РАДА УКРАЇНИ - rada.gov.ua › uploads › documents › 26374.pdf · коли у...

Інформаційне управління Апарату Верховної Ради України

За повідомленнями

друкованих та інтернет-ЗМІ, телебачення і радіомовлення

17 січня 2011 р., понеділок

ДРУКОВАНІ ВИДАННЯ

Володимир Литвин відвідає Туреччину "Голос України" ..........................................2

Програмою візиту передбачено зустрічі В.Литвина з Президентом Турецької Республіки А.Гюлем, з Головою Великих Національних Зборів Турецької Республіки М.Шахіном, з Прем’єр-міністром Турецької Республіки Реджепом Т.Ердоганом. Голова Верховної Ради також проведе зустрічі з губернатором Стамбула Х.Мутлу та з Генеральним секретарем ПАЧЕС О.Кудрявцевим.

Україну і Туреччину об’єднує девіз Кемаля Ататюрка: мир у країні, мир в

усьому світі Володимир Литвин, Голова Верховної Ради України, "Голос України" ...3

"Почну з того, що степи України стали домівкою численних тюркських народів та держав — гунів, аварів, тюрків, хозар, печенігів, торків, половців — якщо назвати головніші з них. Але навіть історики, як українські, так і турецькі, рідко усвідомлюють цей факт, з якого, між іншим, випливає, що Україна стала ареалом перебування тюркських народів на сім століть раніше, ніж територія сучасної Турецької Республіки".

Звернення до українських мільярдерів Анатолій Гриценко, "Дзеркало тижня" ...11

"Звертаюся до вас, найбагатших людей країни: відважтеся на відповідальний крок — започаткуйте в Україні ініціативу, яка б не копіювала, проте була б наближена по суті до ідеї Гейтса — Баффета. Таку саму масштабну й системну. Для вирішення найболючіших проблем українського суспільства. Переконаний, це пішло б на користь не лише країні, а й кожному з вас особисто".

Оппозиционеры собираются с силами Валерий Кучерук, "КоммерсантЪ"

(Украина) .........................................................................................................................13

Лидеры четырех оппозиционных парламентских партий, входящих во фракцию "Наша Украина–Народная самооборона", – А.Яценюк ("Фронт змин"), А.Гриценко ("Гражданская позиция"), Н.Катеринчук (Европейская партия Украины) и А.Матвиенко (УРП "Собор") договорились объединиться в одну политическую силу. "Речь идет не о создании предвыборного блока, а о конструировании на базе четырех партий единой мощной политической силы",– сообщил посвященный в детали переговоров источник.

Депутатов призвали к осторожности Сергей Сидоренко, "КоммерсантЪ"

(Украина) .........................................................................................................................14

Обращаться в правоохранительные органы Арьев пока не намерен. Он признался, что не может сообщить следователям какие-либо детали и даже не может с уверенностью утверждать, что человек, предупредивший его, говорил именно о покушении: "Я спрашивал у своего источника, о чем идет речь – об убийстве, или избиении, или еще о чем-то, но он отказался уточнять и только посоветовал: "будь осторожен".

ВВЕЕРРХХООВВННАА РРААДДАА УУККРРААЇЇННИИ УУ ДДЗЗЕЕРРККААЛЛІІ ЗЗММІІ::

ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ

ІНФОРМАЦІЙНЕ УПРАВЛІННЯ


2

«Біло-сердечна» перелітна птиця Денис Білоконь, "Україна молода" ......................15

На К.Єфименка жаліються ... «регіонали». Не ті, що «вище» призначають Костянтина Олексійовича на керівні посади, а ті, що боролися за перемогу В.Януковича на останніх виборах Президента у Білій Церкві. Лист із обуреннями, який надійшов на адресу редакції, підписаний групою депутатів Білоцерківської міської ради IV скликання, серед них перші у списку — представники Партії регіонів.

ІНТЕРНЕТ-ЗМІ

Сергей Соболев: "Весь мир признал – в Украине есть политические репрессии" ForUm.........................................................................................................17

"Тут все зависит от реакции людей на то, что происходит в стране. На мой взгляд, сейчас она адекватная. Все социологические опросы показывают, что 70% украинцев считают действия власти политическими репрессиями, а не какой-то борьбой с коррупцией. Это – уже хороший признак. Общество, которое пять лет дышало воздухом свободы, невозможно обмануть".

Валерій Баранов: “Не пізніше, як за півроку, ми повернемось до суттєвих змін

до Податкового кодексу” РБК-Україна ......................................................................19

2011 рік - перший за майже 20 років незалежності України, який вона починає жити з Податковим кодексом. Наскільки досконалими є цей документ та написаний на його основі держбюджет-2011, чи виправдане суттєве підвищення фінансування силових структур в поточному році, наскільки розвинуте лобіювання в бюджетному комітеті парламенту за ознаками земляцтва, розповів голова Бюджетного комітету Верховної Ради В.Баранов.

ТЕЛЕБАЧЕННЯ І РАДІОМОВЛЕННЯ

Рада проголосовала за доступ граждан к публичной информации Интер,

Подробности недели .......................................................................................................23

Депутаты предлагают разрешить охоту в заповедниках Интер, Подробности

недели ...............................................................................................................................24

Андрій Шевченко: «Єдиний шанс для України – змінити цю владу демократичними інструментами» Радіо Свобода .....................................................26

Друковані видання

Володимир Литвин відвідає Туреччину "Голос України"

16—18 cічня Голова Верховної Ради Володимир Литвин відвідає з офіційним візитом Турецьку Республіку. Як повідомили в прес-службі парламенту, програмою візиту передбачено зустрічі В.Литвина з Президентом Турецької Республіки Абдуллахом Гюлем, з Головою Великих Національних Зборів Турецької Республіки Мехметом Алі Шахіном, з Прем’єр-міністром Турецької Республіки Реджепом Тайіпом Ердоганом. Голова Верховної Ради також проведе зустрічі з губернатором Стамбула Хусейном Авні Мутлу та з Генеральним секретарем ПАЧЕС Олексієм Кудрявцевим.

http://www.golos.com.ua/Article.aspx?id=213088


3

Україну і Туреччину об’єднує девіз Кемаля Ататюрка: мир у країні, мир в усьому

світі Володимир Литвин, Голова Верховної Ради України, "Голос України"

Елементом національної символіки Турецької Республіки, поряд з гербом, прапором і гімном, є девіз: слова, винесені у заголовок цієї статті. Засновник республіки, Мустафа Кемаль, якого в Туреччині офіційно називають Ататюрком (батьком усіх турок), повторював ці слова, коли у тривалій і гострій боротьбі з великими державами — переможницями у Першій світовій війні, а також з внутрішніми супротивниками (прибічниками султанської влади) виборював свободу і незалежність своєї батьківщини.

Цей девіз може взяти на озброєння будь-яка країна. Але він повинен сприйматися з особливою силою в Україні, яка у ХХ ст. постраждала від зовнішніх воєн і внутрішніх трагедій більше, ніж будь-яка інша країна у світі.

Та не тільки цей девіз об’єднує Україну і Туреччину. Хоч не існує такого поняття, як українсько-турецький кордон, нас об’єднує море. Українцям і туркам належить переважна частина Чорноморського узбережжя. Відстань між берегами двох країн у Чорному морі-озері, якщо відраховувати її від Севастополя і Ялти, не перевищує 250 км. Цю відстань сучасні потяги долають за годину. Стільки треба добиратися з передмістя до центру жителю Києва.

Об’єднує нас і часовий пояс, як би його не називати — київським або стамбульським. Об’єднує, що особливо важливо — геополітичне розташування. Єдиний євразійський континент умовно поділений на дві частини світу в меридіональному напрямі від Північного Льодовитого океану до Середземномор’я. Будучи розташовані на північному і південному узбережжі Чорного моря, Україна і Туреччина утворюють територіальний коридор завширшки в сотні кілометрів, який єднає Європу з Азією. Обидві країни майже повністю поглинають транзитний потенціал, який утворюється на перетині Європи і Азії. Територія на північ від України практично позбавлена транзитного потенціалу, тому що знаходиться всередині неозорої Росії і єднає з Європою слабо заселені й малоосвоєні регіони євразійського континенту, які прилягають до Льодовитого океану.

Отже, Україна споконвіку була і є воротами в Європу. Але і Туреччина була і є воротами в Азію. Хоча можна розвернути дане визначення на 180 градусів. Відповідно той величезний масив товарів і інформації, що йшов з Азії до Європи і назад, багато в чому проходив через браму Україна—Туреччина. І що цікаво, цей потік не зупинявся ані за часів османського завоювання Криму, ані за козацьких війн. Нерідко і в політичній складовій сусіди надавали один одному підтримку. Наші славнозвісні гетьмани Дмитро Вишневецький-Байда, Богдан Хмельницький і Пилип Орлик намагалися заручитися допомогою Стамбула. Запорожці після обох знищень Січі в ХVІІІ ст. переховувалися саме за турецьким кордоном. Знаменно, що і у світовій історіографії, присвяченій Туреччині, однією з найкращих робіт вважається праця саме українського вченого Агатангела Кримського.

1. Спільне минуле

Геополітичне становище, яке ділять між собою Україна і Туреччина, впливало на їхню історичну долю протягом сотень років. Тому варто окремо зупинитися на спільному минулому обох країн.

Почну з того, що степи України стали домівкою численних тюркських народів та держав — гунів, аварів, тюрків, хозар, печенігів, торків, половців — якщо назвати головніші з них. Але навіть історики, як українські, так і турецькі, рідко усвідомлюють цей факт, з якого, між іншим, випливає, що Україна стала ареалом перебування тюркських народів на сім століть раніше, ніж територія сучасної Турецької Республіки.

Чим більшими космополітами стають громадяни сучасного глобалізованого світу, тим більше вони прагнуть не загубитися серед інших народів. Пірнаючи в глибини свого етнічного родоводу, вони часто з подивом переконуються в тому, наскільки тісно поєднані їхні предки з предками тих, хто населяє сусідні країни. Можна твердити без ризику помилитися, що наші громадяни мають спільне минуле з усіма народами, які утворюють сусідні з Україною держави.


4

Не завжди це спільне минуле є приємним. Сучасна цивілізація народжувалася в безперестанній боротьбі між державами і всередині держав. Тільки тепер, зберігаючи пам’ять про тяжкі наслідки двох світових воєн і «холодної війни», яка тривала протягом чотирьох з половиною десятиліть, ми вчимося жити в мирі і злагоді зі своїми сусідами. Нам не слід забувати трагічних сторінок власної історії. Але ми завжди повинні висувати на перший план ті міжнародні контакти, які допомагали нашим предками відповідати на виклики історії. Можна сміливо твердити, що їхня відповідь на виклики була переконливою і ефективною. В іншому випадку не було б нас — їхніх потомків.

Недоліком багатьох курсів з вітчизняної історії є ігнорування подій, які розгорталися на добрій половині сучасної території України. Вітчизняна історія включає в себе минуле всіх людських спільнот і утворених ними держав, які знаходились у визнаних світовим співтовариством кордонах нашої Вітчизни. Тим не менш для українських істориків минуле прилеглих до чорноморсько-азовського узбережжя територій від занепаду античних держав і до ХVІ ст., тобто в межах цілого тисячоліття — це «темні віки».

Незнання історії південної України в оту турецьку добу часто виправдовується тим, що в історичних джерелах вона відома, як «Дике поле», тобто пустеля. Насправді для українців степ ніколи не був диким полем та й не міг бути, адже він був колискою українського козацтва. Козацька приказка говорить, що «Січ — мати, а Великий луг — батько». Назва ж «Дикого поля» причепилася до українського степу завдяки європейцям, передусім італійцям, які на двісті років колонізували північні береги Чорного моря і справді дивилися на навколишні степи як на пустелю. А поширили європейці цю назву завдяки вживанню її на своїх картах, у чому вони таки не знали конкурентів.

Один із засновників НАН України, тюрколог Агатангел Кримський не випадково твердив: «Моя «Історія Туреччини» — це ж наполовину історія України». Вчений мав на увазі не стільки різноманітні контакти населення Польсько-Литовської держави, яка включала тоді українські землі, з Османською імперією, але й історію Кримського ханату та інших васальних від османів державних утворень. Архіви, в яких відбита їхня історія, й досі є недоступними для нас. І зовсім не через те, що до них важко доступитися — османські архіви відкрито. Ми елементарно не знаємо тієї середньовічної мови, якою написані документи.

З народженням козацької України почали розвиватися її економічні і політичні контакти з Османською імперією. Як свідчив сирійський архидиякон ХVІІ ст. Павло Алепський, до Києва «купці привозять оливу, мигдаль, маслини, риж, родзинки, тютюн, червоний сап’ян, шафран, всяке коріння — у великій кількості з турецьких земель». Інші джерела засвідчують, що до Львова, Києва, Чернігова водними шляхами і суходолом доставлялися всілякі турецькі товари — тканини (тафта, оксамит, парча), килими, зброя, фаянсові вироби. Разом з купцями українські міста й села відвідували іноземні мандрівники. Цінні відомості про Україну містяться у творі «Книга подорожувань», яку написав турецький мандрівник ХVІІ ст. Евлія Челебі (Черніков Ігор. Про миротворчу тенденцію у взаєминах України і Туреччини в контексті історії // Політика і час. — 1994, №7. — С.80).

У 2001 році Інститут історії України видав «Нариси з історії дипломатії України» — першу в історіографії фундаментальну розвідку про цю специфічну сферу політичного життя. У розділі, присвяченому становленню української дипломатичної служби і зовнішній політиці гетьмана Богдана Хмельницького, міститься немало цікавих відомостей про контакти з Портою, як називали тоді в Європі Османську імперію. Згадаємо, наприклад, місію полковника Філона Джалалія (Джеджалія) в Стамбул і його переговори з султаном Мегмедом ІV у вересні 1648 року. Візит у відповідь до Переяслава на початку 1649 року зробив султанський посол Осман-ага. Наслідком цих контактів стала угода, згідно з якою українські купці отримали право вільно плавати територіальними водами Османської імперії. Мегмед ІV наказав сілістрійському паші і хану допомагати українцям у війні з Польщею (Нариси з історії дипломатії України. — К., 2001. — С.139).

Порта взяла активну участь в калейдоскопічних подіях, якими супроводжувалася національно-визвольна боротьба українського народу під проводом Б. Хмельницького та його наступників. В іншу історичну епоху вона надала політичний притулок тим прибічникам Івана


5

Мазепи, які змушені були покинути Україну після Полтавської битви (червень 1709 року). Після зруйнування за наказом Катерини ІІ у 1775 році Запорозької Січі частина козаків з дозволу султана Абдул-Гаміда І переселилася в район Сілістри і заснувала Задунайську Січ.

Історія взаємин України та Туреччини має чимало актуальних тем. Парадокс з назвою українського степу як «дикого поля» показує, зокрема, що вона має ще й європейський контекст. Справді, освоєння степу в ході української колонізації включило ці території, населені колись кочовими тюркськими народами, в орбіту європейського економічного та політичного ареалу. Участь українських козаків у відбитті польським королем Яном ІІІ Собєським останнього наступу Османів у серці Європи на Відень 1683 р. символізувала цей епохальний поворот в долі українського степу. Знаменита хлібна торгівля зерном ХІХ—поч. ХХ ст., завдяки якій Україна прославилася як житниця Європи, стала результатом опанування українцями степів. Разом з тим українська колонізація степу була неможливою без політичної та культурної взаємодії слов’ян та тюрків.

У січні 1918 року УНР проголосила свою незалежність і звернулася до учасників мирних переговорів у Брест-Литовську з проханням визнати її самостійною стороною у переговорному процесі. Будучи допущеною до переговорів, вона першою, 9 лютого 1918 року, уклала мирний договір з Центральними державами — Німеччиною, Австро-Угорщиною, Османською імперією і Болгарією. Таким чином, Османська імперія виявилася в числі перших країн, які визнали існування України як самостійної держави і встановила з нею дипломатичні відносини. Першим послом Стамбула в Україні став Агмед Мухтар-бей. В Стамбул Центральна Рада направила М. Суковкіна, який вручив свої вірчі грамоти останньому турецькому султану Мегмеду VІ Вагідеддіну. Навесні 1919 року М. Суковкіна змінив на посаді посла Олександр Лотоцький.

О.Лотоцький давав високу оцінку революційним діям Мустафи Кемаль-паші, який зруйнував Османську імперію і став родоначальником національної державності. Скликані під його керівництвом в Анкарі у квітні 1920 р. Великі національні збори (меджліс) Туреччини відокремили релігійні інститути від держави, ліквідували режим капітуляцій, який економічно знекровлював державу, і надав громадянські, у тому числі виборчі права жінкам.

