3 Анонс

Анонс

У наступному

У наступному

номері «ВВ»

номері «ВВ»

ХТО ПЕ

РЕМІГ У

СІМЕЙ-

НИХ ПЕ

РЕГОНА

Х?

теми цього номера «ВВ»

1 2 3Про чергове

збільшення пен-сій у травні ц.р. та наявні путівки на оздоровлення

інвалідам читайте на

Стор. 2

Солдати пе-ремоги. Розпо-віді з фронтово-го життя наших земляків та спо-

гади дітей війни чи-тайте на

Стор. 3, 4

Депутати Во-лодимиреччини – кращі спортсмени області. Про успіх нашої команди на

обласних змаганнях чи-тайте на

Стор. 11

№ 19 (7550)ЧЕТВЕР,

10 ТРАВНЯ2012 РОКУ

не треба ють і жителі і мешканці ьми хуторів ні. Мабуть, а у нашому журналіст-ародознав-люди зачи-і бережуть тупи не раз й сон бага-і обов’язок байдужість Її не раз хо-о піддавали ливали бру-а 4 Генсеків, дження но-ми цінностя-е ті ж норми моралі, все юдей і наро-же помагає м, – як і 36

Шановні володимирчанки, дорогі, славні, любі наші Матері!Прийміть найщиріші вітання з Днем Матері – святом

берегині роду і родинного затишку!Для володимирчан це завжди особливе свято, адже

в районі проживають майже 3,5 тисячі жінок, які отрима-ли, або мають отримати почесне звання «Мати-героїня».

Усе найкраще на землі освячується любов’ю і мило-сердям, мудрістю і ніжністю, довготерпінням і всепро-

щенням матері. У найскрутніші хвилини кожен із нас прагне знайти спокій та розраду в щедрому всесвіті маминого серця.

Ми щиро вдячні Вам за тепло та ніжність, за мудрі поради та добре сер-це. Адже саме Вам, берегиням сімейного затишку, вдається поєднувати щоденну працю з сімейними турботами.

Хай будуть здоровими і вдячними Ваші діти, адже їх здоров’я і щастя – це спокій у Ваших серцях на довгі роки. Нехай завжди радісними і при-ємними будуть Ваші буденні клопоти. Добра Вам, міцного здоров’я і бла-гополуччя на довгі літа!

Голова райради Голова райдержадміністрації Василь КОВЕНЬКО. Володимир ТКАЧУК.

У магазині «Килими»(навпроти колишнього хлібозаводу)

пропонуємо

(під замовлення)Це натуральний екологічно

чистий матеріал, який прихо-вує всі недоліки стін. Довідки за тел. (097) 873-14-66 (про-давець-консультант Юрій).

ророропропопопопопопон ємуєуєуємуємуємопропропропропропропонпонпонпонпонпонуємуємуємуємуємуємоооооо

((( і(під замовлення)РІДКІ ШПАЛЕРИРІДКІ ШПАЛЕРИ

Дорогі наші матусі!Щиро вітаю вас із найсвітлішим і найсвятішим

нашим святом – Днем матері.Воно лише недавно відродилося, але має стати

для нас найголовнішим. Бо мама – це янгол-охо-ронець, даний нам Богом від народження і на все життя. Мама – це перша людина, з якою ми зна-йомимося ще до появи на світ. Мама перша дає нам упевненість в тому, що все буде гаразд, коли ми з’являємося на цей світ. Мама своєю молитвою оберігає нас від лиха до останнього свого поди-

ху. Ми часто забуваємо про найрідніших, нам так хочеться все осягнути, усе в житті встигнути. А вони думають про нас щохвилини. Ми долаємо чергові вершини кар’єрного росту і святкуємо перемоги в колі друзів та випадкових попутників. А вони готові кожної миті підставити руки, щоб ми раптом не впали. Мама нам завжди все пробачає і любить нас такими, які ми є. Мама – єдина людина, якій від нас нічого не треба – лише, щоб ми частіше дзвонили чи навідувалися, аби вона знала, що у нас усе добре. І в цей день я хочу звернутися до всіх словами поета Юрія Ряста:

Покинь усе – навідай матір.Впади їй квітом на поріг.І намагайсь частіш бувати.Частіш, ніж випадає сніг.Ми Вас любимо, навіть якщо не вистачає часу це

сказати! Зі святом Вас! Завжди Ваш – Василь ЯНІЦЬКИЙ.

држ

Дорогі випускники! Шановні вчителі та батьки!Від щирого серця вітаємо Вас зі Святом останнього дзво-

ника, яке знаменує завершення навчального року, подо-лання чергової сходинки в освоєнні знань.

Випускники сприймають останній шкільний дзвоник як по-чаток дороги у нове, доросле та самостійне життя. Попереду – нові вершини та нові досягнення. А головне – непросте дорос-ле життя, в якому щодня доведеться робити важливий вибір, відстоювати власні думки та відповідати за прийняті рішення.

Сьогодні маємо нагоду низько вклонитися вчителям, які не тільки озброюють учнів знаннями, а й формують їх духовно й фізично, прище-плюють життєві принципи, допомагають виробити характер. Ви є тими, хто творить майбутнє України, бо від вихованості й навченості сьогодніш-ніх учнів залежить те, якою буде наша держава у близькому і далекому майбутньому.

По-особливому урочистий цей день і для Ваших батьків, дідусів і бабусь. Разом із Вами вони пройшли роки Вашого шкільного життя. Вони раділи Ва-шим успіхам, переймалися невдачами. Цінуйте їхню любов і підтримку!

Бажаємо Вам віри і впевненості у завтрашньому дні. Зичимо добра й благополуччя, доброго здоров’я і миру у Вашому домі!

Голова райради Голова райдержадміністрації Василь КОВЕНЬКО. Володимир ТКАЧУК.

(Фото з редакційного архіву).неї пишуть навіть в республіканських газетах, бо володимирецька мотоес-тафета – унікальна на всю Україну, і її можна побачити лише в нас.

А завдячуємо її започаткуванню першому секретарю райкому партії Гаврилу Головку та начальнику авто-школи Анатолію Бурцеву. У далекому 1966 році Анатолія Бурцева і Сергія Матвєєва з Рафалівки командирува-ли зустріти і провести міжнародну мо-тоестафету імені Дружби народів по маршруту Москва-Прага. Наші земля-ки поділилися ідеєю з Головком, і той одразу ж її підтримав.

Тож 9 травня 1967 року святково прикрашені мотоцикли та автомобілі вперше вирушили селами району, і з тих пір жодного разу навіть сумніву ні в кого не закралося у патріотично-виховному впливі мотоестафети. А місцеві колони мотоциклів, мопедів і скутерів з прапорами відтоді зустрі-чають і проводжають мотоестафету у кожному селі.

Детальніший фотозвіт про святкування Дня перемоги

дивіться в наступному номері.

Свято нашої сили духуСвято нашої сили духу…9 травня, День Пе-

ремоги. Урочисті мітинги, бравурна музика, квіти до підніжжя пам’ятників і святкові салюти в честь ветеранів Великої Вітчиз-няної війни та учасників бойових дій. Їх усе мен-ше і менше лишається серед живих, свідків тих буремних років і учасни-ків народного спротиву коричневій чумі. Але сла-ва солдатська не мер-кне, бо живуть серед нас пам’ять і традиції.

Одним із таких звичаїв залишається на Володи-миреччині мотоестафета, колони якої вже 46 років поспіль роз’їжджаються по всьому району. Її вигля-дають у кожному селі, про

2 «Володимирецький ВІСНИК»10 травня 2012 року ОФІЦІЙНООФІЦІЙНО

•

Науково-практичні заходи

Податкова інформує

НОВІ СОЦІАЛЬНІ ІНІЦІАТИВИВ ГАЛУЗІ ПЕНСІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯПостановою Кабінету Міністрів України від 23 квітня

2012 року “Про підвищення рівня соціального захисту населення” передбачені заходи щодо підвищення розмірів пенсій.

Насамперед зазначеною постановою передбачено пере-рахунок пенсій, призначених відповідно до законів України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”, “Про наукову та науково-тех-нічну діяльність” із застосуванням показників за 2007 рік – 1197,91 та 1351,12 грн.

Таким чином, перерахунку підлягають усі пенсії, призна-чені до 01.05.2012 за вищезазначеними законами (крім пен-сій, призначених за Законами України “Про державну служ-бу”; “Про службу в органах місцевого самоврядування”; “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслі-док Чорнобильської катастрофи” (стаття 54); “Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів”; “Про статус суддів”; “Про прокуратуру”).

Усім пенсіонерам, пенсія яким призначена або перерахо-вана до 01.01.2008, буде здійснено подвійний перерахунок: спочатку осучаснення їх розмірів пенсій до рівня середньої заробітної плати по Україні за 2007 рік (1197,91). Другий пе-рерахунок – кому після осучаснення доплата менше 100 грн., тому буде доплачена сума до 100 грн., при умові, що вони мають стаж роботи не менше 20 років (жінки), 25 (чоловіки).

Пенсії, призначені з 01.01.2008 по 01.05.2012, підвищу-ються таким чином, щоб розмір підвищення становив не менше 100.00 грн. для осіб, у яких страхового стажу 20 років у жінок та 25 років у чоловіків.

Для осіб, у яких страхового стажу менше 20 років у жінок та 25 років у чоловіків, доплати встановлюються у сумі 50.00 грн.

Для осіб, які не мають стажу і одержують соціальні пенсії, розмір пенсії підвищується на 30.00 грн.

Починаючи з 1 липня, буде поетапно переглянуто розмір пенсій військовослужбовцям, особам начальницького і ря-дового складу, які залишили службу. Перерахунок пенсій цій категорії осіб від розміру грошового забезпечення востаннє здійснювався у січні 2008 року.

З 1 липня 2012 року здійснюватиметься перший етап під-вищення пенсій, призначених до вказаної дати відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», на 11 відсотків основного розміру пенсій. В подальшому розмір такого підви-щення збільшиться з 1 вересня 2012 року – до 23 відсотків, з 1 січня 2013 року – до 35 відсотків.

За ініціативами Президента з 1 травня 2012 року буде підвищено з 28 до 42 відсотків прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб доплати до пенсій для членів сімей по-мерлих інвалідів війни.

Члени сімей померлих інвалідів війни отримають додат-ково щомісячно:

- у травні-червні 2012 року – 117,32 грн.;- у липні-вересні 2012 року – 118,16 грн.;- у жовтні-грудні 2012 року – 121,15 грн.;- в середньому впродовж травня-грудня 2012 року – 119,1

грн.Зростуть також пенсійні виплати для учасників війни.

