Ukrayinska 24

ДВНЗ Ужгородський національний університетСтоматологічний факультет

Кафедра терапевтичної стоматології

МЕТОДИЧНІ РОЗРОБКИ

до практичних занять з пропедевтики терапевтичної стоматології

(ІVсеместр) для студентів ІІ курсу

за кредитно-модульною системоювідповідно до вимог Болонського процесу

Ужгород-2010

УДК 616.31(076)ББК Р661.21я7П81Автори методичних розробок:к.мед.н. доц.Добровольська М.К.

к.мед.н. доц.Пиндус Т.О.

к.мед.н.доц.Бунь Ю.М.

ас.Онисько М.І.,ас.Єрем Т.В.,

За редакцією : к.мед.н. доц.Добровольської М.К.

Рецензенти:голова навчально-методичної комісії стоматологічного факультету

УжНУ,кандидат медичних наук, доцент Клітинська О.В.;завідувач кафедри дитячої стоматології, кандидат медичних наук, доцент

Жеро Н.І.;методист стоматологічного факультету Сані Є.І.

Відповідальний за випуск:к.мед.н.доцент Клітинська О.В.

Методичну розробки складено згідно програми пропедевтики терапевтичної стоматології для студентів 2 курсу стоматологічного факультету 2010 року обговорено та ухвалено: на засіданні кафедри терапевтичної стоматології (протокол № 5 від 27 грудня 2010 року) на засіданні методичної комісії стоматологічного факультету УжНУ , протокол № 14 від 17лютого2011року

СТРУКТУРА ДИСЦИПЛІНИ „ПРОПЕДЕВТИКА ТЕРАПЕВТИЧНОЇ СТОМАТОЛОГІЇ” НА НАРАХУВАННЯ БАЛІВ ЗА ПОТОЧНУ НАВЧАЛЬНУ

ДІЯЛЬНІСТЬ (КОНВЕРТАЦІЯ ТРАДИЦІЙНИХ ОЦІНОК У БАЛИ, ОЦІНКА У БАЛАХ ЗА ВИКОНАННЯ ІНДИВІДУАЛЬНИХ ЗАВДАНЬ)

№ модуля, кількість навчальних годин, кількість кредитів, ECTS

Розподіл занять Конвертація у бали традиційних оцінок

Бали за вико-нання ІСРС

Традиційні оцінки„5” „4” „3” „2”

Модуль 1. Будова зубів та препарування каріозних порожнин - 69 год., 2,3 кредити

Практичні заняття

(всього 19)

6 4 3 0 6

Студенти, що набрали 57 балів допускаються до підсумкового модульного контролю. За індивідуальну роботу додається 6 балів.Модуль 2. Пломбувальні матеріали та ендодонтія - 66 год., 2,2 кредити

Практичні заняття

(всього 19)

6 4 3 0 6

Студенти, що набрали 57 балів допускаються до підсумкового модульного контролю. За індивідуальну роботу додається

ПРАКТИЧНОГО ЗАНАТТЯ №20

ТЕМА: “КОМПОЗИЦІЙНІ ПЛОМБУВАЛЬНІ МАТЕРІАЛИ. КЛАСИФІКАЦІЇ. СКЛАД, ВЛАСТИВОСТІ.ПОКАЗАННЯ ДО

ЗАСТОСУВАННЯ”Актуальність теми: знання властивостей композиційних пломбувальних

матеріалів, їх показання до застосування допоможуть зробити правильний вибір у пломбуванні дефектів твердих тканин зуба.

Навчальні цілі заняття: ознайомити студентів із складом, властивостями, особливостями будови та показання до застосування композиційних пломбувальних матеріалів.

Студенти повинні знати:- визначення композиційним матеріалам;- класифікацію композиційних пломбувальних матеріалів; - склад та особливості будови композиційних пломбувальних матеріалів;- хімічні та фізичні властивості композитів;- показання до застосування композиційних пломбувальних матеріалів.

Вміти: - правильно обрати пломбувальний матеріал в залежності від класу каріозної порожнини;

- правильно підготувати та використати обраний композиційний матеріал.

Виховна мета заняття: виховувати у студентів грамотний підхід при виборі та використанні композиційного пломбувального матеріалу.

Міждисциплінарна інтеграція№ ДИСЦИПЛІНИ ЗНАТИ ВМІТИ

1.Анатомія

Топографо-анатомічні властивості зубів

Вміти використовувати знання анатомії,

гістології, патологічної анатомії та

фізіології на етапі вибору

композиційного пломбувального

матеріалу для пломбування

дефекту твердих тканин

2.Гістологія

Гістологічні особливості будови твердих тканин

зубів3.

Патологічна анатомія

Шляхи поширення каріозного процесу в

твердих тканинах зубів4.

Патологічна фізіологія

Механізм розвитку каріозного процесу

Коротка характеристика теми

На даний час композити є найбільш вживаними пломбувальними матеріалами у стоматологічній практиці. Постійне розпрацювання нових представників цього класу не дає можливості скласти їх перелік, оскільки він стає неактуальним на сьогодення. Проте, якщо проаналізувати історію розвитку композитів, слід зупинитися на таких важливих моментах.

Перший макронаповнений композит, що складався з мономеру Bis GMA та силанізованої кварцової муки, був створений R.L.Bowen в 1962 р. Йому передували такі вагомі винаходи та дослідження: використання нової системи ініціаторів полімеризації – перекисбензоіл-амін (BPO-Amin) – 1941 р.; спостереження Buonocore (1955 р.), яке констатувало, що адгезія пломбувального матеріалу істотно покращується, коли емаль попередньо опрацювати фосфорною кислотою.

З часу створення першого композиту їх склад змінювався якісно та кількісно, хоча загальна схема залишалася сталою.

Отже, склад композитів представлений органічним мономером, неорганічним наповнювачем та допоміжними компонентами: ініціаторами полімеризації, барвниками, пігментами.

Органічний мономер – це смоли (акрилова, епоксидна, продукти їх взаємодії). Найпоширеніша метакрилова та її модифікації: бісфенол А-дигліцидилдиметакрилат; уретандиметилакрилат; декандіолдиметилакрилат; триетиленглікольдиметакрилат.

Неорганічний наповнювач: алюмосилікатне, борсилікатне, барієве, цирконієве скло; кераміка; кремнієва кислота; плавлений, кристалічний кварц, літій, евкрептит, фторид барію та ін.

Фази композитів: органічна (матриця); неорганічна (наповнювач); зв’язуюча субстанція (силан).

Композиційні пломбувальні матеріали класифікують:

- за способом полімеризації: хімічна, світлова, теплова;- прозорістю: різцеві (transparent), емалеві (напівпрозорі, translucence),

дентинові (непрозорі, opeque);- наповненням: сильнонаповнені, середньонаповнені, слабонаповнені;- консистенцією: звичайної щільності (середньої), високої щільності

(„пакуємні”), низької щільності (текучі).Класифікація композиційних матеріалів у залежності від розміру частинок

наповнювача найповніше відображена в монографії А.В.Борисенко „Композиционные пломбировочные материалы” (1998) і включає систематики, запропоновані F. Lutz I R.W. Phillips (1983) і передбачає такий поділ:

макронаповненімініфільнімікрофільмі – гомогенні та негомогеннігібридні – мікро-, проміжні та макро-.

ЛІТЕРАТУРА:Основна:

1. Данилевський М.Ф., Борисенко А.В., Політун А.М., Сідельникова А.Ф., Несін О.Ф. Терапевтична стоматологія. Фантомний курс. – Київ: Здоров’я, 2001. – Т.1. – 392 с.

2. Терапевтична стоматологія // За редакцією професора А.К.Ніколішина. - Полтава: “Дивосвіт” , 2005. – Т.1. – 392 с.

3. Данилевський М.Ф., Грохольський А.П., Політун А.М. “Практикум з терапевтичної стоматології”. Львів, Світ. 1993.

4. Лекційний матеріал.

Додаткова:1. Борисенко А.В. “Композиционные пломбировочные материалы”. К.

1998.2. Донский Г.И., Паламарчук Ю.М., “Современные пломбировочные

материалы”, Донецк, 1998.3. Николишин А.К. Современные композиционные пломбировочные

материалы”, Полтава. 1996.

МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА ДО ПРАКТИЧНОГО ЗАНАТТЯ №21

ТЕМА: Покази до застосування, технологія приготування композиційних матеріалів хімічного затвердження (акрил оксиду,карбоденту)

Актуальність теми: знання властивостей пломбувальних матеріалів типу «порошок-рідина» та «паста-паста», їх показання до застосування допоможуть зробити правильний вибір у пломбуванні дефектів твердих тканин зуба.

Навчальні цілі заняття: навчити студентів правильно готувати до роботи і використовувати в якості пломбувального матеріалу типу «порошок-рідина» та «паста-паста»; ознайомити студентів із складом, властивостями, особливостями будови та показання до застосування даних пломбувальних матеріалів.

Студенти повинні знати:- класифікацію композиційних пломбувальних матеріалів; - склад та особливості будови композиційних пломбувальних матеріалів типу «порошок-рідина» та «паста-паста» ;- хімічні та фізичні властивості композитів хімічної полімеризації;- показання до застосування композиційних пломбувальних матеріалів хімічної полімеризації;- переваги та недоліки композитів хімічної полімеризації;- особливості підготовки каріозної порожнини для пломбування композитами хімічної полімеризації.

Вміти: - підготувати дефект твердих тканин зубів до пломбування композиційними матеріалами типу «порошок-рідина» та «паста-паста»;

- підготувати хемокомпозит до пломбування; - провести пломбування дефекту композитами хімічної

полімеризації.Виховна мета заняття: виховувати у студентів грамотний підхід при

виборі та використанні композиційних пломбувальних матеріалів типу «порошок-рідина» та «паста-паста».

Міждисциплінарна інтеграція№ ДИСЦИПЛІНИ ЗНАТИ ВМІТИ1.

АнатоміяТопографо-анатомічні

властивості зубівВміти

використовувати знання анатомії,








зубів3.







Стоматологічні цементи використовують для захисту пульпи, тимчасового, постійного пломбування, цементування непрямих конструкцій. Існує дві групи цементів: мінеральні і полімерні. До мінеральних відносять цинк-евгенольні, фосфатні, цинк-фосфатні, силікатні, силікофосфатні, до полімерних – полікарбоксилатні та склоіономерні (поліалкенатні) цементи. Мінеральні цементи являють собою, у більшості випадків, систему „порошок-рідина”. Хімічна реакція, що лежить в основі процесу тверднення, – кислотно-лужна. Кінцевий продукт – малорозчинна у воді й ротовій рідині речовина. Полімерні цементи називають так тому, що в якості рідини використовується розчин, який містить органічні кислоти – полімери. Полімерні цементи відрізняються від мінеральних тим, що здатні хімічно зв’язуватися з тканинами зуба. Рідка фаза їх представлена розчином поліакрилової кислоти, карбоксильні групи якої утворюють хімічний зв’язок із кальцієм тканин зуба. У деяких цементах зневоднена кислота знаходиться разом із порошком. У цьому випадку порошок замішується на дистильованій воді.











ТЕМА: Покази до застосування, технологія приготування композиційних матеріалів хімічного затвердження (евікролу, терафілу-20 та інші)

Актуальність теми: знання властивостей пломбувальних матеріалів типу «порошок-рідина» та «паста-паста», їх показання до застосування допоможуть зробити правильний вибір у пломбуванні дефектів твердих тканин зуба.

Навчальні цілі заняття: навчити студентів правильно готувати до роботи і використовувати в якості пломбувального матеріалу типу «порошок-рідина» та «паста-паста»; ознайомити студентів із складом, властивостями, особливостями будови та показання до застосування даних пломбувальних матеріалів.

Студенти повинні знати:- класифікацію композиційних пломбувальних матеріалів; - склад та особливості будови композиційних пломбувальних матеріалів типу «порошок-рідина» та «паста-паста» ;- хімічні та фізичні властивості композитів хімічної полімеризації;- показання до застосування композиційних пломбувальних матеріалів хімічної полімеризації;- переваги та недоліки композитів хімічної полімеризації;- особливості підготовки каріозної порожнини для пломбування композитами хімічної полімеризації.

Вміти: - підготувати дефект твердих тканин зубів до пломбування композиційними матеріалами типу «порошок-рідина» та «паста-паста»;

- підготувати хемокомпозит до пломбування; - провести пломбування дефекту композитами хімічної

полімеризації.Виховна мета заняття: виховувати у студентів грамотний підхід при

виборі та використанні композиційних пломбувальних матеріалів типу «порошок-рідина» та «паста-паста».












зубів3.







Композити, що полімеризуються хімічним шляхом, двокомпонентні: паста-паста, паста-рідина, порошок-рідина. Ініціаторною системою є перекис бензоїлу ВРО аміну. Для них характерні:

- висока швидкість зношування, пов’язана з внутрішньою пористістю та ступенем полімеризації;

- тенденція до зміни кольору (сіро-жовтуватого відтінку), що може пояснюватися використанням хімічного активатора (третинного аміну), який чутливий до УФ-опромінення;

- точкова корозія пломби.Полімеризація хімічних композитів відбувається одночасно по всьому об’єму.

Отже, усадка самотверднучих композитів повинна бути спрямована до «центру» полімеризації. Однак останнє твердження суперечливе, тому що реакція полімеризації прискорюється при зіткненні з більш теплими стінками зуба, покритими затверділим адгезивом.

Як приклади композитів хімічної активації можна назвати „Evikrol” Spofa Dental, „Consise” 3M, „Charisma” H. Kulzer та ін.











ТЕМА: АДГЕЗИВНІ СИСТЕМИ ДЛЯ ЕМАЛІ ТА ДЕНТИНУАктуальність теми: без знання даної теми майбутній лікар не зможе

кваліфіковано обирати та застосовувати композиційні пломбувальні матеріали, користуватись сучасними адгезивними системами, запобігати виникненню ускладнень після пломбування твердих тканин зубів.

Навчальні цілі заняття: навчити студентів правильно готувати до роботи і використовувати в якості пломбувального матеріалу композити та відповідні адгезивні системи.

Студенти повинні знати:- класифікацію композиційних пломбувальних матеріалів; - вимоги до пломбувальних матеріалів;- особливості підготовки каріозної порожнини до пломбування композитами;- особливості проведення кислотного протравлення в залежності від обраного композиційного матеріалу, види протравки;- склад, види та властивості адгезивних систем;- принципи взаємодії адгезивних систем з тканинами зуба;- складники адгезивних систем, призначення, техніка застосування.

Вміти: - підготувати каріозну порожнину для подальшого пломбування композитами;

- провести кислотне протравлення в залежності від виду протравки;- практично застосувати адгезивні системи різних поколінь.

