1

Освіта для сталого розвитку: досвід українських освітян

ЗМІСТ

Вступ

Визначення потреб України з освіти в інтересах збалансованого розвитку

Пустовіт Н.А

Деякі аспекти екологічної освіти і виховання учнів в інтересах збалансованого

розвитку

Дементьєва Т.П

Сучасна шкільна екологічна освіта і запити освіти збалансованого розвитку

Пруцакова О.Л

Місцеві програми сталого розвитку: сутність та необхідність

Северенчук А.Л

Роль громадської організації у неформальному навчанні та інформуванні в інтересах

збалансованого розвитку

Проців Г.П

Переорієнтація освіти у напрямі збалансованого розвитку через формальне і

неформальне навчання: практичний досвід

Кукса Л.Г

Складові організації педагогічної взаємодії викладачів та студентів у вищій школі на

засадах сталого розвитку

Матеюк О.П

Погляд на потребу переорієнтації освіти у напрямі збалансованого розвитку

Хуртенко Л.О

Охорона природи і екологізація виробництва як передумова сталого розвитку

Рябікова Г. В.

2

ВСТУП

Освіта в інтересах сталого

(збалансованого) розвитку є інвестицією в

наше майбутнє.

Кожна відповідальна країна повинна

гарантувати, що все можливе робиться

для її розвитку.

Всесвітній саміт зі сталого розвитку:

План виконання (2002).

Освіта є одним з прав людини. Вона – передумова для досягнення сталого

(збалансованого) розвитку суспільства і найважливіший інструмент ефективного

управління, обґрунтованого прийняття рішень і демократичних перетворень.

Тому розвиток сталого суспільства слід розуміти як безперервний процес

навчання, дослідження проблем і дилем, де правильні відповіді й рішення можуть

змінюватися з накопиченням досвіду. Цілі навчання у рамках освіти в інтересах

сталого (збалансованого) розвитку (ОЗР) мають включати поглиблення знань,

набуття спеціальних навичок, розвиток інтелекту, формування життєвої позиції й

цінностей.

ОЗР продовжує формуватися як широка і всеосяжна концепція, що охоплює

пов’язані між собою екологічні, економічні та соціальні проблеми. Вона розширює

зміст екологічної освіти, яка дедалі більшою мірою орієнтується на широке коло

питань розвитку. ОЗР це процес, що триває протягом усього життя, починаючи з

раннього дитинства до отримання вищої освіти та освіти для дорослих, і виходить

за межі формальної освіти.

Важливо підтримувати діяльність у сфері неформальної освіти і навчання у

рамках ОЗР, оскільки вона є найважливішим елементом, що доповнює формальну

освіту.

Головні напрями освіти в інтересах сталого (збалансованого) розвитку (

визначені у п. 36 Порядку денного на ХХІ століття та розширені у Робочій програмі

Комісії сталого розвитку ООН, інших документах):

1. Суспільне розуміння принципів сталого розвитку. Освіта в інтересах

сталого (збалансованого) розвитку відіграє головну роль у сприянні обговоренню

сталого розвитку безпосередньо, еволюції поняття від бачення до практичного

застосування відповідно до культурних та місцевих форм.

2. Першочергове значення освіти. Цей соціальний процес є важливим для

всіх секторів суспільства: бізнес, сільське господарство, туризм, управління

природними багатствами, місцеве самоврядування та засоби масової інформації.

Тому великого значення набуває розробка програми дій та її виконання.

3. Навчання протягом життя. Суспільство має звикнути до феноменальної

зміни норми в навчанні; крім одержання університетського ступеня (приблизно

впродовж 5 років), необхідно вміти вчитися постійно. Це є найдорогоціннішим

3

потенціалом для організацій та індивідів. Таким чином, якісна освіта протягом життя

і навчальні можливості потрібні всім народам, незалежно від їхнього способу життя

чи обставин. Без доступу до базової й вищої освіти, суспільству буде важко

розвиватись, неможливо впроваджувати принципи сталого розвитку. Ця освіта

повинна також відображати місцеву культуру і життєві потреби кожної нації.

4. Освіта в інтересах сталого (збалансованого) розвитку є необхідною для

всіх націй. Реальністю є те, що саме країни з високим рівнем освіти створюють

найбільшу загрозу сталому розвитку планети у майбутньому. Переорієнтація

нинішніх програм освіти в усіх країнах на соціальні, екологічні, економічні знання,

кваліфікацію є головним поштовхом для формування засад освіти в інтересах

сталого (збалансованого) розвитку.

5. Спеціалізовані тренувальні програми. Розроблення тренувальних

програм для одержання гарантії, що всі сектори суспільства мають кваліфікацію і

навички, необхідні для розвитку власного світу на принципах сталого

(збалансованого) розвитку.

У 2005 році було ухвалено Стратегію ЄЕК ООН з освіти в інтересах сталого

(збалансованого) розвитку. Цей документ визначає освіту як процес, що триває

протягом усього життя. Оскільки система цінностей, спосіб життя і життєві

установки формуються в ранньому віці, особливого значення набуває освіта для

дітей. З урахуванням того, що навчання відбувається під час виконання різних

завдань протягом життя, ОЗР слід розглядати як процес, що охоплює всі елементи

життєвої сфери. Потрібно добиватися її органічного включення до навчальних

програм на всіх рівнях, включаючи професійну освіту, підготовку педагогів і

безперервну освіту для фахівців і керівників.

У процесі ОЗР слід враховувати різні місцеві, національні й регіональні умови,

а також глобальний контекст, забезпечуючи рівновагу між глобальними і місцевими

інтересами.

ОЗР включає ініціативи розвитку культури взаємоповаги у спілкуванні й у

процесі прийняття рішень, завдяки чому відбувається зміщення акцентів від методів,

орієнтованих лише на передачу інформації, до ширшого впровадження активних

методів навчання. У цьому зв’язку слід визнати внесок ОЗР у формування політики і

прийняття рішень на основі діалогу і комплексного підходу. Слід також враховувати

роль ОЗР у розвитку і посиленні демократичних принципів, що ґрунтуються на

участі громадськості, зокрема її вклад у розв’язання конфліктів у суспільстві й

досягнення справедливості, в тому числі по лінії місцевих «порядків денних на XXI

століття».

ОЗР потребує налагодження багатостороннього співробітництва і партнерства.

Її основними суб’єктами є уряди і місцеві органи управління, сектори освіти і науки,

сектор охорони здоров’я, приватний сектор, промисловість, транспорт і сільське

господарство, профспілки, засоби масової інформації, неурядові організації, різні

спільноти, корінні народи і міжнародні організації.

Декада Організації Об’єднаних Націй з освіти в інтересах сталого

(збалансованого) розвитку почалась у 2005 році.

4

Діяльність у рамках Декади буде зосереджена на об’єднанні зусиль для

досягнення цілей сталого розвитку у щоденних рішеннях, а також можливості зміни

стилю поведінки та зразків споживання на екологічно свідоміші, щоб мати якомога

менше негативних наслідків для довкілля.

Десятиріччя освіти в інтересах сталого (збалансованого) розвитку – це пошук

шляхів поєднання кількісних та якісних індикаторів сталого розвитку у моніторинг і

оцінку програми «Освіта для всіх» (Education for All, EFA) та Декади писемності

ООН; моніторинг діяльності ООН, урядів та неурядових організацій у дотриманні

вимог Декади, перевірка виконання; оцінка досягнення кількісних результатів у

втіленні цілей і задач Декади, особливо стосовно інтеграції сталого розвитку у

національні освітні програми і системи; розробка та поширення рекомендацій для

подальшого поліпшення процесу освіти в інтересах сталого (збалансованого)

розвитку на основі результатів та уроків Декади.

Громадському сектору запропоновано взяти на себе зобов’язання активно

сприяти виконанню Стратегії і просуванню її на всіх рівнях, брати участь у всіх

структурах і робочих групах у рамках виконання, співпрацювати з урядами та

іншими секторами, надалі розробити механізми ефективного використання досвіду

неурядових організацій у розробці політики ОЗР та процесів виконання, дати

приклад побудови взаємин у межах традиційних дисциплінарних та секторальних

меж.

Важливими є напрацювання українських освітян у сфері освіти в інтересах

збалансованого розвитку. Наскільки складно на практиці інтегрувати міжнародні

рекомендації та принципи в національні освітні системи? Як скорегувати

національну політику в галузі освіти з урахуванням регіональних завдань та

пріоритетів ОЗР? Наскільки реальним є завдання розробки національних стратегій та

планів у галузі ОЗР? Яку ефективність мають міжнародні документи, як врахувати їх

у практичній роботі? Як визначити національні пріоритети освіти в інтересах сталого

(збалансованого) розвитку? Відповіді на ці питання можна знайти тільки за умов

ефективної співраці державних освітніх структур, науковців-освітян та громадських

діячів. Збірка вміщує матеріали з питань екологічної науки України в інтересах

збалансованого розвитку, неформальної освіти, визначення потреб України в освіті в

інтересах збалансованого розвитку, сучасної шкільної екологічної освіти.

ВИЗНАЧЕННЯ ПОТРЕБ УКРАЇНИ З ОСВІТИ В ІНТЕРЕСАХ

ЗБАЛАНСОВАНОГО РОЗВИТКУ

Пустовіт Н. А., кандидат педагогічних наук,

Інституту проблем виховання АПН України

Мету і завдання освіти в інтересах сталого (збалансованого) розвитку визначає

Стратегія Європейської Економічної Комісії ООН через поняття компетентності:

«Запровадження ОСР у системи формальної і неформальної освіти... підвищить

компетентність і впевненість людей, а також розширить їхні можливості вести

здоровий і плідний спосіб життя в гармонії з природою». Як підґрунтя освіти для

5

сталого розвитку Стратегія визначає екологічну освіту (ЕО) 1. Отже, екологічну

компетентність можна розглядати як один з найістотніших результатів ОСР.

Завданнями першого етапу впровадження Стратегії ОСР (2005–2007 рр.)

передбачено здійснити оцінку потреб у ОСР у конкретних регіонах або країнах. У

цій статті висвітлено загальні підходи і деякі попередні результати щодо визначення

потреб України в освіті в інтересах сталого розвитку стосовно загальної середньої

освіти.

Визначаючи потреби в ОСР, слід з’ясувати, наскільки зміст освіти, масова

шкільна практика, реальні досягнення учнів відповідають стратегічним орієнтирам

ОСР. Певне уявлення про потреби у сфері ОСР дають результати вивчення

сформованості екологічної (як базової у такому контексті) компетентності школярів.

Акцентуючи окремі аспекти феномена, екологічну компетентність визначають

як здатність особистості відповідально розв’язувати життєві проблеми,

підпорядковуючи задоволення своїх потреб принципам збалансованого розвитку 2;

прояв екологічної культури особистості в її «зоні відповідальності» («зоною

відповідальності» є та частина довкілля, в якій кожна конкретна людина здійснює

власну діяльність і тому може реально впливати на її стан) 3; здатність особистості

до ситуативної діяльності у побуті та природному оточенні, коли набуті екологічні

знання, навички, досвід і цінності актуалізуються в уміння приймати рішення і

виконувати адекватні дії, усвідомлюючи їх наслідки для довкілля 4.

За результатами аналізу літературних джерел встановлено, що компетентність

неодмінно передбачає активну діяльність (дію, поведінку) у цілком конкретній

ситуації; компетентність невіддільна від відповідальності, що пов’язана з почуттям

особистої причетності до певної проблеми і передбачає свідомий вибір моделі

поведінки. А це, в свою чергу, залежить від сформованості умінь приймати рішення,

усвідомлюючи можливі наслідки. Відповідальність має певні межі, що визначаються

сферою і рівнем можливого безпосереднього впливу. Іншими словами, особистість

може бути відповідальною лише за те, на що безпосередньо впливає, і до такої міри,

наскільки поширеним і глибоким є цей вплив [2].

У процесі дослідження сформованості особистісних якостей і характеристик,

важливих для формування екологічної компетентності, проведено анкетування 199

учнів 8–9 класів загальноосвітньої школи і еколого-природничого ліцею м. Києва та

100 учнів 10–11 класів СШ № 2 м. Вінниці. Зупинимося лише на найсуттєвіших

загальних тенденціях.

