ГРОМАДСЬКИЙ Київщини №15ЗАХИСТ

Ледь не щодня ми отримуємо повідомлення про нові порушення закону, коли політична боротьба зво-диться до одного – банальної купівлі голосів. Причому, часто це роблять ще й за бюджетні кошти, лата-ючи перед виборами шматок дороги чи дахи в лікарнях та школах. При цьому біля кожної відремонто-ваної за бюджетні гроші ями ставиться табличка: «За підтримки ПР і депутата Х». Дешево і сердито. Зрозуміло, що такий підхід не має нічого спільного з європейськими принципами. Однак нинішніх по-літиків це влаштовує. Вони підкуповують виборців і чекають, коли ж їх самих перекуплять у Верховній Раді.

Віталій Кличко

Якщо риба гниє з голови, час взяти її за зябраВід часу відновлення незалежності України минув вже 21 рік. Традиційно напередодні дня Незалежності в суспільстві підводяться підсумки: що маємо і які наші перспективи?Іноді складається враження, що нинішня українська держава, завдяки діям української влади, прирече-на. Але це не означає приреченості України як країни. Громадяни, яким ця країна «дорога як пам’ять» і які саме в ній бачать своє майбутнє, повинні її врятувати.

Зробити це можна лише взявши на себе весь тягар відповідальності. І пронести його треба шляхом про-цесу становлення інакшої держави. Це процес усві-домлення громадянами Права (яке вище і більш все-охоплююче, ніж закон). Перш за все – Права на владу в своїй країні. З нашого Права на владу постане нова українська держава.

Треба бути готовими до того, що політики остаточ-но зруйнують основи державності. Пауза, що за цим виникне, може стати летальною, тому нова українська держава має вже зараз прорости всередині старої.

Сюжет відновлення Україною незалежності над-звичайно простий і не надто пафосний. Велике Спіль-не Підприємство СРСР збанкрутувало спочатку ідей-

но, а потім і економічно. По цьому відбувся процес його розділення на 15 закритих акціонерних това-риств.

Наші батьки та діди проливали кров, піт і сльози, здобуваючи Незалежність, нам же вона дісталася без жодного пострілу. І це зіграло з нами злий жарт – ми її не надто цінували і цінуємо.

Після виникнення «Акціонерного товариства «Україна» наступним логічним кроком мало би стати акціонування країни між власниками-громадянами та ухвалення ними Статуту АТ. Загальні збори акціонерів мали найняти на роботу Раду директорів і поставити перед ними чіткі завдання.

Однак на тлі ейфорії (у частини потенційних акці-онерів) та байдужості (у решти) відбувся нескладний фокус. З’явилися самопроголошені «найманці».

Продовження на стор. 3

22 серпня

2ГРОМАДСЬКИЙ

КиївщиниЗАХИСТ

Читайте ще більше на сайті www.groza.org

22 серпня

Броварищина: адмінресурс в діїВлада Броварів та району буде беззастережно використовувати адміністративні важелі впливу для від-вертої агітації за свого кандидата в депутати, тобто за Сергія Федоренка. У цьому, власне, мало хто й сум-нівався. Об’єднаний пленум ветеранських організацій міста та Броварського району, який пройшов у першій декаді серпня цього року, став тому зайвим підтвердженням.

Місце у президії, поряд з міським головою Ігорем Сапожком, головою Броварської райдержадміністра-ції Петром Іваненком, керівниками ветеранських ор-ганізацій, зайняв і «головний масажист країни» Сергій Федоренко.

Делегати пленуму затвердили порядок денний, який розвіяв останні сумніви щодо справжньої при-чини, для чого у таку спекотну погоду зібрали людей похилого віку. Вони мали послухати інформацію про підсумки соціально-економічного розвитку міста і ра-йону. Але головне ховалося в другій частині порядку денного – обговорити та затвердити завдання вете-ранських організацій щодо проведення виборів до Верховної Ради.

Забігаючи наперед треба сказати, що ніякого обго-ворення не було. Просто зачитали проект рішення, в якому так відверто і записали – ветерани повинні під-тримувати і агітувати за Партію регіонів. Ветерани про-голосували.

Виступи Петра Іваненка та Ігоря Сапожка стали зразком самовихваляння та парадом обіцянок: влада працює, вирішує проблеми, буде те й те. Голова РДА, наприклад, радісно повідомив про те, що тільки за останній час роздав 2 тисячі земельних ділянок. І не дивиться Петро Іваненко у паспорт тому, кому дає зем-лю. Для нього це не важливо. Бо за Конституцією усі громадяни, мовляв, мають право на земельну ділянку. Тож і роздається броварська земелька, скажімо, кия-нам…

Ігор Сапожко був менш емоційним, але суть та ж сама – минула влада не працювала. Ніяких конкретних справ. А от за ці роки зроблено більше, ніж за 20 по-передніх. Ігор Васильович підзабув, щоправда, що у ті двадцять років входять також, як мінімум, два періо-

ди прем’єрства нинішнього, «глубоко любимого» ним президента.

Ну і зі слів обох доповідачів можна зробити висно-вок: їм би практично нічим було звітувати перед тими ж ветеранами, якби не просто таки гігантська роль, яку в повсякденному житті Броварщини відіграє всього лише одна людина. І держакти на землю не видавали-ся б, і медицина б зачахла зовсім, і поліклініка так би й залишилися довгобудом, і дитячих майданчиків би не було, і жителі Броварщини душилися б у поїздках до столиці в одному-єдиному вагоні електрички... Сло-вом, «и солнце утром не вставало б, когда бы не было тебя…». Той, без котрого темна ніч оповила б Бровари та Броварщину, – то, як ви вже здогадалися, Сергій Фе-доренко.

…Все було б чудово, але задуманий організатора-ми політично-пропагандистський сценарій пленуму увесь час наштовхувався на якусь незрозумілу для них позицію ветеранів. Виступаючі, сказавши дві-три комп-ліментарних фрази на адресу влади (ветерани ж – чем-ні люди), далі сміливо чесали правду-матку і тим самим постійно опускали обох керівників (як і новоспечено-го «месію» Броварщини) на грішну землю. Вони їм про страшенно великі здобутки партії влади, а діди-ветера-ни – про величезну проблему з аптеками у Броварах. Вони їм про асфальтування тротуарів, а ветеран, ко-трому за рахунок держави зробили ремонт, – що після ремонту двері і не зачиняються, і не відчиняються.

Влада на все це мала свою «конкретну» відпо-відь – вирішимо, поремонтуємо, побудуємо, розвине-мо, роздамо, дозволимо. Щоправда, все – у майбут-ньому часі. У теперішньому – запросили ветеранів на спільний обід. З надією, що подобрішають…

Максим Забільський

На окрузі

Історія одного гуртожитку. ПродовженняУ номері 12 «Громадського захисту» ми публі-кували статтю «Історія одного гуртожитку». Йшлося про обдурених мешканців гуртожитку в Калинівці, за адресою – провулок Травневий, 2. Там ми описали, як адвокат Березенець В.В. отримав від людей 80 тис. грн., за які обіцяв до-помогти мешканцям передати гуртожиток на баланс сільської ради та довести процедуру до етапу приватизації. Нічого з обіцяного зроблено не було, натомість від мешканців адвокат вима-гав ще 80 тис. грн для продовження юридичного супроводу.

Схоже, наші старання надати ситуації розголосу не пройшли марно, тому що історія має своє про-довження. На проблеми людей звернула увагу їх депутат місцевої ради Людмила Чайка (до речі, до-чка селищного голови). За її словами, вона чудово орієнтується в ситуації і знає, як людей обдурили. Людмила щиро здивована тим, що люди не зверну-лися до неї по допомогу. Якби ж вони звернулися до сільського голови, цієї ситуації можна було б уник-нути і людям взагалі не довелось би наймати адво-ката та платити йому таку значну суму грошей. Цю процедуру, стверджує депутатка, взагалі провели б безкоштовно. А так люди лише марно витратили ко-шти та залишилися біля розбитого корита.

Що ж, ми вітаємо ініціативу депутатки допомогти мешканцям гуртожитку і сподіваємось, що словами все не закінчиться і гуртожиток все ж найближчим часом переведуть на баланс сільської ради.

