Тези доповідей 21-ої науково-теоретичної студентської...

Міністерство аграрної політики України Миколаївський державний аграрний університет

Економічний факультет

ТЕЗИ ДОПОВІДЕЙ

21-ОЇ НАУКОВО-ТЕОРЕТИЧНОЇ СТУДЕНТСЬКОЇ КОНФЕРЕНЦІЇ

(18-20 березня 2009 р.)

Частина 1

Зареєстровано в УкрІНТЕІ, посвідчення № 819 від 23.12.2008 р.

Миколаїв-2009

3

СЕКЦІЯ «Менеджмент та право»

ВИКОРИСТАННЯ СТРАТЕГІЙ УПРАВЛІННЯ НА

ПІДПРИЄМСТВАХ

К.В. Звягінцева, студентка групи Е3/4

Науковий керівник – А.Г.Максименко, асистент

Довготривалий успіх будь-якого підприємства визначається правильно

вибраною стратегічною орієнтацією вищого керівництва, що найкращим чином

розкриває людський потенціал. Для цього треба постійно ставити перед собою

такі питання: "Що є довгостроковою метою компанії?", "Як компанія може

пристосуватися до безперервних змін?", "Як ефективніше використовувати

якості і здібності працівників?" Неувага до довгострокових цілей і перспектив

може обернутися невдачею. Вітчизняні підприємства повинні приділяти значну

увагу розробці стратегій своєї діяльності. Ефективність управління

підприємством сьогодні залежить від того, наскільки добре менеджери

розробляють і виконують стратегію. Деякі менеджери розробляють сильні

стратегії, але не можуть перетворити їх у практику. Інші – створюють посередні

стратегії, але блискуче здійснюють їх. Для того щоб підприємство досягло

максимальних успіхів, менеджери повинні поєднувати вдалу розробку стратегії

з вдалим її здійсненням. Третина вітчизняних підприємств, на жаль, просто не

знають, як реалізувати стратегію на практиці. Зазвичай значна частина ресурсів

фірм безпосередньо не пов’язана зі стратегіями, та й відповідним питанням

далеко не всі керівники приділяють достатньо часу. Сьогодні наші вітчизняні

підприємства, стикаючись в умовах ризику і посилення конкуренції з

проблемою забезпечення конкурентоздатності, практично не використовують

вироблений практикою закордонних фірм інструментарій стратегічного

управління, хоча, безумовно, відчувають настійливу потребу трансформації

підходів до управління. Багато українських підприємств взагалі не

розробляють ділової стратегії, вважаючи, що стратегія – це поняття надто

абстрактне, тому воно не може позитивно вплинути на ефективність роботи

підприємства. Це пояснюється тим, що керівний корпус в підприємствах

4

України характеризується такими даними: 85% керівників мають вищу або

середню технічну освіту, 13 % — економічну, 2 % — гуманітарну, тоді як у

СІЛА, наприклад, на керівній роботі усього 2 % технічних спеціалістів, а решта

– це економісти, юристи, психологи або професійно підготовлені управлінці.

Але приклади успішного використання вітчизняними підприємствами

особливостей стратегічного менеджменту все ж таки є. ВАТ "Ексімед", яке

функціонує вже понад 10 років. Керівництво фірми вважає, що успішна

діяльність будь-якої компанії на фармацевтичному ринку потребує постійних

розробок і впровадження нових бізнес-ідей. Саме цей принцип і було закладено

в основу стратегії фармбізнесу ВАТ. Стратегічний менеджмент ВАТ "Концерн

Стирол" забезпечує цій компанії стабільні позиції на ринку і можливість

впевнено рухатися вперед, що якраз і не вдається багатьом українським фірмам.

У концерні "Укрпромінвест"( до складу концерну входить приблизно 50

виробничих і торговельних підприємств, що випускають кондитерські вироби,

сухе молоко та соки) вважають, потрібно брати готові технології та

прив’язувати їх до ситуації, законодавства, що і покладено в основу їх стратегії.

Тобто можна справедливо говорити, що вітчизняні підприємства починають

розуміти важливість розробки стратегій своєї діяльності і все частіше

звертатись до стратегічного менеджменту.

Література 1.Формування стратегії як чинник підвищення конкурентоспроможності

підприємств АПК / Ю.А. Лозовський // Актуал. пробл. економіки. - 2008. - N 3. - С. 84-88. - Бібліогр.: 10 назв. - укp.

2.Шляхи формування ефективної стратегії підприємства / Л.С. Селіверстова // Актуал. пробл. економіки. - 2008. - N 7. - С. 133-136.

СТРАТЕГІЯ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ ЗАТ «ОБЕРІГ»

О.Л. Вицина, магістр спеціальності «Менеджмент організацій»

Науковий керівник – Л.М. Каращук, к.п.н., доцент

На сьогоднішній день стратегічне управління персоналом в сільському

господарстві набуває важливого значення. Адже при правильній організації

праці можна досягти кращих результатів роботи підприємства [1,с.156].

5

Загалом управління передбачає, що основою організації є людський потенціал

та орієнтує виробничу діяльність.

На жаль дуже малий відсоток сільськогосподарських підприємств

займаються стратегічним управління. Це, насамперед, пов’язано з відсутністю

кадрів, відповідної кваліфікації, браком коштів, низьким інноваційним

потенціалом.

Стратегія управління персоналом є функціональною стратегією та

підпорядковується корпоративній стратегії, тому в першу чергу необхідно

визначити стратегію господарства взагалі. Можна виділити такі види

корпоративних стратегій: підприємництва, динамічного росту, прибутку,

ліквідації, різкої зміни курсу та їх поєднання [2, с.234].

Для визначення стратегії ЗАТ «Оберіг» розглянемо внутрішні та зовнішні

фактори, що впливають на неї.

Попит

• В даному регіоні високий на продукцію сільського господарства;

• Великі розміри росту попиту на продукцію;

• Попит на продукцію має сезонний характер.

Пропозиція

• Господарство має достатньо великі обсяги виробництва продукції;

Структура затрат: 16% витрати на оплату праці; 67% матеріальні витрати;

1% амортизація, 13% орендна плата за земельні частки;

• Продукція розповсюджується через торгових посередників;

• Фінансовий стан господарства добрий;

• Є великі можливості розвитку галузі рослинництва.

Конкурентні умови

• Господарство має досить велике коло конкурентів в регіоні;

• Потенційні конкуренти: підприємства Арбузинського району.

Трудові ресурси

• Більшість управлінського персоналу організації мають вищу освіту,

робітники – середню технічну освіту;

6

• Культура господарства знаходиться на середньому рівні;

• В останні роки велика плинність кадрів та переміщення персоналу;

• Господарство не має власної торгової мережі;

• Надає якісні товари на ринок;

• Має не досить широку номенклатуру продукції;

• Користується повагою серед покупців.

Технічні ресурси

• Поступово з’являється нова техніка та устаткування;

• Наукові дослідження знаходяться на досить низькому рівні;

• У керівників середньої ланки широкі можливості для управління.

Таким чином можна сказати, що оптимальною стратегією для

досліджуваного господарства є стратегія прибутку. Адже дану стратегію

використовують підприємства, які вже давно функціонують на ринку та мають

стабільний фінансовий стан. Відповідно до цієї стратегії формується стратегія

персоналу. Основними її характеристиками є:мета діяльності організації,

система планування, відносини вищих управлінських кадрів, організаційна

структура служб управління персоналом.

Література 1.Кибанов А.Я. Управление персоналом организации/ А.Я. Кибанов –

М.:ИНФРА, 2006.-512 с 2.Завадський Й.С. Підручник для студ. екон. спец.ВНЗ/ Й.С. Завадський –

К: Вид-во Європ. Ун-ту,2003-640с.

УПРАВЛІННЯ КОНФЛІКТАМИ В ОРГАНІЗАЦІЇ

Корсак І.О., студентка групи Е 3/5

Науковий керівник: Максименко А.Г., асистент

Якщо організація розраховує вижити під час кардинальних змін і

бурхливих подій, то їй необхідно пристосувати свою діяльність до змін і

конфліктів у навколишнім середовищі. А для цього необхідно прогнозувати

конфлікти, формуючи корпоративну культуру в організації.

7

Багато вчених розглядали проблеми виникнення конфліктів. Так,

Т.Парсонс, Е. Дюркгейм, Е. Мейо наголошують на стійкості й стабільності

суспільства, вважаючи конфлікт тільки певним відхиленням, "хворобою"

людських стосунків. Натомість К. Маркс, М. Вебер, В. Парето, Р. Дарендорф

розглядають конфлікт як необхідний чинник у поясненні соціальних процесів і

змін. Проте й досі це питання залишається відкритим.

Конфлікти повинні бути в полі зору будь-якого керівника, тому що 50%

конфліктів мають мало відношення до проблем і протиріч, але саме вони

збільшують, "навантажують" і протидіють позитивному вирішенню протиріч і

вирішенню проблем.

Саме конфлікти дозволяють перевірити на міцність управлінську команду і

принципи корпоративної культури в організації, цінності колективу і керівника,

показують "щире обличчя" кожної людини чи соціальної групи. Стратегічно

виграє та організація, де до конфліктів відносяться спокійно і професійно.

Більш того, якщо організація, реалізує інноваційні програми, то управлінський

персонал, у першу чергу, повинний бути навчений технологіям управління і

вирішення конфліктів.

Загальною формою прояву конфліктів можна вважати дезорганізацію даної

цільової групи. При дезорганізація групові норми, шаблони колективних дій

тією чи іншою мірою приходять у невідповідність з новими потребами.

Актуалізується проблема взаємин поколінь у колективі й оцінки досвіду

старших співробітників. Відбувається зміна неформальних лідерів, а в

критичній ситуації - і формальних носіїв вищої для організації адміністративної

влади. Типовим конфліктом, пов'язаним з необхідними змінами є конфлікт між

консерваторами і новаторами. Він закономірний, тому що нове ініціюється

завжди окремими членами організації, будь то лідер чи рядовий.

Способи управління конфліктною ситуацією можна розділити на дві

категорій: структурні і міжособистісні. Керівникам не слід вважати причиною

конфліктних ситуацій просте розходження в характерах.

8

Конфлікт означає незгоду сторін, при якому одна сторона намагається

домогтися прийняття своїх поглядів і перешкодити іншій стороні зробити те ж

саме. Потрібно управляти розвитком і розв’язанням конфліктів, належним

чином діагностуючи динаміку розвитку конфлікту і виробляючи стратегію дій у

конфліктній взаємодії.

Потенційні причини конфлікту - спільно використовувані ресурси,

взаємозалежність завдань, розходження з метою, розходження в сприйняттях і

цінностях, розходження в стилі поводження і біографіях людей, а також погана

комунікація. Дотримання певних рекомендацій допоможе конфліктуючим

сторонам запобігти конфліктні ситуації, а якщо вони відбулися, то знайти

оптимальний вихід з конфлікту.

Література 1. Гришина Н. В. Психологія конфлікту. - К.: Либідь, 2000. – 258с. 2. Кравченко О.П. Погляд конфліктолога на онтосинтез конфлікту./

О.П.Кравченко // Соціологічні дослідження. - 2004. - №9. - С.103-112. 3. Казаков В. Соціальний конфлікт: проблема визначення / В. Казаков

// Соціол.: теорія, методи, маркетинг. — 2004. — № 3. — С. 156-166.

УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ В СУЧАСНИХ УМОВАХ

О. І. Рудінський, студент гр. Е4/1,

Науковий керівник: Олійник Т.Г., асистент

Україна пройшла тяжкий шлях в ході формування своєї економічної

системи. На даний момент ми перейшли до ринкової економіки. А як відомо

ринкова економіка передбачає собою приділення великої уваги управлінню

персоналом.

На сьогодні є важливим розкриття проблеми управління персоналом,

учасниками якого є представники молодіжних субкультур. Жоден автор не

висвітлює цієї проблеми. Відомості по даній темі можна знайти тільки у

зарубіжних авторів. Хоча навіть у зарубіжних виданнях присвячено цьому

питанню дуже не велику увагу.

9

Беручи до уваги Україну, слід зазначити, що управлінню персоналом

приділяють лише одинадцять відсотків від усіх підприємств. Всі ж останні

являються так званими «школами виживання».

На даний момент плинність кадрів дуже потужна і на зміну людям, які

«підкрадаються» до непрацездатного віку приходять молоді. В нашому

суспільстві сформувалася велика кількість молодіжних субкультур. Молодь

збирається в групи, які мають спільні інтереси, найчастіше таким інтересом

являється напрям в музиці. В цих групах присутня загальна мета,

найпоширенішими: боротьба зі СНІДом, боротьба з наркотиками, алкоголем та

тютюнопалінням. Субкультура молоді формується під впливом культури

«дорослих» та обумовлена нею навіть у своїх контркультурних виявах.

Молодіжна субкультура – це сім’я, в якій всі мають свій статус

(наприклад як батько, мати, сестра, брат і т. д.) та притримуються певних

правил. Як наслідок вони мають і спільні інтереси в одежі - це так би мовити

спосіб самовираження. Найчастіше ця одежа викликає погане враження у

людей, які пройшли «школу СРСР».

Якщо в трудовому колективі з’являється представник молодіжної

субкультури, це явище супроводжується неприязню та в якійсь навіть мірі

озлобленістю його колег. Звичайно починаються конфлікти. І це навіть чимось

схоже на геноцид. Так як поодинці кожна людина може сприйняти іншу не

схожу на себе людину нормально, але ми ж говоримо про колектив. А колектив

по суті справи – це суспільна група, в якій обговоренню піддаються навіть

найменші та найнезначніші події, тим паче, що вже сказати про поповнення

трудового колективу, та ще й «диваком». Тож менеджеру з персоналу слід бути

готовим до таких подій та вміти усунути подібний конфлікт. Мало того, ця

ситуація може вплинути і на інші трудові колективи.

Особливу увагу цьому питанню потрібно приділяти вже зараз, так як

Україна переживає економічну кризу, відбувається масове звільнення

працівників, в основному на робочому місці залишаються найдосвідченіші. А

найдосвідченіші – це люди приблизно 45-55 років. Приблизно через 2 роки

10

Україна вийде з кризи, як наслідок підприємства знов будуть намагатися

нарощувати виробництво, а для цього перш за все їм буде потрібна робоча сила.

Не важко передбачити, що в складі новонабраної робочої сили будуть

представники молодіжних субкультур. Тож слід бути готовими до цього і поки

є час підготуватися на стільки на скільки це можливо, щоб зустріти

посткризовий період «з високо піднятою головою».

Тому на нашу думку управлінцю слід в ідеалі знати всі положення

основних молодіжних субкультур, вміти вдало формувати трудові колективи з

представниками субкультур, вміти залагоджувати або усувати конфлікти між

представниками трудового колективу та представниками субкультур.

ОСОБЛИВОСТІ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ

СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ

Данилов І.О., студент групи Е 4/1

Науковий керівник - Л.М. Каращук к. п. н., доцент

Людину треба розглядати як багатство підприємства, тому створення

цілісної системи управління людськими ресурсами є обов`язковою умовою

розвитку підприємства в ринкових умовах. Головною метою цієї системи є

залучення, розвиток, збереження та заохочення працівників.[1,с. 14]

Процес управління персоналом організації складається з таких функцій:

найом, відбір та прийом персоналу; підбір та розстановка персоналу; ділова

оцінка персоналу; соціалізація профорієнтація та трудова адаптація персоналу;

вивільнення персоналу [2,c. 63]. Розглянемо ті з функцій, що мають особливі

умови реалізації для сільськогосподарських підприємств.

Найом, відбір та прийом персоналу – перші з функцій в процесі управління

персоналом організації. Кожна організація залучає необхідні для досягнення її

цілей людські ресурси. Сільськогосподарське підприємство вимушене

відбирати претендентів на вакантні посади з обмеженого кола людських

ресурсів у зв’язку з тим, що трудовий потенціал села має дуже низький

коефіцієнт мобільності. В зв’язку з тим, що керівник підприємства, на якого

11

покладено обов’язок проведення відбіркової співбесіди, має достатньо

інформації про претендента, що майже завжди є його односельчанином,

співбесіду або зовсім не проводить, або проводить формально.

Наступна функція що має відмінності при реалізації її в

сільськогосподарських підприємствах – оцінка персоналу. Організації

здійснюють оцінку участі кожного зі своїх співробітників в досягненні своїх

цілей. В сільськогосподарському виробництві значний відсоток виробничих

операцій, за якими важко оцінити внесок кожної людини окремо. Досить

просто ця задача вирішується для робітників шляхом порівняння з

запланованим завданням. Значно складніша оцінка внеску в досягненні мети

керівників і спеціалістів. У загальному вигляді результат праці робітника

апарату управління характеризується рівнем або ступенем досягнення цілі

управління з мінімальними витратами. В цьому випадку важливого значення

набуває правильне визначення кількісних та якісних показників, які

відображають цілі організації чи підрозділу. Впорядкувати цілі різних

ієрархічних рівнів та сприяти усвідомленню організаційних ціннісних

орієнтацій можна за допомогою базового дерева цілей системи управління

організацією.

Особливості є і в реалізації функції адаптації персоналу. Оскільки

адаптація – це взаємопристосування робітника і організації, а відібрані

робітники добре знайомі з умовами праці, керівництвом та робітниками

сільськогосподарського підприємства ще до зарахування на посаду, адаптація

відбувається швидше і з мінімальною участю лінійних керівників та робітників

кадрових служб. Мінімальної уваги вимагають такі види адаптації:

психофізіологічна, санітарно-гігієнічна, адаптація до побутових умов, адаптація

до позавиробничого спілкування з колегами та адаптація в умовах відпочинку.

Більше уваги треба приділити професійній, соціально-психологічній та

організаційно-адміністративній адаптації.

Управління персоналом набуває все більшого значення як фактор

підвищення конкурентноздатності та довгострокового розвитку. Але, на жаль,

12

служби управління персоналом підприємств як правило, мають низький

організаційний статус, слабкі у професійному відношенні та нечисельні.

Література 1. Организационное поведение и управление персоналом. /СПб: Питер,

2005.-416с. ( Серия „Учебники для вузов”) 2. Кибанов А.Я. Управление персоналом организации./ А.Я.Кибанов –

Москва.: ИНФРА-М, 2007.-512с.

СТИЛІ ЛІДЕРСТВА КЕРІВНИКІВ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ

ПІДПРИЄМСТВ

І. С. Вакар, студент

Науковий керівник - Л.М. Каращук, к.п.н., доцент

Особливої уваги в аналізі процесів, що протікають в сільському

господарстві, і перспектив його розвитку на наш погляд заслуговує особа

керівника сільськогосподарського підприємства. Саме він є рушійною силою,

що визначає вектор розвитку господарства разом з сільською територією, де

воно розташовується. Більшість дослідників виділяють наступні стилі

керівництва: Директивний стиль (авторитарний), Демократичний стиль

(колегіальний), Ліберальний стиль (потурання або анархічний).

Авторитарний стиль управління характеризується високою централізацією

керівництва, домінуванням єдиноначальності. Керівник самостійно ухвалює

рішення або відміняє їх. До думки колективу не прислухається.

Переважаючими методами управління є накази, покарання, зауваження, догани,

позбавлення різних пільг. Контроль дуже строгий, детальний. Інтереси справи

ставляться значно вище за інтереси людей. стиль управління характеризується

розподілом повноважень, ініціативи і відповідальності між керівником і

заступниками, керівником і підлеглими.

Керівник демократичного стилю завжди з'ясовує думку колективу по

важливих виробничих питаннях, ухвалює колегіальні рішення. Регулярно і

своєчасно проводиться інформування членів колективу по важливі для них

питання. Спілкування з підлеглими проходить у формі прохань, побажань,

рекомендацій, рад, заохочень за якісну і оперативну роботу, доброзичливо і

13

ввічливо; з потреби застосовуються накази. Керівник стимулює сприятливий

психологічний клімат в колективі, відстоює інтереси підлеглих.

Ліберальний стиль управління характеризується відсутністю активної

участі керівника в управлінні колективом. Люди з таким стилем керівництва,

взагалі майже ніколи не займають керівні посади, тому розгляд цього стилю

вважаю недоречним.

За даними досліджень 95% керівників аграрних підприємств

використовують авторитарний стиль управління, це безпосередньо пов’язано з

мотивацією робітників і молодшого управлінського складу. Якщо

використовувати для пояснення змістовну теорію мотивації Абрахма Маслоу, в

якій він розділяє потреби людей на п'ять основних категорій: фізіологічні

потреби, потреби в безпеці і упевненості, соціальні потреби, потреби в пошані,

потреби в самовираженні.

Ці потреби Маслоу у свою чергу групує в первинні і вторинні.

Фізіологічні потреби та потреби в безпеці і упевненості є первинними, а ,

соціальні потреби, потреби в пошані, потреби в самовираженні - вторинними. У

кожен конкретний момент часу людина прагнутиме до задоволення тієї

потреби, яка є важливішою або сильнішою. Перш, ніж потреба наступного

рівня стане найбільш могутнім визначальним чинником в поведінці людини,

повинна бути задоволена потреба нижчого рівня.

За даними проведеного опиту - 86% працівників сільськогосподарських

підприємств прагнуть задоволення саме первинних потреб, тобто фізіологічних

потреб (їжа, дах, відпочинок) і потреб в безпеці. Саме тому керівникові і

доводитися застосовувати авторитарний стиль керівництва. Але тенденція

світу, що розвивається, вносить свої корективи. З кожним роком потреби

суспільства зростають, а з ними ростуть і здібності, відповідальність, інтелект

працівників. Що в майбутньому приведе до перегляду керівниками, своїх

стилів управління.

Література: 1. Мескон М. Х. Основы менеджмента./ М. Х. Мескон – Москва:

«ДЕЛО»,2006. – 493с.

14

2. Кузьмин И. А. Психотехнология и эффективный менеджмент / Кузьмин И. А.. - Москва: Россмен, 2005. - 491 с.

SWOT – АНАЛІЗ ДІЯЛЬНОСТІ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ

ПІДПРИЄМСТВ НОВОБУЗЬКОГО РАЙОНУ

Д.С. Подрядов, магістрант

Науковий керівник – В.М. Колесник, к.е.н., доцент

Актуальність дослідження питань стратегічного управління для

вітчизняних підприємств обумовлена насамперед такими основними

причинами. Перша причина пов’язана з проблемами забезпечення ефективності

діяльності багатьох підприємств та досягнення динамічної рівноваги із

зовнішнім середовищем. Друга причина пов’язана з проблемами пошуку

шляхів виживання в умовах ринку та нових факторів успіху підприємств у

конкурентному середовищі. Тому серед багатьох проблем, що вирішуються

нині на вітчизняних підприємствах, які знаходяться в стадії посткризового

розвитку, особливу увагу необхідно приділити проблемі впровадження

принципів і елементів стратегічного управління, а саме SWOT – аналізу, для

розробки оптимальних стратегій підприємств.

Для подальшого розвитку підприємств Новобузького району та виходу з

кризової ситуації слід розробити стратегії розвитку підприємств на основі

SWOT – аналізу. Розглянемо сильні сторони підприємств: наявність ресурсного

потенціалу; цінові переваги; імідж надійних партнерів; добре вивчений ринок

та потреби покупців; використання оренди майна і землі; виробництво

екологічно-чистої продукції. Слабкі сторони: застаріле устаткування;

застарілий асортимент продукції; недостатня організація маркетингової

діяльності; недостатність грошей на фінансування необхідних змін у стратегії.

Надалі слід розглянути можливості і загрози підприємств. Можливості:

спроможність заключити контракти з новими партнерами; шляхи розширення

асортименту продукції, щоб задовольняти більше потреб клієнтів;

спроможність використовувати навички у випуску нової продукції. Загрози:

несприятлива зміна курсів іноземних валют – при закупівлі іноземного

15

обладнання потрібно розраховуватись іноземною валютою, а при

нестабільному курсі національної грошової одиниці України дуже важко

будувати будь – які плани, цей фактор має неабияке значення при значних

сумах та при тривалих термінах угод; дорогі законодавчі вимоги – існуючі

податкові вимоги до підприємств досить сильно обмежують можливості

підприємства до нормальної виробничої діяльності, вилучаються оборотні

кошти від обігу в процесі виробництва; нестабільна економічна та політична

ситуація; природні умови.

Виробничий потенціал аграрних підприємств Новобузького району

використовується не повністю. В результаті SWOT – аналізу нами

запропоновано такі стратегічні альтернативи:

• досягати росту продаж на 10% щорічно;

• розширити асортимент продукції;

• використовувати сучасне обладнання для підвищення якості,

рентабельності продукції;

• залучення інвестицій для оснащення сільськогосподарського

виробництва новою технікою;

• підвищувати ефективність виробництва озимої пшениці, озимого ячменю,

соняшника та озимого ріпаку;

• шукати можливості застосування інновацій у діяльності підприємств.

Література

1. Ігнатьєва І.А. Стратегічний менеджмент: теорія, методологія, практика: // І.А Ігнатьєв - Київ.: Знання України, 2005. – 250 с.

2. Куденко Н.В. Стратегічний маркетинг: Навчальний посібник // Н.В. Куденко - Київ: КНЕУ, 1998. – 152 с.

3. Мартиненко М.М. Стратегічний менеджмент: Підручник / М.М.Мартиненко - Київ: Каравела, 2006. - 320 с.

СПЕЦИФІКА УПРАВЛІННЯ ТРУДОВИМ КОЛЕКТИВОМ

Н.В.Буячок, студентка групи Е 3/5

Науковий керівник: Максименко А.Г., асистент

16

Давно відомо, що колектив – це дещо більше, ніж просто логічне

впорядкування працівників, які виконують взаємозв'язані задачі. Теоретики і

практики управління зрозуміли, що організація є також і соціальною системою,

в якій взаємодіють окремі особи, формальні і неформальні групи. Саме від

психологічного клімату, від настрою кожного працівника залежить і

продуктивність праці, і здоров'я працівників [1].

При правильному використанні людських ресурсів в організації, при вірній

обробці конфліктних ситуацій виникає певний прорив, синергетичний ефект, і

організація стає чимось більшим, ніж просто відкрита система.

Керівництво колективом - це поєднання науки і мистецтва. З погляду

американського менеджменту, суть керівництва полягає в тому, щоб

виконувати роботу не своїми, а чужими руками. Насправді ще складніша задача

- примусити працювати не тільки чужі руки, але і чужі голови. Тому не вірно

сподіватися тільки на себе, вважаючи себе всезнаючим і всесильним. Ніколи не

слід робити самому те, що можуть і повинні виконувати підлеглі.

Виконання кожного завдання слід обов'язково контролювати і оцінювати;

відсутність контролю може навести працівника на думку про непотрібність

виконуваної ним роботи. [1].

Кожне досягнення працівника і його ініціативу потрібно негайно

відзначити. Можна дякувати підлеглому у присутності інших співробітників.

Людину підбадьорює позитивна оцінка його дій і засмучує, якщо не помічають

і не цінують успіхів в роботі.

Коли працівник опиняється в чомусь талановитішим та успішнішим за

свого керівника, не треба розцінювати цей фактор як негативний, а навпаки -

репутація підлеглих – це похвала керівнику і його заслуга.

Якщо підлеглий вчинив не правильно, не треба робити йому зауваження в

присутності інших осіб, співробітників або підлеглих, адже приниження

людини - не кращий спосіб виховання.

Ні в якому разі не треба критикувати людей. Більш конструктивною буде

критика їх помилок з вказівкою на ті недолік, через які були здійснені подібні

17

помилки. І вже тим більше не потрібно вказувати на ці недоліки в людині - він

має зробити всі висновки сам. В конфліктній ситуації згубним буде вживання

різких, образливих слів.

Дуже важливо: іскра пошани і тим більше симпатії, яка виражається з боку

керівника, здатна зарядити його на творчу самовіддану роботу і породити

високі результати.

Керівник має точно висловлювати свої думки, адже легко сформульована

думка дає грунт для спілкування, позбавляє від потенційної можливості

конфлікту, викликаного непорозумінням.

Уміння керівника відстояти інтереси колективу і кожного з підлеглих -

спосіб завоювання авторитету і об'єднання працівників в єдину групу [2].

Довіра чи недовіра - найважливіша якість особи, від якої залежить

соціально-психологічний клімат в колективі. Їм важко стати ефективними

керівниками. Але гірше всього – відчуття підозри. Недовіра керівника майже

завжди породжує недовіру з боку підлеглих. Проявляючи недовіру до людей,

людина майже завжди обмежує можливість взаєморозуміння, а значить, і

ефективність колективної діяльності.


1. Друкер П.Ф., Стрибук О.І. Аналіз ефективності управління // Актуальні проблеми економіки. - 2008. - №4. – с. 88-97., - М:1994

2. Мескон М.Х. Альберт М. Хедоурі Ф. Основні засади управління персоналом // Ефективний керівник. - 2008. - №11. – с. 50-53.

ЗАГАЛЬНА ДЕКЛАРАЦІЯ ПРАВ ЛЮДИНИ 1948р .

Р.В. Соломонова, студентка групи ЗЕД 1/3

Науковий керівник: В.Б. Титаренко, асистент

Загальну декларацію прав людини 1948 р. називають "видатним

документом в історії людства", "Хартією вольностей для всього людства".

Значимість Декларації полягає в тому, що вона сформувала принципи її

організації, дуже співзвучні з принципами сучасної правової держави.

18

Незважаючи на більш ніж 200-літню давнину, положення Декларації

зберігають свою актуальність дотепер.

Питання про необхідність розробки Декларації прав людини був піднятий

США в ході роботи над Статутом Організації Об'єднаних Націй у 1943-1945 р.

Причини були згодом сформульовані в преамбулі Загальної декларації

прав людини.

1. "Зневага і презирство до прав людини призвели до варварських актів, що

обурюють совість людства".

2. "Прагненням людей" є створення такого світу (суспільства), де люди

"матимуть свободу слова і свободу переконань і будуть вільні від страху і

злиднів"

3. Права людини повинні мати надійний правовий захист

4. Статут ООН зобов'язує держави "сприяти в співробітництві з ООН

загальній повазі і дотриманню прав і свобод людини".

5. Закріплення прав і свобод у єдиному документі створить умови для

просвітництва в галузі прав людини, сприяючи в такий спосіб їхній повазі,

вжиттю національних і міжнародних заходів.

Ініціатива США щодо питання про розробку Декларації прав людини була

обумовлена активною діяльністю американських неурядових організацій.

Однією з головних цілей ООН проголошувалася " затвердити віру в

основні права людини, у рівноправність чоловіків і жінок.

В Статуті ООН використовувалися лише "заохочення і розвиток поваги до

людей".

Найважливіша роль Статуту в створенні правової бази для здійснення

нормотворчої діяльності: а) основні права людини, б) гідність і цінність

людської особистості, в) боротьба з дискримінацією.

Вже на 2-й сесії Комісії з прав людини, що проходила в грудні 1947 р., був

поданий закінчений проект Декларації.

На 3-й сесії (червень 1948 р.) Комісія з прав людини подала його в

ЕКОСОС.

19

Концепція прав і свобод людини

а) основні принципи прав людини;

б) класифікація прав і свобод людини;

в) права людини і суспільство;

г) співвідношення прав особистості і держави.

Розвиток концепції прав людини йшов по таких напрямках:

1) тлумачення принципів, що є основою для концепції прав людини;

2) деталізація і конкретизація фундаментальних прав і свобод людини і

їхньої регламентації у відношенні окремих соціальних груп;

3) створення інституту міжнародного захисту прав людини.


1 Федерик Майор (Генеральний директор ЮНЕСКО) // Загальна декларація прав людини: 45-я річниця. 1948-1993. ЮНЕСКО - Париж, 1994. - С. 5; Елеонора Рузвельт (суспільний і політичний діяч США, голова Комісії з прав людини) (1946-1951) // - Париж. - С. 85.

2 Чероні У. Права людини. Демократія. Світська етика // Права людини в історії людства й у сучасному світі. - М., 1989. - С. 52.

3 Нерсесянц В. С. Права людини в історії політичної і правової думки // Права людини в історії людства й у сучасному світі. - М., 1989. - С. 25.

4 Загальна теорія прав людини / Під ред. Е. А. Лукашевой. - М., 1996. - С. 69.

5 Нерсесянц В. С. Указ. соч. - С. 25 6 Цицерон. Діалоги. - М., 1966. - С. 139.

ОЦІНКА ЕФЕКТИВНОСТІ УПРАВЛІНСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

КЕРІВНИКА ПСП АГРОФІРМИ «ВАСИЛІВКА»

Н.О.Комар, магістр спеціальності «Менеджмент організації»

Науковий керівник - Л.М.Каращук, к.п.н., доцент

Сільськогосподарське підприємство – це складна самостійна система, що

характеризується такими властивостями, як: цілісність, ієрархічність, динамізм,

імовірність поведінки і залежить від впливу різних внутрішніх та зовнішніх

факторів. Для забезпечення ефективного функціонування підприємства

повинна бути створена дієва система управління. Ефективність аграрного

сектора економіки лише на третину зумовлюється вкладеннями в техніку й

20

устаткування, а усе інше залежить від людського чинника, інтелектуального

потенціалу, кваліфікаційного рівня, здібностей керівників і спеціалістів[1, с.10].

Ефективність управлінської праці – соціально-економічна категорія, що

характеризує рівень результативності управлінської діяльності щодо реалізації

мети управління. При оцінці ефективності праці визначають, крім економічного,

соціальний ефект, який проявляється в якісному аспекті діяльності та в

управлінні (кількісному) економічного ефекту [2, с.54]. Тому, одним із головних

завдань дослідження процесу управління є визначення критеріїв ефективності

або успішності управління.

Оцінка ефективності управлінської діяльності керівника

сільськогосподарського підприємства, як правило включає чотири групи

показників: загальні результативні, економічність апарату управління,

продуктивність управлінської праці та організованість апарату управління, які

аналізують в динаміці.

Для визначення економічної ефективності управлінської діяльності в ПСП

Агрофірма "Василівка" Березанського району використаємо показники

продуктивності управлінської праці та економічність апарату управління.

Таблиця 1

Показники оцінки ефективності управлінської діяльності на ПСП

Агрофірма "Василівка"

Показники 2005р. 2006р. 2007р. Економічність апарату управління:

1. Питома вага заробітної плати працівників апарату управління у загальному фонді заробітної плати, %

13,2 15,1 15,2

2. Питома вага витрат коштів на управління у собівартості продукції, % 5,0 4,0 2,7

Продуктивність управлінської праці

1. Вартість валової продукції на 1 працівника управління, тис.грн 203,3 246,6 281,9

2. Вартість валової продукції на 1 грн. витрат коштів в управлінні, грн 18,97 21,90 27,34

21

З кожним роком спостерігається зростання заробітної плати управлінців.

Це передусім спричинено підвищенням розміру мінімальної заробітної плати ( з

2005 року – 332грн. до 2007 року – 460грн.) та прожиткового мінімуму ( з 2005

року – 423грн. до 2007 року – 510грн.). Але, якщо врахувати рівень інфляції (

2005р. – 10,3%, 2006р. – 11,6%, 2007р. – 16,6% ) і скоригувати на індекс

споживчих цін, то можна сказати, що реальних збільшення доходів

працівниками не відчувалося.

За рахунок скорочення чисельності працівників апарату управління і

підвищення продуктивності праці протягом трьох років спостерігається

зниження витрат коштів на управління, що є результатом удосконалення

системи управління на підприємстві.


1. Завадський Й.С.Менеджмент / Й.С.Завадський – К., 2002.–Т2.-635 с. 2.Петюх В.М. Управління персоналом: Навч.-метод. посібник для самост.

вивч. дисципліни / В.М.Петюх - К.: КНЕУ, 2000. — 124 с.

ЕКОНОМІЧНА ЕФЕКТИВНІСТЬ УПРАВЛІННЯ

СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИМИ ПІДПРИЄМСТВАМИ

КАЗАНКІВСЬКОГО РАЙОНУ

Петручок Ю.М., студентка групи Е 5/1

Науковий керівник: В.М.Колесник, к.е.н, доцент

Управління підприємством – процес, в основі якого лежить вплив на

колектив підприємство та всі сторони його діяльності з метою отримання

максимальних результатів.

Ефективність управлінської праці – соціально-економічна категорія, що

характеризує рівень результативності управлінської діяльності щодо реалізації

мети управління. Визначають її відношенням економічних результатів до затрат

праці. При оцінці ефективності праці визначають, крім економічного,

соціальний ефект (поліпшення умов праці, підвищення соціальної активності

колективу та ін.), який проявляється в якісному аспекті діяльності та в управлінні

(кількісному) економічного ефекту.

22

Тому, одним із головних завдань дослідження процесу управління є

визначення критеріїв ефективності або успішності управління.

Для визначення критеріїв ефективності сільськогосподарських підприємств

Казанківського району, ми використовували такі показники, як: питома вага

адміністративних витрат у собівартості реалізованої продукції, отримано

доходу від реалізації на 1 грн адміністративних витрат, рівень рентабельності.

Визначаючи ефективність системи управління аграрними підприємствами

Казанківського району(у середньому по підприємствах) ми спостерігаємо, що

дохід на 1 гривню адміністративних витрат у 2007 році зменшився на 35,4%

порівнюючи з 2006 роком;питома вага адміністративних витрат у 2007 році

також мала схильність до зменшення на 6,9% порівнюючи з 2006 роком.

Аналізуючи досліджувану ситуацію в сільськогосподарських підприємств

Казанківського району ми можемо виділити 3 групи підприємств:

1 група –які значно покращили показники ефективності (підвищили свій

рейтинг) в 2007 році порівняно з 2006 роком. Це ТОВ СП «АФ Степове»,

СТОВ «Новосілля», ПСП Агрофірма ім..Шевченка, ФГ «Еталон-Агро»;

2 група - підприємства, що погіршили свій рейтинг:ТОВ

«Агроальянс»,СТОВ «Обрій»,ТОВ Казанківська а/ф «Агротех»,ПП

«Агротех»,ПП ВАТ «Степовий колос»,ТОВ «Батьківщина»,ТОВ

«Світанок»,СТОВ «Відродження»;

3 група –підприємства, які не змінили свого рейтингу протягом 2006-2007

років: ДП «Володимирівське», ТОВ «Плай ЛТД»,ПСП «Незалежність», СТОВ

«Золотий колос».

Отже, система показників ефективності управління пдприємствами

Казанківського району має оцінювати здатність менеджменту організації

справлятися із проблемами, що виникають у процесі її діяльності. Разом з тим,

показники ефективності мають відображати і зміну загального стану організації

під впливом управлінських зусиль.

Чим менші витрати на управління з розрахунку на одиницю продукції, тим

ефективнішою вважається система менеджменту підприємства.

23

Але при цьому процес треба розглядати у динаміці і зважати на те, що

витрати стрибкоподібно зростають у разі придбання сучасних засобів

опрацювання інформації. Якщо у наступному після цього періоді істотно

зросли обсяги виробництва та продажу продукції, збільшилася маса прибутку,

то ефективність управління підвищилась.

СТРАТЕГІЧНИЙ АНАЛІЗ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ

ПІДПРИЄМСТВ МИКОЛАЇВСЬКОГО РАЙОНУ

С. М. Божко - магістр

Науковий керівник – В. М. Колесник, к.е.н., доцент

В останні роки економічний стан більшості сільськогосподарських

підприємств не відрізнявся стабільністю. Незважаючи на це й інші численні

негативні чинники сільське господарство продовжує функціонувати як складна

система, опосередкована у різноманітних організаційно-виробничих

структурах, основними з яких були і залишаються сільськогосподарські

підприємства.

Виходячи з сучасної теорії та практики менеджменту, стратегічне

управління є найбільш ефективним способом управління в умовах динамічного

та непередбачуваного зовнішнього середовища, в якому на даний момент

знаходяться виробники сільськогосподарської продукції.

Все це зумовлює необхідність прогнозованого розвитку сільського

господарства – стратегічного управління та зокрема такої його складової, як

стратегічний аналіз.

Аналіз показників фінансово-господарської діяльності по господарствах

Миколаївського району свідчить про щорічне погіршення економічного стану.

Динаміка грошової виручки від реалізації сільськогосподарської продукції за

період 2004 – 2007 рр. мала тенденцію до зниження. Спостерігається

зменшення обсягу грошової виручки від реалізації сільськогосподарської

продукції з 48,3 млн. грн. у 2004 р. до 20,9 млн. грн. у 2007 р. Суттєвий спад

припадає на 2004 – 2005 рр., коли обсяги виручки скоротились з 48,3 до 26,6

24

млн. грн.. В період з 2004 по 2005 рр. дохід від реалізації продукції

тваринництва скоротився з 23,9 млн. грн. до 5,9 млн. грн.

Спад грошової виручки в свою чергу впливає на ефективність

сільськогосподарських підприємств. Аналіз якої показав, що в 2007 році

загальна сума отриманих збитків господарствами Миколаївського району

становить 9,6 млн. грн. Найбільш збитковими є ДПСП «Сонячне» та СГВК

«Зеленоярське», сума збитків за 2005 – 2007 рр. склала -2,9 та -1,8 млн. грн.

відповідно. В 2007 році були ліквідовані ТОВ «Ул’янівське» та СТОВ

«Новогригорівське», розпочато справу про банкрутство проти ВАТ

«Лазурний».

Проте окрім факторів внутрішнього середовища на сільськогосподарські

підприємства впливає ряд чинників макроекономічного характеру, які власники

підприємств не в змозі контролювати.

Перш за все, це політичні ризики, бо саме політика продовжує домінувати

над економікою, що неминуче веде до спотворення споживчого ринку товарів

та послуг. Загроза для сільгоспвиробників полягає в некоординованому

адмініструванні аграрного ринку. Рішення про обмеження і навіть заборону

експорту зерна, соняшнику, олії, масові перевірки на предмет завищення

оптових цін, пошуки посередників на споживчих ринках - це неповний перелік

тих заходів, що повторюються майже щороку. Результат – суттєве зниження

закупівельних цін для товаровиробника та значне погіршення його

економічного стану.

З політичних випливають пов’язані з ними економічні ризики. Відсутність

стратегічного планування, зокрема в АПК, унеможливлює запровадження

зваженої, науково обґрунтованої цінової політики на продовольчу сировину.

Через це маємо катастрофічну ситуація в тваринництві, яке масово стало

збитковим. Так в період з 2005 по 2007 рр. в Миколаївському районі від

реалізацій продукції тваринництва отримали збитків на суму 6,4 млн. грн.

Окрім цих існує ціла низка нових ризиків, пов’язаних із зростанням цін на

енергоносії, високими темпами інфляції, світовою фінансовою кризою, і це

25

далеко неповний перелік економічних негараздів, які посилюються

внутрішньою нестабільністю національної економіки.

Література:

1. Кириленко І. Г. Перспективи вітчизняного АПК в контексті сучасних проблем та нових ризиків / І. Г. Кириленко, М. І. Сігал // Економіка АПК. – 2007. – № 11. – С. 61-67.

ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗАХИСТУ РАСОВОЇ ДИСКРИМІНАЦІЇ

Корсак І.О., студентка групи Е 3/5

Науковий керівни -: Татаренко В.Б., асистент

Расизм не потребує ні пояснення, ні аналізу. Його невикорінні гасла

поширюються і можуть в будь-який момент може затопити суспільство.

Існування расизму не вимагає обґрунтування. Це категоричне твердження,

настільки ж абсолютне, як і недоведене, означає, що расизм має всі ознаки

аксіоми. Тому расизм – це глобальна проблема сучасності. Будь-яка проблема

вимагає вирішення.

Згідно з ст. 8 Міжнародної конвенції про ліквідацію усіх форм расової

дискримінації для контролю та розгляду дій, що здійснюються державами з

метою виконання зобов′язань у межах питань расової дискримінації було

створено Комітет по ліквідації расової дискримінації. Держави учасники

зобов′язані подавати доповіді про міри, прийняті для реалізації положень

Конвенції. Держави-учасники конвенції та окремі особи мають змогу подавати

скарги про наявність порушення положень конвенції з боку держав-учасників

Конвенції.

Україна є державою-учасницею договорів з прав людини, які мають

безпосереднє відношення до проблем расової дискримінації:

· Міжнародного пакту про громадянські та політичні права;

· Європейської Конвенції із захисту прав людини та основних свобод;

· Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права;

· Конвенції проти тортур та інших жорстоких, нелюдських та

принижуючих гідність форм поводження та покарання;

26

· Конвенції про ліквідацію усіх форм дискримінації жінок;

· Міжнародної Конвенції про ліквідацію усіх форм расової дискримінації.

Згідно зобов’язань за міжнародними договорами у сфері захисту прав

людини, держави повинні не лише забороняти та ліквідовувати расову

дискримінацію усіма можливими засобами, але й мають позитивний обов’язок

забезпечувати права усім, без винятку, не залежно від раси, кольору шкіри,

національності або етнічного походження. Держави зобов’язані вживати усіх

заходів для заборони та ліквідації расової дискримінації, яку чинять не тільки

державні службовці, але й будь-які особи, групи чи організації, що також

включає захист від насильства та тілесних ушкоджень, нанесених окремими

особами, групами чи членами організацій.

Ст. 24 Конституції України гарантує громадянам право на захист від

дискримінації за ознаками «раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та

інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового

статусу, місця проживання, за мовним та іншими ознаками».

Міністерство внутрішніх справ, Генеральна прокуратура та Служба

державної безпеки повинні приймати безпосередню участь у розслідуванні

расистських злочинів. У 2007 р. Міністерство внутрішніх справ розробило План

заходів щодо подолання расизму та ксенофобії; було створено Департамент з

етнічних злочинів. Даний План передбачав здійснення аналізу існуючого

законодавства та внесення пропозицій щодо його удосконалення.

Расова дискримінація порушує саму суть прав людини, які повинні

дотримуватися незалежно від відмінностей раси, статі, мови, етнічного

походження, національності та релігії. Згідно міжнародного права з прав

людини, держави зобов’язані боротися з расовою дискримінацією в усіх її

формах.

Література 1. Права людини в документах ООН // Амстердам. – К.: Укр. –

Америк. бюро захисту прав людини, 1997. 2. Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової

дискримінації – К.: Укр., Правнича фундація: Право, 1995.

27

РОЛЬ І ЗНАЧЕННЯ УПРАВЛІІННЯ ПЕРСОНАЛОМ ЯК НАУКИ

С. Г. Майданика, студентка групи Е 5/2

Науковий керівник – Т.Г.Олійник, асистент

Управління персоналом у єдності своїх різноманітних функцій, суб'єктів і

методів виступає предметом науки “управління персоналом”.

Одночасно ця багатогранна соціальна діяльність і різні аспекти її впливу на

підприємство, людину і суспільство є об'єктом аналізу багатьох наук.

Процес виділення управління персоналом у самостійну науку завершився у

60-70-х роках XX ст., вона і сьогодні називається по-різному: “організаційна

поведінка” або “управління людськими ресурсами”.

У Німеччині і деяких інших країнах континентальної Європи наука

управління персоналом була традиційно пов'язана, в першу чергу, з економікою

підприємства, що знайшло відображення у назві цієї дисципліни - “економіка

персоналу” або “менеджмент персоналу”.

Управління персоналом як наука існує на двох рівнях:

1. теоретичному - одержання нових знань шляхом опису і класифікації

явищ, встановлення причинно-наслідкових, функціональних і інших

взаємозв'язків і закономірностей між ними, прогнозування типових

організаційних ситуацій;

2. прикладному - управління персоналом займається питаннями зміни

і перетворення реальних виробничих ситуацій, розробкою конкретних моделей,

проектів і пропозицій для підвищення ефективності використання

робітників[1].

Управління персоналом вивчає людину в єдності усіх її проявів, що

впливають на усі процес у підприємстві: від її залучення до ефективного

використання усього її потенціалу. Людина бере участь у виробничій діяльності

як її багатогранний суб'єкт: економічний (виробник і споживач благ);

біологічний (носій певної фізичної конструкції і здоров'я); соціальний (член

певної групи); правовий (власник певних прав і обов'язків); культурний (носій

певного менталітету, системи цінностей, соціальних норм і традицій);

28

емоційно-вольовий (той, що має певний характер і психологічний склад у

цілому); розумний (той, що має певний інтелект і певну систему знань). Усі ці і

деякі інші аспекти особистості за певних умов у більшому або меншому ступені

впливають на поведінку працівника в сфері праці [2].

Управління персоналом як наука впливає на реальну життєдіяльність

підприємств, стаючи надбанням людей, зайнятих в області управління і

виробництва. Сучасні умови діяльності підприємств пред'являють якісно нові

вимоги до менеджерів з персоналу, обумовлюють необхідність більш високої

інтенсивності їхньої праці, уміння цінувати час, володіти комплексом

організаційних і психологічних якостей, забезпечувати творчий підхід до

роботи. У цьому зв'язку особливої актуальності набуває удосконалення

якісного змісту діяльності менеджерів з персоналу. Разом з тим, в Україні

склалася ситуація, коли управлінню персоналом не приділяється достатньо

уваги, технологія розробки і прийняття кадрових рішень є недосконалою і

науково необгрунтованою, у більшості випадків відсутня орієнтація на

досягнення соціальної ефективності в управлінні персоналом. Це пов'язано з

існуванням ряду проблем в області управління персоналом у підприємствах.

Отже, основна мета управління персоналом - поєднання ефективного

навчання персоналу, підвищення кваліфікації і трудової мотивації для розвитку

здібностей працівників, стимулювання їх до виконання робіт вищого рівня [3].


1. Гаєвська О.Б. Управління як соціальний феномен: Монографія./ О. Б. Гаєвська – Київ: Вища освіта, 2000 -168с.

2. Крушельницька О. В. Управління персоналом./ О.В. Крушельницька – Київ: Кондор, 2005 – 308с.

3. Попов Е. О. Сучасна стратегія управління персоналом/ Е.О. Попов // П’ята Всеукраїнська науково-практична конференція. – 2007.- №5.

ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ЕКОНОМІЧНОГО – ПРАВОВОГО

ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ: ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ДОСВІД

Є.О. Юрченко, студентка

Науковий керівник: Татаренко В. Б., асистент

29

Десятиліття минуло з моменту ратифікації Конвенції про захист прав

людини і основоположних свобод 1950 року Верховною Радою України 17

липня 1997 року. Протягом 2001 – 2007 років (станом на 25.12.2007) у справах

проти України Європейським судом було винесено 370 рішень щодо суті та

затверджено Європейським судом 41 дружнє врегулювання (2006р. – 16, 2007р.

- 25). В 2006 році виплачена справедлива сатисфакція склала понад 9,3 млн.

грн.. Зокрема, справедлива сатисфакція, присуджена Європейським Судом у

справі «Науменко проти України» становила 20 500 €, у справі «Тімотієвич

проти України» – 25 000 €, у справі «Гонгадзе проти України» - 100 000 €, у

справі «Совтрансавто Холдінг проти України» - 625 000 €.

Для судів України застосування Конвенції та практики Європейського суду

набули особливої актуальності з прийняттям 23 лютого 2006 року Закону

України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду

з прав людини», який увібрав у себе численні резолюції Комітету Міністрів

Ради Європи.

В Україні Конвенція має такий же статус, як і інші законодавчі акти, тобто

є частиною національного законодавства України згідно із положенням статті 9

Конституції. З огляду на частину першу статті 22 Конституції, яка визначає, що

«права і свободи людини й громадянина, закріплені цією Конституцією, не є

вичерпними», пріоритет набувають саме Конвенція та практика Європейського

суду. У разі наявності колізій між нормами національного законодавства

України та Конвенції пріоритетному застосуванню підлягають саме норми

Конвенції як міжнародного договору. На користь цієї позиції можна навести

наступні аргументи: діє міжнародний принцип добросовісного виконання

державою своїх міжнародних зобов’язань, який фактично закріплений статтею

8 Конституцією України.. При обґрунтуванні пріоритетності норм Конвенції,

необхідно акцентувати увагу на частині 3 статті 22 Конституції, згідно з якою

«при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не

допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод».

30

Відповідно до статті 2 Закону про виконання, рішення Європейського суду

є обов’язковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції. При

цьому стаття 17 зазначеного Закону прямо визначає, що національні суди

застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду як

джерело права. Фактично це означає, що практика Європейського суду

стосовно інших країн є обов’язковою для застосування суддями національних

судів .

Без сумніву, Конвенція закріплює найвищі цінності людства –

фундаментальні права і основоположні свободи людини інтерпретовані

Європейським судом безперечно становлять ядро як наднаціонального, так і

національного права. Це дає підстави для визнання пріоритетності норм

Конвенції та практики Європейського суду щодо норм національного

законодавства, а імплементація Конвенції та практики Європейського суду,

безсумнівно, є тим самим довгоочікуваним способом вирішення конфліктів в

процесі розгляду спорів, що зачіпають права, гарантовані Конвенцією, та

послужить превенцією порушень положень Конвенції нашою державою.


1. Шевчук С. Європейська конвенція про захист прав людини: практика застосування та принципи тлумачення.// Право України.- 2007.-№2.

2. Гончаренко О. Права людини і громадянина в Україні та Конвенція про захист прав людини та основних свобод // Збірник матеріалів всеукраїнської наукової конференції 2005 р. – К.: НПУ ім. М.П. Драгоманова. – 2005.- С. 130-132.

КОРПОРАТИВНЕ УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЕМСТВАМИ В УКРАЇНІ:

ПРОБЛЕМИ І ОСОБЛИВОСТІ

Є.О. Юрченко, студентка

Науковий керівник - Максименко А. Г., асистент

В умовах становлення і розвитку ринкової економіки домінуючою формою

підприємницької діяльності є корпорація. Як свідчить світовий досвід, саме

корпоративні структури є потужним засобом, спроможним істотно прискорити

належне зростання вітчизняного виробництва й добробуту населення.

31

Сучасна українська модель корпоративного управління характеризується

рядом особливостей з присутністю компонентів усіх традиційних моделей:

відносна "розпиленість" власності (за відсутності ліквідного фондового ринку,

низького рівня розкриття інформації та низької активності інституціональних

інвесторів); стійка тенденція до концентрації власності й контролю (за

відсутності відповідального ефективного власника, уваги до дрібних

акціонерів, адекватного фінансування та ефективного

моніторингу);формування складних корпоративних структур різного типу (за

відсутності тяжіння до будь-якого типу).

Аналіз досліджень якості корпоративного управління підтвердив чіткий

зв'язок між рівнем управління та інвестиційними ризиками. Принцип досить

простий: вкладайте гроші в компанії з високим рівнем керованості. За

результатами проведених компанією "McKinsey & Co" опитувань 200

найбільших міжнародних інвесторів , які керують сукупними інвестиціями в

розмірі 3,25 трлн. дол., було встановлено, що більшість інвесторів згодні

платити за акції компаній, в яких корпоративне управління здійснюється

ефективно, більше, ніж за акції компаній з "корпоративними проблемами". В

Україні більш як половина інвесторів поставили якість корпоративного

управління на перше місце порівняно з фінансовими результатами [1].

Виділимо фундаментальні проблеми корпоративного управління в Україні:

недосконалість чинного законодавства, що регулює діяльність корпорацій в

Україні; відсутність дивідендного аспекту корпоративної політики, що

проявляється у невиплаті дивідендів за результатами звітного

періоду;існування широкого спектру конфліктів інтересів між суб'єктами

корпоративного управління, що, насамперед, пояснюється несформованістю

інститутів власників та відсутністю чіткого розмежування функцій між

власниками та виконавчими менеджерами; відсутність знань, навичок, досвіду

у керівників щодо формування та розвитку системи корпоративного управління

та складність в інформаційному забезпеченні та інформаційній підтримці

прийняття управлінських рішень на усіх рівнях управління.

32

Національному корпоративному управлінню притаманні позитивні

тенденції: вітчизняні корпорації активно намагаються впроваджувати для

підвищення своєї ефективності сучасні управлінські технології, автоматизувати

виробничо-господарські процеси, підвищувати конкурентоспроможність

власної продукції, інвестувати кошти у розвиток людського капіталу.

Отже, корпоративне управління в Україні потребує суттєвих змін та

удосконалень, адже воно перебуває лише на етапі первинного формування.

Досвід становлення корпорацій у високо розвинутих країнах свідчить про те,

що лише поєднання зусиль державних органів, інституційних та індивідуальних

інвесторів, працівників корпорацій, менеджерів усіх рівнів управління у

забезпеченні розвитку корпоративних структур дозволить досягнути

очікуваних результатів та сформувати дієву систему корпоративного

управління..


1. Кадничанський М. Про методи оцінки якості корпоративного

управління./ М. Кадничанський // Економіка України. - 2008.- №6.- С. 41.

2. Кудря Я.В. Актуальні проблеми управління акціонерними

товариствами в Україні. / Я.Кудря // Актуальні проблеми економіки. - 2008.-

№2.- С. 68.

УДОСКОНАЛЕННЯ ВИКОРИСТАННЯ РОБОЧОГО ЧАСУ

КЕРІВНИКАМИ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ

Г.О Вознюк, студентка групи Е 4/2

Науковий керівник – Т. Г. Олійник

Більшість керівників як правило скаржаться на те, що їм не вистачає часу

для реалізації особистих життєвих планів, але проблема полягає не в дефіциті

часу, а в тому що він використовується недостатньо ефективно. Щодо

сільського господарства то раціональне використання робочого часу, особливо

в періоди напружених польових робіт, залишається надзвичайно актуальною

проблемою.

33

Аналіз причин надмірної тривалості робочого тижня та робочого дня дає

підстави стверджувати, що їх значною мірою можна усунути використовуючи

здобутки теорії і практики сучасного менеджменту. Для удосконалення

використання робочого часу керівниками сільськогосподарських підприємств

необхідно:

По-перше оптимізувати потоки інформації, що спрямовуються керівнику

підприємства, раціонально делегувати повноваження управлінським

працівникам апарату управління. Ці повноваження повинні бути зафіксовані в

посадових інструкціях з чітко обумовленими трьома розділами: особиста

відповідальність, обов’язки, права.

По-друге управлінська майстерність пов’язана безпосередньо з володінням

раціональними методами роботи протягом завершеного циклу, формується

значно швидше при схильності керівника до саморозвитку і самовдосконалення

та його активних діях у цьому напрямі.

По-третє система планування особистої діяльності управлінських

працівників, що передбачає фіксування в спеціальних журналах видів і об’єктів

робіт, які належить виконати протягом року, кварталу, періоду робіт, місяця і

тижня – це просто звичайний елемент ділового стилю роботи керівника.

Суттєво що паралельно з планування робіт на всіх рівнях апарату управління

автоматично здійснюється і самоконтроль за управлінською діяльністю.

По-четверте для того, щоб позбавити себе від виконання додаткових

господарських функцій керівник може і повинен шляхом комплектування

службових посад достатньо кваліфікованими і компетентними спеціалістами та

керівниками виробничих підрозділів, які спроможні реалізувати свій творчий

потенціал в умовах підприємства.

По-п’яте лише оптимізація матеріальних стимулів працівників всіх

категорій підприємств може реально зменшити зусилля і заощадити час

керівника на пошуки і використання додаткових способів впливу на

підпорядкованих працівників.

34

З огляду на вищезазначене, на мою думку, заслуговують на увагу такі

правила ощадливого використання робочого часу:

- об’єднання однорідних за змістом робіт у робочі блоки;

- свідоме відведення певного часу для роботи в умовах самоізоляції, які б

виключали будь – яке спілкування;

- встановлення жорстких часових регламентів при проведенні ділових

нарад; переговорів з клієнтами, службового спілкування з клієнтами;

- підтримання принципу пріоритетності при виконанні всіх видів робіт;

- використання платних інформаційних послуг джерел за межами

підприємства;

- виконання великих за часом завдань повинне бути поступовим;

- встановлення строків виконання справ на кожний етап окремо;

- важливі завдання слід виконувати зранку;

- врахування в щоденних робочих планах коливання рівня працездатності.


1.Чорний Г.М. Раціоналізація використання робочого часу керівниками підприємств АПК/ Г.М . Чорний // Економіка АПК. – 2002. - №2. - с. 121-123.

2. Мошек Г.Є. Організація праці менеджера./ Г.Є. Мошек - Київ: КДТЕУ, 2000. – 120с.

ВПЛИВ ОРГАНІВ ПРАВОСУДДЯ НА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВ ТА

СВОБОД ЛЮДИНИ

Н.В. Буячок, студентка групи Е 3/5

Науковий керівник – В.Б.Татаренко

Українське суспільство, поряд з іншим цивілізованим світом, прагне до

справедливості, добробуту та свободи у самому широкому розумінні цих слів.

Незважаючи на великі труднощі та перешкоди, Україна рухається шляхом

демократичних змін і будівництва демократичної держави [2].

Одним з важливіших принципів вільної демократичної держави і основою

народовладдя є верховенство Закону та його неухильне дотримання. Основним

35

Законом держави була та залишається Конституція, як втілення істотних прав

людини на справедливість, свободу та добробут.

Чинна Конституція України проголосила права і свободи людини

найвищою цінністю. Це зобов'язує державу виконувати функції головного

гаранта їх дотримання і захисту [1].

Оскільки в демократичному суспільстві беззаперечною цінністю

людського буття є справедливість, її забезпеченню й дотриманню у

демократичних державах має слугувати судова влада — специфічна гілка

державної влади, що чинить правосуддя уповноваженими на те державними

органами (судами) шляхом справедливого розв'язання правових конфліктів між

громадянами, між громадянами та органами влади й організаціями. Захист

громадянських прав і свобод — визначальна характеристика судочинства у

правовому суспільстві.

Судова влада покликана не допускати неправомірних дій держави щодо її

громадян. Правосуддя забезпечує дотримання прав і свобод громадян та захист

їх у випадку порушення, є гарантом законності й порядку у суспільстві.

Значення судових органів сьогодні полягає ще й у тому, що вони виступають

своєрідним регулятором стосунків у суспільстві, яке складається з різних, часто

конфліктуючих груп та індивідів з різними цінностями, сподіваннями,

інтересами.

Винятковість судової влади характеризується низкою властивостей. Права

і свободи людини, гарантії щодо них визначають зміст та спрямованість

діяльності держави. Так, ст. 55 КУ проголошує: «Права і свободи людини і

громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження

в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого

самоврядування, посадових і службових осіб» [1].

Безперечно, забезпечити надійний захист прав і свобод людини та

громадянина може тільки судова система, яка діє виключно на засадах

законності, рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом,

гласності, змагальності сторін, додержання презумпції невинуватості тощо, в

36

умовах незалежності і недоторканності суддів. Тому серед правових засобів

захисту суб'єктивних прав і свобод людини та громадянина одним із

найефективніших є судовий захист. Залежно від характеру порушень захист

може здійснюватись у порядку конституційного, цивільного, кримінального або

адміністративного судочинства [2].

Отже, права, свободи й обов'язки людини й громадянина, закріплені в

Конституції України, їх широта, реальність, гарантованість виражають не

тільки фактичний та юридичний статус особи у суспільстві, а й суть діючої в

країні демократії, соціальні можливості, закладені в самому суспільному ладі.

Вони - показники зрілості суспільства, його досягнень, своєрідна "візитна

картка". Увесь арсенал громадянських, економічних, соціальних, політичних і

культурних прав, свобод та обов'язків має служити дальшому розвитку

демократії й соціальному прогресові України.