Питання «Чи впливаєте ви і ваша сім’я на стан довкілля?» мало на меті

з’ясувати усвідомлення учнями особистої причетності до екологічних проблем.

Кількість тих, хто вважає, що не впливає на стан довкілля, змінюється

хвилеподібно: від 8 до 9 класу ця кількість зростає з 28,7% до 34,8%, потім знову

зменшується до 26%, залишаючись загалом досить високою – більше чверті.

Приклади відповідей: «Ні. Немає часу. Всі працюють»; «Ні. Не впливаємо. Тому що

всі дуже ввічливі і виховані»; «Ні, у нас не впливова сім’я і ми нічого не можемо

зробити з довкіллям».

Попередня тенденція частково корелює з наступною – так само хвилеподібно

змінюється кількість тих, хто оцінює свій вплив на довкілля позитивно: від 8 до 9

класу їх меншає з 14,9% до 10,7%, а серед старшокласників ця кількість знову

зростає до 32%. Приклади відповідей: «Так. Тому що ми прибираємо довкілля,

6

вирощуємо квіти, дерева»; «Так, ми сміття після себе не розкидаємо, а прибираємо

після себе і не забруднюємо довкілля» (8 клас).

Старшокласники, визначаючи свій вплив на довкілля як позитивний, наводять

приклади, що свідчать не про активні природозахисні дії, а про дотримання

елементарних норм і правил поведінки у природі. Згідно з виявленою тенденцією

зміст екологічної діяльності залишається незмінним упродовж усього терміну

шкільного навчання. А отже, потребою ОСР є урізноманітнення і поглиблення

екологічної діяльності учнів відповідно до розширення їхньої «зони

відповідальності» з віком, залучення до діяльності, що за змістом не обмежується

охороною природи, а об’єднує всі провідні аспекти збалансованого розвитку; за

методами і формою ця діяльність має задовольняти притаманне учням цього віку

прагнення до самостійності.

Подібним чином змінюється кількість відповідей, в яких власний вплив на

довкілля і вплив сім’ї оцінюються як негативні: від 8 до 9 класу вона майже втричі

зростає (з 8,1% до 23,2%) і знову зменшується у 10–11 класах до 19%, залишаючись,

однак, досить високою. Приклади відповідей – «Так, впливаємо. Всі ми

користуємося дезодорантами, які руйнують озоновий шар, маємо холодильники, в

яких використовується фреон» (8 клас) – демонструють розуміння причинно-

наслідкових зв’язків, обізнаність з сутністю конкретної екологічної проблеми і

усвідомлення особистої причетності до неї.

Важливим індикатором розуміння особистої причетності до екологічних

проблем і своєї ролі у їх вирішенні є роботи, в яких зазначено подвійний вплив на

довкілля. Їхня кількість загалом зростає від 7% у 8 класах до 4,5% у 9 і 12% у 10–11

класах. Приклади відповідей: «Так. Мій вітчим має машину, тому відходи

забруднюють довкілля. Ми ходимо в ліс, але сміття забираємо з собою».

Найповніші, послідовні відповіді, зі встановленням причинно-наслідкових

зв’язків між власним способом життя і станом навколишнього середовища дали учні

10–11 класів. Наприклад: «Кожна людина впливає, адже для того, щоб задовольнити

побутові потреби кожного з нас, потрібно, щоб працювали безліч підприємств, які

забруднюють довкілля»; «Мабуть, що так, адже ми користуємося транспортом та

іншими вигодами, а вони впливають на довкілля» (11 клас) тощо.

За допомогою метода незакінчених речень у дослідженні з’ясовувались

уявлення школярів про можливості особистої участі у розв’язанні екологічних

проблем. Водночас це питання певною мірою уточнювало попереднє.

З 8 по 11 клас послідовно зростає кількість тих, хто дав відповідь «вже

сьогодні»: з 33,3% у 8 класах до 44,6% у 9-х і 58,0% у 10–11 класах. Майже

однаковою (трохи більше ніж 25%) залишається кількість учнів, хто пов’язує

охорону довкілля з професійною діяльністю.

Відповіді на зразок: «коли потрібно»; «коли знадобиться»; «коли доведеться»;

«якщо це буде мені цікаво» тощо демонструють, що на цей час збереження довкілля

ще не стало потребою школярів.

Навпаки, прикладом глибокого світоглядного узагальнення є варіант відповіді:

«це залежить від самої людини, її інтересів та цілей у житті» (11 клас).

Загалом, позитивною тенденцією є зростання з віком кількості учнів, що

вважають можливим «вже сьогодні» брати участь у вирішенні екологічних проблем

порівняно з кількістю тих, хто відкладатиме подібну діяльність до того часу, коли

7

«стане дорослим» або «професія цього вимагатиме» – від 8 до 9 і 11 класу їх стає

більше відповідно з 33,3% до 44,6% і 58%. Виявлена закономірність підтверджує

висновок про доцільність організації екологічної діяльності на зазначених вище

засадах.

Так само методом незакінченого речення учням пропонувалось дати

визначення компетентності: «компетентна людина – це та, що...». Учні обирали із

запропонованого переліку певні якості і таким чином визначали структуру цієї

характеристики особистості. До переліку можливих варіантів відповідей було

включено істотні риси компетентності, а також деякі неістотні зовнішні ознаки, з

якими може асоціюватися компетентність на побутовому рівні («займає високу

посаду»).

Спільними для учнів 8–11 класів виявилися такі тенденції: компетентність у

їхніх уявленнях пов’язується насамперед з відповідальністю. На цю якість вказали

30,2% восьмикласників, 35,1% дев’ятикласників і 31,9% старшокласників.

Друге місце за кількістю виборів займає позиція «..має великий досвід» (22–

28%). Від 8 до 11 класу закономірно зростає рейтинг професійних ознак

компетентності: з 10,1% до 13,4%.

Заслуговують на увагу роботи, в яких вказано комплекси з таких ознак:

«знання–досвід–відповідальність» – 16% і «знання–досвід–професіонал» – 7% (10–

11 класи), які можна вважати найповнішими відповідями на це питання. Отже,

незважаючи на відсутність у змісті жодного зі шкільних навчальних предметів

відповідної інформації, школярі здатні досить успішно орієнтуватися у подібних

складних питаннях. Доповнення змісту освіти спеціальною інформацією додасть

цьому процесу науково обґрунтованого, цілеспрямованого характеру.

Учням також пропонувалось аналогічно визначити поняття «екологічна

компетентність».

Розподіл відповідей демонструє практично однакові для всіх класів тенденції:

екологічну компетентність школярі пов’язують насамперед із додержанням правил

поведінки у природі (42,8% – у 8 класах, 40,4% – у 9-х і 42,9% – у 10–11-х класах).

На другому місці – вміння берегти своє здоров’я (близько третини), на

третьому – здатність виживати у складних екологічних умовах (13–17%).

Найбільш значущою, з огляду на ідею збалансованого розвитку, є динаміка

кількості відповідей, в яких екологічна компетентність пов’язується з необхідністю

заощаджувати воду, електроенергію, що є елементарним проявом готовності

контролювати власне споживання. Кількість таких відповідей зростає від 8 до 9

класів з 3,2% до 10,4%, і знову трохи зменшується у 10–11 класах – 9,2%. Досить

часто у старших класах трапляється комплекс з таких варіантів відповідей: «вміння

берегти власне здоров’я – додержуватись правил поведінки в природі», що, по суті,

означає збалансування власних інтересів з необхідністю збереження природи. Ця

думка чітко й узагальнено виражена в одній з робіт: «Здатність виживати у складних

екологічних умовах, не завдаючи шкоди навколишньому середовищу» (10 кл.).

Однак невелика загальна кількість відповідей, що відображають прагнення

узгоджувати соціально-економічні запити з екологічними нормативами засвідчує

невикористані педагогічні можливості. Відповідні потреби ОСР полягають у

доповненні змісту шкільної екологічної освіти відомостями, що охоплюють

екологічні аспекти «зони відповідальності» учнів – побутової, навчальної діяльності

8

і слугують відповідним інформаційним підґрунтям формування екологічно

виважених рішень, моделей поведінки.

Література

1. Стратегия ЕЭК ООН для образования в интересах устойчивого развития.

Материалы Совещания высокого уровня представителей министерств охраны

окружающей среды и образования. Вильнюс, 2005.

2. Пустовіт Н. А. Сутнісні характеристики екологічної компетентності

школярів // Збірник наукових праць. Педагогічні науки. Вип. 38. – Херсон:

Видавництво ХДУ. – 2005. – С. 186–191.

3. Пруцакова О. Л. Сутність та види екологічної компетентності особистості //

Теоретико-методичні проблеми виховання дітей та учнівської молоді. – Збірник

наукових праць. – Вип. 8. – Кн.2. – К., 2005. – С. 16–19.

4. Маршицька В. В. Сутнісні характеристики екологічної компетентності учнів

початкової школи // Теоретико-методичні проблеми виховання дітей та учнівської

молоді. – Збірник наукових праць. – Вип. 8. – Кн.2. – К., 2005. – С. 20–24.

5. Пустовіт Н. Освіта для сталого розвитку: формування екологічної

компетентності школярів // Вінницький державний педагогічний університет імені

Михайла Коцюбинського. Наукові записки. Серія: Педагогіка і психологія. – 2006. –

№ 17. – С. 41–46.

ДЕЯКІ АСПЕКТИ ЕКОЛОГІЧНОЇ ОСВІТИ І ВИХОВАННЯ УЧНІВ В

ІНТЕРЕСАХ ЗБАЛАНСОВАНОГО РОЗВИТКУ

Дементьєва Т. П., старший викладач кафедри

методики дошкільної та початкової освіти

Харківського обласного науково-методичного

інституту безперервної освіти (ХОНМІБО)

Учасники міжнародної конференції з проблем навколишнього середовища (Ріо-

де-Жанейро, 1992) висловили свою занепокоєність: «Біосфера в небезпеці! Від

екологічної небезпеки нас, можливо, відокремлює якихось 30–50 років» [1].

Результатом роботи конференції стало прийняття концепції сталого, або

збалансованого, розвитку, якою зараз керуються передові країни світу.

Збалансований розвиток є узгодженням між економічним та соціальним розвитком

суспільства і збереженням довкілля. Теоретично концепція сталого розвитку

перегукується з ідеями І. Канта, А. Швейцара, К. Ціолковського, В. Вернадського.

Перехід України до збалансованого розвитку потребує розроблення

реалістичної стратегії, планів дій та дієвих механізмів втілення їх у життя. Для

формування таких імперативів збалансованого розвитку необхідні радикальні зміни

в економіці та культурі в цілому. Важливою умовою переходу сучасного суспільства

до збалансованого розвитку є переорієнтація екологічної освіти на формування

«відповідальної свідомості» особистості майбутнього. Екологічна освіта у світлі

зазначеної концепції набуває розвитку системоутворювального фактора освіти в

9

цілому, яка визначає її стратегічну мету і провідні напрями: комплексність

екологічної освіти і виховання; неперервність процесу екологічного навчання в

системі освіти, у тому числі підвищення кваліфікації та перепідготовка фахівців.

Будь-який фактор і процес, що наближають людство до «сталого суспільства»,

слід вважати елементами системи випереджальної освіти. У цьому значенні

екологізація освіти є найважливішим елементом цієї системи [2].

У сучасній перебудові системи підготовки у вищій школі екологізація освіти

набуває першорядного значення незалежно від профілю і кваліфікації фахівців. Так,

в ХОНМІБО важливу роль відведено проблемі підвищення кваліфікації учителів

різних категорій ЗНЗ, вихователів дошкільних навчальних закладів, методичної

служби РВО за напрямом спеціалізації. Під час курсової перепідготовки вчителів

різних категорій із 144 годин очно-заочного навчання введено до навчальних

програм 2–6 годин курсу «Глобальні проблеми людства у XXI столітті. Екологічна

освіта». Метою базового змісту є знання фахівцями різних категорій: Конституції

України, Концепції екологічної освіти України, новітніх досягнень у галузі екології,

сучасних уявлень про біосферу та її склад, причин деградації, основних термінів та

понять законів екології; сучасної екологічної ситуації в країні й Харківській області,

причин еколого-економічної кризи та шляхів виходу з неї; природоохоронного

законодавства України; методичних аспектів екологічного виховання підростаючого

покоління.