Виховна мета заняття: виховувати у студентів грамотний підхід при виборі та використанні композиційних пломбувальних матеріалів та адгезивних систем в залежності від виду дефекту твердих тканин.












зубів3.







Шляхи удосконалення властивостей композитів, а саме посилення їх адгезії до твердих тканин зуба та зменшення крайової мікропроникності композиційних пломб, привели до створення так званих адгезивних матеріалів (бондів, зв’язуючих агентів).

Вперше термін «адгезивні матеріали» був запропонований після тематичного симпозіуму, проведеного у США в 1961 році. Це поняття стосувалося адгезивних матеріалів, які з’єднувалися з емаллю зуба завдяки мікромеханічній взаємодії та являли собою суміш мономерів низької густини, здатних проникати у мікропори протравленої емалі. За складом вони подібні до ненаповненої органічної матриці композитів.

Перші спроби створення адгезивів для дентину були невдалими внаслідок того, що розпрацювання йшло шляхом удосконалення існуючих емалевих адгезивів, які за своєю природою не спроможні утворювати міцний зв’язок з дентином.

Найбагатший досвід протравлювання дентину мають стоматологи Японії. Вперше в клініці покращену адгезію пломбувального матеріалу до дентину після протравлювання кислотою продемонстрував Фузаяма (1979). Стоматологи США не сприймали цю техніку, і її впровадження відбулося пізніше, коли було встановлено, що пульпіти після реставрацій зв’язані не з ушкоджуючою дією кислоти на пульпу, а

з явищами мікропідтікання і розгерметизації пломб, внаслідок чого відбувається розмноження мікроорганізмів, що призводить до пульпіту.

Кислотне протравлювання не подразнює пульпу і внаслідок того, що при карієсі та некаріозних ураженнях ширина дентинних трубочок зменшується, всередині них утворюються скупчення кристалів. Дентин з такими мікроструктурними змінами називається склерозованим, він стійкіший до дії кислот завдяки вищому вмісту неорганічних речовин. Що ж відбувається в дентині після його протравлювання? Кислота викликає розчинення змазаного шару та його корків, розкриваються дентинні трубочки, проникність дентину для адгезивних систем збільшується. В результаті розчинення кристалів гідроксилапатиту кислотою дентин перетворюється в структуру, яка складається з переплетених колагенових волокон, які залишились без своєї неорганічної основи, тому протравлений дентин потребує особливо обережного ставлення. При впливі сильного водного або повітряного струменю можливий розвиток колапсу, тобто дезорієнтація та спадання волокон колагену, тому по можливості потік треба скеровувати на емаль. Дуже важливо, щоб дентин після протравлювання зберіг свою «мереживну» структуру. Ця структура дозволяє праймеру адгезивної системи проникнути вглиб дентину й утворити там гібридну зону, вперше описану Накабаяші (1982).

Якщо спочатку дентин складається з 50% апатиту, 30% колагену і 20% води і в ньому абсолютно відсутній полімер, то після протравлювання структура його змінюється так: 0% апатиту, 30% колагену, об’єм води зменшується до 40%, а решта її об’єму замінюється смолою.

Нині проблема сполучення композиційних матеріалів розглядається в чотирьох аспектах:1. Повне видалення поверхневого шару і сполучення композиційного матеріалу з

хімічно підготовленим дентином.2. Збереження поверхневого шару і використання фактора, що сполучає його з

композиційним матеріалом.3. Зміцнення поверхневого шару глутаровим альдегідом або іншим подібним

чинником, який би сполучався з матеріалом.4. Заміщення поверхневого шару іншою субстанцією.

Правильне використання матеріалу, який утворює сполучення з дентином, має певні переваги:

1. Поліпшується крайове прилягання.2. Компенсується полімеризаційна усадка і зменшується мікропросмоктування.3. При цьому можливе обережне препарування тканин зуба.4. Сполучення матеріалу з емаллю та додатковий контакт із дентином забезпечує

з’єднання з тканинами по всій поверхні порожнини.При виборі адгезивного засобу необхідно враховувати такі критерії:

- забезпечувати високу початкову і довготривалу міцність сполучення з емаллю і дентином;

- володіти біосумісністю;- зводити до мінімуму крайову проникливість;- попереджувати вторинний карієс;- бути зручним і простим в роботі;- мати тривалий термін зберігання;- бути сумісним з реставраційним матеріалом;- не повинні чинити токсичний вплив і викликати сенсибілізацію у пацієнтів і

персоналу;- надійно ізолювати поверхню запломбованого зуба від ротової рідини.

На сьогодні асортимент адгезивних матеріалів є досить широкий,оскільки розроблено сім поколінь адгезивних систем, які розрізняються залежно від виду

з’єднання компонентів адгезивної системи з дентином. Починаючи з ІV-V поколінь, за винятком самопротравлюючих систем, вони передбачають концепцію тотального протравлювання і найкраще працюють на вологому дентині.











ТЕМА “КОМПОЗИЦІЙНІ МАТЕРІАЛИ СВІТЛОВОГО ЗАТВЕРДІННЯ. ВИДИ, ВЛАСТИВОСТІ, ПОКАЗАННЯ ДО ЗАСТОСУВАННЯ,

ОСОБЛИВОСТІ ПЛОМБУВАННЯ.”Актуальність теми: без вивчення даної теми майбутній лікар не зможе

кваліфіковано обирати та застосовувати композиційні матеріали світлової полімеризації та надавати стоматологічну допомогу на сучасному висококваліфікованому рівні.

Навчальні цілі заняття: навчити студентів правильно готувати до роботи і використовувати в якості пломбувального матеріалу композити світлової полімеризації.

Студенти повинні знати:- класифікацію композиційних пломбувальних матеріалів світлової полімеризації; - властивості композитів світлової полімеризації;- показання до використання композиційних пломбувальних матеріалів світлової полімеризації; - особливості підготовки каріозної порожнини до пломбування композитами світлової полімеризації;- техніка пломбування композитами світлового твердіння;- стоматологічний інструментарій для обробки пломб композитів-фотополімерів.

Вміти: - підготувати каріозну порожнину для подальшого пломбування композитами світлової полімеризації;

- обрати необхідний матеріал (композит світлової полімеризації) для пломбування дефекту твердих тканин різних класів за Блеком;

- технічно правильно заповнювати відпрепаровану порожнину пломбувальним матеріалом світлової полімеризації та проводити спрямовану полімеризацію композиційного матеріалу;

- проводити кінцеву обробку пломб з композитів світлової полімеризації.

Виховна мета заняття: виховувати у студентів грамотний підхід при виборі та використанні композиційних пломбувальних матеріалів світлової полімеризації в залежності від виду дефекту твердих тканин.








матеріалу світлової полімеризації для

пломбування дефекту твердих

тканин



зубів3.







Композити, що полімеризуються під дією світла, характеризуються однорідною консистенцією у вигляді пасти, допускають регулювання моменту полімеризації та можливість пошарового внесення матеріалу. В якості ініціатора полімеризації використовується світлочутлива речовина камфероквінон і амінний активатор, які утворюють з дикетоном, що активується, поглинаючи енергію світла, комплекс, який потім розпадається з утворенням реактивних вільних радикалів. Інтенсивне розщеплення камфероквінону наступає під впливом світла з довжиною хвилі 400-500 нм (найоптимальніша – 470 нм). Швидкість полімеризації залежить від кількості ініціатора, часу освітлення та інтенсивності світла.

Однокомпонентні композити світлового тверднення мають значно покращені робочі характеристики, їх кінцева обробка простіша і краща в порівнянні з композитами хімічного тверднення. Оскільки вони не потребують змішування, паста

такого композиту більш гомогенна, без повітряних пор, з кращою кольоростабільністю. Проте, швидка світлова полімеризація створює більш значну внутрішню напругу матеріалу, ніж у композитах хімічного тверднення. У зв’язку з цим виникла необхідність пошарового нанесення фотополімерного матеріалу. Особливо у порожнинах І, ІІ, V класів пошарове внесення композитного матеріалу створює більше вільних від внутрішньої напруги зон. Так намагаються вирішувати проблеми, пов’язані з полімеризаційною усадкою.

Фотополімерні композити дають усадку в бік джерела світла, тому прийнято застосовувати методику направленої полімеризації.

Засоби та методи попередження шкідливої дії усадки та внутрішньої напруги:високооб’ємний вміст наповнювача та достатня пластичність;використання ефективної адгезивної системи;застосування сендвіч-техніки в порожнинах великих розмірів;пошарове внесення матеріалу з полімеризацією кожного шару зокрема;метод направленої полімеризації;застосування глазурі чи герметика для остаточного формування пломби.Компомери (іонопозити) – композитні матеріали з типовою для композитів

реакцією полімеризації. Наповнювач – частинки фторалюмосилікатного скла з різними додатками (напр. стронцію). Органічна матриця представлена мономером, до складу якого входять як групи композитних смол, що полімеризуються, так і кислотні (карбоксильні) групи склоіономерного цементу. Фізико-механічні властивості компомерів наближені до властивостей мікронаповнених композитів.











ТЕМА:“СКЛОІОНОМЕРНІ ЦЕМЕНТИ ТА КОМПОМЕРИ. ВИДИ, ВЛАСТИВОСТІ, ПОКАЗАННЯ ДО ЗАСТОСУВАННЯ. ОСОБЛИВОСТІ

ПЛОМБУВАННЯ.”Актуальність теми: знання даної теми забезпечує високий рівень надання

стоматологічної допомоги, оскільки дає можливість правильно обрати і використати пломбувальний матеріал (склоіономерний) в складних клінічних випадках для пломбування дефектів твердих тканин із врахуванням сучасних технологій.

Навчальні цілі заняття: навчити студентів правильно готувати до роботи і використовувати в якості пломбувального матеріалу склоіономерний матеріал.

Студенти повинні знати:- класифікацію склоіномерних пломбувальних матеріалів хімічної та світлової полімеризації; - властивості склоіномерних пломбувальних матеріалів;- показання до використання склоіномерних пломбувальних матеріалів; - особливості підготовки каріозної порожнини до пломбування склоіномерних пломбувальних матеріалів;- техніка пломбування склоіномерних пломбувальних матеріалів;- кінцеву обробку пломб із склоіономерних матеріалів..

Вміти: - підготувати каріозну порожнину для подальшого пломбування склоіномерних пломбувальних матеріалів;

- обрати необхідний склоіномерних пломбувальних матеріалів для ізолюючих прокладок та пломбування дефекту твердих тканин різних класів за Блеком;

- технічно правильно заповнювати відпрепаровану порожнину пломбувальним матеріалом світлової полімеризації та проводити спрямовану полімеризацію композиційного матеріалу;

- проводити кінцеву обробку пломб з склоіномерних пломбувальних матеріалів.

Виховна мета заняття: виховувати у студентів грамотний підхід при виборі та використанні склоіномерних пломбувальних матеріалів в залежності від виду дефекту твердих тканин та в якості ізолюючих прокладок.







склоіномерних пломбувальних

матеріалів хімічної та світлової

полімеризації для ізолюючих

прокладок та пломбування




зубів3.







Склоіономерні цементи створені шляхом поєднання властивостей силікатних та поліакрилових систем. Звичайно вони належать до матеріалів типу «порошок-рідина». Порошок цементу являє собою дрібнодисперсне алюмосилікатне скло, яке складається з тонко розмеленого скла фторсилікату та алюмінію з розміром часточок близько 25-40 мкм. Крім того, для підвищення міцності в нього можуть бути введені цинку оксид, порошок срібла тощо. Рідина являє собою 50% водний розчин сополімеру поліакрил-ітаконової або іншої полікарбонової кислоти, який

містить близько 5% винної кислоти. Сполучення цементу з твердими тканинами зубів зумовлено механічними та хімічними механізмами – хімічним сполученням сополімерної кислоти з гідроксиапатитом. Одночасно з утворенням водневих зв’язків полярних структурних елементів мономеру відбувається хелатинізація іонів кальцію твердих тканин зубів. Таким чином, адгезивне сполучення з чистими поверхнями емалі та дентину з’являється шляхом утворення хелаційних зв’язків з кальцієм. Склоіономери мають досить хороші фізико-механічні властивості, їх міцність у разі стискування поступово зростає і досягає через 24 год після замішування 90-180 МПа, а у разі згинання – 6-8 МПа. Модуль пружності матеріалу дорівнює приблизно 7 МПа, цемент малорозчинний у воді і досить добре зберігається у порожнині рота. Однак під впливом повітря він пересихає, розтріскується, тому з метою запобігання руйнуванню у порожнині рота його поверхню рекомендують покривати спеціальними лаками. Склоіономерні цементи не чинять подразнюючої дії на пульпу і мають добру адгезію (до 8-12 МПа) до стінок порожнини. Внаслідок тривалого (приблизно 1 рік) дифузійного вилужування із скла цементу фториду та засвоєння його емаллю і дентином вони справляють протикаріозний вплив. Це зумовило широке використання склоіономерів як ізолюючих прокладок під постійні пломби з інших матеріалів. Подальше вдосконалення склоіономерних цементів було пов’язано з використанням, крім кислотно-лужного, й інших механізмів їх тверднення. За рахунок модифікації кінцевих молекул поліакрилової кислоти та введення до складу цементу активаторів та ініціаторів (камфарохінон) світлового тверднення вдалося створити матеріали, у яких додатково відбувалась реакція полімеризації поліакрилової кислоти. Це дозволило значно поліпшити міцність матеріалу. Для повної полімеризації до складу склоіономеру була введена й хімічна каталізуюча система. Таким чином, були створені матеріали, які мали потрійний механізм тверднення: кислотно-лужний, як і всі склоіономери, швидкої світлової полімеризації та хімічно активованої полімеризації. Переваги склоіономерних цементів: висока хімічна адгезія (8-12 МПа) до твердих тканин зубів та пломбувальних матеріалів; тривале виділення фтору (протикаріозна дія); не токсичність для пульпи і відсутність потреби кислотного протравлювання твердих тканин зубів. Ці якості й зумовили широке застосування склоіономерів як ізолюючих прокладок для пломбування каріозних порожнин та некаріозних дефектів, для утворення основної маси реставрацій з композитів (“Sandwich”- техніка), для фіксації незнімних ортопедичних та ортодонтичних конструкцій.

Класифікація склоіономерних цементів за призначенням:Для цементування (лютингові).Реставраційні:

- естетичні;- зміцнені.

Для прокладок.- лінійних (лайнінгових);- базових (базоволайнінгових).