1. Конституція України - К., - 1996р. 2. Андріанов К.В. Стан дотримання та захисту прав і свобод людини в

Україні / К.В. Андріанов // Право України. — 2008. — № 8. – с.12-15.

МОТИВАЦІЯ ТА СТИМУЛЮВАННЯ ПРАЦІВНИКІВ АГРАРНИХ


Горєва К. С., студентка

Науковий керівник Максименко А. Г., асистент

Зважаючи на значні зміни у законодавстві України, передачу основних

прав і обов'язків з питань оплати та мотивації праці від держави виробникам,

виникла потреба у формуванні ефективної системи мотивації праці такої

багатогалузевої сфери господарювання, як аграрне виробництво. Тому

дослідження формування системи мотивації та стимулювання аграрних

підприємств є проблемою актуальною та вкрай необхідною.

У науковій літературі немає однозначного трактування термінів

мотивування: мотив і стимул, мотивація та стимулювання. Проте зміст цих

категорій здебільшого набув сталості. Так, О. Є. Кузьмін та О. Г. Мельник

37

зауважують, що мотивування — це вид управлінської діяльності, що забезпечує

процес спонукання себе та інших працівників до діяльності, що спрямована на

досягнення особистих цілей і цілей організації. Ці вчені визначають, що

мотивування - це одна із загальних функцій менеджменту поряд із

плануванням, організуванням, контролюванням і регулюванням.

При розробці заходів удосконалення організації праці на підприємстві

найбільш доречним є підхід, коли керівництвом одночасно розробляється та

взаємоузгоджується система мотивації персоналу як стратегія організації праці

та система стимулювання персоналу. Теорія та практика накопичили різні

підходи до вдосконалення систем мотивації та стимулювання працівників.

Практичне втілення системи мотивації та стимулювання працівників

обов'язково відбувається завдяки використанню широкого кола методів:

економічних, адміністративних, організаційно-виробничих, морально-

психологічних, соціальних.

Але реалії сьогодення свідчать, що на більшості аграрних підприємств

складається ситуація, коли існуюча система мотивації та стимулювання є

перешкодою розвитку працівників і, як наслідок, усього підприємства.

Наявність покарань за провини, існування заохочень за досягнення та поточна

оплата праці існують скрізь, але часто вони призводять до стабілізації

організації праці, зупиняють прогресивні нововведення, які можуть стати

рушійною силою динамічного розвитку підприємства. На жаль, проблема

важливості формування та розвитку системи мотивації праці в аграрних

підприємствах не знайшла своє місце в свідомості керівництва підприємств

тому й далека, від прагматичних ідей та методологічного інструментарію її

розв'язання. Разом із тим причина низької продуктивності аграрної праці —

слабкість системи трудової мотивації.

Удосконалення системи мотивації та стимулювання працівників на

аграрних підприємствах може бути досягнуто за таких умов: пожвавлення

системи управління розвитком персоналу, заохочення розвитку ініціативи у

персоналу, поширення інноваційної діяльності, поширення самомотивації серед

38

працівників, впровадження системи мотиваційного моніторингу щодо

коригування системи мотивації, введення бонусної системи стимулювання

якості праці.

Ефективна організація системи мотивації та стимулювання працівників є

важливим чинником прогресу і розвитку аграрних підприємств. На сучасному

етапі розвитку світової економіки, якому притаманні прискорення світової

економічної динаміки, часті зміни пріоритетів працівників, поширення

самомотивації та трансформація ментальності, варто приділити більше уваги

умовам праці людини. Раціональне забезпечення мотивування працівників

підприємств у змозі підвищити ефективність діяльності аграрних підприємств,

що вимагає проведення подальших досліджень у цьому напрямі.


1. Сардак С. Мотивація та стимулювання працівників вітчизняних підприємств/ С. Сардак // Україна: аспекти праці. 2008. - №6. – с. 45-51.

2. Петренко Н. О. Формування ефективної системи мотивації праці в аграрних підприємствах / Н. О. Петренко // Економіка АПК. – 2008. - №2. – с. 129-134.

ВПЛИВ ІННОВАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ НА МАРКЕТИНГОВУ

ДІЯЛЬНІСТЬ ВИНОРОБНИХ ПІДПРИЄМСТВ АВТОНОМНОЇ

РЕСПУБЛІКИ КРИМ ЯЛТИНСЬКОГО РАЙОНУ

К.П. Клебанова, магістрант

Науковий керівник – В.М.Колесник к.е.н. доцент

Виробництво винограду та продуктів його переробки завжди було одним з

бюджетоформуючих напрямків господарської діяльності агропромислового

комплексу Криму, і тому його зберігання та подальший розвиток є особливо

важливим завданням.

Інститут винограду і вина «Магарач» – одна з найстаріших вітчизняних

наукових установ – заснований на базі училища виноробства і дослідного

виноградно-виноробного закладу, котрі створені 1828 р. при Імператорському

Нікітському ботанічному саду. З 1931 року він став центральною

дослідницькою установою, яка вивчає та координує основні питання

39

виробництва винограду, вина. Він є членом Міжнародної організації винограду

і вина, обов`язковим учасником асамблей Європейської наукової асоціації

селекції рослин.

В інституті «Магарач» виведені та успішно вирощуються у промислових

посадках понад 20 сортів винограду, стійкого до морозу, хвороб та шкідників.

Інститутом «Магарач» виведені унікальні сорти винограду з комплексом

господарсько цінних ознак, серед яких стійкість до хвороб і шкідників, ранній

термін дозрівання, висока врожайність. Широко відомі такі сорти селекції

інституту, як: Первісток Магарача, Ювілейний Магарача, Антей магарачський,

Німранг стійкий, Подарунок Магарача та інші. У колекції вин інституту (22,5

тис. пляшок) дбайливо зберігаються три пляшки вина «Мускат рожевий

Магарач», закладеного туди в 1836 р. і внесеного до Книги рекордів Гінеса.

До свого ювілею НДІ "Магарач" підготував видатні за своїми якостями

сорти "Магарач-175", "Цитронний "Магарач" і "Данко", яких після

сортовипробувань визнано найперспективнішими за якістю, придатністю для

виноробства і урожайністю (до 150 і 200 центнерів з гектара) серед

створюваних вітчизняними селекціонерами і генетиками комплексно стійких до

хвороб, шкідників і морозів сортів. Вони здатні дати вдвічі вищі прибутки

порівнянно з нинішніми кримськими сортами.

Завдяки науковим дослідженням НАІ «Магарач» розроблені якісно нові

технологій переробки вичавок на харчові і кормові продукти з високим змістом

біологічно активних речовин. Всебічний аналіз підтвердили перспективність

вичавки, як джерела збагачення комбікорму і стимулювання фізіологічного

стану тваринного організму. Від класичних захворювань були захищені всі

тварини дослідної групи, а лікування забезпечило видужання 90% дослідного

поголів'я.

Учені кримського інституту вина й виноробства „Магарач” (м. Ялта)

розробили унікальну технологію отримання з винограду концентрованого

напою, що зберігає у собі всі корисні властивості та компоненти, однак не

містить спирту й цукру. Отриманий концентрат є потужним антиоксидантом

40

нового покоління, що містить комплекс поліфенолів винограду „Каберне-

Совіньйон” і має істотні переваги над іншими антиоксидантами, що існують

сьогодні на міжнародному ринку. Звісно, ефективність даних нововведень була

б значно меншою, якби ці інновації не знаходили підтримку у сфері

маркетингу та реклами.

Отже, основними напрямками роботи інституту на сьогодні є : розробка

прогресивних технологій виробництва вин та устаткування для виноробних

підприємств, створення нових і поліпшення існуючих типів вин, виведення

нових цінних столових і технічних сортів винограду, розробка прогресивних

прийомів агротехніки виноградної лози, економічні дослідження в галузі

виноградарства і виноробства.

РОЛЬ НЕФОРМАЛЬНОГО ЛІДЕРА В ОРГАНІЗАЦІЇ

Д.О. Бельмак, студентка групи ЗЕД3/4

Науковий керівник: Р.С. Шевчук, асистент

Неформальне лідерство зароджується усередині колективу, найчастіше

стихійно і є своєрідним символом спільності співробітників. Опора

неформального лідера - визнання його групою. Неформальний лідер може стати

керівникові компанії як серйозною перешкодою, так і надійною опорою. Поява

неформального лідера викликане там, де керівник упускає які-небудь функції -

неформальний лідер бере їх на себе. Так само мотивом бути неформальним

лідером може бути бажання влади або необхідність самоактуалізації. Якщо

лідер бажає влади, це, як правило, негативна, націлена діяльність щодо

реалізації не загальних цілей компанії, а своїх власних. Багато неформальних

лідерів щиро прагнуть до самоактуалізації, а зовсім не до влади. Але

"самостверджуватись" теж може різними шляхами.

Уся суть неформальних лідерів у стилі їх мислення. Усе починається із

внутрішньої влади. Створюється вона за допомогою свободи вибору й

дисципліни в процесі досягнення мети. Ця якість і дозволяє їм не

підкорюватись ситуації, а створювати її. Внутрішня влада - це не просто стан,

41

це спосіб мислення: він просто не йде в ситуацію не "створивши" її споконвічно

в себе в голові. Думаючи про що-небудь він створює власне бачення через

призму пріоритетів, рішень та поглядів. Його стійкість визначає його лідерство.

Люди інстинктивно тягнуться до сильного духом, до тих, у кого хочеться

вчитися, як жити так само. Так система замикається в коло, яке створює

авторитет лідера і зміцнює його владу вже у свідомості людей, перетворюючи

внутрішню владу в зовнішню. У своїй діяльності він робить головну ставку на

людей і відносини між ними.

Лідер може впевнено говорити іншим що їм робити, коли готовий брати на

себе відповідальність за свої рішення. А готовність брати відповідальність

приходить тоді, коли знаєш куди йдеш і впевнений, що це вірний шлях й дійсно

результат вартий того. Це знання й створює силу, що спонукує людей робити

те, що ти їм говориш. Якщо, звичайно, вони розділяють твої цілі й цінності.

Феномен неформального лідерства в колективі - медаль зі зворотними

сторонами. Завдання керівника - повернути її так, щоб направити авторитет

такого лідера в потрібне русло. Головне - перерозподілити його енергію: вона

повинна бути витрачена на рішення задач. У будь-якому колективі рано чи

пізно з’являється такий лідер. Якщо його немає - це лише справа часу.

Неформальний лідер має дві першорядні функції: допомагати групі в

досягненні її цілей і підтримувати й зміцнювати її існування. Іноді ці функції

виконуються різними людьми. Якщо це так, то в неформальній групі виникають

два лідери: один для виконання цілей групи, інший - для соціальної взаємодії.

Навіть володіючи прийомами лідера, далеко не завжди вдається керувати

людьми й ситуацією. Дуже часто ситуація впливає на тебе набагато сильніше,

чим ти на неї. Існує такий термін - "гіпноз ситуації". Вона складається із цілого

комплексу факторів: особистого характеру лідера й характеру навколишнього

середовища. Є люди, які спроможні керувати ситуаціями, вони з легкістю

керують людьми практично в будь-якій ситуації, а більшість випадкових

факторів стають на користь лідера. Такі люди самі до кінця не розуміють

техніку своєї поведінки, вона носить інтуїтивний характер. Як правило,

42

навички бути неформальним лідером є придбаними від лідерів, у чийому

розпорядженні вони колись перебували плюс тривалий процес самовиховання.

ЗАСОБИ МОТИВАЦІЇ ПРАЦІВНИКФІВ У ДІЯЛЬНОСТІ

ОРГАНІЗАЦІЇ

Мартиновська О.П., студентка групи ЗЕД 3/2

Науковий керівник: Шемчук Р.С., асистент

Мотивом вважають спонукальну причину дій та вчинків людини. Основу

мотивів утворюють внутрішні причини — первинні (природні) і вторинні

(матеріальні і духовні), які здебільшого не виявляються відкрито. Явною

формою вияву причин поведінки людини є інтерес, тобто бажання,

прихильність, симпатія, любов, чи, навпаки, огида, антипатія, ненависть.

Інтереси можуть виявлятися і різноманітних сферах: економічній, соціальній

тощо.

Мотиви виникають також під впливом зовнішніх причин, стимулів.

Стимул — зовнішній регулюючий вплив на людину (групу), що спонукає до

цілеспрямованої дії. На цій підставі мотив можна трактувати як стимул,

відображений у свідомості людини (груповій колективній свідомості),

внутрішнє спонукання до дій. Один і той самий стимул може трансформуватися

в різні мотиви і зумовлювати різні вчинки.

Першим психологічні аспекти мотивування дослідив Е. Мейо. У 1923—

1924 рр. він провів серію експериментів на ткацькій фабриці в м. Філадельфії.

Плинність кадрів на прядильній дільниці цієї фабрики досягла 250%, тоді як на

інших дільницях — 4—6% . Різні матеріальні засоби мотивування не давали

ефекту. Вивчивши умови праці на дільниці, Е. Мейо виявив, що ритм праці

прядильників не давав їм змоги спілкуватися, а праця прядильника вважалася

непрестижною. Мейо зрозумів, що вирішення проблеми лежить у

психологічній площині. З дозволу адміністрації з експериментальною метою

було встановлено 10-хвилинні перерви для відпочинку. Результати були

надзвичайні: скоротилася плинність кадрів, поліпшився моральний стан

43

робітників, зросла продуктивність праці. Експерименти Мейо тривали більше

восьми років. На основі підсумків цих експериментів виник новий напрям у

менеджменті — школа руху за гуманні стосунки. Сучасна філософія

менеджменту основою мотивування вважає не примушування, а мотиваційні

регулятори, побудовані на врахуванні психологічних особливостей людини.

Вони є стрижнем багатьох прагматичних теорій (моделей) мотивування.

Ефективний менеджмент ґрунтується на поєднанні реальних цілей,

життєвих цінностей і установок, очікувань і потреб працівника з цілями

організації. Серед різноманітних стимулів, що спонукають працівника добре

працювати, немає універсальних. Люди по-різному реагують на різні стимули, і

навіть в однієї людини реакція на однакові стимули не завжди однозначна.

Людина звикає до них і перестає реагувати, тому менеджер повинен володіти

арсеналом мотиваційних засобів і постійно його оновлювати, тобто створювати

мотиваційне поле для співробітників.

Висновки

1. Отже, важливою особливістю сучасного менеджменту є підвищення

ролі функції «мотивування» в діяльності менеджера, застосування

найрізноманітніших форм стимулювання високопродуктивної праці.

2. Основними елементами ефективного керівництва є здібності та

навички індивідуальної роботи з людьми. Для цього потрібно вміти осягнути

комплекс внутрішніх спонукань кожного учасника спільної діяльності,

розібратися у різноманітності інтересів, мотивів і потреб особистості.

Менеджеру необхідно не тільки знати загальні закономірності регулювання

групової та індивідуальної поведінки, а й уміти пізнавати психологічні

особливості поведінки індивіда.


1. Хміль Ф.І. Основи менеджменту: Підручник. Вид. 2-ге, К.: Академвидав, 2007. – 576 с. (Альма-матер)

2. Вудкок М., Френсис Д. Раскрепощенный менеджер: Дело, 1999. – 320с.

44

СТИЛІ УПРАВЛІННЯ В ОРГАНІЗАЦІЯХ

А.Ю.Гоцелюк, студентка гр. ЗЕД 3/3

Науковий керівник – Шевчук Р.С., асистент

Проблеми сьогодення, пов‘язані з питаннями лідерства, ефективного

управління та раціонального використання влади вимагають глибокого

вивчення феноменів лідерства та керівництва. Як відомо, ефективне управління

сприяє стабільності і порядку, розв’язанню різноманітних проблем, пов’язаних

з життєдіяльністю, а такі поняття як лідерство і влада, безперечно, тісно

пов’язані з процесом управління.

Розрізняють три головні стилі управління.

1. Авторитарний стиль.

2. Демократичний стиль управління.

3. Ліберальний стиль.

Для визначення оптимального співвідношення стилів керівництва в

управлінні було проведено експериментальне дослідження, основна мета якого

– визначити оптимальне поєднання стилів керівництва. Адже, на мою думку,

оптимальним та ефективним способом управління організацією, зокрема,

навчальним закладом, є поєднання різних стилів керівництва[1]. Експеримент

був проведений на базі двох Львівських загальноосвітніх навчальних закладів.

В опитуванні було залучено 60 педагогічних працівників (по 30 чоловік з

кожної школи).

В результаті для ефективного управління навчальним закладом керівнику

необхідно змінювати стилі управління в залежності від ситуації. Результати

даного дослідження підтверджують думку про те, що у процесі управління

неможливо керуватись лише одним стилем, а необхідно застосовувати їх

поєднання.

У першій школі було визначено таке співвідношення стилів:

- у прийнятті рішень ефективний керівник керується Авторитарним

(46,3%) та Демократичним стилем (35,6%), поступаються якості Ліберального

стилю (18,8%).

45

- для вирішення конфліктної ситуації важливий Демократичний стиль

(57,8%), якості Авторитарного та Ліберального стилів тут застосовуються

менше (38,8%:30,4%).

У другій школі було визначено таке співвідношення стилів:

- на відміну від попереднього навчального закладу, оптимальний керівник

в даному випадку володіє більше Авторитарними рисами (54,9%),

Демократичний стиль становить 51,9%, а Ліберальний стиль – 15,4%.

- у прийняття рішень домінуючим стилем є Авторитарний (66,3%),

Демократичний і Ліберальний стилі мають нижчі показники (57,8%:52,1%).

- для вирішення конфліктної ситуації керівник в цьому навчальному

закладі використовує якості Демократичного стилю (66%), поступаються йому

Авторитарний стиль (40%) і Ліберальний стиль (40%).

Отже, ефективний керівник використовує різні стилі управління в

залежності від обставин. В загальному, керівник спирається на принципи

демократичного стилю управління, демонструючи при цьому гуманність,

розуміння та підтримку. У випадку виникнення конфліктної ситуації найбільш

доцільним є демократичний чи ліберальний стиль керівництва [1]. У ситуації

необхідності прийняття рішення ефективним є авторитарний стиль, що

характеризується відповідальністю, рішучістю та професіоналізмом.

Література 1. Грищенко К.К., Ручка А.А., Сакада Н.А. Управление трудовым

коллективом. – 2005. 2. Шекшня С.В. Управление персоналом современной организации. –

М.,2006. 3. Теория и практика управления персоналом / Авт.-сост. Г. В. Щёкин. —

К., 2000.

ЕТИКА СПІЛКУВАННЯ – ЗАПОРУКА УСПІШНОГО УПРАВЛІННЯ

А.В. Горб, студентка групи. ЗЕД 3/3

Науковий керівник – Шемчук Р.С., асистент

Етику ділового спілкування слід ураховувати в різних її виявах: у

відносинах між підприємством і соціальним середовищем; між

46

підприємствами; усередині одного підприємства. Між сторонами того або

іншого виду ділового спілкування існує своя специфіка. Задача полягає в тому,

щоб сформулювати такі принципи ділового спілкування, яке не тільки

відповідали кожному виду ділового спілкування, але і не суперечили загальним

етичним принципам поведінки людей. Разом з тим, вони повинні служить

надійним інструментом координації діяльності людей, залучених в ділове

спілкування. Стосовно ділового спілкування основний етичний принцип можна

сформулювати таким чином: в діловому спілкуванні при ухваленні рішення про

те, які цінності слід вважати за краще в даній ситуації, поступати так, щоб

максима твоєї волі була сумісна з етичними цінностями інших сторін, що

беруть участь в спілкуванні, і допускала координацію інтересів всіх сторін.

В основі етики ділового спілкування повинна бути координація, а по

можливості і гармонізація, інтересів. Природно, якщо воно здійснюється

етичними засобами і в ім'я морально виправданих цілей. Тому ділове

спілкування повинне постійно перевірятися етичною рефлексією, реабілітуючи

мотиви вступу до нього. При цьому зробити етичні правильний вибір і

ухвалити індивідуально рішення, часто справа зовсім не просте. Ринкові

відносини надають свободу вибору, але разом з тим збільшують кількість

варіантів рішення, породжують комплекс моральних дилем, що чекають

ділових людей на кожному кроці в процесі їх діяльності і спілкування.

Основою управлінської етики є вимога безумовної поваги до кожної

людини незалежно від її посади. Професійна етика орієнтує менеджера на

забезпечення єдності господарсько-економічної, організаційної і виховної

діяльності.

Збільшення участі колективу у вирішені важливих проблем правильне

формування суспільної думки – вирішальна умова успіху управління

колективом. Тільки необізнаному працівнику про стан організації здається що

управляє один керівник, насправді це не так. Не можна нав’язувати свою думку

стосовно вирішення конкретної проблеми, потрібно намагатись щоб підлеглі

зрозуміли її як власну.

47

В перші дні роботи, коли колектив вивчає свого нового керівника особливо

ретельно, важливо уникнути не тільки великих помилок, а й незначних

промахів. З перших кроків потрібно пильніше придивлятись до колективу.

Потрібно бути готовим до того, що люди не відразу довірять новому керівнику.

Може знадобитись 2-3 роки поки з’явиться взаємодовіра та взаємодопомога.

Задача керівника – зменшити цей період.

Від того, як керівник правильно відображає стан справ, наскільки володіє

необхідними рисами для реалізації поставлених задач, залежить успіх

діяльності підприємства чи організації. Успішно керувати колективом

можливо тільки тоді, коли за методами управління стоїть знання

закономірностей формування колективу та знання виробництва. Важливо щоб

керівник не настоював людей проти себе, не погасив творчий потенціал і не

втратив довіри в них. Потрібно не критикувати людей,а намагатись їх

зрозуміти.

Література 1. Зиновьев Ф. В., Гаврилов А. Г./ Искусство управлять./ Ф. В. Зиновьев, А.

Г. Гаврилов. – Киев: Высшая школа, 2003 – 420с. 2. Шекшня С.В./ Управление персоналом современной организации./ С.В.

Шекшня – М.,2006 – 235с. 3. Теория и практика управления персоналом / Авт.-сост. Г. В. Щёкин. —

К., 2000.

ВПЛИВ СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИХ ЧИННИКІВ НА ПРОЦЕС

УПРАВЛІННЯ В ОРГАНІЗАЦІЇ

Р.П. Зінов’єв, студент групи ЗЕД 3/2

Науковий керівник: Шемчук Р.С., асистент

Миколаївський державний аграрний університет

Соціально-психологічні способи і прийоми дії на процес формування і

розвитку колективу, процеси, що протікають усередині нього засновані на

використанні соціально-психологічних механізмів, що діють в колективі.

Соціально психологічні методи, перш за все, відрізняються своєю

мотиваційною характеристикою, що визначає напрям дії. Серед способів

48

мотивації виділяють: навіювання, переконання, наслідування, залучення,

примушування, мотивація .

Цілями застосування соціально-психологічних методів є забезпечення

соціальних потреб людини, що ростуть, його всесторонньо гармонійний

розвиток і підвищення на цій основі трудової активності особи і ефективної

діяльності колективу.

Видаючи розпорядження, керівник розраховує не тільки на виконання, але

й на наявність у підлеглого бажання це виконати. Оскільки наявність бажання -

свого роду гарант ефективного виконання. Відсутність взаєморозуміння між

керівником і підлеглим є однією з основних причин неякісної роботи.

У соціальній психології окремий працівник виступає як частина, як цілий

елемент, соціальної групи, поза якою його поведінка може бути не зрозуміла.

Для того, щоб підключити людину до рішення тієї або іншої задачі, треба

зуміти знайти ту мотивацію, яка спонукала б її до дії. І лише при відповідних

мотиваціях можна надихнути людей на вирішення складних і надскладних

завдань.

Ф. У. Тейлор стверджував, що працівниками керують тільки інстинкти

задоволення потреб фізіологічного рівня, тому їх можна "приводити в дію" за

допомогою елементарних стимулів. Він запропонував почасову оплату праці.

Почасова оплата праці не дозволяє працівникові розпоряджатися своїм часом,

адміністрація ж задає темп праці, забороняючи самовільні зупинки і перерви.

Для ефективного управління персоналом менеджерові необхідно виділити

певні параметри роботи, змінюючи які він може впливати на психологічний

стан виконавців, тим самим мотивуючи, або демотивуючи їх. Грамотно

спроектована робота повинна створювати внутрішню мотивацію, відчуття

особистого внеску в продукцію, що випускається.

Люди, які вносять свій внесок до досягнення загальноорганізаційних

комплексних цілей, повинні заохочуватися. При цьому система повинна

включати не тільки матеріальну, але і моральну винагороду.

49

Працівник повинен бути упевнений, що його внесок в загальну справу буде

оцінений керівництвом, а також і колегами по роботі.

Застосування соціально-психологічних методів управління може бути

ефективним тільки у тому випадку, коли є повна і достовірна інформація про

процеси, що відбуваються в колективі. Важливо знати склад колективу,

інтереси, схильності і вчинки працівників, причини багатьох явищ, мотиви

поведінки, позитивні і негативні тенденції в розвитку колективу.

Знання керівників мотивів поведінки і потенціалів людей, що працюють

під їх керівництвом, дозволяє їм краще мотивувати, управляти і

використовувати кадрові ресурси для досягнення цілей фірми, максимізувавши

індивідуальну продуктивність, співпрацю, творчий потенціал і залученість

людей в процеси, покращуючи комунікабельність і психологічний клімат.

Роль соціально-психологічних методів з часом тільки посилюватиметься у

зв'язку з різноманітними чинниками, що впливають на розвиток сучасного

суспільства.


1. Кибанов А.Я. Управление персоналом организации./ А.Я.Кибанов – Москва.: ИНФРА-М, 2007.-512с.

2. Завадський Й.С.Менеджмент / Й.С.Завадський – К., 2002.–Т2. - 635с.

ДОСЛІДЖЕННЯ КОНКУРЕНТНОГО СЕРЕДОВИЩА НА РИНКУ

ХЛІБОПРОДУКТІВ МІСТА МИКОЛАЄВА

Г.С. Сергєєва, магістр спеціальності «Менеджмент організацій»

Науковий керівник - Колесник В. М., к. е. н., доцент

Хлібопекарська промисловість відіграє значну соціальну і стратегічну

роль у житті людини, задовольняючи потреби населення в основному

продовольчому продукті. Специфіка "хлібного" ринку полягає в тому, що він на

99,9% представлений продукцією вітчизняного виробництва. Останнім часом

хлібопекарські підприємства м. Миколаєва зіткнулися з рядом труднощів,

пов’язаних, в першу чергу, зі збутом виробленої продукції. Конкуренти з

50

сусідніх областей поступово витісняють місцевих виробників з найбільш

містких та прибуткових ринків, тому важливим завданням успішного

функціонування регіонального ринку хлібопродуктів є моніторинг поведінки

споживачів, вивчення їх смаків та уподобань, а також мотивів прийняття

рішень, що дозволяє скласти прогноз, внести корективи в політику продажу,

оптимізувати вироблений асортимент. У жорсткій конкурентній боротьбі за

споживача виробники змушені розширювати асортимент виробів, одночасно

підвищуючи їх якість.

Загалом конкуренція хлібозаводів м. Миколаєва має негативні та позитивні

риси. Тривалий час робився наголос в основному на негативних наслідках

конкуренції: витіснення дрібних хлібовиробників великим капіталом,

розорення одних і збагачення інших, посилення соціальної

несправедливості стосовно цін на продукцію, загострення безробіття в місті та

області, інфляція.

Конкурентний ринок хлібопродуктів миколаївського району можна

представити таким чином: ВАТ “Миколаївський хлібокомбінат” м. Миколаїв;

ВАТ “Миколаївхліб” м. Миколаїв; ВАТ “Коровай” м. Миколаїв ; ВАТ

“Вознесенський хлібозавод” м. Вознесенськ; ВАТ “Мир хліб” м. Миколаїв;

ВАТ “Миколаївський хлібозавод № 4” м. Миколаїв; ВАТ “Санок” м. Миколаїв

Серед чинників, які визначають місце хлібозаводів на конкурентному

ринку є асортимент. Аналізуючи 5 заводів м. Миколаєва з 1998 по 2008 рр. За

цей час асортимент їх зріс із 80 до 610 найменувань, або майже в 5 разів.

Хлібокомбінати № 2, 4 і «Миколаїв хліб» активно працюють і їх асортимент

збільшився у 8 разів за згаданий період.

Загальна кількість хліба та хлібобулочних виробів, що завозиться щоденно

на ринки м. Миколаєва кожним виробником, приблизно становить: хліба

чорного («Українського» та «Бородинського») — 292кг, хліба білого та інших

хлібобулочних виробів — 1414 кг. При цьому кількість потенційних

споживачів становить приблизно 10000 осіб.

51

Важливим атрибутом ринкової економіки є конкурентоспроможність

потужностей. Потужнотсі даних заводів складає від 25 до 50 тон за добу

хлібобулочних виробів.

В цілому по місту Миколаєву з 2005року по 2007 рік випуск продукції

збільшився на 12891 тис.тон. Це збільшення відбулось в основному за рахунок

збільшення випуску продукції на хлібокомбінаті №4, 2-го хлібозаводу та

“Миколаївхліб”. На ВАТ “Миколаївський хлібокомбінат” випуск продукції

зменшився на 820 тис.тн. В цілому по Миколаївській області випуск продукції

зменшився на 12891 тис. грн.

Отже, ці підприємства й є основними великими конкурентами на ринку

хлібобулочних виробів м. Миколаєва.

У цілому можна відзначити, що у формуванні конкурентоспроможності на

хлібобулочні вироби беруть участь чотири елементи: конкретна потреба у

хлібобулочних виробах; платоспроможність споживачів, що залежить від

загальної економічної ситуації і рівня прибутку населення у м. Миколаєві; ціна

і пропозиція, обсяг, асортимент і якість якого залежить і самого виробника

хлібопродуктів.

РОЗГЛЯД ЄВРОПЕЙСЬКИМ СУДОМ IЗ ПРАВ ЛЮДИНИ СПРАВ

ПРОТИ УКРАЇНИ

Долганюк К.С., студентка групи ЗЕД 1/3

Науковий керівник: Татаренко В.Б., асистент

Із моменту набуття чинності положень Європейської Конвенції із прав

людини (надалі – Конвенції) для України, до Суду надійшла величезна

кількість заяв щодо порушень прав, гарантованих Конвенцією. Найчастіше

скарги стосуються порушення прав, закріплених статтями 6 (право на

справедливий судовий розгляд) та 13 (ефективні засоби внутрішнього

правового захисту), а також ст. 3 (заборона застосування тортур та

принижуючого поводження) Конвенції. Непоодинокими є також посилання на

ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції (право власності).

52

ЗАГАЛЬНА ПРОБЛЕМАТИКА ЗВЕРНЕНЬ ДО ЄВРОПЕЙСЬКОГО СУДУ

ІЗ ПРАВ ЛЮДИНИ ТА ЗАСТОСУВАННЯ КОНВЕНЦІЇ ПО ВІДНОШЕННЮ

ДО УКРАЇН. Незважаючи на величезну кількість заяв щодо порушення прав

людини в Україні (у середньому, близько двох тисяч на рік), дуже незначний

відсоток від загальної кількості заяв на порушення Конвенції, спрямованих

проти України, було розглянуто Судом за суттю. Зокрема, на початок 2005 р.,

Судом було розглянуто за суттю лише близько 80 заяв проти України і

відповідно прийнято близько 60 рішень. Більше 6 тисяч скарг до Суду було

визнано неприйнятними без їх розгляду за суттю. Обумовлює такий стан речей,

з одного боку, відносна завантаженість Суду великою кількістю звернень, а з

іншого – практична відсутність кваліфікованої юридичної допомоги при

поданні скарги до Суду. Це пояснюється порівняно недавнім приєднанням

України до Європейської Конвенції із прав людини, а також специфічністю

правової системи Конвенції та її контрольних механізмів. Слід зауважити, що

предмет правового регулювання, методи, способи та принципи застосування

положень Конвенції є дуже інноваційними порівняно з існуючою в Україні

правовою системою. Вони є переважно незнайомими і незрозумілими

звичайному українському правнику, котрий звик до роботи із внутрішнім

законодавством України. З іншого боку, зміст положень Конвенції не

обмежується її положеннями, він розкривається юриспруденцією Суду.

Ускладнює справу ще й те, що офіційними та робочими мовами органів

Конвенції є французька та англійська мови. Відповідно судова практика органів

Конвенції викладається лише французькою та/або англійською. Таким чином,

порівняно незначний відсоток розглянутих за суттю поданих проти України

заяв, окрім інших причин, пояснюється практичною відсутністю

кваліфікованих юридичних фахівців в Україні саме у сфері європейського

права із прав людини та Конвенції, які б, до того, володіли необхідними

знаннями іноземних мов.

Найбільша кількість заяв щодо порушень прав людини, поданих проти

України стосується скарг на справедливість судового розгляду. Слід нагадати,

53

що Суд не є вищестоящою судовою інстанцією щодо національних судових

органів. Його завданням не є перегляд предмету винесеного судового рішення

та його відповідності національному законодавству. Компетенція Суду

поширюється лише на перевірку дотримання процедурно-процесуальних вимог

„справедливості судового розгляду ” та відповідності конкретної судової

процедури цим вимогам. Основними порушеннями вимог ст. 6 Конвенції, що

були виявлені Судом під час розгляду справ відносно України є незабезпечення

незалежності судового розгляду та права на судовий розгляд протягом

„розумного ” строку, а також невиконання судового рішення, що вступило у

законну силу. Останні два порушення були пов’язані, зокрема, із

недосконалістю національного законодавства.

АНАЛІЗ КОНКУРЕНТНИХ ПОЗИЦІЙ ВИНОГРАДАРСЬКО –

ВИНОРОБНИХ ПІДПРИЄМСТВ КОРПОРАЦІЇЇ

МИКОЛАЇВСАДВИНПРОМ

В.В. Анісім, студентка групи Е 5/1

Науковий керівник - В.М. Колесник, к.е.н, доцент

Сучасні умови функціонування виноградарсько - виноробних підприємств

перетворюють процес оцінки конкурентних позицій на самостійну ділянку

аналітичної роботи, результати якої можна використовувати як інформаційну

базу при ухваленні управлінських рішень із стратегічних питань, при

плануванні інноваційної, технічної і продуктової політики, а також при

формуванні механізму управління конкурентоспроможністю, визначенні

резервів конкурентоспроможності і посиленні конкурентних позицій

підприємства на конкретному ринку.

Оцінка конкурентних позицій підприємством передбачає визначення

загальної ємності даного ринку. Методи оцінки ємності в даному випадку дещо

відмінні від тих, що пропонуються при комплексному аналізі національного

ринку.

54

Для аналізу конкурентних позицій виноградарсько-виноробних

підприємств корпорації Миколаївсадвинпром перш за все необхідно

визначитися з переліком виноробних та виноградарських підприємств. Так до

виноробних підприємств первинного та вторинного виноробства в

Миколаївській області слід віднести ВАТ ”Радсад” Миколаївського району,

ВАТ „Зелений Гай” Вознесенського району, ВАТ „Коблево” Миколаївського

району, радгосп „Виноградна долина” Веселинівського району, ТОВ

„Агрофірма „Лиманський” Очаківського району, СЗАТ "Ольвія" Очаківського

району

До виноградарських підприємств корпорації Миколаївсадвинпром

відносяться : радгосп „Виноградна долина”, ТОВ „Агрофірма „Лиманський”,

СЗАТ "Ольвія", ЗАО "Родина” Очаківського району , Дочірне підприємство

"Агро-Коблево" Миколаївського району, ВАТ "Радсад", ВАТ "Прикордоник”

Березанського району, ВАТ "Березанський" Березанського району, ВАТ

„Зелений Гай”.

Аналізуючи конкурентні позиції виробників виноградних вин протягом

2005-2007 років спостерігаємо наступні тенденції: найбільшу ринкову частку

має ВАТ "Коблево" і на протязі 3 років ринкова частка цього підприємства

збільшилася. ВАТ "Коблево" є лідером по виробництву виноградних вин. Так у

2007 році виробництво виноградних вин займало 88,5% від загального обсягу

вироблених вин підприємствами корпорації Миколаївсадвинпром. Збільшилася

також ринкова частка ВАТ"Зелений Гай". Тільки у ВАТ"Радсад" ринкова

частка у 2007 році на зрівняння з 2005 роком зменшилася на 1,3%.

З усіх вище перелічених підприємств лише два є лідерами по виробництву

та реалізації продукції виноградарства.. Причому швидке покращення

конкурентних позицій спостерігаємо лише у СЗАТ "Ольвія" (32,26% ринку).У

ТОВ „Агрофірма „Лиманський” погіршилася конкурентна позиція, хоча частка

охоплення ринку виноградарства становить 35,07%.

Сильна конкурентна позиція спостерігається у дочірньому підприємство

"Агро-Коблево" - 14% охоплення ринку виноградарства.

55

Аутсайдерами являються ВАТ "Радсад", ЗАО "Родина” , радгосп

„Виноградна долина”, ВАТ "Березанський", ВАТ „Зелений Гай” , що займають

відповідно: 5,13%; 1,54%; 4,73%; 0,01% та 0% ринку виноградарства.

Аналізуючи конкуренту карту виноградарсько-виноробних підприємств

протягом 2005-2007 років спостерігаємо тенденції до підвищення виробництва

продукції виноградарства, так як виробництво вин стало нерентабельним.

Цьому сприяла економічна та політична ситуація в країні, вступ України до

СОТ. Загальний об’єм виробництва продукції виноградарства у корпорації

Миколаївсадвинпром складає у 2007 році 159186 ц. Проте на ринку

виноградарства лідерами є два підприємства, що охоплюють майже 70%

виробництва продукції.

ШЛЯХИ ФОРМУВАННЯ ЕФЕКТИВНОЇ СТРАТЕГІЇ

ПІДПРИЄМСТВА

К.Є.Ісаєва, студентка групи Е 3/2

Науковий керівник: А. Г. Максименко, асистент

Кожне підприємство, яке працює в умовах ринкової економіки, не може

існувати без чітко розробленої стратегії. Ключове завдання формулювання

стратегії полягає в пошуку шляхів подолання конкуренції на ринку та

забезпеченні високих темпів економічного розвитку компанії за достатньої

фінансової стійкості. Інвестиційна діяльність є найважливішою складовою

частиною підприємницької діяльності.

Основною метою інвестиційної діяльності є забезпечення найбільш

ефективних шляхів реалізації інвестиційної стратегії компанії на окремих

етапах розвитку.

Найбільш суттєвим і визначальним рішенням за стратегічним плануванням

є вибір цілей. Вибір місії підприємства здійснюється з урахуванням дії

чинників зовнішнього середовища. Наступним важливим кроком є вивчення

зовнішнього і внутрішнього середовищ.

56

Інвестиційна стратегія визначається як генеральний план дій у сфері

інвестиційної діяльності підприємства, який враховує пріоритетні її напрямки і

форми, характер формування інвестиційних ресурсів і послідовність етапів

реалізації довгострокових інвестиційних цілей, що забезпечують передбачений

загальний розвиток підприємства.

Розробка інвестиційної стратегії є творчим процесом, що включає

постановку цілей інвестиційної діяльності, визначення її пріоритетних

напрямків і форм, оптимізацію структури інвестиційних ресурсів і їхнього

розподілу, виробленої інвестиційної політики з урахуванням найбільш

важливих аспектів інвестиційної діяльності, підтримка взаємин із зовнішнім

інвестиційним середовищем.

Процес розробки інвестиційної стратегії є найважливішою складовою

загальної системи стратегічного вибору підприємства, основними елементами

якого є місія, загальні стратегічні цілі розвитку, система функціональних

стратегій у розрізі окремих видів діяльності, способи формування та розподілу

ресурсів.

Істотною умовою, яка визначає актуальність розробки інвестиційної

стратегії, є кардинальна зміна цілей операційної діяльності підприємства,

пов’язана з новими комерційними можливостями.

Реалізація таких цілей вимагає зміни виробничого асортименту,

впровадження нових виробничих технологій, освоєння нових ринків збуту

продукції тощо.

Розробка інвестиційної стратегії відіграє значну роль у забезпеченні

ефективного розвитку підприємства. Ця роль полягає в тому, що розроблена

інвестиційна стратегія: забезпечує механізм реалізації довгострокових

загальних та інвестиційних цілей майбутнього економічного та соціального

розвитку підприємства в цілому й окремих його структурних одиниць; дозволяє

реально оцінити інвестиційні можливості підприємства; забезпечує можливість

швидкої реалізації нових перспективних інвестиційних можливостей, які

виникають у процесі динамічних змін чинників зовнішнього інвестиційного

57

середовища; враховує заздалегідь можливі варіації розвитку неконтрольованих

підприємством чинників зовнішнього інвестиційного середовища і дозволяє

звести до мінімуму їхні негативні наслідки для діяльності підприємства.

В умовах ринкової економіки існують різноманітні можливості для

інвестування. Тому потрібно діяти, дотримуючись власної інвестиційної

стратегії в цілому, а також враховувати позиції інвестиційної політики.


1. Селіверстова Л. С. // Актуальні проблеми економіки. –2008. –№ 7. – С.133-137.

2. Галушка З. І. Стратегічний менеджмент: Навч.-метод. Посібник. – Чернівці: Рута, 2006. – С.248.

СИСТЕМНИЙ ПІДХІД, ЯК ОДИН З ОСНОВНИХ МЕТОДІВ

УПРАВЛІННЯ

В. Пономаренко, студент групи Е3/5

Науковий керівник - Максименко А.Г., асистент

Становлення й зміцнення ринкових відносин в Україні потребує глибокого

вивчення нових теоретичних положень та розробки практичних підходів до

управління діяльністю підприємств. Під час розробки організації управління

підприємством широко використовують системний підхід, який дає змогу

обґрунтувати функції та структуру органів управління.

Теоретичні питання з цієї проблематики в межах загальної теорії

управління ґрунтовно розроблені в працях таких зарубіжних учених: Н.

Андерсона, Н. Гованні, Я. Гордона, Е. Гуммесона, Ф. Котлера, Т. Левіна, та

багатьох ін. Вагомий внесок у дослідження проблем управління діяльністю

зробили такі вітчизняні економісти: Г. А. Дмитренко, Г. Т. Куликов, Є. С. Сич, В.

Г. Шинкаренко, В. А. Ткаченко та ін.

Розвиток будь-якої системи, зокрема і економічної, багато в чому залежить

від управління. Управління потребують як хатні господарства, так і економіка

країни загалом. Щоб управління було ефективним, воно повинне ґрунтуватися

на наукових підходах: системному, логічному, комплексному, глобальному,

інтеграційному, відтворю-вально-еволюційному, структурному, директивному,

58

ситуаційному

Дослідимо детальніше системний підхід, який передбачає дотримання

основних законів системи, а саме:

1.Композиції, тобто узгодження спільної і приватної мети;

2. Пропорційності, що визначає високу якість товару на всіх стадіях

виробничого процесу;

3. Зважання на «вузьке місце», де особлива увага приділяється найбільш

слабкому елементу системи;

4. Онтогенезу, що враховує послідовність стадій життєвого циклу

підприємства (товару);

5. Інтеграції, що спрямовують систему на високий рівень організації і що

дають змогу одержати синергетичний ефект;

6. Інформованості, що виділяє інформаційне забезпечення як головну

умову конкурентоспроможності;

7. Стійкості, що висуває вимоги до побудови системи і до її

функціонування.

Прикладом складних економічних систем є підприємство. Це система, що

відрізняється наявністю численних різноманітних зв'язків, передусім

інформаційних. Як і в будь-якій системі, тут існує ефект синергії: випуск

продукції або надання послуги можливе тільки на рівні всього підприємства. До

складу підприємства входить низка підсистем (служб, підрозділів), кількість і

розмір яких залежить від його специфіки. Водночас підприємство є частиною

більшої системи – галузі, економіки регіону, країни загалом.

Зазначимо, що системний підхід можна застосовувати на різних рівнях –

від якоїсь ділянки до всього підприємства. У кожному випадку об'єкт

управління розглядається як цілісна система. Управління ним тим ефективніше,

чим оптимальніше підібрані елементи системи і скоординовані дії. Вказане

правило необхідно пам'ятати під час вибору ресурсів.

В сфері управління кадрами відбувається послідовне зміщення

акцептів від технологічних підходів, які регламентуються змістом трудового

59

процесу до цілісного, системного підходу, в основі якого – довготривалий

розвиток трудового потенціалу працівників. Це змістовно змінює “управління

персоналом” від простого оперативного рішення проблем, що виникають до

визначення майбутніх потреб людей і розвитку їх трудового потенціалу.

СОЦІАЛЬНЕ ПІДПРИЄМНИЦТВО: ПОНЯТТЯ, КРИТЕРІЇ,

НАЦІОНАЛЬНІ ТА МІЖНАРОДНІ МОДЕЛІ

С. С. Іванов, студент групи Е1/3

Науковий керівник – Д. О.Шпак, асистент

Треба одразу зазначити, що немає загальноприйнятого тлумачення

термінів «соціальне підприємництво», «соціальний підприємець» і «соціальне

підприємство». Частково це пояснюється багатозначністю англійського терміну

«social enterprise», який надається до різних варіантів перекладу. Втім,

головною причиною є те, що в міжнародній практиці виділяють три основні

критерії визначення підприємницької діяльності як соціального

підприємництва [1]. Критерій призначення витрат – доходи від

підприємницької діяльності цілком або в розмірі не менше встановленої

законом частки спрямовуються на благодійну діяльність чи статутну діяльність

неприбуткових організацій. Прямий зв’язок власне підприємницької діяльності

із певною соціальною місією не є необхідним. Цей критерій домінує у США та

країнах Латинської Америки [2]. Критерій зв’язку з соціальною місією – сама

підприємницька діяльність прямо пов’язана з соціальною місією; учасниками

та/або бенефіціарами соціального підприємництва є представники соціальне

вразливих груп. Цей критерій дістав поширення у Великобританії і більшості

нових учасників Європейського Союзу. Критерій інноваційності – пряме

сприяння позитивним системним змінам у суспільстві засобами, відмінними від

традиційної благодійності, підноситься як головний критерій соціального

підприємництва. Наголос на системних інноваціях питомий міжнародним

фондам, що пропагують концепцію соціального підприємництва серед лідерів

бізнесу, як-от Skоll Foundation та Schwab Foundation [3].

60

Зв’язок соціального підприємництва з соціальною місією пов’язаний, перед

усе, з інвестиціями в особистісний розвиток персоналу та/або представників

цільових груп як учасників або бенефіціарів, та в сприяння залученню нових

ресурсів (диверсифікації доходів) для соціальної місії. Практично всі

дослідження у сфері соціального підприємництва, втім, виділяють спільні

пріоритети в рамках указаних підходів. Насамперед, до них належать:

1) пріоритет досягнення середньо- і довгострокового соціального

ефекту завдяки використанню бізнес-стратегій;

2) пріоритет соціального ефекту над короткостроковими фінансовими

результатами;

3) пріоритет інноваційних технологій над конкуренцією;

4) пріоритет синергії, системності очікуваних змін у суспільстві над

разовою допомогою цільовим групам;

5) пріоритет відкритості для обміну стратегіями, технологіями та

методами.

Саме ці пріоритети, очевидно, є причиною того, що на відміну від

«звичайного» підприємництва, успішність соціального підприємництва майже

не залежить від рівня загального соціально-економічного розвитку конкретної

громади, розміру та рентабельності інвестицій.

Соціальне підприємництво успішно діє в таких різних галузях та куль-

турних спільнотах, як Бангладеш та Нігерія (мікрофінансування), Чехія та

Угорщина (реабілітація осіб з особливими потребами), в Перу (збирання та

утилізація сміття) та Бразилія (енергозбереження на селі), Кенія (іригаційні

технології) та багатьох інших країнах [3]. Наприклад, індійський Ashoka

Foundation об’єднує більше тисячі соціальних підприємців у різних галузях [4].

В Україні розвиток соціального підприємництва тривалий час був пов’язаний

переважно з діяльністю підприємств, які забезпечують працевлаштування

інвалідів або їх реабілітацію. Саме таку форму соціального підприємництва як

пріоритетну модель обстоюють і деякі міжнародні фонди (як-от Hamlet

Foundation), і окремі групи впливу власне в Україні.

61

Отже, соціальне підприємництво – самостійна, ініціативна і на власний

ризик господарська діяльність, з метою досягнення системного соціального

ефекту, соціальної місії та одержання прибутку. Законодавство України не

виділяє «соціальне підприємство» як окрему організаційно-правову форму, а

«соціальне підприємництво» як окремий вид господарської діяльності. Проте,

аналіз норм Цивільного кодексу та інших законів, як показано далі, дозволяє

висновити, що критерії соціального підприємництва в Україні тяжіють до

європейського тлумачення – пріоритету зв’язку підприємницької діяльності із

соціальною місією. Дослідження розвитку соціального підприємництва в

Україні, проведені в 2002-2006 рр., вказують, що кількість постійно діючих

ССП залишається мізерною, а соціальне підприємництво в цілому перебуває на

початковій стадії розвитку.


1. Волощук Є. О. Бізнес і благодійність / Волощук Є. О. – Львів: Фонд розвитку громадських організацій «Західноукраїнський ресурсний центр». – 2003. – 62 с.

2. Настільна книга для неприбуткових організацій / За ред. А. Ткачука. – К.: Леста, 2005. – 227 с.

3. Волощук Є. О. Бізнес і благодійність / Волощук Є. О. – Львів: Фонд розвитку громадських організацій «Західноукраїнський ресурсний центр». – 2003. – 62 с.

4. Метод звітних карток: матеріали тренінгу підготовленого Творчим центром Counterpart. – К.: Counterpart creative center, 2007. – 82 с.

ФАНДРЕЙЗИНГ ЯК ОСНОВА ЕФЕКТИВНОГО

ФУНКЦІОНУВАННЯ СУБ’ЄКТІВ НЕКОМЕРЦІЙНОГО

ГОСПОДАРЮВАННЯ ПРИВАТНОЇ ФОРМИ ВЛАСНОСТІ

К.І. Воєнна, студентка групи Е 3/1

Науковий керівник – Д.О.Шпак, асистент

Серед джерел фінансування суб’єктів некомерційного господарювання

приватної форми власності, фандрейзинг посідає значне місце і набуває

останнім часом значного поширення, що засвідчують результати моніторингів,

проведених окремими недержавними організаціями в рамках проекту ЄС

62

«Розбудова громадянського суспільства» [1]. Такі суб’єкти некомерційного

господарювання, як благодійні фонди, створені відповідно до Закону України

«Про благодійництво та благодійні організації» від 16.09.97 № 531/97, інші

громадянські об’єднання, створені відповідно до Закону України «Про

об’єднання громадян» від 16.06.92 р. № 2460-XII, прості товариства та установи

створені відповідно до Цивільного та Господарського кодексів, сьогодні

ефективно залучають ресурси для подолання багатьох соціальних, екологічних

та інших проблем спільними зусиллями з громадами, тому проблематика

фандрейзингу, його методика є вкрай актуальною.

Фандрейзинг – термін походить з англ. мови й означає «отримання

фінансування» [2]. Але він не є буквальним відповідником поняття – залучення

ресурсів для здійснення діяльності недержавних неприбуткових організацій.

Пропонуємо наступне визначення фандрейзингу – спеціально організований

процес збору пожертви для некомерційних і благодійних організацій або для

забезпечення соціально значимих програм. Завдання фандрейзингу є [3]:

1) забезпечити фінансування діяльності організації (універсальні методи):

добровільні пожертви від приватних осіб; членські і благодійні вклади членів

організації; різноманітні благодійні заходи; інформування населення;

2) забезпечення фінансування окремої, конкретної ідеї організації

(специфічні методи): який-небудь один або декілька із групи універсальних

методів; отримання гранту (цільові засоби, які безоплатно передаються фондом

некомерційної організації або приватній особі для виконання конкретної

роботи).

Десять кроків успішного фандрейзингу:

1) визначення донорів, які відповідають Вашій благодійній діяльності;

2) зв’язок з донором для отримання довідкових матеріалів;

3) уважне вивчення матеріалів;

4) деякі донори потребують попередній лист-запит;

5) якщо донор не має інструкцій, то лист-запит повинен мати 2-3 сторінки і

включати найголовнішу інформацію;

63

6) якщо донор має інструкції, то заява може бути більш детальною, ніж

лист-запит;

7) заява повинна містити детальну інформацію про заявника та діяльність

на яку запрошуються кошти;

8) не відсилати данні, які не потребує донор;

9) зробіть так, щоб Ваша організація мала добрий авторитет;

10) при отриманні гранту, необхідно дотримуватись вимог, які стосуються

звіту або оцінки роботи.

Успішний фандрейзинг – 90% хорошої підготовки к проханням про

пожертву, пошуку донора і 10 % - власне прохань [4].


1. Від соціальних проектів до місцевого соціального планування: досвід 10 пілотних міст України (травень 2006 – березень 2007) / Проект ЄС «Розбудова громадянського суспільства». – Донецьк: ТОВ «Цифрова типографія», 2007. – 156 с.

2. Краплич Р.В. Розвиток локальних ресурсів або вступ до соціального інвестування / Краплич Р.В. – Рівне: Фундація імені князів-благодійників Острозьких, 2003. – 128 с.

3. Гончаренко С. Практикум фандрейзинга // Вестник благотворительности. – 2000. - № 4. – С. 20; Написання проекту: Матеріали тренінгу підготовленого Творчим центром Counterpart. – К.: Counterpart creative center, 2001. – 58 с.

4. Кучереносов В. Фандрейзинг: мифы и реальность // Вестник благотворительности. – 2000. - № 2. – С. 8.

СЕКЦІЯ «Економічний аналіз і аудит»

ПРИБУТКОВІСТЬ ЗЕРНОВОЇ ГАЛУЗІ, ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ

Артеменко С.А., студент групи Б4/3

Науковий керівник - Вишневська О.М., к.е.н., доцент

Однією з прибуткових галузей сільського господарства є

зерновиробництво. Зерновий сектор України є стратегічною галуззю економіки

держави, що визначає обсяги пропозиції та вартість основних видів

продовольства для населення країни, зокрема продуктів переробки зерна і

64

продукції тваринництва, формує істотну частку доходів сільськогосподарських

виробників, визначає стан і тенденції розвитку сільських територій, формує

валютні доходи держави за рахунок експорту. Зернова галузь є базою та

джерелом сталого розвитку більшості галузей агропромислового комплексу та

основою аграрного експорту. Так, у випадку нестабільного стану та відсутності

розвитку зернової галузі гальмуватимуться зростання більшості галузей

агропромислового комплексу держави, зокрема борошномельно-круп'яної,

хлібопекарської, тваринництва, біопаливної промисловості тощо, що

позначиться на темпах розвитку економіки та інфляційних процесах.

На жаль, реальні можливості вітчизняних товаровиробників не можуть

бути максимально використані через певні проблеми у реалізації стратегії

розвитку. Так, матеріально-технічне забезпечення зерновиробництва та

ефективність праці не відповідають світовим стандартам і потребам галузі.

Відсутність достатніх фінансових ресурсів стримує впровадження новітніх

технологій, використання високоякісного насіння, обмежує застосування інших

ресурсів. Виробництво зерна стає все більш залежним від впливів погодних

факторів.

Нераціональне використання земельних ресурсів і низька культура

землеробства призводить до виснаження і деградації ґрунтів, зменшення вмісту

в них гумусу та поживних речовин. Недостатніми є якість трудових ресурсів та

стан науково-дорадчого супроводження зерновиробництва.

Причинами виникнення ускладнень на ринку зерна, зокрема скорочення

рівня рентабельності зерновиробництва, зменшення обсягів виробництва та

урожайності, а також прояву інших негативних обставин є відсутність дієвих

економічних стимулів для виробництва зерна та системного підходу до

розв'язання питань управління зерновим комплексом.

Державне регулювання ринку зерна не відіграє стимулюючої ролі щодо

виробництва зерна та не здатне ринковими методами ефективно реагувати на

впливи світового зернового ринку, що має негативний вплив на процес

ціноутворення, а відповідно - і прибутковість.

65

Ефективність та прогнозованість державного регулювання ринку зерна є

об'єктивною передумовою зростання зернового сектору України. Недостатня

системність та неузгодженість законодавства України, а також його вибіркове

виконання, має суттєві негативні впливи на стан зерновиробництва та

ефективність маркетингу зерна, що призводить до втрат для учасників

зернового ринку та економіки в цілому.

Отже, для підвищення показників урожайності та обсягів виробництва

зерна в Україні, збільшення доходів сільськогосподарських виробників

зерновий сектор України на рівні держави потребує розроблення та виконання

системи заходів, направлених не на усунення проблем, що виникають, а на

прогнозування та упередження виникнення таких проблем. Потрібна широка

участь усіх учасників ринку, у тому числі державного, громадського та

приватного сектору у виробленні найбільш оптимальних заходів для розвитку

галузі із врахуванням її сильних та слабких сторін, а також можливостей і

загроз навколишнього середовища, у тому числі кон'юнктури світового ринку

зерна. Комплексний підхід до вирішення проблеми, тобто визначення та вжиття

регуляторних й інших заходів щодо широкого кола проблем, які визначають

ефективність роботи зернового сектору, дозволяє захистити інтереси всіх

учасників зернового ринку.

ФІНАНСОВИЙ СТАН ТОВАРОВИРОБНИКІВ В УМОВАХ

ЗАГОСТРЕННЯ КРИЗОВИХ ЯВИЩ

Бачило Т.С., студентка групи Б4/6


Під фінансовим станом підприємства розуміють ступінь забезпеченості

підприємства необхідними фінансовими ресурсами для здійснення ефективної

господарської діяльності, а також своєчасного проведення грошових

розрахунків за своїми зобов’язаннями. У ньому знаходять відображення у

вартісній формі загальні результати роботи підприємства з управління

фінансовими ресурсами.

66

Фінансовий стан підприємства визначається такими елементами:

прибутковість роботи підприємства; оптимальність розподілу прибутку, що

залишився у розпорядженні підприємства після сплати податків і обов’язкових

платежів; наявність власних фінансових ресурсів не лише мінімально-

необхідного рівня для організації виробничого процесу і процесу реалізації

продукції; раціональне розміщення основних і оборотних фондів;

платоспроможність та ліквідність.

Першочерговий завданням фінансової служби підприємства є фінансовий

контроль за виконанням планів та завдань по випуску високорентабельної,

конкурентоспроможної продукції за зниженням витрат на виробництва,

запровадження режиму економії матеріальних ресурсів та управління

виробництвом. А для складання таких планів та контролю за їх виконанням

підприємству необхідно налагодити ведення аналітичної роботи. На жаль, саме

аналітичній роботі зараз приділяється найменше уваги товаровиробниками.

Основним напрямком покращення фінансового стану підприємства є

збільшення його прибутку. Збільшувати прибуток можна за допомогою

багатьох факторів. Наприклад, можна збільшити ціну на продукцію, надані

послуги, виконану роботу. Проте цей варіант не зажди може бути здійснений,

оскільки на сучасному етапі розвитку нашої країни підприємства не мають

достатньо грошових коштів, щоб заплатити ще більшу суму за товари, роботи,

послуги.

Отже, резерви зростання прибутку - це кількісні можливості збільшення

його завдяки: збільшенню обсягу реалізації продукції за рахунок збільшення

посівної площі і врожайності та поголів’я і продуктивності тварин. Проте це

неможливо через відсутність у підприємств коштів та занепад матеріально-

технічної бази; зменшенню витрат на виробництво і реалізацію продукції:

усунення перевитрат по сировині і матеріалах, усунення понадпланових

відходів, усунення невиправданих і непродуктивних витрат у складі цехових і

загально-виробничих витрат, а також у складі витрат на утримання і

67

експлуатацію устаткування, усунення втрат від браку; постійному зниженню

позареалізаційних збитків.

Отже, основним напрямком покращення фінансового стану даного

підприємства, як і будь-якого іншого, є мінімізація витрат та максимізація

прибутку шляхом нарощування обсягів виробництва продукції. Зокрема,

інтенсивні способи нарощення валового виробництва призведе до збільшення

віддачі авансованого капіталу та зменшення собівартості як 1 ц, так і усієї

продукції в цілому. Щоправда, втілення у життя даної моделі потребує

вкладення значних коштів, але ми вважаємо, що є сенс знайти джерела та

залучити відповідні фінансові ресурси з метою запобігання банкрутству



1. Вишневська О.М. Формування та оцінювання ресурсного потенціалу сільськогосподарських підприємств / О.М. Вишневська // Вісник Харківського НАУ. Економіка АПК і природокористування. - 2007.- № 3. - C. 27-32.

2.Вишневська О.М. Потенціал сільськогосподарських товаровиробників в умовах Світової організації торгівлі / О.М. Вишневська // Економіст. - 2007.- № 11. - С. 37-39.

ІПОТЕЧНЕ КРЕДИТУВАННЯ - ПЕРЕДУМОВИ РОЗВИТКУ

ЗЕМЕЛЬНИХ ВІДНОСИН

Берестов С.С., студент групи Б 3/2


Розвиток ринкової економіки в Україні посилив увагу до іпотечного

кредитування, в якому зацікавлені й сільськогосподарські підприємства.

Створення й організація роботи іпотечного механізму в аграрному секторі — один

із напрямів підвищення ефективності використання землі, стабілізації

сільськогосподарського виробництва. Іпотека землі реально забезпечує

запровадження системи довгострокового кредитування, оскільки саме іпотечне

кредитування надасть нового потужного поштовху розвиткові аграрного сектору

економіки, змучивши для цього значні ресурси.

68

Метою дослідження є обґрунтування методично-організаційних заходів,

спрямованих на розширення кредитування сільськогосподарських підприємств на

іпотечній основі.

Комерційні банки будь-якої спеціалізації повинні мати право і можливість

реалізації не лише своєї застави, а н права застави Наявність такого права може

значно розширити обсяги іпотечного кредитування. Але для цього має бути

відповідна система реалізації цих прав через спеціальні інструменти. Однією з

головних проблем, на думку спеціалістів-аграрників, є те, що селяни, отримавши

право власності на землю, не мають права розпоряджатися нею.

Іпотека має економічне значення не сама по собі, а як засіб залучення під

заставу земельних ділянок кредитних ресурсів.

На сучасному етапі розвитку економіки можна виділити такі основні проб(

леми при наданні іпотечного кредиту:

- визначення вартості нерухомого майна, оскільки це складний процес, особ-

ливо коли йдеться про великий період часу, а позички під нерухомість завжди ви-

даються на тривалий період. Цінові варіанти можуть бути найрізноманітніші;

- юридичний аналіз ситуації позичальника і його можливість брати позику.

Необхідність складення автентичного акту передбачає збереження від будь-яких

негативних випадків і визнання документа недійсним;

- реалізація застави (тобто продаж у разі несплати) теж передбачає довгий

ланцюг юридичних процедур. У Франції, наприклад, необхідно 4 роки, щоб кре-

дитор повернув свої гроші. Більше того, умови продажу на підставі судового рі-

шення дуже жорсткі і оскільки оголошення про продаж у цьому випадку

неадекватні, усі ці чинники перешкоджають отримати відповідну ціну.

Держава повинна сприяти підвищенню ефективності сільськогосподарської

діяльності та відчужувати сільськогосподарські землі лише у крайньому разі.

