І ожива історія…

Найдавніша згадка про містечко Городню над

річкою Чибриж датована 1648 роком. Першим його

власником вважається дрібний шляхтич Хвощ. Протягом XVII століття Городня залишалася незначним містечком

спочатку Чернігівського повіту, а згодом -

Чернігівського козацького полку. Деякий час нею

володів гетьман Лівобережної України

Дем'ян Многогрішний.

Козацький шлях У 1705 році Городню було підвищено до статусу сотенного міста. Цей статус передбачав наявність у

діловодстві місцевої сотенної канцелярії печатки. Зразок цієї печатки, датований 1748 роком, зберігся до

нашого часу. На ньому міститься зображення якоря, супроводжуваного вгорі та з боків трьома

восьмикутними зірками. Така композиція, очевидно, є видозміненим варіантом польського шляхетського

герба "Радзіц" (відомого також під назвою "Кмітич"), який відрізнявся від городницької сотенної емблеми лише числом зірок (дві замість трьох) і, за легендою,

був перенесений до Польщі з Німеччини і вперше наданий шляхтичеві, що відзначився у морській битві.

У 1732 році завдяки благодійницьким

внескам купця 1 гільдії, міського голови Писарева Павла

Миколайовича в центрі Городні був збудований величний храм святої

Трійці. Ця перлина зодчества могла б

прикрашати місто й сьогодні, але 70 років

тому городнянська святиня була зруйнована комуністичною владою.

У 1764 році в Городні мешкало 125 сімей козаків та 185 сімей міщан та селян, а також населяли її євреї, більш ніж 300 осіб, в основному ремісники та купці.

У 1782 році в Україні було скасовано полковий адміністративний устрій і утворено 5 намісництв, у тому числі й Чернігівське. Намісництва, а потім і губернії ділилися на повіти. У цьому році Городня

стала адміністративним центром одного з найбільших повітів Чернігівщини -- Городнянського.

Мій рідний край — маленька батьківщина 

Лісів безмежжя й нив широкополих Земля послала лагідно до ніг. 

До болю рідне й миле все навколо, Як ти ступив на батьківський поріг. (2) 

Приспів: Мій рідний край — маленька батьківщина: 

Волошка в житі, пісня солов’я. Мов матір — наймиліша і єдина — 

Славетна Городнянщина моя. 

Мов рушники, прослалися дороги, Покликавши в незвідані світи. Але сюди, до отчого порогу, 

Де б не були, ми прагнемо прийти. (2) 

Приспів. 

Синів і доньок гідних ти зростила, Мужніли тут герої на очах. 

Козацький дух і прадідів могили Єднали нас під переможний стяг. (2) 

Приспів. 

Нащадки гідні — діти і онуки — Теж припадуть до того джерела, 

Де пахнуть хлібом материнські руки, Слов’янська дружба пишно розцвіла. (2) 

У 1782 році був затверджений для міста герб, який являв собою чорний якір на червоному фоні і три восьмикутні срібні зірки, одна зверху, а дві --

з боків.

Чоловіча гімназія Бурхливий розвиток освіти на початку XX

століття сприяв пожвавленню в освітньому процесі всієї Російської імперії.

Саме в цей час в Городні з'являється чоловіча гімназія. 

Навчальний процес розпочинається у 1907 році, у приватному двоповерховому

будинку. Утримання чоловічої гімназії йшло на кошти, що надходили від

держави, повітового земства та від плати за навчання. 

Цікаво, що плата складала 80 крб на рік. Термін навчання складав – 8 років.

Впродовж 1915-16 років кількість учнів складала 314. У 1914-19 роках у ній вчився

Чумак Василь Григорович – український поет. Під час навчання В. Чумак створив

літературний гурток, який видавав журнал «Молодые всходы». 1918 року

вийшло два номери з віршами В. Чумака. Крім цього, талановитий літератор

керував хоровим гуртком. Відомо, що його вірші у 1918 році були

надруковані на сторінках «Чернігівської земської газети». Поет став на сторону революційної боротьби. Саме тому, його життя трагічно обірвалось восени 1919

року, коли поета було розстріляно у Київі. Наприкінці 60-х років на фасаді будинку

було встановлено мармурову меморіальну дошку. Після жовтневої революції

городнянську гімназію було реорганізовано у єдину трудову школу. Зараз у будинку міститься допоміжна школа-інтернат. Розташований він на

вулиці, яка названа на честь українського поета Василя Чумака. 

