ЗМІСТ

Перспективи вдосконалення екомережі Середнього Побужжя

Денисик Г. І., Чиж О. П. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

2

Ключові ботанічні території як елементи екомережі Північного

Приазов’я

Коломійчук В. П. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

6

Стратегічні завдання розвитку національної екомережі та збере-

ження біорізноманіття у Дніпропетровській області

Манюк В. В., Корткий Є. П., Переметчик М. М., Андреєв В. Г.,

Грицан Ю. І., Андрух А. М. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

11

Краєзнавство і туризм як пріоритети сталого розвитку України

Обозний В. В., Цвігун В. М., Благодарська Л. В. . . . . . . . . . . . . . . . . . .

16

Перспективи розвитку екологічного туризму на Переяславщині

Хмельницька Н. Л., Муромцев М. М. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

18

Картографічне забезпечення екологічного туризму на

регіональному рівні (на прикладі Дніпропетровської області)

Зеленська Л. І., Агеєв Ю. О., Троценко О. В. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

23

Екологічний туризм – дискусійна тема

Подде О. В. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

25

2

УДК 9111.3

ПЕРСПЕКТИВИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ЕКОМЕРЕЖІ

СЕРЕДНЬОГО ПОБУЖЖЯ

Денисик Г. І., доктор географічних

наук, професор, академік, завідувач

кафедри фізичної географії,

Чиж О. П.,

Вінницький державний

педагогічний університет

імені Михайла Коцюбинського

Заповідні об’єкти (вся їх різноманітність) поділяють, а відповідно вив-

чають і фінансують, за двома ознаками: функціями, які вони виконують

(заповідники, заказники, пам’ятки природи тощо) та їх значенням (державні

й місцеві). Введення нових категорій заповідних (охоронних) об’єктів –

національних парків, регіональних ландшафтних парків тощо, дещо

урізноманітнило першу ознаку. Доцільність поділу за другою ознакою уже

зараз викликає сумніви. Поряд – два унікальні джерела або вікові дуби. Біля

першого зупинявся чи відпочивав хтось з відомих людей, біля другого – ні.

Перше – державного, друге – місцевого значення.

На державному рівні недосконалість існуючої системи природно-

заповідного фонду помітна менше, на регіональному – не лише помітна, ае й

заважає подальшому її розвитові. Враховуючи це, кафедра фізичної географії

Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцю-

бинського почала дослідження зі створення єдиної системи заповідних

об’єктів в Україні. Як модельний регіон взято басейн річки Південного Бугу

– Побужжя.

Проблема створення єдиної системи заповідних об’єктів як

регіонального, так і державного рівнів, вперше постала лише наприкінці

20 ст. [1]. Це дало змогу, детально проаналізувавши існуючу систему при-

родно-заповідного фонду, встановити, що в ній заповідні об’єкти не поділено

за генезисом (походженням) на натуральні й антропогенні. Відповідно прин-

ципи й методи їхньої охорони не відрізняються між собою. Більше того, в

існуючій системі повсюдно досліджують природні об’єкти натурального по-

ходження. Аналіз обласних кадастрів заповідних об’єктів показує, що з їх

загальної кількості 87 % натурального, 8 % антропогенного і 5 % сумісного

походження [3]. Це робить природно-заповідний фонд одноманітним,

спрощує його систему, залишає поза увагою ряд цінних об’єктів антропоген-

ного походження, стимулює однобокий підхід до їх фінансування й

дослідження. Як результат – виникла проблема неможливості збільшення

площ і різноманітності заповідних об’єктів не лише в окремих регіонах, а й в

Україні загалом. Наше дослідження спрямоване на розв’язаня цієї проблеми

шляхом створення єдиної системи заповідних об’єктів.

3

За багатовіковий період господарського освоєння Побужжя натуральні

компоненти природи й ландшафтні комплекси зазнали докорінних змін. На

теперішній час антропогенні ландшафти займають тут 94–96 % території,

натуральні, включаючи заповідні, – 3–4 %, є можливості росту до 7 %. Про-

тягом віків людина не лише знищувала й докорінно змінювала натуральні

природні об’єкти. Вона створила нові, оригінальні, але ще мало вивчені

антропогенні комплекси, які сьогодні потребують охорони так само, як

натуральні. Це можна здійснити лише в єдиній системі природоохоронних

об’єктів, яка органічно поєднає тісно взаємопов’язані між собою комплекси

різного походження. Така система має включати натуральні та антропогенні

об’єкти. Всі вони природні, різні за генезисом і повинні охоронятися держа-

вою. Надто мало їх сьогодні залишилося (1,5–2 % території), щоб знижувати

статус до місцевих.

Натуральні охоронні об’єкти. Існуючі зараз детально описані у

спеціальній літературі. У межах Побужжя вони займають менше ніж 3 %

території. Це найменший показник порівняно з іншими регіонами й

Україною загалом. Перспектив збільшення їхньої кількості і площ практично

немає. Деякий виняток становить Середнє Побужжя [3]: прогин та гранітні

виходи річки Південного Бугу, в степу частково лиман. Ще один шлях до

збільшення площ натуральних охоронних об’єктів – поступове відновлення

прилеглих до них (а потім і включення до їхнього складу) або окремо взятих

слабоантропогенізованих ландшафтів. До таких належать вторинні лісові ма-

сиви, меліоровані болота й заплави річок, озера та стариці, круті схили долин

річок, «гір», які мало використовують під випасання тощо.

Антропогенні охоронні об’єкти. Ті, що взято під охорону вже

сьогодні, мають значну наукову, естетичну, пізнавальну, виховну і навіть

практичну цінність. Внаслідок широкого пошиення антропогенних

ландшафтів їхня кількість і площі в майбутньому помітно збільшаться.

Антропогенні охоронні об’єкти можна поділити на три групи:

а) літолого-геоморфологічна. Створюється у процесі розроблення ко-

рисних копалин, різних видів будівництва тощо. Яскравий приклад – виник-

нення в кар’єрах унікальних стінок, які можуть стати еталонами геологічних

розрізів не лише району розробок, а й прилеглих територій. До таких нале-

жать стінки кар’єрів, гранітів і каолінів на Середньому Побужжі, графіту в

околицях м. Завалля Кіровоградської області, розрізи лесу і глини та багато

інших. Сьогодні ще немає проектів рекультивації кар’єрів у заповідні

геологічні об’єкти, проте в майбутньому вони стануть основним джерелом

поновлення цієї групи. До літолого-геоморфологічної групи охоронних

об’єктів відносять ряд белігеративних комплексів, серед яких оригінальні

«змієві», троянові, козацькі та інші вали, оборонні споруди стародавніх горо-

дищ, замків, деяких населених пунктів, поодинокі кургани і їх групи (курга-

ни Сорока у Вінницькій області). До цієї групи в майбутньому мають нале-

жати деякі терикони, відвали розкривних порід, шахти (копальні), кар’єри як

оригінальні форми рельєфу. Їх добір можна розпочати уже сьогодні.

4

б) гідрологічна. Включає оригінальні водосховища, ставки, покинуті

канали, копанки, а також окремі водні комплекси, що формуються на

Побужжі у відпрацьованих кар’єрах граніту, піску, глин, та багато інших.

Окремі антропогенні водні об’єкти уже сьогодні є основою заповідних

об’єктів. Штучні водойми – основа багатьох унікальних пам’яток садово-

паркової архітектури.

Ще в недалекому минулому хороший режим річок, особливо лісостепу,

підтримувався саме раціональним використанням та охороною штучно ство-

рених на них водойм. Необхідність взяття під охорону окремих штучних

водних об’єктів сьогодні зумовлює також розвиток рекреації.

в) фітологічна. Відомо багато заповідних об’єктів, створених на базі

лісових насаджень: у степу – Рацинська дача, Балабанівський ліс у

Миколаївській області; посадки бука західноєвропейського у Хмельницькій

та Вінницькій областях на східній межі свого існування; відновлення урочи-

ща реліктових трав’янистих рослин на гранітних виходах степового Побуж-

жя тощо.

Охоронні об’єкти цієї групи формуються також у межах

сільськогосподарських ландшафтів: оригінальних польових ділянок, цінних

лук і пасовищ, садів. Мабуть настав час створювати заповідні ділянки заплав

на окремих річках усіх природних зон з їх обмеженим використанням. Давно

назріла потреба у створенні заповідних садів України, природних зон, окре-

мих регіонів (Побужжя), де можна було б зберігати корінні сорти яблук,

груш, слив, вишні, які ми щороку втрачаємо безповоротно.

Ландшафтно-техногенні і ландшафтно-інженерні системи. До них

відносять ландшафтні комплекси, де гармонійно поєднані унікальні

властивості природи, історичні події, оригінальні архітектурні або

господарські споруди. Це історико-географічні центри міст і містечок зі ста-

ровинною архітектурою; релігійні споруди (церкви, костьоли, монастирі) з

оригінально оформленими земельними ділянками навколо них; фортеці і

замки з прилеглими територіями; садово-паркові ансамблі з палацами та са-

дибами; старі водяні млини, заводи і фабрики на річках та багато інших

об’єктів. Їхніми кількістю та архітектурними особливостями, сучасним ста-

ном та використанням здебільшого визначається історико-географічний «об-

раз» Побужжя. Створені протягом століть, частково зруйновані ландшафтно-

інженерні системи не можуть існувати самостійно, без постійної підтримки з

боку людини. Тому сьогодні необхідно вирішувати не проблему охорони, а

їхньої реставрації та збереження (у деяких випадках і функціонування)

відповідно до навколишнього природного середовища. Поряд з істориками

тут повинні плідно працювати географи і ландшафтознавці. Найголовніше –

це розпочати дослідження для створення кадастрів таких об’єктів областей та

загалом їх докладного описання. Він дасть можливість обґрунтовано й

цілеспрямовано витрачати кошти, стимулюватиме пошук нових історико-

географічних об’єктів, стане початком у відновленні справжнього «образу»

землі української.