Особливе значення у системі екологічного виховання дітей має екологічна

освіта і екологічна культура, свідомість самого вчителя, керівника навчального і

виховного закладу [3]. Учитель виконує особливу роль: спілкується з учнями,

створює найкращі умови для розвитку мотивації, забезпечує сприятливий емоційний

клімат, при цьому учні повинні усвідомлювати відповідальність за одержання

власних знань. Тільки так можна виконати основні завдання екологічного виховання

молоді: розвиток екологічного мислення; сприймання краси природи, уміння

поводити себе у природі; формування рис турботливого жителя планети Земля;

розвиток художньо-творчих здібностей дітей до праці з природним матеріалом,

внесення елементів природної краси в навчання, працю, побут.

Серед головних ідей екологічної освіти можна виділити:

світосприйняття на основі сучасної екологічної картини світу;

осмислення єдності всього живого, а також живого і неживого в природі;

пізнання себе у ставленні до навколишнього світу як до частини самого

себе;

розуміння екологічних взаємодій;

розуміння прояву екологічної кризи як кризи культури;

розуміння внеску екологічної культури у загальну культуру людини;

виховання екологічної відповідальності за стан навколишнього середовища,

свого здоров’я і здоров’я інших людей;

розуміння концепції збалансованого розвитку людства як спільного

взаємозалежного розвитку природи і суспільства;

розуміння необхідності гармонізації взаємин суспільства і природи як

соціальної проблеми.

10

Значне місце в екологічній освіті займають інтерактивні методи: рольові ігри,

дебати, диспути, робота в групах, енерджайзери. У харківських школах регулярно

проводять тижні екології, акції, місячники здорового способу життя, екологічні

тренінги. Використання таких методів дає можливість наблизити їх учасників до

реального життя, створити такі навчальні ситуації, де треба використовувати набуті

знання та вміння, виявити моральні якості в оцінці та розв’язанні екологічних

проблем, розвивати комунікативні риси учнів, вміння знаходити колективні рішення

[4].

Таким чином, екологічна освіта в широкому розумінні стає реальною освітою

майбутнього. Освіта і збалансований розвиток суспільства – це процеси, що мають

багато спільного. Вони спрямовані на майбутнє і покликані забезпечити якісне

життя наступних поколінь, підготувати людину до того, щоб вона була здатна

дбайливо ставитися до навколишнього середовища.

Література

1. Программа действий «Повестка дня на XXI век» и другие документы

Конференции в Рио-де-Жанейро в популярном изложении. – Женева, 1993.

2. Концепція екологічної освіти України // Збірник наказів МОН України – 2002.

– № 7. – С. 4.

3. Вашекин Н. П., Делокаров К. Х., Урсул А. Д. Образование и устойчивое

развитие. – М., 2001.

4. Дементьєва Т. П. Тиждень екології. – Харків: ХОНМІБО, 2003. – 36 с.

5. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28

червня 1996. – К.: Право, 1996. – 7 с.

СУЧАСНА ШКІЛЬНА ЕКОЛОГІЧНА ОСВІТА І ЗАПИТИ ОСВІТИ

СТАЛОГО РОЗВИТКУ

Пруцакова О. Л., кандидат педагогічних наук,

лабораторія екологічного виховання

Інституту проблем виховання АПН України

Прийняття Стратегії ЄЕК ООН щодо освіти в інтересах сталого розвитку

(ОСР) [1] визначає пріоритети освітніх систем кожної країни. Ефективність

впровадження ОСР взагалі і особливо на першому визначеному Стратегією етапі

значною мірою залежить від того, наскільки напрями і пріоритети національної,

екологічної, економічної і соціальної освітніх складових відповідають потребам і

запитам ОСР. Пропонуємо розглянути саме екологічну складову сучасної шкільної

освіти з погляду реалій і можливостей її адаптації до нових вимог.

Насамперед розглянемо шкільну освіту за параметром екологізованості, тобто

наявності екологічної проблематики і часу на її вивчення (табл. 1)

11

Таблиця1.

Кількість екологічних питань та навчального часу на вивчення їх у шкільних

предметах природничого циклу Навчальні

предмети

Загальна

кількість

питань, що

розглядаю

ться

Загальна

кількість

навчальн

их годин

на їх

вивчення

Наявність екологічної проблематики у

навчальних предметах

екологічні теми

(питання)

навчальний час на

вивчення

кількість

екологічних

питань

% кількість

навчальних

годин

%

Географія,

біологія,

фізика, хімія,

ОБЖД

3005 1548 238 8 95,5 6

Таким чином, бачимо, що на екологічну освіту й виховання у школі припадає

8% навчальної проблематики і 6% навчального часу. Це неприпустимо як з огляду на

необхідність розширення екологічної проблематики, так і з позиції здорового глузду,

адже у таких умовах сформувати основи екологічної культури особистості та її

екологічної компетентності (що, власне, і є метою екологічного виховання), можна

лише теоретично. Згідно з підрахункам на вивчення одного екологічного питання

теоретично витрачається 18 хвилин навчального часу, а реально – близько 9–10 хв.

Аналіз змісту діючих навчальних програм свідчить, що вітчизняне екологічне

виховання базується насамперед на загальнонаукових знаннях глобальних та

регіональних екологічних проблем та зв’язків. Тих матеріалів, що є основою для

прийняття рішень у найближчому до учнів та їхніх родин оточенні (у «зоні

відповідальності») і вчать школярів діяти природобезпечно щодня, фактично немає.

Наприклад, географія у 5–11 класах містить 53 екологічні питання глобального

характеру, 44 таких, що стосуються екологічних проблем нашої країни (за рахунок

курсу «Географія України»), і лише 8 питань, що торкаються краєзнавчих

екологічних проблем. Курс ОБЖД, що має на меті навчити учнів приймати рішення

у складних ситуаціях найближчого природно-техногенного оточення, містить лише 5

питань місцевого рангу. А у біології місцевим біоценозам присвячено лише

екскурсії.

Особливе значення для формування екологічної компетентності є

усвідомлення особистістю власної причетності до екологічних проблем. Цей процес

можливий лише за наявності інформації щодо їх прояву на побутовому рівні та у

повсякденній діяльності. Отримавши знання повсякденно-побутового спрямування,

школяр не тільки може усвідомлювати характер і обсяг власного впливу на

навколишнє середовище, а й навчитись так діяти у довкіллі, щоб завдати йому

якомога меншої шкоди. Однак нашими шкільними програмами інформаційний блок

проблематики побутового спрямування не передбачений взагалі.

12

І, нарешті, тематика освіти сталого розвитку деякою мірою висвітлена лише

через питання співвідношення потреб і ресурсів (у тому числі і на рівні сім’ї) в

«Основах економіки» для 10 класу.

Робить сприйняття екологічної проблематики непотрібним також відсутність

екологічних вимог, навичок, досвіду у «вимогах до знань і вмінь учнів». Враховуючи

те, що левову частку екологічних тем подають у кінці розділів, чвертей, семестрів,

року, саме ними жертвують, виставляючи оцінки і підганяючи «хвости»

Тож, за екологізованістю освіти, її організацією і можливостями існуючої

проблематики задовольнити потреби і запити ОСР стан вітчизняної шкільної

екологічної освіти є критичним. Коло проблем, що їх вивчають у школі, не

відповідає суспільним запитам та реаліям екологічної ситуації сьогодення,

задовольняючи лише потребу у «чистому» знанні через брак часу.

Способи передачі знань і виховні впливи є не менш важливими для

підвищення якості екологічної освіти, ніж її зміст. Як виявило опитування вчителів

Києва та столичної області, більшість «природничників» використовує традиційні

методики найнижчої ефективності: так, під час лекції чи бесіди учні запам’ятовують

тільки 5–7% навчального матеріалу. При цьому в переважній більшості випадків

інформація залишається лише у короткочасній пам’яті, оскільки психологічні

механізми, що дають можливість «перенести» потрібний матеріал далі, у

довгострокову пам’ять школяра, за умов нестачі навчального часу практично не

діють.

Здеформований зміст шкільної екологічної освіти породжує суперечності.

Глобальні проблеми вивчають набагато ширше і глибше, ніж місцеві чи регіональні,

а екологічних відомостей побутового характеру немає взагалі. Тому найближче

довкілля не викликає у учнів інтересу, міркувань про його неповторність і

необхідність охорони. Таким чином виникає суперечність між набутими знаннями

про довкілля та усвідомленням необхідності діяти на локальному рівні, що є

основою повсякденної природоохоронної поведінки. Учні не усвідомлюють

особистого «внеску» ні у руйнування, ні у збереження довкілля, і тому не відчувають

власної відповідальності за його стан. А без відчуття відповідальності навряд чи

вибір буде зроблено на користь природобезпечного стилю діяльності. За таких

результатів екологічну освіту не можна вважати ефективною.

Нові підходи, запропоновані у Стратегії, потребують перебудови всієї

освітньої системи відповідно до вимог сталого розвитку суспільства. У цьому

випадку екологічна проблематика матиме такий же статус, як і інші напрями освіти.

Орієнтовна модель змісту освіти сталого розвитку представлена на схемі 1. Схема 1.

Проблематика освіти сталого розвитку

13

Напрями освіти: Зони взаємодії: Додаткова проблематика ОСР:

І – екологічний 1 – еколого-економічна проблематика А – екологічного змісту

ІІ – економічний 2 – еколого-соціальна проблематика Б – соціального змісту

ІІІ – соціальний 3 – соціально-економічна проблематика В – економічного змісту

α-зона – проблематика, пов’язана з побутовою діяльністю громадян

Отже, маємо кілька «зон взаємодії» різних складових змісту ОСР. Центральна

(α-зона) містить взаємопов’язану проблематику всіх складових стосовно побутової

діяльності пересічного громадянина (у сучасній шкільній екологічній освіті ця

тематика не представлена). Крім того, ці проблеми локального (місцевого) рангу є

найдефіцитнішим в сучасній шкільній екоосвіті. Врахування саме цих матеріалів

сприятиме усвідомленню учнями власної причетності до забруднення і

відповідальності за збереження довкілля та формуванню вміння приймати

природобезпечні рішення. Нагадаємо, що відповідальність громадян за стан довкілля

є одним з основних положень «Порядку денного на ХХІ століття» і ключовим на

Всесвітньому саміті зі сталого розвитку у Йоганнесбурзі (Rio+10) у 2002 році [2].

Інші зони взаємодії (1, 2, 3) містять проблематику, властиву соціальній

екології, еколого-економічним та соціально-економічним складовим. У школі вона

торкається антропогенного впливу на природні комплекси місцевого та

регіонального рангів.

І, нарешті, сектори А, Б, В – це «додаткова» тематика, що є у компетенції ОСР

(для екологічної складової шкільної ОСР – це природоохоронна проблематика

глобального та регіонального рангів).

Впровадження освіти сталого розвитку у національну школу може допомогти

у розв’язанні різних проблем, наприклад, гармонізувати зміст традиційної

екологічної освіти, для якої й досі характерною є відсутність балансу між

біоекологічною – природоохоронною – побутово - діяльнісною проблематикою та

глобально–регіонально–локальним рангами її вивчення.

Це деякою мірою компенсуватиме недоліки традиційної освіти, створить

сприятливі умови для формування рис особистості, вкрай необхідних для

14

просування суспільства шляхом збалансованого розвитку. На сучасному етапі

розвитку нашого суспільства вирішення цього питання – нагальна потреба.

Однак, враховуючи особливості перебігу освітніх процесів у державі,

розуміємо, що впровадження моделі ОСР – справа тривала. А реалії сьогодення

потребують змін у стилі природокористування вже у нинішніх учнів та їхніх родин.

Загальна інформаційна перевантаженість шкільної освіти практично унеможливлює

розширення екологічної проблематики матеріалами місцевого рангу і тими, що

мають побутову спрямованість в урочному процесі. Однак є можливості

впровадження у позаурочний процес ряду спеціальних факультативних курсів,

присвячених місцево-побутовій проблематиці [3–6]. Використання

здоров’язберігаючих розвантажувальних навчально-виховних технологій робить ці

курси ефективними саме для корекції діяльності учнів і їхніх родин у довкіллі.

