11

ІМІДЖ ЖУРНАЛІСТА

Михаїл ВОРОНІН.

Чоловічий стиль – це музика.

42 стор., 3 стор обкладинки.

10 ’ 2009 http://nsju.org/tabmenu/pro_zhurnal

У НОМЕРІ:ТОП-ТЕМА

ВІД ПЕРШОЇ ОСОБИ

Президент МФЖ Джим Бумела: не існує питань, які неможливо вирішити.

2-4 стор., перша стор. обкладинки.

КОНКУРСИПитна вода: якість та культура споживання.Третий всеукраинский конкурс для представителей СМИ «Жизнь продолжается».Ще не пізно стати учасником і переможцем конкурсу про страхування відповідальності автовласників.

Фінішував «День-2009».

22 – 24 стор.

РЕЗОНАНС

Чернігів. Не співочий

дует «Деснянок».

Крым. Это будет

способствовать

прозрачности?..

9 - 10 стор.

НАМ ПИШУТЬ Алла МАЛІЄНКО. Київ. Четверта помирає першою?

Микола ЛІСОВЕНКО. «Урядовий кур‘єр». Погром в редакції.

5 – 8 стор.

ЖУРНАЛІСТИКА В ОСОБАХКиїв. Зустріч... в оздобі лиманів і моря. Розповідь про радіожурналістку

Аліну АКУЛЕНКО.11 стор., 4 стор обкладинки.

Обухів. Хранителі історії Малишкового краю. Про Олену АРТЮШЕНКО та Юрія ДОМОТЕНКА.

2 стор. обкладинки.

ВЛАДА І ЗМІОльга ВОЙЦЕХІВСЬКА. Київщина. Пішло – покотилося за одним сценарієм?

15-17 стор.

ЖУРНАЛІСТСЬКІ ОРГАНІЗАЦІЇ

Віра ЧЕРЕМНИХ. Дагомис.

Росія. Як росіяни фестивалили,

а ми опікувалися безпекою

журналістів.

18- 22 стор.

А ЯК У НИХ?

Тетяна МАККОЙ. США.

Сто Пулітцерів «сірої леді»,

Або правда і чутки

про «жовтизну» американської преси.

33 – 37 стор.

Олександр МАКАРСЬКИЙ. Польща.

Тема варта уваги.

38- 39 стор.

ХРОНОГРАФ 3, 17 стор.

ОКО «ЖУ»

Про журналістику – із занепокоєнням, надією та гумором.

Дагомис.

Кольорова вкладка.

МЕНЕДЖЕРАМ І БУХГАЛТЕРАМ ЗМІ

Наталія КАЛЄНІЧЕНКО. ДПА України

Як анулювати реєстра-цію платника ПДВ.

43 стор.

В РЕДАКЦІЙНИХ КОЛЕКТИВАХ

Хмельниччина. Повернення Ядухи.

Донеччина. «Наш край» - екологічна газета.

12-14 стор.

ЖИТТЯ І ТЕМИ

Василь КІЗКА. 20-річчя Руху – радість і тра-гедія розбрату.

Віра КУЛЬОВА. Полтавщина. «Думав, що побачу глину, а поба-чив народ...».

29 - 33 стор.

КНИГИ ЖУРНАЛІСТІВ

Надія ШТАНЬКО. Донеччина. Підсумки.

Микола ЧУЙ. Київ. На високій полонині блеяла овечка...

40 - 42 стор.

ПАМ‘ЯТАЙМО

Пішов з життя вете-ран одеської жур-налістики Іван Семенович СИТНИК.

43 стор.

МЕДІАБІЗНЕС

Ринок преси: нотатки з «переднього краю». Рейд студентів університету культури

по газетних кіосках. Київ.

25- 28 стор.

ПРИВІТАЙМО КОЛЕГ

Іменинники листопада.

44 стор.

22

- Як Ви оцінюєте сьогод-нішній стан журналістики, її плюси та мінуси?

- Сьогодні найголовніше

питання, яке стоїть перед

нами, це взагалі майбутнє

журналістики. Всі журналіс-

ти, редактори,працівники

медіа повинні зрозуміти: нині

відбуваються історичні зміни.

Перш за все, - технологічні.

Песимісти заявляють, що час

газет минув, світ друкованих

видань вичерпав себе. Але я

сподіваюся, що так не ста-

неться.

- То Ви - оптиміст?- Скажемо так, я впевне-

ний у тому, що можливості

друкованих медіа ще не ви-

черпані. Але повернімося

до проблем і загроз. Також

не менш важливий момент:

в Західній Європі і, особли-

во, в США настала криза так

званої ринкової журналісти-

ки, медіа-бізнесу. Відбува-

ються кардинальні зміни в

системі власності мас-медіа.

Раніше це була приватна

власність окремих осіб, пізні-

ше – сімей, так званих прес-

баронів. Пам’ятаєте фільм

«Громадянин Кейн»?

Сьогодні кількість ЗМІ в

світі збільшилась в декілька

разів, але вони концентру-

ються в руках небагатьох мо-

нополій, медіа-корпорацій.

І найгірше те, що це уні-

версальні корпорації, які

об’єднують найрізноманітні-

ший бізнес, і медіа в них за-

ймають зовсім не ведучі міс-

ця, вони складають незначну

частку капіталу. До того ж,

багато медіа-компаній є ак-

ціонерними, а мета акціо-

нерів – отримати якомога

більше прибутку. В цьому

бізнесі вони очікували при-

буток в 20%, значно вищий,

ніж в інших галузях, і тому

інвестували в масові комуні-

кації. Але прийшла криза, яка

зруйнувала їх плани.

- Ми передруковували Вашу статтю «Чи спасе жур-налістику цифровий ковчег» («ЖУ» №7’2009), в якій Ви розповідаєте про те, як і за рахунок чого і кого акціоне-ри і менеджмент компаній намагаються зберегти свої прибутки. У нас розвиток журналістики і свободи слова пов‘язують з розви-тком ринку, а Ви вже гово-рите про його кризу...

- Найстрашніше те, що

криза економічна викликає

кризу якості. Звільняють про-

фесійних журналістів (остан-

нім часом у Великій Британії

закрито понад 10 тисяч ро-

бочих місць), закривають за-

кордонні бюро і офіси, журна-

лістика змінюється, перестає

Джим Абделькерім Бумела (Jim Abdelkrim Boumelha) – прези-дент Міжнародної федерації журналістів з 2007 року. Йому 61 рік, мешкає в Оксфорді. Професійний журналіст, починав свою творчу діяльність у видавництві Роберта Максвелла «Пергамон Прес». Працював редактором в наукових журналах з питань охо-рони здоров‘я та соціальних наук.

З 1985 року почав активно працювати у виборних органах Британ-ської журналістської спілки, був ініціатором і організатором бага-тьох акцій на захист прав журналістів. Зокрема, найдовшого (три роки) страйку в «Пергамон Прес». Боротьба завершилась перемо-гою спілки. Але сам Джим Бумела був звільнений після 12 років роботи у видавництві.

Відтоді він – фрілансер. Пише статті для спеціальних видань, а також для «Guardian» та «Tribune», виступає в різних етнічних виданнях Великої Британії (Бумела – англієць арабського похо-дження).

Перш, ніж стати президентом, Бумела багато років був членом виконкому МФЖ, ініціативно і продуктивно працював в багатьох проблемних регіонах світу - Палестині, Іраку, Йемені, Єгипту, Ма-рокко. З 2002 року був скарбником виконкому МФЖ.

На XIV Міждународному фестивалі журналістів «Вся Росія-2009» в Сочі Джим Бумела був не тільки гостем: в рамках фестивалю проведено кілька заходів, присвячених обговоренню питань без-пеки журналістів.

Джим Бумела дав інтерв‘ю «Журналісту України»

ВІД ПЕРШОЇ ОСОБИ

РЕДАКЦІЙНА РАДА:

Голова M ЛУБЧЕНКО Ігор Федорович, голова Національної спілки журналістів України;

АЛЕКСЄЄВ Юрій Миколайович M президент Київського славістичного університету;

БРИЖ Олександр Михайлович M головний редактор газети “Донбасс”;

БУРЧО Лариса Григорівна M головний редактор газети “Вечерняя Одесса”;

ЄФІМОВ Микола Олексійович M генеральний директор телекомпанії “ТВM5” (м. Запоріжжя);

ІВШИНА Лариса Олексіївна M головний редактор газети “День”;

КВІТ Сергій Миронович M президент Національного університету “КиєвоMМогилянська академія”;

КЛИМЕНТЬЄВ Вадим Григорович – голова спостережної ради засновників сайту «Днепровский акцент» (Дніпропетровськ);

КУРПІЛЬ Степан Володимирович M народний депутат України;

НАБРУСКО Віктор Іванович M президент Національної радіокомпанії України;

ПАНЧУК Дмитро Овксентійович M головний редактор газети “Житомирщина”;

РІЗУН Володимир Володимирович M директор Інституту журналістики Київського Національного університету ім. Шевченка;

САВВОВ Антон Іванович M головний редактор журналу “Деловая жизнь” (м. Харків);

СОРОКА Михайло Михайлович M заступник генерального директора «Укрінформу»;

ТАРАСЮК Дмитро Володимирович M представник Національної ради з питань телебачення і радіомовлення України в Рівненській області;

ТОКАРСЬКИЙ Микола Миколайович M головний редактор газети “Приазовський робочий” (м. Маріуполь);

ТРОЇЦЬКА Наталя Василівна M головний редактор газети “Слава Севастополя”;

ЧЕРЕМНИХ Віра Миколаївна M головний редактор журналу “Журналіст України”;

ШВЕЦЬ Олександр Юхимович M головний редактор газети “Факти”.

ГОЛОВНИЙ РЕДАКТОРЗаслужений журналіст України

ВІРА ЧЕРЕМНИХ.

Засновники журналу – Національна спілка журналістів України та Київський Національний університет імені Т.Г. Шевченка.Виходить з січня 1975р.Передплатний індекс 40778.Періодичність — щомісяця. ©

ПРЕЗИДЕНТ МФЖ ДЖИМ БУМЕЛА:

НЕ ІСНУЄ ПИТАНЬ, ЯКІ НЕМОЖЛИВО ВИРІШИТИ.

Найстрашніше те, що вмирають невеличкі провінційні видання, і таким чином зникає тканина місцевого життя, яка завжди відображалася в місцевій пресі

33

ВІД ПЕРШОЇ ОСОБИ ПОДІЇ. ФАКТИ

бути журналістикою гучних і

авторитетних імен, зникають

аналітика, розслідування, і це

явище притаманне практично

всім країнам. Тематика мате-

ріалів зведена здебільшого

до подробиць життя і скан-

далів відомих осіб тощо. Ми

констатуємо повсюдно кризу

професійності і якості.

На жаль, відомі і поваж-

ні видання переживають не

найкращі часи. Деякі навіть

банкрутують. А найстрашні-

ше те, що вмирають неве-

личкі провінційні видання, і

таким чином зникає тканина

місцевого життя, яка завжди

відображалася в місцевій

пресі.

Якщо ви підете на якийсь

журналістський факультет,їх

багато, і вони процвітають.

На Заході практично в кожно-

му університеті

є факультет

ж у р н а л і с т и -

ки. Але масо-

вість зовсім не

означає, що в

професію при-

ходять кваліфі-

ковані спеціа-

лісти і етично

готові до неї

люди.

-І не тільки на Заході. У нас, в Україні, сьогодні на-вчають на журналіста в 61 вищому навчальному за-кладі…

- Розповім вам історію

про сектор Газа. Як Ви розу-

мієте, ця територія – фактич-

но фортеця, але там щороку

випускають по 300 журна-

лістів з вищою освітою, яким

просто нікуди подітися.

-Нинішня криза – за-гальна. Банкрутіють не тільки медіа-корпорації, гинуть банки, закривають-

ся заводи… То, можливо, криза ЗМІ – не таке вже й страшне явище?

- З втратою медіа люди

втрачають впевненість у за-

втрашньому дні, а це, по-

годьтеся, – не аби що. Ніхто

не знає, що на нас чекає, не

пропонує чітких і зрозумілих

рішень.

- А які рішення пропону-ються для мас-медіа?

- Потужні корпорації шу-

кають якісь ринкові меха-

нізми, як, наприклад, платні

інтернет-послуги (за знайом-

ство з електронними версі-

ями газет тощо). А в сфері

професійній лише самі жур-

налісти і їх громадські орга-

нізації, творчі й професійні

спілки пропонують якісь рі-

шення. Ми опинилися в дуже

важких умовах,

і нам нічого не

залишається, як

власноруч бо-

ротися за своє

майбутнє. В на-

ших лавах зали-

шаються ті, хто

вірить в свою

професію і своє

призначення.

Головний принцип жур-

налістики – ми є важливою

складовою демократичної

системи, демократії, і сьо-

годні це найсуттєвіша моти-

вація на користь існування

журналістики.

-Ваші побажання україн-ським журналістам і укра-їнській журналістиці.

- Я відвідував Україну в

2007 році. Це було пов’язано

з кампанією по розслідуван-

ню вбивства Георгія Гонга-

дзе, яку свого часу почала

моя журналістська спілка –

Британська….. На жаль, тоді

Ми опинилися в дуже важких умовах, і нам нічого не за-лишається, як власноруч бо-ротися за своє майбутнє. В наших лавах залишаються ті, хто вірить в свою професію і своє призначення

70 РОКІВ виповнилося

улюбленій газеті багатьох

поколінь волинян «Волинь –

нова».

Успіхи цього видання

пов‘язують насамперед з

його редакторами Полікар-

пом Шафетою, який чверть

століття очолював редакцію,

та його талановитим заступ-

ником, а пізніше послідов-

ником на редакторському

посту – Степаном Сачуком,

який вже 13 років – біля кер-

ма «Волині- нової».

70 тисяч - наклад кожно-

го випуску. Таких показників

в наш час небагато не тільки

в регіональному медійному

просторі, а й в загальнонаці-

ональному.

За що цінують і поважа-

ють «Волинь – нову» читачі?

За принципову позицію, чес-

ність, правду, небайдужість

до людей і за журналістську

майстерність.

***АСОЦІАЦІЯ «Незалежні

регіональні видавці України»

провела перший всеукраїн-

ський газетний конгресс, в

якому взяли участь видавці з

семи країн. Досвідом органі-

зації виготовлення якісного

друкованого продукту в умо-

вах світової кризи поділився

з учасниками конгресу лідер

всесвітнього форуму редак-

торів (WEF) Бертран Пекері

з Парижа. Директор з до-

сліджень Всесвітньої асо-

ціації газет (WAN) Тетяна

Рєпкова (Франція) порівня-

ла вплив кризи на світову й

українську медіа-економіку.

Про інструменти виходу з

кризи вели мову Ярослав

Токарчик, генеральний ди-

ректор видавництва «Газета

Ольштинська»; Роман Гал-

ло, генеральний директор

FutuRoom (Чехія), Гільєр-

мо Шмітт, генеральний ди-

ректор, шеф-редактор ЗАТ

«Сегодня-мультимедиа».

ДОВІДКА. Асоціація «Не-

залежні регіональні видавці

України» (НРВУ) об’єднала

20 лідерів газетного ринку з

Вінниці, Дніпропетровська,

Дніпродзержинська, Доне-

цька, Запоріжжя, Мелітопо-

ля, Івано-Франківська, Лу-

ганська, Львова, Полтави,

Кременчука, Рівного, Сум та

інших міст. Загальний наклад

газет АНРВУ сягає понад

мільйон примірників.

***РОЗПОЧАЛИСЯ занят-

тя в Інституті журналістської

майстерності при НСЖУ, що

другий рік поспіль організує

для журналістів Київщини

обласна організація НСЖУ.

Як і минулого року, заняття

відбуватимуться щотижня.

Протягом навчання за кур-

сом «Основи теорії і практи-

ки журналістики» слухачі ма-

ють оволодіти теоретичними

знаннями щодо методів і

прийомів журналістської ді-

яльності, практичними нави-

чками організації і плануван-

ня матеріалів та написання

текстів різножанрових публі-

кацій згідно з сучасними ви-

могами і специфікою видань

тощо.

ХРОНОГРАФ

44

ВІД ПЕРШОЇ ОСОБИ

я був у Києві всього один день.

Що я думаю про Україну? Журна-

лісти стали б сильніши-

ми, якби об’єдналися.

Наскільки мені відомо,

у вас дві організації…

-Так, дві. Націо-нальна спілка жур-налістів і Незалежна медіа-профспілка. Наша – НСЖУ – потужна, майже 15 тисяч членів.

- Я зрозумів. І, водночас, мені зда-

ється, було б краще, аби це була єди-

на організація. Щоб ви об’єдналися,

і до сили старої організації додались

енергія та ідеї нової. Тим більше, що,

наскільки мені відомо, у вас приязні

стосунки, взаєморозуміння. Я вірю в

те, що об’єднання завжди збільшує

міць і розширює можливості.

Я вважаю, що проблеми журна-

лістів в країнах пострадянського про-

стору схожі: незадовільні умови ро-

боти, у більшості випадків невисокий

економічний статус журналістів. Дуже

актуальним є питан-

ня, як кажуть, хліба з

маслом. І завдання

громадських журна-

лістських об’єднань

– добиватися в цьо-

му прогресу. Звичайно, гостро стоїть

питання свободи преси, але свободи

преси неможливо досягти, не вирі-

шивши питання хліба і масла.

Як я це бачу? Журна-

лістські спілки повинні

більше перейматися умо-

вами роботи журналістів,

як штатних, так і поза-

штатних (фріланс).

-Хліб з маслом – це певна незалежність жур-

наліста. А у нас в дер-жавних і комунальних медіа, які частково фі-нансуються з бюджету, використовуються най-різноманітніші методи тиску на редакторів, щоб вони піарили керівни-цтво. В приватних же медіа повсюдно панує «сіра» зарплата: офіцій-но – мінімум, все інше – в конверті, вміст якого може змінюватися за будь-якої забаган-ки власника або топ-менеджера. І що може зробити журналістська

громадськість? Якщо редактори державних газет надають розголо-су конфліктам з влад-ними співзасновниками, то працівники приватних

ЗМІ вкрай рідко привертають увагу громадськості до «конвертованих»

зарплат.- Треба спро-

бувати, треба ді-

яти. Об’єднуйте

зусилля і ви-

магайте про-

зорих зарплат.

Не сьогодні так

завтра до вас

прислухаються.

Головне – щоб

всі впевнилися

у вашій єдності і

твердому намірі

йти до кінця. А

найважливіше,

щоб самі журна-

лісти твердо захотіли прозорих умов

праці і зарплати, зрозуміли, що ни-

нішні конверти не вирішать їхніх про-

блем, що в нашому житті не останню

роль відіграють поняття рівності, со-

лідарності.

Загальновідомо, що журналісти

відчувають себе індивідуальностя-

ми, особистостями, але вони повинні

зрозуміти, що спілка, яка намагається

створити з них колектив, необхідна,

перш за все, для того,

щоб кожен індивід міг

реалізувати себе про-

фесійно, щоб на заваді

цьому не ставали або

чиновники, або чиїсь

гроші.

Отже, об’єднана

спілка повинна стати

сильною і диктувати

свої правила робото-

давцям.

Національна спілка журналістів

України має в Міжнародній феде-

рації статус асоційованого члена.

Пора написати заяву і стати повним

членом. Розкажіть про це у вашому

журналі. Я розумію, що треба буде

сплачувати більші внески, які зале-

жать від кількості членів, а у вас їх,

як Ви сказали, близько 15 тисяч осіб,

але давайте спробуємо обговорити

це питання. Можливо, ми знайдемо

вихід, адже система внесків у МФЖ

не така жорстка.

Не існує питань, які неможливо ви-

рішити. Давайте обговорювати. На-

ступного року в травні відбудеться

конгрес МФЖ, в якому візьме участь

і ваша спілка. Сподіваюся, що до того

часу ви зможете стати повними чле-

нами МФЖ.

- Передам Ваші побажання ке-рівництву НСЖУ і журналістському загалу.

Розмовляла Віра ЧЕРЕМНИХ.

НА ЗНІМКУ: фото на пам’ять – Джим Бумела і Віра Черемних.

Вони повинні зрозуміти, що спілка, яка намагається ство-рити з них колектив, необ-хідна, перш за все, для того, щоб кожен індивід міг реалізу-вати себе професійно, щоб на заваді цьому не ставали або чиновники, або чиїсь гроші

Ми є важливою складовою де-мократичної системи, демо-кратії, і сьогодні це найсут-тєвіша мотивація на користь існування журналістики

Свободи преси неможливо до-сягти, не вирішивши питання хліба і масла

55

НАМ ПИШУТЬ

Правду кажуть: людина живе доти,

доки її пам‘ятають.

Вгамовується літо, за вікном -

осінь. Журналісти повертаються з

відпусток. Цікавляться один у одного

– де бував, що видав. Та на великий

жаль, повертаються не всі. Так пове-

лося у нашій великій журналістській

родині, що саме ці похмурі осінні дні

стали днями скорботи за тими, хто ні-

коли вже не повернеться за робочий

стіл, не візьме в руки ручку...

Валентин Кириленко, Микола

Фомічов, Валерій Олійник, Валенти-

на Дуб, Валентина Смирнова, Таїсія

Косенко, Віктор Костюк, Володимир

Лівенцев, Ольга Суржик, Марина Єв-

грашина, Микола Мірошниченко, Ва-

лентина Вдовиченко, Євген Хорун-

жий...

Довгий список побратимів, які

відійшли за межу,

щороку молод-

шає. Боляче, але

злий медичний

термін «інфаркт»,

схоже, стає про-

фесійною хворо-

бою журналістів.

Й досі озиваються в душі сумні ряд-

ки тужної пісні : “А в одного лебеди-

ка крилоньки зомліли...” Прощалися

з Василем Плющем. Зомліли кри-

лоньки не від втоми від життя, а під-

вело небайдуже серце. Втомилося.

Щоразу, коли втрачаю побратимів,

відчуваю порожнечу. Не буває в при-

роді повторів. Кожна людина – осо-

бистість, а коли йдеться про творчих

людей, то тут задіяна така тонка враз-

лива генетична схема, що часом не

під силу розібратися самому в собі.

“ Я із того пісенного краю, де акор-

дами п‘ють бистрину...”

Ім‘я автора цих рядків добре зна-

не в Україні. “Я у вересні народився”.

Таку назву має поетична збірка віршів

Григорія Козакова.

Упродовж багатьох років його

голос звучав на Українському радіо,

а понад два десятиліття як ведучий

новин Григорій

Козаков заходив у

наші оселі почерез

телеекран, розпо-

відаючи про важ-

ливі події, цікавих

людей.

Вишукана мова,

інтелігентна подача матеріалу, своє-

рідний голос подарували йому без-

ліч прихильників. Ми шанували його

і як людину, не байдужу до чужого

болю і радостей, як талановитого

журналіста.

Народився Григорій Козаков на

Черкащини, під істо-

ричним Чигирином.

До останніх своїх

днів він не поривав

зв‘язків зі своїми

земляками. Тут він відпочивав і сер-

цем, і душею, набирався снаги, щоб

знову поринути у вир такого нелегко-

го журналістського повсякдення.

А потім був Чорнобиль. І Григо-

рій разом зі своїми побратимами-

журналістами одним з перших роз-

повідав світові про всепланетарну

катастрофу, про мужніх людей, які

волею долі опинилися в епіцентрі

страшного лиха.

Його велике серце, сповнене до-

бром та любов‘ю, відкрите до всього

найдорожчого найсокровеннішого

на землі, - не витримало. Минуло

півроку, а не хочеться вірити в непо-

правне.

А ще важче втрачати колег, коли

виноситься вердикт – загинув че-

рез професійну діяльність. Можливо,

вперше ми гостро відчули реальну

небезпеку, коли злочинці розправи-

лися з Вадимом Бойком. Його життя

обірвалося на злеті. Молодий, повний

творчих сил Вадим свято повірив у

перемогу добра над злом. З‘явилися,

як на той час, сенсаційні матеріали

про корупцію. Достатньо близько пі-

дійшов до чиєїсь злочинної таємниці,

став небезпечним, за що розплатився

життям.

З роками ситуація ускладнюється.

Здавалося б, країна стала незалеж-

ною, все має працювати на Україну,

на зростання добробуту, підвищення

культурного та освітнього рівня лю-

дей. Та, на жаль, трагічні випадки не-

вблаганно повторюються. Журналісти

гинуть. Борис Дерев‘янко, головний

редактор “Вечірньої Одеси”, вбитий

прямо на порозі редакції, Петро Шев-

ченко, повішений на новобудові в Киє-

ві, публікації Володимира Іванова про

російський флот у Севастополі комусь

дуже не подобалися. Помер від побит-

тя. Через серію викривальних телере-

портажів загинув Ігор Александров. І

тільки після жахливого вбивства Геор-

гія Гонгадзе сус-

пільство нарешті

почало визна-

вати професійну

діяльність журна-

ліста небезпечною. А скільки хуліган-

ських вчинків, нападів, побиттів за-

фіксовано проти журналістів, скільки

розбитих камер і образ. А все чому?

Невже тільки за те, що журналіст об-

ЧЕТВЕРТА ПОМИРАЄ ПЕРШОЮ?Не зрадь нас, Пам‘яте! Земля, твоя і згорьована, та невмируща. І хто ходив по ній, не обпечи його байдужим забуттям...

Так повелося у нашій великій журналіст-ській родині, що саме ці похмурі осінні дні стали днями скорботи за тими, хто ніко-ли вже не повернеться за робочий стіл

Довгий список побратимів, які відійшли за межу, щороку молодшає

66

НАМ ПИШУТЬ

рав собі професію відстоювати прав-

ду та боротися за гідне життя?

Немає серед нас головних редак-

торів районних газет – Миколи Івано-

вича Шостака, колишнього редактора

Бориспільської міської газети “Трудо-

ва слава”. Миколі було 50. Його попе-

редник Валентин Лисиця не витримав

тиску – вкоротив собі віку мислив-

ською рушницею. Не прожив і піввіку,

загинув на 46-му році.

Іван Гетьман, редактор “Обухів-

ського краю”, пішов від нас, коли

йому ледь виповнилося 50. Покійно-

го Толю Тарана знайшли біля Обо-

лонських озер. Четверта помирає

першою. Сумний жарт. А насправді

в житті саме так і виходить. Журна-

лістське життя не легке і безхмарне.

Не раз і не два воно випробовує моїх

колег на міцність. Та ще жодного разу

я не чула дорікань на долю від журна-

лістів на обрану професію. “Солодка

каторга”, як любить жартувати голо-

ва Київської журналістської спільноти

Михайло Сорока, вабить і манить.

У всякому разі, якою б виснажли-

вою не була журналістська доля, най-

важливіше, - це надія, що твої зусил-

ля не марні, вони потрібні людям, а

інші негативні процеси відбуваються

все-таки на поверхні суспільства і не

зовсім скаламутили його глибини і не

деформували до кінця його культурні

та моральні корені. Наша професія

не сприймає жорстокості, цинізму,

вседозволеності. Журналісти, як і в

минулі роки, спраглі до правди і спра-

ведливості.

Алла МАЛІЄНКО, відповідальний секретар Київ-

ської організації НСЖУ, заслуже-ний працівник культури України.

Четверта помирає першою. Сумний жарт. А насправді в житті саме так і вихо-дить

До того кроку мене спонукало

моє сумління, а остаточно переко-

нав заступник головного редактора

газети чудовий журналіст і талано-

витий письменник Микола Махінчук,

який, приїхавши на шахтарські за-

ворушення у Донбас, прямо запитав

мене, чому я і досі не йду служити

Батьківщині, а залишаюся «найман-

цем пера» іншої

держави.

Те питання

для мене було

дуже болісним.

Дійсно, чому? Я

народився і виріс

в українській родині сільських учите-

лів, де таємно зберігалася «Історія

України – Руси» М. Грушевського,

«Чорна Рада» П.Куліша та інша поді-

бна література. Закінчивши Київський

державний університет у 1957 році,

був направлений на роботу в Донбас

і три роки працював у багатотиражці

шахти № 35-35 «біс» тресту «Жов-

теньвугілля», будучи одночасно вчи-

телем вечірньої школи робітничої мо-

лоді. Згодом мене забрали на посаду

заступника редактора Харцизької ра-

йонної газети «Социалистическая Ро-

дина», потім я працював у вугільному

відділі обласної «Радянської Донеч-

чини», після чого був переведений

власкором «Робітничої газети» по

Донбасу, звідки мене забрали влас-

ним кореспондентом «Известий», де

я став заслуженим журналістом Укра-

їнської СРСР, кавалером багатьох

державних нагород. «Известия»,

як відомо, були першою лібераль-

ною газетою СРСР, і якщо «Правду»

розповсюджували майже примусово

(принаймні, для комуністів), то на

«Известия» завжди встановлювали-

ся ліміти, бо ту газету хотів мати ко-

жен. За моїми матеріалами «Ценить

и беречь землю» і «Увеличить произ-

водство товаров для народа» Політ-

бюро ЦК КПРС приймало спеціальні

постанови. І зараз я

вважаю, що то було

дуже важливим для

суспільства.

Працюючи в «Из-

вестиях», мав мож-

ливість розповідати

про славних синів і дочок Донбасу,

боротись зі свавіллям чиновників

(кількох високорангових негідників

було знято з роботи після моїх пу-

блікацій), підтримувати всі корисні

соціально-економічні перетворення.