5

Історико-географічні центри міст і містечок. Їх будували на

вигідних у військовому та економічному (торговому, господарському)

відношенні місцях, здебільшого приурочених до оригінальних природних

об’єктів (меандрів річок, «мисів», крутих або горбистих схилів долин тощо),

а тому і сьогодні їх старовинна архітектура, вузькі вимощені каменем вулиці

мають неабияке значення у формуванні сучасних ландшафтів Побужжя.

Історичні центри обласних міст добре збережені й відновлені. Значно менше

уваги приділяється невеликим містам. Серед них на особливу увагу заслуго-

вують історико-географічні центри містечок. На Побужжі, зокрема, це міста

Брацлав, Немирів – у Вінницькій; Ізяслав, Меджибіж, Летичів – у

Хмельницькій; Гайворон – у Черкаській; Первомайський – у Миколаївській

областях. Оберігати тут потрібно не лише оригінальні архітектурні споруди,

а й природу ділянок, на яких вони розташовані. Це спільне завдання

істориків, архітекторів і ландшафтознавців.

Релігійні споруди із земельними ділянками навколо них. Для

будівництва церков, костьолів, монастирів у селах і містах Побужжя завжди

вибирали наймальовничіші в природному відношенні ділянки землі. Це па-

горби або незначні підвищення, які добре помітні звідусіль, рівні ділянки в

центрі, дуже рідко – на краю села. У подальшому тут висаджували фруктові

дерева, каштани, липу, дуб, і разом з оригінальною архітектурою релігійних

споруд ці об’єкти є окрасою будь-якого села або міста. Немає потреби охо-

роняти їх спеціальним законом. Ці об’єкти духовного (релігійного) призна-

чення – зразок ставлення людини до природи, архітектурних споруд свого

рідного краю.

Водяні млини. Вони були майже у кожному селі, особливо

лісостепового Побужжя. Будували їх безпосередньо на річці або на

спеціальному відвідному каналі. Біля млина була гребля або гатка, невелика

водойма. На прилеглих ділянках висаджували вербу, тополю, калину. Млини

були окрасою села, регулювали воду в річках. Нині діючих млинів залиши-

лося мало, частину з них, разом з прилеглими ділянками землі і водоймами,

необхідно взяти під охорону і створити музеї хліба, краще діючі.

Крім водяних млинів, цікавими об’єктами на річках Побужжя є окремі

малі гідроелектростанції, майже зруйновані паперові фабрики і заводи, які

використовували енергію води. До таких об’єктів можна віднести

оригінальні кам’яні споруди (гатки, дамби, затавки), які регулювали воду в

річках, захищали береги від розмивання. Ці проблеми мають спільно

вирішувати історики, техніки і ландшафтознавці.

Заслуговують на відновлення з подальшим створенням музеїв або взят-

тям під охорону підземні розробки каолінів і графітів; склоробні гути,

поташні виробництва, залізоробні рудні, хоч би по одній-дві в кожній

адміністративній області; окремі ділянки старих ґрунтових або вимощених

каменем і покинутих ділянок доріг тощо. Їх повернення у сьогодення – це не

лише данина історії і потреба у наявності об’єктів виховного значення. Це –

ознака цивілізованої країни. У багатьох країнах світу, особливо Західної

6

Європи, такі історико-географічні об’єкти уже давно відновлено і вони

успішно працюють на їх благо.

Таким чином, створення єдиної системи заповідних об’єктів Побужжя,

інших регіонів й України загалом є потребою часу. Перехід існуючої, але

нової (єдиної), системи повинен відбуватися поступово, він потребує

спільних зусиль географів (ландшафтознавців), археологів, істориків,

архітекторів екологів та інших фахівців. Цю проблему не може вирішити

один науковий заклад чи обласне управління екобезпеки навіть в окремому

регіоні. Немає сумніву лише в тому, що створення єдиної системи заповідних

об’єктів України допоможе зберегти ландшафтне й біотичне різноманіття,

об’єднає зусилля людей, небайдужих до природи, і допоможе розв’язати ряд

проблем розбудови національної екомережі України.

Виділені нами нові заповідні об’єкти антропогенного походження

характерні не лише для Побужжя. Вони є у будь-якому регіоні України. Роз-

робка нових або використання удосконалених старих природоохоронних

проектів без єдиної системи заповідних об’єктів стане марною тратою часу й

коштів.

Література:

1. Денисик Г. І. Антропогенні ландшафти Правобережної України. –

Вінниця: Арбат, 1998. – 289 с.

2. Загоровський П. В. До питання про формування єдиної національної

екологічної мережі України // Наук. Записки ВДПУ. Серія Географія. – 2002.

– № 5–6. – с. 70–82.

3. Середнє Побужжя. – Вінниця: Гіпаніс, 2002. – 280 с.

УДК 581.9

КЛЮЧОВІ БОТАНІЧНІ ТЕРИТОРІЇ ЯК ЕЛЕМЕНТИ ЕКОМЕРЕЖІ

ПІВНІЧНОГО ПРИАЗОВ’Я

Коломійчук В. П., кандидат

біологічних наук, доцент кафедри

ботаніки Мелітопольського

державного педагогічного

університету

імені Б. Хмельницького

Останнім часом в Україні набуває великої значущості проект створен-

ня каркаса екологічної мережі, як єдиної територіальної системи природних

територій, що особливо охороняються. У 2004 р. був прийнятий Закон Укра-

їни «Про екологічну мережу України», який визначів структуру, її складові

елементи, принципи формування, збереження, використання, управління, за-

7

соби забезпечення екомережі [2]. Екомережа являє собою сукупність вузло-

вих територій, ландшафтно-біотопічна організація яких є непорушеною

(природною) або квазіприродною. Крім територій природно-заповідного фо-

нду загальнодержавного значення, які є найвищою концентрацією біорізно-

маніття і важливими вузловими елементами, до екологічної мережі залуча-

ють інші природні території, що не зазнали істотних антропогенних перетво-

рень. До структурних елементів екомережі належать ключові, сполучені, бу-

ферні та відновлювані території. Ключові території забезпечують збереження

найцінніших і типових для даного регіону компонентів біологічного і ланд-

шафтного різноманіття. Цьому статусові відповідають заповідники, націона-

льні парки та інші території з площею, не меншою ніж 5 тис. га [5]. Сполуче-

ні території, або екологічні коридори, поєднують між собою ключові терито-

рії, забезпечуючи міграцію видів та обмін генетичним матеріалом. Буферні

території захищають ключові та сполучені території від екзогенних впливів;

а відновлювані території забезпечують формування просторової цілісності

екомережі, для них має бути вжито першочергових заходи щодо відтворення

первинного природного рослинного покриву до оптимального.

При проектуванні локальних і регіональних екомереж у першу чергу

вирішуються питання, що мають забезпечити додержання критеріїв, які ви-

сувають до окремих елементів і всієї екомережі в цілому [6].

У цій праці ми намагались екстраполювати дані про досліджені нами

певні території Північного Приазов’я, які запропонуємо виділити як ключові

ботанічні території у межах Азовської частини Азово-Чорноморського еко-

логічного коридору. Ці території відзначаються значним фіторізноманіттям,

наявністю видів рослин, що занесені до Світового та Європейського Черво-

них списків і тому, на нашу, думку їх слід вважати природними ядрами цього

екокоридору. Методики виділення ключових природних територій мають на

меті охарактеризувати вибрані території як такі, що мають унікальне біоріз-

номаніття, є територіями зі збереженими природними ландшафтами або

ландшафтами, які мають культурно-історичне значення [6]. Слід зауважити,

що критерії виділення таких територій вчені об’єднали у біоекологічні (озна-

ки: природоохоронні території визнані Радою Європи; тут поширені ареали

рідкісних, ендемічних або реліктових видів; також є ареали рідкісних видів

де рослинність збережена у природному стані), ландшафтні (ознаки: збере-

женість, унікальність, значущість) і територіальні (ознаки: достатня площа

ареалу, цілісність структури екологічного каркаса). Більшості цих критеріїв

відповідають досліджені нами у Північному Приазов’ї та Присивашші 2 фі-

ліали Українського природного степового заповідника – «Хомутівський

степ» та «Кам’яні Могили», частина Азово-Сиваського НПП (о. Чурюк), ре-

гіональний ландшафтний парк «Меотида», ландшафтні й ботанічні заказники

загальнодержавного і місцевого значення: «Сивашик», «Верхів’я Утлюцько-

го лиману», «Федотова Коса», «Коса Обитічна», «Корсак-Могила», «Троїць-

ка балка», «Ближні і Дальні Макорти» та території, які їх оточують. Всі вони

відповідають якості ключових природних територій, або ядер, які сполу-

чаються широтними та меридіональними екокоридорами [4, 7]. До методик

8

інвентаризації та оцінки сучасного стану фіторізноманіття ключових терито-

рій природних комплексів та ландшафтів, необхідних для формування регіо-

нальних екологічних мереж, які розробили Д. В. Дубина та С. М. Подорож-

ний і включають стандартні геоботанічні дослідження, що не досить повно й

об’єктивно характеризують виділені території, слід додати методики оціню-

вання їх за флористичними, созологічними показниками та критеріями

проекту ключових ботанічних територій.