Таким чином, на цьому етапі є можливість наблизити національну екологічну освіту

до потреб освіти сталого розвитку, готуючи підгрунтя для впровадження її моделі.

Література

1. Стратегія ЄЕК ООН з освіти в інтересах збалансованого розвитку //

Бібліотека Всеукраїнської екологічної ліги. Серія «Екологічна освіта і виховання». –

2006. – № 3. –39 с.

2. Програма дій «Порядок денний на ХХІ століття» / Саміт «Планета Земля»,

1992. – К.: Інтелсфера, 2000. – 359 с.

3. Пустовіт Н. А. Натисни на сміття! / Метод. посіб. для вчителів. – К.:

«Четверта хвиля», 2005. – 32 с.

4. Пустовіт Н. А. Натисни на сміття! / Робочий зошит для учнів 6–9 класів. –

К.: «Імідж-прінт», 2005. – 36 с.

5. Пруцакова О. Л. Дім, в якому ти живеш: Метод. посіб. для вчителів. – К.,

2006. – 28 с.

6. Пруцакова О. Л. Дім, в якому ти живеш. Робочий зошит для дітей віком 12–

15 років. – К.: «СЕЕМ», 2006. – 56 с.

МІСЦЕВІ ПРОГРАМИ СТАЛОГО РОЗВИТКУ:СУТНІСТЬ ТА

НЕОБХІДНІСТЬ

А.Л. Северенчук

Житомирський державний технологічний університет

Більше ніж десятиліття минуло з того часу, як Україна оголосила про своє

приєднання до концепції сталого розвитку, яка радикально змінює наше уявлення

про майбутній шлях розвитку людства. Адже акценти переносяться із суто

економічного зростання до гармонійного збалансованого розвитку суспільства в

єдності економічної, соціальної та екологічної складових. До того ж сталий

розвиток передбачає таке споживання ресурсів, яке б дало змогу існувати і

наступним поколінням, що не узгоджується із сучасним егоїстичним прагненням

будь-якою ціною задовольнити потреби сучасності.

15

На шляху впровадження концепції сталого розвитку в Україні зроблено лише

перші кроки. Зокрема, прийнято ряд нормативних документів, тема сталого розвитку

активно розробляється науковцями, є перші спроби практичної реалізації. Варто

зазначити, що кроки ці досить тривалі та несміливі. Однією з ймовірних причин

затягування реалізації концепції сталого розвитку є сприйняття її перш за все як

загальнодержавної, і тому всі очікують конкретних дій від уряду та інших органів

центральної влади. Науковці виділяють такі рівні впровадження концепції (від

мінімально до максимально можливого рівня, на якому ще доцільно говорити про

можливості забезпечення сталого розвитку): місто, регіон або автономія, район,

країна, планетарний рівень. Заходи на рівні району, країни, планети мають

загальніший характер. Це може бути нормативне, організаційне, фінансове

забезпечення, виконання контролюючих та регулюючих функцій, налагодження

співпраці. Конкретні ж дії щодо впровадження у життя концепції реалізуються на

рівні окремого регіону і населеного пункту. Проблеми певного населеного пункту,

регіону є ближчими місцевій владі ніж загальнодержавній, до того ж кожен регіон

має свої власні специфічні проблеми, на місцях легше забезпечити оперативність дій

та постійний моніторинг ситуації. Ці та інші аргументи свідчать про необхідність

активізації зусиль щодо запровадження концепції сталого розвитку саме на

регіональному та локальному рівнях. Але тут може виникнути ризик

розбалансування розвитку, коли регіони з кращими вихідними умовами будуть і

краще розвиватися. Для того, щоб його уникнути, варто застосовувати програмний

метод планування сталого розвитку країни. Розглянемо можливості його

використання, зосередившись на місцевих програмах.

Програма сталого розвитку є комплексом узгоджених економічних,

соціальних, природоохоронних заходів, спрямованих на досягнення цілей сталого

розвитку. Використання програм виправдане, оскільки вони дають змогу вирішувати

весь комплекс завдань, що стоять перед громадою населеного пункту і разом з тим

узгодити його розвиток з розвитком усієї країни, завдяки узгодженню програм на

різних рівнях управління.

Терміни, на які розробляється програма, можуть бути різними. Перш за все

варто розробити довгострокову стратегічну програму сталого розвитку міста,

оскільки впровадження концепції передбачає не просто розв’язання існуючих

проблем, а радикальну зміну підходів до ведення господарства, навіть зміни у

способі мислення людей. Метою реалізації довгострокової програми є розбудова

життя міста на засадах концепції сталого розвитку. Особливість такої мети полягає в

тому, що її не можна досягти остаточно, раз і назавжди, оскільки, досягнувши

певних параметрів, місту треба буде продовжувати свій розвиток, дотримуючись

принципів сталого розвитку і враховуючи нові тенденції, які з’являться з часом. У

ході реалізації стратегічної програми доцільно періодично розробляти програмні

документи на коротші проміжки часу (1 рік, 3–5 років). Ці програми можуть бути як

комплексними (тобто стосуватися усіх аспектів розвитку міста), так і розроблятися

для окремих напрямів (промислове виробництво, охорона здоров’я, екологія та ін.).

У ході розробки програм сталого розвитку міста слід дотримуватися ряду

принципів. Сформулюємо основні з них:

- принцип системності полягає у тому, щоб розглядати місто як відкриту

стаціонарну систему. Це означає, що у процесі складання програми необхідно

16

вичленити усі елементи з життя міста (наприклад, можемо виділити економічну,

екологічну та соціальну сфери), дослідити існуючі між ними взаємозв’язки,

розглянути, як відбувається взаємодія міста із зовнішнім середовищем (іншими

населеними пунктами, державою та ін.);

- принцип узгодженості передбачає погодження між собою програм різних

рівнів (місцевого, регіонального, загальнодержавного). Так, програма розвитку міста

є складовою регіональної програми, а остання - загальнодержавної. Для дотримання

цього принципу необхідно налагодити зв’язок між різними рівнями управління з

питань програмування сталого розвитку і бажано розробити єдині підходи до

складання таких програм;

- науковий підхід обов’язково має бути дотриманий у ході розробки та

реалізації програм. Це означає, що програми будуються з урахуванням наукових

розробок у царині сталого розвитку. Слід також обов’язково використовувати

світовий та вітчизняний досвід в цій сфері;

- принцип гнучкості означає відмову від занадто жорстких параметрів

програми, адже життя міста і вплив зовнішнього середовища є дуже мінливими.

Тому програма має бути складена таким чином, щоб була можливість її коригування;

- принцип альтернативності передбачає розроблення кількох варіантів

досягнення поставлених цілей і вибір найоптимальнішого з них;

- принцип гласності полягає у тому, що про розробку та реалізацію програми

мають усі знати зацікавлені особи, а оскільки мова йде про програму сталого

розвитку міста, то такими особами є усі його мешканці.

Дотримання цих та ряду інших принципів є однією з передумов успішної

реалізації програм.

Тепер перейдемо до розгляду процесу розроблення програм сталого розвитку

міста. Першим етапом цього процесу є формулювання цілей програми. Стратегічною

метою програми, як уже було визначено вище, є розбудова життя міста на засадах

сталого розвитку. Для того, щоб визначити конкретні цілі, необхідно враховувати

кілька аспектів. По-перше, варто детально дослідити поточний стан міста, виявити

його проблеми (існуючі та потенційні); фактори, що впливають на його розвиток;

попередній досвід управління і ресурсний потенціал. По-друге, необхідно з’ясувати,

який шлях розвитку міста є бажаним з позиції концепції сталого розвитку. По-третє,

варто враховувати термін, на який розробляється програма. Так, для довгострокової

програми цілями можуть бути структурна перебудова господарства, запровадження

нових технологій (в тому числі ресурсозберігаючих), підвищення рівня життя

населення, розбудова виробничої та соціальної інфраструктури, зниження

навантаження на навколишнє середовище і навіть зміни у способі мислення людей.

Для програм, що розробляються на менш тривалі терміни, можна визначити такі

цілі: будівництво певних об’єктів, підвищення ефективності роботи підприємств,

створення нових робочих місць, зменшення викидів у навколишнє середовище,

створення зелених зон відпочинку, реформування комунального господарства та ін.

Поступове досягнення коротко- та середньотермінових цілей наближає реалізацію

цілей довгострокових.

Другим етапом є визначення бажаних параметрів сталого розвитку міста, тобто

кількісна та якісна оцінка сформульованих цілей. Це може виявитися досить

непростою справою. По-перше, важко встановити межі, до яких прямує розвиток

17

міста, адже постає запитання: чиїми інтересами тут керуватися – влади, бізнесу,

пенсіонерів чи студентів. Відповідь лежить у площині концепції сталого розвитку,

згідно з якою має відбуватися гармонійний розвиток усіх сфер життя. Крім того,

варто усвідомити необхідність урахування інтересів та прав усієї громади міста, не

обмежуючи при цьому в правах жителів інших населених пунктів. По-друге, такі

параметри важко визначити методологічно, оскільки вітчизняна статистика не

пристосована для розрахунку показників сталого розвитку. Тому вважаємо за

доцільне реформування існуючої системи статистичних показників і паралельно

розроблення інтегральних індикаторів сталого розвитку міста.

На третьому етапі розробляється комплекс заходів, необхідних для реалізації

програми і досягнення поставлених цілей. Сукупність усіх заходів можна об’єднати

у чотири групи:

1) заходи правового характеру, тобто прийняття місцевими органами влади

постанов, рішень, інших нормативних документів з питань сталого розвитку міста.

Ці рішення стосуються як програми розвитку міста загалом, так і поточних питань,

що виникають у ході реалізації програми;

2) заходи адміністративного характеру. Це дії відповідних посадових осіб

щодо економічних суб’єктів, які реалізуються засобами заборони, дозволу або

примусу, тобто силою влади. Це можуть бути дозволи на проведення певної

діяльності, штрафи за порушення встановлених норм та ін.;

3) заходи економічного характеру, пов’язані переважно з формуванням,

розподілом та перерозподілом фондів грошових коштів (наприклад, бюджету міста).

Говорячи про економічні важелі реалізації програм, слід згадати про можливість

співпраці з міжнародними організаціями, які охоче підтримують, зокрема й

фінансово, місцеві ініціативи запровадження концепції сталого розвитку;

4) заходи пропаганди, що передбачають інформаційний вплив на мешканців

міста з метою ознайомлення їх з постулатами концепції сталого розвитку,

формування відповідного типу поведінки, заохочення ініціатив.

Використання усіх цих заходів відбувається на фоні проведення державою її

макроекономічної політики, а також дій регіональної влади, що обов’язково

необхідно враховувати в процесі реалізації програми. Плануючи заходи, важливо

встановити терміни їх виконання і визначити виконавців.

На виконавцях зупинимося докладніше. Коли заходить мова про управління

розвитком міста, в першу чергу у ролі управлінців ми уявляємо представників

органів влади, яким під час виборів делегуємо свої повноваження і чекаємо від них

ефективних дій. Звичайно, певна рація у цьому є, адже представники влади можуть і

повинні багато чого зробити: брати участь у розробленні програми (разом з

науковцями, представниками підприємств, громадських організацій); координувати

дії різних суб’єктів у ході виконання програми; здійснювати коригування та

контроль; налагоджувати зв’язки з іншими населеними пунктами та ін. Але

причетність до реалізації програми сталого розвитку мають відчувати усі мешканці

міста, адже це не просто план роботи для органів влади, це концепція щоденного

життя, своєрідний стиль життя. Свідомо виконуючи повсякденні обов’язки, кожна

людина робить свій внесок у реалізацію програми. Активізувати діяльність

мешканців міста можна через систему освітніх та виховних закладів (запроваджуючи

відповідні курси до програм навчання), а також через мережу громадських

18

організацій різного спрямування (спортивних, екологічних, молодіжних, жіночих та

ін.).

Таким чином, послідовна реалізація визначених етапів з врахуванням

наведених принципів дає можливість створити програму сталого розвитку міста.

Далі відбувається впровадження у життя визначених заходів, постійний моніторинг

ситуації, контроль виконання заходів та коригування програми у разі потреби.

