Тези доповідей Причерноморської регіональної...

Міністерство аграрної політики та продовольства України

Миколаївський державний аграрний університет

Навчально-науковий інститут економіки та управління Обліково-фінансовий факультет

ТЕ ЗИ ДОПОВ ІДЕЙ

ПРИЧОРНОМОРСЬКОЇ РЕГІОНАЛЬНОЇ

НАУКОВО-ПРАКТИЧНОЇ КОНФЕРЕНЦІЇ ПРОФЕСОРСЬКО-

ВИКЛАДАЦЬКОГО СКЛАДУ

27-29 квітня 2011 р. м. Миколаїв

Зареєстровано в УкрІНТЕІ, посвідчення № 77 від 01.02.11 р.

Миколаїв

2011

2

Тези доповідей причорноморської регіональної науково-практичної

конференції професорсько-викладацького складу 27-29 квітня 2011 року.

— Миколаїв, 2011. — 133с.

Збірник містить тези доповідей причорноморської регіональної

науково-практичної конференції професорсько-викладацького складу обліково-фінансового факультету, присвяченої актуальним питанням розвитку економіки, бухгалтерського обліку, комп’ютерних технологій в економіці й освіті України, українознавства.

РЕДАКЦІЙНА КОЛЕГІЯ:

ГОЛОВА РЕДАКЦІЙНОЇ КОЛЕГІЇ: д.е.н., доцент Ганганов

ЗАСТУПНИКИ ГОЛОВИ РЕДКОЛЕГІЇ:

к.е.н., доцент Вишневська О.М. к.е.н., доцент Кравчук Л.С.

ЧЛЕНИ РЕДАКЦІЙНОЇ КОЛЕГІЇ:

к.е.н., доцент Клочан В.П., д.е.н., доцент Сіренко Н.М., к.е.н., Дубініна М.В., к.філос.н, доцент Ханстантинов В.О., к.т.н, доцент Іхсанов Ш.М., к.пед.н, доцент Шарата Н.Г.

АДРЕСА РЕДАКЦІЙНОЇ КОЛЕГІЇ 54010, Миколаїв, вул. Паризької комуни 9 Миколаївський державний аграрний університет, тел. 58-05-94

© Миколаївський державний

аграрний університет, 2011

3

СЕКЦІЯ „БУХГАЛТЕРСЬКИЙ ОБЛІК”

ІНСТИТУЦІОНАЛЬНО- ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В АГРАРНОМУ СЕКТОРІ

ЕКОНОМІКИ

Дубініна М.В., докторант Миколаївський державний аграрний університет

Розвиток інноваційної діяльності в аграрному секторі економіки і

аграрній науці зокрема, залежить від багатьох чинників серед яких одним з основних є - інституційне забезпечення, суть якого полягає в створенні інституційних умов функціонування і регулювання інноваційного процесу як системи організаційно-економічних відносин. В умовах конкурентного ринку створення сприятливого середовища для розвитку будь-якої діяльності є базовим чинником майбутнього успіху, а відносно інновацій, це головний аспект формування цього інституту. Наявність негативів в інституційно-правовому забезпеченні гальмує розвиток інноваційної діяльності за будь-яких умов, обмежуючи можливості зростання економіки і окремих її галузей. Найбільш значимою проблемою, яка ускладнює розвиток інновацій в Україні, є фактична спрямованість державної політики на закріплення моделі економіки, яка ґрунтується на низькотехнологічних виробництвах, і слабкий розвиток ринкових інститутів. Само інституційно-правове забезпечення інноваційної діяльності є системою правил і норм, які регулюють поведінку економічних агентів в цій сфері. У аграрному секторі економіки України прийнята відповідна законодавча база, яка визначає права і обов'язки сторін в системі створення інноваційного продукту, функціонування прав на інтелектуальну власність. Сільському господарству властива певна специфіка яка впливає на можливості впровадження інновацій, Інновація в сільськогосподарському виробництві вимагає попередньої оцінки її впливу на земельний фонд, живі організми і т д. Також в сільському господарстві існує досить високий рівень ризику при впровадженні інноваційного продукту. Вирішення всіх цих проблем вимагає фінансування і, в першу чергу, державного. Важливим аспектом інституційно-правового забезпечення інноваційного процесу є створення умов для стабільного його фінансування. Контури інституційно-правової моделі розвитку інноваційної діяльності формуються різними інститутами регламентуючого і стимулюючого характеру. Вважається, що за рахунок і під впливом інститутів в країні має бути створена національна інноваційна система. Основними недоліками розвитку національної інноваційної системи України є: відрив науки від господарської практики, відсутність механізмів оцінки ефективності державних науково-технічних програм,

4

переважне фінансування організацій, а не пріоритетних напрямів наукової діяльності, спонтанна ініціація інновацій, відсутність бізнес-планів, орієнтація на внутрішні джерела фінансування, контроль за реалізацією інновацій без участі економічних служб, недосконалість законодавчої бази в частини стимулювання інноваційної діяльності, відсутність інноваційної інфраструктури і механізмів комерціалізації результатів завершених науково-технічних розробок, недостатній розвиток малого і середнього інноваційного бізнесу. По цих причинах 90% продукції, яка виробляється в Україні, не має відповідного науково-технологічного забезпечення. Крім того, спостерігається безупинне зниження рівня наукоємкої вітчизняної продукції. Як наслідок, вітчизняна продукція стає все менш конкурентоздатною, а в експорті збільшується частина мінеральної сировини і продукції первинної переробки, а частина технологічних інновацій незначна. У сучасних умовах на розвиток інноваційних процесів і освоєння інновацій в АПК накладають свої жорсткі обмеження не лише специфіка його функціонування з врахуванням природно-кліматичних чинників, але і правові законодавчі норми, пов'язані з реформуванням галузі. Інноваційна діяльність дає очікувані результати лише тоді, коли вона раціонально організована. Причому досвід світової спільноти доказав, що найбільш результативною ця діяльність є при орієнтації, в основному, на регіональні потреби в інноваціях. Особливе значення в сучасній економічній ситуації набуває регіональна науково-технічна політика, особливістю якої є соціальна спрямованість і облік місцевих можливостей і специфіки. Одним з основних пріоритетів науково-технічної діяльності є використання місцевого потенціалу для подальшого розвитку наукоємких виробництв, для вирішення внутрішніх регіональних проблем підвищення рівня ефективності функціонування соціальної і виробничої інфраструктури регіонів. Кінцевою метою створення інноваційної продукції є її використання у виробничій сфері. Дві складові інноваційного розвитку - створення і використання інноваційної продукції – об'єднують ринок, який визначає потребу в інноваціях, попит на них і формує ціни. Головною метою впровадження нових технологій в ринковій економіці є підвищення продуктивності праці і одержання додаткового прибутку. Основною ланкою в розвитку інноваційних процесів в сільському господарстві є науково-дослідні інститути, селекційні центри з науковим потенціалом. Від ефективності їх роботи над створенням і впровадженням у виробництво нових, вимогам ринку, що відповідають, сортів сільськогосподарських рослин і нових порід тварин залежить успішність функціонування галузей рослинництва і тваринництва в цілому.

ЛІТЕРАТУРА

1. Інноваційна діяльність в аграрній сфері: інституціональний аспект : монографія / [Саблук П.Т., Шпикуляк О.Г., Курило Л.І. та ін.] — К. : ННЦ ІАЕ, 2010. — 706 с. 2. Дацій О.І. Розвиток інноваційної діяльності в агропромисловому виробництві України : [монографія] / О.І.Дацій. — К. : ННЦ ІАЕ, 2004. — 428 с.

5

УДК 338.26 МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРОДОВОЛЬЧОЇ

БЕЗПЕКИ КРАЇНИ

Потриваєва Н.В., к.е.н., доцент Миколаївський державний аграрний університет

Методологічні засади забезпечення продовольчої безпеки

ґрунтуються на системі найбільш загальних принципів, методів та способів пізнання сукупності організаційно-економічних відносин з приводу виробництва та використання продовольства у перспективі з тривалим горизонтом планування.

Дослідженням методологічних засад продовольчої безпеки країни займаються багато вчених економістів, а саме Гойчук О.І., Гудзинський О.Д., Саблук П.Т., Ситник В.П., Трегобчук В.М., Чечель О.М. та інші. У той же час аналіз наукових досліджень і публікацій свідчить, що існуючі теоретичні дослідження у сфері забезпечення продовольчої безпеки не повною мірою відповідають реаліям України, яка сьогодні перебуває в стадії динамічної трансформації в умовах суттєвої непередбачуваності та невизначеності, не враховують розвиток геоекономічної ситуації навколо України та тенденції її зміни, вплив світових глобалізаційних процесів, викликів, небезпек та загроз національному аграрному ринку, реалізації та просуванню національних інтересів, реальних та прогнозних можливостей країни стосовно реагування на ці загрози. Ці теорії, розроблені для стабільних промислово-розвинутих країн і призначені переважно для застосування у сфері бізнесу, недостатньо враховують особливості державного управління забезпеченням продовольчої безпеки країни.

Отже, розроблення методології формування теоретичних засад забезпечення продовольчої безпеки, за допомогою якої можна сформувати ефективну та адекватну державну політику забезпечення продовольчої безпеки та здійснювати практичне впровадження сучасних механізмів її поетапної реалізації, є актуальним і своєчасним завданням сьогодення.

При розв’язанні поставленої проблеми слід враховувати певні особливості процесу дослідження методології в цій сфері:

- неможливість здійснення повноцінного експерименту з такою складною та великомасштабною системою, як система забезпечення продовольчої безпеки;

- унікальність та складність системи забезпечення продовольчої безпеки держави, що не дозволяє застосовувати будь-які формалізовані, типові або стандартні процедури;

- вирішення проблем забезпечення продовольчої безпеки належить до класу слабоструктурованих або неструктурованих задач;

- обмежені можливості безпосереднього використання досвіду з інших сфер життєдіяльності суспільства, держави, бізнесу, а також інших країн;

6

- низька якість ретроспективних даних, насамперед щодо їхньої достовірності, точності та повноти, через значну динаміку, невизначеність і непередбачуваність процесу, що досліджується, та значною мірою через суб'єктивний характер знань щодо закономірностей, причинно-наслідкових залежностей та сталих зв'язків між ними;

- суттєве обмеження застосування традиційного апарату кореляційно-регресійного моделювання, орієнтованого насамперед на дослідження стабільних процесів;

- нелінійний характер взаємозв'язків та взаємовпливу складових системи забезпечення продовольчої безпеки держави.

Крім того, будь-яка методологія спрямована на вирішення однієї з головних проблем розвитку складних систем — зменшення невизначеності майбутнього для цих систем. Основними причинами, що зумовлюють невизначеність, є стохастичність та нелінійність більшості процесів у досліджуваній сфері, відсутність достовірної інформації та знань щодо взаємозв'язку зазначених процесів, принципова неможливість врахування всіх чинників, які можуть виникнути або динамічно змінити свої характеристики і суттєво вплинути на розвиток системи, особливо у середньо- та довгостроковій перспективі, тощо.

Додатковою інформацією про процес, що досліджується, можуть бути поточні та ретроспективні факти та дані, які є результатом здійснення стратегічного моніторингу та аналізу цієї сфери впродовж певного часу, насамперед ті, що відображають реакцію зовнішнього середовища на державну політику забезпечення продовольчої безпеки, а також факти та дані з інших сфер життєдіяльності суспільства, держави, бізнесу, країн, які потребують свого попереднього масштабування. Але при цьому необхідно чітко уявляти обмеження щодо можливості та доцільності застосування такої інформації при розробленні методології формування теоретичних засад забезпечення продовольчої безпеки: її актуальність обмежена часом і є, як правило, малоефективною для прийняття майбутніх рішень.

До апріорної інформації належить також сукупність наявних методів та методик, що використовувалися, використовуються або потенційно можуть бути використані у сфері державного управління забезпеченням продовольчої безпеки.

Таким чином, розробка нової або удосконалення існуючої методології у сфері забезпечення продовольчої безпеки та її перевірка на відповідність реальним процесам у цій сфері передбачають наявність потужної інформаційно-аналітичної системи, яка б забезпечувала необхідною інформацією здійснення відповідних експериментів. При цьому формування повноцінної державної політики забезпечення продовольчої безпеки та здійснення практичного впровадження сучасних механізмів її поетапної реалізації неможливе без теоретичного обґрунтування методології ефективного розвитку продовольчої сфери АПК України.

7

ЕКОНОМІЧНІ УМОВИ ФУНКЦІОНУВАННЯ АГРАРНИХ ПІДПРИЄМСТВ РЕГІОНУ

Боднар О.А., асистент


На сьогодні існують проблеми нарощування виробництва сільськогосподарської продукції і підвищення рівня продовольчої безпеки держави. Необхідність вирішення цих проблем вимагає дослідження економічних умов функціонування аграрних підприємств кожного регіону, в тому числі і Миколаївської області.

Питання становлення економічних механізмів функціонування сільськогосподарських підприємств та галузей АПК ґрунтовно висвітлили у своїх працях відомі вчені: В.Андрійчук, О.Білорус, І.Кириленко, В.Месель-Веселяк та інші. Попри це проблема ефективного розвитку аграрного сектору в окремих регіонах є до кінця невирішеною з огляду на існування своєрідних особливостей кожного із них. На сьогодні гостро стоїть проблема створення економічних умов функціонування аграрних підприємств, зокрема у Миколаївській області, що визначає основну мету даних досліджень.

Сучасний стан українського села та аграрного сектору Миколаївської області свідчить про наявність системної кризи, яка проявляється в наступних негативних явищах: низький рівень життя, безробіття, зниження народжуваності на селі, старіння сільського населення; переважна збитковість сільськогосподарського виробництва; невідповідність сільськогосподарської продукції міжнародним стандартам якості та безпеки; незадовільний стан інвестиційної діяльності в аграрному секторі; обмеженість бюджетного фінансування села та аграрного виробництва; збільшення витрат на споживання не відновлювальних ресурсів та зниження конкурентоспроможності сільськогосподарських підприємств; невідповідність стану нормативно-правової бази завданням уряду в АПК.

При цьому на діяльність сільськогосподарських підприємств на сучасному етапі суттєво впливають економічні умови їх функціонування.

Реформування аграрного сектору економіки України передбачає розв'язання ряду проблем щодо ефективного функціонування агропромислового комплексу в цілому. Серед них основними є:

- реструктуризація системи організації ведення аграрного виробництва;

- реорганізація діючих та організація нових господарських формувань (ефективних, мобільних і пристосованих до ринкових умов);

- забезпечення рівних економічних, соціальних та правових норм для функціонування різних господарських структур усіх форм власності на основі законів ринкової економіки;

8

- надання можливості кожному працівнику й кожному колективу обрати ту форму, яка для нього найприйнятніша і в якій він зможе найповніше реалізувати свої інтереси.

В результаті проведеної аграрної реформи на основі домінуючої раніше колгоспно-радгоспної форми, сформовані і функціонують різні організаційно правові форми господарювання. В Миколаївській області найбільшу частку від загальної кількості функціонуючих підприємств становлять фермерські господарства (85,4 % ), які займаються переважно вирощуванням зернових та олійних культур.

Впродовж останніх років спостерігалися певні позитивні зрушення, проте їх результати поки ще набагато відстають від того, що було на початку здобуття незалежності Україною. Кризова ситуація, що склалася в аграрному секторі Миколаївської області та Україні зокрема, обумовлена тривалою відсутністю еквівалентного обміну між сільськогосподарською продукцією та послугами і товарами, що надаються йому. Це зумовлює такі негативні явища, як заборгованість сільськогосподарських товаровиробників перед постачальниками; збитковість виробництва; створення сприятливих економічних умов для бартерних операцій; ускладнення відносин аграрних підприємств з кредитними установами.

Забезпечення економічної ефективності аграрного виробництва та підвищення його конкурентоспроможності можливе лише за умов удосконалення системи оподаткування суб’єктів виробництва та переробки сільськогосподарської продукції, розробки механізму формування і використання кредитних ресурсів для сільського господарства з поверненням наданих кредитів і помірної плати за них переважно в кінці сільськогосподарського року, удосконалення системи страхування, забезпечення фінансової підтримки діяльності сільськогосподарських підприємств, особистих селянських та фермерських господарств, сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів, формування конкурентоспроможних соціально спрямованих територіально-виробничих, продуктових та інших агропромислових об’єднань.

ЛІТЕРАТУРА 1. Андрійчук В. Сучасна аграрна політика: проблемні аспекти / Андрійчук В.,

Зубець М., Юрчишин В. — К. : Аграрна наука, 2005. — 140 с. 2. Глобальна продовольча безпека : [монографія] / Білорус О.П., Зубець М.В.,

Саблук П.Т., Власов В.І.; Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України; ННЦ "Інститут аграрної економіки" УААН. — К. : ННЦ ІАЕ, 2009. — 486 с.

3. Кириленко І.Г. Трансформація соціально-економічних перетворень у сільському господарстві України : проблеми, перспективи / І. Г. Кириленко. — К. : ННЦ ІАЕ, 2005. — 452 с.

4. Месель-Веселяк В.Я. Аграрна реформа і організаційно-економічні трансформації у сільському господарстві : доповідь на 12-х річних зборах Всеукраїнського конгресу економістів-аграрників 25-26 лютого 2010 року / В.Я. Месель-Веселяк. — К. : ННЦ "Інститут аграрної економіки", 2010. — 57 с.

5. Саблук П.Т. Світове і регіональне виробництво аграрної продукції: монографія / [П.Т.Саблук, Г.А Калієв, В.П Саблук та ін.]. — К. : ННЦ ІАЕ, 2008. — 210 c.

9

ОСОБЛИВОСТІ ЕКСПОРТНО-ІМПОРТНИХ ОПЕРАЦІЙ ПІДПРИЄМСТВ МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Пісоченко Т.С., асистент Миколаївський державний аграрний університет

У сучасному економічному просторі, де базові засади конкурентної боротьби формуються на основі чинників глобалізації, зовнішня торгівля є надзвичайно важливим елементом державної економічної політики. Об'єднання економічних систем майже усіх країн світу передбачає створення єдиної світової економічної системи на основі порівняльних переваг у виробництві певних видів продукції. Зовнішня торгівля товарами є частиною міжнародної торгівлі і являє собою специфічну форму обміну товарами між продавцями і покупцями різних країн.

Здійснювати торгівельні операції пов’язані з зовнішньоекономічною діяльністю підприємства можуть лише висококваліфіковані спеціалісти, які володіють нормативною базою по регулюванню порядку проведення операцій в іноземній валюті, як в Україні так і за її межами. Експортно-імпортні операції залишаються основним джерелом валютних надходжень підприємств-резидентів.

Створення у сфері експортно-імпортних операцій сприятливих законодавчих та податкових умов для українських підприємств, зокрема для підприємств Миколаївської області, яке призведе до збільшення обсягів надходження іноземної валюти в державний та місцевий бюджети. Прагнення отримати прибуток більший, ніж усередині країни, спонукає сільськогосподарські підприємства області виходити на міжнародний ринок. Незважаючи на присутність чинника непевності в новому середовищі (нові конкуренти, мінлива ринкова кон'юнктура, коливання валютних курсів, політична нестабільність та ін.), сільськогосподарські підприємства прагнуть нарощувати свою присутність у світі.

Перехід до ринкових відносин і організація фондового, товарного та ринків факторів виробництва створює сприятливі умови для здійснення експортної діяльності підприємств Миколаївської області.

Миколаївська область, як експортно-орієнтований регіон, на сучасному етапі господарювання володіє значним експортним потенціалом, близько 30 сільськогосподарських та переробних підприємств займаються експортом товарів. Лідируючі позиції серед господарств області за обсягами експорту займають такі підприємства: ТОВ СП «Нібулон», ТОВ «Сандора», ТОВ «Ай-Сі-Ел Україна», ТОВ «Югекотоп» та інші.

Діяльність кожного господарюючого суб’єкта в сучасних економічних умовах є предметом уваги широкого кола учасників ринкових відносин, які зацікавлені в результатах його функціонування. Формування та розвиток вітчизняної економіки залежить від вирішення проблеми зовнішньоекономічних зв’язків, тому що вони відіграють значну роль у

10

національній економіці, істотно впливають на темпи економічного росту в Україні та області зокрема.

Успіх проведення імпортних та експортних операцій залежить не лише від достовірності економічної оцінки, а й від досвіду, інтуїції, знань спеціалістів та керівників, відповідальних за їх здійснення. Важливим при цьому є використання аналогів та попереднього досвіду, володіння інформацією про партнерів, вміння вести переговори. Тому що самі по собі розрахунки не гарантують успіху, але є відправною точкою при прийнятті відповідних рішень.

Розвиток зовнішньої торгівлі Миколаївської області в умовах глобалізації та інтернаціоналізації тісно пов’язаний з розвитком зовнішньої торгівлі країн ближнього та далекого зарубіжжя.

При здійсненні зовнішньоторговельних операцій держава застосовує економічні і адміністративні методи. Для більш ефективного здійснення регулювання в області зовнішньоекономічної діяльності Миколаївському регіону необхідно приділяти більше уваги підвищенню ефективності іноземних капіталовкладень в цілому для економіки підприємств, що забезпечить створення сприятливого інвестиційного клімату в області. Вдосконалити законодавчу та нормативно-правову базу, що регулює правовідносини між суб’єктами зовнішньоторговельних операцій, це істотно покращити результативні показники функціонування як окремих товаровиробників, так і в цілому агропромисловий сектора країни та Миколаївської області зокрема.

Для того щоб уникнути негативних обставин в боротьбі за ринки збуту, суб’єктам зовнішньоекономічної діяльності потрібно постійно слідкувати за змінами, які відбуваються в механізмі зовнішньоторговельного регулювання, знати відмінності національних митних режимів, норми та правила, які вводяться міжнародними угодами. Тобто, сутність державного регулювання зовнішньоекономічних зв’язків міститься у забезпеченні гармонії інтересів суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності.


1. Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16 квітня 1991р. №959-ХІІ, зі змінами та доповненнями.

2. Наказ Держкомстату України "Про затвердження Методологічних положень статистики зовнішньої торгівлі України" від 07.12.2006 №588.

11

СТАН ТА ПРЕСПЕКТИВИ ПОДАЛЬШОГО РОЗВИТКУ СІЛЬСЬКИХ ДОМОГОСПОДАРСТВ МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Мороз Т.О. Миколаївський державний аграрний університет В контексті трансформації економіки в Україні гостро постають

питання визначення напрямків подальших соціально-економічних перетворень їх змісту, розробки нових та вдосконалення вже існуючих механізмів функціонування системи соціального захисту населення.

Одним із найбільш важливих пріоритетів сьогодні визнано розвиток людини та її свідомості. Суспільство, потребує формування економічної системи, яка б забезпечувала високу якість життя, задовольняла зростаючі потреби та забезпечувала достатню мотивацію до подальшого розвитку. Важливим елементом такої системи є розвинений сектор домогосподарств який виступає активним учасником економічних процесів.

У вивченні даної теми брали участь як вітчизняні так і зарубіжні вчені економісти, а саме: Д.В. Ванькович, О.З. Атаманюк, М.Д. Алексіїва, Л. Міргородської, І.В. Гончаренко.

Дослідження сутності поняття розвиток, показує, що більшість вчених схиляються до трактування його, як процесу перетворення об’єкта та набуття ним нових якісних характеристик за рахунок зміни кількісного, якісного та структурного складу. Економічний розвиток передбачає економічне зростання з якісними змінами в системі суспільного поділу праці, політиці доходів та соціальних відносинах. Нерідко використовується визначення «соціально - економічний розвиток» що підкреслює взаємозалежність економічного та соціального розвитку [1]. Отже, соціально – економічний розвиток – це процес використання матеріальних ресурсів виробництва та відносини що виникають між суб’єктами в цей час. Цілями соціально – економічного розвитку є зростання виробництва та доходів населення, змін в соціальній та адміністративній структурі суспільства. Одним із найчисельніших суб’єктів економіки України є домогосподарства населення. Це родина, або група осіб які ведуть спільне господарство. Вони беруть участь у всіх стадіях економічного циклу: виробництві, створенні, розподілі і перерозподілі, споживанні економічних ресурсів та національного продукту, формуванні доходів, здійсненні заощаджень та інвестуванні. Сектор домогосподарств впливає на соціально-економічний розвиток країни, виконуючи крім своїх традиційних функцій, функцію постачальника ресурсів (особиста праця, грошові кошти), а також виступає самостійним джерелом економічного зростання, оскільки поєднує в собі реалізацію певної форми власності та економічних інтересів економічних суб’єктів. Останніми роками постерігається зростання частки домогосподарств в валовому національному доході України. В нашій державі нараховується 17050,3 тис. домашніх господарств, з яких більше

12

12 млн (понад дві третини) розміщені у містах, 5,5 млн — у сільській місцевості. В Миколаївській області в сільській місцевості нараховується 157,7тис.,або 33% домогосподарств населення. Саме вони формують 51% всього продовольчого фонду області (на 79% забезпечують продукцією тваринництва), відповідають за екологічну складову розвитку переважної частини території [2].

Нажаль, ми констатуємо низький рівень розвитку сільських домогосподарств, що спричинений кризовими явищами в економічній та соціальній сферах національної економіки, а також відсутністю дієвих заходів для їх підтримки з боку держави. Як наслідок, низький рівень життя сільського населення, деградація і вимирання сіл. Про низький рівень життя сільських мешканців області свідчить передусім частка населення із низькими місячними загальними доходами 1050 грн. що лише на 87 грн. перевищує прожитковий мінімум 963 грн. Темпи приросту доходів сільських домогосподарств зайнятих сільськогосподарським виробництвом складають 69,1% порівняно з міськими 159% [3].

За достатньо низького рівня доходів сільських домогосподарств, відбувається постійне збільшення частки витрат на харчування, яка вже становить 47% від зальної кількості витрат(3030 грн.), що свідчить про сповзання сільського неселення за межу бідності. На сьогодні ж державну підтримку зазвичай отримують сількогосподарські підприємства, а домогосподарства такої підтримки не одержують. Сільські домогосподарства повністю позбавлені дотації на розвиток тваринництва, доступу до пільгових кредитів. Не достатня ефективність сільських домогосподарств зумовлена також відсутністю прогнозованої цінової політики на продукцію яку вони виробляють.

Тому вкрай необхідно створити сприятливі та стабільні умови для інвесторів, що реалізують проекти в сфері розвитку інфраструктури сільських територій, забезпечити антимонопольне регулювання цінової політики, розробити та впровадити програми дотування та державної підтримки сільських домогосподарств, оскільки саме вони тепер стали є основною ланкою економіки українського села.


1. Гончаренко І. В. Соціально-економічний розвиток сільських територій регіону: проблеми теорії та практики. / І. В. Гончаренко –– Л.: НАН України Інститут регіональних досліджень, 2009. –– 370 с.

2. Статистичний щорічник України за 2009 рік / за ред. О.Г. Осауленко –– К.: Держкомстат України, 2010. –– 566 с.

3. Статистичний щорічник Миколаївської області за 2009 рік [Текст]. –– М.: Головне управління статистики у Миколаївській обл., 2010. –– 636 с.

13

ТЕОРЕТИЧНІ ПІДХОДИ ДО ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ «ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК»

Сирцева С.В., асистент Миколаївський державний аграрний університет

Як одна із фаз економічної еволюції, економічний розвиток збігається зі стадією прогресу і є рушійною силою прогресу. Він передбачає поряд із зростанням доходів і виробництва здійснення радикальних змін в інституціональній, соціальній і адміністративній структурах, що призводить до переорієнтації в новому періоді на виробництво нових товарів і послуг, а також застосовуються нових технологій й нових соціальних інституцій. За період становлення економічної думки було сформовано декілька підходів щодо класифікації теорій та моделей економічного розвитку.

Так, Р. Нуреєв та Ю. Латов, теорії економічного розвитку розділяють на кейнсіанські, ліворадикальні, неокласичні та інституціональні [1]. С.В. Мочерний виділяє такі моделі економічного розвитку, як класична політична економія, марксистська політична економія, історична школа, маржиналізм, неокласична економічна теорія, монетаризм, інституціалізм, кейнсіанство, посткенсіанство, неокласичний синтез [2]. А.С. Філіпенко виділяє моделі економічного розвитку, які тісно пов’язані насамперед із господарським зростанням: модель лінійних стадій розвитку (зростання), теорія структурних перетворень, теорія зовнішньої залежності, неокласична модель вільного ринку, теорія ендогенного зростання та теорія сталого розвитку (Sustainable Development) [3].На нашу думку, особисті положення поглядів розвитку сучасних дослідників прослідковуються через визначення ними цього поняття (табл.1.1).

Таблиця 1.1 Аналіз підходів щодо визначення поняття «економічний розвиток» Група

дослідників Зміст поняття «економічний розвиток» Джерело

М.М.Авсеньєв, І.Е.Гайдар

вважають, що термін економічний розвиток є синонімом терміна економічний рост [4, 5]

В.Макаров, А.Кантарбаєва, А.Мустафін

вважають, що найбільш важливими закономірностями економічного розвитку є: його циклічно мірний характер, зв’язок із прогресом та зростанням, еволюція та експансія

[6, 7]

Р.М. Нурєєв, І.А. Церевко

наголошують на комплексному, багатомірному характері цього процесу, що включає зміни в технічній, економічній, соціальній, політичній, інституціональній сферах, у галузі інфраструктури, технологій, освіти, а також у зміні головних факторів виробництва: капіталу, природних ресурсів, праці

[8, 9]

В.Мау, Дж.Голдстоун,

наполягають на революційності процесів соціально-економічного розвитку [10, 11]

Ми не підтримуємо думку авторів першої групи, які ототожнюють поняття «економічний розвиток» з поняттям «економічне зростання»,

14

оскільки вважаємо, що економічне зростання не відповідає всім характеристикам розвитку. Так, розмежування між цими поняттями увів Й. Шумпетер, на думку якого, під економічним розвитком слід розуміти тільки такі зміни в економічному житті, які не впливають на нього ззовні, а відбуваються з його власної ініціативи, тобто з середини [12]. Такої ж думки додержується Г.П.Журавльова, яка вважає, що поняття «економічне зростання» з урахуванням якісних характеристик ближче до поняття «економічний розвиток», але ці два поняття не є тотожні [13]. Н.М.Сіренко пояснює розмежування цих понять тим, що головною ознакою поняття «економічний розвиток» є поява в об’єкта нової якості, тобто зв’язки, які формуються у економічній системі під час та після процесу розвитку, повинні бути принципово новими, а не лише адаптованими до тих чи інших змін [14].

Отже, поняття «економічне зростання» є складовою поняття «економічний розвиток», рівень якого виражається через кількісні характеристики об’єкта, зокрема розмір валового внутрішнього продукту (ВВП), зміна в технології виробництва, поява нових видів продукції.


1. Латов Ю. Экономика развития – для развивающейся России.(О книге Р. Нуреева “Экономика развития: модели становления рыночной экономики”) / Ю. Латов // Вопросы Экономики. — 2002. — №3. — С.148-154.

2. Основи економічної теорії / За ред.. С.В.Мочерного: [посібник для студентів вищих навчальних закладів]. — К.: Видавничий цент «Академія», 2001. — 472 с.

3. Філіпенко А.С. Економічний розвиток. Європейський контекст / А.С. Філіпенко. — К.: Знання України, 2001. — 120 с.

4. Авсеньев М.М. Теории экономического роста развивающихся стран / М.М. Авсеньев. – М.: Мысль, 1974. — 207 с.

5. Гайдар Е. Аномалии экономического роста / Е. Гайдар // Вопросы экономики. – 1996. — №12. — С. 20-39.

6. Кантарбаева А. Теория предпринимательства и эволюционная экономика / А. Кантрабаева А. Мустафин // Вопросы экономики. — 1997. — №11. – С.106-120.

7. Макаров В. О применении метода эволюционной экономики / В. Макаров // Вопросы экономики. — 1997. — №3. — С.18-27.

8. Нуреев Р.М. Экономика развития: модели становления и модернизации рыночной экономики: [учебник] / Р.М.Нуреев. М. Норма, 2008. — 367 с.

9. Церевко И.А. Методы управления развитием производственных систем / И.А. Церевко. – К.: Наукова думка, 2000. — 211 с.

10. Голдстоун Дж. Теории революции, революции 1989-1991 годов и траектория развития “новой” России / Голдстоун Дж // Вопросы экономики. – 2001. — №1. – С.117

11. Мау В. Экономика и революция: уроки истории / В. Мау // Вопросы экономики. – 2001. — №1. – С.124—137.

12. Шумпетер Й. Теория экономического развития / Й.Шумпетер ; [пер. С нем. В.С.Автономова, М.С.Любского, А.Ю.Чепуренко]. — Прогресс Москва, 1982. — 455 с.,

13. Журавлева Г.П. Экономика: [учебник] / Г.П. Журавлева. — М.: Юрист, 2001. — 505 с.

14. Сіренко Н.М. Управління стратегією інноваційного розвитку аграрного сектора економіки України : [монографія] / Н.М.Сіренко. — Миколаїв, 2010. — 416 с.

15

ІННОВАЦІЙНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ЯК СКЛАДОВА РОЗВИТКУ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ

Лугова О.І., асистент Миколаївський державний аграрний університет

Аграрний сектор утворився як нова складова біосфери в результаті

цілеспрямованої діяльності людини. Отже, аграрний сектор - один з перших інноваційних результатів практичної діяльності людей, отриманих завдяки впровадженню в біосферне середовище нових знань та інтелектуальних досягнень.

На сучасному етапі розвитку НТП почалася нова «зелена революція», обумовлена бурхливим розвитком біотехнологій та генної інженерії з широким використанням агробіотехнологій в сільському господарстві.

Дослідження теоретичних питань інноваційного розвитку підприємств АПК займає значне місце в сучасній науці.

Кот О.В. визначає агроінноваціі як системні впровадження в аграрну сферу результатів науково-дослідної діяльності, що призводять до позитивних якісних і кількісних змін в характеристиці взаємозв'язків біо- та техносфери і поліпшують екологічний стан навколишнього середовища [1].

З урахуванням специфіки сільського господарства Анфіногентова А. виділяє чотири основні типи інновацій в АПК:

- селекційно-генетичні - специфічний тип нововведень, притаманне тільки аграрному сектору;

- виробничо-технологічні інновації застосовуються у виробництві нових видів сільськогосподарської продукції або забезпечують істотне поліпшення якості її традиційних видів;

- організаційно-управлінські включають менеджмент, застосування інформаційних технологій, нових методів маркетингової діяльності;

- економіко-соціо-екологічні [2]. Розширене відтворення в сільському господарстві протікає у

взаємодії економічних і природно біологічних процесів. Тому при управлінні інноваціями необхідно враховувати вимоги не тільки економічних законів, а й законів природи: рівнозначності, незамінності і сукупності життєвих чинників, законів мінімуму, оптимуму і максимуму. Дія закону незамінності факторів виробництва проявляється в тому, що, наприклад, селекція не компенсує добрива, сортом не можна відшкодувати прогалини агротехніки, племінною справою не замінити корму. Все вищезазначене значно знижує привабливість інвестицій в цю галузь. Витяг надприбутки в короткий період від інноваційних проектів у сільському господарстві неможливо, а оптимальним є вкладення коштів у довгострокові проекти; отримання прибутку у середньострокових проектах ризиковано, в той же час великий агробізнес стане освоювати інноваційні проекти тільки для отримання максимального прибутку.

16

Україна характеризується досить високим рівнем науково-дослідних розробок у багатьох галузях науки і техніки, а також наявністю значного науково-технічного потенціалу.

Досягнення аграрної науки далеко не повною мірою використовуються в сільськогосподарському виробництві. Основною причиною цього є низький рівень матеріально-технічного та фінансового забезпечення сільськогосподарського виробництва, що призводить до недотримання агротехнологій. На практиці генетичний потенціал вітчизняних сортів і гібридів використовується лише на 30%. Повільно впроваджуються нові вітчизняні сорти та гібриди сільськогосподарських культур, а також технології їх вирощування, в результаті чого аграрії не недоотримує понад 35% можливих врожаїв.

В умовах обмеженості фінансових ресурсів підприємствам доцільно використовувати принципово нові джерела і механізми залучення коштів в інноваційну сферу діяльності. Серед таких альтернатив перспективним є фінансування за участю венчурного капіталу.

Досить перспективним напрямком фінансування інноваційної діяльності стає інвестиційний селенг - один з різновидів лізингу.

Селенг - це двосторонній процес, який є специфічною формою зобов'язання і полягає в передачі власником своїх прав у користуванні та розпорядженні його майном селенг-компанії за певну плату [3].

Нові знання не рівнозначні інновації, вони передують їй, і лише будучи застосовані на практиці, вони перетворюються на інновації. Підприємство, що впроваджує інновації, завжди ризикує. У разі успішного впровадження інновації воно отримує винагороду за ризик у вигляді додаткове прибутку.

Особливість України полягає в тому, що рівень її інноваційного потенціалу вище в порівнянні з виробничим. Однак складне економічне становище АПК обумовлює скорочення досліджень інноваційних процесів, тому без підтримки держави їх важко проводити.

Інноваційний потенціал перестає бути одним з напрямків діяльності підприємств і набуває характеристик факторних ознак виробництва, саме інновації забезпечують зростання продуктивності, є динамічним елементом економічного розвитку, що обумовлюють підвищення рівня національної конкурентоспроможності.


1. Кот О.В. Теоретичні аспекти інноваційного розвитку аграрного сектору економіки та його організаційно-економічного забезпечення / О.В. Кот // Проблеми науки. — 2008. — № 9. – С. 30-37. 2. Анфиногентова А. Стратегия развития АПК с учетом инновационных факторов / А. Анфиногентова, Э. Крылатых // АПК: экономика, управление. — 2005. — № 10. — С. 4-11. 3. Ладюк О.Д. Джерела фінансування інноваційної діяльності в Україні / О.Д. Ладюк // Проблеми науки. —2009. — № 1. — С. 2-7.

17

ЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ ТА УМОВИ РОЗВИТКУ ОВОЧЕПРОДУКТОВОГО ПІДКОМПЛЕКСУ

Лесік І.М., асистент Миколаївський державний аграрний університет Особлива роль в АПК належить овочевій галузі як одному із

головних пріоритетів у розвитку агропромислового комплексу України що має стратегічний курс, націлений на самозабезпечення країни овочами в обсягах, необхідних для споживання, забезпечення переробних галузей сировиною а також для збільшення обсягів зовнішньої торгівлі.

Процес реформування ринкової економіки сприяв ряду змін у розвитку овочевої галузі, які не завжди мають позитивний характер. За різних етапів розвитку виробництва виділяються різні економічні аспекти, які визначають його сутність та ефективність. Серед невирішених питань, що створюють суттєві проблеми на овочевому ринку, економічна нестабільність, регулювання якої покладено на аграрну політику держави.

Проблемам розвитку ринку овочевої продукції в різних аспектах присвячено наукові праці видатних вітчизняних та зарубіжних учених-економістів: Андрійчука В.Г., Благодатного В.І., Бородіна І.Ф., В’юна В.Г., Гудзинського О. Д., Мармуль Л.О., Портера М.Е., Рудь В.П., Саблука П.Т., Мочерного С.В., Ноткіна О.І., Онищенка О.М., Радаєва В.В., Стельмащука А.М., Сторожука Т.О., Суслова І., Уланчука В.С., Хачатурова Т.С., Харківського Д.Ф., Червена І.І., Шепотько Л.О. та інших.

Сьогодні процес розвитку регіонального овочепродуктового підкомплексу ускладнюється природно-кліматичними факторами не підвладними людині а також тим, що основні його складові за своїми організаційно-правовими, технічними, технологічними і соціально-економічними особливостями дуже відрізняються між собою. Загальними критеріями діяльності для товаровиробників є самостійний вибір головних галузей, їх розмір, ринки збуту, економічні стосунки, ціни та багато інших показників які утворюють економічний інтерес.

В основі будь-якого агропромислового формування по виробництву кінцевої продукції АПК лежить процес вертикальної інтеграції. Природно обумовлений агропромисловий тандем потребує організаційного і технологічного поєднання спеціалізованої галузі сільського господарства із спеціалізованою галуззю переробної промисловості. На цій підставі і формуються продуктові підкомплекси [1].

Регіональний продовольчий комплекс, територіально поєднуючи в собі галузі виробництва та переробки сільськогосподарської продукції, забезпечує населення України третиною обсягу суспільного продукту. Ефективно функціонуючий продовольчий комплекс є найважливішим економічним і політичним завданням будь якої держави. Пріоритетність цього питання не змінюється протягом багатьох десятиліть, тому що потреби населення в продовольстві або незадоволеними в якісному або

18

кількісному вимірі, або ж змінюються, змінюються й умови їх забезпечення [2].