ТЕМА:“ПЛОМБУВАННЯ КАРІОЗНИХ ПОРОЖНИН III КЛАСУ ЗА БЛЕКОМ. ОБҐРУНТУВАННЯ ВИБОРУ ПЛОМБУВАЛЬНОГО

МАТЕРІАЛУ.”Актуальність теми: без вивчення даної теми майбутній лікар не зможе

вибрати пломбувальний матеріал, правильно запломбувати (реставрувати) каріозні порожнини III за Блеком, що зможе призвести до виникнення ускладнень.

Навчальні цілі заняття: навчити студентів правильно використовувати сучасні пломбувальні матеріали для пломбування каріозних порожнин III за Блеком

Студенти повинні знати:- варіанти каріозних порожнин III за Блеком;

- - правила препарування каріозних порожнин III за Блеком;- - класифікацію та вимоги до пломбувальних матеріалів;- - хімічні та фізичні властивості пломбувальних матеріалів;- - використання даних пломбувальних матеріалів для пломбування

каріозних порожнин III за Блеком.Вміти: - правильно вибрати стоматологічний інструментарій та

пломбувальні матеріали для пломбування каріозних порожнин III за Блеком.

Виховна мета заняття: виховувати у студентів правильний підхід до вміння препарувати та пломбувати каріозні порожнини III за Блеком.





гістології, патологічної

анатомії, фізіології, фізики та хімії на

етапі препарування каріозних порожнин

III за Блеком, Обґрунтовано

проводити вибір пломбувальних матеріалів для

закриття дефекту твердих тканин III

за Блеком, проводити кінцеву

обробку пломб, усувати помилки на

етапах роботи, запобігати

виникненню ускладнень



зубів3.



твердих тканинах зубів

4. Патологічна

фізіологіяМеханізм розвитку каріозного процесу

5. Фізика, хіміяФізико-хімічні властивості пломбувальних матеріалів





4. Лекційний матеріал.Додаткова:

1. Борисенко А.В. “Композиционные пломбировочные материалы”. К. 1998.

2. Донский Г.И., Паламарчук Ю.М., “Современные пломбировочные материалы”, Донецк, 1998.

3. Николишин А.К. Современные композиционные пломбировочные материалы”, Полтава. 1996.


ТЕМА:“ПЛОМБУВАННЯ КАРІОЗНИХ ПОРОЖНИН IV КЛАСУ ЗА БЛЕКОМ. ОБҐРУНТУВАННЯ ВИБОРУ ПЛОМБУВАЛЬНОГО

МАТЕРІАЛУ.”Актуальність теми: без вивчення даної теми майбутній лікар не зможе

вибрати пломбувальний матеріал, правильно запломбувати (реставрувати) каріозні порожнини IV за Блеком, що зможе призвести до виникнення ускладнень.

Навчальні цілі заняття: навчити студентів правильно використовувати сучасні пломбувальні матеріали для пломбування каріозних порожнин IV за Блеком

Студенти повинні знати:- варіанти каріозних порожнин IV за Блеком;

- - правила препарування каріозних порожнин IV за Блеком;- - класифікацію та вимоги до пломбувальних матеріалів;- - хімічні та фізичні властивості пломбувальних матеріалів;- - використання даних пломбувальних матеріалів для пломбування

каріозних порожнин IV за Блеком.Вміти: - правильно вибрати стоматологічний інструментарій та

пломбувальні матеріали для пломбування каріозних порожнин IV за Блеком.Виховна мета заняття: виховувати у студентів правильний підхід до вміння препарувати та пломбувати каріозні порожнини IV за Блеком.








IV за Блеком, Обґрунтовано


закриття дефекту твердих тканин IV

за Блеком, проводити кінцеву






зубів3.
















ТЕМА:“ПЛОМБУВАННЯ КАРІОЗНИХ ПОРОЖНИН I ТА V КЛАСУ ЗА БЛЕКОМ. ОБҐРУНТУВАННЯ ВИБОРУ ПЛОМБУВАЛЬНОГО

МАТЕРІАЛУ.”Актуальність теми: Знання даної теми забезпечує майбутньому

лікарю кваліфікований рівень стоматологічної допомоги для пломбування каріозних порожнин I та V за Блеком із врахуванням сучасних технологій.

Навчальні цілі заняття: навчити студентів правильно використовувати сучасні пломбувальні матеріали для пломбування каріозних порожнин I та V за Блеком

Студенти повинні знати:- варіанти каріозних порожнин I за Блеком, правила їх препарування;

- - варіанти каріозних порожнин V за Блеком, правила їх препарування;- - класифікацію та вимоги до пломбувальних матеріалів;- - хімічні та фізичні властивості пломбувальних матеріалів;- - використання даних пломбувальних матеріалів для пломбування

каріозних порожнин I та V за Блеком.Вміти: - правильно вибрати стоматологічний інструментарій та

пломбувальні матеріали для пломбування каріозних порожнин I та V за Блеком.Виховна мета заняття: виховувати у студентів правильний підхід до вміння препарувати та пломбувати каріозні порожнини I та V за Блеком.

Міждисциплінарна інтеграція

№ ДИСЦИПЛІНИ ЗНАТИ ВМІТИ1.







I та V за Блеком, Обґрунтовано


закриття дефекту твердих тканин I та

V за Блеком, проводити кінцеву






зубів3.








При препарування каріозних порожнин І класу за Блеком, особливо при обробці емалевого краю, слід пам’ятати про сильне жувальне навантаження на зуби в бічних ділянках щелеп. Створення скосу емалі залежить від виду пломбувального матеріалу і може не проводитися при застосуванні адгезивних систем, які забезпечують міцний зв’язок з твердими тканинами зубів. Накладання ізолюючої прокладки також залежить від матеріалу і обраних адгезивних систем останніх поколінь.

Внесення композиту хімічної полімеризації бажано однією-двома порціями з невеликим надлишком матеріалу на поверхні пломби. Заповнення фотокомпозитом проводиться пошарово, косими шарами, які максимально прилягають до стінок порожнини. Фіксацію матеріалу забезпечують лампою через тверді тканини бічної стінки, направляючи промені максимально від шийки зуба до жувальної поверхні (щоб забезпечити приклеювання матеріалу до дна каріозної порожнини). Кінцева полімеризація – зі сторони жувальної поверхні. Наступний косий шар накладається біля протилежної бічної стінки і засвічування матеріалу проводиться аналогічно. Частина каріозної порожнини, яка відповідає втраченому дентину, заповнюється композитом опакових відтінків, з якого формуються і основи втрачених горбів

жувальної поверхні. Для досягнення косметичного ефекту під фісурами застосовують емалеві відтінки матеріалу жовто-коричневої гами. Жувальну поверхню відтворюють емалевими відтінками. Таке поєднання дозволяє імітувати природну жовтизну фісур жувальної поверхні.

В залежності від локалізації каріозних порожнин і глибини ураження твердих тканин зуба застосовують різні матеріали і методики пломбування. Так, для пломбування каріозних порожнин в межах емалі показані герм етики, текучі композити, компомери, склоіономерні цементи.

При ураженнях в межах емалі і дентину (середній і глибокий карієс) варто застосовувати пакуємі композити, універсальні мікрогібриди, ормокери, гібридні композити, гетерогенні мікрофіли з великими частинками пре полімеризаторів.

Можливе відновлення як одним матеріалом, так і застосування „сендвіч-техніки” та „пошарової реставрації”.

Вибір пломбувального матеріалу для заповнення порожнин V класу досить обширний, успішно можна застосовувати склоіономерні цементи, компомери і композити (мікрофільмі, текучі, універсальні мікрогібриди, ормокери). Склоіономерні цементи і компомери прості у роботі: не вимагають протравлювання, мають добру адгезію до дентину, швидкість відновлення, хороший косметичний ефект. При застосуванні композитів дуже важлива ізоляція від ротової рідини, особливо в зубах нижньої щелепи. Якщо не застосовується кофердам, в ясенну борідку слід ввести ретракційну нитку. Втрачена частина дентину відновлюється опаковими відтінками, засвічування для фіксації пломби доцільно проводити через тканини зуба.

Вибір амальгами пов’язаний з локалізацією порожнин (зуби, яких не видно при посмішці) і з економічних міркувань (дешевизна амальгами в порівнянні з фотополімерами). В цьому випадку стоматолог в якості ізолюючої прокладки може обрати склоіономер, компомер або скористатися адгезивною системою, сумісною з амальгамою.










ТЕМА: ПІДСУМКОВЕ ЗАНЯТТЯ “ПЛОМБУВАЛЬНІ МАТЕРІАЛИ. КЛАСИФІКАЦІЯ. СКЛАД, ВЛАСТИВОСТІ, ПОКАЗАННЯ ДО

ЗАСТОСУВАННЯ”Актуальність теми: Узагальнення знань, які набуті студентами при

вивченні попередніх тем дозволить провести аналіз та синтез опрацьованого матеріалу і в подальшому вміло використовувати його у навчанні і практичній діяльності.

Навчальні цілі заняття: навчити студентів правильно використовувати сучасні пломбувальні матеріали для реставрацій та реконструкцій зруйнованих твердих тканин зуба внаслідок каріозного процесу, аномального розташування зубів та після ендодонтичного лікування.

Студенти повинні знати:- класифікації пломбувальних матеріалів;- матеріали для ізолюючих і лікувальних прокладок;- стоматологічні амальгами, їх властивості, методика застосування;- стоматологічні цементи, склад, властивості, методика застосування;- композитні пломбувальні матеріали, класифікація види, особливості

будови, властивості, показання до застосування;- кислотне протравлення тканин зуба;- адгезивні системи, будова, техніка застосування;- склоіономерні пломбувальні матеріали, види, властивості, показання до

застосування, техніка пломбування;- компомери, властивості, показання, особливості пломбування;- кінцева обробка пломб: контурування, шліфуванні, полірування,

матеріали, інструменти;- помилки та ускладнення при роботі з пломбувальними матеріалами.

Вміти: - обирати пломбувальний матеріал для пломбування каріозних порожнин різних класів за Блеком, підготувати обраний матеріал до роботи, провести пломбування.

Виховна мета заняття: показати студентам важливість набутих знань із розділу " Пломбувальні матеріали." для грамотного вибору пломбувального матеріалу та правильного проведення пломбування каріозних порожнин різних класів. Виховати у студентів раціональний підхід при виборі пломбувального матеріалу та проведенні пломбування.







етапі вибору пломбувальних

матеріалів та пломбування

дефекту твердих тканин, відновлення форми зубів, зміна

положення при необхідності в

зубному ряді,проводити кінцеву обробку пломб, усувати

помилки на етапах роботи, запобігати




зубів3.












1. Борисенко А.В. “Композиционные пломбировочные материалы”. К. 1998.2. Донский Г.И., Паламарчук Ю.М., “Современные пломбировочные

материалы”, Донецк, 1998.


ТЕМА:“ЕНДОДОНТІЯ. ТОПОГРАФО-АНАТОМІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ БУДОВИ ПОРОЖНИНИ ЗУБА.

Актуальність теми: Знання топографо-анатомічних особливостей будови пульпової камери в постійних та молочних зубах надасть можливість майбутньому лікарю проводити кваліфіковану стоматологічну допомогу та запобігти виникненню ускладнень.

Навчальні цілі заняття: навчити студентів використовувати знання топографо-анатомічних особливостей будови пульпової камери в постійних та молочних зубах сучасні для проведення якісного ендодонтичного втручання.

Студенти повинні знати:- топографо-анатомічні особливості будови пульпової камери в

постійних зубах;- топографо-анатомічні особливості будови пульпової камери в

молочних зубах;- вікові зміни пульпової камери;- рівень розташування даху пульпової камери в різцях, іклах,

премолярах, молярах;- техніка розкриття порожнини зубів через каріозну порожнину, види

інструментів для її проведення- етапи проведення трепанації коронок зубів, шляхи найближчого

досягнення рогу пульпи, види інструментів;- ускладнення, які виникають при резекції даху пульпової камери, їх

профілактика;- девіталізуючі пасти, їх рецепти, та способи накладання девіталізуючих паст.

Вміти: - правильно вибрати шлях доступу до даху пульпової камери;- проводити розкриття пульпової камери;- накладати девіталізуючі пасти.

Виховна мета заняття: показати студентам важливість набутих знань по топографо-анатомічні особливості будови пульпової камери в постійних зубах для якісного проведення ендодонтичного лікування.


АнатоміяГістологія

Топографо-анатомічні та гістологічні особливості

будови пульпи та пульпової камери зубів



анатомії, фізіології, на етапі трепанації коронки та резекції

даху пульпової камери,

застосовуючи стоматологічний інструментарій,

запобігати виникненню помилок та ускладнень


анатомія


твердих тканинах та пульпі зубів



4. Фізика Матеріалознавство


Ендодонтія – вчення про комплекс тканин зуба і прилеглих тканин (дентин, пульпа, верхівковий періодонт, цемент верхівки кореня зуба і кісткова тканина верхівкової зони періодонту), що тісно пов’язані між собою морфофункціонально і генетично. Отже, комплекс ендодонт охоплює дентин, пульпу, верхівковий періодонт, а також цемент верхівки кореня зуба і прилеглу кісткову тканину. Ендодонтичне лікування проводиться із застосуванням фармакотерапевтичних засобів або із використанням інструментально-медикаментного лікування кореневого каналу.

Ефективність його залежить від знань та топографо-анатомічних особливостей будови порожнини зуба і кореневих каналів.

Порожнина зуба багато в чому повторює форму коронки і тому в різних групах зубів різна. В однокореневих зубах вона безпосередньо переходить у кореневий канал, який, як правило, добре прохідний і на поперечному розрізі має округлу чи овальну форму. Будова кореневих каналів у різних групах зубів різна. Знання топографії кореневих каналів необхідне при виконанні ендодонтичних маніпуляцій.

Спільною для всіх груп зубів особливістю є також наявність поглиблень, сходинок (зазубрин) у кореневому каналі і дрібних відгалужень від магістрального каналу, частіше в ділянці верхівки кореня. Існують різні варіанти будови кореневих каналів.

Виділяють чотири типи каналів:- до І типу належать зуби, що мають один кореневий канал на всьому протязі

до верхівки кореня;- до ІІ типу належать зуби, що мають два кореневі канали, які в ділянці

верхівки кореня з’єднуються і відкриваються одним верхівковим отвором;- до ІІІ типу належать зуби, що мають два кореневі канали на всьому протязі і

відкриваються двома окремими верхівковими отворами;- до ІV типу належать зуби, що мають один кореневий канал, який

роздвоюється в апікальній частині кореня і закінчується двома апікальними отворами.

Інші варіанти будови зубів зустрічаються рідко.Однією з особливостей будови кореневих каналів окремих груп зубів є те, що

порожнина зуба верхнього центрального різця має долотоподібну форму і переходить безпосередньо в кореневий канал. У ділянці шийки зуба канал розширений у вестибуло-оральному напрямку, а в середній і верхівковій частинах набуває округлої форми.

