробниками і

описаний у довідковій системі пакета, передбачає таку послідовність кроків:

побудова моделі, визначення потреби у фінансуванні, розроблення стратегії

фінансування, аналіз фінансових результатів, формування і друкування звіту,

контроль реалізації проекту.

ЗАСТОСУВАННЯ АВТОМАТИЗОВАНИХ СИСТЕМ СІТЬОВОГО

ПЛАНУВАННЯ ТА УПРАВЛІННЯ В СІЛЬСЬКОМУ ГОСПОДАРСТВІ

Л.О.Борян, асистент


Ефективне використання сільськогосподарської техніки сприяє

збільшенню виробництва продукції, зниженню її собівартості, підвищенню

продуктивності праці. Машинно-тракторний парк (МТП) потрібно найбільш

повно завантажити. Рівень організації роботи МТП залежить від правильного

планування та управління роботою машинних агрегатів. Тривалість виконання

операцій при наявному рівні забезпечення технікою можна значно скоротити за

рахунок раціональної організації роботи агрегатів. І для цього можна

використати систему сітьового планування та управління (СПУ).

Застосування СПУ значно підвищує наукову обґрунтованість

розроблювальних планів, зменшує можливість прорахунків і помилок при

200

рішенні багатьох питань діяльності сільськогосподарського підприємства.

СПУ дозволяють швидко вводити нові вихідні дані в сітьовий графік,

коректувати його й, користуючись методом критичного шляху, визначати в

кожен даний момент часу, у якому стані перебуває виробничий процес і

тимчасові параметри окремих робіт. Тому системи СПУ можуть бути

використані для керування сільськогосподарським виробництвом.

Для якісного управління МТП при сучасних темпах технічного прогресу

потрібна величезна кількість вихідних даних, тому при плануванні й керуванні

виробництвом виникає необхідність автоматизувати ручну працю. Ці проблеми

успішно вирішуються автоматизованими системами СПУ.

Застосування автоматизованих систем СПУ в сільськогосподарському

виробництві має ще такі переваги: скорочення строків робіт, чітке зв'язування

всіх робіт у часі, виявлення оптимального ланцюжка робіт критичного шляху й

зосередження уваги керівників на цих роботах, тісний організаційний зв'язок

усього колективу виконавців, розосереджених у просторі, підпорядкування їх

одному керівникові.

Сітьові плани-графіки на певний період року можуть складатися у

вигляді типових сітьових графіків проведення сільськогосподарських робіт. За

певний час до початку основних сільськогосподарських робіт відповідно до тих

або інших кліматичних умов, умов дозрівання (якщо мова йде про збирання

врожаю) або станом ґрунту (якщо мова йде про посівні роботи) виробляється

календарна прив'язка сітьового графіка. Одночасно уточнюються і уводяться

всі роботи сітьового графіка, розраховуються вихідні показники сітьового

плану проведення робіт.

Сітьове планування передбачає визначення змісту робіт на робочих

місцях, їх тривалість і взаємозв’язок. Сітьові графіки дають можливість легше

аналізувати правильність організації виробничих процесів, контролювати хід їх

виконання, виявляти недоліки і своєчасно їх ліквідовувати, перерозподіляючи

матеріальні і трудові ресурси підприємства.

Застосування методів СПУ в сільськогосподарському виробництві

201

дозволить раціоналізувати й автоматизувати управління. Чим досконаліше

управління підприємством тим досконаліше і процес створення

сільськогосподарської продукції.


1. Ільченко В.Ю.. Експлуатація машинно-тракторного парку в

аграрному виробництві/ “Урожай”. – Київ, 1993.- 285с.

2. Варнавский В.А. Сетевое планирование и управление работой

машинно-тракторных агрегатов. //Техника в сельском хозяйстве. -1966.-№8.-

С.50-52.

3. Іванюк Т.Б. Інформаційна технологія оперативного планування

польових робіт.//Економіка АПК.-2001.-№8.-С.78-83.

СУЧАСНІ МЕТОДИ ОБ'ЄДНАННЯ ОБЧИСЛЮВАЛЬНИХ МЕРЕЖ, ЩО

ПІДКЛЮЧЕНІ ДО МЕРЕЖІ ІНТЕРНЕТ

Кірей К.О., к.пед.н., доцент


Лавиноподібне поширення Інтернету та розвиток інтернет-технологій

дозволило практично між будь-якими двома крапками світу встановити

швидкий зв'язок. Потреба об'єднання декількох розподілених крапок у єдину

захищену мережу обумовила розвиток віртуальних приватних мереж (VPN –

Virtual Private Network). Мета VPN полягає у створенні мережі спільного

використання, що функціонує як мережа, що побудована на основі виділеної

лінії. На рис. 1 наведено приклад приватної мережі, що об'єднує три офіси.

Рис. 1. Приватна мережа: а) на основі виділеної лінії;

Офіс 1 Офіс 2

Офіс 3

Виділена лінія

Маршрутизатор

а)

Офіс 1 Офіс 2

Офіс 3

Віртуальна лінія (тунель)

Брандмауер Інтернет

б)

202

б) віртуальна приватна мережа

VPN мають низку переваг, серед яких виокремимо три провідні.

• За умови застосовування VPN для об'єднання офісів потрібно значно

менші економічні витрати порівняно із витратами на об'єднання офісів на

основі виділених ліній.

• Віртуальна мережа є «прозорою» для всього користувацького

програмного забезпечення (ПЗ), тобто ПЗ усіх офісів працює так, начебто

комп'ютери підключені до однієї локальної мережі. Встановленням і

керуванням захищених зв'язків (тунелів) між офісами займаються брандмауери.

За таких умов робота користувачів у мережах VPN мало у чому відрізняється

від роботи у приватній мережі на основі виділеної лінії [1, с.880].

• Дані, що передаються між офісами, шифруються і не потрапляють у

мережу загального користування.

В останні роки корпоративним абонентам, офіси яких підключені до

мережі одного оператора зв'язку, надається послуга з об'єднання цих офісів за

допомогою технології віртуальної локальної обчислювальної мережі (VLAN –

Virtual Local Area Network). При використанні VLAN оператор об’єднує порти

на комутаторах, до яких фізично підключені офіси, у віртуальний комутатор

(рис. 2). У такому разі досягається найбільша швидкість обміну даними між

офісами.

Рис. 2. Приватна мережа на основі VLAN

Офіс 2

Офіс 3

Віртуальний комутатор

Маршрутизатор Мережа оператора

Офіс 1

203

Спільне використання технологій VLAN і VPN дозволяє одержати

найбільшу швидкість обміну даними між офісами, за умови забезпечення

високого рівня конфіденційності й відносно невисокого рівня витрат.


1. Таненбаум Э. Компьютерные сети. 4-е изд. – СПб.: Питер, 2008. –

992 с.: ил.

