56

Киев, 2005. • Релігієзнавчий словник, за ред. А. Колодного та Б. Лобовика. Київ, 1996. • Современная западная философия религии. Ю. К. Кимелев. Москва, 1989. • Тантричий буддизм.- К.. 1997 • Щекін Г.В. Релігії світу.- К., 1995

Міністерство охорони здоров’я України Вищий державний навчальний заклад України

«Українська медична стоматологічна академія»

Кафедра філософії і суспільних наук

Салій А.В., Кустарьова Л.П., Ющенко Ю.П.

С Л О В Н И К філософських та релігійних термінів

Полтава- 2013

2

УДК : 1(075.8) Розглянутий та затверджений на засіданні кафедри

філософії і суспільних наук ВДНЗ України «УМСА» (протокол № _4 від «_23___» __10___ 2013р.) та на засіданні ЦМК ВДНЗ України «УМСА» (протокол № _5_ від « 19_» _грудня 2013 р.)

Укладачі: Салій А.В. кандидат філософських наук, доцент, завідувач кафедри філософії і суспільних наук ВДНЗУ «Українська медична стоматологічна академія»

Кустарьова Л.П. кандидат філософських наук, доцент кафедри філософії і суспільних наук ВДНЗУ «Українська медична стоматологічна академія»

Ющенко Ю.П. кандидат філософських наук, доцент кафедри філософії і суспільних наук ВДНЗУ «Українська медична стоматологічна академія»

Рецензенти:Кулініченко В.Л. доктор філософських наук,

професор, завідувач кафедри філософії Національної медичної академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика.

Киричок О.Б. кандидат філософських наук, доцент кафедри філософії Національної медичної академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика.

© Вищий державний навчальний заклад України «Українська медична стоматологічна академія»

55

Честь - поняття моральної свідомості та етики, моральна якість особистості, норма поведінки, умова соціального та особистого блага. Чуттєвість (нім. sinnlichkeit) - у кантівській філософії позначення однієї з найважливіших людських пізнавальних здатностей.

Ш Шовінізм – проповідь національної винятковості, протиставлення інтересів однієї нації інтересам інших націй, поширення національного чванства, розпалювання національної ворожнечі та ненависті.

Література: • Академічне релігієзнавство. Підручник, за ред. А. М. Колодного, Київ, 2000. • Алаєва В. І роби молитву, згадуючи про Мене! // Наука і релігія .- 1996.- № 2 • Брайчевський М.Ю. Утвердження християнства на Русі.- К., 1989 • Губаржевський У. Основи українського православ’я.- Чикаго, 1970 • Історія християнства. Навч. посібник, за ред. С. І. Головащенко. Київ, 1997. • Каледа Г. Свята плащаниця Христова // Наука і релігія .- 1996.- № 8 • Огієнко І.І. Українська церква.- К., 1993 • Религии человечества. Мишель Малерб Москва - Санкт-Петербург, 1997. • Релігієзнавство. Підручник, за ред. В. І. Лубського. Київ, 1997. • Религиоведение. Учебн. пособие. Л. В. Билецкая, Н. В. Попов.

54

передував створенню світу. Хіліазм ( грец. Cbilioi – тисяча) – релігійне вчення про тисячолітнє «царство Боже» на землі, що нібито настане перед «кінцем світу». Холізм (від грец. ’Оλος – цілий, увесь)- філософське учення, що розглядає світ як результат творчої еволюції, яка спрямовується нематеріальним „фактором цілісності”.

Ц Цивілізація (від лат. civilis – гідний, вихований) – універсальне поняття, що визначає зміст усіх суспільних процесів і лежить в основі класифікації основних історичних етапів розвитку суспільного виробництва Цілісність – узагальнена характеристика об’єктів зі складною внутрішньою структурою. Ціннісні орієнтації – елементи внутрішньої структури особистості, закріплені її життєвим досвідом та всією сукупністю переживань, що відділяють значуще, істотне для особи від незначущого, неістотного. Цінність – річ, явище, процес, значущі для людей.

Ч

Чарваки ( від „чарв” - їсти) - індійська філософська матеріалістична школа, представники якої намагаються відійти від міфологічного пояснення „походження” світу, вказуючи на його „причинне” виникнення. Час - форма перебігу всіх механічних, психічних, органічних процесів, умова можливості руху, змін, розвитку.

3

А Абсолют (лат. absolutum) - нічим не обумовлений, такий, що існує сам по собі) - поняття , що означає нічим не обмежену і не обумовлену самостійну і самодіючу сутність Абсолютний дух - у філософській системі Гегеля - заключний етап розвитку духу, що зреалізовує самосвідомість абсолютної ідей. Проходячи етапи суб'єктивного і об’єктивного духу, дух підноситься до абсолютного знання, формами якого є мистецтво, релігія, філософія. Абсолютність істини - зміст знань, який тотожний своєму предмету і який не буде спростовуватись подальшим розвитком пізнання і практики. Абстракція (лат. аbstracto -відокремлюю) - один з моментів пізнання, який полягає в исленому відокремленні й виділенні в самостійні об'єкти окремих сторін, властивостей, відношень певних предметів пізнання. Абстракція - процес мисленого ізолювання, «виривання» окремого предмета, відношення, властивостей. Абсурд (лат. absurdus- безглуздий, нісенітний) твердження, що не має ніякого смислу в межах певної теоретичної системи, принципово несумісне з нею. Агностицизм ( від грец. Àγυωστος - незнаний)- гносеологічна позиція, яка полягає у нездатності пізнати сутність речей; філософське вчення, згідно з яким людина не може мати достовірне знання про світ. Адекватний –лат. - відповідний, рівний, еквівалент-ний. Аксіологія (від грец. (àξία- цінність і ...логія) - вчення про цінності. Акциденція (лат. accidentia -випадковість) - випадкова,

4

минуща, тимчасова, неістотна властивість. Алогізм - міркування, що порушує закони логічного мислення; нелогічність взагалі. Веде до двозначності суперечливості, бездоказовості, що включає можливість пізнання істини. Альтернатива (лат. alternare-чергуватися, вагатися) - необхідність вибору між двома можливостями, що виключають одна одну. Альтруїзм (лат. аltег-інший) - моральний принцип, що полягає в безкорислином\ прагненні до діяльності на благо інших. Аналіз (від грец.àνάλυσις - розклад, розчленування) - метод дослідження, що полягає в мисленому або практичному розчленуванні цілого на складові частини (протилежне - синтез). Аналогія (від грец. аυάλογος - відповідний) - 1) відношення схожості між предметами або явищами; 2) у логіці - умовивід, в якому від схожості предметів за одними ознаками роблять висновок про можливу схожість цих предметів за іншими ознаками. Анамнезис (грец. Anamnesis - пригадування) - термін платонівської філософії, який означає стан людської душі, яка згадує про бачене нею у світі потойбічному. Анігіляція (лат. ad- do i nibil - ніщо )- взаємодія елементарних частинок і відповідних античастинок, унаслідок якої вони перетворюються на кванти випромінювання або інші частинки Анімізм (лат. anita, animus - душа, дух) – віра існування душі як надприродного носія життя людини. Антагонізм (грец.antagonista - суперечка,боротьба) одна з

53

осягненням світу і людини Філософська антропологія - філософське вчення про природу і сутність людини Філософія релігії – сукупність актуальних та потенційних філософських установ релігії Бога, філософське осмислення. Флуктуація ( лат. fiuctuation – хитання ) – випадкові відхилення від простежуваних середніх значень фізичних величин, які характеризують систему, що складається з великої кількості елементів і підлягає не динамічним, а статистичним законам. Формалізація – відображення результатів мислення в точних поняттях або твердженнях; загальнонауковий метод пізнання. Фундаменталізм – характеристика філософсько-методологічних концепцій, котрі виходять з існування деякого базисного, фундаментального прошарку знань, звернення до якого дозволяло б гарантовано вирішити усі завдання, пов’язані з уточненням пізнавального змісту і обґрунтуванням знання, що систематизується. Функціоналізм – один із компонентів системного підходу, суть якого полягає у виявленні функцій окремих елементів і підходів певного соціального утворення. Футурологія (лат. futurum – майбутнє і логія ) – галузь наукових знань, що охоплює перспективи розвитку соціальних процесів; вчення про майбутнє.

Х Хаос- у грецькій міфології (χάος) поняття, що позначає безмежний простір підземного царства, первісний морок, що

52

Утопічний соціалізм - проекти і вчення про докорінне перетворення суспільства на соціалістичних началах, що не пов’язані із науковим знанням законів суспільного розвитку. Утопія (від грец. Оύ - не, τόπος; - місце; тобто неіснуюче місце)- продукт теоретичної уяви, мислене доведення певної концепції до її повного і образного вираження шляхом перебільшеного і однобічного підсилення одного із аспектів предмета дослідження.

Ф

Факт (від лат. factum - зроблене, здійснене) - у звичайному значенні Ф, є синонімом понять “подія”, “явище”. Ф. - це фрагмент реальності, що виступає об’єктом людської діяльності чи пізнання. Феномен – 1) у буденній мові – явище, унікальне своєму роді; 2) у філософії – чуттєві дані, взяті безпосередньо, самі по собі; для вченого – це явище, за яким приховується певна сутність, або закономірність. Феноменологія – 1) у філософії Г.Гегеля розвиток формоутворень свідомості (феноменів) на шляху досягнення наукового рівня; 2) вчення Е. Гуссерля як метод дослідження феноменів. Фетишизм (від португ. feiticio - амулет, магічна річ) - поклоніння матеріальним предметам, яким надаються не притаманні їм властивості (здатність зцілювати, застерігати від ворогів тощо). Фідеїзм (від лат. fides - віра)- загальна назва філософськи вчень, які стверджують пріоритет віри над розумом, одкровення, даного в акті релігійної віри, над раціональним

5

форм суперечностей, яка характеризується гострою непримиренною боротьбою ворогуючих сил, тенденцій. Антеїзм - світоглядно-ментальна риса української філософії. Термін походить від давньогрецького міфічного персонажа Антея, що черпав свою життєву силу в постійному зв’язку з матір’ю-землею. Антиномія (від грец. άντινομία - суперечність всередині закону) - поєднання двох прямопротилежних тверджень, кожне з яких може бути однаково обґрунтоване

Антиномія (грец antinomia) - твердженнями), заснована на обмеженості системи тверджень, із якої вони виводяться, зустрічаються в математиці та філософії І.Канта. Антиномія (від антиномії) - принцип та метод релігійно-філософського пізнання та викладу одержаних його результатів, в основі яких широко використовуються парадокси, суперечності між судженнями, які обидва можуть бути доведеними. Антитеза (грец. antitesis — протиставлення) - твердження, яке заперечує тезу (вихідне положення). Антихрист - в християнських моделях світоуявлення есхатологічного типу - опонент Iісуса Христа.