В рейтингу надрукованих в «Извести-

ях» матеріалів мої публікації ніколи не

ПОГРОМ В РЕДАКЦІЇСеред центральної преси, на мою думку, «Урядовий кур‘єр» найдовше об-стоював своє право бути захисником ідеї української народної державнос-ті, а крім того, залишатися відповідальним арбітром суспільства. Кажу це тому, що ще у 1992 році, коли був власним кореспондентом всесоюзної газети «Известия» по Україні (в тій газеті я пропрацював майже 27 років поспіль, обслуговуючи Донецьку і Луганську області), почав співробітничати з новоствореним «Урядовим кур‘єром», ставши його першим власкором за сумісництвом

Недавно одержав першу в своєму житті догану, яку мені винесла сьогоднішня редак-триса «Урядового кур‘єра» Алла Ковтун

77

опускалися нижче 3-5 місця, а всього

ж нас, власкорів, нараховувалось 52.

Я розповідаю про це не тільки

тому, що для журналістів централь-

них газет Донбас був найважливішим

регіоном, але й тому, що недавно

одержав першу в своєму житті дога-

ну, яку мені винесла сьогоднішня ре-

дактриса «Урядового кур‘єра» Алла

Ковтун.

Вона була призначена на посаду

головного ре-

дактора у серпні

минулого року, і

відразу ж заходи-

лася «формувати

власну команду».

Якщо десь у біз-

несових та політичних колах прин-

цип «добору своїх» всупереч засте-

реженням законодавства ще якось

сьогодні може бути поясненим, але

не виправданим, то в друкованому

органі центральної виконавчої влади

України (а саме таким і є «Урядовий

кур‘єр») таку санацію аж ніяк не мож-

на визнати правомірною.

Пані Ковтун запропонувала звіль-

нитися за власним бажанням більше

ніж двом десяткам творчих праців-

ників, серед яких багато заслужених

журналістів. Вона, власне, запропо-

нувала кожному самостійно заріза-

тись, видавши для відповідної проце-

дури і сякий-такий ножик. Тоді пішли

з редакції талановитий мистецтвоз-

навець Людмила Волга, відомий

письменник Іван Власенко, фахівець

військової справи полковник Воло-

димир Чекалін та інші. В той погром-

ний період, намагаючись привернути

увагу керівництва України і всього

демократичного загалу до разючої

несправедливості, група журналістів

«Урядового кур‘єра» зробила заяву,

яку було розміщено в Інтернеті і в

якій, зокрема, говорилось про таке:

-Вдарив час багаторічних невдах

та клінічних покручів. На цей раз

вони тріумфують на теренах держав-

ницького спрямування національної

журналістики. Призначення голо-

вним редактором газети «Урядовий

кур‘єр» Алли Ковтун з благословення

Прем‘єр-міністра України Юлії Тим-

ошенко викликало стан шоку серед

багатьох столичних газетярів. І па-

радокс не в тім, що згадана персона

в січні 2009 року досягне пенсійного

віку (заява зроблена наприкінці ми-

нулого року) – стократ прикріше від

того, що вона чи не найгірша канди-

датура у списку тих, хто міг би замі-

нити після 18-тиріч-

ного перебування

на «капітанському

містку» газети цен-

тральних органів

виконавчої влади її

першого головного

редактора Михайла Сороку.

На противагу попереднику рено-

ме спадкоємиці доволі невиразне:

до проголошення Незалежності обі-

ймала рядові посади в одному з ра-

йонних часописів на Сумщині. Пра-

цювала в «Робітничій газеті», а далі

– у довжелезній низці нових видань

на кшталт «Контракту», «Республіки»,

очолювала навіть «Ділову Україну» та

довго, скажемо так, внаслідок склад-

ного характеру там не затримува-

лась.

Те, що коїться нині в «Урядовому

кур‘єрі», - один і той самий почерк її

«керівництва», що і в попередніх ви-

даннях. Під виглядом так званої ре-

організації відбувається звільнення

неугодних лю-

дей, у тому чис-

лі досвідчених

журналістів. На-

томість пані Ков-

тун роздуває ре-

дакційний штат

керівним складом. Нині вона вже має

п‘ять заступників і одного комерцій-

ного директора з досить високими

окладами.

Методи витіснення неугодних

різні: шантаж, образи. Журналістам

без будь-яких пояснень повертають

матеріали, аби їх прізвищ не було на

сторінках газети. Дійшло вже до ма-

разму – підраховується навіть кіль-

кість підметів і присудків у реченнях.

І це при тому, що сама пані Ковтун

нічим про себе у журналістиці не за-

явила.

Таке от маємо вельми оригіналь-

не кадрове призначення, чиї наслід-

ки можуть стати фатальними для

суспільно-політичної (хоч і під «ка-

зенною» вивіскою) газети, яка з часу

виходу користується незаперечним

авторитетом серед науково-технічної

та культурно-мистецької інтеліген-

ції, керівників, бізнесових структур,

політичної еліти, не кажучи вже про

чиновницьку рать. А найбільше – пе-

ресічних, не надто великих статків

громадян, що впродовж багатьох ро-

ків регулярно отримують з її шпальт

найдокладніші консультації з бага-

тьох болючих питань сьогодення.

Відтепер в «Урядовому кур‘єрі»

вже не знайдеш сторінок з питань

державного будівництва, військово-

патріотичної тематики, культури,

освіти, науки, історії. Зникли такі

жанри, як публіцистика та аналітика.

Натомість з прямої вказівки головно-

го редактора махровим квітом роз-

квітають компіляції з Інтернету.

Заяву підписали добре відомі

українському читачеві журналісти Ва-

лентин Бабенко, Георгій Долженко,

Микола Петрушенко та інші.

Я особисто не знав про цю гро-

мадянську акцію моїх колег, а то без-

перечно поставив

би і свій підпис під

цим важливим до-

кументом україн-

ської демократії. І

ще я б до того, про-

йнятого суспільним

болем, тексту додав би і такі «дета-

лі», а саме: за рік свого правління, а

точніше плазування перед Прем‘єр-

міністром пані Ковтун на першій і

другій сторінках державної газети

видрукувала понад 600 фотографій

Юлії Тимошенко.

Пані А.Ковтун перетворила газету

«Урядовий кур‘єр» майже в приват-

Ковтун не розуміла, чи робила вигляд, що не розуміє, що вона здійснює дискриміна-цію людини за віковою ознакою

НАМ ПИШУТЬ

Пані Ковтун на першій і другій сторінках державної газети видрукувала понад 600 фотографій Юлії Тимошенко

88

НАМ ПИШУТЬ

ний альбом своєї «хазяйки», котра,

крім всього іншого, ще й дратує но-

вітніми туалетами наше дуже небага-

те жіноцтво.

Навіть найбільший диктатор ХХ

століття Йосиф Сталін не дозволяв

запопадливим газетярам «Правди» і

інших періодичних видань згадувати

своє ім‘я більше,

ніж один раз у пе-

редовиці.

Нелюдська по-

ведінка Алли Ков-

тун проявляється

ледве не щоденно. Це з її ініціативи

була влаштована перевірка факту за-

хворювання багаторічного власного

кореспондента «Урядового кур‘єра»

у Дніпропетровську чорнобильки Те-

тяни Хомич. Відома журналістка ле-

жала у лікарні після складної операції,

коли з Києва була влаштована ревізія

її чесності.

В редакції всі «колишні» постійно

перебувають у стані перманентного

стресу. Пішли з колективу прекрасний

есеїст Андрій Чирва, відомий україн-

ський нарисовець Леонід Ісаченко.

Огидною, і ніяк інакше не назвати,

була акція по звільненню невсипущого

трударя української газетярської ниви

першого заступника головного ре-

дактора Миколи Махінчука . На щось

подібне до беріївських катівень (тіль-

ки у моральному плані) перетворені

засідання редакційної колегії. Мало

не з судинним нападом та з доганою

вийшов з того аутодафе талановитий

журналіст і письменник Олександр

Кулик, котрий в дуже складних умо-

вах Криму твердо займає і проводить

через газету істинно державницьку

позицію.

Прикладів жорстокості до підле-

глих можна наводити безліч. Я, на-

приклад, був глибоко ображеним не

тільки тим, що у перші ж дні свого

«кермування» Ковтун по телефону за-

пропонувала мені звільнитись, бо я

вже маю поважний вік. Вона при цьо-

му не згадала, скільки моїх матеріалів

були відзначені як кращі. Їй поперек

горла стало те, що мені йде 75-й рік.

Ковтун не розуміла, чи робила вигляд,

що не розуміє, що вона здійснює дис-

кримінацію людини за віковою озна-

кою. Це з її ініціативи останнім часом

було взято на посаду власного корес-

пондента у Донбасі ще двох людей.

Мої ж матеріали або десь губляться,

або ж викидаються.

Нещодавно Ковтун здійснила ще

одну, спрямова-

ну особисто про-

ти мене, гидоту.

Вона винесла мені

догану за службо-

ву невідповідність

(точне формулювання мені не при-

слали) і, крім того, зобов‘язала мене

в Донецькій області організувати

передплату на 2010 рік 7 тисяч при-

мірників. Зараз передплата складає

3060 примірників. Виникає питання,

де набрати ще 4 тисячі, коли у гли-

бокій кризі перебувають металургія,

вуглевидобування, машинобудування

та інші галузі. Якщо я не забезпечу оті

7 тисяч, то безперечно матиму другу

догану, а це означає і звільнення з ро-

боти. Такі ж нереальні цифри прямо

таки «більшовицької

продрозвьорстки»

одержали власкори

у Дніпропетровську,

Харкові і Одесі (до

речі, одеський влас-

кор Людмила Бойко вже пішла за

власним бажанням).

Наші журналісти, оприлюднивши

свою заяву в Інтернеті, були переко-

нані, що на цей найбільший в історії

української журналістики скандал не-

гайно відреагує керівництво держави,

адже Демократію і Закон зневажено

саме в друкованому органі централь-

ної виконавчої влади України. Але

дарма, того не сталося. Абсолютно

ніяк не відгукнувся на заяву Комітет

Верховної Ради у справах свободи

слова і інформації.

Мабуть, можна було б розрахову-

вати якщо не на адекватну реакцію

Юлії Тимошенко (все ж таки з «Урядо-

вого кур‘єра» вона щоденно одержує

«дозу» лестощів), то на нормальне

сприйняття першого віце-прем‘єра

Олександра Турчинова, котрий і сам

часом займається нелегкою літера-

турною працею. То що ж, красно-

мовно промовчав і пан Турчинов. І

особливо боляче, що відмовчався Се-

кретаріат Президента України.

Дуже хочеться вірити, що після

цієї моєї публікації затероризований і

принижений колектив одержить таки

державну підтримку і буде захищений

від типів, яких великий російський са-

тирик Михайло Салтиков-Щедрін на-

зивав Угрюм-Бурчеєви.

Якщо ж і далі доля протестних

журналістів буде зневажена, якщо з

редакторського керівного крісла не

буде усунута аж надто репресивна і

свавільна пані Ковтун, то мені дове-

деться звертатися за захистом до всі-

єї української правозахисної системи,

а якщо і вона не побачить тут свого

обов‘язкового завдання, то змушений

буду шукати допомоги Європейсько-

го суду з прав людини. Тільки тоді мій

позов буде вже до держави Україна.

Власне, ще рік тому очолювана

А.Ковтун газета, порушуючи консти-

туційну норму, розпочала системну

п е р е д в и б о р ч у

агітацію за по-

саду Президента

України для Юлії

Тимошенко. Га-

зетні шпальти

відтоді переповненні публікаціями,

які прославляють «значні соціально-

економічні зрушення в країні», що

здійснено завдяки Ю.Тимошенко та

її Уряду, хоча насправді жодних зру-

шень не було і нема, а маємо лише

друковану брехню для обдуреного

народу.

Постійне друкування портретів

Юлії Тимошенко на першій та другій

сторінках газети наводить на дум-

ку, що тут газета відверто маніпулює

людської свідомістю, нав‘язуючи ви-

борцям єдиного кандидата в Прези-

денти.

М. ЛІСОВЕНКО,власний кореспондент

«Урядового кур‘єра»,заслужений журналіст

України.

Якщо я не забезпечу оті 7 тисяч, то без-перечно матиму другу догану, а це означає і звільнення з роботи

Абсолютно ніяк не відгукнувся на «Заяву» Комітет Верховної Ради у справах свободи слова і інформації

99

РЕЗОНАНС

Потім було тривале затишшя.

І тільки у вересні стає відомо, що

«Деснянська правда» нарешті має

головного редактора. Ним став огля-

дач відділу соціології газети "Уря-

довий кур'єр" Леонід Ісаченко, кан-

дидатуру якого підтримано на сесії

обласної ради.

Тим часом у Чернігові з‘явилася

нова газета - «Деснянська правда.

Вільна», яку очолила колишній голо-

вний редактор «Деснянки» Лариса

Мілова. Не забарилася й ще одна

новина: за адресами передплатни-

ків традиційної «Деснянської правди»

листоноші носять нову, «вільну», яка,

до того ж, виходить з логотипом, що

практично не відрізняється.

Спробували розібратися в хитро-

сплетіннях ситуації.

З розмови з Леонідом Ісаченком

дізнаємося, що наразі усі питання з

приміщенням і забезпеченням кому-

нальної редакції оргтехнікою, а також

з друком вирішені. В редакції скла-

дається колектив

справжніх профе-

сіоналів і патріотів

газети, які послі-

довно відстоюва-

ли її інтереси, і в

жовтні має побачити світ черговий

номер.

Щодо нинішньої ситуації з дуе-

том «Деснянських правд» у Леоніда

Ісаченка виникають питання, але їх

правове вирішення він відкладає на

потім – коли налагодиться вихід га-

зети.

У свою чергу Лариса Мілова впев-

нена, що «Деснянська правда. Віль-

на» має право на життя. Використан-

ня новою газетою логотипу старої

«Деснянки» вона виправдовує тим,

що, мовляв, він створювався за її ре-

дакторства, а отже, може бути вико-

ристаний у новому виданні.

Позиція, м‘яко кажучи дивна. Не

дуже вірить-

ся і в турбо-

ту про читача-

передплатника,

якою пані Лариса

виправдовує розповсюдження своєї

газети за чужими адресами.

Чим більше вникаєш в ситуацію,

тим більше запитань. Найперше і

найголовніше, що тягне за собою

усю низку конфліктів і непорозумінь:

кому і навіщо потрібно було здійма-

ти колотнечу в обласній газеті? Чому

так настійливо тримаються за бренд

«Деснянська правда» і в новоство-

реному виданні, коли вже є кілька

структур з такою

назвою? Чи не для

того, щоб спожи-

вач друкованого

слова (а разом з

ним і рекламода-

вець) заблукав у трьох соснах під на-

звою «Деснянська правда»?

Не може не виникати запитання,

чому так довго не призначали керів-

ника реорганізованої редакції. Зви-

чайно ж, є запитання і до пошти.

В Чернігівської дирекції «Укрпо-

шти» ситуацію з розповсюдженням

газети пояснили, як і Лариса Міло-

ва, - піклуванням про передплатни-

ків. Суто по-людськи такий хід зро-

зуміти можна: поштовики не хотіли

мати клопіт пояснювати людям, чому

в їхніх поштових скриньках не стало

старої

«Деснянської правди». Але ж для

чогось існують не тільки емоції, але й

закони.

Голова НСЖУ Ігор Лубченко, коли

запитали його думку про чернігівську

ситуацію, зазначив:

- Нині дійсно, як мені повідомили,

передплатникам «Деснянської прав-

ди» стали носити газету «Деснян-

ська правда. Вільна», що має свій,

відмінний від «Деснянської правди»

реєстраційний номер. Чомусь у га-

зеті поруч з номером один, що від-

повідає дійсності,

у дужках стоїть но-

мер випуску газети-

попередниці. І це,

вважаю, неприпустимо ні з право-

вої, ні, тим більше, з моральної точки

зору. Наскільки відомо, не змінило

нове видання і логотип, що також не-

припустимо. На такі порушення мало

відреагувати обласне управління юс-

тиції, де було зареєстровано «Дес-

нянську правду. Вільну», але, судячи

з усього, відповідної реакції не було.

Незрозуміло повелася і пошта,

яка без згоди редакції «Деснянської

правди» надала мережу передплат-

ників новоствореному виданню. Важ-

ко уявити, щоб на пошту звернулася

будь-яка редакція і запропонувала

розносити своє видання за адреса-

ми передплатників іншого. Такого не

може бути, бо бути не може. Адже

база даних передплатників – це

власність не тільки пошти, а й відпо-

відного видання.

Ольга ВОЙЦЕХІВСЬКА,

«Журналіст України».

НЕ СПІВОЧИЙ ДУЕТ «ДЕСНЯНОК»У лютневому номері журналу розповідалося про конфлікт навколо обласної газети Чернігівщини «Деснянська правда», засновниками якої є обласні рада і адміністрація та первинна організація НСЖУ, і яку дуже хотілося декому при-ватизувати. Ми і надалі слідкували за ситуацією, розповідали (№ 7, 2009) про те, що обласна рада ухвалила рішення про створення комунального підпри-ємства «Редакція газети «Деснянська правда», оголосила конкурс на посаду головного редактора

Не може не виникати питання, чому так довго не призначали керівника реорганізо-ваної редакції?

База даних передплатників – це власність не тільки пошти, а й відповідного видання

1010

РЕЗОНАНС

-В Красногвардейском районе

на протяжении многих десятилетий

любимым и самым читаемым СМИ

была газета «Огни маяка». Учредите-

лями газеты после обретения Украи-

ной независимости стали районный

совет и трудовой

коллектив редак-

ции, который в

дальнейшем стал

ООО «Редакция

«Огни маяка».

Ранее районный

совет имел долю

в уставном фонде редакции, но по

предложению редактора И.Н.Янченко

было подписано соглашение об из-

менении учредительного договора.

Таким образом с районного совета

были полностью сняты обязательства

по финансированию издания газеты, а

также право на 25-процентную скидку

за свои публикации. Районным сове-

том было сделано все для устранения

противозаконных возможностей влия-

ния на свободу газеты, которая прак-

тически утратила все элементы ком-

мунальной (без участия коммунальной

собственности и финансирования из

местного бюджета). То есть был сде-

лан шаг навстречу требованиям Со-

вета Европы по разгосударствлению

СМИ. Таким образом, редакция «Огни

маяка» стала единственным органом,

влияющим на содержание газеты,

определяющим ее позицию.

Но органы местного само-

управления действуют в рамках,

определенных законодательством

Украины, и сегодня районные, сель-

ские и поселковые советы име-

ют законное право учреждать свои

средства массовой

информации. К нам,

в районный совет,

поступало много

нареканий от сель-

ских и поселковых

голов о том, что

тарифы в «Огнях

маяка» ложатся тяжким бременем

на местные бюджеты, и сельские

советы не имеют реальной возмож-

ности опубликовать в данной га-

зете проекты регуляторных актов

анализы их регуляторного влияния

и другие материалы, которые необ-

ходимо доводить до сведения насе-

ления. Поэтому райсовет с понима-

нием относятся к инициативе ряда

сельских и

поселковых со-

ветов создать

свой печатный

орган. Реше-

нием сессии

им выделена

субвенция.

Таким обра-

зом, районный совет, выделяя субвен-

цию на издание газеты, действовал стро-

го в рамках законодательства Украины.

КОММЕНТАРИЙ «ЖУРНАЛИСТА УКРАИНЫ». В том-то все и дело, что, создавая карликовые ручные газеты, органы власти действуют в рамках действующего законодательства. И судя по тенденциям в общенацио-нальном масштабе, никто не собира-ется пересматривать это законода-тельство.

И в Чернигове (о чем расска-зывается в предыдущей статье), и в Крыму, да и практически во всех ре-гионах разворачиваются подобные события. И политикам, и, по большо-му счету, обществу как-то стало не до свободы слова на местном уровне.

Обратите внимание на удиви-тельную логику ответа господина Бушковского. На кого рассчитаны его утверждения? Ведь любой мало-мальски смыслящий в издательском деле человек скажет, что создать, а тем более – раскрутить новое, пусть даже и крошечное издание, – зна-чительно дороже, чем воспользо-ваться информационными услуга-ми существующего. Тем более, что всегда можно найти компромисс в финансовых вопросах.

А проблема, по-видимому, в том, что, как заявляет г-н Бушков-ский, «редакция «Огни маяка» стала единственным органом, влияющим на содержание газеты, определяю-щим ее позицию».

А что же Верховная Рада? Коми-тет информации и свободы слова? Госкомтелерадио? Почему не отмо-

ниторят ситуацию, не проанализируют ста-тистику коммунальных медиа? Почему коммунальные изда-ния – старательные пиарщики не просто органов власти, а отдельных персона-

лий, почему за счет многострадаль-ного бюджета раздувается имидж первых лиц?

ЭТО БУДЕТ СПОСОБСТВОВАТЬ ПРОЗРАЧНОСТИ?..В №8 «Журналиста Украины» мы напечатали письмо редактора крымской районки «Огни маяка» Ивана Янченко «За счет бюджета власть создает свою газету», в котором рассказывалось, что при наличии популярной и авторитетной газеты власти Красногвардейского района решили финанси-ровать новое издание нескольких сельских и поселковых советов, выделив им субвенцию на развитие информационной сферы.

В сущности, крымские чиновники и депутаты не изобрели ничего нового: к сожалению, во многих регионах за последние годы органы власти, будучи соучредителями давно выходящих газет, создали новые под различными благовидными предлогами.

«Журналисту Украины» ответил заместитель председателя Красногвардей-ского районного совета Г.П.БУШКОВСКИЙ. В частности, он сообщил

В том-то все и дело, что, создавая карликовые ручные газеты, органы влас-ти действуют в рамках действующего законодательства

Почему коммунальные издания – старательные пиарщики не просто орга-нов власти, а отдельных персоналий, по-чему за счет многострадального бюджета раздувается имидж первых лиц?

1111

ЖУРНАЛІСТИКА В ОСОБАХ

– Найгостріша проблема вітчиз-

няного радіо, на мій погляд, – низька

зарплата, а відтак, майже повна від-

сутність молодих кадрів. В основному

працюють у нас літні досвідчені раді-

ожурналісти з колосальним досвідом,

який, на жаль, немає кому передава-

ти. Наша редакція, яка готує передачі

для дітей та молоді, становить при-

ємний виняток з правила. Ми готує-

мо популярні передачі для дітей, про

дітей та за участю дітей –“Старшо-

класник”, “Вечірня колисанка”, “Ко-

льоровий світ”, “АБС”, “Чомусикова

скарбничка”, “Загадки мови”, “Малі

таємниці великого світу”, “Радіокуде-

ля”, “Тепла хата”. Особисто я з задо-

воленням веду передачі “Школяда”,

“Батьківські збори”, “Сім’я –фортеця

моя”, “Недільний трамвай”.

– Як Ви прийшли на радіо?– Це була моя палка мрія дитин-

ства. Школу закінчила у місті Щорс на

Чернігівщині. В одинадцятому класі

посіла перше місце на Всеукраїнській

олімпіаді з української мови та літера-

тури. Тож на філологічний факультет

Київського національного університе-

ту імені Тараса Шевченка могла всту-

пати поза конкурсом, що й зробила.

Вже з першого курсу прийшла на

радіо працювати позаштатно, а од-

разу після отримання диплому у 2002

році стала ведучою. Паралельно на-

вчалася в аспірантурі, писала наукову

роботу з української мови “Внутрішній

лексикон дитини шкільного віку”. Ро-

бота на радіо дала мені дуже багатий

матеріал для написання кандидатської

дисертації, яку я успішно захистила, і

нині ще й викладаю в рідному універ-

ситеті українську мову. Стажування за

направленням радіокомпанії прохо-

дила в Німеччині в Академії “Німецька

хвиля”.

– Знаю, що Ви полюбляєте брати участь у конкурсах. Чому? Що вони Вам дають?

– Участь у конкурсах розширює

творчі горизонти. Мені дуже цікаво го-

тувати програми на конкурси не тіль-

ки всеукраїнські, а й міжнародні. Зо-

крема, моя передача “Україна-Японія:

ядерний біль” увійшла до п’ятірки

найкращих у номінації “Радіопрогра-

ма з екологічної тематики” під час

Першого Міжнародного фестивалю

радіопрограм (TRT International Radio

Competition), присвяченого 80-річчю

Турецького радіо (80 Years of Turkish

Radio), який відбувся 25-28 жовтня

2007 року у Туреччині.

Я взяла участь у роботі міжнародної

конференції з питань радіомовлення,

зокрема працювала у секціях, присвя-

чених створенню програм для дітей

та юнацтва (Radio Drama for Children;

Radio Drama for Juveniles; Radio

Programmes Aimed Children), розпові-

дала про роботу НРКУ в інтерв’ю для

Турецького радіо і телебачення.

А дитяча програма про святого

Миколая потрапила в фінал конкурсу

в Ірані (May, 2008, 9 th International

Festival of Iran).

Чим ще цікава і корисна участь у

конкурсах? Я отримала можливість

побувати в цих країнах, поспілкувала-

ся з колегами.

Звичайно, підготувати програму

на конкурс непросто, як і кожну пере-

дачу для дітей взагалі – підказували

колеги, набивала власні гулі. Мені

імпонують радіопередачі доступні,

добрі, які спонукають до чогось світ-

лого. Нехай і відверто дидактичні. За

кордоном же, наприклад, перева-

жають інформаційні та розважальні

програми, там з усього роблять на-

самперед красиве шоу.

– Про що Вам цікаво було б прочитати в журналі “Журналіст України”?

– Розповіді та спогади професі-

оналів про зустрічі із знаковими людь-

ми, секрети майстерності, передачі в

прямому ефірі, веселі бувальщини із

життя радіожурналістів.

Розмовляла Ніка КРИЖАНІВСЬКА.

Коблево-Київ

ЗУСТРІЧ… В ОЗДОБІ ЛИМАНІВ І МОРЯЗ ведучою програм «Ера-радіо» та головної редакції освітньо-виховних про-грам Національної радіокомпанії України Аліною АКУЛЕНКО ми познайоми-лися в Коблево на базі відпочинку “Аннсвіт”. Справжній подарунок лауреа-там конкурсу “Українська мова – мова єднання” – медіатур “Мила серцю Україно моя”. Це вже десята журналістська акція, організована Одеською регіональною організацією НСЖУ, яка пройшла шляхами Комінтернівського району Одеської області і завершилась у Коблево. Чудові умови, шляхетні господарі Валентина та Олександр Єрьоменки та морське повітря надихали на спілкування.

Моя чарівна колега – на вигляд юнка, а виявилось – має чималий досвід і навіть вчений ступінь. Про себе я зауважила, що на відпочинку вона читала роман англійською мовою і лише подекуди користувалася словником.

А мене цікавили проблеми радіожурналістики, так би мовити, зсередини

1212

В РЕДАКЦІЙНИХ КОЛЕКТИВАХ

Чому пішов – тому що не вмів і не

хотів бути іграшкою в руках влади, ви-

конавцем її замовлень. Тим більше,

що на Хмельниччині, як і в багатьох

інших регіонах, після виборів за пар-

тійними списками почалися конфлікти

між радами та держадміністраціями,

всередині депутатського корпусу –

між різними фракціями. Комунальним

виданням, у яких два владних засно-

вники, доводиться непереливки – що

б не написали, обов‘язково комусь не

сподобається.

Ядуха міг би,

звичайно, побо-

ротися за свою

посаду, тим біль-

ше, що в статуті

«ПВ», хоча ко-

лектив і не був їх

співзасновником, записаний цікавий

пункт: редактор призначається тільки

за згодою колективу. Та Йосип Іванович

вирішив, що це нижче його гідності.

І пішов. Але не на дачі порпати-

ся чи з онуками бавитись. Сил було

ще досить, та й не міг такий фахівець

залишитися поза увагою видавців. І

практично відразу Ядуха очолив при-

ватну газету «Подільський кур‘єр»,

яка незабаром стала популярною на

Хмельниччині.

А «Подільські вісті» очолив його

заступник Микола Шокало. Правда,

склалася парадоксальна ситуація –

кілька років Микола Йосипович пере-

бував у статусі в.о. – чомусь його не

затверджували на посаді.

Але незабаром Ядуха покинув і

приватну газету – виявилося, що й

приватник не набагато кращий за

владного засновника. «Я не буду зу-

бочисткою в акулячих зубах», - так

відповів Йосип Іванович засновнико-

ві який зажадав з допомогою газети

розгромити конкурента.

І знову Ядуха без діла не зали-

шився. Його запросив радником го-

лова обласної ради, з яким колись у

редактора Ядухи були досить гострі

стосунки, але, мабуть, не «чєго ізво-

літє» керівникові було потрібне, а про-

фесіоналізм.

Можливо, так би й працював вете-

ран журналістики на чиновницькій поса-

ді (до речі, чиновни-

ком він став вперше

у житті), але знову

обставини змінилися.

За останні роки різко

впав тираж «Поділь-

ських вістей» – до

49 тисяч, і на 1 січня 2009 року редакція

вперше вийшла зі збитками в 160 тисяч

гривень. Перед засновниками постало

питання фінансування видання, яке до

цього самотужки себе утримувало. І тут

згадали про колишнього редактора.

Микола Шокало пішов на пенсію, а

пенсіонера Йосипа

Ядуху призначили

в.о. редактора. Та-

кий ось кругообіг

зробило життя. Що

робити, як витягу-

вати газету з лабет кризи?

Почав з детального вивчення чи-

тацької аудиторії – аби розібратися в

причинах падіння тиражів. Зменшило-

ся населення області – понад 120 ти-

сяч осіб на заробітках. Багато пішло з

життя постійних читачів – людей по-

хилого віку з сільської глибинки. Але

ж на Волині, розмірковує Ядуха, си-

туація не краща, то чому ж такі висо-

кі тиражі у газети «Волинь», де багато

років редактором – Степан Дорофійо-

вич Сачук? Отже, тільки об‘єктивними

причинами падіння не пояснити.