Держава сприятиме розвитку ефективного професійного землекористування;

страхуванню ризиків: захисту інтересів національних сільськогосподарських

товаровиробників при експорті та імпорті сільськогосподарської продукції;

субсидуванню сільськогосподарського виробництва, зокрема фінансуванню

69

коштом держави наукових досліджень у рослинництві та тваринництві, покриттю

збитків сільськогосподарських товаровиробників у зв'язку з несприятливими

погодними умовами, створенню інформаційної інфраструктури тощо.

Саме іпотечне кредитування надасть новий потужний імпульс у розвитку

аграрного сектору економіки, залучивши для цього значні фінансові ресурси.

Отже, удосконалення кредитування сільськогосподарських товаровиробників з

боку держави має здійснюватись у кількох напрямах: початкове пільгове

кредитування сільськогосподарських підприємств на іпотечній основі, яке

передбачає збільшення частки довгострокових кредитів, що дають змогу

підприємцям збільшити розмір продуктивного капіталу; розвиток іпотечного

кредиту в системі комерційних банків; підвищення ефективності

сільськогосподарської діяльності та формування принципів, за яких відчуження

земель має бути крайнім заходом захисту інтересів іпотекотримачів; обов'язкова

державна реєстрація іпотеки, нотаріальне засвідчення іпотечної угоди.

АНАЛІЗ ТА ОСНОВНІ ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ

ВИКОРИСТАННЯ ЗЕМЕЛЬНИХ РЕСУРСІВ

Больбот А.М. студентка групи Б 5/5

Науковий керівник – А.Г. Костирко, асистент

Земельні ресурси є основою матеріального і духовного виробництва. Від

характеру і рівня ефективності використання землі залежить розвиток

продуктивних сил, масштаби виробництва і матеріальне благополуччя народу.

Земельні ресурси необхідні всім галузям народного господарства, однак їх роль

у різних сферах суспільного виробництва не однакова. Якщо в промисловості,

крім добувної, земля є лише просторовим базисом, то в сільському господарстві

вона – головний засіб виробництва. Роль землі в сільськогосподарському

виробництві визначається тим, що їй притаманна специфічна унікальна

властивість – родючість. Завдяки цій властивості земля активно впливає на

процес сільськогосподарського виробництва.

70

Дане питання є досить актуальним і для сільськогосподарського

товариства з обмеженою відповідальністю "Світоч" (надалі СТОВ"Світоч")

Баштанського району. Дане підприємство являється правонаступником

колективного сільськогосподарського підприємства імені Карла Маркса, яке

було створено в 1929 році. Природні умови даного сільськогосподарського

підприємства дозволяють одержувати високі врожаї сільськогосподарських

культур. СТОВ "Світоч" спеціалізується на зерновиробництві, виручка від

реалізації якого складає близько 40% від загальної виручки по господарству.

Майже вся земельна площа господарства взята в оренду і становить 2818

га. Аналізуючи склад та структуру земельних угідь господарства можемо

визначити, що 74,6% від загальної земельної площі займає рілля. Це свідчить

про високу розораність земель. Оскільки господарство займається і

виробництвом продукції тваринництва, то у складі земельних ресурсів є

пасовища, які займають 15,7% від площі сільськогосподарських угідь.

Дане господарство при вирощуванні сільськогосподарських культур

використовує незначну частку мінеральних і органічних добрив, що не дає

можливості отримувати високі врожаї.

Аналізуючи показники ефективності використання земельних ресурсів

можемо зазначити, що у 2007 році підприємство на 100 га

сільськогосподарських культур отримало 53,1 тис. грн. вартості валової

продукції (в порівнянних цінах 2005р.), а в 2008 році – 102,1 тис. грн. Таке

зростання стосується і прибутку, який у 2007 році становив 3100 грн, а в 2008

році – 9300 грн. на 100 га угідь. Враховуючи зростання даних показників

можемо зазначити, що у 2008 році в порівнянні з 2007 роком зросла

ефективність використання земельних ресурсів.

Підвищення ефективності використання землі є одним із актуальних

питань для сільськогосподарських підприємств. Основними шляхами є ряд

заходів: вдосконалення структури посівних площ сільськогосподарських

культур; ведення і освоєння раціональної системи сівозмін, розвиток

насінництва і впровадження районованих сортів; застосування повторних

71

посівів, які збільшують вихід продукції з гектара ріллі; боротьба із шкідниками

та хворобами рослин, а також з бур'янами; застосування органічних та

мінеральних добрив; впровадження нових технологій і раціональне

використання найновіших знань та сучасної сільськогосподарської техніки.


1. Андрійчук В.Г. Теоретико-методологічне обґрунтування ефективності виробництва / В.Г.Андрійчук// Економіка АПК.-2005.-№ 5.-С.52-63

ІНВЕСТИЦІЙНА ПРИВАБЛИВІСТЬ УКРАЇНИ

Боровець О.С., студентка 3 курсу спеціальності «Облік і аудит»


Географічне положення України сприяє інвестиційним показникам завдяки її

близькості до Європи (через нових членів ЄС), так і до Центральної Азії і, звичайно

Росії. Чорноморські порти, які не замерзають, дозволяють транспортувати вантажі з

південних та північних країн. Україна потенційно може бути однією з провідних

країн із залучення іноземних інвестицій, оскільки цьому сприяє її величезний

внутрішній ринок. Підвищення конкурентоспроможності та інвестиційної

привабливості економіки повинно стати стратегічним завданням. Іноземна

присутність у вітчизняних фінансових установах з кожним роком зростає: за 2006-

2007 роки на український банківський ринок вийшло 12 нових серйозних іноземних

контрагентів, серед яких “UniCredit” (Італія), “Reiffeisen”(Австрія), “BNP

Paridac”(Франція), “Erste” (Австрія) і ‘Swedbank” (Швеція). Найважливішими

угодами 2007 року став продаж двох банків групи «ТАС» шведському ‘Swedbank”

за 735 млн. дол. та банку «Форум» німецькому “Comerzbank” за 600 млн. дол. Уже в

2008 році було завершено угодою з продажу «Укрсоцбану» італійському “UniCredit”

за 1.525 млрд євро. В Україні вже функціонують заводи “Flextronics

International”(Сінгапур) і ”Jabit Circuit”(США)- компаній, що виробляють продукцію

для ”Ericsson”, ”Nokia”, ”Alcatel”, ”Philips” ,”Intel” і ”Foxconn” тощо.

Наявність висококваліфікованих і конкурентоспроможних працівників , а

також сусідство з ЄС роблять Україну надзвичайно привабливою. Рішення ж щодо

проведення Чемпіонату Європи – 2012 з футболу в Україні може спричинити

72

подорожчання акцій будівельних компаній, підвищення інтересу до готельного

бізнесу. Знижують інвестиційну привабливість: політична нестабільність,

недосконалість законодавства, нерозвиненість виробничої та соціальної

інфраструктури, недостатнє інформаційне забезпечення, через що Україну

віднесли до групи країн з найбільшим інвестиційним ризиком.

Під час економічної кризи інвестиційна діяльність в Україні значно

знизилася. В Україні інвестиції можуть здійснюватися шляхом створення підпри-

ємств із пайовою участю іноземного капіталу (спільних підприємств); створення

підприємств, цілком належних іноземним інвесторам, їх філіалів; придбання прав

користування землею та іншими природними ресурсами; придбання у власність

підприємств, майнових комплексів, будівель, споруд, паїв участі в підприємствах,

акцій, облігацій та інших цінних паперів; надання позик, кредитів, майна та

майнових прав тощо.

Світовий досвід доводить, що країни з перехідною економікою не в змозі

вийти з економічної кризи без залучення та ефективного використання іноземних

інвестицій В українській економіці працює близько 2,7 млрд. дол. США прямих

іноземних інвестицій. Активізація міжнародного інвестування має стати одним із

головних пріоритетів економіки України.

Поки що найменш привабливим сегментом є сільське господарство, куди

за її останні 10—15 років масштабні інвестиції не надходили. Велику проблему

становить спрацьованість устаткування: станом на початок 2008 року.

Сьогодні вже можна говорити про наявність певних рис іноземного

інвестування. в економіку України. За кількістю іноземних інвестицій

переважають партнери з країн, що розвиваються, з огляду на розмір інвестицій

партнери з промислово розвинутих країн. Спостерігається поступове збільшення

частки інвестицій із країн СНД у загальному обсязі інвестицій, нерівномірність

розподілу інвестицій за галузями та регіонами України, зосередження у

промислових центрах, реалізація спільних інвестиційних проектів, як правило,

відбувається на двосторонній основі. Отже, ключовим моментом активізації

73

іноземного інвестування в економіку України залишається питання формування

сприятливого інвестиційного клімату.


1.Вишневська О.М. Економічна оцінка діяльності підприємств з метою залучення інвестицій // О.М. Вишневська / Європейський університет. Київ. – 2005. – С.86-90.

АНАЛІЗ ДІЯЛЬНОСТІ ІНВЕСТИЦІЙНИХ БАНКІВ УКРАЇНИ

Бузнік А., студентка 3 курсу спеціальності «Облік і аудит»


Банки є незалежним комерційним підприємством, яке є основним

механізмом, що постачає народному господарству додаткові грошові ресурси.

В той же час інвестиційний банк — спеціалізованою кредитною установою, що

залучає довготерміновий позиковий капітал і надає його в розпорядження

позичальникам (підприємцям і державі) через випуск облігацій та інших видів

боргових зобов'язань. Основними функціями інвестиційного банку є з'ясування

характеру і розміру фінансових потреб позичальників, узгодження умов

позички, вибір виду цінних паперів, визначення термінів їх емісії та

розміщення серед інвесторів. Інвестиційний банк є не просто посередником між

інвестором і позичальником, а й гарантом емісії та організатором ринку .

Для формування і реалізації інвестиційно-інноваційної моделі країни

необхідно створення або удосконалення роботи ряду фінансових інститутів, до

яких перш за все належать банки.

Водночас дуже актуальною стає проблема створення і функціонування

інвестиційного банкінгу. Це пов’язано з неефективною діяльністю українських

комерційних банків: високі відсотки і короткі терміни кредитування; низький

рівень фінансування інноваційних і інвестиційних проектів; відмеженість від

міжнародних проектів; основні прибутки банків – споживче кредитування і

підвищення банківських тарифів; низька рентабельність активів (в середньому

1,5%); технологічні і менеджерські проблеми.

74

Основною формою банківських інвестицій є фінансові інвестиції та

вкладення капіталу в придбання нематеріальних активів. При цьому більшість

банків недостатньо інвестують реальний сектор економіки України, це

зумовлено: їх неготовністю надавати значні й довгострокові кредити;

нестійкістю функціонування виробничих підприємств; відсутністю реальних

структурних перетворень у вітчизняній економіці, а відтак – високими

ризиками.

До основних причин низької ефективності банківської системи та її

інвестиційної складової можна віднести: недостатність ресурсів для проведення

інвестиційних операцій; бажання банків максимізувати віддачу підвищенням

процентної ставки за кредитами; високі вимоги банків до забезпеченості

інвестиційних кредитів; непрозорість ринку капіталу; недовіра до банків з боку

клієнтів; недосконалість законодавства; низька ліквідність вторинного ринку

цінних паперів; недостатня кількість платоспроможних позичальників.

Основними складовими вирішення існуючих питань: підтримувати

розвиток ринку банківських послуг, в т.ч. інвестиційних послуг, які зближують

фінансовий і реальний сектори економіки, сприяють вступу вільних фінансових

ресурсів до підприємців, а для банків розширюють джерела їх доходів; вивчати

практику інвестиційних послуг на досвіді окремих банків і небанківських

фінансових компаній в Україні; сприяти розвитку послуги інвестиційного

менеджменту (довірчого управління активами професійних учасників

фінансового ринку і активами (заощадженнями) приватних осіб), який є

могутнім інструментом залучення ресурсів. Підсумовуючи, можна відмітити,

що від активності діяльності комерційних банків в інвестиційному напрямку

багато в чому залежить інноваційно-інвестиційний вектор ринкової економіки

України та активізація інноваційно-інвестиційної діяльності з метою залучення

інвестиційного ресурсу. Особливо гостро постає питання із залученням коштів

в аграрний бізнес, так як можливості нарощування валового виробництва

продукції інтенсивним шляхом має значну залежність від залученого капіталу.

75

Вирішення питань залучення інвестиційного ресурсу повинно проходити у

взаємозв’язку із економічним розвитком сільськогосподарського виробництва.

ФІНАНСОВИЙ СТАН ПІДПРИЄМСТВА – ОСНОВА ІМІДЖУ

ТОВАРОВИРОБНИКА

Вергун М.В., студентка 4 курсу спеціальності “Облік і аудит”


Умови ринкової економіки, до яких з такими труднощами адаптуються

сільськогосподарські підприємства України, вимагають нових підходів до

організації фінансів. Одним з інструментів ринкової фінансової методології є

оцінювання фінансового стану підприємства, яке полягає в системному,

комплексному та науковому обгрунтуваному дослідженні руху фінансових

ресурсів. При цьому, основними завданнями фінансової служби будь-якого

підприємства є ретельне складання його фінансового стану, виявлення слабких

місць у фінансових операціях, розроблення заходів щодо зміцнення його

фінансового стану, виявити резерви та бази для вибору найоптимальніших

варіантів вкладення коштів і ресурсів, коригування напрямків майбутньої

діяльності для досягнення найвищих результатів.

Перш ніж розпочати оцінку фінансового стану підприємства, яке працює в

аграрному секторі в умовах інфляції, яка за даного економічного становища є

досить актуальною для нашої країни, слід відповідним чином підготувати

звітність, звільнивши її від інфляційного впливу, тобто за рахунок вирахування

коефіцієнту інфляції. Як правило, інфляція призводить до завищення оцінки

реального прибутку, унаслідок чого підприємства змушені виплачувати

податки частково за рахунок власного капіталу.

Наслідком інфляційних процесів є деформація звітних даних про реальні

грошові потоки та фінансові ресурси підприємств. Зокрема, інфляція зумовлює

формування умовно додаткового прибутку за рахунок інфляційних процесів.

Внаслідок цього, частина прибутку вилучається у вигляді податків і в

державний бюджет, стимулюючи цим підвищення сукупного попиту. Водночас

76

підприємство зазнає дефіциту прибутку для покриття видатків виробництва,

скорочення якого спричинила інфляція. Внаслідок цього створюються

передумови для скорочення виробництва і зростає ризик неповернення

інвестованих у виробництво коштів. Для уникнення вищезазначених наслідків

слід здійснювати переоцінку фінансових результатів діяльності підприємств з

метою здійснення від інфляційного посилення податкового тиску та

запобігання глибоким змінам в відтворювальній системі ресурсів та їх

структурі. Для перерахунку фінансових результатів діяльності

сільськогосподарських підприємств треба здійснити переоцінку залишків

матеріальних цінностей, власного капіталу, вартості основних фондів,

результатів від реалізації продукції власного виробництва, після цього можна

порадити провести переоцінку балансу підприємства на кінець року за

реальною вартістю, щоб визначити міру скорочення його вартості спричинене

впливом саме інфляції.

Нині аналітичні розрахунки, пов’язані з оцінюванням фінансового стану

підприємства в аграрному секторі економіки, здебільшого зводяться до

визначення таких показників як рівень рентабельності реалізованої продукції та

собівартість окремих її видів. Повну картину економічного стану підприємства

може дати тільки комплексне дослідження його фінансової діяльності. Це дасть

змогу виявити приховані несприятливі процеси, які можуть зумовити серйозні

ускладнення в майбутньому. Для глибокого оцінювання фінансового стану

сільськогосподарського підприємства та перспектив його фінансової стійкості

слід використовувати системний підхід, застосовуючи показники, що

характеризують різні сторони виробничо-фінансової діяльності.

Отже, одним з пріоритетних напрямків фінансової стратегії

сільськогосподарських підприємств в умовах ринкової економіки мають бути

вибір і обґрунтування оптимальних темпів його розвитку та планування всіх

етапів його діяльності в цілому.


77

1. Должанський І.З. Конкурентоспроможність підприємства [навчальний посібник] І.З. Должанський, Т.О. Загорна - Київ: Центр навчальної літератури, 2006.- 384 с.

АНАЛІЗ ПРОЦЕСУ РЕАЛІЗАЦІЇ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОЇ

ПРОДУКЦІЇ

Волкова І., студентка 3 курсу спеціальності «Облік і аудит»


Фінансовий стан, кінцеві результати діяльності суб’єктів господарювання

АПК багато в чому залежать від організації їхньої комерційної діяльності,

вимоги до якої нині суттєво зростають. У свою чергу організація комерційної

діяльності підприємств АПК певним чином впливає на розмір доходів

державного і місцевого бюджетів, соціально-економічний розвиток країни,

рівень життя населення. Проведенні нами дослідження по підприємствах АПК

Миколаївської області показали, що останні не прогнозують обсяги реалізації

продукції (робіт, послуг).Отже , в сучасних умовах господарювання це питання

особливо актуальне.

У підприємствах керівники підрозділів повинні розробляти програми

випуску продукції відповідно до вимог прогнозів. Використовуючи прогнози

реалізації, збутові служби повинні закуповувати матеріали на виробництво,

установлюючи терміни постачань відповідно до виробничих програм.

Фінансовий відділ має використовувати їх для оцінки ймовірного доходу,

складання оперативних бюджетів на різні періоди. Це дає можливість відділам

кадрів визначити потреби підприємства в робочій силі, набирати й навчати

нових робітників. Тривалість прогнозного періоду повинна залежати від

призначення або мети прогнозу. Їх складають відповідно до потреб окремих

підприємств, з урахуванням продукції, що випускається ,і умов виробництва.

На нашу думку, прогнози реалізації продукції повинні бути:

Короткостроковий прогноз має охоплювати період від одного місяця до

одного року. Потенціал ринку часто змінюється від одного району до іншого і

від одного сезону до іншого. Прогноз реалізації з метою визначення кількості

78

продукції, яку можна продати протягом даного періоду в конкретному районі,

повинен ґрунтуватися головним чином на кліматичних умовах району. Після

складання прогнозу реалізації по всіх районах ринку , у випадку, якщо ці

прогнози точні, можливо скласти програму виробництва на весь рік, щоб

підготуватися до сезонних збільшень або зменшень продажу в кожному районі.

Середньострокові прогнози повинні охоплювати період від одного до п’яти

років . Ці прогнози повинні бути проекціями існуючих тенденцій у майбутнє з

урахуванням впливу передбачуваних змін у чисельності населення,

кон’юнктурі бізнесу й інших факторів. Їх варто використовувати для

встановлення термінів визначених заходів, з яких складається стратегія

реалізації, передбачення труднощів та можливостей.

Довгострокові прогнози повинні охоплювати період від п’яти до

п’ятнадцяти років. Такі прогнози дають змогу керівництву заздалегідь закласти

фундамент для виробництва нової продукції та організації сучасних

технологічних процесів, а також провести велику науково-дослідну роботу; у

результаті цього фінансові ресурси і виробничі можливості будуть ув’язані з

новими планами реалізації.

При прогнозуванні обсягу реалізації доцільно, на нашу думку, розглянути

умови в економіці в цілому, потім у галузі, й нарешті у підприємстві, а зокрема

його виробничі можливості, фінансовий стан, існуючі плани. У сучасних

умовах господарювання першорядне значення має комплексний підхід до

прогнозу обсягу реалізації. Коли розробляється прогноз одним методом,

необхідно порівнювати результати, одержані іншими методами. Слід зазначити,

що в більшості випадків вище керівництво підприємства більше вірить у

прогнози, засновані на різних методах.

Подальші дослідження й розробки питань прогнозування обсягів реалізації

продукції (робіт, послуг) підприємств АПК мають вагоме значення для

поліпшення їхніх основних показників фінансово-господарської діяльності,

збільшення доходів державного і місцевого бюджетів, прискорення соціально-

економічного розвитку й підвищення рівня добробуту народу України.

79

ПІДВИЩЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ

ПІДПРИЄМСТВ АПК

А.В. Ганзій, студентка 3 курсу


Народногосподарський комплекс України функціонує у складній еконо-

мічній ситуації. Погіршення технічного і технологічного стану виробництва,

криза неплатежів, пасивна інвестиційна діяльність, втрата традиційних ринків

збуту через неконкурентоспроможність, повільна структурна перебудова при-

зводять до зниження вартості валової продукції різних галузей народного

господарства.

У травні 2008 року Україна набула повноправного членства у СОТ. З цього

року аграрний сектор функціонуватиме в новому економічному середовищі, що

обумовлено низкою взятих Україною зобов’язань за результатами

переговорного процесу. За таких умов питання конкурентоспроможності

підприємств аграрного сектору набуває актуальності.

Перші результати дослідження даної проблематики оприлюднені в

наукових працях вітчизняних економістів – дослідників В. Андрійчука, В.

Вітвицького, П. Гайдуцького, М. Маліка, В.Месель – Веселяка, Б. Пасхавера, П.

Саблука, О. Шпичака та інших.

Результати аналізу економічного стану національної економіки не дають

повного уявлення про конкурентоспроможність окремих підприємств; їх

недостатньо для визначення її рівня та формування стратегії, яка забезпечить

конкурентоспроможність. Формування стратегії є необхідною умовою для

ефективного використання можливостей і переваг діяльності підприємства з

урахуванням його позиції в галузі.

На завершальному етапі вибирається альтернативний варіант, на основі

якого управлінський персонал розробляє детальний бізнес-план реалізації

стратегії.

Для того, щоб обрана стратегія почала функціонувати, необхідно:

80

- розробити систему цільових показників, які б орієнтували підприємство

на досягнення цілей, закладених у стратегії;

- здійснити відповідні зміни в організаційній структурі;

- забезпечити виробничий комплекс необхідними ресурсами згідно із за-

твердженою стратегією.

Конкурентоспроможність виробництва АПК характеризується сукупністю

показників функціонування галузей і діяльності виробничих структур, що

визначають їхній стабільний розвиток і успіх у конкурентній боротьбі на

внутрішньому і зовнішньому ринках і оцінюється рівнем

конкурентоспроможності окремих його підприємств і їхньої продукції.

Конкурентоспроможність продукції – це порівняльна характеристика, яка

визначає відмінність аналізованої продукції від аналогів конкурента і містить

комплексне оцінювання сукупності її властивостей щодо виявлених вимог

ринку чи якостей іншого товару.

Між категоріями конкурентоспроможності продукції, підприємства і

виробництва в АПК існують взаємозв’язок і взаємозалежність. Основою цього

зв’язку є конкурентоспроможність продукції. У загальному вигляді вона прямо

пропорційна якості і обернено пропорційна ціні та залежить від кон’юнктури

ринку.

Рівень конкурентоспроможності – співвідношення доходів до витрат

підприємства. Коефіцієнт співвідношення характеризує здатність підприємства

до виживання і повинен перевищувати одиницю, що означає прибуткову

діяльність суб’єкта конкуренції. Чим вища величина коефіцієнта, тим міцніші

позиції підприємства на ринку.

Таким чином, стратегія передбачає управлінську діяльність, спрямовану на

забезпечення розвитку та координування згідно зі змінами зовнішнього

середовища і кон'юнктури ринку та підвищення конкурентоспроможності на

підприємстві в цілому. Активна євроінтеграційна політика України актуалізує

формування конкурентоспроможності аграрних підприємств.

81

ІНВЕСТИЦІЙНА ПРИВАБЛИВІСТЬ ПІДПРИЄМСТВ З

УРАХУВАННЯМ РЕГІОНАЛЬНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ

Гвоздь Т.І., магістр спеціальності „Облік і аудит”


Актуальність дослідження інвестиційної привабливості зростає в умовах

реалізації стратегічних планів щодо нарощування валового виробництва

окремих видів продукції, товарів, робіт та послуг через запровадження

інтенсифікації виробництва, вдосконалення аналітичної роботи, в тому числі у

напрямку маркетингових досліджень. До того ж у період становлення ринкової

економічної системи, дослідження інвестиційної привабливості регіонів та

відповідне їх ранжирування стали надзвичайно поширеними як у науковій

літературі, так і у практиці регіонального управління.

Науковий інтерес до проблеми оцінки інвестиційної привабливості

змушує звернутися до опрацювання накопиченого теоретичного матеріалу. В

нашій країні широко відомі праці таких економістів, як О.Білоруса, В.Бойка,

І.Бланка, А.Волика, О.Гаврилюка, Б.Губського, В.Єременка, Ф.Зінов’єва,

В.Зінчука, О.Іваницької, М.Коденської, Д.Лук’яненка, Ю.Пахомова, О.Шпичака

та ін., що освітили у своїх працях сутність інвестицій, вплив інвестиційної

привабливості на фінансові результати діяльності окремих суб’єктів

господарювання, значення для розвитку окремих регіонів країни.

Взагалі формування інвестиційної привабливості кожного напряму

використання капіталу має на меті, перш за все, сприяння максимізації

фінансового результату через мінімізацію ризику та орієнтоване на

забезпечення конкурентоспроможності при задоволенні відповідних існуючих

потреб. Саме виявлення та задоволення існуючих потреб і буде основою для

отримання фінансового результату, а відтак сприятиме задоволенню

економічного інтересу суб’єкту господарювання шляхом забезпечення

економічної ефективності інвестицій. Отже, з метою виявлення перспектив

доступності фінансових ресурсів для досягнення інвестиційних цілей, слід

здійснювати визначення інвестиційної привабливості регіонів, що враховує

82

комплекс чинників, які формують зовнішні умови для реалізації інвестиційних

проектів.

В останні роки між регіонами посилюється конкуренція за інвестиційні

ресурси. А отже, влада на місцях проявлятиме дедалі більшу лояльності до

донорів — як іноземних, так і внутрішніх. Адже галузева структура інвестицій

в Україні формується в основному за рахунок внутрішньої торгівлі,

промисловості, машинобудування і металообробки та фінансових послуг.

Необхідно разом з тим визнати, що враховуючи проведені дослідження, в

останні роки активність зарубіжних інвесторів на території України суттєво

посилилася. Аналіз даних минулого року свідчить про появу деяких нових

тенденцій у відносинах з іноземними інвесторами. Насамперед, зарубіжний

капітал розпочинає більш активно надходити до тих областей, які раніше були

менш привабливими для його вкладення — це прямо пов’язано із поліпшенням

господарської ситуації та зростанням купівельної спроможності населення в

цих регіонах. Збереження таких тенденцій в майбутньому сприятиме не лише

загальному підвищенню рівня використання інвестицій в українській економіці,

але й більш раціональному розміщенню їх на території держави.

Таким чином активізація інвестиційної діяльності регіонів України

потребує інвестиційної політики з чіткими механізмами реалізації на

державному та регіональному рівнях. Зважаючи на проведені дослідження ми

переконані в тому, що Україні необхідна загальна стратегія інвестиційного

розвитку регіонів, яка б об’єднувала їх в одне ціле та визначала пріоритети

інвестування на основі врахування їх економічного ефекту, але не сьогоденного

й одноразового, а перспективного і стабільного.

НАПРЯМКИ ФОРМУВАННЯ СТРАТЕГІЇ РОЗВИТКУ АГРАРНОГО

БІЗНЕСУ В УКРАЇНІ

Григоренко К.І., магістр спеціальності «Облік і аудит»


83

У процесі аграрної реформи в Україні відбуваються глибокі соціально-

економічні перетворення, спрямовані на подолання відчуження

сільськогосподарських працівників від землі, засобів виробництва і результатів

праці, на перехід аграрного сектора економіки до ринкових відносин. Здійснено

роздержавлення сільськогосподарських підприємств, переважна більшість

земель сільськогосподарського призначення передана у приватну власність

трудівникам села, формуються нові організаційно-правові структури ринкового

типу, створюються умови для розвитку конкурентоспроможного

агропромислового виробництва.

Проте, внаслідок нерішучих дій центральних органів влади щодо

формування законодавчо-нормативної бази поетапного освоєння ринкових

відносин, слабо обґрунтованого визначення шляхів і методів трансформації

аграрного виробництва, різкого послаблення державного управління розвитком

агропромислового комплексу, порушення диспаритету цін на

сільськогосподарську і промислову продукцію, поки що не вдалося досягти

очікуваного нарощування виробництва сільськогосподарської продукції,

підвищення ефективності галузей. Швидше навпаки, набуло стійкої тенденції

зниження обсягів аграрного виробництва, руйнування матеріально-ресурсного

потенціалу, погіршення фінансового стану сільськогосподарських

товаровиробників. І лише в останні роки намітилося деяке пожвавлення

виробництва продукції рослинництва, поступове підвищення дохідності

галузей.

Аналіз діяльності аграрних підприємств свідчить про необхідність

наукового обґрунтування визначення основних напрямів поетапного його

розвитку, формування ринкового середовища, входження аграрного сектора

економіки України у світове ринкове співтовариство.

Стратегія розвитку агропромислового комплексу України (надалі -

Стратегія) повинна базуватися на визначенні, що агропромислове виробництво

є складовою єдиного народногосподарського комплексу. Без промислових

галузей цього комплексу -- виробництва машин, машинобудування, хімічного і

84

нафтопереробного виробництва, виготовлення інших матеріальних ресурсів -

виробництво, зберігання, переробка і реалізація готової до споживання

продукції не можливі.

При розробленні й реалізації стратегії розвитку аграрного бізнесу

необхідно враховувати, що Україна є не аграрною і не промисловою державою,

а такою, що стала на постіндустріальний шлях розвитку, де ці сфери діяльності

функціонують як єдине ціле, а земля є складовою виробничого капіталу. Без

включення землі, як ресурсу виробництва, до складу економічної субстанції,

залучення її до економічного обороту, побудови виробничих відносин у

суспільстві, здійснення стратегії розвитку будь-якої сфери діяльності, фактично

неможливе. Земля була, є і вічно буде головним джерелом примноження

багатства кожної держави.

Наступним положенням є, безумовно, дотримання істини, що в центрі усіх

дій з реалізації стратегії є економічний інтерес -- основа економіки і головна

рушійна сила руху вперед як держави, так і всіх існуючих в ній інституцій -

окремого працівника, підприємства, галузі. Стратегія стабільного економічного

розвитку АПК має забезпечити планомірний відтворювальний процес

агропромислового виробництва, збереження і захист навколишнього

природного середовища, ресурсного потенціалу, підвищення життєвого рівня

людей. Велику роль у пореформеній економіці повинне відігравати

застосування державних і ринкових регуляторів розвитку економіки в їх

оптимальному поєднанні.

ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНА КРИЗА ТА ЇЇ ВПЛИВ НА АГРАРНИЙ

СЕКТОР ЕКОНОМІКИ

Зарічна Л.А., студентка групи Б 4/1


Вже не перший рік йде мова аграріїв про кризу на селі. Але влада останнім

часом відмовляється коментувати та, зазвичай, вдало минає цю тему. В

минулому році врожай знищила засуха, в теперішньому – стався обвал в світі

85

фінансів. Саме цим сьогодні пояснюють такі низькі ціни на вирощену в цьому

році продукцію. Більше того, затяжну кризу в агрокомплексі України тепер

пов’язують із загальносвітовими економічними проблемами. Актуальність теми

зумовлена необхідністю розробки напрямів і методів регулювання аграрного

сектора і аграрних ринків України в складних умовах, що мають місце в зв’язку

з світовою фінансовою й безпосередньо пов’язаною з нею економічною

кризою.

Теоретичні і методичні аспекти означених проблем дістали значного

розвитку у працях Б.В. Андрущенка, В.В. Дем’янчука, І.Г. Кириленка, М.О.

Плескача, О.М. Супруна та інших.

Але мало хто сьогодні розуміє, що ми потрапили в системну кризу. Це не

криза 1998 року або 2004 року, це набагато серйозніше, – пише головний

редактор одного із українських періодичних видань, – Що таке системна криза?

Спробую дати пояснення на такому прикладі: уявімо ситуацію, коли не трактор

поламався і не з насінням підвели, а приблизно ось так: банки збанкрутіли і не

кредитують, насіння немає, добрив немає, працівники вимагають заробітну

плату, сіялка і трактор зламалися; фірма, яка постачала запчастини для них

закрилась; дощі не перестають і не дають вийти в поле, та ще й до всього

повідомили, що нічого із вирощеного куплено не буде, так як відсутній

внутрішній і світовий попит, нікому не потрібне зерно. Саме це сталося в

світовій економіці. Похитнулася фінансова система, а за нею посипалися

економіки різних країн. Європа і Америка планують на наступний рік спад

ВВП. Особливо відчутно в США та Німеччині. Це вперше з 1945 року.

Кількість безробітних в США зростає приблизно темпами 240 тисяч чоловік в

місяць.

У всьому світі сільське господарство розвивається завдяки дотаціям,

виділяються довгострокові кредити з мінімальною кредитною ставкою,

виробництво квотується. Тобто, сільськогосподарському товаровиробникові

держава гарантує нормальне життя. Чого не скажеш про наших аграріїв. Була

надія на кредити, але зараз їх не дають. А за умови, якщо банки підвищать

86

відсоткову ставку, а ціни на продукцію залишаться мінімальними, нашому

товаровиробникові не вистояти. Дотування і врегульоване законодавство – це

те, що нам потрібно. Весь світ допомагає своїм виробникам, тільки в нашій

країні влада спостерігає осторонь як складає екзамен на виживання найбільший

сектор економіки країни.

Тому стабілізація в найкоротші терміни й розвиток саме аграрного сектору

економіки країни повинна стати одним із головних чинників вітчизняної

економіки в умовах світової фінансової кризи та галуззю, що визначить її

майбутнє на тривалу перспективу.


1. Вишневська О.М. Потенціал сільськогосподарських товаровиробників в умовах Світової організації торгівлі / О.М. Вишневська // Економіст, 2007 р.- № 11.- С. 37-39.

2. Краснокутська Н.С. Потенціал підприємства: формування та оцінка / Н.С. Краснокутська / Київ: Центр навчальної літератури, 2005.-352 с.

РИНОК ПРАЦІ В УМОВАХ ЗАГОСТРЕННЯ КРИЗОВИХ ЯВИЩ

Кардалян А.Г, студентка групи Е4/1


У першій половині січня 2009 року на ринку праці можна було

спостерігати три головні тенденції: завмиранням ринку праці, масовим

скороченням персоналу, а також збільшенням розміру пропонованих

заробітних плат по деяких позиціях, особливо в кінці грудня. Але підвищення

доходів, вказаних у вакансіях, не свідчить про закінчення кризи. Працедавці

шукають, висококваліфікованих, відповідно - високооплачуваних фахівців, в

той час як персоналу з досвідом роботи 1-3 року влаштуватися дуже складно.

Ринок праці зараз знаходиться в мертвій зоні – нові вакансії не з'являються, а

рівень безробіття зростає. Отже, на ринку спостерігається реальне зниження

заробітних плат по всіх вакансіях, оскільки зарплати більшості фахівців

зафіксовані в гривні по курсу 5,0 грн. за долар. Прогнози на найближчі місяці

залишаються невтішними: в кінці січня і початку лютого в Україні почалася

друга хвиля звільнень. Вона торкнулась в основному співробітників компаній,

87

що займаються наданням послуг, а також працівників фінансового сектора.

Скорочення чекає харчову і легку промисловості.

На кінець січня 2009 року на обліку в службі зайнятості перебуватиме

понад 900 тис. безробітних, а вже на початок квітня їх може бути понад 1,5

мільйони. Нагадаємо, за даними Державної служби зайнятості України, на 1

січня 2009 року на одне вільне робоче місце в Україні претендувало 10

громадян. Зокрема, у Вінницькій області на 1 вакантне місце претендувало 39

осіб, в Івано-Франківській і Хмельницькій областях - 48, у Черкаській області -

77 безробітних. Офіційного статусу безробітних на 01.12.2008 набули 92,1%

незайнятих громадян. Найбільше зростання кількості зареєстрованих

безробітних спостерігалось у м.Києві, Кіровоградській, Дніпропетровській,

Одеській та інших областях. Рівень зареєстрованого безробіття в цілому по

країні зріс і на 1 грудня 2008 року становив 2,3% населення працездатного віку.

Рівень працевлаштування незайнятих громадян у листопаді 2008р. порівняно з

жовтнем скоротився на 6,5 в.п. та становив 8,6%. Найбільше скорочення

зазначеного показника спостерігалось у Тернопільській, Кіровоградській та

Чернівецькій областях. Найбільші обсяги вивільнення відбулися на

підприємствах області: ВАТ «Юженергобуд» - 203 особи (м. Южноукраїнськ),

ДП НВКГ «Зоря-Машпроект» - 128 осіб, ДП «Миколаївський морський

торгівельний порт» - 86 осіб (м. Миколаїв). Це свідчить про те, що стан ринку

тільки погіршується і потрібно негайно призупинити цей ланцюг.

Необхідно створити передумови для істотного підвищення мобільності

робочої сили (професійної, соціальної, територіальної) шляхом належної

професійно-освітньої підготовки робочої сили відповідно до поточних та

перспективних вимог економіки.

Через обмеженість можливостей протягом найближчих років підвищити

рівень заробітної плати за рахунок традиційних джерел необхідно повною

мірою задіяти потенціал джерел, пов'язаних із реструктуризацією собівартості

та цін і збільшенням у них частки заробітної плати, інших видів доходів

працюючих на основі зменшення податкового навантаження на фонди оплати

88

праці з одночасним зростанням абсолютних розмірів останніх; перегляду

ставок і відрахувань з доходів підприємств; запровадження системи

оподаткування прибутку, яка б стимулювала економію матеріальних ресурсів.

Отже, на даний момент ринок праці знаходиться під впливом економічної

кризи і має негативні тенденції для населення країни: зменшення доходів,

збільшення вільних робочих місць і, таким чином, зростає кількість

безробітних. Поліпшення ситуації на ринку праці прогнозують, коли

відновиться попит на метал, відновиться кредитування, в банки знову почнуть

набирати персонал, пожвавляться процеси будівництва.

НАПРЯМКИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ

ВИРОБНИЦТВА ЗЕРНОВИХ КУЛЬТУР

К.В. Кос , магістр спеціальності «Менеджмент організації»

Науковий керівник - Н.І. Костаневич, к.е.н., доцент

Для України нарощування виробництва зерна має стратегічне значення

для підйому національної економіки, тому що при успішному його розвитку

створюються умови для подолання кризового стану ряду суміжних галузей. Але

за останні роки обсяги виробництва зерна постійно скорочувалися. Підвищення

рівня ефективності виробництва зерна є найважливішим завданням, від

рішення якого залежить продовольча безпека країни. Розв'язання цього

завдання повинно здійснюватися не тільки на державному, але й на

регіональному рівнях, де вирішуються питання забезпечення населення

продуктами харчування.

Одним із шляхів підвищення ефективності виробництва зерна є

впровадження високоякісних сортів. Економічно доведено, що підвищення

врожайності сільськогосподарських культур на 50% забезпечується

використанням добрив, на 25% - впровадженням високоврожайних і

перспективних сортів і гібридів, на 25% поліпшенням обробітку ґрунту.

Інтенсифікація зернового господарства неможлива без комплексної

механізації виробництва зерна. Вона є основою для впровадження інтенсивних

89

та індустріальних технологій вирощування, забезпечує зростання

продуктивності праці при виробництві зерна. Забезпечення господарств

надійною системою машин (тракторів, комбайнів) дає змогу якісно і в

оптимальні агротехнічні строки виконувати всі види робіт, що сприяє

підвищенню врожайності зернових і значно зменшує втрати зерна при збиранні

врожаю.

Важливе значення має внесення необхідної кількості мінеральних добрив і

в певних пропорціях. Порушення співвідношення між азотними, фосфорними і

калійними добривами при їх внесенні не дозволяє одержати адекватну віддачу

від затрат, а надмірне внесення азотних добрив сприяє росту стеблостою і за

несприятливих погодних умов спричиняє вилягання хлібів. Але все ж таки

застосування мінеральних добрив у сільському господарстві часто негативно

впливає на навколишнє середовище, тому при їх використанні необхідно

враховувати витрати на здійснення природоохоронних заходів. Це знижує

економічну ефективність хімічних засобів, але є основою впровадження

еколого безпечних технологій в сільському господарстві.

За сучасного рівня використання землі найнебезпечнішим чинником, що

впливає на урожайність зернових є високий ступінь засміченості, який за своїм

регресивним потенціалом та економічними наслідками перевищує інші не-

гативні елементи землеробства - втрату родючості через ерозію, агрофізичну

деградацію ґрунтів, дефіцит вологозабезпеченості.

Важливим чинником підвищення економічної ефективності є збільшення

виробництва і поліпшення якості зерна, що сприяють підвищенню доходності

господарства, а отже і зміцненню економіки сільськогосподарських

підприємств.

Розвиток та підвищення економічної ефективності зернового господарства

- необхідна умова не тільки забезпечення населення продуктами харчування, а

й піднесення ефективності виробництва інших видів продукції сільського

господарства. Дослідження господарств Миколаївської області показало, що

більшість сільськогосподарських підприємств спеціалізуються на

90

зерновиробництві, але у 2007 р. більшості підприємствам виробництво зерна

принесло збитки. [1]

У підсумок можна зазначити, що підвищити ефективність виробництва

зернової продукції можливо лише за рахунок впровадження інтенсивних

технологій.


1. Клочан В.П. Проблеми та перспективи розвитку рослинництва Миколаївської області/ В.П. Клочан, Н.І. Костаневич// Вісник аграрної науки Причорномор’я. -2008. - №1(44).-С.8-14

ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА В УМОВАХ ЗАГОСТРЕННЯ ФІНАНСОВО-

ЕКОНОМІЧНОЇ КРИЗИ

Куліш Г.,студентка 4 курсу спеціальності “Облік і аудит”


Питання фінансової кризи, яка сьогодні охопила всі реальні сектори

економіки світу, є найбільш актуальним питання сьогодення. За даними

аналітиків вона має глобальний, системний і затяжний характер. Не оминула

фінансова криза і аграрну галузь, ситуація в якій і без того була складною. У

2008 році значно скоротилися ціни на зерно, справа, кажуть експерти, не лише

у неймовірно великому врожаї — потенційні іноземні покупці нашого збіжжя

знизили обсяг імпорту продукції через відсутність коштів. Скорочення

експорту вдарило по прибутках АПК.

Головною загрозою для аграріїв є тотальний брак оборотних коштів по

всьому ланцюгу виробництва і переробки, неможливість вигідно

кредитуватися, і як унаслідок падіння закупівельних цін, проблеми з

ліквідністю. Якщо не вжити належних заходів, це неминуче призведе до зриву

комплексу весняно-польових робіт, різкого зниження виробництва, скорочення

робочих місць і зростання соціальної напруги.

Державі необхідно забезпечити реальний сектор економіки, і зокрема АПК,

дешевими грошовими ресурсами в достатній кількості, захистити внутрішній

ринок від надмірного імпорту, простимулювати внутрішнє споживання і

91

одночасно підтримати експорт, так щоб ми більше продавали, аніж купували.

Адже останнім часом наша країна живе не відповідно до своїх достатків.

Основним результатом впливу світової кризи на АПК України стало різке

зменшення здатності підприємств привертати фінансування в необхідних

розмірах. Мова йде як про власний капітал, так і боргове фінансуванні. Слід

забезпечити підтримку з боку держави сільського господарства та переробних

галузей, збільшити обсяги інвестування в основний капітал. Мова передусім

йде про збереження і гарантування дії на тривалий період пільгового та

спрощеного режиму оподаткування через фіксований податок, спеціальний

порядок нарахування й використання ПДВ, пролонгацію кредитів банків.

Також потрібно зазначити, що в даний час необхідно дуже виважено

підходити до питання зняття мораторію на продаж земель

сільськогосподарського призначення, адже його прискорення може призвести

до руйнівного обвалу цін на земельні ділянки аграрного профілю та

непередбачуваних соціальних конфліктів.

Учасникам аграрного ринку, слід більше уваги приділити розвитку

інфраструктури ринку і кардинального поліпшення матеріально-технічної і

сировинної баз. Тобто того, що забезпечить зростання конкурентоспроможності

і товарності нашої продукції. У цьому першооснова зростання заробітків. Адже

попит на продовольчі товари належної якості в світі зростає постійно. З

великих агропромислових країн тільки у України та Росії залишилися резерви

для істотного ривка у сфері виробництва продуктів харчування, оскільки

світовий приріст валового продукту в аграрному секторі останніми роками не

перевищує 1,5-1,6% на рік, тоді як ми здатні, в найближчі 5-6 років, давати

приріст не менш як 8% щороку. Доцільним також вважається повернення до

рівня минулих років тарифів на імпорт окремих видів продовольства, особливо

м’ясної групи, заборона на певний період переробки м’яса за давальницькими

схемами, скасування експортного мита на соняшник та ін.

Отже, головною метою заходів державної підтримки галузі має стати

підвищення рівня конкурентоспроможності вітчизняного аграрного

92

виробництва, вдосконалення системи управління агропромисловим

комплексом, формування повноцінної інфраструктури аграрного ринку,

зокрема фінансового і товарного, організація сучасної оцінки системи якості

сільськогосподарської продукції та продовольства.

РОЛЬ ФІНАНСОВОГО АНАЛІЗУ У ЗМІЦНЕННІ ГОСПОДАРСЬКОЇ

ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА ЗА УМОВ ПЕРЕХОДУ ДО РИНКОВОЇ

ЕКОНОМІКИ

Т.В. Куцевол, магістр спеціальності «Облік і аудит»

Науковий керівник – Н.І. Костаневич, к.е.н., доцент

За умов ринкової економіки підприємство здійснює свою виробничо-

торговельну діяльність самостійно, але конкуренція змушує продавця

(виробника) враховувати інтереси й побажання покупців і виробляти

продукцію, яка їм потрібна. Підприємство, що програло в цій боротьбі,

звичайно стає банкрутом, тобто не може оплатити вартості товару, робіт та

послуг, розрахуватись з бюджетом.

Одним із інструментів з'ясування реальної конкурентоспроможності є

аналіз фінансового стану підприємства. Аналіз фінансового стану навіть

найблагополучнішого підприємства є постійною необхідністю, бо не можна

вести господарство без аналізу його доходів і витрат. Це було важливо завжди,

а тим більше - нині, коли на зміну безгосподарності й безвідповідальності

приходить підприємництво. Ринкова економіка приводить у рух усі ресурси,

аби кожна вкладена в підприємство гривня давала найвищий прибуток. Щоб

забезпечити це, необхідно постійно аналізувати фінансовий стан, проводити

обґрунтоване наукове дослідження фінансових відносин і руху фінансових

ресурсів у процесі господарської і торговельної діяльності кожного


Фінансовий аналіз - це засіб оцінювання і прогнозування фінансового

стану підприємства на основі його бухгалтерської звітності. Новий план

рахунків бухгалтерського обліку, приведення форм бухгалтерського обліку та

93

звітності у відповідність із міжнародними стандартами зумовили необхідність

використання нової методики фінансового аналізу, яка відповідала б умовам

ринкової економіки. Така методика необхідна для вибору ділового партнера,

забезпечення фінансової стабільності підприємства, оцінки ділової активності

підприємницької діяльності, прогнозування фінансового стану підприємства.

Інформаційною базою аналізу фінансового стану є бухгалтерська фінансова

звітність, тобто система показників, які відображають майновий і фінансовий

стан підприємства на конкретну дату.

Слід зауважити, що за доступністю інформація поділяється на відкриту й

закриту (остання є комерційною таємницею), а тому аналіз фінансового стану

може бути двох видів: внутрішній і зовнішній.Внутрішній аналіз здійснюється

фінансистами підприємства на основі нормативів, що застосовуються на

підприємстві, і виконується способом порівняння цих нормативів з фактичними

параметрами фінансової діяльності підприємства. Зовнішній аналіз

здійснюється заінтересованими організаціями – податковою інспекцією,

банком, акціонерами, іншими структурами - за даними бухгалтерської

звітності. Особливість звітності яку розроблено згідно з міжнародними

стандартами бухгалтерського обліку, полягає в тім, що нею можуть широко

користуватися інвестори та інші особи, які беруть участь у підприємницькій

діяльності, - кредитори, постачальники, конкуренти працівники підприємства.

Так, керівникові фінансового відділу важливо знати реальну оцінку

діяльності свого підприємства і його фінансового стану, керівникові

маркетингового відділу потрібна своя інформація для розроблення стратегії

виходу на ринок тощо. Головне завдання фінансового аналізу - своєчасно

виявити й усунути недоліки у фінансовій діяльності, знайти управлінські

рішення для поліпшення фінансового стану підприємства та його

платоспроможності.


1. Коробов М.Я. Фінансово-економічний аналіз діяльності підприємств / Коробов М.Я. – К., 2001. – 378 с.

94

ОСОБЛИВОСТІ АНАЛІЗУ ТРУДОВИХ РЕСУРСІВ

О.А. Луста, магістр спеціальності «Менеджмент організацій»

Науковий керівник – Костаневич Н.І., к.е.н., доцент

Трудові ресурси, як економічна категорія відображає працездатну частину

населення, яка характеризується фізичними та розумовими здібностями до

праці. Тобто, практично, трудові ресурси включають в себе як зайнятих

економічною діяльністю людей (в різних галузях), так і не зайнятих, але тих,

які можуть працювати.

Для аналізу трудових ресурсів використовується методика оцінки

ресурсного потенціалу, застосовуються всі загальноприйняті методи, але

існують деякі особливості:

− спочатку вивчається чисельність населення, його динаміка, статево -

віковий склад;

− потім демографічні показники: коефіцієнт народжуваності, коефіцієнт

смертності, коефіцієнт кількості шлюбів та розлучень;

− вивчається забезпеченість підприємства трудовими ресурсами: по

підприємству, по галузях, по кадрах провідних професій;

− вивчаються трудові ресурси підприємства за статево-віковою

структурою, категоріям персоналу, освітнім рівнем, стажем роботи;

− вивчається рух робочої сили: коефіцієнт з приймання, зі звільнення,

коефіцієнт плинності кадрів, коефіцієнт використання робочого часу,

коефіцієнт сезонності;

− потім проводиться аналіз ефективності використання трудових ресурсів:

б) за натуральними показниками (вироблено молока, м’яса ВРХ на

одного працівника, на 1 люд.-год.);

в) за грошовими показниками (вироблено валової продукції, валового

доходу, прибутку на одного працюючого, одну люд.-год.);

− впродовж дослідження проводиться факторний аналіз цих показників;

− визначення невикористаного фонду робочого часу, резерви, підвищення

ефективності використання трудових ресурсів.

95

Під резервом підвищення ефективності використання трудових ресурсів

розуміють невикористання можливості скорочення затрат живої праці. Ці

затрати можуть бути скорочені за рахунок зниження трудомісткості робіт,

покращення використання робочого часу та використання кадрів.

Резервами зниження трудомісткості робіт є вдосконалення технології

робіт, впровадження передових методів праці, ріст технічної озброєності і

кваліфікації кадрів.

Для резервів покращення використання робочого часу належить усунення

втрат робочого часу через організаційні простої, усунення невиробничих втрат

часу та ліквідації порушень трудової дисципліни.

Ефективне використання кадрів можливе за рахунок скорочення плинності

кадрів, оптимізації структури працівників та вдосконалення системи оплати

праці та матеріального стимулювання.

Тобто для аналізу ефективності використання трудових ресурсів

використовується загально прийнята методика, яка має свої особливості.


1. Бабець С.К. Теорія економічного аналізу. Навч. посібн./ С.К. Бабець, М.І. Горлов, С.О. Жуков, В.П. Стасюк. – .: ВДН «Професіонал», 2007. – 384 с.

2. Багров В.П. Економічний аналіз : Навч. посібник / В.П. Багров, І.В. Багров – К: Центр навч. л-ри. 2006. – 160 с.

ПРОДУКТИВНІСТЬ ПРАЦІ ЯК ОСНОВНА ЕФЕКТИВНОСТІ

ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ

Мельничук І.А., студентка групи Б 3/2


Заробітна плата є основним матеріальним стимулом зростання

продуктивності праці. Тому заробітна плата і продуктивність праці

перебувають у тісному взаємозв’язку. Так, зростання продуктивності праці та

збільшення на цій основі маси споживчих товарів і послуг слугує об’єктивною

передумовою підвищення заробітної плати. Низька продуктивність праці –

головна причина, яка не дозволяє довести оплату сільськогосподарської праці

96

до рівня інших галузей економіки країни. Сільськогосподарські підприємства

не здатні підвищувати заробітки працівників для того, щоб успішно

конкурувати на ринку праці. Вища продуктивність праці вимагає відносно

великих витрат коштів у розрахунку на працівника та гектар угідь.

Продуктивність праці зростає разом із підвищенням урожайності та

продуктивності сільськогосподарських тварин всіх видів.

Виявляється зв'язок оплати також з рентабельністю, інтенсивністю

виробництва, його розмірами. Однак такі зв’язки не мають безумовного

характеру. Краща оплата досягається і у великих, і в малих господарствах.

Можливості підвищувати заробітки залежать насамперед від товарної

структури виробництва. Головне – величина доходу, що є джерелом коштів на

оплату праці. Часом задовільна оплата праці досягається за її частки у витратах

не більше 10-11%. І дохідність, і продуктивність праці є умовами забезпечення

достатньої оплати праці. За високої трудомісткості продукції дохідності у

сільгосппідприємстві здебільшого не досягається. Від’ємна прибутковість була

і в господарствах, у яких виручка від реалізації не перевищувала 75% витрат. У

збиткових господарствах дохід не забезпечує навіть низької оплати, і вона

здійснюється за рахунок руйнування, скорочення виробництва. Мінімально

достатня на сьогодні дохідність (близько 10 грн/год) забезпечується, як

правило, при продуктивності праці значно вищій за середній по

сільгосппідприємствах країни рівень. Названа величина дохідності залишається

через це недосяжною для переважної більшості сільськогосподарських


Нині результативність діяльності сільськогосподарського підприємства

оцінюється тільки показником рентабельності. Однак у собівартості продукції

явно низька оплата праці, а також частка амортизаційних відрахувань, тобто не

забезпечується відтворення ні робочої сили, ні основних фондів. Тому

рентабельність дещо завищують.

У цілому при реформуванні заробітної плати основне значення мають дві

складові: мінімальна заробітна плата і визначення оптимальних співвідношень

97

в оплаті праці за кваліфікацією. Отже, в умовах до перехідної економіки

повинні набувати розвитку такі принципи оплати праці:

- оплата праці має використовуватись як найважливіший засіб

стимулювання кращої роботи, разом з тим і підвищення продуктивності праці;

- створення механізму формування ціни робочої сили, у розмірі якої мають

ураховуватись відношення не тільки функціонуючої, а й нової робочої сили;

- заробітна плата як ціна робочої сили має формуватися на ринку праці й

бути зовнішнім фактором щодо сількогосподарських підприємств.

Отже, продуктивність праці є важливою складовою ефективності

діяльності. Але у сільському господарстві продуктивність праці на низькому

рівні. Для її підвищення треба залучати додаткові кошти, але сільське

господарство зараз не має такої можливості. Важливим фактором є те, що

підвищення продуктивності праці сприяє також підвищенню оплати праці.

РОЗВИТОК ТА ПРОБЛЕМИ ВИРОБНИЦТВА ОЛІЙНИХ КУЛЬТУР

А.Ю. Мироненко, магістр спеціальності ” Менеджмент організацій”

Науковий керівник – Н.І. Костаневич, к.е.н., доцент

Технічні культури, це рослини, які вирощують для подальшого

використання в промисловості і подальшого одержання промислових і

продовольчих товарів. За даними 2008 року технічними культурами було

засіяно 432,1 тис. га, що на 93,7 тис. га більше ніж у 2007 році, і складає 23,7%

загальних посівних площ. Вирощування технічних культур є дуже

перспективним напрямком виробництва. На даний момент одним із

найперспективніших напрямків є виробництво олійних культур, так як вони

мають високу вартість та дуже різноманітне використання, з них добувають

жири для подальшого харчового споживання, використання деяких решток

рослин як поживний корм худобі, та переробку на технічні потреби, так, з олії

виробляють мило, лаки, фарби, тощо. Також важливим напрямком

використанням олії ріпака є одержання біодизелю, що за сучасних пошуків

альтернативних джерел енергії є дуже перспективною галуззю, так як

98

отриманий з ріпака біодизель не чим не гірший від дизельного палива

отриманого з нафти, і може використовуватися в тих самих двигунах без

переробки чи домішок. Олійні культури у 2008 році займали 429,6 тис. га, серед

них соняшник займав 234,4 тис. га, а ріпак 183 тис. га, разом вони складають

96,6% від усіх посівів технічних культур на Україні.

У таких олійних культур як соняшник і ріпак, є важлива негативна

складова, вони досить сильно виснажують ґрунти, тому при їх вирощуванні,

потрібно чітко виконувати сівозміну, та вносити потрібні обсяги добрив, щоб

якість ґрунтів згодом не погіршувалася, а тільки покращувалась. Але, нажаль, в

сьогоденні, цих правил в основному недотримуються, так як ці культури мають

дуже велику цінність на світовому ринку, вартість насіння ріпака та соняшнику

в 2-3 рази перевищує вартість хліба на експорт, то підприємства порушують

сівозміни і висаджують їх раз у 3-5 років, а окремі господарства на одному полі

можуть висаджувати ці рослини по декілька років поспіль, це призводить не

тільки до повного виснаження ґрунтів, так як зараз в країні є значна нестача

біологічних добрив, та хімічні добрива мають досить велику вартість і

підприємства не можуть вносити їх в повному об’ємі, але при цьому значно

зростає ризик поширення різноманітних хвороб. Також при вирощенні ріпака

та соняшнику слід відмітити те, що вартість насіння хоча і є значною, може

бути набагато збільшена при переробці його на олію, при цьому у підприємства

ще залишаться макуха, яка є поживною та містить багато білка, завдяки чому

вона є цінним тваринним кормом. Також у нас на Україні є декілька заводів по

переробці з олії ріпака біодизелю, що дозволяє завершити цикл виробництва

біопалива, і хоча зараз вартість біодизелю більша, ніж вартість дизелю

отриманого з нафти, але постійний ріст ціни на нафту та нафтопродукти, та

збільшення виробництва ріпаку повинні з часом змінити цей баланс на користь

біопалива.

Отже нарощувати обсяги виробництва олійних технічних культур, таких як

ріпак та соняшник необхідно, так як це надасть не тільки більшої економічної

незалежності країни від вартості нафтопродуктів, але і призведе до отримання

99

більших прибутків. Але розвиватися екстенсивним шляхом за рахунок

збільшення посівних площ, призведе до швидкого виснаження ґрунтів, і

подальшого зменшення врожаїв. Для подальшого ефективного розвитку

потрібно розвивати інтенсивні технології, які дозволять не тільки збільшити

врожаї, але і будуть поступово зменшувати собівартість насіння, та

покращувати якість особливо вміст олії в насінні.


1. Клочан В.П. Проблеми та перспективи розвитку рослинництва Миколаївської області/ В.П. Клочан, Н.І. Костаневич// Вісник аграрної науки Причорномор’я. - 2008. - №1(44). - С.8-14

ПОЗИТИВНІ ТА НЕГАТИВНІ НАСЛІДКИ ПРОДАЖУ ЗЕМЕЛЬ

СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ПРИЗНАЧЕННЯ

Морозова А.С., магістр спеціальності «Облік і аудит»


Для сільськогосподарських підприємств найважливішим засобом

виробництва є земля. Розвиток виробництва значною мірою залежить від

форми власності на землю, засоби виробництва та вироблену продукцію, а

відповідно і форм господарювання. Перетворення земельної власності і

соціально-економічної структури землекористування насамперед в аграрній

сфері ще далекі до повного завершення та юридичного закріплення. Близько 15

тис. господарств не мають юридично сформованих і технічно оформлених

землеволодінь і землекористувань, що не дозволяє їм здійснювати планування

господарської діяльності на землях, які перебувають в їх власності, в оренді,

постійному користуванні.

У Законі України "Про угоди щодо відчуження земельної частки (паю)" від

18 січня 2001 року за № 2242-ІІІ з 10 лютого 2001 року заборонено продаж

земельних паїв та інші способи їх відчуження. Фактично з дати набуття

чинності цього закону власники земельних паїв можуть володіти та

користуватись ними, із суттєвим обмеженням права вільного розпорядження.

Частка приватних володінь у загальній площі сільськогосподарських угідь

100

становить 71,8%. Приватний сектор в Україні став домінуючим. Його обсяги

цілком достатні для розвитку ринкових земельних відносин.

Приватизація –це лише перший етап земельної реформи. Важливо не

зупинитися, не загальмувати, оскільки це надзвичайно небезпечно для

економіки. Попереду чекає наступний етап –перехід до повноцінних земельних

відносин у ринкових умовах. Повинна відбутися їх капіталізація, коли право

власності громадян на землю реалізується сповна, тобто земля стає товаром,

включається в економічний обіг. Потрібно створити умови для вільного

володіння, користування та розпорядження власністю, що землю можна було

здавати в оренду, під заставу, обмінювати, дарувати, успадковувати, купувати

та продавати. Іншими словами, гарантувати розвиток вільного ринку землі.

В Україні за 17 років земельних трансформацій не створено сприятливе

середовище для проведення ефективної реформи, фактично не діє ринок землі.

Наразі відсутність повноцінного ринку земель як одного з важливих чинників

соціально-ринкової економіки призводить до незбалансованого розвитку

земельних відносин на селі. Натомість зростає стихійний ринок продажу

земельних ділянок органами місцевого самоврядування. З метою створення

передумови для зняття мораторію на відчуження земельних ділянок

сільськогосподарського призначення для товарного виробництва та земельних

паїв пропонується у законопроекті «Про ринок земель» встановити окремі

особливості їх продажу та обмеження, а саме: використання земельних ділянок

за їхнім цільовим призначенням із забороною змінювати їхнє цільове

призначення; продажу іноземним громадянам і особам без громадянства;

встановлення ціни; обсягів продажу і купівлі.

Світовий досвід розвитку земельних відносин у економічно розвинутих

країнах, переконливо засвідчує, що важливим їх регулятором є сформований і

чітко функціонуючий земельний ринок. Майбутній земельний ринок в Україні

повинен перебувати під регуляторним впливом держави, що означає

визначення певних правил щодо обміну земельних прав та грошового капіталу.

Поки що в Україні відсутні чіткі правила ринкових операцій з

101

сільськогосподарськими угіддями, не сформована інфраструктура для їх

здійснення. Тому земельний ринок на даному етапі розвивається в більшій мірі

стихійно.

Література 1. Актуальні питання розвитку земельної реформи в Україні / А.С.

Даниленко, Ю.Д. Білик, М.Ю. Гарбуз та ін. –К.: Урожай, 2007. -96 с.

ОЦІНКА ФІНАНСОВОГО СТАНУ ТА ФІНАНСОВИХ

РЕЗУЛЬТАТІВ

Пірог В.В., студентка 5 курсу спеціальності „Облік і аудит”

Науковий керівний - асистент Костирко А.Г.

Фінансовий стан підприємства - це сукупність показників, що

відображають наявність, розміщення та використання фінансових ресурсів.

Фінансовий стан підприємства проявляється платоспроможністю підприємства

внаслідок відповідності фактичного кругообігу коштів на всіх етапах

розрахунковим показникам. Сталий фінансовий стан підприємства -це

необхідна умова діяльності підприємства при ринкових умовах, тому що від

цього залежіть своєчасність та повнота погашення зобов'язань підприємства

щодо оплати праці робітників, розрахунків з бюджетом, банками та

постачальниками матеріальних ресурсів.