Проте у цій історії є ще одна сторона. Мешканка гуртожитку Валентина Гайдайчук звернулася до де-путата Броварської міської ради та активіста ГроЗи Романа Сімутіна з проханням по допомогу. Роман не відмовив. У статусі депутата та громадського діяча він відвідував збори мешканців та консультував їх. На одному із зібрань, яке відбулось 19.07.2012 року, був присутній і сам адвокат Березенець. Між ним та Сімутіним виникла суперечка, в ході якої він обра-зив депутата, на що той відповів йому теж не дуже приємними словами.

Все б нічого, різне трапляється в житті, однак Березенець, дізнавшись, що Роман Сімутін теж має адвокатську ліцензію, написав на нього скаргу до дисциплінарної комісії обласної адвокатури. Він стверджує, що Сімутін порушив адвокатську етику, образивши колегу по цеху. Що цікаво, про те, що він сам образив Сімутіна, Березенець забув чи не вважає це порушенням адвокатської етики. Крім цього, він написав ще одну скаргу на Романа Сіму-тіна, в якій стверджує, що той підбурює мешканців гуртожитку до розірвання договору з адвокатом та поставив під сумнів його компетенцію як профе-сійного адвоката. Дисциплінарна комісія обласної адвокатури долучила цю заяву до дисциплінарного провадження, вважаючи, мабуть, що адвокат пра-вильно вчинив із мешканцями, обібравши їх на 80 тис. грн за роботу, яка коштує максимум 20 тис. грн, і не помітивши нічого страшного в тому, що Березе-нець хоче від мешканців ще 80 тис. грн. Натомість у комісії засумнівались в етичності поведінки Рома-на Сімутіна, який доступно і кваліфіковано пояснив людям процедуру приватизації.

Чому дисциплінарна комісія адвокатури у Ки-ївській області вперто не бачить порушення у діях адвоката Березенця щодо мешканців гуртожитку? Видається, що він не просто порушив адвокатську етику, а й вчинив діяння, яке сміливо можна кваліфі-кувати за статтею 190 Кримінального кодексу «Шах-райство». Натомість ця комісія хоче позбавити лі-цензії адвоката, який прямо назвав дурнем людину, щодо порядності якої виникають сумніви. Ласкаво просимо до України – країни переможного сюрре-алізму.

Ми будемо стежити за ситуацією, адже країна має знати своїх героїв.

Максим Лєсков

Павло Різаненко зустрівся з громадами області18-20 серпня лідер «Громадського захисту Київщини», кандидат в народні депутати України Павло Різа-ненко відвідав Березань, Баришівку, Русанів та Калиту, де провів низку зустрічей з місцевими громада-ми. Мешканців цих сіл цікавило досить значне коло питань. Це ще раз доводить, що наші земляки можуть і хочуть вирішувати питання на місцях самостійно, однак завдяки місцевій владі, яка постійно заважає це робити, про «покращення» ми чуємо лише з екранів телевізорів.

Скажімо, березанських пенсіонерів цікавлять ціни на проїзд у міському транспорті. За їхніми словами, пенсія постійно зменшується, а проїзд у громадсько-му транспорті для них коштує 2 гривні. На відміну від київських пенсіонерів, які взагалі їздять безкоштовно. Чи варто вкотре пояснювати, що на вартість громад-ського транспорту безпосередньо впливає (чи може вплинути) міська влада? Очевидно, що березанська міська влада зовсім не переймається становищем пен-сіонерів, от і маємо 2 гривні за квиток.

Щоправда, березанців цікавлять і більш глобальні питання. Наприклад, було питання про навколишнє середовище, бо вже просто соромно за нашу країну перед іноземцями. Звісно ж, щось робити з цим потріб-но. Якщо ми залишимо довкілля напризволяще, дуже

швидко відчуємо на собі помсту природи. Але, знову ж таки, нинішній владі не до цього. Хтозна, чи доведеться ще протриматись біля корита після виборів, ось і треба встигнути хапнути ще якийсь шматок народного добра. Та довкілля почекає. А наші міста тим часом перетворюються на задим-лені смітники.

Свої проблеми й у мешканців Калити Бровар-ського району. За їхніми словами, воду, яку пода-ють у їхні крани, неможливо не лише пити, а й нюх-нути небезпечно. Триразове кип’ятіння допомагає хіба що трошки. Місцева ж влада на це зовсім не реагує. Кажуть: може, ви хочете таку ж смердючу хлором воду, як у Києві? А мешканці впевнені, що київська вода смакуватиме їм майже, як олімпій-ський нектар після тієї гидоти, якою їх поять зараз. Звісно ж, калитянській владі ніколи згадати про

50-річні іржаві й гнилі труби. Тому треба самим гурту-ватися, створювати будинкові комітети й «вигризати» своє право пити чисту воду, за яку, до речі, всі справно сплачують щомісяця.

Проблем у мешканців Київщини чимало, до того ж – усі вони з розряду тих, які вже давно вирішили у нормальних країнах. Або вирішують. Тому, відповіда-ючи на всі ці питання, Павло Різаненко намагається донести до людей одну просту істину: лише ми самі можемо змінити наше майбутнє. На «месію», який прийде і все влаштує, чекати не варто. Варто усім разом щоденно, щогодинно боротися за краще життя. А «Громадський захист Київщини» робити-ме це разом з вами.

Разом ми зможемо!

3ГРОМАДСЬКИЙ

КиївщиниЗАХИСТ№15

Читайте ще більше на сайті www.groza.org

Офіційно

Країна

Спроба звільнити Магеру і Шелудька – це відвертий тиск на незалежних членів ЦВК

«Поширення інформації про можливе усунення з посад членів ЦВК Магери та Шелудька – це спроба тиску на фахівців з професійною репутацією, які до-вели свою принциповість та незаангажованість, а також завжди мали незалежний погляд на виборчий процес, – наголошується в заяві УДАРу. – Вочевидь, для влади перебування принципових людей в складі ЦВК під час кампанії і підрахунку голосів – це неаби-яка проблема». Також автори документу звертають увагу на те, що ЦВК – колегіальний орган і рішення приймаються більшістю, а тому щонайменше дивним

є визнання протиправними дій окремих членів Цен-трвиборчкому.

Очевидно, що майбутнє волевиявлення не віщує для партії влади нічого доброго, підтримка і рей-тинги падають. Для утримання влади її представни-ки сподіваються лише на адмінресурс та «правиль-ний» підрахунок. У такій ситуації важливо, щоб у складі ЦВК не було «зайвих» очей та вух, переконані в УДАРі.

Нападки на Андрія Магеру з боку партії влади теж не є дивними – йому досі не можуть пробачити прин-

ципову позицію у 2005 році, відмову брати участь у відвертих фальсифікаціях під час тодішніх президент-ських виборів.

«Будь-які зміни в персональному складі ЦВК в роз-пал виборчої кампанії буде розцінено як спробу впли-ву на роботу цього незалежного інституту, а також дасть підстави заявляти про тиск на усіх учасників ви-борчого процесу – аж до членів дільничних комісій. Адже всі учасники процесу відчуватимуть психоло-гічний пресинг, спостерігаючи, як відверто та нахабно намагаються прибрати неугодних членів ЦВК. Отже, Центральна виборча комісія повинна працювати без кадрових змін протягом усієї кампанії», – зазначаєть-ся в заяві партії.

Прес-служба партії УДАР

Офіційно

Початок на стор. 1«Найманці» сказали громадянам: «Не хвилюйтесь,

ми все зробимо за Вас, саме цьому нас вчили у Вищій партійній школі, КДБ та лавах комсомолу. Ми знаємо і зробимо як краще, а Ви – насолоджуйтесь: хто – Неза-лежністю, хто – безвідповідальністю». Далі «найманці» самі себе найняли на роботу, створили під себе Раду директорів (державу), потім переписали на себе право власності на наш спільний будинок (країну) і почали з нього все потроху виносити – Чорноморське паро-плавство, ядерну зброю, газ, нафту, електрику, метал, загалом – майже все.