Треба шукати нового читача. Де?

Серед міського населення, яке до

цього не виявляло великого інтересу

до «Подільських вістей». Чим привер-

нути його увагу? Тематикою, публі-

каціями. Хмельницький славиться

своїми величезними ринками, на які

з‘їжджається чи не половина України.

«ПВ» відкривають тематичну сторінку

«Торгові ряди Хмельницького», на якій

друкують проблемні матеріали, розпо-

відають про підприємців і продавців,

дають найрізноманітніші консультації:

від роз‘яснення законів та норматив-

них документів до професійних по-

рад, наприклад, по викладці товару. В

кожному випуску тематичної сторінки

– оголошення: «Шановні підприємці та

працівники ринків! Журналісти редак-

ції обласної газети «Подільські вісті»

завжди готові захистити ваші права,

сприяти у розв‘язанні наболілих про-

блем. Ваші скарги, пропозиції, заува-

ження щодо роботи ринків приймаємо

за адресою... та телефонами...».

Перші випуски «Торгових рядів»

відносили на ринки і розповсюджува-

ли безкоштовно.

Подумали й про молодого читача,

ввели сторінку «Двоє на білому світі»,

хоча сьогодні молодь не дуже схиль-

на до читання.

Аналіз читацької аудиторії засвід-

чив також, що втрачені міста обласно-

го підпорядкуван-

ня, де раніше «ПВ»

мали по 2-3 тисячі

передплатників.

Вирішили діяти

так: за кожним

творчим співробітником закріпили

міста і райони області, довели плани

по передплаті. Зверніть увагу, Ядуха

прийшов до редакції в травні, а вже в

червні колеги звітували про підсумки

передплати на закріплених територі-

ях. Практично всі з доведеними пла-

нами справились. В деяких районах

з місцевих позаштатних авторів орга-

ПОВЕРНЕННЯ ЯДУХИЙосип Ядуха спростував мудреців: в ту ж саму воду, себто, в редакцію він ступив двічі. Це ж унікальна ситуація – чотири роки тому він пішов на пен-сію з посади головного редактора обласної газети «Подільські вісті». Пішов, можна сказати, на піці успіху видання: хто не дивувався тоді тиражам «ПВ» (115 тисяч!), тому, що ніколи редакція не отримувала ніяких інвестицій від владних засновників – облради та облдержадміністрації, зате платила такі гонорари авторам, що й будь-яке центральне видання позаздрило б, за редакційні кошти придбали своїм працівникам понад 30 квартир...

Чому пішов – тому що не вмів і не хотів бути іграшкою в руках влади, виконавцем її замовлень

Шановні підприємці та працівники ринків! Журналісти редакції обласної газети «По-дільські вісті» завжди готові захистити ваші права

1313

В РЕДАКЦІЙНИХ КОЛЕКТИВАХ

нізували корпункти, яким теж доручи-

ли займатисяґ передплатою.

Задумується Ядуха й над тим, як

поновити роздрібний продаж газети.

Звичайно, кількість читачів зале-

жить від авторитету газети, а автори-

тет – від її позиції. Потрібні гострі статті

на актуальні теми і навпаки – від єлею

на адресу влади слід відмовитися. Це

чудово розуміє новий старий редактор,

хоча й зробити так дуже непросто. Але

мало-помалу тираж почав зростати.

«Через два роки матимемо 80 тисяч», -

оптимістично заявляє Ядуха.

А з владою перейшли на договірні

відносини – уклали угоду про висвіт-

лення діяльності. Хай платять.

Заздалегідь, хвалиться Йосип Іва-

нович, закупили папір, щоб вистачило

до кінця року.

Отакі турботи у нового старого ре-

дактора. Але, на жаль, ними не вичер-

пуються необхідні заходи. Сам Ядуха

зізнається, що при ньому редакція таки

розбалувалася: тиражі високі, при-

бутки чималі, то й мали можливість і

квартири працівникам купувати, і всі-

лякі доплати робити, і штат завеликий

утримувати, а про гонорари ми вже

говорили. Але вже тоді повинні були

зрозуміти, що така ситуація не буде

продовжуватися вічно. На жаль, якраз

тоді Ядуха пішов з редакції, а його на-

ступник, мабуть, не зорієнтувався. По-

чинати економити треба було значно

раніше. Сьогодні ж Йосип Іванович

змушений скорочувати штат. Від бага-

тьох доплат відмовилися, бо нема чим

платити навіть основну зарплату.

Паралельно конче необхідно ви-

рішувати і задачу оновлення кадрів.

Ядуха розуміє, що він зобов‘язаний

підготувати собі молоду заміну.

...Отак діє кризовий менеджер

шістдесятишестирічний Йосип Яду-

ха. Чим цікавий його приклад? Тим,

що доводить – треба цінувати досвід.

Молодість – чудова, але дуже швидко

минає, досвід же, придбаний рока-

ми праці і пошуків, - найефективніше

надбання. Яке просто гріх не вико-

ристовувати на благо справі і людям.

Марія ВАЛЕР‘ЄВА.

“НАШ КРАЙ” – ЭКОЛОГИЧЕСКАЯ ГАЗЕТА1 листопада виповнюється 15 років єдиній на сході України екологічній га-зеті «Наш край».

Що таке спеціальне видання, чи може воно стати популярним і масовим – на ці запитання «Наш край» знайшов відповідь, бо вже давно проторував свій шлях до читача.

Досвід цього видання заслуговує на визнання, бо, без сумніву, до болючої екологічної теми ми будемо вимушені звертатися знову і знову. Пропону-ємо розповідь донеччан про те, як все починалося і яку користь сьогодні може і повинна приносити преса захисту довкілля

ЗАМЕЧАТЕЛЬНЫЙ ПОДАРОК

О чем пишет «Наш край»? На его

страницах регулярно размещается

информация о состоянии окружа-

ющей природной среды, основных

экологических проблемах региона

и Украины, новых экологических за-

конах, природоохранной деятель-

ности областного совета, облго-

садминистрации, государственных

природоохранных органов и пред-

приятий -природопользователей, о

флоре и фауне, развитии природно-

заповедного дела и общественного

экологического движения.

15 лет назад газета поставила пе-

ред собой очень важную задачу, став-

шую впоследствии ее девизом: "Охра-

няя природу, мы охраняем Родину!" О

том, насколько актуальной остается

эта задача и сегодня, свидетельству-

ет тот факт, что за это время выросло

целое поколение украинцев, которые

никогда не видели дикой природы

родного края, не пили чистой воды

и не дышали чистым воздухом. А за

Украиной прочно закрепился имидж

"Чернобыля". Необходимость в со-

здании подобной газеты первыми

ощутили экологи, чья профессиональ-

ная деятельность связана с приро-

доохранной работой. Природолюбы

давно мечтали иметь свое печатное

издание, которое бы объединило

экологическую науку и практику,

ученых и общественность, на страни-

цах которого можно было бы регуляр-

но поднимать перед органами власти

вопросы защиты экологических прав

людей, добиваться решения наболев-

ших экологических проблем. И "Наш

край", стал действенным инструмен-

том в этих вопросах.

Сегодня газета в своих

«открытых письмах» поднимает

самые злободневные экологические

проблемы Донецкой области и

Украины перед местными органами

власти, Верховной Радой и Прези-

дентом Украины, Кабинетом Мини-

стров Украины и его профильными

министерствами.

КТО СОЗДАЛ ЭКОГАЗЕТУ

Идею создания нашей област-

ной экологической газеты выдвинули

в 1994 году сотрудники Госуправ-

ления охраны окружающей при-

7Экологическая газета“НАШ КРАЙ” №№1177’’22000099 1 ноября газете “Наш край” исполняется 15 лет

1 ноября 2009 годаисполняется 15 лет со дняучреждения областноймассовой экологическойгазеты «Наш край». Впреддверии этого юбилеяредакция открывает циклпубликаций об историисоздания, этапах становленияи путях развития газеты,проблемах и достижениях, отех замечательных людях,которые все эти годы стояли уистоков создания газеты ипродолжают поддерживать исотрудничать с любимойгазетой в XXI веке.

«Наш край» являетсяединственным экологическим изданием наВостоке Украины. На страницах газетырегулярно размещается информация осостоянии окружающей природной среды,об основных экологических проблемахрегиона и Украины, о новых экологическихзаконах, природоохранной деятельностиобластного совета, облгосадминистрации,государственных природоохранных органови предприятий – природопользователей, офлоре и фауне, о развитии природно-заповедного дела и общественногоэкологического движения.

Замечательный подарок15 лет назад, в ноябре 1994 года на

Донетчине появилась умная, добрая газета онашем крае, которая сразу поставила передсобой очень важную задачу, ставшуювпоследствии ее девизом:"Охраняя природу, мыохраняем Родину!".

За это время вырослоцелое поколение украинцев,которые никогда не виделидикой природы родного края,не пили чистой воды и недышали чистым воздухом. А заУкраиной прочно закрепилсяимидж "Чернобыля".

Необходимость в созданиитакой газеты первыми ощутилиэкологи, чья профессиональнаядеятельность связана сприродоохранной работой.

Природолюбы давно мечталииметь свое печатное издание,которое бы объединило экологическую науку ипрактику природоохранной работы, ученых иобщественность. Стала нужна такая газета, настраницах которой можно было бы регулярноподнимать перед органами властивопросы защиты экологическихправ людей, добиваться решениянаболевших экологическихпроблем.

15 лет назад эта мечтавоплотилась в газете "Наш край",ставшей действенным инстру-ментом экологического инфор-мирования, просвещения ивоспитания, защиты консти-туционных прав населенияДонецкой области на здоровуюокружающую среду для жизни,труда и отдыха.

Сегодня газета не толькопроводит экологическоеинформирование, но и рас-сказывает о действиях областной и местнойисполнительной власти, о результатахработы государственных природоохранныхорганов Минприроды Украины –

Госуправлении охраныокружающей природнойсреды и Государственнойэкологической инспекции вДонецкой области. Сегодня«Наш край» - это трибуна дляэкологической общест-венности. Будучи патрио-тическим изданием, газета всвоих «открытых письмах»требует решения иподнимает злободневныеэкологические проблемыДонецкой области и Украиныперед Верховной Радой иПрезидентом Украины, передКабинетом Министров Укра-

ины и его профильнымиминистерствами.

Кто создал экогазету «Наш край»?

Идею создания нашей областнойэкологической газеты выдвинули в 1994 годусотрудники Госуправления охраныокружающей природной среды в Донецкойобласти Г.Н.МОЛОДАН, И.А.КАРАГОДОВ-БУЛГАКОВ и Н.В.ДЕРЖАКОВ. Активнуюподдержку в создании газеты оказалиначальник Госуправления С.С.КУРУЛЕНКО,заместитель начальника ГосуправленияИ.Н.АБУЗЯРОВ и Макеевский городскойсовет. Первым редактором назначилиНиколая Васильевича ДЕРЖАКОВА,вложившего много сил и энергии длясоздания газеты. В начале 1995 года былотпечатан первый номер «Нашего края».

В 1996 году в газету пришел классныйжурналист Николай ПавловичПОДКОРЫТОВ, который до октября 2003года руководил редакцией.

Вот уже 6 лет (2003-2009гг.) редакцию успешновозглавляет журналист-эколог, член Национальногосоюза журналистов, обла-датель Диплома «Золотоеперо Донбасса» и «ЗолотойМедали украинской журна-листики», академик МАНЭБ,кандидат экономических наукИван Анатольевич КАРА-ГОДОВ-БУЛГАКОВ, которыйсразу в 2004 организовализдание экологическойгазеты с цветными полосами,отчего публикации о флоре ифауне стали красочными иболее привлекательными. С

тех пор газета стала чисто экологической, сшироким спектром природоохранныхпубликаций экологических тем и различных

жанров: статьи,фоторепортажи, интервью,хроника, фельетоны и др.

Кто читает «Нашкрай»?

Газету «Наш край» сразуполюбили. Её читают иподписывают в городах иселах, ученые и препо-даватели вузов, взрослые идети, экологи предприятий,педагоги дошкольных ишкольных учебных заведений,учащиеся и студенты, рабочиеи академики. Газета является«рупором» для госу-дарственных и общественныхприродоохранных организаций, научнойобщественности, природолюбов икраеведов Донецкой области.

Друзья «Нашего края»!Известно, что коммунальным СМИ очень

трудно «выживать» во время повсеместногоэкономического кризиса и сложноконкурировать на современном медиа-рынке информационных услуг. Но,примечательно то, что в обеспечениииздания газеты «Наш край» большая заслугапринадлежит Госуправлению охраныокружающей природной среды в Донецкойобласти и лично Председателю Советаучредителей газеты Сергею ВладимировичуТРЕТЬЯКОВУ. Все эти годы оказывают помощь иподдерживают издание газеты руководство

Донецкого областного совета (председательА.М.Близнюк), Донецкой облгосадминистрации(председатель В.И.ЛОГВИНЕНКО), Постояннойкомиссии областного совета повопросам экологии, земли иприродных ресурсов(Н.Н.ЗАГОРУЙКО), Управления поделам прессы, информации и связис общественностью Донецкойоблгосадминистрации (начальникВ.П.БЕЗРОДНЫЙ), Донецкойобластной организации Нацио-нального союза журналистовУкраины (А.М.БРИЖ) и др.

Благодаря активнойгражданской позиции многихмэров городов области «Нашкрай» бесплатно получаютмногие школы и библиотекиобласти. Так, например, поинициативе Редакции и приподдержке городских голов иотделов экологии в городах: Донецке(А.А.ЛУКЬЯНЧЕНКО), Мариуполе (Ю.Ю.ХОТ-ЛУБЕЙ), Макеевке (А.Н.МАЛЬЦЕВ), Краматорске(Г.А.КОСТЮКОВ), Харцызске (В.В.ДУБОВОЙ) за

счет средств местных экофондовв 2005-2009 годах былаосуществлена подписка наэкогазету «Наш край» для 700дошкольных и школьных учебныхзаведений, библиотек, ДЮСШ истанций юннатов, детских домови интернатов. Это действительноблагородный пример инастоящая государственнаязабота органов власти оформировании экологическогомировоззрения уподрастающего и взрослогонаселения области.

Редакция благодарит замноголетнее сотрудничество, с

надеждой на дальнейшуюсовместную творческую работу,

своих постоянных авторов — известныхученых, авторитетных экологов, краеведов иприродолюбов: С.В.ТРЕТЬЯКОВА,С.С.КУРУЛЕНКО, А.В.ЯЦКОВА, И.Н.АБУЗЯРОВА,Г.Н.МОЛОДАНА, Т.В.ТИМОЧКО, В.Д.ЗАЛЕВСКОГО,В.Д.МАРТОВИЦКОГО, В.К.КОСТЕНКО,А.Ю.ПЕРВАКА, П.А.ОВЕЧКО, В.А.ХИМЧЕНКО,В.П.ПАВЛОВИЧ, Л.П.ТОЛМАЧЕВУ, Н.Н.КАПУСТУ,В.И.ВЫГОННОГО, АртураВИННЕРА, В.М.ЛЫСЕНКО,Л.М.ВИНОКУРОВА, Ю.Т.ЖАРИКОВА, В.М.ЛЫСОВА,Э.В.ЯНКОВСКУЮи др.

Достижения и планы «Нашегокрая» на 2009�2010 годы

В 4 квартале т.г. редакция планирует провестибесплатную подписку на газету на 2010 год для всехветеранов-журналистов редакции, ветерановГосуправления и Госэкоинспекции, активных

общественных экоорганизаций,всех школьных учебныхзаведений и библиотек области.

В редакции радостнаяновость - в канун 50-летияОблсоюза журналистов в членыНационального союза жур-налистов Украины принятыответственный секретарь редак-ции «Нашего края» ЯнаДОРОХИНА и литературныйредактор Лариса ЧАЙКА, с чем мыих сердечно поздравляем ижелаем, чтобы их журналистскоеперо всегда было острым,смелым и правдивым! В 2010 годуредакция планирует ширеосвещать работу Минприроды

Украины, родственных областныхприродоохранных организаций в сфере охраныземли, лесов, водных ресурсов, заповедников, оразвитии экологического образования и

экодвижения. Редакция газеты «Наш

край» сердечно поздравляетвсех журналистов и сот-рудников газеты «Наш край» с15-летним юбилеем этогообластного массового эколо-гического издания и, конечно,всех тех, кто за эти годыприложил много сил, энергии инелегкого журналистскоготруда в жизнь газеты. Командежурналистов «Нашего края»хочется пожелать дальнейшихтворческих успехов и пустьрастет и ширится армия Вашихпреданных подписчиков ичитателей!

Лариса ЧАЙКА, член Национальногосоюза журналистов Украины,

литературный редактор газеты «Наш край».

Газета “Наш край” 15 лет охраняет природуи защищает экологические права жителей Донбасса

День журналиста Украины — 2008. В Донецком областном совете: Н.Н.КАПУСТА, А.М.БЛИЗНЮК, И.А.КАРАГОДОВ-БУЛГАКОВ.

И.А.КАРАГОДОВ-БУЛГАКОВ, В.Г.КОЗОРЕЗ, А.М.БРИЖ, В.П.БЕЗРОДНЫЙу Мемориала памяти погибшим журналистам. г.Донецк.

Н.В.ДЕРЖАКОВ. Н.П.ПОДКОРЫТОВ.

А.Н.МАЛЬЦЕВ.С.В.ТРЕТЬЯКОВ.С.С.КУРУЛЕНКО.Г.Н.МОЛОДАН.

А.А.ЛУКЬЯНЧЕНКО. Ю.Ю.ХОТЛУБЕЙ.

1414

В РЕДАКЦІЙНИХ КОЛЕКТИВАХ

родной среды в Донецкой области

Г.Н.Молодан, И.А.Карагодов-Булгаков

и Н.В.Держаков. Активную поддерж-

ку оказали начальник Госуправле-

ния С.С.Куруленко, его заместитель

И.Н.Абузяров и Макеевский город-

ской совет.

Первым редактором назначили

Николая Васильевича Держакова,

вложившего много сил и энергии в со-

здание газеты. А в 1996 году пришел

классный журналист Николай Павло-

вич Подкорытов, который до октября

2003 года руководил редакцией.

И вот уже 6 лет коллектив «Нашего

края» успешно возглавляет журналист-

эколог, член НСЖУ, обладатель ди-

плома «Золотое перо Донбасса» и

«Золотой Медали украинской журна-

листики», академик МАНЭБ, кандидат

экономических наук Иван Анатольевич

Карагодов-Булгаков, который сразу же

перевел издание на цвет, отчего публика-

ции о флоре и фауне стали красочными

и более привлекательными. С тех пор

газета стала чисто экологической, с

широким спектром природоохранных

публикаций различных жанров: статьи,

фоторепортажи, интервью, хроника,

фельетоны…

КТО ЧИТАЕТ «НАШ КРАЙ»?

«Наш край» читают и подписывают

в городах и селах, ученые и препода-

ватели вузов, взрослые и дети, экологи

предприятий, педагоги дошкольных

и школьных учебных заведений, уча-

щиеся и студенты, рабочие и акаде-

мики. Газета является «рупором» для

государственных и общественных

природоохранных организаций, нау-

чной общественности, природолюбов

и краеведов Донецкой области.

Известно, что коммунальным

СМИ очень трудно выживать во вре-

мя экономического кризиса и сложно

конкурировать на современном рынке

информационных услуг. Но в обеспе-

чении бесперебойного выхода газеты

«Наш край» большая заслуга Госу-

правления охраны окружающей при-

родной среды в Донецкой области и

лично председателя совета учреди-

телей газеты Сергея Владимировича

ТРЕТЬЯКОВА.

Все эти годы поддерживают из-

дание экогазеты руководство Доне-

цкого областного совета и облгосад-

министрации, областная организация

НСЖУ. Благодаря активной граждан-

ской позиции многих мэров городов

области «Наш край» бесплатно полу-

чают многие школы и библиотеки об-

ласти. Так, например, по инициативе

редакции и при поддержке городских

голов и отделов экологии в Донецке,

Мариуполе, Макеевке, Краматорске,

Харцызске за счет средств местных

экофондов осуществлена подписка

на экогазету для 700 дошкольных и

школьных учебных заведений, би-

блиотек, ДЮСШ и станций юннатов,

детских домов и интернатов. Это

действительно настоящая государ-

ственная забота органов власти о

формировании экологического миро-

воззрения у населения.

ДОСТИЖЕНИЯ И ПЛАНЫ

Коллектив редакции небольшой,

но мы всегда рассчитываем на со-

трудничество с постоянными ав-

торами — известными учеными,

авторитетными экологами, краеведа-

ми С.В.Третьяковым, С.С.Куруленко,

И.Н.Абузяровым, Г.Н.Молоданом,

Н.Н.Капустой и многими другими.

Благодаря им мы выпускаем по 2 но-

мера ежемесячно объемом 8 полос

А3 каждый.

Доходы редакции – это посту-

пления не только от тиража, но и от

рекламы, хотя в последнее время они

значительно снизились.

И тем не менее редакция при по-

ддержке органов власти планирует

провести бесплатную подписку на га-

зету на 2010 год для всех ветеранов-

журналистов «Нашего края», ветеранов

природоохранных органов, активных

общественных экоорганизаций, всех

школьных учебных заведений и би-

блиотек области.

15-летняя биография экогазеты

подтверждает, что подобные издания

необходимы и полезны и должны по-

ддерживаться органами власти и обще-

ственностью. Ведь мы обязаны думать

не только о делах текущих и вопросах

сиюминутных, но и о дне завтрашнем.

Лариса ЧАЙКА, литературный редактор газеты

«Наш край», член НСЖУ.

НА ФОТО (слева направо): известный художник-карикатурист и постоянный автор «Нашего края» Николай Ка-пуста, председатель Донецкого об-ластного совета Анатолий Близнюк и главный редактор экогазеты Иван Карагодов-Булгаков обсуждают публи-кацию газеты о проекте региональных ландшафтных парков.

Природолюбы давно мечтали иметь свое печатное издание, которое бы объединило экологическую науку и практику, ученых и общественность, на страницах которо-го можно было бы регулярно поднимать перед органами власти вопросы защиты экологических прав людей

1515

Не тільки прослідковує, а й активно

намагається вплинути, щоб взаємини

влади з колективом вишгородської

районної газети «Слово» і її редакто-

ром увійшли в законодавче русло, го-

лова ради редакторів (керівників) ЗМІ

Київської області – редактор Іванків-

ської районної газети «Трибуна праці»

Павло Смовж. Він розповідає про си-

туацію в «Слові»:

- Один з керівників району, а саме –

голова Вишгородської районної ради

Ярослав Москаленко, не приховує,

що він бачить у засновниках газети

«Слово» тільки районну раду. Йому

вже мало цензури - того, що журна-

лісти носять на вичитування керівни-

кам райради і райдержадміністрації

газетні шпальти. По всьому, він хоче

мати своє кишенькове видання і свого

кишенькового редактора. Інакше важ-

ко знайти пояснення його бажанню

монополізувати вплив на засіб масо-

вої інформації шляхом виведення рай-

держадміністрації і колективу «Слова»

із співзасновни-

ків, затвердити

новий статут.

Цій меті під-

порядковані всі

методи, якими

діє голова район-

ної ради.

Перш за все це психологічний тиск

на редактора та трудовий колектив

редакції з вимогою провести збори

і вийти із співзасновництва. В ре-

зультаті редактор «Слова» Валентина

Яковенко, яку на сесії райради безпід-

ставно звільнили з посади, опинилася

в лікарні (і це вже

друге її потраплян-

ня до лікарні за час,

коли почалися нега-

разди у взаєминах з

районною владою).

Колектив, який

повністю підтримував редактора у

відстоюванні інтересів газети, після

індивідуальних співбесід з головою

ради почав розколюватися: троє за-

лишилися на своїх позиціях – проти

виходу із співзасновництва, двоє про-

голосували за вихід, ще двоє – утри-

муються.

Результативною виявилася робо-

та і з керівництвом Вишгородської

райдержадміністрації. Про це засвід-

чує підписане заступником голови

райдержадміністрації розпорядження

від 13 серпня 2009 року, де сказано:

«Прийняти пропозицію Вишгородської

районної ради щодо виходу зі складу

співзасновників редакції «Слово» з за-

лишенням представників Вишгород-

ської районної державної адміністра-

ції – як співзасновника друкованого

засобу масової інформації – газети

«Слово», у складі Редакційної колегії

газети».

Хотілося б запитати: як можна ви-

йти звідти, куди ніколи не заходили?

Адже немає жодного правоустанов-

чого документа, який би стверджу-

вав, що редакцію створено на заса-

дах співзасновництва. Отже, видане в

райдержадміністрації розпорядження

не має ніякої правової основи і під-

штовхує до думки про правовий нігі-

лізм його авторів.

Є ще документ, в якому вбачається

один з методів тиску і котрий можна

назвати юридичним казусом. Це – по-

дання прокурора Вишгородського ра-

йону, де висловлена претензія до ре-

дактора газети в тому, що нині діючий

редакційний статут у 1997 році не був

затверджений сесією Вишгородської

райради і міститься вимога винести

редактору догану. Але на документі є

печатки і підписи тодішніх голови рай-

ради і голови райдержадміністрації.

Тобто статут є діючим. Як і належить,

ВЛАДА І ЗМІ

Голова Вишгородської районної ради Ярос-лав Москаленко не приховує, що він ба-чить у засновниках газети «Слово» тільки районну раду

Ситуація у вишгородському «Слові» ста-ла однією з тем обговорення на засіданні ради редакторів (керівників) ЗМІ Київської області

ПІШЛО-ПОКОТИЛОСЯ ЗА ОДНИМ СЦЕНАРІЄМ?Останнім часом з різних регіонів країни почастішали звістки, що місцеві го-лови рад, які, мабуть, мислять себе царями на довіреному їм людьми по-сту, почали прибирати до своїх рук районні газети. Вони, не криючись, хочуть бачити газету передвиборною агіткою своєї персони і своєї політичної сили, щоб десь при нагоді, додаючи собі вагомості, козирнути: «А у мене є і своє ЗМІ».

Схема заволодіння виданням практично однакова. Там, де журналістський колектив ще раніше з якихось причин вийшов із співзасновництва газети, усе вирішується просто: редактора знімають, знайшовши заковику, і тоді роками тягнеться судова тяганина. Там, де колектив є у засновниках видання, міс-цевому цареві трохи складніше. Але, не взявши бастіон з розбігу, починають обіцянками або погрозами ламати колектив.

Один з свіжих прикладів – ситуація у Вишгороді, котрий своїми околицями майже сходиться з околицями столиці

1616

ВЛАДА І ЗМІ

він був затверджений на загальних

зборах колективу редакції. А те, що

за регламентом діяльності районної

ради статут мали затвердити, але не

затвердили на сесії, це вже питання

до голови район-

ної ради, а не до

редактора.

Редактор га-

зети є представ-

ником рівноправ-

ного з районною

радою і райдер-

жадміністрацією співзасновника га-

зети і вимагати оголошення догани

рівноправному партнеру, як це робить

прокурор району, - нонсенс. Тут або

він виявив некомпетентність стосовно

українського законодавства, що не-

припустимо на його посаді, або ж –

ще гірше – свідомо і грубо перекручує

закони.

Нині до прокуратури Вишгород-

ського району і Київської області, до

Генеральної прокуратури України, а

також до голови Вишгородської рай-

ради направлено лист голови НСЖУ

Ігоря Лубченка, де йдеться про не-

правомірне подання прокурора Виш-

городського району.

Тим не менше, голова районної

ради реагує на подання прокурора

розпорядженням про винесення дога-

ни редактору Валентині Яковенко. На

жовтневій сесії райради, як уже ска-

зано, незаконно, без згоди колективу

ухвалили рішення про її звільнення із

займаної посади.

Є чимало запитань і щодо змісту

проекту статуту редакції, затверди-

ти який мають намір на сесії. Його

сліпо копіюють із стандартного для

комунального підприємства, абсо-

лютно не враховуючи специфіки ЗМІ,

нав‘язуючи протизаконні положення.

...Ситуація у вишгородському «Сло-

ві» стала однією з тем обговорення на

засіданні ради редакторів (керівників)

ЗМІ Київської області, що було при-

свячено питанням дотримання сво-

боди слова і що відбулося в жовтні в

Київській облдержадміністрації.

Участь у засіданні мали взяти голо-

ва Київської обласної ради Володимир

Майбоженко та голова облдержад-

міністрації Віктор Вакараш. Редакто-

ри сподівалися на допомогу вищого

керівництва області у встановленні

законності, а не на

зустріч, щоб поділи-

тися своїми пробле-

мами один з одним.

Але не вийшло: голів

обласної ради і об-

лдержадміністрації

так і не дочекалися.

Був присутній тільки начальник управ-

ління інформації та зв‘язків з громад-

ськістю облдержадміністрації Віталій

Боровко. Довелося вислухати йому й

про неприємний осадок від нехтуван-

ня обласним керівництвом засідання

ради редакторів районних газет.

Підтримав позицію редакторів і

голова НСЖУ Ігор Лубченко, який ви-

словив здивування ставленням облас-

ного керівництва до четвертої влади. І

водночас, звертаючись до присутніх,

Ігор Федорович сказав:

- Чому редактори так бояться вла-

ди? А чому б не діяти, як розповів мені

один досвідчений редактор:«Я тим,

хто при владі, кажу: люди, коли закін-

читься ваше відрядження у це владне

крісло, ви можете опинитися у такій

ситуації, що вам потрібен буде захист.

Так створіть зараз такі умови для га-

зети, щоб було де друкувати потім

матеріали на ваш захист».