Вирішення проблеми ефективного функціонування лежить в площині:

- економічного заохочення (від державної підтримки на початку до встановлення значно вищих цін реалізації у споживчій мережі);

- обов’язкової сертифікації такої продукції та її відповідного маркування;

- запровадження принципово іншої агротехніки вирощування сільгоспкультур, що унеможливлює (частково або і повністю) застосування засобів хімізації (особливо азотних мінеральних добрив та пестицидів).

Вагомим аргументом є і той факт, що рівень розораності сільгоспугідь в Україні – один з найвищих в Європі, а лісистості (що є важливим елементом здорової екології) – лише 17%, що вдвічі нижче, ніж в ЄС. Таким чином, сільське господарство своїм наявним виробничим і ресурсним потенціалом справляє активний вплив на 2/3 території держави, що, безумовно, вимагає пошуку розумної гармонії в системі «аграрне виробництво – довкілля»[3].

Зазначимо, що впровадження реформ у сфері державного регулювання господарської діяльності неможливе без належної підготовки, особливо в частині приведення чинного законодавства України до міжнародних та європейських вимог, із запровадженням заходів з мінімізації світової економічної кризи. Відсутність державних інстутуцій може негативно вплинути на стан національної економіки, значно погіршити насичення споживчого ринку вітчизняними товарами і, як наслідок, призвести до зниження якості життя населення.


1. Хорунжий М. Й. Організація агропромислового комплексу: Навч.-метод. посіб. для самостійного вивчення дисципліни / М. Й.Хорунжий — К.: КНЕУ, 2004. — с. 382с.

2. Шебаніна О. В. Продовольчий комплекс і продовольчий ринок: структура, складники, взаємозв'язки / О. В. Шебаніна // Вісник аграрної науки Причорномор'я : науково-теоретичний фаховий журнал.— 2004. — № 2 (26). — Т. 1. — С. 324-331.

3. Актуальні проблеми аграрної реферми в Україні в умовах системної кризи світової економіки. / [Ю.Ф.Мельник, М.В.Присяжнюк, В.Є. Андрієвський та ін.]; под ред. І.Г. Кириленка. — Київ, 2009. — 135с. — (Кординаційна рада з питань аграрної політики).

19

УДК 338.141 НАПРЯМИ РОЗВИТКУ МАТЕРІАЛЬНО-ТЕХНІЧНОЇ БАЗИ

ФЕРМЕРСЬКИХ ГОСПОДАРСТВ

Чебан Ю.Ю., асистент Миколаївський державний аграрний університет

Розглянуто можливі напрями розвитку та фінансового забезпечення

матеріально-технічної бази фермерських господарств. Запропоновано максимальне використання фермерської кооперації та створення регіонально-діючої кредитної спілки на базі фермерського кооперативу.

Однією з найбільш болючих проблем нашої держави є незадовільний стан матеріально-технічної бази сільського господарства, в тому числі і фермерства, рішенням якої є використання та модернізація існуючих видів розвитку матеріально-технічної бази, інженерно-технічного сервісу, сервісу постачання та забезпечення матеріалами, а також фінансового забезпечення господарювання.

Проблеми розвитку матеріально-технічної бази, ресурсного забезпечення аграрних підприємств, в тому числі і фермерських господарств, вивчені в дослідженнях таких вчених-економістів як Білецького В.Г., Білоусько Я.К., Іванишина В.В., Кропивка М.М., Саблука П.Т., Шебаніна В.С. та багатьох інших дослідників.

Водночас, більшість проблем розвитку матеріально-технічної бази аграрних підприємств, ускладнюючись загальнонаціональними кризовими явищами, не знаходять свого практичного вирішення в контексті особливостей конкретних підприємств та особливостей регіонів України.

Відмітимо, що більшість вчених при дослідженні матеріально-технічної бази вивчають лише технічне забезпечення підприємств. Водночас, матеріально-технічна база включає цілий перелік матеріалів, нестача або низька якість яких впливає в кінцевому випадку на рівень ефективності виробництва. І фермерські господарства все більше потребують забезпечення як раз матеріальними ресурсами гарної якості, не маючи вільних фінансових ресурсів на забезпечення належного рівня матеріально-технічної бази.

Таким чином, для фінансового забезпечення вищезазначеної проблеми фермерськими господарствами використовуються лізинг, банківські кредити, ринок вживаної техніки, послуги діючих кооперативів.

Лізингова діяльність відіграє важливу роль для фермерства, в певній мірі забезпечуючи технічну складову матеріально-технічної бази. Український лізинг представлений в основному у вигляді державного фінансового лізингу, якого для розвитку матеріально-технічної бази не вистачає, тому лізинговим компаніям необхідно використовували грошові засоби також і приватного сектору.

В умовах сьогодення отримання банківського кредиту фермерським

20

господарством на загальних засадах є деяким покращенням ситуації, але не її вирішенням. Тому для вдосконалення матеріально-технічної бази необхідно розробляти та використовувати спеціальні кредитні лінії.

Той факт, що лише 3,32% всіх зареєстрованих фермерських господарств в 2009 році скористалися підтримкою Українського фонду підтримки фермерських господарств, при використанні 97,7% виділених державою коштів, свідчить про недостатність таких коштів та складнощі в їх отриманні [1]. В той же час, кількість фермерських господарств Миколаївської області, які скористувалися такою фінансовою підтримкою за всіма трьома діючими програмами, складає 91 господарство (2% фермерських господарств області).

Таким чином виникає потреба в створенні фермерами кредитної спілки. Одним з напрямів вдосконалення матеріально-технічної бази аграрних підприємств є вторинний ринок техніки або ринок використаної та відновленої техніки, який в Україні існує в стихійному виді. Не зважаючи на свою позитивність такого роду ринку створити його на базі кооперативу або асоціації фермерів залишається проблематичним в першу чергу через законодавчу неврегульованість [2, с. 91].

В результаті наших досліджень виявлено, що оптимізований фермерський обслуговуючий кооператив на регіональному рівні має всі можливості надавати послуги інженерно-ремонтного сервісу, технічного забезпечення, постачання матеріалів при максимальному інформаційному забезпеченні фермерів. Під максимальним інформаційним забезпеченням розуміємо, наприклад, створення сайту, на якому знаходилась би інформація про постачальників матеріально-технічних ресурсів, технічного сервісу, в тому числі і вторинного ринку техніки, видах і можливостях фінансової підтримки та фінансового забезпечення розвитку діяльності згідно існуючої і діючої законодавчо-нормативної бази держави у вигляді фермерського кредитного товариства.

В сьогоденних умовах господарювання найбільш реальним способом оптимального забезпечення фермерських господарств технічними засобами є розвиток форм загального використання техніки – від сусідської взаємовиручки до машино-технологічних станцій, та максимального використання фермерської кооперації. Для вдосконалення фінансових можливостей розвитку матеріально-технічної бази фермерських господарств одним з рішень є створення кредитної спілки, заснованої на базі фермерського кооперативу.


1. Аналітична довідка про фінансово-господарську діяльність Українського фонду підтримки фермерських господарств за 2009 рік [електронний ресурс] — http: // www.minagro.kiev.ua. 2. Проблеми реалізації технічної політики в агропромисловому комплексі / [Я.К. Білоусько, А.В. Бурилко, В.О. Галушко та інші]; під ред. Я.К. Білоруська. — Київ: ННЦ «Інститут аграрної економіки», 2007. — 213 с.

http://www.minagro.kiev.ua

21

СЕКЦІЯ «ОБЛІКОВО-ФІНАНСОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РОЗВИТКУ АГРАРНИХ ПІДПРИЄМТСВ»

УДК 330.341.1:338.432 ФІНАНСОВІ МЕХАНІЗМИ АКТИВІЗАЦІЇ ІННОВАЦІЙНОЇ

ДІЯЛЬНОСТІ АГРАРНИХ ПІДПРИЄМСТВ

Сіренко Н.М., д.е.н., в.о. професора Миколаївський державний аграрний університет

Наявність негативних тенденцій в науковій та інноваційній сферах України і аграрного сектора, зокрема, як констатує і більшість вчених, зумовлена проблемами у обсягах і структурі фінансування. Побудова «Економіки знань» визначена однією з п'яти ключових цілей Європейського Союзу в Лісабонській стратегії і відповідно до цієї стратегії передбачається фінансування науки в обсязі не менше 3% від ВВП. Більшість країн ЄС не досягли задекларованого рівня, але наближаються до нього. Обсяг же фінансування науки в Україні нижчий від законодавчо встановлених норм (1,7% ВВП) і складає: за бюджетним фінансуванням - 0,4-0,5% ВВП, за всіма джерелами фінансування – 0,84% ВВП. Частка корпоративного фінансування науки в загальних витратах на дослідження й розробки в США становить – 75%, Японії – 71%, країнах ЄС – 65%, Польщі – 34,3%, Чеській республіці – 54%, в Україні ж - 27,1%, що значно нижче, ніж в розвинутих країнах і свідчить про низьку активність вітчизняних підприємств стосовно ініціювання інноваційних досліджень. Державні витрати України на наукові дослідження в сільському господарстві в 2007 р. в порівнянні з 2005 р. зменшилися на 50% і становили лише 0,03% від ВВП, виробленого в сільському господарстві, в 2008-2009 рр. їх було зменшено ще майже в два рази у зв’язку із кризовими процесами в економіці. Це при тому, що в світі склалася практика, - країни, які розвиваються, НДР в сільському господарстві на 90-95% фінансують із державного бюджету [1]. Не сприяє розвитку інноваційної діяльності в Україні і структура НДДКР, на кожен вид яких – фундаментальні, прикладні дослідження, розробки – приходиться відповідно 25:20:55%, тоді як в США – 13:22:65%, Японії - 13:21:66 відсотків. Таким чином, питома вага розробок знаходиться нижче рівня, прийнятого в розвинутих країнах, більше, ніж на 10 в.п. Крім того, в аграрному секторі економіки найбільша частка у фінансуванні НДДКР (17% у 2008 р.) припадає на наукові роботи економічного профілю, які в 2009 р. планувалося збільшувати при зменшенні загального фінансування НДДКР на 14,6 відсотки.

22

Вважаємо, що такий підхід до бюджетного фінансування НДДКР є науково необґрунтованим, оскільки пріоритет в фінансуванні державою повинен надаватися стратегічно важливим напрямам, зокрема, дослідженням у землеробстві, сільськогосподарської техніки і технологій, ветеринарної медицині тощо. Витрати ж здебільшого на гуманітарні напрями досліджень призводять до скорочення рівня результативності аграрної науки. Так, в цілому по Міністерству аграрної політики та продовольства України та Національній академії аграрних наук України в 2008 р. було подано лише 18 заявок на видачу охоронних документів, що менше, ніж у 2007 р., на 28%, отримано ж було 10 охоронних документи (менше на 23,1%). На нашу думку, необхідна зміна і у структурі виконавців НДДКР в сторону збільшення обсягу виконання НДДКР вищими аграрними навчальними закладами. На університетський сектор науки, на сьогодні, припадає менше 7% загальних асигнувань на всю науку, а частка фінансування науково-технічних робіт у ВНЗ становить лише 3% загальних коштів на їх утримання, що значно нижче, ніж в розвинутих країнах. В структурі виконавців НДДКР Міністерства аграрної політики України 21,2% належить аграрним ВНЗ, що є позитивним для подальшої інтеграції освітніх, наукових і виробничих організацій в процесі здійснення інноваційної діяльності. У національному бюджеті розвинених країн частка витрат на освіту менше, ніж в Україні, зокрема (у відсотках): США - 13,7, Японія - 11,7, Німеччина - 11,6, Великобританія - 11,4, Ірландія - 11,2, Португалія - 10,7, Бельгія - 10,5, Франція - 10,2, Іспанія - 9,7, Італія - 9,4, Данія - 9,1, Росія - 2,5. Таким чином, по обсягу фінансування освіти у бюджетних видатках Україна має позитивні тенденції, але вони нівелюються негативними наслідками від розподілу та використання фінансових ресурсів та іншими слабкими сторонами вітчизняної університетської освіти і науки, зокрема, аграрної. З метою забезпечення використання одержаних аграрним сектором України можливостей щодо інноваційного розвитку, враховуючи вищезазначені перешкоди, необхідно здійснити ряд законодавчих, інституційних та економіко-організаційних перетворень, зокрема: 1. Розробити і законодавчо закріпити нові форми фінансування інноваційних проектів, особливо на ранніх етапах життєвого циклу. 2. Застосовувати податкове стимулювання через усунення подвійного оподаткування інвесторів, а також фінансове стимулювання інвесторів. 3. Здійснювати професійне консультування товаровиробників і розповсюджувати інформацію про перспективні інноваційні проекти та потенційних інвесторів. 4. Розробити механізми участі держави у фінансуванні інноваційної діяльності аграрних підприємств. 5. Прийняти Закон України «Про венчурні фонди», а також законодавчо регламентувати право на участь в капіталі інноваційних підриємств вищих навчальних закладів.

23

6. Розробити механізми щодо створення регіональних венчурних фондів із часткою у венчурному капіталі держави, банків, страхових компаній, недержавних пенсійних фондів.

ЛІТЕРАТУРА 1. Сіренко Н.М. Концептуальні засади інноваційного розвитку аграрної освіти і

університетської науки України. Науково-методичне видання / Н.М.Сіренко. — Миколаїв, 2009. — 48 с. УДК 658.152:338.43(477)

ІНВЕСТИЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ МИКОЛАЇВЩИНИ

Бурковська А.В., к.е.н., доцент Бурковський І.Д., к.т.н., доцент Миколаївський державний аграрний університет Здійснення інвестиційної діяльності визначає темпи економічного зростання кожного окремого регіону, позитивно впливає на відтворення основних і оборотних засобів та робочої сили. Ефективне господарювання можливе лише за умов належного використання інвестиційного потенціалу регіону. Залучення відповідних сум інвестиційних ресурсів у регіон - складне завдання, що потребує першочергового вирішення. Нині, на жаль, аграрна сфера економіки нашої країни не є привабливою для іноземних інвесторів. Це пояснюється перш за все наявністю великої кількості непередбачуваних ризиків в цій сфері та тривалістю періоду виробництва аграрної продукції. Фактичний обсяг інвестицій у сільське господарство порівняно з потребою, на жаль, є недостатнім. Однак слід вказати, що останнім часом збереглася позитивна тенденція інвестиційної діяльності підприємств АПК, що свідчить про підвищення його інвестиційної привабливості як для вітчизняних, так і для іноземних інвесторів. Це пояснюється тим, що іноземних інвесторів приваблюють родючі українські чорноземи та порівняно дешева робоча сила. Серед регіонів України Миколаївська область за оцінкою соціально-економічного розвитку в січні - вересні 2010 р. займала 4 місце [1]. За цей період підприємствами Миколаївської області залучено 14,4 млн. доларів США прямих іноземних інвестицій, що на 4 млн. доларів США менше, ніж за аналогічний період 2009 року. З країн Євросоюзу до неї залучено понад 85% загального обсягу інвестицій, з країн СНД – 8%, решта – з інших країн світу. Протягом вказаних вище дев’яти місяців 2010 р. прямі іноземні інвестиції надійшли з 11 країн світу (тоді як за той же період 2009 р. – з 20 країн).

24

Найбільші обсяги прямих іноземних інвестицій в економіку Миколаївщини надійшли у 2010 р. з Кіпру та Росії, решта - з Азербайджану, Барбадосу, Белізу, Віргінських (Британських) островів, Канади, Нідерландів, Сент-Кітсу і Невісу, Туреччини та Франції. Загальний обсяг прямих іноземних інвестицій станом на 01.10.2010 р. з початку інвестування становить 175,7 млн. доларів США [2, 3]. Майже всі надходження здійснені у грошовій формі. На нашу думку, Миколаївському регіону, як і Україні в цілому, необхідно, щоб іноземні інвестори більш активно впроваджували у нас і сучасні енерго- та ресурсозберігаючі технології, і ще інші свої досягнення. З метою полегшення залучення інвестиційних ресурсів, утворення робочих місць та розвитку економіки урядом нашої країни має складатися відповідний інвестиційний план. Для цього необхідно вивчити та визначити привабливість кожного регіону, району, міста, земельної ділянки. Слід вказати, що на Миколаївщині кожним адміністративним районом вже розробляються інвестиційні паспорти, в яких зазначаються можливі цікаві для потенційних інвесторів напрями діяльності. Миколаївська область перш за все приваблива для інвесторів, працюючих у таких сферах, як сільське господарство і переробка аграрної продукції, у тому числі виноробство. Понад 11 млн. грн на сьогоднішній день вклав у свій розвиток і модернізацію Баштанський сирзавод. У 2010 році на Бандурському (Первомайський район) маслоекстракційному заводі введено в експлуатацію потужності з переробки насіння соняшнику, сої, ріпаку загальною вартістю проекту 75 млн. доларів США. ТОВ „Коблеве” інвестує кошти в розвиток і модернізацію свого винзаводу (на загальну суму 150 млн.грн). Значні кошти інвестовані в підприємства „Зелений Гай” та „Сандора”. На будівництво риборозплідного комплексу виділено 700 тис. грн [1]. Прикладом здійснення інвестування вітчизняного виробництва саме українським інвестором є лідер АПК України - ТОВ СП „Нібулон”, відоме не лише в Миколаївській області, а і за її межами. Наприклад, в 2010 р. це підприємство здійснило реалізацію масштабного інвестиційного проекту розвитку інфраструктури зернового ринку Дніпровського басейну вартістю понад 150 млн. доларів США. Цим проектом передбачено будівництво суперсучасних елеваторів і терміналів, власного флоту для перевозки вантажів (на сьогодні він налічує 24 судна). За весь час свого існування ТОВ СП „Нібулон” інвестувало в агропромисловий комплекс майже 4,5 млрд. грн [4]. На нашу думку, цей досвід доцільно ураховувати й іншим вітчизняним сільськогосподарським підприємствам. Для забезпечення надійності партнерства необхідно, щоб в угодах були передбачені не тільки обсяги інвестицій, а і заходи щодо їх захисту. У разі подачі заявки від інвестора всі необхідні дозволи слід оформлювати в максимально стислі терміни. Крім того, у регіонів повинно бути достатньо

25

повноважень для укладання угод з будь-якими регіонами та країнами для реалізації спільних проектів. Для підвищення інвестиційного потенціалу та привабливості регіонів України необхідно забезпечити прозорі й сприятливі умови для роботи іноземного бізнесу і удосконалити державні механізми поліпшення інвестиційного клімату в Україні. Необхідна розробка та реалізація відповідного механізму ефективного використання іноземних інвестицій в аграрному секторі економіки як України в цілому, так і її регіонів.


1. Островская М. Итоги работы и перспективы завтрашнего дня / М. Островская // Южная правда. — 2010. — № 144. — С.1, 3. 2. Островская М. Подводим итоги уходящего года / М. Островская // Южная правда. — 2009. — № 144. — С.1. 3. Прямые инвестиции // Южная правда. — 2010. — № 137. — С. 3. 4. Гвардейское лидерство А. Вадатурского // Южная правда. — 2011. — № 2. — С.1 — 2.

УДК 338.246.88 АГРАРНІ КРИЗИ ТА ЇХ ОСОБЛИВОСТІ В УКРАЇНІ

Кравчук Л.С., к.е.н., доцент Миколаївський державний аграрний університет

Характеристика сукупності чинників, що вплинули на фінансовий стан

сільськогосподарських суб’єктів господарювання за останні 14 років, дає підстави стверджувати, що руйнація матеріально-технічної бази, зниження відтворювальної функції землі, екологічна і демографічна кризи поглиблюється з кожним роком. Зростаюче безробіття в аграрній сфері, деградація висококваліфікованої частини трудового потенціалу, низькі закупівельні ціни і висока собівартість продукції, поглиблення диспаритету цін на сільськогосподарську та промислову продукцію, неплатоспроможність близько 60 % сільськогосподарських підприємств, скорочення інвестицій, відсутність комплексної державної програми розвитку галузі та соціального захисту населення свідчать, що аграрна сфера знаходиться в кризовій ситуації, яка перейшла у кризовий стан. Природа і механізм циклів духовної сфери та етико-релігійних циклів взаємозалежні з фазами екологічних технічних та економічних циклів. Вони мають найбільш складний характер, залежать від потреб людей і рівня їхнього задоволення, соціальної стратифікації, сфери духовного відтворення (науки, культури, етики, ідеології, включаючи релігію). Індустріальна наукова парадигма виявилася неспроможною розпізнати сутність радикальних змін. Народжується міждисциплінарний синтез знань

26

поза офіційною наукою, які впливають на менталітет людини змінюють її потреби. Зміни наукових парадигм на стику нових дисциплін передбачають низку методологічних, теоретичних, організаційних проблем, які потребують оперативного вирішення. Доведено, що методологічні підходи до використання показників-індикаторів оцінки фінансового стану мають спільні і специфічні властивості при формуванні їх алгоритму. Дані показники-індикатори є підґрунтям для побудови моделей діагностики і формування висновків стосовно форм кризового процесу. Методика визначення основних показників-індикаторів має враховувати особливості виробництва сільськогосподарської продукції (основної, побічної, супутньої).

На основі поглибленого теоретико-методологічного підходу доведено, що антикризове управління - це система управлінських заходів із діагностики, упередження, нейтралізації і подолання кризових явищ та їх причин, що виникають на всіх рівнях економіки, базується на загальних функціях, які притаманні управлінським процесам. Результатом дослідження є запропонований організаційно-економічний антикризовий механізм, який полягає в організації, координації, регулюванні, обліку, аналізі, контролі, мотивації, визначенні генеральних напрямів ділової активності підприємства і спрямований на раціональне використання ресурсного потенціалу, формування ефективної структури капіталу, залучення власних і позичкових коштів, оптимізацію напрямів використання отриманого прибутку, задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом кредитування, реструктуризації боргів і капіталу та зміни організаційно-правової форми управління. Одним із упереджуючих антикризових заходів є інновації – результат свідомого та цілеспрямованого пошуку нових ефективних технологічних рішень через створення агротехнопарків, центрів трансферу технологій та підтримки підприємництва в аграрній сфері. Функціональний підхід до системи антикризових заходів господарюючого суб’єкта в аграрній сфері забезпечується диверсифікацією виробництва. В авторському баченні диверсифікація повинна поєднуватися з різноманітними організаційно-правовими формами, що виробляють як типову для сільськогосподарського виробництва продукцію, так і нетипову (звіроводство, кінологія, герудотерапія, квітникарство, декоративне садівництво та ін.), а також у здійсненні інших видів діяльності: переробці, збереженні, транспортуванні, реалізації сільськогосподарської продукції, наданні різноманітних послуг (у туристичній, виховній, культурній, екологічній та інших галузях).

Ринкова економіка створює передумови для розвитку кризових явищ та циклічного розвитку відтворювального процесу виробництва. Антикризова модель функціонування аграрної сфери передбачає створення системи державного регулювання кризовими явищами, основними функціями якої є забезпечення умов для ефективного використання ресурсного, природного, інтелектуального потенціалу та досягнень

27

науково-технічного прогресу через застосування антикризових інструментів, фінансово-економічних важелів, правового захисту в період відтворювальної функції виробництва сільськогосподарської продукції.

Упередженню та подоланню негативних тенденцій виробничо-фінансової діяльності господарюючих суб’єктів сприяє організація системи раннього упередження та реагування у багатопрофільних підприємствах та при районних управліннях сільського господарства, специфічними функціями якої є діагностика фінансового стану господарюючого суб’єкта, санація, реінжиніринг, бенчмаркінг, ризик-менеджмент. Система створює внутрішньогосподарський економічний механізм регулювання доходів і витрат, забезпечує фінансову стійкість та відтворювальні процеси виробництва, сприяє профілактиці кризових явищ.

ЛІТЕРАТУРА 1. Хіт Роберт. Кризовий менеджмент для керівників: Пер. з англ. — К.: Все увито, Наук. думка, 2002. — 566 с. 2. Дмитренко А.І. Сучасні аспекти класифікації та причин банкрутства / А.І. Дмитренко // Стратегія економічного розвитку України: Наук. зб.-Вип. 2(9). — К.: КНЕУ, 2009. — 612 с. 3. Іванюта С.М., Іванюта В.Ф., Писаренко В.В., та інші. Антикризове управління в АПК. Навчальний посібник. — Полтава: 2002. — 207 с 4. Лагодієнко В.В. Напрями управління інвестиційними та інноваційними процесами в АПК / В.В. Лагодієнко // Таврійський науковий вісник: Збірник наукових праць ХДАУ. Вип. 46. — Херсон: Айлант. — 2008. — С. 151—155. УДК 336.226.

ОСОБЛИВОСТІ ОПОДАТКУВАННЯ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ТОВАРОВИРОБНИКІВ

Рябенко Г.М., к.е.н.,доцент Миколаївський державний аграрний університет З метою зупинення спаду, стабілізації й нарощування

агропромислового виробництва, здійснення перебудови соціально-економічних відносин в аграрній сфері ринкового напряму, забезпечення поєднання державного і ринкового регулювання агропромислового комплексу прийнято Податковий кодекс України.У Податковому кодексі зібрано всі норми, які регулюють оподаткування в державі, визначають порядок сплати податків, повноваження контрольних органів, відповідальність за порушення податкового законодавства. Зібрання норм податкового законодавства в межах одного кодексу передбачає скасування чинності Закону України «Про фіксований сільськогосподарський

28

податок». У Кодекс у розділ XIV «Спеціальні податкові режими» включено Главу 2 «Фіксований сільськогосподарський податок». Більшість норм закону «Про фіксований сільськогосподарський податок» в той чи інший спосіб було інкорпоровано до Податкового кодексу.

Відповідно до статті 209 «Спеціальний режим оподаткування діяльності у сфері сільського та лісового господарства, а також рибальства» Податкового кодексу резидент, який провадить підприємницьку діяльність у сфері сільського і лісового господарства та рибальства та відповідає критеріям, може обрати спеціальний режим оподаткування.

У п. 301.1 Податковий кодекс передбачає, що платниками ФСП з урахуванням встановлених обмежень можуть бути сільськогосподарські товаровиробники, в яких частка сільськогосподарського товаровиробництва за попередній податковий (звітний) рік дорівнює або перевищує 75% (закон у ч. 1 ст. 2 умовою реєстрації встановлює лише перевищення 75%).

Як і у випадку з ФСП, оподаткування ПДВ сільськогосподарської діяльності радикальних змін не зазнало.

Стаття 81 Закону про ПДВ «Спеціальний режим оподаткування діяльності у сфері сільського і лісового господарства та рибальства» майже повністю перенесена до розділу V Податкового кодексу. Згідно зі спеціальним режимом оподаткування сума ПДВ, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів (послуг), не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається у розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої постачальнику на вартість виробничих факторів, за рахунок яких сформовано податковий кредит, а за наявності залишку такої суми податку -- для інших виробничих цілей. Вказані суми ПДВ акумулюються сільськогосподарськими підприємствами на спеціальних рахунках, відкритих в установах банків.

Подібно, як і для фіксованого сільськогосподарського податку, для ПДВ у п. 209.11 Податкового кодексу також встановлено, якщо суб’єкти спеціального режиму оподаткування не можуть самостійно покрити збитки, які виникли внаслідок дії обставин непереборної сили, такі суб’єкти мають право продовжити строк застосування спеціального режиму оподаткування без дотримання розміру питомої ваги (не менш ніж 75% доходів від сільгосппродукції). Знову ж таки встановлення обставин непереборної сили щодо конкретних підприємств здійснюється ВР, АРК та обласними радами.

Встановлено, що за податковими зобов’язаннями з ПДВ, що виникли: з 1 січня 2011 року до 31 грудня 2013 року включно ставка податку становить 20%; з 1 січня 2014 року − 17%. Однак основною ознакою спеціального режиму оподаткування ПДВ сільськогосподарських

29

підприємств є його тимчасовість. Податковим кодексом встановлено строк його застосування -- до 31 грудня 2017 року.

Податковий кодекс залишає тимчасово до 1 січня 2015 року встановлений раніше порядок дотування. Сума ПДВ, що повинна сплачуватися до бюджету переробними підприємствами усіх форм власності за реалізовані ними молоко, молочну сировину та молочні продукти, м’ясо та м’ясопродукти, у повному обсязі спрямовується виключно на виплату дотацій сільськогосподарським товаровиробникам за продані ними переробним підприємствам молоко і м’ясо в живій вазі.

Відповідно до Податкового кодексу ставка ПДФО становить 15 % бази оподаткування щодо доходів, одержаних, у тому числі, але не виключно у формі заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які виплачуються (надаються) платнику у зв’язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами; виграшу у державну та недержавну грошову лотерею, виграш гравця (учасника), отриманий від організатора азартної гри.

У разі, якщо загальна сума отриманих платником податку у звітному податковому місяці доходів, перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року, ставка податку становить 17 % суми перевищення з урахуванням податку, сплаченого за ставкою, визначеною в абзаці першому цього пункту.

Податковим кодексом встановлено, що до 1 січня 2015 року справляється збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства відповідно до Закону України «Про збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства».

Відповідно до Податкового кодексу, екологічний податок справляється за викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами забруднення; скиди забруднюючих речовин безпосередньо у водні об’єкти; розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об’єктах, крім розміщення окремих видів відходів як вторинної сировини; утворення радіоактивних відходів (включаючи вже накопичені); тимчасове зберігання радіоактивних відходів їх виробниками понад установлений особливими умовами ліцензії строк.

30

УДК 338.43.02 (477.73) ТРАНСФОРМАЦІЯ ТА ЕФЕКТИВНІСТЬ ВИКОРИСТАННЯ РЕСУРСНОГО ПОТЕНЦІАЛУ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ

ПІДПРИЄМСТВ МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ Кареба М.І., к.е.н., ст. викладач Миколаївський державний аграрний університет Загальна площа сільгоспугідь і орних земель як в Україні в цілому,

так і на Миколаївщині в останні роки помітно зменшувалася. Водночас відбулося і поступове скорочення їх середніх площ у розрахунку на 1 аграрне підприємство при збільшенні ступеня розораності сільгоспугідь. Вже більше 15 років Миколаївщина займає одне з перших місць за частками в посівах зернових і технічних культур. У той же час у 2009 р. проти 1995 р. по одних культурах (у всіх категоріях господарств – зернових, соняшнику і овочах) відбулося зростання їх валових зборів, а по інших – зменшення. Причому, рівні урожайності за вказаний період часу абсолютно по всіх культурах підвищилися. Позитивні зміни за цей проміжок часу в аграрних підприємствах мали місце і по виходу валової продукції з 1 га (в 2,02 раза), і по прибутку від всієї діяльності (в 1,36 раза), і по вартості валової продукції на 1 грн грошової оцінки сільгоспугідь ( в 2,55 раза) [1].

Майже по всіх видах тварин у Миколаївській області в останні роки відбулося зменшення їх поголів’я. Необхідно, щоб у майбутньому мало місце його поступове зростання. Водночас потребує підвищення і рівень продуктивності худоби та птиці. Тут слід відродити тваринницькі галузі, які в останні роки зазнали досить великих втрат.

Відсутність впродовж багатьох років в значній частині господарств оновлення основних засобів призвело до порушення їх оптимальної структури та погіршення якісного стану. За останні 18 років у Миколаївській області відбулося досить значне скорочення кількості основних видів сільгосптехніки (в особливій мірі це стосується зернозбиральних комбайнів). З адміністративних районів області найбільшу увагу зміцненню свого технічного оснащення нині приділяють сільгосппідприємства Первомайського, Очаківського, Арбузинського і Братського. В останні роки відбувається зменшення забезпеченості сільгосппідприємств і оборотними засобами, особливо - виробничими запасами, нестача яких призводить до зниження ефективності діяльності агроформквань.

Як в Україні в цілому, так і на Миколаївщині в останні роки спостерігається суттєве скорочення кількості сільського населення. Наприклад, у Миколаївській області в 2009 р. у порівнянні із середніми даними за 1991-1995 рр. вона зменшилася на 71,6 тис. осіб, або на 15,7%. Ще в більшій мірі скоротилася чисельність осіб, зайнятих у сільгосппідприємствах. З районів області найбільші зменшення кількості

31

працівників склалися у Врадіївському (в 18,2 раза), Єланецькому (у 11,1 раза) і Кривоозерському (в 7 разів). Кращими ж у цьому плані є Арбузинський та Первомайський, досвід яких повинні впроваджувати всі інші райони області. Негативні зміни на Миколаївщині мають місце і в рівні безробіття, який не тільки не зменшується, а навіть зростає. Вищим (в 1,7 раза), наприклад, на початок 2009 р. він був і в порівнянні з Україною в цілому [2;3].

Продуктивність праці в аграрних підприємствах Миколаївщини в 2009 р. у порівнянні з 2000 р. підвищилася. Однак це було б викликано і інфляцією, і скороченням кількості працівників. Розміри оплати праці сільгоспробітників нині є досить низькими. Зокрема, середньомісячний заробіток 1-го сільгоспрацівника Миколаївської області в більшості аналізованих нами років був меншим, ніж по Україні в середньому. Серед адмінрайонів області найвищий розмір цього показника, наприклад, у 2008-2009 рр. був досягнутий в Арбузинському, Березанському, Жовтневому та Кривоозерському, а найнижчий - у Новобузькому, Березнегуватському і Доманівському. На жаль, нараховані робітникам суми оплати праці нерідко видаються з великим запізненням.

Розрахована нами з включенням до основних засобів сільгосппідприємств і вартості земельних угідь загальна рентабельність їх діяльності (норма прибутку) наприклад, у 2008 р. перевищувала рівні двох попередніх років (2006-го – в 1,60 раза, а 2007-го – в 1,71 раза). Але її розміри нині є дуже малими. Рівні ж рентабельності сільгоспдіяльності аграрних підприємств Миколаївщини і в тому числі - рослинницької групи за останні роки підвищилися. Деякі позитивні зміни мали місце і в групі тваринницьких галузей: якщо в 2000 р. вона була збитковою (-46,0%), то в 2009 р. – прибутковою (6,4 %).

Проведена нами рейтингова оцінка ефективності аграрної діяльності різних організаційно-правових форм сільгосппідприємств за рівнем рентабельності показала, що в обидва ці роки перше місце займали фермерські господарства, а друге – господарські товариства і приватні підприємства. З адмінрайонів області найвищі рівні рентабельності в останні роки мали Очаківський, Єланецький Арбузинський і Веселинівський.

Як показав аналіз фінансового стану сільгосппідприємств Миколаївської області, коефіцієнт абсолютної ліквідності, наприклад, у 2008 р. був менше нормативу, а коефіцієнт покриття - в межах нормативу. Тобто господарства області мали можливість виконувати свої зобов’язання за рахунок наявних у них оборотних активів. Нині вони формують свої активи переважно за рахунок власних джерел фінансування. При цьому практично всі показники їх фінансової стійкості знаходилися в межах нормативу. Рентабельність же становила: їх активів -8,6%, власного капіталу – 15,2%, реалізованої продукції – 22,9%. А це свідчить про порівняно відносно рівень ефективності функціонування сільгосппідприємств області.

32

ЛІТЕРАТУРА 1. Сільське господарство Миколаївщини у 2009 році. Статистичний збірник. /за ред.

З.А. Лук‘янченко. — Миколаїв, головне управління статистики у Миколаївській області, 2010

2. Праця в Миколаївській області у 2009 році. Статистичний бюлетень. — Миколаїв. — 2010. — 112с.

3. Праця Миколаївщини 2005 :статистичний щорічник. — Миколаїв, 2006. — 391с.

УДК 631.151.3:338.43

ПІДВИЩЕННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ СТІЙКОСТІ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ НА ОСНОВІ

ЛІЗИНГОВИХ УМОВ

Лункіна Т.І., асистент Миколаївський державний аграрний університет

Основою швидкого економічного зростання у розвинених країнах

світу є розвиток і впровадження у виробництво інновацій. Тому перехід аграрного сектора на інноваційні енерго- і ресурсоощадні технології виробництва конкурентоспроможної продукції рослинництва та тваринництва, її зберігання та переробки потребує системного переоснащення. Це стосується перш за все забезпечення машинно-тракторного парку сучасною високоефективною технікою і обладнанням вітчизняного та зарубіжного виробництва.

Наявний парк сільськогосподарської техніки сьогодні знаходиться в критичному стані, так 85 % її відпрацювало свій амортизаційний термін. А для відтворення машинно-тракторного парку АПК до рівня технологічної потреби виробництва прогнозованих обсягів аграрної продукції необхідні щорічні інвестиції в сумі близько 22 млрд. гривень. Проте річна платоспроможність аграрних підприємств для купівлі техніки коливається щорічно в межах 3-7 млрд. гривень.

За оперативними даними департаменту фінансів Міністерства аграрної політики України, в 2010 році спостерігається помітні зрушення в обсягах кредитування суб’єктів агарного сектору. Так, підприємствами агропро-мислового комплексу було отримано кредитів на суму 6,8 млрд. грн, що на 17,2 % більше в порівнянні з відповідним періодом минулого року. Із загального обсягу залучених коштів було отримано короткострокових (до 12 місяців) кредитів на суму 4,8 млрд. грн, що становило 70,5 % усіх кредитів, довгострокових (до 60 місяців) – 1,1 млрд. грн. Найактивніше здійснювалося кредитування сільськогосподарських підприємств у Черкаській, Полтавській та Харківських областях. Хоча не зважаючи на збільшення обсягів кредитування, ставки користування аграрними

33

підприємствами запозиченими коштами зберігалися на високому рівні (близько 26-36 %) [3].

Так як для придбання сучасної техніки сільськогосподарським підприємствам необхідні великі капіталовкладення, а, враховуючи економічну кризу багато з них є неплатоспроможними, то саме за умов лізингових операцій є можливість багатьом аграрним підприємствам розв’язати проблему оновлення виробництва та створити належні умови для ефективної діяльності.

Переваги лізингу очевидні: - купувати на умовах лізингу простіше, ніж отримувати кредит,

оскільки лізингове майно виступає запорукою; - лізингова угода більш довгострокова, ніж кредитна і гнучкіша,

оскільки надає сторонам можливість вибрати зручну схему платежів; - лізингові платежі відносяться на собівартість продукції

лізингоотримувача, знижуючи прибуток оподаткування, тобто з суми лізингу не платиться податок на прибуток, це дозволяє заощадити до 25% від лізингової вартості придбання устаткування;

- майно, отримане у лізинг, знаходиться у власності лізингової компанії, яка має право не платити податок на майно, а також всі проблеми, які пов’язані з ремонтуванням бере на себе лізингова компанія тощо.

Успішному формуванню лізингових відносин в аграрній сфері України перешкоджає низка проблем. Окрім застарілої вітчизняної техніки, яку пропонують підприємства сільськогосподарського машинобудування, є обмеження у практичному застосуванню лізингових послуг. Сьогодні на ринку чимало пропозицій техніки для АПК, тому необхідно поєднувати аграрних виробників безпосередньо з новітніми передовими технологіями, а також надавати консультаційні, просвітницькі послуги в цій сфері.

Для ефективного запровадження лізингу в країні необхідно здійснити технічне переозброєння підприємств вітчизняного машинобудування для АПК і впровадження новітніх технологій проектування та виготовлення техніки й обладнання, а саме: розробити Державну програму підтримки галузі в напрямі технічного переоснащення за рахунок довгострокового кредитування під гарантії держави.

Вважаємо, що доцільно скористатися досвідом Білорусії, котра створила фонд підтримки АПК, який поповнюється за рахунок 3% збору від продажу товарів на території цієї країни. Кошти, які накопичуються у фонді, під-тримують кілька стабілізаційних програм: підтримки сільгосп-машинобудування, здешевлення техніки, міндобрив, кредитів, лізингу, розвитку соціальної інфраструктури на селі. Зокрема у Білорусії заплановано створити 1,5 тисячі аграрних містечок з повним комплексом соціальних послуг: школи, басейни, спортивні зали, палаци культури, будинки побуту [2, с. 2]. На нашу думку, в нашій країні також необхідно запровадити фонд підтримки сільського господарства, але почати наповнювати фонд

34

програми технічного переозброєння аграрного сектора з 0,5-1% збору від грошових надходжень.


1. Агрополітика. Антикризова програма Уряду // Аграрний тиждень. — 2009. — № 2 (128). — С. 2.

2. Люпин Н. Інновації та інвестиції: куди поїхати по досвід? / Н. Люпин. — Аграрний тиждень. — 2009.— №36 [120]. — С. 5.

