Мета: дати загальну характеристику діяльності

ЗУНР.

ЗАЗНАЧИТИ ПРИЧИНИ, ЧОМУ УТВОРИЛАСЬ УКРЇНСЬКА

ДЕРЖАВНОСТЬ НА ЗАХІДНІЙ УКРАЇНІ.

- ПРОАНАЛІЗУВАТИ ОСНОВНІ ПОДІЇ ЯКІ ВІДБУВАЛИСЯ НА ЗАХІДНІЙ

УКРАЇНІ.

Проголошення ЗУНР

19 жовтня 1918 оголошена

«Проклямація Української

Національної Ради» про створення

Української держави в українських

етнографічних землях Австро-

Угорщини. 13 листопада 1918

УНРада затвердила Конституційні

основи новоствореної держави —

«Тимчасовий основний закон про

державну самостійність

українських земель колишньої

Австро-Угорської монархії», нова

держава отримала назву

«Західноукраїнська Народна

Республіка».

Передумови

«Падіння Габсбургів»Коли в 1918 року в умовах воєнної поразки

австро-німецького блоку та національно-

визвольної боротьби народів Австро-Угорська

імперія розпалася на декілька незалежних

держав, і українці почали робити рішучі заходи

зі створення власної держави на

західноукраїнських землях.

1 травня по всій Австро-Угорщині

прокотилася хвиля демонстрацій.

Продовжувалися поодинокі спонтанні

військові виступи, які придушувалися. 17

червня у Відні стався голодний бунт.

Згодом почалися загальнонаціональні

страйки під керівництвом місцевих

національних комітетів, що і було останньою

причиною розпаду імперії.

Листопадовий чин (зрив)

Дмитро Вітовський Організатор і керівник Листопадового чину.

Командир збройних сил ЗУНР, пізніше — державний секретар військових

справ ЗУНР, член УНРади від Української радикальної партії.

У травні 1919 року — член делегації на мирній конференції в Парижі, яка

за дорученням Державного секретаріату мала домагатися припинення.

1 Листопада 1918 р. у Львові Українська Генеральна Команда (колишній

Український Військовий Генеральний Комісаріат) у складі Д. Вітовського,

С. Горука, П. Бубела, Б. Гнатевича, І. Цьокана, Іванчука та Д. Паліїва за

допомогою 1500 стрільців здійснили Переворот-Владу у Львові було

передано Українській Національній Раді.

Події цього Дня в Історії України отримали назву Листопадового Зриву.

Це були початки створення ЗУНР(Західно-Української Народної

Республіки) з Президентом Євгеном Петрушевичем та початком україно-

польської війни.

Українські Січові СтрільціЗібрані з ініціативи українських діячів Галичини 18 березня 1913 р. збори проголосили

створення українського військового товариства «Січові стрільці».

Товариство «Січові стрільці» придбало 100 карабінів і проводило навчання в передмістях

Львова. Генеральна старшина визначила пріоритетними такі статті витрат у січових осередках:

придбання зброї (манліхерівський карабін з пристроєм до кімнатної стрільби та 2000

кімнатних набоїв), забезпечення інструкціями та підручниками з військової справи.

Із зростанням міжнародного політичного напруження та загостренням протиріч між

європейськими державами в лавах українського галицького молодіжного руху посилилася

тенденція до об'єднавчих процесів у середовищі стрілецтва.

Вишкіл УСС належав спершу до Коша УСС, з листопада 1915 став окремою формацією, якою

командував Мирон Тарнавський, згодом полковник Костянтин Слюсарчук, отаман Григорій

Коссак і врешті сотник Северин Краснопера. 1916 вишкіл УСС підпорядковано вишкільній

групі німецької Південної армії (командувач принц Оскар Гогенцоллерн); майже 7 000 старшин

і бійців УСС отримало бойовий вишкіл від німецьких інструкторів, завдяки чому в

майбутньому частини УСС були найкраще вишколеними частинами УГА.

