Кожухар І.А., методист РМК

Методичні рекомендаціїдо проведення першого урокуу 2013-2014 навчальному році

Відповідно до Розпорядження голови обласної державної адміністрації та

голови обласної ради від 27 грудня 2012 року № 790-р/449-гр "Про підготовку та відзначення 75-ї річниці утворення Кіровоградської області" та наказу директора департаменту освіти і науки, молоді та спорту Кіровоградської обласної державної адміністрації від 21 березня 2013 року № 61 "Про затвердження плану заходів департаменту освіти і науки, молоді та спорту облдержадміністрації щодо підготовки та відзначення 75-ї річниці утворення Кіровоградської області" районний методичний кабінет відділу освіти, молоді та спорту Кіровоградської райдержадміністрації рекомендує Перший урок 2013-2014 навчального року присвятити 75-й річниці утворення Кіровоградської області.

При підготовці та проведенні Першого уроку бажано дотримуватись таких вимог: - добирати матеріали з історії та сьогодення області, її економічного та

культурного розвитку, відомості про видатних людей – уродженців Кіровоградщини;

- спиратися на знання, набуті на уроках, поглиблювати та розширювати їх;- ґрунтуватися на засадах наступності, враховувати вікові особливості,

індивідуальні інтереси учнів, а матеріал органічно пов’язувати з життям села, школи, класу;

- використовувати різноманітні традиційні і нетрадиційні форми та методи проведення першого уроку таким чином, щоб викладена інформація була цікавою, доступною, насиченою.

Основна мета уроку – формування в учнів поваги до історичних та культурних традицій Кіровоградщини, гордості за свою малу батьківщину, усвідомлення того, що історія сучасної Кіровоградщини є частиною загальноукраїнської та європейської історії.

Форми роботи, методи та методичні прийоми, що будуть використані на уроці, вчитель обирає самостійно, враховуючи вікові та індивідуальні особливості класних колективів, реалізуючи навчальні, пізнавальні та виховні завдання.

Зміст уроку повинен відповідати дидактичним принципам: науковості, доступності, послідовності. У процесі уроку доцільно застосовувати наочні та технічні засоби навчання, тексти літературних творів, залучати до проведення уроку видатних людей краю, представників інтелігенції, батьківську громадськість.

Для учнів початкової ланки перший урок має бути яскравим, захоплюючим, інформативним, цікавим, рухливим.

Становлення громадянської свідомості починає формуватися у молодшому шкільному віці, коли досвід дитини тісно пов'язаний з усім новим, яскравим. Дитина відчуває в собі любов до своєї сім'ї, школи, місця, де живе. Активне спілкування дітей з природнім і соціальним оточенням, накопичення досвіду особистісного ставлення до системи цінностей українського суспільства, незабутні враження дитинства залишаються на все життя. Вони створюють міцний ґрунт для глибоких, усвідомлених, патріотичних почуттів, які поглиблюються в міру того, як дитина росте.

Для першокласників перший урок у новому навчальному році – це перший урок в їхньому житті. Тому особливо важливо, щоб він справив на дітей сильне враження, запам’ятався як хвилююча, яскрава, неординарна подія.

Діти, які вперше переступають поріг школи, чекають від цього дня довгожданої зустрічі з першою вчителькою, бажають, щоб їх помітили та почули. Учителеві необхідно так організувати роботу, щоб діти відчули свою значимість, зрозуміли, що у школі на них чекає багато несподіваних відкриттів, захоплюючих зустрічей, цікавих вражень. Під час першого уроку варто почати знайомство зі школою, як частиною Батьківщини, вчителем та однокласниками.

Для проведення першого уроку бажано залучити учнів старших класів, батьків, заздалегідь підготувати майбутніх першокласників. При цьому першокласники мають стати активними учасниками цікавих подій, а не пасивними глядачами. За участь у святі слід кожному першокласнику вручити нагороду (сувеніри, книги). Жодна дитина не повинна залишитись поза увагою, адже враження, які отримають першокласники від першого дня перебування у школі, будуть визначати їх подальше ставлення і до школи, і до навчання у ній. Запропонуйте першокласникам створити малюнки за власним бажанням або відповідно до теми уроку, зберіть їх і збережіть протягом усього періоду навчання у школі. Ці роботи стануть чудовим подарунком майбутнім випускникам, як спогад про незабутній перший шкільний день у житті.

Перший урок має переконати учнів 2-4 класів, що найкраща земля та, де ти народився, живеш, де мешкає твоя родина, друзі. Він повинен розширювати та поглиблювати знання про Україну, Кіровоградщину, викликати почуття любові до Батьківщини, гордості за її здобутки, формувати національну свідомість, виховувати справжніх громадян-патріотів, які люблять свою країну, свою малу батьківщину, бажають примножувати її славу, боротися за щастя і незалежність.

Під час уроку доцільно використати знання учнів з рідної мови, читання, «Я і Україна»; показати чарівність і різноманітність українських краєвидів; ознайомити із внеском наших співвітчизників у розвиток світової науки і культури.

Пропонуємо орієнтовні теми Першого уроку для початкових класів

1. Моє село – частинка моєї Батьківщини

2. Кіровоградщина – рідна моя сторона3. Наш рідний край4. Мій чудовий край Кіровоградський, Батьківщини частка степова!

Перший урок для учнів 5-9 класів має бути підпорядкований загальній меті виховного процесу у класному колективі. Разом з тим необхідно враховувати, що 1 вересня – це святковий день, який має запам’ятатися учням.

Перший урок має виконувати декілька виховних функцій: освітню, орієнтуючу та спрямовуючу. Класний керівник повинен розширити коло знань школярів про рідне село, область, у якій вони живуть, відомих людей Кіровоградщини. Орієнтуюча функція полягає в тому, що зміст виховної години має формувати у школярів відчуття гордості за рідну землю, за видатних земляків, що призведе до створення особистісної ієрархії духовних та матеріальних цінностей. Що стосується спрямовуючої функції виховної години, то вона передбачає логічний перехід від словесних форм і методів виховання до конкретних практичних справ, які здійснюють школярі. Можна створити науково-дослідницький проект, здійснити віртуальну подорож, екскурсію. Тобто, саме спрямовуюча функція забезпечує здійснення принципів діяльнісного підходу до виховання.

Отже, рекомендуємо побудувати Перший урок 2013-2014 навчального року таким чином, щоб були реалізовані і просвітницька, і орієнтуюча, і спрямовуюча функція виховного процесу. Маємо на увазі, що ні в якому разі не можна на Святі Знань обмежитися лекцією класного керівника або літературно-музичним монтажем. Тому перш за все варто продумати форму проведення першого уроку і використати інтерактивні методи роботи із залученням школярів: конкурси, ігри, елементи вікторини тощо. Під час підготовки та проведення уроку рекомендуємо комплексно використовувати на уроці традиційні і нетрадиційні форми і методи з урахуванням вікових особливостей школярів, а також рівня розвитку та сформованості усього учнівського колективу. Тільки за умови дотримання цих вимог зміст Першого уроку може вплинути на поведінку учнів, постановку життєвих цілей та їх реалізацію.

На нашу думку, у ході підготовки та проведення Першого уроку доцільною буде активна участь батьків. Перше вересня – це свято, яке стосується не тільки школярів, а й дорослих членів кожної родини.

Орієнтовні теми Першого уроку для учнів середньої ланки

1. Моє село – куточок України, де хочеться довічно жити…2. Немає кращої землі, ніж та, що зветься рідним краєм.3. Моя мала Батьківщина – Кіровоградщина.4. Моя земля – земля моїх батьків.5. Видатні особистості Кіровоградщини.

Головною метою Першого уроку для учнів 10-11 класів має стати виховання національної самосвідомості, любові до рідного краю, свого народу, шанобливого ставлення до його культури.

Варто враховувати, що пріоритетними рисами ціннісного ставлення до рідного краю у старшокласників мають стати відповідальність і дієвість. У цьому віці учні мають не лише ідентифікувати себе з українським народом, але й прагнути жити в Україні, в рідному місті чи селі, пов’язувати з ними свою долю, працювати на їх благо, захищати їх.

На нашу думку, важливим фактором висвітлення матеріалу має стати славне минуле Кіровоградщини, її сучасність та майбутнє. На Першому уроці можна дослідити історію рідної землі, здійснити віртуальну екскурсію по визначним пам’яткам культурної спадщини Кіровоградщини.

Також одне з першочергових місць слід відвести принципу гуманізму, який передбачає визнання того, що людина – найвища цінність на Землі, передбачає опору на особистість, яка здатна до самореалізації. Перший урок може бути присвячений видатним людям Кіровоградщини: діячам культури, мистецтва, спорту.

Орієнтовні теми Першого уроку для старшокласників

1. Кіровоградщина – перлина скіфського степу.2. Кіровоградщині 75 років: минуле, сучасність, майбутнє3. Наші земляки – видатні люди4. Визначні пам’ятки культурної спадщини Кіровоградщини

Надаємо методичні розробки уроків та позакласних заходів, які можна використати у процесі підготовки до Першого уроку, присвяченого 75-й річниці утворення Кіровоградської області.

Матеріали для Першого уроку в 1-4 класах

Романенко Н.А., вчитель початкових класів Созонівського НВК

Тема. «Село моє Созонівка – частинка Батьківщини» (урок для 1 класу)

Мета: Виховувати любов до рідного краю, тобто села, почуття гордості за свою Вітчизну; розвивати у дітей прагнення бути свідомими громадянами України, її патріотами.

Обладнання і матеріли: фотографії про визначні місця рідного села; картини природи села; картини України, квіти, сердечка, плакат із прислів’ями.

Хід уроку

І. Організаційний момент. ІІ.Оголошення теми і мети уроку.

На сьогоднішньому уроці ми поговоримо про рідне село. Коли воно утворилося, звідки пішла його назва, які визначні місця, що цікавого можна розповісти про наше село. Уявимо себе екскурсоводами. До нас приїхали гості. Будемо їм розповідати про наше село так, щоб їм дуже сподобалось. Сонце усміхається землі, людям, давайте і ми усміхнемося один одному, тому, що з доброю усмішкою краще працювати.

ІІІ. Актуалізація опорних знань учнів.

1.Вступна бесіда.

- Діти, зараз у нас осінь.

Скоро від нас полетять журавлі.

Облітав журавель сто доріг, сто земель. Ми спитали журавля:

"Де найкращая земля?”

Журавель відповідає:

"Краще рідної немає!”

- Чому повертаються журавлі?

2.Узагальненя відповідей учнів.

Земля батьків

Рідне село

Поля

Батьківська хата

Мальовнича природа

Ліси

Історія

Люди

Українські пісні

Звичаї і обряди

Казки

Мила сторона

Розповідь вчителя вчителя про історію села Созонівка та його визначні місця.Отже, рідна земля – це дорога серцю земля батьків і прадідів наших. Рідний дім. Дорога батьківська хата, гостинна ласкава оселя, місце, де ти народився, вперше побачив світ, зробив свій перший крок. Рідне село Созонівка.

4. Гра "Розгадай зашифроване прислів’я” (На дошці плакат, на якому в віночках квіти зашифровані прислів’я:

а) З рідної сторони і ворона мила.

б) Рідна землі і в жмені мила.

Поясніть їх значення. Які ще прислів’я і приказки про рідний край ви знаєте:

- Рідний край – земний рай.

- Кожному мила своя сторона.

- За рідний край життя віддай.

- Всюди добре, а дома найліпше.

Читаю вірш Марійки Підгірянки "Що я люблю”, а ви подумайте і скажіть:

- Що любите ви і чи ваші думки збігаються з думками Марійки Підгірянки.

Люблю матусю, батька люблю,

Люблю хатину рідну свою,

І рідну школу, і вчителів,

Село, де вперше сонце зустрів,

Люблю в криниці блакитну глиб,

І лан, що родить для тебе хліб,

Садок, з якого грушки несу,

Горбок, де білі вівці пасу, Бо ті горбочки, лани, ліси, -

Для мене повні добра й краси,

Бо все, що бачу навколо я, –

То люба, рідна моя земля.

Відповіді дітей.

ІV. Фізкультхвилинка.

1. Розгляд картин про природу нашого села.

2. Відповіді на запитання.

а) Як називається наше село?

б) Де воно розташоване?

в) Яка природа нашого села?

г) Які установи є в селі?

д) Що є окрасою нашого села?

ж) Що ти робиш, щоб овіє село стало ще кращим?

V. Підсумок уроку.

- Що ви зробите, щоб ваше село стало кращим?

- А що треба робити учням, щоб відчувати себе справжніми громадянами своєї Вітчизни, її патріотами?

Учні дають свої відповіді.

А зараз ми зробимо ось що: на ваших партах є вирізані сердечка. Тепер ми розмістимо ці сердечка на карті України, щоб наша Батьківщина була захищена теплом наших сердець, наче дівчина у вінку.

Цю карту ми повісимо у класі і будемо завжди пам’ятати, що ми – громадяни

своєї милої України, ми її патріоти, а тому ми все робимо для того, що Вітчизна наша процвітала і куди б життя нас не закидало, ми завжди будемо пам’ятати своє рідне село.

(Всі разом)

Хоч сторони всі світу

Чотири я зійду,

Та сторони такої

Як рідна – не знайду.

На північ чи на південь

На захід, схід піду –

У рідну сторононьку

Я завжди шлях знайду.

Вітряченко Т.В., вчитель початкових класів Катеринівської ЗШ І-ІІІ ст.

Тема: Де ти живеш? (урок для 3 класу)

Мета: розкрити уявлення про рідне селище: назву селища, головну вулицю, визначні місця селища, викликати інтерес до історії рідного краю, виховувати любов до рідного селища,вміння орієнтуватися на карті області. Виховувати в учнів почуття громадянської відповідальності за долю своєї Батьківщини. Через проведення позакласного заходу формувати патріотичні почуття . вчити бути дбайливим господарем, допомагати вирішувати екологічні проблеми, загальногосподарські завдання.

Обладнання: картки, наочність, ілюстрації, презентація PowerPoint «Де я живу?», фізична карта Кіровоградської області, фізична карта України, фотовиставка письменників Кіровоградщини, виставка книг.

Тип уроку: урок-подорож.

Хід уроку

І. Організаційний момент.

Вчитель.

Дзвенить, дзвенить шкільний дзвінок,Нас закликає до навчання.Ми поспішаєм на урок,І знову йдем у світ пізнання.

ІІ. Повідомлення теми уроку.

Вчитель— Ось i промайнуло веселе, тепле лiтечко, закiнчилися канiкули. Ви, дiтки, добре вiдпочили, пiдросли, стали гарними учнями. У нас сьогоднi свято — 1вересня — «День знань».

Школа радісно зустріла вас чистенькими й затишними приміщеннями,світлими віконцями, спортивними залами і готова турбуватися про вас, відкрити секрети наук, збагатити міцними знаннями, які необхідні в житті кожної людини.

II. Створення ситуації успiху.— Прочитайте вiрш.

Увсiх людей одна святиня,Куди не глянь, де не спитай,Рiднiшаїм своя пустиня,Анiжземний в чужинi рай.Їм красить все їхрiдний край.Нема без коренярослини,А нас, людей, без Батькiвщини.

М. Чернявський— Про яку святиню говориться у вiршi? (Про Україну.)— Як інакше можна назвати цей вiрш? (Акровірш).— Чим цiкавi для нас акровiршi? (Коли скласти першi букви кожного рядка, утворюється слово.)— Яке слово утворилося? (Україна.)(звучить пісня «Хата моя рідна хата»-Про що співається у пісні?-Як ви розумієте слово дім?-Що означають слова батьківська хата?Слайд 1.

Гронування.

До ключового слова «Батьківщина» дібрати слова, які спадають на думку.РІДНА МАМА СОНЦЕ

ЛЮБИТИ БАТЬКІВЩИНА ЗЕМЛЯ

НАЙКРАЩА МІСТА СЕЛА ЛІС РІЧКА

Аукціон слів.

Є щось святе в словах

«Мій рідний кіровоградський край».

Для мене – це матусі пісня ніжна,

І став, і рідний сад, від цвіту білосніжний,

І той лозиновий, у тихім лузі гай.

Діти! Ви вже, мабуть, здогадалися, що на уроці йтиметься про наш рідний край, Кіровоградщину.

        10 січня 2014 року Кіровоградська область відзначатиме свій сімдесят п'ятий день народження.

         Саме та адміністративно-територіальна одиниця, що є центром України, і безкраї степи та густі ліси якої простягаються із заходу на схід та з півночі на південь. Той самий регіон, який має великий творчий і науковий потенціал, потужні промислові  підприємства та відомі сільськогосподарські формування. Область, яка своєю територією об'єднує більш ніж мільйонну людську спільноту, яка творила, творить і буде творити історію славетного  краю між Дніпром і Бугом.

         За роки існування області в її трудових колективах зросла величезна кількість людей, які прославили наш край – видатні трудівники промисловості й сільськогого сподарства, видатні вчені різних галузей наук, незабутні герої боротьби з фашизмом, уславлені літератори й артисти, вчителі й лікарі, велика плеяда спортсменів. Треба віддати належне – ці люди були помічені, про них написані книги, монографії, статті.

       Україна пишається іменами наших земляків – Івана Карпенка-Карого, Марка Кропивницького, Панаса Саксаганського, Марії Заньковецької, Володимира Винниченка, Василя Порика, Петра Кошового, Олексія Мазуренка, Юрія Яновського, Василя Сухомлинського, Арсенія Тарковського, Дмитра Чижевського, Олександра Гіталова, Леоніда Шліфера, космонавтів Попова та Маленченка і багатьма іншими.

Слайд 2.

Поетичні рядки.

Сонячний дімПривітний і світлий наш сонячний дім.Як радісно й весело жити у нім.Тут мамина пісня і усмішка тата,В любові й добрі тут зростають малята.Дзвінка наша пісня до сонечка лине:“Мій сонячний дім – це моя Україна!” Л. НіменкоМій рідний крайМій край чудовий – Україна!Тут народились ти і я.

Тут над ставком верба й калина,Чарівна пісня солов’я.

Все найдорожче в цілім світі,Бо тут почався наш політ.Цвітуть волошки сині в житі,Звідсіль ведуть дороги в світ.

І найдорожча рідна мова – Джерельцем радісно дзвенить.І мила пісня колискова,Чумацький шлях кудись зорить.

Усе найкраще і єдине,І радощі усі, й жалі…Мій рідний краю, Україно!Найкраще місце на землі!

Н. Красоткіна

***Земле моя, найкраща і єдина!Я спів твій серденьком своїм ловлю.Моя найкраща в світі Україна,Я щиро й віддано тебе люблю!Земля співає пісню колискову,Коли лягаю спати й міцно сплю.І кожен раз співає іншу знову,Як я встаю і добре щось роблю.Я так люблю усе навколо мене,Чудові квіти, річку і гаї.Ліси й степи, і полечко зелене,І пісню, що співають солов’ї.Я знаю, що земля моя співає,Про те, що все приходить для життя.Усіх вона, як мати, пригортає,Для всіх нас відкриває майбуття.

Н. Красоткіна

Сьогодні ми здійснимо уявну мандрівку нашим краєм на казковому

автобусі

ІІІ. Вивчення нового матеріалу.

Бесіда про рідне селище.

У всіх нас є єдина Батьківщина – наша ріднаУкраїна. Але у кожного з нас є найкраще місце наземлі. Це місто чи село або селище, де ти народився і живеш. Тут живуть твої тато і мама, друзі. Тут твоя рідна домівка, рідна школа. Як не любити свій рідний край ! А любити – це значить вивчати і берегти.

Чи знаєте ви, чому наші селища називаютьсяОбознівка, Катеринівка?

Розповідь вчителя.

Колись давним-давно на правому березі річки Грузька, яка протікає через наше рідне селище Обознівка, проживали люди. Приваблювали їх тут багатства риби, водолюбивих птиць, різноманітні звірі у навколишніх лісах. Серет широко розливався, а навкруги були непрохідні болота, вкриті зарослями кущів лози.  Обознівка (воно ж Михальчеве, Михальчівка) засноване колишнім обозним Слобідського козачого полку, а тоді підполковником Єлисаветградського пікінерного полку Василем Михальчі. 7 вересня 1769 року він отримав під слободу по нижній течії річки Грузької 750 десятин землі на 25 дворів. Там же 2 вересня 1774 року, за ним було закріплено 60 десятин землі під млин та два двори.  Обозний – це заступник командира козачого полку, він управляв полковою артилерією і обозом, при відсутності полковника очолював полк. Не дивлячись, на те, що за тогочасними штатними розписами регулярних полків посада обозного не передбачалася, у Слобідському козачому полку, що з 1754 року розміщувався між Синюхою та Дніпром в новозаснованих слободах, підпорядкованих фортеці Св. Єлисавети, і був утворений по типу слобідських (на Слобожанщині), ця посада проіснувала фактично до утворення на його основі у 1764 році Кінного полку (з 1765 року – Єлисаветградського пікінерного полку). До 1764 року територія села перебувала в окрузі Грузької сотні Слобідського козацького полку, а після його реорганізації – в окрузі 12-ї пікінерної роти з центром у слободі Грузькій.  З початком турецької війни 1768-1774 років територія Єлисаветградського пікінерного полку на захід від фортеці Св. Єлисавети була відведена під поселення Молдавського гусарського полку і Обознівка потрапила до його 6-ї роти, утвореної на основі сусідньої слободи Інгульської. Земляне укріплення цієї роти (Інгульський шанець) знаходилось у Лелеківці (на правому березі р. Інгулу).   Станом на початок 1775 року у 6-й роті Молдавського гусарського полку за підполковником Михальчі рахувалося вже 1110 десятин землі, відведеної під заселення 37 дворів, включаючи 300 десятин та 10 дворів, наданих у статусі

рангових. Територіально поселення Молдавського гусарського та Єлисаветградського пікінерного полків входили до складу Єлисаветградської провінції Новоросійської губернії, утвореної за указом від 22 березня 1764 року. У сусідньомуЧорному гусарському полку за дружиною Василя Михалчі у 13-й роті при Федварському шанці (тепер село Підлісне) було 1248 десятин землі на 48 дворів, а за сином – ротмістром Іваном Михальчі в 11-й роті при Сентовському шанці (тепер село Родниківка) - також 1248 десятин землі на 48 дворів. Ці наділи відбулися: підполковниці - 9 серпня 1767 року, ротмістру - 22 серпня 1770 року. Можливо, тут і криється пояснення, чому роком заснування Обознівки називається 1770 рік: власників записували за прізвищами без імен, а на чини не звернули уваги, тому батька і сина сприйняли як одну особу.

 Слово михальчі (mihalti) румунською мовою означає хижу прісноводну рибу родини тріскових з видовженим плямистим тілом, в Україні вона має назву минь, або миньок. Це дає нам право на припущення того, що Василь Михальчі був родом з Волощини. 

  У 1775-1776 роках Єлисаветградська провінція була поділена на повіти і сільце Михальчеве опинилося в Єлисаветградському повіті. 

 На початку ХХ століття в Обознівці було дві школи - земська (учнів 64 хлопчика і 8 дівчаток) і приватна (22 хлопчика і 10 дівчаток), настоятелем Миколаївської церкви з 1891 року був отець Антоній Михайлович Завадський (народився 1842 року) – випускник Київської духовної академії, нагороджений наперсним хрестом у 1900 році, викладав закон Божий у земській школі. 25 березня 1918 року протоієрей Антоній Завадський у віці 76 років вийшов за штат. До церковної парафії крім Обознівки належали маленькі села Олексіївка, Катеринівка та Водяне, всього 168 дворів.

 У другій половині ХІХстоліття Обознівка була волосним селом, потім належала Грузьківській волості, на початку ХХ століття була у складі Лелеківської волості.

У 1917 - 1920 роках край пережив бурхливий період політичних перемін і лихоліття громадянської війни (з березня 1917 року – Українська народна Республіка, з січня - лютого 1918 року – радянська влада, з березня 1918 року - австро-німецька окупація, з квітня 1918 року - Українська Держава гетьмана Павла Скоропадського, з листопада 1918 року – Директорія УНР, із січня - лютого 1919 року – знову радянська влада, у травні 1919 року - григор'ївці, махновці тощо, у червні - знову ж більшовики, із серпня 1919 року - денікінці, і тільки у січні-лютому 1920 року вже остаточно встановилася радянська влада). 1923 року в селіОбознівці Єлисаветградського округу було організоване перше колективне господарство, яке називалося "Новий світ".  1 липня 1965 року Обознівка ще знаходилася у складі Лелеківської селищної ради, а вже станом на 1 березня 1966 року навпаки – селище Лелеківка разом із селищем Новим і селом Катеринівкою, входили до складу Обознівської сільради.  У 1960-х - 1980-х роках в Обознівці знаходилася центральна садиба колгоспу ім. Щорса (4689 га сільськогосподарських угідь), який спеціалізувався на виробництві молока та овочів. 9 колгоспників були нагороджені урядовими

нагородами. В Обознівці народився український фольклорист і музикознавець А.М.Конощенко (Грабенко, 1857-1932).  1 грудня 1991 року село Обознівка разом з іншими населеними пунктами УРСР шляхом народного вибору на Всеукраїнському референдумі стала частиною незалежної держави Україна.

Після того як село звільнили від окупації, тут знову Обознівка стала ценром сільської ради, до якої ввійшло й село Катеринівка.

Про історію цього села також цікаво довідатись.Така чарівна назва має декілька назв. За переказами старожилів, цим краєм у XVІІІ ст. проїзджала російська імператриця Катерина, на честь якої названо поселення.

Та найбільш поширена версія слідуюча. У 1752 році переселенці із Балкан на чолі зіз генералом Хорватом прибули на береги річки Інгул служити Російській імперії та освоювати нові землі. Серед них був поручик Димитров, який привіз із собою багато чоловіків та жінок. Йому була виділена земля, яка нині називається Грузька. З кожним роком його володіння розширювалися, будувалися хутори. Ці землі він називав в честь своїх дітей. Одне з них і дістало назву Катеринівка (в честь його доньки).

Це поселення було найменшим і розвивалось повільно. Та ситуацію врятувала вогнетривка глина, родовище якої виявив англійський підприємець. У 1887 році офіційно відкрито Катеринівське родовище (каолін).

З 1948 року почали будуватися будинки, в які оселялися катеринівці.

Слайд 3.

От тому і поселення, яке заснували давні люди, назвали Обознівка і Катеринівка, а звідти з часом і прийшла назва .

Сьогодні ми з вами здійснимо уявну мандрівку від школи по нашому селищу. Отже, рушаємо…

Зупинка 1. Річка Грузька. Слайд4.

Зупинка 2. Центральна вулиця. Слайд 5.

Центральна вулиця Обознівки – вулиця імені Миколи Щорса.А Катеринівки – Вулиця Південна.

Хтотакий М.Щорс?

Також знаходиться будівля селищної ради. Є серед нових будинків центральних вулиць і досить старі, тому вони є «німими» свідками минулого нашого селища і, напевне, добре пам'ятають і мирні часи і роки воєн.

На якій вулиці живете ви ? (відповіді учнів)

Зупинка 3. Пам’ятники Загиблих Воїнів, видатні люди. Слайд 6.

Наше з вами завдання, діти, вберегти те, що залишилось для майбутніх поколінь, а також вивчати , щоб добре знати минуле свого народу.

Борис Вінтенко народився 25 липня 1927 року в селі Обознівці Кіровоградського району Кіровоградської області в селянській родині. Цікавитися мистецтвом почав ще з дитинства. У 1941 році вступив на живописно-педагогічне відділення Одеського державного художнього училища імені М.Грекова, яке закінчив у 1948 році. Його вчителями тоді були Є.Буковецький, Т.Фраєрман, М.Павлюк. 

Повернувшись до Кіровограда, працював керівником художнього гуртка обласного Палацу

піонерів. Декілька вихованців Бориса Вінтенка стали згодом відомими художниками. Серед них – визнаний лідер українського необароко, наш земляк – Юрій Луцкевич. 

Наші учні навчаються в школі мистецтв, де вчителює син Юрія Борисовича.

Слайд 7.

Зупинка 4. Духовні центри селища.

Слайд 8

Підтримують та возвеличують наші душі духовні центри: в будівлі старої школи знаходиться церква.

Сюди ми і наші рідні приходимо у неділю, свята, щоб попросити у Ісуса , Діви Марії, наших Ангелів-охоронців здоров'я, Божої помочі у всіх наших сподіваннях.

Зупинка 5. Культурно-освітні заклади. Слайд 9.

В Обознівці та Катеринівці працюють селищні бібліотеки, Будинок культури, дитячий садок, школа, дитячий майданчик «Лілея» 

Зупинка 6. Підприємства села. Слайд 10.

Фізкультхвилинка.

ІV. Узагальнення і систематизація набутих знань.

Гра « Незакінчене речення»

Моє селище називається…..

Центральна вулиця селища…. Я живу на вулиці….

Поруч зі мною живуть….

Шифрограми-кругограми.

№1 Ключ: читати через одну букву за рухом годинникової стрілки, починаючи з виділеної літери.

С А В Р Й Й І К Н А Й Й Е В Р И З У І Н А Б Д

(Не забувай свій рідний край)№2 Ключ: читати через дві букви за рухом годинникової стрілки, починаючи з виділеної літери. К Я А

З Р Т В Й Р Й А Т І И І А Й И Д Н Д Д Ж (За рідний край життя віддай)

Технологія «Асоціативний кущ» Слайд 11.

Діти ! Що ви уявляєте, коли чуєте слова Обознівка, Катеринівка ?

Гра «Що віддаси Землі рідній».Діти стають парами, беруться за руки, шикуються ланцюжком один за

одним. Один учень – ведучий. Перша пара звертається до нього із словами: «Якщо хочеш бути зі мною, що віддаси Землі рідній?»

Ведучий повинен сказати, що він зробить для Вітчизни, коли виросте, наприклад: посадить сад, збудує гарний будинок, буде пекти смачний хліб, намалює багато чудових картин тощо. Після його відповіді всі піднімають руки, і ведучий проходить під піднятими руками. Проходячи, він вибирає кого-небудь із будь-якої пари і веде його за собою. В кінці ланцюжка вони утворюють нову пару. Той, хто залишився без пари, стає ведучим, і гра продовжується далі.

V. Підсумок уроку.

Зроби свій край ще кращим.

Посади деревце чи кущик. Зроби годівничку для птахів. Прибери подвір’я біля свого будинку. Розчисти джерельце. Позбирай сміття біля ставка чи річки.

1. Плакат «Моя країна – квітучий диво-сад».Запропонуйте дітям вирізати з кольорового паперу красиві улюблені

квіти та прикріпити їх по всій території карти Кіровоградщини.Дії учні супроводжують словами-означеннями, якою для них є Вітчизна

(наприклад: «Моя Батьківщина добра, радісна, мирна, безпечна, процвітаюча, щаслива, мудра, щира, доброзичлива, красива…»).

Гра «Мікрофон» Що вам найбільш запам'яталося з нашої мандрівки ? Чи сподобався вам урок ? 

Горлова Л.В., вчитель початкових класів Катеринівської ЗШ І-ІІІ ст.

Тема: Кіровоградщина – рідна моя сторона (урок для 4 класу)

Мета: поглибити знання дітей про нашу Кіровоградщину, її історично-географічне минуле та досягнення сьогодення, пам’ятки архітектури; продовжити ознайомлення учнів з історією виникнення рідного села Катеринівки та його багатствами, формувати національну свідомість; розвивати пізнавальний інтерес; сприяти вихованню почуття любові до рідного краю, повагу до людей праці.

Обладнання: карта України та Кіровоградської області, презентації «Кіровоградщина – перлина степу» та «Моє село Катеринівка», ілюстрації, фотографії, картки із завданням для індивідуальної та групової роботи.

ХІД УРОКУІ. Організація класу.1.Привітання. 2.Поздоровлення з Днем знань.3.Фонограма «Школярія».

Пролунав і стих дзвінок, починається урок.Він і перший, і цікавий, бо гостей зібрав чимало –Тож і ми часу не гаймо - вже роботу починаймо!

П. Створення ситуації успіху.— Прочитайте вірш.Куди не глянь, де не спитай,І кожен скаже:Рідний край – Об’ємна моя сторона,Велика, бо вона моя.Ошатна квітами земля,Гляди, вона така одна!Ріднішої ніде нема!А ще я називаю її рай,Де красить все: степи і гай,Щиросердечні люди знамениті,Надра багаті, чорноземи ситі,А ще, бо тут родилась я і вся моя рідна сім’я! Л. Горлова

— Про що говориться у вірші? (Про Кіровоградщину.) — Як інакше можна назвати цей вірш? (Акровірш)— Чим цікаві для нас акровірші? (Коли скласти перші букви кожного рядка, утворюється слово.)— Яке слово утворилося? (Кіровоградщина.) В якій державі знаходиться? (Україні)

Фонограма «Починається день». Перегляд фотографій.

— Тож, напевно, ви здогадалися, про що йтиметься мова на нашому першому уроці? (Про нашу Батьківщину.)

Ш. Повідомлення теми і мети уроку.— Тема нашого уроку: "Кіровоградщина – рідна моя сторона". Ми з вами будемо подорожувати нашим рідним краєм і частково зупинимось і в рідному селі Катеринівка. Ви багато чого дізнаєтесь нового. Тому сіли рівненько і уважно слухайте.

IV. Актуалізація знань учнів. «Мозковий штурм»

— Кожна людина найбільше любить той край, де народилася і живе. Кожен пишається своєю рідною землею. Завжди хоче сказати про неї найкраще. А ми попробуємо її змалювати словесно. (Учні по черзі розповідають слова, вчитель записує на дошці.)

V. Вивчення матеріалу.1.Розповідь вчителя. Презентація «Кіровоградщина – перлина степу» за планом:

Історико-географічна довідка (за картоюУкраїни); Промисловість; Сільське господарство; Транспорт і зв’язок; Споживчий ринок; Освіта; Охорона здоров’я; Культура і спорт; Пам’ятки архітектури.

2. Бесіда за прослуханим з презентації.

3. Робота в парах. (Розмістити малюнки, відповідно до теми).

Промисловість Сільське господарство Транспорт

Зв’язок Споживчий ринок Охорона здоров’я

Освіта Культура і спорт Пам’ятки архітектури

Фонограма « Україно моя!..»

4. Поетичний аукціон.— Діти, а які ви знаєте вірші про Батьківщину? Можливо хтось склав свій вірш про наше село? (Діти розповідають напам’ять вірші про Батьківщину).

Різні в світі є країни, Але є одна країна – Різні люди є на світі, Найрідніша нам усім – Різні гори, полонини, Катеринівка прекрасна, Різні трави, різні квіти. Нашого народу дім.

У всьому світі кожен зна — Є Батьківщина лиш одна. І в нас вона одна-єдина —Кіровоградщина любима.Тут народились ти і я,Тут прожива наша сім’я.

5. Перегляд презентації «Моє село Катеринівка».

6. Творче завдання «Продовж речення». (Індивідуальні картки.) Моє рідне село називається … (Катеринівка). Його засновником був поручик… (Димитров). Першим забудовником сучасного села став … (Іван Петрович Крутенко). У селищі є…, …, …, …. (Двоповерхові будинки, велика школа, дитячий садок, магазин, аптека…). Протікає річка … (Грузька). За селом існують кар’єри по видобутку вогнетривкої глини, яка називається … (каолін). Займається добуванням глини підприємство… («Кіровоградське рудоуправління»). Моє село дуже гарне навесні та влітку, коли цвітуть різними барвами …, …, …. (назви квітів). Я …(люблю) свій рідний край.

VІ. Фізкультхвилинка. Батьківщина – рідний край: поле, річка, синій гай.Любо стежкою іти. Тут живемо я і ти.7. Дослідницька робота. (Учні переглядають карту Кіровоградщини і визначають, які тут знаходяться населені пункти)

Знайдіть на карті своє село. Які є поруч інші села? Які тут є міста? Яке головне місто Кіровоградщини? Де воно розміщене на карті Кіровоградської області?

8. Практична робота в контурних картах. (В групах). Помітьте головне місто Кіровоградщини, своє село, обведіть рубіж нашої

області.

VІІІ. Підсумок уроку. Ми пишаємося своєю рідною землею. Безмежні простори, родючі ґрунти, різноманітні корисні копалини, сучасні міста, мальовничі села, повноводні ріки та озера, багаті ліси, а найбільша цінність - добрий, працьовитий український народ. Я впевнена, що ми побудуємо краще майбутнє, де світ буде добрим,

справедливим, радісним, даруватиме дітям і дорослим щасливе життя.— А зараз, на своїх квіточках напишіть побажання для нашої Батьківщини. — Якою б ви хотіли її бачити в майбутньому?

Фонограма «Країна мрій».( Діти записують на квіточках і прикріплюють на свої карти, озвучують).

Красивий, щедрий, рідний край,І мова наша солов'їна.Люби, шануй, оберігай

Усе, що зветься Україна!

Мокряк Н.М., педагог-організатор Крупської ЗШ І-ІІІ ст.

Тема: Моє село на карті області (урок для 4 класу)

Мета: Вчити учнів користуватись картою, знаходити на ній населенні пункти Крупської сільради; розширювати знання дітей про історію свого села; розвивати почуття гордості за свій край, за своїх батьків та односельців; виховувати любов до природи та культури рідного краю, господарських надбань народу.