МІЖНАРОДНИЙ ДОСВІД НАВЧАННЯ В АГРАРНИХ ВНЗ

А.В.Нєлєпова, асистент


"Успішні викладачі мають зростаючий інтерес до дослідницьких пізнань про

природу навчання й про мистецтво викладання, які витримали випробування

часом" (Проект 2061, стор. 197). Навчання – це сприйняття нової інформації, її

збереження й наступне відтворення. Щоб зрозуміти навчання, ми повинні

розглянути, як нова інформація отримана; стадії, через які оброблена нова

інформація, оскільки вона прогресує від безпосереднього сенсорного досвіду до

тривалого зберігання; розглянути організацію, розглянути аналіз і кодування, які

використаються в процесі її одержання й наступне відтворення.

Щоб зрозуміти навчання, ми повинні зрозуміти організацію й структуру

предмета, характеристики учня, навички подання й методику оцінки.

Сільськогосподарська освіта покликана об'єднати загальні дослідження,

підготовку для ефективного викладання й широкий досвід роботи в різних

дисциплінах в області сільського господарства. Очікується , що абітурієнти, що

бажають стати лідерами в сільському господарстві, мають загальну освіту,

необхідну для їхнього функціонування як громадян і педагогів у нашому

динамічно розвиваючомуся суспільстві.

Доцільним автор вважає розглянути тему організації навчання та аграрної

освіти в США, Індії та Кітай тему актуальну й для України «Агроном 21

століття».

Розглянуто напрямки навчальних програм:

204

• Основи сільського господарства.

• Аграрні технології.

• Сільське господарство продажів й обслуговування.

• Управління сільськогосподарським бізнесом.

• Сільськогосподарські технології механіки.

• Ботаніка / садівництво науці.

• Природні / Екологічні ресурси.

• Сільськогосподарська продукція.

• Всесвітньо сільськогосподарська наука й техніка.

• Співтовариства розвитку.

Якщо ми хочемо задовольнити попит на кваліфікованих фахівців для

заповнення майбутньої ролі в сільськогосподарському виробництві,

університети повинні оновити навчальні програми, а також існує необхідність

розширити навчальну програму в сільськогосподарській освіті через широку

розмаїтість професій у сільськогосподарській галузі і її зростаючій потребі в

службовцях. Як й в інших галузях промисловості, сільське господарство

відчуло величезний вплив технології і її постійні зміни. Швидкі темпи цих

технологічних змін вимагають, щоб працівники сільського господарства часто

вдосконалювати свої навички. Це потребує від усіх нас, як педагогів, зміни

нашого мислення для побудови наших майбутніх сільськогосподарських

програм. З метою виконання завдання задоволення потреб майбутніх поколінь,

повинні бути розроблені кілька різних можливостей в управлінні і заохочення

до сільсько-господарської освіти.


1.Educational Consultants India Limited

http://www.edcil.co.in/mail/homepagetwo.nsf/70dbd8f2b03be1756525717d0034897

2/f2df979ef5c06957652571810027878b/$FILE/agricultural-1.pdf

2. Валентина Денисова, журнал "Промышленник России"

http://www.mcx.ru/documents/document/show/4238.136.htm

http://www.edcil.co.in/mail/homepagetwo.nsf/70dbd8f2b03be1756525717d0034897

http://www.mcx.ru/documents/document/show/4238.136.htm

205

ВПРОВАДЖЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНИХ СИСТЕМ І ТЕХНОЛОГІЙ В

АГРАРНОМУ ВИРОБНИЦТВІ ЯК ФАКТОР ПІДВИЩЕННЯ

КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ РЕГІОНУ.

В.В.Лопушанська, ст. викладач


В сучасних умовах світової глобалізації і переходу до інформаційного

суспільства на перший план виходить конкурентоспроможність як країни в

цілому, так і її регіонів, які можуть виходити на міжнародний рівень для

представлення своїх товарів. Конкурентні переваги регіональної економіки, її

окремих галузей та підприємств впливають на темпи зростання виробництва та

на розвиток експортної бази.

Конкурентоспроможність регіону - не статична властивість, а динамічний

процес реалізації зусиль заради високої продуктивності шляхом ефективного

використання інтелектуальних, природних і технологічних ресурсів території і

регіону. Миколаївська область має досить потужний ресурсний потенціал для

підвищення конкурентоспроможності аграрного сектору економіки. Серед

таких факторів – наявність висококваліфікованих кадрів та наукової бази,

посівні площі, кліматичні умови, які сприятливі для зерновиробництва,

виноградарства та ряду інших галузей.

Але лише ресурсного потенціалу не достатньо. Конкурентоспроможність

регіону залежить від можливостей створення і використання інновацій,

накопичених знань та вмінь з максимальною ефективністю. На нашу думку,

аграрний комплекс є спроможним до впровадження нових технологій і

підвищення інноваційного рівня регіону.

Одним із кроків такої стратегії слугує впровадження інформаційних систем

на різних рівнях галузевої структури, які використовують економіко-

математичне моделювання та геоінформаційні технології. Використання

інформаційних технологій дозволить приймати стратегічні рішення з

урахуванням багатьох факторів, що дозволить знижувати собівартість

продукції, вчасно приймати випереджувальні управлінські рішення на

206

довгостроковий та короткострокові періоди, розширювати експортну базу

сільськогосподарських товарів. Технічні та організаційні нововведення

дозволять розробити стратегії подальшого регіонального розвитку з

урахуванням зміцнення конкурентних позицій товарів аграрного виробництва

як на внутрішньодержавному, так і на міжнародному ринках.

Геоінформаційні системи землекористування на рівні аграрного

підприємства за рахунок оптимізації використання і керування наявними

ресурсами з використанням математичного моделювання із врахуванням

еколого-економічних аспектів господарювання та стохастичного характеру

аграрного виробництва дозволять забезпечити такі цілі конкурентної політики:

а) досягнення високої продуктивності виробництва; б) зростання якості

продукції та послуг підприємства; в) розширення діапазону пропозицій товарів

на ринку; г) задоволення потреб замовників.

Геоінформаційні кадастрові системи на рівні районних адміністрацій за

рахунок обліку наявних ресурсів та вдосконалення землекористування в регіоні

забезпечать такі напрями використання конкурентних переваг: а) реалізації

стратегічних планів; б) досягнення високої продуктивності послуг; в) сприяння

формуванню регіональних кластерів; г) підвищення наукоємності виробництва;

д)формування кадрового складу високої кваліфікації.


1. Портер М.Э. Конкуренция / Пер. с англ. О.Л. Пелявского и др. – М.:

Издательский дом «Вильямс», 2000. – 495 с.: ил.

2. Брикова І. Концепція міжнародної конкурентоспроможності

національного регіону та її практичний вимір // Міжнародна економічна

політика. - №4. - 2006. - С. 29-53.

