МАГДЕБУРЗЬКЕ ПРАВО Мп Мlib.rada.gov.ua/static/about/text/slov_04.pdf ·...

375

ММААСТРИХТСЬКИЙ ДОГОВІР – поши-рена неофіційна назва Договору про Євро-пейський Союз Treaty on European Union,TEU, підписаного 7 лютого 1992 р. 12 дер-жавами-членами Європейського Економіч-ного Співтовариства в м.Маастрихті (Нідер-ланди). Договором внесено зміни та допов-нення до установчих договорів Європей-ських співтовариств (Паризького договору1951 р., Римських договорів 1957 р.) та Єди-ного Європейського акта 1986 р. М.д. набравчинності 1 листопада 1993 р. За М.д., на базіЄвропейських співтовариств та Європей-ського політичного співробітництва створю-валася нова інтеграційна організація – Євро-пейський Союз. Цілями ЄвропейськогоСоюзу проголошувалися: сприяння еконо-мічному та соціальному прогресу шляхомпобудови простору без внутрішніх кордонів;посилення економічного та соціальногозближення та створення економічного тавалютного союзу з подальшим введеннямспільної валюти; утвердження ідентичностіЄвропейського Союзу на міжнародній аренішляхом проведення спільної зовнішньоїполітики та політики безпеки, з можливимвизначенням у майбутньому спільної обо-ронної політики; зміцнення захисту прав таінтересів громадян шляхом упровадженняінституту громадянства Європейського Сою-зу, розширення співробітництва у сфері юс-тиції та внутрішніх справ. В основу функціо-нування Європейського Союзу було покла-дено принцип субсидіарності, що розмежо-вував повноваження організації та країн-членів. Договором були внесені зміни доінституційної структури та механізмів прий-няття рішень в Європейському Союзі. М.д.продовжено реформу інститутів Співтова-риств: органи (інститути) Європейськихспівтовариств були перетворені в інститутиЄвропейського Союзу, також створено но-вий інститут – Європейську Рахункову па-лату. Була посилена роль Європейської

комісії та Європарламенту, якому надавало-ся право брати участь у прийнятті рішень вЄвропейському Союзі та затверджуватишляхом вотуму довіри новий склад Євро-пейської комісії. Положеннями М.д. булорозширено сферу голосування кваліфікова-ною більшістю в Раді Європейського Союзу.Особливе значення положення М.д. малищодо процесу поглиблення економічноїінтеграції. Було закріплено перехід Євро-пейських співтовариств на нову, більш ви-соку форму інтеграційного процесу – еко-номічний і валютний союз. У політичнійсфері М.д. поєднав два напрями інтеграцій-ного процесу, а саме: обмеження державно-го суверенітету і розширення повноваженьіснуючих Європейських співтовариств (досуто економічних були додані повноважен-ня у сферах культури, освіти, молодіжноїполітики, охорони здоров’я, захисту правспоживачів). Положеннями М.д. вперше нарівні установчих договорів визнано обов’я-зок Європейського Союзу дотримуватисяосновних прав і свобод людини і громадя-нина, закріплених Європейською конвен-цією про захист прав людини і основополож-них свобод 1950 р. Прискорення процесівекономічної та політичної інтеграції в Євро-пейському Союзі з часом викликали потре-бу в перегляді положень М.д., що було зроб-лено з прийняттям Амстердамського дого-вору 1997 р.

© Грицяк І.А., Забара І.М.

МАГДЕБУРЗЬКЕ ПРАВО (німецькеміське право) (нім. Magdeburger Recht) –одна з найвідоміших правових системміського самоврядування в середні віки.М.п. – це кодифіковані в ХІІІ ст. норми зви-чаєвого права і судові ухвали німецькогом.Магдебурга, перейняті згодом містамиНімеччини, Чехії, Угорщини, Польщі, Лит-ви, України та Білорусі. М.п. конкретногоміста підтверджувалося грамотою, наданою

376

королем чи феодалом (князем, єпископом).М.п. складалося поступово з норм, що за-кріплювали одержані наприкінці ХІІ-ХІІІ ст.привілеї міських верств населення на само-врядування, а також актів внутрішньої ста-тутної діяльності (регламентація ремісницт-ва та торгівлі) і практики шефенських судів.М.п. – середньовічне міське право, яке на-давало право місту на самоврядування, влас-ний суд, право земельної власності та звіль-нення від більшої частини феодальних по-винностей. М.п. закріплювало права міськихстанів – купців, міщан, ремісників, булоюридичним виявом успіхів міського насе-лення в боротьбі проти феодальної залеж-ності. М.п. мало універсальний характер,регулюючи суспільно-правові відносини вмісті: діяльність міської влади, суду, йогокомпетенцію і порядок судочинства, питан-ня земельної власності, встановлювало по-карання за різні види злочинів тощо. Особ-ливе місце займали норми, що регулювалиторгівлю та ремесла, діяльність цехів і ку-пецьких гільдій, порядок надання пільг іоподаткування. З введенням М.п. припиня-лась дія місцевого права, однак допускалосьзастосування місцевих звичаїв, якщо норми,необхідні для вирішення спорів, не були пе-редбачені М.п. На основі М.п. в місті ство-рювався виборний орган самоврядування –магістрат (міська рада). Магістрат складав-ся з обраного війта і радців (“райців”, рат-манів, консулів), які утворювали колегію, щопоповнювалась шляхом кооптації. Інодіміщани обирали війта і лавників (присяж-них), а ради доповнювалися з числа остан-ніх. Судові компетенції належали і до ради,і до лави. Після 1654 р. М.п. залишилосялише в так званих привілейованих містах.Фактично застосування М.п. припинилосяпісля запровадження 1781 р. “Положення прогубернії” і створення нової судової системи.

© Марчук Р.П.

МАГІСТР ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІН-НЯ (лат. magister – начальник, учитель) –освiтньо-квалiфiкацiйний рівень фахівця зіспеціальностей 8.150000 “Державне управ-ління” та 8.150001 “Управління суспільнимрозвитком”, який на основі базової вищоїосвіти здобув поглиблені спеціальні вміння,знання та навички, має певний досвід їх за-стосування та продукування нових знань длявирішення проблемних професійних завдань

у галузі державного управління. М.д.у. – ви-пускник вищого навчального закладу, якиймає володіти знаннями, уміннями та навич-ками, які б забезпечували виконання функційуправлінця: адміністративної, правової,організаційної, аналітичної, прогностичної,планової, контрольної, виховної, що, у своючергу, відповідають окремим видам типовихзавдань діяльності (професійним, соцiально-виробничим, соціально-побутовим). Змістосвіти магістрів визначається нормативноюі вибірковою частинами програми, яка роз-робляється у встановленому порядку з кож-ної спеціальності відповідно до Перелікуспеціальностей, визначеного для освітньо-кваліфікаційного рівня “спеціаліст, магістр”та в окремих галузях знань для освітньо-ква-ліфікаційного рівня “магістр”.

© Михненко А.М., Шпекторенко І.В.

МАЖОРИТАРНА ВИБОРЧА СИСТЕМА –порядок проведення виборів та визначеннярезультатів голосування, за яким обранимивважаються кандидати або партійні списки,що отримали абсолютну більшість (50% плюсодин голос) або відносну більшість (хоча бна один голос більше ніж суперник) голосів.Перевагою М.в.с. вважають її здатність ство-рити міцну владу, стабільний уряд.

© Михненко А.М.

МАЗЕПА ІВАН СТЕПАНОВИЧ (1639-1709) – український державний діяч, геть-ман України (з 1687 р.). У 1659-1663 рр. слу-жив при дворі польського короля Яна ІІІКазимира, 1669 р. вступив на службу до геть-мана Правобережної України П.Дорошенка,у 1674 р. перейшов до гетьмана Лівобереж-ної України І.Самойловича. У 1682-1687 рр. –генеральний осавул Війська Запорозького. У1867 р. обраний гетьманом, уклав з росій-ським урядом Коломацькі статті. Меценатосвіти і мистецтва (у 1694 р. перетворив Киє-во-Могилянську Колегію в Академію, у1700 р. заснував Чернігівський колегіум,фундував побудови низки церков у Києві,Чернігові, Переяславі, підтримував творчізусилля культурних діячів України). Прагну-чи визволити Україну з-під російської вла-ди, провадив таємні переговори з польськимкоролем С.Лещинським, а в 1708 р. під часПівнічної війни перейшов на бік Карла ХІІ.Після поразки шведів у Полтавській битві1709 р. подався в еміграцію у турецьке воло-

377

діння. На вимогу Петра І підданий анафеміРосійською православною церквою. Діяль-ність М. була направлена на забезпеченнямирного та автономного розвитку економіч-них інтересів України, а згодом – на здобут-тя нею незалежності, захист релігійних такультурних прав українського народу.

© Малик Я.Й.

МАКІНДЕР ХЕЛФОРД ДЖОН (MackinderHalford John, 1861-1947) – геополітик,політичний діяч. Викладав в Оксфорді по-чинаючи з 1887 р., поки не був призначенийдиректором Лондонської економічної шко-ли. З 1910 по 1922 рр. був членом палатигромад, у 1919-1920 рр. – британським по-сланником на півдні України.Сформулював впливову глобальну геополі-тичну концепцію у 1904 р. в роботі “Геогра-фічна вісь історії”, згодом концепція зміню-валася під впливом подій світових воєн уроботах “Демократичні ідеали та ре-альність” (1919) і “Завершеність земної куліі завоювання світу” (1943). Виходив з уяв-лення про світ як про географічне і політич-не ціле, в якому, особливо після “колумбо-вої ери” Великих географічних відкриттів іглобального розширення Європи, ключовимє протистояння сухопутних і морських дер-жав. Стверджував, що для держави найвигід-нішим географічним положенням було б се-рединне, центральне положення. З планетар-ної точки зору, у центрі світу лежить Євра-зійський континент, а в його центрі – “серцесвіту” або “серце”. “Хартленд” (Heartland) –осередок континентальних мас Євразії, най-сприятливіший географічний плацдарм дляконтролю над усім світом. “Хартленд” є клю-човою територією у більш загальному кон-тексті в межах Світового Острову, щомістить три континенти: Азію, Африку таЄвропу. Здійснює ієрархію планетарногопростору через систему концентричних кіл.У самому центрі – “географічна вісь історіїабо “вісьовий ареал”. Це геополітичне по-няття географічно тотожне щодо визначен-ня Росії. За осьовим регіоном, у великомувнутрішньому півмісяці, розташовані Німеч-чина, Австрія, Туреччина, Індія і Китай; узовнішньому ж півмісяці – Англія, ПівденнаАфрика, Австралія, США, Канада і Японія.Незважаючи на те, що в книзі “Демократичніідеали та реальність” не виокремлював Ук-раїну в самостійну державу, створення не-

залежної України передбачалося його реко-мендаціями уряду. Відвідавши за доручен-ням міністра закордонних справ Д.КерзонаОдесу та Новоросійськ з повноваженнямиБританського Верховного комісара, мавзустрічі з провідними політичними та вій-ськовими діячами, зокрема з Денікіним, яко-го безрезультатно намагався переконати виз-нати де-факто новостворені держави і схи-лити до співпраці з поляками проти більшо-виків. У рапорті урядові та доповіді на засі-данні кабінету міністрів запропонував ство-рити “альянс прикордонних держав з Украї-ною включно” та ліги цих держав з країна-ми Східної Європи, а також доводивдоцільність створення широкої східноєвро-пейської антиросійської та антибільшо-вицької коаліції. План був відхилений уря-дом, не отримав також особистої підтримкивійськового міністра У.Черчілля.

© Розпутенко І.В.

МАКРОЕКОНОМІЧНА ПОЛІТИКА (відгрец. politika – державні або суспільні спра-ви, макро – від англ. macro – дуже великий,який покриває велику територію) – політи-ка уряду, спрямована на регулювання еко-номіки в цілому з метою забезпечення її ста-більності та динамічного розвитку.Основними формами М.п. є кредитна, по-даткова, грошова, інвестеційна, інновацій-на, фінансова, сруктурна, промислова, нау-кова, аграрна, антициклічна, зовнішньоеко-номічна та ін. Їх доповнюють соціальна, еко-логічна, а також такі форми державного макро-економічного регулювання, як правове таадміністративне. До загальновизнаних цілейекономічної політики можна віднести такі:1) економічне зростання, що дає змогу за-безпечити виробництво більшої кількостітоварів та послуг, поліпшення їх якості, а вкінцевому результаті – вищий рівень життянаселення; 2) економічна ефективність ви-робництва на базі науково-технічного про-гресу, що сприяє мінімізації витрат за обме-жених виробничих ресурсів для виробницт-ва певного обсягу товарів та послуг; 3) еко-номічна свобода, що забезпечує створеннядля підприємців, працівників і споживачівумов вільного та оптимального вибору;4) повна зайнятість трудових ресурсів, якадає змогу кожному індивіду реалізувати своїпрофесійні здібності й одержати доходи за-лежно від кількості та якості затраченої

378

праці; 5) стабільність загального рівня цін,що означає чіткий контроль за рівнемінфляції та обмеження її на рівні помірноїінфляції; 6) справедливий розподіл доходів,аби запобігти як невиправданій диференціа-ції рівня життя різних груп населення, так ізрівняльності в оплаті праці; 7) соціальнийзахист, що гарантує належне існування без-робітним, непрацездатним, престарілим тадітям; 8) оптимальний платіжний і торговийбаланс, що полегшує досягнення рівновагиу міжнародній торгівлі, зовнішньоекономіч-них зв’язках, підтримання стабільного кур-су національної валюти; 9) екологічна рівно-вага: процес оптимальної взаємодії людиниз природним середовищем для підтримкиналежного рівня життя сучасного і наступ-них поколінь населення.Першою системою М.п. був меркантилізм.Основним його принципом було уявлення,що державне сприяння розвитку промисло-вості і зовнішньої торгівлі є вигідним усьо-му суспільству, головна мета держави – на-копичення грошей (золота), а головний засібїї реалізації – зовнішня торгівля. А.Сміт об-стоював ідею державного невтручання в еко-номічне життя і вважається засновником ідеїлібералізму. Нагальну потребу в активнійМ.п. як важливому факторі успішного роз-витку економіки обґрунтував Ф.Ліст, підтри-мав К.Родбертус, розвинув В.Ленін і в онов-леній формі сформулював Дж.Кейнс. За ба-зову теорію М.п. визнають концепцію, якузапропонував голландський економіст ЯнТінберген (1903-1994).

© Пасемко Г.П.

МАКРОЕКОНОМІЧНА (ФІНАНСОВА)СТАБІЛІЗАЦІЯ – процес, покликаний зни-зити відкриту інфляцію, яка після початкулібералізації неминуче приходить на змінутоварному дефіциту і подавленій інфляції;стабілізаційна політика передбачає жорсткікредитні, грошові й бюджетні обмеження,регулювання валютного курсу національноїгрошової одиниці.

© Бодров В.Г.

МАКРОЕКОНОМІЧНІ ПОКАЗНИКИ(макро – від англ. macro – дуже великий,який покриває велику територію; показник –від англ. index – величина, вимірювач, якийдозволяє говорити про стан об’єкта) – агре-гатні, тобто сукупні показники національної

економіки: обсягів виробництва і споживан-ня, доходів і витрат, структури, ефективності,рівня добробуту, експорту та імпорту, темпівекономічного зростання, інфляції.М.п. умовно поділяються на три групи: по-токові, запасів та економічної кон’юнктури.Потокові показники відображають переда-чу цінностей одними суб’єктами економіч-ної діяльності іншим. Вони вимірюються запевний проміжок часу. До них відносять:ВВП, ВНП, чистий внутрішній продукт, чи-стий національний продукт, національнийдоход, особистий доход, доход кінцевоговикористання, споживчі витрати, інвес-тиційні витрати, державні витрати, витратизакордону тощо. Показники запасів – це еко-номічні змінні, які відображають нагрома-дження та використання цінностей еконо-мічними суб’єктами. Вони визначаються напевну дату. До них відносять: майно (акти-ви реальні та фінансові), національне багат-ство, реальні грошові (касові) залишкитощо. Показники економічної кон’юнктури –це змінні, пов’язані з коливанням діловоїактивності: відсоткова ставка, норма доход-ності активів, рівень цін, рівень інфляції,рівень безробіття тощо.М.п. поділяють також на абсолютні (нату-ральні та вартісні) та відносні, визначені увідсотках. Натуральні показники вимірю-ються в різних фізичних одиницях. Вартісні(грошові) показники можуть визначатися упостійних або поточних цінах. Постійна –це ціна базового року. Показники, визначеніу поточних цінах, – це номінальні, а у постій-них – це реальні показники. Усі М.п. об’єд-нуються міжнародною системою підрахун-ку показників – системою національних ра-хунків (СНР).

© Пасемко Г.П.

МАЛОРОСІЙСЬКА КОЛЕГІЯ – цент-ральний орган російської колоніальної адмі-ністрації в Лівобережній Україні у XVIII ст.М.к. створена за указом Петра I від 16 (27)травня 1722 р. у гетьманській столиці Глу-хові (замість існуючого до цього Малоро-сійського приказу в Москві) з метою конт-ролю за діяльністю гетьмана і українськогоуряду та поступового обмеження політичноїавтономії Гетьманщини. За царськоюінструкцією від 16 травня 1722 р. на М.к.покладалися функції щодо нагляду за діяль-ністю гетьмана, генеральної і полкової стар-

379

шини, встановлення і стягнення податків доцарської казни, провіанту для російськоїармії; розквартирування російських офі-церів і солдат в Україні; контролю за діяль-ністю Генеральної Військової Канцелярії,роздачі земельних володінь офіцерам і стар-шинам. М.к. була апеляційною установоюу судових справах, які розглядалися вГенеральному Військовому Суді, полковихі ратушних судах Лівобережної України. Всіпитання державного життя Гетьманщиниукраїнський уряд мав вирішувати за пого-дженням з М.к.

© Гошовська В.А.

МАНІПУЛЯЦІЯ (англ. manipulation) –спосіб панування шляхом духовної дії налюдей через програмування їх поведінки. Цядія направлена на психічні структури люди-ни, здійснюється приховано і ставить своїмзавданням зміну думок, спонук і цілей лю-дей у потрібному маніпулятору напрямі.Причому М. не тільки спонукає людину ро-бити те, чого бажають інші, вона примушуєїї хотіти це зробити. Головні ознаки М.:1) це вид духовної, психологічної дії (а нефізичне насильство або загроза насильства);2) це прихована дія, факт якої не має бутивідмічений об’єктом М.; 3) це дія, яка вима-гає значної майстерності і знань. Іманент-ною формою М. виступають стереотипи,іміджі, мовні штампи, дезінформація, готовівідповіді на ті питання, які життя ставитьперед людиною. У поєднанні із силовими таекономічними методами М. забезпечує ма-ніпуляторові (зокрема органу влади) мож-ливість спрямовувати діяльність і поведін-ку мас, соціальних груп, індивідів у по-трібному напрямі, володіти соціальною си-туацією. Парадоксальним є те, що М. якзасіб влади можлива лише в громадянсько-му суспільстві, де політичний порядок за-снований на представницькій демократії. Утоталітарному ж суспільстві М. не потрібна,оскільки вплив на маси здійснюється шля-хом примушення: поки пригноблювані по-вністю задавлені дійсністю і владою, мані-пулювати ними немає потреби. Всяка М.свідомістю є взаємодія. Жертвою М. люди-на може стати лише в тому випадку, якщовона виступає як її співавтор, співучасник.Якщо вона засумнівалася, уперлася, захис-тила свою духовну програму, вона не стаєжертвою М. Отже, можливості М. суспіль-

ною думкою мають свої межі, які визнача-ються вже сформованою свідомістю, стерео-типами й поглядами людей. Суттєвими пе-репонами для соціальної маніпуляції є влас-ний досвід людей і не контрольовані владоюсистеми комунікацій у сім’ї, серед родичів,знайомих, друзів, соціальних груп і об’єд-нань громадян. Саме на ці сфери мають упершу чергу звертати увагу ті, хто переймаєть-ся розвитком громадянського суспільства.

© Крупник А.С.

МАНІФЕСТ (від лат. manifestum – заклик) –1. Особливий акт голови держави, вищогооргану державної влади у вигляді звернен-ня до народу. Приймається переважно узв’язку із значними політичними подіями,датою тощо. Прикладом є “Маніфест Голо-ви Директорії Симона Петлюри до україн-ського народу” (від 27 квітня 1920 р.), в яко-му міститься заклик підтримати зусилля Ди-ректорії у боротьбі за незалежність Украї-ни. 2. Відозва, звернення, декларація по-літичної партії, громадської організації, щомістить програму й основні принципи їїдіяльності. Прикладом є “Маніфест органі-зації українських націоналістів” (грудень1940 р.), в якому викладаються завдання йосновні принципи діяльності ОУН.

© Ребкало В.А., Лагутов Ю.Е.

МАРГІНАЛ – представник соціальної гру-пи (прошарку), яка в результаті еволюцій-них або революційних змін у суспільствівтратила свій колишній статус й опиниласяза межами усталених соціальних зв’язків іструктур. Така частина населення країни немає, як правило, чіткої соціальної належ-ності та перебуває на периферії суспільнихвідносин й укладів економічного і духовно-го життя.


МАРГІНАЛЬНІ ЕТНІЧНІ ГРУПИ (лат.marginalis – межа, узбіччя) – індивідуаль-нісні етнічні групи, наділені сукупністю спе-цифічних особливостей свідомості, для якиххарактерні етноамбівалентність, етнопсихо-логічна розколотість, що проявляється в не-послідовності етнодій, неможливості усві-домити себе причетним до окремого етно-су. М.е.г. утворюються, як правило, ізвихідців з національно-змішаних родин; ро-дин, що протягом кількох поколінь перебу-

380

вали в іноетнічному середовищі; мігрантів;осіб, у яких різко змінилися політичні, куль-турні, соціальні умови життя. До утворенняМ.е.г. приводять вплив іноетнічних засобівмасової інформації, наявність кількох основ-них мов, відсутність загальнонаціональноїдержавної еліти, яка змогла б консолідуватисуспільство, відсутність чіткого законодав-ства, яке б регулювало відносини титульноїнації з представниками національних мен-шин, релігійний етнічний поділ. В М.е.г.відсутні етноморальні регуляції поведінки,самоконтролю й дисципліни, що ґрунтують-ся на етнонаціональних цінностях. М.е.г.можуть бути джерелом етноконфлікту.Проблема М.е.г. стоїть особливо гостро вбагатонаціональних країнах, де етноси, пасіо-нарізуючись, починають вести роботу з роз-ширення своєї суверенності. На початку90-х рр. ХХ ст. російський учений А.І.Атоянзапропонував виділити весь комплекс знаньпро маргінальність в окрему галузь знань –соціальну маргіналістику як міждисциплінар-ний синтез у широкій дослідницькій сфері.У державному управлінні необхідно врахо-вувати можливі варіанти виходу М.е.г. зі ста-ну маргінальності, які можуть бути такими:по-перше, М.е.г. може ідентифікувати себез іншою етнічною спільнотою, прийнявшиїї культуру, соціальні цінності; по-друге, про-явити етнічний, культурний, політичнийнігілізм; по-третє, вона може ідентифікува-ти себе з двома і більше етнічними групами,культурами, їх соціальними цінностями,адаптуючись до них.

© Куц Ю.О.