Тим часом УНР була ліквідована, і в Україні утвердилася радянська влада. Незабаром після відкриття меджлісу М. Кемаль звернувся до В. Леніна з пропозицією встановити дипломатичні відносини і надати Туреччині, яка виборювала свою незалежність, матеріальну і збройну допомогу.

Договір про дружбу і братерство між Російською РФСР і Туреччиною був укладений в Москві 16 березня 1921 року. 13 жовтня того ж року в Карсі був укладений подібний договір із Закавказькою РФСР. Наприкінці грудня до Анкари прибула надзвичайна українська місія на чолі з заступником голови Ради народних комісарів УСРР Михайлом Фрунзе. 2 січня 1922 року був підписаний українсько-турецький Договір про дружбу і братерство. Виступаючи наступного дня на прийомі, влаштованому М. Фрунзе, голова Великих національних зборів М. Кемаль підкреслив: «Дружба між українським і турецьким народами, підкріплена нині українсько-турецьким договором, постійна. Збереження і розвиток цієї дружби принесе найбільш позитивні результати не тільки нашим двом країнам, але й всім пригнобленим народам» (Кемаль Ататюрк. Избранные речи и выступления. — М., 1966. — С.209).

Солідарність радянського уряду з новонародженою Турецькою Республікою була не випадковою. Після двох невдалих спроб (у 1919 і 1920 рр.) розпалити пожежу світової революції на Заході В. Ленін звернув свої погляди на Схід. Велика війна 1914-1918 рр. виявилася запалювальною свічкою для революцій, в ході яких загинули Російська, Німецька і Австро-Угорська імперії. У 1921—1922 рр. наслідком війни і того світопорядку, який встановили держави-переможниці, стала революція, яка знищила Османську імперію.

2. Дипломатичні контакти

Історики повинні нагадувати про контакти, які існували між нашими народами у минулому. Це сприятиме активізації сучасних зв’язків між Україною і Туреччиною у політичній, економічній і культурній сферах. Обидві країни життєво зацікавлені в тому, щоб такі зв’язки постійно зміцнювалися.


6

У щирих зусиллях турецької сторони налагодити співробітництво з Україною ми переконалися ще до того, як завоювали свою незалежність. Під час візиту в Київ у березні 1991 року президент Турецької Республіки Тургут Озал запропонував створити зону Чорноморського економічного співробітництва як один з шляхів розвитку інтеграційних процесів в Європі. Була підписана Декларація про принципи і цілі відносин між обома державами. «Виходячи з обопільних намірів продовжувати добрі традиції, закладені Договором про дружбу і братерство від 2 січня 1922 року, — підкреслювалося у цьому документі, — Україна і Туреччина заявляють про прагнення розвивати взаємовигідне співробітництво у політичній, економічній, екологічній, науково-технічній, інформаційній, культурній, гуманітарній та ін. сферах» («Голос України» — 1992, 21 жовтня).

20 листопада 1991 року, тобто до Всеукраїнського референдуму, Туреччина оголосила про встановлення консульських відносин з Україною. 16 грудня 1991 року вона визнала державну незалежність України. 3 квітня 1992 року в Києві було відкрите посольство Туреччини, а 3 січня 1993 року в Анкарі розпочало роботу посольство України.

Перший президент України Леонід Кравчук зробив офіційний візит в Анкару у травні 1992 року. В ході цього візиту був підписаний Договір про дружбу і співробітництво між Україною і Турецькою Республікою. Він заклав основи для двостороннього співробітництва між державами в політичній, економічній, культурній та інших сферах. Візит у відповідь президента Туреччини Сулеймана Деміреля відбувся у травні-червні 1994 року.

Доброю традицією стали візити голів держав наших країн. У листопаді 1996 і в листопаді 2000 року Туреччину відвідав Леонід Кучма, а у травні 1998 року зробив візит в Київ Сулейман Демірель. У червні 2003 року в Україні побував президент Ахмет Неджет Сезер. У наступний час Президент України тричі відвідував Турецьку Республіку — у червні 2005, жовтні 2008 і травні 2009 р. У червні 2010 року в Анкарі побував новообраний Президент України Віктор Янукович.

Міжурядовий діалог на рівні глав урядів розпочався тільки з 1998 року: в лютому відбувся офіційний візит прем’єр-міністра Туреччини до Києва, а в жовтні — робочий візит прем’єр-міністра України до Анкари. В грудні 2003 року був проведений офіційний візит глави уряду В. Януковича до Туреччини (вперше з часу встановлення дипломатичних відносин між двома державами). Глава турецького уряду Реджен Тайїп Ердоган побував в Україні у квітні 2004 року і зустрівся з прем’єр-міністром В. Януковичем в Анкарі у січні 2007 року.

Такі зустрічі стали особливо важливі через те, що обсяг повноважень у представників обох сторін був різний. Незважаючи на всі перипетії, викликані здебільшого особистісними якостями представників президентської влади, Україна залишалася президентсько-парламентською республікою, тоді як Туреччина являла собою яскраво виражену парламентську республіку. Чергування президентських і урядових контактів за цих умов було просто необхідне.

Перші контакти на міжпарламентському рівні відбулися у жовтні 1992 року, коли Україну відвідав Голова Великих національних зборів Х. Джіндорук. Перший офіційний візит Голови Верховної Ради України в Туреччину відбувся у березні 2004 року.

Контакти високого рівня між двома сусідніми країнами не можна назвати надто інтенсивними. Наведений перелік досить вагомий, але йдеться про два десятиріччя. У травні 2010 року під час офіційного візиту міністра закордонних справ А. Давутоглу були зроблені перші кроки для інтенсифікації контактів. Сторони підписали «План дій на 2010—2011 рр.» і виступили із Спільною декларацією щодо створення Ради високого рівня стратегічного партнерства. В липні минулого року Президент України і Прем’єр-міністр Туреччини на робочій зустрічі в Стамбулі перейшли до обговорення спільних конкретних проектів, які повинні закріпити встановлене між нашими країнами стратегічне партнерство.

Здійснюється серйозна підготовка до очікуваного в 2011 році візиту в Україну Прем’єр-міністра Турецької Республіки Р. Ердогана. У ході візиту відбудеться установче засідання Ради високого рівня. Мають бути підписані конкретні угоди в таких сферах, як військово-промисловий комплекс, енергетика, транспорт, культура і туризм


7

Ердогана супроводжуватиме делегація бізнесменів, які бажають мати ділові інтереси в Україні. Надіслане також запрошення Президенту Туреччини А. Гюлю (за матеріалами Посольства України в Турецькій Республіці).

Дипломатичні контакти з Турецькою Республікою мають значення не тільки для розвитку двосторонніх відносин, але й у зміцненні позицій України на міжнародному рівні. Туреччина є тепер непостійним членом Ради Безпеки ООН. Представник Туреччини Джейла Пазарбазиоглу очолювала місію МВФ в Україні. Мевлют Чавушоглу є Президентом Парламентської асамблеї Ради Європи, а Шенес Ерзік — віце-президентом УЄФА.

3. Можливості в економічному співробітництві

Сучасна Туреччина є колосальним ринком, який динамічно розвивається завдяки високим темпам економічного зростання (лише КНР має більші темпи росту). А загалом, як на мою думку, Туреччина — яскравий приклад того, як країна стрімко перетворилася на впливову регіональну силу зі своєю особливою ідентичністю.

За розрахунками одного з перших українських соціологів М. Шаповала, чисельність населення українських земель у 1914 році на території в 739 тис. кв. км (де кількість українців тоді перевищувала число представників усіх інших національностей, разом узятих) становила 46 млн. осіб (Литвин Володимир. Україна: доба війн і революцій (1914—1920). — К., 2003. — С.12). Такою вона залишилася і в 2010 році, щоправда, на меншій території — 603 тис. кв. км, тобто в межах сучасної України. Загибель людей під час війн, у мирні роки — від голоду і репресій, депортації, а в останні 20 років властива майже всім європейським країнам депопуляція призвели до того, що природний приріст населення за сто років зміг лише утримати його чисельність на попередньому рівні.

Зовсім іншу картину спостерігаємо в Туреччині. Одразу після Першої світової війни на території в 784 тис. кв. км, яка належить сучасній Турецькій Республіці, проживало 12,5 млн. осіб. Перепис 1965 року показав, що чисельність громадян Туреччини зросла до 31,4 млн. осіб, а перепис 2010 року зафіксував у країні 77,8 млн. осіб (Vіcіpedіa (англ.). Отже, з часів Першої світової війни населення Туреччини збільшилося у шість разів. Тепер країна являє собою великий споживчий ринок, який особливо цікавий для її найближчих сусідів.

Не дивно, що сучасна Туреччина прагне відігравати дедалі більшу роль у діалозі східної і західної цивілізацій. Прем’єр-міністр Реджеп Ердоган, якому належить немала заслуга в економічному зростанні останнього десятиріччя, колись вимовив часто повторювані потім слова: «Туреччина — це крайня східна точка Заходу і крайня західна точка Сходу».

В 2008 році в англомовному світі з’явилася і одразу була перекладена в багатьох країнах сенсаційна книга американського політолога Джорджа Фрідмана «Наступні сто років. Прогноз на ХХІ століття». Засновник і керівник інтернет-групи «Страйфор», яка займається геополітичними прогнозами і здобула заслужене визнання у політологів і політиків, у цій праці прогнозує появу в найближчих десятиліттях нових економічних гігантів світового масштабу — Японії, Польщі й Туреччини (George Frіedman. Nastepne 100 lat. Prognoza na XXІ wіek. Warszawa, 2009). Польща і Туреччина — наші найближчі сусіди, і зміцнення зв’язків з ними є життєвою необхідністю.

...Перед тим, як аналізувати цю промовисту таблицю, треба зазначити дві обставини. По-перше, Туреччина займає друге місце (після Російської Федерації) серед споживачів української експортної продукції. По-друге, в торгівлі з Туреччиною Україна має найбільше позитивне сальдо серед усіх своїх зовнішньоторговельних партнерів. Ці дві обставини ясно засвідчують, з якою увагою представники урядових і бізнесових кіл України повинні ставитися до турецького напряму в економічній діяльності.

Український експорт в Туреччину складається в основному з металургійної продукції, вугілля, продукції хімічної промисловості (головним чином — мінеральних добрив). Унаслідок того, що ця продукція (за винятком кам’яного вугілля) виготовляється здебільшого на підприємствах, які майже не оновилися за технічним рівнем з радянських часів, вона має мало шансів конкурувати з продукцією західних фірм безпосередньо на Заході. Тому до обвалу цін світового ринку, який стався в 2009 році внаслідок економічної кризи, українські промисловці


8

здійснювали широке входження на турецький споживчий ринок. Власне, і в 2009 році фізичні розміри експорту мало змінилися порівняно з попередніми роками. В основному зменшилася валютна виручка за експортовані товари.

Важка промисловість України має колосальну перевагу перед іншими країнами в доставці своєї продукції на турецький ринок. Такі експортери, як «Індустріальний союз Донбасу», завод ім. Ілліча, «Азовмаш», «Криворіжсталь», концерн «Стирол», Одеський припортовий завод, «Мотор-Січ», Сумське НВО ім. М. Фрунзе, «Азовсталь», «Запоріжсталь» розташовані на Чорноморському узбережжі або в безпосередній близькості до нього. Транспортування їхньої продукції найбільш економічним морським шляхом до турецьких портів обходиться дуже дешево. Таких переваг у засобах доставки конкуренти української промисловості не мають.

Це однаково добре розуміють як українські експортери, так і турецькі урядовці. З 2003 року Україна включена урядом Турецької Республіки в список пріоритетних країн (Корсунский Сергей. Турецкий парадокс. Инвестгазета, 2009, 14—20 декабря).

Позитивне сальдо в українсько-турецькому товарообігу пояснюється тим, що турецька промисловість може запропонувати українському споживачеві переважно автомобілі, устаткування для легкої і харчової промисловості. В імпорті переважають одяг і продукція сільського господарства. В турецькій економіці частка промисловості не перевищує 28%, сільського господарства — 15%, будівництва — 6%. Натомість сфера послуг дорівнює 51% в національному доході. А в сукупності — це потужна економіка, яка в 2010 році вийшла за обсягом валового внутрішнього продукту на 15-те місце в світі.

Турецька економіка незрівнянно менше постраждала від економічної кризи, ніж українська. Турецькі експерти і представники міжнародних економічних організацій були одностайні в тому, що вона вийде з кризи вже в 2010 році, і прогноз виправдався. У цьому велика заслуга уряду Р. Ердогана. На початку 2009 року він затвердив кілька пакетів антикризових заходів, спрямованих передусім на стимулювання внутрішнього попиту і соціальний захист населення. В країні були знижені споживчі податки (які входять у ціну товару), що спричинило зростання реалізації товарів тривалого користування (передусім автомобілів). Держава полегшила доступ підприємцям до експортних кредитів.

У розширенні економічного співробітництва між Україною і Туреччиною велика роль належить інвестиційним проектам. Поки що сума турецьких інвестицій в Україні становить усього 150,3 млн. дол. США. У нас створено близько 600 підприємств із турецькими інвестиціями, переважно в будівельній сфері, зв’язку, харчовій, хімічній і нафтохімічній галузях промисловості, оптовій торгівлі (див. довідку «Розвиток торговельно-економічного співробітництва між Україною і Туреччиною» (2010 рік) на сайті Посольства України в Турецькій Республіці). Ще менше українських інвестицій вкладено в турецьку промисловість.

Останнім часом можливості для взаємного співробітництва між двома країнами істотно поліпшилися. Перш за все в Україні досягнута політична стабільність. По-друге, український уряд використовує сприятливі умови, які склалися завдяки досягнутій політичній стабільності у відносинах із міжнародними фінансовими організаціями для того, щоб розробити і втілити в життя ряд проектів національного значення. Мова йде, зокрема, про будівництво морських терміналів для транспортування зрідженого природного газу, будівництво станцій вітрової і сонячної енергії, соціального житла, водоочищувальних систем, створення сучасної системи переробки відходів. Можна сподіватися на те, що Туреччина візьме участь своїми капіталами в цих перспективних проектах. Поки що прикладів такого співробітництва не так багато. Зокрема, можна згадати у сфері будівництва такі турецькі компанії, як «Догуш» і «Аларко» (вони будують міжнародний аеропорт у Борисполі), «Онур» (спеціалізується на будівництві автомобільних шляхів), а в сфері зв’язку — «Тюрксель» (в Україні — «Lіfe»). (Див. інтерв’ю С. Корсунського турецькому журналу «ХХІ століття» (вересень 2010 року) на сайті Посольства України в Турецькій Республіці).

Туреччина не має власних родовищ енергоносіїв, але не хоче цілком покладатися на імпорт. Тому уряд Р. Ердогана взяв курс на спорудження мережі АЕС. Тендер на будівництво АЕС у Синопі потужністю 1,4 млн. кВт. виграла Японія. За повідомленнями інформаційних


9

агентств, 24 грудня 2010 року міністри Японії і Туреччини в Токіо уклали відповідну угоду. Україна готова взяти участь у турецькій програмі створення атомної електроенергетики, тобто в будівництві та експлуатації АЕС, підготовці персоналу для них.

В економіці країн Заходу, не виключаючи турецької, велику роль відіграє малий і середній бізнес. Навпаки, в економіці України панує великий капітал. Щоб вона розвивалася стабільно, увага українських урядовців повинна бути спрямована на всемірне сприяння малому й середньому бізнесу.

Турецький уряд нагромадив за останні роки позитивний досвід створення для малого й середнього бізнесу спеціальних промислових зон. Вони вже діють практично в кожному місті, а в мегаполісах функціонують по 4—5 промзон. Держава виділяє під них земельні ділянки, частково або повністю бере на себе будівництво комунікацій і систем зв’язку. Управління промзонами здійснюється приватними компаніями, які надають працюючим у них об’єктам необхідні послуги — воду, газ, електрику тощо. Підприємства, готелі, банки, об’єкти соціально-побутового призначення створюються в промзонах на приватні інвестиції, але у випадку необхідності держава може допомогти малому й середньому бізнесу пільговими кредитами (Корсунский Сергей. Турецкий парадокс. Инвестгазета, 2009, 14—20 декабря).