Взагалі проект ключових ботанічних територій (КБТ) був створений у

1995 р. на 1-й конференції Planta Europa у м. Гієрі (Франція). Він мав на меті

виявлення і збереження найважливіших ділянок та місцезростань дикорослих

рослин у Європі. [1]

Ключові ботанічні території, що їх створюють як у Європі, так і в

Україні мають відповідати певним принципам: відбір КБТ повинен бути об-

ґрунтованим; на відібраних ділянках повинні бути види і місцезростання, які

відповідають критеріям А, В, С; території мають бути важливими для збере-

ження різноманіття не лише рослин, а й інших організмів, або мати значення

для запобіганя ізоляції популяцій, тобто виступати як ключові ділянки еко-

мережі у регіоні; ділянки повинні бути природними або напівприродними

тощо. [1]

Зокрема, за критерієм А (види, що перебувають під загрозою) лише у

Північному Приазов’ї є території з місцезростанням деяких видів рослин,

що перебувають під глобальною загрозою зникнення, серед них: деревій го-

лий (Achillea glaberrima Klok.) – один з найрідкісніших видів світової флори,

відомий лише на території заповідника «Кам’яні Могили», занесений до Єв-

ропейського Червоного списку і Червоної книги України; волошка несправ-

жньоблідолускова (Centaurea pseudoleucolepis Klok.) – вид, що також росте

на території цього заповідника, занесений до Червоного списку МСОП і Чер-

воної книги України. Деякі види, поширені в регіоні, відомі лише з кількох

місцезростань. Наприклад, ковила шорстка (Stipa asperella Klok.et Os-

sycznjuk) – реліктовий вид, занесений до Червоної книги України (поширен-

ня – Побужжя, Приазов’я, Донецький кряж); вудсія альпійська (Woodsia alpi-

na (Bolt.) S.F.Gray) – реліктовий вид (Українські Карпати, Приазовська висо-

чина), занесений до Червоної книги України.

Більшість з охарактеризованих нами ділянок також відповідає крите-

рію В (видове багатство), що досить добре ілюструє табл. За цими показни-

ками Північне Приазов’я поступається лише Гірському Криму, Карпатам та

басейну Сіверського Дінця.

За критерієм С ці ділянки є унікальними місцезростаннями, що мають

значення не лише на державному, а й на європейському рівні.

Згідно з цими та іншими критеріями, що висунуті для створення регіо-

нальних схем екомережі ми розпочали роботи з розробки логічної матриці

та схеми екомережі Запорізької області.

9

Таблиця – Рідкісні види флори представлені у КБТ Північного Приазов’я

Латинська назва таксона Ч Б.М О.К. С Ф.К. К.М. Т.Б.

--*- Agropyron cimmericum Nevski + +

--*- Agropyron dasyanthum Ledeb. + + +

*-*- Allium pervestitum Klokov + + +

**** Allium regelianum A.Becker ex Iljin +

**-- Allium scythicum Zoz +

-*-- Arenaria zozii Kleopow + +

*--- Asparagus pallasii Miscz. + +

**-- Astragalus borysthenicus Klokov + +

***- Astragalus dasyanthus Pall. + +

-**- Astragalus henningii (Steven) Klokov + + + +

--*- Astragalus pallescens M.Bieb. + + + + +

-**- Astragalus reduncus Pall. + +

*--- Astrodaucus littoralis (M.Bieb.)

Drude

+ +

**-- Calophaca wolgarica (L. f.) DC. + +

**-- Caragana scythica (Kom.) Pojark. + + + + +

-*-- Centaurea aemulans Klokov + +

*-*- Centaurea taliewii Kleopow + +

*--- Crocus tauricus (Trautv.) Puring +

**-- Cymbochasma borysthenica (Pall. ex

Schlecht.) Klok. & Zoz

+ +

-**- Dianthus lanceolatus Steven ex Rchb. + + + + + +

-*-- Dianthus pallidiflorus Ser. + +

***- Elytrigia stipifolia (Czern. ex Nevski)

Nevski

+ +

--*- Eremogone rigida (M.Bieb.) Fenzl + + + + +

---* Ferula orientalis L. + + + + +

--*- Frankenia pulverulenta L. + + +

-*-- Galium volhynicum Pobed. +

*--- Glaucium flavum Crantz +

*--- Gypsophila glomerata Pall. ex Adam. +

-*-- Juncus fominii Zoz + +

-*-- Lepidium syvaschicum Kleopow +

--*- Linaria biebersteinii Besser + + +

-*-- Melica chrysolepis Klokov + +

**-- Onosma graniticola Klokov +

-*-- Ornithogalum melancholicum Klokov

ex A.Krasnova

+

-*-- Otites artemisetorum Klokov + + + +

-*-- Otites dolichocarpus Klokov + +

-*-- Otites graniticolus Klokov +

--*- Papaver maeoticum Klokov + + +

10

-*-- Phlomis hybrida Zelen. + +

-*-- Puccinellia syvaschica Bilyk +

-*-- Senecio borysthenicus (DC.) Andrz.

ex Czern.

+

*--- Stipa borysthenica Klokov ex Proku-

din

+ +

*--- Stipa capillata L. + + + + + + +

*--- Stipa graniticola Klokov +

*--- Stipa grafiana Steven + + +

*--- Stipa lessingiana Trin. & Rupr. + + + + + +

*--- Stipa ucrainica P. Smirn. + + + + +

-*-- Suaeda baccifera Pall. + +

*--- Tamarix gracilis Willd. + +

-*-- Tragopogon borysthenicus Artemcz. + +

*--- Tulipa graniticola (Klokov & Zoz)

Klokov

+

*--- Tulipa ophiophylla Klokov & Zoz + +

*--- Tulipa schrenkii Regel + + + + + +

-*-- Vincetoxicum maeoticum (Kleopow)

Barbar.

+ +

--*- Vincetoxicum rossicum (Kleopow)

Barbar.

+

-*-- Viola lavrenkoana Klokov + +

---* Zostera marina L. + + +

Всього 21 18 25 24 17 16 20 Примітка. У першому стовпчику перед назвою таксона показано його наявність (*) або

відсутність (-) у списках, що аналізуються (перша позиція – Червона книга України, друга

– Європейський Червоний список, третя – Червоний список МСОП, четверта – Додаток І

до Бернської конвенції). КБТ: Ч – о. Чурюк, Б.М. – Ближні Макорти, О.К. – Обитічна коса,

С – Сивашик, Ф.К. – Федотова коса, К.М. – Корсак-Могила, Т.Б. – Троїцька балка.

Кінцевою метою створення міжрегіональної екомережі в Північному

Приазов’ї є вивчення відповідного картографічного матеріалу, відображення

ділянок екомережі у земельному кадастрі, обґрунтування засобів

економічного забезпечення здійснення проекту, узгодження матеріалів зі

структурами влади обласного рівня.

Література:

1. Андерсон Ш. Идентификация ключевых ботанических территорий:

Руководство по выбору участков в Европе. – М.: Изд-во Представительства

Всемирного Союза охраны природы (IUCN) для России и стран СНГ, 2003. –

39 с.

2. Вакаренко Л. П., Дубина Д. В., Шеляг-Сосонко Ю. Р. Екомережа

України: ідеологія створення та шляхи формування // Чорноморський бот.

журнал. – 2005. – Т. 1. – № 1. – С. 60–65.

11

3. Дубина Д. В., Подорожний С. М. Ботанічні (геоботанічні)

дослідження / Методики інвентаризації та оцінки сучасного стану

біорізноманіття природних комплексів та ландшафтів, необхідних для фор-

мування регіональних екологічних мереж / Александров Б. І., Андрющенко

Ю. О. та ін., за заг. ред. В. Д. Сіохіна. – Бранта: Мелітополь, 2007. – С. 85–91.

4. Коломійчук В. П. Ключові ботанічні території Північного Приазов’я

// Заповідна справа в Україні. – 2008. – Т. 14. – Вип. 1. – С. 61–66.

УДК 502.72

СТРАТЕГІЧНІ ЗАВДАННЯ РОЗВИТКУ НАЦІОНАЛЬНОЇ

ЕКОМЕРЕЖІ ТА ЗБЕРЕЖЕННЯ БІОРІЗНОМАНІТТЯ

У ДНІПРОПЕТРОВСЬКІЙ ОБЛАСТІ

Манюк В. В., Дніпропетровський

національний університет

імені О. Гончара,

Корткий Є. П., Дніпропетровська

обласна адміністрація,

Переметчик М. М., управління

з екології Дніпропетровської місь-

кої ради,

Андреєв В. Г., управління охорони

навколишнього середовища в

Дніпропетровській області,

Грицан Ю. І., доктор біологічних

наук, професор, завідувач кафедри

екології та ґрунтознавства

Дніпропетровського державного

аграрного університету,

Андрух А. М., Дніпроводгосп

Перехід від спонтанного періоду формування заповідних об’єктів клас-

терного типу до системного проектування регіональних і транснаціональних

просторово-територіальних екологічних мереж відкриває принципово нові

можливості для комплексного розв’язаня проблем збереження біологічного

та ландшафтного різноманіття. Визнання на національному рівні концепції

екомережі вперше за всю історію розвитку заповідної справи та охорони

природи ає можливість позбавитись від штучних обмежень і реалістично

оцінити сучасні масштаби і ступінь деградації довкілля, з одного боку, і так

само, не обмежуючись суб’єктивними факторами, визначити характер та об-

сяги необхідних змін для збереження та відновлення природного біорізнома-

ніття.