3. Стан кредитування АПК за 2010 рік [Електронний ресурс]. — Режим доступу:http:// www.minagro.gov.ua

УДК 631.11:001.895 (477.73) ІННОВАЦІЙНА АКТИВНІСТЬ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ

ПІДПРИЄМСТВ ВОЗНЕСЕНСЬКОГО РАЙОНУ

Мельник О.І., асистент Миколаївський державний аграрний університет

Реалії сьогодення доводять, що на сучасному етапі розвитку агропромислового виробництва стратегічна роль належить інноваційній діяльності, випуску та поширенню науково-технічної продукції. Адже, на сьогодні визначальне місце в економіці займають не природні ресурси, праця та капітал, а знання та інтелект. Через неплатоспроможність сільськогосподарських підприємств та ряд інших факторів їх попит на інноваційні розробки знижується, відтак аграрний сектор характеризується детехнологізацією і невисоким рівнем конкурентоспроможності продукції. Саме тому дослідження причин та шляхів підвищення інноваційної активності є на сьогодні актуальним. Проблеми інноваційної діяльності та розвитку інноваційного підприємництва в аграрному секторі економіки досліджували у своїх працях В.М. Геєць, М.Я. Дем'яненко, М.В. Зубець, М.Ф. Кропивко, В.І. Ландик, М.Й. Малік, О.Л. Попадинець, Н.М. Сіренко та ін. Провідними країнами світу є країни з високим рівнем технологічного розвитку та наукового потенціалу не залежно від того, якими природними ресурсами вони володіють. Міжнародна практика свідчить, якщо у ВВП країни частка інноваційної продукції складає менше 20%, то національна продукція втрачає конкурентоспроможність. Так, середньоєвропейський показник складає 25-35%. В Україні зростання ВВП на основі нових технологій дорвнює лише 0,7% [1]. Сучасний стан інноваційної активності в Україні, в тому числі в аграрному секторі економіки, більшість дослідників визначають як незадовільний або кризовий [2, 3]. При цьому підтримуємо думку С.Архієрева та О.Попадинець стосовно того, що економічне зростання в Україні неможливе без активізації інноваційної діяльності як на

http://www.minagro.gov.ua

35

загальнодержавному, так і на регіональному рівнях. Об'єктом нашого дослідження були обрані сільськогосподарські підприємства Вознесенського району. При цьому проведено анкетне опитування 24 господарюючих суб'єктів, які звітують перед районним управлінням статистики, а саме: 9 товариств з обмеженою відповідальністю, 5 приватних сільськогосподарських підприємств, 3 приватних підприємства, 2 фермерських господарства, 2 відкритих акціонерних товариства та по одному – закрите акціонерне товариство, державне підприємство та дослідна станція по кормовиробнитву. Встановлено, що інноваційна активність сільськогосподарських підприємств Вознесенського району є низькою. Так, у 2009-2010 рр. лише 2 підприємства впроваджували у своїй діяльності інновації – ВАТ “Зелений Гай” та ТОВ НТЦ “Лан”. При цьому підприємства на інноваційний розвиток спрямовують 5-20% від отриманого прибутку. Пріоритеними напрямами для ВАТ “Зелений Гай” є енергозберігаючі технології – виробництво біогазу із силосу, використання вітрогенераторів та сонячних батарей, що дозволяє підприємству заощаджувати ресурси та займати передові позиції в агропромисловому виробництві району. Серед опитаних підприємств 58,3% є прибутковими, 33,4% – за 1 досліджуваний рік є прибутковими, а за інший збитковими, 8,3% – збитковими. Проте навіть прибуткові підприємства (крім 2 згаданих вище) не впроваджують інновації. Серед причин, які сповільнюють інноваційний розвиток сільськогосподарських підприємств встановлено такі: відсутність внутрішніх вільних фінансових ресурсів; недостатнє державне фінансування; недосконала система економічного стимулювання та мотивації до інноваційної діяльності, а також недостаній доступ до кредитів й інших фінансових ресурсів. Позитивним фактором є те, що підприємства все ж пріоритетними напрямами інноваційного розвитку у своїй діяльності визначають підвищення екологічної безпеки (виважені засоби боротьби зі шкідниками, покращення родючості грунтів, збереження, поліпшення та охорона земель сільськогосподарського призначення через поліпшення екологічних показників тощо). 37,5% підприємств (за умови належного фінансування) спрямували б ресурси на селекцію рослин і тварин, а 16,7% – на впровадження сучасних енергозберігаючих технологій. Першочерговість заходів, які б могли активізувати інноваційний розвиток аграрних підприємств, встановлено таким чином: 1) виважені державні (регіональні) цільові програми підтримки інноваційні діяльності; 2) її економічне стимулювання; 3) пільгове кредитування; 4) об'єднання з підприємствами, що мають більші виробничі, фінансові потужності і науковий потенціал; 5) страхування ризиків та ін. Отже, для підвищення інноваційної активності підприємств аграрного сектора економіки регіону насамперед необхідно здійснити копмлекс заходів по нарощуванню внутрішніх фінансових ресурсів та державної підтримки шляхом економічного стимулювання інноваційної

36

діяльності. Важлива роль при цьому має відводитись належній розробці та всебічній підтримці складових організаційно-економічного механізму інноваційного розвитку.


1. Архієрев С. Підвищення ролі регіонів у випуску високотехнологічної та інноваційної продукції: міжнародний досвід / Архієрев С., Попадинець О. [Електронний ресурс] / http://old.niss.gov.ua/Monitor/november08/5.htm

2. Зубець М.В. Про стратегію утвердження інноваційної моделі розвитку аграрної економіки / М.В. Зубець, С.А. Володін // Економіка АПК. — 2004. — №12. — С. 23 — 28.

3. Сіренко Н.М. Управління стратегією інноваційного розвитку аграрного сектора економіки України: [монографія] / Н.М. Сіренко. — Миколаїв, 2010. — 416 с.

УДК 338.48.01

ХАРАКТЕРИСТИКА МЕТОДІВ СТРАТЕГІЧНОГО АНАЛІЗУ АГРАРНИХ ПІДПРИЄМСТВ

Баришевська І.В., асистент

Миколаївський державний аграрний університет Сучасні економічні умови, які характеризуються мінливістю та

складністю кон'юнктури ринку, посиленням конкуренції, швидкими та непередбачуваними змінами законодавства, зумовили розвиток стратегічного аналізу. Аналіз «стратегічного рівня» підприємства – це аналіз, у якому внутрішні характеристики одного підприємства порівнюються з параметрами діяльності інших. Порівняльна характеристика дає змогу виявити основні внутрішні чинники конкурентоспроможності, які забезпечать підприємству довготривале функціонування та розвиток в умовах несталого й динамічного оточення. Застосування результатів стратегічного аналізу дає змогу підприємствам своєчасно та адекватно реагувати на зміни в середовищі їхнього функціонування та формувати конкурентні переваги, що в довготерміновій перспективі забезпечать зростання вартості господарських одиниць та досягнення ними стратегічних завдань.

Перші праці, в яких згадують стратегічний аналіз, трактують його суть в широкому аспекті. І.Х.Ансофф поняття стратегічного аналізу та процес формування стратегії підприємства розглядає як цілісність. На думку А.Дж.Стрікленда і А.А.Томпсона, стратегічний аналіз є основою здійснення правильного стратегічного рішення, на основі обґрунтованих альтернатив та критеріїв вибору. В подальших працях стратегічний аналіз найчастіше розглядають як спосіб перетворення інформації, отриманої

http://old.niss.gov.ua/Monitor/november08/5.htm

37

внаслідок аналізу середовища, на стратегію підприємства [3]; виконання функції управління, яка спрямована на майбутнє [2]; аналіз внутрішнього та зовнішнього середовища з метою визначення напряму розвитку [5]; метод, що забезпечує процес стратегічного планування та управління інформаційно-аналітичними даними [4].

Стратегічний аналіз являє собою багатофакторний, системний аналіз зовнішнього і внутрішнього середовища організації, що дозволяє оцінити потенційні сукупні можливості організації, обґрунтовано показати потенційному інвесторові готовність до реалізації інновацій, прийняти правильне рішення, що забезпечує досягнення стратегічних цілей.

Стратегічний аналіз є складовою частиною процесу стратегічного управління, що визначає якість. Він вписується в контур стратегічного управління, і на першому етапі розробки стратегії його можна розглядати як сукупний показник критеріїв обмеження, а в період реалізації стратегії як активний елемент зворотного зв'язку.

Таким чином, стратегічний аналіз можна розглядати як постійний процес, необхідний для визначення напрямків випереджаючого розвитку організації і подальшого його коригування [6].

Найдоцільнішим для поточного контролю в умовах України є факторний аналіз. Факторний аналіз полягає у визначенні впливу окремих чинників, причин на результативний показник детермінованих (розділених) у часі або стохастичних (що не мають певного порядку) прийомів досліджень. При цьому факторний аналіз може бути як прямим – власне аналіз, коли результативний показник розділяють на окремі складники, так і зворотним – синтез, коли його окремі елементи об'єднують у загальний результативний показник.

Мета методу факторного аналізу відхилень полягає у визначенні та оцінці причини відхилень фактичних показників витрат від нормативних (планових). Аналіз відхилень вважають основним інструментом оцінки діяльності центрів витрат (прибутковості). Відхилення розраховують за кожним місцем виникнення витрат та в розрізі кожної групи витрат.

Доцільним, на нашу думку, для підприємств, які намагаються вийти з кризового становища, є застосування методу аналізу точки беззбитковості (Вrеаk-Еven-Аnalysе). Цей метод побудований на тезі, що із збільшенням обсягів реалізації величина умовно-постійних витрат на одиницю продукції зменшується. Аналіз беззбитковості може проводитися шляхом побудови графіків, а також за допомогою відповідних математичних розрахунків.

Одним з інструментів стратегічного аналізу, який дозволяє побудувати стратегію поведінки, стратегічний баланс і проаналізувати можливі стратегії поведінки підприємства ринковому середовищі є SWOT-аналіз (SWOT - strengths - сильні сторони, weakness - слабкі сторони, opportunities - можливості і threats - небезпеки, загрози).

Стратегічний баланс, іншими словами, поєднання негативних і позитивних факторів, що впливають на діяльність компанії як і ззовні, так і

38

з середини допомагає правильно оцінити можливості, які відкриваються перед підприємством у майбутньому.

SWOT-аналіз спрямований на визначення корпоративної стратегії компанії з урахуванням впливу зовнішнього і внутрішнього середовища одночасно. Він дозволяє визначити негативні й позитивні фактори, що впливають на діяльність підприємства як і ззовні, так і з середини, допомагає правильно оцінити можливості, які відкриваються перед компанією у майбутньому.

На сьогоднішній день, в умовах мінливого середовища важливого значення набуває стратегічний аналіз, який дозволяє не тільки виявляти можливості та загрози зовнішнього оточення, але й формувати альтернативні стратегії щодо досягнення підприємством стійкого довгострокового росту в умовах жорсткої конкуренції. Для успішного виживання у довготерміновому періоді менеджери повинні вміти передбачати труднощі, з якими може зіткнутися підприємство у майбутньому, і нові можливості, що можуть для нього з’явитися. Тому в процесі стратегічного аналізу необхідно зосередити увагу на майбутніх загрозах і можливостях, пов’язаних зі станом зовнішнього середовища, а також урахувати сильні та слабкі сторони внутрішнього середовища підприємства.

У зв’язку з цим можна сказати, що SWOT-аналіз в умовах ринкової економіки набирає актуальності. Він, являючись практично дзеркальним відображенням справ на підприємстві, допомагає йому визначати стратегічні напрями подальшого розвитку.


1. Вагнер І.М. SWOT-аналіз як інструмент стратегічного аналізу / І.М. Вагнер // Вісник Криворізького економічного інституту КНЕУ. — 2009. — №4 (20).

2. Володькина М.В. Стратегический менеджмент / М.В.Володькина. — К.: Вид-во "Знання", 2002. — 149 с.

3. Головко Т.В. Стратегічний аналіз : [навч.-метод. посібн. для самост. вивч. дисц.] / за ред. М.В. Кужельного / Т.В. Головко, С.В. Сагова. — К. : Вид-во КНЕУ, 2002. — 198 с.

4. Демьянова О.В. Методические основы стратегического анализа на промышленном предприятии (на примере мебельной промышленности Республики Татарстан): дисс. ... канд. экон. наук : 08.00.05 / О.В.Демьянова. — Казань, 2004. — 269 с. — Режим доступу: http://www.smartcat.ru/Accounting1.shtml.

5. Мних Є.В. Економічний аналіз : [підручник] / Є.В.Мних. — К.: Центр навч. літ-ри, 2003. — 412 с.

6. Управление инновациями: в3кн. кн.1. Основы организации инновационных процессов: [учеб. пособие] / за ред. Ю.В.Шленова / А.А.Харин, И.Л.Коленский. — М.: Высш.шк., 2003. — 252с.: ил.

http://www.smartcat.ru/Accounting1.shtml

39

УДК 334.7.009.12:631.1 КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЬ АГРАРНОГО СЕКТОРА ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ В УМОВАХ ПОГЛИБЛЕННЯ

ІНТЕГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ

Резніченко Д.В., аспірант Науковий керівник – д.е.н., в.о. професора Сіренко Н.М. Миколаївський державний аграрний університет

Прагнення нашої держави інтегруватись до Європейського Союзу

актуалізує проблему забезпечення сталого та екологобезпечного соціально-економічного розвитку стратегічної складової національного господарства України – аграрного сектору. Ключовим елементом впровадження концепції сталого розвитку в аграрному секторі є становлення високопродуктивного та конкурентоспроможного сільськогосподарського виробництва здатного забезпечити як власну продовольчу безпеку України, так і посісти нашій державі достойне місце у глобальній системі продовольчої безпеки.

Сільськогосподарська продукція займає значну частку у зовнішній торгівлі України, впевнено посідаючи високі місця серед інших товарних груп. Протягом останніх років становила в середньому 10-11%.

За останні роки, особливо після вступу України до СОТ, спостерігається тенденція диверсифікації зовнішніх ринків, здебільшого, за рахунок зменшення постачання товарів на традиційні ринки збуту (СНД та ЄС) та суттєвого зростання частки експорту до Азійських країн (25,6 % від загального експорту сільськогосподарської продукції у 2008 році та 34,3% за 2009 рік), що свідчить про значну фінансову спроможність цього ринку та конкурентоспроможність української продукції. Аналіз географічної структури експорту свідчить, що в цілому найбільша частина експорту припадає на країни Азії – 34%, країни СНД – 28%, країни ЄС – 23% та Африканські країни – 13%. Географічна структура імпорту продукції агропромислового комплексу України представлена таким чином: країни ЄС – 38%, країни Азії – 17,7%, країни СНД – 16%, США – 6,2%, країни Африки – 4,3% [1]. Звичайно ці ринки є важливими для України але інтеграційний вектор, відповідно до парадигми зовнішньої політики України, спрямований на інтеграцію з країнами Європейського Союзу та розширення торгівельних відносин з країнами Союзу Незалежних Держав (СНД). А на цих ринках сільськогосподарська продукція українського походження не завжди має сильні конкурентні переваги, про що свідчать: низька ефективність цієї галузі порівняно з іншими країнами; невідповідність структури українського експорту попиту країн ЄС на сільськогосподарську продукцію; невелика частка підприємств, сертифікованих згідно міжнародних стандартів.

40

За умови збереження існуючого низького рівня конкурентоспроможності вітчизняної сільськогосподарської продукції на європейському ринку зростає небезпека посилення таких негативних тенденцій: 1) виробники аграрної продукції недотримуватимуть доходи, що призведе до погіршення соціально-економічних умов у сільських місцевостях; 2) надалі зростатиме негативне сальдо зовнішньої торгівлі України загалом та по сільськогосподарській продукції зокрема; 3) збільшиться частка імпортної продукції у сукупному споживанні продуктів харчування в Україні [2]. Ця проблема актуалізується з огляду на прагнення України приєднатися до зони вільної торгівлі з ЄС, що призведе до перетворення вітчизняного ринку на ринок збуту європейського продовольства і продукції сільського господарства, що в свою чергу зумовить поглиблення кризи в АПК і розвитку сільських територій та створить загрозу продовольчій безпеці держави.

З урахуванням існуючих проблем, а також позитивного зарубіжного досвіду, видається доцільною реалізація заходів у контексті підвищення рівня конкурентоспроможності вітчизняної продукції АПК на світовому ринку за такими основними напрямами:

1) гармонізація вітчизняних стандартів на сільськогосподарську продукцію згідно міжнародних стандартів;

2) запровадження на території України спеціальної програми з сільського господарства та розвитку села (SAPARD), яка дозволить гармонізувати українські стандарти до вимог ЄС з меншими затратами з державного бюджету;

3) збільшення експортного потенціалу вітчизняних виробників сільськогосподарської продукції через:

- сприяння (у тому числі фінансове) розробці і впровадженню систем управління якістю на основі принципів ISO 9000 та системи управління безпекою харчових продуктів (НАSSР), а також системи охорони довкілля на основі принципів ISO 14000;

- покращення репутації України на міжнародному ринку продовольства як країни-виробника екологічно чистих і безпечних продуктів.

- створення Державної агенції міжнародного маркетингу аграрної продукції при Міністерстві аграрної політики та продовольства України;

- заборона адміністративного втручання у регулювання зовнішньої торгівлі сільськогосподарською продукцією, натомість збільшення державних стратегічних запасів окремих продовольчих товарів для реалізації державних інтервенцій, а відтак послаблення цінових коливань та унеможливлення спекуляцій на внутрішньому ринку;

- збільшення обсягів державного фінансування наукових розробок у сфері біотехнологій, генетики, селекції, племінної діяльності;

5) налагодження сучасної інфраструктури аграрного ринку; 6) налагодження співпраці між виробниками сільськогосподарської

продукції та дослідними установами тощо [2].

41

ЛІТЕРАТУРА 1. Стан зовнішньоекономічної діяльності в сфері АПК в 2009 році

[Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua 2. Федоришин Н.Ю. Напрями посилення конкурентоспроможності АПК

України на Європейському продовольчому ринку в умовах розширення зони вільної торгівлі/ Н.Ю. Федоришин, Г.Я. Антонюк // Національний інститут стратегічних досліджень. — [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://niss.lviv.ua/analytics/88.htm УДК 330.142.23 (472): 336.02.2

ВПЛИВ ДЕРЖАВИ НА РИНОК ФІНАНСОВОГО КАПІТАЛУ УКРАЇНИ

Мішутіна І.М., асистент

Ключові слова: фінансовий капітал, ринок фінансового капіталу,

фінансова політика, фінансування

В кожній країні існують межі й форми втручання держави в економічну систему країни та відповідні механізми взаємовпливу. Сьогодні очевидно, що створення ефективного ринкового господарства неможливе без участі державного управління.

Проблемами ролі держави в постсоціалістичній економіці займалися такі науковці, як М. Азаров, Б. Данилишин, В. Корнєєв, І.О. Лютий, О.М. Мозговий, О. Рубінштейн та ін. Правове забезпечення функціонування ринкової структури покладається на державу, передусім у сфері захисту прав виробників і споживачів, що діють на ринку. Відомий англійський соціолог Карл Попер зазначав: «Промислове суспільство, засноване на ринкових відносинах і пропонуючи значну свободу вибору, немислиме без правової системи, без влади закону». Особливої актуальності проблематика ролі і місця держави на ринку фінансового капіталу України набуває в сучасних умовах фінансово-економічної нестабільності, коли формується новий спосіб функціонування держави – з новою розстановкою сил на глобальному ринку, новими можливостями, що з’явилися за роки реформ у національній економіці. Вплив держави на розвиток ринку фінансового капіталу в Україні, так чи інакше, є питанням її існування в умовах глобалізованого світу. Сьогодні ми, усвідомлюючи нову роль держави, повертаємось до використання інструментів планування та прогнозування як механізму державного впливу на циклічність економічного розвитку. Беспосередня участь держави в економіці виявляється у формі економічного партнерства, співволодіння підприємствами через акціонерні

http://www.ukrstat.gov.ua

http://niss.lviv.ua/analytics/88.htm

42

товариства, а також через присутність в управлінні приватною власністю шляхом придбання контрольного пакета акцій. Проте роль держави у особі акціонера та керуючого контрольним пакетом акцій не повинно надавати цим підприємствам жодних переваг перед іншими економічними суб’єктами. Це зумовлюється тим, що саме ринкова демократія передбачає відкриті форми конкуренції. Водночас в умовах інтеграції світової економіки діяльність державних інститутів перетворюється на тривалий процес пошуку форм світо господарських взаємозв’язків, які дають змогу національним господарським системам адаптуватися до радикальних змін у процесі глобалізації. В Україні хід та перспективи процесу капіталоутворення визначаються як можливостями національного господарства та пріоритетними напрямами розвитку економіки, правовими основами функціонування господарюючих суб’єктів. Створення міцної законодавчої основи має першочергове значення для утвердження юридичних принципів господарських взаємовідносин, яких повинні суворо дотримуватися у своїх виробничих та інших діях усі економічні партнери. Загалом, ринок фінансового капіталу об’єднує державу та її фінансову систему, а також інститути і суб’єктів фінансового ринку зі своїми фінансовими потоками.

Основними причинами відставання національного ринку фінансового капіталу є: - відсутність скоординованої державної політики, спрямованої на перетворення ринку капіталу в один з головних механізмів реалізації інвестиційного потенціалу національної економіки; - недосконалість законодавства, що регулює діяльність на ринку фінансового капіталу; - недостатньо сформована інфраструктура ринку фінансового капіталу. Зважаючи на ситуацію сьогодення, можемо сказати, що саме ринок фінансового капіталу повинен виконувати роль механізму ефективного перерозподілу фінансових ресурсів та забезпечувати економічний розвиток. Роль саморегулювання у фінансовій системі має підвищуватися шляхом поступового делегування повноважень регулюючого впливу, що закріплені за державними інститутами, само регулятивним організаціям професійних учасників ринку фінансового капіталу. Отже, лише за наявності довгострокової стратегії розвитку країни можливе збереження політичної і соціально-економічної стабільності в Україні. Економічна роль держави у процесі відтворення полягає у використанні потенціалу ринку фінансового капіталу для запровадження інноваційної моделі розвитку національної економіки, а саме інвестування капіталу в новітні фундаментальні дослідження та використання їх результатів у виробництві з метою сприяння розвитку продуктивних сил та виробничих відносин.

43

Сьогодні в Україні великий вплив на вітчизняний фінансовий ринок окрім приватних іноземних фінансових установ мають міжнародні фінансові організації й фінансова діяльність (запозичення) уряду. До речі, співпраця з міжнародними фінансовими організаціями є важливим показником для іноземних власників фінансових ресурсів. УДК 347.211:338.43

РЕНТНІ ВІДНОСИНИ ЯК ОСНОВА ОПЛАТИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ПРАЦІ

Синявська І.М., здобувач Миколаївський державний аграрний університет В умовах інтелектуалізації суспільства ы розвитку інноваційної

діяльності змінюється роль головної продуктивної сили – людини. Постійне її залучення до спеціалізованої праці зумовило розподіл трудової діяльності на α-працю (по Б.М.Генкіну) – діяльність без застосування інтелекту і β- працю – за умови застосування інтелекту, коли праця стає новаційною, творчою або інтелектуальною. Інтелектуальна діяльність представляє собою розумове (духовне) виробництво знань. Ідей. Новацій в різних сферах матеріального життя, техніки і технологій, науки, літератури, виробництва. Управління тощо.

Результати інтелектуальної праці здебільшого представляють собою нематеріальні об’єкти (частіше інформація). Сутність інтелектуальної праці полягає в тому, що її результат знаходить об’єктивну форму вираження і матеріалізується в об’єктах інтелектуальної власності. Інтелектуальна праця в порівнянні із фізичною більшою мірою використовує результати минулої праці, тобто інформацію. Тому в процесах інтелектуальної праці важливого значення набуває рівень і якість освіти, кваліфікація, природні і набуті здібності тощо [1].

Значення висококваліфікованих спеціалістів в інтелектуальній економіці постійно зростає, підвищується опит на кадри, здатні розробляти і впроваджувати інноваційні проекти. При цьому в процесі використання інтелектуальної праці виникають відносини щодо формування і розподілу інтелектуальної ренти як надприбутку, який одержують при використанні відтворювальних, не пов’язаних з експлуатацією природних ресурсів інтелектуальних факторів виробництва, перш за все, інтелектуального капіталу. Інтелектуальна рента, поряд із інформаційною і технолог нічною, одночасно є елементом і джерелом інноваційної ренти, яка забезпечує безперервній економічний розвиток (рис.).

44

Рис. Інтелектуальна рента в системі рент Інтелектуальна рента, породжуючи інтелектуальний рентний дохід

(дохід, який відноситься до виробничих витрат і який перевищує альтернативну вартість інтелектуального капіталу), має іманентні їй особливості [2]:

1. Інтелектуальна рента виникає в інноваційній, інформаційній і соціальній галузях економіки. Особливе місце займає інноваційна інфраструктура, яка надає послуги по розробці і використанню інтелектуальних продуктів та інновацій.

2. Економічними суб’єктами присвоєння інтелектуальної ренти є власники таких обмежених ресурсів як інтелектуальний капітал та інтелектуальні ресурси. В свою чергу, інтелектуальні ресурси характеризуються загальною корисністю, тотожністю процесів виробництва і споживання, безперервністю інфраструктурного обслуговування, високою капіталомісткістю інвестицій, особливостями ціноутворення. Інтелектуальні ресурси одночасно є приватним і суспільним благом.

3. Джерелами формування інтелектуальної ренти є надприбуток, монопольний прибуток, відносна економія витрат використання якісних інтелектуальних ресурсів.

Зазначені особливості інтелектуальної ренти зумовлюють і порядок її розподілу між суб’єктами інтелектуальної праці. Розмір інтелектуального доходу є значним стимулом для людей інтелектуальної праці, який підвищує їх продуктивність.

Розподіл інтелектуальної ренти залежить від виду останньої. Зокрема, монопольна інтелектуальна рента привласнюється монопольним власником інтелектуальних продуктів; диференційна інтелектуальна рента І – власником інтелектуальних продуктів кращої якості; диференційна інтелектуальна рента ІІ – власником, який інвестував в підвищення якості

45

інтелектуальних продуктів, і користувачем; абсолютна інтелектуальна рента – абсолютним власником інтелектуальної продукції.

В цілому ж існуючі методики розподілу інтелектуальної ренти знаходяться на стадії апробації, механізми їх реалізації залишаються не сформованими. На практиці ж інтелектуальний дохід одержують лише власники патентів, ноу-хау тощо.


1. Нестерова О.А. Интеллектуальный потенциал инновационной экономики [Электронный ресурс] / О.А.Нестерова. — Режим доступа : http://sun.tsu.ru/mminfo/000063105/324/image/324-296.pdf.

2. Сытник А.А. Использование ренты в качестве источника инновационного развития / А.А.Сытник // Макроэкономические аспекты рентоориентированного поведения; Под. ред. проф. Федоровой Ю.В. — Саратов: Изд-во СГСЭУ, 2009. — С. 76-84.

УДК 631.147: 338.43

ОРГАНІЧНЕ ВИРОБНИЦТВО В КОНТЕКСТІ СТІЙКОГО РОЗВИТКУ АГРАРНОГО СЕКТОРА ЕКОНОМІКИ

Чайка Т.О., здобувач Миколаївський державний аграрний університет Сучасний стан екології та необхідність продовольчої безпеки

обумовлюють формування стратегії стійкого розвитку не лише для України, а й для кожного підприємства, як невід’ємної складової економіки.

Автором інноваційної економічної теорії стійкого (сталого) розвитку, системно висвітленої в монографії «Поза зростанням: економічна теорія сталого розвитку», є провідний дослідник економічних аспектів забруднення довкілля, колишній економіст Світового банку Дейлі Ґерман [1]. Він логічно тлумачить термін «стійкий розвиток» як означення гармонійного, збалансованого, безконфліктного прогресу всієї земної цивілізації, груп країн (регіонів, субрегіонів), а також окремо взятих країн нашої планети за науково обґрунтованими планами (методами системного підходу), коли в процесі неухильного інноваційного інтенсивного економічного розвитку країн одночасно позитивно вирішується комплекс питань щодо збереження довкілля, ліквідації експлуатації, бідності та дискримінації як кожної окремо взятої людини, так і цілих народів чи груп населення, у тому числі за етнічними, расовими чи статевими ознаками.

Доцільно зауважити, що концепція стійкого розвитку значним чином залежить від раціонального, бережливого та поважливого ставлення до природи, як живого організму. У зв’язку з цим актуальності набуває

http://sun.tsu.ru/mminfo/000063105/324/image/324-296.pdf

46

розвиток органічного виробництва в аграрному секторі, який є основною ланкою забезпечення життєдіяльності людини.

Під «органічним (екологічним) сільським господарством» у світі розуміють агровиробничу практику, яка: не використовує синтетичних хімікатів (добрив, пестицидів, антибіотиків, тощо); здійснює мінімальну оранку ґрунту; не застосовує генетично модифікованих організмів (ГМО) [2]; повинна охоплювати різні сфери - рослинництво, тваринництво, птахівництво, садівництво тощо.

Органічне сільське господарство за своєю суттю є багатофункціональною агроекологічною моделлю виробництва з визначеними цілями, принципами і методами, яка базується на ретельному менеджменті (плануванні й управлінні) агроекосистем. З метою підвищення продуктивності органічного виробництва та якості продукції максимально використовуються біологічні фактори збільшення природної родючості ґрунтів, агроекологічні методи боротьби із шкідниками і хворобами, а також переваги біорізноманіття, зокрема місцевих та унікальних видів, сортів, порід тощо.

Доцільність впровадження в Україні органічного виробництва обумовлена необхідністю:

- відтворення родючості ґрунтів та збереження навколишнього середовища;

- розвитку сільських територій та підвищення рівня життя сільського населення;

- підвищення ефективності та прибутковості сільськогосподарського виробництва;

- забезпечення споживчого ринку здоровою й якісною продукцією; - зміцнення експортного потенціалу держави; - поліпшення іміджу України як виробника та експортера

високоякісної корисної органічної продукції; - забезпечення продовольчої безпеки України;

поліпшення загального добробуту громадян держави [3]. Україна входить до двадцятки світових країн-лідерів органічного

руху, таких як США, Великобританія, Німеччина, Франція, Швеція, Швейцарія, Нідерланди [4]. Так, площа сертифікованих сільськогосподарських угідь в Україні, задіяних під вирощування органічної продукції, складає більше чверті мільйона гектарів. Однак, частка органічної продукції у валовому виробництві сільськогосподарської продукції не перевищує 1%, з яких більша частина експортується до країн ЄС.

Така ситуація обумовлена рядом об’єктивних інституційно-правових, фінансово-економічних та соціально-психологічних проблем, які створюють перешкоди для розвитку органічного виробництва та потребують вирішення:

1. Відсутність законодавчої бази, зокрема базового закону щодо органічного сільського господарства та сертифікації органічної продукції.

47

2. Необхідність створення інституційної інфраструктури, передусім сертифікаційних установ, асоціацій виробників органічної продукції та відповідної торговельної мережі; потреба в інтеграції в існуючі міжнародні структури для полегшення доступу на зовнішні ринки; брак інформаційно-консультаційного забезпечення та компетентних дорадчих служб.

3. Відсутність державної підтримки на період переходу до органічного агровиробництва; можливі фінансові втрати на технічне переробладнання [2].

Таким чином, для збереження продовольчої безпеки, вирішення екологічних проблем, стійкого розвитку сільського господарства, підвищення рівня життя населення України повинна інтегруватися в екологічно орієнтовані процеси трансформації систем аграрного виробництва.


1. Коробко Б. Енергетика та сталий розвиток. Інформаційний посібник для українських ЗМІ. — К.: ВЕГО «МАМА-86», 2007. — 44 с.

2. Сертифікація органічного сільського господарства в Україні: сучасний стан, перспективи, стратегія на майбутнє / Вовк В. : доп. «Органічні продукти харчування. Сучасні тенденції виробництва і маркетингу». — Львів, 2004. — С. 3 — 7.

3. http://www.organicstandard.com.ua. 4. http://www.organic.com.ua.

УДК 338.43.01/.02(477) ІНВЕСТИЦІЙНО-ІННОВАЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ АГРАРНИХ

ПІДПРИЄМСТВ

Чужмир К.М., здобувач Миколаївський державний аграрний університет Вирішальну роль у підвищенні рівня конкурентоспроможності

аграрних підприємств відіграють інновації, впровадження яких неможливе без формування системи інвестиційного забезпечення. На сьогодні, прямі інвестицій в Україні не вкладаються в новітні технології, а в основному в екстенсивне відтворення підприємств, які виробляють сировину. Такий підхід закономірно не сприяє формуванню моделі інноваційного розвитку, інноваційного кадрового потенціалу, а відповідно знижує конкурентоспроможність підприємств і країни. Підтвердженням даного висновку є дослідження інших науковців, які відмічають, що архаїчний характер технологічної структури економіки України вплинув і на структуру експорту, в якому 30-35% займає готова продукція, тоді як питома вага сировини і напівфабрикатів – 65-70% (у світовому експорті: готова продукція – 77,5%, сировина і напівфабрикати – 12,5%) [1].

http://www.organicstandard.com.ua

http://www.organic.com.ua

48

Зазвичай віддача інвестицій у вітчизняне сільське господарство дуже низька, так як здійснюються або субсидіювання приватних потреб, або ж соціальні регресивні виплати. Такі витрати є малопродуктивними, на відміну від фінансування сільськогосподарських досліджень, розвитку сільської інфраструктури, освіти, охорони здоров’я [2]. Світовими дослідженнями підтверджено високий рівень окупності досліджень в сільському господарстві: коефіцієнт віддачі від досліджень коливається в межах від 35% до 50 відсотків [3]. Такі висновки підтверджуються і збільшенням іноземних інвестицій у вітчизняне сільське господарство. В сільське господарство, мисливство та пов’язані з ними послуги за 2002-2008 рр. було збільшено на 559,8% і залучено 1556,3 млн дол. США прямих іноземних інвестицій (1,9 % загального обсягу прямих іноземних інвестицій в економіку) Всього в АПК України, починаючи з 1992 р. залучено біля 2,7 млрд. дол. США, що становить майже 7% від загального обсягу прямих іноземних інвестицій в українську економіку.

Відповідно до вітчизняних досліджень [4] існує п’ять основних етапів інноваційно-інвестиційної діяльності аграрних підприємств: 1) вибір інноваційно-інвестиційної стратегії (наступальна, оборонна, авангардна, імітаційна); 2) вибір інноваційно-інвестиційної політики (товарна, збутова, ринкова); 3) вибір та обґрунтування варіантів інновацій; 4) інноваційно-інвестиційні вкладення; 5) аналіз результатів інноваційно-інвестиційної діяльності.

В 2010-2011 рр. активізовано роботу по створенню дієвих механізмів інвестиційного забезпечення інноваційної діяльності, зокрема і аграрних підприємств. Так, планується створення Державної венчурної компанії для фінансування інноваційних проектів, подано на розгляд проект Державної цільової економічної програми розвитку інвестиційної діяльності на 2011-2015 роки, в якій з метою активізації інвестиційної діяльності та її інноваційного спрямування передбачено: 1) удосконалити державну інвестиційну політику на основі запровадження кращих практик по формуванню та функціонуванню системи державних інвестицій, прямих та непрямих методів державної підтримки інвестицій; 2) удосконалити нормативно-правове забезпечення інвестиційної діяльності на основі вдосконалення податкового, земельного, корпоративного та митного законодавства; 3) удосконалити систему захисту інвестицій та гарантії прав, інтересів і майна суб’єктів інвестиційної діяльності; 4) створення умов для ефективного функціонування та розвитку інвестиційної інфраструктури та залучення інвестицій на міжнародних ринках капіталу; 5) впровадження в Україні Європейської бізнес мережі (European Business & Innovation Centre Network (EBN); створення сприятливих умов для розвитку фінансового ринку; 6) налагодження функціонування системи механізмів державно-приватного партнерства;

Крім зазначеного, на нашу думку, для інвестиційного забезпечення інноваційної діяльності аграрних підприємств необхідно: орієнтуватися на національні інтереси при інвестуванні інноваційних проектів; стимулювати

49

інвестиції у замкненні цикли «наука-створення новації-впровадження інновації-масове виробництво»; забезпечити дієві механізми податкового стимулювання інноваційних процесів; підвищувати інвестиційну привабливість аграрного сектора економіки.

В цілому ж з метою встановлення оптимального міжгалузевого розподілу державних інвестицій необхідно систематично здійснювати порівняння окупності витрат в різних галузях. Система цілеспрямованих інвестицій держави в інноваційні проекти здатна вивести аграрну галузь на якісно вищий конкурентний рівень, забезпечивши рентабельне виробництво сільськогосподарської продукції, його оптимальне співвідношення та відновлення і збереження природних ресурсів.


1. Інвестиційно-інноваційна стратегія розвитку національної економіки / Відп. ред. А.І.Сухоруков. — К. : НАН України ; Об’єднаний інститут економіки, 2004. — 134 с.

2. Сіренко Н. М. Управління стратегією інноваційного розвитку аграрного сектора економіки України : [монографія]. — Миколаїв, 2010. — 416 с.

3. Доклад о мировом развитии 2008. Сельское хозяйство на службе развития / Всемирный банк ; [пер. с англ.]. — М. : Весь Мир, 2008. — 424с.

4. Інноваційна діяльність в аграрній сфері: інституціональний аспект : монографія / П.Т.Саблук. О.Г.Шпикуляк, Л.І.Курило та ін. — К. : ННЦ ІАЕ, 2010. — 706 с.

50

СЕКЦІЯ ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ І СУСПІЛЬНИХ НАУК

УДК 1(091)(315) ПОНЯТТЯ «ТЕРПИМОСТІ» В КЛАСИЧНІЙ

КИТАЙСЬКІЙ ДУМЦІ

Ханстантинов В.О., к. філос. н., доцент В традиційній китайській картині світ ділиться на дві частини: на

Піднебесну як його центр і варварську периферію. При цьому Китаю апріорно присвоювалося право виступати носієм верховної влади над рештою народів, бути джерелом «єдино правильного» порядку. «Варвари», тобто всі некитайські народи, вважалися морально неповноцінними, некультурними», і тому покликанням їх проголошувалося долучення до цивілізації і китайського способу життя.

Давньокитайські мислителі як об’єктивний факт сприймали різноманітність світу: «Земля …народжує прекрасне і потворне, шляхетне і нікчемне, дурнів і розумних істот»[1,с.40]. Але ці несхожі, протилежні між собою властивості взаємно доповнюють одне одного, підтримуючи внутрішню гармонію світу. А відтак, для забезпечення миру й справедливості в державі потрібна «золота середина» - принцип управління, що запобігає крайнощів і дотримується поміркованості. Якщо, вчив Сюнь-цзи, в керуванні державою вдаватись до загроз і жорстокості, то справи занепадуть. Але, з іншого боку, якщо виявляти тільки терпимість і не забороняти дурні вчинки, то виникне багато заплутаних ситуацій.

Центральною категорією морально-політичного вчення Конфуція є «жень» - людинолюбство, за яким не треба чинити іншим того, чого не бажаєш для себе, а в стосунках з людьми бути завжди відданим, навіть якщо перебуваєш поміж варварів. Проте мислитель нагадував, що жити у згоді з іншими людьми зовсім не означає слідувати за ними, переймати їхні дурні звички. Людяність не передбачає миритися із злом. На добро треба відповідати добром, а на зло – не добром, а справедливістю.

У Конфуція цей гуманізм реалізується через відповідність дій визначеному ритуалу, який, своєю чергою, вимагає від людей бути взаємно поступливими. Ритуал окреслює коло прийнятного, дозволеного і очікуваного, і тому, підкреслювали легісти, слідування ритуалу робить взаємини легкими і радісними, в той час як нехтування ним породжує образу.

Послідовники Мо Ді відмічали, що людинолюбство є найвищою користю для всіх людей і потрібно воно тому, що засновано на їхніх інтересах і проявляється через надання допомоги у різних формах.

51

Прикінцевою метою допомоги одній людині є благо для всіх і для держави в цілому.

Над роллю конкретних обставин при застосуванні принципу людинолюбства в управлінні державою розмірковували легісти. Вони припускали можливість терпимості у ставленні до людських вад, пояснюючи це необхідністю більш сприятливих умовах для виправлення тих, хто морально заблукав. Але над усім має стояти закон. Оскільки ж народ чітко підкорюється силі і замало пам’ятає про обов’язок, то і покладатись на принцип людяності в управлінні державою не варто.