207

CТАРТ-АП КОМПАНІЇ

Божко О.Л., викладач


Стало вже очевидним, що зміни, які відбуваються на нашому світі, не

закінчаться чарівним чином, тому треба перебудовуватися і вчитися працювати

в нових умовах. Будучи прибічником проактивного підходу, пропоную

оцінювати задачу виходу, що стоїть перед будь-яким бізнесом, з кризи як

стартап-проект (СП).

Дійсно, адже що таке стартап? Це процес реалізації за дуже короткі

терміни і, як правило, при невизначених початкових ресурсах завдання,

принциповою новизною, яке відрізняється, для виконання якої в організації

немає розроблених стандартів.

Вихід з кризи, адаптація до нових економічних умов — чудовий приклад

такого проекту, ключові ознаки якого наявні в повному об'ємі.

Новизна. Завдання для абсолютної більшості — незнана. Немає

відпрацьованих процедур і технологій для її реалізації, або вже існуючі

інструменти необхідно освоювати і застосовувати в нестандартних умовах.

Швидкість реалізації. Проблема має бути вирішена дуже швидко.

Швидкість в даному випадку визначає ту, що виживає і самій компанії.

Недолік фінансування. Ця ознака присутня повною мірою, тому потрібний

колосальний ентузіазм ініціаторів і основних виконавців СП. Крім того, тут

величезна кількість рисок, ведучих до відхилення від первинної вартості.

Новизна і швидкість рішення задачі значно підсилюють невизначеність у

встановленні суми фінансування проекту — доведеться вважати “на бігу”.

Креатівность. За обов'язкової умови прийнятності витрат нестандартний

підхід є запорукою успіху будь-якого СП. Вже озвучені обставини ще більше

підсилюють необхідність думати інакше, підходити спочатку до нашого

завдання максимально творчо.

Трансформація в регулярний проект. Це обов'язкова умова для правильно

реалізованого СП усередині існуючої компанії означає, що результати нового

208

проекту після його завершення мають бути органічно вбудовані в ділове життя.

У разі антикризового СП такий підхід означає не тільки перехід від

неконтрольованого, аврального, стресового ведення бізнесу до осмисленого і

методичного управління в нових економічних умовах. Він ще і забезпечує

накопичення бази знань і вироблення технології тиражування успіху при

вирішенні аналогічних завдань надалі.

СП за своєю суттю призначений для успішного вирішення нетривіальних

завдань, які нерідко на перший погляд здаються неможливими для здійснення.

Його інструменти і методики спочатку припускають старт робіт в таких умовах,

при яких не вистачає ключової інформації, і часто незрозуміло, що взагалі

робити. При цьому, розгортаючи стартап-процесс, його керівник, стартап-

менеджер, націлений на успіх і неухильно до нього рухається, приймаючи

екстремальні умови не як трагедію, а як невід'ємні складові проекту.

І саме тому я пропоную керівникам і власникам бізнесу заспокоїтися і

усвідомити що відбувається не як “напасти, яка невідомо коли закінчиться”, а

як необхідність пригадати ті часи, коли кожен з них був справжнім стартап-

менеджером, початківцем свій бізнес в складних і невизначених умовах. А в

тому, що кожен російський бізнесмен зобов'язаний хоч трохи бути стартап-

менеджером, я абсолютно упевнен — без цього в наших умовах успіх

неможливий.


1. www.ru.wikipedia.org

http://www.ru.wikipedia.org

209

ВИКОРИСТАННЯ ІНТЕРНЕТ РЕСУРСІВ ТА ВІДЕОКУРСІВ ДЛЯ

ПІДГОТОВКИ ГЕОІНФОРМАТИКІВ

Худякова І.М., в.о. доцента

Південнослов’янський інститут Київського Славістичного університету

У сучасних умовах освіти виникає необхідність в пошуку і застосуванні

нових форм навчання і викладання в навчальних закладах. Система навчання в

рамках Болонського процесу має на увазі великий обсяг самостійної роботи

студентів. Сьогодні розвиток дистанційних форм навчання на основі

віртуального спілкування через Інтернет та інтерактивних відеокурсів дозволяє

частково заповнити недоліки самонавчання [1].

У Південнослов'янському інституті сформовані сприятливі умови для

використання Інтернет ресурсів і відеокурсів у навчальному процесі. При

підготовці геоінформатиків неможливо обійтися без наступних компонентів: 1)

технічних засобів, 2) методичних розробок, 3) програмного забезпечення. В

процесі вивчення курсу "Бази даних в ГІС" використані всі ці компоненти.

Програма курсу розроблена по модульній системі. У неї включені модулі:

1)Основи побудови ГІС (основні поняття, моделі даних, пошарова організація);

2)Особливості систем управління базами даних в ГІС; 3)Створення ГІС з

використанням програмного забезпечення MapInfo MS Access. Інтернет-

ресурси активно використовуються при вивченні першого модуля. Відеокурси

при вивчені другого та третього модулів. Студенти знайомляться із однією з

відомих геоінформаційних систем Google Earth.

Програма Google Earth - це тривимірна модель Землі, створена на основі

фотографій зі супутника високого дозволу. Система Google Earth дозволяє

проглядати тривимірні зображення крупних міст з високим дозволом. Для

практичних занять студенти використовують фрагменти зображень земної

поверхні як растрові основи для побудови учбових електронних карт.

Практичні заняття, пов'язані із створенням геоінфрмаційної системи за

допомогою програмного забезпечення MapInfo, вимагають від студентів досить

великого часу для самостійної роботи в лабораторії інформаційних технологій.

210

Для якісної підготовки студентів, їм забезпечений доступ до методичних

розробок по даному курсу, відео матеріали, що забезпечують даний курс.

(Планується розробити повний відеокурс по роботі з даною програмою, що

особливо важливе для студентів заочної форми навчання).

При використанні відеоматеріалів забезпечуються наступні критерії їх

оцінки.

1. Реалізація основних принципів навчання: науковість; доступність;

системність.

2. Технологічність використання методів і методик навчання: використання

нових методик і технологій на занятті; наявність мети і задач; відповідність

змісту матеріалу навчальнім цілям; результативність процесу навчання на кожній

його стадії.

3. Розвиваючий характер діяльності: участь кожного студента в активної

пізнавальної діяльністі; забезпечення співпраці студентів між собою, а також

студентів і викладачів.

4. Основні вимоги до змісту відеоматеріалів: якісне зображення, чіткість

звуку; цілеспрямованість; завершеність.

Автором підготовлений курс лекцій з дисципліни "Бази даних в ГІС",

вказівки до практичних робіт із створення просторових баз даних. По кожній

темі створюються відеоуроки по програмному продукту "MapInfo", за

допомогою якого виконуються практичні завдання. Всі практичні завдання

виконуються на одному крізному прикладі. Результатом семестрової роботи по

даному курсу є проект "Створення геоінформаційної довідкової системи м. N",

розробниками якого є вся група.