Коли редактор, журналіст впев-

нений, що прав-

да на його боці,

не треба бояти-

ся звертатися в

суди всіх інстан-

цій. Їдьте на при-

йом до вищого керівництва. Бийте у

всі дзвони!

На засіданні виплеснулося дійсно

багато проблем, що спіткали газети

Київщини останнім часом. Коли взя-

лися перераховувати видання, де з

владою складаються нормальні робо-

чі взаємини, виявилося, що вистачило

пальців однієї руки. Як говорили самі

редактори, почавшись у Таращі і Ро-

китному, події розгортаються за прак-

тично однаковим сценарієм намагань

районної влади взяти повний контр-

оль над виданням.

Тож емоцій і виступів було чимало.

Усі вони стисло викладені у зверненні

ради редакторів (керівників) ЗМІ Київ-

ської області до голів районних рад і

райдержадміністрацій, до прокурату-

ри і КРУ Київщини.

У цьому документі сказано:

«Через відмову трудового колек-

тиву редакції газети «Вісник Рокит-

нянщини» набути юридичного статусу

комунального підприємства на 2009

рік цьому друкованому виданню не

передбачено і не виділено досі жод-

ної гривні з місцевого бюджету згід-

но з районною програмою підтримки

місцевих ЗМІ. (Для порівняння: у 2007

році було виділено 185 тисяч гривень,

у 2008 – 197 тисяч гривень). Колектив

редакції вже п‘ять місяців не отримує

заробітної плати. На порушення За-

кону України «Про мораторій на від-

чуження від редакцій державних і ко-

мунальних ЗМІ приміщень та майна» у

редакції цієї газети відчужено і пере-

оформлено на райраду автогараж.

Ще в 2007 році всупереч зако-

нодавству та інтересам трудового

колективу редакції районної газети

«Таращанський край» рішенням рай-

ради її реформовано в комунальне

підприємство ради, яка стала єдиним

засновником редакції, власником її

майна та навіть коштів, зароблених

в результаті само-

стійної фінансово-

господарської ді-

яльності. Немало

положень затвер-

дженого сесією Та-

ращанської райради статуту КП «Ре-

дакція газети «Таращанський край»,

грубо ігнорують діюче в Україні за-

конодавство про пресу. Наприклад,

пункт 4.7 розділу «Виробниче, фінан-

сове, матеріально-технічне забезпе-

чення діяльності»передбачає: «Редак-

ція висвітлює діяльність засновника

на сторінках газети та розміщує іншу

інформацію за його завданням без-

Підтримав позицію редакторів і голова НСЖУ Ігор Лубченко, який висловив зди-вування ставленням обласного керівництва до четвертої влади

На засіданні виплеснулося дійсно багато проблем, що спіткали газети Київщини останнім часом

1717

ВЛАДА І ЗМІ ПОДІЇ. ФАКТИ

коштовно».

Незрозумілою є позиція

владних співзасновників у

Миронівці. Тут наполегли-

во намагаються виселити

редакцію з приватизовано-

го друкарнею приміщення,

яке будувалося в радянські

часи за типовим проектом

«редакція-друкарня» і за фі-

нансової участі першої. За-

мість символічної орендної

плати в сумі одна гривня за

рік, встановленої для редак-

цій, які не мають власних

приміщень, тут доводиться

платити за оренду на загаль-

них підставах – значну суму.

Подібна ситуація в Бро-

варах і в Білій Церкві…

Спроби мо-

нополізації міс-

цевих ЗМІ є

намаганням пе-

ретворити їх у

свої офіційні ви-

дання без затрат

на матеріальну

базу».

Почули на за-

сіданні і розпо-

відь колеги по перу з «Ба-

ришівських вістей» дивну

розповідь про те, що в цій

газеті уже тривалий час є

два редактора. Пригадали

ще, що тільки одна газета в

пристоличній області – «Ма-

карівські вісті» - отримує

кошти за висвітлення діяль-

ності органів місцевого са-

моврядування.

Про проблеми з мере-

жею віщання Київської дер-

жавної телекомпанії говорив

генеральний директор теле-

компанії Віктор Пасак.

Відповідаючи на запи-

тання, коментуючи найбільш

типові проблеми, виступи-

ла головний юрисконсульт

НСЖУ - президент асоціації

медіа-юристів Тетяна Котю-

жинська. Вона ще раз про-

коментувала безпідставність

трактування деякими район-

ними начальниками Госпо-

дарського кодексу України,

зазначивши:

- Дійсно: чинний на сьо-

годні Господарський кодекс

України не передбачає такої

організаційно-правової фор-

ми, в якій створювалися та

діяли більшість комунальних

видань. Зокрема, це стосу-

ється трудового колективу

як співзасновника та форми

власності. Проте слід зазна-

чити, що ця обставина не

має наслідком обов‘язкову

реорганізацію або перере-

єстрацію раніше створених

ю р и д и ч н и х

осіб.

З а с т е р і -

гає Тетяна

Котюжинська

р е д а к т о р і в

газет і від

необґрунто-

ваних пере-

вірок КРУ, які

часто стають

надалі приводом для зняття

редактора з посади. Тоталь-

них перевірок за принципом

«всьо» допускати в редакції

не слід.

У результаті обговорень

на засіданні було також при-

йнято рішення звернутися

від імені редакторів до об-

ласної ради з вимогою не-

відкладно розглянути на

сесії питання про свободу

слова на Київщині. Наскіль-

ки відомо, питання про сво-

боду слова в місцевій пресі

уже обговорюється в парла-

ментських комітетах Верхо-

вної ради України.

Ольга ВОЙЦЕХІВСЬКА, «Журналіст України»

Прийнято рішення звернути-ся від імені редакторів до обласної ради з вимогою невідкладно розглянути на сесії питання про свободу слова на Київщині

ХРОНОГРАФЦЕНТРАЛЬНА виборча комісія 30 вересня затверди-

ла календарний план основних організаційних заходів з

підготовки та проведення виборів Президента України 17

січня 2010 року.

Звертаємо увагу колег на ті пункти, що стосуються

безпосередньо медіа.

Так, встановлення розцінок вартості одиниці друкова-

ної площі та одиниці ефірного часу (частина шоста статті

6 Закону України "Про вибори Президента України") по-

винно було відбутися до 11 жовтня включно, тобто в ре-

дакціях мали бути підписані відповідні накази.

До 18 жовтня ТРК повинні були опублікувати в дру-

кованих ЗМІ розцінки вартості однієї хвилини (секунди)

ефірного часу та надіслати ці розцінки до Центральної

виборчої комісії (частина перша статті 61).

Перший день строку виборчого процесу – 19 жовтня

2009 року (частина третя статті 17, стаття 18).

Висування кандидатів на пост Президента України

(частина перша статті 44) розпочинається за 89 днів і за-

кінчується за 71 день до дня виборів – з 20 жовтня до 6

листопада 2009 року включно.

Проведення передвиборної агітації "за" або "проти"

кандидата на пост Президента України (частини перша,

друга статті 57) розпочинається наступного дня після

реєстрації кандидата на пост Президента України Цен-

тральною виборчою комісією і закінчується о 24 годині

останньої п’ятниці перед днем виборів, тобто до 24 го-

дини 15 січня 2010 року.

Оприлюднення рішень про утворення окружної ви-

борчої комісії, про її склад, а також про зміни в її складі

в засобах масової інформації у відповідному регіоні (час-

тина одинадцята статті 23) - не пізніш як на третій день з

дня прийняття рішення.

Оприлюднення в друкованих засобах масової інфор-

мації рішення про утворення виборчих дільниць із за-

значенням їх номерів, меж, орієнтовної кількості вибор-

ців, місцезнаходження відповідних дільничних виборчих

комісій (частина дванадцята статті 20) - не пізніш як на

п’ятий день після дня прийняття рішення.

Припинення поширення інформації про результати

опитувань громадської думки щодо кандидатів на пост

Президента України (частина тринадцята статті 64) -

протягом останніх 15 днів перед днем виборів, тобто, з

2 січня 2010 року.

Повернення окружними виборчими комісіями не ви-

користаних ними коштів Державного бюджету України на

підготовку та проведення виборів на рахунок Централь-

ної виборчої комісії (частина восьма статті 38) - не пізніш

як у семиденний строк з дня офіційного оприлюднення

результатів виборів.

Закінчення повноважень окружних та дільничних ви-

борчих комісій (частина друга статті 26, частина друга

статті 27) - через 15 днів після офіційного оголошення

Центральною виборчою комісією результатів виборів

Президента України.

Календарний план розміщено на сайті Центральної

виборчої комісії http://www.cvk.gov.

1818

ЖУРНАЛІСТСЬКІ ОРГАНІЗАЦІЇ

ФОРМУЛА ДОВІРИ

Девіз чотирнадцятого дагомись-

кого фестивалю – «Формула довіри»

- запозичений у міжнародного конгре-

су «Місце журналістики в світі, який

змінюється», що відбувся в Анталії в

травні нинішнього року. В цьому кон-

гресі, окрім представників міжнарод-

них організацій (ЮНЕСКО, МФЖ, Рада

Європи), взяли участь науковці і журна-

лісти з Франції, Фін-

ляндії, Казахстану,

Азербайджану, інших

країн. Надзвичайно

широким було пред-

ставництво росій-

ських регіонів. Українських журналістів,

і щодо цього дуже пожалкував голова

російської спілки Все-

волод Богданов, на

конгресі в Анталії не

було.

На фестивалі в

Дагомисі російські

колеги, звичайно ж,

переймалися, перш

за все, внутрішніми

поточними журна-

лістськими пробле-

мами, які, до речі,

дуже схожі з нашими.

Але про це –нижче.

Втім, про що б не го-

ворили на чисельних

заняттях, зустрічах,

прес-конференціях,

семінарах, виставках та інших заходах

фестивалю, так чи інакше зверталися

до теми довіри в

широкому смислі.

В чому сенс

цього девізу, в

чому сенс пошуку

формули довіри?

Про це – в інтерв‘ю Всеволода Бог-

данова, яке він дав «Журналісту Украї-

ни», перед закриттям фестивалю.

- Всеволод Леонидович, по-чему «формула доверия», кто и кому должен до-

верять?- Журналисты – журналистам, пре-

жде всего. У нас многонациональная и

многоконфессиональная страна, и для

нашего союза вопросы единства, до-

верия очень актуальны. Потому что в

результате мы уходим от политтехно-

логий вражды, ненависти. И наш сегод-

няшний фестиваль служит тому, чтобы

люди лучше понимали друг друга.

Этому содействуют многие другие

акции, проекты нашего союза журна-

листов. У нас есть кавказский клуб, и

журналисты очень активно в нем ра-

ботают, есть постоянно действующая

каспийская экспедиция, в которой мы

работаем вместе с азербайджанскими

коллегами и главная цель которой –

чтобы Каспий был зоной партнерства

и сотрудничества.

Нам, журналистам многих стран,

необходимо совместно противопос-

тавлять свою журналистскую деятель-

ность политтехноло-

гам и пиару вражды.

Невозможно не заме-

тить: политтехнологи

настолько одолели

общество в любом

государстве, что уже утрачен всякий

здравый смысл.

У меня много друзей среди не-

мцев, финнов, в разных европейских

странах, и они, очень разумные люди,

не покупаются на уловки современных

политтехнологов, которые пытаются

достичь каких-то сиюминутных целей,

идут на создание вражды между на-

родами, делают попытки испачкать

друг друга, возродить не-

доверие. А ведь смысл то

этого разделения - очень

примитивный, простой: как

сохранить власть, как до-

рваться до куска пожирнее.

У меня все это вызывает

безумное раздражение, и,

я думаю, журналисты могли

бы занимать более взвешен-

ную, скажем так, неполити-

ческую позицию в подходах

ко многим темам.

Хочу процитировать со-

временного философа Жана

Бодрияра: «Свобода уничто-

жена, ликвидирована осво-

бождением. Истина усту-Всеволод Богданов дає інтерв‘ю.

Журналисты могли бы занимать более взвешенную, скажем так, неполитическую позицию в подходах ко многим темам

Я всегда рад принять украинских коллег и настроен позитивно. Мы ведь все одной национальности – журналистской

ЯК РОСІЯНИ ФЕСТИВАЛИЛИ,А МИ ОПІКУВАЛИСЯ БЕЗПЕКОЮ ЖУРНАЛІСТІВ24-30 вересня в Дагомисі (Сочі) відбувся традиційний, чотирнадцятий жур-налістський фестиваль«Вся Росія-2009», в якому взяли участь понад тисячу делегатів з усіх регіонів Росії, представники МФЖ, зарубіжні гості.

В рамках фестивалю Міжнародна федерація організувала програму з пи-тань безпеки журналістів, в якій взяли участь представники Азербайджа-ну, Арменії, Білорусі, Грузії, Молдови, Росії та України. Україну на цьому забранні презентували: від Незалежної медіапрофспілки – Ігор Чайка, від НСЖУ – автор цих рядків

1919

ЖУРНАЛІСТСЬКІ ОРГАНІЗАЦІЇ

пила место свидетельству. Общность

поглощена общением. Форма заняла

место информации и представления.

Повсюду мы замечаем парадоксаль-

ную логику, которая убивает идею са-

мим фактом ее реализации».

Я думаю, что нам предстоит мно-

гое сделать для возрождения доверия

между народами, взаимопонимания в

обществе. Такая работа могла бы быть

совместной для многих журналистских

организаций.

Я хочу немножко покритиковать

украинских коллег – за попытки влезть

в политические дрязги, занять позицию

того или другого клана. Это, в принци-

пе, уход от журналистики. Впрочем,

сегодня, к сожалению, повсеместно

утрачено главное, чем должна зани-

маться журналистика. В любой стране

одна из наиболее острых проблем –

заказные материалы, коррупция. И,

наверное, не случайно свою новую

книгу Генеральный секретарь Меж-

дународной федерации журналистов

Айдан Уайт назвал «Говорим только

правду!». Он ее представил на нашем

фестивале.

Нам надо уловить импульсы,

которые сегодня идут от общества, от

народа. Вот сейчас с озера Иссык-Куль

вернулась журналистка. Второй год на

Иссык-Куле, в Киргизии она органи-

зует потрясающий форум. В прошлом

году я побывал

на этом форуме,

и любопытно, что

киргизские участ-

ники однозначно

высказались за жур-

налистское един-

ство, за сближение

народов.

- А с украинскими журналиста-ми реализуете какие-то совместные проекты?

- Да. Например, телекинофо-

рум «Вместе», который в этом году

десятый раз проходил в Ялте. 30-40

стран каждый год участвует. Это была

наша совместная идея.

Но хотелось, чтобы коллеги в са-

мом украинском союзе проявляли к

этому больше интереса.

- Почему не налаживаются контакты?

- Мы всех приглашаем на наши

мероприятия. В Анталию, напри-

мер. Это настолько было интересно,

столько доброй воли было проявле-

но Тедом Тернером (американский

медиа-магнат – ред.), Си-эн-эн, МФЖ,

Советом Европы. А украинцев не было.

Почему?

Сейчас мне

просто руки

выкручивают: будет

в следующем году

Анталия? Выходит,

формула доверия –

то, чего нам явно

не хватает.

У нас с Евгением Вербило были хо-

рошие отношения, он к нам приезжал.

И с нынешним председателем НСЖУ

Игорем Лубченко тоже нет никакого

разлада. Я всегда рад принять украин-

ских коллег и настроен позитивно. Мы

ведь все одной национальности – жур-

налистской.

- Так, может быть, вы бы сде-лали первый шаг? Инициировали совместную неполитическую русско-украинскую акцию, не дожидаясь предложений с украинской стороны?

- Я воспринял вашу критику.

- Ну, это просто пожелание…- Постараюсь

что-то сделать.

Хотя, конечно,

очень непросто,

тем более, в усло-

виях финансового

кризиса, организо-

вать мероприятие,

подобное этому фестивалю. Но все-

таки к нам еще приходят люди, которые

хотят что-то в обществе изменить.

Мы объявили о создании неком-

мерческого партнерства, которое

будет заниматься обустройством

медийного рынка, моделированием

новых средств массовой информа-

ции. Хотим вытащить из той дыры, в

которой они оказались, районные и го-

родские газеты. Уже сейчас ведь есть

провинциальные издания, которые

выходят стотысячными тиражами,

рентабельные, потому что они ушли от

привычных схем.

Идея общеполитической газеты

исчерпала себя во всем мире, и ви-

новат в этом не Интернет. Просто

другой продукт должен быть, другой

контент. Надо найти ответ на вопрос,

почему люди захотят купить именно

эту газету.

И, наконец, пра-

вовой и социальный

статус журналиста.

Этим тоже будет

заниматься неком-

мерческое парт-

нерство.

- Что бы Вы пожелали украин-ским коллегам?

- Первое - не терять оптимизма.

Уныние никогда не помогало победить

трудности. Второе – каждый должен

решить для себя: кто он, собственно

говоря, пропагандист, пиарщик, по-

литтехнолог или журналист, который

исследует жизнь. Мне, кстати, очень

понравилась медиа-выставка Крас-

нодарского края на фестивале. Для

меня это был царский подарок еще и

потому, что коллеги меня цитировали

в надписях: хорошие СМИ – это когда

нация разговаривает сама с собой;

журналист – глаза и уши общества.

- Спасибо за интервью. И ждем вас в Киеве.

БЕЗПЕКА ЧИ БЕЗКАРНІСТЬ?

В програмі з питань безпеки жур-

налістів, якою опікується Олівер Моні-

Кирл, директор проектів МФЖ, учас-

ники конференції отримали можливість

взяти участь в засіданні «Обов‘язок

пам‘яті та гніву», присвяченому заги-

блим російським журналістам. Прозву-

чала улюблена пісня Юрія Щекочихіна,

було продемонстровано документаль-

ний фільм про журналістів Дагестану,

які загинули під час виконання своїх

професійних обов‘язків. Коментуючи

стрічку, голова СЖ республіки Алі Ка-

малов повідомив, що за останні 15 ро-

ків у них загинуло 11 журналістів. При-

чина – страшенна корупція влади.

Мы объявили о создании некоммерческого партнерства, которое будет заниматься обустройством медийного рынка, моделиро-ванием новых средств массовой информации

Идея общеполитической газеты исчерпала себя во всем мире, и виноват в этом не Интернет. Просто другой продукт должен быть, другой контент

2020

Другого дня було презентовано до-

повідь МФЖ «Частичное правосудие.

О безнаказанности виновников смер-

тей российских журналистов» її упо-

рядником і редактором Джоном Кроу-

фордом. В підготовці доповіді активну

участь взяли Спілка журналістів Росії,

Фонд захисту гласності та Центр екс-

тремальної журналістики.

Ця доповідь (до речі, наявна в

електронному (http://www.ruj.ru/2009/

pjustice.pdf) і в друкованому вигляді)

не тільки наводить статистику. Цілий

розділ присвячено аналітичним дослі-

дженням конкретних ситуацій загибелі

журналістів. «Міжнародні організації

допомогли нам проаналізувати нашу

власну інформацію», - сказав на об-

говоренні доповіді Олексій Симонов,

президент Фонду захисту гласності. І

це суттєво. Дійсно, дуже важливо не

тільки моніторити ситуацію з безпекою

журналістів, а й аналізувати її, порівню-

вати з світовими тенденціями, і насам-

кінець надавати рекомендації.

В доповіді акцентується увага на

винятково високому відсотку виправ-

дальних вироків у випадках, коли жур-

налісти були вбиті в зв‘язку з виконан-

ням своїх професійних обов‘язків, і це

дає серйозні підстави сумніватися в

об‘єктивності судів. До того ж практич-

но ніколи не притягувались до відпові-

дальності замовники. На жаль, ситуація

в Україні та інших країнах на території

колишнього СРСР ( і про це говорили

учасники конференції) якісно не відріз-

няється. Отже, потрібно відпрацьову-

вати спільні методи боротьби за без-

пеку журналістів.

«Найважливіше сьогодні, - підкрес-

лює Олексій Симонов, - правильно

змінити напрямок своєї діяльності. Ми

ніколи раніше не говорили про безкар-

ність. Ми весь час говоримо про безпе-

ку. Але безпека – абстракція. Зате без-

карність – конкретна вина і конкретні

винуватці. Це я

кажу як людина,

яка 20 років мо-

ніторить ситуацію

з безпекою нашої

професійної ді-

яльності».

Знайомлячись

з доповіддю, я подумала, що було б до-

бре мати подібний систематизований

аналіз і в Україні. Статистика певна є ( і

у нас на сайті спілки, і в своїй доповіді

на цій конференції її наводив Ігор Чай-

ка), але чому б не реалізувати спільний

проект НСЖУ, ІМІ, НМПУ, іншим гро-

мадським організаціям медфіасфери в

цій царині? Та на додачу ще й довести

його до широких верств журналістської

братії.

На жаль, взаємозв‘язки, взаємопо-

інформованість, особливо на рівні ря-

дових «штиків» ще вкрай недостатні.

От, скажімо, чи багато колег зна-

ють про книгу «Заручники інформації.

Посібник з безпеки для українських

журналістів», яку було презентовано на

конференції і чимало примірників якої,

до речі, знаходиться в офісі НСЖУ?

Цей посібник повинна би мати кожна

редакція.

Посібник під-

готовлений Оль-

гою Романюк, в

написанні його

брали участь Ігор

Лубченко і Сер-

гій Гузь. Він виданий у 2007 році за

підтримки Шведського агентства між-

народного розвитку (SIDA). Передмо-

ву написали директор проектів МФЖ

Олівер Мані- Кирл та очільник Академії

української преси професор Валерій

Іванов.

В посібнику розглянуто різноманітні

загрози журналістам, а головне – дано

рекомендації, як уникати небезпеки

без шкоди для творчості і як боротися

за свої права. Надано навіть адреси

журналістських та правозахисних орга-

нізацій.

Учасники дагомиської конференції

зацікавилися виданням, досвідом укра-

їнських колег. Вони по-доброму поза-

здрили українцям, адже у нас законом

відповідальність за скоєння злочину

проти журналіста у

зв‘язку з виконан-

ням ним професій-

них обов‘язків або

перешкоджання його

службовій діяльнос-

ті прирівнюється до

відповідальності за

скоєння таких же дій проти працівника

міліції. В Росії, інших країнах на теренах

колишнього СРСР тільки домагаються

цього.

СОТНЯ ЗАХОДІВ – І ВСІ ЦІКАВІ

Прибувши в Дагомис, я, як і всі

учасники фестивалю, отримала про-

граму заходів. Оце була програма! На

шість днів запланували добрячу сотню

різноманітних заходів. Ознайомившись

з програмою, а пізніше, коли мала час,

побувавши на деяких фестивальних за-

ходах, зробила висновок, що російські

журналісти з‘їхалися з усіх усюд до те-

плого Чорного моря не тільки для того,

аби спіймати останнє курортне соне-

чко чи неформально поспілкуватися з

друзями, хоча й цього вистачало.

Фестиваль орен-

дував в оздоровчому

комплексі управлін-

ня справами Прези-

дента РФ «Дагомис»

концертний зал, ве-

личезний хол готелю

і понад півдесятка конференц-залів. В

якості лекторів, модераторів, доповіда-

чів та гостей виступали представники

міжнародних організацій, високопо-

садовці федерального рівня і регіонів

(господарів фестивалю презентува-

ли віце- губернатор Краснодарського

краю і мер Сочі), науковці, письменни-

ки, відомі журналісти, секретарі спілки.

Під час фестивалю було проведе-

но кілька творчих вечорів. Цікаво було

дізнатися про кінематографічну діяль-

ність Олексія Симонова, президента

Фонду захисту гласності, послухати, як

виконує власні пісні, акомпануючи собі

на гітарі, секретар спілки доктор юри-

дичних наук Михайло Федотов, який

був одним із співавторів першого, ще

горбачовських часів, закону про пресу.

Учасники отримали щонайменше по

два десятки нових видань. Які презен-

тувалися авторами. Також були пре-

зентовані нові телевізійні програми.

«Журналіст в суді, про суд і під

судом», «Медіа-моделі і медіа-

менеджмент США і Росії під час кризи

і найкращі антикризові рішення росій-

ЖУРНАЛІСТСЬКІ ОРГАНІЗАЦІЇ

Дуже важливо не тільки моніторити ситуацію з безпекою журналістів, а й аналізувати її, порівнювати з світовими тенденціями, і насамкінець надавати ре-комендації

На жаль, взаємозв‘язки, взаємопоінформо-ваність, особливо на рівні рядових «шти-ків» ще вкрай недостатні

2121

ЖУРНАЛІСТСЬКІ ОРГАНІЗАЦІЇ

ських видавців», «Роль ЗМІ в бороть-

бі з курінням», засідання екологічних

видань, засідання клубу присяжних,

майстер-класи найвідоміших телевізій-

ників та газетярів, робота ліги молодих

журналістів (які на заключному вечорі

показали свій фільм про дагомиський

фестиваль), «Регіональна інформполі-

тика і ситуація в районних і міських га-

зетах», засідання редакторів районних

газет, поїздка олімпійськими об‘єктами

(в Сочі відбудеться зимова Олімпіада -

2014) – перелік заходів можна продо-

вжувати, але й те, що наведено, свід-

чить: програма розрахована на те, щоб

кожен учасник знайшов свій інтерес і

свою нішу.

Я поспілкувалася з секретарем СЖР

Олександром КОПІЙКОЮ, який без-

посередньо займається організацією

фестивалів. До речі, Олександр почи-

нав свій шлях у журналістику в Бердян-

ську, де працював на місцевому радіо, і

зараз чи не щороку буває там. «У меня

там друг – Виктор Михайличенко – ре-

дактор «Пивденной зари», секретарь

НСЖУ, мы не теряем связи».

Ось що розповів Олександр Кос-

тянтинович:

- Раньше мы каждый год проводили

фестивали в другом месте – Казани,

Новосибирске,

Санкт-Петербурге,

Подмосковье…

Флаг фестиваля

торжественно пе-

редавался от од-

ного региона к следующему. Предва-

рительно мы договаривались с власть

предержащими этого региона, чтобы

они нам помогали - финансами, поме-

щениями, организационно.

Потом договорились с губернатором

Краснодарского края, он взял на себя

какую-то часть помощи. У нас сильный

союз в Краснодарском крае. Возглав-

ляет его Александра Теребунова.

В 2004 году состоялся первый фес-

тиваль в Дагомысе, и я был первым

его директором. Программу верстал и

вообще следил за всем.

Мы решили сделать его не таким,

как обычно, – два-три дня рабочих ме-

роприятий. А настоящим праздником.

Поскольку это юг, предложили журна-

листам приезжать сюда с семьями, и

после фестиваля оставаться на неко-

торое время отдыхать. Эта идея всем

понравилась, и пятый год мы прово-

дим фестиваль в Дагомысе.

Бюджет фестиваля складывается

из нескольких источников. Самый

главный – это спонсоры, которых на-

ходит союз. У нашего председателя

Богданова месяца

за два до фестива-

ля очень беспокой-

ная жизнь. И в этом

году, несмотря на

кризис, мы кое-что

достали – примерно треть от необхо-

димого. Вторая часть финансов - это

плата самих участников: мы берем

аккредитационный взнос с каждого– 6

тысяч рублей. А за пребывание с семья-

ми платят отдельно – либо сами, либо

их редакции. Работаем не с каждой ре-

дакцией напрямую, а

через региональные

союзы, хотя не все из

них такие активные,

как, наприммер, тю-

менский или красно-

дарский.

Затраты – проживание и питание,

аренда конференц-залов, приглаша-

ем лекторов, известных людей. Слава

Богу, никто из них не берет гонорара,

но пребывание мы должны им обеспе-

чить.

И последняя треть – бюджет союза.

Фестиваль обходится в 10-15 млн ру-

блей. Но мы от него не отказываемся,

потому что это одно из основных на-

ших мероприятий, которого все ждут,

особенно местные, районные СМИ.

Программа очень разнообразна,

даже перенасыщена, многие хотели

бы находиться в нескольких местах од-

новременно, потому что все интерес-

но, все важно.

…Що мене найбільш зацікавило в

цьому фестивалі? Активна участь регі-

ональних організацій спілки. Практич-

но кожен регіон був представлений на

виставці ЗМІ, яка розгорнулася в про-

сторому холі оздоровчого комплексу.

По-різному були оформлені стенди і

презентовані ЗМІ. Але учасники мали

можливість не тільки поспілкуватися з

колегами, а й побачити їх продукт, по-

рівняти з своїм. Я спеціально привез-

ла добірку регіональних та районних

газет, і всі колеги, які будуть в Києві,

мають можливість ознайомитися з

доробком російських провінційних га-

зетярів.

Як на мій погляд, іхні видання хво-

ріють тими ж хворобами, що й наші.

Тільки в російський глибинці значно

менше недержавних, приватних медіа.

А ще – значно менше критичних мате-

ріалів. Цікава й система засновництва:

окрім місцевої влади і трудових колек-

тивів, ще й органи регіональної влади

- чи адміністрація області (краю), чи

обласне управління у справах преси,

видавництва і поліграфії, чи обласний

департамент інформолітики.

Ось що розповіла мені редактор

«Семеновского вестника» (Нижнього-

родська область) Галина Алтухова:

-У нас наклад

– 8 тисяч, річний

дохід – десь 7,5

млн. рублів. Ви-

ходимо тричі на

тиждень загаль-

ним обсягом 20А3. Дотацію нам дають

щорічно 1 млн. рублів, 60% - область,

40 – районна влада.

Олена Коченкова очолює міську га-

зету «Октябрьский нефтяник» (Башки-

Обкладинка доповіді «Частичное правосудие».