МАРГІНАЛЬНІСТЬ – поняття, що тради-ційно використовується в етнодержаво-знавстві, соціальній філософії і соціологіїдля аналізу й характеристики граничного по-ложення етнічної групи, особистості повідношенню до якої-небудь етногрупи, со-ціогрупи, яке своєрідно позначається на їїпсихіці й способі життєдіяльності. Вва-жається, що автором введення категорії“М.” є представник Чиказької школи соціо-логії Роберт Єзра Парк (1864-1944), за їїдопомогою було запропоновано виявлятисоціально-психологічні наслідки неадаптаціїмігрантів до умов міського середовища.Р.Парк у 1923 р., беручи участь в аналітич-ному дослідженні міжетнічних відносин натихоокеанському узбережжі США, запропо-

нував методологію дослідження проблемазійських мігрантів, яка складала цикл: кон-куренція – конфлікт – акомодація – асиміля-ція, а в 1929-1933 рр. після відвідин мігран-топостачаючих країн (Японія, Китай, Індія,Південна Африка) Р.Парк сформулював за-гальний етносоціальний процес виходу рас,народів, етнічних груп із різного роду ізо-ляції (географічної, економічної, культур-ної). Результатом цього глобального етносо-ціального процесу на індивідуальному рівні єформування нового типу особистості, харак-терного для сучасного розвитку цивілізації, –маргінальної етнічної індивідуальності.

© Куц Ю.О.

МАРКЕТИНГ (англ. marketіng від англ.market – ринок, збут) – наука управлінняорганізацією, що вивчає методи найбільшповного задоволення потреб суспільства втоварах і послугах; комплексна системаорганізації виробництва й збуту продукції,орієнтована на задоволення потреб спожи-вачів і одержання прибутку на основі дослі-дження й прогнозування ринку; діяльність усфері ринку товарів, послуг, цінних паперів,здійснювана з метою стимулювання збутутоварів і послуг, розвитку й прискоренняобміну. Комплекс М. об’єднує такі основніелементи: продукт, ціна, збут і маркетинго-ва комунікація. Дотримання принципів М.та використання його основних інструментівмають універсальний характер у різних сфе-рах людської діяльності й ефективні навітьу некомерційній сфері. У місцевому само-врядуванні розвивається муніципальниймаркетинг як концепція цільового людино-орієнтованого управління територіальноюгромадою, основними функціями якого є:постійне дослідження та формування колек-тивних потреб споживачів; виявлення існу-ючих проблем з огляду на задоволення пріо-ритетних потреб, сприяння їх задоволеннюмаркетинговими методами; виявлення кон-курентних переваг території та їх зміцнен-ня; формування привабливого іміджу тери-торії муніципального утворення; вивченняможливостей залучення додаткових інвести-цій з метою розвитку виробництва та со-ціальної сфери за допомогою маркетинго-вих методів; здійснення просування тери-торії в інформаційному просторі засобамимаркетингових комунікацій.

© Кравцова Т.В.

381

МАРКС КАРЛ ГЕНРІХ (09.09.1818 –14.03.1883) – філософ, економіст, засновникнаукового світогляду – діалектичного та істо-ричного матеріалізму, основоположник на-укового комунізму.Разом з Ф.Енгельсом написали “Німецькуідеологію”, в якій критикували ідеалізм Ге-геля та младогегельянства і сформулювалиоснови діалектичного й історичного мате-ріалізму. За дорученням таємного пропаган-дистського товариства німецьких емігрантів“Союз комуністів” складено знаменитий“Маніфест Комуністичної Партії” (1848 р.).З 1850 р. заглиблюється у вивчення політич-ної економії та економічної історії, пише пра-цю “Критика політичної економії” (1858 р.),у другому виданні якої, що мало назву “Докритики політичної економії” (1862 р.), буливикладені основні теоретичні положенняйого економічного вчення. Став організато-ром 1-го Інтернаціоналу (1864 р.), який мавза мету об’єднання міжнародного робочогоруху. У 1865 р. закінчив головну працю –“Капітал” – та надрукував роботу “Заробіт-на плата, ціна та прибуток”. У 1867 р. на-друковано 1-й том “Капіталу”, роботу над2-м і 3-м томами “Капіталу” М. не закінчив,їх підготував до видання Ф.Енгельс. У 1875 р.опублікована праця “Критика Готської про-грами”.Вже у ранніх працях аналізує сутність при-ватної власності, яка охоплює всю су-купність виробничих відносин капіталізму,відокремлює економічний та юридичнийаспекти власності, передбачає, що історич-ною місією пролетаріату буде знищення при-ватної власності в майбутньому. В “Капіталі”досліджує економічну систему капіталізму:характеризує товар як єдність споживчої тамінової вартостей і зумовлений цим двоїстийхарактер праці (абстрактний та конкретний) –що стало його першим науковим відкриттям,розглядає процес розвитку форм вартості.Друге наукове відкриття – вчення про додат-кову вартість в умовах дії закону вартості.Джерелом додаткової вартості вважає нео-плачену працю найманих робітників черезте, що робоча сила в процесі виробництвастворює більшу вартість, ніж коштує сама.Розкриває сутність заробітної плати як пе-ретвореної форми вартості й ціни товару“робоча сила”. Обґрунтовує закон народона-селення за умов капіталізму: зростання про-мислової резервної армії праці зумовлено

збільшенням органічної побудови виробницт-ва. Визначає сутність капіталу, розмежовуєпостійний та змінний, основний та оборот-ний капітали, розмежовує різні форми капі-талу (товарний, торговельний, позичковий)і відповідні форми отримання підприєм-ницького доходу, торговельного прибутку,відсотка, земельної ренти. Характеризуєумови простого та розширеного відтворен-ня. Обґрунтовує закон зниження норми при-бутку зростанням органічної побудови ка-піталу. Створив теорію економічних криз,вчення про суспільно-економічні формаціїта ін. Перевагами його економічного вчен-ня є обґрунтований та глибокий аналіз капі-талістичного способу виробництва; роз-криття його суперечностей, законів і тен-денцій; розкриття сутності багатьох еконо-мічних категорій; використання діалектич-ного методу дослідження та методологіїконструктивної критики різних шкіл по-літичної економії. Однак економічне вчен-ня має недоліки, пов’язані з проблемоюзнищення приватної власності, невикорис-танням товарно-грошових відносин присоціалізмі, тотальним одержавленням за-собів виробництва та ін.

© Крамарева О.С.

МАСОВА КОМУНІКАЦІЯ – процес по-ширення соціальної інформації за допомо-гою технічних засобів (преса, радіо, телеба-чення, кіно, звукозапис, відеозапис, Інтер-нет) на кількісно великі та розосередженіаудиторії. Метою М.к. є утвердження духов-них цінностей суспільства й ідеологічний,політичний, економічний та організаційнийвплив на думки й поведінку людей.

© Борисевич С.О.

МАСОВА ПОЛІТИЧНА СВІДОМІСТЬ –притаманний великій кількості людей видсуспільної свідомості, що являє собою су-купність політичних ідей, уявлень, норм,звичаїв, поглядів, стереотипів, які віддзер-калюють ті чи інші сторони суспільногожиття. Характерними ознаками М.п.с. єслабка структурованість, розмитість меж,динамізм, ситуативність.

© Кальниш Ю.Г., Руденко О.М.

МАСОВА СВІДОМІСТЬ – тип грома-дянської свідомості, широка сукупність ідей,уявлень, ілюзій, почуттів, настроїв, що ви-

382

робилися в процесі спілкування людей міжсобою, відображають усі без винятку сторо-ни життя суспільства, доступні масам таздатні викликати їхній інтерес. М.с. вини-кає та формується в процесі соціалізаціїрізноманітних засобів життєдіяльності лю-дей, що породжує однакові або подібні праг-нення, інтереси, запити, навички, оцінки. Діябезпосередніх умов i форм буття набуває по-дальшого розвитку у виробництві й поши-ренні відповідних видів масової культури,передусім пов’язаних з функціонуванням за-собів масової комунікації. За їх допомогоюінтереси, потреби, прагнення мас оформлю-ються у вигляді низки одних і тих самих об-разів дійсності, засобів пізнавальної діяль-ності й моделей поведінки. Серед основнихстанів М. с. можна виділити: сукупність уяв-лень, знань про дійсність; сукупність оцінокдійсності, що збігається з громадською дум-кою; сукупність ціннісних орієнтацій, уста-новок i нормативних уявлень, що свідчитьпро ступінь готовності діяти тим чи іншимчином; сукупність емоційних переживань,настроїв, що знаходить вираження в щоден-ному житті суспільства, громад.


МАСОЛ ВІТАЛІЙ АНДРІЙОВИЧ(р.н. 1928) – український державний діяч,Прем’єр-міністр України у 1987-1990 рр. тау 1994-1995 рр. У 1951 р. закінчив механіч-ний факультет Київського політехнічногоінституту за спеціальністю “інженер-ме-

ханік”. Працював на Новокраматорськомумашинобудівному заводі та у виробничомуоб’єднанні Краматорських заводів важкогомашинобудування. Без відриву від вироб-ництва захистив кандидатську дисертацію тамає авторські посвідчення за раціоналіза-торські пропозиції і винаходи. З липня 1987 р.В.Масол призначений головою РМ УРСР, депрацював до жовтня 1990 р. Другий раз пра-цював на цій посаді з 1994 по 1995 роки.Має нагороди: ордени Леніна (1966, 1986),Жовтневої Революції (1971), Трудового Чер-воного Прапора (1978), Знак пошани (1960),За заслуги перед Україною III ступеня(1997), князя Ярослава Мудрого V ступеня(1998), три медалі.

© Макогон Ю.В., Медведкін Т.С.

МАТРИЦЯ СТАНІВ І ТЕНДЕНЦІЙ РОЗ-ВИТКУ СОЦІАЛЬНОЇ СИСТЕМИ – ме-тодологічний засіб для оцінки станів і тен-денцій розвитку соціальної системи, який ба-зується на застосуванні спеціальної двовимір-ної матриці. Вона побудована таким чином,що кожному її стовпчику поставлені увідповідність можливі основні стани поши-рення результатів діяльності, а саме: звужен-ня зони поширення (1Р), стан стабілізації (2Р)та поширення результатів діяльності (3Р), акожному рядку матриці – можливі основністани зміни обсягів результатів діяльності, асаме: їх зменшення (1О), стан стабілізації(2О) та їх збільшення (3О) (див. рисунок).

© Бакуменко В.Д.

Тенденція стійкого розвитку

Тенденція поширення результатів

Тенденція збільшення результатів

Тенденція згортання сфери діяльності

1Р 2Р 3Р

1О

2О

3О

Тенденція зменшення результатів

Тенденція дефіциту результатів

Тенденція стійкого спаду

Тенденція звуження сфери

поширення результатів

Стан 2О-2Р

1О-1Р 1О-2Р

1О-3Р

2О-1Р 2О-3Р

3О-1Р 3О-2Р

3О-3Р

383

МЕГАСИСТЕМА – нескінченне за величи-ною утворення, що включає сукупність сис-тем різної складності.

© Сурмін Ю.П.

МЕЖА СИСТЕМИ – сукупність об’єктів,що водночас належать і не належать до даноїсистеми. Важливою проблемою є виявлен-ня меж системи в навколишньому середо-вищі. Це зумовлено тим, що матеріальнийсвіт є нескінченною сукупністю матеріаль-них утворень, які взаємодіють одне з одним.Для того щоб виділити з нього будь-яку сис-тему, потрібно визначитися з її межами.Виокремлена частина світу, яка характеризу-ється цілісністю, і складає систему. Та час-тина об’єктів, що залишилася, буде середо-вищем системи. Між об’єктами системи таоб’єктами середовища розміщена деяка су-купність об’єктів, яка водночас належить досистеми і середовища. Вони відіграють важ-ливу роль у зовнішньому функціонуваннісистеми, забезпечують контакт системи із се-редовищем у процесі її функціонування тарозвитку. В.А.Карташов визначає субстратнуМ.с. відносного оточення як певну множинуелементів, які забезпечують реальну взаємо-дію будь-якого типу з елементами оточення.


МЕЖІ ДЕМОКРАТІЇ – умови, за яких де-мократія перестає бути засобом розв’язан-ня проблем життя. Демократії не може бутиу надзвичайних ситуаціях, коли слід блис-кавично приймати і здійснювати рішення,від яких залежать життя i безпека людей. Такіситуації передбачені в конституціях i зако-нодавстві всіх демократичних країн. У будь-якому разі надзвичайний стан є станом тим-часовим i обмеженим, після якого постаєнеобхідність відновлення нормального спо-собу існування. За демократії людина є гос-подарем ще не прийнятого рішення, а щодоприйнятого – вона залишається слухнянимвиконавцем. Нічим не обмежена демократіяперестає бути справжньою демократією.

© Бакуменко В.Д., Михненко А.М.

МЕНЕДЖМЕНТ (англ. management; tomanage – управляти, керувати людьми) –професійне управління сучасною організа-цією в умовах ринкової конкурентної еконо-міки, що передбачає постійне удосконален-ня діяльності організації на основі іннова-

ційних підходів. Виокремлюють різні зна-чення поняття “М.”: вид діяльності з управ-ління людьми в організації; область люд-ського знання у сфері управління, спеціаль-на науково-практична дисципліна; групапрофесіоналів в організації, що займаютьсяреалізацією управлінських функцій; соціаль-ний шар (інститут), певна категорія людей,що займаються управлінням, престижнасфера діяльності. М. у застосуванні до сфе-ри публічного управління не тільки охоплюєпроцес адміністрування, а також передбачаєчітке уявлення кінцевого соціально визна-ченого результату, максимально ефективнуорганізацію дій для досягнення цілей і ре-альну відповідальність за результат.

© Шаров Ю.П., Кравцова Т.В.

МЕНЕДЖМЕНТ ІНФОРМАЦІЙНИЙ –це спеціальна сфера менеджменту, до якоївіднесено сукупність необхідних для управ-ління рішень на всіх етапах функціонуван-ня установи (підприємства, підрозділу), щовключає певні дії, що пов’язані як з інфор-мацією у всіх її формах і станах, так і з уста-новою в цілому. При цьому здійснюєтьсяуправління інформацією – інформаційнимипотоками та інформаційними ресурсами (об-робка інформації), а також управління задопомогою інформації (управлінська техно-логія або власне менеджмент). До функційМ.і. належать: створення технологічногосередовища інформаційної системи, забез-печення її розвитку та експлуатації, форму-вання організаційної структури та управ-ління капіталовкладеннями і персоналом усфері інформатизації. М.і. виконує стра-тегічні, оперативні та адміністративні зав-дання.

© Кукарін О.Б.

МЕНЕДЖМЕНТ ЯКОСТІ (qualitymanagement) / управління якістю або управ-ління на основі якості – скоординованадіяльність, яка полягає у спрямовуванні таконтролюванні організації щодо якості. Такінапрями діяльності функції загальногоуправління, які визначають політику в галузіякості, мету і відповідальність, а такожздійснюють їх за допомогою таких засобів,як планування якості, керування якістю, за-безпечення якості та поліпшення якості вмежах системи управління якістю. Сучаснийстан М.я. може бути схарактеризований та-

384

кими складовими: авторські моделі та шко-ли TQM; стандартизовані моделі системуправління; моделі організаційної доскона-лості та моделі діагностичного самооціню-вання; інші моделі, спрямовані на досягнен-ня найвищої якості; інструменти (техніки),що отримали назву “інжиніринг якості”.

© Маматова Т.В.

МЕНТАЛІТЕТ – сукупність та специфічнаструктура, склад різних психічних власти-востей, якостей, особливостей та проявівособи. Поняття М. часто використовуєтьсядля позначення оригінального, своєрідного,неповторного способу мислення, складу ро-зуму, притаманного більшості населенняпевної країни. У цьому випадку йдеться пронаціональний менталітет.

© Кальниш Ю.Г., Руденко О.М.

МЕНТАЛЬНІСТЬ – специфічний спосібуявлення етносом свого внутрішнього світуі зовнішніх обставин. Створюється під впли-вом багатовікових культурно-історичних,геополітичних, природно-кліматичних таінших чинників.

© Сичова В.В.

МЕМОРАНДУМ ПРО ВЗАЄМОРОЗУ-МІННЯ В ГАЛУЗІ ПІДТРИМКИ ОПЕ-РАЦІЙ НАТО З БОКУ УКРАЇНИ –спільний документ України та НАТО дляврегулювання питань, пов’язаних з прове-денням в Україні навчань за програмоюНАТО “Партнерство заради миру”. До прий-няття цього документа кожного разу під частаких навчань представники НАТО малиукладати окремий Меморандум про взаємо-розуміння з українським урядом, щоб вре-гулювати чимало практичних аспектів –митні та візові питання, процедури виборусубпідрядників, відшкодування ПДВ, безпе-ка учасників та інформації та багато інших –для того, щоб штаб та підрозділи збройнихсил НАТО могли перебувати на територіїУкраїни. Як і у разі підписання будь-якихміжнародних угод, процес обговорення кож-ного окремого документа був складним татривалим. Меморандум слугуватиме по-стійною основою з питань визначення ролікраїни, що приймає, а також обов’язків обохсторін: командування НАТО, країни, щоприймає (у даному випадку – України), такраїн НАТО і держав-партнерів, які відря-

джають свої війська. У рамках Меморанду-му практичні питання щодо проведенняконкретних навчань чи операцій вирішува-тимуться на робочому рівні без потребипроводити переговори на рівні найвищогокерівництва. Меморандум є технічною, а неполітичною угодою. У жодному разі не даєНАТО право безперешкодного доступу натериторію України. Але у разі, якщо такийдозвіл надано урядом та парламентом, на-приклад для проведення навчань, Меморан-дум прискорює та полегшує вирішенняорганізаційних питань, пов’язаних із роз-гортанням на території України штабу тасил НАТО.

© Кальниш Ю.Г.

МЕРКАНТИЛІЗМ (mercantilism) – вченняпро джерела багатства суспільства в актив-ному балансі зовнішньої торгівлі, що забез-печують надходження в країну золота ісрібла. М. – економічна політика періодустановлення капіталізму, яка виявлялася вактивному втручанні держави в господар-ське життя, головним напрямом державноїполітики вважався протекціонізм.Багатство меркантилісти не відділяли від гро-шей, тобто в тодішніх умовах від монетар-них металів – золота та срібла. Відповіднобагатство держави – це кількість дорогоцін-них металів, що є на її території. Для того щоббагатство збільшувалося, надходження золо-та та срібла в країну має перевищувати їхвідплив. Оскільки більшість країн не маютьвідповідних копалин (це стосувалося й країн,де М. зародився та набув найбільшого поши-рення: Франції, Англії), то головним джере-лом золота та срібла меркантилісти вважалиактивний торговий баланс. Значний вплив натакі погляди справив історичний прикладІспанії, що, незважаючи на багаті родовищав американських колоніях, витрачала своєзолота та срібло на оплату імпорту.М. виник на основі узагальнення первісно-го нагромадження капіталу. Мерканти-лістські методи застосовувались державоюдля розвитку мануфактурної промисловості,для вирішення виникаючих проблем. Вчен-ня захищало торгівця, і тому Голландія врезультаті розквіту та збагачення за рахунокрозвитку судноплавства, зовнішньої торгівліта колоніальної експансії була проголошенаідеалом М. М. не був випадковим явищем вісторії економічної думки, а однозначно і

385

теорією, і керівництвом до дії тогочасногосуспільства.Ідеї М. знайшли поширення серед україн-ських політичних і громадських діячів. Че-рез самостійну економічну діяльність, вважа-ли вони, можна прийти й до незалежності Ук-раїнської держави. Ці ідеї поширювалисявикладачами і слухачами Києво-Могилян-ської академії. Серед викладачів цього на-вчального закладу були такі визначні вчені,як С.Яворський, Ф.Прокопович, тут навчали-ся гетьмани І.Виговський, Ю.Хмельницький,І.Самойлович, І.Мазепа, П.Орлик, П.Полуботок.


МЕРТОН РОБЕРТ (1910-2002) – амери-канський соціолог. Основні роботи: “Наука,техніка і суспільство в Англії ХVІІ ст.”(1938), “Соціальна теорія і соціальна струк-тура” (1957, 1967), “Про теоретичну соціо-логію” (1967), “Соціологія науки” (1973),“Структурний аналіз в соціології” (1975),“Підходи до вивчання соціальної структури”(1975) та ін. Зробив значний внесок у роз-виток структурно-функціональної теорії, пе-реглянув її з позиції організаційного скеп-тицизму, поширив функціональний аналіз ізсуспільства в цілому на його окремі скла-дові, ввів поняття “дисфункції”, а також по-няття “чистого балансу”, що використову-ються в управлінській діяльності.


МЕТА – ідеальне передбачення результатудіяльності, що виступає її регулятором. ДляМ. характерні дві особливості: по-перше, М.є моделлю майбутнього результату, початко-вим образом, до якого рухається об’єкт; по-друге, М. виступає як варіант задоволенняпотреби, сформований з кількох альтерна-тив. В.А.Карташов визначає М. як сукупнеуявлення про певну модель майбутнього ре-зультату, який здатний задовольнити почат-кову потребу за певних реальних можливо-стей, що оцінюються за результатами мину-лого досвіду. М. безпосередньо залежить відпотреби і є в цьому процесі її прямим на-слідком. М. виражає активність суб’єкта.Існує кілька важливих проблем, пов’язанихіз визначенням М., які доводиться вирішу-вати: дослідження, формування, зведення доконкретних завдань (декомпозиція) і досяг-нення в процесі діяльності суб’єкта.


МЕТА СИСТЕМИ – бажаний результатдіяльності системи, який формулюється якнайкращий для неї стан. М.с. звичайно ви-ражають у вигляді цільової функції, якавідображає кілька цілей, що творять ієрар-хію. Філософія М.с. базується на тому, щомета не є результатом розумної діяльностісистеми. Це характерно тільки для деякихсистем. Під М.с. розуміють певні переважа-ючі стани, до яких рухається система. Цеможуть бути стани рівноваги або деякі функ-ціональні дії системи та її перетворення допевних якісних станів.


МЕТА У ДЕРЖАВНОМУ УПРАВЛІННІ –суспільна потреба, сформульована у виглядікінцевого результату державно-управлін-ської дії, що має об’єктивний, раціональнийі системно організований характер.Мета виступає засобом інтеграції всілякихдій у певну послідовність чи систему. М.д.у.являє собою продукт свідомої діяльності,суб’єктивне відображення об’єктивного.Об’єктивні умови, реальні можливості тасили суб’єктивного фактора, конкретне усві-домлення потреб та інтересів об’єктів управ-ління, достовірна оцінка наявного потен-ціалу приводять до об’єктивної, раціональ-ної, системно організованої спрямованостідержавного управління. М.д.у. за будь-якихумов побудована виходячи з принципуієрархії потреб та інтересів розвитку сус-пільства. М.д.у. реалізується завдяки цілям,які залежно від походження створюютьвідповідну структуру: суспільно-політичні(відображають комплексний, збалансованийта якісний характер розвитку суспільства);соціальні (відображають вплив суспільно-політичних цілей на соціальну структурусуспільства, взаємодію елементів, стан тарівень життя); духовні (характеризуютьрівень сприйняття духовних (культурних)цінностей); економічні (відображають усюсукупність економічних відносин); органі-заційні (визначають структуру та характервзаємодії суб’єкта та об’єкта державногоуправління); інформаційні (забезпечуютьфункціонування прямих та зворотнихзв’язків у державному управлінні) та ін. Зазагальною класифікацією цілі поділяютьсятаким чином: залежно від обсягу – на за-гальні та одиничні; за результатами – кінцевіта проміжні; залежно від часу – стра-

386

тегічні, тактичні та оперативні. М.д.у. по-винна відповідати таким вимогам: бути об’єк-тивною (виходити з об’єктивних законо-мірностей і тенденцій розвитку суспільства),соціально вмотивованою (відповідати по-требам та інтересам людини); ресурсно за-безпеченою (врахувати реальні можливості);системно організованою (мати відповіднулогічну структуру, ієрархію).Визначення М.д.у. є найважливішим і склад-ним завданням управлінської діяльності,особливо для держави, яка є складною, ба-гатоконтурною, нелінійною, відкритою, ди-намічною та імовірнісною системою зі зво-ротним зв’язком. Визначення М.д.у. – це,насамперед, визначення пріоритетів на рівніосновних напрямів її діяльності, тобто нанайвищому рівні її пріоритетів, які на пев-ний час визначають подальше спрямуваннядержавної діяльності, зокрема державногоуправління, використання наявних ресурсівдержави. Принциповий вибір головної метидержави та її основних складових, з одногобоку, визначає генеральні напрями держав-ної діяльності, а з другого – потребує їх кон-кретизації як у просторі, так і в часі. З цієюметою здійснюється структуризація цілейдержави, як правило, у формі класичноїієрархічної структури типу “дерева цілей”.