Першим успіхом легіону УСС була перемога на горі Маківці 29 квітня — 3 травня 1915. Далі

він визначався в боях під Болеховом, Галичем, Завадовом і Семиківцями.

Далі Легіон УСС входив до складу групи «Схід» УГА і в січні 1919 був переформований на 1

бригаду УСС в складі одного, пізніше двох полків піхоти УСС, кінної сотні УСС, гарматного

полку УСС і допомогових відділів.

Державний секретаріат ЗУНРНайвищий виконавчий і розпорядчий орган ЗУНР, уряд

республіки. Створений у Львові 9 листопада 1918 УНРадою

ЗУНР.

Президент ЗУНР – Євген Петрушевич

Голова Державного секретаріату, державний секретар фінансів

— Кость Левицький.

Державні секретарі:

військових справ — Дмитро Вітовський,

внутрішніх справ — Лонгин Цегельський,

закордонних справ — Василь Панейко, Степан Витвицький

судівництва — Сидір Голубович,

земельних справ — Степан Баран, Михайло Мартинець

торгівлі та промислу — Ярослав Литвинович,

шляхів — Іван Мирон,

пошти і телеграфу — Олександр Пісецький,

охорони здоров'я — Іван Куровець,

освіти та віросповідання — Олександр Барвінський,

громадських робіт — Іван Макух,

праці й суспільної опіки — Антін Чернецький,

продовольства (Харчовий уряд) — Степан Федак.

Звернення до Галичини

Польсько-українська війна 1918-1919 рр.У листопаді 1916 р. цісар Карл І проголосив незалежність Польщі. На початку

1917 р. стало очевидним, що Галичину віддадуть до Польської держави. Серед

українського населення запанувало обурення.

Про приєднання до Польщі українських земель Галичини оголосили й поляки. 31

жовтня стало відомо, що 1 листопада Польська ліквідаційна комісія планує

захоплення влади у Східній Галичині. Було очевидно, що необхідно негайно

починати рішучі дії. Але керівники УНРади в той час перебували у Відні,

проводячи час за безплідними переговорами з представниками Габсбурзької

монархії, що конає.

Запеклі бої точилися за кожний будинок. Водночас розгорнулася боротьба за

стратегічно важливий залізничний вузол Перемишль, розташований на кордоні

між Східною Галичиною і Польщею. 11 листопада український гарнізон

Перемишля, основу якого становили ненавчені юнаки, залишив місто. Саме в

Перемишлі формувалися польські військові з'єднання, що перекидалися в Східну

Галичину. Ці з'єднання врешті-решт і визначили долю Львова. 21 листопада

українські війська почали відступати з міста.

Українська Галицька АрміяЗародком УГА були Легіон УСС та підрозділи австро-угорської армії, сформовані з

українців, що у Львові й провінції, 1 січня 1918 року підпорядкувалися Українській

Національній Раді ЗУНР.

Під час формування Галицької армії гостро відчувався брак вишколених старшин. В

австрійській армії служила значна кількість старшин-українців, але здебільшого це були

старшини запасу нижчого рангу. Старшин вищих рангів, особливо штабних, із вищою

військовою освітою, практично не було.

У складі УГА було створено три корпуси. Корпус поділявся на чотири піхотні бригади,

бригада – на два полки, полк – на три курені. При кожній бригаді був полк артилерії, кінні

сотні, технічна сотня, сотня зв’зку, саперні підрозділи та ін.

13 листопада 1918 року територія Східної Галичини була поділена на три військові області

(Львівську, Станіславську і Тернопільську), кожна з яких складалася з 4 військових округів

по 3-8 повітів. У кожній окрузі діяла окружна військова команда. Повітові військові

команди підпорядковувались окружним, а окружні – безпосередньо Секретаріатові

військових справ.