ТИП УРОКУ: урок вивчення нового матеріалу.

ОБЛАДНАННЯ: карта області, план Крупської сільської ради, портрети

визначних жителів села, слайдова презентація «Крупське – найкраще у світі

село».

Х І Д У Р О К У

I.МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УЧНІВ

Читаю вірш М.Драй-Хмари

Бреду обжінками й житами

Кругом волошки й дикий мак,

А гони вбік – біжать ланами,

Переливається байрак.

Не диха вітер. Сонце - в плечі.

По межах де буя пирій,

Стрибають коники, й щебече

Десь жайворонок угорі.

І в сяйві все палає й мліє,

А в далині де небосхил

З землею злився, бовваніють

Горби смарагдових могил.

- Гарно автор описав свою Батьківщину? На сьогоднішньому уроці ми з

вами поговоримо про своє рідне село, про його красу і велич, дізнаємося де

воно знаходиться на карті. На наступних уроках будемо говорити про людей

нашого села, про те яким чином наші односельці прославляють наш край і,

можливо, напишемо такого ж гарного вірша, або твір про своє рідне село.

II.СПРИЙНЯТТЯ Й ЗАСВОЄННЯ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ

1. Вправа «Інтерв’ю»

-До нас прийшов кореспондент і хоче взяти інтерв’ю для статті в газету.

Стаття буде називатися «Крупське – найкраще у світі село».

-Де знаходиться Крупське?

-Як знайти його на карті? Що не знаєте? Ну тоді уважно слухайте і

запам’ятовуйте.

2. Розповідь учителя

І С Т О Р І Я М О ГО С Е Л А

Село Крупське розташоване в центрі Кіровоградської області на північний захід від Кіровограда. Входить до складу Крупської сільради. Село розкинулося на обох берегах річки Сугоклеї. В селі мешкає більше 500 чоловік десяти національностей: українці, білоруси, німці, молдовани, росіяни, євреї та ін..

Переважна більшість віруючих – православні. Діє громада євангелістських християн баптистів(з1864р.)

Початок німецької колонізації Єлисаветградщини припадає на 1787 рік, коли російським урядом з околиць Данцигу (Пруссія) було викликано 910 осіб(510 чоловіків І400 жінок). З них 21 сім'я в 1792 році поселилась в околицях Єлисаведтграда, заснувавши колонію Альт Данціг (Старий Данціг).

Точної дати приїзду перших поселенців визначити не вдалося. Це сталося близько 1792р.

Розмістилося село в мальовничому місці на березі річки Сугоклея. Лівий берег назвали Старий Данциг в пам’ять про свою історичну Батьківщину Правий берег заселили трохи пізніше і назвали Ахтове,в честь заможнього німця Ахта. Після смерті Ахта село перейменували в Карлівку, в честь внука господаря млина та навколишніх земель. За переказами, німці, які заселили Карлівку, були шведського походження.

До цього часу в селі існує церква християн-баптистів. На місці колишнього Карлівського водяного млина збудований в 1956р. електромлин.

Один з переселенців був ковалем, він збудував кузню, де не лише підковував коней, а і виготовляв різний сільгоспінвентар.

Його нащадки брати Грін у 1929р. полишили дідове ремесло, старший Якоб поїхав до Канади, а молодший Еммануїл Грін почав вирощувати хліб. Кузня занепала. Його внуки та правнуки до цього часу живуть у селі.

Про ті далекі часи збереглося мало переказів. Більш детально вдалося встановити історію села починаючи з 1923р.

В цей час в с.Старий Данціг збудували цегляну школу, лікарню.В 23-му році було організовано Ст.Данцігську сільську раду, головою був

обраний Штольцер, пізніше – Нєміровський Ізраіль Моїсеєвич. Першим головою Карлівської сільради було обрано Котолупенка.

В Старому Данцігу створили колгосп "Das neue Dorf", головою якого був Грановський А.Г. В Карлівці першу артіль було створено 20 липня 23-го року, артіль називалася «Свобода», членами артілі були: Каретний П., Ігнатьєв М., Царенко П., Каретний І., Теся Н. та Каретний К.

Про сьогодення нашого села поговоримо на наступних уроках. Ми згадаємо хто і яким чином прославив наше село не лише в районі та області , а і в Україні та світі.

3. Робота з картою області та планом села з елементами розповіді.

4. Перегляд слайдової презентації «Крупське – найкраще у світі село».

ФІЗКУЛЬТХВИЛИНКАВстаньте, діти, посміхнітьсяЗемлі рідній поклонітьсяЗа щасливий день вчорашній.І до сонця потягніться,Веретеном покрутіться,Раз присядьте, два присядьтеІ за парти тихо сядьте!

5. Гра «Телебачення»- На телебаченні готують передачу про наше село, щоб ви розказали про

свій рідний край з екрану телевізора?- Рогляньте портрети жителів нашого села, серед них є ваші дідусі і бабусі.

Що ви про них знаєте, розкажіть всім.III. ЗАКРІПЛЕННЯ

1. Словесне малювання

- Закрийте очі, уявіть собі улюблений куточок Крупського. Подумайте і одним реченням розкажіть, за що ви любите цей куточок рідної землі. 2. Робота з кросвордом- Якщо правильно дамо відповіді на запитання кросворду то прочитаємо

назву нашого краю:1. Як раніше називалося село на правому березі Сугоклеї?2. Як раніше називалося село на лівому березі Сугоклеї?3.Як називається вулиця, що однією стороною заходить далеко в поле?4.Як називається річка, що протікає через наше село?5.Як називається підприємство нашої області, що випускає найсмачніші

сосиски?6.Назвіть вулицю на якій проживає найбільше молоді.

7. Назвіть вулицю на якій розміщена наша школа.

(Наш край - Кіровоградщина)

IV. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

-Я думаю, що кожен з вас уже зміг би дати інтерв’ю кореспонденту для

статті в газету, а тому дома виконаєте вправу «Замітка в газету». На окремому

аркуші написати замітку в газету, в якій розповісти про своє село(6-7 речень).

Вишняківська ЗШ І-ІІІ ст.

Урок-подорож «Мій рідний край, моя Кіровоградщина» Навчальний проект для учнів 1-4 класів

І.Визначення теми та завдань проекту Мета дитячого колективу Педагогічна мета

Дізнатися якомога більше про свій рідний край, відомих людей Кіровоградщини

Поглибити знання учнів про історію рідного краю, розвивати у дітей бажання творчого пошуку, виховати

гордість за свою батьківщину

Девіз уроку:«Ми всі живемо історією, історія живе поміж нас.»Ключові питанняЩо тобі відомо про історію Кіровоградщини ?Тематичні питання*Де розташована Кіровоградська область?*Які ти знаєш районні центри Кіровоградської області?* Які річки протікають у Кіровоградській області?* Які народи проживають на території Кіровоградщини?* Які ти знаєш історичні пам’ятки розташовані на території Кіровоградської області?Змістові питання

- Коли заснована Кіровоградська область?- Які видатні люди проживали на Кіровоградщині?- Що ти знаєш про геральдику Кіровоградської області?

Обладнання: геральдика Кіровоградщини, географічні карти України та Кіровоградської області, фотографії відомих людей та історичних пам’яток, комп’ютер. План проекту І. Етап - допроектна підготовкаІІ. Етап – пошуковий ІІІ. Етап – узагальнюючийІУ. Етап – захист проекту.Тривалість проекту: 1 місяць

Хід роботиІ .Допроектна підготовкаЛист від Мудрої Сови Любі, діти!

Вітаю вас із закінченням начального року та початком літніх канікул. Почувши про те, що ви розпочинаєте пошукову роботу про Кіровоградщину, хочу запропонувати вам наступні завдання. Це допоможе вам поглибити знання про наш чудовий степовий край. Але це стане можливим лише тоді, коли знання ваші будуть міцні. Успіху Вам! Тітонька Сова.

ІІ. Розподіл доручень, отримання завдань (31 травня):Група «Географи» - на карті України знайти і позначити кордони Кіровоградської області та її райони.Група « Історики» - знайти історичні відомості про створення кіровоградської області, геральдику.Група «Знайки» - знайти цікавинки про Кіровоградщину..Група «Народознавці» - скласти розповідь про населення Кіровоградщини, його колоритність.Група «Мистецтвознавці» - підготувати та провести заочну екскурсію по видатним місцям Кіровоградщини.Емоційне налаштування( Група дітей читає вивчені напам’ять вірші про Кіровоград та Кіровоградщину.)ІІІ. Захист проекту (1 вересня).Вступне слово вчителя.

Ми всі живемо історією, історія живе поміж нас. Вона з’єднує нас як ниточка, з людьми, які жили перед нами і будуть після нас. Пам'ять – нескінченна книгу у якій записано все: І ЖИТТЯ КРАЇНИ, І ЖИТТЯ ЛЮДИНИ. Ми з вами протягом місяця працювали над проектом про наш рідний край – Кіровоградщину. Настав час звітувати про виконану роботу .

Група «Географи»

1 учень.Кіровоградщина - край, який лежить у самому серці України. Край, багатий не тільки на природні ресурси, але й щедрий на талановитих людей! А ще Кіровоградщина - область таємниць і загадок. Як відомо, Кіровоградська область (разом із Запорізькою) вважається батьківщиною козацтва.

2 учень. Кіровоградська область - область центральної частини України. На півночі межує з Черкаською, на північному сході з Полтавською, на півдні і південному сході з Дніпропетровською, а також із Миколаївської та Одеської областями, а на заході з Вінницькою областю.

3 учень.Область розташована в центрі України, у межиріччі Дніпрa й

Південного Бугу в південній частині Придніпровської височини. Практично вся територія області знаходиться на правому березі Дніпра. Примітно, що в селищі Добровеличківка розташовується геометричний центр України. Площа області складає 24,6 тис.км ² (4,1% загальної території України). Протяжність із півночі на південь - майже 148 км, із заходу на схід - 335 км.

4 учень.У північній частині області переважають чорноземи: малогумусні з вмістом гумусу 5,0% і середньогумусні із вмістом гумусу трохи більше 5,5%. Для південно-східних районів характерні чорноземи, середньо-і малогумусні, а в південній частині - малогумусні чорноземи.

5 учень. Область налічує 21 адміністративний район, 12 міст, з яких 4 – обласного підпорядкування (Кіровоград, Олександрія, Світловодськ, Знам’янка), 26 селищ міського типу, 1010 сільських населених пунктів. Обласний центр – Кіровоград з населенням 246 тис. осіб. Найбільші міста – Олександрія, Світловодськ.

6 учень.Область розташована в центрі України, між річками Дніпро та Південний Буг, у південній частині Придніпровської височини. Рельєф території рівнинний на Придніпровській низовині і хвилястий – на Гірського Тикича, Росі, Інгулу, Інгульця, Саксагані й інших річок. Більшість Придніпровській височині.

Група « Історики»

1 учень.Кіровоградська область створена 10 січня 1939 р. Її площа становить 24,6 тис. кв. км (4,1% від території України).

2 учень.Чисельність населення — 1183,8 тис. чоловік (2,4% населення України), у тому числі міське населення — 724,5 тис. чоловік (61,2%), сільське — 459,3 тис. чоловік (38,8%). Щільність населення — 48,7 чоловік на 1 кв. км. 3 учень.У регіоні існують досить різноманітні запаси корисних копалин: буре вугілля, горючі сланці й торф; рудні — залізисті кварцити; нікелево-хромові руди; кілька уранових родовищ, нерудні — графіт, будівельні й оздоблювальні матеріали. Але всі вони незначні по своїм обсягам.

4 учень.Сучасна Кіровоградчина була частиною тієї території, у межах якої на рубежі XV- XVІ століть зародилося козацтво. Але поява великих населених пунктів зв’язана з серединою XVІІІ століття, коли на місці нинішнього обласного центру з’явився форт Святої Єлизавети.

5 учень.Прапор Кіровоградської області затверджений 29 липня 1998р.

Прапор Кіровоградської області являє собою прямокутне полотнище зі співвідношенням сторін 2:3, що складається із двох вертикальних рівновеликих смуг малинового й жовтого кольору. У центрі малинової смуги жовтий орел (основний елемент герба області).

6 учень.Герб Кіровоградської області являє собою щит малинового кольору з орлом, обтягнутий колоссями пшениці зі стрічкою, на якій є напис: "З добром до людей". Угорі щита розміщається Герб України - тризубець у

фігурному литті. Орел на гербі іменується "скіфським". Саме таке прадавнє зображення орла було виявлено археологами на території області. Малиновий колір щита - символізує козацтво, а жовтий - багатство землі.Група «Знайки»

1 учень. У місті Помічна є унікальна водонапірна гіперболічна вежа, побудована в 1933 році за проектом Шухова. Таких веж у світі збереглося всього 6. У 1944, під час відступу, німці хотіли підірвати вежу - підклали вибухівку під усі чотири опори й одночасно підірвали. За свідченнями очевидцем, вежа підлетіла вгору десь на метр, зависла в повітрі й опустилася на свої ж опори. А головне - після невеликого ремонту знову працювала! За 70 років 30-метрова вежа не змістилася на жоден міліметр!

2 учень. У 1991 році Олександрійський Народний музей Миру був занесений до Каталогу Міжнародного Центру юнацького туризму (Лондон) як один із найбільш цікавих оглядових об'єктів Європи. Музей Миру - єдиний на Україні й один із 15 музеїв такого напрямку на планеті Земля. Профіль музею - історичний. У фондах музею Миру близько 8 тисяч експонатів. Бібліотека музею налічує близько 2000 книг.

3 учень. Неподалік від Кіровограда, в Чорному лісі, розташоване зовсім унікальне озеро, глибину якого досі виміряти не вдалося. І влітку, і взимку вода в Чорному озері, яке насправді називається Берестовате, абсолютно холодна! Головна «пам'ятка» водойми - золотий карась, який нібито тут водиться. Кажуть, ця риба сліпа, а тому, хто її зловить або хоча б побачить, відкриється шлях до скарбів, похованих на самому дні. І ще один феномен озера - так звані плаваючі острови. Це невеликі ділянки суші з травою й деревами, постійно мігрують і змінюють своє місцерозташування. На них цвітуть орхідеї, яких, до речі, немає більше ніде в степовій Україні.

4 учень.У ста кілометрах від Кіровограда в Устинівському районі існує разюча знахідка археологів - Монастирище, яке є давнім язичницьким урочищем, де багато років тому проживали трипільці. Це місце тепер називають кіровоградським Стоунхенджем. Уся споруда вимощена величезними прямокутними кам'яними блоками й за формою нагадує зрізану піраміду з пласким верхнім майданчиком. Особливо вражають розміри кам'яних блоків. Виникає питання: хто й за допомогою яких механізмів вирізав ці брили, як пересував і складав їх?

5 учень.Цікава історія заснування району м. Кіровограда - Новомиколаївки. Один із засновників заводу "Червона Зірка" Роберт Ельворті вирішив побудувати для своїх робітників житло. Кожен із робітників на заводі мав формений кашкет із певним номером на ньому. І ось, коли Роберт Ельворті, оголосивши про будівництво житла, сів у свою машину та поїхав на місце

майбутнього поселення, робітники, із великої радості, бігли за машиною, підкидаючи вгору кашкети.Там, де кашкет падав на землю, і були закладені будинки для кожного робітника. Місце визначали за номером на кашкеті.Група «Народознавці»

1 учень.Населення області становить-1004,0 тис.осіб. (2,2% населення України). Сільське населення - 380,5 тис. осіб, міське - 623,5. Середня щільність - 45,3 осіб/км ² при 80 осіб/км ² по Україні в цілому.

2 учень.Територія Кіровоградської області була заселена людьми ще за давніх часів. Найдавнішим з відомих за своєю назвою народів, що тут жили з 11 ст. до н.е., були кіммерійці.

3 учень.В області проживають представники майже 90 національностей. Українці становлять 85,3%, росіяни - 11,7%, представники інших національностей - 3% населення. Значна частина росіян проживає в промислових містах на сході області й у самому Кіровограді. Населення віддалених сільських районів для спілкування використовує суржик, розуміючи як російську, так і українську мову (диглосія), проте в області досі зберігаються мононаціональні села, де спілкування відбувається російською, молдавською, болгарською мовами.Група «Мистецтвознавці»Учениця читає вірш у музичному супроводі Золотий Кіровоградський краю! Батьківщини частка степова! Я для тебе пісню заспіваю Свої щирі і прості слова. То ж дзвени, мій краю, зерном пшениці, Щоб про Ятрань, про Дніпро і Вись, Про людей, про землю – степовицю Пісні радістю дзвінкою налились.

1 учень. Степовою перлиною України називають Кіровоградщину – багату родючими ґрунтами, славну працьовитими людьми. Iсторія Кіровограда і Кіровоградщини пов’язана з пам’ятними подіями та іменами уславлених людей. Тут проходив колись військову службу ватажок селянських визвольних походів Є.Пугачов. Був у наших краях О.Суворов та М.Кутузов – полководці. У Єлизаветграді бували герої Великої війни 1812 року М.Раєвський та Д.Давидов, декабристи Е.Оболенський, поети О.Пушкін, Т.Шевченко, А.Міцкевич.

2 учень. Єлизаветграду судилось стати колискою українського професійного театру. Біля його витоків стояли корифеї національної сцени: М.Кропивницький, I.Карпенко-Карий, М.Садовський, М.Садовська-Барріонтті, П.Саксаганський.

3 учень. Візитною карткою області стали театр української музики, пісні і танцю "Зоряни", народна артистка України Антоніна Червінська, дитячий зразково- художній хореографічний ансамбль "Пролісок" обласного ліцею мистецтв (яким керує народний артист України, професор Анатолій Коротков), заслужений ансамбль народного танцю України «Ятрань» (керівник заслужений працівник культури Василь Босий), Бобринецька хорова напела (художній керівник Ніна Матюхіна) та багато інших.

4 учень. Славна талантами Кіровоградщина. Багато талановитих поетів дала наша земля світу. Це поети – земляки: Д.Iванов. В.Гончаренко, П.Біба, Бровченко, Л.Народовий, В.Базилевський, А.Корінь.

5 учень. Як не згадати українського педагога В.О.Сухомлинського, який народився у селі Василівка на Кіровоградщині. Для наймолодших він написав біля 1500 художніх мініатюр – казок, оповідань, легенд, притч, новел.

6 учень. I шануємо ми Його ім’я величне. Він навчив поважати Казковий цей світ дітвори.

7 учень. Василь Олександрович Сухомлинський прожив всього 52 роки «Людина,- стверджував великий педагог,- народжується на світ не для того, щоб зникнути безслідною пилинкою. Людина народжується, щоб лишити по собі слід вічний». Дійсно, вічний слід лишив на землі В.О.Сухомлинський.

8 учень. I дзвенять, дзвенять пісні на берегах Ятрані, Висі, Бугу і Iнгулу,

Синюхи і Дніпра. I багато з них розповідають про історію нашого краю. Адже жодна з них не може порівнятись глибиною і чарівністю з однією написаною книгою – великою книгою народної пам’яті – книгою пісень, дум, переказів та легенд. Iз покоління в покоління як найбільшу коштовність, як зброю і плуг, хліб і вогонь, передають наші земляки перлини народної творчості. А з розвитком науки, культури і літератури це багатство поволі спіткалося в спільну духовну скарбницю всього українського народу. I кожен, хто доторкнеться серцем до народних легенд і переказів про отчу землю, пройметься ще більшою любов’ю до рідного краю, до свого народу.

В світі є краї багаті, Та дорожчий той, де в хаті Слухав ти пісні матусі, Де зостались кращі друзі, Де спинався ти на ноги, I куди тебе дороги Знов ведуть, немов до Рима, Де душа твоя незримо Вже давно перебуває,- Кращих бо країв немає… Для одних то – сиві гори, Для онаких – синє море, А для нас, синів козацьких,- Спів степів Кіровоградських.

9 учень. (читає слова на фоні слайдів - пам’яток архітектури Кіровоградщини) Перші життєві університети тут проходили поет Д.Бєдний, Ю.Яновський, драматург I.Микитенко. по нашій землі, охопленій воєнним полум’ям пройшли фронтові шляхи багато письменників: М.Алексєєва, О.Гончар, Б.Полевой, В.Биков, Є.Долматовський, В.Козаченко.I закономірно, що історія краю знайшла широке відображення в багатьох художньо – документальних, прозових та поетичних творах. Значну кількість своїх творів присвятили рідному краю і письменники – земляки.

Давайте з ними познайомимось. Ю.I.Яновський – український письменник. Народився він у селі Майрово, що поблизу Нечаївки, потім вчився і жив у Києві. Багато своїх творів присвятив рідній землі, своєму степовому краю. Такі твори – «Вершники», «Мир», «Дума про Британку», «Майстер корабля», п’єса «Дочка прокурора», відомі не тільки нашим читачам, але й за кордоном. У своєму романі «Вершники» він зображує події громадянської війни в нашому краї «…Загони зіткнулись в рідному степу під Компаніївкою». Він був співцем степу. В Нечаївці бережуть пам'ять про письменника, там створено музей Ю.Яновського. Д.Бєдний писав вірші, байки, пісні, епіграми.

В родных полях – вечерний тихий звон

Він так вміло відкрив Найцікавішу книжку I у душі дитячі так глибоко проник.

У Сухомлинського вагоме слово У серці нашім колосом зросло. I не струхнявіє воно ніколи, Бо несе в серце щастя і добро.

Слайди.

Свято-Покровська церква 1849 р.;

Онуфріївський парк 18 ст.

Краєзнавчий музей – приватний будинок у стилі модерн 1885–1905 р.;

Фортеця святої Єлизавети 18 ст.;

Комплекс лікарні Св. Анни Червоного Хреста 19-20 ст.;

Завод Ельворті

Комплекс кавалерійського юнкерського училища 19 ст.;

Використана література:"Кіровоградщина - перлина степу"(керівник проекту С.Негода)"Ти за мене, любове молись"(В.Шурапов)"Кіровоградщина"(фотоальбом)«Кіровоградщина. Історія рідного краю» За ред..: І.А.Козир.- Кіровоград: Імекс- ЛТД, 2012 «Розкажи онуку» № 4,8 2008 р.

Матеріали для Першого уроку в 5-9 класах

Щербина С.В., вчитель української мови та літератури Созонівського НВК

Тема. «Моє село – куточок України, де хочеться довічно жити…» Історія Созонівки у фактах і датах (урок у 5 класі)

Мета: вивчення рідного краю, його історії, культурної спадщини та природи; ознайомлення дітей із минулим рідного села; розвиток комунікативних компетентностей та формування навичок роботи з історичними джерелами та ілюстративним матеріалом; прищеплення почуття патріотизму і поваги до минулого та здобутків предків; виховання гордості за свою рідну землю.

Обладнання та інформаційно-методичне забезпечення: вірші, прислів’я, приказки, малюнки учнів школи; документальні свідчення про діяльність установ на території селища; документальні матеріали та фотоматеріали про діяльність відомих людей населеного пункту; альбоми, олівці; медіапроектор; епіграф.

Тип уроку: урок вивчення нового матеріалу.

Хід уроку

І. Створення емоційної готовності учнів.

1. Вступне слово вчителя.

Діти, ми з вами – мешканці села. Не знаю, як ви, а я дуже люблю ходити його вулицями. Особливо влітку. Найбільше мене приваблює Центральна. І не тому, що вона найкоротша у селищі. Тут немає багатоповерхівок, є лише ряд двоповерхових котеджів. Про кожний із них я б сказала народним прислів'ям: «У цьому дворку – як...» продовжте…(у вінку).

– Коли це прислів'я використовують, то що мають на увазі? (Красу будинку, подвір'я.)

– Що таке краса?2. Робота в парах.– Які асоціації викликає у вас слово «краса»?

– Обговоріть їх із сусідом по парті.– Створіть асоціативну схему.

Асоціативна схема

Краса – привабливість – досконалість – ідеал.

3. Словникова робота.

Краса - 1) Властивість, якість гарного, прекрасного. 2) Оздоба, прикраса кого-, чого-небудь; слава. 3) Гарна і приваблива зовнішність; врода.

4. Робота в групах.

– У чому ви вбачаєте красу? (Діти створюють власні проекти.)

ІІ. Вивчення нового матеріалу.

1. Звернення учителя до епіграфу уроку – вірша Л. Онищенко «Моє село».

Епіграф: Моє село – це пісня солов’їнаІ марево волошок синіх в житі.

Моє село – куточок України,Де хочеться довічно жити.

Моє село – садки рясні довколаІ річечки стрімкої бистрі хвилі,

І батьківське пшеничне поле,І люди роботящі, щедрі, милі.

Колись до цього золотого поляПовернуть всі мої земні путі.

Село моє, моя висока доле,Для мене ти – єдине у житті.

Такого гарного вірша створила колишня учениця нашої школи Люда Онищенко. Про все у ньому: і про красу навколишньої природи, і про щедрі пшеничні поля, де визріває багатий урожай, і про роботящих людей, що трудяться на дослідній станції. Можливо, серед них працюють і ваші рідні?Діти, а ви звернули увагу на те, наскільки красиве наше село? Чи готові здійснити уявну мандрівку його вулицями?

Отож, рушаймо.

2. Уявна мандрівка вулицями населеного пункту. (із демонстрацією малюнків учнів та фотографій куточків рідного села).

«Рідне моє село Созонівка… Розкинулося, розляглося і вздовж, і вшир, і впоперек на рівній низині, розділене невеликим ставком на два різних береги, два різних краєвиди. Асфальтоване шосе з міста Кіровограда веде до першого

берега, першого краєвиду – красивого селища з кількома рядами вулиць із чотири- та п’ятиповерховими будинками на них, адміністративними корпусами Кіровоградського інституту агропромислового виробництва УААН, магазинами, кафе, приміщеннями дитячого садка «Колосок», загальноосвітньої та музичної шкіл тощо. Коли ж проминеш селище та спустишся до уквітчаного вербами ставка, то очам твоїм відкривається інший берег – вулиця Набережна з одноповерховими будинками, садками та городами біля них. Така собі оаза сільського життя, куди можна потрапити, перейшовши через міст.

Ось так живописно переплітаються у моєму селі урбаністичні мотиви, стрімкий рух та мила сільська розміреність і впорядкованість.

Люблю блукати вулицями рідного села. Від автобусної зупинки починається найкоротша вулиця нашого селища – Центральна з рядом гарно впорядкованих двоповерхових котеджів. Кожен із них – неповторний, бо розповідає про характер і вподобання господаря. Ось будинок, веранда якого перевита виноградом, що створює затишок та тінь у спекотний літній день; а поруч – біля воріт іншої господи росте м’яким килимом вічнозелений барвінок; третій дім привітає вас двома білокорими березами, що поспускали свої віти аж до землі. А наступне подвір’я не можна не минути без посмішки, тому що це – дитячий садочок «Колосок». Вовтузиться малеча на ігрових майданчиках та каруселях, зосереджено щось будує на пісочницях, тупотить малими ноженятами на доріжках, обрамлених яскравими клумбами. Лунає дзвінкий дитячий сміх…

А закінчується вулиця Центральна приміщеннями кафе, продуктового магазину, що розміщені відразу за подвір’ям дитячого садка, та адміністративною установою Кіровоградського обласного державного проектно-технологічного центру охорони родючості ґрунтів і якості продукції «Облдержродючість». Мене завжди приваблюють невеликий парк та гарні клумби біля цього закладу. Тут влітку квітнуть мальви, яких, на жаль, нині не дуже часто побачиш коло українських садиб, хоч ця квітка є одним із символів нашого народу.

Далі повертаєш на одну з найдовших вулиць – Академічну і прислухаєшся до шепоту парку, що прилягає до двоповерхового приміщення Созонівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів, яка сховалася за рядом розлогих крислатих горіхів. Я люблю свою школу, учителів, бо тут навчають «розумного, доброго, вічного», тут спілкуються з тобою на рівних, відкривають цей непростий дорослий світ.

За школою – галявина казок, прекрасний витвір людської фантазії, де розміщені дерев’яні фігурки казкових героїв: кумедного ведмедика, мстивої Баби Яги, козака-характерника. Тут добре походити восени, коли під ногами шурхотить опале листя, ніби оповідаючи свої весняні та літні пригоди, або взимку, коли порипує сніжок і у місячному сяйві переливаються загадкові блискітки на фігурках. Якщо ж перейти спортивну площадку, що знаходиться за галявиною казок, то можна потрапити на вулицю Паркову – вулицю-довгожительку. Вона першою була закладена в нашому селищі. Тепер видається найзатишнішою. По обидва боки її ростуть великі каштани, котрі весною запалюють свої біло-рожеві свічки, а восени скидають на асфальт маленькі, схожі на зелених їжачків плоди, які повідують щось один одному своєю незрозумілою для людей азбукою: «тук-тук, тук-тук». За красенями деревами майже не видно чотири- та пятиповерхівок, медпункту, музичної школи, приміщення сільради, що розташовані на вулиці Парковій. А ще височить у кінці неї Будинок культури – великий, гарний, хоч облицьований сірою «шубою», як мені здається, багато втратив святкового й урочистого, а натомість постав звичайним та буденним.

Є на цій вулиці будинок, що завжди був цікавим для мене. Триповерхова споруда відома під назвою «дім Созона», колишнього пана. Немає на ньому ніяких архітектурних прикрас, тільки вікнами прозорими позирає він на тебе сонно. Іноді замислюєшся над тим, скільки пристрастей вирувало тут?! Адже за час свого існування він давав прихисток різним установам: від дитячого садка – до військового госпіталю. А тепер мої односельці вирішили, що буде тут церква, бо за всю історію існування село її так і не мало. До впорядкування споруди доклали рук небайдужі люди: і дорослі, і діти. Тиша та спокій тепер розлиті тут. Заколисує, наспівує щось величезний парк, що спускається від церкви до ставу.

Ось таке воно – моє село. З невеличкої вулиці постало й виросло до населеного пункту з майже двома тисячами жителів. І далі нарощує свою силу, і невідомо, де їй буде межа (вже кілька нових вулиць заснували мої односельці, отримавши присадибні ділянки). Так, нарешті і про земляків згадала, а то все вулиці, установи, будинки… Адже найголовніша краса в селі – це люди, трудівники, хлібороби.

Строкате, товкуче, неспокійне, з суворою думою на чолі звершує моє село свій велетенський труд. Дає хліб, трудячись днями і ночами, само себе перетворює, шукає іншу, нову досконалість.

Якою вона буде? Який дух знайде у ній свій вияв?

Хочеться, щоб це був дух господаря. Адже, коли на землі буде повнокровний хазяїн, намітиться таке бажане й необхідне моїй державі відродження, процвітання як міст, так і сіл – цих острівців народної моралі. І коли вдивлятимешся у майбутнє, то поставатимуть перед внутрішнім зором «широкії села, а у селах у веселих і люди веселі», як пророкував безсмертний Кобзар.»

3. Ознайомлення дітей із історією рідного села.

Задоволені мандрівкою? Вам сподобалася екскурсія? Хочу сказати, що нашим екскурсоводом була теж колишня учениця нашої школи Щербина Руслана, яка написала такий гарний нарис про місце, де народилася. Діти, а хто з вас цікавився, коли виник наш населений пункт? Ким був заселений? Чим займалося місцеве населення? Ці відомості є в документах. Із частиною з них я вас познайомлю.

«Скільки ж років Созонівці?»

«Стаття з такою назвою з’явилася 12 листопада 2004 року в районній газеті «Зоря» у відповідь на цю:

105-річний ювілей відсвяткувала нещодавно Созонівка Кіровоградського району / 11 вересня 2004 року/. Вперше за всю історію її жителі відзначали День села. Усіх, хто зібрався на майдані біля Будинку культури, привітав перший заступник голови райдержадміністрації С.І. Буряков. Із найкращими побажаннями перед созонівцями виступив сільський голова Ю.В. Телятник. Він також подякував усім місцевим підприємцям, які внесли свою частку в проведення святкових заходів, і запевнив, що відтепер День села відзначатиметься щорічно.

Концертна програма розпочалася виступом артистів обласного театру ляльок, які провели з дітьми різноманітні конкурси та ігри.

Гостями созонівців були Кіровоградський муніципальний духовий оркестр, аматорські колективи з Олександрії, Світловодська та місцевого Будинку культури.

Ті, хто прийшли на свято, могли посмакувати солдатською кашею, яку приготували військові кухарі з Канатового, та рибою, виловленою з сільського ставка.

У цей день відбулося урочисте відкриття музею села, експонати якому надали місцеві жителі.

/ С. Костенко, «Зоря», 18.09. 2004/

Пам’ятаю себе в той день: білява жвава п’ятикласниця разом із друзями весело грається з акторами лялькового театру в різні ігри, а потім щаслива біжить до мами, щоб похвалитися і перемогами в конкурсах, і призами. Зовсім не збереглася в дитячій голові річниця, яка тоді відзначалася, але святковий настрій тримався довго…

З того часу минуло два роки. Восени 2006 наш клас їздив на екскурсію до Львова, що урочисто відзначав 750-річчя від дня заснування.

Розповідаючи мамі про свої враження від перебування у старовинному місті Лева, я була в захопленні від того, як жителі дбайливо бережуть пам'ять про славетне минуле рідного краю. Мама погодилася зі мною, що в історії великих міст України дуже мало «білих плям», на відміну від маленьких сіл, рік заснування яких навіть встановити важко. І поклала переді мною статтю відомого в нашому районі краєзнавця В. Доценка. Вона була такого змісту:

Нещодавно созонівці відзначали 105-ту річницю заснування села. Починання, на мій погляд, дуже хороше: для них було влаштовано справжнє свято. Але чому 105, а не 150 чи не 180 років?

Созонівкам – півтора століття!

На карті Єлисаветградського повіту Херсонської губернії середини ХІХ століття можна побачити аж дві Созонівки: на лівому березі річки В. Созонівка, на правому – Н. Созонівка. Напевно, напис слід розуміти як Верхня та Нижня Созонівка, адже відповідно села й розташовані по річці, яка підписана теж Созонівкою.

До речі, про назву річки. Якось я був на семінарі з англійської мови в Созонівці і запитав кількох працівників школи, як зветься їхня річка. Вчителі були певні, що вона не має назви. А одна відповідь була оригінальною: «Це не річка, це – ставки».

Лозуватці-Созонівці – скоро 180 років!

Досліджуючи історію рідної Гаївки, я вивчав документи про своїх сусідів… З межової книги Єлисаветградського повіту села Пікінерної Аджамки Керасирського полку від 24 липня 1826 року можна дізнатися, що на північному заході аджамські володіння межували із землями села Лозуватки поміщика Самсона Васильовича Созонова. От і першоназва Созонівки – Лозуватка. І ймовірно – першоназва річечки в селі.

178 років – не межа для Лозуватки-Созонівки. Можна припустити, що заснування села лежить за позначкою у 200 років. У фондах Держархіву

Кіровоградської області є відповіді для краєзнавців. Дослідникам Созонівської Лозуватки буде, напевно, цікаво знати, що Лозуватка – один із найпоширеніших топонімів Запорозької Січі. Була ще Лозуватка судді Слободського козацького полку Григорія Івановича Бутовича (пізніше Різанових), «наступницею» якої є нинішня Гаївка. Є Лозуватка, що розкинулася між Оситняжкою та Северинкою. Гідронім Лозуватка є також у Федорівці й у Бережинці Новгородківського району.

Яку річницю святкуватиме Созонівка наступного року – 106-у, 179-у чи…? Слово за місцевими краєзнавцями. Їхній доробок буде дуже потрібний музею села.

/ В. Доценко, «Зоря», 12. 11. 2004 /

«Відповіді на поставлене запитання сьогодні я не знаю. До фондів Держархіву Кіровоградської області я доступу не мала», – з гіркотою пише тоді учениця 7 класу Щербина Руслана. Та юні дослідники попередніх років по крупиночці зібрали історичні матеріали, частина з яких є в нашому шкільному музеї, куди я вас із радістю запрошую.

4. Екскурсія до шкільного музею.

1-й екскурсовод: Село Созонівка було поділене на дві частини: Верхню і Нижню. В кожній із них був свій поміщик. У Верхній – Селіванов, син новогеоргіївського купця Василя Васильовича Селіванова, а в Нижній – Шульський.

Верхня Созонівка була заселена переселенцями з Росії. Селянські садиби розміщувалися на північному боці балки біля двох ставків, а економія пана – на південному.

2-й екскурсовод: За результатами перепису населення 1883-1885 років грамотних у селі було 3 чоловіки серед селян і 4 чоловіки серед поміщиків.

Населення становило 62 особи чоловічої статі і 74 – жіночої. В селі було 2 будинки і 23 хати.

3-й екскурсовод: У поміщика Селіванова було чотири сини. Він мав 924 десятини 2130 сажень землі, а всі селяни – 136 десятин 1200 сажень землі. Основним заняттям у селі було землеробство. Там, де знаходиться церква, був маєток Селіванова. На місці, де зараз школа, поміщик хотів збудувати церкву для своїх селян, але його задум із невідомих причин не здійснився. У центрі Верхньої Созонівки була побудована школа-чотирьохрічка.

