Report #2

15 травня 2014

ВИКЛИКИ та РИЗИКИБезпековий огляд ЦДАКР № 2

Общие оценкиОсновные вызовы и риски первой половины мая 2014

В зеркале экспертного мненияОсобенности развития ситуации в Донецке

Экономические аспекты войны

Загрози та ризики «кредитної допомоги» МВФ

Как развивать оборонный потенциал Украины

Аналитические разработкиОсобливості антитерористичної операції на сході України у травні (станом на 13 травня 2014 року)

Логика АТО в Украине

Проукраинское ополчение Донбасса — объективная необходимость

Війна нового типу або п’ять невідкладних кроків для протидії агресору

«Обводные трубы»: насколько реален «газотранзитный обход» Украины

ЦЕНТР ДОСЛІДЖЕНЬ АРМІЇ, КОНВЕРСІЇ ТА РОЗЗБРОЄННЯ

CENTER FOR ARMY CONVERSION AND DISARMAMENT STUDIES

Адреса: вул. Іллінська, 10, офіс 5, Київ, 04070

тел.: +38 (044) 425-42-10, факс +38 (044) 425-16-22

www. cacds.org.ua

Безпековий огляд «ВИКЛИКИ та РИЗИКИ» Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння (ЦДАКР, www.cacds.org.ua ) здійснюється аналітиками ЦДАКР за підтримки банку «Аркада». Для підготовки оглядів залучаються відомі експерти, дипломати, військові фахівці та спеціалісти усіх відомств, що працюють у безпековому середовищі України.

Метою публікацій Безпекового огляду «ВИКЛИКИ та РИЗИКИ» є оперативне та аналітичне інформування зацікавлених профільних структур, ЗМІ та громадян, що цікавляться актуальними проблемами безпеки України.

Кожний огляд присвячений короткому періоду (1 – 2 тижні), та містить експертні думки, які можуть не збігатися з офіційною позицією української влади.

@2014 Центр досліджень армії, конверсії та роззброєння

У разі цитування обов’язкове посилання на ЦДАКР

Редакційна колегія:

Бадрак В.В. – головний редактор, директор ЦДАКР

Копчак В.І. – відповідальний секретар, керівник оборонно-промислових проектів ЦДАКР

Члени Редакційної колегії:

Бондарчук С.В. – член Експертної Ради у галузі національної безпеки, генеральний директор ДК «Укрспецекспорт» (2005-2010 рр.)

Згурець С.Г. – головний редактор журналу «Экспорт оружия и оборонный комплекс Украины», директор інформаційно-консалтингової компанії (ІКК) Defense Express

Кабаненко І.В. – заступник міністра оборони, перший заступник начальника Генерального штабу ЗСУ (2012 – 2013 рр.), член Експертної Ради у галузі національної безпеки

Конопльов С.Л. – директор Гарвардської програми з чорноморської безпеки та програми з безпеки США-Росія і США-Південна Азія, член Експертної Ради у галузі національної безпеки

Литвиненко О.В. – заступник секретаря Ради національної безпеки і оборони України (1994 – 1999 рр.)

Міхненко А.В. – головний редактор журналу «Ukrainian Defense Review»

Паливода К.В. – голова правління банку «Аркада», член Експертної Ради у галузі національної безпеки

Поляков Л.І. – голова Експертної Ради ЦДАКР, перший заступник міністра оборони України (2005 – 2007 рр.), заступник міністра оборони України (2014 р.)

Рябих В.О. – член Експертної Ради у галузі національної безпеки,заступник директора інформаційно-консалтингової компанії (ІКК) Defense Express з розвитку

Щербак Ю.М. – письменник та громадський діяч, Надзвичайний і Повноважний Посол України в США (1994 - 1998 рр.), міністр охорони навколишнього середовища (1991 - 1992)

ВИКЛИКИ та РИЗИКИ/24 квітня 2014 3

Общие оценки

Основные вызовы и риски первой половины мая 2014Основные вызовы и риски первой половины мая 2014 по-прежнему

связаны с эскалацией вооруженного конфликта в восточных регионах Украины. Не исчезла и опасность масштабной военной агрессии со сторо-ны России.

Военную обстановку в восточных регионах Украины можно оценивать как стабильно напряженную. По-прежнему в Донецкой и Луганской обла-стях подразделения, принимающие участие в антитеррористической опе-рации (АТО), находятся в неравных условиях с террористами – прежде всего в силу использования террористами части населения регионов в ка-честве живого щита при организации военных операций. Осложнено ин-формирование силовых структур о намерениях террористов, в том числе, вследствие отсутствия поддержки АТО со стороны определенной части на-селения. Об этом свидетельствуют участившиеся случаи попадания в за-сады подразделений украинских силовиков. В создавшихся условиях тре-бует качественного улучшения информационная работа с населением, ведение не только контрпропаганды, но и привлечение информаторов, включительно с их материальным стимулированием. Кроме того, необхо-дима активизация переговоров со странами – членами НАТО о военно-технической поддержке – в части оперативного получения современных средств защиты и маскировки, средств связи и РЭБ. Совершенно очевидно, что изменения подходов требует также организация разведки, прикрытия перемещающихся подразделений и боевых групп. В то же время, тот факт, что число погибших в ходе АТО в течение месяца (официально АТО нача-лось 13 апреля) неуклонно приближается к сотне силовиков, в данных ус-ловиях можно отнести и к проблеме планирования операций, управления и координации привлеченными подразделениями ВСУ, НГУ, МВД и СБУ. Это также один из вызовов, на которые должно активно реагировать во-енно-политическое руководство (ВПР) страны. Анализ нынешних собы-тий свидетельствует: Кремль не отказался от планов агрессии, однако изу-чает возможности реакции на призывы так называемых народных республик. Наиболее взрывоопасным периодом будет 19 – 25 мая.

Стоит отметить такую усилившуюся для всего населения Украины угрозу как нападения на мирных жителей с целью ограбления. В условиях разгула в восточных регионах вооруженного криминалитета и участив-шихся случаев мародерства возможен экспорт этого явления в более благо-получные регионы. Только в Луганской области противники власти завла-дели более чем двумя тысячами единиц оружия, что резко обострило криминальную обстановку. Можно прогнозировать большую частоту по-пыток под прикрытием политических лозунгов активизации криминаль-ных элементов. К этому их стимулирует как тайное поощрение пагубной тенденции со стороны Кремля (добиться хаоса и неспособности государ-

Основные вызовы и риски первой половины мая 2014 по-прежнему связа-ны с эскалацией вооруженного конфликта в вос-точных регионах Украины.

Наиболее взрывоо-пасным периодом будет 19 – 25 мая.


ства защитить интересы граждан), так и сама обстановка – использование анонимности и отсутствия ответственности в полувоенное время.

В связи с развитием данной негативной тенденции еще более актуаль-ным становится активизация переговоров с представителями крупного и среднего бизнеса с целью ускорения организации территориальной обо-роны и привлечения наемных подразделений из других регионов Украины. А также несколько показательных историй для нарушителей общественно-го порядка и грабителей. Поведение первого круглого стола открыло диа-лог, но пока не дало ощутимых результатов.

Следует также признать, что достаточно опасными при этом становят-ся инициативы неконтролируемого формирования подобных подразделе-ний – со стороны Р.Ахметова, О.Ляшко, а в перспективе и некоторых дру-гих публичных или влиятельных людей. Угроза точечного применения карманных армий должна быть минимизирована с самого начала – догово-ренностью с центральной властью о безоговорочном подчинении штабу АТО и осуществлении координации.

Хотя в секторе внутренней политики и безопасности присутствуют и положительные тенденции. К определенному оздоровлению внешнего об-лика центральной власти (и как результат, к изменению ее восприятия) привели такие события как позитивный опыт бизнесмена И.Коломойско-го, отмежевание и.о. Президента Украины А.Турчинова от политической силы Ю.Тимошенко, а также все более явно проступающая готовность Р.Ахметова присоединиться к усилиям официальной власти по восстановле-нию порядка в восточных регионах Украины. В настоящий момент Ахме-тов занял «промежуточную» позицию, что следует расценивать как про-должение политических торгов, однако факт явного отказа от России бесспорно несет положительные перспективы.

Несмотря на существенные потери силовиков при проведении АТО, можно говорить о конкретных результатах. В частности, президент РФ Владимир Путин, судя по его действиям, все больше испытывает сомнения в целесообразности продвижения на запад и захвата (отсечения) террито-рий Украины. Прежде всего, о внутренней, психологической нестабильно-сти Путина свидетельствуют попытки оперативного втягивания в события потенциальных союзников. Например, большинство аналитиков связыва-ют намерения Кремля провести переговоры с Пекином как раз с лихора-дочным желанием сформировать блок государств, поддерживающих курс Путина (или лояльно относящихся к нему).

В этой связи крайне опасным шагом Москвы стали произведенные в начале мая испытательные пуски баллистических ракет – при непосред-ственном привлечении глав союзных государств. Идея Путина – «убить двух зайцев одним выстрелом». Пугнуть западный мир своей «неадекват-ностью» и «непредсказуемостью». И привлечь в союзники государства

Поведение первого круглого стола открыло диалог, но пока не дало ощутимых резуль-татов.

В настоящий момент Ахметов занял «промежу-точную» позицию, что следует расце-нивать как про-должение полити-ческих торгов, однако факт явного отказа от России бесспорно несет положи-тельные перспек-тивы.

В этой связи край-не опасным шагом Москвы стали произведенные в начале мая испы-тательные пуски баллистических ракет – при непо-средственном привлечении глав союзных госу-дарств.


бывшего СССР. Тот факт, что 8 мая с полигона в Плесецке была запущена межконтинентальная баллистическая ракета «Тополь-М», баллистические ракеты с подводных лодок стратегического назначения на Северном и Ти-хоокеанском флотах, а также пуски шести крылатых ракет по наземным целям со стратегического бомбардировщика Ту-95, несет совершенно но-вую посылку Кремля всему мировому сообществу. Таким шагом Путин не только возобновил военное соперничество, но и восстановил противосто-яние западного и восточного миров, забытое со времен «холодной» войны. Кремль озвучил претензию на восстановление в лице России полюса силы, что особенно угрожает Украине и постсоветским государствам. Как лич-ность, не получившая отпора после военных кампаний в Чечне и Грузии, а также после захвата Крымского полуострова, Путин намерен демонстри-ровать действия в условиях отсутствия ограничений и безнаказанности. Что для Украины, разумеется, несет угрозу потери государственности.

Показательной в этом контексте стала реакция белорусского лидера Александра Лукашенко. Человек, который неделю тому убежденно твер-дил, что «белорусы не должны повторить судьбу братьев-украинцев», по-сле показа российских ядерных «клыков» едва ли не готов выступить с Мо-сквой единым фронтом.

В то же время в Москве официально признали, что новые санкции США негативно скажутся на российских высокотехнологичных отраслях.

Так, согласно заявлению замглавы МИД России Сергея Рябкова, вве-денные Штатами санкции уже не являются «косметическими», а последние шаги Вашингтона на российском направлении можно оценить как «тре-вожные». Приведем полностью слова российского чиновника: «Серьез-ность этих мер для нас абсолютно очевидна. Особенно в сфере ограниче-ния сотрудничества по высоким технологиям, поставкам изделий двойного назначения из США в Россию, вопросам, связанным с пусками космиче-ских аппаратов - американского производства или содержащих определен-ную долю американских компонентов. Все это бьет по нашим высокотех-нологичным предприятиям и отраслям».

Нас сегодня чистая прибыль российского «Газпрома» в первом кварта-ле 2014 г. снизилась на 15% и составила 162,5 млрд. руб. (об этом говорится в отчете компании, расчеты проведены по российским стандартам бухгал-терского учета).

Еще один аспект санкций прямо относится к Украине. Так, согласно информации заместителя министра промышленности и торговли России Юрия Слюсаря, согласно оптимистическим планам Минпрома и Объеди-ненной двигателестроительной корпорации, в рамках реализуемой в Рос-сии программы импортозамещения, к началу 2016 года планируется про-изводить порядка 350 вертолетных двигателей семейства ТВ3-117 в год. А потребность холдинга «Вертолеты России» составляет 500-550 двигателей

В то же время в Москве официаль-но признали, что новые санкции США негативно скажутся на рос-сийских высоко-технологичных отраслях.


типа ТВ3-117 в год. Напомним, что только в 2013 г. в России на новом заво-де ОАО «Климов» был собран первый двигатель ТВ3-117, полностью со-стоящий из российских комплектующих. А на 2014 г. предусмотрена сбор-ка 50 российских двигателей ТВ3-117. Таким образом, возможности воздействия Украины на этот сектор являются высокими. Однако регионал и руководитель частного украинского производителя авиадвигателей «Мо-тор Сич» Вячеслав Богуслаев пока не ознакомил общественность с плана-ми поставок в РФ.

Между тем, солидным вкладом в дело ослабления российского ОПК могут оказаться санкции США. Разные подходы в Европе и США к ВТС с Россией свидетельствуют о слабом представлении угроз со стороны РФ. Хотя правительство ФРГ заблокировало поставку военной продукции в Россию (упоминалось о приблизительно 70 заявок, среди которых замора-живание сотрудничества с РФ немецким концерном Rheinmetall по стро-ительству центра боевой подготовки сухопутных войск под Нижним Новгородом на сумму около 100 млн. евро).

13 мая Франция после долгих колебаний, наконец, признала возмож-ность пересмотра соглашения о продаже России военных кораблей. Об этом заявил министр иностранных дел Лоран Фабиус в Вашингтоне, где он обсуждает арсенал средств для сдерживания Москвы и возвращения ста-бильности Европейскому региону. Действительно, отказ Парижа от сделки (или замораживание ее) на строительство вертолетоносцев «Мистраль» стало бы заметным вкладом Парижа в борьбе всего мира против Путина. Однако потенциальная проблема связана с опасениями Франции, что не все члены Европейского клуба будут иметь одинаковые издержки. Чинов-ник назвал этот фактор главным условием. К сожалению для Украины, не-четкая позиция Парижа уравновесилась неожиданным приглашением президента РФ Путина принять участие в церемонии, посвященной 70-ле-тию высадки союзнических войск в Нормандии (так называемый D.Day, ставший поворотным моментом во время Второй мировой войны). Факти-чески организовывается неформальная встреча лидеров Запада и России, что нивелирует идею изоляции Путина. Для Киева такой ход Парижа, без-условно, несет политические издержки и демонстрирует его второстепен-ность в глазах ключевых мировых игроков.

Следует особо подчеркнуть, что ослаблением Украины воспользова-лись и другие заинтересованные государства – это несет дополнительные риски.