1. Организация, формы и методы проведения учебных занятий и самостоятельной работы: требования, условия, механизмы: Учебно-методическое пособие / Под ред. Н. А. Волгина, Ю. Г. Одегова. – М.: Изд-во Рос. экон. акад., 2004. – 88 с.

2. http://ru.wikipedia.org/wiki/Google_Earth

http://ru.wikipedia.org/wiki/Google_Earth

211

РОЗРАХУНОК ТЕХНІКО-ЕКСПЛУАТАЦІЙНИХ ТА ЕКОНОМІЧНИХ

ПОКАЗНИКІВ РОБОТИ ФЛОТУ ПРИ ПРОЕКТУВАННІ СТРАТЕГІЇ

СУДНОПЛАВНОЇ КОМПАНІЇ

Бєлова Н.М., викладач


Стратегічне планування діяльності судноплавних компаній є обов’язковою

умовою забезпечення їх конкурентоспроможності, що особливо необхідно під

час спадної кон’юнктури фрахтового ринку внаслідок зменшення торгових

потоків між країнами в умовах всесвітньої економічної кризи. Планування

діяльності судноплавних компаній є складним процесом, який вимагає

використання комп’ютерної техніки як засобу обробки значної кількості

статистичних даних при розв’язанні таких задач:

- прогнозування загального обсягу імпорту, експорту, транзиту;

- прогнозування майбутніх товарних потоків за напрямками та

товарними групами;

- вибір оптимального варіанту доставки вантажу з урахуванням

можливості доставки деякими варіантами.

Прогнозування загального обсягу імпорту, експорту, транзиту

здійснюється побудовою моделі залежності даних величин від основних

макроекономічних характеристик: ВВП, обсягу інвестицій, продуктивності

праці, ставки на капітал, середнього курсу валют. Застосування

обчислювальних засобів для побудови прогнозів відображені в [1, 2].

Вибір найкращої стратегії здійснюється шляхом порівняння варіантів з

багатомірної матриці припустимих стратегій, яка включає різну тоннажність

суден і різні сегменти ринку перевезень, в більшій мірі орієнтованих на

національний вантаж (імпорт і експорт України). Остаточний вибір

здійснюється шляхом порівняння показника чистого прибутку від здійснення

операцій за всіма тоннажепотоками. Чистий прибуток формується після

розрахунків цілого ряду техніко-експлуатаційних і економічних показників

роботи флоту: норми робіт, стоянковий час, ходовий час, потрібна кількість

212

суден, будівна вартість корпусу, будівна вартість машини, витрати операційної

діяльності, а також показники фінансового результату — всього більше 50

показників на 1 варіант перевезення, яких налічується 2880: 36 варіантів

стратегій, 8 напрямків перевезень, 10 типів суден [3, 4]. Тому для розрахунків

такої кількості відносно ідентичних даних, які підлягають алгоритмізації, було

створено форму розрахунків засобами MS Excel [5, 6]. Зручність такої форми

обумовлена тим, що прогноз товарних потоків динамічно змінюється, що

зумовлює необхідність часто змінювати вихідні дані. Тому форма розрахунків

має відповідати вимогам:

1. Мінімальна кількість даних, що потрібно змінювати;

2. Зручне місце для введення нових даних для мінімізації помилок;

3. Розподіл інформації різного характеру для спрощення

маніпулювання нею (дані по судну, по вантажу, по фрахтовим ставкам, по

портам, економічні показники страхування, амортизації, оподаткування, тощо).

Найкраща обрана стратегія в подальшому підлягає оптимізації, яка

здійснюється за допомогою створеної програми засобами Visual Basic for

Application MS Excel.

Література 1. Жирнова Н.М. Вдосконалення фінансової та операційної діяльності

морського пароплавства на основі оптимізаційного планування //Наукові праці: науково-методичний журнал. — Миколаїв: Вид-во МДГУ ім.. Петра Могили, 2007. — С.116-121

2. Жирнова Н.М. К решению оптимизационных задач размещения транспортных средств на участках маршрута перевозки // Підвищення ефективності навчально-виховного процесу в сучасній вищій школі: Науково-методичний семінар. Школа-семінар дослідника-початківця. — Миколаїв: ПСІ КСУ, 2004. — С.124-131.

3. Экономико-математические методы и модели в управлении морским транспортом / Е.Н.Воевудский, Н.А.Коневцева, Г.С.Махуренко, – М.: Транспорт, 1988. – 381 с.

4. Штойер Р. Многокритериальная оптимизация. Теория, вычисления и приложения. – М.: Радио и связь, 1992. – 504 с.

5. Биллиг В.А., Дехтярь М.И. VBA и Office 97. Офисное программирование – М.: Русская редакция, 1998. – 720 с.

6. Карлберг К. Бизнес-анализ с помощью EXCEL.– К.: Диалектика, 1997. – 448 с.

213

ЗАСТОСУВАННЯ СУЧАСНИХ ІНФОРМАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ

У ПІДГОТОВЦІ СТУДЕНТІВ ЗА СПЕЦІАЛІЗАЦІЄЮ

«ІНФОРМАЦІЙНІ СИСТЕМИ В МЕНЕДЖМЕНТІ»

Жирнов М.В., викладач


Південнослов’янський інститут КСУ готує спеціалістів-менеджерів за

наступними спеціалізаціями: «Менеджмент організацій», «Менеджмент

землекористування», «Менеджмент митної справи», «Менеджмент засобів

масової інформації», «Інформаційні системи в менеджменті». Цикл дисциплін

природничої та загальнонаукової підготовки студентів за останньою з названих

спеціалізацій передбачає засвоєння основних прийомів комп’ютерної обробки

даних та використання комп’ютерних мереж. Цикл професійно-орієнтованої

підготовки орієнтований на загальні практичні аспекти організації праці

менеджера з використанням комп’ютерної техніки. Цикли дисциплін

самостійного вибору вузу та студентів містять дисципліни, що пов’язані зі

знайомством з інформаційними технологіями, які впроваджено в роботі

управлінців різних сфер діяльності, а також з економіко-математичними

моделями прийняття управлінських рішень.

Інформаційні технології, що застосовуються у навчальному процесі, можна

умовно розділити на дві групи: «стандартні», які часто використовуються у

будь-яких задачах обробки даних і до яких належать інтегровані пакети

(текстові редактори, електронні таблиці, системи обробки баз даних тощо),

графічні редактори, мережні технології, структурні та об’єктно-орієнтовані

мови програмування, а також «спеціалізовані», в яких враховуються

функціональні особливості праці менеджера за конкретним фахом і як наслідок

використовуються спеціалізовані програмні продукти та засоби обробки даних.