4-й екскурсовод: У Нижній Созонівці поміщиком був Шульський. На відміну від Селіванова, він володів більшою кількістю землі і був значно багатшим. Ставлення його до селян було добрішим: позичав гроші, прощав борги. Селяни-кріпаки Шульського займалися скотарством, вирощували пшеницю, овес. За результатами перепису 1883-1885 років грамотних серед його селян було 12 чоловік, серед купців – 10. Маєток Шульського розміщувався на одному з пагорбів між Созонівкою і Густим Гаєм / так звана філія /. В роки Великої Вітчизняної війни будівля була спалена німцями. Помер Шульський у Єлисаветграді в роки громадянської війни.

5-й екскурсовод: У Селіванова і у Шульського були споруджені спеціальні печі, в яких обпалювали цеглу. Збереглися до нашого часу будівлі, які збудовані з цієї цегли /склади /.

6-й екскурсовод: Радянська влада була встановлена в 1920 році. В 1928-1929 роках на території села була сільськогосподарська колонія імені Робесп’єра. Вона мала 400 га землі.

У 1931 році пройшла колективізація. На території Верхньої Созонівки організували колгосп «Червоний колос», у Нижній Созонівці – «50 років Сталіна», у Густому Гаю – колгосп імені 1 Травня.

5. Виклад фактів про події у роки Великої Вітчизняної війни у Созонівці.

Діти, я думаю, що варто подякувати нашим екскурсоводам – нинішнім учням школи. Сподіваюся, що ви теж колись зможете скласти їм достойну зміну і з задоволенням будете проводити змістовні екскурсії для гостей нашого навчального закладу.

А зараз хочу перегорнути з вами ще одну сторінку історії нашого рідного села, яка теж досить віддалена в часі – більш ніж на півстоліття. Мова піде про грізні роки Великої Вітчизняної війни.

«Уклонімось низько до землі тим, хто в серці вічно буде жити!»

Мені привиділось, немов солдати,

Які не повернулися з боїв,

Не полягли, а залишились жити,

Перетворившись в білих журавлів, –

скільки б не лунала ця пісня, кожного разу переконуєшся у пророчій правдивості слів Расула Гамзатова. Справді, відлітають, мов журавлині ключі,

роки у вічність…Літа не зітруть у народній пам’яті світлі імена тих, хто віддав своє життя за Батьківщину.

Друга світова війна була найкривавішою у світовій історії. Україна – одна з тих країн, котрі зазнали найвідчутніших втрат.

Дорогою ціною дісталася перемога. Тож слава про неї не згасне ні через сто, ні через тисячу років…

… На початку серпня 1941 року німці зайняли Созонівку. Особливих руйнувань у селі не було, оскільки біля Кіровограда був розміщений німецький аеродром. У районі Нижньої Созонівки розташувалися казарми військових льотчиків.

Із перших днів війни населення Созонівки стало на захист Батьківщини. На території села діяв партизанський загін «За Батьківщину», штаб якого знаходився в Чорному лісі Знам’янського району. Місцеві жителі згадують навіть одного з поліцаїв – Олександра, який допомагав населенню, попереджаючи про облави та арешти. Завдяки йому жодна людина не була вивезена до Німеччини…

...5-6 січня 1944 року в результаті здійснення військами 2-го Українського фронту Кіровоградської наступальної операції частини 95-ої гвардійської і 110-ої дивізій визволили село Созонівку від німецьких окупантів. У маєтку Селіванова був розташований госпіталь, а пізніше – науковий корпус Дослідної станції.

6. Документальні матеріали та фотоматеріали про діяльність відомих людей населеного пункту.

Діти, я думаю, що вам добре відомо те, що приміщення, в якому в роки війни розміщувався госпіталь, тепер слугує церквою для місцевої громади. І кожного року ви у світлий День Перемоги – 9 Травня приходите до церковного парку, в якому знаходиться меморіал загиблим, котрі віддали свої життя за визволення нашого села.

Можливо, ви не всі цікавилися тим, скільки ветеранів Великої Вітчизняної війни проживає зараз у нашому селі. Їз усього четверо. Про одного з них у минулому навчальному році написала ваша однокласниця Дарина Щербина у рамках акції Укрпошти під девізом «Напиши листа ветеранові». Листа свого Дарина адресувала Трохимові Андрійовичу Дзюбенку – сивочолому дідусеві, котрий проживає в одному з нею будинку.

Він родом із нашого села…

«Про Велику Вітчизняну війну я зовсім мало знаю. Мій дідусь про неї не розказував, тому що був малесеньким дворічним дитям і нічого не пам’ятає про той час, коли рвалися бомби та вибухали снаряди. А бабуся взагалі народилася вже після війни. Та живе в нашому будинку дідусь Трохим – старенький сивочолий ветеран, котрий і розповів мені, який нелегкий шлях довелося пройти людям, що захищали рідну землю від загарбників.

Мій односелець – Трохим Андрійович Дзюбенко – знає і голод 1932-1933 років, і фронтові битви Великої Вітчизняної війни.

Шановний Трохиме Андрійовичу! Дякую Вам перш за все за те, що Ваша пам'ять зберегла до найдрібніших деталей те, як починали військову службу у кавказькому місті Орджонікідзе в піхотному червонознаменному училищі, де здобули звання молодшого лейтенанта. Згодом були направлені на шестимісячне навчання в місто Астрахань. У 1939 році Ви вже стали командиром взводу. Коли почалася Велика Вітчизняна війна, він опинився у складі 173 стрілецького полку 31 дивізії. Відчуваю, як нестерпно боліло Вам, незламний ветеране, у боях під Білою Церквою, де одержали поранення у ногу та довгих два місяці проходили лікування у сочинському госпіталі, і знову повернулися у бойовий стрій. Але лиха доля ніби чатувала на Вас – захищаючи Кавказ від німців, отримали поранення в голову. І знову військовий госпіталь у Сочі, і знову – на фронт.

Ніби бачу перед очима таку картину: після закінчення війни Вас у рідному селі зустрічають мама та рідна сестра із трьома маленькими дітьми. Мати, побачивши дороге синове обличчя, проливає сльози на його гімнастерку, а Ви її заспокоюєте: «Не плачте, мамо, я живий, я повернувся…»

А ще я вражена від великої кількості Ваших медалей за славний бойовий шлях, за самовіддану битву в ім’я світлої Перемоги.

Знаю, що Ви надзвичайно пишаєтеся тим, що на Ваш 90-річний ювілей у 2009 році Ви отримали вітання від сільського голови Д.В. Пузакова та секретаря С.М. Крикуненко.

Викликає захват і те, що, незважаючи на досить поважний вік, Ви завжди бадьорий і привітний. А малечу, яка галасує на прибудинковому подвір’ї, ніколи не сварите, любите, коли слухають Ваші розповіді про війну.

Ми, молоде покоління, бажаємо Вам, Трохиме Андрійовичу, наснаги, здоров’я і довголіття!»

7. Документальні свідчення про діяльність установ на території селища.

Діти, а ви знаєте про те, що у нас із вами є вагомий привід пишатися нашим селом ще й через те, що в ньому знаходиться унікальна наукова установа? У жодному іншому селі Кіровоградського району немає сільськогосподарської дослідної станції, а у нас є! А якщо я вам скажу, що таких науково-дослідницьких центрів в Україні всього 25, то ми ще більше пишатимемося нашим населеним пунктом! Науковці постійно створюють нові сорти рослин, виводять нові породи тварин, досліджують технологію вирощування сільськогосподарських культур у різних кліматичних зонах нашої держави. Безперечно, у цьому велика заслуга керівника цього підприємства – генерального директора Володимира Вікторовича Савранчука.

Філософія успіху Володимира Савранчука

(розповідь із мультимедійною презентацією)

Щоб досягти бажаного результату, потрібно у справу вкласти душу, інтелект, кошти, самовіддану працю. А краще – все разом. Тільки тоді можна добитися справжнього успіху.

Становлення директора Кіровоградського інституту агропромислового виробництва УААН Володимира Вікторовича Савранчука як господаря й керівника йшло від землі, на якій трудилися його діди й батьки. Вона і його владно кликала до себе, тому, закінчивши спочатку Уманський сільськогосподарський технікум, а згодом – інститут, повернувся працювати в рідне село. Працював мій співбесідник на різних роботах, і не з чужих слів, а з власного досвіду знає, якими є кермо трактора та вантажного автомобіля, якою важкою є хліборобська праця. Звертаю увагу на його руки: великі, сильні, міцні. Руки виразні. Це руки, що з працею не лукавили. Руки трудівника, господаря землі.

– Саме людина винна в тому, що родючість землі підупадає, –розмірковує Володимир Вікторович. – Наука намагається ґрунт підремонтувати, а може, пора навчитися його створювати? Людина ж часто стає землеспоживачем, землю лише споживає! А пора землетворенням зайнятися! Треба шукати, експериментувати, досліди закласти… Якщо самі землю творити неспроможні, треба природі хоч допомогти…

Ось такою є філософія людини, для якої «земля» означає «життя», а життя – не що інше, як праця.

Власне «землю творити» став Володимир Вікторович, очоливши в 1998 році Кіровоградську державну сільськогосподарську дослідну станцію – одну з найстаріших наукових установ Кіровоградщини.

– Я перш за все – вчений-агроном. Працюючи в господарствах Кіровоградської області не один десяток років, надзвичайно болісно сприймав колгоспну безгосподарність і безпорадність керівників, їхнє споживацьке ставлення до землі – одвічної годувальниці. Тому в період реформування аграрного сектору всією душею сприйняв перебудовчі процеси, метою яких було повернення землі справжнього господаря.

Енергійний, завзятий новопризначений директор зумів запалити людей, з котрими творив господарство – флагман сільськогосподарської науки.

За останні роки завершено 96 науково-технічних розробок, видано 11 книг, 6 монографій, занесено до Реєстру сортів України 41 сорт різних сільськогосподарських культур, отримано 41 авторське свідоцтво та 6 патентів на винаходи.

Здобутки чималі. А як відомо, результат досягнень установи – це результат зусиль її керівника. Як кажуть співробітники, Володимир Вікторович по-хазяйськи робить усе. Сповідуючи життєве кредо: «Надійся на краще, готуйся до гіршого – і досягнеш більшого», директор на полі і стан ріллі побачить, і під сівалку подивиться, а в гарячу жнивну пору зі сторожами разом якість та кількість зібраного збіжжя перевірить.

«З таким директором, як ви, нам спокій тільки сниться», – кажуть колеги-науковці. А ще надзвичайно захоплюються інтуїцією господарника, якою володіє Володимир Вікторович, безпомильно відчуваючи, як подати науково-виробничу продукцію для власників землі.

Отут і вся його філософія – бути господарем землі, мати поле. Своє. І бажання – зробити краще, ніж інші. І показати, на що спроможні земля й людина на землі. За умови сердечної приязні та повного взаєморозуміння.

– Важливою у моєму житті була подія, коли наш Президент особисто привітав мене з присвоєнням звання заслуженого працівника сільського господарства України. Ця відзнака зобов’язує ще самовідданіше трудитися на благо держави.

Слово директор підкріплює ділом: проводить велику наукову роботу, нещодавно захистив дисертацію, отримав звання кандидата сільськогосподарських наук. Розуміючи, що нашій державі вкрай необхідні грамотні, кваліфіковані спеціалісти, Володимир Вікторович підтримує молодих науковців, фінансуючи їхню участь у семінарах і конференціях, публікації у наукових виданнях, доплачує за навчання в аспірантурі без відриву від виробництва, надає фінансову допомогу при одруженні, народженні дитини. За останні три роки для молодих спеціалістів дослідного господарства надано 165

тис. грн. безвідсоткової фінансової позики для будівництва, придбання та облаштування житла.

Сам же директор є і наставником молоді – викладає в Кіровоградському національному технічному університеті курс «Системи сучасних інтенсивних технологій у рослинництві», працює над створенням підручника з цієї теми.

У грудні 2005 року Кіровоградська державна сільськогосподарська дослідна станція здобула статус інституту агропромислового виробництва УААН. Зі зміною статусу установи склалися нові перспективні плани розвитку, пов’язані з поглибленням та розширенням як прикладних, так і фундаментальних досліджень, у 1,5 рази збільшився обсяг завдань науково-дослідних робіт. Результат не забарився: у 2006 році Кіровоградський інститут АПВ УААН поділив І місце разом із Луганським серед 25-ти інститутів України такого ж профілю. До цього успіху установа йшла 5 років, розпочавши із 36 місця.

Предметом особливої гордості мого співрозмовника є досягнення цієї установи на сьогоднішній день: спільна діяльність науковців і виробничників дає добрі результати, за які колектив інституту нагороджено грамотами Кабінету Міністрів України, Міністерством агропромислової політики, Української академії аграрних наук, а оргкомітет Національного бізнес-рейтингу за підсумками 2008 року серед 300 000 підприємств державної власності поставив Державне підприємство «Дослідне господарство Кіровоградського інституту АПВ» на сьоме місце. А от цього року до колекції нагород додалися ще дві золоті медалі, якими відзначено працівників інституту та дослідного господарства на престижній виставці-ярмарку міжнародного рівня.

У цьому – весь Володимир Вікторович: більше говорить про досягнення своєї «команди», аніж про свої власні.

Таких, як він, називають трудоголіками. Робота – його єдина пристрасть.

Домашні розуміють Володимира Вікторовича, він – турботливий чоловік і батько, найголовніше для нього – все-таки вони. А для них – він. Чудова дружина Світлана Василівна, доньки Алла та Оксана, онучок Володя для Володимира Вікторовича – і фортеця, і натхнення, і зміст життя. А онук – ще й велика втіха, дідусева радість. І з’являється посмішка на обличчі Володимира Вікторовича, згадує він, мабуть, у цей момент про те, що народився Володя саме в переддень свята Дня працівників сільського господарства. Можливо, це символічно, знак долі, що означає неперервність хліборобської династії.

Чи вважає Володимир Вікторович себе щасливим? Певно, що так, адже в нього є все, чого може прагнути людина: робота, повага і визнання.

А ще сім’я, в якій живуть любов, довіра і розуміння.

8. Історія села – в історії мого роду.

Думаю, що логічним завершенням розповіді про працівників Кіровоградського інституту АПВ УААН буде ще одна життєва історія – історія людини, котра ніколи не займала високих посад, але за свій труд поцінована високими державними нагородами.

Берегиня

« … Берегиня…У сиву давнину наші пращури називали так богиню, що берегла їх від усякого лиха і дарувала добро.

Берегиня… Згодом так стали називати жінок, що берегли й підтримували домашнє вогнище, були своєрідним покровом усьому родинному колу.

Берегиня… Кажу я так про свою бабусю – Лідію Миколаївну Щербину, щиру й добру порадницю, турботливу маму й лагідну бабусю і велику та невтомну трудівницю.

Має моя бабуся славну трудову біографію. Народилася вона в селі Привілля, недалеко від села Аджамка, у важкий повоєнний час 20 листопада 1949 року. В11-літньому віці залишилася круглою сиротою – під час грози загинула її мама – моя прабабуся Ніна (в роки Великої Вітчизняної війни – зв’язкова партизанського загону). Це була справді трагічна незбагненна випадковість у мирні післявоєнні роки…

Дуже важко перенесла бабуся цю втрату. Серце довгий час щеміло від болю і розпачу. Та вона сильна, моя бабуся, і в праці до знемоги, до знесилення і втоми намагалася забути про своє горе.

(«А що робить?Журба не поможе. Хто ж сироті завидує –Карай того, Боже!»Т. Шевченко, «Думи мої, думи мої…»)

На роботу бабуся пішла дояркою на молочно-тваринницьку ферму в селі Привілля.

Робочий день у доярок починається ще до сходу сонця. За будь-якої погоди прямують ці жінки на ферму, бо їхню роботу не відкладеш на завтра. Золотим рукам цих трудівниць можна будувати пам’ятники, про них можна складати пісні і вірші, їм можна висловлювати подяки і просто говорити добрі слова…

Доярський стаж моєї бабусі почався з 14-літнього віку. Згодом після одруження переїхала в село Созонівку і з 1968 року працювала дояркою на МТФ Кіровоградської дослідної станції. Відтоді зародилася в бабусі справжня любов до цієї професії. І от не мало й не багато, а цілих 25 років бабуся порала корів і навіть не думала змінити свій фах.

Пам’ятаю, як у дитинстві разом із нею ходила на вечірнє доїння. Вона одягала білосніжного халата та хустинку, ставала строгішою, трохи схожою на лікарку чи медсестру. Але руки її пахли молоком. Пахли теплим духом її Зірочок, Квіточок та улюблениці Дороги, з якою у 1989 році навіть у Києві побувала на Всеукраїнській виставці досягнень народного господарства.

Хоч нагороди та визнання прийшли пізніше. Спочатку була праця – нелегка, але улюблена. Як згадує бабуся, тягнуло її туди – на ферму, бо любила свою роботу, і як би важко не було, та на іншій вона себе не уявляла. По роботі – й шана. У 1975 році її за сумлінну працю та високі досягнення було нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора. Та справді вагомими і доленосними виявилися 90-ті роки: 1982-1983 рр. – 2 бронзові медалі з ВДНГ у Москві та в 1985 році – уже срібна медаль цієї ж виставки; достойне визнання першості на районному та обласному рівнях. І у 1984 році – заслужена нагорода, ще один орден – орден Дружби народів.

Я дивлюся, як бабуся перебирає почесні грамоти, вимпели, орденські книжки та інші нагороди, і мимоволі помічаю, як якось по-особливому вона гортає звичайнісінький зошит у клітинку з великими колонками цифр.

– Що це, бабусю? – запитую.

– Так оце ж і є моя робота, – з гордістю показує вона свої записи, де показано, як зростали з року в рік надої в її групі корів. Помічаю, що підкреслено в зошиті два роки: 1991 та 1992, коли надої за рік на кожну корову становили більше 6 тисяч кілограмів молока. Це найвищі її трудові показники…

Мене завжди дивує бабусина величезна енергія. Звідки вона в неї береться? Можливо, допомагає їй один незмінний життєвий принцип – якщо працювати, то з повною віддачею, якщо ж інакше, то краще й не братися за справу.

Ось уже 14 років бабуся на заслуженому відпочинку. Але це словосполучення зовсім не відповідає її характеру, бо, мені здається, вона ніколи не відпочиває: то на дачі, то на городі, то по господарству порається, то онучка Ростика, мого братика, глядить. Так само, як допомагала моїй мамі доглядати мене. Особливо любила бабуся мене купати, хлюпала теплу водичку, приказувала якісь побажання, а потім після купання брала на руки. Тепло, затишно було на бабусиних руках. Солодко я засинала, бо пахли вони молоком.

Ніжні, лагідні і пахучі бабусині руки. Руки невтомної трудівниці… Берегині нашої родини…

«Моя бабусю, старша моя мамо!» – повторюю услід за Ліною Костенко і цілую невтомні бабусині руки…»

Так, це слова про бабусю Дарини Щербини, що все своє життя працювала на дослідній станції, своїм трудом здобула собі славу і добре ім’я, а науковій установі – вагомі досягнення.

ІV. Підсумки.

Учитель. Приємно, що село наше сьогодні відоме далеко за межами Кіровоградської області. Заслуга в цьому перш за все ветеранів-трударів, які, не шкодуючи власних сил і здоров’я, відродили його, вписали славні сторінки в його історію.

Завтра настане ваш час, сьогоднішніх учнів, здійснювати добрі справи для села, примножуючи досягнення попередніх поколінь.

– Діти, а які добрі справи для рідного села ви готові зробити уже зараз? (діти відповідають).

Учитель.

Вірш Лариси Шевчук.

Життя твоє – безцінний дар.Не забувай про це ніколи.Ти спиш під зорями стожар, Чи з друзями ідеш до школи,

Живеш ти в місті чи в селі,Подумай, як життя прожити?Ти слід залишиш на землі –То треба гарний залишити.

Буряк О.Б., вчитель російської мови та світової літератури Катеринівської ЗШ І-ІІІ ст.

Тема «…Зникає все – лише нетлінні Поети, простір і зірки!» (Творчість Арсенія Тарковського) (урок для учнів 6 класу)

Мета: ознайомити з основними віхами життєвого і творчого шляху поета Арсенія Тарковського, дати стислу характеристику творчої та політичної діяльності родини Тарковських, їх зв’язком із театром «корифеїв», домогтися усвідомлення багатогранності літературної та театральної діяльності родини митців; розвивати ерудицію , навички виразного читання; виховувати інтерес до творчості митців та любов до рідного краю.

Тип уроку: Урок - віртуальний журнал

Попереднє завдання для учнів за творчими групами: Презентувати свої дослідження за темамиІ група - Зв'язок родини Тарковських з «театром корифеїв»ІІ група - Життя та творчість Арсенія Тарковського. ІІІ група - Життя та творчість Андрія ТарковськогоІ V група - Вклад родини Тарковських у світову культу «…Зникає все – лише нетлінніПоети, простір і зірки!» Осип Мандельштам

Хід уроку І. Організація класу. ІІ. Мотивація навчальної діяльності учнів, оголошення теми і мети уроку.ІІІ. Сприйняття та засвоєння навчального матеріалу Вступне слово вчителя

Є багато митців, що народилися і провели дитинство та юність в Україні, але вважаються надбанням лише російськоїкультури. До цих митців належать Микола Гоголь та Анна Ахматова, Арсеній та Андрій Тарковські. Але хто такі Тарковські? Що зробили вони такого, що потрібно не лише про них пам’ятати, але й шанувати їх творчість? Арсеній Тарковський— письменник зі світовим ім’я, а Андрій Тарковський – всесвітньовідомий сценарист та режисер. Батько і син. Такі різні долі та творчі шляхи. Але мало хто знає, що їх Батьківщиною є Єлизаветград (нині Кіровоград). 2012 рік на Кіровоградщині було оголошено роком Тарковських у зв'язку з цілою низкою ювілеїв членів цієї славетної родини. У березні виповнилося 160 років від дня народження Надії Тарковської - першої дружини І.К. Карпенка-Карого (Тобілевича), ім'ям якої названо колишній хутір, а нині - музей-заповідник Хутір Надія.(слайд 2 ) У квітні відзначено 80-річчя непересічного російського кінорежисера Андрія Тарковського(сдайд 2), у червні - 105-річчя його батька, уродженця Єлисаветграда, знаного російського поета Арсена Тарковського(слайд 2), у жовтні - 150-річчя від дня народження народовольця, активного діяча колишньої єлисаветградської "Громади" Олександра Тарковського (батька Арсена Тарковського)(слайд2).

Кіровоградський міськийлітературно-меморіальний музей І.К. Карпенка-Карого у 2007 році відгукнувся на ювілей одного з кращих поетів ХХ ст., нашого земляка Арсена ОлександровичаТарковського виставкою "А я горел, я жил и пел - когда-то…".Тож , хто вони – митці та творці родини Тарковських? Про це ми сьогодні дізнаємося на уроці.

Виступ 1 та 2 груп Учитель. Спробуємо перегорнути сторінки уявного літературно-історичного журналу «Нетлінні зірки». Сторінка перша – «Арсеній Тарковський»Учень 1.Родина Тарковських булла дуже відомою в місті. Батька Арсенія, Олександра Карловича, виховувала старша сестра Надія, яка була дружиною самого Карпенка-Карого. І відомий хутір «Надія», де вони жили, був посагом Тарковської. Олександр також навчався у реальному училищі разом із Садовським і Саксаганським, писав вірші і друкувався у місцевій газеті, знав сім мов. (слайд 3)Історик. Цікава і кумедна історія пов’язана з другим шлюбом Олександра Карловича (перша дружина померла, залишивши дочку Леонілу). Він освідчувався своїй коханій, домашній вчительці Марії Рачковській чотирнадцять (!) разів. І стільки ж разів йому відмовляли. Але одного разу вони випадково зустрілися на весіллі, де Олександр зробив ще одну спробу. Після чергового «Ні!» він пригрозив впасти на підлогу, кричати і бити ногами. Дівчина не повірила, але він так і зробив. І тоді Олександр Карлович почув бажане «Згодна!» Учень 2 .Це булла високоінтелігентна сім’я, в якій звичайним було писати одне одному листи і присвячувати дружні вірші. У такій атмосфері любові і затишку зростали діти Валерій (народився у 1903 році) і Арсеній (1907 рік), які вже змалку відчували потяг до музики та літератури. Але батько був упевнений, що сааме молодший син Арсеній зробить сім’ю відомою. Мабуть, він уже тоді бачив паростки таланту майбутнього письменника. А впевненість у тому, що він стане поетом, народилася в Арсенія після відвідування у шість років літературного концерту поетів Сологуба і Северяніна. Історик Хочу зауважити, що зі старшим братом Валерієм(Валею) маленький Арсик спілкувався найчастіше. Брати розповідали однин одному таємниці, і,можливо, Арсеній успадкував захоплення старшого брата астрономією на все життя. Валерій загинув у 1919 році від руки одного з бандитів Григорьєва .(Арсенію тоді було 12, а Валі–лише 16)

* **Еще в ушах стоит и звон и гром: У, как трезвонил вагоновожатый!

Туда ходил трамвай, и там была

Неспешная и мелкая река— Вся в камыше и ряске. Я и ВаляСидим верхом на пушках у ворот В Казенный сад, где двухсотлетний дуб,Мороженщики, будка с лимонадом И в синей раковине музыканты.

Июнь сияет над Казенным садом.

Труба бубнит, бьют в барабан, и флейтаСвистит, но слышно, как из-под подушки: В полбарабана, в полтрубы, в полфлейты И в четверть сна, в одну восьмую жизни.

Мы оба(в летних шляпах на резинке, В сандалиях, в матросках с якорями)Еще не знаем, кто из нас в живыхОстанется, кого из нас убьют. О судьбах наших нетеще и речи, Нас дома ждет парное молоко, И бабочки садятся нам на плечи, И ласточки летают высоко. 1976Учень 3. У своїх спогадах Арсеній Тарковський пише: «У дітей має бути золоте дитинство. В мене воно було. Головне у світі — це пам’ять добра. Мене дуже любили». І це при тому, щовін хлопчиком пережив і першу світову, і революцію, і громадянськувійну. Та незважаючи на все, сім’я залишалася маленькою планетою, де батьки безмежно любили і поважали своїх дітей. Мати виховувала хлопчиків за модною тоді теорією відомого педагога Макса Фребеля. Відповідно до неї, хлопчиків до п’яти років слідбуло вдягати у дівчачі сукні і не карати їх тілесно. Історик. Цікаво, що через це одного разу з Арсенія пожартував улюблений дядько хлопчиків — Володимир Ільїн (чоловік їхньої тітки), військовий офіцер. Він дав потримати шаблю старшому брату, а молодшому — ні, бо той, мовляв, дівчинка. Арсеній розплакався, бо мати одягала його в сукні протии його волі. Тоді дядько Володимир порадив хлопчику порвати сукню і попросити перешити її на штанці. Хлопчик так і зробив, і відтоді його вже не одягати в дівчаче вбрання. Учень 2. Вчився Арсеній у чоловічій приватній гімназії Мелетія Крижановського з 1916 по 1920 рік. Сам директор був відомим педагогом, наставником і улюбленцем учнів, які ласкаво називали його «наймиліший Чорномор». Себе вони, звісно, ототожнювали з тридцятьма трьома богатирями з казкиПушкіна…

Учень 3. Дім-музей Тарковського, як його ще називають, розміщений в одній із

будівель колегіуму не тільки тому, що він тут навчався. У цьому будинку жила його перша муза — Марія Фальц, його перше кохання, яке червонною ниткою проходить через усе його життя. Вірші про Неї Арсеній Олександрович писав і через багато років після її смерті. До речі, картина цього дому теж є у його творах: «Невысокие, сырые Были комнаты в дому Называть её Марией Горько сердцу моему. Три окошка, три ступени Темный дикий виноград. Бедной жизни бедный гений Из окошка смотрит в сад…» (слайд4)

Історик. Арсеній познайомився з Марією, коли йомубуло шістнадцять років. Вона була на вісім-дев’ять років старшою, до того ж «солом’яною вдовою» — її чоловік зник безвісти під час громадянської війни. Марія Густавівна булла надзвичайно розумною, освіченою, мала особливу, внутрішню красу. Багато читала і обожнювала поезію, грала на роялі, тож не дивно, що вона приваблювала чоловіків. Учень 4. У біографії Арсенія Тарковського зазвичай майже не приділяють уваги елисаветградському періоду. Але ж саме середовище, де він провів дитинство і юність, сформувало майбутнього письменника. І все життя він пам’ятатиме рідне місто і буде за ним сумувати: «А всё-таки жалко, что юность моя Меня заманила в чужие края, Что мать на перроне глаза вытирала, Что этого я не увижу вокзала …»

У 1955 році, коли АрсенійТарковський востаннє приїхав до рідногоміста, він поїхав на хутір «Надія». По дорозі попросив зупинитися. Став на коліна і поцілував рідну землю… Він вже ніколи не повернеться сюди, але завжди пам’ятатиме місто свого дитинства, яке для нього було найкращим у світі …

* * * Был домик в три оконца В такой окрашен цвет, Что даже в спектре солнца Такого цвета нет.

Он был еще спектральней, Зеленый до того, Что я в окошко спальни Молился на него.

Я верил, что из рая, Как самый лучший сон,Оттенка не меняя, Переместился он.

Поныне домик чудный, Чудесный и чудной, Зеленый, изумрудный, Стоит передо мной.

Учень 5. Протягом всього життя поет підтримував добрі стосунки з багатьма діячами української культури. Він дружив з Максимом Рильським, режисером Житомирського театру Миколою Станіславським, київською поетесою Євдокією Ольшанською, спілкувався з відомими українськими письменниками Дмитром Павличком, Борисом Теном, Леонідом Вишеславським, Іваном Драчем, кінорежисеромМиколою Мащенком. Листувався з Леонідом Первомайським та Володимиром Базилевським. Разом з онуками І.К. Карпенка-Карого Андрієм та Назаром піклувався про музей-заповідник Хутір Надія. Арсеній Тарковський про Кіровоград написав стільки, скільки не написав жоден із письменників, які тут жили.

3. Виступ 3 та 4 групУчитель.Батько і син. Такі талановиті , такі різні. Кожен з Тарковських є яскравим представником свого століття .(слайд 5)Сторінка друга – «Андрій Тарковський»Учень 6. Він увірвався в кінематографічний світ у двадцяти дев’ятирічному віці. Він – син Арсенія Олександровича Тарковського … видатного російського поета. «Це були важкі часи. Мені завжди не вистачало батька. Коли він пішов із сім’ї мені виповнилось три роки. Життя було важким у всіх смислах» - скаже в кінці життєвого шляху, вже титулований режисер, Андрій Тарковських.

Андрій Арсенович Тарковський (4 квітня 1932 — 29 грудня 1986) — російський кінорежисер, сценарист. На думку багатьох зарубіжних критиків, це другий за вкладом в світове кіномистецтво та впливом на його історію радянський режисер після Сергія Ейзенштейна. Його твори – Каток і скрипка (1960), Іванове дитинство (1962), Андрій Рубльов (1972), Соляріс (1972), Дзеркало (1974), Сталкер (1979), Ностальгія (1984), Жертвопринесення (1986) – отримали численні відзнаки критиків та призи на кінофестивалях: «Золотий Лев» Венеціанського кінофестивалю за фільм «Іванове дитинство», спеціальний приз журі Канського фестивалю за стрічку «Соляріс».Учень 7. Але за талантом ховалася туга за батьківщиною, похмура самотність. Сьогодні ми спробуємо розповісти про Тарковських не лише як про представників культури свого часу, а й як про звичайних людей з їх проблемами, радістю, болем, коханням.Журналіст Із спогадів італійського кінорежисера Донателли Багліво(слайд 6)Ви пам’ятаєте Вашу першу зустріч з Андрієм Тарковським? Як це сталося?

Моя перша зустріч з Андрієм Тарковським відбулася в саду, що прилягає до кінозалу RAI (іт. RadiotelevisioneItaliana). Я була запрошена переглянути один фільм. Це якраз був типовий комерційний фільм, який мені взагалі не сподобався. Я вийшла з залу і пішла в сад, щоб зачекати свого колегу, який залишився додивлятися фільм. В саду був хлопець, худий такий, що нервово ходив туди-сюди, він був одягнений в штани зеленого мілітарного стилю та в курточку. Він дивився на мене, намотуючи круги, і мені було якось ніяково від такої ситуації, тому вдавала, що щось пишу. Закінчився фільм, вийшов мій колега та й каже: «А зараз познайомлю тебе з моїм другом». Другом виявився якраз цей хлопець. Він тоді майже не розмовляв італійською, а з його акценту я зрозуміла, що це росіянин. Так почалася наша довголітня дружба з Андрієм Тарковським.- Чи розповідав Вам Андрій Тарковський про своє українське коріння? Думаю, Вам буде цікаво те, що Андрій дуже часто розповідав мені про своє українське коріння по лінії батька. Ми планували колись здійснити разом навіть подорож автомобілем з Риму до Москви через край його предків - Україну. Ідея була така - зняти фільм, роблячи кінозйомки під час подорожі та розповідаючи про відомих письменників цього краю, серед яких мав бути його батько поет Арсеній Тарковський.А на кого рівнявся у своїй творчості Андрій Арсенович?Звичайно ж ,на творчість першого українського кінорежисера Олександра Довженко Учень 8. Творчість, митець, поет… За цими слова ми можемо побачити лише історію , проблеми століття, злами, падіння та надбання певного народу. А що ми знаємо про саме життя Андрія Тарковського, про його родину, кохання, сум?

За словами Марини Арсеніївни, «і батькові, і Андрію не дуже пощастило з жінками». Поет написав у листі до сина: «Не будь листком на вітрі. І не кидайся в пристрасть, як у глибоку криницю…».

Обидва були кілька разів одружені, але нащадки Тарковських, крім Марини Арсеніївни, не особливо цікавляться творчою спадщиною своїх предків. Із сином Андрія від першого шлюбу Арсенієм, хірургом за фахом, Марина підтримує теплі стосунки. Син кінорежисера від другого шлюбу Андрій живе в Парижі, він — президент Міжнародного інституту мистецтв ім. Андрія Тарковського.

Учень 9. Доля була немилосердна до Андрія . Спочатку визнання, слава на батьківщині. Потім найстрашніше – забуття, нерозуміння, пошуки, чужа країна.

У 1983 році він поставив на сцені Лондонського театру «Ковент Гарден» пушкінського «Бориса Годунова».

Останній фільм «Жертвоприношення» Тарковський знімав на острові Голландії та в Швеції. Вже тоді у вересні 1985 року у стадії монтажу здоров’я Тарковського різко похитнулося. Він захворів. Пройшовши курс обстеження виявилось, що в режисере рак легень.

У 1986 році фільм, останній фільм, Тарковського побачив світ. Його

одразу було титуловано на Канському кінофестивалі.Андрій працював до останнього. Книгу «Відображений час» він закінчив

за дев’ять днів до смерті.29 грудня 1986 року Андрій Тарковський помер. Режисера поховали на

православному кладовищі в чужій могилі. На білому камінному хресті з написом «Володимир Григор’єв» з’явилась табличка з іменем режисера. Згодом він був перезахоронений. І тільки у 1994 році на могилі з’явився надгробний камінь з написом: „Людині, котра бачила Янгола”.(слайд 6)IV. Підсумок урокуУчитель . «Кожна людина – творець своїх справ». Ці слова письменника епохи Відродження Мігеля де Сервантеса такі ж актуальні сьогодні, як і багато років тому, в 16 столітті, коли були написані. Ми можемо лише доповнити фразу: «… та творець історії своєї епохи». Кожен представник родини Тарковських завжди опирався лише на власні сили, що давало змогу повернути рідний край до повнокровного життя, зробити переворот у думках сучасниківРефлексія. Усне опитування: технологія «Мікрофон»Що найбільше запам’яталося особисто кожному сьогодні на уроці?Яким чином родина Тарковських була поєднана з театром «корифеїв»?Який внесок , на вашу думку, зробили в українську культуру батько і син Тарковські? Як ви вважаєте, чому епіграфом до нашого уроку стали саме ці рядки російського поета О. Мандельштама? Як ви їх розумієте?Спробуйте пояснити, чому тема уроку та назва нашого усного журналу не співпадають.Учитель. Дійсно, сьогодні ми з вами лише перегорнули самі перші сторінки літературно-історичного журналу. Ми дізналися про родину митців Тарковських .Пошуки триватимуть. Ми йдемо даліV.Домашнє завдання.Розпочати творчо-пошукову роботу за групамиНащадки Тарковських Музеї родини ТарковськихМузи Арсенія та Андрія Тарковських

Криволапова В.Д., Сібіберт І.В., класні керівники Созонівського НВК

Тема: «Фортеця святої Єлисавети» (урок-подорож для учнів 6-8 класів)

Мета: поповнити знання учнів про Кіровоград та його історію; розвивати почуття гордості, любові, та віддовідальності за майбутнє свого міста.

Обладнання: атрибутика Кіровограда, портрети видатних та почесних людей міста, фото Єлисаветграда, Кіровограда

О рідне місто, я навік з тобою! Тебе люблю, про тебе я співаю, В житті весь вік завдячую тобі... Учень: На честь Єлисавети ж то святої При забудові місто нарекли, Що від нещасть його, від бід, розбоїв Молитви праведниці берегли.