В частности, Венгрия заняла в отношении Украины довольно некон-структивную позицию. Для начала следует вспомнить официальное заяв-ление премьер-министра Виктора Орбана 13 мая - о необходимости авто-номий и двойного гражданства для венгров, которые живут в соседних странах. Конечно, озвучивание идеи как раз в момент необъявленной во-

Следует особо подчеркнуть, что ослаблением Укра-ины воспользова-лись и другие заин-тересованные государства – это несет дополни-тельные риски.


йны с Россией является ярким свидетельством желания Будапешта усилить собственные позиции за счет ослабления соседнего государства. Но еще через день глава правительства Венгрии и руководитель российского ОАО «Газпром» обсудили провели в Будапеште переговоры по ускорению стро-ительства газопровода «Южный поток». Эти события - знаковые и несут угрозу наступления на интересы Украины «по всем фронтам». Заодно это явный сигнал недоработок дипломатического ведомства Украины, которо-му следует особое внимание уделить работе с государствами Европы, в том числе, Восточной. В столицах ЦВЕ больше внимания уделяют обеспечению собственных экономических интересов, чем физической безопасности – свято веря в готовность НАТО оружием защитить своих членов. Напом-ним, что глава венгерского правительства и руководитель российской го-сударственной компании «согласились с тем, что нужно ускорить строительство «Южного потока». Это событие косвенно наносит удар по идеологии европейских санкций.

В связи с создающейся в Европе обстановкой, когда отсутствует консо-лидированная позиция, Украине следует делать основные ставки на США. В частности, добиться военно-технической помощи для ВСУ, а также для оснащения восточных границ (с начала мая довольно большая группа аме-риканских сенаторов готовит закон, согласно которому США может предо-ставить военно-техническую помощь на 100 млн. дол.). Однако параллель-но следует вести переговоры с НАТО – об оказании материально-технической помощи Украине, а также о воздействии штаб-квартиры на правительства ряда государств ЦВЕ. Как минимум, чтобы они воздерживались от антиу-краинской политики в сложное для нашего государства время.

Также положительным является намерение запретить на территории Украины пророссийскую пропаганду. Как и решение запретить «Русский блок» - структуры РФ, враждебно настроенные против Украины (включая редакции СМИ), следует поступательно вытеснять с территории государ-ства. Более жесткие подходы необходимы и в отношении ряда народных депутатов и даже политических партий.

В связи с создаю-щейся в Европе обстановкой, когда отсутству-ет консолидиро-ванная позиция, Украине следует делать основные ставки на США.

Также положи-тельным является намерение запре-тить на террито-рии Украины про-российскую пропаганду.

ВИКЛИКИ та РИЗИКИ/24 квітня 2014

В зеркале экспертного мнения

3

Особенности развития ситуации в Донецке

Юрий Темиров, заместитель директора Научно-информационного центра международной безопасности и евроатлантической интеграции при Донецком Национальном Университете:

Из-за отсутствия конкретных действий и четкой политики Киева в от-ношении восточных регионов число проукраинских активистов резко уменьшается. В том числе это является следствием открытых гонений, си-лового и психологического воздействия, точечного уничтожения активи-стов. На фоне отсутствия активности власти проукраинские силы чувству-ют себя незащищенными со стороны государства. Уже к 6 мая некоторые попросту спасались, вывозя семьи из Донецка. Фото активистов были раз-вешены на блокпостах, и люди попросту опасались расправы. В условиях проблемной работы железной дороги, рискованного передвижения авто-транспорта и закрытия аэропорта возникла атмосфера тотального страха.

Наиболее опасной (в том числе и в физическом смысле) и негативно вос-принимаемой для большей части населения остается неспособность офици-альной власти контролировать ситуацию в городе. Диверсанты и сепарати-сты не только лучше организованы, но и имеют четкую координацию и финансовую мотивацию (как минимум, ядро – до 20% участников акций). С 3 мая началось неконтролируемое вооружение агрессивно настроенных лю-дей к киевской власти со стороны так называемой Донецкой народной ре-спублики (ДНР), что позволило вооружиться многим людям с криминаль-ным прошлым. Антиукраинские силы подготовили незаконный референдум с заведомо известными результатами. Фактическое бездействие власти в До-нецке в течение 2-8 мая позволило антиукраинским силам взять город под свой контроль и нейтрализовать движение активистов. При этом правоох-ранители и местные чиновники предпочитали тихо подыгрывать ДНР, пре-доставляя помещения, не препятствуя активизации действий и реализации информационной кампании по дискредитации центральной власти.

Официальная власть по-прежнему не действует в информационной сфере. Люди не владеют информацией, особенно информационным мани-пуляциям подвергаются жители маленьких городков, где не везде есть ин-тернет и не заблокированы некоторые украинские телеканалы. Негативно воспринимаются различные по сути и направленности заявления ответ-ственных чиновников – создалось впечатление, что информационной ко-ординации при ведении АТО не существует.

К системным проблемам регионов относятся следующие. 1. Настроения в Донбассе можно охарактеризовать следующим образом:• большая часть населения за сохранение региона в составе Украины,

около 52% – унитарной;• среда и сторонников, и противников Украины делится на две части:

активную (меньшая, до 20 %) и пассивную;

Наиболее опасной (в том числе и в физическом смыс-ле) и негативно воспринимаемой для большей части населения остает-ся неспособность официальной власти контроли-ровать ситуацию в городе.

Официальная власть по-прежнему не дей-ствует в информа-ционной сфере.

Негативно воспри-нимаются различ-ные по сути и направленности заявления ответ-ственных чиновни-ков.


• проукраинские активисты многочисленнее, интеллектуальнее, но склонны к легальным, мирным формам протеста, плохо организованы, а сепаратисты – лучше организованы, имеют четкую координацию, их ядро вооружено, действует агрессивно.

2. Наиболее опасная и негативно воспринимаемая обеими частями на-селения реальность – вакуум власти. Этот вакуум (вместе со скепсисом в отношении эффективности киевской власти, в том числе АТО) максималь-но благоприятен для антиукраинских сил (имеем ползучее распростране-ние организованного хаоса – захват новых городов, телекоммуникаций в Донецке) и деморализует проукраинские. Так называемая местная «элита» практически утратила контроль над процессами, они сейчас напрямую управляются из Москвы. Но «элита» сохраняет некоторое влияние на пра-воохранительные органы.

3. Правоохранители не действуют, потому что деморализованы и дезо-риентированы. Ключевая причина – прямое предательство в более высо-ких эшелонах. Часть правоохранителей прямо находятся под контролем «семьи», часть - пассивны по причине растерянности собирательного «Ри-ната Ахметова», меньшая часть готова действовать в интересах Украины, но она неорганизованна.

4. Общая неорганизованность проукраинских сил, откровенная сла-бость их силового компонента.

Возможные действия, которые могли бы восстановить власть и поря-док в восточных областях.

Во-первых, проведение активной «зачистки» в Донецке с целью вос-становления вертикали власти – в рамках АТО.

Во-вторых, активизация переговоров с местной «элитой» – представи-телями большого бизнеса. Организация контрдвижения населения, в т.ч. на основе финансовой заинтересованности. Финансирование территори-альной обороны, частично - правоохранительные органы. Мотивация при помощи финансового рычага имеет определенное значение в регионе.

В-третьих, укрепление местной милиции боеспособными подразделе-ниями (в том числе, специального назначения), переброшенными с цен-тральной и западной части Украины. Возможно, введение батальонов на-циональной гвардии в населенные пункты.

В-четвертых, активизация информационной политики на местах: про-ведение информационных акций. Информационное воздействие имеет ре-шающее влияние на сомневающихся и не определившихся с позицией. Восстановление потенциала Комитета патриотических сил Донбасса с опо-рой на самооборону. Способствовать организации местных патриотиче-ских сил, созданию координированной сети сопротивления. В Донбассе достаточно инициативных и неравнодушных патриотов, они постоянно проводят информационные и демонстрационные акции. Но уровень рабо-

Наиболее опасная и негативно вос-принимаемая обеими частями населения реаль-ность – вакуум власти.

Правоохранители не действуют, потому что демо-рализованы и дезориентированы.

Общая неоргани-зованность про-украинских сил, откровенная слабость их сило-вого компонента.

Активизация пере-говоров с местной «элитой» – пред-ставителями большого бизнеса.


ты - аматорский, а отсюда – низкая эффективность. Необходим десант про-фессиональных инструкторов-политтехнологов, которые помогли бы ор-ганизовать политические и информационные аспекты сопротивления; инструкторов-силовиков, которые помогли бы организовать силовой блок гражданского сопротивления. Организационно можно попытаться опе-реться на Комитет патриотических сил Донбасса (КПСД – это объединение проукраинских общественных организаций), зачатки самообороны и уль-трас, которые уже пытаются охранять наши митинги.

В-пятых, Киеву необходимо постоянно демонстрировать поддержку проукраинских сил Донбасса, быть в постоянном контакте с ними. Явным недочетом было то, что киевские эмиссары в основном встречались с анти-украинскими силами.

Экономические аспекты войны

Александр Пасхавер, президент украинского Центра экономическо-го развития:

Экономические санкции являются современным эффективным оружием. В вопросе международных санкций против России мы в принципе имеем дело со стандартной классификацией на 3 группы, на 3 уровня этих самых санкций. Их по-разному называют, но по большому счету сути дела это не меняет.

Условно говоря, первую группу можно назвать «личностной». Санк-ции касаются конкретных лиц, которых хотят наказать. Они направлены на недопущение этих персон в страну, а также арест их активов в этой стра-не. Мы отчасти это уже могли наблюдать на практике в случае с Россией.

Следующий уровень санкций – это когда наказываются компании, связанные с тем или иным процессом, которым недовольны, например, США или Европейский Союз. Речь идет уже не о лицах, а именно о компа-ниях, которые, правда, могут быть прямо или косвенно привязаны к кон-кретным лицам.

И третий уровень – это ограничение деятельности, экономический удар по целым секторам народного хозяйства. Здесь уже мы ведем речь не о наборе каких-то предприятий, несвязанных между собой и в отношении которых действуют ограничения, но о группе компаний из конкретно вы-деленных секторов экономики. В частности, этими санкциями «третьего уровня» активно пользуются США в применении к оборонной промыш-ленности, энергетике. Могут быть и другие отрасли.

Что касается санкций «третьего уровня» в отношении Москвы, то их пока нет. Запад к этому пока не готов, хотя и активно готовится. Речь, пре-жде всего, о Вашингтоне. Традиционно в таких случаях мы имеем дело с нагнетанием ситуации с постоянными предупреждениями о возможности применения санкций. Идет своеобразная игра. Ведь санкции – это оружие,

В Донбассе доста-точно инициатив-ных и неравнодуш-ных патриотов.

Киеву необходимо постоянно демон-стрировать под-держку проукраин-ских сил Донбасса.

Что касается санкций «третьего уровня» в отноше-нии Москвы, то их пока нет. Запад к этому пока не готов, хотя и ак-тивно готовится.


которое может применяться очень эффективно. Мы видели вариант его применения против Ирана. Насколько я понимаю, это оружие подейство-вало.

Важно понимать, что сегодня мировая экономика – это пронизанная связями сетевая структура. Поэтому обычно даже наказание конкретных лиц бьет по государству гораздо больнее, чем собственно по этим лицам. Тем более, если мы говорим о России. Так что санкции даже первого уров-ня впоследствии могут оказаться очень действенными как толчок к про-цессам другого порядка.

Ведь кроме, условно говоря, трех видов санкций, о которых мы гово-рим, на мой взгляд, значительно более серьезное действия оказывает так называемое неформальное следование санкциям. То есть, если мировой лидер, такая крупная экономическая система, как США или ЕС, выражают свое неудовлетворение или недовольство той или иной страной в виде санкций в ряде секторов экономики, большинство фирм в мире стараются придерживаться этих санкций в других видах деятельности также. При-чем, речь идет о фирмах, которые не вовлечены в процесс налагаемых огра-ничений официально и вполне могли бы их не соблюдать. В эти процессы вовлекаются собственники, менеджеры международных компаний, орга-низаций... Начинается невидимая поначалу цепная реакция, и инерция от этих процессов со временем очень опасна для экономики любой страны.

Условного говоря, если США выразили недовольство страной или какими-то ее лицами, то человек представляющий США в международных организациях или компаниях – пускай конкретно ему и не были даны ука-зания ограничивать ту или иную деятельность – на всякий случай он будет это делать. Идет эдакое «неформальное эхо». И его последствия могут быть очень чувствительными и тяжелыми. В этой связи у России наиболее уяз-вимыми являются энергетика и экспорт энергоносителей.

Нужно также помнить, что санкции могут носить обоюдоострый ха-рактер и могут быть болезненными для тех, кто применяет. Тут речь, пре-жде всего, о ЕС, где ряд стран не желают применения санкций против Рос-сии. Поэтому и идет острая дипломатическая война. К примеру, из последних заявлений Ангелы Меркель можно понять, что идет некая тор-говля – каким образом странам ЕС, которые больше всего пострадают от санкций к России, компенсировать их потери. Уже сегодня идет выработка компенсаторных механизмов. Нужно ведь помнить и о частных компани-ях, которые пострадают, так как может нарушиться принцип конкуренции. В Европейском Союзе все сложнее, чем в США, в том числе и с решением вопроса компенсаций. И Кремль на этом играет.

Опять же вернусь к главному, что хотел бы подчеркнуть, - сетевому характеру экономики. «Эхо санкций» распространяется значительно даль-ше выбранного «объекта санкций», и оно имеет совершенно непредсказуе-

Идет своеобразная игра. Ведь санкции – это оружие, кото-рое может приме-няться очень эффективно.

Значительно более серьезное действия оказывает так называемое нефор-мальное следование санкциям.

У России наиболее уязвимыми являют-ся энергетика и экспорт энергоноси-телей.

ВИКЛИКИ та РИЗИКИ/24 квітня 2014 12ВИКЛИКИ та РИЗИКИ/24 квітня 2014

мые последствия в долгоиграющем процессе. Мы уже могли наблюдать - наказывается, казалось бы, четко ограниченный круг лиц, как «вдруг» мы слышим заявления: «бизнес уходит из России». Это как раз то, о чем мы говорим.

Поэтому, повторюсь, санкции – это настоящее оружие. Другое дело, что действует оно не быстро и уж точно не моментально. Так, в отношении маленькой страны действие санкций всех уровней станет просто катастро-фой. В отношении страны калибра России, нужно понимать, что это - игра «на длинную», здесь длительная процедура. Как принятия решения о вво-де, так и наступления результатов действия этих санкций.