Збільшення розмірів підвищень до пенсій відповідним кате-горіям учасників війни відбудеться з 10 до 15 відсотків та з 15 до 20 відсотків.

З 1 травня 2012 року підвищення до пенсії учасникам війни буде збільшено: до 20 відсотків – учасникам війни, на-городженим медалями, 15 відсотків – учасникам війни без нагород.

У середньому впродовж травня-грудня 2012 року 1796 учасників війни в районі отримають додатково щомісячно 42,50 грн.

На обліку в управлінні Пенсійного фонду України у Воло-димирецькому районі перебуває 16460 пенсіонерів. З них 15357 особам проведено перерахунок пенсії з 01.05.2012 року. Додаткові видатки на виплату пенсій в районі зростуть на 1,3 млн. грн. в місяць.

Ірина БОВА,начальник управління Пенсійного фонду України

у Володимирецькому районі.

Декларуємо доходиВідповідно до Закону України від 07.04.2011 № 3206-VI «Про за-

сади запобігання і протидії корупції» Голова Володимирецької районної державної адміністрації

ТКАЧУК Володимир Федорович подав декларацію про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру за минулий 2011 рік.

Згідно з декларацією, загальна сума його сукупного доходу склала 90224 грн., в тому числі заробітна плата 60036 грн., інші види доходів – 30188 грн.

Загальна сума доходів членів його сім’ї становить 91000 грн. Ткачуку В.Ф. належить земельна ділянка площею 50410 кв.м., житло-

вий будинок площею 120 кв. м., квартира площею 96 кв. м., гараж площею 28 кв.м., інше нерухоме майно площею 210 кв.м.

Він є власником автомобіля Мітсубісі Паджеро Вагон, 2008 р. випуску.Витрати Ткачука В.Ф. на утримання майна склали 12000 грн.

Перший заступник голови Володимирецької районної державної ад-міністрації

ВАКУЛІЧ Петро Сергійович подав декларацію про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру за минулий 2011 рік.

Згідно з декларацією, загальна сума його сукупного доходу склала 90600 грн., в тому числі заробітна плата – 65389 грн., інші види доходів – 25211 грн.

Загальна сума доходів членів його сім’ї становить 74686 грн.Вакулічу П.С. належить земельна ділянка площею 1200 кв. м. Він є

власником автомобіля ВАЗ-217030, 2007 року випуску.Витрати Вакуліча П.С. на утримання майна склали 12600 грн.

Заступник голови Володимирецької районної державної адміністрації ЯРУТА Микола Сергійович

подав декларацію про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру за минулий 2011 рік.

Згідно з декларацією, загальна сума його сукупного доходу склала 112809 грн., в тому числі заробітна плата – 61929 грн., інші види доходів – 50880 грн.

Загальна сума доходів членів його сім’ї становить 53533 грн. Він є власником автомобіля ВАЗ-21063, 1990 року випуску, та мото-

цикла МТ-10, 1982 року випуску. Витрати Ярути М.С. на утримання майна склали 12500 грн.

Заступник голови Володимирецької районної державної адміністрації БЕРЕЗЮК Ярослав Михайлович

подав декларацію про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру за минулий 2011 рік.

Згідно з декларацією, загальна сума його сукупного доходу склала 47023 грн., в тому числі заробітна плата 46814 грн., інші види доходів – 209 грн.

Загальна сума доходів членів його сім’ї становить 34518 грн. У користуванні декларанта знаходиться 1/5 частини квартири загаль-

ною площею 59,8 кв. м., земельна ділянка площею 1200 кв. м. та 27 кв. м. Витрати Березюка Я.М. на утримання майна склали 1200 грн. На по-

гашення основної суми позики (кредиту) сплачено 5710 грн., а на пога-шення суми відсотків за позикою (кредитом) – 6291 грн.

•

Про оздоровлення у 2012 роціінвалідів 1 категорії, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи

З метою належної організації оздоровлення інва-лідів І категорії, які потерпіли внаслідок Чорно-

бильської катастрофи, у 2012 році управління праці та соціального захисту населення Володимирецької райдержадміністрації пропонує інвалідам І категорії отримати позачергову безкоштовну путівку (термін оздоровлення 18 днів) за такими профілями захво-рювання: нервова система, органи травлення, орга-ни дихання, ендокринна система, система кровообі-гу, кістково-м’язова система.

Необхідною умовою отримання путівки є написан-ня заяви та надання таких документів: довідки для одержання путівки на санаторно-курортне лікування (форма 070/о, яка дійсна лише за місцем проживан-ня або роботи хворого впродовж 6 місяців з моменту видачі); копії посвідчення (вкладки до посвідчення І категорії) інваліда потерпілого від Чорнобильської катастрофи; копія паспорта (сторінки 1, 2, 11).

За детальною консультацією звертатися до управління праці та соціального захисту населення Володимирцької райдержадміністрації за адресою: вул. Соборна, 23, 3-ій поверх, каб. 18, тел. 2-49-28.

Юрій ТЮСКА, в.о. начальника управління.

Кожен робочий день податківців Володимирецького району на-

цілено на забезпечення надходжень до бюджету, виконання поставлених завдань, забезпечення добровіль-ної сплати податків шляхом налаго-дження партнерських відносин між державою та платниками податків.

За 4 місяці 2012 року забезпе-чено збір надходжень до зведеного бюджету в сумі 11506,1 тис. грн., бюджетні призначення виконано на 107,4 відсотка.

До загального фонду державного бюджету за січень-квітень 2012 року збір платежів склав 1921,4 тис. грн. До місцевих бюджетів мобілізовано 9417 тис. грн., виконання планових завдань становить 113,4 відсотка.

Відрадно зазначити, що з початку поточного року зберігається позитив-на тенденція щодо збільшення над-ходжень до скарбниць усіх рівнів. Так, у порівнянні з відповідним періодом минулого року збільшено рівень над-

ходжень до зведеного бюджету на 1533,2 тис. грн. (або на 15,4%), до за-гального фонду Державного бюджету – на 177,3 тис. грн. (або на 10,2%). До місцевих бюджетів минулорічні над-ходження збільшено на 1374,7 тис. грн. (або на 17,1%).

Робота податківців спрямована на створення сприятливих умов для розвитку підприємництва. Ми за-цікавлені в розбудові партнерських відносин з усіма платниками по-датків і маємо можливість підказати своїм партнерам, де існує небезпе-ка бізнесвідносин з проблемними контрагентами, та застерегти від контактів з ризиковими підприєм-ствами. Але й кожен платник пови-нен пам’ятати: сплачувати податки слід усім, і рівно стільки, скільки належить відповідно до чинного за-конодавства.

Володимирецьке відділення

Кузнецовської ОДПІ.

Стан надходжень до бюджетів

4 травня в залі засідань комунального закладу «Володимирецька ЦРЛ» відбула-ся міжобласна науково-практична конфе-ренція «Ускладнення в травматології та ортопедії». Організаторами конференції виступили начальник обласного управ-ління охорони здоров´я Рівненської ОДА В.Я. Бойко, голова районної державної адміністрації В.Ф. Ткачук, голова асоціа-ції ортопедів-травматологів Рівненської області, головний позаштатний ортопед-травматолог УОЗ, завідувач ортопедо-травматологічним відділенням РОКЛ, кандидат медичних наук В.К. Піонтков-ський, головний лікар КЗ «Володими-рецька ЦРЛ» І.В. Караїмчук, завідувач травматологічного відділення ЦРЛ М.А. Головенко. Участь у конференції взяли також лікарі-травматологи з Чернівців, Рівного та області, Тернополя.

Конференція розпочалася з обходу та ознайомлення з роботою травматологіч-ного відділення. Так співпало у часі, що травматологічне відділення центральної районної лікарні у лютому цього року святкувало 25-річчя від дня створення.

Взагалі як окремий вид медичної допо-моги травматологічна служба офіційно створена 15 лютого 1965 року, коли нака-зом по ЦРЛ введено посаду лікаря хірур-га-травматолога. Ініціатором і натхнен-ником створення відділення є Михайло Антонович Головенко, який і досі плідно працює на посаді завідувача травмато-логічного відділення з 1973 року. Загалом же історія офіційної медицини у нашому краї бере початок із далекого 1903 року, коли разом із будівництвом спиртзаводу у Володимирці зводили й приміщення зем-ської лікарні на 10 ліжок (відкрилася вона у 1905 році).

Під час обходу травматологи діли-лися досвідом діагностики та лікування травматологічної патології. Далі головний лікар району Іван Караїмчук у вступному слові ознайомив учасників конференції з історією становлення травматологічної служби району, зупинився на її досягнен-нях, наголосив, що проведення конфе-ренції є одним із кроків формування спе-ціалізованої ортопедо-травматологічної допомоги вторинного рівня надання ме-

дико-санітарної допомоги і є практичним втіленням одного з напрямів реформу-вання системи охорони здоров´я району. Захід мав широке практичне застосуван-ня.

На конференції обговорювали сучасні підходи до лікування політравм, вузько-спеціалізовані підходи діагностики та лі-кування конкретних клінічних випадків у травматології та ортопедії. Зокрема, на практичних прикладах лікарі розбирали принципи раціональної атибіотикотерапії та ознайомлювалися з тактикою застосу-вання вакуумних пов’язок для лікування важких ран.

Доповідач по першому питанню, кан-дидат медичних наук із Чернівців Олег Марчук зазначив, що не завжди доцільно призначати пацієнту недешеві антибіоти-ки нового покоління, до яких мікроорга-нізми дуже швидко набувають резистент-ності (стійкості). Іноді недорогі препарати, сьогодні незаслужено забуті, бувають в кілька разів ефективніші за дорогі ме-дикаменти. Тож починати терапію варто саме з них, підбираючи кожному пацієнту індивідуальний курс лікування.

А його чернівецький колега, лікар-травматолог Дмитро Якимюк поділив-ся досвідом застосування вакуумних пов’язок для швидкого заживлення ран. При правильному застосуванні вони да-ють дивовижний ефект і при цьому досить прості в експлуатації. Цей досвід вартий уваги всіх травматологів (і не тільки).

Травматологи працювали цілий день. Вони робили інтерактивний розбір клі-нічного випадку, вивчали порушення ре-паративного остеогенезу, аналізували поширені помилки та ускладнення в трав-матології та ортопедії, освоювали сучас-ну тактику лікування інфекційних усклад-нень, розбирали помилки та ускладнення на етапах допомоги потерпілим від полі-травм.

