{

Міжкультурна комунікація як галузь наукового знання і навчальна дисципліна

План:

1. Місце міжкультурної комунікації в системі гуманітарного знання. Становлення міжкультурної комунікації як науки.

2. Предмет, об’єкт, суб’єкт міжкультурної комунікації як галузі наукового знання. Проблемне поле міжкультурної комунікації.

3. Мета, завдання, структура і особливості міжкультурної комунікації як навчального курсу.

4. Роль психології та лінгвістики у становленні міжкультурної комунікації як науки.

5. Е. Холл як засновник нової галузі знання – міжкультурної комунікації.

6. Етапи розвитку міжкультурної комунікації в США.

7. Утвердження міжкультурної комунікації в Європі.

Місце міжкультурної комунікації в системі гуманітарного знання. Становлення міжкультурної комунікації як науки. Проблеми міжкультурної комунікації

лежать на перетині інтересів етнології,

культурології, антропології, психології.

Визначення місця міжкультурної

комунікації як складової частини

соціології культури є важливий і

необхідний аспект дослідження проблем

людської життєдіяльності за доби

глобалізації. Сама галузь гуманітарного

знання – соціологія культури – перебуває

в етапі свого становлення, оскільки

проблеми взаємозв'язок харчування та

взаємодії культури та суспільства

охоплюють всього спектра

життєдіяльності індивідів і не

піддаються суб'єктивного аналізу.

Становлення міжкультурної комунікації спершу було обумовлене лише

корисливими інтересами американських бізнесменів та політиків. Після Другої

світової війни у світі активно поширювалася сфера впливу американської

політики, економіки та культури. Співпраця представників різних культур інколи

призводила до конфліктів та образ і навіть досконалі знання іноземних мов не

допомагали у вирішенні складних проблем та непорозумінь за кордоном.

Поступово виникла нагальна потреба вивчення не лише іноземної мови, а й

іноземної культури, звичаїв, традицій, норм поведінки.

Місце міжкультурної комунікації в системі гуманітарного знання. Становлення міжкультурної комунікації як науки.

Місце міжкультурної комунікації в системі гуманітарного знання. Становлення міжкультурної комунікації як науки.

Датою народження міжкультурної комунікації

слід вважати 1954 рік, коли вийшла в світ

книга Е. Хола та Д. Грагера “Культура як

комунікація”, в якій автори вперше

запропонували для широкого використання

термін “міжкультурна комунікація”. Пізніше

основні положення та ідеї міжкультурної

комунікації були обґрунтовані та детально

досліджені у відомій роботі Е. Хола “Німа

мова” (“Silent Language”), де автор довів

тісний взаємозв’язок мови, комунікації та

культури. Розвиваючи свої ідеї про

взаємозв’язок культури та комунікації, Е. Хол

дійшов висновку про необхідність вивчення

культури. У дослідженнях М. Назарова, А.

Павловської, І. Панаріна, Т. Грушевицької, В.

Попкова ця необхідність також

досліджувалася та була доведена.

О б ’ є к т о м міжкультурної комунікації є спілкування представників різних національних і лінгвокультурних спільнот, а п р е д м е т о м — прийняті в національних спільнотах мовні стереотипи і норми поведінки, спілкування, певні «культурні сценарії» різних дій, усталені моделі сприйняття та оцінювання предметів і явищ, соціально унормовані звички, традиції, ритуали,

дозволи, заборони тощо.

З а в д а н н я м міжкультурної комунікації є формування міжкультурної компетентності, необхідних знань про різні народи та культури з метою уникнення міжетнічних і міжкультурних конфліктів та встановлення комфортних умов спілкування в різних сферах та життєвих ситуаціях.

Предмет, об’єкт, суб’єкт міжкультурної комунікації як галузі наукового знання. Проблемне поле міжкультурної комунікації.