У ділянці верхівки кореня центральний і латеральний різці верхньої щелепи трохи вигнуті і відхилені від середньої лінії дистально.

Порожнина зуба ікла верхньої щелепи повторює форму коронки і безпосередньо переходить у прямий, найдовший кореневий канал, трохи сплющений у медіодистальному напрямку. В ділянці верхівки кореня стінки його стоншені. Тому за значного розширення кореневого каналу існує небезпека перфорації.

Порожнина зуба першого і другого премолярів верхньої щелепи повторює форму коронки зуба. У першому премолярі на дні порожнини зуба є два поглиблення, які переходять у кореневі канали.

Другий премоляр звичайно має один корінь і один кореневий канал, однак у 25% випадків зустрічається роздвоєння каналу, в 15% випадків два окремі корені, що важливо враховувати в ендодонтичному лікуванні.

Перший моляр верхньої щелепи, як правило, має три корені і три кореневі канали. Піднебінний канал звичайно прямий і має округлу форму. Дистальний щічний канал прямий і на поперечному перерізі, як правило, займає центральну частину кореня. Медіальний щічний корінь у 60% випадків має два кореневі канали. Якщо медіальний щічний кореневий канал один, то він зазвичай розширений у щічно-піднебінному напрямку, важко прохідний і має вигляд щілини. Медіальний щічний канал звичайно довший, ніж дистальний, на 1-2 мм.

Порожнина зуба другого моляра верхньої щелепи нагадує за формою порожнину першого моляра. Корені і кореневі канали (їх три) звичайно на 1-2 мм коротші, ніж у першому молярі. Щічні канали трохи звужені, а піднебінний канал звичайно прямий, має округлу або овальну форму і добре прохідний.

Премоляри і моляри верхньої щелепи розташовані близько до гайморової пазухи (у середньому на відстані 2-4,5 мм), тому, препаруючи кореневі канали і обтуруючи їх, потрібно бути обережним і ендодонтичні втручання проводити з урахуванням довжини кореневого каналу. При необережному виведенні за верхівку інструментів або пломбувального матеріалу можливий розвиток одонтогенного гаймориту.

Третій моляр верхньої щелепи має різні варіанти форми коронки і різну кількість коренів. Через особливості будови і поганий доступ до зуба при ендодонтичних маніпуляціях у ньому можуть виникати труднощі.

Нижні центральні і латеральні різці мають сплющені в медіодистальному напрямку корені. Це особливо чітко простежується у латеральному різці. Порожнина зуба відтворює форму коронки і без чіткої межі переходить у кореневий канал. У 60% випадків кореневі канали різців нижньої щелепи мають форму каналів І типу, у

35% випадків – ІІ типу і 5% − ІІІ типу. Нижні різці після третіх молярів найбільш складні для ендодонтичного втручання. Якщо в різцях тільки один кореневий канал, то він звичайно звужений у медіодистальному напрямку, має вісімкоподібну форму і поступово звужується в напрямку до верхівки кореня.

Ікла нижньої щелепи мають порожнину зуба відповідно до форми коронки, яка без чіткої межі переходить у кореневий канал. Ці зуби мають звичайно один добре прохідний кореневий канал, трохи стиснутий у медіодистальному напрямку і зігнутий дистально в ділянці верхівки кореня. Можливе роздвоєння і кореня, і кореневого каналу. Труднощі для ендодонтичного втручання викликають орально-вестибулярні відгалуження від магістрального каналу.

Порожнина зуба першого премоляра нижньої щелепи повторює форму коронки і без чіткої межі переходить у кореневий канал, який дещо звужений у медіодистальному напрямку. У 27% випадків у першому премолярі є два канали і дуже рідко − три, ІV типу. Роздвоєння кореневого каналу відбувається частіше в щічно−язиковому напрямку. Форма каналу на поперечному перерізі, як правило, овальна, а біля верхівки кореня наближається до округлої.

Другий премоляр нижньої щелепи має кілька варіантів будови, але частіше його кореневий канал належить до І типу. В апікальній частині кореня звичайно знаходиться вигин у дистальний бік і часто спостерігається роздвоєння кореневого каналу. Можливі відгалуження від магістрального каналу.

Перший моляр нижньої щелепи має порожнину зуба, за формою коронки трохи витягнуту медіо-дистально. У 87% випадків у медіальному корені знаходяться два кореневі канали. Як правило, медіальний щічний канал більш зігнутий, ніж медіально-язиковий. На поперечному розрізі канали зміщені дистально (ближче до дистального кореня). Тому за значного розширення кореневого каналу може виникнути небезпека його перфорації. Дистальний канал здебільшого має будову І типу, у 30% випадків − ІІ-ІV типу, трохи розширений у щічно-язиковому напрямку і добре прохідний. За наявності в медіальному корені одного каналу він зазвичай має вигляд щілини, звужений у медіально-дистальному напрямку і, повторюючи форму кореня, згинається в середній третині його довжини.

Другий моляр нижньої щелепи за формою нагадує перший моляр. Медіальний корінь звичайно містить два канали, але іноді буває один. У цьому випадку він має щілиноподібну форму і звужений у медіодистальному напрямку. Дистальний канал, як правило, прямий, добре прохідний і має відгалуження, які важко заповнити пломбувальним матеріалом. На R-грамах відгалуження погано видні. Дуже рідко в другому молярі зустрічається один корінь. При цьому можуть бути відгалуження від магістрального каналу.

Третій моляр нижньої щелепи викликає великі труднощі в ендодонтичному лікуванні через розбіжності в клініко-анатомічній будові коренів і каналів, а також унаслідок поганого доступу до каналів. Корені нижніх премолярів і молярів, особливо зуба мудрості, дуже близько розташовані до нижньощелепного каналу. Тому під час виконання ендодонтичних маніпуляцій можлива травма нервово-судинного пучка в нижньощелепному каналі.

Отже, знання клініко-анатомічних особливостей будови, топографоанатомічних взаємовідношень магістрального каналу і його відгалужень дуже важливі для розуміння доцільності ретельної інструментальної і медикаментної обробки, правильного методичного підходу до вибору методу лікування ускладненого карієсу, правильної технології ендодонтичного лікування.






1. Хоменко Л.А., Биденко Н.В. “Практическая эндодонтия: инструменты, материалы и методы”. - К. 1998.


ТЕМА:“ЕНДОДОНТИЧНІ ІНСТРУМЕНТИ. КЛАСИФІКАЦІЯ. ВИДИ. ПРИЗНАЧЕННЯ

Актуальність теми: знання даної теми надасть можливість майбутньому лікарю послідовно проводити інструментальну обробку кореневих каналів, використовуючи сучасний ендодонтичний інструментарій.

Навчальні цілі заняття: ознайомити студентів з ендодонтичним інструментарієм, його видами, призначенням для проведення якісного ендодонтичного втручання.

Студенти повинні знати:- класифікацію ендодонтичних інструментів;- суть стандартизації та кодування сучасних ендодонтичних

інструментів;- дослідницькі або діагностичні інструменти;- інструменти для видалення м’яких тканин зуба з кореневого каналу;- інструменти для пломбування кореневого каналу.

Вміти: - правильно застосовувати ендодонтичний інструметарій.Виховна мета заняття: виховувати у студентів розуміння важливості почергового використання ендодонтичного інструментарію при проведенні лікування кореневих каналів, ретельного дотримання умов стерилізації.

Міждисциплінарна інтеграція№ ДИСЦИПЛІНИ ЗНАТИ ВМІТИ1. Анатомія

ГістологіяТопографо-анатомічні та гістологічні особливості

будови пульпи та пульпової камери зубів



анатомії, фізіології, на етапі пошуку та обробки кореневих

каналів.

2. Загальна хірургія Септика, антисептика

Проводити стерилізацію

інструментарію, застосовуючи різні

методи


Оцінити механічні властивості

ендодонтичного інструментрарію

Коротка характеристика теми.

Хірургічний метод лікування пульпіту полягає у частковому (пульпотомія, ампутація пульпи) або повному (пульпоектомія, екстирпація пульпи) видаленню пульпи. В залежності від її стану, застосовують вітальний або девітальний методи видалення. Під вітальним методом слід розуміти часткове або повне видалення пульпи при застосуванні певного методу анестезії. Девітальний метод передбачає повне видалення попередньо девіталізованої пульпи з пульпової камери та кореневих каналів зуба. Вітальну ампутацію застосовують з метою збереження функції кореневої пульпи в багатокореневих зубах при певних формах пульпіту.

Розкриття порожнини зуба є одним із основних етапів лікування ускладненого карієсу і передбачає видалення склепіння на всьому периметрі із збереженням натуральних розмірів і форми порожнини, не утворюючи перфорації стінок і дна порожнини. Основні етапи розкриття порожнини зуба:

1. Препарування каріозної порожнини (або трепанація інтактної коронки зуба).

2. Розкриття порожнини зуба.3. Висікання склепіння порожнини.4. Створення вільного доступу до кореневих каналів.5. Остаточне формування каріозної порожнини і порожнини зуба.Після повного видалення склепіння пульпової камери приступають до наступного

етапу ендодонтичної обробки – ампутації пульпи. ЇЇ проводять за умови цілковитої антисептики із використанням стерильного, нового гострого, недеформованого інструментарію. Кулястим або циліндричним твердосплавними борами на малих обертах проводять видалення коронкової пульпи. Для антисептичної обробки порожнини зуба можна застосовувати такі офіцінальні препарати як: Endoperox, Endotine, Раrсаn (Septodont), Histolith (LegeArtis), а також 3% розчин перекису водню, розчин фурациліну 1: 5000, 0,5- I % розчин хлораміну, 0,02% розчин хлоргексидину, 1% розчин йодинолу, 1% розчин йодопірону, 40% розчин диметилсульфоксиду, 1% спиртовий розчин хлорофіліпту, 0,01 % розчин мефенамінату натрієвой солі, 0,5 % розчин ектерициду, 1-3 % розчин метакрезолсульфоновой кислоти (ваготил) та інші антисептики.

Основним принципом створення доступу до каналу зуба є забезпечення прямолінійного введення інструментів у напрямку до апікального отвору або до місця

згину каналу. Недостатнє розкриття порожнини зуба по периметру ускладнює визначення локалізації вічок кореневих каналів. Маркерами для прямолінійного доступу є:

1. горб зуба;2. ріг пульпи;3. звуження в ділянці вічка кореневого каналу.Для визначення локалізації вічок кореневих каналів можна застосувати

наступні методики: - зондування (використовують стоматологічний або ендодонтичний зонди);- освітлювання (стоматологічне дзеркало, оптичний наконечник,

внутрішньоротова відеокамера);- профарбовування (карієс-маркер, фуксин);- індикація за допомогою гіпохлориту натрію (орієнтація на видалення

невеликих пухирців газу при розчиненні органічних сполук);- застосування скейлерів.За допомогою вищенаведених методик визначають локалізацію вічок

кореневих каналів. Механічну обробку кореневого каналу слід розпочинати з розширення, поглиблення та формування вічка каналу, використовуючи такі інструменти:

- алмазні кулясті бори (зернистість 91-125 мкм);- твердосплавний циліндричний бор;- хірургічні бори (на довгій нозі, LN) ;- ендодонтичні (конусні з атравматичною верхівкою) бори;- бори для розкриття вічок кореневих каналів (Gates-Glidden

(Dentsply/Maillefer), Largo (Dentsply/Maillefer), LAAXXESS (SybronEndo);- нікель-титанові ендодонтичі файли для розкриття вічок кореневих каналів

(Orifice Opener (Dentsply/Maillefer), Orifice Opener (SybronEndo).Формування вічка передбачає створення відпрепарованої початкової частини

каналу такої конфігурації, що дозволяє легко та у потрібному напрямку вводити ендодонтичний інструмент. Це підвищує ефективність і якість обробки каналу. При максимальному збігові повздовжньої вісі обраного ендодонтичного інструменту та напрямку кореневого каналу зменшується можливість створення „сходинок” на його стінках, які ускладнюють обробку каналу зуба. Після цього приступають до екстирпації пульпи або видалення путридних мас. Для цього у порожнину зуба вводять медикаментні розчини для створення депо рідини над вічками кореневих каналів. Інструментальну обробку кореневого каналу починають із видалення пульпи за допомогою пульпоекстрактора (при пульпіті) або продуктів її розпаду (при періодонтиті). У першому випадку через ванночку лікарської речовини вводять пульпоекстрактор до упору, обертають на 180˚ і швидким рухом видаляють пульпу. При періодонтиті видаляти путридні маси з кореневого каналу слід поетапно, дробовими порціями під прикриттям розчину антисептика, постійно замінюючи його на свіжі порції.

На цьому етапі можливі помилки та ускладнення:- Пошкодження стінки зуба у разі недостатнього зняття навислих країв

каріозної порожнини.- Перфорація дна порожнини зуба.- Злам інструмента у кореневому каналі.- Неповне видалення пульпи або путридних мас.



ТЕМА: СУЧАСНІ ЕНДОДОНТИЧНІ ІНСТРУМЕНТИ. КЛАСИФІКАЦІЯ, ВИДИ, ПРИЗНАЧЕННЯ. СТАНДАРТИ ISO.

Актуальність теми: : Знання даної теми забезпечує кваліфікований рівень надання стоматологічної допомоги, оскільки дає можливість правильно провести обробку кореневих каналів для подальшого відновлення анатомічної будови та функції зуба.

Навчальні цілі заняття: навчити студентів правильно використовувати сучасні методики обробки кореневих каналів для ендодонтичного лікування.

Студенти повинні знати:- анатомо-топографічні особливості будови порожнини зуба ;- завдання механічної та медикаментозної обробки кореневих каналів; - особливості проведення механічної обробки вигнутих та важкопрохїдних

каналів;- показання до використання ротаційних інструментів;- різновиди ротаційних систем, особливість та техніка роботи машинними

інструментами; - перевага та недоліки машинних інструментів;- препарати для розпломбування та розширення кореневих каналів.Вміти: - послідовно проводити інструментальну та медикаментозну

обробку кореневого каналу, використовуючи різні ротаційні системи. Виховна мета заняття: виховувати у студентів значення важливості послідовного користування машинними ендодонтичними інструментами та медикаментозними препаратами при проведенні обробки кореневих каналів.


1.АнатоміяГістологія

Топографо-анатомічні особливості будови кореневих каналів

Проводити пошук та обробку

кореневих каналів.




методи



ендодонтичного інструментарію.

