Дисидентство у 1965-1985 рр.

Post on 30-Dec-2015

51 views 0 download

description

Дисидентство у 1965-1985 рр. Дисидентство- це ?. - PowerPoint PPT Presentation

Transcript of Дисидентство у 1965-1985 рр.

ДИСИДЕНТСТВО У 1965-1985 РР.

Дисидентство- це ?Опозиційний рух, що існував в УРСР

(СРСР) впродовж 1965-1985 років прийнято називати дисидентським.

Дисидентство – рух незгодних, рух інакомислячих. Проявом

дисидентського руху стали протест проти антинародних дій партійно-

державного режиму, недотримання ним конституційних положень та очевидних

порушень соціальної справедливості. 

Представники руху

Його представники в Україні спочатку виступили проти недоліків існуючої системи, ігнорування законів, прав людини, свободи слова, совісті (віросповідання), друку, за вільний розвиток української мови і культури, за правду історії.

Ідеологія дисидентства

Ідеологія дисидентства, зароджена як сумнів у доцільності окремих ланок існуючої системи, поступово викристалізувалась у тверде переконання необхідності докорінних змін у суспільстві, повалення комуністичного тоталітарного режиму.

Саме тому правозахисний рух і став однією з основних форм (або течій) дисидентства. Дисидентський рух в Україні, що неминуче набрав національно-демократичного забарвлення, заявив про себе ще в середині 1950-х – на початку 1960-х років.

Течія дисидентства

«Шістдесятники» та УРСС

«Шістдесятники» - молоде покоління талановитих літераторів і митців, які

здобули собі визнання не тільки творчою, а й громадською діяльністю.

Серед перших дисидентських організацій і груп в Україні були: -

Українська робітничо-селянська спілка, що утворилася в 1958 році, на чолі якої

був юрист Л. Лук’яненко.

Завдання УРСС

Завданням спілки було: несиловими методами домогтися виходу України зі складу СРСР, стати незалежною державою; - Об’єднана партія визволення України; - Український національний фронт (видавав журнал «Воля й Батьківщина»); - Український національний комітет.

Регулярні судові процеси над представниками політичної опозиції відбувалися у Києві, Донецьку, Запоріжжі, Рівному, Тернополі, Чернівцях, Луганську. При цьому радянське керівництво заявляло про відсутність переслідувань з політичних мотивів.

Утиски проти Українських. спілок

Робота І. Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?».

Після зміщення М. Хрущова репресії проти дисидентів значно посилилися. Своєрідним підсумком діяльності дисидентів періоду «відлиги» стала робота І. Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?». У русі Опору активну участь брали також робітники й службовці. Їх активна протидія існуючому ладові виявлялася в різних формах: страйках, організаційному опорі, бунтах.

ОСНОВНІ НАПРЯМКИ РУХУ

Проте виступи робітників були некоординованими і не мали зв’язку з дисидентським рухом. Національно-демократичний рух 1960-х років заклав собою основу для подальшого розгортання дисидентського руху, у якому зрештою виділились три основні напрямки:

Перший

Національно-визвольний (боротьба за вільний розвиток української мови й культури, за відновлення самостійної України);

Другий

Правозахисний (вимоги дотримання в СРСР основних прав і свобод людини, викриття злочинів тоталітарної системи);

Третій Релігійний дух (за відновлення в Україні заборонених релігійних конфесій, за свободу віросповідання).

Значення боротьби дисидентів полягало в тому, що відбувалося організаційне та ідейне оформлення національно-демократичного руху, викривалася тоталітарна суть й антиукраїнський характер радянського режиму, подальшого розвитку набули національна самосвідомість і національна культура, одночасно з тим підтримувалася віра в можливість опору репресивній державі.

Висновок