Zbirnik tez_2014_part3_Konferency_shablon.qxd

ВІДКРИ ТИЙ МІЖНА РОД НИЙ УНІВЕР СИ ТЕТ РОЗ ВИТ КУ ЛЮ ДИ НИ «УК РАЇНА»

Cтудентське наукове товариствоВсеукраїнська молодіжна громадська організація

студентів.інвалідів «Гаудеамус»

МОЛОДЬ: ОСВІТА, НАУКА,ДУХОВНІСТЬ

Тези доповідейХІ Всеукраїнської наукової конференції

студентів і молодих вчених(м. Київ, 09–10 квітня 2014 р.)

У трьох частинах

Частина ІІІ

Київ Університет «Україна»

2014

Рекомендовано до друкуВченою радою Відкритого міжнародного університету

розвитку людини «Україна»(Протокол № 1 від 28лютого 2014 р. )

Організаційний комітет конференції:Таланчук П.М., Президент Університету «Україна», д.т.н., професор, Голова орга-нізаційного комітету; Олефір В.І., проректор з наукової роботи, д.ю.н., професор,заступник Голови організаційного комітету; Коротєєва А.В., проректор з навчаль-но-виховної роботи, к.е.н., професор; Журавльова В.М., фінансовий директор-головний бухгалтер; Коляда О.П., директор департаменту стратегії розвитку уні-верситету, к.т.н.; Поліщук П.П., директор департаменту господарської роботи;Нікуліна Г.Ф., начальник науково-дослідної частини, к.т.н.; Веденєєва О.А.,начальник управління навчально-виховної роботи; Барна Н.В., директорІнституту філології та масових комунікацій, к.філос.н., доцент; Нестеренко С.С.,директор Інституту економіки і менеджменту, к.е.н.; Малишев В.В., директорІнженерно-технологічного інституту, д.т.н., професор; Поліновський В.В., дирек-тор Інституту комп’ютерних технологій, к.т.н., доцент; Сердюк Л.З., директорІнституту соціальних технологій, д.психол.н., доцент; Галунько В.В., директорІнституту права та суспільних відносин, д.ю.н., професор; Мовчан В.О., деканфакультету біомедичних технологій, к.б.н., доцент; Бебик В.М., завідувач кафед-ри суспільно-політичних наук, глобалістики та соціальних комунікацій,д.політ.н., професор; Лазуренко С.І., завідувач кафедри реабілітації, д. психол. н.,доцент; Кольченко К.О., завідувач кафедри соціальної роботи та педагогіки,к.т.н., доцент; Дубинець О.І., завідувач кафедри автомобільного транспорту тасоціальної безпеки, д.т.н., професор; Калакура М.М., завідувач кафедри техноло-гії харчування, к.т.н., професор; Карпенко В.О., завідувач кафедри журналістики,к.філол.н., професор; Коптюх Л.А., завідувач кафедри видавничої справи, поліг-рафії та редагування, д.т.н., професор; Ломачинська І.М., завідувач кафедри доку-ментознавства та інформаційної діяльності, д.філос.н., професор; ЛомовськийА.І., завідувач кафедри дизайну; Махінов В.М., завідувач кафедри іноземноїфілології та перекладу, д.пед.н., професор; Туранли Ферхад, завідувач кафедриукраїнської та східної філології, к.і.н., професор; Дика В.А., начальник відділувиховної роботи; Дороніна І.О., президент студентського самоврядування;Лопушанська О.В., голова студентського наукового товариства.

Молодь: освіта, наука, духовність: тези доповідей ХІ Всеукр. наук.конф., м. Київ, 9-10 квітня 2014 р. у ІІІ част., ч. ІІІ. — К. : Університет«Україна», 2014. — 400 с.

У збірнику вміщено тези доповідей ХІ Всеукраїнської наукової конференціїсту ден тів і молодих вчених «Молодь: освіта, наука, духовність», у яких відображеноре зультати наукових досліджень студентів і молодих вчених у галузях економічних,юри дичних, медико5біологічних, психолого5педагогічних, соціологічних,гуманітар них і технічних наук.

© Університет «Україна», 2014

ВСТУПНЕ СЛОВО

ХI Всеукраїнська наукова конференція студентів і молодих вчених«Мо лодь: освіта, наука, духовність» проводиться нині в знаменний рік2005ї річниці від дня народження генія українського народу Т. Г. Шев чен-ка. Ця визначна подія знайшла свій відгук у роботі Шевченкознавчихстудій.

За доброю традицією ми відкриваємо цьогорічний збірник тез учас -ників конференції новими віршами молодої поетеси Світлани Патри,випускниці Університету «Україна». Маємо надію, що і цього разу щиріта палкі поезії Світлани Патри долинуть до Ваших думок і сердець,шановні учасники конференції.

Організаційний комітет

INTRODUCTION

XI National Conference of Students and Young Scientists «Youth: Edu ca -tion, science and spirituality» has been held today in the significant year of the2005th anniversary of the birthday of genius Ukrainian nation T. Shevchenko.This remarkable event has found its echo in the work Shevchenkoznavchyhstudies.

According to tradition, this year we are opening a book of abstracts of con-ference participants with new poems young poet Svetlana Patras, a graduate ofthe University «Ukraine». We hope that this time sincere and passionate poetryby Svetlana Patras valley to your thoughts and hearts, dear participants.

Organizing Committee

200.річному ювілею від дня народження 200.річному ювілею від дня народження Тараса Григоровича ШЕВЧЕНКА Тараса Григоровича ШЕВЧЕНКА

присвячуєтьсяприсвячується

Ти був сином свого народу,Ти ішов, як Пророк по землі. Ти народу цього незгоди,Наче хрест, взяв на плечі свої. Твоя кобза рядками грала,Про Народ твій — зневажено5гордий. Твоє серце з туги вмиралоЗа Вкраїни твоєї недолі. Твої думи хранителі стали —Та й на сотні — на тисячі літ!І щоб ми по світах не блукали— В серці маємо твій Заповіт.

3

4

Лесі УкраїнціЛесі Українці(До 100.річного ювілею її світлої пам’яті)(До 100.річного ювілею її світлої пам’яті)

Вона, мов гострий меч, кувала слово. В її душі горів палкий вогонь. Краса життя була їй за основу. Його в Землі взяла, мов з матері долонь. Їй стало до снаги з колін підняти,Своїм віршем дістати душі з дна. І вже ніхто не зможе відібратиТе Слово5крицю, що дала вона. Хай що не принесе підступна доля,Але не загасити їй вогонь. Бо слово Лесі викувало Волю. Візьму її із сильних цих долонь.

СВОБОДАСВОБОДА

Скажи, де пролягла —Межа свободи?Ти ніби наздогнавСвою Жарптицю,Аж ось — нема і сліду —І тепер знов тиБлукаєш там де грімІ блискавиця. Чи є ота межаДля нас рятунком?Чи може, знов, на жальГірка омана?А раптом станеНебезпечним трунком?Сучасне й давнє— Павутина справна. Вона плететьсяКимось невідомим…Земля смієтьсяУ весні та літі…А ми шукаємоМежу свободи,І поринаємоУ вправні сіті.

Я виткала…Я виткала…

Я виткала словазі своїх почуттів,з навколишнього світуЯ виткала слова. . . Я виткала життяз минулих відчуттівПередвесняний вітерПриносить майбуття. . . Та що ж зіткала я?Можливо, це рушник,А може скатертинупослала по світах?. . . Хтось бачить щось своє,у тканеві моїм,У дивній цій картиніВсі бачать лиш своє. . .

31. 03. 2012

5

СЕКЦІЯ ІX

СУЧАСНІ ТЕХНОЛОГІЇ ЗМІЦНЕННЯЗДОРОВ’Я ЛЮДИНИ

ЕНЕРГО-ІНФОРМАЦІЙНІ ЗМІНИ У ВЗАЄМНОЇДІЯЛЬНОСТІ ПАЦІЄНТА І МАСАЖИСТА

Балясін І. Є., V курс, група ФР-51/13М, спеціальність «Фізична реабілітація»,

Інститут соціальних технологій Університету «Україна», valyabalyasina@mail. ru, к. тел. (067)-5040889

Науковий керівник: Лазуренко С. І., д. психол. н., доцент

На тілі людини є невеликі ділянки, вплив на які натисканням,проколюванням, припіканням за допомогою тліючого матеріалустворює терапевтичний ефект.

Діаметр акупунктурної точки (АТ) та біологічно активної точки(БАТ) в середньому становить 1–2 мм, а прилеглої до неї активноїзони — 1–3 сантиметри. Більшість життєвих точок можна згрупу-вати за певними лініями по впливу на певні органи і функції орга-нізму. Ці лінії були названі меридіанами, або каналами. [1]

З точки зору східної медицини по меридіанам циркулює біо-енергія «Ци». Енергетичні меридіані розташовуються по ходусудинно-нервових шляхів, між м’язових волокон та вздовж кісток.БАТ виконує на них роль певних регуляторів або рецепторів, якіпідживлюють організм енергією.

Порушення вільної циркуляції енергії (утворення енергетичних«корок») в каналах є причиною виникнення багатьох функціональ-них розладів в організмі. Причини порушення вільної циркуляціїенергії у фізичному тілі викликані зовнішнім і внутрішнім еколо-гічним впливом, органічними порушеннями.

6

Секція 9 Сучасні технології зміцнення

За китайськими канонами АТ називається «кун»отвір, «Сюе» –нора (нора духу). Ці отвори в організмі людини проводять обміненергією з космосом, і через них може проникнути хворобливийпочаток «Се», якому протистоїть «Бу». Масаж може зменшити Сеабо збільшити Бу [3].

Довгий час вважалося, що проколювання шкіри відкриває вихіддля хворобливого початку з організму хворого, а припікання простовбиває цей початок.

Масаж за напрямком ходу меридіана впливає тонізуюче, а про -ти ходу діє гальмуюче. Комбінуючи напрямки отримують гармоні-зуючий метод.

У описанні деяких прийомів є згадка про концентрацію енергіїу просторі під долонею майстра. Навіть в Пекінській школі не всіприйоми входять до описання у методиці, і їх викладають усно,тому що розраховані на «стиглих» учнів, наприклад, після натис-кання «піти» з точки, «забираючи» із собою біль.

Об’єкти матеріального світу володіють енергетичним полем,різним за характером і інтенсивністю випромінювання. Всі пред-ставники флори і фауни мають своє індивідуальне біоенергетичнеполе, за допомогою якого вони обмінюються енергетикою з навко-лишнім середовищем. [2]

При масажі біоенергії людей, які безпосередньо контактують —лікаря і пацієнта — у великій мірі стають загальними, і при недос-татній підготовці цілителя, його втоми чи невміння відокремлюва-ти після роботи патологічні енергії, вони переходять до ньогоі можуть викликати хворобу. Роздратування і будь-який хворобли-вий стан цілителя можуть при масажі передаватися і його пацієнту.

Основою біополя є духовність людини. Чім вище духовність,тім вище біополе. Як в Індії, так і в Китаї масаж виконувався свя-щеннослужителями.

Метод меридіанної діагностики за Накатані (ріодораку) ґрунту-ється на існуванні інформаційно-енергетичного зв’язку між внут-рішніми органами і шкірою (зонами Захар’їна-Геда). Зміни елек-тропровідності в репрезентативних БАТ можуть буті чутливимиіндикаторами змін функціонального стану внутрішніх органів. [4]Метод дозволяє робити висновки в традиціях Східної медицини,а також у практиці сучасної Західної медицини.

7

здоров’я людини Секція 9

Література

1. Мирзаахмат Норбеков, Камиль Барлос, Точки Жизни. — Одесса,Издательство Бартенева, 2008. — 128 с.

2. Неумивакин І. П. Біоенергетична сутність людини. Міфи і реальністьСПб. :ДІЛЯ, 2012. — 416 с.

3. Тауберт А. В. Китайский классический массаж. — СПб: ЗАО«ВЕСЬ», 2000. — 349с., ил.

4. Хорошуха М. Ф., Приймаков О. О., Ткачук В. Г. Основи здоров’я: Навч.посіб. для студ. вищ. навч. закл. — К. : Національний педагогічнийуніверситет імені Драгоманова, 2009. — 373 с.

КОМПЛЕКСНА ФІЗИЧНА РЕАБІЛІТАЦІЯ ПРИ СКОЛІОЗАХ I-II CТУПЕНЮ

Беляк Т. Б., V курс, група ФР 51/13/м, спеціальність «Фізична реабілітація»,

Інститут соціальних технологійНауковий керівник: Колядич О. І., старший викладач

Під терміном «сколіоз» умовно поєднуються різні, хоча і близь-кі, однак не зовсім ідентичні по патогенезу і механогенезу патоло-гічні зміни в хребті та у паравертебральних тканинах, тобто в кіс-тковій, нервово-м’язовій і сполучнотканній системі організму.

Навіть статистичні дані минулих років, що приводяться ортопе-дами Н. Ф. Гагманом (1896), P. P. Вреденом (1936), З. Л. Трегубовим(1938), М. О. Фрідландом (1954), А. Ноffа (1894) показали, що ско-ліоз складає великий відсоток у порівнянні з іншими деформація-ми кісткової системи. Ще І. М. Сєченов зробив висновок про те,що будь — яка форма діяльності людини, у тому числі і психічна,зводиться до одного явища — рухів м’язів. У ході тривалої еволюціївсі людські органи розвивалися таким чином, щоб максимальновідповідати функції руху.

У сучасному суспільстві, особливо в умовах міського життя,людина практично позбавлена фізичних навантажень. У результатім’язова система організму функціонує не в повну силу. Це шкідли-во відбивається на всіх системах організму. Швидка втомлюваністьі постійний біль знижують працездатність і роблять життя неповно-цінним. Важкі викривлення хребта і грудної клітки значно вплива-ють на функції внутрішніх органів: зменшують обсяг плевральних

8


порожнин, порушують механіку дихання, що у свою чергу погіршуєфункцію зовнішнього дихання, знижує насичення артеріальноїкрові киснем, змінює характер тканинного дихання, викликаєгіпертензію в малому колі кровообігу та гіпертрофію міокарда правоїполовини серця. Причиною виникнення сколіозу може бути рахіт,параліч, радикуліт та ін., крім того, хребет може викривитися внас-лідок патологічної спадковості. Сприяють його утворенню не тіль-ки посилені систематичні фізичні навантаження, а і гіподінамія.

З огляду на вищезазначене, в наш час науково-технічного про-гресу, тема сколіозу дуже актуальна.

На сьогодні у світі, все більше стверджується реабілітаційнийнапрям, основним призначенням якого є відновна комплексна реа-білітація порушень постави. У цьому процесі провідну роль відіграєфізична реабілітація. Вона поліпшує якість лікування, запобігаєможливим ускладненням при різних формах сколіозу, прискорюєвідновлення функцій органів і систем, повертає працездатність.

Мета нашого дослідження: вивчити та проаналізувати причинивиникнення, перебіг, існуючі методи реабілітації і профілактикисколіозу у людей працездатного віку. А головне — скласти та проа-налізувати комплексну програму реабілітації даного захворювання.

Об`кт дослідження — хворі на сколіоз, що проходять реабілітацію. Предмет дослідження — засоби і методи фізичної реабілітації,

що застосовуються у лікуванні сколіозу I–II ступеню людей пра-цездатного віку.

Завдання: здійснити аналіз наукової літератури з цієї проблеми;вивчити, дослідити та проаналізувати методи та методики реабілі-тації що вже використовуються при лікуванні хворих зі сколіозомI–II ступеню.

Під нашими спостереженнями перебувало 20 осіб у віці від 25до 55 років. Усі обстежені були розділені на 2 групи: досліджувану(ДГ) (n=10) та контрольну (КГ) (n =10). Корекція сколіозу пред-ставників ДГ здійснювалась за рахунок використання комплексноїпрограми фізичної реабілітації, що включала в себе лікувальнуфізичну культуру, масаж та фізіотерапію. Контрольна група реабілі-тувалася по «стандартизованим» призначенням засобів і методівфізичної реабілітації лікарями амбулаторій.

Позитивні результати у хворих ДГ отримані у 90,0% випадків,у КГ — у 55,0% за певний період часу. Тому ми вважаємо, що компл-ексна фізична реабілітація хворих на сколіоз I-II ступеню більшдоцільна для використання при корекції сколіотичної деформації.

9


ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ ШИАЦУ ЯК ОЗДОРОВЧОЇ ТЕХНОЛОГІЇ У СПОРТІ

Бідіний О. А., 3 курс, група ЗЛ-31, напрям підготовки «Здоров’я людини»

Хмельницький інститут соціальних технологій Університету «Україна»Науковий керівник: Кравчук Л. С., к. пед. н.

Масаж необхідний для підтримки фізичної форми спортсмена,підвищення його спортивних досягнень і відновлення після силь-них фізичних навантажень. Натискаючи пальцями на м’язи, поси-люється кровообіг і не місце скупчилася молочної кислоти прино-ситься глікоген, який повертає енергію м’язам. Японськийточковий масаж Шиацу дозволяє нормалізувати роботу організму,зберегти здоров’я і здатний позбавити від різних недуг. МасажШиацу доступний кожному, його можна застосовувати не тількидля надання допомоги іншим, але і допомогти самому собі без сто-ронньої допомоги і в будь-яких обставинах.

Японський масаж або масаж Шиацу (Шиатсу) (ши — пальці,ацу — натискання) — це метод лікування натисканням пальцями.Засновником японської національної школи шиацу є ТакиюроНамикоши. Дана терапія допомагає відновити сили і працездат-ність службовців, які весь день змушені сидіти на одному місці.

Прийоми точкового масажу Шиацу для виявлення болючихточок — пальпація, погладжування тіла з легким натисканням. Привиявленні болючих точок або зон необхідно провести Шиацу. Цеважливо тому, що больові зони (точки) можуть розташовуватися нетам, де знаходиться орган, а на значній відстані від сегментарної про-екції органу, тобто «сигнал» — біль розташований у рефлексогеннізони. Кваліфікована консультація фахівця допоможе оцінити стан івизначити подальше лікування або обстеження. Методика самодіаг-ностики з допомогою методу Шиацу може сприяти виявленнюдоклінічної стадії хвороби, порушення функції органа або системи.

За допомогою Шиацу, що особливо важливо, можна зменшитиболі, а то і зовсім їх усунути, причому такі болі, які не проходять відмедикаментів. Однак слід пам’ятати, що не професіонал (не медик)не може володіти достатніми знаннями з рефлекторної терапіїпальцевим впливом для того, щоб виступати в ролі кваліфіковано-го фахівця, так як для цього потрібні спеціальні знання і потрібнодовго вчитися.

10


При проведенні точкового масажу застосовують прийомиподразнення, що відрізняються інтенсивністю, частотою, триваліс-тю впливу, а також кількістю точок впливу на сеанс масажу. Приточковому масажі використовують два способи впливу: гальмівний(сильного роздратування) і тонізуючий (слабкого подразнення).Такий поділ пов’язано з кінцевим результатом дії Шиацу на ор -ганізм.

Для гальмівного методу впливу характерна поступова і повільнонаростаюча інтенсивність подразнення, велика тривалість дії. Силаподразнення поширюється глибоко, аж до кістки. При цьомуу пацієнта з’являються навмисні відчуття у вигляді оніміння, від-чуття проходження електричного струму з іррадіацією. Цей методнадає заспокійливу, болезаспокійливу дію. Сила тиску поступово іплавно збільшується, так як погладжування переходить в круговийстабільне розтирання, а потім в натиснення до появи відчуття оні-міння, ломоти, проходження електричного струму. На такому рівнімасажують ще 25-30 секунд, а потім, повільно обертаючи палець узворотний бік, поступово і плавно зменшують силу тиску. Прицьому натискання переходить в кругове розтирання, а розтиранняв погладжування. Так послідовно переходять від однієї точки доіншої. Масаж в одній точці при гальмівному методі продовжуютьвід 1,5 до 3–5 хвилин. Кількість точок 2–4 на сеанс.

Тонізуючий метод впливу. Характерним для цього методує сильне подразнення, що наноситься послідовно в ряді точок з використанням одного або декількох послідовно вищеописанихприйомів. Сила подразнення — достатня для проникнення в тка-нину аж до м’язів з отриманням передбачених відчуттів без іррадіа-ції. Частота рухів більша, тривалість впливу на точку 30–40 секунд.Кількість масажованих точок на сеанс 6–8. Цей метод виконуєтьсянаступним чином: на кожній точці виробляють швидкі обертальнірухи з силою до отримання відчуття оніміння (болю). Тривалість дії30 секунд. Потім послідовно переходять на інші точки.Вищеописані методи впливу можна застосовувати окремо і можназастосовувати одночасно, але на різних половинах тіла (за показан-нями), тобто як комбінований метод.

11


ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ФУНКЦІОНАЛЬНОГОСТАНУ ЛЮДИНИ ДИХАЛЬНОЮ ГІМНАСТИКОЮ

Білошицька В. В., 6 курс, група ФР–61, спеціальність «Фізична реабілітація»,

Інститут соціальних технологій,Кафедра реабілітації, к. тел. 096-870-83-52,


Одна з головних причин багатьох патологічних станів — втратаорганізмом здатності постійно підтримувати в артеріальній кровівміст СO2 близький до норми. У здорових людей рівень вентиляціїлегень (частота і глибина дихання) такий, що СO2 видаляєтьсяз організму рівно в такій кількості, щоб його завжди залишалосявартеріальній крові не менше 6%. По-справжньому здоровий(у фізіологічному сенсі) організм не допускає зниження вмісту СO2менш цієї цифри і підвищення більше 6,5%.

Мета роботи — вивчити особливості формування функціональ-ного стану людини дихальною гімнастикою.

Виходить, що до кисневого голодування призводить не малийвміст кисню, а недолік вуглекислого газу. Це явище було відкритеросійським фізіологом Б. Ф. Веріго ще в кінці XVIII століття,а через 10 років підтверджено данцем Х. Бором, і тому називається«Ефект Веріго-Бора». Вони встановили, що засвоєння кисню орга-нізмом, що потрапляє в нього через легені залежить від вмістув організмі вуглекислого газу СO2. Чим більше у крові СO2, тимбільше O2 доходить до клітин і засвоюється ними. Отже, природ-ним вазоділататором, тобто речовиною, що розширює кровоноснісудини, є вуглекислий газ СO2, що знаходиться в крові.

Дихальна гімнастика відіграє важливу роль у формуванні фун-кціонального стану людини. Вона сприяє зниженню вимиваннявуглекислоти, із збільшенням концентрації якої до нормальногорівня знімається спазм кровоносних судин, відновлюється окислю-вально-відновний процес в організмі. На підставі цього, для ефек-тивного відновлення нормального функціонального стану людини,Дуриманов Віталій Костянтинович запропонував так зване ритміч-не дихання. Він стверджував, що проблем із здоров’ям не буде,якщо регулярно, кілька разів на день, виконувати вправу, яку вінназвав «ритмічне дихання»: спокійний видих — пауза (3 секунди)при повному м’язовому розслабленні — тут же «довидих» без

12


напруги — знову пауза (3 секунди) при подальшому розслабленні —природний вдих. Повторити цей дихальний цикл 5–6 разів, знахо-дячись в будь-якому початковому положенні: лежачи, сидячи,стоячи, в русі. Крім того, він звернув увагу на характер сміху, приякому ми видихаємо ривками, і розробив порціальне дихання, абодихання уступами [1]. Виконувати його дуже просто: 3–4 короткихактивних видихи підряд, потім стільки ж коротких вдихів. «Завдякитакому способу, — говорив він, — розбивається потік імпульсів, щойдуть в мозок під час глибокого вдиху. А також при емоційномупотрясінні. Природа дала нашому мозку відмінний засіб захисту відподібних перевантажень: сміх і плач. Навіть позитивні емоціїможуть завдати шкоди, якщо не супроводжуються сміхом, якийможна розглядати як серію коротких безперервних видихів. Цівидихи і подрібнюють небезпечний потік імпульсів. Рятівний плачподрібнює потік серії коротких вдихів (схлипувань). Процеси збуд-ження і гальмування під час сміху або плачу врівноважуються,одночасно врівноважується і артеріальний тиск. От чому, посміяв-шись, людина відчуває прилив сил, а виплакавшись після важкогопотрясіння, відчуває полегшення».

Таким чином, гіпокапніемія — постійний брак в крові вугле-кислого газу СO2 — пряма причина постійного ненормального зву-женого стану (спазму) артеріол і дрібних артерій. Відновлення здат-ності організму підтримувати оптимальну концентрацію СO2в крові дихальною гімнастикою — це необхідна умова і ефективнийспосіб формування нормального функціонального стану людини.


1. Неумывакин И. П., Неумывакина Л. С. Резервные возможностиорганизма. Дыхание. Сознание. Мифы и реальность [Текст]:Монография / И. П. Неумывакин, Л. С. Неумывакина. — СПб. :«Издательство ДИЛЯ», 2013. — 336 с. ил., табл. — Библиогр.:c. 333–334. — ISBN 978-5-88503-868-3.

13


ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ФУНКЦІОНАЛЬНОГОСТАНУ ЛЮДИНИ МАСАЖЕМ

Білошицька В. В., 6 курс, група ФР–61, спеціальність «Фізична реабілітація»,

Інститут соціальних технологій, Кафедра реабілітації, к. тел. 096-870-83-52,


Формування функціонального стану людини може проводи-тись за допомогою науково-обгрунтованого лікувально-профілак-тичного масажу, який запускає процеси саморегуляції, відновлюєенергетичний каркас людини та нормалізує роботу всіх органіві систем організму. В процесі проведення масажу відбуваються вза-ємні енергоінформаційні впливи спеціаліста з масажу на людинуі навпаки. Причому, для масажиста це є контакт з патологічно змі-неною енергетичною системою людини, тому він повинен вмітизахистити себе від шкідливого впливу енергоінформаційних струк-тур людини. Ці знання стануть засобом збереження здоров’я, висо-кої професійної і функціональної здатності масажиста.

Мета роботи — вивчити особливості формування функціонально-го стану людини за допомогою лікувально-профілактичного масажу.

Рука — це інструмент, і випромінювання енергії руки в ціломута окремих її пальців є як стабільним, незмінним, так і тим, що змі-нюється. Руки повинні бути без подряпин, не занадто холодні, матихорошу тактильну чутливість. Якщо біополе долонь здоровогомасажиста дотикається до здорового поля людини, то звичайноніяких відчуттів не виникає. При цьому необхідно пам’ятати, щотри органи в нашому тілі дають специфічні відчуття: нирки — легкупрохолоду, серце — тепло, легені — легку вібрацію. Якщо біополедолоні масажиста дотикається до поля хворої людини, то в долоняхвиникають певні відчуття, які відрізняються від звичних. Хворобиспотворюють поля, і це, після відповідних тренувань, можуть відчу-вати руки масажиста. Крім цього, під час процедури масажистповинен бути спокійним, розслабленим, долоні повинні бути нейт-ральними (інакше власні відчуття в долонях можуть бути помилко-во сприйняті за відчуття від органів людини). В процесі процедуринеобхідно постійно контролювати стан людини спостереженням заним та опитуванням. Загальний принцип стандартизації і схемати-зації в масажі недопустимий: одна і та ж людина в різний час і на

14


різних етапах буде вимагати різних підходів, які, нерідко, суттєвовідрізняються. Для досягнення позитивного контакту з людиноюнеобхідно встановлення психологічної атмосфери довіри і відвер-тості в спілкуванні; надання людині тільки зрозумілої для неїінформації; обговорення з нею ходу відновних заходів, якої-небудьпроблеми, пов’язаної з життєвими ситуаціями, підведення підсумківпроведеної бесіди. Відчуття людини під час масажу поділяються на:

Позитивні: тепло в тілі, розігрівання, поколювання, вібрація,«тяжкість у руках і ногах», холод, сонливість, підвищення діурезу —бажані відчуття, можна продовжувати відновні заходи, це свідчитьпро їх ефективність;

Нейтральні: відсутність відчуттів — вони не допомагають і нешкодять. Краще, коли людина має відчуття, це необхідно для зво-ротного зв’язку;

Негативні: дрижання в колінах, несвідомий страх, холоднийлипкий піт, перезбудження — це небажані відчуття, необхідно при-пинити сеанс. Ці відчуття є наслідком передозування впливу чинеправильної роботи, інколи це може бути зумовлене тим, щолюдина має підвищену чутливість, вона фізично слабка та маєхворе серце [1]. Таким чином, в процесі використання лікувально-профілактичного масажу, спеціалісту потрібно навчитися психоло-гічно налаштовуватися на процедуру та ефективно формувати фун-кціональний стан людини. Отже, масаж є простим та доступнимметодом відновлення нормального функціонального стану людиниі тому його рекомендується застосовувати в комплексі реабілітацій-них заходів.


1. Вакуленко Д. В. Медична інформаційна система взаємодії спеціалістаз масажу та пацієнта [Текст]: стаття / Д. В. Вакуленко // Медичнаінформатика та інженерія: науково-практичний журнал. — Т. :«Укрмедкнига», 2010. — № 2. — С. 63–70.

15


ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ФУНКЦІОНАЛЬНОГОСТАНУ ЛЮДИНИ СТРУКТУРОВАНОЮ ВОДОЮ

Білошицький С. В. асистент кафедри реабілітації, к. тел. 096-870-83-52


У природній воді приблизно 5% молекул води пов’язані водне-вими зв’язками в асоціативній структурі, інші 95% молекул непов’язані ніякими водневими зв’язками і розташовуються хаотич-но. Звичайна вода і структурована вода, тобто вода яка має певнуструктуру та відрізняються один від одного вмістом в них солей,мінералів та інших домішок. Дві води, що мають однаковий еле-ментний склад, по впливу на біологічні об’єкти, можуть надаватиабсолютно різний вплив. Все залежить від форми сполуки молекулв регулярну асоціативну структуру, при якій з’являються властивос-ті, які можуть позитивно впливати на біологічні об’єкти. Термінструктурована вода, тобто вода з регулярною структурою був введе-ний відносно давно і пов’язаний з кластерною моделлю будовиводи. Особливості фізичних властивостей води і численні коротко-живучі водневі зв’язки між сусідніми атомами водню і киснюв молекулі води створюють сприятливі можливості для утворенняособливих структур-асоціатів (кластерів), що сприймають, зберіга-ють і передають саму різну інформацію [1]. Тобто, структурною оди-ницею такої води є кластер, що складається з клатратів, природаяких обумовлена дальніми кулоновскими силами. У структурі клас-терів закодована інформація про взаємодії, що мали місце з данимимолекулами води. У водних кластерах за рахунок взаємодії між кова-лентними і водневими зв’язками між атомами кисню і атомамиводню може відбуватися міграція протона (Н+) з естафетного меха-нізму, що призводять до делокалізації протона в межах кластеру.

Мета роботи — вивчити особливості формування функціональ-ного стану людини структурованою водою.

Для попередження зневоднення організму особливо необхідносвоєчасне заповнення запасів води відповідно її втрат. При визна-ченні кількості доповнючої рідини під час тривалої роботи слідвиходити з величини потовиділення, яке варіюється залежно відфункціонального стану, інтенсивності роботи, температури навко-лишнього середовища та маси тіла людини. Потреба людини у водівизначається умовами навколишнього середовища, рівнем обмінних

16


процесів в організмі, м’язовою роботою, кількістю і якістю спо -житої їжі.

Вода структурується, тобто набуває особливої регулярної струк-тури при впливі багатьох структурируючих факторів, наприклад,при заморожуванні-відтаванні води (вважається, що в такій водізберігаються «крижані» кластери), впливі постійного магнітногоабо електромагнітного поля, при поляризації молекул води та ін.До числа факторів, що призводять до зміни структури і властивос-тей води, відносяться різні випромінювання і поля (електричні,магнітні, гравітаційні і, можливо, ряд інших, ще не відомих, зокре-ма, пов’язаних з біоенергетичним впливом людини), механічні дії(перемішування різної інтенсивності, струшування, течія в різнихрежимах і т. д. ), а також їх всілякі поєднання. Така структурованавода стає активною і несе нові властивості [1].

Отже, для формування нормального функціонального станулюдини необхідно використовувати структуровану воду. Прийматиактивовану структуровану воду необхідно у кількості 800-1000 млна добу. Структурувати воду необхідно електроактиватором в якомувстановлені електроди — два анода зі спеціальним хімічно стійкимпокриттям і два катода. Для більш ефективного формування нор-мального функціонального стану людини рекомендується вживатиактивовану структуровану воду на протязі 14 днів.


1. Ашбах Д. С. Живая и мертвая вода — новейшее лекарство со вре мен -ности [Текст]: монография / Д. С. Ашбах. — СПб. : Питер, 2008. —150 с.: ил. — ISBN 978-5-388-00190-0.

СИНДРОМ ЕМОЦІЙНОГО ВИГОРАННЯ У МЕДИЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ

Бондаренко А. В., V курс, група ПС-52, спеціальність «Психологія»,Миколаївський міжрегіональний інститут, к. тел. (093) 4422277

Науковий керівник: Базика Є. Л., к. психол. н.

Актуальність дослідження. Інтенсифікація життя, соціально-політичні та соціально-економічні зміни, які відбуваються в Ук раї -ні сьогодні, висувають до працівників медичних організацій нові,більш складні вимоги, що, безумовно, впливає на психологічний

17


стан працівників, обумовлює виникнення емоційного напружен-ня, розвиток значної кількості професійних стресів. Одним із най-важчих наслідків довготривалого професійного стресу є синдромемоційного вигорання.

Серед професій, в яких синдром вигорання зустрічається най-більш часто (від 30 до 90% працюючих), слід зазначити лікарів, вчи-телів, психологів, соціальних працівників, рятівників, працівниківправоохоронних органів. Майже 80% лікарів психіатрів, психотера-певтів, психіатрів-наркологів мають різний ступінь вираженостіознак синдрому вигорання; 7,8% — різко виражений синдром, щоведе до психосоматичних і психовегетативних порушень. За іншимиданими, серед психологів-консультантів і психотерапевтів ознакисиндрому вигорання виявляються в 73% випадків; в 5% визначаєть-ся виражена фаза виснаження, яка виявляється емоційним висна-женням, психосоматичними і психовегетативними порушеннями.

Актуальність обраної теми полягає в складному характері син-дрому емоційного вигорання, а також різнорідність інтерпретаціїйого причин і проявів, що вимагають пошуку дослідницьких стра-тегій і створення відповідного психологічного інструментарію.Сама професійна діяльність медичних працівників припускає емо-ційну насиченість, психофізичну напругу і високий відсоток фак-торів, що викликають стрес. Стресові ситуації, що виникають нароботі — це звичайне повсякденне явище.

Соціальна значущість проблеми зумовили вибір теми нашогодослідження «Профілактика та попередження синдрому емоційно-го вигорання у медичних працівників».

Метою нашого дослідження стало визначення змісту, соціально-психологічних детермінант синдрому «професійного вигорання» умедичних працівників та розробка програми до його профілактикита подолання.

Виявилось, що найбільш вираженими є такі симптоми емоцій-ного вигорання як «переживання психотравмуючих обставин», тавідчуття «загнаності у клітку». Погрозлива тенденція до формуван-ня емоційного вигорання спостерігається відносно симптому «три-вога і депресія» та відносно симптому «незадоволеність собою».

Нами була розроблена та впроваджена програма соціально-психологічної підготовки медичних працівників до профілактикита подолання синдрому емоційного вигорання. Також нами булопроведено порівняльний аналіз та інтерпретацію даних первинноїта вторинної діагностики. Після проведеної психокорекційної

18


роботи зменшилися показники емоційного вигорання. Спосте рі га -лося збільшення показників суб’єктивного контролю. Дослідженісхильні більше приймати на себе відповідальність за події, щомають місце в їх особистому, так і професійному житті. Ймовірноперенесення локусу контролю на зовнішні обставини було своєрід-ним психологічним механізмом захисту особистості.

Після певних зрушень групової роботи, більшість дослідженихстають більш впевнені у собі, та оточуючих відчувають, що можутьбільш контролювати події свого життя.

Джерела профілактики синдрому емоційного вигорання лежатьу позитивному і відповідальному відношенні не тільки до своєї про-фесії, але і до себе і власного життя.

ОСОБЛИВОСТІ ФІЗИЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ ПРИЗАХВОРЮВАННЯХ ОРГАНІВ ДИХАННЯ У ДІТЕЙ

Борковська Н. Л., ІV курс, група ФР–41, спеціальність «Здоров’я людини»,

Інститут соціальних технологій, кафедра реабілітації,Науковий керівник: Колядич О. І., старший викладач

Захворювання дихальної системи відносяться до найбільш час-тої патології дитячого організму. Це пояснюється тим, що системадихання у дітей і підлітків функціонує в особливих умовах і забез-печує значно більшу, ніж у дорослих потребу в газообміні для ростуі розвитку. Наслідком цього явища є зменшення резервів диханнята відносна легкість виникнення функціональних порушень. Дотого ж фізіологічні механізми дихання дитячого організму малое-фективні (недосконалі): зменшення ОД та збільшення ЧД, що від-носно легко викликає дихальну недостатність. Причиною захворю-вань органів дихання є також — проникнення інфекції в дихальнішляхи і легені при певних умовах (характер інфекції, стан організ-му тощо), а дихальні шляхи дитини є коротшими у порівнянні з їхдовжиною дорослої людини, що погіршує процеси очищення танагрівання повітря

При захворюваннях дихальної системи можна виділити наступ-ні загальні симптоми: поверхневе дихання, експіраторна задишка,порушення рухливості грудної клітки, зменшення дихальної повер-хні, порушення прохідності дихальних шляхів, порушення дифузії

19


газів в легенях, що виникає внаслідок розростання сполучної тка-нини після запальних процесів та при деяких формах туберкульозу.Крім зазначених симптомів для захворювань системи диханняхарактерні ще: кашель, задуха, виділення мокроти, ціаноз, болів ділянці грудної клітки.

Кінцевим проявом захворювань органів дихання є дихальнанедостатність — стан, коли нормальне дихання у спокої чи посиле-не дихання, адекватне фізичному навантаженню, не може забезпе-чити необхідне насичення артеріальної крові киснем і виведеннявуглекислоти, тобто порушується газообмін в легенях і тканинах.

Дозовані фізичні вправи мають значний терапевтичний ефектна дітей з патологією системи дихання. Фізичні вправи при їх ліку-вальному застосуванні, рефлекторно сприяють покращанню газо-обміну в легенях та гуморально збуджують дихальні центри.В результаті покращується крово та лімфообіг в легенях та плеврі,що сприяє активізації регенеративних процесів та попереджуєускладнення: утворення спайок та сполучної тканини, емфіземи.

Спеціально підібрані вихідні положення при виконанні фізич-них вправ, покращують дренажну функцію легень та сприяють вида-ленню з бронхів та альвеол патологічних утворень: слизу та гною.

Дихальні вправи, спрямовані на максимальне розширеннягрудної клітки та посилення роботи діафрагми, допомагають роз-смоктуванню та розтягуванню спайок, що утворилися та ліквідаціїбольових відчуттів та компенсують недостатність грудного дихання.

Таким чином, дозовані фізичні вправи покращують функціо-нальний стан дітей з патологією системи дихання та мобілізуютькомпенсаторні фізичні механізми.

Для реабілітації дітей з хворою дихальною системою застосову-ються фізичні вправи з обов’язковим урахуванням особливостейзахворювання.

Протипоказані вправи з натужуванням, затримкою дихання.В залежності від важкості захворювання в заняття включаютьсявправи малої та середньої інтенсивності.

При відсутності серцевої та легеневої недостатності доцільновключати в заняття ЛФК ходьбу на лижах, плавання тощо, так яксаме при застосуванні цих засобів покращується функція дихаль-ного апарату.

20


ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ ГІДРОКІНЕЗОТЕРАПІЇПІСЛЯ НАСЛІДКІВ ДИТЯЧОГО ЦЕРЕБРАЛЬНОГО ПАРАЛІЧУ

Вадова О. Л., І курс, група ФР–11/13, спеціальність «Здоров’я людини»,

Інститут соціальних технологій, кафедра реабілітації,к. тел. 0978481829,

Науковий керівник: Колядич О. І., старший викладач

Гідрокінезотерапія — це виконання фізичних вправ в теплійводі температурою від 35 °С до 37 °С, яка відповідає температурі тілалюдини.

Мета роботи — вивчити особливості застосування гідрокінезо-терапії після наслідків дитячого церебрального паралічу.

Фізична реабілітація дітей з наслідками дитячого церебрально-го паралічу повинна проводитись з раннього віку. Вважається щовона найбільш сприятлива в період формування рухових, мовних інервових функцій. За допомогою гідрокінезотерапії формуютьсяправильні процеси нервової діяльності, покращується сон та кро-вопостачання органів і тканин організму.

Гідрокінезотерапія використовується для дітей з наслідкамидитячого церебрального паралічу у вигляді фізичних вправ у воді,елементів плавання, підводного ручного і апаратного масажу, трену-вання навиків ходьби в воді з використанням доповнюючої опори.

Застосування гідрокінезитерапевтичного комплексу ґрунтуєть-ся на властивостях води і особливостях її впливу на організм.У першу чергу використовується механічна дія водного середови-ща, її виштовхуюча підйомна сила і гідростатичний тиск.

Тепла вода поліпшує лімфообіг, сприяє розслабленню м’язів,розм’якшує тканини, зменшує рефлекторну збудженість, покращуєеластичність м’язів, знижує больові відчуття. Це позитивно впли-ває на виконання фізичних вправ. Разом з тим у воді можна збіль-шити навантаження на м’язову систему за рахунок подолання їїопірності, яка прогресивно зростає при прискоренні темпу, змінинапрямку і амплітуди рухів.

Гідростатичний тиск водного середовища позитивно впливаєна дихальну і серцево-судинну системи. При зануренні пацієнта у воду до шиї збільшується тиск на грудну клітку і черевну порож-нину. При виконанні вдиху дихальні м’язи хворого змушені долатиопір води, а якщо і видих робити у воду, то дихальні м’язи повинні

21


переборювати опір води і у цій фазі дихання. Така дихальна гімнас-тика тренує і зміцнює дихальну мускулатуру, покращує легеневувентиляцію і газообмін, кисневотранспортну функцію серцево-судинної системи.

Гідрокінезотерапія позитивно впливає на нервову систему. Во -на підвищує психоемоційний тонус, покращує самопочуття і наві-ває хворому впевненість у цілковите одужання.

Фізичні вправи у воді проводять у лікувальних і загальнихбасейнах, у звичайних чи спеціальних ваннах, що забезпечуєдостатню амплітуду рухів кінцівок. Гімнастичні вправи у воді вико-нують на різній глибині занурення: до поясу, до плечей, до підбо-ріддя. Застосовують активні і пасивні вправи, полегшені і з обтя-женням, з предметами і пристосуваннями, на розтягненняі роз слаблення, дихальні вправи, різновиди ходьби, механотера-певтичні апарати.

Лікування проводиться у віці від 2 до 15 років. Заняття прово-диться 3–5 разів на тиждень. Одне заняття триває 15–25 хвилин,в залежності від стану дитини. Під час терапії застосовується ігро-вий метод, який дозволяє отримати хороші результати в усіх дітей зобмеженими можливостями. Після проведення гідрокінезотерапіїдітям необхідно прийняти сонячні ванни, при цьому необхідноврахувати індивідуальність кожної дитини.

Протипоказаннями є гострі і хронічні захворювання шкіри, вух,очей; відкриті рани, виразки, нетримання сечі та калу, епілепсія ізахворювання периферичної нервової і серцево-судинної систем уфазі загострення; венеричні хвороби.

Таким чином, гідрокінезотерапія призводить до покращенняздоров’я дитини, розвитку рухових здібностей, покращення пси-хічного стану та адаптації до щоденних фізичних навантажень.

БОЛЬ В СПИНЕ И СПОРТ

Васильева И. В., аспирантка кафедры реабилитации Открытого международного университета развития человека «Украина»,

тел. 097-491-68-53

Актуальность данной темы основана на том, что боль в спинеявляется одной из самых распространенных патологическихсостояний человека. Еще с древних времен врачей волновала

22


проблема болей в спине, и влияния их на весь организм. Гиппократутверждал, что именно патология позвоночника является основ-ной причиной многих других заболеваний. Не обошла данная про-блема и спортсменов. Люди, которые активно занимаются спортоми профессиональные спортсмены, работу которых можно сравнятьс тяжелым физическим трудом, также подвержены болями в спине,и развитию дегенеративно-дистрофическим проявлениям в позво-ночнике, как и те которые не занимаются спортом. Имеется тен-денция возникновения болей в спине и у молодых спортсменов,что в свою очередь препятствует совершенствования спортсменав избранном виде спорта.

Дегенеративно-дистрофические поражения позвоночникасопряжены с потерей эластичности мышечно-связочного аппара-та, что приводит к потере гибкости и нормальной подвижностипозвонков. Потеря подвижности одного позвоночно-двигательно-го сегмента может привести к повышенной гибкости другого.Замечено, что боль проявляется в сегменте, который более растя-нут, чем тот который неподвижен.

Исследования доказывают, что нагрузки высокого порядкаприводят к спазмам мышц, нарушая местное кровообращение,сопровождающиеся застоем крови, которые в свою очередь приво-дят к нарушению обменных процессов и вызывают боли в спине.Однообразность нагрузок также влияет на развития заболеванийпозвоночника, так Ситель А. делает вывод, что однообразныефизические нагрузки современного человека, практически любойспорт и физкультура, даже бег и утренняя гимнастика, которыепришли в привычку иногда приводят к тяжелым последствиям,которые вызывают заболевания и деформацию позвоночника.

Перегрузки позвоночника при занятиях спортом, могут иметьразное происхождение: резкое повышение интенсивности нагруз-ки; постоянное увеличение тренировочных нагрузок, не соответ-ствующее функциональным возможностям спортсмена; изменениетехники спортивного навыка без достаточной адаптации организ-ма; наличие в позвоночнике слабого звена, в котором происходитконцентрация напряжений при физической нагрузке и как след-ствие этого перегрузка тканей и их травма. В результате разнооб-разных причин одни отделы позвоночника оказываются болеенагружаемыми и сильными, другие — менее, что делает их относи-тельно слабыми. При выполнении спортивных упражнений возни-кают повреждения в относительно слабых отделах позвоночника.

23


Важным звеном в механизме адаптации к внешним нагрузкам,кроме мышц разгибателей спины, являются мышцы брюшногопресса, при сокращении, которых повышается давление в брюш-ной полости. Хорошо развитый, тренированный «мышечный кор-сет» значительно разгружает и облегчает работу рессорного аппара-та позвоночника. Известно, что позвоночник может значительноразгружаться при подъеме тяжестей за счет увеличения давленияв брюшной полости. С практической точки зрения установленноеявление приобретает существенное значение, так как расширяетвозможности разработки методики по профилактике перегрузокпозвоночника. Упражнения по укреплению мышц брюшных, меж-реберных мышц, а также диафрагмы, должны быть предусмотреныв комплексах лечебной физкультуры, поскольку, возможность со -здавать и поддерживать внутрибрюшное давление, связано с рабо-тоспособностью этих мышц.

Вывод: остается неизменным основное правило профилактикивозможных поражений позвоночника при занятием спорта —постепенное повышение нагрузок, соблюдение правильной,рациональной техники движений, участие в соревнованиях толькопосле соответствующей тренировки и подготовку позвоночникак предельным физическим нагрузкам. Рационально подобранныеупражнения, обще укрепляющего характера направленные наукрепления позвоночника, будут способствовать профилактикивозможным повреждениям его в спорте.

РЕАБІЛІТАЦІЯ ПЛОСКОСТУПОСТІ ЯК АКТУАЛЬНЕ ПИТАННЯ ЗМІЦНЕННЯ ЗДОРОВ’Я

ДІТЕЙ МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ

Верланова Х. В., V курс, ФР-51, спеціальність «Фізична реабілітація»,Миколаївський міжрегіональний інститут розвитку людини,

к. тел. 050-3947295Науковий керівник: Тузова О. В., к. м. н, доцент кафедри фізичної

реабілітації

Проблема профілактики та корекції відхилень у стані здоров’ядітей молодшого шкільного віку є однією з актуальних в системівиховання та освіти. Зміна соціально-економічних умов, усклад-нення освітніх програм, зниження рухової активності призводить

24


до зростання числа дітей з різними порушеннями у стані здоров’я.У зв’язку з цим зростає значення організації робіт профілактичноїта корекційної спрямованості безпосередньо в умовах шкільногоосвітнього закладу (ЗОШ ), де дитина перебуває практично щодня,отже, є можливість своєчасних і регулярних впливів (С. Б. Шара -мо нова, А. І. Федоров, 1999).

Однак, в даний час система реабілітації дітей в умовах ЗОШпрактично не сформована (Р. Б. Стєркіна, Ю. В. Коркін, 1997).

У процесі організації роботи профілактичної та корекційноїспрямованості особливу увагу слід приділяти профілактиці такорекції порушень з боку опорно-рухового апарату. Найбільшпоширеними захворюваннями опорно-рухового апарату у дітеймолодшого шкільного віку є порушення постави і плоскостопість.За даними ряду авторів від 24,2 до 67,3% дітей молодшого шкільно-го віку мають сплощення склепінь стопи і плоскоступість.

Стопа є опорою, фундаментом тіла, тому природно, що пору-шення цього фундаменту обов’язково відбивається на формуванніпідростаючого організму.

Для попередження розвитку плоскоступості надзвичайно важ-ливо саме в ранньому дитячому віці виявити деформацію стопи іприйняти профілактичні заходи тим більше що стопа особливоінтенсивно формується в період раннього дитинства (С. Б. Шара -мо нова, 1999; В. К. Велитченко, 2000; І. С. Красикова, 2000; О. В. Ко -зирєва, 2003 та ін. ). Зміна форми стопи викликає не тільки зни-ження її функціональних можливостей, а й змінює положенняго міл ковостопного, колінного, тазостегнового суглобів і хребта. Ценегативно впливає на функцію останнього, погіршуючи поставу і за -гальний стан дитини (В. Л. Старковська, 2004, О. В. Козирєва, 2003).

Недостатній розвиток м’язів і зв’язок стоп несприятливо позна-чається на розвитку багатьох рухів у дітей, призводить до зниженнярухової активності і може стати серйозною перешкодою до занятьбагатьма видами спорту. Таким чином, зміцнення опорно-руховогоапарату, і зокрема стопи, має велике значення.

Стопа утримується в певному положенні зі збереженням певноїформи за рахунок розвиненої системи зв’язок і м’язів, і тільки приперерозтягнені зв’язок і ослабленні функцій м’язів, що регулюютьрозподіл тяжкості, починається деформація стоп.

Систематичне тренування м’язів нижніх кінцівок — один з ос -нов них заходів для попередження плоскоступості. Відомо, щофізичні вправи чинять благотворний вплив на функцію і морфоло-

25


гію всіх органів і систем організму і сприяють зміцненню опорно-рухового апарату (П. Ф. Лесгафт, 1951; В. К. Велитченко, 2000; А. А. Очерет, 2000; Н. А. Біла, 2001; О. В. Козирєва, 2003 та ін. ). Аленайчастіше, лікувальна фізична культура не приносить бажанихрезультатів. У дітей з яскраво вираженою плоскоступістю за курслікувальної гімнастики відбуваються незначні поліпшення в станізводу стопи. Спеціальні фізичні вправи не завжди достатньоюмірою впливають на найбільш важливі м’язові групи. Поряд з регу-лярними фізичними вправами для профілактики і лікування плос-коступості необхідні нові, найбільш ефективні засоби тренуваннясили м’язів стопи і гомілки.

МОНІТОРИНГ ПСИХОЕМОЦІЙНИХ ХАРАКТЕРИСТИКТА СТУПІНЮ АДАПТОВАНОСТІ У СУСПІЛЬСТВО

ЛЮДЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ

Волков П. М., V курс, ФР-51, спеціальність «Фізична реабілітація»,Миколаївський міжрегіональний інститут розвитку людини,

к. тел 0503947295Науковий керівник: Мирян А. М., заслужений працівник культури

України, доцент кафедри фізичної реабілітації

Дослідженням були охоплені 50 інвалідів, віком 18–33 роки, ізних 18 хлопців і 32 дівчини, що мають фізичні обмеження у наслідокінвалідності. Психодіагностичне обстеження та обробка отриманихданих проводилося протягом жовтня-грудня 2013 р. За результатамипсиходіагностичного обстеження ми отримали на ступ ні показники.

За тестом соціально-психологічної адаптації Роджерса у сере-дьому 16% респондентів з особливими потребами мають високийрівень адаптованості, 30% — частково адаптовані, тобто маютьдеякі дезадаптаційні прояви та труднощі, 54% респондентів знахо-дяться у стані вираженої дезадаптації. Зогляду на отримані дані,можемо встановити прямий зв’язок між рівнем адаптації та такимипоказниками як само прийняття (самооцінка), емоційна комфор-тність та прийняття інших, тобто ті молодь, що мають вираженийрівень дезадаптаці, або, навіть, порушення адаптаційного процесу,мають занижену самооцінку, проблеми з прийняттям себе та оточуючих, не є домінуючими особистостями і знаходяться у станіпсихологічного дискомфорту.

26


Щодо емоційної комфортності нами визначений кореляційнийзв’язок між методикою Роджерса та такими методиками як кольо-ровий тест Люшера, тест самооцінки тривожності Спілберга-Ханіна та опитуваник САН.

За показниками шкали Спілберга-Ханіна нами отриманінаступні результати: 20% респондентів мають помірний рівеньреактивної тривожності, 56% — підвищений і 24% — високий.Щодо особистісної тривожності тут 18% обстежених інвалідівмають помірно виражену тривожність, 50% — підвищену і 32% —високу. Наявність деякого рівня тривожності спостерігається у 100% респондентів, що зумовлено новим оточуючим середови-щем і незвичними умовами навчального процесу. Однак найбільшвисокі показники спостерігаємо у тієї частини респондентів, якімають часткову або повну дезадаптацію.

За методикою САН показники високого рівня самопочуттявиявлено у 9 інвалідів (18%), активності — у 8 (16%), настрою — у 10 (20%) респондентів. Середній рівень самопочуття показали 26респондентів (52%), активності у 28 респондентів (56%), настрою у26 респондентів (52%). Низький рівень показників самопочуттядіагностовано 15 респондентів (30%), активності — 14 (28%),настрою — 14 (28%). Отже, молодь з особливими потребами, щомають труднощі з адаптацією та високий рівень тривожності відпо-відно мають знижені показники вищезазначених параметрів.

За результатами індивідуальної співбесіди, нами встановленонаступні факти: дуже гостро відчуваються інвалідами з особливимипотребами негативні переживання, розчарування і неуспішністьу навчанні, а також відсутність гарних міжособистісних стосунківу групі Вони супроводжуються розгубленістю, роздратуванням,пригніченістю або агресивністю. Молоді люди зазначають, що їмне хочеться йти до соціуму, зокрема на заняття та роботу, вони кож-ного ранку «ніби долають внутрішній бар’єр». Постійно відчуваєть-ся втома і «якась вичерпаність», немає успіху, не видно перспективи.Молодь з особливими потребами відчуває проблеми у спіл куванні,багатьом здається, що їх зовсім не розуміють, однак вони й самісебе перестають розуміти. Дуже багато респондентів вказують навідірваність від життя. Часто порушується сон, стан здоров’я, апе-тит, загальна активність організму.

Отже, в процесі психодіагностичного дослідження ми отрималидані щодо індивідуальних особистісних та емоційних станів, пору-шення адаптації респондентів з особливими потребами, з чого

27


можна зробити висновок, що дана категорія респондентів потребу-ють соціально-психологічного супроводу та корекційної роботищодо соціально-психологічної адаптації та корекції психоемоцій-ного стану.

КОРЕКЦЯ ПОРУШЕНЬ ЗОРУ ЗАСОБАМИ ФІЗИЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ

Гнатюк О. В., V курсу, група ФР-51/13м, спеціальність «Фізична реабілітація»,

Інститут соціальних технологій Університету «Україна»,вул. Львівська, 23, тел. 0671112741, е-mail: oxxi25@ukr. net

Науковий керівник: Драніцин О. В., к. б. н., доцент

Зоровий аналiзатор здiйснює орiєнтацiю в навколишньомусередовищi значно бiльшою мiрою порiвняно з iншими аналiзато-рами (людина отримує 75–85% iнформацiї через зоровий аналiза-тор). Адекватним стимулом для сiткiвки ока служить видимийспектр електромагнiтних хвиль в межах вiд 400 до 800 нм. У цьомудiапазонi рiзнi довжини хвиль сприймаються як рiзнi кольори.

Зорова кора здiйснює аналiз i синтез зорових образів. Цей про-цес починається з народження людини, посилюється на першому-другому роцi життя в зв’язку з функцiональним формуванням зоро-вого аналiзатора, прогресивно зростає протягом зрiлостi людини,знижуючись в iнтенсивностi в старечому вiцi.

Органу зору належить дуже велике мiсце i в трудовiй дiяльностiлюдини, починаючи з дитячого, особливо шкiльного вiку. У школiдiти вперше в життi починають виконувати щоденну достатньодовгу з роками велику працю, безпосередньо зв’язану з напружен-ням органа зору. Отже, актуальним є вивчення особливостi органазору у дiтей.

З’ясовано, що у дiтей з патологiями, бiльмами, крововиливамив склисте тiло гострота зору може бути нижча за 0,02. Тодi в медич-нiй картцi зазначаємо –1, тобто безкiнечно низький зiр, а такожз’ясовується чи правильно сприймалося свiтло. Якщо пацiєнт чiтковизначає напрям до джерела свiтла, то зазначаємо 1- правильнапроекцiя, а якщо ні — 1, тобто неправильна проекцiя свiтла. У разiколи пацiєнт зовсiм не вiдчуває свiтла, око абсолютно слiпе, тозазначають visus= 0.

28


На гостроту зору дiє якiсть освiтлення в умовах монохромногосвiтла зiр вищий, надто в жовтiй частинi спектра. Чiткiше сприй-мання предметiв i при бiнокулярному зоровi, нiж пiд час розгля-дання їх кожним оком окремо. Це можна пояснити тим, що в разiзакриття одного ока зiниця другого розширюється, i гострота зорувiдтак знижується .

Тобто, дослiдження засвiдчило, що при закриваннi одного окаматовою заслiнкою бiнокулярна гострота зору не перевищуватимемонокулярно, а дорiвнюватиме гостротi зору ока, котре бачить краще.З цього випливає, що навiтъ за однакової гостроти зору обох очейодне з них має перевагу над iншим i є провiдним. Якщо зiр «неодна-ковий», то роль «провiдного» бере на себе око з кращим зором.

Нажаль, особливо у шкiльному вiцi у дiтей часто появляютьсязоровi розлади, i в першу чергу, короткозорiсть. При короткозорос-тi i далекозоростi рефракцiя пониження гостроти зору починаєтьсявже пiсля другого чи третього уроку. Тобто, у школярiв, якi страда-ють аномалiєю рефракцiї, працездатнiсть ока при виконаннi зоро-вих завдань швидко знижується, чим у еметропiв.

Також встановлено, що у школярiв перших класiв частотакороткозоростi приблизно вiдцовiдає частотi природженої корот-козоростi. Вважається, що короткозорiстъ, яка виявляється у дiтейдошкiльного вiку, звичайно природжена. Рiдше спостерiгаєтьсярано набута короткозорiсть у дошкiльному вiцi внаслiдок травмголови, хребта, хвороб дитячого вiку. Зi збiльшенням вiку кiлькiстьшколярiв iз короткозорiстю збiльшується, а ступiнь її зростає тому,що в частинi випадкiв очне яблуко дiтей продовжує рости i пiсля10–12 рокiв. Прогресування корокозоростi може призвести донезворотних змiн в оцi й значно втрати зору, який пiд впливом оку-лярiв покращується незначною мiрою або це покращується зовсiм.Мiопiчнi конуси поступово збiльшуються i охоплюють диск зоро-вого нерва у виглядi кiльця, частiше неправильної форми. Iнодi змi-нюється i сам диск. Вiн стає подовженим, збiльшеним, плоским,набуває сiруватого вiдтiнку. Якщо ступiнь короткозоростi дужевисокий, у дiлянцi заднього полюса ока може спостерiгатися справ-жнє випинання склери-стафiлома. Вона вiдмежована дугоподiб-ною лінією, концентрично розмiщеною щодо диска зоровогонерва, через яку перегинаються судини сiткiвки.

29


ПСИХОЛОГІЧНА ГОТОВНІСТЬ ДО МАТЕРИНСТВА ЯК ЧИННИК ПРОФІЛАКТИКИ УСКЛАДНЕНЬ

ПЕРЕБІГУ ВАГІТНОСТІ

Горіцина О. А., V курс, ФР-51, спеціальність «Фізична реабілітація»,Миколаївський міжрегіональний інститут розвитку людини,

Науковий керівник: Мирян А. М., заслужений працівник культуриУкраїни, доцент кафедри фізичної реабілітації

Аналіз детермінант загрози невиношування першої вагітностівиявив, що порушення репродуктивної функції жінки пов’язаніз неадекватним формуванням її материнської сфери, що проявля-ється в порушенні прихильності до плоду. Факторами формуванняматеринської сфери під час вагітності є стосунки із значущимиіншими та їхня підтримка, динаміка формування у вагітної образусебе як матері та прийняття образу свого тіла. Психологічна готов-ність жінки до материнства — певна спрямованість особистостіжінки, яка у період вагітності сприяє процесу формування низкипсихологічних новоутворень вагітної та супроводжується фізіоло-гічним перебігом вагітності.

З метою реалізації поставлених завдань було організовано тапроведено емпіричне дослідження щодо вивчення психологічноїготовності жінки до материнства та факторів, які впливають напсихологічну готовність (біологічні; психологічні; родинні; соціа -ль ні; духовні). За результатами емпіричного дослідження ми трима-ли наступні результати:

1. Емпіричне дослідження виявило, що психічний стан зазнаєзмін у вагітних і супроводжується тривожністю у випадках дефектіву відносинах зі значущими іншими. У зв’язку з цим, тривожність увагітних носить, здебільшого, особистісний характер (56,6%).Тривожність викликає зміни настрою у вагітних із негативним емо-ційним забарвленням наявність тривожності у вагітних.

2. Причинами тривожності є негативний психоемоційний до -свід спілкування з дорослими, особливо з матір’ю, у дитячому віці.Емоційне відчуження від матері у минулому не дає змогу жінціпройти ініціацію жіночості, ідентифікувати себе як матір (35,7%).

3. Тривожність деформує образ «Я» жінки, заважає їй адекватнопереживати вагітність, сприймати образ «Я» дитини і формувативласну психологічну готовність до материнства (за даними різнихметодик 52,6%–92,5%).

30


4. Визначено, що у вагітних із фізіологічною вагітністю рівеньособистісної зрілості вищий, ніж у вагітних із гестозами. Прицьому, досліджувані двох груп різняться не тільки кількістю вагіт-них із реалізованими рисами, а й відмінностями у їх складі.

5. Серед рівнів нервово-психічної напруги у вагітних експери-ментальної групи переважає задовільний та незадовільний рівні.

6. Виявлено варіанти можливих стилів виховання, які обирають ва -гіт ні, визначено тенденцію до надмірної емоційної дистанції з дити ноюта надмірної концентрації на дитині у вагітних експеримен тальної групи.

7. Існує зв’язок між характерними рисами особистості (тривож-ність) та нервово-психічною стійкістю у жінок з ускладненнямивагітності (загроза переривання, ФПН, ВСД, імуноконфлікт, ане-мія) і низьким рівнем психологічної готовності до материнства.

Встановлено, що у вагітних експериментальної групи високийрівень особистісної тривожності (середній показник 52,9 балів) корелюєіз гестозами вагітних, четверта група нервово-психічної стійкості, деп-ресивний тип психологічного компоненту гестаційної домінанти, зайваматеринська концентрація на дитині). У вагітних контрольної групипоказник особистісної тривожності є низьким (середній 38,3 бала).У цих вагітних: відсутні симптоми гестозу, перша або друга група нерво-во-психічної стійкості, оптимальний тип психологічного компонентугестаційної домінанти, оптимальний тип материнського ставлення.

Отримані результати, підтвердили нашу гіпотезу про зв’язокміж характерними рисами особистості (тривожність) та нервово —психічною стійкістю у жінок з ускладненнями вагітності (загрозапереривання, ФПН, ВСД, імуноконфлікт, анемія) і низьким рівнемпсихологічної готовності до материнства.

БАЛЬНЕОТЕРАПІЯ ЯК ЗАСІБ ФІЗИЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЯ ХВОРИХ,

ЩО ПЕРЕНЕСЛИ РЕЗЕКЦІЮ ШЛУНКУ

Гуцу М. О., V курс, ФР-51, спеціальність «Фізична реабілітація»,Миколаївський міжрегіональний інститут розвитку людини,

Науковий керівник: Дроботун О. С., викладач кафедри фізичної реабілітації

У хворих в ранні терміни після будь-якого виду операцій вияв-ляються істотні зміни функціонального стану органів травлення:явища післяопераційного гастриту, езофагіту, анастомозиту, недос-

31


татності кардії, дуоденогастрального рефлюксу, знижується секре-торна функція шлунку, порушується його моторика, змінюєтьсяфункціональний стан печінки, зокрема кровообіг в ній, діяльністьпідшлункової залози, знижуються функції ендокринної і імунноїсистем. У зв’язку з цим хворі після проведеного оперативного втру-чання на шлунку тривалий час непрацездатні, але і після повернен-ня до праці через той або інший відрізок часу після операції можутьвиникнути пізні післяопераційні ускладнення, аж до рецидивувиразки або утворення пептичної виразки тонкої кишки.

Найбільш важливими в проблемі відновного лікування хворихпісля операцій на шлунку є два аспекти. Перший полягає в попе-редженні після гастрорезекційних розладів, якнайповнішому від-новленні функціональної діяльності органів травлення, нейрогу-моральної регуляції і імунологічних процесів; другий —в якнайшвидшому відновленні працездатності після операції і про-філактиці виникнення пізніх післяопераційних ускладнень.

Відновне лікування хворих після операцій на шлунку повинноносити комплексний характер, бути тривалим і поетапним. У сис-темі етапного лікування важлива роль належить курортним і пре-формованим фізіотерапевтичним чинникам. Терапевтична дія кур-сового застосування фізичних чинників досягається в результатіпідсумовування дії їх на основні патогенетичні ланки, що берутьучасть у виникненні і перебігу захворювання, — функціональнийстан шлунку, трофіку гастродуоденальної системи, нейрогумораль-ну регуляцію. Фізичні чинники надають протизапальну, знеболюю-чу дію, активізують метаболічні і імунні процеси, покращуютьмікроциркуляцію, зменшують гіпоксію тканин. Основними еле-ментами реабілітаційного комплексу є питні мінеральні води,пелоїди різного фізико-хімічного складу, бальнео- і фізіотерапев-тичні процедури, кліматолікування, лікувальна фізкультураі масаж. Важливе значення в реабілітаційних заходах має правиль-но побудоване лікувальне харчування, яке в сукупності з дієюінших чинників чинить позитивний вплив на досягнення терапев-тичного результату.

Одним з основних компонентів відновного лікування оперова-них хворих є питні мінеральні води. У зв’язку з тим, що однієюз цілей оперативного втручання при виразковій хворобі є зниженняпідвищеної секреторної функції шлунку, включення в комплексвід новного лікування мінеральних вод сприяє подальшомупридушен ню активної секреції і запобіганню рецидиву виразкової

32


хвороби. Питні мінеральні води покращують моторну функціюшлунку, функціональний стан печінки і підшлункової залози.

Більшість питних мінеральних вод діють односпрямовано нафункціональний стан органів травлення оперованих хворих, протепри нагоді вибору води вуглекислі гідрокарбонатні сульфатнінатрієво-кальцієві (типу Смірновської) і вуглекислі гідрокарбонат-ні хлоридно-натрієві (типу Єсентуки № 4) доцільно призначатипри супутній поразці печінки з порушенням ферментативноїактивності крові; сульфатні кальцієві магнієві води (типуМосковської) показані при виражених порушеннях білковоутво-рюючої функції печінки.

Зовнішнє застосування мінеральних вод сприяє зменшеннюастенії, відновленню порушених процесів нейрогуморальної регу-ляції, поліпшенню стану шлунку і печінки.

ЗДОРОВИЙ СПОСІБ ЖИТТЯ ЯК ПЕРЕДУМОВА ЕФЕКТИВНОЇ

ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ МАЙБУТНЬОГО ФАХІВЦЯ

Демченко І. В., І курс, група 2, спеціальність «Правознавство»,Національний університет «Києво-Могилянська академія»,

к. тел. (093) 9735348Науковий керівник: Максименко В. В., старший викладач

В епоху стрімкого розвитку технічного прогресу, комп’ютериза-ції міжособистісних взаємин, зростання екологічних проблемнавколишнього середовища та переваг шкідливих звичок над здо-ровим способом життя все більш помітним стає негативний біквпливу цих комунікативних процесів на фізичний розвиток орга-нізму студентської молоді. Сьогодні питання значущості фізичноговиховання та здорового способу суспільства, а особливо осіб сту-дентського статусу, є особливо актуальним, оскільки належна фіз-культурно-спортивна діяльність молодої людини — один із най-важливіших факторів становлення активної життєвої позиціїособистості, і, як наслідок, є результативним чинником у форму-ванні ефективної діяльності майбутніх професіоналів. Це поясню-ється такими фактом: фізична готовність людини розширює їїможливості в здійсненні різноманітних видів діяльності, пов’яза-них з фізичними та психічними напруженнями, стає підґрунтям

33

для швидкого формування трудових навичок, високої працездат-ності, адаптації до виснажливих умов виробничої праці.

Протягом останніх двох десятиріч можна спостерігати явнупереорієнтацію наукових досліджень у галузі фізичного вихованняв бік єдності фізичного розвитку з духовним як основи гармонійно-го самовдосконалення студентської молоді, формування її фізичноїкультури. Так, наприклад, у третьому тисячолітті пріоритетнимив до слідженнях у галузі фізичного виховання стали ідеї П. Лесгафтапро освітню спрямованість фізичного виховання, про єдністьдуховного і фізичного розвитку людини. Саме вони визначилицільову спрямованість педагогічної системи вишів в умовах гумані-зації вищої освіти.

Фізична культура студентів є нерозривною складовою части-ною вищої освіти. Вона виступає якісною і результуючою міроюкомплексної дії різних форм, засобів і методів на особу майбутньо-го фахівця в процесі формування його професійної компетенції.Матеріалізованим результатом цього процесу є рівень індивідуаль-ної фізичної культури кожного студента, його духовність, рівеньрозвитку професійно значущих здібностей.

Виховна робота зі студентською молоддю у галузі фізичноїкультури, яка спрямована на формування здорового способу життя,повинна відповідати діючій в нашій країні нормативно-правовійбазі, що регламентує цей процес, а також методиці проведеннямоніторингу рівня сформованості у студентів навичок здоровогоспособу життя. Це має відбуватися задля того, аби в майбутньомустуденти мали змогу показати свою компетентність в обраній галу-зі та виокремитися як гармонійно сформовані особистості з лідер-ськими якостями, зі змагальними навичками і гострим професіо-налізмом.

Закон України «Про освіту» надає широкі можливості для пере-осмислення цінностей фізичної культури студентів, у новому спек-трі освітлює її виховні й оздоровчі функції. Цей закон визначаєзміст фізичної культури студентів як самостійну сферу діяльностів соціокультурному просторі, виділяючи при цьому її освітні пріо-ритети. Заняття спортом виступають формою самовираженняі самоутвердження студента, визначають спосіб його життя. Напередній план в спорті висувається прагнення до успіху, а томурезультатом пов’язаної навчальної й спортивної діяльності студен-тів є формування значущих якостей: соціальної активності, само-стійності, терпіння, впевненості у своїх силах, честолюбства.


Заняття з фізичного виховання будуються так, щоб забезпечитимаксимальний професійно-прикладний ефект при вихованні ори-гінальності мислення, наполегливості, інтуїції сучасної молодоїлюдини та соціуму в цілому. Наше завдання — використовуватизасоби фізичної культури задля виховання у собі управлінськоїготовності, прагнення до лідерства та успіху.

ЗДОРОВИЙ СПОСІБ ЖИТТЯ СТУДЕНТА ВИЩОГО НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ ЯК ЧИННИК

ЙОГО УСПІШНОЇ АДАПТАЦІЇ ДО НАВЧАННЯ

Дереш Б. К., 2 курс, група ЗЛ-21, напрям підготовки «Здоров’я людини»

Хмельницький інститут соціальних технологій Університету «Україна»Науковий керівник: Матвійчук В. М.

Індивідуальне здоров’я — життєва цінність, яка посідає найви-щий щабель в ієрархічній системі цінностей. Кожний член суспіль-ства, фахівець повинен володіти знаннями про здоров’я як біоло-гічну, соціальну, духовну, психологічну і філософську категорію з метою можливого проведення оцінки та аналізу свого здоров’я, з одного боку, та для вирішення поточних і перспективних завданьщодо охорони та зміцнення суспільного здоров’я — з іншого.

Проблема ведення здорового способу життя має тисячолітнітрадиції і включає цілу низку самостійних підпроблем, якими є здоров’я і психічний стан людини, здоров’я і демографія, здоров’ята умови праці, навчання, здоров’я та популяційно-біологічна і популяційно-генетична ситуації тощо. Однією з найважливішихтаких підпроблем є здоров’я конкретної людини, зокрема студентавищого навчального закладу. Набуття знань у цьому напрямку можебути корисним для людини як в особистому плані, так і в суспільно-му, шляхом набуття і застосування їх через професійний досвід.

Вивчення проблем збереження фізичного, психічного здоров’ястудентів, дотримання ними здорового способу життя відображеноу працях багатьох вітчизняних та зарубіжних учених різних галузейзнань, зокрема лікарів, психологів, педагогів (М. Амосов, М. Ба че -ри ков, М. Воронцов, Є. Добромиль, В. Горащук, В. Казначеев,Г. Ма лахов, П. Плахтій, В. Мендерецький, А. Нагорна, Л. Сохань,Л. Грядунова, М. Хижняк та ін. ).

34


35

Проблема збереження здоров’я, дотримання здорового способужиття зумовила проведення численних досліджень у різних галузяхзнань, залучення провідних науково-дослідних інститутів, лабора-торій тощо.

Свідченням цього є наявність різних концептуальних моделейпоняття «здоров’я»:

1. Медична або функціональна, яка визначає здоров’я як станорганізму, за якого він здатен повноцінно виконувати свої функції.

2. Біологічна модель здоров’я, яка розглядається як відсутність улюдини органічних порушень і суб’єктивного відчуття нездоров’я.

3. Біосоціальна модель біологічні та соціальні ознаки розглядаєв єдності і переваги надає останнім.

4. Ціннісно-соціальна модель розглядає здоров’я як соціальнуцінність і передумову для соціологізації та соціалізації особистості,включення її в ритм та життя суспільства.

5. Інтегрована модель в поняття «здоров’я» включає медичні,біологічні, психологічні, соціальні, природні, функціональні озна-ки і чинники соціального середовища.

Якщо на процеси адаптації можна вплинути, удосконалившинові умови, то процес інтеріоризації є наслідком адаптації і вивча-ється важко через його опосередкованість. Студент може на відмін-но знати навчальний матеріал, пов’язаний з дотриманням здорово-го способу життя, але у повсякденному житті не здатен слугуватиприкладом для наслідування.

Важливо переконати молоду людину, що вести здоровий спосібжиття зручно і вигідно з різних точок зору: економічної, соціальної,психологічної. У зв’язку з цим, заслуговують на увагу основні при-нципи побудови змісту валеологічної освіти, які формуються з ура-хуванням загальних запитів сучасної національної педагогіки і за -без печують спрямованість взаємопов’язаних валеологічної,ви ховної та розвиваючої функцій. Такі функції утворюють головнетри єдине завдання нової системи національної освіти, що ґрунту-ється на світоглядно-методологічних засадах українознавства.

Серед найважливіших принципів виділяють:1. Принцип науковості і доступності змісту валеологічної освіти,

взаємозв’язок науки про здоров’я з багатим народним досвідом;збалансований розвиток традиційних і фахово- наукових знань проздоров’я людини; адаптація теоретичних узагальнень із урахуваннямпотреб усіх ланок неперервної валеологічної освіти і особливостейрізних вікових та соціальних верств населення України.


2. Принцип системності й наскрізності у розгляді проблем люди-ни та її здоров’я, природних і соціальних умов формування, збере-ження і зміцнення здоров’я усіх та кожного в логічному зв’язку.

3. Принцип неперервності та практичної цілеспрямованості ва -лео логічної освіти, який забезпечує можливість продукуваннязнань про формування, зміцнення, збереження й успадкуванняздоров’я в усіх ланках освіти.

ЗАСТОСУВАННЯ МАСАЖУ ТА ЛФК У ПОЄДНАННІ З ДИХАЛЬНИМИ МЕТОДИКАМИ

Дун-Жаборовська Т. М., V курс, група ФР–51/13М,спеціальність «Фізична реабілітація»

Інститут соціальних технологій, Університет «Україна»тел. 0933228027, e-mail: kvitkaenergia@mail. ru

Науковий керівник: Лазуренко С. І., д. психол. н., зав. каф.

Масаж посилює рефлекторні зв`язки кори головного мозку зрізними системами організму (ЦНС, серцево-судинною системоюі т. д. ), поліпшує кровоток, м`язовий тонус та лімфоток, що сприяєліквідації застійних явищ в організмі людини. В основі механізмудії масажу лежить складний процес, обумовлений взаємодієюнервового і гуморального факторів[1].

ЛФК збільшує функціональні резерви органів і систем, підви-щує функціональну адаптацію хворого, а також забезпечує профі-лактику функціональних розладів. ЛФК має тонізуючу, трофічнудію, формування компенсацій [3].

Дихальні методики спрямовані на формування і корекцію пра-вильного дихання, на його удосконалення. Сприяють прискорен-ню реабілітації пацієнтів при ряді хвороб.

Масаж, ЛФК та дихальні методики найдоцільніше використо-вувати комплексно, оскільки вони доповнюють одна одну, макси-мально пришвидшуючи реабілітаційні процеси. Зокрема, під впли-вом масажу в організмі людини утворюються високоактивніречовини, що належать до групи тканинних гормонів(ацетилхолін,гістамін та інші речовини), які беруть участь у передачі нервовихімпульсів та регуляції тонусу судин. Значення цих речовин до кінцяне вивчено, але доведено, що ці речовини дають початок новимрефлексам [1].

36


37

В процесі ЛФК, підчас фізичних навантажень у м`язах, зв`язкахі суглобових сумках виникають пропріоцептивні імпульси, що єпочатком моторно-вісцеральних процесів. Дані імпульси досяга-ють кори головного мозку, синтезуються та інтегруються, потімйдуть до внутрішніх органів, що позитивно впливає на їх діяль-ність, відновлення функцій і безпосередньо на процес реабілітаціїта процес поновлення вцілому [3].

Дихання людини відіграє провідну роль в нормальному функціо-нуванні організму. Без дихання немає життя — це аксіома[2].В організмі хворої людини порушується газообмін, страждає дихаль-на і серцево-судинна системи, знижуються захисні і пристосувальніреакції. Дихальна методика перетворює акт дихання з простого і без-корисного втягування повітря, в рух енергії, тобто, робить диханняенергетичним [4]. Слід відмітити і той факт, що для організму люди-ни важливий не лише кисень, а й вуглекислий газ, концентраціяякого в крові повинна підтримуватись в межах 6 — 6,5%. Саме такаконцентрація вуглекислого газу забезпечує нормальний тонус судин,усуває їх спазм, що забезпечується не глибоким і рідким диханням [5].

З огляду на те, що масаж, ЛФК і дихальні методики маютьспільну мету і завдання у реабілітаційному процесі їх доцільнозастосовувати комплексно при хворобах опорно-рухового апарату,нервової, серцево-судинної і дихальної систем, хворобах шлунко-во-кишкового тракту та інших розладах.

Комплексне застосування даних методів реабілітації розкриваєрезервний потенціал організму і включає механізм самовідновлен-ня і включає механізм самовідновлення. Налагоджує роботу орга-нізму, як єдиного цілого. Допоможе пацієнту поліпшити якістьжиття і контролювати стан свого здоров`я а також продовжуватиреабілітацію в домашніх умовах.


1. Вербов А. Ф. Лечебный массаж. — :Селена+, 2-е издание,1996 — 288 с. 2. Онучин. Н. А. Дышите легко! Дихательная гимнастика. — Сова,

2006. — 155,[5]с. 3. Лікувальна фізкультура та спортивна медицина / За ред. В. В. Клап -

чука, Г. В. Дзяка. — К. :Здоров`я, 1995. — 312с. 4. К. Ниши. Энергетическое дыхание. — СПб. : Издательство «Крылов«

2009. — 128с. 5. Неумывакин И. П., Неумывакина Л. С. Резервные возможности

организма. Дыхание. Сознание. Мифы и реальность. — СПб. :Издательство «ДИЛЯ«, 2013 — 336 с.


СУЧАСНИЙ ПОГЛЯД НА ФІЗИЧНУ РЕАБІЛІТАЦІЮОСІБ ПІСЛЯ ТРАВМ ХРЕБТА ТА СПИННОГО МОЗКУ

НА ГРУДНОМУ ТА ПОПЕРЕКОВОМУ РІВНЯХ

Забишна Н. О., 5 курс, спеціальність «Фізична реабілітація»Полтавський інститут економіки і права

Науковий керівник: Волошко Л. Б., к. пед. н., доцент

Вивчення стану відновлення працездатності осіб, які отрималитравму хребта і спинного мозку, потверджує що, незважаючи на неве-ликий відсоток у загальній структурі інвалідності внаслідок захворю-вань і травм нервової системи, інваліди І–ІІ групи серед них склада-ють 90%, більшість із них потребують сторонньої допомоги та догляду.Отже, питання реабілітації осіб після зазначених травм є актуальним.

Реабілітаційне обстеження осіб, які отримали травму хребта іспинного мозку на грудному та поперековому рівнях, як правило,показує, що така травма супроводжується втратою довільних рухів,випадінням основних видів чутливості (дотикової, больової, про-пріоцептивної), низьким рівнем володіння пацієнтами соціально-побутовими навичками. Метою фізичної реабілітації є допомогаособам з травматичним ушкодженням спинного мозку досягненнямаксимального рівня фізичної незалежності, сприяння відновлен-ню після функціональних порушень. Відповідно до поставленоїмети фізичної реабілітації загальні завдання включають: удоскона-лення фізичних якостей; формування рухових навичок та вміньхворих. Спеціальними завданнями є: профілактика контрактур усуглобах нижніх кінцівок; розвиток сили м’язів плечового поясу,верхніх кінцівок, тулуба та м’язів нижніх кінцівок; удосконаленнязагальної витривалості; удосконалення координаційних здібнос-тей. При цьому програма реабілітації осіб даної нозології передба-чає різні варіанти для хворих із стабільними та нестабільними пере-ломами хребта, що, дозволяє полегшити процес планування тавибір пріоритетних напрямків втручання реабілітологом.

Для пацієнтів із нестабільним переломом хребта завданнямипрограми реабілітації є: збільшення м’язової сили верхніх кінцівок,яка необхідна для здійснення самостійної та безпечної руховоїактивності; профілактика контрактур нижніх кінцівок. Рекомен до -ва на процедура: активні фізичні вправи верхніми кінцівкамиз обтяженням у положенні лежачи, пасивні вправи на нижні кін-цівки на амплітуду руху, позиціювання.

38


39

Для пацієнтів зі стабільним або зафіксованим хірургічним втру-чанням переломом хребта завдання реабілітації: удосконалитизагальну витривалість до положення сидячи; удосконалити рівнова-гу у положенні сидячи. Процедури: поступова вертикалізація паці-єнта та фізична активність на візку, активні фізичні вправи сидячина рівновагу з опущеними ногами, активні фізичні вправи з наван-таженням на нижні кінцівки. Для реалізації завдання — сприятизменшенню спастики у паретичних м’язах — рекомендуємо пасивнірухи та активні фізичні вправи на нижні кінцівки. Для поетапногонавчання навичок перевертання на бік та навичок сидіння застосо-вуються процедури: поетапне навчання навичок сідання з прямиминогами, навичок переміщення у положенні сидячи з прямими таопущеними ногами на рівно- та різновисоких поверхнях.

Фізична реабілітація осіб після травм хребта та спинного мозкуна грудному та поперековому рівнях повинна здійснюватися нафоні медикаментозного лікування і має включати: реабілітаційнеобстеження для визначення функціональних порушень хворих;реабілітаційний прогноз; планування курсу реабілітації; застосу-вання засобів адаптивної фізичної культури; оцінку результатів реа-білітації. Під час вибору засобів фізичної реабілітації потрібно вра-ховувати, що ряд чинників, які впливають на відновленнявтраченої функції спинного мозку, будуть вимагати диференційо-ваного підбору фізичних вправ, адже кожний пацієнт має специ-фічну клініку прояву неврологічного дефіциту.

ІНТЕГРАЦІЙНИЙ ТАБІР ЯК ЗАСІБСАМОСТВЕРДЖЕННЯ ДЛЯ ДІТЕЙ

З ФУНКЦІОНАЛЬНИМИ ОБМЕЖЕННЯМИ ЗДОРОВ’Я

Залізінська А. М., Магістр кафедри соціальної роботиЖЕГІ ВНЗ Університет «Україна»

Актуальність дослідження визначається процесами гуманізаціїсуспільних відносин, що реалізовуються в розвитку нових форм і напрямів соціальної політики в аспектах інтеграції, підтримки іреабілітації дітей з обмеженими функціональними можливостями.Пошук нових способів соціальної інтеграції, формування толеран-тного ставлення, перегляд існуючих практик взаємодії з дітьми з обмеженими функціональними можливостями в рамках конкретних


соціальних інститутів і організацій вимагає розкриття основнихфакторів їх соціальної включеності у суспільство. Необхідністьдослідження чинників соціального виключення дітей з функціо-нальними обмеженнями і їх сімей стає очевидною, з врахуванням,з одного боку, зростанням числа інвалідів, а з іншого — незадовіль-ним функціонуванням системи соціальної підтримки сімей, яківиховують дитину з обмеженими функціональними можливостя-ми, особливо дошкільного віку.

Дослідження сім’ї, яка виховує дитину дошкільного віку з обме-женими функціональними можливостями в соціальній структурісуспільства і можливостей соціальної мобільності викликає особ-ливий інтерес з боку науковців у галузі соціології, філософії, психо-логії та етики.

Проаналізувавши актуальність даної проблеми пропонуємостворити табір літнього перебування для дітей з функціональнимиобмеженнями.

Метою проекту є проведення інтеграційного табору для актив-ного відпочинку дітей та молоді з вадами фізичного та розумовогорозвитку за участю волонтерів. Проведення даного проекту перед-бачає ряд активних заходів спрямованих на соціалізацію людейз особливими потребами, вироблення толерантного ставлення допроявів неповносправності, інакшості, культурної і соціальної різ-номанітності.

Проведення літьнього соціально-реабілітаційного табору дастьзмогу неповносправним особам насамперед реалізувати своє правона відпочинок та активно провести дозвілля у колі друзів, набра-тись позитивних емоцій та вражень, зав’язати дружні стосункиз од нолітками, що стане можливим через залучення до проектуволонтерів, оздоровитись в процесі проведення різного роду реабі-літаційних та спортивно-рекреаційних занять на природі т. д. Всі цізаходи через ряд архітектурних, транспортних перешкод, та зреш-тою фінансових причин для пересічної особи з особливими потре-бами та її родини є просто неможливими. Проведення табору дастьможливість молодим неповносправним особам ознайомитись ізкультурною спадщиною, мистецькими надбаннями, реалізуватисвій креативний потенціал, розвинути навички самообслуговуван-ня, а головне адаптуватись до процесу суспільного життя. З другогобоку, завдяки ближчому знайомству з людьми з функціональнимиобмеженнями громадськість отримає знання про реальні потребитаких осіб, та й про сам феномен «обмеженості», який характеризу-

40


41

ється не лише як обмеження людини, зумовлені її індивідуальніс-тю, але насамперед як наслідок соціальних, економічних причин тафакторів середовища.

Проведення табору таким чином сприятиме біполярній соціалі-зації і подоланню бар’єрності на різних рівнях, зокрема на рівнізагально-людських відносин, соціально-правового ставлення, сус-пільної, моральної відповідальності.

ВПЛЛИВ ЕМОЦІЙ НА ЗДОРОВ’Я ЛЮДИНИ

Заяць І. С., асистент кафедри реабілітації Інституту соціальних технологій

ВМУРоЛ«Україна», м. Київ, вул. Львівська, 23, к. тел. 063-747-37-50Науковий керівник: Лазуренко С. І., д. психол. н., доцент

Нервова система дуже чутлива до різних зовнішніх і внутрішніхдій. А через нервову систему виявляється вплив на весь організм,в тому числі і на імунітет.

Коли людина сумує, тоді страждає його імунна система і підви-щується ризик розвитку різних захворювань.

Що ж означає «сумувати»? Це означає таїти в своєму серці пере-живання, образи, гіркоту, заздрість, ненависть, гнів, печаль тощо.

Взаємозв’язок між нашим розумом і здоров’ям набагато глиб-ше, ніж нам здається на перший погляд.

Вчені встановили, що негативні емоції істотно послаблюютьопірність людини до різних захворювань, у тому числі невиліковним.

З іншого боку, відновлення зруйнованих взаємин, усуненнятривоги, спроба знаходити у всьому позитивні сторони, турботапро інших людей стимулюють і зміцнюють імунну систему, пози-тивно впливають на весь організм в цілому, і згідно з численниминауковими дослідженнями, продовжують життя.

Позитивні емоції і здоровий спосіб життя сприяють утвореннюв мозку ендорфінів, що благотворно діють на імунну систему. Ціречовини допомагають перемогти в боротьбі з хворобами. Новітнідослідження переконливо свідчать про таку ж важливість стабільноїемоційного життя для здоров’я, як і більш традиційних аспектів —раціонального харчування, достатньої вживання води, регулярнихфізичних вправ і іншого.

Важливо думати завжди про хороше. Дослідження показують,що ті хто, наприклад, дуже люблять свою роботу, живуть довше.


Ідеальні умови для розвитку захворювання — тривале перебу-вання в стані стресу. Відомо, що в результаті серйозних нервовихнавантажень негайно змінюється гормональний фон: не дарма ж адреналін називають «гормоном стресу», а ендорфін — «гормо-ном радості».

Що ж відбувається в організмі людини, що знаходиться в станістресу? У першу чергу частішають дихання і пульс, підвищуєтьсятиск, з’являється задишка. Сприйняття навколишнього світу стаєнеадекватним, зі стану комфорту людина переходить в стан дис-комфорту.

Як відомо, біль свідчить про те, що в організмі щось в збої. Цесвого роду сигнал про допомогу. Коли наші емоції довго залиша-ються непочутими, а душевний біль продовжує зростати, на допо-могу приходить тіло — воно говорить з нами мовою хвороб.Спочатку це лише деякі розлади, які проходять відразу ж, як тількизникає джерело неприємних емоцій. Однак, якщо стрес хронічний,то невелике відхилення в стані здоров’я може перерости в серйознезахворювання.

Людина не може жити без емоцій. Навіть новонароджений,який щойно з’явився на світ, вже здатний відчувати емоції . Вонинаші постійні супутники, часом добрі і спокійні, а часом злісніі нервові. Щодня ми відчуваємо позитивні і негативні емоції.

Вчені всіх часів неодноразово звертали увагу на те, що емоціїмають величезний вплив на здоров’я людини в цілому, і, зокрема,на його нервову систему».

Позитивні емоції збагачують наше мислення і діяльність, ство-рюють наші особисті ресурси, вони допомагають нашому імунітетупротистояти вірусам, бактеріям, різних хвороб. Негативні ж емоціїнегативно впливають на наш організм і можуть спровокувати роз-виток багатьох захворювань. Так, виплеск агресії по дрібницяхможе викликати розлад функцій жовчного міхура, хронічні розладишлунку, печію, мігрені, проблему із зубами, гіпертонію.

Занепокоєння — розлад травлення, проблеми з серцем, пору-шення кровообігу. В основі негативних емоцій лежить механізмсаморуйнування. І щоб знизити їх негативний вплив на наш орга-нізм, потрібно навчитися їх контролювати.

42


43

ДИНАМІКА ПОСТАВИ ШКОЛЯРІВ В ЗАЛЕЖНОСТІ ВІД РЕЖИМУ РУХОВОЇ АКТИВНОСТІ

Ільїна Т. А., V курс, ФР-51, спеціальність «Фізична реабілітація»,Миколаївський міжрегіональний інститут розвитку людини,

к. тел 0503947295Науковий керівник: Мирян А. М., заслужений працівник культури

України, доцент кафедри фізичної реабілітації

Для визначення впливу форм рухової активності на зміну станупостави школярів у процесі експерименту були виділені чотиригрупи. У першу увійшли 16 школярів, що займаються наземнимивидами спорту (ШЗС); в другу групу увійшли 14 школярів, що зай-маються спортивним плаванням (СКП); в третю групу увійшли 16школярів, що займаються за комплексною експериментальноюпрограмою (ЕКП), у четверту контрольну групу увійшли 16 школя-рів, що займаються фізкультурою за програмою загальноосвітньоїшколи (К). У процесі обстеження у всіх школярів визначалисянаступні показники: паспортний вік, довжина тіла, маса тіла, ваго-во-ростовий індекс, екскурсія грудної клітини, рухливість хребет-ного стовпа, статична силова витривалість м’язів спини, статичнасилова витривалість м’язів черевного преса, оцінка поставиу фронтальній площині, оцінка постави в сагітальній площині, уза-гальнена оцінка постави.

Протягом навчального року діти в групі ШЗС займалися різни-ми видами спорту не менше 2 -х разів на тиждень і виконували спе-ціально розроблені додаткові комплекси вправ з корекції існуючихпорушень постави. У групі СКП — продовжували тренування зіспортивного плавання 10 разів на тиждень. Школярі експеримен-тальної групи (ЕКП) — займалися за розробленою комплексноюпрограмою відновлення постави, що включає оздоровче плаваннята лікувальну гімнастику в залі. Учні контрольної групи (К) про-довжували займатися на уроках фізкультури за програмою загаль-ноосвітньої школи.

За підсумками експерименту, що визначав ефективність роз-робленої комплексної методики, були розраховані середні значен-ня і стандартні відхилення приросту антропометричних показни-ків, показників фізичного розвитку і стану постави. Розглядаючисередні значення приросту антропометричних показників (довжи-ни і маси тіла, вагово-ростового індексу Кетле, екскурсії грудноїклітини), можна відзначити, що вони у всіх групах збільшилися.


Рухливість хребетного стовпа в групах ШЗС і К істотно не зміни-лася (рівень значимості р 0,05 — відмінності між вихідними і підсум-ковими даними випадкові). У групах СКП і ЕКП рухливість хребтапокращилася (його показники зросли на 0,057 і 0,056 м відповідно).

Силова витривалість м’язів спини також покращилася у всіхгрупах, час утримання тулуба в горизонтальному положенні на вазів положенні лежачи на грудях зросло на 35–52 сек. Але в групі СКПприріст виявився не достовірний. Серед достовірних приростівнайменший показник наголошується в контрольній групі.Показник силової витривалості м’язів черевного преса, час утри-мання прямих ніг під кутом 45 градусів в положенні лежачи наспині, достовірно збільшився в групах школярів, що займаютьсяспортом (ШЗС — 17,7 сек, СКП — 23,7 сек. ).

Розглянемо зміни в стані постави обстежуваних школярів.У школярів, що займаються спортом, постава у фронтальній пло-щині покращилася (+0,2 бали); в сагітальній — погіршилася (–0,9бала). Загальна оцінка постави знизилася (–0,7 бала). У плавців зіспортивного класу постава покращилася за всіма показниками(у фронтальній площині на 1,3 бала, в сагітальній — на 0,7 балів, заузагальненою оцінкою — на 2,0 бали). В експериментальній групіпостава покращилася за всіма показниками (у фронтальній площи-ні на 1,3 бала, в сагітальній — на 2,2 бала, загальна оцінка — на 3,5бали). У контрольній групі спостерігається погіршення поставиу фронтальній площині — на 1,4 бала, в сагітальній — на 0,9 бала.Однак достовірний негативний приріст в узагальненій оцінці (–2,3 бала) вказує на погіршення стану постави школярів даноїгрупи.

ЗАСТОСУВАННЯ ЛІКУВАЛЬНОГО МАСАЖУ В ПРОЦЕСІ ФІЗИЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ

ПРИ ГІПЕРТОНУСІ М’ЯЗІВ НЕМОВЛЯТ

Калугіна А. О., ІІІ курс, група ФР-31, спеціальність «Здоров’я людини»Університет «Україна», вул. Львівська, 23


Погана екологія, ускладнення в період вагітності, стреси і рядінших несприятливих факторів провокують порушення тонусуу новонароджених. За даними ВООЗ фактично всі немовлята наро -

44


45

джу ються з порушенням тонусу м’язів (дев’ять із десяти), частішез підвищеним (гіпертонус).

Гіпертонус — порушення м’язового тонусу в бік перенапругим’язів . У дітей до 4 місяців часто спостерігається гіпертонус згина-чів кінцівок. Таким малюкам необхідні вправи і масаж, спрямованіна розслаблення м’язів згиначів.

Метою дослідження є визначення найефективнішого методуфізичної реабілітації (ФР) при гіпертонусі м’язів дітей до року.

Завдання дослідження: 1) проаналізувати проблему наявності під -вищеного тонсу м’язів у дітей до року; 2) проаналізувати причинивиникнення гіпертонусу у малят; 3) описати способи визначення гіпер-тонусу м’язів у дітей до року; 4) охарактеризувати застосування ліку-вального масажу (ЛМ) в процесі ФР при гіпертонусі м’язів дитини.

Об’єкт дослідження — ФР у немовлят із наявністю у них гіпер-тонусу м’язів.

Предмет дослідження — засоби і методи ФР, що використову-ються для прискорення процесу зменшення гіпертонусу м’язіву дітей до року.

Результати роботи. Діагноз «підвищений м’язовий тонус» дити-ні можуть поставити вже на першому огляді у педіатра. Це не захво-рювання, а один із проявів порушень в роботі нервової системи, яківиникають через посилену активність мозкових структур, що впли-вають на тонус. Цей стан зберігається до періоду появи довільнихрухів — до 3–3,5 місяців, потім відбувається його поступове зни-ження. З 3 до 6 місяців напруга в м’язах-згиначах поступово знижу-ється, а в м’язах-розгиначах вирівнюється. Якщо підвищений тонусвчасно не відрегулювати, малюк буде відставати в руховому розвит-ку, можуть бути проблеми з поставою, ходою, мовою.

Визначити стан м’язового тонусу можна,спостерігаючи запозою, у якій дитина лежить, за рухами, які робить. Гіпертонус про-являється тремтінням підборіддя при плачі, пальчики у малюкастиснуті в кулачки, ручки погано розгинаються. Малюк неспокій-ний, часто плаче, відригує, погано спить, здається напруженим ізатиснутим. . Потрібно звернути увагу на рухи малюка — наскількивони активні і симетричні. Під час обстеження потрібно поставитималюка на ніжки, обережно підтримуючи під пахвами. Це дастьзмогу на спостереження за ніжками малюка, чи не перехрещує вінстопи, чи не спирається на пальчики.

Явною ознакою підвищеної м’язової напруги у малюка є позауві сні: голова дитини відкинута назад, ручки і ніжки при цьому


щільно притиснуті один до одного. При спробі їх розвести відразу євідчуєття досить сильного опору. Щоб відрізнити фізіологічну зги-нальну позу від тієї, яка зустрічається при патології центральної нерво-вої системи (ЦНС), потрібно розвести кінцівки малюка ще раз. Якщоопір посилюється — це явна ознака підвищеної м’язової напруги.

Більшість фахівців не рекомендують вживати активних заходівдля відновлення нормальної роботи нервової системи дитини рані-ше півроку. Головне — уважно спостерігати за розвитком дитини.Але бувають випадки, коли лікування підвищеної м’язової напругиу малюка необхідно. Зазвичай у процесі ФР фахівці призначаютьЛМ з розслаблюючим ефектом. Під впливом правильно і вчаснозробленого курсу масажу відбувається корегування багатьох ортопе-дичних порушень,нормалізується м’язовий тонус і усуваються«залишкові» рефлекси, покращується локальний і загальний лімфо-і кровоток, поліпшується функціонування всього організму дитини.

Крім масажу для нормалізації м’язового тонусу допомагає ліку-вальна фізкультура . У 1,5–4 місяці переважають вправи, побудова-ні на природжених рефлексах. У більш пізньому віці майже всі при-роджені рефлекси згасають, а тому можна виконувати пасивні тапасивно-активні вправи.

Отже, за наявності гіпертонусу м’язів-згиначів варто викорис-товувати майже всі засоби фізичної реабілітації, зокрема лікуваль-ниї масаж і лікувальну гімнастику. Це дозволить прискорити про-цес зменшення гіпертонусу м’язів згиначів і вирівнення тонусум’язів розгиначів. Навіть якщо у дитини м’язовий тонус в нормі —це не привід відмовлятися від профілактичного массажу.

ЛІКУВАЛЬНИЙ МАСАЖ ПРИ ОСТЕОХОНДРОЗІ

Калугіна А. О., ІІІ курс, група ФР-31, спеціальність «Здоров’я людини», Університет «Україна»,

Науковий керівник: Любенко В. О., к. м. н.

За даними експертів ВООЗ, в розвинутих країнах біль у спинідосягає розмірів пандемії, що складає значну медичну та економіч-ну проблему. Неврологічні прояви остеохондрозу є причиною 70%випадків тимчасової втрати працездатності і знаходяться на ІІ-ІІІмісці серед причин усієї інвалідності внаслідок захворювань нерво-вої системи (близько 17%). Незважаючи на постійне удосконален-

46


47

ня методів консервативного і оперативного лікування, наслідкизахворювання залишаються негативними. Фактично, лише 1–2%страждаючих від поперекового болю мають потребу в оперативно-му втручанні. В інших випадках неврологічних проявах остеохон-дрозу досить ефективно піддаються нехірургічним методам ліку-вання.

Мета дослідження — визначити найефективніші методи фізич-ної реабілітації (ФР) при остеохондрозі.

Завданнями дослідження є: 1) проаналізувати проблему, причи-ни виникнення і наслідки остеохондрозу; 2) визначити мету даногометоду лікування остеохондрозу; 3) виділити найефективнішийзасіб ФР при остеохондрозі; 4) порівняти методики масажу пришийному і поперековому остеохондрозі.

Об’єкт дослідження — процес лікування у людей із остеохон-дрозом.

Предмет дослідження — засоби ФР, що використовують длялюдей з остеохондрозом.

Остеохондроз — тяжка форма дегенеративного ураження хреб-тового стовпа, спричинена патологією міжхребцевих дисків, дріб-них суглобів хребта та тіл хребців. Через надмірну масу тіла, мало-рухливого способу життя обмежуються рухи в хребетному стовпі тасуглобах, погіршується метаболізм в м’язах і хребцях, розвиваютьсязастійні явища здавлюються судини і утрудняється відтік венозноїкрові. В результаті цього порушуються обмінні процеси в тканинах,виникають дегенеративно-дистрофічні процеси в кіст ково-зв’язковому апараті, тобто остеохондроз. Розвитку остеохондрозусприяють мікротравми, фізичне перенапруження, підняття ваги,а також перевтома м’язів тулуба, вимушена незручна поза в проце-сі праці. Організм сам реагує на біль, виключає з рухів ушкодженийі суміжні з ним хребетно-рухові сегменти, рефлекторно фіксує їхскороченими м’язами, виробляє протибольову позу. Полегшеннячастіше спостерігається в горизонтальному положенні в певнійпозі,тому одним з основних лікувальних факторів при сильномуболі є суворий постільний режим. Лікувальні заходи повинні бутиспрямовані на зменшення набряку, поліпшення кровообігу, усу-нення факторів, що здавлюють нервові корінці на рівні ушкодже-ного хребетно — рухового сегменту

Результати роботи. Для лікування остеохондрозу лікарі призна-чають комплекс процедур, серед яких присутній лікувальниймасаж, фізіотерапія, обов’язково призначається ЛФК. Як показує


практика, масаж при остеохондрозі значно полегшує симптомизахворювання, а значить і якість життя пацієнта.

Метою даного методу є покращення крово- і лімфообігу, від-новлення трофіки м’яких тканин, дисків, релаксація м’язів, попе-редження атрофії м’язів, зняття больового синдрому,

регенерація нервів. При загостреній формі остеохондрозуфізіоліку вання протипоказано. В цей період призначають медикамен-тозне лікування. Вибір прийомів масажу цілком залежить від місцялокаліза ції остеохондрозу. Наприклад, остеохондроз шийного відділухребта сприяє пошкодженню потиличних нервів, тому варто признача-ти масаж не тільки шийно-комірцевої зони варто призначити точковиймасаж місця виходу потиличних нервів. При остеохондрозі попереково-го відділу хребта часто біль віддає в ноги та малий таз, тому окрім маса-жу поперекової області слід додати масаж крижового відділу хребта.

Протипоказання до застосування лікувального масажу приостеохондрозі: пухлини, активний туберкульоз, тромбоз, остеоміе-літ, аневризми, хвороби крові тощо. До місцевих протипоказань від-носять наявність шкірних проявів варикозних зірочок в місці маса-жу. Не варто забувати про поступове прогресування остеохондрозу,тому одного курсу масажу явно недостатньо. Даний курс слід прово-дити мінімум три рази на рік. Масаж можна проводити на будь-якійстадії остеохондрозу, звертаючи увагу на методику її проведення.

Отже, лікувальний масаж при остеохондрозі проводиться увигляді комплексного лікування. Однак, окрім цієї процедури вартовикористовувати фізіотерапію, лікувальну гімнастику тощо, вестиздоровий спосіб життя, боротися з гіподинамією та зайвою вагою.

СТРУКТУРА КЛІНІЧНИХ СИНДРОМІВ ПРИ СПАСТИЧНИХ ФОРМАХ ДЦП

Карнаух Н. В., V курс, ФР-51, спеціальність «Фізична реабілітація»,Миколаївський міжрегіональний інститут розвитку людини,

к. тел. 0503947295Науковий керівник: Тузова О. В., к. м. н,

доцент кафедри фізичної реабілітації

З метою індивідуалізації програм фізичної реабілітації намибуло досліджено основні клінічні синдроми при спастичних фор-мах ДЦП. У дослідженні взяли участь 35 дітей зі спастичною діпле-гією, геміплегією та подвійною геміплегією.

48


49

На всіх дітей заповнювалася спеціально розроблена в MS Access2002 база даних, що включає паспортну частину, дані неврологічно-го статусу і додаткових методів дослідження. Форма ДЦП встанов-лювалася за класифікацією Л. О. Бадаляна, згідно якої спастичніформи включають в себе подвійну геміплегію, геміпаретичнуформу і спастичну диплегію .

Спастична диплегія (СДП ) — найбільш поширена форма ДЦП,відома в літературі під назвою «хвороба Літтла». За поширеністюрухових порушень це — тетрапарез, при якому ноги уражаютьсябільше, ніж руки.

Спастична геміплегія (СГП) характеризується ураженнямоднойменних кінцівок. Рука зазвичай вражається більше, ніж нога.

При подвійний геміплегії (ПГП) рухові розлади виражені в рів-ній мірі в руках і ногах, або руки уражені сильніше, ніж ноги. Цеодна з найважчих форм дитячого церебрального паралічу.

За результатами комплексного обстеження нами отриманінаступні дані. М’язовий тонус у 7 (29,2%) дітей з ПГП був значнопідвищений (3 бали), у той час як при СГП і СДП виражений гіпер-тонус зустрічався рідше — в 11,8% і 21,1% випадків відповідно.Частота легкого і помірного підвищення м’язового тонусу (1–2бали) була приблизно однаковою при спастичних формах ДЦП.Виражене (1 бал за 5-ти бальною шкалою) зниження м’язової силив паретичних кінцівках достовірно переважало (р 0,05) при ПГП ізустрічалося у 14 дітей (50% випадків). У групах СГП і СДП вира-жене зниження м’язової сили в паретичних кінцівках було при-близно однаковим (11,8% і 10,5%). Значне зниження м’язової сили(2 бали) частіше спостерігалося при СГП (8 дітей або 47%), а легкеі помірне (3–4 бали) зазначалося при СДП (50%).

У більшості дітей зі спастичними формами ДЦП відзначалосяпорушення вертикалізації і тонкої моторики пальців рук. Грубіпорушення вертикалізації і тонкої моторики достовірно частіше зус-трічалися в групі дітей з ПГП (р 0,05), перевищуючи подібні показ-ники в інших групах в 2,5-3 рази. Помірні порушення тонкої мото-рики (2 бали) достовірно переважали серед дітей зі СГП (р 0,01).

У середньому у 20-30% дітей відзначалося поразку черепно-мозкових нервів. Так, псевдобульбарний синдром в 33,3% випадківзустрічався при ПГП і в 21% — при СДП. У 2 -х дітей з ПГП спос-терігалося одностороннє ураження п. hypoglossus, що склало 8,3%.

Порушення функції мімічної мускулатури (по центральномутипу) зустрічалося у 4 дітей зі СГП і склало 23,5%.


50


Вегетативні порушення (лабільність пульсу і артеріальноготиску, акроцианоз, дистальний гіпергідроз, гіперсалівація тощо)були переважно помірними і достовірно переважали при ПГП (р0,05). Так, при ПГП вегетативні порушення відзначалися у 15(62,4%), при СДП — у 9 (47,3%), при СГП — у 3 (17,7%) дітей.