Україні треба запозичувати чудову ідею утворення промзон. Особливо важливо використовувати позитивний досвід фахівців, які в них працюють. Це можна зробити, зокрема, через систему міжрегіонального співробітництва, яка досить швидко розвивається в наші дні. Між населеними пунктами та адміністративними районами України і Туреччини укладено 23 договори й угоди. 11 із них — це договори про дружні зв’язки АРК і Севастополя з Туреччиною, що цілком зрозуміло. Зокрема, діють угоди між Алуштою і Сінопом, Бахчисараєм і Джейханом, Кастамоном, Бурсою, районом Ускюдар у Стамбулі, Євпаторією і Сіліфке, Саками і Фетхіє, Судаком і Ескішехіром та районом Мамак в Анкарі, Сімферополем і Ескішехіром.

Угоди і протоколи про побратимські зв’язки укладені між Білгородом-Дністровським і районом Еміньоню в Стамбулі, Вінницею і Бурсою, районами Дніпропетровська та Ізміра, Іллічівськом і районом Бейогму в Стамбулі, Києвом і Анкарою, Одесою і Стамбулом, Южним і Кемером. Такі ж зв’язки встановлені між Одеською облдержадміністрацією і Стамбульським губернаторством, Сумською облдержадміністрацією і губернаторством Мугла, Харківською облдержадміністрацією і губернаторством провінції Ізмір (Довідка про міжрегіональне співробітництво на сайті Посольства України в Туреччині. Станом на березень 2010 р.).

4. Транзитний потенціал

Окремої уваги заслуговує транзитний потенціал України і Туреччини. Чи є вони конкурентами у використанні свого геополітичного становища, чи, навпаки, здатні використати його більш повно за рахунок плідної співпраці? Все залежить від обопільної доброї волі.

Ще два десятиліття тому існувала єдина країна, яка служила транзитним містком між Заходом і Сходом. Матеріальним втіленням цього мосту була збудована ще в дореволюційні часи залізнична магістраль від Владивостока до Москви й далі в західному напрямі. В повоєнні часи таким втіленням стали нафтопровід «Дружба» і газова магістраль від родовищ газу в Тюменській області Україною до європейських країн — споживачів блакитного палива. Розпад Радянського Союзу залишив Росії її ресурсний потенціал, але позбавив переважної частки транзитного потенціалу. Між виробником і споживачами утворився бар’єр у вигляді незалежних держав — України й Білорусі. Бажаючи позбавитися залежності від України в життєво важливому для себе питанні про реалізацію свого газу на Заході, Росія почала підготовку до будівництва обхідних газопроводів по дну Балтійського і Чорного морів. Другий з них — «Південний потік» — зачіпає інтереси України й Туреччини.

Перший рамковий меморандум щодо проектування і будівництва «Південного потоку» був підписаний у червні 2007 року в Римі представниками «Газпрому» та італійським нафтогазовим концерном «Ені». Газопровід мав будуватися обома концернами на паритетних засадах (50 на 50) від Новоросійська по дну Чорного моря в болгарський порт Варну, а далі — двома гілками через Балканський півострів до Італії і Австрії. У травні 2009 року серед


10

засновників з’явилася компанія «Французька електрика», якій «Газпром» і «Ені» віддали по 10% своєї частки за умови, що пропускна здатність газопроводу збільшиться з 31 до 63 млрд. кубометрів газу.

Конкурентний проект «Набукко» почав розроблятися ще з лютого 2002 року австрійською і турецькою компаніями. Первинний проект передбачав доставку газу до Європи з іранських родовищ у Перській затоці. В 2006 році внаслідок конфлікту навколо іранської ядерної програми газопровід «Набукко» був переорієнтований на родовища Туркменистану і Азербайджану: від Баку до Тбілісі, Ерзерума, Анкари й далі в Європу. В консорціумі тепер присутні компанії з Австрії, Туреччини, Болгарії, Румунії, Угорщини і Німеччини. Запланована потужність — близько 30 млрд. кубометрів газу, будівництво планується почати в 2011 році й закінчити в 2014 році.

Від початку реалізація цього проекту гальмувалася політичними ускладненнями. Тим не менш у липні 2009 року в Анкарі було підписано угоду про будівництво газопроводу представниками Туреччини, Австрії, Угорщини, Болгарії і Румунії. У церемонії підписання брали участь міністри 20 країн, спеціальний представник США з енергетичних питань у Євразії Р. Морнінгстар і голова Єврокомісії Ж. Баррозу.

У березні 2010 року Туреччина ратифікувала будівництво газопроводу своєю територією. Однак у жовтні цього року стало відомо, що інвестиційне рішення щодо «Набукко» відкладене. Як діє в цій ситуації турецький уряд? Він враховує, що завдяки «Набукко» Туреччина може отримувати щорічно 10 млрд. кубометрів газу, тоді як «Південний потік» не принесе ні газу, ні транзитних зборів. Разом з тим уряд не хоче залишитися осторонь «Південного потоку», якщо почнеться його будівництво. Через те в серпні 2009 року Туреччина і Росія підписали угоду про будівництво підводної частини «Південного потоку» територією виключної економічної зони Туреччини, а в жовтні того року Р. Ердоган дозволив здійснювати геологорозвідувальні роботи в цій зоні.

Наприкінці 2010 року всі необхідні для будівництва газопроводу «Південний потік» міжурядові документи були підписані. В листопаді глава «Газпрому» О. Міллер і виконавчий директор Болгарського енергетичного холдингу М. Христова в присутності голів урядів обох держав — В. Путіна і Б. Борисова підписали угоду і статут спільної компанії, створюваної для реалізації проекту будівництва газопроводу «Південний потік» на території Болгарії.

Найбільше від будівництва «Південного потоку» постраждають інтереси України. Внаслідок цього Україна здійснює великі зусилля, щоб переконати Європу і Росію утриматися від будівництва газопроводу. 24 грудня 2010 року в інтерв’ю трьом телеканалам Президент України розповів українській громадськості про ці зусилля. Головним аргументом з українського боку в переговорному процесі є те, що вартість газопроводу «Південний потік» оцінюється в 15 млрд. доларів США, а будівництво нових потужностей української газотранспортної системи (ГТС), яке забезпечить додаткову прокачку 35 млрд. кубометрів газу, обійдеться в 3,5 млрд. доларів. Одночасно уряд готовий надати Росії і ЄС доступ до управління новими ділянками української ГТС.

5. Культурний обмін

Співробітництво між Україною і Туреччиною в гуманітарній сфері здійснюється на основі міжурядової угоди про культурний обмін від 27 листопада 1996 року і угоди в галузі освіти, підписаної 21 травня 1998 року.

У Туреччині регулярно проводяться концерти українських танцювальних та хорових колективів, музикантів, виставки українських художників. У цих заходах беруть участь корифеї національного мистецтва — балет Національної опери ім. Т. Шевченка, Національний театр російської драми ім. Лесі Українки, Український народний хор ім. Г. Верьовки (Сайт Посольства України в Турецькій Республіці. Двосторонні відносини у сфері культури).

Активно розвивається співробітництво між вищими навчальними закладами. Більш як 10 університетів уклали угоди про обмін студентами та викладачами. Останнім часом набуло значного розвитку співробітництво між університетами в областях України і провінціях Туреччини (там само. Двосторонні відносини у сфері освіти).


11

Туреччина займає одне з перших місць серед країн, до яких їдуть українські туристи. Сприяють цьому простота оформлення віз — за годину в пунктах перетину державного кордону, а також дешевизна сфери послуг при дотриманні якісних стандартів. Додатковим аргументом для проведення відпустки в Туреччині є наявність історичних пам’яток. За їх кількістю Туреччина не поступається Італії та Іспанії, хоча світова громадськість знає їх набагато гірше.

Щороку Туреччина приймає не більше 30 млн. туристів, тобто 3% світової кількості. Число українських туристів в докризовому 2008 році дійшло до 730 тис., а в 2011 році — перевищить, згідно з прогнозами експертів, один мільйон.

Наше майбутнє — у наших власних руках. Проте для того, щоб успішніше подолати родимі плями тоталітарного минулого, треба йти в ногу з найближчими сусідами. В новому десятилітті український і турецький народи мають одну спільну мету — інтеграцію в Європейське співтовариство.

http://www.golos.com.ua/Article.aspx?id=213044

Звернення до українських мільярдерів

Анатолій Гриценко, "Дзеркало тижня"

Уже 58 американських мільярдерів підтримали благодійну ініціативу «The Giving Pledge» двох найбагатших підприємців планети — Білла Гейтса і Уоррена Баффета.

Всі вони взяли на себе публічне зобов’язання спрямувати не менше половини(!) своїх багатомільярдних статків на благодійництво — в інтересах суспільства.

Їхні зобов’язання реєструються на сайті http://givingpledge.org.

Радив би почитати листи мільярдерів.

У них — про відповідальність великого бізнесу перед країною та суспільством. Про моральність бізнесу, до якої вже доросли 58 мільярдерів, кожен із яких по-своєму заробив свій перший мільйон і перший мільярд.

Великий бізнес спрямовує свої приватні кошти на вирішення найважливіших соціальних проблем Америки:

— доступність якісної освіти для всіх верств населення;

— створення і поширення ефективних вакцин та лікувальних засобів для боротьби з небезпечними інфекційними хворобами;

— новітні наукові розробки проривного характеру;

— впровадження сучасних методик навчання у середню та вищу школу;

— екологічний моніторинг і захист довкілля, постачання до лікарень сучасного медичного обладнання…

В Україні такі самі проблеми, тільки їх масштаби й наслідки вже наблизилися до критичної межі — деградації та руйнації:

— навчальні заклади штампують атестати-дипломи, але не дають дітям знань і не формують їхнього світогляду; рівень технічного і методичного забезпечення школи не витримує жодної критики; заліки й екзамени продаються і купуються;

— лікарні працюють на допотопному обладнанні, не мають навіть критично необхідних ліків, багатьом медикам взагалі страшно довірити своє здоров’я;

— наукові структури і школи розвалені, мотивації до наукової діяльності в молоді немає, наші кращі науковці працюють за кордоном;

— вже стало проблемою знайти професійного і відповідального слюсаря, токаря, механіка, сантехніка, електрика, будівельника — навіть за чималі гроші;

— стан фізичного і психічного здоров’я людей викликає тривогу, в країні лютують епідемії інфекційних хвороб, про які, здавалося, ми забули років 40 — 50 тому;


12

— незадовільний стан довкілля руйнує здоров’я людей, країна переповнена шкідливими для людини продуктами і товарами;

— стан житлового фонду і комунальної інфраструктури — аварійний, рівень техногенної безпеки загрожує життю людей…

В Україні так само є мільярдери, їх багато, і гривневих, і доларових.

Частина їх досі сидить при владі (Уряд, Верховна Рада, АП) і живиться владою, інші — вже відійшли від влади, але залежать від неї.

Одні створюють виробництва та робочі місця в Україні, інші — заробляють в Україні, але виводять кошти за кордон, підтримуючи чужі економіки.

Частина мільярдерів уже легалізувала і може декларувати свої статки (очевидно, не всі), але більшість їх приховує.

Можу помилитися в оцінці, але, гадаю, якщо скласти докупи статки Кучми, Ющенків, Януковичів, Тимошенко, Азарових, Тігіпка, Клюєвих, Колєснікова, Бойка, Льовочкіна, Хорошковського, Черновецького, Балоги, Джарти, Ахметова, Іванющенка, Фірташа, Хмельницького, Васадзе, Губського, Стельмаха, Яценка, Скударя, Звягільського, Васильєва, Ківалова, Клімова, Буряків, Вадатурського, Порошенка, Григоришина, Коломойського, Боголюбова, Жеваго, Мартинова, Пінчука, Тарути, Гайдука, Ярославського, Іванова, Туманова, Юрушева, Байсарова, Шифрина, Нусенкіса, Суркісів, Горбаля, Косюка, Матвієнка, Шнайдера, Шпига, Мітюкова, Черняка, Медведчука, Веревського, Шуфрича, Осики, Димінського, Слободяна, Насалика, Добрянського та багатьох-багатьох інших великих бізнесменів, нинішніх і колишніх посадовців, — то матимемо з десяток державних бюджетів України.

Окремі з вас уже стали на шлях благодійництва. Хтось робить це публічно, утворюючи фонди, хтось — не дуже афішуючи. Але для багатьох мільярдерів — слів „відповідальність“ і „моральність“ поки що немає у словнику…

Звертаюся до вас, найбагатших людей країни: відважтеся на відповідальний крок — започаткуйте в Україні ініціативу, яка б не копіювала, проте була б наближена по суті до ідеї Гейтса — Баффета.

Таку саму масштабну й системну. Для вирішення найболючіших проблем українського суспільства.

Переконаний, це пішло б на користь не лише країні, а й кожному з вас особисто.

Бо жоден із вас, хоч би скільки вкладав у фінансування виборчих кампаній і «заохочення» чиновників, не спить спокійно.

Жоден не почувається у безпеці, незалежно від кількості озброєних охоронців, які вас супроводжують.

Ви вже давно не купуєте нічого українського, натомість завозите із закордону практично все — харчові продукти і воду, одяг і взуття, машини і комп’ютери, літаки і яхти, дерево і цеглу, меблі і сантехніку, цигарки і спиртні напої, ліки і косметику, туалетний папір і пральний порошок, худобу і птицю, магнітофони і телевізори, інструменти і верстати, обладнання і сировину, навіть менеджерів та кваліфікованих працівників (від будівельника до ветеринара) для ваших підприємств, вчителів і гувернанток для ваших дітей…

Ви вкладаєте кошти у вілли й палаци за кордоном, там ви відпочиваєте у вихідні й проводите відпустки, за кордоном ви реєструєте свої офшорні компанії, літаки і яхти, там народжуєте дітей і лікуєтеся, ваші діти навчаються в закордонних університетах, кошти та цінності ви зберігаєте у закордонних банках, свої інтереси в судах ви теж захищаєте за кордоном.

Маєте замислитися, що всі ці закордонні блага, до яких ви звикли, можуть закінчитися дуже швидко — відмовою у наданні візи, приміром, або підпискою про невиїзд. Певен, що ви цього не виключаєте.

Маєте усвідомити, що проблеми України — це не тільки наші проблеми. Вони вже давно стали вашими проблемами. Певен, що й це ви вже відчуваєте.


13

Маєте зрозуміти, що роками накопичені соціальні проблеми, яких влада вирішити нездатна, день у день лише загострюються; паралельно зростає невдоволення людей, у суспільстві збільшується потенціал конфліктності, посилюються протестні настрої, значною мірою спровоковані тиском із боку влади. Нічого доброго країні це не принесе, вам — також.

Тож думайте і швидше шукайте з-поміж себе українських гейтсів-баффетів.

Часу обмаль. Далі буде лише гірше — якщо не зупинимо деградацію України і українців.

Якби ви погодилися й утворили Фонд соціальних проектів (назва умовна), то країна і ви разом із нею могли б отримати принаймні три позитивних результати.

Перше. Цей фонд став би справді унікальним, а саме — першим, який у країні не розкрадатиметься. Бо ви, на відміну від держави, добре вмієте контролювати використання власних коштів — ефективно і за цільовим призначенням.

Для цього вам не потрібні тривалі узгодження проектів законів, постанов і розпоряджень, нескінченні процедури державних закупівель, тисячі чиновників-контролерів, кожен із яких заглядає в кишеню, даючи дозвіл чи ставлячи печатку про погодження, — ви вмієте швидко приймати рішення і нести за них відповідальність.

Друге. Якби ви особисто долучилися до розробки стратегії і визначення пріоритетів розвитку країни, чіткої постановки завдань із виходом на конкретні результати принципово нової соціально-економічної політики, то, я впевнений, — зробили б це набагато краще і швидше, ніж здатна це зробити влада.

Посадовці, як водиться, спрямували б ваші кошти на мистецькі або мисливські арсенали, батуринські чи межигірські замки, лікарні або лижні бази майбутнього, інші гучні прожекти, які потім лягають тяжким тягарем на державний бюджет — аби задовольнити власні амбіції, замість вирішення справді нагальних проблем суспільства на стратегічну перспективу.

Вам же з власного досвіду набагато краще відомі європейські стандарти освіти, медицини, екології, умов ведення бізнесу, захисту прав людини, а крім того — європейські стандарти якості продукції, кваліфікації персоналу, стратегія виходу на міжнародні ринки, тактика виживання в умовах жорсткої економічної конкуренції.

Третє. Вивчаючи і вирішуючи вкрай важливі для людей соціальні проблеми, ви краще пізнаєте і зрозумієте свою країну. Ваше ставлення до країни зміниться: ви відчуєте, що Україна — це ваша країна, яка має величезний потенціал і стратегічну перспективу.

