12 лютого Матеріали науково практичної ... · 2020-02-27 · 12...

12 лютого 2020 рік

Матеріали науково-практичної конференції «Мікробіологічні читання пам’яті професора Юрія Леонідовича Волянського»

2



3

Минухин В.В., Колотова Т. Ю.

БИОГРАФИЯ ЮРИЯ ЛЕОНИДОВИЧА ВОЛЯНСКОГО

Волянский Юрий Леонидович родился 12 февраля 1940 года в селе Ново-

Григоровка Арбузинского района Николаевской области. Он был вторым

ребенком в многодетной семье, в которой было еще два брата и сестра (Алим

(вице-адмирал флота) — старший, Неля (ныне — врач города Мариуполя) и

Леонид — младшие). Отец — Волянский Леонид Иванович (1913 года

рождения) работал слесарем в депо станции Помошная Одесско-Кишинѐвской

железной дороги, мать — Волянская Екатерина Андреевна (1918-2012) была

учительницей младших классов в Ново-Григоровской начальной школе,

которая сейчас носит ее имя.

Великая Отечественная война забрала отца, который добровольно ушел

на фронт (хотя имел бронь от обязательного призыва) и погиб 7 мая 1944 года

под г. Яссы в восточной Румынии. Мама — Екатерина Андреевна, потеряв

мужа и имея четырех детей, работала в школе в две смены и в колхозе на

сезонных работах. Когда Юре исполнилось 5 лет, он вместе со старшим братом

Алимом стал ходить в школу. Он был любознательным и смышленым ребенком

и, несмотря на свой возраст, освоил школьную программу и научился читать и

писать быстрее и лучше старших детей, поэтому был официально зачислен в

школу, закончив ее на два года раньше положенного срока в 15 лет. Юрий

Леонидович как выдающийся организатор формировался с раннего детства,

уже тогда он брал ответственность на себя, много работал, помогал маме,

сестре и братьям,

После окончания Воеводской сельской школы, Арбузинского района,

Николаевской области в институт сразу поступить не удалось, и он 2 года

проработал в колхозе им. Андреева. Юрий Леонидович вспоминал, как

получали в колхозе коконы шелкопряда для изготовления шелка, который

считался в то время стратегическим сырьем. Он сожалел, что в наше время

отказались от выращивания тутового шелкопряда в таких масштабах, как это

было в его детстве, и активно сотрудничал с харьковским институтом

шелководства по изучению неспецифической резистентности тутового

шелкопряда.

В 1957 году Юрий Леонидович поступил на лечебный факультет

Одесского медицинского института им. М. И. Пирогова. Однако с третьего

курса в медицинском институте организуется новый санитарно-гигиенический

факультет, на который переходит Юрий Леонидович совместно с группой

сагитированных им студентов. После окончания медицинского института

Юрий Леонидович получил квалификацию врача по специальности

«Санитарно-гигиеническое дело». Еще будучи студентом третьего курса

института, он начал работать в Одесской психиатрической клинике, к



4

пациентам которой относился с большим вниманием и любовью. В клинике

Юрий Леонидович обучался игре в шахматы и философии. Затем, уже будучи

директором института, Юрий Леонидович в обеденный перерыв устраивал

шахматные турниры. При этом мало кому из коллег удавалось его обыграть.

Многолетним напарником, который мог поставить мат директору, был Евгений

Михайлович Бабич. Как вспоминает Евгений Михайлович: «Играл он

интересно и был способен на гениальные ходы».

В это время Юрий Леонидович много читает, увлекается поэзией Омара

Хайяма, Шелли. Шевченко, Леси Украинки. Василя Симоненко, Чичибабина.

После окончания института с 1963 Волянский становится заместителем

главного врача Герцаевской районной больницы г. Герца Черновицкой области,

где проявляются его организаторские способности. Он сумел объединить

коллектив и быстро и эффективно наладить работу больницы. В это время в

Черновицкой области очень распространен туберкулез. Юрий Леонидович

непосредственно лечит больных туберкулезом. Именно в этот период он

знакомится с семьей Ротару, родственников которой он лечил. Однако Юрию

Леонидовичу хотелось двигаться дальше, не покидало желание заниматься

наукой. В 1968 году Волянский Ю. Л. поступил в аспирантуру на кафедру

микробиологии Черновицкого медицинского института, которую успешно

закончил в 1971 году. В этом же году в специализированном совете

Кишиневского государственного медицинского института защитил

кандидатскую диссертацию на тему «Некоторые аспекты эпидемиологии и

профилактики стафилококковой инфекции».

С 1971 до 1973 Волянский Ю.Л. работает ассистентом, а с 1973 до 1976

— доцентом кафедры микробиологии Черновицкого медицинского института.

В 1975 году ВАК СССР присваивает ему научное звание «доцент». В течение

1976-1977 годов работает на должностях заведующего кафедрой и доцента

кафедры микробиологии Черновицкого медицинского института,

Именно к этому периоду деятельности Юрия Леонидовича относится

разработка нового противомикробного препарата из группы четвертичных

аммониев декаметоксина. Декаметоксин с 1967 года используется в клиниках

для лечения гнойно-воспалительных заболеваний,

В Черновицком медицинском институте одним из студентов Юрия

Леонидовича был Ивасюк Владимир, написавший песню «Червона рута».

Юрий Леонидович одним из первых прослушал это произведение и дал ему

высокую оценку, способствуя тем самым дальнейшему успеху песни.

В 1977 году Волянский Ю. Л. с семьей переехал в г. Новокузнецк

Кемеровской области, где возглавил кафедру микробиологии Новокузнецкого

института усовершенствования врачей. Институт располагал очень хорошими

ресурсами для научной работы. Юрий Леонидович, воспользовавшись

открывающимися новыми возможностям, активно включается в научную

деятельность. Он получает новые штаммы микроогранизмов, которые активно

разрушают фенолы и роданиды, что дает возможность использовать их для



5

утилизации вредных отходов коксохимических предприятий. Под

руководством Волянского были выполнены работы по культивированию

водородокисляющих бактерий – активных продуцентов пищевого белка.

Юрий Леонидович активно способствовал рационализации в институте.

За период с 1977 года резко возросло количество заявок на изобретения,

разработанных сотрудниками института, в 1981 году институт занял второе, а в

1982 году - первое место среди учреждений и организаций здравоохранения

области в конкурсе изобретателей и рационализаторов. Юрий Леонидович стал

лучшим изобретателем Новокузнецкого института усовершенствования врачей

в 1976-1980 гг. и победителем областных конкурсов изобретателей Кузбасса в

1979, 1980 и 1983 гг.

Изобретения Юрия Леонидовича имели важное народно-хозяйственное и

природоохранительное значение. С его участием было разработано 72

оригинальных химических препарата, защищенных авторскими

свидетельствами, которые оказались высокоактивны в отношении

болезнетворных микробов, в том числе и возбудителей чумы, туляремии,

холеры, сибирской язвы, бруцеллеза, глубоких микозов,

В 1981 году Волянский Ю. Л. защитил докторскую диссертационную

работу на тему: «Противомикробная активность новых азот- и

фосфоросоставляющих органических соединений, фенолов и ферроценов». В

1982 году ВАК СССР присвоил ему ученое звание «профессор».

Юрий Леонидович много внимания уделяет учебно-методической работе.

В течение восьми лет читает курс микробиологии, вирусологии и иммунологии

для врачей. Лекции и практические занятия Волянского Ю. Л. отличались

высоким научным и методологическим уровнем. Работая в институте, Юрий

Леонидович объединил вокруг себя людей самых разных национальностей

немцев, казахов, хакасов, украинцев, русских, сумев создать творческий

коллектив, способный решать сложные научные проблемы.

Ректор Новокузнецкого института усовершенствования врачей профессор

Витюгов И.А. характеризовал Волянского Юрия Леонидовича как видного

представителя новокузнецкой школы микробиологов, который внес

существенный вклад в развитие микробиологической науки и практики.

Благодаря таланту ученого и замечательным организаторским способностям

Юрий Леонидович сумел связать медицинскую диагностическую практику с

разработкой и внедрением антибактериальных препаратов в лечебную

практику.

Живя в Новокузнецке, Юрий Леонидович много путешествует по Оби и

Байкалу.

В феврале 1983 года Волянский Ю. Л. с семьей переехал в Харьков, где

возглавил Харьковский НИИ микробиологии, вакцин и сывороток

им. И. И. Мечникова МЗ Украины (ныне Институт микробиологии и

иммунологии имени. И. Мечникова Национальной Академии медицинских

наук Украины) и кафедру клинической иммунологии и микробиологии



6

Харьковской медицинской академии последипломного образования,

базирующейся на территории института, которыми руководил более 30 лет.

Все было в состоянии запустения, – вспоминает его сын, доктор

медицинских наук, руководитель лаборатории иммунореабилитологии

института им. И. И. Мечникова Андрей Волянский. – Цельной и слаженной

работы не было. Знаю, что директора искали долго. Когда появился Юрий

Леонидович, институт ожил, люди воспрянули духом.

Институт в то время занимался двумя основными фундаментальными

проблемами: борьбой с больничными инфекциями и формированием

устойчивости микроорганизмов к антибиотикам. При непосредственном,

живом и творческом участии Волянского в институте велся поиск современных

принципов и методов антибактериальной терапии на основе новых данных о

молекулярных механизмах формирования устойчивости к антибиотикам,

применения пробиотиков, пребиотиков, методов компьютерного

моделирования.

Юрий Леонидович хорошо понимает кризис антибиотикотерапии,

который виден, по его выражению, невооруженным глазом. Он отмечает, что

гнойно-воспалительный процесс и сепсис процветают даже в лучших клиниках

развитых стран. А послеоперационные нагноения встречаются почти на уровне

академика Н. И. Пирогова. Юрий Леонидович пишет: «Даже большинство

медиков воспринимают микробы исключительно как вредные существа. Видят

в них только причину болезни или ее осложнений, всячески изощряются в

применении противомикробных средств. Плоды наших действий уже есть,

разочарование хотя и медленно, но проявляется. Однако зрелые плоды борьбы

с микробами в полной мере будут пожинать грядущие поколения. Природу не

обманешь, грубейшее вмешательство в ее святая святых не может оставаться

безнаказанным».

Понимая роль генетической изменчивости в формировании устойчивости

бактерий к антибиотикам, он анализирует новые данные о механизмах

геномной изменчивости, о влиянии факторов внешней среды на процессы

мутагенеза, об эпигенетических механизмах формирования устойчивости к

антибиотикам. Разрабатывая тему формирования устойчивости к

антибиотикам, Юрий Леонидович публикует статью «SOS в прямом и

переносном смыслах. Новая стратегия борьбы с развитием устойчивости к

антибиотикам», в «Журнале Національної академії медичних наук України», в

которой обосновывает новый подход к предупреждению развития

устойчивости к антибиотикам, суть которого состоит в подавлении

химическими веществами механизмов мутагенеза и генетической изменчивости

бактерий, активируемых самими же антибиотиками.

Под руководством Юрия Леонидовича проводилось изучение

молекулярно-биологических основ эволюции иммунитета, механизмов

возникновения адаптивного иммунного ответа, а также разрабатывались новые

методы оценки иммунного статуса организма, проводились исследования



7

отдаленных иммунологических последствий аварии на ЧАЭС, процессов

распространения механизмов формирования иммунодефицитных состояний и

их коррекции с помощью фармакологических и физиотерапевтических

методов, решалась проблема увеличения количества часто болеющих детей.

Не мог пройти Ю. Л. Волянский и мимо больной темы для Украины

катастрофы Чернобыльской АЭС. На основе оценки и обобщения материалов

ядерных испытаний на Семипалатинском и Новоземельному полигонах,

чрезвычайной ситуации на производстве «Маяк» (Южный Урал), аварии на

Чернобыльской АЭС им был разработан системный анализ и прогнозирование

медицинских и социальных последствий ядерных катастроф, рассмотрены

механизмы, этапы, последовательность и длительность негативных эффектов

ядерного воздействия. Юрий Леонидович обосновал точку зрения, согласно

которой оценка отдельных последствий ядерных катастроф по влиянию малых

доз ионизирующей радиации на человека не является вполне точной. Он

приходит к выводу о доминирующей роли нейроиммуноэндокринной

регуляции в развитии патологий на фоне действия экстремальных факторов

ядерных катастроф.

Глубокому анализу подверг Ю. Л. Волянский гипотезы о происхождении

ВИЧ-инфекции. Он исследовал механизмы взаимодействия вируса

иммунодефицита человека с рецепторным аппаратом клеток-мишеней,

особенности иммунного статуса при СПИДе.

Ю. Л. Волянский— ученый, авторитетность научных трудов которого

признана мировым сообществом. Он автор 25 монографий, 437 научных статей,

24 методических рекомендаций для врачей и биологов, 17 лекарственных и

профилактических препаратов, принятых к промышленному производству на

Украине и за рубежом. Ему принадлежит 67 авторских свидетельств и патентов

Украины и зарубежных стран на новые лекарства, способы получения, методы

диагностики заболеваний.

Под руководством Волянского защищены 8 докторских и 32

кандидатские диссертации по медицинским, биологическим и ветеринарным

наукам. Благодаря этим достижениям и настойчивой, кропотливой

организационной работе он добился открытия в 1991 г. при ИМИ

им. И. И. Мечникова АМН Украины специализированного совета по защите

кандидатских и докторских диссертаций по специальности «микробиология»,

которую возглавлял до избрания членом экспертного совета ВАК Украины в

1999 г.

Кроме того, Ю. Л. Волянский был председателем Харьковского научного

общества микробиологов и эпидемиологов, на общественных началах

возглавлял Харьковский филиал Украинского научного общества

эпидемиологов, микробиологов и паразитологов им. К. Д. Заболотного и

Харьковский филиал Украинского микробиологического общества (секции

микробиологов и эпидемиологов).



8

Он был членом редколлегии ведущих отечественных и зарубежных

отраслевых журналов: «Микробиологический журнал», «Вестник фармации»,

«Запорожский медицинский журнал», «Инфекционные болезни», «Клиническая

фармация», «Провизор», «Медицинская радиология», «Антибиотики и

химиотерапия», «Бюллетень экспериментальной медицины», основал издание в

городе Харькове и был главным редактором международного

профессионального журнала «Анналы Мечниковского Института».

Более 30 лет Юрий Леонидович преподавал в высших учебных

заведениях, пройдя путь от доцента до академика АН Высшей школы Украины.

Помимо больших научных достижение Юрия Леонидовича необходимо

подчеркнуть его особый стиль руководства. Приходил Юрий Леонидович на

работу раньше всех и уходил поздним вечером. Он был из тех, кто жил

работой,– годами не ходил в отпуск. Если кому-то из сотрудников нужна была

помощь, директор всегда откликался. Если человека попадал в больницу с

тяжелым заболеванием, он мог быть уверен - Юрий Леонидович поможет.

Ю. Л. Волянский был инициатором и организатором реформирования в

1988 г. Харьковского НИИ микробиологии, вакцин и сывороток им. И. И.

Мечникова в Харьковский НИИ микробиологии и иммунологии им. И. И.

Мечникова, его усилиями был создан ряд новых научных направлений и

тематических подразделений: лаборатории клинической иммунологии,

аллергологии, молекулярного моделирования, новых и малоизученных

инфекционных заболеваний, экологического и эпидемиологического

мониторинга, лаборатория математического моделирования патологических,

иммунологических и фармакотерапевтических процессов, а также лаборатория

иммунореабилитологии.

Волянский Ю.Л. - участник множества международных конгрессов,

симпозиумов, съездов, конференций. Он поддерживал активные

международные связи с учеными России, Франции, Японии, Германии, США,

Кубы, Польши, Венгрии, Италии. Его имя занесено в авторитетные

международные библиографические издания, в том числе в энциклопедический

словарь «Кто есть Кто в Украине». За выдающиеся научные достижения Юрий

Леонидович в 1987 г. был награжден «Почѐтной грамотой Президиума

Верховного Совета УССР», а в 1991 г. ему первому в независимой Украине

присвоено почетное звание «Заслуженный деятель науки и техники Украины».

Выдающимся является личный вклад Юрия Леонидовича в ликвидацию

чрезвычайной ситуации, которая сложилась во время аварии на Диканевских

очистных сооружениях. При ликвидации аварии на ИМИ им. И. И. Мечникова

АМН Украины были возложены функции главного координирующего центра

по стабилизации ситуации и недопущения массовых инфекционных

заболеваний. Он принимал участие в разработке и проведении

противоэпидемических мер на основании Указов Президента Украины «О

чрезвычайной ситуации по чуме и необходимые противоэпидемические

мероприятия», «О неотложных мерах борьбы с заболеваниями холерой»,

https://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D1%80%D0%B0%D0%BC%D0%BE%D1%82%D0%B0_%D0%9F%D1%80%D0%B5%D0%B7%D0%B8%D0%B4%D0%B8%D1%83%D0%BC%D0%B0_%D0%92%D0%B5%D1%80%D1%85%D0%BE%D0%B2%D0%BD%D0%BE%D0%B3%D0%BE_%D0%A1%D0%BE%D0%B2%D0%B5%D1%82%D0%B0_%D0%A3%D0%A1%D0%A1%D0%A0

https://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D1%80%D0%B0%D0%BC%D0%BE%D1%82%D0%B0_%D0%9F%D1%80%D0%B5%D0%B7%D0%B8%D0%B4%D0%B8%D1%83%D0%BC%D0%B0_%D0%92%D0%B5%D1%80%D1%85%D0%BE%D0%B2%D0%BD%D0%BE%D0%B3%D0%BE_%D0%A1%D0%BE%D0%B2%D0%B5%D1%82%D0%B0_%D0%A3%D0%A1%D0%A1%D0%A0



9

Постановления Кабинета Министров Украины «О мерах для прекращения

распространения заболеваемости холерой и чумой».

Благодаря научно обоснованному и четко выполненному комплексу мер в

чрезвычайно сложной экологической ситуации, возникшей в результате аварии

в Харьковской, Донецкой и Луганской областях удалось предотвратить

массовые бактериальные и вирусные кишечные заболевания. Предложения

Ю. Л. Волянского относительно мер по недопущению кишечных инфекций

были взяты за основу «Решения Правительственной комиссии по ликвидации

последствий аварии на Диканевских очистных сооружениях» (от 17.07.1995 г.).

Юрий Леонидович очень любил историю. Он очень хорошо понимал

значение истории как в науке, так и в жизни общества. Увековечивание памяти

знаменитых харьковчан он считал необходимой задачей для того, чтобы в

обществе сохранялась память о великих людях, а значит и импульс для

дальнейшего развития общества, для продолжения истории.

Вот что пишет Юрий Леонидович в предисловии к книге «Нобелевские

лауреаты Слобожанщины»: Высота морального абсолюта не принижает, но

возвышает человека. Если я сам не способен подняться до идеала, то по

крайней мере во мне есть нечто, ради чего мне эти идеалы даны. Как прекрасно,

что есть люди, способные подняться до таких высот. Из одного восхищения

перед ними можно постараться не упасть слишком низко и не предать эти

идеалы... В любом обществе высотами культуры овладевают единицы. Но без

этих высот не возникает стимула к дальнейшему его развитию». Поэтому так

важно было для него пронести память о великих людях нашей земли, через

время духовного упадка.

Для создания памятника И. И. Мечникова он сам подбирал камень, сам

искал скульптора. Выбор пал на Сейфаддина Гурбанова. Позже возникла идея

установки памятника выдающемуся зодчему Алексею Бекетову.

Финансирование обоих проектов осуществлялось из личных средств Юрия

Леонидовича (незначительный груз расходов – за счет спонсоров). Идея

памятника — Мечников «выходит» из гранита – принадлежала Волянскому.

Юрий Леонидович издает книгу стихов талантливого украинского поэта

Василя Симоненко. Как то в школу, в которой учился Юрий Леонидович,

влетела, именно влетела, не вошла, учительница в белых одеждах и на высоких

каблуках и обожгла учеников красивыми и высокими стихами поэта Василя

Симоненко. Ее уроки становились симфониями. Юрий Леонидович пронес

стихи Василя Симоненко и образ Галины Михайловны через всю жизнь,

посвятив им книгу «Шевченківський край».

Закончить этот очерк о Юрии Леонидовиче хотелось бы его словами:

«Лучшая память об ученом – сохранение и развитие его творческого и научного

наследия». Это задача, которая стоит перед нами.



10

Бобина И. В.

НЕЗАБЫВАЕМЫЕ ВСТРЕЧИ БОБИНЫХ С ЮРИЕМ ЛЕОНИДОВИЧЕМ

ВОЛЯНСКИМ

Познакомилась я с Юрием Леонидовичем в 1996-1997 гг., когда

готовилось празднование 110-й годовщины деятельности Пастеровского

института - Харьковского Мечниковского института, а также 70-летия

Харьковского научно-исследовательского института микробиологии и

иммунологии имени И. И. Мечникова. Собирались материалы по истории

института, готовилось издание замечательного проспекта, в котором подробно,

детально рассказано об истории строительства здания института по улице

Пушкинской 14. Юрий Леонидович был так увлечен исследованием

хронологии строительства, разработкой проекта, изменениями в ходе стройки,

сметой и т.д. ,что глаза его светились неподдельным интересом. Он, как будто

бы, раскопал древние неизвестные рукописи и погрузился в те далекие времена,

а потом по крупицам обнаруживал все новые и новые детали строительных

работ. Конечно же он опирался на подробнейший отчет строительной

комиссии, которую возглавлял врач-распорядитель лечебницы и больницы

Харьковского Медицинского общества, Почетный член ХМО Владимир

Павлович Бобин. Но Юрия Леонидовича, как настоящего исследователя,

заинтриговали детали разработки проекта академиком архитектором

А. Н. Бекетовым, изменения в процессе строительства. Далее события тех дней

настолько увлекли Юрия Леонидовича, что он поднял другие документы из

библиотек - и при встречах с нами рассказывал о подрядчиках-строителях, о

ценах 1911 г. на кирпич и отделочный камень фасада и другие стройматериалы.

А папа с восхищением его слушал и сам рассказывал, как его дед Владимир

Павлович Бобин лично вез роскошную бронзово-хрустальную люстру

богемского хрусталя в разобранном состоянии из Италии и очень нервничал во

время перевозки, чтобы не разбить ее. Ведь роскошная «люстра - как

заключительный аккорд праздничной архитектурно-художественной увертюры,

исполняемой в зале, должна была украшать торжественное главное помещение

- зал Общих Собраний!» - так написано в юбилейном издании, выпущенном в

1997 году. В том же году по инициативе Юрия Леонидовича в зале заседаний

была сделана экспозиция, посвященная В. П. Бобину. С годами дружба папы и

Юрия Леонидовича только крепла. Можно только удивляться и восхищаться

открытостью, интеллигентностью и доброжелательностью Юрия Леонидовича,

ведь он был очень занят, но все – таки находил для папы время пообщаться! У

них было много общих интересов и не только связанных с историей династии

Бобиных. Оба увлеченно погрузились в эпоху расцвета ХМО и быстрого



11

становления бактериологии и микробиологии в начале 20-го века и годами

ранее. Так, в проспекте рассказывается, что 20 апреля 1887 года были

доставлены на Пастеровскую станцию 3 крестьянина из Курской губернии,

покусанные бешенным волком, а уже 2 мая 1887 года «Медицинское Общество

после многочисленных дебатов постановило назвать новое учреждение:

«Пастеровский прививной институт и Бактериологическая станция

Медицинского Общества». «Под руководством деда», - рассказывал папа

Юрию Леонидовичу, - «производились работы по реконструкции

приобретенного в 1896 году для ХМО здания, по расширению Пастеровской

станции и бактериологической лаборатории». Становление института

проходило в борьбе с эпидемиями грозных инфекционных заболеваний. А ведь

именно Владимир Павлович много сделал для того, чтобы производство

сывороток, в частности противодифтерийной, стало основой экономической

мощи ХМО. Как напечатано в газете «Врачебное дело» № 21 в 1925 году,

В. П. Бобин «воспитал знаменитую бактериологическую «тройку»: Коршун,

Недригайлов, Острянин», а также много сил приложил к тому, чтобы «залить

противодифтерийной сывороткой весь юг России и этим погасить пламя

дифтерийных эпидемий, спасать антирабическими прививками от ужасной,

мучительной смерти тысячи укушенных». А с дифтерией у Владимира

Павловича были особые счеты. В 1895 году заболела дифтерией его трехлетняя

дочь Вера. У Веры была высокая температура, и она задыхалась – нужно было

делать трахеотомию. «Товарищ деда», - рассказывал папа, - «Автоном

Евгеньевич Раковский прооперировал Веру. К счастью, в это время уже

харьковские врачи Н. А. Протопопов и Ю. Ю. Мотте побывали в Париже у

Пастера и привезли в Харьков антидифтерийную сыворотку. Вере сыворотку

ввели, и она выжила и выздоровела, и только большой шрам на шее

свидетельствовал о перенесенной ею операции». После революции 1917 года

лечебница ХМО, которой по-прежнему заведовал Владимир Павлович,

принимала тифозных больных, а в 1923 г. лечебница была преобразована в

больницу Протозойного института.

Как-то раздался звонок, и Юрий Леонидович пригласил нас с папой и

вручил папе мантию и шапочку академика, а также медальон и ключницу с

изображением зала Общих собраний. Папа был в восторге! Что старику надо:

уважение - главное! Юрий Леонидович очень был душевным, добрым,

внимательным к людям человеком. К папе относился уважительно и

добродушно, очень много помогал. Юрий Леонидович остается в памяти как

умнейший, доброжелательный, любящий и знающий свое дело человек с

широчайшим кругозором и интересами, умеющий дружить и руководить!



12

Бабич Є. М., Єлисеєва І. В., Краснопольский Ю. М., Балак А. К.

МАЛІ УМИ ПРОСУВАЮТЬ БАЖАННЯ, А ВЕЛИКІ – ІДЕЇ

(ПРИСВЯЧЕНО ПАМ’ЯТІ ВИДАТНОГО ВЧЕНОГО

ВОЛЯНСЬКОГО Ю.Л.)

ДЕРЖАВНА УСТАНОВА «ІНСТИТУТ МІКРОБІОЛОГІЇ ТА ІМУНОЛОГІЇ

ім. І. І. МЕЧНИКОВА НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ МЕДИЧНИХ НАУК УКРАЇНИ»,

м. ХАРКІВ

В цьому повідомлені мова піде про особливу людину,яка поєднувала

талант організатора з талантом вченого з великої літери. В штиль кожний може

бути кормчим. Юрій Леонідович був кормчим в буремні роки.

До його приходу розглядалося питання про закриття інституту і тільки завдяки

величезному таланту організатора, новий директор фактично відкрив інститут

вдруге. Дуже важливий вклад вніс Волянський Ю.Л в розвиток наукової

діяльності різних лабораторій нашого закладу .

Він вважав, що хороша теорія завжди може бути реалізована у вигляді

практичного впровадження одержаних результатів. Виходячи із цього гасла,

були визначені пріоритетні напрямки наукових досліджень. Зокрема це

стосується вивчення перспективи застосування фізичних та електромагнітних

чинників у мікробіології. Проведені десятирічні дослідження в лабораторії

профілактики краплинних інфекцій були присвячені розробці нового класу

вакцинних препаратів проти дифтерії та кашлюку на основі застосування

фізичних чинників в технології виділення протективних антигенів. Особливість

підходу до проведених досліджень заключалося перш за все розробкою

технологій без застосування хімічних реагентів. Це давало можливість

уникнути модифікації виділених клітинних структур. При цьому вирішувалась

проблема одержання для конструювання вакцин нативних антигенів. Подібні

розробки є піонерськими. При цьому вивчалися не просто (хоче це дуже

важливо теж) нативні антигени, а досліджувались особливі структури, які

розшташовані на поверхні стінок клітин збудників дифтерії та кашлюку.

Виділення таких структур само по собі має важливе значення у вакцинології,

оскільки появляється можливість одержувати клітини без поверхневих шарів,

тобто L – подібні форми. Вони можуть стати вихідним матеріалом для випуску

особливих вакцинних препаратів про тих захворювань, які часто обумовлені

збудниками в L – формі (наприклад Micobacterium tuberculosis, M.bovis) .Не

тільки технологія, але й самі підходи до одержання таких профілактичних

препаратів у світовій практиці відсутні. Крім зазначених перспектив дуже

важливо відзначити сьогоденне вивчення поверхневоклітинних антигенів

збудників дифтерії та кашлюку. Слід зауважити, що ми запропонували

технології з використанням фізикоелектромагнітних чинників, які дозволяють

знімати поверхневі шари стінок клітин без руйнування самої клітини. Це



13

дозволяє уникати попадання внутрішньоклітинних структур в дезінтеграти. До

дезінтегратів С.diphtheriae давно прикута увага. На основі їх Шмельова О. О.

розробила вакцину для формування імунітету проти самих бактеріальних

клітин. Проте вона не знайшла широкого застосування в силу токсичності

препарату та необхідності вводити додаткове щеплення і без того в

перегружений календар вакцинації. Перевага даної роботи заключаються в

тому, що по-перше, запропонована технологія, яка дозволяє виділяти

протективні і до тогож безпечні антигени, одержувати поверхневі структури з

високою концентрацією епітопів, які мають унікальні властивості.

В подальшому вивчена перспектива розширення переліку різних

фізичних технологій для одержання антигенів із прошарків поверхневих

структур клітин патогенів і на базі визначення оптимальних фізичних чинників

в технологічних процесах провести вивчення впливу антигенів на окремі ланки

природженого імунітету. Ми вважаємо, що така постановка задач може

сприяти прискоренню розробки профілактичних препаратів. Новизна такого

підходу полягає в спрямованості досліджень на виділення супернатантів, які

активно впливають на природжений імунітет, що дає можливість вирішувати

заздалегідь перспективність використовування тих чи інших антигенів для

конструювання складних вакцинних препаратів. В силу зазначеного вивчення

впливу поверхнево клітинних антигенів, виділених при застосуванні лазерних

променів окремо та в комбінації з іншими хвильовими чинниками, спрямовано

на особливості дії їх на окремі ланки природженого імунітету, а саме на

фагоцитоз неспецифічну резистентність лабораторних тварин на тлі

внутрішньочеревного відтворення сепсису, а також на адгезивні процеси.

Пошуки оптимальних фізичних та електромагнітних факторів для

одержання поверхневоклітинних антигенів C.diphtheriaе, які стимулюють

адгезивні процеси з участю зазначеної тест-культури, визначили що до них

належать електромагнітні хвилі в частотному діапазоні 42.2 Ггц (індекс адгезії

6,4 ± 0,01) та лазерні промені в комбінації з ультразвуком (індекс адгезії

7,0 ± 0.03). Зазначені чинники сприяли підвищенню показника індекса

адгезивності в 1,4 - 1,5 разів порівняно з антигенами, одержаних за допомогою

тільки ультразвуку. Приведені дані можуть бути використані при

конструюванні вакцинних препаратів антиколонізаційного призначення.

До важливих результатів слід віднести вивчення впливу поверхнево

клітинних антигенів на активність фагоцитозу. Показано, що антигени,

одержані після дезінтеграції лазерними променями тест-культури, найбільш

сприяли підвищенню поглинаючої активності нейтрофілів. Ці дані, як і вище

приведені, можуть стати теоретично практичним підґрунтям розробки

технологій виділення нативних антигенів на основі застосування лазерних

чинників з участю електромагнітних факторів.

Важливими даними є характеристика застосованих методів дезінтеграції

мікробної маси збудника дифтерії та B.pertussis. По-перше всі вони відносяться

до щадящх, оскільки після їх застосування більшість клітин популяції зберігає



14

життєздатність. Крім того, вони не сприяють аутолізісу бактеріальних клітин,

що забезпечує запобіганню виходу внутрішньоклітинного вмісту в зовнішнє

середовище. По-друге виділені антигенні комплекси характеризуються

розчинністю, внаслідок чого вони проявляють властивості харчових молекул

для збудника дифтерії. Визначення розчинності поверхневоклітинних антигенів

є важливим показником можливості впливу таких структур на природжений

імунітет, а одержана додаткова інформація стосовно їх харчових властивостей

намічає шляхи вивчення взаємовідносин патогенних коринебактерій у

мікробних ценозах, де харчовий ланцюжок маловивчений.

Приведені підсумкові результати робіт, ініціатором яких був професор

Волянський Ю.Л, свідчать про багатогранний талант ВЧЕНОГО –

ОРГАНІЗАТОРА. Такі люди залишаються в нашій пам’яті як маяки, що

визначають шлях и розвитку науки.

Мінухін В. В.1, Казмірчук В. В.1, Торяник І. І.1, Похил С. І.1, Макаренко В. Д.2

ЗВЯЗКИ Ю.Л. ВОЛЯНСЬКОГО З ВІННИЦЬКОЮ ШКОЛОЮ

МІКРОБІОЛОГІВ

1



м. ХАРКІВ 2

ХАРКІВСЬКА МЕДИЧНА АКАДЕМІЯ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ, м. ХАРКІВ

Як творча та дієва особистість Ю.Л. Волянський завжди підтримував

професійні зв’язки із представниками провідних наукових шкіл України. Добре

відома його співпраця із співробітниками кафедри мікробіології, вірусології та

імунології Харківського медичного інституту (на сьогодні Харківський

національний медичний університет), Буковинського медичного університету

(м. Чернівці), Дніпропетровської медичної академії, Вінницького національного

медичного університету. Однак плідна дослідницька співпраця із вінничанами

посідала особливе місце у житті Юрія Леонідовича. То були наукові стосунки

обдарованих, талановитих людей, що розумілись на передовій їхньому часу

методології, оснащенні, матеріалах, концепціях. За часів керівництва Ю.Л.

Волянського ДУ «Інститут мікробіології та імунології ім. І.І. Мечникова

НАМНУ» профільну кафедру у Вінниці очолював Гордій Кіндратович Палій –

видатний мікробіолог, вчений з великої літери, талановитий педагог, наукова

школа якого нараховує не один десяток учнів. Гордій Кіндратович любив

Харків, пишався досягненнями його вчених, письменників, митців, із



15

задоволенням (коли була нагода) мандрував його парками, вулицями,

особливими, не схожими на вулиці інших міст, із захватом слухав цікаві

довідки (від Ю.Л.) з історії Пастерівського Інституту у Харкові. Г.К. Палій

завжди зауважував на те, що творчому генію Ю.В. Волянського немає рівних,

що особистість цієї людини поєднувала не лише високі інтелектуальні

здібності, але й душевну чистоту, вміння дослухатись, зрозуміти, завжди

підтримати. Великою вдачею для себе вважав членство у Спеціалізованій раді

Інституту та можливість представити на ній результати наукових розробок

своїх найбільш обдарованих учнів. Г.К. Палій називав зазначену сферу своєї

діяльності певною формою відточення кваліфікації, плеканням майстерності,

своєрідним етапним апогеєм у педагогічній діяльності кожного науковця. Ю.Л.

Волянський та Г.К. Палій визнавали загальні точки зору на чисельні питання

сучасної мікробіології, атибіотикотерапії, концепти паразитарних інфекцій,

вірусних хвороб. Їхні колективи приймали участь у опрацюванні відомого у

світі препарату «Декаметоксин» та його похідних, діючих лікарських речовин

на основі хмелю. Учні Ю.Л. Волянського та Г.К. Палія достеменно вивчали

властивості ендемічних для своїх зон/місцевостей мікроорганізмів, вплив на

останні нових протимікробних засобів, у тому числі, хімічних сполук (роботи

виконані за участю проф., д. хім. н. Журавель І.О.). У Спеціалізованій раді ДУ

«Інститут мікробіології та імунології ім. І.І. Мечникова НАМНУ» успішно

пройшли захист та були затверджені Державною атестаційної комісією України

роботи В.П. Ковальчука, Л.К. Сорокоумової, О.А. Назарчука, В.М. Кондратюк,

О.В. Рімші, Ю.В. Кордон, М.С. Третьяков.

Й до тепер наукові зв’язки вінничан та співробітників нашого Інституту

не втрачають свого дослідницького та загально людського сенсу. У фахових

виданнях України публікуються чисельні спільні роботи науковців наших

установ, триває плідна дослідницька праця, ведеться патентний пошук,

опрацьовуються методичні рекомендації, підручники, монографії. З осені 2013

року немає з нами Ю.Л. Волянського, у минулому році відлетіла у вічність

невтомна душа Г.К. Палія, однак життєві принципи, якими ці великі

особистості керувались у власному житті залишаються актуальними для їхніх

наукових нащадків.



16

Мінухін В. В.1,Торяник І. І.1, Похил С. І.1, Ольховський В. О.2

НАУКОВИЙ ПОТЕНЦІАЛ Ю.Л. ВОЛЯНСЬКОГО У НОВАТОРСЬКОМУ

РОЗВИТКУ МІЖГАЛУЗЕВИХ ЗВ’ЯЗКІВ МІКРОБІОЛОГІЇ

1



м. ХАРКІВ 2

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ, м. ХАРКІВ

Юрій Леонідович Волянський (1940-2013 рр.) - видатний мікробіолог

сучасної історії вітчизняної медицини народився на Миколаївщині у

педагогічно обдарованій родині. Його матір з дитинства плекала у хлопцеві

повагу до найвищих морально-етичних принципів, любов до навчання,

шанобливе ставлення до людей учительської професії та устрімлення до

безперервного пізнання околишнього світу, людини як його найцікавішого

об’єкту. Отже, вибір майбутньої професії видався не випадковим. Юнак

вступив до Одеського медичного інституту (санітарно-гігієнічного факультету).

Ще на початку студентського життя Ю. Л. Волянський зрозумів необхідність

додаткової практики, що завжди має керуючу функцію у формуванні

особистості кожного лікаря як фахівця власної справи, професіонала. Він охоче,

із завзяттям займався медичною психологією та психіатрією (навіть працював

санітаром у профільному відділенні клініки), цікавився загальною патологією

та морфологічними науками. Пізніше, у своїх спогадах, великий вчений

зауважуватиме, що завжди добре розумів значимість загальної патології як

стартового плацдарму для багатьох базових медичних дисциплін (патологічної

анатомії, патофізіології, фармакології, судової галузі медицини), агітував своїх

учнів не обмежувати себе вузькопрофільними дослідженнями, розв’язувати

проблему ґрунтовно, із залученням потенціалу біохімічних, морфологічних

методик, молекулярної біології.

. У його робочому кабінеті, як і власній бібліотеці, можна було знайти

чисельні праці із сучасної антропології, нормальної анатомії центральної

нервової системи, імуногенезу, травної, серцево-судинної систем, фізіології

вищої нервової діяльності. З колегами та учнями жваво дискутував над

проблемами дослідження етіопатогенезу паразитарних, вірусних, бактеріальних

інфекцій, хвороб кровотворних органів, лімфатичної, сечо-статевої систем.

Серед його друзів та колег звучали видатні, відомі науковому світу імена

академіків імунолога М.В. Васильєва, кардіолога Л. Т. Малої, акушера

В. І. Грищенка, професорів анатомів В. В. Бобіна та С. Ю. Масловського,

гістологів Ю. Б. Чайковського та Є. Я. Панкова, патологів Д. Є. Гейко та

А. Ф. Яковцової, біохіміка та біотехнолога А. І. Божкова. Він багато часу

приділяв дослідженням етіопатогенезу сучасних інфекцій, емерджентних, у



17

тому числі, (СНІД, синдром хронічної втоми Епштейн-Барр, ТORCH—інфекції,

тощо). У науковій періодиці 2000-2010 років є його чисельні праці з проблем

патоморфології герпесвірусних інфекцій, мікоплазмозу, хламідійного

ураження. Цікавими та новаторським до тепер залишаються експериментальні

роботи за участю Ю. Л. Волянського, що поєднують дослідження за профілями

мікробіології та патологічної анатомії, біохімії, клінічної генетики (сумісні

роботи із професорами А. Я. Цигананенком, В. Л. Надтокою, С. В. Бірюковою,

Є. М. Бабичем, А. І. Божковим, О. Я. Гречаніновою, к.мед.н. О. М. Тимченко),

містять доцільні тематикам, науково обґрунтовані ультрамікроскопічні доробки

(сумісно з М. І. Яблучанським, О. А. Гуцолом), молекулярно-генетичні аспекти

вивчення впливу інфекційних факторів на організм. Серед наукових пріоритетів

Ю. Л. Волянського були нові та маловивчені інфекційні захворювання,

паразитарні інфекції (сумісні розробки із професорами Г. К. Палієм,

Л. О. Панченко, С. І. Похилом, К. І. Боднею). Вченого завжди цікавила

еволюція інфекційних хвороб, їхні палеонтологічні аспекти, результати

пошуків, що здійснювались слобожанськими археологами на території

близьких його душі земель (Лозівського, Двурічанського, Чугуєвського

районів,- батьківщина І. І. Мечникова, І. Є. Рєпіна, полотна якого Юрій

Леонідович цінив за надзвичайний реалізм та відкритість). Однак,

найважливішім вважав звичайне чесне служіння науці в цілому, бо наука

завжди тренує мислення, а воно спонукає існування людини загалом («Cogito

ergo sum»).

Гиржанова И. В.

ВКЛАД ПРОФЕССОРА ВОЛЯНСКОГО Ю. Л. В РАЗВИТИЕ

КЛИНИЧЕСКОЙ ИММУНОЛОГИИ И АЛЛЕРГОЛОГИИ В УКРАИНЕ

ГОСУДАРСТВЕННОЕ УЧРЕЖЕНИЕ «ИНСТИТУТ МИКРОБИОЛОГИИ И

ИММУНОЛОГИИ им. И. И. МЕЧНИКОВА НАЦИОНАЛЬНОЙ АКАДЕМИИ

МЕДИЦИНСКИХ НАУК УКРАИНЫ», г. ХАРЬКОВ

Вступление. Ухудшение экологии окружающей среды,

фармакологический бум, рост урбанизации способствуют ежегодному росту

аллергических заболеваний как во всем мире, так и в Украине. Настоящую

ситуацию в стране с высоким уровенем и продолжающимся ростом аллергозов,

по мнению ведущих специалистов, следует расценивать как эпидемическую.

Между тем, аллергологическая служба в Украине, организованная еще при

Советском Союзе, так и осталось не реформированной и несовершенной.

Цель: собрать и изучить материалы и публикации, касающиеся вклада

Волянского Ю. Л. в развитие клинической иммунологии и аллергологии.

Методы: анализ материалов и публикаций, свидетельствующих о вкладе

Волянского Ю. Л. в развитие клинической иммунологии и аллергологии.



18

Результаты: на основании проведенного анализа удалось установить, что

Волянский Ю.Л. еще в начале 2000 г. совместно с зав. отделом Харьковского

обкома партии, курирующим органы здравоохранения, Гиржановым В. Н.,

директорами Харьковских НИИ АМНУ - Коржом А. А. - академиком РАМН,

НАНУ, НАМНУ, президентом Харьковского медицинского общества,

академиком Малой Л. Т., профессорами Мавровым И. И. и Николенко Е. Я.,

председателем Харьковского научно-медицинского общества иммунологов и

аллергологов проф. Цуцаевой А. А., д. мед. н. Солошенко Э. Н. и к. мед. н.

Пушкаренко Л. П. ставил вопрос перед Минздравом Украины о необходимости

создания на базе многопрофильного медицинского учреждения Центра

клинической иммунологии и аллергологии. По поводу структуры Центра и

организации при нем учебного процесса проф. Волянский Ю. Л.

консультировался с зав. отделом иммунологии, ревматологии и аллергологии,

членом Американской коллегии врачей, зав. кафедрой внутренних болезней

медицинского факультета университета Цинцинати Evelyn Hess, приезжавшей

в сентябре 2003 г. в г. Харьков. Поднятая проф. Волянским Ю. Л. и учеными г.

Харькова проблема создания в Украине Центра клинической иммунологии и

аллергологии стала еще более актуальной на современном этапе.

Выводы. Проф. Волянский Ю. Л. – инициатор создания в Украине

Центра клинической иммунологии и аллергологии на базе многопрофильной

больницы. В настоящее время реализация этой инициативы наследниками

проф. Волянского Ю. Л. остается задачей №1.

Мінухін В. В.1, Торяник І. І.1, Похил С. І.1 Нікіфорова О. В.²

ДРУЖБА І СПІВПРАЦЯ Ю.Л. ВОЛЯНСЬКОГО ТА В. О. ГОЛОВКА

1



м. ХАРКІВ ² ВДНЗ «ХАРКІВСЬКА ЗООВЕТЕРИНАРНА АКАДЕМІЯ», м. ХАРКІВ

Про вміння Ю.Л. Волянського товаришувати навіть за його життя ходили

легенди. Дехто із його колег чи то з гумором, чи то серйозно зауважував, що

навідувати Юрія Леонідовича необхідно голодним. Всіляка відмова від

гостинності бентежила хазяїна кабінету на Пушкінській. Візит до

Ю. Л. Волянського в Інститут (тут і надалі мова йтиметься про ДУ «Інститут

мікробіології та імунології ім. І.І. Мечникова НАМНУ»), якого б аспекту чи

напрямку він не стосувався, завжди починався (без попереджень) із чаювання із

печивом (до речі, він вмів це печиво вибирати, з не аби яким смаком, апетитно



19

розповідати про користь продукту та доцільність вживання останнього для всіх,

хто мріяв займатись наукою і отримувати хороші результати) або кави, легкого

сніданку, перекусу, дружньої вечері. Професор вважав, що ніяка наукова

проблема не може бути позитивно розв’язаною, якщо її не підтримати

стаканчиком духмяного чайку з бутербродом. То була людина широкої,

відкритої світу душі та щедрої вдачі. Отже, і на зустріч тій вдачі приходили

схожі за світоглядом люди. Ю.Л. Волянського та доктора ветеринарних наук

професора В.О. Головка поєднувала характерна для слов’ян щедрість, а ще

любов до обраної справи (для одного - мікробіології, інфекційних хвороб,

інший присвятив себе ветеринарії, насамперед, її профільній галузі -

епізоотології).

Вчених звело життя у роки, коли Ю.Л. Волянський очолив Інститут. В

той непростий для нашої країни період (лідери держави блискавично змінювали

один одного, постачання НДІ ставало мізерним, люди з науки йшли до більш

прибуткових сфер). Така стратегія не влаштовувала ні Юрія Леонідовича, ні

Валерія Олексійовича. Любов до наукового пошуку, дослідницька наснага

переконливо брали своє. Застосовуючи власний потенціал, арсенал

найсучасніших методів досліджень, консультаційну допомогу Ю.Л.

Волянського, академіка РАН М. В. Васильєва, В. О. Головком була виконана

фундаментальна наукова праця, що згодом отримала високу оцінку Вищої

атестаційної комісії. Отже, робота закипіла. Серед тематик Інституту з’явилась

низка «стыковых» досліджень, що поєднували потенціал фундаментальних,

прикладних галузей медицини та ветеринарії. У співробітників Інституту виник

практичний інтерес до вивчення антропозоонозів, вірусних хвороб, сучасних

тому періоду паразитарних інфекцій. Всебічне вивчення останніх наглядно

продемонструвало роль та значення спільних досліджень лікарів та

ветеринарів. Ю. Л. Волянський та В. О. Головко підкреслювали, що у

формування цілісного світогляду вченого-лікаря поряд з клінічними

дисциплінами повинні бути залученими фундаментальні (мікробіологія,

вірусологія, паразитологія) науки. Зрозуміло, що саме завдяки їм стає

можливим досконале вивчення імунітету, детальних аспектів патогенетичного

сценарію, прогнозування найближчих чи віддалених наслідків хвороб.

Організація лікувально-профілактичних заходів (значилось у доповідях та

статтях Ю. Л. Волянського та В. О. Головка) будується на спільних

номологічних аспектах епідеміології та епізоотології, особливо небезпечних

інфекцій, вірусних, тропічних хвороб, прионових захворювань. Вчені

зауважували, що неможливо досягти стабільного благополуччя відносно

інвазійних хвороб у разі нехтування гігієнічними нормами, як у медицині, так і

ветеринарії. Особливе занепокоєння дослідників викликало розповсюдження

антропозоонозів, яке однозначно загрожує людству катастрофічними змінами

ареалу його існування та ставить знак питання над майбутнім людини як



20

біологічного виду. Серед механізмів подолання останнього Ю. Л. Волянський

та В. О. Головко називали наукову міжгалузеву співдружність, що можлива

лише за умов співпраці не поодиноких вчених (Р. Кох), а цілісних колективів

однодумців на теренах сучасних науково-дослідних установ.

Мінухін В. В.1, Торяник І. І.1, Ольховський В. О.2, Вовк О. Ю.2

НАУКОВЕ ТА ДОСЛІДНИЦКЕ СПІВРОБІТНИЦТВО

Ю. Л. ВОЛЯНСЬКОГО ТА В. В. БОБІНА

1



м. ХАРКІВ 2


Безцінна наукова спадщина Ю. Л. Волянського долучає безпрецедентно

широкі за масштабами розробки, що стосуються не лише мікробіологічної

науки, теорії та практики сучасних інфекцій, вірусології, паразитології,

клінічної фармакології, але й морфологічних наук. Професор Ю. Л. Волянский

зауважував, що серед класичних латинських висловів він найбільш цінує той,

що сповідує неперевершену важливість нормальної анатомії у опануванні

інших фундаментальних медико-біологічних дисциплін («In via est in medicina

via sine Anatomia»). Можливо, саме цим фактом пояснювалась його жвава

зацікавленість сучасною нормальною анатомією, її методологічною базою,

кмітливістю фахівців, що знаходяться у невтомному пошуку новаторських

методів та підходів у вивченні людини, її біологічної сутності, онтогенетичної

специфіки окремих етапів, аномалій, приграничних станів, вікової танатології,

порівняльної анатомії. У зазначених питаннях Ю. Л. Волянський завжди

знаходив підтримку колеги, однодумця, колишнього завідувача кафедри

нормальної (на тепер – анатомії людини) В. В. Бобіна. Доля поєднала цих

людей не випадково. Щойно «захищеного» доктора медичних наук Юрія

Волянського було направлено на керівну наукову посаду до Харкова (Інститут

вакцин та сироваток), а В. В. Бобін у цей період плідно працював над

розгорнутою антологією родини Бобіних, внесок яких у організацію та

становлення Харківського наукового товариства не можливо переоцінити.

Адреса товариства співпадала із адресою Інституту, отже, знайомство двох

корифеїв було наперед «запрограмованим». Ерудиція В. В. Бобіна, за оцінками

Ю. Л. Волянського, здавалась безмірною, його знання анатомії

неперевершеним, ораторська майстерність надзвичайною. Володимир

Вікторович теж відзначав велич наукового потенціалу Юрія Волянського, його

аналітичні здібності (далеко не всім шахістам вдавалось виграти у професора

«партейку»), неймовірну любов до науки (з приводу цього Бобін, стилізуючи



21

фразу С. Довлатова, казав, що таке почуття у бік дослідницької праці, як у

Волянського, надто важко приховати, ще важче симулювати). Ю.Л. Волянський

став активним учасником засідань анатомічного товариства, був натхненником

та автором цілої низки робіт, присвячених тематиці кафедри анатомії

Харківського медичного інституту (Анатомо-фізіологічні зміни нервової

системи на етапах онтогенезу та під впливом зовнішніх фізичних факторів

(гіпердинамія, лазерне та рентгенівське опромінювання, хімічні речовини,

умовно - патогенні мікроорганізми)). Ю. Л. Волянського завжди цікавили

розробки, пов’язані із оптимізацією збереження танатологічного матеріалу на

кафедрах нормальної, топографічної та патологічної анатомії (бо кожна людини

заслуговує на достойне поховання), проблеми бальзамування, можливості та

перспективи імплантації від померлої людини до хворих (особливо у сфері

стоматології: якщо є можливість трансплантувати нирки, то чому ж не можна

зуби?). Із задоволенням він зустрічав сучасні досягнення у гістологічній

пластифікації (попередником цього способу збереження/фіксації біологічного

матеріалу називав нашого співвітчизника М.І. Пирогова і віддавав йому цілком

заслужену повагу). Переймався проблемами ультразвукової та комп’ютерної

діагностики, звертаючи увагу на те, що Україна має вкрай недостатню кількість

атласів, щоби поєднували світлини нативних органів у нормі, за умов найбільш

розповсюджених патологічних змін та ультразвукових, комп’ютерних плівок.

Саме Ю. Л. Волянському належить думки щодо широкого у недалекому

майбутньому 3-4 D копіюванню органів та їхніх фрагментів, створення таким

чином штучних протезів, заміни «зношених» органів і тканин. Однак

найціннішим вважав природну людську вроду, що плекає гідність та сумління,

які не піддаються ні копіюванню, ні фальсифікаціям.