А в перервах лікарі знайомилися між собою, пили каву і смакували смачний поліський хліб. Враження у всіх учасників конференції про наш край були щонай-кращі, а користь від заходу – безумовна. Я особисто бачив, як більшість присутніх травматологів занотовували нову для себе інформацію, перепитували і уточня-ли окремі аспекти в доповідачів…

Сергій СКІБЧИК.Фото автора

КОЛЕГІЯ працювала у форматі робочої поїзд-

ки. А пріоритетом стало ви-конання державної програми по залісненню виведених з виробничого обігу земель, земель запасу та інших угідь. Перед Україною поставлено завдання довести заліснення території до 20-28 відсотків. У нашому районі цей показник сягає 48-50 відсотків. Районні лісівники прагнуть розгорнути масштабну висадку сіянців листяних і хвойних дерев, од-нак не мають вільних для цьо-го земельних площ.

Володимир Грицайчук ра-зом із супроводжуючими його лісничими та керівниками ра-йону оглянули лісові об’єкти, за які відповідає головний ліс-ничий Віктор Данильченко. В Антонівському лісництві Ігор Івчик представив рубки до-гляду та створене спільно з Володимирецьким лісництвом місце відпочинку. У Володи-мирецькому лісництві, де ліс-ничим Іван Швирид, на гостей гарне враження справили лі-сокультурні об’єкти. Так само – в Любахах. Лісничий Олек-сандр Шарабар та його колек-тив із 16 чоловік збудували

лісову садибу й озеленили її за останнім словом ланд-шафтного дизайну. Зберегли для історії і скромний вагон-чик, в якому досьогодні жило і працювало лісництво. Гості,

крім лісової садиби-адмінпри-міщення, відвідали розбитий неподалік новий розсадник лісових культур. А ще Воло-димиру Грицайчуку показали «переведені» лісові культури,

покриту лісом площу. Далі шлях учасників колегії проліг у Рафалівку.

Зразу біля дороги Олег Ві-нник презентував сучасне міс-це відпочинку і розміщені тут лісові культури. Обласному очільникові лісу чи не найбіль-ше сподобалося у 95-му квар-талі, коли Олег Борисович запевнив: «Це не показуха. У нас є й кращі площі, але туди далеко їхати, та й погана до-рога».

Відповідальні наші лісів-ники і за порядок у лісі понад трасою Київ-Варшава. Там, за словами лісничого Полиць-кого лісництва Сергія Коваль-чука, теж облаштовано місце відпочинку. А ще Полиці слав-ляться розсадниками декора-тивних кущових культур.

В Антонівці Володимир Грицайчук провів пленарне засідання, на якому підбили підсумки роботи.

Наш держлісгосп – один із найбільших платників податків у районі. Тож на пленарному засіданні кращим колективам вручено подяки і премії.

Галина ТЄТЄНЄВА.Фото автора.

Українські травматологи зібралися у Володимирці

Екзамен тримали лісівники•

Минулої п’ятниці начальник облуправління лісового та мисливського господарства Володимир ГРИЦАЙ-ЧУК провів виїзне засідання колегії у ДП «Володими-рецьке лісове господарство». В роботі цього заходу взяли участь голова РДА Володимир ТКАЧУК, голова райради Василь КОВЕНЬКО, т.в.о. директора держліс-госпу Олександр ПРОХОР та спеціалісти підприєм-ства. Головний лісівник області ознайомився зі станом справ у 16 лісництвах та підсумками роботи за пер-ший квартал 2012 року. Ця робоча зустріч стала своє-рідною прелюдією наради-семінару лісівників Украї-ни, яка нинішнього року має відбутися на Рівненщині.

3 «Володимирецький ВІСНИК» 10 травня 2012 рокуСОЛДАТИ ПЕРЕМОГИСОЛДАТИ ПЕРЕМОГИ

•

Фронтова бувальщина

ІЗ КОГОРТИ МУЖНІХ«Життя прожити – не поле перейти», – гласить

народна мудрість. І все ж, прожити його треба так, щоб залишити добрий слід, по якому б піш-ли діти, онуки і правнуки. Саме так, на мій по-гляд, живе людина, про яку розповім.

Спогади про війну

Володимирчанин До-сифей Дем’янович

народився у січні 1936 року. Коли почалася Вели-ка Вітчизняна війна, йому було п’ять з половиною років. Але ті страшні часи пам’ятає досить добре.

На той час сім’я Кухар-чуків (батько Дем’ян Ро-манович, мати Анюта Ма-карівна і брат Борис, 1937 року народження) прожи-вала на хуторі Загора (біля Володимирця), який налі-чував близько 30 хатинок.

Перша зустріч малого Досифея з німцями від-булася під час їх відступу з Ковеля. З їхнього хутора дуже добре проглядалась головна (на той час) до-рога. І вони, зовсім малі, з братом спостерігали, як їхали «зенітки» та вантажні автомобілі. У школі (нині – ЗОШ №1) стояв німецький гарнізон. Одного дня німці завітали і в їхню домівку. Понишпорили довкола і побачили бочку з зерном; правда, забрали лише по-ловину. Далі – у хлів та за корову, але вийшла мати з обома дітьми на двір. Подивились німці на нас, щось між собою обмови-лись та й пішли з двору, за-лишивши корову нам.

Якось одного теплого і сонячного дня Досифей з братом, поки мама в полі, рішили провідати дядька та бабусю. І пішли пома-леньку з хутора на Володи-мирець. Саме у той день була облава на євреїв. До-сифей пам’ятає, як вели людей в сторону Жовкинь, як вони почали розбігатись хто куди. Німці кинулися їх перехоплювати та стріляти по втікачах. Брати раптом опинилися в самісінькому колі смерті. Досифей лише почув, як кричав їх дядько Іван: «Лук’яне! Не стріляй. Це мої хлопці!» Їх тоді, на-певно, з того пекла сам Бог урятував.

На хуторі Загора німці спалили дуже багато хат тих, у когось хтось із сім’ї був у партизанах. Прав-да, людей рідко вбивали. Було, що за ніч по чотири рази могли перевіряти, чи нема де в кого схованого партизана. А через деякий

час німці взагалі перестали відвідувати хутір. Швидше всього, боялись партиза-нів, котрі часто навідува-лись із лісу.

Пам’ятає Досифей Дем’янович, як молоді хлопці й дівчата часто пе-реховувались у них від відправки в Німеччину. Так багато молоді уникло страшних поневірянь, і щиро дякували потім сім’ї Кухарчуків.

...У холодну пору року малий Досифей трохи прихворів і лишився ночу-вати у свого дядька Івана в Володимирці. А дядько якраз гнав самогон. Аж тут німці на поріг. Побачили «шнапс» – та й за стіл. Ну, дядько мусив пригостити їх самогонкою. Німці випили по добрячій чарчині і піш-ли собі. А на другий день знову на порозі, кричать «Шнапс давай!». Дядько ставив горілку на стіл, вони діставали свою закуску, пили, закушували і йшли собі.

Малому Досифею ста-вало все гірше і гірше. Його тітка, Агрипина Касянівна Чугай, була акушеркою і, як лікар, розуміла, що хло-пець знаходиться у дуже тяжкому стані. Це було запалення легень. Тітка знала, що у німців є лікар, а головне – у них є багато ліків. Пішла за допомогою, і лікар погодився допомог-ти. Прийшов, оглянув ма-лого і щось вколов. А потім сказав: «Ще трохи – і було б «кіндер капут»». Виявля-ється, і серед німців трап-лялися люди.

На тому місці, де зараз приміщення музичної шко-ли, стояли шибениці. До-сифей Дем’янович бачив на них багато повішених. В основному це були пар-тизани, цигани та люди, які не корилися німецькій вла-ді. Лихоліття воєнного часу дуже гостро переживали діти. Особливий жах викли-кали шибениці, які було ви-дно здалека і з усіх сторін.

Одного ранку розлеті-лася звістка, що німці по-кинули Володимирець. Це було свято! У скорому часі загуділи над Володимир-цем літаки. Багато літаків!

Наших літаків! На квартирі у сім’ї Ку-

харчуків поселилися двоє льотчиків-росіян з жінками. Аеродром був на тому ж місці, де і зараз, але наба-гато більший по площі. На ньому одночасно знаходи-лося до 60 літаків. Бувало, по три-чотири рази на день здригалася земля від гулу двигунів, коли вони піді-ймалися у небо і там шику-вались в ряд та летіли над їхнім хутором. Досифей з братом любили рахувати, скільки літаків піднімалось у небо. Рахували їх, і коли повертались. Дуже часто два, три, а то й чотири не дораховувалися. Ще тоді не розуміли: де ж вони ді-лися?

Одного разу вночі ні-мецькі літаки почали бомбити Володимирець. Смертоносний снаряд упав між їхньою хатиною і хлівом, та, на превелике щастя, не розірвався, пір-нувши глибоко в землю. У ту ніч їхні життя вкотре ви-сіли на волосині.

Весною 1945 року го-ловною вулицею Володи-мирця день і ніч рухалися наші військові автомобілі, гужові повозки, йшли пі-шим ходом солдати. Вони прямували на Ковель, а звідти – далі, на Берлін. Було мокро, грузько, але військові цього не поміча-ли. Здавалося, колоні не-має кінця. Бо коли не ви-глядав на дорогу Досифей, люди все йшли і йшли.

Було тепло, того року так гарно цвіли садки. Одного ранку в уже спо-кійному на той час Воло-димирці раптом почалася стрілянина, яка сполохала весь хутір Загору. Усі пови-бігали на двір. До хутора наближалися люди з Воло-димирця. Ще здалеку вони кричали найважливіші сло-ва: «Ми перемогли!».

День Перемоги для До-сифея Дем’яновича – дуже велике свято. Насамперед тому, що залишився жи-вим. Це – його головна пе-ремога.

З днем Перемоги, дорогі ветерани! З Днем Перемо-ги, діти війни!

Леся ГАВРИЛЮК.

Михайло Максимович Романчук, а саме

про нього йтиметься, наро-дився в уже далекому 1924 році у родині Максима і Фе-дори Романчуків. Крім ньо-го, у сім’ї було троє братів і дві сестри. І всіх батьки змалечку привчали до праці, доброти і поваги до старших.

Михайло, як і всі селян-ські діти, пас корів і допо-магав по господарству. А маючи цілком «дорослі» клопоти, вчився у школі. Навчання проводилося польською мовою. За шко-лярські «гріхи» бешкет-ників та лінивців карали різками. Усе ж, хлопчина закінчив 3 класи (кожний клас проходили за два роки), і на той час це було неабияким досягненням.

Після возз’єднання за-хідноукраїнських земель з Україною працював у бать-ківському господарстві. Але вже 1944 рік у житті нашого земляка став до-леносним: разом із одно-сельцями його призвали в армію. Ще тривала ві-йна. Завершувалося ви-зволення України. Однак на фронт дорога цього разу не пролягла. На пе-ресильному пункті у Сар-нах Михайло занедужав.