Дискоординаторні розлади при спастичних формах ДЦП спос-терігалися у 30-50% дітей, при цьому виражені розлади координаціїрухів достовірно частіше (р 0,05) зустрічалися при ПГП.

Отримані експериментальні дані щодо нейрофізіологічних танейропсихофізіологічних особливостей спастичних форм ДЦПдозволять дотриматися принципу індивідуалізації при розробці тавпровадження програм комплексної фізичної реабілітації та сприяти-муть підвищенню ефективності лікувально-реабілітаційних заходів.

ОРГАНІЗАЦІЯ СОЦІАЛЬНОЇ ТА ФІЗИЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇДІТЕЙ З ВАДАМИ РОЗУМОВОГО РОЗВИТКУ В УКРАЇНІ

Касянчук М. І., І курс магістр, група Фр (м)–1.1, спеціальність «Фізична реабілітація»

Луцький інститут розвитку людини, к. тел. (050)-1815896Науковий керівник: Томащук О. Г., к. пед. н., доцент

Реабілітація визначається як система державних, соціально-економічних, медичних, професійних, педагогічних, психологіч-них та інших заходів, спрямованих на попередження розвиткупатологічних процесів, що ведуть до тимчасової або стійкої втратипрацездатності, на ефективне й раннє повернення хворих і інвалі-дів (дітей і дорослих) у суспільство й до суспільно корисної праці.Реабілітація представляє собою складний процес, у результатіякого в хворого створюється активне відношення до порушенняйого здоров’я і відновлюється позитивне відношення до життя,сім’ї і суспільства. Цей процес спрямований не на саме порушення,а на особистість людини з певним порушенням, на відновленняповноцінного існування цієї особистості у суспільстві, на подолан-ня соціальних наслідків захворювання або травми.

В Україні до 1990-х років розумово відсталі діти головнимчином були вихованцями будинків-інтернатів, що призвело до їхізоляції від суспільства. Нині відповідно до сформованої системи,діти, які знаходяться у таких установах, живуть на повному держав-

51


ному забезпеченні з 4 до 18 років (надалі більшість з них переводи-лася в психоневрологічні інтернати). Займаються з дітьми вчителі,вихователі, логопеди, а також інструктори з трудового навчання.Більшість будинків-інтернатів працює по режиму п’ятиденки, батькиможуть забирати дитину на час шкільних канікул і відпустки.Відривання дитини від родини негативно впливає на її стан і розвиток.

Однією з форм допомоги дітям з особливими потребами є ство-рення реабілітаційних центрів. Ці установи призначені і для дітей,що залишаються в них на п’ятиденку, і для тих, які приходять.Починаються спроби інтеграції дітей із проблемами розвитку у ос -віт нє середовище. У деяких дошкільних закладах діти з синдромомДауна виховуються разом зі здоровими однолітками. Встановлено,що спільне навчання дітей істотно впливає на розвиток дітей-дау-нів, формування їхніх соціальних навичок. Що стосується здоровихдітей, то в них виховуються такі риси, як толерантність, почуттяспівпереживання.

Сьогодні в різних областях України створено громадські органі-зації, асоціації батьків дітей з обмеженими можливостями, завдан-ня яких допомогти родині у вихованні проблемної дитини. Надопомогу батькам видаються книги, освітні журнали.

Постійно зростаючий інтерес до проблеми допомоги дітям з ін -те лектуальною недостатністю дали поштовх науковим досліджен-ням у цій галузі, пошуку нових організаційних форм навчання цихдітей, створенню інноваційних програм навчання.

З огляду на відносну збереженість емоційної сфери цих дітей,робота з ними має бути розширена шляхом збільшення часу, відведе-ного на заняття по арттерапії (музика і спів, образотворча діяльність,театралізовані ігри і т. п.). Необхідно продовжити розробку педагогіч-них технологій для роботи з учнями, підготувавши часткові методикиіз загальноосвітніх предметів. Варто спрямувати зусилля на створенняспеціалізованих комп’ютерних навчальних програм для цих учнів, зогляду на наявний у цій сфері досвід. Досвід роботи з дітьми, які маютьважкі інтелектуальні порушення, показав, що їхні потенційні можли-вості досить значні. Вони опановують соціальні форми поведінки інескладні види праці, розвивають різні форми комунікації.Педагогічна робота з ними повинна проводитися за спеціальнимипрограмами, використовувати відповідні принципи і методи корекції.

Отже, процес фізичної реабілітації дітей з розумовою відсталістюпотребує активного пошуку найбільш оптимальних форм організації

та проведення. Потрібно вирішувати завдання безперервності про-цесу соціалізації цих осіб з метою інтеграції їх у суспільство за допо-могою активної участі всіх членів сім’ї.

ФІЗИЧНА РЕАБІЛІТАЦІЯ ПРИ ВАГІТНОСТІ

Кащенко Л. Ю., спеціальність «Фізична реабілітація», Університет «Україна»,

к. тел (066)-3505534, E-mail:kaschenkoliliya@mail. ruНауковий керівник: Адирхаєва Л. В., к. п. н., доцент

Об’єкт дослідження — комплекс фізичної реабілітації при вагіт-ності.

Предмет дослідження — засоби і методи фізичної реабілітаціїпри вагітності.

Мета роботи — розробити та апробувати програму комплексноїфізичної реабілітації при вагітності.

Завдання роботи: 1. Провести аналіз сучасної літератури з пи -тань сучасних аспектів в фізичній реабілітації. 2. Дослідити фізіо-логічні зміни в організмі вагітних. 3. Провести розробити таобґрунтувати комплексну програму фізичної реабілітації при вагіт-ності. 4. Вивчити вплив та оцінити ефективність застосуваннякомплексної програми фізичної реабілітації в знижені перинаталь-них ускладнень у вагітних та новонароджених.

В підрозділі 1.1. представлено аналіз сучасної літератури з пи таньсучасних аспектів в фізичній реабілітації. Показано, що фізична реабі-літація займає одне з основних місць в медичній реабілітації та базуєть-ся на широкому використанні кінезитерапії — лікуванню рухами — здопомогою засобів фізичної культури (лікувальної фізичної культури).Надано короткий історичний аспект застосування засобів фізичноїактивності з профілактичною або лікувальною метою. Наведено при-клади сучасного використання у клінічній практиці лікувальної фіз-культури при захворюваннях системи дихання, ендокринної патології,в акушерсько-гінекологічній практиці, при захворюваннях і травмахопорно-рухового апарата, у тому числі й у спорті [1, c. 98; 5, с 10-30].

1.2. Під впливом нових умов, пов’язаних з розвитком плода,в ор ганізмі жінки під час вагітності виникають численні і складніфізіологічні зміни, які готують організм жінки до пологів і вигодо-вування новонародженого, тому при розробці комплексу вправфізично реабілітації при вагітності варто знати про ці зміни, зокре-

52


53

ма зупинена увага на нервовій, ендокринній, сирцево-судинній,дихальній, кістково-м’язовій системах, тощо [2, c. 426-433; 4, 186-193; 3, c. 103-109; 5, 443-450].

1.3. В цьому підрозділі описано показання, протипоказання таосновні схеми проведення гімнастики у вагітних на різних термінахвагітності. У різні фази вагітності заняття фізичними вправамивизначаються загальним та хронічним запальним захворюванняморганів малого таза.

Слід приділяти особливу увагу і виявляти обережність до жінокз ожирінням, хронічними запальними процесами органів малоготаза в анамнезі, з варикозним розширенням вен нижніх кінцівок.Таким жінкам призначають допологову гімнастику в ранні термінивагітності, щоб поліпшити силу м’язів тулуба, нижніх кінцівок, під-няти емоційний фон.

В підрозділі 3.1. описано програму фізичної реабілітації привагітності.

У 3.2. викладено результати проведеного дослідження. Сьогоднідля жінки в передродовому періоді використовуються різні руховіпрограми. Вони дають можливість підвищити загальну стійкість,збільшити пружність м’язів тазового дна, рухливість тазостегновихсуглобів, поліпшити фізичні показники і функціональний стан,щоб зберегти оптимальний ритм дихання, придбати навик розподі-лу сили під час пологів.

Нами розроблена і застосована комплексна інноваційна модельгімнастики для вагітних, необхідна як для матері, так і для плоду.Здійснена на практиці, ця модель грунтується на фізичних і психіч-них впливах, а також на функціональному контролі ефективностізапропонованої моделі з використанням сучасних методів науко-вих досліджень.

ОСОБЛИВОСТІ РЕАБІЛІТАЦІЇ ХВОРИХ, ЯКІ ПЕРЕНЕСЛИ АОРТОКОРОНАРНЕ ШУНТУВАННЯ

Кириленко В. О., ІV курс, група ФР–41, спеціальність «Здоров’я людини»,Інститут соціальних технологій, кафедра реабілітації,

Науковий керівник: Шамич О. М., доцент кафедри реабілітації

Захворювання серцево-судинної системи займають одне з пер-ших місць за поширеністю в усьому світі. Найчастішою патологієюсеред серцево-судинних патології є ішемічна хвороба серця.


54


В даний час досягнуті великі успіхи в області діагностики, профі-лактики, медикаментозного і хірургічного лікування серцево-су-динних захворювань.

Серед ефективних методів хірургічного лікування пацієнтівз іше мічною хворобою серця — операція аортокоронарного шунту-вання (АКШ). У сучасній світовій медицині спостерігають розви-ток реабілітації, тенденцію до індивідуалізації і включення новихвідновних методик, розширення показань для їх призначення. Цедозволяє ширше і ефективніше застосовувати можливості віднов-лювальної медицини, прискорювати процес реабілітації Ниніхворі, що перенесли операцію на серці, проходять такі етапи реабі-літації: стаціонарний, включаючи кардіохірургічне та реабілітацій-не відділення, санаторний і диспансерний.

Програма реабілітації хворих, які перенесли АКШ, грунтуєтьсяна застосуванні наступних реабілітаційних заходів. Руховий режимпацієнтів, які перенесли АКШ, значно відрізняється від режимуінших хворих з серцево-судинними захворюваннями. Пов’язаноце, в першу чергу, з наявністю операційної рани на грудині і нозі(но гах). З урахуванням цього нами були розроблені певні правилаповедінки пацієнтів у післяопераційний період (перші 2 тижні змоменту операції), що складаються в особливостях рухового режиму.

Розроблена програма фізичної реабілітації має ряд особливостей:– рання активізація пацієнта. В першу добу після операції про-

водять дренажні масажі (відділення інтенсивної терапії). Пацієнтсидить у ліжку, звісивши ноги. На другу-третю добу пацієнт підні-мається, стоїть, ходить в межах палати. На цих термінах додаютьзаняття лікувальною гімнастикою, інгаляції та інші фізіотерапев-тичні заходи, відповідно до індивідуальної схеми реабілітації;

– індивідуальний підхід до проведення процедур. Всі процеду-ри проводяться індивідуально в палаті, залі лікувальної фізичноїкультури, в масажному або фізіотерапевтичному кабінеті;

– розроблено певні комплекси вправ, спеціально адаптованідля пацієнтів, які перенесли розріз грудини і венектомію на нозі(ногах);

– для проведення масажу комірцевої зони сконструйовано спе-ціальне крісло, що забезпечує комфортне положення пацієнта зопераційною раною на грудині;

– складено особливості рухового режиму пацієнтів, які пере-несли АКШ.

55


Рекомендується носіння спеціального поясу (корсету) для під-тримки грудної клітки, який знімається під час відпочинку і сну.Використання еластичних бинтів, компресійного трикотажу (кол-готи, панчохи), які знімаються під час нічного сну. Осьові наванта-ження (сидіння, стояння, ходьба) тривалістю не більше 10–30 хв.,що необхідно чергувати з відпочинком в горизонтальному поло-женні. Сідати і вставати без упору на руки. Сидіти дозволяєтьсячасто, протягом не більше 15–20 хв. Стояти можна не більше 5–10хв. за відсутності дискомфорту (запаморочення, слабкість). Ходитичасто, поступово збільшуючи дистанцію (від 20 м. до 1 км. в день).Прогулянка може тривати 15–30 хв. Прогулянки чергуються з від-починком в положенні лежачи. При необхідності в положеннілежачи для нижніх кінцівок використовують спеціальну ортопе-дичну протинабрякову подушку. Для зниження набряклості нижніхкінцівок в положенні сидячи використовують фітболл, стілець, пуфі т. п. Не рекомендується виконувати рухи, що супроводжуютьсяпідйомом рук вище рівня плечей піднімати і штовхати предметиважче 2–4 кг. Виконувати сильні і різкі повороти корпусом, лежатина боці, на животі, « заводити » руки за голову перехрещувати ногив положенні лежачи на спині, сидячи. Осьові навантаження трива-лістю більше 30 хв.

ФІЗИЧНА РЕАБІЛІТАЦІЯ ДІТЕЙ З ЦЕРЕБРАЛЬНИМ ПАРАЛІЧЕМ

ДРУГОЇ ГРУПИ ВАЖКОСТІ ЗАХВОРЮВАННЯ

Кізгора А. М., І курс магістр, група Фр (м)-1.1., спеціальність «Фізична реабілітація»,


Встановлено, що в наш час близько 10% населення земної куліскладають інваліди і, незважаючи на успіхи медицини, їхнє числонеухильно зростає. Учені і фахівці багатьох країн працюють надвирішенням благородного завдання — знайти шляхи підвищеннярівня життя 450 мільйонам інвалідів (приблизно стільки їх нарахо-вується у світі), сприяти їхній соціальній адаптації, реабілітації,інтеграції, активній участі в житті, рівності із здоровими дітьми.

56


За понад півстоліття вчені і фахівці зробили значний посту-пальний крок до розв’язання проблеми реабілітації дітей-інвалідівз церебральним паралічем. Проте практика використання існуючихметодів і засобів реабілітації при ДЦП згідно з літературними дже-релами засвідчила недостатню ефективність, що спричинилопошук нових підходів, засобів, методів і форм до успішного прове-дення реабілітаційно-рекреативних заходів.

Завдання ці надто складні і, щоб вирішити їх, потрібні компл-ексні наукові дослідження, об’єднання зусиль медиків, педагогів,психологів, фахівців у галузі фізичної культури і спорту, організаціїдозвілля та ін.

У багатьох країнах розроблені широкі комплексні програмифізкультурно-оздоровчої і спортивної роботи серед інвалідів, мето-дики зміцнення здоров’я дітей-інвалідів, відновлення їхньої пра-цездатності: («Перепідготовка м’язів», «Образ спільних рухів»,«Стимуляція відчуттів», «Провідне навчання», «Тренування руховоїдії», «Рухове навчання» і програми «Спартанські ігри»).

З метою фізичної реабілітації експериментально підтвердженівикористовувані засоби ЛФК і фізичні вправи (корегуюча гімнас-тика, рухливі і спортивні ігри, плавання та ін. ), а також нетради-ційні засоби, наприклад, іпотерапія, суть якої в верховій їзді.

Однак потрібно зазначити, що досі реабілітаційні заходи в ос -нов ному зводяться до ортопедо-хірургічних і нейрохірургічнихвтручань, які часто не дають реального результату. Застосування жмедикаментозної терапії і масажу в поєднанні з класичними при-йомами лікувальної фізкультури сприяють досягненню в основно-му «тактичних» цілей — припинення процесу утворення контрак-тур та посилення моторних розладів, — і лише тимчасовій корекціїрухових порушень. Жоден з існуючих методів не ґрунтується насистемному використанні нетрадиційних засобів, що пояснюєтьсяоб’єктивними причинами: відсутністю спеціального обладнання ітренажерних приладів, які дозволяють проводити реабілітаційнізаходи з максимальною ефективністю.

Встановлено, що психологічний, соціальний і фізичний аспек-ти реабілітації взаємопов’язані і взаємообумовлені. Труднощі адап-тації інвалідів з наслідками ДЦП зумовлені відсутністю організа-ційних форм розв’язання проблеми. Таким чином, недостатньолише виокремити психологічні чинники і умови, які визначаютьефективність реабілітації, і навіть керувати ними, але і проводити

57


спеціальну корекційну роботу стосовно несприятливого психологіч-ного тла. Ефективність психологічних заходів багаторазово зростаєпри умовах комплексності реабілітаційних заходів, спільних зусильрізних спеціалістів, в тому числі і в сфері фізичної культури і спорту.

Впродовж усього терміну фізичної реабілітації рекомендуєтьсясуворо дотримуватися правила: оптимальний педагогічний ефектдосягався лише під час використання фізичних вправ, які раціо-нально збалансовані за спрямованістю, потужністю і обсягомнавантаження з урахуванням індивідуальних особливостей організ-му школярів з наслідками ДЦП.

Отже лікування інвалідів з наслідками дитячого церебральногопаралічу другої групи важкості захворювання, на нашу думку повин-но бути комплексним, включаючи заходи на розширення рухової іпсихічної здатності з використанням засобів фізичного виховання.

КРЕАТИВНЕ МИСЛЕННЯ ЯК ЧИННИК СОЦІАЛІЗАЦІЇДІТЕЙ МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ

Кліпя Н. І., V курс, група ПС-52, спеціальність «Психологія»,Миколаївський Міжрегіональний інститут, к. тел. (096) 198 33 34

Науковий керівник: Базика Є. Л., к. психол. н.

Актуальність теми дослідження. Особливості соціалізації дити-ни на сучасному етапі визначаються насамперед тим, що цей про-цес відбувається у несприятливих умовах загальної соціально-еко-номічної кризи нашого суспільства на фоні суперечливих світовихтенденцій глобалізації та технократизації. В той же час, сучаснастратегія в теорії та практиці освіти щодо розвитку творчих здіб-ностей дитини характеризується певними суперечностями міжсоціальною значимістю розвитку креативного мислення та недо -статньою розробленістю науково-методичного забезпечення дляорганізації творчої діяльності учнів.

Мета нашого дослідження полягає у виявленні соціалізаційно-го потенціалу креативного мислення учнів молодших класів.

Узагальнення результатів теоретичної та експериментальноїчастин дипломного дослідження дали змогу зробити такі висновки:

Істотними складовими соціалізації дитини є гуманізація,соціальна адаптація, індивідуалізація, енкультурація та інтеграція

58


особистості. До основних чинників, які впливають на соціалізаціюдітей молодшого шкільного віку, належать: а) суб’єктивні — психо-логічні особливості підростаючої особистості, що виражаються підчас її соціальної діяльності (праці, спілкування, пізнання, гри танавчання) у відповідних інституціях соціалізації (в сім’ї, школі,групі однолітків); б) об’єктивні — умови соціалізації в масштабахлюдства — мегачинники, держави — макрочинники, великих груп,до яких безпосередньо чи опосередковано належить дитина, —мезочинники та сім’ї і близького оточення — мікрочинники.

Креативне мислення дитини є сприятливим інтегруючим чин-ником її соціалізації, оскільки соціальна діяльність дитини, якає ви рішально-визначальною під час її соціального дорослішання,в своїй основі має творчий характер. Під час засвоєння досвіду сус-пільного життя дитина переживає кожний етап цього процесу яксуб’єктивне відкриття та створення власного соціального простору.Креативне мислення як когнітивний аспект творчої діяльностіє постійним супутником та передумовою гармонійного розвиткулюдини впродовж усього її життя, забезпечуючи вміння особистос-ті аналізувати проблеми, встановлювати причинно-наслідковізв’язки, робити пропозиції прогнозуючого характеру, виявляти таформулювати суперечності, досягати результату з меншими енер-говитратами та більшою радістю, розуміти «множинність» першо -причин і наслідків ситуацій, вчинків, рішень тощо.

Теоретичні положення про сприятливий вплив креативногомислення на соціалізацію дітей молодшого шкільного віку підтвер-дились емпірично під час контрольного етапу експерименту.

Доведено, що між актуалізованим креативним мисленням тапроблемністю проходження процесу соціалізації дітей молодшогошкільного віку існує статистично достовірна обернена залежність —отриманий коефіцієнт Спірмена –0,6545.

Подальшого вивчення чекають питання, що стосуються розвит-ку креативного мислення за допомогою системи творчих завданьна наступних освітніх рівнях, феномену ресоціалізації, сучасноїтенденції маскулінної моделі соціалізації для дівчаток та фемінної —для хлопчиків, особливостей духовно-моральної, правової, полі-тичної та економічної соціалізації дітей, недостатньо з’ясованим євзаємозв’язок процесів адаптації та індивідуалізації, співвіднесен-ня впливів макро- та мікрорівнів соціального оточення на перебіг іхарактер процесу соціалізації.

59


МЕХАНОТЕРАПІЯ ЯК ЗАСІБ ПРИ ЛІКУВАЛЬНІЗАХВОРЮВАНЬ ОПОРНО-РУХОВОГО АПАРАТУ

Коваль С. Г., гр. ФР-51/13м., Інститут соціальних технологій,Університет « Україна », тел. 0973901539, Svetlana. kowal@gmail. com

Науковий керівник: Любенко В. О., доцент

Останнім часом у медицині все більше актуалізується реабіліта-ційний напрям, стрижнем якого є етапне, відновне комплекснелікування захворювань і ушкоджень. У цьому процесі провіднуроль відіграє фізична реабілітація. Вона поліпшує якість лікування,запобігає можливим ускладненням при різних захворюванняхі травмах, прискорює відновлення функцій органів і систем, тренуєі загартовує організм, повертає працездатність, зменшує ймовір-ність інвалідності. У випадках інвалідності фізична реабілітаціядопомагає хворому розвинути навички самообслуговування, про-фесійно перекваліфікуватися, виробити постійні компенсації принезворотних змінах, пристосуватися до життя у нових умовах, щостворилися внаслідок хвороби або травми [1].

Механотерапії як засіб лікувальної фізичної культури привертаєза останні роки все більше уваги учених і практичних лікарів. Цеобумовлено необхідністю реабілітації хворих із травмами і захворю-ваннями опорно-рухового апарата і нервової системи.

Механотерапія — лікування фізичними вправами, які викону-ються за допомогою спеціальних апаратів. Точно спрямовані тасуворо дозовані рухи, метою яких є відновлення рухливості у сугло-бах і зміцнення сили м’язів, діють локально на тканини, підсилю-ють лімфо- і кровообіг, збільшують еластичність м’язів і зв’язок,повертають суглобам властиву функцію [2].

Показання до застосування механотерапії: контрактури різногопоходження, артрози, артрити, затрудена рухливість суглобів післятравм, тривалої іммобілізації. Протипоказана вона при рефлектор-них контрактурах, різкому ослабленні сили м’язів, прогресуючихнабряках, недостатній консолідації кісткової мозолі при перело-мах; наявності синергій, больового синдрому і підвищеної рефлек-торної збудливості м’язів.

Механотерапію у системі фізичної реабілітації застосовують яксамостійний засіб, так і включають у комплекси лікувальної гім-настики в основну її частину. У першому випадку перед початком

рухів на апараті обов’язково виконують вправи для всіх суглобівпошкодженої кінцівки або масаж. Взагалі, лікувальну гімнастику,масаж і механотерапію можна застосовувати без інтервалу між про-цедурами. Окрім цих методів лікування механотерапія добре поєд-нується з такими фізіотерапевтичними процедурами, як децимет-рохвильова терапія (ДМХ), УФО, грязеві аплікації, парафіно-і озо керитолікування, хлориднонатрієві та сірководневі ванни.Механотерапевтичні апарати застосовують у гідрокінезотерапії.

Основним критерієм при оцінці ефективності механотерапіїв комплексному відбудовному лікуванні в даний час є її кількіснахарактеристика. Цей показник безсумнівно важливий, але він незавжди може служити абсолютним орієнтиром для об’єктивнихвисновків у відношенні реактивності цілісного організму, йогоадаптаційних і потенційних можливостей. Тому вивчення ефектив-ності механотерапії у взаємозв’язку з даними міотонометрії, куто-метрії, кистьової динамометрії, частоти серцевих скорочень, тер-мометрії шкіри і капіляроскопії є нагальною потребою. Думкавітчизняних і закордонних учених про те, що різна рухова актив-ність людини координується нервовою системою, цілком може бутиосновою й у відношенні оцінки ефективності механотерапії [3].


1. Бубновский С. М. Руководство по кинезотерапии дорзопатий и грыжипозвоночника. — М. : МАКС-ПРЕСС — 2002. — С. 100.

2. Иванова Г. Е., Полнее Б. А. Реабилитация больных остеохондрозомпозвоночника (Руководство). — М. : РАСМ, 1997. — С. 145.

3. Коган О. Г., Майдин В. Л. Медицинская реабилитация в неврологии инейрохирургии. — М. : Медицина, 1988. — С 304.

ВПЛИВ НАРОДНИХ МЕТОДІВ ЛІКУВАННЯНА ЗДОРОВ’Я ЛЮДИНИ

Колісник Я. В., студентка ІІІ курсу, спеціальності «Здоров’я людини», Кіровоградський інститут розвитку людини

Науковий керівник: Сєдова Н. А., к. психол. н., начальник відділунауково-педагогічної роботи, тел. 0986380608

Актуальність дослідження. Корені народної медицини (НМ)йдуть в глиб віків. Вона є узагальненим досвідом лікування і профі-лактики різних захворювань, накопиченим нашими предками

60


61

впродовж декількох віків. Використання досягнень народної меди-цини збагачує і доповнює наукову медицину. Засоби НМ маютьмало негативних побічних ефектів.

Вік народної медицини визначається тисячоліттями, оскільки зпоявою людини з’явилися хвороби, травми, що супроводжуютьсяболем. Народна медицина — це накопичена народом в процесіісторичного розвитку сукупність емпіричних знань про прояв хво-роб, лікувальні властивості рослин, речовини тваринного і міне-рального походження, а також про численні практичні заходи,спрямовані на попередження і лікування хвороб. Справжній народ-ний цілитель у більшості випадків є «продуктом природного відбору».Багато з них — спадкоємці ряду поколінь лікарів, що накопичиливеличезний емпіричний досвід. Такими відомими фіто терапевтамив пострадянському просторі можна рахувати А. А. Алтимишева, Н. Г. Ковальову, Ф. І. Мамчура, М. А. Носалей та І. М. Носалей, А. П. Попова, Є. С. Товстуху, у Болгарії — В. Петькова та багато інших.

Постановка проблеми. Хімічний склад продуктів життєдіяльнос-ті бджіл є предметом вивчення багатьох дослідницьких центрів,оскільки ці продукти є багатим джерелом різних речовин і хімічнихсполук, багато з яких досі повною мірою не вивчені.

Сучасна наука стверджує, що кожен продукт бджільництва у біль-шій або меншій мірі містить все те, що є необхідним для підтримкиактивної біохімічної рівноваги в людському організмі і за безпечуєфізичну і розумову працездатність при одночасному збереженні стій-кості до хвороботворних чинників. Бджолина отрута діє безпосеред-ньо як на периферичну, так і на центральну нервову, а також на сер-цево-судинну систему. Дія отрути грунтується на стимуляціїдіяльності серцевого м’яза, зменшенні кількості холестерину і рівняШОЕ. При попаданні в організм людини бджолиної отрути, доза якоїскладає 3,5–10,5 мг/кг, холестерин в крові знижується на 30–40%.Багато хто знає, що в організмі є регулююче-захисна система, яка,наприклад, при підвищенні артеріального тиску сприяє виділеннюорганізмом речовини, яка спрямована на стабілізацію процесу. Припояві болю в суглобі, організмом починає виділятися протизапаль-ний агент для усунення запального процесу в цьому суглобі.

При появі травми уся енергія організму спрямовується, відповід-но, на її усунення. Але буває так, що захисні функції організму неможуть впоратися з виникаючими проблемами. Хворий починає вжи-вати лікарські препарати для зниження больових порогів, але з часомпотрібно збільшувати дозування цих препаратів, оскільки хвороба


62


поступово укорінюється і росте. Так відбувається тому, що препарати,що приймаються, тільки заглушають біль, а не лікують хворобу, внас-лідок чого власна захисна система поступово атрофується через те, щосигнали про хворобу поступають до неї усе менше. Тоді як лікуванняотрутою, яке використовується при загальному лікуванні бджолами,хоч і повільно, але упевнено усуває причину захворювання.

Бджолина отрута сприяє зниженню артеріального тиску на40–60 позицій, збільшується об’ємна швидкість коронарного кро-вообігу, розширюються судини в головному мозку. Отрута такожсприятливо діє на плазму крові і її склад, надниркові залози, нагіпофіз, печінку і багато інших органів.

Застосовуючи лікування отрутою бджіл, можна впливати нарізні ферментативні процеси. Відомий факт, що серед бджоляріві членів їх сімей зустрічаються близько 80% довгожителів. Окрімусіх перелічених вище лікувальних властивостей отрути, їй власти-во така властивість як перешкода склеюванню еритроцитів, а,отже, виключення факту тромбозу судин.

Підсумувавши викладене, можна з повною впевненістю сказати,що апітерапія (лікування бджолами) є найнадійнішою і потужні-шою зброєю проти багатьох захворювань, тоді як багато традицій-них методів лікування малоефективні або безрезультатні. Проблемахімічного складу, особливо відносно ензимів і гормонів, зберігаєсвою актуальність і нині, оскільки постійно виділяються усі новіелементи з цієї групи речовин. Це один з природних способів ліку-вання, який здійснюється паралельно з традиційними методамитерапії. Тож ми маємо цінувати й берегти цілющі дари природи.

ЗАСОБИ АДАПТИВНОЇ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ В СИСТЕМІ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ

ІЗ ВАДАМИ ЗОРУ

Колядич О. І., старший викладач кафедри реабілітації Інституту соціальних технологій

Університет «Україна», к. тел. 0506949802Науковий керівник: Лазуренко С. І., д. психол. н., доцент

Відомо, що близько 90% інформації надходить в мозок череззоровий аналізатор, і часткове чи повне порушення його функційвикликає ряд ускладнень у фізичному і психічному стані. Серйозні

63


порушення зору призводять до порушення рівня самооцінки, фор-мування неадекватних форм поведінки.

Основні та спеціальні завдання у сучасній практиці адаптивноїфізичної культури дітей із вадами зору вирішуються за допомогоютаких засобів, як загально розвиваючі, дихальні, спеціальні вправи(на формування правильної постави, профілактики плоскостопос-ті, зниження фізичної та психічної напруги, розвитку та збережен-ня зору), танцювально-ритмічні вправи, вправи на розвиток коор-динації та орієнтації у просторі, циклічні рухи (ходьба, біг, плавання),рухливі ігри. Під час занять при патології зору рекомендується вико-ристання спеціального спортивного інвентарю, а саме: озвученім’ячі, м’ячі зі шнурком, що кріпиться до поясу, ароматизовані пред-мети, яскравий інвентар із урахуванням контрастності, предмети длярозвитку рівноваги та формування правильної постави.

До допоміжних засобів фізичного виховання відносяться гігієніч -ні та природні фактори (збереження режимів, загартування, тощо).

За наявності відшарування сітківки, дистрофії рогівки, глауко-ми, катаракти, афакії, міопії високого ступеня, у ранньому післяо-пераційному періоді після заміни кришталика, для дітей із вадамизору виключаються різкі нахили та стрибки, вправи з обтяження-ми, акробатичні вправи (перекиди, стійка на голові, плечах, руках,вис вниз головою), зіскоки зі снарядів, вправи зі струсом тіла танахиленим положенням голови, різким переміщенням положеннятіла, вправи високої інтенсивності, тривалі м’язові напруження тастатичні вправи. При цих захворюваннях протипоказані стрибкиу воду, важка атлетика, бокс, боротьба, хокей, футбол, баскетбол(дозволяються лише безпечні елементи цих ігор), велоспорт, гір-ськолижний спорт, мотоспорт, оскільки надмірні фізичні наванта-ження можуть призвести до тяжких наслідків.

Метод практичних занять здійснюється у наступних напрямках:виконання вправ по частинах, вивчаючи кожну фазу рухів окремо,потім об’єднуючи їх в ціле; виконання вправ у полегшених умовах;використання орієнтирів, страховки, супроводу під час пересуван-ня; виконання імітаційних вправ; поєднання вивченого руху з ін -ши ми діями; зміна в процесі виконання вправ вихідних положень,темпу, ритму, швидкості, прискорення, напрямку рухів, амплітуди;використання дрібного спортивного інвентарю для розвитку дріб-ної моторики; використання вправ, що потребують узгодженихі синхронних дій партнерів; зміна емоційного стану.

64


Найтиповішим методичним прийомом при зоровій патологіїнавчання в адаптивному фізичному вихованні є метод слова: опис,пояснення, інструктаж, виправлення помилок, метод дистанційно-го управління, що передбачає управління діями дітей на відстанішляхом відповідних команд.

Під час регулювання фізичного навантаження рекомендуєтьсявикористовувати стандартні (однакові за швидкістю, темпом імасою) та перемінні види навантаження; варіювати форми таумови виконання рухових дій, об’єм навантаження в залежності відстану здоров’я та рівня фізичної підготовленості дітей; фізичненавантаження чергувати з паузами для відпочинку, які заповню-ються вправами для зорового тренування, релаксації, відновленнянормального стереотипу дихання; уникати тривалого статичногонавантаження з обтяженням, вправ високої інтенсивності; урахо-вувати сенситивні періоди розвитку фізичних якостей; слідкуватиза самопочуттям дітей із метою попередження перевтоми; проводи-ти психогімнастику для покращення психосоматичного стану.

ЗАСОБИ ФОРМУВАННЯ ПОСТАВИ У ДІТЕЙ

Короєд К. О., здобувач кафедри фізичної реабілітації, Львівський державний університет фізичної культури,

тел. 097-491-68-53

Опорно-руховий апарат у дітей дошкільного та молодшогошкільного віку характеризується інтенсивним формуванням: зониросту в кістках, хребцях дітей активні; хребет ще майже хрящовийі має підвищену гнучкість. Характерна відносна слабкість м’язів-розгиначів — через 5–7 хвилин сидіння за партою у дітей 5–7-річ-ного віку ці м’язи втрачають тонус через перевтому). Слабо розви-нені глибокі м’язи хребта: міжостьові (mm. interspinales),міжпоперечні (mm. intertransversarii), які підтримують правильнеположення хребта і виконують ресорну функцію, для кісткової тка-нини характерна низька щільність. Відповідно віковим особливос-тям хребта тривала статична сидяча діяльність, неправильна робо-ча поза, невідповідність парти зросту дитини можуть легкопризвести до надмірного збільшення або зменшення фізіологічнихвигинів хребта у шийному, грудному або поперековому відділі,

65


а також викривлення хребта у фронтальній площині з формуван-ням порушень постави. Для вирішення цієї проблеми необхіднозабезпечити дітям у процесі навчальної діяльності достатній рівеньрухової активності, а також спеціальні фізичні вправи, які спрямо-вані на укріплення хребетного рухового сегменту (ХРС), розвитоксили і витривалості захисного м’язового корсету хребта, м’язівнижніх кінцівок, тулубу та розтягування хребта. За потрібне є роз-робка програм із використанням сучасних інноваційних технологійщодо формування у дітей навички правильної постави.

Формування у дітей навички правильної постави відбуваєтьсяпід час процесу закономірно взаємозв’язаних і поступових стадій,наприклад, відповідно рекомендацій С. Б. Шарманової протягомтрьох етапів, кожна з яких передбачає використання засобів і мето-дів фізичного виховання адекватних наміченим завданням. Першза все необхідно створити у дитини цілісне уявлення про раціо-нальну поставу. Слід забезпечити всебічне сприйняття правильно-го положення тіла і його окремих частин у просторі, при цьомунадавати вплив на всі основні аналізатори — зоровий, слуховий,руховий. Необхідно враховувати, що зорове сприйняття має впливна дітей молодшого шкільного віку набагато сильніший ніж пояс-нення. Важливо правильно вибрати місце для показу, використову-вати різні ракурси, щоб створити правильне уявлення про поло-ження різних частин тіла. При повторному показі іноді виникаєнеобхідність підкреслити ті чи інші елементи вправи; в цьомувипадку показ може супроводжуватися поясненнями. Потрібновиділяти той елемент техніки, на який необхідно звернути увагу(наприклад, викладач каже: «Подивіться, діти, спина пряма»).Після цього діти самостійно відтворюють рухову дію. Під час вико-нання вправи надаються додаткові яскраві образні вказівки, якідопомагають дітям швидше освоювати техніку його виконання(наприклад: «Голову підняти, щоб шия стала довгою, гордої і кра-сивою, як у жирафа»). При розучуванні також можна використову-вати пояснення, які повинні бути точними, зрозумілими, коротки-ми (наприклад: «Щоб шия стала довгою і красивою, потрібносильно-сильно потягнутися верхівкою вгору, а руками до низу»).В подальшому, поряд з показом, доцільно застосовувати мовнийопис правильного положення тіла в просторі. Методи і прийоминавчання, що використовуються на першому етапі, повинні забез-печувати утворення тимчасових зв’язків у корі головного мозку

66


і сприяти свідомому запам’ятовуванню дитиною всієї послідовнос-ті рухових елементів, поєднуючи їх у цілісний руховий образ із опо-рою на м’язові відчуття. На другому етапі навчання дитини руховійдії необхідно уточнювати правильність виконання деталей технікируху, який розучується, виправити наявні помилки і домогтися точ-ного виконання рухової дії в цілому. У дітей умовні рефлексивиробляються швидко, але закріплюються не відразу, і навичкидитини спочатку неміцні. Слід щодня застосовувати вправи, спря-мовані на формування навички правильної постави і м’язово-рухо-вих уявлень про неї, включаючи їх у зміст тренувальних занять,ранкової зарядки, домашніх завдань. Кожне заняття серед дітей6–9 років має починатися і закінчуватися вправами, які сприяютьформуванню навички правильної постави і м’язово-рухових уявленьпро неї. На третьому етапі реалізується кінцева мета навчання, а самеформування стійкого рухового навику, доведеного до певної міридосконалості. На даному етапі дитина має бути готовою до самостій-ного використання засвоєного досвіду в життєдіяльності. Післяосвоєння рухової дії з метою її закріплення рекомендується повто-рювати його в ігровій формі, в ускладнених умовах (в різних варіан-тах, з закритими очима, на вузькій рейці гімнастичної лави тощо).

Основним методичним правилом в процесі формування поста-ви є врахування сенситивних періодів розвитку фізичних якостейлюдини в онтогенезі. Даний віковий період від 7 до 9 років характе-ризується певними сенситивним періодами розвитку фізичнихякостей. Сенситивні періоди є такими, коли використання фізич-них навантажень приносить максимальний результат щодо розвит-ку окремих фізичних якостей. Щодо формування у дитини здоро-вого образу життя, мають застосовуватися додаткові форми занять,у тому числі самостійні домашні завдання із використання оздо-ровчих коригувальних вправ, де бажано використовувати допоміж-ні засоби (наприклад профілактор «Осан») із обов’язковим запов-нення особистих щоденників. Необхідні цільові бесіди з батьками,заходи щодо профілактики абіогенного способу життя тощо.

67


ФАКТОРИ РИЗИКУ АРТЕРІАЛЬНОЇ ГІПЕРТЕНЗІЇ ТА ЇХ ВПЛИВ НА РОЗВИТОК, ПЕРЕБІГ

І ПРОГНОЗ ЗАХВОРЮВАННЯ

Кравчук K. Б., Магістр, група Фр (м) 1.1, спеціальність «Фізична реабілітація»,

Луцький інститут розвитку людини, к. тел. (066)-4830600Науковий керівник: Індика С. Я.,

старший викладач кафедри фізичної реабілітації

У XXI столітті проблема АГ і надалі привертає дослідників,оскільки вона дедалі поширюється і є основною причиною інвалі-дизації та смертності населення. Так, дослідження, проведеніІнститутом кардіології ім. акад. М. Д. Стражеска, виявили, що АГна 89% визначає рівень серцево-судинної смертності дорослого і,зокрема, на 74% — працездатного населення України. Результатидосліджень з вивчення АГ свідчать, що близько 54% усіх інсультів,47% випадків ІХС і 25% інших ССЗ зумовлені наявністю АГ [1; 2; 4].

Поширеність артеріальної гіпертензії серед хвороб системикровообігу у дорослих (18 років і більше) в Україні становить 46,8%,тобто, майже половина пацієнтів з хворобами системи кровообігумає підвищений артеріальний тиск. Причому поширеність артері-альної гіпертензії у міській популяції становить 29,6% як у чолові-ків, так і у жінок. У сільській популяції поширеність артеріальноїгіпертензії вища — 36,3%, в тому числі серед чоловіків — 37,9%,серед жінок — 35,1% [5].

При аналізі структури артеріальної гіпертензії за рівнем артері-ального тиску у 50% хворих виявлено артеріальну гіпертензію 1-гоступеня, у кожного третього — АГ 2-го ступеня, у кожного п’ятого —АГ 3-го ступеня.

Серед осіб з підвищеним артеріальним тиском знають про наяв-ність захворювання 67,8% сільських і 80,8% міських мешканців,лікуються відповідно, 38,3% та 48,4%, ефективність лікуванняскладає 8,1% та 18,7% [3; 5].

Виникнення й перебіг АГ тісно пов’язані з наявністю ряду про-гностично несприятливих факторів ризику. У результаті дослідженьнайбільш впливовими щодо розвитку АГ виявилися такі факторибіологічного та соціально-культурного характеру, як: професійненервово-психічне напруження, стійке порушення сну, статеві та

68


вікові особливості, зловживання спиртними напоями, куріння,сімейна спадковість, постійна конфліктність у сім’ї та колективі,нераціональний відпочинок, надлишкова маса тіла, невикористан-ня засобів фізичної культури в режимі праці та відпочинку, низькамедична активність населення, особливо в сезони сільськогоспо-дарських робіт, кліматичні умови. Найбільш актуальними і про-гностично значимими є модифікуючи фактори ризику, які більшоюмірою визначають перебіг і прогноз захворювання[2; 3].

Ризик виникнення ускладнень та смерті при АГ зростає відпо-відно до кількості супутніх факторів ризику. В українській популя-ції, за даними наукових досліджень, лише у 1% хворих з підвище-ним АТ не виявлено інших факторів ризику. У кожного восьмогохворого АГ поєднується з одним, у кожного четвертого з двома, у61% хворих — з трьома і більше факторами ризику. У 46% осіб з під-вищенням АТ виявляють ожиріння, у 67% гіперхолестеринемію,у кожного четвертого низький вміст холестерину ліпопротеїдіввисокої щільності, майже у кожного п’ятого гіпертригліцериде-мію; 23% хворих з АГ курять, 83% вживають алкогольні напої,48% ведуть малорухомий спосіб життя [2; 4].

Отже, пошук шляхів модифікації факторів ризику АГ — найкра-щий спосіб знизити індивідуальний ризик розвитку даної патології,саме активне втручання може істотно покращити перебіг захворю-вання та продовжити працездатність і життя таких пацієнтів.


1. Гайдаєв Ю. О. Розробка і впровадження Державної програмипрофілактики та лікування серцево-судинної і судинно-мозковоїпатології / Ю. О. Гайдаєв // Укр. кардіологічний журн. — 2007. —№ 4. — С. 8–12.

2. Горбась І. М. Епідеміологія основних факторів ризику серцево-судинних захворювань / І. М. Горбась // Артер. гиперт. — 2008. —№ 2. — С. 15–18.

3. Зозуля І. С. Епідеміологія цереброваскулярних захворювань в Україні[Електронний ресурс] / І. С. Зозуля, А. І. Зозуля // Укр. мед. часопис. —2011. — № 5 (85) Т. IX — X. — Режим доступу : http://www. umj. com. ua/.

4. Коваленко В. М. Профілактика і лікування артеріальної гіпертензії вУкраїні (в рамках виконання Програми профілактики і лікуванняартеріальної гіпертензії в Україні): Матеріали Всеукраїнськоїнауково-практичної конференції, Київ 17–19 травня 2010 р. / В. М.Коваленко, Ю. М. Сіренко, А. П. Дорогой // Укр. кардіологічнийжурн. — 2010. — С. 6-12. — (Додаток 1).

69


5. Москаленко В. Ф. Медико-соціальні аспекти поширеності хронічнихнеінфекційних хвороб серед населення Європи та України / В. Ф.Москаленко // Охорона здоров’я України. — 2004. — № 4. — С. 5–14.

РОЛЬ ДИХАЛЬНИХ М’ЯЗІВ У ФІЗІОЛОГІЧНОМУ ДИХАННІ

Кубрак Р. М., аспірант кафедри реабілітації,Інститут соціальних технологій Університету «Україна»,

к. тел. (093)-9670950Науковий керівник: Лазуренко С. І., д. психол. н., доцент

Завдання роботи — оптимізація функціональної активностікардіореспіраторної системи у дітей.

Дихання відбувається шляхом чергування вдихів (інспірацій) івидихів (експірацій). Під час вдиху порція повітря надходить у леге-ні, а під час видиху виводиться з них. Повітря переміщується завдя-ки черговому збільшенню та зменшенню розмірів грудної порож-нини. Розміри грудної порожнини змінюються під час руху ребер ісплощення діафрагми.

У стані спокою на 4/5 інспірацію здійснює діафрагма. Скоро -чен ня м’язів діафрагми, передаючись на сухожильний центр, при-зводить до сплощення її купола і збільшення вертикальних розмірівгрудної порожнини. При цьому органи черевної порожнини відтіс-няються вниз, і при розслабленні м’язи черевної стінки розтягуютьїї вперед і вбік.

Крім діафрагми основними дихальними м’язами є зовнішніі внутрішні міжреберні. При скороченні вони тягнуть обидва ребраодне до одного.

Дихальні м’язи також дещо повертають ребра навколо їхпоздовжньої осі, що призводить до збільшення поперечного розмі-ру грудної клітки при вдиху і зменшення при видиху.

Задачею дихання є перш за все постачання тканинам кисню івиведення вуглекислого газу з організму. Процес дихання можнаподілити на чотири головні функції:

Легенева вентиляція, тобто поступання атмосферного повітря вальвеоли легень і виведення його з альвеол назад ватмосферу;

Дифузний обмін кисню і вуглекислого газу між альвеолами ікров’ю;

70


Транспорт кисню і вуглекислого газу кров’ю і рідинами організмув клітини тканин і з них;

Регуляція вентиляції і інших процесів дихання. Розширювати і зжимати легені можна двома способами:1. Рухами діафрагми вниз і вверх, що подовжує або вкорочує

грудну клітку, відповідно;2. Підняттям і опусканням ребер, що збільшує або скорочує

передньозадній розмір грудної клітки. Нормальне спокійне дихання відбувається в основному за раху-

нок діафрагми. Під час вдиху скорочення діафрагми тягне за собоювниз поверхні легень. Під час видиху діафрагма просто розслабля-ється і еластична тяга легень, стінки грудної клітини і органів груд-ної клітки здавлює легені і витискає повітря. Однак при форсовано-му диханні еластична тяга є недостатньо потужною для під триманнянеобхідного при цьому швидкого видиху, і додаткова по тужністьстворюється в основному скороченням м’язів стінки живота, якапереміщує місткість черевної порожнини вверх до діафрагми.

Дихальна система повинна забезпечувати повну відповідністьміж кількістю кисню, що надходить у кров через легені, і швидкіс-тю його споживання в тканинах, а так само відповідність між про-дукцією в тканинах і кількістю вуглекислого газу, що видаляється зорганізму через легені. Ця функція дихальної системи досягаєтьсяза рахунок пристосування (регуляції) обсягу легеневої вентиляціїдо рівня метаболізму в організмі.


1. Адаптивное физическое воспитание и спорт / под ред. Джозефа П.Винника; пер. с англ. И. Андреев. — К. : Олимп. лит., 2010. — 608 с.

2. Гайтон А. К. Медицинская физиология / А. К. Гайтон, Дж. Э. Холл /Пер. с англ. ; Под. ред. В. И. Кобрина. — М. : Логосфера,2008. —1296 с.

3. Здоровье детей и двигательная активность: от физиологическихоснов до практического применения / О. Бар-Ор, Т. Роуланд; пер. сангл. И. Андреев. — К. : Олимп. лит., 2009. — 528 с.

4. Основы персональной тренировки / под ред. Роджера В. Эрла,Томаса Р. Бехля; пер. с англ. И. Андреев. — К. : Олимп. лит., 2012. —724 с.

71


ШЛЯХИ ОПТИМІЗАЦІЇ ПОДРУЖНІХ ВЗАЄМИН У МОЛОДІЙ СІМ’Ї

Куртян О. С., студентка VІ курсу, спеціальності «Соціологія (за видами діяльності)»,

тел. 0950669575Науковий керівник: Михайлик А. Г., к. п. н., професор

На підставі аналізу і теоретичних узагальнень наукової літерату-ри; результатів, отриманих у ході нашого дослідження, доцільнозазначити, що значна частина молодих сімей не здатні конструк-тивно вирішувати конфлікти, самостійно долати труднощі сімейно-го життя. Очевидними причинами складних конфліктних ситуаційв сім’ї є: брак досвіду спільного прийняття рішень, не узго дженістьнорм і способів поведінки партнерів, небажання поступатися одинодному, низка інших внутрішніх та зовнішніх чинників.

Для зниження рівня конфліктності у молодих сім’ях та присто-сування молодого подружжя одне до одного доцільним є проведен-ня тренінгових занять, присвячених проблемам, з якими зіштовху-ються молоді люди, які створили сім’ю. Оскільки спільнепроживання молодої пари спричиняє низку стресових ситуацій,необхідним є моделювання поведінки в сім’ї, виявлення такихякостей як взаємоповага, взаєморозуміння, взаємна підтримка.Саме на тренінгових заняттях члени молодих сімей вивчають таапробують основні способи протидії конфліктним ситуаціям; від-працьовують зразки поведінки при різних стратегіях вирішенняконфліктів; визначають та аналізують власні стилі поведінки у кон-фліктних ситуаціях. Завдяки цьому молода сім’я може більшрезультативно пройти період адаптації один до одного, що в своючергу, є запорукою побудови міцних взаємовідносин у молодійсім’ї.

Актуальним є проведення тренінгових занять при органах реєс-трації актів цивільного стану серед осіб, які подають документи нареєстрацію шлюбу, в соціальних службах для сім’ї, дітей та молодіта ВНЗ. Бажано у ВНЗ запровадити спецкурс, присвячений ство-ренню сім’ї та побудові сімейних відносин. Доцільно створитиклуби молодих сімей, де молоді подружжя зможуть обмінюватисьінформацією стосовно питань, які їх турбують, а також надавати таотримувати певні поради від інших учасників клубу.

72


На базі соціальних служб бажано створити передвижні консуль-таційні пункти та гарячі телефонні лінії, де кваліфіковані працівни-ки зможуть допомагати сім’ям у вирішенні конфліктних ситуацій,випускати у широкий загал брошури з порадами молодим сім’ямстосовно конструктивного вирішення подружніх конфліктів. Підчас конфлікту члени подружжя повинні поступатися один одному,тому дуже важливо навчитися тактичній витримці, вмінню перекон-ливо та аргументовано висловлювати свою точку зору, але якщонеможливо переконати опонента, то доцільно припинити суперечку.

Для врегулювання подружніх конфліктів доцільно застосовува-ти психологічне консультування, яке надає рекомендації молодомуподружжю з метою зміни негативних психологічних чинників.Консультації дозволяють знайти вихід з конкретних конфліктнихситуацій, при цьому застосовуються такі методи як заохочення,індивідуальні рекомендації та поради стосовно шляхів вирішенняконфліктних ситуацій.

Отже, з метою попередження виникненню конфліктів у моло-дих сім’ях розроблено рекомендації, спрямовані на оптимізаціюподружніх взаємин у молодій сім’ї, які включають основні вимогидо подружнього спілкування і конструктивного вирішення конф -лік тів. З метою підвищення рівня культури конструктивної пове-дінки у конфліктних ситуаціях, молодому подружжю необхіднознати деякі поради, шляхи та способи виходу з конфліктної ситуації.Молодому подружжю важливо знати шляхи і способи виходу з кон-фліктних ситуацій, тому проводилися тренінги, тестування, бесіди.

ФІЗИЧНА РЕАБІЛІТАЦІЯ З ВИКОРИСТАННЯМ ЗВУКОТЕРАПІЇ

Кучер Ю. В., 5 курс, група ФР-51/13м, спеціальність «Фізична реабілітація»,

Інститут соціальних технологій, Університету «Україна»,тел. 0966482030

Науковий керівник: Адирхаєв Сослан Георгійович

Звукотерапія — малодосліджений напрямок лікування, засно-ваний на використанні частотного коливання різних звуків, щорезонують з окремими органами чи організмом людини в цілому.З усії сторін, людину оточують звуки, деякі з них можуть приноси-

73


ти користь для людини у різних напрямках. Тому фізична реабіліта-ція звернулася за допомогою до звукотерапії. Адже фізична реабілі-тація з використанням лікувальних звуків більш ефективна і швид-кодіюча. Також людина може зцілюватися не тільки звукамиз оточуйочого світу, а й може використовувати власні звуки.

Звук особистого голосу впливає на тіло- вібрація проникаєв м`язи, знімаючи в них напругу, покращується кровообіг. В наслі-док чого в людини зменьшується ризик стресу, відновлюєтьсяробота організму. В поєднані з фізичною реабілітацією, звукотера-пія несе значні зміни для одужання людин.

Наукою доказано, що лікуваньні властивості мають звукиз високою вібрацією, які дозволяють вироблятися організму гормо-ну щасття — ендорфіну. До таких звуків відносять спів пташок, кла-сичну музику, материнську колискову. Використовуючи звукотера-пію у поєднанні з фізичною реабілітацією, ми можемо домогтисязначних змін в організмі людини. Наприклад під час масажу, звукиприроди, а в часності шум моря, спів пташок, дзюрчання джерела,дозволять людині бути більш розслабленою. Що в свою чергу при-несе користь лікувальному ефекту масажу. Під час плаванняв басейні, рекомендують слухати класичну музику.

Також слід враховувати, що кожен музичний інструмент відпо-відає за окремі органи і систему в цілому. Звуки флейти рекоменду-ють прослуховувати під час лікувальних вправ направлених напокращенні і функціонування легенів. Арфа приносить чудовірезультати в гармонії серцевого ритму. Вілоончель слухають дляпокращення роботи нирок.

По різноманітним дослідженням було виявлено, що група паці-єнтів яка займалася фізичною реабілітацією з використанням зву-котерапії, одужувала швидше, з піднятим настоєм, що допомагалодотримуватися позитивних думок і вело до покращених результатів.

Отже, якщо спеціаліст фізичної реабілітації візьме за основув допомозі звукотерапію, то він отримає покращення результатівв різних напрямках фізичної реабілітації.


1. Овчинникова Т. Музыка для здоровья. — СПб. : Союз художников, 2004. 2. Шанских Г. Музыка как средство коррекционной работы //

Искусство в школе. — 2013. — № 7. 3. Киселева П. В. Тональности до-мажор // Учительская газета. — 2004. —

2 марта.

74


МОТИВИ ПРИЙНЯТТЯ РІШЕННЯ СТАТИ ПРИЙОМНИМИ БАТЬКАМИ

Левіна А. В., студентка УІ курсу спеціальності «Соціологія (за видами діяльності)»,

тел. . 0636614145Науковий керівник: Михайлик А. Г., к. п. н., професор

У складному процесі взаємного добору під час створення при-йомної сім’ї факт виявлення реальних і досить усвідомлених моти-вів бажання прийняти у сім’ю дитину є досить визначальними.Інколи вчасно виявлені мотиви дозволяють фахівцю припинитиспівпрацю з кандидатом у прийомні батьки, якщо це можливо, абозробити в індивідуальному порядку відповідні корекції.

Проаналізуємо найбільш поширені мотиви, які назвали першіукраїнські кандидати у прийомні батьки під час тренінгових занять.Свої мотиви вони аргументували так: «Заповнення порожнечі, щовиникла в житті»; «У мене трагічно загинув батько. Я й досі відчу-ваю порожнечу»; «Відсутність власних дітей»; «Саме діти дають від-чуття наповненості життя»; «Сім’я без дітей, що дерево без листя»;«Хочу наповнити своє життя змістом»; «Прагну мати великусім’ю»; «Не вистачає біля мене дітей»; «Найбільше щастя — матибагато дітей»; «Бажання дати дитині щасливе дитинство, допомог-ти конкретній дитині»; «Я мала щасливе дитинство, а у багатьохсучасних дітей його немає»; «Хочу зробити дитину щасливою»;«Біль за недосконалі стосунки з власними батьками, бажання побу-дувати з дитиною інші, гарні стосунки»; «Мати хвилювалася замене лише на фізичному рівні: щоб був здоровий і не голодний»;«Батьки цікавилися лише моїми оцінками, а що я відчуваю — їх нетурбувало»; «Бажання реалізувати та передати дітям свої погляди нажиття, власні сімейні стосунки»; «Я буду виховувати по-своєму, бомого сина виховувала свекруха»; «Любов до дітей»; «Я б їх зацілува-ла, особливо — маленьких»; «Не можу дивитися, коли дітям пога-но. Я б усіх їх до себе забрала». Мотиви можна об’єднати у групи:альтруїстичні, соціально-спрямовані, егоїстично-спрямовані,прагматично-спрямовані.

Найбільш небезпечною, на нашу думку, є прагматична мотива-ція, коли рішення стати прийомними батьками є соціально-бажа-ним, що несе практичну користь для кандидата. Прикладом такої

75


мотивації може бути бажання молодої, одинокої та хворої жінкивзяти дівчинку-підлітка, щоб у подальшому забезпечити своїймалолітній дитині підтримку: «Я цій дівчинці віддам все, що є умене. Я не знаю, скільки ще проживу. Мій син може залишитисясам, без догляду», що свідчить про спрямованість мотиву на задо-волення власних інтересів.

У ситуації позитивної мотивації кандидатів у прийомні батькисоціальні працівники акцентують увагу на тому, що вони: беруть насебе обов’язок відчинити двері власного дому для дітей, які вкрайпотребують допомоги; потребують досить сильної мотивації дляоволодіння новими уміннями; повинні бути гнучкими у складнихта суперечливих ситуаціях; повинні бути оптимістами і не залиша-ти дітей у важкі для себе часи; повинні володіти комунікативнимиуміннями, що дозволить укладати різні проблеми із різними людьми.

Суперечливим є, наприклад, мотив «Виросли власні діти». Наперший погляд, кандидат у прийомні батьки мав би прагнутизаповнити порожнечу свого життя, але аналіз його долі засвідчує,що вони є досить уважними, толерантними батьками. Доля ріднихдітей склалася добре. Це дозволяє зробити висновок: їхня само-тність потребує турботи про когось, а не про себе. Це є позитивниммотивом у відборі кандидатів у прийомні батьки.

На підставі вищезазначеного, можна зробити висновок про те,що навіть декларована на першій зустрічі прагматична мотиваціяможе перейти з ситуативної в особистісну. Відтак бажано, щобостаточне рішення приймали самі кандидати у прийомні батьки.Інколи справжні мотиви можуть бути прихованими або ілюзорни-ми навіть для самої людини. Мотиваційний спектр життєдіяльнос-ті людини має різнобічний характер. У випадку прийомного бать-ківства нас цікавить лише реальна мотивація, в структурі якоївідображаються особистісні прагнення. Це справжній мотив, за яким можна діагностувати емоційні прояви, тобто визначити,що саме на даний час хвилює людину: які потреби та інтереси є длянеї актуальними і як вони пов’язані з ситуацією прийомного батьківства.

76


ОСОБЛИВОСТІ ПСИХОФІЗІОЛОГІЧНИХ ПОКАЗНИКІВСТУДЕНТІВ, ЯКІ ПРІОРИТЕТНО ЗАЙМАЮТЬСЯ

СПОРТИВНИМИ ІГРАМИ

Ліщук М. О., Бакалавр, IV курс, група ЗЛ-4. 1, напрям підготовки «Здоров’я людини»,

Луцький інститут розвитку людини Університету «Україна», Науковий керівник: Індика С. Я., старший викладач

кафедри фізичної реабілітації

Здоров’я підростаючого покоління та студентської молодізавжди є одним з пріоритетних напрямків як державної політики,так і освітніх установ. В умовах постійного зростання потреб ринкупраці, високий рівень підготовки майбутніх спеціалістів потребуєпошуку нових шляхів оптимізації високої фізичної та розумовоїпрацездатності, а також мобілізації функціональних можливостейорганізму студентів. Тому, важливими завданнями фізичного вихо-вання у вищому навчальному закладі виступають удосконаленняпсихофізіологічних показників, підвищення розумової працездат-ності, зниження втомлюваності нервової системи, підвищенняфізичної працездатності й набуття фізичних навичок та умінь,необхідних студентам у їхній майбутній професійній діяльності [1].

На сьогодні існує необхідність урахування не тільки загальної таспеціальної фізичної підготовленості молодих людей, які маютьбажання займатися певними видами спорту, але й контролю фун-кціональних можливостей їхнього організму для більш точного таправильного підбору самого виду спорту в системі їх фізичноговиховання й направленості тренувальних навантажень під часзанять [1; 3].

Саме тому, вивчення особливостей нервової системи та перебі-гу нервових процесів викликає особливий інтерес та є актуальнимпитанням. На ефективність тренувальної й ігрової діяльності сту-дента впливають його спеціальні інтелектуальні якості: швидкістьта обсяг зорового сприйняття, швидкість переробки інформації,розвинене оперативне мислення, хороша короткочасна пам’ять,стійкість уваги, що слід враховувати при виборі того чи іншого видуспорту [3].

Результати наукових досліджень переконливо демонструютьпокращення психофізіологічних якостей студентів, які пріоритетно

77


займаються спортивними іграми. В першу чергу це пояснюється тим,що специфіка ігрової діяльності пред’являє високі вимоги до нерво-вої системи, реагує на зміну ігрової ситуації. Як правило, ці вимогихарактеризуються показниками, які оцінюють швидкість обробкизорової інформації, концентрацію і об’єм уваги [4]. У ряді досліджень[2; 4] показано, що поліпшення цих показників позитивно відобра-жається на розумовій працездатності студентів, що є в даний часактуальним у зв’язку з інтенсифікацією навчального процесу.

Також слід зазначити, що на показники психофізіологічнихможливостей студентів, які займаються спортивними іграми впли-ває вид рухової активності. Доведено, що у студентів, після занятьфутболом, який широко застосовується в системі фізичного вихо-вання, поліпшуються показники психофізичних здібностей а саме:відбулося покращення показників розумової діяльності, розподілута «переключення» уваги, зростає реакція на рухомий об’єкт. Цетакож характерно для студентів, які займаються волейболом та бас-кетболом. [1].

Отже, академічні заняття з фізичного виховання з пріоритет-ним застосуванням елементів спортивних ігор таких як: футбол,волейбол, баскетбол формують у студентів низку спеціальних пси-хофізіологічних якостей, які дуже важливі для представників біль-шості сучасних професій.


1. Ильин Е. П. Психология физического воспитания: учеб. для ин-ов ифак. Физ. культуры. 2-е изд., испр. и доп. / Е. П. Ильин. — СПб. :Изд-во РГПУ им. А. И. Герцена, 2000. — 486 с.

2. Козіна Ж. Л., Коломієць Н. А. та ін. Ефективність практичногозастосування психофізіологічних методів дослідження в ситуаційнихвидах спорту / Ж. Л. Козіна, Н. А. Коломієць та ін. // Педагогіка,психологія та мед. -біол. пробл. фіз. виховання і спорту. — 2006. —№ 6. — С. 54–59.

3. Садовская Ю. Я. Динамика психофизиологических функций у студентов в процессе обучения / Ю. Я. Садовская, Т. Н. Голубова,Н. Ю. Тарабрина // Педагогіка, психологія та мед. — біол. пробл. фіз.виховання і спорту. — 2006. — № 1. — С. 135–138.

4. Сіренко Р. Р. Особливості формування взаємозв’язків фізичної тарозумової працездатності у юних футболістів на різних етапахрічного тренувального циклу / Р. Р. Сіренко // Практикум з футболу:Матеріали Міжн. наук.-практ. конф. «Теоретичні і методичні основитренування юних футболістів». — К., 2003. — С. 39–41.

78


ФІЗИЧНА РЕАБІЛІТАЦІЯ ДІТЕЙ З ДЦПІЗ ЗАСТОСУВАННЯМ РУХЛИВИХ ІГОР

Луньов В. І., І курс магістр, група Фр (м)–1.1, спеціальність «Фізична реабілітація»,


Фізична реабілітація — це застосування з лікувальною й профі-лактичною метою фізичних вправ і природних чинників у компл-ексному процесі відновлення здоров’я, фізичного стану та працез-датності хворих та інвалідів. Реабілітація дітей хворих нацеребральний параліч містить комплекс напрямків, що поєднуютьу собі надання медичної, психологічної, педагогічної, соціальної ілогопедичної допомоги, забезпечення найбільш повної соціальноїінтеграції, загального і професійного навчання.

Аналіз різних визначень дозволяє нам дійти висновку, що тіль-ки взаємодія фахівців різного профілю є важливою умовою компл-ексного впливу в досягненні оптимального фізичного, емоційного,інтелектуального, психічного рівня й відновлення функцій, самепровідним компонентом, на нашу думку, є фізична реабілітація.

На проведення реабілітаційних заходів спрямовано діяльністьродини, школи, допоміжних і лікувальних установ, метою яких євідновлення здоров’я, здатності до оволодіння навичок самообслу-говування й одержання шкільного навчання.

Фізична реабілітація, фізичні вправи, рухова активність є визна-чальною умовою всебічної реабілітації й соціальної адаптації дітей.

На основі багаторічних спостережень і наукових досліджень фахів-ці дійшли висновку, що недостатньо тільки ЛФК для відновленнярухових порушень у дітей з ДЦП. Р. Д. Бабенкова та Н. Н. Єфименковважають, що крім застосування медичних засобів, слід звертатися дозастосування фізичних вправ у широкій, комплексній розмаїтості.

Про необхідність застосування засобів фізичного вихованняв роботі з дітьми з ДЦП вказували вчені такі як М. Б. Ейдінова таМ. В. Іпполитова. Вони довели на практиці ефективність впровад-ження елементів фізичного виховання, вправ із предметами длявдосконалення ритму й рівноваги, розвитку просторових уявлень,рухливих і спортивних ігор у корекційно-оздоровчій роботі приДЦП. Учені звернули увагу на те, що використання фізичних вправвпливає на формування мови, психіки, інтелекту, аналізаторної

79


системи дитини з церебральним паралічем, в тому числі зорової,слухової, тактильної.

Для дітей з ДЦП використовується метод тілесно-орієнтованоїтерапії Фельденкрайза — «усвідомлення через рух». Метод заснова-ний на теорії «способу дії» і проблеми цілісного підходу до фун-кціонування організму.

Фахівці, працюючи з дітьми, що страждають на церебральнийпараліч, віддають перевагу ігровим методам. Гра є найбільш при-родною формою життєдіяльності дитини.

Заняття рухливими іграми з дітьми з ДЦП переслідували основ-ну мету — збільшення обсягу рухової активності в цікавій й доступ-ній діяльності; емоційно різноманітити побут дітей, створитив умовах ігор доброзичливу атмосферу для реалізації природноїпотреби дітей у русі. Проведення занять з використанням рухливихігор було спрямовано на розвиток функцій аномальної дитини, яківідстають у розвитку й мають потребу в педагогічній корекції.

Обираючи ігри, ми керувались як потребами дітей з ДЦП, так іїх можливостями для виконання конкретних ігрових завдань. Наперших заняттях застосовувались ігри низької інтенсивності, помірі розширення можливостей дитини поступово вводили ігрибільш інтенсивного характеру, з більш складними рухами, вводи-лись ігри змагального характеру.

Таким чином, розробка реабілітаційно-корекційної програми звикористанням рухливих ігор для дітей з ДЦП спрямована на під-вищення рухової активності та рівня розвитку пізнавальних проце-сів; спільна участь батьків у цій програмі сприяє подальшій реабілі-тації в домашніх умовах.

СУЧАСНІ АСПЕКТИ КЛІНІЧНИХ ПРОЯВІВПОСТІНСУЛЬТНИХ РУХОВИХ РОЗЛАДІВ

Люшневська М. М., V курс, ФР-51, спеціальність «Фізична реабілітація»,

Миколаївський міжрегіональний інститут розвитку людини, Науковий керівник: Тузова О. В., к. м. н, доцент кафедри фізичної реабілітації

Під церебральним інсультом розуміють гостро виникаючепорушення функцій мозку, викликане нетравматичним ушкоджен-ням головного мозку внаслідок гіперперфузії, оклюзії або розриву

80


церебральних кровоносних судин, що характеризується різниминеврологічними синдромами. Найбільш частими і інвалідизуючимсеред них є пірамідний геміпарез різного ступеня вираженості.

Крім рухових порушень, ступінь дезадаптації пацієнтів визна-чають такі синдроми, як мовні порушення при ураженні домінан-тної півкулі, тривожно-депресивні і вегетативні розлади.

Після інсульту нерідко відбувається часткове або повне спон-танне відновлення порушених функцій, швидкість якого залежитьвід ряду факторів, у тому числі від часу, що пройшов після інсульту,розміру і локалізації вогнища ураження.

За даними ВООЗ руховий дефект внаслідок інсульту мають60–80% пацієнтів, які перенесли порушення мозкового кровообігу.Поліпшення елементарних рухових функцій відбувається переваж-но в перші 3–5 місяців від початку захворювання. Разом з тим примаксимально ранньому початку відновного лікування після інсуль-ту до кінця 1-го року відновної терапії виражений моторний дефекті стійку інвалідизацію мають 20–30% хворих.

Можливості відновного лікування знижуються до кінця 1 рокупісля інсульту і різко зменшуються в подальшому.

Окремо слід звернути увагу на такий постінсультний синдром,як пірамідний геміпарез. М’язова слабкість є провідним симпто-мом пірамідного геміпарезу і значною мірою визначає ступінь деза-даптації після інсульту. За даними регістра інсульту НДІ неврологіїРАМН до кінця гострого періоду рухові розлади спостерігаються у81,2% хворих, що вижили, в тому числі геміплегія становить 11,2%,грубий і виражений геміпарез — 11,1%, легкий і помірний — 58,9%.На думку більшості авторів, найчастіше відбувається локалізація упроксимальних або дистальних відділах руки, ноги або обох кінці-вок, іноді поєднується зі слабкістю м’язів обличчя на стороні паре-зу і з патологічною м’язової стомлюваністю.

Точка дотику і ступінь рухових розладів залежить насампередвід розміру і локалізації вогнища, а також наявності колатерально-го кровотоку в цих зонах.

Найбільш важкі рухові порушення зустрічаються у хворих з ура-женням заднього стегна внутрішньої капсули. У відновному періо-ді спостерігається значний регрес парезів кінцівок, через рік післяінсульту вони відзначаються у 49,7% хворих.

Спостереження за 60 хворими, що перенесли гостре порушеннямозкового кровообігу по ішемічному типу в каротидній системі дозво-

81


лило нам константувати, що у переважної більшості хворих протягомроку після перенесеного півкульного інсульту, в тому числі при прове-денні стандартних методів реабілітації, зберігаються виражені руховірозлади у вигляді геміплегії або геміпарезів з м’язово-тонічними пору-шеннями різного рівня, котрі значно погіршують якість життя хворих.

Вважаємо, що включення магніто-лазеротерапії в комплексреабілітаційних заходів в ранньому відновному періоді (до 3-х міся-ців) дозволяє прискорити процес відновлення постінсультнихрухових порушень.

У більш пізні терміни від початку інсульту також доцільно про-ведення, магніто-лазеротерапії, але її ефективність, особливо приспастичному м’язовому тонусі, значно знижена.

НОВІТНІ ІНФОРМАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇДЛЯ ЛЮДЕЙ З ВАДАМИ ЗОРУ

Мазур Сергій, ІІІ курс, група КІ-31, спеціальність «Комп’ютерна інженерія»,

Миколаївський міжрегіональний інститут, к. тел. (067)-2828796Науковий керівник: Гроза А. Д., к. фіз. -мат. н., доцент кафедри

Стрімкий розвиток галузі комп’ютингу створив передумовивикористання спеціалізованих комп’ютерних технологій, які значнорозширили сферу застосування так званого брайлівського шрифту.

На сьогодні значною мірою розширилась сфера застосуванняшрифту Брайля та спеціального аудіо матеріалу для людей з вадамизору. Для незрячих користувачів розроблено брайлівські дисплеї —спеціальні пристрої, що дозволяють незрячому користувачеві сприй-мати текстову інформацію, подану на моніторі у вигляді рельєфно-крапкових символів системи Брайля. Текстову інформацію виводятьспеціальні рухомі рельєфні крапки. Альтернативою брайлівськомудисплею служать програми для голосового зчитування тексту з екра-нів моніторів та баз даних на основі синтезатору мовних сигналів.

Ряд провідних країн світу започаткували формування другогопокоління нового інформаційного сервісу цифрових книг, що «роз-мовляють». Книги, які носять назву DAISY є цифровими аудіо книга-ми, які поширюються на компакт-дисках або флеш-картах пам’ятіі забезпечують зручний доступ до контенту, при цьому надаючи кращу

82


якість звучання. Бібліотеки для незрячих надають можливість безкош-товної доставки таких матеріалів поштою. Наприклад, НаціональнаБібліотека Конгресу США (National Library Service) використовує цейметод поширення книг, що «розмовляють» користувачам з вадамизору, використовуючи карти пам’яті починаючи з 2008 року.

Для розробки технологій і стандартів нового покоління книги,що «розмовляє» був створений DAISY консорціум, куди увійшли,головним чином, виробники літератури для незрячих і організації,що займаються інформаційним обслуговуванням людей з обмеже-ними можливостями.

Для налагодження процесів доставки DAISY книг бібліотекамидля незрячих створюються спеціальні системи керування контентом ісховища даних. Разом з управлінням процесом створення цифровоїпродукції, це дозволяє бібліотекам краще обслуговувати своїх клієн-тів. Аудіо-книги попереднього покоління, записані на касетних стріч-ках були позбавлені жанрової структуризації, яка нині стала доступ-ною користувачам. Нова система управління контентом і значнезниження вартості компакт-дисків дозволяє користувачам замовлятикниги по телефону або через веб-сайт і отримувати їх протягом доби.


1. http://www. tiflo. iatp. org. ua2. http://mer-maids. com3. Видавнича група BHV http://www. bhv. kiev. ua/books/catalog 4. Диянская Г. Незрячие и Интернет, или как избежать одиночества //

Библиотека. — 1999. — N 2. — С. 70–72.

ФУНКЦІОНАЛЬНИЙ СТАН СЕРЦЕВО-СУДИННОЇСИСТЕМИ У ПАЦІЄНТІВ ЗІ СТЕНОКАРДІЄЮ НАПРУГИ

В ПРОЦЕСІ ФІЗИЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ

Макарчук К. І., Магістр, група Фр (м) 1. 1, спеціальність «Фізична реабілітація»,

Луцький інститут розвитку людини, к. тел. (066)-4830600Науковий керівник: Індика С. Я., ст. викладач кафедри фізичної реабілітації

Хвороби серця та судин посідають перше місце у загальномупереліку захворювань, що найчастіше призводять до зниженняпрацездатності та смертності населення серед яких лідируюче місцепосідає ішемічна хвороба серця (ІХС). Головні завданнями вторин-

83


ної профілактики ІХС полягають у корекції харчування, маси тіла,рівня артеріального тиску, холестерину, а також підвищенні фізич-ної активності, що веде до зниження рівня ризику розвитку усклад-нень існуючої патології [1; 2; 3; 4].

Актуальним залишається питання індивідуального підборузасобів фізичної реабілітації для хворих з ІХС з врахуванням особ-ливостей адаптаційних перебудов, що відбуваються під впливомдозованих фізичних навантажень. Дослідження в цьому напрямкусприяють вибору адекватних критеріїв оцінки стану та ефективнос-ті фізичної реабілітації осіб з ІХС.

В нашому дослідженні прийняло участь по 00 осіб чоловічоїстаті основної групи та групи порівнянн з діагнозом ІХС: стенокар-дія напруги. Хворі основної групи займались за авторською програ-мою фізичної реабілітації в домашніх умовах. Група порівняннязаймалась за загальноприйнятою методикою реабілітації. Середнійвік в основній групі складав 52,69±3,95 роки, у порівняльній —53,40±3,22 роки.

Пристосування серцево-судинної системи до фізичних наван-тажень характеризується найбільш доступними показниками,такими як ЧСС та АТ, реєстрацію яких проводили на етапі поточ-ного контролю у пацієнтів основної групи та групи порівняннявпродовж дослідження. Внаслідок використання авторської про-грами фізичної реабілітації в домашніх умовах у пацієнтів основноїгрупи відмічалося достовірне зменшення середніх показників ЧССу спокої через 6 тижнів на 1,84 уд. /хв і відповідало 70,76±2,59 уд./хв (р<0,05); через 12 тижнів спостережень даний показник змен-шився на 4,9 уд. /хв. в порівнянні з вихідним рівнем і відповідав69,41±2,35 уд. /хв (р<0,001). У групі порівняння ЧСС у спокоїдостовірно зменшилась на 5,4 уд. /хв. уже через 2 тижні спостере-жень і становила 70,27±2,2 уд. /хв (р<0,001), проте на наступнихетапах дослідження суттєвих відмінностей не фіксувалось.

Варто зазначити, що показники середніх значень систолічногоАТ впродовж дослідження мали тенденцію до зниження, протедостовірно відрізнялись через 12 тижнів дослідження у основнійгрупі пацієнтів в порівнянні з вихідними даними, а саме: на почат-ку дослідження — 148,47±17,15 мм. рт. ст, через 12 тижнів дослід-ження — 137,03±9,59 мм. рт. ст (р<0,05). Щодо групи порівняння,то зменшення середнього значення систолічного АТ впродовждослідження не досягнуло ступеня достовірності. Щодо показниківсередніх значень діастолічного АТ, то вони мали також тенденцію

84


до зниження у обох досліджуваних групах, проте достовірно не від-різнялись в порівнянні з вихідними даними.

Отже, аналіз динаміки ЧСС та АТ у спокої показав, що регулярнізаняття пацієнтів за розробленою авторською програмою фізичноїреабілітації в домашніх умовах сприяють нормалізації АТ та пульсу,що тим самим покращує продуктивність роботи серцевого м’язу.


1. Аронов Д. М. Реабилитация больных ишемической болезнью сердцана диспансерно-поликлиническом этапе / Д. М. Аронов, М. Г. Буб -но ва, Г. В. Погосова // Кардиология. — 2006. — Т. 46. — № 2. — С. 86–99.

2. Горбась І. М. Епідеміологічна ситуація щодо серцево-судиннихзахворювань в Україні: 30-річне моніторування [Елкектроннийресурс] / І. М. Горбась // Практическая ангиология — 2010. — № 10(38). — Режим доступу: http://angiology. com. ua/article/357. html.

3. Зозуля І. С. Епідеміологія цереброваскулярних захворювань в Україні[Електронний ресурс] / І. С. Зозуля, А. І. Зозуля // Укр. мед. часопис. —2011. — № 5 (85) Т. IX–X. — Режим доступу : http://www. umj. com. ua/.

4. Николаева Л. Ф. Реабилитация больных ишемической болезньюсердца / Л. Ф. Николаева, Д. М. Аронов. — М. : Медицина, 1988. —287 с.

КОМП’ЮТЕРНА ПСИХОДІАГНОСТИКА

Макарчук М. П., студентка спеціальності психологія Інституту соціальних технологій, Університет «Україна»

Комп’ютерна психодіагностика у розвинутих країнах почалаформуватися у 60-ті роки XX ст. Спочатку було автоматизовано всітрудомісткі процедури оброблення діагностичної інформації (під-рахунок «сирих» балів, накопичення бази даних, розрахунок нормтесту, переведення первинних даних у стандартні показники тощо),системи багатовимірного аналізу даних.

У 70-ті роки XX ст. було створено нові комп’ютерні психодіаг-ностичні системи на базі ЕОМ, запроваджено у практику автомати-зовані тестові методики, сформувалася основа для подальшої фор-малізації і автоматизації збирання і оброблення психодіагностичноїінформації. Змінилася процедура обстеження, робота досліджува-ного на комп’ютері набула форми діалогу.

85


Вітчизняна комп’ютерна психодіагностика помітно відставалавід закордонної. Багато радянських науковців не схвалюваликомп’ютерні версії тестів, ігнорували можливості ЕОМ. Однак роз-ширення наукового обміну з провідними закордонними представни-ками різних наукових напрямів психодіагностики, незворотнийнауково-технічний прогрес зумовили поширення комп’ютерних тех-нологій психодіагностики на пострадянському просторі і в Україні.

Виокремлюють комп’ютеризовані тести — пристосовані доумов комп’ютера, і комп’ютерні — психодіагностичні методики,розроблені і адаптовані з урахуванням специфіки і можливостейкомп’ютера, які передбачають постановку завдання тестів на екра-ні комп’ютера та запис відповідей зі стандартної або спеціальнорозробленої клавіатури.

Складні психодіагностичні дослідження реалізуються за допо-могою потужних персональних комп’ютерів, що мають високушвидкість оброблення інформації і різноманітне забезпечення.

Під час роботи із психодіагностичною інформацією виникаютьзавдання, які можна виконати лише на комп’ютері. За допомогоюкомп’ютера виконують такі дії: а) створення і використаннякомп’ютерних версій психодіагностичних методик, що інтерпрету-ють результати тестування досліджуваних на основі внесеного вкомп’ютер досвіду роботи психолога; б) розроблення нових психо-діагностичних методик або шкал (об’єктна парадигма аналізуданих); в) оброблення результатів психосемантичного експеримен-ту (суб’єктна парадигма аналізу даних); г) розроблення системадаптивного тестування; ґ) створення і використання комп’ютер-ного ігрового тестування; д) проектування психодіагностичнихмультимедіасистем.

Комп’ютерні версії психодіагностичних методик набувають усебільшого значення, стають важливим інструментарієм психологів унайрізноманітніших галузях.

Широко використовують такі комп’ютерні психодіагностичніметодики: «Мінесотський багатошкальний особистісний опиту-вальник» (ММРІ); «Опитувальник інтерперсональних ставлень»Т. Лірі; опитувальник «Рівень суб’єктивного контролю»; «Шкалитривожності» Ч. Спілбергера; «Шкала самооцінюваня депресії»В. Зунга; «Опитувальник невротичних розладів» (ВУгТК); «Симп -то ма тичний опитувальник невротичних розладів»; «Опитувальникдепресивних станів»; «Патохарактерологічний діагностичний опи-тувальник для підлітків»; опитувальник «Підлітки про батьків»;

86


«Методика для психодіагностики типів ставлення до хвороби»;«Томський опитувальник психічної ригідності»; методика «Типповедінкової активності»; методика «Рівень невротичної астенії»;методика «Рівень невротизації і психопатизації». Ці версії застосо-вуються у медичній психодіагностиці, в індивідуалізованих клініч-них дослідженнях з метою виявлення емоційно-особистісних пору-шень та їх динаміки у процесі лікування, у масових скринінгових(на основі попереднього відбору досліджуваних) дослідженнях длявиявлення груп підвищеного ризику, психічної дезадаптації, профі-лактики нервово-психічних і психосоматичних розладів.

Комп’ютерні версії психодіагностичних методик підвищуютьефективність роботи психолога за рахунок швидкого обробленняданих і отриманих результатів тестування, звільнення від трудоміст кихрутинних операцій, поліпшення чіткості і ретельності психологічногодослідження внаслідок точності реєстрації результатів і виключенняпомилок під час оброблення початкових даних. З’явилась можливістьу стислі терміни здійснювати масові психодіагностичні дослідженняшляхом одночасного тестування багатьох досліджуваних; підвищивсярівень стандартизації умов психодіагностичного дослідження за раху-нок забезпечення однакових для всіх досліджуваних умов (незалежновід індивідуальних особливостей досліджуваного та експериментато-ра). Досліджувані стали відвертішими під час експерименту завдякиконфіденційності автоматизованого тестування.

Дослідник за допомогою комп’ютера може не лише встановлю-вати необхідний темп психодіагностичного тестування, а й відслід-ковувати час як діагностичний параметр (наприклад, показникидинаміки відповідей досліджуваного на питання психодіагностич-ного тесту можуть використовувати як індикатори стомлення, емо-ційного шоку тощо); накопичуються і зберігаються дані про дослід-жуваних, результати тестування, бази даних досліджуваних.

СУЧАСНІ ПРОБЛЕМИ ФІЗИЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІІ

Макарова Е. В., доктор наук з фізичного виховання і спорту, професор кафедри фізичної реабілітації

Львівського державного університету фізичної культури

На даний час залишаються невирішеними чисельна кількістьпитань щодо розвитку реабілітації, як соціально та гуманістично,суспільно та індивідуально значимої державної практики. Так важ-

87


ливими є питання щодо методично-теоретичного забезпечення,визначення мети і завдань окремих видів реабілітації, у тому числіі фізичної. Одним із сучасних визначень мети реабілітації є —забезпечення якості життя (health-related quality of life), що задо-вольняє людину в конкретних соціально-культурних умовах. Такевизначення дискутується як занадто широке, не конкретне в дета-лях, які визначають якість життя, і тому недоступне будь-якимвимірюванням, необхідних для об’єктивної оцінки практичнихреабілітаційних заходів. Під егідою ВООЗ фахівцями різних країнведеться робота по адекватному науково-методологічному визна-ченню предмета реабілітології, а саме того, що конкретно вивчає цягалузь науки і на рішення конкретно яких практичних питань спря-мовані її результати. Методологічний підхід вимагає обґрунтуваньз позиції фундаментальних наук — природничих і гуманітарних.Залишаються невизначеними питання щодо системних організа-ційних підходів, що мають оптимізувати оздоровчо-реабілітаційнуслужбу. Організувати дану службу як систему неможливо без ство-рення методологічного фундаменту фізичної реабілітації, щопотребує вирішення таких завдань: встановлення логічного взає-мозв’язку між окремими фактами, гіпотезами, ідеями та теоріями,що відносяться до фізичної реабілітації, приведення результатівв струнку класифікаційну систему; окреслення кола науковихпредметів і теорій, які допоможуть сконструювати модель фізичноїреабілітації; розробки категорійно-понятійного апарату фізичноїреабілітації (створення фізично-реабілітаційного тезаурусу); роз-робки професійно орієнтованої програми підготовки реабілітологів.

Встановлено, що для реалізації більшості програм у галузі новоїгромадської охорони здоров’я потрібно не тільки створення і опти-мальне використання матеріально-технічної бази, але і підготовкитаких фахівців, які володіють технологіями «підтримки здоров’я»(фізична активність та оптимальний руховий стереотип) і управлін-ня в даній галузі (менеджери). Якнайповніше цим вимогам відпові-дають фахівці «фізичної реабілітації», які здобувають базову підго-товку на принципах «охорони здоров’я», «здорового способужиття», «фізичної культури» і «фізичного виховання». Фізичневиховання, як науковий напрям, має в своєму розпорядженні при-нципи і методологію, які спрямовані на формування адекватної длякожної людини фізичної активності і оптимального рухового сте-реотипу, що має прямий і опосередкований вплив на функціону-вання систем життєзабезпечення та життєдіяльності, а також на

88


подолання негативного явища в суспільстві — соціальної гіподина-мії, яка є провідним чинником ризику виникнення більшості про-блем зниження показників здоров’я (стан перед хвороб) і захворю-вань групи «хвороб цивілізації». Базова підготовка таких фахівців,відповідно, принципово відрізняється від традиційної системи під-готовки лікарів, де в учбових програмах лише 0,2–0,5% часу відве-дено на вивчення здоров’я людини взагалі, оскільки в основу під-готовки та реалізації лікувально-реабілітаційних технологійостанніх покладено уявлення про «хвороби», а програмам щодо від-новлення рухового стереотипу відводиться всього декілька годин.Фахівці галузі «фізична реабілітація» реалізують підготовку на при-нципах динамічної анатомії і фізіології, загальної патофізіології,семіотики і діагностики порушень рухової функції і систем життє-забезпечення організму людини, теоретичних основ фізичної куль-тури, багатовікового досвіду оздоровлення (оздоровчої техніки) знауково доведеною ефективністю, а також принципах раціональ-ного управління галуззю. Для фахівців фізичної реабілітації базо-вим є уявлення про «здоров’я», як оптимального стана організмулюдини, а оптимізація його — комплексний вплив на локомоторнуфункцію, як найбільш давню, генетично запрограмовану, з висо-ким енергетичним і вегетативним потенціалом. Методично це реа-лізується за допомогою педагогічного тренінгу в поєднанні з меди-ко-біологічним забезпеченням. Застосування засобів фізичноїреабілітації у більшості є педагогічним, освітянським процесом, і вдіяльності реабілітолога — фахівця з фізичної реабілітації надзви-чайно важливі всі закони і правила загальної педагогіки, а такожтеорії та методики фізичної культури. Фізичні вправи дають пози-тивний ефект в реабілітації, коли вони, по-перше, адекватні мож-ливостям хворого або інваліда, а по-друге, надають тренувальної діїі підвищують адаптаційні можливості. Суть тренування полягаєв багаторазовому фізичному навантаженні, що систематично повто-рюється і поступово підвищується та викликає в організмі людинипозитивні функціональні, а часом і структурні зміни. В процесі ліку-вально-відновлювального тренування важливо дотримуватися фізіо-логічно обґрунтованих педагогічних принципів: індивідуальний під-хід, свідомість, принцип поступовості, систематичність, циклічність,системність, новизна і різноманітність, помірне вплив.

Аналіз і узагальнення даних спеціальної літератури свідчать пронеухильну тенденцію щодо погіршення здоров’я населення прак-тично у всіх країнах світу. Для запобігання подальшого прогресу-

89


вання цього явища необхідно розробити та реалізувати цілий ком-плекс соціальних, організаційних, медико-біологічних, профілак-тичних та культурологічних заходів, що поліпшують здоров’я насе-лення. У загальній структурі вищенаведених заходів доведенодоцільність та ефективність застосування різних видів медико-соціальної реабілітації. Фізична реабілітація — це одна із складовихчастин медико-соціальної реабілітації, коли використання засобів іметодів фізичної культури, окремих елементів спорту, масажу, пре-формованих і непреформованих природних чинників може істотнопідвищити (відновити, компенсувати) фізичні здібності та фун-кціональний стан організму, поліпшити фізичні якості, психоемо-ційну стійкість та адаптаційні резерви організму людини.

Застосування фізичної реабілітації в загальному комплексі ліку-вально-оздоровчих та корекційно-відновлювальних програм, спря-мованих на оздоровлення населення і адаптацію осіб до сучаснихумов життєдіяльності є не завжди ефективним за рахунок: міжгалу-зевій неузгодженості; значної звуженості задач «фізичної реабіліта-ції»; відсутності законодавчих актів, що регламентують права таобов’язки фахівців сфери фізичної реабілітації, особливо тих, якіпрацюючих у медичних установах; не сформованості процесу без-перервної професійної підготовки з відповідної спеціальності.

ЗАСТОСУВАННЯ ЗАСОБІВ ФІЗИЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇПРИ ОСТЕОХОНДРОЗІ ШИЙНОГО ВІДДІЛУ ХРЕБТА

Мацегоріна Н. В., асистент кафедри реабілітації,Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна»

к. тел. 066-427-67-02, Natasha_Natasha@meta. ua

Найпоширеніша скарга в світі з якою звертаються до лікарів —скарга на біль у спині. За відсутності загальносвітової статистикинайбільш показовими є дані по США: біль в спині є причиною про-пущених робочих днів у 40% випадків; більше 31 мільйона людейпрацездатного віку (10% населення США) скаржаться на постійніболі в спині, 80% звертались хоча б один раз до лікарів з цієї про-блеми; біль в спині — найчастіша причина інвалідизації у віці після45 років; щорічно більше 50 млрд доларів витрачається на вирішен-ня проблеми болю в спині. В більшості випадків болі в спинівикликані остеохондрозом хребта.

90


Основними причинами остеохондрозу хребта, який являєсобою дегенеративно-дистрофічні зміни міжхребцевих дисків, єнад мірна вага, неправильне харчування, вікові зміни, травми хреб-та, порушення постави, малорухливий спосіб життя. Враховуючивплив досягнень цивілізації на руховий режим сучасної людини,спосіб харчування, нажаль маємо констатувати факт «молодшан-ня» захворювання — все більше пацієнтів звертаються з болями вспині у віці від 18 до 30 років.

Найбільша кількість випадків при остеохондрозі хребта припа-дає на остеохондроз шийного відділу хребта. Це обумовлено тим,що шийний відділ є найрухомішим відділом хребетного стовпа,отже зазнає на собі більшу частину навантажень. Ускладненняостеохондрозу шийного відділу в ряді випадків можуть носитинезворотній характер і стати причиною багатьох інших важкихзахворювань.

Тенденцією останніх років стало застосування немедикамен-тозних методів в лікуванні остеохондрозу та його проявів. За сто су -вання немедикаментозних методів доцільно з економічної точкизору та не супроводжуються ускладненнями, притаманні при засто-суванні консервативних методів. Арсенал немедикаментозноголікування остеохондрозу включає лікувальну фізичну культуру,масаж та фізіотерапію.

Лікувальна фізична культура направлена на корекцію і укріпленням’язового корсета, виправлення вад постави, надання зв’язково-м’язовому апарату необхідної гнучкості, поліпшення кровообігу, нор-малізацію обміну речовин, живлення міжхребцевих дисків, збільшен-ня між хребцевого простору і зменшення навантаження на хребет.

Масаж, як сукупність прийомів дозованого механічного впливуу вигляді розтирання, тиску, вібрації на поверхні тіла людини,ефективно знімає м’язову напругу, м’язові болі, покращує кровоо-біг, має загальнозміцнюючу дію.

Фізіотерапевтичні процедури направлені на зняття больовогосиндрому, запальних процесів та застосовується як реабілітаційнийзасіб в післяопераційний період і після травм. Вони також направ-лені на підвищення ефективного медикаментозного лікування.

Комплексний підхід, який об’єднує засобів ЛФК, масажу тафізіотерапевтичних процедур дозволяє значно підвищити якістьлікування та відновлення здоров’я і функціонального стану хворих.

Не зайвим буде нагадати, що профілактика захворювання ший-ного відділу хребта (як і багатьох інших захворювань) має перейти

91


на якісно інший рівень. Заняття фізичною культурою, раціональ-ний режим харчування, відмова від шкідливих звичок — обов’язко-ві супутники людини, яка має бажання вести повноцінне здоровежиття.


1. http://www. westtexasclinic. com/some-surprising-statistics-about-back-pain/

2. Епифанов В. А. Лечебная физическая культура и спортивнаямедицина: Учебник. — М. : Медицина, 1999. — 304 с.

3. Физическая реабилитация. / Под ред. Попова С. Н. — Ростов н/Д:Феникс, 2005. — 608 с.

ФІЗИЧНА РЕАБІЛІТАЦІЯ ОСІБ З ДИСКОПАТІЄЮ ШИЙНОГО ВІДДІЛУ ХРЕБТА

Міхтян Т. В., 5 курс, група 51ФР, спеціальність «Фізична реабілітація»

Полтавський інститут економіки і праваНауковий керівник: Волошко Л. Б., к. пед. н., доцент

Дископатія займає одне з перших місць серед дегенеративно-ди строфічних уражень опорно-рухового апарату людини. Ліку ван -ня дископатії повинно бути етіологічним, патогенетичним та сано-генетичним, ураховувати локалізацію ураження, стадію, форму таетап захворювання, функціональний стан організму та окремихйого систем.

При комплексному лікуванні пацієнтів з дископатією шийноговідділу хребта використовують вертеброневрологічні, рефлекторні,медикаментозні та фізичні методи, які направлені на досягнення внайкоротший термін максимального ефекту. Однак, не завжди їх кіль-кість сприяє найшвидшому одужанню, нерідко вони можуть переван-тажувати пацієнтів, протидіяти один одному або бути несумісними.

Засоби фізичної реабілітації повинні діяти не лише на ділянкухребта, але й на позахребтові патологічні вогнища, які беруть участьу формуванні неврологічних ускладнень. При цьому необхіднодосягати стійкої ремісії. Оскільки в гострий період захворюванняспостерігається виражений больовий синдром, набряк, рефлектор-ні неврологічні порушення, тому завданням реабілітації визначають

92


створення спокою для ураженого відділу. Для цього використову-ють комірець Шанца, який застосовується тимчасово для пацієнтівз переломами та переломовивихами шийного відділу хребта, пристабільних та нестабільних формах дископатії.

Усуненню болю сприяють релаксаційний масаж м’язів шиї, місце вітеплові процедури та фізіотерапевтичні процедури, які діють протиза-пально та зменшують біль: електрофорез, фонофорез, магнітотерапія.

Загальноприйняті програми лікувальної фізичної культурипередбачають обмеження рухів в гострий період захворювання,частина авторів наголошує на тому, що в гострому періоді лікуваль-на фізична культура протипоказана. Але інша — схильна застосову-вати лікувальну гімнастику з перших днів поступлення пацієнтів настаціонарне чи поліклінічне лікування. Вони рекомендують прово-дити дихальні вправи, вправи на розслаблення м’язів шиї, плечово-го поясу, верхніх кінцівок, які виконуються з вихідного положеннялежачи чи сидячи. Весь курс терапії гострого періоду складаєв серед ньому 10–15 днів.

Завданнями фізичної реабілітації в підгострий період є: адапта-ція всіх систем організму до дії фізичних навантажень; покращеннявісцеральної регуляції. Призначають ЛФК, масаж, тракційну тера-пію, антиоксиданти, біостимулятори, регулятори остеогенеза.Фізіотерапія на цьому етапі включає магнітотерапію, електрофо-рез, лазеротерапію. Використання рефлексотерапії здійснює сти-мулюючий вплив на енергетичні процеси та адаптаційно-компен-саторні механізми, які відбуваються у хребті.

Останнім часом значного поширення набула мануальна терапіяхребта з послідовним застосуванням прийомів для розслабленням’язів та мобілізації опорно-рухового апарату. Мануальна тракціяшийного відділу хребта виконується з мінімальною силою та здопомогою багаторазових, повторювальних ритмічних прийомівпасивного переміщення частин тіла.

Витягання шийного відділу хребта з використанням петліГліссона є однією з найпоширеніших процедур при больових син-дромах шийного відділу хребта, яка сприяє зменшенню тонусунапружених м’язів, розширенню міжхребцевих отворів .

Ефективним засобом функціональної терапії на всіх етапах фізич-ної реабілітації є масаж. При больовому синдромі в шийному відділіхребта рекомендують масаж комірцевої ділянки, а при наявності корін-цевої симптоматики — масаж м’язів рук. Застосовують сегментарно-рефлекторний, класичний масаж, гідромасаж, точковий та самомасаж.

93


СУЧАСНІ АСПЕКТИ ФІЗИЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ ВПІДЛІТКОВІЙ ГІНЕКОЛОГІЇ

Мокроусова Л. Ю., 5 курс, спеціальність «Фізична реабілітація»Полтавський інститут економіки і права

Науковий керівник: Бойко Г. М., д. пед. н., доцент

За незадовільних демографічних, складних соціально-економіч-них умов в Україні особливого значення набувають питання збере-ження, зміцнення здоров’я дівчат, тому що саме вони визначаютьрепродуктивну функцію жінок і життєздатність нації в цілому. Дочисла найбільш поширених гінекологічних розладів у підлітковомувіці належить затримка статевого розвитку, яка нерідко супроводжу-ється недостатнім фізичним розвитком. Відомо, що основною лан-кою виникнення такої патології є порушення ендокринної регуля-ції, яка значною мірою залежить від функціонування певнихфізіологічних систем (зокрема, кардіореспіраторної, яка відіграєпровідну роль в енергозабезпеченні процесів росту та розвитку).

Одним з основних засобів впливу на ендокринну та репродуктив-ну системи є рухова активність. У зв’язку з цим, гармонійність фізич-ного і статевого розвитку є головним фактором у розробці методівкорекції та оцінки можливих порушень. Хоча сучасна тактика реабі-літації у підлітковій гінекології повинна орієнтуватись на немедика-ментозні методи і фармакотерапію, рекомендації, які існують сьогод-ні, стосуються способів лікування із замінною або стимулюючоюгормональною терапією, вітамінолікуванням і фізіотерапією.

Тому дуже актуальною вважається можливість використаннятаких природних засобів фізичної реабілітації, як лікувальна фізич-на культура і сегментарно-рефлекторний масаж. Фізіологічнеобгрунтування цих методів докладно висвітлене, але рекомендова-ні методики зводяться до переліку вправ і мануальних засобів безурахування віку, функціонального стану хворих, дозування наван-тажень, клінічної ефективності. Вирішення цих питань дозволитьадекватно планувати фізичні навантаження, як з профілактичною,так і з лікувальною метою, підвищити ефективність комплексноголікування дівчат із затримкою статевого і фізичного розвитку.

Лікувальна фізична культура — метод лікування, що використо-вує засоби і принципи фізичної культури, головним засобом якої єфізичні вправи. Під час виконання фізичних вправ матка і матковітруби трохи змінюють своє положення. Характер зсуву матки під

94


час виконання фізичних вправ може залежати від структури рухівтіла, індивідуальних особливостей техніки виконання вправи, ана-томо-функціональних особливостей (фізичний розвиток, кут нахи-лу таза й т. п.).

Масаж при захворюваннях жіночих статевих органів, діючирефлекторно на організм, впливає на функціональний стан цен-тральної нервової системи. Масаж усуває біль, поліпшує кровообігв органах малого тазу, сприяє розсмоктуванню запальних процесів,відновленню обміну речовин, нормалізує оваріально-менструальнуй секреторну функції, підвищує тонус мускулатури матки, її скоро-чувальну функцію, усуває патологічне положення матки.

Фізіотерапія традиційно є важливою складовою в профілактиці йлікуванні акушерської та гінекологічної патології. Фізичні факториможуть бути основним або допоміжним методом у комплексі ліку-вальних заходів. Ефекти фізіотерапії засновані на тому, що поглине-на живими тканинами фізична енергія перетворюється в біологічніреакції. Кінцевий результат лікування залежить від конкретногофізичного фактора, кількості й разової дози отриманих процедур.

Отже, поетапне, комплексне застосування природних і штуч-них фізичних факторів у реабілітаційних та оздоровчих програмахдля дівчат із затримкою статевого розвитку сприяє максимальноповному відновленню репродуктивного здоров’я та гармонізаціїїхнього життя.

СУЧАСНІ МЕТОДИ ФІЗИЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ ХВОРИХ З ПЕРЕЛОМОМ ХРЕБТА

Никишин І. В., VІ курс група ФР-5113, спеціальність «Фізична реабілітація»,

Миколаївський міжрегіональний інститут розвитку людини Науковий керівник: Довгань Н. Ю., к. пед. н., доцент

У останні роки розроблено та успішно застосовується метод кіс-тково-пластичної резекції при лікуванні тільки пошкодженої частинитіла зламаного хребця та пошкодженого диску. Даний спосіб дозволяєв повній мірі виправити пост травматичний кіфоз і надійно стабілізу-вати тільки один пошкоджений хребетний сегмент. Величина кістко-во-пластичної резекції частини тіла хребця відповідає зоні пошкод-ження, яка точно визначається з допомогою комп’ютерноїрентгенографії.

95


Уламкові переломи тіл хребців — це найбільш важкий вид прони-каючих переломів, що становлять 12,3% (Н. Є. Поліщук, Н. А. Корж,В. Я. Фіщенко). Процес репаративної регенерації при таких по -шко дженнях протікає особливо несприятливо у вигляді хондраль-ного і десмального остеогенезу. Важливо відмітити, що нерідков результаті утворюється помилковий суглоб тіла хребця, прицьому, як правило, дислокація дорсального тіла хребця в сторонухребетного каналу і виражений кіфоз в поперековому відділі зали-шається не усуненим в процесі консервативного лікування, спри-чиняючи інвалідність постраждалим.

Тільки оперативне лікування, часткова резекція тіла зламаногохребця, що виправляє осьову деформацію і надійно стабілізуютьсяу вигляді кісткового блоку, дозволяють отримати гарний результат,відновити потерпілому працездатність

Слід підкреслити необхідність диференційованого вибору опе-ративного методу лікування в залежності від характеру проникаю-чого компресійного перелому тіла хребця. Здійснення кістково —пластичної операції на вентральних відділах при переломах тілхребців потребують особливих умов у клініці, анестезіологічногозабезпечення, певної кваліфікації і спеціальної підготовленостітравматолога з хірургії хребта.

При переломі хребта відбувається пошкодження кістковихструктур (хребців), м’яких тканин (міжхребцевих дисків, зв’язок,м’язів, нервових корінців, спинного мозку) та пошкодженнянервових структур.

Уламковi переломи — це вибуховий перелом хребця, коли тілохребця розколюється на кілька невеликих уламків і іноді втрачаєзв’язок з задніми структурами хребця

Якщо перелом стався в результаті потужної зовнішньої сили, то вмомент травми хворі відчувають сильний біль в спині. У деяких випад-ках біль може переходити в руки або ноги. Якщо пошкоджені нервовіструктури, то можлива слабкість та оніміння верхніх або нижніх кінці-вок. Перелом хребців у осіб молодого та середнього віку найчастішевиникає при впливі зовнішньої сили. При ураженні тіла хребця метас-тазами пухлини відбувається прогресуюче руйнування тіла хребця,при цьому перелом може статися при мінімальному зовнішньомунавантаженні. Для підтвердження діагнозу слід обов’язково зверта-ються до фахівця і виконують рентгенограму хребта (Л. Д. Потєхин).

Pозрізняють три види компресійних переломів: 1) невеликаком п ресія і відрив невеликого кісткового фрагменту з перед ньо -

96


верх нього краю тіла хребця; 2) помірна передньобокова компресія;3) значна компресія (Я. Л. Цівьян).

Переломи вивихи зустрічаються у шийному та грудопопереко-вомy відділах хребта. Верхній відділ хребта зміщається до переду.Вивих в більшості випадків виникає при переломі дужок і суглобо-вих відростків або зсуві мiжсу тавних поверхонь. Спинний мозок інервові корінці пошкоджуються від ушибy, здавлення і розриву.При деяких переломовивихах відбувається зміщення не тільки допереду, але й в сторону.

Дослідження функціонального стану органів і систем здійсню-ється за допомогою інструментальних методів (електрокардіогра-фія, фонокардіографія, спірографія, електроміографія і т. д. ), а та -кож різних функціональних проб.

ЛІКУВАЛЬНА ФІЗИЧНА КУЛЬТУРА ПРИ ГІПЕРТОНІЧНІЙ ХВОРОБІ ПЕРШОГО СТУПЕНЯ

НА СТАЦІОНАРНОМУ ЕТАПІ

Оберемок О. Ю., VІ курс група ФР-5113, спеціальність «Фізична реабілітація»,

Миколаївський міжрегіональний інститут розвитку людини Науковий керівник: Довгань Н. Ю., к. пед. н., доцент

Актуальність дослідження. Завдання ЛФК при гіпертонічноїхворобі першого ступеня на стаціонарному етапі наступні: нормалі-зація рівноваги гальмування і збудження в корі головного мозку(насамперед у результаті посилення гальмування), вироблення ізакріплення безумовних і умовно-рефлекторних моторно-вісце-ральних зв’язків, а також депрессорной спрямованості регуляціїкровообігу; тренування центральної нервової системи та системикровообігу, а також локомоторного апарату; зниження підвищеногом’язового тонусу — потужного регулятора АТ; зменшення суб’єктив-них проявів захворювання у вигляді головних болів, запаморочен-ня, слабкості та ін. ; поступова адаптація серцево-судинної, дихаль-ної та інших систем організму хворого до зростаючої дозованимфізичним навантаженням; поліпшення окислювально-відновнихпроцесів в організмі в цілому, в серцевому м’язі зокрема; поліп-шення скорочувальної функції міокарда; мобілізація резервнихмеханізмів апарату кровообігу шляхом оптимальної фізичного

97


навантаження; відновлення і підвищення фізичної працездатності.Під впливом систематичних тренувань не тільки знижується спо-живання кисню при одному і тому ж рівні навантаження, але і іс -тот но підвищується максимальна аеробна працездатність, тобтомаксимальне споживання кисню; вторинна профілактика ішемічноїхвороби серця (зниження маси тіла, рівня АТ, підвищення фізичноївитривалості); підвищення якості життя хворого.

Основними формами Л Ф К при гіпертонічної хворобі 1 ступе-ня є: ранкова гімнастика — це виконання спеціально підібраногокомплексу. На після лікарняному етапі реабілітації ранкову гігіє-нічну гімнастику можна проводити на відкритому повітрі, поєд-нуючи її з нетривалої прогулянкою; лікувальна гімнастика — цеосновна форма лікувальної фізичної культури, спрямована на від-новлення функції постраждалого органа і всього організму в ціло-му. Заняття складається з трьох частин: вступної; основний;заключної. У першій даються елементарні гімнастичні і дихальнівправи. У другій застосовуються спеціальні і загально розвиваючівправи, які надають позитивний вплив на весь організм хворого.У третю включаються елементарні гімнастичні і дихальні вправи нарозслаблення м’язових груп. відновленню фізіологічних показни-ків; самостійні заняття лікувальною гімнастикою. Проводяться хво-рими, які вміють правильно виконувати фізичні вправи і свідомостосуються якості їх виконання. Комплекс вправ для них склада-ють фахівці з лікувальної фізичної культури з урахуванням індиві-дуальних особливостей кожного хворого.