Я поспілкувалася з секретарем СЖР Олек-сандром КОПІЙКОЮ, який безпосередньо за-ймається організацією фестивалів

Вторая часть финансов – это плата самих участников: мы берем аккредитационный взнос с каждого – 6 тысяч рублей

2222

ЖУРНАЛІСТСЬКІ ОРГАНІЗАЦІЇ КОНКУРСИ

рія) в місті Октябрьському. Тираж видання – 13,5

тисячі примірників. А найцікавіше – вони мають

солідні доходи від реклами. І Олена відмовля-

ється від дотацій владного співзасновника, бо в

такому випадку може вільно визначатися із за-

робітною платою працівників.

А редактор Тюменської обласної газети

«Сегодня» Олександр Скорбенко перерахував

мені газетні акції, і мене дещо здивувало те,

що практично всі вони вони пов‘язані з історією

або патріотичним вихованням. Це видання теж

отримує фінансову підтримку влади, яка ще й

передплачує газету ветеранам.

Повернувшись, я відкрила наші газети, уві-

мкнула наше телебачення і побачила відчутну

різницю, хоча й у нас таки багато видань, які

далекі від реального життя. Звичайно, дозуван-

ня єлею і чорнухи – не справа журналіста, але,

можливо, є жорстока рація в словах Олексія

Симонова: «На сегодняшний день в зоне опас-

ности находится несколько коллег, в том числе

четверо - из «Новой газеты», кому напрямую

угрожают. Давайте скажем честно, если бы

большинство изданий носило такой же харак-

тер, как «Новая газета», то внимание коррупци-

онеров и бандитов было бы так распылено, что

не могло быть сосредоточено на ком- нибудь

отдельно.

Когда говорят, что убивают лучших, это

правда».

Але повернімося до фестивалю. І до участі

регіональних спілок. Багато хто приїхав навіть у

фірмових футболках: знай наших. Привезли ви-

ставки місцевих виробів. Наприклад, якутська

влаштувала лотерею, в якій було розіграно на-

віть сертифікований діамант.

Особливо відзначилися господарі фес-

тивалю – їх виставка «ЗМІ Краснодарського

краю» складалася з стендів, які представляли

місцеві ЗМІ, демонстрації фільму і фото, пре-

зентації краєзнавчої літератури, діалогу з віце-

губернатором, майстер-класів місцевих нови-

нарних телевізійників та менеджерів з продажу

регіональної реклами.

А насамкінець – культурно-етнографічна про-

грама «Кубанська гостинність». На чималенькій

площі кожен район Кубані обладнав свій курінь

– з відповідним місцевим дизайном, наїдками і

напитками. Кожен район презентував і свої піс-

ні та танці, своє вбрання. Журналістів гостинно

запрошували спробувати того чи іншого, а після

такого пригощання всі разом танцювали й весе-

лилися. Дійсно, це було свято.

Віра ЧЕРЕМНИХ.

«ПИТНА ВОДА: ЯКІСТЬ ТА КУЛЬТУРА СПОЖИВАННЯ»ІНФОРМАЦІЙНО-ОСВІТНЯ ПРОГРАМА ДЛЯ ЖУРНАЛІСТІВ

Дата проведення: з 22 березня 2009 р. по 22 березня 2010 р.

Мета: привернути увагу громадськості до якості та культури

споживання питної води, допомогти споживачеві краще зорієнтува-

тися у виборі якісної продукції, стимулювати журналістів до більш

активного, об’єктивного та професійного висвітлення тематики пит-

ної води.

Умови участі:Компанія IDS Group спільно з Журналістським фондом Націо-

нальної спілки журналістів України виступає ініціатором конкурсу на

кращі публікації на тему питної води. Для більшої поінформованості

журналістів про питання, що висвітлюється, організатори регулярно

надають учасникам результати моніторингу ЗМІ на водну тематику,

організовують зустрічі та коментарі експертів у цій галузі (виробни-

ки, науковці, медики), проводять зустрічі та прес-конференції, по-

ширюють освітньо-документальні фільми та інші тематичні інфор-

маційні матеріали.

Участь у програмі можуть взяти як весь колектив редакції, так і

окремі журналісти, які регулярно висвітлюють теми питної води.

Пакети з надрукованими протягом року в ЗМІ публікаціями учас-

ники подають на конкурс до 01.03.2010 р. Після цього спеціально

створене журі, що складається з авторитетних журналістів, науков-

ців, експертів, представників компанії, протягом двох тижнів роз-

глядає роботи і визначає головного переможця та переможців у

номінаціях.

Головними критеріями визначення переможців конкурсу є:

• повнота та об’єктивність висвітлення теми питної води;

• творчий підхід;

• корисність публікацій для пересічного споживача;

• достатня кількість публікацій (не менше трьох протягом року).

Підбиття підсумків і визначення переможців конкурсу відбудеть-

ся 01.03.2009 -15.03.2010.

Переможців буде названо на засіданні круглого столу в Націо-

нальній спілці журналістів України, що буде приурочений до Між-

народного Дня води (22.03.10). Тут же відбудеться вручення призів

переможцям:

одне I місце – ноутбук ;два II місця – фотоапарат;три III місця – диктофон. Зареєструватися і отримати додаткову інформацію можна за те-

лефоном: (044) 288-04-94, 235-00-05.

E-mail: jf@ukr.net

2323

КОНКУРСИ

Рак молочной железы – это проблема не только женщины, но и целой семьи. «Что делать? Как дальше жить? К кому обращаться? Кто поможет?». Ответы на эти вопросы, а также личные примеры женщин, перенесших данное заболевание, вселяют уверенность и дают надежду каж-дому. Ведь главное – не бояться, нужно го-ворить и спрашивать.

Мы уверены, что благодаря совмест-ной деятельности общественных орга-низаций, коммерческих структур, прави-тельства, журналистов Украины, а также личной причастности каждого человека к проблеме, барьер страха и непонимания со стороны женщин постепенно упадёт.

Информация о заболевании, методах его лечения и реабилитации, существую-щих в данном направлении программах – это лишь первые шаги к формирова-нию здоровой нации Украины.

На конкурс принимаются рабо-

ты в категориях: печатные и электрон ные СМИ, радио материал и теле материал. В каждой катего-рии проводится награждение побе-дителей со следующими премиями:

1-е место – 5000 гривен2-е место – поездка в санаторий

«Мисхор» на 3 дня вместе с группой женщин, которые едут на программу реабилитации. Дата поездки будут согласовываться дополнительно

3-е место – набор продукции т.м. «Mary Kay».

Победителей конкурса будет определять жюри в составе:

Галина Майструк, председатель • правления БФ «Здоровье женщины и планирование семьи»;Людмила Павличенко, старший • менеджер по рекламе и связям с об-щественностью;Жанна Лаврова, главный редактор • журнала «Натали»;Елена Скачко, главный редактор • журнала «Единственная»;Наталия Хоменко, главный редак-• тор журнала «Лиза»;Игорь Романенко, режиссёр-продюсер, • студия-продакшн «Телерадиосервис»;Николай Аникусько, заведующий • отделением лечения рака молочной железы Киевской городской онколо-гической больницы.

Условия конкурса:В конкурсе могут принимать • участие журналисты различных печатных или электронных изданий, а также теле- и радиожурналисты, которые опубликовали/выдали в эфир свою статью/сюжет в любом изда-нии, на теле/радиоканале. Публика-цию/сюжет необходимо присылать в файле Word/CD/DVD со ссылкой на источник публикации/показа, а также оригинал работы.Материалы принимаются на • украинском и русском языке, опубликованные/вышедшие в эфир с 1 октября 2009 года по 1 мая 2010. Работы, которые поступили в жюри конкурса после 1 мая 2010 года, рассматриваться не будут.Количество работ одного авто-• ра - не меньше двух. Автор мо-жет создать цикл материалов, посвящённый тематике конкурса. Определение победителей состоится • в период с 1 по 15 мая 2010 года. Вре-мя и место награждения победителей будет сообщено дополнительно. Возможные темы работ: рак мо-

лочной железы, данные социологических исследований, факторы риска, ранние методы диагностики, само обследова-ние, методы лечения, что необходимо знать о химиотерапии, облучении, опе-рации, куда и к кому обращаться в пер-вую очередь, психологические аспекты общения в семье в период заболевания, умение объяснить детям проблему, пси-хологическая поддержка женщин после операции, физическая культура, пита-ние, образ жизни, отдых, от чего бе-речься, что такое грудные протезы, где можно приобрести специальную одежду, как оформить инвалидность, посещение онкоцентра, массажного кабинета, су-ществующие программы, направленные на поддержку женщин, другие темы, со-ответствующие тематике конкурса.

Третий Всеукраинский конкурсТретий Всеукраинский конкурсдля представителей СМИ

«Жизнь продолжается!»С 1 октября 2009 года по 1 мая 2010 года БФ «Здоровье женщины и плани-С 1 октября 2009 года по 1 мая 2010 года БФ «Здоровье женщины и плани-рование семьи» при поддержке ООО «Мэри Кэй (Украина) Лтд» проводит рование семьи» при поддержке ООО «Мэри Кэй (Украина) Лтд» проводит Третий Всеукраинский конкурс оригинальных работ для представителей Третий Всеукраинский конкурс оригинальных работ для представителей СМИ «Жизнь продолжается!». Информационный спонсор конкурса Жен-СМИ «Жизнь продолжается!». Информационный спонсор конкурса Жен-ский сайт Woman to woman (www.w2w.com.ua)ский сайт Woman to woman (www.w2w.com.ua)

Для того, чтобы стать участником конкурса, присылайте ваши работы по адресу: 04050, г. Киев, ул. Глыбочицкая, 4 офис «Мэри Кэй», с пометкой «Конкурс для журналистов» или по электронному адресу Nataliia.Zadora@mkcorp.com

По вопросам участия и проведения конкурса обращайтесь по телефону: 8 (044) 490-68-50 – Задёра Наталия.

С работами победителей предыдущих конкурсов вы можете ознакомиться на сайтах www.marykay.ua или www.womenhealth.org.ua, www.w2w.com.ua

***19 и 20 октября 2009 года в рамках проекта «Глобальная иллюминация» Украинский Дом

(ул. Крещатик, 2) в Киеве третий год подряд подсвечивается розовым светом в знак поддержки женщин Украины, которые перенесли заболевание раком молочной железы.

2424

КОНКУРСИ

З упевненістю можна говорити про

те, що на сторінках практично кож-

ного видання публікуються матеріали

про автострахування, відшкодування

збитків у разі транспортної пригоди

і непорозуміння, котрі часом вини-

кають у автовласників з тими або ін-

шими страховиками. Адже, на жаль,

транспортних пригод на шляхах Укра-

їни не стає менше, і ця проблема має

широкий резонанс у суспільстві.

Нині журналістам, які ведуть тема-

тику автострахування, надається пре-

красний шанс заявити про себе на

всю Україну: до 15 грудня 2009 року

триває другий всеукраїнський конкурс

журналістських робіт “Страхування від-

повідальності власників транспортних

засобів – запорука захисту учасників

дорожнього руху”. Як уже повідомля-

лося, його проводять Моторне (тран-

спортне) страхове бюро України, На-

ціональна спілка журналістів України,

редакція журналу «Журналіст України».

Для участі в конкурсі вже зареє-

струвалися журналісти з півдня і пів-

ночі, зі сходу і заходу, з центральних

регіонів України. Приємно зустріти

імена минулорічних його учасників і

переможців.

Трохи дивує, що найменш актив-

ними виявилися майстри пера сто-

личного регіону, де насиченість руху

на автошляхах чи не найвища в нашій

державі.

Отже, хто не встиг зареєструвати-

ся, може це зробити, зателефонував-

ши за номером (044) 234-23-59 або

надіславши повідомлення за елек-

тронними адресами: ju@nsju.org або

pressa_info@ukr.net

Нагадуємо умови конкурсу.

Кожний учасник до 15 грудня 2009

року повинен написати і опублікувати

у друкованих ЗМІ щонайменше три

матеріали за такою тематикою:

• страхування цивільної відпові-

дальності власників транспорт-

них засобів – соціально важли-

вий вид страхування;

• як потрібно діяти потерпілим у

ДТП, щоб отримати страхове

відшкодування своїх збитків;

• чим відрізняється обов‘язкове

страхування цивільно-правової

відповідальності автовласників

від добровільного страхування

автомобіля (КАСКО).

Вимоги до матеріалів:

• мінімальний обсяг кожного ма-

теріалу - 5 тисяч символів;

• об`єктивність висвітлення тема-

тики;

• неупередженість позиції автора

статті;

• інформаційно-просвітницький

характер статей;

• формування у читачів позитив-

ного ставлення до страхування

цивільної відповідальності влас-

ників транспортних засобів;

• наведення обгрунтованих аргу-

ментів на користь придбання по-

лісу ОСЦПВВВНТЗ;

• наведення у матеріалах яскра-

вих життєвих прикладів про те,

як страхування цивільної відпо-

відальності власників транспорт-

них засобів стає невід`ємною

частиною культури учасників до-

рожнього руху.

Учасники конкурсу повинні наді-

слати на адресу редакції оригінали

(ксерокопії) надрукованих матеріалів

до 30 грудня цього року. У редакції

«Журналіста України» можна отрима-

ти додаткові матеріали до написання

статей.

Призовий фонд конкурсу:

• 1 премія – 4 000 гривень;

• 2 премія – 3 000 гривень;

• 3 премія – 1 000 гривень.

• Організатори передбачають та-

кож заохочувальні премії для

найбільш активних учасників.

Переможці в січні 2010 року будуть

запрошені до Києва, де відбудеться

прес-конференція з оголошенням ре-

зультатів і врученням нагород.

ОРГКОМІТЕТ.

ЩЕ НЕ ПІЗНО СТАТИ УЧАСНИКОМ І ПЕРЕМОЖЦЕМ

ФІНІШУВАВ ХІ МІЖНАРОДНИЙ ФОТОКОНКУРС «ДЕНЬ-2009»Як повідомляє газета «День», від 171

учасника було надіслано 1637 робіт. На

традиційній виставці в Українському домі

було представлено 220 робіт.

Гран-прі ХІ міжнародного фотоконкур-

су «День-2009», депозитний договір на

20 000 грн. від «Промінвестбанку», отри-

мав Владислав Мусієнко, м. Київ за світ-

лину «В притулку. Пирятин»

У номінації ПРИЗ ПРИЗІВ «Золотий

ДЕНЬ»преможцем став Євген Машуров,

м. Київ з фото «Весілля на все село». На-

городами від меценатів було відзначено

понад сотню робіт (у деяких учасників –

по декілька). Серед відзначяених пере-

важають кияни, але є й фоторепортери з

Львова, Сімферополя, Чернігова, Жито-

мира, Чечельника, Рівного, Харкова, При-

лук, інших міст і містечок України.

Владислав Мусієнко. Київ. В притулку. Пирятин. ГРАН-ПРІ 2009.

«Євген Машуров, м. Київ. Весілля на все село. ЗОЛОТИЙ ДЕНЬ» 2009.

2525

МЕДІАБІЗНЕС

Беремо те,що дають- Чи багато у вас в продажу є газет

українською мовою?, - звертаюся до

продавчині на розкладках в метро.

- Ні. Все, що у нас є – „Газета по-українськи”, „Україна молода”, „Дзеркало тижня” та ще один жур-нал... „Український тиждень”. Все інше російською. Та знаєте, нам би, якщо це все перекласти на україн-ську, то в нас би одні збитки були. Повертали б, напевно, все назад.

Може, справа в якості продукту.

Ба, ні. Певний час газету „Коментарі”

випускали в двох варіантах. Одні й ті

ж новини двома мовами. І всі „Комен-

тарі” українською повертались поста-

чальнику майже в тому ж обсязі, в

якому прибули. А от газету „Контрак-

ти” (яка також випускається у двох ва-

ріантах), навпаки, розкуповують саме

в українському варіанті. Для багатьох

українців просто принципово неваж-

ливо, якою мовою отримати ранкові

новини. З п'ятдесяти опитаних грома-

дян 8 купують газети українською, 16

російською і 26 повідомили, що їх це

взагалі не турбує. Що продають, те й

купують. Їм набагато легше вхопити

перше-ліпше видання, ніж вибирати

серед широкого асортименту. А цим

першим-ліпшим, зазвичай, стають

розрекламовані або „жовті” газети зі

скандальними заголовками.

- Я вже знаю своїх покупців. Українські газети купують здебіль-

шого одні й ті самі люди. Вони точно знають, за чим йдуть, і зна-ють, в які дні газети виходять. Їх вік абсолютно різний. І молодь, і старші. Я думаю, що то не від віку залежить.

...Так, аудиторія постійна. Але

іноді у пошуках улюбленого журналу

треба об'їздити півКиєва. Наприклад,

молодіжний журнал „Шо” не в кожно-

му кіоску „Преса” знайдеш. А літера-

турний журнал „Дніпро” взагалі про-

дається тільки на пошті і в книгарнях.

Продавці кажуть, що невигідно брати

такий „продукт”: не продається, як

всім відомі „Космополітен”, „Наталі”

та їм подібні.

- Всі модні дорогі журнали і до кризи, і зараз купують однаково. Хоча й ціни піднялись - все одно купують. А їм що? Чи їм криза? Того ми їх і замовляємо, бо зна-ємо, що продамо.

А може, якби газети та журнали

українською були більш доступними,

то й продавались би краще? Може,

якби їх можна було купити в будь-

якому переході, то й читали б їх час-

тіше? Та й асортимент немаленьке

значення має. Але поки ці питання

залишаються без відповіді. Бо нам

іншого не пропонують. А ми беремо,

що дають.

Ольга САС.

Вона знає, чого читач бажаєВона працює з пресою всі роки

Незалежності і бачила, як виник, як

змінювався новий ринок газет і жур-

налів. Людина в своїй справі досвід-

чена.

- Скажіть, будь ласка, які ви-дання користуються сьогодні най-більшою популярністю?

- Тривалий час з руками відривали

„Киевские ведомости”, вони в 94-му

набрали популярності, а втім, і досі

не пасуть задніх. Хоча їх витискують

„Сегодня”, „Вечерние вести”.

- Читачі, мабуть, в основному середнього віку і старші?

- Ні, не тільки. Молодь також ціка-

виться, беруть і „Бульвар”, і „Газету

по-києвски”, „Известия в Украине”,

„Факты”.

- А ви самі активний читач? Сте-жите за змістом хоча б популярних видань?

- Так, читаю достатньо багато,

коли робота дозволяє. Бачу, як газе-

та змінюється, якщо змінюється влас-

ник чи головний редактор. Пишуть

те, що вигідне спонсору. (Проводить

рукою по прилавку). Це - Суркіса, ось

цю - Ахмєтов купив, оце Юліна, а ці

всі - Гордона.

- А як, за вашими спостережен-нями впливає на популярність га-зет політична ситуація?

- Думаю, нині людей вже мало ці-

кавить політика, та й політична пре-

са роздається в агітаційних наметах,

а не лежить в газетних кіосках. Але

якщо людина, наприклад, багато ро-

ків читає „Факты”, то її ніщо не зму-

сить читати щось інше - ні вибори, ні

революція.

- А глянцевих видань криза не торкнулась?

- На першому місці завжди „Кос-

мополітен”, добре розходиться „Един-

ственная”, сльозоточиві „Истории из

жизни”, «Успехи и поражения”...

РИНОК ПРЕСИ: НОТАТКИ З „ПЕРЕДНЬОГО КРАЮ”В цьому році почав працювати з новими групами студентів – з майбутніми журналістами-третьокурсниками Національного університету культури і мис-тецтв. Щоб дізнатися про рівень їхньої підготовки, майже одразу дав завдан-ня: йдіть до продавців газет і журналів, з’ясовуйте, як нині продається преса. Жанр, форма подачі – нічим не обмежую. Просто напишіть, що цікавого побачи-ли і почули від своїх співрозмовників. Коли перевіряв роботи, побачив, що деякі спостереження і факти, мабуть, будуть цікавими читачам нашого журналу.

Олександр МАКАРСЬКИЙ

2626

МЕДІАБІЗНЕС

- Чи є такі видання, що затри-муються на прилавках?

- Є. Найчастіше це "ELLE". За-

раз він коштує 25 гривень і не ко-

жен може собі його дозволити. Але

це не основна причина. Наприклад

«BAZAR» коштує 35 гривень, а прода-

ється краще.

- А які складнощі в роботі з чи-тачами?

- Багато складнощів. Половина

Києва встає не з тієї ноги, і зірватись

на тобі може кожен, але покупець, як

відомо, завжди має рацію. Хоча Пе-

черськ престижний район і тут

рідко трапляються вкрай не-

вдоволені. Часто буває, люди в

метро недочитають якусь стат-

тю у сусіда і приходять шукати

її по всіх газетах, а вона, може,

з номера тижневої давності.

-Чи часто буває так, що у вас немає тих видань, які запитують читачі?

- Найбільша проблема з

українською пресою. Її в Киє-

ві зараз майже немає. Люди

обурюються, а я можу запро-

понувати тільки „Україну мо-

лоду” (ця газета за Ющенка)

- вибір невеликий. І взагалі

порівняно з 90-ми українських

видань залишилось дуже

мало. Колись ще альманахи були

„Дзвін”, „Дніпро”, „Радянську жінку”

всі читали. Гумористичні видання

були, а зараз російський „Крокодил”

залишився, а українського „Перцю” і

слід простиг. Така от Україна моло-

да...

Записала Олеся КУЗИК.

Були часи...Моя співрозмовниця вже багато

років продає пресу і охоче розповіда-

ла про свій „бізнес”:

- Я люблю свою роботу. Звісно, в

нашій країні ця робота вважається ні-

бито як для пенсіонерів. Але, кажуть,

є країни, де продаж преси достатньо

престижне діло. Там, мабуть, не про-

дають газети в метро, в підземних

переходах, де стільки бруду, і підби-

рають персонал, який доброзичливо

відповідає на запитання та консуль-

тує покупців.

- А ви це робите?- Намагаюсь. Але за порадами,

що купити, звертаються нечасто, у

нас до цього не звикли. Просте сло-

во „дякую” говорять одиниці... Але

ж були часи, коли ми тут стояли за

справедливість та чесність!...

У часи помаранчевої революції

одні говорили своє, інші - протилеж-

не. Тоді, бувало, у нас збирали всі

видання суперників і замінювали на

свої... Привозили безкоштовні до-

датки з статтями про своїх ідолів, а

от „жовтої преси” надходило менше.

Мабуть, її тоді мало друкували, бо всі

були зайняті „серйозними справами”.

(Сміється). На вустах була тільки по-

літика - і нічого більше.

А зараз це всім вже набридло.

Користується попитом глянець, усі-

лякі жіночі видання... Але є попит не

тільки на розважальну тематику, а й

на пізнавальну... Зрозуміли, що тре-

ба робити ставку на знання, а не на

розваги. Але задовольняти такий по-

пит – то вже не моя справа...

Юля ЖУРЕНКО.

Ціни підскочили, любов залишилася...Шоста ранку, а вона вже на робо-

чому місці. Відкриває вітрини з де-

сятками модних глянцевих журналів

та газет. І так шість днів на тиждень.

Олеся Олександрівна вже 8 років

працює у кіоску з пресою. Вона по-

годилася дати відповідь на деякі мої

запитання:

- Які журнали найбільше купують?

- Хлопці беруть переважно

спортивні журнали. Дівчата в

основному цікавляться модою,

косметикою. Старше покоління

бере більше „Лізу”, „Отдохни” і

то купують, щоб в метро було

на що погляд кинути.

- Які газети зараз найпо-пулярніші?

- Багато купують „Факты”

і „Комсомолку”, адже вони із

щоденних газет одні з найде-

шевших. Але найбільшим по-

питом користується „Сегод-

ня”.

- А яка ціна на газету „Сегод-ня”?

- Зараз у нас 1грн. 60 коп., а років

5 тому коштувала 60 коп., потім ціна

підскочила до 90 коп., а популярність

що 5 років тому, що сьогодні одна-

кова.

- Чи вплинуло подорожчання преси на продаж?

- Трохи вплинуло. Якщо раніше

купували глянцеві журнали без про-

блем, то зараз задумуються. А щодо

газет, то збільшення ціни на їх про-

даж мало вплинуло. Якщо людина ку-

пувала „Факты” вже 10 років, то якою

б не була її ціна, все одно купує.

2727

МЕДІАБІЗНЕС

- Зменшилася чи збільшилася кількість покупців порівняно з ми-нулими роками?

- Зменшилася, 8 років тому, коли

я тільки починала, покупців було на-

багато більше. Адже попит був біль-

шим, ніж зараз. Раніше молодь біль-

ше політикою цікавилася. Та й зараз

цікавиться, але у нас не купують. Їм

вистачає тих газет, що роздають без-

коштовно різні партії.

Марина СЕМЕНЮК.

Ну, що зараз пишуть!..

- Чи є у Вас постійні клієнти?- Так, у мене є багаторічні постійні

клієнти. Їм я вже протягом багатьох

років відкладаю примірники „дефі-

цитних” видань. Я завжди звертаю

увагу на людину і на те, що вона ку-

пує. Мені це навіть цікаво, тому що

це якось характеризує людину...

Звичайно, при такій роботі немож-

ливо не бути спостережливим. От ми

й спостерігаємо за життям, за його

змінами. От прийшла криза, і трохи

зменшилося постійних багаторічних

клієнтів. І журнали, які коштують 20 і

більше гривень, дуже рідко купують.

- Що купують зараз найбільше?- Молодь - різні журнали про зі-

рок, серіали або з картинками ого-

лених. Одного разу до мене підійшов

юнак і говорить: „Дайте мені якийсь

цікавий журнал!” Я запитала в нього,

який саме, а він відповів: „Голий”! Я

розсміялася, а хлопець аж почерво-

нів. Я вибачилася і дала йому чолові-

чий журнал. Дивуюсь з того, що за-

раз пишуть... Нецензурщина, нікому

не потрібна інформація. Ні, щоб пи-

сати про корисне, цікаве, а вони опи-

сують тіла голих жінок та чоловіків і

тому подібне. Але зараз така молодь,

що їм саме це і цікаво. Дуже мало та-

ких, які купують газети про здоров'я,

природу...

Анастасія ЛЕХНО.

Розмови на автовокзалі«Не думайте, така ситуація не

лише на Луганському автовокзалі - у

нас вона певною мірою є типовою. У

районних центрах все повторюється.

Найбільшим попитом користуються

„СемьЯ”, „Криминал”, „Я” та подібні

їм газети. І цікаві, і коштують небага-

то”, - розповідає Людмила, продав-

чиня газет. На запитання, чому попит

на серйозні суспільно-політичні га-

зети менший, відповідає, не задуму-

ючись: „А кому вони зараз потрібні?

Люди хочуть розслабитись, відволік-

тись, а в цих газетах пишуть: „Усе

погано, парламент нічого не робить,

нас ніхто не врятує”. Тільки зіпсуєш

собі настрій на цілий день”.

І на підтвердження цих слів мало

не кожен другий покупець запитує на-

звані продавщицею видання. Дивно:

стільки боротися за свободу слова і

тепер свідомо відмовлятися від якіс-

ної інформації заради побрехеньок!

Та, виявляється, не все так просто.

„Серйозні ЗМІ правдиво переда-

ють інформацію про ситуації у пар-

ламенті та слова політиків. Питання

в тім, наскільки правдивими є самі

політики”, – розмірковує покупець

Олексій. – Настільки набридло по-

стійне окозамилювання, що вже й не

розбереш, де правда, а де брехня.

А якщо так, то краще вже читати те,

що не потребує розмислів, правда

то чи ні”.

Ось так і виходить, що тепер чита-

чі віддають перевагу „жовтій пресі”.

Чому? Все просто. Журналіст туди

пише всілякі плітки на замовлення і

робить це цілком свідомо і цілеспря-

мовано. Читач точно знає, що „жовта

преса” - суцільна брехня, і тому купує

її. Тобто виходить, що і автор, і читач

знають, що створюють і споживають

брехню, казочку. Здавалося б, кому

це потрібно, а у виграші аж три сто-

рони. По-перше, читач, у якого є при-

від розважитися, по-друге, журналіст,

який отримує гроші і, по-третє, ті, хто

має PR від того, що про них будь-що

пишуть (політики, актори, зірки шоу-

бізнесу). І як би не намагалися по-

борники правди викоренити жовте

зло, воно не зникне, доки є ті, кому

це вигідно. Тобто, ніколи.

Віта ВОРОТНЮК.

Стабільні тенденціїЛюдині, яка звикла дізнаватись

про все з ТБ, напевно, буде дуже

важко розібратись в розмаїтті сучас-

ної друкованої преси. Але при пиль-

ному погляді люди бачать стабільні

тенденції. От що я почув від продав-

чині В. на Печерську:

- Якщо людина звикла купувати

10 років поспіль „Киевские ведомос-

ти”, вона й надалі буде брати тіль-

ки їх. Колись великою популярністю

користувалися «Вечірні вісті». Після

переходу до дніпропетровських ви-

давців газета „зіпсувалась”, попит

знизився...

За спостереженнями моєї спів-

розмовниці, нині на перше місце за

обсягом продажів вийшли „Сегодня”

і „Факты”. Через те, що щоденні, ко-

льорові і охоплюють весь спектр но-

вин. І попит на тематичні журнали не

вщухає, особливо на автомобільні,

чоловічі, жіночі та спортивні.

А за словами продавчині М., яка

продає газети і журнали на станції

метро «Видубичі», саме на міських

околицях краще йде продаж „відвер-

тої” преси:

- Якщо порівнювати з централь-

ними районами, то там публіка інте-

лігентніша. Мої покупці здебільшого

приїжджі, наймані або навіть неле-

гальні будівельники. „Відверта преса”

– це продукція саме для них! Остан-

нім часом знизився продаж «глянце-

вих» видань. Свою лідерську позицію

зберігає хіба що „Космополітен”.