22

Голубовская А. А., Костюченко Е. В.

ПРОТИВОСТОЯНИЕ ДЛИНОЙ В ТЫСЯЧЕЛЕТИЯ. ВИРУСЫ И

ЧЕЛОВЕК. НОВЫЙ ВИРУС ВЫЗЫВАЮЩИЙ ПНЕВМОНИЮ

НАЦИОНАЛЬНИЙ МЕДИЦИНСКИЙ УНИВЕРСИТЕТ ИМЕНИ А. А. БОГОМОЛЬЦА,

г. КИЕВ

В популяции людей возникают все новые и новые инфекционные агенты.

Тем не менее, как утверждают ученые, новые штаммы вирусов, а также

неизвестные колонии грибковых и бактериальных микроорганизмов в

небольшом количестве существовали и ранее. Ключевое значение имеет какие

же факторы влияют на рост и агрессивное распространение микроорганизмов в

том или ином регионе. В первую очередь, следует отметить, что главным

провоцирующим фактором или другим словом активным толчком к

распространению инфекции, являются мощные климатический и

экологический дисбалансы. Так же стоит отметить, что активизация

жизнедеятельности новых штаммов вирусов, других микроорганизмов, играет

их степень адаптивной способности. Изменчивость вирусов объясняет их

способность "уходить" от иммунного ответа заражѐнного им организма

(например, в случае вируса гриппа) и легко образовывать варианты,

резистентные к лекарственным препаратам. Результатом изменчивости может

быть также приобретение способности вызывать заболевания человека

вирусом, ранее патогенными только для животных. Нередко обнаруживается

явное родство между отдельными белками (например, ферментами,

осуществляющими синтез нуклеиновых кислот) у вирусов, которые, на первый

взгляд, не имеют между собой ничего общего. В ряде случаев заметно сходство

между вирусными и клеточными белками. Из этого следует, что в ходе

эволюции происходил (и, по-видимому, происходит) обмен генетической

информацией как между разными вирусами, так и между вирусами и

клеточными организмами. Ярким примером явления трансдукции -способности

вирусов переносить гены или их фрагменты от одного организма к другому -

может служить бактерия дифтерийная палочка, которая начинает вырабатывать

токсин только после заражения еѐ определѐнным фагом. Такой перенос генов

(его называют горизонтальным) пытаются использовать для генной терапии

путѐм создания на основе вирусов искусственных конструкций - векторов,

способных вводить в заражаемую клетку здоровые или корректирующие гены.

Особую категорию составляют т. н. эндогенные вирусы. Их геном в виде

двунитевой ДНК, соответствующей геному ретровирусов, постоянно находится

в составе клеточной хромосомы и функционирует как набор клеточных генов.

Эндогенные вирусы могут быть полноценными, и тогда их экспрессия



23

приводит к образованию вируса, способного заражать другие клетки (напр.,

вирус рака молочных желѐз мышей). В большинстве случаев, , эндогенные

вирусы имеют дефектный геном, в котором некоторые вирусные гены

отсутствуют или повреждены. Генетический материал разнообразных

эндогенных вирусов составляет весьма значительную долю хромосомной ДНК

животных, в т. ч. человека. Они обнаружены и у растений. Считается, что

эндогенные вирусы возникли в результате заражения половых клеток и

последующей интеграции вирусной и клеточной ДНК. Среди множества

предположений о происхождении вирусов наибольшего внимания заслуживают

два: или они возникли из обособившихся ("одичавших") элементов клеточного

генома, или в какой-то форме существовали уже на доклеточной стадии

биологической эволюции.

В декабре прошлого года сообщалось о случаях загадочной пневмонии в

центральном китайском городе Ухань, причем 5 января 2020 года было

подтверждено 59 случаев заболевания. Некоторые пациенты были продавцами

на рынке морепродуктов, торгующими курицей, летучими мышами и другими

дикими животными, что вызвало подозрения в отношении другой зоонозной

болезни. Ранние тесты исключали вирусы, связанные с SARS, MERS, гриппом

и другими известными патогенами. Виновник был коронавирус, которого

ученые раньше не видели. Китайские исследователи определили новый

коронавирус из генетического материала, полученного от одного пациента,

говорится в заявлении ВОЗ от 9 января.

Что мы знаем о новом вирусе?

2019-nCoV, как его называют, считается новым штаммом

коронавируса, который ранее не был идентифицирован у людей.

Коронавирусы - это широкое семейство вирусов, известно, что их 6 (с

новым будет 7) , которые заражают людей.

Ученые полагают, что наиболее вероятным источником передачи

вируса является животное, но так же он передается человеку от человека.

Признаки инфекции включают респираторные симптомы, лихорадку,

кашель, одышку и затрудненное дыхание

Людям советуют избегать «незащищенного» контакта с живыми

животными, тщательно обрабатывать мясо и яйца, а также избегать тесного

контакта с кем-либо с симптомами простуды или гриппа.

Можно ли сделать прививку, чтобы предотвратить эту респираторную

болезнь? На данный момент нет вакцины, которая могла бы защитить людей от

этого типа коронавируса. Это новый штамм, который раньше не встречался у

людей, а значит, врачам еще многое предстоит узнать об этом.

Литература

1. Weisman LE. Populations at risk for developing respiratory syncytial virus and

risk factors for respiratory syncytial virus severity: infants with predisposing

conditions. Pediatr Infect Dis J 2003; 22: S33-9 doi: 10.1097/00006454-

200302001-00005 pmid: 12671450



24

2. Liapikou A, Ferrer M, Polverino E et al. Severe Community-Acquired

Pneumonia: Validation of the Infectious Diseases Society of America/American

Thoracic Society Guidelines to Predict an Intensive Care Unit Admission Clinical

Infectious Diseases 2009; 48: 377–85.

Мартинов А. В., Бомко Т. В., Носальська Т. М., Романова О. А., Лісняк Ю. В., Ігумнова Н. І., Сидоренко Т. А., Погоріла М. С., Юхименко В. І., Щербак О. М., Батрак О. А., Бруснік С. В.,

Мануйлов М. Б.

ОСОБЛИВОСТІ ВПЛИВУ ІНГІБІТОРІВ РІЗНОЇ ПРИРОДИ НА

АКТИВНІСТЬ УРЕАЗИ



м. ХАРКІВ

Уреаза являє собою фермент, що відсутній в організмі людини. Для

мікроорганізмів він є екзоферментом, що дозволяє отримувати вкрай

необхідний для своєї життєдіяльності азот із сечовини. Фактично, уреаза це

фермент, який гідролізує сечовину до аміаку та вуглекислого газу. Для багатьох

патогенних мікроорганізмів (наприклад H. pylori, C. pneumonia, M. tuberculosis)

уреаза є фактором патогенності. Гальмування активності уреази може значно

послабити захисні ―позиції‖ мікроорганізмів та збільшити ефективність

протимікробного захисту як ендогенного характеру імунної природи, так і

екзогенних терапевтичних антибактеріальних засобів. Спроба знайти ефективні

інгібітори уреази призвела до появи великої кількості високотоксичних

гербіцидів на основі гідроксамових кислот, але не до появи нових потенціаторів

антибіотиків. Метою нашого дослідження було дослідити вплив деяких речовин

на активність уреази in vitro.

Матеріали та методи. В дослідженні використовували рослинну уреазу

із набора (Ureatest, Україна), а в якості кандидатів в інгібітори уреази

використовували розчини дипірона (1), кверцетина (2), папаверина (3), форміл-

лізина (4) та гідроксамату лізину (5). Речовини досліджували в двократних

розведеннях від 10 мг/мл до 0,3 мг/мл. Ступінь активності уреази фіксували

спектрофотометричним методом на приладі GeneQuant 1300 при довжині хвилі

560 нм. Відсоток гальмування розраховували за співвідношенням поглинання в

досліді й поглинанням в контролі.

Результати та обговорення. Найбільш активними виявилися:

гідроксамат лізину (95,0±5,0) %, в концентрації 0,3 мг/мл, кверцетин

(86,0±5,0) %, в концентрації 0,3 мг/мл та дипірон (90,0±5,0) % в концентрації

2,5 мг/мл. Форміл-лізин та папаверин не проявили здатності гальмувати

активність уреази в жодній з досліджених концентрацій. Нами продовжуються



25

дослідження цих та інших новосинтезованих речовин на предмет здатності

гальмувати активність уреази та потенціювання такої активності в умовах

електронного парамагнітного резонансу.

Степанський Д.О., Кременчуцький Г.М., Турлюн С.А.

БІОМІГРАЦІЯ СЕЛЕНУ У СЕРЕДИНІ ЕКОСИСТЕМИ

МАКРООРГАНІЗМУ

ДЗ "ДНІПРОПЕТРОВСЬКА МЕДИЧНА АКАДЕМІЯ МОЗ УКРАЇНИ", м. ДНІПРО.

Функція селену визначається його положенням у періодичній системі та

тісно пов'язана з хімічними властивостями даного елемента та його сполук.

Відомо, що недостатнє надходження в організм людини і тварин селену

викликає одну з різновидів гипомікроелементозів, звану гипоселенозом. У тих

регіонах, де є глибокий селенодефицит, тобто споживання Se в добовому

раціоні нижче норми в 2-2,5 рази, спостерігаються такі захворювання, як

хвороба Кешана і Кашин-Бека. Селен відіграє істотну роль у підтримці здоров'я

людини, а порушення його надходження в організм або обміну можуть бути

передумовами для виникнення захворювань.

Запропоновано різні методи корекції вмісту селену в макроорганізмі, у

тому числі використання нетрадиційних джерел - біологічно активних добавок

(селен у складі комплексів вітамінів, жирних кислот, незамінних амінокислот,

b-каротину, тощо). В якості таких джерел використовуються одноклітинні

фотосинтезуючi організми, серед яких найбільш перспективною слід вважати

цианобактерію Spirulina platensis, яка вирощується на поживних середовищах,

що містять натрію селеніт.

Широке поширення набуло застосування пробіотичних мікроорганізмів

для корекції різних патологічних станів. Нами встановлено, що A. viridans 167,

E. coli М17, B. subtilis при вирощуванні на середовищах, що містять натрію

селеніт, активно поглинають селен та повертає його до елементарного стану,

що приводить до червоного забарвлення клітин у відповідно накопичуваної

біомаси. Культури пробіотичних мікроорганізмів, що містять селен, змінюють

свої морфологічні, фізіологічні та біохімічні властивості. Збільшується

морфологічна гетерогенність клітин, посилюється антагоністична активність

щодо умовно-патогенних і патогенних бактерій, посилюється

глутатіонпероксидазна активність. Для збагачення макроорганізму селеном

досліджувані мікроорганізми вирощувалися на елективних живильних

середовищах, що містили 400 мкг/мл селенита натрію. У попередньому

повідомленні (Кременчуцький Г. М. з співавт., 2010) була показана

транслокація кишкової палички в організмі щурів. Метою наших досліджень

було дослідження явище транслокації пробіотичних мікрооганізмів що містять



26

селен і контроль вмісту селену у крові тварин до і після експерименту.

Експеримент проведено на білих щурах лінії Вістар. Використано 36

різностатевих тварин. Щури були розділені на 4 групи: 1 контрольна (6 тварин);

2, 3 і 4 експериментальні - по 10 тварин. Тваринам усіх дослідних груп через

зонд в шлунок вводили по 1 млрд суспензії A.viridans 167, E.coli M17, B.subtilis

- (0,5 - 0,7 мг селену). Мінімальна транслоціруєма доза була встановлена

шляхом проведення попереднього експерименту (Кутовий А.Б., 2011). Забір

периферичної крові у щурів проводили з вени хвоста до і через 90 хвилин після

введення селенвміщующих пробіотичних мікроорганізмів. Зразки крові

висівали на середовище Ендо для визначення наявності кишкової палички, на

селективно-індикаторну середу СІС-2 (Кременчуцький Г.М., 2003) для

визначення аерококів і на стандартне живильне середовище для підрахунку

кількості бацил. Вміст селену в крові контрольних та екпериментальних тварин

визначался інверсійно-вольтамперометричним методом визначення масової

концентрації селену. Було виявлено що концентрація селену у крові

експериментальних тварин була у 1,5 - 2 рази вище ніж у контрольної групи.

З отриманих даних можна зробити висновок, що в процесі транслокації

пробіотичних мікроорганізмів, що містять селен підвищується рівень селену у

експериментальних тварин, що мабуть пов'язано з екскрецією селену

клітинами, після їх попадання у кров.

Перетятко О. Г., Ягнюк Ю. А., Скляр Н. І., Большакова Г. М., Холодна Т.В.

АНТИБІОТИКОЧУТЛИВІСТЬ КОЛЕКЦІЙНИХ ШТАМІВ

STAPHYLOCOCCUS AUREUS, ВИЛУЧЕНИХ У 30-х –50-х РОКАХ

МИНУЛОГО СТОЛІТТЯ



м. ХАРКІВ

Багаторічний досвід існування колекцій мікроорганізмів в музеях всього

світу показав велике значення їх діяльності для проведення наукових

досліджень, спрямованих на вивчення закономірностей еволюції збудників

інфекційних та гнійно-запальних захворювань. Дослідження

антибіотикочутливості колекційних штамів, вилучених у різні періоди

впровадження антибіотикотерапії, сприятимуть усвідомленню закономірностей

формування та розвитку резистентності бактерій до антибіотиків.

Метою дослідження було вивчення чутливості до антибіотиків у музейних

штамів S. aureus, вилучених у період з 1930 по 1955 роки.



27

Об’єктами дослідження були 14 штамів S. aureus. Штами зберігались у

колекції Музею мікроорганізмів Інституту мікробіології та імунології

ім. І. І. Мечникова, м. Харків у ліофілізованому стані від 38 до 61 року.

Відновлення ліофілізованих зразків проводили шляхом розчинення вмісту

ампули поживним бульйоном, висіву мікробної суспензії на кров’яний агар та

інкубацією при температурі 37 °С протягом 24 годин. Чутливість мікробних

культур до антибіотиків визначали диско-дифузійним методом Кірбі-Бауера та

методом серійних розведень в бульйоні. У дослідах використовували бульйон

та агар Мюллера-Хінтона (Himedia, Індія), стандартні комерційні диски з

антибіотиками (ТОВ «Фармактив», Україна; ТОВ «Аспект», Україна; Himedia,

Індія), антибіотики виробництва (ПАТ «Київмедпрепарат», ПАТ «Лекхім»,

ПАТ «Борщагівський ХФЗ», ТОВ «Фармекс Груп», Україна, «Сандоз ГмбХ»,

Австрія). Вивчено чутливість S. aureus до антибіотиків групи пеніцилінів,

цефалоспоринів І-IV поколінь, фторхінолонів, аміноглікозидів, тетрациклінів,

макролідів, до хлорамфеніколу та ко-тримоксазолу. Приготування суспензій

мікроорганізмів із визначеною концентрацією мікробних клітин проводили за

шкалою McFarland з використанням електронного приладу Densi-La-Meter

(PLIVA-Lachema Diagnostika, Чеська Республіка). Статистичну обробку

отриманих даних проводили з використанням комп’ютерних програм Microsoft

Excel 2007, STATISTICA 6.0.

Результати досліджень. При аналізі результатів досліджень встановлена

чутливість усіх взятих у дослід стафілококів до цефалоспоринів, фторхінолонів,

аміноглікозидів, тетрациклінів, ванкоміцину, лінезоліду, лінкоміцину та ко-

тримоксазолу. При дослідженні впливу на стафілококи препаратів

пеніцилінового ряду встановлено, що до бензилпеніциліну чутливими були

(92,9±3,9) % штамів, резистентним виявився штам S. aureus 1601 (16556), який

був вилучений у 1930 році, надійшов до колекції інституту з Інституту

стандартизації і контролю ім. Л. О. Тарасевича (Москва) у 1944 році.

Мінімальна інгібуюча концентрація пеніциліну відносно зазначеного штаму

складала 0,5 мкг/мл. Слід зазначити, що даний штам був резистентним також до

амінопеніцилінів (ампіцилін, МІК 32 мкг/мл) та карбоксіпеніцилінів

(карбеніцилін, МІК 32 мкг/мл), однак до уреїдопеніцилінів (піперацилін), до

оксациліну, захищених пеніцилінів (ампіцилін-сульбактам) та до антибіотиків

групи цефалоспоринів зазначений штам був чутливим. На підставі отриманих

даних можна зробити припущення, що штам продукує один з різновидів

стафілококових бета-лактамаз – фермент пеніциліназу. Встановлено, що штам

S. aureus 1601 (16556) був резистентним також до хлорамфеніколу (МІК

32 мкг/мл) та до антибіотиків групи макролідів – до еритроміцину (МІК

3 мкг/мл), кларитроміцину (МІК 16 мкг/мл) та азитроміцину (МІК 16 мкг/мл).

Таким чином, проведені дослідження дозволили серед стафілококів,

виділених задовго до використання антибіотикотерапії, виявити

антибіотикорезистентний штам. Це підтверджує вірогідність того, що



28

антибіотикорезистентність – феномен набагато давніший, ніж відкриття та

застосування антибіотиків в клінічній практиці.

Осолодченко Т.П.1, Андреєва І.Д.1, Завада Н.П.1, Рябова І.С.1, Оветчин П.В.2

БІОЛОГІЧНА АКТИВНІСТЬ ПОЛІФЕНОЛЬНИХ СПОЛУК

РОСЛИННОГО ПОХОДЖЕННЯ



м. ХАРКІВ 2


У класифікації рослинних біологічно активних речовин поліфеноли

займають провідне місце. Джерелом різноманітності хімічної будови

поліфенолів є різноманітність рослинного світу та й те, що поліфеноли є

продуктами вторинного метаболізму рослин, тобто, утворюються на

термінальних гілках системи метаболізму рослинної клітини і відіграють пряму

роль у головних біохімічних процесах метаболізму. Усі поліфенольні сполуки в

тому або іншому ступені мають біологічну активність надзвичайно широкого

спектру дії. Біологічні ефекти поліфенолів надзвичайно різноманітні та

специфічні, що обумовлено різноманітністю їх хімічної будови.

Рослинні поліфеноли мають широкий спектр біологічної активности,

включаючи антиалергічну, антибактеріальну, антивірусну, антиканцерогенну,

протизапальну, судиннорозширюючу, інгібують процеси перекисного

окислення ліпідів, агрегації тромбоцитів, знижують крихкість і проникливість

капілярів, впливають на різні ферментні системи. Деякі з рослинних

поліфенолів, наприклад, флавоноїди з явним і доведеним ефектом, давно

використовуються як лікарські агенти.

Флавоноїди здатні зв'язувати іони металів з перемінною валентністю,

утворюючи стабільні хелатні комплекси. Утворення такого роду комплексів

призводить до пригнічення вільнорадикальних процесів. Завдяки хелатуючим

властивостям флавоноїди здатні впливати на іонний баланс і окислювальний

статус клітин і тканин.

Однією з особливостей біологічної дії флавоноїдів є надвичайно широкий

спектр потенційних мішеней, на які вони можуть впливати в організмі. З одного

боку, це пов'язано з великою різноманітністю самих флавоноїдів як щодо їх

структури, так і редокс-властивостей. Разом з тим, і кожен конкретний

флавоноїд здатний впливати на безліч структурних і функціональних систем

клітини і організму в цілому.

Флавоноїди інгібують моноаміноксидази, запобігаючи окислювальне

дезамінування катехоламінів і тим самим пригнічуючи продукцію активних

форм кисню, що дуже перспективно для лікування деяких



29

нейродегенеративних захвовань. Вони можуть пригнічувати процеси

канцерогенезу завдяки інгібуванню процесів метаболічної активації

проканцерогенів в реактивні інтермедіати або власне канцерогени, індукції і

актівації ферментів, які каталізують процеси детоксикації канцерогенів, і

прямій хімічній взаємодії з активними канцерогенами, що перешкоджає

ушкоджуючому впливу останніх на найважливіші внутрішньоклітинні мішені -

молекули ДНК, РНК і білків.

Флавоноїди здійснюють регулюючий вплив на процеси, пов'язані з

обміном іонів Са2 +

в організмі, мають спазмолітичну дію і звідси - їх здатність

проявляти гіпотензивну активність.

Будучи інгібіторами ферментних систем, флавоноїди гальмують процеси

активації клітин різних видів, включаючи секрецію, мітогенез, контрактуру

гладком'язових органів.

Флавоноли впливають на знежкоджуючу функцію печінки, змінюючи

окисно-відновних процеси в мітохондріях клітин печінки.

Більшість флавоноїдів має помірну діуретичну дію, в механізмі якого

основна роль належить розширювальній дії на судини нирок.

Противиразкову дію найбільш виражено у глікозидів флавонолів і

халконів.

Ізофлавоноїдам притаманна помірна естрогеноподібна дія.

В останні роки стали з'являтись повідомлення про антибактеріальні,

противірусні та протигрибкові властивості природних поліфенолів.

Отже, природні сполуки класу поліфенолів мають широкий спектр

біологічної активності, тому є перспективними у якості об'єктів досліджень.

Осолодченко Т. П., Андреєва І. Д., Рябова І. С., Завада Н. П.

ПРОТИМІКРОБНІ ВЛАСТИВОСТІ ПРИРОДНИХ ПОЛІФЕНОЛЬНИХ

СПОЛУК


ІМ. І. І. МЕЧНИКОВА НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ МЕДИЧНИХ НАУК УКРАЇНИ»,

м. ХАРКІВ

Фенольні сполуки існують в рослинах у вигляді мономерів, олігомерів,

полімерів і представлені простими фенолами, гідроксикоричними і

гідроксибензойними спиртами, альдегідами і кислотами, флавоноїдами,

стильбенами, лігнанами і їх похідними, дубильними речовинами і лігніном. В

останні роки стали з'являтись повідомлення про антибактеріальні властивості

природних поліфенолів. Флавоноїди і стільбенові фітоалексини синтезуються в

рослинних організмах у відповідь на розвиток мікробної інфекції, тому

виявлення у них бактерицидної активності не дивне. Серед флавоноїдів з



30

бактерицидною активністю відзначені апігенін, галангін, флавон, флавонолові

глікозиди, флаванони і ізофлаванони.

Відомо, що кверцетин ефективно усуває кишковий дисбіоз, знижує

співвідношення Firmicutes / Bacteroidetes, пригноблює зростання

Erysipelotrichaceae, Bacillus, Eubacterium. Навпаки, додавання транс-

ресвератрола окремо або в комбінації з кверцетином модифікує бактерійний

склад, діє на органному рівні, змінюючи експресію мРНК генів білків,

пов'язаних із запаленням. Робінетін, мірицетін і епігаллокатехін володіють

здатністю пригнічувати синтез ДНК Proteus vulgaris. Бактерицидну дію

кверцетину і апігеніну на культуру Escherichia coli обумовлено пригніченням

ДНК-гірази.

При дослідженнях антимікробної активності екстрактів поліфенольних

сполук, виділених з рослин сем. Geraniacea і сем. Rosaceae, щодо

грампозитивних та грамнегативних бактерій родів Azotobacter, Bacillus і

Pseudomonas встановлено видоспецифічні особливості бактериостатической

активності поліфенольних сполук різних сімейств і видів, встановлені

залежність від полярності використовуваного екстрагента та зв'язок

бактериостатической активності рослинних фенольних сполук з величиною

антиоксидантного потенціалу. В останні роки набули актуальності дослідження, спрямовані на

визначення дії поліфенольних сполук щодо інфекційних агентів, що утворюють

біоплівки. Встановлено, що деякі поліфенольні сполуки, зокрема,

епікатехінгаллаг і "поліфеноли червоного вина" (кверцетин, фітезін,

кемпферол, апігенін, хризин, лютеолін, ресвератрол) ефективно інгібують ріст

біоплівок, утворених Staphylococcus aureus. Флавоноїди з плодів цитрусових

(нарінгенін, кверцетин, сіненсетін і апігенін) порушують міжклітинні взаємодії

і таким чином перешкоджують утворенню біоплівок у Е. coli. Апігенін,

епігаллокатехін і олігомерні проантоціани засвідчили ефективність при впливі

на біоплівки збудника карієсу S. mutans.

Практично всі підкласи флавоноїдів характеризуються антифунгальною

активністю. Дослідження, спрямовані на виявлення фунгіцидної ефекту

поліфенолів щодо Candida albicans показали, що основні представники

флавоноїдів інгібірують розвиток цього штаму. Антіфунгальна дія флавоноїдів

проявляється як в інгібуванні росту колоній і руйнуванні клітинної стінки

гриба, так і індукції апоптозу в дріжджовий культурі. Механізм антибактеріальної активності поліфенолів рослинного

походження детально не відомий, проте більшість авторів схиляються до

множинності потенційних клітинних мішеней, через які ці речовини можуть

діяти, вступаючи в ковалентні і нековалентні взаємодії з компонентами

бактеріальних клітин - адгезинами, ферментами, білками клітинної оболонки.

Ліпофільні флавоноїди здатні взаємодіяти безпосередньо з бактеріальними

мембранами.



31

Повідомлення про антибактеріальні властивості поліфенолів рослинного

походження спонукають до нових досліджень цих речовин та для отримання їх

синтетичних похідних з метою створення на їх основі нових протимікробних

засобів.

Осолодченко Т. П., Андреєва І. Д., Завада Н. П., Рябова І. С., Штикер Л. Г.

ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОТИМІКРОБНИХ

ВЛАСТИВОСТЕЙ ФОРМАЛЬОВАНИХ ПОХІДНИХ АМІНОКИСЛОТ



м. ХАРКІВ

Амінокислоти як основні складові частини білків беруть участь у всіх

життєвих процесах людини. Більшість амінокислот мають широкий спектр

біологічної активності. На сьогодні проводиться активний пошук нових

речовин з протимікробними властивостями у напрямку модифікації природних

амінокислот.

Метою та спрямування роботи стало порівняння протимікробної

активності модифікованих похідних амінокислот гліцину, лізину і аргініну.

Матеріали і методи. Вивчено протимікробну та протигрибкову дію 11-ти

формальованих похідних амінокислот, а саме 5-ти похідних лізину, 5-ти похідних

аргініну та 1-ї похідної гліцину. Усі речовини були синтезовані та

охарактеризовані на кафедрі фармакогнозії НФаУ МОЗ України. Протимікробна

дія речовин виконана на 40 музейних та клінічних штамах мікроорганізмів різних

таксономічних груп, які було одержано з лабораторії медичної мікробіології з

Музеєм мікроорганізмів ДУ ―ІМІ НАМН‖. Визначення протимікробної та

протигрибкової дії нових сполук проводили стандартним методом двократних

серійних розведень у поживному бульйоні. Оцінювались мінімальна інгібуюча та

мінімальна бактерицидна або фунгіцидна концентрації (відповідно МІК та МБцК

або МФцК). У якості порівняння були відповідні природні амінокислоти.

Експерименти проведені у трьох повторах. Статистична обробка отриманих

даних проведена із використанням Excel (MS Office 2010, XP) та програми

STATІSTІCA 6,0 (StatSoft Inc., США).

Результати дослідження. Встановлено, що формальовані похідні гліцину,

лізину та аргініну володіють високою активністю щодо Bacillus spp. з

показниками МІК у межах 3.9–15,6 мкг/мл, вищі за показники контролю (р <

0,05). Найактивнішими щодо представника роду Streptococcus були похідні

лізину і аргініну з МІК 7,8–31,25 мкг/мл. Інгібуючі концентрації досліджених

формальованих похідних амінокислот відносно штамів S. аureus знаходились у

межах 3,9–31.25 мкг/мл, бактерицидні концентрації становили 7.8–62,5 мкг/мл.



32

Найактивнішими щодо Bacillus spp. були формальовані похідні гліцину 5.2,

лізину 6.1 та аргініну 7.1.5, стосовно Streptococcus spp. та S. аureus – похідні

лізину 6.1 та аргініну 7.1.5. Активність модифікованих амінокислот щодо

штамів S. epidermidis та S. haemolyticus проявлялась у концентраціях 15,6–62,5

мкг/мл(р < 0,05 в порівнянні з контролем), причому найвищу дію виявили

формальовані похідні гліцину 5.2, лізину 6.1 і аргініну 7.1.3 та 7.1.5.

Бактеріостатична дія формальованих вариантів амінокислот щодо P. аeruginosa

АТСС 27853, E.coli АТСС 25922, S. enteritidis №27, S. flexneri ДІСК 170 та

S.sonnei ДІСК 5772 проявлялася у концентраціях 15,6–62,5 мкг/мл.

Найактивнішими стосовно P. аeruginosa виявились формальовані похідні

лізину 6.6 та аргініну 7.1.6, щодо E.coli, представників родів Salmonella та

Shigella – формальовані похідні лізину 6.3 та аргініну 7.1.5. Відносно

E. аerogenes, K. pneumoniae, P. vulgaris та R. aquatilis усі досліджені

модифіковані амінокислоти проявили протимікробну активність з показниками

МІК у межах 31,25–62,5 мкг/мл та МБцК – 62,5–125,0 мкг/мл. Щодо тест-

штамів P. vulgaris похідні аргініну 7.1.5 та 7.1.6 були дещо активнішими за

похідні лізину. До решти ж представників родини Enterobacteriaceae жодна з

досліджених формальованих амінокислот не виявилась активнішою за інші.

Щодо грибів роду Candida жодна з досліджених речовин не проявила високої

активністі (МІК 62,5–125,0 мкг/мл, МБцК 125,0–250,0 мкг/мл).

Висновки. В результаті виконаних досліджень доведено доцільність

застосування формальованих похідних амінокислот гліцину, лізину та аргініну,

серед яких за ступенем та спектром протимікробної дії найперспективнішими

виявились формальовані похідні лізину та аргініну.

Деркач С. А.1, Городницька Н. І.1, Куцай Н. М.1, Габишева Л. С.2

ПЕРСПЕКТИВА ОТРИМАННЯ ФАГОЛІЗАТНИХ ВАКЦИН НА ОСНОВІ

РЕГІОНАЛЬНИХ ШТАМІВ P. AERUGINOSA

1



м. ХАРКІВ 2


Одним із шляхів вирішення проблеми використання у лікуванні тяжких

псевдомонозів та надання імунного захисту у групах ризику є застосування

специфічних синьогнійних вакцин. Наявність уніфікованих,

високоімуногенних, нешкідливих, невеликозатратних вакцин для боротьби з

синьогнійною інфекцією на сьогоднішній день відсутня.

Основне завдання – отримання найбільшого спектру бактеріальних

антигенів при щадному методі їх отримання. Майже всі відомі методи здатні



33

вилучати лише окремі антигенні субстанції або знищувати більшість білкових

компонентів (високою температурою, хімічними реактивами, тощо).

Нами був застосований нестандартний підхід до отримання убитої без

додавання шкідливих речовин вакцини – фаголізатної, мультиштамової,

знезараженої новітнім фотодинамічним методом. У якості препарату для

експериментального отримання фаголізатної вакцини був застосований

препарат «Синьогнійний бактеріофаг» (ФДУП «НВО Мікроген»). Враховуючи

той факт, що лише близько 50 % регіональних штамів P. aeruginosa були

фагочутливими, ми апробували спосіб адаптації решти штамів до

бактеріофагів. Бактеріальні культури клінічних штамів P. aeruginosa з різною

вихідною чутливістю до синьогнійного бактеріофагу засівали на МПА,

інкубували протягом 18-24 годин при +35˚С, потім готували завис і доводили

концентрацію мікробних клітин до 0,5 од. за Мак Фарландом, розводили в 100

разів у 1% пептонній воді до концентрації 106 КУО/мл, ставили в термостат на

3 години (до середини логарифмічної фази росту), додавали бактеріофаг у

пропорції 1:20), суміш інкубували при +35˚С 16-18 годин, після чого пробірки

центрифугували протягом 30 хвилин при 3000 обертів/хвилину. Надосадову

рідину (фільтрат-F1), обережно відсмоктували у окремі вакуумні пробірки,

помічали № вихідного штаму та номер пасажу (F№4/1, F№7/1, F№ АТСС/1).

Активність отриманого фаголізату визначали крапельним методом на

МПА на газоні штаму, до якого адаптували фаг, паралельно визначали

активність до тих самих культур псевдомонад неадаптованого фагу (контроль

активності). Наступні 10 пасажів, з використанням кожного фільтрату,

проводили як на відповідних вихідних культурах, так і на гетерогенних.

Застосування даного способу дозволило збільшити число фагочутливих штамів

P. aeruginosa у 3,5 рази. Була експериментально визначена доцільність

застосування адаптованих до культур-кандидатів бактеріофагів у концентрації

не менше 106 фагових частин у 1 мл.

Використання запропонованого способу знезараження вакцинних

бактеріальних культур (заявка на патент на корисну модель № u 201908730;

заявл. 19.07.2019.), в основі якого лежить руйнація ДНК та РНК

фотосенсибілізаторами (рибофлавіном та вікасолом), взятих у певних дозах та

опромінених УФ чи світлом фотополімерної лампи, викликало загибель

доданих до зразків бактеріофагів. Зразки суспензійної версії отриманої

фаголізатної вакцини та її надосадової фракції не володіли фаголізисною

активністю до вихідних культур псевдомонад, що підтверджує повне

знезараження фагів і невілює можливі негативні наслідки їх застосування у

виготовлені вакцин.

Розроблена фаголізатна мультиштамова вакцина на основі актуальних

штамів синьогнійної палички буде сприяти зниженню показників

захворюваності та зменшенню числа ускладнень і летальності від

нозокоміальних псевдомонозів.



34

Смілянська М. В., Перемот С. Д., Клиса А. О., Кучма М. В.

ІМУНОГЕНЕТИЧНА ДЕТЕРМІНОВАНІСТЬ ТИПІВ СПЕЦИФІЧНОЇ

ВІДПОВІДІ НА ВІРУСНІ АНТИГЕНИ ВАКЦИНИ КПК



м. ХАРКІВ

Спалахи інфекцій, які контролюються вакцинацією, продовжують

відбуватися в усьому світі, у тому числі в популяціях із високим охопленням

щепленнями.

Останні досягнення в області імунології, генетики, молекулярної біології,

біоінформатики і проекту «Геном людини» дозволили створити область

вакціноміки. Вакціноміка охоплює області імуногенетики і іммуногеноміки, що

застосовуються для розуміння механізмів гетерогенності імунних реакцій на

вакцини.

Утворення антитіл у відповідь на стимуляцію антигеном залишається

основою для вимірювання індивідуальної реакції та захисту для більшості

вірусних вакцин. Значна частка варіацій індивідуальної гуморальної імунної

відповіді на вакцинацію є генетичною. Накопичується все більше даних, що

свідчать про те, що поліморфізм поодиноких нуклеотидів (single-nucleotide

polymorphism - SNP) за рахунок формування специфічних алелей генів вносить

важливий внесок у фенотипічні відмінності між людьми, в тому числі, в

персональні особливості розвитку захисних реакцій, а також схильність до

цілого ряду захворювань.

Колекція генів, виявлених в хромосомі 6, що утворюють систему

антигенів лейкоцитів людини, забезпечує одне з найбільших джерел генетичної

мінливості у людей щодо їх імунологічних відповідей. Недавні дослідження

продемонстрували значний зв'язок між відповіддю на вакцину і алелями

антигенів лейкоцитів людини. Ці асоціації не тільки пояснюють, чому

викликані вакцинами гуморальні імунні відповіді розрізняються у різних людей

і між популяціями, але ці відмінності можуть також містити ключ до розробки

майбутніх поколінь вакцин. Пошук маркерів сприйнятливості до інфекції серед

алелей генів цитокінів - новий, перспективний розділ наукових досліджень.

Аналіз ролі генів HLA, генів цитокінів і рецепторів клітинної поверхні як

приклади того, як генетичний поліморфізм призводить до індивідуальних і

популяційних варіацій імунних відповідей на вакцини показує складні

механізми імунної відповіді в дуже складній регуляторній системі.

Багато дослідників називають це новим золотим століттям вакцинології -

«прогностичною вакцінологією», яка буде передбачати ймовірність відповідної

реакції на вакцину або несприятливу реакцію на вакцину, кількість необхідних



35

доз і навіть те, може вакцина бути корисною (тобто, чи схильна людина до

ризику результату, для якого вводиться вакцина).

Були проведені дослідження з вивчення впливу генетичних поліморфізмів

на імунну відповідь на щеплення, включаючи вакцину КПК. Показано, що

поліморфізм в генах HLA, цитокінів, рецепторів цитокінів пов'язаний з

варіацією вакцинальної відповіді. Але ці дослідження не враховують всі

міжіндивідуальні дисперсії генів, що спостерігаються в популяціях.

Дані свідчать про важливу роль HLA та імунорегуляторних

поліморфізмів генів рецепторів цитокінів в поясненні варіацій корової,

краснушної та паротитної імунної відповіді на введення вакцини. Надалі,

необхідно проведення мультігенного аналізу імунітету на вакцинацію КПК

вакциною. Розуміння того, як індивід генетично впливає на зміну реакції на

імунізацію проти інфекції може пролити світло на біологію імунітету до цих

інфекцій.

Похил С. І.1, Тимченко О. М.1, Чигиринська Н. А.1, Костиря І. А.1, Бодня І. П.2, Кальян В. В.2

ДІАРЕЯ МАНДРІВНИКІВ: МЕДИЧНА АКТУАЛЬНІСТЬ ПРОБЛЕМИ

1



м. ХАРКІВ 2

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ МОЗ УКРАЇНИ,

м. ХАРКІВ

Згідно прогнозу Всесвітньої туристичної організації ООН (UNWTO:

https://www.e-unwto.org/toc/unwtotfb/current) до 2020-2025 рр. кількість людей,

які щороку здійснюватимуть міжнародні поїздки, сягне 1,5 мільярда (за останнє

десятиліття річний приріст їх кількості становив близько 50 мільйонів осіб).

Основними мотивами міжнародних поїздок є туризм, навчання, трудова

міграція у пошуках роботи, виконання гуманітарної і військової місії, а також

глобалізація проблем, що породжують міграцію біженців.

У цілому, за даними Міжнародного товариства медицини подорожей

(ISTM: https://www.istm.org) та глобальної мережі спостереження за

захворюваністю, асоційованою із міжнародними поїздками (GeoSentinel:

http://www.geosentinel.org), переважна більшість випадків (≥ 80 %) порушень

здоров'я людей під час таких поїздок обумовлені інфекційними чинниками, а

діарея мандрівників інфекційного ґенезу (ДМ) є найбільш поширеною

хворобою подорожуючих, пов’язаною із споживанням заражених продуктів

харчування, питної води, неналежними санітарно-гігієнічними умовами

https://www.e-unwto.org/toc/unwtotfb/current



36

проживання, активного відпочинку, поїздок у транспорті тощо. За частотою (%)

виникнення у подорожуючих ДМ країни світу, як правило, групують у три

рейтингові категорії: високого ризику (15-70 %) – країни Африки, Латинської

Америки, Південної Азії; середнього ризику (8-15 %) – Китай, Росія, країни

Східної Азії, Близького Сходу; відносно низького ризику (< 4-8 %) – США,

Канада, країни Західної Європи, Японія, Австралія, Нова Зеландія тощо (Olson

S. et al., 2019; Rose S. et al., 2019; Dunn. N and Gossman W.G., 2018; Connor B.A.

et al., 2017; Masyeni S. et al., 2017; Giddings S.L. et al., 2016). Від 50 до 90 %

випадків ДМ характеризуються легким перебігом із самовільним одужанням

упродовж 3-5 днів, проте 5-30 % постраждалих мають більш виражені проявами

хвороби і змушені звертатись за медичною допомогою, а 1-3 % із них

потребують невідкладної госпіталізації, хоча летальність від ДМ не перевищує

1-3 випадки на 100 000 хворих (Connor B.A., 2017; Giddings S.L. et al., 2016;

Steffen R. et al., 2004, 2015; Soonawala D. et al., 2011; Sebeny P.J. et al., 2012;

Goldsmid J.M. and Leggat P.A., 2007). Закордонні фахівці клінічні прояви ДМ

описують чотирма синдромами, що виявляються із різною частотою: гострий

гастроентерит (блювання домінує в якості прояву хвороби, 9-12 %); гостра

водяниста діарея (близько 80 %); гостра кровава діарея (1-9 %);

стійка/персистуюча діарея (тривалістю ≥ 14 днів) або хронічна діарея

(тривалістю ≥ 1 місяця) (від 2-10 до 5-20 % у імунокомпетентних та

імунокомпрометованих осіб, відповідно). Крім того, у 3-17 % пацієнтів з ДМ

спостерігаються відстрочені негативні наслідки/ускладнення: постінфекційні

синдромами подразненого кишківника, Рейтера (реактивний артрит), Гієна-

Барре (полірадикулонейропатія), некалькульозний холецистит, різні

захворювання жовчовивідних шляхів та інші (Giddings S.L. et al., 2016; Steffen

R. et al., 2015; Takahashi H. et al., ‎2015; Jakcson B.R. et al., 2014; Mutsch M. et al.,

2014; Connor B.A. and Riddle M.S., 2013; DuPont H.L., el al., 2010; Ericsson C.D.

et al., 2008; Stermer E. et al., 2006). У порівнянні з країнами ЄС Україна істотно

відстає за якістю надання медичної допомоги хворим на ДМ, хоча на її

території тимчасово чи постійно проживає великий прошарок людей, що

належать до груп із високим ризиком захворювання на ДМ: міжнародні

туристи, які відвідали курорти Туреччини, Єгипту, Таїланду, Тунісу, Балі,

Непалу та інших віддалених країн із субтропічними/тропічними кліматичними

поясами (майже 12 % населення країни), іноземні студенти, трудові мігранти та

біженці із Індії, Марокко, Нігерії, Туркменістану, В’єтнаму, Китаю, Йорданії,

Сирії, Іраку тощо (близько 0,7 % населення країни). Зазначене обґрунтовує

актуальність проведення наукових досліджень за проблематикою ДМ в Україні

для досягнення сучасного рівня її діагностики, лікування та профілактики.



37

Похил С. І.1, Тимченко О. М.1, Чигиринська Н. А.1, Костиря І. А.1, Бодня І. П.2, Кальян В. В.2

ОСОБЛИВОСТІ ДІАРЕЇ МАНДРІВНИКІВ ПРОТОЗОЙНОЇ ЕТІОЛОГІЇ

1



м. ХАРКІВ 2

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ МОЗ УКРАЇНИ,

м. ХАРКІВ

У клінічному аспекті на теперішній час терміном ―діарея мандрівників‖

(ДМ; англ. ―travelers’ diarrhea‖) окреслюють комплекс синдромів, які

об’єднують прояви чисельних кишкових інфекційних хвороб (> 50 нозоформ) у

подорожуючих, що виникають під час міжнародних поїздок або після

повернення із них. Формально, ДМ традиційно визначають як частоту

дефекації неоформлених чи рідких фекалій ≥ 3 на добу у дорослих і частіше від

вікової фізіологічної норми у ≥ 2 рази для дітей, що може поєднуватись з

іншими симптоми хвороби (біль в животі, спазми, нудота, блювання,

метеоризм, підвищення температури тіла тощо) (Heidi V. J. et al., 2019; Dunn. N

and Gossman W.G., 2018; Giddings S.L. et al., 2016; Riddle M.S. et al., 2016, 2017;

Steffen R. et al., 2015; Kendall M. E. et al., 2012; DuPont H.L., 2009).

Інфекційними чинниками ДМ можуть бути віруси, бактерії, гриби,

найпростіші, гельмінти. За умови, що у близько 35-50 % випадках ДМ

етіологічний агент залишається невизначеним, серед верефікованих патогенів

хвороби перше рейтингове місце посідають бактерії (62-86 %), друге – віруси

(4-25 %), третє і четверте - протозойні паразити (3-15 %) та гельмінти (≤ 3,0 %),

а у 10-15 % випадків ДМ спричинюють два і більше видів збудників (Olson S. et

al., 2019; Dunn N. et al., 2018; Giddings S.L. et al., 2016; Steffen R. et al., 2005,

2015; de la Cabada Bauche J. and DuPont H.L., 2011; DuPont H.L., 2009; Shah N. et

al., 2009; Goldsmid J.M. and Leggat P.A., 2007). При цьому слід зазначити, що як

сам спектр видів патогенів, так і їх питома вага у захворюваності на ДМ істотно

варіює в різних регіонах світу, а також має певні відмінності у вікових і

гендерних групах пацієнтів.

Найбільш відомими протозойними збудниками ДМ є: Blastocystis spp.

(раніше - B. hominis), Balantidium coli, Cryptosporidium spp. (переважно -

C. parvum і C. hominis), Cystoisospora (раніше – Isospora) belli, Cyclospora

cayetanensis, Dientamoeba fragilis, Entamoeba spp. (найчастіше - E. histolytica),

Giardia spp. (раніше - G. lamblia) та гриби Microsporidia (переважно –

Enterocytozoon bieneusi і Encephalitozoon intestinalis), які нещодавно теж

вважались найпростішими (Putri G.F.S. and Nurdian Y., 2017; Steffen R. et al.,

2015; Takahashi H. et al., ‎2015; Connor B.A. and Riddle M.S., 2013; Slack A., 2012;

DuPont H.L.et. al, 2009; Shah N. et al., 2009; Ericsson C.D. et al., 2008; Goldsmid



38

J.M. and Leggat P.A., 2007; Okhuysen P.C., 2001). Для ДМ протозойної етіології

(ДМ ПТ) притаманний ряд особливостей, які є важливими для ефективної

діагностики, лікування, прогнозу перебігу і профілактики негативних наслідків

цієї групи хвороб: тактика вакцино-, пробіотико-, вісмутсубсаліцилат- чи

антибіотикопрофілактики, що й дотеперішнього часу проводиться за певних

умов подорожуючим для запобігання виникнення ДМ, є неефективною; саме

патогенні найпростіші вважаються основною причиною (≥ 50 %) тривалої і

хронічної ДМ, яка зберігається у пацієнтів після їх повернення із подорожі; при

ДМ ПТ найбільш часто (8-20 %) спостерігаються відстрочені ускладнення

(постінфекційні синдроми подразненого кишківника, Рейтера, Гієна-Барре,

некалькульозний холецистит, захворювання жовчовивідних шляхів тощо);

випадки ДМ ПТ не піддаються етіотропній терапії із використанням

―стандартних‖ протимікробних засобів (антибіотиків та інших хіміопрепаратів),

а потребують призначення конкретних/відмінних протипаразитарних ліків із

урахуванням роду/виду патогена; для переважної більшості економічно

розвинутих країн світу істотна кількість різновидів збудників ДМ ПТ (C. belli,

C. cayetanensis, D. fragilis, Microsporidia та інші) є емерджентними

(маловідомими і недооціненими за соціально-медичною значимістю), а

спеціальні методи для лабораторної діагностики спричинюваних ними хвороб

ще потребують розробки і впровадження у медичну практику. Актуальність

останнього наукового завдання в повній мірі стосується й України.

Перемот С. Д., Смілянська М. В., Кашпур Н. В., Клиса Т. Л.

ВИКОРИСТАННЯ ІМУНОЛОГІЧНИХ МАРКЕРІВ В ПРОГНОЗУВАННІ

РИЗИКУ РАПТОВОЇ СМЕРТІ У ОСІБ З «ІДІОПАТИЧНИМИ»

ШЛУНОЧКОВИМИ АРИТМІЯМИ



м. ХАРКІВ

Наукові досягнення в розумінні механізмів формування та підтримки

порушень ритму структурно неушкодженого серця стали підґрунтям для

визначення імунологічних маркерів структурно-функціональних змін міокарду

та розвитку концепції ―стратифікації ризику‖ виникнення небезпечних для

життя аритмій. Потенційно загрозливі і загрозливі для життя аритмії за

опублікованими даними реєструються майже у 1,0 % молодих осіб віком від 18

до 35 років. Проте, навіть ці дані не відображають істинної картини поширення

розладів ритму через відсутність об’єктивних статистичних даних.

На сьогодні, найбільш вірогідними причинами шлуночкової

екстрасистолії, що не супроводжується клінічно діагностованими структурними



39

перебудовами міокарду, розглядаються персистуючі віруси та латентне

запалення. Однак, роль аутоімунних механізмів в патофізіології порушень

ритму і до тепер залишається недооціненою. Саме вірусіндуковані зміни

кардіоміоцитів здатні спричинити аутоімунізацію за рахунок появи аномальних

білкових молекул, та призвести до перехресного реагування аутоантитіл з

міолемною мембраною та вірусом. Крім того, доведено, що аутоантитіла до β1-

адренорецепторів є агоністами β-ізоформи міозину та мають

катехоламіноподібні ефекти й прямо взаємодіють із відповідними рецепторами

у дослідах на тваринах. Як і під дією катехоламінів, відбувається

перевантаження кардіоміоцитів іонами кальція, що призводить до появи

деполяризації та як наслідок ініціює тригерну електричну активність.

Виходячи з цього, аутоантитіла до тканин серця можуть бути як

причиною розвитку захворювання, так і його наслідком. Синтезовані в

результаті персистуючої вірусної інфекції, або ж іншого фактора, в любому

випадку вони є безпосередніми учасниками патологічного процесу та сприяють

його прогресуванню. У разі неспроможності регулюючих систем до підтримки

гомеостазу, цитокіни і аутореактивні антитіла здатні до цитотоксичної дії,

призводячи тим самим до деструктивних процесів у тканинах і виходу маркерів

пошкодження міокарду в кровообіг. Таким чином, формується хибне коло

імунозапальних реакцій з аутоімунним компонентом.

Існує велика потреба у вивченні даного аспекту патогенезу шлуночкових

порушень ритму, що може істотно розширити розуміння причин виникнення і

підтримки даного виду порушень ритму серця. Це необхідно ще й тому, що на

сьогоднішній день не існує універсального підходу щодо вирішення проблеми

діагностики ідіопатичних шлуночкових аритмій, а розуміння ролі

імунозапальних реакцій з аутоімунним компонентом в їх розвитку, може дати

значний поштовх для розробки нових підходів не лише в діагностиці, а й в

корекції даного порушення ритму. Саме тому, цілком виправданим є

використання в якості додаткових діагностичних критеріїв імунозапальних

процесів в міокарді, маркерів активності запалення, особливо в умовах

обмежених можливостей використання високотехнологічних інструментальних

засобів діагностики. Визначення рівнів кардіоспецифічних аутоантитіл є

підґрунтям для виявлення провісників серцевої недостатності в умовах

прогресування електричної нестабільності серця та незалежних «предикторів»

розвитку серцево-судинних катастроф. При проведенні діагностичного пошуку

можливих причин порушення ритму, для підвищення ефективності своєчасної

діагностики шлуночкової ектопічної активності структурно інтактного

міокарду цілком обґрунтованим є визначення клініко-імунологічних маркерів

електричної нестабільності серця, що в кінцевому рахунку дозволить

підвищити якість життя пацієнтів із ідіопатичними порушеннями ритму та

суттєво знизить показники раптової смерті у працездатних осіб в Україні.



40

Бабіна Ю. М.1, Назарчук О. А.2, Дмитрієв Д. В.1, 3

ДОСЛІДЖЕННЯ АНТИМІКРОБНИХ ВЛАСТИВОСТЕЙ ЛІКАРСЬКИХ

ЗАСОБІВ ДЛЯ МІСЦЕВОЇ АНЕСТЕЗІЇ

ВІННИЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ім. М. І. ПИРОГОВА,

м. ВІННИЦЯ 1

Кафедра анестезіології, інтенсивної терапії та медицини невідкладних станів

2 Кафедра мікробіології

3 ВІННИЦЬКИЙ ОБЛАСНИЙ КЛІНІЧНИЙ ВИСОКОСПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ

ЕНДОКРИНОЛОГІЧНИЙ ЦЕНТР

Вступ. Хірургічні пацієнти мають високий ризик розвитку різних видів

внутрішньолікарняної інфекції в післяопераційному періоді. В першу чергу, до

них належать хірургічні ранові інфекції, що призводять до тривалого

перебування у лікарні, викликають хронізацію захворюваності, збільшують

вартість медичного обслуговування, а також призводять до летальності. В

умовах широкого розповсюдження резистентності збудників інфекційних

ускладнень до протимікробних засобів звертають на себе увагу альтернативні

методи профілактики, зокрема вивчення ефективності антисептичних засобів.

Задокументовано в зарубіжних дослідженнях, що прості методики анестезії з

використанням місцевих анесетиків для інфільтрації рани з метою зменшення

больового синдрому проявляли і антимікробний ефект на певні види збудників.

Метою дослідження було вивчити in vitro антимікробні властивості

місцевих анестетиків (бупівакаїн, лідокаїн, ропівакаїн) в клінічних дозах проти

поширених клінічних збудників.