© Кузнецов А.О.

МЕТОД (від грец. methodos – шлях дослі-дження, вчення) – сукупність прийомів (опе-рацій) практичного та теоретичного сприй-няття й пізнання (засвоєння) явищ природита суспільного життя, що застосовується вякій-небудь галузі діяльності (науці, вироб-ництві тощо).Їх класифікація базується на вищезгаданихознаках, які дають можливість більш чітковиділити групи методів управління. Так, зазмістовою характеристикою їх розділяють натаки групи: правового регулювання, органі-заційно-розпорядчі (адміністративні), еко-номічні, соціально-політичні, соціально-психологічні та морально-етичні.Існують і інші класифікації методів дер-жавного управління: а) за спрямованістювпливу: орієнтовані на загальнодержавнийрівень, різноманітні структури, окремих пра-цівників; б) за організаційними формами:тип впливу; спосіб здійснення впливу; часо-ва характеристика; в) за характером управ-лінського впливу: прямої та непрямої дії;

г) за характером впливу на свідомість люди-ни та її поведінку: стимулювання; примус.

© Тимоха Д.А.

МЕТОД АНАЛІЗУ ВПЛИВОВИХ СИЛ –спосіб пошуку засобів прискорення рухуорганізації до визначених цілей, який засно-ваний на ідеї аналізу протидії сил, одні з якихдопомагають досягнути очікуваних цілей(сили, що просувають), а інші заважаютьпросуватися в потрібному напрямі (сили, щопротидіють). Якщо сили, що просувають,сильніші, ніж протидіючі, то це означає, щоорганізація вже обрала правильний шлях дозапланованих цілей. Якщо ж ні, то необхід-но визначити засоби змін у діяльності органі-зації для досягнення нею визначених перс-пектив. Існують три способи прискоренняруху організації: зміцнення сил, що просу-вають; послаблення сил, що протидіють, абопошук нових сил, що просувають.


МЕТОД АНАЛІЗУ ІЄРАРХІЙ (AnalyticHierarchy Process). При прийнятті управлін-ських рішень і прогнозуванні можливих ре-зультатів людина, що приймає рішення(ЛПР), зазвичай стикається зі складною си-стемою взаємозалежних компонентів (ре-сурси, бажані наслідки або цілі, особа абогрупа осіб тощо), яку потрібно проаналізу-вати. М.а.і. зводить дослідження до по-слідовності попарних порівнянь їх окремихскладових. Теорія М.а.і. широко застосову-валася в багатьох галузях державного управ-ління, економіки, промисловості, у плану-ванні розвитку за непередбачуваних обста-вин як окремих підприємств, так і цілих га-лузей виробництва. Знаходить застосуванняМ.а.і. і в багатьох інших випадках: купівляавтомобіля, будинку, вибір роботи, розподіленергії, капіталовкладення в умовах невиз-наченості тощо. Приймаючи рішення, гру-па експертів робить декомпозицію складноїпроблеми – визначає її компоненти й відно-сини між ними, а потім будує ієрархію. Вер-шиною ієрархії є загальна мета, далі розта-шовують критерії, за якими порівнюютьсяальтернативи, що становлять нижній рівень.На наступному етапі окремі компонентиієрархії порівнюють між собою. У резуль-таті визначають відносну важливість еле-ментів в ієрархії. Потім її оцінюють за до-помогою таблиці Т.Сааті. Як підсумковий

387

етап аналізу проблеми М.а.і. застосовує про-цедури синтезу множинних суджень, одер-жання пріоритетності критеріїв і знаходжен-ня альтернативних рішень.

© Нужний Є.М.

МЕТОД БАЛАНСОВИЙ – спосіб дослі-дження макро- та мікроекономічних явищ іпроцесів, що полягає в зіставленні врівнова-жувальних систем показників і вимірюванняпропорцій у вартісній і натуральній формах.Основними системами таких показників є: ви-робництво і розподіл, виробництво і споживан-ня, доходи й витрати, нагромадження і спо-живання, ресурси та їх використання тощо.


МЕТОД ВИКЛЮЧЕНЬ – ґрунтується напоступовому виключенні значної групискладових на підставі закону виключеннятретього, зміст якого полягає в тому, щосправа виглядає так, як описується у вислов-ленні, чи навпаки, і третього не дано.


МЕТОД ВІД ПРОТИЛЕЖНОГО – перед-бачає моделювання діаметрально протилеж-ної ситуації, порівняння її з аналізованою таформування сукупності релевантних харак-теристик.


МЕТОД “ДЕЛЬФИ” – різновид методів ко-лективної експертизи, перший з яких розроб-лений О.Хелмером. Крім найбільш спроще-них модифікацій, М.“Д.” передбачає відмо-ву від прямих колективних обговорень. Роз-робляється програма послідовних індивіду-альних опитувань групи експертів, зазвичайза допомогою опитувальників, які від турудо туру можуть уточнюватися. Експертні оцін-ки узагальнюють і піддають статистичнійобробці. Контакти між експертами виклю-чаються, але передбачається ознайомленняїх з думками один одного між турами. Наоснові отриманої інформації експерти уточ-нюють свої відповіді. М.“Д.” передбачаєпроведення кількох турів опитувань до до-сягнення прийнятного збігу всіх висловле-них думок. Після цього експерти збираютьсяразом і шляхом безпосереднього спілкуван-ня остаточно погоджують свої оцінки. Унайбільш розвинених модифікаціях М.“Д.”експертам присвоюються вагові коефіцієн-

ти значущості їхніх думок, що обчислюютьсяна основі опитувань, уточнюються від турудо туру і враховуються при отриманні уза-гальнених оцінок. М.“Д.” спрямований навиявлення експертних суджень про явища,які важко виміряти об’єктивно чи оцінити утрадиційному розумінні. Основні засобипідвищення об’єктивності результатів у про-цесі застосування М.“Д.” – це використан-ня зворотного зв’язку, ознайомлення екс-пертів з результатами опитування і врахуван-ня цих результатів при оцінці значущостідумок експертів. Найчастіше М.“Д.” засто-совується для прогнозування та плануванняз метою вирішення складних масштабнихпроблем, особливо міжгалузевого характе-ру. Вперше М.“Д.” були застосовані фірмою“Ренд” у 1962-1964 рр. У 1990-ті рр. на осно-ві М.“Д.” проводилися державні та міждер-жавні прогнози в Японії, Великобританії,Німеччині та Франції.

© Кравченко С.О.

МЕТОД “ДЕРЕВА РІШЕНЬ” – спосібприйняття рішень шляхом вибору найкращо-го напряму дій з усіх варіантів вирішення про-блеми, заснований на її схематичному пред-ставленні у вигляді спеціального “дереварішень”. Він використовується для оптимі-зації рішень. За його допомогою здійснюєтьсяоцінка ймовірностей альтернативних варі-антів розвитку ситуації, а також оцінка їх ко-рисності. “Дерево рішень” може мати дватипи вершин, які відповідають двом принци-пово різним елементам ситуації прийняттярішень. Перший тип – відповідає акту прий-няття рішення, а другий – відображує ситуа-ції, які не повністю контролюються людиною,яка приймає рішення. Гілками дерева рішеньє прийняті управлінські рішення.

© Бакуменко В.Д., Сурмін Ю.П.

МЕТОД “ДЕРЕВА ЦІЛЕЙ” – спосіб де-композиції (структурування) загальної метина підцілі за ієрархічною структурою, що на-гадує дерево. Вперше запропонований аме-риканським ученим А.Черчменом у зв’язкуз вирішенням проблем прийняття рішень упромисловості. “Дерево цілей” будується втакій послідовності: ідентифікуються цілі,ідеї, концепції щодо досліджуваних системі визначаються вимоги та можливості для їхрозвитку в діапазоні від окремих компо-нентів і функціональних підсистем до син-

388

тезу систем; встановлюються критерії тавідповідні вагові коефіцієнти для проведен-ня оцінки елементів на кожному рівні; вво-дяться вагові коефіцієнти для кожного еле-мента дерева відносно критеріїв на кожномурівні. Велике значення надається використан-ню кількісного аналізу. У М.“д.ц.” важливуроль відіграють експертні оцінки. “Дерево”не завжди подається в термінах цілей. Зокре-ма, при значній деталізації зручно говоритипро “дерева” цілей, завдань і функцій, під часаналізу цілей наукових досліджень – про “де-рево проблем”, а при розробці прогнозів – про“дерево напрямів прогнозування”.

© Сурмін Ю.П., Бакуменко В.Д.

МЕТОД ІНТЕГРАЦІЇ “ДЕРЕВА ЦІЛЕЙ”І ПОЛЯ ДІЯЛЬНОСТІ ОБ’ЄКТА УПРАВ-ЛІННЯ – загальнометодологічний спосібконцептуалізації цілей програм і проектів упрактиці сучасного управління, запропоно-ваний В.Д.Бакуменком. Він заснований навикористанні “дерева цілей”, яке є дискрет-ною моделлю очікуваного (у визначенийтермін) майбутнього стану об’єкта управлін-ня, та моделі комплексної діяльності, щореально забезпечує траєкторії досягненнявідповідних векторів-цілей. СутністьМ.і.“д.ц.”п.д.о.у. в тому, що, по-перше, приплануванні використовується модель діяль-ності, що складається з основної (продуку-ючої), забезпечувальної (репродукуючої) тауправлінської складових діяльності. По-друге, на підставі “дерева цілей” будуєтьсябезпосередньо пов’язане з ним “деревоосновної діяльності”, гілками якого є видидіяльності (1-й рівень), напрями діяльності(2-й рівень), види робіт (3-й рівень), напрямиробіт (4-й рівень), дії та операції (5-й рівень)для виконання проблемних завдань. По-третє, з метою визначення заходів щодо ре-алізації механізмів досягнення визначенихцілей здійснюється суперпозиція (проекція)“дерев” (ієрархій) забезпечувальної та управ-лінської діяльності на “дерево основної діяль-ності”, тобто безпосередньо синхронізуєтьсяздійснення всіх елементів управлінської та за-безпечувальної діяльності з відповіднимиелементами основної діяльності.


МЕТОД КОГНІТИВНОГО КАРТУВАН-НЯ – це метод, що дає змогу з’ясувати взає-мозв’язок між лінгвістичними структурами

тексту і структурами уявлень його автора.Інакше кажучи, цей метод дозволяє виявитив політичних текстах структуру міркування(що чому сприяє/заважає, що з чого випли-ває і тому подібне) і на підставі цього роби-ти висновки про мислення автора тексту ійого бачення політичної ситуації. Фактич-но когнітивне картування дає змогу визна-чити чинники, які враховують політики приухваленні рішень. Стратегія вибору чинниківзадає можливу типологію політичного мис-лення. Чинники вибираються із загальногосмислу або з окремих ключових фраз (“полі-тика – це війна”, “тиснути до межі”, “небуває нейтралів”) і т. ін. Проаналізувавшитекст автора подібним способом, можна про-гнозувати його наміри. Ця методика дозво-ляє з’ясувати, як політичний діяч сприймаєпевну проблему і яка його поведінка в кри-зових або конфліктних ситуаціях; які націо-нальні особливості когнітивного стилю полі-тичних лідерів. В основі методу лежить по-будова когнітивної карти – графічної стра-тегії збирання, переробки і зберігання інфор-мації, що міститься у свідомості людини.Ця методика складається з кількох етапів:1) проводиться відбір текстових матеріалів,що мають безпосереднє відношення до полі-тичного діяча: інтерв’ю, тексти виступів,автобіографічні статті; 2) виділяються по-няття, якими оперує політичний діяч, міжними з’ясовуються причинно-наслідковізв’язки, визначається ступінь їх “щільності”.Під час аналізу тексту складається когнітив-на карта, на якій відображаються основнітеми змісту і причинно-наслідкові зв’язки;3) кількісні підрахунки причинно-наслідко-вих зв’язків; 4) здійнюється інтерпретаціярезультатів когнітивної карти. Так, структу-рованість тексту, наявність прямих-зворот-них зв’язків, переважання фраз: “по-перше”,“по-друге” свідчить про раціональний склад,про оцінку можливих переваг і ризиків. Пе-реважання оцінних суджень свідчить пропідвищену емоційність. Також можна вия-вити співвідношення внутрішньополітичноїі зовнішньополітичної тематик, абстрактніформулювання і апеляцію до конкретнихпроблем тощо; 5) здійснюється верифікаціяотриманих результатів.Сильною стороною методики є її ефек-тивність при аналізі мислення у сфері полі-тичних відносин, міжнародних процесів.Водночас ця методика більш трудомістка,

389

ніж, наприклад, контент-аналіз. Для підви-щення результативності когнітивного карту-вання його застосовують у сукупності зіншими способами.

© Кушнір М.О.

МЕТОДИ ЛОГІЧНОГО ПОШУКУ –складні у використанні прийоми, способи ви-рішення проблем, пов’язані із сутністюоб’єктів застосування. До таких методів нале-жать: метод Бартіні; узагальнений евристич-ний алгоритм пошуку нових рішень; функ-ціонально-вартісний аналіз; алгоритм розв’я-зання винахідницьких задач (АРВЗ); теоріявирішення винахідницьких завдань (ТВВЗ).Метод Бартіні – попередник нині пошире-них алгоритмічних методів, розроблений у30-ті рр. минулого століття радянським авіа-конструктором Р.Л.Бартіні. Базовими понят-тями методу є поняття функціональної мо-делі технічної системи, що розробляється, ідіалектичного розв’язання суперечностей.Р.Л.Бартіні рекомендував розпочинати про-цес проектування з уявлення, що потрібнодля вирішення проблеми за відсутності об-межень щодо конструкторських матеріалівта енергії. Усунення обмежень, на думкуБартіні, означає, що розробник (проектант)повинен уявити собі наявність матеріалів збудь-якими необхідними властивостями,наявність будь-якого виду енергії в будь-якійкількості в необхідному місці простору.Завдання розробника – зрозуміти, що єдійсною метою існування технічної систе-ми і які її функції. Бартіні вказував, що кра-щий агрегат літака – це такий агрегат, якийпід час польоту залишається в ангарі, афункції його виконуються. Після уточненняцілей і функцій необхідно зрозуміти, що за-важає їх здійсненню у первісному вигляді.Бартіні пише про це так: “При вирішенніпоставленого завдання слід встановитискільки можливо компактну фактогрупусильного зв’язку, визначити фактори, яківідіграють вирішальну роль у питанні, щорозглядається, відділивши всі другорядніелементи. Після цього треба сформулюватинайбільш контрастне протиріччя “АБО-АБО”, протилежність, що виключає вирі-шення задачі... Вирішення задачі слід шука-ти в логічній композиції тотожності проти-лежностей... “І-І”.У сучасних умовах підхід, запропонованийБартіні, реалізований у таких методах, як

АРВЗ (алгоритм розв’язання винахідницькихзадач), узагальнений алгоритм пошуку но-вих технічних рішень, комплексний методпошуку нових технічних рішень і т. ін.Узагальнений евристичний алгоритм пошу-ку нових рішень – метод, що розробленийгрупою дослідників під керівництвомО.І.Половінкіна у 1976 р., є лінійною по-слідовністю приписів, що призначені дляобробки інформації з метою полегшеннявиходу на рішення. Спочатку метод розгля-дався авторами як основа для побудови по-вністю алгоритмізованого методу, що допус-кає переклад на ЕОМ. У цей час така про-грама не реалізується. Блок-схема узагаль-неного евристичного алгоритму складаєтьсяіз семи етапів: 1. Попередня постановка зав-дання. 2. Вивчення й аналіз завдання. 3. Уточ-нення й деталізація постановки завдання.4. Пошук технічних ідей, розв’язків і фізич-них принципів дії. 5. Вибір найкращих тех-нічних рішень. 6. Доопрацювання обранихтехнічних рішень. 7. Аналіз техніко-еконо-мічних показників, знайдених технічнихрішень і оцінки перспектив їх упровадження.Кожний етап включає низку процедур, сфор-мульованих, як правило, у вигляді рекомен-дацій (наприклад: “Крок 4.6. Спробуйте пе-ретворити у відшукуване технічне рішеннястарі технічні рішення, які практично вико-ристовуються, або у свій час відкинуті за-буті рішенні”. Крім процедур, цей методмістить інформаційні фонди.Функціонально-вартісний аналіз (ФВА) – цеметод системного дослідження функційоб’єкта (виробу, процесу, структури), спря-мований на мінімізацію витрат у сферах про-ектування, виробництва та експлуатаціїоб’єкта при збереженні (підвищенні) йогоякості й корисності. ФВА належить до пер-спективних методів економічного аналізу,оскільки його відмінною рисою є високаефективність. Як свідчить практика, приправильному застосуванні ФВА зниженнявитрат виробництва забезпечується у серед-ньому на рівні 20-25%.Метод ФВА був розроблений у США в 1947 р.в компанії “Дженерал електрик” групоюінженерів на чолі з Л.Майсом і нині засто-совується у багатьох промислово розвину-тих країнах.Алгоритм розв’язання винахідницьких задач(АРВЗ) – створена російським дослідникомГ.С.Альтшуллером комплексна крокова

390

програма алгоритмічного типу (послідовністьдій), що призначена для з’ясування і розв’язан-ня суперечностей, тобто для аналізу і вирішен-ня дослідницьких завдань (близько 85 кроків).АРВЗ базується на законах розвитку техніч-них систем і включає: власне програму; інфор-маційне забезпечення, що живиться з інфор-маційного фонду; методи управління психо-логічними факторами, які є складовою части-ною методів розвитку творчої уяви.Теорія вирішення винахідницьких завдань –методика, яка системно і методологічнопідійшла до проблеми винахідництва йінтенсивності міркування (розробником у40-х рр. минулого століття став Г.С.Альтшул-лер). За висновками Г.С.Альтшуллера, вина-хідницька творчість пов’язана зі зміною тех-ніки, що розвивається за певними законами,і створення нових засобів праці має, неза-лежно від суб’єктивного до цього відношен-ня, підпорядковуватись об’єктивним законо-мірностям. Поява ТВВЗ була зумовлена по-требою прискорити винахідницький процес,виключивши з нього елементи випадковості:раптове і непередбачуване осяяння, сліпийперебір і відкидання варіантів, залежністьвід настрою і т. ін. Крім того, метою ТВВЗ єполіпшення якості і збільшення рівня вина-ходів за рахунок усунення психологічноїінерції і посилення творчої уяви. Тому в про-цесі розвитку ТВВЗ вийшла за межі вирі-шення винахідницьких завдань і сьогодні ви-користовується в нетехнічних галузях (по-літика, бізнес, управління та ін.).Основні функції і сфери застосування ТВВЗ:вирішення винахідницьких завдань будь-якоїскладності й спрямованості; прогнозуваннярозвитку технічних систем; розвиток творчоїуяви і мислення; розвиток якостей творчоїособистості та розвиток творчих колективів.


МЕТОД МОЗКОВОЇ АТАКИ (метод моз-кового штурму, англ. brainstorming) – опе-ративний дослідницький метод швидкого ко-лективного розгляду наукових проблем безпопереднього детального їх обговорення ірозробки. Це метод вирішення проблеми наоснові стимулювання творчої активності, заякого учасникам обговорення пропонуютьвисловлювати якомога більшу кількість ва-ріантів розв’язання. На основі висловленихідей обирають найбільш вдалі, які можутьбути використані на практиці. Метод мозко-

вої атаки набув широкого застосування увладних структурах в умовах гострого де-фіциту часу і необхідності невідкладногоухвалення стратегічних рішень, динамічних,нестандартних дій. Винахідником методумозкової атаки вважається морський офіцерОлексій Осборн, який розробив цей метод істворив школу підготовки винахідників іраціоналізаторів.У процесі застосування М.м.а. необхіднодотримуватися певних правил, а саме: забез-печити якомога більшу свободу мисленняучасників і висловлювання ними нових ідей;не припускати критики в процесі дискусії;не оголошувати нереальною і не припинятиобговорювати жодну ідею; висловити яко-мога більше ідей, бажано нетривіальних. Напрактиці досить важко забезпечити виконан-ня зазначених правил, створити дійсну атмо-сферу “мозкової атаки”, зменшити впливпосадової ієрархії організації. Плідній ро-боті залучених до обговорення фахівців ча-сто сприяє спеціально підготовлений органі-затор, який спрямовує процес експертногодослідження у конструктивному напрямі.

© Мельник О.О., Сурмін Ю.П.

МЕТОД НАУКОВОГО ДОСЛІДЖЕННЯ –сукупність пізнавальних правил та прийомів,що реалізуються у вигляді взаємопов’язанихоперацій, призначених для одержання новихнаукових знань. Згідно з визначенням Р.Де-карта, це точні й прості правила, дотриман-ня яких веде до збільшення наукового знан-ня. М.н.д. складається з трьох етапів: етапудослідження, на якому виявляються новіоб’єктивні явища та процеси або нові сто-рони відомих об’єктів і процесів; етапу до-ведення, тобто встановлення внутрішнього ра-ціонального зв’язку сукупності отриманихрезультатів та його експериментальногопідтвердження; етапу пояснення, коли ре-зультати перетворюються на наукове знан-ня. Розроблення та застосування М.н.д.визначається знанням певних принципів тазаконів функціонування й розвитку об’єктанаукового дослідження, а також метою нау-кового дослідження. Розрізняють загально-наукові та конкретно-наукові М.н.д. Загаль-нонаукові М.н.д. є універсальними засоба-ми пізнання, що використовуються в бага-тьох, а у тенденції – в усіх галузях науки.Видається цікавою точка зору, згідно з якоюмножину цих методів можна поділити на дві

391

групи – філософського і нефілософськогопоходження. До методів філософського по-ходження (логіко-гносеологічних) відносятьаналіз, синтез, дедуктивний та індуктивнийумовивід, формалізацію, систематизацію,моделювання, ідеалізацію, експеримент,спостереження тощо. До методів нефіло-софського походження відносять матема-тичні, імовірнісно-статистичні, кіберне-тичні, системного аналізу, збирання та об-робки інформації, дослідження операцій,теорії ігор тощо. Конкретно-наукові М.н.д. –це високоспеціалізовані засоби, що безпо-середньо регламентують наукові досліджен-ня й застосовуються лише до певних класівоб’єктів дослідження й пізнавальних завданьв окремих галузях науки або наукових дис-циплінах (наприклад спеціальні методи ма-тематики, біології, хімії, фізики, статистичніметоди соціології тощо). Система М.н.д. угалузі науки “Державне управління” пере-буває у стадії формування. Ця система в роз-виненому вигляді, з урахуванням інтегратив-ного та міждисциплінарного характерудосліджень, має включати в адаптованомувигляді як низку загальнонаукових методів,так і методи таких наук, як право, політоло-гія, економіка, соціологія, філософія, психо-логія, менеджмент, інформатика, кібернети-ка, теорія систем, математика тощо.


МЕТОД НОРМАТИВНИЙ – обґрунто-вується сукупність нормативів, що визнача-ють ефективність системи, а потім реальнасистема порівнюється з нормативною сис-темою, що дає змогу виявити характер іступінь відхилення від норми.