Не сомневаюсь, что в случае применения всего пакета санкций в от-ношении Кремля параллельно будут идти неформальные, не афишируе-мые действия. Начнут рваться связи в очень сложной системе, и это без сомнений будет иметь очень негативный эффект для экономики России, но, к сожалению для нас, не быстро.

Загрози та ризики «кредитної допомоги» МВФ

Костянтин Паливода, доктор економічних наук, професор, член Експертної ради з національної безпеки:

Що відбулося з економічним і науково-технічним потенціалом України за останні 23 роки, якщо на момент отримання державної незалежності за більшістю критеріїв і оцінок, вона наближалась до першої п’ятірки розви-нутих європейських країн? Чому за Україною все більше закріплюється «імідж» маргінальної країни, тобто держави, що «цивілізаційно не відбулася»? Нині українська держава знаходиться в європейському центрі лише територіально, але не за критеріями соціально-економічного розвит-ку, правової культури, зрілості фінансових відносин, цивілізаційних пріоритетів й прерогатив.

Причин та чинників такого падіння можна назвати немало. Передусім слід визнати: не буває безпричинно деградуючих держав, а є країни непрофесійно, непатріотично керовані, з тотальною тінізацією і корумпованістю. Водночас перманентне ігнорування національних інтересів виконавчою владою та великим капіталом, штучне породження та множення суперечностей між гілками влади, бездумно вперта опозиційність політичних партій і гравців, бездумне сприйняття рекомендацій зарубіжних порадників — постійно створюють високі ризи-ки й відчутні національні загрози.

Аналіз суті та змісту ринкових реформ дає підстави стверджувати, що останні здійснювалися в Україні в режимі «біг-банг», тобто сильних шоко-вих ударів. Ідеологічним натхненником і спонукачем і суфлером «шокової терапії» був і є для нас упродовж усіх років Міжнародний валютний фонд

В случае применения всего пакета санк-ций в отношении Кремля параллельно будут идти нефор-мальные, не афиши-руемые действия. Начнут рваться связи в очень слож-ной системе, и это без сомнений будет иметь очень нега-тивный эффект для экономики России, но, к сожале-нию для нас, не быстро.


(МВФ). Саме дана міжнародна організація (а фактично «департамент» міністерства фінансів США, які утримують в ній контрольний пакет) кон-струювала систему параметрів, показників і маяків для запровадження на теренах України принципів ринкового фундаменталізму.

Практика надання МВФ так званої «кредитної допомоги» Україні базується на системі Меморандумів, через які можливо тримати на прив’язі всю економічну політику країни-рецепієнта. Надання кредитів МВФ, як правило, здійснює за системою EFF, тобто видача обумовленої суми частка-ми з можливим призупинення програми. При цьому можливість надання кредиту обумовлюється значною кількістю вимог. Незмінно серед останніх є: політика монетарного таргетування (тобто кількісного звужен-ня грошової маси через максимальне обмеження грошової емісії); заборона центральному банку надавати прямі кредити уряду як у національній, так і в іноземній валюті на фінансування витрат державного бюджету тощо*. Реагуючи на таку очевидність, лауреат Нобелівської премії Дж. Стігліц у свій час зазначив: «Сьогодні МВФ, як правило, надає позики лише тоді, коли країни урізають бюджетний дефіцит, підвищують податки та процентні ставки, що веде до скорочення економіки. Спроби застосовува-ти такі стратегії не до потужних країн, а до слабких й обезсилених, таких як Аргентина, Еквадор, Румунія, Пакистан і Україна – були невдалими».

Стратеги МВФ нав’язали нам комплекс емісієфобії, хронічний острах нібито прямої зумовленості рівня інфляції (яку оголосили винуватицею усіх економічних бід і провалів) наявною грошовою масою. Слідуючи антиінфляційним рекомендаціям МВФ, українська держава законодавчо відмовилася від використання власних емісійних ресурсів для розв’язання загальнодержавних проблем. Унаслідок цього Україна, по-перше, прирече-на весь час бути з «протянутою рукою», постійно нарощуючи зовнішні борги і, по-друге, заклала підґрунтя для доларизації (експансії іноземних валют на вітчизняних теренах). Така грошово-кредитна політика реально загрожує національній безпеці країни.

Людвіг Ерхард, який залишився в історії, як найбільш успішний ре-форматор післявоєнної Німеччини, у своїй книзі «Півстоліття роздумів» зробив твердий висновок: «Між інфляцією і обсягом грошей, що знахо-дяться в обороті, нема ніякого причинного зв’язку. Інфляція породжується єдино тим, що можуть виникнути доходи від діяльності, яка не приносить реальної користі економіці». Отже, ортодоксально пов’язувати рівень інфляції з динамікою емісії є грубою стратегічною помилкою, від якої відмовилися країни ЄС, Китай, США, Японія, оздоровлюючи національні економіки після світової фінансової кризи 2008-2009 рр.

Аналогічна заборона продубльована в Бюджетному кодексі України. А ще раніше і Законі України «Про реструктуризацію боргових зобов’язань Кабінету Міністрів перед Національним банком України» (№ 1697-ІІІ від 20 квітня 2000 р.

*


Помірна інфляція вигідна національній економіці і державі. Це пара-докс, якого ми не хочемо усвідомити. Вона сприяє ситуації, в якій по-новому відбуваються процеси перерозподілу ВВП та нагромадженого національного багатства. Попри це в Україні продовжується зомбування суспільної думки, що інфляція смертельно згубна для національної економіки. І це при тому, що практика багатьох країн, які не прислухаються до подібних порад МВФ, підтверджує: помірна інфляція не тільки не шкодить економіці, а за певних умов стимулює її розвиток. Нобелівський лауреат Пол Кругман застерігає: «фатальне зменшення інфляції або, що ще гірше, можлива дефляція значно утруднять відновлення економіки. Наша мета має бути протилежною».

Бажаючи отримати кредитну допомогу від МВФ сьогодні, нині діючий уряд погодився на неприпустиму за всіма канонами цивілізованого світу політику замороження реальних доходів населення, обмеження його платоспроможності, всілякого обмеження соціальних допомог, що фактич-но прирікає працюючий люд на абсолютне зубожіння, економіку на стале падіння, а національні фінанси на дефолтний режим функціонування.

Загальновідомо, що найбільш дієвий двигун економічного розвитку – це рівень купівельної спроможності широкого загалу. Адже основне правило ринкової економіки полягає в тому, що кінцевої продукції та послуг виробляється й надається стільки, скільки згоден і спроможний оплатити споживач. Тобто в ринковому суспільстві діє досить жорстка зумовленість: низька купівельна спроможність – відповідно низька платоспроможність (попит), низький попит – мізерна реалізація (а звідси штучне затоварюван-ня); завмирає реалізація – немає імпульсів до виробництва. Звідси інтенсифікація маргінального безробіття й соціальні та політичні негаразди.

Отже, як бачимо, «кредитна допомога» в формі чергової «шокової терапії» породжує серйозні загрози національній безпеці. Тому уряд, який молиться і чекає на допомогу МВФ, нагадує сліпого індуса, який грає на дудці і чекає, коли з корзини, що стоїть перед ним, почне підніматися кобра. Україна повинна, врешті-решт, активно й рішуче відстоювати національні домінанти в економічній політиці, навіть у таких неймовірно складних умо-вах як нині. На наше переконання, в монетарній політиці України має пану-вати не диктат МВФ, а націлений на загальнонародні інтереси фінансовий націоналізм. Загрозливо й вкрай ризиково і надалі так довірливо сприйма-ти вимоги та рекомендації носіїв і персоніфікаторів ортодоксального моне-таризму – найавантюристичнішої політики ХХІ століття.

Как развивать оборонный потенциал Украины

Владимир Горбулин, советник Президента Украины, академик На-циональной академии наук Украины:

В развитии оборонного потенциала Украины следует разделить стра-тегические и оперативные задачи.


Речь идет о том, что в настоящий момент необходимо в максимально сжатые сроки подготовить Вооруженные силы Украины к отражению внешней агрессии, учитывая ее определенные особенности. Кроме средств защиты, средств связи и немедленного ремонта/частичной модернизации всей имеющейся техники ПВО, Украине необходимо в кратчайшие сроки решить задачу поставок в войска переносных и мобильных комплексов – ПЗРК и ПТУР, переброски уже созданной легкой бронетехники с тандем-ными высокоточными боеприпасами.

В результате специализирующееся на поставках высокоточных средств поражения ГККБ «Луч» должно переориентироваться на поставки этой но-менклатуры вооружений в ВСУ, а «Укроборонсервис», дочерняя фирма ГК «Укрспецэкспорт», должна немедленно расширить спектр ремонта средств ПВО. Но особенно важно решить задачу ремонта, модернизации, а в по-следующем, и сборки вертолетов – это возможно, учитывая наличие таких предприятий как Конотопский авиаремонтный завод «Авиакон», АО «Мо-тор Сич» и его сборочная площадка в Виннице.

Но представляется еще более важным в ближайшее время решить за-дачи повышения возможностей спецподразделений СБУ, МВД и спецназа Минобороны – за счет оперативного оснащения и вооружения улучшен-ными образцами, не исключено, западного производства.

Что же касается стратегической перспективы, Украине, в которой со-хранилась школа ракетостроения, несомненно, следует ориентироваться на применение ракетных технологий. Сегодня рассматриваются два про-екта – создания крылатой ракеты и оперативно-тактического ракетного комплекса. Оба проекта демонстрируют серьезный прогресс, разработчи-кам уже есть что показать. В будущем военно-политическому руководству придется решить, на какой проект ориентироваться при создании оружия сдерживания внешней агрессии.

Новая концепция решения задач обороноспособности должна, конеч-но, учитывать противодействие современной информационной войне, - для чего целесообразно создать соответствующую структуру в составе СНБОУ.

Что касается разработанной Минобороны Украины концепции воз-вращения к призыву и увеличения численности ВСУ до 260 тыс. человек, эти шаги не могут в краткосрочной перспективе усилить обороноспособ-ность страны. Следует понимать, что в настоящее время для решения задач эффективного противостояния агрессии необходимо привлечь в армию людей с армейским опытом, прошедших военную, и, может быть, боевую школу. То есть, речь может идти и о временной мобилизации в настоящий момент, и о контрактной основе комплектования – в будущем. Скептиче-ское отношение и к намерению закупить 160 танков. В то время, когда крайняя нужда в вертолетах и авиационном вооружении, в средствах раз-

В настоящий мо-мент необходимо в максимально сжа-тые сроки подгото-вить Вооруженные силы Украины к отражению внеш-ней агрессии, учи-тывая ее определен-ные особенности.

Еще более важным в ближайшее время решить задачи повышения возмож-ностей спецподраз-делений СБУ, МВД и спецназа Миноборо-ны – за счет опера-тивного оснащения и вооружения улуч-шенными образца-ми, не исключено, западного производ-ства.


ведки, системах управления и целеуказания, системах РЭБ, в боеприпасах, наконец. Танки следует закупать, как в государствах Европы, – по 8 – 10 машин ежегодно, что и поддержит производственные мощности, и даст возможность сбалансировано перевооружаться. В то же время, украинские оборонные предприятия, которые освоили цикл производства легкой бро-нетехники, должны быть ориентированы на поставки машин различного назначения в ВСУ. Важно восстановить или основательно модернизиро-вать также устаревшую артиллерию, возродить традиции мобильных под-разделений ВДВ, незаслуженно загубленных инженерных войск, радиотех-нической разведки и РЭБ. Но эти задачи необходимо выполнять после полного восстановления эшелонированной системы ПВО государства.

Сергей Бондарчук, член Экспертного совета в области нацио-нальной безопасности, генеральный директор ГК «Укрспецэкспорт» (2005-2010 гг.):

Говоря о переформатировании концепции построения обороны Укра-ины, следует, прежде всего, иметь в виду изменение формата войны и во-обще появление новых составляющих в войнах нового поколения. А имен-но, это мощная информационная война, которая может быть направлена на подрыв авторитета власти в глазах народа, на формирование паниче-ских настроений, потерю веры в государство. Она включает работу агентов влияния в социальных сетях, использование СМИ, научных и академиче-ских организаций, социологических служб – как вслепую, так и на идеоло-гической или экономической основе. Наряду с такой войной применяется активная экономическая война, создающая торговые барьеры. Не исключе-ны угрозы разрушения банковско-финансовой системы. А также кибер-война – то, с чем раньше не сталкивалось ни одно воюющее государство. Наконец, это поддержка и финансирование антиправительственных сил внутри самого государства. Создается и достигается ситуация, когда каж-дый представитель государства, втянутого в войну, становится ее непо-средственным участником.

На политическом уровне необходимо обеспечить вхождение в коллек-тивную систему безопасности. Следует понимать, что даже обеспечение выделения на потребности обороны 3% ВВП, как это прописано в Законе Украины, и даже неимоверные экономические вливания в перевооружение не скоро превратят Украину в современную Южную Корею или Японию, способные противостоять глобальной военной машине. И тем более, вести масштабную войну против военно-политических блоков. Таких, как ОДКБ или НАТО. Более того, коллективная система безопасности защищает цен-ности, а цивилизационный выбор Украины – это ясно показали события конца 2013 – начала 2014 года – связан с Европой. Конечно, речь не идет о быстром вступлении в НАТО. Речь идет о формировании условий для по-ступательного вхождения Украины в европейскую систему безопасности на

В настоящее время для решения задач эффективного противостояния агрессии необходимо привлечь в армию людей с армейским опытом, прошед-ших военную, и, может быть, бое-вую школу.

Создается и дости-гается ситуация, когда каждый представитель государства, втя-нутого в войну, становится ее непосредственным участником.


условиях равноценного партнерства. Начать придется с пересмотра воен-ной доктрины и ревизии способов достижения роста военного потенциала.

Исходя из политической привязки, следует формировать принципы работы национальной экономики и информационной системы, обеспечи-вать развитие технологического потенциала за счет тесного взаимодей-ствия с государствами Европы. Ориентирами для Украины тут должны стать избавление от критической зависимости от партнеров (прежде всего, РФ) в области поставок энергоносителей и ключевых технологий, расши-рения участия в мультинациональных проектах, в том числе, в области обороны.