12

За основу для проектування екомережі на регіональному рівні

вихідною, базовою позицією має бути відтворення первинної структури

ландшафтів та біогеоценотичного покриву регіону, а не їх сучасний транс-

формований стан. Надалі формування мережі ядер та коридорів екомережі,

так само як і проектування заходів та управлінських рішень, повинно

здійснюватись саме в руслі того, щоб з кожним кроком наближатися до

відтворення цієї первинної структури. Зрозуміло, що неможливо повністю

реставрувати первинне природне середовище хоч би з трьох причин: по-

перше, за тривалий період стихійного і фактично необмеженого користуван-

ня природними ресурсами частина і ландшафтного, і тим більше

біологічного різноманіття втрачена безповоротно; по-друге, фактично не-

можливо точно встановити, якими саме були екосистеми регіону в період до

початку інтенсивного антропогенного освоєння; по-третє, будь-яка екомере-

жа розвиватиметься водночас з розвитком суспільства й надалі залишати-

меться найпотужнішим глобальним чинником впливу на довкілля. Тобто

найоптимальніші, або компромісніші варіанти екомереж не зможуть усунути

в принципі основної суперечності між зростаючими ресурсоспоживацькими

потребами суспільства та високими вимогами щодо відтворення первинного

ландшафтно-біологічного різноманіття. У той же час суспільство повинно

усвідомлювати, що подальші перспективи сталого існування на планеті

мають забезпечуватись конверсією споживацьких апетитів та збалансованим

співіснуванням природних та антропогенних екосистем, причому останні та-

кож повинні поступово «натуралізуватися».

Дніпропетровська область – одна з центральних адміністративних об-

ластей України. У ландшафтно-географічному відношенні являє собою до-

сить цілісний природний регіон – Степове Придніпров’я, межі якого подеку-

ди збігаються з межами області, а подекуди включають сусідні райони при-

леглих областей (верхів’я басейнів річок Вовчої, Самари, Інгульця і басейн

річки Конки цілком – у Запорізькій області). Наші пропозиції щодо проекту-

вання екомережі в регіоні спираються, з одного боку, на наявні відомості про

структуру первинного біогеоценотичного покриву, а з другого – на враху-

вання вірогідних сценаріїв розвитку суспільно-економічної системи регіону.

Слід зазначити, що Дніпропетровщина має достатньо вагомий

потенціал для формування національної екомережі, а тези про те, що в цьому

регіоні фактично не залишилося природних екосистем внаслідок

інтенсивного техногенного та промислового розвитку, не мають під собою

жодних підстав. Крім того, вони є небезпечними в тому відношенні, що мо-

жуть виправдовувати і в подальшому техногенну експансію, оскільки начеб-

то «все природне вже давно знищено». Такі висловлювання, які вже по суті

стали частиною регіональних стереотипів у певних наукових та управлінсь-

ких колах, виправдовують бездіяльність у царині заповідання та збереження

дикої природи. В реальності у Степовому Придніпров’ї збереглися у

задовільному стані унікальні комплекси природних та напівприродних еко-

систем та ландшафтів, які займають достатні площі для формування на їх

базі ядер національної екомережі загальнодержавного значення, а кілька з

13

них можуть зайняти гідне місце в ряду ключових природних перлин

пан’європейського масштабу. Слід зазначити, що перший варіант концепції

екомережі для Дніпропетровщини, який раніше розробив один з авторів цієї

статті, взятий за основу для затвердженої у 2006 р. рішенням сесії

Дніпропетровської обласної ради регіональної програми формування

екомережі, був розроблений ще у 2001 р. і на сучасному етапі потребує пере-

осмислення і корегування. Зокрема, останні дослідження і новітні дані щодо

стану екосистем та окремих їх компонентів дають підстави обґрунтувати

оновлену структуру ядер екомережі вищого рангу. Це стосується в першу

чергу найпріоритетнішої для збереження біорізноманіття території регіону –

Самарського бору: в його межах найоптимальнішим має бути створення

біосферного резервату (заповідника). Однак це не виключає й створення за-

проектованого раніше національного природного парку у Присамар’ї, який

територіально може межувати з біосферним резерватом, включаючи

периферійні ділянки Присамар’я в околицях міста Новомосковська, де на цей

час сформувався потужний рекреаційний комплекс, в якому різноманітні

форми рекреації розвиваються в оточенні цінних долинних екосистем. Крім

Орільського національного природного парку, в оновленому варіанті

регіональної екомережі пропонується створити ще кілька об’єктів з таким

статусом, а саме: Дніпрові пороги, Дібрівсько-Покровський, Домоткань-

Самотканський та Кам’янсько-Базавлуцький. Ці комплекси раніше

зарезервовані для створення регіональних ландшафтних парків, і на першому

етапі створення вони можуть бути мінімальним гарантованим захистом до

моменту організації в їх межах національних парків. Подібним шляхом роз-

виваються заповідні території і по інших регіонах: так, уже підвищено статус

до національного раніше створеному регіональному ландшафтному парку

«Прип’ять–Стохід», нещодавно виданий Указ Президента щодо перспектив

створення нових національних парків, де серед інших є і «Меотида» (нині

діючий регіональний ландшафтний парк).

На Дніпропетровщині немає іншого такого історико-природного

заповідника, як Монастирський острів – історичне перехрестя становлення

країни та унікальне геологічне і зіркове утворення природи, яке не має

аналогів у світі.

Щодо природних заповідників, резерви для створення яких у цілому є

найдефіцитнішими, на Дніпропетровщині все ж виявлено щонайменше один

такий об’єкт (на додаток до Дніпровсько-Орільського) з робочою назвою

«Васильківський степ». Він являє собою унікальну ділянку вододільного зо-

нального степового ландшафту в межах смуги відчуження колишнього

військового експериментального полігону Павлоградського механічного за-

воду. Ця маловідома широкому загалові ділянка цілинного степу займає

площу до 10 тис. га і може бути одним з найвидатніших степових заповідних

об’єктів України. Щодо мережі регіональних ландшафтних парків, та їхня

кількість у регіоні може бути різною, що в цілому принципово не вплине на

структуру екомережі. Адже ця багатофункціональна категорія заповідного

фонду поєднує в собі охорону природи з рекреацією та збереженням

14

історико-культурної спадщини. Тому для завдань збереження природних

екосистем та біорізноманіття іноді оптимальнішим може бути статус велико-

го заказника, ніж регіонального ландшафтного парку. Отже, система ядер

національного та регіонального рівня для Дніпропетровщини може склада-

тися з одного біосферного заповідника, двох природних заповідників, чо-

тирьох національних природних парків регіональних ландшафтних парків та

мережі великих природних заказників загальнодержавного значення площею

від 400 га і більше. Система екологічних коридорів має включати всі

можливі для нашого регіону варіанти ландшафтних комплексів, але це не

означає обов’язковість існування безперервних лісових або безперервних

степових коридорів. Головне, зберегти і підтримувати в межах коридорів такі

типи екосистем, які відповідають природно-історичним екологічним умовам

цих територій. Проектуючи і створюючи коридори, слід враховувати, що ко-

ридор – це більше функціональне, ніж територіальне поняття, і його складо-

вими можуть бути як землі природоохоронного призначення (у тому числі

об’єкти природно-заповідного фонду, водоохоронні зони річок, усі без ви-

нятку лісові ділянки тощо), так і об’єкти, залучені до інтенсивного господа-

рювання. Загалом, за умов достатньої щільності природно-заповідних ядер

різного рівня набагато легше забезпечити функціонування коридорів і взагалі

реалізувати екомережу як цілісну функціонуючу систему, як простір з дос-

татньо вільним речовинно-енергетичним та інформаційним обміном.

Викладенні положення слід доповнити аналізом перспектив існування

екомережі і дикої природи в цілому в контексті основних тенденцій

соціально-економічного розвитку Дніпропетровського регіону. Тут найперше

слід виділити п’ять магістральних напрямів: подальше зростання і усклад-

нення інфраструктури великих міських агломерацій (у недалекій перспективі

– формування Дніпропетровського мегаполісу); відтік значної частини

міського населення для проживання у котеджні селища за межами

мегаполісу (формування принципово нового типу населених пунктів, до цьо-

го часу не притаманних Україні); подальший розвиток сільського господар-

ства, але з певною зміною агротехніки та спектра вирощуваних культур);

бурхливий розвиток рекреації; подальший розвиток гірничодобувної галузі з

опануванням нових технологій та залученням до використання нових копа-

лин та родовищ. Кожен з зазначених напрямів не обіцяє райдужних перспек-

тив щодо збереження і відтворення природних екосистем, натомість слід

очікувати подальшої експансії на природу, а отже створення екомережі як

основи для збереження ландшафтного й біологічного різноманіття у най-

ближчому майбутньому зустрінеться з ще більшими проблемами, які дове-

деться долати природоохоронцям, науковцям та владним структурам

спільними зусиллями.