Методи. Дослідження проводили на базі кафедри мікробіології

Вінницького національного медичного університету ім. М. І. Пирогова.

Протимікробну активність анальгетиків вивчали на еталонних штамах S.aureus

АТСС 25923, S.epidermidis ATCC 14990, E.coli ATCC 25922, P.aeruginosa ATCC

27853 та ізолятах мікроорганізмів (A.baumannii – n 21, S.aureus – n 34,

P.aeruginosa – n 18, E.coli – n 25, B.cepatica – n 4), виділених від пацієнтів з

післяопераційними інфекційними ускладненнями стандартним методом

колодязів на щільному поживному середовищі з оцінкою результатів за зоною

затримки росту мікроорганізмів (в мм), навколо лунок з анестетиками через 24

години культивування мікроорганізмів (t 37°С). Додатково проводили кількісне

визначення мінімальних інгібуючих концентрацій (МІК) бупівакаїну 0,25 %,

лідокаїну 2,0 % , ропівакаїну 0,75 % щодо музейних і клінічних штамів

зазначених умовнопатогенних мікроорганізмів загальноприйнятим методом

послідовних двократних серійних розведень.

Результати. Встановлено протимікробні властивості 0,5% бупівакаїну та

2,0% лідокаїну щодо S.aureus, A.baumannii, B.cepatica, E.coli, про що свідчили



41

чіткі зони затримки росту мікроорганізмів навколо лунок з анальгетиками.

Встановлено достовірні переваги затримки росту S.aureus навколо лунок з

0,5 % бупівакаїном та 2,0% лідокаїну. Проте, лідокаїн, ропівакаїн забезпечували

лише тимчасовий проти мікробний ефект, про що свідчили ознаки появи

вторинного росту мікроорганізмів навколо лунок з цими анестетиками.

Показано, що клінічні ізоляти S.aureus, E.coli, A.baumannii, B.cepatica були

чутливими до усіх трьох досліджуваних анестетиків. Встановлено

бактеріостатичну дію бупівакаїну, лідокаїну та ропівакаїну на S.aureus ATCC

25923, S.epidermidis ATCC 14990, E.coli ATCC 25922 в межах діючих

концентрацій даних препаратів, які забезпечують аналгетичну дію.

Встановлено переваги бактеріостатичних властивотсей 0,5 % бупівакаїну щодо

клінічних штамів S.aureus, E.coli, A.baumannii, B.cepatica (р<0,001). Клінічні

штами синьогнійної палички виявляли чутливість лише 73,3 % випадків до

лідокаїну та 53,3 % випадків до ропівакаїну. Бупівакаїн забезпечував слабку

інгібуючу дію на P.aeruginosa

Висновки. Місцеві анестетики водночас із основною фармакологічною

активністю володіють антимікробним впливом на провідних грампозитивних,

грамнегативних умовнопатогенних мікроорганізмів, що дозволяє розширити

уявлення про їх лікувальні властивості при застосуванні для комплексній

профілактиці і терапії післяопераційних інфекційних ранових ускладнень.

Abdulina D. R.1, Aniskina A. I.2, Nikitin M. M.2

DETECTION OF SULFATE-REDUCING BACTERIA IN NATURAL AND

MAN-CAUSED ECOTOPES WITH DEVELOPED TEST-SYSTEMS FOR

REAL-TIME PCR

1 D.K. ZABOLOTNY INSTITUTE OF MICROBIOLOGY AND VIROLOGY OF THE

NAS OF UKRAINE, KYIV 2 LLC GENBIT, MOSCOW, RUSSIA

Introduction. Recently, the factor of increasing the corrosion aggressiveness

of soils as a result of the activity of corrosive-relevant bacteria i.e. sulphate-reducing

bacteria (SRB) is not notice both in the design of underground constructions and in

the development of protective methods against corrosion. The most common

monitoring method of soil biocorrosion activity, is the quantitative measuring of

corrosive-relevant bacteria by the classical microbiological method. New approaches

in the detection of SRB are molecular biological methods, which are based on the

determination of functional genes encoding key enzymes of dissimilatory sulfate

reduction pathways by real-time PCR. The molecular biological method for detecting

of corrosive-relevant SRB is based on the determination of functional genes encoding



42

key enzyme of the sulfate reduction pathways, in particular the α-subunit of the

dissimilatory sulfitereductase dsrA. Previously, we had designed the test-systems for

the detection of SRB via real-time PCR. Aim of the study was to determine the

effectiveness of the developed molecular biological method for detecting SRB in

natural and man-caused samples by real-time PCR in microchip format in comparison

with the classical microbiological method. Methods. Microbiological method of

serial dilutions, real-time PCR using of lyophilized silicon microchips with developed

specific test-systems DSRM and SRB2 [1]. Results. Using the developed both test-

systems for real-time PCR, it was determined that the minimal determined SRB titres

in water samples were 104 cells/ml and in soil samples were 10

2-10

5 cells/g of dry

soil. To compare different methods, we determined the amount of SRB in 13 samples

of natural and man-caused ecotopes. In all the studied samples the SRB was detected

by both methods. The SRB titre obtained by the microbiological method in most

samples was higher іn 1-2 orders than the values calculated from the regression

curves obtained from real-time PCR data. In total DNA isolated from samples the

presence of the nucteotide sequences of α subunit of dissimilatory sulfite reductase

dsrA gene was detected. Accordingly results obtained by real-time PCR with using of

the lyophilized silicon microchips the presence of SRB was determined in 11 of the

13 samples (for the DSRM test-system) and 10 of the 13 samples (for the SRB2 test-

system). To compare the effectiveness of SRB detection by microbiological and

molecular biological methods, Pearson correlation indexes were calculated for the

results obtained from different methods. In natural and man-caused samples, the

amount of SRB detected by the microbiological method correlated with those values

determined by the molecular biological method r = 0.41 (k=11, for p≤0.05) for SRB2

test-system and r = 0.69 (k=11, for p≤0.01) for DSRM test-system. Conclusions.

After comparative analysis of the two methods, we can conclude that microbiological

measures are highly reliable and sensitive, it can be used as a quantitative method,

but they are expensive, time-consuming, needed for highly qualified personnel and

there is impossibility of full automation. The proposed molecular-biological PCR

assay using lyophilized test-systems on a silicon microchips is a cheap, effective,

high-quality express method for detecting the presence of SRB in a various samples,

such as water, soil, biofouling, etc. This method has the ability to automate the

determination process, as well as the introduction of serial production of microchip

systems.

REFERENCES

1. Abdulina DR, Purish LM, Iutynska GA, Nikitin MM, Golikov AG. Test-

systems for monitoring of corrosion-relevant sulfate-reducing bacteria using real-time

PCR assay. Biotechnologia acta. 2016; 9(1):48-54.



43

Джораєва С. К.

ВИВЧЕННЯ МОЖЛИВОСТІ ПРОГНОЗУВАННЯ ТЯЖКОСТІ

АЛЕРГОДЕРМАТОЗІВ, ОБТЯЖЕНИХ СТАФІЛОКОКОВОЮ

ІНФЕКЦІЄЮ

ДУ «ІНСТИТУТ ДЕРМАТОЛОГІЇ ТА ВЕНЕРОЛОГІЇ НАМН УКРАЇНИ», м. ХАРКІВ

Згідно даним ВООЗ, алергійні захворювання, до яких можна віднести й

хронічні алергодерматози, а саме: атопічний дерматит (АД) та істинну екзему

(ІЕ) - займають третє місце у світі після серцево-судинної та онкопатології

Досить високий рівень захворюваності на алергічні дерматози, які можуть

дебютувати первинно в дитячому віці та супроводжувати людину протягом

усього життя, вказує на важливість цієї проблеми в медичному та медико-

соціальному аспектах. Одним з суттєвих факторів в загостренні захворювання

вважається зміна мікробного пейзажу, пов’язана з витисканням коменсальних

видів з поверхні шкіри. Багаточисельні розчіси приводять до порушення

цілісності шкіри та стають вхідними воротами інфекції. Крім того, у ряді робіт

показано вплив факторів агресії мікроорганізмів на перебіг алергодерматозу та

вказується на необхідність визначення рівнів активності факторів персистенції

бактерій для доказу їх етіологічної ролі у розвитку обтяжень алергодерматозів з

метою прогнозування тяжкості їх перебігу.

Метою дослідження стало вивчення можливості прогнозування перебігу

алергодерматозів, обтяжених стафілококовою інфекцією, з урахуванням рівнів

активності факторів персистенції збудників.

Матеріали та методи: у дослідження було включено 44 хворих на

алергодерматози, обтяжені стафілококовою інфекцією, у стадії загострення, що

знаходились на стаціонарному лікуванні у відділенні дерматології ДУ «ІДВ

НАМНУ» у період 2017-2019 рр. Ідентифікацію мікроорганізмів та визначення

активності факторів персистенції проводили за допомогою загальноприйнятих

методів.

Результати дослідження: Було проведено обстеження 44 хворих на АД

та ІЕ шляхом дослідження матеріалу, отриманому з уражених та інтактних

ділянок шкіри, до лікування. Контрольну групу склало 15 практично здорових

осіб відповідного віку та статі. При проведенні бактеріологічного дослідження

враховували ступінь обсіменіння осередку, видову належність мікроорганізму,

фактори персистенції, а саме індекс адгезії мікроорганізмів (ІАМ),

антилізоцимну активність (АЛА) та антиінтерферонову активність (АІА).

В результаті проведених досліджень встановлено, що рівень та частота

експресії факторів персистенції та адгезивної активності є більш виразними у

мікроорганізмів, отриманих від хворих з уражених та інтактних ділянок у

порівнянні з контролем, що підтверджує їх патогенетичну роль у обтяженні

перебігу захворювання. Крім того, рівень обсіменіння впливає на виразність



44

даних факторів патогенності, які, в свою чергу, можуть бути використані у

якості допоміжного диференціально-діагностичного критерію. Показано, що

при наявності штамів стафілококів з високими показниками факторів

персистенції: ІАМ більше 4, АЛА більше 4 мкг/мл та АІА більше 2 од навіть на

тлі ступеню обсіменіння менш ніж 106 КУО/мл на початку лікування

прогнозують обтяжений перебіг основного захворювання. Даний прогноз було

підтверджено у 41 (93,2 %) хворого.

Таким чином проведення означеного комплексу досліджень забезпечує

більш ранній та точний прогноз перебігу алергодерматозу з метою

попередження розвитку мікробних ускладнень та призначення відповідного

об’єму терапевтичних заходів, що значно підвищує ефективність лікування.

Bukina Y. V.

QUANTITATIVE DETERMINATION OF MICROBIOM IN THE

DESTINATION CONTENT THE GUT IN RATS

ZAPOROZHYE STATE MEDICAL UNIVERSITY DEPARTMENT OF MICROBIOLOGY,

VIROLOGY AND IMMUNOLOGY

The gut microbiome significantly affects the functioning of the body: it

participates in the protection of the body against pathogenic microorganisms, in the

processes of metabolism, inhibition of inflammatory responses, in the formation of

innate and adaptive immune response in the intestinal mucosa. One of the reasons for

changing the microbiota is the use of antibiotics. Therefore, the processes of

interaction of antibiotics, Salmonella enteritidis and Salmonella typhimurium with

representatives of normal intestinal microflora are of particular interest. The aim to

analyze changes in the quantitative and species composition of the small intestine

microbiota in rats with salmonella-induced bowel inflammation on the background of

vancomycin and B. fragilis administration. Methods. The quantitative and qualitative

composition of the wall microbiota in rats by bacteriological method, the statistical

analysis of data using the program StatSoft Statistica v12 were conducted. Results.

The introduction of vancomycin and S. enteritidis, S. typhimurium led to changes in

the qualitative and quantitative composition of the intestinal microbiome. The

introduction of S. enteritidis and S. typhimurium, on the background of pre-treatment

with vancomycin, caused more pronounced changes: increase of the content of E. coli

65 and 105 times, Enterobacter spp., Klebsiella spp., P. aeruginosa (p≤0.05), and

also a sharp decrease in Bacteroides spp. 9 and 10 times, respectively, Proteus spp.

17 times, Peptostreptococcus anaerobius 20 and 9 times, Shigella spp. at 538 and

860 times and Lactobacillus at 17 times. Correction of the microflora of rats of B.

fragilis leads to a sharp decrease of the number of Salmonella spp., P. aeruginosa,

Enterobacter spp., Klebsiella spp., Shigella spp. (p≤0.05), E. coli 538 times, Proteus



45

spp. 322 times, Acinetobacter spp. at 6 and 57 times, Сryptococcus spp. 7-fold, and

increase in Bacteroides spp., E. faecalis, E. faecium 10 and 19-fold,

Peptostreptococcus anaerobius 7 and 12-fold, Lactobacillus spp. 27 and 40 times,

respectively.Conclusions. The introduction of B. fragilis can be used in the treatment

of inflammatory bowel diseases or diseases with impaired barrier function of the

intestine.

Грузевський О. А., Шевчук Г. Ю., Дубіна А. В.

ЧАСТОТА УМОВНО ПАТОГЕННОЇ МІКРОФЛОРИ У ВМІСТІ

ЦЕРВІКАЛЬНОГО КАНАЛУ ТА СКЛЕПІННЯ ПІХВИ ЗАЛЕЖНО ВІД

ВІКУ НА ТЛІ НОРМОЦЕНОЗУ ТА ДИСБІОЗУ

ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ, м. ОДЕСА

Неспецифічні запальні захворювання внутрішніх жіночих статевих

органів (бактеріальний вагіноз, дисбіоз) є однією з основних медичних

проблем, оскільки справляють суттєвий вплив на здоров’я жінок дітородного

віку . Причому характер дисбіозу у молодому віці може визначити подальші

розлади дітородної функції. Розповсюджене та часто неконтрольоване

застосування потужних антибактеріальних препаратів, необґрунтоване

проведення широкого комплексу протизапальних, імунокоригуючих заходів

при банальному дисбіозі у дівчат обумовлюють глибокі порушення

мікробіоценозу піхви, що проявляються у дорослому та похилому віці. У

зв’язку з цим особливого значення набуває адекватна діагностика, що дозволяє

чітко диференціювати патогенну флору від природної умовно патогенної.

Метою роботи було виявлення якісного та кількісного мікробіологічного

складу вагінального виділяємого у жінок різного віку без ознак інфекційно-

запального процесу або за їх наявністю.

Дослідження проводились у 298 жінок у віці від 16 до 64 років. Жінки

були розділені на 3 групи: 1 група - нормоценоз, 2 група - дисбіоз І ступеня, 3

група - дисбіоз ІІ ступеня.

Проведене дослідження показало, що з віком і в міру поглиблення

дисбіозу знижувалася загальна бактеріальна маса і заселеність вагінального

середовища лактобактеріями. Для нормоценозу характерними є постійна

наявність ентеробактерій, наростання частоти виявлення кандид, Eubacterium

spp. і Mobiluncus spp. + Corynebacterium spp. Взагалі не виявлялися Sneathia spp.

+ Leptotrihia spp. + Fusobacterium spp. і Mycoplasma hominis+genitalium. Дисбіоз

І ступеня характеризувався зниженням частоти ентеробактерій, кандид та

Ureaplasma urealiticum+parvum і збільшенням виявлення стафілококів,

Megasphaera spp. + Veilonella spp. + Dialister spp. і Lachnobacterium spp. +

Clostridium spp.; з’являлися поодинокі Sneathia spp. + Leptotrihia spp. +



46

Fusobacterium spp. Дисбіоз ІІ ступеня відрізнявся зникненням стрептококів і

зменшенням числа Eubacterium spp. у пацієнток віком понад 45 років зі

збільшенням частоти облігатних анаеробів, надто Mobiluncus spp. +

Corynebacterium spp. та Atopobium vaginalis. Надто необхідно відзначити появу

Mycoplasma hominis+genitalium у середній віковій групі (26-45 років).

Давидова Т.В.

СУЧАСНІ ПІДХОДИ ДО РОЗРОБКИ ВАКЦИН ДЛЯ ТЕРАПІЇ

АВТОІММУННИХ ЗАХВОРЮВАНЬ



м. ХАРКІВ

У доповіді Інституту Медицини (Institute for Healthcare Improvement,

Бостон, США) «Вакцини для ХХІ століття», що опубліковано понад 18 років

тому, було означено перелік семи найбільш важливих вакцин, які потребують

розробки базуючись на медико-економічній потребі та користі для сучасного

суспільства. До них були віднесені вакцини від цитомегаловірусної інфекції,

від грипу широкого спектру дії, стрептококу групи B S. pneumoniae (для

немовлят і дорослих) та терапевтичні вакцини проти діабету 1 типу, розсіяного

склерозу та ревматоїдного артриту. За цей час створено майже 30 кандидатів у

вакцинні препарати цих напрямів, які вивчаються. Ці вакцини здатні значно

покращати якість життя та зменшити витрати на охорону здоров'я. Єдиною

вакциною зі списку, яка зараз вже є доступною для пацієнтів – це кон'югована

вакцина проти S. pneumonia. На відміну від інфекційних захворювань, таких як

енцефаліт або пневмонія, автоімунні захворювання визначаються системою

уражених органів і симптоматикою та можуть бути спричинені різними

тригерами або збудниками. Розробка терапевтичної вакцини є ще складнішою

для автоімунних захворювань, оскільки ініціюючий тригер, специфічний

автоантиген й імунопатогенна реакція, що призводить до захворювання,

можуть бути різними та дуже індивідуалістичними. Крім того, більшість

протимікробних вакцин викликають продукцію захисних антитіл, тоді як

антитіло та антиген-специфічні В-клітини, ймовірно, посилюють автоімунні

захворювання. Для кожного пацієнта необхідно вирішити який автоімунний

антиген і тип імунної відповіді є важливим, Т- або В-клітини та/або цитокіни,

чи автоантитіла є рушієм імунопатології та захворювання. Поточна терапія

автоімунних захворювань порушує прозапальну цитокінову активність та/або

функцію Т- і В-клітин і залишає пацієнта імуноскомпрометованим щодо цих

імунних функцій.

Попри це за останні роки було досягнуто значного прогресу в діагностиці

автоімунних захворювань та розумінні механізмів їх розвитку. Напевно,



47

найважливішим є усвідомлення, яке полягає в тому, що кожен автоімунний

стан – це фактично сукупність імунологічних захворювань, що ініціюються та

підтримуються різними автоантигенами та різними про- та протизапальними

імунними реакціями. Висновком цього є факт, що антигени та імунні реакції, на

які повинна впливати бажана терапевтична вакцина ймовірно будуть різними

для різних пацієнтів. Щоб досягти тих же очікувань та результатів, що і при

створенні протимікробних вакцин, вакцини проти автоімунних захворювань,

швидше за все, повинні бути налаштовані для кожного пацієнта окремо, щоб

вони модулювали хворобу індивіда, викликаючи імунну відповідь на

відповідний автоантиген. Ці вакцини повинні враховувати різноманітність

фонів МНС людини та їх важливість у боротьбі з цими захворюванням. При

розробці ефективних методів терапії, чи то згідно сучасних протоколів

лікування, чи терапевтичними вакцинами, потрібно буде скористатися

останніми досягненнями персоналізованої медицини, які визначать хворобу та

допоможуть спрямувати вплив на імунну відповідь та антиген. Аналіз

сироватки пацієнта на певні цитокіни та оцінка цитокінової реакції Т-клітин ex

vivo на панелі аутоантигенів може дати можливість розумного вибору

відповідної терапії вакцинами та створення індивідуальної вакцин. Вакцини,

такі як вакцини LEAPS (Ligand Epitope Antigen Presentation System – Система

презентації антигену епітопу ліганду), які можуть спрямовувати та специфічно

модулювати антиген-специфічну імунну відповідь, можуть потім забезпечити

необхідну персоналізовану терапію для пацієнта.

Кучма М. В.1, Клиса Т. Л.1, Юдін І. П.1, Кучма І. Ю.2, Волянський А. Ю.1

ОБҐРУНТУВАННЯ ПЕРСОНІФІКАЦІЇ ВАКЦИНОПРОФІЛАКТИКИ

1



м. ХАРКІВ 2


Програма елімінації кору в усіх регіонах ВООЗ рекомендує проводити

ідентифікацію сприйнятливих субпопуляцій з метою їх додаткової імунізації

[1]. Специфічні до вірусу кору IgG визнають корелятами протикорового

імунітету, а концентрація їх у крові, що перевищує необхідний поріг,

вважається захисною від інфекції, роблячи сероспостереження дешевим і

корисним підходом для моніторингу рівня колективного імунітету проти

вакцинокерованих інфекцій [2].

В межах проведених досліджень серопревалентності у різних груп

населення Харківської області України [3] певна кількість осіб старше 18 років,

які не мали протективних рівнів антитіл проти кору (менше 200 мМО/мл),



48

зробили додаткове щеплення тривакциною. Через місяць у 29 з них було

проведено визначення напруженості протикорового захисту. В усіх 100%

випадків визначено позитивні результати та значне підвищення рівнів антитіл.

Середній приріст склав 558±172 мМО/мл, максимальний - до 2064 мМО/мл. Ці

данні підтверджують ефективність персоніфікованої ревакцинації (табл. 1).

Таблиця 1

Динаміка змін рівнів протикорових IgG у ревакцинованих осіб

Дані до та після вакцинації

Вік

(роки)

Кіль-

кість

людей

Доля Середнє

зміни за

місяць

рівня IgG

(мМО/мл)

Мінімум

зміни за

місяць

рівня IgG

(мМО/мл)

Максимум

зміни за

місяць

рівня IgG

(мМО/мл)

Кількість

людей із

зростом

IgG

(абс./%)

Кількість

людей із

зниженням

IgG

(абс./%)

18-37 18 62,1% 621 ± 153* 29 2064 18/100 0/0

≥38 11 37,9% 453 ± 134* 28 1265 11/100 0/0

Всього 29 100,0% 558 ± 172* 28 2064 29/100 0/0

Примітка: * довірчий інтервал для медіани - <0,05.

1. Global measles and rubella laboratory network support for elimination goals,

2010–2015 / M.N. Mulders et al. // Morb. Mortal. Wkly. Rep. - 2016. - Vol.

65. - P. 438–442.

2. Cutts F. T., Hanson M. Seroepidemiology: an underused tool for designing

and monitoring vaccination programmes in low‐and middle‐income countries //

Tropical medicine & international health. - 2016. - Vol. 21(9). - P. 1086-1098.

3. Юдін І. П., Кучма І. Ю., Волянський А. Ю. Серопревалентність

протикорового IgG у населення Харківської області в 2018-2019 рр. //

Імунологія та алергологія: наука і практика. - 2019. - № 4. - С. 22-25.

doi:10.37321/immunology.2019.04-03

Телепнєва Л. Г.

ПІДСИСТЕМИ БСОЛ ТА ОДИНИЦІ ГЕНА, ЩО ЗБИРАЮТЬСЯ З НИХ

ПРИ ПЛОЩИННИХ ФОРМАХ ІСНУВАННЯ ДАНОЇ БІОСТРУКТУРИ,

ПОЯСНЮЮТЬ БАГАТО ОСОБЛИВОСТЕЙ СТАНДАРТНОГО ТА

АЛЬТЕРНАТИВНИХ ГЕНЕТИЧНИХ КОДІВ

Неможливість пояснення виникнення генетичного коду і його

особливостей з позицій відомих зараз моделей РНК-кових та ДНК-кових

ланцюгів (включаючи А-, В-, Z- та інші форми ДНК), мимоволі змушує

продовжити пошук нових форм існування нуклеотидних ланцюгів. У зв'язку з



49

цим в даній роботі, що представляє невеликий розділ монографії про БСОЛ,

була розглянута можливість створення площинної тринуклеотидної

підструктури - одиниці гена - БСОЛ з трьох окремих нуклеотидів за допомогою

амінокислот та іонів хімічних елементів, що, також, як і вони, знаходяться в той

момент у водному середовищі.

Визначені зовнішні впливи (властивості навколишнього середовища) на

можливість взаємного переходу однієї площинної форми існування підсистеми

БСОЛ в іншу, та їх зв'язок з циркадних циклами Землі. Виявлена справжня суть

кодону - просторового знаходження амінокислоти в одній з лагун, створених

бічними поверхнями двох нуклеотидів, які, в свою чергу, беруть участь у

створенні трьох або чотирьох-лагунних каналів БСОЛ.

Стали зрозумілими причини появи 9-ти амінокислот, що мають по 2

кодона-синоніма (синонімічних кодона), а також можливості існування 5-ти

амінокислот, що мають по чотири кодони-синоніма, і трьох амінокислот, що

мають максимальну кількість кодонів-синонімів - 6. Виявлені справжні

причини наявності у L-амінокислот декількох лагун, в які їм не бажано

потрапляти, та неминучість появи в генетичному коді трьох стоп-кодонів

(нонсенс-кодонів). Підтверджено відмінність у взаємодії кодаз різних класів з

компонентами тРНК. Показана можливість існування горизонтальної передачі

генів між різними спільнотами живих істот на Землі за участю «первородного

генного ланцюга», що став предком віроїдів, вірусів і плазмід.

Розглянуті форми площинного існування підсистем БСОЛ дозволяють

наочно та доволі логічно пояснити причину появи біологічної системи «L-

амінокислотного-D-цукрового світу» і наявності в ньому двох амінокислот з

одним кодоном-синонімом, а також неминучість появи двох класів аміноацил-

тРНК-синтетаз (кодаз, синтетаз або АРСаз), які здійснюють фактично

кодування синтезу білка по РНК-матриці. Представлені 14 можливих

комбінацій розташування підсистем, що утворюють 14 варіантів одиниць гена -

БСОЛ, які свідчать про те, що біологічні системи здатні створюватися в майже

в один і той же час, але різними шляхами і, найімовірніше, навіть в різних

куточках нашої планети.

Матеріали монографії про БСОЛ в повному обсязі повинні увійти до

складу першої електронної міжнародної книги пам'яті І.І. Мечникова

«І. І. Мечников - людству, народи світу - великому сину », приуроченої до 175-

річчя від дня народження вченого, яка створюється ліцеїстами ХАІ спільно з

співробітниками музею «Наш великий земляк І.І. Мечникова - Громадянин

світу», що діє на базі Дворічанського Центру дитячої та юнацької творчості. Їх

контакти: [email protected]., [email protected], [email protected],

[email protected]. Skype: mechnikov_museum.



50

Грішина О. І., Менкус О. В.

ВПЛИВ ХОЛЕКАЛЬЦИФЕРОЛУ НА ІМУНОГЕННІСТЬ СЕЗОННОЇ

ВАКЦИНИ ПРОТИ ГРИПУ



м. ХАРКІВ

Імуногенність вакцин становить основу її ефективності. Сила імунної

відповіді залежить від двох основних чинників: властивостей мікроорганізму і

особливостей антигенів, використаних для імунізації. Порушення імунної

відповіді на інфекційні захворювання є відмінною рисою старіння. Одним з

ефективних імуномодуляторів можна сміливо на сьогоднішній день вважати

холекальциферол.

Метою даної роботи було вивчення імуногенності сезонної вакцини

проти грипу в поєднанні її з холекальциферолом у осіб похилого віку.

Матеріали і методи. Об'єктом дослідження було 99 осіб, середній вік

яких склав (M ± SD) (72,4 ± 7,1) років. Всі вони підписали інформовану згоду і

були готові дотримуватися графіка і процедур дослідження (комплаєнтні

пацієнти). Пацієнти були рандомізовані на 2 групи: групу 1 склало 50 осіб,

серед яких було 26 (52 %) жінок і 24 (48 %) чоловіків віком від 65 до 79 років,

середній вік яких склав (M ± SD) (72,4 ± 7,5) років. В групу 2 увійшло 49 осіб, з

них було 24 (49 %) жінки і 25 (51 %) чоловіків віком від 65 до 77 років,

середній вік яких склав (M ± SD) (71,9 ± 7,2) років. Для щеплення в 2019 році

використовували вакцину «Ваксігрип Тетра» (SANOFI PASTEUR, S.A.,

Франція). Холекальциферол призначали по 4000 МО на день. Імуногенність

вакцини визначали в реакції гальмування гемаглютинації за стандартною

методикою шляхом визначення в сироватці крові щеплених антитіл до вірусів

грипу А (H1N1), A (H3N2) і B, з розрахунком рівней серопротекції,

сероконверсії, середнього геометричного титрів (СГТ) антитіл і фактора

сероконверсії. Показники було визначено на день вакцинації (безпосередньо

перед введенням вакцини) і через 21 день після вакцинації. Оцінку препарату

здійснювали у відповідності до критеріїв Комітету з лікарських засобів для

людини Європейської Агенції і ВООЗ, прийнятих для дорослого населення.

Статистичний аналіз проводився з використанням пакету статистичних програм

Statistica версії 10.0. Поріг статистичної похибки різних тестів був

встановлений на рівні 5 %.

Результати. Показники імуногенності у обстежених пацієнтів до вірусу

грипу A (H1N1) склали: в групі 1 фактор сероконверсії (M ± SD) – (5,53 ±

1,62) vs (5.31 ± 1,57) в групі 2, рівень серопротекції (M ± SD) – (68,7 ± 20,1) vs

70,7 ± 23,8, рівень сероконверсії (M ± SD, %) – (57,3 ± 18,4) vs (58,7 ± 16,2);

середнє геометричний титр (СГТ) антитіл [Медіана, 95% ДІ] - 81,9 [40,3–178] vs

82,5 [41,4–169] р > 0,05 для всіх показників. По відношенню до віруса грипу A



51

(H3N2) результати були наступними: в групі 1 фактор сероконверсії – (5,34 ±

1,49) vs (5.12 ± 1,71) в групі 2, рівень серопротекції – (68,4 ± 19,9) vs (71,2 ±

24,2), рівень сероконверсії – (56,9 ± 18,6) vs (58,4 ± 17,7); СГТ антитіл – 82,3

[41,1–183] vs 83,4 [40,9–175] р > 0,05 для всіх показників. По відношенню до

вірусу грипа В показники імуногенності були такі: в групі 1 фактор

сероконверсії – (4,53 ± 1,54) vs (4,07 ± 1,39) в групі 2, рівень серопротекції –

(63,1 ± 22,6) vs (68,2 ± 21,7), рівень сероконверсії – (50,6 ± 17,3) vs (53,1 ± 15,5);

СГТ антитіл - 78,6 [42,1–184] vs 79,4 [43,5–172] р > 0,05 для всіх показників.

Таким чином, імунологічна ефективність грипозної вакцини у наших

похилих пацієнтів відповідала вимогам ВООЗ: серопротекція > 60%, фактор

серопротекції > 4 (при достатньому > 2), сероконверсія > 50% (при достатній >

30%). При цьому додатковий прийом холекальциферолу не впливав на ці

показники.

Тимошок Н. О.1, Каплуненко В. Г. 2, Харчук М. С. 1, Калініченко С. В.4, Співак М. Я. 1,3

ПРОТИМІКРОБНІ ВЛАСТИВОСТІ НАНОСЕЛЕНУ

1 ІНСТИТУТ МІКРОБІОЛОГІЇ І ВІРУСОЛОГІЇ ІМ. Д.К ЗАБОЛОТНОГО НАН УКРАЇНИ,

м. КИЇВ 2

ТОВ "НАНОМАТЕРІАЛИ І НАНОТЕХНОЛОГІЇ" 3

ТОВ «ДІАПРОФ», м. КИЇВ 4



м. ХАРКІВ

Селеноцистеїн (SeCys) – 21-а амінокислота, яка у відповідь на стоп-

кодони UGA синтезується з серину та залучена до трансляції у прокаріот та

еукаріот. Притаманні SeCys каталітичні властивості, дозволяють означити

шляхи синергідної дії наноселену (SeNPs) та антибіотиків.

Метою роботи було охарактеризувати взаємодію SeNPs з E. coli ATCC

25922, S. aureus ATCC 25 928 за допомогою трансмісивної електронної

мікроскопії (ТЕМ) та дослідити синергідну дію SeNPs та антибіотиків в системі

in vitro.

Матеріали та методи: SeNPs (ТУ U 15.8-35291116-008: 2009) отримані

шляхом абляції гранул селену (надані ТОВ «Наноматеріали і нанотехнології»

м.Київ) у концентрації- 0,2 мг/мл. Для визначення активності SeNPs та

підвищення чутливості E. coli УКМ В-906 (ATCC 25922 (F-50)), або S. aureus

ATCC 25 928 к антибіотикам використовували диско-дифузійний метод, з

нанесенням тестових дисків та дисків, що містили SeNPs 40 μL (0,2х10-3

мг/мл)



52

та антибіотик. Візуалізацію морфологічної взаємодії між SeNPs і S. aureus

ATCC 25 928, S. aureus ATCC 25923, Е. coli ATCC 25922, проводили за

допомогою ТЕМ. Дослідні культури (108 кл/мл) у 0,15 М NaCl витримували за

відсутності та присутності SeNPs (0,2х10-3

мг/мл) протягом від 0,5-3год та

наносили на сіточки для ТЕМ.

Результати: Методами ТЕМ встановлено, адсорбцію SeNPs на поверхні

клітин S. aureus ATCC 25928, S. aureus ATCC 25923 та Е. coli ATCC 25922.

Проте клітини S. aureus ATCC 25923 не пропускали електронний пучок, на

відміну від S. aureus АТСС 25928, добре проглядались та містили

внутрішньоклітинні компоненти. Інтерналізацію SeNPs (4-8 нм) у внутрішні

компартаменти S. aureus АТСС 25928 відмічали на 3 год. досліду.

Експозиція SeNPs (0,2х10-3

мг/мл) з Е. coli ATCC 25922

супроводжувалась пошкодженням клітинної мембрани та протіканням

цитоплазматичних складових клітин. Висів аліквот на агаризоване середовище,

свідчив про бактеріостатичну дію SeNPs. Адсорбція SeNPs, його пенентрація у

клітини стафілококу та порушення цілісності Е. coli відкриває можливості

використання SeNPs, як носія для антибіотиків. Так, внесення SeNPs на диски с

антибіотиками призводить до збільшення зон затримки росту бактеріальних

культур. Встановлено, що синергідна дія SeNPs з антибіотиками залежить від

концентрації SeNPs, структури антибіотиків та виду мікроорганізму.

Перспективним виявилось поєднання SeNPs з аміноглікозидами І покоління та

цефалоспоринами ІІІ покоління, бактерицидний ефект, яких зв’язано з

порушенням утворення білків та/або мукопептидів клітинної стінки. Нанесення

SeNPs у дозі 0,2х10-3

мг/мл на дискі з мономицином, неоміцином 30 мкг при

використанні діско-дифузної техніки (Кирби – Майера метод) дозволяло

викликати затримку росту E. coli більшу порівняно з межею зони пригнічення

росту при використанні дисків з відповідним антибіотиком. Комбінація

антибіотика цефотаксим (2мг на диск) із SeNPs показало збільшення у 1,5-2

рази зони затримки росту для штамів E.coli ATCC 25922 та S. aureus ATCC

25 928 порівняно з використанням дисків з антибіотиком без SeNPs. Здатність

SeNPs підсилювати антибактеріальну активність цефотаксима інгібітора

синтеза клітинної стінки, відкриває нові можливості впливу на

макромолекулярні мішені грамнегативних патогенів (E. coli), які ухиляються

від β-лактамної дії шляхом виведення β-лактамаз у периплазму.

Комбінація SeNPs з антибіотиками, що пригнічують синтез білків та/або

мукопептидів клітинної стінки, показала ефективність проти S. aureus та E. coli.

Саме залучення SeCys у біосинтез Cys та включення Cys у білок може

обумовлювати синергідну дію SeNPs з антибіотиками, що інгібують синтез

білка мікробної клітини.



53

Khomenko M. A.1, Strashok L. A.1, Osolodchenko T. P.2

CHARACTERISTICS OF GUT MICROBIOTA IN ADOLESCENTS WITH

OBESITY AND NON-ALCOHOLIC FATTY LIVER DISEASE

1

KHARKIV MEDICAL ACADEMY OF POSTGRADUATE EDUCATION, KHARKIV 2 STATE INSTITUTION «I. MECHNIKOV INSTITUTE OF MICROBIOLOGY AND

IMMUNOLOGY OF NATIONAL ACADEMY OF MEDICAL SCIENCES OF UKRAINE»,

KHARKIV

Background. In recent years, there has been a significant increase in the

prevalence of obesity among children and adolescents worldwide. The microbiota of

the gastrointestinal tract is involved in the regulation of digestive processes and

energy balance. Qualitative and quantitative changes in the character of nutrition in

obese patients significantly affect the state of the gut microbiota. This fact leads to

interest in studying the role of the gut microbiota in the development of obesity and

comorbid pathology.

The purpose of the study was to examine the features of gut microbiota in

adolescents with obesity and non-alcoholic fatty liver disease.

Materials and methods. The study involved 53 adolescents (52,8% - girls,

47,2% -boys) with obesity aged 12-17 years, who were treated at the SI "Institute for

Children and Adolescent Health Care at the National Academy of Medical Sciences

of Ukraine". The control group included 14 healthy adolescents. The diagnosis of

obesity was established according to the ICD-10 and Order of the Ministry of Health

of Ukraine No. 254. All adolescents underwent ultrasound examination of the

abdomen and microbiological examination of the feces according to the standard

method.

Results. The study revealed that 73,5% of patients had increased appetite,

54,7% had abdominal pain, 50,9% - dyspeptic symptoms, 18,8% - constipation, and

22,7% had loose stools. The pain in the right hypochondrium was noted in 37,7%,

enlargement of the liver - in 79,2%. According to ultrasound examination NAFLD

was diagnosed in 75,6% of obese adolescents.

Microbiological study of feces found dysbiosis of gut microbiota of I-II degree

in 79,2% of sick adolescents. The analysis of species and quantitative content of

obligate microflora in obese adolescents compared to healthy ones revealed decrease

of Lactobacillus spp. (lg 6,05 ± 0,13 CFU/g and lg 6,8 ± 0,15 CFU/g, р ≤ 0,05) and

Bifidobacterium spp. (lg 7,45 ± 0,07 CFU/g and lg 7,91 ± 0,6 CFU/g, р ≤ 0,05)

respectively. There was a tendency for frequency of lactose-negative E. coli and

E. coli with low enzyme activity to be higher in obese subjects compared to control

group. However, the number of E. coli with normal enzyme activity was significantly

lower in obese adolescents compared to healthy ones (p ≤ 0,05). Seeding feces

showed the presence of Clostridium spp. in 28,3% of obese subjects and that their



54

number was higher than in healthy ones (p ≤ 0,05). Unlike the control group such

microorganisms as Klebsiella spp., Enterobacter spp. and Proteus spp. were found in

the obesity group. Seeding feces showed the presence of Candida spp. in 49,1% of

obese adolescents and that their number was higher than in healthy subjects (p ≤

0,05).

Conclusions. NAFLD was diagnosed in ¾ of obese adolescents. In 79,2% of

obese subjects violation of the gut microbiota was observed. A significantly lower

level of Bifidobacterium spp., Lactobacillus spp., E. coli with normal enzyme activity

and a higher frequency of Clostridium spp., Candida spp. in obese adolescents were

detected. Seeding of conditionally pathogenic microorganisms in obese adolescents

was noted. In order to develop new strategic directions for the prevention and

treatment of obesity, it is necessary to further deepen the knowledge about the

characteristic features of the gut microbiota in patients with obesity as early as

childhood and adolescence.

Павлюк Н. В., Куцик Р. В.

СИНЕРГІЗМ ПРОТИМІКРОБНОЇ ДІЇ ЕКСТРАКТІВ РУТИ САДОВОЇ

RUTA GRAVEOLENS L. З ТЕТРАЦИКЛІНОМ ВІДНОСНО

STAPHYLOCOCCYS EPIDERMIDIS

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ,

м. ІВАНО-ФРАНКІВСЬК

Вступ. Зростання резистентності мікроорганізмів до тетрациклінів (ТЕТ) є

великою перешкодою при використанні даних протимікробних препаратів для

лікування інфекцій дихальної, травної та сечовидільної систем. Ідентифіковано

понад 20 різноманітних детермінант ТЕТ резистентності, що

опосередковуються двома основними механізмами: рибосомальним та

активним ефлюксом антибіотика з клітини.

Важливу роль у виникненні стійкості стафілококів до тетрациклінів

відіграють протонні ефлюксні помпи (звичайно TetK, значно рідше – TetL), які

належать до суперродини MFS (major facilitator superfamily). Актуальним на

теперішній момент залишається пошук інгібіторів ефлюксних помп (ІЕП), що

зможе підвищити ефективність атибіотикотерапії. Такими ІЕП можуть

слугувати біологічно активні речовини (БАР) рослинного походження. Одним

із перших описаних ІЕП TetK S. aureus є флавоноїд байкалеїн із шоломниці

байкальської (Fujita M. etc., 2005). Виконані нами попередні дослідження

дозволяють висловити припущення про можливу присутність ІЕП TetK в



55

екстрактах трави рути садової Ruta graveolens L., що володіє унікальним

хімічним складом.

Мета. Дослідити синергізм протимікробної активності екстрактів рути

садової з тетрацикліном щодо ТЕТ-резистентних стафілококів.

Об’єкт та методи. Для проведення дослідження використано екстракти

трави рути садової (РС) виготовлені на 40%, 50%, 70%, 90%, 96% водному

етанолі, а також настоянку РС. Протимікробну активність вивчали на 2

клінічних штами S. epidermidis шкірного походження з резистентністю до ТЕТ

(МБсК 62,5 мкг/мл). Якісну оцінку здатності екстрактів РС до синергічної

взаємодії з ТЕТ здійснювали мікрометодом дифузії в агар на середовищах з

суббактеріостатичними концентраціями тетрацикліну (1/4,

1/8 та

1/16 МПК).

Найбільш активні екстракти РС досліджено методом титрувальної панелі

(«сheckerboard titration») при поєднанні різних концентрацій ТЕТ (500−0,25

мкг/мл) та екстрактів. Інтенсивність росту тест-культур бульйоні Мюллера-

Хінтона реєстрували за зміною оптичної щільності середовища через кожні 2

години впродовж 24 годин інкубації, яку вимірювали за допомогою

багаторежимного фотометра SynergyTM

HTX S1LFTA (BioTek Instruments, Inc.,

США). Препаратом порівняння слугував резерпін (20 мкг/мл), який за даними

літератури є неселективним інгібітором протонних ефлюксних помп, зокрема

TetK. Резерпін знижував МПК ТЕТ для тест-штамів S. epidermidis в 2 та 8 разів,

що служить непрямим підтвердженням ефлюксного механізму їх ТЕТ-

резистентності.

Результати. Мікрометодом дифузії в агар встановлено, що

антибіотикопотенціюючими властивостями володіють екстракти РС на 50%,

70% та 90% водному етанолі. При їх тестуванні зареєстровано збільшення

діаметрів зон пригнічення росту обох штамів S. epidermidis на середовищах з 1/4,

1/8 та

1/16 МПК ТЕТ – на 53-136% порівняно з контролем (на середовищі без

ТЕТ).

В присутності ¼ МБсК 90% екстракту РС спостерігали 32-128-кратне

зниження МБсК ТЕТ для тест-штамів S. epidermidis до реально терапевтичних

концентрацій 2,0-0,5 мкг/мл. Комбінації дослідженого екстракту РС з

концентраціями ТЕТ 0,5 та 0,25 мкг/мл зумовлювали 50%-ве пригнічення

інтенсивності росту бульйонних культур стафілококів.

Висновок. Нами встановлено синергічну взаємодію екстрактів рути

садової з тетрацикліном відносно S. epidermidis з ефлюксним механізмом ТЕТ-

резистентності, що вказує на присутність в них ІЕП тетрациклінів і відкриває

перспективи для створення нових комбінованих хіміотерапевтичних засобів.



56

Вільцанюк О. О.

ХАРАКТЕРИСТИКА МІКРООРГАНІЗМІВ ВИДІЛЕНИХ ПРИ

НЕГОСПІТАЛЬНІЙ ПНЕВМОНІЇ У НАРКОЗАЛЕЖНИХ ХВОРИХ ТА ЇХ

ЧУТЛИВІСТЬ ДО РІЗНИХ ВИДІВ АНТИМІКРОБНИХ ЗАСОБІВ


м. ВІННИЦЯ

Вступ. Лікування хворих з негоспітальною пневмонією (НП) та

профілактика її ускладнень залишається одним з найбільш важливих питань

сучасної медицини, оскільки окрім низки порушень імунного статусу у різних

категорій хворих також виявляється низька чутливість до антимікробних

засобів та висока вірулентність збудників.

Метою нашого дослідження було вивченя характеру збудників НП у

наркозалежних хворих та вивчення їх чутливості до антимікробних засобів.

Матеріали та методи. Вивчення чутливості збудників негоспітальних

пневмоній проведено у 31 наркозалежного хворого. Серед пацієнтів цієї групи

жінок було 13 (42%), а чоловіків – 18 (58%). Середній вік цієї групи склав 28,6

± 1,2 роки. Матеріалом для дослідження слугувало мокротиння. Дослідження

антимікробної активності основних груп антибіотиків та катіоних

поверхневоактивних антисептиків (декаметоксин, етоній, мірамістин та

хлоргекседину біглюконат) до виділених мікроорганізмів проводили методом

дифузії в агар. Вивчення адгезивних властивостей мікрорганізмів проводили за

методикою В.И. Бриліс з соавт., 1996.

Результати та обговорення. Всього було виділено 51 штам

мікроорганізмів, серед яких переважали S. aureus – 19 штамів (37,3%) та гриби

роду Candida – 16 штамів(31,3%), Кl. рneumonia – 7 штамів(13,7%) та

S. epidermidis – 3 штами (5,9%). Також у 6 хворих (11,8%) були виділені

збудники туберкульозу. При цьому в вигляді монокультури бактерії були

висіяні в 15 випадках. В інших 16 випадках бактерії та гриби висівались в

вигляді асоціацій мікроорганізмів з грибами роду Candida.

Враховуючи, те що найчастіше висівався стафілокок та гриби роду

Candida для вивчення істинної картини чутливості нами була проведена

порівняльна оцінка чутливості до антимікробних препаратів музейного штаму

S.aureus 25923 АТСС, клінічних штамів, які були виділені від хворих з НП, що

не вживали наркотичні засоби та штамів виділених від наркозалежних хворих.

Штами мікроорганізмів виділенні від наркозалежних хворих взагалі були

низькочутливими до основних груп антибіотиків. Вивчення впливу

антибіотиків на адгезивні властивості стафілококу дозволило нам встановити,

що найвищу антиадгезивну активність мали антибіотики групи фторхінолонів

на 54-58% та цефалоспорини на 42-48%. Інші досліджувані антибіотики суттєво

не впливали на зниження адгезивної активності бактерій. Індекс адгезивності



57

мікроорганізмів також свідчив про незначний вплив антибіотиків на адгезивні

властивості штамів стафілокока виділених від наркозалежних хворих.

Результати дослідження антимікробної активності сучасних катіонних

поверхнево-активних антисептиків (декаметоксин, мірамістін, етоній та

хлоргекседину біглюконат) виявили, що декаметоксин мав найвищу активність

по відношенню до всіх досліджуваних штамів, на другому місці за своєю

антибактеріальною активністю по відношенню до стафілококів стояли

мірамістин та етоній. Найнижча активність спостерігалась у хлоргекседину

біглюконату, при порівнянні його активності з усіма досліджуваними

антисептиками спостерігалась достовірна різниця (р<0.05). При вивченні

протигрибкової активності антисептиків встановлено, що всі досліджувані

препарати мали протигрибкову активність. Так як і в попередніх дослідженнях

найвищу протигрибкову активність мав декаметоксин як до музейного штаму,

так і до клінічних штамів Candida albicans.

Висновок. НП у наркозалежних хворих мають важкий ускладнений

перебіг внаслідок поєднання високовірулентної бактеріальної та грибкової

інфекції. Перспективним при лікуванні НП у таких хворих є поєднання

антибактеріальної терапії та місцевого застосування катіонних поверхнево-

активних антисептиків, що потребує подальшого вивчення.

Нехороших З. М., Джуртубаєва Г. М., Процишина Н. М., Пилипенко Н. В., Галаєв О. В., Самойленко В. О., Маньковська Н. М.,

Бондаренко Д. А.

МОЛЕКУЛЯРНО-ГЕНЕТИЧНІ ТА ФЕНОТИПІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ

ШТАМІВ F. TULARENSIS HOLARCTICA В УКРАЇНІ

ДУ «УКРАЇНСЬКИЙ НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ПРОТИЧУМНИЙ ІНСТИТУТ

ім. І. І. МЕЧНІКОВА МОЗ УКРАЇНИ», м. ОДЕСА

Туляремія – зоонозна природно-осередкова особливо небезпечна

інфекція, збудник якої Francisella tularensis (F. tularensis) відноситься до

критичних патогенів (вища категорія «А»), що можуть бути використані в

якості біологічної зброї. На території України зареєстровані численні природні

осередки туляремії, які на протязі багатьох десятиліть зберігають свій

епізоотичний та епідемічний потенціал з періодичною ізоляцією штамів

підвиду F. tularensis holarctica. Метою досліджень було визначення

генотипічних та фенотипічних властивостей штамів F. tularensis holarctica, що

ізольовані на території України в зонах Полісся, Лісостепу, Степу.

Нами вперше в Україні на основі MLVA за 5 поліморфними VNTR-

локусами (FT-M3, FT-M6, FT-M19, FT-M20, FT-M24) проведено

ретроспективний молекулярно-генетичний аналіз 222 штамів F. tularensis



58

holarctica, виділених за період з 1967 по 2017 роки з різних джерел (дикі ссавці

– 50, кліщі – 125, вода – 43, люди – 4). Вірулентні властивості штамів

F.tularensis досліджували з використанням двох експериментальних моделей: in

vitro (патент UA 37715) та in vivo – на біомоделі білих мишей. Контрольним

зразком слугував вакцинний штам F. tularensis 15 Гайського.

В результаті проведених досліджень з вивчення генотипічної структури

колекції збудника туляремії встановлені відмінності індивідуальних штамів

F.tularensis за кратністю алельних повторів та поєднанням їх комбінацій в

поліморфних VNTR-локусах FT-M3, FT-M6, FT-M20. При цьому, було

зареєстровано 19 алелів в локусі FТ-M3 (9 – 29), 6 алелів в FТ-M6 (4 – 9) і 2

алеля в FТ-M20 (3 – 4). Найбільша кількість повторів в локусі FТ-M3 (29)

встановлена у штамів зони Полісся (Чернігівська область), але

близькоспоріднені варіанти зазначеного локуса виявлені також у штамів з

природних осередків Лісостепу та Степу. Для локусу FТ-M6 переважаючими

виявились алелі з 4-ма повторами, що зареєстровані у 163 штамів, 5 повторів

виявленi тільки у штамів зони Степу (Одеська область), 9 повторів

зареєстрованi у штамів всіх трьох зон. Важливим є факт визначення у 103

досліджених штамів 3 повторів в локусі FТ-M20, а у 19 виявленi 4 повтори, як у

вакцинних штамів (F. tularensis 15 Гайського та LVS) з ослабленою

вірулентністю. Отримані дані свідчать про циркуляцію в природних умовах

патогенів F. tularensis різної вірулентності. Вважаємо, що отримані алельні

варіації тандемних повторів VNTR-локусів можуть бути молекулярною основою

при формуваннi генотипічної неоднорідності збудника туляремії.

На основі використання MLVA встановлена різноманітність генотипічної

структури популяції збудника туляремії. Ідентифіковано 48 генотипів

(спільних, довгоперсистуючих, унікальних), які умовно розподілені на 3 групи

(А, В, С). До групи А ввійшов 31 генотип (178 штамів), групи В – 9 генотипів

(25 штамів), групи С – 8 генотипів (19 штамів). На території всіх трьох зон

України ретроспективно встановлено циркуляцію генотипів групи А штамів

F.tularensis з 70-х років ХХ століття, а генотипів груп В і С – починаючи тільки

з 2000 року. Генотипічне різноманіття штамів F. tularensis виявлене в більшій

кількості в активних природних осередках Полісся (20 унікальних генотипів), а

в зонах Лісостепу та Степу – 10.

Експериментальне вивчення in vitro та in vivo вірулентних властивостей

48 штамів F. tularensis різних груп генотипів виявило, що найбільш тяжкі

цитодеструктивні ушкодження заражених клітин-мішеней зумовлювали штами

F. tularensis генотипів групи А, які ізольовані з різних джерел, в тому числі від

людей на фоні епідускладнень, що свідчило про їх високу вірулентність.