Технології, що належать до групи «стандартних», використовуються при

викладанні дисциплін, пов’язаних з:

− проектуванням автоматизованих систем управління організаціями;

− експлуатацією реляційних і корпоративних баз даних;

214

− організацією та плануванням інформаційно-комунікаційних процесів на

підприємстві;

− використанням глобальних інформаційно-комунікаційних мереж як

систем співпраці підприємств і як засобу маркетингу;

− чисельною реалізацією кількісних моделей та методів прийняття

управлінських рішень;

− застосуванням методів ідентифікації, аналізу, моделювання,

контролювання та управління економічним ризиком з метою раціонального

управління господарськими об’єктами в реальних умовах;

− організації інформаційного та математичного забезпечення задач

маркетингу для оцінки та прогнозу ефективності підприємницької та

комерційної діяльності;

− розв’язанням конфліктних ситуацій засобами економіко-математичного

моделювання;

− розробкою практичних методів оцінки економічності та оптимізації

управління матеріально-виробничих запасів організації.

Інформаційні технології, що віднесені до групи «спеціалізованих»,

використовуються при викладанні дисциплін, пов’язаних з:

− автоматизованим вирішенням задач обліку виробничих ресурсів,

управлінням фінансами, автоматизованою обробкою облікової інформації в

організаціях;

− застосуванням інформаційних систем міжнародного маркетингу і

експортно-імпортних митних процедур;

− бізнес-плануванням та задачами управління проектами;

− розв’язанням задач землеустрою та застосуванням геоінформаційних

систем.

Такий підхід дає змогу готувати майбутніх спеціалістів-управлінців,

готових працювати на підприємствах, різноманітних за родом діяльності.

215

ВПОВАДЖЕННЯ НОВИХ ОСВІТНІХ ТЕХНОЛОГІЙ В ЕКОНОМІЧНУ

ОСВІТУ

Пікін О.М. ст. викладач


Інноваційні процеси, що відбуваються, в системі вищої професійної освіти

багато в чому залежать від впровадження в учбовий процес нових освітніх

інформаційних технологій. Освітні технології - це модель оптимальної спільної

діяльності викладача та студента, спрямована на реалізацію навчального

процесу з обов’язковою вимогою забезпечення комфортних умов викладання і

навчання та орієнтація на особистість студента.

Новітні освітні технології (інноваційні технології) поділяються на :

загально-педагогічні технології, локальні педагогічні технології, частково-

педагогічні технології та інформаційні технології, які в свою чергу поділяються

на: навчання за допомогою комп’ютерів та комп’ютерних комунікацій,

мультимедійне навчання, телекомунікаційні технології, дистанційне навчання.

Ми розглянемо використання інформаційних технологій в економічній освіті.

Зростаючі вимоги до якості знань випускників вищих учбових закладів є

неминучим наслідком науково-технічного прогресу. При підготовці майбутніх

економістів сільського господарства важливе не тільки вивчення профільних

дисциплін, за допомогою ІКТ, але і якісне освоєння фундаментальних наук

інформаційного циклу. Перехід до інформаційного суспільства примушує

задуматися про готовність випускників вищих учбових закладів до

використання сучасних інформаційних технологій в своїй майбутній роботі.

Якість підготовки таких фахівців великою мірою визначається їх здатністю

розуміти і аналізувати виробничі процеси, мислити категоріями сучасної

економічної і технологічної науки, застосовувати на практиці отримані знання,

бачити перспективи впровадження того або іншого економічного і технічного

нововведення. Підготовка фахівців економічних спеціальностей без вивчень

інформаційних технологій автоматизованої обробки обліково-аналітичної

інформації в даний час неможлива.

216

Одним з основних критеріїв визначення якості економічної освіти є рівень

комп'ютерної підготовки студентів. Тому до одного з пріоритетних завдань

вузів можна віднести необхідність дати студентам знання і уміння в області

комп'ютерних технологій, як загального, так і прикладного характеру, які

дозволять йому швидко адаптуватися в ринку інформаційних технологій, що

постійно змінюється. Реалізація такого завдання повинна відповідати

наступним критеріям: концептуальність, системність, керованість, ефективність

і відтворюваність.

Виходячи з вищесказаного, навчання повинне обов'язково вестися в

контексті майбутньої професійної діяльності. Тому можна виділити основні

підходи до організації учбового процесу: навчання є системним і спирається на

єдину інформаційну модель, яка є віддзеркаленням інформаційних потоків

організації; навчання ведеться в тісній взаємодії з іншими учбовими

дисциплінами; при виборі програмного забезпечення для навчання

враховується популярність програми в даний момент, а також його

відповідність сучасному рівню розвитку інформаційних технологій і можливі

тенденції його розвитку.

Компанія «1С» запропонувала цілу лінійку нових рішень на базі нової

платформи внесла і вносить значний внесок до цієї загальної справи, підготовок

фахівців вищої кваліфікації.

Для автоматизації різних областей економічної діяльності найбільш

доцільне використання програми «1С:Підприємство 8», що володіє широким

спектром можливостей. Випуск нового покоління управлінських і облікових

рішень на технологічній платформі «1С: Підприємство 8» і реалізація в них

могутньої функціональності, призначеної для організації управління сучасним

підприємством, є ключовим напрямом розвитку системи програм. Ефективність

використання продуктів системи «1С:Предприятии 8» багато в чому

визначається тим, що в їх основі лежить єдина технологічна платформа нового

покоління, на якій будуються прикладні вирішення системи.

217

Найбільш цікавим, на наш погляд, є можливість планування на різних

рівнях управління і здійснення фінансового аналізу, АВС, XYZ і суміщеного

аналізу. Це збільшує можливості фахівців підприємств і викладачів вузів, що

працюють з даною програмою в рамках різних учбових дисциплін.Якість освіти

сьогодні є основним показником конкурентоспроможності вищих освітніх

установ. Необхідність його постійного підвищення вимагає застосування нових

сучасних форм і методів навчання, чого ми і намагаємося досягти,

використовуючи в своїй діяльності сучасні інформаційні технології.


1. http:// www.1c.ru

2. www.v8.1c.ru.

3. Бычкова С.М., Ивахненков С.В. Информационные технологии в

бухгалтерском учете и аудите. - М: Проспект, 2005

4. Федорова Г.В. Информационные технологии бухгалтерского учета,

анализа и аудита. М: Омега-Л, 2006

5. Шуремов Е.Л., Чистов Д.В., Лямова Г.В. Информационные системы

управления предприятием. М: Бухгалтерский учет, 2006

6. Новые педагогические и информационные технологии в системе

образования: Учебное пособие для студентов педагогических вуз и системы

повышения квалификации педагогических кадров/ Е.С. Полат, М.Ю.