Зокрема, проблемними пунктами вже сьогодні є створення захисних

буферних зон як всередині, так і навколо міських агломерацій, забезпечення

гарантованого захисту природних ландшафтів та потенційних територій для

заповідання від поглинання елітною котеджною забудовою (яка зрештою

може повністю змінити ландшафтне обличчя регіону, витіснити залишки

15

природних екосистем і зрештою призвести до втрати комерційної

привабливості цих ділянок, які нині цінують саме за те, що вони розміщені в

умовах найкраще збережених ділянок природи).

Наступними проблемними стратегічними питаннями є формування

оптимальної структури земельного фонду в межах сільськогосподарських

земель, у якій мають з’явитися великі ділянкі неораних земель – пасовища,

сіножаті, багаторічні насадження (як це вже зараз реалізовується у

європейських державах, Казахстані та ін.).

Дуже важливим питанням є збереження земель водного фонду. За ре-

зультатами інвентаризації, проведеної Дніпропетровським облводгоспом

встановлено, що більшість ставків є пересохлими. Землі, під ставками тепер

використовують під ріллю. Гострою залишається проблема винесення в на-

туру прибережно-захисних смуг (ПЗС) поверхневих водойм. Слід зазначи-

ти,що технічна документація з визначення прибережних захисних смуг во-

дойм, як правило, є лише в орендарів водних об’єктів. Дніпропетровська об-

ласть – одна з найбільших водоспоживачів води в Україні. Розвиток госпо-

дарського комплексу на фоні надзвичайно нерівномірного розподілу водних

ресурсів, активна діяльність людини на берегах річок і ставків без додержан-

ня вимог Водного кодексу зумовили виникнення гострої проблеми не тільки

питного та промислового водозабезпечення а й порушили природну

рівновагу, що є головним чинником зменшення біорізноманіття, а іноді при-

звели до знищення цілих видів тварин.

Головним завданням рекреаційної регіональної політики має стати ре-

гулювання рекреаційних навантажень для недопущення деградації будь-яких

природних екосистем та ландшафтів. При видобуванні корисних копалин у

нових умовах слід розробляти принципово нові технології, що максимально

забезпечуватимуть збереження природних ландшафтів на денній поверхні та

набагато раціональніше використання цих копалин. Державна політика в цій

галузі повинна бути спрямована на те, щоб у межах пріоритетних для

біорізноманіття територіальних комплексах, не залежно від перспективності

родовищ, видобування їх взагалі було суворо заборонено за будь-яких умов.

Висловлюючись мовою класичної екології, відбувається поступова

диференціація екологічної ніші людини, яка супроводжується дедалі

більшою спеціалізацією, з одного боку, і ефективнішим використанням

ресурсів – з другого. Важливо, що за такого вдосконалення «еконіші для лю-

дини» раціональне використання ресурсів має здійснюватися за умов збере-

ження стабільного розвитку всієї екосистеми, а іноді навіть і ефективнішого

її функціонування. Це можливо при збереженні здатності до саморегулюван-

ня в системі, підтримці існуючої структури біорізноманіття та подальшої

еволюційної диференціації ніш.

Нині в руслі підготовки формулювання нових законодавчих ініціатив

та національних екологічних програм необхідно врахувати викладені

пропозиції щодо формування на Дніпропетровщині системи з чотирьох

національних природних парків, одного біосферного та двох природних

заповідників.

16

УДК 378.147:910

КРАЄЗНАВСТВО І ТУРИЗМ

ЯК ПРІОРИТЕТИ СТАЛОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНИ

Обозний В. В., доктор педагогіч-

них наук, професор кафедри

географії України та туризму,

Цвігун В. М., викладач кафедри ге-

ографії України та туризму,

Благодарська Л. В.,

Національний педагогічний

університет

імені М. П. Драгоманова

Наприкінці 20 – на початку 21 ст. світ вступив у нову епоху глобальної

соціальної трансформації, яка потребує формування єдиних цілей для всіх

країн у планетарному масштабі. На це, зокрема, орієнтує і концепція сталого

розвитку, зафіксована в декларації ООН з навколишнього середовища і роз-

витку «Порядок денний на ХХІ століття» (Ріо-де-Жанейро, 1992р.), яка

реалізує ідею єдності, гармонізації суспільного життя на основі плюралізму

думок, підходів і рішень з урахуванням специфіки окремих країн і регіонів.

Під сталим розвитком слід розуміти процес змін (узгодження

економічного, соціального розвитку та збереження довкілля) відповідно до

сучасних та майбутніх потреб суспільства на основі історично усталених

форм життєдіяльності конкретної території. Сталий розвиток конкретної

території – це стратегія діалогового погодження суперечностей у розвитку

людини і природи, збереження історично усталеного природно-культурного

середовища життєдіяльності регіонального соціуму, раціональне господарю-

вання з метою забезпечення умов для відтворення ресурсного потенціалу

конкретної території в режимі збалансованості і соціальної орієнтації тощо.

Проте головним пріоритетом сталого розвитку має стати людина – її здо-

ров’я, якість і рівень життя .

Стратегія сталого розвитку конкретної території визначає комплексний

підхід до збереження історично усталеного середовища життєдіяльності

регіонального соціуму, ефективне використання ресурсного потенціалу

території, розв’язання назрілих проблем культурно-духовного відродження

та соціально-економічного розвитку тощо.

Відповідно стає необхідною розроблення напрямів і механізмів узгод-

ження і гармонізації різних складових збалансованого розвитку українського

суспільства як на загальнодержавному, так і на регіонально-місцевому

рівнях.

Комплексний підхід до розвитку території, збереження і поліпшення її

природного середовища має ряд аспектів. Об’єднує їх територіальний аспект,

адже будь-який розвиток відбувається на конкретній території. Оскільки

17

територіальний, зокрема регіонально-локальний, аспект вивчення комплекс-

но реалізує краєзнавчий підхід, то і проблему гармонізації «локального» слід

розглядати як соціальне замовлення, яке висуває суспільство перед

краєзнавством.

Використання краєзнавства для пізнання моделі «локального»

(соціально-економічних комплексів низового рівня) передбачає різні

підходи: історичний, природничий, соціальний, економічний, екологічний

тощо. Наприклад, різні напрями екологічного підходу можна ефективно ви-

користовувати для вивчення взаємозв’язків між локальними соціально-

економічними комплексами і навколишнім середовищем, зокрема: виявлення

і оцінки природно-ресурсного потенціалу території; оцінки рівня антропо-

генного впливу на природне середовище та рівні використання природно-

ресурсного потенціалу території; визначення основних екологічних проблем

конкретної території; передбачення наслідків впливу господарської

діяльності людини на функціонування природно-територіальних систем то-

що. Маючи колосальний інтеграційний потенціал, краєзнавство сьогодні

перетворюється на науково-освітній і конструктивно-прикладний напрям

просторової організації суспільства і середовища його життєдіяльності.

Як пріоритетний напрям у реалізації ідей сталого розвитку

краєзнавства спрямований на:

- формування розвиненої національно-історичної самосвідомості, що

передбачає закріплення у знаннях, інтересах, потребах, цінностях дітей,

молоді та дорослого населення позитивного регіонально-соціумного куль-

турно-історичного досвіду, перетворення його на повсякденні норми

поведінки і критерії самооцінки. Адже тільки покоління, сформоване на ду-

ховних надбаннях свого народу, зможе продовжити і розвивати його куль-

турно-історичні традиції;

- конструювання усталених в історичному контексті регіонів (країв) як

потенційних об’єктів адміністративно-територіального поділу, здатних вис-

тупати як просторові системи життєзабезпечення населення. Моделювання

спрямовується на досягнення збалансованості соціально-економічного,

демографічного та природно-ресурсного потенціалу території;

- дослідження стабільності локальних систем на основі оцінки рівнів

якості життя населення. Встановлення рівнів якості життя населення визна-

чають: аналіз територіальних відмінностей у забезпеченні соціально-

гарантованих системах ефективність поєднаного розвитку соціально-

економічної, демографічної і екологічної складових; стандарти якості і

рівень життя населення, який повинен стати основою моніторингу

регіонального розвитку та інформаційною основою регіональної політики й

еколого-краєзнавчої навчально-виховної діяльності;

- популяризацію ідей сталого розвитку, адже на конкретній території

серед владних структур та населення є найкраще розуміння підходів

розв’язання регіонально-локальних проблем, зокрема шляхом створення

регіонально-освітніх систем та залучення громадян до підтримки напрямів

сталого розвитку.

18

Зважаючи на місце та роль туризму в житті суспільства, держава про-

голосила його одним з пріоритетних напрямів соціально-економічного роз-

витку України. Динамічний розвиток туристської галузі зумовлює

необхідність організації відповідно до міжнародних стандартів туристської

інфраструктури, створення туристичного продукту, підготовку відповідних

фахівців тощо. Вже сьогодні пріоритетним напрямом сталого розвитку

України слід вважати розвиток внутрішнього туризму. Розгортання

краєзнавчо-туристичної діяльності, спрямованої на створення національно

орієнтованого туристичного продукту, сприятиме започаткуванню основ ту-

ристсько-рекреаційного освоєння сільських регіонів та гірських територій,

дбайливому ставленню до історико-культурної спадщини, її вивчення та

реставрації, охороні та пристосуванню до потреб туристської галузі.