Пролікувавшись у Києві, повернувся на тритижневу поправку додому. І лиш у травні через Рівненський пересильний пункт відбув у Башкирію.

Два місяці новобран-ців навчали військової справи. А відтак молодого бійця спочатку зустрів Ка-рельський, а потім перший Білоруський фронт під ко-мандуванням легендарно-го маршала Жукова. До-рогами війни пройшов Прибалтику, Польщу і Ні-меччину. Свято береже у пам’яті фронтові шляхи. Бо ж добре пізнав солдат-ську долю, пережив жор-стокі бої при форсуванні Одера, де на невеликому плацдармі зосередилися значні сили. Перемогу зу-стрів у Берліні. І там же, в Німеччині, прослужив до 1947 року.

На запитання, як вижив у тій жорстокій м’ясорубці, недовго думаючи, відповів: «Сам не знаю. Але зав-жди, особливо в сутужну мить, покладався на Бога. Думаю, Господь і дав таку ласку, що залишився жи-вим і сьогодні розмовляю з вами».

Повернувшись із армії, певний час працював у до-машньому господарстві. А

з’явився колгосп – до ви-ходу на пенсію трудився на різних роботах, десять років випасав колгосп-них корів. Неодноразово Михайлові Максимовичу пропонували посаду бри-гадира або обліковця, але щоразу відмовлявся. «Не міг, – каже, – і не хотів ко-мандувати людьми. Треба служити комусь одному: Богові або владі. А я обрав Бога».

У 1949 році одружився. І ось уже 63-й рік нероз-лучний зі своєю обрани-цею. Михайло Максимович і Ганна Іванівна виростили чотирьох синів і трьох до-чок. Усі вони – шановні у селі люди, які подарували батькам 42-х онуків. А вже від онуків це славне по-дружжя має 8-х правнуків.

Отак і живе. Скромно і порядно. Останній у селі живий свідок воєнного ли-холіття і найстарший серед чоловіків житель села Со-біщиці.

Подумалося: «Як доб-ре, коли поруч є люди, з якими можна поговорити, які вміють вислухати і, не чекаючи жодної вигоди, прийти на допомогу». Усе це стосується й героя моєї розповіді. І закінчуючи, скажу: «Дай, Боже, цій лю-дині ще довго нести у світ доброту. І пошли йому вті-ху щиро радуватися жит-тю, своїм дітям, онукам і правнукам».

Петро АСАУЛЕНКО.с. Собіщиці.

Чого тільки не бувало на фронтах! І плакали, і смі-

ялися. Сумували і веселилися. Хоронили близьких та одружу-вали закоханих. Але були ще й зустрічі, даровані долею.

…Коли фронт прокотився Володимиреччиною, з кожного села демобілізували десятки чоловіків, які поповнили ряди Червоної Армії. Усіх наших зем-ляків здебільшого кинули на Ке-нігсберзький плацдарм. Це було місто-цитадель, укріплене за найновішим словом оборони і тодішньої техніки. До цього міста вела асфальтована дорога, при-чому шар асфальту складав 57 сантиметрів.

У Кенігсберг, це місто-загад-ку, був закоханий сам фюрер. В цьому місті й по-сьогодні рос-те тисячолітнє дерево часів Іс-уса Христа – гінко. То містичний плацдарм. Там розташовувався один із наукових відділів “Ана-нербе” (спецслужби Третього рейху, яка займалася збором та вивченням древніх знань). Сло-вом, все найпередовіше і найсу-часніше на той час, що мав вер-махт, мав і Кенігсберг.

Бої тут точилися жорстокі. Поля бою були вкриті людськими тілами, як опалим листом. Один Бог знає, яким чудом лишилися в живих наші земляки. А згодом бої продовжилися в Польщі, на річці Віслі. Саме там воював наш земляк із Малих Телкович Пилип

Михайлович Грицевич. За кожну п’ядь землі фашисти чинили не-самовитий опір, бо кожен крок уперед радянських військ набли-жав кончину гітлерівській чумі.

…Йде бій. Довкіл болота не-прохідні і високі, як ліс, очерети. Такі схожі на наше рідне Полісся. Командири віддають накази, які передаються ланцюжком. Зву-чить команда – і солдати рвуться вперед, займають новий рубіж. Бій нерівний. Ворог переважає. Не вщухає стрілянина. Пункту-альні німці, в яких і обід за роз-порядком, в кінці війни відійшли від правил і воювали, забувши про свою пунктуальність. Сонце то виглядало з-за димової заві-си, то знову ховалося.

У Пилипа Михайловича на серці гірчило: декілька днів тому смертю хоробрих загинув його рідний брат Сидір, і вже третьо-го друга, з яким йшов пліч-о-пліч у бій, поранило. Добре, що жи-вий зостався. Скільки їх тут за-гинуло! Такі всі молоді. Ще й не ціловані, і справжнього життя не бачили. Візьме автомат, стрель-не – і дивиться, чи влучив... А це ж не дитячі ігри. Це війна. В неї жорстокі закони. І хто першим їх

осягне, той виживе. Гіркі думки Пилип Михайлович

намагався відкидати. Думав, як пережити цей бій, лишитися жи-вим, бо вже он весна прийшла, трава в болотах зазеленіла. В очеретах дикі качки кубляться. А тут стріляють. Хліб час сіяти... А

йде війна... І як там моя родина без мене...

Поруч із собою в укритті за-примітив солдатика. Ще й поду-мав тоді: «Боженьку, як мій синок, таке ще молоде і зелене. Та бач, як вправно стріляє...» Раз посла-ла доля йому такого напарника – треба берегти та прикривати, по-думав старий воїн. А бій набирав сили. Кулі сердитими джмелями пролітали то над головою, то над плечем. Так і норовили зачепити гімнастерку.

Пилип Михайлович перебрав-ся ближче до молодого солдати-ка. Притулившись спинами одне до одного, відстрілювались від ворога. Вимазані у багнюці, на чортів схожі, вони міцно трима-лися спина до спини, відбиваю-чи чергову атаку, яким уже і лік втратили. Їх обох рятував висо-кий очерет. Здавалося: цьому бою не буде кінця. І враз – ма-леньке затишшя. Дядько Пилип повернувся нарешті до напарни-ка, щоб хоч побачити, чи вижив

у цьому бою. І занімів: поряд ле-жав його рідний син Адам. Мен-ший Грицевич витирав пілоткою спітніле і замурзане обличчя, а батько не міг сказати й слова. Дивився на хлопця і мовчав, пе-реборюючи щемкий клубок у гру-дях. Ось так і стрілися батько та

син.Дядько Пилип годинами роз-

питував Адама, чи давно з дому, коли призивався і як попав сюди, в цю пекельну м’ясорубку. Адже тут воюють переважно політично неблагонадійні, так звані штраф-ники. Як там дома, хатні, родичі, рідне село? Чого не пишуть лис-тів?

Син дуже радів, що стрів бать-ка. Пилип Михайлович знайшов гніздо дикої качки і приніс сину яйця. Як маленькому. Той засо-ромився. Та батько наказав ви-пити, щоб сили були. Бо хто знає, коли польова кухня прибуде. І син послухався. Щось смачніше із солдатського казанка старший Грицевич теж віддавав своє-му меншому хлопцеві. І обидва мовчали, нікому не говорили, що вони батько і син. Боялися, що трапиться якийсь недобрий командир і розлучить їх. Та хіба заховаєш батьківську любов? Її помітили. Скоро всі дізнались, що батько із сином стрілися на

фронті під час бою. Про це напи-сала армійська газета. Написали спільно листа й додому...

Та як дядько Пилип не прикри-вав свого синочка-солдата Ада-ма Грицевича, хлопця все одно поранило. Він залишився у гос-піталі, а батько погнав німця аж до Берліна. Пилип Михайлович Грицевич не повернувся у рідні Телковичі. Його життя обірвала ворожа куля там, на німецькій землі. Не судилося дожити йому до Перемоги.

Син Адам з орденами і ме-далями переступив поріг рідної хати. Жив, працював. У почат-ковій школі села Малі Телковичі є куточок пам’яті, де свято бе-режуть спогади про земляків – учасників Другої світової війни. Серед них і його з батьком імена.

…Роки взяли своє. Перестало битися серце захисника Вітчизни – орденоносця Адама Пилипови-ча Грицевича. До його могили не заростає стежина. По собі він ли-шив на цій землі сина Володими-ра і доньку Ніну, які продовжили рід. Тепер уже їх діти та внуки прибирають могилку і бережуть пам’ять про героїчне минуле Пи-липа, його брата Сидора, сина Адама. Сімейними реліквіями стали нагороди, одержані ними у боях.

Цей факт сьогодні підтвер-джує і Книга Пам’яті Рівненської області, де в першому томі на 188 сторінці закарбувалися наві-чно імена трьох Грицевичів – за-хисників Вітчизни.

Галина ТЄТЄНЄВА.

ГОЛОВНА ПЕРЕМОГА – ЖИТТЯ!

ВИСОКІ ОЧЕРЕТИ НА ВІСЛІ...

4 «Володимирецький ВІСНИК»10 травня 2012 року СОЦІУМСОЦІУМ

•

13 травня – День матері

МАМА! Яку незмір-ну любов, ласку

і доброту таїть у собі це слово. Серце матері благословенне і сповне-не віри, любові та кра-си. Її помисли і молитви охороняють дитину. А діти люблять своїх мам, і чим більша їхня любов, тим радісніше життя у матерів. І немає різниці, десять, двадцять чи вже й шістдесят тобі років. Для мами ти завжди її кровинка, плоть і кров. А дитині завжди потрібна мама. Бо у радості і в горі наші думки завжди біля мами, її світлого образу і її незрадливої любові. Не раз ми чули, що «ма-мині руки щирі, робочі, втоми не знають зранку до ночі». І це дійсно так. Материнські руки рідні і близькі нам, бо не раз заплели донечці косички чи приготували смачний сніданок для сім’ї. А ще ж вони попрасують, прибе-руть і вміло та майстерно виконають будь-яку ро-боту.

Мати нічого не пожал-кує для дитини. Це вона у хвилину небезпеки не

згадає про себе, а все віддасть для того, щоб дитині жилося краще. Му-дрість душі, тепло серця і здоров’я – все вона від-дасть дітям. Бо материн-ська любов не знає стра-ху, сумнівів і розрахунків. Вона очищає, зігріває і зупиняє перед безоднею. І святе слово «мама» росте разом із нами тихо-тихо, як ростуть дерева, сходить сонце і розцвітає квітка, як гладить дитину по голівці рідна рука. Так же тихо воно приходить і на вуста: промінцем материнської посмішки і ласкавістю очей, іскрин-кою сонця, пелюсткою квітки і радістю веселки, ніжністю руки і вечірньою молитвою. Це слово про-ходить крізь наш мозок, вливається у кров і відби-вається у наших серцях. Тож вам, найдобрішим і найріднішим мамам, діти складають свою подяку і вливають свою любов у найщиріші слова.