А згодом, у міру нагромадження позитивних результатів від ваших зусиль, зміниться і ставлення українського суспільства до вас, представників великого бізнесу, найбагатших людей країни. Зміниться на краще, я в цьому впевнений.

І якщо ви не живете одним днем, а дбаєте про стабільність і перспективу, то вам при нинішній владі це, однозначно, не завадить.

http://www.dt.ua/newspaper/articles/73285

Оппозиционеры собираются с силами

Валерий Кучерук, "КоммерсантЪ" (Украина)

Стало известно о том, что лидеры четырех оппозиционных парламентских партий, входящих во фракцию "Наша Украина–Народная самооборона",– Арсений Яценюк ("Фронт змин"), Анатолий Гриценко ("Гражданская позиция"), Николай Катеринчук (Европейская партия Украины) и Анатолий Матвиенко (УРП "Собор") договорились объединиться в одну политическую силу. "Речь идет не о создании предвыборного блока, а о конструировании на базе четырех партий единой мощной политической силы",– сообщил посвященный в детали переговоров источник.

Тема объединения оппозиционных партий далеко не нова. Последний раз она активно обсуждалась в канун прошлогодних выборов в местные органы власти, которые состоялись 31 октября. Тогда Анатолий Гриценко заявлял: "При сильной, 'бульдозерной' власти должна быть сильная, максимально скоординированная и желательно объединенная оппозиция". Арсений


14

Яценюк в начале октября также говорил, что после выборов у оппозиции появится возможность создать единую партию. "Есть шанс создать одну общую партию и показать, что мы представляем интересы той части украинцев, у которых другое видение развития государства и которые знают, что их интересы есть кому воплотить, донести, передать и, главное, защитить",– утверждал он.

Стоит отметить, что процесс объединения зашел достаточно далеко. "Незадолго до нового года была создана рабочая группа из представителей четырех партий, которая усиленно работает над созданием устава новой объединенной оппозиционной политической силы",– заявил собеседник.

Председатель УРП "Собор" Анатолий Матвиенко подтвердил информацию о готовящемся объединении оппозиционных партий, подчеркнув при этом, что вопрос о количестве партий, которые могут стать субъектами нового объединения, "на сегодняшний день открыт". "Намерения объединиться в одну политическую силу есть, и достаточно серьезные,– сказал он.– Кроме этих партий, есть и другие субъекты переговоров, но, к примеру, 'Наша Украина' пока что не созрела для объединительных процессов". При этом лидер УРП "Собор" уточнил, что к переговорам не приглашали партию "Батькивщина", возглавляемую экс-премьером Юлией Тимошенко. "'Батькивщина' – это левая политическая партия, и пусть она развивается самостоятельно,– заявил Матвиенко.– Наша же партия, надеюсь, будет правоцентристской, национально-демократической силой".

Глава правления Центра прикладных политических исследований "Пента" Владимир Фесенко считает, что "речь идет не об объединении равных политических сил, а о фактическом присоединении более мелких партий к 'Фронту змин'". "Это объективно, поскольку партия Яценюка имеет наибольший рейтинг,– уточнил он .– Если этот процесс будет успешным, то будет выгоден как лидерам мелких партий, которые самостоятельно не смогут преодолеть избирательный барьер на парламентских выборах, так и самому господину Яценюку, поскольку он покажет избирателю, что присоединяются именно к нему". Этот тезис косвенно подтвердил и Матвиенко, заявивший, что желает оставить словосочетание "Фронт змин" в названии новой политической силы. "Название мы пока не обсуждали, но я лично считаю, что к словам 'Фронт змин' нужно добавить либо 'республиканская партия', либо 'демократическая партия',– подчеркнул он.– Если 'Фронт змин' на сегодняшний момент имеет наибольшую привлекательность в глазах избирателя, то было бы нелогично не обращать на это внимание".

Арсений Яценюк пока не комментирует процесс объединения. "Я подтверждаю информацию о том, что переговорный процесс идет, но говорить о конкретных участниках будущей политической силы и о каких-то других деталях на сегодняшний день еще рано",– заявила пресс-секретарь главы "Фронта змин" Иванна Коберник.

http://www.kommersant.ua/doc.html?docId=1568731

Депутатов призвали к осторожности

Сергей Сидоренко, "КоммерсантЪ" (Украина)

Пресс-служба партии "Народная самооборона" распространила заявление, в котором сообщила о подготовке покушения на народных депутатов Владимира Арьева и Олеся Дония. В Партии регионов уже обвинили представителей НС в распространении дезинформации. Впрочем, и сам Арьев не уверен, что информация о покушении является достоверной, и представители НС пока не намерены обращаться в правоохранительные органы по этому поводу.

Заявление об угрозе жизни народных депутатов Владимира Арьева и Олеся Дония (фракция "Наша Украина–Народная самооборона") было опубликовано на сайте НС в субботу поздно вечером. В нем утверждается, что информация о готовящемся покушении на парламентариев поступила от "осведомленного источника в Партии регионов". "Жизнь депутатов-оппозиционеров оценили в $10 тыс.",– цитирует данный источник партийная пресс-служба. В сообщении не назван вероятный заказчик преступления, но указано, что мотивом готовящегося покушения "стали резкие заявления политиков в адрес власти после проведенного


15

'Народной самообороной' брифинга для иностранных дипломатов (состоялся 12 января)". В частности, Арьев и Доний рассказали о проводимых властью политических репрессиях в отношении оппозиции и о задержании лидера НС Юрия Луценко, который сейчас содержится в Лукьяновском СИЗО.

"Мне угрозы не поступали, мне эта ситуация пока что непонятна. Так что обращайтесь к Арьеву",– заявил Доний. Владимир Арьев уточнил, что именно он обнародовал через партийный сайт информацию о готовящемся покушении. "Когда я был журналистом, я сам относился к таким сообщениям скептически. Но сегодня понимаю, что лучшее противодействие – сделать эту информацию публичной",– заявил он. Депутат также пояснил, кто рассказал об угрозе его жизни и жизни Олеся Дония: "Мой знакомый, который сообщил мне об этом при встрече, не имеет никакого отношения к политике, но его источники, очевидно, связаны с Партией регионов".

Обращаться в правоохранительные органы Арьев пока не намерен. Он признался, что не может сообщить следователям какие-либо детали и даже не может с уверенностью утверждать, что человек, предупредивший его, говорил именно о покушении: "Я спрашивал у своего источника, о чем идет речь – об убийстве, или избиении, или еще о чем-то, но он отказался уточнять и только посоветовал: 'будь осторожен'".

Впрочем, Генеральная прокуратура и без заявления депутата в ближайшие дни должна начать проверку информации об угрозе его жизни. Вчера в Генпрокуратуру с соответствующим запросом обратился народный депутат Вадим Колесниченко (Партия регионов). Он уверен, что распространенная НС информация ложная и запущена с целью привлечения внимания к этой политической силе. "Требую найти авторов этого провокационного сообщения",– цитирует политика пресс-служба ПР. В случае если Генпрокуратура убедится в неправдивости заявления, "авторы сообщения должны быть привлечены к ответственности".

В депутатском обращении Вадим Колесниченко просит предоставить Владимиру Арьеву и Олесю Донию на время расследования физическую охрану, "чтобы они не могли даже поскользнуться на арбузной корке". "Пусть Колесниченко заботится о себе и своих близких, я в его помощи не нуждаюсь. Я охраной никогда не пользовался и не буду, потому что считаю ее ненужной",– раздраженно прокомментировал инициативу своего коллеги Владимир Арьев.

http://www.kommersant.ua/doc.html?docId=1568724

«Біло-сердечна» перелітна птиця

Денис Білоконь, "Україна молода"

Як відомо, «слово — не горобець», а «рукописи не горять». Проте ні народна мудрість, ні слова класика в нинішній політичній «кухні» не є правилами чи прописаними істинами. Показовий приклад — політичний шлях білоцерківського багатія, колишнього міністра транспорту і зв’язку, а тепер — заступника міністра інфраструктури Костянтина Олексійовича Єфименка.

Запеклий бютівець, що свого часу отримав від Юлії Тимошенко посаду керівника «Укртрансгазу», очолював її блок у Білоцерківській міській раді на Київщині, а рік тому, за словами опонентів, для агітації «використовував усі засоби, в тому числі брехню, провокації і бруд на адресу Януковича», тепер гармонійно увійшов до складу уряду Миколи Азарова.

Звичайно, спроби створення інформаційного вакууму навколо цієї політичної фігури і в Білій Церкві на Київщині, і в усій Україні свої результати дають. Однак події, що відбувалися близько року тому, пам’ятають мешканці міста, і статті із заголовками «Янукович обіцяє Україну блатним?» ще не встигли забутися.

БЮТівський тандем Савчук—Єфименко

На Костянтина Єфименка жаліються ... «регіонали». Не ті, що «вище» призначають Костянтина Олексійовича на керівні посади, а ті, що боролися за перемогу Віктора Януковича на останніх виборах Президента у Білій Церкві. Лист із обуреннями, який надійшов на адресу


16

редакції, підписаний групою депутатів Білоцерківської міської ради IV скликання, серед них перші у списку — представники Партії регіонів.

Текст листа із щедрими вкрапленнями цитат тоді ще голови міської організації «Батьківщини» Єфименка коротко викладає особливості політичних принципів і підходів нинішнього заступника міністра та розповідає про його партнерські стосунки з мером Білої Церкви (донедавна теж запеклим «біло–сердечним», а на останніх місцевих виборах уже «синьо–білим») Василем Савчуком. «Під час місцевих виборів (при абсолютній підтримці колишнього міністра транспорту і зв’язку Єфименка) переміг Василь Савчук — людина, репутація якої в місті відома кожному — саме він протягом п’яти років у тандемі з місцевим БЮТом відкрито розкрадав комунальне господарство міста і його землі, — йдеться у листі. — Сьогодні за підтримки Єфименка йому знову вдалося сфальсифікувати результати виборів на свою користь. До цього, будучи довіреною особою Тимошенко на Київщині, отримавши від неї посаду керівника «Укртрансгазу» і очоливши БЮТ у Білій Церкві, Єфименко робив усе можливе, аби дискредитувати Януковича на Київщині і в Білій Церкві».

«Княгиня Ольга ІІІ тисячоліття»

Справді, якщо проглянути перші номери газети «Новини Надросся» за минулий рік (до речі, білоцерківчани не сумніваються, що власником цього друкованого видання тоді був саме Костянтин Єфименко), очевидним стає висновок, що теперішній заступник міністра вів справжню інформаційну війну проти Партії регіонів і Януковича.

«Біло–сердечний» Єфименко у матеріалах, які сам же й писав, виявився справжнім майстром «влучного слівця» та глибоким аналітиком: «відверто заявив, що боротьба з кризою зачекає, поки він сходить на президентські вибори. Так поводяться тільки справжні дезертири та боягузи! І зараз, з глибокого тилу, у нього, цього самого Януковича, вистачає совісті докоряти Тимошенко, що вона, мовляв, не так воює!» («Новини Надросся», №824, 05.11.2009).

Справді, ще рік тому Юлія Володимирівна для Єфименка була просто–таки месією, образ якої він усіляко поетизував на сторінках своєї преси. Костянтин Олексійович мав тверде переконання, що тільки вона зможе забезпечити стабільний розвиток економіки, промисловості та аграрного сектору. А оце його висловлювання навіть коментарів не потребує: «Згадаймо славну минувшину, згадаймо притаманний кожному історичному періоду закон циклічності. Справді, 1000 років тому Київською Руссю правила княгиня Ольга — жінка, яка забезпечила розквіт цій державі. Сьогодні ми не повинні схибити, маємо усвідомити, що на порозі нашої молодої незалежної України стоїть «Княгиня Ольга ІІІ тисячоліття» («Новини Надросся», №4 (836), 28.01.2010).

Особливу радість Костянтину Олексійовичу принесли результати першого туру президентських виборів. В ефірі міського телеканалу «Крокус» він задоволено звітував про перемогу на 91–му виборчому окрузі лідерки БЮТ: «На щастя, ми здобули абсолютно переконливу перемогу, за нас проголосувало 58 тисяч людей, що склало 43 відсотки. Переконлива ця перемога тому, що наш основний конкурент Янукович набрав усього порядка 15%, попри весь той бруд, всі ті намагання очорнити владу...». Більше того, Єфименко навіть став виправдовуватися, чому не вдалося отримати вагомішу перевагу — примарні 70% у першому турі. А все тому, що «проти нашого лідера — Тимошенко Юлії Володимирівни — фактично об’єдналася вся країна», а «невихований» Ющенко домовився з «бандитом» Януковичем.

«Ідейний» БЮТівець чи «почесний полонений»?

Політичний експерт Олександр Палій називає перехід Костянтина Єфименка під «регіональне крило» «нормальним явищем». Мовляв, можна припустити, що нинішній заступник міністра виконував політичні завдання Януковича, перебуваючи у ворожому для нього таборі. «Ніхто не знає, які послуги робили закулісно, — говорить експерт. — Крім того, можливо, Єфименко мав якусь інформацію чи схеми, які є цікавими для нинішньої влади, і «здав» їх. А для влади приємний наступний, психологічний, момент: мати «почесних полонених», які демонструють своєю відданістю зневагу до своїх учорашніх позицій».


17

За словами Палія, дивуватися нелогічним призначенням ниніш-ньої владної «машини» не слід. «За весь час Президента Януковича не відбулося жодного професійного призначення, — продовжує політолог. — Більшість із них відбувалися за іншою, корупційною ознакою. Уряд і влада є навдивовижу некомпетентними».

У білоцерківській організації «Батьківщини» про Костянтина Єфименка й останню передвиборчу президентську кампанію говорять обережно, але «у доброму світлі». Голова структурного підрозділу партії Сергій Беркут запевняє, що про домовленість Костянтина Олексійовича з «регіоналами» під час його роботи в штабі навіть мови не може бути, мовляв, Єфименко був «ідейним» БЮТівцем. «Коли були вибори Президента, він працював як слід, продумував план роботи, — розповідає Сергій Григорович. — Ми ж близько 70% «взяли» у другому турі! Які там домовленості?».

За словами пана Беркута, міська організація партії «Батьківщина» дала оцінку діям Костянтина Олексійовича, однак яку, не уточнив. Лише зазначив, що партквиток Єфименко віддав, а лави партії покинув у зв’язку зі зміною «виду діяльності». Про можливі бізнесові домовленості з «синьо–білими» Сергій Беркут нічого не знає.

Досьє «УМ» - Костянтин Олексійович Єфименко

Народився в місті Біла Церква Київської області. У 1997 році закінчив економічний факультет Київського національного університету ім. Шевченка за спеціальністю «бухгалтерський облік і аудит». Із 1995 до 1996 р. працював експертом відділу аналітики столичної страхової компанії «Вексель». 1997—2002 рр. — головний бухгалтер, начальник відділу страхових і фінансових операцій, заступник голови правління, голова правління ВАТ СК «Укргазпромполіс». 2002—2008 рр. — заступник генерального директора з питань економіки, директор iз питань науково–технічної діяльності, директор з питань економіки та облікової політики ДК «Укртрансгаз» НАК «Нафтогаз Україна». 2008—2009 рр. — голова наглядової ради ВАТ «Біофарма». 2009—2010 рр. — Директор «Укртрансгазу» НАК «Нафтогаз Україна». Входив до фракції БЮТ у Київській обласній раді, очолював Білоцерківську міську організацію БЮТ.

З березня 2010 р. — міністр транспорту та зв’язку в уряді Миколи Азарова. За його керівництва почалося будівництво вертолітного майданчика для Президента Януковича поблизу Паркової дороги в Києві. З 23 грудня 2010 р. — перший заступник міністра інфраструктури України Бориса Колеснікова

http://www.umoloda.kiev.ua/number/1817/180/64475/

Інтернет-ЗМІ

Сергей Соболев: "Весь мир признал – в Украине есть политические репрессии"

ForUm

Украина опять получила ряд серьезных сигналов «STOP!»: Американская неправительственная организация Freedom House исключила нашу страну из категории «свободных» стран; Чехия предоставила Богдану Данилишину политическое убежище. О том, что же происходит в стране, стоит ли надеяться на улучшение отношений с Европой, какова дальнейшая судьба оппозиционеров, пребывающих под следствием, и о многом другом в интервью ForUm'у рассказал народный депутат от фракции «БЮТ-Батькивщина», оппозиционный премьер-министр Сергей Соболев.