Антропологізм (від грец. άΰρωπονς - людина і ...логізм) -- філософська концепція, згідно з якою поняття людини € основною світоглядною категорією, більш важливою за своїм значенням ніж поняття матерії та свідомості; і виходячи з якої тільки й можна розробити уявлення про природу, суспільство, мислення. Антропоморфізм (від грец. άυύρωπος - людина і μορφή - форма) - надання предметам і явищам природи людських властивостей, уподібнення людині

6

Антропосоціогенез - термін, який вживається для позначення проблеми походження та еволюції людини, становлення homo sapiens як вида у процесі формування суспільства. Антропоцентризм (від грец. άνύρωπος - людина і лат. Centrum - центр) - погляд, згідно з яким людина є центром і вищою метою світобуди. Антропний принцип - світоглядний принцип, який виходить із твердження, що при формуванні Всесвіту всі фізичні константи були точно збалансовані, якби їх значення були іншими, то життя, що базується на вуглеці, було б неможливим. Апейрон (від грец. аπειρον - безмежний, безкінечний) - першоначало у філософії Анаксимандра, “начало і основа всього сущого”. Безкінечна першоматерія, яка не має початку у часі і просторі. Апологетика (від грец. απολογέομαι - захищаю) - середньовічний філософський напрямок, який об'єднав перших літературних захисників християнського віровчення Апорія (від грец. аπоріа - безвихідь) - положення, що важко вирішується, і виникло в результаті суперечності у міркуваннях (у формальній логіці - парадокс). Апостеріорне і апріорне знання (лат. а posteriori— з наступного; а рrіоrі - з попереднього) - відповідно отримане із досвіду за допомогою чуттєвого сприйняття, і знання, що передує досвіду, одвічно притаманне свідомості, вроджене їй. Апофатичне богослов'я - напрямок в богослов'ї, який виходить із відмови пізнання глибин віри шляхом опису Бога через позитивні атрибути та визначення (катафатичного

51

організації наукового знання, що дає цілісне уявлення про закономірності і суттєві зв’язки певної області дійсності -- об’єкта даної теорії. Теоцентризм – релігійний принцип, згідно з яким єдиний Бог проголошується абсолютним началом і центром Всесвіту, який зумовлює собою буття та сенс існування усього. Технологія ( від грец.Тέχη - майстерність, λόγος; - слово, поняття, вчення) - сукупність правил, прийомів, методів отримання, обробки чи переробки сировини, матеріалів, продуктів, виробів, що застосовуються у промисловості. Томізм - система поглядів, створена Фомою Аквінським, філософсько-богословський напрямок у схоластиці, що став зрештою офіційною доктриною католицької церкви. Тотемізм (від тотем - алгокінське, букв.: його рід)- одна з ранніх форм релігії, сутність якої складає віра в існування особливого виду містичного зв'язку між будь-якою групою людей (рід, плем'я) та певним видом тварин чи рослин (рідше - явищами природи та неістотами). Трансцендентальне (нім. transzendental, від лат. transcendens - той, що виходить за межі)- поняття філософії Канта, означає те, що стосується апріорних умов можливого досвіду, формальних форм пізнання, які організовують досвідю

У

Універсалії (лат. universales - всезагальні) - загальні поняття. Особливого значення У. набули у схоластиці. Універсам ( лат. – світ) – філософський термін для позначення всієї реальності буття у часі і просторі (досяжну і недосяжну для людини).

50

Європи в ІХ-ХІУ ст. Сціснтизм-антисціснтизм (від лат. scientia - знання, наука) - протилежні світоглядні орієнтації, в основі яких лежить абсолютизація соціальної ролі науки, визнання чи відповідно заперечення значення науки як суспільного еталону і як достатньої умови для орієнтації людини у світі

Т Табу – релігійно-магічна заборона в первісному суспільстві, порушення якої вимагає негайного покарання (хвороба, смерть) надприродними силами (духи, боги). Талмуд - зібрання релігійних- трактатів, в яких закріплені уявлення іудаїзму. В ньому відобразився комплекс есхатологічних уявлень розвинутого теолог. плану. Теїзм – уявлення про Бога, як вічну істоту, яка володіє особистістю, власними цілями та є трансцендентною до світу, яка творить світ із нічого і опікує своє творіння. Темпоральний – часовий. Телеологія ( грец. Teleos – мета, logos – слово, вчення) – вчення про мету та доцільність, згідно, з яким все у світі призначено до чогось, має кінцеву мету за задумом Творця. Теологія ( від грец. υεός; ~ бог, λόγος, - слово, поняття, вчення) - вчення про Бога, про його сутність, яке ґрунтується на сакральних, взятих в якості Одкровення текстах, та виражене в дискутивній формі Теорія - в широкому значенні - комплекс поглядів, уявлень, ідей, спрямований на тлумачення і пояснення будь-якого явища; у вузькому - найвища, найрозвинутіша форма

7

богослов'я) Воно прагне розкрити ідею Бога шляхом відмови ("заперечення") всіх пізнавальних образів Бога, як не співмірних з його природою. Апологети (грець. Apologeticos – захисний) - ранньохристиянські духовні діячі (Юстін, Тертулліан, Оріген) Ш ст., які захищали від критики християнське вчення; взагалі захисники будь-яких вчень, ідеологічних течій. Апокатастасис - термін старогрецької філософії відображає ідею "вічного повернення», “періодичного відновлення" всіх речей процесів, явищ Архе - (від грец. άρχή- початок, принцип) - перша і остання реальність всіх речей. У дофілософському значенні: причина чого-небудь, главенство, влада Аскетизм (грец. asketos – добре навчений, подвижний) морально-релігійне вчення, яке пропонує крайнє обмеження вітальних потреб людини, відмову від життєвих благ; протистоїть гедонізму Аскетизм релігійний - підкорення життя» тіла людини та зосередження на вищих духовних цінностях. Він пов'язаний із істотним обмеженням чуттєвих базікань та матеріальних потреб. Властивий багатьом релігіям* Принцип аскетизму найбільш послідовно виявляється в ранніх релігіях» християнстві та Ісламі. Атеїзм (від грец. ά- заперечення, ύεός; - бог)- система поглядів, що заперечує віру у надприродне; безбожність, усвідомлення марновірності релігії, спростування її уявлень Атман (санскр. - дихання, душа) - у давньоіндійському релігійному умоспогляданні і філософських вченнях - всеосягаюче суб’єктивне начало, Я, душа. Протиставляється

8

брахману як вищій об’єктивній реальності, водночас співпадає з ним, оскільки брахман усвідомлює себе, відтак перетворюється на атман. Атом - (від грец.άτομος; - неподільне) - поняття введене Левкіпном для позначення неподільних одиниць буття, з яких складаються всі речі. Пізніше - центральне поняття всіх атомістичних вчень Атомізм - вчення про дискретні начала всього сущого, характерне для різних епох і культур. Виникло в V ст. до н.е.(Левкіпп, Демокріт). Атрибут (лат .atributum — додане, невід'ємне) невід'ємна властивість, характеристика речі, субстанції. В філософії Декарта атрибутами матерії є протяжність, а душі – мислення.

Б

Біблія – священна книга християнства та іудаїзму, яка вважається богонатхненною. Складається із двох частин: Старого Завіту, визнаного іудеями та християнами та Нового Завіту, який визнається лише християнами. Мовами Біблії є давньоєврейська , арамейська та старогрецька. Містить сакралізовану історію світу та людства, наголошує на їх залежності від Бога – творця і промислителя. Біологічний час - термін, що вказує на специфіку перебігу часу в живих організмах. В основі Б.Ч. лежить сувора періодичність фізико-хімічних процесів, які відбуваються у клітинах. (Проблема БЛ. була поставлена близько 100 років тому К.Бером, основоположником ембріології; науково обгрунтована ідея про Б.Ч. належить В.І.Вернадському) Біоетика - у широкому значенні вчення про моральне ставлення людини до всього живого чи у вузькому - вчення

49

першооснова всього сущого. Прихильники субстанційної моделі світу вважали, що . породжує всі явища і є їх об’єднуючим началом. Матеріалісти вважають субстанцію – матерією, ідеалісти – Бога. Суспільний договір - добровільна домовленість між усіма членами суспільства з метою здійснення об’єднання у певну політичну спільноту на засадах визнання прийнятих законів Суспільство - в широкому значенні слова де сукупність усіх способів взаємодії і форм об'єднання людей, в якій виявляється їх всебічна залежність одного від одного; у вузькому розумінні це структура або генетично визначений тип (рід, вид, підвид тощо) спілкування, який представляє історично визначену цілісність або відносно самостійний елемент (аспект, момент тощо) цієї цілісності. Сумління ( совість) – категорія етики, яка відображає здатність особистості здійснювати моральний самоконтроль, визначати з позиції добра та зла ставлення до своїх та чужих вчинків. Поведінки в цілому. Сутність – внутрішні, усталені, суттєві риси речей, процесів, які осягаються розумом. Пізнання сутності вважається метою пізнавальних дій людини. Суфізм ( араб. sufi – груба тканина з вовни) – містичний напрямок в ісламі, який проголошує принцип сердечної віри в клас. ісламі. Ядром суф. Концепції є вчення про Одкровення як з’єднання душі людини з Абсолютом шляхом 4 щаблів: шаріату (виконання закону ісламу), тарикату (послух наставнику та аскеза, відмова від принад життя); матифату (пізнання серцем своєї єдності із світом та Богом та хацикату (істина) – відчуття безпосередньої чуттєвої єдності з Богом. Схоластика – християнізована філософія неоплатонізму та арістотелізму, яка культивувалася в університетах Західної