Найбільш сприятливо впливає лікувальна гімнастика для хворих зартеріальною гіпертонією I стадії навантаження в процедурі ЛГ відпо-відає початку курсу лікування, а середня другій її половині; для хворих1 стадії середнє навантаження в процедурі ЛГ застосовується на почат-ку курсу лікування, а більша в його кінці. Вправи в ізометричномурежимі виконуються в і. п. сидячи і стоячи і в ос нов ному являютьсобою утримання в прямих руках гімнастичних предметів (вагою0,5–3 кг). У зв’язку з тим, що найбільш виражене депресорні дію реєс-трується в періоді післядії вправ в ізометричному режимі, їх доцільнозастосовувати не тільки в основному, але і в заключному розділі про-цедури ЛГ. Дихання під час виконання вправ має бути рівномірним,його затримки неприпустимі. Вправи в ізометричному режиміобов’язково поєднують з вправами в довільному розслабленні м’язіві дихальними вправами. Ці вправи повинні слідувати одне за іншимбез пауз: ізометричне напруга довільне розслаблення дихальна вправа.

98


У заняття включають вправи, спрямовані на розвиток рівнова-ги, на поліпшення координації рухів. Слід уникати вправ з великоюамплітудою рухів для тулуба і голови, а також різко і швидко вико-нуваних вправ. У міру поліпшення загального стану хворому про-понують дозовану ходьбу.

ФІЗИЧНА РЕАБІЛІТАЦІЯ ЛЮДИНИ З ВАДАМИ СЛУХУ

Одіноков А. А., V курсу, група ФР-51/13м, спеціальність «Фізична реабілітація»,

Інститут соціальних технологій, Університет», тел. 0672813841, email: odinpatriot@ukr. net

Науковий керівник: Любенко В. О., доцент

Мета реабілітації: поліпшити стан здоров’я та працездатністьінва лідів.

Особливості розвитку рухової сфери глухих обумовлені в основ-ному трьома факторами: функціональним порушенням деякихфізіологічних систем, відсутністю слуху і недостатнім розвиткоммови. Несформованість моторики та особливості розвитку психіч-них функцій ставлять слабочуючих людей у специфічні умови.З втратою слуху значно знижується обсяг мовної інформації, якабере участь у формуванні всіх видів діяльності. Тому словесна моває необхідним чинником при навчанні фізичним вправам і руховимдіям в процесі фізичного виховання та спортивної діяльності.

На фізкультурних заняттях з нечуючими людьми метод словаповинен включати розпорядження, вказівки, команди, спортивнутермінологію і спортивні жести, які людина може сприймати якз індивідуальними слуховими апаратами, так і на слух. Мовніінструкції повинні бути короткими, вимовлятися в розмовномутемпі, містити необхідну інформацію про назву руху, техніки йоговиконання. Вони пред’являються усно або за допомогою письмо-вих табличок.

Схема побудови занять лікувальною фізкультуроюВступна частина: ходьба, стройові вправи, вправи для вихован-

ня і закріплення навички правильної постави, дихальні вправи. Основна частина: вправи на розвиток загальної та силової

витривалості м’язів спини, черевного преса і грудної клітки для

99


створення «м’язового корсету»: координуючі вправи в поєднанніз загальнорозвиваючими і дихальними.

Заключна частина: ходьба, вправи на координацію, дихальнівправи.

Як оптимальний для людей з вадами слуху може бути рекомен-дований руховий режим, що дозволяє поступово досягти і підтри-мувати вище середнього рівень фізичного стану. Цей рівень харак-теризується оптимальними віковими значеннями параметрівморфо-функціонального статусу, фізичної підготовленості і пра-цездатності, а також низькою захворюваність.

Завдання ФР: 1) Забезпечення вільного розвитку особистості всуспільстві; 2) Усунення наслідків інвалідності; 3)розробка засобівпо передження інвалідності; 4) Створення рівних можливостей ін -ва лідів для інтеграції в суспільство.

Індивідуальна програма реабілітації повинна містити в собірізні види, форми реабілітаційних заходів, а саме: фізичні методилікування (фізіотерапію), механотерапію, масаж, психотерапію,праце терапію, ЛФК та ін.

Найчастіше хворим з порушенням слуху і мови необхіднокористування слуховим апаратом, який повинен видаватися без-коштовно.

Побутова реабілітація спрямована на навчання читання, фор-муванню професії. Існують спеціальні ясла і дитячі сади, школи таінтернати.

Реабілітація інвалідів не обмежується вузькими рамками від-новлення окремих фізичних і психічних функцій. Вона передбачаєкомплекс заходів, що забезпечують можливість для інвалідів повер-нутися або максимально наблизитися до повноцінного суспільногожиття. Кінцевою метою реабілітації інвалідів є соціальна інтегра-ція, забезпечення їх активної участі в основних напрямках діяль-ності та життя суспільства, «включеність» в соціальні структури,пов’язані з різними сферами життєдіяльності людини — навчаль-ної, трудової, дозвільної та ін. і призначені для здорових. Інтеграціяінваліда у певну соціальну групу чи суспільство в цілому передбачаєвиникнення в нього почуття спільності і рівності з іншими члена-ми цієї групи (суспільства) і можливість співпраці з ними як з рів-ними партнерами.

100


ПОДОЛАННЯ СТРЕСУ У НАВЧАЛЬНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ СТУДЕНТА

Одончук Ю. В., 5 курс, спеціальність «Фізична реабілітація»,Інститут соціальних технологій, кафедра реабілітації

Науковий керівник: Ільєнко М. М., професор

Стресом називають неспецифічну (загальну) реакцію організмуна вплив (фізична або психологічний), що порушує його гомеостаз,а також відповідний стан нервової системи організму (або організ-му в цілому).

Також стрес — це стан індивіда в екстремальних умовах, щовиявляється на фізіологічному, психологічному і поведінковомурівнях. Екстремальні умови — надзвичайно сильні впливу зовніш-нього середовища, які знаходяться на межі переносимості і можутьвикликати порушення адаптації. Екстремальні фактори — викли-кають в організмі гранично допустимі зміни. Виділяють фізичні,фізико-хімічні, соціально-психологічні чинники.

Студентське життя повне надзвичайних і стресогенних ситуа-цій, тому студенти часто відчувають стрес і нервово-психічненапруження. В основному у студентів стрес розвивається черезвеликого потоку інформації, через відсутність системної роботив семестрі і, як правило, стрес під час сесії.

Існує безліч методів боротьби зі стресом. Можу запропонуватилише деякі, до яких може вдатися будь-який сучасний студент.

1. При розподілі часу тримати ситуацію під контролем не меншважливо, ніж керувати стресом. Почуття контролю ситуації, ймо-вірно, найважливіше і фундаментальне відношення, необхідне длятого, щоб подолати стрес.

2. Захищаючись від стресу, можна вдатися до уяви. Його вико-ристовують для психічної релаксації.

3. Нетривалі прогулянки на свіжому повітрі. 4. Відвідування культурних і культурно-розважальних установ

(театр, музей, виставка, кіно та ін) 5. Спілкування з друзями або з іншою приємною компанією. 6. Гарними ліками від стресу є сміх. Він тренує багато м’язів,

знімає головний біль, знижує артеріальний тиск, нормалізує дихан-ня і сон. При цьому в кров надходять так звані антистресові гормо-ни. Під час стресу в організмі також виробляються гормони, тількистресові: адреналін і кортизол.

101


7. Масаж. Можна вдатися також до самомасажу. 8. Заняття спортом (біг підтюпцем, плавання, спортивні ігри і т. д.).

Будь-які фізичні вправи виводять гормони стресу. 9. Існує ряд вправ для боротьби зі стресом. До них відносяться

3 види вправ: – релаксаційні (ауторегуляціонне дихальні вправи, м’язова

релаксація, йога); – концентрують вправи. Їх можна виконувати де і коли завгод-

но протягом дня; – протистресові дихальні вправи. Отже, стрес — це невід’ємна частина повсякденного життя кож-

ного студента. Реакція на стрес, як і початок трудового дня, режимхарчування, рухова активність, якість відпочинку і сну, взаємини зоточуючими, є складовими частинами способу життя. Від самогостудента залежить, яким буде його спосіб життя — здоровим,активним або ж нездоровим, пасивним, а, отже, як часто і триваловін буде перебувати у стресовому стані.

ПОДОЛАННЯ СОЦІАЛЬНОЇ ДЕПРИВАЦІЇ ДІТЕЙ-СИРІТМЕТОДАМИ СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНОЇ

РЕАБІЛІТАЦІЇ

Олейніков С. Ю., V курс, ФР-51, спеціальність «Фізична реабілітація»,Миколаївський міжрегіональний інститут розвитку людини,

к. тел 0503947295Науковий керівник: Мирян А. М., заслужений працівник культури України,


Формування особистості дітей-сиріт відбувається в стані депри-вації, що представляє собою втрату одного з безумовно бажанихумов формування особистості — сім’ї . У цьому випадку деприваційнегативний вплив на особистість дитини являє собою комплексфакторів біологічної та соціальної природи, які обумовлюють, в кін-цевому підсумку, соціальну та психічну діяльність людини. Спектрсоціальних, психологічних, фізіологічних, педагогічних проблемадаптації дітей-сиріт надзвичайно великий (Брутман В. І., 2004).

Подолання депривації і негативного впливу дитячого будинкупедагогічними, соціально-психологічними методами, а також задопомогою прийомної сім’ї може бути ефективним за умови вирі-

102


шення відповідних матеріальних, економічних, психологічних,морально-етичних, соціокультурних проблем. У зв’язку з тим, щоіндивідуальна соціально-педагогічна робота з дітьми-сиротами тапідлітками нерозривно пов’язана з наданням соціальної, педагогіч-ної, психологічної підтримки самим дітям, то спектр методик цієїроботи досить широкий.

Якщо основою для класифікації методів соціально-педагогічноїроботи взяти характеристику способів впливу на стан і поведінкуособистості або соціальної спільноти, то можна виділити три їхосновні групи: соціально-економічні, організаційно-розпорядчі тапсихолого-педагогічні.

Основною групою реабілітаційного впливу на дітей є група психо-лого-педагогічних методів. Ця група методів характеризується непря-мим впливом на підопічного через механізм регуляції його самопочут-тя і поведінки. Поведінка дитини значною мірою обумовлюєтьсясоціально-психологічними явищами: громадською і груповою дум-кою, обстановкою в сім’ї, наявністю певних соціально-педагогічнихпроблем, настроями, смаками, бажаннями, захопленнями та ін.

До групи психолого-педагогічних впливів включають такі мето-ди: переконання (реалізується в практиці соціально-педагогічноїроботи в різних формах, і насамперед у вигляді роз’яснення, пора-ди, аргументованої рекомендації, позитивних прикладів і зразківактивної життєдіяльності дитини), спостереження, соціально-пси-хологічний діагноз, навіювання, інформування, гуманізація умовнавчання, побуту та дозвілля, залучення до праці та розширенняможливостей для проявів творчих здібностей дитини, використан-ня звичаїв, традицій та ін Все це дозволяє судити про досягнутірезультати реабілітаційної роботи, про рівень виконання поставле-них перед фахівцем завдань.

Одним з ефективних засобів роботи з дітьми-сиротами, що від-носяться до групових методів є: ігротерапія, малюнкова та музичнатерапія.

Коректно побудована соціально-психологічна реабілітаціяпередбачає орієнтацію на особистість, індивідуальність, розкриттяресурсних сил дитини, надання їй комплексної соціально-педаго-гічної допомоги в рішенні особистісних проблем і, найголовніше,в усвідомленні себе суб’єктом власного життя. Соціально-психоло-гічна реабілітація носить адресний характер і спрямована на конк-ретну людину, на вирішення її індивідуальних проблем, що виника-ють у процесі соціалізації, інтеграції в суспільстві. Вона також

103


спрямована на розвиток здатності виживати в складних ситуаціях,не зламатися, знаходити способи подолання труднощів, залишаю-чись гідними людьми. Зрештою, індивідуальна соціально-психоло-гічна реабілітація допомагає дитині усвідомити свою індивідуаль-ність, навчитися керувати своєю поведінкою, емоціями, адекватнооцінювати власні сили і коригувати слабкі сторони. І, нарешті,вона спрямована на формування і розвиток моральних орієнтацій,моральної свідомості, моральних почуттів.

ЗАСОБИ Й МЕТОДИ ФІЗИЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ ХВОРИХ НА РЕВМАТОЇДНИЙ АРТРИТ

Панасюк А. В., І курс магістр, група Фр (м)–1.1, спеціальність «Фізична реабілітація»,


У лікувальній гімнастиці хворих з порушенням опорно-рухово-го апарату застосовують в основному гімнастичні, а також посту-ральні вправи (лікування положенням). Добираючи вправи ліку-вальної гімнастики, необхідно враховувати обсяг рухів у суглобі,м’язову силу, тонус м’яза, координацію, а також складні руховінавички. Вправи для збільшення рухливості в суглобах використо-вують при малорухливості і контрактурах у суглобах. Вправи длязбільшення м’язової сили застосовують для впливу на певні м’язо-ві групи. При неможливості, або небажаності виконувати динаміч-ні вправи використовують ізометричні напруження м’язів з експо-зицією 5–7 секунд.

У міру відновлення амплітуди рухів та м’язової сили починаютьзастосовувати тренувальні вправи динамічного характеру. Щобзбільшити навантаження на м’язи, вдаються до багаторазовогоповторення руху, збільшують швидкість руху і довжину важеля,опір рухові (протидію може чинити методист або партнер, дляцього використовують також гумові бинти, еспандери, блокові тре-нажери з підвішеною вагою). Вправа має викликати незначнувтому працюючих м’язів. Навантаження збільшують поступово,в міру збільшення сили м’язів.

Вправи на розтягування м’язів — ефективний спосіб розвиткум’язової сили, вони сприяють зняттю м’язового болю, обумовленого

104


тонічним спазмом, що створює вогнища ішемії в м’язовій тканині.Розвитку м’язового болю після фізичного навантаження можназапобігти, використовуючи статичне розтягання.

Лікування положенням здійснюється шляхом надання кінцівціабо тулубу спеціальних коригуючих поз за допомогою різноманіт-них простих пристосувань: лонгет, фіксуючих пов’язок. Зазвичайлікування положенням спрямоване на запобігання або усуненняконтрактур у суглобах.

Щоб підвищити фізіологічне навантаження або досягти точні-шого локального впливу, в практиці лікувальної гімнастики широ-ко використовуються технічні засоби, зокрема: снаряди, предмети інайпростіші пристрої, тренажери.

Лікувальний масаж є одним із засобів фізичної реабілітаціїпоряд з використанням фізичних вправ. Мета масажу — стимуляціякрово- та лімфообігу в зоні ураження, поліпшення процесів регене-рації, зменшення больового синдрому, відновлення сили та витри-валості м’язів, відновлення працездатності.

Електростимуляція нервово-м’язових структур низькочастот-ними стимулами адекватно активує збудливі тканини, що дозволяєшироко використовувати цей метод для лікування різних захворю-вань, корегувати функції нервово-м’язових структур, прискорюва-ти адаптацію до фізичних навантажень, нарощувати м’язову масу.

Магнітоквантова терапія. Одночасне застосування комплексуфізичних чинників стало одним з важливих напрямів у сучаснійфізіотерапії. Достатньо широко використовується комбінація маг-нітного потоку з низькоінтенсивним лазерним випромінюванням.

За останні роки значно розширилося показання до застосуван-ня МКРТ (магнітоквантової резонансної терапії) при захворюван-нях кістково-м’язової системи і сполучної тканини. В основі ефек-тивності МКРТ при захворюваннях опорно-рухового апараталежить поліпшення мікроциркуляції, потужний протинабряковийефект, що забезпечує поліпшення нервової провідності притунельннх синдромах.

Тільки раціонально складена комплексна схема лікування іззастосуванням МКРТ, мануальної терапії й інших методів можепривести до успіху.

105


ВИТОКИ УКРАЇНСЬКОЇ СПОРТИВНОЇ ТЕРМІНОЛОГІЇ

Петренко О. І., ІІ курс, «Філологія», Національний університет «Києво-Могилянська академія»,

(097)-4274499Науковий керівник: Моргун З. П., старший викладач НаУКМА

Понятійний апарат є базовим компонентом теоретичної підго-товки фахівців сфери фізичного виховання. Метою роботи є загаль-на характеристика корпусу української спортивної термінології та їїзначення для формування фахівців сфери фізичного виховання.

Розвиток спортивної термінології розпочався в період активно-го формування спорту як соціального явища наприкінці XIX сто-ліття, коли в Європі засновувалися спортивні федерації, формува-ли єдині правила змагань, зароджувалася теорія спортивноготренування. Разом із поширенням спорту з країн Західної Європив Україну прийшла переважна більшість спортивних термінів(волейбол, пінг-понг, баскетбол, старт, голкіпер тощо). У першійполовині XX століття українська галузева термінологія поповнюва-лася словами й словосполуками з німецької, англійської, фран-цузької, польської, російської, угорської мов (фізкультура, хокей,гонщик, рекордсмен тощо). На початку 1914 року у Львові зусилля-ми «Січового Союзу» вийшов друком перший в українській мовівійськовий вишкільний підручник «Правильник Піхотинців». Цюпублікацію напрацювань галицьких парамілітарних січово-стрі-лецьких організацій можна вважати однією з перших спроб творен-ня української військово-спортивної термінології. Із відновленнямУкраїною державної незалежності термінологічні проблеми в галу-зі фізичної культури не зникли. Навпаки, гострота їх, як і мовнихпроблем взагалі, зросла.

Переважна частина корпусу сучасної спортивної термінологіїсформувалася за радянської доби, визначальним соціолінгвістич-ним фактором якої було домінування російської мови, внаслідокчого окремі моделі термінотворення були скальковані з російськихзразків (віджимання-відтискання тощо). На підставі дослідженьбуло з’ясовано, що співвідношення термінів у галузі фізичної куль-тури та спорту виглядає таким чином: запозичена лексика — 50%;питома — 30%; інтернаціональна — 20%.

Наразі однією з основних проблем у галузі спортивної терміно-логії є те, що її розробкою переймаються вкрай мало, до того ж не

106


фахові спеціалісти. Варто зазначити, що для досягнення найефек-тивніших результатів напрацювання корпусу слів спортивної галузімає реалізовуватися в найтіснішій співпраці між мовознавцями,теоретиками спортивної науки спортсменами-практиками. При -кла дом такого фахівця може бути Іван Боберський, педагог, фунда-тор, теоретик і практик української національної фізичної культури,організатор сокільсько-січового руху, автор підручників з фізичноговиховання молоді. Він зробив величезний внесок у розбудову спор-тивної термінолексики, прагнучи в українській фізичній культуріукраїнського духу й рідного вислову. Він є «батьком» понять сітків-ка (волейбол), кошиківка (баскетбол), копаний м’яч (футбол), леще-тарство (лижний спорт), гаківка (хокей), стусан (бокс) тощо.

Практика спілкування показує, що не всі фахівці добре володі-ють спеціальною термінологією, а це істотно знижує ефективністьпрофесійного становлення. Таким чином, виникає проблема форму-вання фізкультурної термінології, зокрема, у студентів спеціалізова-них навчальних закладів та факультетів відповідного спрямування.

Слід зазначити, що удосконалення спортивних назв вимагаєвзаємодії інтернаціональних та національних компонентів. Дбатипро національне вираження термінів і водночас не виривати укра-їнську спортивну термінологію з літературного контексту — одна зпринципових засад термінотворення. Ще у 1934 році Ярослав-Богдан Рудницький зазначав, що є значна кількість «чужих слів, якіприйнялися загально в спорті як міжнародні й нам годі їх відкида-ти, ще й коли немає для них рівноважників».

Таким чином, значення професійного мовлення фахівця важкопереоцінити. Воно є необхідною умовою успішної професійноїдіяльності, підвищення фахової кваліфікації, обміну досвідом.

ОСОБЛИВОСТІ ФІЗИЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ ХВОРИХ З ПАТОЛОГІЄЮ ЖОВЧОВИВІДНОЇ СИСТЕМИ

Рабешко А. В., 5 курс, група 51 ФР,спеціальності «Фізична реабілітація»

Полтавський інститут економіки і праваНауковий керівник: Бойко Г. М., д. пед. н., доцент

Захворювання органів травлення, що є досить поширеними,вражають людей працездатного віку, обумовлюючи високий показ-ник тимчасової непрацездатності. Фізична реабілітація хворих

107


з патологією жовчовивідної системи є складною, багатофактор-ною, комплексною. У фізичній реабілітації широкого поширенняодержав принцип етапності. В основу його покладений критерійпроведення лікувально-відновних заходів у визначених установахреабілітації. У відновному лікуванні хворих з патологією жовчовивід-ної системи виділяють стаціонарний, поліклінічний та санаторно-курортний етапи фізичної реабілітації, які розрізняються між собоюзавданнями, обсягами і змістом заходів, тривалістю реабілітації.

Фахівці з фізичної реабілітації рекомендують застосовувати принаявній патології такі засоби фізичної реабілітації: ЛФК, лікуваль-ний масаж, фізіотерапію, працетерапію, механотерапію. ЛФК най-частіше застосовується у формі лікувальної гімнастики, ранковоїгігієнічної гімнастики, самостійних занять, прогулянок, а засобамиЛФК є загальнорозвиваючі, дихальні вправи, спеціальні вправи длям’язів живота, спортивно-прикладні вправи, ігри. У літературіє рекомендації щодо застосування поряд з фізичними вправамиприродних чинників — сонячного опромінювання, повітрянихванн, водних процедур тощо [3].

Задачі ЛФК на різних етапах реабілітації хворих з патологієюжовчовивідної системи різні. При призначенні ЛФК обов’язкововраховують всі особливості клінічного перебігу захворювання. Їїзастосовують після стихання загострення, при задовільному загаль-ному стані, стійкому зниженні температури тіла до субфебрильної.Хворобливість при пальпації в області жовчного міхура, запальні еле-менти в жовчі не є протипоказаннями для проведення занять ЛФК.

Призначення і застосування різних форм ЛФК та інших засобівфізичної реабілітації відбувається у відповідності з руховим режи-мом, який регламентує рухову активність хворих під час перебуван-ня в лікарні.

Застосування ЛФК при хронічних і функціональних захворю-ваннях жовчовивідної системи виправдано здатністю фізичнихвправ впливати на функції жовчного міхура та жовчних протоків.Дані сучасної спеціальної літератури свідчать, що фізичні вправипідсилюють кровообіг у черевній порожнині, сприяють розсмокту-ванню залишкових запальних явищ.

Для корекції моторно-евакуаторних розладів жовчовивідноїсистеми та ліквідації запального процесу в жовчному міхурі вико-ристовують також спеціальні дієти, лікування голодом, прийоммінеральних вод, фізіотерапію, психотерапію, відповідно до формидискінезії.

108


З фізіотерапевтичних засобів з метою відновлення скорочуваль-ної функції жовчного міхура проводять електростимуляцію з вико-ристанням синусоїдально-модульованих та діадинамічних струмів,низькоінтенсивну лазеротерапію та ін. Рекомендують також проце-дури: діатермію, індуктотермію, парафін, озокерит, УВЧ-терапію.На всіх етапах відновного лікування і в будь-яку фазу захворюван-ня спеціалісти рекомендують застосовувати мінеральні води.

Існують спроби лікування хворих з дискінезією жовчовивідноїсистеми із застосуванням голкорефлексотерапії, яка сприяє норма-лізації сили, рівноваги та рухливості основних нервових процесівцентральної нервової системи. Внаслідок цього коригується діяль-ність сфінктерного апарату жовчовивідної системи.

Отже, фізичній реабілітації відводиться суттєва роль у віднов-ному лікуванні хворих з гепабіліарною патологією. Перспектив ни -ми є подальші наукові пошуки, спрямовані на визначення ефек-тивності нетрадиційних засобів фізичної реабілітації хворихз гепа біліарною патологією.

ВИКОРИСТАННЯ ФІЗІОЛОГІЧНОГО ДИХАННЯУ РЕАБІЛІТАЦІЇ ХВОРОЇ ЛЮДИНИ

Ревуцька О. В., V курс, група ФР 51/13, спеціальність «Фізична реабілітація»

Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна»Інститут соціальних технологій,

тел. 0933704999, е-mail: geolania@i. uaНауковий керівник: Лазуренко С. І., д. психол. н., зав. каф.

Вивчення функції зовнішнього дихання в різних станах довелопрямий зв’язок між режимом дихання і фізіологічним станом прак-тично всіх систем організму. Провідну регулюючу роль в цьому М.Ф. Гулий бачить в багатоплановому впливі ендогенної вуглекисло-ти на біохімічні та фізіологічні процеси [3]. Основною причиноюгемогіпокарбії являється гіпервентиляція (К. П. Бутейко [2]), якавиникає під впливом різних факторів, підвищуючих кислотністьорганізму. Таким чином, фізіологічне дихання є інтегральнимпоказником благополуччя (або неблагополуччя) усіх функцій жит-тєдіяльності організму [5]. Тому його нормалізація може бутидосягнута тільки при системній організації такого функціонально-го стану, при якому не виникне потреба в гіпервентиляції [6].

109


Дипломна робота присвячена розробці такого комплексу рекомен-дацій, виконання яких забезпечує нормалізацію всіх ланок фізіоло-гічної функції дихання без маніпуляційного вольового втручання уприродний процес дихальної і видільної діяльності легень. Навикивиконання даного комплексу дають можливість хворому самостій-но контролювати та підтримувати свій стан здоров’я.

Дослідження ефекту від застосування розроблених рекоменда-цій проводилось на групі добровольців із 37 осіб, хворих на бронхі-альну астму, гіпертонічну хворобу, язву шлунку, безпліддя, зайвувагу, анемію та ін. Віддалені результати спостерігались через 15–20років здорового способу життя. Для порівняння було проведенообстеження контрольної групи людей, які не застосовували розроб-лених рекомендацій. В основу дослідження були покладені методикикількісної експрес-оцінки рівня фізичного здоров’я за Г. Л. Апа на -сенко, Р. Г. Науменко [1], оцінка працездатності за Є. О. Пи ро го -вою [4], та визначення фізичної конституції за допомогою аналіза-тора «Tanita BC-545».

За попередніми даними, особи дослідної групи мають високий івище середнього рівень соматичного здоров’я, що говорить про те,що вони володіють високими резервними функціями. У них відсут-ні маніфестовані форми соматичних захворювань. У контрольнійгрупі рівень фізичного здоров’я має низький або нижче середньогорівень, маніфестовані форми захворювань, що свідчить про відсут-ність резервних функцій.

Отримані результати доказують, що виконання рекомендаційформує особливий стан фізіологічного дихання, при якому невиникає гіпервентиляція, наступає довготривала ремісія і стійкістьсоматичного здоров’я, зменшується біологічний вік.


1. Апанасенко Г. Л. Эволюция биоэнергетитки и здоровье человека. —СПб: МГП «Петрополис», 1992. — 123 с.

2. Бутейко К. П. Способ лечения гемогипокарбии. — авторскоесвидетельство № 1067640, Госкомизобретений СССР 15. 09. 1983. —заявки №№ 76207113 и 76207413 с приоритетом от 28. 12. 1962 г.

3. Гулый М. Ф., Мельничук Д. А. Роль углекислоты в регуляции обменавеществ у гетеротрофных организмов. — К. : Наук. Думка, 1978. —243 c.

4. Пирогова Е. А., Иващенко Л. Я., Страпко Н. П. Влияние физическихупражнений на работоспособность человека. — К. : Здоров’я, 1986. —152 с.

110


5. Ревуцька О. В. Використання фізіологічного дихання у реабілітаціїхворих на діабет ІІ типу. — Актуальні проблеми навчання тавиховання людей в інтегрованому освітньому середовищі у світлі реа -лізації Конвенції ООН про права інвалідів: тези доповідей ХІІІміжнародн. науково-практ. конф. (20–21 листопада 2013 р., м. Київ) —К. : Університет «Україна», 2013. — 418 с.

6. Ревуцька О. В., Ревуцький З. Я. Спосіб лікування психосоматичнихзахворювань. Деклараційний патент на винахід (11) 62486 А (51) 7А61М21/00. (19) UA, З. 2003042654 від 02. 04. 2003. Оп. 15. 12. 2003.Бюл. № 12.

ФІЗИЧНІ МЕТОДИ КОРЕКЦІЇ СЛАБО ВИРАЖЕНОГОПОЗДОВЖНЬОГО ПІДЙОМУ СТУПНІ

ДЛЯ ЗАПОБІГАННЯ ПЛОСКОСТОПОСТІ

Савченко Н. С., 5 курс, група 51\13м, спеціальність «Фізична реабілітація»,

Інститут соціальних технологій, університету «Україна»,тел. 0958349391, е-mail: somadar@ukr. net

Науковий керівник: Ільєнко Микола Микитович

Проблеми профілактики і виправлення порушень постави істопи ще далекі від повного вирішення і дуже актуальні. Сучасневчення про реабілітацію хворих з функціональним і статичнимпорушеннями органів опори і руху виходить за рамки вузької спе-ціальності.

Дослідження багатьох фахівців свідчать, що одним із найпоши-реніших захворювань є плоска стопа, яка спостерігається у 40–50%дорослих і дітей.

Під час обстеження дітей з плоскою стопою помічено 2 типовіознаки захворювання — це опущення поздовжнього склепіння івідхилення п’ятки назовні. Треба пам’ятати, що стопа є конструк-тивно складною частиною опорно-рухового апарату, яка складаєть-ся з великої кількості кісток і зв’язок. Пластичність і легкість ходи,здатність стопи витримувати значні поштовхи під час трибків і бігувизначаються формою її кістяка і функцією м’язово-зв’язковогоапарату.

Лікування в основі своїй консервативне і комплексне, в ньомупровідне місце посідають лікувальна гімнастика, масаж і фізіотера-пія. Спеціальні фізичні вправи зміцнюють м’язи, які підтримуютьсклепіння стопи.

111


Під час лікування і для профілактики плоских стоп широкозастосовують масаж. Особливо він показаний при появі болю івтоми в ногах після довгого стояння, ходіння, наприкінці дня.Лікувальний масаж належить до найбільш адекватних фізіологіч-них методів впливу на організм дитини з патологією стопи.Особливо важливу роль він відіграє у відновному лікуванні, босприяє нормалізуванню порушених функцій та зміцненню захис-них сил організму. Масаж має широкий спектр дії на організм,з якого слід виділити, як найбільш важливі, вплив на макро —і мікро-циркуляцію, регулювання тонусу м’язів і функції з’єдну-вальної тканини, дію на больові рецептори — гіпоальгезію таседативний ефект. Крім нервово-рефлекторної дії масажу на орга-нізм, слід відзначити його безпосередній механічний тиск нам’які тканини стопи дитини, що сприяє утворенню в шкірі ім’язах високоактивних хімічних речовин (гістомін, ацетил-холін), які спричинюють розширення капілярів і забезпечуютьмобілізацію захисних сил організму дитини. Масаж проводятькурсами протягом 1,5–2 місяців, тривалість однієї процедури —10–15 хв.

Профілактика плоскостопості складається з організації пра-вильного фізичного виховання дітей у всіх вікових періодах, зміц-нення м’язово-зв’язкового апарату нижніх кінцівок, забезпеченнядітей національним взуттям. Також необхідно слідкувати за пра-вильною ходою дитини і гігієною стоп. Для оздоровлення рекомен-дуються ті види спорту, які не зв’язані з перевантаженням нижніхкінцівок, наприклад плавання. Таким чином, систематичне вико-ристання спеціальних фізичних вправ і комплексних порад з про-філактики дають змогу запобігти плоскостопості або стабілізуватипроцес деформації, зняти біль у м’язах і суглобах і підвищити мож-ливості всього опорно-рухового апарату дитини.


1. Красікова А. С. «Профілактика лікування плоскостопості». М.,2002 р.

2. Егоров Б. Б. «Розвиваюча педагогіка оздоровлення». М. 1994 р. 3. Матвеев С. В., Херодінов Б. І. «Здорова дитина. Фізичне виховання і

лікарський контроль ». — СПб. ; Сотіс, 1999 р.

112


ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ ЛІКУВАЛЬНОЇФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ В КОМПЛЕКСІ

ФІЗИЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЯ ОСІБ З ВЕГЕТОСУДИННОЮ ДИСТОНІЄЮ

Сахарова К. В., V курсу, група ФР-51/13м, спеціальність «Фізична реабілітація»,

Інститут соціальних технологій Університет «Україна»тел. 0930224217, е-mail: K-20@meta. ua

Науковий керівник: Адирхаєва Л. В., к. н. фіз. вих. с., доцент

Актуальність теми: Лікувальна фізкультура є складовою части-ною загальної фізкультури і одним з найважливіших методівкомплексного лікування хворих на вегето-судинну дистонію, атакож ефективним засобом попередження загострень при правиль-ній побудові занять і всього комплексу.

У лікувальній фізкультурі слід застосовувати фізичну культурудо хворого чи ослабленої людини з лікувально-профілактичноюметою, для максимально швидкого відновлення здоров’я і працез-датності. ЛФ, оскільки є частиною фізичної культури, виконує щей завдання фізичного виховання — сприяє розвитку й удоскона-ленню сили, витривалості, швидкості і координації рухів, впевне-ності, наполегливості, сміливості та інших фізичних і психічнихякостей, необхідних кожній людині [3].

Основним засобом ЛФ є вправи, що застосовуються відповіднолікувальним завданням і особливостям захворювання, залежно відзагального стану хворого й ступеня порушення тієї чи іншої фун-кції. Фізичні вправи є внутрішніми біологічними і не специфічни-ми подразниками, які надають загальний тонізуючий і трофічнийвплив всього організму. Вони через центральну нервову системунормалізують і стимулюють процеси в організмі хворого. За допо-могою ЛФ можна боротися з вегетосудинної дистонією [2].

Вегето-судинна дистонія — це вазомоторні порушення, що суп-роводжуються дискоординаційними реакціями на різних ділянкахсудинної системи. Відомо, що вегетосудинна дистонія належить дозахворювань серцево-судинної системи, а такі захворювання вима-гають до себе особливого, ретельного підходу [1][4]. При захворю-ваннях серцево-судинної системи небажані вправи на тренажерах.

Для того, щоб отримати профілактичний і лікувальний ефект вході занять фізкультурою, необхідно дотримуватися цілого ряду

113


принципів, порушення яких може призвести до невиправнихнаслідків. Ці принципи такі: систематичність, регулярність, трива-лість, дозування навантажень, а також індивідуалізація [6].

Рекомендується тонізуюче фізичне навантаження, що викликаєстан бадьорості. Під час санаторного лікування застосовуються ігри(крокет, волейбол, настільний теніс, бадмінтон) і спортивні вправи(ходьба на лижах, плавання, веслування), які повинні строго дозу-ватися.

Таким чином, підводячи висновок вищевикладеному, необхід-но відзначити, що фізична активність при вегетосудинній дистонії,як і при будь-якому іншому захворюванні серцево-судинної систе-ми, повинна бути строго обмежена і чітко визначена. Фізичнаактивність залежить від функціональних можливостей пацієнта,його віку, статі та здоров’я [5].


1. Береславская Е. Б. Вегетососудистая дистония: Современный взглядна лечение и профилактику. — Весь. — 2005. — 155 с.

2. Лечебная физкультура в системе медицинской реабилитации:Руководство для врачей / Под ред. А. Ф. Каптелина. — М. :Медицина, 1995. — 400 с.

3. Боголюбов В. М. Физические факторы в профилактике лечении имедицинской реабилитации. — М. : Медицина, 1987. — 154 с.

4. Лечение вегетососудистой дистонии. Серия «Семейный доктор». —СПб: Вектор, 2007. — 112 с.

5. Лечебная физическая культура: Справочник / Под ред. В. А. Епи фа -нова. — М. : Медицина, 1987. — 527 с.

6. Мурза В. П. Фізичні вправи і здоров’я. — К. : Здоров’я, 1991. — 254 с.

ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ФУНКЦІОНАЛЬНОГОСТАНУ ЛЮДИНИ САМОНАВІЮВАННЯМ

Семенов А. М., асистент кафедри реабілітації,к. тел. 097-498-60-39

Науковий керівник: Лазуренко С. І., д психол. н., доцент

На сьогодні розроблена велика кількість психотерапевтичнихметодів, заснованих на самонавіянні. У відновній практиці частішеза інших застосовуються методи Куе, Джекобсона, Шульца.

Аутогенне тренування (АТ) — це самонавіяння у стані релакса-ції (нижчий ступінь) або гіпнотичного трансу (вищий ступінь).

114


Аутогенне тренування як самостійний метод, запропонованийШульцем, за своїм характером є методом синтетичним. В йогооснові лежать знахідки староіндійської системи йогів, досвіддослідження відчуттів людей, що піддавались гіпнозу, практикавикористання самонавіяння нансийської школи психотерапевтів(Куе, Бодуен), психофізіологічні дослідження нервово-м’язовогокомпоненту емоцій, досвід застосування м’язової релаксації(Джекобсон), а також раціональна психотерапія (Дюбуа). Також,у даний час з’явилася велика кількість модифікацій методикиШульца. Ми зупинимося лише на вивченні особливостей класич-ного аутогенного тренування, запропонованого Шульцем.

Мета роботи — вивчити особливості формування функціональ-ного стану людини самонавіюванням.

Запропонована Шульцем методика аутогенного тренування навідміну від її численних модифікацій називається класичною і має2 ступені: перший, або початковий (АТ-1), і другий, або вищий(АТ-2). Сеанси самонавіяння проводяться 3–4 рази на день. Перші3 місяці тривалість кожного сеансу не перевищує 1–3 хвилин, потімчас їх дещо збільшується (АТ-2), але не перевищує 30 хвилин.Протягом курсу аутогенного тренування повинен проводитисяпильний нагляд фахівцем за змінами стану людини. З цією метоюне менше 1 разу на тиждень проводяться сеанси групового трену-вання. На першому етапі аутогенного тренування необхідно оволо-діти 6 вправами. На тренування кожної вправи необхідно приблиз-но 10-15 днів. Після цього наступає 2-й етап аутогенноготренування (АТ-2), що триває не менше 6 місяців. Повний курсаутогенного тренування розрахований на 9–12 місяців. Сеансипроводяться лежачи або сидячи, в позі «кучера» (голова схиляєтьсявперед, кисті та передпліччя — на колінах, ноги зручно розставле-ні). Шість вправ нижчого ступеня є підготовчими і дають можли-вість впливати на вегетативну нервову систему і вегетовісцеральніфункції організму людини. Вправа 1 — викликання відчуття тяж-кості; вправа 2 — викликання відчуття тепла; вправа 3 — регуляціяритму серцевої діяльності; вправа 4 — регуляція дихання; вправа5 — вплив на органи черевної порожнини; вправа 6 — викликаннявідчуття прохолоди в області чола. Після виконання вправ людинірекомендується спокійно відпочити протягом 1–2 хвилин, а потімвивести себе із стану аутогенного занурення. Для цього дають собіуявну команду: «Зігнути руки (2–3 різких згинальних рухи), глибо-ко вдихнути, на вдиху розплющити очі» [1].

115


До вищого ступеня аутогенного тренування Шульц відносиввправи, мета яких полягає у тренуванні процесів уяви (із здібністю довізуалізації уявлень) і нейтралізації афектних переживань. В ос но вівправ вищого ступеня аутогенного тренування лежить медитація.Вправа 1 — медитація на кольорі; вправа 2 — медитація на образіпевного кольору; вправа 3 — медитація на образі; вправа 4 — меди-тація на абстрактній ідеї; вправа 5 — медитація на емоційному стані;вправа 6 — медитація на людині; вправа 7 — «відповідь несвідомого».

Таким чином, одним з ефективних методів психофізіологічноїсаморегуляції, формування функціонального стану людини є ауто-генне тренування (АТ), або самонавіяння.


1. Лазуренко С. І. Психофізіологія моторних установок людини [Текст]:дис. ... док. психол. наук: 19. 00. 02 / Сергій Іванович Лазуренко;Інститут психології імені Г. С. Костюка АПН України. — Київ, 2012. —443 c. : іл., табл. — Бібліогр. : c. 369 — 421.

ФІЗИЧНА РЕАБІЛІТАЦІЯ ПРИ ДЦП

Сенніков О. В., 5 курс, група ФР-51/13м, спеціальність «Фізична реабілітація»

Інститут соціальних технологій, університету «Україна»,Науковий керівник: Лазуренко С. І., к. псих. н., доцент

По існуючих на сьогоднішній день уявленнях, які поділяютьбільшість вчених, під словосполученням «дитячий церебральнийпараліч» (ДЦП) розуміють групу порушень рухових функцій мозку,що з’явилися в результаті його ушкодження в дитячому віці. Ці роз-лади непрогресуючі, тобто з’являються із самого народження дити-ни й існують протягом усього життя.

Ріст захворюваності дитячим церебральним паралічем, один знайбільше інвалідизуючих захворювань психоневрологічного про-філю. Це свідчить про те, що проблемі лікування дитячого цереб-рального паралічу потрібно приділяти більш пильну увагу.

Важливість цієї проблеми визначається поширеністю, що збіль-шується, і соціальною значимістю захворювання, що тягне засобою важку інвалідізацію. Більша частина традиційних реабіліта-ційних методик, що існують на сьогоднішній день, має досить

високу ефективність при реабілітації дітей з діагнозом ДЦП у віцівід декількох тижнів до двох років. У цьому випадку 60-80% хворихвідновлюють рухові й мовні функції, що дає їм можливість обслуго-вувати себе, отримувати освіту, брати участь у трудовій діяльності йсоціального життя, мати родину й дітей. [1]

Засобами реабілітації ДЦП є методи соціально-відновлюваль-ної дії, психологічної корекції, фізичної реабілітації (ЛФК, масаж,гідрокінезотерапія та інш. ) і професійна орієнтація. Методи ліку-вальної фізкультури, масажу, фізіотерапії застосовуються на всіхетапах реабілітаційного лікування з урахуванням тяжкості функціо-нальних порушень та загальних протипоказань до цих методів ліку-вання.

Вправи дихальної гімнастики необхідно розглядати як головнів комплексі вправ, що використовуються кінезіотерапією для реа-білітації дітей з церебральним паралічем, оскільки вони передбача-ють не високі м’язові напруження, а залучення в роботу якомогабільшої кількості м’язів у якнайбільшій кількості суглобних з’єд-нань для досягнення гармонії між організмом і довкіллям.Використання дихальних вправ також сприяє очищенню дихаль-них шляхів від патологічної мікрофлори, повноцінному дренажубронхів, збільшенню сили і витривалості відповідних м’язів, нор-малізації кровообігу, знижує ризик переходу гострих респіраторнихзахворювань в хронічні [3]. Уміння правильно дихати при різномуфізичному навантаженні забезпечує підвищення працездатностіорганізму, поліпшує обмін речовин, зміцнює здоров’я й сприяє від-новленню мови у хворих дітей. У дітей, що страждають церебраль-ними паралічами, звичайний подих буває слабким, поверхневим.Вони погано сполучають рухи з подихом, а багато хто страждаютьпорушеннями мови, тісно пов’язаними з відсутністю правильноїпостановки подиху. Тому навчання хворого правильному подиху єдосить істотним не тільки з погляду поліпшення його загальногостану, але й для вирішення спеціальних лікувальних завдань. Так, удитини, навченої фізіологічному подиху, при якому рівень вугле-кислого газу в крові буде не менше 6%, відбувається розслабленняспастичних м’язів й у першу чергу м’язів тулуба, що сприяє навчан-ню його рухам і правильній мові. При навчанні дитини подиху,важливо правильно вибрати вихідне положення, тому що залежновід положення тіла міняються умови для подиху [2]

116


117


1. Дубровский В. И. Детские церебральные параличи. — В кн. :Спортивная медицина: Учеб. для студ. высш. учеб. заведений. — 2-еизд., доп. — М. : Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2002, с. 425–426.

2. Неумывакин И. П., Неумывакина Л. С. Н 38 Резервные возможностиорганизма. Дыхание. Сознание. Мифы и реальность. — СПб. :«Издательство «ДИЛЯ», 2013. — 336 с.

3. Семенова К. А. Медицинская реабилитация и социальная адаптациябольных детским церебральным параличом. / Семенова К. А., Мах -му дова Н. М. — М., 1979. — 184 c.

ЙОГА ЯК ВАЖЛИВИЙ ІНОВАЦІЙНИЙ МЕТОДФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ ДЛЯ СТУДЕНТІВ

Стрій Є. О., II курс, спеціальність «Програмна інженерія»,«Києво-Могилянська академія», к. тел. (096)-7964836

Науковий керівник: Козубей П. С., к. пед. н., доцент

Актуальність обраної теми зумовлена тим, що на сьогодні вУкраїні гостро стоїть проблема здоров’я людини: населення живе встані постійного стресу та напруження, що призводить до збіль-шення рівню захворювань. Особливо вразливими серед населенняє студенти, які ведуть малорухливий спосіб життя, мають сильнерозумове навантаження, незбалансоване харчування, та перевтому.Для таких людей особливо важливою складовою життя мають бутизаходи, що спрямовані на фізичне та духовне здоров’я.

За результатами нашого опитування серед 74 студентів най-більш популярним сучасним видом фізичного виховання вияви-лась йога, яка може підходити як для студентів основної групи, такі для групи спеціального навчального відділення. Мета роботи:дослідження впливу елементів йоги на здоров’я студентів, аналіз тапорівняння йоги зі стандартними вправами, визначення потребивикористання йоги на заняттях з фізичного виховання.

Об’єктом вивчення є вплив йоги на здоров’я людини, а предме-том — реакція кровоносної, нервової та імунної систем організмустудентів різного віку та стану на зайняття йогою.

Задачі: визначити кореляцію між вправами з йоги та кровонос-ною, нервовою та імунною системами, аналізувати відмінностівпливу йоги та стандартних вправ, визначити доцільність викорис-тання елементів йоги на заняттях з фізичного виховання.


118


У дослідженні взяли участь 74 студенти НаУКМА віком від 17 до21 років основної групи та групи спеціального навчального відділен-ня. Студенти розділились на 2 ідентичних за віком, статтю та станомздоров’я групи по 37 осіб — експериментальну та контрольну.Експериментальна група виконувала протягом 3 місяців визначенийкомплекс спеціальних вправ, а в контрольній групі проводилисьрегулярні звичні заняття з фізичного виховання зі стандартнимивправами. Ефективність впливу йоги оцінювалася за динамікоюпоказників покращення фізичного та духовного здоров’я людини.

Студентам з експериментальної групи було запропоновано назаняттях з фізичного виховання комплекс вправ з йоги, який вклю-чає в себе такі асани: нахили, балансування, позиції стоячи, лежа-чи, сидячи та прогини. До занять також входили комплексні загаль-ні фізичні вправи.

На початку нашого дослідження було проведено тест на гнуч-кість, стан дихальної системи, силу та координацію у всіх 74 сту-дентів. На початку та в кінці кожного заняття проводився такожтест на пам’ять, концентрацію уваги, вирішення завдань, процесинавчання та прийняття рішень.

Результати проведених досліджень дозволяють стверджувати,що показники фізичної підготовленості набагато зросли в експери-ментальної групи. Проведення тесту показало, що після кожногозаняття йогою покращуються: пам’ять, концентрація уваги, процесвирішення завдань, та процес навчання. Тобто, кров постачаєтьсядо мозку, тримаючи його в бадьорому та, водночас, спокійномустані. А отже, покращується кровообіг. Після 3 місяців результатидосліджень довели, що гнучкість та координація покращились на25%, показники сили збільшились на 13%, роботи дихальної систе-ми — на 20%. За опитуванням функції нервової системи покращи-лись, кількість захворювань зменшилась, що свідчить про покра-щення роботи імунної системи. У контрольної групи після кожногозаняття змін показників не відбувалося, після 3 місяців зрослипоказники сили на 5% та гнучкості — на 3%.

За результатами наших досліджень можна зробити висновок,що вправи з йоги позитивно впливають на здоров’я студентів:покращується кровообіг, набагато краще функціонує мозок танервова система. Імунна система активізує свою роботу, що дужеважливо при несприятливих зовнішніх факторах. Йогу доцільновикористовувати на студентських заняттях з фізичного виховання,адже вона набагато ефективніше ніж стандартні вправи.

119


ЗАСОБИ ПОДОЛАННЯ СТРЕСІВ МЕТОДАМИ РЕЛАКСАЦІЇ ТА МЕДИТУВАННЯ

Токарчук С. М., V курсу, група ФР-51/13м, спеціальність «Фізична реабілітація»,

Інститут соціальних технологій, Університет «Україна», тел. 0985362242, e-mail. Sirius-pi@mail. ru

Науковий керівник: Ільєнко Микола Микитович

Депресія — це психічний розлад, в основному порушення емо-цій, мозковою основою яких є лімбічна система і стара кора. Цейстан обумовлений функцією більш древніх в єволюційному відно-шенні структур мозку, інколи спостерігається у тварин (наприклад,собака, помираюча від голоду на могилі хазяїна), в той час як єво-люційно більш нові структури — кора великих півкуль, — пов’яза-на з функціональною асиметрією і мовою, що у тварин відсутня.

Етіологія депресії, так як і шизофренії, залишається невідомою.Причиною того є те, що це захворювання не має матеріальної осно-ви. Проблема криється у свідомості і підсвідомості. [1]

По своїй суті це патологічне, тобто хворобливе посилення при-таманних нам ємоцій горя, смутку, страждання. Іншими словамице проблема не стільки індивідуума скільки самої психіки.

Серед причин депресії також хронічний стрес, коли на протязідовгого періоду людина відчуває невпевненість у завтрашньому дні,живе в умовах нестабільності, соціальної і фінансової незахищеності [2].

Депресія, як джерело прихованого гніву, розглядається як засіб,за допомогою якого людина справляється з нормальними, аленездійсненими бажаннями. Людина повинна досягти почуттяцілісності та безперервності власного «я» перш, ніж стане стриму-вати турбуючи його імпульси репресії.

Коли нам — або тому порядку, який склався в нашому малень-кому світі, — хтось або щось загрожує, ми турбуємося або сердимо-ся. Внутрішні механізми нашої психіки мобілізують нас на захист,на відображення небезпеки і на відновлення нашого почуття захи-щеності та контролю ситуації. Якщо такого захисту не відбувається,настає депресія, пригнічений стан духу.

Перебуваючи в депресії, ми просто приймаємо ситуацію,пасивно змірившись з нею. Набагато більш здоровою психологіч-ною реакцією буде піднятися на боротьбу з несправедливістю.

Медитація — вид психічних вправ, використовуваних в складідуховно-релігіозних або оздоровчих практик, або ж психічний

120


стан, виникаючий у результаті цих вправ (або в силу інших причин).Це розумова діяльність, направлена на приведення психіки людини достану глибокої зосередженості ставлячись такин чином і результатом,і об’єктивною характеристикою медитації. В психологічному аспектімедитація передбачає усунення крайніх емоційних проявів і значнепониження активності. Соматичний стан медитації характеризуєтьсяпри цьому розслабленням, а його умонастрій — піднесеністю і відчу-женістю (від зовнішніх об’єктів та окремих внутрішніх переживань).

Дослідження, проведені Ексетерському університетом у Ве ли -ко британії, показали, що медитація по методу Сахаджа-йоги надаєблаготворний терапевтичний ефект на пацієнтів, які страждаютьдепресією і тривогою. 24 пацієнта з депресією і тривогою були роз-ділені на 3 групи: перша група медитувала протягом шести тижнів,друга група лікувалася традиційним способом, тобто методами ког-нітивно-поведінкової терапії, і контрольна група не отримуваланіякого лікування.

Група, отримувала лікування за методом Сахаджа-йоги, показа-ла статистично значуще зниження рівня тривоги, депресії і поліп-шення загального емоційного стану в порівнянні з групою, що неодержувала лікування. Крім того, результати медитують групи ви -явилися краще в порівнянні з результатами другої групи, яка отри-мувала традиційне лікування поведінкових розладів [3].


1. Психофізіологія: Посібник для вузів. /Під ред. Ю. И. Олександрова. —СПб. : Питєр-2008.

2. Сборник. СПб., «Алетейя», 1998. / Фрейд З. Печаль и меланхолия. 3. http://freemeditation. ru/benefits-of-meditation/meditation-helps-with

ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ МАСАЖУ ПРИ СТРЕСОВОМУ СТАНІ ЛЮДИНИ

Турнавіотов Б. Б., 6 курс, група ФР–61, спеціальність «Фізична реабілітація»,

к. тел. 0674014209, Інститут соціальних технологій, Кафедра реабілітації,

Науковий керівник: Адирхаєв С. Г., к. пед. н., доцент

Стрес як психофізіологічний феномен пов’язан з професійноюдіяльністю людини й істотно впливає на її ефективність, у деякихвипадках значно знижуючи її, а також, може обумовлювати появу

121


різних патологічних станів. Це переконливо підтверджує необхід-ність у використанні лікувального масажу в комплексі фізичноїреабілітації осіб, які перебувають в стресовому стані [3].

Мета роботи — вивчити особливості застосування лікувальногомасажу при стресовому стані людини.

В даний час масаж є загальнодоступним засобом, надає різносто-ронній фізіологічний вплив на організм шляхом природної активіза-ції адаптаційно-компенсаторних механізмів, відновлення зміненихфункцій, підвищення неспецифічної резистентності, поліпшенняфункціонального стану і фізичної працездатності людини. В основімеханізму дії масажу лежать складні взаємопов’язані рефлекторні,нейрогуморальні і нейроендокринні процеси, регульовані вищимивідділами центральної нервової системи. Масаж впливає по типушкірно-вісцерального рефлексу на тканини і окремі органи, на весьорганізм в цілому. При неправильному застосуванні лікувальногомасажу можуть виникнути загальна слабкість, почуття розбитостій інші негативні загальні та місцеві реакції. Енергійне застосуванняв перші сеанси прийомів масажу, може привести до появи шкірнихкрововиливів, спазму судин, підвищенню пучкового м’язового тону-су, виникненню болю в усьому тілі. Суб’єктивні відчуття при пра-вильному виборі масажних прийомів і методиці їх застосування тадозування виражаються в появі відчуття приємного тепла у всьомутілі, поліпшенні самопочуття і підвищенні загального тонусу [1].

Лікувальний масаж спини має деякі особливості. На спинімасажують щонайширший, довжелезні та трапецієподібний м’язи.Рекомендується масажувати спину за двома напрямками: зверхувниз і знизу вгору. Положення людини лежачи на животі, рукизлегка зігнуті в ліктьових суглобах і розташовуються уздовж тулуба.Всі прийоми масажу проводять у напрямку від периферії до центру.Після нього слід очікувати відчуття тепла, комфорту, розслабленос-ті в масажованій ділянці, поліпшення загального самопочуття,збільшення рухливості суглобів, сонливості, більш легкого і вільно-го дихання. Процедура масажу складається з трьох етапів:

1. Вступний — протягом 1–3 хв. щадними прийомами готуютьлюдину до основної частини процедури;

2. Основний — протягом 5–20 хв. і більше застосовують дифе-ренційований цілеспрямований масаж.

3. Заключний — протягом 1–3 хв. знижують інтенсивність спе-ціального впливу, при цьому нормалізуються всі функції організму[1, 2].

122


Фізичні вправи ефективно сполучаються і комбінуються з маса-жем при застосуванні спочатку фізичних вправ, а потім масажу абонавпаки. При стресовому стані людини вказані засоби фізичноїреабілітації рекомендується комбінувати першим типом. Програматриває 16 днів. На заняття лікувальною гімнастикою відводиться25–30 хв., а на процедуру лікувального масажу 20–25 хв. щодня.Отже, лікувальний масаж є простим та ефективним засобом фізич-ної реабілітації при стресовому стані людини і тому його рекомен-дується застосовувати в комплексі реабілітаційних заходів.


1. Мухін В. М. Фізична реабілітація [Текст]: Підручник / В. М. Мухін. — 3-тє вид., перер. та доп. — К. : Олімпійська література, 2009. — 488 c. : іл.

2. Физическая реабилитация [Текст]: Учебник / [А. А. Бирюков, Н. М. Ва -леев, Т. C. Гарасева и др. ]; под ред. С. Н. Попова. — 4-е изд. — Ростовн/Д: Феникс, 2006. — 608 c. : ил.

3. Эверли Дж. С., Розенфельд Р. Стресс: природа и лечение [Текст]:Монография / Дж. С. Эверли, Р. Розенфельд. — пер. с англ. — М. :Медицина, 1985. — 224 c. : ил.

ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ ЛІКУВАЛЬНОЇГІМНАСТИКИ ПРИ СТРЕСОВОМУ СТАНІ ЛЮДИНИ

Турнавіотов Б. Б., 6 курс, група ФР–61, спеціальність «Фізична реабілітація»,

к. тел. 0674014209, Інститут соціальних технологій, Кафедра реабілітації,

Науковий керівник: Адирхаєв С. Г., к. пед. н., доцент

Cтрес — це стан, що виникає в результаті невідповідності мож-ливостей людини вимогам, які ставлять до неї наявні умови її жит-тєдіяльності, і який може призвести до зниження ефективностідіяльності людини та негативних наслідків для її психічного і фі -зич ного здоров’я. Виділяється такий вид стресу, як професійнийстрес. Причини професійного стресу дуже різноманітні. До профе-сійного стресу призводить перевантаження людини роботою,недостатньо чітке обмеження її повноважень і посадових обов’яз-ків, неадекватна поведінка колег і довга та вимотуюча дорога наслужбу і назад, не кажучи вже про недостатню оплату праці, одно-манітну діяльність або відсутність кар’єрних перспектив [2].

123


Мета роботи — вивчити особливості застосування лікувальноїгімнастики при стресовому стані людини.

Одним з головних етапів реабілітації, який спрямован на зни-ження ступеня відповідної реакції на стрес є застосування засобівфізичної реабілітації. Модифікація способу життя, зміна своїх зви-чок — тяжкий процес, але реабілітація стресу може бути успішною.Одним з більш ефективних засобів зміцнення здоров’я і підвищен-ня здатності організму протистояти впливу стресорних подразненьє використання фізичних вправ, тобто «вибивання» психологічно-го стресу фізичним. Фізичні вправи є дієвим засобом попереджен-ня негативних наслідків стресу. З біологічної точки зору це є цілкомзакономірним, тому що протягом тисячоліть емоції людини безпо-середньо були пов’язані з м’язовою діяльністю. Лікувальна гімнас-тика вирішує основні завдання лікувальної дії фізичних вправ. Приосвоєнні фізичних вправ реабілітолог має показати, як виконувативправи, і вимагати від людини точного повторення рухів. Заняттялікувальною гімнастикою складаються з вступної, основної тазаключної частин.

Вступна частина становить 15% часу всього заняття. Вона під-готовлює організм до виконання вправ основної частини.

Основна частина становить 70% часу заняття лікувальною гім-настикою. У ній вирішують головні завдання.

Заключна частина заняття з лікувальної гімнастики триває 15%часу. Вона потрібна для зменшення фізичного навантаження і при-ведення організму до спокійного стану.

При проведенні занять лікувальною гімнастикою характервправ, фізіологічне навантаження, дозування і вихідні положеннямають відповідати функціональним можливостям людини. Фізичнівправи мають впливати на весь організм. При складанні планузаняття слід дотримуватись принципів поступовості та послідовно-сті у підвищенні та зниженні фізичного навантаження [1].

Фізичні вправи ефективно сполучаються і комбінуються з маса-жем при застосуванні спочатку фізичних вправ, а потім масажу абонавпаки. При стресовому стані людини вказані засоби фізичноїреабілітації рекомендується комбінувати першим типом. Програматриває 16 днів. На заняття лікувальною гімнастикою відводиться25–30 хв., а на процедуру лікувального масажу 20–25 хв. щодня.Отже, лікувальна гімнастика є простим та доступним засобомфізичної реабілітації при стресовому стані людини і тому її реко-мендується застосовувати в комплексі реабілітаційних заходів.

124



1. Мухін В. М. Фізична реабілітація [Текст]: Підручник / В. М. Мухін. — 3-тє вид., перер. та доп. — К. : Олімпійська література, 2009. — 488 c. : іл.

2. Щербатых Ю. В. Психология стресса и методы коррекции [Текст]:Учеб. пособ. / Ю. В. Щербатых. — СПб. : Питер, 2006. — 256 c. : ил.

КОРЕКЦІЯ ПОРУШЕНЬ ФУНКЦІЙ ОПОРНО-РУХОВОГОАПАРАТУ У ДІТЕЙ З ДЦП

ЗАСОБАМИ ФІЗИЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ

Тяжченко А. М., ІV курс, група ФР–41, спеціальність «Здоров’я людини»,

Інститут соціальних технологій, кафедра реабілітації,Науковий керівник: Колядич О. І., ст. старший викладач

У сучасній клініко-психолого-педагогічній літературі дитячіцеребральні паралічі (ДЦП) розглядають як медико-біологічнупроблему, в якій більше питань, ніж відповідей, і навіть у мірупоглиблення наших знань в цій сфері питань не стає менше. Відомоп’ять основних груп причин всіх хвороб: біологічні, фізичні, хіміч-ні, механічні, соціально-психологічні.

Це захворювання виникає у відповідь на різного роду ушкоджен-ня нервової системи (НС) в пре- і перинатальному періодах.Ураження НС на ранніх етапах онтогенезу в подальшому виявляєть-ся хронічною інвалідизацією дитини, внаслідок порушення здатнос-ті виконувати активні довільні рухи і зберігати вертикальну позу тіла.

ДЦП — це збірний термін, що об’єднує групу непрогресуючихстанів, — розладів рухів (паралічі, гіперкінези, атаксія), які можутьпоєднуватися із порушеннями психіки, мови, чутливих систем, епі-лептичними припадками. Характеристика рухових порушень приДЦП представлена у цілій низці досліджень зарубіжних та вітчиз-няних авторів — це В. І. Казявкін, М. А. Бабадегин, С. К. Ткаченко,О. А. Качмар, Т. Д. Марцилковська, Б. Бобат. Поняття «порушенняфункцій опорно-рухового апарату» носить збірний характер і міс-тить у собі розлади, різні за походженням та проявами.

В Україні частота ДЦП складає 2,4–2,5 випадків, а в різнихрегіонах країни коливається від 2,3 до 4,5 на 1000 дитячого насе-лення. В даний час в Україні більше 30 тисяч хворих потребуютьтривалої реабілітації.

125


Велика частина традиційних реабілітаційних методик, які існу-ють на сьогодні, має достатньо високу ефективність при реабіліта-ції дітей з діагнозом ДЦП у віці від декількох тижнів до двох років.У цьому випадку 60-80% хворих відновлюють рухові й мовні фун-кції, що дає їм можливість обслуговувати себе, здобувати освіту,брати участь в трудовій діяльності і соціальному житті, мати сім’юта дітей.

Основні методи реабілітації — лікувальна фізкультура і масаж.Схеми процедури підбираються індивідуально. При цьому прагнутьвідновити баланс між м’язами — згинання та розгинання, неузгод-женість в роботі яких приводить до затримки розвитку, неправиль-них поз. Починати масаж бажано не раніше, ніж у півтора місяці,оскільки у більш ранньому віці причина патології не зовсім ясна.

До комплексу лікування входять також пробіжки по біговійдоріжці, перед якою висить дзеркало, що дозволяє дитині бачитисебе і коригувати свої рухи. Малюки катаються на спеціальномувелосипеді з фіксацією рук, ніг та спини. Для тих, хто погано пере-сувається, існують спеціальні ходунки. А розвивати вестибулярнийапарат допомагають батути.

Такі діти із задоволенням плескаються у басейні — ця процеду-ра називається бальнеотерапією. У воді у них змінюється маса тіла,і вони не бояться зробити крок — деякі малюки спочатку вчатьсяплавати, а потім ходити. Ті, хто ще не вміє ходити, потрапляютьу басейн за допомоги підйомника. Купання доповнює дуже ефек-тивний і приємний гідромасаж.

Багатьом малюкам, страждаючим на ДЦП, призначають грязе-лікування. Грязь надає загальнорефлекторну хімічну дію, стимулюєнервові закінчення. Тепла грязь — хороший засіб при гіпертонусі.Зняти спастику м’язів при ДЦП допомагають електрофорези, а для поліпшення судинної регуляції використовують магнітотера-пію. Невід’ємна частина лікування — фізіотерапія і парафіно -терапія.

Ще одна дуже важлива деталь, про яку обов’язково повиннізнати батьки, — дитину з ДЦП має оглянути логопед. Затримкарухового розвитку часто супроводжується уповільненням розвиткупсихічного і мовного. При гіпертонусі навіть мова малюка буває втонусі. Це заважає дитині розмовляти, тому може бути потрібнийлогопедичний масаж і курс медикаментозної терапії.

126


ЗАСТОСУВАННЯ СПОРТИВНОГО МАСАЖУ ДЛЯ КОРЕКЦІЇ ФУНКЦІОНАЛЬНОГО СТАНУ

СПОРТСМЕНА У ВІДНОВНИЙ ПЕРІОД ТРЕНУВАНЬ

Углов Є. С., 5 курс, група ЗФР–51(М), спеціальність «Фізична реабілітація»,

Інститут соціальних технологій, Кафедра реабілітації,Науковий керівник: Ільєнко М. М., професор

Спортивний масаж є найважливішою частиною спортивного тре-нування і чудовим засобом підготовки спортсменів до змагань.В загальному розумінні спортивний масаж являє собою фізичнийвплив на м’язи, шкіру і суглоби спортсмена з метою максимальноговідновлення можливості їх функціонування. Для зменшення застій-них явищ, наприклад, в ногах у бігунів. Для сухожиль і зв’я зок, якіпісля спортивного масажу швидко відновлюють свої функції. В про-цесі спортивного масажу поліпшується харчування суглобових хрящів(диски, меніски). Збільшується амплітуда руху суглобів, і в той же часза рахунок зміцнення зв’язок знижується небезпека вивиху. Серцево-судинна системи — поліпшує її загальні показники, плюс відбуваєть-ся пасивна тренування периферичних судин. Вони, в залежності відтого, які вправи потрібно виконувати, швидше звужуються або роз-ширюються. Іншими словами, нормалізує судинний тонус.

В наших кабінетах спортивний масаж обов’язково поєднуєтьсяз мануальною терапією. Завдяки цьому знімаються блоки з попе-речно-реберних суглобів, і грудна клітина здатна до більшого роз-ширення. Це означає, що в легені і потім в кров надходить набага-то більше кисню. Часто при заняттях спортом хребці інтенсивнозближуються один з одним і навіть можуть зміщуватися. Поєд нан -ням спортивного масажу і мануальної терапії цю проблему теж вда-ється вирішити: підняти і вирівняти хребці і уберегти спортсменавід болю в спині. Це має велике значення для майбутнього, оскіль-ки оберігає хребет спортсмена від розвитку пов’язаного з трену-вальними перевантаженнями остеохондрозу. Врівноважує процесизбудження і гальмування в головному мозку. В результаті покращу-ється релаксаційний ефект і нормалізуються періоди сну. Інакшекажучи, нервова система стає більш гнучкою.

Вплив спортивного масажу на організм:– під час фізичного впливу масажиста на шкіру спортсмена від-

бувається видалення віджилих клітин зовнішнього шару шкіри,

127


завдяки чому максимально активується видільна функція потових ісальних залоз, поліпшується шкірне дихання, харчування і кровоо-біг шкіри.

– посилює обмінні процеси в області, що піддається фізичномувпливу.

Під впливом масажу відбувається постачання корисними речо-винами і киснем, за рахунок чого відбувається підвищення працез-датності м’язів.

ПСИХОФІЗИЧНА РЕАБІЛІТАЦІЯ ПІСЛЯ ОПЕРАТИВНИХ ГІНЕКОЛОГІЧНИХ ВТРУЧАНЬ

Угнева О. І., V курсу, група ФР-51/13м, спеціальність «Фізична реабілітація»

Інститут соціальних технологій, Університет «Україна», тел. 063-499-95-48, e-mail: ugneva@i. ua

Науковий керівник: Любенко В. О., к. м. н.

Психофізична реабілітація жінок після оперативних гінеколо-гічних втручань, сприяє покращенню стану здоров’я незалежно відвіку, підвищенню тривалості та якості життя жінки.

Сьогодні Україна переживає не тільки глибоку економічнукризу, а й стикається з такими демографічними процесами, якіпри зводять не лише до зменшення населення (в середньому на0,3 млн. за рік), але й до зміни якісного його складу. Зокрема, різкозростає відсоток непрацездатного населення внаслідок збільшеннякількості інвалідів, яка складає 6 млн. чоловік [1, с. 3–6; 60, с. 3–6].

Великої уваги потребує відновлення здоров’я жінок після опе-ративних гінекологічних втручань. Адже це найчастіше хворі діто-родного та працездатного віку. Наприклад, позаматкова вагітністьвиявляється у 1–4 відсотків загального числа гінекологічних хво-рих. Відновлювальне лікування після операції стає профілактикоюповторної позаматкової вагітності (5 відсотків випадків) та профі-лактикою безпліддя [2, с. 379–380].

Сучасна оперативна гінекологія має гарне анестезіологічнезабезпечення, довершену хірургічну техніку, нові технології (мікро-хірургія, хірургічна лапароскопія, безшовне з’єднання тканин). Алеу сучасних несприятливих екологічних та соціально-психологічнихумовах негативний преморбідний фон (різке збільшення екстраге-нітальних захворювань, особливо серцево-судинних, захворювань

центральної та периферичної нервової системи та хвороб, щопов’язані з порушенням обміну речовин) може негативно впливатина течію післяопераційного періоду. Для повного одужання хвороїнеобхідне спеціальне відновлювальне лікування, спрямоване напрофілактику післяопераційних ускладнень, попередження реци-дивів хвороби та усунення функціональних розладів, які викликаніпатологічним процесом. [3, с. 533–534].

Якщо користуватися засобами психофізичної реабілітації,вести розумний спосіб життя та виконувати активну оздоровчупрограму, то здоров’я жінок після оперативних гінекологічнихвтручань відновлюється краще та скоріше, підвищується тривалістьта якість життя людини.

Важливо розмежовувати зміни, які є неминучим результатомоперативного гінекологічного втручання, та зміни, які зв’язані зпроцесом гіподинамії і старіння, які можливо відстрочити та запо-бігти завдяки веденню активного способу життя. [4, с. 66–68].

Підготовка хворої до гінекологічної операції пов’язана з вели-кими психологічними проблемами, що пов’язані з функціональ-ною та символічною значимістю підлягаючих видаленню органів.

Якщо хвора внаслідок операції втрачає здатність до дітонарод-ження, у неї можливі виражені та затяжні невротичні стани переваж-но істеро-іпохондричного типу, депресивні розлади. Таким пацієн-ткам потрібна як медична допомога, так і психофізична реабілітація.

Невірні уявлення про після оперативний процес формуютьповедінку, яка, у свою чергу, створює умови, що зміцнюють ці уяв-лення, створюючи, таким чином, замкнене коло. Розірвати йогоможливо в той момент, коли стан здоров’я після операції призво-дить до зниження рівня рухової активності. Залучення до активно-го способу життя допоможе розірвати це замкнене коло.


1. Мурза В. П. Психолого-фізична реабілітація. Підручник. — К. :»Олан», 2005. — 608 с.

2. Сильва Х., Голдман Б. Управление интеллектом по методу Сильва:Пер. с англ. ; Худ. обл. М. В. Драко. — 3-е изд. — Мн. : ООО«Попурри», 2000. — 256 с.

3. Епифанов В. А. Лечебная физическая культура и массаж: Учебник. —М. : ГЭОТАР-МЕД, 2002. — 560 с.

4. Полная энциклопедия здоровья Луизы Хэй: Пер. с англ. — М. :ОЛМА — ПРЕСС Образование, 2002. — 784 с.

128


129

ПРОБЛЕМИ КОРЕКЦІЇ МОВЛЕННЄВОГОНЕДОРОЗВИНЕННЯ ДІТЕЙ

ІЗ ЗАТРИМКОЮ ПСИХОЛОГІЧНОГО РОЗВИТКУ

Усикова К. О., V курс, група КО-61, спеціальність «Корекційна освіта»,

Миколаївський міжрегіональний інститут розвитку людини ВНЗ Університет «Україна», к. тел. : (067)4319892

Науковий керівник: Борко Т. М., к. п. н., доцент кафедри

Проблема затримки психологічного розвитку (далі ЗПР) дити-ни розглядається психологами та педагогами як одна з актуальнихпсихолого-педагогічних проблем. Разом з тим вивчення дітей цієїкатегорії розпочато порівняно недавно, а тому проблема фактичнозалишається малорозробленою і досить актуальною.

Мовлення якнайтісніше пов’язане з мисленням, тому недоліки врозвитку одного з цих процесів неодмінно відбиваються в недолікахдругого. Мовлення дітей із ЗПР має ряд суттєвих недоліків, якіпотребують уважного вивчення і корекції. Проте психологові, щовивчає дітей з відставанням у психічному розвитку, потрібно завждимати на увазі існування специфічних порушень розвитку мовлення.

На проблемі вивчення дітей із затримкою психологічного роз-витку зосередили свою увагу Т. В. Єгорова, Г. І. Жаренкова, В. П. Ку дрявцева, Н. О. Менчинська, В. І. Лубовський, В. І. Насо -но ва, В. М. Си ньов, Н. М. Стадненко, У. В. Ульєнкова, В. В. Тара -сун, С. О. Та ра сюк, М. К. Шеремет, О. М. Цимбалюк.

Для розробки класифікації порушень мовленнєвого розвиткуважливими виявились принципи аналізу структури дефекту, роз-роблені Л. С. Виготським: виділення первинного дефекту; встанов-лення характеру вторинних відхилень; вивчення походження сим-птомів, що спостерігаються; класифікація симптомів зурахуванням провідних факторів: часу виникнення первинногодефекту, ступеню його вираженості, умов виховання і сукупностісоціальних факторів, в яких протікає розвиток дитини.

Затримка психічного розвитку (ЗПР) — це вповільнення темпурозвитку психіки і виражається в нестачі загального запасу знань,обмеженості уявлень, незрілості мислення, перевазі ігрових інтер-есів і нездатності займатися інтелектуальною діяльністю. Поняття«затримка психічного розвитку» вживається стосовно до дітей зіслабко вираженою органічною або функціональною недостатністю


130


центральної нервової системи. У них спостерігається поліморфнаклінічна симптоматика: незрілість складних форм поведінки,цілеспрямованої діяльності на тлі швидкої виснажуваності, пору-шення працездатності. Такі діти відзначаються, як діти з недостат-німи здатностями до навчання.

Для затримки психічного розвитку характерне вповільненнятемпу формування пізнавальної і емоційної сфер з їхньою тимчасо-вою фіксацією на більш ранніх етапах. Характерна мозаїчність ура-ження, при якій поряд із дефіцитарними функціями є і збережені.

Патологічною сутністю ЗПР є вплив цілого ряду патологічнихфакторів перинатального, натального і постнатального періоду.Аналіз електрофізіологічних даних свідчить про наявність органіч-них уражень мозку у майже всіх дітей із ЗПР. У більшості випадківпри ЗПР виявляється сполучення органічних ушкоджень у виглядіенцефалопатичних розладів і недостатності окремих психічнихфункцій з ознаками загального психічного недорозвинення.

Мовленнєві порушення у дітей із затримкою психічного роз-витку проявляються на фоні недостатньої сформованості пізна-вальної діяльності й зумовлені особливостями психофізичного роз-витку: своєрідним мисленням, недостатнім рівнем розвитку такихрозумових операцій, як аналіз і синтез, недоліками мнемонічноїдіяльності, обмеженим життєвим досвідом, вузьким світоглядом,невмінням використовувати опорний матеріал.

РУХОВА АКТИВНІСТЬ ЯК ЗАСІБ ВПЛИВУ НА СТАН ЗДОРОВ’Я СТУДЕНТІВ

Френчко О. О., 5 курс, група 51 ФР, спеціальність «Фізична реабілітація»,

Полтавський інститут економіки і права Університету «Україна»Науковий керівник: Волошко Л. Б., к. пед. н., доцент

Недостатня фізична активність є доволі поширеним явищему сучасному суспільстві. За даними окремих досліджень, рівеньфізичної активності майже 70% чоловіків і жінок усіх вікових групє нижчим від мінімально припустимого, що чинить негативнийвплив на їхнє здоров’я. Криві життя переконливо доводять, щоу найменш фізично активних осіб існує значно менше шансівдожити до певного віку в порівнянні з найбільш активними.

131


Наприклад, тільки 81% найменш активних осіб можуть розрахову-вати дожити до 70 років у порівнянні з 90% найбільш активних.

Відповідно до соціологічних опитувань від 44 до 71% молодихлюдей, які проживають у країнах ЄС та 36% у США, займаютьсяфізичною активністю менше 60 хвилин на тиждень. Напруженаінтелектуальна праця студентів приводить до зменшення часу,який відводиться на рухову активність, а це, у свою чергу, викли-кає погіршення стану здоров’я, знижує загальну опірність організ-му до несприятливих впливів. Структура добової рухової актив-ності студентів свідчить про переважання серед інших сидячоговиду активності.

Для реалізації здорового способу життя сучасного студентстванеобхідно запроваджувати комплекс заходів модифікації стилюїхнього життя, у цьому контексті ми проаналізували наукові праціряду авторів, які рекомендують збільшити обсяг рухової активнос-ті. Рухова активність — один із найбільш потужних і доступнихкомпонентів гармонійного фізичного розвитку, розумової працез-датності та профілактики захворювань у студентів. Тому важливимчинником впливу на здоров’я студентів є розширення руховоїактивності. При цьому, на нашу думку, доцільним є рекомендуватистудентам використовувати вправи аеробної спрямованості, зокре-ма ходьбу і легкий біг підтюпцем. Оскільки вважається, що фізичнінавантаження в аеробному режимі енергозабезпечення є найкра-щим засобом тренування тих систем, які в екстремальних умовахзабезпечують гомеостаз організму.

На даний час найоптимальнішим видом аеробної активностідля дорослих є хода, оскільки під час неї легко контролювати інтен-сивність навантажень. Вона не вимагає жодних особливих навичокі умінь, при ній мінімальна ймовірність виникнення травм, а енер-говитрати під час ходи з великою швидкістю наближаються дотаких, як під час бігу підтюпцем. При повільній ході довжина крокуповинна складати 40–50 см, а при швидкій –сягає 90–100 см.Повільний темп ходи — 60–70, середній — 71–90, швидкий —91–110 кроків за хвилину. При ході необхідно дихати через ніс, гли-боко і ритмічно. Заняття ходою починають у режимі малого наван-таження. Темп ходи повільний і середній. При потребі через кож-них 10 хв. пропонується відпочинок, під час якого виконуютьсягімнастичні та дихальні вправи.

Режим середнього навантаження характеризується застосуван-ням ходи в швидкому темпі по місцевості з кутом підвищення до

132


10°. Як і при використанні режиму малих навантажень, періодичнопропонуються перерви для відпочинку, під час яких також викону-ються гімнастичні та дихальні вправи.

Режим малого навантаження з включенням до тренувальногозаняття бігу підтюпцем: у перші дні застосовувалася тільки хода;пізніше за умови сприятливої динаміки показників функціональноїпідготовленості включають повільний біг підтюпцем у співвідно-шенні: хода — 90%, біг підтюпцем — 10%.

Режим середнього навантаження: у ході тренування тривалістьходи зменшується, а бігу — збільшується. Заняття завершуютьсязаключною заминкою і вправами на розтягнення.

Отже, розширення рухового режиму, у тому числі із застосуван-ням ходи та бігу, дозволить позитивно вплинути на стан здоров’ястудентів, які ведуть гіподинамічний спосіб життя.

ФІЗИЧНА РЕАБІЛІТАЦІЯ ДІТЕЙ З ДЦП

Харченко Д. В., V курсу, група ФР-51/13м, спеціальність «Фізична реабілітація»,

Інститут соціальних технологій, Університет «Україна», тел. 0931164331, email. trubienko1990@ukr. net

Науковий керівник: Любенко В. О., к. м. н., доцент

Статистичні дані про захворюваність на дитячий церебральнийпараліч (ДЦП) суперечливі, однак в усьому світі, зокрема й в Ук раї -ні, спостерігається зростання даного захворювання. В тих держа-вах, які обґрунтовано прийнято відносити до цивілізованих, часто-та захворювань на церебральний параліч становить 2–2,5 випадківна 1000 населення, у різних регіонах України цей показник стано-вить від 2,3 до 4,5 випадків на 1000 дитячого населення. В Україніпроживає до 30 тисяч осіб, які страждають на цю недугу, з них18 836 дітей у віці до 16 років (Козявкін В. І., Сак Н. Н., Качмар О. А.,Бабадагли М. О., 2007; Лунь Г. П., 2001; Моісеєнко М. О., 2005).

Дитячий церебральний параліч розвивається внаслідок ураженьголовного мозку — внутрішньоутробного, в пологах, а також в періодновонародженості. До причин розвитку ДЦП вiдносять внутрішньо-утробнy гіпоксію, асфіксію в пологах, механічнy родовy травмy, кро-вовилив в мозок, також стали враховуватися інтоксикації плоду,порушення харчування матері, перенесені нею захворювання.

133


Сучасна медицина виявили ще деякi причини — це роль внутрішньо-утробних нейроінфекцій в походженні церебральної патологіїплоду — лістерелезного, колібацилярного, стафілококового, стрепто-кокового, грипозного та інших енцефалітів і менінгоенцефалітів [2].

Фактори ризику ДЦП включають:• Інфекційні захворювання, судомні стани, патологію щитовид-

ної залози, шкідливі звички та інші медичні проблеми матері;• Вродженні дефекти, особливо вади головного та спинного

мозку, голови, лиця, легенів та порушення обміну речовин;• Несумісність за резус фактором, за групою крові між матір’ю

та плодом, яка може спричинити пошкодження мозку у плода;• Певні спадкові та генетичні фактори• Ускладнення під час пологів• Передчасні пологи• Низька маса при народженні (особливо при вазі дитини

менше кілограму при народженні)• Виражена жовтяниця після народження• Множинні плоди (двійня, трійня)• Недостатність постачання кисню (гіпоксія) мозку в період

вагітності, під час або після народження дитини• Пошкодження мозку в ранньому віці (напр., менінгіт) травма

мозку, гіпоксія або мозкова кровотеча. [3]Сучасний стан нашого суспільства вимагає гуманізації всіх сто-

рін його буття. В Україні більше 50 тис. соціально дезадаптованихдітей (В. Ю. Мартинюк, С. М. Зінченко, 2005), виходячи з чогоособливе місце має бути відведено різним напрямкам реабілітацій-ної роботи з інвалідами з метою забезпечення розвитку опорно-рухового апарату, зміцнення здоров’я, підвищення рівня руховоїфункції, поліпшення якості життя [4].


1. Дубровський В. І. Дитячі церебральні паралічі. — В кн. : Спортивнамедицина: Учеб. для студ. вищ. навч. закладів. — 2-е вид., Доп. — М.:Гуманит. вид. центр ВЛАДОС, 2002, с. 425-426.

2. Єфименко М. М., Сермеев Б. В. Зміст і методика занять фізкультурою здітьми, що страждають на церебральний параліч. — М. :Радянський спорт, 1991 . — 56 с.

3. Куничев Л. А. Лікувальний масаж. — К. : Вища школа. Головне вид-во, 1981. — 328 с.

4. Савченко В. Г., Луковская О. Л., Афанасьев С. Н. Особенностифизической реабилитации детей с церебральным параличом,

134


осложненным сколиозом I –II степени // Материалы IXМеждународной научной сессии по итогам НИР за 2005 год. —Минск, 2006г. С. 184-187.

РИТМІЧНА ГІМНАСТИКА ЯК ЕФЕКТИВНИЙ ЗАСІБПІДВИЩЕННЯ ФІЗИЧНОЇ ПІДГОТОВЛЕНОСТІ

ДІВЧАТ СЕРЕДНЬОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ

Хильчук Ю. Ю., І курс спеціаліст, група Фр (с) –1.1, спеціальність «Фізична реабілітація»,Луцький інститут розвитку людини,

к. тел. (050)- 0220577Науковий керівник: Томащук О. Г., к. пед. н., доцент

Оздоровча спрямованість фізкультурної діяльності ґрунтуєтьсяна принципах сучасної концепції розвитку системи фізичноговиховання: гуманізації і демократизації, діяльнісного підходу і ці -ліс ності процесу, його доступності та індивідуалізації, які реалізу-ються в організаційних та програмно-нормативних основах.Водночас кількість школярів підліткового віку, що мають відхилен-ня у стані здоров’я, продовжує неухильно збільшуватися: майжеу 90% випадків має місце невідповідність показників нормам.Важливою залишається проблема програмування оздоровчої спря-мованості уроків фізичної культури для дівчат-підлітків.

Заняття з ритмічної гімнастики проходять у різних варіантах:теоретичне, практичне, самостійне, індивідуальне.

Теоретичні заняття включають основи теорії та методики про-грамного матеріалу з курсу музично-ритмічного виховання у тісно-му зв’язку з шкільною програмою фізичної культури, з прослухову-ванням музичних прикладів.

Практичні заняття являють собою поєднання музично-ритміч-ного розділу (основи музичної грамоти, вправи пов’язані з музич-ним ритмом, темпом) з іншими розділами програмного матеріалу(танцювальні вправи, стрибки, повороти і т. д.).

Самостійні заняття включають в себе самостійне виконаннявправ; підготовку учнів до проведення різних вправ та їх складання.

Індивідуальні заняття направлені на удосконалення знань таумінь учнів, які мають погану підготовку, чи навпаки, часто їздятьна змагання.

135


Аналіз спеціальної літератури дозволив виявити, що однимз ос новних напрямків досліджень фахівців є пошук ефективногозмісту шкільного фізичного виховання, який може забезпечитиоздоровчо-розвиваючу спрямованість фізичних навантажень науроках фізичної культури та враховувати індивідуальні особливостіучениць.

Констатуючий експеримент виявив, що дівчата з 11 до 14 роківмають незначні прирости фізичної підготовленості. Водночас, заокремими тестами результати лишились незмінними або й знизи-лися. Так, зростання загальної витривалості в бігу на максимальнувідстань за три роки становило 0,81%.

Координаційні здібності в метаннях тенісного м’яча на даль-ність провідною рукою мали щорічні достовірні зміни. Аналогічнохарактеризувалась гнучкість у поперековому відділі хребта з тієюрізницею, що негативні зміни на рівні 35,1% мали місце з 11 до 12років, після чого упродовж наступних двох років показники зроста-ли з 3,5 см до 8,9 см.

Фізичні здібності, загальна трирічна динаміка яких відзнача-лась достовірними позитивними змінами, теж мали певні особли-вості. Зокрема, швидкісні здібності в бігу покращувались на 12,5%лише з 12 до 13 років, в інші вікові періоди зміни були недостовір-ними, що в підсумку дало позитивний приріст результатів лише на12,8%.

Встановлено, що розроблена з урахуванням вікових особливос-тей дівчат-підлітків методика ритмічної гімнастики: не потребуєдодаткових витрат часу на розвиток таких фізичних можливостей,які характеризуються природнім розвитком, дозволяє давати у пов -но му обсязі тренувальні навантаження на фізичні здібності дляотримання термінового і кумулятивного тренувальних ефектів тапозитивного впливу на фізичне здоров’я, забезпечує можливістьдля вирішення освітніх та виховних завдань уроку.

Результати проведеного експерименту показали значне зрос-тання фізичних можливостей дівчат експериментальних груп:достовірно збільшились фізичні можливості, які були об’єктомцілеспрямованого педагогічного впливу.

136


КОМП’ЮТЕРНІ ТЕХНОЛОГІЇ У НАВЧАЛЬНОМУПРОЦЕСІ ДЛЯ УЧНІВ З ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ

Хомченко Ігор, ІІІ курс, група КІ-31, спеціальність «Комп’ютерна інженерія»,

Миколаївський міжрегіональний інститут, к. тел. (067)-2828796Науковий керівник: Гроза А. Д., к. фіз. -мат. н., доцент кафедри

Використання комп’ютерних технологій у навчальному проце-сі учнів з особливими потребами дозволяє значно покращити про-цес корекційного навчання за рахунок індивідуалізації процесувиконання завдання в умовах класу, досягнення більш високоїмотивації при роботі з комп’ютером ніж в традиційних умовах.Такий підхід надає можливість подавати відповідну кількістьнавчального матеріалу кожному учневі у класі, враховуючи індиві-дуальні труднощі, швидкість виконання завдання, характер та сту-пінь допомоги, яку потребує учень в процесі навчання.Поліфункціональне навчальне використання комп’ютера та йогореальний вплив на процес корекції, навчання і виховання дітейз особливими потребами науково обґрунтовано та доведено існую-чою практикою в спеціальній педагогіці. Специфіка використаннякомп’ютерних засобів для навчання дітей з обмеженими можли-востями визначається загальними закономірностями їх психічногорозвитку, а також враховує цілий ряд специфічних особливостейпов’язаних із структурою дефекту та характером його прояву. Саметут, комп’ютер набуває якості «посередника», допоміжного засобувстановлення комунікативного контакту, та забезпечення каналузв’язку дитини з зовнішнім світом.

Це в першу чергу стосується дітей з порушеннями мовлення,втратою зору і слуху, ДЦП, та іншими фізичними недоліками, які сут-тєво обмежують можливості людини стосовно обміну інформаці-єю. Саме тому значний інтерес представляють такі універсальнісистеми як POSSUM, MAVIS, BLISS, що використовуються якдопоміжні комунікативні засоби для дітей з особливими потреба-ми. Перевагою таких систем є те, що вони можуть працювати з про-грамами, які дозволяють розвивати та задовольняти творчі здібнос-ті, а саме: малювати, складати музику, грати ігри, використовуючипри цьому будь-який пристрій введення інформації, який є індиві-дуальним і орієнтованим на конкретний тип порушення. Сучасніможливості комп’ютера дозволяють перекодовування інформації із

137


однієї форми у іншу та подання її в різних видах та модальностях:перекодування візуальної інформації в усне мовлення або шрифтБрайля — для сліпих;подавання візуальної інформації в оптималь-них розмірах та кольоровому рішенні для слабозорих та для осіб зпорушеннями сприйняття кольору; POSSUM, MAVIS, BLISS —для дітей з ДЦП та фізичними недоліками. З цією метою розробле-но та створено пристрої введення інформації у вигляді спеціальнихмасок для клавіатур, сенсорних екранів, детекторів руху очей, кла-віші Брайля, ножні педалі та перемикачі. Завдяки адаптаційнимможливостям мікрокомп’ютерних елементів, можна створити сис-тему, яка дозволить інвалідам з різними порушеннями спілкувати-ся між собою та з здоровими людьми.


1. Качуровська О. Новітні засоби корекції та розвитку мовлення учнів ізТВМ/ О. Качуровська//Дефектологія. — 2006. — №2. — С. 46–49.

2. Легкий О. Корекційні можливості застосування комп’ютера у спе ціа -ль ній школі / О. Легкий//Дефектологія. — 2002. — №1. — С. 36–39.

3. Миронова С. Використання комп’ютера у корекційному навчаннідітей з вадами інтелекту/С. Миронова // Дефектологія. — 2003. —№3. — С. 41–45.

4. Холковська І. Л. Корекційна педагогіка / І. Л. Холковська. —Вінниця: ВДПУ ім. М. Коцюбинського, 2007. — 328 с.

5. http://www. logopediya. com. ua

ФІЗИЧНА РЕАБІЛІТАЦІЯ ПРИ ЖІНОЧОМУ ЦЕЛЮЛІТІ

Часовська С. Б., 6 курс, група ФР-51/13м, спеціальність «Фізична реабілітація»,

Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна»,тел. (0505889500)

Науковий керівник: Любенко В. О., к. мед. н., доцент

На сьогоднішній день целюліт зберігає свою актуальність яккосметологічна та медична проблема, якою уражено до 85% жінок,які досягли статевого дозрівання.

Формування целюліту відбувається в гіподермі. Її структура —це жирова тканина. Жирові клітини об’єднуються в групи, і ство-рюють так звані адіпоцити (жирові часточки), навколо яких розта-шовуються кровоносні судини і волокна колагену. За процес

138


утворення і розщеплення жиру в цих клітинах відповідають чутли-ві до адреналіну рецептори, у тому числі і естрогенові, що реагуютьна гормональні зміни. Саме тому при стресах і гормональних пору-шеннях у жінок спостерігається збільшення маси тіла.

На першій стадії целюліту відбувається розширення дрібнихкровоносних судин, застій кровообігу та лімфообігу. Це призводитьдо недостатнього виведення шлаків. Друга стадія характеризуєтьсяінфільтрацією тканини рідиною й утворенням набряку, в’ялостішкіри, горбках, помітних при збиранні шкіри в складку або принапруженні м’язів.

Далі, на тлі уповільненого капілярного кровообігу в міжклітин-ному просторі скупчується надлишкова кількість глюкози, якасклеює волокна колагену, утворюючи навколо жирової часточкищільний «кокон». Зовні це проявляється у вигляді «апельсиновоїшкірки» — це третя стадія целюліту. Оскільки жир і вода продовжу-ють накопичуватися, часточки збільшуються в обсязі, роздуваючи«кокони». При цьому здавлюються судини і практично припиня-ється відтік рідини з тканин. З’являються хворобливі відчуття принатисненні на шкіру, виникають судинні зірочки. Окрім того, у жі -нок із малорухливим способом життя одночасно із целюлітом роз-вивається варикозне розширення вен. І якщо на попередніх етапахмова йшла лише про косметичний дефект, то на четвертій стадіїцелюліт дійсно стає захворюванням, яке потребує лікування.

Причини целюліту зумовлені такими факторами, як статевозумовлений диморфізм структури шкіри, зміни у фіброзних колаге-нових перегородках, порушення кровообігу, запальні фактори, спо-сіб життя (переїдання, гіподинамія, сидяча робота, ходьба на висо-ких підборах, носіння тісного одягу, паління, зловживанняалкоголем та кавою), стрес, спадковість.

Корекція целюліту повинна бути спрямована на посиленняліполізу, спалювання жирних кислот, відновлення місцевого кро-вообігу видалення надлишкової кількості токсинів, жирів і рідини,а також розсмоктування фіброзної сполучної тканини.

Від целюліту не можна позбавитися, проте при правильному під -ході можна зробити його менш помітним, повернувшись до першоїстадії, а після цього постійно підтримувати досягнутий результат.

На сьогоднішній день серед заходів фізичної реабілітації своюефективність продемонстрували такі фізіотерапевтичні методи, якапаратний та ручний масаж, обгортання зон ураження з викорис-танням засобів, стимулюючих мікроцеркуляцію та метаболізм,

139


а також електростимуляція, ультразвукова терапія, лімфодренаж,іонофорез, мезотерапія, таласотерапія, електроліполіз, гідротера-пія, мікротокова терапія, озонотерапія, тощо.

Таким чином, підходи до корекції целюліту мають бути компл-ексними: дієта, фізичні вправи, масаж, фізіотерапевтичні процеду-ри та лікувально-косметичні засоби.

ПРО ДОКАЗОВІСТЬ МЕТОДІВ ФІЗИЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇПРИ ЗАХВОРЮВАННЯХ ОРГАНІВ ДИХАННЯ

Чихрак С. О., VI курс, група ФР-52-13, спеціальність «Фізична реабілітація»,

Миколаївський інститут, к. тел. 0977327665

Науковий керівник: Єрмілов В. С., к. мед. н., доцент кафедри

Основою фізичної реабілітації як частини медичної реабілітаціїє практична фізіотерапія. Сучасна медицина (в тому числі й фізіо-терапія) повинна бути доказовою, тобто сумлінно, точно та обґрун-товано використовувати кращі результати клінічних дослідженьдля обрання схеми лікування і реабілітації конкретного хворого.Таким чином, доказова медицина (реабілітація) — це спосіб медич-ної практики, коли лікар (реабілітолог) застосовує в лікуванні тареабілітації тільки ті методи, корисність та ефективність яких дока-зана сумлінними дослідженнями (Пономаренко Г. М., 2005, 2012).

Існує різний рівень доказовості результатів застосування апарат-ної фізіотерапії. Так, досить ефективними для реабілітації при бага-тьох захворюваннях є короткоімпульсна електроаналгезія та елек-тростимуляція. При лікуванні та реабілітації хворих ізза хворюваннями органів дихання доказана ефективність інгаляцій-ної терапії фармацевтичними та фітопрепаратами, що в значній мірізалежить як від якості інгаляційної техніка, так і від уміння пацієнтаправильно дихати під час аерозольної та парової інгаляції. Але, так якнавіть базова медикаментозна терапія не завжди дозволяє досягнутимети лікування і її використання пов’язано з певним ризиком неба-жаних проявів (ускладнень), це стимулює пошук ефективних фізич-них методів лікування та реабілітації (Самосюк І. З. та ін., 2004).

Високу оцінку має оксигенотерапія при загостренні та нападахбронхіальної астми (Фіцджеральд Дж., Кілі Д. та ін., 2004). Значний

140


лікувальний ефект дає галоаерозольтерапія при комплексномузастосуванні. Результати іноземних дослідників свідчать про дока-зовий позитивний вплив основних видів кліматолікування (аеро-,геліотерапії, таласотерапії) на пульмонологічних хворих (SnellmanE. et al., 1993).

У цілому доказано, що спеціальні фізичні вправи у порівнянні зіншими методами реабілітації у багатьох випадках значно зменшу-ють вираженість больового синдрому і взагалі покращують фун-кціональний стан хворого. При реабілітації хворих позастаціонар-ною пневмонією доказово встановлені позитивні результатизастосування дихальної гімнастики у поєднанні з раннім розши-ренням рухового режиму та осциляторної модуляції дихання у по -рів нянні тільки з раннім розширенням рухового режиму (БйорквістМ, Леб М., 2004). Також встановлені статистично значимі показни-ки покращення якості життя, рівня функціональних резервів тамаксимального вдиху під впливом дії додаткової вентиляції у хво-рих хронічними хворобами легень (Лакассе Й., 2002). А кваліфіко-вано розроблений індивідуальний комплекс фізичних вправ взагалізначно покращує функціональні властивості кардіо-респіраторноїсистеми.

Ефективність поширеного в реабілітації масажу (переважноручного класичного) дуже різна, що залежить, головним чином, відкваліфікації масажиста. В цілому результативність цієї процедуридоказана, але тривалість реабілітаційного ефекту дуже мінлива.Особливо обережні висновки спостерігаються стосовно масажу тамануальної терапії шийного відділу хребта і прилеглих до ньогоділянок спини (Пеньє Б., 2000). Така ж ситуація відносно й аку-пунктури при реабілітації захворювань органів дихання.

При інтенсивному розвитку останнім часом лазеротерапії покищо немає переконливих доказів отримання бажаних результатівзастосування цього методу для реабілітації в пульмонології(Власов В. В., 2007).

Отже, сучасна фізична реабілітація при захворюваннях органівдихання користується у переважній більшості доказовими метода-ми реабілітації, але доказовість окремих методів застосовуванихкомплексів ще потребує вивчення та вдосконалення.

141


КОРЕКЦІЯ ФІЗИЧНОГО РОЗВИТКУ ГЛУХИХ ШКОЛЯРІВ

ЗАСОБАМИ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ

Чорний В. М., 5 курс, група 51 ФР, спеціальність «Фізична реабілітація»

Полтавський інститут економіки і праваНауковий керівник: Волошко Л. Б., к. пед. н., доцент

Важливим напрямком фізкультурно-оздоровчої роботи середдітей з інвалідністю є профілактика та корекція порушень їхньогорозвитку. Особливо актуальним це питання є для глухих дітей, кіль-кість яких не зменшується. Доведено, що фізичний розвиток глу-хих дітей нижчий порівняно зі здоровими однолітками. Глухі дітивпродовж навчання у школі відстають від здорових у показникахросту та маси тіла. Втрата слуху у дітей супроводжується і зменшен-ням обводу грудної клітки на 3–7%. У даної категорії дітей спосте-рігаються викривлення хребта у сагітальній та фронтальній площи-нах, плоскостопість.

Узагальнюючи результати фізичної підготовленості глухихдітей, необхідно зазначити, у глухих школярів виявлено відставан-ня у показниках усіх фізичних якостей, порівняно із здоровимидітьми: функції рівноваги, витривалості, швидкості, рухливостів су глобах, координаційних здібностей.

Дефекти постави, слабкість м’язів грудної клітки і черевногопресу, зменшення екскурсії грудної клітки негативно впливає нафункцію зовнішнього дихання глухих дітей. У глухих дітей шкіль-ного віку виявлено значне обмеження рухливості грудної клітки підчас видиху, особливо в молодшому віці. Таке обмеження рухливос-ті негативно впливає на функцію зовнішнього дихання, особливона об’єм видиху. У глухих дітей виявлено невміння правильно чер-гувати фази дихання: вдиху, видиху, що в свою чергу впливає і нарівень засвоєння звуків.

Аналіз спірографічних показників у глухих дітей свідчить профункціональні порушення зовнішнього дихання. Встановлено зни-ження показника життєвої ємності легень від норм, які існують дляздорових дітей. Зменшення цього показника пояснюється слабкимрозвитком дихальних м’язів, зменшенням рухливості грудної клітки,

142


низькою фізичною активністю учнів, невисоким рівнем фізичногорозвитку, а також відсутністю мовного дихання.

Вивчення системи кровообігу показало, що фонові параметрисерцево-судинної системи знаходяться також під певним впливомслухової депривації.

Отримані дані свідчать про нижчий рівень артеріального тискуу глухих дітей. Як видно з наведених даних, в організмі глухих дітейспостерігається відставання процесів росту і розвитку, зниженнярухової активності, диспропорційний розвиток низки систем.Разом з тим, ці та інші порушення безперечно повинні суттєво змі-нювати морфо-функціональні показники серцево-судинної систе-ми глухих дітей, що негативно відображатиметься на їх працездат-ності.

Відомо, що рухова активність є необхідною умовою розвитку іфункціонування усіх фізіологічних систем організму. Рухова актив-ність глухих дітей є природною біологічною потребою, ступіньзадоволення якої передбачає подальший структурний та функціо-нальний розвиток організму. Оптимальна рухова активність ство-рює передумови для нормальної життєдіяльності організму, є умо-вою для становлення й вдосконалення дитини як біологічної істотиі соціального суб’єкта.

Роль фізичних вправ для глухих дітей важко переоцінити. Вонизабезпечують необхідний фізичний розвиток, підвищують працез-датність, сприяють покращенню компенсаторних можливостейцентральної нервової системи, формуванню життєво важливихпобутових і професійних навичок, допомагають повноцінному від-починку. Фізичні вправи впливають не ізольовано на якийсь органчи систему дитини, а на весь організм у цілому, викликаючи змінине лише структури м’язів, суглобів, зв’язок, але і внутрішніх орга-нів, обміну речовин. Фізичне виховання глухих дітей ґрунтуєтьсяна використанні збережених аналізаторів та спрямоване на за -безпечення необхідного фізичного розвитку, підвищення пра -цездатності, формування життєво важливих побутових та іншихнавичок.

143


ВИЗНАЧЕННЯ ВІДНОВНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ПАЦІЄНТАЗІ СПИНАЛЬНОЮ ТРАВМОЮ

В ПРОЦЕСІ КОМПЛЕКСНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ

Шапран М. В., V курс, ФР-51, спеціальність «Фізична реабілітація»,

Миколаївський міжрегіональний інститут розвитку людини, к. тел. 095-6867559

Науковий керівник: Тузова О. В., к. м. н, доцент кафедри фізичної реабілітації

Для експериментальної перевірки ефективності відновноголікування при спинальній травмі на рівні поперекового відділухребта, ми розробили методику визначення рухового відновногопотенціалу пацієнта, за результатами якої створювалась індивіду-альна реабілітаційна програма.

Методика визначення відновного потенціалу пацієнта склада-лась з чотирьох частин, що характеризували: якість життя особис-тості; рухову сферу; наявність больового синдрому; вираженістьтривоги та депресії.

Програма реабілітації будувалась за ступеневим принципомв по єднанні завдань зменшення неврологічного дефіциту та збіль-шення незалежності від оточуючих. Метою програми було покра-щання якості життя пацієнта. Програма поділялась на 4 підрозділи:вплив на відновні процеси в спинному мозку; відновлення руховоїактивності (збільшення сили м’язів нижніх кінцівок, відновленняобсягу рухів суглобів нижніх кінцівок, збільшення толерантності дофізичного навантаження, освоєння можливих методик пересуван-ня); відновлення функції тазових органів; вплив на суб’єктивнеставлення до проблеми — лікування больових відчуттів, корекціяемоційного стану, тривоги, депресії.

Запропонована методика була апробована на 53 пацієнтах зіспнальною травмою на рівні поперекового відділу хребта з повним(І підгрупа) та частковим (ІІ підгрупа) порушенням провідностіспинного мозку .

Якість життя пролікованих хворих покращилась, про що свід-чило зменшення інтегрального показника зміни якості життяу зв’язку з захворюванням у пацієнтів І підгрупи на 7,2 бали(p<0,05); у пацієнтів ІІ підгрупи на 4,98 (p<0,05) за 45 діб. Найбільш

144


суттєве покращання якості життя відбулось за рахунок зменшеннярівня болю, проявів тривоги та депресії, зменшення використаннязасобів при нетриманні сечі, збільшення можливостей до самооб-слуговування; в меншому ступені виражене покращання, пов’язанез пересуванням, в підгрупі хворих з повним порушенням провід-ності спинного мозку. Питання, що стосувалися соціальної актив-ності, залишились без суттєвої динаміки.

У всіх пацієнтів в різному ступені вдалось покращити функціюсечовипускання. У 100% хворих з синдромом затримки сечі (n = 25)відновлене самостійне сечовипускання, з них 60% не потребуваликатетеризації, 40% мали об’єм залишкової сечі 100–180 мл, щовимагало проводити катетеризацію 1 раз на добу.

В результаті лікування також знизилась інтенсивність больово-го синдрому в обох підгрупах. У пацієнтів І підгрупи (n = 12) інтен-сивність больового синдрому за шкалою ВАШ знизилась з 3,25 до1,92 балів (p<0,05) в цілому по підгрупі. У пацієнтів ІІ підгрупи (n =33) інтенсивність больового синдрому знизилась з 4,67 до 2,52 бали(p<0,05), в цілому по підгрупі.

Рівень тривоги та депресії зменшився в обох підгрупах: з 14,38до 10,69 (p<0,05) в І підгрупі, та з 10,73 до 6,63 (p<0,05) в ІІ підгру-пі. Але динаміка змін була більш очевидною в другій підгрупі —у пацієнтів з частковим порушенням провідності спинного мозку,що пояснювалось більш вираженим покращенням пересування,функції тазових органів при майже однаковій інтенсивності та час-тоті больового синдрому.

Таким чином, в результаті проведеної відновної терапії вдалосяпокращити якість життя пацієнтів за рахунок часткового віднов-лення можливостей пересування, відновлення самостійного сечо-випускання та значного зменшення використання засобів принетриманні сечі, зменшення рівня болю, проявів тривоги та депре-сії, а також збільшення можливостей до самообслуговування.

145


ЕФЕКТИВНІСТЬ ЗАСТОСУВАННЯ ФІЗИЧНОЇРЕАБІЛІТАЦІЇ ПРИ СКОЛІОТИЧНІЙ ХВОРОБІ

У ДІТЕЙ МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ

Швець Н. О., V курс, ФР-51, спеціальність «Фізична реабілітація»,Миколаївський міжрегіональний інститут розвитку людини,

к. тел. 050-3947295Науковий керівник: Тузова О. В., к. м. н,


Для підтвердження ефективності застосування комплекснихпрограм реабілітації у лікуванні сколіотичної хвороби був проведе-ний експеримент на базі 4-ї спеціалізованої школи-інтернатум. Миколаєва.

Експериментальне дослідження проводилося з трьома групамидітей, що мали діагноз сколіоз І–ІІ ступеню, кожна група налічува-ла по 20 дітей різної статі, віком 8–10 років.

Протягом півроку з дітьми велася реабілітаційна робота. Першагрупа отримувала стандартні реабілітаційні програми, що передба-чені освітньою програмою спеціалізованої школи-інтернату, котрівключали масаж, ЛФК, лікувальне плавання та електростимуляціюм’язів. Друга група, додатково до вищеперерахованого отримувалазаняття на дошці Євмінова та спеціалізовані гімнастичні вправи нафітболах. Третя група була контрольною, тобто не проводилося нія-ких додаткових впливів окрім занять ФК.

ЛФК проводилось у формі заняття лікувальною гімнастикою(заняття коригуючою гімнастикою).

З двома експериментальними групами застосовували класич-ний масаж.

Лікувальне плавання проводилося тричі на тиждень за схемою. Заняття на профілакторі Євмінова проводилися щоденно, по

20–25 хвилин за наступною схемою: тракційне витяжіння та роз-вантаження хребта; силові вправи на укріплення м’язів спини;силові вправи на укріплення м’язів черевного пресу; тракція.

Особливістю занять на фітболах є те, що при правильномувикористанні — навантаження на хребет мінімальне. До того ж,специфічні властивості м’яча, при положенні сидячі, компенсуютьрізницю довжини ніг, що присутня у деяких дітей з діагнозом ско-ліоз.

146


Заняття проводилися індивідуальним малогруповим методом,в початковій частині використовувалися пружинисті покачування,що забезпечують вирівнювання спини в нейтрально-оптимальномуположенні, м’яку слабку компресію суглобів, спричиняють активі-зацію м’язів хребта. В основній частині використовувалися вправи,що забезпечують розвинення і поступове збільшення силовоївитривалості м’язів, закріплення координації рухів, зміцнення не -спе цифічних захисних сил організму. Заключна частина — дихаль-ні вправи на релаксацію у супроводі повільної музики.