- Сергей Владиславович, на прошлой неделе Американская неправительственная организация Freedom House в своем рейтинге за 2010 год исключила Украину из категории

«свободных» стран, переведя ее в категорию «частично свободных». Также бывший министр

экономики Богдан Данилишин получил политическое убежище в Чешской Республике. Скажите, во что выльется для Украины?


18

- На мой взгляд, позиция по Украине в ежегодном докладе Freedom House относительно гражданских свобод и соблюдения демократических принципов - это очень серьезный звонок. И это далеко не первый сигнал. Более того, это уже не предупреждение, а действие, на которое пошло мировое демократичное общество, чтобы дать характеристику режиму, установившемуся меньше чем за год в Украине. Характеристика дана: Украина перестала быть свободной демократической страной.

Каковы будут последствия? Первое из них мы уже видим: бывший министр экономики Богдан Данилишин получил политическое убежище в Чешской Республике. Это значит, что фактически, теперь все демократические свободные страны могут предоставить политическое убежище украинцам, преследуемым властью по политическим мотивам.

Это также значит, что нам стоит ожидать значительного ограничения инвестиций в Украину. Все международные финансовые структуры будут понимать, что одно дело вкладывать деньги в страну, где есть признаки свободного общества, свободной экономики, другое – в страну, где все зарегулировано одним человеком – Президентом Януковичем.

- Президент Украины Виктор Янукович заявлял о необходимости скорейшего

выполнения обязательств перед Советом Европы, что поспособствует прекращению

мониторинга страны СЕ.

- Вы знаете, я являюсь членом Совета Европы. И после того, как я услышал такие заявления Януковича на фоне доклада Freedom House, то мне показалось, что либо Янукович живет в другом измерении, в ином мире, либо он является Президентом другого государства. Иначе, как объяснить то, что Янукович не знает элементарных вещей?

Приведу несколько примеров:

Вот посмотрите, что сегодня вытворяет Генеральная прокуратура Украины. Это последствие того, что мы не выполнили ключевое обязательство перед Советом Европы, и ГПУ сохранила за собой совдеповский статус общего надсмотра. Этого нет ни в одной демократической стране мира.

Неужели Янукович надеется, что после так называемой судебной реформы, Европа скажет, что в Украине все хорошо?! Вот у нас раньше говорили: «Кошмар! Надо покупать честные решения!». А сегодня что? Судьи просто боятся принимать честные решения. Они понимают, что напрямую зависят от Высшего совета юстиции, который контролируется Партией регионов и лично Януковичем.

Этот список «выполнения обязательств перед Советом Европы» можно продолжить и дальше. Поэтому могу с уверенностью утверждать – мы сильно отдалились от выполнения обязательств, взятых на себя еще во время вступления в Совет Европы. И знаете, скоро в истории впервые случится, что страна, главенствующая в Совете Европы, будет под мониторингом СЕ

- Ранее рядовые граждане Украины с нетерпением ждали приближения 2012 года, ведь многие из них надеялись, что еще до футбольного чемпионата мы получим упрощение визового

режима с ЕС, будет принято решение по Ассоциации. Стоит ли сегодня этого ожидать?

- Сегодня это не только политический, но и финансовый вопрос. Все прекрасно понимают, во сколько обойдется, например, выдача новых паспортов, что собой будет представлять система налаживания абсолютно нормального возвращения нелегалов с территории Украины. И таких примеров можно приводить десятки.

Поэтому, на мой взгляд, по политическим соображениям мы отдалились от Европы, а с финансовых – не приблизились к ней.

- 12 января этого года Верховная Рада Украины подавляющим количеством голосов приняла новое законодательство об информации. Оно революционное. Но скажите, на Ваш

взгляд, реально, чтобы эти правила действовали?

- Вы знаете, что дана отсрочка, и новое законодательство вступит в силу через три месяца. Будет ли оно действенным, во многом зависит не только от журналистов, но и от судов.


19

Так вот, в том, что закон будет действенным в части настойчивости и упорства украинских журналистов, у меня нет никаких сомнений. А вот, что так будет в части предоставления информации и апелляции к судам – сомнения есть.

- Значит, преграды на пути к информации останутся?

- Да. Получается, что вам будут предоставлены права, прописанные в законе. Но вот где вы сможете защитить, отстоять свое право на свободную журналистскую профессию, на доступ к информации? Это серьезный вопрос.

- Сегодня в Украине возбуждено немало уголовных дел против бывших власть имущих, сегодняшних оппозиционеров. Часть из них уже под арестом. Юлия Тимошенко должна

каждый день ходить в Генпрокуратуру. Что будет с этими людьми?

- То, о чем вы говорите, тоже было фактором, приведшим к тому, что Freedom House Украина признана частично свободной страной. Это лишнее подтверждение того, что политические репрессии признаны не только оппозицией в Украине, но и всем миром.

- Остается риск, что Тимошенко окажется за решеткой?

- Тут вопрос даже не в том, окажется ли Тимошенко за решеткой или нет. Главное тут – весь мир признал, что в Украине есть политические репрессии.

Напомню, в свое время Совет Европы признал участников событий 9 марта 2001 года политрепрессированными. (9 марта 2001 г. возле Администрации Президента состоялись столкновения участников акции «Украина без Кучмы» с милицией. Тогда были задержаны несколько сотен протестантов, а 19 из них были осуждены за «организацию массовых беспорядков» на срок от 2 до 4,5 лет, - авт.). Так вот, нынешние репрессии против оппозиционеров также не пройдут незамеченными.

- Вы говорите о репрессиях. Их реально преодолеть, или же они будут нарастать?

- Тут все зависит от реакции людей на то, что происходит в стране. На мой взгляд, сейчас она адекватная. Все социологические опросы показывают, что 70% украинцев считают действия власти политическими репрессиями, а не какой-то борьбой с коррупцией. Это – уже хороший признак. Общество, которое пять лет дышало воздухом свободы, невозможно обмануть.

http://www.for-ua.com/interview/2011/01/17/070218.html

Валерій Баранов: “Не пізніше, як за півроку, ми повернемось до суттєвих змін до

Податкового кодексу”

РБК-Україна

2011 рік - перший за майже 20 років незалежності України, який вона починає жити з Податковим кодексом. Наскільки досконалими є цей документ та написаний на його основі держбюджет-2011, чи виправдане суттєве підвищення фінансування силових структур в поточному році, наскільки розвинуте лобіювання в бюджетному комітеті парламенту за ознаками земляцтва, розповів і інтерв`ю РБК-Україна голова бюджетного комітету Верховної Ради Валерій Баранов.

РБК-Україна: Чим держбюджет-2011 кардинально відрізняється від інших державних кошторисів, які ми мали за роки незалежності?

Валерій Баранов: Найбільшою бідою, яка супроводжувала всі уряди, була саме нереалістичність бюджетів, які вони приймали. А це - ніщо інше, як намагання обманути і суспільство, і себе своїми можливостями. Це зруйнувало економіку і призвело до колосальних боргів нашої держави. Їх, до речі, уже накопичилось більше 400 млрд грн. Вже в цьому році уряд має повернути з цієї суми 78 млрд грн. Уявляєте, якби ці кошти пішли на вирішення якихось соціальних проблем, на той же розвиток ЖКГ, на який в цьому році піде всього 4 млрд? І добре, що МВФ взяв Україну на жорсткий контроль! Бо знову уряд прийняв би нереальний бюджет, роздув неіснуючу дохідну базу, збільшив би дефіцит.


20

Що в нас зараз? Навіть попри цей реальний бюджет, недофінансування соціальних програм складає близько 20 млрд грн. Це призводить до проблем на місцях, де люди, не отримавши коштів, йдуть з претензіями не під Кабмін, а до міських голів. І щоб цьому зарадити, мер бере зі свого другого кошика гроші, які мали піти на ту ж комуналку, і дає їх на соціальні програми. Це порушення закону, але мер не може нічого вдіяти. І держава цим активно користується.

Тому потрібно було сказати: «Стоп!», - і змінювати систему, адже у нас немає окремих недоліків. У нас все робиться неправильно. Ми перейшли з однієї епохи з адміністративно-командною системою в новий монастир із ринковою економікою - і хочемо щось побудувати. Це абсурд!

В цьому плані держбюджет-2011 суттєво відрізняється від попередніх саме своєю реалістичністю. Він приземлений до викликів сьогодення і не популістський.

РБК-Україна: В цьому документі немає таких пунктів, як діти війни чи компенсація вкладів в Ощадбанку СРСР. Водночас вдвічі збільшено перелік родин, які отримуватимуть субсидії за користування комунальними послугами. Яким чином формувалась соціальна

складова цього бюджету?

В.Б.: Пільг, слава Богу, ніяких не виникло. Але ні уряд, і взагалі ніхто не відповість на питання, скільки в країні пільговиків, і скільки треба коштів, щоб усім усе заплатити по тим законам, які існують з 1991 р. Немає системи обліку. Тому і минулого року на тих же дітей війни не виділялись кошти. А те, що Юлія Тимошенко виплачувала по 1 тис. грн (компенсація за вклади в Ощадбанку СРСР - РБК-Україна), то це був чистий популізм для підняття власного рейтингу. Не може країна взяти на себе зобов'язання зруйнованого Радянського Союзу!

У пільгах ми теж дійшли до повного абсурду: кожен четвертий - пільговик. Ми ж не обіцяємо дружині нову машину, якщо у нас на це немає грошей, то чому це має робити держава? Тих же міліціонерів відпускати на пенсію у 45 років... Такі соціальні програми не може собі дозволити жодна країна світу, хіба що Норвегія чи Об'єднані Арабські Емірати.

А закон про дітей війни, на мою думку, - це величезна помилка. Так, я говорю непопулярні речі, але, за логікою, давайте зробимо дітей Чорнобиля чи онуків війни пільговиками. В Бердянську, коли я зайшов до шпиталю ветеранів і побачив пацієнтів - здорових чоловіків 45-50 років, то відразу запитав себе: «Що це таке?». А виявилось, що половина усіх пацієнтів - це чиїсь куми і свати. Тоді я наказав перевести шпиталь в інше місце, де зробили ремонт, а пацієнтами були вже справжні учасники бойових дій. На цьому ми зекономили 300 тис. грн, що для міста є великою сумою. А якби це зробити в масштабах всієї країни...

Зрозуміло, що держава має взяти на себе обов'язок опіки над справжніми пільговиками, які дійсно її потребують. В першу чергу, це інваліди. А всі інші працездатні повинні працювати і заробляти гроші, а не ходити по жепам і збирати довідки про пільги.

Я також повний противник статті бюджету, що стосується комунальних субсидій. Адже половина коштів осідають в конторі, яка збирає всі ці довідки. Краще дайте людині додаткові 100 чи 200 грн до пенсії чи зарплати, і хай вона вирішує, що з ними робити. Боїтеся, що проп'є? Тоді дайте соціальну картку, якою він може розплатитись лише в жепі чи водоканалі.

РБК-Україна: В держбюджеті-2011 значно збільшено фінансування силових структур,

зокрема - прокуратури та МВС. Багато хто в цьому, особливо на тлі затримань представників опозиції, вбачає перехід до поліцейської держави.

В.Б.: Мені дуже не сподобався цей пункт, і ми на це звертали увагу на засіданні комітету. Але є такі поняття як більшість і партійна дисципліна, від яких нікуди не подінешся. Проголосували.

Офіційною версією було те, що таким чином намагаються позбавити бізнес впливу на силові структури, який матеріально підтримував їх. Звичайно, це неприпустимо, коли міському управлінню міліції виділялись 200 літрів бензину на місяць. Це крихти, все інше - вони побирали у комерційних структур.


21

Але почуйте цифру - на утримання міліції витрачається більше, ніж на розвиток міст всієї держави! І це хвилює, бо ми знаємо, що система, м'яко кажучи, неефективна. Насправді - там повний безлад. І як кажуть «наклепницькі» голоси, міліція торгує наркотиками. Інші силовики теж не безгрішні.

Втім, якби пояснили, на що ці кошти підуть: чи це буде якась технічна оптимізація, чи переозброєння? А так, звідки взялись плюс 23% на міліцію та плюс 80% на прокуратуру?

РБК-Україна: Як узгоджується держбюджет-2011 з нормами Податкового кодексу в контексті надання суттєвих пільг деяким галузям господарства, таким як суднобудування чи

літакобудування? Чи не призведе це до виникнення внутрішніх офшорів?

В.Б.: Я вже казав, що є противником будь-якого роду пільг. Сьогодні ми даємо їх суднобудівникам, завтра приходять літакобудівники, а післязавтра - якісь верстатобудівники і питають: «А ми що, не такі? Дайте і нам».

На мою думку, пільги розбещують. Тому замість них потрібно обрати державні пріоритети. Змиримось з тим, що ми не наздоженемо світ по комп'ютерам, автомобілям, ІТ-технологіям. Натомість потрібно обрати національні пріоритети, нехай ті ж літако- чи суднобудування, але не в контексті пільг, а національних програм. Конкретно ж давати пільги окремим підприємствам - це пахне корупцією і лобіюванням чиїхось інтересів.

До речі, впевнений, що не пізніше, як за півроку, ми повернемось до суттєвих змін до Податкового кодексу.

РБК-Україна: Що для Вас є такою національниою програмою, пріоритетом №1?

В.Б.: Безперечно - агропромисловий комплекс. Це є єдине, що може зробити Україну значимою державою в Європі. Всі знають про світову продовольчу кризу і величезний попит на екологічно чисті продукти. А також про найродючіші чорноземи, які можуть зробити нас житницею тієї ж Європи. А в нас сільське господарство не знаходиться навіть в національних пріоритетах.

РБК-Україна: Які перспективи ПДВ - чи потрібен цей податок загалом, або краще перейти до податку з обігу?

В.Б.: Безперечно, для бізнесу набагато приємніше платити податок з обігу, бо за ПДВ потрібно ходити і давати хабарі, щоб вам його ще й повернули. При цьому немає гарантії, що це зроблять. Але ми розуміємо, що ПДВ складає вагому частину бюджету і найближчим часом від нього ніхто не відмовиться.

РБК-Україна: 50% від податку на доходи фізичних осіб в Києві перераховуватиметься до держбюджету. Як це позначиться на киянах і який сенс в такому рішенні?

В.Б.: Це було урядове рішення. Наш комітет виступав проти нього, адже не 50%, а 100% має залишатись на місці. Кабмін всіляко переконував, що страшного в цьому нічого немає і вони будуть розглядати окремі проекти Київради протягом року та фінансувати їх. На мою думку, це неправильно і є нічим іншим, як бажанням і спробою уряду керувати Київрадою.

РБК-Україна: Ваш колега по бюджетному комітету Олег Ляшко закидає Вам, що Ви

заклали до держбюджету 42 млн грн на рідний Бердянськ. Іншим міста дісталось набагато

менше.

В.Б.: Треба відштовхуватись від того, що Бердянськ - курорт державного значення і за всі роки незалежності на нього майже нічого не виділялось. Щороку у ньому відпочиває біля 300 тис. людей. А буває і 500 тис. туристів. Зважаючи на це, я переконав міністра фінансів виділити ці кошти на місто. Будьте певні, що вони підуть за призначенням. Особливо це стосується аварійної насосної станції: якщо її не зробити, може виникнути екологічна катастрофа. А також на берегоукріплення, яке в 1997 р. зруйнував шторм. Я неодноразово просив допомоги в попереднього уряду, але так її і не отримав.

РБК-Україна: Загалом, принцип земляцтва часто спрацьовує під час формування держбюджету?


22

В.Б.: Аякже. Ось, наприклад, Олександр Пеклушенко та інші депутати для рідного Запоріжжя направили 500 млн грн - на їхній проблемний міст. До цього було виділено 200 млн грн, яких, зрозуміло, недостатньо.

Багато депутатів хочуть допомогти своїм містам, і таких прохань назбиралось на 184 млрд грн. А був лише 1 млрд грн. Тому багато ображених, проте кожному не догодиш.

РБК-Україна: Чи задоволені Ви адміністративною реформою в нинішньому її вигляді?

В.Б.: Я дуже зрадів, коли ми наприкінці минулого року перейшли до адміністративної реформи, але коли побачив цю адмінреформу на практиці, то дуже здивувався. По-перше, я про неї, як власне і всі інші, не мав ніякої інформації. І, по-друге, якщо називати реформою те, що відбулось до Нового року, то це не реформа. Це часткове скорочення апарату управління без ліквідації функцій. Тобто були 100 управлінців і було в них 100 функцій. Після реформи скоротили 50 працівників, і тепер 50 управлінців виконують 100 функцій. Як наслідок - збільшення черг і зарплат цих управлінців.