Спочатку вони залишили старий Статут УРСР, тільки вписавши до нього необхідні для «виносу» правки, по-тім навчилися обходитись і без Статуту, час від часу мі-няючи його під того чи іншого Голову Ради директорів.

Національна держава перетворилася на соціаль-ну державу. Народна власність перетворилася на державну. Та й суверенітет у нас виявився не націо-нальним (народним), а державним. Тобто господарем (сувереном) став не народ (політична нація), а Рада директорів. І навіть день Незалежності в Україні став відзначатися не тоді, коли за це проголосував Народ, а коли це вирішила купка «найманців» у ВР. Так україн-ська держава перетворилася на самодостатню «річ у собі».

Спробуймо оцінити ефективність та наслідки уряду-вання Ради директорів тільки за трьома об’єктивними критеріями: • економічний – у 1991 році українські активи оціню-

валися в 13 трильйонів доларів США, в 2012 році – у 2 трильйони;

• демографічний– в 1991 році нас було 52 мільйони, зараз 45,5 мільйонів;

• гуманітарний – 45-те місце за світовим індексом людського розвитку (ООН) у 1990 році, 76-те місце у 2011-му.Отже, акціонерів стало менше, вони збідніли (з ура-

хуванням зменшення чисельності – у 8 разів) і здегра-дували. Мабуть, останнє і є головною причиною, чому директорат досі на волі.

Крім того, «найманці» зробили все для того, щоб в українських громадян не з’явилося «чуття єдиної родини», тобто – щоб вони не перетворилися на україн-ську політичну націю і не забули, що існує «кілька Україн».

З часом через переїдання та інші надмірності у деяких «найман-ців» відкрився акторський талант, вони почали влаштовувати спо-чатку показові сварки, а потім так втягнулися, що почали битися по-справжньому. Частині глядачів, при-вчених до «мила», це навіть сподо-балось.

Найсмішніше, що «найманці» ро-зучилися виробляти спільну страте-гію обдурювання акціонерів – «змо-ву шахраїв». Тобто такі спроби з їх боку робляться й досі, але вони

почали розбиватися об персональні амбіції бути голо-вними шахраями. Зараз «найманці» допилюють гілку, на якій сидять, – українську державу.

До чого ця метафористика і де вихід?Йдеться про необхідність раціоналізації наших сто-

сунків з «найманцями». Ми не мусимо їх любити чи не-навидіти. Ми мусимо пам’ятати, що вони не проповід-ники чи пророки, не захисники нації чи православної цивілізації. Пам’ятати, що Ющенко – не Кобзар, а Тимо-шенко – не Жанна Д’арк, Янукович – не Мінін з Пожар-ським, і Литвин – не цар Соломон.

Ми платимо їм гроші не за ці дешеві вистави з пере-одяганням. Ми мали найняти їх на роботу, щоби вони були високооплачуваними і дієвими менеджерами та клерками, а не лицедіями з прогресуючою манією ве-личі.

Повна раціоналізація відносин громадян та влади навряд чи можлива в суспільстві, де панує патерна-лізм – надія на державу як на батька-годувальника. Таке дитяче ставлення до держави особливо характер-не для старшого покоління – основної електоральної бази «найманців».

Ці емоції віртуозно навчилися експлуатувати укра-їнські політики. Однак ми, громадяни, маємо чітко роз-діляти наші людські, суб’єктивні та колективні, емоції і царину раціонального, де й відбувається процес вря-дування. Бо інакше наші «найманці»-шахраї і надалі бу-дуть натискати на потрібні кнопки в наших душах, коли ми будемо ловити їх на черговій брехні чи крадіжці.

Кнопки ці їм добре відомі: мова, конфесійна прина-лежність, історична пам’ять та культурно-цивілізацій-на орієнтація.

Наша помилка у 2004-му полягала в нерозумінні того, що недостатньо змінити Голову Ради директорів АТ, аби Рада стала більш чутливою до потреб акціоне-рів.

В 2010-му частина українського суспільства та по-літикум обрали варіант безвідповідальності та ще більшого делегування влади одному з «найманців»-шахраїв. Відбувся авторитарний поворот, чергова змі-на Статуту країни для потреб нового директора. І ви-явилося, що «сильна рука» – це насамперед рука, яка

схильна сильно красти, сильно мститися та сильно розколювати країну.

Однак розвиток можливий лише за одного варіанту «сильної руки» – сильної руки громадян, що здатна контролювати політи-ків і владу. На жаль, влада є ефек-тивною лише тоді, коли боїться власних роботодавців-громадян.

Для раціоналізації стосунків із державою має з’явитися кри-тична маса справжніх громадян. Власне громадяни – це люди, які відчули в собі інстинкт акціонера, відчули своє Право і готові взяти відповідальність за себе та краї-ну.

Євген Золотарьов

Якщо риба гниє з голови, час взяти її за зябра

Павло Різаненко, кан-дидат у народні депутати України по 97-му одноман-датному округу:

– Говорячи про свято Незалежності мені насам-перед згадується 2004 рік, Майдан. Не побоюсь цього визначення, але це подія, як на мене, грандіозного масштабу. То був пік духо-вного піднесення нашого народу, то була яскрава і неперевершена за фор-мою і змістом мирна демонстрація того, що народ хоче жити абсолютно в іншій країні, де є правда і справедливість, де немає обману, фальшування, на-силля державної машини над особистістю.

У той час я працював у Москві, але практично кожні вихідні приїжджав до Києва, щоб бути при-четним до такої величної події, допомагав учасни-кам акції і матеріально, і морально. Я бачив захопле-ні очі росіян, моїх колег. Вони нам тоді по-доброму заздрили, що у нас можливе подібне, що народ не злякався вийти і відкрито заявити своє негативне ставлення до тодішнього режиму. Скажу відверто: я щасливий з того, що на мою долю випала ця подія, і ніколи не жалкував і не жалкуватиму, що долучився до Майдану.

Але то вже історія. І нам потрібно винести уроки з того часу, якими б вони гіркими не були, ні в яко-му разі не повторювати помилок. Ми повинні бути мудрішими.

Нам потрібно збудувати громадянське суспіль-ство і навчитися жити в умовах його існування. По-справжньому ми його й почали зводити у 2004-му. Але – не довершили, зупинилися навіть не на півдо-розі, а практично на самому початку шляху. Ми за-надто довірилися тодішнім лідерам, сподіваючись, що вони втілять у життя всі надії, які ми покладали на них, на Майдан загалом. Ми посадили їх у владні кріс-ла і вирішили, що на цьому наша місія закінчилася.

І це має бути головним уроком – усвідомлення того, що владу, якщо вона навіть повністю, так би мо-вити, наша, потрібно постійно контролювати. Фор-мула мусить бути наступною: сьогодні народ обрав цю владу і сьогодні ж він її починає контролювати. Ми мусимо навчитися цьому і діяти насамперед че-рез інструменти громадянського суспільства.

Але сьогодні зрозуміло: нинішня влада зроби-ла все можливе, аби позбавити народ реальних важелів такого впливу. Не в інтересах народу діє правоохоронна система, не варто говорити про судову гілку – як про незалежну. Далекі від поняття незалежних і засоби масової інформації, вони стали підконтрольними, керованими. Особливо це стосу-ється телебачення. Нам потрібно не тільки віднови-ти демократичні інститути, а й вивести їх на якісно новий рівень.

Час і справді настав. Час рішучих дій, час спіль-ної, чесної, відповідальної, нелегкої роботи з ре-формування нашої країни. Я вірю – ми зможемо!

Коментар

4ГРОМАДСЬКИЙ

КиївщиниЗАХИСТ 22 серпня

Читайте ще більше на сайті www.groza.org

Місцевий колорит

Броваська нерухомість, або черговий варіант заробити на «джип» (епізод № 5)Хто з броварчан не знає величезного торгівельно-розважального центру «Термінал»! З прекрасним су-часним аквапарком… Як ви гадаєте, шановна громадо, яка кількість людей щоденно буває тут? Без кан-целярської статистичної прискіпливості скажу – багато. А скільки людей їздять сюди постійно? Також не-мало, вірно? Мабуть, ви вже здогадалися, шановні читачі, що запитання я задаю не просто з примхи, а «зі смислом»! Сьогодні вже, мабуть, ні для кого не є секретом, що у подібних місцях, де хтось вже забезпечив відвідуваність за рахунок тих чи інших заходів, торгівельні площі, житло та ін. види нерухомості стрімко зростають у ціні! Тому недивно, що є зацікавлені й у земельці поблизу – точніше, у граничній близькості цього ж таки «Терміналу».