МЕТОД ОЦІНКИ ФАКТОРІВ ВНУТРІШ-НЬОГО ТА ЗОВНІШНЬОГО СЕРЕДО-ВИЩА ОРГАНІЗАЦІЇ – засоби вивченнявпливу рушійних сил внутрішнього та зов-нішнього середовищ на результати діяльностіорганізації. Американські вчені М.Мескон,М.Альберт, Ф.Хедоурі зараховують до факто-рів внутрішнього середовища цілі, структу-ру, завдання, технологію та людей. Рольлюдського фактора є однією з провідних івизначається такими характеристиками, як:здібності, знання, потреби, поведінка, розу-міння цінностей організації тощо. Зовнішнєсередовище характеризується географічни-

ми, виробничо-ринковими, соціально-по-літичними факторами. Поширена така кла-сифікація зовнішніх факторів: 1) прямої дії(постачальники, закони, державні органи,конкуренти, профспілки, споживачі); 2) не-прямої дії (міжнародні події, науково-техніч-ний прогрес, макроекономіка, соціокуль-турні фактори). Комплексна оцінка факторіввнутрішнього та зовнішнього середовища єпідставою для побудови стратегії організації.

© Бакуменко В.Д., Штика Л.Г.

МЕТОД ПОРІВНЯННЯ – порівнянняданої системи, явища, процесу з іншими,зокрема еталонними, що дає змогу виявля-ти їх особливості.


МЕТОД ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ –метод державного управління, відповідно доякого управління суспільними процесами ісаморегулювання держава здійснює шляхомвидання загальнообов’язкових нормативнихактів і який являє собою сукупність юридич-них прийомів, засобів, способів впливуорганів державної влади на суспільство тайого складові елементи. М.п.р. характери-зують два аспекти: наявність суб’єкта (дже-рела) правового регулювання, тобто органу,уповноваженого на видання відповіднихправових норм, а також зміст самих право-вих норм.М.п.р. є однією з підстав визначення кри-теріїв системи права у галузі права (разом ізпредметом правового регулювання). М.п.р. –це сукупність прийомів та способів впливуправа на суспільні відносини. Визначенняметоду дозволяє відповісти на запитання:“яким чином (як)” регулюються суспільнівідносини, що є предметом певної галузіправа. М.п.р. вказує, яким чином здій-снюється регулювання суспільних відносин,якими прийомами і способами.Кожна галузь права має свій М.п.р. Методиорієнтовані на способи правового регулю-вання: дозвіл, зобов’язання й заборону. За-гальними є два М.п.р.: імперативний (влад-но-авторитарний, директивний) – метод,побудований на засадах влади і підпорядку-вання, на відносинах субординації (метод“вертикалі”). Він передбачає заборони, обо-в’язки, покарання; диспозитивний – метод,побудований на засадах юридичної рівностісуб’єктів, згоди сторін, їх непідлеглості один

392

одному (метод “горизонталі”). Він припус-кає дозвіл.У зв’язку з цим під час характеристики галу-зей права також користуються поділом методівправового регулювання на: метод владних при-писів (зобов’язання), метод автономного прий-няття рішень, метод рівності сторін і вільногоїх волевиявлення (дозвіл), метод заохочення івинагороди, метод заборони, метод змагаль-ності, рекомендаційний метод тощо.Отже, публічному праву притаманнийімперативний метод (метод субординації),приватному – диспозитивний (метод коор-динації). Для комплексних галузей правахарактерне поєднання цих методів (наприк-лад у підприємницькому праві майнові (то-варно-грошові) відносини регулюються задопомогою диспозитивного методу, управ-лінські – імперативного). Аналогічне по-єднання методів спостерігається в екологіч-ному, аграрному, земельному й процесуаль-них галузях права.

© Остапенко О.Г.

МЕТОД РАНЖУВАННЯ – формування длясукупності об’єктів відносин взаємної підпо-рядкованості шляхом їх оцінювання відповід-но до заданої якісно-кількісної вимірюваль-ної шкали. М.р. найчастіше реалізується іззалученням експертів. Типовим прикладомзастосування М.р. в державному управлінніє визначення пріоритетів соціально-еконо-мічного, науково-технологічного розвитку.


МЕТОД СЕРЕДНЬОГО І ВІДХИЛЕНЬВІД НЬОГО – оцінювання місця об’єкта впевній сукупності шляхом обчислення се-реднього значення певної характеристикидля сукупності й визначення відхилення віднеї для даного об’єкта.


МЕТОД СІНЕКТИКИ (від грец. synectics“поєднання різнорідних елементів”) – методстимулювання творчої активності, за якогостворюються особливі умови, що стимулю-ють висунення неочікуваних і нестереотип-них аналогій і асоціацій до вирішення по-ставленого завдання; по суті, цей метод єрозвитком і удосконаленням методу мозко-вого штурму. Запропонований В.Дж.Гордо-ном у 1960 р. і бере початок з назви йогофірми “Сінектікс Інкорпорейтед”.

При сінектичному штурмі допускаєтьсякритика, що дає змогу розвивати й видозмі-нювати висунуті ідеї. Цей штурм веде по-стійна група.П’ять основних принципів, що лежать в ос-нові сінектичного підходу:1. Відстрочення, тобто спочатку здійснюєть-ся пошук нових точок зору або перспектив,а не рішень. Наприклад, перш ніж безпосе-редньо обговорювати типи помп для зака-чування води, краще, якщо сінектична гру-па обговорить більш загальну тему – як вза-галі пересувати “речі” з місця на місце.2. Автономності об’єкта, тобто дозволитипроблемі “мати успіх” самій по собі. Наприк-лад, замість бесіди про те, що здійсненовідносно створення програмного забезпе-чення для настільної видавничої системи,група може зосередитись на тому, яка була б“ідеальна” настільна видавнича система.Таким чином, проблема більшою мірою, ніжпотенційні технологічні рішення, стає цент-ром дискусії.3. Використання “банальностей”, тобто зас-тосування звичного для того, щоб зрозумітиневідоме. Приклад такого підходу: групі вик-ладачів університету дається завдання скла-сти навчальний план з інформатики для по-чатківців. Перш ніж фокусуватися на інфор-матиці, можна попросити групу зосереди-тись на тому, що взагалі може бути розціне-но як “майстерність” у цій сфері.4. Включення/виділення, тобто чергуваннязагального і специфічного з тим, щоб спе-цифічні приклади були визначені й розгля-далися як частина більшого.5. Використання метафор, застосування ана-логій для висвітлення нових точок зору.


МЕТОД СИСТЕМАТИЗАЦІЇ – групуван-ня, упорядкування сукупності об’єктів запевною системою ознак.


МЕТОД СИТУАЦІЙНИХ ВПРАВ (англ.case study) – сучасний активний метод на-вчання, що являє собою сукупність прийомівосмислення ситуації, її структури, визначен-ня факторів, тенденцій розвитку та ін. Се-ред основних понять, що описують метод,потрібно виділити такі як “ситуація”,“аналіз”, а також похідне від них поняття“аналіз ситуації”. Під ситуацією розуміється

393

деякий стан процесу, який містить у собідеяку суперечність, що має бути вирішена.Основні складові М.с.в. такі: здійснення про-блемного структурування, що передбачаєвиділення комплексу проблем ситуації, їх ти-пології, характеристик, наслідків, шляхів ви-рішення; визначення параметрів структу-ри ситуації, її функцій, взаємодії з оточую-чим і внутрішнім середовищем; встановлен-ня причин, що призвели до виникнення цієїситуації і наслідків її розгортання; діагнос-тика змісту діяльності в ситуації, її моде-лювання й оптимізація; побудова системиоцінок ситуації, її складових, умов, наслідків,дійових осіб; підготовка передбачень щодоймовірного, потенційного і бажаного май-бутнього; вироблення рекомендацій щодоповедінки дійових осіб у ситуації; розробкапрограм діяльності в даній ситуації.


МЕТОД “СЦЕНАРІЮ” – спосіб підготов-ки й погодження уявлень про можливий роз-виток проблемних ситуацій у вигляді сцена-рію. Під останнім розуміють будь-який до-кумент, що містить аналіз проблемних си-туацій, а також розроблену на його основілогічну послідовність подій або варіанти їїрозв’язання. Сценарій передбачає не тількизмістовні міркування, що допомагають незалишити поза увагою деталі, а й містить,як правило, результати кількісного техніко-економічного або статистичного аналізу зпопередніми висновками. Сценарій є попе-редньою інформацією, на основі якої про-водиться подальша робота з прогнозуваннярозвитку галузі або з розробки варіантівпроекту. Практично сценарій допомагає за-здалегідь скласти уявлення про проблему, апісля цього розпочати більш формалізова-ний опис системи засобами системного ана-лізу. Є два типи сценаріїв – дослідницький інормативний. Перший описується від тепе-рішнього часу до майбутнього, у той час якдругий тип сценарію будується зворотнимшляхом – від майбутнього стану до теперіш-нього часу, щоб виявити впливи і дії, необ-хідні для реалізації бажаної мети. Перевага-ми цього методу є зосередження уваги наключових моментах розвитку ситуації йдеталях, що залишаються поза увагою приабстрактних міркуваннях. Різновидами реа-лізації М.“с.” є, наприклад, такі: отриманняпогодженої думки; процедура незалежних

сценаріїв (окремо за аспектами та процеду-рами погодження); використання матрицьвзаємодії (експертна оцінка потенційнихвзаємовпливів подій та оцінка ймовірностіподій). Існує методологія складання сценаріїв,яка базується на попередньому визначенніпростору параметрів, що характеризують си-стему. Ці простори будуються для послідов-них дискретних інтервалів часу. Американ-ськими вченими Абтом, Фостером і Рі запро-понований цікавий метод розробки сценаріїв,що передбачає такі етапи: аналіз ситуації звизначенням основних сил і взаємовідносин;аналіз розвитку ситуації з використанням кон-тент-аналізів, прогнозів експертів і виділен-ня набору істотних змінних; визначення длякожної змінної відповідної вербально-число-вої шкали; визначення всіх значень парнихвзаємодій між змінними (подаються в матрич-ному вигляді); можливим є подання сценаріюу вигляді змістовного опису, що є зручним длязвітів. Групуючи сценарії в класи, можна виз-начити раціональну стратегію впливу на си-туацію. Вважається, що першим застосувавМ.“с.” Г.Кан.

© Бакуменко В.Д., Кравченко С.О.

МЕТОД ТИПІЗАЦІЇ СТРУКТУР І ЗАВ-ДАНЬ ПРОГРАМНО-ЦІЛЬОВИХ РІ-ШЕНЬ – призначений для типізації побу-дови структур державних програм і відборупрограмних завдань шляхом їх віднесеннядо однієї з таких підсистем, як практика, тео-рія, технологія, методологія, дослідження,навчання, професійна культура й комуніка-ція. Цей метод дає змогу розробити типовіструктури як навчальних планів дисциплін,так і програм різних видів суспільної діяль-ності.


МЕТОД ТИПІЗАЦІЇ У ДЕРЖАВНОМУУПРАВЛІННІ – спосіб узагальнення, уні-фікації та систематизації функцій, структур,підходів, методів, технологій, процедур,регламентів, програм у державному уп-равлінні. Наприклад, запропонований методтипізації побудови структур державних про-грам і відбору програмних завдань шляхомїх віднесення до однієї з таких підсистем, асаме: практики, теорії, технології, методо-логії, дослідження, навчання, професійноїкультури й комунікації. Цей метод дає змогурозробити типові структури як навчальних

394

планів дисциплін, так і програм різноманіт-них видів суспільної діяльності.


МЕТОД УПРАВЛІНСЬКИХ ВПЛИВІВ –спосіб, який передбачає усвідомлення суб’єк-том управління суспільної потреби, інтересіві мети в управлінні, їх юридичне і норма-тивне визначення та практичне здійснення вйого рішеннях й діях, спрямованих на об’єктуправління. Управлінські впливи є похідни-ми відносно управлінських рішень та явля-ють собою форму їх прояву (відображення).Управлінське рішення й відповідні управ-лінські впливи покликані спонукати до дійта/або подій в об’єкті управління, які спря-мовані на зміну ситуації в оточуючому се-редовищі в напрямі, що очікується суб’єк-том управління.


МЕТОД “ФОКУС-ГРУП” – спосіб глибо-кого групового інтерв’ю, що належить догрупи якісних методів пізнання, сформова-них у соціології на хвилі критики кількісних,структурно-функціональних методів і надосвіді використання груп у соціально-пси-хологічних та експериментальних дослі-дженнях. Важливим напрямом використан-ня М.“ф.г.” є управління. Завдання, що ви-рішуються за допомогою цього методу, до-сить різні, а саме: обґрунтування управлінсь-ких рішень та їх прийняття, виявлення со-ціально-психологічної реакції на них, робо-та з персоналом, антикризове управління таін. Досить ефективним є застосування фо-кус-груп у процесі формування іміджу полі-тичних інститутів для пошуку його істотнихмеж, виявлення механізмів сприйняттярізними соціальними групами, для вироб-лення і реалізації виборчих політичних тех-нологій, коли він застосовується як ефектив-ний засіб зворотного зв’язку з виборцями.М.“ф.г.” також застосовується при розробцій перевірці ефективності всіляких соціаль-них технологій, об’єктом яких виступаютьсоціально-психологічні процеси. Серед при-чин, які роблять цей метод популярним, по-трібно виділити: по-перше, здатність мето-ду проникати у внутрішній світ особистості,отримувати інформацію про цінності, по-зиції, мотиви і установки людей, інформа-цію глибоко персоніфіковану, що відображаєвнутрішній світ конкретної особистості; по-

друге, метод дає таку індивідуальну інфор-мацію, яку можна узагальнити на цілуспільноту; по-третє, метод дуже економний –йому властиві відносно невеликі фінансовівитрати порівняно з майже усіма методамисоціології, особливо з масовими опитуван-нями. За допомогою цього методу доситьшвидко досягаються пізнавальні цілі дослі-дження. Разом з тим для цього методу ха-рактерні й значні недоліки, серед яких особ-ливо вагомим є те, що він вимагає доситьвисокої кваліфікації дослідника, який пови-нен володіти знаннями психології особис-тості й групи, а також розвиненими навич-ками спілкування.

© Сурмін Ю.П.МЕТОД ФОРМАЛІЗАЦІЇ – дослідженняоб’єкта шляхом переведення його якісних такількісних характеристик у деяку знаковуформу з метою аналітичного оперуванняними. Формалізація передбачає введеннясимволів, заміщення ними характеристикоб’єкта, що дає змогу виявити таку інфор-мацію, яку неможливо отримати шляхомзмістовного аналізу.


МЕТОД ФОРМАЛЬНО-ЛОГІЧНОГОАНАЛІЗУ НОРМАТИВНО-ПРАВОВИХБАЗ – спосіб виявлення прогалин у норма-тивно-правових базах, запропонованийВ.Д.Бакуменком. В основу М.ф.-л.а.н.-п.б.покладена ідея, що кожна проблемно-орієн-тована нормативно-правова база регулює, посуті, певну сферу діяльності. Тому першиметапом дослідження є системний аналіз сфе-ри діяльності, що підлягає правовому регу-люванню, за допомогою методу “деревацілей”. Сфера діяльності, що досліджується,спочатку розбивається на кілька основнихнапрямів діяльності. Далі кожен напрям де-талізується у видах діяльності, що склада-ють цей напрям. Таким чином, проблемно-орієнтована сфера діяльності подається увигляді дворівневого “дерева цілей”. Наступ-ним етапом аналізу є системне подання нор-мативно-правової бази, що регулює цю сфе-ру діяльності, у вигляді ієрархії норматив-но-правових актів за їх юридичною силою.Заключним етапом аналізу є композиція(проекція) ієрархії нормативно-правовихактів за їх юридичною силою на “деревоцілей” у даній сфері діяльності. В результатіотримуємо картину наповненості правово-

395

го поля, зокрема наявності прогалин у пра-вовому регулюванні даної сфери діяльності.Як розвиток цього методу слід розглядатидеталізацію видів діяльності за видами робіт.


МЕТОД ФУНКЦІОНАЛЬНОГО ОБСТЕ-ЖЕННЯ – спосіб вивчення розподілуфункцій та повноважень як між структурни-ми підрозділами організації, так і між різни-ми організаціями, що здійснюють своюдіяльність у відповідному секторі економі-ки та управління, з метою максимально мож-ливого усунення їх дублювання. Передбачаєтакі дії: чітке окреслення сфери повнова-жень організації, моніторинг прийняттярішень у процесі управління; збираннянайбільш повної інформації про реальніфункції, що здійснюються організацією; ре-тельний аналіз кожної з цих функцій; пере-розподіл та розмежування за результатамицього аналізу функцій між підрозділами абоорганізаціями; підготовку звіту про прове-дене обстеження та передачу його уповно-важеній особі або органу влади. Цей звіт єосновою для підготовки плану детальнихзаходів щодо проведення комплексної ре-форми відповідного сектору економіки тауправління на основі наданих пропозицій.У межах адміністративної реформи в Україніпередбачено прискорення завершення функ-ціональних обстежень відповідних міні-стерств та інших центральних органів вико-навчої влади, внесення за їх результатамипропозицій щодо подальшого проведенняадміністративної реформи, які б передбача-ли, зокрема, спрощення системи державно-го управління, ліквідацію її неефективнихланок, запровадження уніфікованих струк-тур апаратів центральних органів виконав-чої влади, упорядкування та підвищеннярівня заробітної плати державних служ-бовців, маючи на меті створення реальнихумов для здійснення добору державнихслужбовців на конкурсних засадах; вжиттявідповідних заходів для забезпечення зако-нодавчого врегулювання питань правовогостатусу членів Кабінету Міністрів України,прискорення узгодження проблемних по-зицій та прийняття низки законів.

© Штика Л.Г., Гогіна Л.М.

МЕТОДИ АДМІНІСТРАТИВНІ – це спо-соби прямої дії (впливу) на об’єкт управлін-

ня, які базуються на повноваженні суб’єктауправління (органу державної влади, керів-ника) віддавати накази, розпорядження, роз-робляти інструкції, інші нормативні доку-менти та на обов’язку підлеглого (конкрет-ного об’єкта управління) їх виконувати. Захарактером впливу М.а. поділяються нарегламентуючі, розпорядницькі, організа-ційно-стабілізуючі та дисциплінарні.


МЕТОДИ АДМІНІСТРАТИВНІ ДЕР-ЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІ-КИ – методи впливу держави на економікуза допомогою адміністративних важелів зметою вирішення проблем, які не під силуринкові. Зазвичай, це пряме управління збоку держави, яке передбачає: використан-ня системи державних замовлень та кон-трактів; застосування ліцензій, дозволів,квот, санкцій і штрафів; упровадження нормі стандартів, які регламентують вимоги доякості робіт, послуг, продукції, до організаціївиробничих процесів, операцій на внутріш-ньому і зовнішньому ринках тощо; встанов-лення державних цін, цінових тем, іздійснюється за допомогою нормативнихактів, вказівок, розпоряджень. До М.а.д.р.е.належить адміністративний контроль. Вико-ристання адміністративних методів доціль-не в ситуаціях, коли ні чим не обмежена сво-бода окремих суб’єктів зумовлює втрати дляінших суб’єктів і ринкової економіки в цілому.

© Мельник А.Ф.

МЕТОДИ АНАЛІЗУ – способи отриманнязнань про об’єкт, процес, явище через йогорозділення на частини та вивчення їх особ-ливостей та взаємозв’язків. Серед пошире-них методів аналізу можна назвати такі: де-композиція, тобто розклад на складові час-тини систем, процесів, проблем, процедур;виявлення прямих та зворотних зв’язків міжскладовими елементами об’єкта аналізу;класифікація, тобто розподіл множини напідмножини за певними ознаками; редукція,тобто зведення структури об’єкта до більшпростої; оцінювання як систематичне засто-сування методів дослідження для характери-стики елементів об’єкта аналізу; формаліза-ція, тобто відображення результатів мислен-ня в точних поняттях, твердженнях; умо-вивід, тобто розумова дія, що пов’язує дум-ки різного змісту в ряд посилок та наслідків;

396

застосування логічних прийомів, а самеіндукції (формулювання висновків – від ча-сткового до загального); дедукції (формулю-вання висновків – від загального до частко-вого); формулювання висновків з понять напідставі тотожності, формальної логіки, зааналогією, від протилежного; виведеннянорм (більш конкретних із більш загальних);кореляційний аналіз, тобто виявлення взаєм-ного зв’язку, взаємозалежності, співвідно-шення елементів аналізу; їх імовірнісної абостатистичної залежності; інтерполяція, тоб-то знаходження проміжних значень пара-метрів за низкою логічних або статистичнихданих; екстраполяція, тобто поширення вис-новків щодо певних аспектів на проблему(процес) у цілому та на майбутній її розви-ток; моделювання, тобто дослідження про-блем, процесів або систем шляхом побудо-ви та вивчення їх моделей, зокрема струк-турних, що відображають взаємозв’язки міжелементами об’єкта аналізу, та функціональ-них моделей, які відображають комплексфункцій об’єкта аналізу та його елементів;імітація, тобто виконання експериментів намоделі реальної ситуації з метою з’ясуван-ня, як змінюватиметься ситуація в просторіта часі; побудова дерева цілей, що являє со-бою структуровану, побудовану за ієрархіч-ним принципом сукупність цілей системи,процесу, проблеми, в якій виділені головнаціль (мета) та підцілі нижчих рівнів, а такождерева рішень, яке являє собою схематичнезображення складного процесу прийняттярішень; експертиза, тобто мотивовані вис-новки або оцінки фахівця-експерта (абофахівців) щодо певного питання, проблеми;визначення та розподіл пріоритетів, тобтопершочерговості вирішення проблем щодотермінів або ресурсного забезпечення; еври-стика, тобто спеціальні неформальні мето-ди вирішення завдань шляхом процесу про-дуктивного творчого мислення (евристичноїдіяльності); елімінування, тобто виключен-ня з розгляду ознак, факторів, показників, щоне пов’язані з даним процесом, явищем; ви-ділення релевантної інформації для прий-няття рішень, тобто даних під конкретне зав-дання; забезпечення репрезентативності,тобто представництва цілого (системи, про-цесу, проблеми) його частинами; врахуван-ня факторів невизначеності та ризику, тоб-то ймовірності отримання певних резуль-татів за умов наявності численних джерел

та параметрів впливу на об’єкт аналізу; вра-хування людського фактора.


МЕТОДИ АНАЛІЗУ ПРОБЛЕМ ДЕР-ЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ – сукупністьзагальних і спеціальних засобів аналітичнихдосліджень, у тому числі: структуруванняпроблем, аналіз припущень, класифікацій-ний, ієрархічний та синектичний аналізи,експертиза. Передбачають вироблення но-вих знань щодо проблеми та факторів впли-ву на проблемну ситуацію. Структуруван-ня проблеми передбачає поділ на складовіелементи та визначення їх взаємозв’язку.Аналіз припущень щодо проблеми – це ме-тод, завдяки якому виявляються, оцінюються,відкидаються будь-які суперечливі припу-щення щодо проблеми. Класифікаційнийаналіз даних є засобом розрізнення та гру-пування даних про проблему шляхом визна-чення: доречності (чи дані допомагають з’я-сувати проблему та вказати на її вирішен-ня?); вичерпності (чи дані розкривають усіаспекти проблеми?); узгодженості (чи даніорганізовано таким чином, що вони не євзаємовиключними?); послідовності (чи всікатегорії даних базуються на однаковихпринципах?). Ієрархічний аналіз є методомоцінки значущості проблем (можливі,вірогідні, такі, що дають підставу для термі-нових дій тощо). Синектичний аналіз є за-собом розв’язання проблем шляхом виявлен-ня аналогічних чи подібних проблем та їхвирішення в часі (історичний синектичнийаналіз), у просторі суспільної діяльності(просторовий синектичний аналіз). Експер-тиза є методом оцінювання проблем сила-ми залучених для цього експертів.


МЕТОДИ АНАЛІТИЧНІ В УПРАВЛІННІ –сукупність методів і процедур підготовки івироблення управлінських рішень, які мо-жуть засновуватися на застосуванні матема-тичного моделювання, імітації на ЕОМкількісного апарату статистики і соціології,експертних методів, евристичних та іншихпідходів. Загальним для М.а.у. є підвищен-ня обґрунтованості рішень, що приймаються,на базі докладного раціонального аналізупроблем із залученням досягнень сучасноїнауки управління. Близьким за значенням єпоняття “аналітичні дослідження”, яке озна-

397

чає вивчення й знаходження рішень практич-них завдань державного управління за до-помогою аналітичних методів

© Бакуменко В.Д., Кравченко С.О.,Штика Л.Г.