На думку Конфуція, з готовими якостями людинолюбства не народжуються, їм треба навчатися. Інакше, наприклад, може статись так, що людина щиро вірить, що проявляє людинолюбство, а ззовні це виглядає недолугістю, людина прагне до прямоти – а це сприймається як грубість, вона думає, що діє твердо – а насправді це виявляється свавіллям.

Китайські мислителі справедливо вважали, що основою миру і спокою у суспільних низах є мир і спокій серед тих, хто ними править. «Коли норми відносин між людьми будуть визначені у верхах, тоді й в низах – поміж простого люду – запанує любов» [2, с.235]. Вирішальна роль належить правителю, який повинен бути спокійним, розважливим. Він має слідувати правилу досконалої людини і не припиняти творити добро, навіть якщо це викликає роздратування з боку недостойних людей. Йому варто уникати образ чиновників у якості покарання їх.

У разі виникнення сумнівів не слід поспішати з рішенням, а спочатку самому осмислити проблему, затим обговорити її із сановниками, порадитись із своїм багаточисельним народом, прислухатись до порад провидців і якщо висновки співпадатимуть, то тоді й діяти, і це називається великою згодою. І лише вона здатна в подальшому принести могутність державі, благополуччя народу і щастя нащадкам самого правителя [3, с.108].

Загальним витоком ненависті в міжлюдських взаєминах виступає занепад моральності. Щоб уникнути це, правителю варто чітко слідкувати за безумовним дотриманням в державі відмінностей у всьому, виконанням кожним його власного обов’язку, а людині - замиряти своє серце.

Цікавим і повчальним як взірець прагнення до всебічності і об’єктивності є підхід, викладений у «Ши цзі» - першій всезагальній історії Китаю ( П – І ст. до н.е.). В ній підкреслюється, що хоча держава має єдину мету розвитку, але для її досягнення існують сотні планів, так само як різні шляхи ведуть до прикінцевого пункту. У кожного з них є переваги, але жоден не позбавлений і недоліків. На шкідливість однобічності вказував Лао-цзи: чвари і ворожнеча в народі виникають тоді, коли люди опиняються в духовному полоні у своїх мудреців і не сприймають інші погляди.

Таким чином, терпимість в китайській думці постає як вимога до людини та її поведінки, що має сприяти гармонізації міжлюдських відносин в ім’я процвітання держави – головної цінності. Це випливало з

52

дії всезагального закону любові Неба. Бути терпимим означало дотримуватись людинолюбства, що передбачає виконання кожним свого обов’язку, взаємності, поміркованості, ритуалу, прагнути до згоди. Особлива роль в реалізації цих завдань і досягненні терпимості належить правителю.


1. «Гуань-цзы» // Древнекитайская философия. Собрание текстов в двух томах. Т.2. - М.: «Мысль», 1973. – С. 14 – 57.

2. «Мэн-цзы» // Там же - Т.1.- С.225 – 247. 3. «Шу Цзин» // Там же». - С.100 – 113.

УДК 316.346.2(477)

ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ ГЕНДЕРНОЇ КУЛЬТУРИ В УКРАЇНСЬКОМУ СУСПІЛЬСТВІ

О.Б. Молчанова, к. філос. н., доцент Миколаївський державний аграрний університет

Формування ґендерної культури суспільства, дотримання засад ґендерного паритету в приватній і публічних сферах, запобігання ґендерній дискримінації в різних її формах – це складні завдання, які безпосередньо пов’язані із перебігом процесів демократизації, дотримання прав і свобод людини та інституціоналізації правового суспільства. За умов європейського вибору України, необхідність осмислення та впровадження міжнародного досвіду у цій сфері, формування та реалізації державної ґендерної політики набуває особливого значення. Цілі розвитку тисячоліття, ухвалені на Самміті Тисячоліття ООН у 2000 році, стали для України орієнтиром розвитку соціального, політичного та економічного життя на тривалий період (до 2015 року). Поряд з такими цілями як подолання бідності, забезпечення якісної освіти впродовж життя, сталий розвиток довкілля, поліпшення здоров’я матерів та зменшення дитячої смертності, обмеження поширення ВІЛ-інфекції/СНІДу та туберкульозу і започаткування тенденції до скорочення її масштабів, для України також визначено необхідність забезпечення ґендерної рівності. Підписавши у 2000 році разом із 189 країнами-членами Організації Об’єднаних Націй Декларацію Тисячоліття, Україна стала на етап активних ґендерних перетворень, осмислення нових стратегій соціального розвитку, практичного врахування критеріїв Цілей розвитку тисячоліття, прийняття законодавчих актів, які регулюють різні види суспільних відносин щодо запровадження стандартів рівності прав і свобод жінки й чоловіка. З метою виконання взятих на себе зобов’язань щодо забезпечення ґендерної рівності у відносинах між жінками та чоловіками у всіх сферах

53

суспільного життя, в Україні прийнято низку відповідних нормативно-правових документів. Йдеться про Закон України „Про забезпечення рівних прав та можливостей для жінок і чоловіків” (2005 р.), Указ Президента України „Про вдосконалення роботи центральних і місцевих органів виконавчої влади щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків” (2005 р.) «Державна програми з утвердження ґендерної рівності в українському суспільстві на період до 2010р." (2006) та ін. Гендерна культура – це сконструйована суспільством та підтримувана соціальними практиками система цінностей, норм і характеристик чоловічої й жіночої поведінки, стилю життя та способу мислення, функцій та відносин жінок і чоловіків, набутих ними як особистостями в процесі соціалізації, що насамперед визначається соціальним, політичним, економічним і культурним контекстами буття й закріплює уявлення про нормативні чоловічі та жіночі ролі. Домінуюча за радянських часів модель гендерної культури визначалась тією засадою, що сфера праці – це головне поле соціальної інтеграції всіх громадян, включно з жінками, яких кваліфікували як робітниць-матерів. Держава несла головну відповідальність за виховання і соціалізацію дітей. Цей культурний стандарт, можна охарактеризувати як модель сім’ї двох годувальників та державного догляду за дітьми. Крім схеми повної інтеграції жінок та чоловіків до системи зайнятості, ця модель, пов’язана з ідеєю переваги чоловіків. У сім’ї це виявлялося у культурній конструкції гендерної ролі чоловіка як «годувальника», між тим як і жінки були зайняті на повний робочий день. Більше того, в загальносуспільній диспозиції соціальних ролей чоловікам надавався пріоритет у професійній, політичній, адміністративній діяльності. Держава та інститути сфери праці відтворювали соціальні практики жінок і чоловіків, що відповідали цій моделі. Економічні та соціально-політичні реформи періоду демократичного транзиту, хоча значною мірою і змінили зміст та конфігурацію багатьох фундаментальних соціальних взаємодій, проте у структурі гендерних відносин зберігається великий обшир запозичених стандартів попередньої гендерної моделі, головних елементів традиційного культурного ідеалу гендерних відносин у сім’ї. Отже, жінок, якщо вони навіть є матерями, вважають повністю зайнятими працівниками. Очевидно, зберігається і основна відповідальність жінок за дітей та роль домашньої господині. З іншого боку, в умовах загальнокультурного тяжіння до неолібералізму, політичні еліти не схильні більше покладати на державу турботу про соціалізацію підростаючих поколінь як це було за радянських часів. Відтак, цей обов’язок повністю перекладений на плечі сім’ї, а найчастіше, матерів. Крім того, суттєво скорочені державні витрати на громадські дитячі заклади, систему позашкільної освіти й виховання. Разом з тим, більшість матерів вимушені працювати понаднормово, аби підтримувати необхідний рівень забезпечення вітальних, повсякденних потреб, а також встигати виконувати роль домогосподарки та виховательки дітей. Отже,

54

принциповим питанням майбутнього для українського суспільства стає необхідність створення системи соціальної підтримки дітей та молоді, що забезпечувала б їхню успішну соціальну інтеграцію та якісну освіту. Таким чином, майже у всіх пострадянських суспільствах зберігається необхідність ініціювати та підтримувати високий тонус публічного дискурсу щодо гендерної нерівності, дискримінаційних, ієрархічних гендерних відносин, а також розглядати цей феномен як предмет «рефлексивної модернізації» на культурному рівні. Трансформація національного життя в умовах глобалізації, світові масштаби діяльності, комунікацій, культурної універсалізації, європейські перспективи України зумовили потребу запровадити поняття гендерної культури в практичних стратегіях державної політики, визначення її пріоритетних завдань та механізмів реалізації.

ЛІТЕРАТУРА 1. Гендерний паритет в умовах розбудови сучасного українського суспільства. — 2-е вид. доп., уточ. — К.: Український інститут соціального дослідження, 2010. — 129 с. 2. Гусак Н. Державна програма з утвердження ґендерної рівності в українському суспільстві: хто повинен її виконувати? / Н. Гусак // Соціальна робота і охорона здоров’я. — 2008. — Вип.28. –—С. 29 – 44. УДК 328.32 ПРОБЛЕМИ ПОЛІТИЧНОЇ СОЦІАЛІЗАЦІЇ У СУЧАСНОМУ СВІТІ

Мандрик Л.П., старший викладач Миколаївський державний аграрний університет

Сучасний розвиток світової спільноти породжує гострі соціальні питання, негайні проблеми, які вимагають особливої уваги та першочергового вирішення. Однією з таких актуальних проблем є проблема політичної соціалізації у сучасному світі. Політична соціалізація – це засвоєння особою соціального й політичного досвіду шляхом включення її у політичну систему, в управління політичними процесами. Найважливішими результатами політичної соціалізації є політичні переконання, почуття, цінності й норми політичної діяльності, що роблять суспільство спроможним забезпечити збереження, модернізацію чи зміну політичного режиму. Концепцію політичної соціалізації західна політична наука взяла на озброєння наприкінці 50-х років ХХ століття. Її поява була спричинена кризою традиційних інститутів західного суспільства, які вже були не здатні забезпечити добровільне засвоєння новими поколіннями демократичних цінностей.

55

Внаслідок політичного відчуження індивіда від політичної системи в західних суспільствах прокотилася хвиля протестів. Рух хіпі та студентські бунти в 60-х роках, расові зіткнення в 70-х роках змінилися масовими антивоєнними, екологічними та феміністичними рухами у 80-х роках ХХ століття, що були зумовлені розладом механізму передачі політичних ідеалів і цінностей старших поколінь молодшим. Після того, як західні суспільства вступили у постіндустріальну стадію і більшість груп населення задовольнила матеріальні потреби, на перший план вийшли гуманітарні цінності. Часові стадії процесу політичної соціалізації поділяють її на два етапи: первинної і вторинної (продовженої) соціалізації. Первинна політична соціалізація проходить у дитинстві і формально завершується із набуттям повноліття, коли індивід отримує право на активну участь у політичних, насамперед виборчих, процесів. На цьому етапі формується уявлення про владу та владні відносини.

Вторинна соціалізація – це кожен наступний процес розвитку політичних знань та оволодіння новим досвідом політичної участі, зокрема й особистого характеру. Вторинна політична соціалізація представлена двома етапами: десоціалізацією та ресоціалізацією. Зміни усталеного способу життя, набуття нових статусів, зміни глобального суспільно-політичного характеру тягнуть за собою як відчуження від старих, раніше засвоєних норм і цінностей, так і навчання новим – на зміну старим чи в розвиток останніх. Політична десоціалізація показує відчуження, знецінення системи норм і ролей, характерних попередньому типу політичної культури. Ресоціалізація – заповнення ніші від втрачених цінностей новою системою цінностей чи корекцією попередньою.

Відмінності в характері політичної соціалізації країн з різними політичними режимами та різним ступенем автономії політичної сфери зумовлює дві форми політичної соціалізації. Це пряма (безпосередня) і непряма (латентна) форми політичної соціалізації.

Пряма соціалізація носить зобов’язувальний характер оволодіння політичними знаннями і навичками (контроль над нею здійснюється ідеологічним апаратом держави), непряма політична соціалізація має характер ситуативний, де навчання відбувається емпірично-дослідним шляхом. Каталізатором політичної соціалізації особи часто виступають суспільно-політичні та економічні кризи, що притаманні системам, які трансформуються. Під час кризи людина політизується переважно під тиском обставин. Перенасиченість політичного життя деструктивними ідеями й вимогами створює небезпечний фон, який динамізує активність особи зовсім не в дусі свободи і демократії.

Наприклад, для перехідного українського суспільства характерний помірний, але не дуже виражений інтерес населення до політики, стабільно низький рівень залученості в організовані форми політичної активності, низька політична ефективність (відчуття безпорадності перед владою) і низький рівень політичної компетентності.

56

Особливістю української політичної соціалізації можна назвати традиції минулих поколінь у поєднанні із сучасним впливом влади на державу, що призводе до масового відсторонення від політики, недовіри до владних структур, і як результат, відмова від участі у політичному житті країни. З іншої сторони спостерігається активізація електоральної поведінки населення, зацікавлення інноваційними змінами, відповідальне ставлення до політичних обов’язків.

Характерною рисою українського суспільства є також неприйняття громадянами політичних нововведень, реформ. Пояснити це можна невірою у соціальну справедливість та недовірою громадян до органів влади, що зумовлено недостатнім забезпеченням життєвих потреб населення. Особливе місце у розвитку сучасного процесу соціалізації посідає молодь зі своєю новою системою політичних цінностей, норм, орієнтації. Саме молодь є рушійною силою нової української демократії та розвитку політичної системи. Тому, в умовах парламентської демократії і партійного плюралізму необхідно визначити місце молоді в політичній соціалізації.

Таким чином, в результаті успішної політичної соціалізації задовольняються глибині потреби особистості бути громадянином, відбувається зміцнення державності, зростає довіра людини до своєї держави, усвідомлення нею свого місця і ролі в процесах суспільного оновлення. УДК 330.142 : 316.61/ 66 : 316.46

СОЦІАЛЬНИЙ КАПІТАЛ І ПОЛІТИЧНЕ ЛІДЕРСТВО

Казачинский Є.Г., асистент Миколаївський державний аграрний університет Прорив на якісно новий рівень економічного, політичного та

соціального розвитку в України може бути результатом не авантюрних проектів, а згуртування нації навколо чіткої стратегії розвитку, розробленої і втіленої на чолі з авторитетним лідером.

Конкурентоспроможна (ринкова) економіка неможлива без ефективної й плюралістичної демократії, що, у свою чергу, неможлива без соціальної згуртованості населення країни. Без цього, як показує досвід країн-лідерів конкурентоспроможності, неможливий не тільки економічний прорив, а й здатність країни відповісти на глобальні загрози й виклики.

За визначенням Світового банку, соціальна згуртованість – це такий стан, за якого група людей у межах певної території – країни, демонструє здатність до співпраці, що, в свою чергу, створює інституційну можливість для продуктивних змін. Соціальна згуртованість – це можливість без

57

втрати індивідуальних відмінностей забезпечити координацію, співпрацю заради реалізації критично важливих цілей суспільства.

Соціальна згуртованість складається із двох найважливіших параметрів сучасного демократичного суспільства: 1) рівня соціальної «інклюзивності» (від анл. to include – охоплювати, включати); 2) розвиненості соціального капіталу. Соціально «інклюзивне» суспільство вживає цілеспрямованих заходів для зменшення різного роду соціальних і культурних дискримінацій, звуження небезпечних розривів у майновій диференціації, залучення до соціальної тканини всіх без винятку категорій людей.

До основних перешкод для повноцінної участі громадян у суспільному житті належать: 1) законодавчі чи адміністративні обмеження (наприклад, зайнятості); 2) відсутність повної інтеграції в суспільство (за расовими, культурними ознаками, належністю до сексуальних меншин тощо); 3) мовні бар’єри або труднощі; 4) віддаленість проживання; 5) непристосованість суспільної інфраструктури для людей похилого віку та інвалідів; 6) відсутність за наявних вакансій потрібних кваліфікацій; 7) утрудненість доступу до інформації, засобів комунікації та Інтернету. Характерно, що Лісабонська стратегія конкурентоспроможності Євросоюзу визначає серед найважливіших пріоритетів досягнення високого ступеня «інклюзивності» суспільства [1].

Стан соціальної згуртованості спільноти прямо залежить від якісних і кількісних властивостей соціального капіталу як множини різних сутностей, що підсилюють ефективність колективних дій людей, які знаходяться в суспільній структурі.

Експерти Світового банку небезпідставно вважають, що чим вищий рівень соціальної згуртованості і розвинуті ший соціальний капітал населення в країні, тим більший ступінь політичного маневру має суб’єкт політичного лідерства, владні інститути для проведення різноманітних, в т.ч. непопулярних, болючих реформ.

Для виконання найважливіших функцій суб’єкт політичного лідерства має спиратися на певний соціальний капітал як здатність, вміння і готовність людей і різних їх груп і співтовариств, зокрема політичних партій, співпрацювати задля досягнення спільної мети, як фактор, що забезпечує консолідований стан суспільства.

Але водночас якість політичного лідерства разом з наявністю національної ідеї є важливими чинниками соціальної згуртованості, а отже значною мірою впливають на процес формування і функціонування соціального капіталу.

Таким чином, соціальний капітал є не тільки засобом політичного суб’єкта як такого, що користується ним для досягнення власних, класових або загальнонаціональних цілей. Для свідомого, відповідального політичного лідера відновлення та прирощування соціального капіталу має стати також одним з актуальних завдань, виконання якого забезпечить потенційну можливість системного використання соціального капіталу і в

58

подальшому. Іншими словами, продовжуючи використовувати економічні категорії для опису феноменів соціально-політичної дійсності, частину здобутих політичних прибутків та дивідендів політичний лідер має спрямовувати на капіталізацію. На нашу думку, проблема свідомої орієнтації діяльності суб’єкта політичного лідерства на відновлення соціального капіталу є особливо актуальною саме для систем демократичного типу. Адже, знаходячись «під дамокловим мечем» усвідомлення незупинного наближення наступних виборів, результати яких можуть бути для правлячої політичної сили невтішними, владний політичний лідер цілком може піддатися спокусі будувати власну політику за принципом «після нас – хоч потоп», нещадно експлуатуючи соціальний капітал без урахування ступеня його виснаження, знецінення, без реалізації затратних інвестиційних заходів щодо компенсації його природного «зношування». Крім того, неможна виключати також і потенційну загрозу застосування кимось з владних суб’єктів принципу «чим гірше, тим краще». У його використанні щодо соціального капіталу й розгортання політичної боротьби такий лідер може побачити ще один «плюс» в дусі макіавеллізму: тактика «випаленої землі», а точніше «вичавленого, як лимон» соціального капіталу, що залишатиметься опоненту-переможцю, наперед сильно послабить його (опонента) політичні позиції, не дозволить виконати взяті на себе зобов’язання, реалізувати актуальні програми та реформи і, як наслідок, болісно вдарить по громадському рейтингу та політичному іміджу, з рештою – перетворить таку перемогу на піррову.


1. Полунєєв Ю.В. Конкурентоспроможність: національна ідея, соціальна згуртованість, економічний прорив // Інтернет-ресурс. Режим доступу: http://www.experts.in.ua/baza/analitic/index.php?ELEMENT_ID=11350#_ftn УДК 271.22(470.47)

ТРІАДОЛОГІЧНА АНТРОПОЛОГІЯ: ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ

Костюков О.К., асистент Миколаївський державний аграрний університет В сучасному дезонтологізованому світі, розчарованому в онто-

моделях минулого (критика тотальності буття, субстанціалізму та монізму) не припиняються пошуки нової онтології. Починаючи з класичної проблеми пошуку основи всього сущого і закінчуючи малими онтологіями: моди, поезії, знаку, туризму, фотографії, тощо. Безумовно, робляться спроби віднайти онтологічні основи й самої людини в її соціальних і особистісних вимірах, успадковані ще з філософської традиції минулого століття. Антропоцентричні засновки якої набули на Заході форм

http://www.experts.in.ua/baza/analitic/index.php?ELEMENT_ID=11350#_ftn

59

радикального індивідуалізму, а на Сході – колективізму, з наслідками тотальної конфронтації між ними, причому не тільки у сфері мислення. Антропологізація засновків помітна і в богословських розробках, в яких чітко прослідковується відхід від однозначного теоцентризму попередніх епох. Про це яскраво свідчать роботи У.Ф. Бальтазара, Карла Ранера, К. Войтили, Й. Зізіулоса та Х. Яннараса та ін. Крім богословської та антропологічної проблематики робота ведеться й на теренах гносеології та методології. Чого тільки варті роботи С. Хоружого та Р. Баранцева. В цілому зусилля вищезгаданих авторів спрямовані на подолання бінарного ставлення до реальності, яке в свою чергу призводить до одномірних життєвих стратегій людини, до неможливості останньої вийти із фатального кола опозицій. Протиставляючи речовину та поле, тіло та душу, знання та віру, ми розтинаємо смисловий простір на шматки, котрі, бажаючи жити, все наполегливіше благають про возз’єднання. Ностальгія по цілісності, що постійно збільшується, примушує шукати інші способи мислення не розділяючи, а об’єднуючі… Ми автоматично мислимо бінарними опозиціями, породжуючи проблеми двох таборів, двох культур, двох ідеологій.

В якості альтернативи пропонується тріадологічний підхід щодо розуміння людини як цілісності. Перевагами трінітарної моделі-концепта у порівнянні із бінарним або моністичним на нашу думку вважається:

по-перше – її більша життєспроможність та стійкість; по-друге – вона є менш травматичною для людського існування ніж

бінарна, яка має своїми наслідками дивідуалізацію, розтинання людини на непримиренні опозиції та подальшим прийняттям за вірну одну з них. Останнє й веде до односторонньої абсолютизації часткової, урізаної людини радикального монізму;

по-третє – схоплює реальність у її конкретній цілісності та універсальності;

по-четверте – має нелінійний характер, що відкриває максимальну повноту можливих стратегій життя, на відміну від обмежених можливостей бінаризму та мінімальних у монізмі.

Тріада є сукупністю трьох елементів, із власним способом реалізації внутрішньої єдності. Можна виявити такі типи тріад:

- лінійні – є одномірними тріадами, які являють собою сукупність своїх елементів розташованих на одній онтичній осі (право-центр-ліво);

- перехідні – це тріади, що являють поступальний спосіб розгортання в лінійному ряді (теза-антитеза-синтез);

- субординаційні (ієрархічні) – являють собою образ розташування своїх елементів по онтологічній вертикалі ціннісної шкали, де верхні «поверхи» визначають нижчі (дух-душа-тіло або монізм, еманаціонізм, детермінізм).

У наведених вище типах чітко помітні монархічні тотальні принципи залежності нижчого від вищого, вторинного від первинного, або статична рівномірність. Ще однією альтернативою може виступати

60

контингентна (випадкова) єдність множинного із надзвичайно аморфною конфігурацією, як у дельозівської «різоми». Остання являє приклад односторонньої абсолютизації множинного принципу в бінарній опозиції єдине/множинне.

Нашим завданням є пошук такого образу поєднання різноманітного, який би передбачав: по-перше – відсутність жорсткого примусу як з боку одного з елементів цілого, так і з боку зовнішніх причин; по-друге – максимальну відкритість (взаємність) елементів, які становляться, існують та розвиваються в режимі взаємоконституювання, а також спільного горизонту конституювання їхнього буттєвого простору («природнього міста»); по-третє – максимальну відкритість гранично можливому (трансцендентному), що конституює онто-вертикаль, що в свою чергу надає системі статуса нескінченно можливого в ціннісному значенні, а значить і нескінченну перспективу вдосконалення.

Такою системою, на нашу думку, є тріада яку можна було б назвати цілісною тріадою, або тріадою-цілісністю. Вона являє собою образ триєдності (моно-плюральності), який спрямовує себе в напрямку гранично довершеного, цілісного способу існування. Така єдність досягається рівними за своєю цінністю елементами одного рівня, кожен з яких може слугувати мірою сумісності двох інших. Третій елемент (будь-який з трьох) виявляє повноту цінності всієї тріади, виступаючи і як примиритель опозицій, і як елемент цілісності, і як необхідна умова існування унікального способу буття.

Важливим для нас є необхідність показати людину як нерозривну, але й не злитну єдність її аспектів. В той час як нерозривність вказує на цілісність, універсальність та в певній мірі абсолютність (у перспективі) людини, -- то не злитність вказує на її автономність, свободу та творчість як по відношенню до зовнішнього світу, так і до самої себе. Останнє передбачає дещо інше в собі по відношенню до себе (приміром життєве завдання, ідеал), а перше – базову можливість його досягнення. Споглядання ідеального себе ні до чого не зможуть реально призвести якщо не буде підтримуватися волею. Воля же у поєднанні лише з розумом веде до одностороннього розвитку інструменталіської раціональності, якщо не буде третього компоненту не зводимого до перших двох, яким і є чуттєвість.

Через це зрозумілими постають твердження, що людина є більшою ніж вона є; що вона відповідальна за себе; відповідає за становлення та розвиток справжньої себе.

61

УДК 447.75 КРИМСЬКОТАТАРСЬКІ ЗБРОЙНІ ФОРМУВАННЯ У СКЛАДІ ВЕРМАХТУ 1942-1945 РР. ХХ СТ.

Шпак Д.О., асистент Миколаївський державний аграрний університет Починаючи війну проти Радянського Союзу, військово-політичне

керівництво Третього рейху одним з головних завдань ставило перед собою руйнування багатонаціональної держави й залучення на свою сторону в боротьбі з більшовизмом й «московським імперіалізмом» представників національних меншин СРСР. На руїнах СРСР передбачалося створення ряду національно-державних утворень, які стали б провідниками німецької політики, сприяючи поширенню її впливу на Ближній і Середній Схід, і далі – в Індію.

Одним зі способів залучення на сторону Німеччини представників тюркських і кавказьких народів стало створення національних «східних» легіонів як ядро армій майбутніх «незалежних» держав. У ряді обставин, що безпосередньо вплинули на створення в складі вермахту національних частин, слід зазначити й провал німецьких планів бліцкригу восени 1941 р., потягнувши за собою перспективу затяжної війни, до якої Німеччина була не готова. У цих умовах східні легіони й козачі частини, поряд з іншими національними формуваннями, були покликані хоча б частково відшкодувати понесені вермахтом втрати й покрити дефіцит живої сили, який суттєво відчувався на Східному фронті.

У той час як на території Польщі створювалися центри формування тюркських і кавказьких легіонів, у Криму командування 11- й армії вермахту проводили активне вербування татарського населення. Здатні до військової служби татари на добровільній основі включалися до складу діючої армії, поповнюючи ряди ослаблених піхотних полків. Із січня 1942 р. під керівництвом айнзатцгрупи «Д» почалося формування татарських рот самооборони по 100 чоловік у кожній для використання в боротьбі з партизанами. До 29 січня армія одержала у своє розпорядження 8684 військовослужбовців, 1632 з яких були включені до складу 14 рот самооборони, що дислокувалися в Карасубазарі, Бахчисараї, Сімферополі, Ялті, Алушті, Судаку, Старому Кримі і Євпаторії, а інші склали активний резерв. З липня 1942 р. на основі створених рот розгорталися поліцейські батальйони. До листопада було сформовано 8 батальйонів кримських татар (номера з 147-го по 154-й). Навесні 1943 р. до них додався ще один батальйон, а кілька батальйонів і господарських рот перебували в стадії формування. В організаційному й оперативному відношенні всі ці частини були підлеглі начальникові СС і поліції генерального комісаріату «Таврія» й одночасно становили Кримськотатарський легіон вермахту. При цьому склад батальйонів не був чисто татарським: у їхніх рядах служило багато росіян й українців, а також вірмени, кримські німці, болгари й навіть

62

естонці. Батальйонами й ротами командували колишні командири Червоної Армії (здебільшого нетатарського походження), у той час як німецький кадровий персонал був представлений офіцером зв’язку й 8 унтер-офіцерами як інструкторів.

Кримськотатарські роти й батальйони несли охорону військових і цивільних об'єктів, разом із частинами вермахту й поліції брали активну участь у пошуку партизанських баз і складів продовольства. З їхньою допомогою німецько-румунські окупаційні війська й поліція розгромили партизанські бази в горах Яйли, випалили населені пункти поблизу лісових масивів і винищили їхніх жителів, створивши в такий спосіб навколо партизанських загонів «мертву зону». Окремі взводи використалися для охорони концтаборів і брали участь у масових розстрілах цивільного населення.

У квітні – травні 1944 р. кримськотатарські батальйони брали участь у боях проти Червоної Армії, що ввірвалася в Крим. Так, 13 квітня в бої за станцію Іслам-Терек проти частин радянського 11-го гвардійського стрілецького корпуса боролися три кримськотатарських батальйони, які тільки полоненими втратили 800 чоловік.

Евакуйовані з Криму частини в червні 1944 р. були зведені в Татарський горно-єгерський полк СС трьохбатальонного складу, переформований через місяць на території Угорщини в 1-ю Татарську горно-єгерську бригаду СС (усього до 2500 бійців) під командуванням штандартенфюрера СС Фортенбаха. 31 грудня 1944 р. бригада, так і не завершила спеціального навчання, була розформована й додана до складу Східно-тюркського з’єднання СС як бойова група «Крим» (2 піхотних батальйони й 1 кінна сотня). У березні 1945 р., через більші втрати, її включили в Азербайджанську бойову групу як окремий підрозділ.

Таким чином, можна сказати, що за період з 1941 по 1945 р. у німецьких збройних силах пройшли службу від 15 до 20 тисяч кримських татар-добровольців із загальної чисельності кримськотатарського населення в 218 тисяч чоловік (за даними на 1939 р.). Це становить приблизно 1/20 від загальної кількості мусульман-добровольців серед громадян СРСР (близько 400 тисяч). Ці цифри підтверджуються такими авторитетними німецькими істориками, як І.Хоффманн та Г.-В. Нойлен.

Тривалий час у радянській історіографії існувала думка, висловлена М.І. Калініним 4 серпня 1943 р. на зустрічі із фронтовими агітаторами, що працювали серед бійців неросійських національностей. Говорячи про зрадників Батьківщини, що перейшли на сторону ворога, він сказав: «Зустрічаються незначні виключення, які для такої великої країни, як СРСР, не мають значення». Однак наведені вище цифри говорять самі за себе.


1. Романько О. В. Крымскотатарские коллаборационистские формирования в Вермахте, полиции и войсках СС (1941-1945): К вопросу об организации, личном

63

составе и численности / О.В.Романько // http: // kreho. info/index.php?name=News&op=article&sid=593 2. Романько О. В. Крымско-татарские формирования на службе Гитлера / О.В. Романько // Украина: информационно-аналитический моніторинг. — 2010. — №10.—С.45-48. 3. РоманькоО.В. Крымско-татарские добровольческие формирования в германских вооруженных силах (1941-1945) // http://edrus.org/content/view/86/62/ УДК 658.11 : 664 : 330.341.1

ПРОБЛЕМИ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВ ХАРЧОВОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ

Золотих І.Б., кандидат економічних наук Миколаївський державний аграрний університет На сьогоднішній день одним із важливих умов стійкого розвитку

харчової промисловості є розробка і проведення ефективної інноваційної політики, головною метою якої є впровадження нових технологій, винаходів, форм управління виробництвом і організацією праці, заснованих на досягненнях науково-технічного прогресу.

На практиці вітчизняні підприємства постійно відчувають нестачу засобів для здійснення інноваційної діяльності. За даними статистичної звітності Миколаївської області, об'єми фінансування інновацій у 2009 році склали 20969,1 тис. грн., а в 2008 році – 35832,0 тис. грн., тобто скоротилися на 41,5 %. Крім того доля підприємств, які займаються інноваційною діяльністю в галузі дуже мала і складає лише 11,3 % від загального їх числа. Джерелами фінансування зараз є лише власні ресурси підприємств. З боку місцевого і державного бюджетів фінансування інноваційних проектів практично відсутнє. За 2008-2009 роки підприємства харчової промисловості виконували інноваційні роботи за рахунок власних засобів і лише одне підприємство – за рахунок державного бюджету.

Як показує досвід розвинених країн, в умовах ринкової економіки держава бере найбезпосереднішу участь в організації інноваційної діяльності. У багатьох зарубіжних країнах досить тривалий час існують спеціальні державні служби по освоєнню науки і техніки в сільському господарстві під назвою «Agricultural Extension Service». У США, наприклад, функціонує багаторівнева державна система впровадження досягнень науки у сільське господарство, що передбачає поширення сільськогосподарських знань. Багатолітній досвід США і ЄС по освоєнню інновацій вельми повчальний для розвитку харчової промисловості нашої країни. Провівши його детальний і всесторонній аналіз, можна сформулювати наступні основні принципи ефективного використання інновацій:

http://edrus.org/content/view/86/62/

64

- зацікавленість з боку держави в частині впроваджень інновацій, відбору досягнень НТП, технологічного прогресу як ключові і системообразуючі чинники, що впливають на рівень розвитку промисловості;

-законодавчо закріплена економічна і політична підтримка інновацій з боку уряду[1].

Одним з чинників, стримуючих інноваційний процес на підприємствах, – недолік кваліфікованих кадрів робітників і фахівців, здібних до розробки нових якісних продуктів і технологій. Випускники вузів мають досить глибокі теоретичні знання, але не володіють достатньою компетенцією в питаннях передових досягнень і розробок, не готові до практичної інноваційної діяльності.

Проблемою інноваційної діяльності можуть стати труднощі, пов'язані з реалізацією нової продукції. Вирішенню цієї проблеми може допомогти, наприклад, створення спеціальних магазинів якісної інноваційної харчової продукції (функціональні продукти: заморожений хліб, що допікається безпосередньо перед продажем; продукти для літніх людей, для спортсменів тощо)[2] .

Ще однією з причин, гальмівних інноваційну діяльність можна виділити відсутність сировини потрібної якості. Ця проблема пов'язана зі всім агропромисловим комплексом, який, у свою чергу, теж потребує подолання власних труднощів. Це, на наш погляд, можливо лише при активному втручанні держави, і в створенні необхідних умов для здійснення інвестицій і інновацій в АПК.

У питаннях забезпечення продовольчої безпеки важливу роль грає не лише виробництво самих харчових продуктів. Не менш важливим є виробництво сучасного харчового устаткування, без якого неможливі ні випуск нових видів продукції, ні вживання нових технологій. Устаткування в основному імпортується з Китаю, Німеччини, Франції, Австрії, Фінляндії. Відсутність вітчизняних виробництв сучасного устаткування для харчової промисловості привела до того, що харчові підприємства, що бажають придбати дороге устаткування, не змогли це зробити повною мірою. Рішення цього важливого завдання залежить також від відродження виробництва вітчизняного харчового устаткування.

Це можна зробити двома шляхами. Перший – кардинальний, але і складніший – це виробництво, засноване на власних дослідженнях і розробках. Другий – найменш складний – це покупки ліцензій за кордоном. Друга дорога відродження виробництва на відміну від першого лише частково відповідає державному завданню – переходу на інноваційну дорогу розвитку.


1.Возняк Г.В.Інноваційна діяльність промислових підприємств та способи її фінансування в Україні: монографія / Г.В. Возняк, А.Я. Кузнецова. — К.: УБСНБУ, 2007. – 150 с.

65

2. Мишина М.К. Генномодифицированные продукты питания: настоящее или будущее? / М.К.Мишина; О.Е.Костылева // Стандарты и качество.- 2007. - №1. - С.28-29.

3.Оніщенко С.В. Фінансове забезпечення інноваційної діяльності: навч.посіб.для студентів ВНЗ / С.В. Оніщенко, Т.В. Паєнко, К.І. Швабій. — К.: КНТ, 2008 . - С.117-119

4. Современные проблемы развития инновационной деятельности в пищевой промышленности /Смыкалова Л.Д., Туровец Д.Г. (СибГАУ, г.Красноярск, РФ)science-bsea.bgita.ru/.../smukalova_sovremen.htm

5. Инновационные пищевые продукты как способ борьбы с неправильным образом жизни человека / Сотникова Е.А., Лолокова Г.М. — . www.rusnauka.com/31_PRNT.../73172.doc.htm УДК 378 : 330.341.1

ВИЩА ОСВІТА В СИСТЕМІ ПОБУДОВИ ЕКОНОМІКИ ЗНАНЬ

Марчук Л.П., к.е.н., доцент Миколаївський державний аграрний університет Перехід до інноваційної економіки ― безальтернативний варіант

подальшого розвитку світової спільноти. У межах такої економіки знання перетворюються на найважливіший економічний ресурс і стають головною рушійною силою технологічного і соціального ― економічного прогресу суспільства. Провідні країни світу вже задекларували свій вибір щодо побудови економіки інноваційного типу. Наприклад, в ЄС нині виконується Сьома рамкова програма, розрахована на 2007 ― 2013 роки. Її головним пріоритетом є створення економіки знань, а основними об’єктами визначені «кооперація, люди, ідеї і здібності» [1].

Перетворення знань на фундаментальний ресурс ставить нові завдання перед розвитком освіти, адже саме цій галузі належить провідна роль щодо набуття знань, їх ретрансляції і масштабного розповсюдження. Формування інноваційної економіки потребує суттєвої модернізації вищої освіти, яка тепер повинна виконувати не тільки освітні функції, але й функції постійного генерування нових знань, їх втілення у сучасні технології, швидкого впровадження інновацій у виробництво. Університетська наука має значно підвищити свою результативність завдяки тісній співпраці з приватним інноваційним бізнесом.

Ідея інтеграції освіти, науки і бізнесу заради прискорення інноваційних перетворень вже отримала своє практичне втілення у розвинутих країнах світу. Про це свідчить діяльність дослідницьких університетів, які являють собою великі багатофункціональні комплекси з міцною науково-дослідною базою, висококваліфікованим кадровим потенціалом, відповідними інфраструктурними підрозділами інноваційного спрямування. Ці університети, як правило, є центрами

http://www.rusnauka.com/31_PRNT.../73172.doc.htm

66

науково-дослідних або науково-виробничих комплексів, що визначають перспективи інноваційного розвитку регіонів країни.

У США у 2009 році налічувалося 556 університетів і коледжів, з яких 125 мали статус дослідницьких. Провідними серед яких вважаються 50, що виконують переважну більшість наукових розробок[2]. Головний напрям діяльності дослідницьких університетів ― розвиток фундаментальної науки, тісно пов’язаної з прикладними дослідженнями. Результати наукових розробок у цих закладах постійно залучаються до навчальних програм, а отже, стають надбанням широкої студентської аудиторії. В університетах функціонують спеціальні наукові групи, які складаються з викладачів, аспірантів, студентів старших курсів і очолюються провідними вченими. Такі групи виступають ініціаторами університетських розробок. Крім цього дослідницькі університети працюють над виконанням цільових науково-технічних програм, що фінансуються з федерального бюджету, ведуть дослідження на замовлення керівництва штатів, а також приватних компаній. Дбаючи про розвиток інтеграційних зв’язків з виробничими структурами, дослідницькі університети використовують різні організаційні форми співпраці: партнерство, створення спільних підприємств, акціонерних товариств, консорціумів, асоціацій тощо.

При університетах часто функціонують бізнес-інкубатори, які створюють пільгові умови у стартовий період для малих інноваційних фірм. У складі університетів можуть працювати інженерні центри, що здійснюють переважно фундаментальні дослідження, важливі для майбутніх прикладних розробок інженерного типу. Обов’язковими підрозділами дослідницьких університетів вважаються extension ― частини, які надають зацікавленим приватним фірмам необхідну консультаційну допомогу, відповідну наукову інформацію, займаються підготовкою фахівців.

Дослідницькі університети можуть бути ядром технопарків, технополісів, кластерних утворень. Наприклад, у США діють технопарки при Гарвардському і Массачусетському університетах. На базі Стенфордського університету ще у 50-ті роки минулого століття почалося формування технопарку, який згодом перетворився на всесвітньо відомий технополіс «Силіконову долину». Подібними технополісами вважаються «Кремнієва долина» у Росії і «Пластикова долина» на півдні Франції. В Англії великою популярністю користується Кембріджський науковий парк, створений на базі відомого університету. В Японії, недалеко від Токіо, функціонує технополіс «Цукуба», центром якого є новий університет.

Нині Україна починає наслідувати досвід зарубіжних дослідницьких університетів. У 2007 році урядом було прийнято Державну цільову науково-технічну і соціальну програму «Наука в університетах» на 2008 ― 2012 роки. Відповідно до неї розпочато проведення наукового експерименту у п’яти університетах України, яким надано статус дослідницьких. Мета експерименту полягає у визначенні правових,

67

економічних, організаційних умов, необхідних для досягнення належного рівня науково-дослідної діяльності, безпосередньо пов’язаної з навчальним процесом і виробничою практикою. У разі успіху експериментальний досвід буде поширено на вузи України.