Краєзнавство та туризм, як важливі засоби створення регіонально-

культуротворчого середовища у навчально-виховному процесі, відкривають

навколишній світ з усією багатогранністю складних взаємовідносин приро-

ди, суспільства й особистості, задовольняють потреби у самопізнанні, само-

реалізації, сприяють формуванню особистісних якостей та ціннісних орієн-

тацій особистості. Підняття престижу та авторитету краєзнавчо-туристичної

діяльності особливо помітне у профільному навчанні учнівської молоді, гро-

мадянській освіті, художньо-естетичному вихованні, формуванні культури

поведінки тощо. Краєзнавчо-туристичне навчання та виховання створюють

підґрунтя для загальнонаукової, загальнокультурної, допрофесійної підгото-

вки учнівської та студентської молоді.

УДК 504:379.85(477.41)

ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ЕКОЛОГІЧНОГО ТУРИЗМУ

НА ПЕРЕЯСЛАВЩИНІ

Хмельницька Н. Л.,

Муромцев М. М.,

Переяслав-Хмельницький

державний педагогічний

університет

імені Григорія Сковороди

Постановка проблеми. Нині географія туризму вивчає та описує ті

особливості природи (рельєф, води, рослинний і тваринний світ, ландшафти,

геологію), які є привабливими для туриста та екскурсанта. Крім того, до сфе-

ри діяльності туризму входять пам’ятки археології, історії і культури,

об’єкти та події, які цікавлять людей з різними запитами [1]. Туризм на Пе-

реяславщині повинен розвиватися у напрямі значного поліпшення соціально-

19

економічного стану краю, збільшення кількості робочих місць та зростання

доходів бюджету при збереженні екології навколишнього середовища.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Цілі, види та форми манд-

рування, планування туру тісно позв’язані з певними географічними района-

ми та об’єктами. Тому географічний чинник у туризмі відіграє ключову роль

(А. А. Романов, Р. Г. Саакянц) [2]. Зв’язок географічного пізнання, рекреа-

ційної географії з процесами соціально-культурного освоєння у сфері міжна-

родного туризму дослідив Д. В. Ніколаєнко [3]. В. І. Стафійчук у своїй праці

подав інформацію про рекреаційні ресурси та умови України, в тому числі і у

розрізі суспільно-географічних районів [4].

Мета статті. Туристичні подорожі включають можливості займатися

активним відпочинком, культурно проводити вільний час, брати участь у ро-

зважальних та пізнавальних заходах. Розрізняють ще діловий туризм, бізнес-

туризм, конгресно-виставочний туризм, велике значення мають спеціалізо-

вані туристичні виставки та біржі.

Мета статті – показати привабливість Переяслав-Хмельницького райо-

ну та деякі можливості розвитку туризму в цьому краї без катастрофічних

порушень природних умов, рослинного та тваринного світу, території у пе-

ріод нових ринкових відносин.

Результати досліджень та їх обговорення. Розглянемо ті природні

умови, від яких залежатимуть вид і якість туристичних послуг.

Переяслав-Хмельницький район розташований у східній частині Київ-

ської області. Утворений у 1923 р., площа 1,5 тис км2

, чисельність населення

станом на 2002 р. (без м. Переяслав-Хмельницького) 33,2 тис. осіб. У районі

– 52 сільські населені пункти.

Переяславщина розташована в межах Придніпровської низовини, має

рівнинну поверхню, алежить до Лісостепу, подекуди вкрита лісами та пере-

лісками. На широких ланах подекуди підносяться невеликі горби. Абсолютні

висоти від 91 м (уріз річки Дніпра) до 154 м (Хоцьківський горб – пасмопо-

дібне підвищення на межиріччі Трубежу та Супою).

На південному сході району протікає головна артерія України – Дніпро

(середня течія). За 7 км на південь від міста в Дніпро впадає річка Трубіж.

Східною межею району є басейн річки Супою, яка впадає в Дніпро півден-

ніше м. Канева, між Бубновою Слободою та Золотоношею (лівий берег). Річ-

ки району рівнинного типу. Живляться талими сніговими водами (60 % сто-

ку), дощовими та підземними водами.

На півночі району – залізниця в напрямі від Києва до Харкова, селища

міського типу Березань і Баришівка.

Район належить до недостатньо вологої, теплої агрокліматичної зони.

Клімат помірно континентальний, м’який. Переміщення повітряних мас різ-

ного походження зумовлює значне коливання погодних умов. Річна сума ат-

мосферних опадів у придніпровській частині району менше 500 мм, в північ-

но – східній частині збільшується до 500–550 мм за рік. Максимальна кіль-

кість їх (близько 40 %) припадає на літній період.

20

Зима досить тривала, але порівняно тепла, літо тепле й вологе (середня

температура січня – 6 о

С, липня +19,5 о

С. Тривалість безморозного періоду

160–165 діб. Період з температурою понад +10 о

С становить 155–160 діб.

Мінімальна температура в 1948 і 1964 роках досягала взимку – 36 о

С, влітку

в незначний проміжок часу може підвищитись до + 39 о С.

Район розташований у лісостеповій зоні. Частина території зайнята ма-

сивами хвойних і мішаних лісів, різнотравно-злаковими лісами та заболоче-

ними ділянками. У лісі ростуть переважно сосна, вільха, береза, дуб, липа,

граб. Площа лісів 16.8 тис га. У районі – ботанічний заказник «Діброва», Та-

шанський парк – пам’ятка садово-паркового мистецтва, два заповідні урочи-

ща (всі місцевого значення).

Найпоширенімими є опідзолені чорноземи, темно-сірі, сірі та світло-

сірі опідзолені ґрунти. На землях в районі річки Трубежу та його притоки

річки Альти – заплавні луки, ліси, болота, чагарники і сільськогосподарські

угіддя. Основна частина водозбірної площі річок Трубежу та Супою – сіль-

ськогосподарські землі й засіяні луки на місці висушених боліт.

У центральній частині району (села Велика Каратуль, Помоклі, Випов-

зки, Віненці, Лецьки, Пологи – Яненки, Пологи – Вергуни, Тарасівка), де

знаходиться водозбірна площа пересихаючої річки Яненка, присутні сільсь-

когосподарські землі в сполученні з лучно-солончаковою і солонцюватою

рослинністю річкових терас.

Уздовж берегової лінії Дніпра на південь від річки Трубежу розташо-

вані дубово-соснові ліси в комплексі з сосновими. Такі ліси ростуть між міс-

тами Переяслав-Хмельницьким та Яготином і між селами Жовтневе та Бере-

зань. У південно-східній частині району, на схід від Канівського водосхови-

ща простягаються сільськогосподарські землі на місці колишніх лісів і на

значній частині цієї території – сільськогосподарські землі на місці степів та

луків. Далі на північ між цим лісовим масивом і автотрасою Черкаси – Пе-

реяслав – Хмельницький – Бориспіль – Київ розташована заплава річки Ка-

рань з селами Ковалин, Дівички, Гречаники, Стовп’яги (у північній частині –

поселення Кавказ, Комуна).

Корисні копалини – торф, пісок, глина.

Багатий і різноманітний тваринний світ району. На території налічують

близько 60 видів представників класу ссавців. Це переважно комахоїдні, ка-

жани, хижаки, гризуни, копитні. Тут водяться козуля, лось, кабан, благород-

ний олень, лань європейська, барсук, вовк, єнотовидний собака, лисиця, ку-

ниця, заєць, білка, ховрах, хом’як, кріт, польова та лісова миші. Широко роз-

повсюджений їжак. Ці тварини винищують велику кількість шкідливих ко-

мах та їхніх личинок, мишовидних гризунів. По берегах річок та інших во-

дойм водяться бобри, видра, норка, ондатра, дикі качки, кулики, в водоймах

– короп, сазан, карась, линь, судак.

Є місцем перебування близько 100 видів залітних птахів, 190 видів

птахів тут гніздяться. У цій місцевості трапляються куріпка, перепел, зви-

чайні горлиці та здичавілі свійські голуби; на ставках та в долині річки Дніп-

ра водяться лиски, деркачі, кулики. Вологі луки полюбляють чайки або чибі-

21

си, кулики, а болота – бекаси, дупелі, гніздяться різні види качок. Майже в

кожному селі є гнізда білого лелеки, мешканцями боліт є сірі чаплі. Найпо-

ширенішими серед хижих птахів є яструб, чорний шуліка, хатній сич, сови

сіра, вухата, болотна, яскраво забарвлені одуди, бджолоїдки, строкаті дятли.

Половина всіх видів птахів – горобині: синиці, зяблики, шпаки, соловейки,

совки, жайворонки, сірі ворони, круки, ластівки, горобці, граки та ін.

На правому березі Дніпра, недалеко від Переяслав-Хмельницького роз-

ташований Канівський природний заповідник – живий музей природи

Середньої Наддніпрянщини. На порівняно невеликій його території (загальна

площа 2049 га) зосереджені геологічні, ботанічні, зоологічні та історико-

археологічні пам’ятки.