За словами самих розповсюджу-

вачів такі зміни сталися через високу

2828

роздрібну ціну:

- Наприклад, „Сегодня” - 1,75

грн., „Факты” - 1,50грн., та ще, якщо

хочеш взяти якісь кросворди, от

виходить,що більше 5 грн. на день

треба викласти пересічному киянину

на свіжу пресу, - каже пані С.

Окремий абзац хочу присвяти-

ти дефіциту україномовних видань.

Складається таке враження, що всі

газети щоранку везуть прямо з Мо-

скви. „Україна Молода”, „Голос Укра-

їни” та „Урядовий кур’єр” - практично

тільки ці три видання можна зустріти

в столиці (при тому, що два

останніх розповсюджуються

далеко не у всіх точках, де

продають пресу).

Тарас КОБЗАР.

Які нерозвинені і запущені смаки!- Я постійно читаю, і тому

мені відомо багато інфор-

мації. Мені раніше ніколи не

приходило в голову - до якої

міри нерозвинені і запущені

смаки людей. Та що люди,

видання - це взагалі жах. У

таких, наприклад, як „Життя,

як воно є”, „Експрес-газета”,

особливо „Моя сім’я” і подібних до

них буквально розлита ненависть

до людського розуму, до прагнен-

ня бути чистішими, розумнішими,

красивішими, добрішими, нарешті.

Реальність життя обов’язково має

бути брудною - ось головний мотив

подібних видань. Наприклад, що-

йно читала, якщо чоловік не зраджує

дружину, просто любить своїх дітей,

прагне дотримуватися взятих на себе

зобов’язань, - це означає, він бреше,

він нещирий, обов’язково щось при-

ховує. І, треба визнати, більшість

киян, які читають, вірять в це, тому і

стає сумно.

- Але ж, мабуть, не всі видання такі?

- Звичайно. Мені особисто подо-

баються „Комсомольская правда” та

„Аргументы и факты”. Там хоч інко-

ли правду пишуть про те, що в країні

коїться. Цікаво, якщо любителі „Жит-

тя” або „Експрес-газети” буквально

рвуть зі столу газети, то читачі „Фак-

тов” і „Комсомольской правды” спо-

кійніші.

- Як Ви вважаєте, багато чита-чів приділяють увагу проблемам в країні?

- Нині значно менше, ніж декілька

років тому. Пам’ятаю, ще до перемо-

ги Ющенка на виборах, довкола мого

столу часто збиралося коло читачів

преси –„Вечірніх вістей”, „Свободи”,

„Дзеркала тижня”. Незабаром нові

вибори. Та не знаю, чи будуть люди

знову збиратися біля газетних кіос-

ків?

- А якщо відкинути політику, чим ще цікавляться кияни?

- Два роки тому були популярни-

ми видання „ПК - це просто”, „English

- це просто” і таке інше. Те, що в нор-

мальному суспільстві є результатом

великих зусиль, у нас хочуть отрима-

ти „просто”. Це дуже наївно. І я рада,

що люди все-таки починають розумі-

ти, що „просте” - зовсім непросте. І

зараз таке вже не продається.

Розважальні видання приверта-

ють велику кількість покупців. В осно-

вному, це кросворди та анекдоти. Я

і книжками торгую. Йдуть „круті” де-

тективи і дамські любовні романи.

Сама іноді читаю, бо нема чого ро-

бити.

Глянцеві журнали частіше бере

молодь. Я вважаю, що там взагалі

часто друкується якась маячня. Ко-

лись читала, що людина може майже

все, але треба бути оптимістом і по-

трібна самодисципліна, при тому, що

треба себе стримувати в їжі і

інших первинних задоволен-

нях. Чи ось, наприклад, сто

способів стати цікавішою для

чоловіків!..

Записала Альона ФІЛІПОВА.

НА ФОТО: київські продавчині журналістського продукту Ва-лентина Дмитрівна Карпенко (Русанівка) та Людмила Іванів-на Єфименко (метро «Дружба народів»).

Фото Юлії Журенко.

Від редакції: добірка сту-дентських робіт, яку за-пропонував наш постійний

автор О. Макарський – матеріали „з переднього краю” ринку пре-си, з точок, де вона потрапляє до споживачів, незважаючи на фраг-ментарність і безсистемність цьо-го колективного рейду, все ж-таки дають змогу побачити деякі тен-денції і проблеми медіапростору, варті уваги колег.

Водночас, надруковані фрагменти робіт молодих авторів певною мі-рою характеризують їх, даючи по-живу для роздумів і висновків.

До речі, публікація – ще одне під-твердження того, як „фемінізуєть-ся” наша журналістика. А це теж цікаве явище, варте аналізу.

МЕДІАБІЗНЕС

2929

ЖИТТЯ І ТЕМИ

Краще б вони через 20 років не

призналися… Краще б люди, українці

цієї ганьби не знали… А вони ж при-

зналися! Та ще й як! Публічно, на всю

Україну і увесь світ. І не де-небудь, а

зі сцени Національного палацу «Укра-

їна». Якби це було посипанням лиш

власних голів попелом, а не прини-

женням всієї української нації!..

Вони детально розповіли, як Пре-

зидент Леонід Кравчук пропонував їм

сформувати повністю рухівський пер-

ший уряд незалежної України. А вони,

мудреці великі, відмовилися. Де таке

бачено в світі, щоб герої народних

мас, коли державу здобули, – амбітно

відмовилися очолити її? Це була якщо

не зрада, то неймовірна амбітність,

закомплексованість на меншовартіс-

ність всієї нашої нації, яка здобула пе-

ремогу, а вони її віддали в руки Масо-

лам, Фокіним...

Був ганебно втрачений шанс стрім-

ко вивести Україну в цивілізований

світ. Але вони цього, схоже, не зрозу-

міли. Якби тоді був створений перший

рухівський повноцінний уряд – Україна

тепер була б зовсім іншою.

І от тепер вони знову хочуть вести

нас, вдруге пропонують увійти з ними

в ту саму річку...

…Відзначення двадцятиріччя того

всенародного повстання формаль-

но ніби й відбувалося на державному

рівні, але для тих рухівців, які вірою і

правдою служили і служать ідеї ство-

рення високодуховної, української,

демократичної, справедливої держа-

ви це була чергова рана на серці. По

суті, відзначення було використано

для чергового передвиборчого поділу

залишків Народного Руху.

Шостого вересня Рух, як партія,

під головуванням Бориса Тарасюка

святкував ці роковини в актовому залі

Київської політехніки. З вітальним сло-

вом там виступала Юлія Тимошенко.

Вона говорила, як говорять найвідда-

ніші рухівці і про державність України,

і про українську мову, і про безмежну

любов і вірність до рідної Вітчизни.

Виключна більшість залу була в захва-

ті від такого виступу. А Юля була в за-

хваті від Руху.

Через тиждень в

іншому залі – палаці

«Україна», не перед

партією, а перед

отим історичним

всенародним Рухом

виступав Президент

Віктор Ющенко і зал

скандував: «Ющенко, Ющенко!». Чи

витримає цей черговий поділ Рух?..

Якась делегатка, з передніх рядів

в найбільш гарячий момент кричала,

благала назвати новий Рух, який тут

хотіли створити, Єдиним Рухом, але

ведучі ніби не чули цього заклику.

Не обирали президії. Іван Драч,

голова оргкомітету, тримаючи одну

руку в кишені, а другою – аркуш папе-

ру, розпочав і вів ці збори від початку

і аж до першої перерви. Він говорив,

що винні в тому, що відзначаються

ці двадцяті роковини порізно, ті, що

збиралися в політехнічному інститу-

ті тиждень тому. Згадав Володимира

Яворівського, який, на його думку,

«де вигідно, там він і стрибає…». Ска-

зав, що без Руху не було б незалежної

України.

Після вшанування хвилиною мов-

чання делегатів установчого з‘їзду На-

родного Руху за перебудову, які віді-

йшли у вічність, став читати вірш про

героїчного Василя Червонія. Того, ко-

трого нинішній Президент, який слу-

хав цей твір пана Драча у залі, як ві-

домо, звільнив з посади губернатора

Рівненської області...

Надав слово Патріарху УПЦ КП

Філарету. Патріарх від імені своєї, а

також греко-католицької, автокефаль-

ної церков вітав рухівців з ювілейною

датою. Єдина Україна, єдина церква

і єдиний народ – лейтмотивом про-

йшло через весь його виступ. «Хоч

Рух розділений, але мета в обох його

частин єдина – міцна незалежна укра-

їнська держава», – сказав він під бурх-

ливі аплодисменти.

Після виступу Патріарха Іван Драч

знову надав сам собі слово і почав

довго говорити… про Будду. Нарешті,

виходячи з нетрів філософії буддизму

в реальний світ православного залу,

що ніяк второпати не міг, куди ж веде

головуючий, він

раптом запитав:

«Який же наш Рух

– мертвий чи жи-

вий?».

На мить зда-

лося, що голо-

вуючий переплутав виступ перед по-

літичним зібранням з виступом на

літературному вечорі. Врешті, інте-

лектуальні екскурси у світ буддизму,

дуже довгі цитування представників

зарубіжної художньої літератури за-

вершилися, і він якось несміло запро-

понував діло – створити позапартійну

20 РІЧЧЯ РУХУ – РАДІСТЬ І ТРАГЕДІЯ РОЗБРАТУСпочатку був Рух. І Рух був Народний. І народ був – Рух. Ось чому постала Незалежна Україна. А не тому, що були Драч, Павличко, інші особи, які й досі рекламують себе основоположниками цього всенародного повстання

і Б Т

Президент Леонід Кравчук пропонував їм сформувати повністю рухівський перший уряд незалежної України. А вони, мудреці великі, відмовилися

3030

ЖИТТЯ І ТЕМИ

організацію. Бо «немає за ким йти, на

кого надіятися, партійне керівництво

прогнило». «Відродимо рухівські ор-

ганізації у всіх регіонах!»,- закликав.

А потім ще довго відкривав Америку

розповіддю про

те, що Україна

«окупована еко-

номічно, інфор-

маційно», згадав,

звичайно, і про

Чорноморський флот... А час невбла-

ганно йшов… Для інших виступів його

катастрофічно не вистачало.

Нарешті, слово було надано

І.Р.Юхновському, голові Інституту на-

ціональної пам‘яті, вченому-фізику.

Ігор Рафаїлович заявив, що Україна

не може мати статусу нейтральної

держави, що зараз в суспільстві існує

«абсурд ліберальної демократії». Ви-

дається все менше українських творів,

українське промислове виробництво

впало на саме дно. Приміром, Украї-

на виробляє лише 7 відсотків взуття,

а решту – імпортує. Промовець на-

рікав на те, що влада не звітує перед

народом про національний капітал, на

нездатність однопалатного парламен-

ту приймати потрібні народу закони.

Закликав припинити трансляцію сесій

Верховної Ради і підтримати проект

Конституції, запропонований

Президентом.

На виступи всього двох

представників української ді-

аспори – Канади і США, часу

вже майже не залишалося,

і тому головуючий мало не

підганяв їх пошвидше завер-

шувати свої промови.

Микола Поровський також

дуже багато часу приділив

історії Руху. Врешті, згадав

про недружній випад про-

ти України Президента Росії

Дмитра Медведєва. «Наш

післярухівський політикум не

розуміє, що в світі діє закон сили!»,-

наголосив. Підтримав ідею створен-

ня «оновленого патріотичного Руху».

Назвав головні заслуги Президента

Ющенка перед українським народом,

зокрема - піднесення на світовий рі-

вень питання визнання голодомору в

Україні, визнання на державному рівні

Шухевича, Мазепи інших героїчних по-

статей. Але, сказав пан Поровський,

разом з тим високих державних наго-

род і звань удостоєні

і ті, хто боровся про-

ти української дер-

жави... Колишніх ру-

хівців, які опинилися

в Партії регіонів, він

назвав агентурою, яка свого часу була

закинута в Рух. «Об‘єднаємо в спіль-

ній політраді всі патріотичні партії!..

Вирвемося за лінію Руху по колу!»,-

закликав він зал на завершення ви-

ступу.

Коли йшов до мікрофона Прези-

дент, хоч і було скандування «Ющен-

ко!, Ющенко!», але неодностайне.

Перед мікрофоном Віктор Андрійович

признається, що мав почати свій ви-

ступ з написаного, але вирішив це

зробити без папір-

ця.

-Навчіться не по-

сипати собі голову

попелом!- сказав

раптом Президент,

наче вцілив у десятку. (Якби ж то не

посипали, якби ж то ще за Кравчу-

ка створили свій уряд і спільно з На-

родною Радою в парламенті вберегли

країну від руйнації, якби...). Екскурс в

історію переконливий. І про 400 ро-

ків бездержавності, і про історичний

розбрат. Президент не лише наголо-

сив, що буде у нас єдина православ-

на церква, а що міжцерковний діалог

зараз відбувається як ніколи успішно.

Настільки, що в інтересах держави

невигідно розкривати всі його деталі.

«Прочитаю те, що написали, бо мене

увечері будуть запитувати, чому я не

прочитав…», - жартує Віктор Андрійо-

вич, але це дуже ризикований жарт...

Як би там не було, далі читає з напи-

саного про заслуги засновників Руху,

старанно оминаючи хоч якусь згадку

про Бориса Тарасюка. Ставить в один

ряд рухівські дії 1991 року і Помаран-

чеву революцію.

Потім розпочинає критику діючо-

го сьогодні уряду. Наголошує, що

сьогоднішнє протистояння між Пре-

зидентом і урядом не грунтується на

особистісних рисах. Він заявляє, що

причиною того є «різні світогляди, різ-

ні цінності…». «При нинішньому уряді

українська мова отримує найменше

фінансування за всі роки…», - каже

він. Розповідає,

що, створивши

свого часу Інсти-

тут національної

пам‘яті, він і не

думав, що уряд

майже не фінансуватиме його зараз.

«Чому від уряду слово НАТО не чує-

мо?!», - ставить риторичне запитання.

Гостро критикує уряд за не-

увагу до сільгоспвиробника.

«До влади в Україні рвуться

не українські сили!». «Стань-

те поряд з Президентом!».

Нарешті виголошує: «Беру

обов‘язок закликати всю кра-

їну для об‘єднання навколо

Руху». Але цей заклик осо-

бливої радості не викликав.

Бо ж Рух не один, і чи зро-

зуміє країна, навколо якого

об‘єднуватися та ще й при

такому рейтингу Президен-

та?..

Якщо перша частина уро-

чистого зібрання розпочиналася філо-

софствуванням Івана Драча навколо

Будди, то другу, після обіду, Дмитро

Павличко розпочав із скандальної про-

позиції надати слово Леонідові Крав-

чуку, колишньому головному ідеоло-

І от тепер вони знову хочуть вести нас, вдруге пропонують увійти з ними в ту саму річку...

По суті, відзначення було використано для чергового передвиборчого поділу залишків Народного Руху.

3131

ЖИТТЯ І ТЕМИ

гічному противнику Руху. «Ганьба!»,

свист в залі, крики… Подіяв такий ар-

гумент пана Павличка: «Я давав слово

Кравчуку на тому, установчому, з‘їзді

і тут дам!». Став перекону-

вати протестувальників, що

колишній ідеолог КПУ «при-

йняв рухівські позиції», біль-

ше того – пропонував ру-

хівцям створити рухівський

уряд… Подіяло.

Як не дивно, але появу

Л.Кравчука біля мікрофона

зустріли аплодисментами.

Він, досвідчений оратор,

почав з того, що найбільш

близьке серцю кожного ру-

хівця: «Я й сьогодні вважаю,

що Рух - та сила, яка пер-

шою організовано висту-

пила проти компартії. Такого в історії

КПУ ще не було». Коли його в черго-

вий раз мало не освистали, він за-

гадково багатозначно заявив: «Ви не

знаєте, які завдання ставилися в ЦК, а

я знаю… Але завдяки мудрості керів-

ництва Руху… Потрібен компроміс…».

І знову мало не наступив на міну.

Зал загудів. Але хитрий лис часів

ГКЧП і тут викрутився, він заявив, що

«при наявності великих антиукраїн-

ських партій» патріотичні сили в країні

повинні гуртуватися. Аплодисменти.

«Якщо ви вірите в антиукраїнськість

українського уряду, – у вас не буде

майбутнього!»,- оговтавшись, сміливо

пішов в атаку мало не на півзали, яка

явно була налаштована в протилеж-

ний бік.

«Такого Руху, як був 20 років тому,

вже не буде, але треба будувати новий

Рух!». «Настає но-

вий етап будівни-

цтва України!»,-

завершував свій

виступ Леонід

Макарович вже

під бурхливі аплодисменти.

Ще до його виступу я запитав у ко-

лишнього рухівського нардепа Ярос-

лава Кензьора – головного опонента

теперішнього очільника Руху Бориса

Тарасюка про те, хто ж тепер міг би

очолити цю партію при такому кадро-

вому голоді? Він відповів із величез-

ним сарказмом: «А може, цей колиш-

ній ідеолог ЦК - Леонід Кравчук?..».

Після виступу Кравчука чорний

жарт пана Кензьора здався мені не

таким вже й неправдоподібним... В

дійсності Кравчук і Рух нероздільні.

Йому назад дороги вже немає. Він

знає, що при втраті

незалежності Украї-

ни його місце може

бути в одній могилі з

найактивнішими ру-

хівцями. А «на брат-

ских могилах не ста-

вят крестов, и вдовы

на них не рыдают»… Такої перспекти-

ви він явно не бажає.

Коли часу вже майже не залиши-

лося, Іван Драч почав надавати слово

головам регіональних осередків. Все-

волод Іськів зі Львова наголошував на

«продажній сутності правлячої еліти»,

що мусування ідей і запитів виключно

великого бізнесу – безперспективне.

Що ж до Руху, то, на

його думку, він був

переформатований

у партії зарано.

Володимир Бі-

лецький з Донецька:

«Велетенська гора Народного Руху

народила масу партійних мишей…».

Виступ Івана Зайця запам‘ятався

мало. Хіба що: «Моє серце розрива-

ють почуття…- з журбою радість об-

нялась».

Довго боровся за виступ Ярослав

Кензьор. І лише скандування залу

«Кензьору слово!» змусило Д.Павличка

покоритися. «Погляди Руху і Ющенка

синхронні»,- заявив пан Кензьор. «Не

згадувати тут ім‘я Чорновола–

це ганьба!..», - звинувачував

він організаторів. Кензьор за-

явив також, що партія Рух сьо-

годні є надійним союзником

БЮТу. «Сьогоднішнє керівни-

цтво Руху торгує ідеалами за

посади міністра і інші»,- казав

він. Він заявив, що «агентура

очолила зараз Народний Рух».

Дмитро Чобіт запропону-

вав висловити недовіру нар-

депам від НРУ у Верховній

Раді. Поставив на голосуван-

ня питання про недовіру Бо-

рису Тарасюку, і… піднявся

ліс рук.

Під кінець зібрання в атмосфе-

рі поспіху, нервів Іван Драч зачитав

звернення зборів до українського на-

роду, в якому

йдеться про те,

що Рух виконав

своє історичне

завдання – не-

залежна Україна

є. Але вона в не-

безпеці, потріб-

но згуртуватися навколо Президента,

проти п‘ятої колони, розвінчувати са-

мозакоханих партійних вождів, ство-

рити новий надпартійний Рух.

В залі ставало все менше людей.

Дмитро Павличко став виголошувати

довге заключне слово, читати довгого

свого вірша, та втримати форум вже

не міг. Ледь встиг промовити, що це

лиш перерва – зібрання буде згодом

продовжене, як відкрилася сцена, по-

чався святковий патріотичний кон-

церт. Та він проходив в напівпорожній

залі.

Василь КІЗКА.Вінничина.

kvv@ukrpost.ua

НА ФОТО: краще спілкуватися в кулуа-рах; Леонід Кравчук – свій серед рухів-ців?

Згадав Володимира Яворівського, який, на його думку, «де вигідно, там він і стри-бає…»

В залі ставало все менше людей. Дмитро Павличко став виголошувати довге заключ-не слово, читати довгого свого вірша, та втримати форум вже не міг

3232

ЖИТТЯ І ТЕМИ

Розташований музей у одній із

найвищих точок Полтавщини. Опішню

можна знайти на мапі французького

дослідника Гійома Боплана. Либонь,

чоловік зупинився там, вражений кра-

сою. Та й не лише його приваблювала

чудова місцина. Кажуть, буцімто й на-

зва Опішні пішла від слова «спочити»,

тобто «опочити», «опошитися», а по-

сучасному, «спішитися», зійти з коня.

А може, від «опечена», бо в самороб-

них печах випікали глиняні фігурки

й посуд наші пращури спокон віків.

Поселення виникло дві з половиною

тисячі років тому. Були часи, коли там

творили глиняне диво до тисячі май-

стрів, і розвозили ту красу не лише по

Україні, а й по закордонах.

Двадцять три роки тому, 11 бе-

резня 1986 року, за дорученням Ради

Міністрів УРСР у Опішні заснували

Музей гончарства. Нині він має ста-

тус національного, нараховує 35 ти-

сяч експонатів з усіх куточків України

– Полісся, Поділля, Закарпаття, При-

карпаття, Волині, Слобожанщини,

Сіверщини… На його базі працюють

школа-інтернат «Колегіум мистецтв

у Опішному», Гончарська бібліоте-

ка, у фондах якої до ста тисяч книг з

проблем гончарства, а також Центр

розвитку духовної культури. У музеї-

заповіднику відбуваються симпозіуми

керамологів, всеукраїнські гончарські

фестивалі, національні конкурси ху-

дожньої кераміки, конференції та се-

мінари.

Фантастичні глиняні скульптури зу-

стрічають відвідувачів біля входу в му-

зей, заселяють подвір’я. «Запали во-

гонь» киянина Марка Голенка – ангел

спустився на землю, щоб спалахнув

вогник добра, любові в наших серцях.

«Човен часу» львів’янки Тетяни По-

тапенко: хитається глиняний човен з

глиняними веслами, пливе крізь віки

й роки, і таке недовговічне, скороми-

нуще людське життя, але вічний світ…

Зворушлива «Чумацька мадонна» Ми-

коли Теліженця з Черкас: простує чу-

мак далекими дорогами по тараню та

сіль, і у серці – рідний дім, Мати Божа

з дитятком… А хіба можна байдуже

обминути «Козаки співають» Миколи

Пошивайла!.. Не хочеш, а всміхнеш-

ся, дивлячись, як старанно виводять

пісню козаченьки, аж у вухах бринить:

«Попереду Дорошенко…» Недар-

ма за цей глиняний шедевр майстер

одержав премію імені Івана Нечуя-

Левицького.

До слова, Микола Пошивайло з

роду знаменитих Пошивайлів, гончарів

з діда-прадіда, син Явдохи та Гаврила,

які сказали вагоме слово в гончарській

справі. Мало того, заснували власний

музей-садибу й передали її Музею

гончарства. Ще в сімдесяті роки вже

минулого століття бабуся Явдоха по-

чала збирати старовинні ікони, рушни-

ки, роботи чоловіка та інших гончарів,

які особливо припали до душі. Тепер у

їхньому музеї півтори тисячі раритетів.

Борщівники, кашники, макітри, куманці

( куми частували з них гостей на весіл-

лі хрещеників, тому - куманці). Мисоч-

ки для вишкварок, ступки для затовку-

вання салом… Все немудре сільське

господарство, за ним можна вивчати

побут українців.

Твори Пошивайлів експонувалися

в п’ятдесяти трьох країнах світу. Про

Гаврила казали, що немає нічого в

гончарстві, чого б він не умів. Працю-

вати з глиною почав, щойно зіп’явся

на ноги. Явдоха в три роки осиро-

Ці слова належать послові Польщі Єжи Бару, якими він висловив своє вражен-ня після відвідин Музею гончарства в Опішні.

Пощастило там побувати і мені – разом із журналістським фондом НСЖУ. Враження неймовірне. Коли ходила територією музею, де просто неба сто-ять раритети, згадувалася геніальна фраза, зронена з цього приводу світлої пам’яті Миколою Вінграновським: «… все на світі з глини. І ми, і наша лю-бов, і наша надія!»

«ДУМАВ, ЩО ПОБАЧУ ГЛИНУ, А ПОБАЧИВ НАРОД…»

3333

А ЯК У НИХ?

СТО ПУЛІТЦЕРІВ «СІРОЇ ЛЕДІ», АБО ПРАВДА І ЧУТКИ ПРО «ЖОВТИЗНУ» АМЕРИКАНСЬКОЇ ПРЕСИ

Тетяна МакКой нині живе в Америці. Виїхала туди чотирнадцять років тому.

В Україні її знали як Тетяну Даник. Закін-чила факультет журналістики Київського державного університету імені Тараса Шевченка. Працювала в Яготинській ра-йонній газеті. Талановита, чесна й щиро-сердна, співчутлива до людського горя, вона зажила доброї слави не лише на Київщині, а й в Україні. Герої її нарисів і досі шлють вісточки за океан улюбленій журналістці, котра не раз допомагала в скруті, сміливо ставала на захист людей перед черствістю та жорстокістю чинов-ників. Уболівала за культуру, безцінну

спадщину, на яку такий багатий Яготин. Безкомпромісна і порядна, вона відмовилася писати пасквіль на нині знаменитого лікаря-фітотерапевта Єв-гена Товстуху, якого всіляко шельмували за те, що піднімав забуті за радян-ських часів шари національної медицини, будив почуття гідності в українців. Щоправда, не завжди вдавалося запобігти нарузі: того разу лжедонос на-писав на замовлення інший, за чималі гроші...

Талановита жінка знайшла й за кордоном свою нішу. Вивчила англійську мову, працює не лише в галузі журналістики, а й художником – у канад-ському коледжі опанувала професійні навики графіка-дизайнера. Либонь, успадкувала дар до малярства від батька, чиї картини прикрашають не одну оселю в Яготині й поблизьких селах. Оформляє буклети, запрошення, візитки – для друзів, бо зайнятися бізнесом не мала часу: чотири роки присвятила хворій мамі. За її дизайном, де є часточка й української душі, американські художники розмальовують кераміку та глину.

Займається ландшафтами. Садибу Тетяни та Стівена МакКой, де квітують і наші мальви, півонії, півники, волошки й соняшники, цього року визнано за найкращу в містечку.

Як і в Україні, до неї йдуть по пораду. Але сум за рідним краєм залишаєть-ся, бо зовсім не американізувалася, зберегла мову, пісню. Переймається нашими проблемами. Хоче, щоб і ми зажили нарешті по-людськи.

Отож, зголосилася співпрацювати з "Журналістом України", розповідати про заокеанську журналістику, про життя в Америці взагалі. Може, й ми щось переймемо

тіла, поневірялася по наймах, доки

знайшла свою долю. І хоча ні дня не

навчалася, мала природний художній

хист. Розмальовувала твори чолові-

ка. «Ніхто не вгодить мені так, як моя

баба», -- хвалився Гаврило дружиною.

І часто повторював: «Ліпити – значить

жити». Дожили в парі до глибокої ста-

рості. Виростили трьох синів. Микола

успадкував родинний фах, гончарює.

І хоча має поважний вік – 79 років,

поповнює музей своїми експонатами.

Юрій також дотичний до гончарства –

мистецтвознавець, Ігор – заступник

директора столичного Музею Івана

Гончара. Олесь, онук - керамолог.

Саме йому бабуся Явдоха заповідала

створити музей, наказувала: «Якщо не

створиш, життя тобі не пробачить».

Цікаво, що в опішнянському му-

зеї можна ознайомитися зі скіф-

ським городищем «Кардашів Вал» та

слов’янським городищем роменської

культури. Уміли наші пращури виби-

рати місце для поселення…

Віра КУЛЬОВА.«Журналіст України».

ФОТО автора.

3434

А ЯК У НИХ?

Буваючи в Україні, мені часто до-

водиться чути, що тутешні га-

зети - майже як американська

«жовта» преса... Можливо, преса в

Україні й справді «жовтіє» - не беруся

судити. Але узагальнення щодо «жов-

тої» американської преси здається не

тільки необ‘єктивним, а й застарілим

– дивно, що на моїй батьківщині, де

мобільний теле-

фон став атрибу-

том повсякдення,

де стоматологи

вже не корис-

туються ртутни-

ми пломбами, а

мало не кожен

школяр знає смак «Будвайзера» з-за

«бугра», все ще стрижуть американ-

ські медіа під старий гребінець. Ду-

маю, живучість цього стереотипу, по-

родженого за радянських часів не без

причетності тодішньої журналістики,

повинна турбувати газетярів України

не менше, ніж усе інше, що гальмує

розвиток демократії в країні та її розу-

міння.

Преса в Америці так само роз-

маїта, як і саме життя, і, на щастя, не

«жовті» видання є визначальною соці-

альною рисою. Хоча й без них важко

уявити сьогоднішній видавничий мар-

кет – як у друкованому форматі, так і

в електронному. Інша річ – вижити на

тому маркеті, не втративши аудито-

рії, не розгубивши робочий актив, не

опинившися на межі банкрутства, і...

хоч раз вхопити зірку з неба - удосто-

їтися Пулітцерівської премії (найви-

щої в США відзнаки журналістської та

літературної праці). Серед 1 422 що-

денних і 6 253 щотижневих газет та 2

000 журналів тут сьогодні не так уже й

багато таких, що з гідністю витриму-

ють цей хисткий баланс.