Учитель. Як ви вже знаєте, край, де розташоване наше місто довгий час називалось Дике поле. В 1754 році імператриця Єлизавета видала наказ про заснування фортеці. Однією із причин її любові до України було й те, що вона була закоханою у Кирила Розума, співака свого театр.- Для яких цілей було побудовано фортецю?

Для захисту південних кордонів Росії від набігів печенігів і половців. Учень. У жалуваній грамоті Івану Хорвату від 2 січня 1752 року йшлося

про те, що майбутня фортеця мала отримати ім’я Святої Єлисавети. Спорудити її мали у межиріччі двох приток річки Інгулу – Грузької та Сугоклеї. Будівництво було розпочато вісімнадцятого червня тисяча сімсот п’ятдесят четвертого року, а за три роки над диким українським степом уже височіла унікальна земляна споруда, аналогів якої не було. Згодом біля фортеці з’явилось і цивільне поселення у формі слободи. Першими поселенцями там стали представники інших національностей, проте значною була кількість і вихідців з українських губерній. З тисяча сімсот шістдесят четвертого року слобода стала центром Єлисаветградської провінції, а з тисяча сімсот сімдесят п’ятого року - отримала права міста Єлисаветграда. Управляв містом магістрат, який відав адміністративними, господарськими, фінансовими та судовими справами. Фортеця на той час відігравала значну роль у боротьбі Росії за вихід до Чорного моря. У роки російсько-турецької війни вона була резервною базою російських військ. Тут часто розміщувалися штаби армій і полків, проводилися військові навчання.

Новозбудована фортеця мала форму правильної шестикутної зірки площею 55 х 55 саженів (6 га) і була зразком фортифікаційного мистецтва середини XVIII століття. У фортеці було шість бастіонів у оточенні валів та ровів. Кожний фортечний бастіон мав власне ім’я:Святого Петра;Святої Катерини;Святого Олексія;Архистратига Михаїла;Святого Апостола Андрія Первозванного;Святого Благовірного Олександра Невського.

Між головними осями бастіонів симетрично останнім було розташовано 6 равелінів. Кожний фортечний равелін також мав ім’я:Святої Анни;Святої Наталії;Святого Федора;Святого Миколи;Святого Іоанна Предтечі;Святих Преподобних Старців Печерських.

До фортеці через вали, рови, равеліни та підвісні дерев’яні мости вели три дороги та, відповідно, троє воріт з караульними при них приміщеннями. І кожні фортечні ворота також мали назву:Троїцькі;Предчистенські;Всесвятські.

Єлисаветград. Передісторія та заснування міста.

Землi сучасної Кiровоградщини частково стали територiєю, на якiй на зламi XV-XVI столiть зародилося козацтво.Згодом козаки у пониззi Днiпра

створили свою систему сiчових укрiплень, яка дiстала назва Запорозька Сiч i стала центром своєрiдної козацької республiки. Землi ж кiровоградськi невiд`ємною часткою увiйшли до складу земель Вольностей Вiйська Запорозького, що постiйно контролювались Сiчовим товариством. Селяни, призвичаєнi до землi, не лише воювали: адже перед ними розкинулися простори родючої землi, повноводнi рiчки, незайманi степи, багатi на рибу та звiрину. Козаки бралися за плуга, полювали на хижого звiра, годували худобу, ремiсникували...

Історія розпорядилась так, що наше місто виросло серед козацьких могил точніше на козацьких кістках.

- Про яких козаків іде мова?

Запорізька Січ Учасники гайдамацького руху – І.Круть, Я.Репетея, Г.Саражин, М.Залізняк, В.Щербина - вихідці з Єлисаветградської провінції.

Вчитель. У фортеці св.Єлисавети у минулому та позаминулому столітті перебували російські полководці.

- Які ж російські полководці перебували у фортеці св.Єлисавети ? Суворов, МЛ,Кутузов, М.М.Раєвський.

Полководець Михайло Кутузов в Єлисаветграді Роки, проведені Кутузовим в Єлисаветграді, були одними з найкращих в його житті. Тут перспективний, новоприсвоєний генерал набирався військового досвіду, тут з’явились на світ дві його молодші доньки і єдиний син.

- Відомо, що наше місто мало різні назви. Які? Фортеця св.Єлисавети, Єлисаветград, Зінов'євськ, Кірово, Кіровоград.

Легенда про Святу Єлисавету

Святий Захарій та свята Єлисавета, батьки святого Іоана Хрестителя, були походженням з роду Аарона. Захарія був священиком в ієрусалимському храмі, а дружина його — сестрою святої Анни, матері Пресвятої богородиці. Живучи безгрішно, по заповідям Господнім, праведні чоловік і дружина не мали дітей, що вважалось в іудеї Божою карою. Одного разу, коли Захарія здійснював службу у храмі перед ковчегом, явився йому Ангел Господень і мовив: «Не бійся, бо почуто молитву твою і Дружина твоя Єлисавета народить тобі сина, і даси йому ім'я «Іоан». Буде він близьким до Господа і духу святого набереться ще від матері своєї. Багатьох з синів ізрайлевих оберне він до Господа і стане перед Ним, щоб представити йому народ підготований». Здивувався Захарія: «Я старий і дружина моя у похилому віці». Тоді мовив

Ангел Господень Гавриїл, що стане німим Захарія до того дня, як збудеться це. Люди чекали виходу священника з храму, але, вийшовши, Захарія пояснював знаками, що йому було видіння. Коли Єлисавета зачала та народила по слову Господню, її запитали, яким ім'ям назвати дитину, Єлисавета відповіла: « Іоаном». Такого імені ніколи не було в їхній родині, тому, вагаючись, пішли люди до Захарія. Він написав на дошці: Іоан. Тоді мова повернулася до нього, і він розповів, що Ангел пророкував про дитину. Нечестивий цар Ірод, узнавши від волхвів про майбутнього Царя іудейського та пам'ятаючи про чудесне народження Іоана, послав убити й цю дитину. Єлисавету попередили і вона утікла з немовлям у гори. Але вояки переслідували її слід у слід, і ніде було заховатися. Вигукнула тоді Єлисавета: «Гора Бога, впусти матір з сином!» Гора розкрилася і впустила її, і Ангел йшов поперед неї як світоч. У ці дні Захарія виконував свою чергу служби в Єрусалимському храмі. Вояки, послані іродом, не добившись від Захарії відповіді, де немовля, закололи його у храмі між жертовником і вівтарем. Жерці, що прийшли вранці жахнулися такому злодійству, і розірвали одяг свій, дуже оплакували святого Захарію разом з усіма людьми. Свята Єлисавета померла через 40 днів після смерті свого чоловіка. ( Короткі повідомлення про інші назви міста.) У попередні роки Кіровоград мав такі назви:

1765 — 12 липня 1924 — Єлизаветград;12 липня 1924 — 27 грудня 1934 року — Зінов'євськ;27 грудня 1934 — 10 січня 1939 року — Кірове;від 10 січня 1939 року — Кіровоград.

Нині громадськість міста періодично підіймає питання про доцільність перейменування міста. 17 січня 2010 року разом із президентськими виборами, планується провести референдум з питання повернення історичної назви Єлисаветград.

Єлисаветград у цифрах

Фортеця св. Єлисавети була поставлена недалеко від турецьких

володінь, 30 годин кінної їзди, і займала 57 гектарів. У 70-х роках ХУІІІ ст. тут проживало 2400 чоловік, у 1784 році – 4170, у 1787 – 4746 чоловік у 1062 будинках. Переселенці, які осідали в Єлисаветграді, отримували від магістрату грошову допомогу. Переселенці-іноземці – 30 крб., росіяни та українці з Польщі – 12 крб. Ті, хто зобов’язувався займатися торгівлею, отримували ще й “підйомні” на заснування справи – 150 крб.

На початку 60-х років ХІХ ст. Єлисаветград мав 21 вулицю, а забрукованими були лише дві центральні. Був один великий міський сад площею 23 десятини і 16 невеличких приватних садів. У 1787 р. в місті засновано хірургічну школу – один із перших медичних закладів на Україні. В ній навчалося 267 учнів і 10 волонтерів. 1823 рік. Відкрито міську лікарню на 54 ліжка. За лікування в ній треба було платити 30 копійок на день для місцевого населення і 50 – для приїжджих. Місто назване на честь С. М. Кірова, який, проте, ніколи не був у місті і жодним чином із ним не пов'язаний. Із 10 січня 1939 року місто стало носити назву Кіровоград. Чергове

перейменування було пов'язане з утворенням Кіровоградської області. Відтак із метою того, щоб назва новоутвореної адміністративної одиниці не змішувалася з назвою Кіровської області у РРФСР, а також відрізнялася віді схожої (паронімічної) назви містечка Кіровград у Свердловській області РРФСР, з'явився останній на часі варіант назви міста.

Пам'ятник С. М. Кірову у м. Кіровоград, установлений 1937 р (скульптор М. Г. Манізер)

Зараз він розкинувся на 10,3 тис. га., має населення 243 тис. чоловік. - Які річки протікають через Кіровоград ? Інгул, Сугоклея, Біянка.

- Чи знаєте ви найдавніший сад міста? (Горсад - Олексіївка)- Куди поставлялися овочі й фрукти з Горсаду? (до царського столу)

Кіровоградщина - серце України, степова перлина, радо відкриває двері

для гостей! Через нашу землю пролягли стежки, якими ходив великий поет і національний пророк Тарас Шевченко. Саме тут розквітли таланти засновників

українського професійного театру Марка Кропивницького, Івана Карпенка-Карого, Миколи Садовського, Марії Заньковецької. Наша земля дала класичній літературі письменника і державного діяча Володимира Винниченка, мрійника Юрія Яновського, талановитого поета Арсенія Тарковського, філософа Дмитра Чижевського. Яскравою зіркою вітчизняної та світової педагогіки засяяв наш земляк Василь Сухомлинський. Але найбільший скарб Кіровоградщини - це люди! Люди, які є найкращим гарантом надійності, які готові власним розумом і руками забезпечити своєму краю, своїй країні належне місце у сучасному світі!

- Чому Єлисаветград називали «Маленьким Парижем»?Вражає архітектура міста, бо це будинки, створені за індивідуальними

замовленнями в різних архітектурних стилях відомими архітекторами того часу – Андрієм Достоєвським, Яковом Паученком, Олександром Лішневським. Єлисаветград було заново переплановано на квартали і сектори. Місто набуло європейського вигляду. За архітектурну неповторність сучасники називали Єлисаветград “маленьким Парижем”.

- Чому театрознавці по праву називають Єлисаветград “українськими Афінами”?

Єлисаветград – колиска української драматургії. Театрознавці по праву називають його “українськими Афінами”. Тут у тисяча вісімсот вісімдесят другому році було відкрито перший український професійний театр, у якому працювали справжні корифеї – Марко Кропивницький, Іван Карпенко-Карий, Марія Заньковецька, Микола Садовський. Радували городян своїми виступами композитори Микола Лисенко та Ференц Ліст, оперний співак Йосип Петров, була заснована музична школа Генріха Нейгауза.

Щоб наше улюблене місто стало красивим, величавим, необхідно менше говорити, зробити щось реальне...

1. Посадити дерево, квіти;2. Підтримувати чистоту і порядок;3. Старанно вчитись, розвивати свої здібності;4. Берегти і множити історичні реліквії;5. Пишатись своєю родиною, своїми земляками;6. Поважати своїх пращурів.

Учень: Розквітне ще наше містечко прекрасне, Від нас це залежить, ти це пам’ятай!

Прикрась своє місто, і всіх, хто працює Від щирого серця ти завжди вітай. У наших руках доля рідного міста, Нам жити у ньому, тож хай розквіта. І стане перлиною того намиста Твоє рідне місто – колиска свята! (Валентина Левченко-Дигас) Учениця:Незабутній КіровоградЗорі Всесвіту світять далекі, Колосками леліє земля.Знов над містом полинуть лелеки-Ми зустрілись, любове моя.

Я до місця завжди поспішаю,Де Інгул животворно шумить.І до тебе, коханий мій краю,Завітаю завжди, хоч на мить.

Над тобою чарівно співаютьНевгамовні дзвінкі солов”ї.Білопінно сади розквітають,Зеленіють діброви й гаї.

Якби мала я ластівки крила,Полетіла б до тебе назад. Мене доля з тобою зріднила,Незабутній мій Кіровоград

Відомі люди, пов'язані з КіровоградомВолодимир Винниченко Із Кіровоградом (Єлизаветградом) пов'язані імена цілої плеяди діячів української культури, історії, спорту тощо. На його честь названо проспект у центрі міста. Одним із найвідоміших уродженців Єлисаветграда (Кіровограда) є Володимир Кирилович Винниченко (1880—1951), Голова Секретаріату Центральної Ради, пото́му Директорії УНР, знаний літератор і публіцист (за

СРСР ці факти не популяризувалися). Тут він навчався у місцевій гімназії, провів молоді роки, які сформували його як борця за державність українців. Місто відоме і як колиска першого українського професійного театрального колективу. Наприкінці XIX — на початку XX століть на сцені місцевого театру виступали корифеї української сцени — І. Тобілевич, М. Кропивницький, М. Садовський, П. Саксаганський, М. Старицький, М. Заньковецька. У приміщенні єлисаветградського театру публіка гаряче аплодувала відомим композиторам і музикантам Ф. Лісту, М. Мусоргському, О. Скрябіну, А. Рубінштейну, М. Лисенку; співакам Ф. Шаляпіну, Л. Собінову. У середині 70-х років XIX століття у місті жив український композитор П. Ніщинський. Тут починали свій творчий шлях письменники: І. Карпенко-Карий, Ю. Яновський, Я. Іванкевич; музиканти Г. Нейгауз, К. Шимановський, композитор Ю. Мейтус, художник-авангардист О.О. Осмьоркін. У 1907 році в Єлисаветграді народився російський поет Арсеній Тарковський, батько режисера Андрія Тарковського.

У 1958—1963 роках у Кіровоградському педагогічному інституті навчався Євген Марчук, майбутній прем'єр-міністр України, секретар РНБО, міністр оборони України.

У 60—70-х роках XX століття в Кіровоградському музучилищі навчались народна артистка України, солістка Національної опери України Лідія Забіляста (сопрано) та відомий російський композитор і продюсер Ігор Крутой. У Кіровограді народилися відомі футболісти: володар Суперкубка УЄФА, дворазовий чемпіон Англії та Шотландії Андрій Канчельскіс, володар Кубка УЄФА Андрій П'ятов, автор першого голу збірної України на чемпіонатах світу Андрій Русол, півзахисник збірної України Сергій Назаренко.

У Кіровограді також народився срібний призер Олімпіади в Сіднеї у командному заліку зі спортивної гімнастики Руслан Мезенцев.

Серед відомих кіровоградців є й сучасники, що посприяли розвиткові й уславленню рідного міста:О. С. Симоненко (нар. 1974) — майстер спорту міжнародного класу з велотреку, володар Кубка України з велоспорту, переможець чемпіонатів світу в Італії, Франції та Німеччині, срібний призер (у командному заліку) XXVII літньої Олімпіади (Сідней, 2000); за підсумками Олімпіади відзначений орденом «За заслуги» II ступеня. 2003 року Олександрові Симоненку було присвоєно почесне звання «Почесний громадянин м. Кіровограда», а 2005 року (після закінчення спортивної кар'єри) обрано заступником голови

фізкультурно-спортивного товариства «Динамо» України в Кіровоградській області.В. М. Желтобрюх (нар. 1932) — значно посприяв розвитку економіки міста на керівних посадах головних міських промислових підпрємств ВАТ «Гідросила» та ВО «Червона зірка»; від 1992 року засновник і директор ТОВ фірма «Ось»; кандидат технічних наук, автор понад 30 винаходів, впроваджених у виробництво, почесний громадянин міста Кіровограда, нагороджений орденами Знак пошани, Дружби народів, Трудового Червоного Прапора.А. М. Кривохижа (нар. 1925) — народний артист України, багаторічний керівник заслуженого самодіяльного ансамблю народного танцю України «Ятрань», почесний громадянин міста Кіровограда.Ге́нріх Гу́ставович Нейга́уз (*12 квітня 1888, Єлисаветград - 10 жовтня 1964, Москва) — піаніст і педагог, публіцист і музично-суспільний діяч.Іван Карпенко-Карий (справжнє прізвище — Тобілевич; *29 вересня 1845, с. Арсенівка поблизу Єлисаветграда — †15 вересня 1907, Берлін) — український письменник, драматург, ерудит.Марко Лукич Кропивницький (* 7 травня 1840 — † 21 квітня 1910) — український письменник, драматург, театральний актор. З ім'ям М. Кропивницького пов'язані створення українського професійного театру й наступний етап розвитку реалістичної драматургії. Олександр Олександрович Осьмьоркін (1892-1953) – належить до тих відомих майстрів живопису першої половини XX сторіччя, чиє життя в мистецтві було перейнято невтомним творчим пошуком своєї художньої індивідуальності. Творча спадщина майстра – більш 700 творів живопису, графіки, театральних декорацій, що знаходяться в Третьяковській галереї, музеї образотворчих мистецтв ім. О.С.Пушкіна (Москва), російському музеї (С.-Петербург), Київському музеї російського мистецтва, у художніх музеях України, Росії, Литви, Казахстану, Азербайджану, приватних колекціях.Яновський Юрій Іванович (27.08.1902-25.02.1954).Український прозаїк, драматург, кіносценарист.Сухомлинський Василь Олександрович – видатний педагог-новатор.

Почесні жителі Кіровограда

Олексій Семенович ЖадовНародився 17 березня 1901 року, росіянин, із селян. З

вісімнадцятирічного віку в армії, починав рядовим, закінчив військову кар'єру генералом. Один з тих, хто брав активну участь у Другій світовій війні. Командуючи військами 5-ї гвардійської армії, відзначився у Кіровоградській

наступальній операції. Підрозділи цієї армії першими увійшли у Кіровоград із східного напрямку. Три дні - з 5 по 8 січня 1944 року - вони брали участь у боях за обласний центр. Командарм проявив тоді винахідливість, кмітливість, високе знання воєнної тактики. 5-а гвардійська відзначилася у боях за Новоукраїнку, Помічну, інші населені пункти області.

Олександр Ілліч Родимцев8 січня 1944 року полковник Родимцев із своїм корпусом вступив у

Кіровоград.На святкування 30-річчя визволення Кіровограда у січні 1974 року

прибув генерал-полковник О.І.Родимцев. Тут йому й вручали посвідчення Почесного громадянина нашого міста, якого він удостоєний 28 жовтня 1973 року.

Яриніч Володимир Іларіонович є ініціатором впровадження нової комплексної методики лікування раку шлунку з впровадженням до операційної променевої терапії та після операційної поліхіміотерапії з модифікаторами. Широко застосовує плазмений скальпель, який дозволяє проводити оперативні втручання на печінці з видаленням метастазів. Такі операції дають змогу продовжити життя людей з запущеними формами раку органів черевної порожнини на два-три роки.

Є членом правління республіканського товариства онкологів. Постійно публікується в засобах масової інформації по проблемам охорони здоров"я в Кіровоградській області, за вагомий внесок у розвиток медицини області являється Лауреатом премії ім. В.Винниченка газети „Народне слово". З 1998 року Яриніч В.І. депутат Кіровоградської обласної ради.

Результати професійної діяльності Яриніча В.І. відзначені державними нагородами: орденом Трудового Червоного Прапора, 1986 р., медаллю "За трудову доблесть", 1978 р., відзнакою Президента України - орденами „За заслуги" III, 2000 р., та II ступеня, 2006 р., Почесними грамотами Верховної Ради України, Міністерства охорони здоровая України, грамотами обласної державної адміністрації, обласної ради та управління охорони здоров"я.Євгенія Михайлівна Чабаненко

Євгенія Михайлівна Чабаненко народилася 12 листопада 1928 року у Малій Висці у сім'ї робітника. По закінченні Кіровоградського педучилища працювала на комсомольській, партійній, педагогічній роботі, очолювала педколективи 27-ї та 34-ї СШ міста. З 1970 по 1986 рік Євгенія Михайлівна була заступником голови Кіровоградського облвиконкому. За активну трудову діяльність була нагороджена орденами Трудового Червоного Прапора та "Знак

Пошани", двома медалями та Почесною Грамотою Президії Верховної Ради УРСР.

Після виходу на пенсію Євгенія Михайлівна вела активну громадську діяльність, тому що не уявляла свого життя без роботи. Працювала заступником голови ради обласної організації Українського товариства охорони пам'яток історії та культури, очолювала міську раду організації ветеранів війни, праці, Збройних Сил, обиралася депутатом міської ради. ...За громадську роботу ні грошей не платять, ні нагород не дають. Але Євгенія Михайлівна заслужила найвищу з усіх нагород - шану і любов людську, вічну Пам'ять про себе. Рішенням двадцять шостої сесії двадцять четвертого скликання Кіровоградської міської ради від 22 липня 2004 року Євгенії Михайлівні Чабаненко присвоєно звання "Почесний громадянин м.Кіровограда". Вона, до речі, єдина жінка, якій виявлена така висока честь.Михайло Дмитрович Степанов

До наших днів на стінах деяких приміщень міста можна побачити написи "Перевірено, мін немає". Вони нагадують нам про тривожні дні зими 1944 року, коли відбувалися жорстокі бої на вулицях Кіровограда при вигнанні з нього гітлерівських окупантів. Відступаючи, німці намагалися вивести з ладу життєво важливі об'єкти промисловості, комунальне господарство, житло.

Щоб не допустити руйнації, за наказом командування 2-м Українським фронтом була створена 27-а окрема інженерна бригада спеціального призначення для розвідки і розмінування міста. Одну з груп бригади очолив майор Михайло Дмитрович Степанов. Працювати доводилося у надзвичайно складних умовах, кожен нечіткий крок, рух мінерів міг закінчитися трагедією - мінер помиляється у житті лише один раз. Фашисти планували зірвати Балашівський залізничний міст через Інгул, заклавши під нього кілька зарядів. Під безперервним артилерійським вогнем мінери групи Степанова на 40-метровій висоті знешкодили вибухівку. Чимало об'єктів міста було міновано авіабомбами з додатковими авіаційними електровибухівками. Лише на заводі "Червона зірка" було виявлено 40 таких фугасів. Завдяки досвіду майора Степанова і вмілим діям групи мінерів у складі Тертишного, Попова, Шаєва і Саєнка смертельне начиння вдалося вивезти з цехів підприємства. У підвалі школи № 30 у печі було виявлено комбінований "сюрприз" натяжної дії. Такі ж знаходилися і на поштамті.

Розмінування міста тривало з 8 січня по 1 лютого 1944 року. За цей час було перевірено майже 120 кілометрів вулиць, 418 кварталів, понад 330 приміщень, знешкоджено майже дві з половиною тисячі фугасів та авіабомб. Завдяки мужнім діям мінерів місто було врятовано від значних руйнувань.

Враховуючи подвиг мінера Михайла Дмитровича Степанова, рішенням 6-ї сесії міської ради від 30 грудня 1998 року йому присвоєно звання "Почесний громадянин м.Кіровограда".

Віктор Михайлович М'ягкийВіктор М'ягкий народився 27 березня 1949 року у м.Волчанську

Харківської області. Після закінчення лікувального факультету Дніпропетровського медичного інституту кілька років працював лікарем-урологом урологічного відділення обласної лікарні м.Кіровограда, а з травня 1988 року очолює урологічне відділення міської лікарні швидкої медичної допомоги, є позаштатним спеціалістом Кіровоградського міськздороввідділу.

За час роботи ним втілені, а лікарями-ординаторами засвоєні лікувальні та діагностичні методи, які використовуються у Київському та Московському НДІ, на кафедрах урології Київського, Дніпропетровського, Запорізького медичних інститутів, а також у закордонних урологічних клініках. Віктор Михайлович бере участь у експертизі непрацездатності, контролює доцільність госпіталізації, повноту лікувально-діагностичних дій у відділенні. Він заслужений лікар України, зробив понад 16 тисяч операцій, тобто врятував життя названій кількості людей, причому, не тільки в Україні, а й на далекому африканському континенті, де він кілька років працював у Алжирі. Його вміння лікувати, оперувати, ставлення до роботи сьогодні неперевершені. Хворі, яких Віктор Михайлович поставив на ноги, відзначають його чуйність, вихованість, тактовність. Ці ж риси характеру притаманні Віктору Михайловичу і у поводженні з колегами.

Рішенням Кіровоградської міської ради від 24 липня 2003 року Віктору Михайловичу М'ягкому присвоєно звання Почесного громадянина Кіровограда. Є щось символічне у тому, що таким чином вшановано людину найгуманнішої у світі професії, яка готова будь-якої миті прийти на допомогу тим, хто її потребує. Щоб не переривався на землі вічний ланцюг життя.

Олександр Сергійович СимоненкоЧи не найуважнішими уболівальниками за змаганнями велосипедистів у

далекому австралійському Сіднеї були любителі цього виду спорту в Кіровограді? Адже на велотрасах XXVII-ї Олімпіади виступав наш земляк майстер спорту міжнародного класу Олександр Симоненко. Ми знали, що він сильний і досвідчений гонщик, уже вісім років виступає за збірну команду України. Олександр був дворазовим срібним та бронзовим призером юніорського чемпіонату світу у Греції, виборов срібну медаль на чемпіонаті

світу в Колумбії, Австралії та Франції. Наступний етап боротьби за призи - олімпійський Сідней, змагання № 1 для атлета будь-якого виду спорту.

І ось у вечірніх теленовинах прозвучало повідомлення: у командній гонці переслідування на чотири кілометри українські велосипедисти завоювали срібні медалі, встановивши при цьому світовий рекорд. Серед переможців був Олександр Симоненко. Це був його зоряний час. Наш земляк повернувся додому заслуженим майстром спорту. майстер спорту міжнародного класу з велотреку, володар Кубка України з велоспорту, переможець чемпіонатів світу в Італії, Франції та Німеччині, срібний призер (у командному заліку) XXVII літньої Олімпіади (Сідней, 2000); за підсумками Олімпіади відзначений орденом «За заслуги» II ступеня. З 2005 року (після закінчення спортивної кар'єри) обрано заступником голови фізкультурно-спортивного товариства «Динамо» України в Кіровоградській області.

Рішенням Кіровоградської міської ради від 24 липня 2003року Олександру Симоненку присвоєно звання "Почесний громадянин Кіровограда".

Сучасність Кіровограда.

Економіка. Провідні підприємства Промисловий комплекс міста Кіровограда, що налічує понад 70 підприємств і охоплює 12 галузей, постійно збільшує обсяги виробництва власної продукції, впроваджує сучасні технології та завойовує нові ринки збуту.

Продукція кіровоградських машинобудівників широко відома в Україні та за її межами. Це – сівалки, культиватори, гідроприводи та гідронасоси, запасні частини для сільськогосподарської техніки, контейнери для радіоактивних відходів та багато іншого. У структурі промисловості особливе місце посідає харчова галузь, підприємства якої в основному зорієнтовані на виготовлення хлібобулочних, м’ясних, молочних виробів, олії, майонезу, алкогольних і безалкогольних напоїв та іншої продукції.

Серед підприємств машинобудування широко відомі за межами міста та нашої країни: ВАТ “Червона зірка”, ВАТ “Гідросила”, ЗАТ НВП “Радій”. ВАТ “Червона зірка” – провідне підприємство у галузі сільськогосподарського машинобудування. Завод виготовляє посівну, ґрунтообробну та збиральну техніку для агропромислового комплексу.

Спираючись на багаторічний досвід свого розвитку, постійно впроваджуючи нові технології виробництва, модернізуючи існуючі та

розробляючи нові моделі сільськогосподарської техніки, підприємство постачає замовникам високоякісну продукцію.

ВАТ “Гідросила” виготовляє гідроагрегати для гідросистем комбайнів, тракторів, будівельно-дорожніх та інших мобільних машин.

Завдяки вибраній стратегії, яка передбачає нарощування обсягів виробництва, розширення асортиментного ряду, підвищення якості продукції, модернізацію обладнання, впровадження енергозберігаючих технологій, створення ефективної мережі реалізації продукції, впровадження світових стандартів у сфері управління, ВАТ „Гідросила” стало провідним виробником шестеренних насосів і гідростатичних трансмісій не тільки в Україні, але й серед країн СНД та Балтії.

Експортний потенціал та географія їх реалізації постійно збільшується. Біля 85% продукції постачається за межі країни, у тому числі більше 40% до Росії. Гідроагрегатами з кіровоградською маркою комплектують свої машини “Ростсільмаш”, Красноярський комбайновий, Мінський, Волгоградський тракторні заводи, автогіганти МАЗ, АвтоКРАЗ, БелАЗ та інші виробники. Значна частина продукції через підприємства-партнери постачається на запчастини та ремонтні потреби.

ЗАТ НВП “Радій” – провідне підприємство з проектування, розробки та виготовлення автоматизованих систем управління технологічними процесами для атомних електростанцій країни.

Підприємство розробляє, виготовляє та впроваджує електронну апаратуру для автоматизованих систем управління технологічними процесами АЕС, яка має сертифікати відповідності вимогам для обладнання атомних електростанцій. Така продукція користується попитом, оскільки і в Україні, і за її межами існує чимало енергоблоків АЕС, на яких передбачена заміна технологічного обладнання на принципово нове, прогресивне.

Крім того, підприємство забезпечує випуск гучномовців та акустичних систем, що встановлюються у салонах автомобілів, тролейбусів, автобусів, на залізницях, на відкритих майданах, в приміщеннях з підвищеним рівнем шуму, налагодило постачання рульової гідромеханіки автомобілебудівним підприємствам України та зарубіжжя.

Розроблено і виготовляються системи промислового телебачення пожежної сигналізації, бурильні верстати для видобування гранітних порід.

Успішно розвивається харчова промисловість, до якої належить 18 підприємств. Провідні з них: ВАТ “Кіровоградолія”, Промислова група “Креатив”, ВАТ “М’ясокомбінат Ятрань”, Підприємство громадського об’єднання Асоціації підтримки вітчизняного товаровиробника “Фірма “Ласка”. ВАТ “Кіровоградолія” спеціалізується на виробництві олії. Питома

вага підприємства в загальних обсягах виробництва цієї продукції в Україні становить біля 10%.

Завдяки співпраці з вітчизняним інвестором ТОВ “Зерноторгова компанія” ВАТ “Кіровоградолія” значно наростило виробничі потужності, що дало змогу збільшити обсяги виробництва.

На підприємстві запроваджено енергозберігаючі технології за рахунок використання у якості палива відходів виробництва – лушпиння насіння соняшнику. ВАТ „Кіровоградолія” є одним із лідерів олійножирової промисловості України.

Промислова група “Креатив” – багатогалузеве підприємство, яке виробляє високоякісну продукцію на сучасному обладнанні за європейськими технологіями. Промислова група “Креатив” включає: маслоекстракційний завод, який виготовляє рафіновану дезодоровану олію; завод модифікованих жирів – перше в Україні підприємство з глибокої переробки рослинних олій; завод з виробництва м’яких та твердих маргаринів; новий завод з виробництва маргаринів, олії та жирів; Соколівський консервний завод, що зорієнтований на виробництво майонезів, гірчиці, томатної пасти. Промислова група „Креатив”, завдяки використанню передових технологій переетерифікації та гідрогенізації, виготовляє жири високої якості під торговими марками “Сонола” та „Деликон”, які користуються широким попитом як в нашій країні, так і за її межами. На рахунку підприємства нагороди „Вища проба”, „Нагорода тисячоліття”, „Золотий Меркурій” та „Золота фортуна”.

ВАТ “М’ясокомбінат Ятрань” – одне з провідних підприємств харчової промисловості України, яке працює під девізом: “Європейська технологія – вишуканий український смак”.

Біля 200 найменувань продукції, серед яких ковбаси і копченості, м’ясні продукти і напівфабрикати, риба, пельмені та вареники, задовольняють найвибагливіші смаки будь-якої родини. Продукція ВАТ “М’ясокомбінат Ятрань” – живе втілення вдалого поєднання багатих традицій минулого і новітніх технологій, які дозволяють досягти найвищої якості. ВАТ “М’ясокомбінат Ятрань” – підприємство, яке накопичило безцінний досвід виробництва ковбасних виробів і м’ясних делікатесів, рецептура багатьох з яких є “фірмовим секретом” місцевих майстрів. На підприємстві впроваджено систему управління якістю за міжнародними стандартами ISO 9001-2000.

Успіх торгової марки „Ятрань” – результат багаторічної роботи всього колективу, впровадження інноваційних процесів на виробництві, ретельної розробки та формування асортименту, системного контролю якості на всіх етапах виробництва.

Підприємство громадського об’єднання Асоціації Підтримки вітчизняного товаровиробника “Фірма “Ласка” виготовляє понад 100 видів морозива. Це – пломбіри, ескімо, торти, рожки, брикети, вагова продукція. Морозиво виробництва фірми „Ласка” має високу якість, користується попитом у населення. Підприємство має велику дилерську мережу у різних регіонах України.

Завдяки високій конкурентоспроможності продукція фірми “Ласка” постачається до Російської Федерації, Молдови, Азербайджану, а також до США та Ізраїлю.

Легку промисловість представляє ВАТ Кіровоградська швейна фабрика “Зорянка”, що співпрацює з провідними закордонними фірмами “Монтана”, “Реггі Дизайн” та “Ленор Кардьє”. Підприємство виготовляє жіночий одяг за дизайнерськими розробками модельєрів цих фірм за схемою давальницької сировини.

Садовенко Т.С., заступник директора з навчально-виховної роботи Кіровської ЗШ І-ІІІ ст.

Тема: Немає кращої землі, ніж та, що зветься рідним краєм.(урок у 9-му класі)

Мета: виховувати почуття патріотизму, любові до рідного краю; розвивати вміння самостійно аналізувати факти; збагатити інформацією про невідомі сторінки з історії, літератури, мистецтва Кіровоградщини.

Обладнання: мультимедійне слайд-шоу, зображення символів Кіровоградської

області, книжкова виставка «Стежками рідного краю».

Хід уроку

Учитель. Дорогі діти! Ось і ще одні канікули пролетіли на крилах теплого і ласкавого літа. І знову вересень, і шкільний дзвоник кличе вас до праці. Кожен наступний клас – це новий щабель вашого фізичного, розумового і морального зростання. Основним вихователем кожного з вас будете ви самі, адже без самовиховання неможливе втілення в життя високих ідеалів. Йдеться про патріотизм, любов до рідного краю, – глибоку, щиру, не на словах, а на ділі.

1-й учень.

Рідна земле моя,Я листок твій зелений,Пісня в шелесті трав,Промінь сонця в росі…2-й учень.

Скільки світлих доріг Ти для мене відкрилаДо високих зірок,У широкі поля,У мені твоя кров,У мені твоя сила,Найдорожча з усіхРідна земле моя.

Учитель. Наша рідна земля – це батьківський поріг, рідна школа, місце, в якому ви народились та зростаєте. Для нас з вами, це Кіровоградщина – благодатний край. Наш урок присвячений славній даті – 75- річчю утворення Кіровоградської області.З нагоди славного ювілею наші краєзнавці підготували усний журнал «Кіровоградщина»

Візитка області

Герб

У червоному щиті золотий степовий (скіфський) орел із повернутою вправо головою; над щитом прямокутна синя хоругва з жовтим тризубом, оздоблена по периметру жовтою лиштвою й охоплена декоративними гілками; обабіч щит, обрамований золотим колоссям, знизу — дубовим листям, перевитими синьою стрічкою, закріпленою знизу золотим сувоєм, на стрічці подано золотими літерами девіз: «З добром до людей».

Значення символіки

Орел вважається символом мужності та великодушності, проникливості та справедливості, сили і влади. У дохристиянських уявленнях співвідноситься з небом і світлом (сонцем). У християнській символіці передає ідею вічності праведного життя. В обох випадках знак орла є емблемою духовності. Золотий орел у символах Кіровоградської області символізує рідну землю, спадковість від минулих поколінь та духовне відродження нащадків.

Синя хоругва з тризубом вказує на належність області до України. Золоте пшеничне колосся підкреслює багатство хліборобського краю, золоте дубове листя — могутність і витривалість. Синій, жовтий і червоний (малиновий у прапорі) кольори підкреслюють давні козацькі традиції краю та багатство землі степової України.

Прапор Кіровоградської області затверджений рішеннями Кіровоградської обласної ради від 29 липня 1998 року № 24 та 23 жовтня 1998 року № 38. Являє собою прямокутне полотнище зі співвідношенням сторін 2:3, що складається з двох вертикальних рівновеликих смуг: малинової та жовтої, на малиновій смузі — зображення жовтого орла, що становить 2/3 висоти полотнища.

Зображення орла в геральдиці вважається символом мужності та великодушності, проникливості та справедливості, сили і влади, у дохристиянських уявленнях співвідноситься з небом і світлом (сонцем), а в християнській символіці передає ідею вічності праведного життя. В обох випадках знак орла — емблема, що символізує рідну землю, спадковість її від пращурів, духовне відродження нащадків.

Золото (жовтий колір) символізує багатство, справедливість, великодушність;малиновий — гідність, силу, могутність.Автори прапора області — В.   Є.   Кривенко  і К.   В.   Шляховий .