48

Сповідь – покаяння, одна із християнських таїн. Полягає у визнанні віруючих своїх гріхів перед священиком, який за допомогою магічних слів здатен відпускати гріхи тим, хто розкаюється. Спокута – буквально викуп за полоненого чи раба, звільнення від рабства. В християнській теології вживається для позначення подвигу спасіння Іісуса Христа. Щоб спокутувати первородний гріх людства. Христос втілюється в людину і віддає себе в жертву Богу-Отцю. Спокуса – термін християнської моралі та аскетики, який означає спокусу порушити ту або іншу заповідь, власну обітницю, нахил відійти від засвоєних принципів добра на позиції зла. Вважається, що спокуса допускається Богом для того, щоб людина на досвіді пересвідчилася у своїй моральній безпорадності та необхідності Божої благодаті. Стоїцизм – ( грец. Stoa – портик в Афінах де збиралися стоїки) – напрям старогрецької філософії, який зосереджуючись на етичних проблемах, проповідував незворушність, відстороненість від бід та радощів життя. Структуралізм -- конкретно-наукова і філософська методологія осмислення культури, початково виникає в лінгвістиці, літературознавстві, антропології (перша половина XX ст.), потім поширюється на всі сфери культури, перетворюється в загальногуманітарну методологію та філософськи осмислюється у 1950-1960 рр.; наприкінці 1960-х рр. Відбувається процес критики та самокритики цієї течії, в результаті чого виникає постструктуралізм. Видатні представники С. - О.Фрейденберг, Р.Якобсон, К.Леві-Строс, ранній Р.Барт та ін. Субстанція (лат. substantiate – сутність) – незмінна

9

про те, як повинна вести себе людина у випадках, коли вона опиняється перед вибором життя чи смерті (власних чи іншої людини). Благодать - особлива божественна сила, що посилається людині від бога з метою подолання внутрішньо притаманної гріховності і досягнення спасіння у потойбічному щодо земного світові. Благо – найзагальніше релігійно-етичне уявлення про цінне і значиме. У християнстві асоціюється із благодаттю (харизмою), Царством Божим, спасінням, добром. Шлях до блага – неухильне дотримання релігійних заповідей. Наслідування Іісуса Христа. Благодать – християнсько-богословське поняття для позначення особливості живої та діяльної сили Божої, яке дає спасіння людині внаслідок скупного подвигу Спасителя. Вона надходить у душі людей від святого Духу, а тому вона визначається як його сила, дарується людині для набуття нею спасіння у Іісусі Христі. Бог - 1) сакральна персоніфікація Абсолюта в релігіях теїстичного типу: верховна особистість, наділена тотожністю сутності та існування, вищим розумом, надприродною могутністю і абсолютною досконалістю; 2) верховна надприродна сумність, яка згідно з різними релігійними вченнями, будучи наділена розумом, абсолютною досконалістю і всемогутнюю, с творцем світу і детермінантом усього, що у ньому відбувається. В іудаїзмі існує віра в бога Яхве. Для християн Бог єдиний у трьох іпостасях – Бог-отець, Бог-Син, Бог-Святий дух. Індуїсти вшановують Брахму, Вішну, Шиву, зороастристи - Ахурамазу, мусульмани – Аллаха. Релігії, які визначають Бога, називаються монотеїстичними. Бог у них наділяється такими атрибутами, як духовність, самобутність, незбагаченість (непізнаванність),

10

святість, всеблагість, все досконалість, вічність, безмежність, всемогутність, всюди сутність, єдність. Боголюдина – Бог, втілений в людину. В християнській догматиці це Іісус Христос. Божа служба - зовнішній вияв релігійної віри в молитвах пожертвах та обрядах. Як істотна частина будь-якої релігії, вона відображає внутрішній зміст самої віри та релігійні настрої душі віруючих. Богослов’я (теологія) – а) в релігійному сенсі – методологічна розробка істин Божественного одкровення розумом, освітленим вірою; б) в атеїстичному сенсі – раціонально-систематизований виклад, тлумачення та захист релігійного вчення про абсолютну реальність. А також відповідне обґрунтування правил та норм життя віруючих та духовенства. Брахман (санскр.) - вища об’єктивна реальність, безособистісне абсолютне начало, із якого виникає увесь світ. Брахманізм – реліг. система Стародавньої Індії. Головний принцип світосприйняття – обожнювання природи. Більшість богів пантеону Вед уособлюють окремі природні явища та стихії. Всі прояви буття зводяться до безособового космічного абсолюту – Брахмана. Буддизм - одна із світових релігій, засновником якої вважають Сідцхартха Гуатама, названого Буддою, тобто просвітленим. Буддизм виник у Давній Індії у VI-V ст.. до н.е. За буддистським вченням, людське життя - це зло і страждання, причини яких ховаються у бажаннях та пристрастях, від яких слід відмовитись. Буття - основна філософська категорія, яка позначає реальність, існуючу об’єктивно, незалежно від нашої

47

протилежне аналізові, яке характеризує спосіб з'єднання різних елементів у ціле Скептицизм (від грец. Σκεπτικός - недовірливий) - гносеологічна позиція, яка полягає у сумніві щодо існування істини і надійних критеріїв її встановлення, в недовірі до певних поглядів і уявлень. Совість - здатність людини критично оцінювати свої вчинки, думки, бажання, усвідомлюючи свою невідповідність вимогам обов'язку та ідеалу. Софізм (від грец. Σόφιομα - судження, вигадане розумно, хитро) - 1) помилка в судженнях, зроблена навмисне; 2) роздум, де є помилка, побудований таким чином, щоб помилку складно було виявити. Софіст - 1) букв.: вчитель мудрості, вчитель науки - платний вчитель риторики і філософії; 2) людина, яка вдається до софістики. Соціобіологія - напрямок досліджень, що синтезує природничонаукове (популяційна генетика, етологія, екологія, еволюційна теорія) та соціогуманітарне (соціологія, соціальна психологія, антропологія, етнографія) знання для вивчення біологічних основ соціальної поведінки живих істот, враховуючи людину. Соціологія ( від лат. societas - суспільство, λόγος, - слово, поняття, вчення) наука про взаємодію та взаємозв'язок суспільних феноменів та процесів; наука, яка вивчає загальні і специфічні закони та закономірності розвитку і функціонування історично визначених соціальних систем, механізми дії та фактори прояву цих законів і закономірностей в діяльності особистостей, соціальних груп, класів, народів.

46

процесів, починаючи з фізичних та хімічних, закінчуючи біологічними та соціальними. Свідомість - це особлива форма відображення, регуляції та управління ставленням людей до навколишньої дійсності, до самих себе та своїх способів спілкування, які виникають і розвиваються на основі практично-перетворювальної дійсності. Світогляд - це упорядкована система поглядів, знань, ідеалів, оцінок, принципів, переконань, що визначають найзагальніше усвідомлення, розуміння світу, місця в ньому людини, а також ціннісні орієнтації людей, їх життєві позиції Світогляд релігійний – сукупність релігійних уявлень про світ та ставлення людини до дійсності, природи, суспільства і самого себе. Секуляризація – процес звільнення різних сфер життя від релігійного впливу та контролю. Сенсуалізм (від лат. sensus - чуття, відчуття) - філософський напрямок, згідно з яким джерелом пізнання є чуттєвість, дані органів чуття. Символ Віри – кредо, коротке формулювання сутності якоїсь віри. Використовується в літургії, його повторюють усі присутні прочани. Синергетика - наука, яка вивчає процеси самоорганізації систем відкритого типу з нелінійними зворотними зв'язками (див. самоорганізація). Синкретизм (грец. Senkretismys – з єднання) – невіддільність, яка характеризує нерозвинутий стан явища. Синтез (від грец. Σύνδετικός - з'єднання, складання) - поняття

11

свідомості. Докази буття Бога – обґрунтування тези про існування буття Бога, вироблені катафатичною теологією.

В

Ватикан – престольна держава католицизму, резиденція його глави – папи римського. Нинішня політика В. – спрямована значною мірою на пошук розв’язання глобальних проблем сучасності в дусі гуманізму, поваги до життя та гідності людської особи. Веди (санскр.: священне знання) - 1) у широкому значенні - знання як результат одкровенія, отриманного мудрецями-ріші, що включає чотири В. і приєднанані до них брахмани, араньяки, древні упанішади; 2) у вузькому - чотири збірки текстів (самхіта), складені між початком 2-го тисячоліття і XI ст. до н.е.: «Рігведа»,. «Самаведа», «Яджурведа» та «Атхарваведа». «Великий вибух» - наукова гіпотеза про виникнення 13,7 млрд. років тому нашого Всесвіту із сингулярного простору-часу, тобто вкрай ущільненої гравітаційної маси речовини. Процес розширення Всесвіту продовжується (ефект «розбігання» Галактик). Верифікація (від лат.verus - істинний, ficatio, facio - роблю)- спосіб перевірки істинності теоретичних стверджень шляхом співставлення їх змісту зі змістом отриманих в результаті досліду емпіричних даних/ Вербальний (лат.verbum – слово) - викладений словом, промовлений. Відображення - загальна властивість матерії, що виражається