На початку та вкінці курсу реабілітації проводилося функціональ-не дослідження рухливості хребта і стану м’язів тулубу, що дозволилооцінити ефективність методик реабілітації. Контрольна діагностикапіддослідних груп дітей проводилася за наступними критеріями:викривлення хребта у фронтальній та сагітальній площині; асиметріялопаток; торсія хребців (рентгенограма); кут Кобба (рентгенограма);зміна симетричності плевральних порожнин і ємності легень; вторин-не порушення функції серцево-судинної системи та системи дихання.

За даними обстеження у дітей І-ї групи у 80% відмічалися по кра -щення стану хребта, у дітей ІІ-ї групи спостерігали 100% покращенняфункціонального стану хребта, ІІ ступінь сколіозу не діагностувалась.

В контрольній групі відмічалося у 70% сколіотичні викривлен-ня залишилися без змін, у 30% погіршився функціональний станхребта, діагностовано ІІІ ступінь сколіозу.

Підводячи підсумки проведеної роботи, слід зробити висновок,що систематичне використання комплексної програми реабілітації(ЛФК, масаж, фізіотерапія, лікувальне плавання, профілакторЄвмінова, фітбол) є найбільш ефективним методом лікування іреабілітації дітей з діагнозом сколіоз.

МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ МАСАЖУ У ДІТЕЙ

Шилан М. М., ІІІ курс, група ФР-31, спеціальність «Здоров’я людини»Університет «Україна»,


Сучасною основою масажу служить клініко-фізіологічний під-хід при виборі методики з урахуванням причини захворювання,особливостей перебігу патологічного процесу, функціонального

147


стану нервової системи, віку дитини, знання дії прийомів. Томуметодика масажу при кожному захворюванні має специфічні особ-ливості.

Техніка, прийоми виконання масажу дітям — такі ж, як і дорос-лим, проте методика більш щадна, оскільки шкіра у дітей ніжніша ічутливіша.

Масаж не повинен викликати або посилювати больові відчуття. Особливість масажу для дітей грудного і молодшого дошкільно-

го віку — обов’язкове поєднання його (в кожній процедурі) з фізич-ними вправами.

Проводять масаж в провітреному приміщенні при температуріповітря не нижче +20 °С, грудним дітям — не нижче +22 °С.

Після масажу дітей раннього віку слід одягнути в теплу білизнуі дитина повинна відпочити.

Масаж проводять через 1–1,5 год. після годування або між году-ваннями.

Не можна масажувати дітей перед сном. Тривалість процедури — від 5–8 до 30 хв. (в залежності від віку і

кількості охоплених областей тіла). На курс лікування призначають 10–15 процедур; при дитячому

церебральному паралічі, млявих парезах, сколіозі, кіфозі — до20–25 процедур, щодня або (найчастіше) через день.

Перерву між повторними курсами визначають індивідуально,але вона повина бути не менше 10–15 днів.

Загальний масаж дітям грудного і молодшого дошкільного вікупризначають у поєднанні з фізичними вправами через день, трива-лістю не більше 30 хв.

При масажі дітям, як правило, не слід користуватися мазями,кремами. При жирній шкірі, підвищеній пітливості дитини шкіруприпудрюють тальком; при сухій шкірі дитини масажист змащуєсвої руки гліцерином, олією (для грудних дітей — прокип’яченою),дитячим кремом або припудрює шкіру дитини тальком.

Масаж ефективний при максимальному розслабленні м’язіву дитини.

Дозування масажних прийомів і інтенсивність їх виконанняповинні наростати поступово.

Масаж грудей, живота, спини, кінцівок для посилення лімфо-і кровообігу, поліпшення венозного відтоку проводять по ходу лім-фатичних і кровоносних судин в напрямку руху крові й лімфи:

– на руках руку спрямовують від пальців до пахвової западини;– на ногах — від пальців до пахової області;– на грудях — від грудини в обидва боки до пахвової западини;– у верхній і середній частинах спини — від хребта до пахвової

западини;– в попереково-крижовій області — в напрямку до пахової

області;– на шиї, голові — вниз до підключичної області;– на животі рухи спрямовують за годинниковою стрілкою

навколо пупка і далі, розширюючи, до бічної поверхні тіла. Не можна масажувати пахвову западину, пахову область, пупок,

соски, статеві органи, внутрішню поверхню стегон — щоб уникну-ти прояву сексуальних рефлексів; у грудних дітей — також і областьпечінки і суглоби.

Необхідно зазначити, що є певні особливості масажу при різнихзахворюваннях Так, наприклад, при спастичних паралічах у дітей,які страждають дитячим церебральним паралічем, масажні прийомидля спастичних м’язів повинні носити переважно характер легкихпогладжувань, розтирань, вібрації. Для м’язів-антагоністів можназастосовувати всі прийоми, крім глибокого розминання, і потрібнопрагнути не посилювати спастичні прояви, досягати розслаблення.

При млявих парезах, паралічах (наприклад, при поліомієліті)масаж повинен бути більш енергійним і тривалим, із застосуваннямвсіх прийомів.

СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИСТАВЛЕННЯ МОЛОДІ ДО ВЛАСНОГО ЗДОРОВ’Я

Шрамко К. О., студентка ІІ курсу, спеціальності «Здоров’я людини», Кіровоградський інститут розвитку людини

Науковий керівник: Сєдова Н. А., к. психол. н.,начальник відділу науково-педагогічної роботи

Актуальність дослідження. У сучасних умовах в Україні зростаєсоціальна значущість здоров’я з точки зору гуманістичних ідеалівгромадянського суспільства, національної безпеки та економічноїефективності охорони здоров’я. Друга половина XX століття харак-теризується інтересом до проблеми нормальної життєдіяльності,здоров’я людини, профілактиці хвороб і просуванню здоров’я. Це

148


149

позначилося на зростанні числа публікацій по даній проблемі нетільки профільного медичного характеру, а й філософського,психо-соціального як у нашій країні, так і за кордоном.

Постановка проблеми. Визначення поняття «здоров’я» є фунда-ментальною проблемою сучасної медико-біологічної науки.Оскільки це поняття має багато аспектів і обумовлене багатьмачинниками, то вимагає для свого розв’язання комплексного підхо-ду. Пояснити сутність здоров’я складніше, ніж сутність хвороби.Саме тому однозначного, прийнятного для всіх визначення понят-тя «здоров’я» поки що не існує. У преамбулі Статуту Всесвітньоїорганізації охорони здоров’я (ВООЗ) говориться, що здоров’я — цене тільки відсутність хвороб або фізичних дефектів, а стан повногофізичного, психічного та соціального благополуччя. Проте, повнефізичне і душевне благополуччя може визначати лише ідеальнездоров’я, яке практично не зустрічається.

Ціннісний аспект формування ставлення до здоров’я з ураху-ванням вікових особливостей досліджують Т. Андрющенко, І. Вер -ши ніна, С. Бєлова, Г. Зайцев, В. Кабаєва, С. Свириденко. Питан -ням формування, збереження, зміцнення і відтворення здоров’яприсвячені праці М. Амосова, Г. Апанасенка, І. Брехмана, В. Го ра -щу ка, О. Дубогай, В. Казначеєва, Ю. Лисицина, В. Ліщук, В. Пет -ленка, О. Вакуленка, Л. Ващенка, Л. Жаліло, Н. Комарової, Р. Ле ві -на, О. Яременко, у яких міжнародні концептуальні засадисприян ня здоров’ю адаптовано до українського контексту як теоре-тичні основи формування здорового способу життя.

Проблема здоров’я людини існувала завжди. Але у даний часвся сукупність факторів діяльності людини, які негативно вплива-ють на її здоров’я, вимагає іншого підходу до проблеми. Сьогоднілюди живуть у ритмі виробничого циклу однаково в будь-яку поруроку. Умови життя та праці сучасної людини, безперечно, покра-щились, але наслідки цього далеко не однозначні.

Забруднення навколишнього середовища, поряд із токсичнимиефектами, таїть у собі небезпеку генетичних змін. За умов життя,що змінюються й ускладнюються, людині можна підтримувати здо-ров’я, навчившись адаптуватися до тих змін, які вона сама вноситьу цей світ.

Вирішення проблеми здоров’я людини закладено в самій люди-ні, у знанні та розумінні нею низки проблем (формування, збере-ження, зміцнення і відновлення свого здоров’я), а також в уміннідотримуватись правил здорового способу життя.


Сучасна молодь вкрай неграмотна в питанні здорового способужиття. Наркоманія, паління, вживання алкоголю, токсикоманія —часто це вбачається кращим дозвіллям серед певної частини юнаківта дівчат.

Висновки. Сьогодні найпопулярнішими формами роботи щодоформування здорового способу життя в молодіжному середовищiвважаються інноваційні методики: інтерактивні театри, молодіжнілекторські групи, спікерські бюро, тощо. На даному етапі важли-вим досягненням є заохочення певної категорії молоді до участів програмах щодо дотримання здорового образу життя, залучають-ся провідні спеціалісти: лікарі, педагоги, представники державнихі недержавних організацій, які займаються профілактичною ро -ботою.

150

Секція 9

151

СЕКЦІЯ Х

ІННОВАЦІЙНІ ТА ТРАДИЦІЙНІПІДХОДИ ДО СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ

КОМУНІКАТИВНІ ТЕХНОЛОГІЇ У ФОРМУВАННІПРОЦЕСУ ЕФЕКТИВНОГО УПРАВЛІННЯ

МОЛОДІЖНОЮ ГРОМАДСЬКОЮ ВСЕУКРАЇНСЬКОЮОРГАНІЗАЦІЄЮ YMCA УКРАЇНИ

Баханов О. Ю., викладач НТУУ КПІ, к. тел. (044)-286-23-04, (095)-77-12-095

Проблеми ефективності соціально спрямованої організації длястудентської молоді існує давно. І багато зусиль для її вирішенняприкладається в співпраці з відомими та ефективними молодіжни-ми організаціями.

Більше 160 років тому в Лондоні з’явилась молодіжна громад-ська соціальна організація YMCА, яка побудувала свою діяльністьна християнських принципах добра та милосердя. В 1913 роців КПІ проф. Сльозкін разом з студентами підтримали створенняорганізації в Києві, організовуючи соціальну допомогу поранениму роки І-ої Світової війни.

В наш час, відроджуючи старі та створюючи нові традиціїуправління та соціальною організацією потребує визначення особ-ливих комунікативних навичок та пріоритетів. Для залучення осе-редків та волонтерів до соціального служіння та гармонійного роз-витку необхідно працювати над мотивацією соціальної діяльностіта соціальними потребами молоді використовуючи прозорість тавідкритість, толерантність та не засуджуючий підхід в організації.Створюючи відповідні соціальні, душевні та ресурсні умови длядіяльності сприяючи мотивації, як головного фактора саме по собі

152

Секція 10 Інноваційні та традиційні підходи

так і додаткового фактору соціальної допомоги та соціального роз-витку учасників процесу.

Реалізації членами організації своєї потреби у допомозі людям,визнання та підтримка діяльності організації з боку державнихінституцій сприяє становленню та розвитку організації в регіоні,що дає можливість виходу на більший високий рівень соціальноїдіяльності та залучення соціальних та фінансових партнерів.

Різноманітність соціальних груп, соціальної діяльності питаньвирішення значущих соціальних проблем, залучення представни-ків уразливих соціальних груп до спільної діяльності організаціїсприяє стабілізації та розвитку, що є само по собі вдалим техноло-гічних аспектом соціального управління.

Орієнтиром для участі та розвитку осередків організації можутьбути різноманітність внутрішнього змісту та форм проведеннязаходів, що сприяють гармонійному розвитку молоді та зацікавлен-ню лідерів до більш довгої діяльності та співпраці. Цінності органі-зації, які не лише задекларовані в етичному кодексі організації,а активно реалізуються у дії не дають можливості фінансового талюдського маніпулювання.

Так звана «корпоративна культура» або спільна підтримка засадорганізації сприяє створенню привабливого образу організації нелише в очах членів організації, а ї в очах партнерських громадськихта державних організацій.

Створення умов діяльності, можливість прояву та фінансовоїпідтримки творчих ініціатив молоді створює комфортно орієнтова-ну мотивацію, сприяє професійному зростанню молоді та можли-вості підтримати ентузіазм та бажання, сформувати культуру життє-вого самовизначення кожної особи, а значить і культуру організації.

У молоді виникає можливість вести здоровий спосіб життя, про-водити час цікаво і модно, як людина, яка ставить перед собою зада-чі та досягає їх. В цій так званій „субкультурі», яка є складовоюжиття, мережа якої достатньо прозора та розмита, рамки якоїзавжди залишають свободу вибору може діяти сучасна молодалюдина. Від цієї діяльності вона стає дорослою, і для неї головним удіяльності стає відповідальність, а відповідальність мотивує, спря-мовує, керує та визначає відповіді на питання сучасного життя.

Пробуджуюча творчість (потреби людей, очікування, підсумокдіяльності) — це досягнення особистих цінностей суб’єктів діяль-ності, а досягнення особистої мети — це досягнення організації.

153

до соціальної роботи Секція 10

Все це створює внутрішню гармонію організації та допомагаєефективно мотивувати та керувати діяльністю молодіжної організа-ції. Залишається одне, дотримуватись означених орієнтирів членаморганізації та формувати нові ідеї розвитку соціального життяміста, держави, суспільства.

ПРОФЕСІЙНЕ ЗДОРОВ’Я В УКРАЇНІЯК МЕДИКО-СОЦІАЛЬНА ПРОБЛЕМА:

ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ПРИЧИН

Бондар О. М., V курс, група ЗСР-51/09М, спеціальність «Соціальна робота»,

Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна», к. тел. (066) 520 75 37

Науковий керівник: Кириленко В. Г., к. психол. н., доцент

Протягом багатовікової історії людства, за усіх суспільно-еко-номічних формацій проблема здоров’я завжди посідала важливемісце в соціальному, економічному та культурному житті суспіль-ства і була пов’язана з розвитком виробництва та формуванням сус-пільного буття. Працююче населення становить майже половинувсього людства. Більше того, саме працівники вносять вирішаль-ний внесок в економічне благополуччя будь-якого суспільства.Водночас є загальновідомим, що їхня захворюваність і смертністьдосить часто пов’язана з професійною діяльністю, саме томувивченню здоров’я працівників, в тому числі і соціальних, набулоособливої гостроти.

В останні роки в Україні все частіше говорять про порушеннятехніки безпеки, професійний стрес, про синдром професійноговигоряння працівників соціальної сфери, які призводять до зни-ження рівня психофізичного здоров’я працюючого населення.Серед причин, що сприяють зниженню здоров’я працюючого насе-лення, на думку багатьох дослідників (Немиряєва О. П, Холостовата ін. ) є зниження рівня професійної майстерності, фізичного здо-ров’я, підвищеної шкідливості на виробництві, конфліктних ситуа-цій між керівництвом та працівниками, між користувачами соціа -льних послуг та обслуговуючими.

Залишається питання охорони здоров’я та профілактики захворю -вань серед працюючих соціальних працівників, які безпосередньо

154


часто першими стикаються з небезпечно хворими. Іншою пробле-мою, пов’язаною зі здоров’ям соціальних працівників є так зване«професійне вигоряння», яке призводить до соматичних, а інодіі до психічних, розладів. Слід додати, що нові технологічні процесина підприємствах суттєво змінюють характер виробничої діяльнос-ті; наявність нових складних інформаційних технологій, що неми-нуче стають основою появи нових виробничих факторів. які вима-гають для попередження розвитку професійних захворюваньрозробки допустимих рівнів емоційного напруження на виробниц-тві, удосконалення методів оцінки рівня психоемоційного стресу,хронічної втоми тощо.

Аналізуючи роботи вітчизняних та зарубіжних вчених, можнадійти висновку, що до професійного вигорання більше схильні пра-цівники, які працюють в системі «людини-людина», які змушенібагато та інтенсивно спілкуватися з різними людьми, знайомими інезнайомими. Перш за все це, медичні та соціальні працівники,педагоги, і т. д. Основною причиною професійного вигоряння єпостійне перебування в стресових ситуаціях. Більшість стресовихситуацій на виробництві виникає через необхідність здійснюватипрофесійну діяльність за умов дефіциту часу, високої відповідаль-ності за безаварійність роботи, за життя та здоров’я людей.

Рівень і якість здоров’я працюючих значною мірою відобража-ються в основних медико-демографічних характеристиках здоров’янаселення працездатного віку. Характерною ознакою показниківпрофесійної захворюваності в Україні за останні 30 років є їх хви-леподібний характер. Показники професійної захворюваностітісно корелюють з умовами праці.

Аналіз медико-соціальних складових формування професійногоздоров’я працюючого населення свідчить, що, крім умов праці, виник-нення і розвиток професійних захворювань тісно пов’язані із соціаль-но-економічною ситуацією в державі, досконалістю законодавчогорегулювання щодо охорони праці і здоров’я працюючих, рівнем добро-буту та освіти населення, якістю життя, професійною підготовкоюробітників, рівнем їх здоров’я, віково-статевою структурою населення,поширеністю шкідливих звичок, станом медико-санітарного і соціаль-ного забезпечення працюючого населення та багатьма іншими факто-рами, комбінований вплив яких має вирішальне значення.

Отже, виділення основних причин зниження психофізичногоздоров’я серед працюючого населення дозволить соціальним пра-

155


цівникам розробити основні механізми підвищення як соціально-го, так і фізичного здоров’я, що в свою чергу сприятиме підвищен-ню економічної продуктивності підприємства та держави.

ТРЕНІНГ ЯК ПРИКЛАДНА ТЕХНОЛОГІЯСОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ З МОЛОДИМИ СІМ’ЯМИ

Борисова Ю. С., 5 курс, група СР-51, спеціальність «Соціальна робота»Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна»

Науковий керівник: Іванова І. Б., к. пед. н, доцент

Методологічні позиції для розгляду подружніх відносин закла-дені у фундаментальних працях В. А. Сисенко, С. В. Ковальова,Ю. Є. Альошиної та І. Ю. Борисової. Західні дослідники Д. Ледерерта П. Джексон вважають, що хороший шлюб характеризуєтьсянаступними ознаками: толерантність, повага одне до одного, від-вертість, бажання бути разом, подібність інтересів та ціннісних орі-єнтацій [2, 76–77]. Соціальна робота із молодою сім’єю є важливимфактором її позитивної соціалізації, формування духовного мікро-середовища і шлюбно-сімейних відносин.

З метою дослідження особливостей тренінгу як прикладної тех-нології соціальної роботи з молодою сім’єю розроблено програмудослідження і методику проведення тренінгу. Реалізація програмивимагає систематичної роботи з групою, в яку входило 5 молодихлюдей, що дозволяє комплексно підійти до формування у молодівміння налагоджувати позитивний контакт, розподіл обов’язківв сім’ї.

Для дослідження впливу тренінгу на гармонізацію статеворо-льових відносин у молодого подружжя перед та після проведеннятренінгу використовувався метод соціологічного анкетуванняі метод спостереження. На запитання «Чи звернулася б сім’я доцентру соціальної допомоги при виникненні проблеми, 80% від -повіли що не звернулись би, і 20% можливо, але стараються вирі-шувати свої проблеми самостійно. Щодо питання «З якими нега-тивними явищами Вам доводиться зустрічатися в сім’ї?»20% відповідей стосуються постійних критичних зауважень, 40%зазначили обмеження власної свободи, 40% — неувага одного ізподружжя.

156


В треніновому занняті в праві «Портрет молодої сім’ї» булипредставлені малюнки, які несуть позитивний характер. Можнастверджувати, що всі сім’ї прагнуть до любові, нарождувати дітей,счастливо жити без сварок та суперечок. Виконуючи вправу щодообізнаності про незареєстрований шлюб, то тут були суперечки:хтось вважав це нормальним, а хтось навпаки, але більшість булитакої думки, що незареєстрований шлюб є недоречним і тількипогіршує почуття та відносини молодих людей. Поринувшисьу дитяче минуле, згадували казку про Царівну-Лягушку, чоловіки тажінки мали розділитися на дві команди. Чоловіки це — Іван Ца ре -вич, а жінки це Лягушки. Написати, за яких умов би Іван ожружив-ся на Лягушці, а Лягушки мали написати, щоб вона змогла запро-понувати Івану, аби той одружився на ній. Відповіді булинайрізноманітнішими: кохання, вірність, нарождення дітей, смач-но готувати, поважати чоловіка і його сім’ю, щасливий союз. Мизмогли побачити приховані бажання, почуття як чоловіків такі жінок, які не обговорюються в сім’ї, приховуються один від одно-го. Але завдяки таким тренінговим вправам подружжя відкриваютьдля себе щось нове, з легкістю висловлюють свою думку щодо правта обов’язків.

Жінки вважають що чоловіки повинні кохати свою жінку, пова-жати думку, матеріально забезпечувати, любити дітей своїх, прий -мати важливі рішення, охороняти свою домівку.

Чоловіки також висловили ряд своїх прав та обов’язків щодожінок: кохати чоловіка, смачно готувати, виховувати дитину, якщобуде кохання, то все буде йти своєю дорогою, чекати коханогоз роботи, підтримувати чоловіка у всіх починаннях. Кожна сім’япочула, та є сподівання — прийняла відповіді, та пропозиції, яків подальшому допоможуть у щасливому подружньому житті.


1. Савинов Л. И. Семьеведение. — Саранск: Изд-во Мордовского ун-та,2005. — 358 с.

2. Листопад О. А. Соціальний аналіз проблем сучасної студентськоїсім’ї // Південноукр. держ. пед. ін-т ім. К. Д. Ушинського / Наук.вісник. : 1999. Вип. 8–9, 125–128 ст.

157


СОЦІАЛЬНА АДАПТАЦІЯ СТУДЕНТІВ З ВАДАМИ СЛУХУДО ІНКЛЮЗИВНОГО ОСВІТНЬОГО СЕРЕДОВИЩА

Вівич О. О., V курс, група СР–51/13М, спеціальність «Соціальна робота»,

Інститут соціальних технологій Університету «Україна»Науковий керівник: Кольченко К. О., к. тех. н., доцент

Розбудова незалежної Української держави сприяла розвиткуінтелектуального потенціалу, прискорила зміни в суспільномужитті, актуалізувала складні психолого-педагогічні проблеми удос-коналення національної системи освіти. Ратифікація УкраїноюКонвенції ООН про права інвалідів поставила перед вітчизнянимивищими навчальними закладами низку проблем, які стосуються,зокрема, забезпечення відкритості і доступності освіти для людейрізного віку, стану здоров’я і матеріального становища, усуненнябудь яких проявів дискримінації, створення рівних можливостейдля отримання якісної освіти, запровадження інклюзивної освітина всіх рівнях.

Формуванням нової системи інклюзивної освіти на пост-ра -дян ському просторі займаються П. Таланчук, І. Бондар, М. Си -ньов, І. Леонгард,

А. Ямбург, А. Шевцов; теоретичні і методологічні аспекти тех-нічної і гуманітарної освіти людей з інвалідністю, а також можли-вості навчально-методичного, інформаційного, медико-соціальногосупроводу розробляють К. Агавелян, З. Кантор, І. Нікітіна, Г. Ста -невський, В. Авілов, Б. Даутова, Н. Козлов, К. Кольченко та інші.

Домінуюча донедавна практика, спрямована на вихованнямолодої людини з інвалідністю як соціального споживача або,у кращому разі, надання їй професійної освіти, що не завжди від-повідала здібностям людини і давала право на виконання у суспіль-стві некваліфікованої низькооплачуваної роботи, відходить у мину-ле. На даний час у педагогічній літературі головний акцентробиться не тільки на спеціальній, але й на інклюзивній освіті,досліджуються закономірності розвитку людей з інвалідністю.Перебуваючи вдома або в інтернаті, діти інваліди не отримуютьнеобхідних знань, умінь та навичок, що сприятимуть їхньому само-розвитку, самореалізації, самовдосконаленню в подальшому,дорослому житті.

158


Інклюзивна освіта дає можливість усім, хто бажає навчатися,в пов ній мірі брати участь у суспільному житті — починаючи віддошкільного закладу й завершуючи вищим навчальним закладом.Інклюзивна освіта оперує ресурсами, направленими на стимуляціюрівноправ’я усіх, хто навчається. Інклюзивна освіта спрямовує научасть в усіх аспектах життя колективу. Інклюзивна освіта направ-лена на розвиток у всіх людей без виключення навиків спілкуваннята максимальної соціалізації.

Дослідження адаптованості студентів з вадами слуху до інклю-зивного освітнього середовища проводилось серед студентів I–IVкурсів Університету «Україна». В результаті опитування виявленоряд проблем, серед яких найбільш гострими є засвоєння новихслів, граматики, правильна побудова та розуміння речення, кому-нікативні бар’єри, труднощі засвоєння навчальної програми та ін.Отримані результати дозволили сформулювати пропозиції щодозаходів для покращення адаптації студентів з вадами слуху, які пла-нується реалізувати в Університеті «Україна». Для вирішення вияв-лених проблем необхідно, у першу чергу, створити спеціальні під-готовчі курси з підвищення (вирівнювання) знань, бесіди татренінги з формування активної життєвої позиції та встановленнявисоких домагань (бажання сумлінно навчатися, стати фахівцемсвоєї справи). Необхідні спеціалізовані тренінги для набуття пози-тивного соціального досвіду, комфортного спілкування, впевне-ності у собі, знаходженні нових друзів. Необхідно забезпечити пси-хологічну допомогу та підтримку всіх учасників інклюзивногопроцесу: формувати толерантне ставлення, вести активну діяль-ність з ламання стереотипів у студентів та викладачів за допомогоютренінгів взаємодії, бесід, дискусій, підготовлювати звичайних сту-дентів та викладачів — до роботи в інклюзивному середовищі.

ПРИЙОМНА СІМ’Я ЯК ІННОВАЦІЙНА ФОРМА ОПІКИ

Голик Г. Г., 4 курс, група СР 4. 1., напрям підготовки «Соціальна робота»

Луцький інститут розвитку людини, к. тел. (098)4065184Науковий керівник: Закусило О. Ю., викладач кафедри соціальної роботи

Зважаючи на актуальність проблеми виховання дітей-сиріт тадітей, позбавлених піклування, визнання урядом України доціль-ності функціонування прийомних сімей, як сімейних форм опіки,

159


необхідність розгляду комплексного підходу до соціального вихо-вання, визначено тему нашої статті.

Прийомна сім’я — це сім’я, яка добровільно взяла із закладівдля дітей — сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування,від 1-го до 4- х дітей на виховання та спільне проживання.

Згідно Закон України «Про забезпечення організаційно-право-вих умов спільного захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених бать-ківського піклування» дитина-сирота — це дитина, в якої померличи загинули батьки; діти, позбавлені батьківського піклування —діти, які залишилися без піклування батьків у зв’язку з позбавлен-ням їх батьківських прав, визнанням батьків безвісно відсутнімиабо недієздатними, оголошенням їх померлими, відбуванням пока-рання в місцях позбавлення волі та перебування їх під вартою начас слідства, розшуком їх органами внутрішніх справ, пов’язаним зухиленням від сплати аліментів та відсутністю відомостей про їхмісцезнаходження, тривалою хворобою батьків, яка перешкоджаєїм виконувати свої батьківські обов’язки, а також підкинуті діти,батьки яких невідомі, діти, від яких відмовилися батьки, та безпри-тульні діти.

Метою створення прийомних сімей є забезпечення належнихумов для виховання в сімейному оточенні дітей сиріт та дітей,позбавлених батьківського піклування. Прийомні діти влашто-вуються в сім’ю до досягнення вісімнадцятирічного віку або дозакінчення навчання професійно — технічних чи вищих навчаль-них закладів, але не пізніше досягнення ними 23-річного віку.

Створення прийомних сімей дозволяє вирішувати питаннятимчасового влаштування долі дитини, батьки якої за певнихобставин (хвороба, засудження тощо) певний проміжок часу неможуть займатися вихованням. Особливістю прийомної сім’ї якальтернативної форми сімейного влаштування дітей, які залиши-лись без батьківського піклування, є те що:

• дитина, яка виховується в прийомній сім’ї, не позбавляєтьсястатусу дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківськогопіклування, за нею залишаються всі пільги передбачені законодав-ством для таких категорій дітей;

• кандидати в прийомні батьки обов’язково проходять курс під-готовки, розрахований на осмислення батьками проблем, пов’яза-них із приходом в сім’ю нового вихованця, опанування соціально-го статусу — вихователя прийомної дитини;

160


• прийомні батьки у вирішені проблем прийомної дитини спів-працюють з соціальним працівником, який здійснює соціальнийсупровід прийомної сім’ї;

• утримання прийомної дитини в сім’ї фінансується державою,одному з прийомних батьків виплачується грошове забезпечення;

• сім’я отримує статус «прийомної» на підставі рішення місце-вого органу виконавчої влади, між прийомними батьками та орга-ном, який приймає рішення про створення прийомної сім’ї навиховання та спільне проживання, який визначає права та обов’яз-ки обох сторін.

Отже, потреба змін існуючої опіки та піклування над дітьмив Ук раїні є визнаною широким колом фахівців та державою. Свід -ченням того є створення та розвиток прийомної сім’ї та ДБСТ,подальше вдосконалення діяльності мережі центрів соціальнихслужб для сім’ї, дітей та молоді.

ГОТОВНІСТЬ ДО ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІМАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ СОЦІАЛЬНОЇ СФЕРИ

ЯК СУЧАСНА ПРОБЛЕМА ВИЩОЇ ШКОЛИ

Горобець Н. С., студентка 4 курсу напряму підготовки «Соціальна робота»

Хмельницького інститут соціальних технологій Університету «Україна»

Науковий керівник: Матвійчук Т. В., к. психол. н., доцент

Професія «психолог», «соціальний працівник», «соціальнийпедагог» відноситься до так званої «соціономічної» групі професій(орієнтованої на суспільні проблеми, проблеми соціалізації осо-бистості) і передбачає спілкування з різними людьми. Отже, такимфахівцям потрібно формувати в собі готовність «розуміти» самихрізних людей, орієнтуватися в різних способах їх життєдіяльності,включаючи і вміння орієнтуватися в різних видах професійноїпраці. Стати хорошим фахівцем дуже непросто. На певних етапахсвого професійного розвитку, наприклад при навчанні в вищомунавчальному закладі майбутній фахівець змушений освоювати кон-кретні напрямки роботи, конкретні методики, в чомусь спеціалізу-ватися.

161


В даний час спостерігається великий попит на фахівців у соці-альній сфері. Цей напрям роботи є затребуваним в багатьох галузях.Але підготовка таких фахівців є лише інформаційною. Основу про-фесійної освіти майбутніх фахівців становить систематичненавчання з відповідних дисциплін. Професіоналізм особистостіпередбачає об’єктивність фахівця при сприйнятті та аналізі склад-них педагогічних ситуацій; вміння визначити коло доступних йомузавдань; готовність застосувати свій професійний досвід у відповід-ності з новими обставинами, ситуаціями. Зазначене є можливимпри ефективному включенні в процес професійної підготовкивнутрішньої активності майбутніх фахівців.

Особистісна готовність фахівця передбачає психологічне опра-цювання власних проблем у тих сферах, в яких він збирається прак-тикувати. Переважаючий в практиці вузів тип організації навчаль-ної діяльності має на увазі накопичення достатньої для майбутньоїдіяльності суми знань з усіх навчальних дисциплін, що складаютьсукупну інтелектуальну основу професії.

А. Вербицький і Т. Платонова вважають, що «засвоєні в навчан-ні знання, вміння і навички виступають уже не як предмет навчаль-ної діяльності, а як засіб діяльності професійної», це дозволяє гово-рити про те, що під час навчання у вузі у студентів формуєтьсяоснова трудової, професійної діяльності, а саме — готовності до неї[1]. Н. Кузьміна вважає, що психологічна готовність до професійноїдіяльності характеризується наявністю у фахівця знань, умінь і на -вичок, що дозволяють йому здійснювати свою діяльність на рівнісучасних вимог науки і техніки [2]. А. Деркач при визначенні осо-бистісної готовності виділив умови формування готовності до твор-чої праці, як елементу професійної діяльності психолога:

1) самостійність і критичне засвоєння культури;2) активну участь у вирішенні суспільно-значущих завдань; 3) спеціальне розвиток творчого потенціалу особистості —

її психічних процесів [3]. Готовність випускника вузу до професійної діяльності склада-

ється з таких блоків, як професійна орієнтація (готовність до про-фесійного навчання), безпосередній процес опанування знаннямиі вміннями у руслі відповідної професії (професійна готовність),на явність адекватних змісту діяльності якостей особистості (осо-бистісна готовність), адаптація після завершення навчання до профе-сії (професійна адаптація) [4]. Професійна адаптація безпосередньо

залежить від якості і ефективності психологічної готовності.У зв’яз ку з цим особливу увагу викликають шляхи (методи, прийо-ми) формування готовності студентів і критерії її оцінювання. Якдовготривалий процес психологічна готовність формується задопомогою низки заходів: моделювання відповідної діяльності,складання професіограм, узагальнених експертних характеристик,дискусій, ігрових методів, лекційних і практичних занять тощо,а також формування готовності до роботи в складних умовах діяль-ності.

Діяльність у соціальній сфері є окремий випадок професійноїдіяльності, але вона має свою специфіку, а тому і свою власнуструктуру. На нашу думку, склад структури педагогічної діяльності,що дуже подібний до діяльності в соціальній сфері (за А. Щерба ко -вим) включає такі компоненти: конструктивний; організатор-ський; орієнтаційний; комунікативний; інформаційний; розви-ваючий; мобілізаційний; дослідницький [5].

Отже, готовність випускника вузу до професійної діяльностіпочинає формуватись в процесі професійної підготовки, зумовленайого соціальними установками, професійною спрямованістю, тео-ретичною та практичною підготовкою та індивідуально-типологіч-ними особливостями.


1. Вербицький А. А. Формування пізнавальної та професійної мотивації/ А. А. Вербицький, Т. А. Платонова. М. : — 1986. —С. 14.

2. Кузьміна Н. В. Проблеми професійної підготовки фахівців у вузах.Проблеми відбору та професійної підготовки фахівців у вузах / Н. В. Кузьміної. — Л. : — 1970. — C. 78–82.

3. Деркач А. А. Акмеологические основы развития профессионала /А. А. Деркач. –Воронеж: — 2004. –C. 65–66.

4. Маркова А. К. Психологія професионализма/ А. К. Маркова. —Издательство: Международный гуманитарный фонд «Знание». —1996 . — 214 с.

5. Щербаков А. И. Психологические основы формирования учителяв системе высшего педагогического образования / А. И. Щербаков. —Л. : — «Просвещение». — 1967. — С. 38–41.

162


163

АКТУАЛЬНІ ТЕХНОЛОГІЇ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ З ДІТЬМИ

Грачова М. С., VІ курс, група СР-61, спеціальність «Соціальна робота»,Інститут соціальних технологій Університету «Україна», м. Київ

Науковий керівник: Пузіков Д. О., к. пед. н.

Здійснення ефективної соціальної роботи з дітьми неможливебез застосування комплексу відповідних соціальних технологій,технологій соціальних роботи. До провідних технологій соціальноїроботи з дітьми належать такі:

1. Соціальна діагностика — технологія комплексного дослід-ження соціального явища з метою виявлення, розпізнавання і вив -чення причинно-наслідкових зв’язків, які характеризують йогостан і тенденції подальшого розвитку.

Соціальна діагностика ґрунтується на таких основних принципах:– об’єктивності (неупередженості у процесі вивчення і впливу);– причинності (обумовлений універсальним зв’язком і взаємо-

дією всіх явищ і процесів у реальному світі, що дає змогу необмежуватися описом окремих фактів чи явищ, а з’ясуватизакономірності їх виникнення і функціонування);

– комплексного підходу (у соціальній роботі з дітьми необхід-ність дотримання цього принципу обґрунтовується тим, щопроцес соціалізації дитини є складним переплетенням бага-тьох прямих і опосередкованих факторів: вчинків, стосунків,дій, виділення окремих з них можливе лише умовно, длянакопичення будь-яких конкретних даних);

– наукової обґрунтованості (має особливу значущість, оскількиза кожним рішенням, прийнятим на основі соціального діаг-нозу, стоїть життя конкретних дітей, їхні долі).

Прийняті на основі соціальної діагностики рішення та реко-мендації реалізуються через різні процедури соціальної роботи.Однією з таких процедур є соціальна профілактика.

2. Соціальна адаптація — це система методів і прийомів, якідають змогу надавати соціальну підтримку людям (у т. ч. дітям) упроцесі їх соціалізації або пристосування до нових соціальнихумов, у зв’язку зі зміною соціального статусу, життєвими втратами,а також неадаптованим особистостям.

3. Соціальна профілактика — це сукупність державних, громад-ських, соціально-медичних та організаційно-виховних заходів,


164


спрямованих на попередження, усунення або нейтралізацію основ-них причин і умов, що зумовлюють різного роду соціальні відхи-лення негативного характеру та інші, соціально небезпечні відхи-лення в поведінці дітей. Її метою є створення передумов дляформування законослухняної, високоморальної поведінки.

Під профілактикою маються на увазі науково обґрунтованіі своєчасно вживаються дії, спрямовані на:

– запобігання можливих фізичних, психологічних або соціо-культурних колізій у окремих індивідів і груп ризику;

– збереження, підтримку і захист нормального рівня життяі здоров’я людей;

– сприяння їм у досягненні поставлених цілей та розкриттіїхнього внутрішнього потенціалу.

Профілактичні заходи важливі у всіх сферах життєдіяльностідітей. Всесвітня організація здоров’я визначає основним напрямомохорони здоров’я населення профілактичне, покликане викоріню-вати причини виникнення і розвитку хвороб, створювати найбільшсприятливі умови охорони здоров’я, виховання фізично і духовноміцних людей. Профілактика є обов’язком складовою повсякден-ної роботи на тільки лікувально-профілактичних установ, а й усіхсоціальних організацій та установ у проведенні заходів з охорони,оздоровлення навколишнього середовища, дотримання гігієнічнихнорм і вимог. Однак реалізація завдань медико-соціальної профі-лактики можлива лише за участі самого населення і реалізуєтьсяшляхом проведення заходів щодо гігієнічного виховання, в якихразом з медиками повинні брати участь і соціальні працівники.

СТРАТЕГІЧНЕ СПРЯМУВАННЯ СОЦІАЛЬНОЇПОЛІТИКИ УКРАЇНИ ЩОДО ВИРІШЕННЯ ПРОБЛЕМ

ЛЮДЕЙ З ІНВАЛІДНІСТЮ

Каплун Н. П., студентка IV курсу спеціальності «Соціальна робота»,Житомирський економіко-гуманітарний інститут

Інвалідність є соціальним явищем, уникнути якого не можежодне суспільство. У всьому світі майже кожна десята людиназазнає тих чи інших обмежень, з них майже 470 млн. людей праце -здатного віку. Ці дані засвідчують масштабність та глобальнийхарактер проблеми інвалідності.

165


Показники інвалідності населення є важливим індикатором,який характеризує стан здоров’я нації та певною мірою може відоб-ражати рівень розвитку системи охорони здоров’я та ефективністьреалізації соціальної політики держави. Упродовж останніх роківУкраїна проводить послідовну політику переходу від медичної досоціальної моделі інвалідності, що передбачає комплекснерозв’язання проблем інвалідності та кардинальної зміни підходівдо ролі і місця людей з обмеженими фізичними можливостямив економічному та соціальному житті суспільства. Аналіз станузабезпечення людського розвитку осіб з обмеженими фізичнимиможливостями ґрунтується на співставленні фактичних даних таданих про потребу людей з інвалідністю в освіті, працевлаштуван-ні, певному рівні матеріального добробуту, охороні здоров’я тощо.

Для категорії дорослих інвалідів актуальним є підвищення рівняїх зайнятості, що є одним із пріоритетів державної соціальної полі-тики щодо людей з інвалідністю. Загальновизнано, що саме трудовадіяльність відіграє особливу роль у процесі інтеграції інвалідів досуспільного життя, це допомагає їм відчути власну необхідність як збоку родини, так і суспільства в цілому, подолати наслідки інвалід-ності, поліпшити власний матеріальний добробут завдяки отриман-ню заробітної плати, забезпечити повноцінну реабілітацію.

Протягом останніх років спостерігається стійка позитивна тен-денція до збільшення кількості фактично працюючих інвалідів напідприємствах (об’єднаннях), в установах та організаціях, які пода-ли звіти про зайнятість і працевлаштування інвалідів до регіональ-них відділень Фонду соціального захисту інвалідів.

Реалізація політики щодо інтеграції інвалідів у суспільство насучасному етапі потребує забезпечення максимально зручних умовжиття і побуту людей з обмеженими фізичними можливостями,зокрема створення «безбар’єрного» середовища, в якому зазначенакатегорія громадян матиме можливість без ускладнень користува-тися усіма елементами інфраструктури, відвідувати будь-які об’єк-ти житлового та громадського призначення, вільно пересуватисятранспортом, користуватися засобами зв’язку та мати доступ доінформації. Проте рівень доступності навколишнього простору длялюдей з різними формами інвалідності поки що залишається однієюз найнагальніших проблем. Складність у забезпеченні доступностіполягає в тому, що люди з різними формами інвалідності потребуютьрізних видів доступності. Так, інваліди-візочники потребують забез-печення пологого в’їзду у приміщення та відповідну ширину дверей,

166


наявність ліфтів відповідного розміру тощо. У той час люди зі слаб-ким зором потребують написів на основних об’єктах шрифтомБрайля і т. п. Тому визначити однозначно, на який відсоток доступ-ним є навколишнє середовище для людей з інвалідністю доситьскладно.

Варто визнати, що за останні роки хоча й зроблено суттєві крокищодо розробки та реалізації соціальної політики щодо цієї категоріїгромадян, проте, низка серйозних проблем залишається не виріше-ними. Основною метою державної соціальної політики щодо інвалі-дів в Україні має бути забезпечення рівних можливостей та реаліза-ція конституційних прав цією категорією громадян, створеннясприятливих правових, політичних, соціально-економічних, медич-них, психологічних, організаційних умов і гарантій для забезпечен-ня людського розвитку та інтеграції у суспільне життя.

ОСОБЛИВОСТІ КОНСУЛЬТАТИВНОГО ПРОЦЕСУЛЮДЕЙ ПОХИЛОГО ВІКУ

У КАРДІОЛОГІЧНОМУ ВІДДІЛЕННІ

Клепець А. Г., 5 курс, група ЗСР51/13М, спеціальність «Cоціальна робота»,

Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна», к. тел. (063)-4248662

Науковий керівник: Іванова І. Б., к. пед. н., доцент

Соціальна робота в системі охорони здоров’я є системою захо-дів, спрямованих на забезпечення збереження і розвитку оптималь-ної працездатності та соціальної активності людей з обмеженимиможливостями здоров’я, сприяння здоровому способу життя гро-мадян. У багатьох країнах світу соціальна робота стала невід’ємнимкомпонентом сфери охорони здоров’я, в межах якої фахівець ізсоціальної роботи проводить соціальний захист пацієнтів черезсистему соціального страхування, проведення консультування і ре -креа ційної роботи. У науковій літературі досліджуються особливос-ті соціально-медичних і медико-соціальних послуг в організаціяхсоціальної сфери і закладах охорони здоров’я. Однак по сьогодніш-ній день соціальна робота у закладах охорони здоров’я носить інно-ваційний характер, що і зумовило вибір теми нашого дослідження.

З метою зміцнення здоров’я населення, особливо у осіб похи-лого віку, а також підвищення якості та ефективності медичних

167


послуг, наближення кваліфікованої медико-санітарної допомоги доєвропейських стандартів виникає необхідність щодо впровадженнязасобів соціально-психологічного консультування в систему охорониздоров’я. Перехід до консультативної взаємодії в системі лікуванняхворих підвищує якість та ефективність надання медичної допомоги.

Широке впровадження соціальної та психологічної допомоги умедичну практику закономірно сприяє розвитку тих її галузей, щотрадиційно визначаються як методи соціально-психологічноговпливу. Серед них одне з найважливіших місць, безумовно, посідаєсоціально-психологічне консультування. Конкретно й чітко визна-чити цей вид діяльності або однозначно вказати сфери його засто-сування важко, оскільки слово «консультування» вже давно сталородовим поняттям для різних видів консультативної практики. Так,фактично в будь-якій сфері, де не можна обійтися без соціальноїдопомоги і психологічних знань, тією чи іншою мірою застосову-ється консультування як одна з найбільш ефективних форм роботи.Соціально-психологічне консультування в медичній сфері охоплюєі реабілітаційні заходи хворих, і безпосередні індивідуальні чи групіконсультації, і консультування керівників і ін.

Аналіз практики консультативної діяльності в системі охорониздоров’я загалом та у кардіологічних відділеннях чи центрах зокре-ма дозволяє провести об’єктивну оцінку якості надання медичнихпослуг, а також зменшити необґрунтовані навантаження на спеціа-лістів лікувально-медичного та профілактичного профілю. Самеконсультант забезпечує надання первинної кваліфікованої соціаль-но-психологічної допомоги хворим похилого віку.

У медично-лікувальній діяльності найчастіше зустрічаютьсяпацієнти з серцево-судинними захворюваннями. У практичнійдіяльності працівників сфери соціальної допомоги хворим такожнайчастіше зустрічаються пацієнти з кардіологічними патологіями.Одними з найбільш небезпечних захворювань є ішемічна хворобасерця, гіпертонічна хвороба з подальшим розвитком серцевоїнедостатності та порушення серцевого ритму.

Значна розповсюдженість серцево-судинних захворювань середнаселення України, в тому числі і у віковій категорії громадян похи-лого віку, розвиток ускладнень, що іноді призводять до інвалідностіта передчасної смерті хворих, обумовлює актуальність вивченняпроблематики консультування осіб з кардіологічними патологіямияк ефективного засобу підвищення якості життя хворих та кращогоперенесення ними періоду протікання захворювання та реабілітації.

168


Загальновідомо, що успіх консультування значною мірою зале-жить від того, як консультант вислуховує клієнта, розширює йогоуявлення про себе й власну ситуацію, вирішує найважливіші зав-дання спілкування.

Справжньою проблемою багатьох хворих похилого віку, якізвертаються за допомогою до соціального працівника медичногозакладу, є те, що вони практично не мають з ким поговорити від-верто, розповісти, що тривожить і хвилює їх у складних життєвихситуаціях. Окрім цього треба враховувати, що провідним чинникомвиникнення серцевих патологій є невідредаговані емоційні пере-живання, подолати які можна саме в консультуванні. Уже те, щоконсультант може їх уважно вислухати й зрозуміти, — надзвичайноважливий чинник, і це само по собі сприяє певним позитивнимзмінам, які безумовно відображаються на здоров’ї. Для клієнта,який звертається за допомогою до фахівця в системі охорони здо-ров’я (в кардіологічних відділеннях), такий результат стає важли-вим чинником прискорення процесу одужання, реабілітації та нор-малізації життєдіяльності.

НЕБЛАГОПОЛУЧНА СІМ’Я: МОДЕЛІ СОЦІАЛЬНОЇ ДОПОМОГИ

Ковальчук А. О., ІV курс, група СР-4. 1, напрям підготовки «Соціальна робота»,

Луцький інститут розвитку людини Університету «Україна»,Науковий керівник: Ковальчук І. Л., к. філос. н., доцент.

Для українського суспільства є актуальною проблема неблаго-получних сімей. В умовах трансформації сучасного суспільствавиникла низка проблем: зниження народжуваності, розпад сімей,зростання бездоглядних сімей, дітей-сиріт, дитяча злочинність,алкоголізм, наркоманія, психолого-педагогічна і правова негра-мотність та інші. Все це викликає серйозну заклопотаність і зане-покоєння школи, сім’ї, правоохоронних органів, соціальних уста-нов і широкої громадськості.

Аналіз чинного в Україні законодавства приводить до висновку,що неблагополучними є ті сім’ї, в яких порушуються права її членів,права людини, порушуються юридичні норми суспільства.Більшість фахівців погоджуються з тим, що неблагополучна сім’я —

169


це, насамперед, сім’я з дефектами виховання, серед яких типовимиє конфліктні стосунки між батьками, погане ставлення батьків додитини, відсутність часу для занять з дитиною, помилки у вихован-ні, низький загальнокультурний рівень батьків тощо. Закономірно,що неблагополучний стан сім’ї майже завжди призводить до дис-гармонії в розвитку особистості дитини. І зовсім протилежноюпостає ситуація у благополучній сім’ї, яка є найсприятливішимсоціальним середовищем для повноцінного розвитку дитини. Томуодним із важливих завдань сьогодні є соціальний супровід такоготипу сімей.

Дослідженню сімейного неблагополуччя та пошуку шляхіврозв’язання цієї проблеми присвячені праці Т. Афанасьєвої, О. Без -палько, Ю. Василькової, А. Капської, Г. Лактіонової та ін.Соціально-педагогічну допомогу неповній сім’ї вони трактують якспецифічну діяльність соціального працівника (або групи соціаль-них працівників), спрямовану на створення необхідних соціально-психологічних умов розвитку клієнтів. Соціальна робота з неблаго-получною сім’єю полягає у взаємодії соціальних органів держави,суспільства та сім’ї, яка спрямована на поліпшення умов життєді-яльності сім’ї, а також у здійсненні соціального супроводу.

Однією із моделей соціально-педагогічного супроводу сім’їє мо дель «ведення випадку», котру широко використовують у захід-них країнах. Її суть полягає в тому, щоб організувати умови длязадоволення вимог клієнта шляхом найефективнішого викорис-тання всіх можливостей; запобігання або зведення до мінімумунегативних наслідків ситуації, що спонукає клієнтів звертатися задопомогою до соціальних працівників; забезпечення партнерськихстосунків між тими, хто потребує соціальної допомоги (клієнтами),і тими, хто надає цю допомогу та послуги.

У процесі реалізації моделі «ведення випадку» можливе вико-ристання інших моделей соціальної роботи із сім’ями. Зокрема, цекризово-інтервентна, проблемно-орієнтована моделі, патронаж(як модель індивідуальної роботи) та психосоціальний підхід.

Кризово-інтервентна модель роботи передбачає соціально-педагогічну допомогу безпосередньо у кризових ситуаціях, якіможуть бути зумовлені змінами у природному життєвому циклісім’ї або випадковими травмувальними обставинами.

Проблемно-орієнтована модель є короткотерміновою і за трива-лістю не перевищує чотирьох місяців. Розрахована на вирішенняконкретних практичних завдань, що визначені спеціалістом і ви зна ні

170


родиною. Професіонали, котрі надають допомогу, концентруютьзусилля на тій проблемі, яку визнала сім’я і над якою вона готовапрацювати.

Патронаж передбачає відвідування сім’ї вдома з метою прове-дення діагностичної, контролюючої, адаптаційно-реабілітаційноїроботи, що дає змогу налагодити і підтримувати тривалі зв’язки ізсім’єю, вчасно виявляти її проблемні питання та оперативно нада-вати допомогу.

Отже, в соціально-педагогічному супроводі неблагополучнихсімей найчастіше застосовують моделі «ведення випадку», а такожкризово-інтервентну, проблемно-орієнтовану, патронаж.

МОДЕЛЬ ФАКТОРІВ, ЩО ОБУМОВЛЮЮТЬНАСИЛЬСТВО В СІМ’Ї

Котенко Ю. Г., студентка магістратури, спеціальність «Соціальна робота»,

ЖЕГІ ВНЗ Університет «Україна»

Насильство в сім’ї є однією з найбільш гострих і розповсюдже-них соціальних проблем. За сучасних умов в Україні, як і в багатьохінших країнах світу, простежуються тен денції до поширеннянасильницьких дій у сім’ї, стосунках батьків і дітей, чоловіка і жін -ки. Сьогодні однією з домінуючих проблем, яка турбує світову гро-мадськість, є проблема насильства в сім’ї. На жаль, у нашому сус-пільстві панує думка, що пробле ми сім’ї, у тому числі і жорстокеповодження з її членами, є внутрішньою проблемою самої сім’ї і непотребує втручання суспільства і держави. Насильство в сім’ї є од -нією з розповсюджених форм порушення прав людини. У більшостівипадків протиправні дії проти когось із членів родини супроводжу-ються актами агресії, приниження та жорстокої поведінки. Подібнідії з боку насильника приводять до негативного фізичного, психічно-го та соціального стану здоров’я постраждалої особи чи кількох осіб,членів цієї родини. Проведені в різних країнах дослідження показу-ють, що кількість заявлених і зареєстрованих випадків насильства,незалежно від форми, значно нижча за реальну кількість випадків.

Насильство є не лише суто правовою проблемою, а й значноюмірою, філософською та соціокультурною. Макрофактори на силь -ст ва в сім’ї мають вплив на переважну більшість сімей в Ук раїні.

171


Крім того, існують мікрофактори, що обумовлюють конфліктиу певних сім’ях. Збірна модель основних мікрофакторів насильствав сім’ї, що побудована виходячи зі сфер життєдіяльності сім’ї якмалої соціальної групи, враховує умови життя, специфіку соціа -льних, психологічних та біологічних рис нападника та жертви,а також недоліки комунікації.

Знання основних причин сімейних суперечок необхідно дляїхнього конструктивного розв’язання, удосконалення механізмівзабезпечення прав особи. Нині існує низка теорій (кримінологіч-них, соціологічних, психологічних та біологічних), що пояснюютьнасильство в сім’ї. Макроорієнтовані — дають насильству соціо-культурне пояснення. Насильство випливає з владних відносин,зумовлених соціальною структурою та культурою суспільства, колижінка займає підпорядковане становище, а її соціально-економіч-ний та правовий статус зневажається. У той же час, на нашу думку,не слід повністю відкидати і такий важливий чинник, як сумісністьчленів сім’ї. Зокрема, мікроорієнтовані теорії розглядають насиль-ство в контексті міжособистісної соціально-психологічної взаємо-дії (до цього класу також доцільно віднести фактори, що пов’язаніз індивідуальними психологічними та біологічними характеристи-ками, психопатологічні відхилення).

В окремих теоріях є спроби інтегрувати як соціальні фактори,так і індивідуальні характеристики або специфіку комунікації.В ем піричних дослідженнях часто мова йде про певний набір фак-торів, до яких зараховують як власне причини та умови, так і обста-вини, за яких відбуваються факти насильства.

ПРОБЛЕМА СІМЕЙНОГО НАСИЛЬСТВА В УКРАЇНІ:ШЛЯХИ ВИРІШЕННЯ

Кревська К. О., ІV курс, група СР-4. 1, напрям підготовки «Соціальна робота»,

Луцький інститут розвитку людини Університету «Україна»,Науковий керівник: Ковальчук І. Л., к. філос. н., доцент

Проблема насилля в сім’ї існує давно. Вона відображає дисгар-монію, яка існує в суспільстві. В Україні проблема насильства в сім’їтривалий час не була предметом спеціальних досліджень соціологів,психологів та соціальних працівників. Однак, практика останніх

172


років доводить концептуальне осмислення цього питання на дер-жавному рівні. Свідченням цього є і прийняття законодавчої бази,і створення кризових центрів для роботи з тими, хто потерпає віднасильства в родині.

За визначенням Закону України «Про попередження насиль-ства в сім’ї», насильство в сім’ї — це «будь-які умисні дії фізичного,сексуального, психологічного чи економічного спрямування одно-го члена сім’ї по відношенню до іншого члена сім’ї, якщо ці діїпорушують конституційні права і свободи члена сім’ї як людини тагромадянина і наносять йому моральну шкоду, шкоду його фізич-ному чи психологічному здоров’ю».

Прийнято виділяти наступні форми насилля в сім’ї: фізичне,психологічне, економічне, сексуальне. Окремо виділяють недбалеставлення до дитини, що виключає наявність достатнього харчу-вання, одягу, житла, виховання, освіти, медичної допомоги;а також відсутність уваги, залишення дитини без нагляду, внаслідокчого вона може стати жертвою нещасного випадку.

Насилля в сім’ї по відношенню до жінок призводить до медич-них проблем, таких як тілесні ушкодження, що може призвести дочасткової та тимчасової втрати працездатності, інвалідності.Універсалізація соціальних ролей чоловіка і жінки змінила ставлен-ня суспільства до проблем, яких раніше не було, або які не озвучу-вались. Одна з таких проблем — фізичне насильство над чоловікомз боку жінки. Гендерні стереотипи певною мірою маскують частинужіночого насильства, тим самим приховуючи факти насильства надчоловіком, які соромляться заявити про це, боячись бути осміяними.

В соціальній роботі використовують різноманітні форми і мето-ди соціальної роботи з особами, які зазнали насильства. Основ ни -ми з них є методи соціальної терапії та соціальної корекції: методиарт-терапії, бібліотерапії, казкотерапії, методи психодрами, рольо-ві методи та ін. Найбільш ефективним є метод генограми, оскількивін підходить для всіх форм насильства та категорій жертв.

У нашій країні вирішенням проблеми домашнього насилля зай-маються, зазвичай, спеціалізовані установи : кризові центри, соці-ально-реабілітаційні центри, служби соціально-психологічногоконсультування, центри соціальної допомоги сім’ї і дітям, соціаль-ні готелі для постраждалих від насильства (притулки); підприєм-ства та установи милосердя (хоспіси).

Окреслення глибини проблеми насильства, його впливу нажиття людини раніше було спрямоване здебільшого на фізичні

173


аспекти. Розгляд цих проблем через призму психосоціальнихнаслідків спрямований на розвиток нових перспектив її виділення.Це доводить необхідність організації конструктивнішого підходу досистеми підтримки жертв сімейного насилля, що включав биформи та методи роботи і стратегії допомоги потерпілим від сімей-ного насилля. Тому до вирішення проблеми сімейного насиллянеобхідно підходити конструктивно, шукаючи найоптимальнішіспособи вирішення цієї проблеми, комплексно застосовуючи їх,і лише тоді можна буде досягнути ефективних результатів.

Для вирішення проблеми насильства в сім’ї необхідно свідомоі відповідально піднести її на рівень держави, щоб кожен задумавсяі почав вирішення цього питання з роботи над собою; усвідомленняважливості вирішення питання сімейного насилля, і лише тодіможна говорити про ефективне вирішення цієї проблеми. Державатакож повинна піклуватися про розвиток і належне функціонуваннясоціально-психологічних служб, про підготовку кваліфікованих пси-хологів, соціальних працівників та соціальних педагогів, адже самеїхня діяльність повинна приносити найефективніші результати щодовирішення проблеми сімейного насилля серед українських сімей.

СОЦІАЛЬНЕ КОНСУЛЬТУВАННЯ В РЕЖИМІ ОНЛАЙНВ ЗАГАЛЬНООСВІТНІХ ШКОЛАХ

Кроль Л. А., Магістратура, спеціальність «Соціальна робота»,Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна»


За визначенням Британської асоціації консультування, під цимтерміном розуміється робота з особами та їх взаємовідносинами,спрямована на розвиток, підтримку у кризовій ситуації, психотера-пію, наставництво, вирішення проблем. Задача консультування —надати клієнту можливість проаналізувати, виявити і прояснитиспособи більш задовільного і повноцінного життя. Про консульта-тивний процес можна говорити тоді, коли хтось, тимчасово чипостійно перебуває у ролі консультанта, надає чи погоджуєтьсянадати свій час, увагу і повагу іншим (іншому), хто тимчасово зна-ходиться у ролі клієнта. Завдання консультування — надати клієн-ту можливість ознайомитись, узнати і прояснити шляхи до більшнасиченого і більш благополучного життя. Відповідно до вимог

174


Британської центральної ради з підготовки соціальних працівниківсоціальні працівники повинні знати і розуміти цілі, методи і теоріїдля наступних видів практики: консультування, захист прав та інте -ре сів клієнтів, ведення переговорів, втручання в ситуаціях кризи,сімейна терапія, соціальна освіта.

Соціальний педагог у школі застосовує методики соціально-педагогічної діагностики, прогнозування, консультування, захиступрав дитини, надання соціальних послуг, спрямованих на задово-лення соціальних потреб дітей. Соціально-педагогічне консульту-вання вирішує завдання щодо надання рекомендації учням і бать-кам з питань позитивної соціалізації і соціального виховання дітей,а також соціально-педагогічної корекції, реабілітації і терапії.

Ю. Є. Альошина [1] визначає консультування як безпосереднюроботу з людьми, спрямовану на вирішення різного ряду проблем,пов’язаних із труднощами у міжособистісних стосунках, де основ-ним засобом впливу є певним чином побудована бесіда. Особли віс -тю соціального консультування у соціально-педагогічній роботі єте, що воно проводиться як частина інтеграції соціальних, освітніхі виховних можливостей здорового соціального середовища, в якомуперебуває дитина, яке характеризується співробітництвом і під-тримкою у вирышенны проблем. [2]

Предметом нашого дослідження є особливості консультуванняв режимі онлайн в загальноосвітніх школах. Мета дослідження —дослідити особливості консультування в режимі онлайн в загально-освітній школі. Дослідження проводилося на базі ЗОШ №104м. Києва. У дослідженні взяли участь 50 батьків і 50 підлітків.

На питання «Ваше ставлення до онлайн-консультування», 33 ре -спонденти-батьки відповіли — «позитивне», 2 — «негативне», 16 —«нейтральне». Більша кількість опитуваних обізнані щодо консуль-тування онлайн, довіряють йому і бажають користуватися новітнімикомунікаційними технологіями. Більшість респондентів погод-жуються з думкою, що було б краще проводити консультацію онлайндля батьків, які дуже зайняті на роботі. На питання «з яких проблемВи хотіли б регулярно отримувати консультацію у соціального педа-гога або соціального працівника, використовуючи Онлайн-техноло-гії — «розв’язання конфліктних ситуацій» — відповіли 13 респон-дентів, «знання про молодіжні субкультури» — 8, «особливостіпід літкового і молодіжного віку» — 28, «правові аспекти освіти» — 6.

Діти визначають такі проблеми, з яких вони хотіли б звертатисьдо соціального педагога або соціального працівника в режимі

175


онлайн як: спілкування з дівчатами (хлопцями) — 20 респондентів,«взаємовідносини з батьками» — 14, «стосунки з вчителями» — 9,«проведення дозвілля» — 10, «інше» — 4.

На сьогоднішній день — онлайн-консультування в загальноос-вітній школі носить інноваційний характер, тому що виходить затрадиції взаємодії учасників навчально-виховного процесу. Якпоказало наше дослідження соціально-педагогічне консультуванняможе використовуватись в цілях покращення навчання і соціально-го розвитку дитини.


1. Алешина Ю. Е. Индивидуальное и семейное психологическоеконсультирование. — М., 1994.

2. Роджерс К. Клиент-центрированная психотерапія: Теория,современная практика и применение: пер. с англ. . — М. :Психотерапия, 2007. — 650 с.

ЗАСТОСУВАННЯ АРТ-ТЕРАПІЇ В РОБОТІ З ДІТЬМИ З ОБМЕЖЕНИМИ МОЖЛИВОСТЯМИ

Лісова О. В., ІІІ курс, група СР-31, напрям підготовки «Соціальна робота»,

Луцький інститут розвитку людини Університету «Україна»Науковий керівник: Савчук Н. А., к. психол. н., старший викладач

Важливим напрямом розвитку освіти в Україні є залученнядітей з особливими потребами у навчально-виховний процес сучасноїшколи. Адаптація дітей з психофізичними вадами до нових умовжиттєдіяльності включає використання різноманітних технологійта методик. Досить успішно зарекомендувала себе арт-терапія —лікування за допомогою залучення дитини до мистецтв при вико-ристанні образотворчих, рухових та звукових засобів, що дозволяєсамостійно висловлювати свої почуття, потреби та мотивацію своєїповедінки, діяльності і спілкування, які необхідні для її повноцін-ного розвитку та пристосування до навколишнього середовища.

У різних країнах існують різні моделі арт-терапії. Дуже важливовідзначити, що дана методика не має протипоказань і обмежень.Вона застосовується майже всіма напрямками психотерапії придосить широкому спектрі проблем: психологічні травми, втрати,

176


кризові стани, внутрі- та міжособистісні конфлікти, постстресовістани, невротичні та психосоматичні розлади, екзистенційні тавікові кризи. Арт-терапія допомагає розвинути в людині креатив-ність мислення і цілісність його особистості, а також через твор-чість дозволяє виявити особистісні смисли.

Арт-терапія включає в себе: 1. Нетрадиційні напрямки образотворчої діяльності, направле-

ні на корекцію мотиваційної сфери дитини, що передбачає психо-логічний супровід сюжетних ліній, створених дитиною.

2. Створення колажів з малюнків, фотографій, символів, при-родних матеріалів навчає дитину «спілкуватися» з навколишнімсередовищем.

3. Пальчиковий театр та нетрадиційні форми роботи з папероммають на меті психокорекцію моторної, когнітивної, мотиваційноїсфери дитини. За допомогою сюжетно-рольової гри діти знайом-ляться з елементами виразних рухів, мімікою, жестами.

4. Робота з тістом, тістопластика передбачає корекцію руховоїможливості дитини, корекцію пізнавальних й творчих можливос-тей дитини.

5. Малювання на тканині губкою, пальцями та долонями підви-щує потреби в активності та реалізації моторних та емоційних мож-ливостей.

6. Сенсорна інтеграція та психокорекція передбачає знайомстводитини з формою, розміром, площиною та частинами предметів,що сприяє корекції пізнавальних процесів, мотивації та підвищен-ню соціальної адаптації дитини.

Одним із найцікавіших напрямків терапії є створення виставдітьми шкільного віку за допомогою ляльок. Приймаючи участьу лялькових виставах, учні початкових класів навчаються гратисюжетні ролі за казкою й «приміряти» ту чи іншу роль на себе. Напротязі заняття діти не тільки отримують задоволення від пізнаннянавколишнього світу, але й вчаться керувати собою та відчуватитемпоритм сюжету. Ляльковий театр спрямований на формуванняемоційної сфери дитини, розвиває пам’ять, мислення, увагу та уяву.

Арт-терапію, як методику корекції, доцільно використовувати вкомплексі функціонально-системної медико-соціальної реабіліта-ції людей з обмеженими можливостями здоров’я. Застосуванняарт-терапії підвищує пізнавальну активність дітей, сприяє сенсор-ному та руховому розвитку, концентрує увагу. Крім того, арт-тера-пія дозволяє здійснювати більш ефективний вплив на формування

177


емоційної сфери, спонукає до подальшого розвитку компенсатор-них властивостей збережених функціональних систем.

Головне завдання педагога — сприяти розвитку мотивації дити-ни до діяльності, відбір прийомів арт-терапії для кращого форму-вання мотиваційної сфери у дітей з різними формами органічногоураження нервової системи.


1. Клименюк Н. В. Використання інтегрованої арт-терапії в процесісоціокультурної реабілітації дітей з особливими потребами / Н. В. Кли -менюк // Педагогічні науки. Наук. праці. Т. 7. Випуск 84. — С. 46–52.

2. Електронний ресурс — Режим доступу: : http://corr. ks. ua

ТЕХНОЛОГІЇ І МЕТОДИ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ З ДІТЬМИ З ФУНКЦІОНАЛЬНИМИ

ОБМЕЖЕННЯМИ ЗДОРОВ’Я

Майсус І. В., cтудентка магістратури, cпеціальність «Соціальна робота»,

Житомирський економіко-гуманітарний інститут

Сьогодні як ніколи зросла, обумовлена життям, роль соціальноїреабілітації — комплексу заходів, спрямованих на відновленнялюдини в її правах, соціальному статусі, на покращення її життя,здоров’я, дієздатності.

Процес реабілітації дітей з обмеженими можливостями є склад-ним. Ще складніше він буває у випадку дітей, що мають вроджені абонабуті вади опорно-рухового апарату. Обмеження фізичних можли-востей дитини впливає на процес її соціалізації. У частини людей звродженими фізичними вадами простежуємо дефіцит вторинноїсоціалізації внаслідок обмеженого кола її інститутів. Вона має пере-важно моно факторний характер. Це трапляється в інвалідів, якімають обмеження в пересуванні, чи тих, хто не може пересуватисьсамостійно, має протипоказання до праці, навчальної діяльності.

Законодавство України передбачає досить широкий спектрсоціальних послуг клієнтам соціальної роботи, зокрема, дітям зобмеженою мобільністю як особливо незахищеній соціальнійгрупі. У межах цих послуг слід відзначити такі форми та методисоціальної роботи з людьми з обмеженою мобільністю, як:

178


– організація центрів соціальної реабілітації та адаптації;– збір і систематизація банків даних щодо дітей та дорослих

з обмеженою мобільністю;– індивідуальна робота;– групова робота ;– спеціалізовані служби знайомств для людей з обмеженою

мобільністю;– консультативні пункти, клуби спілкування та взаємодопомо-

ги батьків дітей з обмеженою мобільністю, членів сімейдорослих осіб з обмеженою мобільністю, просвітницькі курсидля родичів таких людей;

– організація масових заходів (конкурсів, фестивалів, виставок,концертів, доброчинних акцій);

– оздоровлення;– сприяння навчанню та працевлаштуванню.З погляду створення оптимальних умов для реабілітації та інте -

грації інвалідів до соціуму важливим є надання їм можливості від-чувати свою незалежність, значимість і корисність для оточення тасуспільства. В останні роки в Україні сформувалась розгалуженамережа громадських організацій людей з обмеженими можливостя-ми, які представляють інтереси своїх членів в органах влади (пере-важна більшість з них входить до складу Всеукраїнського громад-ського соціально-політичного об’єднання «Національна асамблеяінвалідів України», яке має реальний вплив на соціальну політикущодо інвалідів в Україні), організовують профільні конференції,семінари, здійснюють навчання дітей з обмеженими можливостя-ми різним професіям, забезпечують роботою та ін. . В таких органі-заціях здебільшого використовують стратегію «рівний — рівному» .

На базі громадських організаціях зазвичай діють реабілітаційніцентри, в яких поряд з медичною здійснюють соціальну та психо-логічну реабілітацію інвалідів.

Отже, можна зробити висновок, що провідним компонентомсоціальної роботи з даною категорією дітей є формулювання інди-відуальності, і соціалізація в урахуванням потенційних можливос-тей і потреб кожної дитини. Побудова взаємозв’язків дитини змікро — і макросередовищем, розвиток її збережених психофізич-них можливостей здійснюється шляхом розширення сфери спілку-вання, організаційного дозвілля, творчої та ігрової діяльності,допомога у самообслуговуванні.

179


ПОПЕРЕДЖЕННЯ СУЇЦИДУ СЕРЕД НЕПОВНОЛІТНІХ

Макарчук К. П., 4 курс, група СР 4. 1., напрям підготовки «Соціальна робота»


Самогубство є складною формою поведінки, на яку впливаютьпсихологічні, соціальні, ідейно-філософські, біологічні та іншічинники. Акт самогубства особливо вражає людську свідомістьтоді, коли його вчиняє зовсім юна людина. І хоч суїциди середнеповнолітніх трапляються не частіше, ніж серед інших віковихкатегорій населення, їх наявність особливо непокоїть.

Підлітковий вік є найскладнішим, найсуперечливішим періо-дом особистісного становлення. Змінюється соціальний статус під-літка, розширюються й інтенсифікуються його контакти, відбува-ється відносне звільнення від опіки батьків, переглядаютьсяпереконання та уявлення, формується новий світогляд тощо.

Підлітковий вік характеризують прагнення до пізнання світуі себе, намагання самоствердитися в групі, прагнення суверенітетувід дорослих, гостре переживання групової ідентичності, а такожідеалізація життя, пошук ідеалу тощо. Фрустрація цих потреб під-літка провокує у нього різні стресові стани, які можуть спричинитикризу втрати сенсу буття, посилити ризик суїциду.

Суїцидальна активізація сучасних підлітків пов’язана з пере-оцінкою ціннісних орієнтацій та ідеалів, зниженням рівня саморе-гуляції поведінки, підвищенням тривожності тощо. Ціннісні орієн-тації стали більше набувати індивідуалістичного (переважноматеріального) спрямування.

Характерні причини підліткових самогубств:– домінування почуття безнадії та безпорадності;– підвищена чутливість до образи власної гідності;– максималізм в оцінках подій і людей;– невміння передбачити справжні наслідки своїх вчинків. Профілактична робота соціального педагога навчального

закладу з попередження суїцидальної поведінки дітей та підлітківскладається з таких блоків:

1. Виявлення дітей, які мають труднощі у навчанні, проблемив по ведінці й ознаки емоційних розладів: бесіди з вчителями, клас-ними керівниками; спостереження в класах; тестування, анкету-вання школярів.

180


2. Переадресування до спеціалістів: дитячого психоневролога;психотерапевта; в соціальні служби.

3. Робота соціального педагога з сім’єю, рекомендації щодоперебудови сімейних стосунків, стилю виховання.

4. Рекомендації вчителям про вибір індивідуального педагогіч-ного стилю спілкування з дитиною.

5. Соціально-педагогічна просвіта вчителів та батьків: соціаль-но-психологічні семінари; батьківські лекторії; виступи на батьків-ських зборах; індивідуальні консультації, бесіди, тренінгові заняття.

6. Робота з педагогічним колективом: соціально-педагогічнийконсиліум чи спеціальна педрада, присвячена профілактиці суїци-дів; індивідуальні бесіди, консультації з педагогами за результатамианкетувань, спостережень, рекомендації з вибору адекватних мето-дів стосовно класу в цілому і окремих учнів.

Отже, запобігання процесам дезадаптації та десоціалізації, які впідлітковому віці можуть породити проблему особистісної автодес-трукції (саморуйнації), в тому числі спровокувати суїцидальнуповедінку, повинно бути спрямоване на оздоровлення умов життя івиховання дитини в тих випадках, коли ситуація загрожує її нор-мальному розвитку й становленню, на припинення й нейтраліза-цію дії дестабілізуючих джерел впливу на неї.

РОЛЬ ГРОМАДСЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЙ У СОЦІАЛЬНІЙРЕАБІЛІТАЦІЇ МОЛОДІ З ІНВАЛІДНІСТЮ

Миронюк Ю. П., V курс, група ЗСР-51/09м, спеціальність «Соціальна робота»,

Інститут соціальних технологій, к. тел. (097) 880 68 39Науковий керівник: Кольченко К. О., к. тех. н., доцент

Останнім часом в Україні спостерігається активізація громад-ського руху у напрямку захисту та реалізації прав людей з інвалід-ністю, зокрема серед молоді, але причини та наслідки даної тен-денції мало досліджені. Тож у даній роботі розглядається зазначенаситуація та робиться спроба її дослідити.

На нашу думку, активізація громадського руху може бутипов’язана з підписанням та ратифікацією Україною КонвенціїООН про права інвалідів, що зобов’язує держав-учасниць не тількивносити відповідні зміни у законодавство і практичну діяльність,

181


але й доповідати про виконання ними своїх зобов’язан, із залучен-ням до цього процесу громадських організацій інвалідів.

Однією з таких організацій стало Всеукраїнське громадськеоб’єднання «Національна Асамблея інвалідів України», яка вклю-чає в себе 28 всеукраїнських та 86 регіональних громадських орга-нізацій інвалідів. Проекти та програми об’єднання націлені навирішення проблеми соціальної, трудової та професійної реабіліта-ції інвалідів, сприяння створенню в Україні безбар’єрного середо-вища та необхідної законодавчої бази, розвитку громадського рухумолоді з інвалідністю.

Одним з членів НАІУ є Всеукраїнська молодіжна громадськаорганізація студентів-інвалідів «Гаудеамус», що була заснована сту-дентами з інвалідністю та викладачами Університету «Україна». Середосновних завдань організації — сприяння поліпшенню умов навчан-ня, професійної підготовки, праці, соціальної адаптації та інклюзіїлюдей з інвалідністю в соціальне середовище; вивчення досвіду зару-біжних країн в галузі освіти, працевлаштування, культури, соціально-правового захисту та реабілітації інвалідів; розробка і сприяння впро-вадженню проектів, направлених на покращення освітньої політикив Україні, соціальної і професійної реабілі тації осіб з особливимипотребами; сприяння розвитку творчих здібностей талановитої моло-ді з числа студентів з інвалідністю та всебічний розвиток їхньої осо-бистості. Тобто, пріоритетними напрямками діяльності даної громад-ської організації можна вважати соціалізацію молоді з інвалідністючерез соціально-педагогічну та професійно-трудову реабілітацію.

Існує ряд інших представників третього сектору, діяльність якихспрямована на реалізацію соціально-правової, соціально-середо-вищної та професійно-трудової реабілітації осіб з інвалідністю,в той час як у державних реабілітаційних центрах найбільш поши-реними залишаються медико-соціальна, соціально-психологічната знову ж таки професійно-трудова реабілітація.

Нами проаналізовано і показано, що українські неурядовіоб’єднання по суті розвивають ті напрямки соціальної реабілітації,які є технологічною основою соціалізації людей з інвалідністюв Україні, і які державні установи використовують у недостатньомуобсязі або недостатньо ефективно. Тобто на даний момент громад-ські організації виступають у ролі доповнення існуючої держаноїсистеми реабілітації молоді з інвалідністю.

За попередніми результатами дослідження було визначено, щобіль шість опитаних вважають найбільш поширеними та ефективними

182


медико-соціальну та професійно-трудову реабілітацію, що підтвер-джує попередні висновки. Однак, понад 80% респондентів стика-ються з проблемами при отриманні різних реабілітаційних послуг,підкреслюють низьку їх доступність і невисоку результативністьреабілітаційних заходів, звертають увагу на потребу у індивідуаль-ному підході та психологічну неготовність клієнтів.

Тому, враховуючи виявлені проблеми, громадським організаці-ям спільно з державними установами на основі принципу «Нічогодля мене без мене!» варто взяти активну участь у створенні системикомплексної багатопрофільної реабілітації, яка була б спрямованана забезпечення незалежної життєдіяльності людей з інвалідністюрізного віку, особливо — перспективної молоді.

СПЕЦИФІКА СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ З ЛЮДЬМИПОХИЛОГО ВІКУ

Мороз О. І., 4 курс, Ср-4. 1, напрям підготовки «Соціальна робота», Луцький інститут розвитку людини, к. тел. : (097)6683263

Науковий керівник: Гітун Н. І., к. філо. н., доцент, зав. каф-ри соціальної роботи

Відповідно до класифікації Всесвітньої організації охорони здо-ров’я до літнього віку відноситься населення у віці від 60 до 74, достарого — від 75 до 89 років, а до довгожителів — 90 років і старше.Соціологи називають ці періоди людського життя «третім віком», ідемографи вводять поняття «третього» (60–75 років) і «четвертого»(понад 75 років) віку.

Літні люди старше 60 років — найбільш швидко зростаюча групанаселення. У порівнянні з 1959 р. її чисельність на початок 1990-хрр. подвоїлася, а частка підвищилася до 16% і продовжує рости, і до2015 р може досягти 20%. Особливо це актуально зараз, коли постій-не зростання частки літніх людей у світі стає впливовою соціально-демографічної тенденцією практично всіх розвинених країн.

В основу технології соціальної роботи з літніми людьми повин-ні бути покладені наступні вимоги:

– попередження причин, що породжують проблеми літніх людей; – сприяння практичній реалізації прав і законних інтересів,

забезпечення можливості самовираження літніх громадяні попередження усунення їх від активного життя;

183


– дотримання рівності і можливостей літніх громадян приотриманні соціальної допомоги та послуг;

– диференціація підходів до вирішення проблем різних груплітніх людей на основі врахування чинників соціальногоризику, що впливають на їх стан;

– виявлення індивідуальних потреб громадян похилого вікув соціальній допомозі і обслуговуванні;

– адресність при наданні соціальних послуг з пріоритетомсприяння літнім громадянам у ситуаціях, що загрожуютьїхньому здоров’ю та життю;

– використання нових технологій соціальної роботи, спрямо-ваної на задоволення потреб літніх людей;

– орієнтація на розвиток самодопомоги та взаємо підтримкилітніх людей;

– забезпечення інформованості громадян похилого віку, як і всьо-го населення, про можливості соціальної допомоги та послуг.

Літні люди мають право на повноцінне життя. І це можливолише в тому випадку, якщо вони самі приймають діяльну участь увирішенні питань, які безпосередньо стосуються їх. Органам дер-жавної влади в галузі соціальної підтримки людей похилого вікунеобхідно:

– сприяти підвищенню якості соціально-медичних послуг, щонадаються людям похилого віку в державних установах;

– забезпечити достатній розмір пенсій та рівень монетизаціїпільг для досягнення гідного рівня життєдіяльності;

– підвищити якість життя в спеціалізованих установах дляпрестарілих;

– звернути увагу суспільства до проблем людей похилого віку такимчином, щоб створити більше комфорту в малій архітектурі міст,куточків відпочинку, поручнів, пандусів у громадських місцях.

У підсумку можна зазначити, що гідна старість — це реально заумови ефективного застосування відповідних технологій соціаль-ної роботи. Державна підтримка та ефективна діяльність соціаль-них служб є чинником підвищення соціальної захищеності таактивності літніх і старих людей.


1. Бондаренко І. Соціальна згуртованість і турбота про інтереси людейпохилого віку. / І. Бондаренко — Соціальна робота. — 2008. — № 1. —С. 22–26.

184


2. Павленок П. Д., Руднева М. Я. Технологии социальной роботи сразними групами населення: Учебное пособие. / Под ред. проф.П. Д. Павленка — М. : ИНФРА — М, 2009. — 576 с.

НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯСОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ З ДІТЬМИ-СИРОТАМИ

ТА ДІТЬМИ, ПОЗБАВЛЕНИМИ БАТЬКІВСЬКОГО ПІКЛУВАНН

Нашиба О. А., студентка 5 курсу, спеціальності «Соціальна робота»,Інститут соціальних технологій Університету «Україна»

Науковий керівник: Литовченко О. В., к. пед. н., доцент кафедри соціальної роботи і педагогіки

На сучасному етапі розвитку української держави в умовах еконо-мічної кризи, політичної і соціальної нестабільності загострюютьсясуспільні проблеми, зокрема пов’язані з виконанням сім’єю своїхосновних функцій. Відтак удосконалення соціальної роботи з дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування набуваєнової актуальності. Відповідну проблему обрано в якості проблемидослідження в межах нашої магістерської роботи. Водночас, важли-вим питанням у межах проблеми є питання нормативно-правовогозабезпечення соціальної роботи з дітьми цієї категорії.

Отже у межах виступу я представлю деякі аспекти обраногопитання.

Важливим міжнародним нормативно-правовим документомє Конвенція ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року,ратифікована постановою Верховної Ради УРСР №789-ХІІ від27 лютого 1991 року «Про ратифікацію Конвенції про права дити-ни». У Конвенції зазначено, що дитина, яка постійно або тимчасо-во позбавлена сімейного оточення, не повинна залишатися в тако-му оточенні і має право на захист і допомогу держави [2, ст. 20].

Україна, ратифікувавши Конвенцію, обґрунтувала першоряд-ність загальнолюдських цінностей і гармонійного розвитку особис-тості, визнала пріоритет інтересів дитини у суспільстві та необхід-ність особливої турботи про соціальне незахищених дітей, в томучислі і дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Основним документом нормативно-правового регулюваннядіяльності органів опіки та піклування в Україні є КонституціяУкраїни, де гарантовано конституційні права і свободи громадян,

185


у тому числі і дітей (розділ ІІ) [1]. Це права на: вільний розвитоксвоєї особистості, життя, повагу до гідності особистості, соціаль-ний захист, житло, охорону здоров’я, освіту, правову допомогу;утримання та виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьків-ського піклування покладено на державу.

Особливої уваги заслуговує нормативно-правове регулюваннядіяльності органів опіки та піклування щодо влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування та основисоціального захисту дітей вказаної категорії, що визначеноЦивільним та Сімейними кодексом України, законами України«Про забезпечення організаційно-правових умов соціальногозахисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклуван-ня» (13. 01 2005 р. ), «Про охорону дитинства» (26. 04. 2001 р. ),Постановою Кабінету Міністрів (24. 09. 2008 р. ) №866 «Питаннядіяльності органів опіки та піклування, пов’язаної із захистом правдитини», наказом Державного комітету України у справах сім’ї тамолоді, Міністерства освіти України, Міністерства охорони здо-ров’я України, Міністерства праці та соціальної політики України(26. 05. 1999 р. ) №34/166/131/88 «Про затвердження Правил опікита піклування» та іншими нормативно-правовими документами.

На сучасному етапі існують ряд проблем, вирішення якихпотребує і нормативно-правового врегулювання, зокрема, визна-чення пріоритетних форм влаштування дітей-сиріт та дітей,позбавлених батьківського піклування; вирішення інтернатнимизакладами завдань щодо підготовки випускників до самостійногожиття у суспільстві, вибору професії тощо.

Таким чином, ми коротко розглянули основні нормативні акти,що регулюють питання соціального захисту дітей-сиріт і дітей,позбавлених батьківського піклування. Утім, ці документи потре-бують вдосконалення і доопрацювання, а також варто сприяти роз-витку нових форм влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавленихбатьківського піклування, особливо сімейних форм опіки.


1. Конституція України: прийнята на п’ятій сесії Верховної РадиУкраїни 28 черв. 1996 р. : зі змінами згідно закону України від 8 груд.2004 р. — № 2222. — Х., 2007. — 64 с. — ISBN 966-8772-33-4.

2. Конвенція ООН про права дитини (Конвенція ратифікованаПостановою ВР №789-ХІІ (789-12) від 27 лютого 1991 р. ). —[Електронний ресурс] / Режим доступу: www. zakon. rada. gov. ua.

186


ВОЛОНТЕРСТВО У СФЕРІ ПРОФІЛАКТИКИ ВІЛ/СНІДУТА РИЗИКОВАНОЇ ПОВЕДІНКИ СЕРЕД ВИХОВАНЦІВ

ПРИТУЛКІВ ДЛЯ НЕПОВНОЛІТНІХ

Ничипорчук О. О., студентка магістратури, спеціальність «Соціальна робота»,


За останні роки в Україні набула поширення гостра соціальнапроблема – це проблема так званих дітей вулиці. Це — діти, якібули покинуті батьками, або самі залишили сім’ю чи дитячі закла-ди, де вони виховувались, і не мають певного місця проживання.

Відповідь на появу та поширення цього соціального феноменабагато в чому відбиває рівень розуміння проблеми українським сус-пільством. З часу ратифікації Україною Конвенції ООН про правадитини (1991 р.) у країні відбувається усвідомлення прав дитини якпримату права та необхідності більш діяльної охорони прав дітей.Перші систематизовані дані щодо безпритульності та бездогляд-ності дітей в Україні з’являються в інформаційних, аналітичнихматеріалах, науково-практичній літературі та засобах масовоїінформації в 1996–1997 рр. З цього часу починається констатаціяпроблеми, її осмислення та пошук шляхів її вирішення. Почи наю -чи з 1997 р. Міністерство у справах сім’ї та молоді (нині — Міні -стерст во сім’ї, молоді та спорту) запроваджує державну статистикущодо безпритульності серед неповнолітніх. Як вказує аналіз ста-тистики, із збільшенням числа притулків в Україні кількість дітей,що отримали в них допомогу та захист від небезпеки вулиці, зрославтричі, а саме — у 1997 р. ця цифра становила 11 189 дітей, а у2002 р. — вже 30007 дітей.

Останнім часом надзвичайно гостро постала проблема поши-рення ВІЛ/СНІДу серед «дітей вулиці».

Епідемія ВІЛ/СНІДу впродовж десяти останніх років стала гло-бальною проблемою для всього людства. Як вказує світовий досвід,за своєю руйнівною дією на соціальні, демографічні та економічніоснови епідемія ВІЛ/СНІДу є дуже небезпечною для розвитку людства.

Отже, є всі підстави стверджувати, що проблема поширенняВІЛ/СНІДу в Україні у цілому, та серед «дітей вулиці» безпосеред-ньо, виявилась досить актуальною. Саме тому свою волонтерськудіяльність ми зосередили на проблемі профілактики цього явища.

187


ПСИХОЛОГІНИЙ СУПРОВІД ПРОФЕСІЙНОЇДІЯЛЬНОСТІ СОЦІАЛЬНОГО ПЕДАГОГА ВИЩОГО

НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ В УМОВАХ АПРОБАЦІЇІНКЛЮЗИВНОГО НАВЧАННЯ

Ніколаєва А. М., VІ курс, група СР-61, спеціальність «Соціальна робота»,

Інститут соціальних технологій Університету «Україна», м. Київк. тел. (063) 687-66-99

Науковий керівник: Пузіков Д. О., к. пед. н.

У сучасній психологічній практиці відсутній єдиний методоло-гічний підхід щодо визначення сутності психологічного супроводу.

Це поняття трактується як вся система професійної діяльностіпсихолога (Р. Бітянова, Р. Овчарова та ін. ); як різновид процесунавчання та виховання (Л. Божович, Н. Крилова); як сприяннядитині в її розвитку (О. Асмолов); як допомога в соціальному вихо-ванні (А. Мудрик, В. Слободчиков).

У психолого-педагогічній та психологічній літературі поняття«супровід» часто ототожнюють з поняття «допомога».

Значна частина науковців, які досліджували проблематику пси-хологічного супроводу професійної діяльності фахівців, виділяютьу ньому такі складові:

– професійний добір, консультування, корекцію;– попередження виникнення небажаних функціональних ста-

нів (виснаження, втома);– поліпшення умов професійного розвитку;– запобігання девіантній поведінці, психічним розладам;– профілактику стресів і монотопії;– забезпечення оптимального соціально-психологічного

мікроклімату колективу. Але слід зазначити, що теорія і практика соціально-психологіч-

ного супроводу, знаходиться у стані формування. На думку Е. Ф. Зєєра, «психологічний супровід фахового ста-

новлення особистості — це складова частина професійної освіти,яка полягає в психологічній допомозі людині щодо подоланнятруднощів професійного життя, корекції деструктивних тенденційрозвитку, підвищення адаптованості майбутнього фахівця до соці-ально-економічних і технологічних змін, розвитку у нього позитив-ної професійної перспективи». [1]

188


Основним з завдань психологічного супроводу професійногорозвитку соціального педагога в умовах інклюзивної світи є ство-рення умов для: 1) ефективного опанування знаннями, уміннями,навичками соціального педагога з умовами інклюзивного навчан-ня; 2) розвитку професійно важливих якостей соціального педаго-га; 3) розвитку професійної мотивації; 4) розвитку рефлективності5) профілактики професійних криз.

Психологічний супровід відстежує динаміку розвитку кожноїособистості і вивчає загальні тенденції й закономірності психіч-ного, особистісного розвитку,процесів соціалізації та адаптаціїв період навчання і виховання з наступним проектуванням таздійсненням розвивально-корекційних впливів комплексногохарактеру. [2]

При комплексному використанні арсеналу психолого-педаго-гічних методів (методик) просвітницької, профілактичної, діагнос-тичної, розвиваючої, реабілітаційної, корекційної, консультативноїдіяльності відповідно до індивідуальних психологічних особливос-тей кожного соціального педагога, здійснюється психологічнийсупровід професійної діяльності.

Виходячи з цього, для ефективного психологічного супроводупрофесійної діяльності соціального педагога в ВНЗ, де впроваджу-ють інклюзивну освіту, слід випробовувати нові технології, форму-вати у фахівців професійну свідомість, створювати необхідні соці-ально-психологічний умови, створювати рівні можливості длястудентів з особливими потребами.


1. Зеер Е. Ф. Психология профессий: учеб. пособ. / Е. Ф. Зеер. — 2-еузд., перераб., доп. — М. : Академический проект; Екатеринбург:Деловая книга, 2003. — 336 с.

2. Чухілевич О. Психологічний супровід навчально-виховного процесу /О. Чухілевич // Шкільний світ. — 2004. — №27-28 (315-316). — 40 с.

189


АНАЛІЗ СТАНУ РОБОТИ З РОДИНАМИ У СКЛАДНИХЖИТТЄВИХ ОБСТАВИНАХ В УКРАЇНІ

Огнєва О. М., V курс, група ЗСР-51/09м, спеціальність «Соціальна робота»,

Інститут соціальних технологій, к. тел. (067) 447 51 88Науковий керівник: Кольченко К. О., к. тех. н., доцент

Проблема підтримки сім’ї з боку держави та громадських органі-зацій набуває специфічного характеру, що спричинено сучасноюситуацією в Україні. Моральне неблагополуччя в українському сус-пільстві, підвищена конфліктність між членами родини, послаблен-ня виховної ролі сім’ї — далеко не повний перелік соціально-еконо-мічних умов, які впливають на розвиток сімейного мікроколективу.Важливим аспектом є вирішення на державному рівні проблемизбільшення кількості сімей у складних життєвих обставинах.

Тому цілком справедливим є твердження, що сьогодні не кожнасім’я готова взяти на себе весь тягар турбот щодо виховання дітей.

Практика свідчить, що значну роль у підтримці сім’ї відіграютьрізноманітні соціальні служби. Це система центрів соціальнихслужб для молоді, сімейних консультацій різного напряму, службзнайомств, центрів психологічної реабілітації, телефонів довіри,сексологічних, педіатричних кабінетів, а також заклади, що забез-печують науково-методичне спрямування діяльності цієї системи.Діяльність означених суспільних інститутів досить різноманітна:допомога у створенні сім’ї та її зміцнінні, сімейна профілактика,сімейна психологічна допомога сім’ям у складних життєвих обста-винах, консультування з питань планування сім’ї, народженнядітей, лікування безпліддя тощо.

Сьогодні, як ніколи, у суспільстві усвідомлюється соціальна цін-ність сім’ї, її участі у вихованні, формуванні та розвитку особистостідитини. Але, на жаль, виховний потенціал сім’ї знижується черезпроблеми, які виникають у взаємовідносинах сім’ї і держави, а такожу внутрішньо-сімейних стосунках, емоційній атмосфері родини, щозначною мірою детерміновані освітою батьків, їхніми моральними таділовими якостями, культурним рівнем, педагогічними навичками.

Такі проблеми постають і в стабільних сім’ях, але більшоюмірою в неблагополучних, тобто таких, які повністю чи частково, зрізних причин, втратили свої виховні можливості. Саме вони,перед усім, потребують соціальної підтримки і соціальних послуг.

190


Соціальна робота з такими сім’ями повинна мати психолого-педа-гогічну спрямованість і передбачати корекцію взаємин в родині,підвищення виховного потенціалу сім’ї, сприяти соціальномуі духовному розвитку її членів.

Останнім часом все вагомішим стає внесок регіональних системсоціальних служб у поліпшення становища сімей в Україні.Різноманітні служби здійснюють спеціалізовану соціальну підтримкурізних категорій сімей. Одним із напрямів роботи із молодою сім’єю єробота щодо стабілізації сімейних стосунків. Вона передбачає наданнярізних форм допомоги молодим родинам з питань раціональноговирішення сімейних проблем, профілактики сімейних конфліктів.Проблеми та конфлікти у молодих сім’ях пов’язані, передусім, із вихо-ванням дитини, з низькою обізнаністю молодих батьків щодо особли-востей її розвитку. Тому просвітницькій роботі з сім’ями має приділя-тися особлива увага. В усіх областях є розгалужена мережа служб, якінадають консультативну допомогу. Це консультативні пункти, кабінети,інші консультативні служби, в тому числі і виїзні, центри «Родиннийдім». Центри соціальних служб для молоді працюють з молодимибатьками з питань належного виховання дітей, батьківської культури,сімейного спілкування, організують курси і школи молодих матерів.Форми просвітницької роботи з батьками різнобічні: лекції, семінари,диспути, практичні заняття, консультації; видання і розповсюдженняброшур, буклетів, методичних посібників, інформаційних матеріалів;тренінги; тематичні передачі на радіо, телебаченні.

Отже, робота з сім’ями у складних життєвих обставинах ведеть-ся по усій Україні. Спеціалісти соціальних служб, використовуючиувесь арсенал знань, умінь, технологій соціально-педагогічноїдіяльності докладають чимало зусиль у подолані проблеми.

БАГАТОДІТНІ СІМ’Ї ЯК ОБ’ЄКТ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ

Панасюк Л. В., 4 курс, група СР 4. 1., напрям підготовки «Соціальна робота»


Актуальність теми полягає в тому, що багатодітна сім’я в сучас-них умовах не завжди знаходить вихід зі складних життєвих ситуа-цій. Вона потребує допомоги з боку соціального працівника абослужби соціальної допомоги.

191


Сім’я — це заснована на шлюбі та (або) кровній спорідненостімала група, члени якої об’єднані спільним проживанням і веден-ням господарства, емоційним зв’язком, взаємними обов’язками повідношенню один до одного.

Причини, що визначають багатодітність сімей:– cвідома багатодітність;– cвідома багатодітність з релігійних переконань;– cвідома багатодітність у зв’язку з національними традиціями;– багатодітність у зв’язку з повторними шлюбами батьків;– випадкова багатодітність в сім’ях з позитивною спрямованістю– багатодітність у зв’язку з низьким інтелектуально-психічним

рівнем, алкоголізмом, асоціальною способом життя батьків. Багатодітні сім’ї всіх типів мають загальну соціальну проблему,

специфічно пов’язану з багатодітністю: діти з таких сімей порівня-но з однолітками з переважаючих малодітних сімей частіше демон-струють занижену самооцінку, їм притаманні неадекватні уявленняпро власну значущість, що може негативно позначитися на їхподальшій долі. Крім того, малі інтервали у народженні дітей,характерні для багатодітних сімей, призводять до постійної наяв-ності великої кількості малолітніх братів і сестер, що тягне за собоюзниження соціального віку старших. Це об’єктивна закономір-ність, простежена в різних типах багатодітних сімей, яка не зале-жить від майнового та освітнього статусу батьків.

Проблема надання соціальної допомоги багатодітним сім’ямвключає в себе безліч недосліджених аспектів. Так, у реалізації спе-цифічно організованої роботи з багатодітною родиною необхідневивчення таких аспектів даної проблеми, як особливості соціаліза-ції виховання дітей у багатодітній родині, роль і місце батька в бага-тодітній сім’ї, особливості морально-етичного виховання дітейв багатодітній сім’ї тощо.

Отже, соціальна робота з багатодітною родиною повинна базу-ватися на глибокому знанні специфіки цієї категорії сімей, необ-хідно надавати їй всебічну допомогу з метою подальшого і сталогорозвитку держави. Народ, рід, родина — складові частини суспіль-ства. Дестабілізація однієї з цих складових призводить до дестабілі-зації цілого. Необхідно постійно враховувати взаємо пов’я за -ність процесів, що відбуваються в сім’ї та суспільстві.

Багатодітна сім’я найбільш повно відображає як позитивні, такі негативні зміни, а при благодійних умовах максимально реалі-зує свій соціально-виховний потенціал. Отже, для вирішення

192


питань виховання дітей та підлітків, формування сталого суспіль-ства необхідно приділяти особливу увагу багатодітній родині, її збе-реження та розвитку.

Для ефективної реалізації різнопланового потенціалу сім’їпитання багатодітної сім’ї, як найбільш природною середовищарозвитку особистості, необхідно вирішувати із залученням та участювсіх соціальних інститутів, надаючи їй необхід ну економічну допо-могу, психолого-педагогічну підтримку в саморозвитку її як різнові-кового колективу. У процесі своєї життєдіяльності багатодітна сім’япов’язана з самими різними соціальними інститутами. Координаціязусиль, спрямованих на підтримку і розвиток сім’ї, сприяє систем-ному і повноцінному надання їй соціально-педагогічної допомоги.

ЗАХОДИ ПРОФІЛАКТИКИ ЗЛОЧИННОСТІ СЕРЕД НЕПОВНОЛІТНІХ

Письменна М. Б., 1 курс, група ПР-11, напрям підготовки «Правознавство»

Хмельницький інститут соціальних технологійНауковий керівник: Нагорна В. В.

Злочинність неповнолітніх завжди була і залишається гостроюактуальною правовою та суспільною проблемою, що постійно при-вертає увагу вчених і практиків. Вона є складовою загальної зло-чинності та засвідчує тенденції її розвитку в майбутньому. Цезумовлено не лише тим, що неповнолітні завжди визнавалися зло-чинцями особливого роду, а й тим, що на сьогодні це — одна з най-більш кримінально уражених верств населення.

Боротьба зі злочинністю неповнолітніх — одна з центральнихпроблем боротьби зі злочинністю загалом. Показники злочинностінеповнолітніх відбивають певною мірою ситуацію в суспільствізагалом, причому не тільки й можливо не так сьогодні, як завтра,післязавтра, тобто в майбутньому.

Злочинність неповнолітніх є самостійною кримінологічноюпроблемою, оскільки відрізняється від злочинності дорослих, щозумовлюється віком злочинців, який знаменує соціально-психоло-гічні особливості цієї категорії і їх статус у суспільстві.

Зазначимо, що для злочинності неповнолітніх характерна під-вищена латентність, оскільки багато злочинів, які скоюють непов-нолітні, дорослими сприймаються як пустощі через недостатню

193


соціальну зрілість (наприклад, крадіжки у сім’ї, сусідів, навчальнихзакладах, хуліганські бійки, відбирання грошей і речей у молод-ших). Тому, реальнішим є облік тяжких насильницьких і насильниць-ко-корисливих злочинів, які скоюють неповнолітні (вбивства, тілес-ні ушкодження, зґвалтування, хуліганства, крадіжки, грабежі,розбійні напади). Таких серед урахованих статистикою понад 50% [1].

Стан злочинності неповнолітніх багато в чому залежить відстану боротьби з нею і ставлення працівників правоохороннихорга нів до обліку її проявів. Тому у схожих за багатьма демографіч-ними, економічними, територіальними та іншими показникамирегіонах можуть бути значні розбіжності щодо показників розгля-дуваної злочинності.

Розглядаючи проблему злочинності серед неповнолітніх, необ-хідно виділити сукупність обставин та факторів, що сприяють під-вищенню її рівня. Серед них перше місце посідає сім’я, в якій вихо-вується майбутній правопорушник (злочинець), відсутністьконтролю з боку суспільства (серед неповнолітніх спостерігаєтьсянезайнятість, не всі діти навчаються у навчальних закладах), відсут-ність профілактичної та попереджувальної роботи, алкоголізмі нар команія серед однолітків, тощо.

Велике значення для профілактики злочинності серед неповно-літніх має процесуальна діяльність судів, що здійснюють провад-ження у кримінальних справах. Здійснюючи правосуддя щодонеповнолітніх, суди мають забезпечити захист гарантованихКонституцією України прав і свобод як неповнолітнього підсудно-го, так й інших учасників процесу.

Проте, для профілактики злочинності підліткам потрібна увагабатьків і рідних, необхідно роз’яснювати дитині, що дозволено, ащо заборонено. Проведена робота, певною мірою, сприяла поліп-шенню криміногенної ситуації в підлітковому середовищі. Так,кількість злочинів, вчинених дітьми, зменшилась: 289 у період 2012року, порівняно з 383 у період 2011, тобто на 24,5%.

Прокуратурою Хмельницької області 27 січня 2012 року за учас-тю керівників правоохоронних органів та органів виконавчої владипроведено міжвідомчу нараду з питань додержання законодавстващодо попередження бездоглядності та злочинності серед неповно-літніх [2].

Окрім того, запропоновано вжити заходів щодо обмеженняфункціонування розважальних закладів у нічний час для неповно-літніх, інформуючи про це громадськість через засоби масової

194


інформації. Проводити пізнавальні екскурсії у правоохороннихорганах, органах державної влади та місцевого самоврядування,підприємствах, установах та організаціях з метою формування вдітей правової культури громадянина України, що складається,передусім, зі свідомого ставлення до своїх прав та обов’язків передсуспільством і державою, закріплених у Конституції України, з гли-бокої поваги до законів і правил людського співжиття, готовностідотримуватися й виконувати закріплені в них вимоги.

Література1. Загальна характеристика особи злочинця неповнолітнього.

[Електронний ресурс]: Режим доступу: http://www. info-works. com.ua/kursovi/pravo/4058. html.

2. Рівень злочинності серед неповнолітніх у 2012. [Електроннийресурс]: Режим доступу:http://www. oda. ck. ua.

ОЦІНЮВАННЯ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУЗАГАЛЬНООСВІТНЬОГО НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ:

ФАКТОРНО-КРИТЕРІАЛЬНА МОДЕЛЬ

Пузіков Д. О., кандидат педагогічних наук, доцент кафедри соціальноїроботи та педагогіки Інституту соціальних технологій

Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна»,старший науковий співробітник Інституту педагогіки

Національної академії педагогічних наук України, к. т. (063) 424-12-27

Інноваційний розвиток загальноосвітнього навчального закла-ду — це якісна характеристика його розвитку та освітньої діяльнос-ті. Тому важливим, якщо не головним завданням прикладного оці-нювання інноваційного розвитку загальноосвітнього навчальногозакладу є вимірювання та кількісна оцінка якості зазначеного про-цесу, на основі чого можна аргументовано стверджувати про йогоінноваційний характер (або про відсутність необхідних кількіснихпоказників цієї якості).

Виходячи з цього, створення необхідного діагностувальногоінструментарію, здійснення оцінювання інноваційного розвиткузагальноосвітнього навчального закладу повинні базуватися на досяг-неннях кваліметрії (теорії вимірювання та кількісної оцінки об’єктівреального світу), вимагають розроблення та обґрунтування фактор-но-критеріальної моделі оцінювання зазначеного вище процесу.

195


Для розроблення й теоретико-методичного обґрунтуваннязазначеної моделі було проаналізовано наукові праці українських йзарубіжних учених, які займалися теорією кваліметрії, вивченнямпроблематики оцінювання різних аспектів інноваційної освітньоїдіяльності та розвитку загальноосвітнього навчального закладу:Л. М. Ващенко, Л. І. Даниленко, Г. В. Єльнікової, Ю. Л. За гумьон -нова, Л. М. Калініної, Т. О. Лукіної, В. І. Маслова, А. О. Остапенко,В. Т. Циби, А. Д. Цимбалару, В. А. Ясвіна та ін. Застосовувалисяметоди: аналізу літературних джерел, аналізу й синтезу, теоретич-ного узагальнення, моделювання та ін.

На базі факторно-критеріальної моделі, розроблення якоїпередбачає виділення факторів та пов’язаних з ними критеріїв,можна створити інструментарій та отримати кількісну та якіснуоцінку інноваційного розвитку конкретних загальноосвітніхнавчальних закладів.

Кваліметричний підхід передбачає поділ складних, багатоком-понентних явищ на їхні основні складники (фактори). На основіаналізу, порівняння та узагальнення даних наукових джерел намивиділено шість основних факторів (складників), які можна виділитиз такого складного явища як інноваційний розвиток загальноосвіт-нього навчального закладу: організаційно-управлінській, кадровий,методичний, освітньо-технологічний, ресурсний, громадський. Нанашу думку, ці фактори (більшою або меншою мірою) притаманнібудь-якому сценарію (моделі) інноваційного розвитку будь-якоготипу загальноосвітнього навчального закладу.

Нами визначено шість критеріїв, за якими можна оцінюватизазначені вище фактори: концептуально-цільовий (концептуальнаобґрунтованість, наявність та деталізованість цілей інноваційногорозвитку закладу), системність (узгодженість з іншими факторами),систематичність і динамічність (темпоритм інновацій), результа-тивність (досягнення поставлених цілей, наявність кількісних таякісних результатів, породжених інноваційним розвитком навчаль-ного закладу), ефективність (оптимальне співвідношення затрат наінноваційний розвиток та його результатів), технологічність (можли-вість транслювати модель та механізми інноваційного розвитку, інно-ваційної освітньої діяльності в інший заклад зі схожими умовами).

Наступним кроком нашого пошуку стане визначення таобґрун тування відповідних простіших показників та індикаторів,побудова на їхній основі шкал, створення практичного інструмента -рію вимірювання, за допомогою якого оцінювання інноваційного

196


розвитку загальноосвітніх навчальних закладів здійснюватиметьсяоб’єктивно, швидко та з мінімальними похибками.

Отже, побудована з урахуванням положень кваліметричногопідходу факторно-критеріальна модель оцінювання інноваційногорозвитку загальноосвітнього навчального закладу дасть змогу ство-рити та застосувати практичний інструментарій оцінювання зазна-ченого процесу.

ЗРОСТАННЯ В НЕПОВНИХ СІМ’ЯХ ЯК ПЕРШОПРИЧИНА ВИНИКНЕННЯ ТА

ФОРМУВАННЯ ЖИТТЄВИХ КРИЗ У ПІДЛІТКІВ

Росторгуєва О. О., Студентка магістратури, спеціальність «Соціальна робота»,


Кількість дітей, які виховуються без одного або обох батьківв даний час, зростає. За даними статистики, в Україні близько 47%дітей виховуються у неповних сім’ях. Станом на 2010 рік, в Україні6,9 млн. сімей виховують неповнолітніх дітей, з них 2,3 млн. —неповні сім’ї, де діти виховуються одним із батьків, частішематір’ю. Останні 5–7 років в Україні зростає кількість та одинокихбатьків, які виховують дітей самотужки.

Багато вчених, які займаються соціальними проблемами, ствер-джують, що діти, які виховуються у неповній сім’ї, більш схильні допроблем різного характеру, ніж діти, які виховуються у повній сім’ї:«Соціологічні підстави переконливо показують, що діти стражда-ють, коли вони виховуються у будь-якій сімейній ситуації, іншій,ніж коли є у шлюбі один с одним».

Постає завдання:1. З’ясувати особливості впливу та прояви проблемних ситуаці-

ях у підлітків з неповних сімей з урахуванням теоретичного аналізуджерел на тему дослідження.

2. Вивчити можливі життєві кризи у підлітків. Склад сім’ї дуже важливий і значущий фактор. Але якщо не вда-

ється зберегти належний рівень виховання після розлучення як цеможе відбитися на дитині. Чи можливо переживання проявлятьсязгодом,а точніше в підлітковому віці.

197


На думку Стенлі Холла, Зигмунда Фрейда, криза підлітковоговіку біологічно зумовлена і тому є неминучою, виявляючисьобов’язково в усіх підлітків. Ці психологи аргументують свою пози-цію тим, що в організмі підлітка неминуче відбуваються глибокіперетворення, які впливають на його переживання і психічний розвиток.