УГА була добре організована, дисциплінована й боєздатна. Не зважаючи на велику нестачу

матеріальних засобів та труднощі, УГА була найкращою армією серед тих, що постали на

руїнах імперій.

Українська Галицька Арміяна фото.

Євген Петрушевич – президент ЗУНР.

Мирон Тарнавський – Головний командир УГА.

Присяга воїнів УГА.

Присягаємо торжественно Всемогучому Богу повинуватися вірно і

слухняно Західно-Українській Народній Републіці, Її Верховній Владі,

Її Правительству, Її Армії, як також всім Її отаманам та всьому Її

Начальству, їх поважати і захищати, їх прикази і припущення у всякій

службі виконувати, проти всякого ворога, хто-небудь ним бувби і де

тільки воля Її Верховної Влади вимагатиме, на водах, на сушах, у

воздусі, в день і в ночі, у боях, наступах, сутичках і всякого рода

підприємах, словом на кождому місці, в кожду пору, в кождім случаю

хоробро і мужно бороти ся, наших військ, прапорів і оружя в ніякому

случаю не покидати, з ворогом ніколи в найменші порозуміння не

входити, завсігди так нестися, як сього воєнні закони вимагають та як

чесним воїнам лицює і в сей спосіб в чести жити і умирати. — Так

нам Боже, допоможи — Амінь

Військові дії УГАПерші бої за Львів (грудень

1918 — січень 1919 рр.)

Стрілецька старшина, зібрана під проводом

Вітовського ранком 22 листопада в

Миклашеві, вирішила організувати облогу

Львова. Поляки спробували відразу

просунутися на схід, а їх перший випад на

Підбірці зліквідувала сотня УСС під

проводом поручника Осипа Теліщака

Перший генеральний наступ українських сил

на Львів не вдався. Виключала успіх —

знаменита розвідка й оборотність

противника, слаба підготовка з українського

боку, а головно — брак тяжкої артилерії, без

якої здобуття підміських об'єктів виявилося

неможливе. Щоб зберегти сили армії для

майбутніх битв, 2 січня 1919 року

командування УГА прийняло рішення

операцію з визволення Львова згорнути. До

початку нового 1919 року на відтинку Угнів

Галицька Армія втратила трьох курінних

командирів.

Вовчухівська операція

УГА (лютий 1919 р.

Стратегічний план Начальної

Команди УГА (командант Михайло

Омелянович-Павленко, начальник

штабу Віктор Курманович)

передбачав три етапи наступу:

- на першому — Третій Корпус

УГА (командир полковник

Григорій Коссак) мав оволодіти

залізничною лінією Львів—

Перемишль;

- на другому етапі — планувалося

визволення Львова Другим

Корпусом УГА (командир

полковник Мирон Тарнавський);

- на завершальному етапі операції

українські війська мали здобути

Перемишль і вийти на лінію

річки Сян.

Чортківська офензива

УГА (червень 1919 р.)

У червні Начальна Команда на чолі з генералом О.

Грековим запланувала створення ще восьми бригад,

тобто, двох нових корпусів. Під час Чортківської

офензиви утворено штаби 14-ї Станіславської, 15-ї

Теребовлянської, 16-ї Чортківської, 17-ї Бучацької, 18-ї

Тернопільської та 21-ї Збаразької бригад, але після

переходу Збруча штаби розформували. Залишилися

тільки 14-та Станіславська бригада, яка замінила у III

корпусі 1-шу Гірську бригаду отамана Черського, що під

час польського наступу весною 1919 була відрізана від

решти частини ГА і перейшла на територію

Чехословаччини, де її інтернували.

25 червня 1919 УГА в ході Чортківської офензиви

оволоділа Ожидовом і Белзцем. Стомлена тритижневим

наступом і відчуваючи постійний брак набоїв, УГА

перейшла до оборони. За три тижні наступу здобуто

значні успіхи, які не можна було закріпити через повний

брак воєнного спорядження в УГА, в основному піхотної

амуніції.