4. Фармакологія

Препарати для медикаментозної обробки та розширення кореневих

каналів

Застосувати медикаментозні препарати при проходженні та

розширенні кореневого каналу


Для уніфікації інструментарію та зручності роботи лікаря-стоматолога Міжнародна організація стандартизації (ISO) прийняла рішення про стандартизацію ендодонтичного інструментарію, що враховує такі аспекти як:

- форма (тип, вид) інструменту;- профіль поперечного перерізу;- розмір (діаметр) у ділянці верхівки інструмента;- повна довжина і довжина робочої частини інструменту;- кольорове кодування і маркування розміру та типу інструменту.Згідно з ISO 3630 більшість ендодонтичних інструментів мають код і

символ,що позначається на хвостовику інструмента. Окрім цього, для зручності роботи лікаря-стоматолога кожен розмір файла має свій колір хвостовика:

Стандарти ендодонтичних інструментів (ISO)

Номер розміру Колір06 рожевий08 сірий10 фіолетовий

15,45,90 білий20, 50,100 жовтий25,55,110 червоний30,60,120 синій35,70,130 зелений40,80,140 чорний

Залежно від призначення ендодонтичних інструментів їх поділяють на різні групи:

Класифікація ендодонтичних інструментів (Кирсон, 1966):

1) Дослідницькі або діагностичні (глибиноміри, кореневі голки).2) Інструменти для видалення м'якої тканини (пульпоекстрактори, рашпілі).3) Інструменти для проходження і розширення кореневих каналів (К-римери,

К-файли, флексикат-файли, Н-файли для ручного, а також машинного застосування, Н-файл із гладкою однобічною поверхнею робочої частини, гнучкі К-файли з різновисоким виступом обертів робочої частини, п’єзоримери, гейтс - дрильбори і розкрутки).

4) Інструменти для пломбування кореневих каналів (каналонаповнювачі, ручні та пальцеві конденсатори гутаперчі, переносник тепла, конденсори і переносники амальгами).

Класифікація А.К. Ніколішина (2003):

1) Інструменти для розширення вічок каналів. 2) Ручні інструменти для проходження і розширення кореневого каналу за

методикою „Step-Back”.3) Сучасні ендодонтичні інструменти для машинного препарування

кореневих каналів за методикою „Crown-Down”.4) Інструменти для визначення глибини і розміру каналу.5) Інструменти для видалення м'якого вмісту з кореневого каналу.6) Інструменти для пломбування (обтурацїі) кореневих каналів.7) Пристосування для видалення уламків інструментів із кореневого каналу.8) Аксесуари для ендодонтії. Хірургічний метод лікування пульпіту полягає у частковому (пульпотомія,

ампутація пульпи) або повному (пульпоектомія, екстирпація пульпи) видаленню пульпи. В залежності від її стану, застосовують вітальний або девітальний методи видалення. Під вітальним методом слід розуміти часткове або повне видалення пульпи при застосуванні певного методу анестезії. Девітальний метод передбачає повне видалення попередньо девіталізованої пульпи з пульпової камери та кореневих каналів зуба. Вітальну ампутацію застосовують з метою збереження функції кореневої пульпи в багатокореневих зубах при певних формах пульпіту.

Розкриття порожнини зуба є одним із основних етапів лікування ускладненого карієсу і передбачає видалення склепіння на всьому периметрі із збереженням натуральних розмірів і форми порожнини, не утворюючи перфорації стінок і дна порожнини. Основні етапи розкриття порожнини зуба:

6. Препарування каріозної порожнини (або трепанація інтактної коронки зуба).

7. Розкриття порожнини зуба.8. Висікання склепіння порожнини.9. Створення вільного доступу до кореневих каналів.10. Остаточне формування каріозної порожнини і порожнини зуба.Після повного видалення склепіння пульпової камери приступають до наступного

етапу ендодонтичної обробки – ампутації пульпи. ЇЇ проводять за умови цілковитої антисептики із використанням стерильного, нового гострого, недеформованого інструментарію. Кулястим або циліндричним твердосплавними борами на малих обертах проводять видалення коронкової пульпи. Для антисептичної обробки порожнини зуба можна застосовувати такі офіцінальні препарати як: Endoperox, Endotine, Раrсаn

(Septodont), Histolith (LegeArtis), а також 3% розчин перекису водню, розчин фурациліну 1: 5000, 0,5- I % розчин хлораміну, 0,02% розчин хлоргексидину, 1% розчин йодинолу, 1% розчин йодопірону, 40% розчин диметилсульфоксиду, 1% спиртовий розчин хлорофіліпту, 0,01 % розчин мефенамінату натрієвой солі, 0,5 % розчин ектерициду, 1-3 % розчин метакрезолсульфоновой кислоти (ваготил) та інші антисептики.

Основним принципом створення доступу до каналу зуба є забезпечення прямолінійного введення інструментів у напрямку до апікального отвору або до місця згину каналу. Недостатнє розкриття порожнини зуба по периметру ускладнює визначення локалізації вічок кореневих каналів. Маркерами для прямолінійного доступу є:

4. горб зуба;5. ріг пульпи;6. звуження в ділянці вічка кореневого каналу.Для визначення локалізації вічок кореневих каналів можна застосувати

наступні методики: - зондування (використовують стоматологічний або ендодонтичний зонди);- освітлювання (стоматологічне дзеркало, оптичний наконечник,

внутрішньоротова відеокамера);- профарбовування (карієс-маркер, фуксин);- індикація за допомогою гіпохлориту натрію (орієнтація на видалення

невеликих пухирців газу при розчиненні органічних сполук);- застосування скейлерів.За допомогою вищенаведених методик визначають локалізацію вічок

кореневих каналів. Механічну обробку кореневого каналу слід розпочинати з розширення, поглиблення та формування вічка каналу, використовуючи такі інструменти:

- алмазні кулясті бори (зернистість 91-125 мкм);- твердосплавний циліндричний бор;- хірургічні бори (на довгій нозі, LN) ;- ендодонтичні (конусні з атравматичною верхівкою) бори;- бори для розкриття вічок кореневих каналів (Gates-Glidden

(Dentsply/Maillefer), Largo (Dentsply/Maillefer), LAAXXESS (SybronEndo);- нікель-титанові ендодонтичі файли для розкриття вічок кореневих каналів

(Orifice Opener (Dentsply/Maillefer), Orifice Opener (SybronEndo).








ТЕМА: “ІНСТРУМЕНТАЛЬНА, МЕДИКАМЕНТОЗНА ОБРОБКА КОРЕНЕВИХ КАНАЛІВ. МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ.СУЧАСНІ МЕТОДИ

ОЧИЩЕННЯ ТА РОЗШИРЕННЯ КОРЕНЕВИХ КАНАЛІВ.»

Актуальність теми: знання даної теми дають можливість майбутньому лікарю послідовно проводити інструментальну та медикаментозну обробку кореневих каналів, використовуючи сучасний ендодонтичний інструментарій та медикаментозні препарати.

Навчальні цілі заняття: ознайомити студентів з різними техніками інструментальної обробки та медикаментозними препаратами для антисептичної обробки стінок кореневого каналу.

Студенти повинні знати:- завдання інструментальної та медикаментозної обробки кореневих

каналів;- послідовність проведення інструментальної обробки кореневих каналів,

використовуючи різні техніки;- медикаменти , які застосовують для обробки кореневих каналів;- вимоги до антисептичних розчинів для медикаментозної обробки

кореневих каналів;- препарати для розпломбування та розширення кореневих каналів.

Вміти: - послідовно проводити інструментальну та медикаментозну обробку кореневого каналу, використовуючи різні техніки. Виховна мета заняття: виховувати у студентів значення важливості послідовного користування ендодонтичними інструментами та медикаментозними препаратами при проведенні лікування ускладненого карієсу, ретельного дотримування послідовності правил роботи.


1.АнатоміяГістологія

Топографо-анатомічні особливості будови кореневих каналів

Проводити пошук та обробку

кореневих каналів.




методи



ендодонтичного інструментарію.

4. Фармакологія Препарати для медикаментозної обробки та розширення кореневих

каналів

Застосувати медикаментозні препарати при проходженні та

розширенні кореневого каналу


Одним із найважливіших етапів ендодонтичного лікування є інструментальна обробка кореневих каналів, яка передбачає повне видалення інфікованих тканин з кореневого каналу і створення сприятливих умов для його пломбування.

Основними етапами інструментальної обробки є:1. розкриття порожнини зуба з метою створення прямого доступу до

кореневого каналу;2. знешкодження гангренозного вмісту кореневих каналів;3. механічна обробка кореневого каналу;4. медикаментне опрацювання кореневих каналів антисептичними

середниками;5. при необхідності – розкриття апікального отвору;6. пломбування кореневих каналів.Обробку кореневого каналу починають із визначення його довжини.Далі проводять видалення вмісту кореневого каналу за допомогою

пульпоекстрактора, після чого застосовують інструменти для його розширення та формування.

Знешкодження інфікованого вмісту кореневих каналів проводять за допомогою антисептичних розчинів: 4% розчину хлораміну, 0,1...0,2% розчину хлоргексидину, 3% розчину пероксиду водню або гіпохлориту натрію, антибіотиків, суміші ферментів з антибіотиками та ін.

Опрацьований канал повинен мати конусоподібну форму, поступово звужуватись у напрямку від вічка до верхівкової частини. Інструментальна обробка закінчується на відстані 0,5-1 мм від анатомічного верхівкового отвору, що відповідає верхівковому звуженню (фізіологічний отвір) кореневого каналу.

Етапи механічної обробки кореневого каналу:1. Розкриття порожнини зуба і створення якісного доступу до вічок кореневих каналів.2. Розкриття вічок каналу3. Проходження кореневого каналу 4. Розширення кореневого каналу.

Сучасні методи препарування кореневого каналу засновані на застосуванні таких технологій, як:

1. Step-back („крок назад”);2. Crown-down („крок вперед”);3. Гібридна - комбінація технік step-back і crown-down. Методика step-back передбачає розширення каналу від верхівкового отвору до

вічка інструментами зростаючого діаметру. Складається з наступних етапів:1. Розширення апікальної частини кореневого каналу та створення

апікального уступу;2. Розширення апікально-середньої частини кореневого каналу та надання

йому форми зрізаного конуса;3. Обробка коронкової частини кореневого каналу та остаточне формування

конусності канала зуба.

Роботу починають файлом того розміру, яким проводили останнє проходження каналу. Файл вводять у кореневий канал і за допомогою рухів вверх-вниз опрацьовують його стінки. Особливу увагу слід звернути на обробку апікальної частини кореневого каналу. З метою забезпечення оптимальних умов для якісної обтурації каналу в апікальній третині його діаметр створюють якомога меншим, а для попередження потрапляння пломбувального матеріалу за апікальний отвір - формують апікальний уступ. Апікальну частину звичайно опрацьовують з допомогою 4-х послідовних розмірів інструменту, де мінімальний розмір останнього файлу має бути не меншим 025 (оскільки таке розширення просвіту каналу відповідає мінімальному розміру каналонаповнювача). Слід звернути увагу на вибір ендодонтичного інструментарію в залежності від форми та прохідності каналу. Отож, для прямих каналів зазвичай використовують К-римери та К-файли, а для вигнутих – флексикат-файли або нітіфлекс-файли.

Кореневий канал опрацьовують послідовно, щоразу використовуючи файли більших розмірів. Критерієм закінчення роботи певним розміром файла вважають появу вільного простору руху інструменту на встановлену довжину. Після чергового збільшення розміру К-файла знову повертаються до його попереднього розміру. При інструментальній обробці кореневого каналу можуть утворюватися сходинки, тому з метою вирівнювання стінок використовують файли Хедстрема. Це дозволяє створити конусоподібну форму каналу, яка є найбільш оптимальною для обтурації. Щоразу після збільшення розміру файла ендодонтичні маніпуляції мають супроводжуватися постійним зрошенням кореневого каналу антисептиками, що забезпечує видалення дентинних ошурків та залишків продуктів розпаду пульпи.

Методика Crown-down передбачає розробку каналу в напрямку від його вічка до верхівкового отвору, інструментами від більшого розміру до меншого.

Ділянку вічка опрацьовують Gates Glidden борами зі швидкістю обертового руху інструменту 200-300 об/хв. Обробку каналу розпочинають у верхній третині файлом найбільшого розміру серед попередньо вибраних, який зворотно-поступальними рухами вводять на глибину 16-18 мм, опрацьовуючи кореневий канал. Цей етап дозволяє провести екстирпацію основної маси тканинного розпаду. Потім зменшуючи розмір Н-файлів розширюють середню і верхівкову частину каналу. Останнім етапом є опрацювання апікальної частини кореневого каналу.

У випадку погано прохідних, вузьких та обтурованих кореневих каналів застосовують медикаментні засоби для їх розширення. Метод ґрунтується на введенні в канал розчину кислоти, що викликає декальцинацію і розм’якшення пристінкового дентину. У сучасній ендодонтичній практиці при обробці кореневого каналу застосовують групу речовин, які мають назву комплексони або халатні сполуки, як спорідненість до мінеральних компонентів зуба, і при контакті утворюють пухку структуру, яка легко видаляється при механічній обробці каналу. В ендодонтії найчастіше використовують засоби на основі етилендиамінтетраоцтової кислоти (ЕДТА). До цієї групи належить трилон Б-динатрієва сіль Е і тетра-кальцій-динатрієва соль ЕДТА. Внаслідок низького поверхневого натягу речовини добре проникають навіть у найвужчі кореневі канали. Комплексони активно впливають на дентин лише у кислотному середовищі, тому перед їх застосуванням рекомендовано проводити повне видалення вмісту каналу, оскільки воно може мати лужне середовище. Необхідно уникати контакту цих препаратів із гідрофобними (евгенол) та лужними (гіпохлорит натрію) речовинами. До препаратів на основі ЕДТА відносяться: Calcinase (Lege Artis, Німеччина), Edetat (Pierre Rolland, Франція), EDTA solution 17 % (Pulpdent), Endodilatator (Moyco Union Broach), File eze (Ultradent, США), Largal ultra (Septodont, Франція). Слід зазначити, що препарати на основі ЕДТА можуть бути у гельовій формі, які застосовують у якості лубрикантів, середників, які полегшують рух інструмента у каналі зуба: Canal+ (Septodont,

Франція), Chela-Jen gel (Jendental, США), RC-prep (Premier Dental Prod), HPU 15 (Spad), канал Глайд (Радуга-Р), канал-Глейз (ВладМиВа). Лубрнкант Slide (Моусо Union Broach). Методика застосування гельових препаратів полягає у наступному: на ендодонтичний інструмент наносять гель, вводять у кореневий канал та проводять ним механічну обробку пристінкового дентину. Після розширення каналу його ретельно промивають розчином гіпохлориду натрію або дистильованою водою.