Нам потрібно в першу чергу ліквідовувати непотрібні органи з непотрібними функціями - ті ж обласні та районні адміністрації. Бо в деяких містах є міська рада, районна рада і районна адміністрація, які тільки тим й займаються, що чубляться між собою.

В цьому плані Віктор Ющенко зробив страшну сраву - він порушив систему підготовки кадрів і звільнив більшість професіоналів. При цьому гордився, що позбувся 18 тис. управлінців. Мене здивувало те, що прийшовши до влади, Партія регіонів повторила ту ж саму помилку В.Ющенка. І кваліфікований професіонал, який колись «неправильно» проголосував, сидить на лавці із собачкою в парку та відпочиває. Натомість міг принести користь держав.

Ми маємо ліквідувати жорстку централізацію влади і фінансів. Якщо на період реформ вона виправдовує себе як тимчасовий захід, то в подальшому веде до одного - корупції. Не потрібно їхати до Києва та переконувати когось виділити 2 млн грн на заміну каналізаційної труби в якомусь районі. Ці кошти мають бути в цьому районі і він сам має вирішувати, скільки коштів і на яку трубу витрачати. А ваша задача в Києві - займатись державними справами, стратегією розвитку держави, визначати пріоритети.

Адміністративна реформа - це, в першу чергу, ліквідація непотрібних інститутів управління. Простий приклад. Існувало Міністерство регіонального розвитку, яке не виконувало функції реалізації задач місцевого самоврядування. Я запитую в Асоціації мерів міст: «Які проблеми вам допомогло вирішити Міністерство регіонального розвитку?». Відповідь: «Жодних». Це була не потрібна структура.

Було в нас Міністерство з питань ЖКГ. Погоджусь, що воно потрібне, але лише на період проведення реформи. Закон про проведення реформи ми прийняли, проте він же не фінансується!

РБК-Україна: Чи не повторить Віктор Янукович своїх попередників, які скорочували

одного чиновника, а натомість приводили на його місце мінімум двох?

В.Б.: Тут Президент все ініціює сам, і відповідати йому самому. Лякає інше - чому Президент та його команда, здійснюючи якісь реформи, не роблять цього публічно? Ніхто не вийде на загал і не скаже відкрито про проблему, що, мовляв, так жити не можна і у ваших же інтересах ми хочемо зробити конкретні кроки. Потім призначити відповідального за це, зібрати круглий стіл за участі експертів, провести «мозкову атаку», а потім винести на суд суспільства. А виходить, що у нас все засекречено, і тільки у Шустера політики змагаються, хто далі плюне. До речі, треба припинити ганебну практику обговорювання серйозних реформ на ток-шоу.

РБК-Україна: Як ви ставитесь до того, коли один депутат голосує за кількох своїх колег, або як кажуть в народі - «кнопкодавства»?

В.Б.: Ми давно хотіли зробити систему, щоб по відбиткам пальців ідентифікувати депутата, але вона так і не запрацювала. Бо знову ж таки, є інтереси більшості, якій це не вигідно.

Більшість же має бути не постійною, а ситуативною. Тобто, в ідеалі виходить депутат з якоюсь ініціативою, щось пропонує, а ситуативна більшість за неї голосує. Це оптимально. А


23

так як зараз - можна голосувати за будь-що. Буде у нас завтра команда прийняти закон, щоб відключити Сонце. Думаєте, не проголосуємо? Ще й як проголосуємо!

РБК-Україна: То чи потрібно платити зарплату депутатам, які не ходять на роботу?

В.Б.: Я завжди був противником партійної системи виборів. Саме вона і призвела до того, що люди, яких включили до списків по різним причинам, не ходять на роботу. Що можна сказати, якщо наш комітет восени ні разу не міг зібратись, адже наші «великі» вважають, що вони його можуть ігнорувати! Доходило до того, що ми з міністром фінансів обдзвонювали цих великих і упрошували прийти. До цього призвела партійна корпоративна безвідповідальність.

Що ж стосується зарплати, то для більшості народних обранців депутатська зарплатня в порівнянні з їх доходами - це копійки. Навіть, якщо позбавлять зарплатні, то трагедією це для них аж ніяк не буде.

РБК-Україна: Кажуть, якщо економити, то потрібно починати з себе. Але дивлячись на те скільки виділено на те ж курортне та лікувальне оздоровлення народних депутатів, то

мало віри такій економії.

В.Б.: Почитавши закони, я дізнався, що, виявляється, можу безплатно в літаках перевозити багаж. А також про купу інших безглуздих пільг. Але мені вони не потрібні. Наприклад, очоливши бюджетний комітет, я відмовився від службового автомобілю і послуг водія. В мене є автомобіль і свій водій, то чому держава має платити мені за ці послуги?

Ви знаєте, я сміливо відмовлюсь від цих пільг, адже двічі потрапивши до «Феофанії» я прокляв усе! Взагалі не знаю, хто туди їздить. Одного разу, коли я зламав пальці, звернувся в «Феофанію», щоб поміняли гіпс. Мені сказали, щоб приходив наступного дня зранку. Питаю, на котру годину. Відповідають: «Ми не знаємо, приходьте зранку і чекайте». Тож плюнув і поїхав в нормальну лікарню, де все зробили в той день і професійно.

Наступного разу я звернувся до «Феофанії» після операції, щоб мені дали лікарняний. Показую довідки, де чітко вказано, що в таких-то числах мені зробили операцію і стільки-то часу я лікувався. Не знаю, чи вони там не повірили довідкам з Ізраїлю, де мене оперували, але відмовились давати цей лікарняний. З того часу я ні разу не був у «Феофанії» і, сподіваюсь, туди більше не потраплю.

Скоро ми дійдемо і до системи охорони здоров'я, в якій, до речі, лише 8 коп. з гривні йде на лікування, все інше - на утримання контор. Я чув, що голова КМДА Олександр Попов хоче запровадити в столиці практику сімейних лікарів, що йому ефективно вдавалось в Комсомольську. Впевнений, що це стане одним із шляхів до підвищення якості медичного обслуговування.

http://www.rbc.ua/ukr/interview/show/v-baranov-ne-pozdnee-chem-cherez-polgoda-my-vernemsya-k-17012011134700

Телебачення і радіомовлення

Рада проголосовала за доступ граждан к публичной информации

Интер, Подробности недели

Искусство компромисса на этой неделе продемонстрировал парламент. Рекордное количество депутатов - свыше четырёхсот - представители всех фракций - проголосовали за то, чтобы любой гражданин имел свободный доступ к публичной информации.

Два закона, дополняющие друг друга, политики, эксперты и журналисты готовили больше года. В них чётко указано - какие данные являются конфиденциальными. Все остальные сведения - например, решения органов власти, расходование бюджетных денег - должны предоставляться гражданам в срок от пяти до 30-ти дней. Усиливается и защита журналистов во время их работы. За нарушение этих законов чиновникам грозит наказание - вплоть до уголовного. Нормы вступят в силу, как только их подпишет президент.


24

Андрей ШЕВЧЕНКО, народный депутат, фракция "БЮТ-Батьківщина": Якщо будь-який чиновник в мерії знає, як виглядає генеральний план розвитку міста, то кожна людина, яка живе в цьому місті, вона теж має право це знати. Друге: політик, держслужбовець високого рангу, він повинен бути апріорі менш захищений, його приватне життя, ніж звичайний громадянин. і третє: все, де є бюджетні кошти, повинно бути відкритою інформацією.

Елена БОНДАРЕНКО, народный депутат, фракция Партии регионов: Безусловно, я не надеюсь на чудо, что в какой-то момент будет переключен тумблер и вдруг все чиновники станут открытыми, демократичными и так далее. Дай Бог, чтобы наши правоохранительные органы чётко следили за выполнением этого закона. Там есть и штрафы, и увольнение, там есть и уголовное наказание

Депутаты предлагают разрешить охоту в заповедниках

Интер, Подробности недели

Своей очереди на голосование ждет еще один законопроект, зарегистрированный группой внефракционных депутатов. Народные избранники предлагают разрешить охоту в биосферных заповедниках, парках и заказниках. Если документ будет принят - многие животные и птицы, занесённые в Красную книгу, могут просто исчезнуть. Кто уже готовит ружья для стрельбы в заповедниках, выяснял Руслан Ярмолюк.

Руслан ЯРМОЛЮК, корреспондент: Размеренно и неторопливо - дикий бык вместе со стадом ищет под талым снегом корм. Эти животные давно занесены в красную книгу. Популяция настолько мала, что в природе их уже - не встретишь, разве что в зоопарке или заповеднике.

Сергей МЕЖЕРИН, доктор биологических наук, составитель Красной книги: Уничтожены основные промышленные виды зубры полностью исчезли 80 осталось перспективы туманные этого вида. Уничтожили медведей - было 1000 осталось около сотни. Снизилась и численность лосей.

Руслан ЯРМОЛЮК, корреспондент: Величественно и гордо лоси и косули посматривают на пришельцев. Они не убегают, ведь за все эти годы - животные не слышали выстрелов из винтовок. Утки, лебеди свободно плавают по водоёму. Тут, в биосферном заповеднике Аскания-Нова, им нечего бояться. Они дома, на своей территории, живут и размножаются, охота здесь - запрещена, как на парнокопытных, так и на птиц.

Александр МЕЗИНОВ, заведующий лабораторией сохранения разнообразия диких животных биосферного заповедника "Аскания-Нова": На території нашого зоопарку 8,5 тисяч птахів. Цінність зоопарку на його території зупиняються не тільки зимуючі птахи мігруючі; ще й тримаються наш асканійскі птахи.

Руслан ЯРМОЛЮК, корреспондент: Казалось, такую идиллию никто не посмеет нарушить. Ведь животные и птицы в парках и заповедниках - защищены международными конвенциями и отечественными законами. Пусти козла в огород - он съест всю капусту. Народные избранники хотят пустить охотников в национальные парки, заповедники и заказники. Даже закон зарегистрировали, позволяющий отстреливать зверей и птиц в заповедных зонах. Украинские парламентарии решили, что теперь законами можно регулировать даже численность популяции диких животных и птиц. Проект, позволяющий охоту в антропогенных ландшафтах, зарегистрировали внефракционные депутаты. Член парламентского комитета по регламенту и депутатской этике Владимир Каплиенко - один из Авторов законопроекта.

Владимир КАПЛИЕНКО, народный депутат Украины: Мені шкода деяких тварин, і я їжджу на полювання дуже рідко: за сезон 2-3 рази. Раніше був серйозним полювальником, зараз не полюю на козочку, на оленя, на лося - я полюю на качок и кабанчика.

Руслан ЯРМОЛЮК, корреспондент: Если закон, разрешающий охоту в заповедниках, будет принят, - люди, чьи дома стоят на территориях, прилегающих к заповедным, станут жить


25

лучше, уверены депутаты. Отстрел животных разрешён, значит, и продукты будут всегда. Вот только не все охотники с парламентариями согласны.

- Ніхто не захищає наші інтереси якби захищали то вони б розрішили в вспроизвосдвтенніх учатках и тога дичи не булдо вообще. Яка різниця, заповедник чи вопроизводственный участок, щось надо оставлять для наших дітей.

- Я родився, це заповідник на весь світ. Тут я не має думки щоб приїжали сюда і стріляли.

Руслан ЯРМОЛЮК, корреспондент: Последнее пристанище животных и птиц, занесённых в красную книгу, - биосферные заповедники, заказники и парки. Их можно сосчитать по пальцам, и они очень влекут к себе охотников. Ведь опустевшие угодья и отсутствие дичи не покрывают стоимости лицензий. А там за колючей проволокой - живности хватит на всех.

Владимир БОРЕЙКО, директор Кивеского эколого-культурного центра: Чревато тем, что дикие животные будет забрано последнее жизненое пространство, где их не убивают. У нас в Украине охотничьи хозяйства занимают 78 процентов всей територии.То есть, вся страна превращена в один тир, и только 0,5 процента - это заповедники.

Руслан ЯРМОЛЮК, корреспондент: Вдоль ограды заповедника стоят охотники, трезвые и не очень. Ближе к обеду - стрелки понемногу разъезжаются. Вся дичь улетела в сторону Аскании - сетует охотник Александр с двадцати-летним стажем. Там её - стволы уже не достанут.

АЛЕКСАНДР, охотник: Здесь на гуся нету больше. Стояло по периметру человек 100. Все уехали, чучела собрали уезжать, ни одного вылета не было.

Руслан ЯРМОЛЮК, корреспондент: Сегодня только в украинском обществе охотников и рыболовов зарегистрированы более двухсот тысяч человек, а всего по Украине с лицензиями охотится полмиллиона. Если будет разрешена охота в заповедниках, в стране просто не останется многих видов птиц и животных.

Виктор ГАВРИЛЕНКО, директор Биосферного заповедника Аскания-Нова: Полювання на сьогодні - це, знаєте, досить таке криваве задовлення. Продовжує жити в верхньому ешелоні, це підтримується людьми, які не є голодними, є самодостатніми, які забавляться, стріляють і спострегіають, як воно перевертається й вмирає на очах.

Руслан ЯРМОЛЮК, корреспондент: Авторы законопроекта, разрешающего охоту в заповедниках, и чиновники из министерства природы уверены, что предлагаемый документ не несёт никакой угрозы. Ведь речь не идёт о промышленном отстреле зверей и птиц.

Николай МОВЧАН, директор департамента биоресурсов: Я вважаю, що треба робити по окремому виду господарства, як ми робимо по окремому господарству, оцими встановленими лімітами загальне полювання. Отак будемо підходити до заповідників. Я думаю, це буде цивілізовано. А сказати заборонити - це буде неправильно.

Руслан ЯРМОЛЮК, корреспондент: Несмотря на запреты охоты стреляют в заповедниках и угодиях.Зачастую, нарушают закон именно чиновники и депутаты, начиная от местных администраций и заканчивая центральными органами власти. Они не платят за лицензии в обычных хозяйствах, а что будет, когда эти люди переступят ограду заповедника, трудно даже представить.

Виктор ГУНЧЕНКО, егерь охотничьего хоязйства: Було таке: стволи в груди направляли, каже, через секунду твої діти остануться сиротами. А такі чиновники - ті нічого не бояться.

Руслан ЯРМОЛЮК, корреспондент: А пока озлобленные запретом охотиться в заповедных зонах, огорчённые малым количеством убитой дичи, охотники целятся в знаки заповедника.

Виктор ГАВРИЛЕНКО, директор Биосферного заповедника Аскания-Нова: Свіжі знаки, розстріляні знаки державного зразка. Це неповага до держави.


26

Руслан ЯРМОЛЮК, корреспондент: После себя у границ заповедника охотники оставили вытоптанную дорогу, выстрелянные гильзы и пустые бутылки. Дичь они пока ещё поджидают на прилегающих к заповедным территориях. Но с принятием законопроекта всё может измениться.

Андрій Шевченко: «Єдиний шанс для України – змінити цю владу

демократичними інструментами»

Радіо Свобода

Народний депутат від фракції «БЮТ – «Батьківщина» Андрій Шевченко вважає, що наступні президентські вибори «має виграти громадянське суспільство»

– Будемо говорити про один із суперечливих документів, з погляду його ухвалення у Верховній Раді. Йдеться про Закон про доступ до публічної інформації.

– Застаріла інформація. Були два закони ухвалені. І Закон «Про доступ до публічної інформації», і новий Закон «Про інформацію». Що стосується БЮТ і НУНС, усі, починаючи з 2009 року, щоразу ці дві фракції голосували, на відміну від фракції більшості.

Але зараз нема сенсу з’ясовувати, хто був хороший, а хто поганий. Є результат: 408 голосів за Закон «Про доступ до публічної інформації». Я думаю, це не перемога ні влади, ні опозиції, хоча дуже багато зусиль і моїх особисто, і опозиції було покладено. Це перемога громадянського суспільства. Ініціювали, написали закон, зареєстрували у Верховній Раді і додавили у парламенті, що всі без винятку 5 фракцій за нього проголосували. Хоча ентузіазму у деяких фракцій не було.

– Чому не було ентузіазму? Корисний закон, має працювати, всі стають рівні нібито.