МЕТОДИ БАГАТОКРИТЕРІАЛЬНОГОВИБОРУ – методи, за допомогою якихздійснюється порівняння та багатокрите-ріальний вибір з множини альтернативнихваріантів при прийнятті управлінськихрішень. До М.б.в. відносять наступні. Ме-тод виділення множини парето-оптималь-них альтернатив, під якими розуміють “не-домінуючі” альтернативи, у яких значеннякритеріїв такі, що при переході до будь-якоїіншої альтернативи значення якого-небудь(або кількох) з критеріїв не поліпшуютьсябез погіршення значення хоч б одного зінших критеріїв. Таким чином, парето-опти-мальні альтернативи – це альтернативи, щопереважають інші за кожним із критеріїв.Метод головного критерію, згідно з якимодин із критеріїв приймається як основа ви-бору, а всі інші враховуються у вигляді об-межень, що визначають сферу допустимихальтернатив. Перевагою методу є порівнянапростота побудови узагальненого критеріювибору, а основним недоліком – те, що аль-тернативи оцінюються тільки за одним кри-терієм, а значення інших, якщо вони задо-вольняють обмеженням, не враховуються.Методи адитивних і мультиплікативнихперетворень передбачають формування уза-гальненого критерію оцінки альтернатив яксуми або добутку часткових критеріїв, щомають деякі вагові коефіцієнти. Застосуван-ня цих методів передбачає дотримання двохумов: критерії оцінки повинні вимірювати-ся одними і тими ж самими одиницями; вониповинні задовольняти умови адитивності.Методи дуже часто використовуються, якщопорівняння альтернатив здійснюється за еко-номічними критеріями. Недолік методів –необмежена можливість компенсації, томуальтернатива з дуже малим або великим зна-ченням якогось одного критерію буде ви-знаватися найкращою, навіть якщо за усімаіншими критеріями вона є значно гіршою.Для усунення цього недоліку вводяться діа-пазони допустимих значень критеріїв. Ме-тоди визначення відстані до ідеальної альтер-нативи, в яких узагальнена якість альтерна-тив оцінюється відстанню між прийнятою

ідеальною і розглядуваною альтернативами.Чим менша ця відстань, тим краща альтер-натива. У цих методах результат залежитьвід масштабу одиниць критеріїв, тому їхможна застосовувати лише тоді, коли ці масш-таби однакові, а критерії мають подібнийзміст. Метод визначення коефіцієнта коре-ляції передбачає, як і в попередніх методах,порівняння кожної альтернативи з ідеальноюза допомогою спеціально обчислюваногокоефіцієнта кореляції. Критерії можуть ви-мірюватися різними одиницями, що вима-гає нормалізації їх критеріїв та вагових ко-ефіцієнтів. Експертні методи на основітеорії багатовимірної корисності передба-чають об’єднання критеріїв, тобто форму-вання узагальненого критерію оцінки аль-тернатив як суми часткових критеріїв з дея-кими ваговими коефіцієнтами. Як значеннякритеріїв, так і вагові коефіцієнти визнача-ються на основі думок експертів за допомо-гою їх попереднього опитування. Оскількикритерії мають, як правило, різний зміст,одні критерії є кількісними, а інші – якісни-ми, то для їх об’єднання застосовуютьсябальні шкали оцінок. З метою переходу дотаких шкал експертним шляхом признача-ються бальні оцінки різним рівням якіснихпоказників, а діапазони можливих значенькількісних показників розбивають на інтерва-ли, яким також призначаються бальні оцінки.


МЕТОДИ ВЗАЄМОДІЇ УПРАВЛІН-СЬКИХ СТРУКТУР – систематизована су-купність певних дій (кроків, заходів) органіввлади всіх рівнів щодо налагодження таздійснення тісної співпраці у вирішенні якзагальних, так і повсякденних питань. Ви-значення методів та їх спрямованість зале-жить від форми взаємодії (внутрішня абозовнішня взаємодія). Методи внутрішньоївзаємодії спрямовані на обмін інформацією,ідеями, результатами діяльності між сами-ми управлінськими структурами. Значна ча-стина такої інформації призначена тільки длявнутрішнього користування. Методи зовні-шньої взаємодії спрямовані на співпрацю згромадськістю. Вони суттєво відрізняютьсявід методів внутрішньої взаємодії. Основни-ми серед них є інформування; консультуван-ня; делегування; контроль. Взаємодіяорганів влади з громадськістю має здійсню-ватись на засадах відкритості та прозорості.

398

Відкритість органів влади веде до повноїпрозорості їх діяльності.

© Бабінова О.О.

МЕТОДИ ВИРІШЕННЯ КОНФЛІКТ-НИХ СИТУАЦІЙ – способи управлінняконфліктними ситуаціями. Їх можна поділи-ти на дві категорії: структурні та міжосо-бистісні. До структурних методів розв’язан-ня конфлікту відносять такі: пояснення ви-мог до роботи; використання координацій-них та інтеграційних механізмів; встанов-лення загальних організаційних комплекс-них цілей, а також застосування системивинагород. Відомі п’ять основних міжосо-бистісних стилів розв’язання конфліктів, асаме: ухиляння, згладжування, примушення,компроміс і вирішення проблеми.

© Гогіна Л.М., Іванченко Ю.Г.

МЕТОДИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІН-НЯ – способи владного впливу державнихорганів на процеси суспільного і державно-го розвитку, на діяльність державних струк-тур і конкретних посадових осіб. М.д.у. без-посередньо пов’язані з практичною реаліза-цією державної влади, її керуючим впливомна об’єкти державного управління відповід-но до інтересів і волі держави, із забезпе-ченням реалізації цілей і функцій держав-ного управління, оскільки в них містятьсямеханізми встановлення взаємовідносин міжсуб’єктом і об’єктом державного управління,реалізації компетенції суб’єктів державно-го управління відповідно до їх владно-управ-лінських повноважень. У механізмах дер-жавного управління важливе значення на-дається методам, що стимулюють, активі-зують та спрямовують на досягнення постав-лених цілей. Серед таких методів можнавиділити морально-етичні, соціально-полі-тичні, економічні та адміністративні. Мо-рально-етичні методи засновані на звер-ненні до гідності, честі і совісті людини. Їхзавдання полягає у формуванні доброї пси-хологічної обстановки, сприятливої для ви-рішення поставлених завдань. Наприклад,нагороди, відзнаки, заохочення. Соціально-політичні методи впливають на відповідніінтереси людей та їх угруповань, їх статус усуспільстві, можливості самореалізації. На-приклад, створення умов для службової ка-р’єри. Економічні методи зумовлені роллюекономічних інтересів у житті суспільства та

відповідно в управлінських процесах. Вонивикористовують різноманітні економічніінструменти впливу. Наприклад, фінансові,фіскальні, дозвільні тощо. Адміністративніметоди визначають поведінку і діяльністьлюдей. Їх відносять до жорстких засобіввпливу. Наприклад, розпорядження, накази,вказівки, інструкції, контроль за виконанням.М.д.у. незалежно від застосування в конк-ретній сфері суспільного життя можна відне-сти до прямого адміністративного і непря-мого регулюючого впливу з боку органівдержавної влади на відповідні об’єкти управ-ління. До першої групи відносять методиправового регулювання, переконання, при-мушення, державного контролю тощо. Додругої – виховання, демократизації управлін-ня, розміщення державних замовлень, опо-даткування, визначення митної вартості то-вару тощо. Серед методів першої групи: ме-тод правового регулювання, за допомогоюякого держава через свої органи справляєвплив на суспільні відносини, дозволяючиїх учасникам здійснювати дії правового ха-рактеру, надаючи їм відповідні права і на-кладаючи на них певні обов’язки, а такождає можливості вибору варіантів поведінкив межах, встановлених правовими нормами;метод переконання, найбільш поширений удержавному управлінні, оскільки він вима-гає авторитету влади, створення певнихумов, соціального клімату, наявності ваго-мих аргументів, внаслідок чого посилюєтьсямотивація посадової поведінки; метод при-мушення використовується, коли виникаєзагроза державній цілісності, здійснюють-ся злочинні діяння тощо. Методом держав-ного контролю забезпечується дотриманнязаконів і інших правових актів, що прий-маються державними органами.


МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ОПЕРАЦІЙ –наукові методи розробки кількісно обґрун-тованих рекомендацій щодо прийняття уп-равлінських рішень. Включають методи ма-тематичного програмування, теорії ігор таін. Після з’ясування проблеми група спе-ціалістів з дослідження операцій розробляємодель ситуації, яка спрощує реальність абопередає її абстрактно. Після створення мо-делі змінним надаються кількісні значення.Чим більше проблем при прийнятті рішеньможна змоделювати та сформулювати в

399

кількісній формі, тим менше у керівникапотреби в спрощенні й схематизації ситуації.Водночас математичні методи лише допома-гають тим, хто приймає рішення, надаютьїм науково обґрунтовані дані у доцільній такорисній формі. Основними завданнями, щовирішуються методами дослідження операцій,є: управління запасами, пов’язане з визначен-ням необхідних розмірів ресурсів за умови, щозберігання потребує певних затрат; розподілобмежених ресурсів між споживачами, кож-ний з яких використовує їх з різною ефектив-ністю; завдання обслуговування, які передба-чають розподіл їх у чіткій послідовності; вибірмаршруту й упорядкування робіт у часі; зав-дання, пов’язані із заміною застарілого облад-нання; пошук рішення шляхом раціональноговибору можливостей; завдання теорії ігор, якідосліджують розумні стратегії поведінки в си-туаціях, де кінцевий результат залежить нетільки від поведінки суб’єкта, але й від поведін-ки опонента, цілі якого суперечать цілям дослі-джуваної операції. У державному управліннінайбільш поширеним завданням, для роз-в’язання якого доцільно використовуватиМ.д.о., є оптимізація розподілу ресурсів міжрізними напрямами діяльності, програмами,проектами тощо.


МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ УПРАВЛІН-НЯ – сукупність різноманітних загальнихспособів вирішення управлінських проблем.М.д.у. можна класифікувати на теоретичні(абстрагування, аналізу і синтезу, моделю-вання та ін.) та емпіричні (спостереження,порівняння, експертних оцінок та ін.). Ме-тод абстрагування передбачає ігноруваннянайменш значущих елементів управління,зосередженість на винятковому вивченнінайбільш важливих його сторін, часто шля-хом моделювання. Методи моделювання до-водиться використовувати в тих випадках,коли реальні процеси та структури управлін-ня дуже масштабні, багатофакторні, безпосе-редньо недоступні для дослідника, або якщоне можна втручатися в їх функціонування.Методи аналізу і синтезу передбачають роз-членування процесу управління на окреміскладові елементи з подальшим об’єднаннямдеяких із них на основі певних інтегруючихознак. Це дає змогу детально вивчити функ-ціональні особливості управління, виробитий обґрунтувати засоби його вдосконалення.

Метод спостереження передбачає фіксуван-ня, реєстрацію показників, параметрів, влас-тивостей процесів управління та впливів наних навколишнього середовища. Метод по-рівняння передбачає зіставлення властивос-тей і характеристик конкретного процесу абоструктури управління з такими ж самими вла-стивостями і характеристиками еталона чианалога з метою виявлення спільного тавідмінностей. Методи порівняння є одночас-но й методами оцінювання.


МЕТОДИ ЕВРИСТИЧНІ – набір правил,принципів і прийомів інтуїтивного характе-ру, що виникли з психологічної теорії прий-няття рішень. Розрізняють два класи еврис-тичних методів: внутрішні, в яких людина,яка приймає рішення (ЛПР), розглядає кож-ну ситуацію як єдине ціле та порівнює інтен-сивність її властивостей, а також зовнішні, вяких ЛПР порівнює аналогічні властивостідвох або більше ситуацій. Останні дають змо-гу усунути з подальшого аналізу однаковіхарактеристики ситуацій, що порівнюються.М.е. набагато менш чітко визначені, ніж алго-ритмічні, й не завжди дають змогу отриматиоптимальне рішення. Але їх застосування даєможливість радикально зменшити складністьзавдання та значно знизити витрати інтелек-туальних зусиль на прийняття рішення. М.е.мають важливе значення на етапі визначенняцілей і завдань видів діяльності, що пов’язаніз творчістю, оскільки дозволяють робити ценетривіально та суттєво покращити їх фор-мулювання. Недоліками М.е., що далеко незавжди дозволяють отримати найкращірішення поставлених завдань, є залежністьвід творчих якостей і професіоналізмуфахівців, які їх використовують, та значнийступінь невизначеності процедур.


МЕТОДИ ЕВРИСТИЧНОГО МОДЕЛЮ-ВАННЯ – методи моделювання, які ґрунту-ються на використанні “евристик”, тобто не-формальних, інтуїтивних методик та алго-ритмів прийняття рішення. На відміну відстандартних, евристичні методи розробля-ються як результат спостереження за поведін-кою “розумних істот” (передусім людини) впевних ситуаціях і фактично є спробоюімітації такої поведінки.

© Панчук А.М.

400

МЕТОДИ ЕКОНОМІЧНОГО АНАЛІЗУ –системне, комплексне вивчення, оцінка йузагальнення впливу факторів на економіч-ний розвиток підприємств, регіонів шляхомопрацювання спеціальними прийомамивідповідної інформації для підвищенняефективності виробництва та прискореннясоціально-економічного розвитку. Такожметодом економічного аналізу вважають су-купність прийомів і способів дослідженняекономічних явищ і процесів шляхом вияв-лення та визначення взаємозв’язку і зміниїх параметрів, кількісного та якісного вимірю-вання впливу окремих факторів і їх сукуп-ності на цю зміну.В економічному аналізі існує близько 100 ме-тодів, які можна класифікувати за різнимиознаками, водночас найбільш поширеним єподіл методів економічного аналізу на такігрупи: 1) економіко-логічні (розрахунково-аналітичні); 2) математичні; 3) евристичні(психологічні).До групи економіко-логічних методів відно-сять: порівняння (зіставлення фактичнихпоказників з плановими; порівняння фактич-них показників звітного періоду з аналогіч-ними показниками минулих періодів; по-рівняння показників суб’єкта господарюван-ня, що аналізується, із середніми аналогіч-ними показниками; порівняння фактичнихпоказників із нормативними; зіставленняпаралельних і динамічних рядів; порівнян-ня різних показників діяльності; порівнян-ня результатів діяльності до та після прове-дення того чи іншого заходу); групування(типологічні, структурні та факторні); дета-лізація показників; виділення “вузьких місць”і провідних ланок (виявляються диспропорціїі розглядається можливість їх усунення);відносні величини (відносні величини: вико-нання плану; планового завдання; динаміки;структури; координації; порівняння; інтен-сивності; ефективності); середні величини(середні арифметичні (прості та зважені),середні гармонійні, середні геометричні,середні хронологічні, середні квадратичнітощо); рядів динаміки; перерахунку показ-ників; балансовий; табличні та графічніметоди; елімінування (метод ланцюговихпідстановок, метод абсолютних різниць,метод відносних різниць, індексний метод,метод інтегрування, метод логарифмуваннятощо); розрахунково-конструктивні мето-ди; методи економічної діагностики.

До групи математичних М.е.а. належать:методи елементарної математики; кла-сичні методи математичного аналізу (ди-ференційний підрахунок, інтегральнийпідрахунок, варіаційний підрахунок); мето-ди математичної статистики (методи ви-вчення одномірних чи багатомірних стати-стичних сукупностей); економетричні (ви-робничі методи, методи “витрати-випуск”або міжгалузевий баланс, національнерахівництво); методи математичного про-грамування (лінійне програмування, блоко-ве програмування, динамічне програмуван-ня, нелінійне програмування, зокрема ціло-чисельне, квадратичне, параметричне то-що); методи дослідження операцій (мето-ди розв’язку лінійних програм, управліннязапасами, теорія ігор, теорія масового обслу-говування, методи мережевого планування);методи економічної кібернетики (систем-ний аналіз, методи імітації, методи моде-лювання, методи навчання, ділові ігри, ме-тоди розпізнавання образів); методи теоріїоптимальних процесів.До групи евристичних М.е.а. належать:індивідуальні (метод контрольних питань,індивідуальний мозковий штурм, інтерв’ю,сценарій, “Делфі”); колективні (колективниймозковий штурм, метод синектики, конфе-ренції ідей, мета-план, метод “За і проти”).Методи маловпорядкованого пошуку (ана-логія, інверсія, ідеалізація); методи впоряд-кованого пошуку (прийом типологій, “паву-тина”, репертуарні решітки, цільова оцінка);комбіновані (використання інтуїції та раціо-нальної думки).Економіко-логічні М.е.а. є базовими й обо-в’язковими для будь-яких аналітичних до-сліджень. Їх використання дає змогу отри-мати кількісну та якісну характеристикузміни чи розвитку соціально-економічнихявищ і процесів, визначити ступінь залеж-ності та впливу окремих факторів при дослі-дженні причинно-наслідкових зв’язків, вия-вити суперечності розвитку та можливі ре-зерви збільшення ефективності використан-ня ресурсів.Математичні М.е.а., як правило, використо-вують при обґрунтуванні потреб у ресурсах,розробці планів, проектів, проведенні балан-сових розрахунків. В умовах невизначеностіці методи дозволяють отримати прогнознірезультати з високим ступенем вірогідностідля обґрунтування прийняття управлінських

401

рішень. За допомогою математичних методівпроводиться моделювання соціально-еконо-мічних процесів, виявлення закономір-ностей розвитку певних явищ чи процесів,розрахунок оптимального варіанта викори-стання наявних ресурсів чи залучення до-даткових.Евристичні М.е.а. використовують, як пра-вило, за умови недостатнього обсягу кіль-кісної інформації про об’єкт дослідження,обмеження щодо часу або тоді, коли мето-ди, засновані на аналізі минулого досвіду татеперішніх умов, не дають змоги обрати ра-ціональний спосіб вирішення досліджуваноїпроблеми. Застосування евристичних ме-тодів дає можливість поповнити недостачуекономічної інформації або компенсуватиповну її відсутність, прийняти нестандарт-не управлінське рішення в умовах невизна-ченості та ризику, скорегувати напрями еко-номічної політики в результаті непередбаче-них змін у політичній, економічній та соціо-культурній сферах, провести оцінку реалі-зації програм, проектів, діяльності під-приємств та установ без довготривалого до-слідження. Ці методи широко використову-ють у стратегічному аналізі для прогнозу-вання розвитку економічної ситуації.

© Бабаєв В.Ю.

МЕТОДИ ЕКСПЕРТНИХ ОЦІНОК –способи оцінювання результатів діяльності,що базуються на використанні досвіду і знаньекспертів – фахівців або організацій. Перед-бачається, що експерт може використати нелише знання, але й досвід та інтуїцію. Час-то для підвищення об’єктивності й неупере-дженості оцінок запрошують зовнішніхекспертів. Застосовуються як індивідуальна,так і колективна експертиза. При проведенніостанньої припускається, що істинне значен-ня характеристики, що досліджується, пере-буває всередині діапазону оцінок групиекспертів і що узагальнена колективна дум-ка є достовірною. При використанні експерт-них оцінок припускається і підтверджуєтьсяпрактикою, що думка групи експертів на-дійніша, ніж думка окремого експерта. Ви-дається цікавою точка зору, згідно з якоювсю множину проблем, що вирішуються за-собами експертних оцінок, умовно можнаподілити на два класи. До першого належатьтакі, стосовно яких є достатнє забезпеченняінформацією. При цьому засоби опитуван-

ня і обробки ґрунтуються на використанніпринципу “доброго вимірника”. До другогокласу належать проблеми, щодо яких дляпевності в справедливості означених гіпо-тез знань недостатньо. У зв’язку з цим длязавдань другого класу в основному повинназастосовуватися якісна обробка. Викорис-тання засобів узагальнення, справедливихдля “добрих вимірників” в цьому випадкуможе призвести до великих помилок. Приорганізації експертизи можна виділити такіосновні етапи: формування мети експертизий розробка процедури опитування; форму-вання групи експертів; опитування, аналіз таобробка інформації. В останні роки матема-тичний апарат експертних оцінок викорис-товує ідею репрезентативної теорії вимірів.Використання методів експертних оцінокплідне у процесі: структурування складнихпроблем; визначення найбільш перспектив-них напрямів діяльності; оцінки їх важли-вості; розробки та вибору варіантів вирішен-ня проблем; визначення витрат ресурсів;обґрунтування прогнозів кількісних пара-метрів, технічних засобів, які можна будевикористати в певні проміжки часу; оцінкиможливості, необхідності та часу здійснен-ня певних подій у майбутньому; кількісноїоцінки об’єктів, коли прямий підрахунокнадто громіздкий або неможливий. До за-гальних недоліків методів експертних оці-нок, що знижують їх ефективність, відносятьнасамперед їх евристичність. Це методиінтуїтивного характеру, які набагато меншчітко визначені, ніж формалізовані, томудалеко не завжди дають змогу отриматиоптимальне рішення. В багатьох випадкахоцінки та формулювання експертів є неточ-ними внаслідок впливу багатьох чинниківособистого характеру, зокрема компетент-ності експертів, їх фізичного стану, правиль-ності організації та проведення експертизитощо. Нарешті, нерідко розробка структуриоб’єкта експертизи здійснюється на основіінтуїції, здорового глузду, досвіду і знаньпевної групи фахівців, а не базується наспеціальному дослідженні закономірностейпобудови зазначеного об’єкта. Незважаючина суб’єктивність, експертні методи дозво-ляють зробити процес прийняття рішеньбільш раціональним і досягти узгодженнярізних точок зору, а також відзначаються уцілому меншою трудомісткістю та склад-ністю використання, ніж формалізовані, що

402

зумовило їх широке впровадження в прак-тику державного управління.


МЕТОДИ ЕКСТРАПОЛЯЦІЇ – способиотримання прогнозних оцінок, які базуютьсяна тому, що тенденції розвитку об’єкта, ви-явлені за даними минулого періоду, зберіга-тимуться в майбутньому. Екстраполяція тен-денцій повинна вестись у світовому, націо-нальному та регіональному масштабах.Найбільш поширеними формами реалізаціїМ.е. є складання математичних моделей таграфічна з використанням методів кореля-ційно-регресійного аналізу. Серед екстрапо-ляційних кривих часто використовуютьсякриві типу експоненти, кривої Перла, кри-вої Гомперца. Одні криві будуються на базізакономірностей розвитку подій з вико-ристанням спеціальних методів підбору видуекстраполяційної функції та визначення зна-чень її параметрів (наприклад методом най-менших квадратів, з визначенням довірчихінтервалів, які характеризують надійністьпрогнозних оцінок). Інші криві будуютьсявиходячи з максимального наближення допроцесу з урахуванням його особливостей,обмежень та прийнятими гіпотезами пройого майбутній розвиток. Серед методівекстраполяції виділяють методи: простоїекстраполяції; аналізу попередніх подій;екстраполяції по обхідній кривій; кривих на-вчання. Методи екстраполяції широко засто-совуються при дослідницькому (пошуко-вому) прогнозуванні, в основному коротко-строковому і середньостроковому. У процесіекстраполяції системи взаємопов’язаних па-раметрів є можливість оцінити чутливістькінцевих даних до змін різних параметрів.Здійснення екстраполяції на основі недо-статньої інформації є неправомірним.