Газеті «Hartford Courant», напри-

клад, вдається утримуватися в течії

популярності з 1764 року, зберігаю-

чи при цьому пристойне обличчя з

досить пристойним тиражем - 168

158 примірників. Це – найстаріша

газета Америки. Найчитабельнішою

ж є порівняно «молода» (з 1982-го)

«USA Today» - вона розходиться що-

дня більш ніж двомільйонним накла-

дом. Не надто відстають від неї «The

Wall Street Journal», «The New York

Times»; майже мільйона сягає цирку-

ляція «The Los Angeles Times», «The

Washington Post» і понад півмільйона -

«The Chicago Tribune», «The New York

Post», «Long Island Newsday», «Houston

Chronicle»... Серед

новинних журналів

найпопулярніший

тижневик «TIME»,

який акумулює на-

вколо себе більш

ніж тримільйонну ау-

диторію передплат-

ників і є ядром компанії «Time Warner»

- холдинга-гіганта інформаційного

світу .

Мене, багаторічну передплат-

ницю, видання приваблює подачею

новини не за стандартом «хто (що)-

де-коли», а фактом, пропущеним че-

рез мозок і душу причетної до нього

особи. За 86 років існування «Time»

опублікував лише раз (1974 рік) ре-

дакційну передову - в зв‘язку з Уотер-

гейтським скандалом і сумнівним пре-

зидентством Ричарда Ніксона.

З 1927 року редколегія запро-

ваджує свою знамениту номінацію

«Персона року». Мало хто знає, що

поштовхом до цього став курйозний

випадок: «таймовики» прогавили сен-

сацію – переліт через Атлантичний

океан, здійснений пілотом Чарльзом

Ліндбергом. Отож, хтось подав ідею

надрукувати його фото на обкладин-

ці останнього випуску року. Відтоді

«Персоною року» ставали мало не

всі президенти США, Махатма Ганді,

Йосип Сталін, Адольф Гітлер, Анвар

Садат, Микита Хру-

щов, Єлизавета

Друга, Уїнстон Чер-

чілль, Лех Валенса,

Михайло Горбачов

– одне слово, пер-

соналії, які справили найбільше вра-

ження - позитивне чи негативне – на

індустрію новин. Окрім того, Альберта

Енштейна в 1999-му визнано «Персо-

ною віку», а в 1983-му номінацію було

присуджено не персоні, а... персо-

нальному комп‘ютеру.

Час показав - це недарма, адже

комп‘ютерні технології так заполонили

наше життя, що рідко яке видання не

має сьогодні своєї електронної версії.

Що, своєю чергою, стало палицею з

двома кінцями: друкована періодика

потроху втрачає аудиторію – кому по-

трібна газета, коли ледь не з постелі

можна і начитатися, і надивитися, а на

сайтах типу «Twitter» – й душу вилити,

хай навіть і необачно...

І все ж таки багатьом газетам та

журналам удається не тільки тримати-

ся «на плаву», а й зберігати власний

стиль, «good face» (тобто пристойний

імідж), та престиж провідних джерел

інформації. Індустрія новин стала ці-

нувати не тільки талант коментато-

ра, досвід політичного оглядача і ре-

портерський нюх, а й такі поняття, як

«реклама», «банк ідей», «маркетинг»,

«Інтернет-магазин»... «USA Today»,

скажімо, пропонує відвідувачам сво-

го сайту компактні диски, ді-ві-ді та

підручники для вивчення основ жур-

налістики, набуття навиків професій-

ного письма, інтенсивного читання,

вивчення та вдосконалення англій-

ської мови за власною методикою, а

також доставку поштою спецвипусків,

різноманітних побутових дрібничок із

відтиском першої сторінки улюблено-

го чи пам‘ятного номера. Багато газет

пропонують доставку старих номерів,

але «USA Today» робить це для своїх

передплатників безплатно.

Найбільшим платним джерелом

новин в Інтернеті є «The Wall Street

Journal» (wsj.com) з понад мільйонною

аудиторією. Для тих, хто не передпла-

чує друковану

версію, річна пе-

редплата онлайн-

видання коштує

119 $. Віднедав-

на всі публікації

стали наявними в форматі PDF.

Хоча, згідно з answers.com, най-

більше візитів зафіксовано сайтом га-

зети «New York Times» (nytimes.com)

Преса в Америці так само розмаїта, як і саме життя, і, на щастя, не «жовті» ви-дання є визначальною соціальною рисою

Є навіть термін «розслідувальна жур-налістика», з якою пов‘язаний інший – «макрейкинг», тобто «копирсання в смітті, багні і т. ін.»

3535

А ЯК У НИХ?

– майже 20 млн. Електронна версія,

започаткована 1996 року, дублює дру-

ковану і водночас збагачена блогами,

відео, банерами та іншими мультиме-

дійними елементами. Прибутки пере-

важно надходять від бізнес-реклами,

приватних оголошень і так званої кон-

текстної реклами - за лінками, запро-

понованими «Google».

З 1980-го га-

зета стала полі-

тично незалеж-

ною, що не могло

не позначитися

на репутації: в

США її вважають

газетою точної

фіксації факту. Міжнародна репутація

«New York Times» затвердилася після

опису бою під час російсько-японської

війни під Порт-Артуром у 1904-му (за-

безпеченого газетою завдяки радіо-

телеграфному зв‘язку з надісланим на

місце події судном) і триває досі. По-

при прізвисько «Сіра Леді» (одержа-

не за монотонність верстки, дизайну

та запізнілий перехід на кольоровий

друк), «New York Times» має на ра-

хунку 101 Пулітцерівську премію. (Оце

вам і «жовта»... чи то пак «сіра» пре-

са!).

І водночас криза не минула й її –

60 відсотків акцій втратили цінність,

став проблематичним готівковий обіг,

і газета мусила вдатися до скорочен-

ня сторінок, зовсім відмовилася від

випуску спортивних новин. Багато

талановитих, досвідчених журналістів

втратили роботу, дехто прилашту-

вався у виданнях, що обслуговують

елітну читацьку аудиторію. Спостері-

гається не зовсім здорова, як для де-

мократичного суспільства, тенденція:

грошовиті читачі можуть дозволити

собі купівлю дорогих видань, а ін-

формація, призначена для широкого

загалу, стає обмеженою. Білл Ковач,

колишній завідувач вашингтонського

бюро «New York Times», висловлює з

приводу цього слушне занепокоєння:

«Ми створили двопрошаркову систе-

му, підігнану добре для олігархії, але

не для демократії».

Опинилася сьогодні в скруті й

«Chicago Tribune» - «дітище» медіа-

конгломерату «Tribune Company»,

друкована буденна версія якої має

8-мільйонну аудиторію, а недільна –

11-мільйонну. 136 років (від 1847 до

1983-ї) газета перебувала в приват-

ному володінні, потім стала публіч-

ною компанією із загальною вартістю

акцій на фондово-

му ринку 206 млн.

дол. У 1990-х ком-

панії вдається так

зміцнити свої хол-

дингові позиції, що

саме вона запускає

цілодобовий канал

телевізійних новин і стає моделлю

жвавої співпраці телебачення, радіо

та друку, на меті в якого, звичайно ж,

розширення читацького кола. Невдо-

взі прибутки компанії обчислюються

2-5-мільярдними сумами, а в 2000-

му, після злиття з «Times Mirror», сяга-

ють 8,3 млрд. Саме куплена в «Times

Mirror» газета «The Los Angeles Times»

та «Chicago Tribune» (в числі 12 газет

та 23 телевізійних каналів компанії)

забезпечують сьогодні друге місце

«Chicago Company» на видавничому

маркеті за прибутками і третє – за

циркуляцією.

Вісімдесят відсотків прибутків

дає реклама і 14 – наклад, який охо-

плює мало не 80 відсотків американ-

ських сімей, переважно з таких гус-

тонаселених метрополій, як Чикаго,

Лос-Анжелес, Нью-Йорк. З 1980 року

повний текст «Chicago Tribune» наяв-

ний онлайн. І все-таки, схоже, настав

другий тяжкий епізод в історії газе-

ти (першим був

епізод з 1870-х,

коли щойно збу-

доване 4-повер-

хове приміщення

згоріло дотла під

час чикагської

«Великої пожежі»,

і редактор Джозеф Меділл, обраний

мером, очолив відновлення не тільки

газети, а й усього міста): «голод на

оголошення», втрата читачів, які на-

дають перевагу якщо не телевізійним

цілодобовим новинам, то інтернету.

На цю тему колишній редактор «The

Los Angeles Times» Джон Керолл дав

інтерв‘ю британській «The Guardian»,

акцентуючи на явищі, характерному не

лише для «Chicago Tribune»: газетам,

які є серцевиною регіональної жур-

налістики в Америці, завдано відчут-

ної шкоди, і якщо інтернетські блоги

якось поповнюють нестачу інформа-

ції, для багатьох блогерів первинним

джерелом служать... газетні архіви, і

це джерело нині вичерпується. Новий

власник, Самюель Зелл, зняв газету

з ринку акцій, скоротив обсяг, «об-

різав крила» старій гвардії газетярів,

змусивши переорієнтовуватись на ре-

кламу. Але це не дало очікуваних на-

слідків, оскільки великі й малі бізнеси

в умовах рецесії витрати на рекламу

скоротили. Таким ось чином «Chicago

Tribune» стала зазнавати труднощів з

оплатою своїх рахунків, а згодом му-

сила цікавитися таким аспектом юри-

спруденції, як захист від банкрутства.

Навесні 2008-го компанія вирішує

продати за 650 млн газету «Newsday»

та таблоїд «amNewYork »...

Яскраві таблоїди «Chicago Company»

- «Red Eye», «Hoy» (іспанською мовою)

та згадуваний вище «amNewYork » -

зовсім не те, що дехто, в т.ч. і в Україні,

помилково вкладає у поняття «табло-

їд». Таблоїд може бути перенасичений

кольором, ілюстраціями, крикливими

мега-заголовками, але не обов‘язково

- еротикою та плітками. Еротика та

плітки – жанр «жовтої» преси, яку пере-

важно випускають у таблоїдному фор-

маті. Розважальний стиль ілюстрацій

та стисла, до 1000

символів, тексто-

ва інформація роз-

раховані на молоду

аудиторію, котра пе-

ребуває напівдороги

до «американської

мрії». Кожен бізнес-

мен намагається помістити в такому

виданні свою рекламу, оскільки серед

молоді багато хто розпочинає власний

бізнес чи якийсь проект. Надзвичайна

Друкована періодика потроху втрачає ауди-торію – кому потрібна газета, коли ледь не з постелі можна і начитатися, і надиви-тися, а на сайтах типу «Twitter» – й душу вилити, хай навіть і необачно...

Індустрія новин стала цінувати не тільки талант коментатора, досвід політичного оглядача і репортерський нюх, а й такі по-няття, як «реклама», «банк ідей», «марке-тинг», «Інтернет-магазин»...

3636

А ЯК У НИХ?

популярність цих видань засвідчує те,

що акцент зроблено правильний, до

того ж їх читають і літні. Можливо, лю-

дей приваблює й доступність безплат-

них газет, оскільки час настав тяжкий

не тільки для газетярів, а й для перед-

платників: хтось читає тільки безплат-

ні видання, хтось, якщо і передплачує

щось, мусить скасовувати передпла-

ту...

Щоправда, тра-

плялося, що перед-

плату скасовували і

за стабільнішої еко-

номіки . У 1970-х

президент Р. Ніксон

відмовився від «The

Washington Post»

після опублікування

на нього карикатури

відомого художника Херблока. За цю

роботу Херблок одержав третю Пуліт-

церівську премію, яких, до слова, на

рахунку «The Washington Post» понад

90. Цього року колекція премій попо-

внилася ще однією – за серію публіка-

цій Юджина Робінсона на тему остан-

ніх президентських виборів. А ось від

премії, присудженої у 1981-му, жур-

налістці Жанет Кук, довелося відмови-

тися. Її сюжет про 8-річного хлопчика-

наркомана так розчулив читачів, що

тодішній мер Вашингтона Маріон Бар-

рі мусив улаштовувати пошуки неісну-

ючого, як з’ясувалося, героя розповіді.

Вибухнув скандал, жінка мусила за-

лишити роботу. Сама ж газета дістала

гіркий урок – у кого їх не буває (поді-

бний скандал пережила у 2004 році і

«USA Today» )?

І в історії встановлення пам‘ятника

українському Кобзареві в столиці в

1964-му газета не зуміла обрати гід-

ну позицію... Однак їй вдалося напра-

цювати стандарти журналістики, що

відповідають рівню провідного видан-

ня не тільки столиці, а й усієї країни.

Щоб пересвідчитися в цьому, не тре-

ба бути членом Пулітцерівського комі-

тету при Колумбійському університеті

Нью-Йорка... Мені, наприклад, випало

на долю пережити трагедію 11 верес-

ня 2001 року у Вашингтоні, тема для

мене, як і для багатьох, і досі болюча.

За ці роки перелопачено купи напи-

саного і пропущено через особистий

критичний фільтр всі розслідування

- від незалежних журналістських до

призначених Конгресом й проведе-

них НІСТом... Не покривлю душею,

якщо скажу, що «The Washington Post»

вибрала тоді правильний тон, забез-

печувала об‘єктивність інформації

і створила той

особливий мі-

кроклімат довіри,

коли без її свіжих

новин ставало,

як без кисневої

подушки (Пуліт-

церівську пре-

мію 2002 року за

тему терориз-

му було присуджено «The New York

Times» - в найпочеснішій номінації

«Служіння громаді», «The Wall Street

Journal» - за «Репортаж з місця події»

та «The Washington Post» - за «Націо-

нальну тему»).

Я й досі бережу тодішні випуски,

хоча в цьому й немає потреби – ін-

тернетівська версія газети комбінує

блискучу публіцистику з найновітні-

шими досягненнями технологій та ін-

струментарію, отож будь-якої хвилини

можна скористатися й архівним мате-

ріалом.

Узагалі-то в американській жур-

налістиці домінує

р е п о р т е р с т в о

двох категорій:

«просто факт»

і «роздуми над

фактом». Остан-

ня категорія висловлює точку зору

редколегії, впливових діячів, відомих

читацькій аудиторії авторів, часто ба-

лансуючи голоси в політичному або ж

соціальному спектрі . Зазвичай факт

вважається фактом, якщо журналіст

володіє доказами його існування та

правомірності. Але навіть якщо й ні,

факт без доказів має право на існу-

вання, що доведено «журналістикою

знаменитостей» (“celebrity journalism”)

- так званою журналістикою пліток.

Нікому не вдалося розвинути цей

своєрідний жанр, започаткований в

1920-х Уолтером Уінчеллом, такою

мірою, як таблоїду «National Enquirer».

Колишній його редактор, Айєн Кал-

дер, у своїй книзі «Недоказана істо-

рія» ділиться думками щодо специ-

фіки видання: «Плітка завжди була

частиною людського життя... Володі-

ючи нею, людина відчуває себе впев-

нено, отож кожен намагається оволо-

діти пікантною новиною першим, щоб

поділитися з іншими». Хоча багато хто

зі знаменитостей не згодний з таким

трактуванням і змушений вдаватися

до судових розбірок, аби довести,

що пліткою стає чутка, не підкріплена

реаліями. Калдер запевняє, що тільки

у позові актриси Керол Барнетт суд

виніс рішення не на користь таблоїду

(хоча ходять «плітки», що й обурений

актор Том Селек довів був свою пра-

воту...). Ціла армія факт-контролерів

та юристів задіяна у випуску таблої-

да, їм є чим платити, як і репортерам

та інформувачам. В інтерв‘ю журналу

«TIME» Калдер зізнається, що поін-

формованим людям платилися при-

стойні суми - не за інформацію, а за

право екслюзивного володіння нею,

як у випадку з Елвісом Преслі. Його

тіло під час похорону сфотографува-

ли завдяки оплаченій послузі одного

з родичів, і видання розійшлося ре-

кордним накладом у 6,7 млн.

До слова, сам

Калдер, давно відій-

шовши від видання,

навіть не читає його,

надаючи перевагу...

«Сірій Леді» та «U.S.

News & World Report ». Аудиторія його

колишнього «дітища» від 6 млн скоро-

тилася до 2,7 млн. Але однак таблоїд

так само продається в супермаркетах

(чудова, до речі, ідея маркетингу про-

дукції друку). А журналістська про-

фесія, захищена першою поправкою

до Конституції, все ще потерпає від

суперечностей та невизначеності в

такому немалозначному аспекті, як

конфіденційність джерела інформації.

Трапляється, що гонитва за сен-

Газетам, які є серцевиною регіональної журналістики в Америці, завдано відчутної шкоди, і якщо інтернетські блоги якось по-повнюють нестачу інформації, для багатьох блогерів первинним джерелом служать... га-зетні архіви, і це джерело нині вичерпується

Таблоїд може бути перенасичений кольором, ілюстраціями, крикливими мега-заголовками, але не обов‘язково - еротикою та плітками

3737

А ЯК У НИХ?

сацією та екслюзивністю межує з не-

достовірністю і в практиці солідних

видань. «The Wall Street Journal» та

«Dallas Morning News», наприклад,

опублікували неправдиву інформацію

під час “Монікагейту” (галасливої іс-

торії Моніки Левінскі) і змушені були

визнати власний промах (цей факт на-

водить у книзі «Гіг» Браєн МакГрорі з

газети «The Boston Globe», який пере-

бував на той час у складі прес-центру

Білого дому).

А втім, явище,

характерне не

тільки для преси

США: ціла війна

між таблоїдами

спалахнула вна-

слідок проданих

британській пре-

сі спогадів про

принцесу Діану її колишнім батлером.

Список можна було б продовжувати...

Але час, мабуть, трохи вдатися

до історії виникнення терміну «жов-

та преса». Вона пов‘язана з «The

San Francisco Examiner» - таблої-

дом досить суперечливої репутації .

Свого часу в ній друкувалися Марк

Твен та Джек Лондон, а боротьба

з корупцією наближала газету до

мас. Але в 1890-х власник газети

Вільям Р. Херст надав виданню ін-

шої тональності, наслідуючи «New

York World»- надзвичайно популяр-

не в Нью-Йорку видання Джозефа

Пулітцера. «Examiner» набув сенса-

ційності, особливо на дешевих фак-

тах насилля, вбивств, політичних

та сімейних скандалів, часто пере-

більшених. Справжня битва розпо-

чалася між Пулітцером і Херстом,

коли останній придбав у Нью-Йорку

газету «Morning Journal», - битва

за вплив, аудиторію, яка й породи-

ла термін «жовта преса». До слова,

«жовта» завдяки... жовтому кольо-

ру, використаному в коміксі, а не

«жовтому дияволу», тобто долару,

як трактувалося це поняття в країнах

соціалізму.

З часом утвердилася інша се-

мантика: преса, яка надає перевагу

сенсаційності перед правдивістю.

Близька до цього, але має свою спе-

цифіку «гонзо-журналістика», яка ста-

ла розвиватися в 1960-х. У ній допус-

каються сарказм, гіпербола і навіть

вигадка, ненормована лексика. Попу-

ляризатором стилю був Хантер Томп-

сон – талановитий майстер пера, хоча

особистість його і вважається супер-

ечливою.

Однак рушійною силою у тих пе-

ретвореннях, що

зробили США «цен-

тром Всесвіту»,

стала преса, яка

надавала перевагу

вивченню факту чи

явища. Є навіть тер-

мін «розслідуваль-

на журналістика»,

з якою пов‘язаний

інший – «макрейкинг», тобто «ко-

пирсання в смітті, багні і т. ін.». Кла-

сичним зразком «макрейкингу» був

журнал «МcClur's», редагований Ідою

Тарбелл (від1894 до 1906 року). Вна-

слідок атак журналу на нафтову моно-

полію Дж. Рокфеллера, яка витіснила

за межі нафтопромислу незалежних

виробників і саме поняття «конку-

ренція», федеральний уряд зайнявся

розслідуванням, а потім і затвердив

«Акт Шермана», що регулював ситу-

ацію. Президент Теодор Рузвельт на-

зивав таких, як І. Тарбелл, «макрей-

керами», але

з часом стиль

утвердив себе

як дієвий інстру-

мент громад-

ського впливу. У

1919 році прези-

дент Вудро Віль-

сон призначив І.Тарбелл делегаткою

індустріальної конференції, а прези-

дент Уоррен Г. Хардінг удостоїв учас-

ті в конференції з питань безробіття

в 1921-му. Шокуючі фотографії Люїса

Хьюна стали поштовхом до врегулю-

вання законодавства про викорис-

тання дитячої праці в 1916 році, а під

впливом робіт його колеги Доротеї

Ланг у Каліфорнії в роки «Великої

Депресії» (1930-ті) почали організо-

вувати табірні містечка для іммігран-

тів. Після опублікування багаторічних

ДДТ-досліджень Речел Карсон Аме-

рика, переборюючи впертий опір хі-

мічної індустрії, не тільки відмовила-

ся від виробництва добре відомого в

Україні «дусту», а й пожвавила інтер-

ес до «зеленоЇ» теми – екології...

Високо цінується гостре перо і в

наші дні. Торік «The New York Times»

та «The Chicago Tribune» удостоєно Пу-

літцерівської премії за розслідування

теми нерегульованого імпорту шкід-

ливої продукції, зокрема китайського

виробництва, а «The Washington Post»

- Золотої Пулітцерівської медалі в но-

мінації «Служіння громаді» за викриття

далекого від сучасних стандартів утри-

мання поранених з Іраку та Афганістану

в столичному госпіталі Уолтера Ріда.

Як бачимо, було б несправедливо

фарбувати американську пресу в один

колір. Як і будь-яка леді у вільній кра-

їні, вона полюбляє не тільки «жовті»,

а й «сірі», «зелені», «чорні» і навіть...

«червоні» кольори. У моїй бібліотечці

є книжка Джона Стейнбека «Russian

Journal», написана під враженням ві-

зиту до СРСР у роки повоєння. Опо-

відь, збагачена знімками знамени-

того Роберта Капи, вражає легким

гумором та глибокою симпатією до

«червоних» (і це, завважимо, в часи

«холодної війни»!) письменників, кол-

госпників, глядачів

у театрі, босоногих

дівчат у сільському

клубі... Так-так, бо-

соногих... Схоже,

американцям пока-

зували не лише «по-

тьомкінські» села,

а й реальні – якими вони були. Отож

чутки про традиційну «показуху» за

режиму радянської влади дещо пере-

більшені. Як і про американську «жов-

ту» пресу.

Тетяна МАККОЙ. США.

Спеціально – для «Журналіста України».

Можливо, людей приваблює й доступність безплатних газет, оскільки час настав тяжкий не тільки для газетярів, а й для пе-редплатників: хтось читає тільки безплатні видання, хтось, якщо і передплачує щось, мусить скасовувати передплату...

Факт без доказів має право на існування, що доведено «журналістикою знаменитос-тей» (“celebrity journalism”) - так званою журналістикою пліток

3838

А ЯК У НИХ?

Звели її фахівці німецької фірм

Lorenz у 1935-му, коли місто назива-

лося Гляйвіц і було німецьким. А 31

серпня 1939 р. переодягнені у ци-

вільне озброєні есесівці під вигля-

дом польських повстанців напали на

радіостанцію і повідомили в ефірі,

мов, вони, поляки, захопили німецьке

радіо. Провокація була необхідна Гіт-

леру як привід для нападу на Польщу,

котрий стався наступного дня і озна-

менував початок Другої світової війни.

Напад без небажаних для фашис-

тів наслідків, адже Англія і Франція

мали забов’язання підтримати Поль-

щу, якщо вона стане жертвою агресії

з боку Гітлера, а так виходило, що

агресори – самі

поляки, і підстав

для оголошення

війни німцям у

британців і фран-

цузів нема. Прав-

да стала відома

лише на Нюрнберзькому процесі.

В часи ПНР з вежі

йшли передачі Катовиць-

кого радіо, потім звідси

глушили радіостанцію

„Вільна Європа”. І нині

унікальна споруда сама

заробляє собі на утри-

мання, несучі антени

різних систем зв’язку, в

тому числі – мобільного.

Та в місті вирішили,

що цього замало, що

унікальний об’єкт може

стати привабливою ту-

ристичною „фішкою”.

Декілька мільйонів злотих з бюджету

перетворили навко-

лишню територію в

привабливий май-

данчик відпочинку,

місце, звідки вве-

чері можна помилу-

ватися прикрашеною сотнями ламп

вежею (вона дуже схожа на Ейфеле-

ву), де можна почути багато цікавого

про цей пам’ятник техніки минуло-

го сторіччя і його історію. До того ж,

враховуючи, що в головному будинку

станції збереглося чимало радіотехні-

ки, виготовленої ще в 30-х роках відо-

мими фірмами Siemens, Telefunken,

AEG, тут нині створюється музей істо-

рії радіо і медіального мистецтва. Це

стане ще одним „гачком”, ще одним

приводом, аби гості міста тягнулися

під вежу. І не лише гості, а й місцева

молодь: тут допомагатимуть бажаю-

чим опановувати мистецтво мульті-

медіа – вчитимуть монтажу, звукоза-

пису тощо.

Вперше я був біля гливіцької вежі

років з десять тому, і порівнюючи те,

що бачив тоді і зовсім нещодавно, по-

заздрив ентузіазму й винахідливості

гливічан.

Під шум води у фонтанах, які

з’явилися біля вежі, спостерігаючи за

мерехтінням різнокольорових гірлянд,

котрі віддзеркалювалися у воді та на

полірованих мармурових плитах цих

фонтанів, думав про те, що і в нас ба-

гато об’єктів, де можна було б ство-

рити музеї історії радіо, телебачення,

преси. Сучасні, цікаві,

корисні, привабливі для

молоді, для туристів.

Такі, які робили б своїм

містам те, що на Заході

називають „промоушен”

– просування, привабли-

вий імідж в очах інвесто-

рів.

В Польщі, де був як

учасник міжнародного

проекту „Антикризовий

пакет – підприємництво

як шлях до працевлашту-

вання”, котрий з україн-

ТЕМА ВАРТА УВАГИЧи знаєте ви, де знаходиться найвища дерев’яна споруда в світі?

Мабуть, зараз ви подумали: а чому це наш журнал ставить запитання, яке, мабуть, більше пасує виданню іншого профілю?

А річ у тім, що та споруда – частинка, „атом” медіапростору Землі. Це вежа, збудована, аби якомога вище підняти антени радіопередавача і від-повідно забезпечити прийом передач на більшій території.

Так от, та дерев’яна вежа висотою 111 метрів (!) знаходиться в польсько-му місці Глівіце і має дуже цікаву „біографію”

В часи ПНР з вежі йшли передачі Катовиць-кого радіо, потім звідси глушили радіостан-цію „Вільна Європа”

І в нас багато об’єктів, де можна було б створити музеї історії радіо, телебачення, преси. Сучасні, цікаві, корисні, привабливі для молоді, для туристів. Такі, які робили б своїм містам те, що на Заході називають „промоушен”

3939

А ЯК У НИХ?

ського боку здійснює Агентство

регіонального розвитку „Дон-

бас”, а з польського – центр

„Teotokos”, мав змогу побачи-

ти багато прикладів того, як тут

спрямовують підприємництво

саме в напрямку „промоуше-

ну”, задля підвищення рейтин-

гу території в очах туристів і

інвесторів та й аби мешканці

цих територій пишалися, що

вони живуть саме тут. Місце-

вий патріотизм, підкріплений

конкретними справами, – дуже

корисна для суспільства річ.

Розповім ще про дві таких

конкретні справи.

В невеличкому Бойкові,

котрий межує з Гливіце, по-

дружжя вчителів відкрило „Хату

традицій”, створило на власній

садибі своєрідний музей, де

зібрано речі, які були у вжит-

ку багато десятиріч тому, від-

повідні інтер’єри, в котрих, до

речі, мешкає сім’я господарів. Тут

можна дізнатися

багато цікавого

про старі звичаї і

технології, зокре-

ма, виготовлен-

ня хліба в печах,

котрі колись стояли в домівках дідів-

прадідів нинішніх польських селян.

При цьому, як дізнатися! Нам видали

по шматку тіста, посадили навколо

столу, покритого клейонкою, насипа-

ли перед кожним по жменьці борошна

і пояснили, як те тісто розкатати, що

робити, аби з нього вийшла красива

плетена булка. Потім, коли ми впора-

лися з завданням, „вироби” посадили

в піч і невдовзі кожен міг взяти саме

своє творіння. Гаряче, свіженьке. По-

руч сиділо декілька туристів, і я спо-

стерігав, як порівнювали вони, в кого

булка красивіша,

бо в одного вона

вийшла товстою,

в іншого – висо-

кою, в когось -

скособочилася. А

з яким смаком ті гості куштували свої

булки! Робота і чай з цією випічкою

не завадили учасникам „дійства” про-

слухати цікаву розповідь господині

про селянській хліб,

подивитися неве-

личкий відеофільм.

Таким чином всі ми

перетворилися на

учасників своєрідно-

го шоу. „Хата тради-

цій” стала примітною пам’яткою і за-

вдяки медіа, які не забувають про цей

об’єкт. Навіть

наш візит став

інформаційним

приводом для

сюжету в „Нови-

нах” тамтешньо-

го телебачення.

В гірському селі Конякове непо-

далік від кордону з Чехією пощастило

побувати ще в одній родині, яка за-

ймається тим, що нині отримало назву

соціальне підпри-

ємництво. Тут на-

магаються зберегти

давнє мистецтво ви-

готовлення мережи-

ва, яким славилися

жінки сілезьких гуралів (жителів гір).