Є в Броварах таке собі ТОВ «Компанія «Промкомп-лект». Його керівництво, вчасно збагнувши, що ця зе-мелька без особливих проблем може бути прибрана до рук, починає активний пошук варіантів – як же це зробити. У результаті активних дій юристів та керів-ництва вихід було знайдено, і як результат – рішен-ням Броварської міськради було надано в оренду ТОВ «Компанія «Промкомплект» земельну ділянку площею 1,4 га по вул. Черняховського, 36 у місті Бровари для будівництва та обслуговування багатоквартирної жит-лової забудови. І знову ж таки, як і в попередніх епізо-дах, без проведення аукціону!

На цей раз пояснюється це тим, що в Земельному кодексі України є норма, згідно з якою земельну ді-лянку можна отримати в оренду без аукціону, якщо на ній вже розташоване майно, що є власністю заявника. «Компанія Промкомплект» рік тому вдало прикупи-ла на цій території «нежитлову будівлю площею 206 кв. м». Тобто приблизно дві сотки. Ну нехай ще сотка

прилеглої землі для обслуговування. А тепер давайте порівняємо 0,03 га та 1,4 га. Звичайна логіка підказує, що в оренду без аукціону можна отримати лише ту зе-мельну ділянку, яку займає будівля, але аж ніяк не в 50 (!) разів більшу. Як думає шановна громада, відповідні чиновники міської влади, незаконно виділяючи зайвих 137 соток в такому «золотому» місці, залишили розбіж-ність у розмірі площі поза увагою? Чи віддали її про-сто так, з доброї волі? Таким чином, бюджет міста не-доотримав як мінімум 7,7 мільйонів гривень, бо сотка в цьому районі Броварів в середньому коштує 56 тис. грн.! А нам кажуть – на ремонти під’їздів та каналізації,

облаштування лавочок біля будинків, дитячих та спор-тивних майданчиків в бюджеті міста грошей немає. Та от вони – в прямому сенсі під ногами!

До речі, з вищезгаданою будівлею історія теж тем-нувата. Ходять чутки (які, сподіваємось перевірять від-повідні інстанції), що свого часу колишній власник са-мовільно звів її і зареєстрував належним чином в БТІ як гараж. І все було б нічого, проте знову ж таки земель-не питання. При реєстрації в БТІ власник споруди має надати документи, що підтверджують право власності або користування земельною ділянкою. Так от, згідно з листом міського голови, земельна ділянка під спору-дою на Черняховського, 36 взагалі нікому не надава-лась. Виходить, у БТІ «проґавили» цей факт, так само як і в міськраді «проґавили» розбіжність у площі ділянок?

Ну і проект землеустрою, на виготовлення якого ТОВ «Компанія Промкомплект» отримало дозвіл від міськра-ди, аж ніяк не стосується обслуговування легалізова-ного «самострою». Мова знову ж таки йде про чергові багатоповерхівки. При розробленні проекту необхідно було змінити цільове призначення земельної ділян-ки під нежитловою будівлею, але й цього зроблено не було. Більше того, у Пояснювальній записці до проекту землеустрою (копія якої є в редакції) зазначено, що на даній земельній ділянці взагалі немає ніяких будівель і споруд! Гараж зробив свою справу і дематеріалізувався?

До речі, ніхто не хоче «шарової» земельки від міськради? Місць для встановлення гаражів в Брова-рах – безліч! Алгоритм дуже простий – зводите неве-личку споруду (домовляючись, щоб ніхто не заважав під час будівництва), «переконуєте» БТІ зареєструвати її без належних документів про користування землею, домовляєтесь із представниками міськради про виді-лення ділянки, на якій стоїть ваш гараж (такої ділянки, щоб вже цілий автопарк вліз), надаєте Держкомзему «переконливі аргументи» задля отримання позитив-ного висновку до проекту землевідведення, і – вуаля, можна будувати черговий квартал!

Як бачимо, фантастичне перетворення гаража-«самострою» на ділянку під багатоповерхівки – лише «справа техніки». Ну, і грошей, звичайно…

У когось ще є запитання – «як заробити на джип»?Андрій Дробязко.

P.S.: 14 серпня до Міжрайонної природоохо-ронної прокуратури Київської області було пода-но заяву про злочин по цьому епізоду. На заваді черговим земельним оборудкам міської влади, як не важко здогадатись, знову ж таки став Павло Рі-заненко. «Громадський захист Київщини» пильно стежитиме за подальшим розвитком подій.

«Маєш право знати» хочуть закрити?Хостингова компанія «Хостинг Україна» в односторонньому порядку відмовилась від подальшої співпра-ці з сайтом «Маєш Право Знати». Про це повідомила редакція інтернет-видання.

7 серпня 2012 року адміністрація компанії «Хостинг Україна» звинуватила команду «Маєш Право Знати» у порушенні правил хостингу і висунула вимогу негайно усунути дані порушення, повідомляють на сайті. Пред-ставник компанії пояснив цей крок тим, що, згідно із затвердженими правилами, заборонено розміщення сайтів політичних партій та політичних рухів.

У відповідь МПЗ надав представнику компанії копію свідоцтва про реєстрацію, де зазначено, що «Маєш право знати» – засіб масової інформації. На це у компанії відповіли, що сайт порушує правила хостингу, оскільки має стосунок до політики. «Спи-сок неприемлемых материалов на хостинге: сайты политических партий и политических движений. Ваш сайт подпадает под этот раздел, так как имеет отношение к политике, о чем говорит само Ваше свидетельство и контент на вашем сайте», – відпові-

ли в компанії «Хостинг Україна» і дали МПЗ два дні для зберігання даних.

«На моє переконання, конфлікту інтересів між «Маєш право знати» та хостинг-компанії вочевидь не існує. Публікації МПЗ ніяк не зачіпають інтереси чи репутацію ukraine.com.ua. Натомість матеріали сайту дуже дратують броварську владу та Партію регіонів зокрема, і тут конфлікт очевидний. Тому абсолютно ло-гічно, що рішення хостинг-компанії розірвати договір з «Маєш право знати», скоріш за все, зумовлене тиском «регіоналів» на хостинг-компанію», – прокоментував ситуацію журналіст Андрій Качор.

Наразі сайт «Маєш право знати» переїхав до хостинг-провайдера Leaseweb. Його сервери розташовані у Ні-меччині, тож редакція сподівається, що неочікуваних пе-решкод нормальному функціонуванню більше не буде.

Максим Лєсков

ЗВОДИТЕ ГАРАЖ НА ПЕРСПЕКТИВНІЙ ДІЛЯНЦІ ПРО БЕЗПЕРЕШКОДНЕ БУДІВНИЦТВО (МІЛІЦІЯ)

ПРО РЕЄСТРАЦІЮ БУДІВЛІ БЕЗ ДОКУМЕНТІВ НА ЗЕМЛЮ (БТІ)

ПРОДАЄТЕ ОБ’ЄКТ ЩОБ НЕРУХОМІСТЬ МАЛА СТАТУС «ПРАВОМІРНО НАБУТОЇ»

ПРО ОФОРМЛЕННЯ УГОДИ БЕЗ ПРИСКІПЛИВОГО ВИВЧЕННЯ

ДОКУМЕНТІВ (НОТАРІУС)

УЗГОДЖУЄТЕ ПРОЕКТ ЗЕМЛЕВІДВЕДЕННЯ ДІЛЯНКИ БЕЗ ЗМІНИ ЦІЛЬОВОГО

ПРИЗНАЧЕННЯ ЗЕМЛІ

ПРО ОФОРМЛЕННЯ ВИСНОВКУ БЕЗ ВИВЧЕННЯ ДОКУМЕНТІВ (ДЕРЖКОМЗЕМ)

ОТРИМУЄТЕ В МІСЬКРАДІ РІШЕННЯ ПРО НАДАННЯ В ОРЕНДУ ДІЛЯНКИ В СІМДЕСЯТ РАЗІВ БІЛЬШОЇ ЗА ГАРАЖ

ПРО БЕЗПРОБЛЕМНЕ ПРИЙНЯТТЯ РІШЕННЯ (МІСЬКА ВЛАДА)

ЗАЛУЧАЄТЕ ЗАБУДОВНИКІВ ТА РАХУЄТЕ ПРИБУТОК

Від гаража до «свічки». План дій.ДІЇ ДОМОВЛЕНОСТІ

ЛЕГАЛІЗУЄТЕ «САМОСТРОЙ»

ЩО ПРИХОВУЄ БРОВАРСЬКА МІСЬКА ВЛАДА?