ГАРМАТИ

Гармати залишились з 18 століття і досі прикрашають чудове місто.

Вони являються пам’ятним знаком учасникам війни 1708-1709 років.

Знаходяться вони у сквері, у центральній частині міста. 

Городня з 1654 року входила до Седнівської сотні, а 1705 року стає сотенним містечком Чернігівського

полку. Під час боротьби проти шведів 1708-09 рр. городнянські козаки воювали

на боці росіян проти шведських військ. За переказами, гармати

подарував місту Петро І, коли після Полтавської битви повертався до

Петербурга. Цим актом цар відзначив заслуги городнянців у

війні зі шведами та козаками гетьмана І.Мазепи. На мурованому

постаменті заввишки 1,5 м вертикально, встановлені три

зварені стволи чавунних гармат. Близько 180 років вони пролежали в

приміщенні і лише 1888 року були встановлені як пам’ятний знак городнянцям. На постаменті –

дошка з меморіальним написом. 

Волкович Микола Маркіянович

Чернігівщина завжди була багата на талановитих і здібних людей. Не стало виключенням в цій справі

місто Городня. Саме тут у сім’і дрібного чиновника народився у

1858 році майбутній український хірург, академік Академії наук УРСР. Початкову освіту майбутній діяч здобуває у Городнянському трикласному училищі, трохи згодом продовжує навчання у

Чернігівській гімназії. У 1877 році вступає на медичний факультет Київського університету. Саме його медична

діяльність увійшла у історію нашого краю. Після захисту докторської дисертації, а сталося це у 1899 році він одержує звання приват-доцента й починає читати курс лекцій у Київському університеті. За свідченням сучасників його лекції користувались

неабиякої популярністю. Талант викладача сприяв залученню все більшої кількості слухачів. З 1893 по 1903 роки Микола Маркіянович Волкович завідував хірургічним відділенням Олександрівської лікарні у

Києві. Невтомна праця сприяла підвищення освітнього рівня видатної людини.

Завдяки цьому у 1903 році Волкович стає професором хірургії Київського університету. Основна його заслуга полягає в тому, що він

являється засновником вітчизняної школи хірургії. Завдяки його наполегливості 1908 року

засновується Київське наукове хірургічне товариство. Помер талановитий хірург у 1928 році.

Цікаво, що і зараз у місті Городні на вулиці Шевченка, стоїть споруджений у першій половині 19 століття дерев’яний, одноповерховий будинок.  Його діяльність не загубилась серед часу, про це

зокрема може свідчити те, що його ім’ям було названо вулицю у Городні та місті Чернігові. 

Степан Данилович Ніс На розі вулиць Пролетарської та Леніна у місті Городня розташована могила

Степана Даниловича Носа відомого лікаря, письменника, етнографа і фольклориста. Народився Степан Данилович Ніс 1829 року в с. Понорах, тепер Талалаївського

району в сім’ї дрібних поміщиків. Закінчив 1854 року медичний факультет Київського

університету. В 1858-63 роках жив у Чернігові, працював земським лікарем

(оператором лікарняної управи). Вивчав історію, етнографію і фольклористику. Зібравши велику кількість прислів’їв,

приказок, пісень, опублікував їх у «Черниговских губернских ведомостях»,

«Черниговском листке», у збірках А. Метлинського, П.Чубинського та ін. 

1863 року його заарештовано у справі І. Андрущенка – члена московської

організації «Земля і воля». Відбував заслання у Белозерську Новгородської

губернії, з 1872 року жив на поселенні в Понорах. Після повернення із заслання (1886) працював у Чернігові, видав тут

1888 книгу «У всякого народа своя природа». 1891 року переїхав до Городні.

Займався медичною практикою, писав оповідання з життя українських селян і

козаків «Хуртовина», «Шворин рід», «Про Конотіп», «Запорожець Абиух», розвідки з народної медицини «Про хвороби та як їм

запомогти», тощо. 