Аналіз фінансового стану - це невід'ємна частина економічного аналізу

діяльності підприємства, без якого неможливе раціональне ведення

господарства. Нестача або неправильне використання фінансів може виявитись

головною причиною несвоєчасної оплати розрахункових документів

постачальників за одержані сировину та матеріали, неповного та неритмічного

постачання виробництва необхідними предметами праці, а отже погіршення

результатів виконання підприємством за обсягом, асортиментом, собівартістю

продукції та іншими показниками.

Ділова активна діяльність підприємства характеризується фінансовими

результатами, зокрема прибутком, отриманим від підприємницької діяльності

(виробничої, торговельної), інвестиційної та інших. Прибуток і його

102

використання є інтегрованим показником життєдіяльності підприємства,

оскільки від його розміру залежить оплата праці працівників, розрахунки з

бюджетом, створення власних заохочувальних фондів стимулювання та

розвитку підприємства. Прибуток в основному утворюється в результаті

продажу (реалізації) готової продукції (послуг, товарів). Крім того,

підприємство може продавати (реалізовувати) інші матеріальні цінності і

послуги допоміжних виробництв та господарств, а також мати доходи і збитки,

що збільшують або зменшують розмір прибутку від інвестиційної та фінансової

діяльності. Прибуток формується поступово протягом фінансово-

господарського року.

Об'єктом нашого дослідження та оцінки фінансового стану було обрана

фінансова діяльність та фінансові результати ПСП “Родіна” Жовтневого

району. ПСП “Родіна” є середнім за розміром господарством, основними

галузями є рослинництво та тваринництво. Аналізуючи показники фінансових

результатів господарства можна зробити висновок, що коефіцієнт

рентабельності продукції у 2007 році зменшився, порівняно з попередніми

роками, що свідчить про зниження економічної ефективності виробництва та

реалізації продукції. Зокрема, виручка від реалізації у 2007 р. становила

11440000 грн, в т.ч. від рослинництва – 8081700грн, від тваринництва –

1967700 грн. Результат від фінансової діяльності - збиток у 5737900 грн, рівень

збитковості становив 35,27%. Коефіцієнт рентабельності капіталу та

коефіцієнт рентабельності власного капіталу зменшується, що свідчить про

зменшення використання власного та залученого капіталу. Коефіцієнт

фінансування ПСП нижче норми, що свідчить про зменшення заборгованості

господарства по відношенню до власного капіталу; коефіцієнт автономії більше

за норму, що свідчить про збільшення частки власного капіталу у

середньорічній сумі пасиву і відповідне обмеження фінансової незалежності

господарства; коефіцієнт фінансової стійкості менше за норму, і має тенденцію

до зменшення, що свідчить про зменшення власного капіталу по відношенню

до зобов’язань господарства і відповідне зменшення його фінансової стійкості.

103

Отже фінансовий стан залежить від результатів виробничої діяльності,

тому резерви подальшого поліпшення фінансового стану - це виробнича

діяльність підприємства.

КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЬ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ

ПІДПРИЄМСТВ: СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ В УМОВАХ

ТРАНСФОРМАЦІЇ ЕКОНОМІКИ

Савченко Н., магістр спеціальності “Облік і аудит”


Подальший розвиток ринкових відносин і механізмів регулювання

діяльності підприємств потребують фундаментальних досліджень проблем

конкуренції та конкурентоспроможності в аграрному секторі економіки.

Конкуренція є основною рушійною силою ринкової економіки, інструментом

забезпечення її рівноваги й гармонійного розвитку. У зв’язку з цим визначення

конкурентного середовища в аграрній сфері набуває важливого значення для

забезпечення процесу розширеного відтворення і розвитку підприємств.

Актуальність забезпечення конкурентоспроможності сільськогоcпо-

дарських підприємств у даний час досить висока з огляду на приєднання

України до Світової організації торгівлі та мінімізацію тарифного захисту

внутрішнього національного ринку, що спричиняє збільшення конкурентного

тиску сільськогосподарських товаровиробників інших країн.

Рівень конкурентоспроможності вітчизняних сільськогосподарських

товаровиробників на світовому ринку відносно невисокий через незадовільний

стан матеріально-технічного забезпечення, використання застарілих витратних

технологій, неврегульованість механізму кредитування, відсутність досвіду у

більшості підприємств вести жорстку конкурентну боротьбу, що в разі

відкритості економіки може підірвати продовольчу й економічну безпеку

держави.

В основному конкурентоспроможність розглядають двох аспектах: за

ціновими і неціновими факторами. Конкурентоспроможність української

104

сільськогосподарської продукції має переважно ціновий характер. Значні

конкурентні переваги на світовому аграрному ринку мають українська олія і

зернові. Проте тваринництво м'ясного напряму стало проблемною сферою

аграрного сектору. Вітчизняні підприємства не витримують конкуренції з

дешевою імпортною продукцією через високу собівартість. Разом з тим за

якісними і екологічними характеристиками їх продукція значно краща, оскільки

у виробництві менше застосовується різні стимулятори росту і біологічно

активні добавки, сильнодіючі ветеринарні препарати , які впливають на якість

готового продукту. Але виникає необхідність стандартизації споживчих

товарів, без якої вітчизняна продукція не може реалізуватися на ринках інших

країн.

Конкурентоспроможність підприємств оцінюється їх фінансовим станом,

ефективністю господарської діяльності та конкурентоспроможністю продукції.

Більшість сільськогосподарських підприємств мають нестійкий та кризовий

фінансовий стан, і як наслідок – не конкурентоспроможність більшості

сільськогосподарських підприємств. Збиткова діяльність не може бути

конкурентоспроможною. Якщо підприємство протягом декількох років отримує

негативний фінансовий результат, то надалі недоречно проводити його оцінку

та ступінь конкурентоспроможності. Причиною слабкого фінансового стану та

не конкурентоспроможності більшості господарств є їх незадовільний

менеджмент: виробничий, кадровий, фінансовий.

Галузі, які забезпечують сільськогосподарських виробників машинами,

паливом та іншими матеріалами встановлюючи високу ціну на свою

продукцію, безпосередньо впливають на конкурентоспроможність підприємств

агробізнесу. Висока ціна факторів виробництва визначає високу собівартість

продукції, що є одним із найважливіших аспектів незначних власних ресурсів і

низької конкурентоспроможності.

Отже, для сільськогосподарських підприємств невідкладним є

кооперування. Горизонтальна та вертикальна інтеграція підприємств неодмінно

105

буде сприяти підвищенню продуктивності, зменшенню витрат та собівартості і,

таким чином, призведе до підвищення рівня конкурентоспроможності.

ТРУДОВИЙ ПОТЕНЦІАЛ ПІДПРИЄМСТВ

СІЛЬСЬКИХ ТЕРИТОРІЙ

Сайко Ю.І., студентка Б 4/6


Загальні тенденції у соціально-економічному та демографічному розвитку

країни суттєво вплинули на формування ринку праці України, а також на

основні його характеристики. Докорінна зміна соціально-економічних умов

зруйнувала усталений порядок взаємовідносин на ринку праці, але не призвела

до кардинальної перебудови ситуації, його адаптації до нових економічних

умов, нової державної політики щодо структурної перебудови економіки.

Розробці науково-методичних засад управління процесом відтворення,

формування і використання трудового потенціалу присвячено роботи

багатьох вітчизняних і зарубіжних вчених-економістів. Вагомий внесок у

розроблення питань зайнятості населення та умов праці внесли І.Безпалий,

Д.Богиня, О.Бугуцький, В.Горкавий, О.Гудзинський, В.Дієсперов, М.Долішній,

Ю.Краснов, Л.Курбацька, П.Макаренко, А.Мазур, М.Малик, Г.Оріховський,

П.Саблук, В.Савченко, І.Тимуш, В.Швець, Н.Шевченко, В.Шиян, К.Якуба та

інші.

Серед кроків, які уряду необхідно зробити є підвищення мінімальної

заробітної плати до рівня прожиткового мінімуму, забезпечення належного

фінансування освіти, охорони здоров'я, науки. Ці галузі мають фінансуватися

так, як це передбачено у відповідних законах: на освіту треба щорічно виділяти

не менше 5 відсотків валового внутрішнього продукту, на медицину - 7

відсотків, науково-технічну діяльність - 1,7 відсотка. Звичайно, забезпечити

одразу всі напрями в достатніх обсягах нам не вдасться - не вистачить ресурсів.

Сьогодні можна назвати п'ять головних чинників, які негативно впливають на

розвиток трудового потенціалу : міграція, демографічна криза, стан здоров'я

106

населення, низький рівень безпеки праці та екологічна небезпека. Зрозуміло,

що ці проблеми можна розглядати лише комплексно, і такими ж мають бути

заходи, спрямовані на їх розв'язання. Серед соціально-економічних проблем є

труднощі регулювання ринку праці регіону через дисбаланс між попитом і

пропозицією робочої сили. Внаслідок міграції сукупний обсяг світового

виробництва зростає через більш ефективне використання трудових ресурсів за

рахунок їх перерозподілу між країнами.

Кількість трудових ресурсів можна регулювати й за рахунок зміщення меж

працездатного віку. Важливий резерв збільшення трудових ресурсів — це

поліпшення умов праці, техніки безпеки, охорони здоров'я, що уможливить

зниження смертності та інвалідності осіб у працездатному віці, зменшення

чисельності Збройних сил або скорочення строку служби у війську, ліквідація

пільг для передчасного виходу на пенсію тощо. Істотний вплив на кількісні

параметри трудових ресурсів має статевий склад населення. Збільшення

чисельності чоловіків веде до зростання трудового потенціалу держави,

оскільки межа виходу їх на пенсію на 5 років більша.

Наукові дослідження показують, що для забезпечення

конкурентоспроможності Україні сьогодні найбільше бракує саме трудового

капіталу. Щодо темпів зростання населення України, то вони надто повільні

через зниження природного приросту, його механічну рухливість та

інтенсивний відплив осіб молодого віку, що зумовлює деформацію вікової

структури працездатних. У перспективі очікується зменшення приросту

трудових ресурсів, що позначиться на розширеному відтворенні і зумовить

потребу максимальної орієнтації на впровадження трудозберігаючих


Література 1. Богиня Д. Соціально-трудові відносини в Україні в контексті організації

оплати праці і регулювання доходів // Д. Богиня // Україна: аспекти праці. - 2003.- №7.- С.20-24

2.Жуковський М.О. Трудові ресурси як складова конкурентоспроможності підприємства // М.О. Жуковський / Актуальні проблеми економіки. - 2007.-№2.- С. 58-63.

107

МЕХАНІЗМИ АНТИКРИЗОВОГО УПРАВЛІННЯ ДІЯЛЬНІСТЮ

СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ В УМОВАХ

ТРАНСФОРМАЦІЇ

Федюніна К., студентка 3 курсу спеціальності „Облік і аудит”


Аграрна сфера економіки є стратегічно важливою галуззю народного

господарства. Механізм розвитку сільськогосподарських підприємств нині не

відповідає в повному обсязі характеристикам ринку, які склалися в економічно

розвинутих країнах. Через відсутність системного підходу до реформування

аграрного сектору, більшість сільськогосподарських виробників стали на шлях

кризового функціонування і банкрутства, при тому, що володіють основним

фактором сільськогосподарського виробництва — землею.

Економічна криза, яка проникла в сільське господарство України,

відрізняється затяжністю і глибиною кризового процесу, який втягує

дедалі більше сільськогосподарських виробників. З метою

впорядкування різних впливів з боку заінтересованих у підтримці сіль-

ськогосподарського виробника в умовах трансформаційних процесів у

сільському господарстві, необхідне формування системи, яка включатиме

в себе організаційно-економічний механізм, що до ефективного

виведення сільгоспвиробників на рівень сталого розвитку.

Одним із заходів щодо антикризового управління господарюючими

суб'єктами пропонується здійснення нової амортизаційної політики. Слід

зазначити, що одним із найреальніших і раціональніших способів

розв'язання комплексу проблем, пов'язаних із реалізацією ефективного

антикризового управління, є залучення фінансових коштів господарюючих

суб'єктів і заощаджень населення, при умові розробки заходів, які

зменшують ризики при їхньому вкладенні.

Перебуває у стадії становлення система аграрних ринків, що не

стимулює поліпшення якості продукції, її відповідності світовим

стандартам як засобу підвищення конкурентоспроможності

108

товаровиробників, що особливо актуально у зв'язку зі значним впливом

глобалізаційних процесів, очікуваних зі вступом України до Світової

організації торгівлі.

Ключовими проблемами аграрного сектора залишаються юридична

неврегульованість права власності на землю та майно, відсутність

цивілізованого ринку землі, нагальна потреба удосконалення інфраструктури

ринків збуту продукції й ринків матеріально-технічних ресурсів для потреб

аграрного сектору, необхідність запровадження механізмів іпотечного

кредитування та страхування ризиків сільськогосподарського виробництва,

відсутність ефективних механізмів залучення підприємствами АПК кредитних

ресурсів, брак довгострокових інвестицій. Все це потребує подальшого

активного розвитку законотворчого процесу з метою утвердження України як

держави з високоефективним експортно спроможним сільським господарством.

Розвиток фінансово-кредитної інфраструктури аграрного ринку повинен

забезпечуватися удосконаленням банківської діяльності в сфері кредитних

операцій, створенням кредитних спілок, лізингових компаній та розвитком

інфраструктури страхових послуг.

Водночас проаналізовано, що розвиток інфраструктури аграрного ринку, її

функціональне наповнення в областях і регіонах стримується відсутністю в

більшості з них дієвої системи цінового моніторингу, здатного аналізувати

інформацію про рівень закупівельних, оптово-роздрібних цін та попит на

продукцію. Процес розвитку ринкової інфраструктури аграрного сектору потребує

комплексного й зваженого підходу.

Сільське господарство України в недалекій перспективі може стати одним

із головних джерел експорту. Таким чином, сільське господарство може й

повинно стати галуззю, що відіграватиме винятково важливу роль у процесі

входження України у світовий ринок.

109

АНАЛІЗ – ФУНКЦІЯ УПРАВЛІННЯ

Фількіна А.М., студентка 3 курсу спеціальності «Облік і аудит»


Управління підприємством як відкритою соціально-економічною

системою, що тісно взаємодіє із зовнішнім середовищем, дуже складна та

відповідальна робота. Її складність визначається станом керованої системи,

цілями, строками їх реалізації, виявленням внутрішньосистемних зв'язків,

взаємозв'язків та взаємозалежності елементів й усієї системи із зовнішнім

середовищем. Нестабільність зовнішнього і внутрішнього середовища,

боротьба за споживача та якість продукції, ріст конкуренції, високий динамізм

виробництва, невизначеність процесів формування і розвитку факторів

виробництва вимагають глибокого обґрунтування управлінських рішень за до-

помогою сучасних методів аналізу та змушують господарські одиниці

розглядати весь комплекс питань управління із системних позицій. Саме

системні дослідження економічних процесів у взаємозв'язку із соціальними,

політичними, економічними й інтеграційними за часовими та просторовими

вимірами найбільш актуальні у формуванні філософії сучасного управління і

менеджменту національної економіки України.

На превеликий жаль нині не можна стверджувати, що економічний аналіз

здатний забезпечити прийняття науково обґрунтованих управлінських рішень на

основі системного пізнання сучасної економічної дійсності, глибокого

дослідження внутрішньої логіки розвитку економічних явищ і процесів, які є

невід'ємною умовою діяльності господарської одиниці в умовах ринку та

формування ринкової економіки.

Сучасна філософія управління зумовила об'єктивну необхідність

модифікації економічного аналізу. Метою економічного аналізу як функції

управління — на основі системи об'єктивних і суб'єктивних, зовнішніх та

внутрішніх факторів, що характеризують соціально-економічні явища й

господарські процеси, які знаходяться, в тих чи інших зв'язках, у постійному

русі та розвитку, — своєчасно й об'єктивно оцінити їх, діагностувати ознаки

110

невідповідності між фактичним і регламентованим станом (рівнем) та

забезпечити пошук нових можливостей у досягненні мети підприємства й

формуванні нових критеріїв для модифікації та переорієнтування системи

планів у випадку зміни впливу зовнішнього и внутрішнього середовища з

метою вироблення якісних управлінських рішень в умовах визначеності,

невизначеності, конфлікту та ризику. Мета економічного аналізу повинна

узгоджуватися з головними завданнями ефективного управління діяльністю

підприємства — досягнення соціально-економічних результатів для збереження

стійкості в середовищі. У цьому зв'язку виникає потреба вдосконалення самої

методології економічного аналізу для розширення його можливостей у

розв'язанні тактичних і стратегічних задач управління.

Для забезпечення цілеспрямованості й організованості системи управління

економічний аналіз має сприяти тому, щоб вироблені управлінські рішення

відповідали таким вимогам, як оптимальність, ефективність, своєчасність,

об'єктивність, обґрунтованість, гнучкість, дієвість. Економічний аналіз має

продукувати такі теоретико-методологічні засади, які б дали змогу всебічно

пізнати реальну дійсність, систематизувати знання про неї, що будуть

використані для підвищення конкурентоспроможності; напрацювати системне

бачення стратегії розвитку, яка найбільше відповідає меті із урахуванням

можливостей, що відкриваються інноваціями та ринком.

Назріла потреба максимального наближення методик економічного

аналізу до потреб підприємства (вони мають забезпечити слідування за

логікою руху та розвитку об'єктів дослідження); розробки нових методик,

пов'язаних із появою нетрадиційних об'єктів аналізу в системі ринкових

відносин; підвищення оперативності аналітичних досліджень; діагностики

ознак невідповідності між фактичним і регламентованим станом

регульованого об'єкта; оцінки відхилень за рівнем суттєвості з урахуванням

ризиків, що забезпечить вироблення оптимальних управлінських рішень в

умовах невизначеності.

111

МАРКЕТИНГОВА СТРАТЕГІЯ ГАЛУЗІ ОВОЧІВНИЦТВА В

УМОВАХ ТРАНСФОРМАЦІЇ В СОТ

Царюк А.С., магістр спеціальності “Облік і аудит”


Сьогодні сільське виробництво здійснюється в нових ринкових умовах, в

умовах трансформації у Світову організацію торгівлі. У своїй господарській

діяльності виробники мають приймати не тільки рішення щодо виробництва

сіль господарської продукції та ефективності організації виробничого процесу,

але й управлінські рішення, в тому числі про реалізацію виробленої продукції.

Це, в свою чергу, вимагає розвитку системи маркетингу сільськогосподарської

продукції. Але сьогодні більшість виробників мають обмежені знання та

навички, які б дозволи їм ефективно використовувати систему маркетингу

сільгосппродукції.

Протягом останніх років міжнародна інтеграція перетворилася в одну з

найбільш суттєвих закономірностей розвитку сучасного світового

господарства. За сучасних умов жодну державу не можна виключити з процесу

всезагального світового економічного розвитку. Інтеграційні прагнення та

заходи держави повинні здійснюватися з метою досягнення гармонізації

взаємозв'язку соціальних інтересів, підвищення конкурентоспроможності

національної економіки і добробуту громадян.

У цілому ж маркетинг овочів можна представити як систему керування

ринком овочів, що включає в себе процес визначення, аналізу, прогнозування,

створення і розвитку споживчих бажань, а також організацію всіх ресурсів для

задоволення потреб покупців з оптимальним прибутком для виробника.

Комплекс маркетингу являє собою сукупність практичних засобів впливу на

ринок або пристосування діяльності компанії до ситуації на ринку, а також

своєчасного та гнучкого реагування на її зміни. Головною метою формування

комплексу маркетингу є забезпечення стійких конкурентних переваг компанії,

завоювання міцних ринкових позицій.

112

Існує багато маркетингових методів збуту овочевої продукції, кожен з них

має свої переваги й недоліки. Варто обрати один або кілька каналів збуту,

зважаючи на місце положення виробництва, наявність транспорту, складських

приміщень, сезонні особливості вирощування культури. Гуртовий продаж є

найбільш поширеним і використовується за браком часу та транспорту у

фермера. Роздрібний, або ріелтовий, продаж доцільно обрати тим фермерам,

котрі: не тільки виробляють, а й переробляють витрачати час і докладати

зусилля, шукаючи покупців після збирання врожаю. Продаж з поля, на даний

час це один з самих поширених способів реалізації вирощеної продукції. Щоб

заощадити ресурси на процесі збирання овочів, який потребує ручної праці,

фермери запрошують потенційних клієнтів на поле. Так би мовити підхід

„збери сам”, який є дуже популярним зокрема в Сполучених Штатах Америки.

Покупці збирають певну частину врожаю (або й увесь урожай) і можуть купити

її за ціною, нижчою за ринкову. Виставки та ярмарки є досить ефективним

методом збуту, вивчення попиту, укладання договорів.

У контексті інтеграції економічного простору України в європейський

необхідним є наближення українського законодавства, норми та стандарти до

законодавства Європейського Союзу, яке закладає міцну основу для подальшої

економічної інтеграції. Спільні зусилля у напрямку Зони вільної торгівлі ЄС-

Україна, ухвалення та реалізація економічних і торговельних норм та правил,

які сприятимуть посиленню торгівлі, інвестування іноземного капіталу у цю

сферу, забезпечать більш швидкий вступ України до СОТ. Лише вдосконалена

стійка законодавча база, що відповідатиме міжнародним нормативам та

стандартам, створить стійкий плацдарм інтеграції України до ЄС.

ПРИНЦИПИ ЕФЕКТИВНОГО ЗЕМЛЕКОРИСТУВАННЯ НА

СІЛЬСЬКИХ ТЕРИТОРІЯХ

Цатрян Ш.М., студентка групи Б 4/6


113

На значній частині регіонів України особливої гостроти набули проблеми

забруднення та порушення земель, які призводять до деградації ландшафтів і

неправильного проведення гідротехнічної меліорації (осушення і зрошення).

Проблеми раціонального використання, охорони і відтворення земельних

ресурсів на даний час набули особливої актуальності і стали предметом

поглиблених досліджень. Проте в їх наукових працях немає чіткого визначення

проблем раціонального землекористування на рівні певного регіону. Україна

утримує 2,4% світової площі орних земель. Рівень розораності території

України становить 55,6% (для порівняння у Німеччині, Франції, Великобританії

цей показник не перевищує 32%).

Внаслідок екстенсивного землеробства сільськогосподарська освоєність

території області становить 83,8%, що на 13 відсоткових пунктів більше, ніж в

Україні, розораність території – понад 69%, а лісистість – трохи більше однієї

чверті лісистості України, що у порівнянні із земельними фондами провідних

держав світу є надзвичайно високою. Розораність сільськогосподарських угідь

в розрізі районів Миколаївської області коливається від 60 до 85 відсотків.

Згідно з прогнозом Інституту спостережень за станом світу (Нью-Йорк), при

існуючих темпах ерозії та знеліснення до 2030р. родючої землі на планеті стане

менше на 960 млрд. т, а лісів – на 440 млн. га. Нині на кожного жителя планети

припадає в середньому по 0,28 га родючої землі, а до 2030 р. Площа

зменшиться до 0,19 га [4].

Небезпечною проблемою залишається забруднення ґрунтів викидами

автомобільного транспорту, до складу яких входять такі шкідливі сполуки, як

бенз(а)пірен – сильний канцероген та токсичний свинець. Вміст цих сполук у

грунтах примагістральних зон у 2,5-3 рази перевищує гранично допустимий

рівень. Наслідком високої господарської освоєності земельного фонду без

належних заходів щодо його охорони і відтворення як виробничого ресурсу є

порушення екологічно допустимого співвідношення площ ріллі, природних

кормових угідь, лісових насаджень, що негативно впливає на стійкість

114

агроландшафту, призводить до прогресуючої деградації земель, створює

загрозу екологічній безпеці області.

В економічній літературі певною мірою вже сформульовано такі принципи,

до яких, належать: науково-обґрунтований перерозподіл земельних ресурсів за

формами власності, галузями, між юридичними та фізичними особами;

рівноправність всіх форм власності і господарювання на землі; економічне

регулювання раціонального використання і охорони земель (платність

землекористування, економічне стимулювання та відшкодування заподіяних

землі збитків); цільове використання земель; недоторканість права власності,

права користування землею; пріоритет у наданні продуктивних земель для

потреб сільського господарства; постійне вдосконалення форм і типів

організації і впорядкування території; системний підхід до використання і

охорони земельних ресурсів; регіональний підхід тощо. При дослідженні та

обґрунтуванні шляхів вдосконалення економічного механізму раціонального

використання та охорони земельних ресурсів важливо правильно з’ясувати його

економічний зміст та обґрунтувати принципи раціонального

землекористування.

Отже, ефективність економічного механізму регулювання раціонального

сільськогосподарського землекористування залежатиме від того, наскільки

об’єктивно буде визначено проблеми галузі. Виходячи з цього, нами доповнено

систему принципів, виконання яких забезпечує раціональне використання та

охорону земель сільськогосподарського призначення в Україні .

ПЕРЕВАГИ ТА НЕДОЛІКИ УКРАЇНИ В УМОВАХ СОТ

Чеботар Н.М., студентка групи Б3/2


В умовах загострення кризових явищ виникає необхідність дослідження

всього кола факторів які можуть здійснювати як позитивний так і негативний

вплив на діяльність окремих суб’єктів господарювання. Однією із найбільш

складних ділянок дослідження – є обґрунтування можливих наслідків факторів

115

макросередовища. Зазначені фактори є найбільш складною ділянкою

аналітичної роботи, так як передбачити їх вплив досить складно, а факторів

впливу, які виникають на державному та міждержавних рівнях, велика

кількість. Основними групами макрофакторів є ті, які формуються внаслідок

соціально-економічного розвитку окремої держави, а також тих які виникають

як слідство темпів розвитку, а саме: демографічні, науково-технічні, екологічні,

криміногенні. Всі фактори макросередовища необхідно розглядати у контексті

фаз суспільного відтворення, так як їх зміна має прямий вплив всіх складових

економічної системи держави.

Наприкінці 2008 року, в умовах економічної нестабільності, під час коли

світова економіка перейшла через фінансову кризу на реальні сектори

економіки, серед економістів набувало актуальності питання, щодо стійкості

товаровиробників на зовнішньому ринку. Дослідження позитивних і

негативних наслідків вступу України до СОТ особливо для капіталоємких

галузей обґрунтовує значне загострення кризових явищ та негативних ризиків,

в тому числі у взаємовідносинах із зарубіжними партнерами. В свою чергу це

може призвести до зниження імпорту вітчизняних товаровиробників.

Основними пріоритетами подальшого розвитку взаємовідносин із

зарубіжними партнерами сільськогосподарських товаровиробників є: створення

умов для реалізації та захисту прав селян на землю і майно, вдосконалення

земельних відносин, охорони земель; посилення соціального захисту сільського

населення; розробка державних і регіональних програм посиленого розвитку

сільських територій; створення рівних умов для функціонування різних

організаційно-правових форм господарювання в аграрному секторі; підвищення

рівня платоспроможного попиту населення; підвищення рівня

кредитоспроможності від підприємств їх фінансової стійкості та інвестиційної

привабливості з метою активізації івестиційно-інноваційного розвитку;

підтримку розвитку крупнотоварного конкурентоспроможного

сільськогосподарського виробництва; удосконалення системи підтримки

сільськогосподарських товаровиробників шляхом запровадження дотацій,

116

збільшення фінансової підтримки господарств у регіонах; запровадження

механізмів державної підтримки страхування ризиків у сільському

господарстві; вдосконалення державної програми підготовки та підвищення

кваліфікації кадрів, поліпшення наукового забезпечення розвитку аграрного

сектору.

Переважно негативного впливу умови СОТ характеризують – низька

конкурентоспроможність продукції більшості галузей( за виключенням

зернового господарства, виробництва соняшнику, курячих яєць і м’яса

бройлерів).

Найбільше занепокоєння вітчизняних аграріїв викликають вимоги СОТ,

щодо обмеження державних субсидій і пільг сільському господарству;

необхідність знижувати імпортне мито, лібералізувати міждержавний

товарообмін та інші умови СОТ.

Переваги реалізації умов СОТ для товаровиробників сільськогосподарської

продукції невисокі, порівняно із переробними галузями, які отримують

конкурентоспроможну продукцію, тому головним напрямом підготовки до

членства в цій організації має стати прискорення структурного реформування

аграрного бізнесу для підвищення конкурентоспроможності продукції.

ФІНАНСОВИЙ АНАЛІЗ І АНАЛІЗ ФІНАНСОВОГО СТАНУ

Челнокової Л. В., студентки групи Е 5/2

Науковий керівник - Костаневич Н. І., к.е.н., доцент

Аналіз фінансового стану являє собою глибоке, науково обґрунтоване

дослідження фінансових відносин і руху фінансових ресурсів у єдиному

виробничо-торговельному процесі. Варто розрізняти поняття "фінансовий

аналіз " і "аналіз фінансового стану підприємства ". Фінансовий аналіз -більше

широке поняття, тому що він включає поряд з аналізом фінансового стану ще й

аналіз формування й розподіл прибутку, собівартості продукції, реалізації й

інші питання. Аналіз фінансового стану - це частина фінансового аналізу.

Фінансовий стан підприємства характеризується забезпеченістю фінансовими

117

ресурсами, необхідної для нормального виробничого, комерційного й іншого

видів діяльності підприємства, доцільністю й ефективністю їхнього розміщення

й використання, фінансовими взаєминами з іншими суб'єктами господарювання

платоспроможністю й фінансовою стійкістю.

Фінансовий стан підприємства (ФСП)- це економічна категорія, що

відбиває стан капіталу в процесі його кругообігу й здатність суб'єкта

господарювання до саморозвитку на фіксований момент часу.

У процесі постачальницької, виробничої, збутової й фінансової діяльності

відбувається безперервний процес кругообігу капіталу, змінюються структура

засобів і джерел їхнього формування, наявність і потреба у фінансових

ресурсах і як наслідок фінансовий стан підприємства, зовнішнім проявом якого

виступає платоспроможність.

Фінансовий стан може бути стійким, нестійким (передкризовим) і

кризовим. Здатність підприємства вчасно робити платежі, фінансувати свою

діяльність на розширеній основі, переносити непередбачені потрясіння й

підтримувати свою платоспроможність у несприятливих обставинах свідчить

про його стійкий фінансовий стан, і навпаки.

Фінансовий стан підприємства, його стійкість і стабільність залежать від

результатів його виробничої комерційної й фінансової діяльності. Якщо

виробничий і фінансовий плани успішно виконуються, то це позитивно впливає

на фінансове становище підприємства. І навпаки, у результаті недовиконання

плану по виробництву й реалізації продукції відбувається підвищення її

собівартості, зменшення виторгу й суми прибутку і як наслідок погіршення

фінансового стану підприємства і його платоспроможності. Отже, стійкий

фінансовий стан не є щасливою випадковістю, а підсумком грамотного, умілого

керування всім комплексом факторів, що визначають результати господарської

діяльності підприємства.

Стійке фінансове становище у свою чергу впливає на виконання

виробничих планів і забезпечення потреб виробництва необхідними ресурсами.

Тому фінансова діяльність як складова частина господарської діяльності

118

повинна бути спрямована на забезпечення планомірного надходження й

витрати грошових ресурсів, виконання розрахункової дисципліни, досягнення

раціональних пропорцій власного й позикового капіталу й найбільш ефективне

його використання.

Істотна роль у досягненні стабільного фінансового становища належить

аналізу. Розрізняють внутрішній і зовнішній аналіз фінансового становища.

Внутрішній аналіз здійснюється для потреб керування підприємством.

Його ціль - забезпечити планомірне надходження коштів і розмістити власні й

позикові засоби таким чином, щоб створити умови для нормального

функціонування підприємства, одержання максимуму прибутку й виключення

ризику банкрутства.

Зовнішній аналіз здійснюється інвесторами, постачальниками

матеріальних і фінансових ресурсів, що контролюють органами на основі

публікацій звітності. Його ціль - установити можливість вигідно вкласти

засобу, щоб забезпечити максимум прибутку й виключити ризик втрати.

ОЦІНКА ЕФЕКТИВНОСТІ ДІЯЛЬНОСТІ АГРАРНИХ


Шевченко Ю.С., студентка 3 курсу спеціальності «Облік і аудит»


Однією з найактуальніших проблем у забезпеченні належного розвитку

сільськогосподарських підприємницьких структур є обґрунтування оцінки

економічної ефективності їхньої діяльності. Підвищення ефективності є

першочерговим завданням аграрного сектора економіки. Для цього необхідно

визначити хоча б основні фактори формування ефективності.

Проблемам, пов’язаним із методикою оцінки ефективності функціонування

аграрних формувань, в літературі приділяється значна увага. Цією проблемою

займалися такі науковці: С.П. Азізов, Ю.С. Коваленко, І.В. Охріменко, О.В.

Демченко, І.Н. Топіха, П.Т. Саблук, В.К. Гаркавий, В.І. Захарченко та інші.

119

Варто визначити відповідний перелік показників ефективності, що слід

використовувати по певних сферах діяльності. Стосовно виробничої сфери

найприйнятнішими є такі показники:

- для загальної оцінки ефективності виробничої діяльності підприємства в

цілому: вартість товарної продукції; розмір витрат виробництва на 1 гривню

товарної продукції; середньорічний дохід одного працівника; прибуток з

розрахунку; загальна рентабельність; рівень рентабельності та рентабельність

продажу;

- для оцінки ефективності сільськогосподарської діяльності в цілому:

вартість валової і товарної продукції сільського господарства; виробничі

витрати на 1 гривню валової і товарної продукції; середньорічний заробіток

одного працівника, зайнятого в сільському господарстві; прибуток від аграрної

діяльності та інші;

- для оцінки ефективності рослинництва в цілому та видів його продукції

можна використовувати перелічені вище показники. Щодо окремих видів

продукції рослинництва, то основними показниками ефективності виробництва

по більшості з них є: урожайність, ц/га; якісні параметри продукції; затрати

праці на 1 ц, люд.-год.; собівартість і ціна реалізації 1 ц, грн.;

- для оцінки ефективності тваринництва в цілому та видів його продукції.

Як і в рослинництві, для оцінки ефективності тваринництва в цілому можна

застосовувати загальні показники ефективності сільського господарства, але

замість площі сільськогосподарських угідь у даному випадку використовують

умовне поголів’я тварин. Щодо окремих видів продукції, то найважливішими

показниками є: продуктивність тієї чи іншої групи тварин та якісні параметри

продукції; витрати кормів та затрати праці на одиницю продукції; собівартість і

реалізаційна ціна одиниці продукції.

Запропоновані показники можна використовувати для порівняльної оцінки

ефективності певної сфери підприємницької діяльності. Одним із дієвих

прийомів аналізу економічної ефективності є факторний аналіз. У рамках

загальноприйнятого підходу до визначення економічної ефективності в ролі

120

узагальнюючого підсумкового показника результативності діяльності доцільно

обирати коефіцієнт дохідності як відношення суми грошових надходжень від

реалізації сільськогосподарської продукції до її повної собівартості. Далі слід

аналізувати рівень таких факторів, як розміри, оплата праці, її частка у витратах

і деяких інших факторів.

Найістотнішим фактором формування коефіцієнта дохідності , як

показника економічної ефективності аграрних підприємств можна вважати

рівень ведення виробництва, рівень господарювання. Та не менш важливим

фактором є зональне розміщення підприємств. Далі важливо вивчити

спеціалізацію підприємства. Виробничу спеціалізацію можна характеризувати

структурою товарної продукції, тобто питомою вагою окремих товарних

продуктів у загальній сумі грошових надходжень.

Отож, аналіз економічної ефективності аграрних підприємств є дуже

важливим завданням кожного підприємства, адже це впливає на рівень

інвестиційної привабливості, можливість отримання кредитів та їх розміри.

СЕКЦІЯ «Сучасні тенденції світової економіки»

ТЕХНОПАРКОВІ СТРУКТУРИ УКРАЇНИ, ЯК ПРАЦЮЮЧА

ЛАНКА НАЦІОНАЛЬНОЇ ІННОВАЦІЙНОЇ СИСТЕМИ

Цвятко М. П. студентка групи ЗЕД 5/2

Науковий керівник – Л.В.Назарова, к .е. н. ,доцент

Технологічний парк “Агротехнопарк” – єдина інноваційна структура

агропромислового комплексу держави, яка має механізми економічного

стимулювання інноваційної модернізації у вигляді спеціального режиму

діяльності.

Проблеми формування і реалізації інвестиційної політики та інноваційної

діяльності присвячені наукові праці багатьох учених-економістів, зокрема

К.С.Берестового, О.Г.Бобрової, О.А.Бондаренка, О.П.Бондарчука,

С.О.Гуткевич, О.М.Дуфенюк, М.І.Кісіля, В.В.Ковальова, М.Ю.Коденської,

121

Г.П.Лайко, О.М.Могильного, Г.М.Підлісецького, Г.В.Сєніної, А.В.Чупіса,

В.С.Шебаніна та ін.

Перші технопаркові структури з’явилися в 50-х роках минулого століття в

США. На сьогоднішній день у світі існує більше 600 технопарків різних типів, з

яких 140 розташовані в США, 260 в країнах ЄС, 130 технопарків налічують в

Китаї і 65 в Росії. В Україні діють 17 технопаркових структур, що складає 2,8

% їх загальної кількості .

Створення ефективних умов використання наукових результатів

технологічних парків передбачає Закон України «Про спеціальний режим

інноваційної діяльності технологічних парків».

У 2007 р. здійснено державну реєстрацію технологічних парків “Яворів”,

«Агротехнопарк» та «Текстиль», «Машинобудівні технології», «Ресурси

Донбасу» і «Наукові та навчальні прилади».

До технологічних парків із спеціальним режимом інноваційної діяльності

належать „Напівпровідникові технології і матеріали, оптоелектроніка та

сенсорна техніка” (м. Київ), „Інститут електрозварювання імені Є.О. Патона”

(м. Київ), „Інститут монокристалів" (м. Харків), „Вуглемаш” (м. Донецьк),

„Інститут технічної теплофізики” (м. Київ), „Київська політехніка” (м. Київ),

„Інтелектуальні інформаційні технології” (м. Київ), „Укрінфотех” (м. Київ),

„Агротехнопарк” (м. Київ), „Еко-Україна” (м. Донецьк), „Наукові і навчальні

прилади” (м. Суми), „Текстиль” (м. Херсон), „Ресурси Донбасу” (м. Донецьк),

„Український мікробіологічний центр синтезу та новітніх технологій”

(УМБІЦЕНТ) (м. Одеса), „Яворів” (Львівська область), „Машинобудівні

технології” (м. Дніпропетровськ).

За перші п’ять років діяльності технопарками виконувався 61 проект (54

інноваційних та 7 інвестиційних) та вироблено 3,4 млрд. грн. інноваційної

наукомісткої продукції, або 11% загального обсягу в Україні. Було створено

близько 2300 нових робочих місць та перераховано до бюджету 252млн грн.

122

Технопаркові структури зарекомендували себе як ефективно працююча

ланка національної інноваційної системи, реальним провідником інноваційних

ідей від науково-технічного відкриття до промислового виробництва.

На сьогоднішній день серед об’єктів інноваційної інфраструктури саме

національні технопаркові структури є основними зонами high-tech в Україні.

Проте починаючи з 2007 року, держава зменшила ступінь своєї допомоги в

розвитку діяльності технологічних парків, скасувавши податкові пільги для

них, їх підприємств та дочірніх представників. Останнє ставить під загрозу

можливість виконання багатьох інноваційних проектів, у цьому випадку

зменшаться обсяги випуску наукомісткої продукції, прибутків підприємств-

виконавців проектів і відповідно і податкові відрахування до бюджету.

Розглянемо діяльність технологічних парків у 2008 році.

Таблиця

Реалізації проектів технологічних парків за перше півріччя 2008 року

Показники Всього

Кількість зареєстрованих проектів, штук 13

Кількість проектів, що виконуються, штук 9

Кількість виконавців проектів суб'єктів 16

Сума одержаних інвестицій, усього, тис. гривень 3263,9

Загальна сума витрат на виконання проектів, тис. гривень 391408,8

Валові доходи від реалізації проектів, тис. гривень 444096,5

Валові витрати на реалізацію проектів, тис. гривень 449437,6

Отримано прибутку від реалізації проектів, тис. гривень 1829,1

Cтворено нових робочих місць 76

Наведені дані свідчать про недостатню активність інноваційних процесів в

економіці України, про їх нерівномірність як за територіальною так і галузевою

ознакою. Негативні тенденції в сфері інновацій спричинені щорічним

скороченням кількості інноваційно-активних підприємств. На інноваційну

діяльність країни впливає також нестабільне інституційно-правове

123

забезпечення бізнес-середовища, відсутність сприятливого інвестиційного

клімату.

Для впровадження в Україні інноваційно-інвестиційних розробок, що

передбачає взаємодію науковців, бізнесу та влади, потрібні відповідні

спеціалісти в кожній із названих сфер. Сьогодні ж у нашій країні існує великий

дефіцит на фахівців, а статус науковця досить низький для того, щоб до нього

дослухались. Науковець, як і інший учасник бізнес-процесу, мусить бути

успішною людиною і за свої ідеї та напрацювання отримувати відповідну

заробітну плату. Держава повинна підтримувати матеріально тих науковців, хто

вміє вигравати гранти, доводити запропоновану технологію до кінця – від

розробки до впровадження. В Україні наразі такий підхід не ствердився.


1. Писарева М.Є. Технопаркові структури України: проблеми та

перспективи розвитку// www.rusnauka.com

2. http://www.minagro.gov.ua/page/?5736

3. http://www.in.gov.ua/index.php?lang=ua&get=139&id=139&page=55

СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ФОНДОВОГО РИНКУ

УКРАЇНИ

O.П. Мартиновська, студентка гр. ЗЕД 3\2

Науковий керівник: І. В. Гончаренко, к.е.н., доцент

Створення ефективно діючих товарних та фінансових ринків є

найважливішими завданнями реформування економіки країни. Будь-які

масштабні економічні перетворення залишаться незавершеними без створення

конкурентоспроможного фінансового сектора, здатного мобілізувати,

перерозподіляти та надавати економіці інвестиційні ресурси. Тому розвиток

фондового ринку, як невід'ємної частини фінансового ринку та важливого

елементу національної економіки, набуває першочергового значення.

Фінансовий ринок, виступаючи сферою нагромадження, розподілу й

перерозподілу фінансових ресурсів, у значній мірі визначає ефективність

http://www.rusnauka.com

http://www.minagro.gov.ua/page/?5736

http://www.in.gov.ua/index.php?lang=ua&get=139&id=139&page=55

124

функціонування сфери матеріального виробництва та всієї економіки країни. В

умовах зростання обсягів виробництва, валового внутрішнього продукту

(ВВП), скорочення дефіциту бюджету та інших позитивних зрушень в

економіці, впливає на економічне піднесення в країні. Зміна стереотипів, що

панували в Україні впродовж десятиліть, формування нових орієнтирів та цілей

діяльності суб'єктів господарювання потребують абсолютно нових підходів як

до управління економікою в цілому, так і до окремо взятого підприємства.

Розвиток фондового ринку в Україні обумовив необхідність приведення в

дію механізму державного регулювання ринку цінних паперів. Світова

практика свідчить, що створення спеціального державного органу, який

відповідав би за регулювання та контроль на фондовому ринку є подальшим

стимулом його розвитку.

Державне регулювання ринків фінансових послуг здійснюється:

- Національним банком України,

- Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку,

- Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України

(Держфінпослуг).

Фондовий ринок як сегмент фінансового ринку, стає важливим механізмом

мобілізації, розподілу та перерозподілу фінансових ресурсів, необхідних для

динамічного розвитку економіки та акумулювання інвестиційних капіталів у

виробничу та соціальну сфери. Формування фондового ринку в країні як

обов'язкового елемента ринкової економіки, внесло певний вклад у

реформування національної економіки.

Зростання ролі фондового ринку у економіці країни оцінюється таким

показником як відношення обсягу випуску акцій та обсягів торгів цінними

паперами до ВВП.

Висновки

1. На сьогодні важливо здійснити реальні кроки в напрямку

забезпечення цілісності фінансового ринку в усіх його компонентах - грошово-

кредитному, фондовому та ринку деривативів.

125

2. Цілісність і врівноваженість фінансового ринку особливо важлива у

контексті вступу України до СОТ. Лібералізація торговельного режиму і зняття

бар'єрів для філій іноземних банків та небанківських фінансових установ

(зокрема страхових компаній і траст фондів) сприятиме процесу становлення

вітчизняного фінансового ринку.


1. Річний звіт Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку за 2006 рік // Ринок цінних паперів. - 2005. -№9-10 - С. 62-63.

2. Блага Н. В. Державне регулювання фондового ринку//Фінанси України. - 2005. - № 7. - С. 89-93.

3. Козаков А. Проблеми та перспективи розвитку фондового ринку України // Ринок цінних паперів України. - 2005. - № 11-12. - С. 15.

ШЛЯХИ ПОКРАЩЕННЯ ЕКСПОРТНОГО ПОТЕНЦІАЛУ УКРАЇНИ

Бойко О., магістр спеціальності «Менеджмент ЗЕД»

Науковий керівник - Гончаренко І.В., к.е.н., докторант Інституту

регіональних досліджень НАН України

Однією з форм здійснення зовнішньоекономічної діяльності є зовнішня

торгівля. Вона відіграє величезну роль у підвищенні економічного добробуту

держави, поліпшенні рівня життя населення і зміцненні положення держави на

світовій арені. Експортні операції, як складова частина зовнішньої торгівлі є

найважливішим джерелом одержання прибутку держави. Досягнення

максимальної ефективності експортних операцій, а, отже, максимізація

прибутку можлива тільки з використанням знань і досвіду, накопичених

протягом тривалого часу.

Проблемі використання та розвитку експортного потенціалу свої праці

присвятили Бураковський І., Василенко Ю., Воронова Є., Діброва Л.,

Давидович О., Радеба Л., Крушніцька Г., Мазаракі А., Макогон Ю., Новицький

В., Сіденко В., Філіпенко А. та інші.

В Україні формування основ політики державної підтримки і

стимулювання експорту знаходиться на початковому етапі. Існуюча система

державної підтримки експорту не має цілісного характеру. Це обумовлено тим,

126

що більшість елементів законодавчо не оформлені і, відповідно, не можуть

стати чіткими орієнтирами для виробників експортної продукції на майбутнє.

Велика частина заходів державної системи розвитку експорту має

адміністративний характер. Найбільш поширеними є застосування квотування і

заборона експорту, нульова ставка ПДВ на експортну продукцію, ліцензування

експортної продукції, регулювання валютної виручки від реалізації вітчизняних

товарів на зовнішніх ринках. Через недостатній розвиток страхової та

банківської систем, відсутність спеціальних інститутів підтримки експорту на

державному рівні в Україні практично не діють фінансові інструменти (креди-

тування і страхування експорту, державні гарантії, податкове регулювання), які

виступають найбільш ефективними засобами формування експортного

потенціалу, як свідчить досвід інших країн.

Аналізуючи підходи розвинутих держав щодо підтримки національного

експорту, з адаптацією до української специфіки, можуть бути впроваджені і

використані у вітчизняній практиці. З цієї точки зору цінним для нашої країни

можна вважати досвід розвинутих країн: Франції зі спільного страхування

експортних кредитів державою і страховими компаніями; Італії щодо створення

Італійської Федерації експортних консорціумів “Федерекспорт”, що сприяє

зміцненню інституціональних позицій національного експорту; Фінляндії і

Великобританії щодо створення інститутів для підготовки

висококваліфікованих фахівців із зовнішньої торгівлі (“Експортний інститут” і

інститут “Експортпромоутерів” відповідно); Німеччини щодо розвитку системи

інформаційного забезпечення національних експортерів; Японії щодо надання

податкових пільг, зокрема для стимулювання НДДКР і експорту наукомісткої

продукції; США відносно розвитку системи морального заохочення

експортерів.

Ми також пропонуємо створити в регіонах експортні кластери, які б свою

чергу сприяли розвитку експорту.

Експортний кластер – це сукупність географічно локалізованих,

взаємодоповнюючих підприємств-експортерів, постачальників, фінансових

127

організацій, науково-дослідних центрів, вузів та інших організацій, які

доповнюють один одного в досягненні конкретного господарського ефекту і

посилюють міжнародні конкурентні переваги окремих компаній, а отже, і

кластера в цілому.

Створення кластерів зовнішньоторговельного профілю сприяє

досягненню таких позитивних тенденцій розвитку експортного потенціалу:

• підвищення конкурентоспроможності експортної продукції за

рахунок упровадження нових технологій;

• зниження витрат і підвищення рівня відповідних наукомістких

товарів та послуг за рахунок ефекту синергії і уніфікації підходів у якості,

логістиці, інжинірингу, інформаційних технологіях тощо;

• забезпечення зайнятості в умовах реформування великих

підприємств;

• консолідоване лобіювання інтересів учасників кластера в різних

органах влади.

Зберігаючи фінансову незалежність кожного підприємства, експортний

кластер представляє єдиний організм, функціонування якого може забезпечити

досягнення світового рівня якості. Тісна співпраця всіх учасників виробничого

процесу – від постачальників сировини до реалізації кінцевого продукту на

зовнішніх ринках – забезпечує планування роботи кластера на перспективу,

створює постійне його завантаження, знижує собівартість продукції та послуг,

створює єдиний інформаційний та економічний простір. Унаслідок цього

кластери стимулюють значне підвищення продуктивності праці і впровадження

інновацій, які виступають основними чинниками підвищення національної

конкурентоспроможності України.

Література 1. Давидович О.І. Роль експорту в економічному зростанні країни //

Формування ринкової економіки: Зб. наук. праць. – Вип. 14 / Відп. ред. О.О. Бєляєв. – К.: КНЕУ, 2005. – С. 181-189.

2. Крушніцька Г.Б. Проблеми трансформації економічної системи регіону //Матеріали ХІ міжнародної науково-практичної конференції “ Стратегія

128

економічного розвитку в умовах глобалізації ”. Т.2.- Чернівці: МП “ Юніверс ЛТД” , 2000.- С. 419-426

«СВІТОВА ФІНАНСОВА КРИЗА ТА ЇЇ ВПЛИВ НА ЕКОНОМІКУ

УКРАЇНИ»

А.Ю.Гоцелюк, студентка гр. ЗЕД 3/3

Науковий керівник - Гончаренко І.В., к.е.н., докторант Інституту

регіональних досліджень НАН України

Світова фінансова криза, що розпочалась у 2007 році зачепила

економіки більшості країн світу. В тому числі наслідки кризи були відчутні і в

Україні. Світовій фінансовій кризі присвячені статті багатьох економістів та

фінансистів України. Це статті В.Пинзеника, С.Тигіпка, П.Гайдуцького.

Метою дослідження є визначення ступеня впливу світової фінансової

кризи на економіку України.

Фінансова криза у США почалася з іпотечної кризи ще у 2006 року.

Головною її причиною було зростання обсягів неповернених житлових кредитів

ненадійними позичальниками. Криза почала набирати міжнародних масштабів

навесні 2007 року, коли New Century Financial Corporation, найбільша іпотечна

компанія США, пішла із Нью-Йоркської фондової біржі у результаті заборони,

накладеною на торги її акціями. Компанія перестала видавати кредити і

виявилися неспроможною виплачувати заборгованість кредиторам.

Які ж головні причини виникнення іпотечної кризи у США?

По-перше, це обвал на ринку житла ( швидке зростання цін на

нерухомість, викликане низькими процентними ставками по кредитах і

високою схильністю домогосподарств до придбання житла у власність). По-

друге, зниження прибутковості іпотечного бізнесу й підвищення ризиків

іпотечних операцій. Третя причина іпотечної кризи у США – відсутність

власних коштів у кредиторів для покриття збитків

Іпотечна криза в США спровокувала іпотечні кризи в Європі та країнах

Азії. При чому, кризи зачепили як високорозвинені країни, на зразок

Великобританії, Іспанії, Японії, так і країни що розвиваються, на зразок

129

Казахстану. Відповідно, збитки почали зазнавати не лише банки світового

масштабу, а й локальні банки. За оцінками експертів інвестиційного банку

Goldman Sachs, фінансові установи всього світу зазнали за 2 роки кризи 1,2

трлн. дол. збитків, при цьому тільки американські установи зазнали збитків на

суму 460 млрд. дол.

Основними причинами фінансової кризи в Україні є:

- відсутність в країні консолідованої політичної еліти, здатної ефективно

захищати національні інтереси.

- низька якість економічного управління країною через відсутність у

державних чиновників необхідної професійної підготовки і досвіду.

- відсутність у нації сучасних і чітких уявлень про суспільство і державу,

про цілі і засоби зовнішньої і внутрішньої політики.

- згубна для економіки країни схема стимулювання попиту населення на

імпортні товари і житло через споживчі кредити, забезпечення зарубіжними

інвестиціями або короткостроковими позиками іноземних банків (загальний

зовнішньоекономічний борг всіх суб'єктів господарювання в Україні складає

більше 100 млрд. дол. США).

- відставання від провідних країн світу в переході до нового

технологічного устрою.

- неефективна державна політика підтримки вітчизняного

товаровиробника. В результаті - велике негативне зовнішньоекономічне

торгове сальдо (до 20 млрд. дол.).

Заходи щодо подолання фінансової кризи в Україні:

- консолідація політичної еліти на принципах моральності і

національних інтересів, професійна підготовка цієї еліти.

- підвищення якості державного управління шляхом залучення

професійно-підготовлених і досвідчених фахівців з постійною їх

перепідготовкою.

- розробка чіткої моделі держави з єдиними цілями і цінностями.

130

- підвищена увага до збереження і розвитку науково-технічного

потенціалу з визначенням йому чітких пріоритетів, що забезпечують

економічне зростання країни на основі нового технологічного устрою.

- проведення ефективної імпортозахисної промислової політики в країні

з метою скорочення негативного зовнішньоекономічного торгового сальдо.

Висновки. Отже, світова фінансова криза розпочалась у 2007 році з

обвалу ринку іпотечних кредитів у США. Обвал ринку нерухомості, стрімке

зростання кількості неповернених кредитів, банкрутство кредитних фондів,

обвал фондових ринків, ріст цін на енергоносії, прискорення темпів світової

інфляції та зниження темпів росту світової економіки – всі ці події є

взаємопов’язані і відбулися за період менше 1 року. Фактично, надзвичайно

тісна взаємопов’язаність та переплетеність фінансових систем призвела до того,

що криза на американському ринку переросла у кризу світової економіки.

Відповідно, криза такого масштабу не могла не зачепити економіку

України. По-перше, українські банки зіштовхнулися із кризою ліквідності через

обмеження доступу до закордонних кредитів. По-друге, криза в житловому

будівництві, викликана значним скороченням іпотечного кредитування

банками та побоюванням щодо повторення американської іпотечної кризи в

Україні. По-третє, ріст цін на енергоносії надзвичайно серйозно впливає на всю

економіку України, оскільки автоматично призводить до зростання цін на

більшість товарів та послуг, вироблених в Україні. І по-четверте, зростання

рівня світової інфляції суттєво вплинули на ріст інфляції в Україні.

Література 1. Міжнародні фінанси / За Ред. О. Мозгового. – К.:КНЕУ, 2005.–504 с 2. Паливода К., Гайдуцький П. «Чи загрожує Україні іпотечна криза?» //

Дзеркало тижня, № 12 (691), 29 березня – 5 квітня 2008. 3. Аналітичний портал «Мировая экономика». Режим доступу: http: // www.

ereport. ru

131

СТРАТЕГІЧНІ НАПРЯМКИ РОЗВИТКУ

ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТА ЇХ ВПЛИВ НА

ФОРМУВАННЯ ЕКСПОРТНОГО ПОТЕНЦІАЛУ

В МИКОЛАЇВСЬКІЙ ОБЛАСТІ

М. О. Радевич, магістр спеціальності «Менеджмент ЗЕД»

Науковий керівник – А. В. Ключник, к.е.н., доцент

Проблеми підвищення ефективності зовнішньоекономічної діяльності як

держави в цілому, так і окремого регіону, набувають на сучасному етапі

виняткового значення. Це пов'язано з рядом факторів внутрішнього характеру:

знаходженням економіки країни в ситуації об'єктивної незбалансованості

структури економіки; надмірною енерго- і ресурсоємністю галузей народного

господарства; низькою конкурентоспроможністю національного виробництва;

поступовим занепадом науково-технічного і високотехнологічного

промислового потенціалів тощо.

Миколаївська область знаходиться у першій десятці областей України за

обсягами експорту в Україні , що становить 2,8 % експорту держави. Понад

90% зовнішньої торгівлі області забезпечує зовнішня торгівля товарами.

Основу експорту товарів досліджуваного регіону традиційно становить

продукція неорганічної хімії (глинозем), продукція машинобудування, у тому

числі суднобудування, продукція агропромислового комплексу (зернові

культури, насіння і плоди олійних рослин тощо), шкірсировина.

У 2008 році географія зовнішньої торгівлі налічувала 118 країн світу, цей

показник збільшився за останні роки. Багаторічні економічні зв’язки з

колишніми республіками СРСР та курс на євроінтеграцію визначають основні

напрями зовнішньої торгівлі – з країнами СНД та країнами Європи. Головним

партнером завжди є Російська Федерація, частка якої у зовнішній торгівлі

області складає 39,4 %. Упродовж останніх років спостерігаються позитивні

зміни у географічній структурі зовнішньої торгівлі товарами, відбувається

освоєння нових ринків.

132

Порівняно з 2001 роком, у 2008 році розширилась економічна співпраця з

усіма країнами світу. Обсяги експорту товарів збільшились: з країнами СНД - у

1,8 раза, Європи – у 2,0 раза, Азії – у 4,8 раза, Африки – у 2,8 раза, Америки –

на 11,2 %; збільшились й імпортні поставки: з країн СНД - на 43,6%, Європи – у

2,2 раза, Азії – у 3,7 раза, Америки – на 32,7%, Австралії – на 43,2% і незначно з

Африки – на 0,5% [1].

Перспективи розвитку зовнішньоекономічної діяльності в Миколаївській

області обумовлені вигідним економіко-географічним положенням регіону в

Азово-Чорноморському басейні, середземноморським виходом у Світовий

океан та по Дунаю у Центральну Європу.

Стратегічним напрямом зовнішньої торгівлі області має стати подальше

поглиблення торговельних відносин з країнами ЄС, де визначальним завданням

є нарощування обсягів реалізації готових виробів та високотехнологічної

продукції. Таким чином основними завданнями розвитку зовнішньоекономічної

діяльності є збільшення обсягів та підвищення ефективності експорту шляхом:

1) надання експортерам всебічної державної підтримки на рівні держави

та регіону, спрямованої на нарощування ними експорту;

2) стимулювання діяльності інвесторів, створення сприятливих умов для

залучення іноземних інвестицій у зв'язку з розбудовою СЕЗ;

3) сприяння технічному і технологічному переоснащенню потужностей

для виробництва експортної продукції;

4) закріплення на традиційних ринках збуту та освоєння нових;

5) активізація міжрегіонального співробітництва, зокрема поглиблення

торговельно-економічних відносин України з країнами Європейського Союзу,

Близького Сходу, Перської затоки, Туреччиною, збереження традиційних

партнерів. Тому тенденція до збільшення обсягів експорту зберігається [2].

Що стосується напрямків розвитку експортного потенціалу, які можуть

досить швидко підняти конкурентоспроможність продукції суб’єктів

Миколаївської області, то це може бути:

133

1) збільшення випуску виробів харчової промисловості, сільського

господарства на основі сучасних технологій переробки, зберігання, пакування,

транспортування та реалізації продукції;

2) збільшення обсягів експорту насіння сортів і гібридів

сільськогосподарських культур, виробництва виноробної, лікеро–горілчаної,

плодово–виноградної та овочевої продукції і продукції переробної

промисловості;

3) розширення міжнародних транспортно-експедиційних послуг та

транзитних перевезень (автомобільним, авіаційним, водним, залізничним та

трубопровідним транспортом), надання послуг по ремонту рухомого складу та

транспортного обладнання, випуск запасних частин до них;

4) нарощування науково-технічних розробок, патентно-ліцензійної

торгівлі, ноу-хау, інжинірингу, послуг з підготовки та забезпечення процесів

виробництва і реалізації продукції, з обслуговування продукції, що

експортується;

5) виробництво устаткування для поліпшення екологічного стану

навколишнього середовища і приладів енергозберігаючих технологій

агропромислового та побутового призначення;

6) сприяння впровадженню міжнародних технічних стандартів серії ISO та

правил у виробництво [3].

Література 1. Стратегія економічного і соціального розвитку Миколаївської області на

2008-2015 роки 2. http://www.nbuv.gov.ua/Articles/KultNar/knp83/pdf/knp83_50-57.pdf 3. Рубський Б. Конкурентоспроможність української економіки: орієнтири

макрополітики в кризових умовах // Економіка України. — 1999.—№4.—С.4

РОЗВИТОК ТРАНСПОРТНОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ І ЇЇ РОЛЬ У

ЗДІЙСНЕННІ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

ПІДПРИЄМСТВАМИ АПК МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Черевченко А.П.,студентка групиЗЕД5/2

Науковий керівник –Назарова Л. В., к.е.н., доцент

http://www.nbuv.gov.ua/Articles/KultNar/knp83/pdf/knp83_50-57.pdf

134

Миколаївська область розташована у надзвичайно сприятливих

економіко-географічних умовах. Знаходячись на стику транспортних шляхів,

вона має всі можливості для розвитку різних видів транспорту.

Область має розгалужену транспортну систему. Через її територiю

проходять автомобiльнi шляхи Миколаїв – Одеса – Кишинiв, Миколаїв –

Сiмферополь, Миколаїв – Кiровоград та iншi. Наявність водних артерій та

приморське розташування території зумовили значний розвиток морського та

рiчкового транспорту. Також до транспортної системи області входить

залізничний, автомобільний, авіаційний і трубопровідний транспорт. Через

територію Миколаївщини проходять транзитні автодорожні і транспортні

міжнародні коридори:

- Євроазіатський транспортний коридор Одеса-Миколаїв-Херсон-

Джанкой-Керч;

- Чорноморська автомагістраль Рені-Ізмаїл-Одеса-Миколаїв-Херсон-

Мелітополь-Бердянськ-Маріуполь-Новоазовськ та транспортний коридор

Балтійське-Чорне моря з проходженням через міста України до портів Чорного

моря.

Протяжність мережі автомобільних доріг загального користування

складає 4859,9 км., з них державного значення − 599,5 км. Протяжність доріг з

твердим покриттям − 835,6 км.

Миколаївщина має можливість приймати і відправляти вантажі на

водному транспорті через Чорне і Середземне моря, внутрішні водні шляхи

України, Білорусі, Латвії, Балтійське море, прибережні води Чорного,

Азовського морів, ріку Дон, Волго-Донський канал, ріку Волгу на Каспійське

море, внутрішній водний шлях річки Дунай і морський порт Ізмаїл.

В місті Миколаєві функціонують 4 порти, які входять до єдиного Бузько-

Дніпровського морського транспортного вузла: ДП «Миколаївський морський

торговельний порт», ДП «Дніпро-Бузький морський торговельний порт»,

спеціалізований морський порт «Октябрьськ», Миколаївський річковий порт.