Огляди наукових праць за темою дослідження надали змогу визначити проблемне поле, мета якого – дослідження прагматичного аспекту міжкультурної комунікації між представниками різних культур.

Предмет, об’єкт, суб’єкт міжкультурної комунікації як галузі наукового знання. Проблемне поле міжкультурної комунікації.

Метою навчальної дисципліни є формування у студентів здатностей:

адекватно спілкуватися з представниками інших мовних культур;

застосовувати вербальні та невербальні прийоми комунікації для досягнення мети комунікації;

досягати інтеркультурної та транскультурної свідомості.

Завданням міжкультурної комунікації є формування міжкультурної компетентності, необхідних знань про різні народи та культури з метою уникнення міжетнічних і міжкультурних конфліктів та встановлення комфортних умов спілкування в різних сферах та життєвих ситуаціях.

Мета, завдання, структура і особливості міжкультурної комунікації як навчального курсу.

Сьогодні жодну національну культуру не можна

вважати гомогенною системою: всередині

кожної з них співіснують окремі етнічні

культури і різні суспільні групи, що володіють

своїми культурними особливостями. Зі

структурної точки зору такого роду

соціокультурні групи називають

мікрокультурами (субкультурами).

Мікрокультури можуть виникати на основі

етнічної, релігійної приналежності,

географічного розташування, економічного

стану, статевовікових характеристик,

соціального статусу її носіїв тощо. Залежно від

поєднання і значення того чи іншого фактора в

кожній соціокультурній групі формуються свої

ціннісні орієнтації, що виражаються у

специфічному ставленні до природи, часу,

простору , характеру спілкування і аргументації

співрозмовника тощо.

Мета, завдання, структура і особливості міжкультурної комунікації як навчального курсу.

Ставлення до природи. Природа може

сприйматися людьми:

• як контрольована людиною;

• як така, що знаходиться в гармонії з

людиною;

• як така, що обмежує людину.

Ставлення до часу. Кожна культура має

свою власну мову часу, яку необхідно

вивчити, перш ніж нею спілкуватися.

Ставлення до простору. Кожній людині

необхідний певний обсяг простору навколо,

а саме - особистого простору. Вторгнення в

особистий простір зазвичай розглядається

як втручання у внутрішній світ людини.

Мета, завдання, структура і особливості міжкультурної комунікації як навчального курсу.

Міжкультурна комунікація має ряд особливостей, які роблять її більш чутливою, вимогливою та змістовною, ніж простий процес міжособистісної комунікації, оскільки окрім двох модальностей (самостійних систем елементів): вербальної (включає мову з її унікальним набором фонем, морфем і лексики, синтаксисом і граматикою тощо) та невербальної (включає в себе немовну поведінку, в тому числі виразу обличчя, погляд і контакт очей, голосові інтонації і паралінгвістичні підказки, міжособистісне простір, жести, позу тіла і паузи), слід включити фактори особистісного сприйняття та інтерпретації отриманої інформації одне одним у процесі міжкультурної комунікації.

Мета, завдання, структура і особливості міжкультурної комунікації як навчального курсу.

Роль психології та лінгвістики у становленні міжкультурної комунікації як науки

Взаємозв’язок міжкультурної комунікації і психології

— науки про психічну діяльність людини —

ґрунтується на тому, що процеси комунікації,

мовлення, сприйняття і розуміння інформації мають

психічну природу. На межі психології і мовознавства

сформувалась психолінгвістика — наука, що

досліджує психологічні основи мовленнєвої

діяльності, знання яких відкриває секрети

перетворення думки на слово. Наприкінці ХХ

століття з царини психології, нейрофізіології, інших

суміжних наук виокремилися когнітивістика і

когнітивна лінгвістика, що вивчають механізми

опрацювання та збереження інформації, у т. ч.