Что касается обеспечения военной составляющей безопасности, ар-мия, которая является сердцевиной сектора безопасности (или военной организации), должна представлять собой институт сдерживания внеш-ней агрессии. За счет современного оружия и формирования боеспособ-ных, вышколенных профессиональных вооруженных сил численностью до 150 тыс. человек Украина экономически способна создать своим военнос-лужащим адекватные социальные условия европейского уровня, поднять авторитет армии и престиж службы. Среди прочего, такой подход позво-лит отказаться от губительного территориального принципа комплектова-ния армии. В такой армии – современные военные конфликты ясно это продемонстрировали – основой становятся Силы специальных операций. То есть, профессиональные военнослужащие, способные к проведению ло-кальных наземных операций в автономном режиме. Это подразделения специального назначения с различным профилем – от глубинного спецна-за (для действий в тылу на глубине до 300 км), до механизированных мо-бильных частей, оснащенных легкой бронетехникой и мобильными высо-коточными средствами поражения. Украина никогда не производила на своей территории военных самолетов и средств ПВО. Часть такой техники придется закупать. Но, пересматривая бесперспективный внеблоковый статус, Украина может предложить для коллективной системы Европы подготовленную составляющую – военно-транспортную авиацию. Взамен, например, за обеспечение в течение определенного периода времени охра-ны и обороны воздушного пространства и воздушных границ. Кроме того, Украина является разработчиком ракет и сохранила великолепную школу создателей и производителей боевой ракетной техники. Украинской обо-ронной промышленности под силу создать ракетный щит сдерживания по восточным и юго-восточным границам, который мог бы служить защит-ной стеной для всей системы коллективной безопасности.

Кроме того, следует активно развивать разведывательные структуры государства, сведя их в мощный пучок сильного в аналитическом смысле разведывательного сообщества. СНБО Украины должен стать информаци-онно-аналитическим центром не только обработки информации и выдачи

Коллективная система безопасно-сти защищает ценности, а цивили-зационный выбор Украины – это ясно показали события конца 2013 – начала 2014 года– связан с Европой

Армия, которая является сердцеви-ной сектора без-опасности (или военной организа-ции), должна пред-ставлять собой институт сдержи-вания внешней агрессии.


проектов решений, но и подготовки современных форм информационного противодействия.

Военный конфликт с Россией показал необходимость перефор-матирования структур внутренней безопасности – антитеррористи-ческих подразделений СБУ, подразделений специального назначе-ния Министерства внутренних дел. В новом формате подготовки таких структур следует значительное внимание уделять правовым аспектам, вопросам блокирования и умения активно действовать без применения летального оружия. Важнейшим направлением сек-тора безопасности становится работа контрразведки, своевремен-ного выявления сепаратистских и экстремистских структур, нейтра-лизации их лидеров.

Во всем секторе безопасности необходимо изменить работу с ка-драми – от принципа их подготовки до строгого соблюдения прин-ципа профессионализма при назначениях. Надо создать мотивацию профессионализма, что вернет спецструктурам утраченный во вре-мя Майдана авторитет в глазах народа.

В настоящее время отечественная оборонная промышленность способна удовлетворить до 30 % потребностей современной армии. Но, развивая новые проекты со странами Европы, Украина будет инвестировать не только в собственную армию, но и в технологиче-ский сектор – наиболее перспективный слой экономики. Технологи-чески сильная держава имеет больший потенциал обороноспособ-ности, может решать больший спектр задач. Опыт Китая, Турции, Польши или Индии может служить превосходной картой достиже-ний успеха в росте оборонного потенциала.

Итак, подведем итоги.Ставка на освобождение от экономической, энергетической и

технологической зависимости от одного поставщика. Это первый постулат роста потенциала сектора безопасности.

Ставка на коллективную защиту в клубе Европейских госу-дарств. Рост военного потенциала за счет ракетного щита и каче-ственной подготовки Сил специальных операций. При сбалансиро-ванном развитии всех видов ВСУ и особенном акценте на развитии социального пакета для военнослужащих. Это второй постулат.

Третий связан с развитием разведок и системы обеспечения вну-тренней безопасности. Превентивное выявление зон нестабильно-сти и структур, которые несут терроризм, экстремизм, сепаратизм.

Развитие собственных оборонных технологий в партнерстве с западными и динамично развивающимися азиатскими странами. В любом случае недопущение формирования зависимости от партне-ров в секторе безопасности.

Следует активно развивать разведы-вательные струк-туры государства, сведя их в мощный пучок сильного в аналитическом смысле разведыва-тельного сообще-ства.


Сергій Згурець, Директор інформаційно-консалтингової компанії Defense Express:

Дію Державної комплексної програми реформування та розвитку Зброй-них сил на період до 2017 року призупинено, в першу чергу тому, що вона передбачає суттєві зміни в структурі і системі управління Збройними силами, а такі зміни зараз, на етапі активного використання підрозділів ЗСУ, можуть лише зашкодити нормальній організації їх використання в умовах, що склали-ся. Діюча програма передбачала зменшення кількісного складу ЗСУ та кількості озброєнь (приблизно на третину), і, головне, вона передбачала зміну структу-ри управління, зокрема створення оперативних командувань «Північ» та «Південь». При цьому на командувачів таких об’єднань мала лягти повна відповідальність за організацію оборони на доручених їм напрямах. Але сьогодні конфлікт в Криму та подальше протистояння з Російською Федерацією показали, що Збройним силам України потрібна інша система управління.

Саме тому ця програма призупинена, розроблена нова Концепція рефор-мування Збройних сил, яка буде надана на затвердження Президенту, після його обрання на майбутніх виборах. Саме після цього на підставі цієї Концепції буде розроблено нову Державну комплексну програму реформування та роз-витку Збройних сил, яка прийде на заміну тій, дія якої була призупинена.

Проведення оборонного огляду у стислі терміни викликано тим, що в країні необхідно терміново провести ревізію війська з тим, щоб визначити його стан та виробити свій унікальний шлях, яким має йти розвиток ЗСУ в умовах, коли їм потрібно діяти. Цей унікальний шлях може передбачати зміну системи управління військами, але за трохи іншими принципами, ніж це було закладено в Програмі, дію якої було призупинено. В новій системі управляння мають бути закладені суттєві зміни, починаючи від питань організації взаємодії між Міністерством оборони та Генеральним штабом. Скоріше за все розділення функцій зазначених органів буде відкладено на більш віддалений термін, однак буде збережена більш тісна їх взаємодія.

Майбутня структура ЗСУ може включати в себе два оперативних ко-мандування та один резервний корпус. Скоріше за все буде збільшено кількість особового складу Збройних сил, будуть переглянуті питання комплектування військ та мобілізаційної підготовки. В результаті мають бути враховані проблеми якості особового складу, який надходить на доу-комплектування військ. Також мають бути уважно розглянуті питання призупинення чи збереження призову до лав ЗСУ.

Що стосуються переозброєння підрозділів ЗСУ, то перевага може бути надана рішенням, які дозволять суттєво підняти боєздатність військ та їх потужність в короткий термін і без залучення значних фінансових ресурсів – саме за рахунок асиметричної відповіді. Основними напрямами тут можуть бути підвищення мобільності військ, їх здатності протистояти загрозам з повітря, зокрема, підвищення можливостей з боротьби з армійською авіацією, підвищення можливості піхотних підрозділів. Окре-

Проведення оборон-ного огляду у стислі терміни викликано тим, що в країні необхідно терміново провести ревізію війська з тим, щоб визначити його стан та виробити свій унікальний шлях, яким має йти розвиток ЗСУ в умовах, коли їм потрібно діяти.

Перевага може бути надана рішенням, які дозволять суттєво підняти боєздатність військ та їх потужність в короткий термін і без залучення знач-них фінансових ресурсів – саме за рахунок асиметричної відповіді.


мим напрямом має бути вихід на новий рівень управління, зокрема, підрозділами тактичної ланки – тут велику увагу необхідно приділити за-собам зв’язку і передачі даних. Не виключається також, що може бути пе-реглянута система засобів стримування – тут Україна може повернутись до проекту створення власної оперативно-тактичної ракети.

Також увага може бути приділена розвитку сил спеціальних операцій. Вони мають отримати легітимну основу. ССО розпочали створювати коли для цього не було жодних юридичних підстав, зокре-ма – не було відповідного указу Президента на зміну структури ЗСУ, а таке рішення може бути прийняте лише Президентом за погодженням з Верховною Радою України. На цей час питання пролягає в тому, що ЗСУ повинні протистояти армії, яка переважає їх за чисельністю та потужністю. Виходячи з цього оборону необхідно будувати передбача-ючи певні відповіді, в тому числі й асиметричні. З огляду на це, необхідно буде забезпечити можливість розгортання ЗСУ в загрозливий період, для чого необхідно мати чітку систему підготовки, обліку та розподілу резервістів. За модель можна взяти систему, яку має, наприклад, ФРН, коли збройні сили комплектуються за змішаним принципом, що забезпечує як комплектування діючих підрозділів, так і можливість підготовки резерву для нарощування чисельності збройних сил в разі необхідності. Хоча в Німеччині від призову і відмовились, але не було відмінено дію відповідного закону про загальний військовий обов’язок.

В будь-якому випадку Україні необхідно визначитись з системою ком-плектування та забезпечення підготовки резервів для поповнення ЗС, вихо-дячи з тих загроз, які зараз є актуальними і тих принципів забезпечення оборонної достатності, які буде покладено в основу нової програми реформу-вання і розвитку ЗСУ. При цьому в умовах, коли нам протистоїть противник, що переважає нас як за чисельністю, так і за міццю, ставка повинна робитись все ж на асиметричні відповіді. Це необхідно робити в умовах, коли питання вступу до НАТО, що може забезпечити повноцінне вирішення питань забез-печення безпеки та оборони нашої країни, не буде стояти в середньостроковій перспективі. Тому в першу чергу слід робити ставку на власні сили.

Насамкінець слід згадати, що певний період часу Збройні сили взагалі жили без будь-якої визначеної Державою програми, бо попередня була розра-хована на період до 2012 року. Крім того, практична реалізація діючої програ-ми викликала в експертів певні питання. Головним було: як за умови неадек-ватного фінансування здійснювати реформування і розвиток Збройних сил України? Тож можемо констатувати, що нарешті Збройними Силами можуть зайнятись дуже серйозно. Маю надію, що військо зможе вийти з етапу постійних реформ у сформованому і такому, що відповідає сучасним загро-зам, вигляді. Та ситуація, яку ми маємо в країні, поставила питання рубом: або Держава займеться своєю армією, або Україна зникне під ударами зовнішніх та внутрішніх ворогів.

Питання пролягає в тому, що ЗСУ повинні протистоя-ти армії, яка переважає їх за чисельністю та потужністю.

Ситуація, яку ми маємо в країні, поставила питання рубом: або Держава займеться своєю армією, або Україна зникне під ударами зовнішніх та внутрішніх ворогів.


Особливості антитерористичної операції на сході України у травні (станом на 13 травня 2014 року)

Валентин БАДРАК,

директор Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння

Незважаючи на втрати і військові компроміси, фаза антитерористичної операції (АТО), що триває з 2 травня, суттєво змінила ситуацію. Активний етап АТО виявився більш результативним, хоча урядові сили втратили декілька вертольотів та бойових машин, а також значну кількість людей. Головне – з’явилися «історії успіху», і серед них – збільшення коливань організатора агресії на Україну – Володимира Путіна.

До перших здобутків можна віднести рішуче блокування Слов’янська, посилення загального тиску на терористів. Вкрай важливим з огляду на підняття морально-бойового духу залучених до АТО підрозділів стало знищення першого російського диверсанта, відомого за позивним «Ромаш-ка» та, ймовірно, причетного до вбивств мирних жителів України під час протистояння з владою Януковича на Майдані, а також до розстрілу групи офіцерів Антитерористичного центру.

Ще одним впливовим епізодом стали події в Одесі 2 травня. Незважа-ючи на відвертий саботаж деяких високопоставлених правоохоронців в місті, власне мешканці міста рішуче захистили ідею самостійної України. Перемога українців в Одесі стала ключовою перемогою посткримського періоду протистояння з Росією та зірвала плани і графіки Кремля відірвати увагу українського керівництва від подальшого проведення АТО у Слов’янську. Бій в Одесі між неозброєними прихильниками єдиної України та надісланими проросійськими сепаратистами, під час якого загинуло майже півсотні людей, суттєво підняв морально-бойовий дух населення та воєнізованих формувань. Налаштованість на боротьбу із зовнішнім агре-сором значної частини населення України не зменшилася навіть після по-силення впливу терористичних груп у Донецьку та Луганську. На цьому тлі вагомими подіями стали збільшення кількості затримань Службою безпе-ки України диверсантів Росії та відбиття прикордонниками атак озброєних терористів.

До болючих питань можна віднести втрату контролю влади в Донець-ку та Луганську, що відбулося в останній тиждень квітня та закріпилося в перші дні травня. Однак не менш вагомим для продовження АТО стала рішуча та більш консолідована підтримка української влади з боку США та ФРН, а також засудження дій Росії на засіданні Ради безпеки ОНН.

Найбільш прикрим негативом періоду боротьби 2 – 12 травня стала підтримка частиною мирного населення озброєних терористів та російських диверсантів. Це слід віднести переважно до наслідків довготривалої пропаганди Кремля в даному регіоні, вкрай невдалої

Налаштованість на боротьбу із зовнішнім агресо-ром значної части-ни населення України не змен-шилася навіть після посилення впливу терори-стичних груп у Донецьку та Лу-ганську.

Найбільш прикрим негативом періоду боротьби 2 – 12 травня стала підтримка части-ною мирного насе-лення озброєних терористів та російських диверсантів.

Аналитические разработки


політики нової влади щодо східних областей та також прямого підкупу лю-дей з боку політиків і бізнесменів – прихильників Януковича. Цей фактор став найбільш гострим викликом в поточній ситуації, особливо в розрізі залучення значної кількості людей з кримінальним минулим. Саме на тлі проголошення так званих «народних республік» в Донецьку та Луганську зросла небезпека вторгнення військ Росії. Напевно, президент РФ Путін вдався б до такого сценарію, якби не два важливих контраргументи.

Перший пов’язаний із більшою консолідацією позиції ЄС та європейської частини НАТО – переважно під впливом США. Зменшилася поміркованість самого президента США Барака Обами, який відкрито виз-нав значимість російської пропаганди в Європі, що чиниться через ЗМІ. Важливо, що деякі фахівці з питань інформаційних операцій почали каза-ти про цілком нове явище – «інформаційний терор Путіна». Тобто визнана виключна значимість інформаційної війни на території західного просто-ру, який раніше вважався фахівцями цілком захищеним від атак у гуманітарній площині. В Європі почали все більше визнавати активність ведення Росією неоголошеної війни проти України та зростання небезпеки для самої Європи. Європейська система безпеки дала велику та невиправну тріщину – потрібні вкрай активні і консолідовані дії. Фахівці НАТО в травні цілком усвідомили вразливість Альянсу, який виявився негнучким в питаннях управління та нездатним до оперативного прийняття стратегічних рішень. Зокрема, консенсусу щодо санкцій до РФ всередині Європи досі не досягнуто. Також проблематичним є досягнення, з одного боку, відмови деяких європейських країн (зокрема, Франції, Італії) від ВТС з РФ, а з іншого, досягнення згоди щодо надання військово-технічної допо-моги Україні.