Серед природних заповідників України Канівський посідає особливе

місце. Він один представляє лісостепову зону, яка займає третину території

нашої країни. Типові природні комплекси найповніше виражені саме на

території Канівського заповідника та його околицях: лісостепові ландшафти

поєднуються тут з унікальними «свідками» давньої геологічної історії – го-

рами, глибокими ярами, зсувами тощо. Кілька мільйонів років тому у цій

місцевості шуміло море. Тому в шарах осадових порід знаходять скам’янілі

рештки вимерлих головоногих молюсків, кістки морських рептилій –

іхтіозаврів та плезіозаврів, численні зуби акул, кістки давніх зубатих китів,

белемніти, або, як їх називають, «чортові пальці».

На території заповідника переважають грабові гаї з домішками клена

гостролистого, клена польового, липи серцелистої, ясена, дуба звичайного. У

підліску ростуть горішина, свидина, бруслина бородавчаста. У трав’яному

покриві лісу панує осока волокниста, а також тонконіг дібровний, зірочник

ланцетовидний, маренка запашна, купина багатоквіткова. Серед видів видів

рослин 15 занесено до Червоної книги України: скополія карніолійська, ци-

буля ведмежа, любка дволиста, коручка чемерниковидна, зозулинець болот-

ний та ін.

Тваринний світ Канівських гір налічує понад 5 тис. видів і вирізняється

багатством та різноманітністю. В заповіднику нараховується близько 300

видів птахів: з рідкісних трапляються орлан-білохвіст, змієїд, скопа, пугач.

Територія заповідника має також велике значення як місце масового

відпочинку птахів під час сезонних перельотів.

Канівський іхтіологічний заказник простягається униз по Дніпру на

10 км. Тут масово концентруються і нерестяться риби: лящ, судак, короп,

щука, синець, в’язь, білизна, сом, плітка тощо. Поблизу Канева є мальовниче

Криве озеро (площа 300 га), в якому живуть бобри.

Значну наукову цінність становлять історико-археологічні пам’ятки

заповідника. На горах Княжа, де було розташоване давньоруське літописне

місто Родень, що існувало у 8–13 ст. (зруйноване ордами Батия у 1239 р.), та

Мар’їна і Великому та Малому скіфських городищах було знайдено залишки

понад як 400 давніх поселень, серед яких стоянки мисливців кам’яної доби,

поселення часів трипільської культури, городища скотарських племен брон-

зового віку, скіфів-орачів, антів та полян.

22

Археологічні знахідки свідчать про появу тут людини ще 20–15 тис.

років до нашої ери. Давніми поселеннями, які розвідані на території району,

є: с. Гайшин – городище 11–13 ст.; поселення Кавказ (дорога на Стовп’яги) –

поселення 3–5 ст., давні кургани «Три брати»; курган «Могила» 3-го

тисячоліття до н е.; с. Вовчків – поселення 3-го тисячоліття до н. е.; с. При-

строми – городище 11–12 ст. та поселення 3–5 ст.; села Козлів – Лелеки –

група курганів «Гибла могила»; села Віненці – Мала Каратуль – поселення

3–5 ст.; с. Ташань – Городище 11–18 ст.; с. Нечипорівка (між селами Сосно-

вою та Яготином) – курганний могильник 11–13 ст.; Вал від затоки

Канівського моря через шляхи до сіл Циблі, Малої Каратулі і далі за межі

району.

Поблизу Канева розташований Шевченківський національний

заповідник, створений у 1925 р. під назвою «Могила Тараса Шевченка» пло-

щею 20 га. Тут споруджено пам’ятник та літературно-меморіальний музей

великого Кобзаря.

Висновки. Природні умови Переяславщини та її місце розташування –

за 90 км від столиці України Києва, близькість до Канівського природного

заповідника і Шевченківського національного заповідника, а головне – вели-

ка кількість музеїв у місті Переяслав-Хмельницькому та археологічна вивче-

ність території району свідчать про перспективність розвитку туризму в на-

шому районі не лише в літній період, а й за певного розвитку туристського

комплексу протягом усього року. Крім пізнавального туризму, умови на

Дніпрі, затоці дають можливість включити водний туризм, а також літню та

зимову рибалку, збирання грибів, ягід та лікарських рослин, полювання на

качок, зайців і за відповідного дозволу – на копитних тварин. Також можна

займатися велотуризмом, катанням на конях, човнах та байдарках.

Рекомендації. Доцільно збудувати туристський комплекс до 2012 р. –

до Чемпіонату Європи з футболу. Цей комплекс має складатися не лише з го-

телів, ресторанів, кемпінгів, бань, басейнів, вбиралень, під’їзних шляхів, а й

великого співочого поля, яке можна збудувати на схилах між районом Підва-

рок і Музеєм просто неба.

Література:

1. Добровольский В. В. География с основами почвоведения: Учеб.

для студентов высших учеб. заведений. – М.: Гуманит. Изд. Центр ВЛАДОС,

2001. – 384 с.

2. Самойленко А. А. География туризма: учеб. пособие – 2-е изд. –

Ростов-на-Дону: Фенікс, 2006. – 368 с.

3. Николаенко Д. В. Рекреационная география: Учеб. пособие для сту-

дентов высших учебн. заведений. – М.: Гуманит. Изд. Центр ВЛАДОС, 2003.

– 28 с.

4. Стафійчук В. І. Рекреалогія: Навч. посібник. – К.: Альтерпрес, 2006.

– 264 с.

23

УДК 528.92+91(477.63)(09)

КАРТОГРАФІЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

ЕКОЛОГІЧНОГО ТУРИЗМУ НА РЕГІОНАЛЬНОМУ РІВНІ

(НА ПРИКЛАДІ ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ)

Зеленська Л. І.,

доктор педагогічних наук,

професор, завідувач кафедри

геолого-географічного

факультету,

Агеєв Ю. О., Троценко О. В.,

Дніпропетровський національний

університет

Одним з пріиоритетних напрямів концепції сталого розвитку є розви-

ток екологічного туризму як засобу збереження біологічного та ландшафтно-

го різноманіття, популяризації регіону як туристично-рекреаційного об’єкта,

залучення його до екологічної освіти.

Через надмірне антропогенне навантаження (гірничі розробки, розмі-

щення промислових комплексів, сільськогосподарське освоєння території,

розвиток урбанізованих процесів тощо) Дніпропетровська область в Україні

є однією з найбільш антропогенно перетворених. Проте в регіоні існують

унікальні природні географічні об’єкти, які потребують охорони. Найефек-

тивнішим засобом збереження географічного різноманіття регіону у сучас-

них умовах є розвиток екологічного туризму.

У Дніпропетровському національному університеті у рамках держ-

бюджетної теми 2-170-08 «Розробка і створення атласу туристично-

рекреаційних ресурсів як основи розвитку туризму» під керівництвом Л. І.

Зеленської ведеться активний пошук у напрямі створення найефективніших

картографічних засобів для сприяння розвиткові туризму регіону, в тому

числі екологічного.

Картографічне забезпечення екологічного туризму в регіоні здійснено

в розділах «Природно-рекреаційний потенціал» (підрозділи «Рекреаційно-

біологічний потенціал», «Екологічний потенціал») та «Природно-

антропогенний рекреаційний потенціал» [1, 2].

Окремо розробляються туристичні картосхеми, які включають еколо-

гічні маршрути та екологічні тропи.

Карти виконують у єдиному масштабі (1:250000) зі збереженням геог-

рафічної та математичної основи, в середовищі MapInfo, деякі моделі розро-

бляють у графічному редакторі CorelDraw 13.

Блок карт підрозділу «Рекреаційно-біологічний потенціал» включає

карти рослинного та тваринного світу Дніпропетровської області, унікаль-

них, зникаючих рослинних та тваринних угруповань, а також карти втраче-

24

них біологічних об’єктів і відображає стан біологічних ресурсів регіону з ме-

тою їх раціонального рекреаційного використання та заходів для подальшого

їх збереження. Блок карт підрозділу «Екологічний потенціал ландшафту»

складаються з карт існуючих природних та антропогенних ландшафтів, а та-

кож карт, які відображають рівень антропогенного (сільськогосподарського,

промислового, рекреаційного тощо) навантаження і ступінь антропогенної

перетвореності ландшафтів регіону. Карти цього блоку, з одного боку, явля-

ють собою результат попередніх досліджень та розрахунків антропогенного

навантаження з урахуванням типів ландшафтів, рівня навантаження, ступеня

та глибини перетворення тощо, з другого – їх можна застосувати в подаль-

ших наукових дослідженнях стосовно збереження біологічного та ландшаф-

тного різноманіття.

Блок карт підрозділу «Рекреаційний природно-антропогенний потенціал»

складається з двох частин: «Природно-заповідний фонд» та «Природно-

антропогенні об’єкти». Перша частина відображає сучасний природно-

заповідний фонд регіону, забезпечення окремих адміністративно-територіальних

районів одиницями ПЗФ, а також шляхи подальшого розвитку екологічної мере-

жі. Друга частина включає карти природно-рекреаційних об’єктів, створених

людиною: садово-паркових ділянок міст, водосховищ, рекультивованих терито-

рій тощо. Оцінка та розроблення рекомендацій щодо збереження ландшафтного

різноманіття не можливі без урахування того, що було втрачено внаслідок індус-

тріального розвитку регіону. Тому до комплексу картографічного забезпечення

екологічного туризму включено карту втрачених природно-антропогенних

об’єктів (парків, водосховищ тощо), яка відображає періоди та чинники знищен-

ня об’єктів, а також локалізацію втрачених природно-антропогенних територій.