Бухаркина, М.В. Моисеева, А.Е.Петров; под ред. Е.С. Полат. - М.:

Издательский центр «Академия», 2007. - 272 с.

http://www.1c.ru

http://www.v8.1c.ru

218

ЗМІСТ СТОР.

СЕКЦІЯ: «ПРОБЛЕМИ ЕКОНОМІЧНОГО АНАЛІЗУ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ»

В.П. Клочан АНАЛІЗ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ 3

Н.І. Костаневич ПРОБЛЕМИ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ 5

А.Г.Костирко МЕТОДИКА ОЦІНКИ ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА 7

О.М.Вишневська МАКРОСЕРЕДОВИЩЕ ТА ЙОГО ВПЛИВ НА ДІЯЛЬНІСТЬ СУБ’ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ ВСІХ РІВНІВ 9

І.П. Саваріна ТЕНДЕНЦІЇ ЗМІН ПЛОЩ ЗЕМЛЕКОРИСТУВАННЯ СІЛЬГОСППІДПРИЄМСТВАМИ 11

А.М.Ужва ВДОСКОНАЛЕННЯ НАПРЯМІВ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ РИНКУ ЦУКРУ 13

СЕКЦІЯ «ОРГАНІЗАЦІЯ ВИРОБНИЦТВА ТА АГРОБІЗНЕСУ» Т.В. Стройко ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ БІРЖОВОЇ ТОРГІВЛІ АГРАРНОЮ ПРОДУКЦІЄЮ 15

О.В.Калюжна ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ІНФРАСТРУКТУРИ АГРАРНОГО РИНКУ 17

Т.Я.Іваненко КОРМОВІ КУЛЬТУРИ – ОСНОВА БІОЛОГІЗАЦІЇ ЗЕМЛЕРОБСТВА 19

Л.А.Євчук СТРАТЕГІЧНІ НАПРЯМИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ СУБ’ЄКТІВ АГРАРНОГО СЕКТОРА 21

В.С. Кушнірук АНАЛІЗ РОЗВИТКУ АГРАРНОГО РИНКУ В МИКОЛАЇВСЬКІЙ ОБЛАСТІ 23

Т.В. Порудєєва НАПРЯМИ ПІДВИЩЕННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ ЕФЕКТИВНОСТІ ЗЕМЛЕКОРИСТУВАННЯ ФЕРМЕРСЬКИХ ГОСПОДАРСТВ

26

І.Ю.Рудь СТРАТЕГІЧНІ НАПРЯМИ РОЗВИТКУ МОЛОКОПРОДУКТОВОГО ПІДКОМПЛЕКСУ 28

Т.І. Лункіна ЕКОНОМІЧНА СТІЙКІСТЬ ПІДПРИЄМСТВА: СУТНІСТЬ, ЗНАЧЕННЯ 30

М.І. Кареба, О.С. Кареба ЩОДО СУТНОСТІ ПОТЕНЦІАЛУ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ 32

О.В.Короткова ЩОДО РОЗВИТКУ ВИНОГРАДАРСТВА АР КРИМ 34 О.С. Кваша ТРУДОВІ РЕСУРСИ ЯК ФАКТОР ПІДВИЩЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА 36

СЕКЦІЯ «СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ СВІТОВОЇ ЕКОНОМІКИ» А.В.Ключник ЗЕЛЕНИЙ ТУРИЗМ – ЯК ФАКТОР АКТИВІЗАЦІЇ ЗЕД НА СЕЛІ 38

І.В. Гончаренко РЕГУЛЮВАННЯ ТЕРИТОРІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИХ ПРОЦЕСІВ 40

Л.В.Назарова ДІЯЛЬНІСТЬ ВАНТАЖНИХ ПОРТІВ УКРАЇНИ ЯК ФАКТОР ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ ПІВДНЯ УКРАЇНИ 43

Г.С. Тимофієва РЕГУЛЮВАННЯ РОЗВИТКУ ГАЛУЗЕЙ РОСЛИННИЦТВА 46 СЕКЦІЯ КАФЕДРИ ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ І СУСПІЛЬНИХ НАУК

Т.І. Костюченко ТРАНСФОРМАЦІЯ СТРАТЕГІЇ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ГОСПОДАРЮЮЧИХ СУБ'ЄКТІВ 48

В.С.Біляєв, Т.В.Базарна ДО ПИТАННЯ ПРО ФІНАНСОВУ КРИЗУ В УКРАЇНІ 50

219

Л. П. Марчук ПРО УМОВИ АДАПТАЦІЇ СВІТОВОЇ СПІЛЬНОТИ ДО ВИМОГ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ 53

І.Б.Золотих АНАЛІЗ СПОЖИВАННЯ ПРОДУКТІВ ХАРЧУВАННЯ В УКРАЇНІ 56

О.С. Біліченко ЕКОНОМІЧНИЙ ПОТЕНЦІАЛ АГРАРНИХ ПІДПРИЄМСТВ 58 О.Т.Грєхова-Бейгул РОЗВИТОК ЗЕРНОВИРОБНИЦТВА У МИКОЛАЇВСЬКІЙ ОБЛАСТІ 61

В.О. Ханстантинов ЛОЯЛЬНІСТЬ І ТОЛЕРАНТНІСТЬ 63 О.Б.Молчанова ДОВІРА І СОЛІДАРНІСТЬ ЯК СОЦІОКУЛЬТУРНІ ЧИННИКИ ЖИТТЄЗДАТНОСТІ СУСПІЛЬСТВА 65

О.О. Полішкарова ЕКОНОМІЧНІ АСПЕКТИ ПЕРЕХОДУ ДО ДЕМОКРАТІЇ В УКРАЇНІ 68

Мандрик Л.П.ПОЛІТИЧНА СОЦІАЛІЗАЦІЯ МОЛОДІ В УМОВАХ СУЧАСНОГО СУСПІЛЬСТВА 71

О.К.Костюков ПРИНЦИП ТРОЇЧНОСТІ В ФІЛОСОФСЬКОМУ ОСМИСЛЕННІ ЛЮДИНИ 73

Є.Г.Казачинський ЙМОВІРНІ МЕЖІ ТОЛЕРАНТНОСТІ 75 СЕКЦІЯ «ЕКОНОМІКА СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА»

І.Н. Топіха ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ВИРОБНИЦТВА МОЛОКА ТА М'ЯСА 78

І.Т. Кіщак СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ АГРОПРОМИСЛОВОГО КОМПЛЕКСУ МИКОЛАЇВЩИНИ 80

К.Д. Самойлик СТАН ВІВЧАРСТВА В МИКОЛАЇВСЬКІЙ ОБЛАСТІ 86 І.Г. Крилова, Л.М. Вершиніна ДЕЯКІ ПРОБЛЕМИ ДЕМОГРАФІЧНОЇ СИТУАЦІЇ В УКРАЇНІ 88