12

у здатності матеріальних тіл за допомогою власних змін відтворювати особливості тіл, що взаємодіють з ними. Відчуження - одна із центральних категорій філософії Гегеля: природа і історія - суть об’єктивації або що одне й те саме форми відчуження абсолютного духу. Гегель не розрізнює упредметнення і відчуження як моменти діяльності . З іншого боку відчуження характеризує у Гегеля і специфічне ставлення людини до створених інституцій в умовах громадянського правового суспільства. В тім реальне відчуження витлумачується ним як відчуження духу, а його подолання - як теоретичне усвідомлення неістинності відчуження. Віра - у філософсько-релігійних системах та релігіях центральна світоглядна позиція і водночас певна психологічна установка, що включає: прийняття певних тверджень (догматів) і рішимість додержуватись їх всупереч сумнівам, „спокусам” і т.п.; особиста довіра до бога як до керівника, помічника і спасителя, що посилаючи страждання, ставить високі вимоги до життя віруючого; особиста вірність богу. Віталізм (від лат, vitalis - життєвий) - ідеалістичне вчення, за яким в організмах міститься особлива нематеріальна надприродна сила, що спрямована й регулює всі біологічні процеси в них. Вічність – 1) поза часовість абсолютної істоти, яка містить у собі одночасно, невіддільно та постійно всю повноту свого буття; 2) «абсолютне сучасне» (Гегель); 3) нескінчена подовженість або повторюваність певного буття у часі, яке не має ні початку, ні кінця; 4) невизначено довгий період часу; 5) невизначено довгий та безстроковий період часу; 6) безсмертя, майбутнє загробне духовне життя. Вічність є протилежністю часу. Видимість – просвічування абсолютного через відносне,

45

Розсудок і розум - філософські категорії, що виражають два рівні мислительної діяльності, найбільш розробленими уперше постали в філософії Канта. Основна функція розсудку у пізнанні упорядкування і систематизація чуттєвого матеріалу. Він привносить форму у знання, зміст якого є результатом чуттєвого споглядання. Розсудок завжди має конечний обмежений характер, постільки конечним і обмеженим є зміст чуттєвого пізнання. Разом із тим за Кантом мисленню притаманне прагнення виходу за межі цієї конечності у зв’язку з пошуком безумовних підстав , необмежених рамками конечного розуму. Розуміння - це процес і результат духовного освоєння дійсності, коли зовнішні об’єкти залучаються до осмислення людської діяльності, виступають її предметним змістом.

С

Сакралізація ( лат. saker – священний) – наділення людей, інших істот. Предметів, матеріального світу, явищ природи та суспільного життя надприродними, священними ознаками і властивостями. Сакральне – 1) належне абсолютному; чим ближче до абсолюту. Тим вищий рівень сакрального; 2) все те, що відноситься до релігійного культу, поклонінню цінним ідеалам. Сакральне в теології означає підкорення Богу. Протилежне профанному. Самоорганізація - процес самовільного формування регулярних структур у системах, які мають виходи і входи для надходження ззовні енергії, речовини чи інформації і характеризуються нелінійними зворотними зв'язками. Явище С. має загальний характер і притаманне широкому колу

44

номіналізмом і концептуалізмом варіантів вирішення проблеми універсалій, для котрого реальною є лише одинична річ, а універсалія - заснована на реальній подібності предметів. Реалізм вважає, що універсали існують реально і незалежно від свідомості Релігія – відновлення або відтворення сакрального зв’язку з Богом. Релігійний культ ( лат. cultus – поклоніння, шанування) – система релігійних дій, предметів і символів, апробованих у релігійній практиці і змінюваних за потребою. Засоби культ. діяльності - храм, молит. Будинок, мистецтво, культові предмети ( хрест, свічки). Культова діяльність визначається і регулюється певною системою норм і правил, має канонічний характер. Релігійні почуття – емоційні відносини віруючих, пов’язаних із вірою у понадприродне. Релігійні таїни – культові дії в християнстві, визначені як «боговстановлені» сакральнії дії, коли «під видимим образом передається віруючим Божа благодать».Визначено 7 таїнств: хрещення, причастя, священство, спокута, миропомазання, брак, елеосвячення). Протестантизм заперечує ці таїни. Релятивізм (від лат. Relativus - відносний)- методологічний принцип наукового, культурологічного, філософського мислення, світоглядно-філософська позиція, що виявляється в абсолютизації відносності смислу і значення феноменів духовної культури та соціального життя (знань, норм, цінностей), в абсолютизації їх залежності від суб’єкту, різних умов та ситуацій/ Рефлексія – аналіз та осмислення основ культури та її творів, а також змісту знань, почуттів та життєдіяльності людини. Провідний метод філософії.

13

нескінчене через конечне, сутності через явище, іншого через своє. Волюнтаризм - (від лат. voluntaries - залежний від волі) - 1) філософська концепція, де воля вважається першоосновою і творцем дійсності; 2) визнання волі основним фактором у психічному житті людини, протиставлення волі розумові. Воля - здатність до вибору мети та її досягнення. В. називається реальна, забезпечена суб'єктивними якостями особистості здатність виконати будь-який вчинок, бути його підґрунтям. Вроджені ідеї - ідеї (поняття, судження), які первісно дані людському мисленню, не отримані з досвіду і не можуть змінитися на основі досвідного знання.

Г

Гармонії віри та розуму теорія - теологічна теорія співвідношення віри та розуму у процесі осягнення богоодкровенних істин. Гедонізм - філософсько-етичне вчення, згідно з яким рушійною силою, мотивом і метою людських вчинків є отримання насолоди, задоволення. Геній - поняття творчої індивідуальності; у романтиків геній діє як природа, але, наслідуючи її, створює дещо оригінальне. Шіллер розкриває природу генія через поняття наївності, як інстинктивного наслідування природі і як здатності до безпосереднього осягнення світу. За Кантом геній - це вроджені здатності душі, через які природа дає мистецтву правила Генотеїзм – поєднання політеїзму та монотеїзму . Ця віра допускає існування багатьох богів, але разом з цим

14

зосереджується на шануванні обраного Бога. Герменевтика (від грец. Ερμήνειа- пояснення, тлумачення) - мистецтво і теорія інтерпретації (тлумачення) текстів. Герметизм - релігійно-філософська течія епохи еллінізму, що поєднувала елементи філософії, астрології, магії та алхімії. Гілозоїзм (від грец. νλη- речовина, матерія і ζωή- життя)- філософське вчення, згідно з яким всій матерії притаманні властивості живого і перш за все чутливість, здатність до відчуттів, сприйняттів. Гіпотеза (від грец. νπόυεοις ~ основа, припущення) - наукове припущення, істинне значення якого не визначене. Гносеологія (теорія пізнання) (від грец. -γνώοις - пізнання і ... логія) - розділ філософії, що вивчає природу пізнання, закономірності пізнавальної діяльності людини, її пізнавальні можливості та здібності; передумови, засоби та форми пізнання, а також відношення знання до дійсності, закони його функціонування та умови й критерії його істинності й достовірності. Гностицизм - єретичний релігійно-філософський рух пізньої античності, який претендував на знання особливого таємного сенсу Біблії, а також на синтез іудаїзму, зороастризму, етнічних релігій Вавілону та Єгипту. Гностицизм виходив із езотеричного дуалізму добра та зла. Гомілетика – частина пастирського богослов’я, в якій викладаються принципи розкриття церковних проповідей, її вихідним пунктом виступають не правила риторики, а поняття про сутність церкви та церковного вчительства.

43

Простір - спосіб існування об’єктивного світу, нерозривно пов’язаний з часом. Протестантизм (лат. Protestants – заперечуючий, незгодний) – один із напрямків християнства. Пр. має певні особливості: - не визнає святих, ангелів, культу Богородиці, чистилища; наявність вчення про безпосередній зв’язок людини з Богом без посередників – церкви; - релігійний культ скорочений, спрощений та здешевлений. Духівництво обирається «мирянами». У світі нараховується бл. 400 млн. чол. Психоаналіз (від грец. Ψυχη - душа, άνάλυσις - розклад, розчленування) ~ 1) метод психотерапії, що грунтується на аналізі несвідомих психічних процесів та мотивів людської діяльності; 2) узагальнюючий термін для позначення сукупності психологічних, культурологічних, філософських та соціологічних концепцій, що ґрунтуються на визнанні особливої ролі несвідомого у бутті людини. Як метод терапії неврозів П. був сформований у XIX ст. З.Фрейдом

Р

Раціоналізм (від лат. Ratio - розум)- філософський напрямок, що визнавав розум основою пізнання і поведінки людей/ Раціональність - певна пізнавальна позиція, вироблена науковим співтовариством, що задає інтелектуальну перспективу бачення пізнавальної реальності. Раціональне – обумовлене розумом, доступне розумінню, логічно несуперечливе і співвідносне із наявними суспільними правилами. Реалізм (від лат. realis - суттєвий, дійсний, від res - річ)- у середньовічній філософії один із основних поряд з

42

чол. (1993 р.) Прагматизм - філософська течія, яка виникла і отримала найбільше поширення у США, засновником якої є Ч.Пірс Прагматика - розділ семіотики, що вивчає співвідношення знаків та їх інтерпретаторів у конкретній мовній ситуації Пракріті (санскр.) - первісна субстанція, природна умова будь- чого, матеріальна засада і першопричина світу Практика (від гр. πρακτικα- - діяння, активність, діяльність) це свідома матеріальна, предметно-чуттєва діяльність людини, спрямована на освоєння і перетворення природних та соціальних об’єктів Прилад - засіб вимірювання, аналізу, обробки та подання інформації

Причинність - одна з найбільш характерних категорій класичного раціоналізму та механістичного світогляду, за допомогою якої позначається об'єктивний, необхідний, генетичний, послідовний у часі зв'язок між двома явищами чи подіями, попереднє з яких називається причиною, а наступне - наслідком Провіденціалізм, промисел – теїстичний погляд на світ та історію як на задум Бога, розвиток якого також залежить від Бога, обумовлений волею Бога і є моментом його задуму досягти кінцевої мети. Пророк – посланець Бога (Аллаха), провідний його Одкровення. Він промовець долі та пророчий оратор, який з’являється у переламний період історії як посередник між абсолютною реальністю та людством.