135

У 2006 році обробку вантажів на власних і орендованих морських та

річкових причалах здійснювали 13 підприємств області різних форм власності.

Загальний обсяг оброблених вантажів в порівнянні з 2005 роком збільшився на

14,2 відсотка і становив 19,2 млн. тон у тому числі 96,9% − суховантажні

вантажі.

Вантажообіг державного підприємства «Миколаївський морський

торговельний порт» становить 9 млн. тонн на рік, у складі порту 14 причалів

загальною довжиною 2362 м, до складу Дніпро-Бузького морського

торговельного порту входять 5 причалів довжиною 810 м, вантажообіг порту 6-

7 млн. тонн на рік. Не менш важливе значення для транспортної системи

Миколаївщини відіграє СМП «Октябрьськ». Його вантажообіг становить 2 млн.

тонн на рік, а в його складі 7 причалів загальною довжиною 1530 м.

перевезення вантажів Миколаївського морського порту складає близько 6 млн.

тонн на рік, до його складу входять 7 причалів довжиною 1000 м.

Крім того в області працюють 4 розрізнені порти в місті Очакові.

Аеропорт „Миколаїв” входить у число найбільш великих і технічно

оснащених аеропортів півдня України, має сучасну злітно-посадочну смугу,

оснащений радіотехнічним, світлотехнічним та навігаційним устаткуванням.

Має статус міжнародного.

Географічне розташування Миколаївської області відіграє провідну роль

у виконанні операцій з вантажоперевезень морем та річками. У зв’язку з цим

портова інфраструктура і послуги є ключовими факторами комерційного успіху

і економічного розвитку області. При цьому в регіоні можливий розвиток нових

форм зовнішньоекономічної діяльності, наприклад, транспортних, фінансових,

інформаційних та консультаційних послуг, сервісного обслуговування. Також

перспективним та інвестиційно привабливим є розвиток у регіоні діяльності,

пов’язаної з обслуговуванням зовнішньоторговельного обороту – створення і

розвиток комунікаційної й складської інфраструктури, будівництво терміналів

та перевантажувальних комплексів.

136

Також значно покращить можливості для інвестування будівництво

мостового переходу через річку Південний Буг та запланована реконструкція

автомобільних шляхів, у тому числі автомагістралі Миколаїв-Одеса.

Перспектив розвитку Миколаївського транспортного вузла зі зростанням

вантажних потоків у напрямках “Північ-Південь”, “Захід-Схід”, сприятиме

стимулюванню міжнародних та місцевих інвестицій в інфраструктуру

транспорту та логістики Миколаївської області.

Очікується, розвиток місцевого приватного транспортного сектору,

створенню малих та середніх підприємств, спільних підприємств з

міжнародними партнерами, підвищення швидкості та пропускної спроможності

національної мережі транспортних коридорів; збільшення обсягів транзитних

перевезень; підвищення пропускної спроможності морських портів;

удосконалення технології перевезень на основі логістичних принципів та

розвитку транспортно-складських комплексів; зменшення транспортної

складової частини у вартості товарів і послуг; скорочення часу проведення

митних, прикордонних та інших установлених законодавством контрольних

процедур під час перетину державного кордону; поліпшення навігаційного та

інформаційного забезпечення перевезень; скорочення часу транспортування і

переробки вантажів; розвиток системи транспортно-експедиційного

обслуговування; підвищення якості транспортних послуг; зменшення кількості

дорожньо-транспортних пригод; впровадження супутніх послуг - страхування,

ремонт, технічне обслуговування та заправка транспортних засобів, нових

структур всередині транспортного сектору, а також розміщення інших

підприємств, пов’язаних з логістикою, на території Миколаївської області.


1. http://www.nobel.mksat.net/gazeta/now/10/29_10_2.htm

2. http://www.mintrans.gov.ua/uk/strategy/71.html

3. http://www.rtpp.com.ua/4business/14/578.html

http://www.nobel.mksat.net/gazeta/now/10/29_10_2.htm

http://www.mintrans.gov.ua/uk/strategy/71.html

http://www.rtpp.com.ua/4business/14/578.html

137

СТРАТЕГІЧНІ НАПРЯМИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ АГРАРНОЇ ЕКСПОРТНОЇ

ПРОДУКЦІЇ

Мельник І.В., студентка групи ЗЕД 5/3

Науковий керівник – А. В. Ключник, к.е.н., доцент

Повноцінне функціонування економіки жодної країни не може

відбуватися без розвинутої системи зовнішньоекономічних зв'язків.

Включення національної економіки України в систему світових господарських

процесів позитивно впливає на розвиток економіки країни, сприяє

підвищенню технічного рівня виробництва, раціональному використанню

природно-сировинних ресурсів, ліквідації дефіциту окремих товарів, а відтак

і підвищенню рівня життя населення. Зовнішньоекономічна діяльність

України заснована на взаємовигідних економічних відносинах діяльність у

галузі міжнародної торгівлі, руху капіталів, міграції робочої сили, передачі


Значна кількість продукції в Україні йде на експорт, тому актуальність

даної теми полягає в тому, що не зважаючи на зміни в політичній та

економічній ситуації в світі, конкурентноздатність продукції завжди була і

залишається значним важелем, за допомогою якого визначається місце країни в

міжнародній торгівлі.

Україна має декілька основних конкурентних переваг щодо розвитку

експорту високоприбуткової продукції сільського господарства: сприятливі

кліматичні умови; багаті сільськогосподарські ресурси (у т.ч.

високопродуктивні ґрунти та придатні для зрошення землі); наявність у великій

кількості водних ресурсів; досягнутий останнім часом прогрес в галузі

сільськогосподарської торгівлі та розвитку підприємництва, близькість до

основних іноземних ринків із постійно зростаючим попитом на виробничу

продукцію.

Проте водночас, слід виділити декілька значних негативних тенденцій та

проблем, які перешкоджають виходу аграрних підприємств України на

138

зовнішні ринки:

- низька продуктивність та ефективність аграрного сектора;

- скорочення площ під високодоходними культурами перешкоджає

зростання рентабельності і продуктивності сільськогосподарських виробників

та призводить до зменшення обсягів виробництва валової продукції сільського

господарства;

- недостатні обсяги довгострокових українських та іноземних інвестицій у

сільському господарстві;

- відсутність оптової ринкової інфраструктури, яка сприяла б створенню та

розширенню експортних ринків а також поліпшенню якості продукції;

- неузгодженість стандартів якості продукції, які існують в Україні, з

міжнародними стандартами (ISO, HAССР);

- нерозвинена інформаційна система та система збуту

сільськогосподарської продукції для потреб переробної галузі та експортерів;

- низькі темпи запровадження нових видів продукції та технологій

переробки, у т.ч. розробки нових продуктів, контролю якості, маркування та

дизайну упаковки.

Тому, на нашу думку, для підвищення конкурентноздатності продукції на

зовнішньому ринку необхідні наступні заходи:

- підтримка та допомога з боку держави;

- інвестування в аграрний сектор, оскільки саме цей сектор здатен

виготовляти високоцінні продукти;

- підвищення продуктивності та ефективності аграрного сектора за рахунок

покращення властивостей земель, використання нових технологій,

стимулювання робочої сили та ін.;

- поінформованість фермерів про вимоги до експортної продукції, до

потреб покупців;

- запобігання заниження вартості продукції посередниками;

- створення системи збуту сільськогосподарської продукції;

139

- запровадження нових видів продукції та технологій переробки, розробки

нових продуктів,

- підвищення якості товару, контроль маркування та дизайну упаковки;

- використання виробником стратегії просування продукції та реклами.

Ми вважаємо, що впровадження цих заходів підвищить

конкурентоспроможність продукції українського виробника на зовнішньому

ринку, зацікавить вітчизняного виробника до більш інтенсивного

функціонування, залучить нових клієнтів та партнерів на закордонному ринку,

покращить економіку України та підвищить імідж, як виробника високоякісної

продукції.

СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ЕКСПОРТНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

АГРОПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

М.А. Харченко,магістр спеціальності «МенеджментЗЕД»

Науковий керівник – А.В. Ключник, к.е.н., доцент

Формування ринкових відносин в аграрному секторі національної

економіки не можливе без здійснення відповідних економічних реформ та

включення України у світові інтеграційні процеси. Особлива роль при

вирішенні цих проблем належить зовнішньоекономічній діяльності.

На даний час агропромислові підприємства все більше стають об’єктами

зовнішньоекономічних відносин. Найважливішим джерелом одержання

прибутку при здійсненні ними зовнішньоекономічної діяльності, є експортні

операції. Так, експорт продукції підприємств АПК за інтенсивністю розвитку

значно випереджає експорт всього по Україні: експорт по Україні у 2007 році у

порівнянні з 2000 роком зріс у 3,38 раз, а експорт підприємств АПК – в 4,3 раза

[1].

Проблема дослідження та пріоритетів розвитку експортної діяльності

знайшла відображення у працях багатьох вчених, зокрема В.Г. Андрійчука, В.І.

Бойка, В.П. Галушки, О.Д. Гудзинського, І.І. Дахно, А.М. Кандиби, С.М.

Кваши, О.А. Кириченка, В.В. Козика, В.Є. Новицького, О.М. Онищенко, А.П.

140

Румянцева, Л.Є. Стровського, В.О. Храмова, Ю.В. Цьомика, О.Л. Шевцова,

О.В. Шубравської, О.І. Яковлева та інших вчених. Розв’язання зазначеної

проблеми обумовило необхідність проведеного дослідження.

Нині Миколаївщина є досить активним учасником міжнародної

торгівлі,яка володіє значним експортним потенціалом та посідає 9 місце по

рейтингу областей за обсягом експорту по Україні. Підприємства області

співпрацюють з партнерами із 109 країн світу. У січні - липні 2008р. обсяг

експорту товарів склав 845,4 млн.дол.США, і порівняно з відповідним періодом

2007р. збільшився на 23,7 %. Позитивне сальдо зовнішньої торгівлі товарами

дорівнювало 346,7 млн.дол.США, а коефіцієнт покриття експортом імпорту –

1,7.

Географія експортних поставок розширилась з 11 до 24 країн світу, серед

яких майже дві чверті поставок припадало на країни Азії (в основному,

Саудівську Аравію, Іорданію, Банґладеш, Іран та Кіпр), понад 30% - на країни

Європи (Грецію, Італію та Іспанію), 3% - на країни Африки (Судан, Марокко,

Лівійську Арабську Джамахірію). Найбільшу частку в експорті товарів по

області за 2007 р. займали міста Миколаїв(89,05%), Вознесенськ (2,5%) та

Первомайськ (1,2%) Основу експорту сільськогосподарської продукції

становили зернові (35,9% експорту області), в структурі експорту яких 40%

становив ячмінь, 31% - пшениця, 28% - кукурудза, 1% - інші зернові (сорго,

овес, рис та просо). Найбільш активно співпрацювало з іноземними партнерами

ТОВ СГП «НІБУЛОН», якому належала «левова частка» відправлених за

кордон зернових культур [3].

Проте сучасний стан експорту аграрних підприємств досліджуваного

регіону все ще потребує розвитку та активізації на основі динамічного

нарощення виробництва конкурентоспроможної продукції, розширення

зовнішніх ринків, подальший розвиток та зміцнення внутрішнього ринку,

пошуку та обґрунтування нового напряму основоположних факторів розвитку

галузі. На основі цього виникає потреба комплексного аналізу наявних

експортних можливостей, вибору оптимальної маркетингової стратегії виходу

141

на міжнародні ринки та розробки тактичних прийомів її реалізації. Крім того

вибір правильної маркетингової стратегії з високим ступенем її привабливості

може бути використано закордонними партнерами для вибору найбільш

доцільних форм міжнародного співробітництва [4].

Згідно із Стратегією економічного і соціального розвитку Миколаївської

області на період до 2015 року Миколаївщина має значні можливості для

розвитку аграрного сектору, перетворення його у високоефективний,

експортоспроможний сектор економіки, здатний забезпечити продовольчу

безпеку. Основною метою соціально-економічного розвитку Миколаївської

області є розвиток експортного потенціалу області, поліпшення його структури,

збільшення обсягів іноземних інвестицій, активізація міжрегіонального

співробітництва, розширення ринків збуту Ці заходи спрямовані на вирішення

основного завдання зовнішньоекономічної діяльності Миколаївської області –

збільшення обсягів та підвищення ефективності експорту, який можна досягти

шляхом:

- надання експортерам всебічної державної підтримки на рівні держави та

регіону, спрямованої на нарощування ними обсягів експорту;

- надання пропозицій центральним органам влади стосовно нарощування

обсягів експорту;

- стимулювання діяльності інвесторів, створення сприятливих умов для

залучення іноземних інвестицій у зв'язку з розбудовую СЕЗ;

- сприяння технічному і технологічному переоснащенню потужностей для

виробництва експортної продукції ;

- закріплення на традиційних ринках збуту та освоєння нових;

- активізація міжрегіонального співробітництва;

- впровадження в практику найбільш ефективних форм співпраці із

зарубіжними країнами [5].


1. Кваша С.М. Зовнішньоекономічна діяльність АПК України: стан, стратегія і практика / С.М. Кваша. – К.: ЗАТ «МІЧЛАВА», 2000. – 252 с.

142

2. Кандиба А.М. Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності: навч. підруч. / А.М. Кандиба. – К.: Аграрна наука, 2004. – 508 с.

3. www.ukrstat.gov.ua. 4. Кириченко О.А. Менеджмент зовнішньоекономічної

діяльності:навчальний посібник/ Кириченко О.А. – К.:Знання – Прес,2002. – 384 с.

5. Стратегія економічного і соціального розвитку Миколаївської області на період до 2015 р. від 30.10.07 р. №2.

ОСОБЛИВОСТІ ВЗАЄМОДІЇ ДЕРЖАВИ ТА РИНКОВОГО

СЕКТОРУ

Н.О.Осіпова, студентка групи ЗЕД4/2

Науковий керівник - А. С. Тимофієва, асистент

Взаємодія державного і ринкових регуляторних впливів має довгу історію.

В процесі історичного розвитку вона розділилася на два протилежних типи

впливів - нерегульованого, вільного ринку і централізованого державного

управління.

В середині XX століття наукова теорія, проаналізувавши історичну

практику двох типів економічної політики дійшла фундаментального висновку

про неспроможність як методів державного невтручання в систему ринкових

відносин, так методів їхнього централізованого регулювання. Політика

нерегульованого ринку може забезпечити лише нестабільну економічну

рівновагу, тоді як політика централізованого державного регулювання взагалі

не здатна забезпечити жодної рівноваги [1].

Питання взаємодії держави та ринку вивчало багато політологів та

вчених, наприклад. Ворона В.М., Крицева В.К., Пучко К.Ї., Хороленко А.О,

однак це питання залишається актуальним, особливо в даний час, коли

ринкова система України розвивається так прогресивно.

Багато помилок у проведенні ринкових реформ пояснюються саме

недооцінкою ролі держави в створенні та захисті інститутів ринку.

Конкретні дії держави залежать від національної специфіки та стану

економіки в кожний момент часу. Але вона відповідальна за головну

http://www.ukrstat.gov.ua

143

передумову перехідного періоду - не допустити занепаду інститутів, уникаючи

конфліктів між старими і новоствореними інститутами.

На нинішньому етапі ми теж спостерігаємо послідовний процес

становлення нового суб'єкта економіки - інститутів громадянського

суспільства. Це такі інститути, як різного роду угоди, конференції. асоціації -

спілки промисловців та підприємців, асоціації банкірів, торгово-промислові

палати, які вже не є елементами держави. Але вони не є структурами ринкової

економіки. Це інститути громадянського суспільства [2].

Зазвичай роль держави в економіці пов'язують із недосконалістю чи

вадами ринку, які держава повинна компенсувати. Як щоб ринок був

досконалим, то роль держави зводилася б до нуля. Т чим більше він

досконалий - на 80, 90, 95%, тим меншою стає роль держави. Відповідно, й

ринок потрібен для того, щоб компенсувати вади та недосконалість державного

регулювання.

Таке розуміння ролі держави - неправильне. По-перше, завжди виникає

спокуса знайти ідеальну модель ринку. Відтак, наближаючись до неї, ми будемо

поступово зменшувати масштаби державного втручання до граничного -

нульового значення.

По-друге, існують суперечливі погляди на питання щодо

первинності держави чи ринку. Більшість економістів, стверджують, що

спочатку був ринок, а державні інститути утворилися внаслідок

недосконалості ринку.

Таким чином, загалом держава і ринок можуть ефективно

взаємодіяти лише тоді, коли державне регулювання набуває ринкових,

конкурентних ознак і перетворюється на певний адміністративно-

виробничий процес розробки і запровадження загальних

макроекономічних «ринкових правил», які дають змогу ефективно

використовувати людський капітал суспільства і врівноважувати інтереси трьох

суб'єктів - індивіда, суспільства і держави.


144

1 Олійник ОМ. Діяльність державних органів України щодо ринкових відносин /О.М.Олійник// Актуальні проблеми економіки.-2008.-№1-С-23.

2 Руммо В.В. Держава як механізм регулювання ринкових відносин / В.В. Руммо // Економіка АПК.- 2007.-№12- С.-17.

СТРАТЕГІЯ РОЗВИТКУ ЕКСПОРТНО-ІМПОРТНИХ ОПЕРАЦІЙ В

АГРОПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВАХ МИКОЛАЇВСЬКОЇ

ОБЛАСТІ

Терещенко О.А., студентка групи ЗЕД 5/2

Науковий керівник - Назарова Л.В., к.е.н., доцент

Формування ринкових відносин в аграрному секторі національної

економіки не можливе без здійснення відповідних економічних реформ та

включення України у світові інтеграційні процеси. Зовнішньоекономічна

діяльність є важливою і невід'ємною частиною господарської діяльності

підприємств, фірм, усіх учасників ринкових відносин.

Зовнішня торгівля є одним із головних стабілізуючих факторів

національної економіки. Враховуючи ту обставину, що однією з провідних

галузей міжнародної спеціалізації країни є агропромислове виробництво,

зміцнення позицій на світовому ринку агропродовольчої продукції є одним із

першочергових завдань. Миколаївська область має значні можливості для

розвитку експортних операцій агропромисловою продукцією.

Тому питання стратегії розвитку експортно-імпортних операцій

агропромислових підприємств є досить актуальним.

У 2008 році підприємства області співпрацювали з партнерами із 109 країн

світу. Географія експортних поставок розширилась з 11 до 24 країн світу, серед

яких майже дві чверті поставок припадало на країни Азії (в основному,

Саудівську Аравію, Іорданію, Банґладеш, Іран та Кіпр), понад 30% – на країни

Європи (Грецію, Італію та Іспанію), 3% – на країни Африки (Судан, Марокко,

Лівійську Арабську Джамахірію). Багаторічні економічні зв’язки з колишніми

республіками СРСР та курс на євроінтеграцію визначають основні напрями

зовнішньої торгівлі – з країнами СНД та країнами Європи.

145

Упродовж останніх років спостерігаються позитивні зміни у географічній

структурі зовнішньої торгівлі товарами, відбувається освоєння нових ринків.

В загальному вигляді експортно-імпортні операції в агропромислових

підприємствах є засобом, з допомогою якого країни можуть розвивати

спеціалізацію, підвищувати продуктивність своїх ресурсів і таким чином

збільшувати загальний обсяг виробництва.

Основною метою розвитку Миколаївської області є розвиток експортного

потенціалу області, поліпшення його структури, збільшення обсягів іноземних

інвестицій, активізація міжрегіонального співробітництва, розширення ринків

збуту.

Основними шляхами збільшення обсягів та підвищення ефективності

експорту:

- сприяння залученню іноземних інвесторів, створення сприятливих умов

для залучення іноземних інвестицій;

- сприяння технічному і технологічному переоснащенню потужностей

для виробництва експортної продукції;

- закріплення на традиційних та освоєння нових ринків збуту;

- активізація міжрегіонального співробітництва.

Важливим чинником розвитку зовнішньої торгівлі агропродовольчою

продукцією є посилення регулюючої ролі держави, спрямоване на захист

внутрішніх виробників від надмірної зовнішньої конкуренції та підтримку

вітчизняного експорту.

Важливе значення в стимулюванні міжнародної торгівлі грає підтримка

вітчизняних підприємств-експортерів. Орієнтація на підтримку вітчизняного

товаровиробника дозволяє більш ефективно вирішувати питання використання

зовнішньоекономічного потенціалу.


1. http://www.lib.ua-ru.net/inode/37387.html

2. http://www.lib.ua-ru.net/inode/36572.html

http://www.lib.ua-ru.net/inode/37387.html

http://www.lib.ua-ru.net/inode/36572.html

146

3. http://www.economy-mk.gov.ua/social-economics-development/Soc-

econom_stan

ЕКСПОРТНА ДІЯЛЬНІСТЬ АГРАРНОГО СЕКТОРУ

МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ: СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ

ЕФЕКТИВНОГО РОЗВИТКУ

В.О. Кожемякіна, студентка групи ЗЕД 5/2


Зовнішньоекономічна діяльність є важливою і невід'ємною частиною

господарської діяльності аграрних підприємств, фірм, усіх учасників ринкових

відносин. Однією з форм здійснення зовнішньоекономічної діяльності є

зовнішня торгівля. Вона відіграє величезну роль у поліпшенні рівня життя

населення і зміцненні положення держави на світовій арені.

Зовнішньоекономічна діяльність підприємств області вже багато років

розвивається динамічно, зростають обсяги експорту товарів і послуг при

традиційно позитивному сальдо зовнішньоторговельного балансу та

поліпшується інвестиційний клімат в області.

Проблеми ефективного розвитку експортної діяльності аграрних

підприємств розглядались у працях багатьох провідних вчених-економістів:

В.Г. Андрійчука, П.П Борщевського., А.В. Воронова, В.Г. В’юна, П.Т. Саблука,

М.П. Сахацького, І.Н. Топіхи, І.І. Червена, В.В. Юрчишина та інших. Проте

деякі аспекти все ж залишаються недостатньо вивченими, особливо – на

регіональному рівні. Тому метою нашого дослідження є проведення аналізу та

визначення основних засад ефективного розвитку експортної діяльності

підприємств аграрного сектору Миколаївської області [1].

Аналіз зовнішньоекономічної діяльності сільськогосподарських

підприємств області свідчить, що у 2008 році впливове значення на стан

зовнішньої торгівлі Миколаївщини мали введення обмежень експорту зернових

культур.

http://www.economy-mk.gov.ua/social-economics-development/Soc

147

Понад 90% зовнішньої торгівлі області забезпечує зовнішня торгівля

товарами. У структурі експорту останніми роками переважає продукція

рослинництва, що становить близько трьох четвертих сільськогосподарського

експорту і найбільша частка якої припадає на зерно. В структурі експорту

зернових 40% становив ячмінь, 31% - пшениця, 28% - кукурудза, 1% - інші

зернові (сорго, овес, рис та просо), більшість же зерна вивозиться за межі

області як несортове, що призводить до низької ефективності його експорту.

Але слід вказати, що у складі експортних товарів переважають їх

сировинні види, що негативно відображається на одержуваній від експортних

операцій виручці (оскільки готова продукція є більш дорогою, ніж сировина

для їх виробництва).

У січні-липні 2008р. обсяг експорту товарів склав 845,4 млн.дол.США, і

порівняно з відповідним періодом 2007р. збільшився на 23,7 %. Імпорт області

зріс на 62,7 % і становив 498,7 млн.дол.США. Позитивне сальдо зовнішньої

торгівлі товарами дорівнювало 346,7 млн.дол.США, а коефіцієнт покриття

експортом імпорту – 1,7.

Основними підприємствами експортерами в досліджуваному регіоні є ТОВ

СП „Нібулон”, ТОВ „Сандора”. Основними країнами-партнерами в експорті

товарів були Російська Федерація, Білорусь, Узбекистан, Греція, Іспанія, Італія,

Німеччина, Норвегія, Бангладеш, Йорданія, Кіпр, Саудівська Аравія,

Туреччина, в імпорті – Білорусь, Казахстан, Російська Федерація, Китай,

Туреччина, Нідерланди, Німеччина, Гвінея, Бразилія, Гайана, Австралія [2].

Основною метою розвитку Миколаївської області у сфері

зовнішньоекономічної діяльності є розвиток експортного потенціалу області,

поліпшення його структури, збільшення обсягів іноземних інвестицій,

активізація міжрегіонального співробітництва, розширення ринків збуту.

Ці заходи спрямовані на вирішення основного завдання

зовнішньоекономічної діяльності Миколаївської області – збільшення обсягів

та підвищення ефективності експорту. На нашу думку, його можна досягти

шляхом:

148

- надання експортерам всебічної підтримки;

- стимулювання діяльності інвесторів, створення сприятливих умов для

залучення інвестицій не тільки в обласному центрі, але й в районах;

- сприяння технічному і технологічному переоснащенню потужностей для

виробництва експортної продукції;

- закріплення на традиційних ринках збуту та освоєння нових;

- сприяти підприємства до самостійного виходу на зовнішній ринок;

- активізація міжрегіонального співробітництва;

- впровадження в практику найбільш ефективних форм співпраці із

зарубіжними країнами.

Підприємства області повинні мати стабільні ринки збуту аграрної

продукції на зовнішньому ринку, закріпитися на них і створити відповідну

інфраструктуру для її масштабного експорту.

Література 1.Бурковський І.Д. Основні напрямки підвищення ефективності експортно-

імпортної діяльності в аграрній сфері економіки / Бурковський І.Д., Бурковська А.В.// Вісник аграрної науки Причорномор’я. – 2007. - №3(42) т.1. – С. 105-110.

2.Стратегія економічного і соціального розвитку Миколаївської області до 2015 року. – 116-120.

ВПЛИВ МЕХАНІЗМУ СТІЙКОСТІ НА

КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЬ

АГРАРНИХ ПІДПРИЄМСТВ НА ЗОВНІШНЬОМУ РИНКУ

Задоя Г.Ж., студентка групи ЗЕД 5/3

Науковий керівник – Ключник АВ., к.е.н., доцент

В жорсткому конкурентному середовищі на зовнішньому ринку

вітчизняні аграрні підприємства можуть успішно діяти завдяки створенню

механізму забезпечення стійкого стану на ринку. Під механізмом стійкості на

рівні підприємства необхідно розуміти сукупність економічних, екологічних і

соціальних факторів, які забезпечують його конкурентоспроможність.

149

Проблеми стійкості та конкурентоспроможності розглядалися в роботах

таких вчених, як: Г. Азоева, О. Градова, В. Марченко, Т. Мостенської, О.

Гудзинського, Л. Смоляр, Р. Фатхутдінова, А. Юданова та ін.

Конкурентоспроможність підприємства - це здатність об'єкта, що ха-

рактеризується ступінню реального чи потенційного задоволення ним певної

потреби у порівнянні з аналогічними об'єктами, представленими на даному

ринку. Конкурентоспроможність визначає здатність витримувати конкуренцію

у порівнянні з аналогічними об’єктами.

Для успішного існування і стійкого розвитку підприємства повинні бути

конкурентоспроможними не тільки на внутрішньому, але й на зовнішньому

ринку.

Основними напрямами забезпечення стійкості та конкурентоспрможності

аграрних підприємств на зовнішньому ринку є:

• постійне вдосконалення та використання новітніх технологій, пошук

нових шляхів та заходів боротьби з конкурентами, пошук нових ідей та шляхів,

які можуть перерости в конкурентні переваги;

• вдосконалення методів організації виробництва;

• вдосконалення методів управління;

• організація системи управління конкурентоспроможністю підприємства,

яка являє собою систему цілей і задач, вирішення яких дозволить забезпечити

якість робіт і продукції, поліпшити збут і раціональну й ефективну роботу

організації в цілому. Це у свою чергу буде сприяти успішної реалізації заходів

щодо підтримки і підвищенню рівня конкурентоздатності продукції і

підприємства на зовнішньому ринку;

• ефективне управління конкурентоздатністю продукції, яка робить

опосередкований вплив на конкурентоздатність продукції, та яке здійснюється

через управління процесами її створення і просування. Одним із результатів

функціонування цієї системи є досягнення стабільної конкурентної позиції

серед діючих конкурентів на певному ринку;

150

• використання компетенції своїх працівників, тобто їх ініціативний

потенціал;

• ефективне планування діяльності підприємства, тобто складання бізнес-

плану. Ретельно складений і обґрунтований бізнес-план дає можливість

уникнути зайвих витрат і забезпечити успіх підприємницької діяльності;

• використання маркетингової стратегії, основою якої є оптимізація шляхів

просування продукції на ринок, опрацювання критеріїв оцінки необхідної

якості продуктів з урахуванням потреб ринку.

З усього вище сказаного можна зробити висновок, що аграрні підприємства

можуть досягти конкурентної переваги на зовнішньому ринку знаходженням

нових способів конкурентних продуктів та виходу з ними на ринок, що

характеризується удосконаленням техніки й технології, способів і методів

управління, організації виробництва, виробничих процесів, маркетингу,

підприємств-новаторів, що не лише відчувають потенційну можливість змін, а

й прискорюють ці зміни.

РОЗВИТОК ІННОВАЦІЙ ТА ЙОГО ВПЛИВ НА ЕКОНОМІКУ

УКРАЇНИ

Ю.О. Бричук, студентка групи ЗЕД 3/2

Науковий керівник – Тимофієва Г.С., асистент

Інноваційний розвиток економіки притаманний всім розвиненим країнам

світу, який є одночасно і фактором, і результатом економічного піднесення

країн. Сучасний етап соціально-економічного розвитку України

характеризується вкрай незначним впливом інноваційних факторів на

економічне зростання, існуванням багатьох бар'єрів, які уповільнюють під-

вищення рівня інновацій вітчизняної економіки та їх ефективності.

Значну увагу формуванню інноваційних стратегій у промисловості приділено

у працях таких українських учених: О.І. Амоши, Ю.М. Бажала, В.М. Гейця, О.О.

Лапко, Б.А. Маліцького, Л.І. Федулової. Аналізуючи дослідження вищезазначених

вчених можна зробити висновок, що інновації та інноваційні процеси є основним

151

джерелом підвищення конкурентоспроможності підприємства і держави зокрема.

Промисловий сектор економіки України в даному випадку не є винятком.

Метою даної роботи є дослідження проблем інноваційного розвитку в Україні

та її регіонах та визначення основних напрямків активізації інноваційної діяльності.

На сьогодні стан інноваційної діяльності в Україні більшістю експертів-

науковців визначається як кризовий і такий, що не відповідає сучасному рівню

інноваційних процесів у промислово розвинених країнах. Стабільне скорочення

реальних обсягів фінансування науково-технічного комплексу та відсутність дієвої

державної науково-технічної стратегії не дають реального підґрунтя для переходу до

інноваційної моделі розвитку. Реформування науково-технічного комплексу

здійснюється непослідовно, без урахування загальновідомих чинників

функціонування й розвитку науково-технічного потенціалу: активної та

передбачуваної державної підтримки, формування попиту на наукові досягнення з

боку реального сектора економіки.

При всій різноманітності форм і механізмів державного регулювання

інноваційного розвитку основною спільною рисою інноваційної політики всіх

розвинутих країн є її узгодженість з усіма видами державної економічної

політики, що на превеликий жаль в Україні поки що не спостерігається. Єдність та

системність державної інноваційної політики полягає також і в широті її впливу:

вона націлюється на підтримку генерації інноваційних ідей, ініціює початковий

попит на результати інноваційних розробок, сприяє залученню в інноваційний

бізнес фінансово-кредитних і інформаційних ресурсів, створює сприятливий для

інновацій правовий і політичний клімат.

Висновки. 1. До основних проблем інноваційного розвитку в Україні та її

регіонах належать: відсутність реальних механізмів об'єднання наявних ресурсів,

їх концентрації на найбільш значних та перспективних напрямах розвитку;

відсутність залежності між збільшенням обсягу продажу приватними компаніями і

зростанням фінансування здійснюваних ними досліджень і розробок.

2. Пріоритетними шляхами активізації інноваційної діяльності в Україні на

сучасному етапі розвитку вітчизняної економіки є розробка і запровадження

152

механізму надання пільг промисловим підприємствам, які впроваджують і

реалізують інноваційну продукцію; поширення практики надання інноваційним

підприємствам середньострокових кредитів зі знижкою кредитної ставки.


1. Амоша О.І. Інноваційний шлях розвитку України: проблеми та рішення /

Економіст,— 2005.-№6 С. 28.

2. Федулова Л.І. Інноваційна економіка: підруч. / Федулова Л.І. - К.: Либідь,

2006.

ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ МОДЕЛІ

РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ

Ю.М. Бойко, студентка групи ЗЕД 4/2

Науковий керівник – А.С. Тимофієва, асистент

Останніми роками в Україні все частіше постає питання переходу

економіки України на шлях інноваційних перетворень. Особливо актуальним є

питання створення діючого механізму перетворення реальних знань у

технологічні нововведення, за рахунок чого прогнозується можливість значного

підвищення конкурентоспроможності національної (вітчизняної) економіки та

її довгострокового зростання.

Питання інноваційної діяльності в Україні та регіонах розглядаються в

публікаціях таких вітчизняних вчених, як: З. Варналій, П. Губенко, Б.

Данилишин, М. Козоріз, А. Мокій, А. Павлюк, С. Романюк, В. Чабан, В.

Чумаков та інших. Але у вітчизняній економіці постійно відбуваються зміни,

які пов’язані з інноваційною діяльністю, тому необхідно слідкувати за ними та

аналізувати [1].

Перші роки економічного зростання супроводжувалися певним

пожвавленням у сфері інноваційної діяльності, з 2002 року частка промислових

підприємств, які здійснюють технологічні інновації, невпинно скорочується.

Аналіз даних статистики дає підстави для висновку, що за 2008 рік лише на

одному з шести промислових підприємств України частка інноваційної

153

продукції становила понад 50 %, в той час як на кожному другому - до 10%.

Загалом, понад 90 % від загальної кількості промислових підприємств взагалі

не здійснюють інновацій. Падіння інноваційної активності підприємств в

останні роки не корелювало з динамікою інвестиційних процесів, що свідчить

про слабку інноваційну спрямованість інвестицій.

Якщо в 2006 році впроваджували інновації 1120 промислових підприємств

(11,5 % до загальної кількості), в 2007 році - лише 958 (10,0 %), то за

підсумками 2008 року - 771 (7,9 %). Зниження інноваційної активності

відбувалося в більшості провідних галузей обробної промисловості: харчовій,

хімічній та нафтохімічній промисловості, виробництві будматеріалів,

металургії та обробленні металу, машинобудуванні.

За 2008 рік досягнуто збільшення обсягу інноваційної продукції у

вартісному вимірі в 2,6 разу, проте кількість найменувань освоєних нових видів

продукції зменшилася на 17,2 %. Отже, йдеться суто про зростання маси

однорідної інноваційної продукції [2].

Україна зможе перетворитися на високотехнічну державу з інноваційною

моделлю економічного зростання за умови адекватності промисловості

науково-технічним досягненням постіндустріального суспільства. Подолати

суттєве відставання України від розвинених країн щодо продуктивності праці в

усіх сферах народного господарства, оновити основні фонди, впровадити

енерго- і матеріалозберігаючі технології можна тільки на основі промислових

інновацій.

Література 1. Петрина М.В. Базові умови створення інноваційної моделі розвитку

економіки України / М.В. Петрина // Економіка України. - 2008. - № 8. – с. 35-40.

2. Гриньов Б.В. Проблеми формування інноваційної системи в Україні / Б.В Гриньов, П.Т. Губенко, В.А. Гусєв // Економіка і прогнозування. - 2008. - № 3. – с. 127-129.

154

КРИТЕРІЇ ОЦІНКИ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ПРОДУКЦІЇ НА

ЗОВНІШНЬОМУ РИНКУ

А.О. Бойко, студентка групи ЗЕД 5/2


Конкурентоспроможність продукції - вагомий критерій доцільності виходу

підприємства на зовнішній ринок, умова ефективного проведення

зовнішньоекономічних операцій і складова вибору засобів та методів

виробничо-експортної діяльності, яка являє собою сукупність якісних і

вартісних ознак продукції, що забезпечують задоволення конкретних потреб

споживачів.

Критеріями оцінки конкурентоспроможності продукції на зовнішньому

ринку слід вважати фактори, які визначають його кон'юнктуру:

• наявність споживача даного виду продукції;

• кількість конкурентів, які випускають аналогічну продукцію;

• обсяги виробництва й реалізації продукції підприємств-конкурентів у

цілому й у сфері діяльності українського підприємства;

• важливість для конкурентів «панування» на тому сегменті ринку, який

опанований чи планується до «завоювання» вітчизняним підприємством;

• основні напрямки конкурентної боротьби на зовнішньому ринку;

• оцінка стратегічної діяльності конкурентів (контроль за каналами збуту та

діяльністю підприємств - постачальників з мстою зниження рівня витрат);

• політика горизонтальної інтеграції (з метою виявлення можливостей

проведення контролю та управління станом сектору певної галузі);

• розмаїття методів конкуренції (ціни, якість, технологічний рівень, дизайн

продукції, сервісні послуги, імідж підприємства, товарний знак тощо);

• стабільність попиту на продукцію, яку має підприємство на кожному

сегменті ринку.

У сучасних умовах на світовому ринку на зміну ціновій конкуренції

прийшла нецінова, тобто конкуренція технічного та якісного рівня продукції. У

конкурентній боротьбі за ринки збуту перемагає не той, хто пропонує нижчі

155

ціни, а той, хто пропонує вищу якість, оскільки продукція з кращою якістю

значно ефективніша у використанні. Однак при цьому роль ціни не

зменшується, вона завжди була й буде виступати найвпливовішим критерієм

максимізації прибутку.

На конкурентоспроможність експортної продукції впливає ряд факторів:

• економічних, що характеризують основні економічні та споживчі властивості

продукції (ціну, собівартість, рівень попиту на неї тощо) і відтворюються в

показниках загальних витрат на придбання продукції та експлуатаційних

витрат за термін її служби;

• параметри призначення, які використовуються для визначення

належності продукції до відповідного класу за рядом ознак (видом продукції, її

призначенням, змістом, новизною);

• юридичних або нормативно-правових, які визначають правову

захищеність продукції на зовнішньому ринку;

• техніко-технологічних, які визначають технічні властивості продукції і

регламентуються технологічними стандартами випуску продукції, що

відповідає стандартам і нормам, діючим в обраній для експорту країні;

• ергономічних, які характеризують властивості продукції в процесі її

використання людиною (гігієнічні, антропометричні, психофізичні);

• естетичних, які відображають виразність і досконалість зовнішнього

вигляду продукції, особливості її сприйняття споживачами в процесі

експлуатації (насиченість кольорів, дизайн, зручність у використанні);

• організаційних, які призначені для оцінки умов платежу, поставок,

термінів та умов гарантії, сервісних послуг тощо.

156

СЕКЦІЯ «Організація виробництва та агробізнесу»

ЕКОНОМІЧНА ЕФЕКТИВНІСТЬ ВИРОБНИЦТВА СОНЯШНИКУ

ТА ШЛЯХИ ЇЇ ПІДВИЩЕННЯ

В.А.Балан , студентка групи Б 4/1

Науковий керівник – Калюжна О.В., к.е.н., доцент

Україна займає одне з провідних місць серед соняшникосіючих держав,

виробляючи щорічно близько 10% насіння соняшнику у світі. Ринок його

насіння в країні розгалужений та різноманітний, що зумовлено великою

площею посівів та популярністю культури. Особливо це стосується Південного

регіону та його областей, які відносяться до найбільш сприятливих зон

вирощування цієї культури.

В останні роки соняшник вирощують в Україні за практикою «спаленої

землі», тому таку ситуацію слід розглядати як економічно небезпечну.

Дослідженням теоретичних і практичних аспектів виробництва соняшнику

займаються багато науковців, зокрема відомі вітчизняні вчені – економісти:

В.Я. Амбросов, В.Г. Андрійчук, В.І. Бойко, та ін.

До основних причин низької врожайності соняшнику необхідно віднести:

відсутність відповідної стратегії розвитку виробництва олійних культур в

Україні; неналежне ставлення до агротехніки вирощування соняшнику та

використання високопродуктивного насіннєвого матеріалу;

відсутність заходів економічного стимулювання; вкрай незадовільне

матеріально – технічне забезпечення товаровиробників; скорочення

застосування добрив, засобів захисту рослин.

Поставивши на меті глибше вивчення проблеми, ми провели дослідження

на прикладі реально існуючого підприємства ВАТ «Березанський»

Березанського району. Аналізуючи отримані дані, необхідно зробити висновок,

що врожайність соняшнику змінюється неоднорідно: у 2006 р., порівняно з

2005 р., вона збільшується на 3,9 ц/ га, а в 2007 порівняно з 2006 р.,

зменшується на 6,8 ц/га. Проте зрозуміло, що існує пряма залежність між

157

площею посівів і врожайністю культур та валовим збором. Тому в 2006р.

збільшення посівних площ соняшнику разом із збільшенням врожайності цієї

культури дали валовий збір аж на 2253 ц більше, ніж у 2005р. У 2007р. зі

зменшенням посівних площ соняшнику (порівняно з 2006р.) та зменшенням

врожайності культури знижується валовий збір (на 3149ц у порівнянні з

2006р.), це було зумовлено тим, що виснажені соняшником у 2006році ґрунти

було б нерозумно займати ним і у 2007 році.

В умовах поглиблення ринкових відносин, виникає потреба в перегляді й

удосконаленні комплексної оцінки ефективності виробництва соняшнику.

Основні напрямки підвищення ефективності виробництва соняшнику:

1. Впровадження науково обґрунтованої інтенсивної технології

вирощування соняшнику.

2. Вдосконалення державного регулювання цінових та інших

економічних відносин у сфері виробництва та реалізації соняшнику.

3. Активізація інвестиційної діяльності господарюючих структур та її

активна державна підтримка.

В ході нашого дослідження, більш наочно відкрилась необхідність

вдосконалення як системи землекористування на окремих підприємствах так і

системи аграрної політики на рівні всієї держави.

Література 1.Крестьянінова В.В. Динаміка виробництва насіння соняшнику //

Таврійський науковий вісник: Збірн.наук.праць. Вип.26.-Херсон: Айлант, 2003.-С.157-159

2. Мармуль Л.О. Фактори та особливості вирощування соняшнику // Таврійський науковий вісник: Збірн.наук.праць. Вип.36.-Херсон: Айлант,2005.

ЕКОНОМІЧНА ЕФЕКТИВНІСТЬ РОСЛИННИЦЬКИХ ГАЛУЗЕЙ

ТА ШЛЯХИ ЇЇ ПІДВИЩЕННЯ

М.М.Гнатуша, студентка групи Б 4/2


158

У кожній державі, у будь – якому суспільстві рослинницька галузь є

життєво необхідною галуззю народного господарства, оскільки зачіпає інтереси

буквально кожної людини.

Однак для України, яка стала на шлях ринкової економіки рослинницька

галузь має особливо велике значення тому, що вона є однією з найбільших

галузей народного господарства. Тому для стабілізації рослинницьких галузей

необхідно: досягнення постійного зростання врожайності культур, без втрати їх

поживності та екологічної чистоти; максимально можливо раціоналізувати

використання природних ресурсів; розробка нових культур.

Основні перешкоди на шляху досягнення поставлених цілей в нашій

країні ми вбачаємо: майже відсутня підтримка державою рослинницьких

галузей; складні умови кредитування вітчизняних підприємств; занепад

сільської місцевості в соціальному плані; нестабільна цінова політика;

моральне і фізичне зношення техніки.

А тепер розглянемо виробництво продукції рослинництва на прикладі

СЗАТ «Колос» Веселинівського району.З аналізу показників забезпеченості

господарства виробничими ресурсами та ефективність їх використання

випливає, що у СЗАТ «Колос» поступово зменшується рівень фондо - , а

головне енергоозброєності, адже кількість основних виробничих фондів на

одного працівника, зайнятого в сільському господарстві, зменшилась з 51,80

тис. грн.. у 2005 році до 47,50 тис. грн. у 2006р., а сума енергопотужностей на

одного працівника від 43963,71 к.с. до 3322,88 к.с. При цьому затрати праці на

100 га сільськогосподарських угідь залишаються приблизно на тому самому

рівні, що в середньому за три роки склало 7,57 тис. люд.год. Але, незважаючи

на це, рівень прибутку на 100 га сільськогосподарських угідь збільшився з 8,27

тис. грн. у 2005 році до 12,70 тис. грн.. , а рентабельність збільшилась з 16,50%

у 2005 році до 21,43% у 2006. Усе це свідчить про тенденцію збільшення

інтенсивності виробництва, незважаючи на негативні економічні чинники,

зумовлені загальнодержавними та кліматичними потрясіннями.

159

Розглянемо рівень продуктивності праці, та вихід продукції рослинництва

на 1 га ріллі. З проведених розрахунків випливає, що кожного року в

середньому на одного працівника, зайнятого в рослинництві, виробляється

приблизно 19,28 тис. грн. продукції рослинництва в поточних цінах, 12,02 тис.

грн.. доходу від реалізації та 2,88 тис. грн.. прибутку від реалізації. Крім того не

можна не помітити зростання прибутку на 1 га ріллі з 0,12 до 0,19 тис. грн..

протягом 2005-2007 років. І хоча у 2006 році показники є дуже

песимістичними, це було зумовлено вкрай несприятливими погодними

умовами, а тому можна не зважати на цей рік при встановленні загальної

тенденції розвитку та зробити висновок, що в цілому спостерігаються тенденції

підвищення продуктивності праці.

На основі цього можна зробити висновок, що навіть при зменшенні

кількості виробничих ресурсів, можна знайти і реалізувати невикористані

резерви, і підвищити тим самим продуктивність праці, та рентабельність

виробництва.

Література : 1. Бомба М. Проблеми та перспективи розвитку рослинництва на

початку третього тисячоліття // Пропозиція.-2002.-№10 2 .Крестьянінова В.В.Динаміка виробництва насіння соняшнику //

Таврійський науковий вісник:Збірн.наук.праць.Вип.26.-Херсон:Айлант, 2003.

ЗЕМЕЛЬНІ РЕСУРСИ ТА ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ЇХ

ВИКОРИСТАННЯ

А.І.Рябов, студент групи Б 4/1


Україна багата на земельні ресурси. Багата на чорноземні ґрунти, які

визначаються найвищою родючістю серед усіх інших типів ґрунтів. Однак

нераціональне використання земельних ресурсів призводить до того, що

українські чорноземи втрачають свої властивості, просто вивітрюються та

вимиваються водами, і це, відповідно, призводить до погіршення якості

земельних ресурсів України. Тому важливим стоїть питання раціонального

використання земельних ресурсів та питання їх охорони.

160

У розробку наукової проблеми, пов’язаної з обґрунтуванням напрямів

раціонального використання та охорони земель, внесли свій вклад учені –

дослідники: П.Ф. Веденічев, П.М. Першин, А.С. Скородумов та ін.

В сучасних умовах використання землі в більшості

сільськогосподарських підприємств є неефективним. Тому центральними

проблемами підвищення ефективності використання потенціалу землі є:

1) ефективне управління земельними ресурсами

2) підвищення якості землі

Для наочного зображення проблеми ефективності використання

земельних ресурсів розглянемо СЗАТ «Колос» Веселинівського району.

Високий рівень інтенсивності використання земельних ресурсів не є запорукою

високої ефективності їх використання. Для визначення економічної

ефективності використання земельних ресурсів в СЗАТ «Колос» ми розглянули

систему натуральних і вартісних показників.

Економічна ефективність використання землі у 2007 році в порівнянні з

2006 роком погіршилась, про що свідчить зменшення валової продукції у

порівняних цінах 2005 року на 48,30 грн. на 1 га сільськогосподарських угідь,

валового доходу – 416 грн. в розрахунку на 1 га сільськогосподарських угідь в

2007 році в порівнянні з 2006 роком, сума прибутку зменшилась на 138,47 грн.

в розрахунку на 1 га сільськогосподарських угідь.

Враховуючи спеціалізацію досліджуваного господарства, було

запропоновано використання препарату української компанії «Презенс» -

Блискавка, який є ефективним методом у боротьбі з переносниками вірусних

інфекцій. Крім того обробка інсектицидом Блискавка захищає посіви від

комплексу шкідників сходів, не допускаючи їх зрідження, і хоча використання

цього препарату потребує залучення додаткових коштів в сумі 25108,87 грн.,

але це буде вигідно господарству, бо в цьому разі СЗАТ «Колос» не тільки

збереже врожай зернових від ураження вірусними інфекціями, але й отримає

додатковий прибуток в сумі 593848,92 грн.

161

Необхідність орієнтації на високопродуктивне використання землі – одне

з фундаментальних положень, що витікає з розглянутої ситуації

функціонування СЗАТ «Колос».

Вирішуючи проблеми підвищення ефективності використання

потенціалу землі, нами запропоновано ряд заходів:

- необхідність відлагодженої системи державного контролю та

управління в галузі охорони та якості земель;

- дотримання сівозмін;

- встановлення оптимального співвідношення земельних угідь;

- постійне внесення мінеральних і органічних добрив.

Література : 1. Байрак Н. Гумісол - елемент біоорганічного землеробства //

Пропозиція -2002.-№6.-С.54. 2. Благодатний В.І., Мармуль Л.О. Організаційно-економічні аспекти

раціонального землекористування в умовах реформування АПК // Вісник аграрної науки Причорномор’я. Т.2.-2001.-№3(12).-С.383.

ГЛОБАЛІЗАЦІЯ ПРОДОВОЛЬЧОГО РИНКУ

Ю.А.Король, студент групи Б 4/1

Науковий керівник - Калюжна О. В., к.е.н., доцент

Серед завдань трансформації економіки України у світову господарську

систему чільне місце посідають питання щодо забезпечення населення

продовольством за рахунок переважно глобальних внутрішніх і зовнішніх

джерел, поступового зменшення залежності від іноземних виробників,

створення продовольчої безпеки як важливої складової національної безпеки.

На світовому ринку гостро стоїть проблема забезпечення продовольством

не тільки в зонах конфліктів або стихійного лиха, але і у глобальному вимірі,

оскільки за оцінками експертів у світі потерпають від голоду понад 1 млрд.

людей, або кожний шостий.

Розвиток світової економіки привів до поєднання інтересів країн або

збереженні інтересів кожної з них з урахуванням інтересів групи країн чи

світового співтовариства. Це навіть випливає із положень Генеральної угоди по

162

тарифах і торгівлі (ГАТТ), впровадження яких привело до того, що після

створення Світової організації торгівлі (СОТ) тарифна ставка для країн – членів

СОТ знизилася до 4% проти 47%, яка існувала наприкінці сорокових років

минулого століття.

Дж. Сорос веде мову про «ринковий фундаменталізм» він вважає, що

глобальним результатом здійснення трансформаційних процесів на

продовольчому ринку має стати інтегрована світова економіка, побудована на

принципах «ринкової демократії». Також цю проблему відмічає західний

дослідник М.Кастельс, підкреслює що незважаючи на протекціонізм і

обмеження вільної торгівлі ринки товарів саме продовольчих товарів, а також

послуг стають дедалі глобальнішими. На його думку, це ще не свідчить про те,

що всі без винятку фірми продають свою продукцію в усьому світі, але він

припускає, що стратегічною метою невеликої або великої фірми є продаж її

продукції всюди у світі, або безпосередньо, або з підключенням систем , що

діють на світовому ринку. Слід відмітити, що саме для подолання

продовольчих проблем потрібно створення світового, інтегрованого, відкритого

ринку продовольчих товарів у поєднанні його з технічною і продовольчою

допомогою з боку високо розвинутих країн. Глобальна система продовольчого

ринку, на його думку, це економіка, що здатна працювати як «єдина система» в

режимі реального часу « в масштабі всієї планети».

У продовольчій сфері основи такої системи вже закладені у вигляді

зернових бірж у Чикаго, Лондоні та інших містах. Треба лише сформувати і

скоординували створення таких бірж в інших країнах – основних виробників,

наприклад, зерна й об’єднати їх відповідними зв’язками для проведення

операцій в масштабі реального часу з урахуванням потреб в усьому світі.

Отже продовольче забезпечення є одним з пріоритетних завдань

державної політики будь - якої країни в світі. Воно залежить, насамперед, від

ефективності функціонування виробничих галузей продовольчого комплексу

країни саме на глобальному рівні, в тому числі і харчової промисловості за

163

рахунок якої і відбувається формування запасів продовольства в державі та

забезпечення сталого економічного зростання.

Основними причинами недосконалості продовольчого ринку є: розуміння

ринкових відносин як простої системи купівлі-продажу, що автоматично

регулює соціально-економічні процеси на глобальному рівні; нехтування

сучасними світовими тенденціями в еволюції суб’єктів ринку; руйнація

багатьох сільськогосподарських підприємств, гальмування формування

високотоварного аграрного сектора.

Література 1.В.І.Власов «Глобалізація і глобальна проблема продовольчого ринку».- Економіка АПК 2008 р. -№1 -с.15-23 2.Товста Т.Л. «Актуальні проблеми і перспективи розвитку харчової промисловості» -Агро світ 2008р.- № 6.- с. 8-11. 3.В.А. Ільяшенко « Структура продовольчого ринку» 2007р. -№ 19.- с 24-29.

МЕТОДИ ОЦІНКИ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ АГРАРНИХ

ФОРМУВАНЬ

Резніченко Д.В., магіст спеціальності «Менеджмент організацій»

Науковий керівник - Клочан В.Ф., к.е.н., доцент

Економічною формою прояву системи конкурентних відносин в реальній

економіці є конкурентоспроможність. Сучасні методичні розробки вітчизняних

та закордонних економістів переважно розкривають методи оцінки

конкурентоспроможності промислових підприємств і товарів, а ґрунтовних

досліджень, присвячених оцінці конкурентоспроможності аграрних формувань

з урахуванням специфічних особливостей їх діяльності на даний час

недостатньо.

Оцінка конкурентоспроможності конкретного агарного підприємства

передбачає таке: визначення кола підприємств-конкурентів, формування

системи оціночних показників, обробку інформації та отримання

узагальнюючої оцінки стану конкурентоспроможності [1]. Існують комплексні

розрахункові методи оцінювання конкурентоспроможності підприємства.

164

Основними є такі: 1) метод, який базується на оцінюванні

конкурентоспроможності продукції підприємства; 2) метод, який базується на

аналізі порівняльних переваг підприємств-конкурентів; 3) метод, заснований на

теорії ефективної конкуренції; 4) інтегральний метод тощо.

На основі проведеного аналізу ми дійшли висновку, що більш повну

оцінку конкурентоспроможності підприємства дозволяють одержати методи,

що базуються на теорії ефективної конкуренції та інтегральний метод. Саме ці

методи ми пропонуємо використовувати для оцінювання

конкурентоспроможності аграрних формувань.

Відповідно до теорії ефективної конкуренції більш

конкурентоспроможними є ті підприємства, де найкраще організовано роботу

всіх підрозділів і служб. На ефективність діяльності кожної із служб впливає

велика кількість чинників – ресурсів підприємства. Оцінка ефективності роботи

кожного з підрозділів передбачає оцінку ефективності використання ним цих

ресурсів. В основі методу лежить оцінювання чотирьох групових показників

конкурентоспроможності з подальшим розрахунком інтегрального показника.

У першу групу об’єднані показники, які характеризують ефективність

управління виробничим процесом: економічність виробничих витрат,

раціональність експлуатації основних фондів, організація праці на виробництві.

До другої групи відносять показники, які відображають ефективність

управління обіговими засобами: незалежність підприємства від зовнішніх

джерел фінансування, здатність підприємства розплачуватись за своїми

боргами, можливість стабільного розвитку його у майбутньому. В третій групі

відображаються показники, що характеризують ефективність управління

збутом та просуванням продукції на ринку. До четвертої групи належать

показники конкурентоспроможності продукції.

Інтегральний показник рівня конкурентоспроможності аграрного

формування включає в себе два елементи-співмножники: критерій який

відображає рівень задоволення потреб споживача (характеризує відносну

конкурентоспроможність продукції) та критерій ефективності виробництва

165

(зазвичай використовують рентабельність активів, рентабельність власного

капіталу тощо).

Література 1. Бидик А.Г. Визначення стратегічного потенціалу

конкурентоспроможності сільськогосподарських підприємств / Бидик А.Г. // Економіка АПК. – 2002. - №4. – С. 105-110.

ЕКСПОРТНИЙ ПОТЕНЦІАЛ НАСІННЯ РІПАКУ

АГРОПІДПРИЄМСТВАМИ МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

В. О. Пастушенко, магістр спеціальності «Менеджмент ЗЕД»

Науковий керівник - І. І. Червен, д. е н., професор

В сучасних реаліях розвиток економіки України визначається

формуванням аграрно-продовольчих ринків, побудовою ефективного

економічного механізму забезпечення оптимального відтворювального процесу

суспільного виробництва та створенням якісно нового ринкового потенціалу. В

цьому контексті економічний механізм формування і функціонування ринку

ріпаку та продуктів його переробки має важливе значення для ефективного

розвитку олієжирового підкомплексу АПК.

Проблемним питанням розвитку інноваційного ринку насіння ріпаку

займалися та зробили вагомий внесок у цьому дослідженні ряд вітчизняних

науковців, такі як В.І. Гавриш, П.І. Гайдуцький, І.В.Кушнір.

Протягом останнього десятиріччя спостерігається стала тенденція

розширення посівних площ олійних культур в аграрних підприємствах, що

зумовлено вигідністю їх вирощування порівняно з іншими

сільськогосподарськими культурами. Україна займає провідні позиції з

виробництва насіння соняшнику, забезпечуючи в окремі роки 15-16% його

загальносвітового обсягу. В 2007 році у структурі посівних площ питома вага

технічних культур склала 5788,7 тис. га або 22,4% від загальної посівної площі

25853,7 тис. га. [1] У тому числі показник питомої ваги площі посіву ріпаку

становив 896,1 тис. га або 3,5% від загальної посівної площі. Що стосується

досліджуваного нами регіону, а саме Миколаївської області, то можна сказати,

166

що показник загальної площі посіву склав 1323,9 тис. га або 5,1 % від

загального посівного фонду України. Площа посіву ріпаку в 2007 році

становила 46,7 тис. га, а це значить, що показник питомої ваги площі посіву

ріпаку становив 5,2% від загального посівного фонду посіву України.

В 2007 році показник зібраної площі порівняно з 2005 роком (4,6 тис. га)

збільшився в 9 разів і становив 43,2 тис. га [2]. Таке збільшення відбулося за

рахунок того, що ріпак є цінною олійною культурою, продукти переробки якої

користуються попитом у багатьох галузях економіки. Висока ліквідність

насіння ріпаку на внутрішньому і зовнішньому ринках зумовлює нарощування

його ефективного виробництва для забезпечення переробних підприємств

олієжирового підкомплексу АПК сировиною, потреб підприємств харчової і

хімічної промисловості олією, що сприяє підвищенню їх експортних

можливостей, вирішенню проблеми продовольчої, екологічної й енергетичної

безпеки держави.

На сьогодення одним із передових підприємств Миколаївської області з

виробництва та експорту насіння ріпаку є ТОВ СП «Нібулон». Якщо

розглянути структуру експорту ріпаку ТОВ СП «Нібулон» за 2008-2009

маркетинговий рік, то можна побачити, що найбільш питому вагу експорту

продукції займає Пакістан – 41,9 %, на другому місті, також країна Близького

Сходу, така як Туреччина , питома вага цього показнику складає 27,9 %. Що

стосується зовнішніх ринків країн Європи, то питома вага експорту насіння

ріпаку в Францію складає 18,8 %, а в Португалію лише 8,5% [3]

Досвід свідчить, що налагоджена система експорту це одна з

найважливіших умов для успішного розвитку сільського господарства та

зміцнення позицій України Створення ефективної системи збуту аграрної

продукції є важливим ще й тому, що українське сільське господарство через

низький попит на внутрішньому ринку дуже залежить від експорту, України

закріпитися на світових ринках ще більше зростуть, якщо Україна інтегрується

в міжнародні торговельні структури, тоді Україна могла б приєднатися до так

званої Cairn-Group, яку утворюють 15 традиційних країн — експортерів

167

сільськогосподарської продукції, серед яких Австралія, Канада, Бразилія і які

виступають за лібералізацію аграрного ринку [4]. Проведення таких заходів

створять умови, щодо ефективного експортного потенціалу, як Миколаївської

області, так і країни в цілому.

Література 1. Урядовий портал. Міністерство аграрної політики.

http://www.minagro.gov.ua/page/?7266 2. Статистичний щорічник Миколаївської області 2007 р. / Головне

управління статистики у Миколаївській області. – М.: – 2007. – 561 с. 3. Офіційний сайт ТОВ СП «Нібулон».

http://www.nibulon.com/r/main.php 4. Україна має шанс вийти на світовий аграрний ринок — треба тільки

захотіти. Режим доступу:http://www.propozitsiya.com/?page=149&itemid=390 &number=12

УПРАВЛІННЯ МІЖНАРОДНОЮ

КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЮ ПІДПРИЄМСТВА

О.В.Парамонов, студент групи ЗЕД 5/2

Науковий керівник – Т.В.Стройко, к.е.н, доцент

Сучасні умови в яких змушені діяти вітчизні підприємства

характеризуються постійною зміною зовнішніх факторів, зростанням ризику

діяльності, питання конкурентоспроможності підприємств на зовнішньому

ринку давно набуло актуального характеру. Перед підприємствами, виникає

проблема формування стійких конкурентних переваг з метою ефективного

функціонування на зарубіжному конкурентному ринку. Можливості

підприємства в досягненні такої переваги визначаються міжнародною

конкурентоспроможністю.

Міжнародна конкурентоспроможність – це здатність підприємства

ефективно функціонувати на зовнішньому ринку, а також можливість

досягнення ефективної фінансово-господарської, зовнішньоекономічної

діяльності і лідируючих позицій в умовах конкурентного середовища.

Управління міжнародною конкурентоспроможністю підприємства включає

наступні етапи:

1. Моніторинг конкурентного середовища міжнародного ринку.

http://www.minagro.gov.ua/page/?7266

http://www.nibulon.com/r/main.php

http://www.propozitsiya.com/?page=149&itemid=390

168

2. Оцінка конкурентоспроможності підприємства, його продукції та

основних конкурентів на зовнішньому ринку, що полягає в визначенні

основних ключових факторів успіху підприємства, конкурентних переваг.

3. Визначення місії діяльності підприємства та стратегії управління

міжнародною конкурентоспроможністю підприємства для усвідомлення

причин функціонування підприємства та їх спрямувань.

4.Реалізація стратегії управління міжнародною конкурентоспроможністю

підприємства полягає в вирішенні, якими засобами підприємство буде досягати

поставлених цілей.

5. Оцінка і контроль реалізації визначеної стратегії управління

конкурентоспроможністю підприємства на зовнішньому ринку [1].

Говорячи про необхідність управління міжнародною

конкурентоспроможністю підприємства, слід визначити основні фактори, що

впливають на цей процес: характеристика державної політики міжнародних

країн в галузі регулювання конкуренції; можливість появи нових конкурентів;

вплив споживачів продукції та постачальників на інтенсивність конкуренції та

інші фактори [2].

Прискорення змін у конкурентному середовищі, наростаюча диференціація

потреб, зростання конкуренції, інтернаціоналізація бізнесу, широка доступність

сучасних технологій, а також низка інших факторів призвели до підвищення

значення управління міжнародною конкурентоспроможністю підприємства.