МЕТОДИ ЕМПІРИЧНИХ ДОСЛІ-ДЖЕНЬ – принципи, підходи та способидосліджень, що застосовуються на емпірич-ному рівні наукового пізнання. Основнимиз них є: спостереження, порівняння, опис,вимірювання, аналогія, експеримент. Спос-тереження – активний, цілеспрямований,методичний, системний, споглядальний, зо-середжений процес отримання первинноїінформації про досліджуваний об’єкт. По-рівняння – метод встановлення ознак тотож-

ності та відмінності в досліджуваних об’єк-тах. Опис – переклад чуттєво даної інфор-мації у знаково-символічну форму, зручнудля подальшої раціональної обробки. Вимі-рювання – процедура визначення кількісної(числової) характеристики об’єкта та йоговластивостей шляхом застосування певноїодиниці вимірювання (еталону). Аналогія –висновок за ознакою подібності явищ, про-цесів, властивостей. Експеримент – актив-ний вплив суб’єкта на об’єкт шляхом ство-рення штучних або екстремальних умов його(об’єкта) поведінки для вивчення певнихзакономірностей і властивостей у найбільш“чистому” вигляді. Експеримент є основнимметодом перевірки гіпотези та її подальшоїтрансформації в теорію (у разі позитивногорезультату). Експеримент може бути мето-дом перевірки істинності чи хибності самоїпрактики в разі її “підгонки” під певну “тео-рію” (див. “соціальний експеримент”). Заспособом реалізації розрізняють експери-мент теоретичний, або мисленний, та прак-тичний. За змістом, чи за сферами реалізації –природничо-науковий, технічний та соціаль-ний. Важливою ознакою експерименту єможливість його повторення. Повторю-ваність будь-якого явища, як відомо, є голов-ною умовою його наукового пізнання. Вка-зані М.е.д. є загальнонауковими. Реальнапрактика наукового пізнання передбачає їхдоповнення спеціальними (для кожної наукиокремо) методами, методиками, технічнимиприйомами, технологічними правилами,процедурами тощо.

© Князєв В.М.

МЕТОДИ ЗАГАЛЬНОНАУКОВІ – мето-ди наукового пізнання, що напрацьовані нау-кою управління. Зокрема, дискурс-аналіз,який передбачає аналіз системних явищ со-ціальної дійсності на основі тотожних заформою і спрощених за змістом абстракт-них уявлень. Наприклад, сутність учень ви-датних діячів літератури, мистецтва та на-уки досить надійно відображається в кількохрядках особистих листів, узагальнюючихвисловлювань тощо. Досягає мети за умоввикористання асоціативного, аксіоматично-го, герменевтичного та інших методів нау-кового пізнання. Ідентифікація полягає в по-рівнянні об’єктів з метою визначення їх взає-мототожності й тотожності до спільногозразка. Метод “від протилежного” являє

403

собою зміну в процесі мислення ситуації надіаметрально протилежну та її осмислення.Метод амбівалентності і суперечності за-стосовується для пояснення амбівалентно-го явища (ситість – голод, великий – мале-нький та ін.), пошуку суперечностей, що ви-значають суть явища. Метод аналогій,сутність якого полягає в доказі суттєвої схо-жості або аналогії між двома об’єктами іперенесення системи пояснень з одногооб’єкта на іншій. Метод біографічний по-будований на описі життя людини (груп лю-дей) як сукупності її вчинків, подій і мірку-вань. Він виявляє історичну, національну ісоціальну зумовленість, психологічний типособистості та їх причинно-наслідкові зв’яз-ки з соціокультурним світом. У системі наукз державного управління особливого значен-ня цей метод набуває у зв’язку з гуманіза-цією систем і методів управління, визнан-ням персональної ролі особи в процесі прий-няття та впровадження управлінськихрішень. Метод виключення грунтується напоступовому виключенні великої групискладових на підставі закону виключеннятретього, зміст якого полягає в тому, щосправа виглядає так, як описується у вислов-ленні, чи навпаки, і третього не дано. Ме-тод декомпозиції передбачає поділ цілого начастини із збереженням властивостіспівпідпорядкованості складових, представ-лення цілого у вигляді “дерева”(цілей, про-блем, організаційних структур). Метод іде-алізації передбачає заміну реальної ситуаціїідеалізованою схемою або наділенняоб’єктів державно-управлінської діяльностіякостями, що притаманні їх ідеальній мо-делі, з метою визначення дійсних характе-ристик. Метод конструювання виступаєвирішальною фазою в процесі руху відпроекту до практики. Конструювання являєсобою єдність двох процесів: з одного боку,це логічний процес мислення, що включаєелементи інтуїції, інсайту (осяяння); з дру-гого – він виступає практичною діяльністюз опредмечування проекту в конструкцію.Метод парадоксу, сутність якого у здій-сненні логічно та формально правильногоаналізу, що в результаті призводить до про-тиріч у висновках. Метод порівняльно-істо-ричний (історичної аналогії) є одним ізнайбільш поширених у суспільних наукахметодів, що заснований на пошуку аналогівсучасного стану того чи іншого суспільного

феномену в історичному минулому. Здій-снюється з метою визначення детермінант,закономірностей і тенденцій розвитку об’єк-та. Найбільш поширенні в політичній аналі-тиці та прогнозуванні внаслідок простоти йзручності застосування. Метод синтезу – цетеоретичний або прикладний спосіб, засно-ваний на поєднанні (уявному чи реальному)різних об’єктів або елементів одного об’єктав єдине ціле (систему); синтез нерозривнопов’язаний з аналізом (розчленуваннямоб’єкта на елементи). Метод спостережен-ня, який забезпечує набуття інформації шля-хом безпосереднього емпіричного сприйнят-тя фактів. Метод спрощення, за якого ви-вчення об’єкта управління здійснюється в“чистому вигляді”, тобто не враховуютьсяйого неістотні сторони, а досліджуютьсялише загальні якості. Методи верифікації за-безпечують підтвердження, доказ і містятьоперації та процедури зіставлення очікува-них показників, параметрів і тенденцій із ре-альним станом справ, явищ, предметів. Осно-вою зіставлення реальних та очікуваних по-казників виступають гіпотези, які підтверд-жують або спростовують результат вери-фікації. Рівень обґрунтованості гіпотезпідвищує міру надійності та достовірностіверифікації. Метод систематизації – цеприведення до системи деякої сукупностіоб’єктів. Важливу роль у систематизації цихоб’єктів відіграє визначення системоутворю-ючого фактора, який визначає той аспект,який об’єднує цю сукупність елементів усистему. Класифікація є упорядкуваннямоб’єктів за істотними ознаками.


МЕТОДИ ЗАГАЛЬНОНАУКОВІ В ДЕР-ЖАВНОМУ УПРАВЛІННІ – засоби науко-вого пізнання, які використовуються в дер-жавному управлінні та є спільними з інши-ми науками. На емпіричному рівні дослі-дження такими методами є спостереження,порівняння, опис, вимірювання, аналогія таексперимент (останній у державномууправлінні має досить обмежене застосу-вання). На теоретичному рівні – абстрагу-вання, аналіз, синтез, редукція (формамиякої є індукція та дедукція), моделювання(насамперед – у вигляді формалізації та іде-алізації) та метод сходження від абстракт-ного до конкретного.

© Бакаєв Ю.В.

404

МЕТОДИ ІНДИВІДУАЛЬНИХ ЕКСПЕРТ-НИХ ОЦІНОК – методи, в яких підсум-кова оцінка формується на основі думкиодного експерта. Найпростішими методамиіндивідуальних експертних оцінок є методианкетування з використанням, зокрема,листів опитування, в яких фахівцям пропо-нується дати оцінки за переліком питань.Більш складними є методи типу інтерв’ю –бесіди з експертами, яким відповідно до заз-далегідь розробленої програми ставлятьсязапитання відносно перспектив розвиткуоб’єкта, та методи аналітичної експертноїоцінки, що полягають у самостійній роботіекспертів щодо аналізу тенденцій й оцінкимайбутнього стану і шляхів розвитку об’єк-та, в результаті чого складаються аналітичніогляди. Перевагами методів індивідуальнихекспертних оцінок є взаємна незалежністьдумок експертів, мінімізація кон’юнктур-ності й конформізму, можливість форма-лізації процедур проведення експертизи, анедоліками – зниження відповідальностіексперта за дану оцінку, неоднозначністьтлумачення різними експертами одних і тихсамих питань, критеріїв тощо.


МЕТОДИ ІНТЕРВ’Ю – методи отриман-ня необхідної інформації за допомогоюцілеспрямованої бесіди у формі “питання –відповідь”, за яких інтерв’юер задає теми,план розмови для респондента, зберігаючинейтральну позицію, фіксуючи відповіді.Метод інтерв’ю має перевагу над іншимиметодами отримання інформації, оскільки:допомагає отримати глибинну інформаціюпро думки, погляди, мотиви респондентів;ґрунтується на вербальній взаємодії міжінтерв’юером і респондентом з метою одер-жання даних, які цікавлять дослідника; за-безпечує контакт між дослідником та опи-туваним, а відповідно більш серйозне став-лення респондентів до опитування; розши-рює можливості щодо надійності зібранихданих, скорочення різноманітних технічнихпомилок, тактовної допомоги респондентів.Інтерв’ю класифікують за: процедурою про-ведення (панельне, групове, фокусоване); затехнікою проведення (вільне, формалізова-не або стандартизоване); за типом респон-дентів (з відповідальною особою, з експер-том, з рядовим респондентом). У державно-му управлінні використовується в проблем-

них, пілотних дослідженнях, при вивченні гро-мадської думки, в експертних опитуваннях.

© Мельник А.Ф.

МЕТОДИ ІМІТАЦІЙНОГО МОДЕЛЮ-ВАННЯ – способи визначення властиво-стей і поведінки реальних систем, зокремавеликих систем управління за допомогоюстворення та експериментального дослі-дження математичних моделей. Імітація ви-користовується у випадках, коли засто-сування математичних аналітичних моделейє неадекватним або дуже складним. Це можебути пов’язано з великою кількістю змінних,складністю математичного аналізу залежно-стей між ними або невизначеністю вихіднихданих. Незважаючи на громіздкість побудо-ви, імітаційні моделі є дуже гнучкими і по-тужними засобами аналізу складних систем,оскільки відтворюють крок за кроком про-цеси їх функціонування та розвитку. Набли-ження моделей до реальної дійсності здій-снюється шляхом введення низки стохас-тичних змінних, поведінка яких описуєтьсяза допомогою статистико-імовірнісних ме-тодів на основі фактичних даних про об’єк-ти, що моделюються. У даний час застосо-вується, як правило, комп’ютерне імітацій-не моделювання за допомогою спеціальнихприкладних програм. Можливе маніпулю-вання елементами моделі людиною або са-мим комп’ютером, а також гра – особливийспосіб, що припускає одночасну багатосто-ронню взаємодію гравців. При цьому управ-ління процесом моделювання й аналіз йогорезультатів проводяться спостерігачем.Основні етапи комп’ютерного імітаційногомоделювання: формулювання проблеми;побудова математичної моделі функціону-вання системи; складання і відлагодженняприкладної програми; планування імітацій-них експериментів; проведення експери-ментів; аналіз результатів дослідження таотримання висновків про властивості й по-ведінку реальної системи, а також розраху-нок точності цих результатів. Відомим при-кладом М.і.м. є метод промислової динамі-ки, розроблений Д.Форрестером для вирі-шення проблем управління промисловимипідприємствами. У галузі державного управ-ління М.і.м. можуть бути з успіхом вико-ристані для прогнозування розвитку певнихсфер суспільної діяльності та виділенняосновних факторів впливу на цей розвиток,

405

що дає основу для вироблення варіантів дер-жавної політики. Недоліком М.і.м., що об-межує їх застосування, є складність реалі-зації імітаційних моделей, що вимагає спе-ціальної технічної, насамперед комп’ютер-ної підтримки.


МЕТОДИ КОЛЕКТИВНИХ ЕКСПЕРТ-НИХ ОЦІНОК – методи, в яких підсумко-ва оцінка формується на основі думки гру-пи експертів. Серед цих методів розрізняютьметоди типу наукової комісії, віднесеноїоцінки (мозкового штурму) та “Дельфи”.М.к.е.о. з успіхом можуть використовувати-ся при прогнозуванні, виділенні раціональ-них напрямів діяльності та визначенні відпо-відних цілей і завдань, формуванні системикритеріїв визначення пріоритетності цілейдіяльності, а також оцінці значень цих кри-теріїв. Колективна експертна оцінка вва-жається більш ефективною за індивідуаль-ну. Її перевагою є можливість оперативногоуточнення і навіть зміни мети експертизи,появи найбільш широкого спектра новихідей і альтернатив у процесі колективногообговорення та, як правило, більша надій-ність узагальненої колективної думки, ніждумки окремого експерта. До недоліків ко-лективної експертизи відносять вплив дум-ки найбільш авторитетних членів групи надумку інших експертів, можливу психологіч-ну несумісність окремих експертів, необхід-ність неодноразового перегляду експертомсвоїх відповідей, що викликає у нього нега-тивну реакцію, трудомісткість підготовки іпроведення експертизи та обробки її резуль-татів, особливо в методах типу “Дельфи”.


МЕТОДИ КОНКРЕТНО-НАУКОВІ ВДЕРЖАВНОМУ УПРАВЛІННІ – засобинаукового пізнання, які використовуються вдержавному управлінні та особливості якихвизначаються соціальною специфікою пред-мета дослідження. По-перше, це соціально-гуманітарні модифікації загальнонауковихметодів, такі як “включене спостереження”,“контент-аналіз” тощо. По-друге, це специ-фічно-гуманітарні методологічні інструмен-ти, такі як герменевтика (контекстна інтер-претація суспільного явища з метою вста-новлення його інтерсуб’єктивного значення).


МЕТОДИ МАТРИЧНОГО АНАЛІЗУ –способи вирішення за допомогою методівлінійної алгебри балансових моделей. Балан-сова модель – це система рівнянь, які харак-теризують наявність ресурсів (продуктів) унатуральному або грошовому вираженні танапрями їх використання, при чому наяв-ність ресурсів і потреба в них кількісно збіга-ються. М.м.а. застосовуються для вивченняскладних структур як на галузевому рівні,так і на рівні окремих суб’єктів господарю-вання. Набули поширення матричні ігри якелемент теорії ігор, коли для вибору рішен-ня застосовується матриця рішень, тобтотаблиця, присудок якої передбачає можливірішення, а підмет – стан середовища, на якене можна впливати. На перетині граф ірядків вказують результати рішення при да-ному стані середовища. М.м.а. використо-вуються також для порівняльної оцінкидіяльності різних систем, у результаті чоговизначається рейтинг систем, що аналі-зуються.Використання матричного методу аналізудля проведення порівняльної оцінки перед-бачає такі складові: обґрунтування системиоцінних показників і формування матрицівихідних даних, тобто таблиці, де у рядкахвідображаються системи об’єкта, а у графах –показники; визначення максимального еле-мента в кожній графі, який приймається заодиницю, після чого всі елементи графиділяться на максимальний елемент еталон-ної системи і створюється матриця стандар-тизованих коефіцієнтів; усі елементи мат-риці підносяться до квадрату. У разі, колипоказники, що складають матрицю, маютьрізну значимість, то кожний показник кори-гують за допомогою вагових коефіцієнтів,визначених експертним шляхом; відповіднодо економічного змісту показників отриманірейтингові оцінки розміщують у ранжова-ному порядку.

© Бабаєв В.Ю.

МЕТОДИ МОДЕЛЮВАННЯ ВИПАДКО-ВИХ ПРОЦЕСІВ – методи, в яких визна-чення характеристик процесів з високимступенем невизначеності ґрунтується напринципі побудови спрощених математич-них моделей випадкових факторів. Виділя-ють методи моделювання марковських про-цесів – ланцюгів подій із імовірностями пе-реходу, що не залежать від попередніх подій.

406

Розрізняють два основних види марковськихвипадкових процесів: з дискретним і без-перервним часом переходу. Першим нази-вається процес, у якого переходи з одногостану в інший можливі в строго визначенімоменти часу, другим – процес, у якого пе-рехід з одного стану в інший можливий убудь-який момент часу. Можливі окремі ви-падки немарковського процесу, коли функ-ція розподілу ймовірностей відрізняється віднормальної гаусової, але залишається спра-ведливою на всіх стадіях процесу і характе-ризується тільки своєю дисперсією. Тоді яку випадку гаусового розподілу легко розра-хувати дисперсію на кожному кроці та роз-поділ імовірностей на кожній стадії. Для не-марковських процесів більш загального вигля-ду, де функції розподілу ймовірностей зале-жать від перебігу процесу, можливість їхвидозміни відповідно до появи нових данихдає байєсовська статистика. Методи можутьзастосовуватися при коротко- і середньо-строковому прогнозуванні процесів, щоможна розглядати як марковські. Однак убільшості випадків процеси не можуть роз-глядатися як марковські. Виходячи з цьогорозроблено низку методів, що ґрунтуютьсяна інших принципах. Наприклад, метод ди-наміки середніх полягає у вивченні середніххарактеристик випадкових процесів, яківідбуваються у великих системах управлін-ня з великим числом станів. При цьому, навідміну від застосування марковських про-цесів, він дає змогу скласти рівняння безпо-середньо для характеристик системи безрозгляду імовірності її станів. Метод Мон-те-Карло передбачає багаторазове “програ-вання” ланцюга подій при випадкових ком-бінаціях ймовірностей їх появи доти, докине буде накопичений достатній статистичнийматеріал для визначення функції розподілуімовірностей результату. Всім змінним мо-делі ставиться у відповідність певна множи-на дискретних значень. Метод дозволяє наоснові зібраної початкової інформації гене-рувати для кожної змінної відповідний роз-поділ імовірностей. З цих розподілів за до-помогою випадкових чисел отримують зна-чення змінних моделі, які використовуютьпотім у процесі моделювання. Результатирозрахунків за імітаційними моделями не-великої розмірності зазвичай представляютьу вигляді таблиць, що легко піддаютьсякількісному аналізу. Існує можливість мо-

дифікації моделі, за якою знову робляться роз-рахунки, а потім проводиться порівняльнийаналіз нових результатів з отриманими рані-ше. Метод може застосовуватися для корот-ко- і середньострокового прогнозування, а та-кож для вибору із системи показників оцінкинайбільш інформативних ознак. Процес по-шуку – багатокроковий, на останніх ітераціяхустановлюється порівняльна ефективністьпоказників, що формують підпростір ознак.

© Штика Л.Г.

МЕТОДИ МОДЕЛЮВАННЯ ОРГАНІЗА-ЦІЙНИХ СИСТЕМ – способи моделюван-ня, які вирішують завдання визначення су-купності підрозділів певної організації тазв’язків координації і субординації міжними. Такими методами здійснюється побу-дова структури державних організацій таустанов. Залежно від цілей, розмірів органі-зації та інших факторів можуть використо-вуватися різні типи організаційних систем,зокрема: лінійні (безпосередня підпорядко-ваність кожної нижчої ланки управліннявищій); лінійно-штабні; дивізіональні (ієрар-хічна структура з кількома рівнями підпо-рядкування); функціональні (для виконаннякожної функції створюється спеціальнийпідрозділ); їх комбінації (лінійно-штабні,лінійно-функціональні), а також проектні,програмно-цільові або адаптивні: матричніабо мережеві. Особливо перспективною єадаптивна структура, яка дає змогу гнучкореагувати на зміни зовнішнього оточенняорганізації.


МЕТОДИ МОДЕЛЮВАННЯ В ДЕРЖАВ-НОМУ УПРАВЛІННІ – методи моделю-вання в державному управлінні розрізняютьвідповідно як до класифікації самих моде-лей (наприклад стратегічні, ситуаційні тапрогнозні, або статичні та динамічні), так ідо технологій моделювання (аналітичні,структурні, імітаційні). Найбільш поширени-ми на сьогодні можна вважати сукупність ме-тодів інформаційного моделювання, серед якихвиділяються як найбільш ефективні формалі-зовані комп’ютерні методи моделювання.


МЕТОДИ МОРФОЛОГІЧНІ – методи, щореалізують ідею неупередженого знаходжен-ня всіх можливих варіантів вирішення про-

407

блем або реалізації систем шляхом система-тичного виділення їх елементів або ознак тапобудови повної структури деякої предмет-ної галузі матеріальних об’єктів, явищ,відношень, теоретичних систем тощо.Основними принципами морфологічногодослідження є рівний інтерес до всіх йогооб’єктів, ліквідація всіх обмежень та оцінокдо одержання повної структури досліджува-ної предметної галузі, максимально точнеформулювання проблеми. Основною пере-вагою М.м. є можливість синтезування новихнетривіальних проблем, плідних ідей, на-прямів розвитку систем. Результативність цихметодів критично залежить від детальності таадекватності структурування обраних для ана-лізу об’єктів. М.м. потенційно є ефективнимидля вирішення низки завдань державного уп-равління, зокрема прогнозування, виявленняпроблем та вибору пріоритетів розвитку сферта галузей суспільної діяльності.


МЕТОДИ НАВЧАННЯ ДЕРЖАВНО-УПРАВЛІНСЬКИХ КАДРІВ – сукупністьприйомів, операцій, способів теоретичногоі практичного пізнання; спосіб упорядкова-ної взаємопов’язаної діяльності викладачів тастудентів, спрямованої на засвоєння учнямисистеми знань, набуття умінь і навичок, їхвиховання і загальний розвиток. М.н.д.-у.к.класифікують на загальні (можуть викорис-товуватися в процесі навчання будь-яких на-вчальних предметів) і спеціальні (застосову-ються для викладання окремих предметів, алене можуть бути використані при викладанніінших предметів). За подачею навчальногоматеріалу їх поділяють на: методи готовихзнань (учні пасивно сприймають подану вик-ладачем інформацію, запам’ятовують, а в разіпотреби відтворюють її) і дослідницький ме-тод (передбачає активну самостійну роботуучнів при засвоєнні знань: аналіз явищ, фор-мулювання проблеми, висунення і перевіркагіпотез, самостійне формулювання вис-новків), який найбільш повно реалізується вумовах проблемного навчання. Класифіка-ція М.н.д.-у.к. відбувається за особливостя-ми навчально-пізнавальної діяльності слу-хачів: пояснювально-ілюстративний (інфор-маційно-рецептивний); репродуктивний;метод проблемного виконання; частково-пошуковий (евристичний); дослідницький.

© Шпекторенко І.В.

МЕТОДИ КОМІСІЇ – методи колективноїекспертизи, що полягають у створеннікомісії (комітету, експертної ради, робочоїгрупи тощо), яка в ході дискусії виробляєзагальну позицію щодо аналізованої пробле-ми, розвитку об’єкта тощо. Діяльністькомісії заснована на поєднанні колективнихі індивідуальних підходів, що дає змогузменшити властиві їм недоліки, зберігаючинайбільш цінні їх переваги. М.к. дозволя-ють узгоджено й достатньо просто викорис-товувати “колективний розум” великих групфахівців, сприяють ефективній комунікаціїта розумінню ідей, засвоєнню та ефектив-ному здійсненню загальної політики, вироб-леної на певному рівні управління. Специфіч-ними недоліками комісії є різний ступінь ак-тивності її членів у процесі творчого мис-лення та вплив міжособистісних чинників наоцінки експертів. У системі державногоуправління М.к. поширені при формуванніполітики, розробленні національних, дер-жавних, регіональних та галузевих програм,здійсненні контролю тощо.


МЕТОДИ НОРМАТИВНІ В ДЕРЖАВ-НОМУ УПРАВЛІННІ – методи спрямуван-ня діяльності суб’єктів та розвитку об’єктівдержавного управління, які ґрунтуються навикористанні системи норм, правил та стан-дартів суспільного розвитку в процесі вироб-лення і реалізації державно-управлінськихмеханізмів. М.н.д.у. покликані забезпечува-ти формування конкретних, чітко регламен-тованих відносин між елементами державно-управлінської системи та визначати бажанікількісні і якісні параметри показників роз-витку об’єктів та суб’єктів державного управ-ління, задавати певний тип поведінки учас-ників управлінських процесів. Використан-ня М.н.д.у. передусім пов’язується із систе-мою цінностей, що декларується державою івиступає основою методологічних установокзабезпечення ефективності державного управ-ління. Застосування М.н.д.у. зорієнтоване наформування таких інституційних відносинвзаємодії держави та суспільства, які б сталивідправними для функціонування й розвиткусистеми державного управління.