Л.І. Сухініна МІСЬКА ЗЕМЛЯ МИКОЛАЄВА ТА ЇЇ ВИКОРИСТАННЯ. 90 О.І.Котикова СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ ЗМІСТ ЗЕМЛЕУСТРОЮ 92 В.В.Клочан ПЕРЕДУМОВИ ФОРМУВАННЯ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ДОРАДЧИХ СЛУЖБ В УКРАЇНІ 94

І. В.Безп’ята ОСНОВНІ НАПРЯМИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ОБОРОТНИХ ЗАСОБІВ 95

І.О. Мельник ОСНОВНІ НАПРЯМКИ ПІДВИЩЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ПЕРЕРОБНОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ В УМОВАХ ВСТУПУ ДО СВІТОВОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ТОРГІВЛІ

98

О.А.Христенко СВІТОВА ОРГАНІЗАЦІЯ ТОРГІВЛІ ТА ГАЛУЗЬ БДЖІЛЬНИЦТВА УКРАЇНИ 100

Т.П. Шаповал ДЕРЖАВНА ПІДТРИМКА КООПЕРАТИВНИХ СТРУКТУР 102 О. А. Мамалюк ЕКОНОМІЧНЕ СТИМУЛЮВАННЯ ПРИРОДООХОРОННОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В ЗЕМЛЕКОРИСТУВАННІ АГРАРНОГО СЕКТОРУ 104

Т.О.Фурман УДОСКОНАЛЕННЯ ВНУТРІШНЬОГОСПОДАРСЬКИХ ВИРОБНИЧИХ ВІДНОСИН В НОВОСТВОРЕНИХ АГРАРНИХ ФОРМУВАННЯХ

106

А.В. Владечак ДОСЛІДЖЕННЯ ДЕМОГРАФІЧНИХ ПРОБЛЕМ РОЗВИТКУ В МИКОЛАЇВСЬКІЙ ОБЛАСТІ ТА ОСНОВНІ ШЛЯХИ ЇХ ВИРІШЕННЯ 108

Т.В. Пилипенко РИНОК РІПАКУ: СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ 110

СЕКЦІЯ «НАПРЯМИ ПОДОЛАННЯ ФІНАНСОВОЇ КРИЗИ» І.В. Кушнір ПЕРСПЕКТИВИ СВІТОВОГО ВАЛЮТНОГО РИНКУ 112 А.М.Бойко СТАН І ПЕРСПЕКТИВИ РИНКУ РІПАКУ В УКРАЇНІ 114 Г.М. Рябенко ПІДВИЩЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОЇ ПРОДУКЦІЇ 116

А.Ю. Долгоаршинова УДОСКОНАЛЕННЯ РОБОТИ З ДЕБІТОРАМИ НА 118

220

АГРАРНИХ ПІДПРИЄМСТВАХ О.Ю. Кіпрєєва УДОСКОНАЛЕННЯ МЕТОДИЧНИХ ПІДХОДІВ ДО АГРАРНОГО СТРАХУВАННЯ 119

СЕКЦІЯ «БУХГАЛТЕРСЬКИЙ ОБЛІК» Н.М.Сіренко МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ УПРАВЛІННЯ ФОРМУВАННЯМ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОГО КАПІТАЛУ 122

Н.В.Потриваєва, А.В. Бабич ПРОБЛЕМИ ФУНКЦІОНУВАННЯ РИНКУ ЗЕМЛІ В УКРАЇНІ 125

М.В Дубініна ІНСТИТУЦІОНАЛЬНО-ТРАНСФОРМАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ В АГРАРНІЙ СФЕРІ 127

А.С. Пшениченко ЕКОНОМІЧНА КРИЗА ТА ЇЇ ВПЛИВ НА ОБЛІК І КОНТРОЛЬ В СІЛЬСЬКОМУ ГОСПОДАРСТВІ 129

Т.С. Несуща ОРЕНДНІ ЗЕМЕЛЬНІ ВІДНОСИНИ У НОВОСТВОРЕНИХ ГОСПОДАРСЬКИХ ФОРМУВАННЯХ МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ 132

В.Т.Сердюк, С.В Сирцева ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ ОБЛІКУ БІОЛОГІЧНИХ АКТИВІВ НА СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВАХ УКРАЇНИ

134

С.В Сирцева РОЛЬ ТА МІСЦЕ КОНТРОЛІНГУ В СИСТЕМІ УПРАВЛІННЯ ІННОВАЦІНИМИ ВИТРАТАМИ 136

Ю.Ю. Чебан РЕСУРСНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ФЕРМЕРСЬКИХ ГОСПОДАРСТВ: ТЕОРІЯ ТА ПРАКТИКА 139

О.А. Боднар ПРОБЛЕМА ВНУТРІШНЬОГОСПОДАРСЬКОГО КОНТРОЛЮ НА СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВАХ 141

О.І. Мельник КОНТРОЛЬ РОЗРАХУНКІВ ЗА ВИПЛАТАМИ ПРАЦІВНИКАМ НА СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВАХ 144

Н.В.Потриваєва, Т.С. Пісоченко ПРО ФОРМУВАННЯ ТА ФУНКЦІОНУВАННЯ РИНКУ ЗЕМЕЛЬ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ПРИЗНАЧЕННЯ

146

І.В. Баришевська РОЗВИТОК ЛІЗИНГУ ДЛЯ АГРАРНИХ ПІДПРИЄМСТВ У РИНКОВИХ УМОВАХ 149

СЕКЦІЯ «МЕНЕДЖМЕНТ ОРГАНІЗАЦІЙ ТА ПРАВА» В.М. Колесник ФУНКЦІОНАЛЬНИЙ ПІДХІД ДО УПРАВЛІННЯ АГРАРНИМИ ПІДПРИЄМСТВАМИ МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ 152

А.Г. Максименко ІНВЕСТИЦІЙНА ПРИВАБЛИВІСТЬ АГРАРНИХ ПІДПРИЄМСТВ 155

Т.Г. Олійник НЕОБХІДНІСТЬ ДЕРЖАВНОЇ ПІДТРИМКИ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ 157

В.Б. Татаренко СТАНОВЛЕННЯ СУДОВО-ПРАВОВОЇ РЕФОРМИ В УКРАЇНИ 159

Р.С. Шемчук БЕЗРОБІТТЯ – СОЦІАЛЬНА ПРОБЛЕМА НАСЕЛЕННЯ 161 Ю.А.Лозовський ІДЕНТИФІКАЦІЯ СТРАТЕГІЧНИХ ГРУП В СІЛЬСЬКОМУ ГОСПОДАРСТВІ ЗА ДОПОМОГОЮ КЛАСТЕРНОГО АНАЛІЗУ