Сторінка 1-ша – географічна. Кіровоградська область розташована в центрі України, між Дніпром та

Південним Бугом, в південній частині Придніпровської височини. Територія її

становить 24,6 тис. км2, що складає 4,1% від території усієї території України. Територія суші складає 97 % від загальної площі.

Кіровоградщина являє собою підвищену хвилясту рівнину, розчленовану густою мережею річкових долин, ярів і балок.

Клімат області помірно-континентальний, теплий. Середньорічна температура повітря 7-8 0С. Зима мало снігова, м'яка з частими відлигами. Середньомісячна температура найхолоднішого періоду зими (січень-лютий) по області мінус 5-8 0С. При різких змінах температур взимку на території області часто виникають тумани, ожеледь.

Річна кількість опадів розподіляється нерівномірно. Найбільша їх кількість випадає в теплий період року (квітень-жовтень). Середньорічна кількість опадів по області 470-510 мм/рік. Сніг випадає кожну зиму, але сніговий покрив утримується недовго.

Протягом року на території області спостерігаються сильні вітри більше 15 м/сек. Бурі та урагани до 25-30 м/с характерні для осінньо-літнього періоду.

Ґрунтовий покрив на території області характерний для перехідної зони від південного лісостепу до північного лісостепу і представлений більш, ніж 50 відмінами ґрунтів. Ґрунти мають високу родючість. В північній частині області переважають чорноземи потужні мало гумусні й середньо гумусні із вмістом гумусу відповідно 5% та трохи більше 5,5 %. Для південно-західних районів найбільш поширеними ґрунтами є чорноземи звичайні, середньо та мало гумусні, а в південній частині - чорноземи звичайні неглибокі мало гумусні та малопотужні. За механічним складом ґрунти північних районів - важко суглинкові, південних - легкосуглинкові, а в Придніпров'ї - легко та середньо суглинкові.

Наявністю в межах області докембрійського щита зумовлене багатство та різноманітність мінеральних ресурсів. В надрах області розвідано 31 вид корисних копалин, відкрито 390 родовищ, з яких розробляється 71. Мінерально-сировинна база складається з паливно-енергетичної сировини (уранова руда, буре вугілля, горючі сланці), сировини для металургійної промисловості (залізна руда, металічний нікель та кобальт), будівельної сировини (червоні, рожеві та сірі граніти, піски, цегельна сировина тощо), підземних вод, графіту та інші.

На території краю протікає 438 річок, нараховується 1074 річечок та струмочків загальною довжиною відповідно 5558 і 2595 км, збудовано 2185 ставків і 85 водосховищ. Переважають так звані малі річки. Найбільші ріки області – Інгулець, Тясмин, Інгул, Синюха, Велика Вись, Чорний Ташлик і Ятрань належать до басейнів Дніпра та Південного Бугу.

Кіровоградщині властиві такі небезпечні погодні явища, як сильні зливи, грози, градобій, ожеледь, паводки, штормові вітри, пилові бурі та суховії, і негативні природні процеси: зсуви, вітрова та водна ерозія, переробка берегів Кременчуцького водосховища, яроутворення.

Сторінка 2-га – історична.

Кіровоградщина! Постійно пульсуюче середохрестя України з життєдайними артеріями Дніпра, Інгульця, Інгулу, Синюхи та Південного Бугу. Географічне диво, що поєднало у собі чарівливі кручі дніпровського узбережжя, таємничі нетрі Чорного лісу, золоті лани Поінгулля, яблуневий розмай Східного Поділля. Священний Екзампай, потайник державної бронзи, Степова Еллада!

Перші люди на території сучасної Кіровоградщини з’явилися дуже давно. Племена давніх мисливців, скотарів та землеробів у ході історичного поступу та законів природи безперервно змінювали один одного на цій не завжди гостинній землі. Про найдавніші віхи історії краю свідчать численні викопні пам’ятки, відкриті археологами.

Взагалі, Кіровоградська земля багата розгаданими і нерозкритими ще таємницями, це наче непрочитана книга, що терпляче чекає на свого мудрого і дбайливого читача. Літера за літерою, рядок за рядком вітчизняні науковці старанно і наполегливо вчитуються у загадкову і, безперечно, багату історію українського степового краю.

Перший крок у вітчизняних наукових дослідженнях археологічних пам’яток краю було зроблено у 1763 році, коли за наказом останнього командира Нової Сербії генерал-поручика О.П.Мельгунова в урочищі Кучерові Байраки (тепер – у Знам’янському районі) розкопали скіфський курган під назвою Лита Могила (початок VI століття до нової ери).

Найдавнішим з відомих за своєю назвою народів, чиє перебування (з XI століття до нової ери) на території Кіровоградщини зафіксоване істориками, були кіммерійці.

До Великої Скіфії як окрема її область входила земля скіфів-орачів, що лежала у межиріччі Дністра і Дніпра. На південь від території скіфів-орачів між Гіпанісом (Південним Бугом) і Борисфеном (Дніпром) простягалася земля алазонів. На межі цих двох народів знаходилася загадкова місцина Ексампей (Екзампай), яку греки називали Священними Шляхами, бо саме тут був загальноскіфський сакральний центр, де сходилися шляхи з усіх країв Великої Скіфії. Давньогрецький історик Геродот записав, що в Ексампеї стояв велетенський казан, відлитий за наказом царя Аріанта з наміром своєрідного перепису населення – кожний підвладний йому скіф мав принести по

наконечнику стріли, з яких і був відлитий пам’ятник величі й могутності скіфської держави та її володаря. Місцевість Екзампай займала вододіл Чорного Ташлика та Мертвоводу, вершина якого з позначкою 269 метрів над рівнем моря знаходиться біля села Вільні Луки Кропивницької сільради Новоукраїнського району області. Це узвишшя серед степів і було центром скіфського Космосу, де ніби-то стояв священний казан Аріанта. Сакральний центр співпадав з географічним центром Великої Скіфії, описаної Геродотом як тетрагон, що майже вписується у межі сучасної України. Не випадково, що й географічний центр нашої держави (за однією з методик його визначення) знаходиться біля селища Добровеличківки – центром сусіднього з Новоукраїнським району. Очевидно, Екзампай – найдавніша назва нинішньої Кіровоградщини.

У III столітті до нової ери скіфські народи були підкорені й асимільовані войовничими племенами сарматів. Виникла нова держава – Сарматія, котра відігравала важливу роль на міжнародній арені античного світу.

У першій половині III століття нової ери сарматські завойовники повторили долю скіфів, будучи підкореними племенами готів. Готія була розгромлена азійськими племенами гунів.

Найвизначніша археологічна пам’ятка VII-VIII століть знайдена на Кіровоградщині біля села Глодоси Новоукраїнського району – знаменитий Глодоський скарб, поховання, за деякими висновками, слов’янського багатого і знатного вождя з великою кількістю срібних і золотих речей.

У 30-х роках XII століття північна окраїна сучасної Кіровоградщини належала до Київського удільного князівства. Але основна її територія перебувала у складі Половецьких земель, які об’єднав у єдину державу знаменитий хан Кончак.

У першій половині XIII століття князівські міжусобиці стали фатальними для руської землі: монголо-татарські завойовники розбили розрізнені війська руських князів, на території від Дунаю на заході до Обі та Сирдар’ї на сході постала одна з наймогутніших імперій світової історії – Золота Орда на чолі з ханом Батиєм.

У 1362 році Київська земля на правах автономного удільного князівства ввійшла до складу Великого Литовського князівства – єдиної на той час сили, спроможної протистояти зростаючій могутності Золотої Орди. Ординці не хотіли миритися з втратою, але у битві при Синіх Водах, де 1363 року полчища трьох ординських ханів зіткнулися з литовсько-руським військом, очолюваним князем Ольгердом, потерпіли поразку і до складу Литви відійшла більша частина Поділля. 1370 року великим князем Ольгердом було приєднане й південне Поділля. Якщо поглянути на сучасну карту, литовсько-ординський

кордон у межах Кіровоградської області проходив по ледь вигнутій лінії Вільшанка – Світловодськ.

У 1440 році Київське удільне князівство, в якому тоді перебувала північно-східна окраїна нинішньої Кіровоградської області, було відновлено у складі Литви, а у 1471 році здобуло статус Київського воєводства Великого Князівства Литовського.

Утворене 1449 року внаслідок розпаду Золотої Орди Кримське ханство, претендуючи на ординську спадщину, поступово прибрало литовські причорноморські володіння. В 1478 році кримські татари визнали себе підвладними султанській Туреччині, що значно посилило їхні військові потужності. З XVI століття тут, у степах так званого Дикого Поля, почали селитися козаки – український військовий і селянський люд, який переходив на вільні землі, щоб позбутися зростаючого феодального гніту польсько-литовських магнатів. Козацька колонізація краю відбувалася в умовах жорстокої боротьби з татарсько-турецькими суперниками.

Сумнозвісний Чорний шлях, котрим користувалися кримські татари для грабіжницьких набігів на Правобережну Україну, йшов із півдня і повертав на захід між верхів’ями Інгульця і Тясмину (тепер території Знам’янського та Олександрівського районів). Уже в XVII столітті на Чорному шляху стояв польсько-козацький форпост Верблюжка, який запобігав несподіваності татарських нападів на українські села.

З початком Визвольної війни 1648-1654 років полум’я козацьких повстань знищило польську адміністрацію і на українських землях був запроваджений полковий адміністративно-територіальний устрій.

Чимало населених пунктів Кіровоградської області пов’язані з козацькою славою. Село Торговиця було центром Торговицького козацького полку (1669-1674), Крилов і Власівка – сотенними містечками Миргородського полку.

Деякі населені пункти Кіровоградщини виникли на місцях козацьких і чернецьких промислів – рибних ловів, пасік тощо. Це переважно села, розташовані у смузі лісів Чути і Чорного, де мав пасіку і Богдан Хмельницький. Пам’ять про володіння останнього ще довгий час зберігалася у назвах балки Богданки і Хмелевих байраків, де згодом, у часи масового заселення краю, постали села Богданівка і Хмельове (нині відповідно – Знам’янского та Маловисківського районів).

Внаслідок невдалих спроб одного з найтрагічніших українських гетьманів Юрія Хмельницького продовжувати державотворчу справу свого великого батька (Слободищенський трактат 17 жовтня 1660 року) правобережні полки знову потрапили під владу королівської Польщі.

«Вічний мир» між Польським королівством і Московським царством, підписаний у Москві 6 травня 1686 року, підтвердив умови Андрусівської угоди стосовно Правобережної України і закріпив входження Лівобережної України і Запоріжжя до складу Московської держави.

14 травня 1709 року за підтримку козаками переходу гетьмана Івана Мазепи на бік Карла XII згідно з наказом Петра І була ліквідована Запорозька Січ. Тим самим Москва втратила важливого союзника у протистоянні Порті й 1711 року програла чергову турецьку війну. Внаслідок цього Запорозькі землі втратилися на користь Туреччини, що було обумовлено договором від 5 квітня 1712 та затверджено 13 квітня 1713 року. Таким чином територія краю, за винятком Брацлавської та Київської частин, підпала під владу Османської імперії.

Бєлградським мирним договором 18 вересня 1739 року, ратифікованим у Константинополі (Стамбулі) 28 грудня того ж року, запорозькі землі були повернуті до складу Росії. Ще до початку цієї війни, у березні 1734 року, запорозьке козацтво (депутація Олешківської Січі) отримало від російської імператриці Анни Іоаннівни дозвіл на відновлення Запорозької Січі. З ентузіазмом відбудовників козаки заснували Нову Січ, яка після війни була розділена на паланки (округи). Треба зазначити, що до січових паланок потрапила тільки південна окраїна території теперішньої Кіровоградщини, основна її частина контролювалася малоросійськими полками Гетьманщини та російськими військами.

24 грудня 1751 року, вийшов указ імператриці Єлизавети Петрівни «О принятии в подданство Сербов, желающих поселиться в России и служить особыми полками, о назначении на границе со стороны Турецкой выгодных мест к поселению; об определении жалованья по окладу Гусарских полков конным, а пешим оклада полков пехотных, и о подчинении оных полков Военной Коллегии». З цієї дати починається історія військо-поселенської області, названої за етнічною ознакою основного ядра переселенців Новою Сербією. Заснована імператрицею для оборони південних рубежів від нападів турків і кримських татар, Нова Сербія являла собою ряд захищених шанцями (земляними укріпленнями) поселень і охоплювала територію між річками Синюхою та Дніпром, на півночі була обмежена польським кордоном, який проходив по річках Великій Висі та Тясмину, на півдні – прямою лінією від гирла річки Кагарлика (притоки річки Синюхи) до гирла Омельника (притоки Дніпра).

Новосербські поселенці були вихідцями з так званого Військового кордону – вузької смуги землі на південній окраїні Угорського королівства, що входило до складу Австрійської імперії. Вибір Єлизавети пав на сербів не випадково – серби і хорвати з кінця XV століття охороняли кордон з Турецькою імперією, першими приймали удари численних ворожих вторгнень,

віками накопичували досвід аванпостної служби та ненависть до ісламських агресорів.

Російський уряд швидко порозумівся зі зневаженими внаслідок угорсько-австрійської домінанти сербами – останні потребували поваги до своїх звичаїв і віри, обіцяних в одновірний православній Росії. Російська імперія у свою чергу мала потребу в охороні прикордонних земель. Контролювання цієї території запорожцями, яке здійснювалося головним чином пікетами (по-козацькі – бекетами), вже не відповідало тогочасним потребам, козаки ж не хотіли міняти уклад свого життя на поселенський. Тому ідея посилити прикордонну службу сербськими граничарами була доречною.

Етнічний склад переселенців був дуже різноманітний – серби, волохи, молдавани, чорногорці, македонці, боснійці, герцоговинці, далматинці, болгари, угорці, навіть записані сербами українці. Але всіх їх об’єднувала одна віра та надія на кращу долю на новому місці.

У другій половині XV століття ці терени стали частиною земель, на яких виникло Запорізьке козацтво. Пізніше, впродовж майже трьох століть, територія області здебільшого входила до земель «Вольностей Війська Запорізького». Перша битва Визвольної війни українського народу 1648—1654 рр. під Жовтими Водами відбулася саме на території сучасної Кіровоградщини.

У середині XVIII століття розпочалось активне заселення краю вихідцями з Росії, Сербії, Болгарії. У 1752 році було адміністративно засновано Нову Сербію, а в 1754 році — фортецю Святої Єлисавети, що згодом з форштадтами стала Єлисаветградом (сучасний Кіровоград) — центром повіту Херсонської губернії.

З відміною військових поселень в середині XIX ст. економіка краю розвивалась інтенсивніше. У 1868—1869 рр. залізниця з'єднала Єлисаветград з Одесою і Кременчуком, через три роки — Харковом і Миколаєвом. Розвитку набули підприємства переробної та харчової промисловості.

Що почалася світова війна, що пішли за нею революція і громадянська війна істотно відбилися на житті регіону. Протягом декількох років Єлисаветград, Бобринець, Олександрія та Знам'янка потрапляли під владу Білої та Червоної армій. У 1924 р. місто Єлисаветград був перейменований в місто Зінов'єв, у 1934 р. - до міста Кірово. У 1939 р. Указом Президії Верховної Ради СРСР було затверджено подання Президії Верховної Ради УРСР про утворення Кіровоградської області з центром у місті Кірове з перейменуванням його до Кіровограда.

Сторінка 3- тя. Соціальний та економічний розвиток області

Область нараховує 23 адміністративні райони, з них - 2 райони у місті Кіровограді, а також 12 міст, з яких 4 обласного підпорядкування, 26 селищ міського типу, 1021 сільський населений пункт. Розвиненими містами з промисловим виробництвом, крім обласного центру, є міста обласного підпорядкування Олександрія і Світловодськ, а також великі залізничні вузли Знам'янка і Помічна.

Населення області складає 1053,1 тис. чоловік. Середня густота населення – 42,8 чол. на км2. Міське населення - 644,3 тис. чол. (61,2 %), сільське – 408,8тис.чол. (38,8 %). В області живуть представники майже 30 національностей. Українці складають 90,1 %, росіяни - 7,5 %, представники інших національностей - 2,4 %.

Область розташована в центрі України, між Дніпром та Південним Бугом, в південній частині Придніпровської височини. Територія її становить 24,6 тис. км2, що складає 4,1% від території усієї території України. Територія суші складає 97 % від загальної площі.

Кіровоградщина являє собою підвищену хвилясту рівнину, розчленовану густою мережею річкових долин, ярів і балок. З інтенсивною господарською діяльністю пов'язане виникнення техногенних форм рельєфу – кар'єрів, вуглерозрізів, гребель, курганів, штучних зрошувальних систем, які порушують природну рівновагу в екосистемах та активізують негативні природні процеси – ерозію, зсуви, підтоплення, заболочення.

Грунтовий покрив на території області характерний для перехідної зони від південного лісостепу до північного лісостепу і представлений більш, ніж 50 відмінами грунтів. Грунти мають високу родючість. В північній частині області переважають чорноземи потужні малогумусні й середньогумусні із вмістом гумусу відповідно 5% та трохи більше 5,5 %. Для південно-західних районів найбільш поширеними грунтами є чорноземи звичайні, середньо та малогумусні, а в південній частині - чорноземи звичайні неглибокі малогумусні та малопотужні. За механічним складом грунти північних районів - важкосуглинкові, південних - легкосуглинкові, а в Придніпров'ї - легко- та середньосуглинкові.

Загальна площа території області складає 2458,8 тис. га., з них 2040,7 тис. га, або 83,0 % займають сільськогосподарські угіддя, що свідчить про високий рівень сільськогосподарського освоєння земель.

У структурі сільськоспугідь рілля складає 86,4 %, багаторічні насадження – 1,3%, сіножаті – 1,2%, пасовища – 11,1%. Розораність земель становить 74,0%.

Загальна площа земель лісового фонду області складає 144,6 тис. га, з них вкритих лісом – 132,3 тис. га. Фактична лісистість території області (7,2%) є

недостатньою. Щорічно в області створюється близько 1 тис.га лісових культур. Загальний запас деревини в лісах Кіровоградщини становить 19,0 млн. м³. Постійними лісокористувачами щорічно заготовляється 4,7- 48,0 тис. м³ деревини.

Промисловість є однією із найважливійших структурних ланок економіки області, яка забезпечує 21,3% валової доданої вартості (ВДВ), яка створюється в області, та 3,1% ВДВ України.

Промисловий комплекс охоплює 11 провідних галузей: добувна промисловість – 6,4%; переробна промисловість – 76,5%, (виробництво харчових продуктів, напоїв – 35,0%; легка промисловість – 0,3%; обробленне деревяни та виробництво виробів з деревини, крім меблів – 0,6%; лелюлозно – паперове виробництво, видавнича діяльність – 0,5%, хімічна промисловість – 3,3%, виробництво іншої неметалевої мінеральної продукція – 4,5%, металургійне виробництво та виробництво металевих виробів – 12,6%; машинобудування – 17,8%), виробництво та розподілення електроенергії, газу та води – 17,1%.

На товарному ринку України область займає провідні позиції по виробництву графіту, гірського воску, буровугільних брикетів, мостових електричних кранів, продукції харчової промисловості: м'ясо-молочних продуктів, цукру, олії та інших.

В галузевій структурі сільського господарства провідне місце належить рослинництву, питома вага якого складає 75,4%. Основні культури, які вирощуються на території області: зернові (озима пшениця, ячмінь, кукурудза на зерно, гречка); зерно-бобові (горох); технічні культури (соняшник, цукровий буряк). Садівництво представлене вирощуванням яблук, груш, слив, вишні та ягід.

В області налічується понад 4,5 тис. сільськогосподарських підприємств, у т. ч. 2,5 тис. фермерських господарств. Усього працює 145,8 тис. чол.

Область має розвинуту транспортну мережу. Транзитні перевезення здійснюються на напрямку Донбас - Карпати. На Одеському напрямку залізничні колії пов'язують найважливіші промислові та сільськогосподарські південні та центральні райони України. Довжина доріг державного значення складає 732,1 км. Територією області проходять 9 міжнародних автомагістралей, 4 газопроводи та 2 нафтопродуктопроводи.

Учитель. Де ще є у світі така земля – квітуча, солов’їна, барвінкова, з ясними зорями , як наша рідна сторона.

1-й учень

Я все люблю в своїм краю:Криницю, звідки воду п’ю,Та повні гомону ліси,Та дзвони срібної роси…

2-й учень

Я все люблю в своїм краю:Найбільше – матінку свою,Ласкаву радісну,єдину…Люблю, як сонце, Батьківщину.

Учитель. Саме цими словами Миколи Сингаївського я хочу розпочати інтелектуальну гру «Що я знаю про рідний край?»

1-й тур. Розминка.1.У якому році було засноване м. Кіровоград? 2.Скільки районів налічує Кіровоградська область? 3.Які давні назви м. Кіровограду?4.З якими областями межує Кіровоградська область? (Миколаївська, Віницька, Черкаська, Дніпропетровська, Черкаська, Полтавська, Одеська)5.Які ви знаєте річки на території Кіровоградської області?(Дніпро, Інгул, Синюха,Тясмин, і тд)6.Які найдавніші народи проживали на території нашої області? (Скіфи)7. Що зображено на гербу нашої області?Що він символізує? 8. В честь якої імператриці було назване наше місто?9. Який вид транспорту зявився в 1887 році вперше в Україні в Єлисаветграді?

2-й тур «Моя чудова сторона»1. Де знаходиться географічний центр Європи?2. З якою метою була побудована фортеця Святої Єлисавети?3. Хто заснував Хутір Надію?4. Якому гетьману збудовано пам’ятник на одній із площ міста Кіровограда?5.Який найбільший дендрологічний парк знаходиться на території нашої області?

3 тур. «Знамениті імена»Впізнай героя за трьома підказками.

1. Український драматург, Хутір Надія,Сто тисяч.(І.Карпенко - Карий)

2. Музична школа, музей, піаніно.(Нейтгауз)

3.Червона Зірка, сільськогосподарське машинобудування, сівалки.( Брати Ельворті)

4. Вчитель, с.Павлиш, письменник.(В.Сухомлинський)

1-й учень. Шануйтеся, любі! Любіть Україну!Хай ваша цікавість, допитливість щираДодасть вам надії, любові і віри,Бо наше минуле – святе, незабутнє,Це шлях у прийдешнє, це шлях у майбутнє…

Компаніченко Я.М., вчительанглійської мовиСозонівського НВК

Тема: Наш рідний край (урок для 9 класу)

Мета: стимулювати в учнів інтерес до історії міста Кіровоград; розвивати почуття відповідальності за долю своєї «маленької держави»; виховувати почуття патріотизму, національної гідності.

Форма проведення: круглий стіл

ХІД УРОКУ

І. Організаційний момент

ІІ.Оголошення теми, мети уроку

Слово вчителя: Діти, де б ви не жили: серед безкрайого степу чи в оточенні віковічних лісів, біля високих гір чи синього моря, у місті чи у селі – все це зветься одним словом – Батьківщина. Зверніть увагу на вірш-епіграф нашого уроку, який допоможе поринути в давні часи і перегорнути сторінки життя нашого міста, його історії.( учень зачитує епіграф)

Кіровоград в самому центрі УкраїниЄ місто сонця, місто-сад.Тут батьківщина, тут родина,Це місто - наш Кіровоград.

Століття швидко промайнули,Стоять фортечнії вали.Козацький рід свій не забули,Вітчизни дочки і сини.

Ошикувались ніжні квітиНа клумбах міста у рядок.Крокують поряд мами й діти,По тротуарах у садок.

У небі сяючім літають -Курсанти юні в небесах.Їх посміхаючись вітаютьДівчата з квітами в руках.

Буяють зеленню тополі,Каштани й вишні між доріг.Єдиним прагненням до волі,Козацький рід все переміг.

III.Основна частина уроку

Вчитель: Сьогодні на уроці у нас присутні група дослідників, істориків та журналістів, які повідомлять нам цікаві факти про місто Кіровоград та всі разом попрацюють над випуском статті до шкільної стінгазети.

Журналісти: Які відомі факти заснування нашого міста?

Історики: У 1754 роцi уряд iмператрицi Єлисавети Петрiвни, йдучи назустрiч прагненню австрiйських сербiв до переселення у межi Росiйської iмперiї, а також бажаючи заселити землi Запорозьки людьми, якi були б одночасно вiдданi коронi росiйськiй, дозволив їм ( сербам ) переселитися на українськi землi. Засновується лiнiя вiйськових поселень пiд назвою Нова Сербiя. Вона охоплювала територiю вiд рiчки Кагарлика, лiвої притоки Синюхи, i далi по Висi, Тясмину до Днiпра, протяжнiстю 200, а завширшки 30 верст.

В жалуванiй грамотi Iвановi Хорвату, колишньому полковнику австрiйської армiї, говорилося: "...Для защиты, на всякий случай, от нападения вражеского...построить ... земляную крепость, которую именовать крепостью Святой Елисаветы". Тобто названо було ще не збудовану фортецю на честь святої покровительки правлячої тодi в Росiйськiй имперiї доньки Петра I - императрицi Єлисавети Петрiвни.

Ну а щодо ворогiв, на випадок нападу яких повинна була бути побудована фортеця, то до них, крiм турок i татар, причислялись i гайдамаки, ких не безпiдставно ототожнювали з запорозькими козаками. Вище згадану жалувану грамоту було датовано 11 сiчня 1752 року. Не пройшло й мiсяця пiсля указу Єлисавети Петрiвни, як мiж рiчками Грузька та Сугоклея, на узвишшi правого берега Iнгулу ( 200 саженiв вiд рiчки ) пiд проводом генерала I.Ф.Глебова було вибрано мiсце для майбутньої фортецi.

Негайно було розпочато рiзноманiтнi iнженернi пiдготовчi роботи. 5 лютого 1752 року генерал Глебов отримав "особую инструкцию", де вiдзначилися вигоди мiсця, яке було ним обране для будiвництва фортецi. Зокрема наголошувалося на близькостi широкої рiчки, наявностi лiсу, каменю для фундаментiв, доброї глини для випалювання цегли тощо.Були там вiдзначенi i недолiки: розташована неподалiк вiд майбутньої фортецi командна висота та яруги, що пiдходили до самої пiдошви гласiса, пологого земляного насипу попереду зовнiшнього рову фортецi. Втiм яруги найближчим часом передбачалося засипати.

30 липня 1752 року проект фортецi було затверджено. Для її будiвництва були присланi селяни з центральних районiв Росiйської iмперiї, солдати Пермського карабiнерного полку i, звiсно, охочi люди, ( добровольцi ) з навколишнiх земель. Крiм того, у травнi гетьманом України Кирилом

Розумовським було прислано 611 робiтникiв. Охорону будiвництва несли 200 запорозьких козакiв.

У другiй половинi 18 ст. iз загрозою татарських набiгiв було покiнчено завдяки перемозi у вiйнi 1768-1774 рокiв; лiквiдацiя Запорозької Сiчi (1775 р.), а за нею й остаточне викорiнення гайдамаччини, роздiли Речi Посполитої ( 1772, 1793, 1795 рр. ), що знищили Польську державу, приєднання Криму у 1783 р., - всi цi фактори обумовили просування iмперських кордонiв далеко вiд фортецi Св.Єлисавети, отже вона втратила своє стратегiчне значення, була роззброєна, а зрештою i лiквiдована як вiйськова одиниця. У рескриптi вiд 10 лютого 1784 року зазначалося, що фортеця "за своїм становищем всерединi держави фортецею бiльше вважатися не може, а тому обертається на внутрiшнє мiсто". З цього часу фортеця разом з передмiстями (форштадтами) отримала права мiста i стала iменуватися мiстом Єлисаветградом.

Дослідники: Вже 29 червня 1754 року бiля фортецi, що будувалася, вiдбувся перший ярмарок. На нього прибули, крiм українських купцiв, гостi з центральної Росiї, Польщi, Молдавiї, Криму, Туреччини. Торгували тут продуктами землеробства, тваринництва, а також полотном, парусиною, шерстю, винами тощо. А вже з 80-х рокiв у мiстi влаштовувались по чотири ярмарки щорiчно. Мiсто росло. I в останнiй третинi 18 столiття "ступило" на лiвий берег Iнгулу.

Журналісти:Чи завжди місто носило назву Єлисаведград?Історики: Перше ім'я Кіровограда, «Єлисаветград», походить від назви фортеці

святої Єлисавети. Нині на сторінках популярної та спеціальної літератури в обігу побутує

два варіанти правопису першої назви міста: ЄлиСаветград і ЄлиЗаветград. Згідно з правописом державної мови Російської імперії, за часів якої було засновано місто, його назва писалася через літеру «с» — Єлисаветград (рос. Елисаветградъ), автоматично її було перенесено на український ґрунт, коли 21 вересня 1920 року Раднарком УСРР запровадив українську мову до вживання в державних установах. Зокрема, в майбутньому Кіровограді вживалися форми Єлисаветград, усічений варіант Єлисавет і прикметник «єлисаветський» поруч із народними варіантами Лизавет, «лизаветградський».

У сучасному побуті в місті перевага віддається правопису через літеру с, даний варіант популяризується численними місцевими фахівцями та аматорами історії і навіть використовується на дорожніх знаках на кшталт вказівника «Фортеця Св. Єлисавети».

Після остаточного встановлення радянської влади в колишній Російської імперії, топоніміка зазнала серйозних змін через невідповідність багатьох (монархічних та релігійних) назв новій ідеології. Не став винятком і Єлисаветград.

Вже на початку 20-их років керівництво міста не раз порушувало питання про зміну назви. До цього спонукав Ленінський декрет від 12 квітня 1918 року «Про зняття пам'ятників, споруджених на честь царів та їхніх слуг, і вироблення проектів пам'ятників російської соціалістичної революції».

11 червня 1924 року міська комісія з перейменування приймає рішення назвати місто Зінов'євськ.

7 серпня 1924 року місто було перейменовано на Зинов'євськ (за тогочасним правописом — Зінов'євськ) на честь російського радянського державного діяча Григорія Зинов'єва.

Після резонансного вбивства 1 грудня 1934 року секретаря Оргбюро ЦК ВКП(б) та члена Політбюро ЦК ВКП(б) Сергія Кострикова (Кірова) (який ніколи не бував у Кіровограді і ніяким чином із ним не пов'язаний) 27 грудня 1934 року було прийнято постанову про перейменування Зинов'євська на місто Кірове.

Із 10 січня 1939 року місто стало носити назву Кіровоград. Чергове перейменування було пов'язане з утворенням Кіровоградської області.

Дослідники:16 квітня 2000 року, разом із Всеукраїнським референдумом було

вирішено провести місцевий референдум. У ньому взяли участь тільки ті громадяни, що мали кіровоградську прописку. Їм було запропоновано визначитися: залишити місту чинну назву — Кіровоград, підтримати пропозиції про присвоєння обласному центру іншої назви або підтримати пропозиції про повернення місту старої назви Єлисаветград. До списків було внесено 205338 жителів міста, взяли участь у місцевому референдумі 119591, тобто 58,24 відсотка. 70,88 відсотка учасників місцевого референдуму проголосували за те, щоб залишити назву «Кіровоград».

Журналісти: Відомі й ті факти, що місто називали «Маленьким Парижем», а чому?

Історики: Вражає архітектура міста, бо це будинки, створені за індивідуальними

замовленнями в різних архітектурних стилях відомими архітекторами того часу – Андрієм Достоєвським, Яковом Паученком, Олександром Лішневським. Єлисаветград було заново переплановано на квартали і сектори. Місто набуло європейського вигляду. За архітектурну неповторність сучасники називали місто“маленьким Парижем”.Журналісти: А чим живе сучасний Кіровоград?

Дослідники: Мiсто вигiдно розташоване в центральнiй частинi України i має повiтряне, залiзничне та автомобiльне сполучення з усiма обласними та багатьма районними центрами України. Працюють залiзничний вокзал, аеропорт та два автовокзали. Пiдготовку спецiалiстiв для потреб мiста, областi та України ведуть вищi навчальнi заклади: педагогiчний університет iм. Винниченка, iнститут сiльськогосподарського машинобудування, Вища льотна академiя. Для навчання молодi вiдкритi дверi 6 середнiх спецiальних навчальних закладiв, 7 професiйно-технiчних училищ.

Повнiстю задовольняє освiтнi потреби населення мiста розгалужена мережа загально-освiтнiх навчально-виховних закладiв.

Сьогоднi в мiстi працюють український музично-драматичний театр iм. М.Кропивницького,ляльковий театр, студентський театр-студiя "Резонанс". В мiстi народилися i жили видатнi музиканти, письменники, художники. Їх пам`ять увiнчена в музеях М.Кропивницького, I.Карпенка-Карого, О.Осмьоркiна, Г.Нейгауза.

Велике й цiнне зiбрання стародрукiв зберiгається у вiддiлi краєзнавства та рiдкiсної книги обласної унiверсальної бiблiотеки iм. Д.I.Чижевського. Юнi читачi обслуговуються в чудових примiщеннях обласних юнацької та дитячої бiблiотек.

III.Заключна частина уроку

1. Слово вчителя: Кіровоградщина - серце України, степова перлина, радо відкриває двері для гостей! Через нашу землю пролягли стежки, якими ходив великий поет і національний пророк Тарас Шевченко. Саме тут розквітли таланти засновників українського професійного театру Марка Кропивницького, Івана Карпенка-Карого, Миколи Садовського, Марії Заньковецької. Наша земля дала класичній літературі письменника і державного діяча Володимира Винниченка, мрійника Юрія Яновського, талановитого поета Арсенія Тарковського, філософа Дмитра Чижевського. Яскравою зіркою вітчизняної та світової педагогіки засяяв наш земляк Василь Сухомлинський. Але найбільший скарб Кіровоградщини - це люди! Люди, які є найкращим гарантом надійності, які готові власним розумом і руками забезпечити своєму краю, своїй країні належне місце у сучасному світі!Я сподіваюся, що кожен з вас буде з честю та гордістю ходити по рідній землі Кіровоградщини!

2. Написання статті до шкільної стінгазети

Матеріали для Першого уроку в 10-11 класах

Боярко В.В., вчитель української мови та літературиСозонівського НВК

Тема: Мій чудовий край Кіровоградський, Батьківщини частка степова! (урок для учнів 10-11 класів)

Мета: Ознайомити учнів з історією утворення Кіровоградської області, розповісти про виникнення та історію символіки; сприяти формуванню національної свідомості школярів, вихованню почуття патріотизму.

Обладнання: герб, прапор, карта Кіровоградської області, виставка літератури.

Краю мій! Цю сердечну сповідь

в ювілейний вінок тобі вкраплю.

А.Корінь

Хід уроку

Вчитель. Сьогодні наш урок буде незвичайним, адже не щодня ми згадуємо про історичне минуле Кіровоградщини та її нинішні досягнення. 10 січня 2014 року Кіровоградській області виповнюється 75 років. Ви отримали випереджувальні завдання: повинні були об’єднатися у три групи: історики, географи, літературознавці. Кожна група обирає тему для дослідження.

Літературознавці.

Мій краю рідний, степова перлино,

Чи є на світі краща де країна?!

Поля, де жито пишно колоситься,

Міста, в яких знайдеш, що подивиться,

Озера сині, сонечком зігріті,

Яри, туманом вранці оповиті.

Така родюча, лагідна земля,

Все це – Кіровоградщина моя!

Географи. 1учень. 10 січня 1939 року – знаменна дата, бо 75 років тому з 31 району Миколаївської, Одеської, Київської, Полтавської та Дніпропетровської областей була організована Кіровоградська область.

УКАЗ

ПРЕЗИДІЇ ВЕРХОВНОЇ РАДИ СРСР

Про утворення Сумської, Кіровоградської та Запорізької областей у складі Української РСР (Відомості Верховної Ради СРСР, 1939, № 1)

Про утворення Кіровоградської області з центром у місті Кірове, з перейменуванням міста Кірове на Кіровоград.

2 учень. Кіровогра́дська о́бласть — область в центральній частині України.

Розташована у центрі України, у межиріччі Дніпра і Південного Бугу у південній частині Придніпровської височини. Практично вся територія області розкинулась на правому березі Дніпра. На півночі межує з Черкаською, на північному сході з Полтавською, на сході та південному сході з Дніпропетровською, на півдні з Миколаївською та Одеською, на заході з Вінницькою областями України. Примітно, що в селищі Добровеличківка розташовується географічний центр України.

Історики. 1учень. Наш край, очевидно, ніколи безлюдним не був. Заселення території сучасної Кіровоградщини почалося ще за доби палеоліту (20-15 тис. років тому). З того часу кожна з епох представлена на теренах краю. Біля села Володимирівки Новоархангельського району знайдено сліди одного з найбільших трипільських поселень.

2учень. Згадували про наш край і античні історики. Геродот вважав, що саме тут розташований легендарний Ексампей – священні шляхи Скіфії. На території Знам’янського району знаходиться один із найбагатших царських курганів – Лита Могила. Залишили сліди про своє перебування в нашому краї сармати , готи, гуни і авари, угри і печеніги.

3учень. З першого тисячоліття нашої ери тут жили стародавні слов’янські племена, які займалися землеробством і скотарством. Наприкінці дев’ятого століття східнослов’янські племена об’єднуються і створюють централізовану Давньоруську феодальну державу – Київську Русь. Територія сучасної Кіровоградщини входила до складу цієї держави.

Літературознавці.