Таким чином, на основі проведених досліджень вперше представлена з

ретроспективним аналізом характеристика генотипічних та фенотипічних

властивостей штамів F. tularensis. Встановлена гетерогенність генетичної

структури штамів збудника туляремії та різна ступінь їх патогенності.



59

Azeez Z. A1., Kovalova M. K.1, Mahmood M. T.2

THE USE OF ROOT EXUDATES AS A NUTRIENT MEDIUM FOR SOME

TYPES OF BACTERIA

1

BIOLOGY RESEARCH INSTITUTE OF V. N. KARAZIN KHARKOV NATIONAL

UNIVERSITY, KHARKOV 2

DEPARTMENT OF BASIC SCIENCE, COLLEGE OF NURSING, MOSUL UNIVERSITY,

IRAQ

The one of modern microbiology and biotechnology tasks is the cultivation and

production of bacterial colonies. Their cultivation requires cheap nutrient media. Recently, such a direction in biotechnology as root technologies, based on the

preparation and study of the biological activity of root exudates of various plants, has

been actively developing. It is known that root exudates (RE) affect the growth of

microorganisms in the rhizosphere, and have antioxidant and antiradical activity. Therefore, root exudates of plants which have different biological activity can be

perspective when used as nutrient media for the cultivation of microorganisms that

used in the field of biotechnology, medicine and pharmacy.

The aim of our work was to use root exudates of wheat and pea seedlings as a

nutrient medium for the growth of certain types of microorganisms. Wheat and pea

grains were separately washed by running water, then soaked for 5 minutes in a

0.05% solution of potassium permanganate (KMnO4) and again washed by sterile

distilled water. Then the grains were soaked in distilled water for a day. After 24

hours, non-garmented grains were excluded, the remaining grains were washed and

cultured in distilled sterile water under flowing conditions for two days. At the

second day of cultivation, root exudates of wheat and pea seedlings were collected

and evaporated in vacuum evaporators 2 times by volume. 3% agar was added to this

volume, and solid nutrient media for microorganisms were prepared. Activated

microorganisms (Staphylococcus aureus, Escherichia coli, Klebsiella pneumoniae,

Bacillus licheniformis, Bacillus popilliae) were planted on nutrient media based on

root exudates (RE) of wheat and pea. Microorganisms were cultured at a temperature

of 36 ° C for 24 hours. As a control, a nutrient agar medium (meat-peptone agar

MPA) was used. Then, bacterial growth was noted and compared on different nutrient

media (MPA nutrient agar, RE wheat agar and RE pea agar media).

As a result, it was found that the RE of wheat and peas media inhibited the

growth of the studied bacteria if compared with MPA. So, the bacteria

Staphylococcus aureus and Escherichia coli did not grow on Petri dishes which

containing RE of wheat and pea. Bacteria Klebsiella pneumoniae grew on Petri dishes

that containing RE of wheat but it did not grow on Petri dishes which containing RE

of pea. It should be noted that the area of colonies of Klebsiella pneumoniae on MPA

was bigger than the area of their colonies growing on RE of wheat. The growth of



60

soil microorganisms of the genus Bacillus on nutrient media, which included root

exudates, depended on the type of microorganisms. So, the bacteria Bacillus

licheniformis grew on Petri dishes that containing RE of wheat but it did not grow on

Petri dishes that contained medium of peas RE. Bacteria Bacillus popilliae grew on

Petri dishes which containing RE of wheat and peas. In this case, colonies of Bacillus

popilliae on Petri dishes with RE of wheat were detected after 24 hours of growth,

while they were detected with RE of peas after 48 hours of growth.

Accordingly, RE of wheat and peas can be used as culture media for the

cultivation of certain types of bacteria. The absence or inhibition of the growth of

these bacteria on nutrient media of wheat or pea RE can be associated with: 1) the

inability of these bacteria to absorb the substances contained in wheat and pea RE; 2)

the absence or small amount of substances in the RE which is necessary for the

growth of bacteria; 3) the presence of inhibited substances in the root exudates that

effect the growth of bacteria.

Щоголєва О. В., Гончаренко В. В., Бабута А. Р.

ВИЗНАЧЕННЯ АДГЕЗИВНИХ ВЛАСТИВОСТЕЙ ШТАМІВ S. AUREUS,

ВИЛУЧЕНИХ ВІД ХВОРИХ НА АТОПІЧНИЙ ДЕРМАТИТ

ДУ «ІНСТИТУТ ДЕРМАТОЛОГІЇ ТА ВЕНЕРОЛОГІЇ НАМНУ», м. ХАРКІВ

Перебіг атопічного дерматиту часто ускладнюється приєднанням

вторинної інфекції шкіри. При цьому лідируючу роль відіграє S. aureus,

клінічне значення якого визначається здібністю до активного виживання в

біотопі завдяки спектру його факторів патогенності.

Мета роботи: вивчення адгезивної активності лабораторних штамів

S .aureus, вилучених з осередків ураження шкіри хворих на атопічний дерматит

та шкіри практично здорових осіб.

Матеріали та методи: проведено дослідження адгезивної активності 31

штаму S. aureus, вилученого зі шкіри хворих на АД, та 6 штамів, отриманих від

30 практично здорових осіб, за методом В.І. Бріліс.

Результати. В осередках ураженої шкіри домінували високоадгезивні

штами S. aureus, показники їх виявлення перевищували кількість помірно- та

низькоадгезивних штамів майже в 2,5 та 10 разів відповідно. На ділянках

інтактної шкіри превалювали помірноадгезивні штами. Серед контрольних

штамів лише у третини виявлено низький ступінь адгезивності. Серед штамів,

вилучених з ушкоджених ділянок шкіри хворих на АД, визначались найбільш

високі адгезивно-колонізаційні індекси: СПА (середній показник адгезії) –

(3,47 ± 0,21) бактерій / еритроцит та ІАМ (індекс адгезії мікроорганізмів) – (4,22

± 0,32) бактерій / еритроцит, що майже в 1,5 рази вище, ніж у штамів,



61

ізольованих з інтактних ділянок шкіри хворих на АД, та в 4 рази вище, ніж у

контролі.

Висновок. Виявлене співвідношення між високо-, помірно- та

низькоадгезивними штамами підкреслює домінування високоадгезивних

штамів в осередках ураженої шкіри, що свідчить про більш виражені

персистентні характеристики клінічних ізолятів S. aureus, вилучених від хворих

на АД.

Царик В. В.1, Курченко А. І.1, Кашуба О. В.2

ОСОБЛИВОСТІ ПОСТІНФЕКЦІЙНОГО ІМУНІТЕТУТУ У ПАЦІЄНТІВ

З ЛАТЕНТНОЮ ЕПШТЕЙНА-БАРР ВІРУСНОЮ ІНФЕКЦІЄЮ

1 НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ О.О.БОГОМОЛЬЦЯ, м. КИЇВ 2 КАРОЛІНСЬКИЙ ІНСТИТУТ, ДЕПАРТАМЕНТ МІКРОБІОЛОГІЇ, ПУХЛИННОЇ ТА

КЛІТИННОЇ БІОЛОГІЇ (МТС), СТОКГОЛЬМ, ШВЕЦІЯ

Вступ. Як відомо, ВЕБ інфекція є однією з найпоширеніших серед

популяції, більше 90 % населення інфіковано. Розпізнати клінічну

симптоматику гострої форми інфеції, інфекційного мононуклеозу, не складно,

однак клінічні прояви латентної та реактивованої інфекції призводять до

серйозних наслідків та є складними в діагностиці. На сьогодні встановлено

чітку асоціації ВЕБ-інфекції з неходжкінськими лімфомами,

назофарингеальною карциномою та ін, є припущення щодо участі вірусу у

розвитку синдрому хронічної втоми, аутоімунного тиреоїдиту, ревматоїдного

артриту, розсіяного склерозу тощо.

Матеріали, методи та результати. Нами було обстежено 54 пацієнти у

яких відзначалися позитивні EBNA або VCA антитіла. Досліджували спектр

специфічних анти-EBNA антитіл до різних білків вірусу Епштейна-Барр

(EBNA1, LMP-1, EBNA2, EBNA3, EBNA4, EBNA5, EBNA6) методом імунного

блотінгу WesternBlot. За результатами дослідження пацієнти були поділені на 3

групи: група 1 - виражена імунна відповідь (ВІВ) позитивні LMP1, EBNA 1-6 (8

пацієнтів); група 2 - слабка імунна відповідь (СІВ) позитивні EBNA1, EBNA2,

LMP1, у деяких EBNA5 (40 пацієнтів); група 3 - негативна імунна відповідь

(НІВ) - результати імунного блотингу до білків EBNA негативні (6 пацієнтів).

Серед клінічних проявів у пацієнтів з ВІВ у 3 був встановлений синдром

хронічної втоми з імунною дисфункцією та всі 6 пацієнтів в анамнезі перенесли

інфекційний мононуклеоз; у пацієнтів групи СІВ - вірусна реактивація у 2

пацієнтів, синдром хронічної втоми - у 7 пацієнтів та лише 4 пацієнти

перенесли в анамнезі інфекційний мононуклеоз, у 1 пацієна з позитивними

EBNA2,3 - неходжкінська крупноклітинна лімфома, у 1 пацієнта - реактивація



62

вірусу; у групи НІГ - у всіх 6 пацієнтів відмічався в анамнезі затяжний перебіг

інфекційного мононуклеозу.

Висновки. Таким чином серед пацієнтів з латеною інфекцією ВЕБ можна

виділити групи ризику зі слабкою або негативною імунною відповіддю, а також

можна стверджувати, що всі, котрі перехворіли інфекційним мононуклеозом

мають виражену імунну відповідь до латентних білків ВЕБ. Особливості

гуморальної імунної відповіді до ВЕБ очевидно відрізняються та мають різне

прогностичне та клінічне значення в майбутньому, для чого необхідні подальші

дослідження та спостереження за такими пацієнтами. Отже, на сьогодні

клінічно ВЕБ-інфекція може мімікрувати під різну патологію, враховуючи

пантропізм вірусу та його здатність взаємодіяти з імунною системою, до кінця

не є встановленими механізми реактивація вірусу та не запропоновано

ефективної противірусної терапії.

Ключові слова: вірус Ептшейна-Барр, латетнта інфекція,

постінфекційний імунітет, імунний блотинг

Ковальчук В. П., Прокопчук З. М., Вовк І. М., Фоміна Н. С., Коваленко І. М., Буркот В. М.

ПОРІВНЯЛЬНЕ ВИВЧЕННЯ АНТИМІКРОБНОЇ АКТИВНОСТІ

СУЧАСНИХ ДЕЗІНФЕКТАНТІВ


м. ВІННИЦЯ

Проблема пошуку та запровадження ефективних дезінфектантів

залишається актуальною і сьогодні, оскільки прискорена еволюція та адаптація

мікроорганізмів до хімічних впливів формує особливу їх популяцію, стійку до

цілого ряду дезінфектантів та антисептиків. Сучасний фармацевтичний ринок

пропонує безліч засобів для дезінфекції, що належать до різних груп, однак, не

всі із них відповідають основним вимогам за критеріями антимікробної

активності, спектру та ефективності знезараження в умовах мінімальної

експозиції контакту з дезінфектантом.

Метою нашої роботи було порівняльне вивчення ефективності сучасних

дезінфектантів в різних умовах.

Для порівняння антимікробної активності в роботі використовували два

дезінфектанти: Септомакс, діючою речовиною якого є хлорвмісна сполука 1,3-

дихлор-5,5-диметилгідантоїн та ряд поверхнево-активних речовин та

Лізоформін 3000 із групи альдегідів, основною діючою речовиною якого є

глютаральдегід. Активність досліджуваних препаратів вивчали щодо клінічних

ізолятів представників родів Staphylococcus, Bacillus, Enterobacter та

Pseudomonas. У якості тест-обʼєктів використовували сегменти катетерних



63

трубок, які попередньо контамінували культурами мікроорганізмів протягом

доби для утворення стійкої біоплівки на поверхні полімеру. Деконтамінацію

здійснювали шляхом занурення тест-обʼєктів в розчини дезінфектантів в

робочих концентраціях, передбачених інструкцією. Ефективність

знезаражуючої дії вивчали при різних експозиціях контакту з препаратом (5, 15,

30 та 60 хв) та в присутності крові. Про ефективність знезаражування робили

висновок по відсутності росту мікроорганізмів у поживному середовищі, в яке

поміщали трубки після дезінфікуючого розчину.

Отримані результати дослідження показали високу антимікробну

активність дезінфектантів щодо усіх тест-мікроорганізмів після уже навіть

мінімальної експозиції контакту із ними. Однак, кардинально іншими були

отримані результати за умов вивчення їх активності в присутності біологічної

рідини (крові). Досліджувані дезінфектанти втратили свою активність і не

проявляли її навіть після годинної експозиції контакту тест-обʼєктів із ними в

присутності крові. Слід зазначити лише наявну виражену антистафілококову

активність у Лізоформіну 3000, який забезпечував повну деконтамінацію при

найменшій експозиції контакту сегментів тест-об’єктів із препаратом.

В цілому, досліджені препарати слід визнати високоефективними. Однак,

в процесі практичного використання слід враховувати можливий вплив

біологічних рідин, що знаходяться на поверхні об’єкту дезінфекції. Істотним їх

недоліком є втрата антимікробної активності при наявності певних біологічних

субстратів. Існуючі інструкції до препаратів передбачають їх використання для

деконтамінації обʼєктів медичного призначення, що мали контакт із

патологічними секретами та біологічними рідинами. Враховуючи отримані

результати на це слід звертати увагу при приготуванні робочих розчинів

дезінфектантів та специфіку об’єктів, що підлягають деконтамінації за

допомогою даних засобів.

Єлисеєва І. В., Бабич Є. М., Ждамарова Л. А., Білозерський В. І., Колпак С. А.

ВИВЧЕННЯ ВПЛИВУ ДОСЛІДЖУВАНИХ АНТИГЕННИХ

ПРЕПАРАТІВ C.DIPHTHERIAE ТА B.PERTUSSIS НА НЕСПЕЦИФІЧНУ

РЕЗИСТЕНТНІСТЬ ОРГАНІЗМУ ТВАРИН ШЛЯХОМ

ВНУТРІШНЬООЧЕРЕВИННОГО МОДУЛЮВАННЯ СЕПСИСУ



м. ХАРКІВ

Механізми природженого імунітету розвиваються дуже швидко,

впродовж декількох хвилин і годин після проникнення патогенів до організму



64

хазяїна. Їх дія продовжується впродовж усього періоду боротьби з інфекцією.

Однак найбільш ефективно вони працюють в перші 96 годин розвитку інфекції,

а потім поступаються місцем факторам адаптивного імунітету. При вивченні

впливу експериментальних дифтерійних бактеріальних антигенних препаратів,

одержаних за допомогою різних фізичних факторів (лазерів, ультразвуку,

електромагнітного опромінення надзвичайно високої частоти), на активність

фагоцитозу було показано, що введення їх супроводжується активізацією

факторів природженого імунітету. Усі досліджувані антигенні препарати

C.diphtheriae мали стимулюючу дію на активність фагоцитозу тест-культури

C.diphtheriae як у крові кроля, так і в крові людини (t>2, р=0,05). Метою

подальших досліджень стало визначити особливості перебігу

експериментальної інфекції у піддослідних тварин, вакцинованих дослідними

зразками антигенних препаратів у порівнянні з контрольною групою не

вакцинованих тварин при внутрішньоочеревинному модулюванні сепсису

культурами S.pneumoniae АТСС 49619 та P.aeruginosae АТСС 27853.

4 групи нелінійних білих мишей внутрішньоочеревинно вакцинували

різними дозами антигенних препаратів, одержаних з C.diphtheriae та B.pertussis,

з наступним їх зараженням відповідною бактеріальною культурою та

спостерігали за тваринами впродовж 21 дня, реєструючи стан тварин та їх

загибель. 2 групам контрольних тварин уводили фізіологічний розчин.

Слід зазначити, що зовнішній вигляд мишей, вакцинованих

бактеріальним антигеном B.pertussis, після зараження відрізнявся більш рідкою

скуйовдженою шорсткою та почервонінням шкіри на животі. Але жодна

тварина з дослідних та контрольних груп не пала.

Внутрішньоочеревинне інфікування культурою музейного штаму

P.aeruginosae АТСС 27853 в дозі 0,2 мл 1 млрд. суспензії (за оптичним

стандартом ДІСК ім. Л. О. Тарасевича) після дворазової імунізації

досліджуваними бактеріальними антигенними препаратами характеризувалося

ознаками розвитку захворювання контрольних тварин. На 2-й – 5-й день

після зараження контрольна група мишей відрізнялася зниженням апетиту,

підвищеною спрагою, млявістю, миші збивалися до купи, деякі тварини

тремтіли, шорстка тварин стала тьмяною. Одна з мишей контрольної групи

пала на 3-й день. Але к 7-му дню спостереження усі миші стали активними,

охоче споживали їжу, різниці у поведінці у дослідних та контрольній групи не

спостерігалося.

На підставі даних спостереження за поведінкою та зовнішністю мишей

очевидно, що контрольна група мишей, яким уводився фізіологічний розчин,

перенесла інфекцію після внутрішньоочеревинного введення P.aeruginosae

важче, ніж дослідні групи, які двічі вакцинувалися досліджуваними

бактеріальними антигенними препаратами.

Отже експериментальна інфекція у вакцинованих тварин розвивалася на

тлі підвищеного імунного захисту, і тому важкість її перебігу, як виявилося,

була більш помірною, ніж у контрольних тварин, яких не було імунізовано



65

перед зараженням. Одержані результати дають підстави для подальшого

вивчення неспецифічної захисної дії досліджуваних бактеріальних антигенних

препаратів C.diphtheriae та B.pertussis в якості кандидатів у ад'юванти у складі

комбінованої дифтерійної вакцини.

Назарчук О. А., Павлюк С. В., Дудар А. О., Сукманська Г. Д., Кулик А. В.

ДОСЛІДЖЕННЯ КОМБІНОВАНОЇ ДІЇ АНТИСЕПТИКА

ДЕКАМЕТОКСИНУ ТА ФТОРХІНОЛОНІВ НА МІКРООРГАНІЗМИ

РОДУ STAPHYLOCOCCUS

ВІННИЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ, м. ВІННИЦЯ

Згідно сучасних уявлень відомо, що клінічні штами умовно-патогенних

мікроорганізмів роду Staphylococcus належать до провідних збудників

інфекційних ускладнень ділянки хірургічного втручання. Стафілококи

віднесені ВООЗ до проблемних інфекційних патогенів з високим рівнем

пріоритетності пошуку можливих засобів та підходів ефективної боротьби з

ними. В умовах стрімкого формування і поширення антибіотикорезистентності

науковий інтерес являє дослідження чутливості стійких ізолятів до засобів з

різними механізмами дії.

Мета – дослідити особливості комбінованої дії антисептика

декаметоксину (ДКМ) та фторхінолонів на клінічні штами умовно-патогенних

мікроорганізмів роду Staphylococcus.

Матеріали і методи. У дослідженні було обстежено 62 хворих з

хірургічною офтальмологічною патологією. Мікробіологічне обстеження

пацієнтів (100%) виконували до початку антибактеріальної терапії, перед

хірургічним втручанням. Загальновідомими мікробіологічними методами

проведено ідентифікацію за морфологічними, тинкторіальними,

культуральними та біохімічними ознаками ізольованих від хворих штамів

мікроорганізмів. Досліджено чутливість клінічних штамів Staphylococcus spp.

(n=58) до антибіотиків та антисептика ДКМ з використанням стандартних

методів чутливості (Наказ МОЗ України № 167 від 05.04.2007 р.). Додатково з

використанням методу двократних серійних розведень вивчили чутливість

клінічних штамів стафілококів до фтохінолонів в присутності

суббактеріостатичних концентрацій ДКМ.

Результати. В результаті мікробіологічного дослідження біологічного

матеріалу, одержаного з поверхні кон’юнктиви нижньої повіки ока перед

хірургічним втручанням було ізольовано та ідентифіковано клінічні штами

умовно-патогенних мікроорганізмів S. aureus (n=47) та S. epidermidis (n=11). В

ізолятів стафілококів обох видів встановили виражену стійкість до більшості

антибіотиків, зокрема макролідів (кларитроміцин – 29,3 %), лінкозамідів



66

(лінкоміцин – 24,1 %), хлорамфеніколу (20,6%), захищених пеніцилінів

(амоксіциклін-клавуланат – 13,8 %).

Встановлено, що Staphylococcus spp. володіли резистентними

властивостями до фторхінолонових хіміотерапевтичних засобів (офлоксацин –

44,8%, ципрофлоксацин – 29,3%, левофлоксацин – 13,8%, моксіфлоксацин –

10,3%). Так, пригнічення росту стійких та помірностійких клінічних штамів

стафілококів визначали в присутності завищених концентрацій офлоксацину

(40,8±7,65 мкг/мл), ципрофлоксацину (28,9±7,27 мкг/мл), левофлоксацину

(29,45±6,26 мкг/мл), моксіфлоксацину (19,21±3,63 мкг/мл).

Усі досліджувані штами володіли чутливістю до антисептика ДКМ.

Бактеріостатичні властивості останнього щодо Staphylococcus spp. становили в

присутності (1,37±0,34) мкг/мл. Бактерицидну дію ДКМ на стафілококи

визначали при (9,4±2,3) мкг/мл. Доведено, що в присутності

суббактеріостатичних концентрацій ДКМ відбувалось достовірне зниження

показників мінімальних бактеріостатичних концентрацій офлоксацину (в

9,96±2,42 раза), ципрофлоксацину (в 5,7±1,48 раза), левофлоксацину (в

6,46±1,44 раза), моксіфлоксацину (в 4,27±0,85 мкг/мл) щодо клінічних штамів

Staphylococcus spp.

Висновок. Комбінована дія суббактеріостатичних концентрацій

антисептичного лікарського засобу ДКМ та фторхінолонів на

антибіотикорезистентні штами Staphylococcus spp. супроводжується

ефективним відновленням чутливості останніх до офлоксацину,

ципрофлоксацину, левофлоксацину, моксіфлоксацину (в 4-9 разів).

Куцик Р. В., Руско Г. В., Двуліт М. М.

ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОТИМІКРОБНИХ ВЛАСТИВОСТЕЙ ПРЯНО-

АРОМАТИЧНИХ РОЛИН ЩОДО MLS-РЕЗИСТЕНТНИХ ШТАМІВ

СТАФІЛОКОКІВ ТА ПРОПІОНОБАКТЕРІЙ – ОСНОВНИХ ЗБУДНИКІВ

ПІОДЕРМІЙ

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ,

м. ІВАНО-ФРАНКІВСЬК

Науковці різних країн все частіше звертають свою увагу на рослинні

метаболіти як перспективні протимікробні засоби, активність яких у багатьох

випадках проявляється щодо антибіотикорезистентних штамів (Reuter J., 2010).

Зокрема, більшість відомих пряно-ароматичних рослин володіє здатністю

пригнічувати розвиток гнилісних бактерій, що свідчить про наявність в їх

складі активних компонентів з цінними протимікробними властивостями.

Найбільша частка у складі пряно-ароматичних рослин належить ефірним оліям,

що являються вторинними рослинними метаболітами. Вони мають широкий



67

спектр впливу на організм, оскільки є багатокомпонентними сумішами

хімічних сполук, переважно терпеноїдів та ароматичних компонентів. Саме з

ефірними оліями науковці пов’язують антибактеріальну активність більшості

рослин (Fedchenkova I. A., 2017).

Отже, метою даного дослідження було виявлення серед 25-ти пряно-

ароматичних рослин (екстрагент 90% етанол) представників, активні

компоненти яких володіють протимікробними властивостями щодо MLS-

резистентних (штами стійкі до макролідів, лінкозамідів та стрептограміну В)

штамів S. еpidermidis, S. aureus та P.acnes – основних збудників піодермій.

Протимікробну дію екстрактів досліджували мікрометодом дифузії в

агар. Усі тест-штами ідентифіковані відповідно до рекомендацій 12-го видання

«Визначника бактерій Берджі», за культуральними та біохімічними

властивостями («STAPHYtest 16», «ANAEROtest», Lachema, Чехія).

За результатами проведеного мікробіологічного дослідження виявлено,

що протимікробну активність щодо усіх тест-штамів проявили екстракти ( зона

затримки росту (ЗЗР) ≥ 10 мм) листків лавра благородного Laurus nobilis L.

(містить ефірну олію до складу якої входять цинеол, гераніол, метилевгенол,

евгенол, терпінеол), трави чебрецю звичайного (Tим'ян) Thymus serpyllum L.

(містить ефірну олію до складу якої входять тимол, карвакрол, монотерпеноїди,

сесквітерпени, каріофілен), та кореневищ куркуми довгої Curcuma longa L.

(куркумін, цинеол, тумерон).

Аналіз одержаних результатів показав, що штами S. epidermidis та P.

acnes виявилися більш чутливими до БАР пряно-ароматичних рослин.

Зауважмо, що дані штами володіли високим рівнем MLS-резистентності

хромосомного походження. Високою протимікробною активністю (d ЗЗР ≥ 15

мм) щодо тест-штамів S. epidermidis володіли екстракти кори коричника

китайського Cinnamomum aromaticum Nees / Cinnamomun cassia Blume та трави

чебрецю звичайного (Tим'ян) Thymus serpyllum L. Екстракт надземної частини

гравілату річкового Geum rivale L. виразно інгібував тест-штам P.acnes (ЗЗР –

16,29±1,72 мм). Протимікробну активність щодо даного штаму проявили

екстракти плодів перцю чорного Piper nigrum L. та перцю стручкового

Capsicum annum L., надземної частини полину естрагонного Artemisia

dracunculus L., плодів коріандру посівного Coriandrum sativum L., кореневищ

сабельника болотного Comarum palustre L., листків майорану садового

Origanum majorana L. Екстракти надземної частини гравілату річкового та

полину естрагонного показали протимікробну дію щодо тест-штаму S. aureus,

що володів ефлюксним механізмом MLS-резистентності.

Активні компоненти екстрактів ряду пряно-ароматичних рослин

володіють цінними протимікробними властивостями щодо MLS-резистентних

збудників піодермій та можуть бути розглянуті як сировина для створення

протимікробних для місцевої терапії піодермій.



68

Бирюкова С. В., Минухин В. В., Войда Ю. В.

РОЛЬ ОБЛИГАТНЫХ АНАЭРОБОВ В РАЗВИТИИ ГНОЙНО-

ВОСПАЛИТЕЛЬНЫХ ПРОЦЕСОВ

ХАРЬКОВСКАЯ МЕДИЦИНСКАЯ АКАДЕМИЯ ПОСЛЕДИПЛОМНОГО ОБРАЗОВАНИЯ

МОЗ УКРАИНЫ, м. ХАРЬКОВ

За последние годы существенно возросло количество патологических

процессов, снизился как коллективный, так и индивидуальный иммунитет, что,

естественно, привело к изменению сложившихся микроценозов. На фоне этих

процессов генетически детерминированные свойства патогенности и

вирулентности условно-патогенной микрофлоры получили свое

фенотипическое развитие в направлении их усиления. Наблюдаемый прогресс в

диагностике инфекционной патологии, новые методы и программы

профилактики и лечения гнойно-воспалительных процессов, внедрение новых

антибактериальных средств, к сожалению, не уменьшили количества гнойно-

воспалительных и септических осложнений.

Причиной сохранения высокого уровня заболеваемости является также

постоянная смена основных возбудителей гнойно-воспалительных процессов и

их биологических характеристик. Длительное время считалось, что

представители нормальной микрофлоры человека редко вызывают гнойно-

воспалительные процессы. Это положение в полной мере относилось и к

облигатным анаэробным микроорганизмам как споровых, так и неспоровых

форм. Однако в последние годы эти положения подверглись существенному

пересмотру, благодаря усовершенствованию методов индикации и

идентификации облигатных анаэробов и выявлению большого набора факторов

патогенности и вирулентности. Было доказано, что строгие анаэробы занимают

существенное место в инфекционной патологии. Наши исследования

подтвердили этот тезис: из материала от 970 больных с гнойно-

воспалительными процессами различной локализации на долю строгих

анаэробов пришлось 47 %.

Значительней удельный вес строгих анаэробов в развитии гнойно-

воспалительных процессов, возникающих на фоне длительных и технически

сложных операций, которые сопровождаются вскрытием просвета кишечника

или урогенитального тракта. Так, при исследовании материала от больных

хирургического профиля, у которых развились послеоперационные процессы,

анаэробы составили 73,5 %. У больных клиники гинекологического профиля

облигатные анаэробы составили 86,1 % изолятов. Грамположительные формы

были представлены пептококками, пептострептококками, Cl. perfringens типа А,

грамотрицательные - бактероидами, превотеллами, порфиромонас,

фузобактериями, вейлонеллами и мобилункус. У больных урологической



69

клиники чаще всего причиной инфекционного процесса были

пептострептококки и бактероиды, которые от общего количества выделенных

возбудителей составили 45,6 %.

Проблема инфекции анаэробной природы является чрезвычайно

актуальной. Сложность и трудоемкость работы с анаэробами, несовершенность

технической базы лабораторий не дает возможности в полной мере оценить их

участие в гнойно-воспалительных процессах различной локализации. В то же

время отсутствие полноценной расшифровки этиологии инфекции приводит к

хронизации процесса и формированию антибиотикорезистентных штаммов за

счет неадекватного применения лечебных препаратов без учета этиологической

структуры заболеваний. Как правило, антибиотикотерапия проводится

эмпирически. Это вызывает необходимость постоянного мониторинга за

циркулирующими в клинике возбудителями и их уровнем резистентности.

Чумак О. М. 1 , Ганова Л. О.2 , Шевчук А. А. 1 , Співак М. Я. 2

ПОРІВНЯЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ТЕСТ-СИСТЕМ ДЛЯ ДІАГНОСТИКИ

АНИТІЛ ДО ГЕПАТИТУ С РІЗНИХ КОНСТРУКЦІЙ

1

ПРАТ ―НВК ―ДІАПРОФ-МЕД‖, м. КИЇВ 2

ІНСТИТУТ МІКРОБІОЛОГІЇ І ВІРУСОЛОГІЇ ІМЕНІ Д. К. ЗАБОЛОТНОГО

НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ, м. КИЇВ

Діагностика гепатиту С на ранніх етапах має важливе значення для

встановлення діагнозу та своєчасного лікування, оскільки в більшості випадків

хвороба протікає безсиптомно і у 30-70% випадків захворювання переходить у

хронічну форму.

Проведено порівняльне дослідження тест-систем для виявлення антитіл

до вірусу гепатиту С (НСV) двох різних конструкцій. Перша базувалась на

методі твердофазного непрямого імуноферментного аналізу(ІФА). Для

виявлення специфічних антитіл використовували рекомбінантні білки - аналоги

найбільш імунодомінантних епітопів антигенів Core, NS3, NS4, NS5. Утворені

імунні комплекси виявляли сумішшю пероксидазних кон`югатів на основі

мишачих моноклональних антитіл до IgG та IgM людини. Конструкція другої

тест-системи базувалась на поєднанні ―сендвіч‖ – методу та непрямого

твердофазного ІФА з біотин-стрептавідиновим підсиленням специфічного

сигналу. Для виявлення специфічних антитіл використовували ті ж

компоненти, що й в першому діагностикумі. Утворені імунні комплекси

виявляли кон`югатом №1 до складу якого входила суміш біотинільованих

синтетичних пептидів-аналогів найбільш імунодомінантних ділянок антигенів

Core, NS4, що давало можливість виявляти сумарні антитіла (Ig G, IgM, IgA) до

вірусу гепатиту С, які з`являються в організмі першими на найбільш ранніх



70

стадіях захворювання, тим самим скорочуючи період ―сероконверсійного

вікна‖. До складу кон`югату №2 входить суміш стрептавідину, міченого

високополімерною пероксидазою, що в значній мірі підсилює специфічний

сигнал, та пероксидазний кон`югат на основі моноклональних антитіл до IgG

людини. Мічені пероксидазою моноклональні антитіла виявляють імунні

комплекси у складі яких присутні антитіла до антигенів NS3 та NS5 та

зменшують ризик зниження сигналу при високій концентрації специфічних

антитіл (―хук- ефект‖).

Діагностичну чутливість обох тест-систем перевіряли на вибірці

сироваток від пацієнтів на різних стадіях захворювання, які мали різну

концентрацію специфічних антитіл, включаючи низькі концентрації.

Встановлено, що діагностикум з біотин-стрептавідиновим підсиленням

специфічного сигналу виявляє антитіла до HCV в сироватках, які в тест системі

на основі непрямого ІФА визначаються позитивними на рівні граничного

значення, а також в додатково розведених в 10 та 100 разів.

Отримані результати свідчать про можливість використання конструкції

тест-системи з поєднанням непрямого та ―сендвіч‖ варіантів для діагностики

НСV на більш ранніх стадіях захворювання, коли в організмі циркулюють

низькі концентрації специфічних антитіл.

Волянський А. Ю., Романова О. А., Погоріла М. С., Щербак О. М., Сидоренко Т. А., Ігумнова Н. І., Юхименко В. І., Кучма М. В.

ФОРМУВАННЯ СПЕЦИФІЧНОГО ІМУНІТЕТУ ДО ВАКЦИНИ КПК У

ДІТЕЙ З ХРОНІЧНОЮ ВЕБ-ІНФЕКЦІЄЮ



м. ХАРКІВ

Відомо, що серед усіх вакцинованих проти небезпечних інфекцій дітей,

від 5 до 10 % не відповідають рівнем специфічного імунітету, необхідним для

захисту від збудника, безпосередньо після імунізації, а з часом після щеплення і

до наступної ревакцинації частка незахищених тільки зростає. Серед них

категорія дітей з хронічною інфекцією вірусом Епштейна-Барр (ХЕБВ), з

одного боку, являє собою групу ризику щодо інфекційних захворювань та їх

ускладнень і потребує активної імунопрофілактики у першу чергу, але з іншого

боку, є саме тим контингентом, в якого може не відбуватися формування

стійкого, довготривалого специфічного імунітету.

Метою проведеного дослідження було визначення напруженості

специфічного імунітету проти кору, епідемічного паротиту та краснухи у дітей

з ХЕБВ до та після ревакцинації КПК на фоні оцінки їх загального імунного



71

статусу та цитокінового балансу. До дослідження було включено 100 6-7-

річних дітей з ХЕБВ і 94 клінічно здорових дітей того ж віку (контрольна

група), які були обстежені і щеплені у харківському дитячому медичному

центрі «Ваша дитина» протягом 2014-2018 років. Для ревакцинації було

застосовано комплексну КПК вакцину Приорікс (Glaxo Smith Kline, Бельгія).

Було визначено, що значний відсоток раніше вакцинованих дітей з ХЕБВ

на час ревакцинації КПК не мають у сироватці крові антитіл до цих інфекцій у

захисних титрах: 46% – до кору; 52% – до краснухи; 58% – до епідемічного

паротиту. При тому у переважної більшості пацієнтів, які мали захисний титр

специфічних імуноглобулінів, він був мінімальним (21-30 МO/мл). Як показало

дослідження, низький рівень показників специфічного імунітету у дітей з ХЕБВ

перебував у прямому зв’язку з показниками загального імунітету: низькою

кількістю СD4+-клітин, активованих СD25

+СD4

+-лімфоцитів, Т-цитотоксичних

(СD8+СDІІb

-)- та Th1(ІНФγ

+)-лімфоцитів (р<0,05); низькою поглинальною та

біоцидною активністю фагоцитів крові (р<0,05), зниженням проліферативної

активності лімфоцитів (р<0,05), а також з високим вмістом прозапальних

цитокінів у сироватці крові, розбалансуванням синтезу протизапальних

цитокінів (р<0,05) і слабким потенціалом мононуклеарів до продукції ІЛ-2, ІЛ-

15, ІЛ-21. Було виявлено, що поєднання зазначених факторів суттєво гальмує

розвиток повноцінної імунної відповіді на вакцину і може слугувати

прогностичним критерієм неможливості формування стійкого вакцинального

імунітету.

Вивчення специфічного гуморального імунітету у дітей з ХЕБВ після

ревакцинації КПК показало, що за 1 місяць після щеплення 11 % з них не

мають захисного рівня АТ проти кору, а в решти він спостерігається у

наднизьких значеннях (0,21-0,40 МО/мл), захисний рівень АТ проти краснухи

був відсутній у 10 %, проти епідемічного паротиту – у 14 % пацієнтів. У дітей з

ХЕБВ, на відміну від клінічно здорових, взагалі не спостерігалося високих

значень АТ проти кору та краснухи, і лише у 4 % (у діапазоні 61-70 МО/мл)

були присутні АТ проти епідемічного паротиту.

За 1 рік після ревакцинації вакциною КПК у 34,0 % дітей з ХЕБВ був

відсутній захисний титр АТ до кору, у 36,0 % - до краснухи, у 40,0 % - до

епідемічного паротиту, тоді як у клінічно здорових дітей відсутність захисного

імунітету проти всіх трьох зазначених збудників не спостерігалася.

Таким чином, проведені дослідження засвідчили, що підходи до

вакцинації дітей з ХЕБВ-інфекцією потребують перегляду та удосконалення з

боку передвакцинальної корекції зміненого імунного статусу з метою

отримання стійкого специфічного імунітету.

https://compendium.com.ua/makers/68/128056/delta-medical-promotions-ag/



72

Цимбалюк В. І. 1, Малишева Т. А.1, Торяник І. І. 2,

Медведєв В. В.1, Колесникова І. П.3, Цимбалюк Я. В. 1, Нікіфорова О. В.4

СТРУКТУРНІ ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕБІГУ СУЧАСНИХ ЕПІДЕМІЧНИХ

ЕНЦЕФАЛІТІВ

1

ДУ «ІНСТИТУТ НЕЙРОХІРУРГІЇ ІМ. А.П. РОМОДАНОВА НАМНУ», м. КИЇВ 2



м. ХАРКІВ 3

НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМ. О. О. БОГОМОЛЬЦЯ, м. КИЇВ 4

ДВНЗ «ХАРКІВСЬКА ЗООВЕТЕРИНАРНА АКАДЕМІЯ», м. ХАРКІВ

Останнім часом особливе занепокоєння фахівців клінічної галузі

викликають випадки захворювання сезонними енцефалітами. Причинами

загострення уваги до цих доволі знайомих інфекційній галузі хвороб є активне

зростанням міжнародної мобільності громадян України, зухвале нехтування

рекомендаціями лікарів щодо застосування превентивних медичних заходів,

більш уважного ставлення до власного здоров’я. Збудниками найбільш

розповсюджених кліщових ендемічних (весняних) енцефалітів, як відомо,

являються віруси родини Alphavirus. Зараження може бути трансмісивним

(через іксодових кліщів, головним чином, двох видів), іноді навіть

аліментарним (шляхом вживання зараженого цільного сирого молока). Портом

для трансмісії стають кровоносні суди поверхневих шарів шкіри, де

створюється своєрідне депо. Кровообігом збудник розноситься по організму

(селезінка, печінка, мозок), інтенсивно розмножується та повторно потрапляє у

кров. Окрім гематогенного, існує лімфогенний, периневральний шляхи

розповсюдження вірусу. Добре відома тропність збудника до рухових центрів

головного мозку (останнє викликає особливу небезпеку). У разі аліментарного

шляху зараження фіксація та накопичення вірусу відбувається у кишківнику.

Враховуючи деталі сучасної епідемічної картини ендемічних енцефалітів,

утруднений алгоритм їх клініко-діагностичних підходів, небезпечність

варіантів клінічного фіналу хвороби, стає зрозумілим необхідність детального

вивчення морфологічної картини енцефалітів та подальшого вдосконалення

їхньої діагностики. Матеріалом дослідження стали шматочки головного мозку,

судин (розміром 0,5 куб.см) осіб, що померли у наслідок тяжких форм

ендемічного весняного енцефаліту. Алгоритм виготовлення гістологічних

препаратів містив стандартну послідовність етапів та долучав забір

біологічного матеріалу, його фіксацію (12 %- розчин формаліну на фосфатному

буфері, pH=7,0-7,2), зневоднення. За цим отриманий матеріал заливали у смоли

(парафін/ целоїдин за потребами дослідження). З парафінових/ целоїдинових

блоків виготовляли серії гістологічних зрізів товщиною 10-15 мкм. Отримані



73

зрізи забарвлювали гематоксиліном та еозином, азотно-кислим сріблом за

Кахалем, залізним гематоксиліном за Рего. Для світлооптичного аналізу

застосовували систему мікроскопу ЛОМО (Росія) ( х 200; х 400; х 600).

Дослідженню піддавали коркову та мозкову речовини півкуль головного мозку,

його судини. Клінічні результати порівнювали із тими, що було отримано у

контрольних зразках. Макромікроскопічний аналіз головного мозку померлих у

наслідок ендемічного енцефаліту продемонстрував переважне ушкодження

сірої речовини, що супроводжувалось розвитком запальних реакцій

ексудативно-проліферативного типу, дистрофічно-некротичних змін

нейроцитів. У препаратах фіксували підвищення чисельності олігодендроцитів,

ознаки набряку мозкової тканини. Повнокровність супроводжували глибокі

зміни судин із локальними стазами, тромбозами, деструкцією шарів стінок

мікросудин головного мозку, що у окремих локусам набували характер типової

гомогенізації тканин вщерть до розвитку некрозу. У відповідності із

патогенетичним сценарієм спостерігали периваскулярні інфільтрати. Що

долучали чисельні лімфоцити, моноцити, плазматичні клітини, гістіоцити.

Дефекти шарів стінок судин сприяли розвитку інтенсивного діапедезу

еритроцитів у навколо судинні простори, що остаточно з’ясовувало етіологію

крововиливів. У окремих випадках відмічали дифузну та вогнищеву

проліферацію мікроглії, астроцитів, що частково піддавались деструктивним

процесам. Цитологічні зміни нейронів супроводжувались набухненням,

хроматолізом, каріоцитолізом, вакуолізацією цитоплазми, Подекуди

спостерігали пікноморфні зміни із некрофагією. Пролонгований перебіг

енцефалітів сприяв розвитку фіброзу оболонок нейроволокон, дистрофічним

змінам нейроцитів, спонгіозній дегенерації, циркуляторним розладам у

мікросудинному руслі.

Торяник І. І.1, Кононенко Н. М.2, Похил С. І.1, Нахар Камрун3, Саид Р.3, Каур Р.3, Іваннік В. Ю.1, Мінухіна О. О.1, Шуба Д. Г.2

СТРУКТУРНО-ФУНКЦІОНАЛЬНИЙ ПРОФІЛЬ СУЧАСНИХ

ХРОНІЧНИХ ЦЕРВІЦИТІВ ТА ВАГІНІТІВ

1



м. ХАРКІВ 2

НАЦІОНАЛЬНИЙ ФАРМАЦЕВТИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ, м. ХАРКІВ 3

ХАРКІВСЬКИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ, м. ХАРКІВ

Проблема морфологічної характеристики запальних процесів, що

відтворюються у слизовій оболонці вагіни, шийки матки, продовжує активно

вивчатись фахівцями. Останнє пов’язане із широким розповсюдженням мікст-



74

інфекцій, у тому числі, статевої системи жінок. На зазначеному тлі структурно-

функціональний профіль змін у слизових оболонках, підслизовій, навіть

м’язовому шарі стає іншим, ніж у випадках впливу моноінфекції. Отримані

патоморфологічні реакції носять поліморфний характер, утруднюють

світлооптичний експрес-аналіз, сприяють виникненню численних помилок

діагностики. З огляду на останнє, детальне вивчення морфологічних змін за

умов виникнення і перебігу хронічних цервіцитів та вагінітів містить

безсумнівну актуальність. У роботі вивчали гістологічну специфіку хронічних

цервіцитів та вагінітів у жінок віком 40-55 років. Об’єктом дослідження стали

біопсії, кляч-препарати, мазки, некропсії. Забір матеріалу відбувався як за умов

гінекологічної операційної, так і секційної прозектури. У разі отримання

шматочків органів останні піддавали фіксації у 12 % розчині формаліну на

фосфатному/ сульфатному буфері (рН= 7,0-7,2), постфіксації, зневодненню у

спиртах зростаючою концентрації. Блоки заливали у парафін/ целоїдин, різали

за допомогою мікротому. Зрізи забарвлювали гематоксиліном та еозином, за

Ван-Гізоном. У разі виготовлення мазків застосовували предметні скельця

спеціальним чином підготовлені для нанесення матеріалу. Біологічний субстрат

на скельцях фіксували у ексикаторах (V=1,5-3 л) з розчином формаліну 20 % на

фосфатному буфері (рН= 7,0-7,2), за чим висушували на повітрі за кімнатною

температурою (t=18-20 ºС) або прискореним способом за допомогою фену

побутового фірми «Rowenta Infini Pro» метиленовим синім, за Романовським-

Гімзою. Аналіз препаратів проводили, застосовуючи світлооптичну систему

мікроскопу ЛОМО, Санкт-Петербург, Російська Федерація (х100; х200; х400;

х1350). Результати, які отримували у групах клінічного спостереження,

порівнювали із тими, що мали місце у контролі. Спостереження за

морфологічними змінами у контрольних зразках показали цілковиту

відповідність статево-віковій нормі певних етапів постнатального онтогенезу

людини. Стінки піхви еластичні, гнучкі, доступні, легко піддаються пальцевому

дослідженню. Слизова оболонка цілісна, без дефектів структури, дещо

повнокровна, рожевого кольору. У ній збережені пружність, шари,

конфігурація. Десквамація епітеліальних шарів відповідає нормі

функціонування органу та пов'язана із циклічності процесів овогенезу.

Крововиливи у підслизову оболонку відсутні, гіперемія, набряк зареєстровані

не були. Поява та розвиток онкопроцесів не спостерігались, наявність

специфічних (венеричних) інфекцій не встановлена. За умов визначення змін у

препаратах груп клінічного спостереження встановлені зосередження малих

круглої форми темно-синього забарвлення лімфоцитів (головним чином, у

зонах пласкоклітинно-залозистого шару). За лаштунками клінічного

дослідження виявлені позначені об’єми слизу, іноді специфічного запаху.

Пацієнтки висловлювали скарги на неприємні відчуття у разі проведених

обстежень, свербіж, садіння. У підслизовій основі помітні невеликі за об’ємом

ділянки крововиливів. У окремих зразках реєстрували випадки запалень, що

супроводжувались ерозіями, виразковим процесом, ознаками локальних



75

регенерацій. Проліферативні реакції, ексудація, інфільтративний компонент

видавались відсутніми. Ерозивних, деструктивно-дегенеративних ушкоджень

не відзначали. Регенеративний процес стало прогресував (у разі наявності

запального епітелію феномен супроводжували явища ініціації запальної

атипії).Морфологічний профіль сучасних цервіцитів та вагінітів позначався

появою лімфоцитів, інтенсивною десквамацією слизу, поверхневих дефектів та

локальних ділянок з ознаками крововиливів, запалень, ерозій.

Довга І. М.1, Поволокіна І. В.1, Шульга Н. М.1, Мінухіна О. О.1, Волянська Н. О.1, Радченко О. О.1, Іваннік В. Ю.1, Частій Т. В.1,

Сорокоумов В. П.2, Казмірчук В. В.3

ПЕРСПЕКТИВА РОЗРОБКИ ПРОТИМІКРОБНОГО ЛІКАРСЬКОГО

ЗАСОБУ РОСЛИННОГО ПОХОДЖЕННЯ ДЛЯ ЛІКУВАННЯ ВАГІНІТІВ

1



м. ХАРКІВ 2

ВІННИЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ М. І. ПИРОГОВА 3

НАЦІОНАЛЬНИЙ ФАРМАЦЕВТИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ, м. ХАРКІВ

На теперішній час розповсюдженість захворювань у жінок на вагініти

займає одне з провідних місць в структурі гінекологічної патології як в Україні

так і в більшості країн світу.

Значне місце у розвитку вагінітів займає мікст-інфекція, найчастішими

мікроорганізмами якої є стрептококи, стафілококи і кандиди. Водночас, гнійно-

запальні процеси жіночих статевих органів є наслідком більш глибоких і

загальних причин, пов'язаних з порушенням функції репродуктивних органів

або порушенням мікробіоценозу, викликаного ендогенними факторами. У той

же час, модифікація біологічних властивостей збудників вагінітів з розвитком

атибіотикорезистентних форм призводить до значного ускладнення лікування і,

як наслідок, до неефективного застосування антибіотиків та інших

протимікробних препаратів, що сприяють збільшенню кількості стійких до них

мікроорганізмів. Складність патогенезу, роль запалення і поліетіологічність

даного захворювання обумовлює, насамперед, необхідність застосування

протимікробних і протизапальних засобів для місцевого лікування.

На сьогодні при лікуванні вагінітів найчастіше використовують

протимікробні засоби синтетичного походження, які в повній мірі не

відповідають сучасним медико-біологічним вимогам, не спричиняють

комплексну нормалізуючу дію та володіють значними побічними ефектами.

Альтернативним рішенням даної проблеми є розробка фітопрепаратів, що

мають низьку токсичність та можливість довготривалого використання без



76

суттєвих негативних явищ, не чинять подразнюючої дії, не викликають

алергічних реакцій, а головне – активні відносно широкого спектру

мікроорганізмів.

Біологічно активні речовини, які входять до складу рослинних засобів,

мають споріднені властивості з організмом людини, що дозволяє їм приймати

участь у метаболічних процесах, знешкоджуючи токсичні продукти, а їх

високий вміст у певних співвідношеннях забезпечує фітопрепаратам високу

біодоступність.

Вагінальні інфекції є локальними формами порушень мікробіоценозу.

Для забезпечення необхідного фармакологічного ефекту лікарського засобу у

вогнищі інфекційно-запального процесу найбільш ефективним є застосування

інтравагінального шляху введення препарату. Однією з перспективних

лікарських форм препаратів для застосування у гінекології є супозитрорії.

Сучасний фармацевтичний ринок України переважно представлений

вагінальними супозиторіями синтетичного походження, а лікарські засоби на

основі рослинної сировини, практично відсутні.

Раціональне поєднання рослинної субстанції з допоміжними речовинами

при розробці нового лікарського засобу у формі супозиторіїв значно розширить

їх терапевтичні можливості для лікування гінекологічних захворювань, у тому

числі вагінітів.

У цьому аспекті створення нових ефективних лікарських засобів

багатовекторної дії, що поєднують протимікробну, протизапальну і

антиоксидантну дію, на основі олій рослинного походження для лікування

вагінітів залишається актуальним.

Торяник І. І.1, Похил С. І.1,Саид Р.2, Каур Р.2, Рапрія Аніл2, Мінухін Д. В.2, Іваннік В. Ю.1, Труфанов О. В.2, Тимчук Д. С.2

ГЕРПЕСВІРУСНА ІНФЕКЦІЯ ТА ЇЇ ВПЛИВ НА БУДОВУ

ЩИТОПОДІБНОЇ ЗАЛОЗИ У ДІТЕЙ

1



м. ХАРКІВ 2


Дослідниками з питань вивчення етіопатогенезу герпесвірусної інфекції

неодноразово зауважувалось, що клінічні маніфестації останньої тісно

пов’язані зі складними та не остаточно вивченими ендокринними, нейро-

гуморальними процесами. Останні спонукають розвиток структурно-

функціональних змін у клітинах мезенхімального походження. Глибина таких

уражень, їхній характер, стратегії напрямків доволі неоднозначні. Саме цим



77

визначається згодом клінічна симптоматика хвороби, її сценарії перебігу, вибір

лікувальної тактики у найскладніших клінічних варіантах маніфестацій

нозології. Звідси дуже уважне відношення клініцистів до базових принципів

діагностики, серед яких найбільш доказовими залишаються до тепер

морфологічні оцінки. Матеріалом дослідження стали шматочки щитоподібної

залози розмірами х 0,5 х 0,5 х 0,5 см померлих дітей обоє статі віком від 1,5

років до 5-ти років. Об’єкт о видаляли, піддавали фіксації у 12 % формаліні на

фосфатно-сольовому буфері (рН= 7,0-7,2), постфіксували, зневоднювали,

заливали у парафін, виготовляли гістологічні зрізи (забарвлення

гематоксиліном та еозином, за Ван-Гізоном). Аналіз структурних змін

здійснювали у світлооптичному мікроскопі ЛОМО, Санкт-Петербург, Росія (х

300; х 600; х 1350). Групи порівняльного контролю становив секційний

матеріал, взятий від дітей, що померли у наслідок автотроф або синдрому

раптової смерті.

Гістологічне дослідження органу продемонструвало у окремих (n=8)

спостереженнях реєстрували появу характерних колоїдних кист. Останні у

подальшому ставали морфологічним субстратом для утворення вузлів та

вузликів, тугих на дотик, пальпаторно доступних, візуалізованих на збільшенні

(х 40). Структура кист позначена, без втрати первинної фолікулярної структури.