15

Гра - одне з ключових понять культурології XX ст. Центральною темою Г. стає у І.Хейзінгі, у феноменолого- герменевтичному напрямку (М.Хайдеггер, Х.-Г.Гадамер, Ж.- П.Сартр, Х.Ортега-і-Гасет), аналітичній філософії (Концепція мовних ігор Л.Вітгенштейна) та ін. напрямках. Гріх – моральне зло, беззаконня, навмисне порушення волі Бога, відступництво від заповідей та закону Божого. У світському розумінні гріх зазвичай визначається як невідповідність дій індивіда зовнішнім стандартам поведінки, порушення людиною табу, законів або вимог моральних кодексів. Гуманізм (від лат. Humanus - людський, людяний) - світоглядна концепція, відповідно до якої людина виступає найвищою цінністю і яка захищає її свободу та усесторонній розвиток

Д

Дао (букв. - шлях, дорога ) ~ найважливіше поняття давньокитайської філософії, центральне поняття даосизму. Даосизм - (кит. – Таоism[e]) - прийняте в західній культурі позначення одного з провідних напрямків китайської філософії і традиційної релігії. Дарма (санкар. - закон, порядок, обов’язок, справедливість, якість, характер, природа). Одне з найважливіших понять давньоіндійської релігійної і філософської думки. Узагальнено його значення може бути репрезентоване як деяка засада позитивного характеру, зразок, що вимагає ставлення до себе як до норми. У більш вузькому сенсі - моральнісна засада (обов’язок, доброчесність)/ Дарвінізм - матеріалістична теорія еволюції органічного світу.

16

Дедукція (від лат. deductio, від deduco - відводжу, виводжу) - перехід від загального до часткового; процес логічного виведення та загальна теорія побудови правильних виведень. Деїзм (від лат. deus - Бог)- релігійно-філософське вчення, що набуло поширення в епоху Просвітництва, і згідно з яким Бог створивши світ надалі не втручається у закономірний перебіг його подій. Денотат – (лат. denotation- позначення) – в логічній семантиці значення знака, тобто об’єкт (предмет), що позначається знаком (ім’ям). Деонтологія - вчення про належне здійснення морального обов'язку медичним працівником, який виступає активним суб'єктом лікувальної діяльності. Детермінізм (від лат. determino — відмежовувати, визначати межі) - уявлення, відповідно до якого для будь-якого явища існують причини, за наявності яких це явище з необхідністю має місце. Д. тлумачиться як уявлення про існування об'єктивного закономірного зв'язку і взаємообумовленості явищ. Дефініція – (лат. definitio – визначення) – логічна операція визначення поняття через підведення ширше (родове) поняття із вказівкою на видові особливості. Приклад: береза – це дерево з білою корою. Дискурс (лат. discoursus – бесіда, розмова) – послідовне розгортання мислення, відображеного в поняттях та судженнях, на відміну від інтуїтивного схоплення цілісного аналізу його частин. Діалектика - вчення про найбільш загальні закони розвитку природи, суспільства та пізнання; сформований на цьому

41

Постпозитивізм - течія західної філософсько-методологічної думки XX ст. , що приходить на зміну неопозитивізму. Її характерними рисами є послаблення уваги до формальної логіки. Активне звернення до історії науки як діалектичного процесу, переключення зусиль з аналізу структури „готового” наукового знання на змістовне вивчення його динаміки, розвитку суперечностей тощо, аналіз соціокультурних факторів виникнення і розвитку наукового знання, різка зміна ставлення до філософії, підкреслення її ролі як одного з найважливіших факторів наукового дослідження. Постструктуралізм - загальна назва для ряду підходів у філософії та соціогуманітарному пізнанні, пов‘язаних з • критикою та подоланням структуралізму. Мета поетструктуралізму - осмислення всього „не структурного” у структурі, виявлення парадоксів, що виникають під час спроби об'єктивного пізнання людини і суспільства з допомогою мовних структур, подолання лінгвістичного редукціонізму, побудова нових практик читання. Пояснення - розкриття сутності предметів і явищ, знаходження законів їх розвитку чи функціонування, виявлення механізму дії тощо. Православ’я – одна із осн. течій у християнстві. Термін «православ’я» означає «правильне» віровчення, прославлення Бога. Впровадження П. має загально християнську основу і ґрунтується на Святому Письмі (Біблії) та Святому переданні (твори отців церкви). Не визнає догматів, прийнятих католицизмом. Богослужіння в П. відбувається намовами, але використовується і церковнослов’янська. У культі П. важливим є свята: загально християнські (Різдво, Пасха), власне православні (Стрітення, Преображення, Воздвиження). В Україні представлене трьома церквами: УПЦ, УПЦКП, УАПЦ. Загальна чисельність віруючих в Україні – 7,35 млн.

40

духовною цінністю, а весь світ - проявом творчої активності верховної особистості – Бога. Персоніфікація (від лат. Реrsопа - маска, особа) - надання будь- яким природним чи абстрактним об'єктам або явищам особистісних властивостей. Перун – головний бог старославянського пантеону. Бог дощу, блискавки та громовиці. Перформативний ( анг. Perform – виконувати, здійснювати) – виконуючий, здійснюючий (закликаючий). Піфагореїзм - давньогрецьке релігійно-філософське вчення, яке отримало назву від імені засновника Піфагора (ІУ-У ст.до н.е.) Політеїзм (від грец. Пολύ - багато, υεόζ; - бог, букв.: багатобожжя) - уявлення про існування декількох або багатьох богів. Політика (від грец. Пολιτικα - державна діяльність) - діяльність з урегулювання відношень між державами, класами, націями та іншими соціальними групами, між владою та народом. Постмодерн - позначення специфіки світоглядних установок новітньої, “постсучасної” культури в цілому, пов'язаної перш за все з поліваріантним сприйняттям світу, а також з акцентованою проблемою самоідентифікації культури. Постмодернізм - сукупність різноманітних концепцій в галузі мистецтва, філософії, психології, історії, теології та інших сферах сучасної культури, пов'язаних одне з одним лише скептичним ставленням до можливостей філософії у створенні стрункої світоглядної картини, до існування стандартів та канонів у мистецтві та літературі.

17

вченні універсальний метод мислення та діяльності. Діалектична суперечність - взаємодія протилежних, таких, що включають одне одного, сторін і тенденцій предметів і явищ, котрі разом із тим знаходяться у внутрішній єдності і у такий спосіб виступають джерелом їх саморуху і розвитку. Таке розуміння цього поняття, що було безпосередньо підготовлено філософією Канта, Фіхте, Шеллінга, дає Гегель у своєму вченні про категорії, ототожнюючи суперечність об’єктивної дійсності з логічним змістом самого поняття. Діалог - послідовність запитань і відповідей у живій бесіді, характеристика дискурсу і діалектики Сократа. У Платона перетворюється на літературний жанр. Догма (від грец. δόγμα - гадка, рішення, вчення) - доктрина або окремі її положення, що приймаються за істинні без доведення, а лише на засадах віри або сліпого підкорення авторитету. Догмати – положення, які сприймаються на віру за незаперечну істину при будь-яких умовах. Сформульовані догмати конкретизують офіційну доктрину певної церкви. Докса - форма і щабель пізнання, коли розум знаходиться у полоні відчуттів і видимості. Доктрина – авторитетне вчення, яке визначається членами церкви як фундамент віри. Виходячи із Святого Письма. Наприклад: доктрина гріхопадіння, первородного гріха, спокутування Іісусом Христом гріхів через розп’яття. Дух (грец. πνεύμα, лат. spiritus; нім. Geistі; франц. Esprit; англ. mind) - 1) вища здатність людини, що дозволяє їй стати джерелом особистісного самовизначення, осмисленого перетворення дійсності; яка відкриває можливість доповнити

18

природну основу індивідуального та суспільного буття світом моральних, культурних та релігійних цінностей; що відіграє роль керівного принципу для інших здатностей душі; 2) ідеальна, правляча світом сила, до якої людина може бути активно чи пасивно залучена. Духовність – 1) нематеріальність, безтілесність; 2) одухотвореність, сповненість духом творчості; 3) процес гармонійного розвитку духовних властивостей людини. В богословському розумінні духовність є перебуванням духа, зв’язок душі з духом – відсутність духа в душі. З матеріалістичної точки зору духовність є освоєнням свідомістю індивіда вищих соціальних цінностей – моральних, естетичних, наукових, філософських. Духовне тіло та тіло плоті – християнсько-філософські поняття, які відображають два протилежних типа життєвої цілісності: перший – освітлюється доктринами спасіння, воскресіння із мертвих та вічного життя, другий – пояснюється вченням про зв’язок смертності людини з первородним гріхом. Душа (від грец. ψυχή - дихання, душа, життя; лат. anima, snimus - життєва сила, істота, розумна душа; англ. soul, нім. Seele) - універсальний концепт, що позначає життєву сутність переважно людини, що відрізняється від тіла (дихотомія) та духу (трихотомія); внутрішній психічний світ людини чи божества. Д’явол (Шайтан – в ісламі) – головний противник Бога, поводир злих сил, ворог людського роду. Він прагне збити людей із істинного шляху, вказаного Богом. Він не вірить у безкорисливу любов людей до Бога. Ідея диявола або злої сили – складова частина загальної проблеми зла, страждань та провини.