Дослідження показують, що діти часто зазнають глибокого емо-ційного стресу після розлучення батьків. Юдіт Валерстайн і ДжоунКелі вивчали поведінку дітей шістдесяти розлучених подружжів уМарін-Каунті, штат Каліфорнія (Wallerstein and Kelly, 1980). Вонивходили в контакт із цими дітьми під час процесу розлучення в суді,через півтора року після цього і ще через п’ять років. Згідно з авто-рами дослідження, майже всі діти (а їх було 131) переживали гли -боку емоційну тривогу під час розлучення. Дошкільнята були збентежені, налякані й схильні винуватити себе за те, що сталося.Старші діти краще розуміли, які причини спонукали батьків узятирозлучення, але часто були стурбовані тим, як ця подія вплине наїхнє майбутнє, й нерідко впадали в гнів, що виявлявся досить-такигостро. Та через п’ять років дослідники виявили, що дві третинидітей були відносно задоволені життям удома і добре справлялися зі своїми обов’язками поза домом. Третина залишалися різконевдоволеними життям, схильними до депресії та почуття са -мотності.

Отже, в останні десятиліття характерною рисою нашого часує збільшення кількості неповних сімей, що виникають внаслідокрозлучення, або смерті одного з батьків. Враховуючи встановлен-ня,що розставання як з батьком так і з матір’ю при розлучені є длядітей важким психологічним стресом. Ще більш сильним,ніжсмерть одного із батьків або їх нескінченні крики та скандали. Такідіти частіше замикаються в собі, страждають від депресій,стаютьгрубими,дратівливими і агресивними. Начебто час здатний виліку-вати будь-яку психологічну біль. Але у випадку з розлученням бать-ків це не зовсім справедливо. В даній проблемній ситуації особли-во гостро дане дійство проявляється у таких дітей саме впід літковому віці.

198


ТЕХНОЛОГІЇ СОЦІАЛЬНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ ІНВАЛІДІВ

Савонік І. С., 4 курс, Ср-4. 1, напрям підготовки «Соціальна робота»,Луцький інститут розвитку людини Університету «Україна»,

к. тел. (097)6683263Науковий керівник: Гітун Н. І., к. філ. н., доцент,

зав. каф-ри соціальної роботи

Суспільний прогрес як процес гуманізації суспільних відносинз необхідністю вимагає особливої уваги до представників найменшсоціально захищених верств населення, серед яких інваліди є одні-єю з найбільш численних груп. Інваліди становлять особливу кате-горію населення, чисельність якої безперервно збільшується.Світовим співтовариством соціальний захист інвалідів сприймаєть-ся як проблема першочергової важливості.

Інвалідність — соціальна недостатність внаслідок обмеженняжиттєдіяльності людини, яка викликана порушенням здоров’я зістійким розладом функцій організму, що призводить до необхід-ності соціального захисту і допомоги. Інвалідом є будь-яка особа,яка не може самостійно забезпечити повністю чи частково потребинормального чи соціального життя через ваду, вроджену або набуту,фізичні чи розумові здібності.

Законом «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Ук раї -ні» та іншими нормативними актами передбачаються різні формисоціального обслуговування інвалідів, у тому числі:

– соціальне обслуговування вдома;– напівстаціонарне соціальне обслуговування у відділеннях

денного (нічного) перебування громадян в установах соціаль-ного обслуговування;

– стаціонарне соціальне обслуговування в будинках-інтерна-тах, пансіонатах і інших стаціонарних установах соціальногообслуговування;

– термінове соціальне обслуговування;– соціально-консультативна допомога. Проблеми здійснення самообслуговування і самостійного пере-

сування вирішуються в ході соціально-побутової реабілітації.Здійснення соціально-побутової реабілітації інваліда з порушення-ми функцій опорно-рухового апарату передбачає навчання йогоприйомам відновлення втрачених навичок з соціально-побутовогосамообслуговування.

199


З метою соціально-побутової та соціально-середовищної реабі-літації інвалідів з порушеннями слуху використовується багато тех-нічних засобів. Серед них індивідуальні слухові апарати:

– вушні вкладиші каплевидної форми, яка максимально відпо-відає анатомічним особливостям слухового проходу, щодозволяє уникнути зворотнього акустичного зв’язку;

– завушні слухові апарати з приєднанням до дужки очковоїоправи;

– система індивідуального прослуховування телерадіоапаратури; – підсилювач акустичний на телефонну трубку. Соціально-побутова та соціально-середовищна реабілітація

інвалідів з порушеннями зору забезпечується системою орієнтирів —дотикових, слухових і зорових, які сприяють безпеці пересуваннята орієнтування в просторі.


1. Актульні проблеми навчання та виховання людей з особливимипотребами: 36. наук. пр. / За заг. ред. П. М. Таланчука, Г. В. Онкович. —К. : Унт «Україна», 2002. — № 2. — 339 с.

2. Безпалько О. В. Соціальна робота в громаді: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закладів / Академія праці та соціальних відносин. — К. :Центр навч. літератури, 2005. — 172 с.

3. Доэл М., Шадлоу С. Практика социальной работы: Упражнения иметодические разработки для обучения и повышения квалификациисоциальных работников / Пер. с англ. Б. Ю. Шапиро. — М. : Аспект-Пресс, 1995. — 237 с.

СОЦІАЛІЗАЦІЯ СТУДЕНТІВ З ОСОБЛИВИМИОСВІТНІМИ ПОТРЕБАМИ: АКТУАЛЬНІСТЬ ПРОБЛЕМИ

Самойленко С. Л., методист, Житомирський економіко-гуманітарний інститут

Вища освіта для людини з особливими потребами є важливоюланкою в процесі її становлення як повноцінної особистості. Здо -буття вищої освіти людьми з інвалідністю регламентовано ЗакономУкраїни «Про освіту» (1991), проектом Закону «Про вищу освіту»(2011), які передбачають доступність для кожного громадянина всіхформ освітніх послуг, їх безперервність і різноманітність, рівноправність умов їх реалізації. На сучасному етапі у сфері вищої осві-ти важливе місце серед актуальних соціально-педагогічних

200


проблем займає соціалізація студентів з обмеженими можливостя-ми, оскільки саме вища школа, маючи власне специфічне інститу-ціональне середовище, впливає на перебіг процесу соціалізації,створюючи свої унікальні умови. Розуміння сутності та особливос-тей процесу соціалізації студен тів з обмеженими можливостямиє проблемним питанням для багатьох представників освітньогопростору ВНЗ. Отже, існує нагальна потреба в дослідженні проблемсоціалізації студентів з особливими освітніми потребами для своє-часного надання психолого-педагогічної допомоги та розробленнянауково зумовлених програм і технологій успішної соціалізації.

Соціалізація — це безперервний процес, що триває протягомусьо го життя. Він розпадається на етапи, кожен з яких «спеціалізу-ється» на вирішенні певних завдань, без опрацювання яких подаль-ший етап може або не настати, або бути спотворений чи загальмо-ваний. За визначенням А. Капської, соціалізація — це процеспослідов ного входження індивіда в соціальне середовище, що суп-роводить ся засвоєнням і відтворенням культури суспільства, внас-лідок взає модії людини зі стихійними чи цілеспрямовано створю-ваними умовами життя на всіх її вікових етапах . Ураховуючибагаторівневість структури соціального середови ща, на макрорівніособливого значення для соціалізації молоді набувають спосібжиття, тобто сукупність умов, які забезпечують життєдіяльність навсіх рівнях розвитку потреб, установок, диспо зицій особистості;умови, що забезпечують реалізацію нагальних потреб особистості(екологічних, житлово-побутових); умови, що забезпечують само-ствердження, самовиявлення особистості на рівні соціальнихпотреб (професійне становлення, задоволення культурних потреб).

Сучасні проблеми навчання, з особливими потребами неорганізо-ваності. Отже, соціалізація є значно ширшим процесом, ніж вихован-ня, який може бути як організованим, так і стихійним, не завжди усві-домлюваним. Процес виховання повинен ґрунтуватися на принципіпослідов ності, враховувати особливості соціального становлення осо-бистості, відповідати комплексу вимог її соціалізації. Соціалізація —процес засвоєння людським індивідом певної системи знань, нормі ціннос тей, які дозволяють йому функціонувати як повноправномучлену суспільства. Соціалізація включає як соціально контрольованіпроце си цілеспрямованого впливу на особистість (виховання), такі стихій ні спонтанні процеси, що впливають на її формування.

У результаті вивчення наукових досліджень можна зазна чити,що теоретично процес соціалізації поділяється на два взаємо -

201


впливові етапи: адаптацію — пристосування людини до оточуючогосвіту, в тому числі і до суспільного середовища, та інтеріоризацію —засвоєння, привласнення людиною знань, норм певного суспіль-ства, що стають складовими елементами самосвідомості її особис-тості.

Однією з важливих складових соціалізації студентів з особливи-ми потребами є процес засвоєння певних соціальних ролей, що від-бу вається в процесі адаптації та інтеграції в освітній простір вищоїшколи.

Отже, існує нагальна потреба в подальшому дослідженні про -блем соціалізації студентів з особливими освітніми потребамизадля конкретизації, вдосконалення та розроблення науково обу-мовлених програм і технології успішної соціалізації.

АЛКОГОЛІЗМ СЕРЕД МОЛОДІ: ПРИЧИНИ ПОШИРЕННЯ ТА ПРОФІЛАКТИКА

Сорочук М. Ю., ІV курс, група СР-4. 1, напрям підготовки «Соціальна робота»,

Луцький інститут розвитку людини Університету «Україна»,Науковий керівник: Ковальчук І. Л., к. філос. н., доцент

Початок XXI століття в Україні характеризується ускладненнямі загостренням комплексу проблем, пов’язаних із споживаннямалкогольних напоїв. Пияцтво у сучасному українському суспільствінабуло особливо хворобливого характеру майже за всіма показни-ками споживання алкоголю, захворюваності, смертності на ґрунтізловживання спиртними напоями, прилученням до споживанняалкоголю наймолодшої частини населення та ін. Спостерігаєтьсявсе більше прилучення до алкоголю підлітків та жінок. Проте, натлі стрімкого прилучення молоді до наркотиків і з огляду на тради-ційно толерантне ставлення до споживання спиртного алкоголіза-ція молодого покоління в уявленні багатьох громадян не є гостроюсуспільною проблемою. Поширена в суспільстві думка щодо того,що незначне вживання алкоголю не шкодить здоров’ю людини,також є чинником, який свідчить про певний лібералізм громад-ської думки щодо гострої суспільної проблеми пияцтва.

Розвиток ринкових відносин в Україні та відкритість суспільст -ва зумовили істотне розширення ринку алкогольних виробів.

202


Відносна легкість їх придбання і доступні ціни також роблять їхпривабливими для споживача, зокрема молоді. Бажання «йти в но -гу з часом» стимулює частину молодих людей до атрибутів «модно-го і стильного життя», ознакою якого в уявленні багатьох є і вжи-вання алкогольних напоїв.

Міркування про корисність алкоголю для здоров’я — доситьпоширене хибне уявлення. Якщо чарка вина і збуджує апетит, толише на короткий час. Надалі прийом алкоголю, у тому числі пива,тільки шкодить травленню. Адже спиртне паралізує роботу такихважливих органів, як печінка і підшлункова залоза. Потреба в алко-голі не входить до числа природних життєвих потреб людини, як,наприклад, потреба в кисні або їжі. Потреба ця, як і деякі інші«потреби» людини, з’являється тому, що суспільство виробляєданий продукт і «відтворює» звичаї, форми, звички й забобони,пов’язані з його споживанням.

Причини першої спроби алкоголю різноманітні. Визначимо їхпричини залежно від віку. До 11 років перше знайомство з алкого-лем відбувається або випадково, або його дають «для апетиту»,«лікують» вином, або ж дитина сама з цікавості пробує спиртне.У старшому віці це частіше трапляється з традиційного приводу:«свято», «гості». Зазвичай, це буває «безневинна» чарка на честьдня народження або іншого свята у колі родини. На жаль, не прий -мається до уваги той факт, що варто раз доторкнутися до спиртно-го, як уже знімається психологічний бар’єр — і підліток вважає, щовін уже має право випити з товаришами або навіть сам, якщоз’явить ся така можливість.

Для підлітків характерно проведення вільного часу переважно здрузями. І хоча підліткові групи складаються стихійно, до них вхо-дять хлопці та дівчата, близькі за рівнем розвитку, запитами таінтересами. Якщо підліткова група не об’єднана якоюсь корисноюдіяльністю, у ній переважає «порожнє» проведення часу, і таказнудьгована група стає сприятливим середовищем для вживанняспиртних напоїв. Головна небезпека першої спроби алкоголю длянезрілої особистості полягає в тому, що, відчувши потяг до спир-тного, підліток з біологічною схильністю до алкоголізму стає алко-голіком практично відразу, навіть не встигнувши зрозуміти, що зним сталося.

Отже, існує велика потреба у профілактичній роботі щодо запо-бігання вживання алкоголю серед дітей та молоді, основнимимасовими формами якої виступають: акція «Молодь — за здоровий

203


спосіб життя», просвітницька робота, яка включає лекторії, висту-пи по радіо, телепередачі по формуванню і збереженню знань інавичок здорового способу життя, розраховані на широкий загалдітей та молоді. Однією із найпоширеніших, найефективнішихформ профілактичної роботи, що досить часто використовується упрактиці, залишається лекційна робота, насичена новітніми техно-логіями та прийомами. Під час таких лекцій можна використовува-ти профілактичні програми вітчизняних та зарубіжних авторів.Проводити дискусії, вікторини, рольові ігри. Потрібно працюватинад тим, щоб профілактична робота крокувала в ногу із сучаснимипотребами молоді, їх переконань, поглядів, щоб форми даної робо-ти були цікавими, а здоровий спосіб життя залишався престижним.

СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНИЙ ТРЕНІНГ ЯК ЗАСІБ ФОРМУВАННЯ ЗДОРОВОГО СПОСОБУ

ЖИТТЯ У ЗАГАЛЬНООСВІТНІЙ СЕРЕДНІЙ ШКОЛІ

Титова Г., магістратура, спеціальність «Соціальна робота»Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна»


Покращення стану здоров’я нового покоління — найважливішезавдання сучасності, у комплексному вирішенні якого неможливообійтися без загальноосвітньої школи. Вчителям разом з батьками,соціальними працівниками, психологами та громадськістю необ-хідно так організувати шкільну діяльність, щоб учні підвищувалисвій рівень здоров’я і закінчували школу здоровими. Під загальнимконтролем повинні бути навчальне навантаження, режим дня, хар-чування, рухова активність, загартовування, розумове навантажен-ня, психологічний клімат вдома, в школі і в класі, взаємини батьківі дітей, учнів та вчителів, види і форми дозвілля, розваги та інтер-еси. [1 — С. 133]

Важливим засобом формування здорового способу життя у за -гальноосвітній школі є соціально-педагогічний тренінг. Л. А. Пет -ров ська розглядає соціально-педагогічний тренінг «як засіб впливу,спрямований на розвиток знань, соціальних установок, умінь і до -свіду в галузі міжособистісних відносин», «засіб розвитку компе-тентності у спілкуванні», «засіб психологічного впливу». Тренінгтакож можна охарактеризувати як багатофункціональний метод

204


навмисних змін психологічних феноменів людини, групи та органі-зацій з метою гармонізації професійного та особистісного буттялюдини [2]. Ми визначаємо соціально-педагогічний тренінг якприкладну соціально-педагогічну технологію у соціальній роботі,що має на меті покращення соціального розвитку і позитивноїсоціалізації особистості.

З метою вивчення особливостей соціально-педагогічного тре-нінгу в загальноосвітній середній школі щодо формування здоро-вого способу життя було проведено емпіричне дослідженняу загальноосвітній середній школі № 202 м. Києва. У дослідженнівзяли участь діти всіх вікових груп. Для проведення тренінговоїроботи і вивчення рівня його ефективності було розроблено соці-альний проект «Соціально педагогічний тренінг як засіб формуван-ня здорового способу життя у загальноосвітній навчальній школі»,який складається з трьох частин: 1. Просвітницький тренінг-урокдля дітей 1–4 класів; 2. Тренінг «Психологічне здоров’я людини»для учнів 5–8 класів; 3. Тренінг «Крок за кроком до здоров’я» дляучнів 9–11 класів. Методи дослідження — спостереження, методзапитань-відповідей, соціологічне анкетування.

Так одним із завдань тренінгу для старшокласників було підви-щення рівня відповідальності і свідомого відношення до свого здо-ров’я. [3] З цією метою після тренінгу дітям було запропоновановідповісти на запитання анкети, одне з них «Твої пропозиції щодозаходів боротьби з поширенням шкідливих звичок?». Найбільштипові відповіді: виховання з дитинства; проводити заходи, щобудуть закликати й показувати приклад здорового способу життя;для кожної людини свій підхід; покращення рівня життя; прийня-ти закон, у якому буде йтися про заборону паління; підвищенепокарання для такої особистості; просто відмовитися від них і усімасилами намагатися не повертатися до них; профілактика та бесіди;створення певних груп, у яких будуть проводитись заходи, де людибудуть ділитись своїми проблемами з поганих звичок; припиненняі заборона реклами алкоголю та цигарок; пропаганда здоровогоспособу життя; перш за все з дитинства; увести сухий закон; прове-дення бесід та тестів з психологом або соціальним працівником;просто багато чого не продавати та знизити розповсюдження шкід-ливих звичок серед населення; покарання в більшості випадків небуде діяти, людина повинна сама зрозуміти, що це для неї погано.79% учнів регулярно займаються спортом та 84% вважають, щоможливо позбутись шкідливих звичок самостійно. Учні отримали і

205


засвоїли знання про те, що потрібно уважно ставитися до свого здо-ров’я, щорічно обстежуватися у лікаря, робити щеплення для про-філактики різних захворювань, вживати в їжу вітаміни, овочіі фрукти. Та найголовніше — відмова від шкідливих звичок, якінегативно позначаються на здоров’ї молодого організму дитини.


1. Апанасенко Г. А. Охрана здоровья здоровых: некоторые проблемытеории и практики // Валеология: Диагностика, средства и практикаобеспечения здоровья. СПб, 1993.

2. Зайцева Т. В. Теория психологического тренинга . психологическийтренинг как инструментальное действие. СПб. : Речь, М. : Смысл,2002[Електронний ресурс]/ — Систем. вимоги: Pentium-266 ; 32MbRAM; CD-ROMWindows 98/2000/NT/XP. Режим доступу :http://psylib. org. ua/books/zaitt01/index. htm

3. Лактіонова Г. М. Збереження та зміцнення репродуктивногоздоров’я підлітків та молоді : потенціал громади . — К. :Наук. світ,2004 — 205с.

МЕХАНІЗМИ СОЦІАЛЬНОЇ ЗАХИЩЕНОСТІЛЮДЕЙ ПОХИЛОГО ВІКУ

Філоненко І. М., студентка магістратури, спеціальність «Соціальна робота»,


Соціальне забезпечення людей похилого віку — система захо-дів, спрямованих на захист матеріального становища, надання гро-шової і матеріальної допомоги, зміцнення систем соціальногообслуговування клієнта (старих і немічних).

Основні принципи діяльності у сфері соціального обслугову-вання людей похилого віку: надання державних гарантій, забезпе-чення рівних можливостей щодо отримання соціальних послуг і їхдоступності, доступність усіх видів обслуговування, орієнтуваннясоціального обслуговування на індивідуальні потреби громадян,пріоритетність заходів із соціальної адаптації.

Також держава забезпечує право на отримання гарантованихзаконодавством встановлених розмірів пенсії, допомоги певнихвидів натурального забезпечення, а також послуг і пільг (у відповід-ності до закону про соціальні послуги).

206


Соціальний захист людей літнього і старого віку — це комплексекономічних, соціальних і правових гарантій для громадян літньо-го і старого віку, що ґрунтується на принципах поваги і милосердязі сторони держави.

Завданням соціальної роботи є:1. Розширення можливостей та самостійності клієнтів у подо-

ланні їх життєвих проблем;2. Встановлення зв`язків клієнтів з соціальними службами та

іншими організаціями, які мають необхідні ресурси, надають від-повідні послуги;

3. Сприяння розвитку служб, які відповідають потребам клієн-тів, та вплив на формування ефективної соціальної політики.

Перспективи розвитку соціальних служб. Прагнення до гуманізації підходу до соціального обслуговуван-

ня осіб старших віків вимагає рішення першочергової задачі наперіод до 2016 року — забезпечити що всіх мають потребу соціаль-ною допомогою і послугами вдома, переорієнтовувати діяльністьтериторіальних соціальних служб з розрахунку на майбутні потребистаріючого населення. Належить сконцентрувати зусилля на роз-витку внутрішньої інфраструктури центрів соціального обслугову-вання, що дозволить послідовно реалізувати принцип індивідуаль-ного підходу до клієнта, збагатити склад соціальних послуг, щонадаються.

Важливим завданням є посилення психологічних, медико-соці-альних служб і служб, що забезпечують надання правовій допомо-зі, особливо особам перед пенсійного віку.

Отже можна зробити такий висновок, що комплексність приорганізації надійного соціального захисту літніх людей в непростихсучасних умовах вимагає нового соціального партнерства за участюдержавних і недержавних структур, громадськості, сім’ї і самих немолодих громадян.

Такий підхід представляється найбільш перспективним, оскіль-ки дозволяє бачити і вирішувати проблеми немолодого населення ів їх широкому міжвідомчого діапазоні.

207


МЕТОДИ СОЦІАЛЬНОЇ ДІАГНОСТИКИ ТА ЇХ ХАРАКТЕРИСТИКА

Христюк А. В., 4 курс, Ср-4. 1, напрям підготовки «Соціальна робота»,Луцький інститут розвитку людини Університету «Україна»,

к. . тел. (097)6683263Науковий керівник: Гітун Н. І., к. філ. н., доцент,

зав. каф-ри соціальної роботи

Сьогодні діагностика як спосіб отримання вичерпної інформа-ції про досліджуваний процес чи об’єкт застосовується в різнихгалузях діяльності та має різні цілі. Варто зазначити, що в соціаль-ній роботі найчастіше застосовуються такі види діагностики: соці-альна, медична, соціально-психологічна, соціально-педагогічна.Діагностична функція є провідною у соціальній роботі як різновидпрофесійної діяльності, спрямованої на забезпечення належногосоціального, культурного та матеріального рівня життя членів сус-пільства та надання допомоги різним категоріям людей.

Ще наприкінці ХІХ- поч. ХХст. родоначальник теорії соціаль-ної роботи Мері Річмонд у своїй книзі «Соціальні діагнози»(1917 р.) докладно представила власний метод соціальної роботи.Найважливішим і головним компонентом у ній М. Річмонд вважа-ла здатність у кожному конкретному випадку поставити соціальнийдіагноз, тобто провести оцінку, як особистості клієнта, так і йогосоціального оточення та взяти його результати діагностики за осно-ву при визначенні методу допомоги. Термін «діагностика» (відгрецьк. diagnostikos — здатність розпізнавати) використовуєтьсяв медицині для позначення процесу розпізнавання хвороби, поста-новки діагнозу.

Медична діагностика — це процес встановлення медичногодіагнозу, тобто висновків про характер та особливості фізичногостану клієнта чи його хвороби. Вона здійснюється за допомогоюспеціальних методів у результаті різнобічного обстеження та опиту-вання клієнта. У соціальній роботі показники медичної діагности-ки мають велике значення при наданні соціальної допомоги тасоціальних послуг людям з обмеженими функціональними можли-востями, соціальній підтримці осіб.

Психологічна діагностика — це вимірювання індивідуально-психологічних якостей особистості або інших об’єктів, які підда-ються психологічному аналізу (група, організація). Її метою є вста-новлення психологічного діагнозу як висновку про актуальний

208


стан психологічних особливостей особистості і прогноз її подаль-шого розвитку. Методи соціальної діагностики ґрунтуються на рядіпринципів, як загальних для всіх соціальних наук, так і специфічних.Насамперед це принцип об’єктивності, який потрібно розглядатив двох аспектах. По-перше, дослідник не повинен залежати від впли-ву зовнішніх чинників (наприклад, бажання і переваг начальства).На жаль, соціальна діагностика може розкривати негативні факти,що іноді відкидаються не тільки представниками органів влади, але ішокованою громадськістю. Усвідомлено або не усвідомлено спотво-рюючи дійсну картину через небажання подібної реакції, соціальнийдіагност тим самим блокує можливість корекції соціальної патології,що він досліджував. По-друге, соціальний працівник повинен про-тистояти впливу на результати проведеного ним аналізу внутрішніхчинників — власних забобонів, незнання, аберації власного життє-вого, сімейного досвіду. Спотворюючий вплив цих чинників можебути спрямований як на збір фактів, так і на їх інтерпретацію.

Отже, соціальна діагностика — досить складний і відповідаль-ний вид діяльності фахівців соціальної роботи. Вона вимагає відпо-відної професійної майстерності, оскільки торкається долі людей,різних соціальних груп. На основі соціального діагнозу виділяють-ся пріоритети і здійснюється вибір у наданні тієї або іншої соціаль-ної допомоги. Процедура соціальної діагностики спрямована нелише на вивчення соціальних коренів різних проблем, процесів таявищ, але й на дослідження соціальних наслідків і змін у структурісуспільних відносин, способі життя людей. Окрім того, соціальнадіагностика передбачає вироблення профілактичних заходів щодозапобігання асоціальної поведінки людини.

СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА З ПІДЛІТКАМИ З ДЕВІАНТНОЮ ПОВЕДІНКОЮ

Чернецька А. В., V курс, група ЗСР 51/13м, спеціальність «Соціальна робота»,

Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна»,Науковий керівник: Литовченко О. В., к. пед. н., доцент

Актуальністю теми є те, що здебільшого девіації виявляютьсясаме у підлітковому віці. Першопричиною, яка призводить до від-хилень у поведінці, є ігнорування особливостей цього віковогоперіоду, недооцінка дорослими глибоких вікових суперечностей

209


у розвитку підлітка. Порушення взаємин учня з класом, ізолюван-ня його в колективі, неприйняття вчителем, труднощі у навчально-му навантаженні, спілкуванні, самовизначенні, — все це спонукаєдитину шукати іншої спільноти однолітків, чи старших за вікомшколярів, у якій би зникало емоційне напруження, знову з’явиласьможливість самоствердитися й само реалізуватися як особистість.Занепокоєння викликає той факт, що те чи інше середовище незавжди матиме адекватну соціальну спрямованість. Водночас,девіації у поведінці школярів зумовлені не лише віковими особли-востями. Значне місце відводиться сім’ї, як основному осередкуформування особистості. Досвід, який дитина набуває у сім’ї,визначатиме її індивідуальну поведінку. Дослідження девіантноїповедінки у світовій та вітчизняній психології і педагогіці є визна-чальним, тому що саме девіантна поведінка перешкоджає соціалі-зації особистості, її становленню й формуванню, розвитку її гро-мадської свідомості.

Загальноприйнятої точки зору на причини девіації немає.Є кіль ка теоретичних підходів у поясненні цього феномена,наприклад: біологічний підхід Ч. Ламброзо, І. Шелдона, соціоло-гічна теорія девіації Е. Дюркгейма, Р. Кінга, теорія культурногоперенесення Г. Тарда, Б. Міллера та теорія конфлікту Р. Квінні та ін.

Як поведінка, що відхиляється від загальноприйнятих норм, такі самі норми, не є однорідними й істотно відрізняються за своєюсоціальною значущістю, тому, якщо порушуються моральні норми,наявні у суспільстві звичаї, правила, традиції, їх називають асоці-альною поведінкою. Для цих форм поведінки притаманний неве-ликий ступінь суспільної небезпеки, яку правильніше назвати сус-пільною шкодою. У разі, якщо порушуються не тільки моральнінорми, а й правові, то ми маємо справу з протиправною поведін-кою. До такої поведінки належать хуліганство, крадіжки та іншізлочини.

Девіанина поведінка поділяється на дві категорії:– така, що відхиляється від психічного здоров’я, містить оче-

видні чи приховані психопатології;– така, що порушує певні соціальні та культурні норми й особ-

ливо правові. Вона проявляється у формі вчинків та злочинів. Коли такі вчинки незначні, їх відносять до правопорушень,

а якщо вони набувають серйозного характеру і караються законом —до злочинів. Слід розрізняти девіантну (протиправну) та кримі-нальну (злочинну) поведінку.

210


Наступні основні види девіантної поведінки можна поділити надві категорії: залежно від ступеня шкоди, залежної інтересам осо-бистості, соціальній групі, суспільству загалом, та залежно від типунорм, що порушуються.

Так, деструктивна поведінка завдає шкоди тільки самій особис-тості й не відповідає загальноприйнятим нормам (конформізм,мазохізм та ін. ).

Асоціальна поведінка завдає шкоди особистості та соціальнимспільнотам (сім’ї, сусідам, друзям та ін.) і виявляється в наркоманії,алкоголізмі, самогубстві та ін.

Водночас протиправна поведінка є порушенням і моральних,і правових норм, виявляються в убивствах, пограбуваннях та іншихзлочинах.

Проте нині в суспільстві до основних форм девіантної поведін-ки зазвичай відносять правопорушення, зокрема, злочинність,наркоманію, алкоголізм, проституцію та самогубство.

При соціально-педагогічній роботі з підлітками з девіантноюповедінкою слід розуміти в першу чергу розуміння, а не зневагу чиосуд. В даній ситуації коли тільки починає проявлятись такогороду поведінка проводиться бесіда, опитування в ході якого можнавиявити причину такої поведінки для того щоб зрозуміти якимметодом соціально-педагогічної роботи краще вплинути на підліт-ка, який опинився у складній життєвій ситуації, для подальшоїроботи.

СПЕЦИФІКА ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІЗАЦІЙ СОЦІАЛЬНОЇСФЕРИ В СУЧАСНИХ УМОВАХ

Швець Н. С., V курс, група ЗСР-51/09м, спеціальність «Соціальна робота»,

Інститут соціальних технологій, к. тел. (067) 525 9772Науковий керівник: Іванова І. Б., к. пед. н., доцент

Аналіз сучасних проблем соціального захисту свідчить про йогоперехідний стан та безсистемність у сфері регулювання рівня таякості життя населення в умовах ринкових перетворень. Цим обу-мовлена подальша необхідність пошуку шляхів вирішення соціаль-них проблем безпеки та розвитку особистості. Сьогодні створенняефективної системи соціального захисту населення є найактуальні-

211


шим і пріоритетним завданням в сфері соціально-економічноїполітики держави.

Проблеми формування і розвитку системи соціального захистуфактично не розглядались радянською наукою, тим більше з позиційполітичної науки, є й сьогодні недостатньо вивченими, що обумов-лює новизну та проблематичність обраного напряму дослідження.До того ж, потребує наукового уточнення поняття «соціаль нийзахист», адже цей термін почав використовуватися тільки в рокинезалежності України, і несе таке специфічне сутнісне навантажен-ня, як захист населення від ризиків трансформаційного періоду,переходу до ринкової економіки, нового способу господарювання,а також адресність та активний характер.

Мета дослідження полягає у виявленні особливостей форму-вання та розвитку системи соціального захисту в контексті соціаль-ної роботи. Для досягнення мети було вирішено такі задачі: визна-чити поняття, сутність та значення соціального захисту; розкритинормативно-правові аспекти соціального захисту в Україні; проа-налізувати особливості соціального захисту населення України;дослідити діяльність державних та недержавних організацій соці-альної сфери на регіональному рівні; розкрити особливості охоро-ни праці в системі соціального захисту населення.

У дослідженні взяли участь 100 респондентів міста Звенигород -ки Черкаської області. Загальна кількість — 100 чоловік, серед яких53 — жіночої статі та 47 чоловічої статі, віком від 35 до 65 років.

Результати досліджень показали, що 75% опитуваних користу-ються соціальними послугами і 65% задоволені в більшій мірі цимипослугами. Також є багато недоліків в соціальних в послугах, одинз яких не достатня кількість кадрів соціальних працівників.


1. Болотіна Н. Б. Право соціального захисту: становлення і розвиток вУкраїні: Монографія. — К. : Знання, 2010. — 381 с.

2. Жванко Л. Основи політики Української держави у сфері охорониздоров’я та соціального захисту населення // Київська старовина. —2011. — № 2. — С. 63–75.

3. Законодавстство України про соціальний захист населення / Упор. :О. М. Роїна, Ред. О. А. Кривенко. — К. : КНТ, 2011. — 115 с.

212


БЕЗПРИТУЛЬНІСТЬ В ДИТЯЧОМУ СЕРЕДОВИЩІ:СОЦІАЛЬНИЙ ПОРТРЕТ

Яремчук Г. А., асистент кафедри Соціальна роботаЖЕГІ ВНЗ «Університет «Україна»

Проблеми дитячої бездоглядності та безпритульності — це від-дзеркалення політико-економічних та соціально-культурних нега-раздів перехідного етапу розвитку суспільства. Це сукупність вели-ких трагедій, яких зазнають маленькі громадяни нашої країни.Вони опинилися на вулиці у період формування світогляду, ціннос-тей, життєвих орієнтирів, соціальних навичок. Проблема дітейвулиці в Україні виникла не одразу, а поступово наростала. У про-цесі реформування політичної та економічної систем за останні11 років склалася соціально-економічна ситуація, одним із наслід-ків якої стало значне збільшення числа дітей вулиці. Довгий чассуспільство і держава не надавали належного значення цьомуявищу. Саме тому в системі цінностей держави і суспільства на сьо-годнішній день дітей вулиці, з одного боку — немає, а, з іншого —факт їхньої фізичної наявності приховувати неможливо.

На сьогоднішній день в Україні не існує єдиного загальноприй-нятого визначення щодо неповнолітніх, які позбавлені сімейноговиховання і проживають у середовищі вулиці. У засобах масовоїінформації, наукових психолого-педагогічних роботах, результатахсоціологічних досліджень, у діяльності служб, органів і спеціальнихустанов для неповнолітніх вживаються такі терміни як «безпри-тульні» діти вулиці», «бездоглядні», «бездомні», діти, позбавленібатьківського піклування», «соціальні сироти», «неповнолітнігрупи ризику». Характеристику цих понять можна знайти у працяхсучасних російських (О. М. Панов, Є. І. Холостова) та українських(С. В. Толстоухова, Й. М. Пінчук) вчених у галузі психології, соціо-логії та соціальної роботи. Зокрема, останні звертають увагу нанеобхідність з’ясування того, який термін з вищезазначених наразінайбільш повно характеризує українських дітей, що опинилися навулиці.

Створення соціального портрета бездоглядних і безпритульнихдітей дозволило з’ясувати, що це особи (переважно хлопчики) 10—14 років із неблагополучних (часто асоціальних) сімей, які періо-дично підтримують зв’язки з батьками, однак такі зв’язки слабкічерез жорстокість дорослих, алкоголізм чи наркоманію, авторитар-

213


ний стиль виховання чи байдужість до потреб дитини. У більшостіз дітей спостерігається проблеми зі здоров’ям, у тому числі відхи-лення в психічному розвитку на рівні граничних станів: неврози,знижений інтелект, патології особистості. Заражені «вільним жит-тям», з досвідом вживання токсичних речовин чи алкоголю, відчу-ваючи «опіку» з боку дорослих, які експлуатують їхню працю, дітизвикають до умов вулиці. У великих містах з’являються нові угру-повання одиноких, покинутих батьками, школою, іншими держав-ними інституціями дітей, яких об’єднує відчай, агресія. Вониживуть своїм життям, визнають свої закони. Образ життя безпри-тульних дітей наносить велику шкоду їх здоров’ю, психіці, дефор-мує їх ціннісні орієнтації. Як правило, у них викривлене уявленняпро світ, знання дуже обмеженні і не відповідають віку. Для безпри-тульних дітей характерні грубість, неврівноваженість, агресивність,невміння співчувати.

Однією із головних причин бездоглядності і безпритульностідітей є криза сім’ї: ослаб її авторитет і виховний потенціал, руйну-ються традиційні моральні норми, втрачаються фундаментальнілюдські цінності, збільшується кількість дітей, що постраждали віджорстокості батьків, психічного, фізичного і сексуального насиль-ства, занедбаних, виснажених, знедолених.

Визначивши основні особливості безпритульних дітей, можназробити висновок, що кожна дитина є індивідуальністю і потребуєособистісного індивідуального підходу. Основні психофізичніхарактеристики дітей, що формуються в умовах безпритульності табездоглядності, базуються на ранньому включенні дитини в жор-сткі умови виживання, на вулиці при відсутності виховного впливудорослих і нормального дитячого оточення. У цих дітей спостеріга-ється порушення психічного та фізичного здоров’я, деформаціяособистості, що заважає розвитку дитини, а іноді унеможливлюєформування її позитивних якостей, нездатність до повноцінногосімейного життя, виконання батьківських обов’язків через образибатьків, розвиток асоціальних настанов, неприйняття соціальнихцінностей суспільства; кримінальні прояви причиною яких є ігно-рування дитячих прав. Перелічені ознаки виступають для дітейсвоєрідним захистом, „імунітетом», що формується у кризовихумовах депревації сімейних стосунків. Їх можна розглядати якпрояв самозахисту несформованої дитячої свідомості від оточуючо-го середовища.

214

СЕКЦІЯ XІ

СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІПРОБЛЕМИ САМОАКТИВНОСТІСТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ТРИВОЖНОСТІ У ПІДЛІТКОВОМУ ВІЦІ

Базильчук Ю. П., V курс, група ПЛ-51, спеціальність «Психологія»Інститут соціальних технологій, к. тел. (093)956-92-64

Науковий керівник: Малхазов О. Р., д. психол. н., професор

На сьогоднішній день проблема тривожності є однією з найбільшактуальних проблем. Нині збільшилася кількість тривожних підлітків,відмінних підвищеним занепокоєнням, невпевненістю і емоційноюнестійкістю. Серед негативних переживань підлітка тривожність зай-має одне з основних місць, часто вона призводить до зниження пра-цездатності, продуктивності діяльності, до труднощів у спілкуванні.

Аналіз досліджень підліткової тривожності останніх роківдозволяє трактувати тривожність як переживання емоційного неблагополуччя, відчуття небезпеки. Під час тривожного стану ми, якправило, переживаємо не одну емоцію, а цілу низку різних емоцій-них комбінацій, які впливають на нашу поведінку, мислення, спіл-кування, і взаємовідносини з іншими людьми.

Тривожність виділяється як особистісне утворення,яке можедосить довго зберігатись. Тривожність характеризується складноюбудовою, що включає когнітивний, емоційний і операційні аспек-ти при домінуванні емоційного. Тривога і тривожність тіснопов’язані з історичним аспектом життя суспільства, що впливає назначне зростання тривожних підлітків.

Тривожність — стан доцільного підготовчого підвищення сен-сорної уваги і моторного напруження в ситуації можливої небезпе-

215

Секція 11

ки, що зумовлює відповідну реакцію на страх. Схильність індивіда допереживання тривоги, що характеризується низьким порогом їївиникнення; один з основних параметрів індивідуальних розход-жень. Тривожний підліток живе у стані постійного безпричинногостраху, напруження від думки: «Аби чого не сталося». Підвищена три-вожність робить поведінку підлітка метушливою, неспокійною, роз-сіяною. Такий емоційний супровід значно зростає в умовах особистоївідповідальності за щось і негативно позначається на характері, кот-рий набуває рис невпевненості, зниженої самооцінки, внутрішнімконфліктом і низькою оцінкою своїх можливостей та успішності.

Види тривожності у підлітків:– Загальна тривожність– Обсесивно-компульсивний розлад (ОКР)– Фобії– Соціальне занепокоєння– Напади панічного розладу– Посттравматичні стресові розлади (ПТСР)Тривожність у підлітковому віці стає стійким утворенням, опо-

середковане особливостями «Я концепції». Тривожність має гарновиражену вікову специфіку,яка виражається у змісті, формах проя-ву компенсації і захисту. В кожному віковому періоді є свої пікитривожності, які є результатом важливих в цьому віці соціальнихпотреб, особливостей провідної діяльності, основних психічнихновоутворень підлітка. В стані тривожності підліток починає сум-ніватися у своїх вміннях і навичках.

Вивчення тривожності у підлітків важливо як для розкриттяцього явища, так і для розуміння розвитку емоційної сфери підліт-ка. Так як саме тривожність, як визначає багато дослідників, лежитьв основі цілого ряду психологічних труднощів підліткового віку.

ПСИХОЛОГІЧНИ МЕХАНІЗМИ СПРИЙМАННЯ ЛЮДИНИ ЛЮДИНОЮ

Бакуменко Д. Ю., V курс, група, спеціальність «Психологія»Інститут соціальних технологій, к. тел. (063)1303592

Науковий керівник: Сердюк Л. З., доктор психологічних наук

Сприйняття людини людиною — це безпосереднє наочно-образне відображення однією людиною іншою. Поняття, що скла-дається в індивіда що до конкретної особистості — це форма його

216

Секція 11 Соціально-психологічні проблеми

мислення про неї, в якій узагальнено фіксуються ознаки даної люди-ни, що характеризують його як суб’єкта праці, пізнання і спілкування.

Наше розуміння людей завжди певною мірою неточне та упе-реджене, бо якщо «Ми» не дає хоча б маленької переваги, то потер-пає самооцінка. Ця тенденція виявляється як в оцінках, уявленнях,судженнях, так і в зовнішній поведінці, причому вона посилюєтьсяв умовах змагання, особливо з невизначеними критеріями. Приоцінці результатів більш упередженими виявляються ті, що про-грають чи мають нижчий статус. Отже, в умовах соціальної неспра-ведливості різко зменшується вірогідність неупереджених оцінок,терпимості та взаєморозуміння між людьми, що належать до різнихгруп, причому психологічно найбільше страждають ті, що не маютьніяких благ та привілеїв.

Сприймання та розуміння людини людиною на яке впливаютьвікові, статеві, професійні та інші ознаки. Так, з віком при словес-ному відтворенні зовнішності збільшується кількість елементіввиразних рухів, проте зменшується кількість елементів оформленнязовнішності. Найбільш точно оцінюється вік однолітків, гірше —молодших, найгірше — старших за віком. Педагоги в першу чергуописують одяг, потім мову, міміку, манеру поводитися; художники —відповідно обличчя, зріст, міміку. Чоловіки та жінки приблизнооднаково ідентифікують очі людини, але жінки точніше визна-чають пропорції обличчя, рот, ніс; чоловіки — брови, овал обличчя,вуха, підборіддя.

Пізнання і взаємний вплив людей один на одного — обов’язко-вий елемент всілякої спільної діяльності, незалежно від того, що єїї метою (досягнення матеріального результату, виховання тощо).Від того, як люди відображають та інтерпретують зовнішністьі поведінку, багато в чому залежить характер їх взаємодії і діяльнос-ті та результати, яких вони досягають. Людина виступає щодо пар-тнерів по спілкуванню не тільки як об’єкт і суб’єкт впливу, а йодночасно як суб’єкт пізнання.

Таким чином, можна зробити висновок, що сприйманняй розуміння іншої людини — дуже складний процес взаємодії якособистості індивіда, що сприймає, так і особистості суб’єктасприймання. При цьому потрібно пам’ятати, що, незважаючи напевні особливості сприймання і розуміння фізичного вигляду, пси-хічних станів, мімічних проявів, — це завжди цілісний, синтетич-ний акт, що залежить від життєвого досвіду, структури особливостіі особливостей ситуації.

217

самоактивності студентської молоді Секція 11

РОЗВИТОК САМООСВІТНЬОЇ ДІЯЛЬНОСТІПЕДАГОГІЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ

Берещук О. М., кандидат історичних наук, доцент кафедри психології,Інститут соціальних технологій Університету «Україна»

Нові вимоги до педагогічного працівника, продиктовані сучас-ними орієнтирами розвитку вітчизняної освітньої галузі, обумовлю-ють виникнення підсиленого інтересу до різнопланових питань йогоособистісного та професійного розвитку, у тому числі — його само-освітньої діяльності, яка має посідати тут одне з центральних місць.

Здатність педагогів до самоосвіти є умовою для формуваннявідповіднимх умінь у тих, хто навчається. Самоосвіта, зважаючи нависокий рівень мобільності, містить, на відміну від процесунавчання у навчальному закладі, набагато більший потенціал щодоможливості формування оновленої професіограми сучасного педа-гогічного працівника.

Історико-науковий контекст існування проблеми самоосвітихарактеризується достатньою тривалістю та широтою досліджень.З одного боку, це свідчить про давній науковий інтерес до означе-ного питання, з іншого — зумовлює існування неоднозначнихпоглядів на проблему. Сама неоднозначність, що, головним чином,виявляється у неузгодженості варіантів дефініцій самоосвіти, свід-чить про недостатній рівень розробленості питання, логічно викли-каючи тим самим до себе підсилений науковий інтерес.

Зосередження пильної уваги на проблемі самоосвітньої діяль-ності педагогічного працівника пояснюється й самим станом цієїдіяльності, рівень якої останнім часом є вкрай незадовільним.З одного боку це, безперечно, зумовлене негативним впливом соці-ально-економічних умов функціонування галузі та країни загалом,однак з іншого — віддзеркалює недосконалість науково-теоретич-ного фундаменту питання.

Освіта та самоосвіта — шлях до розвитку особистості. Цейрезультат розвитку особистості реалізується, об’єктивується задопомогою діяльності, у тому числі професійної, у предмети духов-ної та матеріальної культури.

Самоосвіта та освіта пов’язані спільною метою. Однак їхнійзв’язок цим не обмежується. Освіта, якою б якісною вона не була,не може замінити самоосвіти, в той час як і самоосвіта не може бутиповноцінним замінником освіти. Вони доповнюють одна одну

218


у досягненні загальної спільної мети — розвитку особистості лю -дини.

Самоосвіта, як складова система безперервної освіти, поділя-ється на загальну та спеціальну, професійну. Остання може тлума-читись як самостійне підвищення кваліфікації. Однак у досліджен-нях більшості науковців під час розгляду питань самоосвітиздебільшого не відбувається відокремлення самоосвіти спеціальноїта загальної. Більше того, внаслідок віддавання пріоритетів накористь самоосвіти професійної спрямування, мета якої суто про-фесійне удосконалення, відбувається підпорядкування загально-культурного розвитку особистості саме цій меті.

Виявлення спільних рис та відмінностей між загальною самоос-вітою та самостійним підвищенням кваліфікації доцільно здійсню-вати у контексті компонентів процесу навчання: цільового, мотива-ційного, змістового, операційно-дієвого, контрольно-регулюючогота оцінно-результативного.

Особистість сучасного педагогічного працівника має бути осві-ченою у повному розумінні цього слова — із широтою знань, звич-кою мислити та благородством почуттів. Набуття освіченості тако-го рівня — стає можливим тільки у наполегливій самоосвітнійроботі особистості над собою.

МОТИВАЦІЯ В ТРУДОВІЙ ДІЯЛЬНОСТІ

Богачук О. Л., V курс, група 5-МП, спеціальність «Психологія»,Новокаховський гуманітарний інститут, к. тел (066)-2074609

Науковий керівник: Півень Н. Д., старший викладач

Необхідною умовою існування й розвитку суспільства є праця,як суцільна діяльність людей, що спрямована на задоволення їхніхжиттєвих потреб. Однією з складових праці є її мотивування нарівні агентів (учасників) трудових відносин. Система мотиваціїхарактеризує сукупність взаємопов’язаних заходів, які стимулюютьокремого працівника або трудовий колектив у цілому щодо досяг-нення індивідуальних і спільних цілей діяльності підприємства(організації). В умовах, що склалися в Україні на нинішньому етапіїї розвитку, проблема мотивації особистості набула важливого зна-чення, оскільки вирішення задач, які стоять перед суспільством,можливе лише за умови створення належної мотиваційної основи,

219


здатної спонукати персонал підприємств до ефективної діяльності.Мова йде про застосування таких форм і методів стимулюванняособистості, які б сприяли високій результативності її роботи.

Слід зазначити, що розвиток теорій мотивації має еволюцій-ний, а не революційний характер і що вони виконують не лишенауково-пізнавальну, а й практичну функцію, ефективно викорис-товуються при вирішенні завдань спонукання людини до ефектив-ної праці, які постійно виникають — потреба та винагорода.

Під мотивацією розуміють сили, що існують усередині чи позалюдиною, що збуджують у ній ентузіазм і завзятість у виконаннівизначених дій. Мотивація працівників впливає на їхню продук-тивність, і частина роботи менеджера саме і полягає в тому, щобнаправити мотивацію на досягнення організаційних цілей.Вивчення мотивації дозволяє зрозуміти, що змушує людей працю-вати, що впливає на вибір ними способу дії і чому вони дотриму-ються його протягом деякого часу. Питання трудової мотиваціїє важливими для будь-якої організації, оскільки вважається, і небез достатніх на те підстав, що ефективний працівник — це високомотивований працівник. Під мотивацією розуміють сили, що існу-ють усередині чи поза людиною, що збуджують у ній ентузіазмі завзятість у виконанні визначених дій. . Вивчення мотиваціїдозволяє зрозуміти, що змушує людей працювати, що впливає навибір ними способу дії і чому вони дотримуються його протягомдеякого часу. Головне в мотивації — її нерозривний зв’язок з потре-бами людини. Людина прагне трудитися з високою віддачею, гото-ва переборювати перешкоди на шляху до наміченої мети, якщоробота і та винагорода, яку вона одержує в результаті, дозволяють їйзадовольняти значимі для неї потреби. Високу віддачу від роботилюдей компанія одержує лише в тому випадку, якщо створить у нихпотрібне ставлення до праці, якщо вони будуть зацікавлені в кінце-вому результаті і будуть позитивно відноситися до виконуваноїроботи. Це можливо лише тоді, коли процес роботи і кінцеві їїрезультати дозволяють людині задовольнити свої найважливішіпотреби.

Стимулами, що спонукають до трудової активності, можутьбути будь-які блага, котрі задовольняють значимі потреби людини,якщо їхнє одержання припускає трудову діяльність. Іншими слова-ми, благо стає стимулом праці, якщо воно формує мотив праці. Дляспонукання працівників до активної діяльності застосовуєтьсявинагорода — все те, що людина вважає цінним для себе. Для

220


досягнення мети мотивації потрібно забезпечити наявність моти-вуючих факторів. Розмір заробітної плати, режим роботи, соціаль-но-гігієнічні умови, рівень організації праці, відносини з колегамита керівництвом, технічна оснащеність, можливість рішення соці-ально-побутових проблем тощо. Якщо ці фактори відсутні або незадовольняють очікуванням працівників, люди відразу ж нам сиг-налізують про незадоволеність роботою. Якщо ж ситуація із цимифакторами благополучна, це не означає, що рівень задоволеностіроботою буде високим.

СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ЧИННИКИФОРМУВАННЯ ОБРАЗУ «Я» ТА САМООЦІНКИ

У ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

Болдирева І. О., V курс, ПЛ-51, спеціальність «Психологія»Інститут соціальних технологій, к. тел. (063)485 11 90


Дошкільне дитинство класифікується як період виникнення тастановлення особистості, закладання її ціннісного фундаменту,формування первинних світоглядних уявлень. Зміна соціально-економічних умов, втрата звичних ціннісних орієнтирів, супереч-ливий вплив різноманітних соціальних чинників негативно позна-чаються на характері родинного та суспільного вихованнясучасного дошкільника. Нині в цих інституціях переважають праг-матичні потреби, ділове спілкування домінує над особистісним,різнобічний розвиток піднімається інтенсивною інтелектуалізаці-єю. Наслідком цього є зниження уваги до морально-духовного роз-витку як основного вектора особистісного становлення.

Проблема особистісно-зорієнтованого педагогічного процесуспрямованого на особистісне становлення дітей в дошкільнихзакладах є не досить розробленою, розкриваючи переважно лишеокремі аспекти або напрямки виховної роботи, незважаючи на те,що саме в дошкільному дитинстві закладаються основні особистіс-ні утворення. Виходячи з теоретичного аналізу наукових даних,фахівці розглядають Я-концепцію як динамічну систему уявленьлюдини про себе, що включає усвідомлення своїх фізичних, пси-хічних, та соціальних якостей, в поєднанні з їх емоційною оцінкою

221


та суб’єктивним сприйняттям зовнішніх факторів, котрі впливаютьна особистість й породжують певну поведінкову реакцію.

Напрямки розвитку особистісного становлення дитини обу-мовлені поєднанням пізнавального, емоційно-оцінного й поведін-кового компонентів Я-концепції й слугують збагаченню змістовноїнаповненості останніх.

Протягом дошкільного дитинства формується позиція «Я-у-Світі» — суб’єктивна психічна реальність, об’єктивація якоївизначає індивідуальний простір життєвого світу особистості, сис-тему її ціннісних ставлень до предметного довкілля, людей та самоїсебе. Гармонійний і конструктивний характер цієї позиції є показ-ником життєвої компетентності дошкільника взагалі, зокрема в предметно-практичній, комунікативній та пізнавальній діяль -ностях.

Людина, яка не оцінює себе загалом позитивно, не може бутидоброзичливою та відкритою до інших людей. Відповідальність зате, що відбувається у власному житті, перекладається назовні,й винними є оточуючі люди або нещаслива доля. В позитивномуставленні до себе відтворюється висока оцінка своїх життєвих пла-нів та можливостей їх реалізації, уважність до оточення. Такимчином, ставлення до себе «відтворює у згорнутому виглядівесь шлях світопобудови, включаючи і проект майбутніх само -звершень».

Структуру самоставлення не можна обмежувати усвідомленимабо неусвідомленим переживанням симпатії та поваги до себе, аджевона розкривається в умовах діалогу «Я» особистості з «Я» іншихлюдей. Тому для характеристики самоставлення суб’єкта необхідновиділити три типи ставлень: ставлення до себе, ставлення до іншо-го та очікуване ставлення від нього.

Важливим у становленні особистості дошкільника є розвитокЯ-концепціі, особливо у дітей старшого дошкільного віку, оскількисаме в цьому віці відбувається найбурхливіший розвиток й станов-лення її основних компонентів. При цьому найефективніший роз-виток Я-концепціі в старшому дошкільному віці можливий, надумку фахівців, в умовах виховного процесу спрямованого на осо-бистісне становлення дитини, що підтверджується й знаходитьсвоє відображення у дослідженнях вітчизняних науковців.

222


ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ СТАНУ ГОТОВНОСТІ МАЙБУТНІХ ПСИХОЛОГІВ

ДО ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Відяйкіна К. О., 5 курс, група ПС-51-13(м), спеціальність «Психологія»,

Вінницький інститут, 0432697727Науковий керівник: Лящ О. П., к. психол. н., доцент

Дослідження сучасного стану психологічної готовності майбут-ніх психологів до професійної діяльності виявило його незадовіль-ним, що проявляється у наступному: низький рівень теоретичнихзнань студентів, не контрольованість та формалізм у здійсненніпрактичної роботи, скептичне ставлення до її ефективності; суттє-ві розбіжності у підходах щодо принципу поетапності в здійсненніроботи; невідповідність між вербальними твердженнями і практич-ною роботою; незадовільний стан психологічної роботи практич-них психологів, відсутність кабінетів, кутків інформації [2; 3].

Характерні труднощі, з якими доводиться стикатись у ході пси-хологічної роботи полягають у наступному: відсутність єдиноїнаукової системи роботи психолога; сучасної науково-методичноїлітератури, застарілі підходи в організації роботи, слабка матеріаль-но-технічна база; втрата інтересу та довіри до роботи практичногопсихолога з боку клієнтів.

Проаналізувавши зміст, структуру та специфіку психологічноїдіяльності практичного психолога, ми визначили компонентнуструктуру психологічної готовності майбутнього психолога роботиу школі.

Ми розглядали психологічну готовність майбутнього психологадо роботи у школі як особливий стан особистості, що інтегрує всобі психологічну налаштованість та професійну підготовленість доздійснення даного виду діяльності, структуру якого складаютьвище перераховані компоненти [1; 4].

А в результаті нашого дослідження були отримані наступнірезультати. Результати рівня комунікативних здібностей студентіврізних курсів відрізняється та має різну динаміку. Результати дужевисокого рівня збільшуються з 1 по 5 курс на 10%, високого рівняна 20%, а середнього зменшилося на 20%. Такі результати можутьсвідчити про те, що професійна підготовка психологів, яка здійс-нюється у Вінницькому соціально — економічному інститут уні-

223


верситету «Україна» впливає на розвиток комунікабельності і орга-нізованості студентів, а саме підвищує її.

Для того, щоб детальніше вивчити психологічну готовністьмайбутніх психологів до професійної діяльності, ми визначилирівень впевненості студентів у власних силах. Для цього ми вико-ристали тест «Чи можете Ви впливати на інших». Отримані резуль-тати вказують, що кількість студентів, які увійшли до групи низькоїздатності студентів-психологів впливати на інших зменшивсямайже втричі з 24,50% до 7%, а високий з 76% збільшився до 93%.Це дозволяє зробити висновок, що підготовка студентів в вузі допо-магає підвищити рівень готовності до професійної діяльності.

Також для визначення готовності майбутніх практичних психо-логів ми використали тест «Оцінка професійної спрямованості осо-бистості».

Аналіз результатів показав, що рівень комунікабельності сту-дентів 5 курсу збільшився на 4%, рівень організованості на 13%,рівень спрямованості особистості на 10%, рівень інтелігентності на23% і рівень мотивації схвалення на 15% порівняно з 1 курсом.

Отже, дослідження показало що, студенти не достатньо володі-ють необхідними знаннями, практичними вміннями, не маютьдосвіду розв’язання подібних проблем; має місце недостатня пси-хологічна налаштованість на професійну діяльність, високийрівень тривожності та невпевненості у своїх силах; більшість рес-пондентів визнають себе недостатньо готовими до здійснення про-фесійної діяльності.

Жоден із структурних компонентів психологічної готовностіроботи не сягнув високого рівня сформованості. Лише мотивацій-ний компонент у студентів та емоційний компонент знаходяться насередньому рівні сформованості. Решта компонентів у студентів —психологів перебувають на низькому рівні сформованості.


1. Вишньовський В. В. Формування особистісної готовностімайбутніх психологів до діагностико-корекційної роботи зпідлітками: Автореф. дис. на здобуття наукового ступня канд.психолог, наук: 19. 00. 07 Ян-т пед. освіти і освіти дорослих АГШУкраїни. — К., 2007. — 20 с.

2. Вірна Ж. П. Мотиваційно-смислова регуляція у професії психолога:Автореф. дис. на здобуття наукового ступня канд. психолог, наук:19. 00. 01/Волинськ. держ. ун-т ім. Л. Українки — К., 2004. — 36 с.

224


3. Ніколенко Д. Шкільний психолог: Про підготовку в вузах // Рад.освіта. — 1988. — 20 вересня. — С. 22–24.

4. Шестопалова О. Особистісна підготовка практичних психологів взакладах освіти: мотиваційний аспект// Рідна школа. — 2005. — №8. —С. 19-21.

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ДИНАМІКИЦІННІСНО-РОЛЬОВИХ ОЧІКУВАНЬ

МОЛОДОГО ПОДРУЖЖЯ

Войтенко Т. А., VI курс, група ПЛ-61, спеціальність «Психологія»Інститут соціальних технологій, к. тел. (093) 102 95 92

Науковий керівник: Малхазов О. Р., доктор психологічних наук

Актуальність теми зумовлена проблемами сім’ї в сучасному сус-пільстві. Основу сім’ї становить шлюбний союз між чоловіком і жін-кою, у тих чи інших формах санкціонований суспільством. Ця осно-ва не зводиться, однак, лише до стосунків між ними, навітьюридичне оформлених, а являє собою відносини між чоловіком іжінкою, батьками і дітьми. Отже, сім’я — це об’єднання, що ґрунту-ється на шлюбі або крованій спорідненості людей, пов’язаних духов-но, спільністю побуту та взаємною моральною відповідальністю.

Уявлення про майбутнього чоловіка чи жінку виникають щев дитинстві, причому досить рано. По’єднавшись шлюбом, чоловікі жінка очікують один від одного певних проявів якостей. Потребачоловіка і жінки у виконанні певних ролей у сім’ї виступає як одназ базових потреб спільного подружнього життя.

Мета дослідження полягала у вивченні динаміки рольових очі-кувань молодого подружжя та їх взаємозв’язу із задоволеністю шлю-бом. Перед нами були поставлені ряд завдань: на основі аналізу літе-ратурних джерел розглянути проблеми розвитку сімейно-шлюбнихстосунків молодого подружжя; теоретично дослідити особливостірольових очікувань молодого подружжя та емпірично дослідитиособливості динаміки рольових очікувань молодого подружжя та їхвзаємозв’язок із задоволеністю шлюбними стосунками.

Для забезпечення емпіричної частини дослідження при збиран-ні емпіричного матеріалу ми застосовували методики дослідженнярольових очікувань і домагань у шлюбі (РОД) за авторством О. Волкової та Г. Трапезникової, Тест-опитувальник задоволеностішлюбом В. В. Столін, Т. Л. Романова, Г. П. Бутенко та Кінетичний

225


малюнок сім’ї. Отримані дані були оброблені математико-статис-тичним методом з обрахуванням середніх значень, дисперсії та t-критерію Стьюдента. Надійність та вірогідність отриманих резуль-татів відповідає вимогам варіаційної статистики на рівні Р < 0,05,Р < 0,001. Перед нами була поставлена гіпотеза, яка підтвердилася:

– в процесі розвитку сімейно-шлюбних стосунків рольові очі-кування молодого подружжя змінюються;

– рольові очікування молодого подружжя взаємопов’язані з їхзадоволеністю шлюбом.

В сучасному українському середовищі найпоширеніша нукле-арна форма сімей (73%). Простежується відповідність типу сім’їтипу главенства та характеру внутрішньо-сімейних взаємин.Найбільш рівноправні взаємини, як показують етносоціологічніобстеження, характерні для простих сімей і насамперед тих, деє діти; у складних сім’ях взаємини більшою мірою будуються напідкоренні главі. Більшість складних сімей із відносно нерівноп-равною формою верховенства очолюються чоловіками, як прави-ло, старшого покоління; з рівноправною формою верховенства —як чоловіками (у 65% випадків), так і жінками (35%). Причомуостаннім часом частка сімей, очолюваних жінками, зростає. Цепевною мірою свідчить про вирівнювання становища жінкив сімейно-побутовій сфері і водночас — про певну втрату чоловічо-го лідерства.

ТРИВОЖНІСТЬ У ПІДЛІТКОВОМУ ВІЦІТА ЇЇ КОРЕКЦІЯ

Волнушкіна Г. В., старший викладач Інституту соціальних технологій

кафедри «Психологія»

Тривожність, як комплексний емоційний стан складаєтьсяз фундаментальних емоцій, так стверджує К. Ізард. Тривожність —це суб’єктивний прояв неблагополуччя особистості, її дезадаптації.Це є рисою особистості, готовністю її до страху. Пошуки власного«Я» на соціальному, особистісному, екзистенційному рівні є при-родною еволюцією підлітковості, тією фундаментальною потре-бою, яка обумовлює поведінку підлітка і, в цілому, його світос-прийняття. Майже всі почуття та емоції підлітка переживаються на

226


тлі прагнення незвичного й нового, проте усвідомлена перспективабудь-яких зовнішніх чи внутрішніх трансформацій «Я» не лишеприваблює, але й викликає чимало тривожних переживань. Томутривожність як стан «мотивованої напруженості» є цілком природ-ною для підлітка, який стоїть на порозі «Я-відкриття».

Будь-яка ситуація змагання чи випробування, навіть за умовилише суб’єктивного її сприймання такою, провокує тривожність упідлітка внаслідок того, що ніколи точно невідомо, чи вдастьсявийти з неї гідно. Тривожність виступає результативною функцієюдвох головних факторів: потреби реалізації внутрішнього наміру тасуб’єктивно оцінки імовірності його об’єктивації У певному розу-мінні стан тривожності являє собою посилення активності для під-готовки до особливої спрогнозованої ситуації або до тієї, яка здійс-нює на підлітка негативний вплив. Тривожність сигналізує пронеобхідність самоперевірки і привертає увагу підлітка до вирішаль-них моментів, потребуючи від нього концентрації, готовності додій, а це в свою чергу, допомагає добре впоратися з очікуваноюситуацією.

Враховуючи вищесказане, основним завданням у корекційнійроботі з підлітками має стати розвиток у підлітків вольової поведін-ки, використовуючи для цього емоційно привабливі цілі, підтрим-ка їх намірів й уявлень про можливість досягти власного рівнядомагань. Для того, щоб знизити тривожність у підлітка, необхіднопідтримувати в ньому позитивне самосприйняття (підбадьорювати,заоохочувати, демонструвати впевненість у її можливостях); забез-печувати ситуації з гарантованим успіхом; виховувати вмінняобгрунтовано ставитись до результатів власної діяльності, не боя-тись невдач, помилок, сприймати їх в якості корисного особистогодосвіду; формувати правильне ставлення до результатів діяльностіінших; розвивати орієнтацію на засіб діяльності; навчити врахову-вати недосконалість людини та мати з цим справу; розширяти і зба-гачувати навички спілкування із дорослими та однолітками, розви-вати адекватне ставлення до оцінок та думок інших людей. Замістьтого, щоб акцентувати увагу на помилках, батькам потрібно вер-бально і не вербально демонструвати свою впевненість у його мож-ливостях та підтримувати те, що він робить.

І найголовніше — необхідно довіряти підлітку, визнавати за нимправо на власний вчинок, на нагороду або покарання за нього.Звісно, дорослий може (і повинен) надавати пораду, але ні в якомувипадку не можна звинувачувати підлітка, якщо він не скористався

227


цією порадою. Довіряючи підлітку, потрібно довіряти і його вибору.Щирі та глибокі контакти підлітка із дорослими потрібні не дляконтролю, а для допомоги, не для втручання у справи дитини, а дляемоційної підтримки. Якщо підліток десь «нажив» емоційний зрив,його щось непокоїть, він став знервованим, роздратованим, нетреба з’ясовувати причини, вимагати кращої поведінки, а простопіти йому назустріч, зайвий раз похвалити, підтримати.

Критикуючи підлітка, не треба забувати сказати, що ви впевне-ні у його можливостях, що цінуєте його і тим більше засмученітакою ситуацією. Необхідно пам’ятати, що обговорюючи з підліт-ком його поведінку, батьки повинні намагатись підкреслювати, щов цілому задоволені ним як особистістю. Цим дорослі надають під-літку можливість зрозуміти, що можна робити помилки, але батьківнабагато більше цікавлять його успіхи, а не невдачі.

ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕБІГУ КОНФЛІКТІВ СЕРЕД БЛИЗНЮКІВ

Гаврилюк І. О., Гаврилюк Н. О., ІІ курс, група Мл фін 10-12,спеціальність «Фінська мова та література»,

Київський національний лінгвістичний університет, к. тел. (063) 985 –35- 11


«Феномен близнюків» на сьогоднішній день активно досліджу-ється представниками різних наук, оскільки саме близнюки, на від-міну від різновікових дітей в сім’ї, відрізняються від інших, схожихміж собою людей; з іншого боку зростання кількості дослідженьпов’язане з тим, що за останні 50 років народжуваність близнюківзбільшилася в 2,5 рази. На сьогоднішній день на землі близько100 мільйонів пар близнюків.

Часто оточуючі сприймають близнюків як одну особистість врізних тілах: батьки однаково одягають своїх дітей-близнят, схва-люють їхні схожі сторони і запобігають розвитку розбіжностейінтересів, рис характеру тощо; вихователі і вчителі називають їходнаковим іменем, не надаючи особливої уваги індивідуальностікожного з близнюків. Внаслідок цього близнюки відкликаються наобидва імені, часто плутають займенник «ми» і «я», виключають ізкола спілкування майже всіх, окрім свого «співблизнюка». Цей важ-кий процес усвідомлення себе як самостійної, окремої особистості

228


призводить до проблем із соціальною адаптацією в дорослому віці.Трапляються випадки, коли близнюки відмовляються жити і пра-цювати окремо від свого «співблизнюка». Специфіка розвиткублизнюків полягає в тому, що вони сприймають себе, перш за все,як члена пари, а не як окрему особистість. Вони не завжди маютьсправжніх друзів, адже намагаються знайти риси свого «співблиз-нюка» в інших людях, прагнучи відтворити модель їхніх стосунківз близнюком.

Проте між близнюками часто виникають непорозуміння. Целегко пояснити тим, що кожен з них намагається стати особливим,прагне відрізнятися від брата чи сестри, проявити свої індивідуаль-ні риси характеру, що призводить до виникнення конфліктноїситуації, прояву агресивної поведінки, що є, свого роду, «бороть-бою за виживання», адже кожен з близнюків під час конфліктупрагне стати домінантом, довести свою точку зору і свою правоту.

Часто конфліктно-агресивна поведінка стає засобом для досяг-нення цілої низки цілей: де основною є намагання бути відміннимвід брата чи сестри — близнюка, В іншого близнюка виникає«захисна реакція» і він конфліктує у відповідь на образи та відсут-ність можливості уникнути зіткнення.

Близнюків можна порівняти з двома кільцями, які перетина-ються. Вони означають двох індивідів, які досягли власної ціліс-ності, але разом з тим, залежать один від одного всередині більшо-го цілого. Поверхня, де кільця перетинаються, є спільнимиінтересами, захопленнями, поглядами близнюків. В тих галузях, деблизнюки знаходяться в конфлікті, кільця розходяться, — але тіль-ки на деякий час. За законом своєї біологічної природи вони неможуть повністю розділитися, вони знову притягнуться один доодного.

Близнюки по-особливому вирішують конфлікти: нічого неповинно залишитися поза увагою, не повинно бути прихованим абоспотвореним до часткової правди. Вони висловлюють один одномувсе, не дозволяючи слідам болі чи гніву послаблювати структурусвоїх стосунків. За рахунок розбіжностей близнюки повинні зміц-нювати свої стосунки, що активно позначається на їхньому соціаль-ному розвитку, який відбувається в двох напрямах: вони розвива-ються в напряму до своєї єдності, а також зберігають своє власне«я». Поступово кількість конфліктів зменшується і близнюки зосе-реджуються на тому, щоб допомагати один одному. Союз близнюківнадзвичайно міцний. Вони вірять один в одного і в самих себе.

229


Отже, враховуючи той факт, що у кожного з близнят свій орга-нізм, психологічні передумови, свої звички і очікування, регулюван-ня конфліктних ситуацій має бути спрямованим на конструктивнийдіалог, який заохотить до розвитку незалежність, усвідомлення своговласного «я», своєї самобутності. Проте слід пам’ятати, що супер-ництво і конкурентість у стосунках близнюків з оточуючими спри-чиняють конфлікт. Це особливо характерно для близнюків-підлітків,адже саме в цьому віці вони починають віддалятися один від одного.

Генетична схожість, однакове оточення і виховання не форму-ють з близнюків одну особистість. Хоча у них є багато спільного,кожен з них по-різному сприймає світ.

ЕМОЦІЙНИЙ СТАН СТУДЕНТІВ У ПЕРІОД АДАПТАЦІЇ ДО НАВЧАННЯ

Гаврилюк Т. В., V курс, група ПС-51-13(с), спеціальність «Психологія»,Вінницький соціально-економічний інститут, к. тел. (067)-7827419

Науковий керівник: Левчишина О. В., старший викладач

Аналізуючи сучасний стан проблеми переживання емоційнихстанів студентами у період адаптації до навчання у вищомунавчальному закладі, можна виділити декілька напрямів. Середних: вивчення труднощів початкового етапу навчання і чиників, щовпливають на адаптивний процес (А. І. Рувинський, А. Д. Анд рє -єва, Ю. А. Кустов, Л. Н. Гаценко, Л. А. Ефімова, А. Н. Леонтьєв,Р. Л. Шевченко, С. А. Гапонова); узагальнення передового досвідуроботи колективів з проблеми адаптації до нових умов навчальноїдіяльності (Т. Р. Шишигіна, Л. Г. Вяткін, В. І. Слободчиков, Н. А. Ісае -ва, В. В. Арнаутов, Л. С. Космогорова, Т. А. Леонтьєва, Ж. П. Філі -пова, Б. І. Брудний та ін. ).

За визначенням П. С. Кузнєцова, адаптація — це процес встанов-лення відповідностей між рівнем актуальних проблем особистості тарівнем їх задоволення [2]. Соціальна адаптація — процесс і результатактивного пристосування індивіда до групи, до умов соціального сере-довища, до суспільних умов життя, що змінюються чи вже змінилися.

На думку В. П. Казміренко, соціально-психологічна адаптаціястудентів у вищому навчальному закладі включає в себе, по-перше,професійно-фахову адаптацію, що зумовлює пристосування до зміс -ту, умов та самостійної організації навчальної діяльності, формування

230


навичок та спрямувань у навчальній та науковій роботі; по-друге,активне чи пасивне пристосування особистості до оточення, побудо-ву стосунків і взаємин у студентських групах, формування стилю осо-бистісної поведінки; по-третє, соціально-фахову адаптацію як при-йняття суспільних вимог до майбутньої професійної діяльності [1].

Основна причина дезадаптації полягає у неузгодженості міжінтелектуальним, творчим, особистісним потенціалом студента, зодного боку, і можливостями його реалізації, з іншого. Ще однієюважливою причиною дезадаптаційної поведінки студентів до умовнавчання у вищому закладі освіти є відмінності шкільного та сту-дентського колективів, а також проблеми спілкування та умінняналагоджувати контакти в цілому, відсутність професійних мотивів.

Психологічна дезадаптація проявляється у: 1) підвищенніпоказника емоційного збудження, тривожності, нейротизму;2) зниженні комунікабельності, емоційної стійкості, самоконтро-лю, соціальної сміливості; появі почуття неповноцінності у стосун-ках із товаришами, викладачами, батьками, а в поведінці в цілому —надмірна сором’язливість; зниженні успішності, недостатній увазій зосередженість на парах; 3) скаргах на погане самопочуття, сон;втраті інтересу до навчання.

Таким чином, велика роль у процесі адаптації молоді до умовнавчання у ВНЗ належить емоціям. Від рівня агресивності, тривож-ності, фрустрованості з одного боку та емоційної стійкості особис-тості з іншого залежить перебіг соціально-психологічної адаптації.А від характеру останньої залежить сам процес навчання, засвоєн-ня знань та набуття нових навичок, а також задоволеність від пере-бування у колективі та подальша професійна самореалізація осо-бистості. Студент, який усвідомлює власні емоції, вміє нимикерувати, відзначається емоційною стійкістю та постійно прагнеособистісного зростання, матиме не лише емоційне благополуччя,а й легше адаптується до навчально-виховного процесу та зможезайняти свою нішу у колективі.


1. Казміренко В. П. Програма дослідження психолого-соціальнихчинників адаптації молодої людини до навчання у ВНЗ та майбутньоїпрофесії / В. П. Казміренко // Практична психологія та соціальнаробота. — 2004. — №6. — С. 76-78.

2. Кузнецов П. С. Концепция социальной адаптации / П. С. Кузнецов. —Саратов: Изд-во «Сарат. гос. університет», 2000. — 200 с.

231


СТРУКТУРА ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ УЧНІВ СЕРЕДНІХ КЛАСІВ

Гавриш Ю. А., 5 курс, група ПС-51-13(с), спеціальність «Психологія»,Вінницький інститут, 0432697727

Науковий керівник: Лящ О. П., к. психол. н., доцент

Девіантна поведінка неповнолітніх має свою специфічну при-роду і розглядається як результат соціопатогенеза, що відбуваєтьсяпід впливом різних цілеспрямованих, організованих і стихійних,неорганізованих дій на особистість дитини, підлітка і т. д. [1]. Прицьому, велику роль серед причин, що обумовлюють різні відхилен-ня, відіграють соціально-психологічні, психолого-педагогічніі пси хобіологічні чинники, знання яких є необхідними для ефек-тивної діяльності практичного психолога.

На основі проведеного теоретичного аналізу наукової літератури,необхідно зазначити, що багато аспектів досліджуваної проблеми невисвітлені у психологічній літературі. Проблема має багатовіковийдосвід розвитку, який був викладений з трьох позицій: соціологічної,психологічної та педагогічної. Проаналізувавши всі напрямки, мидійшли висновку, що девіантна поведінка — стійка поведінка осо-бистості, що відхиляється від найбільш важливих соціальних норм,заподіює реальний збиток суспільству або самій особистості, а такожсупроводжується її соціальною дезадаптацією [2].

Вивчаючи досвід видатних педагогів минулого, які займалисяпроблемою девіантної поведінки, її виправленням та зробили ваго-мий внесок у розвиток досліджуваної проблеми, можна виділититакі видатні постаті в педагогічній науці як П. П. Блонський,С. Т. Шаць кий, В. О. Сухомлинський, К. Д. Ушинський, А. С. Ма -ка ренко та ін. [3]. Аналіз їх роботи дав можливість виявити основнінапрямки роботи з девіантними дітьми.

Спираючись на структуру особистості та вікові особливості під-літків, нами було розроблено структуру девіантної поведінки, якавключає когнітивний, почуттєвий, мотиваційно-ціннісний, регу-лятивний та поведінковий компоненти.

Також визначено критерії та показники рівня девіантності,а саме: знання (знання про суспільні норми) і рівень розвитку піз-навальних процесів, почуття та емоції, які переживаються під часздійснення протиправної дії (позитивні, негативні), мотиви (соці-альні, асоціальні), ціннісна система (соціально орієнтовані та

232


особистісно-орієнтовані цінності), самооцінка (адекватна, неадек-ватна), рівень домагань (низький, середній, високий), взаємодія ізсоціумом (соціально-нормативна та асоціальна поведінка).

Таким чином, на основі вище сказаного можна зробити висно-вок, що девіантну поведінку підлітка можна визначити за допомо-гою вище перерахованих компонентів: когнітивного, почуттєвого,мотиваційно-ціннісного, регулятивного та поведінкового.


1. Баранов В. В., Похлебна І. О. Дослідження автобіографії девіатногопідлтіка як один з прийомів виявлення його де соціалізації. —Практична психологія і соціальна робота. — 2001. №9. — С. 85–92.

2. Воспитание трудного ребенка: Дети с девиантным поведеним / Подред. М. И. Рожкова. — М. : Владос, 2001. — 325 с.

3. Максимовна Н. Ю. Воспитательная робота с социально дезадапти ро ван -ными школьниками. Метод. рекомендации. — К. : ЗМН, 1997. — 136 с.

Таблиця 1.1Критерії та показники структурних компонентів девіантної поведінки

Компонент Критерій Показник

КогнітивнийЗнання Рівень розвитку пізнаваль-них процесів

Знання про суспільні нормиУвага, уява, мислення,пам'ять

ПочуттєвийПочуття та емоції, які пе -реживаються під час здійс -нення протиправної дії

НегативніПозитивні

Мотиваційно-ціннісний Мотиви Соціальні

Асоціальні

Ціннісна система

Соціально орієнтовані цін-ностіОсобистісно орієнтованіцінності

Регулятивний Самооцінка АдекватнаНеадекватна

Рівень домаганьНизькій Середній Високий

Поведінковий Взаємодія із соціумомСоціально-нормативнаповедінкаАсоціальна поведінка

233


ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУПОЗИТИВНОЇ Я-КОНЦЕПЦІЇ В ПІДЛІТКОВИЙ ПЕРІОД

Геращенко І. М., V курс, група ПЛ.–51, спеціальність «Психологія»Інститут соціальних технологій, к. тел. (093) 287-59-19

Науковий керівник: Сердюк Л. З., д. психол. н.

Наукове пізнання природи людського «Я» і самосвідомості зок-рема, має давню історію, оскільки завжди цікавило філософськудумку і знаходило конкретизацію в одвічному запитанні кожної пси-хічно здорової людини «Хто Я?». Самосвідомість — визначальнийконструкт-утворення внутрішнього світу людини, котре полягає усприйнятті нею численних образів самої себе у потоці найрізнома-нітніших ситуацій соціальної взаємодії та поєднанні цих образів уцілісне узагальнене уявлення — бачення себе у форматі Всесвіту.

Загальновідомо, що людина по-справжньому вперше стає осо-бистістю лише тоді, коли у неї повно формується поняття «Я».Свого часу О. М. Леонтьєв стверджував, що особистість народжу-ється двічі: у три роки, коли каже: «Я сам» (виникає свідомість) і впідлітковий вік, коли говорить: «Я розумію себе» (формуєтьсясамосвідомість). Свідомість спрямована на зовнішній світ, а само-свідомість — на внутрішній простір людини. Крім того, самосвідо-мість — це процес, з допомогою якого людина пізнає себе, а потімформує відповідне ставлення до себе. ЇЇ продуктом є уявленнялюдини про себе, тобто «Я»-концепція.

Вченими-психологами (як зарубіжними, так і вітчизняними)обґрунтовані та продовжують відкриватись найрізноманітнішіаспекти, модальності і складові Я-концепції у широкому діапазоніметодологічних основ наукового аналізу психіки людини: множинніЯ, Я-центр, Я-інваріант (Г. І. Гурджієв, П. Д. Успенський, А. І. Зе -ліченко), ідеальне Я і реальне Я (К. Роджерс, К. Хорні).

Особливого рівня самосвідомість досягає в період підлітковоговіку. Найбільш важливою і суттєвою ознакою даного періоду є фун-даментальні зміни в сфері самосвідомості людини, які мають кар-динальне значення для всього її подальшого розвитку і становлен-ня як особистості. Саме в даний період, згідно позиції відомоговітчизняного психолога Б. Г. Ананьєва, свідомість, пройшовшичерез багато численні об’єкти відношень, сама стає об’єктом само-свідомості і, завершуючи структуру характеру, забезпечує йогоцілісність, сприяє утворенню і стабілізації особистості.

234


В підлітковому віці в молодої людини активно формуєтьсясамосвідомість, виробляється власна незалежна система еталонівсамооцінки і самоставлення, все більше розвивається здатністьпроникати у свій внутрішній світ. В цьому віці індивід починає усві-домлювати свою особливість і неповторність, в його свідомості від-бувається поступова переорієнтація з зовнішніх оцінок (переважнобатьківських) на внутрішні. Таким чином у підлітка поступово фор-мується своя Я-концепція, що сприяє подальшій, усвідомлюванійчи неусвідомлюваній, побудові поведінки молодої людини.Сказане, обумовлює необхідність підкреслення того, що залежновід характеру уявлень індивіда про себе будуть визначатись харак-терні для нього способи адаптації в оточуючому соціальному сере-довищі і успішність цієї адаптації, а також шляхи особистісногостановлення. Пояснюється це тим, що з самосвідомістю, Я-кон-цепцією особистості пов’язані такі феномени як самооцінка, само-прийняття, самоповага, рівень домагань, локус контролю і ін., відяких, в свою чергу, значною мірою залежать особливості діяльностіі поведінки людини, характер її взаємостосунків з іншими людьми.

Дослідження обумовлене необхідністю сприяння в розвитку Я-концепції підлітків як основи особистісного самовизначення таособистісного росту не тільки в даному віковому періоді, але й про-тягом подальшого їх життя. В цьому плані важливо знати широкийспектр соціально-психологічних, психологічних чинників і умов,які сприятимуть оптимальному розвитку сприятливої Я-концепціїпідлітка. Яким чином практичний психолог зможе забезпечитиактуалізацію цих умов і чинників? Для цього варто вивчити методиі прийоми як психодіагностичної, так і корекційно-розвивальноїроботи, що можуть слугувати реалізації цього завдання.

ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ ДИТИНИ В СІМ’ЯХ РІЗНОГО ТИПУ

Горобець М. В., V курс, група ПЛ-51, спеціальність «Психологія»,Інститут соціальних технологій, к. тел. (063)-0755821

Науковий керівник: Клименко В. В., доктор психологічних наук

Формування та розвиток особистості починається від моментународження дитини, і сім’ї у цьому процесі належить пріоритетнемісце: саме вона є першим вихователем маленької людини, середо-

235


вищем передачі їй духовного багатства, культурних традицій, фор-мування ціннісних орієнтацій, практичних умінь та навичок. Прицьому провідними чинниками виступають не стільки спеціальноорганізовані дії, скільки моральна атмосфера, спосіб внутрішньосі-мейного життя та його стиль.

За всієї багатоманітності сімей, що живуть сьогодні в Україні,вони можуть бути умовно поділені на кілька груп, кожна з якиххарактеризується певним ставленням батьків до дітей, а саме:

1. Сім’ї, в яких побутують дружні стосунки між усіма членами.Батьки добре знають, чим цікавиться їхня дитина, поважають її,намагаються тактовно допомагати, підтримувати.

2. Сім’ї, в яких існують доброзичливі взаємини між батькамиі дітьми, але батьки прагнуть повсякчас впливати на інтереси,захоплення, уподобання дітей. Між дорослими і дітьми спостеріга-ється певна дистанція.

3. Сім’ї, де батьки багато уваги приділяють таким питанням, якблагополуччя дитини, її здоров’я і навчальна діяльність. Головноюметою виховання батьки вбачають у тому, щоб дитина успішнозакінчила школу і вступила до ВНЗ; одягалася не гірше за інших.Зазвичай, у таких сім’ях духовний світ дитини прихований від бать-ків. При цьому вони й не намагаються його пізнати. Дуже частобатьки заперечують навіть можливість існування у дитини бажань,інтересів, прагнень, котрі не відповідають їх власним.

4. Сім’ї, у яких мають місце непедагогічні дії дорослих: неповагадо дитини, прискіпливе стеження за нею, недовіра, тілесні покаран-ня. Ставлення дітей до батьків найчастіше характеризується недру-желюбністю; їм також буває важко спілкуватися з ровесниками.

5. Неупорядковані сім’ї, де батьки конфліктують між собою і здітьми, зловживають алкоголем, виявляють жорстокість. У 30%випадків така поведінка дорослих спричиняє антисоціальні вчинкидітей.

Малозабезпеченим сім’ям потрібна, перш за все, матеріальнапідтримка з боку держави для організації оптимальних умов реалі-зації процесу виховання (комфортні умови проживання, розвиваю-чі ігри, книги, заняття в різноманітних гуртках, секціях, цікавий,пізнавальний дозвілля,культурні заходи).

Сім’ям з середнім достатком необхідна можливість розширеннякола своїх педагогічних знань для максимально ефективного вико-ристання їх виховного потенціалу. Тут потрібна підтримка з бокудержави і фахівців-педагогів (або їх асоціацій, об’єднань) у більш

236


ретельного опрацювання проблем сімейного виховання в умовахнашої країни і забезпечення доступу батьків до новітніх розробок уцій галузі.

Для забезпечених сімей найбільш актуальна психолого-педаго-гічна допомога у виборі «золотої середини» у вихованні дітей міжемоційним відчуженням і гіперопікою.

Таким чином, підвищення якості сімейного виховання — зав-дання складне, але її рішення попередить появу безлічі інших про-блем і витрат. Оцінюючи сім’ю із середнім статком як найбільшсприятливу в плані виховання дітей, приходимо до висновку пронеобхідність зміцнення і розвитку в наше країні середнього класу,який за всіма параметрами (соціальним, економічним, політич-ним, культурним) є запорукою стабільності суспільства.

ПСИХОЛОГІЧНА ГОТОВНІСТЬ МОЛОДІ ДО ПОДРУЖНЬОЇ ВЗАЄМОДІЇ

Даценко С. В., V курс, група ПЛ–51, спеціальність «Психологія»,Інститут соціальних технологій

Науковий керівник: Питлюк-Смеречинська О. Д., к. психол. н., доцент

В останні десятиліття чітко проглядаються негативні тенденції усфері сімейно-шлюбних відносин серед молоді: погіршуєтьсяморально-психологічний клімат у молодіжних сім’ях; збільшуєтьсякількість розлучень і кількість неповних сімей; спостерігаєтьсяпоширення, так званих, вільних (цивільних) шлюбів; відбуваєтьсяпереважання професійно-кар’єрних цінностей над сімейними. Всеце свідчить про наявність чинників, що знижують цінність сімей-ного способу життя.

Однією з головних причин кризового стану інституту сім’ї єдуже незадовільна підготовка молоді до подружнього та батьків-ського життя. Теоретичний аналіз наукових джерел свідчить, щопроблеми у молодої сім`ї часто пов`язані з психологічною непідго-товленістю молодят: їхнім низьким рівнем психологічних знань,невмінням вирішувати міжособистісні конфлікти, нездатністювиявляти емпатію, взаємоповагу, турботу. Все це призводить до роз-чарування, незадоволення, небажання налагоджувати сімейні від-носини, зниження мотивації шлюбу.

237


Підготовка до сімейного життя — це тривалий і багатоплановийпроцес, показником результативності якого є готовність молодихлюдей правильно будувати свої взаємини у подружньому житті.

Мета нашого дослідження полягає в тому, щоб вивчити особли-вості психологічної готовності молоді до подружньої взаємодії, асаме: рольові очікування, домагання й мотивацію вступу до шлюбуюнаків та дівчат.

Шлюб — соціально регульована форма відносин між чолові-ком і жінкою, що встановлює їх права й обов’язки по відношеннюодин до одного й до їхніх дітей. Шлюб є основою формуваннясім’ї. Підготовка молоді до вступу в шлюб, до майбутнього сімей-ного життя — невід’ємна складова частина загальної системивиховання молоді. Сімейне життя, відкриваючи людині можли-вості для особистісного росту й щастя, що визначають стабіль-ність молодих сімей, виділяють готовність молоді до шлюбу — цеінтегральна категорія, що включає в себе: формування певногоморального комплексу, підготовленість до міжособистісного спіл-кування й співробітництва, здатність до самовідданості стосовнопартнера, наявність якостей, пов’язаних із проникненням у внут-рішній світ людини, висока естетична культура почуттів і повод-ження особистості, уміння вирішувати конфлікти конструктив-ним способом.

Відносини в сім’ї в значній мірі залежать від того, якими моти-вами молодь керувалась, вступаючи до шлюбу. Кожен мотив зале-жить від індивідуальних особливостей та потреб кожної людини.Рольова структура сім’ї визначається провідними цінностями, якірозвиваються протягом життєвого циклу сім’ї. Ступінь прийняттячленом сім’ї своєї сімейної ролі визначає ефективність її виконан-ня й успішність функціонування сімейної культури взагалі.

Отже, проблема психологічної готовності молоді до подруж-ньої взаємодії, набуває в сучасних умовах особливої актуальності,і потребує як теоретичного дослідження, так і практичного під-твердження, оскільки це може допомогти молоді бути більш гото-вою до вступу в шлюб і вміти правильно будувати відносинив подружжі.

238


ВПЛИВ САМООЦІНКИ ОСОБИСТОСТІ НА СІМЕЙНІ ВІДНОСИНИ

Дехтяренко Д. В., VI курс, група ЗПЛ-51, спеціальність «Психологія»,Інститут соціальних технологій, к. тел. (063)-2220510

Науковий керівник: Питлюк-Смеречинська О. Д., к. психол. н., доцент

Психологічні дослідження переконливо доводять, що особли-вості самооцінки впливають і на емоційний стан, і на ступінь задо-воленості своєю роботою, навчанням, життям, і на відносини з ото-чуючими, а також мають великий вплив на сімейні відносини.

Таким чином, самооцінка як найважливіший компонент ціліс-ної самосвідомості особистості, виступає необхідною умовою гар-монійних відносин людини як із самою собою, так і з іншимилюдьми, з якими вона вступає в спілкування і взаємодію. Адекватнасамооцінка корелює з позитивним відношенням до інших людей,а також здатністю до саморозкриття, встановленню глибоких міжо-собистісних контактів.

Актуальність теми визначається тим, що самооцінка є централь-ною ланкою довільної саморегуляції, визначає напрямок і рівеньактивності людини, її ставлення до світу, до людей, до самої себе.Самооцінка являє собою складний за психологічною природоюфеномен. Вона включена в безліч зв’язків і відносин із усіма психіч-ними утвореннями особистості і виступає в якості важливої детер-мінанти усіх форм і видів її діяльності і спілкування. Джерела умін-ня оцінювати себе закладаються в ранньому дитинстві, а розвитокі удосконалення його відбувається протягом усього людини життя.

Сім’я — невід’ємний осередок суспільства, і неможливо змен-шити її значення. Жодна нація, жодне цивілізоване суспільство необходилися без сім’ї. Осяжне майбутнє суспільства також немож-ливе без сім’ї. Для кожної людини сім’я — початок початків.Поняття щастя майже кожна людина зв’язує, перш за все, з сім’єю:щасливий той, хто щасливий в своєму будинку. І самооцінка кож-ного із шлюбних партнерів має велике значення для побудови гар-монійних і міцних сімейних відносин.

Самооцінка — оцінка особистістю самої себе, ролі своїх можли-востей, якостей і місця серед інших людей. Це найбільш істотнаі найбільш вивчена в психології сторона самосвідомості особистос-ті. За допомогою самооцінки відбувається регуляція поводженняособистості.

239


Від самооцінки залежать взаємини людини з оточуючими, їїкритичність, вимогливість до себе, ставлення до успіхів і невдач.Тим самим самооцінка впливає на ефективність діяльності людиниі подальший розвиток її особистості.

В благополучній сім’ї існує взаєморозуміння взаємоповага міжусіма її членами, спільність життєвої мети, позитивна моральнаатмосфера, приблизно однакова оцінка різних життєвих ситуацій,спільність інтересів в багатьох сферах духовного життя, взаємопо-годження стосовно взаємних справ і обов’язків, врахування взаєм-них інтересів розуміння душевних переживань, психологічна під-тримка, трудова співдружність, задоволення почуття власноїгідності, своєї значимості, взаємна довіра, людяність, доброта, чуй-ність, раціональні способи вирішення всіх сімейних проблем, розу-міння завдань сімейного виховання. Дитина в такій сім’ї почуваєсебе рівноправним членом сімейного колективу, проте її не балу-ють, залучають до посильної праці по дому, ставляться до її потребз розумінням. Роз’яснюють чому слід робити так, а не інакше, тощо.Така сім’я створює душевний комфорт, рятує від нервових переван-тажень. Саме такі сім’ї високо оцінюються дітьми, незважаючи наматеріальну забезпеченість батьків, їх освітній рівень. Саме в такихсім’ях діти найбільше цінують поради і допомогу батьків, насліду-ють їх особистий приклад. У нормальній сімейній обстановці дити-на виростає доброзичливою, гуманною, здібною до співчуття, уваж-ною, спокійною, оптимістичною, добрим товаришем з почуттямгумору, має тверді етичні правила і адекватну самооцінку.

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ УСПІШНОГО ЛІДЕРА

Єремейчук Т. П., У курс, група Пс-517, спеціальність «Психологія»,Навчально-науковий інститут психології та соціального забезпечення

Миколаївський національний університет ім. В. О. Сухомлинськогок. тел. 0677611354,

Науковий керівник: Шевчук О. С., к. пед. н., доцент

Однією з важливих проблем формування сучасних менеджерівє розвиток їх лідерських якостей, оскільки лідери покликані забезпе-чити сталий соціально-економічний розвиток країни. Саме томуформування менталітету лідерства є одним із актуальних завдань пси-хологічної науки та практики, для виконання якого виникає потребау дослідженні психологічних особливостей успішного лідера.

240


У зв’язку із цим потребують теоретичного обґрунтування таекспериментальної перевірки гіпотези щодо психологічних якос-тей успішного лідера: які саме особистісні якості є найважливіши-ми у досягненні успіху, чи можливо розвинути певні психологічніхарактеристики, що забезпечують успіх лідера?

Метою дослідження є ідентифікація й узагальнення психоло-гічних особливостей особистості успішного лідера.

Зважаючи на це наведемо основні наукові підходи щодо визна-чення успішності. Так у руслі психоаналітичного підходу успіш-ність визначається певними внутрішніми суперечностями та їхподоланням: природженим прагненням вищості та відчуттямнеповноцінності; між конформністю і незалежністю; між запрогра-мованою поведінкою та можливостями вільного вибору.

У руслі гуманістичної психології успішність особистості дослід-жується з точки зору людини як головної цінності. Концепція дис-позиційної саморегуляції особистості найважливіше значеннянадає мотивам досягнення як потреби індивіда досягати успіху урізних видах діяльності. Передумови розвитку успішності особис-тості простежуються у наукових працях Б. Г. Ананьєва, С. Л. Ру бін -штейна, О. М. Леонтьєва, Є. І. Клімова, О. Л. Журавльова, В. П. Поз -някова та ін.

Емпіричні дослідження дають підставу стверджувати, що вирі-шальним чинником формування позитивної концепції успішностіособистості лідера є гармонізація внутрішніх суперечностей міжінтуїцією, готовністю до ризику, незалежністю і відповідальністю;нестандартними вольовими діями і гнучкістю поведінки, спілку-вання, здатністю перетворювати свій особистісний потенціал науспіхи організації.

За даними опитування молодіжних лідерів, проведеного авто-ром на семінарах-тренінгах у Миколаївському Центрі підвищеннякваліфікації державних службовців, успішний лідер повинен мативисокий рівень інтелекту, який доповнюється високим рівнем про-фесіоналізму.

Необхідна риса успішного керівника — творчий характер, умілевикористання конструктивних ідей, що дозволяє знаходити вихід ізситуації невизначеності. На думку респондентів, успішному лідерувластива певна парадоксальність поведінки та мислення: він пови-нен бути жорстким і одночасно гнучким, м’яким, поступливим;бути серйозним і мати гостре почуття гумору; бути дружнім і до -ступ ним у спілкуванні й одночасно уміти тримати дистанцію у сто-

241


сунках з підлеглими; бути відданим своїй справі, але не втрачатиглузду при успіхах і поразках; мріяти та мати сильну волю; бутицілеспрямованим, але одночасно уміти вчасно змінити напрям дій;бути готовим ризикувати, але ґрунтовно все прораховувати; поєд-нувати домінантність поведінки й уміння ефективно працювати вкоманді.

Таким чином найбільш важливими складовими особистостіуспішного лідера є: сильна мотивація досягнення, психологічнагнучкість, готовність ризикувати, позитивне мислення. Домі ну ван -ня таких цінностей, як цікава робота і свобода, поєднується з емо-ційними якостями, як любов до справи, пристрасть, відчуття само-реалізації. Рівень освіти, сталість соціальних зв’язків, адаптивнийдосвід, професіоналізм є важливим доповненням особистості ліде-ра, який прагне та досягає успіху.

ФОРМУВАНЯ ДУХОВНОСТІ МОЛОДІ

Жук Д. В., ІІ курс, група ДК. 2. 1, спеціальність «Документознавство»Луцький інститут розвитку людини, к. тел. 0996617376

Науковий керівник: Терлецький В. К..

Однією з ознак цивілізованості країни, свідченням залученнясуспільства до світового співтовариства є рівень розвитку духовнос-ті молоді, моральні цінності та ідеали, котрі сповідує більшістьнаселення. Починаючи з 1991 р. моніторингові дослідження стано-вища молоді, проведені Українським інститутом соціальних дослід-жень постійно включали такі складові, як ціннісні орієнтації,духовність, громадянська самосвідомість, моделі поведінки, куль-турні потреби та рівень їх задоволення, соціально-економічні таполітичні процеси, професійно-трудова діяльність, стан здоров`я,рівень задоволеності різними аспектами свого життя, життєвіплани, сімейно-шлюбні стосунки тощо.

У повсякденному спілкуванні молоді люди найчастіше обгово-рюють саме ті проблеми, що турбують їх найбільше. Здебільшогопорушуються такі теми, як музика, про що засвідчили 56% опита-них віком 15-22 роки, спорт (відповідно 41%) та проблеми щодоорганізації відпочинку (відповідно 59%). За своєю актуальністю дляукраїнської молоді названі проблеми поступаються лише заробіткугрошей (їх обговорюють 71% респондентів) та проблемам, щопов’язані з одягом, зовнішністю та модою (відповідно 67%).

242


Зростання освітнього рівня молоді не призводить автоматичнодо підвищення незадоволення наявними можливостями для задо-волення культу потреб. Вочевидь, разом з безсумнівним зростан-ням культурних потреб, що супроводжує освітній процес, молодьотримує й необхідні навички і вміння для їх задоволення.Важливою характеристикою духовного світу людини є спосіб їїжиття. З одного боку, спосіб життя, притаманний тій чи іншійлюдині, істотно визначає стан її духовного здоров’я, а з іншого —сам зазнає істотного впливу духовних чинників, обумовлюєтьсяі конкретизується ними. Під час опитування респондентам булозапропоновано оцінити ступінь впливу різноманітних складових наформування способу життя. Перше місце за умовним рейтингомпосідає батьківська сім’я. На думку 76% опитаних віком 15–22роки, саме батьки найбільше впливають на спосіб життя дітей.Істотним визнано також вплив найближчого оточення (друзів,знайомих) — відповідно 74%. Водночас переважна більшість моло-дих українців вважає, що, крім цих чинників, багато чого у визна-ченні способу життя залежить й від самої людини.

В наш час духовний занепад суспільства негативно відбиваєть-ся на розвитку культури. До початку третього тисячоліття, під впли-вом бурхливого технічного прогресу та інформаційної революції,тенденції підриву духовності людини й культури в цілому суттєвопосилились. Вже зараз можна спостерігати повільне вмиранняістинно духовного мистецтва, домінування у творчості будь-якогонапрямку бездуховних елементів: супрареалізм і містика, окуль-тизм, спотворена еротика є сьогодні найбільш радикальними засо-бами дегуманізації суспільства.

Прийнято вважати, що, в ідеалі, культура та її складові частинипокликані духовно розвивати, морально вдосконалювати людину йсуспільство в цілому. Але в реальному житті при різному й нечітко-му визначенні самого поняття духовність, має місце наступнаситуація. Все, що людина творить, первісно народжується й розви-вається у глибинах її духу, тобто від наповнення духу людини зале-жить духовність або бездуховність створюваної нею культури.Виходячи з цього принципу екології духовності, психопатологічнітенденції сучасної масової культури повинні пояснюватися гли-бинною деформацією духу людини.

У цьому контексті велике занепокоєння викликають процеси,що відбуваються в усьому світі. Всеохоплююча перетворювальнадіяльність людини в сучасну епоху, її негативні безпосередні

243


й більш віддалені соціальні наслідки актуалізують відповідальністьусіх людей за збереження природи, її багатства. У таких умовахвизначення духовності як провідної характеристики людини, їїдуховних пріоритетів, обґрунтування системи цінностей, що маютьлягти в основу життя дитини, виступають на передній план усьогопроцесу її соціалізації.

ПСИХОЛОГІЧНА ПРИРОДА ТРУДНОЩІВМІЖОСОБИСТІСНОГО СПІЛКУВАННЯ

Зарудня Т. В., V курс, група ЗПЛ-51, спеціальність «Психологія»,Інститут соціальних технологій, к. тел. (063) 9524702

Науковий керівник: Малхазов О. Р., доктор психологічних наук,професор

Дослідження процесу спілкування переконливо доводять, щоспілкування є важливою умовою психічного розвитку людини інеобхідною умовою всякої спільної діяльності, воно являє собоюпроцес встановлення й розвитку контакту між людьми, обмінуінформацією, сприйняття учасниками спілкування один одного і їхвзаємодії.

Таким чином, спілкування як взаємодія, як рівноцінний обмінінформацією, враженнями, почуттями виступає необхідною умо-вою гармонійних відносин людини з іншими людьми, з якими вонавступає в спілкування і взаємодію. Позитивне спілкування коре-лює з позитивним відношенням до інших людей, а також здатністюдо саморозкриття та встановлення глибоких міжособистісних кон-тактів.

Актуальність теми визначається тим, що серйозною перепоноюна шляху до спілкування можуть стати ті труднощі, які виникаютьпри взаємодії. Між учасниками спілкування можуть виникатидвосторонні або багатосторонні ускладнення відносин, психологіч-на сторона яких пов’язана з такими особистісними властивостямиосіб, що спілкуються, як егоїзм, підозрілість, авторитарність,нещирість, нахабство, напористість. Такого роду труднощі, як пра-вило, супроводжуються нервово — психічною напругою.

Спілкування — невід`ємна частина людського життя і зменши-ти його значення неможливо. Спілкування виступає як міжособис-тісна взаємодія. Вступаючи в спілкування, тобто звертаючись до

244


кого — не будь з питанням, проханням, наказом, пояснюючи абоописуючи щось, люди за необхідністю ставлять перед собою метуздійснити вплив на іншу людину, домогтися від неї бажаної відпо-віді, виконання доручення, розуміння того, чого вона доти не розуміла.

Спілкування стає можливим тільки в тому випадку, якщо люди,що вступають у взаємодію, можуть оцінити рівень взаєморозумінняі дати собі звіт в тому, що являє собою партнер по спілкуванню.Учасники спілкування прагнуть реконструювати у свідомості внут-рішній світ один одного, зрозуміти почуття, мотиви поведінки,ставлення до значущих об’єктів

Актуальність дослідження обумовлена тим, що спілкування маєвеличезний вплив на формування людської психіки, її правильнийрозвиток. Спілкування між людьми допомагає їм обмінюватисяінформацією, сприймати і розуміти один одного, перейняти досвіді поділитися своїм. Спілкування в житті людини відрізняє її відінших біологічних істот на цій планеті. Труднощі, які проявляють-ся в міжособистісному спілкування заважають встановленнющирості, довірливості, легкості і людської близькості. Труднощіспілкування залежать від природних властивостей людини (біоло-гічні, психофізіологічні, особистісні), таких, як агресивність, три-вожність, ригідність і, інших, пов’язаних з темпераментом. Такожтруднощі можуть бути психогенними (внаслідок травм, стресів,фрустрацій), а також таким, які виникають при невдалому досвідіемоційних і соціальних контактів. Саме такі труднощі негативнопозначаються на співбесідниках та ускладнюють процес взаємопо-розуміння. При утрудненому спілкуванні всі учасники заряджають-ся негативними емоціями, негативної експресією і агресією, зазви-чай вибиваючись із звичного способу життя і вступаючи вконфронтацію.

Таким чином, міжособистісне спілкування відіграє важливуроль в організації життєдіяльності індивідів і груп, в процесі соціа-лізації, забезпеченні сприятливого клімату, сумісності і стабільнос-ті колективів. Від характеру, особливостей, успішності міжособис-тісної взаємодії залежить самопочуття, психічне здоров’я,продуктивність навчальної та професійної діяльності, ступіньсамореалізації людини.

245


ПРИЙНЯТТЯ УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ

Зубкова Т. С., V курс, група 5-МП, спеціальність «Психологія»,Новокаховський гуманітарний інститут, к. тел (050)-14-12-168


Кожна організація для здійснення ефективної діяльності визна-чає цілі, досягнення яких можливе лише внаслідок дій, які викону-ються в певній послідовності і є способом вирішення окремих, час-ткових завдань.

В умовах розвитку демократичного суспільства та становленняринкової економіки питання підвищення якості та ефективностіуправлінських рішень на всіх етапах від прийняття, розробки тареалізації, поряд із оперативністю набувають особливої актуаль-ності. Управлінське рішення розглядається як процес виробленнята реалізації раціонального варіанту розв’язання проблеми чи вирі-шення завдання.

Так, плануючи майбутню діяльність організації, керівникивизначають її цілі, способи їх реалізації та ресурси, необхідні для їхдосягнення. У процесі діяльності приймаються рішення щодо орга-нізаційної структури, організації виробничого процесу, розподілуробіт та забезпечення їх необхідними засобами.

Контроль передбачає прийняття рішень щодо вибору системиконтролю (масштабів, періодичності, форм контролю), аналізуотриманої інформації та здійснення коригуючих дій. Від того,наскільки обґрунтованими будуть ці рішення, залежатимуть успіхчи невдача організації, її процвітання чи занепад.

Управлінський процес постає як комплекс взаємопов’язанихоперацій, які виконуються в певній послідовності. Управлінськерішення — результат вибору суб’єктом управління способу дій,спрямованих на вирішення поставленого завдання в існуючій чиспроектованій ситуації. Управлінський процес постає як комплексвзаємопов’язаних операцій, які виконуються в певній послідовнос-ті та спрямовані на розв’язання конкретних завдань і досягненняцілей.

Найважливішим резервом підвищення ефективності всьогосуспільного виробництва є підвищення якості рішень, прийнятихкерівниками.

Важливою вимогою управлінського рішення є повноваження(владність) рішення — строге дотримання суб’єктом керування тих

246


прав і повноважень, що йому надані вищим рівнем керування.Збалансованість прав і відповідальності кожного органа, кожноїланки і кожного рівня керування — постійна проблема, зв’язана знеминучим виникненням нових задач розвитку і відставанням відних системи регламентації і регулювання.

Прийняття управлінського рішення вимагає високого рівняпрофесіоналізму і наявності визначених соціально-психологічнихякостей особистості, чим володіють не усі фахівці, що мають про-фесійну освіту, а всього лише 5-10% з них.

Основними факторами, що впливають на якість управлінсько-го рішення, є: застосування до системи менеджменту наукових під-ходів і принципів, методів моделювання, автоматизація керування,мотивація якісного рішення . Звичайно в прийнятті будь-якогорішення присутні в різному ступені три моменти: інтуїція, суджен-ня і раціональність.

Оскільки рішення приймаються людьми, то їхній характер бага-то в чому несе на собі відбиток особистості керівника, причетногодо їх появи на світі. У зв’язку з цим прийнято розрізняти урівнова-жені, імпульсивні, інертні, ризиковані й обережні рішення.

Реалізація управлінських рішень — важлива ланка технологіїуправління. Поки рішення не втілене у життя — це не рішення, алише наміри. Потрібна велика організаторська робота, щоб досяг-ти його реалізації. Часто справа ускладнюється тим, що люди своєюдіяльністю можуть вносити суттєві корективи у початковий варіантрішення (поліпшувати його або погіршувати), і здебільшого цевикликає додаткові «шуми» в системі, які потрібно долати. Томув технологічному ланцюзі управлінських операцій, спрямованих нарозв’язання проблем, складним і відповідальним є етап виконанняприйнятих рішень.

ПСИХОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ СТВОРЕННЯПОЗИТИВНОГО ІМІДЖУ ОСОБИСТОСТІ

Іваннікова Г. В., старший викладач кафедри Психології, Інститутусоціальних технологій Університету «Україна»

Останнім часом, імідж відіграє велику роль у життєдіяльностіособистості. На сьогодні дедалі більше людей замислюються надпитанням формування власного іміджу, його складових, приділя-

247


ють належну увагу цьому феномену як в особистому, так і у профе-сійному аспекті.

Зовнішній вигляд і манери поведінки виявляються у сукупнос-ті, створюючи образ людини, який оцінює оточення. Образ, якийсвідомо формується з розрахунком на сприйняття його іншими,називають іміджем. Імідж (англ. image — образ) (особистості чиорганізації) — враження, яке організація та її співробітники справ-ляють на людей і яке фіксується в їх свідомості у формі певних емо-ційно забарвлених стереотипних уявлень (думок, суджень про них).Тобто це узагальнений та емоційно забарвлений образ конкретногооб’єкта, що існує в масовій свідомості. Практика ділового етикетусвідчить, що імідж формується як на основі реальної поведінкилюдини, так і під впливом оцінок та думок інших людей.Соціально-психологічний феномен іміджу у тому, що він живе удумках людей, хоча вони його чітко розуміють. Імідж складається іззовнішнього образу (одягу і речей, міміки, поз і жестів) та внутріш-нього образу, який неможливо побачити, але який відчувається ідуже впливає на сприйняття людини оточенням (вміння правильноналагодити спілкування, позитивні якості особистості, вміннярозуміти людей і вміння справляти враження).

Імідж буває постійним і ситуативним, а аспектами, які створю-ють позитивний імідж особистості, є:

– візуальне сприйняття: фізична привабливість, манери, одяг тааксесуари;

– інтелектуальне сприйняття: особистісні характеристики, яківиявляються під час спілкування та взаємодії;

– статусне сприйняття: професія, посада, становище у суспільстві;– соціальний фон, особистісні характеристики оточення: сімґя,

друзі, знайомі, колеги;– вплив інтер’єра на сприйняття: стиль, кольорове і звукове

оформлення, просторові характеристики;– моральні цінності та манери поведінки. В основу іміджу покладено формальну систему ролей, які люди-

на програє в своєму житті. Вона доповнюється внутрішніми особ-ливостями особистості, зовнішніми даними, одягом, соціальнимсередовищем, представником якого вона є. Імідж повинен створю-вати певні позитивні асоціації, бути розрахованим на конкретнуаудиторію й адекватним реальному стану речей. Імідж повиненговорити про нас те, що ми самі хотіли б. Є люди, які, спілкуючисьз іншими, ніби підлаштовуються під їхні очікування, підкоряють їм

248


свої цілі. Для інших людей характерною є здатність впливати наіншого активним формуванням свого образу. Така здатність нази-вається самопрезентацією. Дослідженням феноменології самопре-зинтації займались представники найрізноманітніших шкіл і течійзарубіжної психології (Є. Аронсон, Р. Баумейстер, М. Вейґольд,І. Гоффман, І. Джонс, Д. Майерс, Т. Піттман, М. Снайдер,Дж. Тедеші, Р. Чалдіні, В. Шленкер) та вітчизняної психології(Н. В. Амяга, Г. В. Бороздіна, Є. Л. Доценко, Ю. М. Жуков, О. М. Зи -мачова, А. С. Кравченко, І. Ю. Малкова, К. В. Михайлова, З. Кар -пенко, Н. В. Корчакова, Н. М. Токарева).

Виходячи з вище сформульованих визначень, ми можемо ствер-джувати що формування іміджу — це процедура, спрямована наутворення у людей (аудиторії іміджу) певного образу об’єкта (про-тотипу іміджу) з певною оцінкою цього образу у вигляді свідомогоабо не свідомого погляду на цей образ (прототип іміджу) з метоюдосягнення психологічного потягу аудиторії іміджу до даногооб’єкта. Створення власного іміджу — це довготривалий та склад-ний процес, успішність якого залежить від умов та технологій йогоформування.

ПСИХОЛОГІЧНІ ЧИННИКИ ЕФЕКТИВНОЇПРОФОРІЄНТАЦІЙНОЇ РОБОТИ В ПІДЛІТКОВОМУ ВІЦІ

Іллєнко А. І., V курс, група ПЛ-51, спеціальність «Психологія»,Інститут соціальних технологій, к. тел. (098)-8336968

Науковий керівник: Сердюк Л. З., д. психол. н.

В умовах реформування освіти особливу актуальність, необхід-ність розробки профорієнтаційної роботи відчувають педагоги іпсихологи шкіл всіх типів: гімназій, ліцеїв, колегіумів, котрі здійс-нюють навчання учнів за різними профілями — природничо-науковим, гуманітарним, економічним, правознавчим, технічним,екологічним тощо. Адже вони безпосередньо стикаються з питан-нями організації навчально-виховної роботи, що спрямована самена розвиток в учнів якостей творчої особистості. У цьому контекстіпрофорієнтаційну роботу доцільно розглядати як важливий психо-лого-педагогічний принцип, основу якого складає сукупністьвихідних теоретичних положень про особистість та практичнихметодичних засобів, що сприяють її цілісному розумінню, вивчен-ню та гармонійному розвитку.

249


Правильне виявлення професійних інтересів і схильностейє важливим прогностичним фактором задоволеності професієюв майбутньому. Причиною неадекватного вибору професії можутьбути як зовнішні, соціальні, фактори, пов’язані з неможливістюздійснити професійний вибір по інтересах, так і внутрішні, психо-логічні, фактори, пов’язані з недостатнім усвідомленням своїх про-фесійних схильностей або з неадекватним поданням про зміст май-бутньої професійної діяльності.

Невдале професійне, а в більше широкому змісті — і трудове,самовизначення й самореалізація може стати серйозною причиноюбагатьох психологічних, життєвих, екзистенціальних, а може навітьі патопсихологічних, проблем.

Самовизначення у школяра виникає наприкінці навчанняв школі, коли людина стоїть перед необхідністю вирішувати про-блему свого майбутнього. Самовизначення відрізняється від про-стого прогнозування свого майбутнього життя, від мріянь, пов’яза-них з майбутнім. Воно ґрунтується на вже стійко сформованихінтересах і прагненнях суб’єкта, припускає врахування своїх мож-ливостей і зовнішніх обставин, воно опирається на світогляд під-літка, що формується, й пов’язане з вибором професії.

Наприкінці перехідного періоду самовизначення характеризу-ється не тільки розумінням самого себе — своїх можливостейі прагнень, але й розумінням свого місця в людському суспільстві йсвоєму призначенні в житті. Самовизначення, як професійне, такі особистісне, стає центральним новоутворенням цього віку. Ценова внутрішня позиція, що включає усвідомлення себе як членасуспільства, прийняття свого місця в ньому.

В IX класі зростає тривожність, пов’язана із самооцінкою. Дітичастіше сприймають відносно нейтральні ситуації як ситуації, якімістять погрозу їхнім представленням про себе й через це пережи-вають страх, сильне хвилювання. Підвищення рівня такого родутривожності в порівнянні з VIII класом викликано, головнимчином, особливим положенням випускного класу, іспитами, щопередбачуються попереду, відбором в X клас і, можливо, початкомнового життєвого шляху.

Профорієнтаційна робота серед школярів все настійливішеутверджується як ключовий психолого-педагогічний принципорганізації навчально-виховного процесу, від якого багато в чомузалежить ефективність переорієнтації системи освіти на розвитокособистості школярів.

250


Конкретна спрямованість профорієнтаційної роботи, її зміст,форми і методи мають врахувати реальні психологічні характерис-тики особистості школяра, що виявляються вході спеціально орга-нізованого, всебічного, цілісного психодіагностичного вивченняйого особистості з реальними якостями, досягненнями і проблема-ми в умовах постановки профорієнтаційної роботи у школі.

СПРИЙНЯТТЯ ПОЧУТТЯ ГАРМОНІЇ В СУЧАСНИХ МУЗИЧНИХ ТВОРАХ

Кекелєва Н. М., 5 курс, група ЗПЛ-51, спеціальність «Психологія»,Інститут соціальних технологій, к. тел. (093)-1026163

Науковий керівник: Клименко В. В., доктор психологічних наук,професор

У багатьох випадках психологічної практики найбільш ефек-тивними залишаються методи, що включають в себе елементикатарсису.

Психологічний зміст поняття «катарсис» полягає в емоційномупотрясінні, яке відчуває людина під впливом на неї творів мистец-тва і здатному привести до того, що вона звільняється від незнач-них переживань і думок, і відчуває стан внутрішнього очищення. Зметодів фасилітації катарсису, як особливо ефективний, є спеціаль-но підібрана музика. В особливих випадках музика може бути спе-ціально написана з урахуванням обставин та індивідуальних нахи-лів клієнта або групи.

Метою нашого дослідження було дослідити розвиток і впливпереживання катарсису і почуття гармонії під час прослуховуваннясучасної музики.

Для першого дослідження в якості інструментарію будуть засто-совані класичні музичні твори, що містять «золотий переріз», такзвану «золоту пропорцію», яка є еталоном гармонійності музично-го твору і сучасна музика різних жанрів. Оцінування буде проводи-тись за допомогою методу незалежних експертних оцінок, за деся-тибальною шкалою.

Чи не втратила музика своєї гармонійності за останні сторіччя?Як сучасна людина сприймає музичні витвори мистецтва нашихпредків? Чи є вони досі актуальними, чи може музичне сприйняттяеволюціонувало разом із людиною?

251


Оці цікаві питання для мене, як для психолога і людини, котраі дня, напевно, не може прожити без музики, є актуальними і нара-зі ставлю задачу їх дослідити і отримати відповідь.

Піфагор і Платон твердо знали, що музика відображає порядокі гармонію у Всесвіті, і тому здатна відновити порушену гармоніюв людському тілі.

Аристотель говорив, що музика очищає не тільки тіло, а й душу. Слухаючи музику, ми не тільки отримуємо естетичне задоволення,але й пізнаємо в її образах реальний світ, людей, їхні почуття тадумки. Тому музика і сама є об’єктом пізнання. Чи не найголовні-шою метою музики є звернення до почуттів людини, їх удоскона-лення. Слухаючи музику, люди піддаються її очищуючій дії.

Музика може зрушити ситуацію в тому напрямку, який необхід-ний в обставинах на даний момент. Неприємна, «важка» емоціяможе бути пригнічена звичними механізмами, якщо вчасно незазвучить і не підхопить цю емоцію відповідна музика. По суті,музика впливає саме на емоційний план людини і насичує його.Для посилення переживання катарсису, що призводить до очищен-ня емоційного плану людини від негативних станів, необхідно пра-вильно направити потік емоцій, присутніх в музиці. Потрібно вра-ховувати, що мається на увазі та обставина, що ситуаціяпереживання певної емоції вже знаходиться в розвитку. Музикаповинна лише підхопити і посилити інтенсивність конкретної емо-ції, або спрямованого емоційного потоку. Емоція, як хвиля, моженакотити і стихнути ненадовго, але потім знову почне наростати, і вцей момент її можна підхопити і розігнати для більш крутого і три-валого сплеску. Глибина переживання катарсису може бути ви -міряна не тільки моторною активністю тіла, але також тривалістюпереживання «очищення» від важких і негативних пригніченихемоцій.

Розглядаючи емоцію як психічне відображення актуальногостану потреб (С. Л. Рубінштейн), можна точніше підійти до питан-ня вибору музичного матеріалу, який також повинен, для відповід-ності цілям, створювати емоційне поле проявів актуальних потребсамореалізації та перспективного розгортання у психічній реаль-ності.

252


ПРОФІЛАКТИКА ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ СЕРЕД МОЛОДІ

Козлов Є. А., VI курс, група ПЛ-51, спеціальність «Психологія»,Інститут соціальних технологій, к. тел. (063)-2250513Науковий керівник: Купрєєва О. І., к. психол. н., доцент

Питання девіантної поведінки є досить актуальним і цікавим.Саме через неї проходять негативні витоки соціуму. Внаслідок відхи-лень від нормальної поведінки відбувається руйнація спокійногоукладу життєдіяльності. Молодь є найактивнішим психологічнимсуб’єктом і тому прояви соціальне неприйнятної поведінки найви-разніше проявляється саме у них. В цьому віці, коли не сформованийстійкий світогляд, особи найбільше піддаються зовнішньому впливу.Сприймаючи інтереси, погляди оточуючих, вони обирають, всоту-ють їх у себе і в подальшому керуються ними. З розвитком девіантноїповедінки у молоді все більше затуплюються позитивні відчуття івона може стати резервом для майбутньої злочинності. Вивченняпроблеми схильності до девіантної поведінки молоді, актуальністьякої безсумнівна, потребує, насамперед, визначення її місця у систе-мі координат більш широкого соціального змісту. Такими, на нашудумку, є проблема нормативної поведінки соціалізованого індивіда,особистості в суспільстві. Поняття норми імпліцитно містить у собіможливість відхилень від неї. Власне кажучи, говорити про норма-тивну поведінку можливо лише на тлі якоїсь іншої, ненормативної,такої, що відхиляється від норми, отже, є соціальне небажаною і, від-повідно, соціальне не схвалюваною. Ступінь соціальної «незручнос-ті» різних видів ненормативної поведінки різниться — від таких, щовикликають осуд найближчого соціального оточення, до вчиненнятяжких злочинів, покарання за які передбачає повну ізоляцію особивід суспільства. Людина як особистість формується під впливом сис-теми соціальних відносин, у яку вона включена; цей процес детермі-нується сукупністю соціальних норм, чинних на даний момент у сус-пільстві. Таким чином, соціальні норми є вимогами (правилами)суспільства щодо поведінки особистості, визначаючи характер,а також межі можливих і припустимих її проявів. Ці вимоги можутьбути закріплені в письмових джерелах (законах, статутах і т. ін. ), хочаздебільшого це необов’язково. Більшість соціальних норм об’єкти-вуються, виражаються зовні через уявлення і зразки поведінки спіль-ноти, що відтворюються з покоління в покоління досить регулярно й

253


у масовому масштабі. Нормативна регуляція характеризується, першза все, специфікою об’єкта регулювання: їй підлягають лише ті видиіндивідуальної поведінки, які мають масовий характер. До такихвидів поведінки пред’являються певні вимоги, що виражають відпо-відну суспільну потребу, причому виконання цих вимог не може бутизабезпечено іншими формами соціальної, економічної, психологіч-ної детермінації. Нормативна регуляція характеризується такожнаявністю методів і засобів, якими особи стимулюються до виконан-ня відповідних вимог. Такими, зокрема, є різні форми соціальногоконтролю за індивідуальною поведінкою. Нарешті, нормативнарегуляція передбачає наявність ціннісно-нормативної свідомості.Для людського суспільства характерна більш-менш стійка впорядко-ваність суспільних відносин, відповідна потребам суспільства у ціло-му чи домінуючих груп. Така впорядкованість досягається у результа-ті встановлення і дії соціальних норм, у яких закладено відповіднийвид поведінки, її форму і характер взаємовідношень. Суспільні вимо-ги до особи, виражені у нормі, регламентують соціальну поведінку зрізним ступенем деталізації: а) жорстко визначається модель пове-дінки, конкретний варіант діянь; визначається лише принципи,яким належить керуватися при виборі конкретного варіанту діянь; в)визначається лише загальна мета, для досягнення якої особа самаобирає засоби її здійснення. Тому важливо розглянути основніпоняття і теорії щодо девіантної поведінки, основні підходи до розу-міння, зрозуміти її сутність та фактори, які, як каталізатори, вплива-ють на динаміку даної поведінки. На цій базі виявити найефективні-ші шляхи до розв’язання проблеми, недопущення виникненняоснов «поведінки відхилення» з метою стабілізації соціального сере-довища в моральному та правовому плані.

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ТВОРЧИХЗДІБНОСТЕЙ ОСОБИСТОСТІ В ПІДЛІТКОВОМУ ВІЦІ

Колковець І. А., ІІ курс, група Пс-2, спеціальність «Психологія»Рівненський інститут Університету «Україна», к. тел. (097)-3727618

Науковий курівник: Стасюк М. І., доцент

На сьогодні у суспільстві виникла нагальна потреба в творчих,діяльних і обдарованих, інтелектуально й морально розвиненихгромадянах. Розвиток творчих здібностей необхідно розпочинати зраннього віку, враховуючи наявні нахили дитини. Чим раніше

254


починається розвиток здібностей, талантів, тим більше шансів на їхрозкриття.

Питання про розвиток творчих здібностей дітей дошкільного ймолодшого шкільного віку досить широко розроблялось у психоло-го-педагогічній літературі (Ю. Гільбух, В. Дружинін, В. Моляко,О. Матюшкин, Л. Обухова), однак формуванню творчих здібностейу підлітковому віці належна увага не приділялась. Підлітковий вік упевному розумінні є унікальним, адже багато складових психікипідлітка знаходяться в стадії активного формування. Суттєві зру-шення відбуваються і в розвитку самосвідомості, відбуваєтьсяактивне становлення особистості. Усе це є гарною базою для роз-витку творчих здібностей підлітка.

Трактування поняття «творчі здібності» визначається підходамидо пояснення природи цього феномена. Умовно підходи до розу-міння творчості можна поділити на чотири групи:

– дослідження продуктів творчої діяльності (Т. Амабайл,Ф. Баррон, Р. Вайсберг, Х. Грубер, Х. Гарднер, В. М. Дружинін);

– дослідження впливу зовнішніх умов, насамперед соціальних(С. Бірюков, А. Воронін, О. Григоренко, В. Дружинін);

– дослідження творчого процесу (Ф. Баррон, О. Губенко,К. Джорджтаун, П. Торранс, Т. Третяк, З. Фрейд, Дж. Уоллес);

– вивчення особистості творця: залежність творчої продуктив-ності від інтелекту в цілому (Г. Айзенк, Д. Векслер, Р. Стернберг,Л. Термен), від рис особистості, їх своєрідного набору і поєднання(Т. Амабайл і М. Коллінз, К. Мартиндейл, І. П. Павлов, Р. Стернберг,К. Юнг, Х. Швет і ін. ); дослідження «Я» (self, ego) у зв’язку з креа-тивністю (Г. Айзенк, Ф. Баррон, Х. Гоу, Р. Кеттелл й ін. ); творчістьяк важлива характеристика самоактуалізації (А. Адлер, А. Маслоу).

Сучасні науково-психологічні дослідження наголошують, щотворчі здібності можна не лише розвивати, але й формувати. Творчіздібності підлітків найбільш ефективно формуються у ході продук-тивної творчої діяльності. Творчість, індивідуальність, фантазіяпроявляються навіть у мінімальному відході від зразка. Творчістьпідлітків розуміють як процес створення ними оригінальних про-дуктів, виробів, у ході роботи над якими самостійно застосовують-ся засвоєні знання, уміння, навички, здійснюється їх перенесення,комбінування відомих способів діяльності або створення новогодля підлітка підходу до виконання завдання.

Формування і розвиток творчих здібностей у підлітковому віцівизначається взаємодією низки чинників:

255


– внутрішніх — вікових й індивідуально-психологічних особ-ливостей особистості (самооцінка, рівень тривожності, агре-сивність, спрямованість особистості, акцентуації характеру,властивості ВНД тощо), статевих відмінностей, стилів органі-зації розумової діяльності;

– зовнішніх, представлених факторами мікросередовища:характером і системою сімейного виховання, впливом школиі спілкування з однолітками.


1. Богоявленская Д. Б. Психология творческих спосібностей: Учебноепособие для студ. высш. учеб. заведений / Д. Б. Богоявленская. — М.:Академия, 2002 — 320 с.

2. Гергель Є. Л. Сучасний стан вивчення проблеми креативності взарубіжній та вітчизняній психології / Є. Л. Гергель // ВісникХарківського університету. — Харків, 2001. — № 517. — С. 26–31.

3. Дружинин В. Н. Психология творчества / В. Н. Дружинин //Психологический журнал. — Т. 26. — №5. — 2005. — С. 101–109.

ПСИХОЛОГІЧНІ ЯКОСТІ СУЧАСНОГО КЕРІВНИКА

Колос О. О., V курс, група 5-МП, спеціальність «Психологія»,Новокаховський гуманітарний інститут, к. тел (099)-40-58-268


У процесі виконання своїх функцій керівника взаємодіє з коле-гами, підлеглими, керівниками, акціонерами, постачальниками,споживачами, представниками контролюючих органів та іншимилюдьми і організаціями, які безпосередньо чи опосередкованопов’язані з діяльністю даної організації. Щоб працювати з людьми,які відрізняються за своїм статусом та інтересами, керівник пови-нен мати сукупність специфічних особистісних рис, які посилюютьдовіру і повагу з боку тих, з ким вони контактують.

Найчастіше виокремлюють такі обов’язкові для управлінцяякості, як компетентність, висока відповідальність, відчуття новогота вміння йти на розумний ризик, творчо розв’язувати проблеми,сміливість у прийнятті рішень, гнучкість, розуміння ситуації, гос-тре сприйняття нових потреб, відчуття часу, подій, комунікабель-ність, здатність установлювати контакти, увага до підлеглих тощо.Усі ці якості мають інтегральний характер, адже містять у своємускладі простіші компоненти.

256


Риса, яка особливо необхідна керівнику будь-якого рівня — цекомунікабельність. Йому не обійтися без цих навичок у більшостіситуацій, оскільки його діяльність зводиться саме до того, щобдосягти конкретних цілей за допомогою інших людей. Однією зкомунікативних навичок є навичка спілкування — обміну інформа-цією. Саме спілкування сприяє веденню справ всередині організа-ції і встановленню сприятливих взаємовідносин організації із зов-нішнім середовищем. Кваліфікований керівник завжди чутливосприймає реакцію людей на його слова і прислуховується до того,що вони говорять у відповідь.

Кваліфікований керівник знає, як обирати найбільш адекватніінформаційні засоби чи канали комунікацій. Уміння спілкуватися злюдьми, швидко і без напруження увійти в контакт з будь-якоюлюдиною, впливати на людей, виступати публічно — умова успіхууправлінської діяльності. Керівник має бути тонким психологом,який відкриває у працівників внутрішні сили і здібності, про які ті,можливо, і самі не підозрювали; застерігає від помилок, підтримуєу хвилини сумнівів і невдач.

У роботі йому заважатиме надмірна емоційність, яка впливає нахід прийняття рішень та їх виконання. Емоційний керівник схиль-ний до імпульсивних, поквапливих, необґрунтованих дій, іноді догрубощів у спілкуванні. Надмірна емоційна напруга негативновпливає і на інтелектуальну діяльність, і на взаємовідносини зколективом. Разом з тим емоційність є позитивним фактором вуправлінні. Почуття сприяють піднесенню фізичних і духовнихсил, формуванню захопленості справою, без чого успіх неможли-вий. Важливою для керівника є властивість само рефлексії, тобтопотреба і уміння самопізнання. Актуальним на сьогодні залиша-ються питання формування професійно-етичної культури майбут-нього спеціаліста, що виявляється у певних моральних категоріях,які виступають якостями особистості менеджера і визначаютьсянауковцями як відносно стійкі утворення особистості, що не зале-жать від тимчасової ситуації, і які є виявом моралі та волі людини.

Ступінь морального розвитку, що проявляється у культуріморальної свідомості, культурі моральних почуттів та моральноїповедінки, характеризує рівень моральної культури керівника: йогосвітоглядні позиції, етичні знання i переконання; спроможністьдовіряти, поважати, співпереживати людям; спосіб здійсненняв моральній практиці особистих міркувань і почуттів, ступінь їхперетворення в повсякденну норму поведінки. На культуру управ-

257


ління впливає ряд чинників, які має враховувати керівник: загаль-нокультурний рівень розвитку країни, рівень розвитку законодав-чо-правової сфери, технологічна культура, яка містить культуруінформаційних систем, документів, правил та інструкцій, рівеньрозвитку конкретного об’єкта управління.

Тож для професійного становлення необхідні не тільки знання,які дають сучасні вищі навчальні заклад, а й певні особистісні якос-ті людини та її вибір і бажання працювати за обраним фахом.

ПРОЯВ ЛІДЕРСЬКИХ ЯКОСТЕЙ У СТУДЕНТСЬКОМУ КОЛЕКТИВІ

Кондратюк І. В., 1 курс, група БО-28, спеціальність «Фінанси та кредит»

Хмельницький торгівельно-економічний коледж Київського національного економічного університету

Науковий керівник: Шпичко Інна Олександрівна

На сьогодні розвиток лідерських якостей є досить актуальним,адже постала гостра потреба в новому поколінні лідерів зі страте-гічним мисленням, неординарним баченням ситуацій, впевненіс-тю в успіху. Формування та виховання сучасного лідера розпочина-ються з малої групи.

Лідер — це особистість, що користується визнанням та автори-тетом групи і за якою група визнає право приймати рішення про діїу важливих ситуаціях, бути організатором діяльності групи і регу-лювати відносини в групі [1, с. 157].

Лідер у новому середовищі займає активну позицію в організаціїспільної діяльності колективу, може взяти відповідальність на себеза прийняті рішення, за результати їх виконання. Оскільки, длялідера, який виступає взірцем для наслідування та предметом пова-ги в новому середовищі важливу роль відіграють особисті позитивніякості, саме від нього залежить успіх сформованості та згуртованос-ті колективу. Йому необхідно обрати засоби, які б сприяли об’єд-нанню групи у колектив. Важливо, щоб у лідера були наявні не лишелідерські якості, але й визнання групою його як лідера.

Лідери можуть бути офіційними (староста) та неофіційними(активні члени колективу). Проте, справжнім лідером колективу єтой, хто завдяки своїм особистісним якостям виявляє переважний

258


вплив на інших, вирішуючи виробничі завдання. Такий лідер чіткоусвідомлює обсяг завдань на найближче і найвіддаленіше майбут-нє, бачить шляхи їх оптимального вирішення і працює на більшвисокому рівні порівняно з іншими членами команди [1, с. 157].

Важливе значення для виховання лідерів має студентське само-врядування. Відносини лідера та його оточення виступає важливимаспектом лідерської організації влади. Цілеспрямованість, принци-повість, усвідомлення особистої відповідальності перед групою,якою керує, розуміння її завдань і запитів є невід’ємними якостямилідера. Вони мають бути вироблені у членів групи, бо саме вони йоб’єднують лідера з його оточенням.

У розвитку лідерських якостей студентів важливу роль відіграєвикладач, який виконує роль не лише наставника та вчителя, але ілідера у студентській групі. Викладач як лідер обґрунтовує мету тажиттєвий сенс особистості, мотивує студентів на досягненнянавчально-виховної мети, контролює й корегує спільні групові дії,особистим прикладом підтверджує ці ідеї.

У книзі «Primal Leadership» Деніел Гоулман, Річард Бояцис таЕнні Маккі описують шість стилів лідерства (йдеться саме простилі, а не типи), що впливають на емоційні стани людей — послі-довників лідера:

1. Лідер-мрійник — він підштовхує людей до спільної мети,говорячи, куди їм іти, не пояснюючи при цьому, як саме досягтимісця призначення.

2. Лідер-тренер знаходить зв’язок між потребами колективу тацілями організації за рахунок проведення довгих розмов, що зачі-пають не лише сферу роботи, але й особисте життя.

3. Лідер-компаньйон піклується про міцні зв’язки та гармоніюу колективі.

4. Демократичний лідер звертає увагу на внесок у роботу коман-ди та виконання обов’язку.

5. Лідер, який задає темп, створюють складні та захоплюючізавдання для тих, хто вимагає ідеального виконання та стає при-кладом для інших при виконанні цих завдань.

6. Лідер-командир дає чіткі вказівки зі своєї міцної позиції таочікує їх повного виконання (не очікуючи згоди працівника). Такілідери потребують емоційного самоконтролю для досягнення успі-ху, тому вони можуть здаватися холодними і віддаленими [2].

На думку авторів книги «Primal Leadership», лідер може вико-ристовувати будь-який з наведених стилів лідерства. Проте найкра-

259


щий ефект він отримає від вдалого поєднання кількох стилів взалежності від тої чи іншої ситуації.

Таким чином, лідер необхідно швидко орієнтуватися в новихумовах середовища, приймати рішення, бути успішним організато-ром у колективі, уникати невигідних ситуацій чи, навпаки, створю-вати вигідну сукупність обставин, бути готовим до тимчасовихневдач.


1. Загальна психологія: підруч. для студентів вищ. навч. закладів / С. Д. Максименко, В. О. Зайчук, В. В. Клименко, В. О. Соловієнко. Зазагальною редакцією акад. С. Д. Максименка — К. : Форум, 2000. —543 с.

2. http://gurt. org. ua/articles/18985/

ГЕНДЕРНІ ВІДМІННОСТІ КОМУНІКАТИВНИХЗДІБНОСТЕЙ У ПІДЛІТКОВОМУ ВІЦІ

Кондратюк Н. В., V курс, група ПС-51-13(с), спеціальність «Психологія»,

Вінницький соціально-економічний інститут, к. тел. (068)-0005186Науковий керівник: Потоцька І. С., старший викладач кафедри психології

Актуальність теми: Проблема комунікативних навичок особли-во актуальною є в підлітковому віці, адже підлітковий вік, сенcи-тивний до комунікативного розвитку, є періодом остаточного від-шліфовування даного роду умінь і навичок, засвоєння зразківповедінки і соціальних ролей, набуття досвіду спілкування, йогокультури.

Метою даного дослідження є визначити гендерні відмінності укомунікативних здібностях підлітків.

Дослідження комунікативних здібностей відбувалось за допо-могою методики КОС-2 серед учнів 6-А та 6-Б класу Кожухівськоїзагальноосвітньої школи №1. У дослідження взяло участь 54 підліт-ки, серед них 30 хлопців та 24 дівчини. Загальні результати за вищевказаною методико подані у таблиці 1.

За результатами наведеними у таблиці можемо стверджувати,що в учнів 6-х класів комунікативні та організаторські здібностізнаходяться на середньому рівні розвитку. Це свідчить про те, щопідлітки прагнуть до контактів з людьми, відстоюють свою думку,

260


однак, потенціал їх схильностей не відрізняється високою стійкіс-тю. Бажаним є проведення виховної роботи з формування і розвит-ку цих здібностей.

З метою дослідження гендерних відмінностей розвитку комуні-кативних здібностей побудовано кругові діаграми, дивись рис. 1 тарис. 2.

Розглянемо рис. 1. Розвиток комунікативних здібностей у дів-чат підлітків знаходиться на високому рівні, це свідчить про те, щовони швидко знаходять друзів, прагнуть розширити круг своїхзнайомих, допомагають близьким і друзям, проявляють ініціативу в

Таблиця 1Рівні прояву комунікативних та організаторських здібностей у підлітків

Здібності Дуженизький Низький Середній Високий Дуже

високий

комунікативні 5% 20% 40% 20% 15%

організаційні 15% 15% 40% 20% 10%

Рис. 1. Рівні розитку комунікативних здібностей у дівчат підлітків

Рис. 2. Рівні розитку комунікативних здібностей у хлопців підлітків

261


спілкуванні, здатні приймати рішення у важких, нестандартнихситуаціях.

Розглянемо рис. 2. У хлопців підлітків комунікативні здібностірозвинуті на середньому рівні, це свідчить про те, що вони прагнутьдо контактів з людьми, відстоюють свою точку зору, проте потенці-ал їх схильностей не відрізняється високою стійкістю.

Висновки: дослідження гендерних відмінностей комунікатив-них здібностей засвідчує більш високий їх рівень у дівчат підлітківніж у хлопців.


1. Бендас Т. В. Гендерная психология: Учебное пособие. — СПб. :Питер, 2005. — 431с.

2. Берн Ш. Гендерная психология. — СПб, 2004. — 320с. 3. Практикум по гендерной психологии/Под ред И. С. Клециной. —

Питер, 2003.

ДЕВІАНТНА ПОВЕДІНКА СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ

Косолапова Олена, студентка 4 курсу, спеціальності «видавничасправа та редагування», Кіровоградський інститут розвитку людини

Науковий керівник: Рубан Л. О., к. філо. н., доцент, завідувач кафедри соціально-економічних дисциплін

Актуальність. Основою регулювання поведінки в сучасному сус-пільстві є соціальні норми, які фіксують в собі існуючу систему цін-ностей соціуму. Зміни, що відбуваються в даний час у сферах сучас-ного суспільства, підривають сформовані основи життя, пору шу ютьрівновагу всієї системи в цілому. Студентство в даному контекстістановить особливий інтерес в силу свого положення в соціумі.

Дослідженням проблеми девіантної поведінки в цілому та сту-дентської молоді окремо займалось безліч науковців, серед них:Е. Дюркгейм, Р. Мертон, Ж. М. Гюйо, Ч. Ломброзо.

Постановка проблеми. Відхилення від прийнятих норм і стан-дартів і подальша поведінка називається девіантною (від лат.Deviatio — відхилення). Його можна визначити як окремі дії (чисукупність дій), які знаходяться у боротьбі з прийнятими у суспіль-стві юридичними, моральними, соціальними нормами. До най-більш виражених девіацій відносять так зване деліквентні (протип-равні) дії. Девіантними будуть також дії, які дистанціююся від норм

262


моралі, які так сильно вросли в наше суспільство. Різновидамитакої аморальної поведінки є: алкоголізм, наркоманія, токсикома-нія. Також наднебезпечними є: схильність до суїциду, акцентуаціїхарактеру, патології сексуальної сфери.

При аналізі взаємодії суспільства і особистості з точки зору соці-ального контролю можна виявити внутрішню суперечливість взаємо-дії. З одного боку людина знаходить соціальні якості і соціально обу-мовлену індивідуальність тільки під впливом соціальної системи, а зіншого — не зможе розвинути індивідуальність і самореалізуватися,якщо буде сліпо копіювати пропоновані системою зразки культури.

Щодо соціального контролю, то він здійснюється за допомогоюреакції суспільства, соціальної спільності на індивідуальну поведін-ку особистості. Регулятивну роль грають не тільки санкції за вчине-ні дії, а й очікування застосування санкцій за ще не вчинені дії.

Особливості поведінки студентської молоді, в тому числі і від-хиляється від норми, визначаються впливом наступних чинників:1) віком; 2) транзитивність; 3) соціокультурним середовищем існу-вання; 4) специфікою студентського колективу.

Транзитивність студентства виражається в його проміжномуположенні між пасивним об’єктом турботи держави і активнимучасником соціальної дії. «Проміжність» становища студентськоїмолоді створює передумови для девіантності в її середовищі у зв’яз-ку з тим, що, виступаючи в якості об’єкта опіки держави, студентиразом з тим вже відчувають якусь незалежність і намагаються її реа-лізувати в різних вчинках, не відчуваючи при цьому відповідально-сті за них. Поєднання незалежності і безвідповідальності породжуєповедінку, що відхиляється.

Велика вірогідність того, що поява в студентській групі індиві-дів, думки і вчинки яких суперечать загальноприйнятим нормам іправилам, призведе до швидкого поширення девіантних формповедінки серед інших членів групи.

Специфіка студентства як особливої соціально-демографічноїгрупи актуалізує проблему вивчення девіантності в його середовищі надвох рівнях: суспільства в цілому, та соціального інституту, зокрема ВНЗ.

Якщо загальні девіації студентства тією чи іншою мірою аналі-зуються соціологами, то специфічні девіації розглядаються лишеепізодично у рамках конкретно-соціологічних досліджень молоді.Між тим, навіть незначні відхилення від норм, прийнятих у виші,можуть передувати делинквентному поведінці, а тому заслуговуютьтакої ж пильної уваги, як і відхилення від загальноприйнятих норм.

263


ПРОБЛЕМА ФАНАТСТВА В СУЧАСНІЙ ПСИХОЛОГІЇ

Коцюбинська В. В., ІІ курс, група Мл фін 10-12, спеціальність «Фінська мова та література»,

Київський національний лінгвістичний університет, к. тел. 098 479 16 60


Фанатсво-психологічно-соціальний феномен, який активнодосліджується в соціальній психології. Це особливий психологіч-ний стан, за якого людина всі свої інтереси та бажання підкорюєсвоєму «кумиру». В ролі «кумира» може виступати творча особис-тість чи колектив. Особливо поширеним є спортивне і музикальнефанатство.

Фанат відчуває непереборний інтерес спочатку до творчості,а потім і до особистості самого виконавця. Фанами зазвичай стаютьпідлітки та молоді люди, адже вони найбільше схильні до сильнихемоцій і у них все ще несформований характер, а тому зниженаздатність до процесів збудження і гальмування. В підлітковому віцічастими є конфлікти з дорослими, відчуття самотності, самовпев-неність, або навпаки не впевненість в собі. Навіть окремо взятийкожен із цих факторів може призвести до психологічної проблеми,яку вирішує фанатство [2].

Фанатство явище не поодиноке. Підлітки, які ще знаходяться упошуках сенсу і цілей життя, активно бажають виразити себе.В цьому їм допомагають зовсім не батьки, які часто з ними кон-фліктують, а група однодумців, тобто таких же фанатів-підлітків.Спільні інтереси і уподобання, підкріпленні тими ж конфронтація-ми з оточуючими формують з цих людей фанатську групу, тобтофандом (від англ. fandom — фанатство).

Переважаюча більшість музичних фанатів — це дівчата. Цепояснюється емпатичністю жінок, тобто їньою схильністю до спів-переживання і введення себе в емоційний стан іншої людини.Основана на атракції емпатія двигає дівчину-фанатку до свогокумира [3]. Тому об’єктом фанатизму молодих дівчат є дуже часточоловіки.

Фанати якісно поділяються на чотири типи [3]:Фанат-романтик — орієнтований в першу чергу на сценічний

образ свого кумира. Такий фанат перебуває в стані закоханості і кумирдля нього є ідеалом зовнішності, поведінки, музичної експресії.

264


Сексуально-орієнтований фанат — кумир для нього є носіємідеальних сексуальних рис, тобто кумир сприймається як сексуаль-ний партнер. Таких фанатів цікавить зовнішність, особисте життякумира, а творчість відсувається на другий план.

Фанат-раціоналіст — для нього на перший план виходить твор-чість кумира. Сценічний образ чи особистість виконавця не ста-новлять для нього головного інтересу.

Фанат-сталкер — маніакально залежні від свого кумира.Можуть прислідувати його, шукати зустрічі, відсилати листи зпогрозами. Цей тип є агресивним і може становити небезпеку якдля самого кумира так і для своїх оточуючих.

Важливим є розрізнити поняття «фанатство» і «фанатизм».Фанатство — це захоплення, зазвичай короткотривале і безпечне.Проте фанатство може перерости в фанатизм, який є формою пато-логії свідомості особистості. Де ж грань між фанатом і фанатиком?Нестійкість свідомості, відмова прислухатись до інших, перманен-тна зацикленість на предметі свого поклоніння — все це признакифанатизму. Фанатик може проявляти спалахи агресії та неадекват-ності в моменти особливого «екстазу». Як тільки фанатство пере-творюється на маніакальну одержимість, яка наносить шкоду яксамому фанату так і його оточуючим — можна констатувати це якфанатизм [2].


1. Варегина О. А. Признаки музыкального фанатизма личности/ ОльгаАлександровна Варегина// Статья в рамках диссертационногоисследования на соискание степени кандидата психологическихнаук. — М. : «Весник университета». — 2010. — [Електроннийресурс]. — Режим доступу: http://www. b17. ru/article/priznaki_myzukalnogo_fanatizma/

2. Ким В. В. Молодежный фанатизм: факторы возникновения ивозможности проявления/ Виктория Валентиновна Ким// —Тамбов: «Грамота». — 2012. — [Електронний ресурс]. — Режимдоступу: http://www. gramota. net/articles/issn_1997-292X_2012_7-2_18. pdf

3. Дрозд Н. Музыкальный фанатизм как модель межличностногообщения/ Наталья Дрозд// — 2009. — [Електронний ресурс]. —Режим доступу: http://www. proza. ru/2009/05/19/831

265


СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ЧИННИКИ ГОТОВНОСТІМОЛОДІ ДО ПОДРУЖНЬОГО ЖИТТЯ

Кручінкіна А. С., V курс, група ПЛ-51, спеціальність «Психологія»,Інститут соціальних технологій, к. тел. (096)-9359833


Основою для формування сім’ї є шлюб як санкціонована сус-пільством форма стосунків між особами різної статі. Для кожноїдорослої людини шлюб означає збагачення, наповнення свогожиття новим значенням і змістом. Молоді люди вірять в те, щожиття стане кращим, цікавішим після того, як вони візьмуть шлюб.Такі сподівання лежать в основі сім’ї, яку вирішили створити двоє.Етико-психологічна готовність людини до шлюбу визначає подаль-ші сімейні взаємини — їх успішність або ж конфліктність. Беззазначеного компонента готовності перехід від неформальних взає-мин емоційного характеру (кохання) до формальних — регламенто-ваних і обов’язкових стосунків між партнерами по шлюбу —пов’язаний зі значними труднощами.

Рівень готовності до подружнього життя визначає в подальшомустабільність і тривалість існування сім’ї. На жаль, результати соціо-логічного опитування свідчать про недостатній рівень соціально-психологічної готовності сучасної молоді до створення сім’ї.Високий рівень розлучень свідчить про нестабільність і вразливістьсім’ї. Зменшується кількість зареєстрованих шлюбів, спостерігає ть сяпоширення консенсуальних шлюбів, відкладення шлюбів до «кра-щих часів». У молоді змінюється світогляд, а разом з ним і погляди насім’ю та сімейне життя, послаблюються установки на взяття шлюбу.

З психологічного погляду стабільність ще не означає успішністьшлюбу і сім’ї. Стабільний шлюб і сім’я дають задоволення людинівід перебування її в цих соціальних інститутах, створюють умовидля особистого щастя, особистісного розвитку кожного з їх членів.Багато в чому стабільність шлюбу і сім’ї залежить від таких чинни-ків, як вік одруження, термін знайомства, який передує шлюбу,соціальний статус подружжя. Про стан взаємин партнерів і, відпо-відно, про перспективність шлюбних стосунків наочно свідчитьмотивація тих респондентів, які вирішили зареєструвати свійшлюб. Стан взаємин між партнерами яскраво характеризує і моти-ви того, чому чоловік і жінка вирішили не реєструвати свій шлюб.Для повних сімей (ідеться про консенсуальний шлюб) знов-таки

266


характерним є те, що їх цілком влаштовує їхнє становище, пред-ставники цих сімей задоволені своїми взаєминами («не вважаю цеза потрібне», «нам і так непогано», «реєстрація закоханим непотрібна») і не бачать доцільності в офіційній реєстрації шлюбу,яка, на їхню думку, аж ніяк не вплине на їхні стосунки («штамп упаспорті нічого не вирішує»). Отже, представники повних сімей непрагнуть реєструвати шлюб перш за все в ситуації, коли зовнішніпримуси або сподівання стосовно реєстрації відсутні, а внутрішняситуація (взаємини з партнером) цілком благополучна.

Інші мотиви небажання укладати шлюб пов’язані із усвідомлен-ням відповідальності за майбутнє сім’ї. Чоловік і жінка не поспіша-ють укладати шлюб, якщо мають місце перешкоди для благополуч-ного сімейного життя — незадовільне матеріальне становище,незавершене навчання, а також коли вони прагнуть поближче піз-нати одне одного. Така позиція свідчить про відповідальне ставлен-ня до шлюбу, до майбутнього сімейного життя.

Рівень соціальної готовності молоді до подружнього життявизначається усвідомленням важливості й відповідальності щодоцього кроку і необхідністю ґрунтовного обговорення питань май-бутнього життя з партнером. Краще усвідомити актуальні проблемиі труднощі в сімейному житті, виробити перші спільні плани, глиб-ше пізнати і зрозуміти молодим людям одне одного можна в проце-сі цілеспрямованого спілкування.

ВПЛИВ ТЕМПЕРАМЕНТУ ТА ХАРАКТЕРА НА ВИХОВАННЯ УЧНІВ

Кузик Н. М., 4 курс, група ПС-41, напрям підготовки «Психологія»Хмельницький інститут соціальних технологій

Університету «Україна»Науковий керівник: Новікова О. А.

Темперамент — це (від лат. temperare — змішувати в належнихспіввідношеннях, підігрівати, охолоджувати, уповільнювати, керу-вати) характеризує динамічний бік психічних реакцій людини — їхтемп, швидкість, ритм, інтенсивність. Характер — це сукупністьіндивідуальних психічних властивостей які формуються у діяльнос-ті і проявляються у типових для даної людини способах діяльностіта формах поведінки [4].

267


Важливо мати уявлення про тип темпераменту людини,наприклад, холерик, флегматик, сангвінік або меланхолік. Щебільш важливо точно знати риси характеру, так як саме вони визна-чають безпосередню поведінку людини, її дії, реакції, вчинки в тихчи інших соціальних ситуаціях. Особливий інтерес представляєвиявлення акцентуйованих рис характеру, ступеня розвиненостітих властивостей особистості, від яких залежить ставлення долюдей, наприклад чуйність, доброта, готовність прийти на допомо-гу, порядність, чесність та ін.

Вчення І. Павлова про типи нервової системи та вищої нервовоїдіяльності спричинило істотні зміни наукового тлумачення темпе-раменту. Поєднання різної міри вияву сили, врівноваженості тарухливості процесів збудження та гальмування дало підставу виок-ремити чотири головні типи нервової системи, а саме: сильний,врівноважений, але рухливий — жвавий тип; сильний, врівноваже-ний, інертний — спокійний, але малорухливий тип; сильний,неврівноважений тип з переважанням збудження над гальмуван-ням — збудливий, нестриманий тип; слабкий тип.

Цю типологію нервової системи І. Павлов пов’язував з темпе-раментом. Вживаючи термінологію Гіппократа щодо темперамен-тів, він писав, що:

Сангвінік — палкий, врівноважений, продуктивний тип, алелише тоді, коли в нього є багато цікавих справ, які його збуджують.

Флегматик — врівноважений, наполегливий, продуктивнийпрацівник.

Холерик — яскраво бойовий тип, задерикуватий, легко й швид-ко збуджується.

Меланхолік — помітно загальмований тип нервової системи.Для нього кожне явище в житті стає гальмівним агентом, він недо-вірливий, в усьому бачить погане, небезпечне [2].

Поняття «акцентуації» було введено в психологіюК. Леонгардом. Він вважав, що у 20–50% людей деякі риси харак-теру настільки загострені (акцентуйованих), що це за певних обста-вин призводить до однотипних конфліктів і нервових зривів.Акцентуація характеру — перебільшене розвиток окремих власти-востей характеру на шкоду іншим, у результаті чого погіршуєтьсявзаємодія з оточуючими людьми. Леонгард виділяв 12 типів акцен-туації характеру [2].

Темперамент залежить від світогляду, характеру, освіти, вихован -ня і позначається на всіх сторонах психічного життя й діяльності

268


людини. Він зумовлений типом нервової системи. Від урахуванняцих типологічних властивостей нервової системи школярів унавчально-виховному процесі залежать наслідки навчання і вихо-вання. Формування особистості відбувається також у процесі роз-витку її інтересів, потреб.

Нехтування індивідуальними особливостями призводить дотого, що нерідко навіть здібні учні втрачають інтерес до навчання,праці й потрапляють до категорії так званих важких дітей.Належним чином поставлене виховання передбачає знання кожно-го учня, тому що без урахування індивідуальності школярів немож-ливе успішне навчання і виховання.

Таким чином, виховання не лише визначає розвиток, а й самозалежить від нього, постійно спирається на досягнутий рівень роз-витку. За таких умов, вважає Л. Виготський, навчання викликає унеї інтерес до життя, пробуджує і приводить у рух низку внутрішніхпроцесів розвитку.

Отже, виховання формує особистість, сприяє її розвитку, орієнтуєна процеси, які ще не визріли, але перебувають у стадії становлення.Ефективність розвитку і формування особистості підвищується заумови, що вона стає не лише об’єктом, а й суб’єктом виховання.Тільки ті виховні впливи, які виражають потребу самої дитини і спи-раються на її активність, цінні як виховні й забезпечують її розвиток.


1. Пашукова Т. I. Практикум iз загальної психологiї. / — Т. I. Пашукова,А. I Допiра, Г. В Дьяконов К. : Знання, 2000. — 204 с.

2. Леонтьев Д. А. Очерк психологии личности. /Д. А Леонтьев. — М. :МГУ, 2002. — 87с.

ПСИХОЛОГІЧНІ ФАКТОРИ РОЗВИТКУПРОЦЕСУАЛЬНО-ЗМІСТОВНОЇ СТОРОНИ МОТИВАЦІЇ

НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Курбатова А. О., асистент кафедри психології Університету «Україна»

Науковий керівник: Циба В. Т., д. філос. н., професор

Інтегроване освітнє середовище припускає доступність освітидля всіх і створення освітнього простору, що відповідає різнимпотребам всіх суб’єктів освіти. Це визначає акцент на здібностях

269


людини, а не на її дефекті, на підтримку прийнятного для інвалідаспособу життя, з урахуванням особливостей розвитку. З таким під-ходом до людини з інвалідністю маються переважно її інтереси,створюється спеціальна система умов, спрямованих на підтримку,таким чином, відкриваються нові можливості для особистісногозростання, збільшується доступність освіти та здатність до більшглибокого осмислення буття [5].

Важливим є положення, виведене на підставі досліджень про те,що структура мотивації розвивається і змінюється в процесі життє-діяльності. Істотним для дослідження структури мотивації вияви-лося виділення Б. І. Додоновим її чотирьох структурних компонен-тів: 1) задоволення від самого процесу діяльності; 2)прямий результат діяльності; 3)винагорода за діяльність; 4) з а п о -бігання санкції, що загрожує у випадку ухилення від діяльності чинесумлінного її виконання. [4;6]. Лише при поєднанні усіх чоти-рьох вказаних структурних компонентів можливо забезпечитиефективну мотивацію. В західній психології довгий час побутуваладумка про жорстку обумовленість будь-якого типу поведінки двомафакторами — біологічними потребами та стимулами середовища,особистісної активності.

Психологи виділи два класи мотивів: процесуально-змістовні(внутрішні, інтринсивні) і зовнішні (екстринсивні). Зовнішньою(екстринсивною) почали називати ту детермінацію поведінки, щовикликається людськими потребами і стимуляцією середовища, апроцесуально-змістовною — обумовленість поведінки факторами,безпосередньо не пов’язаними з впливом середовища та фізіологіч-ними потребами організму. Процесуально-змістовно мотивованаповедінка здійснюється заради самої себе і не може бути тільки засо-бом досягнення зовнішньої мети. А екстринсивний мотив актуалізу-ється тоді, коли основною причиною поведінки є одержання чогось,що знаходиться поза цією поведінкою, за межами цієї діяльності [3].

Г. Чиксентміхалі виділив ряд показників процесуально-змістов-ної мотивації: відчуття повної включеності в діяльність, повна кон-центрація уваги, думок, почуттів на справі, відчуття того, що чіткознаєш, як треба діяти в той чи інший момент роботи, чітке усвідом-лення цілей, відсутність боязні можливих помилок та невдач, втра-та звичного відчуття чіткого усвідомлення себе і свого оточення(ніби «розчинився» у своїй справі) [4;6].

В структурі мотивації навчальної діяльності вагоме місце посіда-ють такі компоненти:- задоволення від самого процесу діяльності

270


(процесуально-змістовна чи інтринсивна мотивація); — прямийрезультат діяльності — винагорода за діяльність- запобігання сан-кціям, що загрожують у випадку ухилення від діяльності чи несум-лінного її виконання. Три останні структурні компоненти відно-сяться до сфери так званої екстринсивної мотивації (мотиваторимають зовнішнє похоження) [1]. Як правило, кожна діяльність спо-нукається комплексом, поєднанням процесуально-змістовних іекстринсивних мотивів, причому в одних ситуаціях переважнодіють екстринсивні, а в інших процесуальні мотиви. Інтринсивномотивовані форми активності справляють враження відсутностімети; мотивується процес, а не результат діяльності, в той час колиекстринсивні орієнтовані на досягнення, вимоги, престиж чи мате-ріальні цінності. Високу і довгострокову продуктивність діяльностізабезпечує саме процесуально-змістовна мотивація [2].


1. Ананьев Б. Г. Человек как предмет познания. — Л., 1969. 2 .Асеев В. Г. Мотивация поведения и формирование личности. — М.,

19763. Божович Л. И. Изучение мотивации поведения детей и подростков. —

М., 1972. 4. Додонов Б. И. Структура и динамика мотивационной деятельности

// Вопросы психологии. — 1984. — № 4. 5. Сердюк Л. З. Психологія мотивів учіння майбутніх фахівців:

системно-синергитичний підхід: монографія. — К. : Університет«Україна»,2012р. — 323с.

6. Телегина Э. Д., Волкова Т. Г. Мотивация и процессы целе обра зо -вания: Психологические механизмы целеобразования. — М., 1977.

ОСОБИСТІСНА ТРИВОЖНІСТЬ ТА ЇЇ ВПЛИВ НА УСПІШНІСТЬ СТУДЕНТІВ

Липовенко А. Г., V курс, група ПЛ-51, спеціальність «Психологія»,Інститут соціальних технологій, к. тел. (093)-8579844


На сьогоднішній день феномену тривожності, що має особливемісце в житті людей, його вплив на формування та розвиток осо-бистості в цілому, присвячено, досить таки, багато робіт. Інтерес довивчення даної проблеми представниками різних наукових облас-тей викликаний, насамперед, розглядом впливу тривоги на різні

271


сфери життєдіяльності людини, а саме: емоційну, навчально-пізна-вальну, комунікативну, психічну. Важливим критерієм для вивчен-ня даного феномена виступає ще й те, що тривожність значновпливає на успішність людини у навчальній діяльності, що припус-кає і вказує на те, що вплив тривожності і його вивчення — це двавідокремлюваних один одного поняття від самого поняття життялюдини. Крім того, велику роль у розумінні того, як буде людинавиконувати той чи інший вид діяльності, до того ж, якщо з ним без-посередньо хтось виконує ту ж саму роботу, що й він, тут, окріммотиву досягнення грає ще й тривожність. Саме тому, на мою думкудана проблема є актуальною і донині.

Тривожність — це ситуативна властивість людини, пов’язана зпередчуттям якоїсь небезпеки або невдачі, а також з очікуваннямнеблагополуччя. Як правило, тривожність — це індивідуальнаособливість особистості, при якій людина схильна переживати,достатньо сильну тривогу з відносно малим підстав. Тривожністьлюдини проявляється в невпевненості собі, у своїй безпорадності,у перебільшенні ситуації і відчутті немочі перед нею.

Під «тривогою» прийнято розуміти комплекс змін нервово —психічної діяльності людини, що викликають у людини очікуваннянесприятливого результату ситуації або ж її негативних наслідків.Здебільшого, тривогу прийнято визначати як негативну емоцію,яка здатна викликати відчуття небезпеки, загрози. У свою чергу,схильність людини щоб відчувати тривогу в різних, загрозливих длянього ситуаціях і є — тривожність .

Поширеним варіантом тривожного стану виступає соціальнатривожність . Соціальна тривожність пов’язана з різними соціаль-ними ситуаціями, при якій, тривога виникає в процесі взаємодії таспілкування з іншими людьми. Причинами такої тривожностіможуть бути, по-перше, невпевненість у собі, а по-друге, страхсоціальної оцінки. Навчання, як правило, часто супроводжуєтьсяповішеною тривожністю студентів, яка веде до дезорганізації їхнавчальної діяльності: людина ухиляється від навчання, триво-житься, переживає, щоб його не викликали, не запитали чого, щобтаким чином уникнути невдач. У цьому випадку доцільно вдатисядо психологічної допомоги з метою оптимізації рівня його тривож-ності, яка дозволить йому досягти успіхів у будь-якій діяльності,у тому числі і навчальної.

Оптимальний рівень тривожності сприяє успішному формуван-ню навчального процесу, роблячи його найбільш успішним, на

272


основі активізації уваги, пам’яті, уяви, мислення, інтелектуальнихздібностей учнів. Існує суттєва взаємозв’язок між рівнем особистіс-ної тривожності і несприятливим впливом на успішність студентіву навчальній діяльності. Між ситуативною, особистісною тривож-ністю студентів та їх навчальною успішністю існує певна залеж-ність. Студенти, які мають різний рівень тривожності матимуть,відповідно, різний рівень успішності.

Таким чином, було виявлено, що тривожність — це особливийпсихічний стан організму людини, який супроводжується йогоемоційною напругою при взаємодії з навколишньою дійсністю.Тривожність має сильний вплив на діяльність людини, особливо,на навчальну діяльність студентів (її якісні та кількісні показники),яка викликає у них невпевненість у собі, боязкість, сором’язливість,і що виявляється, як правило, у формі соціальної тривожності.

ВПЛИВ ЗАНЯТЬ ТВОРЧІСТЮ НА РОЗВИТОК ДИТИНИДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

Луценко Т. М., асистент кафедри «Психології» Інституту соціальних технологій, Університету «Україна»

Сьогодні велика кількість батьків піклується про всебічний роз-виток свого малюка, тому досить часто вони самостійно починаютьвивчати різні новітні методики та випробовують їх на своїх малень-ких чадах, забуваючи про те, наскільки важливою залишаєтьсятворчість. Правильно організовуючи своєрідні творчі заняття,можна отримати позитивний результат у розвитку різних здібно-стей дитини, навіть математичних. Виготовляючи аплікацію, абозаймаючись ліпкою, у дитини розвивається дрібна моторика, уява,пам’ять, спостереження, тощо. Але не всі діти виявляють бажаннязайматися такими справами, а мами та татка, маючи бажання від-повідати уявним стандартам сьогодення, заставляють свого малюказайматися творчістю силоміць. Очевидно, що такі вправи лишешкодять. Як же зробити так, щоб малюку сподобалось займатисятворчою діяльністю?

1. Намагайтеся своїй дитині надавати лише відмінний матеріалдля роботи, який буде її приваблювати. Слід придбати нові фарби,кольоровий папір, пластилін і звернути увагу малюка на те, що цейматеріал купується саме для нього.

273


2. Допомагайте дитині оволодіти будь-якою технікою. Пам’я -тай те про те, що заняття творчістю мають проходити разом з дорос-лими, виходячи не тільки з правил техніки безпеки. Працюючиразом, дитина навчається у дорослого різним прийомам, а дорос-лий має можливість спостерігати за малюком, дізнаватися про йогоуподобання та ін. Майструвати разом з татком або мамою набагатоцікавіше, ніж творити самостійно те що не під силу.

3. Ставте перед дитиною такі завдання, які під силу її здібно-стям та віку. Малюку цікаво та приємно зробити швидко щосьневеличке, ніж витрачати декілька годин на одну аплікацію.Пам’ятайте про те, що всі діти непосидючі.

Чудово, якщо у батьків крім часу і бажання є фонтан ідей, і їм недоводиться болісно вигадувати, що ж саме вони будуть малювати іяк насправді складають кораблик. Якщо ж вам не завжди буваєлегко придумати, чим зайнятися з дитиною, на допомогу прийдутьнаші поради:

Розмальовки для дітей. Це найбільший розділ, що містить шаблони розмальовок різної

тематики від букв і цифр до героїв улюблених мультфільмів. Вінрозрахований на заняття з дітьми від 2 до 10 років. Походіть по всіхпідрозділів, і ви знайдете на ньому розмальовки для самих малень-ких з великими контурами і простими формами, для дошкільнят зулюбленими іграшками, буквами і цифрами, і для дітей постарше згероями сучасних мультфільмів.

Ці шаблони можна використовувати не тільки як простих роз-мальовок з їх допомогою можна пробувати різні техніки: розфарбо-вування фарбами, олівцями, кольоровими крейдою, аплікаціюпросту, з оксамитовою папером, рваною папером, ватними кулька-ми, різними крупами, пісочну аплікацію. За допомогою вітражнихфарб ви можете зробити чудові багаторазові наклейки з героямимультфільмів і веселими різнокольоровими літерами і цифрами.

Дитячі маски. Ваша дитина любить представляти себе левом, тигром, а може

бути, зайцем або кошеням Тоді йому сподобаються маски, якіможна буде вирізати і розфарбувати самому і влаштувати веселу гру.Крім масок тварин можна зробити безліч дивовижних африкансь-ких і таємничих карнавальних масок.

Іграшки з паперу. Папір це дивовижний світ. Її перетворення за допомогою клею

і ножиць змусять відчути дитини творцем, який з листа плоскою

274


папери зможе зробити тварин, прикраси, подарунки, грати з нимисамому і дарувати своїм друзям. А найкраще майструвати з друзямиразом! Можна працювати як з найпростішими моделями, які непотребують склеювання, так і складними об’ємними іграшками здокладними планами їх складання. Заняття творчістю позитивновпливають на інтелектуальний та психологічний розвиток дитини.

ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ ПОНЯТТЯ ЕМОЦІЙНИЙ ІНТЕЛЕКТ

Лящ О. П., к. психол. н., доцент,Вінницький інститут, 0432697727

У 1990 р. в роботі двох американських професорів Дж. Мейераі П. Селовея з’явився термін «емоційний інтелект» [4]. Згідно авто-рам, емоційний інтелект (ЕІ) відображає зв’язок між емоційною таінтелектуальною сферами. Автори підкреслюють, що емоційнийінтелект являє собою не тріумф розуму над почуттями, а саме уні-кальний взаємозв’язок когнітивної та афективної сфер, коли голо-ва і серце працюють пліч-о-пліч разом для ефективного вирішенняжиттєвих завдань [189]. Нове поняття досить швидко набуло вели-кої популярності як в середовищі вчених-теоретиків, так і в колахпсихологів-практиків. Новий термін впевнено увійшов у вжитокпсихологічного співтовариства. Чому так сталося? Які ж витокицього нового психологічного поняття ?

Перш за все введенню терміна «емоційний інтелект» в науковупарадигму передувала поступова зміна точки зору на співвідношен-ня емоційних і пізнавальних процесів.

Вивчення проблеми емоційно-когнітивного взаємодії бере свійпочаток ще в античності. Філософи античного світу емоції і розумвідносять до окремих сфер психічного життя. І вже на філософсько-му етапі розвитку психології теоретично досліджується роль емоційі мислення в пізнанні і регуляції поведінки. Далі проблема емоцій-но-інтелектуальної взаємодії вивчається в рамках раціоналізму таемпіризму, екзистенційної, неопозитивістської філософії життя.

Пізніше, вже на власне науковому етапі становлення психоло-гії, питання взаємозв’язку когнітивної та афективної сфер особис-тості розробляється психологією мислення і психологією інтелекту,в роботах таких авторів як: Г. Майер, Л. Л. Терстоун, А. Айзенк,Р. Торндайк, Д. Векслер та ін. Розробляються теорії, що описуютькогнітивну детермінованість емоційних процесів (М. Арнольд,

275


Р. Лазарус, С. Шехтер, тощо) і теорії, що розглядають вплив емоційна когнітивні процеси (А. Айзенк, О. К. Тихомиров та ін. ). Прицьому довгий час у науці домінує аналітико-когнітивна парадигмавивчення психічних процесів, що виділяє когнітивні, емоційні,вольові та мотиваційні процеси, як відносно незалежно і автоном-но функціонуючі системи. Як вважають А. В. Карпов і А. С. Пет -ров ська, поступово назріває «необхідність її доповнення регулятив-но-синтетичною парадигмою» [3].

За останні роки в психологічній науці відзначається тенденціядо інтеграції психологічних процесів і явищ. Виникнення поняттяемоційного інтелекту наразі свідчить про зростаючу необхідністьдослідження взаємодії психічних процесів між собою і впливу цієївзаємодії на функціонування особистості [3].

На думку А. В. Брушлинського, принципово важливо те, що вия-вити взаємини між емоціями і когніціями можна тільки в тому випад-ку, якщо є понятійний апарат, що дозволяє виявити одиниці, які неналежать ні мисленню, ні виключно емоціям. Такі відносини можутьбути вичленовані і описані всередині психічної діяльності за допомо-гою «інтерпроцесуальних» понять, яким і є емоційний інтелект [1].

З точки зору Г. Г. Гарскової, аналіз емпіричних теорій в галузіпсихотерапії та психокорекції показує, що введення терміну «емо-ційний інтелект» надає таким практичним напрямкам більшої зна-чимості та сили [2].

Крім того, факт введення поняття «емоційний інтелект» в психо-логічну науку дозволяє знайти більш широкий пласт методів оцінки(діагностики) теоретично досліджуваних положень про зв’язокафективної і когнітивної сфер психіки. З іншого боку, самі експери-ментальні дослідження дозволяють розширити теоретичні уявленняпро особливості зв’язку афективної і когнітивної сфер психіки.

Таким чином, вивчення питання історії емоційно-когнітивнихвзаємозв’язків дозволило нам відстежити об’єктивні закономірнос-ті виникнення нового психологічного поняття і побачити переду-мови, які і обумовлюють настільки стрімке поширення і популяри-зацію концепції емоційного інтелекту.


1. Брушлинский А. В. Психология субъекта в изменяющемся обществе// Психологический журнал, 1997. — №2. — С. 18–32.

2. Гарскова Г. Г. Введение понятия «эмоциональный интеллект» впсихологическую теорию // Тез. науч. -практ. конф. «Ананьевскиечтения». СПб. : Изд-во СПб. ун-та, 1999. — С. 25–26.

276


3. Карпов А. В., Петровская А. С. Проблема эмоциональногоинтеллекта в парадигме современного метакогнитивизма // Вестникинтегративной психологии, 2006. — №4. — С. 128–135.

4. Mayer J. D., Salovcy P., Caruso D. R. (1999) Emotional intelligence meetstraditional standards for an intelligence; Intelligence, 27, — р. 267–298.

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ МОТИВАЦІЇ ПРОФЕСІЙНОЇДІЯЛЬНОСТІ ФАХІВЦІВ СОЦІАЛЬНОЇ СФЕРИ

Матяхін М. О., V курс, ПЛ-51, спеціальність «Психологія»Інститут соціальних технологій, к. тел. (063)279 78 64


Соціально-економічні зміни в різних галузях економіки нашоїдержави спричинили істотні зміни у професійній підготовці фахів-ців різного профілю. На думку соціологів, економістів розвинутихкраїн світу найважливішими ознаками моделі підготовки такогофахівця є компетентність, що зорієнтована на ефективну профе-сійну працю, самостійність у прийнятті нестандартних управлін-ських рішень стосовно забезпечення конкурентоспроможностіфірми, підприємства, установи.

Мотиви, пов’язані з трудовою діяльністю людини, можна розді-лити на три групи: мотиви трудової діяльності, мотиви вибору про-фесії і мотиви вибору місця роботи; конкретна діяльність визнача-ється в остаточному підсумку всіма цими мотивами (мотивитрудової діяльності ведуть до формування мотивів вибору професії,а останні ведуть до мотивів вибору місця роботи).

Розглянемо ті спонукальні причини, що змушують людину зай-матися працею. Перша група причин — спонукання суспільногохарактеру: свідомість необхідності приносити користь суспільству,бажання робити допомога іншим людям, суспільна установка нанеобхідність трудової діяльності. Друга група — одержання визна-чених матеріальних благ для себе і родини: заробляння грошей длязадоволення матеріальних і духовних потреб. Третя група — задово-лення потреби в самоактуалізації, самовираженні, самореалізації:людина не може бути бездіяльним по своїй природі — людин нетільки споживач, але і творець. У процесі творення він одержуєзадоволення від творчості, виправдує зміст свого існування. До цієїж групи відноситься і мотив, зв’язаний із задоволенням потребив суспільному визнанні, у повазі з боку інших.

277


Спрямованість особистості є важливим чинником, що впливаєна професійну діяльність фахівців. Відповідний характер розвиткуспрямованості виступає умовою формування професійної здібнос-ті особистості. Важливими проявами спрямованості є мотивація таціннісні орієнтації особистості.

Аналіз стану професійної підготовки фахівців до роботи в умо-вах ринку свідчить про невідповідність їх практичної підготовкипотребам роботодавців. Більшості з них властива, як правило,невпевненість у майбутній кар’єрі, низький рівень мотивації.

Спрямованість виступає як системоутворююча якість особис-тості, яка визначає її психологічний склад. Саме в спрямованостівиражаються цілі, в ім’я яких діє особистість, її мотиви, суб’єктив-не ставлення до різних сторін дійсності.

В основі спрямованості особистості лежать потреби. Поведінкалюдини значною мірою залежить від того, які потреби у неї розвинені.

У професійній діяльності мотиваційна сфера особистості виконуєспонукальну (викликає активність людини до професійної діяльнос-ті, потребу в ній), спрямовуючу (визначає характер мети у професій-ній діяльності), регулюючу (визначає ціннісні орієнтації, мотиви про-фесійної діяльності), змістовну (надає діяльності людини змістовногозначення) функції. Її можна розглядати як складне, постійно зміню-ване співвідношення різних мотивів, що є складовими мотиваційноїсфери, або як сукупність стійких професійних мотивів фахівця.

Важливим компонентом професійної діяльності фахівців євисока мотивація до праці, яка може компенсувати вади розвиткувідповідних знань, брак необхідних професійно важливих якостей.

Отже, сформованість адекватних цілей взаємодії соціальнихпрацівників з клієнтами, що зумовлює необхідність розвитку ікорекції цілепокладання як елементу процесу мотивації фахівців уздійсненні професійної інтеракції.

ФОРМУВАННЯ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ГОТОВНОСТІ ДИТИНИДО НАВЧАННЯ В ШКОЛІ В ДОШКІЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ

Мацибора С. О., V курс, група ПЛ-51, спеціальність «Психологія»Інститут соціальних технології, к. тел. (063)-2541599

Науковий керівник: Клименко В. В., доктор психол. н., професор

Готовність до навчання — це система показників фізичного,мотиваційного, інтелектуально-пізнавального, особистісного роз-

278


витку, що забезпечать успішність навчання у школі. Сьогодні, колив нашій країні відбуваються широкомасштабні процеси соціально-економічних і політичних змін, коли максимально загострюютьсясуспільні суперечності, зростає небезпека виникнення відхилень уповедінці дітей, досить актуальною проблемою для психологів,педагогів, фізіологів, лікарів є саме проблема готовності дитини донавчання в школі. Безперечно, чим краще підготовлений організмдитини до всіх змін, які пов’язані з початком навчання у школі,труднощами, які неминучі, тим легше він з ними впорається, тимспокійніше і не так болісно буде проходити процес адаптації.

Готовність до шкільного навчання — глибоке поняття, якепотребує комплексних психологічних досліджень. Л. І. Божович,О. В. Запорожець, Л. А. Венгер та ін., вивчаючи лише психологічнуготовність дитини до шкільного навчання. Психологічна готов-ність до шкільного навчання — цілісне утворення, яке включаєв себе достатньо високий рівень розвитку мотиваційної, інтелекту-альної сфер і сфери довільності. Відставання в розвитку однієї з нихведе за собою відставання розвитку інших. За даними психолого-педагогічної науки, успішне навчання у школі можливе лише заумови, що на момент вступу до неї дитина набула відповідного осо-бистісного, інтелектуального та фізичного розвитку, який забезпе-чує її психологічну готовність до школи. Отже, квінтесенцією всьо-го розвитку дошкільного періоду є психологічна готовність дитинидо школи. У дітей дошкільного віку є передумови для формуваннявольової готовності. Характерною рисою цього періоду є здатністьпідпорядкування мотивів своєї поведінки. Це дає можливість дити-ні керувати своєю поведінкою, яка необхідна для того, щоб вклю-чатися у спільну діяльність, приймати систему вимог, яку ставитьшкола і вчитель. Довільність поведінки — один з найважливішихпоказників готовності до навчання в школі.

В дошкільному віці дитина починає переносити свою прев’яза-ність від батьків на своїх ровесників. Вона перестає бути егоїстич-ною і починає цікавитись забавами з іншими дітьми. Процес уса-мостійнення продовжується, і дитина ставить багато питань,вимагаючи негайної відповіді. Мабуть, не все розуміючи, вонавиявляє впевненість і злість, що в крайніх випадках доводять до такзваних «темпер тантрус». Слід також пам’ятати, що спосіб мислен-ня дітей у цьому віці є цілком конкретний, тому вони сприймаютьвислови дорослих так, як чують. Діти часто повторюють те, щочують від своїх батьків чи оточення. Батьки і вихователі повинні

279


пам’ятати, що вони говорять у присутності дітей, бо ті, чуючи про-тиріччя у розмові дорослих, можуть посередньо навчитися говори-ти неправду. Одним із критеріїв готовності дитини до школи —«внутрішню позицію школяра». Це психологічне новоутвореннявиникає в кінці дошкільного віку і є сплавом двох потреб — пізна-вальної і потреби в спілкуванні з дорослим на новому рівні. Самепоєднання цих двох потреб дозволяє дитині свідомо формуватисвої наміри і цілі та виявляється в довільній поведінці.

ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ПРОФЕСІЙНОЇКОМПЕТЕНТНОСТІ МЕНЕДЖЕРІВ ТУРИСТИЧНОЇ СФЕРИ

Некипіла Оксана, студентка V курсу спеціальності психологіяІнститут соціальних технологій, тел. : 050 384 44 22

Науковий керівник: Купрєєва О. І., к. психол. н., доцент

Головними соціальними і психологічними критеріями ефектив-ності сучасної економіки є такі соціально-економічні умови життє-діяльності, які сприяють становленню людини як суб’єкта, тобтолюдини соціально активної, відповідальної за свої вчинки та спра-ви, за результати спільної діяльності, творчої і гармонійної. Відтак,ефективність економіки будь-якого суспільства в першу чергувизначається якістю наявних трудових ресурсів та способом їхвключення у виробництво, адже основною продуктивною силою єлюди з їхніми здібностями та можливостями.

Багатофункціональна діяльність менеджерів туристичної сферивимагає ефективного методу розвитку професійних компетенцій такомпетентності менеджерів туристичної сфери, чим і є «Центр роз-витку» персоналу.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у поглибленнізнань про ефективні методи розвитку персоналу та навчання персо-налу саме тур агенцій з урахуванням практичного досвіду сучасності.

Отримані нами результати теоретико-прикладного дослідженняз теми можна використовувати у процесі організації навчальноїдіяльності (створення спецкурсу). Поряд з цим розроблену намипрограму спрямовану на формування професійної компетенціїменеджерів можна впровадити у систему основної підготовкименеджерів або включити її до складу курсів підвищення кваліфі-кації менеджерів, зокрема туристичної сфери діяльності. Отже,розроблена нами програма може бути застосована на практиці.

280


Розкриття теоретичних аспектів проблеми формування ком-пентентного персоналу в психології дає змогу конкретизувати сут-ність вказаного поняття. Так, компетенція — коло питань, які від-носяться до певних предметів і явищ, з якими фахівець повиненбути обізнаний для продуктивної діяльності на основі знань, уміньі навичок, набутих у процесі навчання. Дослідження специфіки таособливостей «Центру розвитку» дозволило визначити, що«Центру розвитку» є ефективним методом навчання та розвиткуперсоналу. Так, будь-яка компанія, що прагне зберегти свою кон-курентну перевагу й зайняти лідируючі позиції на ринку, потребуєспівробітників, що володіють сучасними знаннями й технологіями,здатними ефективно застосувати їх на практиці. Ці знання в проце-сі навчання та професійних тренінгів. Для виявлення потенціалуспівробітників доцільно застосовувати оцінні процедури в рамкахАссессмент-центру. За результатами оцінки персоналу будуютьсяіндивідуальні та групові програми розвитку.

Проведення емпіричного дослідження професійної компетен-ції менеджера в сфері послуг підтверджує поставлену нами гіпотезу.Дійсно, ефективність використання методів оцінки та відбору пер-соналу сфери послуг проявляється в успішності професійної діяль-ності персоналу відтак, чим вищою є ефективність методів оцінкита відбору персоналу сфери послуг тим успішнішою є професійнадіяльність відібраного персоналу.

СОЦІАЛЬНО ПСИХОЛОГІЧНІ ЧИННИКИ ГОТОВНОСТІМОЛОДІ ДО ПОДРУЖНЬОГО ЖИТТЯ

Ножнова О. І., 5 курс, група ПЛ 51, спеціальність «Психологія»,Інститут соціальних технологій, к. тел. (093)-642 46 81

Науковий керівник: Малхазов О. Р., доктор психологічних наук, професор

Сім’я — важливий соціальний інститут, у ньому розгортаєтьсяпроцес соціалізації людини, і будь-які, навіть не яскраво виражені,зміни цього інституту свідчать про зміни в інших областях люд-ського життя, держави, суспільства.

Підготовка до сімейного життя — це складний цілісний процес,показником результативності якого є готовність молодих людейправильно будувати свої взаємини у подружньому житті.

281


Аналіз наукової літератури свідчать про те, що молодята частозазнають труднощів, обумовлених їх психологічною непідготовле-ністю: низьким рівнем психологічних знань, не сформованістюякостей сім’янина, невмінням вирішувати міжособистісні пробле-ми, нездатністю проявляти емпатію, взаємоповагу, турботу. Все цевикликає у них незадоволення, розчарування, невпевненість у собі,небажання разом з партнером налагоджувати сімейні взаємини,зниження мотивації шлюбу.

Мрії та уявлення про «хорошу сім’ю» не здійснюються у значноїчастини молодого подружжя вже в перші роки подружнього життя,про що свідчать офіційні статистичні дані.

Проблематика дослідження особливостей готовності молоді доподружнього життя набуває значного поширення як у соціологіч-ній, так і в психологічній науці.

У сучасній науково-методичній літературі виокремлюєтьсяпоняття готовності особистості до шлюбу і сімейного життя, якевключає, зокрема, такі компоненти: фізична і фізіологічна зрілістьмайбутнього подружжя, коли чоловік стає здатний зачати, а жінкавиносити й народити здорову дитину; соціальна готовність, якаозначає, що майбутні шлюбні партнери є рівноправними членамисуспільства, які спроможні виконувати соціальні ролі та обов’язки,усвідомлюють правову основу шлюбу, готові взяти на себе відпові-дальність одне за одного і за своїх дітей, здатні матеріально забез-печити сім’ю; етико-психологічна готовність, що передбачає сфор-мованість адекватних шлюбно-сімейних стосунків, уявленьмайбутнього подружжя про шлюб і сім’ю, подружні і батьківськіобов’язки, розуміння співвідношення між любов’ю і шлюбом; сек-суальна готовність, орієнтація на спільність сексуально-еротичнихпереживань з коханим партнером іншої статі, якому людина дові-ряє і на чию довіру здатна відповідати, з якою вона хоче й можеподіляти відповідальність за спільну працю, продовження роду.

Етико-психологічна готовність відіграє особливу роль у форму-ванні готовності до створення сім’ї. Саме вона зумовлює здатністьдо шлюбу, тобто спроможність: турбуватися про іншу людину; спів-чувати, співпереживати іншому; спілкуватися на основі співпраці зіншим; бути терпимим (толерантним), сприймати іншу людину з їїіндивідуальними особливостями, звичками, навіть протилежнимивласним, вміти пристосовуватися до них.

282


ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ПАМ’ЯТІМЕТОДОМ АУТОГЕННИХ ТРЕНУВАНЬ

Ординська В. В., VI курс,група ПЛ 51\13м, спеціальність «Психологія»Інститут соціальних технологій, к. т. 8093-292-79-32

Научний керівник: Сердюк Л. З., доктор психологічних наук

Тема присвячена розвиткові когнітивних процесів, які вплива-ють на соціальну поведінку людини, що визначається знаннямилюдини про світ і самого себе, а також засобом одержання, віднов-лення і використання цих знань, зокрема методом аутотренінгу.

Одним з головних методів розвитку та вдосконалення пам’яті,зокрема запам’ятовування одержаної інформації є аутогенне трену-вання або аутотренінг.

Аутогенні тренування — один з методів лікування неврозів.Самонавіяння виникає завдяки слідовому збудженню — роздрату-ванням, зробленим за допомогою внутрішніх зв’язків, асоціацій.При самонавіянні діє інформація, що раніше надійшла і далі від-творена самим хворим. Самонавіяння може впливати на психічніі вегетативні процеси в організмі, у тому числі на непідвладнідовільній регуляції.

Самонавіяння давно застосовується медиками Індії і ряд при-йомів розроблений йогами. До самонавіянь відноситься й аутоген-не тренування. При аутогенному тренуванні спочатку шляхомсамонавіяння викликається відчуття ваги в тілі й у такий спосібдосягається стан м’язового розслаблення і релаксація. Потім про-водиться самонавіяння спрямоване на різні функції організму.Класична техніка тренування проста. Хворому розповідається тех-ніка і ті зміни, що може викликати аутогенне тренування, почуттяваги в тілі, тепло, приємні відчуття. Повторення формул самонаві-яння проводиться зі спокійною концентрацією уваги на них, безякої-небудь напруги.

За цих обставин актуальним є дослідження і вивчення здобутківкогнітивної психології в галузі проблем розвитку пізнавальних про-цесів і методів їх управління і вдосконалення методом аутотренінгу,який стає все більш нагальним в сучасних умовах.

Парадокс полягає в тому, що навіть в навчальних закладах, деуспішність навчання в багатьох випадках визначається здатністюзапам’ятовувати, навіть цьому не навчають. Навчають історії, гео -графії, фізиці та багатьом іншим наукам, але зовсім не звертають

283


уваги як всю цю інформацію запам’ятати, як підібрати ключі досвоєї пам’яті, як використати її з максимальною ефективністю.Саме аутотренінг дає змогу запам’ятовувати матеріал свідомо,раціонально, без стомлюючого зазубрювання, адже резерви нашоїпам’яті (як довели дослідження психологів) практично безмежні.

Проблема пізнавальної психології, розвитку когнітивних про-цесів взагалі пам’яті і методів запам’ятовування, зокрема, єнаскрізною впродовж декількох тисячоліть, протягом яких здійс-нювалися дослідження сутності пізнання, пам’яті, запам’ятовуван-ня як здатності оперування одержаною інформацією. Ще в старо-давні часи великі мислителі минулого винаходили і застосовувалимнемонічні методики, які давали змогу цілеспрямовано користува-тися великим обсягом одержаної інформації.

У ході експерименту виникала необхідність поглиблювати своїзнання з психології, дещо уточнювати, відбудовувати струнку сис-тему навчального процесу, дещо коректувати і виправляти, відпові-дати на несподівані питання слухачів та ін. Але найголовнішимбула вимога до себе — не зашкодити, не помилитися, адже аутотре-нінг — це якоюсь мірою втручання у психіку людини, у її настрій,а при негативному результаті навіть у здоров’я.

Як показав хід аутогенних тренувань і підсумкове заняття, всіслухачі показали позитивні результати, як у розвитку когнітивнихпроцесів, так і у загальному морально-психічному стані.

ОСОБЛИВОСТІ СТИЛЮ КЕРІВНИЦТВА В ОРГАНІЗАЦІЇ

Оробченко Ю. О., V курс, група 5-МП, спеціальність «Психологія»,Новокаховський гуманітарний інститут, к. тел (066)-2074609


Стимулюючим фактором продуктивності праці багато в чомупояснюється тими конкретними формами і методами управління,які використовують різні керівники. Це змушує поглянути на всюсистему управління і на місце в ній керівників різних рангів.Соціально-економічні зміни у суспільстві, які торкаються різнома-нітних сторін соціальної структури, найчастіше проявляютьсяу стосунках між людьми, між керівництвом та підлеглими, між різ-ними соціальними класами, вимагають постійного звернення долюдини, як до основної ланки суспільного та економічного прогресута предмета управління з боку організацій, до яких вона належить.

284


Психологічний аспект діяльності керівника найбільш яскравопроявляється у процесі особистих контактів з підлеглими, видачірозпоряджень, мотивації і стимулювання праці та контролю дійспівробітників.

Розглядаючи лідерство як відношення домінування та підлег-лості, впливу та наслідування у системі міжособистісних стосунківу групі, варто визначити поняття ефективного керівництва.

Істотним фактором, що стимулює інтерес до питань керівництвавиступає усвідомлення значущості моменту прийняття управлін-ських рішень, в яких залежить ефективність діяльності не лишеокремого керівника, але й цілих соціальних інститутів та організацій.

Виділяють такі основні стилі керівництва та лідерства, як авто-ритарний, демократичний і ліберальний (пасивний). У залежностівід конкретної ситуації, що складається, найчастіше спостерігаєть-ся поєднання рис різних стилів із домінуванням якогось одного.Якийсь із трьох стилів знаходить своє реальне втілення в індивіду-альному стилі управління.

Індивідуальний стиль виражається у практичному застосуваннікерівником сучасних принципів управління, основних положеньтеорій управління, використанні стандартів управління.

Нові задачі, що постали перед керівниками, викликали необхід-ність серйозного вдосконалення стилю управління. Методи таформи, що використовуються для вироблення та реалізації при-йнятих рішень, відрізняються великим різномаїттям. Навіть у двохзовсім однорідних організаціях нерідко спостерігаються зовсімнесхожі стилі управління. Адже в кожного керівника своє уявленняпро управління, владу та стилі роботи з підлеглими.

У кожного керівника складаються певні стереотипи управлінськоїдіяльності, які в управлінні називають стилем керівництва. Стилькерівництва — система принципів, норм, методів і прийомів впливу напідлеглих з метою ефективного здійснення управлінської діяльності.

В психології управління сформувалися наступні підходи до ана-лізу стилів керівництва.

Орієнтація на особистісно-ділові якості керівника базується натому, що кожен керівник є індивідуальністю, неповторно поєднує всобі компоненти особистісно-ділових якостей. Залежно від цього втеорії та практиці управління сформувалися авторитарний, демо-кратичний і ліберальний стилі керівництва.

Орієнтація на об’єктивні чинники в управлінні. На цій підставірозрізняють діловий, компанійський та кабінетний стилі.

285


Посилення міжнародної конкуренції, розширення ринків збутупродукції, зростання міжнародних контактів сприяли переглядупопередніх стилів керівництва та формування нових. Серед іншихвиділять процес переходу від «прихованого» («анонімного») до«відкритого» («видимого») стилю керівництва.

Останніми роками дослідники схиляються до думки про те, щоне існує універсального стилю керівництва, будь-який із них можебути ефективним залежно від ситуації. Визнання первинностіситуації у виборі стилю управління стало передумовою формуван-ня теорії ситуативного управління. Жоден із ситуативних стилів неє універсальним, тому керівники повинні виявляти гнучкість, при-стосовуючись до ситуацій.

СИРІТСТВО ЯК ОСНОВА ОСОБИСТІСНИХ РОЗЛАДІВ У ДІТЕЙ

Очкур Т. Д., VI курс, група ЗПЛ-51, спеціальність «Психологія»,Інститут соціальних технологій, к. тел. (063)-2220510

Науковий керівник: Питлюк-Смеречинська О. Д., к. мед. н., доцент

Основний інтерес до впливу сирітства на дітей було піднятоу зв’язку з численними стражданнями дітей під час другої світовоївійни. Дітей переміщали у великій кількості з різних місць і багатопостраждали в дитячих будинках. Вплив відмови (або смерті) бать-ків на цих дітей було вражаючим.

Фізична відсутність матері має потенційно летальні наслідкитому що емоційна турбота і матусіне тепло не можуть бути заміненіабо відновлені. Я зосереджусь в основному на вкладі у дослідженняцього питання Еріха Нойманна, Дональда Вудса, Карла Юнга,Винникотта та Даніеля Н. Стерна.

Юнг писав, що на розвиток людини протягом усього життяоснові впливає процес індивідуації (процес особистісного росту),проте, стверджував, що психіка дитини, її розвиток повністю зале-жить від його батьків. Тому його увага зосереджувалась на освіті татерапії батьків. Концепція розщеплення матері в психіці дитини(хороша — погана, архетипний аспект — особистий аспект) буврозроблений вже в 1912 .

Мати є головною людиною в житті дитини протягом доедіповоїфази розвитку. Мелані Кляйн відносить виникнення едипового

286


комплексу до першого року життя, тобто до тієї фази, яка в класич-ній теорії вважається оральної фазою. Згідно більшості висловлю-вань, протягом перших кількох місяців життя дитини мати є задо-вольняє потреби або частковим об’єктом, тобто дитина «любить» їїлише за її здатність давати задоволення, і лише пізніше вона стаєповним об’єктом, чи особистість і потреби так чи інакше визна-ються дитиною як окремі від його потреб.

Покинута дитина лежить в основі героїчних фантазій осіб, якістикаються з невизначеністю у своєму майбутньому, зокрема, в під-літковому періоді. У реальності, однак, дитина потребує присут-ності людини- фігури матері, щоб вижити.

Тяжкість наслідків відмови (або відсутності) матері багато вчому залежить від стадії розвитку дитини в момент сепарації /емо-ційного зневаги і від глибини і тривалості страждань дитини.Збиток нанесений цією сепарацією протягом першого року життяпризводить до найтяжчих наслідків.

Еріх Нойманн розглядає зв’язок мати- дитина на першому роціжиття, як позаматкову ембріональну («uroboric») стадію, в якіймати і дитина пов’язані первинними відносинами.

Ембріональне існування продовжується як всередині матері,так і за її межами і дитина знаходиться в ідентичності з матір’ю, усвіті, який забезпечує йому почуття безпеки, яке дозволяє йомупоступово відокремитися від матері.

Негативні первинні відносини погіршують здатність дитини доінтеграції і конституції его- я, яке дозволяє его з природним дові-рою перетворювати дитини в дорослого так, щоб надалі довіритисебе Самості, яка є основою автоморфного самовідчуття.

Мати має важливе значення для дитини. Вона сприяє інтеграціїв той час як власні здібності дитини сконцентровані на формуван-ні внутрішньої реальності.

Для формування здатності бути на самоті, бути впевненим іприйнятим у відносинах між собою та іншими, потрібна здатністьбути на самоті в присутності матері, яка потім може інтроеціроватьяк стабільний внутрішній об’єкт.

Це дозволяє дитині існувати обходячи гостру реакцію на зов-нішні подразники і експериментувати. Диференціація між внут-рішнім світом і зовнішньою реальністю ставати можливою завдякивикористанню перехідних об’єктів і явищ. Це відбувається в потен-ційному просторі між об’єктом і суб’єктом (мати -дитя ).

Страх бути покинутим, відсутність почуттів, грандіозність, де -пресії, порушення сексуальності, нездатність розуміти символи,

287


неадекватне сприйняття, недостатнiсть базових знань про власнежиття, надмірний страх (розпаду), відсутність балансу між близь-кістю і відстанню, труднощі в концентрації, почуття сорому і про-вини — лише мала частина згубних наслідків передчасної сепарації,неминуче призводить до різного роду особистісним розладів.

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ СТУДЕНТІВ З СОМАТИЧНИМИ ВАДАМИ ЯК ЧИННИК ГОТОВНОСТІ

ДО ПРОФЕСЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Петрученко Н. М. старший викладач кафедри психології Університету «Україна»

Хронічне соматичне захворювання суттєво змінює усю соціаль-но-психологічну ситуацію розвитку людини, впливає на подальшеїї формування. Соматичне захворювання людини суттєво впливаєна рівень її психічних можливостей у реалізації діяльності, маєзначний вплив на внутрішню позицію стосовно всіх обставинжиття людини. Усвідомлення фізичних вад не може не позначатисьна специфіці формування ставлення особистості до себе, уявленнясебе в оточуючому світі. Людина із такими вадами часто схильнаконцентруватися на своїх недоліках, не помічаючи власних пози-тивних рис. На взаємодію з оточуючими, у студентів з соматични-ми вадами, впливають їх часті захворювання та перебування на гос-піталізації, що порушує процес навчання, процес спілкування зоточуючими. Проте, для розвитку особистості, з соматичнимивадами, ця особливість як зумовлює обмеження, сповільнення роз-витку, так і може стимулювати підвищений рух уперед.

Студенти із соматичними вадами вирізняються, у порівнянні ізздоровими студентами високою тривожністю щодо рівню своїхзнать; ситуації перевірки знань для них є досить хвилюючими.Усвідомлення наявності власного дефекту людьми з особливимипотребами і, відповідно, фізичного «Я» поряд з іншими умовамипсихосоціального розвитку можуть призвести до формування нега-тивного ставлення особистості до самої себе, до свого «Я», що, всвою чергу, справляє значний вплив практично на всі аспекти пове-дінки, відіграє дуже важливу роль у формуванні міжособистіснихвідносин, формулюванні та досягненні цілей, у виборі методів пси-хологічного захисту. Все це значно ускладнює формування в них

288


адекватної незалежної самооцінки, її залежність від травмуючогонегативного досвіду спілкування зі значущими іншими, породжуєнегативне самоставлення. Разом з тим нестаток самоповаги у сту-дентів із соматичними вадами часто трансформується у надзвичай-но низький рівень домагань. Це може спричинити формуванняневротизації особистості та виникнення суттєвих проблем з осо-бистісним самовизначенням.

Стосунки з оточуючими людьми є важливим фактором осо-бистого розвитку людини з соматичними вадами. Залежно відумов психосоціального розвитку особи з соматичними вадамиможуть по-різному сприймати негативні моменти, пов’язані зпроявами хвороби. Одні намагаються знайти такий спосіб ком-пенсації вади, який дав би їм змогу самореалізуватися, зрости всвоїх очах та очах оточуючих, незалежно від зовнішнього вигляду.В інших усвідомлення наявного дефекту викликає появу внутріш-ніх конфліктів і, відповідно, зниження самооцінки, часті та знач-ні негативні переживання, зниження якості й інтенсивностідіяльності, порушення нормального механізму адаптації, підси-лення психологічного стресу. Звичайно ж, що і перший, і другийспосіб компенсації вади має прямий вплив на формування психо-логічної готовності до професійної діяльності. Разом з тим, вливпсихологічних особливостей студентів із соматичними вадами наформування психологічної готовності, посилюється завдяки зов-нішнім факторам.

Внаслідок відносної непотрібності молодих людей із соматич-ними вадами на ринку праці, їхньої певної соціальної ізоляції від-бувається процес «відсторонення» такої молоді від соціуму, щогальмує формування у них активної життєвої позиції. У більшостітаких студентів не формується стійке почуття довіри до оточую-чих. У наслідок цього студенти із соматичними вадами частосхильні сприймати всіх людей, як негативне оточення.Виражається це у замкненості та відстороненності, що гальмуєпроцес формування готовності до професійної діяльності, оскіль-ки такі студенти втрачають будь-яку мотивацію до діяльності, тамають чіткого позитивного уявлення про своє майбутнє життяв цілому.

289


ВПЛИВ ІНТЕЛЕКТУ ТА ТИПУ МИСЛЕННЯ НАРОЗВИТОК КРЕАТИВНОСТІ В ЗАЛЕЖНОСТІ ВІД СТАТІ

Поруцька Ю. І., студентка V курсу, групи ПЛ-51Інститут соціальних технологій, к. тел. 098 79 40 239


Проблема розвитку креативності школярів є однією з централь-них. Оскільки сучасне суспільство потребує від майбутніх фахівцівнових нестандартних ідей, пошуку оригінальних шляхів їх втілен-ня, долання шаблонів і стереотипів мислення.

Креативність (від англ. Create — створювати, англ. Creative —творчий, творчий) — творчі здібності індивіда, характеризуютьсяготовністю до створення принципово нових ідей, що відхиляютьсявід традиційних або прийнятих схем мислення і входять в структу-ру обдарованості як незалежний чинник, а також здатність вирішу-вати проблеми, що виникають всередині статичних систем.

Дані дослідження проводяться у двох напрямках: з одного боку,це дослідження, присвячені з’ясуванню взаємозв’язків між інте-лектом і креативністю, з іншого — між інтелектом, креативністю таособистісними особливостями. До цього часу немає єдиної думкищодо зв’язку креативності з інтелектом чи мисленням.

Сучасна психологія розглядає інтелект як стійку структуру розу-мових здібностей індивіда, його адаптованість до різних життєвихситуацій. Інтелект — це здатність пізнавати і вирішувати проблеми,які об’єднують в собі пізнавальні здібності. Людина застосовує інте-лект для обробки наявної інформації, наприклад, з метою побудовиабо вдосконалення розуміння, позиції, стратегії, методу, правила,комбінації, відношення, пояснення, рішення, плану чи цілі.

Інтелект пов’язаний з іншими внутрішніми властивостямилюдини, такими як сприйняття, пам’ять, мова, уява, самосвідо-мість, самоконтроль, характер, володіння тілом, творчість, інтуїція.

Оскільки рівень здібностей і творча віддача не завжди корелю-ють, виникла необхідність визначення як інтелектуальної обдаро-ваності і продуктивності, з одного боку, так і творчої обдарованостіі продуктивності, з іншого. Це останнє поняття одержало назвукоефіцієнта креативності (Сг). Виявилося, що ці поняття не завждивзаємопов’язані.

На сьогоднішній день дуже мало досліджень креативності шко-лярів, а дослідження індивідуальних особливостей мислення ще

290


рідше проводяться, дуже важко знайти будь які дослідження з цихпитань.

Традиційний підхід в рамках загальної психології передбачаєрозгляд проблеми взаємозв’язку пізнавальних здібностей і особис-тісних особливостей поза соціального контексту, залишаючи зарамками досліджень конкретні соціальні ситуації, що породжуютьсуперечності в уявленнях про прояви інтелекту і креативності. Данідослідження проводяться у двох напрямках: з одного боку, цедослідження, присвячені з’ясуванню взаємозв’язків між інтелектомі креативністю, з іншого — між інтелектом, креативністю та осо-бистісними особливостями. До цього часу немає єдиної думкищодо зв’язку креативності з інтелектом чи мисленням.

Метою дослідження є розглянути і вивчити зв’язок між типамимислення, рівнем розвитку інтелекту і креативності в залежностівід статі.

Практичне значення цієї роботи полягає у розвитку уваги,навиків роботи з дітьми, з різними методиками, виховання ділово-го ставлення до виконання своєї роботи та формування здатностідо складання психологічно обґрунтованих висновків.

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУЕМОЦІЙНИХ ПЕДАГОГІЧНИХ ЗДІБНОСТЕЙ

У МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ

Потоцька І. С., старший викладач кафедри психології Вінницький соціально-економічний інститут, к. тел. (098)-4771945

Системотворчим початком для вивчення педагогічних здібнос-тей, обрано модель В. М. Дружиніна, до складу якої входять лише тіпотенції, що обумовлюють успішність вирішення типових та нети-пових фахових проблемних ситуацій та завдань, які виникаютьу процесі реалізації ключових компетенцій: дидактичні, дослід-ницькі, організаторські, емоційні, прогностичні, мовні, комунікатив-ні, мнемічні, атенційні, перцептивні та вольові. Кожний із запропо-нованих, для оцінки показників має три рівня прояву педаго гічнихздатностей: перший — низький від 0 до 1,0 балів; другий — середнійвід 1,1 до 2,0 та третій — високий від 2,1 до 3,0. Загальний рівень роз-витку конкретної педагогічної здібності майбутнього учителя визна-чається сумою його основних показників max = 15 min = 0.

291


Вибірку становили 132 обдарованих студентів 1-5 курсів Він -ницького державного педагогічного університету імені МихайлаКоцюбинського.

Обчислення сукупних рангів у їхньому усередненому значенніпо кожній із груп педагогічних здатностей, що представляютьпевну педагогічну здібність, виявило наступну картину їхнього роз-поділу (дивись таблицю 1).

Найбільш високий сукупний ранговий показник мають емоцій-ні педагогічні здібності (1-ше рангове місце, 100,00%).

На рис. 1 подано загальну лінію розвитку емоційних здібностейу майбутніх учителів.

Таблиця 1Особливості розвитку емоційних педагогічних здібностей

у майбутніх учителів

ЕМОЦІЙНІ ПЕДАГОГІЧНІ ЗДІБНОСТІ X Ранг Персентиль

1. Моральний контроль поведінки 2,33 25 60,00%

2. Фрустраційна толерантність 2,24 37 41,50%

3. Врівноваженість та самовладання в складних ситуаціях 2,42 17 75,30%

4. Здатність передавати іншим позитив-ний емоційний заряд 2,57 12 81,50%

5. Здатність проникати у внутрішній світучня 2,29 30 55,30%

Рис. 1. Загальна лінія розвитку емоційних здібностей у майбутніх учителівзалежно від курсу навчання

З рис. 1 видно, що у студентів четвертого курсу розвиток емо-ційних здібностей є найвищим, а у студентів п’ятого він є найниж-чим (F-критерій=1,614; Знч. =0,175). Із курсом навчання у випро-буваних зареєстровано невпинне зростання здатності свідомоорієнтуватись у власних переживаннях завдяки кращій диферен-ціації емоцій та управління ними. Провідні позиції в розвитку емо-ційних здібностей посідають конструкти: «фрустраційна толеран-тність» (F-критерій=2,884; Знч. =0,025) й «врівноваженість тасамовладання в складних ситуаціях». «Здатність проникати у внут-рішній світ учня» має найнижчі, а «здатність передавати іншим пози-тивний емоційний заряд» — найвищі (вищі за середні) показникисформованості. Зниження показників емпатійного реагування сту-дентів старших курсів засвідчує домінування в активності особистос-ті механізмів свідомого управління власною емоційною сферою.


1. Аминов Н. А. Задатки, способности и одаренность учителя.Некоторые вопросы теории способностей Б. М. Теплова / Н. А. Ами -нов // Гуманизация образования. — 1998. — №1. — С. 59–72.

2. Волянюк Н. Ю. Психологические предпосылки формированияциничности в педагогической профессии / Н. Ю. Волянюк, Г. В. Лож -кин // Практична психологія та соціальна робота. — № 8 (137). —2010. — С. 1–4.

3. Хрусталева Т. М. Психология педагогической одаренности/Т. М. Хрусталева. — Пермь, 2003. — 170 с.

ВПЛИВ НАПРАВЛЕННОСТІ ОСОБИСТОСТІМЕНЕДЖЕРА НА РІВЕНЬ ЙОГО ЕМОЦІЙНОГО

ВИГОРАННЯ

Потоцька І. С., Чміль К. В., старший викладач кафедри психології,V курс, група ПС-51-13(с), спеціальність «Психологія»,

Вінницький соціально-економічний інститут, к. тел. (097) -9352534

Професійна діяльність менеджерів характеризується постійни-ми стресами та підвищеною соціальною активністю що викликаєсиндром емоційного вигорання.

Бойко визначає синдром емоційного вигорання, як механізмзахисту у вигляді повного чи часткового виключення емоцій у від-повідь на психотравмуючі фактори [1].

292


293

Дослідження полягає у припущенні, що сучасна професійнадіяльність менеджерів є складною, полі мотивованою, полі струк-турованою діяльністю і особистісна спрямованість менеджеріввпливає на рівень їх професійного емоційного вигорання.

Метою дослідження є дослідити вплив направленості особис-тості менеджера на рівень його емоційного вигорання.

Задля досягнення поставленої мети серед 20 фахівців менед-жерського напрямку, які характеризувалися їх безпосереднімикерівниками як «успішні», було проведено методику В. Смекала таМ. Кучера на дослідження спрямованості особистості та методикудіагностики емоційного вигорання В. В. Бойко. Результати за вищевказаними методиками подаються в табл. 1 та табл. 2.

З метою перевірки поставленого нами припущення, ми вирі-шили провести кореляційний аналіз між фазами емоційного виго-рання та рівнями спрямованості особистості та отримали наступнірезультати (дивись табл. 3).

Зворотній кореляційний зв’язок було виявлено між показника-ми «напруження» за методикою В. В. Бойко та спрямованістю назадачу за методикою Кучера. Це ми пов’язуємо з вмінням менедже-рів не лише чітко формулювати свої цілі та задачі, але й „подрібню-вати» маштабні задачі та проекти на окремі підзадачі, поступальнопокроково їх вирішувати.


Таблиця 1Рівні розвитку спрямованості особистості менеджера на різні сфери

Спрямованості:Рівні спрямованостей у %

Високий Середній Низький

На задачу 16,7 15 1,7

На взаємодію 1,7 20 11,7

На себе 5 23,3 5

Таблиця 2Рейтинг фаз емоційного вигорання в результаті кількості набраних балів

Рейтинг (місце) Назва фази Кількість балів

1 „Резистенція» 564

2 „Напруження» 450

3 „Виснаження» 305

294


Кореляція показників між емоційним „виснаженням» та спря-мованістю на себе свідчить про наступне: чим більше менеджер підчас робочого процесу спрямований на мотиви власного благопо-луччя, на прагнення до особистісної першості, тим більше емоцій-не виснаження він відчуває. Саме тому для таких менеджерів черезпевний час характерні деструктивні прояви, особливо коли є певнізбої у виконанні поставлених задач (що і окрім того є психологічнота емоційно складно). Саме в таких ситуаціях у них з’являєтьсяемоційне виснаження.


1. Бойко В. В. Энергия эмоций в общении: взгляд на себя и на других –М: «Филинъ», 1996. — 472 с.

2. Вудкок М., Френсис Д. Раскрепощенный менеджер — Москва: Дело,1991. — 320 с.

3. Райгородский Д. Я. Практическая психодиагностика. Методы и тес -ты. Учебное пособие. Самара: Бахрах, 1998. — 672 с.

ОСОБЛИВОСТІ УЯВЛЕННЯ ПРО ЖИВУ ПРИРОДУ У СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ ПІВНІЧНОГО ПРИАЗОВ’Я

Рентюк К. К., старший викладач кафедри екології Мелітопольський інститут екології і соціальних технологій «України»

Збереження, відтворення та охорона біорізноманіття тваринно-го світу є науковою проблемою не тільки біологів та екологів, а йпредметом психолого-педагогічного дослідження. В психології

Таблиця 3Результати кореляційного аналізу між фазами емоційного вигорання

та рівнями спрямованості особистості

Методика емо-ційного вигорання

за В. В. Бойко

Методика визначення направленості особистості Кучера

НЗ НС НВ

„Резистенція» Не корелює Не корелює Не корелює

„Напруження» Корел. -0,50989р. з. =0,01 Не корелює Не корелює

„Виснаження» Не корелює Корел. 0,464834р. з. =0,05 Не корелює

де НЗ — направленість на задачу, НС — направленість на справу, НВ —направленість на взаємодію

295


останні роки формується новий науковий напрям — екологічнапсихологія, яка досліджує й уявлення про живу природу (В. А. Яс -він, С. Д. Дерябо, Д. Ф. Петяєва, І. В. Кряж).

Саме адекватне уявлення про довкілля є підгрунттям готовнос-ті до природоохоронної діяльності. Образ навколишнього природ-ного середовища має свою репрезентацію в когнітивному компо-ненті екологічних настановлень.

Для обрання методу дослідження уявлення про тваринний світми керувались принципом суб’єктивного відображення. Дослі -джуваним було задано написати 10 слів-назв тварин рідного краю.Для дослідження було обрано представників двох груп спеціаль-ностей які відрізняються за ступенем екологічної освіченості, обу-мовленої за фахом.

В експерименті прийняли участь студенти Таврійського дер-жавного агротехнологічного університету (м. Мелітополь) спеці-альності «Екологія та охорона навколишнього середовища»,«Агрономія» 4-5 курсів і спеціальності «Енергетика сільськоговиробництва», «ІКТ», «Механізація машинобудування» 4 курсу укількості 164 чоловік (приблизно однакова кількість по кожної спе-ціальності). Всі студенти мешканці Запорізької області.

Результати дослідження вказують, що видове різноманіттяв уявленні студентської молоді складає 190 видів. Частота повторю-ваності видів приблизно 3, рослин — 2,76 (екологи) та 2,7 (енергети-ки) і тварин — 3,6 (екологи) та 3,7 (енергетики). Значної різниці міжчастотою повторюваності за спеціальностями не спостерігалося.Частка згадуваних видів рослин складає 42%, а тварин 48% від всіхвказаних видів однаково для студентів двох блоків спеціальностей.

Для аналізу тваринного світу в уявленні студентської молодібуло визначено кількість згадуваних видів за категоріями «дикі-свійські».

Результати опитування дають можливість проаналізувати уяв-лення студентів-екологів і енергетиків про біорізноманіття тварин-ного світу рідного краю. Так, у майбутніх енергетиків кількістьвидів свійських тварин майже в двічі менш ніж диких (35% і 64%відповідно). У екологів це відношення значно більше в бік перева-ги диких тварин (свійських — 16%, диких — 83%), майже в п’ятьразів.

Переважаючими видами диких тварин в уявленні студентів-екологів були заєць (15% від всіх згадуваних диких тварин), лисиця(13%), вовк (8%) і дикий кабан (7%); серед птахів, це фазан (6%).

296


У студентів-енергетиків в їх уявленні домінуючими видами дикихтварин були лисиця (12%), заєць (11%), вовк (10%) й білка (9%).

Аналіз розподілу видового складу ссавців і птахів в уявленні сту-дентів двох груп спеціальностей не має значних розбіжностей. Алечастота згадування особин представників двох класів тварин маєдеякі відмінності. Так, у енергетиків частота згадування ссавців(57%) перевищує частоту згадування птахів (22%) в 2,6 разів, у еко-логів частота згадування ссавців (64%) значно перевищує частотузгадування птахів (14%) в 5,5 разів. Видове багатство ссавців (39%)у ментальному просторі в 1,6 разів перевищує видове багатство пта-хів (24%) у енергетиків, натомість у екологів спостерігається майжерівновага між чисельністю видів ссавців (48%) і птахів (30%).