© Васіна А.Ю.

МЕТОДИ ОРГАНІЗАЦІЙНІ В ДЕРЖАВ-НОМУ УПРАВЛІННІ – а) сукупність спо-

408

собів, система прийомів організаційногохарактеру, спрямованих на виконання управ-лінських операцій і процедур, досягненнямети діяльності органу державного управ-ління; б) конкретні прийоми і способи органі-зації роботи та безпосереднього функціону-вання органів державної влади; в) комплексорганізаційних прийомів, впливів на різнихрівнях управління і в різних формах вияв-лення, заснованих на використанні органі-заційних відносин між людьми та загально-організаційних принципів управління.Класичними організаційними методами,спрямованими на встановлення, підтримкута поліпшення організаційних структур, роз-поділ і закріплення функцій (обов’язків),завдань, прав і відповідальності суб’єктів таоб’єктів управління є регламентаційні абоорганізаційно-стабілізуючі методи. Об’єкта-ми організаційного впливу є як суб’єкт, так іоб’єкт управління, а також частково зовнішнєсередовище. Організаційний вплив на об’єктуправління має за мету зміну його функцій,структури, організації управлінської праці,прав та обов’язків. Вплив на суб’єкт управлін-ня зумовлює відповідний вплив і на об’єктуправління, оскільки ці дві підсистеми пере-бувають у нерозривному зв’язку.Організаційно-розпорядчі (адміністративні)методи передбачають вплив суб’єкта управ-ління на керований об’єкт за посередницт-вом владно-розпорядчих вказівок і органі-заційно-структурних упорядкувань. Органі-заційні і розпорядчі методи характеризують-ся прямою дією, вони мають директивний,обов’язковий характер, ґрунтуються на та-ких управлінських відносинах, як дисциплі-на, відповідальність, влада, примус. Ці видиметодів використовуються спільно, допов-нюючи один одного, але між ними існуютьпевні відмінності. При використанні органі-заційних методів (організаційне регламенту-вання, нормування, проектування) не вказу-ються конкретні особи, не встановлюютьсяконкретні дати виконання (може встановлю-ватись термін виконання роботи), натомість,використання розпорядчих методів (наказ,розпорядження, настанова) передбачає зазна-чення прізвищ виконавців і конкретнихтермінів вирішення поставлених завдань.Організаційні методи базуються на типовихситуаціях, розпорядчі – більшою мірою зо-рієнтовані на конкретні, що склалися на да-ний момент чи прогнозуються в майбутньо-

му. У практичних умовах розпорядчі методиґрунтуються на правилах і нормах, що вироб-лені у процесі управлінської діяльності.Характерні особливості організаційно-роз-порядчих (адміністративних) методів дер-жавного управління: прямий вплив на ке-рований об’єкт шляхом установлення йогоповноважень (прав і обов’язків); односто-ронній вибір суб’єктом управління най-ближчої та кінцевої мети, завдань, поряд-ку, термінів та умов виконання завдань накожному конкретному етапі, ресурсного за-безпечення; юридична обов’язковість актівуправління (указів, постанов, рішень, роз-поряджень, наказів і резолюцій), невико-нання яких розглядається як порушенняобов’язків та може спричинити адміністра-тивну, дисциплінарну чи кримінальнувідповідальність. Організаційно-розпоряд-ча діяльність органів виконавчої влади маєпідзаконний характер, базується на дотри-манні принципу законності в державномууправлінні.Систематизація організаційно-розпорядчихметодів побудована на врахуванні специфі-ки засобів (форм) впливу (повноваження,відповідальність, дисциплінарні вимоги,норми, регламенти, накази, розпорядження).За роллю в процесі управління доцільно ви-ділити три групи організаційно-розпорядчихметодів: регламентаційні, розпорядчі, нор-мативні. За ознакою спрямованості виділя-ють методи, спрямовані на суб’єкт і об’єктдержавного управління. Регламентаційніметоди як основа організаційно-стабілізу-ючих методів являють собою відносно жор-сткий тип організаційного впливу, що поля-гає в розробці та введені в дію організацій-них положень, обов’язкових для виконанняпротягом часу, визначеного цим положен-ням. Основні види регламентаційних ме-тодів: загальноорганізаційні, функціональні,структурні і посадові.

© Козуб В.П.

МЕТОДИ ПОПЕРЕДЖЕННЯ ЗАГРОЗНАЦІОНАЛЬНИМ ІНТЕРЕСАМ ДЕР-ЖАВИ – шляхи, способи розробки систе-ми превентивних заходів та практичних дійщодо попередження або мінімізації деструк-тивних впливів, що можуть бути спричиненіпотенційними або реальними загрозами на-ціональним інтересам держави.

© Богданович В.Ю.

409

МЕТОДИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАН-НЯ – є однією з підстав визначення кри-теріїв системи права в галузі права (разоміз предметом правового регулювання). Ме-тод правового регулювання – це сукупністьприйомів та способів впливу права насуспільні відносини. Визначення методудає змогу відповісти на питання: “яким чи-ном (як)” регулюються суспільні відноси-ни, що є предметом певної галузі права.Метод правового регулювання вказує,яким чином здійснюється регулюваннясуспільних відносин, якими прийомами іспособами.

© Остапенко О.Г.

МЕТОДИ ПРИЙНЯТТЯ РІШЕНЬ(methods of decisions making) – сукупністьнорм, правил, прийомів аналізу об’єктів тадіяльності суб’єктів управління (колегіальнихорганів та керівників) при виробленні опти-мального варіанта вирішення проблеми че-рез прийняття управлінського рішення.Найбільш поширені М.п.р. залежно від сту-пеня визначеності проблемної ситуації – ра-ціональна, нарощувана та задовольняюча.Враховуючи необхідність ухвалювати рішен-ня в умовах недостатності інформації,швидкої зміни умов, розбіжності інтересівосіб, які приймають рішення, в основу сис-тем підтримки управлінських рішень в орга-нах публічної влади мають бути покладеніяк класичні методи прийняття рішень (тео-рія ймовірності, диференційного числення),так і посткласичні (дослідження операцій,синергетичний підхід тощо). Серед методівпошуку в цих умовах управлінських рішень –методи “мозкового штурму”, сценаріїв, екс-пертних оцінок, моделювання, морфологіч-ний метод тощо.В останні десятиліття було ясно усвідомле-но, що проблема прийняття рішень є міждис-циплінарною і потребує системного підхо-ду. В епоху динамічних, перехідних і не-рівноважних процесів нова парадигма ухва-лення рішень у соціальному управлінні по-єднує раціональне та ірраціональне, свідо-ме й несвідоме, наукове знання та інтуїцію.Суть нової парадигми полягає в певномувідході від управлінського раціоналізму, відпочаткового переконання, що успіх органі-зації визначається передусім раціоналіза-цією процесів у ній.


МЕТОДИ ПСИХОЛОГІЧНИХ ДОСЛІ-ДЖЕНЬ У ДЕРЖАВНОМУ УПРАВЛІН-НІ – сукупність способів досліджень, воснову яких покладено психологічні особ-ливості (індивідуальні та колективні) суб’єк-та державного управління, що виявляютьсяу процесі прийняття ним управлінськихрішень. У психологічних дослідженнях про-цесів прийняття рішень використовуютьсятри засоби. Перший засіб – це лаборатор-ний експеримент, який у психології є домі-нуючим. Другий засіб – це формалізація. Вінполягає в тому, що на першому етапі ство-рюється сукупність аксіом, що стосуютьсябудь-яких об’єктів, наприклад ризику абопереваги, на другому етапі за допомогоюформальних міркувань виводяться нові твер-дження, що є наслідками прийнятих аксіом,та на третьому етапі проводиться експери-ментальна перевірка дослідницьких гіпотез.Третій засіб заснований на моделюваннідіяльності з прийняття рішень, зокремакомп’ютерному. Результати моделюваннязіставляються з діями людини в аналогічнійситуації. Найважливішими функціями пси-хологічної теорії рішень є передбачення по-ведінки особи, яка приймає рішення, та по-яснення процесів, зумовлених її поведінкою.


МЕТОДИ СОЦІАЛЬНОГО УПРАВЛІН-НЯ – способи практичної реалізації функційта структур управління шляхом впливу насвідомість, волю людей, а отже, на поведін-ку й суспільну діяльність конкретних осіб таколективів. Розрізняють економічні, органі-заційно-адміністративні і соціально-психо-логічні методи управління. Економічні ме-тоди управління являють собою засоби до-сягнення цілей управління на основі реалі-зації вимог економічних законів. Організа-ційно-адміністративні методи базуютьсяна владі, дисципліні та відповідальності.Основною формою їх реалізації та застосу-вання є оперативне втручання в процесуправління з метою координації зусиль йогоучасників для виконання завдань, що стоятьперед ними. Виділяють три основні групиорганізаційно-адміністративних методів:організаційно-стабілізуючі (регламентуван-ня, нормування, інструктування); розпоряд-чого впливу (постанова, наказ, розпоряджен-ня, вказівка, резолюція); дисциплінарноговпливу шляхом дисциплінарних вимог та

410

системи відповідальності. До соціально-пси-хологічних методів управління відносять за-соби управляючого впливу, що спираютьсяна об’єктивні закони соціального розвитку,і закони психології. Їх можна поділити на тригрупи, а саме: соціальні методи управління(соціально-політичні, соціального норму-вання, соціального регулювання, морально-го стимулювання та ін.); соціально-психо-логічні методи управління (конкретні спо-соби та засоби впливу на процес формуванняй розвиток колективу, на процеси, що відбу-ваються всередині нього, насамперед засібмотивації); психологічні методи управління(комплектування малих груп, гуманізаціяпраці, професійний відбір, навчання та ін.).


МЕТОДИ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧ-НОГО ПРОГНОЗУВАННЯ – комплекс за-собів отримання інформації про розвитоксоціально-економічних систем, їх стан умайбутньому. Із понад 100 наявних М.с.-е.п.виділяють основні: 1) метод екстраполяції;2) метод моделювання; 3) метод експертнихоцінок. Метод екстраполяції передбачає пе-ренесення на майбутнє діючих законів, за-кономірностей, тенденцій розвитку з ураху-ванням нових умов, але незмінності суті за-кономірностей. Метод моделювання перед-бачає створення умовного опису об’єкта,його аналогу, який дає змогу дослідити ба-зові характеристики та поведінку об’єкта зарізних умов і чинників. Метод експертнихоцінок дозволяє оцінити сучасний та май-бутній стан об’єкта із залученням експертів,їх знань, досвіду, інтуїції.Найважливіші етапи соціально-економічно-го прогнозування: 1) визначення предметапрогнозування, висунення робочих гіпотезщодо закономірностей і тенденцій, які йогохарактеризують; 2) збирання даних про умо-ви, чинники, вихідні моделі; 3) створеннявихідної моделі; 4) проекція цієї моделі намайбутнє; 5) оцінка ступеня достовірностімоделі та обґрунтування рекомендацій щодоїї використання; 6) підготовка аналітико-про-гнозних матеріалів.


МЕТОДИ СТАТИСТИЧНІ – це комплексспеціальних, притаманних лише статистиціприйомів дослідження, які ґрунтуються назагальнофілософських (діалектична логіка)

і загальнонаукових (порівняння, аналіз, син-тез) принципах. Особливості статистичноїметодології пов’язані, по-перше, з точнимвимірюванням і кількісним описуванняммасових суспільних явищ; по-друге, із ви-користанням узагальнюючих показників дляхарактеристики об’єктивних статистичнихзакономірностей.Статистичне дослідження послідовно про-ходить три етапи. Перший етап – збиранняпервинного статистичного матеріалу шля-хом реєстрації фактів чи опитування респон-дентів. На другому етапі зібрані дані підля-гають систематизації та групуванню – відхарактеристики окремих елементів перехо-дять до узагальнюючих показників у форміабсолютних, відносних чи середніх величин.Третій етап передбачає аналіз варіації, ди-наміки, взаємозв’язків. Етапи об’єднуютьсяметою дослідження. На кожному з них засто-совуються ті методи, які можуть дати глибо-ку й всебічну характеристику явищ, що ви-вчаються. Так, масове статистичне спосте-реження дає інформаційну базу для статис-тичних узагальнень і характеристики об’єк-тивних закономірностей. На другому етапі –етапі узагальнення даних масового спосте-реження – елементи сукупності класифіку-ють за певними ознаками. Впорядкованутаким чином статистичну сукупність нази-вають статистичним рядом. Залежно відспособу класифікації розрізняють ряди роз-поділу та ряди динаміки. Ряд розподілу – церезультат класифікації, групування елементівсукупності в статиці (станом на певний мо-мент чи за певний інтервал часу). За допо-могою групувань виокремлюються харак-терні властивості та різноякісні типи явищ.Ряд динаміки класифікує значення статис-тичних показників у часі (за періодами чимоментами часу), описує динаміку розвит-ку масового процесу.До статистичних методів аналізу належатьметоди вивчення варіації, диференціації тасталості, швидкості та інтенсивності розвит-ку, узагальнюючі індекси, регресійні моделітощо. Вивчаючи різноманітні cуспільні яви-ща та процеси, статистичний метод присто-совується до їх особливостей: масовості да-них, кількісного вимірювання, узагальнен-ня тощо.Аналітичні можливості М.с. поглиблюютьсязавдяки використанню компактної та раціо-нальної форми подання результатів узагаль-

411

нення інформації, а також аналізу виявленихзакономірностей. Такими формами є стати-стичні таблиці та графіки. Статистичнийаналіз масових явищ і процесів є необхід-ною ланкою в системі управління економі-кою та державою в цілому. Дослідникамипропонується використання низки статис-тичних показників, середніх величин, індек-сів для аналізу функціонування державноївлади. Також акцентується увага на необхід-ності застосування вибіркового методу, ме-тоду аналізу взаємозв’язків, аналізу рядівдинаміки, інтенсивності та тенденцій роз-витку тощо.

© Гончаренко М.В.

МЕТОДИ ТЕОРЕТИЧНИХ ДОСЛІ-ДЖЕНЬ – засоби наукового пізнання, які за-стосовуються на теоретичному рівні дослі-дження, де здійснюється перехід від явищадо сутності, тобто встановлення законів існу-вання об’єкта. До таких методів належатьабстрагування, аналіз, синтез, редукція (фор-мами якої є індукція та дедукція), моделю-вання (насамперед – у вигляді формалізаціїта ідеалізації) та метод сходження від абст-рактного до конкретного. Метод абстрагу-вання передбачає відокремлення певної рисидосліджуваного предмета як критерію длясистематизації інформації про цей предмет.Найпоширенішою методологічною помил-кою при застосуванні методу абстрагуванняє певна підміна понять: замість визначеннякритерію систематизації риса, що відокрем-люється, розглядається як головна, сутніснариса досліджуваного предмета. Критеріємдля такого визначення є позанаукові ознаки“наочності”, “очевидності” тощо. Насправдівисновок щодо того, що певна риса предме-та є головною, а інша – другорядною маєстати результатом, а не передумовою дослі-дження. Метод аналізу передбачає розкладінформації про предмет дослідження наскладові елементи. Метод синтезу, навпа-ки, означає зведення розрізнених елементівінформації про предмет дослідження донової цілісної системи з метою отриманнянового знання. Часто метод синтезу засто-совується щодо результатів використанняметоду аналізу. Методи індукції та дедукціїможуть бути об’єднані під спільною назвоюметоду редукції (зведення). Дедукція озна-чає здійснення загального висновку напідставі часткового факту, зведення цілого

до часткового. Індукція, навпаки, означаєформулювання часткового висновку із більшзагальної посилки, тобто зведення частко-вого факту до загальної підстави. Методиформалізації та ідеалізації теж можуть бутиоб’єднані під спільною назвою методу мо-делювання. Відрізняються ці методи спрямо-ваністю такого моделювання. Метод форма-лізації виходить з того, що є, та здійснюєузагальнення фактично наявної інформаціїпро предмет дослідження. Метод ідеалізаціїдіє зворотнім чином: він виходить з того,що має бути та за таким критерієм оцінюєфактично наявний стан справ. Метод схо-дження від абстрактного до конкретногоозначає вимогу розгляду предмета дослі-дження не ізольовано (абстрактно), а систем-но, у сукупності його взаємозв’язків з інши-ми предметами.


МЕТОДИ ТЕОРІЇ ДЕРЖАВНОГО УПРАВ-ЛІННЯ – група методів, спрямованих надослідження теоретичних проблем держав-ного управління. Серед них: структурно-функціональний, інституціональний, пове-дінковий, порівняльний, історичний тощо.Структурно-функціональний метод перед-бачає розгляд державного управління як де-якої цілісності, системи, що має складнуструктуру, кожний елемент якої має певнепризначення і виконує специфічні функції.Управлінська діяльність визначається за-гальноструктурною організацією. Основнаувага приділяється структурі і функціям пра-цівників державних служб. Головне в цьомувивченні – як навколишнє середовище впли-ває на процес вироблення державних рішеньі наскільки ці рішення відповідають потре-бам системи і очікуванням її оточення з ура-хуванням вимог про розподіл дефіцитних ре-сурсів. Інституціональний метод приділяєувагу формальним структурам влади, засно-ваним на положеннях конституції. У рамкахданого методу підкреслюється роль адміні-стративного і конституційного права, якевизначає основні правила діяльності органівдержавної влади й апарату державногоуправління. Поведінковий метод спрямова-ний на дослідження поведінки керівників іпідлеглих, мотивації їх праці. Він передба-чає розгляд колективних дій через поведін-ку конкретних особистостей, які є головнимоб’єктом управлінського дослідження, ви-

412

значення домінуючими мотивами поведін-ки психологічних мотивів, що можуть бутияк соціально зумовлені, так і мати специфіч-ну індивідуальну природу, застосування ме-тодів природних наук, математичного моде-лювання, комп’ютерної техніки. Порівняль-ний метод передбачає зіставлення однотип-них явищ та різних способів реалізаціїуправлінських функцій з метою виявленняїх специфіки, знаходження найбільш ефек-тивних форм організації або оптимальнихшляхів вирішення завдань. Цей метод сприяєплідному використанню досвіду інших дер-жав. Історичний метод вивчає систему дер-жавного управління в її послідовному роз-витку, забезпечує виявлення зв’язку минуло-го, сьогочасного й майбутнього.


МЕТОДИ ТЕОРІЇ ІГОР. Аналітична гра nгравців описується n-аналітичними функ-ціями виграшу J1(х), J2(х), ..., Jn(х), де Jn –виграш i-гo гравця, а х – вектор параметрівуправління. Гру з n учасниками завжди мож-на розглядати як гру з нульовою сумоюSSJi(х) = 0, оскільки до числа учасників завж-ди можна включити Природу і списувати нанеї всі збитки. Простір параметрів управлін-ня х є х неперервним. Набір параметрівуправління х розбивається на n наборівх = (х1, х2,..., xn), де хn – набір параметрів, щоконтролюються і-м учасником гри. Зокрема,один із наборів можна розглядати як пара-метри, що контролюються Природою. Кож-ний учасник гри вибором набору параметрів,що контролюється ним, прагне максимізува-ти свій виграш Ji. Можливі й інші форми сус-пільної поведінки розумних суб’єктів, наприк-лад прагнення максимізувати сукупний сус-пільний критерій J(х), який, зокрема, можебути рівний сумі виграшів окремих індивіду-умів. Іноді за такої поведінки кожний ізчленів суспільства може отримати більшийвиграш, ніж у разі максимізації “особистого”критерію. У динамічній грі стан параметрів,що контролюються учасниками, після k-гоходу описується співвідношеннями виглядуxi(k+1) = gi(х1k, х2k, ..., xnk). Виграші кожногогравця можуть бути або функціями кінцево-го стану гри, або складатися з виграшів післякожного ходу. З моделями теорії ігор зазви-чай стикаються при розгляді конфліктнихситуацій, для яких характерна невизна-ченість наслідків. В управлінні виробницт-

вом ці методи застосовуються для оцінкивпливу прийнятого рішення на конкурентів.


МЕТОДИ ТИПУ “РЕЗУЛЬТАТИ – ВИ-ТРАТИ” – спосіб підвищення ефективностідіяльності, який заснований на зіставленнірезультатів діяльності з витратами на її здій-снення та покращанні цього показника. Такезіставлення часто має вигляд відношення: вчисельнику дається позитивний ефект діяль-ності (результати), а в знаменнику – витра-ти з урахуванням чинника часу. При зістав-ленні економічних результатів і витратзамість відношення переважно використо-вується їх різниця. За формулами такого типуздійснюється порівняльний розрахунокрізних видів діяльності. Ефект може бутивиражений не тільки в грошах, але й будь-яким іншим способом, наприклад у люди-но-годинах. Найчастіше використовуютьсяметоди типу “витрати – корисність”, а саме“витрати – ефективність” і “витрати – виго-да”. Обидва методи спрямовані на кількісневідображення витрат та їх порівняння з ре-зультатами. Основна відмінність між нимиполягає в способі оцінки результатів. Метод“витрати – ефективність”, що застосовуєтьсяв основному для дослідження програм нау-ково-технічного характеру, оцінює результа-ти в кількісній, але не в грошовій формі.Метод “витрати – вигода”, навпаки, викори-стовує умовну грошову оцінку, що дає змо-гу співвіднести витрати і результати нетільки варіантів цієї програми (рішення), алеі програм, що розробляються в різних сфе-рах діяльності. Як допоміжні також засто-совуються методи “витрати – мета” і “ви-трати – обмеження”. Перший дає можливістьпрослідкувати, як кількісні зміни в наміче-них результатах можуть вплинути на вели-чину витрат, пов’язаних із реалізацією про-грами. Другий залучає до дослідження по-заекономічні чинники, з тим, щоб проаналі-зувати, як зміняться витрати на програмувнаслідок внесення в неї під час розробкиобмежень соціального, законодавчого, по-літичного або іншого характеру. Методи за-стосовуються для оцінки ефективностідіяльності, однак, наприклад, у сучасній аме-риканській практиці при розробці програму державних відомствах методи типу “ре-зультати – витрати” використовуються до-сить рідко. Вони розглядаються як важливі,

413

але допоміжні засоби при розробці держав-но-управлінських рішень.


МЕТОДИ УПРАВЛІННЯ ПРОЕКТАМИ –системно організована сукупність методівуправління інтеграцією, змістом, часом, вар-тістю, якістю, людськими ресурсами, кому-нікаціями, ризиками та поставками проек-ту, що дозволяють правильно підібрати йорганізувати роботу керівника, команди тавиконавців проекту, розробити необхіднийнабір документів, визначити, організувати тавиконати необхідні роботи за проектом змаксимальною ефективністю в рамках ви-значеного бюджету та строків. До основнихМ.у.п. належать методи проектного аналізу,оцінювання ефективності та відбору про-ектів; методи структуризації, сітьового, ка-лендарного та ресурсного планування про-ектів; методи управління закупівлями таконтрактами в проектах; методи моніторин-гу, контролю й оцінювання виконання робітта адміністративного закриття проектів.

© Копитько О.О.

МЕТОДИ УПРАВЛІННЯ СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ – способи впливу наоб’єкт управління, що ґрунтуються на вико-ристанні соціального механізму управлінняза допомогою неформальних факторів, інте-ресів особистості, групи або колективу, спря-мовані на управління соціально-психологіч-ними відносинами, що складаються в колек-тиві. Зокрема, це сукупність підходів доорганізації соціального управління, заснова-них на виявленні індивідуальних особливо-стей об’єкта і застосуванні психологічнихвпливів на нього.

© Гогіна Л.М., Кравченко С.О.

МЕТОДИКА НАВЧАННЯ – опис конкрет-них прийомів, способів, технік педагогічноїдіяльності в окремих освітніх процесах; кон-кретизація методу у формі інструкцій, пра-вил дій, чіткого опису способів існування та ін.

© Шпекторенко І.В.