Отже, в умовах формування інноваційної економіки ключовим напрямом діяльності вітчизняних університетів повинна стати науково-дослідницька діяльність, що буде служити підґрунтям для освітньої діяльності та основою для масштабного розвитку інноваційного бізнесу.


1. Бадаева А. Интеграция европейского образовательного пространства / А. Бадаева // Мировая экономика и международные отношения. ― 2009. ― №4. ― С. 63-71.

2. Боголіб Т.М. Організація діяльності та фінансування дослідницьких університетів: зарубіжний досвід / Т.М.Боголіб // Фінанси України. ― 2010. ― №4. ― С. 35-44.

УДК 631.1 : 338.439.5

ЗНАЧЕННЯ ЕЛЕМЕНТІВ ІНФРАСТРУКТУРИ РИНКУ ЗЕРНА Грєхова- Бейгул О.Т., асистент Миколаївський державний аграрний університет Основою ринку зерна є його виробництво в таких обсягах, які б

гарантували продовольчу безпеку держави. Тому головним завданням Уряду України є формування достатніх запасів продовольчого та фуражного зерна. Для того, щоб аграрний ринок в Україні ефективно розвивався треба, на думку Саблука П.Т. та Шпикуляка О.Г., вирішити дві головні проблеми-формування економічного інтересу виробника і створення ефективної системи управління аграрним ринком[1, с. 22].

Ринок це сукупність взаємозалежних елементів, основними з яких є підприємства, споживачі та інфраструктура. Всі ці складові задовольняють потреби один одного.

В умовах ринкової економіки важливою проблемою є організація сучасної ринкової інфраструктури яка забезпечує просування продукції від виробника до споживача. Термін “інфраструктура”, в перекладі з латинської означає: infa- під і structura- будівля. Тобто, це - основа економічної системи.

Інфраструктура представляє сукупність інститутів, що діють у межах особливих ринків і виконують певні функції по забезпеченню нормального режиму їхнього функціонування.

Під інфраструктурою Білик В.О. розуміє систему державних, приватних і суспільних інститутів (організацій, установ), що обслуговують

68

інтереси суб’єктів ринкових відносин і забезпечують їхню ефективну взаємодію. Елементи ринкової інфраструктури автор групує в 3 блоки:

1) організаційно-технічна інфраструктура - товарні біржі й аукціони, торгові доми і палати, холдингові і брокерські компанії, інформаційні центри і ярмарки, пункти прокату і лізингу, державні інспекції, різного роду асоціації підприємців і споживачів, транспортні комунікації і засоби зв’язку;

2) фінансово-кредитна інфраструктура - банки, фондові і валютні біржі, страхові й інвестиційні компанії, різні фонди;

3) організаційно-дослідницька інфраструктура ринку – наукові інститути, інформаційно-консультативні фірми, аудиторські організації [3, c.123-124].

На наш погляд, найбільш повно розкрито суть інфраструктури зернового ринку у визначенні, що наводиться у Законі України “Про зерно та ринок зерна в Україні”: “інфраструктура ринку зерна – комплекс виробничих і невиробничих формувань, які забезпечують умови виробництва зерна, його заготівлю, зберігання, переробку, реалізацію, страхування, кредитно-фінансові та інші послуги ” [3].

Роль і значення інфраструктури в розвитку продовольчого комплексу полягає в створенні умов забезпечення його високоякісного функціонування і розвитку ринків сільськогосподарської продукції. Рівень розвитку інфраструктури повинен відповідати рівню розвитку ринку зерна, чого сьогодні не відбувається.

Вчені розрізняють три типи розвитку інфраструктури стосовно ринку зерна: випереджаючий, одночасний та запізнілий. Випереджаючий тип свідчить про те, що інфраструктура формується раніше, ніж сам ринок, який вона повинна обслуговувати. Одночасний тип характеризує такий стан економіки, коли інфраструктура розвивається одночасно з ринком. Запізнілий тип - розвиток інфраструктури відстає від розвитку основного виробництва. Ідеальним, більш ефективним є одночасний тип розвитку інфраструктури, що створює можливість більш раціонального використання всіх ресурсів, забезпечує оптимальне співвідношення між ринком та його інфраструктурою.

Для забезпечення відповідності інфраструктури ринку зерна доцільно основну увагу зосередити на наступних заходах:

1) інтеграція виробників зерна з переробними підприємствами; 2) створення державно-приватних структур по заготівлі і

переробці зерна та доведенню його до споживача; 3) залучення інвестицій; 4) розвиток маркетингової концепції; 5) здійснення політики протекціонізму, державної підтримки

сільськогосподарських виробників; 6) створення національного зернотрейдера;

Світова практика свідчить, чим більш розвинена ринкова інфраструктура, тим краще, досконаліше функціонує економіка.

69

Аналізуючи різні джерела про значення інфраструктури, можна виділити її особливості: інфраструктура створює умови для розвитку ринку зерна; об’єднує суб’єктів ринку між собою; формує оптимальні співвідношення між усіма складовими; забезпечує раціональне використання і заощадження всіх ресурсів на ринку зерна.

З метою забезпечення комплексного розвитку інфраструктури регіонального аграрного ринку пропонується розробити комплексну програму формування та функціонування інфраструктури регіонального аграрного ринку, яка має включати заходи поетапного і збалансованого розвитку цієї інфраструктури, максимального розширення її елементів та учасників ринків, створення нормативної бази для ефективного функціонування. Важливим елементом цієї програми має стати розвиток сільськогосподарської обслуговуючої кооперації, особливо необхідної для сприяння діяльності фермерам та особистим селянським господарством.


1. Саблук П.Т. Аграрний ринок як сегмент економіки / П.Т. Саблук, С.М. Кваша, О.Г. Шпикуляк//Функціонування аграрного ринку в умовах глобалізації економіки. – К.: ННЦ «ІАЕ», 2009. — 56 с.

2. Основи економічної теорії / За ред. В.О. Білика. — К.: Академпрес, 1997.—267с. 3. Закон України “Про зерно та ринок зерна в Україні” від 4.07.2002 // Урядовий

кур’єр від 31.07.2002р.

УДК 331.5 : 63 ТРУДОВІ РЕСУРСИ ЯК ОСНОВА ЕКОНОМІЧНОГО ПОТЕНЦІАЛУ

В СІЛЬСЬКОМУ ГОСПОДАРСТВІ

Біліченко О.С., асистент Миколаївський державний аграрний університет

Економічний потенціал країни характеризує можливості національної економіки виробляти матеріальні блага, надавати послуги, задовольняти економічні потреби суспільства. Ці можливості дають всі наявні в країні ресурси — виробничі, матеріальні, трудові, природні, фінансові, науково-технічні, інформаційні та ін. Відповідно економічний потенціал включає як складові частини виробничий, трудоресурсний, фінансовий, науковий та інші види потенціалів.

Ефективність використання економічного потенціалу в країні залежить від господарського механізму. Недосконалість останнього може призвести до нераціонального, малоефективного, а то й витратного використання складових економічного потенціалу. Тому існує нагальна проблема дослідження проблем використання економічного потенціалу сільського господарства.

70

Економічний потенціал має ряд певних особливостей: потреба в ресурсах пов’язана з процесом суспільного виробництва та створення споживчої вартості; структура ресурсів динамічна і залежить передусім від розвитку продуктивних сил і виробничих відносин; використання будь-якого виду ресурсів передбачає їх вартісне відтворення, отже, важливим є процес переходу ресурсів із матеріально-уречевленої форми у вартісну або фінансову.

Потреби населення, згідно кейнсіанської теорії, визначають масштаби, обсяг і структуру суспільного виробництва. Кількість міського і сільського населення і його співвідношення впливає на територіальну і функціональну структуру господарства певного регіону і країни взагалі. Людський потенціал фактично формує соціальні умови реалізації економічних інтересів регіону, а ключовою характеристикою цих умов є рівень життя його населення. Вивчення рівня життя населення регіону як важливого чинника в процесі аналізу факторів економічних інтересів регіону є досить складним. По-перше, досягнення високого рівня життя населення є основною метою економічного розвитку регіону. По-друге, рівень життя населення справляє суттєвий вплив на формування економічних інтересів регіону, оскільки те, чого регіон хоче досягти напевно базується на його поточному становищі. По-третє, певний рівень життя населення регіону є важливим чинником реалізації економічних інтересів регіону: очевидно, що заходи, які вимагатимуть режиму економії, по-різному сприйматимуться у регіонах з різним рівнем добробуту.

Виходячи з даного положення, розглянемо трудоресурсний потенціал сільської місцевості Миколаївської області. За останні п’ять років на фоні загального зменшення чисельності населення відбувається зниження чисельності сільського населення. Так, з 2005 року по 2009 рік відбулося зменшення наявного населення Миколаївської області на 30,1 тис чол або на 2,5%. За аналогічний період зниження чисельності сільського населення становить 16,5 тис чол, або 4,1%. Тобто темпи зниження чисельності сільського населення вищі, ніж загальні темпи скорочення населення Миколаївської області. Аналізуючи середньооблікову чисельність найманих працівників, можна відмітити суттєві зміни. За період з 2005 по 2009 роки відбулося зменшення загальної чисельності найманих працівників Миколаївської області на 12,8%. За аналогічний період чисельність зайнятих у сільському господарстві зменшилася на 43,1%.

Науково-технічний прогрес підвищує роль людини в суспільному виробництві і висуває нові вимоги до кожного працівника.

По-перше, зростають вимоги до кваліфікації і відповідальності працівників за функціонування могутньої і складної техніки. Сучасний робітник має бути висококваліфікованим. Отже, суспільство повинне виділяти значні кошти на підготовку кваліфікованих трудових ресурсів. По-друге, технічний прогрес вимагає робітника творчого, тому праця має бути вільною. Так само як примітивні засоби праці зумовлюють рабську

71

експлуатацію, сучасний НТП об'єктивно вимагає розкріпачення працівника, надання йому необхідних прав і свобод.

По-третє, праця в умовах НТП має бути також матеріально забезпечена. Сучасний робітник зможе нормально працювати лише в разі забезпечення його необхідними житловими та іншими побутовими умовами. Історичний досвід незаперечне доводить, що без вирішення соціальних проблем жодне суспільство не зможе досягти істотних результатів і в розвитку суспільного виробництва. Більше того, ігнорування соціальних проблем неминуче породжує кризову ситуацію в економіці. Про це переконливо свідчить той стан, в якому опинилася наша країна.

Зменшення кількості працездатного населення узгоджується зі зниженням фондо-, енерго-, матеріало- і капіталомісткості господарств, їх деіндустріалізацією, деспеціалізацією та переспеціалізацією.

Аналіз складу основних засобів за видами економічної діяльності довів, що у 2009 році питома вага основних засобів сільського господарства, мисливства та лісового господарства (включаючи худобу) становила лише 5,3% проти 10,7% досягнутих у 2006 році. Причиною скорочення вартості основних засобів є недостатні темпи оновлення основних засобів виробництва.

В умовах кризової ситуації в агропромисловому комплексі країни, жорсткого дефіциту оборотних коштів, викликаного низькою ефективністю господарювання, практично всі товаровиробники використовують як фізично, так і морально застарілі основні засоби.

Велика кількість населення, зайнятого у сільському господарстві пояснюється низьким рівнем механізації і автоматизації виробництва. Виробництво багатьох видів продукції ще не піддається повній механізації і базується на ручній праці. Протягом останніх років виробництво сільськогосподарських машин і їх постачання господарствам зменшується.

Проблема зайнятості працездатного населення має важливе значення. Маючи значний трудоресурсний потенціал, сільське господарство Миколаївської області може спеціалізуватися на виробництві трудомістких видів продукції, наприклад: овочів, плодів та ягід.

72

СЕКЦІЯ „ ЕКОНОМІЧНИЙ АНАЛІЗ І АУДИТ”

ПРОДУКТИВНІСТЬ ПРАЦІ ТА ЇЇ ОПЛАТА

Клочан В.П., к.е.н., доцент Миколаївський державний аграрний університет

Розвиток кожного підприємства пов’язаний з розвитком його

персоналу. Мотивація праці є невід’ємною складовою менеджменту, що покликана сприяти підвищенню ефективності сільськогосподарського виробництва.

Під мотиваційним механізмом розуміють економічні та соціальні відносини між адміністрацією та працівниками, що передбачає підвищення добробуту і морального задоволення працівників та ефективності господарювання. Хоча роботодавець та працівники мають дві протилежні позиції щодо відношення до мотивації праці. Якщо роботодавці прагнуть скоротити витрати підприємства, в т.ч. на оплату праці, то працівники бажають отримати якомога вищу заробітну плату, так як заробітна плата відіграє провідну роль в доходах сім’ї.

Мотивація праці полягає в стимулюванні поведінки працівників, що спонукає працівників до збільшення своїх доходів. Але інтеграція інтересів роботодавців і працівників можлива лише за умов існування зв’язку між витратами на оплату праці та її продуктивності. Причому темпи росту доходів підприємства і продуктивності праці повинні перевищувати темпи росту витрат на оплату праці. Для визначення цієї закономірності розглянемо дані щодо продуктивності праці і її оплати на матеріалах державного підприємства дослідного господарства «Зорі над Бугом» Миколаївського інституту агропромислового виробництва Української академії аграрних наук.

Проведений аналіз дає підставу стверджувати, що в ДП ДГ «Зорі над Бугом» Вознесенського району спостерігається тенденція зростання чисельності працюючих , валової продукції сільського господарства в порівнянних цінах 2005 р., фонду оплати праці, річної продуктивності праці одного працівника. Лише середньорічна заробітна плата одного працівника у 2009 р. в порівнянні з 2008 р. знизилась на 5,3 % через випереджаючий темп росту чисельності працюючих.

Останні три показники свідчать про те, що у 2008 р. політика мотивації праці в досліджуваному господарстві була неефективна, а у 2009 р. – ефективна. Так, у 2008 р. темп росту продуктивності праці відставав від темпу зростання оплати праці на 84,9 в.п.

Коефіцієнт ефективності підвищення заробітної плати дорівнює різниці між коефіцієнтом співвідношення темпів росту продуктивності

73

праці відносно темпів росту оплати праці та одиниці. Якщо він більше нуля політика підприємства в галузі підвищення оплати праці ефективна.

У 2008 році цей коефіцієнт був нижче нуля і дорівнював -0,44, у 2009 році – вище нуля і дорівнював 0,69, що свідчить про виправданість підвищення оплати праці. У 2009 р. темп росту продуктивності праці випереджав темп зростання оплати праці на 65,3 в.п.

Кореляційний аналіз дозволив виявити вплив оплати праці і фондоозброєності на продуктивність праці. Він показав, що при середній оплаті праці зростання фондоозброєності на 1,0 тис. грн веде до зростання продуктивності праці на 0,77 тис. грн. При середній фондоозброєності зниження оплати праці на 1,0 тис. грн приводить до зростання продуктивності праці на 2,0 тис. грн. Тобто в данному підприємстві погодинна оплата праці не впливає на її продуктивність. Коефіцієнт парної кореляції 0,46 свідчить, що між продуктивністю праці і фондоозброєністю існує значний прямий зв’язок.

Висновки. Дослідження показало, що при нинішній формі оплати праці втрачається її мотиваційний стимул на зростання продуктивності праці, на досягнення завдань, які стоять перед досліджуваним підприємством. Ми вважаємо, що для побудови ефективної системи мотивації праці необхідно використовувати оплату праці, яка враховує конкретний вклад конкретного працівника і здійснюється в залежності від кінцевого результату.

ВПЛИВ СТРУКТУРИ КАПІТАЛУ НА ФІНАНСОВИЙ СТАН ПІДПРИЄМСТВА

Костаневич Н.І., к.е.н., доцент Миколаївський державний аграрний університет

Дослідження підприємств Миколаївського району показало, що в

усіх досліджуваних підприємствах, крім ТОВ „Надбузьке”, засоби формуються за рахунок власного капіталу, питома вага якого коливається від 43,5% в ТОВ „Надбузьке” до 95,4% в ДП „Степове”. Складається власний капітал в КСП „Сонячне ” і ДП „Степове” в основному із статутного капіталу, в ТОВ „Надбузьке” і ТОВ „Ковалівка” – з нерозподіленого прибутку. Питома вага нерозподіленого прибутку в ВАТ „Радсад” займає 33,8%, в КСП „Сонячне” замість нерозподіленого прибутку – непокритий збиток в сумі 1252,0 тис. грн.

Залучений капітал здебільшого складається з поточних забов’язань. Довгострокові забов’язання були лише в ВАТ „Радсад” (їх питома вага в сумі власних і позикових коштів склала 17,6%) та КСП „Сонячне” (2,7%). Слід відмітити, що довгострокові забов’язання складалися не з кредитів банків, а з інших довгострокових забов’язань.

74

Поточні зобов’язання в основному складаються з кредиторської заборгованості. Найбільша питома вага кредиторської заборгованості в загальній сумі джерел фінансування в ТОВ „Ковалівка” (36,5%), ТОВ „Надбузьке” (30,6%), КСП „Сонячне” (25,5%). Низька питома вага кредиторської заборгованості в ДП „Степове” (4,5%), тому що на 95,4% це підприємство фінансується за рахунок власних джерел, та в ВАТ „Радсад” (5,8%), тому що в цьому підприємстві питома вага власного капіталу складає 60,4%, довгострокових забов’язань 17,6%, доходів майбутніх періодів 15,9%.

Структура джерел формування майна в кожному з підприємств індивідуальна. Причому, в ТОВ „Надбузьке”, ТОВ „Ковалівка” і ДП „Степове” майно формується лише з власного капіталу і поточних забов’язань, в КСП „Сонячне” – з власного капіталу, довгострокових та поточних забов’язань і доходів майбутніх періодів.

Структура джерел формування майна впливає на фінансовий стан підприємства, який може бути стійким, не стійким та кризовим.

Для діагностики фінансового стану використаємо метод „ККК”, розроблений на кафедрі економічного аналізу і аудиту Миколаївського державного аграрного університету.

Діагностика фінансового стану сільськогосподарських підприємств Миколаївського району показала, що в ТОВ „Надбузьке” і КСП „Сонячне” критичний фінансовий стан. В ТОВ „Ковалівка” і ВАТ „Радсад” фінансовий стан не стійкий. Лише в ДП „Степове”, яке на 95,4% фінансується за рахунок власних джерел, фінансовий стан абсолютно стійкий.

Для покращення фінансового стану потрібно КСП „Сонячне” покращити платоспроможність і фінансові результати, ТОВ „Ковалівка” і ВАТ „Радсад” – підвищити платоспроможність, ТОВ „Надбузьке” – покращити платоспроможність та структуру капіталу, а саме, підвищити питому вагу власного капіталу, щоб підприємство стало незалежним від зовнішніх джерел фінансування. Підвищити питому вагу власного капіталу можна за рахунок покращення виробничої та фінансової діяльності.

Дослідження показало залежність фінансового стану від структури капіталу. Підприємство з найвищою питомою вагою власного капіталу (ДП „Степове”) має найстійкіший фінансовий стан. Два господарства (ТОВ „Ковалівка” і ВАТ „Радсад”) мають не стійкий фінансовий стан, вони мають порівняно низьку питому вагу власного капіталу – 51,8% та 60,4% (при нормативі більш 50%). Два підприємства (ТОВ „Надбузьке” і КСП „Сонячне”) мають критичний фінансовий стан. Питома вага власного капіталу в ТОВ „Надбузьке” 43,5%, тобто нижче нормативу. В КСП „Сонячне” на кінець 2009 року питома вага власного капіталу склала 71,4% (за рахунок статутного капіталу, тому що господарство в останні три роки отримує від господарської діяльності збитки і сума непокритого збитку дорівнює 1252,0 тис. грн). Тобто у нинішніх умовах виживають підприємства, які в основному фінансуються за рахунок власного капіталу.

75

РЕСУРСНИЙ ПОТЕНЦІАЛ АГРАРНОГО СЕКТОРУ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЙНИХ ЗМІН

Вишневська О.М., к.е.н., доцент


Важливою складовою сталого розвитку аграрного сектору економіки України є процеси глобалізації, які здійснюють безпосередній та значний вплив на окремі внутрішні економічні процеси та явища. Глобалізаційні процеси характеризуються сукупністю конкурентних переваг окремої країни на світовому рівні у економічних, соціальних та екологічних напрямах. Сучасний розвиток національної економіки та вітчизняного аграрного сектору не відображає тенденцій економічного, соціального та екологічного розвитку окремих підприємств, сільських територій. У сукупності модель глобалізації національних економік включає великий національний бізнес, середній та малий бізнес, транснаціональні компанії, а також вагові коефіцієнти, що визначають частку відповідного бізнесу у структурі національної економіки країни. Отже, модель сталого розвитку аграрного сектору економіки повинна ґрунтуватися на трьох основних складових геоекономічних змін, як результатів глобалізаційних процесів, а саме: економічних, соціальних та екологічних.

Окрім зазначеного слід відмітити, що глобалізація використовується насамперед світовими економічними лідерами для підвищення своєї конкурентоспроможності, основу валового внутрішнього продукту формують країни «великої вісімки» - до 45,0%, все інше припадає на інші країни світу, у тому числі у Україну. З урахуванням всіх факторів впливу, умови сьогодення характеризують національну економіку за індексом сталого розвитку як таку, що потребує активізації інвестиційно-інноваційного розвитку усіх галузей народного господарства, так як сукупним показником національна економка займає 45 місце у світі серед 233 країн.

Характерною особливістю країн «лідерів» є наявність у структурі доданої вартості їх економік значної частки інтелектуальної та високотехнологічної праці, що відображається через індекс конкурентоспроможності, екологічного виміру, за індексом суспільства, заснованого на знаннях, за активністю в інноваційній діяльності, спрямовуючи близько 3,0% валового внутрішнього продукту на дослідження та розвиток. Рівень розвитку є максимально наближеним до моделі «розумного» суспільства, що є вищою формою розвитку держави, заснованої на знаннях. Економіка України за індексом сталого розвитку займає 45 місце значення показника не перевищує 0,485, у той час як Польща займає 38 місце, яка спрямовує значні обсяги експорту сільськогосподарської продукції та продукції її переробки на товарний український ринок.

76

Значно складнішою проблемою є формування ефективного механізму щодо відтворення та збереження ресурсного потенціалу, забезпечення стійкого розвитку аграрного сектору економіки, який формує значну частку валового внутрішнього продукту держави, переважну частку регіонального валового продукту у південних та центральних регіонах України.

Враховуючи рівень природно-ресурсного забезпечення Україна до 2020 року може увійти до двадцятки найбільш розвинених країн. Проведені дослідження надають можливість обґрунтувати, що реалізація заходів щодо збільшення фінансового виміру аграрного сектору у формуванні економіки країни з фактичних 10,0% до збільшення пов’язана із значною кількістю якісних організаційних, управлінських, інформаційних, технічних та технологічних змін на інвестиційно-інноваційній основі.

В умовах сьогодення аграрний сектор не має здатності забезпечити продовольчу безпеку країни за усім спектром сільськогосподарської продукції на продукції її переробки. Так, споживання овочів становить 85,0% норми, плодів, ягід та винограду – на рівні 51,0%, молока та молочних продуктів – на рівні 62,0%. З виробництва молока, м’яса і плодово-ягідної продукції Україна стоїть на межі продовольчої небезпеки. Для задоволення населення продуктами харчування на рівні фізіологічних норм споживання необхідним є нарощування обсягів валового виробництва м’яса і м’ясопродуктів на 1,8 млн тонн, молока і молокопродуктів – майже на 6,0 млн тонн, плодів та ягід, винограду – майже на 2,0 млн тонн. Одним із гальмуючих чинників розвитку вітчизняного виробництва є значне збільшення імпортованої сільськогосподарської продукції, у тому числі через виконання умов Світової Організації Торгівлі. А також невідповідність між окремими групами ресурсів. Основною проблемою недостатності темпів розвитку аграрного сектору на інноваційній основі є дефіцит необхідних коштів. Дефіцит лише обігових коштів у тваринництві, без врахування капітальних вкладень, становить 43,0 млрд гривень на рік.

Враховуючи той факт, що інвестиційна активність у аграрного секторі є низькою, до 2,1% від сукупного іноземного інвестування в економіку України, стабільним джерелом фінансування розвитку може бути формування Фонду підтримки села шляхом введення спеціалізованого податку на товарообіг в обсязі 1,0%, що дозволить, за даними науковців, залучати до фонду 25,0-30,0 млрд гривень та концентрувати кошти у впровадження новітніх технологій у вирощування сільськогосподарських культур та утримання тварин. Забезпечення стійкого розвитку аграрного сектору економіки України дозволить забезпечити виробництво 80 млн тонн зерна, 15 млн тонн насіння олійних культур, 4 млн тонн мяса, 18 млн тонн молока, 17 млрд штук яєць для внутрішнього та зовнішнього ринків, при цьому довести якісні характеристики до рівня європейських та міжнародних стандартів якості.

77

Важливим аспектом розвитку є державне регулювання у реалізації сільськогосподарської продукції через обмеження посередницьких структур, створення оптових ринків. Існуючі темпи у створенні ОРСП залишають на вітчизняному аграрному ринку дрібних товаровиробників, що значно стримує підвищення якісних характеристик сільськогосподарської продукції та продукції її переробки, збільшує залежність від імпорту.


1. Чеберкус Д. Системні підходи до державного регулювання інноваційного розвитку України в умовах глобалізації / Д. Чеберкус // Економіст.— №9.—2007.— С. 4-6

КОНТРОЛІНГ ЯК ФАКТОР ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВОМ

Ужва А.М., к.е.н., в.о. доцента Миколаївський державний аграрний університет Контролінг як нова філософія управління уже давно зайняв чільне

місце як об'єкт досліджень у наукових колах, набув практичного застосування у багатьох високорозвинутих підприємствах. Однак порівняно стрімкий розвиток та визнання контролінгу як нового підходу до вдосконалення системи управління підприємства супроводжується низкою негативних явищ. Серед яких чи не на першому місці стоїть неготовність багатьох визнати такий підхід, насамперед, через багатогранність позитивних рис контролінгу, його неформальний характер, відсутність однозначності трактування та дублювання в різній мірі та формі функцій уже існуючих функцій менеджменту підприємства.

На багатьох підприємствах України існує необхідність в інтегрованій методичній інструментальній базі для підтримки основних функцій менеджменту – планування, контролю, обліку й аналізу, координації різних аспектів управління бізнес-процесами. Тому одним з актуальних питань, яке періодично обговорюється вітчизняними науковцями, є сутність, межі та концепції застосування контролінгу.

Значний внесок у розвиток теоретичних та практичних питань контролінгу здійснили західні вчені-економісти І. Ансофф, Ю. Вебер, А. Дайле, Е. Майєр, М. Мескон, Р. Манн, а також вчені-економісти України: О. Амоша, С. Аптекарь, О. Ананькін, В. Анташов, І. Балабанов, О. Благодатний, М. Білуха, І. Булєєв, С. Голов, Т. Головін, О. Градов, Г. Губерна, С. Голов, С. Данілочкін, Н. Данілочкіна, В. Івашкевич, Ю. Лисенко, Ю. Макогон, С. Петренко, Л. Попова, М. Пушкар.

З розвитком компанії власник все частіше задає собі питання, як керувати нею, коли в структурі вже не один і не два бізнеса, коли

78

чисельність персоналу росте, коли обороти постійно збільшуються, конкуренція підвищується, а рентабельність знижується. Більшість керівників на цьому етапі починають цікавитися темою контролінгу, яка все частіше обговорюється українськими підприємцями. Тож необхідно розібратися, що являє собою контролінг у системі управління.

Слово “контролінг” англійського походження („to control" – керувати, спостерігати, контролювати), яка у свою чергу пішло від французького слова, що означає “реєстр, перевірочний список”. Термін “контролінг” запозичений з англомовної управлінської лексики. Хоча джерела контролінга знаходяться в Німеччині, де концепція зародилася приблизно в 50-х роках ХХ столітті.

Традиційно виділяють дві школи організаційного управління- німецьку та американську. В Німеччині переважає наукове обгрунтування принципів та методів контролінга, а в США більше уваги приділяють його інструментам, які використовуються на практиці [1,с.64]. Слід зазначити, що термін “контролінг” майже не використовується в англомовних джерелах: у Великій Британії та США, де вживається термін управлінський облік (managerial accounting, management accounting). Термін “контролінг” використовується у Німеччині, звідки його запозичено Росією, а згодом і Україною. Німці позначили якісне нове явище в теорії та практиці управління підприємством (die Controlling).

Контролінг є найважливішим засобом успішного функціонування підприємства, тому що: забезпечує необхідною інформацією для прийняття управлінських рішень шляхом інтеграції процесів збору, обробки, підготовки, аналізу, інтерпритації інформації; надає інформацію для управління трудовими та фінансовими ресурсами; забезпечує виживаність підприємства на рівнях стратегічного й тактичного управління; сприяє оптимізації залежності “дохід-витрати-прибуток” [2, с.155].

Отже, результатом від впровадження контролінгу стає система, що сприяє підвищенню ефективності діяльності підприємства і дозволяє: передбачати результати діяльності підприємства; планувати діяльність з метою підвищення ефективності використання ресурсів підприємства; вчасно одержувати точну інформацію, необхідну для прийняття управлінських рішень; підвищувати конкурентоздатність підприємства [3, с.8].

Безумовно, що контролінг необхідний українським підприємствам і повинний істотно підвищувати ефективність їхньої роботи, зробити їх більш конкурентоздатними. Отже, стратегічною метою українських підприємств на шляху інноваційності та підвищення конкурентоздатності має стати створення ефективної системи контролінгу. Початком впровадження контролінгу на вітчизняних підприємствах можна вважати спробу створення системи управлінського обліку, синхронізувавши її зі стратегічним та оперативним плануванням.

79

На основі аналізу досліджень провідних зарубіжних та вітчизняних вчених наведимо необхідні заходи для впровадження системи контролінгу на підприємстві: поточні і стратегічні завдання по підприємству в цілому і по окремих структурних підрозділах і службах (центрах витрат і відповідальності); схему організаційної структури, центрів витрат і відповідальності; формування аналітичного і регулятивного блоку в системі контролінгу; положення функціональних обов'язків і прав служби конролінгу і окремих спеціалістів (контролерів); інформаційні потоки, забезпечуючи своєчасну інформацію по результатах діяльності підрозділів підприємства; критичні величини по окремих показниках в системі аналізу відхилень між нормативними (плановими) і фактичними показниками; терміни проведення аналізу фактичного стану по центрах витрат і відповідальності, підприємству в цілому; терміни подачі результатів аналізу і підготовлених проектів управлінських рішень керівнику підприємства систему контролю за виконанням управлінських рішень; способи повідомлення керівникам по виявленим недолікам.


1. Набок Р. Американская и немецкая модели контроллинга / Р.Набок // Финансовый директор. — 2007. — №12. — С. 59-68.

2. Акєнтьєва О. Б. Система контролінгу: сутність і необхідність формування організаційно-методичних основ на підприємствах / О.Б.Акєнтьєва // Materiały IV Międzynarodowej naukowi-praktycznej konferencji «Naukowym progres na rubieży tysiącleci — 2008» —Tym 5. Ekonomiczne nauki.: Przemyśl. Nauka i studia. — 2008. — С. 25-29.

3. Аксентюк М.М. Контролінгове забезпечення стратегії розвитку підприємства / М.М. Аксентюк // Економіка та держава. — 2008. — № 7.— С.15-19.

БАГАТОФУНКЦІОНАЛЬНІСТЬ РОЗВИТКУ СІЛЬСЬКИХ ТЕРИТОРІЙ ЯК СИСТЕМИ

Белевят О.А., к.е.н., в.о. доцента Миколаївський державний аграрний університет Економічна функція сільських територій зумовлена тим, що на них

створюються матеріальні блага, які призначені задовольняти важливі нужди та потреби споживачів [1, с. 16-24]. В умовах ринкової економіки даний процес відбувається в умовах конкуренції, економічної самостійності суб’єктів господарювання, вільного вибору останніми партнерів для ефективного ведення господарства, ціноутворення під впливом попиту та пропозиції за відповідного державного регулювання. Адже сільськогосподарська продукція формує основу продовольчої безпеки як державного, так і регіонального, місцевого та особистого рівнів, а також закладає фундамент економічної незалежності країни.

80

Соціальна функція сільських територій пов’язана із життям та стосунками людей, які на ній проживають [2, с. 188-196]. Стрижнем сільської території виступає сільське населення, основу якого формують селяни. У системі суспільних відносин цю категорію населення поєднує проживання в селі. Вони зайняті переважно сільськогосподарським виробництвом та сферами, що забезпечують життєдіяльність сільської громади.

Демографічна функція сільських територій полягає в тому, що в сільській місцевості відбувається відтворення як сільського населення, так і сільських населених пунктів різних видів [3, с. 98-104].

Виробництво продукції рослинництва і тваринництва постає однією з основних задач сільських територій. Їх виробнича функція здійснюється завдяки поєднанню в сільській місцевості сукупності необхідних для розширеного відтворення матеріальних благ людських, земельних, технічних, технологічних, фінансових та організаційно-управлінських ресурсів, витрати на які покривають ринкові ціни [5, с. 4-9].

Організаційно-управлінська функція сільських територій, де первинним суб'єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень визнається територіальна громада села (селища). Систему місцевого самоврядування сільських територій формують: територіальна громада; сільська (селищна) рада; сільський (селищний) голова; виконавчі органи сільської (селищної) ради; районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси відповідних територіальних громад; органи самоорганізації населення, що створюються частиною жителів, які тимчасово або постійно проживають на відповідній території в межах села (селища).

Природно-відтворювальна функція сільських територій ґрунтується на тому, що постачає для виробництва та споживання необхідні природні ресурси, які знаходяться у відкритому доступі, спільному користуванні місцевої територіальної громади та приватному володінні її громадян. Природне навколишнє середовище сільських територій – земля, вода, повітря використовуються в сільськогосподарському виробництві, де економічні та природні відтворювальні процеси тісно пов’язані між собою. При цьому економічні результати господарювання значною мірою визначаються умовами функціонування рослинного та тваринного світу. Крім суто виробничої функції природне середовище сільських територій використовується для демографічного відтворення населення, відпочинку людей та їх та оздоровлення.

Рекреаційно-оздоровча функція сільських територій належить до числа базових. Її підґрунтям виступає, з одного боку, вироблена продукція, що вирішує як продовольчу, так і оздоровчу функцію, з іншого - рекреаційна діяльність сільської громади, яка може використовувати в цих цілях , антропогенні та історичні ресурси, природні ландшафти, рослинний і тваринний світ, водні ресурси, пасовища, сінокоси, лісові масиви, сільські населенні пункти. До певної міри рекреаційно-оздоровчу функцію виконує

81

власне сільська праця, що пов’язана з фізичними навантаженнями біля землі, тісними контактами з природним середовищем, рослинами та свійськими тваринами. Адже кожна сільська територія наділена унікальними історичними, природними та антропогенними ресурсами, сильні та слабкі сторони яких можуть бути задіяні при економічному розвитку конкретної місцевості.

Культурна функція сільських територій витікає з тієї сукупності матеріальних та духовних цінностей, що була створена вітчизняним селянством протягом його існування. Тому культурна функція, з одного боку, опирається на соціально-економічний рівень аграрного виробництва, а з іншого – на здобутки, що служать задоволенню духовних потреб як селян та сільської громади, так і всього суспільства й людства. Сучасний проблемний характер здійснення культурної функції сільських територій зумовлена соціально-економічним занепадом села та культурною кризою.

Духовна функція сільських територій проявляється тим, що духовність селянства формувала і продовжує творити внутрішній світ української нації. Базою духовної функції сільської території виступає внутрішній світ сільської людини, яку приваблює в сільському способі життя не лише матеріальний достаток, але й розуміння своєї людської значущості та вагомість власного соціального положення в суспільстві. Духовна функція сільської території зміцнюється за рахунок ствердження цінності селянина та сільської громади через делегування їм прав, обов’язків і відповідальності щодо господарювання, покладаючись на власні знання, силу розуму, винахідливість, мужність, уяву про добро і зло. [4, с. 14].


1. Мармуль Л.О. Стратегічне управління стійким розвитком виноградарства в регіоні / Л.О. Мармуль, В.В. Шальнєва // Вісник аграрної науки Причорномор’я . — 2006. — №4(38). — С. 16-24.

2. Могильний О.М. Інформатизація сільського соціуму як передумова конкурентного капіталу / О.М. Могильний, М.К. Горлатий // Актуальні проблеми економіки. — 2007. — №6. — С. 188-196.

3. Орлатий М.К. Сучасні проблеми розвитку сільських територій / М.К. Орлатий // Розвиток агропродовольчого сектора економіки і проблеми підготовки кадрів: Доповіді на ІІІ міжнародній науково-практичній конференції. Одеса, 24-25 травня 2007 р. / Голова редкол. О.П. Сидоренко. — Одеса: Астропринт, 2007. — 240 с.

4. Сахацький М.П. Проблеми відродження сільського господарства / М.П. Сахацький— К.: ІАЕ, 2000. — 304 с.

5. Шпичак О.М. Проблеми ціноутворення в АПК / // Організаційно-економічні проблеми розвитку АПК. У чотирьох частинах. Частина 4. Ціноутворення, інфраструктура аграрного ринку та виробничий потенціал в АПК / За ред. П.Т. Саблука. — К.: ІАЕ УААН, 2001. — С. 4-9.

82

ЕФЕКТИВНИЙ ВНУТРІШНІЙ КОНТРОЛЬ – СКЛАДОВА УСПІШНОГО ФУНКЦІОНУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВА

Костирко А.Г., старший викладач Миколаївський державний аграрний університет В умовах жорсткої економії матеріальних ресурсів власники

підприємств все частіше відмовляються від організації системи внутрішнього контролю. Таким чином триває тенденція до зниження ролі внутрішнього контролю як важливого чинника впливу на прийняття ефективних управлінських рішень.

Дослідження проблем організації внутрішнього контролю на вітчизняних підприємствах проводили такі науковці, як Ф.Ф. Бутинець, Б.І. Валуєв, В.Ф. Максімова, Б.Н. Соколов, Н.Г. Виговська, В.П. Пантелєєв та інші.

Організація внутрішньогосподарського контролю на підприємстві залежатиме, перш за все, від правової форми підприємства. Так, визначальними факторами організації внутрішнього контролю на підприємстві являються: вид діяльності, масштаб діяльності, наявність достатніх фінансових ресурсів, доцільність охоплення контролем різних аспектів діяльності, складність організаційної структури, відношення керівництва підприємства до контролю.

Дослідження підходів до організації внутрішнього контролю на підприємствах різних форм власності здійснювала Н.Г. Виговська. На її погляд, створення самостійної системи внутрішнього контролю необхідно орієнтувати на середні та великі підприємства зі складною внутрішньою організаційною структурою. На невеликих же підприємствах має місце функціонування контролю за допомогою інтегрованої системи обліку, при цьому спеціальної служби й посади контролера не передбачаються, а його функції може виконувати головний бухгалтер або спеціально уповноважений працівник підприємства [2].

Однак, на нашу думку, при зазначеному підпорядкуванні служби внутрішньогосподарського контролю головному бухгалтеру втрачається незалежність контролю і функціонування такої служби втрачає сенс. Таким чином ефективність системи внутрішньогосподарського контролю залежить від його місця в організаційній структурі підприємства. Якщо внутрішньо-господарський контроль покладений на ревізора або ревізійну комісію, працюючих на громадських началах, то, як свідчить практика, керівництво може ігнорувати систему контролю, викривляти дані фінансової звітності. Інакше полягає справа, коли внутрішньогосподарський контроль здійснюється службою (відділом, групою) внутрішнього контролю (аудиту), яка є самостійним підрозділом апарату управління. Така служба створюється з метою перевірки ефективності роботи організації та контролю за діяльністю всіх її структурних підрозділів. Умовою успішної роботи служби внутрішнього

83

аудиту є її незалежність від інших підрозділів, що досягається шляхом прямого підпорядкування цієї служби керівнику підприємства.