Сьогодні українські міста не мають багатого досвіду реалізації програм

подібного типу. Але досвід народжується з практики. Тому варто активізувати

зусилля у напрямі створення та реалізації програм сталого розвитку міст, що дасть

змогу вирішити безліч міських проблем та поступово перейти до якісно нової моделі

розвитку.

РОЛЬ ГРОМАДСЬКОЇ ОГРАНІЗАЦІЇ У НЕФОРМАЛЬНОМУ

НАВЧАННІ ТА ІНФОРМУВАННІ В ІНТЕРЕСАХ ЗБАЛАНСОВАНОГО

РОЗВИТКУ

Г. П. Проців

Бережанський районний осередок Всеукраїнської екологічної ліги

Однією з найболючіших проблем, що стоїть нині перед світовою цивілізацією,

є проблема екологічної безпеки на планеті. Вплив негативних факторів

антропогенного характеру на природне середовище сьогодні значно перевищує

компенсаційні можливості біосфери. У свою чергу, людство йде «услід» за

екологічними подіями, що вже сталися, не випереджаючи їх, і лише реагує на

наслідки у формі регіональних катастроф. Назріває і набуває реальних рис

глобальна екологічна катастрофа, що ставить під загрозу існування роду

людського, бо природа сама по собі вже не в змозі нейтралізувати результати

господарсько-економічної діяльності людини.

Сучасна екологічна ситуація складалася стихійно у ході діяльності людей,

спрямованої на задоволення їхніх потреб. Людина досягла висот сучасної цивілізації

завдяки тому, що постійно змінювала природу відповідно до своїх цілей. Люди

досягали цілей, на які розраховували, але одержували наслідки, яких не очікували.

Важливим для даного етапу становлення суспільних відносин є поширення

екологічної інформації, екологічна просвіта широких мас населення: дітей та

молоді, представників державних органів влади та місцевого самоврядування,

дорослого населення. Відповідно вимог збалансованого (сталого) розвитку важливо

не лише поінформувати, а й досягти результату усвідомлення громадянами своєї

причетності до екологічних проблем та їх розв’язання.

25 червня 1998 р. на 4-й конференції міністрів «Довкілля для Європи» Орхус,(

Данія) в ї була прийнята Конвенція про доступ до інформації, участь громадськості в

процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя, що стосуються довкілля (далі –

«Орхуська конвенція», або «Конвенція»). Конвенція вступила в дію 30 жовтня 2001

р. Перша нарада Сторін Конвенції відбулася в м. Лука, Італія, 21–23 жовтня 2002 р.

На даний момент Конвенція ратифікована 25 країнами, в тому числі Україною. В

19

основу Конвенції покладено три основні принципи участі громадськості: доступ до

інформації, участь громадськості та доступ до правосуддя.

Конвенція є органічною складовою процесу «Довкілля для Європи» так само,

як і процесу розроблення положень законодавства про охорону навколишнього

середовища та про права людини на національному, міжнародному рівнях.

Орхуську конвенцію можна розглядати не лише як механізм захисту

навколишнього середовища, а й як засіб сприяння демократії. Вона, зокрема,

спрямована на те, щоб: забезпечити представникам громадськості більш відкритий

доступ до екологічної інформації, що є у розпорядженні державних органів,

підвищуючи цим самим рівень відкритості й підзвітності уряду; дати людям

можливість висловлювати свою думку і стурбованість екологічними питаннями і

забезпечити їх належне врахування особами, відповідальними за прийняття рішень;

надати громадськості доступ до процедур розгляду справ про порушення їхніх прав

на інформацію і участь, а в деяких випадках – дати їм можливість виступати з

позовами в зв’язку з порушенням екологічного законодавства загальнішого

характеру.

Базове положення про доступ до інформації покладає ряд обов’язків на

державні органи. Ці обов’язки передбачають, з одного боку, надання інформації у

відповідь на запит, а з іншого – активне поширення інформації. І для цього, і для

інших основних принципів Конвенція не стільки дає конкретні методологічні

вказівки країнам, скільки покладає на них обов’язки самостійно розробити прозору і

ефективну схему як поширення інформації, так і надання її у відповідь на запит.

Визначення громадськості, представлене в Конвенції, поширюється на будь-

яку фізичну особу без обмежень віку, національної приналежності, місця

проживання чи громадянства. Крім того, воно поширюється на НУО (неурядові

організації), так як і на інші об’єднання або групи, створені відповідно до

національного законодавства певної країни.

Як на практиці реалізується таке право? Наведемо приклади для окремо взятої

місцевої громадської організації екологічного спрямування Бережанського

районного осередку Всеукраїнської екологічної ліги Тернопільської області (рік

заснування – 1999).

Для налагодження ефективної співпраці з місцевими органами влади та

місцевого самоврядування для розв’язання місцевих екологічних проблем

громадська організація у березні 2005 р. організувала та провела два відкритих

вільних семінари (міський та районний) «Сталий розвиток суспільства: рішення та

розуміння на місцевому рівні». У жовтні 2005 р. з такою ж темою семінару прибули

у м. Тернопіль і поділилися досвідом роботи з колегами з обласної організації ВЕЛ.

Для всіх учасників семінарів громадська організація підготувала матеріал, що містив

місцеву екологічну інформацію, та матеріали законодавчого змісту. Вільний семінар

– є спробою відкритого обговорення місцевих екологічних проблем та шляхів їх

розв’язання. Проведені семінари – це один з кроків громадської організації у напрямі

обговорення та написання проекту Місцевого екологічного плану дій (Програми).

Підготовлений НУО проект Програми був обговорений та прийнятий на сесії

Бережанської районної ради 17 березня 2006 р. Найближчим часом буде розглянуто

проект Програми Бережанською міською радою, який також підготувала громадська

20

організація за участю зацікавлених сторін. Розуміємо, що лише спільними зусиллями

влади і громади можна досягти успіху, можна поліпшити стан довкілля.

У 2005 р. до міської ради від громадської організації надійшло шістнадцять

запитів, заяв, звернень, зауважень щодо діяльності і винесення рішень, на що

отримали аж чотири відповіді (тобто 25 %). Що це – «відповідальність»

представників міської ради, чи стиль їхньої діяльності?

Широко використовуємо та поширюємо спеціально підготовлені тематичні

екологічні бюлетені. Так, у 2004 р. було підготовлено п’ять номерів таких бюлетенів,

загальною кількістю дві тисячі примірників, що містили інформацію про біологічні,

ландшафтні, водні, земельні ресурси, а також про проблеми здоров’я дітей і стан

довкілля. Їх надали бібліотекам шкіл району, поширено серед дітей і молоді,

керівників установ і організацій, представників місцевої влади.

У 2005 р. екологічні бюлетені окреслювали екологічні проблеми водних

ресурсів басейну Дністра і носили регіональний характер. Крім місцевого

поширення, бюлетені, книги і буклети було направлено до партнерських організацій

екологічного спрямування, які працюють у басейні Верхнього Дністра.

Україна проголосила курс на Європейську інтеграцію та сталий розвиток

суспільства. За цих умов особливої ваги набувають питання відкритості влади та її

співробітництва з громадськістю у прийнятті екологічно важливих рішень на всіх

рівнях. Ратифікована Україною Орхуська конвенція стала певним поштовхом до

консолідації зусиль органів влади та громадськості задля припинення деградації

довкілля та забезпечення збалансованого використання природних ресурсів.

Через відсутність цілісної системи контролю у сфері охорони навколишнього

середовища останнім часом в Україні в цілому, і в Бережанському районі зокрема,

загострилася проблема ігнорування вимог природоохоронного законодавства.

Функції державного контролю у сфері навколишнього середовища, які покладено на

територіальні органи та інспекції, в основному підміняли і продовжують підміняти,

створенням декларативних документів або заспокійливих обіцянок. Невирішеність

багатьох екологічних проблем криється у безвідповідальності, бездіяльності і

злочинній байдужості чиновників. Водночас, лише влада може і зобов’язана

забезпечити умови розвитку економіки, науки й культури, за яких стане неможливим

збіднення природи. Від досвіду, розуміння, законності, волі, й уміння представників

владних структур залежить раціональне природокористування.

Бережанський районний осередок Всеукраїнської екологічної ліги зацікавлений у

прозорій екологічній політиці як в Україні в цілому, так і в Бережанському районі

зокрема і заявляє про готовність до співпраці з усіма зацікавленими сторонами

процесу поліпшення екологічного стану навколишнього середовища району.

Долучається організація і до реалізації основних принципів Орхуської конвенції,

основним напрямом діяльності якої є екологічна освіта і виховання, екологічна

просвіта населення. 5 червня 2006 р. у Бережанах у приміщенні гімназії за сприяння

цієї громадської організації екологічного спрямування відкрито Бережанський

районний Орхуський інформаційно-тренінговий освітній центр «Край».

Мета діяльності Орхуського центру –розширення участі громадськості,

підвищення рівня екологічної освіти та культури громадян, активізація процесу

21

формування свідомої і активної позиції громадськості, організація обміну

екологічною інформацією.

Завдання Орхуського центру – реалізація права кожного громадянина

на інформацію з питань прийняття рішень у галузі довкілля згідно з Орхуською

Конвенцією про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття

рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля; надання

максимуму екологічної інформації з найгостріших питань; інформаційно-

пропагандистська діяльність; навчально-тренінгова діяльність для різних груп

громадян (діти, молодь, державні службовці, представники місцевого

самоврядування, ЗМІ тощо); надання консультацій з інформації щодо участі

громадськості в прийнятті рішень і доступу до правосуддя з питань, що

стосуються навколишнього середовища; можливість для підвищення рівня

екологічної обізнаності, для формування екологічної культури дітей та молоді;

сприяння розвитку громадського екологічного руху; формування нового

природоохоронного світогляду громадян.

Спільними зусиллями влади, громадських організацій і громади можна

розв’язати ряд гострих екологічних проблем, щоб вони з часом не стали екологічною

регіональною чи місцевою катастрофою.

У неформальному навчанні та інформуванні в інтересах збалансованого

розвитку важливу роль відіграють дієві громадські організації. Щоб любити свою

Батьківщину, не обов’язково говорити багато красивих слів, а треба вчинками

Людини довести свою любов до неї!

ПЕРЕОРІЄНТАЦІЯ ОСВІТИ У НАПРЯМІ ЗБАЛАНСОВАНОГО РОЗВИТКУ

ЧЕРЕЗ ФОРМАЛЬНЕ І НЕФОРМАЛЬНЕ НАВЧАННЯ: ПРАКТИЧНИЙ

ДОСВІД

Л. Г. Кукса

методист відділу освіти Бердичівської райдержадміністрації

Житомирської області, Голова районного осередку ВЕЛ

На сучасному етапі розвитку цивілізації вкрай жорстко постали екологічні

проблеми. Основні з них мають бути розв’язані у найближчі десятиліття. І

здійснюватимуть це теперішні учні.

Тому екологічній освіті та вихованню школярів приділяється особлива увага в

нашому районі.

Розроблено районну програму «Екологічна освіта у вихованні школярів» на

період (2000 – 2010 рр.), в якій передбачена участь школярів, педагогів,

громадськості в різних природоохоронних заходах.

Основним завданням програми є формування екологічної свідомості,

екологічного мислення та екологічної культури дітей.

Згідно з програмою кожен навчальний предмет має містити економічну

складову.

За рахунок годин варіативної частини навчальних планів у школах викладають

факультатив, курс за вибором «Основи екології».

22

У цьому навчальному році 13 вчителів району будуть викладати у 8-х класах

шкіл курс за вибором «Екодемія: уроки для стійкого розвитку». Ці педагоги були

учасниками семінару-тренінгу за програмою «Екодемія», який проходив 25–26

серпня цього року. в м. Житомирі (організатор – благодійна організація «Вчителі за

демократію та партнерство»).

Програма «Екодемія» має на меті ознайомлення вчителів України з досвідом,

методологією та технологіями навчання учнів навичкам та умінням будувати своє

власне життя та життя сім’ї, місцевої громади з урахуванням потреб стійкого

розвитку, накопичила міжнародна педагогічна спільнота, представником якої є

організація «Глобальний план дій», акредитована при ООН (Швеція).

Педагоги – члени районного осередку ВЕЛ – є ініціаторами проведення різних

семінарів на екологічну тематику.