Польські військово-політичні маневри в

Галиччині 1918-1923 рр.

Після капітуляції Німеччини мала використовуватися для боротьби з більшовиками. У другій половині травня, а також наприкінці червня - на початку липня 1919 року використовувалася польським урядом у війні проти ЗУНР та для окупації СхідноїГаличини. У вересні 1919 року розформована як бойове з'єднання, а підрозділи, що входили до її складу, передано до Війська Польського.

Травнева кампанія

»[1Після прибуття до Варшави Галлер вирушив на схід, аби на власні очі оцінитиобстановку у польських та зайнятих поляками українських містах для підготовкизагального наступу на позиції військ ЗУНР. Для союзників все це подавалося як нібипідготовка до війни проти більшовиків, яка мала розпочатися після прибуття з Франціїрешти дивізій «Блакитної армії». Зокрема, де Голль, який у той час перебував у містечку Модлін біля Варшави, де готувався навчати польських офіцерів, у одному з листів додому писав, що «так звані дивізії генерала Галлера починають прибувати в свою чергу. Як тільки вони будуть повністю зібрані, забезпечені всім і зміцненікількома новими дивізіями, ніхто тут не сумнівається, що вони розпочнуть протиросійських більшовиків великомасштабний наступ.

Потому колишні підрозділи Армії Галлера були перекинуті на західні кордони Польщі, де вони мали забезпечити охорону на південному та південно-західному напрямкахнапередодні підписання Версальського мирного договору з Німеччиною.

Акт Злуки 22 січня 1919 р.

АКТ ЗЛУКИ УНР і ЗУНР – політико-правове об'єднання Української Народної Республіки та

Західно-Української Народної Республіки в одну Українську державу, урочисто проголошене

Директорією Української Народної Республіки 22 січня 1919 на Софійському майдані Києва.

1 грудня 1918 р. у Фастові було укладено попередній договір між Радою державних секретарів

ЗУНР та Директорією УНР про "злуку обох українських держав в одну державну одиницю". На

засіданні З січня 1919 р. УНРада в Станіславі, куди переїхав весь апарат уряду, одностайно

прийняла ухвалу про об'єднання ЗУНР та УНР, в якій, зокрема, зазначалося: "Українська

Національна Рада, виконуючи право самовизначення українського народу, проголошує

торжественно з'єднання ЗУНР і УНР в одну одноцільну суверенну Народну Республіку".

Невдовзі 36 галицьких делегатів виїхали до Києва на урочистий Акт злуки, приурочений до

першої річниці проголошення самостійності Наддніпрянської України. Погожого морозного

дня 22 січня 1919 р. святково прибраний Софіївський майдан у Києві заповнили десятки тисяч

жителів столиці, численні гості, військо. О 12 год. над колонами пролунало "Слава", прозвучав

національний гімн. Міністр закордонних справ ЗУНР Л. Цегельський оголосив грамоту —

ухвалу УНРади і передав її голові Директорії В. Винниченку. У відповідь член Директорії Ф.

Швець зачитав Універсал уряду УНР, в якому, зокрема, зазначалося: "Віднині воєдино

зливаються століттями відірвані одна від одної частини єдиної України, Західноукраїнська

Народна Республіка (Галичина, Буковина й Угорська Русь) і Наддніпрянська Велика Україна.

Здійснилися віковічні мрії, якими жили і за які вмирали кращі сини України. Віднині є єдина

незалежна Українська Народна Республіка...".

День 22 січня 1919 р. був одним із найпрекрасніших моментів нашої непростої, нерідко

трагічної історії, назавжди залишившись у пам'яті українського народу як свято Соборності

України.

Паризька мирна конференція 1919-1920 рр.