Для вирішення цієї головної задачі слід враховувати основні фактори, що

впливають на діяльність підприємства в міжнародному просторі, слід

вирішувати ряд проблем, що пов’язані з виробництвом продукції,

впроваджувати засоби підвищення якості продукції; досліджувати потреби

ринку на продукцію; вести сумлінну координацію різних сфер діяльності з

метою налагодження системи управляння підприємством, а також формувати

науково-технічну політику і стратегії підприємства, що дозволять успішно

діяти на зовнішньому ринку.


169

1. Маркетингове управління конкурентоспроможністю підприємств: стратегічний підхід: [монографія] / Л. В. Балабанова, В. В. Холод. – Донецьк: Дон ДУЕТ ім. М. Туган-Барановського, 2006. – 294 с.

2. Управління міжнародною конкурентоспроможністю підприємств: навч. посібник / [Сіваченко І.Ю., Козак Ю.Г., Єхануров Ю.І. та ін.]; за ред. І.Ю.Сіваченка. – Київ: ЦНЛ, 2006. – 456 с.

КЛАСТЕРНИЙ ПІДХІД – ВАЖЛИВИЙ НАПРЯМ ПІДВИЩЕННЯ

КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ АГРАРНОЇ ПРОДУКЦІЇ

А.А.Мачула, студентка групи Е4/1

Науковий керівник – Т.В. Стройко, к.е.н, доцент

Одним із основних завдань реформування економіки України є

забезпечення високої конкурентоспроможності продукції, що є основою їх

стійкого економічного розвитку. Основою забезпечення

конкурентоспроможності продукції є формування співвідношення ціна –

якість, що неможливо досягти без впровадження організаційних структур

(«кластерних»), що є сукупністю взаємопов’язаних сфер виробничих і

невиробничих видів діяльності. Світова практика показала, що кластеризація

економіки має вирішальний вплив на процеси посилення

конкурентоспроможності.

Дослідженням формування кластерних структур займається велика

кількість сучасних науковців, основним з яких є М.Портер[1], В. Фельдман[2],

Т.Андерсен, С.Шваг[3], та інші. На даний час не вироблено оптимальної

моделі процесу формування кластерних структур у вигляді достатньо

конструктивного опису.

Основною метою нашого дослідження є виявлення основних чинників

ефективності кластерного підходу на формування конкурентоспроможності.

В основі теорії кластерного механізму лежить поняття «кластер». Отже,

кластер – це добровільне об’єднання самостійних юридичних осіб, які

зберігають свій автономний юридичний статус, але спільно працюють заради

виробництва конкурентоздатної продукції та загальної і особистої економічної

вигоди, формуються у певній сфері підприємництва, пов’язані між собою

170

технологічно і за ознакою географічної близькості. Кластери на сьогодні є

однією з найефективніших форм організації інноваційних процесів. Об’єднання

у кластери формують специфічний економічний простір з метою розширення

сфери вільної торгівлі, вільного переміщення капіталу та людських ресурсів[3].

Перехід до ринкової економіки в Україні виявився досить складним. Саме

об’єднання підприємств і організацій у кластерні системи найкращим чином

сприятиме зростанню ділової активності підприємницьких структур і

подоланню негативних факторів, що гальмують розвиток української

економіки. Спроби впровадження перших виробничих систем на основі

кластерної моделі в різних регіонах України підтверджують перспективність та

ефективність руху в цьому напрямі. Безперечним піонером кластеризації слід

вважати Хмельницьку область. Процес кластеризації в Україні за останнє

десятиріччя відбувається за підтримки Державного бюджету України. В той

же час світова практика свідчить про те, що державна підтримка кластерних

ініціатив, дає великий ефект і швидку окупність державних витрат[4].

Отже, економіка, яка формується на основі кластерів, забезпечує високий

рівень і якість життя населення. В свою чергу кластери забезпечують процеси

інновації, які вимагають ресурсів, що перебувають за межами окремої компанії.

Кластерні механізми або локальні мережі територіально – виробничі системи є

джерелами та факторами економічного зростання територій.


1. Портер М.Е. Конкуренция / М.Е. Портер. – М.: Вильямс, 2005. – 608 с. 2. Кулик Р.О. Виробничі кластери./ Р.О. Кулик – Полтава: Астрая, 2006.

– 133с. 3. Кулик Р.О. Особливості формування кластерних структур / Р.О.

Кулик. – Економіка АПК. – 2008. - №9. – 69 с. 4. Соколенко С.І. Кластери в глобальній економіці / С.І.Соколенко. – К.:

Логос, 2004.

ОСНОВНІ НАПРЯМИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНІСТЬ

ВИРОБНИЦТВА ЗЕРНА

А.С.Мількова, студентка групи Е 4/2

171

Науковий керівник – Калюжна О.В. , к.е.н., доцент

Для України нарощування виробництва зерна має стратегічне значення

для підйому національної економіки, тому що при успішному його розвитку

створюються умови для подолання кризового стану ряду суміжних галузей.

Підвищення рівня ефективності виробництва зерна є найважливішим

завданням, від рішення якого залежить продовольча безпека країни. Розв'язання

його повинно здійснюватися не тільки на державному, але й на регіональному

рівнях, де вирішуються питання забезпечення населення продуктами

харчування. [1,с.74]

Питаннями підвищення економічної ефективності виробництва зерна

займається велика група науковців. Значний внесок у розвиток науки в галузі

зернового виробництва, підвищення його економічної ефективності внесли

С.С.Бакай, О.Г.Білозерцев, Ю.Д.Білик, М.Г.Лобас, В.П.Ситник, Л.М.Худолій,

О.М.Шпичак і багато інших. Ними розроблені стратегічні аспекти зміцнення

зернового виробництва в країні, структурної перебудови галузі, підвищення

економічної ефективності використання земельних, матеріально-технічних і

трудових ресурсів, ціноутворення, формування і функціонування ринків зерна.

Одним із шляхів підвищення ефективності виробництва зерна є

виведення і впровадження в господарствах високоврожайних сортів і гібридів,

стійких проти хвороб і придатних для вирощування на зрошуваних землях.

Особливого значення у цьому зв’язку набуває поліпшення селекції і насін-

ництва зернових культур. Для прикладу: в економічно розвинутих країнах

підвищення врожайності сільськогосподарських культур на 50% забезпечується

використанням добрив, на 25% - поліпшенням обробітку ґрунту і на 25% -

впровадженням високоврожайних і перспективних сортів.

На підвищення ефективності виробництва зерна впливає сівозміна.

Кращим попередником для зернових є пар. В умовах півдня України

оптимальна питома вага зернових в структурі посівів складає 55-60%, у тому

числі озимих до 35%.

172

Важливим напрямком підвищення економічної ефективності зернового

виробництва є поліпшення якості зерна, особливо за рахунок сильних і твердих

сортів пшениці з високим вмістом білка (15-17%) і клейковини (28-36%). Якість

зернових культур має важливе значення, оскільки закупівельні ціни на зерно

встановлюються з урахуванням його якості. Збільшення виробництва і

поліпшення якості зерна сприяють підвищенню дохідності зернового

господарства, а отже, і зміцненню економіки сільськогосподарських


Лише на основі комплексного використання агротехнічних і

організаційних заходів (комплексної механізації, внесення оптимальних доз

органічних і мінеральних добрив, застосування гербіцидів, впровадження

високоврожайних сортів та якісного насіння) можна досягнути

високоефективного виробництва зерна.

Література 1.Агропромисловий комплекс України: тенденції та перспективи розвитку.– К.: ІАЕ УААН, 2000. – 574 с. 2.Андрійчук В.Г. Економіка аграрних підприємств: Підручник. – 2-гевид., доп. і перероб./ К.: КНЕУ, 2002. – 624с. 3.Мертенс В.П. Економіка сільського господарства. – К.: Вища школа, 1991. 4.Лебідь Є.М.Фактор науки в проблемі виробництва зерна/Є.М.Лебідь//Вісник аграрної науки.-2006.-№3-4.-с.40-42.

ФОРМУВАННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ АПК В РИНКОВИХ

УМОВАХ

Г.М. Ляху, студентка групи Б 4/1

Науковий керівник – Калюжна О.В., к.е.н. доцент

Активізація процесів розвитку конкуренції в економіці України в значній

мірі визначає перспективи формування агропродовольчого ринку в новому

інституційному середовищі. Посилення глобалізаційних і інтеграційних

тенденцій в економіці, вступ України в міжнародні економічні процеси,

потребує відповідності умовам конкурентного ринку і ставлять перед

вітчизняними товаровиробниками завдання пошуку джерел формування

173

конкурентних переваг. Це зумовлює підвищений інтерес до досліджень в

області конкуренції і її трансформації.

Зважаючи на забезпеченість природним ресурсним потенціалом, Україна

має реальні можливості стати крупним експортером аграрної продукції на

світовому ринку. Основна передумова - формування сприятливої ринкової

структури, що характеризується, зокрема, кількістю і розмірами

господарюючих суб'єктів, що діють на відповідному сегменті ринку[3, с.22]. В

умовах надмірної експлуатації природних ресурсів зростає необхідність

посилення контролюючої функції держави і застосування системи економічних

важелів впливу на господарюючі суб'єкти з метою забезпечення дотримання

ними адекватного рівня відповідальності за свою діяльність [1, с.26]. Із-за

обтяжливих умов конкуренції в сільському господарстві аграрна політика

України повинна включати складову щодо подальшого розвитку у галузі дії

ринкових механізмів в повному обсязі, що забезпечить вилучення з ринку

неефективних господарюючих суб'єктів і концентрацію ресурсів у ефективних

власників. Зараз пріоритетом державної політики повинен бути імпорт

технологій для розвитку АПК. По експертних оцінках, впровадження в аграрні

галузі передових технологій дозволить отримувати щорічно 100–150 млн. тонн

зерна і конкурувати на цьому сегменті не тільки з Європою, але і з США і

Канадою [2, с.22].

Висновки. Основними проблемами розвитку конкуренції в АПК України є

недобросовісна конкуренція, спотворення конкурентних стимулів, «тінізація»

господарської діяльності, нерівність умов конкуренції як результат впливу

адміністративних чинників, цінові зловживання господарюючими суб'єктами

монопольним положенням на відповідних ринках і інституційні обмеження,

корупційні дії тощо. Вирішення зазначених проблем вимагає від держави

застосування системи економічних важелів впливу на суб'єкти господарської

діяльності. Розвиток в галузі ринкових механізмів в повному об'ємі і

відповідного інституційного забезпечення.


174

1. Бородіна О.М., Киризюк С.В. Інституційні засади змін державної підтримки аграрного сектора України відповідно до вимог СОТ // Економіка і прогнозування. -2008.- №3.-с.25-29

2. Ващук В. Ф. Механізм формування конкурентоспроможності галузей агропромислового комплексу на зовнішньому і внутрішньому ринках. – Київ. Інститут економіки та прогнозування НАН України. – 2007. –с.20-26

3. Кучеренко О. Ю. Без жорсткої антимонопольної політики Україна, як держава, не має перспектив // Конкуренція. – 2008. - №3.– с.18-27

ОПТОВІ ПРОДОВОЛЬЧІ РИНКИ: СУЧАСНИЙ СТАН ТА

ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

А.І.Левко, студентка групи Е 4/2

Науковий керівник – Т.В.Стройко, к.е.н., доцент

Забезпечення ефективної роботи аграрного сектора економіки України та

його конкурентоспроможності в значній мірі залежить від стану розвитку

ринкової інфраструктури. Інфраструктурне забезпечення ринку продукції

агропромислового комплексу, в комплексі з іншими організаційними заходами

інтенсифікації агропромислового виробництва, слід вважати визначальної

умовою продовольчої безпеки країни, зниження соціальної напруги, стабілізації

національної економіки в цілому, підвищення здатності протистояти

міжнародній конкуренції та поліпшення позицій країни в міжнародному поділі

праці.

Для ефективного просування продукції АПК на ринок важливо розвивати

оптові, оптово-роздрібні, міські продовольчі ринки та спеціалізовані

супермаркети, які утворюють керований, регульований механізм товарного

обігу з відповідною інфраструктурою (комплекс торговельних, складських,

адміністративних приміщень та служб).

Основним напрямом політики формування аграрного ринку є

оптовизація. Вона передбачає вдосконалення і розвиток горизонтальної

структури аграрного ринку, створення повноцінної ринкової інфраструктури.

Важливою її складовою частиною має бути оптово-біржова інфраструктура

аграрного ринку, оскільки вона, по-перше, налаштована на кінцевого

споживача, його захист та безпеку, по-друге, орієнтує товаровиробника на

175

ринок і його вимоги, дозволяє йому планувати його господарську діяльність,

оптимізувати чисельність працівників, знизити витрати праці тощо.

При оптовизації роздрібного ринку України потрібні мало ресурсні

форми ринкової інфраструктури зі збереженням традицій прямих зв’язків, які

забезпечували б: високу концентрацію попиту та пропозиції; оперувати

реальним товаром; максимально можливу конфіденційність укладених угод.

З метою удосконалення ринкової інфраструктури роботу оптової біржової

системи важливо опирати на низові ланки – торгові доми.

Світовий досвід функціонування ОПР свідчить про те, що концентрація

торгівля має значні переваги, а саме:

- поєднує інтереси товаровиробника, продавця і покупця в часі та

просторі за умови широкого асортименту і гарантованого збуту;

- стимулює вітчизняного товаровиробника в системі збуту;

- створює вільний немонополізований ринок високого ступеня

досяжності безпеки;

- формує впорядковану систему розподілу продовольства;

- держава одержує інструмент для регулювання цін і контролюючу зону

оподаткування, контролю за якістю, сертифікацію продукції;

- створює спонукальний поштовх для пожвавлення економіки.

Таким чином, об’єднання інтересів виробників, переробників, оптовиків,

роздрібної торгівлі, громадського харчування і споживача – це ті завдання, які

має розв’язати система оптових продовольчих ринків [1, c. 48-49].


1. Кучеренко Т. Ринок овочів і баштанних культур: поточна кон’юнктура і прогноз/ Кучеренко Т.// Пропозиція. – 2008. - №12. – с.46-49

2. Постанова Кабінету Міністрів «Про оптові продовольчі ринки» від 9 червня 1999 року. - №997. – Київ;

3. Іван Сідєльнік. Оптові ринки: Сьогодні і завтра// Пропозиція. – 2008. - №11. – с. 40-42.

176

ОРЕНДА ТА ОРЕНДНІ ВІДНОСИНИ ЯК ОСНОВА ЕФЕКТИВНОГО

РОЗВИТКУ АГРАРНОГО ВИРОБНИЦТВА

О.І.Левко, студентка групи Е4/2

Науковий керівник – Т.В.Стройко, к.е.н, доцент

Орендні відносини в сільськогосподарському виробництві набувають

визначального характеру. Нині оренда виступає формою реалізації прав

власності орендодавців і є одним із засобів їх соціального захисту та створення

матеріально-технічної бази нових аграрних формувань.

Теоретичні і прикладні проблеми формування та розвитку оренди в

системі аграрних відносин надзвичайно складні та багатогранні. Певною мірою

питання орендних відносин у сільськогосподарському виробництві знайшли

відображення в наукових працях П.І. Гайдуцького, М.В. Гладія, М.Г. Лобаса,

М.Й. Маліка, В.Я. Месель-Веселяка, О.М. Онищенка, В.А. Пуліма, П.Т.

Саблука, М.М. Федорова, В.В. Юрчишина.

Сучасні орендні відносини – це відносини, засновані на принципах

підприємництва між власником засобів виробництва та їх користувачем.

Підприємницька функція оренди передбачає комплекс характеристик. Зокрема,

зміну структури виробництва, кадрове забезпечення, ефективне управління,

матеріально-технічне постачання, пошук вигідних каналів збуту продукції,

залучення інвестицій для розширеного виробництва, економічну свободу у

виборі партнерів та прийнятті рішень, соціальний захист працівників,

зобов'язання з виплати орендної плати тощо.

Орендна плата – обов'язкова винагорода, яку орендар вносить

орендодавцеві за володіння і користування земельною ділянкою, майном

незалежно від наслідків господарської діяльності. Розмір орендної плати за

землю має визначатися на ринкових засадах з урахуванням співвідношення

між попитом і пропозицією на земельні ділянки певного використання та місця

розташування.

Становлення організаційно-правових форм господарювання із

залученням в оренду землі і майна нових власників відбувається в умовах

177

відсутності належного правового та організаційного забезпечення аграрної

реформи. Відсутність виваженого й чіткого механізму реформування

колективних сільськогосподарських підприємств призвела до розриву при

формуванні власників землі й майна у новостворених господарських

структурах, що негативно вплинуло на розвиток відносин власності та

ефективне функціонування орендного механізму.

Оренда, у вузькому розумінні, розглядається як спосіб використання

матеріально-технічних засобів і землі, а в широкому – в контексті створення

конкурентоспроможних підприємницьких структур, з одного боку, та мотивів і

стимулів до високопродуктивної праці – з іншого.

Для подальшого розвитку орендних відносин в аграрному секторі

економіки необхідний спеціальний законодавчий акт, який би регулював

питання оренди як важливої складової господарського механізму

сільськогосподарських підприємств на сучасному етапі.


1. Плетенецька С.М. Орендні відносини в сільському господарстві / Регіональні проблеми розвитку агропромислового комплексу України: стан і перспективи вирішення. - К., Знання, 2005. – С.181-182

2. Плетенецька С.М. та ін. Оренда й орендні відносини // Реформування та розвиток підприємств агропромислового комплексу: Посібник у питаннях і відповідях / За ред. П.Т. Саблука. –К.: ІАЕ, 2006. –532 с.

3. Лузан Ю.Я., Саблук П.Т., Плетенецька С.М. та ін. Рекомендації про порядок залучення та використання майна новоствореними сільськогосподарськими підприємствами/ За ред. П.Т.Саблука. К.:ІАЕ, 2006. –110 с.

ОСНОВНІ ФАКТОРИ ЕФЕКТИВНОГО ВИРОБНИЦТВА МОЛОКА

М.В. Криворучко, студентка групи Е 4/2

Науковий керівник - О.В. Калюжна, к.е.н., доцент

Молочне скотарство є доволі трудомісткою та надзвичайно важливою в

соціальному плані галуззю. За науково обґрунтованими нормами харчування за

рік одній людині в середньому потрібно 405 кг молочних продуктів, із них

молока - 128 кг. Останнім часом товаровиробники економічно не зацікавлені у

178

виробництві молока, через його високу собівартість та низькі закупівельні ціни.

Проблемою підвищення ефективності молочного скотарства займалась велика

кількість дослідників, серед яких Ю.Полупан, Є.Руденко, В.Смоляр, поряд з

цим актуальність теми вимагає подальшого дослідження.

Одним із важливіших факторів, що впливає на ефективність є формування

стада, вибір породи корів. Щоб обрати правильну породу необхідно не лише

обирати найбільш продуктивну породу, але і враховувати фактор адаптації цієї

породи до клімату місцевості. Так, для Миколаївської області найбільш

придатною та продуктивною є українська червона молочної породи

голштинізованого типу, від якої можна отримати від 5000 до 6962 кг молока [1,

с.19].

Другий фактор – умови утримання, адже корова – жива істота, яка

потребує комфортних умов для кращого розвитку. Якщо не створити відповідні

умови, тоді і продуктивність корів буде низька. Найбільш продуктивним

вважається безприв’язне утримання взимку та пасовищне протягом 7-8 місяців

влітку. Дана система дає змогу: знизити затрати праці на 1 ц приросту в

середньому на 5,1%, собівартість 1 ц приросту живої маси – на 15,4%;

підвищити продуктивність праці на 28%, середньодобові прирости - на 17,3%;

поліпшити відтворювальні функції тварин: вік першого осіменіння – 16,5-17

місяців за живої маси 365-370 кг, а головне здешевити молочну продукцію [2,

с.106].

Третій фактор – годівля худоби. Правильний раціон годівлі сприяє не лише

покращенню продуктивності, але і якості отриманого молока. Збалансовані

раціони підвищують продуктивність тварин на 25-30%, знижують витрати

кормів на 30-35%, а собівартість виробництва продукції — на 20%. Доведено,

що використання мобільних кормозмішувачів дає змогу знизити витрати праці

на 38% та паливно-мастильних матеріалів на 35%. Агрегат для приготування

повнораціонних кормосумішей дає змогу збільшити поїданість кормів на 8-

10%, а лінія для нормованого роздавання концентрованих кормів забезпечує

179

нормовану годівлю, економію концентратів на 8-12% та підвищення

продуктивності на 9-13%[2, с.107].

Четвертий фактор - правильна організація процесу доїння. Використання

доїльної зали з установкою «Паралель» (2х32 м) дозволяє за одну годину

обслуговувати 118-125 корів одним дояром (в 3-3,5 рази більше порівняно з

іншими способами), а використання автоматизованої доїльної установки

«Ялинка» збільшує надій молока на 1 корову на 15,4% [3, с.35].

Висновки: вище зазначені фактори мають суттєвий вплив на зменшення

собівартості виробництва молока, що робить цей процес ефективним. Так

підвищення надою до 6 тис. кг молока призводить до збільшення витрат до

37%, але собівартість 1 ц молока одночасно зменшується на 31%. З

підвищенням продуктивності корів рівень прибутку зростає на 65%, а рівень

рентабельності в 2,2 рази.


1. Полупан Ю. Молочна худоба Миколаївщини// Тваринництво України.-2007.-№6.-с.17-20 2.Руденко Є.В. Інноваційні технології виробництва молока в сучасних умовах//Вісник аграрної науки.-2006.-№3-4.-с.106-109 3. Смоляр В.І. Перспективні технологічні рішення для молочного скотарства //Молочное дело.-2006.-№10.-с.35-37

СТРАТЕГІЯ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ РОЗВИТКУ АПК В

УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ

Л.А.Зарічна, студентка групи Б 4/1

Науковий керівник – О.В.Калюжна, к.е.н, доцент

Світові інтеграційні процеси набувають стрімкого розвитку. Це обумовлює

необхідність проведення реформ, тобто посилення ролі держави в розвитку

економіки, у т.ч. її аграрного сектора. У зв'язку з цим актуальним є визначення

стратегії державного регулювання розвитку агропромислового комплексу

України в умовах глобалізації.

180

Дослідженню питань глобалізації та процесу адаптації АПК України до

викликів глобального характеру присвятили свої публікації І. Михасюк, О.

Могильний, Г. Мостовий, П. Саблук, О. Сидоренко та ін.

Однак чимало питань стосовно впливу процесів глобалізації на світовий

аграрний ринок і на рівень регуляторних повноважень української держави в

процесах регулювання національного агропромислового комплексу

залишаються недостатньо дослідженими і потребують поглибленого вивчення.

Метою даної статті є визначення сутності та теоретико-методологічних

підходів до процесу глобалізації та його впливу на визначення стратегії

державного регулювання розвитку агропромислового комплексу.

Розроблена і належним чином затверджена Стратегія має бути

орієнтована на перспективу базовим нормативно-правовим документом, на

основі якого здійснюватиметься аграрна політика, формуватиметься необхідна

для цього відповідна законодавча й інша нормативно-правова база.

З огляду на масштабність і багатоаспектність завдань, передбачених

Стратегією, а також на складний сучасний стан сільського господарства та

інших галузей АПК, в основу її розроблення повинні бути покладені такі

концептуальні положення: по-перше, необхідність прискорення темпів

соціально-економічного розвитку сільського господарства та істотного

підвищення його ефективності і конкурентоспроможності аграрної продукції на

внутрішньому й світовому продовольчих ринках; по-друге, усунення та

практичне подолання наявних руйнівних і дестабілізуючих чинників, процесів

та явищ в аграрній й інших сферах АПК на основі цілеспрямованого

проведення ринкових реформ; по-третє, реальне дотримання на всіх етапах

практичного здійснення стратегії орієнтації на пріоритетність інтересів

сільського господарства та інших сфер АПК, села і селянства; по-четверте,

найважливішою передумовою виконання основних завдань Стратегії і

досягнення передбачених у ній показників розвитку аграрної й інших сфер

АПК має бути висока зацікавленість і відповідальність усіх державних,

181

регіональних, галузевих і безпосередньо виробничих структур, насамперед їх

керівників.

Отже, підсумовуючи вищезазначене, можемо стверджувати, що Стратегія

повинна являти собою системний прогноз розвитку аграрної та інших сфер

АПК країни. Вона має визначати перспективи і напрями сталого розвитку

сільського господарства й інших галузей АПК в оглядовій і більш віддаленій

перспективі, зважаючи на необхідність вирішення проблем продовольчої

безпеки і продовольчої незалежності держави, нарощування експортного

потенціалу АПК на основі зміцнення його ресурсної та матеріально-технічної

бази, поглиблення ринкових трансформацій, удосконалення соціальних,

економічних і земельних відносин, ефективного розвитку організаційної

структури сільськогосподарського виробництва, радикального поліпшення

соціальної ситуації на селі та належного фінансового забезпечення сталого

розвитку всіх сфер і галузей вітчизняного АПК.

Література 1. Могильний О.М. Регулювання аграрної сфери. – Ужгород: ІВА,

2005. – 400 с.

ОСНОВНІ НАПРЯМКИ ПІДВИЩЕННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ

ЕФЕКТИВНОСТІ ВИРОБНИЦТВА СОНЯШНИКУ

Н.С.Довгопол, студентка групи Б 4/1

Науковий керівник – О.В.Калюжна, к.е.н, доцент

Соняшник займає одне з провідних місць у структурі виробництва

продукції рослинництва і залишається найбільш рентабельною культурою.

Велика ліквідність продукції й розширення ринку олії за кордоном сприяли

різкому збільшенню посівних площ культури.

Основними напрямками підвищення ефективності виробництва, які

забезпечують збільшення обсягу виробництва продукції і зменшення витрат на

її одиницю, передбачають комплекс таких заходів, як підвищення врожайності

культур, поліпшення якості, ефективне використання виробничих ресурсів,

розширення посівів високоврожайних сортів, впровадження комплексної

182

механізації, застосування прогресивних форм організації і оплати праці з

урахуванням концентрації посівів.

Важливим фактором збільшення виробництва насіння соняшнику є

підвищення урожайності. Щоб кожен рік отримувати більш – менш високі

врожаї потрібно дотримуватися усіх технологічних умов.

Збільшення виробництва насіння соняшнику і підвищення його

ефективності пов’язані з впровадженням високоврожайних і високо олійних

сортів та широким використанням індустріальної технології. Нині вже створені

сорти соняшнику, насіння яких містить 55-57% олії. Це забезпечує виробництво

14,5-15ц. олії з 1 гектару посіву соняшнику. Важливим напрямом у селекції

соняшнику є створення високопродуктивних сортів і гібридів, стійких проти

найбільш поширених хвороб і шкідників. В окремі роки в наслідок ураження

посівів гнилями значно знижуються врожайність і якість насіння соняшнику.

Впровадження нових сортів, підвищення культури землеробства і

вдосконалення технології вирощування соняшнику дають змогу значно

підвищити його врожайність. Затрати праці на 1ц. насіння в умовах

індустріальної технології зменшуються в 1,5раза. Підвищенню ефективності

виробництва соняшнику сприятимуть дальше вдосконалення розміщення

посівів, впровадження досягнень науки і передової практики.

Підвищенню економічної ефективності сільськогосподарського

виробництва, сприяє зростання доходів господарства, що є основою

вдосконалення виробництва, його розширення, підвищення оплати праці.

Проблема полягає в тому, щоб на кожну одиницю майбутніх витрат,

фінансових і трудових, досягти істотного збільшення обсягу виробництва

продукції.

Розглянувши основні напрями підвищення врожайності соняшнику

можна сказати, що найбільш доцільним є застосування органічних добрив. З

підвищенням врожайності собівартість продукції знижується, а трудомісткість

навпаки збільшується.

183

Обсяг виробництва та фактори, що зумовлюють зростання врожайності

можна розглядати, як фактори підвищення економічної ефективності

виробництва соняшнику на основі комплексного використання всіх факторів

формується інтенсивно технологія виробництва соняшнику. Підвищенню

ефективності виробництва соняшнику сприятимуть подальше вдосконалення

розміщення посівів, впровадження досягнень науки і передової практики.

Література 1.Дудник А.В. Проблеми ефективного виробництва соняшнику при

забезпечені продовольчої безпеки.//Вісник аграрної науки Причорномор’я – 2001р.-№3(12) – с.487-493.

2.Оверченко Б. Урожайність соняшнику в Україні та шляхи її підвищення.//Пропозиція 2006р.-№5 – с.22-25.

ОРГАНІЗАЦІЯ ВИКОРИСТАННЯ ЗЕМЛІ

М.В.Бончук, студент групи Б 4/2

Науковий керівник - О.В.Калюжна, к.е.н., доцент

Стрімке зменшення частки сільськогосподарських земель та виведення

ґрунтів з розряду придатних для обробітку визначають основні проблеми

дослідження. Основними доцільними напрямками аналізу є: проблема,

дослідження кількісних та якісних процесів розвитку структури земельного

фонду, удосконалення оцінки земель, формування системи реєстрації землі та

прав власності на нерухомість.

Теоретичні та прикладні аспекти організації використання та охорони

земель в умовах реформування земельних відносин досліджено в наукових

працях відомих учених-економістів і практиків, зокрема у сфері

землевпорядкування тощо. У різні періоди цим питанням присвятили свої

наукові праці вітчизняні вчені П.Саблук, І.Лукінов, В.Юрчишин, А.Сохнич,

М.Гребенюк та інші. Проте окремі проблеми щодо ефективності економічного

механізму раціонального землекористування в сучасних умовах

господарювання недостатньо вивчені й вимагають ґрунтовного дослідження.

Мета дослідження – розробка теоретико-методологічних засад

удосконалення організації використання і охорони земель та обґрунтування

184

перспектив їх розвитку в умовах реформування земельних відносин на засадах

сталого розвитку.

Склад і співвідношення угідь з роками змінюються, тобто угіддя

набувають іншого призначення (розорювання пасовищ і сіножатей, осущення

боліт тощо). Таке переведення угідь з одного виду в інший називають

трансформацією земельних угідь. Основною метою її мають бути підвищення

продуктивності, тобто інтенсивності використання землі, а також створення

умов для правильного облаштування території, організації виробництва,

підвищення родючості, запобігання ерозії та її припинення. Власники землі і

землекористувачі повинні забезпечувати: раціональну організацію території;

збереження та підвищення родючості грунтів; рекультивацію порушених

земель; тимчасову консервацію деградованих (погіршених)

сільськогосподарських угідь. Ефективність економічного механізму

регулювання раціонального сільськогосподарського землекористування

залежатиме від того, наскільки об’єктивно буде визначено проблеми галузі.

Виходячи з цього, нами доповнено систему принципів, виконання яких

забезпечує раціональне використання та охорону земель

сільськогосподарського призначення в Україні.

При створенні нових агроформувань на базі колишніх землекористувань

роздержавлених господарств виникає питання: скільки і яких розмірів

необхідно формувати землекористування нових господарств. Для

обґрунтування цього питання поки що в землевпорядній науці немає

конкретних рекомендацій.

При аналізі організації використання земельного фонду виникають

несуперечності з теорією та практикою. Більшість сільськогосподарських

підприємств не відображають в структурі земель основних показників тому

використання первинних даних не дає повної картини. Трансформацію земель

використовують для отримання прибутку але не за рахунок раціоналізації її

структури а при виведені її з придатності та віднесені її до категорії не

185

придатних. Земельні відносини потребують чіткого регулювання з боку

законодавства.


1. Сохнич А.Я. Проблеми використання і охорони ґрунтів в умовах ринкової економіки: Монографія - Львів: НВФ «Українські технології», 2002.– 252с. 2. Тихонов А.Г., Гребенюк Н.В., Тихоненко О.В., Федоренко В.П. Наукові засади сталого розвитку землекористування: принципи, індикатори, показники // Землевпорядкування. – 2002. – №2. – С. 13-21. 3. Борисова В.А. Еколого-економічні аспекти підприємницької діяльності. – Суми: Видавництво «Довкілля», 2003. – 210 с.

ВПЛИВ ІННОВАЦІЙ НА КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЬ АПК

В. В. Бондар, студентка групи Б 4/2

Науковий керівник - О. В. Калюжна, к.е.н.,доцент

Джерелом конкурентоспроможності АПК в Україні є розвиток

інноваційних процесів в національній економіці.

В наукових працях вітчизняних фахівців широко представлено питання

щодо розвитку АПК. Це роботи М.Я. Дем’яненка[1], Б.Й. Пасхавера [2], П.Т.

Саблука [3], О.М. Шпичака[4]. Проте, проблематика формування державної

політики, спрямованої на зростання конкурентоспроможності АПК в контексті

проголошеного стратегічним орієнтиром переходу національної економіки до

інноваційної моделі розвитку, потребує досліджень.

Метою дослідження є аналіз та вивчення основних заходів, що

стимулюють та прискорюють інноваційне оновлення АПК

Сьогодні аграрна сфера залишається найбільш несприятливою до

нововведень у порівнянні з іншими секторами економіки. Одним з ключових

чинників консервативності сільськогосподарської сфери є обмеженість

фінансових ресурсів. За умов низької платоспроможності населення зростає

роль експорту продукції - джерела інвестиційних ресурсів в модернізацію АПК.

Інвестиційні потоки, за рахунок щойно зазначених чинників спроможні

підвищити конкурентоспроможність: розвиток аграрної економіки, оновлення

186

інституційно-технологічної бази виробництва, зростання валової продукції та її

якісних характеристик й попиту на внутрішньому ринку.

Основними орієнтирами інноваційного процесу в АПК є підвищення

рівня економічності та екологічності сільськогосподарського виробництва.

Повторні інвестиції в інновацію дають змогу отримати стабільний прибуток,

нагромадити капітал для подальшого розширення й оновлення виробництва.

Вагоме значення серед заходів державної інвестиційної політики мають:

розробка, реалізація і фінансування науково-технічних й інноваційних програм;

підтримка малого і середнього інноваційного бізнесу; заохочення імпорту

передових технологій; вдосконалення нормативно-правової бази інноваційної

діяльності; міжнародне співробітництво у сфері інноваційної політики та

контроль за нею й її інформаційна підтримка.

Нині АПК України в критичному стані, який обумовлено втратою

наукових кадрів та їх „старіння”, зношенням матеріально-технічної бази,

неналежним забезпеченням приладами. Тому слід формувати сприятливі

економічні умови для створення об’єктів інтелектуальної власності;

поліпшувати інвестиційний клімат для освоєння агроінновацій; забезпечити

правовою охороною результати науково-технічної діяльності; провести

специфікацію та захист прав основних учасників інноваційного процесу.

Для оперативної системи доведення наукових знань до товаровиробників

слід створити нові проміжні ланцюги між виробниками і споживачами науково-

технічної продукції. Серед інших важливих державних завдань в сфері

активізації інноваційних процесів виступають організація науково-технічної,

економічної, маркетингової експертизи розробок і підготовка кадрів для

інноваційного процесу.

Зазначені заходи стимулювання інноваційного процесу спрямовані на

подолання суттєвого відставання АПК України від рівня розвинених країн

світу, підвищення конкурентоспроможності продукції та агропродовольчого

експорту на зовнішніх ринках.


187

1. Дем’яненко М.Я. Фінансові проблеми формування і розвитку аграрного

ринку// Економіка АПК. – 2007. - №5. – с.4-1.

2. Пасхавер Б.Й. Цінова конкуренція аграрного сектора// Економіка

України. – 2007. - №1. – с.4-13.

3. Саблук П.Т. Економічний механізм АПК у ринковій системі

господарювання// Економіка АПК. – 2007. - №2. – с.3-10.

ФОРМУВАННЯ ПЛОДОПРОДУКТОВОГО ПІДКОМПЛЕКСУ

РЕГІОНУ

Богатов М.Г. студент групи Е 4/1

Науковий керівник –Т.В.Стройко, к.е.н., доцент

Плодопродуктовий підкомплекс є важливою складовою агропромислового

комплексу України, завдання якого полягає не тільки в забезпеченні

внутрішньодержавних потреб у плодах та продуктах їх переробки, а й у

виробництві цієї продукції на експорт.

Миколаївська область має значний природно-економічний потенціал для

ефективного розвиту плодопродуктового підкомплексу. Позитивними

факторами впливу на його розвиток є наявність потужної плодопереробної бази

і значний попит споживачів на плоди.

Однак в останні роки в плодопродуктовому підкомплексі регіону

переважають явно негативні тенденції: знижуються валові збори плодів,

зменшуються площі насаджень, до критичного рівня знизились темпи їх

відтворення, а відповідно знижуються обсяги переробки плодової продукції.

Тому, для формування високоефективного плодопродуктового підкомплексу

регіону потрібно вирішити ряд проблем, які пов’язані зі збереженням та

розвитком плодового розсадництва, проведенням реконструкції існуючих садів

та їх закладанням на карликових підщепах і з крапельним зрошенням,

технічним забезпеченням плодівництва.

Плодопереробна промисловість Миколаївської області перебуває в стадії

глибокої кризи(виключення становить ТОВ «Сандора»). Виробництво

188

плодових консервів знижується, потужність плодоконсервних заводів регіону

використовувалася на 7-8%. Зовсім припинилось виробництво сухофруктів і не

випускаються швидко заморожені плоди та ягоди. Економічно невигідним є

виробництво плодових вин, оскільки акциз на них вищий, ніж на виноградні.

Обладнання у більшості плодопереробних підприємств технічно застаріле, а

тому мало ефективне і не дозволяє виробляти конкурентноспроможну

продукцію.

Одним із напрямів розвитку і підвищення ефективності плодопереробної

промисловості в сучасних умовах є створення спільних підприємств з

іноземними підприємцями. Прикладом цього в Миколаївській області є ТОВ

"Сандора", яке спеціалізується на виробництві фруктових соків. Спільні

підприємства отримують значні прибутки від переробки плодової сировини

завдяки прогресивним технологіям та способам упаковки продукції, значно

розвинутої маркетингової та рекламної діяльності. Як великий недолік їх

діяльності слід визначити, те що вони майже зовсім не виділяють із своїх

прибутків інвестицій на розвиток ті підвищення ефективності сировинної бази.

Одним з напрямів формування плодопродуктового підкомплексу є

поглиблення інтеграції сфер виробництва, промислової переробки, зберігання

та реалізації продукції. Ця інтеграція здійснюється в таких формах: міжгалузеві

об'єднання за участю підприємств з виробництва сировини та її переробки і

реалізації; поєднання виробництва і переробки плодової продукції

безпосередньо в одному господарстві; переробка на давальницьких умовах. У

сучасних умовах пріоритетною формою розвитку плодопродуктового

підкомплексу регіону є створення об'єднань, які були б зорієнтовані саме на

виробництво і реалізацію кінцевого продукту. Тобто набуває нової сили ідея

формування об'єднань замкнутого циклу з метою забезпечення збільшення

обсягів виробництва плодів і ягід та продукції їх переробки, сприяння

здійсненню експортно-імпортних операцій та розширення

зовнішньоекономічної діяльності, одержання на цій основі максимального

економічного ефекту для всіх учасників підкомплексу.

189


1. Дудін В. І. Сучасний стан галузі садівництва та шляхи вдосконалення

конкурентоспроможності вітчизняної продукції / В. І. Дудін. / Збірник наукових

праць Уманського ДАУ. Вип. 67. Ч. 2. Економіка [Текст] : наукове видання. –

Умань. 2008. - С .112-117

2. www.lol.org.ua/rus/showart.php?id=68144

3. www . a7d.com.ua/2007/03/15/sorti_majut_buti_chist.html

ОРГАНІЗАЦІЯ НАСІННИЦТВА ОВОЧЕВИХ КУЛЬТУР В УКРАЇНІ

О.В. Байбаков, магістр спеціальності «Менеджмент організацій»

Науковий керівник – Т.В. Стройко, к.е.н, доцент

Сталий розвиток, підвищення ефективності та посилення ролі галузі

овочівництва у забезпечені населення вітчизняними якісними продуктами

рослинництва залежать від створення та впровадження у виробництво нових

високопродуктивних конкурентоспроможних сортів і гібридів овоче-баштанних

та малопоширених рослин. Саме цей напрям досліджень, від заснування у 1918

р. Інституту овочівництва і баштанництва УААН (Харківська обл.), є

провідним. Щороку до Державного сортовипробування Інститут овочівництва і

баштанництва УААН та його мережа передають у середньому 16-18 сортів і

гібридів [1].

Також на сучасному етапі в Україні велику наукову роботу з питань

розвитку овочівництва ведуть науково-дослідні інститути та станції. Серед

таких установ слід відзначити Сквирську, Одеську, Кримську та інші

селекційно-дослідні станції. Серед закордонних установ відомі своїм доробком

Всеросійський науково-дослідний інститут рослинництва (м. Санкт-Петербург),

Науково-дослідний інститут овочівництва Молдови (м. Тирасполь) та ін.

Президія Української академії аграрних наук відмічає, що селекційними

установами України розроблені теоретичні основи селекції овочевих культур,

удосконалено методи селекційної роботи, створено генетичну колекцію

сортозразків, виділено принципово новий вихідний матеріал та виведено цілий

http://www.lol.org.ua/rus/showart.php?id=68144

190

ряд нових високоврожайних сортів і гібридів, стійких до біотичних і абіотичних

факторів. Селекційна робота по коренеплідних і малопоширених овочевих

культурах ведеться на основі використання методів гібридизації, полідіплоідії,

мутагенезу і цитоплазматичної чоловічої стерильності. В останні роки

здійснюється поступовий перехід до гетерозисної селекції, зокрема

збільшується відсоток гібридів огірка, томата, баклажана, перцю солодкого.

Напрацьована селекційна база для створення гібридів моркви, буряку, редьки,

капусти, цибулі. В Державному реєстрі сортів рослин України на 2008 рік

нараховується 1096 сортів і гібридів овочевих культур, серед яких вітчизняних

– 554 (51%), з них установ УААН – 390 (36%). Сорти і гібриди овочевих

культур вітчизняної селекції характеризуються різноманітністю за групами

стиглості, напрямками використання, оптимальним габітусом куща та формою,

придатні для вирощування за інтенсивними технологіями, адаптовані до

зональних умов вирощування, є цілком конкурентоспроможними і

відповідають сучасним вимогам виробництва за основними господарсько-

цінними ознаками [2].

Для прискорення впровадження нових сортів у виробництво ІОБ

збільшено виробництво і реалізацію репродукційного насіння з 4 тонн 2006

році до 14 тонн у 2008 році, при відповідному виробництві оригінального та

елітного насіння. Площі під насінниками овочевих культур зросли з 9,0 га в

2005 році до 24,0 га в 2008 році, кількість ліцензійних угод з виробниками

насіння збільшилась з 99 в 2006 році до 111 в 2008 році. Виробництво насіння

овочевих культур, яке координується ІОБ забезпечує насінням для посіву на

площі: капусти - 29 тис. га (41%), томату – 38 тис. га (44%), огірка – 21 тис. га

(43%), моркви – 15 тис. га (38%), буряку столового – 14 тис. га (37%), цибулі –

20 тис. га (35%), перцю солодкого – 5 тис. га (36%).

Література 1. Яровий Г.І. Науковий супровід розвитку овочівництва в Україні /

Г. І. Яровий // Вісник аграрної науки : Науково-теоретичний журнал. - 2006. - №12(644). - С. 39 – 42.

191

2. Яровий Г.І. Державний підхід до селекції та насінництва овоче баштанних рослин / Г. Яровий, О. Кузьоменський, В. Плужніков. - // Про-позиція. - 2008. - №10(124). - С. 60-64

СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ ВИРОБНИЦТВА

РІПАКУ В УКРАЇНІ

Т.Ю.Андоньєва, студентка групи Е 4/1

Науковий керівник - Т.В.Стройко, к .е. н. ,доцент

В Україні вирощуються різні енергетичні культури, такі як соняшник,

соя, ріпак, конопля, цукровий буряк, кукурудза, пшениця тощо. Ріпак є

основною культурою для виробництва біодизеля. Зростання споживання

біопалива у світі потребує збільшення виробництва сировини. Україна має

можливість для вирощування такої сировини, як для внутрішнього споживання,

так і для експорту[1].

Вивченню теоретичних і практичних питань розвитку біологічних видів

палива приділяють увагу відомі дослідники – В.О.Дубровін [1], І.В.Масло [2],

В.Г.Семенко [3], Г.Г.Гелетуха [4] та ін. Разом із тим дане питання вимагає

подальших досліджень у визначенні пріоритетних напрямків розвитку

вітчизняної біоенергетики та найбільш ефективних для одержання біопалива

культур.

Ріпак є основною культурою для виробництва біодизелю, адже насіння

ріпаку містить від 38% до 50% олії. За умови відведення під цю культуру 10%

орних земель і урожайності 25 ц/га країна може щороку виробляти до 8,5 млн.

т. ріпакового насіння. Після його переробки можна одержувати близько 3 млн. т

на рік, що на 60% забезпечить річну потребу країни у дизпаливі (за загальної

середньої потреби у 5 млн. т на рік). Засіваючи ріпаком 5-5,5 млн. га, Україна

могла виробляти біодизель в обсягах, здатних повністю задовольнити її

потреби у паливі. Виробництво і використання біопалива в сільському

господарстві України могло б створити додаткові робочі місця, зокрема

збільшити зайнятість сільського населення [3].

192

У Національному науковому центрі «Інститут механізації і електрифікації

сільського господарства» УААН у лабораторії проблем паливно-енергетичних

ресурсів спроектовано і виготовлено експериментальний зразок установи з

виготовлення моторного палива на основі ріпакової олії з продуктивності 280-

300 т моторного палива на рік. Вченими розраховано, що за умови відведення

під ріпак 10% орних земель і досягненні врожайності 25 ц на гектар, можна

щороку виробляти до 8,5 млн. тонн насіння ріпаку та відповідно 3 млн. тонн

моторного пального, після його переробки, яке на 75% забезпечило б річну

потребу у паливі агропромислового комплексу України [6].

Розширення виробництва біопалива – важливий фактор підвищення рівня

енергетичної безпеки та зниження антропогенного впливу енергетики на

довкілля. Масштабне використання потенціалу нових відновлювальних джерел

енегії (НВДЕ) в Україні має не тільки внутрішнє, а й значне міжнародне

значення як вагомий чинник протидії глобальним змінам клімату планети,

поліпшення загального стану енергетичної безпеки Європи. За даними

Міжнародного енергетичного агентства, у 2003 році ВДЕ (відновлюване

джерело енергії) було інвестовано 22 млрд. дол.; у 2005 році – вже 30 млрд.

дол.. В Україні інвестування в розвиток біопаливної галузі знаходиться на

початковій стадії [5].

Впровадження енергозберігаючих технологій і використання

альтернативних джерел енергії – не тільки ефективний шлях до зменшення

використання нафти, газу, вугілля та підвищення ефективності сільського

господарства, а й допомога у розв’язанні екологічних проблем, оскільки

використання бензину і солярки менше шкодить навколишньому середовищу.

Україна робить лише перші кроки до диверсифікації джерел

енергозабезпечення. Використання нових технологій, зокрема біопалива, для

задоволення потреб національної економіки потребує значних інвестиційних

ресурсів. Впровадження сучасних інноваційних технологій у сфері

енергозабезпечення дасть змогу зменшити залежність економіки України від

країн-експортерів нафти і газу, що відповідно підвищить її енергетичну й

193

національну безпеку, значно поліпшити екологічну ситуацію (зниження

кількості парникових газів, викидів токсичних речовин в атмосферу,

автомобільних вихлопів та ін.), розв’язати проблеми агропромислового

комплексу, що сприятиме виходу нашої держави на абсолютно новий якісний

щабель взаємовівносин з іноземними державами й позиціонувати себе як

державу з європейським рівнем економічної та екологічної безпеки.


1. Іванюк В. О., Біологічне паливо в Україні: економічні передумови та перспективи розвитку /В.О.Іванюк//Економіка АПК. – 2008. - №9. – с.58

2. Міндюк В. В. Перспективи і проблеми виробництва біопалива в Україні [Електроний ресурс] / В.В.Міндюк// http://www.agroexpo. net/technologies-2.ua.

3. Про затвердження Програми розвитку виробництва дизельного біопалива: Постанова Кабінету Міністрів України від 22.12.2006 №1774

4. Чибіскова Г. С. Оцінка впливу міжнародного ринку біопалива на ринок зерна та олії в Україні / Г.С.Чибіскова// Актуальні проблеми економіки. – 2008. - №11(89). – с. 83

5. Перспективи виробництва біопалива/ [Електроні ресурси] www.climategroup.org.ua.

6. Корнілов І. Є. Особливості функціонування нафтового ринку України у світлі нормативів ЄС і МЕА у сфері енергетичної безпеки / [Електроні ресурси]/ І.Є.Корнілов//www.niisp.gov.ua

СУЧАСНИЙ СТАН ВИРОБНИЦТВА РІПАКУ В УКРАЇНІ

А. М. Максименко, студент групи Е 4/1

Науковий керівник – Т. В. Стройко, к.е.н., доцент

Нестача викопних енергетичних ресурсів у розвинених країнах світу веде

до розширення ефективного використання альтернативних джерел енергії.

Поряд з використанням енергії сонця і вітру все більшого поширення набуває

біонафта, різні тверді органічні матеріали та біогаз, які є продукцією

сільськогосподарського виробництва. У своїй доповіді я б хотів звернути увагу

на такий вид біопалива як біодизель, а саме розглянути сучасний стан

виробництва сировини для біодизелю – ріпаку.

Чому саме ріпаку? Ріпак вважається однією із найважливіших (після

пальми та сої) олійною культурою в світі, яка являється джерелом одержання

http://www.agroexpo

http://www.climategroup.org.ua

http://www.niisp.gov.ua

194

рослинного масла. За останні 20 років за значенням і поширенням він

випередив арахіс, зерна бавовни і навіть соняшник. Цьому посприяло

виведення сортів, які містять мало ерукової кислоти та глюкозинолатів. Варто

відмітити досить вигідне співвідношення між споживаною і вироблюваною

енергією рослинами ріпаку. Крім того вміст олії в насінні ріпаку складає від 38

% до 50 %.

За останні роки посівна площа ріпаку в Україні суттєво збільшилася і у

2008 році становила 1,5 млн. гектарів. При цьому валовий збір склав близько

4,5 млн. т., тобто середня врожайність на рівні 15 ц/га.[1]

Звичайно досягнуті показники є більш ніж вагомими, але на думку вчених

можливо збільшити площі під ріпаком до 4 млн. гектарів і знизити площі під

соняшником до рівня 1,6 млн. гектарів. У цих умовах олійні культури займуть

близько 20% площ у відповідних сівозмінах, що буде цілком допустимим з

агротехнічної та екологічної точок зору [2].

А якщо підвищити урожайність до рівня Європейських країн урожайності

25 –30 ц/га [3], країна може щороку виробляти до 12 млн. т ріпакового насіння.

Після його переробки можна одержувати близько 4,5 млн. т біопалива на рік,

що на 80–90 % забезпечить річну потребу країни у дизпаливі (за загальної

середньої потреби у 5 млн т/рік) [2].

Крім можливості забезпечити себе пальним ріпак має ще ряд переваг: ріпак

не виснажує грунт, істотно покращує його структуру. Заорювання поживних

решток ріпаку рівноцінне внесенню 15-20 т органічних добрив на гектар.

Збільшення врожаю зернових після такого попередника становить 8-10 ц/га

висококласного зерна. Оскільки насіння ріпаку майже не накопичує

радіонуклідів і важких металів (майже всі вони містяться у стеблинах), в

Україні вирощувати ріпак для технічних цілей можна вирощувати на

територіях, тимчасово виключених з сільськогосподарського обігу внаслідок

Чорнобильської катастрофи та в інших екологічно забруднених зонах.

195

Тож можна зробити висновок, що в виробництві ріпаку як сировини для

виробництва біодизелю Україна має значний потенціал. І для того щоб

отримати вигоду потрібно лише вміло і вчасно його використати.


1. «Партнерство заради врожаю» матеріали конференції «Ріпак 2008»

[Електронний ресурс]// Пропозиція – 2008.– №4. – Режим доступу до матеріалу:

http://www.propozitsiya.com/?page=149&itemid=2590&number=84

2. Виробництво біопалив для власного використання або для Європи?

Додаткові можливості для аграрного сектору України: матеріали міжнародна

промислова конференція та виставка «Біопаливо. Україна – 2008» / Г. М.

Калетник.– Режим доступу до матеріалу:

http://www.biofuelsukraine.com/files/Wednesday_April_2_2008/Biofuels_Ukrai

ne_Kaletnik_Ukr.pdf

3. Український біодизель: реалії та перспективи [Електронний ресурс]/

Департамент комунікацій влади та громадськості Секретаріату Кабінету

Міністрів України. – Режим доступу до матеріалу:

http://www.kmu.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=45195039&cat_id=33

355500

ОРГАНІЗАЦІЯ І ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ

ВИКОРИСТАННЯ ТРУДОВИХ РЕСУРСІВ В

СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВАХ

О.О. Луценко, студентка групи Е 4/3

Науковий керівник – Т. В. Стройко, к.е.н., доцент

Достатня забезпеченість підприємств працівниками, що мають необхідні

знання і навички, раціональне використання їх, високий рівень продуктивності

праці мають велике значення для збільшення обсягів продукції і підвищення

ефективності виробництва. За останні роки з'явилась значна кількість

публікацій, присвячених проблемам ефективності використання трудових

ресурсів різних галузей народного господарства у тому числі аграрного

http://www.propozitsiya.com/?page=149&itemid=2590&number=84

http://www.biofuelsukraine.com/files/Wednesday_April_2_2008/Biofuels_Ukrai

http://www.kmu.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=45195039&cat_id=33

196

сектору. Зокрема загальноприйняті теоретичні положення, ідеї та практичне

обґрунтування ефективності використання трудових ресурсів в

сільськогосподарських підприємствах знайшли відображення в роботах С.

Бандура, В.Беседіна, І.Бондар, О.Бугуцького, М.Орлатого, Є.Буткамуна,

М.Вдовиченка, Л.Гнатюка, А.Гриценка, М.Долишнього, Ю.Краснова,

Г.Купалової, В.Лишиленка, І.Лукінова, В.Стешенко, Л.Шепотько, Ю.Шишкова,

К.Якуби та інших вітчизняних і зарубіжних вчених.

Використання трудових ресурсів у сільському господарстві має

специфічні особливості, пов’язані з технологією і умовами виробництва, рівнем

його технічної оснащеності і економічною необхідністю ведення особистого

підсобного господарства працівниками сільськогосподарських підприємств.

Важливою особливістю є сезонний характер використання трудових ресурсів. У

сільському господарстві період виробництва і робочий період не збігаються, що

зумовлює нерівномірне використання протягом року трудових ресурсів і є

однією з причин неповного їх використання.

На сьогоднішній день погіршуються якісні показники трудових ресурсів

у сільському господарстві, зокрема у 2006 році неповну та базову вищу освіту

мали 14,2%, а повну вищу освіту 8,4 % облікової кількості штатних

працівників, що значно менше порівняно із середніми показниками у

національній економіці. У минулому році тільки 1 % працівників, зайнятих у

галузі сільського господарства, пройшли перепідготовку і 1,5 % - підвищили

свою кваліфікацію.

Відтворення трудового потенціалу сільського господарства є одним із

пріоритетних завдань аграрної політики. Процеси відтворення стосуються як

кількісних так і якісних характеристик трудових ресурсів і, насамперед, за

рахунок „омолодження" села. В багатьох адміністративних районах

сільськогосподарські підприємства гостро потребують додаткової робочої сили,

незважаючи на те, що в цій галузі матеріального виробництва зосереджено

майже 5 млн.. чол., що становить майже 21,1 % середньорічної чисельності

зайнятих у народному господарстві. Причини такого дефіциту не однозначні.

197

Насамперед різко погіршилася віково-статева структура сільського населення.

Низький рівень механізації й електрифікації виробничих процесів зумовлює

значну трудомісткість продукції. Недосконалі й форми організації виробництва

та оплати праці. Все це потребує високого рівня зайнятості населення в

сільському господарстві. До речі, зазначені причини зумовлюють відплив із сіл

трудових ресурси», насамперед молоді та кваліфікованих працівників.

Сучасний стан розвитку ринкових відносин в аграрному секторі вимагає

адекватної системи управління трудовими ресурсами, на базі механізму

впорядкування і удосконалення системи формування робочої сили, збереження,

відтворення і покращення трудового потенціалу, управління розподілом

трудових ресурсів, використанням персоналу.

На сьогоднішньому етапі господарювання принципами побудови

ефективної системи управління трудовими ресурсами в сільськогосподарських

підприємствах, на нашу думку, необхідно вважати:

- ефективність підбору та розстановки персоналу;

- справедливість оплати праці та мотивації, винагорода не лише за

індивідуальні, а й за колективні заслуги;

- підвищення робітників, виходячи з результатів праці, кваліфікації,

здібностями, особистими інтересами, потребами організації.

Література: 1. Гончаренко О.Г. Аспекти соціального розвитку села //Бизнес-

информ., - 1999.-№2. 2. Островська Г.В., Крушельницька О.В. Управління трудовими

ресурсами. – К.: Кондор, 2003.- с. 195. 3. Організаційно-економічні аспекти мотивації праці в системі

менеджементу торговельного підприємства: Автореф. дис... канд. екон. наук: 08.06.02 / Н.Г. Казмерчук-Палащина; Київ. держ. торг.-екон. ун-т. — К., 2000. — 20 с.

4. Формування системи мотивації праці персоналу підприємства: Автореф. дис... канд. екон. наук: 08.09.01 / Н.С. Пасенко; Харк. держ. екон. ун-т. — Х., 2004. — 20 с.

198

РИНОК ОЛІЙНИХ КУЛЬТУР: СУЧАСНИЙ СТАН І ПЕРПЕКТИВИ

РОЗВИТКУ

А.О. Суржок, студентка групи Е 4/3

Науковий керівник - Т.В. Стройко к.е.н.,доцент

На сучасному етапі відбувається активний розвиток світового ринку

олійних, і продуктів їх переробки, що обумовлюється ростом споживання

рослинних масел, як на харчові так і на технічні потреби. Україна завдяки

наявності сприятливих для вирощування олійних сільгоспкультур погодно-

кліматичних умов, а також стратегічно корисному ( в плані логістики)

географічному місцезнаходженню має великий потенціал нарощування

виробництва таких основних олійних культур, як соняшник, ріпак, соя. Частка

соняшнику, що є основною олійною культурою, вирощуваною в Україні, в

загальному обсязі всіх олійних, які виробляє світовий ринок, невелика —

менше 10% [1].

Сумарні потужності всіх вітчизняних олійно-добувних підприємств із

переробки насіння соняшнику, за оцінками експертів олійного ринку,

становлять близько 6,2 млн. т за рік. Однак, як показує практика, потужності з

переробки олійного насіння у нас не використовують на 100%. Насамперед,

переробляють в Україні переважно соняшник, а достатнього для повного

завантаження потужностей обсягу цієї олійної культури в країні поки що не

виробляють. Крім того, оскільки виробництво продукції переробки соняшнику

значною мірою орієнтовано на експорт, свої корективи вносять зовнішні

чинники, через які, зокрема, певні обсяги олійного насіння можуть бути

спрямовані на експорт (навіть в умовах дії обмежувального мита на вивіз) чи

залишаться не використаними (у вигляді перехідних запасів, при цьому

природно очікувати збільшення втрат) [2].

Соняшникову олію Україна найбільше відвантажує на Близькій Схід, в

країни Північної Африки, на південь Європи, в країни СНД (Росію).

Щодо подальших перспектив розвитку ринку, з урахуванням

сприятливішої кон’юнктури зовнішнього ринку й очікуваного зниження

199

валового збору, ціни на продукцію соняшникового комплексу зростатимуть.

Зокрема, це стосується внутрішніх цін на насіння соняшнику [3].

Урожайність олійних культур в Україні, як один із показників технічної

ефективності виробництва, залишається на низькому рівні в порівнянні з

іншими країнами — лідерами з виробництва олійних культур в світі.

Незважаючи на стабільно високу рентабельність, яка мала в перспективі

забезпечити певний технічний розвиток власного виробництва, середня

урожайність олійних за останнє десятиріччя в Україні фактично не змінилась.

Щорічні коливання показника середньої урожайності олійних, головним чином,

визначалися безпосередніми кліматичними умовами.

Основними причинами гальмування процесу запровадження

високотехнологічного виробництва олійних культур є майже всі ті ж причини,

що стримують загальний розвиток як рослинницької галузі, так і сільського

господарства України в цілому. За винятком незначної кількості підприємств,

загальна матеріально-технічна база сільськогосподарського виробництва

вітчизняних підприємств знаходиться в жалюгідному стані [4].

Література 1. Литвиненко В.С. Рынок семян подсолнечника и продуктов переработки

В Украине: текущее состояние и перспективы / В.С. Литвиненко// Олійно-жировий комплекс. – 2007. - №4(19). – с.30-34

2. Моісеєва М.О. Український соняшник: новому сезону — нові ціни! / М.О. Моісеєва// Пропозиція. – 2006. - № 10. – с. 32- 35

3. Моісеєва М.О. Український соняшник: новому сезону — нові ціни! / М.О. Моісеєва// Пропозиція. – 2006. - № 10. – с. 36- 39

4. Жигадло В.М. Виробництво зернових та олійних культур в Україні: проблеми та перспективи в умовах світової продовольчої кризи / В.М. Жигадло // Виробництво зернових та олійних культур в Україні: проблеми та перспективи в умовах світової продовольчої кризи. – 2008.- с.35-38

200

СЕКЦІЯ «Економіка сільського господарства і АПК»

СТАН ЗАЙНЯТОСТІ НА СЕЛІ

О.М. Чеботарьова, магістр спеціальності «Менеджмент організацій»

Науковий керівник - І.Н. Топіха, д.е.н., професор, завідуючий кафедрою

економіки сільського господарства

З кожним роком становище більшості сільського населення України

погіршується. Все що визначає рівень життя населення, а саме умови

проживання, умови праці, рівень доходів, медичне та побутове

обслуговування, розвиток соціальної інфраструктури залишається на

низькому рівні. Це сприяє зниженню престижності і так не привабливої праці

у сфері сільського господарства, особливо для молоді.

Причиною цього негативного явища є те, що в ході аграрних перетворень

своєчасно не було приділено належної уваги соціальним проблемам села.

Детально визначились з проблемою земельних і майнових паїв, а на

систему упереджуючи заходів щодо запобігання безробіттю на селі не надали

достатньої уваги [1].

Кризові явища, що мають місце в аграрному секторі, внесли негативні

зміни в структуру кадрового потенціалу аграрних підприємств.

Спостерігається стійка негативна тенденція відтоку населення з сільської

місцевості. Обумовлена така ситуація низкою факторів: низький рівень

мотивації трудової діяльності на селі; зміна структури виробництва;

відсутність стабільної зайнятості; зниження витрат на розвиток персоналу;

відсутність програм соціального захисту; ставлення керівників до

працівника, як до частини технології виробництва; безправність та правова

безграмотність працівника-селянина [2].