Другий аргумент пов’язаний із посиленням тиску на Путіна всередині самої Росії, особливо, з боку росіян. На додачу до чесного та безкомпромісного виступу проти Путіна Андрія Макаревича почали говорити й інші відомі люди, не байдужі до майбутнього Росії. Той факт, що російські діячі куль-тури, серед яких Євген Миронов, Ксенія Раппопорт, Олександр Калягін, Валерій Фокін та інші, виступили з відкритим листом з проханням звільнити своїх захоплених у полон українських колег Павла Юрова і Дени-са Грищука, ще не свідчить про їх готовність виступити проти Путіна. Од-нак з’явилися чіткі ознаки невдоволення готовністю Кремля виступити проти усього світу та, особливо, проти конструктивного, творчого початку в людині. Творча інтелігенція давно зрозуміла, що за ненавистю до українців в Путіна ховається замаскована ненависть до людства. То ж заява відомого шахіста та громадського діяча Гарі Каспарова, що Путін є «маніяком зі зброєю» не може залишатися поза увагою. Відбувається важкий шлях від прохолодження до відвертого несприйняття політики Путіна. І, як це і має бути, в перших рядах - впливові лідери громадської думки. Вкрай важливо,

Однак з’явилися чіткі ознаки невдо-волення готовністю Кремля виступити проти усього світу .


що Каспаров закликав Захід до більш рішучих дій проти Путіна – за цим стоїть розуміння ціни для людства розпочатої чекістом агресії проти люд-ства.

Тим часом зросла небезпека подальшого розхитування ситуації в Україні від окремих ділянок громадянського протистояння до відвертої масштабної громадянської війни у східних регіонах країни – передусім за рахунок перекидання диверсійним шляхом додаткової кількості парамілітарних формувань. Новим викликом стали заклики лідерів терористів, зокрема, керівників так званої Донецької народної республіки, до зброї та початок реального озброєння населення регіону. Варто підкреслити, що беруть у руки зброю переважно кримінальні елементи. Однак зброї терористам не вистачає – про це свідчать намагання обміняти заручників на автомати.

Результати другого етапу АТО — зміна риторики Путіна

Напередодні так званих референдумів в Донецьку та Луганську відбулася зміна риторики хазяїна Кремля. Людина, що розпочала неоголо-шену війну проти України, вирішила змінити тактику. Йдеться не про відмову від силового сценарію – йдеться про реакцію Путіна на зрив Україною графіків його підривної діяльності. Путін не відмовився заволодіти Україною – він вирішив на цьому етапі перевести агресію у пло-щину підпільної диверсії. Про це свідчить і його заява до сепаратистів на сході України – щодо «необхідності перенесення референдуму». Перший росіянин просто намагається відхреститися від підривної діяльності, яку має намір активізувати. Оновлена, модернізована ідея Путіна – подальше ведення війни за рахунок великої кількості найманців, що незаконно по-трапляють на територію України із сучасною зброєю. Реалізація цієї ідеї відбувається за рахунок посилення пропаганди всередині Росії, заохочення будь-яких антиукраїнських заходів (особливо в гуманітарний сфері) та за рахунок використання гігантських фінансових ресурсів (в тому числі, для підкупу українців у східних областях). Однак вербування найманців на всій території Росії, чисельні провокації на кордоні з Україною свідчать не лише про розмах деструктивної активності кремлівського агресора, а й про виснаженість російських диверсантів на території України, проблематичність подальшої боротьби з українським народом. І не лише диверсантів. Зокрема, на цей час відомо, що певна частина сепаратистів приховано вивозить свої сім’ї з Донецька до інших регіонів – у них більше немає впевненості у виконанні задуму. Як немає переконання і в безпеці, яку обіцяли прислужники Путіна.

Те, що вперше з початку агресивного наступу на Україну Путін почав в лихоманці шукати союзників, свідчить про нестачу сил. Заява президента Білорусі Лукашенка – як раз з цієї серії подій. Але зроблена вона через

Зброї терористам не вистачає – про це свідчать нама-гання обміняти заручників на автомати.

Оновлена, модернізована ідея Путіна – подальше ведення війни за рахунок великої кількості найманців, що незаконно потра-пляють на територію України із сучасною зброєю.

Виснаженість російських диверсантів на території України, проблематичність подальшої бороть-би з українським народом.


непевність власне самого білоруського лідера (його напевно не влаштувала ревізія власного оборонного потенціалу, тому, щоб зайвий раз не ризику-вати, він вирішив публічно підтримати Путіна). Більше того, залучення глав союзних держав до проведення на початку травня найбільш масштаб-них з часів СРСР військових навчань з пусками балістичних ракет та пуска-ми крилатих ракет стратегічними бомбардувальниками зробило їх певною мірою заручниками агресивної політики Путіна та створило загрозу ізоляції разом з РФ. Фактом та масштабом проведення цих навчань російський президент вдався до відвертого залякування західних лідерів та демонстрації готовності «йти до кінця», тобто, аж до застосування ядерної зброї та розв’язання третьої світової війни. Таким чином, Путін показав себе вкрай небезпечним для усього світу.

А заява кремлівського хазяїна про те, що «президентські вибори в Україні – рух у правильному напрямі» – це пряме свідчення, що й сам Путін втомився та шукає собі більш-менш вдалий шлях для завершення цього етапу воєнної кампанії. Однак за будь-яких умов українці мусять усвідомити: Путін вже продемонстрував своє вороже обличчя і залишати-меться ворогом України до самої смерті. Тобто розраховувати, що із завер-шенням фази військової агресії настане період українсько-російського порозуміння, не варто. За часів «царювання» в Росії Путіна завжди прий-деться жити в очікуванні можливості підступного удару з його боку. Сьогодні він – українофоб номер один.

Травневі свята були першою критичною точкою в історії українсько-російської війни, і той факт, що Україна відносно стабільно пройшла її, та-кож свідчить: Путін здійснює перегрупування сил. Напевно, він розуміє, що результатів підривної діяльності Росії на території материкової України недостатньо для військової агресії. Він побоюється і вдалої військової відповіді з боку України, а також знає, що настрої всередині армії не такі вже й однозначні. Все менше російських вояків бажають ризикувати жит-тям заради амбіцій однієї людини. Люди з розумом усвідомлюють: якщо російський диверсант Ігор Гіркін живе у звичайній квартирі в сірій багатоповерхівці і може розраховувати на якийсь там орден, пошану з боку президента та, можливо, на невеличке покращення житлових умов за вчинені вбивства, то ціна людського життя в Росії ніяк не змінилася з часів Жукова («баби народять» ще достатньо, щоб забезпечити життями амбіції кремлівських лідерів).

Водночас, відбувся важливий початок повної ревізії ставлення до Путіна з боку вагомих представників європейської спільноти. Візит мо-сковського ізгоя до Севастополя засвідчив: хвороба його особистості прогресує. Путін демонструє єдину стратегію, яка йому залишилася – на-ступати. Тут він схожий на йоржа, який вже не може рухатися у зворотно-му напрямку – гострі плавники чіпляються та заважають.

Путін показав себе вкрай небезпечним для усього світу.

За будь-яких умов українці мусять усвідомити: Путін вже продемонстру-вав своє вороже обличчя і залиша-тиметься ворогом України до самої смерті.


Позицію Заходу дуже влучно визначив Єврокомісар із питань розши-рення Штефан Фюле, який зазначив: Захід зробив помилку, коли не сприй-няв серйозно послання Путіна щодо розпаду СРСР та України. Зокрема, Путін назвав цю подію найбільшою катастрофою ХХ століття. А потім на саміті НАТО - Росія 2008 року в Бухаресті Путін заявив, що Україна – штуч-на країна.

Показовим стала відповідь директора швейцарського коледжу у Лозанні російській здобувачці. Мартин Фрейбургхаус прямо зазначив, що «російський президент постійно бреше та не поважає міжнародне право». Логіка інформаційного протистояння в тому, щоб частіше використовува-ти такі можливості – розповсюдження думок лідерів про Путіна-людину, який не любить людей.

Почали «прокидатися» росіяни, що не розучилися думати. Надзвичай-но важливо залучати росіян за кордоном, тих, що мешкають не в Росії. Від них думка про експорт Путіним терору та нестабільності у світі (і особли-во, в Росії) може і повинна перекинутися в країну. Незважаючи на зомбованість засобами пропаганди Путіна, російський народ залишається найбільш вагомим потенційним союзником Києва. В інформаційній війні проти України Москва інколи досить вдало використовувала експертів західного світу для антиукраїнського коментування подій. Цей метод слід терміново узяти на озброєння: залучати росіян та західних громадських діячів у боротьбі проти особистості Путіна – це стає дедалі актуальнішим.

Почалася ланцюгова реакція відрази до Путіна в середовищі російських журналістів. Один з них, Айдер Муджабаєв, написав такі слова: «Путіну в Крим можна, а Джемілєву – не можна. Так само вважали лідери СРСР. Підсумок: немає ані СРСР, ані лідерів». Російська комедійна акторка, теле-ведуча та колишній гравець у КВК Тетяна Лазарєва рішуче висловилась проти дій Путіна. Далі кількість критиків Путіна зростатиме.

Слід звернути пильну увагу на особистості серед представників вели-кого бізнесу в Україні. Намагання одного з найбільш впливових олігархів України Ріната Ахметова грати за кулісами не призвело до успіху. Навпаки, він, за оцінками багатьох аналітиків, втратив значну частину впливу. Хоча варто проаналізувати деякі факти. Наприклад, те, що губернатор Сергій Тарута виступав на прес-конференції саме в Донбас-Палаці, який пов’язують із власністю Ахметова та який виявився зоною безпеки. Поки що Ахметов підіграє двом сторонам, але його коливання тимчасові та от-от завершаться. Можливо, саме тому його група Метінвест вдалася до перших публічних дій. Зокрема, закликів Київської влади відвести війська з Маріуполя та заяв про створення народної дружини з числа працівників металургійних комбінатів. Але Ахметов вирішив змінити позицію не лише через бажання заявити про себе. Хоча справді, на тлі успішно активного Коломойського донецький бізнесмен виглядає досить суперечливо: багато

Почали «прокида-тися» росіяни, що не розучилися думати.

Почалася ланцюго-ва реакція відрази до Путіна в середовищі російських журналістів.

Почалася ланцюго-ва реакція відрази до Путіна Слід звернути пильну увагу на особистості серед представників великого бізнесу в Україні. в середовищі російських журналістів.


хто вважає, що відбулася втрата ним контролю за ситуацією, що напевно впливатиме на бізнесові справи. Разом з тим варто підкреслити: в містах панує мародерство, і значна частина людей Донбасу втомилася від сепаратистської ідеології. Люди бажають спокою та стабільності, а за умов протистояння цього досягти практично неможливо. То ж значна частина населення буде готова до підтримки тієї сили, що здатна продемонструвати готовність та здатність навести лад в регіоні. Тому, не виключено, що Ахме-тов, який намагається відігравати власну гру, на певному етапі може приєднатися саме до офіційної влади, яка методично проводить АТО та все ж таки стоїть на захисті громадян. Приклад Коломойського, який спромігся завдяки фінансовим ресурсам забезпечити порядок в Дніпропетровській області (та навіть експортувати спокій на територію Луганщини), виявився надзвичайно вдалим для сприйняття населенням східних регіонів. Коло-мойський в уявленнях багатьох українців став яскравим прикладом засто-сування асиметричних можливостей задля перемоги у протистоянні з російськими найманцями. І це приклад успішного ведення постіндустріальної гібридної війни. Тому немає несподіванки у тому, що саме Коломойського терористи назвали своїм першим ворогом. В разі, коли інші представники великого бізнесу поводитимуться так само, як го-лова Дніпропетровщини, можливості загальної перемоги різко зростуть. До речі, символічно, що губернатор Дніпропетровщини вирішив підтримати ракетні технології та відновити діяльність легендарного «Південмашу» у цій царині. Це сприймається як натяк на перезаснування всієї України на тлі провалу кремлівської стратегії.

Нарешті представники НАТО почали говорити про готовність надан-ня військово-технічної допомоги. Йдеться про системи, які не пов’язані з ураженням прямої дії. Так, Пентагон надасть фінансування для обладнан-ня кордонів, плюс серед іншого засоби зв’язку та запчастини для авто.

Потенціал майбутнього

Стало очевидно, що потрібна реалізація комплексних заходів бороть-би. Вони мають включати як наступну фазу антитерористичної діяльності, так і активне використання політичних, дипломатичних, економічних та інформаційних важелів.

Фахівці вбачають доцільною операцію з виконання «точкових» завдань із знешкодження (ліквідації) російських розвідувально-диверсійних груп. На політичному рівні важливим є досягнення проведення президентських виборів та підтримку цього доленосного заходу з боку ключових гравців на міжнародній арені. Очевидно, що слід використати досі не реалізований потенціал – зокрема, вагомим могло б стати слово Пекіну. Так само вплину-ли б на перебіг подій окремі кроки європейських країн – наприклад, відмова Парижу від постачання Москві бойових кораблів типу «Містраль». А по-

Коломойський в уявленнях бага-тьох українців став яскравим прикладом засто-сування асиме-тричних можливо-стей задля перемоги у протистоянні з російськими най-манцями. І це приклад успішного ведення постіндустріальної гібридної війни.

Нарешті представ-ники НАТО почали говорити про готовність надан-ня військово-технічної допомоги.

Потрібна реалізація комплек-сних заходів бо-ротьби.


над усе могли б допомогти собі самі українці – завершенням президентсь-ких виборів в один тур.

Цілком очевидно, що потрібна термінова ревізія діяльності партій – аж до заборони тих, що прямо вступають у конфронтацію з конституційним ладом. Зокрема, якщо 1-й секретар Слов’янського міськкому КПУ став на шлях збройової боротьби з урядом України, потрібно, щоб або партія офіційно відмовилася від такого члена – або заборонити саму партію.

Україна досі програє інформаційну війну. Але аналіз перших етапів бо-ротьби підтверджує: великий бізнес може створити не лише потужний па-ралельний фронт фізичного протистояння, але й посилити інформаційну складову боротьби з агресором. В цей час не вистачає коротких інформаційно-аналітичних повідомлень для західного читача (слухача, глядача).