Шоуменом була господиня. Вона з гу-

мором, жваво і весело показала

свої скарби – унікальну колекцію

мережив, серед яких були ті, ко-

трі її бабця почала виготовляти

на особисте замовлення англій-

ської королеви та через те, що

пішла з життя, не завершила ро-

боту (королева вже мала вироби

цієї майстрині). Дуже тендітне,

красиве мереживо ми розгляда-

ли в світлиці, куди на нас поди-

витися й себе показати завітав

песик господарів. Сюди ж забі-

гла кинути оком на гостей і по-

чути їхні компліменти маленька

онука пані господині. Все було

по-домашньому. Жінки – члени

нашої команди, звичайно, не мо-

гли не придбати мереживо як су-

веніри. Я поцікавився, чи багато

гостей тут приймають. Виявило-

ся, що то переважно закордонні

туристи, особливо англійці, при-

чому деякі з них про королівське

замовлення довідалися з Інтер-

нету. Там родина, про яку розповідаю,

має свій сайт. І знову ж, преса увагою

сім’ю, про яку йдеться, не обминає.

Бо мережницями гуралі пишаються.

А як з тим самим „промоушеном”

на сторінках наших видань? Адже нам

він не менш за поляків потрібен. Без-

умовно, не можна сказати, що дана

тема зовсім забута, але про інновації

в цій царині, про нетрадиційні, не на-

слідувані ще від ра-

дянської епохи під-

ходи на кшталт тих

прикладів, які навів,

читати доводиться

дуже мало, бо таких

матеріалів бракує. А цікавий, гідний

тиражування досвід, без сумніву, в

Україні теж є. І він, цей досвід - корис-

на і потрібна тема, до якої хотілося б

привернути увагу колег.

Олександр МАКАРСЬКИЙ.З Польщі - спеціально для

«Журналіста України».

НА ФОТО: що зберігає хата традицій; радіовежа в Глівіце.

Фото автора.

Місцевий патріотизм, підкріплений конкрет-ними справами, – дуже корисна для сус-пільства річ

Навіть наш візит став інформаційним при-водом для сюжету в „Новинах” тамтешньо-го телебачення

А як з тим самим „промоушеном” на сто-рінках наших видань? Адже нам він не менш за поляків потрібен

4040

КНИГИ ЖУРНАЛІСТІВ

Солнце пряталось в туч синеву,И светило украдкой, несмело,А последнюю сада листвуВетер сдергивал остервенело,Осень хмурилась, в грусть облачась,Оголялись продрогшие клены,В день ноябрьский такой родиласьЯ с тоскою, в душе затаенной.Оттого и подолгу смотрюНа созревшие гроздья рябины,На потухшую рано зарю,Журавлей, улетающих клином .Оттого и столетий тоска,Уместившись во взгляде усталом,Все о чем - то кричит облакамЖуравлем, что отбился от стаи.

***

Як вишні зацвітуть – обов’язково – дощ.І цвіт той не лишає майже сліду...Не вийшло знову. Що ж ?Ти серця не тривож.Моя любов – як квіти – пустоцвіти...Минає все, мов час. О, скільки, скільки разСобі забороняла я любити,Від болю і образ,Любов моя щоразВмирала, мов дощем омиті квіти...Неписані листи, нечитані листи,Неспівані пісні лежать у трунах...Іх знову скривдив ти, То ж не займай святі Любові – болю враз замовклі струни...Як вишні зацвітуть – обов’язково – дощ,Із блискавками, громом і грозою,Не вийшло знову. Що ж?Олжа твоя також Любові – болю рани не загоїть...Як вишні зацвітуть – обов’язково – дощ...

***У слові підсумок – корінне слово сум,І коли треба підсумки робитиЖиттю і мріям, і пісням, то струм Самого суму може просто вбити...Хоч сумувати і нема коли –

І квіти, і дерева, й спів пташинийУ мене на подвір’ї, розцвілиІ айстри, й чорнобривці, і жоржини,У спокої осіннім мій садок,У золоті - його чарівні шати,Та в серці суму тихого струмокПочав без перестанку струмувати...

***

Ступаємо в ту саму річку знову,І хто сказав, що двічі не зайдеш?Несе мене ріка, ріка любові,Нема у неї берегів і меж...Як вперше, мені знов у небі сяютьТвоїх очей яскраві дві зорі,А голос твій «Чи ти іще кохаєш?»Мене питає, кличе за поріг...Нелічено років в журбі й печаліПо різні береги ріки ішли, А сивина нам скроні обсипалаЙ на них уже сніги давно лягли...Не пізно повертатися, не пізно,Якщо у серці біль іще живий,Із безліч істин ти єдину визнав:Якщо кохаєш, покидать не смій!

***

Якщо в людини є душа,Яка ще й здатна мати крила,То як би душу не душили – Вона у небо поспіша! Вона не прагне супокою,Їй треба розмаху для крил,Вона існує лиш такою,Господь її таку створив.Вона летить у височінь,Щоб встигнути, принаймні, скрикнутьДо того, як її розіпнуть І крил обтятих зникне тінь....

***

Никогда тебя не устануПеть я вовсе.То ты в золоте, то в туманах

НАДІЯ ШТАНЬКО: ПІДСУМКИНадежда Львовна Штанько преподавала историю в сельской школе и од-новременно активно печаталась (и продолжает печататься) в местной прессе. А еще она издала четыре небольших сборника стихов. Является членом литературного объединения «Содружество». Журналисты Кон-стантиновки (Донецкая область) приняли ее в НСЖУ.

В начале ноября Надежда Львовна отмечает свой день рождения. И внимательные коллеги решили сделать ей сюрприз – попросили «ЖУ» напечатать подборку ее стихов.

Ознакомившись с творчеством Надежды Штанько, мы решили, что ее сти-хи заинтересуют и взволнуют и наших читателей.

Радует, что в нашем журналистском кругу так много талантливых, увлеченных людей, реализовавших себя не только на профессиональном поприще

4141

КНИГИ ЖУРНАЛІСТІВ

Бродишь, осень.Над полями семью ветрамиМчишься гулким,То кружишься, листвой играя,Переулками.То заманишь в лесок осиновыйС листьев хрустом,Терном вызревшим, синим – синим,Угостишь меня вкусным.То лучом обогреть стремишьсяЛета бабьего,То слезами вдруг разразишься,Станешь слабою,Разрыдаешься, разольешьсяЛужей серою,То в лицо опять рассмеешьсяБабой – стервою!Заискришься вся и засветишьсяБриллиантами –Капель – бусин на тонких веточкахМириадами…Многоликая, разноцветнаяЧудо – осень!Уходя, каждый раз мое сердцеУнесешь – не спросишь…

***

Вот Солнце. Далеко оно от нас –Огромная Вселенская планета,А как взойдет оно,Коснется глаз –Лучами мы его тогда согреты.Лучи цветка коснутся – лепестокОт радости раскроется мгновенно!Огромная планета во ВселеннойИ крошечный совсемЗемной цветок…Что связывает их?Тепло и свет даря,Становится Светило наше ближе,Нам без него Совсем никак не выжить!Создателя за то благодаря,Осознаем ли мы Его Любовь?

НА ВИСОКІЙ ПОЛОНИНІ БЛЕЯЛА ОВЕЧКА...Микола Чуй – добре знаний автор в українській публіцистиці. Протягом останніх п‘ятнадцяти років його памфлети регулярно з‘являються на сто-рінках газет лівого спрямування. Ці публікації завжди звертають увагу чи-тачів на злободенні теми нашого сьогодення

А нещодавно Микола Чуй подару-

вав прихильникам сатиричного слова

ошатну книжку «І гопак, і сльози, і лю-

бов», яка об‘єднала шість памфлетів -

ретроспекція до історії помаранчевої

революції. Перший з них датований

березнем 2005, останній – лютим

2009 року.

Щедро розки-

давши по сторін-

ках книжки образи

«героїв» сучаснос-

ті, автор від душі

присмачує їх сар-

кастичними та іро-

нічними оцінками. Головні серед них

– президент «любих друзів» і «моєї

нації» Віктор Ющенко зі своїм вірним

поводирем Катрін, обіцяльниця-

безсрібниця Юлія Тимошенко, спікер-

миротворець Володимир Литвин,

глибинний сантехнік «Віктор Бало-

га, «кіндер-кролик» Арсеній Яценюк,

співак від бога і водночас мер Киє-

ва Леонід Чернівецький з пастором

Сандеєм Аделаджею, кум-джигіт і за

сумісництвом президент Грузії Міхо,

новоявлений націоналіст зі «Свободи»

Олег Тягнибок та багато так званих ін-

ших достойників.

Кожного свого героя Микола Чуй

наділяє харак-

терними рисами,

знаходячи влучні

слова, нерідко ко-

ристуючись їхньою

ж термінологією з

міжособистісних

«інтелектуальних

розборок». Як кажуть, тут нічого ні до-

дати, ні забрати.

У рецензії, тим паче не розлогій,

усього цього не передати. Та й не

варто. Книжку варто читати і смакува-

ти красу і велич рідної мови.

Доречно зазначити, що автор має

чи не найбільшу колекцію коломийок

і широко використовує народну твор-

чість. Отже, книж-

ка пересипана спі-

вомовками, зміст

яких відповідає ре-

аліям нашого бут-

тя. Ось, скажімо,

така:

«На високій по-

лонині блеяла овечка.

Поки будем – не забудем отії сло-

вечка».

Це про те, що, крім обіцянок, нічо-

го ж немає у влади: одні словечка для

нас – бідних овечок, тобто пересічних

українців.

Книжку органічно доповнюють ви-

словлювання Михайла Салтикова-

Щедріна з його сатиричного твору «Іс-

торія одного міста». Узяти, приміром,

хоча б афористичний епіграф до пам-

флету «Помаранчеве щастя»: «Меш-

канці раділи: ще на очі не бачивши

новопризначеного правителя, вони

вже розповідали про нього анекдоти

й називали його

«красунчиком» і

«розумничком». Ві-

тали один одного з

цією радістю, цілу-

валися, проливали

сльози, заходили

до шинків, знову

виходили з них і знову заходили».

Вам, шановні читачі, не нагадує

Щедро розкидавши по сторінках книжки об-рази «героїв» сучасності, автор від душі присмачує їх саркастичними та іронічними оцінками

«Мешканці раділи: ще на очі не бачивши новопризначеного правителя, вони вже роз-повідали про нього анекдоти й називали його «красунчиком» і «розумничком»

4242

КНИГИ ЖУРНАЛІСТІВ ІМІДЖ ЖУРНАЛІСТА

це кінець 2004 року і тисячоголосий

Майдан з нескінченними вигуками

«Ю-щен-ко!».

Ще один історичний місток, ві-

рніше – історико-мистецький: з серії

«Капричос» та інших гравюр Франсіс-

ко Гойї. Пригадую, кілька років тому

в Національному музеї українського

мистецтва експонувалися офорти

геніального іспанця. Ці роботи, за

словами автора роману «Гойя» Ліона

Фейхтвангера, були «зойком ненави-

сті й помсти, кинутими в обличчя на-

хабним володарям».

Уплетені до кожного памфлету

майстерні гравюри Франсіско Гойї

перегукуються як з літературним тек-

стом, так і з сучасними явищами. Як

справедливо зазначив автор, гнівне,

пристрасне викриття цим давнішнім

славним іспанцем соціального зла,

несправедливості, егоїзму, жорстоко-

сті, жадоби, глупоти, аморальності та

інших пороків знову й знову стає осо-

бливо актуальним.

Ото й усе. Це про книжку. Гадаю,

що читач сам її осмислить і відповідно

до спрямувань своїх думок, а може й

совісті, оцінить.

А про автора хочу сказати кілька

дружніх слів. Мені випала доля вже

понад півсотні літ пліч-о-пліч з ним

топтати ряст на журналістській ниві.

Отож, ще з студентських років я був

безпосереднім свідком його творчо-

го змужніння, завжди високої прин-

циповості в оцінці подій і фактів, по-

стійної вимогливості до слова. Цілком

заслужено за свої публікації він був

удостоєний почесного звання лау-

реата республіканської премії імені

Ярослава Галана і всесоюзної – імені

Боровського.

Микола Чуй наближається до юві-

лейної зрілості. Та його талановите

перо не ржавіє, а навпаки, набуває

сили сатиричного штика, на який пу-

бліцист піднімає нинішніх верховодів

українського суспільства.

Так тримати!

Євген КРАВЧЕНКО, заслужений журналіст України.

МИХАЇЛ ВОРОНІН: ЧОЛОВІЧИЙ СТИЛЬ – ЦЕ МУЗИКАМи звернулися до відомого українського модельєра, президента концер-ну «Воронін» Михаїла Вороніна і попросили його охаратеризувати сучасні тенденції в чоловічій моді, тенденції на осінь-зиму 2009-2010р.

Ось що він розповів:

-Як сьогодні можна охарактеризу-

вати сучасного чоловіка? Лідер, біз-

несмен, інтелектуал, мисливець і до-

бувальник, справжній мачо та просто

коханий.

Для багатьох чоловіків, зайнятих

ділом, принципово важливим є кла-

сичний костюм. Тому, що він симво-

лізує стабільність, респектабільність і

прагнення до вічних цінностей. Всі ці

якості підкреслюються сучасною чо-

ловічою модою.

З самого початку своєї роботи ми

поставили за мету створити повно-

цінний чоловічий образ – від комір-

ця сорочки до носків черевиків. Одяг

дисциплінує людину і разом з тим ор-

ганічно доповнює її. Наприклад, ме-

неджер в гарному одязі почувається

значно впевненіше. Він і працювати

починає краще, тому що йому зручно

і він не соромиться свого зовнішньо-

го вигляду. А якщо костюм примушує

чоловіка почуватися скутим, це від-

разу позначається на його роботі, та

й навіть на житті загалом. Ось чому

вирішення питання особистого ком-

форту – один з головних напрямків ді-

яльності нашої компанії.

Тенденції сучасного чоловічого

костюма такі: силует підкреслено

елегантний, з акцентом на тілії, без

зайвого об‘єму. Звужені брюки на-

дають більш молодого і актуального

вигляду. Оформлення лацканів – різ-

номанітне, висока пройма і додаван-

ня ручного оздоблення. В моді деко-

ративні прийоми – картаті і смугасті

тканини.

Дуже популярними стають дво-

бортні костюми в широку смужку. Не

менш модними обіцяють бути вельве-

тові костюми і піджаки з оксамиту.

Благородні темні кольори пасу-

ватимуть прихильникам елегантного

стилю, а яскраві – епатажній молоді.

Основні модні кольори – всі відтінки

сірого, індиго, темно-синій, чорний.

Якщо говорити про чоловічий одяг

як комплексний образ, він не буде

завершеним без аромату.

Чоловічий стиль – це музика, і від

кожного інструмента в цій музиці за-

лежить успіх.

Підготувала Ніка КРИЖАНІВСЬКА.

ФОТО на 3-й стор. обкладинки: костю-ми від Вороніна.

4343

- Відповідно до пункту

9.8 статті 9 Закону Украї-

ни „Про податок на дода-

ну вартість” (далі – Закон)

реєстрація платника ПДВ

діє до дати її анулювання.

Анулювання відбувається у

випадках, визначених цим

пунктом, якщо:

а) платник податку,

який до місяця, у якому

подається заява про ану-

лювання реєстрації, є за-

реєстрованим згідно з положеннями

підпункту 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 За-

кону більше двадцяти чотирьох кален-

дарних місяців, включаючи місяць ре-

єстрації, та має за останні дванадцять

поточних календарних місяців обсяги

оподатковуваних операцій, менші за

визначені зазначеним підпунктом За-

кону;

б) ліквідаційна комісія платника

податку, оголошеного банкрутом, за-

кінчує роботу або платник податку

ліквідується за власним бажанням чи

за рішенням суду (фізична особа по-

збувається статусу суб'єкта господа-

рювання);

в) особа, зареєстрована як плат-

ник податку, реєструється як платник

єдиного податку або стає суб'єктом

інших спрощених систем оподатку-

вання, які визначають особливий по-

рядок нарахування чи сплати податку

на додану вартість, відмінний від тих,

що встановлені Законом, чи звільня-

ють таку особу від сплати цього по-

датку за рішенням суду

або з будь-яких інших

причин;

г) зареєстрована як

платник податку особа

обирає відповідно до

Закону спеціальний ре-

жим оподаткування за

ставками, іншими, ніж

зазначені в статті 6 та

статті 81 Закону;

ґ) особа, зареєстро-

вана як платник податку,

не надає податковому органу деклара-

ції з цього податку протягом дванадця-

ти послідовних податкових місяців або

подає таку декларацію (податковий

розрахунок), яка (який) свідчить про

відсутність оподатковуваних поставок

протягом такого періоду, а також у ви-

падках, визначених законодавством

стосовно порядку реєстрації суб'єктів

господарювання.

Податковий орган не може від-

мовити в анулюванні реєстрації у

разі існування підстав, визначених у

підпунктах „а”–„б” цього пункту, та

зобов'язаний прийняти самостійне

рішення про анулювання реєстрації

на підставах, визначених у підпунктах

„в”–„г” цього пункту.

Анулювання реєстрації здійсню-

ється шляхом анулювання свідоцтва

та виключення платника ПДВ із Ре-

єстру платників податку на додану

вартість.

Анулювання реєстрації на підста-

вах, визначених у підпункті „а” пункту

9.8 статті 9 Закону, здійснюється за

заявою платника ПДВ. Таке анулю-

вання може бути ініційоване платни-

ком ПДВ після спливу двадцяти чоти-

рьох календарних місяців реєстрації

особи платником ПДВ, починаючи з

наступного дня після дня, що відпо-

відає числу та місяцю реєстрації осо-

би платником ПДВ. Загальна сума

обсягів оподатковуваних операцій за

останні дванадцять поточних кален-

дарних місяців визначається за дани-

ми податкових декларацій за останні

дванадцять поточних календарних мі-

сяців, що були подані до податкового

органу.

МЕНЕДЖЕРАМ І БУХГАЛТЕРАМ ЗМІ

ЯК АНУЛЮВАТИ РЕЄСТРАЦІЮ ПЛАТНИКА ПДВ«ЖУ» вже звертався до теми реєстрації платниками ПДВ тих редакцій, у яких обсяги оподатковуваних операцій не перевищують за 12 місяців 300 тисяч гривень. Як ми і повідомляли, деякі редакції на вимогу податкових органів зареєструвалися таки як платники ПДВ, але зараз бачать, що 300 тисяч доходів у них і близько немає, а роботи по обліку податку додалося чимало. Вони цікавляться, яким чином можна анулювати реєстрацію в якості платника ПДВ у разі, якщо обсяги оподатковуваних операцій не бу-дуть перевищувати 300 тис. грн.

Начальник Управління реєстрації та обліку платників податків ДПА України Наталія КАЛЄНІЧЕНКО:

да

аб

пр

пл

об

За

ж

ст

за

ст

ва

ПАМ‘ЯТАЙМО!Правління Одеської обласної організації Національної спілки журналістів

України з глибоким сумом сповіщає, що на 87-у році життя перестало бити-

ся серце ветерана одеської журналістики, кавалера орденів Слави, Червоної

зірки, Вітчизняної війни та багатьох інших бойових нагород, колишнього влас-

ного кореспондента газети «Чорноморська комуна»

Івана Семеновича СИТНИКА

Фронтовик-мінометник після тяжкого поранення на Курській дузі і трива-

лого лікування, повернувшись з воєнних доріг, усе життя присвятив журналіс-

тиці, ставши гідним прикладом молодому поколінню як в професійній діяль-

ності, так і в суто людських стосунках.

Висловлюємо щирі співчуття рідним та близьким покійного.

Пам’ять про цю прекрасну людину назавжди залишиться у наших серцях.

Одеська обласна організація НСЖУ.

4444

ПРИВІТАЙМО КОЛЕГ

“Журналіст України”, № 10’ 2009.

Свідоцтво про реєстрацію №5427, серія КВ.

Адреса редакції: 01001, м. Київ � 1, вул. Хрещатик, 27�а.

Тел.: (044) 234-23-59, 0-67-979-77-75.

Тел. (044) 591-10-12.

E�mail: ju@nsju.org, veranik@i.ua, pressa_info@ukr.net

Видавець – редакція журналу “Журналіст України”.

Літературний редактор – А.А.Слинько.

Верстка – Т.М.Марченко. Матеріали з позначкою ® друкуються на правах реклами.

Друк: ТОВ "Видавництво Літтон" 01042, Київ,

вул. Івана Кудрі, 37/69, тел.: (044) 591-10-12

Свідоцтво про державну реєстрацію виготівника

видавничої продукції ДК №2721 від 12.12.2006р.

Здано до друку – 17 жовтня 2009 р.

*****************************2 листопадаСАМОЙЛЕНКО Леонід Григорович –

незалежний журналіст, м. Київ. ЮВІЛЕЙ.

МАРКІНА Ірина Еріковна – парла-

ментський кореспондент Першого Наці-

онального телеканалу.

ШИШКОВ Володимир Никифорович

- ветеран журналістики, колишній відпо-

відальний секретар Рівненської обласної

організації НСЖУ.

3 листопада ЛУБЧЕНКО Ігор Федорович – голо-

ва НСЖУ.

СЕМЕНКОВИЧ Надія Миколаївна –

редактор програм Івано - Франківського

обласного телебачення "Галичина", за-

служений журналіст України.

РЄЗНІКОВ Михайло Васильович –

ветеран журналістики. Донецьк.

4листопада ДАНИЛЬЧЕНКО Олександр Олек-

сандрович – головний редактор ТРК «Ві-

дікон». Сумська область.

ДОЛЯ Ніна Миколаївна – редактор

Олександрівської районної газети «Впе-

ред». Кіровоградська область.

5 листопада МОРЕНКО Людмила Миколаївна

- головний редактор районної газети

«Надросся», м. Корсунь-Шевченківський,

Черкаська область.

ПАСІЧЕНКО Олена Анатоліївна – ре-

дактор нововоронцовської районної га-

зети «Вісті». Херсонська область.

6 листопада ДУКОВА Феодора Миколаївна – за-

ввідділом газети «Вечерняя Одесса».

ЮВІЛЕЙ.

8 листопадаАНДРУХІВ Дмитро Семенович – ве-

теран журналістики. м. Київ. ЮВІЛЕЙ.

МАРУЩАК Анатолій Петрович – ди-

ректор ТВО «Скіфія» Херсонської ОДТРК.

ЛІСНИЙ Вадим Іванович – фото-

кореспондент «Укрінформу». Луганськ.

ЮВІЛЕЙ.

10 листопада СОЛОП Олександр Володимирович

- директор телекомпанії «Умань». Чер-

каська область.

ВОРОНЕНКО Раїса Павлівна – ди-

ректор видавництва «Корпункт». Сум-

ська область.

ОВСЯННИКОВ Віктор Васильович –

член НСЖУ. Одеса. ЮВІЛЕЙ.

11 листопадаБАЙКОВА Валентина Василівна –

ветеран журналістики. м. Київ. ЮВІЛЕЙ.

ГАРАДЖА Олександра Федорівна -

відповідальний секретар газети «Кремін-

щина». Луганська область. ЮВІЛЕЙ.

12 листопадаЛІСОВСЬКИЙ Олег Вікторович – за-

ступник керівника прес-служби ВАТ КБ

«Хрещатик», м. Київ. ЮВІЛЕЙ.

СИЧ Алла Яківна – колишня заввід-

ділом обласної газети «Наддніпрянська

правда», ветеран журналістики. Херсон-

ська область. ЮВІЛЕЙ.

ГОТЬКО Ніна Олексіївна – головний

редактор газети «Діалог». Ровеньки Лу-

ганської області.

13 листопадаТУРКІН Микола Євгенович – голо-

вний редактор профспілкової газети

«Позиция». Донецьк.

СУДДЯ Віталій Іванович – заступ-

ник головного редактора газети «Голос

України», м. Київ. ЮВІЛЕЙ.

14 листопада ЖИВОТЕНКО Степан Миколайович -

заступник головного редактора черкась-

кої газети «Місто».

ПОЛІЩУК Олена Федорівна – вете-

ран журналістики. м. Київ. ЮВІЛЕЙ.

ПОТАПСЬКА Ірина Олександрівна –

ветеран журналістики. м. Київ. ЮВІЛЕЙ.

ЗАЇКІНА Наталія Олександрівна –

власкор газети «Сумщина».

15 листопадаРОЙ Микола Федорович – головний

редактор газети «Інтерес», голова Жито-

мирської обласної організації НСЖУ.

16 листопадаЧАЙКА Галина Сергіївна – заступник

редактора Новолиповодської райгазети

«Наш край». Сумська область.

ОЛЕКСЮК Марія Генріховна – ре-

дактор районної газети «Новини Андруш-

ківщини».Житомирська область.

17 листопадаКЛЄМЕНТЬЄВА Іраїда Миколаївна –

оглядач газети «Вечерний Донецк».

ОСТРОВСЬКА Людмила Яківна – ре-

дактор Володарсько-Волинської районної

газети «Прапор». Житомирська область.

ДЕМЧЕНКО Геннадій Іванович – ве-

теран журналістики. Луганськ. ЮВІЛЕЙ.

19 листопадаКОМІСАР Олександр Данилович –

заступник головного редактора журналу

«Бджолярський круг», м. Київ. ЮВІЛЕЙ.

ПРОСТОПЧУК Василь Васильо-

вич – головний редактор газети «Віче-

інформ», заслужений журналіст України.

Волинська область.

21 листопада НЕМИЛОСТИВА Світлана Іванів-

на - директор художньо-публіцистичних

програм Черкаської обласної державної

телерадіокомпанії.

КОБЗАР Олександр Володимиро-

вич - заступник директора програм «FM-

радіо».Черкаська область.

ВІРЛИЧ Август Ернестович – вете-

ран журналістики, секретар Херсонської

міської організації НСЖУ.

22 листопадаШУСТЕР Савік – тележурналіст і ве-

дучий телепрограм.

БЕЗТАКА Анатолій Петрович – голо-

вний редактор всеукраїнської соціально-

інформаційної газети «Діалог». Кірово-

град.

ЦЮПА Ярослав Іванович – репортер

Національної телекомпанії України, м.

Київ. ЮВІЛЕЙ.

ХОМЕНЧУК Олександр Йосипович –

редактор Любомльської районної газети.

Волинська область.

БЯЛЕЦЬКИЙ Владислав Володи-

мирович – кореспондент «Газети поль-

ської».Житомирська область. ЮВІЛЕЙ.

23 листопадаКШАНОВСЬКА Ганна Омелянівна –

колишній редактор Нововоронцовської

районної газети «Вісті», ветеран журна-

лістики. Херсонська область. ЮВІЛЕЙ.

24 листопада САМАРСЬКИЙ Анатолій Сергійович -

заступник головного редактора Смілян-

ського міськрадіо. Черкаська область.

25 листопада АЛМАЄВА Тетяна Григорівна – за-

ступник генерального директора ТРК

«Скіф-2». Донецька область.

КУБАХ Андрій Іванович – ветеран

журналістики. Сумська область.

26 листопада ЗАБОЛОТНИЙ Іван Олексійович -

головний редактор газети «ЛАД». Чер-

каська область.

27 листопада СТЕПАНЕНКО Лариса Миколаїв-

на – заступник голови Костянтинівської

районної ради, член НСЖУ. Донецька

область.

ВЕРТІЛЬ Олександр Васильович –

власкор газети «Урядовий кур‘єр» по

Сумській обалсті.

ТАРАЇЛОВ Борис Костянтинович -

редактор Великолепетиської районної

газети «Таврійські вісті». Херсонська об-

ласть.

СЕМЕНЮК Юрій Анатолійович – вій-

ськовий журналіст, полковник у відстав-

ці. Одеса. ЮВІЛЕЙ.

28 листопада ВЕЛИЧКО Олег Володимирович –

президент ВАТ «Корпорація «Аверс», за-

служений журналіст України. Волинська

область.

ЧЕРНЯК Ніна Іванівна - ветеран жур-

налістики. м. Черкаси.

ТЯГНИРЯДНО Світлана Миколаївна

– заввідділом райгазети «Кролевецький

вісник». Сумська область.

ЦИБА Віктор Петрович – ветеран

журналістики. Рівненська область. ЮВІ-

ЛЕЙ.

ХОРОХОНЬКО Валентин Якович –

ветеран спілки, заслужений журналіст

України. Житомирська область.

ЖАРКИХ Лариса Петрівна – редак-

тор журналу «Фаворит». Херсонська об-

ласть.

КОХРІХТ Фелікс Давидович – вете-

ран журналістики. Одеса. ЮВІЛЕЙ – 70

років.

29 листопадаМАЛІЄНКО Алла Миколаївна - відпо-

відальний секретар Київської організації

НСЖУ.

СПІРІН В’ячеслав Федорович - голо-

вний редактор журналу «Технополис».

Дніпропетровськ. ЮВІЛЕЙ - 55 років.

СОБОЛЕНКО Любов Миколаївна -

головний редактор програми обласного

телебачення. Дніпропетровськ. ЮВІЛЕЙ.

БАБІКОВА Тетяна Григорівна – вете-

ран журналістики, м. Київ. ЮВІЛЕЙ.

ГОРДІЙ Олександр Гнатович – вете-

ран журналістики, м. Київ. ЮВІЛЕЙ.

КУБАРЄВА Ольга Петрівна – голо-

вний редактор міської газети «Єнакі-

ївський робочий». Донецька область.

ЮВІЛЕЙ.

30 листопадаПЕДАН Марина Віталіївна – головний

редактор всеукраїнських дитячих журна-

лів «Муха-Цокотуха» та «Сверстник». До-

нецька область.

ЯСЕЛЬСЬКИЙ Анатолій Миколайо-

вич – ветеран спілки. Житомирська об-

ласть. ЮВІЛЕЙ.

ІМЕНИННИКИ Л И С Т О П А Д АЛ И С Т О П А Д А