– Відповідь дуже проста. Це саботаж і спротив величезної бюрократичної системи. Тому що і на 20-му році незалежності ми залишаємось країною закритої влади, де чиновник вважає , що він – цар і бог, що він відгородився від своїх громадян грифом «цілком таємно», неприступними секретарками, охороною на вході, перепустками і так далі. І ця система, незалежно від партійних кольорів, опиралась, опирається і думаю, ще довго буде опиратись.

– Акцент на тому, що незалежно від партійних кольорів. Це не подобається всім.

– Це правда. Інша справа, що в різних політичних силах по-різному ставляться до зобов’язань перед країною. Тому що є політичні сили, які розуміють, що як би цього хотілось чи не хотілось, потрібно відкриватись.

– А закон ухвалений остаточно?

– Обидва закони ухвалені в цілому. І Закон «Про інформацію», і Закон «Про доступ до публічної інформації» чекають на підпис Президента. З тих новин, які ми чуємо з Адміністрації Президента, у нас є тверда обіцянка підписати обидва закони.

– Дивно буде, якщо не підпише. Всі підтримали.

– Я думаю, це було б ганебно. На цей момент немає підстав сумніватись. Це консолідована робота влади, опозиції, громадянського суспільства.

– Але таке враження складається, що тут на громадянське суспільство, в принципі, наплювати. Незалежно від партійних кольорів. Просто не зважати, чи воно є, чи воно має щось радити, з ним щось узгоджувати.

Ну ухвалили закон, добре. Але ми маємо практику невиконання законів, які є.

– Однозначно. І тому в мене, наприклад, нема жодних ілюзій, що ми з ухваленням цього хорошого закону миттєво ламаємо філософію чиновника. У нас і до цього часу діяв закон «Про інформацію», який зобов’язував розкривати величезну кількість інформації. Але кожен громадянин, який нас слухає, знає, як доводиться вигризати у чиновника інформацію, яка точно має бути публічною.

У нас статистика: 55 відсотків інформаційних запитів донині лишаються без відповіді. Коли чиновник, який має її оприлюднити, несе за це відповідальність, він просто вирішує ігнорувати цей інформаційний запит.


27

– І в чому вихід? У нас є законодавство стосовно медіа, ми мали низку випадків, коли

були порушені професійні права журналістів, тобто їх затримували, державна служба

охорони валила на землю. Жодного разу не було порушено кримінальну справу, коли б

відповідали за законом ті, хто вчинив злочин. Ну нема складу злочину, прокуратура відмовляє, не порушується кримінальна справа, журналістів можна бити.

– Рецепти не змінились із того часу, коли ми з тобою працювали на «5 каналі». Права і свободи треба вигризати, і ніхто не буде їх дарувати.

Цей закон «Про доступ до публічної інформації» – це як хороша, дуже дорога духовка на кухні. Якщо вона працює, у ній можна зробити таку буженину, куди буде сходитись весь квартал. А можна, якщо ти її ніяк не використовуєш, вона просто буде підставкою під вазон.

Так і закон «Про доступ до публічної інформації». Єдиний шанс змусити його працювати – це коли журналісти, громадські активісти візьмуть цей закон як зброю і почнуть вигризати інформацію у чиновника. Для цього з’являються інструменти: це суд, це нові штрафи для чиновників за невиконання законів. Я на це покладаюсь.

– Суд. Український суд – найоб᾽єктивніший суд у світі.

– Ми з вами можемо скептично посміхнутися.

– Якби не було фактів, тим більше останніх фактів, можна було б говорити, що так, можна сподіватися на рішення суду. У нас є правоохоронні органи, Генпрокуратура, яка б мала реагувати. Тим більше за попереднім законодавством, яке є, яке вже діє, Генпрокуратура має право порушувати кримінальні справи за фактом оприлюднення в ЗМІ.

– Так само як СБУ повинно складати корупційні протоколи, коли не оприлюднюється інформація.

– Скільки було розслідувань, скільки було використано фактів, жодної дії не було.

– Романе, темні часи не вічні.

– Так темні не почалися вчора, з приходом Януковича. Подібне відбувалось і за попередньої влади. Знову-таки про партійні кольори, ми їх не розрізняємо, бо це є ціла машина, ціла система, яка ігнорує те ухвалене законодавство народними депутатами у Верховній Раді. Просто є бездіяльність.

– У мене є знайомий телеведучий, коли йому розповідають, як правильно вести ефір, він каже, що якщо ви знаєте, як краще його зробити, сідайте у кадр і ведіть його за мене.

Я думаю, це той випадок, коли ми маємо цінувати ті маленькі інструменти, які є. Реально закон дає дуже великі нові можливості. Нема ілюзій, що він почне працювати сьогодні-завтра. Але з ухваленням закону «Про доступ до публічної інформації» ми починаємо розбирати цю стіну, яка є між чиновником і громадянином.

– Чим це допоможе пересічному українцеві?

– Наприклад, ми з тобою живемо у Києві. Чи маємо ми доступ до генерального плану розвитку міста?

– Я навіть не маю доступу до генерального плану розвитку ЖЕКу. Я не знаю, що у них в голові.

– Хоча на цій інформації сидить чиновник, і цю інформацію може спокійно взяти наближений до нього бізнесмен, або просто той, хто з ним дружить. Хіба це не важлива інформація? Хіба тим, хто живе у Києві (чи іншому місті), не важливо знати, що буде в його районі через 10–20 років? Хіба це не важливо для того, щоб відкривати бізнес? Де краще відкрити магазин, а де перукарню. В яку школу краще віддати дітей. І це елементарні речі.

Ми зараз навіть не говоримо про багатомільярдні бюджетні видатки. Просто у нас чиновник привчений, що він має інформацію, він на неї сів, поклав шапку, і він її нікому не буде віддавати. Це треба міняти. У нас нема шансів як у країни рухатись вперед, якщо ми не поламаємо цю історію.

– У законах передбачено багато правильних речей, але так само є і шпарини, де можна

обійти законодавство. Якщо взяти останні випадки, то зразковість невиконання і наплювання


28

на дотримання законодавства – це суміщення депутатів із посадами у виконавчих органах. Ми

знаємо, як попри те, що є закон, який передбачає, що депутат має скласти повноваження, вони їх нібито склали, але нібито їх і не позбавили.

Ось вам елементарна шпарина. Є закон у нас новий «Про доступ до публічної інформації». Його має підписати Президент. Підпише, добре. А далі чи є там шпарини? Чи

знаємо ми про них?

– Ми знаємо, що українці могли б давати майстер-клас світового масштабу по тому, як не виконувати закони.

– Чи, скажімо, тлумачити Конституцію.

– При всьому цьому ми давно знаємо один одного як оптимісти. Я думаю, це означає, що ми маємо використовувати будь-який шанс для того, щоб просувати країну вперед. Ми можемо довго розказувати один одному про те, що зараз ми живемо у ситуації, коли скорочуються громадянські права і свободи, згортаються.

Я думаю, за обставин ухвалення цього закону, який круто розширює права громадян, це колосальний крок вперед. Це вдалося зробити під неймовірним тиском громадянського суспільства і журналістів. Це поодинокий випадок за останній рік, коли парламент ухвалює щось на користь громадян. Я думаю, це треба цінувати. І всі, хто дбає про майбутнє країни, хто готовий конфліктувати з чиновником, вигризати в нього інформацію, повинен ним скористатись.

– Є формальні речі, яких влада намагається дотримувати, попри всі негативні оцінки, які зараз лунали.

Але це такий реверанс, щоб показати, скажімо, Європі, що у нас є такий закон, ми його ухвалили, що ми добрі, правильні, ми – європейці. Адже з Євросоюзом у нас на порядку денному є питання про безвізовий режим, про зону вільної торгівлі. А це для чинної влади є актуальні питання. Принаймні постійно це педалюється, артикулюється про те, що це дуже важливо, що Янукович твердою рукою приведе Україну в ЄС – це слова глави МЗС в останньому інтерв’ю «Дзеркалу тижня».

Але насправді потім практика втілення цього закону в життя може привести до зовсім іншого. Принаймні Freedom House нам сказав, що ми тепер не є вільна країна, а частково вільна. Це показові також речі.

– 100 відсотків. І, до речі, є очевидний факт, що Україна у Європейському суді з прав людини – серед лідерів за кількістю позовів від громадян України щодо правосуддя, щодо дій прокуратури.

– Це означає, що у нас не працює судова система.

– При всьому цьому мене зараз менше за все цікавить мотивація Януковича і Партії регіонів, чому вони проголосували за цей закон. Чи це була благородна мотивація на користь громадян, чи це було практичне бажання замилити очі Євросоюзові.

Факт є той, що цей закон проголосований. Факт – те, що ми знайшли формат, як можна працювати над хорошим законом у форматі «влада, опозиція і громадянське суспільство». І факт, що Партія регіонів готова їх похвалили. По цій ситуації вона виконала усі домовленості, вони сумлінно віддали всі голоси.

– Я так розумію, в Партії регіонів є рушійні сили, які переконували колег у необхідності.

– Ця історія показала, що в Партії регіонів є різні люди. Є люди, які розуміють, що абсолютно не прикрашає ні державу, ні владу, коли все, що робить уряд, все, що робить Президент, це тільки на згортання прав громадян.

– Чим вдалося переконати?

– Я думаю, що це величезна заслуга журналістів і громадянського суспільства, які дали чітко зрозуміти: ми знаємо, що цей закон не буде ухвалений без голосів Партії регіонів, але ми так само розуміємо, і ви в Партії регіонів розумієте, що вам не дадуть з цієї теми з’їхати. Треба ухвалювати рішення.


29

Але нас не повинен приспати цей закон. Якщо ми подивимось на ситуацію ширше, є колосальний психологічний терор проти інтернет-середовища. Вилучають комп’ютери і сервери у блогерів, б’ють журналістів, не розслідуються злочини проти них, цензура на телеканалах. Ми бачимо, як відділи новин на центральних телеканалах сповзають у режим цензури. Тому нас не повинна ця поодинока історія збивати з пантелику. При цьому це перемога, це великий плюс, який треба цінувати.

– А що на центральних телеканалах? Це вже похідна, тому що ми орієнтуємось на центральні телеканали. У нас був час, коли нібито всі працювали вільно, незалежно, об’єктивно висвітлюючи події. Треба сказати, що це було нетривалий час, півроку – точно. Це сталося аж 2005 року. Потім почали спрацьовувати бізнесові інтереси, ясна річ. Журналісти почали виконувати завдання, з’явились замовні сюжети.

Але в регіонах у нас ситуація ніколи не мінялась. Найсмішніше, що у нас є столиця, яка вариться у своєму власному соку, і столичні журналісти – це переважна більшість тих, хто приїхав із регіонів, які вирвались із тієї задухи, яка там була. Скажімо, журналіст із Дніпропетровська приїжджає і каже, що вже не може там працювати, тому що там є диктат власника, є політичні інтереси, і він змушений там просто виконувати завдання. З Донецька їдуть, із Криму, з Одеси, неважливо. З Рівного можуть приїхати і сказати, що там неможливо працювати.

Не помінялась ситуація докорінно. Окрім столиці, де щось там відбулось, а потім скотилось. А по Україні як було, так і є. Я вже не кажу про менші міста.

– Треба розділити. Є відповідальність журналістів. І в мене є знайомий один, ведучий

Роман Скрипін, який каже, що поламані олівці не пишуть. І я думаю, що у нас поламаних олівців у професії виявилось забагато. Точніше, дуже мало не поламаних олівців.

І є відповідальність влади. Коли вчора у Верховній Раді Уповноважений з прав людини Ніна Карпачова розказала, що вони відстежують порушення у сфері свободи слова. У нас виходить, що найбільші вороги свободи слова – це якийсь нерядивий сільський голова або голова райадміністрації. Це в той час, коли в Україні зверху вниз вибудовується тотальна система цензури і тиску. А ми про це на центральному рівні соромимося говорити.

А Freedom House – це міжнародна правозахисна організація, яка за результатами 2010 року викреслила Україну з переліку вільних держав і опустила Україну до списку частково вільних. Вона дуже чітко називає причину, хто за це несе відповідальність. Вона каже, що це Янукович, який безпосередньо особисто курував процеси, пов’язані зі згортанням свободи слова, із утисканням неурядових організацій і так далі.

І поки ми не навчимося чесно проговорювати, буде дуже важко. Я думаю, що персонально все вішати на Януковича – це також перебільшення можливостей однієї людини.

– А хто в нас відповідальний сьогодні за все? Сама ця людина взяла на себе всі повноваження, які могла взяти.

– Зараз треба говорити, що зацементована вертикаль на чолі з Президентом. І вниз по ланцюжку часто до начальників ЖЕК. Ця вертикаль працює не в інтересах громадян, не в інтересах громадянського суспільства.

Також скажу, що я впевнений, що в тій команді є люди, які прекрасно розуміють, що це не веде ні до чого хорошого. Я думаю, що наше завдання – пробуджувати в тій команді суперечності, шукати тих людей, з якими можна працювати, переконувати і аргументувати. Час показує, що з кожним місяцем кожен, хто мислить трохи за майбутнє країни, це розуміє.

– Чекай. Є ж Партія регіонів, у якої є спікери. Чечетову оголосили бойкот. З професійного погляду я не поділяю позицію журналістів, тому що бойкот – це приставання на якісь політичні погляди або журналісти починають ставати політиками. Але за Чечетова поставили трьох інших політиків, які діють за тим самим принципом: в очі тобі кажуть, що це божа роса.

І коли ставиш людині питання, чи ви не боїтеся, що ви повторите долю Чечетова, відповідають, що ні, як таке можливо? Але, знову-таки, людина не говорить правду.


30

З іншого боку, ми маємо інший приклад. В соціальній мережі Facebook Сергій Лещенко написав, як він намагався домовитись на інтерв’ю з Юлією Тимошенко останнім часом. І які вимоги висунула прес-служба. Він відповів: знаєте, у такому випадку пишіть інтерв’ю самі. Це однакового поля ягоди. Це взагалі однакові речі – намагання профільтрувати всю інформацію.

– Я думаю, що абсолютне право має Тимошенко погоджуватись чи не погоджуватись на інтерв’ю. Абсолютне право має Сергій Лещенко вирішувати, чи погоджуватись на умови, які виставляє штаб. І абсолютне право має виборець, подивившись на цю ситуацію, зробити висновок про Тимошенко, порівняти її з Януковичем чи іншими людьми.

Є речі, які повинні бути зроблені. От, наприклад, у нас є Президент, який за 10 місяців після інавгурації не завів прес-секретаря, який за 10 місяців після інавгурації провів одну прес-конференцію у вільному відкритому режимі, на яку міг будь-хто підготуватися. Це речі, які неприпустимі для влади. Все інше – з того пакету, який може бути чи не може бути.

І це також питання цінностей команди. Вони насправді різні. Я розумію, що в нас може бути мільйон претензій і до команди Януковича, і до команди Тимошенко.

– Я намагаюсь почути прізвища здорово мислячих людей, які розуміють, що це неправильно. І в БЮТ, і в Партії регіонів. Тому що це дві сили, які зараз змагаються між собою. Точніше, БЮТ має помсту на свої плечі від того, що робилося до того. Але де ці здорові люди, які розуміють, що так неправильно, що це шлях в нікуди, що це глухий кут, який призведе до зміни ситуації в інший спосіб, значно неприємніший?

Я вважаю, що по Україні їде бульдозер, який замуровує гідність, права і мало хорошого обіцяє. І при всьому цьому люди повинні думати про те, як можна це змінити

– Не знаю, наскільки це буде відповіддю на твоє запитання. Я скажу так. От у мене немає багато райдужних оцінок того, що відбувається в Україні. Я вважаю, що по Україні їде бульдозер, який замуровує гідність, права і мало хорошого обіцяє. І при всьому цьому люди повинні думати про те, як можна це змінити.

Я думаю, нас повинні надихати дві речі. По-перше, я згадую початок 80-х років і часи дисидентів. Я думаю, що ті, хто тоді протистояв радянській системі, їм здавалось, що ця система міцна як ніколи. Партійна машина, КДБ – чи можна там було знайти хоч маленьку тріщинку в тій системі? Але через 8 років ця система розсипалась як картковий будинок.

Друге, я думаю, треба дивитись на досвід Чехії, Польщі зразка 80-х років. Щось вони зробили таке, що ми не зробили.

– Вони зробили люстрацію.

– Але в 1989–1991 році, коли ми вийшли на однакові позиції, вони щось зробили таке, що

їм дозволило таке, що їм дозволило рвонути у Європу, до дуже великих стандартів життя, дуже великих прав і свобод.