Е

39

П

Панпсихізм (від грец. Пάν - усе, ψυχη - душа) - уявлення, згідно з яким всі елементи дійсності мають “внутрішнє”, “психічне” буття, є одухотвореними. Пантеїзм (від грец. Пάν - усе, υεός - бог) - філософсько- релігійне вчення, за яким Бог є безособсобовим началом, розлитим по всій природі, тотожнім з нею Парадигма - (від грец. Парάδειγμα - приклад, взірець) поняття, яке використовувалось в античних і середньовічних філософських дискурсах для характеристики відношення між фізичними та надфізичними світами. ? У сучасному дискурсі парадигма означає прийняту певним науковим співтовариством модель постановки та вирішення проблем, яка забезпечує існування наукової традиції. Патріарх – вищий духовний сан у православ’ї, голова ряду помісних православних церков. Патристика (від лат. Раtгеs - отці) - вчення отців церкви. Філософські та соціально-політичні доктрини християнських мислителів Передбачення - припущення про напрям розвитку (явищ, відносин), про можливість певних подій, соціальних, технічних рішень тощо Перипатетики (від грец. Пεριπατητικός;- той, що прогулюється) учні та послідовники давньогрецького філософа Аристотеля. Персоналізм (від лат. Реrsопа - особистість) - теїстичний напрямок сучасної філософії, який визнає особистість вищою

38

Обітниця – релігійне присвячення на виконання богоугодної справи, з яким віруючі звертаються до Бога чи певного святого з надією на здійснення свого прохання. Образ – у християнстві – нерукотворне зображення лику Христа на убрусі, яким спаситель витер своє обличчя. Образ розуміється і як іконописне зображення лику Господа, Богородиці чи святого. Одкровення – зняття покровів; уявлення монотеїстичних релігій про безпосереднє волевиявлення божества або знання, яке виходить від Бога. Воно викладено в: а) Святому письмі та Святому Переказі; б) у світі природи; в) історичних надіях та окремих видатних особистостей. Оккультизм – вчення про особливі латентні сили, які містяться в космосі та людях. Оккультисти вважають, що ці властивості та сили доступні «посвяченим людини», які володіють езотеричними (закритими) знаннями. Автором вважається Гермес Трисмегіст, який написав трактат «Смарагдовий зошит». Онтологія (від грец. οντως; - суще, λόγος; - слово, поняття, вчення)- вчення про буття; розділ філософії, що вивчає фундаментальні принципи буття, найбільш загальні сутності та категорії сущого. Омана - зміст людського знання, в якому дійсність відтворюється неадекватно. Опис - спосіб характеристики сукупності ознак, властивостей, поведінки досліджуваного об’єкта чи подання, збереження та трансляція інформації про нього, яка Ідентифікує цей об’єкт. Ортодоксальний ( грец. Ortos – прямий, вірний, doxa – гадка) – вірний, фіксований авторитетними інстанціями.

19

Евдемонізм (від грец. Еύδαιμονία- щастя) - принцип побудови етичної теорії, де стверджується, що основне прагнення людини складає її прагнення до щастя. Евристика (від грец. Еύρίσκω- відкривати, винаходити, вигадувати) - сукупність процедур, спрямованих на вирішення творчих задач, проблемних ситуацій, усунення протиріч, розробку механізмів прийняття рішень в умовах невизначеності; організація процесу продуктивного творчого мислення чи спеціальні (індуктивні, сократичні) методи вирішення задач. Евтаназія (букв.: легка, приємна смерть) - поняття біомедичної етики, яке позначає, що за певних ситуацій швидка безболісна смерть для пацієнта має переваги над збереженням життя. Евфоризм – духовно піднесений поетичний релігійний гімн на честь будь-якого святого. Ейдос - ідея. У досократичній філософії відповідає поняттю форми. У Аристотеля - фундаментальне начало, що притаманне самим речам, а в „метафізиці” набуває значення видової ознаки речей. Езотеризм – дещо таємниче, відоме лише посвяченим, приховане, заплутане. В античній філософії езотеричним вченням називали вчення, яке передається усно від вчителя до вибраних учнів (піфагореїзм). Протилежний екзотеризму-профанному, відкритому непосвяченим, загально-зрозумілому та загальновживаному. Екзистенціалізм (від лат. Ехіstentia, ехsistentia - існування) - філософський напрямок, що виносить на перший план питання про сенс життя унікальної людської особистості, про її індивідуальний спосіб життя.

20

Екзистенційний – визначений переживаннями суб’єкту свого «буття-у-світі». Екзегетика – богословська дисципліна, предметом якої є витлумачення релігійних текстів, зокрема, текстів Біблії. Експеримент ( від лат. Ехрerimentum, ехреrіог - випробовую) - емпіричний метод пізнання явищ дійсності в умовах спеціального відтворення природних закономірностей на основі певної наукової теорії, що визначає мету, спосіб проведення та інтерпретацію результатів експерименту. Екуменічний рух – рух за об’єднання християнських церков, що виник на початку ХХ ст. Згодом розширився до ідеї об’єднання світових релігій. Емпіризм (від грец. Έμπερία — досвід)- напрямок у теорії пізнання, що визнавав чуттєвий досвід джерелом знання і вважав, що зміст знання може бути поданим або як опис цього досвіду, або зведений до нього. Епікуреїзм - етична теорія, яка отримала назву від імені її засновника - давньогрецького філософа Епікура. За вище благо Епікур вважав стан блаженства, спокою духу. Прагнення до насолоди, на його погляд, притаманне будь-якій живій істоті, але насолода має бути такою, аби не приносити наступних страждань. Епітімія – кара уформі поста, поклонінні та інших проявів спокутування, яка накладається священиком. Розглядається церквою як засіб «лікування духовного». Епіскоп – вищий ієрарх в християнській релігії. Архієпископ-старший епіскоп. Епістемологія (грец. Episteme – знання, logos – вчення) –

37

практичний ідеал, а з іншого - як центральне поняття релігійної філософії Нігілізм (від лат. nihil - ніщо) - заперечення загальноприйнятих цінностей, норм, ідеалів, стратегій поведінки чи культури в цілому, що розуміються як віджилі форми відтворення життя в соціумі або як репресивні, надособистісні і нав'язані індивіду суспільством імперативи. У широкому значенні Н. - пафос заперечення, пов'язаний з песимізмом і декадентськими настроями чи зі спробами знищити будь-яку сторону соціальної дійсності (у революційних чи молодіжно-протестних рухах)/ Номіналізм (від лат. nomina - назви, імена)- філософський напрямок, представники якого вважали, що існують лише одиничні речі, а загальні поняття - творчість розуму і в дійсному світі їм ніщо не відповідає. Ноосфера - такий стан світу людини, коли науковий розум та практична діяльність стають планетарною силою, сумірною з силами природи. Ноумен - термін, що позначає умоосяжну сутність, предмет інтелектуального споглядання на противагу феномену як об’єкта чуттєвого споглядання. У Канта можлива але неосяжна у людському досвіді об’єктивна реальність, синонім поняття „Річ в собі” („Dinge an sich”) Нумінозне - термін Р. Отто, який відображає переживання віруючим таємничої та страхітливої божественної присутності. Воно є той «лишок», який залишається після віднімання із сакрального моментів раціонального та морального.

О

36

Науково-технічна революція - корінна трансформація науки, техніки та технології виробничої діяльності людей, їх трудових, економічних відносин» грошових, ринкових систем суспільства, рівня прибутків і устрою життя населення; історичний процес поєднання наукової і технічної революції, що корінним чином перетворило суспільство XX ст Науково-технічний прогрес - взаємообумовлений, взаємостимулюючий розвиток науки і техніки. Поняття введене в XX ст в контексті обгрунтування, що використовує споживацьке ставлення до природи і традиційної науково- інженерної картини світу Нелінійність – науковий підхід, визнаючий об’єктивну багатоваріантність шляхів еволюції, можливість вибору із альтернативних напрямків розвитку. Лінійний підхід заперечує багатоваріантність, наявність вибору напрямів та темпів еволюції. Неоплатонізм - напрямок давньогрецької філософії Ш-ІУ ст., який ввібрав елементи попередніх систем, у першу чергу платонізму, а також зазнав впливу різних містичних традицій Неотомізм - впливова течія у філософії католицизму, напрямок некласичної філософії, представники якого спираються на вчення середньовічного філософа Фоми Аквінського, котрий розробив концепцію природної теології, згідно з якою буття Бога може бути обґрунтованим, виходячи з природи, і закликав використовувати «світ розуму» для обгрунтування віри Нірвана (санскр. - охолодження, згасання, затухання) - одне з головних понять індійської філософії. Особливого розвитку набуло у буддизмі, де позначає вищий стан і прикінцеву мету людських прагнень, виступаючи з одного боку, як етико-

21

філософський розділ, який досліджує знання як таке, його будову, структуру, функціонування та розвиток. Естетика (від грец. Аίσυητικός; - чуттєво сприйнятий) - наука про прекрасне та його роль у житті суспільства, про загальні закони художнього пізнання дійсності й розвитку мистецтва. Есхатологія (грец. Eshaton – останній, logos- вчення) – релігійне вчення про «останні, конечні речі людини», «про кінець світу» та «страшний суд». У розвинутій формі збереглося в християнстві та іудаїзмі. Етика (від грец. ήτος - звичай) - розділ філософії, який вивчає людську поведінку і сумісне життя людей в аспекті їх обумовленості законами свободи; наука про мораль; як термін І особлива систематизована дисципліна, що йде від Аристотеля.

Є

Єресь – особлива школа (течія), яка відходить від офіційних канонів та догматів Церкви. Єресь належить відрізняти від розколу або ненавмисних помилок стосовно догматичного вчення.

Ж

Жертва, жертовність – умилостивлення, або подарункове приношення Богу.

З

Закон - це зв'язок між сутностями, який є об'єктивним, необхідним, загальним, внутрішнім, суттєвим, повторювальним.

22

Заповідь – форма прямого виразу волі Бога в монотеїзму.

І

Ідеалізація - гносеологічне поняття, що означає надання чому- небудь більш досконалого вигляду, ніж воно є насправді, до якого реальні праобрази можуть бути вказані у меншому чи ближчому ступені наближення. Ідеалізація є такою ж природною здатністю людського мислення, як здатність до абстракції чи узагальнення, і як вони являє акт мисленнєвого звільнення реальності від деяких її рис, ознак, зв’язків. Ідеалізм (фр. Idealisme, ίδέα - ідея)- філософська концепція, яка стверджує, що фізичні об'єкти не існують поза свідомістю, незалежно від свідомості; виходить із визнання первинності духу, свідомості, мислення та вторинності природи, матерії/ Ідеал – (франц. Idea- поняття, уявлення) – взірець досконалості, обраний людиною як конечний орієнтир суспільної діяльності. Ідеологія - поняття, введене до наукового та філософського обігу французьким мислителем та суспільним діячем кін.ХУІЇІ - почХІХ ст. Антуаном Деспот де Трасі для позначення науки, предметом якої являються всезагальні закони утворення та зміни ідей, їх вплив на життя окремих соціальних груп, класів, станів. Ідолопоклоніння – поклоніння ідолам, яким стає матеріальний предмет. Який зображує Бога або духа. У переносному значенні ідолом є предмет сліпого поклоніння. Імманентний (лат. immanens – властивий, притаманний чомусь) – внутрішньо притаманна риса, характеристика

35

Натуралізм (від лат. naturalis - природний, natura - природа)- погляд на світ, згідно з яким природа виступає як єдиний, що включає все понадприродне, універсальний принцип пояснення всього сущого Натурфілософія - філософія природи, яка умоглядно трактована в її цілісності.