Помер у Городні у 1900 році. 1903 року на могилі встановлено чотиригранний

гранітний обеліск (вис. 1,2 м) з меморіальним написом і зображенням

розкритої книжки. Ім’ям С.Носа названо одну з вулиць міста. 

За вашу і нашу свободуОлексій Петрович Жижкун  (1923-

1945) Народився 23.3.1923 в містечку Городня. Працював шофером. У Радянській

Армії з 1941. Закінчив військове піхотне училище, у 1944 - курси «Постріл». Учасник Великої Вітчізняної Війни з травня 1942 року. Командир кулеметної роти вісімдесят третього гвардійського стрілкового полку (27-а гвардійська

стрілецька дивізія, 8-а гвардійська армія, 1-й Білоруський фронт) гвардії лейтенант Жіжкун у складі групи захоплення 2.8.1944 форсував Віслу в районі

г.Магнушев (Польща) і захопив плацдарм. Знищив ворожий гарматний розрахунок, чим дав можливість успішно переправитися через річку своєму

батальйону. Звання Героя Радянського Союзу присвоєно 24.3.1945. Нагороджений орденом Леніна, Вітчизняної війни 2 ст. Помер від ран

29.01.1945. Похований у м. Познань (ПНР). Його ім'я носить шкільний загін школи № 1 м. Городня.

Урок мужності

Калач Борис Пилипович (11.08.1923г.-1985) Народився в п. Городня в сім'ї селянина. Закінчивши 8 класів

працював токарем, трактористом Городнянської МТС. В період Великої Вітчизняної війни з вересня 1941р. член

підпільної комсомольської групи на залізниці ст. Городня. З березня 1943р. командир відділення, потім диверсійної групи

загону імені Щорса Чернігово-Волинського партизанського з'єднання, що діяло в Україні і в Білорусії. Літо, осінь, зиму

1943р.він діяв в основному на залізничному напрямку Брест-Ковель-Сарни і Брест-Пінськ. За голову 20-річного Калача Б.Ф.

начальники служби безпеки Ковеля і Сарнов пообіцяли нагороду. Група Калача Б.Ф. підірвала 65 ешелонів, з них 12

на особистому рахунку Бориса Пилиповича. Потім були Закарпаття,Чехословаччина. У госпіталі 2 травня

1945р. Борис Пилипович дізнався про присвоєння йому звання Героя Радянського Союзу.

Нагороджений орденом Леніна,Вітчизняної війни 1-го ступеня, Червоної Зірки, медалями.

Залишаюсь в СевастополіВолодимир Полікарпович Симонок

      Народився в 1912 в с. Кусеї Городнянського району в сім’ї селянина.  Працював у колгоспі. В Радянській Армії з

1930—33 та з 1940. Закінчив курси молодших лейтенантів. 

       Участник Великої Вітчизняної війни з червня 1941 року. 

       Командир мінометної роти 31-го стрілкового полку (25-а стрілкова дивізія,

окрема Приморська армія) молодший лейтенант Симонок при обороні Одеси 23.7—16.8.1941 в районі сіл Плахтеївка, Вакулівка, Кагарлик вправно управляв

вогнем мінометів, неодноразово піднімав бійців роти в атаку та разом з піхотою

відкидав ворога.        Коли 2.9.1941 противник прорвав оборону і проникнув в тил батальону, оперативно організував відсіч ворогу.        Звання Героя Радянського Союзу

присвоєно 10.02.1942.        Нагороджений 2 орденами Леніна.        В бою при обороні Севастополя в

березні 1942 загинув.        Похований на мисі Херсонес. На честь

Героя встановлені меморіальні дошки в с.Кусеї та Севастополі. Його ім’я носять

судно МРХ, вулиця в с.Кусеї, школа-інтернат №5 та вулиця в Севастополі.