Дослідження показує, що не існує певного уніфікованого порядку організації внутрішнього контролю. Незважаючи на різну організаційну структуру, різне матеріальне забезпечення процес створення та діяльності системи внутрішнього контролю здійснюється в такі етапи: дослідницький, підготовчий, організаційний, етап здійснення контрольної діяльності та результативний. На першому “дослідницькому” етапі на підприємстві проводяться дослідження діяльності, переглядаються всі порушення та причини їх виникнення, власник оцінює всі переваги та недоліки впровадження служби внутрішнього контролю та приймає відповідне рішення. Прийнявши рішення про організацію внутрішнього контролю розпочинається другий “підготовчий” етап. На даному етапі власник здійснює пошук необхідного персоналу, адже висококваліфікований персонал є запорукою ефективної роботи всієї служби, також здійснюється пошук матеріального забезпечення, відповідних приміщень та інших засобів. На “організаційному” етапі відбувається безпосередня організація роботи служби внутрішнього контролю. Власник видає Наказ на організацію служби внутрішнього контролю, розробляються Положення про службу внутрішнього контролю та Посадові інструкції внутрішніх контролерів. Після організації служби внутрішнього контролю вона розпочинає свою активну контрольну діяльність відповідно до встановлених обов’язків та планів перевірок, затверджених керівником підприємства. В результаті проведеної роботи служба внутрішнього контролю складає внутрішні звіти, які узагальнюють результати контролю, про проведені перевірки, виявлені порушення та пропозиції щодо удосконалення діяльності та уникнення таких порушень в майбутньому. Дана послідовність організації служби внутрішнього контролю може застосовуватись будь-якими підприємствам, які прагнуть удосконалити свою діяльність.

Внутрішній контроль наявний на кожному підприємстві, проте компетентність його забезпечується не завжди. Так, невеликі підприємства найчастіше не мають достатнього штату, матеріальних ресурсів та рівня знань управлінського персоналу для організації необхідної системи внутрішнього контролю. Великі підприємства, навіть володіючи достатньою базою, можуть бути погано керовані, і як наслідок досить великі засоби, витрачені на організацію контролю, не дадуть бажаних результатів. Якщо діючі або розроблювані системи контролю неефективні, то в такому контролі просто немає необхідності. В кінцевому підсумку це призведе до збитків підприємства.


1. Бутинець Т.А. Внутрішній контроль: елементи організації системи / Т. А. Бутинець. — Вісник Житомирського державного технологічного університету / Економічні науки. — Житомир : ЖДТУ, 2008 — № 1 (43). — С. 28 – 35.

2. Виговська Н.Г. Господарський контроль в Україні: теорія, методологія, організація : [моногр.] / Н.Г. Виговська. — Житомир: ЖДТУ, 2008. — 532 с.

84

3. Соколов Б.Н. Системы внутреннего контроля (организация, методики, практика) / Б.Н. Соколов, — М. : Издательство “Экономика”, 2007. — 442 с.

ТЕНДЕНЦІЇ ТА РЕАЛІЇ ФУНКЦІОНУВАННЯ ОРЕНДНИХ ВІДНОСИН

Саваріна І.П., аспірант Миколаївський державний аграрний університет Процес виробництва сільськогосподарської продукції

характеризується становленням певної системи відносин власності між господарюючими суб’єктами, однією з прикметних особливостей функціонування якої є розвиток земельно-майнових орендних відносин, що стосується практично всіх зайнятих в сільськогосподарському виробництві. Створення нових агропідприємств та умов, що відповідають розвитку ринкових відносин на селі в результаті організаційних заходів та нормативно-правового забезпечення проведення аграрної реформи, в частині встановлення приватної власності на засоби сільськогосподарського виробництва, зумовлює подальше опрацювання питань стосовно орендних відносин в комплексному загальногосподарському осмисленні. Розкриттю питань щодо вищезазначеного присвячені дослідження Л.Антіпової, А.Артюшина, Ю.Білика, А.Даниленка, А.Данкевича, М.Маліка, В.Месель-Веселяка, П.Саблука, І.Червена, О.Шебаніної, О.Шпикуляка, В.Юрчишина та інших вчених.

Забезпечення задоволення інтересів населення сільських територій має тісний зв'язок з економічним розвитком сільськогосподарських підприємств і значимість орендних відносин у економіко – виробничій діяльності, як важливої складової діяльності підприємств агросектору та їх вплив на матеріальний стан сільського населення обумовлюють подальші дослідження стосовно тенденцій розвитку земельно-майнових орендних відносин в діяльності сільгосппідприємств. А оскільки визначальним критерієм земельної власності є не сама наявність земельної ділянки, а дохід, який можна з неї отримати, то з підвищенням ефективності аграрного виробництва та зростанням економічного становища орендарів розмір орендної плати повинен зростати. [1].

Досвід свідчить, що в подальшому перебігу процесів розвитку земельних відносин у напрямах концентрації землі у власності ефективно працюючих підприємств усіх типів є оренда землі й розширення її ринкового обороту та іпотека, з послідовним залученням у цей оборот усіх сільськогосподарських земель та сталим ефективним використанням

85

орендованого майна. Відповідно до укладених договорів орендна плата за використання земельних ділянок в 2010 році в Миколаївській області складає 212,4 млн грн, середній розмір орендної плати по області складав 3,0% до нормативної грошової оцінки землі. Відсоток виконання договірних зобов'язань – 81,6%. Стосовно використання орендованого майна, то фактична виплата орендної плати за майно становила 518,7 тис. грн, відсоток орендної плати від грошової вартості цього майна не перевищує 1,0% при 100% виконанні договірних зобов'язань.

Запровадження у практику виплати орендної плати виключно коштами є однозначно позитивним, оскільки за отримані кошти орендодавець спроможний придбати необхідні йому життєво важливі товари та продукцію. Крім цього, відповідні звернення і скарги стосовно кількості та якості продукції, яка видавалась в рахунок орендної плати, на разі взагалі відсутні (2008 – 2009 роки), а ще в 2002 році такі питання порушувались практично у 45% всіх звернень, що надходили від орендодавців землі до органів виконавчої влади .

Обсяг продукції сільського господарства, виданої пайовикам у рахунок орендної плати за землю та майнових паїв (часток) в період з 2000 року зріс з 31,3 млн. грн до 70,3 млн. грн, в тому числі продукція рослинництва з 30,3 млн грн (2000 р.) до 69,6 млн грн (2009 р.), відповідно продукція тваринництва: 1,0; 0,7 млн грн. Слід зазначити позитивну тенденцію скорочення обсягу продукції сільського господарства у цьому напрямі з 7,3 до 2,7% до загального обсягу реалізації сільського господарства [2].

Підприємствами регіонального АПК, незважаючи на ускладнене та обмежене кредитування аграрних підприємств, скорочення розмірів державної підтримки, подорожчання ресурсів та послуг, реалізується комплекс організаційних та ресурсно-технологічних заходів в сільськогосподарське виробництво.

Підвищення ролі земельних платежів та проведення розрахунків за оренду майна за своїм функціональним призначенням має зростати, оскільки від збільшення розміру орендної плати в залежності від результатів господарської діяльності та фінансово-економічного стану орендаря повинно покращуватись матеріальне становище селян, а як наслідок - покращення соціальної ситуації на селі.


1. Шебаніна О.В. Орендні земельні відносини: сучасний стан та основні напрями удосконалення / О.В. Шебаніна // Економка АПК. — 2008. — № 7. — С. 7-13. 2. Статистичний щорічник Миколаївської області за 2009 рік / Головне управління статистики у Миколаївській області ; за ред. П. Зацаринського. — Миколаїв, 2010. — 635 с.

86

АНАЛІЗ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ТРУДОВИХ РЕСУРСІВ В СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВАХ

Мельничук Л.С. , асистент Миколаївський державний аграрний університет Підвищення ефективності аграрного виробництва не можливе без

формування і економічно-ефективного використання ресурсів, тобто потрібне найбільш раціонального використання всіх наявних ресурсів, в першу чергу — трудових. Адже трудові ресурси є одним із основних чинників сільськогосподарського виробництва, поряд зі землею та капіталом. Саме працівникам належить вирішальна роль в розвитку засобів і предметів праці. Від організованості працівників, їх знань, ініціативі і дисципліни залежить продуктивність праці та ефективність виробництва.

Тому велика увага приділяється проблем, розвитку, відтворення та ефективного використання трудових ресурсів аграрного сектора економіки. Значний внесок для вирішення цих проблем зробили С.І. Бандур, Д.П. Богиня, О.Л. Богуцький, В.С. Дієсперов, О.Ю. Єрмаков, Є.П. Качан, Є.М. Лібанова, І.Л Петрова, П.Т. Саблук, К.У. Якуба та інші вчені. Водночас ціла низка питань потребує подальшого поглибленого дослідження.

Важливим є вирішення основних економічних і соціальних проблем, які спричинили зниження ефективності використання трудових ресурсів на селі, а саме – пошук шляхів зменшення обсягів безробіття прогнозування та регулювання неформальної зайнятості, нелегальної трудової міграції, низький рівень оплати праці, пенсій та допомоги, занепад соціальної інфраструктури, неефективна державна допомога. Адже можливості нарощення виробництва в особистих господарствах майже вичерпані, резерви підвищення продуктивності праці в них також не великі [1].

Для характеристики стану використання на підприємстві трудових ресурсів і виявлення резервів збільшення обсягу виробництва та підвищення рентабельності роботи треба проаналізувати такі показники, пов'язані з рухом, якістю робочої сили, її продуктивністю, а також її вартістю:

- чисельність персоналу підприємства з точки зору динаміки, категорійної структури, професійної підготовленості, плинності працівників;

- використання робітниками і службовцями робочого часу, стан трудової дисципліни; продуктивність праці;

- фонд оплати праці, динаміка середньої заробітної плати працівників і трудомісткості продукції.

Починати аналіз окресленого кола питань доцільно з характеристики динаміки чисельності працівників на підприємстві.

Але просте порівняння чисельності працівників підприємства за кілька років повної відповіді на ці питання не дає (хоч воно має певне аналітичне значення). Лише з урахуванням динаміки виробничих

87

потужностей підприємства і їх використання, динаміки продуктивності праці висновки про динаміку чисельності працівників підприємства набувають обґрунтованості й аналітичної цінності.

Ефективне використання трудових ресурсів передбачає розробку заходів, спрямованих на забезпечення сталості складу працівників. Результатом реалізації людського потенціалу є якість трудового життя, конкурентоспроможності робочої сили [2].

У виробничому потенціалі трудові ресурси – найбільш активний фактор, який дає змогу йому (потенціалу) адаптуватися до змін і розвиватися. Зміст управління трудовими ресурсами залежить від обраної концепції, що відбиває ставлення до персоналу: теорії людських (трудових) ресурсів; теорії людського капіталу.


1. В. Дієсперов. Продуктивність праці в сільському господарстві / Дієсперов В. / Економіка України, № 11, — 2003 р. С. 61 – 68.

2. В. Близнюк. Оцінка людського потенціалу економічного зростання України: теорія та практика. / Україна: аспекти праці, № 5, — 2006 р. С. 30 – 34.

88

СЕКЦІЯ «СУЧАСНІ КОМП’ЮТЕРНІ ТЕХНОЛОГІЇ В ЕКОНОМІЦІ Й ОСВІТІ»

ОЦІНКА ТОЧНОСТІ ПРОГНОЗУВАННЯ СТРУКТУРИ ЗЕМЕЛЬНОГО ФОНДУ УКРАЇНИ

З ВИКОРИСТАННЯМ ЛАНЦЮГІВ МАРКОВА

Іхсанов Ш.М., к.т.н.,доцент Лопушанська В.В., аспірант Миколаївський державний аграрний університет

Наведемо основні результати досліджень, що були опубліковані авторами в роботі [1]. В якості початкових даних використано статистичну інформацію про динаміку змін земельного фонду України, яку оприлюднив Держкомзем України за період з 2006 по 2009 роки [2]. Основною проблемою при прогнозуванні з використанням ланцюгів Маркова є оцінка матриці перехідних імовірностей (МПІ). Достатньо повний ретроспективний огляд таких методів наведено в роботі [3]. Новий підхід у застосуванні ланцюгів Маркова використали Grimshaw та Alexander [4].

Нами для оцінки МПІ запропоновано рішення наступної оптимізаційної задачі:

;min))1()((1

22

1P

n

i

t

ttii tEStS ⇒−−∑∑

= =

;0

;111

≥

=∀=∑=

ij

n

jij

p

...ni p;

)()1( tSPtES T=+ . Тут P = {pij} — шукана МПІ, S(t) — значення вектора станів об'єкту,

які спостерігалися, ES(t) — очікувані середні значення вектора станів об'єкту. В роботі оптимізаційну задачу розв’язано засобами Microsoft Excel.

За результатами проведених досліджень з’ясовано, що прогнозування структури земельного фонду України із застосуванням моделі марківського ланцюга здійснено з достатньою точністю. Так, відносна помилка прогнозу за окремими категоріями землі не перевищує 0,6%, середнє значення помилки не більше 0,1%. Для отримання достовірного прогнозу необхідно використовувати дані за період, який охоплює не більше трьох попередніх років, при цьому можливо, що найбільш оптимальним є використання даних тільки за 2 попередніх роки, як це демонструють результати прогнозування структури земель на 2009 рік. В заключній частині роботи наведено прогноз

89

структури земельного фонду України на 2010 рік з використанням різних інтервалів оцінки МПІ.

Останнім часом на сайті Держкомзему України доступна інформація про фактичні значення структури земельного фонду України на 2010 рік [2], що дозволяє додатково оцінити точність прогнозування за запропонованим методом. Ці дані разом з варіантами прогнозу наведено у табл. 1.

Таблиця 1 Фактичні та прогнозні дані структури земельного фонду України за 2010 р.

Категорія земель Дані

Держкомзему України

Прогноз за даними

2006-2009 рр., тис. га

Прогноз за даними

2007-2009 рр., тис. га

Прогноз за даними 2008-

2009 рр., тис. га

Сільськогосподарські угіддя

41596,4 41594,0 41600,4 41601,1

Лісовкриті площі 10591,9 10591,9 10584,4 10583,3 Забудовані землі 2489,4 2496,1 2497,8 2500,9 Відкриті заболочені землі 979,4 982,0 980,1 979,7 Відкриті землі без рослинного покрову або незначним рослинним покривом

1029,9 1030,3 1032,0 1030,4

Інші землі 1244,3 1236,1 1236,5 1236,4 Води 2423,5 2424,4 2423,6 2422,9

На відміну від обережної заяви авторів про найкращий прогноз за

даними 2008-2009 років, найбільш близьким до фактичних даних виявився прогноз на основі повної інформації за 2006-2009 рр. (СКВ прогнозу склало 1,87), гіршим виявився прогноз при виключенні даних 2006 р. (СКВ=2,41), також прогноз ще трохи погіршується при використанні даних тільки за два роки (СКВ=2,85). Для найліпшого прогнозу максимальне відхилення від фактичного значення спостерігається для категорії «Інші землі» і складає 0,66%. Отримані дані ще раз підтверджують ефективність запропонованого методу.


1. Іхсанов Ш. М. Використання ланцюгів Маркова для прогнозування соціально-економічних процесів. / Ш. М. Іхсанов, В. В. Лопушанська // Науковий економічний журнал “Актуальні проблеми економіки”. № 1 (115). — 2011. — К. : Вид-во Національної академії управління, 2011. — С. 259-267.

2. ІРЦ „Реформування земельних відносин в Україні”. Земельно-правовий та аналітичний ресурс. [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.myland.org.ua/ index.php?id=676&lang=uk&razd=LAND%20RELATION

http://www.myland.org.ua/

90

3. Warren Dent, Richard Ballintine. A review of the estimation of transition probabilities in Markov chains. / The Australian journal of agricultural economics. Vol. 15, No. 2, p. 69-81, 1971.

4. Scott D. Grimshaw1, William P. Alexander. Markov chain models for delinquency: Transition matrix estimation and forecasting. /Applied Stochastic Models in Business and Industry. n/a. doi: 10.1002/asmb.827, 2010.

РІШЕННЯ ЗАДАЧІ ДИСКРЕТНОГО ОПТИМАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ НА БАЗІ ППП MICROSOFT PROJECT.

Андріанова І.К., к.е.н.,доцент Боборикіна Л.Я., к.е.н., доцент Миколаївський державний аграрний університет

Предметом нашого дослідження є пошук оптимальних методів

управління на базі новітніх інформаційних технологій, які дозволяють керівникам різного рівня прогнозувати результати своєї діяльності та мати можливість порівнювати різні варіанти бізнес-планів. Складність побудови моделі для сільського господарства визначається взаємозалежністю її від попередніх результатів, сезонністю робіт, нерівномірним споживанням ресурсів. Сезонність робіт впливає на склад номенклатури робіт, яку не можна перенести в інший часовий період. Крім того, при рішенні цієї задачі визначається багато обмежень по ресурсам, особливо техніки, для роботи якиї також є контрольні терміни виконання, пов‘язані з сезонністю.Тут як можна краще підходять мережні моделі різного рівня ієрархії, які дозволяють робити розрахунки плану в залежності від повноти інформації про об'єкт.

На даний момент існує безліч методів для складання календарного плану при оперативному плануванні робіт, що використовують різні види графічних, математичних, імітаційних і комбінованих моделей. Лінійні календарні графіки — діаграми Ганта, визначають взаємозв'язок об'ємів робіт і часу їх виконання. Проте ця модель консервативна і відображає одну можливу ситуацію виконання робіт. На нашу думку, зараз небагато уваги приділяють методам мережного планування, але як раз вони дають досконалу картину для аналізу виконання оперативного плану підприємства [1,2,3]. Побудова багаторівневої мережної моделі дає змогу планувати при невизначеному до кінця складу робіт, вона дає багате підгрунтя для аналізу потреби в ресурсах та матеріалах.

Математична постановка такої задачі виглядає так: Фазовий вектор для моменту часу t(t=0,1…N) задається множиною:

x (t) = {P(t), Q(t)}, де P(t) — множина подій i(t), j(t) в мережній моделі в момент часу t; Q(t) — множина робіт (i,j) в мережній моделі в момент часу t.

91

На управляючі параметри накладені певні обмеження: dij(t) ≤ Xij(t) ≤ Dij(t); Ti(t) + Xij(t) — Tj(t) ≤ 0; Tn(t) — T1(t) ≤ Tn(t), де Tn(t) — задана довжина виконання сільськогосподарських робіт в момент часу t. При Xij(t) < Dij(t) вартість роботи (i, j) збільшується. Величину цього збільшення можна оцінювати завдяки формулі: Cij(t) * (Dij(t) — Xij(t)), а загальна вартість скорочення (інтенсифікації) роботи при пошуку оптимального календарного плану виконання робіт в визначеній області управління буде описана функціоналом: I(t) = ∑ Cij(t) * (Dij(t) — Xij(t)). Рішення даної задачі виконується за допомогою методів математичного програмування, які реалізовані на персональних комп’ютерах за допомогою ППП Microsoft Project.

Розрахунок мережних моделей за допомогою ППП Microsoft Project дозволяє будувати календарні графіки споживання ресурсів, оптимізувати їх та отримувати всю інформацію для прийняття рішення про їх завантаження. Отже, функція управління — планування здійснюється вирішенням наступних завдань:

1.Побудова деталізованої багатозамовної моделі, відповідної укрупненому графіку виконання робіт з портфеля замовлень;

2.Розрахунок термінів виконання багатозамовленої моделі з урахуванням контрольних дат генерального (укрупненого графіка);

3.Формування плану з урахуванням обмежених рерурсов; 4.Нанесення деталізованого звіту і перерахунок параметрів моделі; 5.Видача плану по виконавцях; 6.Реалізація функції контролю за виконанням плану. Завдання аналізу виконання плану замикають контур, наступний етап

якого — планування робіт на укрупненому і деталізованому рівнях. ППП Microsoft Project дозволяє аналізувати лист ресурсів

Мережне планування, яке дозволяє розглянути процес планування у часі та скласти календарний розклад робіт, виявити роботи критичного шляху, зробити розрахунок моделі в прямому та зворотньому напрямку, якщо відома дата закінчення робіт і треба визначити дату їх початку. Фрагмент мережного графіку наведено на рис.1

92

Рис.1

Використання програмного засобу ППП Microsoft Project дає змогу прогнозувати реалізацію проекту, обґрунтувати прийняті рішення.


1. Пономаренко Л.А. Комп’ю.терні технології управління інноваційними проектами: Підруч. — К. : Київ. нац. торг.-екон. ун-т, 2001. — 422 с.

2. Голенко Д.И. Статистические методы сетевого планирования и управления — М. : Наука, 1968.

3. Кофман А. Сетевые методы планирования — М. : Из-во Прогресс, 1968. ВИКОРИСТАННЯ MICROSOFT MULTIPOINT SERVER 2010 У

НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ

Кірей К.О., к.п.н., доцент Миколаївський державний аграрний університет В умовах економічної кризи та скорочення фінансування перед

навчальними закладами постає проблемне питання заощадження коштів. Компанія Microsoft пропонує рішення, що дозволить мінімізувати витрати на організацію обчислювального середовища у навчальних комп’ютерних класах [1, 2]. Розглянемо пропоноване рішення.

1 березня 2010 р. компанії Microsoft и HP запропонували спільне рішення, що складається з серверної операційної системи Microsoft MultiPoint Server 2010 і комплекту HP Multiseat. MultiPoint Server 2010 — це операційна система, що дозволяє організувати незалежну роботу кількох людей на одному комп'ютері. Вона заснована на технологіях Windows Server 2008 R2, проте для її налаштування не потрібні професійні знання серверних систем. MultiPoint Server 2010 орієнтована насамперед на викладачів інформатики, яким треба не ускладнити життя, а полегшити.

Система встановлюється на один комп’ютер, к якому підключені робочі станції (монітор, мишка та клавіатура). MultiPoint Server 2010 розподіляє між ними системні ресурси і забезпечує абсолютно незалежну роботу користувачів. Адміністратор може дуже легко додавати або

93

видаляти облікові записи, а також контролювати процес роботи кожного користувача.

Все управління робочими місцями та їх взаємодією з вузловим комп'ютером виконується засобами утиліти MultiPoint Manager, що вміщує базовий функціонал. Якщо ж адміністратору знадобляться додаткові можливості (наприклад, можливість стежити в прямому часу за тим, що робиться на кожному з робочих місць), можна придбати додаткове ПЗ, наприклад, AB Tutor Control. Проте, за твердженням розробника MultiPoint Server 2010, цей програмний продукт і без додаткового ПЗ достатньо функціональний.

За пропонованою схемою організації обчислювального середовища є два варіанти підключення робочих станцій (монітора, клавіатури та мишки) до вузлового комп’ютеру (рис. 1). Перший варіант може бути прийнятним тим, хто хоче використовувати вже наявне обладнання. На головний комп'ютер встановлюють відео карти у кількості, що відповідає кількості робочих місць. Монітори підключають до відео карт, а мишки і клавіатури — до USB-хабів. Головним мінусом цього варіанту є необхідність використання декількох відео карт. Крім того, потрібно процесор 64-бітової архітектури, оскільки починаючи з Windows Server 2008 R2 компанія Microsoft відмовилася від підтримки в серверних продуктах 32-бітної архітектури.

Другий варіант полягає у використанні готового комплекту з предвстановленим MultiPoint Server 2010, наприклад комплекту, що пропонує компанія HP. Цей комплект включає комп’ютер HP MultiSeat ms6000 Desktop з предвстановленим Microsoft MultiPoint Server 2010 і пристрій доступу HP MultiSeat t100 Thin Client (їх треба мати стільки, скільки планується створити робочих місць). Так продуктивності старшої модифікації MultiSeat ms6000 Desktop (чіпсет Intel Q43 Express, процесор Inter Core 2 Quad, 6 ГБ оперативної пам'яті DDR3) вистачить на 9-10 користувачів, за умови, що не буде запускатися відео.

Рис. 1. Варіанти використання Microsoft MultiPoint Server 2010

94

За зробленими І. Шаститко розрахунками орієнтовній вартості звичайного комп'ютерного класу і рішенням на базі Microsoft MultiPoint Server 2010 реальна економія коштів на комп'ютеризацію в порівнянні з поточною практикою «повного» розгортання комп’ютерних класів може досягати 30-70% [2]. У порівняльних розрахунках обчислювалась вартість 30 робочих місць, що відповідає звичайному числу ПК для двох навчальних класів. За умови, що ці робочі місця укомплектовані найбільш дешевими ПК на ринку (близько $ 200 без монітора), п’ятьма базовими комп’ютерами (близько $ 400) c шістьма тонкими клієнтами кожен. Проте, у пропонованого рішення є досить багато «підводних каменів»: наприклад, довжина USB-кабелів має бути не більше п'яти метрів. Потрібно також враховувати особливості ліцензійної політики Microsoft: за умови використання у навчальному процесі пакету програм Microsoft Office та інших подібних ПЗ, MS MultiPoint Server 2010 не звільняє від необхідності мати ліцензію не на один комп'ютер, а на всі робочі місця.

Концепція Microsoft MultiPoint Server 2010 і HP Multiseat споріднена концепції «хмарних» обчислень. «Хмарою» в даному випадку є звичайний комп'ютер, що знаходиться в тому ж приміщенні, що і клієнтські машини. І з'єднується він з клієнтськими машинами не через Інтернет, а за допомогою USB-кабелю. Тому використання Microsoft MultiPoint Server 2010 може стати чимось на зразок перехідної стадії, підготовкою до кроку в технології завтрашнього дня.


1. Домашняя страница MultiPoint Server 2010 [Електронний ресурс] — Режим доступу до ресурсу: http://www.microsoft.com/rus/windows/multipoint/default.aspx

2. Microsoft MultiPoint Server 2010: один для всех [Електронний ресурс] / Игорь Шаститко // Компьютерное обозрение. — 2010. — № 9 (720). — http://ko.com.ua/microsoft_multipoint_server_2010_odin_dlya_vseh_48593

ВИКОРИСТАННЯ ІНФОРМАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ В СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОМУ ВИРОБНИЦТВІ

Борян Л.О., старший викладач Миколаївський державний аграрний університет Підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва

неможливе без застосування інформаційних технологій. В наш час суттєво збільшився інтерес до сільського господарства.

Для ефективного управління сільськогосподарським виробництвом потрібно володіти великим обсягом різноманітної оперативної та об’єктивної інформації про структуру посівних площ, стан сільськогосподарських угідь, рослинності та ґрунтів, а також очікувану врожайність. Крім того, внаслідок зміни клімату планетарного масштабу

http://www.microsoft.com/rus/windows/multipoint/default.aspx

http://ko.com.ua/microsoft_multipoint_server_2010_odin_dlya_vseh_48593

95

(глобальне потепління) виникла необхідність перегляду існуючого агрокліматичного районування сільськогосподарських територій та стало актуальним питання корегування технологічних карт вирощування сільгоспкультур (оптимізація їх розміщення, корегування строків сівби та режимів зрошування і т.п.).

Багатоскладова інформаційна система, яка здатна в оперативному режимі надавати відомості про поточний стан та майбутню урожайність сільськогосподарських культур на певних площах — це система моніторингу стану агроресурсів та прогнозування урожайності (СМАПУ). В цій системі для отримання інформації широко використовуються технології та методи дистанційного зондування Землі (ДЗЗ), для обробки та аналізу інформації використовуються географічні інформаційні системи (ГІС), а для її розповсюдження - технології Internet.

Дистанційне зондування дає змогу одержувати інформацію про об’єкти, явища та процеси на поверхні Землі з відстані. Передусім за допомогою методів ДДЗ можна кількісно оцінювати площі, зайняті різними сільгоспкультурами, визначати фазу розвитку рослин, деякі проблеми стану посівів, такі як нерівномірності визрівання, ураження шкідниками та хворобами, нестачу поживних речовин, загибель від несприятливих метеорологічних умов, а також оцінювати майбутню врожайність. Другий напрям — інвентаризація сільськогосподарських угідь.

Одним з напрямків нових технологій в рослинництві є технології точного землеробства (ТЗ). Точне землеробство — це система сільськогосподарського менеджменту, яка спрямована на мінімізацію антропогенного навантаження на навколишнє середовище та отримання максимальних прибутків шляхом оптимізації продукційного процесу. Дистанційне зондування Землі застосовується і в точному землеробстві. Мета застосування методів дистанційного зондування в точному землеробстві полягає в тому, щоб показати, в якому місці поля яка проблема існує, і з урахуванням цього коригувати норми висіву насіння, внесення добрив, застосування пестицидів. Це сприяє зменшенню затрат і збереженню навколишнього середовища.

Світова практика показала, що витрати на обладнання ТЗ окуповуються після 2—4 років його експлуатації. Використання ТЗ найбільш ефективне на великих підприємствах.

Сучасні досягнення в галузі супутникової навігації, обробки даних дистанційного зондування, тематичного картографування та бухгалтерського обліку поєднанні в системі комплексної автоматизації сільського господарства яка розроблена компанією "Панорама" спільно з партнерами Інженерним центром "ГЕОМИР" та компанією "ЦентралПрограммСистем".

Система складається з трьох основних складових: • система точного землеробства та моніторингу транспортних засобів, реалізовані на основі GPS/GPRS-технологій;

96

• геоінформаційної системи ПанАГРО, засобів картографування та публікації даних; • система бухгалтерського обліку на Платформі 1С версії 8.х "Управління сількогосподарським підприємством".

Використання зазначених технологій дозволяє: 1. Керівнику підприємства:

• здійснювати дистанційний контроль за роботою господарства; • оперативно отримувати довідки та звіти; • здійснювати аналіз ефективності вкладання коштів.

2. Агрономам: • вести історію полів за врожайністю, культурами, добривами та ін.; • планувати виконання внесення добрив з урахуванням особливостей полів; • здійснювати аналіз результатів та формувати пропозиції по перспективним роботам;

3. Головному інженеру: • відстежувати положення техніки; • оперативно реагувати на випадки виходу техніки з ладу; • здійснювати контроль за витратами паливо-мастильних матеріалів.

4. Головному економісту: • автоматизація планування робіт; • автоматизація обліку виконаних робіт, виключення приписування робіт; • автоматичне формування звітів та довідок; • проведення порівняльного аналізу .

Динамічний розвиток аграрного виробництва вимагає впровадження високоефективних систем землеробства, сучасних технологій збору і обробки інформації, необхідної для рішення багатьох виробничих і управлінських задач.


1. Барановський О.С., Марченко В.В. Механіко-технологічні засади ефективного застосування пестицидів при обприскуванні [електронний ресурс] //интернет-журнал "Аграрна техніка та обладнання" Режим доступу: http://www.agritech.com.ua/pdf/3/pestecidu.pdf

2. Применение ГИС для обеспечения технологии «точного земледелия» / КБ Панорама Геоинформационные технологи [електронний ресурс] Режим доступу: http: // www.gisinfo.ru/item/65.htm

3. Кобець М.І. Використання сучасних інформаційних технологій в системах сільськогосподарського менеджменту [електронний ресурс] Режим доступу: http://udau.edu.ua

http://www.agritech.com.ua/pdf/3/pestecidu.pdf

http://www.gisinfo.ru/item/65.htm

http://udau.edu.ua

97

ПЕРСПЕКТИВИ ЗАСТОСУВАННЯ ТЕХНОЛОГІЙ ПРЕЦИЗІЙНОГО ЗЕМЛЕРОБСТВА В СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВАХ МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Лопушанська В.В., старший викладач Миколаївський державний аграрний університет Все більшого поширення в аграрному виробництві України

набувають перспективні технології прецизійного (точного) землеробства високоефективного і безпечного способу господарювання. Розширюється коло організацій та підприємств, що пропонують технічне та програмне забезпечення для застосування таких технологій, а також послуги по впровадженню та навчанню персоналу. Наприклад, для Миколаївської області можна використовувати техніку та програми АО Аграр-Офіс, систему "Агрометр", бортові комп’ютери для сільськогосподарської техніки ТОВ НВФ «Монада», підприємства «Агро-Союз», систему AGRO-MAP PF, що включає повний цикл робіт ПЗ за технологією точного землеробства, AGRO-NET NG для менеджерів агропідприємств, тощо. Кількість господарств України, що впроваджують такі системи, щорічно зростає. Прикладом може слугувати СТОВ "Дружба-Нова" Чернігівської обл., яке об'єднує 16 господарств і має близько 50 тис га землі [1].

У господарствах всіх категорій Миколаївській області на початок 2011 р. налічується 11,3 тис. тракторів, 2,6 тис. зернозбиральних комбайнів. Для інтенсифікації виробництва велика увага приділяється оновленню і нарощуванню потужностей машинно-тракторного парку сільськогосподарських підприємств. Протягом 2010 року сільгосптоваровиробниками Миколаївщини придбано 706 одиниць нової сільськогосподарської техніки на загальну суму 162 млн. грн., з них: тракторів — 319 од. та зернозбиральних комбайнів — 56 од. [2]. Також у 2010 р. агропідприємствами області залучено кредитів на суму 374,5 млн. грн., що на 235,3 млн. грн. більше порівняно з 2009 роком. Кредити залучило 139 підприємств [2]. Все це свідчить про бажання та можливості сільгоспвиробників оновлювати техніку та застосовувати інноваційні економічно-ефективні технології.

Технологія точного землеробства розглядає кожне сільськогосподарське поле як неоднорідне по ґрунтовому покриву, агрохімічному змісту і передбачає застосування на кожній ділянці поля диференційованих агротехнологій. При використанні різноманітних даних (результатів відбору проб ґрунту з їх географічною прив'язкою, цифрових тематичних карт) можна оптимізувати прийняття рішень про локальне внесення добрив і отрутохімікатів до ґрунту для підвищення продуктивності сільськогосподарського виробництва. Ядром комплексу управління технології точного землеробства є система підтримки

98

прийняття рішень. Вона формує так звані карти обробки (treatment maps), які визначають, як слід обробляти кожну одиницю управління на сільськогосподарському полі. Електронна карта обробки (Chip card) завантажується в робототехнічний пристрій, що знаходяться на сільськогосподарському агрегаті.

Вартість комплексу паралельного водіння для сільськогосподарської машини і програмного забезпечення для одиниці техніки складає 21,0-28,0 тис. грн. Застосування технологій точного землеробства дозволяє економити до 20% добрив, до 20-30% пального, до 15-25% витрат робочого часу, що в свою чергу приводить до зниження собівартості продукції.

Сільськогосподарська галузь Миколаївщини налаштована на взаємовигідну співпрацю з потенційними інвесторами для забезпечення рентабельного ведення господарської діяльності на основі використання новітніх технологій.


1. СТОВ "Дружба-Нова" із Чернігівщини одним з перших в Україні впроваджує точне землеробство. [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http: // www.chudovo.org/stov-druzhba-nova-iz-chernigivshhini-odnim-z-pershix-v-ukra%D1%97ni-vprovadzhuye-tochne-zemlerobstvo/

2. Сільське господарство Миколаївщини у 2010 р. / Матеріали сайту Миколаївської Обласної державної адміністрації. [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.oga.mk.ua/publication/content/4720.

ЗАСТОСУВАННЯ ІНФОРМАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ В РОБОТІ АГЕНТСЬКОЇ КОМПАНІЇ ПРИ МІЖНАРОДНИХ ПЕРЕВЕЗЕННЯХ

Бєлова Н.М., к.е.н., старший викладач Чорноморський державний університет ім. П. Могили Ігнатьєв В.Г., студент, 5 курс Південнослов’янський інститут Київського славістичного університету

Одним із динамічніших процесів, які відбуваються в економічній

галузі країни, є здійснення морських перевезень, що пов’язано з низкою додаткових операцій. Ці операції спрямовані у першу чергу на обслуговування суден і вантажів в порту і виконуються спеціалізованими посередницькими фірмами. У морському порту або поза його територією як постійні представники судновласника діють агентські організації (морський агент), які за договором морського агентування за винагороду зобов'язуються надавати послуги в галузі торговельного мореплавства,

http://www.chudovo.org/stov-druzhba-nova-iz-chernigivshhini-odnim-z-pershix-v

http://www.oga.mk.ua/publication/content/4720

99

тобто виконати формальності та дії, пов'язані з прибуттям, перебуванням і відходом судна, допомагають капітану судна у налагодженні контактів з службами порту, місцевими органами державної виконавчої влади, в організації постачання і обслуговування судна в порту, оформляють митні документи та документи на вантаж, інкасують суми фрахту та інші суми для оплати вимог судновласника, що виникають з договору перевезення, сплачують за розпорядженням судновласника і капітана судна суми, пов'язані з перебуванням у порту, залучають вантажі для морських ліній, здійснюють збір фрахту, експедирують вантаж, наймають екіпажі для роботи на суднах, виступають від імені вантажовласника, а також договірною стороною учасників перевезення вантажів у прямому змішаному сполученні.

Всі витрати агент перевиставляє власнику судна у стандартизованій формі дисбурсментського рахунку. Заповнення цього рахунку вимагає використання громіздких, численних, але стандартизованих формул. В даному контексті використання комп’ютерної техніки є ефективним засобом обробки інформації з ціллю мінімізації витрат часу на заповнення даного документу.

Нами була розроблена програма для автоматичного заповнення дисбурсментського рахунку, яка вимагає специфікації наступних параметрів: порт обслуговування; довжина судна між перпендикулярами LBP; ширина судна B; висота борта DM; максимальна осадка T; прапор судна; тип вантажу (для завантаження чи вивантаження); наявність підрулюючого пристрою у відповідності до мірного свідоцтва (Tonnage Certificate).

Дана програма реалізована засобами Microsoft Excel з використанням макросів і має зручний інтерфейс. З метою виключення можливості дублювання вже існуючих даних інтегрована можливість вибору судна серед існуючого переліку. У разі, коли судно обслуговується вперше даною агентською компанією, здійснюється перехід до вікна введення первинної інформації. Якщо судно існує, вводиться поточна інформація щодо порту користування лоцманськими послугами, типу вантажу, терміну перебування в порту, в тому числі на ремонті та внутрішньому рейді, осадки судна при вході в порт та на виході з нього, відсотку завантаження, типу плавання (іноземне, каботажне), кількості небезпечних вантажів на борту, а також курсу долару, оскільки частина витрат агентської компанії здійснюється в національній, а частково в іноземній валюті. Програма здійснює наскрізну нумерацію дисбурсментських рахунків, але пропонує можливість змінити номер рахунку, що є зручним при обслуговуванні декількох судновласників. Здійснюється збереження введених рахунків і є можливість викликати будь-який з них.

100


1. Белова Н.М. Математический аппарат при проектировании стратегии судоходной компании / Н.М. Белова // Молодежь и наука: реальность и будущее: Материалы II Международной научно-практической конференции. — Невинномысск: НИЭУП, 2009. — Т. 8. — С. 410-414.

2. Биков І.Ю., Жирнов М.В., Худякова І.М. Microsoft Office в задачах економіки та управління. — К. : ВД „Професіонал”, 2006. — 264 с.

ИСПОЛЬЗОВАНИЕ КОНЦЕПЦИИ «ОБРАЗОВАНИЯ 2.0.» в ПРОЦЕССЕ ПРОФЕССИОНАЛЬНОЙ ПОДГОТОВКИ

ГЕОИНФОРМАТИКОВ.

Худякова И.М., и.о. доцента Южнославянский институт Киевского Славистического университета

Актуальность. С динамичным развитием информационных сетевых

технологий появилось и новое поколение студентов, которые родились в эпоху уже существующего Интернета. Это поколение уже не мыслит своего существования вне виртуальной среды обитания. Традиционный, монологический способ передачи информации не соответствует потребностям и запросам современного общества. Эти тенденции напрямую отразились в образовании последних лет. Бурное развитие информационных технологий привело к появлению новых направлений, таких как геоинформационные системы и технологии, обучать которым традиционными способами просто невозможно.

Проблема. Раньше техническое образование давало такие знания, которые служили гарантией успеха на протяжении всей жизни. Проблемой современного выпускника вуза по одной из естественнонаучной или технической специальности является факт гарантированного старения знаний, полученных им два-три года назад. Современные требования работодателей к выпускникам определяются не набором «знания-умения-навыки»: умение работать с информацией, выработанное проектное мышление, навыки работы в команде, — вот что надо иметь по окончании учебного заведения. Важен не объем знаний, а способность их усваивать. Однако существующая система образования не готова им соответствовать. Таким образом, формирование новой модели образования связано с изменением характера информационных потоков. Появилась сетевая экономика, появилось сетевое образование».