Підсумовуюче проведений аналіз дослідження можна зазначи-ти що ментальний світ живої природи у студентської молоді маєсуб’єктивну модель яка відрізняється від моделі реального світу.Професійна екологічна освіта впливає на кількісні і якісні характе-ристики ментального біорізноманіття в бік переваги природногонад штучним, що є запорукою збільшенню можливості формуван-ня екоцентричних настановлень над антропоцентричними.

ОСОБИСТІСНІ ФАКТОРИ МАЙБУТНІХ ПСИХОЛОГІВ,ЩО ЗУМОВЛЮЮТЬ ВИБІР КОПІНГ-СТРАТЕГІЙ

ЖИТТЄВИХ СИТУАЦІЙ

Рисинець Т. П., асистент кафедри психології Вінницького державного педагогічного університету

ім. М. Коцюбинського. к. тел. (067)-9191488

Проблема особистісної детермінації процесу подолання склад-ної життєвої ситуації є предметом чисельних досліджень. Їх резуль-тати дозволяють вважати, що реакції людини на екстремальнийвплив, його сприйняття і оцінка як несприятливого фактору, стра-тегії та стилі подолання обумовлені сукупністю властивостей і якос-тей особистості, саме від них залежить тип індивідуально-психоло-гічного реагування, характер домінуючої поведінкової активності.

Однією з найважливіших індивідуально-психологічних власти-востей особистості майбутнього психолога є рефлексія як здатністьдо самопізнання та самоаналізу своєї внутрішньої психічної діяль-ності, психічних якостей і станів. Вона виступає вирішальним фак-

297


тором подолання труднощів, пов’язаних із зіткненнями з проблем-ними ситуаціями.

Складовими рефлексії є змістовний компонент, що характери-зує її предметний аспект, і динамічний компонент, пов’язаний зіспособом її виникнення. Динамічний аспект рефлексії А. В. Кар -пов [1] пов’язує й з так званим «часовим» принципом, у залежнос-ті від якого він виділяє три основних види: ситуативну, ретроспек-тивну й перспективну.

Було виявлено рефлексивну зумовленість вибору копінг-стра-тегій життєвих ситуацій майбутніми психологами, і дослідженозв’язок видів рефлексії із копінг-стратегіями.

Вибір проблемно-орієнтованого копінгу життєвих ситуаціймайбутніми психологами обумовлений перспективною рефлек-сією, яка визначає бачення, планування та антиципацію ймовірнихрезультатів. Це, можна пояснити, узгодженістю довготермінових такороткотермінових перспектив, яка не спричиняє когнітивногодисонансу, уможливлює вибір означеного копінгу.

З’ясовано, що майбутні психологи у складній життєвій ситуаціїзастосовують копінг, орієнтований на уникнення у випадку вкрайнедостатньої репрезентації психікою свого власного змісту.

Чим нижча схильність до надмірного аналізу вже виконаноїв минулому діяльності та подій, що відбулися у майбутніх психоло-гів, тим вища їх здатність використовувати у складній життєвійситуації асертивні дії.

Вступ у соціальний контакт, пов’язаний запуском перспектив-ної рефлексії, яка співвідноситься з функцією аналізу майбутньоїдіяльності, поведінки; плануванням, як таким; прогнозуваннямймовірних результатів.

Реалізація стратегій і стилів подолання життєвої ситуації знач-ною мірою визначається самооцінкою, тому наступним крокомбуло виявлення її впливу на перебіг цього процесу.

Виявлено, що надмірно висока самооцінка позначається навиборі такої копінг-стратегії, як «імпульсивні дії». Отриманий факт,узгоджується із концептуальною схемою розуміння розвитку і фун-кціонування самооцінки іншими дослідниками. На підставі неадек-ватно завищеної самооцінки у людини виникає помилкове уявленняпро себе, ідеалізований образ своєї особистості, завищена самооцін-ка породжує протиріччя та зумовлює імпульсивну поведінку.

Подальший аналіз показав, що занижена самооцінка майбутніхпсихологів зумовлює вибір такої копінг-стратегії, як «агресивні

298


дії». Невпевненість у собі, надмірна самокритичність, неможли-вість реалізувати свої здібності слугують реальною загрозою віталь-ним інтересам майбутніх психологів, які обирають означенукопінг-стратегію з метою протистояти шкідливим для них впливам.

Особистісні фактори поведінки подолання включають психо-логічні особливості і індивідуально-психологічні властивості, щовизначають вибір копінг-стратегій.


1. Карпов А. В. Рефлексивность как психическое свойство и методикаее диагностики /А. В. Карпов //Психологический журнал. 2003.Т. 24, № 5. С. 45–57.

2. Нартова-Бочавер С. К. Дифференциальная психология / СофияНартова-Бочавер. C М. : Флинта, Московский психолого-социа ль -ный институт, 2003. — 280 с.

3. Никольская И. М. Совладающее поведение в защитной системечеловека / И. М. Никольская // Совладающее поведение: Сов ре мен -ное состояние перспективы [под ред. А. Л. Журавлева, Т. Л. Крю -ковой, Е. А. Сергиенко]. — М. : Изд-во: «Институт психологииРАН», 2008. — С. 113–137.

ОСОБЛИВОСТІ ГОТОВНОСТІ ДО ШКОЛИ СУЧАСНИХ ДОШКІЛЬНИКІВ

Сапожник А. Г., V курс, группа 5-МП, спеціальність «Психологія»,Новокаховський гуманітарний інститут,к. тел. (050)8553444

Науковий керівник: Бойчук О. Л., старший викладач

На сьогоднішній день всі учасники навчально-виховного про-цесу розуміють необхідність визначення рівня шкільної зрілостідітей дошкільного віку. Отже є проблема, з приводу якої давно ідовго ведеться полеміка: що саме діагностувати на етапі вступудитини до школи ?

Виділяють три основні групи труднощів, з якими зустрічаютьсяне готові до школи діти. Перша група належить до системи стосун-ків і взаємодії з однолітками(невміння слухати товариша і стежитиза його роботою, змістовно спілкуватися з однолітками, погоджу-вати з ними свої дії),друга — до сфери спілкування з дорос ли ми(нерозуміння запитань вихователя, його особливої позиції, специ-фіки навчального спілкування), третя — до сфери самосвідомостідитини(завищена оцінка своїх можливостей і здібностей, непра-

299


вильне сприймання оцінок вихователя). Ці три групи труднощіввідображають основні компоненти психологічної готовності дити-ни до школи і шкільного навчання. Дитина, що вступає до школи,має бути зрілою у фізіологічному і соціальному відношенні, вонамає досягти певного рівня розумового і емоційно-вольового роз-витку, повинна володіти розумовими операціями, вміти узагальню-вати й диференціювати предмети і явища довкілля. Тому поняття«готовність дитини до школи» ми розглядаємо як комплексне,багатогранне і таке, яке охоплює всі сфери життєдіяльності майбут-нього першокласника.

Необхідно розділити поняття педагогічної і психологічноїготовності дитини до школи.

Педагогічна готовність — це запас знань, умінь і навичок, наяв-ний у дитини на момент вступу до школи. У психології виділяютьтакі взаємопов’язані компоненти психологічної готовності дитинидо шкільного навчання, як мотиваційна, фізіологічна, інтелекту-альна, емоційно-вольова та соціальна.

Мотиваційна готовність — виявляється у настроях дитини, їїпрагнення, бажання йти до школи, яке поєднується з тим, як дитинауявляє вимоги школи, наскільки готова змінити свою ігрову позицію.

Фізіологічна готовність включає в себе дрібну моторику, фізіо-логічні властивості (ріст, вага, кількість постійних зубів)стан здо-ров’я дитини. Цей рівень повинен забезпечити витримуваннядитиною відповідних навантажень і стимулювати до подальшогорозвитку.

Інтелектуальна готовність — рівень розвитку пізнавальноїсфери дитини, а також утворення вищих психічних функцій, новихміж функціональних психологічних систем.

Емоційно-вольова готовність визначається рівнем сформова-ності довільності основних психічних процесів та поведінки, само-рганізованістю, зосередженістю, умінням контролювати свої емоції.

Рівень розвитку психологічної готовності дитини до шкільногонавчання є дуже важливим показником . Діагностуючи дитинунеобхідно пам’ятати про те, що дошкільний період дитинства —надзвичайно важливий етап розвитку людини, що має самостійнуцінність. Діагностика дошкільної зрілості повинна здійснюватися вконтексті діяльності, яка найбільшою мірою відповідає особливос-тям і можливостям дошкільного періоду розвитку дитини — грі.

Для шестирічних дітей з високим рівнем психічного розвиткунайбільш типовим є кооперативно-змагальний характер спілку-

300


вання з однолітками, довільність у сфері взаємодії з дорослими тавідкриття дитиною своїх переживань у сфері самосвідомості, крімтого, принципово важливим є сформовані прийоми ігрової діяль-ності, розвинена уява, високий рівень наочно-образного мислення,пам’яті і мовлення.

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ІНТЕРНЕТ-КОНСУЛЬТУВАННЯ

Сеник В. В., V курс, група ПЛ-51, спеціальність «Психологія»Інститут соціальних технології, к. тел. (093)-4606608

Науковий керівник: Клименко В. В., д. психол. н., професор

Інтернет — консультування активно формується в наш часв якості нової технології психологічного консультування, що обу-мовлює своєчасність і важливість його наукового психологічноговивчення на сучасному етапі розвитку практики психологічногоконсультування.

Психологічне консультування — це психологічна робота з пере-живаннями людини, з тим, що психологічно складає його внутріш-ній світ.

Будучи динамічно розвиваючою системою, мережа охоплює всівеликі сфери нашого життя і не дивно, що й консультативна психо-логія не могла залишити дане явище без своєї уваги. Природно, щопри появі Інтернету, багато психологів задалися питанням, якимчином можна використовувати його для реалізації практичних зав-дань консультування. Новий перспективний напрям привернув досебе велику кількість прихильників, які стверджували, що мережадозволить допомогти багатьом людям, з якихось причин не здатни-ми або не бажають прийти на очне консультування.

Відчуження людини від людини стає практично нормою нашогожиття, у зв’язку з розвитком нових дистанційних форм електрон-них засобів зв’язку, які все частіше переводять реальне спілкуванняміж людьми у віртуальне. Як наслідок, соціально-психологічнапроблема самотності людини в сучасному світі виходить на першийплан. У зв’язку з цим, завдання наданняпсихологічної допомогидля подолання людиною стану самотності який її турбує, стає всебільш актуальним.

В основу Інтернет-консультування були покладені смисловікомунікації, що здійснюються за допомогою тексту. У зв’язку

301


з цим, первісною метою Інтернет — консультування є побудова діа-логу між учасниками комунікацій при віртуальному спілкуванні.Для Інтернет — консультування обираються (створюються) «фору-ми» або «чати» тобто спеціально організований загальноприйнятийв Інтернеті віртуальний простір для спілкування.

Становлення дистанційних форм психологічної роботи в Ін тер -не ті, в принципі, знаходиться, в нашій країні, майже на самомупочатку свого шляху. Отримані інформаційні дані про Інтернет —консультування як про комплексний явище, дозволяють зробитиоптимістичні прогнози щодо розвитку індивідуальної та груповоїпсихологічної роботи в Інтернеті. Однак, у зв’язку з цим, перед-психологами знову виникає проблема теоретичного осмислення таінтеграції різних напрямків психології та нових технічних рішеньдля розвитку дистанційних форм психологічної допомоги в Інтер -неті, таких як Інтернет-консультування.

Отже, Інтернет-консультування — це альтернативний вид пси-хологічної допомоги. Для певної категорії людей Інтернет — цеєдиний спосіб спілкування з психологом, наприклад, є населеніпункти, де психологічна служба знаходиться на етапі становленняабо взагалі відсутня.

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ЗАПАМ’ЯТОВУВАННЯРЕКЛАМНИХ ПОВІДОМЛЕНЬ У ФОРМАТІ

PRODUCTPLACEMENT

Сердюк О. А., ІІІ курс, спеціальність «Психологія»,КНУ імені Тараса Шевченка

Науковий керівник: Клименко І. В., к. психол. н., доцент

Як будь-який сучасний бізнес, реклама постійно вдосконалю-ється. Роками відпрацьовані технології прямої реклами даютьпрекрасні результати, спонукаючи споживача купувати товар.Однак у більшості людей вже сформувався стійкий негативнийобраз реклами. Це підтверджується численними дослідженнями,спрямованими на вивчення ставлення до реклами (С. К. Аронова,Н. В. Вікентьєв, Н. І. Прусенкова, В. Н. Степанов, Р. Чалдіні та ін.). Тому важливим питанням є розгляд індивідуально-психологічнихособливостей запам’ятовування реклами людиною. Ми розглянулиодин із інструментів прихованої реклами, який тільки з’являється

302


на ринку реклами — product placement. Ґрунтуючись на прикладахрозміщення певних продуктів, розглянули особливості запам’ято-вування споживачами даного виду реклами та ставлення до прямоїреклами.

У дослідженні нами було використано методику для вимірю-вання обсягу образної пам’яті, методику для визначення обсягупам’яті при механічному та логічному запам’ятовуванні та, розроб-лену нами, анкету для виявлення особливостей запам’ятовуваннята сприймання реклами Product placement. У дослідженні взялиучасть 30 студентів різних навчальних закладів м. Києва. Вік дослід-жуваних 17–20 років.

У результаті проведення аналізу анкетного опитування виявле-но, що серед більшості можливих способів проведення дозвілляпереважають «сидіння» в інтернеті (59%), перегляд телевізора(38%), відвідування кінотеатру (23%), запрошення друзів (18%)тощо. Перегляд телепередач і фільмів в 15% досліджуваних займаєдо 1 години, в 25% — 1–3 години, 50% досліджуваних дивлятьсяфільми й телепередачі більше 3 годин в день.

Позитивне ставлення до реклами характерне для більш ніж 50%досліджуваних, при цьому довіряють рекламі близько 25% респон-дентів, вважаючи її основними соціальними наслідками — маніпу-лювання свідомістю споживачів (32%), додаткові джерела доходудля держави (28%), інформованість споживачів реклами (26%).

Встановлено, що досліджувані із розвиненою образною пам’ят-тю добре запам’ятовують рекламу product placement, оскільки впам’яті тривалий час зберігаються образи головних героїв рекламиі фільмів. Досліджувані із переважаючим розвитком логічноїпам’яті добре запам’ятовують рекламу, пов’язану із пояснювальни-ми сюжетами, де головний герой і користується продуктом, і пояс-нює його суть, рекламуючи його. Логічна пам’ять дає кращі резуль-тати при запам’ятовуванні прямої реклами, де упор робиться налогіку і здоровий глузд споживачів, тоді як прихована реклама орі-єнтована в основному на запам’ятовування образа рекламованоготовару і співвіднесення його з головним героєм. У досліджуваних зпереважаючим розвитком механічної пам’яті запам’ятовуванняпов’язане із частою повторюваністю продукту.

Отже, рекламу product placement можна вважати ефективноюрек ламною технологією та засобом впливу на споживча. Не зва -жаю чи на негативне ставлення до реклами на телебаченні певноїчастини досліджуваних, більшість все ж вважає, що прихована рек-

303


лама впливає на споживачів, сприяє формуванню певного стилюжиття, а впровадження в сюжетну лінію фільму або шоу рекламидопомагає орієнтуватися при виборі товарів і послуг.

Реклама, розміщена в художньому фільмі ефективніша реклам-них роликів, особливо за умови її професійного впровадження тапопулярності фільму чи головного героя.

Важливе значення для підвищення ефективності рекламимають індивідуальні особливості споживачів. Разом з тим, перена-сичення рекламою спричинює витіснення образів пам’яті і знижуєїї ефективність.

ОСОБЛИВОСТІ ПРОЯВІВ КОМП’ЮТЕРНОЇЗАЛЕЖНОСТІ СУЧАСНОЇ МОЛОДІ ТА ЇЇ КОРЕКЦІЯ

Струкова О. А., 5 курс, група ЗПЛ-52, спеціальність «Психологія»,Інститут соціальних технологій, к. тел. (095)-7114759


Актуальність теми обумовлена високими і постійно зростаючи-ми масштабами захоплення комп’ютерною ігровою діяльністюв молодіжному середовищі. На сьогодні проблема комп’ютерноїзалежності є актуальною соціальною проблемою, бо величезнакількість молодих людей охоплена цим явищем. Активний розви-ток ігрового комп’ютерного бізнесу, розширення ринку ігровогопрограмного забезпечення, збільшення ігрових комп’ютерних жур-налів і газет, зростання кількості ігрових веб-серверів в мережіІнтернет. Зі збільшенням числа людей, що захоплюютьсякомп’ютерними іграми зростає число ігрових комп’ютерних адик-тів, які потребують спеціалізованої психологічної допомоги, щовказує на практичну проблему цього явища. Наростання захопле-ності комп’ютерними іграми веде до того, що цінність віртуально-го світу та перебування в ньому зростає, поряд зі згасанням інтер-есу до реальності, погіршується психологічний стан, настає загрозасоціальному статусу, втрачається власне «Я», що, в кінцевомурахунку, призводить до деградації особистості.

Було проведено дослідження, у якому взяли участь 40 осіб у віцівід 26 до 31 років, вісім з яких жінки. В основу дослідження булопокладено припущення про те, що: комп’ютерна залежність моло-ді обумовлена певними психологічними особливостями цього віку,

304


врахування яких в профілактичній та психокорекцій роботі сприя-тиме її успішному запобіганню та виправленню.

Для досягнення мети дослідження та перевірки гіпотези буловирішено такі завдання: здійснено теоретичний аналіз підходів допроблеми комп’ютерної залежності; виявлено та проаналізованоосновні особливості розвитку та прояву комп’ютерної залежностісучасної молоді: об’єктивні та суб’єктивні причини виникненняцього явища, механізми формування, стадії формування, психоло-гічні та фізичні симптоми комп’ютерної залежності у молоді; екс-периментально визначено та проаналізовано особливості проявукомп’ютерної ігрової залежності у молоді. Для цього було викорис-тано теоретичні методи (історико-психологічний та теоретико-методологічний аналіз, синтез і узагальнення літератури з проблемидослідження), емпіричні методи (спостереження, бесіда, ін терв’ю,констатувальний експеримент, опитувальні методи, проективніметодики) та методи статистичної обробки емпіричних даних.

Було виявлено характерні психологічні особливості молоді, щостраждає від комп’ютерної залежності: низький рівень усвідомле-ної саморегуляції, наявність внутрішнього конфлікту, негативнесамоставлення, екстернальний локус контролю, порушення осо-бистісних меж, низька контактність, незадоволеність процесомжиття та процесом самореалізації, занижена самооцінка, низькагнучкість психіки, високий рівень тривожності і деформація в Я-образі. Також було виявлено, що виразність віртуальної адикціїзалежить від часу взаємодії з комп’ютером, знаходженням на пев-ній стадії формування залежності. Розроблено рекомендації,щодо профілактики та корекції комп’ютерної ігрової залежностімолоді. Психологічну корекцію стосовно до проблем молодідоцільно здійснювати через системоутворюючий фактор, щовключає причини виникнення залежності; інтегративністьхарактеристик молоді; типологію їх адиктивної поведінки; стадіїформування залежності, обрані класи і персонажі залежними всамій грі. Було визначено концептуальну програму профілактич-ної та корекційної діяльності, технології та методики психологіч-ної корекції.

305


ФОРМУВАННЯ КОМУНІКАТИВНИХ НАВИЧОКСТУДЕНТІВ-ПСИХОЛОГІВ

Умарова В. О., V курс, група 5-МП, спеціальність «Психологія»,Новокаховський гуманітарний інститут, к. тел (066)-8609812

Науковий керівник: Бойчук О. Л., старший викладач

Спілкування відіграє важливу роль у житті і діяльності кожноїлюдини. Знання сутності спілкування, його закономірностей, фун-кцій, взаємного обміну і проблем є підґрунтям для реалізації таполіпшення стосунків з іншими людьми і задоволення вищихпотреб особистості. Слід зазначити, що зарубіжні дослідники кому-нікації (Г. Гебнер, Д. Берло) досить часто використовують термін«комунікація», а не «спілкування». Вони розглядають комунікаціюяк життя людини серед інших людей і при цьому зазначають, що«поза комунікацією людина свідомо не існує». Таке визначення надтошироке і багатогранне, оскільки, згідно з ним, комунікація і є життя.

В роботі практичного психолога воно є фактором, що супро-воджує всі форми його діяльності, перетворюється у професійну,функціональну категорію. Крім того, вміння спілкуватися для пси-холога входить в коло професійних умінь. Мовленнєве спілкуванняпсихолога є найвагомішою складовою і необхідною умовою йогоефективної професійної діяльності.

Професія психолога на даний момент вимагає від студентів нетільки знання теоретичного матеріалу, а й обов`язково високогорівня розвитку комунікативних навичок і вмінь. Підвищення рівняволодіння комунікативними вміннями і навичками можна досягтиза умови системного використання принципів навчання, різнома-нітних психологічних методів, оскільки тільки в своїй сукупностівідбудеться цілісний процес формування комунікативних вміньмайбутніх спеціалістів цієї галузі.

Під час навчання студенту-психологу необхідно вчитисяпостійній корекції своєї мовленнєвої поведінки, оскільки вона єважливою складовою комунікативної культури в цілому.Мовленнєва поведінка проявляється в манері, характері мовленнє-вих дій, включаючи соматичну активність.

Слід також зазначити, що в роботі психолога важливим момен-том є не тільки вміння слухати та доносити інформацію до партне-ра по спілкуванню, а й вміння «читати» невербальну інформацію.На перший погляд може здатися, що невербальні засоби не такі

306


важливі, як словесні. Але дані досліджень свідчать, що передачаінформації здійснюється за рахунок вербальних засобів, тільки слівна 7%, звукових засобів (враховуючи тон голосу, інтонації звуку) —на 38%, а за рахунок невербальних засобів — на 55%.

Висвітлюючи дану тему, необхідно також розкрити значеннякомунікативної компетентності. Комунікативна компетентністьсприймається як система внутрішніх ресурсів, що є необхіднимидля побудови ефективної комунікації в певному колі ситуацій осо-бистісної взаємодії. Комунікативна компетентність завжди набува-ється у соціальному контексті. Основними факторами, що детермі-нують її розвиток є життєвий досвід людини, її загальна ерудиція,мистецтво, спеціальні наукові методи.

У формуванні комунікативних навичок, на мою думку, великезначення відіграє соціально-психологічний тренінг. Він розвиваєвміння підтримувати спілкування, психологічно стимулювати актив-ність партнера, прогнозувати можливі шляхи розвитку комунікатив-ної ситуації, в рамках якої розгортається спілкування. Практичніможливості психології взагалі дозволяють покращити практику спіл-кування, а застосування соціально-психологічного тренінгу спрямо-ване передусім на розвиток особистості, формування ефективнихкомунікативних умінь, засвоєння навичок як формального, так інеформального спілкування, формування впевненості в собі та зни-ження тривожності у спілкуванні, стійку мотивацію до саморозвитку.

Комунікація — це важливий процес, а особливо для майбутніхпсихологів, тому необхідно підвищувати рівень комунікативнихнавичок, який є необхідним компонентом у професійній діяльності.

ПРОФЕСІЙНА САМОІДЕНТИФІКАЦІЯ ОСОБИСТОСТІМАЙБУТНЬОГО ФАХІВЦЯ ЯК ПСИХОЛОГІЧНА

ПРОБЛЕМА

Ціпко М. В., 5 курс, група МПС-51, напрям підготовки «Психологія»Хмельницький інститут соціальних технологій

Університету «Україна»Науковий керівник: Томчук М. І., д. психол. н., професор

На сьогодні проблема професійної самоідентифікації майбут-нього фахівця є досить актуальною, адже вона зумовлена заміноюсучасними професіоналами соціальних зразків для наслідування.

307


Чинниками цього є соціально-економічна трансформація суспіль-ства, що представила на порядок денний не лише проблему пошу-ку нових зразків соціальної поведінки, а й, у першу чергу, проблемудослідження основних психологічних умов ототожнення норм осо-бистості з наявними соціальними зразками.

У зв’язку з цим зростає увага до процесу самоідентифікації май-бутнього фахівця під час його професійного становлення, аджесаме ідентифікаційні процеси особистості є умовами її успішноїсоціалізації, та такими, що спонукають її до активного пошукусвоєї позиції у соціумі та підвищує суб’єктивну складову у власній«Я-концепції».

Становлення особистості майбутнього фахівця пов’язане, першза все, із професійною самоідентифікацією. Це зумовлене мотива-ційною структурою, що відображає, з одного боку, реалії соціаль-ного буття, а з іншого — духовні потреби особистості [1].

З поняттям «самоідентифікація» тісно пов’язані поняття «іден-тифікація» та «ідентичність». Ідентифікація в загальному розумінні —це феномен ототожнювання себе із взірцем, еталоном наслідуван-ня. Окрім цього, ідентифікація — є принциповим механізмомсоціа лізації особистості, коли суб’єктом діяльності здійснюєтьсявибір мотиваційних альтернатив та мети досягнення, фіксуєтьсявласний рівень домагань, виконуються певні соціальні ролі та від-бувається самооцінка свого статусу [2].

Проблема професійної самоідентифікації має велике практичнезначення, адже вона є одним з вирішальних соціально-психологіч-них і виховних процесів в діяльності особистості у період навчання уВНЗ. Основною задачею таких процесів є — становлення, форму-вання і зміцнення професійної самоідентичності, що являє собоювзаємовплив між природнім розвитком особистості фахівця та різно-манітними соціально-психологічними чинниками. Оскільки люди-на працює над собою та «будує» себе власноруч, зазнаючи при цьомупевні впливи з боку соціального оточення, процес самоідентифікаціїможна є визначальним процесом у період становлення особистості.

Самоідентифікація майбутнього фахівця — це не тільки дина-мічний процес формування його самосвідомості, а й результатпереструктурування його особистості. Самоідентифікація майбут-нього фахівця має аналізуватися як усвідомлене відчуття належнос-ті до людей з його професійного кола.

Розуміючи самоідентифікацію особистості — майбутньогосуб’єкта професійної сфери, як психологічний механізм свідомого

308


сприйняття людиною особливостей обраної нею професійноїдіяльності, слід орієнтуватися, перш за все, саме на психологічнуконцепцію не усвідомлення власної ідентичності. Цей процес міс-тить у собі комплекс очікувань, які супроводжують особистість підчас процесу його взаємодії із певною соціальною групою: імідж,стиль спілкування, типові техніки бесіди та аргументації тощо. Ізсамоідентифікацією майбутнього фахівця тісно пов’язана структу-ра професійних уявлень, які можуть виступати як психологічниймеханізм формування образу своєї майбутньої професійної діяль-ності, зокрема: мотиваційно-ціннісна складова, специфіка комуні-кативної та професійної компетентності [3].

Аналізуючи зазначене, можна зробити висновок, що професій-на самоідентифікація особистості як психологічний механізм фор-мування її професійної ідентичності має такі функції, а саме: пере-будова ієрархії особистісних та соціальних цінностей у структуріідентичності; переструктурування особистісної ідентичності відпо-відно до особливостей професійної діяльності особистості; визна-чення особистістю значущості та цінності нових складових профе-сійної ідентичності та співставлення їх з попередніми соціальнимицінностями [2].

Значення професійної самоідентифікації для майбутньогомолодого фахівця полягає у створенні когнітивних конструкцій(особистісно і суспільно значущих) та їх порівняння щодо специфі-ки професії, а також у створенні максимально комфортних умовдля інтеграції в професію. Іншими словами, самоідентифікаціяпрофесійної ідентичності тісно взаємодіє з професійними стерео-типами, образами, комунікативною позицією майбутнього фахівцята його потенційними професійними ролями. Реалізація особистіс-ного аспекту професійної ідентифікації можлива лише тоді, колисистема особистісних конструктів майбутнього фахівця щодо сис-теми професійних цінностей є відомою.

Отже, професійна ідентифікація — це необхідна умова профе-сійної самосвідомості майбутнього фахівця. Вона передбачає при-йняття провідних професійних ролей, цінностей та норм, які спо-нукають майбутнього фахівця до ефективної практичної діяльностіПрофесійна самоідентифікація майбутнього фахівця формуєтьсячерез рефлексію навчально-професійних інтересів, цілей, очіку-вань, дій, досягнень, результатів, якостей, які складають потенціалмайбутнього професіонала, цінностей майбутньої професійноїдіяльності тощо. Формування професійної самоідентифікації май-

309


бутнього фахівця передбачає усвідомлення ним своєї майбутньоїсоціальної ролі, розуміння очікувань соціуму щодо його майбутніхпрофесійних функцій та загального потенціалу результативностійого роботи.


1. Бондаренко А. Ф. Личностное и профессиональное самоопределениеотечественного психолога-практика // Московский психо тера пев -ти ческий журнал. — 1993. — №1. — С. 63–77.

2. Ядов В. А. Саморегуляция и прогнозирование социальногоповедения личности. / В. А. Ядов. — Л., 1979.

3. Панок В. Г. Концептуальні підходи до формування особистостіпрактикуючого психолога. / В. Г. Панок // Практична психологія тасоціальна робота. — 1998. — №4-5 — с. 5–7, с. 4–6.

ПІЗНАВАЛЬНІ ОПЕРАЦІЇ У ПРОЦЕСІ КОМУНІКАТИВНОЇВЗАЄМОДІЇ В ПРАВОСЛАВНОМУ ДИСКУРСІ

Цукур О. Г., старший викладач кафедри соціальної роботи та педагогіки

Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна»

Аргументація в православному дискурсі адаптує канонічно-догматичну основу релігійного вчення до конкретних ситуаційповсякденної дійсності. Спектр релігійної аргументації варіюєв межах аргументів традиції і авторитету. Зазначимо, що аргумента-тивними тактиками, найчастіше використовуваними в православ-ному дискурсі, є апеляція до авторитету і апеляція до образу. Якавторитет виступають, наприклад, канонічні фігури або теологи.(Варто звернути увагу на те, що для православного дискурсу єхарактерним приписування статусу безумовного авторитету нестільки суб’єктам дискурсивної практики, скільки Текстам, які втакому контексті наділяються мало не ознаками повноцінного кому-ні канта). За допомогою апеляції до образу адресант спонукає адреса-та відтворювати необхідні моделі поведінки. Ряд дослідників зверта-ють увагу також на таку цікаву особливість православного дискурсу,як «презумпція щирості» суб’єкта дискурсивної практики [3].

Розглянемо особливості реалізації базових пізнавальних опера-цій (репрезентації, категоризації, інтерпретації і конвенції) у про-цесі релігійної дискурсивної практики.

310


На думку Є. О. Кожемякіна, репрезентативні пізнавальні опе-рації реалізуються в дискурсивному полі релігії за допомогою двохключових механізмів — узагальнення та конкретизації, які даютьможливість виділити класи явищ і сутностей в предметному поліправославного дискурсу і оперувати абстрактними іменами. Сутьабстрактних понять розкривається за рахунок конкретизації, якавиражається у перерахуванні знайомих подій, що можуть виступа-ти вузловими елементами, які утворюють розгорнуті розповіді.Операції узагальнення і конкретизації в православному дискурсівиконують функцію демонстрації не тільки дійсного, але і належ-ного стану речей. Основним завданням категоризації як пізнаваль-ної операції релігійного дискурсу є поділ предметної області на зна-чущі «сегменти», протиставлення яких має певний сенс дляреалізації завдань дискурсу. На основі категоризації будуються про-цедури аналогії, що дають можливість організувати й реорганізува-ти когнітивний досвід і систему знань відповідно до релігійних цін-ностей та догм. Релігійна категоризація передбачає такожзастосування процедур порівняння і оцінювання, оскільки догма-тичний характер православного дискурсу передбачає, що індивідрегулярно співвідносить особистий і «ідеальний» містичний досвід,індивідуальні переконання і догми релігії, особисті моделі поведін-ки і підтримувані в інституті релігії норми діяльності [2].

Релігійна категоризація будується на базі певних ментальних схем,котрі включають в себе такі складові, як колективна ідентичність, цін-ності і догми, досвід, уявлення про істину, спосіб життя та інші [2].

Інтерпретація використовується в православному дискурсі дляроз’яснення як повсякденних ситуацій, так і фрагментів сакраль-них текстів. Типовою рисою є досить жорсткі приписи до організа-ції комунікативного аспекту інтерпретації: тлумачення як повсяк-денних ситуацій, так і сакрального тексту представляєтьсяпри вілейованим заняттям адресантів (священнослужителів). У тойже час релігійна інтерпретація регламентується чіткими пояснен-нями, закріпленими в канонічних текстах [1].

Пізнавальна операція конвенції пов’язана з нормативнимаспектом православного дискурсу. Конвенційні процедури широковикористовуються щодо термінів, визначених схем декодуванняключових висловлювань, сюжетів і описів, і в ряді випадків — достворення та закріплення етикетних норм [1].

Пізнавальні операції в православному дискурсі, зокрема репре-зентація, виступають знаковими моделями представлення образу

311


ідеальних і матеріальних об’єктів та реалізації процесу комуніка-тивної взаємодії в дискурсивному просторі.


1. Демьянков В. З. Аргументирующий дискурс в общении / В. З. Де -мьян ков // Речевое общение: Проблемы и перспективы. — М. :ИНИОН, — 1983. — С. 114–131.

2. Кожемякин Е. А. Религиозный дискурс: методология исследования /Е. А. Кожемякин // Научные ведомости Белгородского госу дарст -венного университета. Серия: Философия. Социология. Право. —2011. — Т. 15. — № 2 (97). — С. 32–47.

3. Ручкина Е. М. Взаимодействие коммуникативных стратегий истратегий вежливости в аргументативном диалоге/ Е. М. Ручкина //Вестник Чувашского университета. — 2008. -№ 4. — С. 236–241.

ОСОБЛИВОСТІ СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНОГОКЛІМАТУ СТУДЕНТСЬКОЇ ГРУПИ

Чередніченко О. В., 5 курс, група МПС-51, напрям підготовки «Психологія»

Хмельницький інститут соціальних технологій Університету «Україна»

Науковий керівник: Томчук М. І., д. психол. н., професор

Особливо значущим для побудови та розвитку міжособистіснихвідносин студентів виступає сформоване в рамках ВУЗу середови-ще. Взаємодія всередині групи є найважливішою областю в просто-рі соціально-психологічних відносин. Від соціально-психологічноїатмосфери в колективі багато в чому залежить не тільки ефектив-ність спільної діяльності, але й ставлення особистості до діяльнос-ті, емоційний настрій, зовнішня мотивація і зрештою задоволеністьжиттєдіяльністю. В одних умовах люди відчувають себе некомфор-тно, прагнуть залишити групу, проводять в ній менше часу, їх осо-бистісний ріст сповільнюється, в інших, група функціонує опти-мально, і її члени отримують можливість максимально повнореалізувати свій потенціал .

Студентська група — психологічний центр формування фахів-ця. Саме тут формуються високі моральні якості, правильне став-лення до навчання. Студентська група здатна істотно підвищитиефективність індивідуального процесу засвоєння знань, але дляцього потрібно, щоб вона стала колективом (командою), де кожен

312


готовий прийти на допомогу іншому, де існує культ навчання,атмосфера наукового пошуку. Це можливо лише за умови вста -новлення у групі сприятливого соціально-психологічного кліма-ту [1, с. 32].

Серед особливостей студентської групи, що впливають на вста-новлювані в ній міжособистісні відносини можна виділити наступ-ні: 1) мета, що складається з оволодіння знаннями, вміннями,навичками та підготовки до професійної діяльності; 2) навчання якосновний вид діяльності; 3) індивідуальні форми праці; 4) відсут-ність відносин «по вертикалі»; 5) відносна вікова однорідність;6) обмеженість періоду існування [2, с. 166].

Говорячи про соціально-психологічний клімат (СПК) групив ці лому, мають на увазі наступне: сукупність соціально-психоло-гічних характеристик групи; переважаючий і стійкий психологіч-ний настрій групи; характер взаємин у групі; інтегральна характе-ристика стану колективу [1, с. 36–42].

Сприятливий СПК характеризують оптимізм, радість спілку-вання, довіра, почуття захищеності, безпеки і комфорту, взаємнапідтримка, теплота та увага у відносинах, міжособистісні симпатії,відкритість комунікації, впевненість, бадьорість, можливість віль-но мислити, творити, інтелектуально і професійно зростати, роби-ти внесок у розвиток організації, робити помилки без страху пока-рання тощо. Несприятливий СПК характеризують песимізм,дратівливість, нудьга, висока напруженість і конфліктність відно-син у групі, невпевненість, страх помилитися або створити поганевраження, страх покарання, неприйняття, нерозуміння, ворожість,підозрілість, недовіра один до одному, небажання вкладати зусилляв спільний продукт, в розвиток колективу і організації в цілому,незадоволеність і т. д. [3].

Методи вивчення клімату можуть бути найрізноманітнішими.Найбільш часто використовуються спостереження, інтерв’ю з чле-нами групи та її керівниками, опитування, аналіз документації, тес-тування.

Знання психологічних особливостей студентського віку насучасному етапі стає дуже важливим і необхідним явищем в психо-логії вищої школи. Становлення особистості студента відбуваєтьсяв академічній групі, яка знаходиться на певному етапі свого роз-витку. Характер розвитку особистості значною мірою обумовленийрівнем розвитку групи, до якої особистість включена, і в яку вонаінтегрована. В академічних групах, які досягли у своєму розвитку

313


рівня колективу, існують сприятливі умови для формування у студен-тів позитивних якостей особистості, необхідних сучасному фахівцю.

Динамічні процеси у студентській групі здійснюють значнийвплив не лише на особистість студента, але й на успішність йогонавчальної діяльності, тому суб’єктам освіти (як студентам, так іпрофесорсько-викладацькому складу) потрібно вміти знаходитиспособи забезпечення вищезазначених умов, що можливо реалізу-вати при психологізації навчально-виховного процесу на науковійоснові. Для того, щоб соціально-психологічна та педагогічна регу-ляція СПК студентської групи стала реальним чинником її пози-тивної зміни, необхідно використовувати прийоми, спрямовані нарозвиток захищеності, згуртованості і інтрагрупової активності сту-дентів під час навчальних занять.


1. Утлик В. Э. Психологический климат студенческой группы / В. Э. Ут -лик // Инновации в образовании. №8. 2010. С. 32–42.

2. Юсупянц Э. А. Педагогика и психология высшей школы / Под ред.Э. А. Юсупянц. — Ростов н/Д., 2002. –528 с.

3. Ждaнoв O. И. Социально-психологический климат в коллективе.[Електронний ресурс]. — Режим доступу: www. elitarium. ru/2007/11/14/klimat_v_kollektive. html

ФУНКЦІОНАЛЬНО-РОЛЬОВА СТРУКТУРА СІМ’Ї.ГЕНДЕРНИЙ АСПЕКТ

Чернишова О. Ю., V курс, група ПС-51-13(м), спеціальність «Психологія»

Вінницький соціально-економічний інститут, к. тел. (097)-2865648Науковий керівник: Чорноусенко Н. С., к. психол. н., доцент

В реаліях XXI століття особливо гостро стоять питання вивчен-ня специфіки подружньої взаємодії, ставлення подружжя до різнихсторін сімейного життя, уявлень подружжя про бажаний розподілролей в сім’ї, а також їх уявлень про свою сім’ю в цілому.

В сучасних соціально-економічних умовах інститут сім’ї при-стосовується до нових обставин життя і видозмінює консенсуальнігендерні контракти. Гендерні відносини в українській родині маютьособливості, пов’язані з конфліктом між уявленнями українців про

314


бажані моделі шлюбно-сімейних відносин (які бачаться як тради-ційні, переважно патріархальні) і реально існуючими типами орга-нізації сімейного життя.

Гендер і сім’ю, як соціальні інститути, не можна розглядатиокремо, оскільки вони нерозривно взаємопов’язані. Традиційнігендерні ролі історично складалися саме в сім’ї, а вже потім буливинесені на ринок праці як переважно «жіночі» — вихователь (вчи-тель, викладач, няня в дитячому садку), годувальниця (кухар, офі-ціант), травник (лікар, медсестра) та інші функції з обслуговуванняпервинних потреб членів сім’ї — або «чоловічі» професії (які перед-бачали передусім забезпечення членів сім’ї матеріальними засоба-ми існування-роль «добувача»).

Гендерні проблеми у сфері сімейних відносин стосуються ген-дерної нерівності в сімейному осередку, а також тих контекстуаль-них в цьому відношенні обставин та стереотипних уявлень, які йогопідтримують.

Гендерна теорія стверджує, що вся домашня робота — це біль-ше, ніж невидима і неоплачувана праця в сім’ї, це гендерний роз-поділ певного виду праці на основі соціальної значущості маску-лінності і фемінності, і таким чином-це відносини влади тапідпорядкування. У різний час і в різних культурах набір трудовихдій так званої домашньої роботи змінювався, відрізнявся і рівеньмеханізації цих робіт, однак незмінним залишалося одне —прив’язка її до фігури жінки, «домашньої господині». За даними івітчизняних досліджень, і зарубіжних, більшу частину (70–80%)такої роботи, як і раніше, виконують жінки. [1;12] Тому в сім’ях, дежінки працюють поза домом, нерідко виникає стресова ситуація,яку відомі англійські фахівці в галузі соціології сім’ї Рона і РобертРапопорти (1971) назвали дилемою перевантаженості.

Виявлена певна залежність між задоволеністю шлюбом і розпо-ділом домашньої праці. В сім’ях, де подружжя спільно несутьдомашнє навантаження, більше 60% жінок оцінюють шлюб якщасливий, а де такого справедливого розподілу домашніх обов’яз-ків немає, 80% жінок незадоволені своїм шлюбом [2;с. 73]. З тогомоменту, коли оплачувана праця жінки в масове суспільно дозволе-не явище, стали змінюватися традиційні сімейні відносини.Передбачалося, що якщо жінка взяла на себе виконання функційщодо матеріального забезпечення сім’ї, то чоловік візьме на себефункції, пов’язані з домашнім господарством. В реальності жситуація склалася така, що, крім роботи, всі домашні обов’язки так

315


і залишилися на плечах жінок, виникла ситуація так званої «по -двій ної завантаженості» і як результат — «синдром хронічноївтоми». У чоловіків же ситуація склалася наступним чином: у зв’яз-ку з тим, що все більш зростає лідерство жінок у сім’ї, чоловіки не від-повідають гендерним стереотипам «глави сім’ї», що неминуче веде дозниження самооцінки і зростанням незадоволеності шлюбом.


1. Лавріненко Н. Я сільська жінка: я все можу / Лавріненко Н. — К. : б.в., 2007.

2. Сысенко В. Устойчивость брака / В. Сысенко. — М. : б. и., 1981.

РОЛЬ САМОВИХОВАННЯ В ПРОФЕСІЙНОМУ ЗРОСТАННІ СТУДЕНТА

Шаваріна О. П., 5 курс, група МПС-51, напрям підготовки «Психологія»

Хмельницький інститут соціальних технологійУніверситету «Україна»,

Науковий керівник: Кондратюк С. М., к. психол. н., доцент кафедри психології

На сучасному етапі розвитку українського студентства, важли-вим фактором становлення особистості є самовиховання — свідомадіяльність людини, спрямована на вироблення, удосконалення чизміну своїх якостей у відповідності до соціальних чи індивідуальнихцінностей, орієнтацій, інтересів. Специфіка самовиховання поля-гає в тому, що серед усіх інших факторів розвитку у більшій міріопирається на індивідуальні особливості людини, її нахили і потре-би. Головною метою самовиховання — є досягнення згоди зі самимсобою, знаходження сенсу життя, самоактуалізація і самореалізаціяпотенційних можливостей, природних здібностей та активне само-утвердження в суспільному житті. Самовиховання студента розумі-ють, як організовану, активну й цілеспрямовану його діяльність,скеровану на систематичне формування й розвиток позитивних таусунення негативних якостей особистості, відповідно до усвідомле-них потреб і вимог суспільства, професійної діяльності, а також нареалізацію особистої програми розвитку [1, с. 333].

За своєю сутністю самовиховання — явище соціальне. Воновластиве тільки людині, яка усвідомлює себе в системі суспільних

316


відносин. Людина реалізує соціальну потребу, а саме набуття гамиособистісних якостей, що якнайбільше сприяли б їй у виконаннісуспільних функцій. За соціальною функцією — це специфічнийіндивідуальний педагогічний процес. Унікальність його в тому, щоі суб’єкт, і об’єкт виховання — у тій самій особі. Це зумовлює особ-ливий характер організації, змісту, методики роботи над собою.Попри соціальну зумовленість, самовиховання — глибоко індиві-дуальне й залежить від ступеня виразності внутрішніх передумов.

До найважливіших внутрішніх передумов, які визначають рольефективності самовиховання у професійному зростанні студентів,варто зарахувати:

– потреби й мотиви, що спонукують до роботи над собою;– переконання, розвиток самосвідомісті і самокритичністі, які

дають змогу об’єктивно оцінити свої достоїнства, позитивніякості й вади;

– наявність почуття самоповаги та гордості за належність дообраного навчального закладу, яке вимагає не відставати відінших студентів і бути серед найкращих;

– певний рівень розвитку вольових якостей, звичок самооцін-ки, самоконтролю і саморегулювання, які надають процесовісамовиховання цілеспрямованості та різнобічності;

– оволодіння теорією самовиховання та методикою роботи надсобою;

– свідома установка на позитивний результат самовиховання;– психологічна готовність до активної, системної роботи із

само вихованням. Внутрішні передумови визначають можливість глибоко усві-

домленого, продуманого, творчого характеру роботи над собою. Відрівня їхньої розвиненості значною мірою залежить остаточнийрезультат самовиховання. Ось чому в керівництві, самовихованнямстудентів важливо особливу увагу звертати на формування й розви-ток внутрішніх передумов.

Однією з характерних рис самовиховання студентів є його стій-кий взаємозв’язок із процесом виховання у ВНЗ та суспільноюдійсністю. Завдяки організованим виховним впливам у студентіврозвивається самосвідомість, формуються інтереси й життєві ідеа-ли, визначаються основні напрями та з’являється потреба самови-ховання. У процесі цілеспрямованої виховної роботи, формуєтьсявнутрішній світ студента, який визначає згодом його здатність,прагнення і можливість до самовиховання [2].

317


Самовиховання може бути спрямоване на виховання розуму(інтелектуальна сфера), почуттів (емоційна сфера), волі (вольовасфера). Однак, провідною в самовиховному процесі є вольовасфера, яка забезпечує саморегулювання внутрішнього світу люди-ни відповідно до дійсності. Психолого-педагогічний аналіз самови-ховання майбутнього фахівця, дає підстави розглядати його як сис-тему, що характеризується цілісністю, взаємозв’язками всіх частин.


1. Педагогіка: Навчальний посібник / В. М Галузяк, М. І. Сметанський,В. І Шахов. — 4-е вид., випр. і доп. — Вінниця: ДП «Державнакартографічна фабрика», 2007. — 400 с.

2. Ортинський В. Л. Педагогіка вищої школи: навч. посів, [для студ.вищ. навч. закл. ] / В. Л. Ортинський — К. : Центр учбовоїлітератури, 2009. — 472 с.

ОСОБЛИВОСТІ ПРОЯВУ ТРИВОЖНОСТІ У МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ

Шевченко О. Л., V курс, группа 5-МП, спеціальність «Психологія»,Новокаховський гуманітарний інститут, к. тел 0505355877

Науковий керівник: Бутиріна О. М., старший викладач

Людський розвиток-безперервний процес, який відбуваєтьсявпродовж всього життя. Життєві умови, безперечно, залишаютьсвій відбиток на кожному з нас. Вони регулюють роботу психіки,підлаштовуючи її під себе. Причому, це відбувається, незалежно відвіку людини. Сьогоднішній ритм життя вимагає від кожного з насвеликих психологічних зусиль. Але особливої уваги заслуговуютьдіти, а саме молодші школярі.

Розвиток молодшого школяра-складний процес, який включаєу себе багато елементів, нерозривно пов’язаних між собою.Психологічна готовність дитини до навчального процесу, фізіоло-гічні та валеологічні показники,відносини з учителем,стосунки зоднокласниками-все це має величезне значення. І цей списокможна продовжувати. Однак, існування невідповідності цих факто-рів або інших труднощів,що з ними пов’язані, веде до виникненняу молодшого школяра тривожності.

Тривожність як риса особистості є найбільш значущим ризик-фактором, що сприяє нервово-психічним захворюванням. Висока

318


тривожність знижує ефективність інтелектуальної діяльності; галь-мує її в напружених ситуаціях, наприклад під час іспитів, заліків,знижує рівень розумової працездатності, викликає невпевненість усвоїх здібностях, є однією з причин негативного соціального статусуособистості, бо її поведінка характеризується емоційною неврівно-важеністю, роздратуванням і може призвести до емоційного стресу.

Для молодшого школяра велике значення мають емоції. Самевони,виражаючись у позі, жестах та всій поведінці допомагаютьзрозуміти внутрішній світ школяра, передбачити подальші пер-спективи та варіанти його розвитку. Дитина з негативним емоцій-ним фоном постійно пригнічена, розгублена, майже не усміхаєтьсячи робить це запобігливо, сумна, нічим не цікавиться, байдужа довсього, легко ображається та плаче, часто безпідставно. Такій дити-ні важко налагодити контакт,що згодом може відобразитися на сто-сунках з учителем та однокласниками.

Варто зазначити, що вироблення у дитини тривожності багато вчому залежить від родини. Доведеним являється той факт, що три-вожними стають ті діти, які зростають в обстановці батьківськоїтривоги та страху.

Тривожність негативно впливає на молодшого школяра, тягну-чи за собою досить серйозні наслідки. Проте у дітей молодшогошкільного віку тривожність ще не є стійкою рисою характеру і від-носно поправна при проведенні відповідних психолого-педагогіч-них заходів, а також можна істотно знизити тривожність дитини,якщо педагоги та батьки, що її виховують, будуть дотримуватисяпотрібних рекомендацій. І батькам і вчителям добре відомо, якболісно протікають роки навчання для тривожних дітей. Алеж шкільна пора — основна частина дитинства: цей час відбуваєтьсяформування особистості, вибору життєвого шляху, оволодіваннясоціальними нормами й правилами. Якщо ж лейтмотивом пережи-вань школяра виявляються тривога й непевність у собі, то й осо-бистість формується тривожна, недовірлива. Інтелектуальний роз-виток школяра, коли він зв’язаний тривожністю по руках і ногам,не сполучається з розвитком творчих здатностей, оригінальністюмислення, допитливістю. Адже творча людина — це людина вільната ризикуючи. Вона не боїться запропонувати новий, нетрадицій-ний погляд або рішення, хоче йти своїм шляхом, заміряється назагальноприйняте. Тривожні ж люди — раби давно прийнятих найчастіше застарілих, але зате багаторазово перевірених життямваріантів.

319


Тривожність дитини може впливати на її подальше майбутнє:адаптацію до нових умов, процес навчання,налагодження контак-тів з однолітками та навколишнім світом в цілому. Вона залежитьвід багатьох умов. Однак, дитяча тривожність може й не набутимасштабу особистісної риси за умови, якщо педагоги та батькибудуть дотримуватися певних психолого-педагогічних рекоменда-цій та всіляко допомагатимуть дитині подолати це явище.

ПОПУЛЯРИЗАЦІЯ ПРОЕКТУ: МОЛОДЬ НА ШЛЯХУ ДО МАЙБУТНЬОЇ ПРОФЕСІЇ

Шибанова Є. В., ІІ курс, група ЕК-21, спеціальність «Економічна кібернетика»,

Миколаївський міжрегіональний інститут, к. тел. (067)-2828796Науковий керівник: Гуріна О. В., к. е. н., доцент кафедри

Відповідно до Державної цільової соціальної програми«Молодь України» на 2009–2015 роки розроблені регіональнікомплексні програми «Молодь і сім’я», метою яких є створенняумов для розвитку творчої самореалізації кожної молодої людини —громадянина України, реалізації інноваційного потенціалу молоді увсіх сферах суспільного життя, виховання покоління людей, здат-них ефективно працювати і навчатися протягом життя, зберігати іпримножувати цінності нації та громадянського суспільства, роз-вивати і зміцнювати суверенну, демократичну, правову державу, якневід’ємну складову європейської та світової спільноти. В рамкахрегіональних програм створено ряд монопроектів, одним з яких єПроект «Молодь на шляху до майбутньої професії».

Актуальність проекту — гостра проблема працевлаштуваннямолоді, яка тільки закінчила вищі навчальні заклади та є неконку-рентоспроможною на ринку праці, пов’язана не лише з відсутністюдосвіду роботи за фахом, але й невірним вибором спеціальності.

Мета та цілі проекту:– створити ефективну, постійно діючу систему професійної орі-

єнтації молоді;– підвищити професійну обізнаність учнівської молоді;– змоделювати розуміння молоддю вимог до професій та сфер

їх застосування;– сприяти подальшому розвитку професійної орієнтації в ЗНЗ.

320


Цільова група: учні загальноосвітніх шкіл 7–11 класів; студентивищих навчальних закладів всіх рівнів акредитації; незайнятамолодь області; представники підприємств і закладів області.

Соціальна ефективність полягає у формуванні орієнтацій молодів професійному самовизначенні. Реалізація проекту розширитьсприятливі умови для визначення школярів з вибором майбутньоїпрофесії. Такий усвідомлений вибір майбутньої спеціальності будезапорукою успішної та ефективної професійної діяльності уподальшому житті, а відповідно і забезпечить постійною зайнятіс-тю молодь за обраним фахом.

Завдання проекту:– надання профорієнтаційної підтримки учням у процесі вибо-

ру профілю навчання та сфери майбутньої професійної діяльності;– вироблення у школярів, студентів свідомого ставлення до

праці, професійного самовизначення в умовах свободи виборусфери діяльності у відповідності до своїх можливостей, здібностейта з урахуванням вимог ринку праці;

– отримання даних про уподобання, здібності та можливостіучнів для подальшого самовизначення у виборі майбутньої професії;

– додаткова підтримка деяких груп школярів, для яких легкоспрогнозувати складності у працевлаштуванні.

Ресурси, які необхідні для реалізації проекту. Партнерами у реа-лізації проекту є: Департамент освіти і науки облдержадміністрації,обласний центр зайнятості, виконавчі органи міських рад та рай-держадміністрації, місцеві ЗМІ, загальноосвітні школи, вищінавчальні заклади I–IV рівня акредитації.

Очікувані результати: – надання профорієнтаційних консультацій на базі обласного

молодіжного центру праці;– більш 600 осіб щорічно проходитимуть професійну орієнта-

цію шляхом семінарів та ігор під час роботи в молодіжних трудовихзагонах;

– більш 5 тис. учнів та студентів щорічно відвідують промисло-ві підприємства області.


1. Регіональна комплексна програма «Молодь і сім’я Донеччини. 2013-2017 роки». — Донецьк. — 2013, 129 с.

321


ОСОБЛИВОСТІ ДИСПОЗИЦІЙНОЇ СИСТЕМИОСОБИСТОСТІ ДИТИНИ МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГОВІКУ З ФУНКЦІОНАЛЬНО НЕСПРОМОЖНОЇ СІМ’Ї

Шлапак О. В., 5 курс, група ПС-51-13(м), спеціальність «Психологія»,Вінницький інститут, 0432697727

Науковий керівник: Лящ О. П., к. психол. н., доцент

Диспозиційна система особистості дитини молодшого шкіль-ного віку з функціонально неспроможної сім’ї характеризуєтьсянегативним спрямуванням і дисгармонійністю як у межах окремихпідсистем (сферах соціальних установок, інтересів та ціннісних орі-єнтацій) так і у зв’язках між ними [1; 2].

Результати аналізу учбових та позаучбових інтересів дітейзасвідчили: спрямованість на зовнішні атрибути учіння — оцінки(42%) та на спілкування (33%) у дітей з функціонально неспромож-них сімей і спрямованість на процес учіння (47%) і лише в другучергу на оцінки (37%) — у дітей з нормально функціонуючих родин.Більша половина опитаних дітей з цих родин віддає перевагу актив-ному відпочинку (52%). Для дітей з функціонально неспроможнихсімей характерною є розкиданість та суперечливість інтересів,низький рівень шкільної мотивації. Позаучбові інтереси дітейз даних сімей спрямовані в більшості на спонтанний або пасивнийвідпочинок (63%). Звужений діапазон сталих позаучбових інтересівдітей з функціонально неспроможних родин є одним з наслідківслабкої організації дозвілля, гіпоопіки дітей даної категорії сімей.

Система ціннісних орієнтацій дітей з функціонально неспро-можних родин є розгалуженою. Майже однакова кількість дітейз даної групи віддає перевагу як професійній реалізації, так і щас-ливому сімейному життю, розвагам й відпочинку. Діти з функціо-нально неспроможних сімей, внаслідок незадоволення потребиу прийнятті, спілкуванні з близькими людьми та ровесниками,надають останньому важливу роль у своєму житті.

Сфери «навчання», «школа» і «майбутнє» виявились найбільшзначущими для дітей з функціонально неспроможних сімей.У дітей з нормально функціонуючих родин смислові установкиу сферах «навчання» і «школа» безпосередньо пов’язані з виховнимвпливом сім’ї, проте вище наведені установочні сфери дітей з фун-кціонально неспроможних сімей більше пов’язуються з майбутнім,ніж з сім’єю.

Отримані дані особливостей сприймання сімейної ситуації,а також сфери міжособистісних стосунків дітей з обох типів сімейсвідчать про важливе значення й роль матері у вихованні. Для дити-ни з функціонально неспроможної сім’ї вагоме місце займаютьбрат або сестра, які, особливо у багатодітних функціональнонеспроможних сім’ях відіграють роль помічника. Лише незначнакількість дітей з таких родин сприймає батьків як пару, на відмінувід дітей з нормально функціонуючих родин. Вчитель не відіграєзначної ролі у задоволенні важливих соціальних потреб дитини.

У сприйманні сімейної ситуації у дітей з функціональнонеспроможних родин домінує симптомокомплекс «конфліктність усім’ї», а також виділяються «неповноцінність» і «ворожість у сімей-ній ситуації». Для дітей з нормально функціонуючих сімей пріори-тетним у сприйманні виявився симптомокомплекс «сприятливасімейна ситуація», хоча він є значущим для обох типів сімей.

Якісний аналіз результатів дослідження проективного тесту«Кінетичний малюнок сім’ї» дітей з функціонально неспроможнихсімей свідчить про наявність у малюнках дітей ознак порушенняфункціонування сім’ї, конфліктної ситуації у родині: відсутність намалюнках деяких членів сім’ї, ізоляція окремих фігур, відсутністьавтора, деколи переважання речей на малюнку.

Під час аналізу та інтерпретації творів дітей з функціональнонеспроможних сімей було виявлено ознаки незадоволених потребдітей — у теплі, спілкуванні, а також у зовнішніх враженнях таруховій активності. У творах дітей з нормально функціонуючихсімей можна спостерігати прагнення останніх до задоволеннявищих духовних потреб, активну життєву позицію та багатогран-ність пізнавальних інтересів.


1. Браун-Галковська М. Домашня психологія: Подружжя, діти, родина. —Львів: Свічадо, 2000. — 176 с.

2. Крайг Грейс. Психология развития. — СПб: Питер, 2000. — 992 с. 3. Кравець В. П. Психологія сімейного життя: В 2-х ч. — Тернопіль,

1995. 4. Махмадамінова Г. А. Проблеми соціалізації особистості неповно літ -

нього у соціально-неблагополучній сім’ї // Збірник ЧетвертоїМіжнародної конф. «Проблема особистості в сучасній науці:результати та перспективи досліджень. — К. : 2001. — С. 89–90.

322


323

ДОСЛІДЖЕННЯ КРЕАТИВНОСТІ ПІДЛІТКІВ У ПРОЦЕСІ ЗАНЯТЬ

МИСТЕЦЬКОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ

Шундрій В. М., 5 курс, група ПС-51-13(м), спеціальність «Психологія»,

Вінницький інститут, 0432697727Науковий керівник: Волобуєва О. Ф.,

д. психол. н., професор

Підлітковий вік у певному розумінні є унікальним, адже багатоскладових психіки підлітка знаходяться в стадії активного форму-вання [1]. Підлітків відрізняє підвищена пізнавальна активність,розширення обсягу знань, поява нових мотивів навчання, щодозволяє займатися самостійною творчою працею. Але головним єте, що саме в цьому віці відбувається інтенсивний розвиток логіч-ного мислення (стадія формальних операцій, за Ж. Піаже), щовизначальним чином впливає на всі інші пізнавальні процеси таінтелект у цілому. Суттєві зрушення відбуваються і в розвиткусамосвідомості, відбувається активне становлення особистості.Усе це в комплексі є гарною базою для розвитку креативних здіб-ностей [2; 3].

В процесі дослідження нами було виявлено, що близько 25%підлітків за тестом Торенса мають високий рівень креативності.Також нами було виявлено 3 групи підлітків в залежності від типуемоційного ставлення до мистецької діяльності: досліджувані зактивно-позитивним ставленням до мистецької діяльності (16,6%від загального числа досліджуваних), досліджувані з ситуативнимставленням до мистецької діяльності (53,3%) і підлітки з негативнимставленням до мистецької діяльності (21,67%).

Узагальнюючи матеріал дослідження, наведемо наступну типо-логію ставлення підлітків до художньої творчості:

1). Підлітки з активно-позитивним ставленням. Їх характеризуєвисокий рівень розвитку художнього мислення, емоційнос-ті, естетичної вразливості, художньо-образної виразності.Особистісні характеристики цих підлітків суперечливі іпоєднують різноспрямовані якості: сформованість само-оцінки; високий рівень відповідальності, самокерівництва,самоконтролю, внутрішня конфліктність, схильність досамозвинувачення. Важливо, що всі особистісні прояви


324


даних підлітків належать до емоційно-вольових якостей, щопідкреслює їх домінуючу роль в особистісному розвиткуданих підлітків.

2) Підлітки з ситуативним ставленням до мистецької діяльності.Дана підгрупа неоднорідна і поділяється на підгрупу підлітківз суб’єктивно позитивним типом ставлення і підгрупу підліт-ків з суб’єктивно негативним типом ставлення. У підлітків зпершої підгрупи розвинуті не тільки комунікативно-емоцій-ні, а й емоційно-вольові якості особистості («самокерівниц-тво», «сміливість» та інші). Підлітки з другої підгрупи харак-теризуються більш високими оцінками моральних якостей(наданням підтримки, ціннісними орієнтаціями).

3) Підлітки з негативним ставленням до художньо-творчої діяль-ності характеризуються низьким рівнем розвитку «спеціаль-них» якостей, нестабільністю самооцінки; незначним перева-жанням окремих інтелектуально-вольових якостей восо бистісному розвитку.

Матеріал даної роботи приводить нас до висновку, що мистець-ка діяльність підлітків ґрунтується на спеціальному компонентіпсихологічних якостей і на емоційно-вольовій сфері особистостіпідлітка. За результатами дослідження особливостей розвиткукреативних здібностей з наступною обробкою отриманих данихнами встановлено, що найбільш оптимальний (сензитивний, длядосліджуваної вибірки) період у розвитку зазначеного феномену —старший підлітковий вік.


1. Гнатко М. М. Психологічні передумови роботи з обдарованимидітьми: Методичні рекомендації. — Луцьк, 1996. — 326 с.

2. Перкинс Д. Н. Творча обдарованість як психологічне поняття //Суспільні науки за рубежем. Р. Ж. Сер. Науковедение. 1988, № 4. —С. 92–94.

3. Развитие творческой активности школьников / Под ред. А. М. Ма -тю шина; Науч. -исслед. ин-т общей и пед. психологи. Акад. Пед.Наук СССР. — М. : Педагогика, 1991. — 160 с.

325


КОМУНІКАТИВНА ВЗАЄМОДІЯ, ЯК ФАКТОР ЕФЕКТИВНОСТІ НАВЧАННЯ

У СТУДЕНТСЬКОМУ СЕРЕДОВИЩІ

Щербатюк Д. А., VI курс, група ПЛ-61, спеціальність «Психологія»,

Інститут соціальних технологій, к. тел. (068)-3527887

Науковий керівник: Питлюк-Смеречинська О. Д., к. псих. н., доцент

В даній роботі розглядається соціально-психологічна природаособистості, яка реалізується і здійснюється у спілкуванні та взає-модії, відтворюючи реалії соціального буття. Соціально-психоло-гічний підхід до розвитку особистості в соціумі ґрунтується на розу-мінні комунікативного життя індивіда як його спілкування зсобою, іншими індивідами, зі світом, у процесі якого реалізуєтьсякомунікативний потенціал особистості через згоду (незгоду), розу-міння (нерозуміння), рефлексію, емпатію, довіру, любов, атракціютощо. Тому одним з головних завдань роботи є розкриття суті цихпонять.

Виходячи з цих положень в теоретичній частині роботи булорозглянуто основні підходи до дослідження комунікативних якос-тей у працях вітчизняних та зарубіжних психологів. Були освітле-ні всі відомі теоретичні напрями, в рамках яких проводяться соці-ально-психологічні дослідження, — біхевіорізм, когнітівізм,психоаналіз, ролева теорія, гуманістична психологія, — внеслисвій вклад до розробки проблем між особового спілкування.Розглянуті основні ідеї і концепції, що вироблені в рамкахвказаних напрямів а також в рамках російських та радянськихдослідників, які багато в чому визначили теоретичне осмисленняміж особового спілкування.

Було даневизначення основних характеристик комунікативноївзаємодії у широкому тау вузькому розумінні. Розглянута сутністьта специфіка міжособистісної комунікації в контексті міжособис-тісних відносин.

Не могли ми також оминути увагою такий важливий чинник,як мотивація учбової діяльності, що на нашу думку надає впливна навчання. Тому повне уявлення про мотиви учбової діяльнос-ті надає можливість отримати значущість для кожного учня всіхцих компонентів складної мотиваційної структури. Це дозволяє

326

Секція 11

встановити і мотиваційну напруженість у даного суб’єкта, тобтосуму компонентів мотиву учбової діяльності: чим більше компо-нентів обумовлює цю діяльність, тим більше у нього мотиваційнанапруга.

І нарешті були розглянуті особливості студентського віку, в якихбуло зазначено, що інтелектуальний розвиток в даний віковий періодвідбувається в тісному зв’язку з формуванням особистості. При цьомуне лише особливості особистості впливають на характер її інтелекту-ального розвитку, але і закономірності розвитку інтелектуальноїсфери впливають на процес формування особистості, оскільки вонизабезпечують вироблення власної світоглядної позиції.

Гіпотезою дослідження була така теза: на ефективність навчан-ня впливає партнерсько-переговорний стиль комунікації, якийсприяє налагодженню конструктивних відносин в навчальнійгрупі. Що і визначило головне завдання проведення емпіричногодослідження, метою якого було виявлення комунікативної взаємо-дії студентів у навчальній групі та її вплив на ефективність на -вчання.

В практичній частині для визначення особливостей комуніка-тивної взаємодії в ході нашого дослідження нами були підібраніі проведені методики направлені на виявлення структурних ком-понентів комунікативної взаємодії, вивчення особливостей проя-ву цієї взаємодії. Одержані дані піддавалися кореляційномуаналізу.

327

СЕКЦІЯ ХІІІ

СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ ТА СОЦІОКУЛЬТУРНІ АСПЕКТИРОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОГОСУСПІЛЬСТВА

СУЧАСНІ АСПЕКТИ СОЦІАЛЬНИХ КОМУНІКАЦІЙ ТА ЇХ СУТНІСНИЙ ЗМІСТ

Барна Н. В. професор, кандидат філософських наук,

директор Інституту філології та масових комунікацій

Інформаційна епоха відкриває перед людством нові горизонти,проблеми та винаходи. Комунікація та медіа в даному випадку висту-пають «екзистенційними категоріями», коли кожний член суспільстванезалежно від бажання стає частиною глобального процесу обмінуінформацією. Але, на жаль, не всі розуміють важливість осмисленнякомунікативних процесів при розбудові демократичної держави.

При аналізі даної проблеми основний акцент ставився надослідження вітчизняних науковців Різун В. В., Сметана В. В., Ло -ма чинська І. М., Василик М. А., Бориснев С. В., Шарков Ф. И., Ко -нецька В. П. тощо.

Коммунікативний процес є необхідною передумовою станов-лення, розвитку та функціонування всіх соціальних систем, самевін забезпечує зв’язок для людей та його спільностями, уможлив-лює зв’язок між поколіннями, накопичення і передачу соціальногодосвіду, його збагачення, поділ праці і обмін його продуктами,організацію спільної прикладної діяльності, трансляцію культури.Саме з допомогою комунікації здійснюється управління, тому вонастановить соціальний механізм, з допомогою якого реалізуєтьсявлада у суспільстві.

328

Секція 13 Суспільно-політичні та соціокультурні аспекти

В Україні термінологічним вважається вживання цього словос-получення у множині соціальні комунікації, що передбачено зако-нодавчо. Щодо терміна в однині «соціальна комунікація», то ціл-ком допустимі, пише В. В. Різун, «два значення: 1) соціальнакомунікація як різновид соціальних комунікацій; 2) соціальнакомунікація (частіше у цьому значенні — суспільна) як різновидпублічного спілкування, що є окремим видом суспільно-культурноїдіяльності і лежить в основі соціальних комунікацій» [2, С. 6].

Можна виділити кілька основних підходів до розуміння сутнос-ті соціальної комунікації як публічного спілкування в сучаснійнауці. Зокрема, комунікація розглядається як:

– інформаційний зв’язок суб’єкта з тим чи іншим об’єктом(Мойсей Каган);

– механізм, завдяки якому забезпечується існування та розви-ток людських відносин, який включає в себе всі розумові символи,засоби їх передачі у просторі та збереження у часі (Чарльз Кулі);

– обмін інформацією між складними динамічними системамита їх частинами, які здатні приймати інформацію, накопичувати їїта перетворювати (Аркадій Урсул);

– спосіб діяльності, який полегшує взаємне пристосуваннялюдей (Тамотсу Шибутані);

– акт відправлення інформації від мозку однієї людини домозку іншої (Пол Сміт, Кріс Беррі, Алан Пулфорд);

– специфічний обмін інформацією, процес передачі емоційногота інтелектуального змісту (Андрій Звєрінцев, Альвіна Пан фі лова).

Комунікація являє собою складний багатокомпонентний про-цес. Основними його компонентами соціальної комунікації є:

– Суб’єкти комунікаційного процесу — відправник і одержувачповідомлення (комунікатор і реципієнт);

– Засоби комунікації — код, що використовується для передачіінформації в знаковій формі (слова, картини, графіки і т. п. ), атакож канали, по яких передається повідомлення (лист, телефон,радіо, телеграф тощо);

– Предмет комунікації (що — або явище, подія) і відображає йогоповідомлення (стаття, радіопередача, телевізійний сюжет і т. п.).

– Ефекти комунікації — наслідки комунікації, виражені в змінівнутрішнього стану суб’єктів комунікаційного процесу, в їх діях [1,С. 104].

У процесі комунікації виділяють 5 елементів:Хто — комунікатор (той, хто передає і формує повідомлення)

329

розвитку українського суспільства Секція 13

Що — повідомленняЯк — спосіб передачі повідомлення, каналКому — аудиторія, якої адресується повідомленняНавіщо — з яким ефектом, ефективність. Комунікація постає посередником між індивідуальною та сус-

пільно усвідомленою інформацією. Ключовою проблемою комуні-кації є механізм, який переводить індивідуальний процес передачій сприйняття інформації в соціально значимий процес персональ-ного й масового впливу. Цей механізм закладений у мовної діяль-ності людей — саме у ній реалізуються соціально зумовлені нормиі правил спілкування [3].

Комунікація постає посередником між індивідуальною та сус-пільно усвідомленою інформацією. Ключовою проблемою комуні-кації є механізм, який переводить індивідуальний процес передачій сприйняття інформації в соціально значимий процес персональ-ного й масового впливу. Цей механізм закладений у мовної діяль-ності людей — саме у ній реалізуються соціально зумовлені нормиі правил спілкування.

З вищесказаного можемо зробити висновок, що соціальнікомунікації є об’єднуючим поняттям для всіх комунікацій соціо-системи — приватних і публічних. Всяка комунікація сприяє соціа-лізації, оскільки збільшує область загальних знань і дій людей.Тому, соціальні коммунікації дають можливість виконувати наступ-ні завдання: утримувати наявний стан соціосистеми, переводитисоціосистем в новий стан, активувати або блокувати певні парамет-ри соціальної системи.


1. Конецкая, В. П. Социология коммуникаций [Текст]: учебник / В. П. Ко -нецкая: — М. : Международный университет бизнеса и управления,1997 — 304 с.

2. Різун, В. В. Начерки до методології досліджень соціальнихкомунікацій [Текст] / В. В. Різун — К. : 2011. — С. 7–12.

3. Сметана, В. В. Социальная коммуникация: Социально-фило соф с -кий анализ коммуникативных отношений и коммуникативногодискурса [Текст]: автореф. дис. . канд. філос. наук: СметанаВолодимир Володимирович. — Ростов-на-Дону, 2004. — 177 с.

330


ТЕРОЛОГІЯ ТА ТЕРОЛОГІЧНІ ВИЗНАЧЕННЯІДЕОЛОГІЇ ТЕРОРИЗМУ: ДО ПОСТАНОВКИ ПРОБЛЕМИ

Белянська В. В., завідувач кафедри філософії,Національна академія Служби безпеки України

Науковий керівник: Остроухов В. В., д. філол. н, професор

Терологія як науково-теоретичний та прикладний напрямокміждисциплінарних досліджень, предметом аналізу якого є теро-ризм як пропагандистське та операційне явище, що виступаєсукупністю інформаційно-психологічних та політико-юридичнихпрактик, спрямованих на використання страху як засадничогоінструменту впливу на суспільство, державу, соціальні групи таокремих осіб. Огляд наукової літератури дає підстави стверджувати,що наявні в ній дефініції тероризму представлені наступними гру-пами: а) політичні дефініції; б) юридично-кримінологічні дефіні-ції; в) інформаційно-психологічні дефініції.

В політичних дефініціях ідеологія тероризму представлена яксистематизоване обґрунтування влади, яка спирається на необме-жене (ненормоване) насильство як єдиний інструмент досягненняпокори і подолання опору реальних та потенційних ворогів [2,с. 35–55].

В кримінологічних дефініціях ідеологія тероризму розумієтьсяпереважно як сукупність доктрин, які спираються на кримінально-протиправне залякування різних суб’єктів різними формами реаль-ного або потенційного насильства (переважно — через пропагандувідповідних доктрин в засобах масової інформації) [2, с. 72–78].

В інформаційно-психологічних дефініціях визначення, ключо-вою властивістю і характерною дефініціюючоюідеології тероризмує в першу чергу залякування опонентів (політичних або інших) ізвикористанням насильства або погроз його застосування. Аджесаме психологічний тиск, та деморалізація опозиційної чи супро-тивної групи або класу формує стрижень тероризму як насильниць-кого тиску[2, c. 81].

Терологія як дисципліна на сьогодні все більше звертається дотематики висхідних ідеологічних конструктів, котрими послуго -вую ться терористичні організації різного типу (держави, щопрактикують етатистський тероризм для легітимації власнихполітичних режимів та недержавні терористичні організації тагрупи). Існують різні типи трактувань самого поняття тероризму,

331


що знаходить своє відображення в методологічних складностяхвиділення терористичних компонентів в ідеології тероризму. Цяпроблемапов’язана з тією обставиною, що визначення поняттятероризму на сьогодні є доволі складним в зв’язку із тим, що те, щоодні дослідники позначають як тероризм,інші дослідники можутькваліфікувати як, наприклад, національно-визвольну боротьбу. Напроблему неможливості повної та остаточної дефініції такогоскладного явища як тероризм (котре на додачу до своєї складностіяк соціально-політичного феномену ще й переходить національнікордони в процесі глобалізації) вказують також і такі відомі фахівціу галузі дослідження тероризму як Д. Претт [1]. В такому контекстіідентифікація ідеології тероризму, котра є філогенетично первинностосовно конкретних терористичних практик, також є процесом,котрий вимагає застосування комплексних підходів, що поєднуютьгенералізуючу компоненту із контекстуальною глибиною фактажу.


1. Pratt, Douglas Terrorism and Religious Fundamentalism: Prospects for aPredictive Paradigm // Marburg Journal of Religion. Marburg: Philipps-Universität Marburg, 2006. Випуск № 1. c. 35–52/

2. Wardlaw G. Political Terrorism: Theory, Tactics, and Counter-Measures. /Wardlaw G. — London: Cambridge University Press, 1982. — 458 c.

МІСЦЕ УКРАЇНИ В МОДЕЛІ ПОБУДОВИ СВІТУНІКОЛАСА СПАЙКМЕНА «ХАРТЛЕНД–РИМЛЕНД»

Білоус Н. В., ІІ курс, група ПО–21/12, спеціальність «Політологія»,Університет «Україна», к. тел. (098) -210-64-31

Науковий керівник: Савич І. О., старший викладач

Ніколас Джон Спайкмен (1893–1943) — американський профе-сор з міжнародних відносин Єльського університету, політолог, гео-політик. Автор теорії Римленду [1, с. 82].

Геополітична концепція «Хартленд — Римленд» була розробле-на наприкінці 30-х на початку 40-х рр. ХХ ст. Римленд — це дуга зкраїн, що розташовані між Хартлендом і країнами «зовнішньогопівмісяця». До цієї дуги він зарахував держави Західної Європи,Середнього Сходу, Південно-Західної Азії, Китаю і Далекого Сходуразом із Британськими і Японськими островами. Країни цієї дуги,порівняно із Хартлендом, володіли більшими людськими і промис-

332


ловими ресурсами, як сухопутною, так і морською могутністю.Спайкмен розглядав Римленд, як регіон, що виконує роль великоїбуферної зони між морською і сухопутною силами, і який має захи-щатися від них обох. Він писав, що найбільшою загрозою дляСША— є ситуація, коли Римлендом керуватиме одна сила, тому вінзапропонував перефразувати вислів Дж. Маккіндера (британськогогеографа, геополітика) на: «Хто контролює Римленд, той керуєЄвразією; хто контролює Євразію, той керує долею світу». Для під-твердження цієї тези політолог навів приклади Першої Фран цузь -кої імперії, Німецької імперії і Нацистської Німеччини, як країн,що походили з Римленду і ледь не стали світовими гегемонами[2].

Отже, у сьогоднішньому змаганні наддержав та блоків за домі-нування планетарного значення Україна повинна зайняти позиціюконструктивного моделювання геополітики майбутнього з відмо-вою від орієнтацій прихованих імперських змагань та утвердженнясвого географічного значення, як центра Європи (як відомо, міс-цезнаходження країни відіграє головну роль у веденні політичноїдіяльності). Виходячи з описаного вище, її аксіомами геополітич-ного і цивілізаційного розвитку мають бути такі:

– всебічне виховання власної української середньоєвропей-ської ідентичності, через налагодження різнопланових зв’яз-ків політичних і культурних із державами всієї СередньоїЄвропи;

– максимальне плекання власної традиціоналістської, героїч-ної, ідеократичної національної свідомості і культури;

– налагодження системи союзницьких геополітичних зв’язківз провідними державами світового цивілізаційного поясуRimland, оскільки Україна, як типово морська держава об’єк-тивно спрямована на зближення з країнами, що виражаютьідею індивідуальної свободи і соціальної відкритості, та дина-міки, а це: США, Канада, Велика Британія, Франція, Іспанія,Швеція, Японія, ПАР;

– побудова системи протидій російському цивілізаційномунаступові і тискові, який несе в собі загрози, не тільки націо-нально-культурної асиміляції для українства, а й цілковитоїруйнації його духовно-ментальних основ, саме це може вис-тупити серйозною загрозою у міжнародних відносинах ізсхідним сусідом.

333



1. Куряченко А. І., Рудич Ф. М., Храмов В. О. Геополітика. [Текст]. — К. :Київ, 2004. — 82 с.

2. Дергачев В. А. Геоэкономический словарь-справочник. [Електрон -ний ресурс]/ «Хартленд — Римленд» теория//. —2004. — Режимдоступу: http://www. politike. ru/dictionary/973/word/-hartlend-rimlend-teorija

КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ: ІСТОРІЯ ТА РОЗВИТОК

Вишняк Дмитро, II курс, група МО 21/12,спеціальність «Менеджмент організації»

Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна» Науковий керівник: Марциновська З. В., старший викладач

Актуальність даної теми представлена стрімкими та різнобічни-ми подіями сьогодення. Влада, яка встановлювалася на україн-ських землях, прагнула юридично підтвердити свою прихильністьдо державної незалежності. З цією метою почалося обговоренняукраїнської Конституції. Згідно з постановами III з’їзду КП(б)Упроект першої конституції Української РСР був розробленийЦентральним виконавчим комітетом і Радою Народних КомісарівУкраїни і схвалений ЦК Компартії України. В основу проектуКонституції УРСР було покладено Конституцію РРФСР.

6 березня 1919 року у Харкові почав роботу III Всеукраїнськийз’їзд Рад. На засіданні 10 березня було розглянуто і затвердженопроект першої Конституції Радянської України. В обговореннівзяли участь представники трьох найбільших фракцій: більшови-ків, боротьбистів і лівих есерів. Боротьбисти та ліві есери намагали-ся змінити характер Конституції в напрямку більшої демократич-ності: пропонували замінити статтю 21 про диктатуру пролетаріату,де встановлювалося, що особи, які використовують найману працюз метою отримання прибутку, позбавляються виборчого права.Проте дані пропозиції були відхилені найбільшою на з’їзді більшо-вицькою фракцією. Викликала дискусію і стаття 4, де мова йшлапро можливість об’єднання в Міжнародну СоціалістичнуРадянську республіку. Боротьбисти запропонували доповнення,яке гарантувало би захист національної культури за умов політичнихперетворень. Тому необхідно встановити: «Повна рівноправністьусіх націй, що живуть в Україні, відкидаючи будь-які національні

334


привілеї, усуваючи можливість національної ворожнечі й ставлячизавданням радянської влади сприяння трудящим недорозвинутихнацій шляхом піднесення національної культури, до найкращогоїхнього розвитку…» Харківське видання Конституція 1920 року.Позиції боротьбистів та лівих есерів щодо державного будівництвав Україні принципово не відрізнялися. Акцентуючи увагу на захис-ті національної культури, було запропоновано доповнити знищити«всі державні кордони, які ділять пролетаріат різних країн і націй».Тому він був більшою мірою політичним, ніж правовим докумен-том. Державною формою диктатури пролетаріату Конституціявизначала Республіку Рад, де вся повнота державної влади нале-жить трудящим у формі Рад робітничих, селянських і червоноар-мійських депутатів. Це означало, що Республіка Рад проголошенакласовою організацією.

Офіційний проект та остаточна редакція Конституції Україн сь -кої Соціалістичної Радянської Республіки написані російськоюмовою, оскільки «Збори узаконень і розпоряджень Робітничо-селянського уряду України» виходило до 1920 року російськоюмовою. Переклади містили істотні помилки. Конституція 1929року, як і всі прийняті раніше конституції, породжена в одних і тихже історичних умовах перехідного від капіталізму до соціалізмуперіоду. Як перша, так і друга конституція СРСР являли собою кон-ституції диктатури пролетаріату, конституції соціалістичного типу.В цьому і полягає причина наступності основних і вирішальнихпринципів, а також окремих положень у перших двох конституціяхрадянської України. Конституція 1929 року, як і перша КонституціяУСРР, законодавчо закріпила принципи диктатури пролетаріатуі республіку Рад як державну форму цієї диктатури. «УкраїнськаСоціалістична Радянська Республіка, заявляє про свою цілковитусолідарність з усіма радянськими республіками і, на основі поста-нови VII Всеукраїнського з’їзду Рад робітничих, селянських та чер-воноармійських депутатів та договору про утворення СоюзуРадянських Соціалістичних Республік, утворює з ними, на основіповної добровільності і рівноправ’я, Союз Радянських Соціа ліс -тич них Республік».

Таким чином Українська Соціалістична Радянська Республікавходить до складу Союзу Радянських Соціалістичних Республік якдоговірна держава і зберігає за собою право вільного виходу зСоюзу. Суверенітет Української Соціалістичної Радянської Респуб -лі ки обмежений лише відповідно до зазначених в Конституції

335


Союзу Радянських Соціалістичних Республік межах; поза цимимежами Українська Радянська Соціалістична Республіка здійснюєдержавну владу самостійно. «Українська республіка є соціалістич-ною державою робітників і селян. Вся влада в межах УкраїнськоїСоціалістичної Радянської Республіки належить Радам робітничих,селянських і червоноармійських депутатів».

ОСНОВНІ ТРУДНОЩІ ВПРОВАДЖЕННЯ ТЕСТОВИХМЕТОДИК В НАВЧАЛЬНИЙ ПРОЦЕС СТУДЕНТІВ

Герасимюк В. О., ІІ курс, група ДКз-21, напрям підготовки«Документознавство та інформаційна діяльність»

Луцький інститут розвитку людини, к. тел. (050)-9854100Наукові керівники: Гарасюк Д. М., викладач;

Герасимюк Л. С., асистент

У контексті європейського мовного простору стало необхіднимреформування системи вищої освіти у нашій країні в напрямку їїконкурентоспроможності не лише на території України, а й за її ме -жами. Сьогодні суспільство зацікавлене в тому, щоб освіта в Українінабула поряд з високою ефективністю також високу якість на рівніміжнародних стандартів, що надало б можливість громадянамУкраїни відчувати себе повноправними членами європейськогоспівтовариства [5, 4]. Відповідно до вимог європейського товарис-тва, система оцінювання навчальних досягнень студентів повиннабути сумісною з кредитно-трансферною системою. Основним їїпринципом є системність та систематичність оцінювання навчаль-ної діяльності студента, визначення його досягнень за всі видивиконуваних робіт. Одним із найефективніших механізмів забезпе-чення таких вимог до оцінювання вважається тестування навчаль-них досягнень студента [4].

Тести розглядаються як стандартизовані завдання, результатвиконання яких дозволяє визначати не лише знання, уміння інавички того, хто тестується, а також психологічні, фізіологічні таособистісні характеристики.

Тестування проводиться як з окремими особами, так і в колек-тиві. Використання індивідуальних тестів рекомендується тількитоді, коли це неможливо визначити в умовах групової перевірки,а також для контролю знань студентів, що навчаються за індивіду-альним графіком [1]. Застосування педагогічних тестів в освітньо-

336


виховному процесі має, достатньо обмежений характер. У дослід-женні А. Н. Майорова встановлені основні труднощі впровадженнятестових методик в практику роботи освітніх закладів [2].Розглянемо особливості окремих труднощів.

Кадрові проблеми. Розробка тестів є складною міждисциплінар-ною проблемою: для їх складання і застосування необхідна участьфахівців більше 12 професій. Багато педагогів не мають достатньоїпрофесійної підготовки в аспекті складання тестів: від 10% до 60%завдань мали змістовні і фактичні помилки; близько 30% завданьбуло забраковано через різні недоліки.

Відсутність внутрішніх стандартів. Відсутність єдиних формпредставлення завдань, стандартів складання і процедур розробкине дає змоги порівнювати результати тестування, розроблених різ-ними авторами.

Відсутність історичного досвіду. Тестування як метод визначен-ня рівня знань та навичок почало широко застосовуватися в Українілише в останні роки; раніше, в навчальних закладах використову-валися контрольні роботи.

Проблема часу. Розробка тестового інструментарію — це достат-ньо тривалий процес: розробка одного комплекту тестування при-пускає (за досвідом національних організацій Великобританіїі США) від 2 до 5 років. Це може призвести до підготовки і вико-ристання неякісних матеріалів.

Психологічні труднощі. Відношення педагогів до тестів далеконеадекватне; за даною ознакою педагогів можна розділити на тригрупи. Перша не сприймає тестування як таке, вважаючи існуючіспособи достатньо якісними і такими, що їх задовольняють. Друга— вважає тестування єдино вірним способом, який при правильно-му застосуванні вирішив би не тільки завдання контролю, але і бага-то інших навчальних проблем. Третя група — що тести вони засто-совують давно і постійно, і про тестування їм все відомо [3, 138].

Перспективою подальших розвідок є вплив тестів на оптиміза-цію та активізацію навчального процесу.


1. Кузнецов В. Г. Концепция развития тестовой технологи контроляуровня обученности студентов в системе профессиональногообразования России / В. Г. Кузнецов // Тесты в образования. — 1999. —Вып. 1. — С. 30–45.

337


2. Майоров А. Н. Тесты школьных дострижений: конструирование,проведение, использования / А. Н. Майоров. — СПб. : Образованиеи культура, 1997. — 304 с.

3. Малік О. І. Тестування. Впровадження тестів у практику роботиосвітніх установ / О. І. Малік // Педагогічні науки. — 2008. — Випуск78. — С. 136–140.

4. Романишина Л. М. Система поетапного контролю навчальноїдіяльності студентів педагогічних університетів за модульно-рейтинговою технологією навчання з дисциплін природничогоциклу: Дис. д-ра пед. наук: 13. 00. 04 / Л. М. Романишина /Національний аграрний ун-т. — К., 1997. — 417 л.

5. Тесленко В. На шляху до нової парадигми освіти / В. Тесленко //Іноземні мови в навчальних закладах. — 2007. — № 3. — С. 4-5.

ПОЛІТИЧНІ СТРЕСИ

Дабіжа В. В., старший викладач кафедри теорії права і міднародної інформації

Інститут права та суспільних відносинк. тел. (096) 777-61-90, E-meil: verynchik@ukr. net

Біда кожного другого громадянина полягає в тому, що справжніінтереси цієї влади постійно не збігаються із вимогами суспільства.Її спеціальні прийоми видаються нам больовими. Особливо два з них,застосування яких відчуло на собі суспільство. Обидва ці прийомипрості й бездоганні.

Характерно, що стратегічні прийоми цієї влади врешті-решт ске-ровані проти того, що дуже узагальнено можна назвати «Про писанимпланом». Тобто проти того, що можна вичитати, до чого можна доду-матися, читаючи, на що можна орієнтуватися, звикнувши до читан-ня, і що неможливо терпіти, прочитавши певну кількість.

Перший прийом полягає в тому, що впродовж багатьох роківвлада зуміла втримати майже все суспільство у стані постійногоекзистенційного стресу. Маю на увазі первинне фізіологічне зна-чення цього поняття (стресовий стан організму, що виникає у від-повідь на дію несприятливих зовнішніх факторів, виявляєтьсяу формі напруження або специфічних пристосувальних реакцій).Головним стресом є утримування владою такої ситуації, коликожен громадянин мусить постійно балансувати між мінімальнимдостатком і кінцевим виживанням. Ідучи цією тонкою лінією,можна в будь-який момент перехилитися в той чи інший бік. Влада

338


має достатньо впливу, щоб посприяти як першому, так і другому.Хоча докладати зусиль, тобто перебувати в безперервному напру-женні, кожен мусить сам, не маючи змоги зупинитися, постійноочікуючи краху свого мінімального достатку.

Коли ідеєю виживання в більшій чи меншій мірі переймаєтьсяпереважна частина суспільства, то, окрім бажання вижити, нічогоіншого від нього сподіватися не варто. Влада ж має змогу це вижи-вання зробити можливим, вона може почуватися безпечно і спо-кійно займатися реалізацією своїх справжніх цілей. Конкуренціїз боку «Плану» не буде. Передовсім бракує потреби щоб початичитати, бракує часу, грошей, сил, бо в стані стресу пристосувальніреакції виробляються самочинно.

Очевидним виявом застосування цього прийому є культивуван-ня таких умов, коли з неуцтвом і бездумністю, виплеканими нечи-танням, можна вдало і безкарно функціонувати на всіх рівнях сус-пільної ієрархії. Для того, щоб виживати, власного досвідупристосування виявляється досить, керуватися ним можна впро-довж всього подальшого існування.

Таким чином, за останні роки ми мали шанс втратити більше,ніж за воєнні часи — більшість представників уже двох поколіньфактично відлучені від того, що умовно можна назвати «Планом».Вилучення двох ланок з традиції читання є чимось близьким догуманітарної катастрофи. Її не зможуть віддалити ні ті, хто беззаглядання у відповіді спроможний впродовж дня розв’язати цілийзшиток кросвордів, ні ті, хто вправно використовує комп’ютер насвоєму робочому місці. Її наближення не стримає бурхливий роз-виток інших способів передачі інформації. Маємо на увазі неінформацію взагалі, а її особливу функцію. Щось наближене до від-чуття розуміння й розуміння відчуттів.

Але існують певні закони динаміки стресу, які справджуютьсянавіть для тих, хто зробив стрес своїм законом. Вирішальним з нихє такий, що стрес є скінченним. Щоправда, закінчення може бутирізним. У нашому, людському, випадку найліпшим способом вихо-ду зі стресу є осмислення ситуації. Всі наслідки сьогодення — цегарно прописана схема, яка зазнала певного провалу. Досить доцього всього звикнути, щоб вивільнитися від стресу. А вже цьогодостатньо, щоб про виживання більше не йшлося.

339


НОВІ МЕДІА В УКРАЇНІ: ОСОБЛИВОСТІ, ХАРАКТЕРИСТИКИ

Данько-Сліпцова А. А., аспірантка кафедри суспільно-політичнихнаук, глобалістики та соціальних комунікацій,

старший викладач кафедри журналістики Університету «Україна», к. тел. (097)964-000-4

Науковий керівник: Бебик В. М., д. пол. н, к. псих. н., професор

Події на Євромайдані стали неперевершеним стартовиммайдан чиком для багатьох нових медіа. Так, незадовго до початкуЄвромайдану утворилися такі інтернет-медіа, як «Громадське-ТВ»,«Спільнобачення», «Гром-ТВ», «Еспрессо-ТВ». Їх унікальністьполя гає у тому, що більшість з них (крім «Еспрессо-ТВ») — це медіапроекти, створені незалежними журналістами, або просто не бай-дужими людьми з мінімальним вкладанням коштів. Ці медіа-про-екти стали популярними завдяки безперервному інформаційномумовлені та залученню нових технологій до ефіру. Найголовнішоюособливістю цих медіа є, безперечно, онлайн-трансляція з місцьпротистояння, залучення нових можливостей (онлайн-трансляціяз телефону) та використання стрімерів.

Hromadske.tv 22 листопада «Громадське телебачення» вперше вийшло у пря-

мий ефір. Телеканал зареєстрований як НКО, формально Р. Скри -пін його засновник. У телеканалу поки два джерела доходів: грантита пожертвування. Ці кошти в основному пішли на закупівлю тех-ніки, оренду та обладнання офісу. Основна ж частина коштівнадходить від жертводавців. Проект «Громадського телебачення» наплатформі «Спільнокошт» зібрав необхідну суму грошей за 46 днівзі ста запланованих.

«Еспрессо-ТВ»Пік переглядів телеканалу, який запустився в жовтні 2013 року,

припав на протистояння опозиції і «Беркута» на вулиці Гру шев сь -кого в січні 2014 року. Телеканал єдиний вів пряму трансляціюз даху будівлі на Грушевського.

Формально «Еспрессо-ТВ» володіють дружина депутата«Батьківщини» Миколи Княжицького — Лариса (99% компанії) таголовний редактор «Еспрессо-ТВ» Вадим Денисенко (1%), в мину-лому редактор тижневика «Коментарі». «Еспрессо-ТВ» — єдинийпроект, що позначив головною статтею доходів надходження відреклами. Проте канал транслює свій продукт виключно в інтернеті.

Спільнобачення. Канал веде мовлення через сервіс потокового відео Ustream,

його контент являє собою виключно стриммінг (онлайн-включен-ня операторів -кореспондентів з вулиць, де триває протест). Наразів проекті немає одноосібного лідера, що, зі слів ініціаторів,пов’язано зі зміною моделей управління у сучасному світі. ПісляМайдану співробітники телеканалу планують запустити інформа-ційно-аналітичні та навчальні програми. У них вже готова майбутнямодель з трьох складових: SPILNO. info, SPILNO. tv, SPILNO. diya.

GromTVГенеральний продюсер каналу «GromTV» Дмитро Філімонов не

приховує, що ідея телеканалу, як і його стартовий капітал, належатьколишньому майору управління держохорони України МиколіМельниченку.

«Громадське мовлення України» Мульти-медіакомпанія «Громадське мовлення України» на

Facebook з головним редактором професором Валерієм Бебикоммайже не виробляє власного контенту. Кілька її «каналів», пере-важним чином, наповнюються матеріалами, які присилають іншізареєстровані в цій соціальній мережі особи. Тож, за цим принци-пом даний медіум можна класифікувати як платформу громадян-ської журналістики, а не громадське (суспільне) мовлення. Однак,активність на цьому ресурсів користувачів досить висока. Функціюмодерації в ньому здійснює професор Валерій Бебик, який є йголовним редактором цього медіуму.

ОЛІГАРХІЯ ТА КОРУПЦІЯ В УКРАЇНІ

Єфремова М. А., ІІ курс, група ПО-21, спеціальність «Політологія»,Київський інститут, к. тел. (095)4119334


Так сталося, що, лише закінчивши знайомство з фундаменталь-ною працею стосовно корупції в Україні, одним із авторів якої єМ. Михальченко (Михальченко М., Михальченко О., Невмержицький Є.Корупція в Україні: політико-філософській аналіз. — К., 2010),я прочитала його статтю у «Вічі» № 1 за 2011 рік «Політична систе-ма в Україні: що ми модернізуємо?». Обидві проблеми, порушенів статті й книзі, — олігархія та корупція тісно взаємопов’язані,чому я і зв’язала їх у своїх нотатках.

340


341

Заслуга М. Михальченка в тому, що він ставить правильнийдіагноз нашій політичній системі, визначає її основний зміст яколігархію. Розкриває основні етапи її становлення, показує псевдо-демократичний характер. Олігархія сприяє соціальній деструктури-зації суспільства, ставлячи значну його частину за межу виживання,формуючи шар маргіналів і «паразитичні верстви, які безпосеред-ньо працюють на інтереси олігархів». Вона не сприяє і не підтримуєрозвитку науки, освіти та культури. У зв’язку з наявністю олігархіч-них кланів боротьба між ними за владу створює видимість демокра-тії, що є дуже далекою від демократії справжньої. З олігархієюнерозривно пов’язана корумпованість політичної системи й узагалівсього суспільного життя країни. Розкриваючи негативні риси олі-гархічної політичної системи, автор схильний бачити в ній і пози-тивне. Останнім часом багато хто, й передовсім самі наші олігархи,намагаються зобразити себе, зокрема, ледве не рятівникамиВітчизни (див. : Венденко А. Быть Чубайсом // Итоги. — 2011. —№ 3) і представити створене ними суспільство та політичну систе-му як повернення до світової спільноти і встановлення у себе нехайне кращих, але зразків у світовій історії.

По-іншому відбувався процес нагромадження капіталу класукапіталістів, які потім стали олігархами, у нас. За якихось десять-п’ятнадцять років у Росії та Україні (в обох країнах єдиний у своїйоснові процес) виникли величезні статки, люди буквально врива-лися у світові клуби мільйонерів і мільярдерів.

З огляду на це слід підходити й до корупції в Україні. Так,корупція — світове явище. Вона існувала в давнину, існує й нині.Вона така ж стара, як і сама влада. Корупція та крадіжка державнихкоштів працівниками держапарату різного рівня стали катастро-фічно загальним явищем. Корупція, хабарництво, «відкати» —повсюдна практика всього нашого суспільного життя. Провіднічиновники, що мали доступ до матеріальних цінностей, у разізміни влади тікають за кордон, просять там політичного притулку.

Усе це свідчить про те, що і процес демократизації влади, іуспішність боротьби з корупцією нерозривно пов’язані з процесомлегітимації власності, а останній пов’язаний з часом.

Громадське життя має два боки: об’єктивні обставини та суб’єк-тивні дії людей. Відтак політичні дії та законодавча діяльність,спрямовані на розвиток демократичних процесів і боротьбу з ко руп -цією, наближатимуть нас до досягнення мети. Але тільки в тому разі,якщо влада почне з себе, з самого верху, а не шукатиме «стрілочників».


342


НАВЧАЛЬНИЙ ПРОЦЕС В УНІВЕРСИТЕТІ ОЧИМА СТУДЕНТІВ: ПРОБЛЕМИ З УСПІШНІСТЮ

ТА ОПАНУВАННЯ НАУКИ

Ірклієнко А. І., I курс, спеціальність «Правознавство»,Університет «Україна», Інститут права і суспільних відносин.

к. тел. 0679376197, irklienko-andrey@yandex. ruНауковий керівник: Кочура Н. М., к. філос. н., доцент

Актуальність нашої теми полягає у тому, щоб розкрити пробле-ми успішності студентів не тільки на навчальному рівні, але і насоціальному, тобто показати які проблеми є у студентів з навчанняму вищих навчальних закладах. Висвітлити окремі проблеми навчаль-ного процесу очима студенту університету. Зокрема, підняти питан-ня,чому студенти навчаються погано та прогулюють навчання.

Проблема стосується того, як навчається студент, відмінно,добре чи погано. У нього це формується на ранніх етапах розвитку,зі школи та ін. Проблема криється в тому, що студент, який навча-ється добре, «переважає» студента який навчається погано. У зв’яз-ку з цим можна, на наш погляд, про три категорії студентів:

1. Студент навчається із задоволенням. 2. Студент навчається без задоволення. 3. Студент не навчається (прогулює навчання). Студент, який навчається відмінно, закріплює набуті знання

в теорії та використовує їх на практиці, уважно слухає викладача,записує конспект на лекції, на семінарах відповідає, він чітко усві-домлює, що йому треба вивчитися, формуючи з себе спеціалістависокого ґатунку. Такий студент усвідомлює чітко свою мету, висту-пає лідером у своїй праці, він намагається відіграти велику рольу науці, має великий потенціал, високий рівень інтелекту.

Студент, який навчається без задоволення, він живе по принци-пу від сесії до сесії. Він не використовує набутий матеріал, частозабуває його.

Студент, який не навчається — абсолютно все одно, як він скла-де іспити та заліки, у нього немає жаги до навчання. Йому всерівно, як складеться його подальша доля та життя.

Часто він прогулює навчання і має дуже великі проблеми звикладачами.

Тут робимо акцент на тому, що не рідко на студента впливаютьйого шкідливі звички. Він веде аморальну поведінку в житті, вжи-

343


ває алкоголь, курить, вживає наркотики і це негативно дуже впли-ває на його життя в цілому. Або він просто нехтує тим, що батькизаплатили за його навчання і тому не здобуває знання, і таких студен-тів дуже багато. Нерідко вони не ходять на навчання, потім з’явля-ються перед заліком чи екзаменом з жалібними очима і просять їм неставити погані оцінки та «незаліки», що можуть привести їх до відра-хування з університету та зламати їм професійне і особисте життя.

Студентські оцінки — це своєрідне дзеркало, яке достатньооб’єктивно фіксує те, що є, і, мабуть, корисно час від часу загляда-ти в нього.

Якщо це так, то ми повинні чітко зрозуміти одну, на першийпогляд, дуже просту річ: навчально-виховний процес — це процесне тільки формальні взаємовідносин, але й соціальні взаємодії двохсторін: викладача і студента. Це означає, що пошук більш доскона-лих, ефективних і, головне, дієвих форм і методів навчання і вихо-вання студентської молоді неможливий, приречений на невдачу,якщо не враховувати думки, міркування, оцінки та судження тих,кого ми навчаємо і виховуємо.

Звернемо увагу на ще на один принциповий момент. Чи не звід-си байдужість, соціальна апатія, відсутність активної життєвоїпозиції частини з тих молодих людей, які завтра повинні наполег-ливо працювати на благо розбудови нашої держави? Адже нашенебажання (або невміння) сьогодні сприймати студента як актив-ного учасника учбово-виховного процесу — обертається завтрайого соціального пасивністю. Чому так? А тому, що протягом п’ятироків навчання ми не переконали студента у тому, що його позиція,його оцінки, його уявлення когось цікавлять, не кажучи вже про те,що вони є одним з визначних факторів, який обумовлює змістнавчання та виховання.

Треба, на наш погляд, ясно зрозуміти: соціальна активністьнабувається і формується усім укладом життєдіяльності вищогонавчального закладу, а навчально-виховний процес — альфа і омегацього процесу.

Знання та врахування студентських оцінок і міркувань щодонавчально-виховного процесу дозволить нам реально оцінюватиситуацію і робити необхідні висновки. Це необхідно і для того, щобнавчальний процес і наше університетське життя, яке завжди єжиттям між реальністю і мрією, не відхилялося в лише в бік, дебажане сприймається за дійсне.

344


ІСТОРИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ РОЗВИТКУКОНСТИТУЦІЙНОГО ПРОЦЕСУ В УКРАЇНІ

Каражова А. І., II курс, група МО 21/12,спеціальність «Менеджмент організації»

Відкритий міжнародний університет розвитку людини „Україна» Науковий керівник: Марциновська З. В., старший викладач

Актуальність обраної теми зумовлена останніми історичнимиподіями в столиці нашої багатонаціональної країни та яскравимприкладом протесту молоді з усіх куточків України, які привернулиувагу світової спільноти. Значний внесок у державотворення внесливітчизняні науковці, а саме: А. А. Чухно, М. А. Корецький, Ю. Па -хомов, А. Гальчинський.

Дослідження історичного минулого свідчать, що радикальні-ший проект Конституції України ще було опубліковано у вересні1905 р. в першому числі часопису Української народної партії«Самостійна Україна» під назвою «Основний закон». Цей проектпередбачав повну самостійність України, територія якої мала скла-датися з дев’яти земель.

Початок реального конституційного процесу в Україні слідпов’язувати з поваленням самодержавства та організацією у берез-ні 1917р. Української Центральної Ради. Так І Універсал Цент раль -ної Ради започаткував становлення української державності й роз-глядався як «статут автономії України». Згодом, в липні 1917 р.,у II Уні версалі Української Центральної Ради, що його можна роз-глянути як договір про порозуміння між Центральною Радою іТимчасовим урядом у Петрограді. У II Універсалі проголошувавсянамір підготувати проекти законів про автономний устрій України.

Зазначимо, що саме 9 січня 1918 р. було прийнято IV УніверсалЦентральної Ради, в якому проголошувалося, що «одниніУкраїнська Народна Республіка стає самостійною і від нікого неза-лежною, вільною, суверенною державою українського народу».

В той час, незважаючи на позитивні зрушення у державотворен-ні, прийняли постанову від 29 квітня 1918 р., яка скасувала всі акти,прийняті Центральною Радою, в тому числі й Конституцію та про-голосила право приватної власності фундаментом культури й циві-лізації, цілковиту свободу приватного підприємництва й ініціативи.

У грудні 1936 р., в розпал сталінських репресій, було прийнято новуКонституцію СРСР, проголошену «найдемократичнішою у світі».

345


Загалом Конституція України 1978 р. не внесла принциповихзмін у державне й громадське життя України.

Після розпаду СРСР і здобуття нашою країною незалежностірозпочався новий етап у розвиткові конституційного процесу вУкраїні. Його вихідним пунктом стало проголошення Деклараціїпро державний суверенітет України. Так 16 липня 1990 року важли-ве конституційне значення мав Акт проголошення незалежностіУкраїни від 24 серпня 1991 р., який дістав всенародну підтримку навсе державному референдумі.

Отже, на базисі еволюційного конституційного розвитку соці-ально орієнтованого суспільства значне піднесення можливе лишена грунті подолання економічного відчудження, асоційованої сус-пільної творчості, але не обмежування свобод.

ДУХОВНІСТЬ ЯК ЦІННІСНА СКЛАДОВАСОЦІАЛЬНО-ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ

КВАЛІФІКОВАНИХ ФАХІВЦІВ

Карп’юк М. Д., к. філол. н., доц., ст. наук. співробітник Інституту професійно-технічної освіти

НАПН України

Аналіз сучасної наукової літератури переконує, що проблемадуховності досліджується вченими за різними напрямками, зокре-ма: 1. Феномен духовної культури — Г. Балл, В. Баранівський, О. Да -ни ленко, Н. Донченко, М. Шапір, Б. Степанишин, В. Табач ків сь -кий, Е. Помиткін та ін. 2. Духовні цінності — С. Гончаренко,З. За левська, О. Парамонова та ін. 3. Психології духовності —А. Зеличенко, О. Киричук, В. Пономаренко, Ж. Юзвак та ін.4. Проблеми духовного виховання — І. Бех, М. Боришевський, І. Зя -зюн, Л. Долинська, В. Онищенко, О. Скрипченко та ін. 5. Кате го -рію «духовного життя і здоров’я» — Я. Аскін, А. Зельманов, І. Гель,Ф. Вейс, В. Оржеховська та ін. 6. Аналіз поняття «духовна криза» —К. Гроф, С. Гроф, А. Липкін, А. Шиміна та ін. 7. Поняття «духовнийпотенціал» — І. Дзюба, Л. Коган, М. Савчин та ін. 8. Ідеї духовноговідродження — Л. Вовк, В. Король, Є. Причепій та. ін.9. Співвідношення між духовністю та релігійністю — Н. Звонок,А. Черши, У. Дайер, Р. Герман та ін.

346


Духовний розвиток особистості є синонімічним поняттю «роз-виток духовності». Цій проблематиці присвячено праці такихдослідників, як А. Адлер, С. Гроф, В. Жайворонок, О. Киричук,Н. Коваль, М. Моргунов, О. Олексюк, К. Роджерс, О. Семашко,В. Ямницький та ін.