Останнім етапом підготовки кореневого каналу до пломбування є знежирення та просушування його стінок.

При інструментальній обробці неможливо розглядати систему макро- та мікроканальців без зв’язку з оточуючими тканинами, зокрема періодонтом, який може бути інфікований продуктами розпаду пульпової тканини. Тому слід чітко дотримуватися такого правила: інструментальна обробка під час лікування повинна проводитися паралельно з медикаментозним впливом. Медикаментозне опрацювання кореневих каналів здійснюється шляхом їх промивання із застосуванням ендодонтичного шприца або введенням лікарських засобів на турундах.

Епоха дезінфекції кореневих каналів починається від 1867 р, коли Лістер вперше теоретично обґрунтував необхідність використання антисептичних середників. Ідеальний антисептик повинен відповідати таким вимогам:

- мати бактерицидні властивості;- бути нетоксичним для пері апікальних тканин;- не мати сенсибілізуючої дії і не викликати утворення резистентних форм

мікроорганізмів;- швидко діяти і глибоко проникати у дентинні канальця;- не втрачати ефективності в присутності органічних речовин;- по можливості не мати неприємного запаху і специфічного смаку;- бути хімічно стійкими і зберігати активність протягом тривалого часу

зберігання.Лікарські засоби для медикаментозного опрацювання кореневих каналів

умовно можна поділити на декілька груп:1. Місцеві антисептики.2. Матеріали для лікувальних прокладок, які застосовують з метою збереження

життєздатності пульпи.3. Препарати для девіталізації пульпи зуба.4. Рідини для медикаментної обробки (промивання) кореневих каналів. 5. Препарати для антисептичних пов’язок.6. Препарати для хімічного розширення кореневих каналів.7. Медикаментні засоби для зупинки кровотечі з кореневого каналу.8. Препарати для висушування кореневих каналів.9. Препарати для тимчасової обтурації кореневого каналу.10. Препарати для розпломбування кореневого каналу.11. Речовини для імпрегнації вмісту погано прохідних кореневих каналів.

Рідини для промивання кореневих каналів. Постійне промивання кореневих каналів під час механічної обробки необхідне для їх очищення від дентинних ошурків, залишків м'яких тканин, дезінфекції. Іригацію каналу здійснюють за допомогою шприця, використовуючи голки з атравматичним або сліпим кінцем і бічним отвором. Наведемо основні медикаментозні засоби для іригації кореневого каналу: 3 % розчин перекису водню, розчин фурациліну 1: 5000, 0,5- I % розчин хлораміну, 0,02 % розчин хлоргексидина, 1% розчин йодинола, 1% розчин йодопирона, 40% розчин диметилсульфоксида, 0,5-1% спиртової розчин хлорофилипта, 0,01% розчин мефенамината натриевой солі, 0,5% розчин эктерицида.

Назва препарату Діюча речовина та механізм дії

Перекись водню, 3% розчин Кисень сприяє механічному очищеню кореневого каналу, має бактерицидну та кровозупинну дію.

Хлорвмісні препарат:- гипохлорид натрію, 3-5% розчин;- паркан, 3% розчин;- хлорамин, 1-2% розчин;- хлоргексидин, 0,5% розчин; - пропосол СНХ

Активний хлор розчиняє некротизовані органічні сполуки та має бактерицидну дію. Хлор у газоподібному стані здатен проникати у мікроканальці, знезаражувати мікроорганізми та їх токсини.

Нітрофурани:- фурацилін, 0,5% розчин;- фурагін, 0,1% розчин;

Мають широкий спектр антисептичної дії і високий антиексудативний ефект

Антисептики рослинного походження:

- новоиманин, 1% спиртовой розчин;- хлорофиллипт, 1% спиртовой розчин;- сальвин, 1% спиртовой розчин;

Мають антимікробну дію на аеробні та анаеробні мікроорганізми:

При лікуванні деяких форм пульпіту та періодонтиту виникає необхідність застосування лікарських засобів пролонгованої дії. Ці препарати застосовують внутрішньоканально у вигляді антисептичних пов’язок експозицією від 1 до 5 діб. Антисептичні пов'язки відіграють важливу роль у дезінфекції мокро- і мікросистем кореневих каналів, їх залишають на період між відвідуваннями. Застосовують тільки після ретельного очищення кореневого каналу. Для антисептичних пов'язок використовують препарати полівалентної дії, до складу яких входять наприклад: 1-2 антисептика (або антибіотика), кортикостероїдні препарати, ферменти, знеболюючі препарати, ефірні олії (гвоздична оліі, олія шавлії,евгенол та ін.), неспецифічні медикаменти з групи фенола (формо крезол, крезатин), антиоксиданти тощо:

Назва препаратів Діюча речовина та механізм дії Показання до застосування

Протеолітичні ферменти в поєднанні з антибіотиками (5 мг фермента + 500 000 ЕД антибіотика + 5 мл ізотонічного розчину натрию хлориду або 5 мл мікроцида)

Трипсин, химотрипсин, террилитин, стрептоміцин, гентаміцин. Розчиняють некротичні маси, розріджують ексудат, знижують антибіотико-резистентність мікрофлори

Гострий гнійний, гангренозний пульпіт, пульпіт ускладнений періодонтитом. Для промивання кореневого каналу та антисептичних пов’язок.

Препарати групи фенолів:- крезофен - эндотин

Дексаметазон, парахлорфенол, тимол. Метакрезол ацетат, парахпорфенол. Характеризуються високою дифузною та антибакте-ріальною активністю

Неможливість проведення повної екстирпації пульпи, особливо при гангренозному пульпіті

Препарати на основі метронидазола:

Метронідазол (трихопол). Противомикробна

Гангренозний пульпіт та пульпіт ускладнений

- глиназол, 10% розчин, гель; - метрогил, 0,5% розчин

(антианаеробна) та протизапальна дія

періодонтитом

Наведемо приклади офіціальних препаратів, які застосовують як антисептичні пов’язки:


1.Данилевський М.Ф., Борисенко А.В., Політун А.М., Сідельникова А.Ф., Несін О.Ф. Терапевтична стоматологія. Фантомний курс. – Київ: Здоров’я, 2001. – Т.1. – 392 с.

2.Терапевтична стоматологія // За редакцією професора А.К.Ніколішина. - Полтава: “Дивосвіт” , 2005. – Т.1. – 392 с.

3.Данилевський М.Ф., Грохольський А.П., Політун А.М. “Практикум з терапевтичної стоматології”. Львів, Світ. 1993.

4.Лекційний матеріал.Додаткова:



ТЕМА: “ПЛОМБУВАЛЬНІ МАТЕРІАЛИ ДЛЯ КОРЕНЕВИХ КАНАЛІВ. КЛАСИФІКАЦІЯ. ПОКАЗАННЯ ДО ЗАСТОСУВАННЯ .

Актуальність теми: : для успішного лікування ускладненого карієсу майбутній лікар повинен орієнтуватись у широкому виборі пломбувальних матеріалів для кореневих каналів, знати їх характеристики та показання до застосування різних груп пломбувальних матеріалів.

Навчальні цілі заняття: навчити студентів правильно використовувати сучасні пломбувальні матеріали для кореневих каналів як завершальний етап ендодонтичного лікування.

Студенти повинні знати:- класифікацію пломбувальних матеріалів для кореневих каналів;- вимоги до пломбувальних матеріалів; - показання до застосування різних груп пломбувальних матеріалів для

кореневих каналів;- протипоказання до пломбування кореневих каналів деякими

пломбувальними матеріалами;- пломбувальні матеріали для тимчасового пломбування кореневих

каналів.

Вміти: - правильно вибрати методику лікування та пломбування кореневих каналів при ендодонтичному втручанні.

Виховна мета заняття: виховувати у студентів грамотний підхід до вибору пломбувального матеріалу на кінцевому етапі лікування кореневих каналів.


1. Фізика, хімія

Матеріалознавство. Фізико-хімічні властивості,

час полімеризації пломбувальних матеріалів

для кореневих каналів

Застосувати певний пломбувальний

матеріал для кореневих каналів в

залежності від клінічної ситуації.2. Фармакологія

Властивості різних груп пломбувальних матеріалів



Пломбування (обтурація) каналів сформованих коренів проводиться після їх ретельної інструментальної і медикаментозної обробки з метою постійної герметизації та запобіганню можливого інфікування з періапікального вогнища або ротової рідини. Цей процес передбачає обтурацію не лише кореневого каналу і верхівкового отвору, а й додаткових бічних каналів і відкритих дентинних канальців. Пломбувальні матеріали, як кореневі герметики, повинні відповідати певним фізико-хімічним, механічним та біологічним вимогам:

забезпечити надійну герметизацію каналу; не володіти токсичною, алергенною, мутагенною та канцерогенною дією;бути біосумісною щодо оточуючих тканин, та сприяти регенерації періапікальних

тканин; мати антисептичні та протизапальні властивості;бути нечутливою до вологи і нерозчинною у тканинних рідинах;легко вводитися у кореневий канал, а при необхідності вивлучатися з нього;не забарвлювати тканини зуба;повільно тверднути у кореневому каналі;після полімеризації матеріал повинен утворювати щільну, однорідну масу, що не

містить щілин та пор;бути рентгенконтрасною;не порушувати адгезії, крайового прилягання та твердіння постійних

пломбувальних матеріалів.Клпсифікація пломбувальних матеріалів для обтюрації кореневого каналу:

Пластичні або Твердіючі Матеріали на Тверді матеріали – штифти (філери)

напівпластичні матеріали

(нетверднучі)

пасти або цементим (силери)

основі резорцин-формаліна

-Тимолова паста; -Гідрооксид кальцію з йодоформом (Metapex) ;-Гідрооксид кальцію з сульфатом барію (Metapasta)-Камфорофе-нолова паста-Тимолформа-лінова паста-Трикрезолформалінова паста-Йодоформна паста

На основі оксиду цинку та евгенолу

Які готують ex tempore: резорцин-формалинова суміш

Для тимчасової обтурації каналу:

Для постійної обтурації каналу

На основі штучних смол

Офіцинальні матеріали

Гутаперчеві штиф-ти з гідроксидом кальцію

Металеві:срібні,титанові

На основі гідроксиду кальцію

Неметалеві:пластмасовігутаперчевіскловолоконні

Склоіономерні цементиЦинк-фосфатні цементи








ТЕМА: ПЛОМБУВАЛЬНІ МАТЕРІАЛИ ДЛЯ КОРЕНЕВИХ КАНАЛІВ. ВИМОГИ ДО НИХ. ТЕХНОЛОГІЯ ПРИГОТУВАННЯ.



Студенти повинні знати:- класифікацію пломбувальних матеріалів для кореневих каналів;- вимоги до пломбувальних матеріалів; - показання до застосування різних груп пломбувальних матеріалів для

кореневих каналів;- протипоказання до пломбування кореневих каналів деякими

пломбувальними матеріалами;- пломбувальні матеріали для тимчасового пломбування кореневих

каналів. Вміти: - правильно вибрати методику лікування та пломбування

кореневих каналів при ендодонтичному втручанні.













І. Пластичні або напівпластичні матеріали (нетверднучі) – це антисептичні пасти, до складу яких входять оксид цинка, глицерин, олійні розчини (гвоздична, евгенол тощо) та антисептичні речовини. Пасти цієї групи (наприклад: йодоформна, норсульфозолова камфоро фенолова тощо) не тверднуть у кореневому каналі, можуть ставати пористими і досить швидко розсмоктуватися. Їх використовують для тимчасової обтурації кореневого каналу при лікуванні запально-деструктивних процесів у періапікальних тканинах або при лікуванні пульпіту тимчасових зубів, у яких процес розсмоктування кореня та пломбувального матеріалу повинно відбуватися паралельно.

ІІ. Тверднучі пасти або цементи (силери, син. – герметики, ендогерметики) - це пластичні речовини, які призначені для заповнення залишкового простору між штифтом і стінкою кореневого каналу. Вони поділяються на такі групи:

Цинкевгенольні цементи – високоефективні ендогерметики. Їх основу складає рідко замішана цинкоксидевгенольна паста, яка твердне впродовж 12-24 год. Як додатки у цих пастах використовують антисептики короткочасної та тривалої дії, кортикостероїдні препарати та інші медикаментні сполуки. Офіцінальними представниками даної групи є: „Tubbli Seal”, „Pulp Canal Sealer” (Kerr, США), „Endo Spad” (Spad), „Endomethasone”, „Endobtur”, „Estesone” („Septodont”, Франция), „Тієдент”, „Еодент-normal”, „Эвгецент-В”, „Эвге-цент-П” (АО „ВладМиВА”, Россия), „Endobtur” „Cariosan” („Spofa Dental”, Чехія).

Матеріали на основі епоксидних смол – виготовлені на основі епоксидно-амінних полімерів з додаванням рентгенконтрасних наповнювачів. Вони являють собою систему типу „порошок-паста” або „паста-паста”, яка твердне після замішування компонентів при температурі 36˚ впродовж 8-36 год. Офіцінальними представниками даної групи є: „AH-26”, „AH Plus” (Dentsplyt), „ThermaSeal” (Tulsa Dental Products), „Diaket” (ESPE), „Интрадонт”. Їх

застосовуютьз гутаперчевими штифтами і на твердому носії (система „Термафіл”).

Матеріали на основі гідроксиду кальцію стимулюють механізми інтеграції цементобластів, що призводить до утворення „апікального корка” – природнього біологічного бар΄єру щодо тканин пеіодонта. Гідроксид кальцію – білий порошок, з лужним середовищем (рН=12,5). Такий показник рН препарату є важливим аспектом, оскільки деякі мікроорганізми здатні зберігати свою життєздатність при рН не більш ніж 11. До сучасних матеріалів даної групи належать такі офіцінальні препарати, як: „Sealapex” (Kerr), „Apexit” (Vivadent), „Endocal” (Septodont), „Biocalex” (Splad) та ін.

Склоіономерні цементи (СІЦ) – на відміну від інших матеріалів мають хімічну адгезію до дентину, що забезпечує надійну та довготривалу обтурацію кореневих каналів. Особливо доцільним є їх застосування у випадку стоншених стінок каналу або наявності перфораційного отвору кореневого каналу. Характеризуються меншим розміром часток наповнювача та більш тривалим часом тверднення (1,5-3 год) у порівнянні зі традиційними СІЦ. Найбільш популярними з цієї групи матеріалів є: „Ketac-Endo Apical” (ESPE), „Endion” (VOCO), „Endo-Jen” (JnD), „Cтіодент” (ВладМива).