Читай на сайті «Маєш право знати»

www.pravo-znaty.org.ua• ГОСТРІ РОЗСЛІДУВАННЯ • ЕКСКЛЮЗИВНІ НОВИНИ

• АВТОРИТЕТНІ ДУМКИ

МАЄШ

ПРАВО

ЗНАТИ

Великому гаражу – велику ділянку...

...І довгий паркан на фасаді вул. Черняховського

5ГРОМАДСЬКИЙ

КиївщиниЗАХИСТ№15

Читайте ще більше на сайті www.groza.org

Конкретні справи

МОБІ засновує «Університет успіху»У неділю, 19 серпня, відбулася зустріч активістів МОБІ з лідером «Громадського захисту Київщини» Пав-лом Різаненком.

На початку підбили підсумки діяльності за кілька мі-сяців існування організації. Серед досягнень – успішне втілення проекту «Зарядка з чемпіонами». Кілька міся-ців броварці мають змогу щотижня відвідувати заряд-ку від МОБІ, яку проводять провідні українські спортс-мени світового рівня. Це, безумовно, вагомий внесок у популяризацію здорового способу життя серед бро-варської молоді.

Також на зборах відзначили позитив суботнику у броварському парку «Перемога». Нагадаємо, тоді зу-силлями МОБІ та старших товаришів із «ГроЗи» було наведено лад на ділянці парку, яку керівництво міської ради намагалося продати приватному підприємству «Феско». Для цього ту ділянку всіляко навмисно заха-ращували – мовляв, вона й так не придатна для відпо-чинку. Активісти МОБІ зібрали там 2,5 тонни сміття й привели ділянку до нормального вигляду.

Наступним питанням у порядку денному зібрання було окреслення планів діяльності та майбутні про-екти. Для цього активісти разом із Павлом Різаненком влаштували своєрідний мозковий штурм, завдяки яко-му вдалося визначити кілька першочергових проектів для втілення в найближчому майбутньому.

Зокрема, наразі вирішили сконцентруватися на проекті під умовною назвою «Університет успіху». В його рамках планується організувати низку семінарів, які вестимуть відомі люди України, що змогли доби-

тися успіху у своїй сфері діяльності. Чи варто казати про те, що нашій молоді потрібні такі приклади для того, щоб повірити у власні сили та у те, що в цій країні можливо стати успішним та побу-дувати блискучу кар’єру?

Також говорили про те, що у Брова-рах постала нагальна потреба у ство-ренні театру (для початку – драматич-ного), адже зараз у місті зі стотисячним

населенням є театральні групи, однак немає майдан-чику, на якому вони могли б регулярно виступати. Ро-боти в цьому напрямку – непочатий край, тож було ви-

рішено не відкладати справу в шухляду, а починати «зондувати ґрунт».

Багато про що говорили в той день активісти МОБІ та Павло Різаненко. У планах – легкоатлетичні пробі-ги та велозаїзди, танцювальні вечори та гітарні фес-тивалі. Словом, креативних задумок чимало, а енергії для їх втілення цим хлопцям та дівчатам точно ви-стачить. На часі, повторимося, «Університет успіху». Слідкуйте за нашими анонсами.

Максим Лєсков

Вулиця Садова в Березані: люди проти машинКілька років мешканці вул. Садової в Березані потерпають від вантаж-них автомобілів. У радіусі кількох десятків кілометрів розташовані кілька заводів, зокрема – підприємство з виробництва гігієнічних про-кладок Bella. Водії-далекобійники, що транспортують продукцію під-приємств, вважають за краще «зрізати» шлях та їхати Садовою замість об’їзного шосе.

«Ходіння до влади» майже не допомогло. У місце-вій раді якимось документом проїзд вантажівок нібито заборонили. Кажуть, навіть пост ДАІ поставили, однак невдовзі його прибрали. Вантажівки ж й далі гурко-

чуть Садовою. По-гіршило ситуацію й недалекоглядне рішення встановити на вулиці «ле-жачих поліцейських», від чого рівень вібрації лише зріс. Мешканці терпіли доти, доки від постійної ві-брації у них не почали тріскатися будинки. Після цьо-го ж були змушені вдатися до активніших дій – поча-ли перегороджувати вулицю «живим ланцюгом».

«Від таких машин у нас валяться хати, погреби, са-раї. Вночі спати взагалі неможливо. Якщо діти йдуть до школи чи дитсадка, оминути машини неможливо. І коли ми дійшли до розпачу, кажу: все, будемо пере-

кривати дорогу», – скаржиться Лідія, мешканка Садової.«ГроЗа» вирішила допомогти мешканцям вулиці у

вирішенні цього питання. «Ми маємо справу з типо-вою ситуацією, коли закон не дотримується, права по-

рушуються, державні правоохоронні органи на цю ситуацію не реагують. Мешканцям нічо-го не залишається, як прямою дією захищати свої права. Наша організація консультує їх із правової точки зору, тому що людям завдано великих матеріальних збитків – у них руйну-ються будинки», – прокоментував ситуацію лідер «Громадського захисту Київщини» Павло Різаненко.

Для висвітлення ситуації «ГроЗа» запро-сила знімальну групу «Надзвичайних новин» з телеканалу ICTV, завдяки чому про вулицю Садову дізналася вся країна. Тим часом дове-дені до відчаю мешканці Садової в Березані

мають намір і далі боротися з недобросовісними воді-ями та підприємствами, на які ті працюють. Кажуть, не зупиняться ні перед чим, бо відступати їм нікуди. «Гро-мадський захист Київщини» уже відправив усі необхід-ні документи до прокуратури, однак «машини й нині там» – люди продовжують перекривати проїзд своїми тілами.

У середу, 22 серпня, юрист «ГроЗи» разом із меш-канцями Садової планують відвідати міського голову Березані.

Ми зробимо все можливе, щоб вантажівки забу-ли дорогу на Садову, а її мешканцям відшкодували завдані збитки.

Максим Лєсков

Зарядка з олімпійцем Сергієм Гринем

6ГРОМАДСЬКИЙ

КиївщиниЗАХИСТ

Читайте ще більше на сайті www.groza.org

22 серпня

Павло Різаненко: «Україну розколоти не вдасться. Вона має потужний генетичний код»Якось в одному із сіл Броварського району, під час свята, довелося спостерігати картину – викону-вався гімн України, а деякі люди, причому це була переважно молодь, не підвелися, а продовжили сидіти на свої місцях. Трагічного в цьому нібито й нічого немає. Проте, неповага до символів своєї держави багато про що говорить. Це брак виховання, брак духовності?Саме на ці теми напередодні свята української Незалежності ми говоримо з кандидатом у народні депутати України по виборчому округу №97, лідером «Громадського захисту Київщини» Павлом Різаненком.

– Павле Олександровичу, виходячи з того, які справи Ви робите як меценат, проблеми вихован-ня підростаючого покоління, проблеми духовності хвилюють Вас чи не найбільше?

Мені здається, що вони хвилюють кожного, хто живе тут і збирається далі жити, у кого тут ростуть діти і хто хоче бачити їх освіченими, вихованими людьми. А це ж залежить не лише від внутрішніх чинників, тобто від батьків, від атмосфери в родині, а й від зовнішніх, тобто від умов, в які вони потраплятимуть поза домів-кою.