Аня. Моя матуся най-рідніша для мене люди-на. Я люблю її всім сер-цем і пишаюся, що моя мама добра, чуйна, мила

і привітна. Вона вчить мене бути доброю люди-ною, готовою прийти на допомогу іншим людям.

Сашко. Не уявляю сво-го життя без мами. Вона працює в аптеці, продає ліки хворим людям. І я вдячний їй за ласку, ча-рівну посмішку і любляче серце, за життя, яке вона мені подарувала, і за лю-бов, яку щодня відчуваю.

Таня. Я люблю свою маму за ніжні і роботящі руки. А які чарівні і гарні казки вона знає! Напев-но, більше ніхто таких не розказує дітям. А ще я люблю бабусю, й ін-коли мені здається, що вона любить мене біль-ше, ніж мама. Я вчуся у неї розв’язувати задачі, шити і вишивати, виро-щувати квіти і робити гар-ні вироби, бути доброю людиною і ввічливою, чемною ученицею.

Настя. Моя мама най-краща у світі. У неї ніжні, як два голубих озерця, очі, а посмішка така тепла і лагідна, що можна у ній розтанути. Низький уклін тобі, рідна ненько!

Павло. Як можна не любити маму? Вона з раннього ранку і до піз-нього вечора все клопо-четься по господарству. У неї стільки роботи, що й не злічити. І при цьому вона дуже любить нас із

братиком.Катя. Моя матуся –

мов чарівна квіточка. Її пишне волосся, як шовк, розсипається по плечах, а щира посмішка і до-бре серце зігрівають і в радості, і в турботі. Я пригорнуся до неньки – і мені так добре, що жодні негаразди не страшні. А ще моя мама любить спі-вати, і я переймаю у неї цей талант.

Владислав: Моя мама – найкраща. Вона ніколи не кричить, а за-вжди знайде потрібні слова, скрізь допоможе і підтримає. А ще вона все вміє робити, і щоб не стомлювалася, ми з сестричками їй допома-гаємо.

Віталій: Моя мама навчає дітей математи-ки. А мене з сестричкою вона вчить бути добри-ми, чуйними і ввічливими людьми. Я люблю маму за ласку, чарівну казку, теплу і щиру усмішку і за знання, які вона передає нам, своїм дітям.

Максим: Хіба є хтось на світі дорожчий за маму? Саме маму я найбільше люблю і по-важаю, бо для мене з се-стричкою вона нічого не шкодує. Мама нас дуже любить, і її материнську любов я відчуваю на кож-ному кроці.

Лілія: Моя мама рос-тить нас із братиком сама, і їй інколи буває важко. Ми дуже непоси-дючі. Але мама вміє нас заспокоїти, і нам стає соромно за завдані їй прикрощі. Мамине серце зігріває нас у хвилини розчарувань, і ми дуже любимо свою матусю.

Оксанка: Матусині руки вміють готувати і в хаті порядкувати, й інколи я дивуюся, як у мами на все вистачає часу. Ми з братиком допомагаємо їй у хаті і на городі, бо наша мама – справжня бере-гиня сімейного вогнища. А ще у нас є бабуся, яку ми шануємо і поважаємо за мудрі поради, добре серце, натруджені руки і гострий розум.

Отака вона, справжня непідкупна дитяча лю-бов. Тож дай, Боже, щоб крізь усе своє життя ці діти пронесли свою лю-бов до рідних і близьких людей. І куди б не заки-нула їх «злодійка-доля», хай вони не забувають своїх найдорожчих лю-дей, а завжди освідчу-ються їм у любові і шані.

Зі святом вас, дорогі мами!

Любові вам і поваги від дітей та щасливого сонячного довголіття!

Ніна БІГУН.с. Городець

Тема багатодітних сімей доволі важ-ка. Так, за різними статистичними

даними найбільше проблемних сімей саме серед багатодітних родин. Та й власного досвіду вистачає, аби це під-твердити. Прогульництво, бездогляд-ність, бідність – все це було темами моїх статей. До речі, одразу озвучу висновок зі своїх попередніх робіт – ніякої релігійної закономірності у проблемних випадках не виявив.

А наразі хотів би зупинитися на зван-ні Матері-героїні та на грошовій допо-мозі при народженні дитини. Ініціативу держави зрозуміти можна, адже маємо негативну демографію. Пам’ятаєте, як при Леоніді Кучмі з екранів телевізорів гордо лунало: «Нас 53 мільйони!»? За-раз нас трохи більше 46 мільйонів. Тоб-то, за 10 років маємо мінус 7 мільйонів. І це без війн та епідемій. Без комуністич-них репресій, чим постійно докоряють прихильникам радянських часів, чомусь закриваючи очі на «мирне вимирання» українців сьогодні. Аби виправити ситу-ацію, грошову допомогу при народженні дитини збираються збільшити. Але чи в сумі проблема?

У нас часто буває так, що чудову ідею не можуть довести до логічної реалізації. Якщо вже даєте велику суму, то чому не посилити контроль за використанням цих грошей? Як варіант, ці кошти (або певну їх частину) можна одразу класти на спеці-альний депозитний рахунок на ім’я дити-ни, щоб новонароджений хоч якось був би захищений від безвідповідальних батьків. І, скажімо, з досягненням повноліття міг би самостійно користуватися доволі при-стойною сумою (2-3 тис. доларів на 18-річ-ному депозиті, повірте, пристойна сума). Використав би її на здобуття гідної освіти, придбання житла чи машини, або відкрив би власну справу. А до цього часу забез-печувати всім необхідним дитину мають батьки. Таким чином, держава дійсно піклується про майбутнє саме новонаро-джених і, до того ж, деяким горе-батькам прикриється бізнес, в якому товаром є діти. Також це сприятиме запланованій вагітності, як це прийнято у цивілізова-них країнах. Бо у нас молоді батьки (іно-ді шкільного віку) народять «випадкову» дитину – і чекають допомоги від батьків, держави і суспільства, неспроможні само-стійно дати раду своїй дитині.

Ще одним варіантом є контроль за виділеними на дитину грошима. Тобто має бути або чітка установка на допус-тимі витрати цих коштів, або система штрафів. Не відвідує дитина школу без поважних причин – мінус від грошової допомоги, став правопорушником – зно-ву вирахування, залишився на другий рік в одному класі, не здав шкільні іс-пити – аналогічно і т. д. Якщо вирахову-вати певні суми з «дитячих» грошей не вийде (бо їх вже потратять, скажімо, на лікування дитини), штрафи можна на-кладати на зарплату, пенсію, соціальні виплати. Варіант спірний, але напря-мок, думаю, зрозумілий.

Щодо звання матір-героїня. В принци-пі, ніколи не розділяв кількісний підхід. Більш схильний до критерію «головне не кількість, а якість». І якщо, вибачте, діти по вулиці без штанів бігають (бачив на власні очі), то в чому тут героїзм? Був ви-падок, коли батько не міг згадати (або й не знав) дати народження своїх дітей та плутався в їх іменах. Хоча, щось мені під-казує, й це – не найстрашніше. Якщо не брати до уваги крайності, виникають інші проблеми: фінансові; виховання (не всім вистачає батьківської уваги); зі здоров’ям як дітей, так і батьків (до речі, ставлення лікарів-акушерів до багатодітності – теж окрема розмова).

Словом, беручи до уваги все вище-викладене, виникає питання: а чи пра-вильно ми робимо, популяризуючи ба-гатодітність? Чи ж не достойні звання матері-героїні сім’ї, які виховали двох-трьох дітей, дали їм змогу отримати якіс-ну вищу освіту і придбали житло? Адже саме ці діти влаштувались на пристойні роботи й своїми знаннями й трудом роз-будовують незалежну Україну. Чим це не критерій героїзму для нашого часу?..

Дмитро АНДРЄЄВ.

ЩИРА ДИТЯЧА ЛЮБОВДзвінкі краплини дощу і першоцвіти, зі-

гріті сонячними промінчиками. Це – вес-на, яка щороку буяє о цій порі і приносить усім нам свято найщирішої, найніжнішої материнської любові – День матері.

Думки

з приводу

У чому він, материнський

героїзм?

ВЕСНА завітала на Ку-блювку. Там, у східній

частині Володимирця, на вули-ці Грушевського живе цікава і незвичайна жінка. 27 квітня їй виповнилося 88. І вона палко любить усе прекрасне, зокре-ма квіти, поміж яких найулю-бленіші -- тюльпани. З ними пов”язані потаємні спогади, бо вперше їх побачила ще ма-ленькою у сусідів-чехів та в родинному маєтку у Польщі, під словацько-чеським кордо-ном. У селі Хревть жили вони великою родиною, православ-ні українці Горецькі. Батько Андрій і мати Настя, а разом з дітьми – одинадцять чоловік. Мали велике господарство, чимало землі і понад десять десятин верхового стрункого лісу, який ішов на будівництво кораблів. А ще в них були баскі коні, сиві поважні трудяги-воли та високоудійні корови чер-воно-вишневої масті, виміняні у євреїв з Чехії. Вони давали таке молоко, що Горецьких славила вся округа.

Навесні 1939 року їхнього батька, сільського війта, за-просило вище начальство і зобов’язало терміново, з родиною відбути до воєвод-ського керівництва. Горецькі майже нічого з собою не взя-ли, бо й не підозрювали, куди може закинути доля. А їх по-садили у потяг і відправили до Лемберга-Львова, а звідти – у наш край, де знайомими ста-нуть Городець, Антонівка та ті

польські села, які вже за війни зникнуть з карти району.

У Львові її серце знову зігрі-ли червоні та жовті тюльпани – і вона заспокоїлася. «Раз є ці квіти, то і тут рідна сторона», – подумала Єва Горецька.

У Володимирці поселилися під горою, у колишній єврей-ській хаті (нині там велика ви-рва після розриву бомби). Бать-кові ця переселенська «забава» не сподобалася, і він дуже обу-рився. Не міг без хазяйства, тож однієї ночі попрощався з дружи-ною і через лінію фронту подав-ся у Польщу. На календарі ми-нав вересень 1939 року. Їх Річ Посполиту зайняв фашист. Але батько благополучно добрався до своєї господи, зберіг майно, однак об‘єднатися їм не суди-лось. Як війт, Андрій Горецький позбирав свою живність. Відво-ював землі та ліси. Але помер одинаком, і його похоронили чужі люди…

Не менш цікаво розгорта-лися події і в Горецьких на Україні. Син Петро з молодою дружиною Ганкою теж склали переселенську спільність. На-весні всі-всі, українці, мазури з Янувки, Прурви, Породи, Ви-димира, Порослі, німці з Пуль-ка та Майданека, росіяни з-під Нетреби і Чакви, чехи і німці з Осовика, – всі порядкували городи. Влада запропонува-ла переселенцям, у тому чис-лі й Горецьким, Літковським, Шнайбам, Росіцьким, у пан-ському маєтку, звідки пан втік

до Варшави, взяти “свинячу” картоплю й засадити поле. Так і зробили. Пізно те сталося. Вже після Великодня. І хоч до-бривом слугували глиця і мох, картопля вродила на славу. Все місто задивлялося, як на диво.