Розміри дещо збільшені, еутироїдна функція органу дискусійна. Гістологічну

картину змін доповнювали ознаки запальних процесів, що супроводжувались

появою інфільтратів із Т-лімфоцитів. У окремих зонах органу завдяки останнім

фактам спостерігали формування чисельних лімфоїдних фолікулів з В-

клітинами у їхніх гермінативних центрах. Зазначені феномени ставали

яскравим підтвердженням наявності інфекційного агенту як провокуючого

морфологічного фактору взагалі. Тотальної деструкції фолікулів та органу у

цілому встановлено не було. Серед характерних мікроскопічних змін відмічали

появу типових для герпесвірусної інфекції вогнищ десквамаційних процесів,

особливо ця ситуація активно фігурувала у судинах. Визначали факти

гігантоклітинного метаморфозу, зі зміщеннями ядерно- цитоплазматичного

співвідношення у бік ядра, гіперхроматоз. У клітинах мезенхімального

походження позначеними видавались явища цитоплазматичної зернистості,

каріопікнозу, каріорексису (подекуди). Мікро судини були вкрай подекуди з

фактами дефектів стінок. Частими залишались тромбози, тромбоемболії та, як

наслідок останніх, стази з погіршенням кровопостачання у органі в цілому.

Поява тромбоцитів помірна, мегакаріоцити вкрай поодинокі у полі зору

препаратів. За для формування цілісного клінічного погляду на патогенетичну

картину змін залучали результати розгорнутого аналізу крові, що не підтвердив

прогнозів на користь змін у клітинній ланці гемопоезу, ознак перніціозної

анемії також виявлено не було. Явищ фолікулярної неоплазія, анапластичного,

медулярного раку щитоподібної залози, папілярної карциноми визначено не

було. За лаштунки проведених морфологічних досліджень встановлена

наявність специфічних для герпесвірусної інфекції гістологічних змін у



78

тканинах щитоподібної залози, що стосувались розвитку гігантоклітинного

метаморфозу, гіперхроматозу, появи цитоплазматичної зернистості у клітинах

мезенхімального походження.

Торяник І. І.1, Калініченко С. В. 1, Скляр А. І. 1, Мелентьєва Х. В. 1, Мірошниченко М. С. 2, Попова Л. О. 1, Антушева Т. І. 1

СТАН АЛЬВЕОЛЯРНОГО АПАРАТУ ЛЕГЕНЬ У ОСІБ З ГОСТРИМ

ВІРУСНИМ ГЕПАТИТОМ В

1



м. ХАРКІВ

2 ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ, м. ХАРКІВ

У сучасній інфектології особливе занепокоєння викликає специфіка

клінічного перебігу та етіопатогенезу гострих вірусних гепатитів В. Найбільш

поширеними із їхніх провідних синдромів та характеристик є наявність

артралгій та уртикарних висипів у переджовтяничний період, здебільшого

пролонгована тривалість захворювання, ніж у разі перебігу гепатиту А,

характерні вогнищеві ураження легень. Певну діагностичну утрудненість

становить морфологічна діагностика стану внутрішніх органів за умов розвитку

гострого вірусного гепатиту В. За цим слід також пам’ятати появу структурних

змін, пов’язаних із відкладенням імунних комплексів (своєрідних маркерів

хвороби). Отже, вивчення структурно-фізіологічної специфіки альвеолярного

апарату легень у померлих осіб з гострим вірусним гепатиту В видається

своєчасним.

Об’єктом започаткованого дослідження стали легені померлих у наслідок

розвитку гострого вірусного гепатиту осіб обоє статі у віці від 19 до 64 років.

Аналізу піддавали шматочки легень, що стандартно фіксували у розчині 12 %

формаліну на фосфатному буфері (рН= 7,0-7,2). За цим здійснювали

постфіксацію, проводку через батарею спиртів зростаючої концентрації

(вщерть до абсолютного), зневоднювали, заливали у парафінові та целоїдинові

блоки. Гістологічні зрізи виготовляли на санному/ ротаційному мікротомах.

Забарвлювали у відповідності з вимогами дослідження (гематоксиліном та

еозином, за Ван-Гізоном, Шикато, Браше). Аналіз препаратів відбувався у

світлооптичному мікроскопі ЛОМО, Санкт-Петербург, Російська Федерація (х

200; х 400; х 1350). За умов отримання ідентичних результатів їх

узагальнювали. Контролем дослідження слугували препарати від клінічно

здорових осіб, що загинули у наслідок автотроф, раптової смерті.

У результаті дослідження встановлено, що легені осіб, які відносили до

групи контролю цілком відповідали специфіці анатомо-функціональної норми



79

певного періоду постнатального онтогенезу людини. Явищ крововиливів,

некрозу, десквамацій альвеолоцитів визначено не було. Фактів онкогенного

росту не реєстрували, наявності гельмінтів встановлено не було. У групі

клінічного спостереження фіксували мозаїчні локальні, розлиті вогнища

запальних процесів (червоного, темно-червоного кольору з незначними за

розмірами сіро-жовтими, палевими ділянками у центрі). У респіраторних

відділах органів серозний та серозно-геморагійний ексудат з домішками

лейкоцитів (у тому числі, гранулоцитарного походження). У поруч

розташованих ділянках позначені зони некрозу, що долучали міжалвеолярні

перетинки. У альвеолах зосереджений фібриновий та серозний ексудат, що

потенційно міг бути розціненим як фактор небезпеки розвитку пневмотораксу.

У полі зору наявні альвеолярні макрофаги. Десквамація альвеолярного епітелію

доволі виразна, поширена, подекуди представлена пластами. У зразках

біоматеріалу чисельні клітини з метаморфозом, базофільною зернистістю,

ознаками гіперхроматозу (що є властивим, насамперед для вірусних

пневмоній).

Макаренко В. Д.1, Яковенко Д. В.2, Тимченко О. М.3, Протченко П. З.3, Іваннік В. Ю.3, Гушилик Б. І.4, Партоєва О. Г.5

АТУАЛЬНІСТЬ КРИПТОСПОРИДІОЗУ В СУЧАСНИХ УМОВАХ

1

ХАРКІВСЬКА МЕДИЧНА АКАДЕМІЯ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ, м. ХАРКІВ 2

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ, м. ДОНЕЦЬК 3



м. ХАРКІВ 4

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОБЛАСНИЙ МЕДИЧНИЙ ДІАГНОСТИЧНИЙ ЦЕНТР, м. ЧЕРНІВЦІ 5 КНП «КРИВОРІЗЬКА ІНФЕКЦІЙНА ЛІКАРНЯ № 1», м. КРИВИЙ РІГ

В міжнародному дослідженні GEMS, яке проводилось в країнах з

низьким рівнем життя було встановлено, що у дітей раннього віку найчастішою

причиною тяжкої діареї були ротавіруси, а причиною летальних наслідків від

діареї – криптоспоридії та ентеротоксигенні кишкові палички.

Метою дослідження було встановлення поширеності криптоспоридіозу та

засобів профілактики даного паразитозу.

В лабораторії нових та маловивчених інфекцій ДУ»ІМІ НАМН України»

було досліджено 167 зразків фекалій та 126 зразків сироватки крові у дітей

Донецького регіону з гострими кишковими інфекціями, що дозволило

встановити досить високий індекс серопоширеності – 17,9 %. Що підтверджує

важливість профілактики криптоспоридіозу.



80

Профілактика криптоспоридіозу ґрунтується на дотриманні правил:

особистої гігієни при приготуванні їжі, користуванні туалетом, догляді за

тваринами та хворими на діарею людьми (особливо дітьми раннього віку, ВІЛ-

інфікованими та хворими на СНІД), тощо; запобігання контакту із фекаліями

під час сексу; безпечного користування рекреаційними водними об’єктами і

здійснення обмежувальних заходів для недопущення до користування ними

хворих у період діареї та реконвалесцентів упродовж двох тижнів після її

припинення; ―обережної― поведінки під час виробничих і туристичних поїздок

у країни із високим рівнем ендемічної захворюваності на криптоспоридіоз;

технологічної обробки продуктів харчування при приготуванні їжі; підвищення

безпечності питної води з її знезараженням від криптоспоридій (кип'ятіння

упродовж/більше однієї хвилини, фільтрація через фільтри із розміром пор не

більше 1 мкм, знезараження ультрафіолетовим опромінюванням, озонуванням

або хлоруванням із підтриманням рівня вільного хлору 1-3 мг/л, тощо.

В літній сезон місця для купання потрібно вибирати таким чином, щоб

вони не забруднювались стічними рідинами тваринницьких комплексів, а також

не використовувались для водопою сільськогосподарськими тваринами.

Для попередження зараження працівників клініко-діагностичних та

бактеріологічних лабораторій, а також медперсоналу відділень кишкових

інфекцій рекомендується дотримання протиепідемічного режиму діяльності.

Таким чином, проведення профілактичних заходів дозволить зменшити

ризик зараження та розповсюдження криптоспоридіозу в Україні.

Сус М. Ю.1, Гураль А. Р.1, Корнійчук О. П.1, Секунда М. О.2

БАКТЕРІОЛОГІЧНИЙ ФАКТОР У РОЗВИТКУ ІНФЕКЦІЇ

СЕЧОВИВІДНИХ ШЛЯХІВ У ДІТЕЙ

1

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ДАНИЛА

ГАЛИЦЬКОГО, КАФЕДРА МІКРОБІОЛОГІЇ 2

ЛЬВІВСЬКА МІСЬКА ДИТЯЧА ЛІКАРНЯ ім. ПИЛИПА ОРЛИКА

Необхідним компонентом у комплексному лікуванні дітей, що

страждають на інфекційні хвороби сечовивідних шляхів (СВШ) є антимікробна

терапія, яка призначається відповідно до результатів коректної

мікробіологічної діагностики. Дитячий організм, що активно розвивається, має

відповідні особливості, у тому числі анатомо-фізіологічні характеристики.

Сприяють появі патологічного процесу аномалії розвитку нирок. Однією з

причин рецидивування захворювання є порушення фізіологічних бар’єрів, які

перешкоджають транслокації мікроорганізмів-симбіонтів з природних біотопів

людського організму у сечовий тракт. Найчастіше йдеться про ентеробактерії, в



81

першу чергу, кишкову паличку, рідше - представників роду Proteus, Klebsiella.

Актуальним етіологічним фактором у розвитку інфекції СВШ є ентерокок, а

також Staphylococcus aureus та S.epidermidis. Антибактеріальна терапія повинна

ґрунтуватися з урахуванням встановленого мікробіологічного діагнозу, а також

не спричинювати дисбіотичну реакцію з боку кишечника та активізацію

грибкової мікробіоти.

Обстежено 24 дитини віком 2-9 років , яких було ушпиталеніо у

Львівську міську дитячу клінічну лікарню з ознаками інфекції СВШ: 16 дітей –

гострого пієлонефриту та 8 – рецидиву хронічної інфекції СВШ,

спровокованого у 3-х дітей інфекційними процесами іншої локалізації.

Проводилося мікробіологічне дослідження сечі та випорожнень на предмет

дисбіозу відповідно до чинних методичних документів, що регламентують

проведення бактеріологічних досліджень.

За результатами дослідження встановлено , що запальний процес у СВШ

був спричинений в основному кишковою паличкою (16 осіб), у 2-х дітей було

ізольовано Klebsiella mobilis та K.pneumoniae відповідно. Грампозитивна

мікробіота була чинником інфекції СВШ у 6 осіб (2-х – S. aureus та 4-х -

S.epidermidis). Від двох дітей ентеробактерії висівалися в асоціації з

Pseudomonas aeruginоsa в кількості 104 КУО/мл. У частини дітей (5) до

лікування інфекції СВШ спостерігався дисбіоз кишечника із помірним

зниженням кількості мікроаерофільної мікробіоти (біфідо- та лактофлори) та

зниженням до рівня ешерихій 107КУО в 1 г випорожнень. Після лікування

(застосовувалися відповідно до антибіотикограми цефалоспорини ІІІ

покоління) у 20 дітей сеча була стерильною, у решти пацієнтів виявлений

збудник запального процесу був елімінований, натомість висівалися у великій

кількості ентерококи (3 дитини) та коринебактерії (1 особа).

Висновки. За умов повної елімінації збудника з інфекції СВШ з

використанням антибіотиків широкого спектру впродовж першого тижня після

лікування спостерігається виражений пост медикаментозний дисбіоз, який

супроводжується різким зниження кількості ешерихій до 106-10

7 КУО/г та

біфідо- та лактофлори до кількісного рівня 105-10

6 КУО/г . Виявлення

псевдомонади у сечі були мультирезистентними штамами. Висівання

ентерококів слід пов’язувати із їх селективною активацією, завдяки вираженій

резистентності до антибіотиків різних хімічних груп на тлі пригнічення

бактерій - антагоністів. Вказані мікроорганізми можуть сприяти рецидиву

хвороби. Залежності між видовим спектром виділених із сечі збудників

інфекції СВШ та перебігом хвороби (гостра чи хронічна форма)не виявлено.

Підвищенню ефективності антибактерійної терапії сприяють реабілітаційні

заходи та коректне застосування біопрепаратів.



82

Лук’яненко Т. В.

СУГЛОБОВИЙ СИНДРОМ ПРИ ХВОРОБІ ЛАЙМА



м. ХАРКІВ

Лайм-бореліоз (ЛБ) на сьогодні за розповюдженістю та захворюваностю

у країнах Центрально-Східної Європи займає перше місце серед природно-

осередкових інфекцій (в Україні 10,6 чол та 0,51 чол відповідно на 100 тис.

населення), які передаються кліщами роду Ixodes. ЛБ (хвороба Лайма) –

трансмісивне інфекційне захворювання, спричинене спірохетами роду Borrelia

(як правило, B. burgdorferi). ЛБ характеризується мультисистемністю уражень

та широким поліморфізмом клінічних проявів різних стадій захворювання, за

допомогою «молекулярної мімікрії» маскується під інші захворювання та не має

вікових обмежень. Діагностика ЛБ: за наявності класичної мігруючої еритеми

лікування повинне бути розпочате негайно, проведення специфічної

діагностики не є необхідним.

Етіотропне лікування хворих із ЛБ полягає у застосуванні антибіотиків,

вибір яких залежить від стадії захворювання та симптомів, що переважають

у клінічній картині.

Наводимо приклад діагностики та тактики ведення пацієнта, 66 р. із ЛБ.

Погіршення стану пов’язує із укусом кліща у вересні 2019 р., еритеми на місці

інокуляції збудника на ранній локалізованій стадії). не відзначав. На початку

грудня проходив курс лікування в неврологічному відділенні одного

із стаціонарів, де встановлено діагноз: Дисциркуляторна енцефалопатія ІІ-ІІІ ст.

із мнестичними порушеннями. Розповсюджений остеохондроз. Гіпертонічна

хвороба ІІ ст. Біфасцикулярна блокада. На МРТ головного мозку судинні зміни.

УЗД серця – атеросклеротичні зміни. Клінічний аналіз сечі, біохімічний аналіз

крові та ревмопроби у межах норми, окрім підвищення ШОЕ до 29 мм/год.

у клінічному аналізі крові та С-реактивного білка до 12 мг/мл. Виписаний без

суттєвої динаміки. Звернувся до ревматолога у грудні 2019 р. із суглобовим

синдромом (поліартрит із запальним ритмом болю) та лихоманкою. Зважаючи

на анамнез, призначено дообстеження щодо рівня Ig M та Ig G до B. burgdorferi.

Отримано діагностично значимі титри Ig M (23,71 у.о.) та Ig G (68,81 у. о.), що

значно перевищують граничні значення. Пацієнту разом із лікарем-

інфекціоністом був призначений доксициклін по 100 мг 2 рази на добу протягом

21 доби, мелоксикам по 15 мг на добу. Повторне обстеження показало

зменшення титрів Ig M та збільшення титрів Ig G до B. burgdorferi. Відзначно

поліпшення мнестичних функцій, зберігається блокада лівої ніжки пучка Гіса,

поліартралгії, зменшення болю в області хребта. Але у пацієнта захворювання



83

діагностовано на ранній дисемінованій чи на початку пізньої хронічної стадії

(характерно для безеритемних форм), що ускладнює прогноз перебігу

захворювання. Також цей випадок відображає те, що Лайм-артрит може мати

клініку будь-якого запального захворювання суглобів та лікар має виявляти

настороженість щодо можливого розвитку у пацієнта ЛБ, особливо, як

у нашому випадку, укусу кліща в анамнезі, для призначення своєчасної

адекватної терапії.

Мінухін В. В.1, Ляшенко М. І.2, Казмірчук В. В.1, Проценко Л. В.2, Довга І. М.1, Частій Т. В.1, Поволокіна І. В.1, Іваннік В. Ю.1,

Тверезовський М. В.3, Мельник А. Л.4

ПЕРСПЕКТИВИ РОЗРОБКИ РОЗЧИНУ НА ОСНОВІ

ХМЕЛЕПРОДУКТІВ ДЛЯ ЛІКУВАННЯ ІНФІКОВАНИХ РАН ТА

ОПІКІВ

1



м. ХАРКІВ 2

ІНСТИТУТ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА ПОЛІССЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ

АГРАРНИХ НАУК УКРАЇНИ, м. ЖИТОМИР 3

ВІЙСЬКОВА АКАДЕМІЯ (м. ОДЕСА) 4

ЗАПОРІЗЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ, м. ЗАПОРІЖЖЯ

Вибір препаратів для місцевого впливу на опікові рани - важлива

складова комплексної дії, так як застосування адекватного місцевого лікування

надає можливість попередження ускладнень ранового процесу. Інфекція ран

сприяє поглибленню опіків, гальмує процеси регенерації, стимулює надмірне

утворення рубцевої тканини, перешкоджає своєчасному і успішному

виконанню аутодермопластики. Боротьба з інфекцією опікових ран,

оптимізація ранового процесу і регенерації залишаються важливими

завданнями хірургії, комбустіології тощо.

Застосування ранових покриттів, як синтетичних, так і біологічних,

сприяє збереженню життєздатності клітинних елементів і прискорює загоєння

інфікованих ран. Однак недоліком практично усіх покриттів є їх недостатні

протимікробні властивості, що визначає необхідність застосування

антисептичних препаратів протягом усього терміну лікування ранової інфекції і

опіків.

У медичній практиці для місцевого лікування даної патології існує безліч

препаратів, що мають некролітичну, болезаспокійливу, протимікробну,

цитопротекторну, дренуючу, буферну і стимулюючу регенерацію дію. Усі ці

препарати різняться за хімічною структурою, механізмом дії і фармакологічною



84

активністю. На даний час широке розповсюдження серед них знайшли

лікарські засоби у вигляді розчинів, мазей, суспензій тощо, основні діючі

компоненти яких є синтезованими хімічними сполуками. Значна кількість

хімічних протимікробних засобів, що використовують для лікування даної

патології, має побічну дію, а їх застосування не рекомендується через розвиток

дистрофічних і метаболічних порушень у тканинах – дисрегенеративних

процесів, алергічних реакцій, пригнічення імунітету тощо.

Найбільш перспективними засобами для лікування інфікованих ран і

опіків є розчини на рослинній основі, що мають широкий спектр дії.

Використання хмелепродуктів, що містять комплекс біологічно активних

речовин різновекторної направленості (протимікробна, болезаспокійлива,

протизапальна, антиоксидантна тощо), у складі розчину, буде сприяти

підвищенню ефективності терапевтичної дії нового лікарського засобу.

За цих обставин розробка лікарського засобу протимікробної

направленості на основі хмелепродуктів у вигляді розчину для лікування

інфікованих ран і опіків є вельми актуальним.

Довга І. М.1, Поволокіна І. В.1, Радченко О. О.1, Частій Т. В.1,

Волянський Л. Ю.1, Мінухін Д. В.2, Селін А. О.2, Тверезовський М. В.3, Непорада В. П.4, Мельник А. Л. 5

ОЛІЯ КМІНУ ЧОРНОГО ТА ПЕРСПЕКТИВИ ЇЇ ВИКОРИСТАННЯ

1



м. ХАРКІВ 2

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ, м. ХАРКІВ 3

ВІЙСЬКОВА АКАДЕМІЯ (м. ОДЕСА) 4

ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ, м. ОДЕСА 5

ЗАПОРІЖСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ, м. ЗАПОРІЖЖЯ

Останнім часом у всьому світі спостерігається інтерес практичної

медицини до лікарських препаратів, що одержані з рослинної сировини.

Препарати з лікарських рослин відрізняються від засобів, що містять

індивідуальні хімічні сполуки, насамперед наявністю багатьох біологічно

активних речовин (БАР), які органічно поєднані в єдине ціле. БАР фітохімічних

лікарських засобів є різноманітними і у своїй більшості відносяться до

термолабільних продуктів. Крім того, масова частка БАР у рослинному

матеріалі коливається у широких межах – від тисячних часток до десятків

відсотків. Усе це потребує у кожному конкретному випадку індивідуального

науково-дослідного підходу для вирішення багатьох теоретичних і практичних

питань щодо створення нових лікарських засобів.



85

До числа потенційних лікарських рослин для створення фітопрепаратів

можна віднести кмін чорний, з якого методом холодного віджиму одержують

жирну олію (олію кміну чорного або олію нігелли).

Фітохімічний склад даної рослини досить різноманітний, включає такі

групи біологічно активних сполук, як стероїди, алкалоїди, фермент ліпазу,

ефірну олію, жирне масло, тритерпенові сапоніни, кумарини, флавоноїди,

фенолкарбонові кислоти, амінокислоти, вуглеводи, білки, мінеральні речовини,

глікозид мелантін, гіркі і дубильні речовини, вітаміни.

Висока біологічна активність олії нігелли пояснюється великим вмістом і

унікальною композицією ненасичених жирних кислот з ефірною олією.

Встановлено, що лінолева кислота стабілізує клітинні мембрани, ейкозенова і

ейкозадієнова кислоти є попередниками простагландинів, які перешкоджають

розвитку запальних процесів в організмі.

Основним компонентом олії нігелли є нігеллон (nigellone), що

представляє собою суміш дітімохінона і тімохінона. Тімохінон є природним

антиоксидантом, відповідає за болезаспокійливу, протизапальну та жовчогінну

дію, що робить його значущим при обміні жирів і детоксикації. Також

підтверджено наявність антиоксидантних властивостей олії нігелли за рахунок

наявності п-цимена і лимонена. Доведено його протимікробні властивості з

пригнічення росту грампозитивних і грамнегативних бактерій та грибів роду

Candida.

Аналіз хімічного складу олії нігелли і властивостей БАР обґрунтовує

актуальність та доцільність створення і дослідження нового протимікробного

лікарського засобу рослинного походження на основі олії кміну чорного для

лікування інфекційних та гнійно – запальних захворювань.


СУГЛОБОВИЙ СИНДРОМ У ПАЦІЄНТА ІЗ ХРОНІЧНИМ ВІРУСНИМ

ГЕПАТИТОМ В



м. ХАРКІВ

Захворюваність на вірусний гепатит В (HBV) в Україні на грудень 2019 р.

Складала 0,4 на 100000 населення, розповсюдженість - 3,7 на 100000 населення.

Проблема HBV залишається гострою соціальною проблемою для людства,

вражає всі верстви населення. Це потенційно небезпечна для життя інфекційна

хвороба, що вражаючи печінку, має високий ризик летальності від циррозу та



86

рака печінки. У позапечінкових клінічних проявах ревматологічна

симптоматика складає від 20 до 70 % випадків (кріоглобілічний васкуліт,

синдром Шегрена, наявність ревматоїдного фактору та антиядерних антитіл).

Варто зазначити, що вираженість суглобового синдрому пов’язана із тривалістю

перебігу HBV, ступенем його активності, наявністю генотипу 1 в віруса,

високим рівнем циркулюючих імунних комплеків. Також велике значення має

коморбідність HBV при захворюваннях сполучної тканини при виборі терапії,

бо більшість препаратів, що застосовуються у ревматологічнй практиці –

гепатотоксичні.

Відзначаються такі способи передачі інфекціі: перинатальна,

горизонтальна (контакт із зараженною кров’ю), а також при контакті із іншими

біологічними рідинами та статевому контакті та ін.

Лікування проводиться противірусними препаратами, ускладнення –

відповідно до сиптоматики.

Розглянемо клінічний випадок. Пацієнтка, 49 р. Скарги: виражена

слабкість, швидка втомлюваність, біль та припухліть суглобів, вранішня

скутість до 2-х годин. Турбує близько двох років (доглядала за сином, що

у важкому стані перебував у інфекційній лікарні з приводу лікування HBV;

були порізи під час гоління сина). Об’єктивно: у пацієнтки виявлено

припухлість, біль при пальпації та помірний у русі у променевозап’ясних, 2-

4 п’ясно-фалангових, 2-4 проксимальних міжфалангових суглобів кистей,

колінних, гомілковостопних та 2-3 плюсно-фалангових суглобів. При

обстеженні виявлено у клінічному аналізі ШОЕ – 21 мм/год, С-реактивний

білок 6 мг/мл, ревматоїдний фактор 12 МО/мл, анти ССP Ig C <8 Од.

(негативні), сумарні антитіла до гепатиту С негативні, Hbs Ag > 100 МО/л,

HBeAg негативний, ДНК HBV (якісно) позитивна. На рентгенографії суглобів

кистей та стоп деструктивних змін не виявлено. Отримані дані свідчать

про наявність хронічного HBV та необхідності подальшого лікування

у інфекціоніста та гастроентеролога відповідно до діючих нормативних

документів. Даних за ревматоїдний артрит (РА) не виявлено. З приводу

суглобового синдрому рекомендовано застосовувати мелоксикам 15 мг. на добу

як найменш гепатотоксичний із НПЗЗ. За даними літератури частота виявлення

хронічного HBV у пацієнтів із РА та анкілозуючим спондилоартритом

коливається у межах від 10 до 51 %. Тому пацієнтці у подальшому варто

спостерігатися і у ревматолога, бо своєчасне реагування в разі виникнення

комор бідного стану значно полгшить пошук і методи лікування.



87

Заїка Л. А.1, Болсунова О. І. 1, Потопальський А. І. 2, Пономарьова Д. С.3,

Рибалко С. Л., Старосіла Д. Б.4

ІЗАТІЗОН ЯК ПОТУЖНИЙ ПЕРСПЕКТИВНИЙ ЗАХИСТ ВІД

ВІРУСІВ

1 ІНСТИТУТ МОЛЕКУЛЯРНОЇ БІОЛОГІЇ І ГЕНЕТИКИ НАН УКРАЇНИ, м. КИЇВ

2 ІНСТИТУТ ОЗДОРОВЛЕННЯ І ВІДРОДЖЕННЯ НАРОДІВ УКРАЇНИ

3 НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ім. ТАРАСА ШЕВЧЕНКА, м. КИЇВ

4 ІНСТИТУТ ЕПІДЕМІОЛОГІЇ ТА ІНФЕКЦІЙНИХ ХВОРОБ ім. Л. В. ГРОМАШЕВСЬКОГО

НАМН УКРАЇНИ, м. КИЇВ

Наш багаторічний досвід наукових досліджень дає підставу для нових

підходів науково-практичного значення.

Загроза зі сторони інфекційних захворюваннь наростає. Всесвітня

організація охорони здоров’я повідомляє, що інфекційні захворювання стають

причиною смерті понад 17 мільйонів людей на рік. За останні 20 років виникло

30 нових захворювань.

Важкий гострий респіраторний синдром є одним з прикладів виникнення

нового вірусного захворювання людини, спричиненого коронавірусом.

Тому дуже важливим, в наш час, є створення| багатовекторних

препаратів, які безпосередньо впливатимуть як на збудника захворювання, так

і на імунну систему, нормалізуючи її дію.

Одним із таких препаратів може бути ізатізон, який є продуктом

алкілування ізатину і має широкий спектр біологічної дії. Створений у 1973 р.

вченими Львівського медичного інституту Потопальським А.І. та Лозюк Л.В.,

він був затверджений у ветеринарії як противірусний і імуномодулюючий засіб.

Ізатізон - це комплексний вітчизняний препарат, до складу якого входять

речовини, що застосовуються як самостійні засоби у медичній практиці.

Ізатізон є першим противірусним препаратом широкого спектру дії,

дозволеним Ветеринарною фармакологічною Радою Держагропрому СРСР до

практичного використання (24.07.1987 р.), що забезпечує лікувально-

профілактичний ефект, значно поліпшуючий основні показники продуктивності

поголів'я. На винахід ізатізону отримано патент України №1786 від 29.10.93р.

Він затверджений Державним департаментом ветеринарної медицини України

та Фармрадою Росії як противірусний, протипухлинний, антимікробний

препарат з імунокорегуючими властивостями. Ізатізон отримав дві срібні

медалі на Міжнародних виставках у Москві та в Будапешті у 1986 р.

Ізатізон належить до групи біологічно активних речовин з незначною

токсичністю і високою біологічною активністю. Антивірусна дія ізатізону

обумовлена його впливом як на вірусінфіковані клітини, так і на клітини

імунної системи. Ізатізон є активатором неспецифічних факторів



88

резистентності, що випливає з його стимулюючої дії на прояви метаболічної та

фагоцитарної функції макрофагів, на активність природних кілерів і синтез

лізоциму.

Дослідження властивостей ізатізону відбувалося у співпраці з

дослідниками Інституту епідеміології та інфекційних хвороб

ім. Л. В. Громашевського НАМН України.

Коробкова К. С., Затовська Т. В.

ВПЛИВ ФІТОГОРМОНАЛЬНИХ РЕЧОВИН НА РОЗВИТОК

ШТУЧНОГО ФІТОПЛАЗМОЗУ І БОБОВО-РИЗОБІАЛЬНИЙ СИМБІОЗ

В УМОВАХ МІКРОВЕГЕТАЦІЇ

ІНСТИТУТ МІКРОБІОЛОГІЇ І ВІРУСОЛОГІЇ ІМ. Д. К. ЗАБОЛОТНОГО НАЦІОНАЛЬНОЇ

АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ, м. КИЇВ

Вплив фітоплазм, як і інших фітопатогенних організмів є стресом для

рослинного організму, наслідком якого може бути як загибель організму-

хазяїна, так і певне його стимулювання, що пояснюється особливостями

біології збудника та його пристосованістю до тривалого знаходження в

організмі хазяїна. При дослідженні впливу фітоплазмової інфекції на баланс

фітогормонів ураженої рослини багатьма авторами встановлено зміну вмісту в

рослинних тканинах цитокінів і ауксинів, що призводить до утворення

морфозів, типових для фітоплазмових хвороб. Оскільки роль окремих

фітогормонів у патогенезі фітоплазм досі вивчена недостатньо, досліджували

вплив на розвиток штучного фітоплазмозу і бобово-ризобіальний симбіоз

біоактивних речовин фітогормональної дії: кінетина, гетероауксина, 2,4-

дихлорфеноксиоцтової кислоти (2,4-Д), альфа-нафтилоцтової кислоти (НОК)

У симбіотичній системі Medicago sativa сорту Синюха і Rhizobium meliloti

СХМ1-188 під впливом фітоплазми Acholeplasma laidlawii var.granulum 118

відбувається стимулювання росту рослин і подовження тривалості їх вегетації.

Аналізуючи результати дослідження впливу кінетину на бобово-ризобіальний

симбіоз і його інфікування A. laidlawii var.granulum 118, можна підкреслити, що

цей фітогормон призводить до стимулювання проростків люцерни у симбіозі з

ризобіями, проте негативно впливає на рослини у випадку їх моно-інфікування

ахолеплазмами, тобто, підсилює прояв фітоплазмозу. У варіанті з інфікуванням

фітоплазмою симбіотичної системи люцерна - ризобії також спостерігається

ефект стимуляції хвороби, проте дещо слабшого характеру.

При дослідженні впливу гетероауксину на систему люцерна-ризобії не

встановлено достовірної різниці між показниками відносно варіанту

моноінокуляції рослин ризобіями. Проте у випадку інфікування стерильних

рослин ахолеплазмами відбувається різке погіршення всіх показників, що



89

свідчить про стимулювання розвитку фітоплазмозу. У випадку випробування

гетероауксину на системі з подвійною інокуляцією ризобіями і ахолеплазмами

також спостерігається ефект пригнічення рослин, проте показники дещо

поліпшуються, що підтверджує певну протективну дію бульбочкових бактерій,

можливо, за рахунок підвищення опірності рослинного організму.

Випробування 2,4-Д на симбіотичній системі люцерна - ризобії

підтвердило його негативний вплив на ріст і розвиток рослин. Слід відзначити,

що у випадку інфікування цих рослин ахолеплазмами спостерігалась

прискорена загибель проростків люцерни. У варіанті з моноінокуляцією рослин

ризобіями проростки тривалий час залишалися нерозвиненими із спотвореними

корінцями, після чого також відбувалася їх загибель.

Дослідження впливу НОК на бобово-ризобіальний симбіоз не показало

достовірного впливу на морфометричні показники рослин відносно варіанту

моноінокуляції ризобіями. Проте інфікування зразків рослин ахолеплазмами

призводило до погіршення стану рослин. Слід зауважити, що обробка

проростків НОК підсилювала прояв моноінфекції ахолеплазмами майже двічі.

Отже, можна зробити висновок, що обробка всіма досліджуваними

речовинами фітогормональної дії підсилює ознаки фітоплазмозу, проте у

випадку ураження рослин люцерни в умовах бобово-ризобіального симбіозу

згубний вплив фітопатогенної ахолеплазми пом’якшується.

Казмірчук В. В.1, Невмержицький В. В.1, Моісеєнко Т. М.1, Ляшенко М. І.2, Проценко Л. В.2, Шатило В. Й.3, Сорокоумова Л. К.4, Волянський Д. Л.1,

Мельник А. Л.5, Панченко Л. О.1

ШВИДКІСТЬ ФОРМУВАННЯ РЕЗИСТЕНТНОСТІ У КЛІНІЧНИХ

ШТАМІВ ГРИБІВ РОДУ CANDIDA ДО ДІЇ ЕКСТРАКТУ ХМЕЛЮ

ВУГЛЕКИСЛОТНОГО

1



м. ХАРКІВ 2

ІНСТИТУТ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА ПОЛІССЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ

АГРАРНИХ НАУК УКРАЇНИ, м. ЖИТОМИР 3 ЖИТОМИРСЬКИЙ МЕДИЧНИЙ ІНСТИТУТ, м. ЖИТОМИР

4 ВІННИЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ім. М. І. ПИРОГОВА,

м. ВІННИЦЯ 5

ЗАПОРІЖСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ, м. ЗАПОРІЖЖЯ

В останні десятиліття грибкові інфекції в Україні займають значне місце

в розвитку інфекційних та гнійно-запальних захворювань. Гриби роду Candida

відносяться до умовно-патогенної флори, які при певних умовах можуть

викликати опортуністичні інфекції. Безконтрольне і неадекватне застосування



90

протигрибкових лікарських засобів хімічної природи призводить до розвитку

резистентності у грибів роду Candida.

На сьогоднішній день перспективним напрямком для лікування

інфекційних та гнійно-запальних захворювань, асоційованих з грибами роду

Candida, є використання лікарських засобів на рослинній основі. Однією з

унікальних і перспективних лікарських рослин, яка містить різноманітний

комплекс біологічно активних речовин (БАР) є хміль звичайний (Humulus

lupulus L.) родини коноплевих (Cannabaceae). Комплекс БАР хмелепродуктів

(фенольних сполук, гіркот, ефірних масел тощо) обумовлює антикандидозну

активність екстракту хмелю вуглекислотного (ЕХВ).

В дослідженні було використано три клінічні ізоляти C. аlbicans.

В динаміці формування резистентності досліджених клінічних ізолятів C.

albicans до ЕХВ були притаманні певні особливості. Якщо до 10 пасажу вона

відзначалась поступовим зростанням МІК у 2-3 рази, то у подальшому динаміка

формування резистентності у грибів роду Candida відбувалася більш

інтенсивно. Так, вихідна МІК ЕХВ для штамів C. albicans на 25 пасажі зросла у

8-9 разів, а на 30 пасажі зафіксовано її зростання у 12-14 разів.

За результатами досліджень встановлено повільне формування

резистентності до дії ЕХВ клінічних штамів ізолятів C. albicans, при цьому

встановлено повільне формування резистентності з 5 до 20 пасажу, а більш

інтенсивне формування набутої резистентності спостерігалось з 20 до 30

пасажу.

Таким чином, застосування ЕХВ при розробці нового протимікробного

засобу для лікування інфекційних та гнійно-запальних захворювань,

викликаних грибами роду Candida, є актуальним і доцільним.

Шаповалова О. В., Філімонова Н. І.

НОВІ ВИДИ МІКОБАКТЕРІЙ, ЩО МАЮТЬ КЛІНІЧНЕ ЗНАЧЕННЯ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ФАРМАЦЕВТИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ, м. ХАРКІВ

З того часу, коли були описані перші види мікобактерій, патогенні для

людини, M. leprae та M. tuberculosis, пройшло близько 140 років. Фенотиповий період таксономії мікобактерій в кінці 20 століття змінився на генотиповий, що сприяло прогресу у вивченні численних клінічних ізолятів і опису нових видів патогенних, опортуністичних і сапрофітних мікобактерій. При цьому молекулярно-генетичні дослідження не тільки підтвердили правомірність традиційного розподілу мікобактерій за відповідними систематичним категоріям, але й зробили можливим провести перегляд положення деяких таксономічних одиниць завдяки високій ефективності нових методів ідентифікації мікобактерій.



91

Якщо в 1980 р. Список визнаних назв бактерій включав 41 вид і 2 підвиди мікобактерій, в 1980 - 1989 рр. були описані 15 нових видів і 1 підвид мікобактерій, в 1990 - 2000 рр. - 33 види та 2 підвиди, то після 2000 р. були ізольовані як від тварин і людини, так і з різніх об'єктів навколишнього середовища 105 нових видів, багато з якіх є потенційнімі патогенами, а деякі вімагають більш детального вивчення. Згідно з сучасною таксономією до роду Mycobacterium відносяться мікроорганізми 190 видів і 17 підвидів. Відповідно до останного другого видання «Bergey's Manual of Systematic Bacteriology» рід Mycobacterium належить до родини Mycobacteriaceae, порядку Corynebacteriales ord. nov., класу Actinobacteria, типу XXVI Actinobacteria phy. nov., домену Bacteria.

Однак при цьому деякі номенклатурні одиниці, описані в літературі, не відповідають визнаним критеріям для опису нових видів, і їх таксономічне положення має бути переглянуто. До них належать такі ізоляти, як «M. chesapeaki», 2001, «M. avium subsp. hominissuis», 2002, «M. visibilis», 2002, "M. hackensackense", 2003, «M. barrasiae», 2006, "M. alsiense", 2007, "M. lepromatosis", 2008, "M. mungi", 2010, "M. sinense", 2013.

Усі нові описані види мікобактерій потребують пильної уваги мікробіологів і клініцистів в зв'язку з їх значним патогенним потенціалом, який залишається до кінця не вивченим. До них відносяться 16 видів мікобактерій, що були виділені з клінічного матеріалу за останні 5 років, опис яких відсутній в виданні Bergey's Manual of Systematics of Archaea and Bacteria 2015 року. Більшість з них пов'язані з респіраторними ураженнями та станом імуносупресії.

Серед них 8 видів повільно зростаючих мікобактерій: M. paraense, що генотипово подібні представникам комплексу M. simiae (2015 р.); M. alsense, близько споріднені з M. asiaticum; M. paraintracellulare з комплексу M. avium (2016 р.); M. persicum, які за фенотиповими, культуральними, біохімічними ознаками й профілем міколових кислот важко відрізнити від M. kansasii; M. talmoniae, унікальність яких підтверджена молекулярно-генетичними методами та MALDI-TOF мас-спектрометрією, за структурою гену rpoB на 92% подібні до M. avium; M. virginiense, що були виділені при тендосиновіті та остеомієліті, стійкі до рифампіну, амікацину, хінолонів і тетрациклінів, подібні до видів комплексу M. terrae (2017 р.); M. decipiens, інфікування якими пов'язують з пошкодженнями шкіри в умовах тропіків, чия морфологія колоній і структура генів 16S рРНК і rpoB подібна до видів MTBC, а унікальність була виявлена методом порівняння геномів in silico, вони є стійкими до рифампіцину; M. shigaense, подібні до M. simiae (2018 р.).

До нових видів швидко зростаючих мікобактерій належать: M. celeriflavum, генотипово споріднені до M. flavescens (2015 р.); M. aquaticum, що були ізольовані із зразків води для гемодіалізу та мокротиння, типовий штам яких має один з найбільших в роді мікобактерій геном розміром 7 927 623 bp; M. eburneum, філогенетично найбільш схожі з M. paraense; M. grossiae, що були виділені з проб мокротиння та крові та є генотипово подібними до M. wolinskyi, M. neoaurum і M. aurum (2017 р.).



92

Осолодченко Т. П., Пономаренко С. В.

МІКРОБІОЛОГІЧНЕ ВИВЧЕННЯ КЕТОНОВМІСНИХ СПОЛУК З

ПАГОНІВ RUBUS IDAEUS



м. ХАРКІВ

В останні роки велика увага приділяється пошуку та створенню нових

лікарських засобів. Цілеспрямований синтез сполук з низькою токсичністю та

вираженими біологічними властивостями є головним етапом створення

лікарських препаратів. Доцільно використовувати рослинні джерела для

розробки лікарських препаратів, які широко представленні на території

України та мають низьку токсичність. В лікуванні захворювань викликаних

умовно-патогенними мікроорганізмами широко застосовують рослинні збори з

різними механізмами дії, в тому числі й антимікробної. Перспективною

рослинною сировиною для створення нових антимікробних препаратів є пагони

малини звичайної Малина звичайна (Rubus idaeus). Не тільки плоди, але і листя

та коріння малини традиційно використовуються в якості лікарських засобів.

Завдяки наявності кетоновмісних сполук, що обумовлюють антисептичні

властивості малини.

Мета дослідження: вивчення протимікробної активності активності

екстрактів отриманих з а пагонів Rubus idaeus.

В дослідження брали кетоновмісні сполуки отриманні з пагонів малини 1

року вегетації, екстракція проводилася етиловим спиртом 40 %,50 %,70 %, та

96 %. Протимікробна активність вивчалась на еталонних тест-культури

S. aureus ATCC 25923, E. coli ATCC 25922, P. aeruginosa ATCC 27853,

B. subtilis ATCC 6633,P. vulgaris ATCC 4636. Протигрибкову дію речовин

досліджено на референтному штамі C. albicans ATCC 885-653. Усі тест-

культури було одержано з лабораторії медичної мікробіології з Музеєм

мікроорганізмів ДУ «ІМІ НАМН».

Антибактеріальні властивості проводили методом дифузії в агар (метод

«колодязів»). Кетоновмісні сполуки отриманні шляхом екстакції 40 % та 50 %

етилового спирту не проявляли антибактеріальних властивостей по

відношенню до всіх тест-штамів мікроорганізмі. Дослідженням встановлено,

що сполуки отриманні з пагонів малини екстракцією етилового спирту 70% та

90%, проявляють помірну антибактеріальну дію по відношенню до всіх

тестштамів мікроорганізмів. Діаметри зон затримки росту мікроорганізмів

знаходяться в межах 20-24 мм, що свідчить про чутливість мікроорганізмів до

дослідних екстрактів. Антикандидозна активність була в межах 17-20 мм.



93

За результатами первинного мікробіологічного скринінгу

кетоновмісниних сполук, отриманих з пагонів малини, для подальшого

дослідження обрано сполуки отриманні шляхом екстракції 70 % та 96 %

етиловим спиртом.

Порт О. В., Осолодченко Т. П., Пономаренко С. В.

ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОТИГРИБКОВОЇ ДІЇ КЕТОНОВМІСНИХ

СПОЛУК З РОСЛИННОЇ СИРОВИНИ РОДИНИ POPULUS



м. ХАРКІВ

Багато вітчизняних та зарубіжних фармацевтичних підприємств

виробляють широкий асортимент різних засобів протигрибкової дії, однак

розвиток нових біотехнологічних галузей потребує більш ефективних та менш

токсичних засобів. Останнім часом стали з'являтись повідомлення про

антисептичні властивості рослинних екстрактів на основі кетонів.

Мета дослідження: вивчення протигрибкової дії екстрактів отриманих з

пагонів родини Populus.

Для первинного скринінгового дослідження протигрибкової дії

кетоновмісних сполук, які були отримані пагонів тополі (родина Populus sp),

був використаний референтний штам Candida albicans ATCC 885-653.

Мікробне навантаження складало 107 мікробних клітин на 1 мл

середовища і встановлювалося за стандартом McFarland. Для культивування

Candida albicans використовували агар Сабуро. Визначення протигрибкової

активності досліджуваних сполук проводили методом дифузії в агар (метод

«колодязів») на двох шарах щільного поживного середовища, розлитого в

чашки Петрі. Кетонні сполуки отримували шляхом вторинного окислювання

спиртових екстрактів.

Проведено первинний мікробіологічний скринінг протимікробної

активністі 4 кетоновмісні сполуки пагонів тополі родини Populus.

В результаті дослідження було встановлено, що сполуки отримані з

пагонів тополі 1-го року екстракцією 40 % спирту, не проявляли

протигрибкових властивостей по відношенню до тест-штамів C. albicans.

Кетоновмісні сполуки, які отримані екстракцією 50 % спиртом,

проявляли слабку протигрибкову дію по відношенню до тест-штамів

C. аlbicans, де діаметри зон затримки росту складали - 15-16 мм.

Кетоновмісні сполуки, які отримані екстракцією 70 % та 96 % спиртів з

пагонів тополі володіє протигрибковою дією по відношенню до C. аlbicans, де

зони затримки росту становили 19-20 мм.



94

Таким чином, на основі сполук, які були отримані з досліджуваних

рослинних екстрактів по відношенню до грибів C. albicans є перспективними

для розробки нових протимікробних засобів. Тому для подальших досліджень

було обрано кетоновмісні сполуки, які отримані, екстракцією 70 % та

96 %спирту.

Солонина Н. Л.

ЗАСТОСУВАННЯ МУЛЬТИПРОБІОТИКІВ ПРИ БАКТЕРІАЛЬНОМУ

ВАГІНОЗІ



м. ХАРКІВ

Мікробна екосистема людини виділяється серед інших систем

багатофункціональною активністю, але й відрізняється високою уразливістю,

будучи при цьому специфічним біологічним індикатором негативних змін в

організмі. Складні, багатогранні механізми тісного взаємозв'язку між окремими

мікробними групами біоценозів забезпечують міцність мікроекологічних

систем, але й є причиною їх високої чутливості до різних чинників, оскільки

пригноблення однієї з складових може привести до ушкодження усього

багатокомпонентного мікробіоценозу. Порушення вагинальної

мікроекосистеми є єдиним видом дисбіоза, включеним в МКБ-1О під назвою

«бантеріальний вагіноз» та являється поліетіологічним захворюванням. Він не

має клінічної картини, а вагінальні виділення, що є основним клінічним

проявом захворювання, характерні для більше двох десятків інших патологій.

Під нашим спостереженням було 132 репродуктивного віку (від 17 до

53 років). Бактеріологічне обстеження проводили відповідно до нормативних

документів. Склад вилученої мікрофлори від хворих був наступним: E. coli

(25,3 %), S. aureus (24,4 %) та C. albicans (16,4 %). E. cloaceae (6,7 %),

S. epidermidis (3,6 %), S. agalactia (3,2 %), E.faecalis (1,9 %), P.mirabilis (1,9 %).

Після встановлення збудника лікар назначав лікування до складу якого окрім

протимікробних препаратів входили мультипробіотики групи «Сімбітер».

Після терапевтичного лікування жінки повторно проходили

мікробіологічне обстеження. Було встановлено, що комплексне застосування

протимікробних препаратів та мультипробіотиків групи «Сімбітер» сприяє

ефективному лікуванню. При бактеріологічному дослідженню у 89,7 % жінок

було вилучена нормальна мікрофлора, зокрема лактобактерії, у 3,0 %

C. albicans , спостерігалась відсутність E. coli, S. aureus, E. cloaceae. S. agalactia

та інших видів. У жінок, які не застосовували пробіотичні препарати в



95

лікуванні бактеріального вагінозу, лактобактерії вилучались у 43,5 %, крім того

у 10 – 15 % жінок вилучались E. coli, E.faecalis, C. аlbicans.

Сумуючи результати досліджень можна константувати доцільність

застосування мультипробіотиків групи «Сімбитер» при бактеріального

вагінозу, який сприяє підвищенню ефективності лікування.

Мельник О. В., Коваленко І. В., Павляк У. В., Руминська Т. М.

FEATURES OF FORMATION OF ANTIBIOTIC RESISTANCE OF

MICROBIOCENOSIS OF UROGENITAL TRACT OF MEN

DANYLO HALYTSKY LVIV NATIONAL MEDICAL UNIVERSITY, LVIV

Infections of the urinary system (ІСС) are the most widespread group of

infectious diseases in the whole world [1, 2]. A reducing fertility, infertility as well as

an increased number of chronic, low-manifesting forms of inflammatory diseases

with erased symptoms is an urgent social and medical problem among men of the

21st century. Exactly these destructive processes are characterized by the

transformation of the clinical picture, susceptibility to prolonged duration of the

disease process and as a result there is a change in the reactivity of the patient's body.

It is explained first of all by the microbiological flora that regulates the work of the

whole organism and biological features of these pathogens, who not only engage in

complex symbiotic interactions, but also have a polyvalent effect on the

macroorganism. Also important is the quantitative increase in antibiotic resistance,

and often polyresistant strains of microorganisms and the development of their

associations [3, 4]. The spectrum of pathogens that cause urinary tract infections is

diverse and depends on the age, gender of patients and the means of disease

spread.Among the etiological factors of the inflammatory process of the organs of the

reproductive system are everything are more likely to single out multi-resistant

factors, or theirs L-forms (protozoa, bacteria, fungi, viruses) with altered biological

properties in numerous microbial associations, partly due to the unsystematic and

irrational antibiotic prescribing along, hormonal drugs, cytokines, etc. [5]. In

addition, the inflammatory processes of the reproductive system are complicated by

the acquisition of new pathogenic properties by bacteria in the biofilm structure

including enhancing resistance to environmental factors, such as temperature, pH and

to antibiotics, which are often and sometimes not controlled in the treatment of

infectious diseases.Therefore, under the influence of toxic factors associated with

infectious agents, whereas one of the features of biofilm infections is severe

intoxication [6-9], there are destructive changes in the urogenital system occur, the

phagocytic activity of leukocytes is suppressed, which leads to the development of

torpid forms or the chronicity of the destructive process.

Materials and methods. State-of-the-art review of literary sourcesquestions



96

on normal, conditionally pathogenic and pathogenic microflora of the urogenital tract

of men and theoretical substantiation of the problem of formation of actibiotic

resistance for expanding the understanding of the nature of dysbiotic disorders of the

microflora of the urogenital tract in men.