На жаль, сьогодні держава в особі правлячої вер-хівки самоусунулася від розв’язання проблем суспіль-ства. В тім числі і тих, які стосуються молоді. Власне, держава і суспільство живуть паралельним життям. І кожен день перебування цих людей при владі лише за-гострює проблеми. Як можна говорити про духовність, про мораль, якщо в країні панує корупція, якщо при владі перебувають ті, для кого на першому місці – осо-биста нажива, збагачення за рахунок інших, нехту-вання не лише будь-якими моральними принципами, а й нехтування законами, для яких поняття «совість», «честь», «гідність» просто перестали існувати…

Звісно, можна дорікнути тим молодим людям, які продемонстрували неповагу до державних символів, можна дорікнути їхнім батькам за недостатнє вихо-вання. Але можна і потрібно говорити про причини, бо їхня поведінка, за великим рахун-ком – то вже наслідки.

– Які ж ці причини, на Ваш погляд?

– Ми візьмемо досить ко-роткий період нашої історії. Наприкінці 80-х та на початку 90-х років в Україні пройшли глобальні зміни – наша держа-ва здобула незалежність, ми різко перейшли до побудови абсолютно іншої економічної моделі. Але все це робилося без чітко продуманого плану, без ґрунтовного аналізу, без прорахованих за-здалегідь можливих наслідків. Та й, певно, мають ра-цію ті експерти, котрі говорять: тодішнє реформування суспільних відносин треба було доручити не апологе-там радянсько-комуністичної системи, а людям трохи іншого мислення. Але давайте говорити відверто – і

суспільство було неготове до своєрідної люстра-ції. Тому й не дослухалося до мудрих голосів.

Наслідком цього стала не розумна приватиза-ція, не створення гідних, рівних умов для розви-тку бізнесу, а шторм «прихватизації». Тоді ж у по-всякденний вжиток увійшли слова «дах», рекет тощо. Зрозуміло, що в таких умовах (а для біль-шості громадян той час перетворився на період простого виживання) говорити про духовність, культуру, моральні принципи стало, на жаль, не актуальним. Взяти хоча б ту ж низькопробну кі-нопродукцію, котра широкою рікою полилася в Україну. Маю на увазі бойовики, трилери тощо, де на екрані превалювали кров, жорстокі вбив-ства, насильство, де фактично героїзувалися злочинці, маніяки тощо. Тепер вже зрозуміло, який вони мали негативний вплив на виховання молоді, на їхню психіку. На тиражуванні і показі цього кінохламу хтось заробляв шалені гроші, і робилося це за умови байдужого споглядання з боку держави, або й участі у заробітках. У таких умовах виховувалося мо-лоде покоління. До речі, можливо, люди, котрі не вста-ли під час виконання гімну, якраз і належать до того покоління, якому в бурхливих 90-х було 15-17 років.

– Це втрачене покоління?– Категорично – ні! По-перше, молодь, як і у всі

часи, є різною. До речі, мені в 90-му теж було 15 років. По-друге, Україна, українці мають дуже міцний і дуже потужний генетичний код. Тож знищити нас не вдавалося нікому. І не вдасться! Ніколи! Ми сильна духом нація. Тому навіть сьо-годнішні спроби Партії регіонів атакувати українську історію, культуру через ухвалений пар-ламентом і підписаний Прези-дентом закон про мови прире-чені на провал. Як і їхня спроба

за допомогою цього ж інструменту розколоти Украї-ну. Ініціатори цього, яким, до речі, вже незабаром до-ведеться відповідати за такі фактично антидержавні кроки, не враховують того, що мовний закон не є во-левиявленням народу. Люди виставлять таким горе-політикам, які переслідують вузькопартійні, особисті цілі, належну оцінку.

Що ж до втраченого чи не втраченого покоління, то поведінка людей, їхнє ставлення до суспільних процесів зміняться кардинально вже невдовзі, як тільки вони побачать перші кроки з реформування України, як тільки повернеться повага до державних структур, до законів. А останнє можливе лише за од-нієї умови – різкого подолання корупційних явищ. Говорити про духовність, високоморальність у сус-пільстві не варто, коли існує корупція у таких вели-ких масштабах.

– Ви вірите у швидке одужання України?– Безперечно! Якби я не вірив, то ніколи б не брав-

ся за ці справи, не вкладав би власні кошти у різнома-нітні проекти, переважно – для молоді. Це, до речі, я вважаю, є інвестиціями в майбутнє – і освітні, і проекти спортивно-фізкультурного характеру.

У наших громадських організаціях вже дуже бага-то небайдужих людей, котрі хочуть долучитися до по-зитивних змін, хто не хоче бути спостерігачем. Вони хочуть бути активними учасниками. І число таких лю-дей невпинно зростає. Радує й те, що приєднується молодь, з їхньої ініціативи проводиться багато добрих справ – наприклад, та ж сама вечірня суботня гімнас-тика, ось започатковується «Університет успіху». Наша юнь вже думає про відродження театру в Броварах. Вони фонтанують ідеями.

Я переконаний, що вже наступну річницю Неза-лежності України ми зустрічатимемо у значно ра-діснішому настрої. Переміни неминучі. І вони, як камертон, налаштовують нас на зовсім інший лад.

Максим Березовий

Гостра тема

Пряма мова

Олександр Буряк, голова Баришівського то-вариства мисливців і ри-балок «Козацькі розваги»:

«З Павлом Різаненком ми співпрацюємо вже до-сить тривалий час. Ми йому дуже вдячні за допо-могу в упорядкуванні на-шого озера. Завдяки таким небайдужим людям в Березані є облаштований пляж, зараз впорядковується територія біля пірсу. Власне, для нашого товариства мисливців рибалок жодна людина не зробила більше, ніж Павло Різаненко».

Микола Проценко, Президент ФК «Світильня»:«Я з Павлом знайомий не дуже давно, однак навіть

після кількаразового спілкування мені стало ясно,

що це розумна й перспективна людина. Такі заходи, які проводить Павло Різаненко, – дуже корисні. На-приклад, нещодавній показ фільму «ТойХтоПройшов-КрізьВогонь» – надзвичайна подія для нашого села. Я хочу, щоб до влади дійсно прийшли такі люди і щось змінили у цій країні».

Микола Булавка, президент ФК «Атлетик» (Гоголів):

«Павло Різаненко до-помагає нашій команді не перший місяць. Зро-зуміло, аматорському клубу без підтримки надзвичайно важко протриматися. Але за-

вдяки небайдужим до спорту людям ми можемо, на-

приклад, дістатися на виїзні матчі, в команди є спор-тивне обмундирування. Ми дуже вдячні Павлу – ця людина допомагає нам, як тільки може».

Олександр Самсоненко, тренер команди дубле-рів ФК «Олімпік» (Краси-лівка):

«Ми вдячні Павлу Рі-заненку за його ставлен-ня до спорту. Будь-якій сільській команді не ви-стачає підтримки, це зро-зуміло. Слід зазначити, що допомагає Різаненко одразу двом нашим ко-мандам – основній і ду-блерському складу. Власне, без таких людей нам було б дуже складно».

Ми сильна духом нація. Тому навіть сьогоднішні

спроби Партії регіонів атакувати українську історію, культуру через ухвалений парламентом і підписаний Президентом закон про мови, приречені на провал

7ГРОМАДСЬКИЙ

КиївщиниЗАХИСТ№15

Читайте ще більше на сайті www.groza.org

Як готувати технічного кандидата?З кожними новими виборами наш виборець стає дедалі досвідченішим гурманом у питаннях політичної кухні. До меню потрапляють все нові та нові страви виборчого процесу, як-то: мажоритарник, екзит-пол, електорат, фокус-група, технічний кандидат. Мова наразі піде про технічного кандидата. Що ж це таке, та з чим його їдять? Спробуємо розібратися в інгредієнтах та рецепті.