вербально вираженої, людським мозком. Ці

процеси однакові в усіх людей, проте національні

особливості світобачення і психології створюють

розмаїття ментальних образів, які не збігаються в

різних культурах. Можуть різнитися не тільки

словесні образи, а й структури речень: пишномовні

арабські речення дуже непросто перекладати

європейськими мовами, так само як чіткі, «рубані»

конструкції німецької несумісні з синтаксисом

східних мов.

Е. Холл як засновник нової галузі знання – міжкультурної комунікації. Поняття міжкультурної комунікації було

введено в 1950-х американським культурним

антропологом Едвардом Холом в рамках

розробленої ним за завданням Державного

департаменту США програми адаптації

американських дипломатів та ділових людей

за кордоном. Г. Трейгер і Е. Хол цим поняттям

позначили «ідеальну мету, до якої має

прагнути людина в своєму бажанні якомога

краще і ефективніше адаптуватися до

навколишнього світу»

За Холом культури діляться на Поліхрон

(країни Близького Сходу, Латинської

Америки, Середземномор'я та Росія), в яких в

один і той же відрізок часу проводиться

кілька видів діяльності, та Монохрон ( до

яких відноситься Німеччина, США, ряд

північноєвропейських країн), в яких час

розподіляється таким чином, що в один і той

же відрізок часу можливий тільки один вид

діяльності.

США розробили програму допомоги країнам, що розвиваються. В рамках окремих проектів цієї програми велике число експертів та активістів Корпусу Миру відвідували різні країни. Нерідко вони стикалися там з нерозумінням, конфліктами, які в підсумку приводили до провалу їх місії. Управлінський персонал і рядові службовці виявляли, що вони погано підготовлені для вирішення практичних питань з представниками інших культур. Стало ясно, що підготовка, яку вони пройшли перед від'їздом, недостатня. Численні невдачі активістів Корпусу Миру поставили питання про спеціальну підготовку, в якій основну увагу необхідно було приділяти виробленню практичних умінь і навичок міжкультурного спілкування, а не простому інформування про культурні особливості тієї чи іншої країни.

Етапи розвитку міжкультурної комунікації в США

У відповідь на цю ситуацію уряд США в 1946 році прийняв Акт про службу за кордоном і створив Інститут служби за кордоном, який очолив лінгвіст Едвард Холл. Для роботи в інституті були залучені вчені різних спеціальностей: антропологи, соціологи, психологи, лінгвісти та ін. Проте всі їхні спроби зрозуміти і пояснити поведінку представників інших культур тоді були більше засновані на інтуїції, ніж на знаннях і досвіді. Тому спочатку ефективність їх роботи виявилася невисокою. Головний висновок, який був зроблений фахівцями інституту, полягав у тому, що кожна культура формує унікальну систему цінностей, пріоритетів, моделей поведінки, і тому її опис, інтерпретація та оцінка повинні здійснюватися з позицій культурного релятивізму.

Етапи розвитку міжкультурної комунікації в США

На європейському континенті становлення міжкультурної комунікації як навчальної дисципліни відбувалося дещо пізніше, ніж в США і було викликано іншими причинами. Створення Європейського союзу відкрило кордони для вільного переміщення людей, капіталів і товарів. Європейські столиці і великі міста стали інтенсивно змінювати свій вигляд завдяки появі в них представників різних культур і їх активного включення в життєдіяльність цих міст. Практика поставила проблему взаємного спілкування носіїв різних культур. На цьому тлі поступово сформувався інтерес вчених до проблем міжкультурного спілкування. За прикладом США в деяких західноєвропейських університетах на рубежі 70-80-х років минулого століття були відкриті відділення міжкультурної комунікації (університети Мюнхена, Єни). У 1989 р в Мюнхенському університеті була відкрита нова спеціалізація - «Міжкультурні комунікації». На основі американського досвіду викладання міжкультурної комунікації там були розроблені свої навчальні програми, що грунтуються на матеріалах фольклористики, етнології та лінгвістики.

Утвердження міжкультурної комунікації в Європі