Коли німець напав на Поль-щу, Горецькі полегшено зітхну-ли: очутилися в краї, де мирно всім спиться. Але втіха була недовгою. Тільки чуть-чуть розжилися – на Україну вдерся фашист. Троє братів Горець-ких, Павло, Петро і Гриць, пішли на фронт. Ще один брат, Ілля, воював від імені Польщі, пройшов усі інтернаціональні фронти і зрештою опинився в Англії. Вона ж, Єва Горецька, в 1942 році з хутора пішла у містечко і попала в облаву. Її схопили і відправили в Німеч-чину. Єва гарно, по-панськи одягалася. Розумілася в чесь-кій і німецькій мовах. Тож у Ко-велі з двома подругами зуміла втекли з ешелону.

Минув рік – і її знову заби-рають до фатерлянду. Буду-чи з досвідом, у Ковелі Євка знову втекла від поневолю-вачів. А вже в січні 1944 року Володимирець було звільнено від окупантів. Багато юнаків і дівчат поїхали в Антонівку, де стояла санітарна частина. Туди й влаштувалася Єва Ан-дріївна на службу.

То був цілий інтернаціонал! Яких тільки національностей там не було! Дівчата прали бинти і солдатські гімнастерки. Шили натільний одяг. Бачили смерть і не раз потрапляли під бомби. Все те мусила пере-жити. Але траплялись і цікаві хвилини. Співали. Одружува-ли закоханих. І кілометри за кілометрами наближалися до Берліна. За Бугом так і заще-міло Євчине серце за рідною сторону. Але їхню частину ки-нули у протилежний бік. Зате з”явився молодий поляк-кра-вець із швейною машинкою не “Зінгер”, а “Кайзер”. Він запри-мітив у Єві не тільки землячку, а й обдаровану кравчиню. і вона навчилася вправно шити.

Згодом її перевели в са-

нітари – і маленька дівчинка з-під куль виносила поране-них бійців. Розповідала, як німецький снайпер «грався» з нею. Тягнула здоровенного бійця. Котила його, як колоду. А снайпер усе пострілює. До-тягнула пораненого до окопів, а фашист взяв та й добив того нещасного. Дівчина заплакала і з жалю, і з розпачу. Бо ж тяг-нула кілометрів зо три. А той убивця все обірвав. Він і піс-ля цього не вгамувався. Вибив поруч із нею п”ятикутну зірку. Кулі поодинці, а потім цілим роєм полоснули біля її ніг. А вона сиділа і плакала…

За взяття крупних балтій-ських портів Росток і Варне-мюнде, а також ряду інших німецьких міст їй оголошено подяку самого генераліссиму-са Йосипа Сталіна. А закінчи-ла війну в самісінькому Бер-ліні. Дівчата і хлопці на всіх берлінських стінах славили Перемогу. А в Володимирець Єва Андріївна повернулася через кілька років, з заслуже-ними бойовими відзнаками – орденами і медалями.

…Вона так чекає, що при-йдуть учні, приїдуть онуки і правнуки, уважать її і поздоров-лять з Днем Перемоги. І… при-несуть улюблені її тюльпани.

Галина ТЄТЄНЄВА.Фото з домашнього

архіву Єви Горецької.

Шлях від Антонівки до Берліна

5 «Володимирецький ВІСНИК» 10 травня 2012 рокуТВОРЧІСТЬТВОРЧІСТЬ

•

9 травня – свято Перемоги.Побільшало на скронях сивини.Тож серед сміху, радості й тривогиЗгадаймо тих, хто не прийшов з війни!

Війна лишила їх на полі бою,Вони вмирали й вірили у те,Що зацвітуть не раз садки весною,З-за хмари вийде сонце золоте.

9 травня – Перемоги свято.

Стоїть в задумі ряд струнких беріз.І сонця, й сміху у дітей багато,А у дорослих – повні очі сліз.

Не заросте ніколи та стежинаДо рідних, близьких, до священних місць.Там кожен камінь, як жива людина,Про подвиг цих героїв розповість!

9 травня – свято Перемоги.Немов ріка, пливе людський потік.Минуле й досі нам серця тривожить.Тебе, війно, ми прокляли навік!

Таміла ТИХОНОВА.м. Кузнецовськ

Передзим’я… Блакить попрощалася вже з журавлями, –То пам’ять.В підмурівок оселі вмостився останній вже камінь, –То пам’ять.Тягне син рученята благально і певно до мами, –

То пам’ять.На граніті голосить вогонь за вдову, за сестру і за маму, –Споконвічна, довічна то пам’ять.

Михайло ДУБОВ.

БАЖАННЯ

Як хочеться мені тебе побачить,Почути мову, милу і просту, Чи в сні, чи наяву тобі віддячитьЗа щирість, ніжність, ласку й доброту.

Людини я дорожчої не знаю.Нема такої більше між людьми.Ні золота, ні срібла я не маю;Щаслива, що в житті зустрілись ми.

Це божая любов спустилась з небаНа нас обох, раптово і сповна,Щоб ми відчули, милий, як то требаКохать і жить на світі не дарма.

МОЛИТВА

О Господи, прошу тебе: не дайНі відчаю, ні туги, ні печалі.Не осуди, а нас благословляй,Щоб серцем не остигли ми в одчаї.

Щоби любов довічною була,Осяяна і сонцем, і зірками;Щоб нас вона до радості велаІ щастя наше множила з роками.

Свою нам милість, Господи, пошли,Й не осуди, і з нами будь щоднини.Й не одвернися, Боже, од хвали –Од вдячності звичайної людини.

Надія КУХОЦЬКА.с. Городець

У негоду йшло кохання,Залилось дощами!Де ж вина моя, скажи,Що любов не з нами?

З полину зіткав мій світ,Поснував сльозами.

Де ж вина моя, скажи,Що любов не з нами?

Діти виросли без тебе,Біль несли до мами.Де ж вина моя, скажи,Що любов не з нами?

Надвечір’я тужить смутком,Все пройшло з роками.Де ж вина моя, скажи,Що любов не з нами?

Катерина РОСОШИК.м. Кузнецовськ

ОДИНАК

Живе в домі одинак,Хлопчина привітний.Йому всього тридцять п’ять,А він, мов столітній.

І небритий, і невмитий,На голові стріха,А як хильне горілочки –Цілая потіха.

То сміється, то співає,То сяде заплаче:«Ой, який я нещасливий!Життя – мов собаче!

Нема кому в хаті прибрать,Ні їсти зварити.Ні до кого засміятись,Ні заговорити.

Проміняв я на горілкуДружину й дитину.Поверніться, мої рідні,Без вас я загину.

Прости мені, дружинонько,Я покину пити,Буду тебе усе життяЖаліти й любити…»

Софія ГОДУНОК.с. Каноничі

• Жартома і всерйоз АСФАЛЬТНА ДОРОГА

І з Антонівки, і з Хиноч в’ється асфальтівка,Тільки траса та, пробачте, – транспортна фальшивка.Ті ямурища глибокі з кар’єрним відсівом –Їх, їй-богу, сам лукавий, мабуть, там посіяв.І коли влетиш у яму через їзду скору,То потрощиш і колеса, і порвеш ресори.А щоб часом не погнути у машині раму,Всяк водій у всякий спосіб обминає яму.Жме на гальма – аж скрегоче! – правою ногою.Але ж яма там на ямі! Одна за одною!

Хіба впораєшся з ними? Хочеш чи не хочеш,Все одно в якесь ямище аж по раму вскочиш.Та не будем загинати, краще скажем чемно:Газувать із ями в яму не вельми приємно.Ох, дорожники-трудяги! Краю мій поліський!Ми ж народ-бо не лінивий. Справжній. Український.Роботящий. Добрий. Щедрий. До пісень завзятий.А дорогу ямкувату, видно, не здолати.Бо комусь, як з перепою, вгепалось у тямуВсім автівочкам сказати: «Поганяй у яму!».

Федір ТАРАСЮК.с. Ромейки

Меня не любит бюрократ.Я этому, признаться, рад.Даже могу этим гордиться,Ведь он моих стихов боится.Чинуша кривит в гневе рот:«Да как он смеет, стихоплёт,Свой нос совать, куда не надо?».А для меня тот гнев – награда.Он этим гневом признаёт:Прицельно слово моё бьёт!

Володимир ГРОМЛЮК.

Жовтні стіни… Довгі коридори…По обидві сторони – палати…У когось лікується дитина,У когось – татусь, у когось – мати.

Пильно всі вдивляються в ті двері,Звідки має лікар появитись,Щоб розкрити біль душі своєї,Тяжким своїм горем поділитись.

Поспіша до хворих кожен ранокЖінка-лікар в білому халаті.

Всім стареньким – наче рідна донька,Молодим – чи то сестра, чи мати.

Пильно в очі гляне, посміхнеться,Теплим словом душу обігріє,Мудру дасть пораду – і здається,Відступа недуга, світ ясніє.

«Від кого передались щедроти, –Я спитала, – на яких дорогах?».В роздуми поринула

глибокі.Коротко відповіла: «Од Бога!»

На її дорогах хай не зрієНі полин, ні терен той колючий.Хай її стежини вистеляєСиній барвінковий цвіт пахучий.

Хай здійсняться заповітні мрії,Вкриється земля зеленим рястом.Дай їй, Боже, радості, надіїІ всього того, що зветься щастям!

Марія СТИСКУН.с. Озеро

НАЙПРИЄМНІШЕ -- це бачити радісну

посмішку мами. Обіймати її своїми ручками, цілувати у вологі вуста, пригортати до свого серця. І здається, немає більшої радості на світі, ніж відчувати мате-ринське тепло.