«Українське питання.» На Паризьку мирну конференцію з 18 січня 1919 р. по 21 січня 1920 р. зібралися

представники понад 30 країн. Вирішальна роль на конференції належала лідерам трьох

великих держав — прем’єр-міністрові Франції Ж. Клемансо, прем’єр-міністрові

Великобританії Д. Ллойд Джорджу і президентові США В. Вільсону. Вони справляли

домінуючий вплив на роботу її керівних органів — спочатку Ради десяти, з березня

1919 р. Ради чотирьох, з кінця червня — Ради п’яти. Враховуючи, що з усіх великих

держав Франція найбільше потерпіла від німецької агресії, головував на конференції

Ж. Клемансо.

Український народ, який внаслідок свого геополітичного становища (будучи

розділений між двома ворогуючими блоками і опинившись в самому епіцентрі

військових дій на Східному фронті) чи не найбільше постраждав у ході тієї війни,

сподівався на справедливе розв’язання українського питання цим найавторитетнішим

міжнародним форумом.

Наші дипломати проводили зустрічі й консультації з дипломатами і вищими урядовцями Франції, Великобританії, США, інших великих держав,

зустрічалися з представниками Польщі, російського «білого руху», контактували і навіть вдавалися до окремих спільних акцій з делегаціями

Азербайджану, Естонії, Грузії, Литви, Північного Кавказу, Білорусі.

Скориставшись допомогою країн Антанти, польська армія окупувала в червні майже всю Східну Галичину, а Найвища Рада конференції

санкціонувала цю окупацію. «Щоб забезпечити особи й майно мирного населення Східної Галичини проти небезпек, що їм загрожують від

більшовицьких банд, — зазначалося в постанові від 25 червня 1919 р. — Найвища Рада союзних і прийнятих до союзу держав рішила уповноважити

сили Польської республіки вести свої операції аж по ріку Збруч» і використати для цього армію Ю. Галлера. Водночас уряд Польщі отримав дозвіл на

впровадження на цій території польської цивільної адміністрації до майбутнього вирішення долі краю шляхом волевиявлення населення. Рішення ці

були опротестовані делегаціями УНР і ЗО УНР, але ніхто на це не зважав. Так Східна Галичина опинилася в руках Польщі, хоча тривалий час

точилася дипломатична боротьба за політичний статус цього краю.

Поразка українських визвольних змагань 1917—1921 рр., її

причини та наслідки.

Поразка українських визвольних змагань була зумовлена низкою причин. Значною мірою — це низький

рівень національної свідомості українства як наслідок тривалої політичної неволі. Традиція і вага власної

державності пригасли в народній масі, а провідна верства, яку здебільшого представляла національна

інтелігенція, не виробила спільного напряму дій. Українцям не вистачило добре підготовлених фахівців для

керівництва державними справами як у центрі, так і на місцях. Українське селянство, передусім у Східній

Україні, було малоосвіченим, політично незрілим, а національно свідомого робітництва майже не було. Міста

з великою перевагою чужого, ворожого українській самостійності елементу виступали проти національно-

визвольних змагань українства, тоді як відомо, що результат революції визначається в місті. Не встигли

українці також пройти тривалого еволюційного шляху національного розвитку, який підготував би їх до

відновлення державності. Створена революційним шляхом держава значною мірою стала для них

несподіванкою. На жаль, як український народ, так і його провідники не виявили єдності й витривалості,

необхідних для захисту власної державності.

Однак, незважаючи на значні внутрішні недоліки українського національного руху, вирішальними факторами

поразки стали зовнішні. Якщо в Західній Україні це була агресія з боку Польщі та Румунії, то на

східноукраїнських землях державність було втрачено через загарбницьку навалу більшовицької Росії,

керівники якої добре усвідомлювали, що без людського та економічного потенціалу України, її геополітичного

розташування "Росія існувати не може". Щодо позиції західних країн, то вони у кращому випадку

дотримувалися нейтралітету, у гіршому — допомагали агресорам загарбувати українські землі.

Дякую за увагу!