Розроблені картографічні моделі мають широке функціональне приз-

начення, адже можуть бути застосовані як у галузі екологічного туризму, так

і у галузях екологічної освіти, науки, в управлінській сфері тощо. Карти, які

розробляють, можуть бути застосовані окремо, у комплексі та як складова

атласу туристично-рекреаційних ресурсів Дніпропетровської області.

Література:

1. Зеленська Л. І., Агєєв Ю. О., Троценко О. В. Атлас туристично-

рекреаційних ресурсів Дніпропетровської області: традиційна та нетрадицій-

на інформація // Вісник геодезії та картографії. – 2008. – № 3. – 9 с.

2. Zelenska L. I. The lost historical and cultural and natural objects on tou-

rist maps // Материалы Междунар. картограф. конгресса. – М.: МКА-07. –

2007. – 2 р.

25

УДК 379.85:574

ЕКОЛОГІЧНИЙ ТУРИЗМ – ДИСКУСІЙНА ТЕМА

Подде О. В.,

провідний фахівець з рекреації

Мезинського національного

природного парку

Нині є велика кількість класифікацій та визначень туризму, що ґрун-

туються на різних підходах та принципах. Сутність туризму в будь-якому ра-

зі, незважаючи на його класифікацію, залишається одна як для організаторів,

так і для рекреантів, – це одержання вигоди для себе. З боку перших все зро-

зуміло – туризм на сьогодні одна з найприбутковіших галузей за кордоном і

інтенсивно розвивається в нашій державі. Для туристів – це шлях до розши-

реного відтворення фізичних, психічних та інтелектуальних сил. Це ті крите-

рії, які поєднують усі розрізнені та розділені поняття туризму.

За однією з класифікацій[1] розрізняють комерційний та екологічний

туризм. Останній, з точки зору його організаторів, повинен мати рекреаційну

основу, оскільки має бути організований як високоефективний рекреаційний

процес, що максимізував би не стільки комерційну ефективність, скільки рі-

вень відтворення життєвих сил людини в умовах екологічно чистого середо-

вища. Але одностороннім використанням природних компонентів, ресурсів

для задоволення власних потреб суть екотуризму не обмежується. Інакше

будь-який активний відпочинок на природі в екологічно чистому регіоні

можна було б назвати екологічним туризмом. Такі умови характерні для

природно-заповідних територій. Та чи може бути критерієм визначення по-

няття «екотуризму» наявність природоохоронного статусу території? На це

запитання можна відповісти, прослідкувавши за тенденціями та процесами,

що набувають розвитку на територіях ПЗФ. Як приклад візьмемо Мезинсь-

кий національний природний парк (далі – Парк), створений відповідно до

Указу Президента України від 10 лютого 2006 р. № 122/2006. Одним з основ-

них завдань Парку є створення умов для організованого туризму, екскурсій,

відпочинку та інших видів рекреаційної діяльності в природних умовах з до-

держанням встановленого режиму охорони його природних комплексів та

об’єктів. Відповідно до завдань на території Мезинського НПП розроблено

ряд туристичних маршрутів та стежок. Найцікавішим та різноплановим є ав-

томобільний маршрут «Від історії до сьогодення» (Мезин – Свердловка –

Рихли – Вишеньки), що охоплює майже всю територію Парку. Ведеться про-

пагандистська та рекламна робота, завдяки чому збільшився потік туристів.

Подібні тенденції характерні і для інших парків та заповідників. У результаті

цього набуло поширення поняття, «рекреаційне навантаження», як негатив-

ний прояв туристичного напряму діяльності в межах окремих територій та

відповідного зонування. Отже, такий туризм аж ніяк не можна вважати еко-

26

логічним. До такого він лише наближається за умови зменшення впливу ту-

ристів на природу шляхом контролю рекреаційних навантажень.

Іншим прикладом є подорож у такий чудовий куточок природи, як

Голубі озера, що розташовані поблизу с. Грибова Рудня Ріпкинського району

Чернігівської області. Цей унікальний острівець екзотики посеред соснового

лісу вабить як українських туристів, так і закордонних гостей з Білорусі та

РФ. Для підтримування чистоти та збереження краси природи місцеві жителі

облаштували берег одного з озер місцем для сміття, туалетом. По периметру

водойми поставили столики та лави. Після кожного відпочинку залишаються

чудові враження та чистота. Але екологічним такий туризм є лише з боку

організаторів, адже поряд розташоване більше озеро, береги якого засмічені.

Тут доречно згадати народну мудрість: «Чисто не там, де прибирають, а там

де не смітять».

Отже, існуючий зв’язок в системі, туризм → турист в екологічному

аспекті повинен мати зворотний характер. Відповідно, слід говорити не про

розвиток екологічного туризму, а про виховання екологічного мислення у

відвідувачів, рекреантів. Тож, екотуризм – не різновид, а система сприйняття

і діяльності в туристичній галузі.

На першому етапі розвитку екологічного туризму необхідно впровадь-

жувати в туристичну індустрію еколого-освітній та виховний моменти, що

можливо за умов організованої та контрольованої туристичної діяльності,

наприклад, у системі поліфункціональних об’єктів ПЗФ, зокрема в націона-

льних природних парках (НПП) та регіональних ландшафтних парках (РЛП).

Зі створенням цих природно-заповідних територій виникли поняття «еколо-

гічна стежка», «екологічний маршрут». При відвідуванні екологічних стежок

і маршрутів наявний як освітній, пізнавальний, так навчально-виховний еле-

мент.

Одним зі шляхів мінімізації рекреаційного навантаження та збережен-

ня природного середовища є локалізації впливу туристів та відвідувачів у

призначених для відпочинку місцях. Всі рекреаційні пункти обладнано бесід-

ками, столиками, мангалами, є місця для багаття та сміття. Вони пристосова-

ні як для короткотривалих зупинок туристів, так і для тривалішого спілку-

вання з природою. Зони відпочинку та місця зупинок стають невід’ємною

частиною туристичних та екологічних маршрутів і стежок.

Прикладом такого поєднання є екологічний маршрут «Рихлівська да-

ча». Дослідження території цього ландшафтного заказника, що увійшов до

складу Мезинського національного природного парку, його фіто- і

ценорізноманіття засвідчили необхідність створення еколого-краєзнавчого

маршруту для того, щоб вплив туристів і відвідувачів мав не дуже деграда-

тивний характер і вони могли побачити найцікавіші об’єкти на цій заповідній

території [2].

Для поширення екологічного туризму дуже важливою є участь у ньому

молоді, розвиток молодіжного екологічного туризму. Однією з його форм

може бути організація пішохідних маршрутів, велосипедних та кінних зма-

гань, змагань зі спортивного орієнтування з залученням екологічних

27

елементів до умов їх проведення. Еколого-виховний характер матимуть та-

кож прогулянки екостежками, що демонструють деструкційну діяльність

людини у природному середовищі.

Екологічний туризм може стати частиною навчального та освітнього

процесу, що реалізовуватиме себе у навчальних екскурсіях, спрямованих на

вивчення учнями поза межами школи і під керівництвом учителя явищ,

процесів через безпосереднє їх сприйняття. Об’єктом навчальної екскурсії

можуть бути природно-заповідні території, екологічні стежки або складові

ландшафтів [3].

Отже, національні природні та регіональні ландшафтні парки в межах

їх зонування є базою для розвитку екотуризму.

На сучасному етапі суспільного розвитку однією з основних тенденцій

є екологізація всіх сфер діяльності. З огляду на це слід говорити вже не про

поняття «екологічний туризм», а про екологізацію туристичної галузі. Еколо-

гічний туризм має базуватися на принципах використання природного сере-

довища з мінімальним його трансформуванням і спрямовуватися на

пом’якшення суперечностей між проблемами організації охорони та туриз-

му. Впровадити ці підходи неможливо, не перебудувавши всі компоненти,

необхідні для функціонування туристичної системи.

Таким чином, екологічний підхід до суспільного розвитку дасть мож-

ливість вийти на новий рівень розвитку людства, зокрема формування еколо-

гічного мислення у рамках підходів збалансованого розвитку. Це складний

процес трансформації людської свідомості, результатом якого може стати

значне поліпшення умов середовища та визнання принципів гармонійного

співіснування людини й природи як життєво важливих та єдино правильних.

З цих позицій екологічний туризм – це умова функціонування поки що

комерційно спрямованої туристичної галузі.

Література:

1. Подде О. В. Рекреаційний потенціал Мезинського національного

природного парку // Гуманітарний вісник Державного навчального закла-

ду «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені

Григорія Сковороди»: Наук.-теор. зб. – Переяслав-Хмельницький:

ПП «СКД», 2008. – 342 с.

2. Карпенко Ю. О., Графін М. В. Ландшафтний заказник загально-

державного значення «,Рихлівська дача». – Чернігів, 2007. – 56 с.

3. Карпенко Ю. О., Графін М. В. Зелений туризм на Чернігівщині. –

Чернігів, 2003. – 100 с.