Цинк-фосфатні цементи : „Фосфат-цемент”, „Adhesor” (Чехия), „Argil” (Чехия)

ІІІ. Матеріали на основі резорцин-формаліна: резорцин-формалинова суміш (ex tempore), „Резодент” (АО „ВладМиВА”, Россия), „Forfenan” („Septodont”), „Foredent” („Spofa Dental”), та інш. ІV. Тверді пломбувальні матеріали – це штифти: срібні, мідні, з пластмас та гутаперчеві. Штифти застосовують тільки у сполученні з пластичними матеріалами.

Одним із сучасних напрямків обтурації кореневого каналу є застосування адгезивних систем, що дозволяє створити максимально щільний контакт між дентином кореня зуба і пломбувальним матеріалом. Ендодонтична адгезивна система має відповідати таким вимогам:

- не впливати токсично на тканини періодонту;- утворювати гібридний шар; - мати високу здатність до полімеризації, мінімальну усадку; - володіти гідрофільними властивостивостями; - не розчинятись у вологому середовищі; - бути рентгенконтрасною.

Певною мірою цим вомимогам відповідає продукція фірм „Kulzer”, „Degussa”, „Dentsplay”, „3 M”. Доведено, що обробка стінок кореневого каналу праймером забезпечує надійне зчеплення матеріалу з дентином кореня зуба. Як двох-, так і однокомпонентні адгезивні системи утворюють щільний гібридний шар і мають бактерицидну дію.







МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА ДО ПРАКТИЧНОГО ЗАНАТТЯ №36ТЕМА: ПЛОМБУВАЛЬНІ МАТЕРІАЛИ ДЛЯ КОРЕНЕВИХ КАНАЛІВ

НЕТВЕРДІЮЧИМИ І ТВЕРДІЮЧИМИ ПАСТАМИ, ШТИФТАМИ.



Студенти повинні знати:- класифікацію пломбувальних матеріалів для кореневих каналів;- вимоги до пломбувальних матеріалів; - характеристику та показання до застосування твердіючих пасті сумішей

на основі евгенолу, ефірних олій та основі резорцин-формалінової смоли;- протипоказання до пломбування кореневих каналів даними

пломбувальними матеріалами;- покази до застосування амальгами та інших матеріалів для пломбування

кореневих каналів. Вміти: - правильно вибрати методику лікування та пломбування














Силери (син. – цементи для обтурації кореневого каналу) – це тверднучі матеріали, які призначені для заповнення проміжку між штифтом і стінкою кореневого каналу. Їх використовують для:

- згладження незначних нерівностей на стінках каналу;

- обтурації бічних додаткових каналів та відкритих дентинних канальців;

- створення щільного шару між штифтом і стінкою каналу.

Вимоги до силерів:1. Висока адгезія до стінок кореневого каналу.2. Легкість введення у кореневий канал.3. Забезпечення повної герметичності основного каналу та його відгалужень.4. Рентгеноконтрастність.5. Відсутність усадки матеріалу після його затвердіння.6. Достатньо малий розмір часток наповнювача. 7. Відсутність профарбовування твердих тканин зуба. 8. Бактеріостатичні властивості. 9. Повільне тверднення матеріалу.10. Нерозчинність у тканевих рідинах.11. Толерантність до тканин, відсутність подразнюючих властивостей.12. Мати здатність розчинятися певними реагентами у разі виникнення необхідності

розпломбування кореневого каналу. 13. Відсутність здатності провокувати імунну відповідь. 14. Відсутність мутагенних або каріесогенних властивостей.

Сучасна ендодонтія визнає неефективним самостійне застосування силерів з метою обтурації кореневих каналів, оскільки це може призвести до неконтрольованого виведення матеріалу за апікальний отвір, неякісній обтурації, а також розчиненні матеріалу у кореневому каналі. Тому, силери застосовують у поєднанні з штифтами. Слід зазначити, що без застосування силера, гутаперча неповністю обтурує канал та не відбувається обтюрація йогобічних разголужень. Самостійне застосування тверднучих ендогерметиків можна лише тимчасово, у випадках обтюрації кореневих каналів тимчасових зубів та у

постійних зубах з незавершеним формуванням кореня.Класифікація силерів:

1. Цинкевгенольні цементи – високоефективні ендогерметики. Більшість існуючих цементів цієї групи основані на формулі Rickert, що включає наступні компоненти:

окись цинку - 42 %стабелітова смола - 27 %субкарбонат висмуту - 15 %сульфат барію - 15 %борат натрію безводний - 1 % (для пролангування часу затвердіння)евгенол.Як добавки в пастах використовують антисептики короткочасної та тривалої

дії, кортикостероїдні препарати та ін. Офіцінальними представниками даної групи є: „Tubbli Seal”, „Pulp Canal Sealer” (Kerr, США), „Endo Spad” (Spad), „Endomethasone”, „Endobtur”, „Estesone” („Septodont”, Франция), „Тієдент”, „Еодент-normal”, „Эвгецент-В”, „Эвге-цент-П” (АО „ВладМиВА”, Россия), „Endobtur” „Cariosan” („Spofa Dental”, Чехія).

2. Матеріали на основі епоксидних смол – виготовлені на основі епоксидно-амінних полімерів з додаванням рентгенконтрасних наповнювачів. Вони являють собою систему типу „порошок-паста” або „паста-паста”, яка твердне після замішування компонентів при температурі 36˚ впродовж 8-36 год. Офіцінальними представниками даної групи є: „AH-26”, „AH Plus” (Dentsplyt), „ThermaSeal” (Tulsa Dental Products), „Diaket” (ESPE), „Интрадонт”. Їх застосовуютьз гутаперчевими штифтами і на твердому носії (система „Термафіл”).

3. Матеріали на основі гідроксиду кальцію стимулюють механізми інтеграції цементобластів, що призводить до утворення так званого „апікального корка” – природного біологічного бар’єру щодо тканин періодонта. Також спостерігається відновлення кісткової тканини в ділянках хронічного періодонтального процесу. Гідроксид кальцію – білий порошок, з лужним середовищем: рН=12,5 (що є важливим аспектом, оскільки деякі мікроорганізми здатні зберігати свою життєздатність при рН не більш ніж 11). При контакті з повітрям утворює карбонат кальцію. До сучасних представників даної групи належать такі офіціальні матеріали: „Sealapex” (Kerr), „Apexit” (Vivadent), „Endocal” (Septodont), „Biocalex” (Splad) та ін.

4. Склоіономерні цементи (СІЦ) – на відміну від інших матеріалів мають хімічну адгезію до дентину, що забезпечує надійну та довготривалу обтурацію кореневих каналів. Особливо доцільним є їх застосування у випадку стоншених стінок каналу або наявності перфораційного отвору кореневого каналу. Характеризуються меншим розміром часток наповнювача та більш тривалим часом тверднення (1,5-3 год) у порівнянні зі традиційними СІЦ. Найбільш популярними з цієї групи матеріалів є: „Ketac-Endo Apical” (ESPE), „Endion” (VOCO), „Endo-Jen” (JnD), „Cтіодент” (ВладМива).

5. Цинк-фосфатні цементи : „Фосфат-цемент”, „Adhesor” (Чехия), „Argil” (Чехия). Раніше, протягом тривалого часу для обтурації кореневого каналу застосовували цинк-фосфатні цементи. Цемент замішують на скляній пластинці до напіврідкої консистенції (отримана маса повинна стікати зі шпателя, витягуючись у тонку нитку). За допомогою каналонаповнювача пломбу вальну масу вводять у кореневий канал. Проводячи цю маніпуляцію, слід пам’ятати, що робочий час цинк-фосфатних цементів становить приблизно 1-1,5хв., відповідно це дуже обмежує застосування матеріалів цієї групи у якості силерів. Іншим недоліком є значна

складність розпломбування кореневих каналів обтурованих матеріалами з групи цинк-фосфатних цементів.

Слід зазначити, що більшість ендогерметиків має певні недоліки, до яких належать наступні властивості:Цитотоксичність у пластичному стані ,яка частково знижується при затвердіння

матеріалу – відносна біологічна інертність).Розчинність,що призводить до порушення крайового прилягання матеріалу до стінок

кореневого каналу та герметичності його обтурації. Проникнення компонентів ендогерметика у пері апікальні тканини, що спричиняє їх

подразнення як хімічного так і механічного характеру.Неповна герметизація системи кореневого каналу.Необхідність застосування наповнювачів (філерів).

Методики обтурації кореневого каналу.Обтурація кореневого каналу передбачає щільне заповнення герметизуючими

матеріалами кореневого каналу та його додаткових розгалужень з метою розміжування періапікальних тканин з порожниною зуба (усунення вогнища його інфікування та подразнення), ліковування вогнищ хронічного запалення у кісткової тканини з формуванням цементного корока в ділянці верхівкового отвору. Існує низка методів обтюрації кореневого каналу, які мають свої позитивні та негативні сторони. Залежно від способів заповнення та методики застосування розрізняють декілька основних технологій пломбування:Обтурація лише пластичними матеріаламиМетод моноштифта у комбінації з наповнювачем

Крім того, існують різні варіанти затосування гутаперчі для самостійного виповнення нею кореневих каналів:

Обтурація холодними гутаперчовими штифтами:а) методика центрального штифта; б) латеральна конденсація гутаперчі.

2. Обтурація химіко-пластифікованою холодною гутаперчею з використанням спеціальних олійних розчинів та розчинників

3. Обтурація підігрітої гутаперчі:а) вертикальна конденсація гутаперчі;б) обтурація фрагментованої гутаперчі; в) латерально-вертикальна конденсація; г) термомеханічна конденсація (з використанням гута-конденсора; ультразвуко-вої пластифікації гутаперчі).

4. Обтурація термопластифікованої гутаперчі:а) ін’єкція шприцем або застосування системи Ультрафіл; б) застосування двухфазної гутаперчі; в) твердо-стріжневе внесення (наприклад: застосування системи Thermafil; Successfil).

Перед обтурацією корневого каналу доцільно видалити з його стінок мулястий шар дентину, що утворився внаслідок препарування. Це процедуру виконують шляхом кондицінування поверхні дентину за допомогою кислот: цитрусової, ортофосфорної, молочної або ЭДТА. Канал необхідно продезінфікувати та просушити.

Філери - тверді матеріали (штифти), які використовують для пломбування кореневих каналів.

Штифти поділяються на:Неметалеві: гутаперчеві, пластмасові, скловолоконні.Металеві: срібні,титанові;

Гутаперча – коагульований, спеціально опрацьований латекс, який отримують з соку бразильського (Manilkara bidentata) та малазійського (Рауепа, Paloquium) дерев.

Згідно хімічних характеристик, гутаперча може бути у двох самостійно різноманітних кристалічних формах: альфа і бета. Ці форми переходять одна у другу, залежно від температурного показника матеріалу. Слід зауважити, що при нагріванні бета форми до 98,6° F (37° С) відбувається її перебудова у альфа форму від 107,6° F до 111,2° F (от 42° С до 44° С), а повне розчинення гутаперчі – при температурі від132,8° до 147,2° F (от 56° С до 64° С). За умови зниженні температури, тоб-то поверненні її до бета фази, гутаперча піддіється суттєвіому зменшенні в об’ємі, відповідно необхідним є проводити конденсацію у кореневому каналі. До складу сучасних матеріалів входить альфа структура гутаперчі, оскільки це значно полегшує термопластифікацію матеріалу у процесі обтурації, а компресивний тиск і техніка конденсації – остаточно компенсують усадку матеріалу.

У стоматологічній практиці гутаперчу застосовують понад сто років. Гутаперчу вважають основним пломбувальним матеріалом, завдяки якому досягається тримірне просторове герметичне заповнення кореневого каналу.

Гутаперчеві штифти містять: Гутаперча – 18,9-21,8 % (забеспечує стабільність та об’єм форми); оксид цинку – 59,1-75,3 % (виконує функцію наповнювача) воску або пластичні матеріали – 1,0-4,1 % (обумовлює здатність до конденсації)сульфатні солі металів – 1,5-17,3%; (забезпечують рентгеноконтрастні властивості

штифта)біологічні барвники та речовини, які запобігають окисленню складових штифта.Фірими виробники:Зараз промисловість виготовляє два види гутаперчевих штифтів стандарту ISO:

стандартні (розміри: 15-140, довжиною 28 мм) та аксесуарні (нестандартні: розміри: 15-55). Для обтураціїканалу, гутаперча випускається у вигляді конусоподібних штифтів, як стандартизованих, так і не стандартизованих. Стандартизовані разміри визначаються ISO розмірами файлів від 15 по 140, ці штифти є основними при обтурації корневих каналів. Нестандартизовані штифти мають більш виражену конусність і маркіруються, як: extra-fine, fine-fine, medium-fine, fine, fine-medium, medium, medium-large, large, extra-large. У техніеахобтурації кореневого каналу, ці штифти, підібрані за формою сформованого каналу, застосовують у якості допоміжних під час конденсації гутаперчі. Для інєкційної техніки обтурації термопластификованою гутаперчею, гуттаперча може випускатися як у вигляді блоків, так і в канюлях. Для деяких термомеханичних методів гутаперча випускаєтся у термостійких шприцах.

Карбоволоконні та скловолоконні штифти належать до штифтів третього покоління, попередниками яких є активні та пасивні металеві штифти. Вони виготовляються з карбонових та скляних волокон, які розташовані горизонтально та занурені у епоксидну пластмасову матрицю (Bis.G.Ma), об’єм якої становить 36,6% від загальної маси штифта. Волокна – це армуючий елемент штифта, що становить 63,4% від його загальної маси Вони розташовані горизонтально вздовж вісі штифта, є неприривісті, їх напруга є постійною. Відповідно, створені умови, завдяки яким, жувальне навантаження повністю сприймається і рівномірно розподіляється, запобігаючи накопиченню у країв кореня, що значно знижує ризик радикулярного перелому. На відміну від них конусні штифти не забезпечують лінійного розподілу тиску, оскільки за своєю будовою, у таких штифтів всі поверхневі волокна є переривистими і відповідно, під дією тиску або навантаження можуть розколюватися.

Властивості карбоволоконних та скловолоконних штифтів:- Біосумісні з дентином зуба і композиційним цементом.- Легкість введення у кореневий канал.- Нерозчинність у тканевих рідинах.- Толерантність до тканин, відсутність подразнюючих властивостей.- Відсутність окислення та корозії матеріалу.

- Модуль еластичності наближений до дентину, вилучає можливість перелому кореня.

- Шороховата поверхня штифтів значно полегшує мікромеханічну адгезію композитного матеріалу.

- Рентгеноконтрастність.- Покращення естетичних характеристик (завдяки напівпрозорості,

скловолоконні штифти рекомендовано використовувати для відновлення фронтальної групи зубів, а карбоволоконні - для жувальної групи зубів, оскільки вони мають кращі механічні характеристики).