Так, у минулому навчальному році було організовано виїзні семінари у м.

Житомирі (обласний еколого-натуралістичний центр учнівської молоді, екологічний

ліцей №24), Корчаківській ЗОШ І–ІІ ступенів та Денишівській ЗОШ І–ІІІ ступенів

Житомирського району. Освітяни району під час зустрічей з колегами мали змогу

обмінятися досвідом роботи з проблеми «Екологічна освіта й виховання школярів».

На базі Ст. Солотвинської ЗОШ І–ІІІ ступенів нашого району був проведений

семінар для вчителів біології та географії на тему: «Науково-дослідницька робота

учнів на екологічній стежці».

Майже в кожній школі прокладено маршрути екологічних стежок. В

обласному конкурсі на кращу стежку Маркушівська ЗОШ завоювала третє місце.

В усіх навчальних закладах району створено осередки районного Товариства

охорони природи, в семи школах – осередки ВДС «Екологічна варта». За традицією

у березні–квітні кожного року в районі проходить екологічний двомісячник. У його

–програмі – участь у природоохоронних заходах, проведення районного та участь в

обласному екофестивалі «Голос Землі», Всеукраїнському екофестивалі «Свіжий

вітер».

Члени Маркушівського осередку ВДС «Екологічна варта» два роки поспіль

виборювали перше місце в обласному етапі фестивалю «Свіжий вітер» і були

лауреатами фіналу Всеукраїнського етапу в м. Києві.

Екофестиваль – це підсумок роботи з екологічної освіти й виховання за рік, під

час якого екоагітбригади демонструють свої досягнення в природоохоронній роботі.

Три навчальні заклади району ( Маркушівська та Рейська ЗОШ І–ІІІ ступенів,

Гришковецька гімназія) є опорними з проблеми екологічної освіти й виховання. На

базі цих шкіл щороку проходять зональні виступи екоагітбригад, відбувається фінал

районного етапу фестивалів.

Протягом останніх років школярі Рейської ЗОШ І–ІІІ ступенів посадили і

виростили 43 га лісу, Скаківської ЗОШ І–ІІ ступенів – 20 га.

Протягом Дня довкілля в цьому році школярі Гальчинської ЗОШ І–ІІ ступенів.

посадили ліс площею 5 га, а учні Озадівської, В.Низгірецької, Половецької,

Красівської шкіл– по 2 га.

На території шкіл посаджено 2156 дерев, 1560 кущів. Заклали нові парки юні

екологи Маркушівської, Бистрицької, Іванковецької ЗОШ, алеї –школярі Рейської,

Швайківської, Семенівської, Никонівської шкіл. Розчищено шкільні та прилеглі до

них території площею 72,5 га. Впорядковано вулиці сіл протяжністю 18,8 км.

23

Очищено береги ставків та річок протяжністю 6,4 км. Розчищено й впорядковано 9

джерел (Швайківська, Мирославська, Закутинецька, Скраглівська, Бистрицька

ЗОШ).

Спільно з ДП «Бердичівське лісове господарство» проведено конкурс серед

школярів «Майбутнє лісу в твоїх руках».

Призерів конкурсів на кращий малюнок і твір про ліс нагороджено грошовими

преміями.

Школярі нашого району щороку беруть участь у розробленні шкільних та

районних екологічних проектів, у конкурсах-захистах наукових робіт МАН на

екологічну тематику. Є призер: Шевчук Олеся – перше місце в республіканському

етапі конкурсу-захисту наукових робіт МАН.

В Маркушівській ЗОШ 18-й рік діє екологічний клуб «Дивоцвіт», створено

«Школу здоров'я». Досвід цієї школи (директор Л. Б.Михальченко) визнано кращим

в області з проблеми екологічної освіти та виховання школярів. (Вивчено й

узагальнено ОІППО).

Питання екологічної освіти й виховання школярів часто розглядають на колегії

відділу освіти Бердичівської райдержадміністрації, на нарадах керівників

навчальних закладів району.

Досвід роботи освітян та школярів щодо розв’язання екологічних проблем

висвітлюється в місцевій пресі, по радіо та телебаченню.

СКЛАДОВІ ОРГАНІЗАЦІЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ВЗАЄМОДІЇ

ВИКЛАДАЧІВ ТА СТУДЕНТІВ У ВИЩІЙ ШКОЛІ НА ЗАСАДАХ

СТАЛОГО РОЗВИТКУ

О.П. Матеюк

Хмельницький національний університет

З огляду на сучасну екологічну кризу стає очевидною потреба у

створенні умов, спрямованих на вдосконалення у майбутніх фахівців таких

знань, вмінь і навичок, які є необхідними у процесі життєдіяльності різного

рівня для охорони і поліпшення здоров’я, демографічного розвитку,

збереження та розвитку традицій і культури, раціонального використання

природних ресурсів, захисту навколишнього середовища і зниження

екологічного ризику, виконання активної громадянської ролі.

Усвідомленому набуттю знань, вмінь та навичок значною мірою сприяє

наявність у майбутнього фахівця екологічної культури як особистого утворення, що

допомагає йому гармонізувати стосунки з природним та соціальним середовищем.

Мета статті – показати, як організувати педагогічний процес, щоб він сприяв

переходу екологічної культури в особистісно значущу якість майбутнього фахівця, і

на його основі підготувати професіонала, здатного вирішувати екологічні проблеми,

керуючись принципами сталого розвитку суспільства, регіону.

Одним з основних принципів, який лежить в основі концепції сталого розвитку, є

визнання права людини на здорове і повноцінне життя в гармонії з природою. Цей

принцип визначає те, що будь-яка соціальна система (і освіта, зокрема), має

орієнтуватися на людину, враховувати її потреби [1], які повинні бути розумно

24

співвіднесені з можливостями біосфери. Обмежувати свої потреби може тільки сама

людина. Становленню раціонального, природовідповідного ставлення до

навколишнього середовища сприяє високий рівень екологічної культури професіонала

в будь-якій галузі господарства. Змінити вектор екологічної свідомості у студента з

антропоцентричного на екоцентричний можливо лише тоді, коли педагоги візьмуть за

методологічну основу формування екологічної культури людини та її готовності йти

у напрямі сталого розвитку суспільства та нової екологічної парадигми.

Для цього необхідно, щоб зміст, методи і форми екологічної освіти допомогли

студенту усвідомити свою єдність зі світом природи, визнати за нею право на

самоцінність.

Розглядаючи аспекти взаємодії людини і природи, вплив її діяльності на

навколишнє середовище, на власне здоров’я, педагог повинен акцентувати увагу

студентів на враховування міжнаціональних, національних, регіональних, галузевих,

особистісних інтересів, культурних особливостей використання етноекологічної

спадщини, традиційних культур природокористування і охорони природи на певній

території. Такий підхід до змісту освіти сприятиме становленню прагматично-

непрагматичного ставлення до природи, дасть змогу розвинути емоційно-чуттєву

сферу майбутнього фахівця.

Гармонізувати, гуманізувати відносини людини з природою можна тоді, коли

будуть гармонізовані й гуманізовані стосунки людей між собою.

Організовуючи педагогічну взаємодію, викладач вищої школи повинен

спиратися на принципи гуманістичної педагогіки, які дають можливість врахувати

індивідуальність особистості і створити умови для розкриття її особистісно еколого-

професійного потенціалу, становлення креативності. Для того, щоб майбутній

фахівець розкрив повною мірою і реалізував свій потенціал необхідно сприяти його

спрямованості на саморозвиток, реалізацію в діяльності, служінні людям, суспільству.

Підходячи до формування екологічної культури майбутнього фахівця як до феномена

культури, вільного і відповідального прояву ним свого «Я», педагог сприяє розвитку у

нього відкритості «до внутрішнього контакту з позалюдською реальністю» [1].

Допомогти зрозуміти студенту, що його майбутня професійна діяльність має

ґрунтуватися на шанобливому ставленні до світу природи, можна різними методами.

На нашу думку, досить ефективним є інформаційно-розвиваючий метод. Лекційні

заняття можна проводити у вигляді лекції-конференції, лекції-дискусії, лекції з

наперед запланованими помилками, що підвищує інтерес студентів до теоретичного

матеріалу, розвиває увагу, стимулює на пошук нової наочної інформації.

Інтерес, пробуджений у майбутнього фахівця викладачем на лекційних заняттях,

слід закріплювати під час самостійної роботи студента шляхом пошуку інформації з

різних джерел. Якими можуть стати спеціальна література, Internet, робота з

пошуковими системами і інформаційними базами даних в наочній галузі, зустрічі і

обмін інформацією з людьми, які займаються проблемами екології тощо.

Успішним є й проблемно-пошуковий метод. Бажано, щоб викладач організував

навчальну дискусію з найгострішої регіональної або галузевої екологічної проблеми.

Процес можна спрямувати так, щоб студенти самі визначали проблеми, які їх

цікавлять, або потребують еколого-професійного розв’язання. Для підвищення

ефективності таких занять необхідно залучати до цього процесу якомога більше

25

студентів. Бажано створювати тимчасові науково-дослідні колективи або невеликі

групи студентів, що опонують з визначеної проблеми один до одного.

У подальшій роботі педагогу дуже важливо враховувати досвід роботи студентів

в дослідницьких об’єднаннях або їхній індивідуальний досвід творчого пошуку. Як

правило, майбутні фахівці, що отримали навички виконувати наукову роботу з

екологічної тематики, легко залучаються до дослідженнь з інших напрямів і

використовують свій досвід у дипломних проектах та роботах.

Варто звернути увагу ще на один метод – репродуктивний. Про нього не можна

забувати, коли йдеться про розвиток навичок та вмінь відтворювати певні дії за

зразком. Ми рекомендуємо використовувати лабораторні роботи і практичні завдання,

які мають свій алгоритм. Це дає найбільший ефект у процесі навчання прийомам

проведення обчислювальних робіт, застосування лабораторного устаткування, що

дає можливість вимірювати певний екологічний чинник, оцінити його вплив на

навколишнє середовище, людину. Не потрібно також ігнорувати переказ студентом

навчального матеріалу під час контролю його знань перед лекціями, у ході підготовки до

виконання лабораторних робіт тощо.

Підвищити ефективність репродуктивного методу можна шляхом використання

творчо-репродуктивного методу. До нього ми відносимо такі види робіт: написання

творів «за недописаним рядком»; відвідування природних заповідників, пам’яток

природи, знайомство з етноекологічним спадком народів, що населяють певну

територію; аналіз у рамках обчислювально-графічних робіт екологічної ситуації в

регіоні, на виробництві, що випускає продукцію; ділові ігри тощо.

Певні методи педагогічної роботи потребують адекватних їм форм. Ми

рекомендуємо варіювати їх залежно від завдань, що вирішуються, та індивідуальних

особливостей студента, його особистісного та еколого-професійного інтересу.

Форми можуть бути традиційні (лекції, практичні заняття, лабораторні роботи,

семінари, екскурсії, самостійні роботи, пов’язані з підготовкою до аудиторних занять, з

роботою над проектами, що включають розділи, які присвячені екологічній безпеці

технічних розробок), але при цьому слід використовувати прийоми активізації

навчання.

Найбільшого ефекту у формуванні екологічної культури майбутнього фахівця та

розвитку ним готовності вирішувати екологічні проблеми можна досягти тоді, коли

педагог створить умови, що дають змогу реалізувати кожному, хто цього хоче через

свої індивідуальні якості та стани принцип самостійного, вільного, відповідального

вибору освітньої траєкторії. Студентові можна надати можливість брати участь у

формуванні бази знань у наочній області з використанням комп’ютерних програм,

залучити його до розв’язання екологічних проблем конкретного підприємства,

організувати його екологічну діяльність у рамках регіональних екологічних програм.

Організований таким чином педагогічний процес може дати студентові

можливість узагальнити досвід своєї дослідницької, творчої роботи і представити

науковий матеріал на науково-практичних конференціях різного рівня – від

університетських, регіональних, всеукраїнських до міжнародних.

У наступному положенні концепції сталого розвитку мова йде про те, що

охорона навколишнього середовища має стати невід’ємною компонентою процесу

розвитку і не може розглядатися окремо від нього [2, 3]. Одна сторона цього аспекту

пов’язана із зовнішнім середовищем (розвиток суспільства, технічних систем,

26

технологій, в основу яких має бути покладено принцип збалансованості), інша –

визначається власним розвитком майбутнього фахівця, для якого готовність

розв’язувати екологічні проблеми повинна стати особистісно значущою якістю.