Не слід вважати, що шлях до остаточної перемоги буде легкий. Навпа-ки, напруження зростатиме щонайменше до оголошення результатів пре-зидентських виборів. Чимало буде диверсій, в тому числі, у центральних регіонах – як то підпал кабелів телецентру та схожих подій. Кожен вже є учасником цієї війни, кожному варто вчитися бути пильним. Досвід Ізраїлю, який багато років вдало організовує безпеку своїх громадян, свідчить: поряд з потужною розвідкою, розвиненими прикордонними підрозділами та службами безпеки на місцях значну роль відіграє саме на-селення. Коли повідомляє про підозрілі речі, появу неадекватних людей, про будь-які загрози. Безумовна підтримка населення стає одним із найвагоміших факторів перемоги. Не будемо сторонніми спостерігачами!

Логика АТО в УкраинеВячеслав Целуйко,

Кандидат политических наук, доцент кафедры политологии ХНУ им. В.Н. Каразина, специалист по негосударственным вооруженным формированиям.

За операцией на Донбассе закрепилось название «Антитеррори-стическая». Это, безусловно, правильно в плане информационной во-йны, однако надо признать, что отечественным силовым структурам приходится иметь дело с вооруженными повстанцами, поддержанны-ми извне. Потому логика операции должна быть именно «Противопо-встанческой». К настоящему времени накоплен и осмыслен колоссаль-ный опыт противоповстанческих действий как советской и постсоветской, так и западной военно-политической мыслью. Потому ответственным руководителям государства и украинских силовых структур не надо изобретать велосипед, а лишь творчески применять к нашим реалиям накопленные знания.

Цілком очевидно, що потрібна термінова ревізія діяльності партій – аж до заборони тих, що прямо вступають у конфронтацію з конституційним ладом.

Великий бізнес може створити не лише потужний паралельний фронт фізичного протистояння, але й посилити інформаційну складову боротьби з агресором.

Безумовна підтримка насе-лення стає одним із найвагоміших факторів перемо-ги. Не будемо сторонніми спостерігачами!


АТО на Донбассе носит не изолированный характер, а является эле-ментом украино-российского конфликта. Российская Федерация оказыва-ет на события в Донецкой и Луганской областях как прямое, так и опосре-дованное влияние. Второе выражается в первую очередь в угрозе вторжения российской армии на территорию материковой Украины, что вынуждает не только уделять внимание обороне границы, выделяя для этого крупные силы, но и накладывает ограничения на формы и средства проведения АТО. Противодействие возможному вторжению российских войск требует отдельной работы и не рассматривается в рамках данной статьи, которая посвящена именно противоповстанческой компоненте вооруженного кон-фликта.

Для начала необходимо понять логику действий пророссийских бое-виков. В стратегическом измерении она лежит на поверхности: дестабили-зировать ситуацию в Украине, обеспечить местным элитам хорошие пози-ции на переговорах с Киевом, дать в руки России серьезные рычаги влияния на военно-политическое руководство Украины и процессы в нашей стране. А также, в крайнем случае, обеспечить ввод войск РФ на территорию мате-риковой Украины под видом «миротворцев» и даже аннексию Донбасса или всего Востока и Юга Украины. Эта мотивация неоднократно озвучива-лась различными политиками и экспертами и должна учитываться при планировании противодействия сепаратистам и реализации плана.

Логика боевиков в оперативном и тактическом плане не столь очевид-на, потому на ней стоит остановиться подробнее. В оперативном плане бо-евики стремятся максимально расширить свою зону присутствия в преде-лах Донбасса, а в перспективе и на территории соседних с ним областей Украины. Расширение зоны конфликта имеет для боевиков сразу несколь-ко позитивных последствий:

• во-первых, демонстрирует недееспособность Киевской власти;• во-вторых, распыляет и без того ограниченные силы украинских си-

ловиков на парирование угроз на обширной территории;• в-третьих, позволяет вооружать ранее латентных боевиков в занятых

населенных пунктах.Перед осмыслением тактического аспекта надо понимать структуру

вооруженного сепаратизма на Донбассе. Боевики делятся на две неравные по численности и возможностям группы. Наибольшую ценность для них составляет «скелет» из профессионалов, в том числе, россиян, играющих роль мобильного компонента и цементирующей основы при обороне. Этот «скелет» оброс и обрастает «мясом» из местных сторонников, зачастую куда хуже вооруженных, подготовленных и боеспособных. Именно по-следние преимущественно стоят на блокпостах и подвергаются воздей-ствию украинских силовиков. Причем в пропагандистском плане боеви-кам даже выгодны жертвы среди «мяса», так как позволяют их выдавать за

АТО на Донбассе носит не изолиро-ванный характер, а является эле-ментом украино-российского кон-фликта.

В оперативном плане боевики стремятся макси-мально расширить свою зону присут-ствия в пределах Донбасса, а в пер-спективе и на территории сосед-них с ним областей Украины.


мирных жителей, да и гибель местных жителей от рук украинских военных негативно влияет на отношение жителей городов и сел Донбасса к киев-ской власти и Украине в целом.

Процесс обрастания «скелета» «мясом» происходит в результате захва-та вооруженным подпольем или приехавшими извне боевиками админи-стративных зданий в том или ином населенном пункте. В первую очередь ценность для боевиков представляют помещения силовых структур, где имеется оружие. Что позволяет вооружить местных сторонников не толь-ко привезенным извне оружием или легальным охотничьим, но и захва-ченным на месте. Задача подразделений из состава «скелета» облегчается пассивностью и даже предательством ряда местных силовиков, которая не только облегчает им перемещение, но и позволяет захватывать дополни-тельное оружие. Также нельзя не отметить пассивность «федеральных» украинских формирований по блокированию коммуникаций на Донбассе и изъятию имеющегося оружия у нелояльных формирований местного МВД и легального огнестрельного оружия у населения, что активно прак-тиковалось в вооруженных конфликтах на постсоветском пространстве.

Таким образом, в рамках АТО необходима локализация и в последую-щем сокращение зоны конфликта. Как минимум на данном этапе речь должна идти о надежном прикрытии административных границ Донбасса с соседними областями Украины, как за счет силовых структур, так и ло-яльного местного населения. Пример таких действий демонстрирует Дне-пропетровская область, на которую надо равняться Харьковской и Запо-рожской, где требуется больше силовиков. Далее необходимо создание пояса безопасности уже непосредственно на территории Донецкой и Лу-ганской областей с активным привлечением для этих целей лояльного местного населения.

Следующий этап – блокирование боевиков в изолированных городах, а, если возможно, то и кварталах или отдельных зданиях. Причем, что ка-сается захвата городов, то надо быть крайне осторожными. Дело в том, что урбанизированная застройка позволяет легкой пехоте - чем по своей фор-ме и являются боевики - оказывать упорное и продолжительное сопротив-ление гораздо более многочисленному и тяжело вооруженному противни-ку. Причем штурм города может затянуться надолго и обернуться большими жертвами, в том числе, среди мирных жителей, и разрушения-ми. Достаточно вспомнить несколько штурмов Грозного Российской арми-ей. Пример хорватского Вуковара демонстрирует, что даже относительно небольшой город способен создать серьезные проблемы для армии. Ожи-даемая негативная реакция мирового сообщества и в первую очередь Рос-сии на подобные действия вынуждает Украину крайне осмотрительно от-носиться к действиям внутри городов, занятых боевиками. Основное внимание должно уделяться поискам взаимопонимания с местным населе-

В первую очередь ценность для боевиков пред-ставляют поме-щения силовых структур, где имеется оружие.

В рамках АТО необходима лока-лизация и в после-дующем сокраще-ние зоны конфликта.

Далее необходимо создание пояса безопасности уже непосредственно на территории Донецкой и Луган-ской областей с активным при-влечением для этих целей лояль-ного местного населения.

Штурм города может затянуть-ся надолго и обер-нуться большими жертвами, в том числе, среди мир-ных жителей, и разрушениями.


нием, которое должно способствовать выдавливанию боевиков, что имело место в ходе Второй чеченской войны.

В случае если боевики занимают населенный пункт значительными си-лами, как это имеет место в Славянске, то необходимо воздействовать на их наиболее уязвимые позиции – блокпосты. Причем основной целью должны быть не сами блокпосты, а их гарнизоны, которые должны захва-тываться или уничтожаться. Это приведет к сокращению численности гар-низона боевиков в городе, их деморализации и сокращению периметра обороны, а значит и контроля. В идеале это должно привести к локализа-ции остатков гарнизона на ограниченной части территории населенного пункта.

Параллельно с локализацией боевиков необходимо уделять внимание работе с населением города, развенчанием пропаганды сепаратистов, удов-летворением нужд жителей. Для нейтрализации пропаганды боевиков требуется глушение российских телеканалов в захваченных городах или, если это не возможно, уничтожение телевышек.

Важным элементом противоповстанческих действий начиная с войны 50-60-х гг. прошлого века в Алжире и Вьетнамской войны стали аэромо-бильные операции, ставшие в дальнейшем визитной карточкой американ-ской военной машины. Советский Союз в Афганистане и Россия на Кавка-зе также использовали вертолеты активнейшим образом. Вертолеты не только позволяют оперативно наносить точечные удары по боевикам, вы-саживать тактические десанты, снабжать и эвакуировать изолированные подразделения, но и локализовать боевиков, затрудняя их передвижение.

Для ситуации на Донбассе наиболее ценен советский опыт в Афгани-стане с использованием досмотровых групп спецназа на вертолетах Ми-8 под прикрытием Ми-24. Такие группы осуществляли контроль над путями сообщения и досматривали караваны, в том числе автомобильные. В слу-чае оказания вооруженного сопротивления противник уничтожался огнем вертолетов и десанта.

Применение данной тактики может существенно осложнить маневр сил боевиков с использованием автомобильного транспорта, затруднив их перемещение. Для минимизации потерь среди мирного населения огонь должен открываться только в ответ на огонь боевиков. При этом важней-шее значение имеет документирование результатов боя с помощью фото и видео, захват пленных и трофеев, – для достижения превосходства в ин-формационной войне. И в частности, для деморализации боевиков и за-труднения продвижения ими дезинформации.

Силовые структуры Украины располагают более чем значительным парком боевых и транспортно-боевых вертолетов. Более того, благодаря участию в миротворческих миссиях профессиональный уровень отече-ственных вертолетчиков выше, чем в среднем по вооруженным силам. По-

Основной целью должны быть не сами блокпосты, а их гарнизоны, которые должны захватываться или уничто-жаться.

Необходимо уде-лять внимание работе с населе-нием города, развенчанием пропаганды сепа-ратистов, удов-летворением нужд жителей.

Важнейшее значе-ние имеет доку-ментирование результатов боя с помощью фото и видео, захват пленных и трофе-ев, — для достиже-ния превосходства в информационной войне.


тому можно утверждать, что Украина обладает необходимыми ресурсами для аэромобильных действий.

Важнейшим элементом противоповстанческой войны является созда-ние вооруженных отрядов самообороны из лояльного или хотя бы ней-трально настроенного населения зоны конфликта. Эти формирования соз-давались в десятках государств мира. Не стали исключением и войны в Ираке, Афганистане, Чечне, Дагестане, Сирии и многих других. Так в про-должающейся гражданской войне в Сирии создание отрядов самообороны и дальнейшая их трансформация в Национальные силы обороны позволи-ла несколько улучшить положение режима Асада и провести ряд удачных наступательных операций правительственными силами. Успехом заверши-лись и действия России в Чечне с опорой на кланы Кадыровых, Ямадаевых и прочих.

Основная логика создания отрядов самообороны – затруднить боеви-кам установление контроля над новыми территориями своими рейдовыми группами и затруднить перемещение последних. При этом отряды самоо-бороны уже самим фактом своего существования сковывают маневр бое-виков. Если же последние решатся вступить с вооруженными жителями в бой, то задача атакованных состоит в том, чтобы продержаться до прибы-тия отрядов самообороны из соседних населенных пунктов или регуляр-ных формирований украинских силовых структур, в том числе и аэромо-бильных.

Важно отметить, что сформировав отряды самообороны, лояльное Украине население Донбасса и пограничных с ним районов соседних об-ластей получает средство противодействия не только боевикам-сепарати-стам, но и боевикам «Правого сектора», на приезде которого на Восток так любят спекулировать сепаратисты, обосновывая действия своих воору-женных отрядов защитой населения Востока от праворадикалов.

Для вооружения формирований самообороны можно использовать устаревшие винтовки и карабины Мосина и Симонова (СКС), которых все еще много на отечественных складах. Это вооружение оптимально по ряду причин.

Во-первых, оно соответствует требованиям к гражданскому нарезному охотничьему оружию, и бойцы самообороны могут его легально получить вместе с соответствующим разрешением.

Во-вторых, это оружие не представляет серьезной угрозы для формиро-ваний Вооруженных Сил Украины и Национальной Гвардии в случае захвата его боевиками, имеющими доступ к куда более совершенным образцам стрел-кового и легкого оружия. Но при этом представляет существенную угрозу для легковооруженных отрядов боевиков на небронированной автотехнике, осо-бенно с учетом знания родной местности бойцами самообороны в плане орга-низации засады или боя с боевиками в родном населенном пункте.

Важнейшим эле-ментом противо-повстанческой войны является создание вооружен-ных отрядов само-обороны.


В-третьих, для криминалитета длинноствольное оружие (особенно магазинные винтовки и карабины) не столь привлекательно как коротко-ствольное, изготовленные же из него обрезы имеют ограниченную цен-ность. Более того, наличие на руках у населения значительно количества легальных и нелегальных нарезных винтовок и карабинов и так является источником такого вооружения для криминала.

Те бойцы или подразделения самообороны, которые делом подтвердят свою лояльность и боеспособность могут быть использованы для форми-рования местных подвижных подразделений и частей, которые уже могут быть использованы в качестве резервных или даже вести активные дей-ствия против боевиков (например, как бывшие чеченские батальоны «Вос-ток» и «Запад» МО России и «Север» и «Юг» ВВ МВД России). Эти подраз-деления должны получить более совершенное вооружение и технику. Создание элитных формирований из жителей зон конфликтов также ши-роко и успешно использовалось во многих войнах современности.

Кроме борьбы с распространением боевиков отряды самообороны на Донбассе могут сыграть роль рычага давления на местные элиты, стоящие тайно или явно за спинами сепаратистов. Вооружение лояльного Украине на-селения должно им наглядно продемонстрировать, что никто не собирается сдавать Донбасс, который рискует превратиться в арену продолжительного вооруженного конфликта, что крайней отрицательно скажется на бизнес-ин-тересах местных элит и может подтолкнуть их к искреннему диалогу с Киевом.