Results and discussion. To the masculine genital organs, where a bacterial

flora can be localized, include an urethra, prostate, testicles and their appendages,

belong.In the outer part of the urethra and genitals of men are found Mycobacterium

smegmatis, which are morphologically similar to mycobacterium tuberculosis,

staphylococci (Staphylococcus epidermidis), streptococci, peptococci,

peptostreptococci, corynebacteria, bacterroids, proteas, fusobacteria, mycoplasmas

(Mycoplasma hominlassis) (Geotrichum candidum). Sufficiently a number of authors

are inclined to an idea that the protozoan invasion of Trichomonas vaginalis is the

dominant infection although in men, trichomoniasis usually goes unnoticed.In the

form of mono-infection meets in 10-35%, and the share of mixed infection with the

participation of "satellite" is 65-90%, moreover, chlamydia (20–60%), gonococci (5–

30%), ureaplasmas (35–50%), mycoplasmas (4–8%), gardnerella (15–30%) may

participate in the formation of pathomicrobiocenoses and other microorganisms [4,

10, 11]. There is an idea that T. vaginalis is able to perform a reservoir or so-called

TANK function with respect to other pathogens, which allows the parasite to form

peculiar "Dormant infection depot", absorbing various bacteria and keeping them in

an active state [12, 13] characterized by intracellular parasitism. In 1978 set forth the

general theory of existence of biofilms, according to that most bacteria grow in the

closed matrices - biofilms.One of the most active bacteria forming biofilms are

staphylococci, streptococci. Bacteria have a special activity in biofilm production,

moving due to flagella [13-17], to which E. coli applies.Although biofilm * social *

lifestyle is characteristic not only for bacteria but also for fungi, in particular,

Candida, Torulopsis (Torulopsis glabrata), Geotrichum (Geotrichum candidum). A

unique property of polymicrobial biofilms is a set of protective mechanisms, which

bacteria of different species acquire as a result of the exchange of genetic materials

such as plasmids, genetic cassettes, transposons, bacteriophages. One such

mechanism is the resistance of biofilm cells to antibacterial drugs which is associated

with a decrease in their free surface through contact (sticking to each other) and the

formation of bacteria, that got the name "persisters". Exactly in the middle layers of

the biofilm that persistent bacteria are concentrated, the most common of which are

E. coli, S. aureus, M. tuberculosis, and P. aeruginosa [18, 19] where, due to lack of

oxygen and accumulation of metabolism, the rate of metabolism decreases. Persisters

do not grow or divide, which causes the chromosome and protein systems to

replicate, repair and transcribe in an intact state (anabiosis). The proteins of the

persisters shut down all antibiotic targets, which is mediated (multi - drug tolerance)

[20]. An interesting feature is that the epithelium of any genesis is damaged

facilitates chronicity of the infectious process since the immune response that goes

with this causes phenotypic changes of microorganisms especially if they are in

microbial associations. Interestingly, the formation of quiescent intracellular



97

reservoirs depends on the severity of the initial immune response during acute

infection [21]. In the process of film formation, the planktonic stage of the

pathogen lasts only for the first 2 days from the start of infection, when the diagnosis

of UTI is still not usually established, or for the first 2 days of recurrence of chronic

UTI, when the existing biofilms release the free-floating bacteria to colonize a new

section of uroepithelium. Exactly in this period conditionally-pathogenic

microorganisms acquire resistance which is dangerous due to the fact that by

processes of genetic recombination resistance is passed to other microorganisms. And

if before the question was only about an intraspecific transmission, then the now got

is given about interspecific transference of similar information.

References

1. Ole Heuer. Annual Epidemiological Report 2012. Annual epidemiological

report Reporting on 2010 surveillance data and 2011 epidemic intelligence data Ole

Heuer, Liselotte Diaz Högberg, Jolanta Griskeviciene, Carl Suetens, Klaus Weist,

Dominique Monnet / European Centre for Disease Prevention and Control. P.266.

2. Foxman B. Urinary tract infection syndromes: occurrence, recurrence,

bacteriology, risk factors, and disease burden / Infect Dis Clin North Am. 2014 Mar;

28(1):1-13.

3. Горчаков Д. А. Патогенетические особенности урогенитального

трихомониаза в гендерном аспекте: дис. канд. мед. наук / Д.А. Горчаков.

Саратов, 2014. – 134 с.

4. Кисина В. Урогенитальный трихомониаз: современ- ный взгляд на

проблему / В. Кисина, В. Вавилов, А. Гущин // Врач. – 2010. – № 1. – С. 18–20.

5. Pennehouat G, Joly Guillou ML, Mohseni H, Taarji HB, Madelenat P.

Treatment of genital infections in gyne cology // Gynecol Obstet Fertil. – 2002. –

Vol. 30, № 9. – P. 744–749.

6. Lagun LV, Atanasova YuV, Tapalsky DV. Formation of microbial biofilms in

causative agents of acute and chronic pyelonephritis. Zhurnal mikrobiologii,

epidemiologii i immunobiologii. 2013;3:18-23. (In Russian).

7. Tets VV, Artemenko NK. Biofilms of agents induced urinary infections and use

of fluroquinolone. Consilium Medicum. 2008;10(4). (In Ukrainian).

8. Choong S, Whitfield H. Biofilms and their role in infections in urology. BJU

international. 2000;86(3):935-41. PMID: 11069430.

9. Kumon H. Management of biofilm infection in the urinary tract. World J Surg.

2000 Oct;24(10):1193-96. PMID: 11071460.

10. Опыт применения местных средств в лечении урогенитального

трихомоноза / Г.М. Бондаренко, Ю.В. Щербакова, И.Н. Никитенко [и др.] //

Репродуктивная эндокринология. – 2014. – № 2 (16). – С. 49–55.

11. Van Der Pol B. Clinical and laboratory testing for Trichomonas vaginalis

infection. J. Clin. Microbiol. 2016;54:7-12.

12. Горчаков Д. А. Патогенетические особенности урогенитального

трихомониаза в гендерном аспекте: дис. канд. мед. наук. Саратов, 2014. 134 с.



98

13. Инфекции в акушерстве и гинекологии. Под ред. О. В. Макарова, В. А.

Алешкина, Т. Н. Савченко. М.: МЕДпресс-информ, 2007. 464 с.

14. Marushko YuV, Hyshchak TV. Biofilm formation in respiratory diseases.

influence of ambroxol on airway biofilms (literature review). Zdorov’ye Rebenka.

2016;2(70):88-94. doi: 10.22141/2224-0551.2.70.2016.73816. (In Ukranian).

15. Lagun LV, Atanasova YuV, Tapalsky DV. Formation of microbial biofilms in

causative agents of acute and chronic pyelonephritis. Zhurnal mikrobiologii,

epidemiologii i immunobiologii. 2013;3:18-23. (In Russian).

16. Choong S, Whitfield H. Biofilms and their role in infections in urology. BJU

international. 2000;86(3):935-41. PMID: 11069430.

17. Kumon H. Management of biofilm infection in the urinary tract. World J Surg.

2000 Oct;24(10):1193-96. PMID: 11071460.

18. Більший JW. Лікування стафілококових інфекцій

пеніциліном. Ланцет. 1944 р .; 244 : 497–500. doi: 10.1016 / S0140-6736 (00)

74210-3. [ CrossRef ] [ Google Академія ]

19. Льюїс К. Персистуючі клітини, сплячість та інфекційне

захворювання. Nat Rev Microbiol. 2007 р .;5 : 48–56. doi: 10.1038 /

nrmicro1557. [ PubMed ] [ CrossRef ] [ Google Академія ]

20. NICE clinical guideline [CG54]. Urinary tract infection in under 16s: diagnosis

and management. 2007. Available from: https://www.nice.org.uk/guidance/cg54

Accepted: August 207.

21. Hannan TJ, Mysorekar IU, Hung CS, Isaacson-Schmid ML, Hultgren SJ. Ранні

виражені запальні реакції на уропатогенну кишкову паличку схильні до

хронічної та рецидивуючої інфекції сечових шляхів.ПЛОС Патог. 2010 р.; 6 :

e1001042. doi: 10.1371 journal. ppat. 1001042. [ Безкоштовна стаття

PMC ] [PubMed ] [ CrossRef ] [ Google Scholar ]

Павлій Р. Б., Бурова Л. М., Павлій С. Й., Шикула Р. Г.

АНТИБІОТИКОРЕЗИСТЕНТНІСТЬ БАКТЕРІЙ

РОДИНИ ENTEROBACTERIACЕA, ВИДІЛЕНИХ ПРИ

ЗАПАЛЬНИХ ПРОЦЕСАХ СЕЧОВИДІЛЬНОЇ СИСТЕМИ

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ДАНИЛА ГАЛИЦЬКОГО, м. ЛЬВІВ

Моніторинг антибіотикорезистентності ентеробактерій до

хіміотерапевтичних препаратів необхідний для коректного призначення

антибіотика, а також для прогнозування стійкості представників цієї групи у

майбутньому. Метою даної роботи було дослідження чутливості до

антибіотиків клінічних штамів ентеробактерій, виділених від осіб з патологією

сечостатевої системи.

https://dx.doi.org/10.1016%2FS0140-6736(00)74210-3

https://scholar.google.com/scholar_lookup?journal=Lancet&title=Treatment+of+staphylococcal+infections+with+penicillin&author=JW+Bigger&volume=244&publication_year=1944&pages=497-500&doi=10.1016/S0140-6736(00)74210-3&

https://www.ncbi.nlm.nih.gov/pubmed/17143318

https://dx.doi.org/10.1038%2Fnrmicro1557

https://scholar.google.com/scholar_lookup?journal=Nat+Rev+Microbiol&title=Persister+cells,+dormancy+and+infectious+disease&author=K+Lewis&volume=5&publication_year=2007&pages=48-56&pmid=17143318&doi=10.1038/nrmicro1557&

https://www.ncbi.nlm.nih.gov/pmc/articles/PMC2930321/

https://www.ncbi.nlm.nih.gov/pmc/articles/PMC2930321/

https://www.ncbi.nlm.nih.gov/pubmed/20811584

https://dx.doi.org/10.1371%2Fjournal.ppat.1001042

https://scholar.google.com/scholar_lookup?journal=PLoS+Pathog&title=Early+severe+inflammatory+responses+to+uropathogenic+E.+coli+predispose+to+chronic+and+recurrent+urinary+tract+infection&author=TJ+Hannan&author=IU+Mysorekar&author=CS+Hung&author=ML+Isaacson-Schmid&author=SJ+Hultgren&volume=6&publication_year=2010&pages=e1001042&pmid=20811584&doi=10.1371/journal.ppat.1001042&



99

Матеріали та методи. Досліджено 374 штами умовно-патогенних

ентеробактерій, виділених з сечі (255), слизу з органів урогенітального тракту,

гною (119). Мікробіологічні дослідження клінічного матеріалу проводили

відповідно до чинних методичних вказівок і наказів.

Результати та їх обговорення. Під час виконання мікробіологічних

досліджень нами було досліджено антибіотикорезистентність клінічних штамів

ентеробактерій, виділених від пацієнтів м. Львова та Львівської області з

гострими та хронічними інфекціями сечостатевої системи. Виходячи з

отриманих даних, слід зазначити незначне зростання за останні роки кількості

резистентних штамів до офлоксацину від 9% до 15%, збереження і часткове

зниження кількості стійких форм мікроорганізмів до авелоксу від 7 до 9%,

збереження відносно високої чутливості досліджених штамів до

ципрофлоксацину, пефлоксацину. За останніми даними спостерігається деяке

зниження активності гатіфлоксацину до окремих штамів ентеробактерій (З%

від загальної кількості ізолятів). Динаміка змін у резистентності ентеробактерій

до аміноглікозидів полягає у незначному зростанні її відносно гентаміцину і

амікацину. До сизоміцину зростання резистентності не зареєстровано.

Отримані дані дозволяють констатувати зниження ефективності фуразолідону

відносно ентеробактерій. Для лікування запальних процесів сечостатевої

системи, спричинених резистентними грамнегативними бактеріями, сьогодні

рекомендовано застосування фурамагу та фофсфоміцину, які проявляють

високу ефективність відносно основних представників родини ентеробактерій.

Тетрациклін, доксициклін виявляють посередню ефективність і, хоча значного

зростання резистентності ентеробактерій до цих антибіотиків не зафіксовано,

вона коливається в межах 40-65 %. За останні роки виявлено зниження

чутливості ентеробактерій до карбапенемів- іміпенему та меропенему (від 10 до

45 %). При дослідженні видового спектру ентеробактерій, ізольованих від

урологічних пацієнтів, резистентність клінічних штамів до хіміотерапевтичних

препаратів є неоднорідна. Високу чутливість встановлено для ешерихій (4%

представників цього роду ентеробактерій резистентні до фосфоміцину, трохи

більше – до ципрофлоксацину (10%) і авелоксу (8%). З цефалоспоринів

найменшу резистентність в ешерихій виявлено до цефотаксиму – 14%, до

цефтріаксону резистентість складала від 10 до 25%. До доксицикліну,

тетрацикліну чутливі лише близько 50% штамів ешерихій. У клебсієл,

цитробактера досліджено незначне зростання резистентності до гентаміцину.

амікаціну (до 38%), цефтріаксону, цефепіму (35-40%), а також більшою мірою –

до фуразолідону. Для протейної мікрофлори, яка є нерідко є причиною

інфекцій сечовивідних шляхів, встановлено зростання резистентності до

цефалоспоринів, аміноглікрозидів (від 11 до 20%) та до фторованих

оксихінолонів (до 30%).

Висновок. Збереженню високої ефективності протимікробних лікарських

засобів сприяє оптимальний добір хіміотерапевтичних препаратів в кожному



100

окремому випадку, строге дотримання основних принципів раціональної

антибіотикотерапії.

Ткачук Н. В.1, Зелена Л. Б.2, Мазур П. Д.1, Тонканов О. О.1

ВИКОРИСТАННЯ ДОНОРІВ ТА АКЦЕПТОРІВ ЕЛЕКТРОНІВ

ШТАМАМИ СУЛЬФАТВІДНОВЛЮВАЛЬНИХ БАКТЕРІЙ, ВИДІЛЕНИХ

ІЗ СУЛЬФІДОГЕННОГО УГРУПОВАННЯ ФЕРОСФЕРИ ҐРУНТУ

1

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «ЧЕРНІГІВСЬКИЙ КОЛЕГІУМ»

ІМЕНІ Т.Г.ШЕВЧЕНКА, м. ЧЕРНІГІВ 2

ІНСТИТУТ МІКРОБІОЛОГІЇ І ВІРУСОЛОГІЇ ІМ. Д.К.ЗАБОЛОТНОГО НАН УКРАЇНИ,

м. КИЇВ

Активну участь у мікробно індукованій корозії беруть сульфатвідновлювальні

бактерії (СВБ), які є домінуючою групою сульфідогенних мікробних угруповань

(Андреюк та ін., 2005). Раніше із сульфідогенного угруповання, ізольованого з

феросфери ґрунту, виділено два ізоляти переважаючих представників

сульфатвідновлювальних бактерій, які було ідентифіковано як Desulfovibrio sp.

NUChC SRB1 та Desulfovibrio sp. NUChC SRB2. У попередніх дослідженнях

встановлено лише культурально-морфологічні та молекулярно-генетичні властивості

бактерій (Ткачук та ін., 2019; Мазур та ін., 2019). При цьому видами, найбільш

близькими до виділених бактерій за молекулярно-генетичною характеристикою гена

16S рРНК, виявились D. longreachensis та D. termitidis. Наразі ідентифікація видової

належності виділених СВБ можлива із залученням результатів дослідження їх

фізіолого-біохімічних властивостей. Для ідентифікації СВБ важливе значення має

дослідження використання ними різних донорів та акцепторів електронів (Bergey’s

Manual of Systematic Bacteriology, 2005). Тому метою даної роботи було дослідження

належності бактерій ізолятів Desulfovibrio sp. NUChC SRB1 та Desulfovibrio sp. NUChC

SRB2 до різних штамів та використання ними донорів та акцепторів електронів.

Дослідження належності виділених бактерій до різних штамів здійснювали

за ПЛР-ISSR аналізом з використанням (GA)9C і (GA)8T праймерів до

динуклеотидного повтору (Tsumura et al., 1996).

Дослідження здатності бактерій використовувати різні донори електронів

(деякі органічні кислоти та вуглеводи за концентрації 0,05 моль/л) здійснювали

у середовищі Постгейта «С» без дріжджового екстракту. Визначення

використання культурами акцепторів електронів здійснювали у середовищі

Постгейта «С» без сульфатів. Акцептори сульфат, сульфіт, тіосульфат та

фумарат вносили у концентрації 4,5 г/л (Асауленко та ін., 2010), нітрат (у

вигляді КNO3) у концентарції 10 мМ (Перетятко та Гудзь, 2011). Ферум (ІІ)

сульфат заміняли ферум (ІІ) хлоридом. Анаеробні умови створювали,

наливаючи середовище до країв пробірок та закриваючи їх гумовими пробками.

Температура культивування 29 °С. Ріст бактерій на середовищі з різними



101

донорами та акцепторами електронів оцінювали візуально за утворенням

сірководню та почорнінням середовища.

У ході аналізу отриманих спектрів продуктів ампліфікації встановлено, що

кожен зі зразків характеризувався своїм набором ПЛР-фрагментів, що свідчить

про відмінності у розподілі динуклеотидних повторів у первинній послідовності

ДНК зразків, а, відповідно, підтверджує належність зразків до різних штамів.

При дослідженні використання досліджуваними штамами деяких

органічних сполук як донорів електронів, встановлено, що бактерії здатні

використовувати лактат, але не використовують форміат, ацетат, фумарат,

пропіонат, малат, фруктозу та глюкозу. Як акцептори електронів штам NUChC

SRB1 використовує сульфат та тіосульфат, але не використовує сульфіт,

фумарат та нітрат. Штам NUChC SRB2 як акцептори електронів використовує

сульфат, тіосульфат та фумарат, але не використовує сульфіт та нітрат.

Таким чином, у штамів СВБ NUChC SRB1 та NUChC SRB2 більше

подібності за дослідженими фізіолого-біохімічними ознаками з видом

D. longreachensis, ніж з D.termitidis.

Мазепа Є. Д.1, Бурова Л. М.2, Корнійчук О. П.2, Павлій С. Й.2

ПРОТИСТАФІЛОКОКОВА АКТИВНІСТЬ ФІТОПРЕПАРАТУ

«ХЛОРОФІЛІПТ» ТА БІЛКОВОГО ПРЕПАРАТУ СРІБЛА

«ПРОТАРГОЛ»

1 МЕДИЧНИЙ ЦЕНТР «ІНТЕРСОНО», м. ЛЬВІВ

2 ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ДАНИЛА

ГАЛИЦЬКОГО, м. ЛЬВІВ

Стафілококи поширені у природі і трапляються в багатьох біотопах

організму людини та тварин - на шкірі, слизових оболонках рота, дихальних

шляхів, статевих органів, травного каналу. Природним біотопом стафілококів у

людини є слизова оболонка носа. 70%-80% усіх гнійних процесів спричиняють

стафілококи. Вони характеризуються підвищеною резистентністю до

антибіотиків унаслідок продукції β-лактамаз і розвитку множинної

резистентності. Негативних наслідків мультирезистентних штамів стафілококів

можна уникнути, якщо застосовувати протимікробні засоби на рослинній

основі. «Хлорофіліпт» – натуральний протимікробний, протизапальний

препарат, активний відносно роду бактерій роду Staphylococcus.

З історії людства відомо безліч випадків використання сполук срібла в

медицині та просто в житті людини. Так, в препараті «Протаргол» діючою

речовиною є протеінат срібла, який має антисептичні та протизапальні

властивості. Внаслідок дисоціації цієї хімічної сполуки утворюються іони



102

срібла. Вони зв'язуються з ДНК бактерій, внаслідок чого чинять бактерицидну і

бактеріостатичну дію на Staphylococcus aureus.

Метою роботи було визначити протистафілококову активність

фітопрепарату «Хлорофіліпт» (спиртового та масляного розчину) у порівнянні з

білковим препаратом срібла «Протарголом».

Матеріали і методи дослідження. Предметом дослідження були 26 штамів

S.aureus, ізольовані з носа пацієнтів. Ізоляти мали природну чутливість до

протимікробних хіміотерапевтичних препаратів (цефалоспоринів І-ІІІ поколінь,

макролідів). Вивчали протимікробну дію 1% спиртового розчину хлорофіліпту

(1 мл препарату містить 12,5 мл екстракту хлорофіліпту, розчиненого в 96%

етиловому спирті); 2 % масляного розчину хлорофіліпту; 2 % розчину

протарголу. Також визначили протимікробну активність розведеного 1 %

спиртового розчину хлорофіліпту, згідно показань до застосування - 5 мл

препарату розводили в 30 мл води. Протистафілококову активність визначали

методом дифузії в агар з досліджуваними ізолятами - нанесенням 15 мкл

досліджуваних препаратів на паперові диски. В якості контролю

використовували нанесений на диск у кількості 15 мкл 96% етиловий спирт.

Визначення результатів проводили через 24 години інкубації в термостаті при t

37 0С за величиною діаметра пригнічення росту ізолятів S. aureus. Для

вираження рівня протимікробної активності умовно використали рівень

чутливості: «8-14мм»- активність низького рівня, «15-21мм» - середнього рівня,

«22-28мм» - висока активність.

Результати та обговорення. Висока протимікробна активність до 1%

спиртового розчину хлорофіліпту була виявлена до 10 досліджуваних штамів;

активність середнього рівня – до 14 штамів, низька – до 2 штамів. При цьому

чутливість стафілококових ізолятів до 96% етилового спирту була на низькому

рівні у всіх штамів, в середньому затримка росту становила 10 мм. Активність

розведеного у воді спиртового розчину хлорофіліпту становила низьку дію до

всіх ізолятів, при середньому показнику затримки росту– 9,5мм. Такою ж

виявилась чутливість до 2% масляного розчину хлорофіліпту, при середньому

показнику затримки росту чистої культури стафілокока -12,8 мм. Високу

чутливість до 2% розчину протарголу виявили у 2 штамів, у 4 штамів -

середнього рівня, у 20 штамів - низьку чутливість.

Висновки. Спиртова витяжка з листя евкаліпта проявляє високу

протимікробну активність щодо ізолятів S. aureus. У складі препарату міститься

суміш хлорофілів (рослинних пігментів), які прискорюють процеси регенерації

(відновлення тканин). Хлорофіліпт відноситься до фітопрепаратів з найменшою

кількістю побічних ефектів, що визначає доцільність його застосування.

Бактерії меншою мірою є чутливі до солей важких металів.



103

Карлова Т. О.1, Чумаченко Т. О.2, Торянік К. В.1, Звєрєва Н. В.1

ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЕПІДЕМІЧНИХ СЕЗОНІВ

ГРИПУ ТА ГОСТРИХ РЕСПІРАТОРНИХ ВІРУСНИХ ІНФЕКЦІЙ

2017-2018 ТА 2018-2019 РОКІВ В ХАРКІВСЬКІЙ ОБЛАСТІ

1

ДУ «ХАРКІВСЬКИЙ ОБЛАСНИЙ ЛАБОРАТОРНИЙ ЦЕНТР МІНІСТЕРСТВА ОХОРОНИ

ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ», м. ХАРКІВ 2


Вступ. Грип є важливою проблемою громадського здоров’я.

Актуальність цієї інфекції визначається значною кількістю спалахів

з залученням до епідемічного процесу вагомої частини населення, високою

часткою важких випадків захворювання та смерті у групах підвищеного ризику,

превалюванням ураження дитячого населення, значними економічними

збитками, можливістю виникнення нового пандемічного штаму збудника,

здатного викликати загрозу громадському здоров’ю в глобальному масштабі.

Методи. Проведений аналіз результатів епідеміологічного (ЕМ)

та вірусологічного моніторингів (ВМ), що проводилися Державною установою

«Харківський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров'я

України» в епідемічні сезони (ЕС) 2017-2018 та 2018-2019 років.

Результати. За даними ЕМ захворюваності на грип та гострі респіраторні

вірусні інфекції (ГРВІ) в Харківській області (ХО) в ЕС 2017-2018 років

перехворіло 263959 осіб, що склало 9,8 % від загальної кількості населення ХО

проти 197360 за ЕС 2018-2019 років (7,4 % населення відповідно).

Інтенсивність епідемічного процесу впродовж ЕС 2017-2018 років була

незначною і не набула епідемічного розповсюдження. Епідемічні пороги

не були перевищені на жодному тижні. ЕС 2018-2019 років характеризувався

високою інтенсивністю епідемічного процесу, показники захворюваності

перевищували пороговий рівень протягом трьох тижнів. Показники

захворюваності на 100 тис. населення впродовж ЕС 2017-2018 років коливались

від 280,17 - 291,94 на 40-41 тижнях 2017 року до 529,98 на 8 тижні 2018 року.

Найнижчий показник 147,83 на 100 тис. населення зареєстровано на 19 тижні

2018 року. Впродовж ЕС 2018-2019 років показники захворюваності на 48-50

тижнях складали 558,92 - 618,12 - 534,45 на 100 тис. населення відповідно.

У віковій структурі випадків впродовж обох ЕС превалювало дитяче

населення, питома вага якого склала 68,7 % (181415 осіб) та 59,3 % (117158

осіб) у ЕС 2017-2018 років та ЕС 2018 – 2019 років відповідно. У ЕС 2017-2018

років було госпіталізовано 5825 осіб (2,2 % від загальної кількості хворих),

у ЕС 2018-2019 років – 4900 осіб (2,4 % від загальної кількості хворих). Серед

госпіталізованих превалювалі діти – 70,1 % та 71,6 % відповідно.



104

ВМ – невід'ємна складова якісного епідеміологічного нагляду за грипом

та ГРВІ. Дані ВМ за ЕС 2017-2018 років підтвердили циркуляцію на території

ХО вірусів грипу А (H1N1)sw (виділені з матеріалу від 8 осіб), А (H1N1)

сезонного (виділені від 4 осіб), А (H3N2) (від 9 осіб), грипу А нетипованих

(від одної особи), грипу В (виділені від 129 осіб). За ЕС 2018-2019 років віруси

грипу А (H1N1)sw виділені від 9 осіб, А (H3N2) від 64 осіб, грипу А нетиповані

– від 18 осіб, циркуляція вірусу грипу В не зафіксована. Також під час обох ЕС

відмічалась циркуляція інших збудників респіраторної групи вірусів

(парагрипу, аденовіруси, РС-віруси), з превалюванням вірусів парагрипу.

Спалахів під час зазначених ЕС на території ХО не було зареєстровано.

Висновки. ЕМ та ВМ є важливою складовою епідеміологічного нагляду

за грипом та ГРВІ. Моніторинг активності циркулюючих штамів грипу

дозволяє оцінити швидкість та інтенсивність розповсюдження грипу,

встановити, які штами циркулюють, що забезпечує готовність закладів охорони

здоров’я до можливої пандемії грипу, допомагає своєчасно підготуватись до

ЕС, коли навантаження на служби охорони здоров’я особливо високі, що

пов’язано з великою кількістю пацієнтів. Система епідеміологічного нагляду,

що існує в ХО, показала свою ефективність, про що свідчать відсутність

спалахів грипу та ГРВІ та значних ускладнень епідемічної ситуації в ХО.

Лаврик Г. С., Тимчук І. В., Панас М. А., Корнійчук О. П.

ФОРМУВАННЯ БІОПЛІВКИ КЛІНІЧНИМИ ІЗОЛЯТАМИ

STAPHYLOCOCCUS AUREUS IN VITRO

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ДАНИЛА

ГАЛИЦЬКОГО, м. ЛЬВІВ

До основних чинників гнійно-запальних процесів шкіри і підшкірно-

жирової клітковини відносять S. aureus. Здатність S. aureus формувати

біоплівку вважається важливим фактором вірулентності, що впливає на його

виживання і стійкість як в навколишньому середовищі, так і в організмі

господаря. Утворення біоплівки S. aureus найчастіше пов'язано з наявністю

полісахаридного міжклітинного адгезину PIA (Polysaccharide Intercellular

Adhesin), молекули якого відповідають за агрегацію клітин і плівкоутворення.

Біосинтез PIA здійснюється за допомогою білків, кодованих ВСА оперона

(icaADBC).

Нашою метою було вивчення здатності клінічних ізолятів S. aureus

формувати біоплівку in vitro та виявлення наявності генів icaA та icaD.

Первинно відбір мікроорганізмів, що могли належати до

плівкоутворюючих форм, здійснювали за характерними культуральними

властивостями, а саме за підвищеною в’язкістю біомаси колонії. Для контролю



105

визначення плівкоутворення фенотипово та генотипово використовували

стандартну культуру S. аureus (АТСС 25923). Присутність генів icaA та icaD

визначали за допомогою полімеразної ланцюгової реакції.

Для дослідження відібрано чотири ізоляти S. аureus з гною хворих на

хронічний фурункульоз та чотири штами з гнійних пустул від хворих на

вугрову хворобу.

Усі досліджувані ізоляти мали здатність утворювати біоплівку in vitro.

Гени icaA та icaD виявлено у всіх ізолятів S. аureus, що виділені від хворих на

хронічний фурункульоз, однак ці гени присутні тільки у двох штамів S. аureus

хворих акне.

Проте сьогодні з'являються докази існування ica-незалежних механізмів

формування біоплівки як у S. aureus, так і у Staphylococcus epidermidis.

Реалізація плівкоутворення здійснюється і за допомогою тейхоєвих кислот,

поверхневих білків, які експресують стафілококи, що можуть бути

антигенними детермінантами або зв'язуватися з білками позаклітинного

матриксу, а також діяти як адгезини біоплівки.

Отже, клінічні ізоляти S. aureus, що виділені з гнійних виділень хворих

гнійно-запальними процесами володіють здатністю до плівкоутворення та

зберігають цю властивість in vitro.

Утворення біоплівки S. aureus, виділених від хворих на хронічний

фурункульоз, може бути важливим чинником рецидивування процесу.

Відсутність генів icaA та icaD у ізолятів стафілококів, одержаних від

хворих на акне, свідчить про регулювання плівкоутворення взаємодією інших

різноманітних механізмів.

Пантьо В. В., Коваль Г. М., Пантьо В. І., Данко Е. М.

АНТИМІКРОБНА АКТИВНІСТЬ ФОТОДИНАМІЧНОГО ВПЛИВУ

МЕТИЛЕНОВОГО СИНЬОГО ТА ПОЛЯРИЗОВАНОГО

ВИПРОМІНЮВАННЯ НА УМОВНО-ПАТОГЕННІ МІКРООРГАНІЗМИ

ДВНЗ «УЖГОРОДСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ», м. УЖГОРОД

Вступ. Зростання стійкості до протимікробних засобів зумовлює пошук

нових методів боротьби з умовно-патогенними мікроорганізмами – збудниками

опортуністичних інфекцій. Перспективним напрямком є використання

немедикаментозних засобів, зокрема фотодинамічного впливу.

Матеріали і методи. Досліджено вплив 0,1 % розчину метиленового

синього та PILER (Polarized Incoherent Low Energy Radiation) випромінювання з

червоним світлофільтром на інтенсивність росту клінічних ізолятів S. aureus, P.

aeruginosa, E. coli, та C. albicans на твердих поживних середовищах. Для

досліджень брали добові агарові культури, доведені то стандарту мутності 0,5



106

за Мак-Фарландом та розведені в 100 тис. разів. Отриманий інокулюм в об’ємі

0,5 мл пересівали на чашки Петрі з МПА для бактерій та середовищем Сабуро

для грибів.

Мікроорганізми було поділено на 4 групи: контрольна група –

використовували стандартний інокулюм мікроорганізмів без опромінення та

впливу фотосенсибілізатора; група 1 – перед пересівом на чашки, культури

мікроорганізмів опромінювали PILER світлом з червоним світлофільтром з

відстані 5 см протягом 5 хв, без використання фотосенсибілізатора; група 2 – до

інокулюму додавали 0,1 мл розчину метиленового синього, без опромінення;

група 3 – після додавання метиленового синього, інокулюм опромінювали

PILER світлом з експозицією 5 хв з подальшим пересівом у чашки Петрі.

Результати визначали шляхом підрахунку кількості бактеріальних

колоній на чашках Петрі після 24-годинного культивування в термостаті.

Джерело PILER-світла – апарат Bioptron Med All виробництва Bioptron

light therapy system by Zepter Group зі щільністю потужності 40 мВт/см2.

Результати. Встановлено, що 5-хвилинне опромінення PILER світлом не

володіє безпосереднім бактерицидним ефектом (група 1). Додавання 0,1 %

метиленового синього (група 2) знижувало кількість колоній мікроорганізмів у

чашках Петрі на 12-25%, порівняно з контролем. Фотодинамічний вплив PILER

випромінювання та 0,1% метиленового синього (група 3) зумовлював зниження

кількості бактеріальних колоній на 74-100 %, порівняно з контролем.

Висновки. Комплексна фотодинамічна дія PILER випромінювання з

червоним світлофільтром та 0,1% розчину метиленового синього володіє

вираженою протимікробною активністю по відношенню до дослідженої

умовно-патогенної мікрофлори. Найбільш значний ефект відзначали по

відношенню до грамнегативних мікроорганізмів – P. aeruginosa та E. coli.

Поливянна Ю. І., Райлян М. В., Чумаченко Т. О.

ГОСТРІ КИШКОВІ ІНФЕКЦІЇ В М. ХАРКОВІ

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСІТЕТ, м. ХАРКІВ

Актуальність. Гострі кишкові інфекції (ГКІ) є актуальною проблемою в

сучасному світі. Вони зустрічаються як в країнах, що розвиваються, так

і в розвинених країнах. Одним з симптомів ГКІ є діарея. Діарея призводить до

складних порушень в організмі людини, таких як дегідратація, унаслідок якої

може розвинутись дегідратаційний шок та смерть. За даними Всесвітньої

організації охорони здоров’я одна з причин дитячих смертей до п’яти років

є діарея. Щорічно біля 1,7 мільярда випадків діареї у дітей реєструється по

всьому світу. Головною причиною виникнення кишкової інфекції є вживання

заражених мікроорганізмами продуктів харчування та води, формуючи



107

харчовий та водний шляхи передачі. Для дітей до п’яти років головним

найчастіше є контактно-побутовий шлях передачі збудника. Серед головних

мікроорганізмів, що спричиняють ГКІ, є бактерії роду Salmonella, Shigella та

Escherichia coli, серед вірусів – це Rotavirus та Enterovirus.

Метою дослідження була оцінка інтенсивності епідемічного процесу ГКІ,

етіологічної структури випадків, та провідних шляхів передачі ГКІ в м. Харкові

за період з 2013 по 2018 рр.

Матеріали та методи. Проведено ретроспективний епідеміологічний

аналіз захворюваності на ГКІ в м. Харкові у 2013 – 2018 рр.

Результати. В м. Харкові у 2013-2018 рр. середньобагаторічний

інтенсивний показник захворюваності на ГКІ на 100 тис. населення дорівнював

317,0: максимальний показник був зареєстрований у 2015 р. і склав 351,9,

найнижчий показник спостерігався у 2018 р. і був 264, 3.

У структурі захворюваності на ГКІ превалювали гастроентероколіти

(ГЕК), їх питома вага склала 76 % випадків. Питома вага випадків ГЕК з

встановленою етіологією дорівнювала 78 % серед усіх випадків ГЕК, де 97 %

випадків припадало на кишкові інфекції бактеріальної етіології. При цьому

серед випадків ГКІ частка сальмонельозів склала 18 % та шигельозів – 6 %.

Питома вага випадків ГЕК вірусної етіології склала 3 %, етіологічним

фактором були переважно ротавіруси, ентеровіруси викликали поодинокі

випадки. У період 2013 – 2018 рр. середньобагаторічний показник

захворюваності на ротавірусну інфекцію склав 5,6 на 100 тис. населення (474

випадків). Мінімальний показник був у 2018 р. і дорівнював 3,0 на 100 тис.

населення, максимальний показник спостерігався у 2017 р. і склав 7,8 на 100

тис. населення.

У віковій структурі випадків ГКІ превалювали діти до 18 років, частка

яких склала 70 % випадків.

Серед випадків ГКІ найпоширенішим шляхом передачі був харчовий,

питома вага якого в середньому склала 87 %. Питома вага харчових продуктів,

які розглядались як найбільш ймовірні фактори передачі і були придбані у

торгових мережах або приготовлені вдома, в середньому склала по 30 % у

структурі всіх випадків ГКІ. Частка продуктів, придбаних у місцях

громадського харчування, дорівнювала в середньому 3,6 %. Частка продуктів,

придбаних на ринках і вживаних захворілими на ГЕК, в середньому склала

36,5 %, вживаних хворими на сальмонельоз - 34 %, хворими на шигельоз –

40 %.

Висновки. В м. Харкові захворюваність на ГКІ носить ендемічний

характер, у віковій структурі випадків превалюють діти. Наявність випадків

ГЕК з невстановленою етіологією свідчить про необхідність поліпшення

лабораторної діагностики випадків. Провідним шляхом передачі ГКІ

є харчовий, що вказує на порушення санітарно-гігієнічних норм і правил

у сфері харчування населення та вимагає пильного епідеміологічного нагляду і



108

контролю з боку служб громадського здоров’я, Держпродспоживслужби

та інших відповідних служб України.

Волянський А. Ю., Смелянська М. В., Перемот С. Д., Кучма І. Ю., Кашпур Н. В., Кучма М. В., Клиса А. О.

ЗМІНИ ЦИТОКІНОВОГО СТАТУСУ У ДІТЕЙ З ВІДСУТНІСТЮ

СПЕЦИФІЧНОЇ ВІДПОВІДІ НА ВАКЦИНАЦІЮ ПРОТИ КОРУ

ПАРОТИТУ КРАСНУХИ



м. ХАРКІВ

Інфекційна захворюваність населення певною мірою залежить від якості

проведення профілактичних заходів, серед яких вакцинація є найбільш

успішним, ефективним і дешевим медико-профілактичним засобом. Для

забезпечення повноцінного захисту необхідно звести до мінімуму кількість

сприйнятливих до хвороби індивідів. Враховуючи те, що відповідь на введення

вакцини залежить від багатьох факторів, включаючи тип вакцини, вік

реципієнта, супутні захворювання і його імунний статус, персоніфікований

підхід та проведення реабілітації перед проведенням вакцинації стає більш

актуальним.

У досліджені проведено оцінку імунологічного статусу клінічно здорових

дітей віком 6-7 років перед проведенням планової ревакцинації проти кору

паротиту краснухи. При вивченні специфічного імунітету було встановлено, що

можливі різні типи відповіді на різні антигени вакцини: ареактивну (23%),

середню або нормальну та гіперреактивну (31 %).

Проведення оцінки цитокінового статусу у дітей з відсутністю

специфічної відповіді або надзвичайно сильною вакцинальною відповіддю

(табл. 1), показало підвищений вміст у сироватці крові, в порівнянні з групою

контролю, IL-1β, 2,4,6 і 8, а також IFNγ, TNFα. Значно знижений вміст IFNα і

IL-10.

Отримані данні вказують на необхідність більш докладного вивчення

структури цитокінової мережі, та механізмів регуляції функціональної

активності клітин імунної системи, що допоможе в процесах розробки

критеріїв схильності і резистентності людини до розвитку патологічних станів,

у тому числі гіпер- та ареактивної специфічної імунної відповіді на КПК

вакцину.



109

Таблиця 1

Цитокіновий профіль у дітей молодшого віку з різним ступенем вакцинальної

відповіді на вакцину КПК

Показники

(пг/мл)

Група з

гіперреактив-

ною реакцією

(n=44)

Група з

ареактивною

реакцією

(n=32)

Контрольна

група

(n= 19)

Статистична

достовірність

IFNα 4,12 ±1,20 4,09±1,09 32,56± 8,17 p1, p2<0,05,

p3>0,05

IFNγ 289,54 ±56,36 459,80±101,45 110,64±27,88 p1, p2 p3<0,05

TNFα 58,17 ±16,48 98,22 ± 32,41 20,43 ±4,97 p1, p2<0,001,

p3>0,05

IL-1 131,12 ±35,04 249,87± 58,37 15,11 ±4,05 p1, p2

p3<0,001

IL-2 256,23 ±78,89 211,84 ±63,67 13,99 ±2,73 p1, p2<0,05,

p3>0,05

IL-6 111,37 ±17,79 13,28± 4,09 3,97 ±1,89 p1, p2

p3<0,001

IL-8 46,34 ±15,70 31,74 ±11,93 6,13 ±1,86 p1, p2<0,001,

p3>0,05

IL-4 21,23 ±4,67 42,22 ±10,73 7,22± 2,93 p1, p2

p3<0,002

IL-10 8,34 ±2,13 10,92 ±1,73 14,87 ±3,49 p1, p2 ˂0,003 Примітка: p1 – достовірність між 1-ю групою та КГ; p2 – достовірність між 2-ю групою

та КГ, p3- достовірність між 1-ю та 2-ю групами.

Sukhodub L. B.1, Kumeda M. O.1, Sukhodub L. F.1, Gorshkova E. G.2, Khristyan G. E.3

ANTIMICROBAL ACTIVITY OF FULLERENE-C60-CONTAINING

NANOCOMPOSITES SYNTHESIZED BY MW AND ULTRAVIOLET

RADIATION FOR BIOMEDICAL APPLICATION

1 SUMY STATE UNIVERSITY, SUMY

2 ODESSA NATIONAL UNIVERSITY MECHNIKOV, ODESSA

3 POLIMED, DNIPRO

The development of multifunctional nanostructured materials for medicine

remains a topical subject in medical materials science. Composites consisting of natural organic polymers (chitosan CS, alginate Alg, gelatin) and inorganic materials (hydroxyapatite (HA) and other calcium phosphates) combine the advantages of each individual component and minimize their disadvantages. The using of materials with



110

osteointegrating and bactericidal properties is an important dental strategy. Nanoparticles of inorganic origin, namely, carbon nanotubes, graphene, C60 fullerene are widely investigated for antimicrobial actvity. Among carbon nanoparticles, fullerene is the most symmetrical and stable molecule (М.М.760 а.m.u., ∆Н= -8.06 Kcal/аtom) in the world with incredible properties. The most abundant among them is C60 which possesses 60 carbon atoms. In a series of studies are shown that C60 can deliver antioxidant properties in the body by attaching ATP and free radicals [1], aqueous suspensions of fullerenes exhibit relatively strong antibacterial activity [2]. Our previous study [3] demonstrates the antimicrobial activity of fullerene (0.004 mg/ml) in the composition of HA and CS-based composite material.

In this work, fullerene-containing composite materials based on HA and natural polymer Alginate were obtained under microwave radiation (MW) influence with final ultraviolet (US) treatment. The antimicrobial activity of the samples in the form of beads and hydrogels with different fullerene content was investigated in relation to test Bacillus strains. Biocomposite materials in form of hydrogel exhibited pronounced antimicrobial activity against these microorganisms. Thus, the diameter of Growth inhibition zone (mm) for Bacillus subtilis ATCC 6633 bacteria under the action of HA-Alg hydrogels (control, not exposed to ultraviolet) on paper disks with a diameter of 5 mm varied from 8.1 ± 0.5 mm, and the content of fullerene 0.05 mg/ml and the effect of UV increased the growth inhibition zone to 10.3 ± 3.6 mm. The diameter of growth inhibition of Bacillus subtilis ATCC 6633 by hydrogel containing 0.5 mg/ml (HA-Alg-0.5F) was 9.2 ± 1.5 mm. At the same time, the biocomposite material in the form of granules did not cause bacterial growth inhibition when applied to the lawn Bacillus subtilis ATCC 6633.

Bacillus cereus OНУ 774 bacteria were less sensitive to the action of HA-Alg hydrogels (control) placed on paper disks. The diameter of bacterial growth inhibition zone under the influence of experimental HA-Alg-0.05F and HA-Alg-0.5F samples increased but did not exceed 6.2 ± 2.1 mm. Biocomposite materials in form of granules (HA-Alg-0.05F, HA-Alg-0.5F) when applied to the lawn of Bacillus cereus OНУ 774, unlike Bacillus subtilis ATCC 6633, caused a bacterial growth inhibition zone of 2.1 ± 1.5 - 3 , 5 ± 1.3 mm.

Thus, it has been proved that the material form and the finishing with ultraviolet radiation increases the antimicrobial activity of biocomposite materials with fullerene content.

1. N. Gharbi, M. Pressac, M. Hadchouel, M. Hadchouel, H. Szwarc, SR Wilson, F. Moussa et al, Fullerene is a powerful antioxidant in vivo with no acute or subacute toxicity, Nano Lett. 5(12) (2005) 2578-2585

2. D.Y. Lyon, L.K. Adams, J.C. Falkner, P.J.J. Alvarez, Antibacterial Activity of Fullerene Water Suspensions: Effects of Preparation Method and Particle Size, ENVIRONMENTAL SCIENCE & TECHNOLOGY 40(14) (2006) 4360-4366

3. L.B. Sukhodub, L.F. Sukhodub, M.O. Кумеда, С.В. Prylutska, V. Deineka, Yu. I. Prylutskyy, U. Ritter. C60 Fullerene Loaded Hydroxyapatite-Chitosan Beads as a Promising System for Prolonged Drug Release. Carbohydrate Polymers, Volume 223, 1 November 2019, 115067 DOI: 10.1016 / j.carbpol.2019.115067



111

Климова О. М., Коваленко Т. І., Мережко О. С., Ворфоломеева В. И.

ИММУНОРЕЗИСТЕНТНОСТЬ ЭКСПЕРИМЕНТАЛЬНЫХ ЖИВОТНЫХ

РАЗНОГО ВОЗРАСТА ПОСЛЕ ИНФИЦИРОВАНИЯ E.COLI И

ПРИМЕНЕНИЯ ИММУНОКОРРЕКТОРА

ГОСУДАРСТВЕННОЕ УЧРЕЖДЕНИЕ «ИНСТИТУТ ОБЩЕЙ И НЕОТЛОЖНОЙ

ХИРУРГИИ ИМ. В. Т. ЗАЙЦЕВА НАМН УКРАИНЫ», г. ХАРЬКОВ

Организм в процессе онтогенеза реализует множество механизмов

иммуногенетического контроля. Иммунная система играет важную

регуляторную роль в возрастзависимых адаптивных процессах. Накопление в

онтогенезе суммарного антигенного груза, включающего инфекционные

факторы, приводит к индукции различных эффекторных элементов иммунной

системы, а это в свою очередь активирует патогенассоциированные паттерны

(PAMP) иммунокомпетентных клеток. С возрастом может истощаться как

эфферентные так и афферентные звенья определяющие иммунорезистентность

организма. Недостаточное количество данных о механизмах формирования

иммунной дисфункции из-за отсутствия адекватных экспериментальных

моделей.

Целью работы было исследование нарушений иммунного ответа

экспериментальных животных разного возраста на введение инфекционного

агента и возможность коррекции этих изменений с помощью

иммунокорректора - Миксфактор.

Материалы и методы. Экспериментальное исследование было

выполнено на 72 самцах крыс: 3-х месячных («молодые») и 20-ти месячных

(«старые»). Контрольные группы: Iа - животные 3 мес (n = 8) и Iб - животные

20 мес (n = 8), которым вводили внутрибрюшинно 1,5 мл стерильного

физиологического раствора. Контрольные группы: IIа - животные 3-х мес (n =

8) и IIб - животные 20-ти мес (n = 8), которым вводили иммунокорректор -

Миксфактор. Экспериментальные животные 3-х и 20-ти месячного возраста

(группы IIIа (n = 10) и IIIб (n = 10)), которым однократно вводили суспензию

Escherichia coli - 109 КОЕ/мл на 100 г массы тела. Экспериментальные

животные 3-х и 20-ти месячного возраста (группы IVа (n = 10) и IVб (n = 10)),

которым вводили иммунокорректор- Миксфактор после введения

инфекционного антигена.

С помощью световой микроскопии оценивали фагоцитарную активность

нейтрофилов в кислородзависимом фагоцитозе, спектрофотометрическим

методом оценивали концентрацию циркулирующих иммунных комплексов

(ЦИК), иммуноферментный анализ применяли для определения концентрации

иммуноглобулинов классов A, M, G, турбидиметрическим методом определяли

содержание С3 фрагмента комплемента.



112

Результаты и обсуждение. В контрольной группе молодых животных

(Iа) выявили повышение иммунореактивности в кислородзависимом

фагоцитозе. Индуцированный зимозаном НСТ-тест у молодых животных был

выше (77,0±2,90) %, чем у старых контрольных животных (Iб) (54,0±2,50) %.

Концентрация ЦИК у молодых животных была на уровне нормальных

значений, а у животных старшого возраста этот показатель был в 2 раза ниже

(25,0±6,0) усл. ед. У молодых животных наблюдали активацию С3-фрагмента

комплемента конвертазы, концентрация которой была на 20% выше, чем в

старшей группе и составило (0,65±0,01) г/л против (0,45±0,02) г/л у 20-ти мес.

У инфицированных Е. соli животных всех возрастов в сравнении с

контрольной группой выявили нарушения иммунореактивности и

резистентности, эти показатели были более выраженными у молодых животных

(группа IIIа), что проявлялось в трехкратном увеличении ЦИК (160±0,10),

снижении содержания С3- фрагмента комплемента (0,42±0,02) г/л, угнетении

показателей кислороднезависимой фагоцитарной активности и изменении

показателей кислородзависимого фагоцитоза с выраженной стимуляцией

НАДФН-оксидазы у старых животных (гуппа IIIб). Выявили достоверное

увеличение содержания всех классов иммуноглобулинов A, M, G у животных

двух возрастных групп на всех этапах эксперимента. Как у молодых, так и

старых животных на 5 сутки после инфицирования Е. соli выявили достоверное

снижение Ig А.

Введение иммунокорректора Миксфактор животным в контрольных

группах и на фоне инфицирования Е. соli выявило повышение реактивности

врожденных факторов иммунитета. У молодых животных контрольной группы

(IIа) под действием иммунокорректора наблюдали активацию

кислородзависимого фагоцитоза, а также увеличение содержания С3 фрагмент

комплемента, концентрация ЦИК было выше по сравнению со старшей

возрастной группой контрольных животных (IIб).

У старых инфицированных животных (группа IVб) после применения

композитного препарата Миксфактор на разных стадиях воспалительного

процесса (до и после введения инфекционного антигена) обнаружили

выраженную стимуляцию функциональной активности фагоцитов, о чем

свидетельствуют высокие показатели индекса завершенности фагоцитоза

(1,32±0,09) ус. ед. при (1,01 ± 0,01) ус. ед. в контроле и усиление образования

активных форм кислорода (АФК), которые способствуют процессингу

антигенов. У 20-ти месячных экспериментальных животных препарат

Миксфактор стимулировал образование комплекса антиген-антитело-

комплемент с последующей элиминацией этого комплекса в течение

эксперимента (3-7 сутки).

Выводы. Основной особенностью изменения иммунного ответа молодых

животных можно считать их высокую реактивность на чужеродные

инфекционные агенты, а у старых животных, наоборот, обнаружили высокую

резистентность к инфекционным антигенам при индукции воспалительной



113

реакции с помощью Е. соli. Особенности характера динамики исследуемых

иммунных показателей может свидетельствовать об использовании молодыми

и старыми животными разных стратегий формирования ответа на

бактериальные инфекции и иммунокорректоры. Это позволяет обосновать

целесообразность применения исследуемого иммунокорректора в зависимости

от стадии воспалительного процесса и возраста.

Климова Е. М., Кордон Т. И., Дроздова Л. А.

ТРИГГЕРНЫЕ И ПАТОФИЗИОЛОГИЧЕСКИЕ ФАКТОРЫ ЦИРРОЗА

ПЕЧЕНИ, ОСЛОЖНЕННОГО СИНДРОМОМ

ГЕПАТОСПЛЕНОМЕГАЛИИ

ГОСУДАРСТВЕННОЕ УЧРЕЖДЕНИЕ «ИНСТИТУТ ОБЩЕЙ И НЕОТЛОЖНОЙ

ХИРУРГИИ ИМ. В.Т.ЗАЙЦЕВА НАМН УКРАИНЫ», г. ХАРЬКОВ

Изучение триггерных и патофизиологических факторов развития цирроза

печени, осложненного синдромом гепатоспленомегалии (ГСМ),

свидетельствуют о важной роли смешанных инфекций в развитии этой

патологии. Считается, что вирусами, обладающими тропностью к органам

гепатобиллиарной зоны, являются высокопатогенные HBV и HCV, которые

могут вызывать различные виды патологии печени и селезенки. При

инфицировании вирусами тканей печени и селезенки возникают структурно-

функциональные изменения этих органов. Наличие вирусной персистенции

также приводит к различным нарушениям иммунореактивности и

иммунорезистентности. Известно, что резидентные фагоцитирующие клетки

селезенки и печени часто имеют высокую степень незавершенности

эндоцитоза, в результате чего изменяются свойства паренхимы этих органов.

Такие изменения способствуют формированию аутоиммунных процессов,

дисфункции и нарушению элиминации стареющих клеток, что в конечном

счете приводит к структурно-функциональным нарушениям органов

гепатобилиарной системы.

Целью данного исследования было изучение наличия смешанной

инфекции (вирусной и бактериальной) и иммунопатогенетических механизмов

развития цирроза печени, осложненного гепатоспленомегалией, портальной

гипертензией и рецидивирующими кровотечениями из варикозно-расширенных

вен пищевода.

Материалы и методы. У пациентов с гепатоспленомегалией (n=44),

осложненной редицивирующими кровотечениями из ВРВ пищевода на фоне

портальной гипертензии, исследовали наличие вирусов НBV, НBV, и

герпетических вирусов CMV, VEB. Также определяли наличие таких инфекций

как Helicobacter pylori, Enterococcus faecalis, Toxoplasma gondii.



114

У всех пациентов исследовали показатели кислородонезависимого

фагоцитоза, содержание С3- и С4-компонентов комплемента,

иммуноглобулинов, циркулирующих иммунных комплексов, цитокинов,

экспрессию класстеров дифференцировки CD4+, CD8+, CD22+ на лимфоцитах.