- При необхідності, можуть легко вилучатися за допомогою опрацювання бором.Представники: Dentsple „Malifer” Easy post, Glassix (SWISS), Pentron (USA),

„BISCO” Light post (ES), Anthogyr „Fibio FBC4” (France), Reforpost X-Ray, EXACTO (Angelus), EUROPRISES (Италия).

Техніка фіксації скловолоконного штифта у кореневому каналі виконується з допомогою адгезивної системи, яка утворює зв'язок між штифтом та дентином кореня зуба. Для цього кореневий канал протравлюють ортофосфорною кислотою, промивають струменем води, просушують та обробляють адгезивною системою.

Клінічні етапи фіксації скловолоконного штифта:- Після закінчення ендодонтичного лікування зуба , повністю видаляють усі

тканини,які уражені каріозним процесом;- За допомогою Gates-Glidden та відповідної розгортки готують місце для

штифта;- Дентин кореневого каналу протравлюють протягом 2-х хв. 37%

ортофосфорною кислотою, потім промивають струменем води і просушують. На даному етапі проводять примірку штифта і при необхідності, його вкорочують за допомогою діамантового бора. Після цього, канал обробляють адгезивною системою

- Для фіксації рекомендовано застосовувати композит подвійного твердіння, який вносять у кореневий канал за допомогою голки. Наступним етапом є фіксація у каналі зуба скловолоконного штифта;

- Прводять полімеризацію композита разом з введеним у канал сскловолоконним штифтом.

- Заключним етапом є формування культи з мікрогибридного композита. Слід зазначити, що в останні роки пластмасові штифти в ендодонтичній практиці

вже не використовують.На відміну від гутаперчевих, металеві штифти внаслідок невідповідності власної

форми до перерізу кореневого каналу не можуть забезпечити його якісну обтурацію. Срібні штифти у якості филерів використовують понад 70 років. Проте, поряд з

позитивними властивостями, вони мають певні недоліки, зокрема здатність до корозії у рідкому середовищі (кров, лімфа). Це спричиняє утворення оксидів срібла, що в свою чергу, токсично впливає на клітини та тканини організму, зміну кольору твердих тканин зуба.

Титанові штифти в стоматології використовують впродовж останніх 30 років. На відміну від срібних, вони не піддаються корозії в рідких середовищах.








ТЕМА: “ СУЧАСНІ СПОСОБИ ПЛОМБУВАННЯ КОРЕНЕВИХ КАНАЛІВ»

Актуальність теми: : для успішного лікування ускладненого карієсу майбутній лікар повинен орієнтуватись у широкому виборі пломбувальних матеріалів для кореневих каналів, знати різні методики пломбування кореневих каналів .

Навчальні цілі заняття: навчити студентів правильно використовувати сучасні методи пломбування кореневих каналів як завершальний етап ендодонтичного лікування.

Студенти повинні знати:- показання до використання різних технік пломбування кореневих

каналів;- методику пломбування кореневого каналу тільки пастами, переваги та

недоліки цього методу; - метод одного штифта;- багатоштифтові методи пломбування кореневих каналів;- адгезивне пломбування кореневого каналу. Вміти: - правильно вибрати методику лікування та пломбування


Виховна мета заняття: виховувати у студентів розуміння важливості якісної обтурації кореневих каналів, як заключний етап лікування пульпітів та періодонтитів, використовуючи різноманітні техніки пломбування.











3. АнатоміяОсобливості анатомо-топографічної будови

кореневих каналів

Обирати один із методів

пломбування кореневих каналів,

враховуючи їх розташування та

прохідність


З метою впливу на інфекційний чинник (мікрофлору), при інструментально недоступних кореневих каналах, особливо системи мікроканальців, використовують імпрегнаційні засоби: резорцин-формалінову рідину і розчини азотнокислого срібла.

Імпрегнаційний метод застосовують при обробці важко прохідних і викривлених кореневих каналів жувальних зубів; для стерилізації кореневих каналів, що не витримали герметичного закриття, при лікуванні періодонтитів молочних і постійних зубів у дітей. Механізм дії цієї суміші базується на знищенні мікроорганізмів парами формальдегіду і припікальній властивості резорцину. Рідина легко заповнює кореневі канали, глибоко дифундує у дентинні канальні й після полімеризації блокує їх. Проникаючи у періодонт, рідина руйнує епітеліальні клітини та грануляційну тканину. Реактивне запалення, що виникає, закінчується рубцюванням і утворенням кісткової тканини. Негативною властивістю резорцин-формалінової рідини є профарбовування тканин зуба у рожевий колір. Після оброблення кореневих каналів імпрегнацій ним методом їх пломбують резорцин-формаліновою пастою, або цементами.

Техніка приготування резорцин-формалінової рідини:Суміш готують безпосередньо перед застосуванням: послідовно змішують дві

частини формаліну, дві частини резорцину, одну частину їдкого натру – утворюється суміш темно-вишневого кольору. Через кілька годин, ця рідина набуває в’язкої, маслянистої консистенції, потім твердне і робиться склоподібною.

Методика застосування: У попередньо підготовлений кореневий канал, на вітній турунді, або з допомогою зонду вводять рідину і зволожують нею стінки каналу. Після заповнення каналу рідиною над вічками залишають ватяну кульку, просякнуту тим же розчином, для того, щоб рідина не відсмоктувалася з кореневого каналу. Зверху кладуть суху ватяну кулькуі порожнину закривають герметичною повязкою із штучного дентину.

Через 3-5 діб, з кореневого каналу, за допомогою пульпо екстрактора, видаляють полімеризовану резорцин-формалінову суміш, а канал пломбують пастою.

Стерилізація кореневих каналів методом сріблення ґрунтується на властивості азотнокислого срібла глибоко дифундувати у дентинні канальця, виявляти виражену бактерицидну дію (олігодинамія), обтурувати дентинові канальні шляхом утворення плівки (реакція срібного дзеркала). Вадою методу є зміна забарвлення (потемніння) зуба, розчини солей срібла можуть викликати опіки слизової оболонки порожнини рота.

1. Метод Пеккера. 30% водний розчин азотнокислого срібла нагнітають у корневі канали впродовж 3 хв., потім цей розчин замінюють новим, який аналогічно нагнітають у кореневі канали впродовж 3 хв.. Маніпуляцію повторюють 3 рази. Загальний час впливу азотнокислого срібла на тканини кореня становить 9 хв. Після цього, у кореневі канали вводять відновлював металевого срібла – 4% розчин гідрохінона. Порожнину заповнюють змоченою у гідрохіноні ватною кулькою та герметично закривають штучним дентином. Впродовж лікування, дану методуку повторюють від 1 до 5 разів в залежності від ступеня проходження кореневого каналу.

2. Метод Платонова. Відмінність даного методу полягає у тому, що, замість 30% водного розчину азотнокислого срібла, застосовують суміш розчину 30% водного азотнокислого срібла і 25-30% розчин нашатирного спирту, а у якості відновлювача - 10% розчин формалина. Методика проведення: 2-3 краплі азотнокислого срібла наносять на вічка корневих каналів і нагнітають у кореневі канали протягом 3 хв, потім вносять нову порцію, аналогічно, після чого в опрацьовані канали вводять 1-2 краплі 25% нашатирного спирту, після нього – 2 краплі 10% розчину формалину. Порожнину заповнюють змоченою у розчині срібла ватною кулькою та герметично закривають штучним дентином.

Депофорез – новітній метод лікування зубів із труднопрохідними кореневими каналами. Поєднує медикаментну обробку і пломбування кореневого каналу. Підвищує надійність пломбування каналів і ефективність лікування періодонтіту, кістогранулем, зубів з відламками інструментів. Спосіб розроблений і науково обґрунтований німецьким вченим-хіміком професором А. Кнаппвостом.

Показання до застосування:Поганопрохідні, або сильно зігнуті канали зуба Облітеровані кореневі каналиУ випадку зламаного ендодонтичного інструменту у кореневому каналіПри наявності кістогранульом або кіст періапікальної ділянкиПринеможливості повного роз пломбування каналу, який був пломбований

фосфат-цементомабо резорцин-формаліновою пастою.Протипоказання до застосування:Вагітність.Гнійні процеси пері апікальних тканин.Індивідуальна непереносимість меді.Методика базується на вираженій бактерицидній дії і глибокому проникненні

стабілізованої системи гідроокису міді-кальцію, що складається з трьох активних компонентів:іонів гідроксикупрату, іонів колоїдного гідроокису міді та гідроксильних іонів.

Гідрооксид міді-кальціюефективний проти аеробних, анаеробних бактерій і грибів; його полівалентна бактерицидна дія іонами міді Сu++ або [Сu(OH)4]2-

забезпечується завдяки:Протеолітичній дії ОН-іонів;

Руйнуванню гідроксикупралом білків мікроорганізмів шляхом видалення сірки з амінокислот;

Дезінтеграції мембран мікроорганізмів і їх спорових форм.Під час лікування, під дією електричного поля з ділянки підвищеного вмісту

(депо) суспензії гідроокису міді-кальцію (в основному кореневому каналі) відбувається примусова дифузія гидроксид-іонов (що володіють сильною бактерицидною дією) та іонів гидроксикупрата до всієї канальної системи, включаючи бічні мікроканали, мікроотвори. Це призводить до складних хімічних, біохімічних реакцій, процесів за участю біологічних тканин і мікроорганізмів. Після проведення 2-3 сеансів депофореза (по 5-7 хвилин на кожен канал) канал пломбують спеціальним матеріалом - атацамітом. Атацамін – це лужний цемент малої твердості з повільним періодом твердіння.

Завдяки проведенню депофорезу, корінь зуба стає стерильним, повністю закритим від проникнення мікроорганізмів і може слугувати опорою для подальшої реставрації або протезуванні. Метод також використовується при лікуванні хронічного періодонтіту. За багаточисельними даними, метод депофореза приводить до позитивних результатів в 92% випадків і тому часто є єдиною альтернативою видаленню зуба.








ТЕМА: “ПІДСУМКОВЕ ЗАНЯТТЯ ЗА РОЗДІЛОМ «ЕНДОДОНТІЯ»”

Актуальність теми: узагальнення знань, які набуті студентом з розділу «Ендодонтія», дозволить провести аналіз та синтез засвоєного матеріалу а також якісно виконати необхідний об’єм практичних навичок.

Навчальні цілі заняття: навчити студентів правильно використовувати набуті знання у проведенні ендодонтичного лікування.

Студенти повинні знати:- анатомо-топографічні особливості будови порожнини зуба та

проведення її розкриття;- інструментальну та медикаментозну обробку кореневих каналів;- класифікацію пломбувальних матеріалів для кореневих каналів та

показання до застосування;- показання до використання різних технік пломбування кореневих

каналів.Вміти: - правильно проводити ендодонтичне лікування, використовуючи

сучасні методики обробки та пломбування кореневих каналів. Виховна мета заняття: виховувати у студентів розуміння важливості набутих знань з розділу «Ендодонтія» для якісного лікування пульпітів та періодонтитів.

Міждисциплінарна інтеграція№ ДИСЦИПЛІНИ ЗНАТИ ВМІТИ1. Анатомія,

гістологіяОсобливості анатомо-топографічної будови

порожнини зуба

Проводити трепанацію та

розкриття пульпової камери, пошук та

обробку кореневих каналів, враховуючи

їх розташування та прохідність

2. Загальна хірургія Септика, антисептика Методи стерилізації






ендодонтичного інструментарію



залежності від клінічної ситуації.

4. ФармакологіяВластивості різних груп

пломбувальних матеріалів для кореневих каналів







МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА ДО ПРАКТИЧНОГО ЗАНАТТЯ (ДЛЯ ВИКЛАДАЧІВ)

ТЕМА: “ДИФЕРЕНЦІЙНИЙ ЗАЛІК”

Актуальність теми: Підсумком вивчення дисципліни фантомного курсу терапевтичної стоматології є диференційний залік, на який виносять питання за всіма розділами: організація й устаткування, стерилізація, формування та розвиток зуба, особливості препарування та вибору пломбувальних матеріалів, що є базовою основою для подальшого вивчення всіх дисциплін з терапевтичної стоматології і дає можливість сформувати певні уявлення про організацію роботи на стоматологічному прийоміСтуденти повинні знати:

- організацію терапевтичної стоматології та стоматологічне устаткування;- методи та етапи стерилізації;- формування, розвиток та анатомічні особливості будови зубів;- класи каріозних порожнин;- тимчасові та постійні пломбувальні матеріали та особливості їх

використання;- анатомо-топографічні особливості будови порожнини зуба та

проведення її розкриття;- інструментальну та медикаментозну обробку кореневих каналів;- класифікацію пломбувальних матеріалів для кореневих каналів та

показання до застосування;- показання до використання різних технік пломбування кореневих

каналів.Вміти: - правильно використовувати набуті навички для пломбування

каріозних порожнин та ендодонтичного втручання в кореневих каналах. Виховна мета заняття: За матеріалом фантомного курсу розвинути почуття відповідальності за своєчасність і правильність професійних дій, сформувати систему правових уявлень, пов’язаних з діяльністю в галузі стоматології.

Міждисциплінарна інтеграція№ ДИСЦИПЛІНИ ЗНАТИ ВМІТИ1. Анатомія,

гістологіяОсобливості

анатомо-топографічної будови зубів

Вміти використовувати знання анатомії, гістології,

патологічної анатомії, фізіології, фізики та хімії на етапі вибору пломбувальних матеріалів та пломбування дефекту твердих тканин, відновлення форми зубів,

зміна положення при необхідності в зубному ряді, проводити кінцеву обробку пломб, усувати помилки на етапах роботи, запобігати виникненню ускладнень. Проводити трепанацію та

розкриття пульпової камери, пошук та обробку кореневих

каналів, враховуючи їх розташування та прохідність

2. Загальна хірургіяСептика,

антисептикаМетоди стерилізації

3.. Фізика, хімія

Матеріалознавство. Фізико-хімічні

властивості, час полімеризації

пломбувальних матеріалів для

каріозних порожнин та

кореневих каналів

Застосувати певний пломбувальний матеріал для

каріозних порожнин та кореневих каналів в

залежності від клінічної ситуації. Оцінити механічні властивості ендодонтичного

інструментарію






1. Борисенко А.В. “Композиционные пломбировочные материалы”. К. 1998.2. Донский Г.И., Паламарчук Ю.М., “Современные пломбировочные


материалы”, Полтава. 1996.4. Хоменко Л.А., Биденко Н.В. “Практическая эндодонтия: инструменты,

материалы и методы”. - К. 1998.

Ukrayinska 24

Documents

Transcript of Ukrayinska 24