…Немов зу-пинився час, годинник пере-став цокати, за-глух шум машин, і лиш у мертвій тиші відчуваю серцебиття ма-тері, яка намага-ється вижити. У холодній, безбарвній, позбавленій всякої енергетики кімнаті лежить мати. Стогне, зді-ймає груди, хапається за життя, як за ниточку, і зно-ву падає, заледве стри-муючи стогін. Хапаючись кістлявими пальцями, на-магається встати. Звести-ся хоча б на лікті. Та не-вдовзі знесилено злягає на ліжко…

Наступає ніч, а я все чую, як кличе мати: «Доню, доню... Де ти?.. Прийди...». Бувало, розмовляє сама з собою, уявляючи мене. Нібито я поруч на кріслі, усміхнена і життєрадісна. Швидко бовтаю ногами і лу-каво посміхаюсь: «Мамо, то не я їла варення, то кішечка наша!..». Мати лише усміх-неться і піде далі поратись коло грядки.

Та вже давно не так. Си-джу у темному коридорі і чекаю. Просто чекаю, сама не знаючи, чого. Душа роз-ривається від смутку. Я стомилася чекати.

Де моя матуся? Що з нею? Коли знову побачу її добрі сяючі очі? Коли?..

Ось відчинилися двері, і з палати повільними крока-ми з медсестрами вийшов лікар. Він підійшов, пильно глянув – і я вже знала, що він має сказати. Найстраш-ніші слова застигли на гу-

бах: «Мені шкода, але нам не вдалося її врятувати...»

Шум у вухах, темно-та перед очима і гіркі тихі сльози.

Здавалося, увесь світ вкрився туманом.

Мати! Бідна мати! Їй так

і не вдалося видряпатися з тієї смертельної павути-ни. А вона ж мріяла про щасливе життя! Так хотіла прокидатися з сонечком і робити добрі справи, бо на інші, погані, не поверта-лися серце й душа! Завше люди приходили до неї за порадою і допомогою. Та от тільки матері ніхто не допомагав. Коли вона по-вільно помирала страш-ними муками, всі робили вигляд, що й своїх клопотів доволі.

А я – доглядала. Жод-ної ніченьки не спала, не стулила очей. І серце дико билось у передчутті чогось лихого.

Уже й вишні розцвіли, а мати все хворіла. Зго-дом опинилася в лікарні. Говорила мені на прощан-ня: «Доню, не переживай за мене. Живи далі! Жит-тя прекрасне! А за мене не хвилюйся, зі мною все буде добре, все буде до-бре...». А я тримала холод-ну її руку і не хотіла відпус-кати. Бо знала: відпущу – і назад не поверну!

Через кілька днів мати вже не приходила до тями. Важко було бачити її зо-всім нерухомою. Бо ж зви-кла до її приязної світлої посмішки. Навіть у найтяж-чі хвилини.

Інколи вона приходила

до тями, але марила. Не розрізняла, де я і чи то я. Не впізнавала рідної донь-ки.

Сидячи коло мами, по-тайки плакала. І так – дні, тижні, місяці. Усе чекала, що їй покращає. Але їй не

кращало. Не від-кривалися розумні очі. І підходячи до неї, я розповіда-ла, як живеться, запевняла, що у мене все добре. Питала, чи не су-мує за мною і чи добре їй. Але мати

мовчала й мовчала. Жод-ного слова не зронила.

Її ніжна жовтувата шкіра поблякла. З’явилися темні кола під очима.

Їй гіршало. Над нею схи-лилася смерть і підкрада-лася все ближче і ближче, поки остаточно не забра-ла…

На кого ж ти, мамо, за-лишила свою сирітку? Куди ж я піду і де подінусь?

Боже, чому ти забираєш добрих, а поганих лишаєш?

Боже, ну де ж справед-ливість?

Але мати часто казала, що не можна звинувачу-вати Бога, бо у всіх гріхах винні люди і тому повинні каятись. Якщо Бог заби-рає людину, то так і треба. Так їй назначено. А щоб не грішити, жити треба по правді.

Всі люди добрі, казала мати. Просто не кожний може і хоче розкрити своє серце. Вона в це вірила, як і Богові, і навчала, щоб моя віра не вмирала ніколи. І коли вже мами немає по-руч, маленька надія у сер-ці зігріває мене і змушує жити.

Материнська любов і ласка ніколи не покинуть мою пам’ять і душу.

Катерина ХШАНОВИЧ,учениця Володими-рецького колегіуму.

ПАМ’ЯТЬ

•

Словом нелукавим

•

9 ТРАВНЯ

•

МАМАСокровенне

ЛІКАР

•

ДЕ Ж ВИНА МОЯ, СКАЖИ?..•

Роменська мадоннаОбраз цієї напрочуд світлої людини увічнено в

пам’ятнику. Вона стала живою легендою. І найбіль-ша її земна відзнака і заслуга – майже п’ять десятків дітей, які завдяки доброті і людяності названої мами перестали бути сиротами і безпритульниками.

Цими днями Україна відзначає 110-річчя своєї Роменської мадонни – Олександри Аврамівни Де-ревської. Верховна Рада з цієї нагоди прийняла по-станову. А народний депутат України, член фракції КПУ у Верховній Раді Володимир Даниленко висту-пив з ініціативою встановити в Україні орден Олек-сандри Деревської, яким відзначатимуться мате-рі-героїні, які виховали десять і більше дітей.

Не у всіх нардепів піднялася за це святе діло рука. І все ж, 272 народних обранці проголосували «за». Тож сподіваємося, орден уславленої матері в нашій країні буде, уособлюючи нашу всенародну любов і турботу про материнство.

До тебе, мамо, звідусіль привітиЛетять з вітрами кожної пори.Гойдають верби над Сулою віти,Зорять з небес твої рідненькі діти, –Ти з ними в тиші знов поговори…Про ваші біди,

як були голодні,Горох як їли, стиглі спориші… –Весь світ тобі вклоняється сьогодні,Бо образ твій не тоне у безодні,Ти, Олександро, в серці і в душі.

Тетяна ЛІСНЕНКО.

“Володимирецький ВІСНИК”“Володимирецький ВІСНИК”10 травня 2012 року10 травня 2012 року ВІТАЄМО!ВІТАЄМО!6Надійного здоров’я, трудового натхнення, повсякчасної

віри у свої сили зичимо нашим колегам, депутатам район-ної ради

БОБРИКУ Олександру Онуфрійовичу таОДИНОЦЬКІЙ Раїсі Логвинівні.

з нагоди чергового Дня народження.З роси, з води, на добру сотню літ бажаєм щастя, благ земних по вінця. Здоров’я Вам міцного, мов граніт,

щоб теплих весен сонячне проміння в душі будило ніжні почуття, щоб не торкалась скронь зими пороша, щоб Ви пройшли через усе життя такі, як є, – привітні і хороші.

Районна рада.

ДОРОГІ МЕДИЧНІ СЕСТРИ!З нагоди Вашого професійного свята – Міжнародного

дня медичної сестри – прийміть щирі вітання та безмежну вдячність за Ваші чуйні серця, за врятовані життя, за по-вернуте здоров’я мешканців нашого району! Без Вас не мож-ливо уявити жодний лікувальний заклад. Від Вашої роботи залежить одужання пацієнтів, а досить часто – і людське життя. Ваша турбота, стриманість, терпіння, співчуття до хворого й бажання допомогти йому полегшують страж-дання. Навіть найнеприємніші процедури переносяться

легше, якщо почувається поруч тепла рука медичної се-стри. І це не просто „парадні слова” – навіть сучасна наука стверджує, що видужання пацієнта не менше залежить від професіоналізму середнього медпра-

цівника, ніж від лікарської допомоги.Зі святом Вас! Щастя Вам і добра! І нехай

клятва Гіппократа ніколи не буде обтяжли-вим обов’язком, а лише приємною місією!

Адміністрація та профком Адміністрація та профком КЗ “Володимирецька ЦРЛ”.КЗ “Володимирецька ЦРЛ”.

5 травня минуло 10 років, як 5 травня минуло 10 років, як отець ВАЛЕНТИН

прийняв прихід Хресто-Воздвиженської церкви в селі Поли-ці. Щиро вітаємо його з цією датою. По-різному стеляться людські долі. Життєвих доріг багато. Але Ви, отче Вален-тин, вибрали хоч і тернисту, але найкращу – шлях служіння Богові і людям. Ваша праця у Христовому винограднику не є легкою. Але ви трудитеся з натхненням, і ми теплотою усіх своїх сердець вітаємо Вас і щиро дякуємо Господові, що послав нам такого доброго пастиря. Прийміть найщи-

ріші вітання і слова подяки за те, що Ви знаходите дорогу до наших сердець, і за ту мудрість, ласку і благодать, яку даруєте парафіянам своїми щирими

та повчальними проповідями. Бажаємо Вам щи-рої ласки від Ісуса, сімейного щастя, міцного здоров’я, радості від духовної праці на мно-гії літа. Хай Пресвята Богородиця огорне Вас своїм омофором, а Господь Бог посилає благодать на Вашу родину.

Щиро – Ваші прихожани.Щиро – Ваші прихожани.

Сердечні привітання, щирі побажан-ня щастя і здоров’я з нагоди 20-річчя від Дня народження шлемо дорогій на-шій донечці

ГОРЧАНЮК Тетяні Михайлівні.Бажаємо, рідненька, здоров’я

багато. Хай щастя і мир за-лишаються в хаті. Хай горе обходить завжди стороною, а радість приходить і буде з тобою. Хай стелиться дов-

го життєва дорога, май шану в людей, а ласку у Бога. хай Бог милосердний з ви-сокого неба дарує усе, чого Тобі треба, а Матінка Божа, Цариця Свята, дарує щасливі і многі літа.

З любов’ю – тато та мама.З любов’ю – тато та мама.

Щиро вітаємо з Днем народження чудову жінку та найкращу сестру

СИМЧУК Надію АрсентіївнуБажаємо всього того, що потрібно жінці для щастя.Танцює травень танець почуттів, життя роки у

тишу сповиває, і в цій буденній круговерті днів народження Твоє – як марево розмаю. З роси, з води, на добру сотню літ, людського щастя, благ земних – рікою. Здоров’я зичимо міцного, як граніт, й удача не пішла щоб стороною.

Щоб радість лиш приносило життя і щоб здійснились заповітні мрії. Щоб квітли і буяли почуття й перетворились у ре-альність всі надії.

З любов’ю та повагою – сестра з сім’єю.

13 травня наш дорогий чоловік і тато БУДНИК Олександр Миколайович зустрічатиме своє 30-річчя від Дня народження. Щиро вітаємо нашого рідненького!

Хай цвіте, не в’яне із роками доля, нехай літ щасливих птаха накує. Від землиці – сили, від води – здоров’я, і добра від сонця нехай Бог дає. Хай пливе щасливо наш сімейний човен, обминає легко береги круті, і любові буде хай він завжди повен – це най-головніше в нашому житті.

З любов’ю і повагою – дружина З любов’ю і повагою – дружина Валентина та донька Євгенія.Валентина та донька Євгенія.