Якщо у 2006 році кількість зайнятого населення у сільському

господарстві по Україні порівняно з 2005 роком зменшилась на 122,8 тис. осіб,

то у 2007 році кількість зайнятих порівняно з 2006 роком зменшилась на 191,1

тис. осіб [3].

201

У Миколаївській області у 2006 році кількість зайнятого населення у

сільському господарстві порівняно з 2005 роком зменшилась на 5837 осіб, а у

2007 році кількість зайнятих порівняно з 2006 роком зменшилась на 5553 осіб

[4]. Привабливість більшості сфер діяльності визначає рівень оплати праці.

У Миколаївській області середня заробітна плата працівників сільського

господарства у 2007 році становила 709 грн., тоді як середня по всім іншим

сферам діяльності Миколаївської області - 1202 грн., як бачимо заробітна плата

в сільському господарстві майже в два рази менша [4].

Такий низький рівень заробітної плати сприяє відтоку кваліфікованих і

молодих кадрів із села, сприяє підвищенню соціальної напруженості.

За пропозицією П. Саблука, необхідно сконцентрувати зусилля держави на

розвиток АПК за наступними напрямами:

- активізація аграрних реформ;

- концентрація зусиль держави на забезпеченні виконання завдань

першого напряму. З цією метою необхідно розробити та прийняти Закон

України «Про організацію і управління аграрним ринком»;

- концентрація зусиль держави на розробленні та забезпеченні

виконання «Програми соціально-економічного розвитку сільських

територій».

Література 1. Мостовий М.Л. Соціально-економічний розвиток сільських територій

/Мостовий М.Л.//Економіка АПК.— 2006.— №2.— С.132-135 2. Горобець Н.М. Проблеми мотивації трудової діяльності в аграрній

сфері/Горобець Н.М.//Економіка АПК.— 2007.— №5.— С.14-19 3. Статистичний щорічник України за 2007 рік. — Київ, Державний

комітет статистики України, 2008. — 552 с. 4. Статистичний щорічник Миколаївської області за 2007 рік. Миколаїв,

Головне управління статистики у Миколаївській області, 2008.— 530с.

ФОРМУВАННЯ ВИСОКОЕФЕКТИВНОГО ВИРОБНИЦТВА

ПРОДУКЦІЇ ТВАРИННИЦТВА

Є.С. Бондар, магістр спеціальності «Менеджмент організації»

Науковий керівник – І.Н. Топіха, доктор економічний наук, професор

202

Економіка виробництва продукції тваринництва має важливе значення для

ефективної роботи господарств-товаровиробників в період міжнародної

фінансової кризи та ринкових умовах.

Галузь тваринництва в Україні менш успішна, ніж рослинництва.

Рентабельність цієї галузі набагато нижча, саме тому в країні протягом багатьох

років зменшувалося поголів’я худобі. Хоча в останні роки темпи скорочення

поголів’я уповільнилися, а в деяких видах навіть помічається його збільшення.

Тому питання підвищення ефективності роботи тваринницької галузі займають

важливе місце в комплексі проблем сучасного етапу розвитку як сільського

господарства, так й економіки України в цілому.

Формування високоефективного виробництва продукції тваринництва

повинна забезпечити населення висококалорійними продуктами харчування, а

також одягом і взуттям. Тваринництво забезпечує сировиною текстильну,

шкіряну, маслосировину, консервну, м’ясну, та інші галузі промисловості.

Cпостерігається тенденція зменшення поголів’я тварин в цілому протягом

останнього року. Станом на 30.09.2008 р. в Україні нараховувалося 5 798 тис.

голів ВРХ (на 9,5% менше, ніж на 30.09.2007 р.), у т.ч. корови – 3 049 тис. голів

(на 6,8% менше) та 6 942 тис. голів свиней (на 16,8% менше). Поголів’я птиць,

порівняно з кінцем вересня 2007 року, зросло на 5,2% та склало 206,9 млн.

голів. Отже можемо зауважити, що в галузі тваринництва у січні 2009 року

зросло лише поголів'я птиці на 6,0%, що супроводжувалося приростом

виробництва яєць на 11,5%. Майже половина поголів'я птиці та вироблених

яєць припадає на 5 регіонів (Автономна Республіка Крим, Донецька,

Дніпропетровська, Київська та Черкаська області).

Збільшення ефективності виробництва продукції тваринництва в Україні

можемо досягнути при розвитку великих тваринницьких комплексів, які б

взаємодіяли з другими галузями аграрного сектора та взаємодією з

переробними підприємствами, для досягнення спільної мети, також необхідно

впроваджувати нові технології виробництва продукції тваринництва.

203

При формуванні високоефективного виробництва продукції тваринництва

необхідно:

- мінімізувати податки для сільського господарства;

- розвивати інфраструктуру сільського виробництва продукції:

- гарантувати видачу довгострокових кредитів

- надання пільг на кредит;

- удосконалення виробництва та переробки продукції тваринництва;

- введення нової техніки та технології у галузь;

- підтримування необхідного рівня капіталовкладень:

- дотримуватись реального виходу продукції на 1 матку і на 1 га землі при

різних рівнях витрат праці й коштів.

Також існує необхідність впровадження передових технологій

вирощування худоби та переробки продуктів тваринництва. У всіх розвинених

країнах аграрний бізнес в ідеалі виглядає так: це замкнений комплекс, де

тваринництво та рослинництво пов’язані між собою. Таким чином,

тваринництво постачає добрива для полів, а у відповідь — отримує корми. На

цей випадок держава пропонує внести в програму пільговий режим сплати ПДВ

при імпорті в Україну техніки та обладнання для тваринницьких виробництв, а

також зменшити ставки ввізного мита для племінної та товарної худоби.

ТЕНДЕНЦІЯ ЗМІНИ ВРОЖАЙНОСТІ ЗЕРНОВИХ КУЛЬТУР В

ГОСПОДАРСТВАХ БЕРЕЗНЕГУВАТСЬКОГО РАЙОНУ

О.С.Давиденко, студентка групи Б2/4

Науковий керівник - К.Д. Самойлик, к.е.н, доцент

Основною метою економічної стратегії розвитку агропромислового

комплексу України є неухильне піднесення матеріального рівня життя

населення. Досягнення цієї мети вимагає насамперед вирішення продовольчої

проблеми на основі підвищення економічної ефективності

сільськогосподарського виробництва. Тому основне завдання сільського

господарства полягає в забезпеченні подальшого зростання і сталості

204

виробництва для повнішого задоволення населення в продуктах харчування і

промисловості - в сировині [1,c.102].

Основним напрямком подальшого зростання зернового господарства є

інтенсифікація зерновиробництва на основі внесення оптимальної кількості

органічних, мінеральних добрив, розширення посівів високоврожайних сортів і

гібридів, впровадження комплексної механізації, інтенсивних та індустріальних

технологій, застосування прогресивних форм організації і оплати праці з

урахуванням кінцевого результату.

Велике значення має внесення оптимальних доз мінеральних добрив, які в

конкретних природно-кліматичних та економічних умовах забезпечують

найбільш повне використання потенційних можливостей високоврожайних

сортів і гібридів зернових культур. Так, при комплексному поєднанні добрив з

іншими заходами існує реальна можливість одержати урожайність озимої

пшениці до 50-60 ц/га (середня урожайність озимої пшениці по Україні

становить 30 ц/га) [2,c.81].

Нами проаналізована динаміка врожайності зернових і зернобобових

культур в господарствах Березнегуватського району за 2001-2008рр. При цьому

отримане рівняння прямої Y=a+bt=23,2724+(-0,7272)t показує, що врожайність

щорічно зменшується на 72 кг.

Для встановлення впливу часу на зміну врожайності використано рівняння

параболи Y=31-4,7t+0,4t^2 , яке показує що врожайність в районі щорічно в

середньому зменшується на 4,7ц/га, а середньорічне її прискорення становить

0,4 ц (рис.1).

205

Динаміка врожайності зернових культур в Березнегуватському районі

0

5

10

15

20

25

30

2001 2002 2003 2004 2005 2006 2007 2008

Роки

Урожайність культур ц\га

УрожайністьЗа абсолютним приростомПрямої yПараболи

Щорічні випадкові коливання врожайності зернових в районі пов’язане з

кліматичними умовами в середньому становить2,5 ц або 18%.Це свідчить про

досить високу стійкість урожайності зернових в часі.

Якщо темпи зміни врожайності господарствах району збережуться, то

можна очікувати її рівень в 2009р. 21,5 ц/га, а в 2010р. 24,4 ц/га.

Література 1.Дергач В.І.Розвиток зернового виробництва та його адаптивної

інтенсифікації в умовах ринку/ В.І.Дергач// Економіка АПК.-200.-№5.-с.100 -10.4

2. Чмирь С.М. Деякі теоретичні підходи до сучасної практики зернового виробництва в Україні/ С.М.Чмирь// Економіка АПК.-2007.-№11.-с.79-82.

ЗЕМЕЛЬНІ РЕСУРСИ ТА ЕФЕКТИВНІСТЬ ЇХ ВИКОРИСТАННЯ В

ГОСПОДАРСТВАХ ЖОВТНЕВОГО РАЙОНУ

І.В. Грамматчикова, магістр спеціальності «Менеджмент організацій»

Науковий керівник – Л.М. Вершиніна, к.е.н., доцент

206

На сучасному етапі функціонування ринкової економіки в Україні

особливої актуальності набувають питання підвищення ефективності

використання сільськогосподарських земель. Саме тому дослідження

можливостей ефективного використання земельних ресурсів є невідкладними

завданнями, що вимагають негайного вирішення. Актуальність досліджуваної

теми також підтверджує порівняльна оцінка показників ефективності в

динаміці на різних підприємствах Жовтневого району, яка дасть змогу виявити

деякі напрями подальшого поліпшення використання землі .

Методи і способи, якими здійснюється господарювання та екологічні

стандарти і нормативи, які застосовуються щодо земель, побудовані на

науковій основі і є результатом не однорічної праці вчених різних профілів.

Вони представлені роботами Бесєдіна М.О., Борщевського П.П., Благодатного

В.І., Новаковського Л.Я., Саблука П.Т., та інших.

На основі рефлексії існуючих систем землеробства можна стверджувати,

що в Миколаївській області зосереджено значний земельно-ресурсний

потенціал. Загальний земельний фонд області становить 1793,0тис.га. Він

характеризується значною часткою сільськогосподарських угідь – 1082,8тис.га

,з них 67,9 тис. га зосереджені в Жовтневому районі. Для доведення суттєвого

впливу досліджуваного району на розвиток області взагалі, можна зазначити,

що показники урожайності деяких сільськогосподарських культур є

найвищими в порівнянні з іншими районами. А саме, у 2007 році урожайність

овочів в Жовтневому районі становим 118,8 ц з 1 га ( по області 93,8 ц з 1 га)

[1]. Також можна зазначити, що досліджуваний район є провідним в

порівнянні з іншими районами Миколаївській області з валового збору та

урожайності кукурудзи на зерно, картоплі.

Жовтневий район - один із найбільших в області по наявності

зрошувальних земель, які на сьогодні складають 33,6 тис. гектарів. За поливний

період поточного року було подано 13,9 млн.м води на зрошення, полито 7,9

тис. гектарів фізичної площі, виконано 32,5 тис. гектар поливів. Високу

урожайність мали фермерське господарство «Зерно» (озима пшениця - 62 ц з 1

207

га; озимий ячмінь -40 ц з 1 га), приватне підприємство «Бая» (озима пшениця -

44 ц з 1 га), та СГВК «Авангард» (озима пшениця 58 ц з 1 га, озимий ячмінь 54

ц з 1 га).

У районі збільшуються темпи росту краплинного зрошення. У 2007році

воно проводилось на 285 га, а у 2008 році - на 1055 га. Краплинне зрошення має

значні технічні переваги порівняно з іншими видами поливу: збільшення

урожайності овочів на 800-1000 ц з 1 га, зменшення кількості добрив і хімікатів

[2].

Підсумовуючи, можна зазначити, що для подальшого підвищення

ефективності використання земельних ресурсів пропонується здійснити

трансформацію малопродуктивних орних земель у природні кормові угіддя й

відведення частини з них під консервацію, або виведення із

сільськогосподарського обороту. В результаті розораність

сільськогосподарських угідь зменшиться, збільшаться площі природних

кормових угідь і лісів, що приведе до екологічної стабілізації земельної

території.

Література 1. Сільське господарство Миколаївщини у 2007 році / Головне управління

статистики у Миколаївській області [Статистичний збірник/за редакцією З.А. Лук’яненко] . – Миколаїв,2008.-330с.

2. Соціальна безпека людини.// «Вісник Жовтневщини».-2008.-№88.-С.1.- http://sportforall.mk-oda.gov.ua/ua/news/detail/10524.html

СОБІВАРТІСТЬ ПРОДУКЦІЇ РОСЛИННИЦТВА Y

ПІДПРИЄМСТВАХ ВЕСЕЛИНІВСЬКОГО РАЙОНУ

Д.Ю. Нєваліхін, студент групи Е 4/3

Науковий керівник – Л.М. Вершиніна, к.е.н., доцент

Одна з основних галузей сільського господарства – рослинництво, від

рівня його розвитку залежить забезпеченість населення хлібопродуктами,

круп’яними виробами, соняшниковою олією та іншими продуктами

харчування, а також розвиток тваринництва.

http://sportforall.mk-oda.gov.ua/ua/news/detail/10524.html

208

Собівартість є одним з найважливіших показників, який характеризує,

виробничу і господарську діяльність сільськогосподарських підприємств. В

конкретному економічному розумінні собівартість — це грошовий вираз витрат

підприємства на виробництво і реалізацію продукції.

У сучасних умовах спостерігається значне підвищення рівня собівартості

рослинницької продукції, що викликане не тільки інфляційними процесами, а й

погіршенням економічної ситуації в країні, зокрема недопоставкою сільському

господарству добрив, засобів захисту рослин, палива тощо, різким зростанням

цін на них та ін.

Тому, основна мета даної роботи – розглянути і проаналізувати

собівартість продукції рослинництва підприємств Веселинівського району.

Збільшення виробництва та поліпшення якості продукції за рахунок

підвищення врожайності сільськогосподарських культур відбуваються на

основі інтенсифікації сільського господарства, яка є важливою умовою

зниження собівартості продукції. Дані заходи вимагають збільшення

виробничих витрат на 1 га сільськогосподарських культур, але одночасно

сприяють зменшенню собівартості одиниці продукції.

За висновками Всесвітньої організації з продовольчих ресурсів (РАО), у

2030 році Весь світовий приріст продукції рослинництва буде досягнуто за

рахунок нових сортів і гібридів сільськогосподарських культур, їх нових

характеристик та якостей [2,с.114].

Розглянемо собівартість основних сільськогосподарських культур у

підприємств Веселинівського району з 2005 року по 2007 рік.

Собівартість 1 ц зернових в 2007 р. порівняно з 2005 р. зросла на 57,22 грн.,

або в 2,5 рази; цукрового буряку на 54,51 грн., тобто майже в 6 разів;

соняшнику на 36,69 грн., або в 1,6 рази.

Таке зростання собівартості продукції рослинництва зумовлене значним

зростанням цін на паливно-мастильні матеріали, насіння, добрива, засоби

захисту рослин та інше.

209

Підвищення собівартості відображається на дохідності підприємств.

Рентабельність (збитковість) зернових в 2007 році склала -27,3 %, тоді як в 2005

році цей показник становив 11,2 %; цукрового буряку в 2007 році -84,8 %, а в

2005 році +50,9%.

Таким чином, під впливом цих та інших факторів у 2007 році зросла

кількість збиткових сільськогосподарських підприємств по Веселинівському

району до 14 із 24 сільськогосподарських підприємств, 58,3 %.

Загальна сума збитків склала 2176,8 тис. грн., або 155,5 тис. грн. на одне

збиткове господарство.

Головний шлях зниження собівартості продукції рослинництва – це

підвищення врожайності сільськогосподарських культур. Основні витрати по

вирощуванню культур здійснюються незалежно від рівня врожайності, а

додаткові витрати пов'язані лише з одержанням додаткової продукції. При

цьому витрати з розрахунку на одиницю продукції, як правило, зменшуються.

Література 1. «Основні економічні показники роботи сільськогосподарських

підприємств Миколаївської області» / Головне управління статистики у Миколаївській області [Статистичний збірник/ за редакцією З.А. Лук’яненко]. — Миколаїв. — 2008. — 120 с.

2. Кучер С.В. Фактори впливу на стан ефективності зернового господарства в Україні // Економіка АПК. — 2004. — № 1. — 114- 117с.

ЗЕМЕЛЬНІ РЕСУРСИ ТА ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ЇХ

ВИКОРИСТАННЯ В ГОСПОДАРСТВАХ СНІГУРІВСЬКОГО РАЙОНУ

Т.О.Христус, магістр спеціальності «Менеджмент організацій»

Науковий керівник – Л.М.Вершиніна, к. е. н., доцент

Земельним ресурсам в економічному потенціалі України належить

провідна роль, тому раціональне їх використання повинно стати базою його

підвищення. На сучасному етапі землекористування в Україні не відповідає

вимогам раціонального природокористування.

Метою дослідження є аналіз стану земельних ресурсів в господарствах

Снігурівського району та підвищення ефективності їх використання.

210

Проблема ефективності використання земельних ресурсів в Україні дедалі

більше ускладнюється. На сьогодні рівень використання земель в Україні

настільки критичний, що подальша деградація потенціалу земельних ресурсів у

сільському господарстві може мати катастрофічні наслідки [1].

З виданням Указу Президента «Про невідкладні заходи щодо прискорення

реформування аграрного сектора економіки» почався якісно новий етап

аграрної реформи в Україні. Мета її – створення ефективного власника на

землю. Зміна форм власності є важливою передумовою для ефективного

розвитку аграрного сектора економіки країни.

Основним показником, що характеризує ефективність використання землі є

виробництво валової продукції на 1 га сільгоспугідь. По області він становить

736,0 грн., тоді як в Снігурівському районі 608,4 грн, тобто, менше на 17,3%.

В землеробстві головним фактором, що впливає на вихід валової продукції,

є рівень врожайності. За період з 2002 по 2007рр. рівень врожайності

сільськогосподарських культур в господарствах Снігурівського району різко

знизився: найнижчі темпи росту врожайності у 2007р. порівняно з 2002р.

відмічено по таких основних культурах як: зернових та зернобобових – на

55,3%; соняшнику – на 29,4%; овочах – на 12,6%.

Зниження продуктивності угідь спонукало виробників змінювати

структуру посівів таким чином, щоб збільшити посіви високорентабельних

культур. Це призвело до того, що з 2000 по 2007рр. питома вага зернових та

соняшнику зросла відповідно на 18,1 та 5,2 в.п., в тому числі за рахунок

зменшення частки посіву кормових культур на 22,0 в.п. [3].

Критична ситуація склалася із застосуванням мінеральних та органічних

добрив, родючість ґрунтів значно знижується під впливом дії водної та вітрової

ерозії. Недобір врожаю на орних землях, що підлягають впливу ерозії, на один

рік лише по Снігурівському районі становить близько 1,7 млн. корм. од. Тому,

необхідно проводити заходи по охороні грунтів, які регулюються законом

України «Про охорону земель» від 19.06.2003 р.

211

Отже, серед основних шляхів підвищення ефективності використання

земельних ресурсів виділяють наступні: відновлення природної родючості

ґрунту, дотримання збалансованості та необхідного рівня вмісту поживних

речовин у ґрунті, дотримання структури посіву, запобігання різним видам

ерозії, науково-обґрунтоване проведення меліоративних заходів тощо.

Література 1. Андрійчук В.Г. Теоретико-методологічне обґрунтування ефективності/

В.Г.Андрійчук// Економіка АПК.— 2005.— №5.- С. 52-62. 2. Указ Президента «Про невідкладні заходи щодо прискорення

реформування аграрного сектора економіки», від 03.12.1999р. 3. «Сільське господарство Миколаївщини у 2007 році»/ Головне

управління статистики у Миколаївській області [статистичний збірник/ за редакцією З.А.Лук’яненко ].— Миколаїв. — 2008.— 330 с.

ЕФЕКТИВНІСТЬ ІНВЕСТИЦІЙ В ОСВІТУ

В.В. Анісім, магістр спеціальності „Менеджмент організацій”

Науковий керівник - І.Г. Крилова, к.е.н, доцент

Знання є складовою частиною людського капіталу. Цей капітал постійно

накопичується. Найсуттєвішими видами інвестицій у людський капітал стають

інвестиції в освіту, виховання, підготовку кадрів. Високі показники

ефективності інвестицій в освіту підтверджують необхідність їх подальшого

збільшення.

Знання, кваліфікація, інтелект набувають дедалі більшої цінності. Нині

саме знання, а не інші чинники (земля, капітал) змінюють обличчя сучасної

економіки прискореними темпами. В Україні індекс рівня освіти залишається

на високому рівні – 11 місце серед 177 країн. Так кількість фахівців з вищою та

середньою професійною освітою на 1000 працюючих у Німеччині становить

190 осіб, у Франції — 220, в Японії — 230, у США — 360, в Україні — 336

осіб. Але на сьогодні в нашій країні переважна більшість виробничих

потужностей використовується лише на 25—30%, а це означає, що чимала

частина працездатного населення з різних причин втрачає свій фаховий рівень і

потребує перепідготовки.

212

Аналіз ефективності інвестицій починається з оцінки витрат на освіту та

очікуваних зисків (вигід) від її отримання.

Витрати, пов'язані з одержанням освіти, можна розділяти на три групи:

прямі матеріальні витрати (здійснюються майбутнім власником людського

капіталу або іншим інвестором (оплата за навчання, підручники), пов'язані зі

зміною місця проживання (вартість житла, транспортні витрати), моральні

втрати.

Соціологічне опитування серед студентів економічного факультету п’ятого

курсу показало, що питома вага прямих матеріальних витрат у загальних

витратах, пов’язаних з одержанням освіти складає 46%, а питома вага витрат,

пов’язаних зі зміною місця проживання - 54%.

Очікувана віддача від інвестицій в освіту теж складається з трьох груп

доходів: прямі матеріальні зиски (вищий рівень заробітків протягом життя,

більша можливість брати участь у прибутках компанії), непрямі матеріальні

зиски( більша можливість отримати подальші інвестиції у власний людський

капітал з боку роботодавця), моральні зиски. На рівні прогнозів кількісно

виміряти можна лише першу і другу групу.

Соціологічне опитування, дозволяє стверджувати, що майбутні очікувані

доходи щороку, на протязі трьох років після закінчення університету, будуть

зростати від 2000 грн до 3500 грн; 48% опитаних вважає, що завдяки

отриманому рівню освіти вони матимуть вищий рівень заробітків протягом

життя; 17% - більшу можливість отримувати персоніфіковані умови оплати

праці, різноманітні премії, надбавки; 13% - сподіваються отримають подальші

інвестиції у власний людський капітал; 10% - отримати пенсійне чи медичне

страхування за рахунок підприємства; 7% - матимуть кращі умови праці та

відпочинку і лише 5% сподівається на оздоровлення за рахунок підприємства.

Якщо припустити, що основний майбутній дохід для більшості випускників –

це заробітна плата а вартість життя щороку зростає, ризик опинитися у стані

безробіття достатньо суттєвий, то термін окупності інвестицій складатиме до 12

років.

213

ДИНАМІКА БЕЗПЕЧНОСТІ ДЕПОЗИТНИХ ВКЛАДЕНЬ

НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ

О.Л. Вицина, магістр спеціальності «Менеджмент організацій»

Науковий керівник – І.Г. Крилова, к.е.н., доцент

В умовах складної економічної ситуації, що склалася на сьогодні в світі й

гостро торкнулася України, депозити стали предметом розкоші для населення.

В останні декілька років банки нарешті відновили довіру людей до себе як

знову ситуація повернулася на початок 90-х років XX ст.

Розпад Радянського Союзу різко підірвав довіру банківській системі та

знищив всі заощадження населення. Показовими можуть бути динаміка і

структура грошових заощаджень громадян у кредитних установах. Сума

грошових вкладів населення в Ощадному банку СРСР в 1987 p. становила 266,9

млрд. крб., у 1988 – 297,5, у 1989 – 337,7, а середній розмір вкладу в містах

становив 1463 крб., в сільській місцевості – 1655 крб.

Історію банківських депозитів в незалежній Україні експерти поділяють

на декілька етапів. Початок 90-х років минулого століття – перші пропозиції

комерційних банків і масова недовіра українців до будь-яких видів внесків.

Середина 1990-х – зниження ставок і обсяг залучених коштів відносно

невеликий. Третій етап – криза 1998 року: росте популярність вкладів у валюті.

Четвертий (з 2000 року) – зростання об'ємів ринку депозитів стрімкими

темпами, гривня поступово витісняє долар і євро. Особливо ефективним у

цьому плані був 2007-й рік. За даними Національного банку України, загальний

об'єм депозитів за період 2006-2007 зріс до 280,1 млрд. грн. (на 51,9%). При

цьому вклади в національній валюті збільшилися на 66,5 %, в іноземній –

на 28,1 %.

Відмітимо, що фактор довіри населення до банків є одним із основних.

Закономірність чітка: немає довіри – немає клієнта – немає економічного

зростання – немає якісного життя [1, c. 5]. Отже, очевидним є факт, що кошти

населення - колосальне джерело інвестиційних ресурсів, і, в кінцевому рахунку,

214

від їх включення в реальний обіг виграють всі – держава, банки, громадяни,


Для заохочення вкладників до збереження своїх коштів на депозитних

рахунках процент за вкладами повинен компенсувати інфляційні втрати.

Враховуючи високий рівень інфляції в Україні в 2007 році, який склав 16,6%,

особливої актуальності набувають завдання підвищення ефективності

державного управління з метою досягнення макроекономічної стабільності. 11

жовтня 2008 року Національний банк України заборонив дострокову видачу

депозитів у всіх банках держави. За даними НБУ на депозитах фізичних осіб в

серпні перебувало 202 мільярди гривень, а у грудні, після того, як чимало

коштів було знято, ці депозити раптом зросли аж до 215,6 мільярда гривень.

Справа тут у тонкощах обрахунку, який застосовує Нацбанк: частина депозитів

покладена до банків у доларах та євро, отже, з падінням курсу гривні вони

немовби зросли, хоча фізично депозитів стало менше [2, с. 6].

На сьогодні перед банківською системою України стоїть надзвичайно

важлива задача: повернення довіри населення. Адже заощадження населення

можуть бути суттєвим джерелом інвестиційного капіталу. Фізичні особи – не

лише отримувачі кредитів, а й вкладники депозитів, які дають банкам готівкові

кошти для фінансових операцій; міняють валюту, проводять через банки різні

платежі, одержують зарплати, пенсії та стипендії. За відсутності довіри

заощадження зберігаються в готівковій формі або спрямовується в тіньову

сферу, що обумовлює зменшення можливостей формування внутрішніх

інвестиційних ресурсів і стримує економічне зростання держави.

Література 1. Заруцька О. П. Рівновага залучених та розміщених банківських ресурсів

як необхідна умова стабільного розвитку/ О. П. Заруцька // Вісник НБУ. — 2007. — № 4 — С.20-27.

2. Тігіпко С. Л. Сучасна Україна: шляхи, форми, проблеми реформування банківської системи / С. Л. Тігіпко //Вісник НБУ. — 2008. — № 11. — С. 2 – 6.

215

ПРОБЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВИ ФУНКЦІОНУВАННЯ

СЕЗ «МИКОЛАЇВ»

А.Є. Пятниченко, студентка групи Е 5/2

Науковий керівник – Крилова І.Г. к.е.н, доцент

З метою залучення іноземних інвестицій, активізації підприємницької

діяльності за участю зарубіжних інвесторів, нарощування експорту товарів і

послуг, а також поставок на внутрішній ринок високоякісної продукції

створено спеціальну економічну зону та запроваджено спеціальний режим

інвестиційної діяльності на території Миколаївської області. Очікувані

результати діяльності: передбачається залучити 650 млн. дол. США прямих

іноземних інвестицій; зберегти старі та створити 33 тисячі нових робочих

місць.

Територія СЕЗ розташована в межах однієї адміністративно-територіальної

одиниці і знаходиться на відстані 69 км від лінії морського кордону України,

має зовнішній вихід водним шляхом. Суб'єктами СЕЗ «Миколаїв» є суб'єкти

підприємницької діяльності - юридичні особи, які розташовані на території СЕЗ

і реалізовують на цій території інвестиційні проекти у пріоритетних видах

економічної діяльності.

СЕЗ «Миколаїв» створена у межах земельних ділянок, на яких розташовані

суднобудівні підприємства м. Миколаєва: державна холдингова акціонерна

компанія «Чорноморський суднобудівний завод» (площа 340 га); ВАТ «Дамен

Шип`ярд Океан» (площа 240 га); державне підприємство «Суднобудівний завод

імені 61 комунара» (площа 160 га) та на прилеглій території площею 120 га

земель Миколаївської міської ради.

Специфічною рисою СЕЗ «Миколаїв» є можливість використання її

суб'єктами наявних виробничих потужностей і елементів інфраструктури

суднобудівного комплексу для потреб власної діяльності на умовах

господарчих договорів, що звільняє суб'єкта-інвестора від будівництва і

прискорює розгортання його виробництва.

216

Пріоритетними видами економічної діяльності є обробка деревини,

виготовлення скла, виробництво сільськогосподарських машин, та машин по

переробці сільгосппродукції, виробництво електричного устаткування,

будівництво.

Обсяг прямих іноземних інвестицій в м. Миколаїв в 2007 році становив 88

млн.дол., та близько 174,6 дол. США на одного мешканця міста. Інвестиції

вкладені з 36 країн світу, найпотужніший інвестор – Канада (30,8% від

загального обсягу), Кіпр (26%), Віргінські острови (9,7%), Нідерланди (6,7 %).

Для всіх суб'єктів СЕЗ передбачається надання пільг щодо сплати ввізного

мита, податку на додану вартість, податку на прибуток підприємств та плати за

землю.

З діяльністю СЕЗ пов’язана низка проблем: нестабільна політична та

економічна ситуація в країні; державні гарантії для інвесторів не мають

забезпечення; низька фінансова спроможність міста стримує виконання

програм та не дає можливості реалізувати соціальні проекти, яких потребує

місто; недостатня інформованість інвесторів про можливість вкладання коштів;

низька інвестиційна привабливість окремих видів діяльності; обмеженість

внутрішніх інвестиційних ресурсів; недостатній розвиток механізмів

страхування фінансових ризиків потенційних інвесторів.

Але економічна зона має перспективи для розвитку. Вона є приваблива для

інвестора, особливо наявністю транспортної інфрастуктури, потужних

промислових підприємств, розвинутим сільським господарством, та

привабливими пільгами, наданими в даній зоні.

Література 1. Булюк В.В. Стратегічне управління зовнішньоекономічним

співробітництвом. //Культура народів Причорномор`я — №83 — с.15. www.nbuv.gov.ua/Articles/KultNar/knp83/pdf/soderjanie.htm

2. Пересада А.А. Інвестування.: Навч.посіб.— К: КНЕУ 2001. — 251с.

http://www.nbuv.gov.ua/Articles/KultNar/knp83/pdf/soderjanie.htm

217

ВПЛИВ ІНОЗЕМНИХ ІНВЕСТИЦІЙ НА РОЗВИТОК

ОВОЧІВНИЦТВА В МИКОЛАЇВСЬКІЙ ОБЛАСТІ

В.С. Ананевич, магістр спеціальності «Менеджмент організацій»

Науковий керівник – І.Г. Крилова, к.е.н., доцент,

Іноземні інвестиції – це всі види майнових та інтелектуальних цінностей,

вкладених іноземними інвесторами в об'єкти підприємницької та інших видів

діяльності з метою одержання прибутку. Іноземні інвестори - суб'єкти, які

провадять інвестиційну діяльність на території України.

Найпотужнішим інвестором в Україні за показником кількості

інвестованих коштів вважається Міжнародна фінансова корпорація (МФК). В

грудні 2008 року Генеральний директор Української аграрної конфедерації

Сергій Стоянов та керівник проекту Міжнародної фінансової корпорації (МФК)

Ернст Меренгс обговорювали питання покращення бізнесового середовища на

аграрних ринках України, фінансові аспекти розвитку сільського господарства

України. Сторони констатували, що для більш ефективного удосконалення

систем фінансування агарного сектору виключно важливим є створення

належного бізнесового середовища в Україні. Щоб вивести

сільськогосподарське виробництво в Україні на рівень передових європейських

стандартів, потрібно 50 млрд. доларів. А в сфері переробки

сільськогосподарської продукції і виробництва продуктів харчування

знадобиться ще 30 млрд. дол. Тож, щоб реалізувати цей потенціал, необхідні

спільні зусилля всіх учасників ринку, активна участь місцевого приватного

сектора і місцевих банків, а органи влади повинні забезпечити сприятливе

нормативно-правове середовище.

Станом на січень 2008 року МФК за весь час співпраці з Україною

інвестувала в 42 проекти близько 988 млн. дол. Майже третину цієї суми було

надано у 2007 році. В Миколаївській області в 2008 році інвестиції МФК

дорівнюють близько 90 млн. доларів, половина цих коштів (40 млн. доларів)

було залучено в ОАО «Сандора» для закупівлі нового обладнання.

218

Під егідою МФК в м. Миколаєві в 2003 році відкрито «Проект розвитку

овочівництва в південному регіоні України». Діяльність цього проекту

пов’язана з консультуванням аграрних підприємств Миколаївської області, які

займаються вирощуванням овочевих культур. До цих підприємств відноситься

ФГ «Мельник», ФГ «Агросвіт», ФГ «ТАД», ФГ «Ганнуся», ФГ «Пан Білан», ФГ

«Лідер Агро», ЧП «Агрофірма «Роднічок» та інші. Консультування цих

підприємств супроводжується незначними інвестиціями на закупівлю насіння

нових високопродуктивних та високоякісних сортів різних овочів. Позитивний

результат в цій співпраці досить високий. До того ж цей міжнародний проект

допомагає реалізовувати продукцію, направляючи більше 80% соковитих

овочів на переробку в ОАО «Сандора».

За тривалий час співпраці наведених господарств з підрозділом МФК їх

обсяги валової продукції значно зросли (табл. 1).

Таблиця 1

Динаміка вартості валової продукції підприємств, з якими співпрацює

МФК в Миколаївській області, тис. грн. Вартість валової продукції, тис. грн.

Господарство 2003 рік 2007 рік

Темп росту, %

ФГ «Мельник» 1380,0 4866,9 352,7

ФГ «Агросвіт» 1745,0 3647,5 209,0

ФГ «Лідер Агро» 3690,0 7127,8 193,2

ФГ «Ганнуся» 629,3 1637,0 260,1

Отже, ефективність інвестицій від МФК в розвиток овочівництва в

підприємствах малого бізнесу в Миколаївській області достатньо висока.


1. Федоренко В.Г, Захожая В.Б, Інвестиційний менеджмент./ В.Г. Федоренко, В.Б. Захожая — Київ: МАУП. — 2006. — 341.

2. Ляшенко Б., Співпраця МФК і України./ Б. Ляшенко // Інвестиційна Україна. — 2008. — №2. — с. 34-36

219

ІНВЕСТИЦІЙНА ПРИВАБЛИВІСТЬ СІЛЬСЬКОГО

ГОСПОДАРСТВА МИКОЛАЄВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Г.С. Сергєєва, студентка групи Е 5/1

Науковий керівник - Крилова І.Г., к. е. н., доцент

В ринкових умовах господарювання для реформованих підприємств

аграрного сектора економіки Миколаївської області однією з головних проблем

є залучення інвестиційних та інноваційних ресурсів. Крім того, за умов

обмеженості внутрішніх ресурсів найбільш привабливим джерелом

матеріально-технічного та фінансового забезпечення підприємств

Миколаївщини є іноземні інвестиції. Проте, на сьогодні їх обсяг та рівень

ефективності залишаються вкрай недостатніми через наявність цілої низки

чинників: нестабільності законодавчої бази, відсутності належного захисту

інвесторів та недостатньої прибутковості інвестицій.

У 2007 році в економіку аграрного сектора іноземними інвесторами

вкладено 2,1 млн.дол. США (2005р. - 2,9 млн.дол. США) прямих інвестицій. З

країн СНД надійшло 5,9% (2005р. - 1,6%) від загального обсягу інвестицій та

94,1% (2005р. -98,4%) – з інших країн світу. За формами надходження

переважали грошові внески (94,2% від обсягу надходжень).

В останні роки частка капітальних вкладень у розвиток сільського

господарства Миколаївщини коливається в межах 5 – 7 % (у 2002 році вона

становила 18,1 %). За останні три роки (2006 - 2008) обсяг інвестицій в сільське

господарство у фактичних цінах мали тенденцію до збільшення і в 2007 році

становили 32,6 млрд. грн. У 2007 році сільськогосподарські товаровиробники

Миколаївської області за рахунок інвестицій придбали нової техніки на суму

близько 130 млн. грн., що, становить лише 1 % порівняно із щорічною

потребою в оновленні машино - тракторного парку сільськогосподарських

підприємств у сумі 12 млрд.грн.

Позитивними чинниками для залучення інвестицій в аграрний сектор

Миколаївської області є: досить високий рівень приватизації

сільськогосподарських підприємств та підприємств агробізнесу - власності

220

роздержавлено близько 1000 об’єктів за 2007 рік ; наявність кваліфікованої,

відносно незайнятої, а тому дешевої робочої сили з досвідом роботи в

сільському господарстві - 3241осіб; вигідне географічне положення – південь

України; забезпеченість природними ресурсами; сприятливі для сільського

господарства кліматичні умови та ґрунтовий покрив; потужний переробний

сектор; здійснення заходів щодо оптимізації використання земельних ресурсів.

Відмітимо, що на законодавчому рівні не існує обмежень щодо обсягу

вкладень, створено кращі умови для репатріації капіталів та переказу

прибутків, підприємствам з іноземними інвестиціями дозволено застосовувати

метод прискореної амортизації із збільшенням чинних норм не більше, ніж у

два рази.

До негативних факторів, що знижують інвестиційну привабливість в

області відносяться: недостатньо розвинута інфраструктура села (дороги,

зв’язок, комунікації) та мережа комерційних банків, їх філіалів, кредитних

спілок у сільській місцевості, система страхування ризиків, консультаційні

(дорадницькі) центри практично відсутні. Підсумовуючи зазначимо, що при

умові стабілізації фінансово-економічної ситуації в країні, можливо очікувати

перспективи до поліпшення інвестиційної привабливості сільського

господарства Миколаївської області.

Література 1. Гуткевич С.А. Управление инвестиционным процессом в аграрной сфере. — К.ИАЭ УААН, 2000. — 267 с. 2. Інвестиційний рейтинг регіонів України 2007 року/ Вдовин П.,

Григоренко Ю., Дацків Р. та ін. — К.: Інститут Реформ — 2007. — 75 с.

ЗАОЩАДЖЕННЯ НАСЕЛЕННЯ ЯК СУТТЄВЕ ДЖЕРЕЛО

ІНВЕСТИЦІЙНИХ РЕСУРСІВ У НАЦІОНАЛЬНІЙ ЕКОНОМІЦІ

Резніченко Д.В., магістр спеціальності «Менеджмент організацій»

Науковий керівник - Крилова І.Г., к. е. н., доцент

Важливим джерелом інвестицій в умовах недостатності власних обігових

коштів та низької прибутковості більшості підприємств України виступають

заощадження населення. В економічній науці незаперечним є факт, що

221

заощадження – основне джерело інвестиційних ресурсів. В країнах з

розвиненою ринковою економікою чверть національних заощаджень

формується саме за рахунок заощаджень громадян.

Тому, актуальним залишається питання наявності в Україні інвестиційного

потенціалу у вигляді заощаджень населення.

Проведений нами аналіз свідчить про наявність інвестиційного потенціалу

населення України, це ілюструє динаміка зміни доходів населення за останні

роки. Так, за період з 2001 по 2008 роки доходи населення збільшилися з 157,9

млрд. грн. до 850,2 млрд. грн., тобто більше ніж у 5 разів. Одночасно

спостерігалося зростання заощаджень населення, які у 2008 році сягнули 67,7

млрд. грн., тоді як у 2001 році їх розмір сягав 6,7 млрд. грн.

У ринковій економіці існують різні механізми за допомогою яких

заощадження населення можуть стати джерелом інвестиційних ресурсів. Серед

них найважливішу роль відіграє ринок цінних паперів. Цей сегмент

фінансового ринку має ту перевагу, що забезпечує канали прямого

фінансування інвестиційних проектів. Фірми та уряди країн спроможні

позичати безпосередньо в населення за рахунок випуску в обіг майнових прав

(акцій, облігацій). Але дослідження цільової аудиторії, вибір оптимальної

форми випуску цінних паперів та обслуговування обігу останніх здорожують

інвестиційні ресурси. Однак економіка ринкового типу спроможна частково

розв’язати ці проблеми завдяки перекладанню частини витрат та ризиків на

третіх осіб, якими є фінансові посередники.

Окрім аналізу обсягів заощаджень населення взагалі, важливим для оцінки

рівня реалізації інвестиційного потенціалу населення є визначення обсягів

заощаджень населення які містяться у вигляді цінних паперів та грошових

вкладів. Відмічаємо, що у 2008 році, порівняно з 2001 роком, нагромадження

нефінансових активів зросло з 3,4 млрд. грн. до 16,9 млрд. грн., приріст

фінансових активів населення за аналогічний період збільшився у 15 разів (з

3,4 млрд. грн. у 2001 році до 50,9 млрд. грн. у 2008 році).

222

Аналізуючи приріст грошових вкладів та заощаджень в цінних паперах

населення України відмітимо, що протягом 2001-2008 років спостерігалась

тенденція до їх зростання (з 6,3 млрд. грн.. у 2001 році до 90,4 млрд. грн.) Цей

показник заслуговує особливої уваги, адже саме він свідчить про те наскільки

населення реалізує свої заощадження в інвестиції.

Доцільно відмітити, що фінансово-економічна криза яка панує в

українській економіці значно вплинула на рівень добробуту населення та рівень

його заощаджень, так лише у грудні 2008 року, порівняно з листопадом 2008

року, обсяг заощаджень населення знизився на 15,9%. Беручи до уваги те, що

середньостатистичний українець заробляв торік 1806 гривень на місяць і

більшість доходу витрачав на продукти харчування, а також з огляду на

подальшу стагнацію економіки можемо очікувати наступне зниження рівня

доходів населення України та його заощаджень, а отже і обсягу інвестиційних

ресурсів.

Література 1. Державний комітет статистики України, Статистичний щорічник

України за 2008 рік / за ред. О.Г. Осауленка. — К., «Техніка» — 2009. — 645с.

ПРОМИСЛОВА ПОЛІТИКА, ЯК НЕОБХІДНА ПЕРЕДУМОВА

РОЗВИТКУ РЕГІОНІВ УКРАЇНИ

К.С.Горєва, студентка групи Е 3/2

Науковий керівник – О.І.Котикова, к. е. н., доцент

Українська економіка вже дістала того моменту свого розвитку, коли

питання безпосередньої ролі держави в управлінні економічним життям

науково обґрунтовані і теоретично доказані на користь необхідності

державного регулювання практично усіх сфер народного господарства.

Оскільки, в окремий період часу, для певних регіонів є характерними більш

високі, в той час як для інших - більш низькі соціальні та економічні стандарти,

і таке міжрегіональне співвідношення не є застиглим і може змінюватися під

впливом комплексу зовнішніх і внутрішніх обставин, необхідно створення

223

відповідних передумов для формування ефективної регіональної політики, як

основи розвитку регіонів України.

Державне регулювання економіки на регіональному рівні являє собою

вплив регіональних органів на самостійно господарюючі суб’єкти та умови їх

діяльності, що здійснюється за допомогою загальнодержавної і регіональної

соціально-економічної стратегії та політики, що має за мету їх ефективну

реалізацію в регіоні.

Промислова політика являється складовою частиною економічної політики

регіону і має стратегічною ціллю створення багатогалузевого,

високотехнологічного, конкурентоспроможного, високоефективного

національного промислового комплексу, який надасть можливість забезпечити

укріплення економічної незалежності та національної безпеки країни, гідний

рівень життя народу, сприятимете інтеграції України у систему

світогосподарських зв’язків.

У ряді принципів промислової політики акцент зроблений на дотриманні

національних інтересів, соціальної й екологічної орієнтації, сполученні

державного регулювання з ринковими механізмами, реалізації програмно-

цільового підходу, поглибленні інтеграційних процесів.

Регіони України потребують сталого розвитку саме у сфері промисловості.

Тому чітко скоординована промислова політика, яка впливає на соціальну

політику, з проводу охорони навколишнього середовища, спроможні надати

регіональній політиці того підґрунтя, завдяки котрому вона буде виступати

повноцінною структурно вираженою модифікацією виробничої та соціальної

функції регіонального розвитку.

У жовтні 2008 р. обсяги промислового виробництва проти жовтня 2007 р.

зросли на 13,7%. За січень–жовтень 2008 року приріст виробництва у

промисловості становив 11%. Порівняно з січнем–жовтнем 2007 року випуск

продукції збільшився за всіма основними видами промислової діяльності.

Однак, у зв’язку з світовою кризою позитивні зрушення щодо розвитку

промисловості в Україні отримали протилежну направленість.

224

Таким чином, для забезпечення єдності соціально-економічного простору

країни, необхідна індивідуально розроблена регіональна політика з

урахуванням специфіки кожного регіону, яка дозволить реалізувати існуючий

виробничий та економічний потенціал з можливістю подальшого розвитку.

Правильно розроблена регіональна політика становить основу гармонійного

типу регіонального розвитку, який являється передумовою сталого розвитку

усієї країни.

Література 1. Навч. посібник / С. М. Чистов, А. Є. Никифоров, Т. Ф. Куценко та ін.—

К.: КНЕУ. — 2000. — 316 с. 2. Тарасенко Ю. Г. Промислова політика України / Ю. Г. Тарасенко //

Пропозиція. — 2008. — №5. — С. 24 – 29.

ІНФЛЯЦІЙНІ ПРОЦЕСИ В УКРАЇНІ ТА ПРОГНОЗУВАННЯ

ІНФЛЯЦІЇ

І.М.Євчук, студент групи Е3/2

Науковий керівник – О.І.Котикова, к. е. н., доцент

Інфляція є одним із індикаторів макроекономічної нестабільності і

фактором, від якого в значній мірі залежить соціально-економічний розвиток

країни. Тому приборкання високої інфляції та її підтримання на сприятливому

для економіки рівні є ключовою проблемою державної економічної політики.

За період незалежності України вітчизняна практика накопичила значний

досвід управління інфляційним процесом. Були сформовані основні засади

антиінфляційної політики в перехідній економіці та апробовані певні

методологічні підходи до прогнозування та регулювання інфляції. За цей період

вдалося подолати гіперінфляцію і забезпечити перехід на помірні темпи

інфляції. Якщо у 1993 році індекс інфляції склав 10256%, то у 2003 році він

впав до 110,1%. Але в 2008 році індекс інфляції зріс внаслідок впливу

зовнішніх факторів на 125,8% [1].

Щоб управляти інфляцією, слід володіти знаннями тих факторів, що її

спричиняють. Найбільший вплив на розвиток теорії інфляції справили

кейнсіанська та монетаристська теорії. Згідно з кейнсіанською теорією

225

інфляція виникає внаслідок надлишкового сукупного попиту, який з`являється

в умовах повної зайнятості. Монетаристська теорія пояснює інфляцію лише на

базі грошового чинника.

Світовий досвід показує, що інфляцію не можна пояснити лише

надлишковим попитом в умовах повної зайнятості або лише надмірною

грошовою емісією. Вона є результатом комплексу різноманітних причин, які

можуть виникати у виробничій, фінансовій та зовнішньоекономічній сферах.

Тому з метою прогнозування та регулювання інфляції, її слід розглядати як

багатофакторне явище, яке може проявлятися у формі як інфляції попиту, так і

інфляції витрат [2].

Метою прогнозування інфляції є створення наукових передумов для

прийняття та реалізації управлінських рішень щодо інфляції. З огляду на це,

основними функціями прогнозування інфляції є науковий аналіз інфляційної

динаміки; дослідження причинно-наслідкових зв`язків, які визначають

динаміку цін; оцінка темпів інфляції; виявлення альтернатив розвитку

інфляційного процесу. З метою дотримання зазначених функцій прогнозування

інфляції має ґрунтуватися на певних принципах, до яких можна віднести:

принцип цілеспрямованості, системності, наукової обґрунтованості,

адекватності та альтернативності. Дотримання цих принципів покликане

забезпечити методологічну єдність різних методів та моделей інфляційного

прогнозування.

Отже, інфляція створює для суспільства небезпеку. Тому вона має бути

важливим об`єктом державного регулювання. В його основі лежить

антиінфляційна політика, головними складовими якої є виважена грошово-

кредитна політика, впорядкування державних фінансів, раціоналізація

структури національної економіки та зовнішньоекономічної діяльності.

Література 1. Булавіна О.А. Монетарні (грошові) фактори інфляції в процесі

прогнозування інфляційних процесів в Україні // Вісник Тернопільської академії народного господарства. — Тернопіль: Економічна думка. — 2008. — № 1(7). — С. 14-21.

226

2. Савлук М. Необхідність маркетингових досліджень у прогнозування інфляції // Економіка України. — Луганськ: СНУ. — 2008. — № 9 (31). — С. 43-45.

ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЦЕСИ В АПК УКРАЇНИ

А.М. Рудіч, студентка групи Е 3/3

Науковий керівник – О.І. Котикова, к.е.н., доцент

В умовах дефіциту фінансових і матеріальних ресурсів для забезпечення

подальшого розвитку галузей агропромислового комплексу України потрібні

значні інвестиції. Оскільки, за обмеженості внутрішніх джерел вагомим

чинником технологічного оновлення та підвищення конкурентоспроможності

вітчизняного виробництва може стати іноземний капітал.

Експерти Світового банку дали негативну оцінку вітчизняному

інвестиційному клімату, який склався в Україні в останні два роки. Серед

головних причин називають відсутність за останні 6 років економічних і

регуляторних перетворень, які послідовно реалізуються в державі [1].

Проте, не дивлячись на політичні кризи, Україна продовжує бути

інвестиційно привабливою країною. Останніми роками, після тривалого спаду,

інвестиційні процеси в сільському господарстві постійно зростають. Зокрема, у

2004-2006 роках обсяги інвестицій в основний капітал зростали щорічно на 27 –

41%, стабільно перевищуючи середні темпи по економіці в цілому. Лише у

2007 р. ці темпи дещо знизились – до 18%. А у 2008 р. вони зросли до 46%.

Подібна ситуація і з зовнішніми інвестиціями, які також щорічно збільшуються,

а в останні три роки – досить стрімко. Так найбільше в економіку України в

2007 р. інвестовано коштів з Кіпру – 2,75 млрд. дол., з Нідерландів – 0,98 млрд.

дол., зі Швеції – 0,87 млрд. дол. [2].

Нарощування інвестиційних процесів відбувається на фоні

загальноекономічного зростання в країні, зокрема збільшення обсягів валового

внутрішнього продукту та виробництва практично у всіх сферах економічної

діяльності, розширення зовнішньоекономічної діяльності, зростання доходів

населення, реформування галузей. Галузева структура інвестицій в основний

227

капітал свідчить про пріоритетність рослинництва. Обсяг інвестицій в дану

галузь у 2007 р. становив 6,3 млрд грн., тобто 67% від загального обсягу.

Напроти, частка тваринництва становила лише 23% [3].

Серед основних факторів, що гальмують процес іноземного інвестування в

АПК України, слід виділити такі: політичні (нестабільність в країні), соціально-

економічні (несприятлива макроекономічна ситуація), проблеми галузевого та

регіонального характеру; недосконалість нормативно-правової бази. Нині

правова система України складається з понад 100 законів та інших

нормативних актів, що регулюють інвестиційну діяльність.

В сучасних умовах інвестиції доцільно спрямовувати на технічне

переоснащення та реконструкцію діючих підприємств. Для поліпшення

інвестиційного забезпечення розвитку АПК необхідно: створити відповідну

інфраструктуру його фінансової підтримки, розширити застосування

фінансово-кредитних і небанківських інвестицій; створити належну систему

захисту прав інвесторів; необхідно створити таку систему стимулів і пільг, яка

забезпечувала б привабливість інвестицій. Правове регулювання іноземних

інвестицій слід підняти до рівня світових стандартів. Для забезпечення

ефективного використання іноземних інвестицій в АПК необхідно передбачити

державну підтримку, зокрема, створення пільгових умов для реалізації

вкладень, пов’язаних із науковою, науково-технічною та інноваційною

діяльністю.

Таким чином, при усунені всіх недоліків в найближчій перспективі слід

очікувати ще більше надходження інвестицій в галузь і підвищення їх впливу

на результативність діяльності, передусім за рахунок зростання

заінтересованості інвесторів.

Література 1. Попова О.І. Ведення бізнесу «по-українські» // Бізнес. — 2008. —

№ 27. — С.31. 2. Лупенко Ю.О. Інвестування розвитку сільського господарства //

Економіка АПК. — 2008. — № 12. — С. 59-62. 3. Шебаніна О.В. Інвестиційне забезпечення розвитку продовольчого

підкомплексу АПК // Економіка АПК. — 2007. — № 2. — С. 56-60.

228

РОЗДЕРЖАВЛЕННЯ ТА ПРИВАТИЗАЦІЯ ДЕРЖАВНОЇ

ВЛАСНОСТІ В УКРАЇНІ

Д.А.Гросу, студент групи Е 3/3


Cучасна економіка України може ефективно функціонувати лише при

наявності в ній різноманітних видів і форм власності. Особливістю вітчизняної

економіки є те, що вона (про що мова йшла вище) протягом тривалого часу

формувалася як державна. Внаслідок цього держава стала монопольним

розпорядником 90-100% виробничих фондів, готової продукції.

У нас, враховуючи суцільний монополізм, зумовлений пануванням

державної власності, в поняття роздержавлення вкладається дещо інший зміст.

А саме: ліквідація монополії держави. Тобто, перетворення її із засобу

придушення недержавних форм розвитку суспільства в орган, який гарантує:

а)різноманітність форм розвитку економіки, соціально-політичної, духовної та

інших сфер; б)передачу власності з державного сектору в приватний

(юридичним і фізичним особам). А це означає, що однією з суттєвих сторін

роздержавлення є перетворення самої держави.

Тому слід розрізняти роздержавлення й приватизацію.

Приватизація – це лише етап роздержавлення, який передбачає передання

працівникам символу власності на частину засобів виробництва або продаж їх

(в т.ч. цілих підприємств) у приватну власність. Роздержавлення ж повинно

розв'язувати більш глибокі завдання: подолання соціально-економічної

монополії держави; забезпечення альтернативності трудових відносин замість

безальтернативного державного найму; перехід до багатоканального

формування економічного регулювання; утворення системи соціальних

гарантій і соціального захисту трудящих.

Однак, повна ліквідація державної власності на засоби виробництва й

передання її у приватну може породити й негативні тенденції: неможливість

або послаблення державного регулювання економіки, створення приватних

монополій тощо.

229

Тому роздержавлення й приватизацію необхідно здійснювати, враховуючи

як економічні, так і соціальні та політичні наслідки. Держава була й повинна

залишатися суб'єктом власності, її не можна виключати з економічного життя.

Мова йде про інше. Необхідно подолати монопольне становище держави та її

відомств. А це передбачає: а) приватизацію частини державної власності та

введення її в орбіту ринкової економіки; б) переведення частини підприємств,

які залишаються власністю держави, в ринковий режим функціонування. Це

можливо здійснити шляхом диференціації функцій між власником (державою),

менеджером і трудовим колективом [1].

В яких же умовах роздержавлення ефективне? В економічній літературі,

рекомендаціях деяких урядових і наукових установ можна зустріти конкретну

питому вагу - 30-50%, яку повинна обіймати державна власність у всій

власності країни.

За оперативними даними Фонду державного майна України станом на 2008

рік, по Україні роздержавлено 1194 об’єкти державної власності. В основному

це об‘єкти груп А – 751 (63%) та Д – 325 (27%). Також роздержавлено 79

об‘єктів (6%) групи Ж, 22 об‘єкти (2%) груп В, Г та 17 об‘єктів (2%) групи Е.

[2]

Роздержавлення власності, яке йде повним ходом у сучасній Україні,

закладає фундамент її економічної системи, її економічний базис. Отже, по-

перше, тривалість цього процесу визначає час перебування України все ще в

перехідному періоді. По-друге, від того, до чиїх рук потрапить власність,

залежатиме, з одного боку, чи відбудеться Україна як незалежна держава, а з

іншого,- на чию користь працюватиме економіка - на народ України чи на

олігархічні структури, які зараз гарячкове скуповують державне майно й

пнуться до влади.

Література 1. Михасюк І. Р. Державне регулювання економіки / Михасюк І. Р.,

Мельник А. Ф., Крупка А. Г. — Львів. — 2007. — 324 с. Режим доступу : http://www.ukrstat.gov.ua/

http://www.ukrstat.gov.ua/

230

АНАЛІЗ ДЕРЖАВНОЇ ПІДТРИМКИ ПІДПРИЄМСТВ АПК ЧЕРЕЗ

СИСТЕМУ КРЕДИТУВАННЯ

Є.М. Юрченко, студентка групи Е – 3/5


Аграрний сектор традиційно посідає одне з важливих місць в економіці

України. В сільському господарстві країни зайнято майже 18 % населення,

виробляється 17,5 % ВВП. Пріоритетне значення цього сектора економіки

проявляється і в постійному зростанні обсягів бюджетного фінансування. У

2008 році на державну підтримку АПК виділено 11 млрд. грн., що становить 5

% видатків Державного бюджету України [1]. Проте ринкові трансформації,

міжнародні інтеграційні процеси крім нарощування кількісних параметрів

потребують якісних змін у формуванні механізму державної підтримки АПК.

Аналізу системи державної підтримки вітчизняного аграрного сектора

економіки в умовах ринкових трансформацій присвячені роботи економістів:

В.Г.Андрійчука, О.М.Бородіної, А.П.Гайдуцького, В.П.Галушка, А.А.Діброви

та ін.

Із 2000р. одним із напрямів державної підтримки сільськогосподарських

товаровиробників є кредитування їх на пільгових умовах. За цим механізмом

передбачається компенсація комерційним банкам різниці в ціні кредиту за

ринковою й пільговою процентними ставками з бюджету. Механізм часткової

компенсації відсоткової ставки за кредитами комерційних банків для

підприємств АПК у 2000-2003 рр. був орієнтований на підтримку ко-

роткострокового кредитування аграрних підприємств. У 2006 році компенсації

надавалися на конкурсній основі підприємствам АПК, які залучили кредити, за

умови, що ставка по кредитах банків не перевищувала 21 % по

короткострокових, 20 % — по довгострокових і 27 % — по кредитах кредитних

союзів у національній валюті. Порядок використання коштів для пільгового

кредитування є досить нестабільним і майже щороку змінюється, як сам і меха-

нізм надання компенсацій.

231

З кожним роком збільшуються обсяги одержаних агропромисловими

підприємствами пільгових кредитів. У 2007 році підприємства АПК одержали

пільгових кредитів на загальну суму 10 млрд. грн., що більше в 1,3 р. порівняно

з 2005 роком. Сума часткової компенсації ставки за кредитами у 2005 році

становила 416 млн. грн., а у 2007 році — 607 млн. грн.[2]. Найбільші обсяги

пільгових кредитів надано у зоні Лісостепу (з розрахунку на 1 га

сільськогосподарських угідь) – підприємствам Київської (120 грн.) та

Черкаської (110 грн.) областей, а найменші — підприємствам Хмельницької

області (37 грн.). Середня сума кредиту на одне підприємство в межах 600-700

тис. грн. є недостатньою для закупівлі ними складної сільськогосподарської

техніки та призводить до переважно короткострокового кредитування банками

сільськогосподарських підприємств.

Таким чином, формування ринкового середовища в аграрному секторі

повинно передбачати органічне поєднання ринкових механізмів з ефективним

державним втручанням. Однією з най адекватніших форм державної підтримки

є механізм часткової компенсації процентної ставки. Однак його не слід

вважати як відокремлений захід, ця фінансова підтримка досягне

максимального ефекту, якщо діятиме в комплексі з іншими важливими

заходами державної підтримки підприємств АПК.

Література 1. Калашнікова Т. В. Механізм і пріоритети державної підтримки

аграрного сектору економіки / Т.В. Калашнікова // Економіка АПК. — 2008. — №8 — С. 21-24.

2. Непочатенко О. О. Державне регулювання та підвищення конкурентоспроможності аграрного сектору / О.О.Непочатенко // Економіка АПК. — 2008.— №5. — С. 56-61.

ЕФЕКТИВНІСТЬ РОЗВИТКУ МОЛОЧНОГО СКОТАРСТВА В

СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВАХ

Сидоренко В.О., студент групи Е 5/1

Науковий керівник – І.В. Безп’ята, к.е.н., доцент

232

Найважливішою галуззю продуктивного тваринництва України є

скотарство, яке постачає незмінні продукти харчування і цінну сировину для

харчової і переробної промисловості. Але, на сьогоднішній день скотарство в

багатьох сільськогосподарських підприємствах є збитковою галуззю.

Основними причинами занепаду молочної галузі можна назвати:

- слабкість внутрішніх ринків по відношенню до загального потенціалу в

галузі переробки;

- низька якість молока;

- невідповідність нормам умов годівлі та утримання тварин і низький

рівень селекційно-племінної роботи;

- приватний сектор молочного скотарства поставлений у жорсткі умови

виживання. Основна маса населення бажає продавати молоко підприємствам

молочної промисловості за місцем проживання, але приймальна мережа

потребує значного розширення та оснащення холодильними установками.

Повна відсутність належного метрологічного забезпечення в господарствах не

дозволяє ефективно запровадити новий ДСТУ;

- дефіцит молочних продуктів для забезпечення потреб населення за

рекомендаціями Міністерства охорони здоров'я, щодо раціонального

харчування.

Економічну ефективність виробництва молока можна охарактеризувати за

допомогою таких натуральних та вартісних показників: продуктивність корів;

витрати кормів на 1 ц. молока; трудомісткість одиниці продукції, собівартість

продукції, рівень рентабельності.

Ефективність молочного скотарства значною мірою залежить від

структури кормів. Необхідна кількість поживних речовин може бути

забезпечена різною комбінацією кормів, що дасть різні витрати на 1 кг

кормових одиниць. За науковими розрахунками найефективнішими за виходом

найбільш цінних поживних речовин з 1 га є багаторічні трави, кормові буряки,

кукурудза, зернофуражні культури, тощо. Однак використання високоякісних

кормів та концентратів в Україні порівняно з 1993 роком скоротилося більш як

233

на 30%. Найсуттєвіших змін зазнало використання кормів у раціонах худоби.

Науковцями, що займаються молочним скотарством, було зроблено висновок,

що для вирішення проблем підвищення продуктивності молочного стада та

росту ефективності виробництва молока необхідно докорінно змінити

структуру заготівельних кормів.

В зв'язку з розповсюдженням нових форм господарювання, розширенням

підприємництва та підвищенням зацікавленості виробників в кінцевих

результатах своєї праці сьогодні спеціалістам доводиться розв'язувати також

дуже важливу економічну задачу: використовуючи наявну кормову базу,

необхідно виробляти максимальну кількість м'яса, молока та іншої

тваринницької продукції при мінімальній її собівартості. Адже вартість

використаних кормів є однією із важливих складових частин собівартості

тваринницької продукції.