Де-юре технічний кандидат – це звичайний кандидат у депутати, який має такі ж самі повно-важення, що й інші кандидати. Де-факто технічний кандидат – це особа, яка реєструється кандидатом у депутати для того, аби розширити можливості ін-шого кандидата. Тобто, така собі «темна конячка», яка майже не займається передвиборчою агіта-цією, про яку навіть мало хто з виборців чув, але обов’язково має довірених осіб, подає кандида-тури на включення їх до дільничних виборчих ко-місій, ну і, звичайно, має офіційних спостерігачів. Але фактично всі ці люди працюють на іншого кан-дидата. Також логічно передбачити, що всі витрати на реєстрацію, в тому числі на заставу до ЦВК, бере на себе кандидат, який і використовує можливості технічного. З моменту реєстрації технічний кандидат усвідомлює, що виграти вибори в нього немає жод-них шансів, але він і не має це на меті. Мета інша – чим більша армія людей, які тобі допомогають у виборчому процесі, тим більше в тебе можливостей вплинути на його кінцевий результат. Використовувати цю армію можна по-різному – як для фальсифікацій, так і для за-хисту від них. Бо не секрет вже для кожного з нас, що найбільше фальсифікують у дільничних виборчих ко-місіях самі ж члени цих комісій, а слідкують за цим про-цесом чи намагаються слідкувати, чи роблять вигляд, що слідкують, – офіційні спостерігачі. От і виходить, що технічний кандидат з технічними довіреними особами,

технічними членами дільничної виборчої комісії, тех-нічними спостерігачами – це один з «технічних» мето-дів виборчого процесу.

Зазвичай такі кандидати не проявляють особливої активності в період ведення передвиборної агітації, і тому виявити їх досить складно. Але вони є! Бо коли в окрузі реєструється близько тридцяти кандидатів у народні депутати, то тут «до бабки не ходи» – поло-вина з них технічні. Я б написала навіть – три чверті, але зробимо припущення, що можуть бути люди, які наївно думають, що можуть виграти вибори в окрузі, докладаючи мінімум зусиль. До речі, на момент напи-сання статті, в нашому окрузі №97 (місто Бровари, Бро-

варський район, місто Березань, Баришівський район) було зареєстровано тридцять чотири особи...

Окрім того, є випадки, коли особа напередодні початку виборчого процесу звертається до паспорт-ного столу, для того, аби змінити прізвище, ім’я, по-батькові. Зміна відбувається зазвичай на прізвище відомого кандидата, який має достатньо великий

рейтинг. Потім новоспечений «відомий» також реєструється кандидатом у депутати і, таким чи-ном, відтягує голоси у свого «тезки». Це також тех-нологія. У таких випадках виборцю потрібно бути уважним і в бюлетені для голосування звертати увагу і на ім’я по-батькові. А у випадках, коли й ці дані співпадають, точно знати порядковий номер у бюлетені справжнього кандидата, за якого він має намір голосувати. При цьому потрібно сказа-ти, що зняти з реєстрації двійника, аргументуючи технічністю кандидата, – неможливо. Тобто, коли виборець розуміє, що кандидат технічний, єдине, що він може зробити, – це не голосувати за ньо-го. Отже, будьте уважні та дивіться в обидва – не плутайте справжніх із технічними, бо будемо мати

неочікуваний результат.Висновок: технічного кандидата не можна додати

до категорії основних страв кухні виборчого процесу, це швидше гарнір. Буває він із різним смаком і пода-ється для того, щоб або спотворити враження від осно-вної страви, або підсилити її ефект. Основною стравою, як ви здогадалися, є справжній кандидат у депутати. Тому вам, шановні виборці, залишається лише обрати з меню основних страв ту, яка вам за смаком, і не плу-тати її з гарніром. Тож уважно пильнуйте процес при-готування, екологічність інгредієнтів та чистоту рук кухаря. І... смачного!

Олена Титова

Актуально

ТЕЛЕФОН ГАРЯЧОЇ ЛІНІЇ «Громадського захисту Київщини»

(067) 235-93-92

Разом ми зможемо!Кожному з нас доводиться стикатись з байду-

жістю чиновників та свавіллям можновладців. З відвертою зневагою до «пересічного громадяни-на». З тим, що столоначальник вважає себе вищим

за нас лише тому, що примудрився отримувати зарплатню з податків які ми сплачуємо. Проти-стояти цьому важко, адже проти однієї людини виступає вся система. Давайте спробуємо допо-магати одне одному в цій боротьбі, адже разом ми зможемо!

«Добрий день, шановний Павло Олександрович! Прочитав, т.е. получив вашу газету «Громадський за-хист Київщини», №11, де Ви на чолі з Віталієм Кличком, партією УДАР ідете на вибори до Верховної Ради окремо від об’єднаної опозиції «Батьківщина» і будете балотуватися по 97 округу. У мене до Вас запи-тання – а чому ви не договорилися з об’єднаною опозицією, щоб виставити одного кандидата?Получається, від опозиційних партій – два кандидати, і тут шанс великий перемоги для регіоналів. Вони виставлять одного, який і набере більше голосів. Дай Бог, щоб я ошибся і цього не сталося. Мені просто жаль, що ви не договорилися. На мою думку, краще було б домовитися та виставити одного кандидата. Ще не пізно об’єднатися і перемогти. Авторитет і в «Батьківщини», і в УДАРу великий. Але це наша біда, що немає єдності між опозицією. І це на руку регіоналам.Хочу наголосити, що владу Янукович так просто не віддасть. Він добре знає: якщо переможе опозиція, то йому буде непереливки. Тому він піде на все, використовуватиме адміністративний ресурс. Можли-во, й майдани будуть, можливий й інший сценарій розвитку подій, не бажаний. Дуже не хочеться, щоб справа дійшла до силового протистояння. Дай Бог, щоб цього не сталося.Тому я ще раз прошу вас об’єднатися. Буде поразка – народ вам цього не простить…

З повагою, Іван Степанович,с. Семиполки Броварського району»

Шановний Іване Степановичу! Перш за все, хочу подякувати Вам за листа, котрий говорить, насампе-ред, про Вашу небайдужість, Ваше щире вболівання за майбутнє нашої держави, бажання бачити її зовсім не такою, якою вона зараз є, а демократичною, висо-корозвиненою, де соціальні стандарти будуть на рівні провідних європейських країн.

Я вирішив відповісти Вам через газету, оскільки питання, які Ви зачепили, певен, хвилюють багатьох людей.

Насамперед, хочу ще раз сказати, чому я особисто йду на вибори з УДАРом. Я й раніше говорив і зараз підкреслюю, що готовий до конкретної співпраці з будь-якими опозиційними силами, хто ставить собі за мету справді серйозно боротися за Україну, справді кардинально змінити ситуацію в нашій державі. І от саме з УДАРом ми перебуваємо на одній ідеологічній платформі, тобто у нас однакове бачення стратегічно-

го розвитку держави. Першочерговий пункт як моєї програми, так і УДАРу – це масштабна, дуже серйоз-на боротьба з корупційними явищами. Без цього про якийсь подальший цивілізо-ваний розвиток країни не до-водиться говорити взагалі.

Мені імпонують люди, які працюють в УДАРі, її лідер. Імпонують принципи, з яки-ми партія підходить до попо-внення своїх лав, проявляю-чи принциповість до тих, хто йде чи йшов всупереч лінії партії. Ви знаєте про факти, коли УДАР нещодавно роз-прощався з такими людьми. Мені не може не подобатися налаштованість лідерів жертовно працювати за кар-

динальні перетворення в нашій державі. Тому ми разом.

Що ж стосується запитання – чому не об’єдналися опозиційні сили у передвиборчому марафоні, то на це є аргументована відповідь. Хочу, в першу чергу, підкреслити, що УДАР послідовно відстоював і відсто-ює позицію праймерізу в округах, тобто проведення за місяць до виборів соціологічного дослідження. Воно б і дало відповідь – який кандидат матиме серед виборців найвищий рейтинг, той і повинен балотува-тися від опозиції. До речі, ця пропозиція не знімаєть-ся партією УДАР.

Мені здається, що об’єднана опозиція мала б за-пропонувати інший варіант або погодитися з іншою пропозицією, ніж квотне розподілення округів.