Підготовка майбутнього фахівця у межах вищого навчального закладу має

враховувати обидві сторони розвитку, оскільки його майбутня професійна діяльність

може бути спрямована на створення таких систем, які можуть внести істотні зміни у

навколишнє середовище. Необхідно, щоб фахівець мав високий рівень екологічної

культури і спрямовував свої дії на творення, а не на руйнування.

Для підвищення ефективності підготовки фахівця такого рівня культури

педагогу необхідно будувати процес взаємодії на принципі безперервності екологічної

освіти, елементом якої є освіта у рамках вищої школи. Таким чином, процес

формування екологічної культури особистості буде безперервним, а в період своєї

професійної підготовки майбутній фахівець набуде навичок природовідповідної

діяльності.

Інформаційно-розвиваючий метод сприяє розвитку у майбутніх фахівців

готовності зробити справу охорони навколишнього середовища складовою частиною

свого власного розвитку як професіонала, громадянина. Згідно з цим методом, педагог

вищої школи може проводити лекції, присвячені регіональній або галузевій

екологічній проблемі, організовувати дискусії навколо певної проблеми,

демонструвати фільми і науково-пізнавальні програми екологічної спрямованості,

зокрема зняті або змонтовані самими студентами. Можна ефективно використовувати

виступи викладачів, фахівців-екологів, студентів з повідомленнями щодо аналізу

стану навколишнього середовища в регіоні. Студенти можуть демонструвати свою

обізнаність з екологічної проблематики на прикладах ознайомлення зі звітними

документами міжрайонних комітетів з екології, з проектами нормативів гранично

допустимих скидів, викидів, розміщення відходів різних підприємств тощо.

Проблемно-пошуковий метод можна використовувати для інтеріоризації

екологічних проблем. Прикладом цього може бути спільна з викладачем участь

студентів у соціологічних дослідженнях, що присвячені з’ясуванню рівня

стурбованості населення регіону екологічними проблемами, стану екологічної

свідомості і визначенню його вектора (екоцентрична та антропоцентрична свідомість).

Найбільший емоційний заряд може дати знайомство студентів з учасниками

громадських екологічних рухів, аналіз програм їхніх дій, залучення до діяльності

громадських об’єднань, що додержують принципів дбайливого ставлення до природи

рідного краю.

Використовуючи потенціал репродуктивного і творчо-репродуктивного методів,

можна підготувати студента до написання сценаріїв екологічних фільмів. Велике

значення для формування екологічної культури майбутнього фахівця дає знімення ним

любительських фільмів, відеоматеріалів на заповідній території, пам’яток природи.

Педагогічна діяльність у цьому контексті може набувати різних форм.

Найпоширенішими можна вважати традиційні, описані вище. Але дуже ефективними є

«м’які» способи управління (через створення педагогічних умов) пізнавальною і

наочною діяльністю студентів. Ці способи спрямовані на вирішення певних

дидактичних завдань. Для того, щоб сприяти розвитку у майбутнього фахівця емпатії,

співпереживання всьому живому можна використовувати соціо-еколого-

психологічний тренінг.

27

Для вироблення діяльнісної компоненти екологічної культури бажано

налагодити спільну з викладачем участь у реалізації міждисциплінарних проектів. Ця

робота може включати: самостійний аналіз екологічної ситуації в регіоні за

критеріями, визначеними викладачем; участь у природоохоронних заходах, як

проводять спільно з муніципальними структурами, управлінням екології; створення

інформаційних баз щодо об’єктів природокористування та охорони навколишнього

середовища; участь в організації педагогічного процесу, пов’язаного з підвищенням

кваліфікації посадовців з екології, навчанням організації екологічного туризму й

іншим освітнім програмам. Студенти, що мають кращу комп’ютерну підготовку,

можуть брати участь у виданні методичного, ілюстративного, рекламного матеріалу

як на паперових носіях, так і з використанням сучасних засобів комунікації

(комп’ютерний дизайн, Internet тощо).

Таким чином, на нашу думку, виконання педагогом вищої школи рекомендацій

щодо організації педагогічної взаємодії зі студентами, сприятиме актуалізації

готовності майбутніх фахівців до ефективнішого вирішення завдань сталого розвитку

суспільства, регіону.

Література

1. Василенко Л. И. Экологическая этика: от натурализма к философскому

персонализму // Вопросы философии. 1995. № 3. С. 37–42.

2. Концепція сталого розвитку України: Проект. – К., 1999.

3. Программа действий. Повестка дня на 21 век и другие документы

конференции в Рио-де-Жанейро в популярном изложении. – Женева: Центр «За наше

общее будущее», 1993. – 70 с.

ПОГЛЯД НА ПОТРЕБУ ПЕРЕОРІЄНТАЦІЇ ОСВІТИ У НАПРЯМІ

ЗБАЛАНСОВАНОГО РОЗВИТКУ

Хуртенко Л. О.

Смілянський природничо-математичний ліцей, Черкаська область.

Смілянський міський осередок ВЕЛ та ВДС «Екологічна варта»

Після прийняття Україною стратегії збалансованого розвитку у різних галузях

народного господарства і сферах життя надзвичайно гостро постала проблема як

орієнтації та інформування населення про сталий розвиток, так і врахування

зазначених тенденцій в освітянській галузі.

Відповідно з текстом «Порядку денного на 21 століття» основне завдання

освіти для сталого розвитку, що визначає її відмінність від екологічної освіти, –

практична підготовка всіх верств суспільства у сфері сталого управління. Основний

механізм реалізації сталого розвитку – взаємодія всіх секторів суспільства:

державних органів, підприємницьких структур, представників громадськості у

процесі комплексного вирішення соціальних, економічних, екологічних проблем, що

постали перед світовим суспільством, державами, регіонами, місцевими громадами.

Цей механізм набув розвитку саме у зв’язку з практикою впровадження

концепції сталого розвитку і знаходить найяскравіше втілення у національних

28

(федеральних) і місцевих порядках денних на 21 століття – проектах сталого

управління територіями, ресурсами, галузями господарства.

У широкому розумінні основна мета освіти для сталого розвитку полягає в

сприянні становленню всебічно освіченої, соціально активної особистості, яка

розуміє нові явища і процеси суспільного життя, володіє системою поглядів, ідейно-

моральних, культурних та етичних принципів, норм поведінки, що забезпечують

готовність до соціально відповідальної діяльності та неперервної освіти у світі, який

швидко змінюється.

Освіта для сталого розвитку покликана запропонувати учням:

поняття про шляхи і перспективи реалізації концепції сталого розвитку;

облік потреб місцевих громад, необхідних для забезпечення їх сталості та

зменшення впливу кожної людини і суспільства в цілому на оточуюче природне

середовище;

навички і досвід переконання і залучення до процесу прийняття рішень стосовно

соціально-економічного розвитку с урахуванням екологічних факторів більшості

представників місцевих громад (згідно з балансом інтересів і розвитком місцевого

самоврядування);

умови для становлення постматеріальної системи цінностей, основаної на

свідомому обмеженні потреб, орієнтованій не на кількісне зростання, а на якісний

розвиток (гуманізм, свобода, творчість, моральність, орієнтація на діалог та

співпрацю, професіоналізм, самореалізація, якість життя, розуміння своєї ролі в

природі та відповідальності за її відновлення і збереження для майбутніх

поколінь);

сприяння поширенню знань про довкілля і його стан;

демонстрування можливості розвитку економіки при збереженні природного

середовища;

підвищення значущості екологічних традицій і екологічно доцільних прийомів

господарювання різних народів для виховання дбайливого ставлення до

природно-культурної спадщини;

сприяти особистісному саморозвитку, самореалізації, самоактуалізації учнів;

надання можливостей для становлення:

дбайливого ставлення до людей, природи, культурних цінностей;

активної громадянської позиції;

ціннісної орієнтації та еколого-гуманістичної картини світу, основаних на

етиці відповідальності за стан довкілля, раціональне використання

природних ресурсів.

У більш специфічному аспекті мета освіти для сталого розвитку – сприяння

набуттю знань, навичок, досвіду, розвитку творчих здібностей, самореалізації,

становленню особистості учнів у процесі комплексного розв’язання і відвернення

соціальних, економічних, екологічних проблем для підвищення якості життя

нинішніх та майбутніх поколінь на основі сталого розвитку.

Чи потрібно відмовлятись від екологічної освіти і переорієнтовуватися на освіту

для сталого розвитку? Немає необхідності в крайнощах. На думку багатьох фахівців,

і я з ними згодна, предмет вивчення і завдання у екологічної освіти і освіти для

сталого розвитку різняться. Завдання екологічної освіти не вирішені, методика

потребує значного вдосконалення. Екологічна освіта була, є і залишається. Що, як не

29

екологічна освіта, може забезпечити розуміння процесів, що відбуваються в

екосистемах, здатність відчувати і розуміти природу, дбайливе ставлення до природи

і стурбованість станом довкілля, намагання вирішувати соціально-екологічні

проблеми?

Проблема і її розв’язання полягає в тому, що екологічну освіту слід

вдосконалювати, причому незалежно від наявності чи відсутності освіти для сталого

розвитку.

Освіта для сталого розвитку покликана відповісти на питання: що повинні

знаті й уміти учні на той час, коли вони закінчать школу, коледж, університет, які

знання і навички потрібно набути дорослим, щоб бути максимально корисними для

підвищення якості життя і розв’язання проблем свого суспільства, включаючи

гармонізацію відносин суспільства і природи?

Оскільки сталий, збалансований розвиток – це комплексна природничонаукове,

соціальне і економічне завдання, міждисциплінарність у контексті освіти для сталого

розвитку розуміють в найширшому сенсі як взаємодію соціальних, економічних і

природничонаукових знань.

Докорінна відмінність екологічної освіти від освіти для сталого розвитку

полягає у розумінні сутності сучасної глобальної кризи цивілізації не як екологічної,

а як кризи управління. Концепція сталого розвитку – реакція на кризу, що виникла

внаслідок неспроможності суспільства адаптуватися до швидкоплинних змін умов

довкілля, втрати здатності до саморегуляції, до ефективного управління. Вихід з

кризи може бути знайдено через зміну типу взаємодії створених людиною систем та

природи, через реформу соціальних систем, внаслідок діяльності яких виникла

криза, тобто реформу управління, розвиток теорії та практики сталого управління.

Предметом вивчення освіти для сталого розвитку є умови стійкості соціо-

природних систем, збалансоване планування та стійке управління територіальними

освітами, ресурсами, господарством (sustainable з англійської мови перекладається і

як «стійкий», і як «збалансований»).

Цікавими і корисними є заняття з учнями на природі. Мабуть, всі знають вислів

В. О. Сухомлинського: «У дитини, яка вихована в умовах дефіциту спілкування з

природою, розвивається емоційна глухота, агресивність у ставленні як до людей, так

і до об’єктів природи» Дійсно, такі заняття наближають розуміння питань, що

вивчаються в курсі. Саме тут реалізуються методи екологічних асоціацій,

екологічної ідентифікації, екологічної емпатії тощо. Все це стимулює проекцію,

тобто перенесення особистістю власних станів на природні об’єкти, переживання

тих самих станів, ототожнення себе з твариною чи рослиною, а також переживання

власних емоцій і почуттів стосовно стану природних об’єктів (співчуття). Образ, що

формується при цьому, сприяє повнішому, різнобічному розвитку уявлення

особистості про досліджуваний феномен, сприяє кращому розумінню цих станів,

поглиблюючи тим самим уявлення особистості про той чи інший природний об’єкт.