Колись було тут поле дике,

І в ньому бавивсь вітровій.

Роки текли, неначе ріки,

Обмивши простір степовий.

Весна і літо чергувались.

Отут у полі, де колись

Городи раптом забуяли,

Ряди тополь здійнялись ввись.

А потім виросли проспекти,

Де зараз, друже, і ти живеш.

Валерій Бовтиш.

Історики. 1учень. З XV ст.. у наших степах починає осідати козацтво. На території сучасної Кіровоградщини відбувалися знамениті козацькі битви – Марка Жмайла біля села Табурище (1625), Павла Бута та Карпа Скидана (1637-1638).

2учень. У XVI-XVII століттях велика територія степів між Дніпром та Південним Бугом була майже незаселеною. Сюди, на Дике поле, переслідувані поміщиками, переселялись збіглі кріпаки і ставали вільними людьми - козаками. Наша область майже вся була під впливом Запорозької Січі. Козаки створювали поселення , які дали початок багатьом сучасним містам та селам області. Так виникли Нова Прага, Аджамка, Петрове, Олександрія, яка спочатку мала назву Усівка.

3учень. У середині XVIII ст.. на Правобережній Україні розгорнувся гайдамацький рух. Очолив його хоробрий Гнат Голий. З метою придушення визвольної боротьби та охорони південних кордонів Російської імперії18 червня 1754 року на правому березі ріки Інгул відбулося закладення фортеці Святої Єлисавети, яка з 1784 року стала називатись Єлисаветградом. Кілька разів місто міняло назву: Єлисавет, Зінов’євськ, Кірово, а з 1939 року – Кіровоград, назва дана на честь російського радянського політичного діяча Сергія Кірова, який за життя ніколи у ньому не був і жодним чином із ним не пов'язаний. З цього часу почалося інтенсивне заселення території сучасної Кіровоградської області.

Географи. За переписом 17 січня 1939 року населення Кіровоградської області складало 1млн.107 тис.400 чоловік, або 3% від усього населення України. За територією Кіровоградщина була лише 1/25 частинкою України.

Проте в області вироблялося 6% українського цукру, 7% тваринного масла, 4,2% олії. Вагоме місце займало також виробництво сільськогосподарської техніки, бурого вугілля, будівельних матеріалів тощо. Область посіла одне з провідних місць за рівнем сільськогосподарського виробництва.

Літературознавці. 1 учень.

Степи, степи, звичайне диво віку…

Тут пісню щастя ми куєм дзвінку.

Хліб і до хліба – є всього без ліку.

Хвала тобі за труд, степовику!

Я славлю вас степи кіровоградські,

Співуче гроно міст моїх і сіл,

Бо в цих краях по-дружньому, по-братськи

Для друзів хліб і сіль – усе навпіл.

Євген Желєзняков

2 учень. Єлисаветград кінця XIX - початку XX століть відомий високим рівнем розвитку освіти, музичної та театральної культури. На території краю діяли аматорські гуртки, що дали початок українській професійній трупі, заснованій Марком Кропивницьким у Єлисаветграді восени 1882 року. У 1939 році у Кіровограді було відкрито філармонію, театр російської драми ім..Кірова, загальновідомим став український драматичний театр ім.. Кропивницького.

3 учень. На межі століть у нашому краї навчались, брали старт у безсмертя такі відомі українські письменники й громадські діячі, як Володимир Винниченко, Євген Маланюк, Дмитро Чижевський, Юрій Яновський, Василь Сухомлинський. Славу нашій землі творили в музичній культурі Юлій Мейтус, Кароль Шимановський, Генріх Нейгауз, в образотворчому мистецтві Олександр Осмьоркін.

Пишатися ми можем земляками,

Що славлять рідну землю на весь світ.

Нехай роки становляться віками,

Не згасне зірок тих яскравий слід!

Історики. 1 учень . Кожна країна світу обов’язково має три символи. А що таке символи? Символ – це предмет, який характеризує державу, відображає її традиції, побут, господарювання, історичне минуле, прагнення народу. Символи України – Гімн, Герб, Прапор. Свої символи має і наша область. Затверджені вони 29 липня 1998 року рішенням Кіровоградської обласної ради. Автори проекту В.Кривенко, К.Шляховий, В.Сибірцев.

2учень Герб Кіровоградської області. У червоному щиті золотий степовий (скіфський) орел із повернутою вправо головою; над щитом прямокутна синя хоругва з жовтим тризубом, оздоблена по периметру жовтою лиштвою й охоплена декоративними гілками; обабіч щит, обрамований золотим колоссям, знизу — дубовим листям, перевитими синьою стрічкою, закріпленою знизу золотим сувоєм, на стрічці подано золотими літерами девіз: «З добром до людей».

Центральною фігурою герба є степовий орел, бо це один із найдавніших зразків орлиної символіки, знайдених недалеко від Кіровограда при розкопках Мельгуновського кургану в 1763 році. Орел – це символ мужності та великодушності, справедливості, сили і влади. Золотий орел у гербі Кіровоградщини символізує рідну землю, спадковість її від пращурів, духовне відродження нащадків.

3учень Прапор Кіровоградської області. Прямокутне полотнище зі співвідношенням сторін 2:3, розділене вертикально на дві рівновеликі частини; від древка на малиновому полі жовтий степовий (скіфський) орел з повернутою до древка головою, з вільного краю — жовте поле.

Географи. Населення Кіровоградської області на 1 квітня 2013 року становило 993 292 чол. (2,3 % населення України). Щільність населення — 41 чоловік на 1кв. км . В області живуть представники більш ніж 30 національностей. Українці становлять 90,13 %, росіяни — 7,46 %, представники інших національностей — 2 % населення.

Область налічує 21 адміністративний район, 12 міст, із яких 4 міста (Кіровоград, Олександрія, Знам’янка, Світловодськ) — обласного значення, 27 селищ міського типу, 991 сільські населені пункти.

Вікторина

1. Дата утворення Кіровоградської області? (10.01.1939р.)2. Перші поселення людей на території області? (IV тис.до н.е.)3. На якому березі Дніпра знаходиться більша частина області? (Правому)

4. Зі скількома областями межує Кіровоградська область? (Шістьома)5. Скільки адміністративних районів в області? (21)6. Середня густота населення в області? (41 чол.)7. Географічний центр України? (Добровеличківка)8. Назвіть найбільші річки області.( Південний Буг, Дніпро, Інгул, Синюха)9. Скільки сіл в області? (991)10. В якому році відбулося закладення фортеці Святої Єлисавети ? (1754)11.Назвіть письменників Кіровоградщини.12. Що символізує орел на гербі Кіровоградщини?

Звучить «Гімн Кіровограда» (слова Олега Попова, музика Дмитра Притули)

Література1. Моя Кіровоградщина – перлина скіфського степу. Матеріали історико-

географічного конкурсу, присвяченого 70-річчю Кіровоградської області. – Кіровоград, 2009

2. Спектор Ф.Н., Рубін С.М. Географія рідного краю. – Київ, 20003. Літературний словник Кіровоградщини. Упорядник Л.Куценко. –

Кіровоград, 19954. Історія міст і сіл Української РСР. Кіровоградська область. – К., 19725. Бокій Н., Брайченко О., Куценко Л. До джерел історії рідного краю. –

Кіровоград, 1994.6. Бокій Н.Археологічні пам’ятки Кіровоградщини. (Поріг. – 1993. - №6)

Герб Кіровоградської області (Україна).

У червоному щиті золотий степовий (скіфський) орел із повернутою вправо головою; над щитом прямокутна синя хоругва з жовтим тризубом, оздоблена по периметру жовтою лиштвою й охоплена декоративними гілками; обабіч щит, обрамований золотим колоссям, знизу — дубовим листям, перевитими синьою стрічкою, закріпленою знизу золотим сувоєм, на стрічці подано золотими літерами девіз: «З добром до людей».

Час створення: 29 липня 1998

Прапор Кіровоградської області (Україна). Затверджений 29 липня 1998 року. Прямокутне полотнище зі співвідношенням сторін 2:3, розділене вертикально на дві рівновеликі частини; від древка на малиновому полі жовтий степовий (скіфський) орел з повернутою до древка головою, з вільного краю — жовте поле.

Мосієнко А.І., вчитель музичного мистецтва та художньої культури Великосеверинівської ЗШ І-ІІІ ступенів

Тема: «Степова перлина» України (урок для учнів 10-11 класів)

Мета: виховувати в учнів любов і повагу до свого рідного краю, гордість за земляків, які своїми досягненнями прославили Кіровоградську область; сформувати уяву учнів про особливості географічного положення, природні умови та ресурси Кіровоградщини, населення та її господарський потенціал; розвивати навички роботи зі статистичними матеріалами та різними джерелами інформації краєзнавчого значення, вміння висловлювати свою думку та виступати перед учнівською аудиторією.Тип уроку: круглий стіл.

Список літературних джерел:1. Б.М.Кузик, В.В.Білошапка. «Кіровоградщина: історія та сучасність центру

України»: в 2 т.- Д.: АРТ-ПРЕС, 2005.2. Т.Л.Андрієнко. «Заповідні куточки Кіровоградської землі». – К.: Арктур-А,

1999.3. О.М. Маринич . «Географічна енциклопедія України»: В 3-х т. Т. 2 .- К.:

«Українська Радянська Енциклопедія» ім. М.П.Бажана, 1990.4. В. Крамаренко, І. Оліфіренко. «Кіровоградщина». – Д.: Промінь, 1969.5. Л. Д. Дяченко, А. А. Кендюхова. «Географія Кіровоградської області». К.

1998.Обладнання: Політико-адміністративна карта України та

адміністративна карта Кіровоградської області, «Кіровоградщина. Історія та сучасність центру України» І та ІІ томи, ілюстративні матеріали, комп’ютер, слайди із зображеннями відомих місць та об’єктів Кіровоградщини, відеофільм «Перлина степу», герб та прапор області.

Структура уроку:1. Організаційний момент.2. Мотивація навчальної діяльності.3. Проведення круглого столу (виступи учнів із заздалегідь

підготовленим матеріалом).4. Перегляд відеофільму «Перлина степу».5. Підсумкове узагальнення.

Хід уроку

1. Організаційний момент2. Мотивація навчальної діяльності.

Щоб повернути життя на краще в нашій країні, необхідно якомога більше знати про свою рідну землю, село чи місто, в якому ви живете, район і область в цілому, любити і охороняти природу свого краю, знати природні умови і ресурси свого краю, як розвивається економіка і які заходи здійснюються для задоволення духовних і матеріальних потреб ваших земляків, готувати себе до роботи в одній з її галузей. Тому сьогоднішнє засідання «круглого столу» буде присвячене майбутньому ювілею нашої області. У цьому нам допоможуть «наукові спеціалісти», які вивчали Кіровоградську область.

3. Проведення круглого столуУчитель:

Письменники, поети оспівують Кіровоградщину як степову перлину України, що пролягла від Дніпра на сході і до Південного Бугу на заході.

У віддалені геологічні епохи в цих краях про степ мало що нагадувало. Археологи зробили багато цікавих знахідок. Найзначніші з них: багатошарова пізньопалеолітична стоянка і поселення трипільської культури біля села Володимирівки Новоархангельського району, Чорноліське городище раннього залізного віку поблизу села Богданівки Знам'янського району, поселення мідного віку біля села Деріївки Онуфріївського району та інші.

Десь у кінці другого і на початку першого тисячоліття до н. е. в цих краях вели землеробсько-скотарське господарство племена кіммерійців. Пізніше гуляли по безмежному степу скіфи... Лише могили тих часів стоять, як німі свідки минулого.

Шуміли вітри історії, розвивалося людство, з'являлися нові племена. З утворенням давньоруської держави виникають міста і поселення біля Києва; степи ж нинішньої Кіровоградської області заселялися мало. Причиною того були відсутність могутніх військових укріплень, монголо-татарська навала, грабіжницькі наскоки Кримського ханства.

Бідні люди терпіли від численних визискувачів, їх грабували чужинці. У боротьбі народних мас проти феодально-кріпосницького і національного гніту в XV—XVI столітті виникло козацтво, а територія сучасної Кіровоградської області майже вся була сферою впливу Запорізької Січі. Мчали тутешніми степами хоробрі запорізькі козаки, тікали від них турецькі поневолювачі, переможними маршами йшли тут російські війська.

Славною сторінкою увійшла в історію українського народу визвольна боротьба під проводом Богдана Хмельницького, в якій взяло участь і населення території сучасної Кіровоградщини.

Резиденція Богдана Хмельницького містилася в Чигирині (він входив раніше до складу Кіровоградської області), а знаменита битва під Жовтими Водами відбулася 6 (16) травня 1648 року на межі теперішніх Кіровоградської і Дніпропетровської областей.

Широкий відгомін на території нинішньої Кіровоградської області знайшла народна війна проти шведських загарбників в 1708—1709 рр. Тут велася смілива партизанська боротьба.

З посиленням гніту відбувалося дальше загострення класових суперечностей і посилення антикріпосницької боротьби селян. У 30-х—60-х

роках XVIII ст. на Правобережній Україні розгорнувся визвольний гайдамацький рух. Гайдамацькі загони збирались і формувались у Чорному лісі (у верхів'ях річки Інгул). Очолював їх хоробрий, популярний у народі Гнат Голий.

3 метою придушення визвольної боротьби, охорони південних кордонів Російської імперії і розширення земельних володінь імператриця Єлизавета Петрівна підписала 11 січня 1752 року указ, а 18 червня 1754 року відбулася урочиста закладка кріпості святої Єлизавети. З того часу почалося інтенсивне заселення території нинішньої Кіровоградської області.

Заселявся край спочатку в основному сербами, які під керівництвом полковника Хорвата вийшли з Австрії, що й зумовило назву— Нова Сербія.

На околиці кріпості селилися також греки, молдавани, втікачі й старообрядці з Польщі та з Чернігівської губернії. До Нової Сербії входив і слобідський козачий полк, командиром якого на той час був полковник Адабаш.

Наявність військової кріпості дещо стримувала антикріпосницькі виступи. І все ж північну територію нинішньої Кіровоградської області в 60-х роках XVIII століття охопив вогонь Коліївщини. На чолі повстанських загонів стояли Максим Залізняк, батько якого жив у с. Олексіївці Бобринецького району, та уродженець с. Цвітного Олександрівського району Семен Неживий.

Маючи велике стратегічне значення, кріпость привертала увагу високопоставлених державних осіб. У різні часи тут побували О. В. Суворов, М. І. Кутузов, відомий хірург М. І. Пирогов. З Єлисаветградського саду возив фрукти своїй покровительниці Катерині II князь Потьомкін. Особи імператорського двору і сам імператор часто приїздили в міста Єлисаветград, Олександрію, Нову Прагу на військові огляди і паради.

З середини XIX ст. Єлисаветград став одним з найрозвиненіших торгових і промислових центрів Півдня України. А після реформи 1861 р. на території краю виникають ринки робочої сили й нові підприємства.

У 1868-1869 роках залізниця з'єднала Єлисаветград та Олександрію з Одесою й Кременчуком, а через три роки - з Харковом і Миколаєвом, що дало початок станціям Знам'янка і Долинська та відіграло значну роль у розвитку Олександрівки.

Наприкінці XIX - початку XX ст. в багатьох населених пунктах виникають підприємства переважно переробної промисловості. Найбільш бурхливими темпами розвивається Єлисаветград. Тут засновуються підприємства з випуску сільськогосподарського знаряддя, найзначнішим з яких став завод Ельворті. Розвивається торгівля, банківська справа, будуються телеграф (1868), телефон (1892), водогін (1893), трамвайна лінія (1897).

Єлисаветград кінця XIX - поч. XX ст. має славу міста з високим рівнем розвитку освіти, музичної та театральної культури. На території краю діяли аматорські гуртки, що дали початок українській професійній трупі, заснованій Марком Кропивницьким восени 1882 року. До цього успіху були причетні також І. Карпенко-Карий, М. Садовський, П. Саксаганський, М. Садовська-Барілотті, М. Заньковецька.

Значний внесок у суспільне життя краю зробили українські діячі Д. Пильчиков, М. Федоровський, Софія та Олександр Русови, О. Михалевич, М. Левитський.

Славу українського національного відродження підхопили і продовжили громадські діячі: меценат, видавець Є. Чикаленко, поет Є. Маланюк, політичний діяч і письменник В. Винниченко, письменники Ю. Яновський, І. Микитенко, актори Г. Юра, І. Мар'яненко.

На межі ХІХ-ХХ століть у Єлисаветграді навчалися відомі в майбутньому філософи Д. Чижевський, А. Шпір, богослов Г. Флоровський, письменники та поети А. Тарковський, Я. Івашкевич, Дон-Амінадо, вчені світового рівня І. Тамм, Б. Завадовський, М. Гомберг, А. Окснер.

З навчальних закладів краю вийшло ціле сузір'я композиторів, музикантів, співаків і художників: К. Шимановський, Г. Нейгауз, К. Ерделі, Ю. Мейтус, Л. Балановська, В. Канделакі, М. Гришко, О. Осмьоркін, Ф. Козачинський, І. Похітонов, О. Фойницький, П. Оссовський, а також один з фундаторів російської вокальної школи Йосип Петров.

У період революції і громадянської війни територія сучасної Кіровоград-ської області стала ареною боротьби політичних та військових сил: австрійсько-німецької окупації, військ УНР, повстанських загонів Григор'єва, Махна, білогвардійців та більшовиків. Останнім вдалося остаточно встановити радянську владу у вересні 1920 року.

У роки Великої Вітчизняної війни Кіровоградська область була окупована з 6 липня 1941 року до 22 березня 1944 року. Фашисти знищували мирних громадян, влаштували концентраційні табори в Адабаші, Кіровограді, Олександрії, Павлиші, Терновій Балці.

Підпільним обкомом і 31 райкомами партії організовано 5 партизанських загонів і 29 диверсійних груп.

Звільнення області-розпочалося наприкінці вересня 1943 р. форсуванням Дніпра військами II-ПІ Українських фронтів і завершилося 21 березня 1944 р. звільненням смт. Вільшанка.

У роки Другої світової війни Кіровоградщина втратила 92 860 чоловік, а в оборонних та наступальних боях загинуло 152 155 чоловік. Майже 400 визволителів області удостоєні звання Героя Радянського Союзу, серед них 135 кіровоградців, а Олексій Мазуренко і Петро Кошовий стали двічі Героями Радянського Союзу.

Втрати основних фондів народногосподарського комплексу області у цей період склали близько 100 мільйонів карбованців.

За п'ять років був досягнутий довоєнний рівень економіки.У 1958 році Кіровоградську область було нагороджено орденом Леніна.

А тепер своїми знаннями поділяться «наукові спеціалісти», які вивчали різні аспекти нашої області.

Учень 1:Кіровоградську область утворено 10 січня 1939 року. Площа території

області становить 24,6 тис. км2, тобто Кіровоградщина займає 4,07 % території держави. За територією область посідає 11-те місце серед областей України.

Розташована Кіровоградщина в центральній частині України, у межиріччі Дніпра та Південного Бугу. На півночі межує з Черкаською, на північному сході - з Полтавською, на сході й південному сході - з Дніпропетровською, на півдні - з Миколаївською, на південному заході - з Одеською, на заході - з Вінницькою областями.

В Добровеличківському районі (за сто кілометрів на захід від Кіровограда) знаходиться географічний центр України.

Протяжність області з півночі на південь - майже 150 км, зі сходу на захід - понад 300 км.

Крайні точки Кіровоградщини розташовані поблизу таких населених пунктів: північна - смт Власівка, південна - с. Юр'ївки Веселівської сільської ради Бобринецького району, західна - с. Котовки Гайворонського району, східна - с. Куцеволівки Онуфріївського району.

Відстань від Кіровограда до Києва залізницею - 392 км, шосейними дорогами - 317 км.

Сприятливими факторами географічного розташування області є безпосереднє сусідство з розвинутими в промисловому відношенні Придніпров'ям і Донбасом, наявність густої мережі транзитних залізниць та автомагістралей, газопроводів та нафтопроводів, вихід до Дніпра (пристань у Світловодську). Кіровоградщина лежить у межах двох фізико-географічних зон - лісостепової і степової (більша частина). Агрокліматичні та агроґрунтові умови області сприятливі для розвитку сільського господарства.

В області - 21 район, 12 міст, у т. ч. 4 обласного та 8 районного підпорядкування, 26 селищ міського типу, 1015 сільських населених пунктів.

Учень 2:Символи області: герб та прапорОпис гербаУ червоному полі золотий степовий орел. Опис прапораПрямокутне полотнище зі співвідношенням сторін 2:3, що складається з

двох вертикальних рівновеликих смут: малинової та жовтої. На малиновій смузі - зображення жовтого орла, що займає 2/3 висоти полотнища.

Пояснення символікиЦентральною фігурою герба Кіровоградщини є скіфський степовий орел

- один з найдавніших (кінець VII - початок VI ст. до н. е.) зразків орлиної символіки, знайдених недалеко від Кіровограда при розкопках Мельгуновського кургану в 1763 році. Зображення орла в геральдиці вважається символом мужності та великодушності, проникливості та справед-ливості, сили і влади. У дохристиянських уявленнях співвідноситься з небом і світлом (сонцем). У християнській символіці передає ідею вічності праведного життя. В обох випадках знак орла - емблема духовності. У скіфів орел був символом бога Папая, пов'язувався з культом батька, батьківської землі, батьківщини. Він компонується в овал, що повторює модель всесвіту та вічного круговороту життя. Золотий орел у гербі Кіровоградщини символізує рідну землю, спадковість її від пращурів, духовне відродження нащадків. В

оздобленні щита - прямокутна синя хоругва з жовтим тризубом, облямована по периметру жовтою лиштвою й охоплена декоративними гілками; щит обабіч обрамований золотим колоссям, знизу дубовим листям, перевитим синьою стрічкою, закріпленою знизу золотим сувоєм; на стрічці золотий девіз «З добром до людей». Синя хоругва з жовтим державним тризубом вказує на належність області до України. Золоте пшеничне колосся в оздобленні герба підкреслює багатство хліборобського краю, золоте дубове листя - могутність і витривалість. Колористичне вирішення: синій, червоний (малиновий), золотий (жовтий) кольори підкреслюють давні козацькі традиції та багатство землі степової України. У прапорі повторюються кольори та центральна фігура герба - степовий орел.

Затверджено в 1998 році. Автори символіки: В. Є. Кривенко, В. І. Сибірцев, К. В. Шляховий.

Учень 3:Населення Кіровоградської області на 1.01.2012 р. (за оцінкою) становило

1004,0 тис. чол. (приблизно 2 % населення України). Для порівняння станом на 5 грудня 2001 року, за уточненими даними Всеукраїнського перепису, на Кіровоградщині мешкало 1133,1 тис. осіб, що свідчить про процеси депопуляції.

На 1 км2 припадає 40,81 осіб при 80 чол. на 1 км2 в Україні (дані на 01.01.2012 р.). Найменша густота населення (дані на 01.01.2005 р.) у Світловодському (14 осіб/км2), Устинівському (17 осіб/км2), Компаніївському (18 осіб/км2) та Новгородківському (19 осіб/км2) районах. Найгустіше заселені Гайворонський (62 особи/км2) та Маловисківський (43 особи/км2) райони.

Міське населення становить 60,6 % населення області. Обласна система міських поселень сформована слабко. Серед них переважають малі міста. Найбільші міста: Кіровоград, Олександрія, Світловодськ, Знам'янка. Сільське населення становить 39,4 % від усього населення Кіровоградщини.

В області мешкають представники понад 30 національностей. У національному складі населення області переважають українці (90,1 %). Живуть також росіяни (7,5 %), білоруси, молдовани, євреї та ін.

Учень 4:У геоструктурному відношенні територія області лежить у межах

центральної частини Українського кристалічного щита - Кіровоградського тектонічного блоку і Білоцерківсько-Одеського тектонічного блоку. Кристалічний фундамент утворений протерозойськими метаморфізованими по-родами (гранітами, гнейсами, сланцями). Осадочний чохол потужністю від кількох до 150 м залягає на денудаційній поверхні фундаменту.

Область лежить у межах Придніпровської височини. Поверхня її - хвиляста рівнина заввишки 150-250 м (найвища точка - 269 м - у верхів'ї р. Чорний Ташлик, мінімальна -39 м - у заплаві Інгулу). Характерне чергування вододільних них долин. Льодовик вкривав північну частину Кіровоград-щини.

Річкові долини та балки добре вироблені. У місцях, де на поверхню виходять кристалічні породи Українського щита, вони мають скельні круті

схили, спостерігається чергування розширених ділянок (ширина 2-3 км) та вузьких каньйоно-подібних; у річищах трапляються перекати і пороги.

Учень 5:Клімат Кіровоградської області помірно континентальний. Територією

області з південного заходу на північний схід проходить смуга високого атмосферного тиску (вісь Воєйкова), на півночі від якої переважають вологі повітряні маси, що їх приносять західні вітри з Атлантичного океану, на півдні - континентальні повітряні маси.

Зима м'яка, з частими відлигами, літо тепле, сухе.Середньорічна температура повітря в області становить 7,7-8,4 °С тепла. Річна амплітуда коливання температури повітря сягає 70-75 °С.Середньорічна кількість опадів становить 499-582 мм. Максимальна

кількість їх випадає у теплий період року (близько 70 %). Річна кількість опадів на півночі 420-470 мм, на півдні - 400-430 мм. Найбільше випадає опадів в липні 57-85 мм, а найменше в березні 27-34 мм.

Інколи спостерігаються сильні зливи. Середньорічна відносна вологість повітря становить 73-76 відсотків.

Північно-західна та північна частини області лежать у недостатньо воло-гій, але теплій агрокліматичній зоні, південна і східна - у посушливій і дуже теплій.

Учень 6:Річки Кіровоградщини належать до басейнів Дніпра і Південного Бугу.Усього в області 438 річок загальною довжиною 5 558 км, у т. ч.

довжиною понад 10 км - 120, понад 25 км - 45. Є ще 1 074 річечки і струмочки загальною довжиною 2 595 км.

На північно-східній межі протікає Дніпро (його основні притоки Цибульник, Інгулець), на південно-західній - Південний Буг (його притоки Інгул, Синюха, Синиця).

Річки рівнинного типу, мають широкі долини, що звужуються в місцях виходів кристалічних порід. На північному сході Кіровоградщину омивають Кременчуцьке та Дніпродзержинське водосховища, у межах області створено багато водосховищ (у т. ч. Іскрівське, Новоархангельське, Червонохутірське, Гайворонське, Тернівське, Кіровоградське, Олександрійське, Інгуло-Кам'янське) і ставків. Збудовано водовід Дніпро (від Світловодська)-Кіровоград.

Учень 7:У ґрунтовому покриві переважають чорноземи, в північній частині

поширені глибокі та опідзолені, в південній частині - звичайні середньогумусні й малогумусні чорноземи. Є також сірі лісові, болотні та ін. ґрунти.

Область відзначається багатством земельних ресурсів, значною природною родючістю ґрунтів.

Понад 76 % степової і понад 70 % лісостепової частин області займають орні землі. Природна степова рослинність (типчак, тимофіївка степова, зрідка ковила, тонконіг лучний, тонконіг вузьколистий, пирій повзучий, стоколос, а також волошка, молочай, ромашка, конюшина, гвоздика, шавлія, сокирки,

цикорій тощо) збереглася на невеликих ділянках по схилах річкових долин та балок, на узліссях. У заплавах річок поширена лучна і болотна рослинність (очерет, рогіз, осока, жовтець, щавель кінський, подорожник тощо).

Фауна області представлена тваринами лісу і степу (64 види ссавців, 280 – птахів, 59 - риб, 11 - земноводних, 13 - плазунів).

Учень 8:Надра Кіровоградщини багаті на корисні копалини. Тут залягають значні

поклади бурого вугілля (частина Дніпровського буровугільного басейну) - розвідано понад ЗО родовищ. Є родовища горючих сланців (Бовтиське родовище горючих сланців), торфу. На сході області - поклади залізної руди, у т. ч. залізистих кварцитів (Криворізький залізорудний басейн), на Прибужжі - нікелево-хромових руд, а також графіту (Заваллівське родовище графіту). Поширені різні будівельні матеріали (сірий і рожевий граніт, габро, лабрадорит, кварцит, мергель, вогнетривкі й цегельно-черепичні глини, каолін, пісковики, будівельні і скляні піски тощо), трепел, амфіболіти. Виявлено джерела мінеральних вод. У цілому область добре забезпечена мінерально-сировинними ресурсами, особливо будівельними матеріалами.

Обдасть має надзвичайно потужний земельно-ресурсний потенціал. Із 2459 тис. га території області 2 042 тис. га (83,96%) займають сільськогосподарські угіддя, у тому числі ріллі - 1 765 тис. га (72,96%), 172 тис. га (7,96%) - лісові землі, 76 тис. га (3,96%) - землі під водою, 169 тис. га (7,96%) - інші угіддя.

Учень 9:Екологічна ситуація в області протягом останніх років у цілому

залишалася стабільною.Кіровоградщина має досить розчленовану територію. Наявні негативні

природні процеси: зсуви, розвиток ерозійних процесів, переробка берегів Кременчуцького водосховища, яроутворення. Згідно з кадастром в області за-реєстровано 82 зсуви площею близько 400 га, на яких знаходяться 49 населених пунктів.

Ґрунтовий покрив області характерний для перехідної зони від південно-го Лісостепу до північного Степу і має досить високу родючість. Однак понад 300 тис. га сільськогосподарських угідь є слабко- та середньокислими.

Земельний фонд Кіровоградської області складає 2 458,8 тис. га, 83,96% загальної площі займають сільськогосподарські угіддя, що свідчить про високий рівень сільськогосподарського освоєння земель.

Поступово проходить зміна в структурі сільськогосподарських земель: зменшення ріллі, пасовищ, багаторічних насаджень та збільшення земель лісо-вого фонду, заказників та заповідних урочищ. Скорочення площ орних земель пояснюється тим, що землі, які розташовані на крутосхилах, виведені в пасови-ща, сіножаті, під залуження, консервацію та заліснення.

У зв'язку з майже повним виведенням зі структури посівних площ гороху, сої, сочевиці, зменшенням посівів люцерни, еспарцету, буркуна, конюшини, зменшенням внесення органічних добрив у ґрунті знижується вміст гумусу.

Учень 10:За структурою економіки Кіровоградська область є аграрно-

індустріальним регіоном.Питома вага області у випуску продукції (робіт) в Україні становить 1,4

%, вона забезпечує 1,6 % загальної валової доданої вартості держави.У структурі обсягів промислового виробництва провідне місце посідають

харчова промисловість та переробка сільськогосподарських продуктів (32,6 %), машинобудування (27,3 %), добувна промисловість (11,3 %).

Кіровоградщина - це край хліборобів. Основну частину у валовому доході області дають трудівники сільськогосподарського виробництва.

Усього в області налічується 760 тис. власників землі й землекористувачів.

Основними землекористувачами є сільськогосподарські підприємства, на умовах оренди у користуванні яких знаходиться 1 099 тис. га землі (45 %).

Вигідне географічне розташування Кіровоградської області сприяло розвитку її транспортної мережі.

Експлуатаційна довжина залізниць загального користування становить 936,9 км (з яких електрифіковано - 602 км). Вони зв'язують найважливіші промислові та сільськогосподарські райони Півдня з Південним Заходом і Центром України. Найважливіші залізничні напрямки: Київ –Дніпропетровськ, Харків-Одеса, Київ-Херсон, Знам'янка-Миколаїв, міжнародні напрямки: Знам'янка-Москва, Дніпропетровськ-Санкт-Петербург, Адлер-Кишинів, Кишинів-Саратов, Сімферополь-Мінськ, Сімферополь-Полоцьк.

Десять автомагістралей зв'язують Україну з державами СНД та Центральної і Південної Європи. Густота автомобільних шляхів становить 249 км на 1 000 км2. Через область проходять магістралі Київ-Одеса, Кіровоград-Миколаїв, Київ-Луганськ-Ізварино, Харків-Одеса, Полтава-Кишинів.

Авіаційні перевезення здійснюються авіакомпанією ВАТ «Кіровоградські авіалінії» та міжнародними авіаційними компаніями «УРГА» і «Чайка».

Трубопровідний транспорт представлений двома магістралями. З півночі на південь проходить нафтопровід, а через незначну територію на півночі області - газопровід «Союз».

Учень 11:У вищих навчальних закладах Кіровоградщини працюють 449 кандидатів

наук, доцентів (Кіровоградський державний технічний університет - 177, Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка - 231, Державна льотна академія України - 41), 53 доктори наук, професори (Кіровоградський державний технічний університет - 19, Кірово-градський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка - 31, Державна льотна академія України - 3).

Науково-досдідно-конструкторські і проектні розробки з найважливіших напрямків науково-технічного прогресу здійснюються у 17 наукових установах і організаціях області. Серед них:• Кіровоградський державний технічний університет, який працює над створенням нових і удосконаленням робочих органів посівних і

ґрунтообробних машин і механізмів, обладнання, засобів автоматизації і механізації виробництва тощо;• Державна льотна академія України, яка займається дослідженнями з про-блем людського фактора і професійної підготовки спеціалістів;• Кіровоградська державна сільськогосподарська дослідна станція здійснює свої розробки у 5 напрямках: землеробство, рослинництво, кормовиробництво, тваринництво і механізація;• ВАТ «Відеотехніка» працює над науковими розробками у галузі технічних засобів і обладнання для розвитку телебачення і радіомовлення, створює і поставляє технічне устаткування для телецентрів України і країн СНД;• акціонерні товариства завод «Автоштамп» і «Червона Зірка» розробляють і виготовляють нові види сільгосптехніки та обладнання для переробки сіль-ськогосподарської продукції.

Перша школа в Єлисаветграді була створена у 1763 році для дітей офіцерів. У 1788-1797-х pp. діяла одна з найперших у Російській імперії хірургічна школа. У 1863 р. заснована Златопільська гімназія (нинішній Новомиргород). У 1867 р. в Єлисаветграді відкрите ремісничо-грамотне училище, яке утримувалося на кошти благодійників. Відомими були офіцерське кавалерійське та духовне училища. На початку XX ст. (за неповними даними 1908 р.) на території сучасної Кіровоградщини налічувалося 337 шкіл різного підпорядкування та 135 церковнопарафіяльних шкіл, у яких навчалося близько 50 тис. дітей. Крім того, функціонували приватні пансіони, недільні й народні школи, єврейські хедери.

Учень 12:«Степовою перлиною» України часто називають Кіровоградщину.

Обрамлені лісосмугами неозорі лани золотавої пшениці, неквапливі тихоплинні ріки й джерела кришталевої води. Шовкові косиці ковили, пахуче повітря, закучерявлені рясними вербами ставки, що у надвечір'ї хвилюють рибалок сплесками риби. Чепурні села у садках. Невеликі ліси і переліски у долинах річок...

Так виглядає мальовнича кіровоградська земля, розташована у централь-ній частині України. Саме тут, в околицях селища Добровеличківка, знахо-диться географічний центр нашої держави - це місце відмічене символічним пам'ятним знаком.

Ще в сиву давнину на теренах нинішньої Кіровоградщини вирувало життя. Майже сім тисяч років тому тут процвітала одна з найдавніших землеробських цивілізацій кам'яного віку - трипільська, що ввійшла в історію людства під назвою «культури мальованої кераміки».

Стражами піднялись у безкраїх степах свідки стародавньої історії - близько 500 пам'яток скіфського часу. Колекція скіфських баб є найбільшою в Україні.

Територія області була помітним осередком формування і розвитку укра-їнського козацтва, тереном його славних перемог, місцем розташування найдавніших козацьких зимівників, перших козацьких слобід поміж Гетьман-

щиною і Диким полем. Височать козацькі хрести в степах Кіровоградщини, із покоління в покоління передаються легенди та перекази про перемоги на Жовтих та Синіх Водах... У селах та містах установлені пам'ятні знаки на честь лицарів-захисників рідної землі. В обласному центрі відкрито пам'ятник Бог-дану Хмельницькому, зі славетним ім'ям якого пов'язана наша історія. У день Покрови Пресвятої Богородиці на козацьких землях щороку відзначається об-ласне козацьке свято.

Важливою віхою у розвитку краю було будівництво у 1754 р. фортеці Святої Єлизавети. Вона дала початок місту, яке на довгі роки стало центром цивільного життя краю. У фортеці заснована перша на території України друкарня цивільного шрифту, існувала медико-хірургічна школа. У Кіровограді збереглися земляні укріплення і будівлі військового призначення - фортеці, палацовий корпус, Грецька, Преображенська та Покровська церкви. Центральна частина міста - суцільний архітектурний ансамбль, створений блискучими майстрами стилізації, архітекторами Я. Паученком та О. Люшневським наприкінці XIX - на початку XX ст.