З іншого боку, проведені деякий час назад ще одні соціологічні дослідження показали, що УДАРу та об’єднаній опозиції ліпше йти на вибори, так би мовити, окремими колонами, адже в такому разі сумарно обидві сили наберуть більший відсоток

голосів.Я переконаний, що після ого-

лошення результатів осінніх ви-борів лідери опозиційних сил, які пройдуть до парламенту, та не-провладні мажоритарники прояв-лять мудрість та далекоглядність і створять у Верховній Раді єдину потужну силу, здатну взяти на себе відповідальність за кардинальне реформування суспільства. Я вірю в це і зроблю для цього зі свого боку все можливе.

Павло Різаненко, кандидат у народні депутати по округу 97

Лист до редакції

УДАРу та об’єднаній опозиції ліпше йти на

вибори, так би мовити, окремими колонами, адже в такому разі сумарно обидві сили наберуть більший відсоток голосів

8ГРОМАДСЬКИЙ

КиївщиниЗАХИСТ 22 серпня

Читайте ще більше на сайті www.groza.org

Мітинг на підтримку КПУ. Оратор гнівно кричить:– Були комуністи – була дешева ковбаса! При-

йшли демократи – зникла дешева ковбаса! Але ко-муністи повернуться – дешева ковбаса знову буде!

Чоловік напідпитку пита сусіда:– Щось не зрозумів. Вони що – її туди-сюди з со-

бою носять?

***

Любий Боже!Ти забрав мого улюбленого співака Майкла

Джексона та мого улюбленого актора Патріка Су-ейзі.

Дозволь мені нагадати, що мій улюблений полі-тик – Микола Азаров.

Заздалегідь вдячний.

***

За що б уряд не взявся – виходить навпаки. Бо-ролись із корупцією – хабарі гребуть ще більше. Обіцяли покращення – ковбаса подорожчала...

Може, нехай офіційну зарплатню зменшать?

***

Слухав у новинах про вертикаль влади та Партію регіонів, слухав-слухав – набридло.

Пішов до стрип-клубу, а там те ж саме – блискуча «вертикаль» та повії навколо неї.

***

Янукович пояснив підвищення пенсійного віку:– Я ж обіцяв пенсіонерам хоч якісь прибавки.

***

Якщо поділити статки більшості міністрів на їх зарплатню, виходить, що вони живуть по декілька тисяч років.

Анекдоти

Фейлетон

Інформаційно-аналітичний тижневик "Громадський захист Київщини"Свідоцтво про державну реєстрацію: серія КІ-№1445Р, від 06.03.2012 р.

Права засновника передані ТОВ «КГ «Контакт», вул. М.Васлиенка, 7А, м. Київ, 03124

Випусковий редактор: Іван ДоляАдреса редакції: grom_zah@meta.ua

Редакція може не поділяти думку та позицію автора. За точність фактів, викладених в

опублікованих матеріалах, відповідальність несе автор. Листування з читачами тільки на сторінках газети. За зміст та достовірність реклами відпові-дальність несе рекламодавець.Рукописи не

рецензуються і не повертаються.Адреса друкарні: inter-ua@ukr.netЗам. 0512/14(15). Наклад 40000. Виходить щосереди. Розповсюджується безкоштовно.

Остання сторінка

Трактат про хабар (науковий фейлетон)Взятися за тему про хабар мене змусила образа за великий український народ, який, на думку автора, абсолютно необґрунтовано зараховано до групи найбільш корумпованих (тобто таких, що загрузли у хабарництві – і тих, що дають, і тих, що беруть) народів. Брехня ця була створена нашими західними (а також деякими східними) «друзями» і радісно підхоплена нашими можновладцями.

Чому ця брехня так до вподоби чиновництву та депутатам – зрозуміло. Як то кажуть, дубу найлегше сховатися в лісі. Навіть коли цей ліс кедровий або яли-новий. Поки віднайдеться вчений лісник, який знає, що в тайзі дуб не живе, дуб постаріти встигне і діткам і внучатам «ареал», тобто місце безбідного проживан-ня, забезпечить. Чим більше народу оголосити хабар-никами, тим простіше хабарі отримувати – бо «всі бе-руть». Ну а закордонні товариші так вважають через незнання нашої історії та менталітету, а також на науку власному електоратові.

Отже, перейдемо до розгляду основних категорій хабарників. На думку т. зв. «науковців-аналітиків», най-чисельнішою категорією вищеназваних хабарників є педагоги і медики. Даруйте, але це явний нонсенс. За-раз зрозумієте чому.

Педагоги. Їм дають, по-перше, через сентимен-тальність і чадолюбство українок («щоб дитину не зобіжали») і, по-друге, по розрахунку. Бо якщо вчи-тель житиме лише на свою зарплату, він вигляда-тиме так, що не користуватиметься повагою учнів (такий підхід властивий більш просунутим верствам населення).

Подарунки-підношення педколективу показують ступінь нашого повернення в епоху розвинутого фе-одалізму і недорозвиненого капіталізму. Тоді правили 2 класи: феодали-землевласники і буржуазія, що тіль-

ки народжувалась. Першим грамотний народ геть був не потрібен, але за таке «бидло» було соромно перед освіченою Європою, бо існування такого «бидла» ки-дало тінь на самого поміщика. Буржуазії ж, навпаки, був потрібний народ бодай трошки грамотний, а на Європу їй було начхати.

Тому тодішній уряд і став створювати земські школи і вчителям зарплату платити. Але так, не дуже ... Щоб самі вчителі не розбестились, не за-жиріли, а «в міру» вчили діточок та більше думали про хліб насущний більш розумний народ вчите-лів став підтримувати, підгодовувати. То які ж учи-телі хабарники? Це у нас така історична одвічна традиція!

Медики. Та ж сама картина. Так, беруть. З тих самих причин, що й вчителі. А як вижити лікарю, особливо молодому, на 1200 грн. на місяць, якщо за житло (куток!) треба заплатити 800? Про медсес-тер та санітарок взагалі мовчимо, вони отримують менше двірників.

Побори в системі ЖКГ до хабарів теж зарахову-вати не можна. Це, швидше, рекет, здирництво! Хто при здоровому глузді й тямі ось так, запросто, буде щось пхати в кишеню сантехніку? Та коли у вас у ван-ній каналізація фонтанує, віддасте стільки, скільки він зажадає. Загалом, інженерні мережі гуманно змінили традиційні праски та паяльники.

А якщо у дворі вашого будинку сухостій 3-ій рік стоїть, як у дворі на Незалежності, 10, навпроти 4-го під’їзду (висота – 27м, обхват стовбура – 2м 7см)? Ски-нетесь і заплатите, не сперечаючись. Хоч і без жодної поваги до жеківського начальства. Тому що самі ви його зрубати не маєте права, охорона природи оштра-фує, а якщо дерево впаде на будинок (відстань – лише 7м), то добре, якщо тільки вікна і балкони повибиває з 6-го по 3-ій поверх, але ж може ще й стіну проломи-ти . І ніхто в цьому не буде винен. А знаєте чому? Та тому що саме мешканці є колективним власником як будинку, так і дерева. Тож самі винні – недогледіли. За-ждіть, якщо самі зрубали – оштрафують? Правильно. А якщо поб’є скло у вікнах – самі винні? Точнісінько так!. А ЖКГ – ні, ні, вони тільки обслуговують і гроші з вас беруть. Все правильно! А як ви хотіли? Віддати чужо-му дядькові (та ще й якому кмітливому!) своє майно, не передбачити при цьому жодної системи контролю за його збереженням, експлуатацією, витрачанням вами проплачених грошей, і щоб вас не обікрали? Сучасна молодь у таких випадках каже: «Лохів вчити треба». Тож ЖКГ ми не хабарі даємо, там з нас грошенята стри-жуть, як вовну з дурних баранів.

Ну й остання категорія, якій ми, дійсно, хабарі дає-мо, це усілякі різні дозвільні, заборонні, перевіряючі, реєструючі тощо установи, тобто – чиновники, даіш-ники, податківці, судді і т. п. За що даємо? А за все! Щоб правду написали і щоб неправди не писали, щоб дозволили і щоб відмовили, щоб додали і щоб зняли ... Але я так думаю, що таких хабарників не так вже й багато, тому Україну з країн з дуже високою коруп-ційністю можна перевести в просто корупційні, чи не так?

Наталя Іовенко