Результаты исследования. У пациентов с гепатоспленомегалий выявили

различную частоту встречаемости персистенции вирусов гепатита В и С, и

вирусов герпетической группы. Больных классифицировали на группы: 1

группа - пациенты с синдромом гепатоспленомегалии на фоне HBV и HCV; 2

группа - пациенты с гепатоспленомегалией на фоне CMV и VEB; 3 группа -

пациенты с синдромом гепатоспленомегалии, протекающего фоне вирусной

персистенции CMV и ферментопатии. В первой группе вирус НBV был

выявлен у 11 %, HCV – у 89 %. Наличие герпетических вирусов CMV и VEB во

второй группе было выявлено у 54 % и 46 % соответственно. При

бактериологическом исследовании желчи у пациентов всех групп с

гепатоспленомегалией выявляли Enterococcus faecalis в титре (х106),

Enterobacter spp в титре (х105). У 5 % пациентов цирроз печени был

ассоциирован с наличием протозойной инфекции, обусловленной Toxoplasma

gondii. У 59 % всех пациентов с гепатоспленомегалией выявили наличие

Helicobacter pylori – высоковирулентного канцерогенного Cag+-штамма.

У пациентов с синдромом гепатоспленомегалии на фоне персистенции

HBV и HCV вирусные антигены индуцировали активацию хемотаксиса и

адгезии фагоцитирующими антигенпрезентирующими клетками, что

проявлялось в увеличении показателей фагоцитарного индекса до (95,0±3,0) %,

фагоцитарного числа до (5,1±0,3) при референтных значениях (70,0±8,5) % и

(2,8±1,2) соответственно, а эндоцитоз, характеризующий их переваривающую

способность, был резко снижен (0,7±0,1) при референтном значении

(1,25±0,05). Отмечали истощение опсонизирующего фактора С4-компонета

комплемента до (15,7±3,11) г/л при референтном значении (25,0±1,12) г/л на

фоне достоверно не отличающейся от контроля концентрации С3-компонента

комплемента. Выявили нарушение клиренса иммунных комплексов, которые

были повышены в этой группе на 40 % относительно референтного уровня.

У пациентов второй группы персистенция герпетических вирусов CMV и

VEB индуцировала выраженные аутоиммунные реакции в виде значительного

повышения аутоантител (ААТ) к тромбоцитам, что являлось индуктором

аутоиммунных реакций и процессов. У этих же пациентов определяли

увеличение продукции альтерирующих факторов, таких как С3-компонент

комплемента (на 45 %), опсонизирующих факторов IgM (в 2 раза), IgG (на 38%)

и их продуцентов – В-лимфоцитов CD22+ (на 27%), провоспалительных

цитокинов – IL-1β (на 70%) и TNF- (в 12 раз), усиливающими деструкцию

ткани селезенки, продукция которых осуществлялась активированными

макрофагами. Показатели Т-клеточного иммунитета при герпесвирусной

инфекции были значительно снижены за счет угнетения кластеров



115

дифференцировки Т-хелперов - СD4+ и Т-супрессоров- СD8+ - на 30% и 35%

соответственно.

У пациентов с ферментопатиямии наличие CMV выявили напряженность

кислороднезависимого и кислородзависимого фагоцитоза нейтрофилов за счет

снижения функциональной активности лизосомальных ферментов

(глюкоцереброзидазы, хитотриозидазы, тартрат-резистентной кислой

фосфатазы). В 3 группе патофизиологическими факторами являлась

врожденная недостаточность лизосомальных ферментов, а триггерными –

вирусы цитомегаловирус.

Обоснование тактики лечения пациентов с циррозом печени, осложенным

синдромом гепатоспленомегалии, портальной гипертензией и

рецидивирующими кровотечениями из варикозно расширенных вен пищевода

осуществляется в зависимости от этиологических и патогенетических

факторов. Выбор тактики включает, в зависимости от тяжести осложнений,

хирургическое лечение (спленэктомию, эмболизацию селезеночной артерии),

применение специфической противовирусной и адресной иммунотропной

терапии. Применение заместительной терапии при ферментопатиях не всегда

приводило к ожидаемым результатам из-за наличия у этих пациентов

персистенции СMV и нарушений кислороднезависимой и кислородзависимой

фагоцитарной активности нейтрофилов.

Похил С. І.1, Торяник І. І.², Нікіфорова О. В.³, Чигиринська Н. А. 1

АНАПЛАЗМОЗ. ОСОБЛИВОСТІ ЦИКЛУ РОЗВИТКУ ЗБУДНИКІВ,

ІМУНІТЕТ ТА ПАРАМЕТРИ ДИФЕРЕНЦІАЦІЇ З БАБЕЗІЙНОЮ

ІНФЕКЦІЄЮ

¹ ДЕРЖАВНА УСТАНОВА «ІНСТИТУТ МІКРОБІОЛОГІЇ ТА ІМУНОЛОГІЇ


м. ХАРКІВ


³ ВДНЗ «ХАРКІВСЬКА ЗООВЕТЕРИНАРНА АКАДЕМІЯ», м. ХАРКІВ

Останнім часом особливої уваги набувають дослідження, які стосуються

патогенезу та імунітету захворювань, спричинених прокаріотами. Завдяки

передовим діагностичним технологіям (електронна мікроскопія) із підцарства

Protozoa активо вилучили збудників анаплазмозів, гемобартенельозу,

еперитрозоонозу. Останні за біологічним циклом розвитку доволі схожі на

бабезії, однак принципово відрізняються за структурою від одноклітинних

організмів (не мають істинного ядра та органел). Як і збудники бабезіозу,

анаплазма є об’єктом дослідження сучасної протозоології (надцарство

Prokaryota тип Protophyta) та спричинює трансмісивні, природно-осередкові,



116

переважно сезонні хвороби, що супроводжуються лихоманкою, різко виразною

анемією. Для анаплазмозів характерні, як і для бабезіозу, астенія тварин і

людини, гепато- та спленомегалія, лімфоаденія.

Анаплазми розмножуються простим поділом (схожість до бабезій) або

брункуванням, у наслідок чого утворюються помірно чисельні колонїї

паразитів. Електронна мікроскопія демонструє у структурі збудника ініціальні

тільця, що складаються із мікроколоній. Ураження еритроцитів здійснюється за

рахунок проникнення у здорову клітину ініціальних клітин. В одній із таких

клітин може міститься від однієї до чотирьох колоній. Ураженість еритроцитів

анаплазмами, як і у випадках із бабезіями сягає здебільшого середніх, меншою

мірою, високих показників (від 40-45 % до 80 % та дещо вище). Дозріла колонія

знаходиться на периферії еритроцита. Під час розриву мембрани збудники

потрапляють (як варіант) до плазми, мігрують деякий час, згодом експансують

еритроцити. Прикріплення анаплазми до еритроцитарної клітини з подальшою

імплантацією та зосередженням у середині призводить до ініціації повтору

циклу. Біологічними переносниками анаплазм є іксодові кліщі, механічними-

кровосисні комахи.

За умов розвитку анаплазмозу імунітет є нестерильним. Його зумовлює

низка факторів, серед яких превалюють запізніла діагностика, тривалий перебіг

захворювання, його гострий характер, довготривале носійство, відсутність

адекватної терапії. Як правило, формування імунітету відбувається за участю Т-

і В-лімфоцитів. Останній феномен супроводжується синтезом специфічних

антитіл, аутоантитіл, які стимулюють утилізації уражених збудниками

еритроцитів (як і у разі бабезійної інфекції) та остаточне їхнє знищення

клітинами РЕС. Цікавим фактом є те, що позбавлення організму

(людини/тварин) від анаплазм призводить через 3-4-х - місячний термін до

втрати ним імунітету. З іншого боку, процес триває таким чином, що поступово

розвивається анемія (враховуємо попередній еритрофагоцитоз). За умов

пролонгованих спостережень у периферичній крові спостерігаються незрілі

еритроцити. Найбільш поширеними залишаються ретикулоцити, що вважають

маркерними показниками паразитарного еритрофагоцитозу як варіант. Другу

позиція займають еритробласти. Однак, у переважній більшості спостережень

(за даними сучасного метааналізу) їхня чисельність становить мізерні цифри.

Морфологічна дивергенція еритроцитів, що є наслідком втручання збудників у

систему клітинної ланки гемопоезу залучає розмірові, архітектонічні параметри

(пойкіло-, анізоцитоз), суттєві якісні зміни (поява базофільної зернистості

еритроцитів). У решті решт, поглиблення зазначених процесів, киснева

недостатність на тканинному та клітинному рівнях призводять до незворотних

змін у діяльності центральної нервової, дихальної, серцево-судинної систем. У

випадку із сільськогосподарськими тваринами зазначений процес неодмінно

призводить до загибелі останніх.



117

Ніколаєва Л. Г., Майстат Т. В.

ІНТЕРАКТИВНА МОДЕЛЬ НАВЧАННЯ ЛІКАРІВ ЯК ЗАСІБ

РЕАЛІЗАЦІЇЇ СТРАТЕГІЇЇ FAST TRACK ДЛЯ ПОДОЛАННЯ ЕПІДЕМІЇ

ВІЛ-ІНФЕКЦІЇ


Заходи щодо припинення глобальної епідемії ВІЛ-інфекції/СНІД

реалізуються за стратегією Fast-Track, згідно з якою 90% усіх людей, які живуть з

ВІЛ, мають знати свій статус, з них 90% стабільно отримувати антиретровірусну

терапію (АРТ) та 90% з тих, що отримують лікування, матимуть тривале

пригнічення вірусного навантаження. Ці заходи суттєво зменшать ймовірність

передачі ВІЛ та подальше поширення збудника серед населення. Задля оцінки

досягнення стратегічних цілей 90-90-90 в країні побудований каскад послуг для

людей, які живуть з ВІЛ (ЛЖВ). За основними даними каскаду послуг ЛЖВ в

Україні станом на 01.01.2020 p. тільки 58% від оціночної кількості ЛЖВ знали

про свій ВІЛ-позитивний статус та перебували під медичним наглядом у закладах

охорони здоров'я (ЗОЗ).

На кафедрі дерматовенерології та ВІЛ/СНІД Харківської медичної

академії післядипломної освіти було розроблено та впроваджено цикл

тематичного удосконалення «Супровід пацієнтів з ВІЛ-інфекцією лікарями

первинної медичної допомоги», метою якого є удосконалення знань та умінь

лікарів при веденні ВІЛ-інфікованих осіб.

На сьогоднішній день викликає занепокоєння значна кількість випадків

пізньої діагностики ВІЛ-інфекції у лікувальних закладах, коли у пацієнта вже

розвинулась IV клінічна стадія ВІЛ-інфекції (40 % пацієнтів, яких вперше взято

на облік). У зв'язку з цим одним із завдань циклу є підвищення обізнаності

лікарів, щодо клінічних проявів ВІЛ-інфекції на різних стадіях захворювання,

формування настороги з метою своєчасного залучення пацієнта до тестування

на ВІЛ.

Досвідчено проведене консультування відкриває пацієнту шлях до

оптимального лікування, оскільки своєчасно розпочата АРТ здатна підвищити

якість життя, суттєво збільшити його тривалість, а також є потужним засобом

профілактики ВІЛ-інфекції. Тому, велику увагу в програмі циклу приділено

особливостям консультування різних груп населення, зокрема представників

груп ризику.

В останні роки в Україні фіксується переважання статевого шляху

інфікування ВІЛ (у 2019 році - 73,7 %), що вказує на ризик переходу епідемії із

груп ризику до загального населення, у тому числі жінок дітородного віку. Ця

обставина спричиняє поступове збільшення кількості дітей, народжених ВІЛ-

інфікованими матерями.



118

Наданню консультативної допомоги батькам/іншим законним

представникам дітей, народжених ВІЛ-інфікованими матерями, особливостям

догляду за дитиною, присвячено розділ програми циклу.

Відмінна риса методики проведення даного циклу є інтерактивний підхід.

Навчання передбачає практичні заняття, які проходять у формі тренінгу.

Тренінг передбачає групову та індивідуальну роботу слухачів, проведення

презентацій, «мозкових штурмів», рольових ігор, зокрема при консультуванні і

тестуванні, рішення ситуаційних задач. В учбовому процесі демонструється

метод діагностики з використанням швидких тестів, які є оптимальним методом

надання всебічної допомоги. Швидкі тести дозволяють як найшвидше виявити

ВІЛ-інфекцію та переадресувати пацієнтів для забезпечення медичного

супроводу та початку лікування.

Застосування інтерактивної форми навчання на циклі тематичного

удосконалення з питань супроводу ВІЛ-інфікованих осіб буде сприяти доступу

населення до якісних діагностичних досліджень на рівні первинної ланки та

покращенню підготовки лікарів сімейної медицини з питань консультування і

тестування на ВІЛ.

Конечний Ю.1, Лозинська Н.2, Корнійчук О.1

МІКРОБІОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА НОЗОКОМІАЛЬНИХ

ІНФЕКЦІЙ У М. ЛЬВОВІ

1

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ДАНИЛА ГАЛИЦЬКОГО. КАФЕДРА МІКРОБІОЛОГІЇ 2

ДУ ―ЛЬВІВСЬКИЙ ОБЛАСНИЙ ЛАБОРАТОРНИЙ ЦЕНТР МІНІСТЕРСТВА ОХОРОНИ

ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ‖

Вступ. Нозокоміальні інфекції, або інфекції пов’язані з наданням

медичної допомоги (ІПНМД), за даними ВООЗ, виявляють у 15% пацієнтів.

Щороку в Німеччині 500 000 пацієнтів хворіють на ІПНМД, з них біля 10 000

помирає від них. Офіційна статистика в Україні свідчить про 7 000 випадків

ІПНМД щороку. Відповідно до даних «Центру», зареєстрованих випадків

ІПНМД бактеріального походження у Львові та Львівській області за 2018 рік –

3 випадки, що очевидно не відповідає реальній ситуації. Інфекційний контроль

та дослідження особливостей збудників є основним методом боротьби з

ІПНМД. Тому, метою роботи є дослідити поширеність ІПНМД у м. Львові, їх

відповідність даним офіційної статистики, враховуючи мікробіологічну

характеристику основних збудників.

Методи. Було обстежено 90 пацієнтів реанімаційних відділень 4-х

клінічних лікарень міста Львова у період вересень-грудень 2018. Діагноз

встановлювали згідно з критеріями Центрів контролю та профілактики

захворювань США (CDC) та локальними клінічними протоколами. Виділення та



119

ідентифікацію збудника проводили із використання комплектів MIKRO-LA-

TEST NEFERM24 (ErbaLacema, Чеська Республіка). Визначення чутливості до

антибіотиків проводили методом Кірбі-Бауера. Виділяли основні групи ІПНМД:

інфекції сечових шляхів (ІСШ), інфекції кровотоку (ІК), інфекції дихальних

шляхів (ІДШ), інфекції післяопераційних ран (ІПР). Для порівняння

використовували статистичні дані «Центру» та МОЗ.

Результати. Було встановлено діагноз ІПНМД 90 пацієнтам

реанімаційних відділень 4-х клінічних лікарень міста Львова. Структура

інфекційної патології: ІСШ 44.4 %, ІДШ 35.6 %, ІК 7.8 %, ІПР 11.1 %, інші 1.1

%. Видовий склад збудників: Грам (+) патогени 31.1 %, Грам (-) патогени 57.8

%, гриби роду Candida 11.1 %. Було виділено рідкісні збудники нозокоміальних

інфекцій, такі як Raoultella terrigena (2 випадки), описаних клінічних випадків

якої є 9 у світі; та Brevundimonas vesicularis. Понад 90% збудників були

полірезистентними до антибіотиків (MDR).

Висновки. Серед ІПНМД у м. Львові превалювали MDR Г(-) збудники з

ІСШ та ІДШ. Видовий склад збудників, зокрема рідкісні види потребують

детальнішого вивчення. Офіційні статистичні дані зареєстрованих випадків

ІПНМД в Україні не відображають дійсності. Вдосконалення системи

інфекційного контролю за ІПНМД в ключі заохочення лікарняних установ

реєструвати та досліджувати випадки ІПНМД без санкцій для лікувального

закладу є перспективним напрямком роботи.

Солошенко Е. М.1, Джораєва С. М.1, Гіржанова І. В.2, Шевченко З. М.1, Ярмак Т. П.1

ОСОБЛИВОСТІ МІКРОБІОТИ ШКІРИ У ХВОРИХ НА ЛІКАРСЬКУ

ХВОРОБУ

1 ДЕРЖАВНА УСТАНОВА «ІНСТИТУТ ДЕРМАТОЛОГІЇ І ВЕНЕРОЛОГІЇ

НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ МЕДИЧНИХ НАУК УКРАЇНИ», м. ХАРКІВ 2 ДЕРЖАВНА УСТАНОВА «ІНСТИТУТ МІКРОБІОЛОГІЇ ТА ІМУНОЛОГІЇ


м. ХАРКІВ

Вступ. Лікарська хвороба (ЛХ) в анамнезі має хронічний рецидивуючий

перебіг з вираженою гіперчутливостю як до алергенів, так і до неспецифічних

подразників з формуванням складних асоціацій грибкових, вірусних,

бактеріальних та медикаментозних алергенів, що сприяє формуванню

полівалентної сенсибілізації.

Мета дослідження - вивчення етіологічної структури та

антибіотикорезистентності збудників опортуністичних інфекцій, вилучених від

хворих на ЛХ в анамнезі.



120

Матеріали та методи. У дослідження включено 31 хворих на ЛХ у віці від

16 до 72 років, які знаходились на стаціонарному лікуванні у дерматологічному

відділенні ДУ «ІДВ НАМНУ». Групу порівняння складали 15 волонтерів

відповідного віку і статі. Верифікацію діагнозу здійснювали згідно клінічних

даних та програм дослідження, що включали загальноприйняті клінічні та

лабораторні дослідження. Ідентифікацію аеробних грампозитивних, грам

негативних, аеробних, ферментуючих та неферментуючих бактерій проводили

за допомогою рутинних методів на підставі морфологічних, культуральних та

біохімічних властивостей. Мікроорганізми визначали до виду, при

неможливості – до роду. Оцінку чутливості вилучених аеробних

мікроорганізмів до антибактеріальних препаратів проводили за допомогою

диск-дифузійного методу, а інтерпретацію отриманих результатів – згідно

нормативних документів МОЗ України. Контроль якості методики визначення

чутливості мікроорганізмів до антибіотиків, що використовували (поживні

середовища та диски з антибіотиками), проводили з застосуванням

контрольних штамів Американської колекції типових культур (АТСС): Е. соli

АТСС 25922, S. aureus АТСС 25923, P. aeruginosa АТСС 27853, E. faecalis

АТСС 29212.

Результати. Згідно аналізу досліджень, бактеріальна флора у хворих на

ЛХ суттєво відрізнялася від мікрофлори здорових людей та мала свої

особливості. Відзначено домінування представників роду Staphylococcus.

Кількість ізольованих штамів S. аureus у хворих на ЛХ складала 14, 3 % і

перевищувала аналогічні показники групи порівняння у 5 разів. Крім того,

ступінь мікробного обсіменіння у хворих сягав до 1∙107 КУЕ/мл, а у волонтерів

≤1∙103. Серед коагулазонегативних видів домінуючу позицію займав

агресивний представник роду – S. Haemolyticus, який виявлено у 24% хворих.

Колонізація шкіри здорових осіб цим видом була визначена у 5,0%, що

приблизно в 4 рази менше кількості хворих, що мали гемолітичний стафілокок.

У 15,9% хворих на ЛХ ізольовано збудники виду S. Warneri, в той час як у

здорових осіб цей вид мікроорганізму вилучено у одиничних випадках.

Виявлена колонізація шкіри S. еpidermidis у 25,4% хворих на ЛХ, а обсіміниння

представниками родів Corynebacterium і Micrococcus у 6,8% хворих.

Встановлено наявність утворення полімікробних асоціацій. Аналіз чутливості

лабораторних штамів S. aureus щодо антибактеріальних препаратів свідчить

про їх високу резистентність до пеніциліну (41,7%).

Висновки. Стафілококова мікрофлора є не тільки найбільш

представленою складовою мікробіоценозу шкіри ЛХ і може брати участь як у її

розвитку, так і в обтяженні її перебігу. Кількісні показники вилучення штамів

S. aureus у хворих на ЛХ перевищують аналогічні показники здорових осіб у 5–

24 рази.



121

Солошенко Е. М.1, Гіржанова І. В.2 , Шевченко З. М.1, Ярмак Т. П.1, Кугаєвська Н.В.1

ТИП ВИЩОЇ НЕРВОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ, СОМАТОТИП ТА

ІМУННИЙ ГОМЕОСТАЗ У ХВОРИХ НА ЛІКАРСЬКУ ХВОРОБУ

1 ДЕРЖАВНА УСТАНОВА «ІНСТИТУТ ДЕРМАТОЛОГІЇ І ВЕНЕРОЛОГІЇ

НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ МЕДИЧНИХ НАУК УКРАЇНИ», м. ХАРКІВ 2 ДЕРЖАВНА УСТАНОВА «ІНСТИТУТ МІКРОБІОЛОГІЇ ТА ІМУНОЛОГІЇ


м. ХАРКІВ

Вступ. Незважаючи на інтенсивність розробок по проблемі лікарської

хвороби (ЛХ), багато ланок її патогенезу дотепер вивчено недостатньо, тому

способи лікування хворих залишаються малоефективними. Зовсім відсутні

роботи щодо вивчення типів соматотипу і вищої нервової діяльності та їх

взаємозв’язку з імунітетом.

Мета. Оцінити у хворих на ЛХ стан гуморального імунітету, тип

соматотипу і вищої нервової діяльності.

Матеріали і методи. Під наглядом знаходилось 38 хворих на ЛХ.

Контрольну групу складали 15 практично здорових осіб. Стан гуморального

імунітету вивчали за вмістом імуноглобулінів (Ig) А, М, G, а також загального

Ig Е в сироватці крові, які досліджували за допомогою імуноферментних тест-

систем виробництва НВЛ «Гранум» (Україна). Вміст інтерлейкінів (ІЛ) в

сироватці крові ІЛ-1, ІЛ-2, ІЛ-4, ІЛ-6 виявляли за допомогою

імуноферментних тест-систем виробництва ВАТ «Протеїновий контур» (Росія),

вміст ІЛ-8 та ІЛ-10 - за допомогою імуноферментних тест-систем виробництва

«Diaclone» (Франція), вміст інтерлейкіну ІЛ-13 – за допомогою

імуноферментної тест-системи виробництва «Biosource» (США).

Статистичну обробку результатів дослідження виконували з

використанням пакетів прикладних програм STATISTIKA 6.0 та SPSS 7.5.

Результати. Аналіз хворих за статтю свідчив, що на ЛХ хворіють

переважно жінки. Серед обстежених переважали хворі у віці 21- 30 років

(26,32 %) та у віці 41 -50 років ( 23,68 %). За соціальним статусом в однаковій

мірі реєстрували робітників (23, 72%), домогосподарок (23,72%), учнів і

студентів (23,72%), а також службовців (20,33%). Серед обстежених клінічні

прояви виявлені у 21 (55.25 %) хворого, у 17 (44.74 %) хворих ЛХ була в

анамнезі. Перебіг захворювання за клінічними проявами відмічали найчастіше

за типом екземи (14 хворих, 36.84 %), кропив’янки (11 хворих, 28.95 %) та

алергічного дерматиту (5 хворих, 13,16 %). За соматотипом виявляли

переважно астеніків - 18 (47.37 %), а за типом нервової діяльності - сангвініків

(50,0%). Щодо холериків (18.42 %), меланхликів (18.42 %) та флегматиків



122

(13.16 %), то їх кількість була приблизно однакова. Аналіз гуморального

імунітету свідчив, що у всіх хворих на ЛХ вміст IgА був зниженим, а вміст Ig

G і Ig E вирогідно підвищеними, як і вміст інтерлейкінів (ІЛ-1, ІЛ-2, ІЛ-4, ІЛ-

6, ІЛ-8, ІЛ-10, ІЛ-13) у порівнянні з практично здоровими особами контрольної

групи. Різниці показників гуморального імунітету в залежності від соматотипу

та типу вищої нервової діяльності не виявлено.

Висновок. У хворих на ЛХ не встановлена залежність показників

гуморального імунітету від соматотипу і типу вищої нервової діяльності.

Бєляєв П. В.1, Осолодченко Т. П.2, Вільцанюк О. А.1 Резанова Н. М.3

АНТИМІКРОБНІ ВЛАСТИВОСТІ ШОВНОГО МАТЕРІАЛУ З

ПОЛІПРОПІЛЕНУ МОДИФІКОВАНОГО ВУГЛЕЦЕВИМИ

НАНОТРУБКАМИ ТА НАНОЧАСТИНКАМИ СРІБЛА

1

ВІННИЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМ. М. І. ПИРОГОВА ,

м. ВІННИЦЯ

2 ДЕРЖАВНА УСТАНОВА «ІНСТИТУТ МІКРОБІОЛОГІЇ ТА ІМУНОЛОГІЇ


м. ХАРКІВ 3

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ТЕХНОЛОГІЙ ТА ДИЗАЙНУ, м. КИЇВ

Вступ. Проблема розробки та впровадження в хірургічну практику нових

видів шовних матеріалів з антимікробними властивостями залишається однією

з найбільш актуальних проблем сучасної хірургії. Нами розроблено новий вид

хірургічного шовного матеріалу з поліпропілену модифікованого вуглецевими

нанотрубками та наночастинками срібла (Пат. України №108552).

Мета дослідження. Вивчити антимікробні властивості розробленого

наномодифікованого хірургічного шовного матеріалу

Матеріали та методи. Для формування монониток використовували

поліпропілен (ПП) марки 21030, тришарові вуглецеві нанотрубки (ВНТ) з

такими властивостями: (зовнішній діаметр трубок - 10-20 нм, питома поверхня -

340 г/м) та комплексну речовину Ag/SiO2 (середній розмір частинок Ag/SiО2-17

нм, а питома поверхня - 245 м2/г) . Змішування ПП з добавками здійснювали за

допомогою черв'ячно-дискового екструдера ЛГП-25, з послідуючим

формуванням ниток на прядильній машині екструзійного типу. Антимікробні

властивості ниток та їх здатність впливати на адгезивні властивості

мікроорганізмів вивчали за стандартними методиками. ( В.И.Брилис с соавт.,

1990, Ю. Л. Волянський з співавт., 2004).

Результати дослідження. Вивчення антимікробної активності комплексу

Ag/SiO2 показало, що комплекс мав високу антимікробну активність по

відношенню до грампозитивних і грамнегативних бактерій та грибів роду

Candida. При цьому найбільш виражена антимікробна дія спостерігалась при



123

концентраціях від 0,5 до 3 %. Крім того спостерігалась здатність знижувати

агезивну активність досліджуваних мікроорганізмів. При розробці шовного

матеріалу для визначення оптимального складу нанодобавок до складу

поліпропілену були введені ВНТ та Ag/SiO2. в різних концентраціях. При

вивченні антимікробної активності розроблених ниток встановлено, що

антимікробна активність у розробленого шовного матеріалу з’являлась при

введенні до складу нитки 0,1 мас % ВНТ та 0.5% Ag/SiO2. При збільшенні

концентрації ВНТ та Ag/SiO2 зростала і антимікробна активність шовного

матеріалу. Так при введенні 0,5 мас% ВНТ та 0,5мас% Ag/SiO2 навколо

шовного матеріалу спостерігались незначні зони затримки росту. Слабка

антимікробна активність спостерігалась і при ввденні в полімер нанодобавок по

1,0 мас% і тільки при концентрації ВНТ 1.0 мас% та 1.5мас% Ag/SiO2

антимікробна активність була на високому рівні. В подальшому при збільшенні

концентрації нанодобавок зростала антимікробна активність і найвища була

при концентраціях нанодобавок 1.6 мас% ВНТ та 3,1 мас % Ag/SiO2. Але

вивчення механічних властивостей дозволили встановити, шо найвищу

міцність мали нитки з концентрацією 1,0 мас% ВНТ та 1,5 мас% Ag/SiO2. При

вивченні здатності мікроорганізмів до росту на поверхні нитки встановлено, що

незалежно від виду мікроорганізмів які контактували з поверхнею нитки

відмічалась відсутність росту з її поверхні. При цьому спостерігалось значне

зниження здатності до адгезії досліджуваних штамів мікроорганізмів та грибів

роду Candida після контакту з ниткою.

Висновки. Модифікація поліпропілену вуглецевими нанотрубками та

компексом Ag/SiO2 дозволяє отримати високоміцні нитки, які поєднують

антимікробні, протигрибкові властивості та здатність впливати на адгезивні

властивості мікроорганізмів і можуть бути використані в якості хірургічного

шовного матеріалу.

Калініченко С. В1., Мелентьєва Х. В.1, Торяник І. І.1, Антушева Т. І.2, Попова Л. О.1

АНАЛІЗ МІКРОБІОМУ КИШКІВНИКА ХВОРИХ НА ВГВ

1



м. ХАРКІВ 2

ДЕРЖАВНА УСТАНОВА «ХАРКІВСЬКИЙ ОБЛАСНИЙ ЛАБОРАТОРНИЙ ЦЕНТР

МІНІСТЕРСТВА ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ», м. ХАРКІВ

Давно з’ясовано, що при розвитку вірусних гепатитів патологічні зміни

зачіпають не тільки печінку, але й відбуваються в інших органах, таких як

шлунок, кишківник, підшлункові залози. Під час атаки вірусу, страждають

клітини-мішені і усе навколишнє середовище гепатотропних вірусів що, в свою



124

чергу, призводить до змін мікробіоценозу шлунково-кишкового тракту (ШКТ).

Зазначене уповільнює процеси видужання та реабілітації хворих.

У роботі досліджували стан мікробіоценозу кишківника у хворих з різним

ступенем тяжкості захворювання на вірусний гепатит В.

Для цього було проведено бактеріологічне обстеження 28 хворих на

гостру форму вірусного гепатиту В (ГГВ) – 16 чоловіків і 12 жінок (34±1,9

роки). Основні групи були розділені на підгрупи в залежності від тяжкості

перебігу гепатиту (легкий або середній ступінь тяжкості хвороби).

При дослідженні видового складу мікрофлори порожнини товстого

кишківника в жовтяничний період гострого гепатиту В у 96,3 % хворих

виявлено мікроекологічні порушення біотопу різного ступеня.

Ступень тяжкості гепатита не впливав на рівень дисбіотичних розладів

ШКТ. 55% хворих страждали на дисбіоз III ступеня при легкій тяжкості та 47%

на дисбіоз II ступеня при середній тяжкості захворювання на ГВ. Майже у всіх

хворих виявили виражений дефіцит біфідобактерій і лактобацил та вегетування

умовно-патогенних бактерій: стафілококів, умовно-патогенних ентеробактерій.

Проте, найчастішою причиною порушення локальної мікроекології були гриби

роду Candida.

У хворих на ВГВ з легкою формою перебігу популяція Lactobacillus sрр.

складала 3,9 – 4,5 lg КУО/г, Bifidobacterium sрр. – 3,7 – 4,5 lg КУО/г, тоді як при

еубіотичному стані мікробіоценозу кишківника, щільність колонізації

Lactobacillus sрр. становить 6,0 – 7,0 lg КУО/г, Bifidobacterium sрр. – 7,0 – 9,0 lg

КУО/г. У хворих із середним ступенем тяжкості ВГВ щільність нормофлори

була на рівні Lactobacillus sрр. – 2,9 – 3,1 lg КУО/г, Bifidobacterium sрр. – 3,1 –

3,5 lg КУО/г. Тобто популяційний рівень лактобацил і біфідобактерій за умов

ВГВ був нижчим, порівняно з еубіотичним станом, в середньому, в 1,8 – 2,4

(р<0,05) за умов легкого перебігу хвороби та в 1,9 – 2,9 разів (р<0,05) у разі

середнього ступеня тяжкості. Також у хворих на ВГВ відбувалось зниження

популяційного рівня E. coli в 1,3 – 2,5 рази (р<0,05). На ряду зі зниженням

рівню облігатної мікрофлори, у хворих на ВГВ вилучали S. aureus у 28,6 –

42,8 % випадків, Klebsiella, Enterobacter, Citrobacter були виділені у 28,5 %

хворих з легкою формою перебігу ВГВ та у 56,9 % – із середнім ступенем

тяжкості. Неферментуючі грамнегативні бактерії (НФГНБ) родів Acinetobacter,

Pseudomonas, Alcaligenes при легкому та середньому ступені тяжкості

виділялись у 4,7 – 28,5 % хворих. Гриби роду Candida у патологічних

значеннях 4,0 – 6,0 lg КУО/г було виділено у 85,7 % хворих з легкою формою

перебігу та у 100,0 % хворих з середнім ступенем тяжкості ВГВ.

Тобто встановлено, що за умов ГГВ у хворих значно знижується

популяційний рівень представників нормофлори (лактобактерій і

біфідобактерій), та збільшується рівень грамнегативної умовно-патогенної

мікрофлори, стафілококів і значно підвищується популяційний рівень грибів

роду Candida.



125

Калініченко С. В.1, Мелентьєва Х. В.1, Торяник І. І.1, Антушева Т. І.2, Попова Л. О.1

ВІРУСНЕ НАВАНТАЖЕННЯ У ХВОРИХ НА ВГВ РІЗНОГО СТУПЕНЯ

ТЯЖКОСТІ ЗАХВОРЮВАННЯ

1



м. ХАРКІВ 2

ДЕРЖАВНА УСТАНОВА «ХАРКІВСЬКИЙ ОБЛАСНИЙ ЛАБОРАТОРНИЙ ЦЕНТР

МІНІСТЕРСТВА ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ», м. ХАРКІВ

Відомо, що вірус гепатиту В є ДНК-вмiсним вірусом та відноситься до

родини гепаднавiрусiв. На даний час встановлена діагностична значимість не

лише наявності ДНК HBV у крові хворих на ВГВ як показника віремії, а й

характеристики вірусного навантаження, фази реплікації, тощо. Важливим є

факт, що у пацієнтів з хронічними формами вірусних гепатитів в прогнозуванні

ризику розвитку подальших ускладнень, зокрема онкології, суттєву роль

відіграє початкове вірусне навантаження. Для виявлення кореляційного зв’язку

між рівнем реплікації HBV в організмі людини та ступенем тяжкості перебігу

захворювання проводили ретроспективний аналіз показників кількісного вмісту

копій ДНК HBV за результатами полімеразної ланцюгової реакції в реальному

часі. За рівнем вірусного навантаження також оцінювали реакцію організму

хворих з ВГВ різного ступеню тяжкості на певну терапію.

Було обстежено 28 хворих на гостру форму вірусного гепатиту В (ГГВ)

(34±1,9 роки). Хворих було розділено на 2 основні групи: хворі, що отримували

базисну терапію (група Б), і хворі, які додатково до базисної терапії отримували

симбіотик (група Б+С).. При лікуванні хворих групи Б+С одночасно з

комплексною терапією застосовували симбіотик Біфілакт екстра (Бе), НДВ

―Аріадна‖, Україна, до складу якого входять Lactobacillus acidophilus і

Bifidobacterium bifidum та додатковий комплекс біологічних полімерів:

целюлоза, геміцелюлоза, пектин і лігнін. Основні групи були розділені на

підгрупи в залежності від тяжкості перебігу гепатиту (легкий або середній

ступінь тяжкості хвороби).

Аналіз даних первісного дослідження показав відмінність в кількості

вмісту копій ДНК вірусу HBV в організмі хворих легкого та середнього

ступеню захворюваності і складали відповідно 6,54±0,48, lg/мл та 7,7±0,63,

lg/мл. Це підтверджує дані про зв’язок рівня реплікації вірусу в організмі

людини зі ступенем тяжкості захворювання.

З’ясовано, що базовий комплекс терапії призводив до зменшення

кількості копій вірусу у хворих обох груп, що свідчило на користь зниження

реплікації вірусу та часткової його елімінації з організму. Лікування з



126

застосуванням симбіотику також сприяло зменшенню показників кількісного

вмісту копій HBV.

Аналіз показників вірусного навантаження хворих через 3 місяці не

виявив суттєвих змін у групах, тоді як через 6 місяців після проведеної терапії у

хворих з легким ступенем тяжкості, які отримували додатково симбіотик,

кількість копій HBV в плазмі крові була нижче, в середньому, у 1,3 (р<0,05)

рази, порівняно з пацієнтами, що отримували тільки базисну терапію.

У хворих із середнім ступенем тяжкості, що отримували симбіотик, через

6 місяців кількість копій HBV була нижче в середньому в 1,24 (р<0,05) рази,

порівняно з хворими, які отримували лише базисний комплекс терапії.

Тобто, можна сказати, що застосування симбіотику позитивно впливало

на організм хворих. Реплікація вірусу HBV, отже, і кількість його ДНК,

циркулюючого в крові хворих, прогресивно знижувалась.

Книш О. В., Мартинов А. В., Бабич Є. М., Набойченко О. А.

ЕФЕКТИ ДОДАВАННЯ ГЛІЦЕРИНУ ТА МАНІТУ ДО СЕРЕДОВИЩА

КУЛЬТИВУВАННЯ BIFIDOBACTERIUM BIFIDUM



м. ХАРКІВ

Одним з перспективних підходів до отримання нових протимікробних

речовин та пробіотиків нового покоління вважають застосування стратегії

спрямованого прекурсором біосинтезу (СПБ). Прикладом СПБ є одержання

протимікробної речовини з широким спектром дії реутерину шляхом

ферментації триатомного спирту гліцерину лактобактеріями Lactobacillus

reuteri за анаеробних умов.

Метою нашої роботи було дослідити вплив додавання до середовища

культивування Bifidobacterium bifidum 1 триатомного спирту гліцерину або

шестиатомного спирту маніту з глюкозою на здатність супернатанту культури

пригнічувати добовий приріст біомаси умовно-патогенних мікроорганізмів. Як

середовище культивування для біфідобактерій використовували отриманий

десятиразовим термоциклюванням дезінтеграт власних клітин. До дезінтеграту

додавали гліцерин у кінцевій концентрації 0,8 М та глюкозу (0,4 М) або маніт

(0,8 М) та глюкозу (0,4 М). Біфідобактерії вводили до середовища

культивування у співвідношенні 1:9 і культивували впродовж 48 годин.

Отриману культуру центрифугували. В подальшому досліджували

супернатанти. Як тест-культури були використані референтні штами

Staphylococcus aureus ATCC 25923; Escherichia coli AТСС 25922 та клінічний

ізолят Pseudomonas aeruginosa. Дослідження впливу супернатанту культури

біфідобактерій на ріст тест-культур проводили спектрофотометричним методом



127

з використанням 96-лункових полістиролових планшетів та мікропланшетного

рідера «LisaScanEM» («ErbaLachemas.r.o.», Чеська Республіка). Кінцева

концентрація супернатантів (дослідний зразок) та фізіологічного розчину

(контрольний зразок) в інкубаційному середовищі становила 30 %, а тестових

мікроорганізмів ~106 КУО/мл. Оптичну густину вмісту лунок вимірювали при

578 нм. Визначали індекси пригнічення (ІП, %) добового приросту біомаси

тест-культур за співвідношенням змін оптичної густини дослідних і

контрольних зразків протягом 24 годин. Супернатанти, отримані з культури B.

bifidum, що культивувалася у дезінтеграті власних клітин з додаванням

гліцерину та глюкози, пригнічували добовий приріст біомаси усіх тест культур:

S. aureus (ІП = 11 %), E. coli (ІП = 34,8 %) та P. aeruginosa (ІП = 34,14 %).

Введення до складу середовища культивування маніту та глюкози теж мало

результатом пригнічення супернатантом росту всіх тест-культур. Індекси

пригнічення добового приросту біомаси становили: S. aureus (ІП = 30 %), E. coli

(ІП = 23,2 %) та P. aeruginosa (ІП = 31,6 %).

Таким чином, отримані результати свідчать: супернатанти, отримані з

культури B. bifidum, що культивувалася у дезінтеграті власних клітин з

додаванням гліцерину або маніту з глюкозою, здатні пригнічувати ріст умовно-

патогенних бактерій: стафілококів, кишкової та синьогнійної палички.

Механізми інгібіторної активності одержаних таким чином супернатантів

належить дослідити. Очевидно, вона повязана з ферментацією біфідобактеріями

обраних спиртів та глюкози з утворенням інгібіторних кінцевих продуктів.

Скляр А. І.¹, Попов М. М.²

ФАГОЦИТАРНА РЕАКЦІЯ НЕЙТРОФІЛІВ ПЕРИФЕРИЧНОЇ КРОВІ У

РІЗНІ КЛІНІЧНІ ПЕРІОДИ ПЕРЕБІГУ ГОСТРОЇ HBV-ІНФЕКЦІЇ



м. ХАРКІВ ² ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ В.Н. КАРАЗІНА, м. ХАРКІВ

Фагоцитоз є одним із перших імунних процесів вродженого захисту

наслідки якого очевидно впливають на подальший перебіг імунної відповіді.

Мета. Дослідити фагоцитарні реакції нейтрофілів у хворих на гострий

гепатит В (ГГВ) в залежності від ступеня тяжкості та в різні періоди перебігу

хвороби.

Обстежено 108 хворих на ГГВ. Досліджували фагоцитарний індекс

нейтрофілів (ФІН) та фагоцитарне число нейтрофілів (ФЧН) щодо S. aureus.

Фагоцитарну активність нейтрофілів вивчали у динаміці захворювання; на

4,6±0,83 день розвитку жовтяниці та повторно в періоді реконвалесценції на



128

24,3±2,26 день у хворих легкого і 31,4±2,64 день у хворих середнього ступеню

тяжкості.

У хворих на ГГВ легкого ступеня тяжкості у жовтяничному періоді

встановлено значну активацію поліморфноядерних нейтрофілів, що

супроводжується підвищенням середніх рівнів ФІН-30 - 87,6±1,21 %, ФІН-60 -

89,3±1,84 % і ФІН-180 - 86,8±1,15 % у 1,2 рази порівнюючи з контрольною

групою - (ФІН-30 - 71,4±1,87 %, ФІН-60 - 73,9±1,29 %, ФІН-180 - 72,1±0,83 %)

та ФЧН-30 - 11,4±0,56 ум. од., ФЧН-60 - 12,6±0,53 ум. од. і ФЧН-180 - 11,6±0,74

ум. од. у 1,7-1,9 разів, показники контрольної групи (ФЧН-30 - 6,6±0,22, ум. од.,

ФЧН-60 - 6,7±0,20, ум. од., ФЧН-180 - 6,8±0,15, ум. од.), відповідно (p<0,05).

У хворих середнього ступеню тяжкості відмічалось значне пригнічення

активності фагоцитозу, у жовтяничному періоді (ФІН-30 - 58,1±1,81 %, ФІН-60

- 56,9±3,19 % і ФІН-180 - 49,3±2,80 %, що засвідчує зменшенням кількості

нейтрофілів, які задіяні у фагоцитарних реакціях у 1,2-1,5 разів у порівнянні з

групою контроля (p<0,05). Втім, не зважаючи на значне пригнічення

інтенсивності фагоцитозу, поглинаюча здатність нейтрофілів - ФЧН-60 -

8,6±0,49 ум. од. у цих хворих підвищена у 1,3 рази (p<0,05) або знаходиться на

рівні здорових осіб, що демонструють середні значення ФЧН-30 - 7,8±0,58 ум.

од. і ФЧН-180 - 7,0±0,38 ум. од.

Порівнюючи фагоцитарні реакції нейтрофілів між хворими різного

ступеня тяжкості, виявилося, що у хворих легкого перебігу активність

фагоцитозу була у 1,5-1,7 рази вищою ніж у хворих середнього перебігу.

У динаміці хвороби при легкому ступеню тяжкості показники ФІН у всіх

періодах експозиції (30 хв. - 78,7±4,71 %, 60 хв. - 81,5±3,99 %, 180 хв. -

78,4±3,89 %) знижувалися до рівня здорових осіб. Однак показники ФЧН (30

хв. - 10,2±0,60 ум. од., 60 хв. - 11,8±0,84 ум. од. і 180 хв. - 10,7±1,08 ум. од.) цих

хворих відрізнялися від контрольної групи, що свідчить про підвищену

поглинаючу здатність нейтрофілів у періоді реконвалесценції у 1,5-1,8 разів

(p<0,05).

У хворих середнього ступеню тяжкості інтенсивність фагоцитозу (ФІН-30

- 56,0±3,21 %, ФІН-60 - 63,1±3,30 %, і ФІН-180 - 48,3±3,02 %) залишається

пригніченим у 1,2-1,5 рази (p<0,05), на відміну від ФЧН у періодах 30 хв. -

10,6±0,94 ум. од. і 60 хв. - 9,5±0,85 ум. од. які у 1,6 і 1,4 рази були вищими за

групу контроля (p<0,05), рівень ФЧН-180 - 7,8±0,70 ум. од. не відрізнявся від

контроля.

Вказане дозволяє констатувати факт збільшення функціональних

можливостей активованих нейтрофілів у хворих на ГГВ за рахунок мобілізації

резервних властивостей кожної еукаріотичної імунної клітини, що вступила в

фагоцитоз.



129

Торяник І. І.2, Калініченко С. В.1, Мелентьєва Х. В.1, Попова Л. О.1, Антушева Т. І. 1, Міщенко Т. В.2

СТАН СЛИЗОВОЇ ОБОЛОНКИ КИШКІВНИКА У РАЗІ ТЯЖКОГО

ПЕРЕБІГУ КОРОВОЇ ІНФЕКЦІЇ



м. ХАРКІВ


Враховуючи загрозливі темпи зростання захворюваності на кір (як у

дітей, так і дорослих) проводили гістологічний аналіз препаратів внутрішніх

органів осіб, померлих у наслідок тяжких форм корової інфекції. Особливий

інтерес викликали дослідження органів травної системи як однієї із маркерних,

з огляду на патогенез кору. Найбільшу увагу приділяли змінам у клітинах

епітеліального походження.

У якості біологічного матеріалу використовували шматочки тонкого

кишківника осіб, померлих у наслідок тяжких форм перебігу корової інфекції.

Забір матеріалу здійснювали за умов прозектури. Виготовлення гістологічних

зрізів відбувалось за стандартним алгоритмом. Матеріал піддавали фіксації у

12 % розчині формаліну на фосфатному/ сульфатному буфері (рН= 7,0-7,2),

постфіксації, зневодненню у спиртах зростаючою концентрації. Блоки заливали

у класичні смоли (парафін/ целоїдин), різали за допомогою ротаційного

мікротому. Зрізи забарвлювали гематоксиліном та еозином, за Ван-Гізоном

(аналіз клітин епітеліальної тканини), Браше (лімфоїдного апарату). Аналіз

препаратів проводили, застосовуючи світлооптичну систему мікроскопу

ЛОМО, Санкт-Петербург, Російська Федерація (х100; х200; х400). Результати,

отримані у групах клінічного спостереження, порівнювали із контрольними.

За результатами дослідження контрольних препаратів було встановлено

структурну відповідність статево - вікових параметрів слизової оболонки

тонкого кишківника варіантам анатомо-фізіологічної норми. Слизова без ознак

ущільнень, дефектів шарів стінок, перфорацій та пенетрацй. Десквамації,

некрозу, деструктивно-дегенеративних змін та дистрофії встановлено не було.

На дотик слизова оболонка гладка, блискуча, крихкотлива.

У зразках препаратів, що належали до групи клінічного спостереження,

зміни носили генералізований характер і стосувались як слизової оболонки, так

і інших шарів стінок тонкої кишки. Макроскопічно слизова бліда, у окремих

ділянках відмічались крапчасті локальні крововиливи, фрагменти слизу. Тонус

органу відсутній. Мікроструктура епітелію з характерними змінами.

Ентероцити десквамовані, характеризуються ушкодженнями будови (розриви

мембрани, порушення цілісності цитоплазми, відсутністю повноцінного набору



130

органел), метаморфозом. Клітини значно збільшені у розмірах, цитоплазма

вакуолізована, у окремих випадках містить ознаки базофільної зернистості. У

спостереженнях наявні гіперхроматоз, пікноз, рексит ядер, перерозподіл

хроматину.

Kryvtsova M. V.1, Spivak M. Y.2

ANTIMICROBIAL AND ANTIBIOFILM FORMING PROPERTIES OF

SOME MEDICINAL PLANTS AND PROSPECTS FOR THEIR USE IN

COSMETOLOGY

1

UZHHOROD NATIONAL UNIVERSITY, UZHHOROD 2

D. K. ZABOLOTNY INSTITUTE OF MICROBIOLOGY AND VIROLOGY OF NAS OF

UKRAINE, KYIV

Development of bacterial resistance to antibiotics has of late become an issue

of global importance. The ability of microorganisms to form biofilm creates the

prerequisites for the development of chronic inflammatory processes. Under such

conditions, search for alternative sources of antimicrobial activity becomes a

particularly pressing issue. Plant products that combine antimicrobial activity with

antioxidant, anti-inflammatory and deodorizing properties are a promising source for

such components. The antimicrobial and anti-biofilm forming effect of substances of

plant origin provides for the prospects for development of plant-based health and

beauty aids. Especially important is development of a series of anti-inflammatory

means, with due regard for dominant microbiota associations of human organism.

We have studied 40 extracts and essential oils of medicinal plants. The study of

antimicrobial, anti-biofilm forming, antioxidant and some biochemical properties let

us ascertain that extracts of cowberry (Vaccinium vitis-idaea L.) leaves and fruit may

exert high antimicrobial and anti-biofilm forming effect even upon polyantibiotic-

resistant microorganism strains of skin and oral cavity. Extract of cowberry fruit was

established to possess a broad spectrum of antimicrobial activity against Gram-

positive, Gram-negative microorganisms and Candida genus fungi. Extract of lesser

galangal (Alpinia officinalis L.) also showed significant antimicrobial activity.

Extracts of Hypericum perforatum L., Achillea millefolium L., and Arnica montana

L., and leaves of Betula alba L. and Juglans regia L. showed less significant activity.

Our study of essential oils and their combinations proved high antimicrobial and anti-

biofilm forming activity of thyme.

We established extremely high activity of essential oils of Thymus vulgaris L.,

Origanum vulgare L., and Lavandula angustifolia Mill. against microscopic Candida

genus fungi.

Taking into consideration different levels of antimicrobial activity, inclusion of

these extracts to the formulas of beauty preparations with anti-inflammatory activity

https://ru.wikipedia.org/wiki/L.





131

looks highly promising, bearing in mind the time of persistence, sensitivity and level

of contamination by the pathogenic agent.

We have developed formulas of essential oils with additive effect. Another

promising direction is combination of plant extracts with probiotic cultures that

ensure an additional antagonistic effect against opportunistic pathogenic

microorganism strains. We have shown that neither cowberry fruit nor its leaves may

affect the growth of Lactobacillus plantarum, which possesses antagonistic

properties. Combination of phyto-extracts and probiotics as ingredients of beauty

preparations may ensure reduction of persistence of opportunistic pathogenic

microorganisms, and create the prerequisites for restoration of the microbiota.

Скляр Н. І.1, Бабич Є. М.1, Маркович І. Г.2, Сотніков Г. В.3, Ліннік A. Ф.3, Антіпов В. С.3, Бережна І. В.3

РЕЗУЛЬТАТИ ВИВЧЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ

ЕЛЕКТРОННОГО ПУЧКА ДЛЯ ІНАКТИВАЦІЇ РОЗЧИНІВ

АНТИБІОТИКІВ

1



м. ХАРКІВ 2

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ МЕДИЧНИХ НАУК УКРАЇНИ, м. КИЇВ 3

ННЦ "ХАРКІВСЬКИЙ ФІЗИКО-ТЕХНІЧНИЙ ІНСТИТУТ" НАН УКРАЇНИ

З кожним роком зростає занепокоєння громадськості в зв'язку з

забрудненням води фармацевтичними субстанціями, зокрема антибіотиками,

адже очистити стоки від них сучасні водоочисні споруди не спроможні.

Протимікробні хіміотерапевтичні препарати є вкрай стабільними сполуками,

що мало піддаються хімічному і мікробіологічному розкладанню. Технології

очищення води від антибіотиків нині лише розробляються, тому вказані

дослідження є актуальними та мають перспективу практичного застосування.

Метою роботи було розробити дієвий та безпечний у радіаційному

відношенні спосіб очистки води від антибіотиків різних груп без використання

витратних матеріалів за допомогою потоку релятивістських електронів.

Використовувались розчини антибіотиків з концентрацією 50,0; 10,0; 5,0;

2,5 ОА/мл – β-лактами: пеніцилін, ампіцилін, цефуроксим; аміноглікозиди:

стрептоміцин, гентаміцин; тетрацикліни: тетрациклін; макроліди: еритроміцин.