– Вони провели люстрацію. Тобто вони відсікли цілий прошарок суспільства, який не міг далі впливати на політичне життя країни. У нас цього не зроблено. У нас всі стали громадянами України. Тепер ми маємо слухати маячню повну тих, хто набув громадянства в 1991 році, приїхавши буквально вчора в Україну, опинившись випадково тут. У них зовсім інший світогляд, вони зовсім по-іншому думають.

Те ж саме стосується політиків. Вони звикли до тієї системи, в якій жили все життя. Це радянська система, вона сьогодні є логічним її продовженням, наслідком. Вони по-іншому не мислять цього життя, по-іншому не сприймають світ, ніж ті люди, які хочуть, як ти говориш, потрапити в Євросоюз, як Польща, Чехія чи Угорщина. Прибалтійські країни також провели люстрацію.

– Це дуже важливо, правильно. Зміна еліти – це дуже важливий інструмент. Ці люди, які сьогодні нас слухають, я знаю, що серед них є ті, хто говорить, що це безпробудна темінь, і вона назавжди, що треба пакувати валізи, і невідомо, як далі жити…

Я хочу звернутись до цих людей. Зовсім недавно в історії ми були в ситуації безпробудної темряви, принаймні у плані громадянських прав і свобод. Здавалось, що перспективи ніякої. Тим не менше, наша недавня історія показує, як все швидко змінюється.


31

І досвід наших сусідніх країн – Польщі, Чехії, Угорщини – показує, як можна швидко змінювати.

– Треба ініціювати закон про люстрацію і ухвалювати у Верховній Раді. Задушити її власними руками.

– Думаю, нам цей закон треба було робити у 91-му році. Цей поїзд пішов. Зараз, я думаю, настав час розібратись, що може просувати країну вперед. А є єдиний шанс для України. Століттями Україна була територією свободи. Дихалось вільніше, ніж в сусідніх країнах.

– Століттями?

– Нагадаю, що ми є країна, де колись жінки отримували середню освіту в той час, коли в Європі жінки її не отримували. Ми були країною, де приживались різні релігії і різні мови. Думаю, що історичний шанс в України – і далі зоставатись острівцем свободи, якою б мовою ти не говорив, до якої б ти церкви не ходив, ти можеш бути собою, можеш себе реалізувати як громадянин, як підприємець, як працівник.

– Якщо церква не виконує функції підрозділу служби безпеки однієї з держав.

– Буває й таке.

– Чому буває? Та воно є. Чи є охочі у Верховній Раді ухвалити закон про люстрацію? Я

знаю, що є такі охочі у громадянському суспільстві. Є частина охочих у фракціях. І навіть Ганна Герман щось говорила про люстрацію.

– Я думаю, що ми з люстрацією запізнились років на 20.

– Це ніколи не пізно насправді.

– Можливо. Але я думаю, зараз значно важливіше вже не виконувати домашню роботу, яка пропущена, провалена. А по-друге, що важливо сьогодні? А сьогодні важливо визначити, за рахунок чого Україна може бути успішною в сучасній Європі, в сучасному світі. І друге – це перестати щемити громадян, громадянські права, економічні права. Хто хоче працювати, хай працює.

– Ми ж маємо те, що маємо. Ми маємо тепер утиски тих, хто вийшов на Податковий майдан. Тепер їх тягають до міліції на допити, затримують, беруть підписки про невиїзд тощо. Ти сам згадав про блогерку, яку затримали просто тому, що так собі вирішили.

– Це, до речі, абсолютно «бєпрєдєльна» історія. Я нагадаю, що у нас третій день продовжується скандальна ситуація, коли у блогерки Олени Білозерської вилучили комп’ютер і матеріали на підставі того, що міліція на підставі цього хоче з’ясувати, хто підпалював офіс Партії регіонів.

Я категорично проти того, щоб у нас підпалювались партійні офіси, будь-чиї. І при всьому цьому це абсолютно абсурдно, коли міліція намагається під приводом розслідування якихось справ вилучати комп’ютери, сервери у журналістів.

Завтра якийсь винахідливий слідчий у прокуратурі заведе блог від імені Романа Скрипіна, а потім вони прийдуть у квартиру Романа Скрипіна і вилучать приватний комп’ютер, тому що їм здається, що там має бути унікальна інформація про розслідуванні злочину.

– Давайте інший приклад. Хай краще до вас прийдуть.

– Інтернет залишається в Україні островом свободи. Мені здається, нам треба все зробити, щоб влада туди руками не залазила.

– Для цього потрібне ухвалення певного закону або унормування. Ми ж не можемо просто сказати, що інтернет – лишаємо так, як воно є.

– Я думаю, для інтернет-журналістів може бути тільки дві речі, які держава може зробити. Перша – це урівняти інтернет-журналістів у правах із працівником газети. І ми це зробили у щойно ухваленому законі про інформацію, де вперше прирівнюються до традиційних журналістів і фрілансери (тобто незалежні журналісти, які не мають постійного місця роботи), а також представники інтернет-видань.

– Це обговорювалось іще за Президента Ющенка.


32

– І друге – це реєстрація інтернет-видань. Якщо хоче інтернет-видання – «Українська правда» чи «Обозреватель» – щоб на них поширювались права.

– Тобто через повідомлення органів державної влади: ми є ЗМІ.

– Так, просимо з цього моменту вважати нас засобами масової інформації з правами та відповідальністю.

– І вони потрапляють у правове поле.

– Але якщо не хоче інтернет-видання туди йти, я думаю, в держави не повинно виникати жодної спокуси їх заганяти силоміць під реєстрацію.

– Силоміць не треба. Але тоді держава може ігнорувати і запити таких журналістів.

– Абсолютно.

– У нас є слухач.

Слухач: Добрий день. Це Григорій, місто Львів. Скажіть, аналогія між 1933 роком та 2011 роком. Письменниця Матіос заявила про те, що її переслідує міліція та прокуратура. Прокоментуйте.

Пане Андрію, буду Вас просити про відкриту дискусію між Європарламентом та БЮТ по суті українського терору і його причини. Якщо відкривати суть терору проти української нації, наша мафіозна структура боїться голосу народу. Якщо європейці заявлять, що у нас панує терор, то вони подумають про це. Тільки Європа змусить їх ставати на демократичний рух або принаймні не закручувати гайки на всі 100%.

Я хочу підняти питання здоров᾽я нації та фізичної культури. Українська нація вимирає. Я як дятел кажу: якщо наші чиновники не будуть думати про здоров᾽я української нації, ми

просто вимремо, як мамути.

І ще освіта та тоталітарна педагогіка. Наша школа як була казармою радянською, такою вона і лишається. Тому що система не дозволяє розвиватись демократії у наших школах. Тому що владі демократична школа не потрібна. Візьміть парламентські слухання «демократизація середньої та вищої школи». Це дуже важливо для української нації. Дякую.

– Щодо Марії Матіос. Я думаю, це абсолютно ганебна історія для України. Хто не знає, скажу, що наша Генпрокуратура вирішила боротися із лауреатом Шевченківської премії, письменницею Марією Матіос. Вони почали висилати гінців у видавництва, друкарні з попередженням, що планують вилучити з друку її книжку, яка стала книжкою року-2010. Також опитують її знайомих, сусідів і так далі.

Я разом зі своїми колегами зробив депутатський запит у Генеральну прокуратуру і МВС. Я абсолютно впевнений, що ці відомства мають чітко сказати, що вони надалі не збираються займатись дурницями. Ми точно не хочемо, щоб Україна потрапила в список тих країн, де вилучають із книгарень книжки.

Ми розуміємо, що це спроба залякати, тому що влада намагається залякати всіх тих, у кого є своя думка, хто наважується вголос говорити те, що їм не подобається. Безумовно, Марія Матіос як будь-який письменник перебуває у постійній зоні ризику.

Єдиний шанс України рухатись вперед – це коли критична маса людей, не задоволених тим, що відбувається тут, знайде спосіб змінити цю владу. І я зараз не закликаю до повалення чи конституційних змін. Для цього є абсолютно демократичні інструменти, такі, як вибори, вимога відставки, вимога дострокових виборів

Щодо Європи. Ми отримали цього тижня чіткий і важливий сигнал із Європи. Ви знаєте, що Чехія надала політичний притулок екс-міністрові економіки Данилишину. Ми схильні це трактувати як чітку відповідь, що Європа каже, що в Україні відбуваються політичні репресії, тому політичний притулок надають нашим громадянам.

Скажу щиро, мене це абсолютно не тішить. Мені дуже соромно пояснювати моїм знайомим по Єльському університету (США), що у нас відбувається в країні, що нашим громадянам треба шукати політичного притулку у сусідніх державах.


33

При всьому цьому хочу сказати, що нема чого покладатись на Європу чи на будь-якого іншого доброго товариша десь за кордоном. Єдиний шанс України рухатись вперед – це коли критична маса людей, не задоволених тим, що відбувається тут, знайде спосіб змінити цю владу.

І я зараз не закликаю до повалення чи конституційних змін. Для цього є абсолютно демократичні інструменти, такі, як вибори, вимога відставки, вимога дострокових виборів. І це є демократичні інструменти.

– Ми маємо вже досвід останніх місцевих виборів. І хочеться сказати: «Ало, гараж!»

– Скажу річ, про яку, може, не всі мої колеги по фракції чи опозиції готові говорити, але я вважаю, що опозиція справді програла місцеві вибори. І я думаю, що зараз важливо з цього зробити висновки. Звичайно, був адмінресурс. Але загалом ми виявились не готовими до цих місцевих виборів.

– На хвилі місцевих виборів, які відбулись відомо за яким законом, і всі недоліки,

порушення були озвучені і чітко артикульовані міжнародним товариством. Але пан Чечетов після цього не втомлювався пояснювати, що парламентські вибори відбудуться за такою

самою схемою.

– Я думаю, що на Михайла Васильовича Чечетова чекають великі несподіванки та розчарування у майбутньому. Але при цьому всьому місцеві вибори – це дуже важливий сигнал для нас. Якщо наша стратегія означає, що ми повинні на наступних президентських виборах не допустити збереження цієї команди при владі, то проміжним етапом повинна бути перемога на парламентських виборах в 2011 або в 2012 році.

– Але для цього має бути закон, у вас немає більшості.

– Я думаю, нам треба бути готовими перемагати ці вибори за будь-яким законом. Якщо ми серйозно думаємо про зміну влади в Україні, про заміну однієї команди іншими, то стратегічна ціль – перемога на майбутніх президентських виборах. Проміжна ціль – це перемога на парламентських виборах, і для цього є всі шанси.

– У нас є ще слухач.

Слухач: Це Анатолій з Полтавщини. У мене є оригінальні наукові ідеї, чи зможете ви їх застосувати? Насамперед, як ваша політична сила може наростити дуже швидко навіть президентський рейтинг. Якщо буде заклик підтримати вашу політичну партію, а ви пообіцяєте зібрати заяви про злочини правоохоронців та інших держслужбовців, тому що ви бажаєте, щоб відбулось знищення влади злочинців. І таким чином формально будуть проведені соціологічні дослідження, можна буде зібрати навіть 10 мільйонів підписів.

– Це пан Анатолій пропонує провести люстрацію в хитрий спосіб.

– Я наукові розробки залишу Роману Скрипіну. Він раніше за мене закінчив Інститут журналістики у Києві. І я бачу, ви вже давні знайомі.

А щодо політтехнологічної складової, насправді, приходить час, коли все вирішують зрештою не технології, а вирішують глибинні речі. Тому що розкол зараз у суспільстві колосальний, і різниця між командами, між владою та опозицією колосальна. Це не просто дискусія, як вішати гірлянду – справа наліво чи зліва направо. Це колосальні ціннісні розриви.

Тому що є одна команда, яка намагається відновити Радянський Союз, радянські цінності, і є інша політична команда або команди (я сподіваюся, з кожним днем цих людей більшає), які нарешті готові чітко сказати, що ми хочемо жити як у Європі, хочемо членства у Євросоюзі, ми хочемо, щоб у нас як в Європі було правосуддя, суд, слідство і так далі. На цьому треба стояти.

– От Янукович показав жовту картку Могильову. Це також показово. Як написало

одне інтернет-видання, Янукович попросив не щемити громадянське суспільство і громадян. І це все напередодні 22 січня.

– На жаль, жовту картку він збирався показати за інше, за незапровадження змін, пов’язаних з машинами та техоглядом. Я б хотів, щоб Президент показував не тільки жовті, а й червоні картки чиновникам, які намагаються давити на громадянське суспільство.


34

Щодо Могильова, я з позитивних речей відзначу, що вчора міністр внутрішніх справ виступав у Верховній Раді українською мовою. Я думаю, це дуже важлива і показова річ.

– Якщо міліція буде говорити українською, однак буде репресивним органом, нічого

доброго в цьому немає. Це буде просто українська репресивна міліція.

– У мене є своя історія відстеження еволюції цього конкретного чиновника, його заяви щодо інтернету і так далі.

А тепер про справжнє. Мене дуже налякала заява голови МВС, що 22 січня у нас планується кровопролиття в Києві. Більше того, нам сказано, що міліція до цього готується і збирається якимось чином карати тих, хто це готує.

Я боюся помилитись, але мені здається, що Україні подають сигнал, що у нас на 22 січня готуються якісь провокації. Може (не доведи Господи), з кров’ю, кровопролиттям. І в мене є відчуття, що це будуть намагатись виставити за якусь опозиційну діяльність, під цим приводом спробувати закрутити гайки.

Тому я думаю, що це річ, яка вимагає точно реакції Президента. Я думаю, це не повинно залякати тих людей, які збираються 22 січня на День злуки зібратися в Києві. Це планується мирний збір громадян, величезна мирна демонстрація. Це люди, які спочатку прийдуть на Михайлівську площу, а потім мирно перейдуть на Софіївську площу на віче, щоб разом обговорити, щоб подумати, що робити далі, щоб пригадати нашу історію, коли ми в різні етапи історії знаходили сили об’єднати країну зі сходу на захід.

– У нас є ще один слухач.

Слухач: Це Василь з Донецька. Дякую пане Романе, я захоплююсь вами. І Шевченко мені також дуже імпонує, але правда, не той він уже став. Пане Андрію, як Ви думаєте, чи Романа Скрипіна ще довго терпітимуть, чи піде він скоро?

– Пане Василю, як людина, яка терпіла Роман Скрипіна побратимом і соратником на «5 каналі», скажу, що це непроста людська задача. Жартую.

Звичайно, кожен журналіст, який намагається працювати по совісті, точно відчуває, що за останній рік можливостей для роботи…

– Поламаних олівців є багато. Але так само стало багато таких, які пишуть. Це молоді журналісти. Це зі свого боку такі зауваження. З оптимізмом зауважу, що нова генерація журналістів з’являється, які не хочуть працювати так, як вже від них вимагають. Їх досить багато. Більше принаймні, ніж було 2004 року.

– А якщо пригадати, скільки разів нашу професію намагались поховати назавжди…

– Добре, що хтось хоч нишком від неї відійшов.

– Я вважаю, що робота таких журналістів, як Роман Скрипін, робота таких команд, як ми зараз маємо можливість слухати, це показник. Як в часи Першої світової війни в окопах брали у клітках канарок, і, коли починалась газова атака, канарки першими гинули.

Я думаю, нам треба стежити за роботою сильних і чесних журналістів, сильних і чесних команд. Якщо у них починаються проблеми, це перший знак, що проблеми будуть скоро у всіх інших.

– Останнє питання: ти сказав, що треба чекати на зміни на парламентських виборах, вигравати їх за будь-якими правилами, і що прийти має інша команда. Хіба БЮТ – це інша

команда? Ці люди вже показали себе у владі. І без пієтету скажу, що абсолютно з аналогічного боку себе зараз показує з гіршого боку Партія регіонів як владна структура.

– Я вважаю, що на наступних парламентських і президентських виборах повинні прийти ті, хто зможе Україну нарешті повести вперед. Вони є в різних командах, в тому числі точно в команді Тимошенко. В тому числі в багатьох інших командах. Я думаю, що в провладних командах можуть з’явитись люди адекватні. Я думаю, їм треба дати можливість проявитись.

Ще раз заклик до всіх. Нема що чекати, потрібно стояти за себе, відстоювати свої права щодня, потрібно чітко розуміти, що може просувати країну вперед, потрібно об’єднувати таких людей навколо себе...

РАДА УКРАЇНИ - rada.gov.ua › uploads › documents › 26374.pdf · коли у...

Documents

Transcript of РАДА УКРАЇНИ - rada.gov.ua › uploads › documents › 26374.pdf · коли у...