Варианты решения. Концепция «Образование 2.0». Сам термин «Веб 2.0» появился в сентябре 2005 года, его автором принято считать Тима О’Рейли, который определил «Веб 2.0» как методику проектирования систем, которые путем учета сетевых взаимодействий становятся тем

101

лучше, чем больше людей ими пользуются. Образование 2.0 опирается на концепцию Веб 2.0 Бесспорно, это вызов системе университетского образования. Но это

вызов и для студентов и преподавателей: смогут ли они создать новую систему восприятия информации, когда важно знать не только, где найти информацию и как оценить её достоверность, но и как это делать в темпе современности.[1]

Система непрерывного образования становится залогом успешности не только его самого, но и всего социума. Информации так много и ее количество так быстро растет и обновляется, что она многократно превышает все представимые когнитивные возможности человека. Вектор меняется от вопроса «как и где найти?» к проблеме «что со всем найденным делать?» Следствием информационной избыточности становятся вопросы верификации найденного, проблемы информационной навигации. И в связи с этим меняется и роль преподавателя.

Опираясь на концепцию интерактивного обучения, мы считаем, что организация проблемного деятельностного обучения в процессе изучения геоинформатики возможно при выполнение преподавателем следующих ролей: организатор, эксперт, фасилитатор.

Преподаватель — организатор, главная задача связана с установлением определенного порядка, необходимого для эффективного функционирования учебно-воспитательного процесса. Роль эксперта заключается в выстраивании и направлении действий, в прокладывании маршрута решения проблемной ситуации. Преподаватель — фасилитатор помогает движению, направляет процесс обмена информацией, поддерживает процесс выработки нового опыта. В роли фасилитатора преподаватель делится собственным опытом со студентами.

Преподаватель варьирует выбор той или иной роли, что способствует вариативности решаемых задач и по статусу, и по ролевым позициям взаимодействия со студентами.

Акт обучения заключается в создании внешней сети узлов, которые мы подключаем в форме источников информации и знаний. Для обучения геоинформатиков предлагаются: картографические материалы, постоянно обновляемые в сети; описания новых программных продуктов; вебинары, которые проводятся в режиме онлайн.

Учебные сети можно рассматривать как внешние структуры, которые мы постоянно создаем и перестраиваем, с тем чтобы идти в ногу со временем, постоянно приобретать опыт, создавать и подключать новые внешние знания. Учебные сети могут восприниматься как внутренние структуры, которые существуют в нашем сознании и находятся в постоянном процессе создания модели понимания.

Коннективизм — это теория о том, как происходит обучение в эпоху цифровых технологий. Он основывается на теориях хаоса, сети, сложности и самоорганизации. Новые знания постоянно приобретаются человеком, и жизненно важно различать разницу между важными и неважными

102

знаниями. Основной принцип коннективизма: обучение — это процесс формирования сети подключения специализированных узлов и источников информации.

Выводы. Информационные технологии позволяют наиболее эффективно реализовать возможности, заложенные в новых педагогических технологиях Каждый из нас является носителем уникального жизненного и педагогического опыта, который можно передавать, создав. открытое информационное пространство новых педагогико-информационных технологий. Нам придется сменить концепцию обучения и чем раньше, тем лучше.


1. Майкл Уэш "Образ студента сегодня"(Веб) ru.youtube.com 2. Наумов А. Образование 2.0 стучится в дверь… откроем? // "Компьютерра". —

2008. — № 44. — Интернет-публикация. 3. http://www.uic.nnov.ru/pustyn/lib/vbush.ru.html.

ПРИНЦИПИ ФОРМУВАННЯ

ВІРТУАЛЬНИХ ПРОЕКТНИХ КОМАНД Маршак О.І., старший викладач Національний університет кораблебудування ім. адм. С.О. Макарова

Досягнення в розвитку інформаційних технологій викликали появу

таких нових понять в управлінській сфері як віртуальна організація, віртуальний проект, віртуальна проектна команда. Перевагами роботи з віртуальними командами вважають оптимізацію витрат на персонал, збільшення географії пошуку професіоналів, створення кращих умов праці тощо. Однак, існують і недоліки: досить складно здійснювати контроль за показниками роботи співробітників, відмінність культур створює проблеми комунікації, через віртуальну відстань існує брак довіри між робітниками. Відомо, що ефективна реалізація проекту істотним чином залежить від ефективності роботи команди проекту, принципам формування яких присвячена значна кількість вітчизняних та зарубіжних досліджень. Однак, особливості формування віртуальних команд недостатньо досліджені та мають бути розглянуті більш детально.

Віртуальна проектна команда представляє собою групу професіоналів, що розосереджені у різних географічних та часових зонах, які об’єдналися с метою реалізації проекту за допомогою спеціальних комунікаційних технологій. При формуванні віртуальної проектної команди на перший план виходять деякі особистісні характеристики співробітників, які мають компенсувати вплив недоліків віртуальної роботи.

http://www.uic.nnov.ru/pustyn/lib/vbush.ru.html

103

Загальноприйнятими основними факторами, що визначають принципи формування проектної команди вважають наступні. Насамперед, це специфіка проекту, що визначає формальну структуру команди, перелік професійних компетенцій та залежить від предметної галузі проекту.

Наступним фактором є організаційно-культурне середовище, яке складається з зовнішнього та внутрішнього середовищ. Зовнішнє включає в себе оточення проекту. Внутрішнє середовище, або організаційна культура команди включає такі характеристики: норми команди, згуртованість команди, способи організації та координації командної взаємодії.

Третім фактором є особливості індивідуального стилю взаємодії керівника з іншими членами команди. Він за залежить від підходу до рішення функціональних задач, індивідуального стилю керівництва та від того, наскільки виправдовуються очікування членів команди щодо керівництва ними.

Вище наведені фактори мають бути враховані при формуванні усіх без виключення проектних команд. Однак, слід зауважити, що у кожному з цих факторів можна відокремити деякі характеристики, які притаманні віртуальним командам (рисунок).

По-перше, незважаючи на специфіку проекту, без деяких компетенцій, а саме: вміння планувати роботу, вміння опрацьовувати інформацію, знання організації та нормування праці, самостійність, здатність працювати в невизначеній ситуації тощо, робота в віртуальній команді неможлива. Таким чином, ці компетенції можна відокремити у групу віртуальних компетецій.

Рис. Віртуальна компонента формування віртуальної проектної команди

По-друге, для віртуальної команди притаманна особлива організаційна культура, яка створюється, в основному, за допомогою спеціальних комунікаційних технологій та впливає на взаємодію команди настільки, що її можна відокремити від інших характеристик, які властиві усім командам.

104

По-третє, взаємодія керівника з командою ускладнюється через неможливість безпосереднього контакту, що потребує особливої віртуальної координації.

Таким чином, при описі факторів, що визначають принципи формування віртуальної команди, слід окремо виділити віртуальну компоненту.


1. Бушуев С.Д. Управление проектами: Основы профессиональных знаний и система оценки компетентности проектных менеджеров / С.Д. Бушуев, Н.С. Бушуева (National Competence Baseline, NCB UA Version 3.0). — К. : ІРІДІУМ, 2006. — 208 с. — ISBN 966-96062-6-8.

2. Бушуев С.Д. Динамическое лидерство в управлении проектами / Бушуев С.Д., Морозов В.В. — К. : Українська асоціація управління проектами, 1999.— 311 с. — ISBN 5-8238-0669-8.

3. Рач В.А. Особенности взаимодействия руководителя и команды на различных этапах проекта / Рач В.А., Антоненко С.В., Черепаха Г.С. / Збірник наукових праць /Управління проектами і розвиток виробництва — 2004. — № 1 (9). — С. 160-170.

ЩОДО МЕТОДИЧНИХ ЗАСАД ФОРМУВАННЯ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ ТЕЛЕКОМУНІКАЦІЙНИХ МЕРЕЖ

ЗАГАЛЬНОГО ВИКОРИСТАННЯ

Мигович С.М., асистент Миколаївський державний аграрний університет З огляду на визначальну роль інформації, у системі ресурсного

забезпечення бізнесу стає зрозуміла та роль, яка відводиться інформаційній безпеці будь-якого підприємства. Тут використовуються також організаційно-економічні методи забезпечення безпеки бізнесу і техніко-технологічні методи захисту телекомунікаційних мереж.

Безпека інформаційного простору України — сьогодні набуває найбільшої значимості через колосальне значення засобів масової інформації. Зараз інформація — це головний засіб та передумова для прийняття або неприйняття рішень. Сама по собі інформація є пасивною. Проте будь-яка держава не може дозволити іншій маніпулювати та впливати на психіку своїх громадян іншій державі. Крім того, слід зрозуміти, що держава не спроможна виграти у конкурентній боротьбі без допомоги ЗМІ.

Поняття інформаційної безпеки може розглядатись у широкому та у вузькому розумінні.

Інформаційна безпека (у широкому розумінні) є самостійним видом безпеки поряд з національною, економічною, військовою, соціальною і політичною. На мою думку, інформаційна безпека (у широкому розумінні)

105

розглядається як інформаційна безпека держави — це складова національної безпеки, що характеризує стан захищеності національних інтересів в інформаційній сфері від зовнішніх та внутрішніх загроз.

Інформаційна безпека інформатизації знайшла юридичний вираз на законодавчому рівні у Законі України „Про Національну програму інформатизації”. Відповідно до цього Закону інформаційна безпека — це комплекс нормативних документів з усіх аспектів використання засобів обчислювальної техніки для оброблення та зберігання інформації обмеженого доступу; комплекс державних стандартів із документування, супроводження, використання, сертифікаційних випробувань програмних засобів захисту інформації; банк засобів діагностики, локалізації і профілактики комп’ютерних вірусів, нові технології захисту інформації з використанням спектральних методів, високо надійні криптографічні методи захисту інформації тощо.

Інформаційна безпека розглядається також як єдність концептуальних, теоретичних і технічних основ забезпечення на інформаційному рівні безпеки всіх сфер державної і суспільної діяльності (політичної, економічної, соціальної, військової, духовної та ін.), а також сфер формування, циркуляції, накопичення і використання інформації (інформаційний простір, інформаційні ресурси, інформаційно-аналітичне забезпечення органів державного управління в усіх різновидах діяльності тощо.

На мою думку, захист інформації — це діяльність, яка спрямована на забезпечення конфіденційності, цілісності та доступності інформації в процесі одержання, зберігання, оброблення і поширення за допомогою організаційних, правових, технічних та економічних засобів.

Для надійного захисту конфіденційної інформації доцільно застосовувати наступні організаційні заходи:

1. Визначення рівнів (категорій) конфіденційності інформації, що захищається.

2. Вибір принципів (локальний, об'єктний або змішаний), методів і засобів захисту.

3. Установлення порядку оброблення захищуваної інформації. 4. Облік просторових факторів: – уведення контрольованих зон; – правильний вибір приміщень і розташування об'єктів між

собою і щодо межі контрольованої зони. 5. Облік тимчасових факторів: – обмеження часу оброблення захищеної інформації; – доведення часу оброблення інформації з високим рівнем

конфіденційності до вузького кола осіб. 6. Облік фізичних і технічних факторів: – визначення можливості візуального спостереження

відображуваної інформації сторонніми особами, відключення контрольно-вимірювальної апаратури від інформаційного об'єкта і її знеструмлення,

106

максимальне рознесення інформаційних кабелів між собою і щодо провідних конструкцій, їхнє перетинання під прямим кутом.

Для блокування можливих каналів витоку інформації через технічні засоби забезпечення виробничої і трудової діяльності за допомогою спеціальних технічних засобів і створення системи захисту об'єкта по них необхідно здійснити низку заходів:

– проаналізувати специфічні особливості розташування будинків, приміщень у будинках, територію навколо них і підведенні комунікації;

– виділити ті приміщення, всередині яких циркулює конфіденційна інформація і врахувати технічні засоби використані в них.

На підставі систематизації існуючих наукових досліджень [18, 21, 48, 72, 82, 105, 106] головними складовими забезпечення інформаційної безпеки є технічна, правова, організаційна, економічна та соціальна.

Економічна складова інформаційної безпеки є невід’ємною, тому що на захист інформації будь-якого підприємства чи компанії потрібні гроші, тобто капітальні вкладання. Уся сукупність технічних та організаційних засобів базується саме на основі економічної складової.

На мою думку економічна складова інформаційної безпеки підприємства передбачає: оцінку витрат на інформаційну безпеку, оцінку втрат від можливих перешкод та зловживань, оцінку можливих ризиків та їх страхування й оцінку цінності інформації.

Управління інформаційною безпекою можна розглядати як невід’ємну частину системи управління підприємством, спрямованого на протидію зовнішнім і внутрішнім загрозам його функціонування. Здійснення заходів щодо забезпечення інформаційної безпеки підприємства необхідне для захищеності його діяльності від негативних впливів зовнішнього середовища і підтримки стану найефективнішого використання всіх видів ресурсів з метою запобігання загрозам та забезпечення стійкості і стабільного функціонування підприємства у даний час і на перспективу.

Організаційна та економічна складові інформаційної безпеки досліджені недостатньо і потребують подальшого розвитку. Адекватний рівень інформаційної безпеки може бути забезпечений лише на основі комплексного підходу, що передбачає планомірне використання правових, технічних, соціальних, організаційних та економічних заходів захисту інформації.


1. Конахович Г.Ф. Защита информации в телекоммуникационных системах / Г.Ф. Конахович, В.П. Климчик, С.М. Паук, В.Г. Потапов. — К. : МК-Пресс, 2005. — 288 с.

2. Бондаренко М. Перспективы применения международного стандарта ISO/IEC в Украине // Правове, нормативне та метрологічне забезпечення системи

107

захисту інформації в Україні: Зб. наук. праць. / Бондаренко М., Скрыпник Л., Потий А. — Київ, 2001. — Вип. 3. — С. 7-26.

3. Брединский А. Люди — источник конфиденциальной информации // Защита информации. Конфидент. / Брединский А. — 2004. — № 1. — С. 32-35.

4. Закон України „Про інформацію” від 02.10.1992 р. № 2657-XII. — Режим доступу: http://www.dstszi.gov.ua/dstszi/control/uk/publish/article?art_id=40968&cat_id

5. Закон України „Про захист інформації в автоматизованих системах” від 5.06.1994 р. № 81/94-ВР. — Режим доступу: http://www.dstszi.gov.ua/dstszi/control/uk/publish/article?art_id=40966&cat_id=38828 ДОЦІЛЬНІСТЬ ВИКЛАДАННЯ ІНФОРМАЦІЙНИХ СИСТЕМ І

ТЕХНОЛОГІЙ В ОБЛІКУ У ВНЗ

Рогачова С.А., асистент Миколаївський державний аграрний університет В даний час ВУЗи втратили випереджальну роль в технологіях і в

технічному забезпеченні. Якщо в минулому столітті ВУЗ, як правило, мав устаткування і часто технології, які використовувалися через 3-5 років у промисловості, то зараз, коли життя і технології стрімко розвиваються, часто промисловість випереджає ВУЗ.

Як діяти ВУЗу, щоб вже зараз починати готувати фахівців-випускників, які будуть мати попит через п'ять років? Єдиний вихід для ВУЗів бачимо в орієнтації на передові підприємства, які володіють сучасними технологіями і навіть технологіями майбутнього. Тобто у наш час інформатизація процесу навчання стає одним з пріоритетних напрямів вдосконалення освіти, тому що служить основою для подальшого успішного розвитку всіх галузей економіки та промисловості, науки і культури країни. Але потрібно наголосити, що через брак коштів для освіти, в деяких з ВУЗів або є недостача необхідних інформаційних систем і технологій, або вони є із старими версіями.

Для вільної орієнтації в інформаційних потоках сучасний спеціаліст будь-якого профілю повинен вміти отримувати, обробляти і використовувати інформацію за допомогою комп'ютерів і телекомунікаційних засобів зв'язку, володіти інформаційними технологіями.

Найбільш перспективними для формування значущих якостей майбутніх економістів є наступні інформаційні технології: офісні технології (Word, Exсel, Power Point та ін), довідково-пошукова система "Консультант +" і "Гарант", інформаційні технології для формування професійної компетентності ("1С: Підприємство", НВІС, Project expert і Альт-Інвест), технології програмування (C + +, PHP), інформаційні технології тестування.

http://www.dstszi.gov.ua/dstszi/control/uk/publish/

http://www.dstszi.gov.ua/dstszi/control/uk/publish/article?art_id=40966&cat_id=38828

108

Важливим етапом у процесі навчання фахівців з економічних спеціальностей є освоєння програмного продукту «1С: Підприємства», так як для отримання роботи із достойною заробітною платою роботодавці потребують навичок роботи із цим продуктом. Даний етап навчання закладений до Державного стандарту професійно-технічної освіти ГСПТО 4121.КО74.00-2007. Важливість вивчення учнями автоматизованої системи ведення бухгалтерського обліку важко переоцінити. По-перше, сьогодні неможливо уявити собі бухгалтера, від якого не потрібні б знання спеціальних комп'ютерних облікових програм, по-друге, вивчивши труднощі і копіткість роботи бухгалтера, учнями усвідомлюється можливість полегшити таку роботи, зробити її результати практично непомильними і швидкими в часі.

У рамках предмету «Інформаційні системи і технології в обліку» за допомогою програми «1С: Підприємства» вивчається конфігурація «1С: Бухгалтерія 8 для України» на лабораторних заняттях. Предмет тісно пов'язаний з такими предметами як «Бухгалтерський облік», «Основи економічного аналізу».

Фірма "1С" постійно приділяє велику увагу взаємодії із системою освіти. Інтерес до такої співпраці - обопільний. Так, до початку 2011 р. договору про співпрацю з фірмою "1С" укладені у понад 4 000 освітніх установ, причому 326 з них - в 2010 р. Статус випускників ВНЗ на ринку праці істотно підвищує наявність у них сертифікатів фірма «1С», яка вже давно ввела в практику «Угоду про сертифікацію учнів вищих і середніх навчальних закладів за програмою «1С: Професіонал». Учні здають точно той же сертифікаційний іспит, що і всі інші користувачі, що проходять атестацію в Авторизованих Центрах Сертифікації, і одержують у разі успішної здачі сертифікат фірми «1С». При цьому вони здають ці іспити в рідних стінах свого навчального закладу. Ці курси плануються організувати в МДАУ з 2011 — 2012 рр.

Для перевірки знань учнів навчальні заклади можуть користуватися безкоштовним навчальним тестуванням, яке проводиться прямо на сайті "1С" (http://edu.1c.ru/dist/test).

Але незважаючи на представлені можливості у ВНЗ, досить часто в роботі доводиться стикається з тим, що учні при початку роботі з ІС, в нашому випадку з програмою «1С: Підприємство», не можуть всю отриману інформацію про бухгалтерський облік та його комп'ютеризація за різними темами представити як єдиний цілий комплекс знань. Після проходження курсу «Інформаційні системи і технологій в обліку» учень усвідомлює взаємозв’язок між ними. Всі ці проблеми в навчанні з успіхом вирішуються на лабораторних заняттях, де застосовуються знання і теоретичного бухгалтерського обліку, та принципів роботи програми.

http://edu.1c.ru/dist/test

109

ЛІТЕРАТУРА 1. ДСТПО 4121. КО.74.00-2007 затверджено Наказом Міністерства освіти і науки

України від 29 серпня 2007 р. № 771. Державний стандарт професійно-технічної освіти, Професія: конторський службовець (бухгалтерія). — К. : Видання офісне, 2007 — 5 с.

2. Сергеева, М.Г. Перспективные технологии обучения в профессиональном образовании / М.Г. Сергеева // Специалист. — 2009. — № 1 — С.26-31.

УПРАВЛІННЯ САМОСТІЙНОЮ РОБОТОЮ В УМОВАХ ФОРМУВАННЯ ІНФОРМАЦІЙНОЇ МОБІЛЬНОСТІ

Нєлєпова А.В., асистент Миколаївський державний аграрний університет

Однією з основних форм організації навчального процесу у вищих

навчальних закладах є самостійна робота. Навчальний час, відведений для самостійної роботи студента, регламентується навчальним планом (робочим навчальним планом) і повинен становити не менше 1/3 та не більше 2/3 загального обсягу навчального часу, відведеного для вивчення конкретної навчальної дисципліни [2, с. 17].

Сучасний етап розвитку вищої професійної освіти пов’язаний з переходом до практичної реалізації нової освітньої парадигми, яка спрямована на створення цілісної системи безперервної освіти, на розширення сфери самостійної діяльності студентів в умовах залучення до процесу пізнання інформаційних та телекомунікаційних комп’ютерних технологій, які формують навички самоорганізації та самоосвіти [1].

Ми роглядаємо самостійну роботу, як вид діяльності, що стимулює активність, самостійність, пізнавальний інтерес, також як основа для самоосвіти, постійне самовдосконалення та підвищення кваліфікації у майбутній професійній діяльності у умовах науково-технічного прогресу, - з однієї сторони, а з іншої - система дій, що забезпечать керівництво самостійною діяльністю студентів.

Доцільність використання ІТ та ІКТ в управлінні самостійною роботою зумовлена:

• економією часу, за рахунок автоматизації навчальних процесів; • підвищенням наочності (демонстрації) матеріалу та полегшенням

його сприйняття, за рахунок педагогічних засобів; • розширенням та поглибленням змісту вивчаєми дисциплін; • здійснення оперативного контролю навчальних досягнень студента,

як проміжного так і підсумкового контролю. Самостійна робота студента буде ґрунтуватись на поглибленні

теоретичних знань з основ ІТ, та вдосконаленні практичних умінь та навичок. Зміст включає в себе засвоєння матеріалу, що не ввійшов в лекційний курс, а також ознайомлення зі структурою та можливостями ПЗ,

110

моделями що в них закладені, технологію роботи в середовищі, це передбачає самостійне оволодіння теоретичною частиною матеріалу перед аудиторним заняттям (додаткова обробка літератури, обробка технічної документації, робота з керівництвом користувача. Необхідно зазначити, що варіативність ПЗ сфери АПК є досить широкою, тому також можна додати розвязання професійних задач за допомогою програмних забезпечень, не охвачених практичними роботами. змістовий модуль Завдання:

• Робота з технічним паспортом персонального комп’ютера Інформаційні процеси в агрономії. • Вибір та встановлення ліцензійного програмного

забезпечення. Інформаційна діяльність

людини • Робота з інформаційними системами, які впровадженні у

виробництво (Agro-map) • Робота з інформаційними системами, які впровадженні у

виробництво - Agro-net • Робота з інформаційними системами, які впровадженні у

виробництво - інформаційно-аналітична система «АгроХолдинг».

• Вільний офісний пакет OpenOffice як альтернативне безкоштовне програмне забезпечення.

• Математична обробка результатів досліджень за допомогою пакету Mathcad

• Формат даних. Категорії функцій. Математичні та статистичні функції.

Технології організації інформації

• Економіко-математичний аналіз у агро-виробничих системах.

• Бази даних. Сортування, запити та фільтрація даних. Звіти. • Організація телеконференцій, відео- та аудіо-зв’язку.

Використання програми Skype

телекомунікаційні технології. технології управління, планування та організації діяльності • Робота з середовищем Project Expert.


1. К. В. Пашивкіна, М. Ю. Мартиненко. Організація самостійної роботи студентів у ВТНЗ засобами інформаційних технологій е-журнал «Педагогічна наука: історія, теорія, практика, тенденції розвитку» / Журнальні випуски / Випуск № 1 [2010] Педагогическая психология. http://imp.rudn.ru/psychology/pedagogical_psychology/index.html

2. Болюбаш Я. Я. Організація навчального процесу у вищих закладах освіти : Навч. посібник для слухачів закладів підвищення кваліфікації системи вищої освіти.— К. : ВВП «КОМПАС», 1997.— 64 с.

http://imp.rudn.ru/psychology/pedagogical_psychology/index.html

111

ВЕКТОРНА ТА РАСТРОВА ГРАФІКА В НАВЧАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ

Цисс О.М., асистент Миколаївський державний аграрний університет Всі існуючі графічні формати умовно можна розділити на векторні і

растрові. Що ж таке растрова графіка і векторна графіка? Растрове зображення можна порівняти з дитячою мозаїкою, коли

картинка складається з кольорових квадратиків. Комп'ютер запам'ятовує кольори всіх квадратиків поспіль у певному порядку. Тому растрові зображення вимагають для зберігання більшого обсягу пам'яті. Їх складно масштабувати і ще складніше редагувати. Щоб збільшити зображення, доводиться збільшувати розмір квадратиків, і тоді малюнок виходить "ступінчастим". Для зменшення растрового малюнка доводиться декілька сусідніх точок перетворювати в одну або викидати зайві точки. В результаті зображення спотворюється, його дрібні деталі стають нерозбірливими.

Цих недоліків позбавлена векторна графіка. У векторних редакторах малюнок запам'ятовується як сукупність геометричних фігур - контурів, представлених у вигляді математичних формул. Щоб пропорційно збільшити об'єкт, досить просто змінити одне число: коефіцієнт масштабування. Ніяких перекручувань ні при збільшенні, ні при зменшенні малюнка не виникає.

Растрове зображення, цифрове зображення — це файл даних або структура, що представляє прямокутну сітку пікселів або точок кольору на комп'ютерному моніторі, папері та інших пристроях. Тобто, растрова графіка — це формат зображення, який містить інформацію про розташування, кількості та колір пікселів.

Векторна графіка (інша назва - геометричне моделювання) — це використання геометричних примітивів, таких як точки, лінії, сплайни і багатокутники, для представлення зображень в комп'ютерній графіці. Термін використовується в протилежність до растрової графіці, яка представляє зображення як матрицю пікселів (точок).

Розглянемо найбільш поширені графічні формати, що використовуються для створення зображень, фотографій, анімацій і т.д.

BMP (Windows Device Independent Bitmap). Рідний формат Windows. Він підтримується всіма графічними редакторами, що працюють під керуванням цієї операційної системи. Застосовується для зберігання растрових зображень, призначених для використання в Windows і, на цьому область його застосування закінчується.

GIF (CompuServe Graphics Interchange Format). Незалежний від апаратного забезпечення формат GIF був розроблений в 1987 році (GlF87a) фірмою CompuServe для передачі растрових зображень по мережах. У 1989-му формат був модифікований (GIF89a), були додані підтримка

112

прозорості та анімації. GIF використовує LZW-компресію, що дозволяє непогано стискати файли, в яких багато однорідних заливок (логотипи, написи, схеми).

JPEG (Joint Photographic Experts Group). Строго кажучи JPEG'oм називається не формат, а алгоритм стиснення, який грунтується не на пошуку однакових елементів, а на різниці між пікселями. JPEG'ом краще стискаються растрові картинки фотографічного якості, ніж логотипи або схеми.

TIFF, TIF (Target Image File Format). Апаратно незалежний формат TIFF, один з найпоширеніших і надійних на сьогоднішній день, його підтримують практично всі програми на PC і Macintosh так чи інакше пов'язані з графікою. Йому доступний весь діапазон колірних моделей від монохромного до RGB, CMYK. TIFF може містити контури, альфа-канали, шари, інші додаткові дані.

PDF (Portable Document Format) - запропонований фірмою Adobe як незалежний від платформи формат для створення електронної документації, презентацій, передачі верстки і графіки по мережах.

CDR - формат популярного векторного редактора CorelDraw. PSD - формат популярного растрового редактора PhotoShop. DWG - формат векторного редактора AutoCad для створення

креслень. Розглядати всі формати ми більше не будемо, так як їх ще дуже

багато. На прикладі розглянемо формат DWG. Це файл з кресленням, який сам по собі є набором ліній і дуг, тобто векторною графікою.

Я хочу розглянути можливість «витягування» креслення в будь-яку іншу програму для подальшого використання. Наприклад текстовий процесор Word з пакету Microsoft office. Хоча це не таке велике завдання - вирізаєш необхідний фрагмент, копіюєш в буфер обміну, після чого вставляєш у Word. Але в тому й проблема що при редагуванні - зміні масштабу або, наприклад, обертанні, втрачається зовнішній вигляд. Після чого втрачається бажання використовувати такий спосіб вставки фрагмента.

Є інший спосіб. Необхідно даний креслення перевести в растрову графіку шляхом конвертації, наприклад, в PDF. Потрібно всього лише пустити на друк даний файл, але вибрати при цьому не встановлений вами принтер /плоттер, а вибрати рядок DWG to PDF. Після чого роздрукувати, і скопіювати потрібний фрагмент. Даний фрагмент можна масштабувати або обертати без втрати якості.


1. http://wcode.ru/freehand/20/ 2. http://e71.ru/publ/3-1-0-58

http://wcode.ru/freehand/20/

http://e71.ru/publ/3-1-0-58

113

СИСТЕМА ВЫСШЕГО ОБРАЗОВАНИЯ КОРЕИ Ли Кванг Ёнг (Lee Kwang Yong), Korea Overseas Volunteers kwangyong Lee, Корейское агентство по международному сотрудничеству (Korea International Cooperation Agency) Система образования Кореи и будущее сотрудничество Украины и

Кореи. Повышение уровня образования. Общая структура образовательной системы

Студентам необходимо сдать стандартный тест, обычно называемый

«сунын». Очень важно заметить, что учебная программа большинства школ построена вокруг содержания вступительных экзаменов. Сусын является аналогом американского SAT Reasonging test и состоит из трех главных секций: корейский язык, математика и английский. Помимо них, существуют также ряд предметов «на выбор» из ряда общественных или естественных. Однако в отличие от американского SAT, такой тест может быть сдан только раз в году и требует интенсивной подготовки, причем некоторые будущие студенты начинают подготовку к нему ещё в школе.

После окончания учебного заведения уровень занятости для каждого университета претерпевает очень большие изменения. В колледже — более 80%, в университете — более 50%. Главной причиной низкого уровня занятости после окончания учебного заведения является желание учиться в аспирантуре или за границей. Выбор специализации.

Кроме обязательных курсов или гуманитарных специальностей, студенты могут выбрать то, что им нравится.

На 1 году обучения кроме основных выбирают гуманитарные науки. На 2 и 3 курсах более углубленное обучение по специальности. На 4-ом курсе — проверка знаний, проверка эссе или практического задания

33.2

51.4

68

82.1 83.879

0102030405060708090

1990 1995 2000 2005 2008 2010

Университет регистрации

114

Коротко о моём университете

Факультеты университета

Основные предметы и среда обучения Использование новых мультимедийных аппаратов E-Book, Ipad, smart phone

Основая среда обучения студентов Основные лаборатории открыты для студентов 365 дней в году 24 часа в сутки На территории учебного заведения есть возможность пользоваться услугой wi-fi для просмотра он-лайн уроков и нахождения любой информации.

Использование информационных технологий Сейчас почти на всей территори Кореи есть возможность пользоваться безпроводным высокоскоростым интернетом. (По недавним исследованиям американского центра Comscore Корея занимает первое место по количеству пользователей и скорости интернета). Интернет магазин (доставка в течение суток), Он-лайн администрация (общие документы), Интерент-банкинг, Он-лайн обучение (Кибер университет), Смарт медиа (социальные сети). В наше время информация — это сила.

ЛИТЕРАТУРА

1. Республика Корея. Национальное статистическое управление. Источник: Образование Статистический анализ Kit

115

2. США. Исследовательская фирма, специализирующаяся на comscore http://www.comscore.com/Press_Events/ 3. Национальный университет Пукёнг. Официальный сайт http://www.pknu.ac.kr/

ПОШУКОВА ОПТИМІЗАЦІЯ “SEARCH ENGINEPTIMIZATION”(SEO): ІСТОРІЯ, МЕТОДИ, АЛГОРИТМИ

ОПТИМІЗАЦІЇ Алєксєєв М.Г., асистент Миколаївський державний аграрний університет

У початковий період розвитку Інтернет, число його користувачів було

невелике, а обсяг доступної інформації відносно невеликим. У більшості випадків доступ до Інтернет мали співробітники різних університетів і лабораторій, а в цілому Мережа використовувалася в наукових цілях. У цей час завдання пошуку інформації в мережі Інтернет була далеко не стільки актуальною, як в даний час.

Але так склалося, що на ранніх етапах розвитку Інтернету, розробка сайту зводилася до створення файлової структури з html-сторінок та розміщення в них крім безпосередньо даних різних додаткових елементів, таких як навігації або посилань, властивих без винятку всіх сторінок, але які необхідно було вносити в кожну з них вручну. Тоді, це не було настільки трудомістким заняттям, що б люди замислювалися про його автоматизації, тому що сайти по більшій частині були маленькими куточки авторів, які вони робили для себе і для своїх колег. І користувачів Інтернету було значно менше. Виходом з даної ситуації стало створення когось класу програм, які б виконували певні рутинні операції, не пов'язані з безпосереднім створенням статей. Називатися вони можуть по-різному, але оскільки Інтернет взяв свій початок не на нашій Батьківщині, то й абревіатури у них англійські. Такі системи називають CMS "Content Management System". На російську мову дана абревіатура перекладається як "Система управління сайтом", але для простоти їх називають движком сайту. Пошукова оптимізація (англ. search engine optimization, SEO) -

комплекс заходів для підняття позицій сайту в результатах видачі пошукових систем по певних запитах користувачів. Зазвичай, чим вище позиція сайту в результатах пошуку, тим більше зацікавлених відвідувачів переходить на нього з пошукових систем. При аналізі ефективності пошукової оптимізації оцінюється вартість цільового відвідувача з урахуванням часу виведення сайту на зазначені позиції і конверсії сайту, на який залучаються цільові відвідувачі

Web server (веб-сервер) — веб-сервер, який здійснює взаємодію між користувачем і іншими компонентами пошукової системи. Детальна реалізація пошукових механізмів може відрізнятися один від одного

http://www.comscore.com/Press_Events/

http://www.pknu.ac.kr/

116

(наприклад, зв'язка Spider + Crawler + Indexer може бути виконана у вигляді єдиної програми, яка завантажує відомі веб-сторінки, аналізує їх і шукає по посиланнях нові ресурси), проте всім пошуковим системам властиві описані загальні риси. Біла оптимізація. Біла оптимізація — оптимизаторская робота над

ресурсом без застосування офіційно заборонених кожної пошуковою системою методів розкручування ресурсу — без впливу на пошукові алгоритми сайтів. Це включає в себе роботу над самим сайтом, а саме над внутрішньою навігацією і вмістом, і роботу з зовнішнім середовищем сайту, тобто просуванням оптимізується сайту шляхом оглядів, прес-релізів, реєстрації в соціальних закладках, партнерських програм тощо з зазначенням посилань на сайт. Слід зазначити, що «Яндекс» попереджає про те, що якщо якийсь метод оптимізації не є офіційно забороненим, це не означає, що його можна застосовувати. Сіра оптимізація. До сірої пошукової оптимізації можна віднести

додавання великої кількості ключових слів в текст сторінки, часто на шкоду читабельності для людини, наприклад: «Масло масляне, бо в ньому є масляні жири». При цьому оптимізація полягає спочатку у підборі ключових запитів для конкретної веб-сторінки, визначенні розміру цільового «SEO-тексту" та необхідної частоти ключових слів у ньому, а потім у формулюванні речень і фраз, що містять у собі ключові запити певну кількість разів у різних відмінках , однині та множині, при різних формах дієслів. Ці параметри можуть потім коригуватися за результатами видачі пошукових систем. При цьому завдання SEO-копірайтера - написати оригінальний текст таким чином, щоб подібна оптимізація була якомога менш помітна «живому» читачеві (і зокрема модератору пошукової системи). Широко застосовується також включення ключового запиту в HTML-теги title, h1, атрибут meta keywords. Чорна оптимізація Способами чорної оптимізації є використання

дорвеїв (сторінок і ресурсів, створених спеціально для роботів пошукових систем, часто з великою кількістю ключових слів на сторінці), прийом під назвою клоакінг (користувачеві віддається одна сторінка, легко читається, а пошуковому роботу - інша, оптимізована під які-небудь запити), використання прихованого тексту на сторінках сайту, використання «Однопіксельних посилань».


1. Алан Сэз "Семь секретов неограниченного траффика" — М. : 2001 2. Інтернет ресурс : http : // ru.wikipedia.org/ 3. Michael Schrenk Webbots, Spiders, and Screen Scrapers — Publisher :

No Starch, 2007, — 328 р. — ISBN-10: 1-593-27120 — 4 4. http: // www.searchengines.ru / — Раскрутка и оптимизация сайта 5. Ашманов И.С., Иванов А.А. Продвижение сайта в поисковых системах. — М. :

«Вильямс», 2007. — 304 с. — ISBN 978-5-8459-1155-1

http://www.searchengines.ru

117

СЕКЦІЯ «УКРАЇНОЗНАВСТВО»

УДК 001.2 (477):172.16 МОДИФІКАЦІЯ ТЕКСТУ У ДИСКУРСІ

Шарата Н.Г., к.пед.н. доцент Миколаївський державний аграрний університет

Сьогодні багато вчених-лінгвістів досліджують становлення

дискурсивно-когнітивної парадигми. Концептуальні схеми, взірці, моделі, елементи, структури парадигми доводять свою актуальність, прогресивність, незважаючи на те, що деякі аспекти нової парадигми залишаються дискусійними.

Когнітивна лінгвістика – напрям у лінгвістиці, що досліджує мову з точку зору пізнавальних (когнітивних) механізмів, які лежать в основі мислення людини. Головна проблема когнітивної лінгвістики – побудова моделі мовної комунікації як основи обміну знаннями.

Дискурс у сучасній лінгвістиці з позиції комунікативно-діяльнісного підходу розглядається у термінах соціально значущих дій і стратегій, що виконуються учасниками спілкування у рамках, визначених для даного суспільства та культури комунікативних ситуацій.

Злиття «дискурсивної» й «когнітивної» концепції в єдину парадигму ґрунтується, по-перше, на проблемі побудови моделі мовної комунікації як основи обміну знаннями у процесі соціально обумовленої мовної взаємодії, «продуктом» якої є текст. У зв’язку з цим виникають нові проблеми, а саме проблеми модифікації тексту, невичерпності смислу тексту, створеного у дискурсі.

Річ у тім, що дискурс адекватний здобутим знанням, вмінням, культурному середовищу, індивідуальності особистості, соціальним особливостям, що характеризуються його поглядами, мотиваціями вчинків, цінностями, переконаннями, типом пізнавальних здібностей, типом особистості. Тому стратегії виникнення текстів мають на меті мобілізацію ресурсів, «балансування» між різними компетенціями та структурами дискурсу.

Наприклад, студент, що вивчає мову, «жертвує» частиною того, що дійсно хоче висловити, якщо йому не вистачає ресурсів, і каже те, що йому дозволяють мовні засоби. У дискурсі спрацьовує і стратегія сприйняття, що включає ідентифікацію контексту у загальному плані, а також пов’язані з цим контекстом знання про світ, що спонукає до активізації діалогу. Це, у свою чергу, сприяє виникненню очікування того, що треба сприйняти, тобто учасники діалогу прогнозують організацію та зміст сприйнятого тексту, складається враження про смисл тексту; реалізується стратегія взаємодії, у якій відбувається обмін знаннями, сумуються та підбиваються

118

підсумки, погодження або непогодження, а також вибудовується новий смисл на підставі загального контексту.

У процесі дискусійнного спілкування виникає новий погляд на проблему, що призводить до осмислення у новий спосіб аргументативних текстів та текстів-роздумів. Варто наголосити, що феномен дискусійного «механізму» є дієвим фактором модифікації тексту, оскільки вважається найвищим виявом мисленнєвої діяльності, коли на основі порівняння, логічних міркувань, аналізу різних поглядів народжується нова ідея. У зв’язку з цим актуалізується важливість наукових творчих дискусій.

Ідея модифікації тексту у дискурсі підпорядковується загальним законам науково-мисленнєвої діяльності за допомогою багатьох номінальних засобів мови реалізується лабільність мисленнєвих структур. Слід зазначити, що модифікація тексту у дискурсі відбувається на високій «планці» мовних умінь, соціокультурних та міжкультурних знань.

Новий текст продукується з урахуванням таких чинників: - нової інформації; - тематики; - зв’язку та цілісності; - стилю; - впливу на співрозмовника; - мовних «контекстуалізованих» одиниць. - синтаксичних конструкцій дискурсу, що використовуються в

певних, релевантних для даного мовного суспільства та культури комунікативної взаємодії.

Модифікований текст у дискурсі визначається як комунікативна мета, обумовлена ситуацією спілкування, і створюється для передачі певного значення, що є основною складовою дискурсу, і тільки знання можливих способів вираження певного значення та вміння їх використовувати надають нового смислу тексту. З точки зору прикладної лінгвістики вирішення проблеми модифікації текстів має велике значення у навчанні культури мови, удосконаленні дискурсивних умінь, у розвитку здібностей студентів вибудовувати свої умовиводи, надавати свої значення речам та людям, відкривати у собі нові можливості та таланти.