Фізична частина роботи (опромінення об’єктів потоком релятивістських

електронів) проведена на базі ННЦ ―Харківський фізико-технічний Інститут‖

НАН України. Модельні зразки води з антибіотиками опромінювали потоком

релятивістських електронів, для чого використовується лінійний резонансний

прискорювач електронів з енергією електронів 3-4 МеВ. Ефективна поглинута



132

доза випромінювання становила 7,2-15 кГр при концентрації антибіотиків у

водному середовищі до 5,0 ОА/мл та 15-30 кГр при високих концентраціях

антибіотиків 10-50 ОА/мл. Для встановлення ефективності проведеної очистки

застосовуються мікробіологічні експрес-тести, які ґрунтуються на виявленні

пригнічення антибіотиками дегідрогеназної активності тест-культур у рідкому

поживному середовищі.

Встановлено, що поток релятивістських електронів ефективно руйнує

антибактеріальні сполуки різних класів (β-лактами, аміноглікозиди,

тетрацикліни, макроліди), не призводячи до іонізації оточуючих матеріалів,

завдяки вибору режиму роботи лінійного прискорювача електронів з енергією

електронів 3-4 МеВ. Це дозволяє звести до мінімуму втрати енергії та кут

розбіжності при виведенні електронів в атмосферу з прискорювача через

титанову фольгу товщиною 50 мкм; усунути появу наведеної радіації при

обробці об’єктів та досягнути максимальної глибини проникнення в об’єкти,

що обробляються.

Скляр Н. І.

ВИВЧЕННЯ АДАПТИВНИХ ЗМІН БІОЛОГІЧНИХ ВЛАСТИВОСТЕЙ

ТЕСТ-ШТАМІВ ЗА ВПЛИВУ ПОТОКУ РЕЛЯТИВІСТСЬКИХ

ЕЛЕКТРОНІВ

1



м. ХАРКІВ

Адаптивні зміни біологічних властивостей мікроорганізмів за впливу

зовнішніх індукуючих чинників привертають увагу насамперед тим, що вони

можуть привести до збільшення патогенного потенціалу біооб’єктів.

Для дослідження були використані режими роботи прискорювача, які за

нашими попередніми результатами викликали лише часткову загибель

мікробних клітин. Так, для представників ентеробактерій, стафілококів та

ентерококів вибрано режими 1,6 та 3,0 кГр; для клебсієл– 3,0 та 4,0 кГр. Як

тест-культури використовували референтні штами та циркулюючі штами, що

мали типові для роду та виду мікроорганізму біологічні ознаки. Як критерій

наявності тривалої модифікації використовували факт збереження зміненої

ознаки після обробки продовж десяти пасажів.

Результати дослідження біологічних властивостей тест-штамів S.aureus до

опромінення (контроль) та після дії електронного пучка в дозах 1,6 та 3,0 кГр

свідчать, що за впливу електронного пучка у (20±5) % біооб’єктів відбувалась

одновекторна (у бік зниження чи зникнення ознаки) зміна ферментативної



133

активності, а саме з вивчених 26 біохімічних ознак відмічено відсутність

ферментації сахарози та сумнівна реакція у тестах VP (утворення пірувату),

зниження активності піролідон-аріламідаза та поява помірної резистентності до

новобіоцину.

Результати дослідження біологічних властивостей тест-штамів

Enterococcus faecalis до опромінення (контроль) та після дії електронного пучка

в дозах 1,6 та 3,0 кГр свідчать, що біооб’єкти на опромінення електронним

пучком реагували аналогічним чином: в 25% випадків встановлено зниження

ферментативної активності, а саме з вивчених 32 біохімічних ознак відмічено

відсутність ферментації D-рибози. D-сорбітолу та D-мальтози.

Результати дослідження біологічних властивостей представників

ентеробактерій – кишкових паличок до опромінення (контроль) та після дії

електронного пучка в дозах 1,6 та 3,0 кГр свідчать, що біооб’єкти на

опромінення електронним пучком реагували зниженням або зникненням

ферментативної активності, а саме з вивчених 32 біохімічних ознак відмічено

відсутність ферментації L-рамнози, D-мальтози, ацетату, L тринатрію цитрату,

калію-5-кетоглюконату, 3-гідроксі-В-масляної кислоти в 10-15,0 % досліджень.

Результати дослідження біологічних властивостей штамів Klebsiella

pneumoniae до опромінення (контроль) та після дії електронного пучка в дозах

3,0 та 4,0 кГр свідчать, що біооб’єкти на опромінення електронним пучком

реагували зниженням або зникненням ферментативної активності, а саме з

вивчених 32 біохімічних ознак відмічено відсутність ферментації L-рамнози,

калію-5-кетоглюконату, суберинової, валеріанової та 3-гідроксі-В-масляної

кислот в 8,5-12,6 % досліджень.

Опромінення модельних зразків тест-культур дозами, при яких

представники грамнегативних та грампозитивних бактерій зберігають

життєздатність, спричиняє у 9-25,0 % появу фенотипових модифікацій, які

характеризувались утворенням R-форм колоній, зникненням або зниженням

ферментативної активності, властивої конкретному виду. Усі виявлені зміни

біологічних властивостей тест-штамів різних таксономічних груп виявились

фенотиповими, адже зникали через 1-3 пасажа культур, тобто виявились

неспадкоємними. Фенотипові (неспадкоємні) зміни однієї або кількох ознак у

бактерій відносять до явищ, що часто відбуваються в природних середовищах.

Вказані зміни не залежали від дози опромінення штамів електронним пучком.

Отримані результати дослідження дозволяють на даному етапі позитивно

оцінити технологію знезараження за допомогою потоку релятивістських

електронів з екологічних позицій.



134

Дяченко В. Ф., Воронкіна І. А., Марющенко А. М., Сердечна Є. С.,

Бірюкова С. В.

РОЛЬ PORPHYROMONAS GINGIVALIS У ВИНИКНЕННІ ТА

РОЗВИТКУ ГНІЙНО-ЗАПАЛЬНИХ ЗАХВОРЮВАНЬ У ТКАНИНАХ

ПАРОДОНТУ

1



м. ХАРКІВ

Склад нормальної мікрофлори ротової порожнини людини, за останніми

даними, нараховує більше 700 видів мікроорганізмів. Вони підтримують

динамічний баланс з імунною системою макроорганізму. Порушення цього

балансу призводить до змін у складі мікрофлори та перевазі

парадонтопатогенних бактерій. Такі зміни сприяють розвитку гнійно-запальних

захворювань у тканинах пародонту: гінгівітів та пародонтитів. Патогенетична

дія пародонтопатогенних збудників пов’язана з їх вірулентними факторами,

високою антибіотикорезистентністю, а також здатністю чинити спротив

імунній системі хазяїна.

За допомогою полімеразної ланцюгової реакції та шахової ДНК-ДНК-

гібридизації встановлено, що дві групи збудників пов’язані з особливо

агресивним перебігом періодонтальної хвороби: «червоний комплекс», що

складається з Porphyromonas gingivalis, Tannerella forsythia та Treponema

denticola і «помаранчевий комплекс», який включає Prevotella іntermedia,

Fusobacterium nucleatum, Prevotella nigrescens і Parvimonas micra (S. Socransky,

1998; S. C. Holt, J. L. Ebersole, 2005; Darveau R. P., 2010; Ярынич-Бучинская Н.

П., 2013; Loozen G., 2014).

P. gingivalis – грамнегативна, аспорогенна, анаеробна бактерія,

нерухлива. За сучасною класифікацією відноситься до роду Porphyromonas,

сімейства Porphyromonadaceae, порядку Bacteroidales, классу Bacteroidia. Рід

Porphyromonas налічує 20 видів мікроорганізмів.

У останні роки P. gingivalis розглядають, як основний анаеробний

опортуністичний патоген у стоматології. Даний мікроорганізм є важливим

компонентом мікробіому ротової порожнини та колонізатором епітелію ротової

порожнини. Здатність P. gingivalis викликати пародонтит пов’язана з її

вірулентними факторами. Збудник прикріплюється до поверхні епітеліальних

клітин ротової порожнини та потрапляє у фагосоми шляхом інтерналізації

через ліпідні рафти клітин хазяїна. Відомо, що Р. gingivalis активує клітинну

аутофагію. При нормальній імунній відповіді макроорганізму бактерія

знищується в результаті фагоцитозу. Але, на противагу цьому процесу, збудник

здатен продукувати декілька таких факторів вірулентності, як ферменти агресії



135

з гістолітичною дією (колагенази, гіалуронідази, хондроітинсульфатази), а

також різні ферменти – протеази. L.A. Ganuelas у 2013 році довів, що в якості

джерела живлення, в запальному ексудаті P. gingivalis використовує гемін,

продукуючи для цього кілька протеаз (гінгіпаінів) та ліпопротеіни. Рівень

специфічних антитіл до вірулентного антигену Р. gingivalis гінгіпаіну В у

сироватці крові пацієнтів з пародонтитом, був значно вищим, ніж в сироватці

крові пацієнтів контрольної групи. Це дало можливість використання цього

показника з метою оцінки етіологічної ролі та патогенетичної дії P. gingivalis у

розвитку пародонтитів.

Дослідження Slaney J.M., Curtis M.A. (2008) показали, що Рorphyromonas

gingivalis може передаватися від одного члена родини до іншого та викликати

периодонтит у реципієнта.

У 2016 році на Конгресі Американської асоціації раку було представлено

дані щодо зв’язку раку підшлункової залози та наявністю у мікробіомі

P. gingivalis в яких показано, що ризик розвитку раку підшлункової залози

підвищується на 59 % за наявності даного патогена.

Отже, роль даного мікроорганізму у розвитку патологічних процесів

доведена, патогенез ретельно вивчається. З метою розробки ефективної

стратегії лікування захворювань пародонту необхідним є не тільки вивчення

патогенетичних механізмів, а й пошук ефективних методів та засобів.

Пушкар О.С.1, Скляр Н.І.2, Сімонова Л.І.1

ВИВЧЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ФОТОДИНАМІЧНОЇ ТЕРАПІЇ ТА

ЗБАГАЧЕНОГО ТРОМБОЦИТАМИ ФІБРИНУ У КОМПЛЕКСНОМУ

ЛІКУВАННІ ІНФІКОВАНИХ STAPHYLOCOCCUS AUREUS

ПРОМЕНЕВИХ ВИРАЗОК ШКІРИ В ЕКСПЕРИМЕНТІ

1

ДЕРЖАВНА УСТАНОВА «ІНСТИТУТ МЕДИЧНОЇ РАДІОЛОГІЇ ім. С. П. ГРИГОР’ЄВА

НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ МЕДИЧНИХ НАУК УКРАЇНИ», м. ХАРКІВ 2



м. ХАРКІВ

Фотодинамічна терапія (ФДТ) є безпечним та дієвим способом ерадикації

мікроорганізмів з поверхневих інфікованих альтерацій шкіри. Особливої

актуальності ФДТ набуває у випадках, коли антибіотикотерапія або

неефективна або має протипокази. Це насамперед стосується лікування

променевих виразок шкіри, що виникли у процесі променевої терапії

онкологічних хворих. Цитотоксичні продукти, які утворюються при ФДТ,

мають короткий період напіврозпаду і обмежений радіус ефекту, тому цей



136

метод ідеально підходить для місцевого застосування без додаткового

ураження оточуючих тканин. Окрім протимікробного ефекту комплексне

лікування повинне включати засоби, що підвищують репаративний потенціал

таких складних уражень шкіри. У цьому сенсі перспективним є використання

збагаченого тромбоцитами фібрину – PRF (Platelets Reach Fibrin), що містить

тромбоцити та біологічно активні речовини – цитокіни, фактори росту, тощо.

Метою роботи стало експериментальне дослідження можливості застосування

ФДТ та PRF у комплексному лікуванні інфікованих Staphylococcus aureus

променевих виразок шкіри.

Дослідження проводилось на моделі променевої виразки шкіри,

отриманої на 24 щурах самцях лінії Вістар шляхом локального рентгенівського

опромінення ділянки шкіри зовнішньої поверхні стегна тварин в дозі 85,0 Гр.

Після розвитку променевого ушкодження поверхню рани інфікували штамом

Staphylococcus aureus ATCC 6538. Тварин розділяли на дослідну групу

(отримували ФДТ та PRF), групу порівняння (отримували тільки ФДТ) та

контрольну групу (без лікування). Через 24 години після інфікування щурам

дослідних підгруп проводили ФДТ за допомогою фотонного апарату та

фотосенсибілізатору метиленового синього. Тваринам дослідної групи через 3

доби застосовували PRF. Протимікробний ефект оцінювали за результатами

мікробіологічних досліджень матеріалу з поверхні променевого ушкодження

шкіри до терапії та у динаміці. Загоєння виразки встановлювали шляхом

визначення площі рани.

Визначено, що за мікробіологічними показниками змодельована

інфікована променева виразка шкіри через 24 години після інфікування

статистично не відрізнялась у різних групах піддослідних тварин. Проведення

ФДТ вже через 24 години після лікувальних заходів сприяло повній елімінація

тест-штаму стафілококу. Досягнуті показники зберігались до кінця терміну

експерименту. У тварин контрольної групи показники колонізації стафілококом

обстеженого біотопу через 24 години статистично не відрізнялись від значень

до лікування і зберігались на значному рівні до кінця терміну дослідження.

Застосування PRF сприяло прискореному загоєнню виразки, що

спостерігалось на 5-7 добу у вигляді 2-3-кратного зменшенням площі виразки у

тварин дослідної групи на відміну від щурів у групі порівняння. Повне загоєння

рани після комплексного лікування спостерігалось на 3-5 діб раніше.

Висновок. Комплексне лікування інфікованих Staphylococcus aureus

променевих виразок шкіри, що включає застосування ФДТ та PRF, чинить

протимікробних ефект та сприяє активації репаративних процесів в

ушкоджених тканинах.



137

Калініченко С. В.1, Звєрєва Н. В.2, Мелентьєва Х. В.1, Торяник І. І.1, Антушева Т. І.1,2, Попова Л. О.1

ГЕНЕТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ЕПІДЕМІЧНО АКТУАЛЬНИХ ШТАМІВ

КОРУ У ХАРКІВСЬКИЙ ОБЛАСТІ

1



м. ХАРКІВ 2 ДЕРЖАВНА УСТАНОВА «ХАРКІВСЬКИЙ ОБЛАСНИЙ ЛАБОРАТОРНИЙ ЦЕНТР

МІНІСТЕРСТВА ОХОРОНИ ЗДОРОВ′Я УКРАЇНИ», м. ХАРКІВ

Останній звіт ВООЗ свідчить, що проблема корової інфекції є однією з

пріоритетних в системі охорони здоров’я (World Health Organization, 2018). У

2017 році загальна кількість випадків кору значно перевісила кількість випадків

у попередні роки, а смертність достигла показника в 100 000 осіб, переважно

серед дітей до 5 років. Випадки кору зареєстровано в 40 країнах Европейського

регіона ВООЗ. Групою фахівців Європейського регіонального бюро ВООЗ

визначено, що захворюваність на кір у період 2017-2018 рр. в Європі зросла на

400 %.

У 2017 році для секвенування вірусу кору ВООЗ було надано базу даних

нуклеотидних послідовностей штамів вірусу кору (MeaNS)2. Завдяки цьому

встановлено, що на цей час в Європейському регіоні циркулюють наступні

генотипи: D8, B3, H1 i D9. Переважаючи генотипи вірусу кору у 14 країнах

включають декілька ліній В3 (домінуючим є штам Dublin.IRL/8.16 – 58 %), в 21

країні – декілька варіантів генотипу D8 (домінуючим є D8 Osaka.JPN/29.15 ‒

50 %). Генотип Н1, що зустрічався раніше тільки в Азії було зареєстровано в

п’яти країнах Європейського регіону ВООЗ (World Health Organization, 2018).

Метою нашої роботи було встановлення генотипів циркулюючих у

Харківський області вірусів кору.

Матеріалом для досліджень були зразки сечі від хворих з діагнозом «кір».

Секвенування проводилось на базі регіональної референтної лабораторії

Всесвітньої організації охорони здоров’я (РРЛ ВООЗ) з діагностики кору та

краснухи, м. Люксембург.

За результатами секвенування встановлено, що в Харківський області, в

2018 році, циркулювали штами подобні до штамів наступних генетичних ліній:

MVs/Kabul.AFG/20.2014/3 B3, MVs/Cambridge.GBR/5.16 D8 та MVs/Gir

Somnath.IND/42.16 D8.

Таким чином визначено, що в Харківській області циркулювали віруси

кору генотипів B3 та D8.

Виділення й визначення генотипів вірусу кору є вкрай важливим для

дослідження закономірностей еволюції і поширення вірусу кору.



138

Калініченко С. В. 1, Тимошок Н. О. 2, Співак М. Я. 2, Мелентьєва Х. В. 1, Торяник І. І. 1, Антушева Т. І. 1

ПРОТИВІРУСНА АКТИВНІСТЬ МЕТАБОЛІТІВ ПРОБІОТИЧНИХ

ШТАМІВ

1



м. ХАРКІВ 2 ІНСТИТУТ МІКРОБІОЛОГІЇ І ВІРУСОЛОГІЇ ІМ. Д.К ЗАБОЛОТНОГО НАН УКРАЇНИ;

м. КИЇВ

На сьогодні пробіотичні препарати розглядаються найбільш

перспективними засобами проти багатьох патогенів, оскільки доказана

провідна роль нормобіоти організму людини в збереженні її здоров'я. Відомо,

що протиінфекційна дія пробіотичних препаратів обумовлена, в першу чергу,

антагоністичними взаємовідносинами між пробіотичним штамом і

мікроорганізмами оточуючого середовища, до яких відносяться і віруси.

Антагонізм пробіотичних штамів забеспечується продукуванням біологічно

активних речовин (метаболітів), які інгібують розвиток патогенів. Дослідження

антибактеріальної активності пробіотичних штамів широко використовується в

наукових і практичних дослідженнях. Що стосується вивчення противірусної

активності пробіотичних препаратів, то досліджень такого плану ще

недостатньо.

Метою роботи стало дослідження противірусної активності метаболітів

пробіотичного штаму Lactobacillus rhamnosus GG (LGG або ATCC 53103) та

авторського штаму L. рlantarum ІВМ В-7679 відносно клінічних штамів

ентеровірусів (Коксакі В-5, ЕСНО-21 на культурах клітин HeLa, Vero, Hep-2.

Противірусну активність вивчали на культурах клітин ліній Vero, HeLa та

Hep-2 (посівна концентрація 0,5×106/мл). Різними концентраціями метаболітів

LGG (0,3; 0,2; 0,1 мг/мл) обробляли моношар клітин та через 24 години вносили

клінічні штами ентеровірусів (клінічні штами Коксакі В-5 і ЕСНО-21). Стан

клітин на наявність цитопатичної дії контролювали кожні 24 години в

інвертованому мікроскопі, а через 96 годин визначали титр інфекційної

активності вірусів в дослідних і контрольних лунках. Для стандартизації

дослідів в метаболітах лактобацил визначали вміст білкового азоту (PNU -

protein nitrogen unit) та концетрували або розводили метаболіти до вмісту PNU

від 0,1 до 0,3 мг/мл.

Проведена оцінка можливості застосовування клітинних культур (HeLa,

Vero, Hep-2) для вивчення противірусної активності пробіотичного штаму

L. rhamnosus GG (LGG або ATCC 53103) та авторського штаму L. plantarum



139

IBM В-7679. Експериментально встановлено, що maximum tolerated dose (MTD)

метаболітів L. rhamnosus GG та L. plantarum IBM В-7679 для всіх культур

клітинних ліній становила 0,3 мкг/мл.

Визначення противірусної активності метаболітів L. rhamnosus GG та

L. plantarum IBM В-7679 щодо клінічних штамів ентеровірусів (Коксакі В-5 і

ЕСНО-21) показало зниження інфекційної активності в 1,5-1,7 рази, (р<0,05)

взятих у досліди клінічних штамів ентеровірусів. Таким чином,

експериментально встановлено захисну та противірусну активність метаболітів

L. rhamnosus GG та L. plantarum IBM В-7679 щодо клінічних штамів

ентеровірусів (Коксакі В-5 і ЕСНО-21), що дало змогу включити авторський

штам до композиції інгредієнтів фітобіотику «Vitis-lact».

Таким чином, пошук та створення нових пробіотиків на основі

вітчизняних штамів зменьшить залежність України від імпортованих

пробіотичних засобів.



140

ЗМІСТ

С.

Минухин В.В., Колотова Т. Ю. БИОГРАФИЯ ЮРИЯ ЛЕОНИДОВИЧА ВОЛЯНСКОГО . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

3

Бобина И. В. НЕЗАБЫВАЕМЫЕ ВСТРЕЧИ БОБИНЫХ С ЮРИЕМ ЛЕОНИДОВИЧЕМ

ВОЛЯНСКИМ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

10

Бабич Є. М., Єлисеєва І. В., Краснопольский Ю. М., Балак А. К. МАЛІ УМИ ПРОСУВАЮТЬ БАЖАННЯ, А ВЕЛИКІ – ІДЕЇ (ПРИСВЯЧЕНО

ПАМ’ЯТІ ВИДАТНОГО ВЧЕНОГО ВОЛЯНСЬКОГО Ю.Л.) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

12

Мінухін В.В., Казмірчук В.В., Торяник І.І., Похил С.І., Макаренко В. Д. ЗВЯЗКИ Ю.Л. ВОЛЯНСЬКОГО З ВІННИЦЬКОЮ ШКОЛОЮ МІКРОБІОЛОГІВ . . . .

14

Мінухін В. В.,Торяник І. І., Похил С. І., Ольховський В. О. НАУКОВИЙ ПОТЕНЦІАЛ Ю.Л. ВОЛЯНСЬКОГО У НОВАТОРСЬКОМУ

РОЗВИТКУ МІЖГАЛУЗЕВИХ ЗВ’ЯЗКІВ МІКРОБІОЛОГІЇ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

16

Гиржанова И. В. ВКЛАД ПРОФЕССОРА ВОЛЯНСКОГО Ю. Л. В РАЗВИТИЕ КЛИНИЧЕСКОЙ

ИММУНОЛОГИИ И АЛЛЕРГОЛОГИИ В УКРАИНЕ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

17

Мінухін В. В., Торяник І. І., Похил С. І. Нікіфорова О. В. ДРУЖБА І СПІВПРАЦЯ Ю.Л. ВОЛЯНСЬКОГО ТА В. О. ГОЛОВКА . . . . . . . . . . . . . .

18

Мінухін В.В., Торяник І.І., Ольховський В.О., Вовк О.Ю. НАУКОВЕ ТА ДОСЛІДНИЦКЕ СПІВРОБІТНИЦТВО Ю. Л. ВОЛЯНСЬКОГО ТА

В. В. БОБІНА . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

20

Голубовская А. А., Костюченко Е. В. ПРОТИВОСТОЯНИЕ ДЛИНОЙ В ТЫСЯЧЕЛЕТИЯ. ВИРУСЫ И ЧЕЛОВЕК.

НОВЫЙ ВИРУС ВЫЗЫВАЮЩИЙ ПНЕВМОНИЮ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

22

Мартинов А.В., Бомко Т. В., Носальська Т. М., Романова О. А., Лісняк Ю. В., Ігумнова Н. І., Сидоренко Т. А., Погоріла М. С., Юхименко В. І., Щербак О. М., Батрак О. А., Бруснік С. В., Мануйлов М. Б.

ОСОБЛИВОСТІ ВПЛИВУ ІНГІБІТОРІВ РІЗНОЇ ПРИРОДИ НА АКТИВНІСТЬ

УРЕАЗИ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

24

Степанський Д.О., Кременчуцький Г.М., Турлюн С.А. БІОМІГРАЦІЯ СЕЛЕНУ У СЕРЕДИНІ ЕКОСИСТЕМИ МАКРООРГАНІЗМ . . . . . . . .

25

Перетятко О.Г., Ягнюк Ю.А., Скляр Н.І., Большакова Г.М., Холодна Т.В. АНТИБІОТИКОЧУТЛИВІСТЬ КОЛЕКЦІЙНИХ ШТАМІВ STAPHYLOCOCCUS

AUREUS, ВИЛУЧЕНИХ У 30-х –50-х РОКАХ МИНУЛОГО СТОЛІТТЯ . . . . . . . . . . . .

26

Осолодченко Т. П., Андреєва І. Д., Завада Н. П., Рябова І. С., Оветчин П. В. БІОЛОГІЧНА АКТИВНІСТЬ ПОЛІФЕНОЛЬНИХ СПОЛУК РОСЛИННОГО

ПОХОДЖЕННЯ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

28

Осолодченко Т. П., Андреєва І. Д., Рябова І. С., Завада Н. П. ПРОТИМІКРОБНІ ВЛАСТИВОСТІ ПРИРОДНИХ ПОЛІФЕНОЛЬНИХ СПОЛУК . . .

29



141

Осолодченко Т. П., Андреєва І. Д., Завада Н. П., Рябова І. С., Штикер Л. Г. ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОТИМІКРОБНИХ ВЛАСТИВОСТЕЙ

ФОРМАЛЬОВАНИХ ПОХІДНИХ АМІНОКИСЛОТ. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

31

Деркач С.А., Городницька Н.І., Куцай Н.М., Габишева Л.С. ПЕРСПЕКТИВА ОТРИМАННЯ ФАГОЛІЗАТНИХ ВАКЦИН НА ОСНОВІ

РЕГІОНАЛЬНИХ ШТАМІВ P. AERUGINOSA . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

32

Смілянська М.В., Перемот С.Д., Клиса А.О., Кучма М.В. ІМУНОГЕНЕТИЧНА ДЕТЕРМІНОВАНІСТЬ ТИПІВ СПЕЦИФІЧНОЇ ВІДПОВІДІ

НА ВІРУСНІ АНТИГЕНИ ВАКЦИНИ КПК . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

34

Похил С.І., Тимченко О.М., Чигиринська Н.А., Костиря І.А., Бодня І.П., Кальян В.В. ДІАРЕЯ МАНДРІВНИКІВ: МЕДИЧНА АКТУАЛЬНІСТЬ ПРОБЛЕМИ . . . . . . . . . . . .

35

Похил С.І., Тимченко О.М., Чигиринська Н.А., Костиря І.А., Бодня І.П., Кальян В.В. ОСОБЛИВОСТІ ДІАРЕЇ МАНДРІВНИКІВ ПРОТОЗОЙНОЇ ЕТІОЛОГІЇ . . . . . . . . . . .

37

Перемот С.Д., Смілянська М.В., Кашпур Н.В., Клиса Т.Л. ВИКОРИСТАННЯ ІМУНОЛОГІЧНИХ МАРКЕРІВ В ПРОГНОЗУВАННІ РИЗИКУ РАПТОВОЇ СМЕРТІ У ОСІБ З «ІДІОПАТИЧНИМИ» ШЛУНОЧКОВИМИ АРИТМІЯМИ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

38

Бабіна Ю.М., Назарчук О.А., Дмитрієв Д.В.

ДОСЛІДЖЕННЯ АНТИМІКРОБНИХ ВЛАСТИВОСТЕЙ ЛІКАРСЬКИХ ЗАСОБІВ

ДЛЯ МІСЦЕВОЇ АНЕСТЕЗІЇ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

40

Abdulina D.R., Aniskina A.I., Nikitin M.M. DETECTION OF SULFATE-REDUCING BACTERIA IN NATURAL AND MAN-

CAUSED ECOTOPES WITH DEVELOPED TEST-SYSTEMS FOR REAL-TIME PCR . .

41

Джораєва С.К. ВИВЧЕННЯ МОЖЛИВОСТІ ПРОГНОЗУВАННЯ ТЯЖКОСТІ

АЛЕРГОДЕРМАТОЗІВ, ОБТЯЖЕНИХ СТАФІЛОКОКОВОЮ ІНФЕКЦІЄЮ . . . . . . .

43

Bukina Y. V. QUANTITATIVE DETERMINATION OF MICROBIOM IN THE DESTINATION

CONTENT THE GUT IN RATS . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

44

Грузевський О. А., Шевчук Г. Ю., Дубіна А. В. ЧАСТОТА УМОВНО ПАТОГЕННОЇ МІКРОФЛОРИ У ВМІСТІ ЦЕРВІКАЛЬНОГО

КАНАЛУ ТА СКЛЕПІННЯ ПІХВИ ЗАЛЕЖНО ВІД ВІКУ НА ТЛІ НОРМОЦЕНОЗУ

ТА ДИСБІОЗУ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

45

Давидова Т.В.

СУЧАСНІ ПІДХОДИ ДО РОЗРОБКИ ВАКЦИН ДЛЯ ТЕРАПІЇ АВТОІММУННИХ

ЗАХВОРЮВАНЬ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

46

Кучма М.В., Клиса Т.Л., Юдін І.П., Кучма І.Ю., Волянський А.Ю. ОБҐРУНТУВАННЯ ПЕРСОНІФІКАЦІЇ ВАКЦИНОПРОФІЛАКТИКИ . . . . . . . . . . . . .

47

Телепнєва Л. Г. ПІДСИСТЕМИ БСОЛ ТА ОДИНИЦІ ГЕНА, ЩО ЗБИРАЮТЬСЯ З НИХ ПРИ

ПЛОЩИННИХ ФОРМАХ ІСНУВАННЯ ДАНОЇ БІОСТРУКТУРИ, ПОЯСНЮЮТЬ

БАГАТО ОСОБЛИВОСТЕЙ СТАНДАРТНОГО ТА АЛЬТЕРНАТИВНИХ

ГЕНЕТИЧНИХ КОДІВ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

48



142

Грішина О. І., Менкус О. В. ВПЛИВ ХОЛЕКАЛЬЦИФЕРОЛУ НА ІМУНОГЕННІСТЬ СЕЗОННОЇ ВАКЦИНИ

ПРОТИ ГРИПУ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

50

Тимошок Н.О., Каплуненко В.Г., Харчук М.С., Калініченко С.В., Співак М. Я.

ПРОТИМІКРОБНІ ВЛАСТИВОСТІ НАНОСЕЛЕНУ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

51

Khomenko M.A., Strashok L.A., Osolodchenko T.P. CHARACTERISTICS OF GUT MICROBIOTA IN ADOLESCENTS WITH OBESITY

AND NON-ALCOHOLIC FATTY LIVER DISEASE . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

53

Павлюк Н. В., Куцик Р. В.

СИНЕРГІЗМ ПРОТИМІКРОБНОЇ ДІЇ ЕКСТРАКТІВ РУТИ САДОВОЇ RUTA

GRAVEOLENS L. З ТЕТРАЦИКЛІНОМ ВІДНОСНО STAPHYLOCOCCYS

EPIDERMIDIS . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

54

Вільцанюк О. О.

ХАРАКТЕРИСТИКА МІКРООРГАНІЗМІВ ВИДІЛЕНИХ ПРИ НЕГОСПІТАЛЬНІЙ

ПНЕВМОНІЇ У НАРКОЗАЛЕЖНИХ ХВОРИХ ТА ЇХ ЧУТЛИВІСТЬ ДО РІЗНИХ

ВИДІВ АНТИМІКРОБНИХ ЗАСОБІВ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

56

Нехороших З. М., Джуртубаєва Г. М., Процишина Н. М., Пилипенко Н. В., Галаєв О. В., Самойленко В. О., Маньковська Н. М., Бондаренко Д. А. МОЛЕКУЛЯРНО-ГЕНЕТИЧНІ ТА ФЕНОТИПІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ ШТАМІВ F.

TULARENSIS HOLARCTICA В УКРАЇНІ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

57

Azeez Z.A., Kovalova M.K., Mahmood M.T.

THE USE OF ROOT EXUDATES AS A NUTRIENT MEDIUM FOR SOME TYPES OF

BACTERIA . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

59

Щоголєва О. В., Гончаренко В. В., Бабута А. Р. ВИЗНАЧЕННЯ АДГЕЗИВНИХ ВЛАСТИВОСТЕЙ ШТАМІВ S. AUREUS,

ВИЛУЧЕНИХ ВІД ХВОРИХ НА АТОПІЧНИЙ ДЕРМАТИТ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

60

Царик В. В., Курченко А. І., Кашуба О. В. ОСОБЛИВОСТІ ПОСТІНФЕКЦІЙНОГО ІМУНІТЕТУТУ У ПАЦІЄНТІВ З

ЛАТЕНТНОЮ ЕПШТЕЙНА-БАРР ВІРУСНОЮ ІНФЕКЦІЄЮ . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

61

Ковальчук В. П., Прокопчук З. М., Вовк І. М., Фоміна Н. С., Коваленко І. М., Буркот В. М. ПОРІВНЯЛЬНЕ ВИВЧЕННЯ АНТИМІКРОБНОЇ АКТИВНОСТІ СУЧАСНИХ

ДЕЗІНФЕКТАНТІВ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

62

Єлисеєва І.В., Бабич Є.М., Ждамарова Л.А., Білозерський В.І., Колпак С. А. ВИВЧЕННЯ ВПЛИВУ ДОСЛІДЖУВАНИХ АНТИГЕННИХ ПРЕПАРАТІВ

C.DIPHTHERIAE ТА B.PERTUSSIS НА НЕСПЕЦИФІЧНУ РЕЗИСТЕНТНІСТЬ

ОРГАНІЗМУ ТВАРИН ШЛЯХОМ ВНУТРІШНЬООЧЕРЕВИННОГО

МОДУЛЮВАННЯ СЕПСИСУ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

63

Назарчук О. А., Павлюк С. В., Дудар А. О., Сукманська Г. Д., Кулик А. В. ДОСЛІДЖЕННЯ КОМБІНОВАНОЇ ДІЇ АНТИСЕПТИКА ДЕКАМЕТОКСИНУ ТА

ФТОРХІНОЛОНІВ НА МІКРООРГАНІЗМИ РОДУ STAPHYLOCOCCUS . . . . . . . . . . .

65

Куцик Р. В., Руско Г. В., Двуліт М. М. ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОТИМІКРОБНИХ ВЛАСТИВОСТЕЙ ПРЯНО-

АРОМАТИЧНИХ РОЛИН ЩОДО MLS-РЕЗИСТЕНТНИХ ШТАМІВ

СТАФІЛОКОКІВ ТА ПРОПІОНОБАКТЕРІЙ – ОСНОВНИХ ЗБУДНИКІВ

ПІОДЕРМІЙ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

66



143

Бирюкова С. В., Минухин В. В., Войда Ю. В. РОЛЬ ОБЛИГАТНЫХ АНАЭРОБОВ В РАЗВИТИИ ГНОЙНО-ВОСПАЛИТЕЛЬНЫХ ПРОЦЕСОВ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

68

Чумак О.М. , Ганова Л.О. , Шевчук А. А., Співак М. Я. ПОРІВНЯЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ТЕСТ-СИСТЕМ ДЛЯ ДІАГНОСТИКИ АНИТІЛ

ДО ГЕПАТИТУ С РІЗНИХ КОНСТРУКЦІЙ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

69

Волянський А.Ю., Романова О.А., Погоріла М.С., Щербак О.М., Сидоренко Т. А., Ігумнова Н. І., Юхименко В. І., Кучма М. В. ФОРМУВАННЯ СПЕЦИФІЧНОГО ІМУНІТЕТУ ДО ВАКЦИНИ КПК У ДІТЕЙ З

ХРОНІЧНОЮ ВЕБ-ІНФЕКЦІЄЮ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

70

Цимбалюк В.І., Малишева Т.А., Торяник І.І. , Медведєв В.В1, Колесникова І.П., Цимбалюк Я.В., Нікіфорова О.В.

СТРУКТУРНІ ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕБІГУ СУЧАСНИХ ЕПІДЕМІЧНИХ

ЕНЦЕФАЛІТІВ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

72

Торяник І.І., Кононенко Н.М., Похил С І., Нахар Камру3, Саид Р., Каур Р., Іваннік В.Ю., Мінухіна О.О., Шуба Д.Г.

СТРУКТУРНО-ФУНКЦІОНАЛЬНИЙ ПРОФІЛЬ СУЧАСНИХ ХРОНІЧНИХ

ЦЕРВІЦИТІВ ТА ВАГІНІТІВ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

73

Довга І.М., Поволокіна І.В., Шульга Н.М., Мінухіна О.О., Волянська Н.О., Радченко О.О., Іваннік В.Ю., Частій Т.В., Сорокоумов В.П., Казмірчук В.В.

ПЕРСПЕКТИВА РОЗРОБКИ ПРОТИМІКРОБНОГО ЛІКАРСЬКОГО ЗАСОБУ

РОСЛИННОГО ПОХОДЖЕННЯ ДЛЯ ЛІКУВАННЯ ВАГІНІТІВ . . . . . . . . . . . . . . . . . .

75

Торяник І.І., Похил С.І.,Саид Р., Каур Р., Рапрія Аніл, Мінухін Д.В., Іваннік В.Ю., Труфанов О.В., Тимчук Д.С. ГЕРПЕСВІРУСНА ІНФЕКЦІЯ ТА ЇЇ ВПЛИВ НА БУДОВУ ЩИТОПОДІБНОЇ

ЗАЛОЗИ У ДІТЕЙ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

76

Торяник І.І., Калініченко С.В., Скляр А.І., Мелентьєва Х.В., Мірошниченко М.С., Попова Л.О., Антушева Т.І.

СТАН АЛЬВЕОЛЯРНОГО АПАРАТУ ЛЕГЕНЬ У ОСІБ З ГОСТРИМ ВІРУСНИМ

ГЕПАТИТОМ В . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

78

Макаренко В.Д., Яковенко Д.В., Тимченко О.М., Протченко П.З., Іваннік В.Ю., Гушилик Б.І., Партоєва О.Г.

АТУАЛЬНІСТЬ КРИПТОСПОРИДІОЗУ В СУЧАСНИХ УМОВАХ . . . . . . . . . . . . . . .

79

Сус М.Ю., Гураль А. Р., Корнійчук О. П., Секунда М. О. БАКТЕРІОЛОГІЧНИЙ ФАКТОР У РОЗВИТКУ ІНФЕКЦІЇ СЕЧОВИВІДНИХ

ШЛЯХІВ У ДІТЕЙ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

80


СУГЛОБОВИЙ СИНДРОМ ПРИ ХВОРОБІ ЛАЙМА . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

82

Мінухін В.В., Ляшенко М.І., Казмірчук В.В., Проценко Л.В., Довга І.М., Частій Т.В., Поволокіна І.В., Іваннік В.Ю., Тверезовський М.В., Мельник А.Л.

ПЕРСПЕКТИВИ РОЗРОБКИ РОЗЧИНУ НА ОСНОВІ ХМЕЛЕПРОДУКТІВ ДЛЯ

ЛІКУВАННЯ ІНФІКОВАНИХ РАН ТА ОПІКІВ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

83

Довга І.М., Поволокіна І.В., Радченко О.О., Частій Т.В., Волянський Л.Ю., Мінухін Д.В., Селін А.О., Тверезовський М. В., Непорада В.П., Мельник А.Л.

ОЛІЯ КМІНУ ЧОРНОГО ТА ПЕРСПЕКТИВИ ЇЇ ВИКОРИСТАННЯ . . . . . . . . . . . . . . .

84



144

Лук’яненко Т. В. СУГЛОБОВИЙ СИНДРОМ У ПАЦІЄНТА ІЗ ХРОНІЧНИМ ВІРУСНИМ

ГЕПАТИТОМ В . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

85

Заїка Л.А., Болсунова О.І., Потопальський А.І., Пономарьова Д.С., Рибалко С.Л., Старосіла Д.Б.

ІЗАТІЗОН ЯК ПОТУЖНИЙ ПЕРСПЕКТИВНИЙ ЗАХИСТ ВІД ВІРУСІВ . . . . . . . . . . .

87

Коробкова К. С., Затовська Т. В. ВПЛИВ ФІТОГОРМОНАЛЬНИХ РЕЧОВИН НА РОЗВИТОК ШТУЧНОГО

ФІТОПЛАЗМОЗУ І БОБОВО-РИЗОБІАЛЬНИЙ СИМБІОЗ В УМОВАХ

МІКРОВЕГЕТАЦІЇ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

88

Казмірчук В.В., Невмержицький В.В., Моісеєнко Т.М., Ляшенко М.І., Проценко Л.В., Шатило В.Й., Сорокоумова Л.К., Волянський Д.Л., Мельник А.Л., Панченко Л.О.

ШВИДКІСТЬ ФОРМУВАННЯ РЕЗИСТЕНТНОСТІ У КЛІНІЧНИХ ШТАМІВ

ГРИБІВ РОДУ CANDIDA ДО ДІЇ ЕКСТРАКТУ ХМЕЛЮ ВУГЛЕКИСЛОТНОГО . . . .

89

Шаповалова О. В., Філімонова Н. І. НОВІ ВИДИ МІКОБАКТЕРІЙ, ЩО МАЮТЬ КЛІНІЧНЕ ЗНАЧЕННЯ . . . . . . . . . . . . .

90

Осолодченко Т. П., Пономаренко С. В. МІКРОБІОЛОГІЧНЕ ВИВЧЕННЯ КЕТОНОВМІСНИХ СПОЛУК З ПАГОНІВ

RUBUS IDAEUS . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

92

Порт О. В., Осолодченко Т. П., Пономаренко С. В. ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОТИГРИБКОВОЇ ДІЇ КЕТОНОВМІСНИХ СПОЛУК З

РОСЛИННОЇ СИРОВИНИ РОДИНИ POPULUS . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

93

Солонина Н. Л. ЗАСТОСУВАННЯ МУЛЬТИПРОБІОТИКІВ ПРИ БАКТЕРІАЛЬНОМУ ВАГІНОЗІ . .

94

Мельник О. В., Коваленко І. В., Павляк У. В., Руминська Т. М. FEATURES OF FORMATION OF ANTIBIOTIC RESISTANCE OF

MICROBIOCENOSIS OF UROGENITAL TRACT OF MEN . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

95

Павлій Р. Б., Бурова Л. М., Павлій С. Й., Шикула Р. Г. АНТИБІОТИКОРЕЗИСТЕНТНІСТЬ БАКТЕРІЙ РОДИНИ ENTEROBACTERIACЕA,

ВИДІЛЕНИХ ПРИ ЗАПАЛЬНИХ ПРОЦЕСАХ СЕЧОВИДІЛЬНОЇ СИСТЕМИ . . . . . .

98

Ткачук Н.В., Зелена Л.Б., Мазур П.Д., Тонканов О.О. ВИКОРИСТАННЯ ДОНОРІВ ТА АКЦЕПТОРІВ ЕЛЕКТРОНІВ ШТАМАМИ

СУЛЬФАТВІДНОВЛЮВАЛЬНИХ БАКТЕРІЙ, ВИДІЛЕНИХ ІЗ

СУЛЬФІДОГЕННОГО УГРУПОВАННЯ ФЕРОСФЕРИ ҐРУНТУ . . . . . . . . . . . . . . . . . .

100

Мазепа Є. Д., Бурова Л. М., Корнійчук О. П., Павлій С. Й. ПРОТИСТАФІЛОКОКОВА АКТИВНІСТЬ ФІТОПРЕПАРАТУ «ХЛОРОФІЛІПТ»

ТА БІЛКОВОГО ПРЕПАРАТУ СРІБЛА «ПРОТАРГОЛ» . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

101

Карлова Т.О., Чумаченко Т.О., Торянік К.В., Звєрєва Н.В. ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЕПІДЕМІЧНИХ СЕЗОНІВ ГРИПУ ТА

ГОСТРИХ РЕСПІРАТОРНИХ ВІРУСНИХ ІНФЕКЦІЙ 2017-2018 ТА 2018-2019

РОКІВ В ХАРКІВСЬКІЙ ОБЛАСТІ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

103

Лаврик Г. С., Тимчук І. В., Панас М. А., Корнійчук О. П.

ФОРМУВАННЯ БІОПЛІВКИ КЛІНІЧНИМИ ІЗОЛЯТАМИ STAPHYLOCOCCUS

AUREUS IN VITRO . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

104



145

Пантьо В. В., Коваль Г. М., Пантьо В. І., Данко Е. М. АНТИМІКРОБНА АКТИВНІСТЬ ФОТОДИНАМІЧНОГО ВПЛИВУ

МЕТИЛЕНОВОГО СИНЬОГО ТА ПОЛЯРИЗОВАНОГО ВИПРОМІНЮВАННЯ НА

УМОВНО-ПАТОГЕННІ МІКРООРГАНІЗМИ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

105

Поливянна Ю. І., Райлян М. В., Чумаченко Т. О. ГОСТРІ КИШКОВІ ІНФЕКЦІЇ В М. ХАРКОВІ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

106

Волянський А.Ю., Смелянська М.В., Перемот С.Д., Кучма І.Ю., Кашпур Н. В., Кучма М. В., Клиса А. О.

ЗМІНИ ЦИТОКІНОВОГО СТАТУСУ У ДІТЕЙ З ВІДСУТНІСТЮ СПЕЦИФІЧНОЇ

ВІДПОВІДІ НА ВАКЦИНАЦІЮ ПРОТИ КОРУ ПАРОТИТУ КРАСНУХИ . . . . . . . . .

108

Sukhodub L.B., Kumeda M.O., Sukhodub L.F., Gorshkova E.G., Khristyan G.E.

ANTIMICROBAL ACTIVITY OF FULLERENE-C60-CONTAINING

NANOCOMPOSITES SYNTHESIZED BY MW AND ULTRAVIOLET RADIATION

FOR BIOMEDICAL APPLICATION . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

109

Климова О.М., Коваленко Т.І., Мережко О.С., Ворфоломеева В.И. ИММУНОРЕЗИСТЕНТНОСТЬ ЭКСПЕРИМЕНТАЛЬНЫХ ЖИВОТНЫХ РАЗНОГО

ВОЗРАСТА ПОСЛЕ ИНФИЦИРОВАНИЯ E.COLI И ПРИМЕНЕНИЯ

ИММУНОКОРРЕКТОРА . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

111

Климова Е. М., Кордон Т. И., Дроздова Л. А. ТРИГГЕРНЫЕ И ПАТОФИЗИОЛОГИЧЕСКИЕ ФАКТОРЫ ЦИРРОЗА ПЕЧЕНИ,

ОСЛОЖНЕННОГО СИНДРОМОМ ГЕПАТОСПЛЕНОМЕГАЛИИ . . . . . . . . . . . . . . . .

113

Похил С.І., Торяник І.І., Нікіфорова О.В., Чигиринська Н.А. АНАПЛАЗМОЗ. ОСОБЛИВОСТІ ЦИКЛУ РОЗВИТКУ ЗБУДНИКІВ, ІМУНІТЕТ ТА

ПАРАМЕТРИ ДИФЕРЕНЦІАЦІЇ З БАБЕЗІЙНОЮ ІНФЕКЦІЄЮ . . . . . . . . . . . . . . . . . .

115

Ніколаєва Л. Г., Майстат Т. В. ІНТЕРАКТИВНА МОДЕЛЬ НАВЧАННЯ ЛІКАРІВ ЯК ЗАСІБ РЕАЛІЗАЦІЇЇ

СТРАТЕГІЇЇ FAST TRACK ДЛЯ ПОДОЛАННЯ ЕПІДЕМІЇ ВІЛ-ІНФЕКЦІЇ . . . . . . . . .

117

Конечний Ю., Лозинська Н., Корнійчук О. МІКРОБІОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА НОЗОКОМІАЛЬНИХ ІНФЕКЦІЙ У М. ЛЬВОВІ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

118

Солошенко Е.М., Джораєва С.М., Гіржанова І.В., Шевченко З.М., Ярмак Т.П. ОСОБЛИВОСТІ МІКРОБІОТИ ШКІРИ У ХВОРИХ НА ЛІКАРСЬКУ ХВОРОБУ . . . .

120

Бєляєв П.В., Осолодченко Т.П., Вільцанюк О.А., Резанова Н.М. АНТИМІКРОБНІ ВЛАСТИВОСТІ ШОВНОГО МАТЕРІАЛУ З ПОЛІПРОПІЛЕНУ МОДИФІКОВАНОГО ВУГЛЕЦЕВИМИ НАНОТРУБКАМИ ТА НАНОЧАСТИНКАМИ СРІБЛА . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

122

Калініченко С.В., Мелентьєва Х.В., Торяник І.І., Антушева Т.І., Попова Л.О. АНАЛІЗ МІКРОБІОМУ КИШКІВНИКА ХВОРИХ НА ВГВ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

123

Калініченко С.В., Мелентьєва Х.В., Торяник І.І., Антушева Т.І., Попова Л. О. ВІРУСНЕ НАВАНТАЖЕННЯ У ХВОРИХ НА ВГВ РІЗНОГО СТУПЕНЯ

ТЯЖКОСТІ ЗАХВОРЮВАННЯ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

125

Книш О. В., Мартинов А. В., Бабич Є. М., Набойченко О. А.

ЕФЕКТИ ДОДАВАННЯ ГЛІЦЕРИНУ ТА МАНІТУ ДО СЕРЕДОВИЩА

КУЛЬТИВУВАННЯ BIFIDOBACTERIUM BIFIDUM . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

126



146

Скляр А. І., Попов М. М. ФАГОЦИТАРНА РЕАКЦІЯ НЕЙТРОФІЛІВ ПЕРИФЕРИЧНОЇ КРОВІ У РІЗНІ

КЛІНІЧНІ ПЕРІОДИ ПЕРЕБІГУ ГОСТРОЇ HBV-ІНФЕКЦІЇ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

127

Торяник І.І., Калініченко С.В., Мелентьєва Х.В., Попова Л.О., Антушева Т.І., Міщенко Т.В.

СТАН СЛИЗОВОЇ ОБОЛОНКИ КИШКІВНИКА У РАЗІ ТЯЖКОГО ПЕРЕБІГУ

КОРОВОЇ ІНФЕКЦІЇ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

129

Kryvtsova M.V., Spivak M.Y.

ANTIMICROBIAL AND ANTIBIOFILM FORMING PROPERTIES OF SOME MEDICINAL PLANTS AND PROSPECTS FOR THEIR USE IN COSMETOLOGY . . . .

130

Скляр Н.І., Бабич Є.М., Маркович І.Г., Сотніков Г.В., Ліннік A.Ф., Антіпов В.С., Бережна І.В.

РЕЗУЛЬТАТИ ВИВЧЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ ЕЛЕКТРОННОГО

ПУЧКА ДЛЯ ІНАКТИВАЦІЇ РОЗЧИНІВ АНТИБІОТИКІВ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

131

Скляр Н. І.

ВИВЧЕННЯ АДАПТИВНИХ ЗМІН БІОЛОГІЧНИХ ВЛАСТИВОСТЕЙ ТЕСТ-

ШТАМІВ ЗА ВПЛИВУ ПОТОКУ РЕЛЯТИВІСТСЬКИХ ЕЛЕКТРОНІВ . . . . . . . . . . . .

132

Дяченко В. Ф., Воронкіна І. А., Марющенко А. М., Сердечна Є. С., Бірюкова С. В. РОЛЬ PORPHYROMONAS GINGIVALIS У ВИНИКНЕННІ ТА РОЗВИТКУ

ГНІЙНО-ЗАПАЛЬНИХ ЗАХВОРЮВАНЬ У ТКАНИНАХ ПАРОДОНТУ . . . . . . . . . . .

134

Пушкар О. С., Скляр Н. І., Сімонова Л. І. ВИВЧЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ФОТОДИНАМІЧНОЇ ТЕРАПІЇ ТА ЗБАГАЧЕНОГО

ТРОМБОЦИТАМИ ФІБРИНУ У КОМПЛЕКСНОМУ ЛІКУВАННІ ІНФІКОВАНИХ

STAPHYLOCOCCUS AUREUS ПРОМЕНЕВИХ ВИРАЗОК ШКІРИ В

ЕКСПЕРИМЕНТІ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

135

Калініченко С. В., Звєрєва Н. В., Мелентьєва Х. В., Торяник І. І., Антушева Т. І., Попова Л. О. ГЕНЕТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ЕПІДЕМІЧНО АКТУАЛЬНИХ ШТАМІВ КОРУ У

ХАРКІВСЬКИЙ ОБЛАСТІ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

137

Калініченко С. В., Тимошок Н. О., Співак М. Я. , Мелентьєва Х. В., Торяник І. І., Антушева Т. І. ПРОТИВІРУСНА АКТИВНІСТЬ МЕТАБОЛІТІВ ПРОБІОТИЧНИХ ШТАМІВ . . . . . .

138

12 лютого Матеріали науково практичної ... · 2020-02-27 · 12...

Documents

Transcript of 12 лютого Матеріали науково практичної ... · 2020-02-27 · 12...