Єлисаветградщині судилося стати «театральною Меккою» України. З середини ХІХ ст. тут набув поширення аматорський театральний рух, який оформився восени 1882 р. у першу професійну українську трупу. З цього і починається історія театру корифеїв, спадкоємцем якого є нині Кіровоградський обласний український музично-драматичний театр ім. Марка Кропивницького. У будинку, де жив «батько українського театру», діє меморіальний музей Марка Кропивницького. Будинок, що належав акторській сім'ї Тобілевичів, займає міський літературний музей ім. Івана Тобілевича (Карпенка-Карого). Поблизу обласного центру знаходиться заповідник-музей «Хутір Надія». Цей чарівний куточок слугував творчою лабораторією видатному українському драматургові. Головною окрасою хутора є меморіальні дуби, посаджені Марком Кропивницьким, Марією Заньковецькою, Миколою Садовським та іншими видатними діячами української культури. Щорічно тут проводиться Всеукраїнське театральне свято «Вересневі самоцвіти».

Кіровоградський обласний краєзнавчий музей має у своєму зібранні понад 80 тис. предметів, що відображають історію краю від найдавніших часів до сьогодення. У 1994 р. музей успадкував колекцію відомого збирача старожитностей Олександра Ільїна, у якій - шедеври іконопису і сакрального мистецтва ХУІ-ХІХ ст., твори живопису, скульптури, меблі різних епох і стилів.

У Кіровограді у нещодавно відреставрованому приміщенні колишнього Пасажу (1897 р.) діє один із найкращих художніх музеїв України. Тут представлені зібрання, що охоплюють цінні твори живопису, графіки, скульптури, прикладного мистецтва від найдавніших часів до наших днів, а також дивовижний експонат, аналога якому немає в світі, - так звана мисливська хоругва на оленячих рогах.

Нині історико-культурний фонд області складається із 4 734 пам'яток археології, історії та мистецтва.

«Степ чим далі, тим ставав чарівнішим» - ці слова з гоголівського «Тараса Бульби», мабуть, спадали на думку кожному, хто подорожував нашим краєм. Степ - різноманітний, барвистий, несподіваний, живий і... таємничий. Немов оаза в пустелі - Чорний ліс із озером, у якому, за легендами, «немає дна», а на його берегах, як стверджують учені, збереглися реліктові рослини.

Рукотворні дива - дендрологічний парк «Веселі Боковеньки» та Онуфріївський дендропарк, де зібрані сотні видів рослин, у тому числі й рідкісні.

А кілька років тому під охорону взято ландшафтний заповідник «Монастирище», який, на думку багатьох, заслуговує на те, аби стати світовою сенсацією. Місцеві старожили переповідають, що гранітний останець у річищі Інгулу є дуже давньою культовою спорудою, від якої збереглися жертовники, символічні знаки та культові каміння.

Найбільш романтичною та чистою рікою краю є Синюха, назва якої по-ходить від кольору її води. її мальовничі береги та урочище «Сині Води» при-вертають увагу істориків, археологів, туристів, адже саме тут у 1362 р. відбулася Синьоводська битва, яка поклала початок визволенню українських земель від монголо-татарських завойовників.

На березі сивого Дніпра, біля Кременчуцького водосховища, розкинулося місто Світловодськ. Тут усе втішає око відпочиваючих: і сині далі рукотворного моря, і ліси, і пейзажі островів, і міські вулиці з розкішними фруктовими та декоративними деревами. Віддаленість великих промислових підприємств створює чудові умови для відпочинку.

Помірно теплий клімат, наявність мінеральних і радонових вод, неповторних природних і рукотворних пам'яток створюють сприятливі умови для відпочинку та лікування.

Рекреаційні можливості Кіровоградщини забезпечують санаторно-курортні та оздоровчі заклади різних форм власності.

В області працює 37 туристичних підприємств, гостям пропонують свої послуги готелі, кемпінги, мотелі, санаторії, дитячі оздоровчі табори, ресторани, кафе, казино, дискотеки, театр, філармонія.

Кіровоградщина з її історичним минулим, з різноманітними неповторними ландшафтами і найголовніше, гостинними людьми має всі передумови, щоб успішно розвивати туризм, в тому числі й зелений.

4. Перегляд відеофільму «Перлина степу».Як варіант, виступ останнього учня можна замінити переглядом

відеофільму «Перлина степу», який можна замовити в КОІППО ім. В. Сухомлинського.

5. Підсумкове узагальнення.А на закінчення нашого круглого столу, пропоную вам розгадати

кросворд «Кіровоградщина»:1. Назва, яку отримав наш обласний центр в 1939 році.2. Річка, що протікає через обласний центр.

3. Газ, який виділяється з тріщин кристалічного щита і негативно впливає на здоров’я людей.

4. Одне з найбільших в світі родовищ горючих сланців, що виникло в сиву давнину на території нашої області в результаті падіння метеорита або виверження вулкану.

5. Політичний діяч і письменник, ім’я якого носить педагогічний університет та проспект в обласному центрі.

6. Найбільш поширений тип ґрунту Кіровоградської області.7. Вид корисних копалин (червоного, рожевого чи сірого кольорів),

що експортувався до Японії, Німеччини, Москви, Ленінграду (Санкт-Петербургу).

8. Футбольна команда Кіровограда.9. Найбільше промислове підприємство області, що виготовляє

сільськогосподарську техніку.10.Найбільша річка України, що протікає по території нашої області.11.Скорочена назва кристалічної тектонічної структури, на якій

розташована більша частина нашої області.12.Перша назва нашого міста.13.Один з найбільших залізничних вузлів України, що знаходиться в

Кіровоградській області.14.Найбільше село в Кіровоградському районі.

К і р о в о г р а д

І н г у л

Р а д о н

Б О в т и ш с ь к е

В и н н и ч е н к о

Ч О р н о з е м

Г р а н і т

З і Р к а

Ч е р в о н А З і р к а

Д н і п р о

У К Щ

Є л И з а в е т г р а д

З Н а м’ я н к а

А д ж а м к а

К

І

Р

О

В

О

Г

Р

А

Д

Щ

И

Н ’

А

Феденко С.М., класний

керівник 11 класу Бережинської ЗШ І-ІІІ ст.

Тема: «Моя Кіровоградщина» (урок для учнів 11 класу)

Мета: формувати патріотичні якості учнів; виховувати в учнів повагу та любов до рідного краю, національну свідомість, розуміння причетності до свого народу; розвивати бажання пізнавати свій рідний край, свій народ, свою землю.

Обладнання: карта Кіровоградщини, література рідного краю.

Мій рідний край, земля моя свята,Життя мого колиска калинова…Тут синь гаїв і неба чистота,І мила серцю українська мова.Тут перший крок, і перша висота,І я сама, і вся моя родина,Щасливі та сумні мої літа,І стежка в отчий дім одна-єдина.

Хід уроку.Учитель. Земля моя рідна – це моя Кіровоградщина. Щасливі ми, що

народилися і живемо на чудовій, багатій землі. Тут жили наші прадіди. Тут корінь роду українського, що сягає сивої давнини, одвічних добрих традицій.

Тут ми робили свої перші кроки, відкривали навколишній світ. Тут нам уперше забриніли звуки рідної мови, завдяки якій ми усвідомили самих себе. Тут ми навчилися відповідати усмішкою на усмішку, співчуттям на чужий біль.

Учитель. 10 січня ми відзначали 75-ту річницю Кіровоградської області. Кіровоградщина є центральним регіоном України. Метою нашої години спілкування є поглиблення знань про Кіровоградську область.

Учень 1. Краю мій коханий, щире твоє слово, Небо твоє ніжно-голубе, Рідна Україно, земле колискова, Обіймаю піснею тебе. Світе мій широкий, воленько ласкава, Доле моя, радосте моя! Вічна Україно, квітне твоя слава Невмирущим співом солов’я Краю мій зелений, золото вербове, Стежко моя, роси голубі!

Мати Україно, сонце чорноброве, Уклоняюсь піснею тобі.(Двоє учнів в національному вбранні виносять хліб на вишитому рушнику)

Учень 2:За народним звичаєм стрічаєм,Як здавен ведеться на віку,Ми гостей пшеничним короваємНа чудовім тканім рушнику.

Учень 1:Хай рясніють квіти малиново,Пахне хай духмяно коровай,Щоб і дар земний, і щире словоВи відчули, завітавши у наш край.

Презентація «Наша Україна»:

Загальна інформація Площа – 24,6 тис. кв. км Населення – 1129,0 тис. чол. Центр – Кіровоград

Кіровоградська область утворена 10 січня 1939 року. Розташована у центрі України. На півночі межує з Черкаською, на північному сході – Полтавською, на сході та південному сході – Дніпропетровською, на півдні – Миколаївською та Одеською, на заході – Вінницькою областями України. Протяжність області з півночі на південь – 148 км, із заходу на схід – 335 км.

Область налічує 21 адміністративний район, 12 міст, з яких 4 – обласного підпорядкування (Кіровоград, Олександрія, Світловодськ, Знам’янка), 26 селищ міського типу, 1010 сільських населених пунктів. Обласний центр – Кіровоград з населенням 246 тис. осіб. Найбільші міста – Олександрія, Світловодськ.

Населення. Загальна кількість наявного населення області становить 1129,0 тис. жителів. Кількість міського населення становить 60,2%, сільського – 39,8%. Щільність населення складає 45,9 осіб/кв. км.

В області проживають представники понад 30 національностей: українці – 90,1%, росіяни – 7,5%, молдавани – 0,7%, білоруси – 0,5%, вірмени – 0,3%, болгари – 0,2%, євреї – 0,1%, інші – 0,6%.

Учитель. Дякуємо всім, а зараз надамо слово нашому екскурсоводу та

енциклопедисту.

Екскурсовод 1:

Герб області:У червоному щиті золотий степовий (скіфський) орел із повернутою

вправо головою; над щитом прямокутна синя хоругва з жовтим Тризубом, оздоблена по периметру жовтою лиштвою і охоплена декоративними гілками; обабіч щит обрамований золотим колоссям, знизу – дубовим листям, перевитим синьою стрічкою, закріпленою знизу золотим сувоєм, на стрічці подано золотими літерами девіз: «З добром до людей».

Орел вважається символом мужності та великодушності, проникливості і справедливості, сили і влади. Золотий орел у символах Кіровоградщини символізує рідну землю, спадковість від минулих поколінь, духовне відродження нащадків. Синя хоругва з Тризубом вказує на належність області до України. Золоте пшеничне колосся підкреслює багатство хліборобського краю, золоте дубове листя – могутність і витривалість. Синій, жовтий і червоний кольори підкреслюють давні козацькі традиції краю та багатство землі степової України.

Автори герба – В. Кривенко та К. Шляховий, гасла – В. Сибірцев.Герб Кіровоградської області затверджений 29 липня 1998 р.

Екскурсовод 2:Прапор області -

Прямокутне полотнище зі співвідношенням сторін 2:3, розділене вертикально на дві рівновеликі частини: від древка на малиновому полі жовтий степовий (скіфський) орел з повернутою до древка головою, з вільного краю – жовте поле.

Прапор Кіровоградської області затверджений 29 липня 1998р.

Енциклопедист: (дає історичну довідку) Є край такий, що на легенду схожий, На казку, що в століття порина. На цій землі – благословення Боже, Це –Кіровоградщина, рідна сторона.

Край самобутній, колоритний, славний, Де воля й дух сягають висоти. Тут наші першовитоки держави, В грядуще із минувшини мости.

В літописі історії країни, У древні, незапам’ятні часи – Трипільської культури пласт нетлінний І русичів безстрашні голоси.

Дістанемо із пам’яті родовищ Минулі й нині сущі імена: Іван Мазепа, і Павло Попович,

Костенко Ліна, Ніна Сосніна…

Вони – це гордість наша, честь і слава, Їх рідний краї наш ставив на крило. Земля родюча, врода величава, Людських сердець проміниться тепло.

В косі моєї області – сивини, - Скількох своїх синів не вберегла:

Історія регіону. Територія Кіровоградської області була заселена людьми ще за давніх

часів. Найдавнішим з відомих за своєю назвою народів, що тут жили з 11 ст. до н.е., були кіммерійці.

В 7 ст. до н.е. Кіммерію підкорили скіфи, які прийшли зі сходу і створили в Північному Причорномор’ї міцну державу, яка мала ефективну військову організацію, передову для свого часу культуру, територіальний поділ та кордони з сусідніми землями.

В Скіфію на правах автономії, але в певній військово-політичній залежності від власне скіфів, входила земля скіфів-орачів. Вона знаходилася у лісостепу між Дністром та Дніпром. На південний схід від території скіфів-орачів, між Південним Бугом і Дніпром, лежала земля алазонів. Ця місцина від скіфської назви річки Синюхи називалася Ексампеєм. Мабуть це найдавніша назва Кіровоградщини.

Пануванню скіфів поклало край вторгнення сарматів, які в 3 ст. до н.е. подолали їх опір. З 1 ст. до н.е. античні автори називають Північне Причорномор’я Сарматією.

У першій воловині 3 ст. н.е. до Сарматії вторглися східні германці – готи. Вони створили сильне королівство – Готію, яке досягло найвищої могутності в середині 4 ст. за правління короля Германаріха. Готія вдало воювала з Римом, що привело до падіння римського панування в Дакії та полісах Причорномор’я. Але у війнах проти союзу східно-слов’янських племен (антів) готи почали зазнавати поразок.

У 375 р. Готія. ослаблена війнами, була розгромлена гуннами, які прийшли до Європи з Азії. В 5 ст. цар гуннів Аттіла створив величезну державу, кордони якої сягали Рейну на заході та Волги на сході. Північне Причорномор’я увійшло до її складу під назвою Припонтійської Скіфії.

Після смерті Аттіли (453 р.) імперія гуннів в кінці 5ст. розпалася. Але в 6 ст. з’явилася ще одна азіатська навала – обри (авари), і на початку 7 ст. землі Північного Причорномор’я були підпорядковані Аварському каганату, центр якого знаходився на середньому Дунаї. Обри підкорили значну частину слов’янських племен, але в 7 ст. аварський племінний союз розпався.

В кінці 7 ст. на Північне Причорномор’я поширив свою владу Хозарський каганат – федерація прикаспійських і причорноморських племен, створена хозарами, які панували тут на протязі 8-9 ст. Під впливом

внутрішніх суперечностей та під ударами угорців і печенігів Хозарська держава з другої половини 9 ст. почала занепадати.

В середині 9 ст. в причорноморські степи прийшли угорці, які в кінці 9 – на початку 10 ст. були витіснені на захід войовничими печенігами. В жорстокій боротьбі слов’ян з печенігами Північне Причорномор’я в середині 10 ст. було приєднане до Київської Русі. Частина печенігів визнала владу київських князів, осіла на руських землях і ослов’янилася. Інша частина слідом за угорцями перекочувала на захід, решта увійшла до племінного союзу половців.

Половці постійно нападали на Київську Русь, яка в процесі нескінченних захисних воєн та внутрішньої усобиці в першій половині 12 ст. роздрібнилася на декілька самостійних та напівсамостійних князівств. Північна окраїна Кіровоградщини належала Київському удільному князівству, яке виникло в 30-ті роки 12 ст.

В першій половині 1З ст. монголо-татарські завойовники розбили розрізнені війська руських князівств і розгромили Половецьке ханство. В 1243 р. хан Батий заснував величезну імперію – Золоту Орду, яка займала територію від Дунаю на заході до Обі та Сирдар’ї на сході. Завойовані монголо-татарами руські князівства не входили до складу Золотої Орди, але перебували у васальній залежності від неї. Причорноморська територія Київської Русі, яка була зайнята половцями, увійшла, до імперії Батия.

В 1362 р. Київська земля на умовах автономного удільного князівства увійшла до складу Великого Литовського князівства – єдиної на той час сили, спроможної протистояти Золотій Орді. Ординці не могли погодитись з такою втратою, але в битві при Синіх Водах, де в 1363 р. війська трьох подільських ханів зіткнулися з литовсько-руським військом, очолюваним великим князем Ольгердом, зазнали поразки і до складу Литви увійшла ще й Подільська земля. Якщо дивитись на сучасну карту, литовсько-ординський кордон у межах Кіровоградської області проходив приблизно по ледь вигнутій дузі Вільшанка – Світловодськ.

Після Кревської унії 14 серпня 1385 р. Литва почала політично зближуватися з Польщею. В 20-х роках 15 ст. литовський князь Вітовт збільшив володіння Литви, завоювавши вихід до Чорного моря. Він ліквідував на території України удільні князівства й створив замість них області, якими управляли литовські намісники. Намісника Київщини, до складу якої відносилася північно-східна окраїна Кіровоградської області, було призначено в 1394 р. Брацлавське Поділля, до якого відносилася частина Кіровоградської області, розташована за р. Синюха, остаточно увійшла до складу Великого Литовського князівства на початку 1430-х років, в 1566 р. ця литовська провінція була перетворена на Брацлавське воєводство.

У 1569 р. Литва й Польща об’єдналися за Люблинською унією 28 червня 1569р. у єдину державу – Річ Посполиту. За новим адміністративним поділом землі сучасної Кіровоградської області відійшли до Королівства Польського: території сучасних Гайворонського, Ульянівського, Голованівського, правобережної (відносно р. Синюха) частини

Новоархангельського й Вільшанського районів – Звенигородського повіту Брацлавського воєводства, північні виступи Новомиргородського та Олександрійського районів – до Чигиринського староства Київського воєводства, решта – до козацької автономії Запорозької Січі.

З початком Визвольної війни 1648–1654 рр. на Україні було ліквідовано польську адміністрацію й утворено полковий адміністративно-територіальний устрій, за яким територія сучасних Гайворонського, Ульянівського, Голованівського, правобережної частини Вільшанського районів відносилася до Уманського полку, правобережна частина Новоархангельського району – до Торговицького полку, північні окраїни Новомиргородського, Олександрівського, Знам’янського та Світловодського районів – до Чигиринського полку.

Після проголошення рішення Переяславської Ради 8 січня 1654 р. про з’єднання України з Росією спалахнула російсько-польська війна 1654–1667 рр. Внаслідок укладення гетьманом Ю. Хмельницьким Слободищенського трактату 17 жовтня 1660 р. правобережні полки підпали під владу Польщі. За Андрусівською угодою 9 січня 1667 р. Правобережна Україна (крім Києва) залишалася за Польщею, а Лівобережна увійшла до складу Російської Держави, Запорозька Січ мала перебувати під спільним контролем Польщі й Росії.

Після російсько-турецькії війни 1677–1681 рр. Бахчисарайський мирний договір 1З січня 1681р. закріпив Брацлавщину і південну Київщину за Туреччиною, а Лівобережну Україну та Запоріжжя за Росією. Обидві сторони домовилися не заселяти землі між Південним Бугом і Дніпром.

Мирний договір між Польщею та Росією (так званий Вічний мир), підписаний у Москві 6 травня 1686 р., затвердив умови Андрусівської угоди стосовно Правобережної України і закріпив входження Лівобережної України і Запоріжжя до складу Російської держави. Поділля при цьому залишалося під владою Туреччини, а Брацлавщина і південна Київщина мали стати незаселеною нейтральною зоною.

В 1699 р. за рішенням Карловицького конгресу. Польща повернула собі Поділля, Брацлавщину і південну Київщину. У червні 1699 р. польський сейм ухвалив постанову про ліквідацію територіальних полків у Київському та Брацлавському воєводствах.

22 жовтня 1705 р., внаслідок довгих дипломатичних переговорів після російсько-турецької війни 1686–1699 рр. і проведення в 1705 р. розмежування російських і турецьких володінь, був укладений Межевий трактат, за яким територія Дикого Поля – степовий простір між Синюхою, Південним Бугом і Дніпром, – відійшла до Росії.

Російсько-турецька війна 1710–1713 рр. призвела до втрати Запорозьких земель на користь Туреччини, що було затверджено договорами 5 квітня 1712 р. та 1З квітня 1713 р. Внаслідок цього територія Кіровоградщини, за винятком Брацлавської та Київської частин, відійшла до Османської Імперії.

Ще до початку війни 1736–1739 рр. українське козацтво (депутація

Олешківської Січі) в березні 1734 р. дістало від російського уряду офіційний дозвіл на відновлення Запорозької Січі в межах Російської держави. На цій підставі була заснована Нова Січ, територія якої поділялася на паланки (округи). За цим поділом землі Кіровоградщини від Синюхи до Інгульця входили до складу Бугогардівської паланки, від Інгульця до Дніпра – до Кодацької паланки.

Але вже в 1743 р. всі населені пункти Кіровоградщини, розташовані вздовж кордону, були закріплені за Миргородським козацьким полком, осадчі козаки полку заснували декілька нових поселень. На початку 1745 р. ці села й землі були приписані до Криловської, Власівської та Кременчуцької сотень Миргородського полку, трохи пізніше з Криловської сотні виділилася Цибулівська.

В 1752 р. за розпорядженням російського уряду була створена Нова Сербія – військово-поселенська територія, яка займала простір із заходу на схід від Синюхи до Дніпра, а з півночі на південь від Великої Висі до верхів’їв Інгулу та Інгульця. Нова Сербія поділялася на два полки – гусарський (кіннотний) з центром в Новомиргороді та пандурський (піхотний) з центром в Крилові, адміністративний центр Нової Сербїї знаходився в Новомиргороді.

Для захисту новосербських поселень з півдня в 1754–1757 рр. була побудована фортеця Святої Єлисавети, біля неї виникло місто, яке з 1775 р., після офіційного отримання міського статусу, стало називатися Єлисаветградом.

В 1764 р. Нова Сербія і Новослобідський козачий полк були скасовані, а території під назвою Єлисаветинської провінції увійшли до складу утвореної указом 22 березня 1764 р. Новоросійської губернії, губернська канцелярія якої до 26 березня 1765р. знаходилася у фортеці Св. Єлисавети, після – в Кременчуці.

В 1775–1776 рр. провінції Новоросійської губернії поділились, як і в інших губерніях Російської імперії, на повіти. На території колишньої Єлисаветградської провінції виникло три повіти: Єлисаветградський, Олександрійський та Ольвіопольський. В ряду нових повітових центрів було створене місто Олександрія. Намісницький центр знаходився в м. Кременчуці й тільки за указом 1 червня 1789 р. був переведений у спеціально побудоване місто Катеринослав.

За указом 4 вересня 1784 р. адміністративним центром Ольвіопольського повіту стало місто Новомиргород, а повіт був перейменований у Новомиргородський. В 1793 р. внаслідок другого поділу Речі Посполитої у складі Російської імперії на територіальній основі Брацлавського і Київського воєводств було створене Брацлавське намісництво, в якому опинилися частини Кіровоградщини, що входили раніше до складу цих воєводств.

За указом 27 січня 1795 р. з частини Брацлавського намісництва та, Єлисаветградського, Новомиргородського, Херсонського повітів й Очаківської області Катеринославського намісництва було створене

Вознесенське намісництво, адміністративним центром якого в 1795 р. був тимчасово Новомиргород, в 1796 р. – м. Вознесенськ, спеціально побудоване біля містечка Соколов на р Південний Буг. Вознесенське намісництво було відкрите 13 червня 1795 р. в складі 12 повітів: Вознесенського, Богопільського, Катеринопільського, Єленського, Єлисаветградського, Новомиргородського, Ольгопільського, Тираспольського, Уманського, Херсонського, Черкаського та Чигиринського.

За указом Павла I 12 грудня 1796 р. всі намісництва були скасовані, з Катеринославського і Вознесенського намісництв була створена Новоросійська губернія. Новоросійська губернія складалася з Бахмутського, Єлисаветградського. Катеринославського, Маріупольського, Новомосковського, Ольвіопольського, Павлоградського, Перекопського, Ростовського, Симферопольського, Тираспольського та Херсонського повітів.

Таким чином, станом на 1797 р., основна територія Кіровоградщини перебувала в складі Єлисаветградського та Ольвіопольського повітів Новоросійської губернії, західна частина – в Балтському та Гайсинському повітах Подільської губернії, міжріччя Синюхи і Ятрані – в Уманському повіті, північні частини Новомиргородського та Олександрійського районів – в Чигиринському повіті Київської губернії.

Указом 8 жовтня 1802 р. Новоросійська губернія була поділена на три – Миколаївську, Катеринославську і Таврійську. Миколаївська губернія складалася з 4 повітів – Єлисаветградського, Ольвіопольського, Тираспольського та Херсонського.

1 січня 1806 р. Єлисаветградський повіт розділився на. два – Єлисаветградський і Олександрійський, в Херсонській губернії стало 5 повітів. Також Катеринославський повіт Катеринославської губернії поділився на два – Верхньодніпровський та Катеринославський, у складі Верхньодніпровського повіту опинилася східна окраїна майбутніх Олександрійського та Онуфріївського районів Кіровоградської області, що до того знаходилася в Катеринославському повіті.

В 1817 р. у всіх, крім Тираспольського, повітах Херсонської області та у Верхньодніпровському повіті Катеринославської губернії почався процес створювання округів військових поселян. Початок цьому поклав указ 16 квітня 1817 р. про перетворення Бузького козацького війська на Бузьку уланську дивізію. 24 грудня 1817 р. для поселення полків Бузької уланської дивізії були відведені Єлисаветградський, Олександрійський, Ольвіопольський та Херсонський повіти Херсонської губернії.

В результаті виникнення Південних Новоросійських поселень більша частина Кіровоградщини була поділена на 8 округів, в яких поселилися полки 3-ї кірасирської та 3-ї Української уланської дивізій 2-го резервного кавалерійського корпусу.

6 грудня 1828 р. було видано відразу два укази, за якими міста Єлисаветград і Ольвіополь були передані до відомства військових поселень. Міста ці втратили статус повітових, їх повіти були скасовані, а з їх частин склався новий Бобринецький повіт з адміністративним центром в місті

Бобринці. Частини повітів, що не увійшли до округів військових поселень були розподілені: Єлисаветградського повіту – між Олександрійським і Бобринецьким повітами, Ольвіопольського повіту – між Бооринецьким і Тираспольським повітами.

За указом 4 червня 1857р. військові поселення почали ліквідуватися. В 1865р. повітове правління з Бобринця було переведене до Єлисаветграду. Ольвіопольський повіт не відновився, його територія відійшла до Єлисаветградського та Ананьївського повітів.

Починаючи з цього моменту й по суті до 1917 р. в губерніях, до яких входила територія сучасної Кіровоградщини, не здійснювалося радикальних адміністративно-територіальних реформ.

Дуже складний період 1917–1920 рр. – Лютнева та Жовтнева революції 1917 р., світова війна, австро-німецька окупація 1918 р., інтервенція Антанти 1918–1919 рр., війна з Польщею 1920 р., обтяжені жорстокою громадянською війною, характерний частим встановленням та скиненням різних влад, не дав можливості створити на Україні сталий адміністративно-територіальний устрій.

У травні 1919 р. Херсонська губернія розділилася на дві – Одеську та Херсонську. Цей розподіл був підтверджений спеціальною постановою Всеукрревкому від 28 січня 1920 р. 13 березня 1920 р. Херсонську губернію було перейменовано на Миколаївську з переведенням адміністративного центру в м. Миколаїв. Миколаївська губернія складалася з 4 повітів: Дніпровського, Єлисаветградського, Миколаївського та Херсонського. Одеська губернія складалася з 6 повітів: Одеського, Тираспольського, Ананьївського, Балтського, Первомайського та Вознесенського.

В травні 1920 р. було створено Кременчуцьку губернію, що складалася з 6 повітів: Золотоніського, Кременчуцького, Олександрійського, Хорольського, Черкаського та Чигиринського.

Таким чином, в 1920 р. основна частина майбутньої Кіровоградської області знаходилася в Єлисаветградському повіті Миколаївської губернії, Олександрійському і Чигиринському повітах Кременчуцької губернії та в Первомайському і Балтському повітах Одеської губернії. Невеликі частини Кіровоградщини перебували в Гайсинському повіті Подільської губернії, Уманському повіті Київської губернії та у Верхньодніпровоському повіті Катеринославської губернії.

Наступні великомасштабні адміністративно-територіальні перетворення було покладено постановою ВУЦВК від 1 лютого 1922 р. «Про впорядкування і прискорення робіт по адміністративно-територіальному устрою УРСР». 25 жовтня 1922 р. друга сесія ВУЦВК затвердила основні принципи майбутньої грандіозної реформи, яка передбачила створення замість повітів округів з населенням від 400 до 600 тисяч чоловік. Сесія визнала за необхідне спочатку передати частину повноважень губернських органів окружним, а потім ліквідувати губернії, переходячи на систему округ–район–сільрада.

В 1923 р. були створені такі райони майбутньої Кіровоградської

області: Бобринецький, Великовисківський, Голованівський, Добровеличківський, Долинський, Єлизаветградківський, Єлисаветградський, Златопільський, Знам’янський, Кам’янський, Компаніївський, Маловисківський, Новгородківський, Новоархангельський Новомиргородський, Новопразький, Новоукраїнський, Олександрівський, Олександрійський, Онуфріївський, Петровський, Підвисоцький, Рівненський, Устинівський, Хмелевський, Червотокам’янський та Чигиринский. Вони входили до різних округів – Єлисаветградського (з 1924 р. Зінов’ївського), Криворізького, Олександрійського, Кременчуцького, Первомайського, Уманського, Черкаського, Шавченківського. Округи входили до різних губерній – Одеської, Катеринославської, Київської.

Постановою ВУЦВК від 7 березня 1923 р. «Про адміністративно-територіальний поділ України» повіти і волості були ліквідовані. Єлисаветградсьний повіт реорганізувався в Єлисаветградський округ, до складу якого увійшли 1З районів: Бобринецький, Братський, Великовисківсьний, Єлисаветтрадський, Злинський, Компаніївський, Єлизаветградківський, Маловисківський, Новомиргородський, Новоукрїнський, Рівнянський, Устинівський та Xмелівський.

Цією ж постановою Олександрійський повіт був реорганізований в Олександрійський округ у складі 14 районів.

На підставі рішення ІV Всеукраїнського з’їзду Рад про перехід на триступеневу систему управління та постанови ВУЦВК від 3 червня 1925 р. був скасований губернський поділ. Крім того було проведене укрупнення округів за рахунок восьми (в тому числі Олександрійського) округів. До Зінов’ївського округу було приєднано 5 районів Олександрійського округу – Верблюзький, Знам’янський, Новгородківський, Новопразький та Цибулівський. Решта районів увійшла до Кременчуцького (Глинський, Новогеоргіївський, Онуфріївський з частиною Троїцького) та Криворізького округів.

В 1930 р. постановами ВУЦВК та РНК УРСР від 13 червня 1930 р. 13 округів (серед них – Первомайський) та 12 вересня 1930 р. решта округів були ліквідовані, замість них встановлена двоступенева система управління «район – центр».

ІV позачергова сесія ВУЦВК 9 лютого 1932 р. прийняла постанову про створення на Україні 5-ти областей – Вінницької, Дніпропетровської, Київської, Одеської та Харківської. Райони майбутньої Кіровоградської області розподілилися між Дніпропетровською, Київського, Одеською та Харківською областями.

27 грудня 1934 р. за політичне інспірованим клопотанням громадськості м. Зінов’ївськ перейменували на Кірово.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 10 січня 1939 р. була утворена Кіровоградська область, а м. Кірово перейменовано на Кіровоград. До складу Кіровоградської області увійшло 30 районів: 13 районів з Миколаївської області, 10 районів з Одеської області, 5 районів Київської області, 2 райони Полтавської.

У серпні 1941 р. фашисти окупували Кіровоградську область. Під час німецької окупації 1941–1944 рр. Кіровоградська область була підпорядкована Рейхскомісаріату України, гебітскомісаріати знаходилися в Кіровограді та в Олександрії.

За Указами Президії Верховної Ради УРСР відбулося укрупнення районів області. В кінці 1962 р. до складу Кіровоградської області входило 24 райони. Згідно з Указом Президії Верховної Ради УРСР від 30 грудня 1962 р. відбулося подальше укрупнення районів області, в результаті якого було ліквідовано 12 районів, їх територія ввійшла до складу 12 укрупнених районів – Бобринецького, Добровеличківського, Долинського, Кіровоградського, Кремгесівського (колишній Новогеоргіївський), Маловисківського, Новоархангельського, Новоукраїнського, Олександрівського, Олександрійського, Петрівського та Ульяновського.

Згідно з Указом Президії Верховної Ради УРСР від 4 січня 1965 р. було проведено розукрупнення районів Кіровоградської області – замість 12 районів створено 18: Бобринецький, Гайворонський, Голованівський, Добровеличківський, Долинський, Знам’янський, Кіровоградський, Компаніївський, Кремгесівський, Маловисківський, Новгородківський, Новоархангельський, Новомиргородський, Новоукраїнський, Олександрівський, Олександрійський, Петрівський та Ульяновський. В 1967р. були відновлені Вільшанський, Онуфріївський та Устинівський райони.

Таким чином, кордони Кіровоградської області остаточно визначилися на 1960 р., а територіально-адміністративна, структура – на 1968 р.

До цього часу територіальний простір Кіровоградщини ніколи повністю не перебував у складі одного адміністративно-територіального утворення, розділявся межами різних географічних зон (степ і лісостеп), історичних територій (Поділля та Новоросія, основна територія формувалася в Новоросіі), демаркаціями різних держав (Польща, Росія, Туреччина) та кордонами адміністративних одиниць.

Учениця: Я донька цього краю, що зростив Людей славетних. Є і в мене мрія, Щоб він на всю Вкраїну завжди цвів. Нехай тече Дніпро, хай квітнуть луки, Хай колосяться золотом поля, І втоми хай не знають тії руки, Які нам хліб на стіл кладуть щодня. У нас ліси загадками сповиті, І синь озер полонить назавжди. А влітку завжди медом пахнуть квіти, І небо не відділиш відводи! О краю мій! Клянусь, що завжди буду Любить тебе! І де б ми не жили

Думками будем линуть звідусюди Туди де народились і зросли.Біолог:Природа

Область розташована в центрі України, між річками Дніпро та Південний Буг, у південній частині Придніпровської височини. Рельєф території рівнинний на Придніпровській низовині і хвилястий – на Придніпровській височині. Середня висота височини у межах області 150-180 м. Поверхня височини густо розчленована долинами Південного Бугу, Собі, Синюхи, Гірського Тикича, Росі, Інгулу, Інгульця, Саксагані й інших річок. Більшість долин має 3-4 чітко виражені тераси. Глибина врізу долин сягає 80-90 м. Поширені також залишкові прохідні долини глибиною 15-40 м (іноді до 50 м). З наближенням до Дніпра, а також до Південного Бугу вододіли звужуються й мають вид увалів із пласкою поверхнею. Значно збільшується кількість балок і ярів.

Площі, зайняті водними об’єктами, займають 3,5% території області. Географічна мережа складається з 438 річок загальною довжиною 5558 км. Територією області протікають найбільші ріки України – Південний Буг (Гайворонський та Голованіський райони) та Дніпро (Світловодський район), всі інші річки належать до їх басейнів. Середні річки – Синюха, Інгул, Інгулець, Чорний Ташлик, Велика Вись, Тясмин, Цибульник, Ятрань. Нараховується 202 малі річки довжиною більше 10 км.

За кількістю водосховищ і ставків область займає третє місце серед областей України. В області налічується 2185 ставків і 85 водосховищ (Кременчуцьке, Дніпродзержинське, Кіровоградське, Докучаєвське, Інгульське, Софіївське та ін.) загальною площею водного дзеркала 25628,2 га. Область має найменші запаси природних підземних вод. Болотами зайнято 10,4 тис. га, що складає 0,42% території області.

Більшість території району лежить у зоні лісостепу, південніше від Кіровограда – зона північного степу.

Природна рослинність займає 15-16% площі території області та представлена лісовим, степовим, лучним, болотним і водним типами рослинності. Лісова рослинність представлена змішаними лісами, найпоширеніші породи: дуб, клен польовий, клен гостролистий, акація, тополя, каштан, ясен, липа, береза, чорна горобина, вільха, обліпиха, верба, дика вишня, у підліску бересток, терен, калина, глід, ожина. Серед хвойних порід переважають сосна та ялина.

В області наявні лучні степи, виявлено значні ділянки справжніх степів та трапляються чагарникові степи. Степова рослинність представлена багаторічними травами, злаками: тонконіг лучний та вузьколистий, пирій повзучий, типчак, тимофіївка, ковила, волошка, молочай, ромашка, стоколос тощо. Лучна і болотна рослинність поширена в заплавах річок. Серед квітуючих степових рослин можна виділити горицвіт, барвінок, сон-траву, дикорослі іриси. У вологих тріщинах скель зростають дрібні папороті – аспленій північний, аспленій волосовидний, пухирник ламкий. Зростають

також декілька видів шипшини.Рідкісні й зникаючі рослини: астраган шерстистоквітковий, ковила

волосиста, ірис злаколистий, ірис понтичний, лілія лісова, підсніжник звичайний, сон великий, барвінок малий, валеріана лікарська, звіробій звичайний, конвалія звичайна, льон жовтий та ін.

Незважаючи на значне господарське освоєння території, тваринний світ області залишається відносно багатим.

Фауна області представлена досить великою кількістю видів ссавців (65 видів): косуля, лось, дикий кабан, заєць-русак, лисиця, вовк, горностай, куниця, ондатра, видра, єнотоподібний собака, їжак, бобер річковий, кріт, кажани, тощо. Багато гризунів. Найбільший представник ссавців в області є лось, найменші – бурозубка і білозубка.