Что касается конкретных районов Донбасса, где может стартовать про-грамма создания отрядов самообороны, то можно предложить Александров-ский, Добропольский и Красноармейский районы Донецкой области и Белоку-ракинский, Марковский, Новопсковский и Сватовский районы Луганской области. В этих районах украиноязычные жители составляют подавляющее большинство населения, а также есть возможность вооружать и поддерживать отряды самообороны с территории Днепропетровской и Харьковской областей.

Таким образом, можно сформулировать краткий вывод из вышепере-численного: постепенная локализация боевиков, маневр силами и опора на местных жителей-лоялистов – это ключ к успеху в АТО на Донбассе.

Проукраинское ополчение Донбасса — объективная необходимость

Вячеслав Целуйко,

кандидат политических наук, доцент кафедры политологии ХНУ им. В.Н. Каразина, специалист по негосударственным вооруженным формированиям

Ситуация на Донбассе во многом сходна с вторжением чеченских бое-виков в Дагестан в 1999 году. Как и в этой кавказской республике, ядро

Постепенная локализация бое-виков, маневр силами и опора на местных жителей-лоялистов – это ключ к успеху в АТО.


антиправительственных сил составляли иностранные боевики, усиленные местными сепаратистами. Боевики хотели представить конфликт в разрезе «русские оккупанты» против мусульманских народов Кавказа. Однако рос-сийское руководство сделало правильный пропагандистский ход, сформи-ровав дагестанское ополчение, которое не отличалось особой боеспособ-ностью, но сразу изменило формат конфликта: дагестанцы и федеральная власть против иностранных и местных боевиков.

На Донбассе мы сейчас имеем формат в стиле чеченских боевиков: местные жители при поддержке иностранцев против регулярных силовых структур Украины, «продавшихся хунте». Такой формат в информацион-ном плане для нашего государства является совершенно проигрышным. Тем более что после «референдума» 11 мая сепаратисты трансформируют конфликт в войну двух государств: Украины и «ДНР». Потому необходимо этот формат радикально изменить.

Один из вариантов – это вооружение добровольческих формирований из лояльных Киеву регионов, однако, тогда формат де-факто трансформи-руется в гражданскую войну между жителями регионов Украины, что вы-годно Кремлевской пропаганде.

Куда более правильным будет принять российский опыт в Дагестане и сделать ставку на местное население, ассоциирующее себя с Украиной. Во-оружение «лоялистов», как и в Дагестане, сразу превращает конфликт во внутридонецкий, т.е. речь идет о его «донбассизации», когда одни жители региона при поддержке официальных силовых структур борются с други-ми, поддержанными иностранными боевиками.

Следующий аргумент в пользу необходимости разворачивания проукраинского ополчения на Донбассе лежит в количественной пло-скости. Для умиротворения Чечни, которая в 6,5 раз уступала Донбас-су по численности населения, в 4 раза - по площади и располагала все-го одним относительно крупным городом, России потребовалась 100-тысячная группировка, годы войны, большие жертвы среди во-еннослужащих и мирного населения. И при всем этом РФ была вы-нуждена опереться на самих чеченцев, легализовав часть перешедших на ее сторону боевиков в рамках своих силовых структур.

Для Украины даже 100-тысячная группировка силовиков для уми-ротворения Донбасса не реальна, не говоря уже о пропорционально более крупной. Потому опора на местное население – это единствен-ная реальная возможность снизить нагрузку на регулярные силовые структуры, избавив их от части пассивных задач для более активных действий против боевиков.

Относительная малочисленность украинских силовых структур для умиротворения Донбасса вынуждает крайне рационально отно-ситься к их использованию. Сейчас значительная их часть задейство-

Куда более пра-вильным будет принять россий-ский опыт в Даге-стане и сделать ставку на местное население, ассоции-рующее себя с Украиной.

Опора на местное население – это единственная реальная возмож-ность снизить нагрузку на регу-лярные силовые структуры, изба-вив их от части пассивных задач для более актив-ных действий против боевиков.


вана в операции в районе Славянска, который стал своеобразным магнитом для наиболее боеспособных формирований армии, Нацг-вардии, МВД и СБУ. В чем собственно и состоит основная задача рас-положенной там крупной группировки боевиков – сковывать украин-ские силы, обеспечивая таким образом свободу действий боевикам на остальной территории Донбасса. Тут российские боевики также пы-таются скопировать чеченский опыт в Дагестане, где расположенная в глубоком тылу федералов «Кадарская зона» (села Кара-Махи, Чабан-Махи, Кадар) сковала на продолжительное время значительные силы российских силовиков.

Потому не стоит пытаться взять Славянск штурмом. Это может обернуться большими потерями среди элитных формирований Укра-ины и мирного населения, разрушениями в городе и потерей осталь-ных районов Донбасса. Этим Украина будет действовать по сценарию боевиков. Достаточно локализовать Славянскую группировку про-тивника, перекрыв маршруты в город и из него и точечными ударами и короткими рейдами нейтрализовать его живую силу, изматывая его. Основное внимание освободившихся силовиков должно быть пере-несено на другие районы Донецкой и Луганской областей, дабы сокра-тить зону контроля «ДНР».

Одной из основных форм расширения своей зоны контроля на Донбассе за счет рационального использования украинских силови-ков может как раз и стать формирование проукраинского ополчения на Донбассе вокруг относительно небольших украинских подразделе-ний. Эти подразделения выступили бы центрами кристаллизации проукраинских сил, становясь их ядром и обрастая оболочкой из местных жителей. Роль ядра сводилась бы к обучению ополченцев, служить опорой обороны при нападении боевиков, а также подвиж-ным резервом. То есть, фактически речь идет о копировании тактики самих сепаратистов, у которых вокруг ядра из иностранцев формиру-ются отряды местных боевиков. Такой опыт использования подраз-делений специального назначения получил широкое распростране-ние в ходе Второй мировой войны (и особенно после нее) и зачастую оправдывал самые смелые ожидания в плане рационального исполь-зования сил и средств.

Еще одним аргументом в пользу создания проукраинского опол-чения на Донбассе является демонстрация населению региона, в том числе и в глубине его территории, что государство их не бросило на произвол судьбы, отдав на милость боевикам-сепаратистам. Тем бо-лее что в разворачивающемся на территории Донбасса хаосе насилия и беззакония, подавляющая часть население, безусловно, испытывает потребность в порядке и спокойствии, и надо ему дать возможность

Не стоит пытать-ся взять Славянск штурмом. Это может обернуться большими потеря-ми среди элитных формирований Украины и мирного населения, разру-шениями в городе и потерей осталь-ных районов Дон-басса. Этим Украи-на будет действовать по сценарию боевиков.

Основное внимание освободившихся силовиков должно быть перенесено на другие районы Донецкой и Луган-ской областей, дабы сократить зону контроля «ДНР».

Создание проукра-инского ополчения на Донбассе - это не только жела-тельный, но и НЕОБХОДИМЫЙ процесс для дости-жения мира и спокойствия в регионе с учетом украинских инте-ресов. И это необ-ходимо было сде


самому их обеспечить, если на данном этапе государство не в состоя-нии это им дать самостоятельно.

Таким образом, создание проукраинского ополчения на Донбас-се – это не только желательный, но и НЕОБХОДИМЫЙ процесс для достижения мира и спокойствия в регионе с учетом украинских инте-ресов. И это необходимо было сделать уже давно, не ожидая роста уровня эскалации, который мы наблюдаем сейчас.

Війна нового типу або п’ять невідкладних кроків для протидії агресору

Юрій Щербак,

письменник та громадський діяч, Надзвичайний і Повноважний Посол України в Ізраїлі і США (1994 – 1998 рр.) та у Канаді (2000 – 2003 рр.)

Я повністю поділяю біль, гіркоту, важкі почуття, що сьогодні переживає кожен свідомий українець. Події, що сьогодні розвиваються в Україні, вкладаються в стару формулу Черчилля, яку він озвучив з приводу подій Мюнхена в 1938 році: «спочатку ми пізнали ганьбу, згодом ми пізнали війну».

Ми зараз переживаємо період важкої ганьби. Так, те, що відбувається, не вкладається в уявлення нормальної людини про існування нормальної держави і нормальних збройних сил. Україна, нажаль, всі ці 23 роки не була нормальною державою, і наші Збройні сили або будувалися за принципа-ми колишньої забутої війни, або на них просто не звертали уваги взагалі.

Ситуація ж ускладнюється тим, що сьогодні ми стикаємося із новим типом війни, ми повинній це чітко осмислити і усвідомити. Це четвертий чи п’ятий тип, - нехай зараз мене корегують військові теоретики. Сьогодні іде етнічна війна. Зрозумійте це. Ви лише усвідомте – людей в Україні вби-вають лише за українську мову. Це етнічна війна, це елементи актинічних чисток. Йде війна, що побудована на відсутності й занепаді національного державного імунітету. Що зараз говорити про Крим, якщо там нехай не 90%, але 75% населення, абсолютно розпропагандовані Росією. Люди пере-бували весь час фактично у ворожому інформаційному середовищі російських впливів. Про Севастополь я взагалі мовчу – поцікавтесь, що там відбувається зараз. Все це відбувалося і відбувається тепер на очах дер-жави, яка багато років абсолютно не звертала уваги на ці проблеми.

Сьогодні ми пізнали гірку правду. Ми можемо казати – і це треба каза-ти – про Путіна, про 360 років війни. Однак ми маємо казати і про те, що в

лать уже давно, не ожидая роста уровня эскалации, который мы на-блюдаем сейчас.

Йде війна, що побу-дована на відсутності й занепаді національного державного імунітету.


нас є частина людей, які не збиралися боротися з російською агресією, не борються й нині і не збираються цього робити ніколи.

Проблема полягає в тому, як їх переконати в банальних речах – що вони громадяни України і тут вони матимуть кращі перспективи. Я пере-конаний, що вказані персонажі у меншості, однак такі громадяни України є. Тому ще раз підкреслю, що ми маємо справу з війною дуже підступного типу. Тому що, умовно кажучи, якщо б у Крим прийшли німці або китайці, там був би тотальний спротив. Тому зараз на Сході України ми спостерігаємо виключний цинізм з боку Кремля: цілеспрямовано стравлюються з одного боку, братні народи, з іншого - люди одного народу, одного українського етносу. Знову ж таки – війна нового типу.

Ми повинні також зрозуміти, що Україна перебуває в центрі світової історії, в епіцентрі чергового світового історичного зламу. І це трагічна ситуація, тому що сьогодні на наших очах фактично впала будівля системи європейської безпеки. Всі ці системи – Вестфальська, Гельсінська, Пот-сдамська, Кримська, система безпеки ядерного нерозповсюдження – всі ці вони впали за дуже короткий термін. Захід зіткнувся також із новим яви-щем, до якого він зі своїми ліберальними ідеями був не готовий.

Ми також маємо усвідомити, що окрім суто антиукраїнської мети цієї операції (знищити Україну і мати доступ до людських слов’янських ресурсів, до сільськогосподарських ресурсів - Україна може прогодувати 150 мільйонів людей), є особливість, коли мова йде про головного супоста-та, що є людиною із параноїдальним мисленням. Параноїк поставив собі за мету перемогти і просто не може зупинитися. Вже навіть один із членів Держдуми РФ - Ілля Пономарьов - чітко зазначає, що Путін став заручни-ком власної політики.

Ведеться геополітична гра, де з боку Кремля ми бачимо намагання відрізати Україну від Чорного моря. Окремо слід звернути увагу на прого-лошення Путіним війни ліберально-демократичним цінностям Заходу. Це спроба довести, що диктаторська, авторитарна, об’єднана шовінізмом й імперською ідеєю держава здатна на перемогу в принципі.

На наших очах сьогодні створюється інша Україна. Зрозумійте, в Крем-ля зараз не стоїть мета просто захопити Донецьку чи Луганську область і об’єднати їх з Росією, ні. Їм треба створити нове Придністров’я, новий «відкритий фронт», коли на всі міжнародні події Україну запрошуватимуть в двох особах – Київського уряду і тих людей, які проголосять себе республікою.

Я на своє нещастя не військовий, але я дуже поважаю людей у пагонах. Тому декілька пропозицій, спираючись на мій досвід і з огляду на ситуацію, що склалася.

Перше. Ми маємо вивчити і використати досвід Ізраїлю, його кілька фун-даментальних уроків, насамперед, із захисту своєї безпеки і своєї території.

Зараз на Сході України ми спостерігаємо виключний цинізм з боку Кремля: цілеспрямовано стравлюються з одного боку, братні народи, з іншого - люди одного народу, одного українського етносу.

Україна перебуває в центрі світової історії, в епіцентрі чергового світового історичного зламу. І це трагічна ситуація, тому що сьогодні на наших очах фактично впала будівля си-стеми європейської безпеки.

Параноїк поставив собі за мету пере-могти і просто не може зупинитися.

Слід звернути увагу на проголошення Путіним війни ліберально-демократичним цінностям Заходу. Це спроба довести, що диктаторська,


Зараз розмови про те, яка армія краща – контрактна чи призовна – для мене виглядають абстрактно. В Ізраїлі є кістяк високопрофесійної і оснащеної найсучаснішими зразками озброєнь армії. Плюс є призов всіх молодих лю-дей, хлопців і дівчат, беруть в армію, і вони там проходять школу патріотизму. Можна багато прикладів наводити, як вони вистояли в різних військових конфліктах, війнах, при тому що зберегли демократичний характер своєї дер-жави, не ставши авторитарною і диктаторською країною.

Друге. Нашим законодавцям доцільно подумати над тим, який статус, яке положення вводити в Україні у зв’язку із новим типом агресії. Я уважно прочитав закон про воєнний стан, ясно, що там є достатньо обмежень, що він за собою тягне. Накаляти і без того гарячу ситуацію, зрозуміло, не слід. В той же час конче необхідно ввести стан – назвіть його як хочете – щоб певною мірою розв’язати руки нашим силовикам. Щоб вони ефективно проводили операції проти злочинців, терористів, не боячись за порушення закону. Вже зараз принагідно треба подумати про захист Києва, тому що в Києві 40-60% населення розмовляють російською мовою, будучи українцями. І від параноїків можна очікувати сентенцій, що Київ має бути захищеним від «націоналістів». Це вже не фантастика. Згадаймо операцію Муравйова 1918 року, який провів жахливі етнічні чистки і пішов собі геть. Досі ніхто не вибачився за нищення цвіту української інтелігенції.