Наука - це сфера дослідницької діяльності, спрямована на виробництво нових знань про природу, суспільство та мислення і котра включає в себе всі умови і моменти цього виробництва: вчених з їх знаннями і здібностями, кваліфікацією та досвідом, з розподілом і кооперацією наукової праці, наукові заклади, експериментальне та лабораторне обладнання; методи науково- дослідної роботи, понятійний та категоріальний апарат, систему наукової інформації, а також всю суму наявних знань, які виступають в якості або передумови, або засобу, чи результату наукового виробництва Науковий факт - (від лат. factum- зроблене, те, що відбулося) філософське і загальнонаукове поняття. Широко вживане в різних галузях пізнання, має ряд смислових значень: як істотний складник пізнавального процесу визначається гносеологією, логікою, методологією та філософією науки; 1) явище або подія, що насправді мало місце в реальній дійсності і встановлений як даність у безпосередньому спостереженні чи експерименті засобами чуттєвого споглядання та показниками приладів; 2) знання, достовірність якого не викликає сумніву і забезпечується прямим зіставленням з реальною ситуацією в дійсності за допомогою відчуттів, сприйняття, уявлення; 3) судження або висловлювання, що мають значення істини і у процесі пізнання та мислення виступають підставами для визначення істинності інших суджень або висловлювань, входячи до складу процедур доведення та логічного доказу.

34

загальнокультурне явище, згідно з яким наука, мораль та мистецтво являють собою самостійні сфери культури і кожне з них повинно розвиватись відповідно до своєї специфіки та логіки власного розвитку Модернізм релігійний – різні форми пристосування релігії та церкви до сучасних умов суспільного життя та свідомості віруючої людини. Модернізм протилежний традиціоналізму (фундаменталізму) та ортодоксії. Молитва – 1) звернення віруючого до Бога засобами внутрішньої або вербальної мови; 2) канонізований текст такого звернення. Монізм (від грец. μόνος - один, єдиний) - філософська концепція, представники якої вважають, що все існуюче має одне начало. У залежності від того, яке начало - фізичне чи духовне, - М. поділяється на матеріалістичний та ідеалістичний Монотеїзм (від грец. μόνος ; - один, єдиний, υεός - бог, букв.: єдинобожжя) - уявлення чи поняття про єдиного Бога, на противагу політеїзму виключає існування інших богів Мораль (від лат. Могаlis - моральний, етичний) - сукупність регуляторів поведінки, через які людина проявляє себе як розумна, самосвідома і вільна істота Уявлення про мораль формується у процесі осмислення правильної поведінки, яка ґрунтується на дельному поняття обов'язку

Н

Нарратив (лат. narrate мовний акт, вербальний виклад – філософське поняття постмодернізму, яке відображає процесуальність буття розповідаю чого тексту, його самодостатності.

23

предметів та явищ, що породжені їх природою; філософський напрям, який проголошує об’єктивний світ іманентним змісту свідомості суб’єкта. Імманентне та трансцендентне – іманентність – перебування в чомусь на відміну трансцендентності, тобто того, що виходить за межі якоїсь сфери або світу в цілому. В теології: перше – вживається задля позначення живого та діяльного всюдисущого Бога у створеному Ним світі; друге – стає характеристикою абсолюта, який перевершує будь-яке існування потойбічне буття Бога. Індетермінізм - методологічна позиція, що заперечує існування причинних зв'язків або пізнавальну цінність причинного пояснення в науці. Індивідуальність - сукупність якостей, притаманних даній людини, які відрізняють її від інших. І.людини проявляється як у фізичних, так і в соціальних характеристиках. Індукція (від лат. inductio - наведення)- пізнавальна процедура, за допомогою якої із порівняння наявних фактів виводиться узагальнююче їх твердження/ Інтелект (від лат. іпtellectus - пізнання, розсудок) термін, що позначає вищу пізнавальну здатність мислення, яка принципово відрізняється творчим, активним характером від пасивно чуттєвих форм пізнання/ Інтуїція (від лат. intueor - уважно, пристально дивлюсь)- здатність безпосереднього осягнення істини, така форма пізнання, коли за неусвідомленими в даний момент часу ознаками і, не усвідомлюючи шляху власної думки, суб’єкт одержує нове об’єктивне знання про дійсність. Інтуїцизм – релігійне вчення про доведення буття Бога, як

24

безпосередньо присутнього у душі віруючої людини. Критерієм буття Абсолюту проголошується інтуїтивне знання. Інтенція (лат. intention - стремління, предмет, намір) – спрямованість акту свідомості на певний предмет (зацикленість на ньому, аналіз всього через цей предмет). Інтелігібельний (лат. intelligiblis – умоглядний) – філософська категорія , яка відображає такий об’єкт, який є предметом інтелектуального споглядання. Протилежне поняття «сенсибельний» відображає об’єкт, який є предметом почуттєвого споглядання. Іронія (від грец. είρωνεία - удавання, прихований глум) - філософсько-естетична категорія, що характеризує процеси заперечення , розходження наміру і результату, задуму і об’єктивного сенсу. У Сократа іронія становить істотний момент його методу, спрямованого на відшукання істинного знання. Ірраціоналізм - течія, що визнавала нерозумність буття та історії. У людині переважаючим началом вважає стихійні життєві пориви, бажання, інстинкти, волю. Ірраціональне – 1) сторона об’єктивної реальності, принципово недосяжна раціональному розумінню; 2) дещо у дійсності, яке досі інтелектуально не пізнане, алогічне, але можливе для пізнання; 3) незаплановані (побічні) або непередбачувані ефекти людської діяльності; 4) несвідома сфера душі, яка протистоїть свідомості як форми існування опосередкованого знання; 5) дологічне у пізнанні. Іслам (букв. – покірність, відданість Богу) – одна із найпоширеніших світових релігій. Виник у 7 ст. в Аравії, засновник Мухаммад, пророки Муса, Худ, Мар’ям, Сулейман,

33

Мислення - найважливіша пізнавальна здатність, завдяки якій людина отримує знання про світ і саму себе, а також планує та здійснює свою практичну діяльність Митрополит – вищий духовний сан у православ’ї та деяких інших церквах. Мікрокосмос і макрокосмос - поняття, за допомогою яких викладається вчення про паралелізм людського організму та Всесвіту Мілетська школа - перша філософська школа античної Греції (УІІ-УІ ст. до н.е.), належить до іонійської філософії. Й представники: Фалес, Анаксимандр, Анаксимен. Мілетців об'єднує прагнення пояснити всю багатоманітність явищ світу з єдиного начала (архе), незмінного і вічного в перебізі явищ Містика – релігійно-філософська концепція, яка виходить із можливості безпосереднього знання сутностей речей завдяки прямому перебуванню в них душі пізнаючої людини. Розуміється також як вчення про надприродну субстанцію всіх явищ природи та суспільства, а також можливості людей входити у духовний контакт із цією сутністю. Міф - форма цілісного масового переживання та витлумачення дійсності за допомогою почуттєво-наочних образів, які вважаються самостійними явищами реальності. Мова - спеціалізована, інформаційно-знакова система відображення результатів пізнання та діяльності людини, матеріальної форми її мислення, свідомості. Модель - умовний образ будь-якого об’єкту чи системи об’єктів. Служить для вираження відношень між людськими знаннями про об’єкти і цими об’єктами Модернізм (від фр. Мoderne - новітній, сучасний) - широке

32

існуюче має тільки фізичну природу (природа, всесвіт виникли самі по собі, ніким не створені і розвиваються за своїми законами; людина -- продукт природи) Матерія (від лат. Маtегіа - матерія, речовина, первинне начало) - філософська категорія для позначення первинної даності будь- якого предмету, того начала (субстанції), з якого походять ці предмети Медитація – глибоке духовне зосередження на певному об’єкті. Супроводжується тілесною розслабленістю, відсутністю емоційних проявів, відстороненням від зовнішніх впливів. Вважається необхідною умовою зв’язку віруючої людини із сакральною реакцією. Використовують в буддизмі, в йозі. Менталітет – неусвідомлювані уявлення. Вірування, цінності, традиції, моделі поведінки та діяльності різних етнічних та соціальних груп, верств, класів суспільства. Метафізика (від грец. Тά μετά τά φυοικα, букв.: те, що після фізики) - філософське вчення про наддосвідні начала і закони буття взагалі чи будь-якого визначеного типу буття

Метод (від грец. Мέύοδος - шлях до чогось)- сукупність певних правил, прийомів, способів, норм наукового пізнання і практичної діяльності Механіцизм - система світоглядних орієнтацій, згідно з якою зміни в світі мають у своїй основі механізм переміщення найдрібніших матеріальних часток чи інші суто механічні взаємодії, а сам світ органічний і рухається як машина. Милосердя - співчутливе, доброзичливе, турботливе ставлення до іншої людини

25

Дауд, Іса, засади – 5 «стовпів» (гол.рел.правил): 1) аш шарада – сповідування віри та визнання пророка Мухаммада; 2) ас-садат – п’ятиразова щоденна молитва (намаз); 3) ас-саум – піст; 4) аз-закят – податок на користь бідних; 5) ал-хаджж – паломництво до Мекки – святого міста ісламу. Священна книга – Коран, Суна (життєпис Мухаммада) та хадиси (розповіді про діяльність його. Найголовніші напрямки: сунізм (до 90% віруючих) та шуїти. Шаріат – головний кодекс норм мусульманського права, поведінки, стандартів – моралі, життя. Істина - знання, що відповідає дійсності, тобто адекватне відображення дійсності. Історіософія - філософія історії, яка претендує на цілісне пізнання історичного процесу у світлі розкриття у ньому першоначал буття та метаісторичного смислу. Іудаїзм (належний до племені Іуди) – одна із монотеїстичних релігій, поширена серед євреїв. Культ Яхве, бога племені Іуди. Структура 1. включає 7 елементів: 1) вчення про Бога, сутність Всесвіту і людини; 2) Святе Письмо; 3) Звід реліг. Законів; 4) порядок виконання реліг. Ритуалу; 5) система релігійних інститутів; 6) кодекс морально-етич. відносин; 7) концепцію богообранності народу ізраїлю. За даними ООН у сучасному світі налічується близько 14 млн. іудаїстів.