В області значне розмаїття птахів. У видовому відношенні найбільшою групою птахів є горобині, до якої відносяться горобці, шпаки, синиці, ластівки, щиглики, снігурі, а також ґави, сороки. Найбільший за розміром представник цієї групи – крук, а найменший – волове очко, корольок жовтоголовий. Поширені хижі птахи, більшість з них належить до категорії рідкісних тварин. Це яструб великий, канюк звичайний та сокіл-дербник. Зустрічаються типові навколоводні птахи, вони з’являються під час сезонних міграцій. Це – звичайна чайка (чибіс), травник, веретенник великий і зуйок малий. Досить різноманітною групою птахів є також качині, які належать до мешканців водно-болотного комплексу. Найбільш численні представники групи – крижень, чирок-тріскунок, широконіска. Багато чапель. Це – чапля сіра та руда, квак, бугай і бугайчик.

За кількістю видів виділяється також група пастушкових птахів – лиска, курочка водяна, погонич і пастушок. Місцями трапляється деркач, він занесений до Червоної книги України. Досить різноманітною групою є сови: сова сіра, вухата та болотяна, сич хатній, пугач, сипуха ( два останні занесені до Червоної книги України).

Серед земноводних найбільш численні жаби озерна та ставкова, а також кумка червоночеревна. На заліснених територіях переважає жаба трав’яна, трапляються жаба гостроморда і квакша звичайна, рідкісна – ропуха сіра, місцями звичайні часничниця і ропуха зелена. Серед плазунів є ящірка прудка, місцями – ящірка зелена. До групи нечисленних видів відносяться вуж звичайний, ящірка живородяча, черепаха болотяна. Зустрічаються види рідкісні та дуже рідкісні: до перших відносяться вуж водяний, мідянка, полоз жовточеревний та гадюка степова , а до других – полоз лісовий.

Рідкісні тварини та птахи: борсук, свиня дика, заєць сірий, їжак звичайний, козуля європейська, зяблик, славка чорноголова, дрізд чорний, соловейко східний, синиця велика, жулан, малинівка, вівсянка звичайна, сіра чапля та інші.

Географ

Корисні копалиниВ Кiровоградськiй області поширені родовища бурого вугілля, які

відносяться до Дніпровського буровугільного басейну. В областi зосереджено 90% запасiв вугілля Дніпровського басейну. Найбільш значні родовища вiдомi в Олександрії, Балаховцi, Петровому, Михайлiвцi, Байдурiвцi. Практично все видобуте вугілля переробляється i використовується в областi.

В областi знайдені горючі сланці поблизу с. Бовтишки Олександрiвського району, невеликi родовища торфу, що розташовані в заболочених плавнях річок Мала Вись та Велика Вись, в долинах річок біля Новомиргорода, Онуфріївни.

Залiзоруднi родовища розташованi в схiднiй частинi Кiровоградської областi. Тут знаходяться Петрiвське, Ганнiвське, Артемiвське, Горiхiвське, Попельнастiвське та інші залізорудні родовища.

В областi є родовища нікелевих руд – Деренюхське, Капiтанкiвське, Липовенькiвське, Грушкiвське та iншi родовища, на базі яких дiє Побузький нiкелевий комбiнат. В Побужжi знайдено Хащуватське родовище марганцевих руд.

На території Новомиргородського та Знам’янського районiв широко розповсюджений iльменiт – основний мiнерал, що містить в собі титан.

Характерною особливістю області є наявність єдиних в Україні родовищ хромітових руд (Голованівський район).

Знайдені родовища урану: Мічурінське, Ватутiнське, Северинське та цілий ряд інших, на базі яких утворено власну мінерально-сировинну базу атомної енергетики України. Усі родовища, по наявних в них запасах, відносяться до великих.

Є промислові поклади золота – Юр’ївське та Клинцiвське родовища, якi оцінюються як великі. Разом iз золотом можливо додатково отримувати срібло. Мають місце рудовиявлення платини, вольфраму та олова. Серед цієї групи наявні рудопроявлення танталу, нiобiю. В останні роки знайдене родовище лiтiю, велике за запасами, де можливо одночасно добувати олово (Полохiвське родовище).

В Кiровоградськiй областi експлуатується найбільше в Європі Заваллiвське родовище графіту. Вміст графіту в каолiнiзованих гнейсах складає 6-14%. В смт Завалля (Гайворонський район) видобуток ведеться кар’єрами. Продукцію представлено чотирма видами малозольного графiту (тигельний, елементний, олівцевий i ливарний або сріблястий) та іншими різновидами колоїднографiтових препаратів для хiмiчної, електротехнiчної та машинобудiвельної промисловостi.

Озокерит добувають у Кiровоградськiй областi з бурого вугілля. Iнженери-вуглехiмiки розробили технологiю отримання модифiкованого озокериту, що використовується у виробництвi полiграфiчної фольги, кiноплiвки.

В Кiровоградськiй областi видобувається каолiн на родовищах вогнетривких глин, що знаходяться поблизу с. Катеринiвки. Катеринiвськi каолiни застосовують як додаток до глини Часов-Ярського родовища, в

результатi чого отримують вогнетривку глину з вмiстом суми окислiв алюмiнiю та титану 30%, окислiв залiза не бiльш нiж 3% та вогнетривкiстю не менш нiж 1670ºС. Таку сумiш застосовують для випалювання абразивних виробiв.

Запаси каолiнiв, що знаходяться поблизу Гайворона та Салькового, використовуються як вогнетривкi та як шамот. В 3-х кiлометрах на пiвнiчний схiд вiд Кiровограда розташоване Веселiвське родовище керамзитової сировини.

В областi присутнi багато видiв будiвельних матерiалiв: суглинки, піски, пiсчаники, бутовий камiнь, щебiнь, вапняк, мергель , кварцити тощо.

Родовища суглинків знайдені поблизу смт Компанiївка, хутора Соколiвського, в Новгородкiвському районi. Великими родовищами цегляно-черепичної сировини є Новомиргородське, Васiнське, Обознiвське бiля Кiровограда та багато інших.

У великому обсязi ведеться кар’єрний видобуток бутового каменю, щебню, на який головним чином йдуть гранiти, гнейси.

Багаточисельнi жили пегматитiв є чудовою сировиною для керамічних виробiв в електротехнiцi (iзолятори).

З облицювальних каменів в Кiровоградськiй областi найбільш широко використовуються граніти, серед яких виділяються три основних різновиди: сировина рiвномiрнозерниста та порфiроподібні гранiти (Гайворонське, Кiровоградське, Аджамське, Суботське родовища); рожевi та рожево-сiрi порфiроподібні гранiти (Андрiївське, Адабашське, Бобринецьке родовища); червонi порфiроподібні та трахiтоїднi гранiти (Горiхiвське, Капустянське родовища).

В межах Новомиргородського та Маловискiвського районiв розміщуються родовища лабрадоритів. Останні знайдені на Лiкарiвському родовищi.

Декоративно-облицювальним матеріалом можуть служити лонцонiти, габбро, дiабази, якi зустрічаються поблизу Новоукраїнки, Новомиргорода, Олександрiї, Долинської.

Задовiльнi декоративні властивості мають мармур та мармурові вапняки Хащуватського та Заваллiвського родовищ бiля Побужжя.

За хiмiчним складом мінеральні води Кiровоградської областi відносяться до гiдрокарбонатних, гiдрокарбонатно-сульфатних, деколи сульфатно-гiдрокарбонатних, калієвих та натрієвих. Мiнеральнi води експлуатуються в смт Новгородцi. В деяких місцях областi знайдені бальнеологiчнi радонiєвi (радiоактивнi) води. На базі радонiєвої води діють санаторії в м. Знам’янцi.

У числі видобувних та переробних підприємств в області наявні об’єкти загальнодержавного значення:

Виробниче об’єднання Олександрiявугілля, Семенiвський озокеритовий завод, що працюють на сировинi Днiпровського буровугiльного басейну;

Заваллiвський графiтовий комбiнат, Побузький феронiкелевий комбiнат;

Кіровоградський завод фільтруючого кизельгуру, Кіровоградський кар’єр каолiнiв;

Горiхiвський, Капустянський кар’єри по видобутку облицювального каменю;

залiзорудний кар’єр Криворiзького центрального ГЗК, Ганнiвський, Артемiвський залiзоруднi кар’єри, Долинський ГЗК;

Iнгульське та Смолинське рудоуправлiння по видобутку уранової руди;мiсцевi органiзацiї – промкомбiнат, Мiжколгоспбуд, Дорбуд та інші.Клімат області помірно континентальний. Середні температури січня

становлять -5-6°С, липня – +20-21°С. Зима м’яка з частими відлигами, літо тепле, сухе. Тривалість безморозного періоду 160-170 днів. Середньорічна кількість опадів становить 430-520 мм, максимальна випадає у теплий період року (близько 70%). Днів з опадами за рік 120-140.

Ґрунти областi мають високу родючість. Ґрунтовий покрив областi характерний для перехідної зони від південного лісостепу до пiвнiчного степу.

В пiвнiчнiй частинi областi переважають чорноземи потужні малогумуснi iз вмістом гумусу 5,0% та середньогумуснi із вмістом гумусу трохи більше 5,5%. Значні площі тут займають чорноземи в різному ступені реградурованi, а також чорноземи опiдзоленi, темно-сiрi опiдзоленi та сiрi опiдзоленi ґрунти.

Для пiвденно-схiдних районiв найбільш поширеними ґрунтами є чорноземи звичайні, середньо- та малогумуснi, а в пiвденнiй частинi – чорноземи звичайні малогумуснi малопотужні. У долинах річок поширені чорноземно-лучні та лучно-болотні ґрунти.

Природно-заповідний фондНа Кіровоградщині все більше уваги приділяється збільшенню мережі

природно-заповідних територій та об’єктів. Нині їх налічується 178 одиниць загальною площею 11,5 тис. га, з яких 26 природно-заповідні території загальнодержавного значення – 54 заказники, 44 пам’яток природи, 49 заповідних урочищ, 5 парків-пам’яток садово-паркового мистецтва.

Статусу державного значення надано «перлинам» краю: ландшафтному заказнику «Чорноліський», гідрологічній пам’ятці природи «Болото «Чорний ліс», ботанічним заказникам «Граничний степ» та «Сатківський степ», загальнозоологічному заказнику «Полозова балка», дендрологічному парку «Веселі Боковеньки», паркам-пам’яткам садово-паркового мистецтва «Онуфріївський парк», «Хутір Надія». Місцевого значення: 2 заказники, 17 пам’яток природи, 4 парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва і 10 заповідних урочищ.

3 види рослин і 23 види тварин, виявлених на території Кіровоградської області, занесені до Європейського червоного списку, 29 видів рослин і 110 видів тварин – до червоної книги України.

Економіка регіону

ПромисловістьКіровоградська область за структурою економіки є аграрно-

індустріальною.Промисловий комплекс області охоплює 12 провідних галузей. У

галузевій структурі промисловості 33,9% займає харчова промисловість, машинобудування та металообробка – 22,7%, електроенергетика – 17,7%, будівельних матеріалів – 5,3%, паливна – 3,1%, кольорова металургія – 2,1%, легка – 1,6%.

Добувна промисловість області представлена підприємствами по видобутку енергетичних та неенергетичних матеріалів, видобутку і переробці бурого вугілля, унікальними комплексами з видобутку та виробництва графіту, уранової руди, граніту, каоліну. Найбільші підприємства – «Заваллівський графітовий комбінат», Інгульська та Смолінська шахти, ЗАТ «Капустянський граніт», ЗАТ «Елгран», ВАТ «Кіровоградське рудоуправління» та інші.

У структурі обробної промисловості питома вага машинобудування складає 19,5%, харчової промисловості – 39,1%, металургії – 7,6%, будівельних матеріалів та скловиробів – 3,6%, хімічної промисловості – 3,5%.

У зв’'язку з сільськогосподарською спеціалізацією області, основним напрямком машинобудування є забезпечення потреб сільського господарства і переробної промисловості необхідною технікою й запасними частинами. Найпотужніші виробники якої ВАТ «Гідросила», «Завод дозуючих автоматів», фірма «Віра-Сервіс», НВО «Етал», ЗАТ «Радій», ВАТ «Олімп», ТОВ «Укрнасоссервіс», ЗАТ «Автоштамп», ТОВ «Ось» та інші. Продукція машинобудівників області широко відома в Україні та за її межами. Це – сівалки (зернові, кукурудзяні, овочеві, комбіновані), культиватори, ґрунторозпушувачі, жниварки, зчіпки, навантажувачі, шестеренні насоси та мотори аксіально-плунжерні, прилади для вимірювання механічних величин, друковані плати, магнітні пускачі, програмно-технічні комплекси для АЕС, причепи для легкових автомобілів, крани мостові тощо.

Металургія представлена унікальним комплексом по виробництву нікелю необробленого – ТОВ «Побузький феронікелевий комбінат», Світловодський комбінат твердих сплавів та тугоплавких металів.

У хімічній промисловості ДП «Межирічський вітамінний завод» ДАК «Укрмедпром», ВАТ «Чисті метали» та ТОВ «Силікон» спеціалізуються на виробництві напівпровідникових матеріалів і сполук, поставляють продукцію як в країни СНД, так і далекого зарубіжжя. Більше 70 найменувань лакофарбової продукції освоєно та виробляється ТОВ «Компанія «Хімпрогрес», ТОВ «АКЗО Нобель Декор Україна».

Харчова промисловість області представлена 93 переробними підприємствами. Серед галузей харчової промисловості провідна роль належить цукровому виробництву, в області працює 11 цукрових заводів. До складу молокопереробної галузі входить 12, борошномельно-круп’яної – 13, м’ясопереробної – 8 підприємств, а також 5 спиртозаводів. В олієжировій галузі – 11 підприємств, на долю яких припадає понад 35% від загального

обсягу товарного випуску харчової продукції.У легкій промисловості працюють підприємства текстильної

промисловості, з виробництва шкіри та взуття, з виробництва готового одягу та хутра.

Підприємства області виробляють швейні та панчішно-шкарпеткові вироби, м’які та корпусні меблі, складну побутову техніку, садово-городній інвентар, лікарські вироби, фарфоро-фаянсовий та скляний посуд, товари побутової хімії тощо.

Виробництво та передачу електроенергії здійснюють філія Кременчуцької ГЕС ВАТ «Укргідроенерго», Новоархангельська, Червонохутірська, Гайворонська, Тернівська ГЕС, ВАТ «Кіровоградобленерго».

Сільське господарствоАгросектор займає 47% у загальній структурі економіки області. 95%

усієї ріллі становлять найбільш родючі ґрунти чорноземного типу.У галузевій структурі валової продукції сільського господарства питома

вага рослинництва складає 75,3%, тваринництва – 24,7%.Основні зернові культури, що вирощуються в області, – озима пшениця,

ячмінь, гречка, просо, кукурудза та зернобобові. Значне місце серед технічних культур займає соняшник та цукровий буряк.

У садівництві переважними напрямками є вирощування яблук, груш, слив, вишень і ягідних культур.

Питома вага виробництва основних видів сільськогосподарської продукції у загальному обсязі її виробництва в Україні складає: по соняшнику – 10%, зерновим і зернобобовим – 6,7%, цукровому буряку (фабричному) – 5,2%, м’ясу – 3,0%, молоку – близько 2,8%.

Основою тваринництва є розведення великої рогатої худоби, свиней, овець, птиці. Розведенням племінних коней займаються 3 кінних заводи і 3 племінні репродуктори, на яких розводяться чистокровна верхова і українська верхова породи.

Мисецтвознавець:Культура

Культура в Кіровоградській області представлена мережею культурно-освітницьких закладів. В області функціонують 2 театри (Обласний український академічний музично-драматичний театр ім. М.Кропивницького, Кіровоградський обласний театр ляльок), філармонія, 565 закладів культури клубного типу, 485 бібліотек, 30 музичних шкіл, 3 художні школи, 13 шкіл-мистецтв, музичні училища в містах Кіровограді та Олександрії.

В області створено 28 музеїв. Серед них особливо виділяються Кіровоградський меморіальний музей Г.Нейгауза, Олександрійський музей Миру, державний заповідник-музей І.Тобілевича, «Хутір Надія», обласний художній музей, художньо-меморіальний музей О.Осьмьоркіна, Кіровоградський міський літературно-меморіальний музей ім.І.Карпенка-

Карого (Тобілевича).

Культурні пам’яткиЗалишки укріплень Чорноліського городища 7 ст. до н.е.;Фортеця святої Єлизавети 18 ст.;Комплекс кавалерійського юнкерського училища 19 ст.;Свято-Покровська церква 1849 р.;Грецько-Володимирська церква (Кафедральний Собор) 19 ст.;Хрестовоздвиженська церква – усипальниця Раєвських 1833–1855 р.;Комплекс лікарні Св. Анни Червоного Хреста 19-20 ст.;Краєзнавчий музей – приватний будинок у стилі модерн 1885–1905 р.;Синагога 19 ст.;Колишня гімназія 1891–1898 р.;Міська лікарня 1910–1913 р.;Колишній театр 90-ті років 19 ст.;Свято-Вознесенська церква 1898–1912 р.;Свято-Миколаївська церква 1853–1873 рр.;Онуфріївський парк 18 ст. та інші.

Учитель: Отже, сьогодні ми з вами дізналися багато цікавого з історії Кіровоградської області. Зокрема ,ми поглибили свої знання щодо географічного розташування регіону, його історичного минулого, території та адміністративного устрою. Кіровоградщина є одним із регіонів -лідерів щодо економічного та аграрного розвитку України. Ми повинні пишатися своєю Батьківщиною і примножувати її славні діла.

Учень: Любіть Батьківщину, як сонце любіть, Як вітер, і трави, і води… В годину щасливу і в радості мить Любіть у годину негоди. Любіть Україну у сні й наяву, Вишневу свою Україну Красу її вічно живу і нову, І мову її солов’їну. Любіть у коханні, в труді, в бою, Як пісню, що лине зорею. Всім серцем любіть Україну свою – І вічні ми будемо з нею.

Барильченко Т.В., бібліотекар Созонівського НВК

Тема: Видатні постаті Кіровоградщини (урок для учнів 11 класу)

Мета: ознайомити дітей з епізодами життєвого та творчого шляху митців, життя яких пов`язане із Кіровоградщиною; пробудити почуття гордості за рідний край, свій народ, його славне минуле й сьогодення; прищепити любов до рідного краю,людей, які тут живуть; виховувати пошану до рідного слова; сформувати національну гідність, почуття громадянина України.

ОБЛАДНАННЯ:

1. Експозиція репродукцій картин.

2. Виставка книг.

3. Магнітофон із записами творів музикантів.

Хід заняття:

В світі є краї багаті, Та дорожчий той, де в хаті Слухав ти пісні матусі, Де зостались кращі друзі, Де спинався ти на ноги, І куди тебе дороги Знов ведуть ,немов до Рима, Де душа твоя незримо Вже давно перебуває, - Кращих бо країв немає… Для одних – то сиві гори, Для онаких – синє море, А для нас, синів козацьких,- Степів степів кіровоградських!

Вчитель (вступне слово) . Кіровоградщина – перлина в намисті України. Це тому, що протягом століть ця земля відігравала важливу роль в історії нашої Батьківщини.

Наш степовий край став своєрідним тиглем, де випливлися славетні долі, нині відомі всьому світові. Діячі театру М.Кропивницький і брати

Тобілевичі, композитори К. Шимановський, Ю.Мейтус і Г. Нейгауз, літератори й філософи Д. Чижевський, Є. Маланюк, В. Вінниченко, Ю. Яновський, Я. Івашкевич – без них не можна уявити як історії України, так і історії світової культури. Були серед них і майстри образотворчого мистецтва – П. Крестоносцев, І. Похитонов, О. Осьмьоркін, П. Покаржевський, І. Золотаревський ,діячі мистецтва та культури, великі педагоги, яких виплекала земля кіровоградська.

І зараз земля наша не збідніла. Підтвердженням тому є творчість митців Кіровоградщини.

Перша сторінка «Художники краю» Кіровоградщина відома талановитими художниками, які відтворили

красу нашого краю на своїх полотнах . Підтвердженням тому є творчість митців Кіровоградської обласної організації Національної спілки художників України. Утворена у 1989 році і будучи однією з наймолодших серед обласних організаційних ланок, вона пройшла майже 60-літній шлях становлення мистецьких осередків, пошуку та згуртування творчих особистостей. Адже після 1917 року Єлисаветградщина, а потім Кіровоградщина пережила, як і вся Україна, страшні часи жорстокого геноциду серед інтелігенції, і тільки на початку 1950-х років починається відтворення мистецького середовища.

На Кіровоградщині жили і працювали Борис Вінтенко, Володимир Федоров, Микола Бондаренко, Микола Добролежа. Більшість з них були кіровоградцями, випускниками Одеського художнього училища, які пройшли через горнило другої світової війни. У той же час згуртувалася група молодих митців – Михайло Надєждін, Леонід Бондар, Юрій Іващенко, Людмила Ходак, мистецтвознавець Олена Гуренко.

Незважаючи на різні уподобання та шляхи мистецьких пошуків цих художників, їх об`єднувала велика працелюбність, прискіпливе ставлення до себе як до творчої особистості, активна життєва позиція.

З середини 70-х років повертається в місто після закінчення вищих та середніх навчальних закладів творча молодь. З Київського художнього інституту – Сергій Шаповалов , Анатолій Янев, Віктор Перепічай, з Одеського художнього училища – Неля та Микола Фірсови, Юрій Вінтенко, Микола Алєксєєв, Волдимир Плітін, зі Львова – Наталя Федоренко та Анатолій Дворський. Яскравими творчими особистостями виявляють себе живописець Григорій Гнатюк, графік Володимир Кир`янов.

Яскравим проявом нового мистецького відродження в місті стала виставка «Єлисаветград – Кіровоград, 1913- 1988 рр.» 62 художники представили на ній понад 250 творів живопису, графіки, скульптури та декоративно – ужиткового мистецтва. Після цієї події місто ознайомилося з цілою низкою персональних та групових художніх виставок кіровоградських живописців – Сергія Шаповалова, Григорія Гнатюка, Анатолія Янева, Бориса Вінтенка та інших.

Наприкінці 80-х років на повну силу виявляє свій творчий потенціал і живописець Сергій Шаповалов. У 1989 році в приміщенні міської Картинної галереї відкривається його перша персональна виставка. До того часу С. Шаповалов був відомий як майстер натюрморту і пейзажу, які й тоді вирізнялися експресивністю, насиченістю кольору, особливим динамізмом. Художник напрацював своєрідну манеру – живопис за допомогою мастихіну. За кілька років (1987 -1991 рр.) він створив близько 20 творів у жанрі історично – побутової картини,використовуючи авторську техніку: «Добрий вечір, щедрий вечір», «Козак Мамай», «Гомін, гомін», «Чумацькі мари», «Козацька слава», які пронизані духом української пісні, старовинних легенд і вирізняються монументальністю, масштабністю, колірною та емоційною напруженістю.

За період 1990 -2000 років Кіровоградська обласна організація Спілки художників України поповнилася новими молодими митцями, серед яких Юрій Гончаренко, Сергій та Олександр Фірсови, Андрій Хворост, Ольга Пунгіна, Володимир Товкайло, Андрій та Оксана Надєждіни. Кожен з них торує свій шлях у мистецтві.

За значний внесок у розвиток українського образотворчого мистецтва та культури, високий професіоналізм почесних звань були удостоєні: Борис Михайлович Вінтенко, Наталія Петрівна Федоренко – заслужені художники України; Михайло Володимирович Надєждін – заслужений діяч мистецтв та народний художник України, Василь Макарович Остапенко – заслужений працівник культури України.

Крім того, у 2001 році Михайло Надєждін та Леонід Бондар були відзначені Подякою Президента України.

Друга сторінка «Музиканти краю»

Бібліотекар. У житті людини особливо велика роль музики, яка не потребує перекладу і зрозуміла людям усіх національностей.

Кіровоградщина – край багатих традицій у мистецтві, музична культура якого базується на українській народній основі й освоєнні кращих художніх досягнень світової літератури.

Яскравим представником музичного мистецтва є Нейгауз Генріх Густавович, російський піаніст і педагог,народний артист РРФСР(1956) ,син піаніста – педагога Густава Вільгельмовича Нейгауза, закінчив у 1914 р. школу вищої майстерності Академії музики і сценічного мистецтва у Відні та Петроградську консерваторію. Професор Київської і Московської консерваторій, ім`ям якого названа музична школа м. Кіровограда.

Любович Юрій Васильович,хоровий диригент,заслужений діяч мистецтв України,з 1971 р. викладач, заступник і директор Кіровоградського музичного училища. Керівник муніципального камерного хору, лауреат трьох міжнародних конкурсів.

Мейтус Юлій Сергійович,український композитор,народний артист УРСР, автор 15 опер таких як: «Украдене щастя», «Ярослав Мудрий», «Іван

Грозний», написав понад 200 романсів, балад ,обробок народних пісень, музику до драматичних вистав і кінофільмів.

Червінська Антоніна Миколаївна, народна артистка України, художній керівник і солістка Академічного театру української музики, пісні і танцю «Зоряни». Нагороджена орденом княгині Ольги ІІІ ступеня. Лауреат обласної премії ім. В. Винниченка (2000). Почесна громадянка м. Середа (Угорщина).

Шимановський Кароль , польський композитор, піаніст, педагог, публіцист. Навчався в музичній школі Г. Нейгауза в Єлисаветграді. Був ректором Варшавської консерваторії(1927-1932), Академії музики (1930-1932). Життя і творчість пов`язані з Україною. У1917 – 1919 рр. жив у Єлисаветграді, де працював у музичному відділі Наркомосу, брав участь у шефських концертах, виступав у пресі.

Шутенко Кім Олександрович ,закінчив Державний музично – педагогічний інститут ім. Гнєсіних у Москві. Писав музику до спектаклів Кіровоградського музично – драматичного театру ім. Кропивницького : «Лиха іскра поле спалить й сама щезне», «Катерина», а також до п`єс сучасних драматургів. Для симфонічного оркестру музичного училища створив «Козацьку увертюру», «Російську увертюру» та ін. Концерт для фортепіано з оркестром виконувався у Москві.

Третя сторінка «Кіровоградщина літературна»Бібліотекар. Яскравими представниками літературного мистецтва багата

кіровоградська земля. Серед них можна назвати Бондаря Василя Васильовича, прозаїка, члена Національної спілки письменників України(1995р.) Закінчив факультет журналістики Київського університету. Подальше життя пов`язане з Кіровоградом. Був кореспондентом газет «Молодий комунар», «Вечірня газета». Перші вірші опублікував ще школярем. Оповідання друкував у часописах «Україна», «Дніпро», «Вітчизна», «Вежа», Літературна Україна», «Степ» та ін. Ряд творів вийшли в гуртових збірниках «Вітрила» (1983), «Оповідання»(1986), «Свята вода» (1993) та ін. Автор книг прози «Одвідини» (1994) та «Смарагдові китиці у воді» (2001). Лауреат обласної літературної премії ім. Є. Маланюка (2003) за книгу «Смарагдові китиці у воді» та краєзнавчої ім. В. Ястребова (1997).

Винниченко Володимир Кирилович – український письменник, художник і політичний діяч. Після закінчення Єлисаветградської гімназії (1901) вступив на юридичний факультет Київського університету. Брав активну участь в українському національному русі. Довгий час перебував за кордоном, де займався літературною діяльністю. Автор романів «Чесність з собою», «Записки Кирпатого Мефістофеля», «Божки»; п`єс «Щаблі життя», «Великий Молох»(1907), «Чужі люди» і «Базар»(1910), «Гріх»(1918); драм «Брехня»(1910), «Чорна Пантера і Білий Ведмідь»(1911), «Натусь»(1912), та ін. В еміграції написав драми «Закон», «Великий секрет», «Ательє щастя», «Пророк». У 1990 році установлено премію ім. В. Винниченка.

Гончаренко Валерій Васильович – поет. Закінчив філологічний факультет Кіровоградського педагогічного інституту(1967). Працював у редакціях газет Кіровограда та Миколаєва. Фундатор та керівник міської молодіжної літературної студії «Сівач». Автор поетичних книжок «Червоний Волосожар»(1967), «Кроки»(1974), «Думи про отчу землю»(1984), «Парад химер»(2000). У творчому доробку п`єси «Добро і зло», «Дитинство Тараса», «Сміх Іуди», повість «Священний жук скарабей» та оповідання. Член спілки письменників України (1984), лауреат премії ім. Ю. Яновського. З 2001р. проводиться обласний літературний конкурс творчої молоді ім. Валерія Гончаренка.

Клочек Григорій Дмитрович – член спілки письменників України(1983), доктор філологічних наук, професор, академік Академії вищої школи України, заслужений діяч науки і техніки. Закінчив філологічний факультет Одеського університету ім. І. Мечникова (1965). З 1979 р. мешкає у Кіровограді, нині – завідувач кафедри української літератури Кіровоградського університету ім. В. Винниченка. Очолював Кіровоградську обласну організацію Спілки письменників України(1984 -1986). Автор понад 200 публікацій,у тому числі 3 монографій, 6 навчально – методичних посібників. Автор книг «Душа моя сонця намріяла…»(1986), «Поетика Бориса Олійника»(1988), «У світлі вічних критеріїв»(1989», «Романи Івана Багряного «Тигролови» і «Сад Гетсиманський»(1998), «Історичний роман Ліни Костенко «Маруся Чурай»(1999), «Ліна Костенко. Навчальний посібник – хрестоматія»(1999), «Світ Велесової книги»(2001). Лауреат літературної премії ім. Є. Маланюка (2004). Лауреат обласної премії ім. Володимира Винниченка.

Корінь Антоніна Михайлівна – член спілки письменників України (2002). Закінчила Харківський інститут культури. Працювала методистом, бібліотекарем. Автор збірок поезії «Заворожи мене»(1993), «Сім нот мінору»(2000), «Віку мого день» (2002); книжки дитячого гумору «Веселі дрібнички із сімейної скарбнички» (1994) і книги віршів для дітей «Чому у сойки крила голубі» (2003), «Як стати другом» (2010); збірки пісень «Шукаю папороті цвіт» (2002).

Тендюк Леонід Михайлович – поет, прозаїк, член Спілки письменників України (1964). Закінчив факультет журналістики Київського університету (1956). Автор поетичних книжок «Поле моє, полечко» (1961), «Струмки народжуються в горах» (1964), «Берег моєї землі» (1974), « Тиша стривожена штормом»; книжок подорожніх нарисів «Одіссея східних морів», «Люди з планети Океан»; повістей «Земля, де починаються дороги», «Відгомін Чорного лісу», «Витязь», «Смерть в океані»; книжкових оповідань «На кораблевих атолах», «Під крилами альбатроса». У1991 р. вийшов двотомник вибраних творів.

Четверта сторінка «Кіровоградщина театральна»Іван Карпенко-Карий – видатний драматург, актор, режисер, один з

основоположників українського професіонального театру, Іван Карпович Тобілевич (псевдонім – І. Карпенко – Карий, 1845 – 1907) належить до тих

славних діячів вітчизняної культури, якими пишається наш народ. За двадцять років творчої діяльності І. Карпенко – Карий написав близько двох десятків п`єс різних жанрів. Серед них – побутові драми з життя села, гостросатиричні комедії, історичні трагедії тощо. Його п`єси засвідчили дальший розвиток української класичної драматургії.

З дитячих літ мріяв І.Тобілевич про театр, і коли в містечку Бобринці, де юнак служив писарчуком у різних повітових установах, утворився аматорський драматичний гурток, він став одним з найактивніших його учасників. Захоплення сценою було настільки сильним, що хлопчина ходив пішки за півсотні кілометрів до Єлисаветграда (тепер Кіровограда), щоб подивитись «Наталку Полтавку» у виконанні місцевих акторів, а також виставу шекспірівського «Отелло» за участю видатного негритянського трагіка Айри Олріджа в головній ролі… А далі життя підготувало для драматурга складні випробовування, які він стійко витримав. Він став одним з ініціаторів створення Товариства для поширення ремесел і грамотності,а згодом і так званої ремісничо-грамотної школи, в якій безкоштовно навчалися діти бідняків. Брав участь і в роботі аматорського гуртка, збори від вистав йшли на допомогу бідним учням. Згодом гурток аматорів стає популярним у місті. Навколо Тобілевича починає групуватися демократично настроєна молодь.

І.Тобілевич багато працював як актор. Найяскравіше його виконавська майстерність виявилась у таких різнопланових ролях, як возний («Наталка Полтавка»), Калитка («Сто тисяч»), Пузир («Хазяїн»), Назар («Назар Стодоля») та інші.

Зростає популярність І.Карпенка-Карого – драматурга. З-під його пера виходять «Хазяїн», «Суєта», «Сава Чалий», «Мартин Боруля», «Сто тисяч» та інші.

У 1900 р. сталася ще одна визначна подія в громадському житті краю: М. Кропивницький, І. Карпенко-Карий, М. Садовський, П. Саксаганський, М. Заньковецька та інші об`єдналися в одній трупі, що дістала назву «Трупа Кропивницького під орудою Саксаганського і Садовського за участю Заньковецької».

П’ята сторінка «Кіровоградщина спортивна»Спортивні досягнення Кіровоградщини відомі ще з початку минулого

століття. Десятки наших співвітчизників, спортсменів області є переможцями і призерами чемпіонатів та першостей світу, Європи і України. 23 спортсмени стали Заслуженими майстрами спорту, 45 – Заслуженими тренерами України, 36 – переможцями чемпіонатів та першостей світу, 20 – чемпіонами Європи. Серед них дворазова чемпіонка світу і Європи зі спортивної гімнастики Олеся Дудник, срібні призери Олімпійських ігор у Сіднеї 2000 року велогонщик на треку Олександр Симоненко та гімнаст Руслан Мезенцев. Успіхи олімпійців позитивно вплинули на розвиток паралімпійського спорту. Чемпіонами та призерами Паралімпійських ігор стали Юрій Андрюшин, Алла Мальчик, Олег Мунц. Розвиток спорту серед інвалідів дав можливість взяти участь провідним спортсменам і в

Дефлімпійських іграх. Так, Ганна Товста – триразова чемпіонка ігор, шестиразова чемпіонка та восьмиразова призерка чемпіонату світу з плавання серед інвалідів зі слуху, а її подруга по команді Ірина Терещенко – чемпіонка та триразова призерка чемпіонату світу.

Валерій Поркуян (м. Кіровоград), спортсмен, футболіст. Футболом почав займатися у 1957 (перший тренер В. М. Третяков). Грав за кіровоградську „Зірку” 1962-1964. Провів 89 матчів, забив 21 гол. У 1965 запрошений до одеського „Чорноморця”. Грав за збірну СРСР на чемпіонаті світу 1966 в Англії, став її кращим бомбардиром (4 голи у ворота збірних Чілі, ФРН та Угорщини). Грав за київське „Динамо”, одеський „Чорноморець” та дніпропетровський „Дніпро”. Всього в чемпіонатах СРСР (вища ліга) провів 208 матчів, забив 43 голи. Тренував сімферопольську „Таврію”, керченський „Океан”, одеський „Черноморець” та інші команди. Заслужений майстер спорту України (1991).

Андрій П’ятов, (м. Кіровоград) спортсмена, футболіста (голкіпер). Починав грати у футбол у рідному місті. У 1998 був запрошений у спортінтернат № 1 до футбольної школи „Молодь” (м. Полтава). Після закінчення інтернату почав грати за клуб вищої ліги „Ворскла” (Полтава). Гравець молодіжної збірної України, за яку зіграв 16 матчів. Срібний призер чемпіонату Європи серед молодіжних команд, що проходив 2006 у Португалії. Потрапив до списку 23-х гравців, яких тренер національної збірної О. В. Блохін взяв на чемпіонат світу в Німеччину (2006). Зріст – 190 см, вага – 78 кг. З 2007 − гравець донецького „Шахтаря” та національної збірної України. Майстер спорту міжнародного класу.

Михайло Михайлов, спортсмен, футболіст (воротар). Футболом захопився у Кіровограді, навчався в ДЮСШ під керівництвом В. Третякова. Грав за кіровоградську „Зірку” у 1978, провів 20 матчів. Був запрошений до дніпропетровського „Дніпра” (1979), з 1980 у київському „Динамо”. Виступав також за бакинський „Нефтчі”, донецький „Шахтар” та грецький клуб вищої ліги „Аполлон”. Зіграв у чемпіонатах СРСР 152 матчі, дворазовий чемпіон СРСР (1981, 1985), володар Кубка Кубків Європейських країн, Кубка СРСР. Заслужений майстер спорту СРСР.

Олександр Симоненко, спортсмен, велосипедист (трековик). Заслужений майстер спорту (1998). Триразовий чемпіон світу в індивідуальній та командній гонках переслідування на 4 км (1998, 2002). Срібний призер ХХVІІ літніх Олімпійських ігор у Сіднеї. Почесний громадянин м. Кіровограда (2003). Нині працює заступником голови ради обласної організації ФСТ „Динамо”.

Ми познайомилися з видатними постатями Кіровоградщини лише в декількох напрямках. Та наша Кіровоградщина має дуже багато людей які внесли вагомий внесок у розвиток науки і освіти, сільського господарства, промисловості. Та це вже буде завдання на наступну зустріч. І ми займемося дослідженням і вивченням наступної сторінки з історії рідного краю «Науковці Кіровоградщини ». Дякуємо за увагу. До нових зустрічей!