Уміння модифікувати тест відображає не тільки обсяг та якість знань студента (наприклад, знання смислорозрізнювальної функції звуків, обсяг та точність словника), але й їх когнітивну організацію та спосіб збереження (наприклад, асоціативну мережу, в яку мовець розміщує певну лексичну одиницю), а також їх доступність (згадування, вилучення із пам’яті, використання). Згідно із сконструйованим у процесі дискусії модифікованим текстом видно на скільки ґрунтовно досліджується проблемний «предмет думки».

Таким чином, реалізація дискурсивних стратегій виходить із здобутих знань та сприяє модифікації тексту, що з’являється у результаті обміну знаннями. Проблема модифікації тексту має ввійти до широкого комплексу проблем нової дискурсивно-когнітивної парадигми.

119

УДК 001.2 (477):172.16 ІСТОРІЯ СТВОРЕННЯ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ В РОСІЙСЬКІЙ ІМПЕРІЇ

Березовська Т.В., к.істор.н., доцент Миколаївський державний аграрний університет

Проблема дослідження історії вищої аграрної освіти в Україні залишається відкритою. Разом з тим після виходу у світ колективної монографії «Аграрна історія України» [1] інтерес до цієї проблеми значно поширився. Звернемося до короткого огляду становлення аграрної освіти у Російській імперії, до складу якої входила Україна.

Перш за все зазначимо, що перші сільськогосподарські навчальні заклади в Європі почали розвиватися з кінця XVIII ст. Це були: школа Teepa в Німеччині та школа Домбала у Франції. В Росії перша школа землеробства була заснована на півдні України, зокрема, на Миколаївщині, у Богоявленському (сьогодні Жовтневе). Вона з’явилася під протекторатом губернатора Новоросійського князя Г.О. Потьомкіна. Очолив школу Ліванов Михайло Єгорович. Під його керівництвом вона проіснувала з 1790 по 1797 р. і сприяла розвитку с.г. культури на півдні України. «Плуг, борони та інші знаряддя землеробства потроху входять у застосування місцевих мешканців, – писав Ліванов в листі 1792 року [2]. Школу Ліванова у 1797 р. було переведено до Павловська під Петербург.

На жаль, на урядовому рівні на тривалий час склалася думка, що Миколаїв місто суто військове і пристосоване лише для військового кораблебудування. Тому, коли у 1903 р. миколаївський гродоначальник О.А. Енквіст звернувся до уряду з клопотанням про відкриття в Миколаєві вищого сільськогосподарського навчального закладу, він отримав тверду відмову. Не допоміг навіть переконливий аргумент, що наш край відчуває нестачу фахівців-аграрників, а край цей «відпускає за кордон щорічно близько 200 млн пудів зерна [3].

Але повернемося до витоків аграрної освіти в російській імперії. У 1804 р. міністерством народної освіти було розроблено університетський статут, в якому запроваджено обов’язкове викладання «сільського домоводства в університетах Російської імперії. Міністерство народної освіти заснувало перші школи виноробства в Криму, зокрема в Кизлярі та Акермані (1802-1807 рр.); училища садівництва в Катеринославі (1817 р.), Пензі та Полтаві (1820 р.) і землеробські школи у Москві (1822 р.) та С.- Петербурзі (1824 р.).

Значні зрушення в галузі с.г. освіти відбулися після заснування у 1838 р. Міністерства державного майна. Саме під його егідою було створено систему аграрної освіти – вищої, середньої та нижчої. Сюди ж належали садівничі та виноробні училища. Першими вищими закладами аграрної освіти стали: Горигорецький інститут землеробства (1842 – 1864 рр.), Петербурзький інститут землеробства (1864-1880 рр.) і Петровська

120

академія (1865-1893 рр.); інститут с.г. і лісоводства в Новій Олександрії 91869 р.). крім того було відкрито кафедри агрономії у Рітельєвському ліцеї в Одесі [4]. Термін навчання складав чотири роки. Особливе місце у системі аграрної освіти займали дворічні курси в Нікітському саду в м. Ялта. Сюди приймали осіб із середньою та вищою аграрною освітою. Курси готували фахівців з виноробства. Вони мали право викладати цей предмет у виноробських навчальних закладах, а також обіймати посади управляючих у великих господарствах, що виробляли вина [5].

Проблемною залишалася тема жіночої аграрної освіти. Спочатку жінок не приймали ані у вищі, ані у середні та нижчі заклади аграрної освіти. Полеміка у пресі переконала громадську думку та урядові кола у необхідності дати можливість жінкам отримувати фахову с.г. освіту. Дискусія з цього питання закінчилася остаточною тезою про те. Що для жінок слід влаштовувати такі ж самі с.г. школи, як для чоловіків, лише з незначними відмінностями. Врешті-решт у 1901 році було відкрито перші жіночі курси з аграрної освіти.

Таким чином з поступовим продуктивним розвитком с.г. виробництва та хлібного експорту дедалі загальнішою ставала проблема створення розгалуженої системи аграрної освіти. Аграрна освіта ставала дедалі масовішою, а з початку XX ст.. стала відкритою і для жінок.


1. Панченко П. Аграрна історія України / П. Панченко, Ю. Мельник — К.: Грані-Т, 2007. — 532 с.

2. Назаренко И.И.Видный руський агроном профессор М.Г. Ливанов // Советская агрономия. Ежемесячный научно-производственный журнал. — М.: ОГИЗ — Сельхозму, 1948. — №7. — С. 111-113.

3. Степанович Е.П. Высшая специальная школа на Украине (конец XIX – начало XX ст.) / Е. Степанович. — К.: Наукова думка, 1991. — С. 41.

4. Историческое обозрение 50-летней деятельности министерства государственных имуществ. — СПб., 1888. — Ч. IV. — С. 129.

5. Сборник сведений по сельскохозяйственному образованию. — СПб., 1901. — Вып. III. — С. 230.

УДК 001.2 (477):172.16

ЗАСТОСУВАННЯ АКТИВНИХ МЕТОДІВ НАВЧАННЯ ДЛЯ ФОРМУВАННЯ ПІЗНАВАЛЬНОЇ АКТИВНОСТІ СТУДЕНТІВ

Савчук М.П., старший викладач Миколаївський державний аграрний університет Проблема активності особистості в навчанні залишається однією з

провідних у педагогічній науці. Ця проблема як провідний фактор досягнення цілей навчання, загального розвитку особистості, її

121

професійної підготовки вимагає принципового осмислення найважливіших елементів навчання – змісту, форм, методів.

Активні методи навчання – це методи, які спонукають студентів до активної розумової і практичної діяльності в процесі оволодіння навчальним матеріалом. Активне навчання передбачає застосування такої системи методів, яка спрямована головним чином не на донесення викладачем готових знань, їх запам’ятовування й відтворення, а на самостійне оволодіння студентами знаннями й навичками в процесі активної розумової й практичної діяльності.

Особливостями активних методів навчання є те, що в їх основі закладено спонукання до діяльності, без якої немає руху вперед у оволодіння знаннями. Знання, які здобуває студент у навчальному закладі, покращуються та поглиблюються шляхом самоосвіти, що вимагає від студента пізнавальної активності й самостійності.

Пізнавальна активність означає прагнення студента до навчання, до виконання індивідуальних і загальних завдань, інтерес до діяльності викладача й однокурсників під час занять.

Пізнавальна самостійність передбачає уміння самостійно думати, здібність орієнтуватися в новій ситуації, знаходити свій підхід до вирішення проблем, бажання не лише зрозуміти навчальну інформацію, але й бажання здобувати знання самостійно.

Для прикладу можна звернутися до проведення семінару-дискусії з культурології «Ціннісні аспекти вербальної та невербальної комунікацій». Він планується як процес діалогічного спілкування учасників, під час якого відбувається формування практичного досвіду спільного вирішення теоретичних і практичних проблем.

На такому семінарі студенти навчаються точно висловлювати думки під час дискусії, активно відстоювати свою точку зору, аргументовано заперечувати, спростовувати помилкову позицію однокурсника. Студент має можливість спланувати власну діяльність, що й обумовлює високий рівень його інтелектуальної й особистісної активності.

Необхідною умовою продуктивної дискусії є особисті знання, набуті на попередніх заняттях, а також у процесі самостійної роботи. Важливими у підготовці та проведенні семінару про аспекти вербальної та невербальної комунікацій є міжпредметні зв’язки. Студенти використовують знання про вербальні та невербальні засоби спілкування набуті під час практичних занять з української мови професійного спілкування.

Семінар-дискусія може мати елементи «мозкового штурму» та ділової гри. У першому випадку учасники намагаються висунути щонайбільше ідей, не критикуючи їх, а потім ними виділяються головні, обговорюються й розвиваються, оцінюються можливості їх доказів або спростувань.

У другому випадку в семінарі-дискусії є елементи рольової гри. Можна ввести, наприклад, ролі ведучого, опонента чи рецензента,

122

психолога, експерта тощо. Якщо студент є ведучим дискусії, він отримує всі повноваження викладача, організовуючи її: керує ходом обговорення, слідкує за аргументованістю доказів або спростувань правильністю вживання термінів, толерантністю учасників.

Опонент чи рецензент повинен не тільки відтворити основну позицію доповідача, знайти помилки, але й запропонувати свій власний варіант відповіді.

Логік виявляє протиріччя й логічні помилки у виступах доповідача чи опонента, аналізує хід доказів і спростувань.

Експерт оцінює продуктивність всієї дискусії, правомірність гіпотез і пропозицій, зроблених висновків, а також висловлює свою думку про вклад учасників дискусії в спільне вирішення проблеми.

Особлива роль належить викладачеві, який організовує таку підготовчу роботу, яка забезпечить активну участь у дискусії кожного студента.

Застосування активних методів в навчальному процесі дозволяє вирішити такі завдання:

• творче засвоєння студентами навчального матеріалу; • зв’язок теоретичних знань з практикою; • активізація навчально-пізнавальної діяльності студентів; • формування здібностей концентрувати увагу на вирішення

актуальних проблем; • формування досвіду колективної розумової діяльності.

ЛІТЕРАТУРА 1. Вербицкий А. А. Активное обучение в высшей школе: контекстный подход. / А. А. Вербицкий. — М., 2001. — 231 с. 2. Лернер І. Я. Дидактичні основи методів навчання. / І. Я. Лернер. — К., 2007. — 146 с.

УДК 001.2 (477):172.16 УНІВЕРСАЛІЗМ ДУХОВНОЇ СЕРЦЕВИНИ НАРОДУ – ЦЕ ЙОГО

МОВА

Кунашенко О.В., асистент Миколаївський державний аграрний університет

Мова народу – це його дух, і дух народу – це його мова

Вільгельм фон Гумбольд У сучасному світі проблема спілкування набуває особливої гостроти.

Повсякденне життя українця стає ареною зустрічей і діалогів різник етнічних спільнот, конфесій, культур, світу бізнесу. Орієнтація у

123

надзвичайно різноманітному і вимогливому світі між комунікативних зв’язків надзвичайно важлива для сучасно ділової людини, набувши особливої актуальності в посттоталітарний період.

Сучасне буття людини здатне бути тільки тоді наповненим і увиразненим, якщо вона володіє мовою, здатною її ідентифікувати серед спільноти носіїв тієї ж самої мови. Питання полягає у тому, якою мовою здатна володіти сучасна людина, форми відтворення якої будуть доречними, унормованими, чіткими та доступними для мовця, чи, навпаки, носії однієї й тієї ж самої мови матимуть розбіжності в думка, що провокуватиме конфлікти, непорозуміння, загострення у вирішенні завдань.

Мова, як відомо, не тільки здатна слугувати засобом зв’язку між людьми. Вона відіграє роль якісного і універсального чинника сприймання навколишньої дійсності, сприяє розвиткові уяви людини та формуванню її свідомості. Врешті, мова – це дух народу, його ментальність, його неповторність у найрізноманітних напрямах суспільного буття та культури. Як основа духовності народу мова є підмурком існування нації. Влучно зауважив з цього приводу Я Радевич-Винницький, вказавши, що «культуру поведінки, культуру спілкування людина не отримує в спадок – її треба навчатися. Але не варто припускатися помилок (вони часто дуже дорого нам котують, а часом залишаються непоправними) або чекати, що їх припуститься хтось інший, аби знати, як правильно поводитися і спілкуватися» [2]. .З історії нам відомо досить багато прикладів зникнення націй, мови яких розчинялися і нівелювалися іншими народами (наприклад, полабські слов’яни , які жили між Одрою і Лабою, звідси і назва племен). Збереження мови здатне зберегти народ.

Нам слід пишатися тим, що, не дивлячись на багатовікові поневіряння, наш народ здатен був зберегти мову, зберегти і її справжнього захисника і патріота – український народ. Але багатовікові впливи на фонетичні норми, лексичні та граматичні зробили «внесок» (лапки вставлені нами. – О.К.) у загальну структуру мови, яка отримала можливість лише наприкінці XX ст. вести мову про «реформування» у мови, її ідентифікацію серед мов як слов’янської спільноти, так і інших мов світу.

Ось чому сучасний стан становлення унормованої літературної мови залишає різного роду неточності, «ляпсуси» та русизми, які сприймаються її носіями як свої. Ось чому ми замість вживання дякуємо кому, дякуємо кого; перемогу одержуємо, як гроші; груз, замість вантаж; задачі вирішуються, а не розв’язуються; підприємства чомусь крупні, а зерно велике [3]. Історичний вплив російської мови також залишив не втішні слова в мові українській, які сучасний українець сприймає як власне свої, навіть не підозрюючи про помилковість своїх суджень. Невід’ємною частино нашого міжособистісного спілкування залишаються так звані «двомовними», як наслідок активного впливу російської мови та намагання за радянської доби наблизити українську мову до мови великого

124

руського народу. Така тенденція у сучасному суспільстві теж має негативні наслідки і сьогодні, коли ми вживаємо дякуємо Вас, замість унормованого українського відповідника дякуємо Вам, вибачаємо мене, замість вибачте мені, спортсмен у нас самий кращий, замість найкращий, студенти розходяться по заняттях, замість ідуть на заняття. Мова, замішана на мові іншій втрачає свою ритмомелодику, лексичну значущість і, врешті-решт, втрачає власну самобутність, не здатна виразити глибини слова, його змісту. Справедливо зауважив відомий російський педагог В.Г. Бєлінський, стверджуючи: «Слово відображає думки: незрозуміла думка – незрозуміле і слово [3].

Тож маємо бути носіями справжньої мови, а не її спотвореного варіанту, носіями органіки українського слова, мовним експертом і патріотом.

Мова здатна не лише існувати як засіб зв’язку між людьми, а й виконує надважливі функції у сучасному світі, надаючи експресії мовленню, що допомагає індивідові виразити внутрішній світ; вона є засобом ідентифікації, тобто ототожнення себе у межах певної спільноти; виконує гносеологічну функцію, допомагаючи пізнати світ, бо мова є важливим елементом пізнання національної картини світу; мова є важливим засобом формування думки, логіки мислення у людини; вона здатна, як знаряддя естетики, формувати культурні цінності особистості; є потужнім носієм культури, тому що тільки пізнавши мову іншого народу, можна глибино збагнути його культуру; вона здатна ідентифікувати слова, тобто виконує номінативну функцію, даючи назви предметам, явищам, процесам, абстрактним поняттям. Функції мови здатні утворювати спектр вияву комунікації; вони не існують відокремлено, а здатні взаємопроникати і формувати цілісну картину мовних засобів вираження у конкретного носія мови.

Зокрема, слід вказати, що слова не виникають в українській мові хаотично, а мають духовне підґрунтя, йдучи від серця народу, передаючи його дух та мислення. Щоб переконатися в цьому, І. Каганець, наприклад, запропонував простежити етимологію деяких українських слів:

Виховати – заховати від зла. Лікарня – лікувати, давати здоров’я. Весілля – веселитися, радіти. Освіта – світло, просвічення. Подружжя – дружба, приязнь. Шлюб – «злюб», кохання. Звитяжець – витягнути, підняти вище [1]. Як переконливо вказують запропоновані вище лексеми, мова є

віддзеркаленням душі народу, його характеру і мислення. Справедливо зазначив з приводу магічності слова відомий письменник Франції Франц Анатоль, стверджуючи, що «немає магії сильнішої, ніж магія слова» [1]. Так, дійсно, лише рідне, природно вжите слово у мові певного носія

125

набуває своєї значущості і неповторності, здатне напоїти духовно спраглих і вселити надію і розраду у душі, зцілити від розпачу і запобігти смерті.

Ось, чому такої гостроти набуває сьогодні проблема відродження українського слова, його етимології, його генетичного взаємозв’язку з культурою минулих поколінь.

ЛІТЕРАТУРА 1. Ботвина Н.В. Міжнародні культурні традиції: мова та етикет ділової комунікації:

Навчальний посібник. Вид. 2-ге, доп. та перероблене. — К.: АртЕк, 2002. — 208 с.

2. Радевич-Винницький Я. Етикет і культура спілкування: Навч. посіб. — 2-ге вид., перероб. і доп. — К.: Знання, 2006. — 291 с.

3. Пономарів О. Культура слова: Мовностилістичні поради: Навч. посібник. 2-ге вид., стереотип. — К.: Либідь, 2001. — 240 с.

УДК 001.2 (477):172.16 ГРИГОРІЙ СКОВОРОДА І СТАРОУКРАЇНСЬКЕ ПИСЬМЕНСТВО

Лукьяненко Д.В., асистент Миколаївський державний аграрний університет Григорій Сковорода є однією із найяскравіших і водночас

найзагадковіших постатей української культури в часи її переходу від давніх мисленнєвих і художніх моделей до нових тем і форм, що вивчаються у розрізі таких навчальних дисциплін як «Історія української культури» та «Культурологія». На перехресті двох епох в українській літературі – бароко й романтизму – Сковорода реалізував себе як мислитель, філософ, богослов, поет, байкар, педагог. Його багатогранна творчість виникає на ґрунті давніх інтелектуальних традицій України та зарубіжжя.

Традиційно у сковородознавчих студіях зазвичай більше уваги приділяється аналізу зв’язків українського філософа із античними, середньовічними та ренесансними традиціями. Тема «Григорій Сковорода і староукраїнське письменство» набуває поширення з 80-х рр. ХХ ст. у відомих сковородознавців, зокрема І. Іваня, Вал. Шевчука, Л. Ушкалова, В. Шевченка.

Вивчаючи спадщину давньої України від княжої доби до XVIII ст., зокрема традиції книжності, дослідники погоджуються з тим, що у своїй творчості Сковорода виявився «більш традиційним, ніж досі було прийнято думати» [1, с. 86]. Творчо сприйнявши ідеї своїх попередників та сучасників, він виробив оригінальну за змістом (образами, темами та жанрам) та формою науку [2, с. 49].

Враховуючи це, спробуємо розглянути зв’язки українського мислителя з письменством старої України, зокрема з творчістю Кирила

126

Транквіліона-Ставровецького, Митрофана Довгалевського та Георгія Кониського. Дослідження староукраїнських джерел творчості Григорія Сковороди потребує встановлення певного хронологічного порядку та жанрового розмежування.

Так, байкарська спадщина Г. Сковороди позначена впливом, по-перше, поетики «Саду поетичного» М. Довгалевського. Зокрема, Сковорода користується таким типом байки, як моральна байка, або аполог, «що приписує людські дії та вчинки тваринам та диким звірам» [4, с. 588], зокрема у таких творах, як «Зозуля і Косик», «Ворона і Чиж», «Кріт та Лінкс». Щодо часового порядку джерел творчості філософа, зазначимо, що творчість М.Довгалевського припадає на першу половину XVIII ст. Тобто Сковорода переймав досвід своїх сучасників. По-друге, на думку Вал. Шевчука, саме від байок Івана Вишенського мислитель запозичує елемент притчевості – пише байки про людей із «кінцевим моральним резюме» [4, с. 69], розгортаючи у міні-філософський трактат, наприклад, у байках «Вітер та Філософ», «Про двох мандрівників, сліпого і зрячого» та про діда й бабу, які носили у хату світло мішком (трактат «Розмова п’яти подорожніх про істинне щастя в житті»). Для хронології відзначимо умовно перший етап – кінець XVI – І половина XVII ст.

На цьому етапі можемо виокремити й давні філософські традиції. Йдеться про Кирила Транквіліона-Ставровецького, у творах якого знаходимо всі «засновки мислення Г.Сковороди» [5, с. 57]. К. Транквіліон-Ставровецький – один з найдавніших українських філософів першої половини XVII ст., автор філософських («Зерцало богословія», «Учительне Євангеліє») та поетичних («Перло многоцінне») праць. Г. Сковорода з друкованих книжок свого попередника запозичає його пантеїстичну концепцію, яку розгортає у власне вчення про «три світи» і «дві натури».

Окрім того, Сковорода продовжує староукраїнські філософські традиції й наступного етапу – часів становлення й активного розвитку Києво-Могилянської академії, що, як відомо, мала свою друкарню, за допомогою якої поповнювалися бібліотеки навчального закладу та особисті бібліотеки її викладачів (П. Могили, Ф. Прокоповича, С. Яворського та ін.), що, певно, друкували тут і свої твори.

Ф. Прокоповича та Г. Кониського справедливо можна назвати вчителями Г. Сковороди не лише по академії. Так, на думку, В. Шевченка, вчення останнього є опосередкованими філософськими думками давньоукраїнських книжників, зокрема, вищеназваних мислителів та «загальної парадигми української філософії, що твердо сформувалася протягом XVII-XVIII століть у Києво-Могилянській академії» [3, с. 22-23].

Так, дослідник відзначає спільність їхнього сприйняття Бога як «універсальної субстанції», як уявного способу, механізму, рушійної природної сили сущого у світі й самого світу; а також спільність вирішення проблеми зв’язку таких категорій, як «буття» і «ніщо» [3, с. 24].

До того ж Григорій Сковорода є продовжувачем літературних традицій Ф. Прокоповича. Ідеться про запозичення діалогічної форми

127

писань («Разглагольствіє тектона», си єсть древодЂла сЂ купцемЂ», «РазговорЂ гражданина сЂ селянином да сЂ пЂвцемЂ или сЂ дьячкомЂ церковнимЂ»), оскільки, як справедливо зазначає Вал. Шевчук, «істина знаходиться в бесіді та суперечці» [5, с. 57].

Таким чином, визначаючи джерельну базу багатогранної творчої спадщини Григорія Сковороди, можемо говорити про використання ним «мислительного досвіду» свого народу, збагаченого досвідом світовим (античним, середньовічним, ренесансним) шляхом опосередкованого продовження давніх інтелектуальних традицій зарубіжжя через староукраїнське письмо. У зв’язку з цим наша розвідка потребує свого продовження у напрямі дослідження староукраїнських теологічних та фольклорних традицій у творчості Г. Сковороди.


1. Іваньо І. Філософія і стиль мислення Григорія Сковороди. / І. Іваньо – К., 1983. – 270 с. 2. Митрович К. Портрет Сковороди (до 250-річчя його народження) / К. Митрович // Сучасність. — 1972. — № 11. — С.49-54. 3. Шевченко В. Вчення Г.Сковороди про субстанцію у контексті сучасності / Віталій Шевченко // Сковорода Григорій : образ мислителя / упоряд. В. М. Нічик та ін. — К. : НАН України, Ін-т філософії, 1997 — С.21-30. 4. Шевчук В. О. Муза Роксоланська : Укр. літ. XVI – XVIII ст. : У 2 кн. / Вал. Шевчук — К. : Либідь, 2005. — Кн. 2 : Розвинене бароко. Пізнє бароко. — 710 с. 5. Шевчук В. О. «Горня республіка» Г. Сковороди / Вал. Шевчук // Людина і світ. — 1982. — № 12. — С. 55-59. УДК 001.2 (477):172.16

ПАРАМЕТРИ ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕРМІНОСИСТЕМИ

Кравченко Т.П., к.філол.н., доцент Миколаївський державний аграрний університет

Поняття «системності» у вітчизняній термінології, та й не тільки, ні в

кого не викликає сумнівів, так як терміни існують не ізольовано, а належать до певних сукупностей, між елементами яких наявні зв’язки і відношення. Проте дослідники по-різному розглядають системні властивості і параметри термінологічного матеріалу, оскільки існують суттєві відмінності між термінологіями: біологічними, технічними, з одного боку, та гуманітарним, соціально-економічними, з другого боку. Останні включають велику кількість термінів, що походять із загальновживаної лексики, крім того мають довгу історію формування, зокрема, й на національному ґрунті, різні впливи на певному етапі розвитку, а також нестабільність об’єкта дослідження, зміну його меж. Ці недоліки можна подолати в процесі упорядкування певної термінології, коли одні терміни вилучають, другі – видозмінюються, а треті –

128

впроваджуються і т.д. Така робота сприяє створенню терміносистеми, яку визначаємо, як упорядковану сукупність термінів, що адекватно виражають систему понять теорії, яка описує деяку спеціальну сферу людських знань чи діяльності. Звідси, економічна терміносистема – це упорядкована сукупність економічних термінів.

Перш ніж конструювати економічну терміносистему, необхідно з’ясувати її історичні витоки та сучасний стан економічної науки.

На кінець XIX століття в Україні усталилися капіталістичні відносини і відповідно оформилася структурно-семантична система економічної термінології, що ґрунтувалася, – на думку Т.І. Панько, – як на словотвірному, так і на лексико-семантичному рівнях. До того ж вона була зумовлена, з одного боку, понятійною системністю, а з другого – загальнолексичним і словотворчим факторами. Проте економічні терміни зароджувалися разом із господарськими відносинами, що притаманні навіть первісному суспільству. Виникнення перших прототермінів пов’язано із інтенсивним розвитком майнових відносин, становленням приватного землеволодіння та зародженням феодального устрою в Київській Русі, що припадає на XI – XIІІ століття.

Українські землі (XIV – XVI ст.), що спочатку входять до Великого князівства Литовського, а потім – до складу Речі Посполитої, продовжують втягуватися в процес феодалізації земельної власності, відбувається бурхливий розвиток ремесла, промислів, мануфактур на українських територіях, що відтворено і лексикою тих часів, яка змінивши свій обсяг та глибину ввійшла і до сучасної терміносистеми. Українська економічна лексика того періоду неоднорідна за походженням: у ній функціонують як питомі українські слова, так і наявна велика кількість запозичень з латинської, польської, чеської та німецької. Це можна пояснити тим, що Україна перебуває у складі Польщі, де літературною мовою цього періоду є латинська, і як зазначає Л.Л. Гулицька: «польська мова в XV – XVI ст. зазнає впливу чеської мови, яка є для неї орієнтиром і тому важно визначити походження слів з польської чи чеської мов». З другої половини XIV століття починається німецька колонізація Галичини й Буковини. Сприяли поширенню німецької лексики на українських землях і ремісничі цехові організації, членами яких часто були представники німецького етносу. Часто запозичення економічних понять в українську мову відбувалися опосередковано через іншу мову.

У XVII – XVIIІ столітті розвиток торгівлі сприяє формуванню фінансово-кредитної системи. Створюється прообраз фінансово-кредитного термінополя. Економіка у ХVIII ст. ще не виокремилася в окрему науку і часто питання народного господарства розглядалися в інших суміжних науках, зокрема філософських працях Г. Сковороди.

Формування економічної терміносистеми відбувалося і відбувається внаслідок удосконалення всього рівня економічних знань. А терміносистема є їх синхронним відтворенням кінця XX – початку XXI століття. Отже, сучасна економіка має свою надзвичайну складну

129

структуру, розвивається за своїми законами, послуговується загальними (характерними для суспільних наук) і специфічними, власними, поняттями і категоріями. Окрім того потрібно пам’ятати, що економіка – це також система економічних наук (а їх приблизно 50), які вивчають усі елементи економічної системи.


1. Гальчинський А. С. Основи економічних знань : / А.С. Гальчинський, П. С. Єщенко, Ю. І. Палкін. / [навч. посібн.]. — К. : Вища школа, 1998. — 544 с. 2. Головин Б. Н. Лингвистические основы учения о терминах / Б. Н. Головин, Р. Ю. Кобрин : [учебн. пособ.]. — М. : Высш. школа, 1987. — 104 с. 3. Городенська К. Г. Словотвірна структура слова: (Відіменні деривати) / К. Г. Городенська, М. В. Кравченко. — К. : Наук. думка, 1981. — 199 с. 4. Гринёв С.В. Введение в терминоведение / С. В. Гринёв. — М., 1993. — 309 с.

130

ЗМІСТ

Стор. Дубініна М.В. МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

ПРОДОВОЛЬЧОЇ БЕЗПЕКИ КРАЇНИ……………………………… 3

Потриваєва Н.В. ІНВЕСТИЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ В АПК МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ: ОЦІНКА СТАНУ ТА ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРІОРИТЕТИ……………………………………

5

Боднар О.А. ЕКОНОМІЧНІ УМОВИ ФУНКЦІОНУВАННЯ АГРАРНИХ ПІДПРИЄМСТВ РЕГІОНУ…………………………… 7

Пісоченко Т.С. ОСОБЛИВОСТІ ЕКСПОРТНО-ІМПОРТНИХ ОПЕРАЦІЙ ПІДПРИЄМСТВ МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ……...

9

Мороз Т.О. СТАН ТА ПРЕСПЕКТИВИ ПОДАЛЬШОГО РОЗВИТКУ СІЛЬСЬКИХ ДОМОГОСПОДАРСТВ МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ………………………………………..

11

Сирцева С.В. ТЕОРЕТИЧНІ ПІДХОДИ ДО ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ «ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК»……………………….. 13

Лугова О.І. ІННОВАЦІЙНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ЯК СКЛАДОВА РОЗВИТКУ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ 15

Лесік І.М. ЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ ТА УМОВИ РОЗВИТКУ ОВОЧЕПРОДУКТОВОГО ПІДКОМПЛЕКСУ…………………….. 17

Чебан Ю.Ю. НАПРЯМИ РОЗВИТКУ МАТЕРІАЛЬНО-ТЕХНІЧНОЇ БАЗИ ФЕРМЕРСЬКИХ ГОСПОДАРСТВ…………… 19

СЕКЦІЯ «ОБЛІКОВО-ФІНАНСОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РОЗВИТКУ АГРАРНИХ ПІДПРИЄМТСВ»

Сіренко Н.М. ФІНАНСОВІ МЕХАНІЗМИ АКТИВІЗАЦІЇ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ АГРАРНИХ ПІДПРИЄМСТВ…... 21

Бурковська А.В. ІНВЕСТИЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ МИКОЛАЇВЩИНИ …………………………………………………...

23

Кравчук Л.С. АГРАРНІ КРИЗИ ТА ЇХ ОСОБЛИВОСТІ В УКРАЇНІ………………………………………………………………. 25

Рябенко Г.М. ОСОБЛИВОСТІ ОПОДАТКУВАННЯ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ТОВАРОВИРОБНИКІВ…………. 27

Кареба М.І. ТРАНСФОРМАЦІЯ ТА ЕФЕКТИВНІСТЬ ВИКОРИСТАННЯ РЕСУРСНОГО ПОТЕНЦІАЛУ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ…………………………………………

30

Лункіна Т.І. ПІДВИЩЕННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ СТІЙКОСТІ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ НА ОСНОВІ ЛІЗИНГОВИХ УМОВ…………………………………………………

32

Мельник О.І. ІННОВАЦІЙНА АКТИВНІСТЬ 34

131

СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ ВОЗНЕСЕНСЬКОГО РАЙОНУ………………………………………

Баришевська І.В. ХАРАКТЕРИСТИКА МЕТОДІВ СТРАТЕГІЧНОГО АНАЛІЗУ АГРАРНИХ ПІДПРИЄМСТВ………

36

Резніченко Д.В. КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЬ АГРАРНОГО СЕКТОРА ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ В УМОВАХ ПОГЛИБЛЕННЯ ІНТЕГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ………………………………………

39

Мішутіна І.М. ВПЛИВ ДЕРЖАВИ НА РИНОК ФІНАНСОВОГО КАПІТАЛУ УКРАЇНИ……………………………………………….. 41

Синявська І.М. РЕНТНІ ВІДНОСИНИ ЯК ОСНОВА ОПЛАТИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ПРАЦІ………………………………………… 43

Чайка Т.О. ОРГАНІЧНЕ ВИРОБНИЦТВО В КОНТЕКСТІ СТІЙКОГО РОЗВИТКУ АГРАРНОГО СЕКТОРА ЕКОНОМІКИ…. 45

Чужмир К.М. ІНВЕСТИЦІЙНО-ІННОВАЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ АГРАРНИХ ПІДПРИЄМСТВ………………………………………… 47

СЕКЦІЯ „ЕКОНОМІЧНА ТЕОРІЯ І СУСПІЛЬНІ НАУКИ” Ханстантинов В.О. ПОНЯТТЯ «ТЕРПИМОСТІ» В КЛАСИЧНІЙ

КИТАЙСЬКІЙ ДУМЦІ………………………………………………... 50 Молчанова О.Б. ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ ГЕНДЕРНОЇ

КУЛЬТУРИ В УКРАЇНСЬКОМУ СУСПІЛЬСТВІ………………….. 52

Мандрик Л.П. ПРОБЛЕМИ ПОЛІТИЧНОЇ СОЦІАЛІЗАЦІЇ У СУЧАСНОМУ СВІТІ………………………………………………….. 54

Казачинский Є.Г. СОЦІАЛЬНИЙ КАПІТАЛ І ПОЛІТИЧНЕ ЛІДЕРСТВО……………………………………………………………. 56

Костюков О.К. ТРІАДОЛОГІЧНА АНТРОПОЛОГІЯ: ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ…………………………………………………………… 58

Шпак Д.О. КРИМСЬКОТАТАРСЬКІ ЗБРОЙНІ ФОРМУВАННЯ У СКЛАДІ ВЕРМАХТУ 1942-1945 РР. ХХ СТ……………………… 61

Золотих І.Б. ПРОБЛЕМИ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВ ХАРЧОВОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ…………………. 63

Марчук Л.П. ВИЩА ОСВІТА В СИСТЕМІ ПОБУДОВИ ЕКОНОМІКИ ЗНАНЬ…………………………………………………. 65

Грєхова-Бейгул О.Т. ЗНАЧЕННЯ ЕЛЕМЕНТІВ ІНФРАСТРУКТУРИ РИНКУ ЗЕРНА………………………………… 67

Біліченко О.С. ТРУДОВІ РЕСУРСИ ЯК ОСНОВА ЕКОНОМІЧНОГО ПОТЕНЦІАЛУ В СІЛЬСЬКОМУ ГОСПОДАРСТВІ……………………………………………………….

69

СЕКЦІЯ «ЕКОНОМІЧНИЙ АНАЛІЗ І АУДИТ» Клочан В.П., ПРОДУКТИВНІСТЬ ПРАЦІ ТА ЇЇ ОПЛАТА……….. 72 Костаневич Н.І., ВПЛИВ СТРУКТУРИ КАПІТАЛУ НА

ФІНАНСОВИЙ СТАН ПІДПРИЄМСТВА…………………………... 73 Вишневська О.М., РЕСУРСНИЙ ПОТЕНЦІАЛ АГРАРНОГО

СЕКТОРУ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЙНИХ ЗМІН………………. 75

132

Ужва А.М., КОНТРОЛІНГ ЯК ФАКТОР ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВОМ …………… 77

Белевят О.А., БАГАТОФУНКЦІОНАЛЬНІСТЬ РОЗВИТКУ СІЛЬСЬКИХ ТЕРИТОРІЙ ЯК СИСТЕМИ………………………….. 79

Костирко А.Г., ЕФЕКТИВНИЙ ВНУТРІШНІЙ КОНТРОЛЬ СКЛАДОВА УСПІШНОГО ФУНКЦІОНУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВА………………………………………………………

82

Саваріна І.П., ТЕНДЕНЦІЇ ТА РЕАЛІЇ ФУНКЦІОНУВАННЯ ОРЕНДНИХ ВІДНОСИН……………………………………………… 84

Мельничук Л.С., АНАЛІЗ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ТРУДОВИХ РЕСУРСІВ В СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВАХ……………………………………………………

86

СЕКЦІЯ «СУЧАСНІ КОМП’ЮТЕРНІ ТЕХНОЛОГІЇ В ЕКОНОМІЦІ Й ОСВІТІ»

Іхсанов Ш.М., Лопушанська В.В. ОЦІНКА ТОЧНОСТІ ПРОГНОЗУВАННЯ СТРУКТУРИ ЗЕМЕЛЬНОГО ФОНДУ УКРАЇНИ З ВИКОРИСТАННЯМ ЛАНЦЮГІВ МАРКОВА………..

88

Андріанова І.К., Боборикіна Л.Я. РІШЕННЯ ЗАДАЧІ ДИСКРЕТНОГО ОПТИМАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ НА БАЗІ ППП MICROSOFT PROJECT………………………………………….

90

Кірей К.О. ВИКОРИСТАННЯ MICROSOFT MULTIPOINT SERVER 2010 У НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ……………………… 92

Борян Л.О. ВИКОРИСТАННЯ ІНФОРМАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ В СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОМУ ВИРОБНИЦТВІ………………. 94

Лопушанська В.В. ПЕРСПЕКТИВИ ЗАСТОСУВАННЯ ТЕХНОЛОГІЙ ПРЕЦИЗІЙНОГО ЗЕМЛЕРОБСТВА В СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВАХ МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ…………………………………………

97

Бєлова Н.М., Ігнатьєв В.Г. ЗАСТОСУВАННЯ ІНФОРМАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ В РОБОТІ АГЕНТСЬКОЇ КОМПАНІЇ ПРИ МІЖНАРОДНИХ ПЕРЕВЕЗЕННЯХ……………..

98

Худякова І.М. ИСПОЛЬЗОВАНИЕ КОНЦЕПЦИИ "ОБРАЗОВАНИЯ 2.0." В ПРОЦЕССЕ ПРОФЕССИОНАЛЬНОЙ ПОДГОТОВКИ ГЕОИНФОРМАТИКОВ…………………………….

100

Маршак О.І. ПРИНЦИПИ ФОРМУВАННЯ ВІРТУАЛЬНИХ ПРОЕКТНИХ КОМАНД………………………………………………. 102

Мигович С.М. ЩОДО МЕТОДИЧНИХ ЗАСАД ФОРМУВАННЯ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ ТЕЛЕКОМУНІКАЦІЙНИХ МЕРЕЖ ЗАГАЛЬНОГО ВИКОРИСТАННЯ……………………………………

104

Рогачова С.А. ДОЦІЛЬНІСТЬ ВИКЛАДАННЯ ІНФОРМАЦІЙНИХ СИСТЕМ І ТЕХНОЛОГІЙ В ОБЛІКУ У ВНЗ.. 107

Нєлєпова А.В. УПРАВЛІННЯ САМОСТІЙНОЮ РОБОТОЮ В УМОВАХ ФОРМУВАННЯ ІНФОРМАЦІЙНОЇ МОБІЛЬНОСТІ. 109

133

Цисс О.М. ВЕКТОРНА ТА РАСТРОВА ГРАФІКА В УЧБОВОМУ ПРОЦЕСІ……………………………………………………………….. 111

Ли Кванг Енг (Lee Kwang Yong) СИСТЕМА ВЫСШЕГО ОБРАЗОВАНИЯ КОРЕИ……………………………………………… 113

Алєксєєв М.Г. ПОШУКОВА ОПТИМІЗАЦІЯ SEARCH ENGINE OPTIMIZATION (SEO): ІСТОРІЯ, МЕТОДИ, АЛГОРИТМИ ОПТИМІЗАЦІЇ………………………………………………………….

115

СЕКЦІЯ «УКРАЇНОЗНАВСТВО» Шарата Н.Г. МОДИФІКАЦІЯ ТЕКСТУ В ДИСКУРСІ…………… 117 Березовська Т.В. ІСТОРІЯ СТВОРЕННЯ

СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ В РОСІЙСЬКІЙ ІМПЕРІЇ………………………………………………...

119

Савчук М.П. ЗАСТОСУВАННЯ АКТИВНИХ МЕТОДІВ НАВЧАННЯ ДЛЯ ФОРМУВАННЯ ПІЗНАВАЛЬНОЇ АКТИВНОСТІ СТУДЕНТІВ…………………………………………..

120

Кунашенко О.В. УНІВЕРСАЛІЗМ ДУХОВНОЇ СЕРЦЕВИНИ НАРОДУ – ЦЕ ЙОГО МОВА…………………………………………. 122

Лукьяненко Д.В. ГРИГОРІЙ СКОВОРОДА І СТАРОУКРАЇНСЬКЕ ПИСЬМЕНСТВО…………………………… 125

Кравченко Т.П. ПАРАМЕТРИ ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕРМІНОСИСТЕМИ…………………………………………………. 127

Тези доповідей Причерноморської регіональної...

Documents

Transcript of Тези доповідей Причерноморської регіональної...