К

Канони – норми, правила, звіт положень нормативного змісту. Під канонами розуміються: 1) віровчені настанови, рішення християнських вселенських соборів; 2) сукупність книг Біблії, які ввизнані богонатхненними; 3) особливі пісне співи у християнському богослужінні. Карма – в буддизмі та іудаїзмі означає закон відплати за

26

минулі вчинки, який виявляється в процесі перевтілення після смерті людини в інші істоти. Катарсис – очищення, просвітлення, досягнення культової чистоти. Мета катарсиса – підготуватися до зустрічі із сакральною реальністю через відсторонення від мирських спокус. Катафатичне богослов’я – характеристика Бога шляхом позитивних визначень та ознак. Вона допускає можливості пізнання Бога по результатах його творінь та втручання у справи створеного світу, доповнює апофатичну. Категорії - найбільш загальні поняття та принципи, що описують структурну організацію природи, суспільства та розсудкової діяльності. Вперше в найбільш значущому для філософії вигляді були досліджені Аристотелем. Категоричний імператив - термін, що вводить Кант у „Критиці практичного розуму”, центральна категорія його етики, за допомогою якої розкривається сутність морального закону. Католицизм (грец. Catolicos – вселенський) – один із осн. (поряд із православ’ям та протестантизмом) напрямків у християнстві. Сформувався як віровчення та церк. Організація після розколу церков у 1054 р. Особливості віровчення «культу та структур» рел. Організації: - віровчення ґрунтується на Св. Письмі та переданні св. отців церкви. Право тлумачити Біблію визнається за віронавчальною владою церкви (постанови соборів, настанови, повчання, енцикліки римських пап); - визнається сходження Св. Духа і від Сина; - чільне місце посідає шанування Богородиці, догмат про непорочне зачаття, тілесне вознесіння на небо; - визнає 7 таїнств (із специфікою деяких); - структура духовенства: 3 ступені священства (диякони, пресвітери,

31

Логіка - (від грец. Λογοζ - слово, розум, роздум) - наука про закони, форми та прийоми інтелектуальної пізнавальної діяльності Логос з грецької мови перекладається як: 1) думка чи поняття; 2) вираження чи висловлювання думок у різній формі; 3) збір чи упорядкування мисленнєвої діяльності Лютеранство (від імені М. Лютера) – один із осн. напрямків в протестантизмі. Виникло в 1517 р. у боротьбі проти відпущення гріхів та інших зловживань папства Л. відкинуло папську владу в церкві, посередницьку місію духівництва, чернецтво, культ святих, латину як офіційну мову богослужіння. Джерело віровчення – Святе Письмо; Святе передання – відкидається. У світі налічується 80 млн. прихильників.

М

Магія – чаклунство, сума поглядів та обрядів, заснованих на вірі у можливість впливати таємними способами на людей, тварин і взагалі на будь-які предмети. Майя (санскр.) - один із ключових термінів індійської релігійно-філософської традиції, що позначає “магічна сила, творення, ілюзія, видимість” Маєвтика (букв. - сповивальне мистецтво) - Сократ під маєвтикою розумів останню фазу іронічно-діалектичного ведення бесіди-діалогу, коли він за допомогою питань- відповідей допомагав душі співбесідника народити істину Марксизм - система філософських, політекономічних, політичних поглядів, яка виникла у середині XIX ст. Матеріалізм - філософська теорія, яка доводить, що все

30

людської життєдіяльності, представлений у продуктах матеріальної та духовної праці, в системі соціальних норм та закладів, в духовних цінностях, у сукупності ставлення людини до природи, взаємовідносинами з іншими людьми Культурологія - вчення про культуру. Розгорнуте визначення може виходити із конкретного розуміння культури Культ релігійний - сукупність релігійних ритуалів та обрядів, обумовлених традицією віри та законами релігійних організацій. Сприймається віруючими як головний засіб прямого спілкування з Богом.

Л

Легізм (від лат. lех - закон)- заведене у західноєвропейській науці позначення давньокитайської течії фа цзя (“школа закону”). Основу доктрини Л. складає положення про абсолютну роль в житті суспільства уніфікованого юридичного закону Легітимна влада - право віддавати розпорядження, яким підкорюються всі інші в силу вимог моралі. Держава претендує на легітимну владу, коли проголошує, що вона має право приймати закони, котрим громадяни мусять підкорюватися незалежно від того будуть чи не будуть вони покарані у випадку своєї непокори Лібералізм - ідеологія (сукупність політичних, економічних, релігійних та інших переконань), в основі якої лежать ідеї рівності, раціональності, свободи та приватної власності Лікарська етика визначається як сукупність норм поведінки І моралі, яка задає відчуття професійного обов'язку і честі, совісті і гідності лікаря

27

епіскопи-кардинали)ю Целібат – обов’язкова безшлюбність церковнослужителів. Вибори папи – по життєво. В сучасних умовах головна увага приділяється становищу людей, захисту їх прав (т.зв. «християнський антропоцентризм»). Кініки - представники давньогрецької сократичної школи (IV ст. до н.е.), засновником якої вважається Антисфен, котрий розвивав етичний бік вчення Сократа. К. бачили сенс життя у досягненні доброчинства, духовної свободи, прямий шлях до якої полягав у аскетичному способі життя. Кіренаїки - представники давньогрецької філософської школи (IV ст. до н.е.), заснованої послідовником Сократа АрістІппом із Кірени. К, заперечували доцільність занять натурфілософією, вважаючи природу незбагненною. К. проповідували гедонізм, ототожнюючи щастя з чуттєвою насолодою. Клір – притч, духовенство, тобто склад духовних осіб, посвячених здійснювати церковну службу. Комунізм (від лат. Соmmunis - спільний, загальний)- теорія суспільного устрою, що ґрунтується на пріоритеті суспільної власності і на принципі рівного розподілу благ. Ідеї К. виявляються у античній філософії, ранньому християнстві та доктрині природного права і зрештою розвиваються в «• утопічному соціалізмі. Теоретичне обґрунтування К. знаходить у філософсько-політичних поглядах К.Маркса. Ф.Енгельса та В.І. Леніна. Компаративістика (лат. compatlvus – порівняльний) – порівняльне богослов’я, яке займається вивченням біблійних та богослужбових текстів на різних мовах з метою визначення їх відповідності джерельним станам. Конфуціанство - заведене на Заході позначення традиційної

28

китайської філософії та ідеологічної системи за іменем її основоположника - Конфуція (латинізована форма від Кон Фу- цзи, чи Кун-цзи). Концепт (лат. Сопсерtus - думка, поняття) – зміст, поняття, його змістовне наповнення на відміну від конкретно-мовної форми його виразу. Концептуалізм (від лат. Сопсерtus - думка, поняття) - проміжна позиція у вирішенні питань про форми існування загального між реалізмом і номіналізмом. Конфесія – визнання у вірі певної церкви, віросповідання. Конфуціанство (від Кун Фузи (551-479 до н.е.) – давньокрит. мислитель, перший вчитель китайців – напрямок кит. Філософії та релігії Сакральне («де») включає такі елементи: - ідеал цзюнь-цзи (государ-син); - лі- досконалі знання ритуалу; - цзінь – поважність; - жан – поступливість; чхун – вірність, відданість; сяо – повагу до старших; - чжі – освіченість; - де – чесноти - жень – любов до людей. Небо і дао – найвищі джерела природного права. Трактат «Лунь юнь» - осн. Предмет в кит. школах, який треба знати напам’ять. К. – державна релігія Китаю. Коран (араб. кур ан – читання) – головна священна книга мусульман, яка регламентує реліг. Обряди, морально-правові настанови, норми поведінки віруючих. К. складається із промов, проповідей, пророцьких одкровень, історико-реліг. оповідей, притч, прописів. Написаний римованою прозою клас, араб. мовою і поділений на 114 сур (одкровень), які складаються з айатів (знамення). Осн. зміст К. – проповідь ідеї про єдиного Аллаха як першопричину життя і першотворця світотворення. Космізм - система моральних поглядів, де моральна мотивація

29

і сенс життя людини, а також загальна перспектива еволюції живого розглядається у зв’язку з ідеєю перетворення космосу в результаті оволодіння людиною космічним простором, у деяких концепціях - збагачення людського духовного життя силою космічного розуму. Космос - в античній філософії (грец. Костром - порядок, світ, всесвіт) термін для позначення світу як упорядкованого та структурно-оргаяізованого цілого. Вважається, що Піфагор першим назвав упорядкований універсум К. Космологія – наука, яка вивчає Всесвіт як єдине ціле, його будову та еволюцію. Відкриття в К. – мають принципове значення для розвитку сучасних світоуявлень. Креативність - основна і характерна риса творчої особистості чи процесу, що виражається у здатності породжувати, творити і змінювати соціум, культуру чи індивідуальний досвід. Креаціонізм (від лат. сгеаtіо - творіння)- антинаукове вчення про виникнення органічного й неорганічного світу внаслідок акту „божественного творіння”, заперечує зміну видів в їх історичному розвиткові. Креаціонізм науковий – фундаментальне вчення у природознавстві. Яке обґрунтовує ідею понад природного та одноактного створення світу, використовуючи для цього данні наук про природу. Є ідеологічною реакцією на еволюціоністське вчення Ч. Дарвіна. Критерій істини - спосіб, за допомогою якого встановлюється істинність знання і відрізняється істина від помилкових суджень Культура - специфічний спосіб організації і розвитку