Впровадження раціональних форм організації виробництва молока також є

важливим фактором підвищення його ефективності. До таких форм можна

віднести: спеціалізацію і концентрацію виробництва, підвищення рівня

механізації трудомістких процесів, удосконалення організації і оплати праці,

покращення біологічних характеристик тварин, ліквідація яловості корів,

удосконалення існуючих і створення нових порід у молочному тваринництві,

які найбільш адаптовані до умов України. Кінцевою метою цих заходів є

підвищення продуктивності праці, зниження собівартості, зростання

рентабельності виробництва продукції, що і є первинною основою підвищення

економічної ефективності виробництва молока.

РОЛЬ ВИНОГРАДАРСТВА В ЕКОНОМІЦІ

СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ

Драган О.І., студент групи Е 5/1

Науковий керівник – І.В. Безп’ята, к.е.н., доцент

Найважливішою проблемою сучасного стану розвитку сільського

господарства є забезпечення високої ефективності виробництва окремих видів

234

його продукції. Однією з ведучих галузей сільського господарства південних

регіонів України (в тому числі і Очаківського району, Миколаївської області) є

виноградарство, яке довгі роки забезпечувало отримання високої прибутковості

і, по суті, було своєрідною страховою культурою в несприятливі і особливо в

засушливі роки.

Досить важлива роль належить винограду і в структурі ринку

продовольства. Він використовується як для споживання в свіжому вигляді, так

і для отримання соків, виноградної продукції (виноматеріалів, вин,

шампанського, коньяків, спирту), сушених ягід, варення, джемів і т. ін.

На економічну ефективність і стійкість галузі позитивно впливають:

сприятливі агрокліматичні умови та достатня забезпеченість виробничими

ресурсами; впровадження високопродуктивних сортів і клонів; спеціалізація і

концентрація виробництва; застосування інтенсивних технологій та інновацій;

система зберігання й таропакування; значна ємність споживчого ринку та

потреби переробних підприємств в сировині. Як негативні чинники

ефективного розвитку галузі визначені: незадовільне фінансування і

кредитування виноградарства; необґрунтована цінова і податкова політика на

продукцію; низький рівень розвитку розсадництва й оновлення виноградників;

відсутність сучасних систем зберігання і низька конкурентоспроможність

продукції; відкритість вітчизняного споживчого ринку для іноземних

виробників; незадовільне планування, прогнозування і організація галузі;

низький платоспроможний попит споживачів.

Всі ці негативні явища привели до того, що з раніше високоприбуткової

виноградарство перетворилось в низькорентабельну (а в цілому ряді

господарств – збиткову) галузь. Таке положення є недопустимим, тому що у

всіх високорозвинених країнах підприємства і регіони концентрують свої

зусилля на виробництві саме тих видів продукції, які забезпечують їм

отримання найвищої прибутковості. В умовах півдня України саме виноград

був таким видом продукції, і тому цю галузь необхідно неодмінно відновити,

вишукуючи для цього всі можливості. Необхідність насичення внутрішнього

235

ринку свіжим виноградом і продуктами його переробки та розширення їх

експорту обумовлюють потребу уже найближчим часом не тільки

стабілізувати, а й помітно збільшити виробництво даної продукції.

Для забезпечення ефективного та збалансованого розвитку

виноградарсько-виноробного підкомплексу визначено коло першочергових

завдань, які необхідно вирішити, а саме: пошук нових та вдосконалення

існуючих організаційно-господарських форм виробництва і управління;

регулювання цін на продукцію підкомплексу за допомогою державних

закупівель і субсидій з метою зменшення їх диспаритету з цінами на

сільськогосподарську техніку, устаткування, паливно-мастильні матеріали,

добрива тощо; забезпечення випереджаючого розвитку виробничої

інфраструктури, особливо сховищно-холодильного господарства, через

недостатню забезпеченість яким втрати складають до 30% виробленої

продукції; вдосконалення фінансово-кредитного забезпечення підкомплексу і

особливо розсадництва; справедливий розподіл прибутків між учасниками

підкомплексу; зменшення податкового навантаження на підприємства;

розвиток інновацій та модернізація виноградарсько-виноробного виробництва;

запровадження служби маркетингу та постійного моніторингу споживчого

ринку.

ПРОДОВОЛЬЧА БЕЗПЕКА УКРАЇНИ

І. В. Марчук, студентка групи Б 3/5

Науковий керівник - О. А. Христенко, старший викладач

Економічна політика держави направлена на інтеграцію в світову

економіку. Для цього необхідно створити відкриту економіку. В цьому напрямі

варто розглядати питання забезпечення продовольчої безпеки держави.

В умовах відкритої економіки забезпечення продовольчої безпеки прямує

до досягнення конкурентоспроможності вітчизняних виробників, вітчизняного

сільськогосподарського виробництва. Вивчення теоретичних основ стабілізації

і стабільного розвитку АПК показало, що досягнення високої

236

конкурентоспроможності аграрного сектора економіки потребує необхідності

створення відповідних економічних передумов з врахуванням як утворившихся

умов в галузі, так і на основі вивчення іноземної практики.

Продовольча безпека характеризується такими рисами:

1. Забезпечення населення необхідними продуктами харчування на науково

обґрунтованому медичному рівні.

2. Створення в державі необхідних продовольчих резервів, на випадок

непередбачуваних обставин( стихійних лих, неврожаю та ін.), в розмірі

шестимісячних запасів.

3. Забезпечення можливості виходу на світовий ринок з конкурентними

видами продукції з метою вирішення світової і регіональної продовольчої

проблеми.

Україна має достатній потенціал, щоб забезпечити продовольчу безпеку

шляхом нарощування сільськогосподарської продукції на основі реформування

аграрного сектору економіки. В АПК сконцентровано 1/3 населення України,

майже чверть виробничих фондів. Наша держава займає одне з перших місць в

світі по забезпеченості земельними ресурсами. І хоча середній вміст гумусу за

останні роки знизився, якість земель залишається досить високою, що говорить

про об’єктивну можливість забезпечити достатній, з точки зору продовольчої

безпеки, рівень виробництва сільськогосподарської продукції. Однак наявний

потенціал використовується лише на третину, що обумовило різке загострення

продовольчого забезпечення в Україні.

Нині показники, що характеризують споживання продуктів харчування

населення України і визначають рівень її продовольчої безпеки, знизились до

критичної межі.

Для покращення і підтримки продовольчої безпеки України необхідно

вжити таких заходів:

• глибоке реформування аграрного сектору економіки;

• підвищення конкурентоспроможності продукції вітчизняних виробників;

• підвищити купівельну спроможність населення України;

237

• створити систему контролю якості і безпеки продовольства шляхом

організації пунктів санітарно – екологічного контролю на ринках та експрес –

лабораторні перевірки імпортного продовольства;

• розробити систему заборони завозу в країну генно – модифікованої

продукції;

• на всіх переробних підприємствах запровадити системи контролю якості

продуктів харчування на рівні світових стандартів;

• збільшення обсягу вітчизняного виробництва на основі підвищення

інноваційної активності підприємств;

• необхідно прийняти Закон України “ Про продовольчу безпеку України “

де необхідно передбачити відповідні норми, регулюючі всі сторони

організаційної і економічної діяльності суб’єктів агропромислового

виробництва і продовольчого ринку країни.

Література 1. Саблук П.Т. Економічні основи продовольчої безпеки країн світу

/ П.Т. Саблук // Економіка АПК. — 2008. — №12. — с.24-26 2. Білоусько Я. К. Ресурсне забезпечення аграрного виробництва

/ Я. К. Білоусько//Агро інком. — 2007. — №3. — с.18-24

ЕФЕКТИВНІСТЬ ВИКОРИСТАННЯ ОРЕНДОВАНИХ ЗЕМЕЛЬ І

ЗБЕРЕЖЕННЯ ЇХ РОДЮЧОСТІ В БЕРЕЗНЕГУВАТЬСЬКОМУ РАЙОНІ

Н. В. Вєтрова, студентка групи Б 3/5

Науковий керівник - Христенко О. А., старший викладач

В Березнегуватському районі всього 126,4 тис.га землі, з них 116,3 тис. га

становлять землі сільськогосподарського призначення, 5 тис.га ліси та лісо

вкриті площі, 2,1 тис.га забудовані площі, 1,3 тис.га землі знаходиться під

водою, 0,1 тис.га відкриті заболочені землі, 1,6 тис.га інші землі.

У результаті перерозподілу земельних ресурсів у державній власності

залишилося 52 174 га землі, у приватну власність передано 74 198,18 га землі.

Завершуються роботи щодо видачі державних актів , власниками сертифікатів

на право на земельні частки (паї) стало 9353 чол., 9373 чол. отримали право на

238

одержання сертифікатів . Всього укладено 6053 тис. договорів оренди, за

терміном дії договори укладені на :1 – 3 роки – 1888 тис. договорів (31,19%); 4

– 5 років – 2784 тис. договорів (46%); 6 – 10 років – 1086 тис. договорів

(17,94%); 10 і більше років – 295 тис . договорів (4,87%);

З наведених даних видно що строки оренди земель на 1- 5 років укладено

77,19% договорів, на 6 – 10 років – 17,94% і більше 10 років – лише 4,87 %.Дані

свідчать про те що оренда землі на такі короткі строки не стимулює орендаря

вкладати капітал у збереження родючості та їх захист від руйнування, а

використовують їх як тимчасове явище, прагнучи будь – яким шляхом

одержати від орендованої землі найвищий зиск.

Аналізуючи динаміку виробництва валової продукції сільського

господарства в порівнянних цінах 2005 року за останні три роки

спостерігається зменшення виробництва. Виробництво валової продукції

рослинництва у 2005 році становило 48,9 млн. грн..; у 2006 році – 65 млн. грн..;

2007 році – 21,5 млн. грн.. Під урожай в 2007 році було засіяно 63,4 тис. га

землі, від виробництва зернових і зернобобових культур одержано 14,7 тис. т, у

порівнянні з 2006 роком спостерігається скорочення на 83,3 тис. т.

За розрахунками , станом на 1 січня 2008 року господарства усіх категорій

утримали 88,4% великої рогатої худоби , 96,7 % корів, 29,9 свиней; 87,4 %

вівців та кіз та 83, 2 % птиці. Рівень рентабельності у 2007 році становив 8,8%

проти 61,8% в 1990році, або зменшився на 53%.

Щодо збереження родючості ґрунтів і раціонального їх використання при-

йнято Закон України «Про охорону земель» (2003 p.) Цим Законом

забороняється: використання земельних ділянок способами, що призводять до

погіршення земель; вирощування певних сільськогосподарських культур

(обмеження їх площ посіву), які погіршують загальний стан родючості ґрунту;

розорювання сіножатей, пасовищ; використання деградованих,

малопродуктивних, а також техногенно-забруднених земельних ділянок;

необґрунтованого інтенсивного використання земель та інші заходи, що

знижують якість угідь. Передбачено і державне бюджетне фінансування цих

239

заходів як за рахунок державного, так і місцевих бюджетів. Однак положення

цього Закону, як і багатьох інших, що стосуються аграрного сектора економіки,

не знайшли своєї реалізації. У державному бюджеті 2004 і 2007 років

фінансування на ці заходи не передбачено.

Не здійснюється в Україні й державний контроль за збереженням родючості

ґрунтів, використанням земель, що передбачено вищеназваним Законом України

«Про охорону земель». При передачі власниками земельних ділянок в оренду

якість землі (наявність гумусу, поживних речовин, бальна оцінка ділянок) не

визначається, дотримання сівозмін, чергування культур не встановлюються. Як

використовує орендар землю, відомо лише йому одному. Звітність органам

Держкомстату України (форма 29, заключний звіт посівних площ І врожайності

культур) ніким не контролюється, обмеження посівних площ тих культур, які

великою мірою виснажують грунт, теж не контролюється. Основна мета

державного контролю за раціональним використанням і охороною земель

повинна полягати у своєчасному виявленні й попередженні порушень чинного

земельного та природоохоронного законодавства.

Література 1.О.В.Шкільов Ефективність використання орендованих земель і

збереження їх родючості//Економіка АПК. — 2008. — №6 2.М.В.Коротник Раціональне використання землі в умовах оренди//

Економіка АПК. — 2008. — №4

РЕСУРСНИЙ ПОТЕНЦІАЛ РЕГІОНУ

А. Л. Гайдечук, студентка групи Б1/7

Науковий керівник – Т.П. Шаповал, к.е.н., асистент

На нинішньому етапі якісних трансформацій економічних реформ в

Україні забезпечення сталого економічного зростання в усіх регіонах на основі

найефективнішого і комплексного використання їхнього ресурсного потенціалу

є одним з головних важелів зміцнення позитивних тенденцій у соціально-

економічному розвитку держави і пріоритетним завданням державної

регіональної політики. В умовах обмеженості бюджетних та інших фінансових

240

ресурсів в країні саме внутрішній потенціал територій слід вважати головним

ресурсом їхнього розвитку.

Сільське господарство – одна з головних галузей матеріального

виробництва, що має важливе значення для постачання продовольства для

населення та сировини для промисловості [2].

Метою даного дослідження є аналіз сучасного стану ресурсного потенціалу

регіону.

Сільське господарство в Миколаївській області є не лише найвагомішою

складовою взаємопов’язаної системи АПК, а і другою за обсягами виробництва

та зайнятості трудових ресурсів галуззю матеріального виробництва області, на

долю якої припадає близько п’ятої частини валової доданої вартості та

зайнятого населення. Вартість валової продукції сільського господарства в

порівняних цінах 2005 року зростає, темп росту за всіма категоріями

господарств у 2008 році становив 56,5%, в тому числі у рослинництві – 39,9%, у

тваринництві – 95,2% [3].

Сільськогосподарське освоєння території області в порівнянні із

земельними фондами інших регіонів надзвичайно високе (86,6%). Основою

сільськогосподарського виробництва є земля. Землі, придатні для ведення

сільського господарства, називають сільськогосподарськими угіддями, їх

площа становить понад 2 млн. га. У середньому Миколаївська область виробляє

за рік близько 2 млн. т зерна, понад 200 тис. т соняшнику, близько 800 тис. т

цукрових буряків, понад 250 тис. т овочів. Загалом на Миколаївщині

виробляється 7% зерна пшениці, а також соняшнику від загальнодержавного

збору. Щороку валовий обсяг сільськогосподарської продукції в області

збільшується приблизно на 15%. Рівень рентабельності сільськогосподарських

підприємств становить 8,3% [1].

Земельний фонд Миколаївської області станом на 1 січня 2008 року

складає 2 млн. 458 тис. 552 га, 81,8% площі займають сільськогосподарські

угіддя, що свідчить про високий (на 13% більше, ніж в середньому по Україні)

рівень сільськогосподарської освоєності земель. При цьому значно

241

погіршилися якісні показники родючості ґрунтів, спостерігається порушення

структури посівних площ, порушення сівозмін і оптимальних систем

полезахисних лісонасаджень. Рівень розораності сільськогосподарських угідь у

регіоні становить майже 85%, що свідчить про відсутність ефективного

механізму управління землекористуванням.

Таким чином, забезпечення ефективного використання і подальшого

нарощування ресурсного потенціалу регіону має стати одним з головних

пріоритетів діяльності місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого

самоврядування і територіальних громад.


України за 2008 рік / за ред. О.Г. Осауленка. — К., «Техніка». — 2009. — 645 с.

2. Буга Н.Ю. Прогнозування економічного розвитку проблемних регіонів / Н.Ю. Буга // Актуальні проблеми економіки. — 2007. — №7. — С. 121–127.

3. Вишневська О.М. Ресурсний потенціал підприємств сільських територій / Ольга Миколаївна Вишневська. — Миколаїв: ”Видавництво Ірини Гудим” — 2009. — 248 с.

ТРУДОВИЙ ПОТЕНЦІАЛ КРАЇНИ

Н.С. Морозова, студентка групи Б1/6

Науковий керівник –Т.П. Шаповал, к.е.н., асистент

З переходом від індустріального до інформаційного суспільства в

економічній сфері кожної держави зростає роль і значення трудового

потенціалу, рівня інтелекту людей, освіти, кваліфікації, здоров’я, культури,

підприємливості, творчих та інших їхніх здібностей.

Трудовий потенціал України, як і будь-якої іншої країни, є складною

соціально-економічною категорією, головним компонентом якої виступають

фізичні параметри відтворення населення — природної основи трудового

потенціалу. Йдеться про демографічний вимір трудового потенціалу, яким

останній, безумовно, не вичерпується. Відтворення населення і його трудових

242

ресурсів — це тільки один із компонентів, хоч і дуже важливих, трудового

потенціалу [2].

Розбудова української держави відбувається в умовах глибоких пережитків

адміністративно-командної системи, яка особливо негативно позначилася на

кількісних і якісних показниках розвитку населення та його трудового

потенціалу. Формування трудового потенціалу України наприкінці XX ст. має

тенденцію до звуженого відтворення, проявом якого є падіння природного

приросту населення, зменшення молодіжних когорт, збільшення захворювань,

швидке старіння нації і т.д. Все це негативно позначається на трудовому

потенціалі, центральним напрямом розвитку якого повинно бути якісне

поліпшення цього потенціалу за рахунок зміцнення здоров'я, підвищення

освітнього рівня, професіоналізму.

На 1 січня 2008 року кількість наявного населення України становила

46372,7 тис. осіб [1]. Демографічна ситуація в Україні за всіма ознаками

характеризується як кризова.

Основними ознаками є скорочення чисельності, скорочення

народжуваності, тривалості життя тощо. Без перебільшення можна сказати, що

постійне погіршення демографічної ситуації – це безпосередня загроза

суспільству, що може призвести до занепаду останнього. Не підвищуються

темпи відтворення населення, внаслідок чого його структура набуває більш

вираженого депопуляційного характеру: погіршуються показники здоров’я

людей усіх вікових груп – за останні 10 років кількість уперше зареєстрованих

захворювань зросла на 2 млн. випадків, або на 7%; посилюється інтенсивність

трудової еміграції працездатного населення [3].

Серед головних причин зазначених тенденцій – поширення бідності

внаслідок недостатньої, а подекуди – невиправдано низької оплати праці,

особливо у сільській місцевості; неефективна система професійного навчання,

підвищення кваліфікації та перекваліфікації фахівців робітничих

спеціальностей; незадовільний стан медичного обслуговування населення і

низька ефективність заходів щодо покращення охорони здоров’я та праці тощо.

243

Розвиток трудового потенціалу в умовах поступової інтеграції до світового

співтовариства є обов'язковою умовою його існування загалом, а також

реалізації кожним громадянином держави права на працю та гідне життя. В

умовах переходу до ринку слід виробити шляхи, за допомогою яких можна

було б продуктивно використовувати наявний у державі, регіонах трудовий

потенціал, оскільки це дало б змогу поліпшити конкурентоспроможність на

ринку товарів і послуг вітчизняного виробництва.


України за 2008 рік / за ред. О.Г. Осауленка. — К., «Техніка». — 2009. — 645 с.

2. Економіка праці і соціально-трудові відносини. Навчальний посібник/[В.М. Ковальов, В.С. Рижиков, О.Л. Єськов, і інш.]; за ред. В.М. Ковальова. — К. : Центр навчальної літератури, 2006. — 256 с.

3. Економіка праці та соціально-трудові відносини./[ Н.Д. Дарченко, В.С. Рижиков, О.Л. Єськов, О.М. Мікрюков.] Збірник завдань і вправ: Навчальний посібник. —К: Центр учбової літератури, 2007 — 252 с.

КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТЬ ПРОДУКЦІЇ ТА ПІДВИЩЕННЯ

ЇЇ ЯКОСТІ

М. М. Ставченко, студентка групи Б 3/7

Науковий керівник - О. А. Мамалюк, асистент

У ході ринкових перетворень української економіки вітчизняні

підприємства виявляють більший інтерес до питань якості. Про це можна

судити по збільшенню числа виробників, що спроможні конкурувати на

вітчизняному та світовому ринках не лише завдяки зниженню собівартості і

ціни, але і за рахунок підвищення якості продукції та послуг. Ще однім

підтвердженням є зростання кількості бажаючих одержати сертифікат, що

підтверджує наявність функціонуючої системи управління якістю (СУЯ). Проте

спроби організації, що включилися у вирішення проблеми з метою підвищення

своєї конкурентоспроможності, наштовхуються на ряд серйозних перешкод [1].

Вирішенням цієї проблеми займаються такі вчені – економісти як Л.

Подригало, В. Комаров, А. Шевченко, Е. Шубін, Н. Московська та інші.

244

Відповідно до міжнародного стандарту ISO 8402 якість - це сукупність

властивостей і характеристик продукції, які дають їй можливість задовольняти

обумовлені чи передбачувані потреби споживачів.

Забезпечення, управління і поліпшення якості продукції на всіх етапах її

життєвого циклу відображене «петлею якості» відповідно до міжнародного

стандарту якості ISО 9004. Одним з основних факторів формування і

збереження здоров’я населення є раціональне, збалансоване і пропорційне

харчування.

Узагальнюючи накопичений в Україні досвід з вирішення проблеми якості,

можна виділити декілька категорій підприємств, що витрачають значні гроші і

зусилля на впровадження СУЯ. Ця достатньо умовна класифікація охоплює

тільки ті підприємства, що реально намагаються щось робити в цій області, а не

імітують активність [2].

Вирішення проблем якості є невід’ємним елементом стратегії розвитку

сучасних підприємств. Тому починати впровадження СУЯ, не розглянувши

місце цієї системи у загальній стратегії підприємства, щонайменше, нерозумно.

Діяльність з формування СУЯ здійснюється шляхом реалізації вимог стандартів

ISО 9000 на підвищення якості і конкурентоспроможності продукції. При

цьому всі процеси, пов’язанні з цією діяльністю, варто починати з аналізу

потреб і очікувань наявних і потенційних споживачів. Керівництво,

насамперед, повинно визначити маркетингову стратегію, що буде відображати

інтереси й особливості споживачів, а також характер конкурентних переваг

продукції (послуг), за рахунок яких компанія розраховує досягти успіху [3].

Отже, якість продукції та її конкурентоспроможність істотно залежать від

якості, чіткості постачань матеріалів і комплектуючих. Тому необхідна

взаємодія підприємств зі своїми постачальниками. Основною проблемою

неякісної продукції, можна назвати не контрольованість санепідемстанції та

інших лабораторій.


245

1. Шевченко А. Впровадження систем управління якістю на українських підприємствах /А.Шевченко //Журнал «Стандартизація, сертифікація, якість».— 2003.— №4. — с.53-55

2. Подригало Л. Підвищення якості та безпеки продукції малих підприємств харчової промисловості / Л.Подригало // Журнал «Стандартизація, сертифікація, якість”».— 2003. — №6. — с.61-63

3. Московська Н. Якість харчових продуктів – поза сумнівів / Н. Московська // Журнал «Стандартизація, сертифікація, якість».—2002.—№4.— с.51-54

РИНОК СОНЯШНИКУ УКРАЇНИ: СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ

В.М. Влас, студент групи Е 4/2

Науковий керівник – О. А. Мамалюк, асистент

Ринок соняшнику є одним з найбільш розвинутих серед інших олійних

ринків України. Протягом останнього десятиліття Україна зібрала близько 15%

обсягу всього світового врожаю соняшнику та мала від 5 до 40% всього

експорту цієї продукції. Це викликає великий інтерес у вітчизняних

господарств і підприємств до підвищення функціонування ринку насіння

соняшнику та продуктів його переробки на світовому рівні.

Наша країна має великий потенціал приросту виробництва й обсягів

експортних продаж завдяки наявності сприятливих природнокліматичних умов

для вирощування даної олійної культури. Валовий збір соняшника за 2007/08

роки оцінюється агенцією «АПК-Інформ» на рівні біля 5 млн.т проти офіційної

цифри Держкомстату України в 4 млн.т.[1].

За даним Держкомстату урожай соняшника в Україні в 2007 році склав

близько 4,5 млн.т, що на 1 млн.т нижче показника 2006 року. При цьому

урожайність із зібраних площ соняшнику в 2007 році становила 12,2 ц з га, що

на 9% менше, ніж у 2006 році. Щодо Миколаївської області, то у 2006 році

виробництво соняшнику досягло рекордної відмітки – 500 тис.т, а у 2007р. за

рахунок зменшення площ збирання (на 30%) та зниження урожайності (на 25%)

валовий збір цієї культури становив лише 260 тис.т [2].

Помітним для минулого сезону стало уведення в березні 2008 року в дію

нового промислового олійно-добувного підприємства «Бунге» в Іллічевську із

246

базовою потужністю по переробці насіння соняшника 600 тис.т у рік. За

оцінками агенції «АПК-Інформ», в 2007/08 періоді базові потужності

промислових підприємств в Україні збільшилися з 5 до 6 млн.т насіння

соняшнику в рік. При цьому обсяг переробки насіння соняшника склав 4,5

млн.т, що на 20% уступає показнику попереднього періоду. На частку 24

промислових олійно-добувного підприємств припадає близько 89% загального

обсягу переробки насіння соняшнику, а на частку середніх і дрібних

переробників – лише 11%[1].

На сьогодні виробництво соняшникової

олії вийшло на якісно новий рівень. Україна

стала другим за величиною, після

Аргентини, експортером цього продукту в

світі (рис.1).

В Україні рентабельність виробництва

соняшнику зросла у 4 рази, а експорт олії сягнув рекордного показника у 1,5

млн.т – це на 25% більше обсягу 2005 року. Наша держава експортує

соняшникову олію переважно в країни Євросоюзу, Близького Сходу, Північної

Африки та інші, поступово збільшуючи обсяги експорту.

Що стосується перспектив 2008/09 періоду, за даним Держкомстату

України, посівна площа під урожай соняшнику 2008 року склала 4,2 млн. га, що

на 17% перевищує показник 2007/08 періоду. З огляду на середньостатистичну

різницю між посівними й зібраними площами даної культури, зібрана площа

соняшника в 2008/09 періоді складатиме 4,1 млн. га. А потенційно врожайність

соняшника становитиме 14,1 ц з га у вазі після доробки, що дозволить одержати

валовий збір соняшника на рівні 5,9 млн. тонн у вазі після доробки [2]. Отже, в

України з’явиться шанс не лише стати світовим лідером на ринку насіння

соняшнику, а й надійним експортером якісної продукції.

Література 1. Вознюк І. В. Світовий олійний ринок: Україна може стати сировинним

придатком./ І.В. Вознюк // Пропозиція. — 2008. — №5. — с.34-38

Рис. 1. Обсяг експортних продаж соняшнику основних світових виробників в 2007/08

періоді

Росія20%

Аргентина17%

ЄС16%

Україна15%

Китай7%

Індія6%

США5%

Інші14%

247

2. Бурка А. К. Рынок подсолнечника Украины: состояние, тенденции, перспективы / А.К.Бурка // Олійно – жировий комплекс. — 2008. — №1. — с. 21-26

СЕРТИФІКАЦІЯ СИСТЕМ ЯКОСТІ ПРОДУКЦІЇ

І. І. Ширенко, студентка групи Б 3/7

Науковий керівник – О. А. Мамалюк, асистент

Стратегічно управління якості продукції ґрунтується на задоволенні

споживача, мотивації персоналу з приводу добре виконаної роботи, найвищої

якості і ефективності. Створення середовища для найвищої якості продукції та

послуг сприятиме ефективнішому використанню ресурсів, удосконаленню

технології виробництва, зменшенню витрат і підвищенню продуктивності

праці, збільшенню обсягів виробництва та продажу.

Над цією проблемою працюють такі вчені як Л. Віткін, П. Калита, В.

Сотниченко, Ю. Адлер, В. Шпер, Т. Волховська, Є. Стояки, С. Щепетова та

інші.

Як свідчить міжнародний досвід, впровадження систем якості дозволяє

підприємству суттєво покращити та оптимізувати свою бізнесову діяльність і

підвищити продуктивність, посилити акцент на меті своєї діяльності і

досягненні очікувань споживачів, досягти і стабільно підтримувати високу

якість своєї продукції та послуг для задоволення потреб і вимог споживачів,

збільшувати задоволеність споживачів, досягти впевненості, що очікуваної

якості досягнуто і вона постійно підтримується, забезпечити докази для

споживачів та потенційних споживачів відносно того, що організація здатна

зробити для них; відкрити нові можливості або зберегти вже завойовані сег-

менти ринку, отримати визнання з боку замовників через процедуру сер-

тифікації, брати участь у тендерах, у тому числі міжнародних, і поставках

продукції для державних потреб на вигідних умовах. [1]

Європейська організація з якості (ЄОЯ), створена у 1956 році, об’єднує 34

європейські держави. ЄОЯ розробила і запровадила Гармонізовану схему

сертифікації та реєстрації персоналу, якою передбачено 16 спеціальностей:

248

спеціаліст, менеджер та аудитор з систем управління якістю. У 1998 році у

Парижі підписана Європейська хартія якості. На сьогодні сертифікати ЄОЯ

отримали все понад 200 вітчизняних фахівців, а сертифікати Європейського

фонду управління якістю (ЄФУЯ) – 7 кращих підприємств України. [2]

Якщо на українських підприємствах мета створення СУЯ буде зводитись

лише до її сертифікації, то результат буде дуже обмеженим. Основний зміст

процесу сертифікації полягає у перевірці документованості найбільш важливих

процедур і їхнього реального використання. У нашій країні рішенню

керівництва підприємства про створення СУЯ повинні передувати розробка і

прийняття загальної стратегії, у рамках якої система управління якістю є

найважливішим, але не єдиним компонентом, органічно пов’язаним з іншими

функціональними стратегіями. У цьому випадку чинники, що спонукають

українські підприємства освоювати принципи СУЯ, будуть підштовхувати їх

впроваджувати більш прогресивні елементи регулярного менеджменту [1].

Оцінка ефективності діючих в Україні СУЯ є дуже складним та

неоднозначним питанням, але навіть прагнення значного числа українських

підприємств до формальної сертифікації своїх СУЯ зробить значний

позитивний вплив на менеджмент цих підприємств. Необхідно поступово

сформувати команду спеціалістів і менеджерів для забезпечення в нашій

державі сучасних підприємств, які будуть конкурентноспроможними як на

внутрішньому, так і на зовнішньому ринках.

Література 1. Каліта П. Якість по – європейські: хто є хто / П. Каліта //Стандартизація,

сертифікація, якість.— 2003.—№6.—С. 53-55 2. Віткін Л. Місце України у світовій та європейській якості / Л. Віткін //

Стандартизація, сертифікація, якість.— 2002.—№3.—С. 43-47 3. Ситниченко В., Стояки Е. Теорія і практика переходу до управління

якості за стандартом ISO 9001: 2000 /В. Сотниченко, Е. Стояки // Стандартизація, сертифікація, якість.— 2003.—№6.—С. 49-52

ОХОРОНА ЗЕМЕЛЬНИХ РЕСУРСІВ УКРАЇНИ

А.О. Сахнюк, студентка групи Б 3/5

Науковий керівник - О.А. Мамалюк, асистент

249

Сучасний стан використання і охорони земель є підсумком стихійної,

безсистемної земельної політики і неупорядкованої урбанізації. Україна багата

на чорноземні ґрунти. Однак нераціональне їх використання призводить до

того, що українські чорноземи втрачають свої властивості, що призводить до

погіршення якості земельних ресурсів. Стає дедалі зрозуміло, що життя

наступних поколінь, можливе у цілковитій гармонії з довкіллям, але починати

цей шлях необхідно вже сьогодні. Тому важливим стоїть питання охорони та

раціонального використання земельних ресурсів.

Даній проблеми присвятили свої наукові праці такі вчені-аграрники як А.

М. Третяк, А. Г. Тихонов, Н. В. Гребенюк, О. В. Гребяник, В. П. Феденко та

інші.

На думку багатьох науковців, нестабільність землеволодінь і

землекористування новостворених агроформувань вимагає вирішення цих

проблем комплексно на території сільської (селищної) ради, а не окремих

землекористувань і пропонує проект землеустрою території сільської ради, як

базової кадастро-облікової одиниці. Інші вчені вважають, що головними

факторами покращення землекористування є правильне і раціональне

користування земель при дотриманні багатьох екологічних чинників та

збереження навколишнього середовища в стані, що не перевищує межі

допустимих екологічних порушень. Що на жаль, у сучасній ситуації в Україні

не відповідає.

За Земельним кодексом України, охорона земель - це система правових,

організаційних, економічних та інших заходів, спрямованих на раціональне

використання земель, запобігання необґрунтованому вилученню земель

сільськогосподарського і лісогосподарського призначення, захист від

шкідливого антропогенного впливу, відтворення і підвищення родючості

ґрунтів, підвищення продуктивності земель лісогосподарського призначення,

забезпечення особливого режиму використання земель природоохоронного,

оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення. [3]

250

Головними завдання охорони земель є забезпечення та відтворення

земельних ресурсів, екологічної цінності і набутих якостей земель.

Стандартизація і нормування в галузі охорони земель та відтворення

родючості ґрунтів здійснюється з метою забезпечення екологічної і санітарно-

гігієнічної безпеки громадян шляхом прийняття відповідних нормативів і

стандартів, які визначають вимоги щодо якості земель, допустимого

антропогенного навантаження на ґрунти та окремі території, допустимого

сільськогосподарського освоєння земель тощо.

Отже, на сьогодні існує не лише проблема встановлення відповідної

законодавчої бази для раціонального використання та охорони земельних

ресурсів, а й безпосередньо його дотримання. Складність природних умов і

нестабільність землекористування обумовлюють необхідність подальшого

пошуку моделей сталого землекористування.

Література 1. Третяк А. М. Ефективно управляти землею, користуватися,

охороняти, відновлювати її – справа всіх і кожного / А. М. Третьяк // Землевпорядний вісник. — 2008. — №4. — С. 9-13

2. Тихонов А.Г., Гребенюк Н.В., Пряник О.В., Феденко В.П. Наукові засади сталого землекористування: сутність, підходи, закономірності / А. Г. Тихонов , Н. В. Гребенюк , О. В. Пряник , В. П. Феденко // Землевпорядкування. — 2002. — №2. — С.3-7

3. Третяк А.М. Проблеми сталого землекористування в Україні / А. М. Третяк // Землевпорядкування . — 2003. — №4. — С. 70-71

НАПРЯМИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИРОБНИЦТВА

СОНЯШНИКУ

М.В. Бабичева, студентка групи Б 3/5

Науковий керівник – О.А.Мамалюк, асистент

Вирощування соняшнику завжди було традиційною галуззю

сільськогосподарського виробництва України і важливою складовою стратегії

економічного розвитку держави.

Увага до проблеми підвищення економічної ефективності вирощування

соняшнику викликана насамперед тим, що від успішного розв’язання її

251

залежить зростання дохідності підприємств, підвищення

конкурентоспроможності продукції на внутрішньому та світовому ринках,

забезпечення сталого розвитку агропромислового комплексу [1].

Розв’язання проблем підвищення економічної ефективності виробництва,

переробки та збуту соняшнику привертає увагу багатьох вчених-економістів: В.

Г. Андрійчука, В. І. Бойко, С. С. Васьківської, О. В. Воронянської, П.

І. Гайдуцького, Ю. В. Домашенка, Г. Жаркової, О. В. Крисального, П.

Т. Саблук, В. С. Уланчука, О. Г. Шайко, В. В. Юрчишина та інших.

Констатуючи вагомість наукових результатів у сфері теорії та практики

ефективності виробництва соняшнику, слід зауважити, що за сучасних умов

залишилося недостатньо дослідженим питання комплексного вивчення

напрямів ефективного виробництва даної олійної культури.

Підвищення ефективності виробництва соняшнику і досягнення більш

високих обсягів виробництва нерозривно пов'язані з проблемою якості,

розв'язання якої вимагає вдосконалення технології виробництва продукції і

збільшення потужностей для її переробки і зберігання.

Основою зростання продуктивності праці при виробництві даної

культури є застосування прогресивних форм її організації та відповідних

методів матеріального і морального заохочення працівників у досягненні

високих кінцевих результатів [1].

Підвищення урожайності і якості соняшнику за рахунок інтенсифікації

виробництва здійснюється за рахунок підбору сприятливих попередників,

впровадження високо урожайних сортів, оптимального співвідношення

посівних площ більш урожайного насіння , якісної підготовки ґрунту,

оптимальних строків і норм висіву високоякісним насінням, внесення

добрив, використання засобів захисту рослин від шкідників, хвороб та

бур’янів, своєчасного і якісного збирання врожаю.

В Україні поширені такі високоврожайні сорти й гібриди соняшнику як

Завіт, Запорізький кондитерський, ЄС Ізабелла, Казіо, Краснодарський,

Мілютін, Одеський, СПК, Сумчанин, Харківський та інші. Вони забезпечують

252

значний вміст олії в насінні, низьку лушпинність (22-27%) та високу стійкість

проти найбільш відомих шкідників і хвороб [2].

Отже, найголовнішими аспектами підвищення економічної ефективності

виробництва соняшнику є вдосконалення технології виробництва,

застосування прогресивних форм організації праці, введення

високоврожайних сортів чи гібридів соняшнику.

Література 1. Уланчук В.С., Шайко О.Г. Напрямки підвищення ефективності

вирощування соняшнику / В.С. Уланчук, О. Г. Шайко // Економіка АПК. — 2004. — №4. — С. 49-56

2. Васьківська С., Жаркова Г. Кращі гібриди соняшнику, занесені до Державного реєстру сортів рослин, придатних для поширення в Україні в 2008 році. / С. Васьківська, Г. Жаркова // Пропозиція – інформаційний щомісячник. — 2008. — №5. — С.48-51

ВПЛИВ СВІТОВОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ КРИЗИ НА АПК

Ю. В. Гаркуша, студентка групи Б ½

Науковий керівник – О. Р. Полішкевич, старший викладач

АПК – провідна ланка процесу продовольчого забезпечення держави, що

об’єднує виробництво і переробку агропродовольчої продукції та продовольчий

ринок. Потужним викликом для АПК з боку мегарівня на сучасному етапі є

загострення світової фінансової кризи.

Отже, стабілізація й розвиток аграрного сектору економіки в умовах

фінансової кризи – важлива мета економічної політики на сучасному етапі.

Актуальність дослідження і вирішення проблеми наслідків впливу світової

кризи на АПК зумовлена тим, що:

- Україну у світі позиціонують у перспективі як потужного експортера

аграрної продукції та сировини;

- АПК – це стабільне джерело валютних надходжень;

- в агропромисловому комплексі та споріднених із ним галузях формується

до 20% ВВП.

253

Негативний вплив фінансової кризи на АПК України відчутно

проявляється уповільненням інвестиційних процесів через проблеми у

вітчизняній банківській системі, яка є основою кредитування галузі.

Серед невідкладних заходів державної політики цього періоду має бути

передбачений максимально можливий рівень підтримки

сільськогосподарського виробництва та переробної промисловості в частині

збільшення інвестування в основний капітал:

- збереження і гарантування дії на тривалий період пільгового та

спрощеного режиму оподаткування сільськогосподарських підприємств через

фіксований податок;

- спеціальний порядок нарахування й використання ПДВ;

- пролонгація кредитів комерційних банків;

- часткову або повну сплату наперед їх відсотків за рахунок Державного

бюджету України тощо.

Доцільним вважається повернення до рівня минулих років на імпорт

окремих видів продовольства, скасування експортного мита на соняшник тощо.

З огляду на складну ситуацію протягом поточного року, Урядом було

вжито таких суттєвих заходів щодо підтримки галузі (на 2008 рік):

- в 1,7 рази (на 6,8 млрд. грн..) збільшені видатки державного бюджету для

аграріїв;

- збільшені асигнування на здешевлення вартості кредитів, спрямованих в

АПК, що дало можливість залучити 13,6 млрд. грн. кредитів;

- на 2,0 млрд. грн.. підвищені асигнування на забезпечення активної

діяльності Аграрного фонду на ринку зерна, що дало можливість уже

сформувати понад 1,2 млн. т. запасів продовольчого збіжжя в державних

інтервенційних ресурсах.

Слід також приділити першочергову увагу розвитку тих підгалузей АПК,

які мають найвищу конкурентоспроможність на світових ринках.

Заходи аграрної політики щодо мінімізації наслідків світової фінансової

кризи мають бути спрямовані на зміцнення ролі держави через механізми

254

державної бюджетної та податкової підтримки галузі, удосконалення системи її

управління, формування ринкової інфраструктури товарного ринку й системи

контролю якості продукції, підтримку експортного потенціалу галузі й

зміцнення її конкурентоспроможності на світових ринках.

Неминуча річ – посилення економічно обґрунтованого державного

регулювання аграрним виробництвом, заради в тому числі не лише економічної

вигоди, а й раціонального використання та розумного споживання людських і

природних ресурсів.

255

ЗМІСТ СТОР.

СЕКЦІЯ «Менеджмент та право» К.В. Звягінцева ВИКОРИСТАННЯ СТРАТЕГІЙ УПРАВЛІННЯ НА ПІДПРИЕМСТВАХ 3

О.Л. Вицина СТРАТЕГІЯ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ ЗАТ «ОБЕРІГ» 4

І.О. Корсак УПРАВЛІННЯ КОНФЛІКТАМИ В ОРГАНІЗАЦІЇ 6 О. І. Рудінський УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ В СУЧАСНИХ УМОВАХ 8

І.О Данилов ОСОБЛИВОСТІ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ 10

І. С. Вакар СТИЛІ ЛІДЕРСТВА КЕРІВНИКІВ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ 12

Д.С. Подрядов SWOT – АНАЛІЗ ДІЯЛЬНОСТІ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ НОВОБУЗЬКОГО РАЙОНУ

14

Н.В.Буячок СПЕЦИФІКА УПРАВЛІННЯ ТРУДОВИМ КОЛЕКТИВОМ 15

Р.В. Соломонова ЗАГАЛЬНА ДЕКЛАРАЦІЯ ПРАВ ЛЮДИНИ 1948р . 17 Н.О.Комар ОЦІНКА ЕФЕКТИВНОСТІ УПРАВЛІНСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ КЕРІВНИКА ПСП АГРОФІРМИ «ВАСИЛІВКА» 19

Ю.М. Петручок ЕКОНОМІЧНА ЕФЕКТИВНІСТЬ УПРАВЛІННЯ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИМИ ПІДПРИЄМСТВАМИ КАЗАНКІВСЬКОГО РАЙОНУ

21

С. М. Божко СТРАТЕГІЧНИЙ АНАЛІЗ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ МИКОЛАЇВСЬКОГО РАЙОНУ

23

І.О.Корсак ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗАХИСТУ РАСОВОЇ ДИСКРИМІНАЦІЇ 25

С. Г. Майданика РОЛЬ І ЗНАЧЕННЯ УПРАВЛІІННЯ ПЕРСОНАЛОМ ЯК НАУКИ 27

Є.О. Юрченко ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ЕКОНОМІЧНОГО – ПРАВОВОГО ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ: ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ДОСВІД

28

Є.О Юрченко КОРПОРАТИВНЕ УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЕМСТВАМИ В УКРАЇНІ: ПРОБЛЕМИ І ОСОБЛИВОСТІ 30

Г.О Вознюк УДОСКОНАЛЕННЯ ВИКОРИСТАННЯ РОБОЧОГО ЧАСУ КЕРІВНИКАМИ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ

32

Н.В. Буячок ВПЛИВ ОРГАНІВ ПРАВОСУДДЯ НА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВ ТА СВОБОД ЛЮДИНИ 34

К.С.Горєва МОТИВАЦІЯ ТА СТИМУЛЮВАННЯ ПРАЦІВНИКІВ АГРАРНИХ ПІДПРИЄМСТВ 36

К.П. Клебанова ВПЛИВ ІННОВАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ НА МАРКЕТИНГОВУ ДІЯЛЬНІСТЬ ВИНОРОБНИХ ПІДПРИЄМСТВ АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ ЯЛТИНСЬКОГО РАЙОНУ

38

Д.О. Бельмак РОЛЬ НЕФОРМАЛЬНОГО ЛІДЕРА В ОРГАНІЗАЦІЇ 40 О.П.Мартиновська ЗАСОБИ МОТИВАЦІЇ ПРАЦІВНИКФІВ У ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ 42

А.Ю.Гоцелюк СТИЛІ УПРАВЛІННЯ В ОРГАНІЗАЦІЯХ 44 А.В. Горб ЕТИКА СПІЛКУВАННЯ – ЗАПОРУКА УСПІШНОГО 45

256

УПРАВЛІННЯ Р.П. Зінов’єв ВПЛИВ СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИХ ЧИННИКІВ НА ПРОЦЕС УПРАВЛІННЯ В ОРГАНІЗАЦІЇ 47

Г.С. Сергєєва ДОСЛІДЖЕННЯ КОНКУРЕНТНОГО СЕРЕДОВИЩА НА РИНКУ ХЛІБОПРОДУКТІВ МІСТА МИКОЛАЄВА 49

Долганюк К.С.РОЗГЛЯД ЄВРОПЕЙСЬКИМ СУДОМ IЗ ПРАВ ЛЮДИНИ СПРАВ ПРОТИ УКРАЇНИ 51

В.В. Анісім АНАЛІЗ КОНКУРЕНТНИХ ПОЗИЦІЙ ВИНОГРАДАРСЬКО – ВИНОРОБНИХ ПІДПРИЄМСТВ КОРПОРАЦІЇЇ МИКОЛАЇВСАДВИНПРОМ

53

К.Є.Ісаєва ШЛЯХИ ФОРМУВАННЯ ЕФЕКТИВНОЇ СТРАТЕГІЇ ПІДПРИЄМСТВА 55

В. Пономаренко СИСТЕМНИЙ ПІДХІД, ЯК ОДИН З ОСНОВНИХ МЕТОДІВ УПРАВЛІННЯ 57

С. С. Іванов СОЦІАЛЬНЕ ПІДПРИЄМНИЦТВО: ПОНЯТТЯ, КРИТЕРІЇ, НАЦІОНАЛЬНІ ТА МІЖНАРОДНІ МОДЕЛІ 59

К.І. Воєнна ФАНДРЕЙЗИНГ ЯК ОСНОВА ЕФЕКТИВНОГО ФУНКЦІОНУВАННЯ СУБ’ЄКТІВ НЕКОМЕРЦІЙНОГО ГОСПОДАРЮВАННЯ ПРИВАТНОЇ ФОРМИ ВЛАСНОСТІ

61

СЕКЦІЯ «Економічний аналіз і аудит» С.А.Артеменко ПРИБУТКОВІСТЬ ЗЕРНОВОЇ ГАЛУЗІ, ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ 63

Т.С.Бачило. ФІНАНСОВИЙ СТАН ТОВАРОВИРОБНИКІВ В УМОВАХ ЗАГОСТРЕННЯ КРИЗОВИХ ЯВИЩ 65

С.С.Берестов ІПОТЕЧНЕ КРЕДИТУВАННЯ - ПЕРЕДУМОВИ РОЗВИТКУ ЗЕМЕЛЬНИХ ВІДНОСИН 67

А.М.Больбот АНАЛІЗ ТА ОСНОВНІ ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ЗЕМЕЛЬНИХ РЕСУРСІВ 69

О.С.Боровець ІНВЕСТИЦІЙНА ПРИВАБЛИВІСТЬ УКРАЇНИ 71 А.Бузнік АНАЛІЗ ДІЯЛЬНОСТІ ІНВЕСТИЦІЙНИХ БАНКІВ УКРАЇНИ 73

М.В.Вергун ФІНАНСОВИЙ СТАН ПІДПРИЄМСТВА – ОСНОВА ІМІДЖУ ТОВАРОВИРОБНИКА 75

І.Волкова АНАЛІЗ ПРОЦЕСУ РЕАЛІЗАЦІЇ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОЇ ПРОДУКЦІЇ 77

А.В. Ганзій ПІДВИЩЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ АПК 79

Т.І.Гвоздь ІНВЕСТИЦІЙНА ПРИВАБЛИВІСТЬ ПІДПРИЄМСТВ З УРАХУВАННЯМ РЕГІОНАЛЬНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ 81

К.І.Григоренко НАПРЯМКИ ФОРМУВАННЯ СТРАТЕГІЇ РОЗВИТКУ АГРАРНОГО БІЗНЕСУ В УКРАЇНІ 82

Л.А.Зарічна ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНА КРИЗА ТА ЇЇ ВПЛИВ НА АГРАРНИЙ СЕКТОР ЕКОНОМІКИ 84

А.Г.Кардалян РИНОК ПРАЦІ В УМОВАХ ЗАГОСТРЕННЯ КРИЗОВИХ ЯВИЩ 86

К.В. Кос НАПРЯМКИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИРОБНИЦТВА ЗЕРНОВИХ КУЛЬТУР 88

Г.Куліш ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА В УМОВАХ ЗАГОСТРЕННЯ ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНОЇ КРИЗИ 90

Т.В. Куцевол РОЛЬ ФІНАНСОВОГО АНАЛІЗУ У ЗМІЦНЕННІ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА ЗА УМОВ ПЕРЕХОДУ ДО РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ

92

257

О.А. Луста ОСОБЛИВОСТІ АНАЛІЗУ ТРУДОВИХ РЕСУРСІВ 94 І.А.Мельничук ПРОДУКТИВНІСТЬ ПРАЦІ ЯК ОСНОВНА ЕФЕКТИВНОСТІ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ 95

А.Ю. Мироненко РОЗВИТОК ТА ПРОБЛЕМИ ВИРОБНИЦТВА ОЛІЙНИХ КУЛЬТУР 97

А.С.Морозова ПОЗИТИВНІ ТА НЕГАТИВНІ НАСЛІДКИ ПРОДАЖУ ЗЕМЕЛЬ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ПРИЗНАЧЕННЯ 99

В.В.Пірог ОЦІНКА ФІНАНСОВОГО СТАНУ ТА ФІНАНСОВИХ РЕЗУЛЬТАТІВ 101

Н. Савченко КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЬ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ: СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ В УМОВАХ ТРАНСФОРМАЦІЇ ЕКОНОМІКИ

103

Ю.І.Сайко ТРУДОВИЙ ПОТЕНЦІАЛ ПІДПРИЄМСТВ СІЛЬСЬКИХ ТЕРИТОРІЙ 105

К.Федюніна МЕХАНІЗМИ АНТИКРИЗОВОГО УПРАВЛІННЯ ДІЯЛЬНІСТЮ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ В УМОВАХ ТРАНСФОРМАЦІЇ

107

А.М.Фількіна АНАЛІЗ – ФУНКЦІЯ УПРАВЛІННЯ 109 А.С.Царюк МАРКЕТИНГОВА СТРАТЕГІЯ ГАЛУЗІ ОВОЧІВНИЦТВА В УМОВАХ ТРАНСФОРМАЦІЇ В СОТ 111

Ш.М.Цатрян ПРИНЦИПИ ЕФЕКТИВНОГО ЗЕМЛЕКОРИСТУВАННЯ НА СІЛЬСЬКИХ ТЕРИТОРІЯХ 112

Н.М.Чеботар ПЕРЕВАГИ ТА НЕДОЛІКИ УКРАЇНИ В УМОВАХ СОТ 114 Л. В. Челнокової ФІНАНСОВИЙ АНАЛІЗ І АНАЛІЗ ФІНАНСОВОГО СТАНУ 116

Ю.С. Шевченко ОЦІНКА ЕФЕКТИВНОСТІ ДІЯЛЬНОСТІ АГРАРНИХ ПІДПРИЄМСТВ 118

Секція «Сучасні тенденції світової економіки» М. П. Цвятко ТЕХНОПАРКОВІ СТРУКТУРИ УКРАЇНИ, ЯК ПРАЦЮЮЧА ЛАНКА НАЦІОНАЛЬНОЇ ІННОВАЦІЙНОЇ СИСТЕМИ

120

O.П. Мартиновська СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ФОНДОВОГО РИНКУ УКРАЇНИ

123

О.С.Бойко ШЛЯХИ ПОКРАЩЕННЯ ЕКСПОРТНОГО ПОТЕНЦІАЛУ УКРАЇНИ

125

А.Ю.Гоцелюк СВІТОВА ФІНАНСОВА КРИЗА ТА ЇЇ ВПЛИВ НА ЕКОНОМІКУ УКРАЇНИ 128

М. О. Радевич СТРАТЕГІЧНІ НАПРЯМКИ РОЗВИТКУ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТА ЇХ ВПЛИВ НА ФОРМУВАННЯ ЕКСПОРТНОГО ПОТЕНЦІАЛУ В МИКОЛАЇВСЬКІЙ ОБЛАСТІ

131

А.П. Черевченко РОЗВИТОК ТРАНСПОРТНОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ І ЇЇ РОЛЬ У ЗДІЙСНЕННІ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВАМИ АПК МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

133

І.В. Мельник СТРАТЕГІЧНІ НАПРЯМИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ АГРАРНОЇ ЕКСПОРТНОЇ ПРОДУКЦІЇ

137

М.А. Харченко СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ЕКСПОРТНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ АГРОПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

139

258

Н.О.Осіпова ОСОБЛИВОСТІ ВЗАЄМОДІЇ ДЕРЖАВИ ТА РИНКОВОГО СЕКТОРУ 142

О.А. Терещенко СТРАТЕГІЯ РОЗВИТКУ ЕКСПОРТНО-ІМПОРТНИХ ОПЕРАЦІЙ В АГРОПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВАХ МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

144

В.О. Кожемякіна ЕКСПОРТНА ДІЯЛЬНІСТЬ АГРАРНОГО СЕКТОРУ МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ: СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ ЕФЕКТИВНОГО РОЗВИТКУ

146

Г.Ж. Задоя ВПЛИВ МЕХАНІЗМУ СТІЙКОСТІ НА КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЬ АГРАРНИХ ПІДПРИЄМСТВ НА ЗОВНІШНЬОМУ РИНКУ

148

Ю.О. Бричук РОЗВИТОК ІННОВАЦІЙ ТА ЙОГО ВПЛИВ НА ЕКОНОМІКУ УКРАЇНИ 150

Ю.М. Бойко ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ МОДЕЛІ РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ 152

А.О. Бойко КРИТЕРІЇ ОЦІНКИ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ПРОДУКЦІЇ НА ЗОВНІШНЬОМУ РИНКУ 154

СЕКЦІЯ «Організація виробництва та агробізнесу» В.А.Балан ЕКОНОМІЧНА ЕФЕКТИВНІСТЬ ВИРОБНИЦТВА СОНЯШНИКУ ТА ШЛЯХИ ЇЇ ПІДВИЩЕННЯ 156

М.М.Гнатуша ЕКОНОМІЧНА ЕФЕКТИВНІСТЬ РОСЛИННИЦЬКИХ ГАЛУЗЕЙ ТА ШЛЯХИ ЇЇ ПІДВИЩЕННЯ 157

А.І.Рябов ЗЕМЕЛЬНІ РЕСУРСИ ТА ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ЇХ ВИКОРИСТАННЯ 159

Ю.А.Король ГЛОБАЛІЗАЦІЯ ПРОДОВОЛЬЧОГО РИНКУ 161 Д.В. Резніченко МЕТОДИ ОЦІНКИ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ АГРАРНИХ ФОРМУВАНЬ 163

В. О. Пастушенко ЕКСПОРТНИЙ ПОТЕНЦІАЛ НАСІННЯ РІПАКУ АГРОПІДПРИЄМСТВАМИ МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ 165

О.В.Парамонов УПРАВЛІННЯ МІЖНАРОДНОЮ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЮ ПІДПРИЄМСТВА 167

А.А.Мачула КЛАСТЕРНИЙ ПІДХІД – ВАЖЛИВИЙ НАПРЯМ ПІДВИЩЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ АГРАРНОЇ ПРОДУКЦІЇ

169

А.С.Мількова ОСНОВНІ НАПРЯМИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНІСТЬ ВИРОБНИЦТВА ЗЕРНА 170

Г.М. Ляху ФОРМУВАННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ АПК В РИНКОВИХ УМОВАХ 172

А.І.Левко ОПТОВІ ПРОДОВОЛЬЧІ РИНКИ: СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ 174

О.І.Левко ОРЕНДА ТА ОРЕНДНІ ВІДНОСИНИ ЯК ОСНОВА ЕФЕКТИВНОГО РОЗВИТКУ АГРАРНОГО ВИРОБНИЦТВА 176

М.В. Криворучко ОСНОВНІ ФАКТОРИ ЕФЕКТИВНОГО ВИРОБНИЦТВА МОЛОКА 177

Л.А.Зарічна СТРАТЕГІЯ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ РОЗВИТКУ АПК В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ 179

Н.С.Довгопол ОСНОВНІ НАПРЯМКИ ПІДВИЩЕННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИРОБНИЦТВА СОНЯШНИКУ 181

М.В.Бончук ОРГАНІЗАЦІЯ ВИКОРИСТАННЯ ЗЕМЛІ 183 В. В. Бондар ВПЛИВ ІННОВАЦІЙ НА КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЬ АПК 185

М.Г.Богатов ФОРМУВАННЯ ПЛОДОПРОДУКТОВОГО 187

259

ПІДКОМПЛЕКСУ РЕГІОНУ О.В. Байбаков ОРГАНІЗАЦІЯ НАСІННИЦТВА ОВОЧЕВИХ КУЛЬТУР В УКРАЇНІ 189

Т.Ю.Андоньєва СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ ВИРОБНИЦТВА РІПАКУ В УКРАЇНІ 191

А. М. Максименко СУЧАСНИЙ СТАН ВИРОБНИЦТВА РІПАКУ В УКРАЇНІ 193

О. О. Луценко ОРГАНІЗАЦІЯ І ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ТРУДОВИХ РЕСУРСІВ В СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВАХ

195

А.О. Суржок РИНОК ОЛІЙНИХ КУЛЬТУР: СУЧАСНИЙ СТАН І ПЕРПЕКТИВИ РОЗВИТКУ 198

СЕКЦІЯ «Економіка сільського господарства і АПК» О.М. Чеботарьова СТАН ЗАЙНЯТОСТІ НА СЕЛІ 200 Є.С. Бондар ФОРМУВАННЯ ВИСОКОЕФЕКТИВНОГО ВИРОБНИЦТВА ПРОДУКЦІЇ ТВАРИННИЦТВА 201

О.С.Давиденко ТЕНДЕНЦІЯ ЗМІНИ ВРОЖАЙНОСТІ ЗЕРНОВИХ КУЛЬТУР В ГОСПОДАРСТВАХ БЕРЕЗНЕГУВАТСЬКОГО РАЙОНУ 203

І.В. Грамматчикова ЗЕМЕЛЬНІ РЕСУРСИ ТА ЕФЕКТИВНІСТЬ ЇХ ВИКОРИСТАННЯ В ГОСПОДАРСТВАХ ЖОВТНЕВОГО РАЙОНУ 205

Д.Ю. Нєваліхін СОБІВАРТІСТЬ ПРОДУКЦІЇ РОСЛИННИЦТВА Y ПІДПРИЄМСТВАХ ВЕСЕЛИНІВСЬКОГО РАЙОНУ 207

Т.О.Христус ЗЕМЕЛЬНІ РЕСУРСИ ТА ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ЇХ ВИКОРИСТАННЯ В ГОСПОДАРСТВАХ СНІГУРІВСЬКОГО РАЙОНУ

209

В.В. Анісім ЕФЕКТИВНІСТЬ ІНВЕСТИЦІЙ В ОСВІТУ 211 О.Л. Вицина ДИНАМІКА БЕЗПЕЧНОСТІ ДЕПОЗИТНИХ ВКЛАДЕНЬ НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ 213

А.Є. Пятниченко ПРОБЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВИ ФУНКЦІОНУВАННЯ СЕЗ «МИКОЛАЇВ» 215

В.С. Ананевич ВПЛИВ ІНОЗЕМНИХ ІНВЕСТИЦІЙ НА РОЗВИТОК ОВОЧІВНИЦТВА В МИКОЛАЇВСЬКІЙ ОБЛАСТІ 217

Г.С. Сергєєва ІНВЕСТИЦІЙНА ПРИВАБЛИВІСТЬ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА МИКОЛАЄВСЬКОЇ ОБЛАСТІ 219

Д.В.Резніченко ЗАОЩАДЖЕННЯ НАСЕЛЕННЯ ЯК СУТТЄВЕ ДЖЕРЕЛО ІНВЕСТИЦІЙНИХ РЕСУРСІВ У НАЦІОНАЛЬНІЙ ЕКОНОМІЦІ

220

К.С.Горєва ПРОМИСЛОВА ПОЛІТИКА, ЯК НЕОБХІДНА ПЕРЕДУМОВА РОЗВИТКУ РЕГІОНІВ УКРАЇНИ 222

І.М.Євчук ІНФЛЯЦІЙНІ ПРОЦЕСИ В УКРАЇНІ ТА ПРОГНОЗУВАННЯ ІНФЛЯЦІЇ 224

А.М. Рудіч ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЦЕСИ В АПК УКРАЇНИ 226 Д.А.Гросу РОЗДЕРЖАВЛЕННЯ ТА ПРИВАТИЗАЦІЯ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАСНОСТІ В УКРАЇНІ 228

Є.М. Юрченко АНАЛІЗ ДЕРЖАВНОЇ ПІДТРИМКИ ПІДПРИЄМСТВ АПК ЧЕРЕЗ СИСТЕМУ КРЕДИТУВАННЯ 230

В.О.Сидоренко ЕФЕКТИВНІСТЬ РОЗВИТКУ МОЛОЧНОГО СКОТАРСТВА В СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВАХ 231

О.І.Драган РОЛЬ ВИНОГРАДАРСТВА В ЕКОНОМІЦІ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ 233

І. В. Марчук ПРОДОВОЛЬЧА БЕЗПЕКА УКРАЇНИ 235 Н. В. Вєтрова ЕФЕКТИВНІСТЬ ВИКОРИСТАННЯ ОРЕНДОВАНИХ 237

260

ЗЕМЕЛЬ І ЗБЕРЕЖЕННЯ ЇХ РОДЮЧОСТІ В БЕРЕЗНЕГУВАТЬСЬКОМУ РАЙОНІ А. Л. Гайдечук РЕСУРСНИЙ ПОТЕНЦІАЛ РЕГІОНУ 239 Н.С. Морозова ТРУДОВИЙ ПОТЕНЦІАЛ КРАЇНИ 241 М. М. Ставченко КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТЬ ПРОДУКЦІЇ ТА ПІДВИЩЕННЯ ЇЇ ЯКОСТІ 243

В.М. Влас РИНОК СОНЯШНИКУ УКРАЇНИ: СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ 245

І. І. Ширенко СЕРТИФІКАЦІЯ СИСТЕМ ЯКОСТІ ПРОДУКЦІЇ 247 А.О. Сахнюк ОХОРОНА ЗЕМЕЛЬНИХ РЕСУРСІВ УКРАЇНИ 248 М.В. Бабичева НАПРЯМИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИРОБНИЦТВА СОНЯШНИКУ 250

Ю. В. Гаркуша ВПЛИВ СВІТОВОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ КРИЗИ НА АПК 252

Тези доповідей 21-ої науково-теоретичної студентської...

Documents

Transcript of Тези доповідей 21-ої науково-теоретичної студентської...