163

А.М.Павлюк НИКОЛАЕВСКИЕ ПОДРЯДЧИКИ-СУДОСТРОИТЕЛИ РАФАЛОВИЧИ 165

Д.О. Шпак КРИМСЬКОТАТАРСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ РУХ НА ПІВДНІ УКРАЇНИ: ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ, МЕТОДИ БОРОТЬБИ, ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК З УКРАЇНСЬКИМ ОПОЗИЦІЙНИМ РУХОМ

167

Г.П.Отчиц ФОРМУВАННЯ РИНКУ ЗЕМЕЛЬ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ПРИЗНАЧЕННЯ 169

СЕКЦІЯ «УКРАЇНОЗНАВСТВО» О.В. Кунашенко СФОРМОВАНІСТЬ АДЕКВАТНИХ ПІДХОДІВ КУЛЬТУРНОГО ПРОСТОРУ СПІЛКУВАННЯ СТУДЕНТІВ 171

221

АГРОПРОМИСЛОВОГО КОМПЛЕКСУ Т.В. Березовська ВИХОВНИЙ ПОТЕНЦІАЛ КРАЄЗНАВЧИХ СЮЖЕТІВ В КУРСІ ВІТЧИЗНЯНОЇ ІСТОРІЇ НА НЕІСТОРИЧНИХ ФАКУЛЬТЕТАХ ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ

173

Н.Г. Шарата СИСТЕМА ВИХОВНОЇ РОБОТИ В МИКОЛАЇВСЬКОМУ ДЕРЖАВНОМУ АГРАРНОМУ УНІВЕРСИТЕТІ 175

М.П. Савчук АКТИВНІ МЕТОДИ НАВЧАННЯ 177 СЕКЦІЯ «ЕКОНОМІЧНА КІБЕРНЕТИКА І МАТЕМАТИЧНЕ

МОДЕЛЮВАННЯ»

О.В. Шебаніна ОСНОВНІ НАПРЯМКИ РЕАЛІЗАЦІЇ ІННОВАЦІЙНОЇ МОДЕЛІ РОЗВИТКУ АГРОПРОМИСЛОВОГО ВИРОБНИЦТВА 179

О.А. Мірошниченко, О.В. Цепуріт МІЦНІСТЬ ПОСИЛЕНИХ СТАТИЧНО ВИЗНАЧЕНИХ СТАЛЕВИХ І БІСТАЛЕВИХ БАЛОК ПРИ ОБМЕЖЕНИХ ПЛАСТИЧНИХ ДЕФОРМАЦІЯХ

181

І.І.Хилько МІЦНІСТЬ ТА ЖОРСТКІСТЬ БІСТАЛЕВИХ СТЕРЖНІВ ПРИ СКЛАДНОМУ ОПОРІ ЗА МЕЖЕЮ ПРУЖНОСТІ 183

М.А.Домаскіна РОЗВИТОК ФЕРМЕРСТВА В РЕГІОНІ 185 В.С. Широков МЕТОДИЧНІ ПІДХОДИ ДО ОЦІНКИ ЕФЕКТИВНОСТІ ВІДТВОРЕННЯ ТРУДОВОГО ПОТЕНЦІАЛУ АГРАРНИХ ПІДПРИЄМСТВ 187

СЕКЦІЯ «СУЧАСНІ КОМП’ЮТЕРНІ ТЕХНОЛОГІЇ В ЕКОНОМІЦІ ТА ОСВІТІ»

Д.В.Бабенко, Ш.М.Іхсанов СТАТИСТИЧНА ОБРОБКА РЕЗУЛЬТАТІВ АВТОМАТИЧНОГО ТЕСТУВАННЯ ЗНАНЬ СТУДЕНТІВ ЯК ІНСТРУМЕНТ ДЛЯ ПІДВИЩЕННЯ ЯКОСТІ ТЕСТІВ

189

О.М.Самойленко ДИСТАНЦІЙНА ОСВІТА В УКРАЇНІ 191 Л.В.Калачова МЕТОДИКА ВИКОРИСТАННЯ ВІДЕОМАТЕРІАЛІВ ЯК ЗАСОБУ НАВЧАННЯ 193

Є. Д.Жураховський ВІРТУАЛЬНЕ НАВЧАЛЬНЕ СЕРЕДОВИЩЕ В ДИСТАНЦІЙНІЙ ОСВІТІ 195

Л. Я. Боборикіна ОГЛЯД ІНФОРМАЦІЙНИХ СИСТЕМ ФІНАНСОВОГО АНАЛІЗУ 197

Л.О.Борян ЗАСТОСУВАННЯ АВТОМАТИЗОВАНИХ СИСТЕМ СІТЬОВОГО ПЛАНУВАННЯ ТА УПРАВЛІННЯ В СІЛЬСЬКОМУ ГОСПОДАРСТВІ

199

К.О.Кірей СУЧАСНІ МЕТОДИ ОБ'ЄДНАННЯ ОБЧИСЛЮВАЛЬНИХ МЕРЕЖ, ЩО ПІДКЛЮЧЕНІ ДО МЕРЕЖІ ІНТЕРНЕТ 201

А.В.Нєлєпова МІЖНАРОДНИЙ ДОСВІД НАВЧАННЯ В АГРАРНИХ ВНЗ 203 В.В.Лопушанська ВПРОВАДЖЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНИХ СИСТЕМ І ТЕХНОЛОГІЙ В АГРАРНОМУ ВИРОБНИЦТВІ ЯК ФАКТОР ПІДВИЩЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ РЕГІОНУ.

205

О.Л.Божко CТАРТ-АП КОМПАНІЇ 207 І.М.Худякова ВИКОРИСТАННЯ ІНТЕРНЕТ РЕСУРСІВ ТА ВІДЕОКУРСІВ ДЛЯ ПІДГОТОВКИ ГЕОІНФОРМАТИКІВ 209

Н.М.Бєлова РОЗРАХУНОК ТЕХНІКО-ЕКСПЛУАТАЦІЙНИХ ТА ЕКОНОМІЧНИХ ПОКАЗНИКІВ РОБОТИ ФЛОТУ ПРИ ПРОЕКТУВАННІ СТРАТЕГІЇ СУДНОПЛАВНОЇ КОМПАНІЇ

211

М.В.Жирнов ЗАСТОСУВАННЯ СУЧАСНИХ ІНФОРМАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ У ПІДГОТОВЦІ СТУДЕНТІВ ЗА СПЕЦІАЛІЗАЦІЄЮ «ІНФОРМАЦІЙНІ СИСТЕМИ В МЕНЕДЖМЕНТІ»

213

О.М. Пікін ВПРОВАДЖЕННЯ НОВИХ ОСВІТНІХ ТЕХНОЛОГІЙ В ЕКОНОМІЧНУ ОСВІТУ 215

Тези доповідей Причорноморської регіональної...

Documents

Transcript of Тези доповідей Причорноморської регіональної...