Героїв подвиги безсмертні

Стеба Андрій Дмитрович (нар. 1904 року) у с. Кусеї. На фронт потрапив у перші дні війни. Солдатської науки і командирського досвіду довелось набиратися в ході важких оборонних і наступальних боїв на Західному, Південно-Західному, 2-му, 3-му українських фронтах. Восени

1944 року 795-й стрілецький полк 228-ої Вознесенської дивізії з боями вийшов на кордон Угорщини. Дальший наступ нашим військам перегородила Тиса. Але стрілецька рота

лейтенанта Стеби форсувала річку стрімко і наполегливо і зайняла вигідний плацдарм на протилежному березі. В ході бою, виявилося, що рота Стеби знищила майже 500 ворожих солдат і офіцерів, захопила 6 гармат, 7 мінометів, чимало кулеметів та автоматів. Ледь не десята частина знищених гітлерівців була на рахунку Стеби, який не тільки вміло керував боєм, а й досконало володів всіма видами зброї. Андрій Дмитрович був контужений. Після

цього бою Стебі було присвоєно звання старшого лейтенанта, а 24 березня 1945 року Указом Верховної Ради СРСР звання Героя Радянського Союзу.

Цимбаліст Іван Єлисейович (27.Х 1911, с. Мощенка Чернігівської області— 1.Х 1960, Чернігів) — учасник

партизанського руху в Україні під час 2-ої світової війни, Герой Радянського Союзу (1944). Боєць, командир групи підривників у партизанських з'єднаннях під командуванням О. Ф. Федорова і М. М. Попудренка.

ГРІЗНІ УДАРИ З НЕБА

Йосип Семенович Юфа - начальник армійської оперативної групи гвардійських мінометних частин 38-ї армії 1-го Українського фронту, гвардії полковник, Герой Радянського Союзу.

Народився 17 січня 1915 року в місті Городня Чернігівської області в сім'ї службовця. У 1932 році призваний до лав Червоної Армії. У 1936 році закінчив Ленінградське артилерійське училище. Навчався у

Військовій артилерійської академії. У боях Великої Вітчизняної війни з липня 1941 року. Воював на Сталінградському, 1-му Українському фронтах.

У середині 1942 року майор І. С. Юфа став командиром дивізіону «катюш». У боях під Сталінградом І. С. Юфа командував полком мінометів. За успішні бойові дії йому було присвоєно звання полковника, а полк

отримав найменування «Гвардійський». У боях під Бєлгородом полк І. С. Юфи за п'ять днів знищили 33 німецьких танки, 85 автомашин, три склади з боєприпасами, 13 батарей і 8 рот піхоти.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 9 лютого 1944 року за зразкове командування групою мінометників і проявлені при цьому особисту мужність і героїзм гвардії полковнику Йосипу Семеновичу Юфе  присвоєно звання

Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка».Помер 7 жовтня 1974 року.

НАГОРОДИ 2 орд. Леніна, 3 орд. Червоного Прапора, орд. Вітчизняної війни 1 ст., Червоної Зірки, медалі.

Удари з неба

Михайло Федосійович Шатило Народився в с. Солонівка Городнянського району у 1919 р. у 20-і роки сім’я переїхала у

Кемеровську область, де хлопчик попав в аероклуб, а по закінченні школи у військове училище льотчиків. Свої успіхи у навчанні хлопчику довелося демонструвати дуже скоро, уже в 1943 році він був посланий в Крим. Перше бойове завдання: знищити скупчення фашистів в

районі Веселе, Сарабуз, Херсонес. В результаті бойової операції ланка Шатила знищила 10 ворожих літаків. Далі була Білорусія. Тут ланка Шатила зробила 45 бойових вильотів. В

одному з боїв зустріли армаду фашистських літаків. Не роздумуючи, командир віддав наказ атакувати. 5 літаків, самохідна гармата та 5 мінометів знищено. Потім була Прибалтика,

Східна Прусія. Загалом на рахунку гвардії старшого лейтенанта Шатила 120 бойових вильотів. Льотчик не був жодного разу збитий і навіть поранений. Михайло Федосійович нагороджений багатьма орденами і медалями, і йому присвоєно почесне звання Героя

Радянського Союзу.

Храм Святого Миколая

Храм Святителя Миколая

м. ГородняГороднянське

благочинняЧернігівська

єпархіяУкраїнська Православна

Церква