Третє. Треба обов’язково створити єдиний центр прийняття військово-політичних рішень. Назва не має принципового значення – політики і військові спеціалісти розберуться. Тому що це – війна, і треба запускати військову ма-шину у відповідь, а не створювати паралельні збройні формування у відриві від єдиного центру прийняття рішень. Окремо в державі має бути створений єдиний центр інформаційної політики. Ми не маємо каналів виходу назовні. Ви поїдьте в Європу, там навіть у найдешевших готелях російські видання Russia Today, всюди ви побачите вплив російської пропаганди. Україна ж взагалі не представлена. Ми сьогодні маємо дякувати західним країнам, що ведуть інформаційну війну проти Путіна, в тому числі, і за нас.

Окремо слід розібратися, що транслюється тут, в Україні. Що деякі так звані незалежні журналісти коять? В обіг подекуди запускається такий фальш, що прямо грає на російську пропаганду. Не хочу всіх чесати під один гребінець – мовляв, всі вони диверсанти і шпигуни… Однак, те, що вони щонайменше «корисні ідіоти», корисні для Росії, - це правда. Тому конче необхідний потужний орган управління інформацією для запобігання розповсюдження такої відвертої брехні. Ми в стані війни, війни, яка далека до завершення. Я б не хотів, щоб збулися прогнози про те, що до відкритої війни з Росією лишилися лічені дні. Однак готуватися до цього слід.

Четверте. Варто створити стратегічний план оновлення потенціалу збройних сил і ОПК. Мінімум п’ятирічний план. Із використанням значно-го наявного потенціалу нашої оборонки.

авторитарна, об’єднана шовінізмом й імперською ідеєю держава здатна на перемогу в принципі.

В державі має бути створений єдиний центр інформаційної політики.


П’яте. Важливими є також наші дипломатичні зусилля. Я перекона-ний, що не зрада була головним фактором здачі Криму. Перший я вже на-звав. Другий – це реальні і серйозні вимоги Заходу до нас не починати військові дії в Криму. Я не був на тих переговорах, однак я в тому перекона-ний, що було саме так. Не можна навіть собі уявити, якби розігралися події, якщо б там була кривава баня із жертвами серед мирного населення. Тому вплив західних країн був саме таким. Ми ж зі свого боку сьогодні маємо висунути дуже серйозні вимоги щодо оборонних союзів. Ми можемо (і маємо на цьому наполягати) укласти такий союз зі США як зі стратегічним партнером. У нас завжди з Вашингтоном були особливі відносини. Так само із Польщею і країнами Прибалтики – нашими близькими сусідами, які реально, а не декларативно, відстоюють наші інтереси на світовій арені. Приміром, якби зараз функціонував закон про такий собі «ленд ліз», це було б дуже добре і корисно.

І останнє коротко: вибори Президента сьогодні є важливим елементом захисту держави, їх обов’язково слід провести у встановлений термін.

«Обводные трубы»: насколько реален «газотранзитный об-ход» Украины?

Сергей Гончаров

Российский газ: текущее состояние и перспективы

Как известно, добыча «Газпрома» по итогам 2013 г. составила 487,4 млрд. куб м природного газа - на 0,4 млрд. куб. м выше уровня 2012 года. При этом, в «Дальнее Зарубежье» было экспортировано 162,7 млрд. куб. м газа (в 2012 г. этот показатель составлял 138,8 млрд. куб м). Газодобываю-щие мощности компании достигают показателя 627 млрд. кубов в год. Не будет преувеличением сказать, что ситуация в российской газовой отрасли определяется положением, в котором находится ОАО «Газпром». И компа-ния эта действительно сталкивается с серьезными вызовами: необходимо-стью покрыть быстро растущий спрос на природный газ внутри России без ущерба для экспортных обязательств, а также обеспечить прирост объема резервных запасов газа в количествах, покрывающих масштабы добычи.

Вопрос, однако, в том, действительно ли эти вызовы критические? Пара-метры, заложенные в действующую энергетическую стратегию России, «Газ-пром» уже перевыполнил. А уровень 2020 г. компания способна обеспечить уже сейчас (правда, в режиме использования газодобывающих мощностей, близком к максимально возможному). Таким образом, хотя необходимость наращивания добывающих мощностей действительно существует, говорить о приближении кризиса в этой сфере, по меньшей мере, преждевременно.

Вибори Президен-та сьогодні є важ-ливим елементом захисту держави, їх обов’язково слід провести у вста-новлений термін.


ОАО «Газпром» располагает также самыми богатыми в мире запасами природного газа – 35,1 трлн. кубов (+1,4 млрд. т газового конденсата) к на-чалу 2013 года. Факт, что после 1991-го в России не было открыто ни одно-го нового крупного газового месторождения, безусловно, является слабым местом, как в политике компании, так и вообще во всей энергетической политике Российской Федерации. Но на самом деле это обстоятельство от-нюдь не так критично, как может показаться - в рамках действовавшей во времена СССР комплексной программы освоения природных ресурсов Сибири геологоразведочные работы велись с большим опережением и в результате только на начало 2005 г. доказанные запасы природного газа в России составляли 47,7 трлн. кубов.

Альтернативные маршруты: Центр-Север-Юг

Действующими или реально воплощаемыми в жизнь (хотя бы на на-чальной фазе) проектами газотранзитных маршрутов в обход Украины яв-ляются три:

Белорусский маршрут: газопровод «Ямал - Европа». В 1996 году нача-лось строительство трансконтинентального газопровода «Ямал - Европа», и 21 сентября 1999 г. состоялся ввод в эксплуатацию его белорусского участка протяженностью 209 км (компрессорная станция «Несвижская» - государственная граница с Польшей). Общий объем транспортировки газа по газопроводу – до 65 млрд. куб. м. Из них белорусским потребителям по-ставляется около 21 млрд. кубов, а транзит – до 44 млрд. куб. м.

Балтийский маршрут: газопровод Nord Stream («Северный поток»). Протянулся по дну Балтийского моря от России (Выборг) до Германии (Грайфсвальд) на расстояние 1200 км и на глубине до 210 м (для сравне-ния – также уже действующий газопровод «Голубой поток» проложен на глубинах до 2150 м в агрессивной к стали сероводородной среде Черного моря). Руководит строительством компания Nord Stream AG. В настоящее время акционерами Nord Stream AG являются ОАО «Газпром» (51%), Wintershall Holding (дочернее предприятие BASF SE) и E.ON Ruhrgas (по 15,5%), Gasunie и GDF Suez (по 9%).

Полная пропускная способность трубопровода – 55 млрд. куб. м газа в год. Nord Stream поставляет газ в Германию, откуда далее он может быть транспортирован в Данию, Нидерланды, Бельгию, Францию и Великобри-танию. Проект открыт к подключению трубопроводов-отводов для подачи газа потребителям из других стран Северной и Западной Европы. Новый газопровод снизил себестоимость транзита на 6-12% по сравнению с дей-ствующими маршрутами.

Южный маршрут: от «Голубого потока-2» к «Южному потоку». Газо-провод «Голубой поток-2» мог пройти из России на северо-восток Турции вдоль существующей трассы газопровода «Голубой поток» по дну Черного

ОАО «Газпром» располагает так-же самыми бога-тыми в мире запа-сами природного газа – 35,1 трлн. кубов (+1,4 млрд. т газового конденса-та) к началу 2013 года.


моря, далее – по газотранспортной системе Турции на запад страны, отку-да проект предполагал разные маршруты поставки газа в Италию. Мощ-ность «Голубого потока-2» предполагалась на уровне 8 млрд. кубов газа, что вместе с первой ниткой газопровода «Голубой поток» позволило бы «Газпрому» экспортировать через Турцию 24 млрд. куб. м газа в год. ТЭО европейской части «Голубого потока-2» разрабатывала венгерская компа-ния MOL.

Впрочем, после того как 23 июня 2007 года был подписан рамочный меморандум о строительстве газопровода «Южный поток» (по маршрутам Новороссийск – Варна и Новороссийск - Констанца с «ветвями» Болга-рия – Греция – Италия, Болгария – Сербия – Хорватия, Болгария – Сер-бия – Венгрия – Словения и Болгария – Сербия – Венгрия – Австрия) про-пускной способностью 63 млрд. куб. м в год, стало ясно, что проект претерпел значительные изменения. Строительство очередного «потока» начато в декабре 2012 года. Срок окончательного завершения работ - конец 2019 года. Наполнение «Южного потока» будет осуществляться в основном законтрактованным «Газпромом» центральноазиатским газом.

«Южный поток» – цена аргументов «против»

Украина уже давно предлагает России отказаться от реализации про-екта газопровода «Южный поток». Квинтэссенция доводов украинской стороны была изложена тогдашним министром иностранных дел Кон-стантином Грищенко после заседания подкомитета по международному сотрудничеству Украино-российской межгосударственной комиссии, со-стоявшегося в Москве еще в сентябре 2010 года. О них и поговорим.

Украинский министр не жалел ярких красок и патетических тонов. «Мы рассчитываем, что сила аргументов и анализ ситуации просто подве-дет наших российских партнеров к осознанию того, что не нужно тратить больше 20 миллиардов долларов на проект, который не имеет ни политиче-ского, ни экономического обоснования. Что решение находится в площади модернизации нашей существующей газотранспортной системы, которая проходит по земле и которую легко ремонтировать, если что-то случится, и не надо спускаться на глубину и думать, что с метаном может еще статься, ведь Черное море – сложный экологический объект». И далее: «Он (проект газопровода – С.Г.) не учитывает экологические и другие риски», посколь-ку, в частности, «в Черном море, где особый состав воды на глубине более двухсот метров, где существуют газообразные смеси, растворенные в воде, но которые, тем не менее, имеют склонность к возгоранию при соприкос-новении с кислородом, проводить трубопроводы, наверно, не совсем ло-гично и безопасно». И к тому же «он не создает ничего нового, принципи-ально меняющего структуру поставок и потребления в Европе российского газа, поскольку источник тот же самый и потребитель тот же самый». Гри-


щенко также считает, что «это необычно дорогой проект в силу геологии, в силу особой протяженности, в силу того, что Черное море намного глубже, чем Балтийское». По словам дипломата, проект еще и экономически невы-годен ни Европе (так как он якобы приведет к удорожанию российского природного газа для нее), ни Украине (которая лишится доходов от транзи-та), ни российским гражданам (за чей счет, как почему-то полагал министр, и будет реализовываться «Южный поток»).

Однако, в самом деле, насколько обоснованы аргументы г-на Грищенко? Прежде всего, следует заметить, что касательно технологии и экологии «ужастики», нарисованные украинским министром иностранных дел, аб-солютно несостоятельны. Тому есть наглядное доказательство: успешно функционирующий с февраля 2003-го газопровод по дну Черного моря «Голубой поток», связывающий кавказское побережье России и черномор-ское побережье турецкой Малой Азии. Проложен он примерно в том же диапазоне глубин (даже несколько больше – до 2150 м против до 2000 м у «Южного потока») и на фоне, естественно, такой же гидрохимии Черного моря (с той же агрессивной средой, создаваемой, правда, не метаном, а се-роводородом и уже с глубины 150 м, а не 200 м), как и планируемый «Юж-ный поток». И ничего, все нормально работает. Протяженность морского участка проектируемого газопровода действительно довольно велика (900 км), но ничего из ряда вон выходящего собой не представляет (успешно строящийся «Северный поток» имеет длину морского участка 1128 км, а самый длинный в мире морской газопровод Langeled между Западной Нор-вегией и Британскими островами – вообще 1200 км; кстати, построили этот последний газопровод, введенный в эксплуатацию в октябре 2006-го, всего за полтора года) .

Заслуживает внимания другой аргумент - экономический. «Южный поток» – действительно весьма дорогое удовольствие. И трубопроводная транспортировка российского и центральноазиатского газа через террито-рию Украины, даже с учетом расходов на приобретение украинской газо-транспортной системы и ее модернизацию, вполне возможно, обойдется дешевле. Проблема, однако, в том, что на мировом газовом рынке играют роль не только (и часто даже не столько) чисто бухгалтерские факторы…

Сухой остаток

Совершенно очевидно, что «Газпром» (при самой активной и всесто-ронней поддержке российских властей) хочет выстроить такую систему поставок природного газа в Европу, при которой ни одна страна (кто бы ни находился в ней у власти) или компания - транзитер не сможет «качать права», поскольку без их услуг можно будет легко обойтись. Диверсифика-ция маршрутов поставок - жизненно важный вопрос «большой стратегии» ОАО «Газпром» и, что не менее важно, неформального «ЗАО «Кремль». Ко-

На мировом газо-вом рынке играют роль не только (и часто даже не столько) чисто бухгалтерские факторы…

Диверсификация маршрутов по-ставок - жизненно важный вопрос «большой страте-гии» ОАО «Газ-пром» и, что не менее важно, не-формального «ЗАО «Кремль».


торую, как уже говорилось, нельзя сводить к одной бухгалтерии. Поэтому можно с уверенностью прогнозировать: Россия от реализации проекта «Южный поток» уже не откажется. Вообще заявления украинской стороны о «Южном потоке» демонстрируют нашу традиционную ментальную про-блему: то, что партнер по переговорам уже решил обойтись без украинско-го продукта или услуги, воспринимается как форма продолжения торга. В результате же идет торг самого с собой.

Что же остается делать в такой ситуации? Прежде всего, нужно посмо-треть правде в глаза. Свой шанс для подрыва заинтересованности партне-ров в строительстве «обводных» газопроводов Украина уже упустила и упустила безвозвратно. Но речь еще может идти о минимизации ущерба от появления подобных маршрутов. Механизм такой минимизации достаточ-но прост. Нужно допустить германских (E.ON Ruhrgas и Wintershall Holding), а желательно – также итальянского (Eni) и французского (EDF) партнеров «Газпрома» к участию во владении и управлении ГТС Украины на условиях получения твердых обязательств в отношении объемов тран-зита природного газа через территорию Украины на срок 25-30 лет. В этом случае есть реальный шанс автоматической корректировки масштабов ре-ализации того же «Южного потока». Например, к тем масштабам, которые закладывались в него изначально - пропускная способность 30 млрд. куб. м в год (в мае 2009-го - кстати, показательно, что произошло данное событие уже после заключения «газовых соглашений Тимошенко-Путина» - было решено увеличить ее до уже упоминавшихся 63 млрд. куб. м). Но, повто-рюсь, для того, чтобы занять такую позицию, нужно для начала трезво оце-нить обстановку. Чего, похоже, в украинских верхах пока решительно не наблюдается...

Свой шанс для подрыва заинтере-сованности пар-тнеров в строи-тельстве «обводных» газо-проводов Украина уже упустила и упустила безвоз-вратно.

Report #2

News & Politics

Transcript of Report #2