Цими святковими весняними днями святкує своє 50-річчя дорога наша

ДРИГУЛЯ Олена Миколаївнаіз села Іванчі. Вітаємо її!

Опадає тихо із гвоздики цвіт, п’ятдесят пелюсток, п’ятдесят вже літ. Та дарма, не треба в час цей сумувати: квітам долі Вашої довго квітувати. Ми Вам сотню років хо-чем нагадати і земного щастя щиро побажати. Хай квіти

на радість рясно цвітуть, сили і здоров’я Вам до-дають.

З любов’ю – мама Тамара Степанівна, чоловік Віктор, дочки Те-тяна, Світлана з чоло-віком, внучка Софійка та сім’ї Гутників.

Щиро вітаємо із славним ювіле-єм МАКСИМЧУК Антоніну Павлівну!

Бажаєм здоров’я, добра, довго-ліття. Хай вистачити щастя на ціле століття. Хай скрізь буде лад: на роботі, в сім’ї, і спокій на серці, і хліб на столі. Хай радісно буде і в будні, і в свято. Хай завжди весе-лістю повниться хата. За справи хороші хай люди цінують, і віра й надія хай поруч крокують. Зичим Вам щастя і довго прожити, щоб на сторіччя могли запросити.

З повагою – колектив магазину “Вишенька”.

Хороша людина, заступник дирек-дирек-тора Рафалівської автошколиМАКСИМЧУК Антоніна Павлівна

зустріла цими днями своє 60-річчя. Ві-таємо її і шлемо побажання добра та щастя.

З роси, з води, на добру сотню літ бажаєм щастя, благ земних по вінця. Здоров’я Вам міцного, мов граніт, щоб теплих весен сонячне проміння в душі будило ніжні почуття, щоб не торкалась скронь зими пороша, щоб Ви пройшли через усе життя такі, як є, – привітні і хороші.

Щиро – колектив автошколи ПП “Сигнал”.

Колектив травматологічного відділення КЗ “Воло-димирецька ЦРЛ” щиро вітає свою колегу

ГУЗЕЙ Надію Антонівну

з 65-річчям від Дня народження! Зичимо їй міцного здоров’я, оптимізму і всіляких гараздів у житті.

У цей прекрасний ювілей хай Вас вітають друзі і роди-на, поля розлогі -- колосом цвітуть. Нехай червоні яго-

ди калини щасливу осявають путь. Нехай дає наснаги Вам земля десятки літ

ще мріяти й любити. Хай рідна пісня душу окриля, в здоров’ї й радості – багато

літ прожити!

Сердечні привітання, щирі побажання добра і здоров’я, вміння радіти і дивуватися кожній днині, дарованій нам до-лею, зичимо нашим колегам, травневим іменинникам МОТЬКО Ніні Федорівні – з нагоди прекрасного 50-річного ювілею, а також вітаємо 21 ювіляра та 73 іменинників!

Добра і радості бажаєм, здоров’я Вам – на всі літа. Нехай на радість сонце сяє, хай квітне в серці доброта, хай обминають всі тривоги й хороші стеляться дороги. Всього Вам найкращого в світі, хай дні Ваші будуть світлі, щоб щастя з Вами скрізь було й життя тро-яндами цвіло.Адміністрація та профком Адміністрація та профком КЗ “Володимирецька ЦРЛ”.КЗ “Володимирецька ЦРЛ”.

ДІАМАНТОВЕ ВЕСІЛЛЯ!12 травня виповнюється 55 років

спільного життяПетра Олексійовича та Віри Якимівни ТИЩУКІВ.

Сердечно вітаємо їх і зичимо довгого віку й здоров’я без ліку!

У Вас минає славна дата: прожито стільки щедрих літ. Хай радістю квітує хата. І хай радіє білий світ. Хай кожен день дарує щастя. Хай сон-

це світить Вам завжди. Роки ніколи хай не старять і не приносять в дім біди. Хай сві-тить Вам щаслива доля, як заповітная зоря. Бажаємо на видноколі блаженства, миру і добра.

З повагою – сім’ї Ковальців, Макодимів та Лютих.

Сьогодні свСьогодні святкує свій День народжен-ня дорога і найкраща дружина, мама та бабуся

ЖОГЛО Марія Калістратівна.Лагідна, рідненька, добра і проста,

наша дорогенька, наша золота! З Днем народження Вас щиро вітаєм! Зичимо здоров’я та добра, а у Бога в молитвах благаєм, щоб беріг Вас до років ста. Наша мила, ріднесень-ка мамо, ми дякуєм Богу за

Вас. І хай наші щирі вітання лунають від щирого серця для Вас!

З повагою – чоловік Антон, дочка Галина з чоловіком

Віталієм, син Сашко, онуки Вікторія, Наталка і Діана.онуки Вікторія, Наталка і Діана.

11 травня славний 55-річний ювілей свят-куватиме дорогий наш чоловік, тато та дідусь

КРАВЧУК Олександр Петрович.Щиро вітаємо нашо-

го дорогенького!З ювілеєм сердечно

вітаєм і від щирого сер-ця здоров’я бажаєм. Зи-чимо в спокої довго ще жити й ніколи в житті

ні за чим не тужити. Хай світлою буде життєва дорога, любов – від людей, а ласка – від Бога. У небеснім просторі, де світяться зорі, де місяць серпанком пливе, хай Мати Господня зі своїм Сином несе Тобі щастя земне.

Дружина Надія, донька Ніна, зять Дружина Надія, донька Ніна, зять Анатолій, син Юрій, невістка Тетяна, Анатолій, син Юрій, невістка Тетяна,

онуки Сашко, Максим та Мар’яна. онуки Сашко, Максим та Мар’яна.

7 травня наша дорога дружина, мама та бабусяМАКСИМЧУК Антоніна Павлівна

із Великого Жолудська зустріла славну дату у своєму жит-ті – 60-річчя від Дня народження! Щиро вітаємо її! Бажаємо міцного здоров’я, довгих і щасливих років життя.

Наша мила і люба, найкраща у світі, бажаємо щастя, даруємо квіти. Щоб сонце і зорі плекали тепло і щоб завжди здоров’я у Тебе було. Щоб смутку не знала, ми проси-мо долі. Добра Тобі й радості, рідна, доволі. Бо людям для щастя багато не треба: сімей-ного затишку й мирного неба.

З любов’ю та повагою – чоловік, діти та онуки.

Дорогого чоловіка, батька та найкращого в світі дідуся

РИЖОГО Віктора Івановича щиро вітаємо з 60-річчям від Дня народження, яке він святкуватиме 13 травня.

Бажаємо міцного здоров’я, довгих і щасли-вих років життя та радості від дітей і внуків.

Спинити час ніхто не в змозі. І грає ліс, і квітне сад, й на Вашім сонячнім порозі з’явилось мудрих шістдесят. Ваш ювілей – поважна дата.

Про це нагадувать не слід. А краще щиро по-бажати здоров’я, щастя й довгих літ. Щоб

жилося Вам у мирі, в колі рід-ної сім’ї. Хай пісні веслі й щирі Вам співають солов’ї.

З любов’ю – дружина, доньки, син, зяті та онуки.

-

і

Найсердечніші привітання шлемо нашо-му другу

ВОДЬКУ Петру Пилиповичуіз села Заболоття з нагоди чергового Дня Дня народження, який він відсвяткував 7 трав-ня.

Хай здоров’я міцне і наснага в душі Вас Хай здоров’я міцне і наснага в душі Вас ніколи в житті не покинуть. Нехай зник-ніколи в житті не покинуть. Нехай зник-нуть назавжди невдачі і сум, хай у щасті нуть назавжди невдачі і сум, хай у щасті літа Ваші плинуть. Нехай доля прихильною літа Ваші плинуть. Нехай доля прихильною буде до Вас і на зустрічі теплі багата. З буде до Вас і на зустрічі теплі багата. З Днем народження Вас, із любов’ю й добром, Днем народження Вас, із любов’ю й добром, із прекрасним і радісним зоряним святом!із прекрасним і радісним зоряним святом!

Щиро – друзі.Щиро – друзі.

8 травня зустріла славне 55-річчя річчя від Дня народження наша кумавід Дня народження наша кума

КІБИШ Любов Улянівна.Бажаємо міцного здоров’я, довгих і

щасливих років життя!Літа спливають, їх не зупинити,

але для нас Ви завжди – молода, ба-дьора, спритна, працьовита, тож хай здоров’я буде, як вода. І залишайтесь завжди Ви такою: схиляємось перед Вашою добротою. Пишаємось, рідна, Вашими літами. Ви в нас – найкраща, ми завжди з Вами. Куми Вознюки.

ж

Надійного здоров’я, трудового натхнення, повсякчасної віри у свої сили зичимо нашій найкращій вчительці

КІБИШ Любові Улянівні з нагоди славного 55-річного ювілею у її житті.

У день вашого ювілею бажаємо міцного здоров’я і життє-вих сил, радісних подій і звершень, бадьорості духу і вдяч-

них учнів. Нехай на Вашому життєвому шляху будуть тільки приємні зустрічі, а рідні й близькі Вам люди

оточують увагою, любов’ю і теплом. Хай Ваше мудре серце і добрий розум сіють тільки ро-зумне, добре і вічне!

З повагою – учні та батьки 3-Б класу Володимирецького районного колегіуму.

Щиро вітаємоЩиро вітаємо з 45-річчям землевпо-рядника Лозківської сільської ради

ПАМПУШИКА Олександра Герасимовича.Зичимо міцного здоров’я, оптимізму і всіляких

гараздів у житті.Бажаєм здоров’я, добра, довголіття, хай ви-

стачить щастя на ціле століття. Хай скрізь буде лад: на роботі, в сім’ї, і радість на серці, і хліб на столі. Хай сміхом й веселістю повниться хата, родина хай буде здорова й багата. І мрій, і бажань, і наснаги творити, щоб серцю хотілося жити й любити! Хай люди шанують, повагу дарують, зла-года й мир у житті хай панують!

З повагою – З повагою – колектив сільської ради.колектив сільської ради.

Привітання у «ВВ» –вітання у «ВВ» вітання у «ВВ»

найкращий подарунок найкращинайкращйкращакрайкращранайкращий

дорогій людині.дорогій людині.

лллл

Щиро вітаємо з Днем народження

МОНІЧ Людмилу Петрівну!Хай будуть з Вами

здоров’я та сила, хай доля буде ласкава і щира! Щоб ніколи не знали Ви втоми! Хай мир і злагода будуть у домі. Хай Господь да-рує надію й тепло на довгі літа, на щастя й добро!

З повагою – колектив

ПП Бортнік А. А.