Отже, у рамках освіти для сталого розвитку необхідно навчати стратегічному

плануванню (і стратегічному маркетингу як методу обліку різнорідних інтересів), що

можливо шляхом впровадження проектної діяльності, спрямованої на досягнення

вимірюваних позитивних змін у навколишньому середовищі. В основі методу

проектів лежить розвиток пізнавальних навичок учнів, умінь самостійно

конструювати свої знання, умінь орієнтуватися в інформаційному просторі, розвиток

30

критичного мислення. Цей метод допускає розв’язування певної проблеми, яка

передбачає, з одного боку, використання різних методів, засобів навчання, а з

іншого – інтегрування знань, умінь з різних галузей науки, техніки, технології,

творчих галузей. Якщо випускник школи набуває зазначених навички і умінь, він

виявляється більш пристосованим до життя, яке змінюється, може орієнтуватися в

різних ситуаціях, працювати спільно в різних колективах, генерувати і втілювати

нові ідеї, що сприятимуть розв’язанню проблем, реалізації принципів сталого,

збалансованого розвитку.

Проведення ділових ігор дає можливість акумулювати знання учнів, одержані у

процесі вивчення багатьох навчальних предметів та курсів, застосувати їх на

практиці для вирішення певних завдань, відчути власну відповідальність за долю

майбутнього.

Література

1. Калинин В. Б. Стратегия образования для устойчивого развития // АсЭкО-

Информ. № 44, 15 сентября 2001.

2. Калинин В. Б. Образование для решения экологических проблем // Вести СоЭС.

– № 3. 2000.

3. Калинин В. Б. О соотношении экологического образования и образования для

устойчивого развития // АсЭкО-Информ. № 54, 15 февраля 2002.

ОХОРОНА ПРИРОДИ І ЕКОЛОГІЗАЦІЯ ВИРОБНИЦТВА ЯК ПЕРЕДУМОВА

СТАЛОГО РОЗВИТКУ

Г. В. Рябікова

Східноєвропейський університет економіки і менеджменту

Черкаська обласна організація ВЕЛ

В управлінні якістю навколишнього середовища впливову роль відіграє позиція

громадськості щодо можливого порушення екологічної рівноваги і врахування

об’єктивних економічних чинників. Мається на увазі процедура погодження

напрямів розв’язання екологічних проблем місцевою адміністрацією з громадськими

екологічними структурами з метою комплексної оцінки впливу на навколишнє

середовище і прийняття компромісного рішення заради задоволення інтересів усіх

учасників цієї процедури. Розглянемо особливості державного регулювання

екологічної діяльності деякими країнами світу.

Державне регулювання екологічної діяльності в США відбувається завдяки

Агенції з охорони навколишнього середовища (1970), керівник якої безпосередньо

підпорядковується Президенту країни. Крім Агенції екологічні функції виконують

відомства федерального уряду: адміністративно-бюджетне управління (питання

фінансування національних і галузевих програм екологічного призначення);

міністерство внутрішніх справ (консервативна охорона природних об’єктів);

національне управління з питань освоєння океану і атмосфери (зокрема метеослужба

і геодезичні дослідження); міністерство транспорту (охорона прибережних морських

31

вод); міністерство сільського господарства (використання пестицидів, попередження

деградації земель) та ін.

Найвищим координаційним Центром програми охорони навколишнього

середовища і природи в США є Президентська Рада з питань якості навколишнього

середовища, яка щороку готує Президенту відповідні звіти. Після їх розгляду

Президент направляє доповіді до Конгресу з метою розробки законодавчих

пропозицій. У свою чергу Президентська Рада отримує від федеральних відомств

висновки щодо можливого впливу запропонованих заходів, координує відповідні

плани, контролює діяльність всіх підрозділів контролю і спостережень, готує

рекомендації Президенту щодо поліпшення стану навколишнього середовища. Під

впливом дії Агенції в Конгресі США налічується близько 20 комітетів, які

аналізують і розробляють проекти законів з охорони довкілля.

Дещо інша система існує у Франції, побудована по вертикалі: міністерства –

міжвідомчі управління. Функціонально міністерства поділені на органи регулювання

і органи загального “невтручання”, до яких належить Міністерство охорони природи

і навколишнього середовища. Призначення міністерства полягає у тому, щоб

розробляти і впроваджувати загальні екологічні рішення, здійснювати міжвідомчу

координацію і сприяти інформаційному забезпеченню охорони природи. Галузеве

управління покладено на міністерства сільського господарства, промислового

розвитку і науки, культури, управління територіями відпочинку і культури, народної

освіти.

Для Франції характерним є децентралізований підхід до екологічного

управління, який здійснюється трьома підрозділами центрального уряду. По-перше,

це Верховний комітет з навколишнього середовища; по-друге, це міжвідомча рада з

питань охорони природи і навколишнього середовища; по-третє, це національна рада

охорони природи, яка займається організацією заповідної справи і яка

підпорядковується Міністерству охорони природи і навколишнього середовища.

Крім того, значний обсяг роботи виконують департаменти, територіальні місцеві і

приватні установи, які займаються погоджуванням і координуванням інтересів

промисловців, аграріїв і місцевого населення.

Відповідно до законодавства Великобританії діє порядок погодження діяльності

органів місцевої влади з басейновими інспекціями, оскільки територіальний поділ

країни не збігається з басейнами основних річок. Місцеві органи наділені

повноваженнями стосовно оцінки екологічного стану водних ресурсів, контролю за

використанням води і скидання стічних вод, здійснення моніторингу якості водних

ресурсів.

Завдяки громадській організації Міжнародний союз охорони природи і

природних ресурсів (МСОП) ще у 1962 р. Генеральна Асамблея Організації

Об’єднаних Націй прийняла резолюцію “Економічний розвиток і охорона природи”,

яка започаткувала міжнародні принципи співробітництва в сфері охорони природи.

У 1967 р. на ХХІІ сесії Генеральної асамблеї ООН вперше було поставлене питання

щодо скликання спеціальної Асамблеї ООН з навколишнього середовища.

Враховуючи існуючі можливості, МСОП головну увагу приділяв поширенню

природоохоронних знань і освіти в галузі охорони природи. На Конференції в

Парижі у 1968 р. він був представлений саме комісією в галузі освіти. МСОП брав

участь і у підготовці Секретаріатом ООН доповіді “Навчальні, інформаційні,

32

соціальні і культурні аспекти проблем навколишнього середовища” для першої

Міжнародної Конференції з навколишнього середовища, яка відбулася в Стокгольмі

у 1972 р. У доповіді констатувалося: найновіший підхід до вирішення проблем

освіти і навчання може бути представлений аксіомою: час чіткого розмежування

дисциплін канув у минуле. Люди дедалі більше розуміють необхідність такої освіти,

яка б на основі багатосторонніх досліджень сприяла б всебічному розумінню

безперервної зміни світу, який вони налаштовані поліпшити.

Стокгольмська конференція прийняла Декларацію і проголосила, що саме

людина зобов’язана захищати і поліпшувати навколишнє середовище заради

сучасного і майбутнього поколінь. Конференція визнала права людини на свободу,

рівність і необхідні умови існування у середовищі і закликала відмовитись від

політики апартеїду, расової дискримінації та інших форм пригноблення і панування.

Розглядались освітянські, інформативні, соціальні, культурні аспекти проблем

навколишнього середовища, планування розвитку населених пунктів, управління

ними і якістю навколишнього середовища. Було створено спеціальну Програму ООН

з навколишнього середовища, яка б сприяла захисту морського простору від

забруднення, охороні генофонду, боротьбі зі спустеленням, розміщенню

промисловості з урахуванням охорони навколишнього середовища, поліпшенню

використання природних ресурсів, збереженню екологічних умов у населених

пунктах, охороні здоров’я населення тощо.

У літературних джерелах західних країн термін “Environment” отримав

поширене розуміння і застосовується для оцінки не тільки біогеофізичних, а й

соціально-побутових факторів, що впливають на людину. Приблизно аналогічне

тлумачення терміну застосовується і в українському законодавстві. В Законі “Про

охорону навколишнього природного середовища” (1991) в ст. 5 “Об’єкти правової

охорони навколишнього природного середовища зафіксовано, що “Державній

охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє

природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та

процесів, природні ресурси, які залучені в господарський обіг...” [1].

Напередодні міжурядової Конференції в Стокгольмі значний резонанс отримала

праця американських учених на чолі з Д. Медоузом “Пределы росту” на замовлення

громадської організації “Римський клуб”, який очолив А. Печчеі [2]. Автори

дослідження побудували “модель світу”, основу якої склали п’ять головних

тенденцій світового розвитку: темпи індустріалізації, зростання населення,

забезпеченість продуктами харчування, виснаження не відтворювальних природних

ресурсів і погіршення стану навколишнього середовища. Саме навколишнього

середовища, а не стану справ у сфері охорони природи. Застосування найбільш

сучасного на той час математичного апарату і засобів надавало “моделі світу” ще

більшої неупередженості і об’єктивності.

У підсумку вчені отримали результати, які мали попереджувальний характер:

за умов, якщо сучасні тенденції зростання населення світу, розвитку

промисловості, виробництва продуктів харчування, забруднення навколишнього

середовища, виснаження природних ресурсів надалі залишатимуться приблизно на

тому самому рівні, межа зростанню економіки, можливо, проявиться у наступному

столітті, внаслідок чого правомірною можна розглядати тенденцію до скорочення

чисельності людей на планеті і падіння промислового виробництва;

33

існує можливість зміни негативних тенденцій зростання і досягнення умов

певної екологічної та економічної стабільності або сталості, що матиме надзвичайно

важливе значення для майбутніх поколінь: стан глобальної рівноваги потребує таких

дій, що матиме місце задоволення головних матеріальних потреб людини, і водночас

усі матимуть рівні можливості для реалізації власного потенціалу;

якщо у світі буде прийнято рішення саме за цим сценарієм і чим швидше

почнеться його реалізація, суспільство може отримати шанси на успіх.

Саме ці постулати і було покладено у заключний документ Стокгольмської (1972)

міжурядової конференції, які у наступному десятилітті отримали небачене раніше

поширення. Фактично почався екологічний “бум” у всіх розвинених країнах світу.

Деградація навколишнього середовища посилюється у всьому світі. За цією

ознакою один день на Землі оцінюється таким чином:

як продукт діяльності промисловості і транспорту щоденно в атмосферу

надходить 60 млн т “парникових газів”;

щоденно винищується 55 тис. га тропічних лісів;

внаслідок забруднення Світового океану щороку гине 220 тис. т риби;

щоденно губиться і зникає від 10 до 20 видів тваринного і рослинного світу [3].

Отже, спостерігається деградація і забруднення навколишнього середовища не

окремої країни або регіону, а світу в цілому. Особливо це позначається на

потеплінні клімату, випаданні кислотних опадів, скороченні площ лісів,

біологічному різноманітті, скороченні ріллі, поступовій обмеженості

невідновлювальних природних ресурсів, нерозв’язанні проблем харчування,

зростанні кількості населення тощо.

Розглядаючи ланцюжок охорона природи – навколишнє середовище – якість

життя, маємо зауважити, що після другої світової війни суспільство тривалий час

намагалося запровадити новий економічний порядок, маючи на увазі стрімкий

розпад колоніальної системи і появу на карті світу багатьох незалежних держав. Але

через деякий час виявилося, що ці держави (більшість з них) економічно

неспроможні і належать до країн – аутсайдерів, які, застосовуючи міжнародну

лексику, були віднесені до країн, що розвиваються. І саме цим країнам необхідна

всебічна першочергова допомога.

Організація Об’єднаних Націй, ЮНЕП, ЮНЕСКО, ФАО, МСОП тривалий час

намагалися винайти модель розв’язання проблеми, яка б задовольняла інтереси

більшості країн світу. І ця модель була винайдена завдяки діяльності Комісії ООН,

яка у 1987 р. опублікувала доповідь під загальною назвою “Наше спільне майбутнє”.

Головна ідея доповіді полягала у необхідності дотримання принципів сталого

розвитку, який об’єднує добробут людей, стабілізацію економіки і охорону

навколишнього природного середовища.

Конференція в Ріо-де-Жанейро (1992) погодилася з висновками комісії пані

Брунтланд і поклала їх в основу заключного документа “Порядок денний на ХХІ

століття”. Україна визнала нову модель історичного прогресу і поставила свій підпис

під заключним документом Ріо – 92.

34

Література

1. Закон України “Про охорону навколишнього природного середовища”. –К.:

Україна, 1991.

2. Печчеи А. Человеческие качества. – М.: Прогресс, 1980. – 302 с.

3. Луьянчиков Н. Н., Потравный И. М. Экономика и организация

природопользования. – М.: Тройка, 2000. – 456 с.