На сьогодні існує два основних підходи до визначення духов-ності як ціннісної складової соціально-професійної компетентнос-ті майбутнього кваліфікованого фахівця — змістовий та функціо-нальний. За змістовим підходом духовність співвідноситьсяз такими фундаментальними категоріями, як КРАСА, ДОБРО,ІСТИНА (або ж у релігійно-християнському розумінні ВІРА,НАДІЯ, ЛЮБОВ=ПОКАЯННЯ, СМИРЕННЯ). За функціональнимкритерієм духовність розуміється як розвиненість вищих психічнихфункцій особистості людини, яка в процесі розгортання власногопотенціалу, професійного становлення та соціалізації набуває внут-рішніх якостей, які стають домінантою, що забезпечує якісну про-фесійну самореалізацію кваліфікованому фахівцю. Духовність — цеміра досконалості людини; це свідомість всеєдності. Це відчуттясебе багатомірною сутністю; це свідоме вибудовування собі шляхупросвітлення мудрістю вічних істин, які інтегруються поняттям«Бог», що має досить розширений синонімічний ряд лексем на своєпозначення — Першопричина Буття, Джерело всього Сущого,Творче Джерело, Абсолют, Творець та ін. Архангел Михайло черезРонну Герман визначає духовність як наслідування життя в ІСТИ-НІ про БАГАТОМІРНИЙ СВІТ.

Увага до проблеми розвитку власної духовності допомагає зро-зуміти, що Бог — це всесвітня свідомість, яка наповнює собоюувесь підпорядкований Йому Простір… Отже, духовна складовасоціально-професійної компетентності кваліфікованого фахівця,–це розвиток свого вищого «Я», свого богопотенціалу; це зростання(розширення, поглиблення) індивідуальної самосвідомості, якасупроводжується систематичною цілеспрямованою працею, щопоступово (у переважній більшості) дає можливість усвідомлюватисвою багатомірну фрактальну природу «за образом і подібністю» дотого, хто став Першопричиною нашої появи в земному світі людей.

Мегачинники соціалізації — це Всесвіт, Космос, Планета,Духовна енергія планетарного людства, його вища місія й призна-чення тощо. Неувага до цих потужних, базових, надтонких ціннос-тей нашого колективного та індивідуального Буття спричиняє при-крі прорахунки, які впливають на рівень самосвідомості

347


професійної молоді. Це, в свою чергу, викликає негативні наслідкив усіх сферах життєдіяльності молоді — якість здоров’я, відносиниміж людьми в сім’ї й на виробництві, рівень реалізації потенціалу,вибір системи цінностей тощо. Завдання, які особливо гостропостали перед кожною особистістю як енергоінформаційною час-тиною цілісної єдності по імені «планетарне людство» на переломітисячоліть — це свідомий і цілеспрямований розвиток духовності,яка проявляється як мудрість, любов, милосердя, толерантність, гар-монія духу й душі, смирення, внутрішня дисциплінованість, скром-ність, самоконтроль, мобільність, відповідальність, повага до всіхформ життя, розуміння закону космогалактичної всеєдності тощо.

1.03.2008 р. Творець зрозуміло й чітко сказав своїм Синамі Дочкам Землі, що «ЕПОХА ХАЛЯВИ», тобто безвідповідальногоповодження з усім Сущим закінчилася: для всіх, хто ігнорує ЗАКО-НИ ЖИТТЯ ЗЕМЛІ й НЕБЕС виставляється чіткий рахунок.Прийшов час для кожного або жити й розвиватися за законамиВсесвіту, які вже відкриті сучасною фундаментальною наукою, або,можливо, навіть раз і назавжди позбавити себе права на свій інди-відуальний саморозвиток… Нікому не дано права «лежати поперек»законів Творця — законів миру, співпраці, взаємодії, синергії, пова-ги до етносів Землі, якою б мовою вони не комунікувати. Подальшаземна еволюція особистості людини й людства здійснюється за логі-кою: від війни — до миру, від агресії й уярмлення народів — до терпи-мості й розуміння цінності один одного, від розумності — до духов-ності, від одно-, дво-, трьохмірності — до багатомірності, від звуженоїзаідеологізованої свідомості — до свідомості всеєдності тощо.

Методика духовного саморозвитку включає нарощуванняв своєму енергоінформаційному внутрішньому світі — світі думок,роздумів, емоцій, реакцій, оцінок, вибору, висновків — таких влас-тивостей, як: 1. Праведна віра. 2. Праведна рішучість. 3. Праведнемовлення. 4. Праведні справи. 5. Праведне життя. 6. Праведнідумки й помисли (вибір, устремління, система цінностей).7. Праведна уява, споглядання, концентрування, зосереджування,самоуправління. Як бачимо, поле індивідуальної духовної самоді-яльності для кожного з нас більш ніж широке.

Техніки духовного саморозвитку як складової соціально-про-фесійної компетентності майбутніх кваліфікованих фахівців відо-мі, але, на жаль, до цього часу залишаються на периферії нашоїуваги. Доречно їх нагадати, зокрема: 1. Медитації. 2. Читання інно-ваційної літератури. 3. Прогулянки на лоно Природи. 4. Здійснення

348


безкорисливої допомоги й праці. 5. Власна творчість. 6. Формулисили. 7. Виконання законів життя. 8. Взаємодія з творами мистец-тва. 9. Вдячність і повага до всіх форм життя.

Для цього важливо розвивати несхитну самодисципліну, могут-ню волю, уміння приборкувати хаосу власних емоцій і бажань, рухдо розкриття потенціалу.

ФІЛОСОФСЬКІ ОСНОВИ ТВОРЧОСТІ Г. СКОВОРОДИ

Криса М. Ф., ІІ курс, група Д-21, спеціальність «Діловодство»Тернопільський коледж університету «Україна»

Науковий керівник: Семчишин Л. В.

Філософуванню Сковороди властиве органічне поєднанняхудожнього раціонально-абстрактного світосприйняття. Йомупритаманний специфічний символічно-образний стиль філософ-ського мислення. У центрі уваги Сковороди— релігійні і моральніпроблеми, які він викладає мовою образів, символів, метафор частоу формі діалогу. На його думку, так само, за допомогою образів тасимволів висловлені думки в Біблії, так само захована правда вцілому світі, так само криється вона в людській душі, зітканій ізпротиріч. Тому основним методом розгляду проблем є пошук і про-тиставлення протилежностей, протиріч, антитез. Для Сковородивесь світ є наскрізь просякнутим протилежностями: життя —смерть, світло — тінь, безглуздя –мудрість, плач — сміх, безчестя —слава, лютість — милість, початок — кінеці тощо.

На думку Сковороди, життя необхідно творити як філософ-ський трактат. І він реалізує це — будує власне життя на засадах,осяяних правдою, істиною. «Коли дух людини веселий, думки спо-кійні, серце мирне, — то й усе світле, щасливе, блаженне. Оце єфілософія», — стверджував Сковорода. Щастя міститься в нассамих, пізнаючи себе, ми знаходимо духовний спокій. Щастя легкодосягається, якщо людина йде шляхом любові та віри. Науку пролюдину та її щастя Сковорода вважав найважливішою з усіх наук.

На противагу Просвітництву і раціоналізму XVIII ст.,Сковорода створює своє вчення про «серце» як позасвідомі і надро-зумові глибини людської душі. Серце — «безодня» людської душі,через яку відкривається божественна «безодня». «Безодня кличебезодню», через пізнання себе людина пізнає Бога, любов до Бога є

349


одночасно любов до себе. Тому символом людини, що пізнала себеі Бога, є Нарцис, він любить себе самого — отже, він любить Бога.Серце, а не розум виступає джерелом бажань, почуттів і думок,у ньому формується душевний стан людини, воно є центром духов-ного життя людини. Серце — символ того, що називається душею,осереддям людського в людині, є її таємничою, непізнавальноюсутністю. Серце є центром морального життя людини, воно керуєлюдськими вчинками, змушує людину жити добром чи злом.

Вчення Сковороди спрямоване на пошук шляху, що веде додійсної Людини, до щастя, до «обоження», до уподоблення Богу.Людська доля залежить від її природних нахилів, тому що у кожноїлюдини є «іскра Божа» — нахил до «сродної» собі справи, якийнеможливо змінити, оскільки вони є виявом у людині вічної, неви-димої натури. Самопізнання має допомогти людині знайти свою«сродну» працю, тобто здатність людини до використання певноговиду діяльності: «до плуга, до шаблі чи до мудрості». Якщо людиназрозуміє це і знайде своє покликання, то для неї «нужное станетнетрудним, а трудное станет ненужним». Для досягнення внутріш-нього спокою і миру потрібно дотримуватися правила про «срод-ність», жити у злагоді з індивідуальним характером, із власною при-родою, не насилувати своїх здібностей і обдарувань. «Сродна»праця дає людині впевненість, відчуття повноти свого буття,душевний спокій. Будучи легко здійсненою, «сродна» праця при-носить людині насолоду не тільки своїми наслідками, винагорода-ми чи славою, а самим своїм процесом.

Сковорода підкреслює, що шлях самоудосконалення є в кожноїлюдини свій власний. Люди не однакові, не рівні один одному.Мислитель висміює «рівну рівність, яку дурні у світі ввести хочуть»і проповідує нерівну рівність. Усі люди — лише «тінь» справжньоїЛюдини, усі рівні перед Богом. Разом із тим, всі — різні, тому щомають власну «натуру». Сковорода ілюструє цю ідею символом: Богуподібнюється фонтану, що заповнює водою різні посудини за їхобсягом; «менший посуд менше має, але в тому є рівний більшому,що однаково є повний». Мета всіх людей єдина — наближення доБога, але кожна людина має свій шлях до цього, своє призначення.

350


ОСВОЄННЯ СВОБОДИ ЯК ВИЯВ СУСПІЛЬНО ПОЛІТИЧНОГО ЖИТТЯ УКРАЇНИ

(У СВІТЛІ КОНЦЕПЦІЇ І. БЕРЛІНА)

Левчук Є. М., І курс, група ПЗ–11, спеціальність «Правознавство»,

ВМУРОЛ «Україна»Науковий керівник: Бойко Т. І., к. філ. н., доцент

Сучасність приносить все нове переосмислення та відчуттяприсутності в житті людини такого феномену як свобода. Самевона надає кожному з нас той простір, який забезпечує вільне,автономне існування. Свобода й визнання права на свободу є сут-ністю та цінністю людського співіснування, які починаються з ви -знан ня власного вибору та визнання таких же потреб у інших.І тому будь-яке обмеження свободи, що веде до дискримінації,заборони певних видів діяльності ведуть до спротиву, що ми спо -стерігаємо в контексті подій на Євромайдані.

І. Берлін розглядає поняття «позитивної» та «негативної» сво-боди. Ці свободи не альтернативні, а доповнюють одна одну.Відповідно до поняття негативної свободи людина вільна в тій мірі,в якій ніхто не перешкоджає її діям. «Фундаментальне розуміннясвободи — це свобода від ланцюгів, від ув’язнення, від поневолен-ня іншими. Боротися за особисту свободу означає прагнути покла-сти край втручанню, експлуатації. Свобода, принаймі в її політич-ному розумінні, пов’язується з відсутністю залякування чидомінування» [1, 52].

Тоді суспільство розвивається і функціонує нормально, колисвобода забезпечується необхідністю з боку соціально-політичнихінститутів, коли ця необхідність позначена моральними нормами,законами, правом, працює на свободу, коли інститути, які є втілен-ням цієї необхідності в державі, наприклад влада, теж забезпечуютьміру свободи людини [2].

Однак, негативна свобода межує зі свавіллям, вседозволеністю,репресивними діями. Інколи це нерозумна свобода, яка впровад-жує відсутність перепон, суб’єктивний погляд на реалізацію спра-ведливості, рівності. В суспільстві вона вимагає певної координаціїсвобод багатьох людей, а отже потребує правового виміру.

Позитивна суть поняття «свобода» передбачає можливість, дію,утвердження творчості, своїх прав. «Я хочу бути кимось, приймати

351


самостійні рішення, вибирати напрямок діяльності, а не підкоря-тись силам природи чи іншим людям, неначе я річ, тварина чи раб,що не може жити по-людськи, тобто визначати і здійснювати влас-ні задачі, власну стратегію», — пише І. Берлін.

Розгляд І. Берліном свободи в рамках тих характеристик, якіпозначаються їм як негативна й позитивна, є досить продуктивним.Негативна свобода корелюється з поняттям незалежності.Позитивна свобода — це самовизначення й самореалізація людини.Ці два види свободи породжують свободу особистості під час взає-модії з метою знаходження певного логічного балансу між ними.Позитивна свобода можлива при наявності негативної свободи тасуспільних умов для її реалізації — розвитку культури використан-ня свободи, наприклад, свободи зібрань, слова, преси. Як вважаєІ. Берлін для особистості існують ризики при здійсненні позитивноїсвободи — некритичне сприйняття світу, попадання під впливу ідео-логій, підпорядкування чужій волі, підпорядкування чужим ідеям.

Позитивна свобода особи може стати виявом позитивної свобо-ди цілого суспільства, держави, нації, тобто відображати в гурті ціідеї.


1. І. Берлін. Чотири есе про свободу. — К., Видавництво «Основи», 1994. —272.

2. Павлюк Б. Свобода як конститутив у реалізації соціально-політичнихінтересів суспільства. — Етнокультурні проблеми політичногопроцесу в Україні: Колективна монографія. — Львів, 2001.

ТРАДИЦІЇ ТА ОСОБЛИВОСТІ ФІЛОСОФСЬКОЇ ДУМКИ В УКРАЇНІ

Музика М. В., ІІ курс, група Д-21, спеціальність «Діловодство»,Тернопільський коледж Університету «Україна», к. тел. (067)8903061

Науковий керівник: Сокол З. С., кандидат філософських наук

Українська філософія є невід’ємною частиною національноїкультури, виявом народного духу. Із зростанням духовної силинароду, його національної самосвідомості виникає потреба в ос -мис ленні самого феномену української духовності, а відтак —і в звернені до історії філософії України, до її філософської традиції.

352


Українська філософія є складовою частиною загальносвітовогофілософського процесу. Вона поєднує закономірності розвитку сві-тової філософії з філософською думкою українського народу. Длярозуміння української філософії потрібно починати з огляду тихетнічно-культурних підвалин, на яких ця філософія виростає. Ціпідвалини можна назвати «народним світобаченням», «етнічноюментальністю», «духом народу» тощо. Особливості світобачення тадуховності українського народу зумовлені багатьма чинниками,серед яких можна назвати і природне середовище з його краєвида-ми, і геополітичне розташування України, і характер родинних сто-сунків зі специфічними рисами побуту, і драматичні події історії,і специфіку культурних процесів, та ін.

Основою особливістю української філософії є її гуманістична,антропологічна спрямованість. Проблеми людини, її внутрішньо-го, духовного світу, морально-етичні питання завжди були тут цен-тром філософської проблематики. У цьому вбачають недолік укра-їнської філософської думки, оскільки філософія є, насамперед,раціональним способом вирішення світоглядних проблем, і добрерозроблена логіка і гносеологія — її неодмінна ознака.

Якщо західноєвропейська філософія з її еталоном науковогомислення була націлена на пошук і досягнення істини абстрактно-логічним шляхом, то українська філософія була спрямована нестільки на досягнення абстрактних істин про сутність буття, скіль-ки на пошук правди і мудрості, на пошук відповіді на питання «якжити?». Така практично-моральна орієнтація української філософіївиклала появу своєрідної традиції, яка набула назви «філософіїсерця». Сутність цієї традиції полягає в прагненні віднайти більшглибоке підгрунття людського душевного життя, ніж рівень розуму.З «філософії серця» випливає і своєрідна гносеологічна позиція,яка оцінює емоції, почуття як шлях пізнання. Поява професії філо-софії в Україні датується XVII ст., але і до і після того значний вне-сок в українську філософію був зроблений письменниками, поета-ми, публіцистами (можна згадати імена Г. Скороворди, М. Гоголя,Т. Шевченко, І. Франко тощо).

У розвитку української філософії виділяють три основні періоди. Перший період історії української філософії припадає на час

існування Київської Русі. Саме тоді склався притаманний україн-ській духовній традиції тип мислення, що не схильний до абстрак-тного, відірваного від життя філософського теоретизування.У філософській думці цього періоду виділяється головна проблема —

353


«людина–Бог», крізь призму якої здійснюється осмислення гра-ничних основ людського існування.

Для другого періоду розвитку української культури, який тривавз XVI по XVIII століття і був пов’язаний з часом Козаччини, харак-терном було інтенсивне освоєння ідей західноєвропейськогоРенесансу та Реформації, в також ідей раннього Просвітництва, щопереосмислюють відповідно до традицій давньоруської культури.В цей час у складі культури українського народу відбувається фор-мування професійної філософії як специфічної сфери теоретично-го мислення. У колі проблематики, що розробляється, акцент пере-носиться на проблему «людина — всесвіт».

Третій період охоплює XIX та першу третину XX століть.Визначальну роль у розвитку тогочасної філософії відіграє течія,яка сформувалася в межах культури романтизму. Саме завдяки їйколо проблем, що утворюють серцевину суть філософії, збагачуєть-ся постановкою проблеми «людини — нація».

СУТНІСТЬ ПОНЯТТЯ «СОЦІАЛЬНА ДЕРЖАВА»

Мурадимова В. О., V курс, група ЕК-52, спеціальність «Економічна кібернетика»,

Миколаївський міжрегіональний інститут, к. тел. (067)-2828796Науковий керівник: Гуріна О. В., к. е. н., доцент кафедри

Стаття 1 Конституції України [1] проголошує, що наша країнає демократичною, соціальною і правовою. Сьогодні наша державазнаходиться в умовах переходу до більш укріпленої структури соці-альних гарантій, що передбачає формування нових ефективнихформ і методів соціальної політики.

У різні часи над питанням соціальних гарантій замислювалисянайвидатніші мислителі, та саме поняття «соціальної держави» ввівЛ. фон Штейн у середині ХІХ ст. [2]. Він вбачав призначення соці-альної держави у здійсненні прогресу в інтересах усіх членів сус-пільства, забезпечення рівності й свободи громадян, підтримцімалозабезпечених прошарків, захисті панівних верств, які свідомомають служити інтересам усього народу.

Соціальна держава — це держава, основним завданням котрої єстворення умов і відповідальність за реалізацію прав людини «друго-го покоління». Це положення є центральним у сучасній концепції

354


соціальної держави [2]: адже держава, де реально не забезпеченівищеназвані права і яка навіть не прагне до цього, однозначно неможе іменуватися соціальною. Сучасне поняття «соціальної держа-ви» — це соціально орієнтована держава, що визнає людину найви-щою со ціальною цінністю, надає соціальну допомогу індивідам, якіпотрапили у важку життєву ситуацію, з метою забезпечення кож-ному гідного рівня життя, перерозподіляє економічні блага відпо-відно до принципу соціальної справедливості і своє призначеннявбачає в забезпеченні гро мадського миру і злагоди в суспільстві [2].Це передбачає соціальні програми, які повинні забезпечувати гід-ний людини життєвий рівень для неї самої та членів її родини, гід-ний прожитковий мінімум, матеріальний рівень, соціальну рів-ність, соціальне забезпечення, підвищення загального добробуту.

У Конституції України (стаття 3) держава проголосила, що«людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і без-пека визнаються в Україні соціальною цінністю. Права й свободигромадянина, їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяль-ності держави», що є вихідною базою для побудови соціальної дер-жави [1].

Гарантування соціального захисту залежить від достатньогообсягу фінансових ресурсів держави. Зважаючи на це, метою соці-альної політики є надання всім громадянам рівних можливостейдля забезпечення власною працею і підтримку недієздатних тасоціально вразливих верст населення шляхом перерозподілу часткидоходів дієздатних громадян. Тому основними напрямками соці-альної політики України є: гарантування зросту доходів та підви-щення рівня життя громадян; зайнятість населення і стан ринкупраці; окремі грошові виплати та пенсії; допомоги сім’ям з дітьми;адресні соціальні допомоги малозабезпеченим сім’ям; наданняжитлових субсидій; компенсації та пільги тим, хто постраждав відтехногенно-економічних і природних катастроф.

Людина має бути основою та метою соціально-правової держави.Створивши незалежні умови проживання людини, охороняючи її гід-ність та забезпечуючи права, держава забезпечить свою власну осно-ву — існування особистості як суб’єкта права і громадянина держави.

Таким чином, соціальна стратегія покликана, по-перше, лікві-дувати бідність і забезпечити динамічне зростання рівня життянаселення; по-друге, гарантувати соціальну стабільність та соціаль-ну безпеку в суспільстві; по-третє, соціалізувати структурні складо-ві економічної політики держави [2].

355



1. Конституція України \\ Відомості Верховної Ради України (ВВР),1996, № 30, ст. 141

2. Рабінович П. М. Соціальна держава // Мала енциклопедіяетнодержавознавства /НАН України, Інститут держави і праваім. В. П. Корецького. — К., 1996. — С. 431

ВИБОРЧА СИСТЕМА В УКРАЇНІ. ВИДИ РЕФЕРЕНДУМІВ

Ніколюк К. В., ІІ курс, група ПО–21, спеціальність «Політологія»,

Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна»,к. тел. (063)-1726571,


Виборча система — це сукупність норм, що закріплюють вибор-чі права громадян України, основі принципи виборчого права,організацію виборів до представницьких органів держави, взаємо-відносин виборців з депутатами. Утворені в результаті виборів орга-ни чи обрані посадові особи дістають право при виконанні своїхсуспільних функцій виступати від імені відповідної сукупностілюдей і наділяються повноваженнями приймати загальнообов’яз-кові рішення. За допомогою виборів формується значна частинаорганів державної влади та місцевого самоврядування.

Характеризуючи вибори й референдум, Конституція Українивказує, що вони є формами безпосередньої демократії, через якінарод здійснює своє волевиявлення (ст. 69).

Принципи виборчого права:– Вибори депутатів є рівними — наявність у виборців однакової

кількості голосів, що в сучасних умовах означає: «один виборець —один голос». Виборець може використовувати свій голос лише наодній виборчій дільниці.

– Вибори депутатів є прямими — громадяни, беручи участь увиборах, віддають свої голоси безпосередньо «за» чи «проти» кан-дидата на виборну посаду будь-якого рівня.

– Вибори депутатів є вільними — забороняється будь-який тиск навиборців з метою примусити їх голосувати не у відповідності зі своїмпереконанням, а так, як цього бажають інші особи чи структури.

356


– Голосування на виборах є таємним — вимагає недопущеннябудь-якого спостереження та контролю за волевиявленням виборців.

Термін «референдум» у перекладі з латани означає «те, що маєбути повідомлене».

Референдум і вибори мають спільний метод здійснення — голо-сування, але відрізняються за своїм предметом. Вибори проводять-ся для визначення особи, яка, з точки зору більшості виборців, най-достойніша займати виборну посаду.

Завдання референдуму — вирішення важливих питань, непов’язаних із наданням юридичної сили мандатам якихось осіб. Цеможуть бути затвердження, зміна чи скасування законів, вирішен-ня проблем територіального устрою в межах держави тощо.

Референдуми поділяються на певні види. Розрізняють імпера-тивний і консультативний, конституційний і законодавчий,обов’язковий і факультативний референдуми.

Також буває всеукраїнський референдум. Він може призначати-ся Президентом України з народної ініціативи для вирішення яко-гось конкретного питання, якщо цього вимагають е менше як тримільйони громадян України, які мають право голосу. Для того, щобця вимога набула обов’язкової сили для Президента, необхідно, абипідписи громадян на підтримку референдуму були зібрані не меншеяк у двох третинах областей України й не менш як по 100 тис. під-писів у кожній з них.


1. Погорілко В. Ф. Конституційне право України: Підручник. — К. :Правова єдність. 2010. — 432 с.

2. Конституція України

СУЧАСНА СІМ’Я В КОНТЕКСТІ ГЕНДЕРНОЇ ПОЛІТИКИ

Перець Г. І., ІІ курс, група Д-21, спеціальність «Діловодство»,Тернопільський коледж Університету «Україна», к. тел. (067)8903061

Науковий керівник: Андрійчук О. В.

Під сім’єю звичайно розуміється «засноване на кровному спо-рідненні, шлюбі або усиновленні об’єднання людей, зв’язанихспільністю побуту і взаємною відповідальністю за вихованнядітей». Залежно від розподілу влади розрізняють патріархальні сім’ї(глава родини — батько, тільки він розподіляє матеріальні ресурси

357


і приймає життєво важливі рішення щодо дружини, дітей, усіх важ-ливих проблем функціонування сімейного осередку; владу в роди-ні має тільки він); і матріархальні сім’ї — це всі вище перерахованіфункції виконує мати. Якщо в родині немає чітко визначеногоголови, обов’язки розподіляються ситуативно, а рішення приймаютьсяколегіально або передоручаються тому, хто компетентніший у розв’яза-ні певної проблеми; можна сказати, що така сім’я — егалітарна.

Слід зауважити, що таку характеристику як «патріархатність»,може мати не тільки родина, але й суспільство в цілому. В цьомуразі патріархатний устрій — це інституція завдяки якій одна поло-вина населення — жінки — перебуває під контролем другої полови-ни — чоловіків.

В наш час уже відпала соціальна необхідність у поділі праці наоснові здатності жінки до дітонародження, як це було в примітив-них суспільствах. Значна, а в окремих країнах — велика, частинажінок нині поєднують материнство з роботою поза домом. Цеможуть бути і професійне вдосконалення, кар’єра, й громадськаробота.

У більшості сучасних сімей бюджет родини складається з двох,часто рівних, частин, що надходять як від чоловіка, так і від жінки:чоловік уже не є єдиним годувальником родини. На рівні міжосо-бистісних сімейних відносин роль сильного, стриманого в своїхемоціях супермена, «який ніколи не плаче», нав’язувана чоловіковіпатріархальною ідеологією, призводить до його частих непорозу-мінь з оточенням, для якого він виглядає черствою людина, а іноді,зрештою, таким і стає. Нерівність жінки в сім’ї призводить до того,що одружені жінки страждають на значно більшу кількість фізич-них і психічних хвороб, ніж самітні.

Нині в українському суспільстві проглядається існування чоти-рьох типів гендерних контактів. Працююча мати — контракт, щопередбачає і материнство, і заробіток жінки, який є життєво необхід-ним для всієї родини через нестачу матеріальних засобів для її існу-вання. Кар’єрно-орієнтована жінка — контракт, що поєднує рольматері і відповідальної за домогосподарством разом з професійнимзростанням жінки. Домогосподарка — контракт передбачає обслуго-вування членів родини, материнство й турботу в обмін на матеріаль-не забезпечення чоловіків. Спонсорський контракт — передбачаєобмін зовнішньої привабливості на матеріальну підтримку чоловіка.

Адаптація сім’ї до мінливих умов існування в нашому суспільствівідбувається переважно інтуїтивно, оскільки традиції раціонального

358


підходу до організації сімейного життя й обміркованої корекціїсвоєї поведінки досі слабко вкорінені. Молоді жінки придаютьбільше уваги саме традиційно-інструментальним ролям дружини,а не ролям, що найбільш важливі для сучасної сім’ї — емоційний,експресивний.

Роль чоловіка являється дуже важливою у вихованні дітей.Дівчинка формує уявлення про всіх чоловіків загалом на основіобразу свого батька. Хлопчикам потрібен позитивний образ батькадля формування чоловічої ідентичності. Загалом сучасна гендернатеорія наполягає на тому, що батьківство має стати однаковою міроюважливим як для жінок, так і для чоловіків; роль чоловіка в родині вжодному разі не можна заводити тільки до ролі « годувальника».

Жінка і чоловік мають одинакові права, обов’язки й можливос-ті у всіх сферах життя, зокрема й сімейних. Родина має бути суве-ренною в прийняті рішень щодо її економічного та демографічноговідтворення.

ПОВСТАНСЬКИЙ РУХ НА ПОЧАТКУ 1920-Х РОКІВ У ХОЛОДНОМУ ЯРУ

Прокопенюк А. С., I курс, VI группа, ФТТП, спеціальність «Організаціяоптової та роздрібної торгівлі», к. тел. (098-252-74-71)

Київський національний торговельно-економічний університет, КиївНауковий керівник: Губицький Л. В., доцент

В 1919–1922 роках по суті вся Україна перетворилася на одинвеличезний повстанський край, але саме холодноярці, як ніхтоінший, жили загальнонаціональними інтересами, ставлячи за метувизволення всієї України від російської окупації. Збулося пророчеШевченкове — «І повіє новий огонь з Холодного Яру!» Саме ціслова було вишито на прапорі полку гайдамаків Холодного Яру —з одного боку, а зі зворотнього — «Воля України або смерть!»

Метою роботи є дослідження повстанського руху на початку1920-х років у Холодному Яру.

Холодний Яр не має аналогів за кількістю вагомих історичнихподій, які відбувалися під шатами багатовікових дубів-патріархів. Тутбуквально на кожному кроці зустрічаються німі свідки історії. Вонимогли б розповісти про те, що на нашій землі ніколи не було миру іспокою. Тисячі і тисячі років український народ був на військовому

359


становищі. В районі Холодного Яру незліченну кількість разів напас-ники вщент руйнували міста і села, але ті знову і знову відроджува-лись. Тут у тугий вузол заплелися вирішальні шляхи історії України.Це урочище завжди було форпостом українців у боротьбі за волю.

У 1918 році Холодний Яр вкотре стає осередком повстанськогоруху. Для захисту Мотронинського монастиря,що потерпав від чис-ленних набігів як звичайних бандитів, так і загонів червоноармій-ців, створено загін самооборони (22 особи) під проводом ОлексиЧучупаки. Проте через поразку в бою з німцями, громада змінюєОлексу на його старшого брата — Василя Чучупака. Незабаром(у 1919 р.) загін перетворюється у полк і активно підтримуєДиректорію. Полк згодом виріс до 2000 чоловік, а пізніше до нихприєдналась Степова Дивізія Армії УНР.

Вплив Холодного Яру не обмежувалися лише Черкащиною.Владу Холодноярської республіки визнавали й прибережні селаБілобережжя (вгору по Дніпру до Черкас: Рацеве, Тіньки, та інші),чигиринські села, що розкинулися на берегах Тясмина (Погорільці,Чорнявка, та інші).

За 4 роки змінилось 4 отамани: Василь Чучупак, Іван Деркач,Кость Блакитний, Герасим Нестеренко-Орел.

Розправу над лідерами Холодного Яру чекісти влаштували у де -кіль ка стадій:

1. Дезінформація про «Чорноморську повстанську групу» (вига-дана у надрах ЧК);

2. Нейтралізація дій повстанців, примушення до тимчасовоївідмови від активних дій у зв’язку з наказом С. Петлюри;

3. Пастка для отаманів та захоплення основним командних кад-рів Холодноярських та Чорноліських збройних сил.

Чекіст-«сотник Завірюха» (він же Терещенко) з фальшивимповстанським загоном продовжив «діяти», збираючи туди повстан-ців, котрі залишилися після арешту їхніх командирів. Протягом1922–1923 року чекісти здійснили остаточну зачистку територіїЧорного лісу та Холодного Яру.


1. Роман Коваль. Начерк до історії Холодноярської організації1917–1922 років [Електронний ресурс]. — Режим доступу:http://unknownwar. info/holodniy_yar/hy_documents. html

2. Володимир Кравцевич-Рожнецький. Пастка для отама нів /В. Кравцевич-Рожнецький// «Дзеркало тижня. Україна». — 2002. —23 серпня.

360


ІНФОРМАЦІЙНЕ СУСПІЛЬСТВО В ІСТОРІЇ СУЧАСНОГО СВІТУ

Радіонова А. В., І курс, група 1, спеціальність «Реклама і зв’язки з громадськістю»,

Київський національний торговельно-економічний університет,к. телефон (063)-2491436

Науковий керівник: Губицький Л. В., к. іст. н., доцент

Актуальність та доцільність проведення досліджень інформа-ційного суспільства є аксіомою, оскільки ця тема безпосередньорозкриває суспільно-політичні та соціокультурні аспекти розвиткусучасного українського суспільства.

Мета роботи полягає в узагальненні теоретичних засад інфор-маційного суспільства, розкритті його головних ознак та супровод-жуючих феноменах, таких як інформаційна революція та інформа-тизація.

Завданням доповіді є донести до слухача суть теми, розкрити їїякнайширше, довести, що інформаційне суспільство — один ізнайважливіших етапів в історії сучасного світу.

Об’єкт дослідження — сучасний інформаційний етап розвиткулюдства.

Предмет дослідження — інформаційне суспільство, інформатизація. Історичне значення полягає в осягненні масштабів процесів,

що відбулися та відбуваються на данному етапі розвитку суспіль-ства; в аналізі набутих в ході дослідження знань та формуванні сві-домої думки щодо значення інформації в сучасному житті.

Історіографія передбачає з’ясування соціальної основи дослід-жень — культурно-історичних умов, що формують історичнийінтерес в інформаційному суспільстві, спираючись на роботиД. Лайона, В. А. Ліпкан, Ю. Є. Максименко, В. М. Желіховського,які вважали інформаційне суспільство «… не приходом «постіндус-тріального» суспільства, а створення нового соціального зразка, щоє результатом «другої індустріальної революції, яка в основномугрунтується на мікроелектронній технології».

Інформаційне суспільство є ступенем в розвитку сучасної циві-лізації, для якого характерні: стрімкий розвиток інформації тазнань, збільшення їх впливу на маси, зростання частки інформа-ційних товарів та послуг на ринку, створення глобального простору,який комунікатує людей з усього світу, забезпечення вільного

361


доступу до інформації для задоволення соціальних та особистіснихпотреб кожного індивіда. Воно базується на інформаційних техно-логіях, автоматизації усіх сфер економіки та управління людьми.Це забезпечує кожній людині доступ до будь-якої інформації тазнань та зумовлює зміни в усій системі суспільних відносин.

Інформаційне суспільство, як і будь-який період в розвитку сус-пільства, стало наслідком інформаційної революції, а саме — чет-вертої, яка відбулася в 70-хх роках ХХ століття. Якщо третя рево-люція була зумовлена винаходом електрики, що дозволилопередавати інформацію на будь-які відстані і в будь-якому обсязі,то четверта пов’язана з винаходом мікропроцесорної технології тапоявою персонального комп’ютера і, як наслідок, системи переда-чі даних, інформаційних комунікацій.

Остання інформаційна революція спровокувала появу інфор-маційної індустрії. Найважливішими складови ми інформаційноїіндустрії стали всі види інформаційних технологій, особливо теле-комунікації.

Сучасна інформаційна технологія спирається на досягненняв області комп’ютерної техніки та засобів зв’язку.

Загальноприйнятого визначення, що таке інформаційнесуспіль ство, ще немає, хоча в розумінні кола проблем, які воноохоп лює і які мають бути вирішені, є істотні просування.

Зростання обсягу інформації особливо стало помітно в серединіXX ст. Сучасне матеріальне виробництво та інші сфери діяльностівсе більше потребують інформаційному обслуговуванні, переробкивеличезної кількості інформації. Поява і розвиток комп’ю терів — ценеобхідна складова процесу інформатизації суспільства.

Інформатизація суспільства — організований соціально-еконо-мічний і науково-технічний процес створення оптимальних умовдля задоволення інформаційних потреб і реалізації прав громадян,органів державної влади, органів місцевого самоврядування, орга-нізацій, громадських об’єднань на основі формування і викорис-тання інформаційних ресурсів. Але в інформатизації суспільства є йнегативні сторони.

Настає новий етап у розвитку процесів обміну інформацією.Інтенсивне впровадження і переплетення сучасних комп’ютерних,теле- і радіомовних, телефонних технологій і комунікаційнихслужб, швидке поширення локальних і глобальних комунікаційнихмереж створює принципово нову якість інформаційного обміну таінструментарію впливу на масову свідомість.

362


Очевидно, що в даний час ми вступаємо в інформаційну еру, деосновним товаром буде інформація у різних її проявах. Отримуючинезаперечні блага, такі як доступність інформації, її швидке поши-рення, вільний обмін даними між людьми та ін не можна не врахо-вувати і збільшені і нові вимоги до людини як члена суспільства.

ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ КОНСТИТУЦІЇ

Рябчук Ю. Л., ІІ курс, група МО-21, спеціальність «Менеджмент організації», Університет «Україна»

Науковий курівник: Марциновська З. В., старший викладач

Гетьманська держава характеризується появою актів, які малипевне конституційне значення. До них можна віднести договориБогдана Хмельницького та Івана Виговського з Польщею,Швецією, Туреччиною та Москвою.

У жовтні 1709 р. у с. Варниця неподалік від Бендер помираєгетьман І. Мазепа. Козацька рада 1710 р. обирає гетьманом в еміг-рації П. Орлика. Новий гетьман походив з чесько-польської роди-ни, що свого часу осіла в Литві, був людиною високоосвіченою, щодало йому можливість зробити швидку кар’єру. Починав він з поса-ди писаря в канцелярії Київського митрополита, але завдяки при-родному розуму в 34 роки став генеральним писарем і найближчимрадником І. Мазепи.

Новообраний гетьман уклав зі своїми виборцями та запорозь-кими козаками договір, який дістав назву «Конституція прав і воль-ностей Війська Запорозького», або Бендерська конституція.

Характерною рисою Бендерської конституції є органічне поєд-нання традиційності й новаторства. Спрямований на політичне тацерковне відокремлення України від Росії, дотримуючись непо-дільності українських земель на Правобережжі та Лівобережжі, цейдокумент вносить суттєві корективи і в модель державної структу-ри, і в пріоритети соціальної політики.

Конституція прокламувала розширення демократичних засад усуспільстві. Йшлося про створення своєрідного козацького парла-менту — загальної Ради. До складу цього представницького полі-тичного органу мали входити вся старшина (генеральна, полкова,сотники), делегати Запорозької Січі та представники від полків.Характерно, що загальна Рада мала бути не формальним, а робочим

363


органом. З цією метою планувалося її збирати тричі на рік — наРіздво Христове, Воскресіння Христове та Покрову ПресвятоїБого родиці.

Унаслідок державного заколоту Гетьмана Павла Скоропад сь ко -го положення Конституції УНР 1918 року не були реалізовані. Зачасів Гетьманату діяли тимчасові конституційні закони: Закон «Протимчасовий державний устрій України» від 29 квітня 1918 року таЗакон «Про верховне управління Державою на випадок смерті,тяжкої хвороби і перебування поза межами Держави ясновельмож-ного пана Гетьмана всієї України» від 1 серпня 1918 року.

У листопаді 1994 р. почала діяти нова Конституційна комісія,утворена новообраною Верховною Радою за принципом представ-ництва двох гілок влади. Керівниками комісії були затвердженіПрезидент України Л. Д. Кучма і Голова Верховної Ради О. О. Мороз.

27 червня 1996 р. було ухвалено низку дуже важливих для прак-тики парламентаризму України рішень, суть яких зводилася дотакого: працювати Верховній Раді у режимі одного засідання дотидоки праця над прийняттям Конституції не буде завершена.

Україна є соціальною державою. У ст. З Конституції сформу-льовано такий принцип: «Людина, її життя і здоров’я, честь і гід-ність, недоторканність і безпека є в Україні вищою соціальною цін-ністю... Держава відповідає перед людиною за свою діяльність».

Разом з розвитком української культури Конституція закріплюєположення, спрямовані на розвиток етнічної, культурної, мовної,релігійної самобутності усіх корінних національних меншинУкраїни Конституція — Основний Закон кожної держави.

ГЛОКАЛІЗАЦІЯ ЯК СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ ФЕНОМЕН

Савич В. О., к. пол. н., доцент кафедри суспільно-політичних наук,глобалістики та соціальних комунікацій ВМУРОЛ „Україна»,

к. тел. (097)4348406

Ідея «глокалізації» вперше з’явилася в Японії, описуючи адап-тацію фермерської технології до місцевих умов. Широко почаливикористовувати визначене поняття в сфері маркетингу, починаю-чи з 1980-х років. Досліджуваним терміном позначали процес про-дажу і рекламування товарів у глобальному масштабі через конк-

364


ретні локальні ринки, адаптацію глобального товару до місцевихринкових умов, тобто пристосування виробництва товарів підпотреби і смаки споживачів різних національних культур, а такожприскорення світового розвитку за допомогою розвитку регіонівта поглиблення зацікавленості до локальних проблем.

Завдяки одному із теоретиків глобалізації, британському соціо-логу Р. Робертсону, поняття «глокалізація» (glocalisation) увійшло догуманітарних наук, поступово почало набувати нових значень. По-перше, цей процес визначається як взаємодія глобального талокального. Звертаємо увагу, що Р. Робертсон наголошував, щоумови та характер соціальних взаємодій у різних точках однакові,відтак вони є елементами одного процесу [1]. Тобто відображеннятого рівня суспільної свідомості, яка синтезує одночасно як необ-хідність збереження соціумом своєї етнічної самобутності, такі його прагнення до загальноцивілізаційної інтеграції.

По-друге, глокалізація — це процес, заснований на перерозпо-ділі привілеїв і дискримінації, багатства і бідності, сили і безсилля,свободи і залежності. По-третє, американський науковець П. Мен -діс вбачав у глокалізації «людське обличчя глобалізації»; за йоготезою, глокалізація — це не просто гібрид глобалізації і локалізації,це наслідок свободи, адже вона дає змогу громадам „унікально»реагувати на глобалізацію. Автор вважає, що глокалізація поклика-на „надихати, зміцнювати локальні спільноти через стратегічнеспрямування глобальних ресурсів на розв’язання місцевих про-блем, досягнення позитивних соціальних змін і задоволення мін-ливих культурних інтересів та потреб співтовариства» [2, р. 2].

Розглядаючи феномен глокалізації з позицій соціальної філосо-фії, серед передумов процесу глокалізації доцільно зазначитинаступні: інтеграцію, централізацію, мультикультурність та уніфі-кацію. Це коли у відповідь на глобалізацію замість очікуваногозникнення регіонально-етнічних відмінностей, навпаки, відбува-ється їх збереження і навіть посилення, в тому числі і активізаціяантиглобалістського руху в світі.

Глокалізація — це об’єктивний процес реакції на світову глоба-лізацію, який постає специфічним регіональним її сценарієм, вра-ховуючи історичні, географічні, етнокультурні особливості розвит-ку території. Глокалізація відкриває ці особливості позанаціональними межами глобальному світові, вказує на синтез про-цесів глобалізації та регіоналізації. Під впливом глобалізації відбу-вається трансформація суспільних відносин у сучасному світі,

365


а також конкурентна боротьба в світових масштабах між різнома-нітними локальними утвореннями. Рівень глокалізації є міроюзростаючого зближення двох полюсів — глобального і локального.

Отже, поняття „глокалізація» демонструє неоднозначне теоре-тичне тлумачення. Унаслідок залучення локальних і регіональнихособливостей у глобальні потоки сформувалися специфічні формипереплетення культур, традицій, ментальних характеристик і кому-нікативних практик.

Список використаних джерел:1. Mendis P. Glocalization: the human side of globalization as if the

Washington consensus mattered / P. Mendis. — 2 ed. — Morrisville: LuluPress, 2007. — 440 p.

2. Robertson R. Glocalization: Time-Space and Homogeneity-Heterogeneity / R. Robertson // Global Modernities / [еd. by M.Featherstone, S. Lash, R. Robertson]. — L. : Sage, 1995. — Р. 25–44.

ІДЕЯ ТОЛЕРАНТНОСТІ В КОНТЕКСТІ МІЖНАРОДНОЇПОЛІТИКО-ПРАВОВОЇ БАЗИ

Савич І. О., cтарший викладач кафедри суспільно-політичних наук,глобалістики та соціальних комунікацій

Інституту права та суспільних відносин, к. тел. (066)-3438886

Науковий керівник: Бебик В. М., д. п. н., професор

Толерантність необхідна для подолання сучасного міжнародно-го екстремізму і тероризму, вирішення і врегулювання соціальнихконфліктів, зняття напруженості у відносинах людей, націй, наро-дів, для досягнення міжнародного миру. Терпимість покладена воснову національної політики демократичних режимів, які гаран-тують рівність народів, взаємовигідне співробітництво, взаємопова-гу інтересів і цінностей усіх націй, непримиренність до шовінізму.В соціальній, культурній, релігійній, політичній сферах су спіль -ного життя проблема толерантності є досить актуальною при нестій -ких суспільних взаємовідносинах, за відсутності належного правово-го і морального контролю, систематичних порушень прав людини.

Особливо важливу роль відіграє правове регулювання терпи-мості такими спільнотами, як Організація Об’єднаних Націй, РадаЄвропи, Організація з безпеки та співробітництва в Європі,

366


Північноатлантичний Альянс та інші, які характеризуються зрос-танням миротворчого, міжнародного впливу в останні роки. ООНбули проголошені засади толерантності в таких офіційних доку-ментах, як Загальна декларація прав людини (1948), Міжнароднийпакт про громадянські та політичні права (1966), Декларація проліквідацію всіх форм нетерпимості і дискримінації на основі релігіїабо переконань (1981) та ін. ; Радою Європи — Рамкова конвенціяпро захист національних меншин (1995), Рекомендація «ЗМІ тасприяння культурі терпимості» (1997) та ін.; Європейським парла-ментом — Постанова про секти в Європі (1996); ОБСЄ —Підсумковий документ Віденської зустрічі (1989), Копенгагенськанаради з людського виміру (1990) та ін; ПАРЄ — Рекомендація «Прорелігійну терпимість у демократичному суспільстві» (1993) тощо.

Особливе місце для України серед міжнародних норм щодо вре-гулювання питання терпимості належить актам СпівдружностіНезалежних Держав: Конвенція про права й основні свобод люди-ни (1995), Угода про допомогу біженцям і вимушеним переселен-цям (1993), Конвенція про забезпечення прав осіб, що належать донаціональних меншин (1994) тощо.

У 1990 р. на Копенгагенській Конференції з людського вимірубуло погоджено, що «повага осіб, які належать до національнихменшин як частини загальновизнаних прав людини, є істотнимчинником миру, справедливості, стабільності й демократії в держа-вах-учасниках» [3, с. 236].

Усвідомлення важливості і цінності мирного співіснування різнихнародів стало причиною прийняття Генеральною конференцієюЮНЕСКО 16 листопада 1995 року «Декларації принципів толеран-тності» — першого міжнародно-правового акту вперше, в якому роз-кривається сутність толерантності, як «поняття, яке означає відмову віддогматизму, від абсолютизації істини та утвердження норм, що вста-новлюються у міжнародно-правових актах у галузі прав людини» [1].

Отже, у час глобалізаційних процесів, інтенсивного розвиткуінформаційно-комунікативних технологій вирішення проблемитолерантних відносин переходить на міжнародний рівень.


1. Декларація принципів толерантності: Прийнято резолюцією 5. 61Генеральної конференції ЮНЕСКО від 16 листопада 1995 року[Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://zakon4. rada. gov.ua/laws/show/995_503

367


2. Політичний вимір толерантності: ідеї та проблеми: [монографія] /В. О. Ханстантинов. — Миколаїв: Вид-во ЧДУ імені Петра Могили,2011. — 336 с.

3. Права людини в Україні: Iнформ. -аналiт. бюл. Українсько-Аме ри -кан ського Бюро захисту прав людини. — Вип. 21. — К., 1998. — 455 с.

МІСЦЕ І РОЛЬ СТУДЕНТСЬКОГО САМОВРЯДУВАННЯ В РОЗВИТКУ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА

В УКРАЇНІ

Сидоренко В. А., IV курс, група ПО–41, спеціальність «Політологія»,Інститут права та суспільних відносин, vitaliksydorenko@ukr. net

Науковий керівник: Кочура Н. М., к. філос. н., доцент

Саме молодіжне лідерство визначає подальші шляхисоціально — політичного розвитку світової історії.

Б. Монтгомері

Історична перспектива та майбутнє України багато в чому зале-жить від соціального почуття молоді та її орієнтирів. Виникаєпотреба у формуванні особистості, яка здатна розв’язувати якщоденні, так і масштабні завдання, що забезпечують не простовиживання, а й прогрес і розвиток.

Демократизація держави та побудова громадянського суспіль-ства — це процес складний, суперечливий, пов’язаний з боротьбоюрізних інтересів та поглядів. Тому студентське самоврядування вис-тупає одним із основних факторів демократизації суспільстваз точки зору формування ініціативної, здатної приймати нестан-дартні рішення молоді.

Студентське самоврядування — це не лише рішення конкретнихзавдань, але й хороша школа, яка допомагає розвивати самостій-ність та відповідальність, збагачуватись цінним управлінським таорганізаторським досвідом. Коли студенти в змозі вирішувати своїпроблеми — це позитивно відображається на їх громадянській пози-ції та активності, здатності вирішувати та контролювати питанняпобудови держави, розвитку демократичних державних інститутів.

Фундамент побудови громадянського суспільства — це транс-формація людини в громадянина. Цьому процесу активно сприяєучасть молоді в органах студентського самоврядування.

368


Воно забезпечує молодь компетентностями, знаннями, вміння-ми, що відповідають викликам XXI століття. Насамперед це:

1. Розвиток міжособистісних навичок (слухати один-одного;висловлювати ідеї і думки та вміти приймати чужі ідеї та думки; ста-вити запитання; знаходити аргументи на користь власної позиції;розв’язувати конфлікти; турбуватися про інших);

2. Розвиток командних навичок (здатність працювати в коман-ді; виконувати певні ролі в команді — керівник, виконавець, ста-тист; планувати і розподіляти завдання; співвідносити команднупрацю та індивідуальну);

3. Розвиток навичок розв’язання проблем (уміти виділяти про-блеми; визначати ступінь складності проблеми; визначати шляхирозв’язання проблеми; залучати до розв’язання проблеми, пред-ставників влади, ЗМІ, фондів, громадських організацій, аналізува-ти хід розв’язання проблеми);

4. Розвиток демократичних навичок (поважати права один-одного; враховувати інтереси один-одного; виявляти толерантністьта позитивність; дискутувати; відстоювати власні позиції; знаходи-ти компроміс; брати відповідальність за власні дії); досвід ефектив-ної та свідомої участі у житті громади;

5. Розвиток навичок мислення (здобувати й критично аналізуватиінформацію; давати власну оцінку та формулювати незалежні суджен-ня; приймати рішення в складних або не передбачуваних ситуаціях);

6. Можливість брати участь у житті громади, на практиці впли-вати на соціальне середовище.

7. Спроможність діяти в умовах перманентно змінюваногосере довища.

Студентське самоврядування є для молоді широким полем діяль-ності. Саме в діяльності його органів вони отримують свій перший інайважливіший досвід прийняття рішень щодо важливих питаньжиттєдіяльності. Досвід, отриманий в студентському самоврядуванні,допомагає стати активними членами спільноти, цінним ресурсомгромадянської дії, чия енергія, ідеї, воля і прагнення набирають пози-тивної спрямованості та успішно використовуються під час вирішен-ня важливих проблем навчального закладу, громади, суспільства.

Отже, для молодої української демократії молодь, яка проходитьшколу життя в органах студентського самоврядування, є людськимресурсом стратегічної значущості. Вона організована, знає, що такесамоврядність і справжнє лідерство. Вона готова брати на себе від-повідальність, мотивована до громадсько-соціального служіння.

369


ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНІ ОРІЄНТИРИ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА

Скок П. В., V курс, група МІ-51, спеціальність «Міжнародна інформація»,

Інститут права та суспільних відносин, к. тел. (093)4300035Науковий керівник: Дабіжа В. В., старший викладач

У статті 18 Конституції України зазначено: «Зовнішньо полі тич -на діяльність України спрямована на забезпечення її національнихінтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідногоспівробітництва з членами міжнародного співтовариства за загаль-новизнаними принципами і нормами міжнародного права».

Сучасний курс зовнішньої політики України характеризуєтьсячітко визначеними орієнтирами й конкретним механізмом їх послі-довної реалізації. Україна, як самостійна держава, маючи великийприродний, економічний, культурний та інтелектуальний потенці-ал, може зробити значний внесок у розвиток світової цивілізації тазабезпечення міжнародної безпеки.

Важливою складовою частиною зовнішньополітичної діяль-ності України є розширення її участі в діяльності міжнароднихорганізацій. Наша держава й надалі буде проводити лінію на актив-не співробітництво з ООН, яка була й залишається одним із гаран-тів суверенітету, територіальної цілісності та непорушності нашихкордонів. Ось чому необхідно й надалі здійснювати та розширятиучасть України у миротворчій діяльності ООН.

В країнах Євросоюзу українське суспільство розглядається якрозподілене між Сходом і Заходом, яке не є достатньо проєропей-ським, щоб поділяти цінності об’єднаної Європи. Відповідно, дляУкраїни існує три сценарії її майбутнього розвитку: 1) поверненнядо найтіснішого співробітництва з Росією в межах СНД; 2) існу-вання України як буферної зони між ЄС, НАТО та СНД; 3) інтегра-ція України до Європейського Союзу.

Україна в російських концепціях має проміжне, «окраїнне» гео-політичне розташування між європейською, середньоазіатською,російською геополітичними суперструктурними платами, і в цьомуполягає її постійна «геополітична несамодостатність», що не зни-кає з утвердженням державної самостійності. 20 березня 2009 рокуна саміті ЄС затверджено нову модель співробітництва з країнами,котрі межують з ЄС, — програму Східного партнерства, розраховану

370


на Україну, Грузію, Вірменію, Азербайджан, Молдову та Білорусь.Програмою передбачено заходи зі стимулювання інтеграційнихпроцесів між цією шісткою пострадянських країн, розташованих убезпосередній близькості до кордонів ЄС. Це, зокрема, співпраця венергетичній сфері, створення інтегрованої системи управліннякордонами як ефективного засобу протидії нелегальній міграції,допомога, спрямована на вирівнювання соціально-економічногорозвитку окремих регіонів країн-учасниць програми Східного пар-тнерства тощо. Залишаючись поза межами ЄС, Україна успішноасоціюється з процесом здійснення спільної Європейської політи-ки безпеки та оборони (ЄПБО). Свідченням поступового посилен-ня взаємодії нашої держави з ЄС з питань зовнішньої та безпековоїполітики є ухвалення Євросоюзом рішення про приєднанняУкраїни до позицій та заяв Євросоюзу з регіональних проблемі питань міжнародного життя. Таким чином, вже на нинішньомуетапі Україні надано право бути складовою позицій ЄС, якимкористуються країни-кандидати та країни-члени Європейськоїекономічної зони. Було започатковано також новий механізм діалогу — двосторонні консультації між Україною та Генеральнимсекретаріатом Ради ЄС з питань зовнішньополітичного плану -вання.

Динамічно розвивається торговельно-економічне співробіт-ництво між Україною та Європейським Союзом. Рік у рік стабіль-но зростають двосторонній зовнішньоторговельний оборот тапрямі іноземні інвестиції з країн ЄС в українську економіку. Нинірозширений Євросоюз — найбільший зовнішньоторговельнийпартнер України. У товарній структурі зберігаються тенденції доекспорту нашою країною переважно сировинних і базових товарівта імпорту з Європейського Союзу промислової, машинобудівної.Ці тенденції поглиблюються після значного зниження імпортнихтарифів, коли Україна стала членом СОТ (2008 р. ). Вони можутьмати негативний вплив на вітчизняну економіку після подальшоїлібералізації відносин у рамках поглибленої зони вільної торгів-лі(ЗВТ) з ЄС. Основною проблемою ЗВТ є певна спеціалізація:новій країні «диктують», які товари вона може випускати на ринокданої зони, а які ні.

371


ФОРМУВАННЯ ДУХОВНОСТІ МОЛОДІ

Спічек Я. О., І курс Факультету гуманітарних наук,спеціальність «Філософія»,

Національного університету Києво-Могилянська АкадеміяНауковий керівник: Гордієнко Л. В., заслужений тренер

Однією з ознак цивілізованої країни є рівень розвитку духов-ності громадян, моральні цінності та ідеали, які сповідує більшістьнаселення. Духовний світ молоді визначається сукупністю характе-ристик та наявністю сталих відносин із складовими духовної спад-щини, наприклад: освітою, наукою, релігією, мораллю, мистец-твом, етикою, естетикою і т. д. Тематика інтересів сучасної молодіне дуже вирізняється своєю духовністю. У повсякденному спілку-ванні молодь порушує важливі для себе проблеми, як музика (52%),спорт (41%), проблема організації відпочинку (59%). Це звіснодосить непоганий показник, але все ж таки ці проблеми, доситьсуттєво, поступаються іншим, «більш важливим»: питання заробіт-ку грошей (71%), проблеми пов’язані з модою, одягом, стилем, зов-нішністю (67%). Але такі важливі для духовного світу чинники, як:культура, мистецтво та релігія — розглядаються не більше ніж 20-тю відсотками молодих людей.

Важливою характеристикою духовного світу людини — це їїспосіб життя. І хоча спосіб життя для кожної людини є категорієюособистою, але все ж таки досить потужно формується під дієювпливу сторонніх чинників, зокрема: батьки та найближче оточен-ня (друзі та знайомі(однолітки). Але все ж таки найбільш впливо-вим чинником є саме батьки, так як вони істотно впливають й надругий чинник, але вже з того боку. Тому одним з найважливішихзавдань суспільства полягає у захисті цілісності та добробуту сім’ї.Батьки повинні приділяти уваги своїм дітям та слідкувати за їхнімдуховним розвитком, або ж ці діти, на яких батьки мали негативнийвплив будуть так само негативно впливати на інших дітей, але збоку такого чинника як найближче оточення. Звісно іноді буває,що батьки фізично не можуть приділяти своїм дітям достатньо бла-гої уваги, через робітничу зайнятість заради добробуту ці їх жедітей. Тому замінником найголовнішого впливу на спосіб життялюдини має бути школа. У наш час школа виступає лише як соці-альна установа, що несе обов’язкову освіту с причини того, що цегарантується правами людини, задекларованими в Конституції.

372


Через великий вплив бюрократичної системи школа перетворила-ся лише на «фабрику» по вмонтуванню освіти. Так як вчителів,зазвичай, зовсім не цікавить розвиток та діяльність дитини замежами школи. В ідеальній концепції школа повинна займатися нетільки формуванням освітнього рівня дитини, але й розвитком їїморальних та етичних засад, що мають безпосередній вплив на спо-сіб життя людини.

Культурно-дозвіллєва діяльність справляє вирішальний впливна процеси формування духовності, визначення моральних цін-ностей, що притаманні молодіжному середовищу. Нажаль найпо-ширенішим видом проведення дозвілля у молоді є перегляд теле-візійних програм (у більшості випадків саме розважальногозмісту), не набагато менше людей полюбляють проводити час здрузями (але це очевидно, що таким чином вони не проводятьсвоє дозвілля за розмовами про «Етику» Канта). Також пошире-ним способом проведення дозвілля у сучасної молоді є прослухо-вування музики (відштовхуючись від жанру цієї музики, можнасказати, що ефект від такого часопроводження може бути як іпозитивним, так і негативним). Близько половини молодихлюдей проводять своє дозвілля відвідуючи нічні клуби, проводячисвій час на вечірках та дискотеках. Звісно таке не сприяє духовно-му розвитку. І зовсім малий відсоток людей, які проводять свійвільний час за відвідинами театрів, опер та музеїв. А книжки, газе-ти і журнали люблять читати менше половини молодих людей.Спосіб вирішення цієї проблеми полягає не тільки в розвитку тра-диційно-консервативних культурно-мистецьких заходів, такихяк: вистави, концерти класичної музики, виставки. Разом з поши-ренням сучасної постмодерністської культури треба розширюватиколо культурних заходів етнічними рок-фестивалями та різнома-нітними фестивалями історичних реконструкторів. Це суттєво повпливає на духовний розвиток молоді у більш прогресивних танетрадиційних колах.

373


ПОЛІТИЧНІ ДЕТЕРМІНАНТИ ІННОВАЦІЙНОГОРОЗВИТКУ УКРАЇНИ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ:ІДЕОЛОГІЧНИЙ ТА СОЦІОКУЛЬТУРНИЙ АСПЕКТ

Ткач А. А., V курс, група МІ-51, спеціальність «Міжнародна інформація»

ВМУРоЛ «Україна», к. тел. (093)-5201696Науковий керівник: Дабіжа В. В., старший викладач

Актуальність дослідження політичних детермінант інновацій-ного розвитку України в умовах глобалізації зумовлена необхідніс-тю визначитися із спрямованістю, основними стратегічними ціля-ми подальшого розвитку суспільства, засобами їх реалізації, якіб узгоджувались із загальними тенденціями розвитку політичноїсистеми та суспільства постіндустріального типу.

Суть проблеми інноваційного розвитку України — брак узагаль-нень на рівні методології — як теорії політики, так і політичнихдетермінант. Важливо враховувати, що це застереження повноюмірою стосується і найновіших теоретичних узагальнень — теоріїінформаційної революції та розбудови на основі політичної систе-ми постіндустріального інформаційного суспільства.

Сучасний стан політичного розвитку України, як і багатьохінших країн, справедливо характеризується як кризовий. І це зро-зуміло. Глибока й затяжна глобальна криза обумовлює нині особ-ливості політичного й економічного поступу, зміни в царині полі-тики і культури, специфіку духовних процесів — релігійних,моральних, естетичних і правових, освітянських, виховних.

У політиці вона проявляється внаслідок неспроможності влад-них структур прийняти й реалізувати єдино правильні рішення;в економіці — через нагромадження товарів, що не знаходять збуту;у соціокультурній сфері — внаслідок різкого падіння авторитетузагальнолюдських цінностей і поширення відвертої антикультури.Проте, криза спонукає до прогресивних форм розвитку, прискорюєсуспільну еволюцію й дає поштовх суспільного прогресу.

Як зазначають учені (В. Кремень, В. Ткаченко, А. Гальчин сь -кий, В. Геєць, М. Долішній та ін. ), найбільш ефективним шляхомрозвитку нинішнього суспільства є інноваційний. Інноваційнадіяльність розглядається як усвідомлений, цілеспрямований та від-творюваний на систематичній основі процес, який вважаєтьсяодним із важливіших системних чинників політичного, соціально-

374


го та економічного розвитку країни. Адже в надрах саме політичноїсистеми формуються нові суспільні рішення, мобілізуються новіекономічні ресурси та створюються інститути для втілення полі-тичних рішень. У цьому зв’язку політична система відіграє рольінструмента суспільної системи, оскільки забезпечує її вдоскона-лення, сприяє вдосконаленню її функцій, підвищенню ефектив-ності вирішення завдань інноваційного розвитку.

Подолання кризи в Україні безпосередньо пов’язано з утвер-дженням інноваційної моделі розвитку як одного з головних пріо-ритетів національних інтересів. Теоретичні засади її реалізації дляУкраїни мають бути сформованими колективними зусиллями віт-чизняних науковців, політиків і державотворців.

Отже, потреба інноваційного розвитку, завдання розробкиінноваційних стратегій стали нагальними. Це викликало комплексполітологічних розвідок, але вони проводилися не досить активно.Як результат, у царині проблематики формування інноваційнихстратегій розвитку суспільства виявилося більше запитань, ніж від-повідей на них.

ПРОБЛЕМА ПОЛІТИЧНОЇ УЧАСТІ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНІ

Фалєєва Л. В., ІІ курс, група ПО-21/13, спеціальність «Політологія»,

Університет «Україна», к. тел (068) 86-84-261Науковий керівник: Савич І. О., старший викладач

Проблема участі громадян у політиці нерозривно пов’язана звиникненням конституційної держави і розвитком демократії.Разом із тим, незважаючи на значний політичний досвід сучаснихдемократій і дослідницькі традиції, проблема пояснення політич-ної участі громадян залишається однією з найбільш дискусійних.

Сприятливі умови для участі громадян у політиці сучаснихзахідних демократій склалися внаслідок наполегливої боротьбибагатьох поколінь громадянських активістів, їхньої відваги у поєд-нанні з компетентністю, глибокої перебудови масової свідомості.Україна ще тільки на початку подібного шляху, серед найважливі-ших віх якого були активізація участі громадян у політиців 1989–1991 pp., «Помаранчева революція» (2004 рр.), «Євро -майдан» (2013–2014 р. р. ).

375


Політична культура індивіда знаходить вираження у ступенійого активності в політичному житті, незадоволенням діючою вла-дою. Політична активність у різних людей може відрізнятись.

Участь у виборах до представницьких органів влади виступає най-важливішою формою «входження» громадянина до політичної систе-ми, до сфери організації публічних інтересів і вираження свого відно-шення до неї. В сучасному демократичному суспільстві існує багаточинників, що впливають на активність громадян в політиці. Середних часто виступає головною причиною розчарованість пануючоювладою, не виконання її обіцянок та покладених на неї надій, незгодаз ціннісною системою, навіюваною діючими владними елементами,негативний результат досвіду «входження» громадян у політичну сис-тему. Проте найбільш важливим чинником політичної участі грома-дян і, більше того, прояву «людини політичної» як суб’єкта політич-ного поля є ефективність політичного режиму, його здатністьсформувати у громадян віру в можливість впливати на політику і навизначення ситуації в суспільстві, або в громаді в цілому (почуттяефективності). Формування віри в ефективність політичного режимумає бути важливим цільовим компонентом політичного процесу.

Україні потрібні нові обличчя в політиці, нові програми, орга-нізації, активісти-патріоти, перегляд системи влади та її функцій.Особливо перспективним напрямом зміцнення впливу нових гро-мадських організацій і політичних партій в перехідному суспільствіУкраїни є створення коаліцій об’єднань громадян. Велику допомо-гу у створенні цих коаліцій можуть надати як дослідницькі центринауковців, так і певні групи підприємців. Також надзвичайно важ-ливою є політична воля і прагнення найвищих державних лідерів-реформаторів сприяти створенню правових і політичних передумовдля публічного діалогу між громадсько-політичними активістами йдержавними управлінцями. Важливу стимулюючу роль для активі-зації участі громадян у політиці України має відіграти виконаннясуспільно-політичних і правових критеріїв, необхідних для вступудо НАТО і ЄС. Просвітницька діяльність в цьому питання є чи ненайважливішою, тому вкрай необхідно запровадити в систему осві-ти як можна більше суспільно-політичних дисциплін для форму-вання патріотизму та громадянської обізнаності населення нашоїдержави, для того, щоб у майбутньому ми всі розуміли, що саме нампотрібно і як ми можемо це зробити, для того, щоб ми вільно могливідчувати себе творцями свого майбутнього та називати себе дійснодемократичним суспільством, у якому майбутнє творить народ.

376


ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО В УКРАЇНІ:МІФ ЧИ РЕАЛЬНІСТЬ?

Харкевич Г. І., ІІІ курс, заочна форма навчання, група Пс-3,

спеціальність «Психологія», Рівненський інститут, к. тел. (096)-2426985

Науковий керівник: Боровець М. А., доцент

Тривалий проміжок часу науковці замислюються над тим, чимже відрізняється одна форма правління від іншої. На першийпогляд, запитання більш ніж просте і не потребує ніякогоосмислення. «В одній державі одні порядки, а в іншій — другі»,такий вислів можна почути скрізь і всюди, не залежно від місцяперебування чи знаходження. Немає нічого дивного в тому, щозакони нашої країни не співпадають із керівними положеннямипротилежної цивілізації. Україна — демократична держава, основ-ним джерелом влади якої є народ. Проте не всі погодяться із тим,що українці задіяні у політичній сфері діяльності країни. Хочаі важко суперечити вищезазначеній нормі, адже вона закріпленав нормативно-правовому акті, котрий має найвищу юридичнусилу — Конституції України.

Залишаючи формальності, які стосуються порядку створення таетапного розвитку держави, слід звернути увагу на соціальних ліде-рів. Гучні промови, невиконані обіцянки, порожні відповіді — осьтак більшість із нас охарактеризує почуте і побачене. Здавалося б,для чого заявляти про наміри на весь світ, коли розумієш, що у тебене вистачить сил, часу і найголовніше терпіння для реалізації тогочи іншого завдання? Подібне явище першочергово вселяє в люди-ну віру в безхмарне майбутнє, в те, що наступний день буде кращимза попередній. Проте наші бажання не завжди співпадають із реа-ліями сьогодення. Розчарувавшись один раз, ніхто не хоче відчутищось подібне наступного разу.

Раніше ніхто і подумати не міг, що український народ зможе такдемонстративно відстоювати свої права та інтереси. Але існуютьвипадки, котрі дозволяють нам стверджувати, що деякі люди почи-нають своє життя там, де інші його закінчують. «Верхівка» завждидумала, що Україна мовчала і буде мовчати, як це було впродовжбагатьох століть. І все таки, хоч як не крути, крізь хмари пробива-ється тільки найсвітліший промінь сонця.

377


Проблеми існували і будуть існувати. Коли вирішується однезавдання, то в той же момент постає інше. Цілком закономірно, щоукраїнці заплуталися у своїх прагненнях, а точніше кажучи — їхзаплутали. Найбільше гнітить ставлення влади до людей, котрі про-стягають руки до небес і просять благословення у Бога, щодо ста-більності та миру, а перші осміюють їхню віру. На публіці все вигля-дає не так як здається на перший погляд, оскільки найважливішіпитання вирішуються за спиною у народу. Це теж саме, коли тибачиш людину, але не можеш судити по її зовнішньому вигляді,адже не знаєш, яка в неї душа.

Не хотілося б у всіх негараздах звинувачувати нашу владу. Всірозуміють, що шляхи досягнення того чи іншого завдання переплі-таються між собою. Існує одна проблема, а розв’язати її можна по-різному. Ніхто не дає гарантії в тому, що стратегія вибрана правиль-но і слугуватиме надійним засобом легалізації пред’явлених вимог.Найбільшою прогалиною в отриманні владою довіри від народу єобман.

Якщо шукати межу між дозволом і забороною, то покараннястане основою для обох понять. Як говориться — «у медалі дві сто-рони». Для українців відкрита лише одна із них. Яка ж саме? А від-повідь для кожного своя, та й всім є що приховувати, так само як іпредставникам нашої держави. Щоб далеко не шукати прикладу надане твердження, звернемося до документів вступу України вМитний та Європейський Союзи. Багато влада говорила про неви-гідні умови обох асоціацій, проте зразки угод так і не були пред’яв-лені українському народові.

Підсумовуючи все вищесказане, необхідно зазначити, що гро-мадянське суспільство в Україні не є міфом, проте і до реальностіще досить далеко. На даний час головне не зневіритися у своїхсилах, а продовжувати боротися за справедливість у державі. Якщокожен стане докладати хоч якихось незначних зусиль до перемоги,то вдасться змінити старі порядки на нові. Люди не повинні бутипасивними, а вміти відстоювати власну точку зору до кінця, але врамках закону. Старання обов’язково дадуть свій плід, основне,щоб він не став забороненим для нас.

378


ПРОБЛЕМИ СОЦІОКУЛЬТУРНОГО РОЗВИТКУ МОЛОДІВ СУЧАСНОМУ УКРАЇНСЬКОМУ СУСПІЛЬСТВІ

Чудовська О. О., 4 курс, спеціальність «Полотологія»Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна»


Серед важливих традиційних і екзистенційних потреб молоді єкохання, дружба, пошуки сенсу життя, створення сім’ї тощо. Неменш актуальними є здоров’я, освіта молоді, спілкування їїз дорослими й однолітками. Реалізація цих потреб повґязаназ багатьма проблемами соціокультурного життя.

Вивчаючи молодіжні проблеми, неможливо обмежитись про-стим констатуванням позитивних чи тривожних фактів життєді-яльності молодих людей, потрібен глибокий системний аналізбуття молоді.

Молодь — це соціально-демографічна група, що переживаєперіод становлення соціальної зрілості, адаптації до світу дорослихі майбутні зміни. У цей період людина переживає важливий етапсімейної і позасімейної соціалізації, процес становлення особис-тості, навчання, засвоєння цінностей, норм, установок зразківповедінки, прийнятих у даному суспільстві.

Останнім часом загострилося чимало молодіжних проблем,серед яких найголовніші: низький рівень життя, безробіття і знач-на економічна та соціальна залежність від батьків; шлюбно-сімей-ні; низька народжуваність — рівень народжуваності не забезпечуєвідтворення поколінь; матеріальна незабезпеченість, відсутністьресурсів для поліпшення житлових умов; поганий стан здоров’я ізростання рівня соціальних відхилень; втрата ідеалів, соціальноїперспективи, життєвого оптимізму. Серед соціальних проблемукраїнського суспільства, які на думку української молоді, є най-важливішими: безробіття, зростання цін, низький рівень заробітноїплати, загальне зниження рівня життя, зростання злочинності,зубожіння населення, наркоманія, СНІД.

Важливою проблемою молодого покоління є участь у самовря-дуванні, через яку вони мають можливість виявляти свою активнужиттєву позицію, впливати на суспільство. Відсутність бажанняцим займатися, організаційні негаразди, а також низький рівеньпроінформованості щодо таких органів — основні причини неак-тивності.

379


До числа особливо тривожних тенденцій відноситься падінняпрестижу загальної та професійно-технічної освіти; збільшеннячисла молоді, що починає трудову діяльність із низьким рівнемосвіти, не маючи бажання продовжувати навчання далі.

За оцінками молоді, найактуальніші питання молодіжної полі-тики залишаються поза увагою держави. Головними соціальнимипроблемами є працевлаштування та забезпечення житлом. В моло-діжному середовищі панує найвищий рівень безробіття (13,9%),найчастіше вимушеного. Проблеми, з якими стикається молодь підчас пошуку роботи є вимагання стажу роботи та потреба мати необ-хідні «зв’язки».

Незадовільним є нинішній стан здоров’я української молоді.Упродовж останніх десяти років серед молоді відбулося підвищен-ня рівня захворюваності й поширеності хвороб за всіма їх класами.Значного поширення набули соціально зумовлені хвороби.Погіршується епідемічна ситуація щодо ВІЛ/СНІДу, який вражаєнасамперед молоде покоління.

Здорового способу життя дотримуються небагато юнаків і дів-чат (69%). Доведено, що формування здорового способу життя єнабагато ефективнішою й економічно доцільнішою стратегією, ніжпостійне збільшення витрат на лікування наслідків нездоровогоспособу життя.

В умовах глибокої трансформації суспільних відносин, значначастина української молоді втратила позитивні життєві орієнтири,можливість реалізації життєвих планів та прагнень. Ослаблення діїстарих регулятивних чинників і несформованість нових, спричи-нили істотне посилення негативних явиш, поширення поведінко-вих стереотипів, хибно сприйнятих за вияви свободи особистості.

Отже, переважна більшість соціокультурних проблем молоді —це складова загальних потреб українського суспільства. Їх вирі-шення лежить на шляху забезпечення, насамперед, духовних іматеріа ль них потреб молоді, продовження роду, повноцінногоспілкування, можливості вільно навчатися, гідно працювати тасамореа лізовуватись.

380


РОЗДУМИ ПРО МОЛОДОГО УКРАЇНЦЯ

Шевченко М. Л., 4 курс, Спеціальність «Політологія»ВМУРоЛ «Україна» Інститут права та суспільних відносин


Ти молода, впевнена в собі людина, мрієш про велике майбутнєі хочеш реалізувати себе у цьому житті. Чи завжди тобі вдаєтьсядосягнути тих цілей які ти сам собі поставив? Я щодня задаю собіпитання: а чи все я роблю для того, щоб досягнути чогось у цьомужитті? І коли у мене щось не виходить завжди намагаюсь знайтицьому виправдання.

Ми завжди намагаємось знайти когось винного у наших невда-чах, звинувачуємо тих хто нас оточує, скаржимося на життя. А чизадумувались ми, хоча б раз, яким би було наше життя, якби минародилися на хвилину раніше, чи на 2 дні пізніше?

Дуже часто, у нашому сьогоденні, від молодої людини можнапочути, що якби я народився у заможній родині, то моє життя скла-лося набагато краще. А чи так воно є насправді?

Наше суспільство вимагає постійної боротьби за першість. Залідерство у всьому. І фраза «Перемагає сильніший» насправді маєсенс. Не обов’язково, що людина, яка народилась у заможній родинідосягає небачених висот і проявляє всі свої таланти. У таких випад-ках, скоріше за все, діє принцип: у мене і так все є, навіщо мені напру-жуватись. Суть, насправді, не у тому у якій родині ти народився, узаможній, чи у бідній, важливо те, як ти сприймаєш своє життя і якимти хочеш бачити його у майбутньому. Різниця соціального та матері-ального статусу так розділяє людей, Що інколи дивуєшся, що ці всілюди колись були рівними перед світом ще у материнській утробі.Зараз дуже часто можна побачити ситуацію, коли дитина,наприкладв школі, з заможної родини привселюдно принижує того, хто живе убідній родині. Гроші це лише папірці. Перед Богом усі рівні і великезначення має виховання. Людина не може формувати свою свідо-мість живучи на таких примітивних стереотипах.

Будучи молодою людиною, студентом, наприклад, ти намагаєш-ся не стояти на місці. Шукаєш себе, ти вже будуєш своє майбутнє.І як важко, іноді, тобі буває, коли ти починаєш думати, що нічого незможеш досягти. У людини безмежні можливості. І зовсім не важ-ливо чи в золотій вони обгортці. Частіше так буває, що, коли ти сам,не маєш стипендії, хочеш бути незалежним, допомогти батькам,

381


шукаєш роботу, таку, яка дасть тобі можливість розвиватися. Але таксклалось, що ти стукаєш у двері, а вони тобі не відчиняються. Тиопускаєш руки. На цьому етапі, тобі здається що нікому ти не потрі-бен, і починаєш думати, що досвіду роботи ти не маєш, а щоб йогознайти тобі, хтось би міг допомогти, якби у тебе були «зв’язки». Тодіти ще дужче впадаєш у відчай. А чому б не довести усім на зло, щоти можеш досягти будь яких висот без чиєї то б не було допомоги?

От тепер починаєш розуміти, що ти можеш набагато більше ніждумав раніше.

У сучасній Україні понад 3 млн. чоловік віком від 16 до 30 років,це золота частина українського населення, це люди сповнені новихідей та пропозицій, це амбіційні молоді, впевнені у собі люди, якізнають що насправді потрібно Україні, але ці 3 млн. молодих і гото-вих перевернути увесь світ потребують маленької допомоги.Допомоги нашої влади. Зараз, для того, щоб влаштуватися на робо-ту, ти повинен мати досвід, а для того, щоб мати офіційно зареєс-трований досвід роботи у трудовій книжці, тобі потрібно влаштува-тися, а влаштуватися на роботу ти не можеш, бо не маєш досвіду. Цезамкнуте коло по якому крутиться молодий українець, і виходу ізнього немає. От і доводиться працювати на неофіційній основі нарізних підприємствах. А все лиш тому, що ти хочеш бути незалеж-ним. Як часто ми говоримо про те, що у країні повно молодих спе-ціалістів, але вони не можуть проявити свого потенціалу. І такщороку наш молодий потенціал у тисячній кількості покидає кор-дони України і вирушає у пошуках кращого життя, все ще задумую-чись, про те, що якби він народився на 2 хвилини раніше або на2 дні пізніше, все могло би бути інакше.

ВИХОВАННЯ ІНДИВІДА ЯК ЗАПОРУКА РОЗВИТКУ СУСПІЛЬСТВА В ЕВОЛЮЦІЙНІЙ ТЕОРІЇ

ГЕРБЕРТА СПЕНСЕРА

Штофель Вероніка, І курс, група ПЗ–11, спеціальність«Правознавство», ВМУРОЛ «Україна»

Науковий керівник: Бойко Т. І., канд. філос. н., доцент

Освітня система в Україні потребує нових ідей щодо розвитку тавиховання дитини в умовах інформаційного суспільства. Модерніумови вимагають переходу від колективістських методів освоєння

382


знань чи накопичення інформації заради неї самої, до підходівефективного використання вмінь та навичок у практичному житті.Ефективними для суспільного прогресу є погляди англійськогофілософа — еволюціоніста Герберта Спенсера, чий вплив на світог-ляд американців був фундаментальним. На його ідеях, що охопиливсі прошарки суспільства виросло ціле покоління. Опираючись наеволюційний підхід розвитку Всесвіту, Г. Спенсер вважав, що життяє безперервне пристосування індивідів, і прошарків суспільства досередовища існування. Основу цієї концепції складав принципцілевідповідності й утилітаризму, згідно якого людству і людиніпотрібно лише те, що їй корисно. Допомогти людині у пристосу-ванні до життя повинно виховання. Від цього головним чиномзалежить і щастя, і положення людини у суспільстві.

Важливим у організації суспільного життя є первенство ціннос-ті індивіда. В контексті сучасних подій утвердження ролі та гіднос-ті особистості в політичних процесах, варто згадати думку Г. Спен -се ра про те, що які б не були великі зусилля, направлені наблагополуччя політичного тіла, вони є ніщо без втілення прагнень,складаючих це тіло одиниць. Він виступає проти посилення ролідержави в особистому житті, критикує недосконале законотворен-ня [1]. Звідси випливає високий рівень вимог до кожного члена сус-пільства, їх конкурентоздатність. Здорове суспільство неможливебез повноцінних, ініціативних особистостей — звідси закон вижи-вання найбільш пристосованих.

Спенсер відстоював iдею реальної освiти, виховання людини,пiдготовленої до життя. Відповідно до його вчення, виховання маєкілька цілей: навчити самозбереження, зробити дітей здатними зчасом заробляти собі на прожиток, підготувати людину для служін-ня родині, виконанню громадських і політичних обов’язків, дозанять літературою, мистецтвом. Мета морального виховання вінбачив в здатності керувати собою, не бути керованим. Для досяг-нення її пропонує цікавий спосіб: нехай сім’я і школа являютьсобою в мініатюрі історію політичного законодавства Англії.Дитина пройде шлях від деспотизму до конституційності, а потімдо все більшому розширенню свободи, до демократії. Необхіднорухатися від простого до складного, від конкретного до абстрактно-го, від емпіричного до раціонального, орієнтувати розум диини насаморозвиток та самоосвіту [3].

Зміст і методи навчання і виховання (за Г. Спенсером) повинніперш за все відповідати етапам розумового розвитку дитини, допо-

383


магати його активізації і відповідати вимогам суспільства, що роз-вивається. Система «природного впливу» ставила дитину в стано-вище дослiдника, вчила її робити самостiйнi висновки, адже живу-чи в умовах вільної торгівлі, наданий самому собі порядок речей безвтручання вищого нагляду, дає значні результати.

Таким чином, наше суспільство, яке потребує прикладнихзнань, духу практицизму і підприємництва може засвоїти рекомен-дації англійського соціолога.


1. Некрасов А. И. Основы социологии: конспект лекций. — Х. : ООО«Одиссей», 2002. — 256 с.

2. Спенсер Г. Воспитание умственное, нравственное и физическое//http://minervium. com/pedagogy/Spenser-Vospitanie-umstvennoe-nravstvennoe-i-fizicheskoe. html

НАЦІОНАЛЬНІ ІНТЕРЕСИ В БОРОТЬБІ ЗА СТАНОВЛЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ

1917–1920 РОКІВ

Ярошенко О. Л., Київський національний торговельно-економічний університет,

м. Київ, ole4kayaroshenko@ukr. netНауковий керівник: Губицький Л. В., к. і. н., доцент

Україна завжди йшла тернистим шляхом до здобуття незалеж-ності. Найбільш бурхливим та продуктивним був період 1917–1920 рр.Як для будь-якої іншої світової країни, так і для України важливезначення в боротьбі за здобуття незалежності мав українськийнарод, зокрема їхні національні інтереси. Саме тому ця тема є одні-єю з найбільш актуальних в історії України.

У період становлення державності Україна перебувала під вла-дою трьох органів державної влади: УЦР, Гетьманату та Директорії.Проте всі ці політичні сили діяли не узгоджено, навіть ворогувалиміж собою. Але протягом цього часу українці не зраджували своїмінтересам і всіляко намагалися досягти їх задоволення.

Центральну Раду було створено як об’єднуючий українськіорганізації державний орган. За часів УЦР було зроблено великийкрок до здобуття українцями незалежності. Зокрема було прийняточотири універсали, в кожному з яких були враховані національні

384


інтереси: І-ий декларував проголошення автономії, ІІІ-ій — ство-рення Української Народної Республіки, а ІV-ий проголосивУкраїну незалежною.

З приходом до влади гетьмана Скоропадського ситуація в краї-ні майже не покращилася. В своїй політиці гетьман зосередив увагубільше на культурі. Але на той час представників культурної ланки,інтелігенції, було не так багато. Основну увагу треба було приділя-ти середньому класу суспільства.

Діяльність представників наступної влади була невдалою черезвідсутність єдності дій та суперечок за владу, що аж ніяк не моглопосприяти здійсненню поставлених національних цілей. Тому зго-дом Україна була захоплена більшовиками і забула про незалеж-ність на довгих 70 років.

Українська революція показала, що ідея незалежності Україниживе у різних соціальних верствах суспільства. Еволюцію поглядівна державний устрій України пройшло чимало політичних лідерів.Підсумком їхніх пошуків стало переконання в необхідності націо-нально-державного суверенітету України і співпраця з іншимидемократичними державами.

Прагнення мати власну державу в Україні було настільки силь-ним (але не підкріпленим силою), що більшовики для встановлен-ня своєї влади змушені були декларувати підтримку незалежностіУкраїни і навіть здійснити у 1920-х роках конкретні кроки на шляхудо українізації.

Історичне значення національно-визвольних змагань 1917–1920 pp.полягає в тому, що було збережено й поглиблено процес україн-ського державотворення, який бере початок з часів Київської Русі.Українці знову нагадали про себе всьому світові як окрема нація,яка має повне право на власну державу. Здобуті досвід і уроки сталинадбанням наступних поколінь борців за Українську державу.

Боротьба українського народу за незалежність показала, щооднієї ідеї проголошення самостійності недостатньо. Потрібнаєдність усіх політичних сил, якої завжди бракувало в Україні.Сходячись у головному, національні сили різної орієнтації бороли-ся між собою. Невміння захищатись від зовнішніх ворогів, пошукиопори за межами України, боротьба за владу і внутрішні чвари,неефективна соціально-економічна політика, байдужість частининаселення до долі держави призвели до поразки української рево-люції.

385



1. Бажан О. Г. Історія України: Навчальний посібник. — К. : «Дельта»,2006. — 640 с.

2. Городня Н. Становлення української державності в роки Першоїсвітової війни: пошук союзників. // Людина і політика, 2001. — №3. —С. 13–30.

3. Документи ЦДАВО України. — Режим доступу: http://www. archives.gov. ua/Sections/90AZ/CDAVO/

4. Уривалкін О. М. Довідник з історії України. — К. : Дакор, КНТ, 2009. —1009 с.

386

ЗМІСТ

CЕКЦІЯ 9. СУЧАСНІ ТЕХНОЛОГІЇ ЗМІЦНЕННЯ ЗДОРОВ’Я ЛЮДИНИ

Балясін І. Є. Енерго-інформаційні зміни у взаємної діяльності пацієнта і масажиста . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .5Беляк Т. Б. Комплексна фізична реабілітація при сколіозах I-II ступеню . . . .7Бідіний О. А. Особливості застосування шиацу як оздоровчої технології у спорті . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .9Білошицька В. В. Особливості формування функціонального стану людини дихальною гімнастикою . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .11Білошицька В. В. Особливості формування функціонального стану людини масажем . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .13Білошицький С. В. Особливості формування функціонального стану людини структурованою водою . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .15Бондаренко А. В. Синдром емоційного вигорання у медичних працівників . . . . . . .16Борковська Н. Л. Особливості фізичної реабілітації при захворюваннях органівдихання у дітей . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .18Вадова О. Л. Особливості застосування гідрокінезотерапії після наслідків дитячого церебрального паралічу . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .20Васильева И. В. Боль в спине и спорт . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .21Верланова Х. В. Реабілітація плоскостопості як актуальне питання зміцнення здоров’я дітей молодшого шкільного віку . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .23Волков П. М. Моніторинг психоемоційних характеристик та ступіню адаптова-ності у суспільство людей з особливими потребами . . . . . . . . . . . .25

387

Гнатюк О. В. Корекція порушень зору засобами фізичної реабілітації . . . . . . . .27Горіцина О. А. Психологічна готовність до материнства як чинник профілактики ускладнень перебігу вагітності . . . . . . . . . . . . . . . . .29Гуцу М. О. Бальнеотерапія як засіб фізичної реабілітація хворих, що перенесли резекцію шлунку . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .30Демченко І. В. Здоровий спосіб життя як передумова ефективної професійноїдіяльності майбутнього фахівця . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .32Дереш Б. К. Здоровий спосіб життя студента вищого навчального закладу як чинник його успішної адаптації до навчання . . . . . . . . . . . . . . .34Дун-Жаборовська Т. М. Застосування масажу та ЛФК у поєднанні з дихальними методиками . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .36Забишна Н. О. Сучасний погляд на фізичну реабілітацію осіб після травм хребта та спинного мозку на грудному та поперековому рівнях . . .38Залізінська А. М. Інтеграційний табір як засіб самоствердження для дітей з функціональними обмеженнями здоров’я . . . . . . . . . . . . . . . . . .39Заяць І. С. Впллив емоцій на здоров’я людини . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .41Ільїна Т. А. Динаміка постави школярів в залежності від режиму рухової активності . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .43Калугіна А. О. Застосування лікувального масажу в процесі фізичної реабілітації при гіпертонусі м’язів немовлят . . . . . . . . . . . . . . . . . .44Калугіна А. О. Лікувальний масаж при остеохондрозі . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .46Карнаух Н. В. Структура клінічних синдромів при спастичних формах ДЦП . . . .48Касянчук М. І. Організація соціальної та фізичної реабілітації дітей з вадами розумового розвитку в Україні . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .50Кащенко Л. ЮФізична реабілітація при вагітності . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .52Кириленко В. О. Особливості реабілітації хворих, які перенесли аортокоронарне шунтування . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .53

388

Кізгора А. М. Фізична реабілітація дітей з церебральним паралічем другої групи важкості захворювання . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .55Кліпя Н. І. Креативне мислення як чинник соціалізації дітей молодшогошкільного віку . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .57Коваль С. Г. Механотерапія як засіб при лікувальні захворювань опорно-рухового апарату . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .59Колісник Я. В. Вплив народних методів лікування на здоров’я людини . . . . . . . .60Колядич О. І. Засоби адаптивної фізичної культури в системі фізичного виховання дітей із вадами зору . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .62Короєд К. О. Засоби формування постави у дітей . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .64Кравчук K. Б. Фактори ризику артеріальної гіпертензії та їх вплив на розвиток,перебіг і прогноз захворювання . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .67Кубрак Р. М. Роль дихальних м’язів у фізіологічному диханні . . . . . . . . . . . . . . .69Куртян О. С. Шляхи оптимізації подружніх взаємин у молодій сім’ї . . . . . . . . .71Кучер Ю. В. Фізична реабілітація з використанням звукотерапії . . . . . . . . . . . .72Левіна А. В. Мотиви прийняття рішення стати прийомними батьками . . . . . .74Ліщук М. О. Особливості психофізіологічних показників студентів, які пріоритетно займаються спортивними іграми . . . . . . . . . . . . . .76Луньов В. І. Фізична реабілітація дітей з ДЦП із застосуванням рухливих ігор . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .78Люшневська М. М. Сучасні аспекти клінічних проявів постінсультних рухових розладів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .79Мазур СергійНовітні інформаційні технології для людей з вадами зору . . . . . .81Макарчук К. І. Функціональний стан серцево-судинної системи у пацієнтів зі стенокардією напруги в процесі фізичної реабілітації . . . . . . . .82Макарчук М. П. Комп’ютерна психодіагностика . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .84

389

Макарова Е. В. Сучасні проблеми фізичної реабілітації . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .86Мацегоріна Н. В. Застосування засобів фізичної реабілітації при остеохондрозі шийного відділу хребта . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .89Міхтян Т. В. Фізична реабілітація осіб з дископатією шийного відділу хребта . . .91Мокроусова Л. Ю. Сучасні аспекти фізичної реабілітації в підлітковій гінекології . . .93Никишин І. В. Сучасні методи фізичної реабілітації хворих з переломом хребта . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .94Оберемок О. Ю. Лікувальна фізична культура при гіпертонічній хворобі першого ступеня на стаціонарному етапі . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .96Одіноков А. А. Фізична реабілітація людини з вадами слуху . . . . . . . . . . . . . . . . . .98Одончук Ю. В. Подолання стресу у навчальній діяльності студента . . . . . . . . . . .100Олейніков С. Ю. Подолання соціальної депривації дітей-сиріт методами соціально-психологічної реабілітації . . . . . . . . . . . . . .101Панасюк А. В. Засоби й методи фізичної реабілітації хворих на ревматоїдний артрит . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .103Петренко О. І. Витоки української спортивної термінології . . . . . . . . . . . . . . . . .105Рабешко А. В. Особливості фізичної реабілітації хворих з патологією жовчовивідної системи . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .106Ревуцька О. В. Використання фізіологічного диханняу реабілітації ворої людини . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .108Савченко Н. С. Фізичні методи корекції слабо вираженого поздовжнього підйому ступні для запобігання плоскостопості . . . . . . . . . . . . . .110Сахарова К. В. Особливості застосування лікувальної фізичної культури в комплексі фізичної реабілітація осіб з вегето-судинною дистонією . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .112Семенов А. М. Особливості формування функціонального стану людини самонавіюванням . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .113

390

Сенніков О. В. Фізична реабілітація при ДЦП . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .115Стрій Є. О. Йога як важливий інноваційний метод фізичного виховання для студентів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .117Токарчук С. М. Засоби подолання стресів методами релаксації та медитування . . .119Турнавіотов Б. Б. Особливості застосування масажу при стресовому стані людини . . .120Турнавіотов Б. Б. Особливості застосування лікувальної гімнастики при стресовому стані людини . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .122Тяжченко А. М. Корекція порушень функцій опорно-рухового апарату у дітей з ДЦП засобами фізичної реабілітації . . . . . . . . . . . . . . . .124Углов Е. С. Застосування спортивного масажу для корекції функціонального стану спортсмена у відновний період тренувань . .126Угнева О. І. Психофізична реабілітація після оперативних гінекологічних втручань . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .127Усикова К. О. Проблеми корекції мовленнєвого недорозвинення дітей із затримкою психологічного розвитку . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .129Френчко О. О. Рухова активність як засіб впливу на стан здоров’я студентів . .130Харченко Д. В. Фізична реабілітація дітей з ДЦП . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .132Хильчук Ю. Ю. Ритмічна гімнастика як ефективний засіб підвищення фізичноїпідготовленості дівчат середнього шкільного віку . . . . . . . . . . . .134Хомченко ІгорКомп’ютерні технології у навчальному процесі для учнів з особливими потребами . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .136Часовська С. Б. Фізична реабілітація при жіночому целюліті . . . . . . . . . . . . . . . . .137Чихрак С. О. Про доказовість методів фізичної реабілітації при захворюваннях органів дихання . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .139Чорний В. М. Корекція фізичного розвитку глухих школярів засобами фізичного виховання . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .141

391

Шапран М. В. Визначення відновного потенціалу пацієнта зі спинальною травмою в процесі комплексної реабілітації . . . . . . . . . . . . . . . . .143Швець Н. О. Ефективність застосування фізичної реабілітації при сколіотичній хворобі у дітей молодшого шкільного віку . . .145Шилан М. М. Методика проведення масажу у дітей . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .146Шрамко К. О. Соціально-психологічні проблеми ставлення молоді до власного здоров’я . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .148

СЕКЦІЯ 10. ІННОВАЦІЙНІ ТА ТРАДИЦІЙНІ ПІДХОДИ ДО СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ

Баханов О. Ю. Комунікативні технології у формуванні процесу ефективногоуправління молодіжною громадською всеукраїнською організацією YMCA України . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .151Бондар О. М. Професійне здоров’я в Україні як медико-соціальна проблема:теоретичний аналіз причин . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .153Борисова Ю. С. Тренінг як прикладна технологія соціальної роботи з молодими сім’ями . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .155Вівич О. О. Соціальна адаптація студентів з вадами слуху до інклюзивногоосвітнього середовища . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .157Голик Г. Г. Прийомна сім’я як інноваційна форма опіки . . . . . . . . . . . . . . . .158Горобець Н. С. Готовність до професійної діяльності майбутніх фахівців соціальної сфери як сучасна проблема вищої школи . . . . . . . . .160Грачова М. С. Актуальні технології соціальної роботи з дітьми . . . . . . . . . . . . .163Каплун Н. П. Стратегічне спрямування соціальної політики України щодо вирішення проблем людей з інвалідністю . . . . . . . . . . . . . .164Клепець А. Г. Особливості консультативного процесу людей похилого віку у кардіологічному відділенні . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .166

392

Ковальчук А. О. Неблагополучна сім’я: моделі соціальної допомоги . . . . . . . . . .168Котенко Ю. Г. Модель факторів, що обумовлюють насильство в сім’ї . . . . . . . .170Кревська К. О. Проблема сімейного насильства в Україні: шляхи вирішення . . .171Кроль Л. А. Соціальне консультування в режимі Онлайн в загальноосвітніх школах . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .173Лісова О. В. Застосування арт-терапії в роботі з дітьми з обмеженими можливостями . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .175Майсус І. В. Технології і методи соціальної роботи з дітьми з функціональними обмеженнями здоров’я . . . . . . . . . . . . . . . . .177Макарчук К. П. Попередження суїциду серед неповнолітніх . . . . . . . . . . . . . . . . .179Миронюк Ю. П. Роль громадських організацій у соцільній реабілітації молоді з інвалідністю . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .180Мороз О. І. Специфіка соціальної роботи з людьми похилого віку . . . . . . . .182Нашиба О. А. Нормативно-правове забезпечення соціальної роботи з дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування . . .184Ничипорчук О. О. Волонтерство у сфері профілактики ВІЛ/СНІДу та ризикованоїповедінки серед вихованців притулків для неповнолітніх . . . . .186Ніколаєва А. М. Психологічний супровід професійної діяльності соціального педагога вищого навчального закладу в умовах апробації інклюзивного навчання . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .187Огнєва О. М. Аналіз стану роботи з родинами у складних життєвих обставинах в Україні . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .189Панасюк Л. В. Багатодітні сім’ї як об’єкт соціальної роботи . . . . . . . . . . . . . . . .190Письменна М. Б. Заходи профілактики злочинності серед неповнолітніх . . . . . . .192Пузіков Д. О. Оцінювання інноваційного розвитку загальноосвітнього навчального закладу: факторно-критеріальна модель . . . . . . . . .194

393

Росторгуєва О. О. Зростання в неповних сім’ях як першопричина виникнення та формування життєвих криз у підлітків . . . . . . . . . . . . . . . . . . .196Савонік І. С. Технології соціальної реабілітації інвалідів . . . . . . . . . . . . . . . . . .198Самойленко С. Л. Соціалізація студентів з особливими освітніми потребами: актуальність проблеми . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .199Сорочук М. Ю. Алкоголізм серед молоді: причини поширення та профілактика . . .201Титова Г. Соціально-педагогічний тренінг як засіб формування здорового способу життя у загальноосвітній середній школі . . .203Філоненко І. М. Механізми соціальної захищеності людей похилого віку . . . . . .205Христюк А. В. Методи соціальної діагностики та їх характеристика . . . . . . . . .207Чернецька А. В. Соціально-педагогічна робота з підлітками з девіантною поведінкою . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .208Швець Н. С. Специфіка діяльності організацій соціальної сфери в сучаснихумовах . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .210Яремчук Г. А. Безпритульність в дитячому середовищі: соціальний портрет . . .212

СЕКЦІЯ 11. СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИСАМОАКТИВНОСТІ СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ

Базильчук Ю. П. Психологічні особливості тривожності у підлітковому віці . . . .214Бакуменко Д. Ю. Психологічни механізми сприймання людини людиною . . . . . .215Берещук О. М. Розвиток самоосвітньої діяльності педагогічних працівників . . .217Богачук О. Л. Мотивація в трудовій діяльності . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .218Болдирева І. О. Соціально-психологічний чинники формування образу «Я» та самооцінки у дітей дошкільного віку . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .220

394

Відяйкіна К. О. Експериментальне дослідження стану готовності майбутніх психологів до професійної діяльності . . . . . . . . . . . . .222Войтенко Т. А. Психологічні особливості динаміки ціннісно-рольових очікувань молодого подружжя . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .224Волнушкіна Г. В. Тривожність у підлітковому віці та її корекція . . . . . . . . . . . . . . .225Гаврилюк І. О. , Гаврилюк Н. О. Особливості перебігу конфліктів серед близнюків . . . . . . . . . . .227Гаврилюк Т. В. Емоційний стан студентів у період адаптації до навчання . . . . .229Гавриш Ю. А. Структура девіантної поведінки учнів середніх класів . . . . . . . .231Геращенко І. М. Психологічні особливості розвитку позитивної Я - концепції в підлітковий період . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .233Горобець М. В. Формування особистості дитини в сім’ях різного типу . . . . . . . .234Даценко С. В. Психологічна готовність молоді до подружньої взаємодії . . . . .236Дехтяренко Д. В. Вплив самооцінки особистості на сімейні відносини . . . . . . . . .238Єремейчук Т. П. Психологічні особливості успішного лідера . . . . . . . . . . . . . . . . . .239Жук Д. В. Формування духовності молоді . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .241Зарудня Т. В. Психологічна природа труднощів міжособистісного спілкування . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .243Зубкова Т. С. Прийняття управлінських рішень . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .245Іваннікова Г. В. Психологічні аспекти створення позитивного іміджу особистості . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .246Іллєнко А. І. Психологічні чинники ефективної профорієнтаційної роботи в підлітковому віці . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .248Кекелєва Н. М. Сприйняття почуття гармонії в сучасних музичних творах . . . .250Козлов Є. А. Профілактика девіантної поведінки серед молоді . . . . . . . . . . . . .252

395

Колковець І. А. Психологічні особливості формування творчих здібностей особистості в підлітковому віці . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .253Колос О. О. Психологічні якості сучасного керівника . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .255Кондратюк І. В. Прояв лідерських якостей у студентському колективі . . . . . . . .257Кондратюк Н. В. Гендерні відмінності комунікативних здібностей у підлітковому віці . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .259Косолапова О. Девіантна поведінка студентської молоді . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .261Коцюбинська В. В. Проблема фанатства в сучасній психології . . . . . . . . . . . . . . . . . .263Кручінкіна А. С. Соціально-психологічні чинники готовності молоді до подружнього життя . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .265Кузик Н-М. М. Вплив темпераменту та характера на виховання учнів . . . . . . . . .266Курбатова А. О. Психологічні фактори розвитку процесуально-змістовної сторони мотивації навчальної діяльності . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .268Липовенко А. Г. Особистісна тривожність та її вплив на успішність студентів . . . .270Луценко Т. М. Вплив занять творчістю на розвиток дитини дошкільного віку . . .272Лящ О. П. Історія розвитку поняття емоційний інтелект . . . . . . . . . . . . . . .274Матяхін М. О. Психологічні особливості мотивації професійної діяльності фахівців соціальної сфери . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .276Мацибора С. О. Формування психологічної готовності дитини до навчання в школі в дошкільних закладах . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .277Некипіла О. Особливості розвитку професійної компетентності менеджерів туристичної сфери . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .279Ножнова О. І. Соціально психологічні чинники готовності молоді до подружнього життя . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .280Ординська В. В. Психологічні особливості розвитку пам’яті методом аутогенних тренувань . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .282

396

Оробченко Ю. О. Особливості стилю керівництва в організації . . . . . . . . . . . . . . . .283Очкур Т. Д. Сирітство як основа особистісних розладів у дітей . . . . . . . . . . .285Петрученко Н. М. Психологічні особливості студентів З соматичними вадами як чинник готовності до професйної діяльності . . . . . . . . . . . . . .287Поруцька Ю. ІВплив інтелекту та типу мислення на розвиток креативності в залежності від статі . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .289Потоцька І. С. Психологічні особливості розвитку емоційних педагогічних здібностей у майбутніх учителів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .290Потоцька І. С. , Чміль К. В. Вплив направленості особистості менеджера на рівень його емоційного вигорання . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .292Рентюк К. К. Соціально-психологічні проблеми самоактивності студентської молоді . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .294Рисинець Т. П. Особистісні фактори майбутніх психологів, що зумовлюють вибір копінг –стратегій життєвих ситуацій . . .296Сапожник А. Г. Особливості готовності до школи сучасних дошкільників . . . . .298Сеник В. В. Психологічні особливості Інтернет-консультування . . . . . . . . . .300Сердюк О. А. Психологічні особливості запам’ятовування рекламних повідомлень у форматі PRODUCTPLACEMENT . . . . . . . . . . . .301Струкова О. А. Особливості проявів комп’ютерної залежності сучасної молоді та її корекція . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .303Умарова В. О. Формування комунікативних навичок студентів-психологів . . . .305Ціпко М. В. Професійна самоідентифікація особистості майбутнього фахівця як психологічна проблема . . . . . . . . . . . . .306Цукур О. Г. Пізнавальні операції у процесі комунікативної взаємодії в православному дискурсі . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .309Чередніченко О. В. Особливості соціально-психологічного клімату студентської групи . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .311

397

Чернишова О. Ю. Функціонально-рольова структура сім’ї. Гендерний аспект . . .313Шаваріна О. П. Роль самовиховання в професійному зростанні студента . . . . . .315Шевченко О. Л. Особливості прояву тривожності у молодших школярів . . . . . .317Шибанова Є. В. Популяризація проекту: молодь на шляху до майбутньої професії . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .319Шлапак О. В. Особливості диспозиційної системи особистості дитини молодшого шкільного віку з функціонально неспроможної сім’ї . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .321Шундрій В. М. Дослідження креативності підлітків у процесі занять мистецькою діяльністю . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .323Щербатюк Д. А. Комунікативна взаємодія, як фактор ефективності навчання у студентському середовищі . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .325

СЕКЦІЯ 13. СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ ТА СОЦІОКУЛЬТУРНІАСПЕКТИ РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА

Барна Н. В. Сучасні аспекти соціальних комунікацій та їх сутнісний зміст . . .327Белянська В. В. Терологія та терологічні визначення ідеології тероризму: до постановки проблеми . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .330Білоус Н. В. Місце України в моделі побудови світу Ніколаса Спайкмена «хартленд - римленд» . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .331Вишняк Д. Конституція України: історія та розвиток . . . . . . . . . . . . . . . . . . .333Герасимюк В. О. Основні труднощі впровадження тестових методик в навчальний процес студентів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .335Дабіжа В. В. Політичні стреси . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .337Данько-Сліпцова А. А. Нові медіа в Україні: особливості, характеристики . . . . . . . . . . . .339

398

Єфремова М. АОлігархія та корупція в Україні . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .340Ірклієнко А. І. Навчальний процес в університеті очима студентів: проблеми з успішністю та опанування науки . . . . . . . . . . . . . . . .342Каражова А. І. Історичні передумови розвитку конституційного процесу в Україні . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .344Карп’юк М. Д. Духовність як ціннісна складова соціально-професійної компетентності кваліфікованих фахівців . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .345Криса М. Ф. Філософські основи творчості Г. Сковороди . . . . . . . . . . . . . . . . .348Левчук Є. М. Освоєння свободи як вияв суспільно політичного життя України (у світлі концепції І. Берліна) . . . . . . . . . . . . . . . . .350Музика М. В. Традиції та особливості філософської думки в Україні . . . . . . . .351Мурадимова В. О. Сутність поняття «соціальна держава» . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .353Ніколюк К. В. Виборча система в Україні. види референдумів . . . . . . . . . . . . . .355Перець Г. І. Сучасна сім’я в контексті гендерної політики . . . . . . . . . . . . . . . .356Прокопенюк А. С. Повстанський рух на початку 1920-х років у Холодному Яру . . .358Радіонова А. В. Інформаційне суспільство в історії сучасного світу . . . . . . . . . . .360Рябчук Ю. Л. Історія української конституції . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .362Савич В. О. Глокалізація як соціально-політичний феномен . . . . . . . . . . . . . .363Савич І. О. Ідея толерантності в контексті міжнародної політико-правової бази . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .365Сидоренко В. А. Місце і роль студентського самоврядування в розвитку громадянського суспільства в Україні . . . . . . . . . . . . .367Скок П. В. Зовнішньополітичні орієнтири українського суспільства . . . . . .369Спічек Я. О. Формування духовності молоді . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .371

399

Ткач А. А. Політичні детермінанти інноваційного розвитку України в умовах глобалізації: ідеологічний та соціокультурний аспект . . .373Фалєєва Л. В. Проблема політичної участі в сучасній Україні . . . . . . . . . . . . . . .374Харкевич Г. І. Громадянське суспільство в Україні: міф чи реальність? . . . . . . .376Чудовська О. О. Проблеми соціокультурного розвитку молоді в сучасному українському суспільстві . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .378Шевченко М. Л. Роздуми про молодого українця . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .380Штофель ВеронікаВиховання індивіда як запорука розвитку суспільства в еволюційній теорії Герберта Спенсера . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .381Ярошенко О. Л. Національні інтереси в боротьбі за становлення незалежностіУкраїни 1917-1920 років . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .383

Наукове видання

МОЛОДЬ: ОСВІТА, НАУКА,ДУХОВНІСТЬ

Тези доповідей

ХІ Всеукраїнської наукової конференції

студентів і молодих вчених

м. Київ, 09–10 квітня 2014 р.

У трьох частинах

Частина ІІІМатеріали по да но в ав торській ре дакції

Адреса редакції м. Київ, вул. Хорива, І-Г Тел. 425–29–38

E-mail: [email protected]

Формат 60×84/16. Умовн. друк. арк. 25,0. Обл.вид арк. 24,65Наклад 200 прим. Зам. №

Верстання — Мележик О. В.

Видавець і виготовлювач Університет «Україна»03115, м. Київ, вул. Львівська, 23, тел/факс (044) 424=40=69, 424=56=26

Е=mail: [email protected]Свідоцтво суб’єкта видавничої справи ДК № 405 від 06.04.01

Zbirnik tez_2014_part3_Konferency_shablon.qxd

Documents

Transcript of Zbirnik tez_2014_part3_Konferency_shablon.qxd