МЕТОДИКА ПРОГНОЗУВАННЯ ПЕСТ(PEST або STEP) – певний набір методів таприйомів прогнозування розвитку проблемишляхом розгляду тенденцій зміни навколиш-нього середовища за чотирма секторами, асаме політичним, економічним, соціальним

та технологічним оточенням. СкороченняПЕСТ відповідає англійській абревіатуріPEST (political, economic, social, technolo-gical environment). Ця методика також трап-ляється під скороченням STEP, що означаєступеневий аналіз (від англійського виразуstep by step).


МЕТОДИКА У ДЕРЖАВНОМУ УПРАВ-ЛІННІ – сукупність способів і прийомів дії,що використовуються для виконання типово-го управлінського завдання. Вплив надіяльність учасників суспільного процесуздійснюється різними методами, що відпові-дають потенційним ресурсам державного уп-равління і серед яких виокремлюють еконо-мічні, правові, адміністративні, соціально-політичні та морально-психологічні. За типомзвернення до регулятивних чинників особи,ці методи класифікуються як примушування,маніпуляція, переконання та актуалізація. За-стосування набору конкретних, взаємоузгод-жених методів залежить від предмета, визна-чених цілей, наявних ресурсів, компетенціївиконавців тощо. На відміну від методології,методика характеризує типову сукупністьметодів, що апробовані практикою, стандар-тизовані і виконують функцію алгоритму дії.Свідоме впровадження методики, послідов-не та інтенсивне її використання сприяє до-сягненню ефективного результату.

© Петровський П.М.

МЕТОДИКО-ТЕХНОЛОГІЧНА СХЕМАФОРМУВАННЯ ТА ОНОВЛЕННЯ НОР-МАТИВНО-ПРАВОВИХ БАЗ – це схема,що дає загальне уявлення про послідовністьі механізми формування та оновлення нор-мативно-правових баз. Оскільки завждиіснують реальні об’єктивні чи суб’єктивніпроблеми, які стримують розвиток даноїсфери діяльності, то виникає актуальна про-блема постійного (в умовах перехідних про-цесів) або періодичного (в умовах сталихпроцесів) аналізу чинної системи норма-тивно-правових актів на предмет їх відповід-ності вирішенню реальних проблем у данійсфері діяльності і, якщо в цьому є потреба,визначення конкретних напрямів удоскона-лення та розвитку такої системи. Такийаналіз створює наукове підґрунтя для пла-нування нормотворчої діяльності.


414

МЕТОДОЛОГІЯ УПРАВЛІННЯ – універ-сальна інтегрована дiяльнiсна система, якаскладається з принципів, категорій, норм,цінностей, парадигм, теорій, методів, щомають специфічне цільове призначення, по-в’язане із забезпеченням пізнавальної тапрактичної дiяльностi. Кожна iз складовихМ.у. виконує специфічне призначення, одно-часно відіграючи системоутворюючу роль.Так, принципи виступають початковою тео-ретичною посилкою формування знання,вказуючи правильну спрямованість пізна-вального процесу. Категорії задають змістпонять, відображають найбільш суттєві, за-кономірні управлінські зв’язки та відноси-ни, якi є основою управління, визначаютьрівень управлінської думки. Норми визна-чають формальні правила в управлінськійнауці, у межах яких можуть прийматисярішення окремими індивідами. Парадигми –це вихідні концептуальні схеми, своєріднімоделі постановки проблем, прийняті якзразок для вирішення дослідницьких зав-дань, що у своїй сукупності утворюють фун-даментальну основу наукового знання. Вониохоплюють сукупність основоположнихімперативів, теоретичних стандартів, світо-глядних позицій, ціннісних критеріїв, щооб’єднують учених-дослідникiв науки управ-ління. Теорія є системою основних ідей,формою наукового знання у сфері управлін-ня, яка в концентрованому, узагальненомувигляді синтезує практичну діяльність, опи-суючи, пояснюючи та прогнозуючи функціо-нування об’єкта науки. Теорія є науковоюметодологічною основою практичної діяль-ності людей, якi повинні бути озброєні тео-ретичними знаннями i водночас мати най-повніші практичні навички, вміти поєдну-вати теорію з практикою. При цьому теоре-тичне узагальнення практичної діяльності,у свою чергу, збагачує i розвиває цю теорію.Наукова теорія найтісніше пов’язана з ме-тодами наукового пізнання, що є комплек-сом різноманітних засобів, якими корис-тується наука управління для дослідженнязакономірностей, що становлять її предмет.


МЕТОДОЛОГІЯ – система способів орга-нізації та здійснення теоретичної і практич-ної діяльності, а також вчення про цю сис-тему – її структуру, логічну організацію,методи і засоби діяльності. М. охоплює три

підсистеми: методологію науки (вчення просистему способів організації і здійснення на-укового пізнання, а також побудови системнаукових знань), яка поділяється на змісто-ву та формальну методологію; методологіюнаукового дослідження (систему способівнаукового дослідження певних об’єктів), якаподіляється на філософську, загальнонауко-ву та конкретнонаукову методологію, а та-кож методологію практичної діяльності (си-стему способів організації та здійсненняпрактичної діяльності), яка поділяється назагальнопрактичну та конкретно-практичнуметодологію. Найбільш широке трактуван-ня поняття “методологія” отримало в мето-дології науки, яка є вченням про принципи,прийоми і операції, побудову, форми і засо-би наукового пізнання. Змістова складоваметодології науки вивчає структуру науко-вого знання взагалі, і особливо науковоїтеорії; закони виникнення, функціонуваннята зміни наукових теорій; понятійний апа-рат науки та її окремих дисциплін; характе-ристику схем пояснення, які прийняті внауці; структуру й операційний склад ме-тодів науки; умови і критерії науковості, аформальна складова методології науки ви-вчає аспекти, пов’язані з аналізом мови на-уки; формальною структурою наукового по-яснення; описом та аналізом формальних іформалізованих методів дослідження, зокре-ма методів побудови наукових теорій, типо-логії систем знання та ін. Кожне науковедослідження завжди використовує певнуметодологію. Методологічні ідеї та принци-пи, які продуктивні в різних науках, можутьодержувати загальнонауковий статус. При-кладами цього є системний, процесний таситуаційний підходи, науковий методздійснення досліджень тощо.

© Сурмін Ю.П., Кравченко С.О.

МЕТОДОЛОГІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВ-ЛІННЯ – система способів організації таздійснення пізнавальної й практичної діяль-ності у сфері державного управління, щовключає підсистему способів досліджень(понять, принципів, підходів, методів, норм,парадигм тощо) у сфері державного управ-ління та підсистему способів (принципів,підходів, методів, методик, процедур, техно-логій тощо) державно-управлінської діяль-ності. М.д.у. тісно пов’язана з теоретични-ми знаннями, які слугують основою її роз-

415

витку і водночас самі розвиваються за до-помогою нових методологічних засобів.Відповідно до цього концепції, законо-мірності, моделі й теорії в державномууправлінні не лише виконують функції опи-су, пояснення, а також передбачення виник-нення, існування і розвитку певних держав-но-управлінських явищ. Вони виконують та-кож методологічні функції, а саме, надаютьнаукову обґрунтованість практиці державно-го управління та виступають як теоретичнаоснова М.д.у. Остання характеризуєтьсязначним проблемним полем, яке включаєнеобхідність розв’язання таких проблем:обґрунтування, систематизацію, класифі-кацію і описи категорій, аналіз їх генезису,ролі в науці і практиці; створення категорій-ного апарату державного управління; фор-мулювання принципів державного управлін-ня, аналіз їх наукового, оцінного та практич-ного змісту; визначення норм пізнавальної,оцінної і практичної діяльності в державно-му управлінні; дослідження системи цінно-стей, їх зміни і ролей у державному управ-лінні, в пізнавальній, практичній і оціннійдіяльності; вивчення парадигмальності дер-жавного управління, процесів зміни, кризиі розвитку парадигм; аналіз теоретичногоарсеналу державного управління, тенденційрозвитку і методологічних функцій; обґрун-тування методів державного управління, їхспецифіки; забезпечення цілісності пізна-вальної і практичної методологій, їх прозо-рості для методологічних інновацій. Кожнаскладова в структурі методології державно-го управління, з одного боку, виконує своєспецифічне призначення, а з другого – одно-часно відіграє системоутворюючу роль.


МЕТОДОЛОГІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВ-ЛІННЯ РЕГІОНАЛЬНИМ РОЗВИТ-КОМ – система знань про наукові методипізнання і зміни реальності, що складаютьфілософсько-теоретичну і методологічнуоснову дослідження і практики державногоуправління регіональним розвитком.Сучасна М.д.у.р.р. ґрунтується на концеп-ціях нового державного менеджменту (NewPublic Management), демократичного вряду-вання (Democratic Governance), а також си-стемно-синергетичному підході, згідно зяким регіон розглядається як складна регу-льована і саморегульована система, підсис-

тема системи вищого порядку (країни,транскордонного регіонального утворення),а управління регіональним розвитком – якскладова державної регіональної політики,реалізація її завдань.Включає загальнонаукові і спеціальні мето-ди, принципи єдності теорії і практики, логіч-ного й історичного, децентралізації, субси-діарності, урахування загального й особли-вого тощо та знання щодо способів їх вико-ристання. Передбачає інноваційний стильнаукового мислення й управління, орієнтуєна виявлення і включення в процес розвит-ку внутрішніх ресурсів регіону.

© Надолішній П.І.

МЕТОДОЛОГІЯ ДЕРЖАВНО-УПРАВ-ЛІНСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ – сукупністьспособів організації і здійснення пізнаваль-ної, практичної та оцінної діяльності у сферідержавного управління, що включає понят-тя, принципи, підходи, методи, норми, па-радигми, технології, процедури. М.д.-у. д.забезпечує: формування понятійно-катего-рійного апарату державного управління, об-ґрунтування, систематизацію, класифікаціюта опис методів, підходів, принципів науко-во-практичної діяльності в державномууправлінні; визначення норм пізнавальної,практичної, оцінної діяльності в державно-му управлінні; формування систем цін-ностей державного управління, їх місця впізнавальній, практичній, оцінній діяльності;забезпечення цілісності пізнавальної тапрактичної діяльності.Виділяються такі різновиди М.д.у.д.: мето-дологія суб’єкт-об’єктної взаємодії – тео-ретико-методологічна основа суб’єкт-об’єкт-ного підходу до управління; методологіяпроцесна – сукупність принципів, підходів,методів дослідження процесів; методологіясистемна – базується на системному світо-гляді, підході та відповідних методах; мето-дологія цінностей включає способи вивчен-ня соціально-політичних проблем, заснованіна моральних нормах, принципах, ідеалах уїх взаємодії зі сферою інтересів, потреб жит-тєдіяльності, соціальних відносин; методо-логія діалектична – відстоює ідею розвиткудержави: поява, становлення і відмирання;методологія державного управління еклек-тична – передбачає методологічні перене-сення, запозичення з інших видів діяльностілюдини, наприклад виробництва, торгівлі

416

тощо; методологія державного управлінняконсервативна – орієнтована на збережен-ня і зміцнення держави; методологія дер-жавного управління раціональна – передба-чає всебічну раціоналізацію держави йуправління; методологія державного управ-ління позитивістська – передбачає операціо-налізацію управлінської діяльності та їїорієнтацію на реальний ефект; методологіядержавного управління модерністська –розглядає суспільство і державу як явища,що постійно оновлюються і потребуютьгнучких методів управління; методологіядержавного управління постмодерністська –формується на основних постулатах філо-софії постмодернізму, яка заперечує традиціїмодернізму, закладені в європейській мето-дологічній традиції Декартом, Спінозою,Кантом, Гегелем і Марксом; спирається натакі чинники формування держави, як “на-ціональна ідея”, “колективний страх” та ін.,віддає перевагу процесам самоорганізації,спонтанного становлення, невідворотнихкатастрофічних змін, акцентує увагу на си-нергетичних процесах.


МЕТОДОЛОГІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ (відгрецького methodos – шлях дослідження абопізнання та logos – слово, поняття, вчення) –система принципів і способів організаціїдослідження.Поняття М.д. не має єдиного тлумачення.Зарубіжні вчені не роблять різниці між ме-тодологією та методами дослідження. Віт-чизняні вчені тлумачать методологію як тео-рію методів дослідження, створення кон-цепцій як систему знань про теорію науки.Проблеми методології дослідження найчас-тіше пов’язуються з певними конкретниминауками.М.д. включає: визначення предмета, мети,об’єкта та завдань дослідження, вибір ме-тодів, які найкраще сприятимуть пізнанню.Предметом дослідження є проблема – реаль-не протиріччя, яке потребує розв’язання,тобто не знайшло свого остаточного вирі-шення на сучасному етапі розвитку або маєдискусійний характер. Мета дослідженняполягає в знаходженні найефективнішихшляхів розв’язання цієї наукової або прак-тичної проблеми. Для досягнення поставле-ної мети в дослідженні вирішуються певнізавдання, які всебічно, повно та глибоко роз-

кривають тему завдяки проведенню дослі-дження на достатньому для даного рівня роз-витку суспільства науковому та практично-му рівні. Методологія дослідження міститьрізні підходи: концептуальний, що засно-вується на попередній розробці концепціїдослідження, яка визначає основні положен-ня, спрямованість, логіку та можливість ви-користання або подальшого розвитку дослі-дження; аспектний, за якого для досліджен-ня обирається одна із сторін проблеми, на-приклад за принципом актуальності абопрактичної значущості; системний, якийпередбачає врахування максимально можли-вої кількості аспектів проблеми в їх взаємо-зв’язку і цілісності, виділенні головного, ви-значення характеру зв’язків між аспектами,властивостями та характеристиками явища.Якщо дослідження спирається на проведен-ня експериментів, використання досвіду, товоно є емпіричним; якщо має за мету отри-мання найближчого практичного результа-ту – прагматичне; якщо проводиться з вико-ристанням наукового апарату – науковим.М.д. спирається на принципи, які поділяютьсяна фундаментальні (загальнонаукові), щовизначають власне методологію; конкретно-наукові, які використовуються при дослі-дженні в конкретних дисциплінах, галузях ісферах діяльності; спеціальні методи іприйоми, що застосовуються для вирішен-ня особливих дослідницьких завдань.Для виконання дослідження використову-ються такі групи методів пізнання: формаль-ної логіки (аналіз, синтез, індукція, дедук-ція, порівняння тощо); загальнонаукові, якізастосовуються в усіх науках; специфічні,використання яких зумовлено особливостя-ми дослідження.Державне управління спирається на власнуМ.д., яку використовує при аналізі станусоціально-економічного розвитку країни тарозробці перспектив стратегії розвитку.

© Крамарева О.С.

МЕТОДОЛОГІЯ ДОСЛІДЖЕНЬ ДЕР-ЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ – наукова дис-ципліна, спрямована на дослідження комп-лексу явищ інструментальної сфери наукидержавного управління та наукової діяль-ності в галузі державного управління, ви-вчення закономірного й оптимального зв’яз-ку наукового результату і засобів його досяг-нення, з’ясування сутності пізнавального

417

інструментарію і меж його продуктивногозастосування.Досліджується система логічно структуро-ваних пізнавальних засобів, методів, при-йомів, процедур та підходів, що застосову-ються в науці і сприяють отриманню об’єк-тивних наукових знань та накопиченню емпі-ричних знань про управлінські процеси.Методологічною основою державно-управ-лінських досліджень виступає система філо-софських знань, теоретичні положення нау-ки управління (окремо-наукові методи піз-нання). Спеціально-методологічною осно-вою дослідження державно-управлінськихвідносин виступає рівень методологічнихзнань – розробки в межах власне теорії дер-жавного управління, що відіграють рольметодології щодо змісту науки державногоуправління. Міждисциплінарними методо-логічними системами є еволюційна методо-логія, системно-структурна методологія,антропна методологія, методологія дедук-тивних наук, методологія обґрунтування.М.д.д.у. за змістом охоплює використаннягносеологічних (теоретико-пізнавальних)знань різного рівня. Визначення логіко-гно-сеологічної моделі сприяє встановленнюсистеми логічних зв’язків, формуваннюцілісного уявлення про наукову проблему.Основними атрибутами дослідження висту-пають: постановка наукової проблеми; виді-лення об’єкта дослідження; усвідомленняактивної ролі суб’єкта дослідження; визна-чення предмета дослідження; методологіч-не обґрунтування процесу дослідження; уза-гальнення і розробка напрямів досліджен-ня; обґрунтування методики дослідження;апробація результатів дослідження.Універсальним інструментом для науки дер-жавного управління і фундаментальним нау-ковим принципом дослідження багатоплано-вої і суперечливої дійсності виступає діалек-тична логіка пізнання. Діалектичний підхіддає змогу обґрунтувати причинно-наслідковізв’язки, процеси диференціації та інтеграції,постійну суперечність між сутністю і явищем,змістом і формою, об’єктивність в оцінюваннідійсності. Досвід державно-управлінськоїдіяльності є джерелом, основою пізнаннядійсності, а практика – критерієм істинностітеорії. Діалектика виявляється в конкретнонаукових методах і реалізується через них.Методологія вирішує завдання вдосконален-ня, оптимізації наукової діяльності, спи-

рається на розроблені нею світоглядні й за-гальнометодологічні орієнтири та постула-ти. Методологічні основи науки державно-го управління існують поза цією наукою, заїї межами і не виводяться із самого дослі-дження. Загальнонауковими принципамидослідження державного управління є: істо-ричний, термінологічний, функціональний,системний, когнітивний (пізнавальний), мо-делювання та ін. Стратегічні методологічніпринципи і положення знаходять своє так-тичне втілення в методах дослідження.3агальнонауковою методологією вивченняоб’єкта державного управління є системно-діяльнісний підхід, найбільш суттєвимикомпонентами якого є: потреба – суб’єкт –об’єкт – процеси – умови – результат, щостворює можливість комплексно дослідитизміст державно-управлінських відносин.Системний підхід дає змогу визначити стра-тегію наукового дослідження, в його межахрозрізняють структурно-функціональний,системно-діяльнісний, системно-генетичнийта інші підходи.


МЕТОДОЛОГІЯ ОЦІНЮВАННЯ(methodology of еvaluation) – система знаньпро методи оцінювання процесів та/чи ре-зультатів адміністративної діяльності, щоґрунтується на етичних та методологічнихпринципах, обов’язковість або рекоменда-ційний характер яких регламентується кон-кретними стандартами (нормативами).Етичні принципи оцінювання: чесність,об’єктивність, конфіденційність, професій-на поведінка та професійні норми. Методо-логічні принципи оцінювання: планування,обґрунтованість оцінки, доцільність виборуметодик і техніки, аналіз інформації та фор-мування висновків, відповідальність за вис-новки та рекомендації тощо.Критерії оцінювання є досить гнучкими ізалежать як від обраної моделі проведенняоцінювання (досягнення цілі (результатив-ності), орієнтованості на клієнта чи зацікав-лені сторони, методики аудиту адміністра-тивної діяльності), так і від визначеногооб’єкта дослідження.

© Приходченко Л.Л.

МЕТОДОЛОГІЯ ОЦІНЮВАННЯ В ДЕР-ЖАВНОМУ УПРАВЛІННІ (Methodologyof Evaluation in Public Administration; mainly

418

State Administration) – система знань прометоди оцінювання державного управліннята їх використання. Основу М.о.д.у. склада-ють діяльнісний (процесний) та інституціо-нальний підходи, методи – кількісний, якіс-ний, порівняльний.Засадничі принципи: конкретності, об’єк-тивності, системності, комплексності, до-повнюваності внутрішнього і зовнішньогооцінювання, єдності процесів оцінювання,контролю і планування та ін. При оцінюванніпорівнюються: цілі, що відображені у дер-жавно-управлінських рішеннях, з цілями, якіоб’єктивно детерміновані суспільними по-требами; цілі державного управління – зотриманими результатами; результати управ-ління – із суспільними потребами; суспільнізатрати на державне управління – із запла-нованими ресурсами; можливості, закладенів управлінському потенціалі суб’єкта управ-ління, – зі ступенем їх використання.

© Надолішній П.І.

МЕТОДОЛОГІЯ ПОЛІТИЧНИХ ДОСЛІ-ДЖЕНЬ – вчення про методи політичногодослідження. В одному змісті під методо-логією розуміють систему загальних гно-сеологічних установок, що визначають на-прями дослідницької діяльності в по-літичній науці, її мету та структуру, а та-кож принципи й методи отримання новогознання. В іншому – спеціальну дисциплінув рамках політичної науки, предметом якоївиступає сам процес політологічного дос-лідження.

© Титаренко О.Р.

МЕТОДОЛОГІЯ ФОРМУВАННЯ ПРО-ГРАМ РОЗВИТКУ – система принципів іконцептуально обґрунтованих методів підго-товки та затвердження проектів програм керо-ваного соціального, економічного та екологіч-ного розвитку адміністративно-територіаль-них одиниць. Основоположними для форму-вання програм є принципи цілісності, об’єк-тивності, науковості, гласності, самостій-ності, рівності, дотримання загальнодержав-них інтересів, пропорційності розвитку, ціле-спрямованості й оптимальності, вимірності,комплексності, адекватності, збалансова-ності, а також часткові: законності, спеціа-лізації, еквівалентності, партнерства, забез-печення ресурсами. Основними для форму-вання програм розвитку є методи аналітичні,

статистичні, балансові, нормативні, екстра-поляції, картографічні, експертних оцінок.

© Кокіц О.П.

МЕХАНIЗМ СТРИМУВАНЬ І ПРОТИ-ВАГ – конституцiйно визначений комплексправових та iнституцiйних засобiв і важелiв,призначений забезпечити: функцiональнийбаланс мiж різними суб’єктами гiлок дер-жавної влади; налагодження конструктивноїспiвпрацi мiж ними; дiєвий взаємний конт-роль; запобiгання узурпації влади одним iзних. У М.с.п., установленому КонституцiєюУкраїни, правовi важелi стримування поді-лені мiж Президентом України, ВерховноюРадою України, Кабiнетом Мiнiстрiв Украї-ни та Конституцiйним Судом України.

© Михненко А.М., Борисевич С.О.

МЕХАНIЗМИ ДЕРЖАВИ – система всiхдержавних органiв, якi здiйснюють завдан-ня держави i реалiзують функції у сферiуправлiння суспiльством. За характером iзмiстом дiяльностi цi органи подiляються на:органи законодавчої влади; органи виконав-чої влади; органи судової влади та конт-рольно-наглядовi органи.


МЕХАНІЗМ ВИЗНАЧЕННЯ ЦІЛЕЙ – по-слідовність ітеративних нормативно-пошуко-вих процедур, базованих на певній сукупностіметодів, застосовуваних для узагальненнярезультатів аналізу стану внутрішнього тазовнішнього середовища з метою ідентифі-кації системи цілей розвитку організації.


МЕХАНІЗМ ДІЇ ЕКОНОМІЧНИХ ЗА-КОНІВ – сукупність об’єктивних економіч-них форм, які виражають взаємозв’язки івзаємодію потреб, інтересів і стимулів еко-номічних суб’єктів суспільства. М.д.е.з. пе-редбачає передусім пізнання їх сутності,умов виникнення та функціонування. Еко-номічні закони мають адекватний їх змістумеханізм дії, який втілює в собі генетично-причинні та функціональні зв’язки. Першийвид зв’язків створює зміст закону, другий –виражає взаємодію економічних законів, упроцесі яких вони виконують функцію ре-гулювання, розвитку, міри та прогнозуван-ня. М.д.е.з. здійснюється двома основнимиспособами: 1) через стихійний ринковий

419

механізм; 2) через пізнання економічних за-конів і свідоме створення сприятливих умовдля їх функціонування. Свідоме, ціле-спрямоване використання економічних за-конів стало домінуючим, а стихійність –підпорядкованим елементом їх дії. Це даєзмогу вважати, що сучасні економічні зако-ни є законами усвідомлених дій членів сус-пільства. В цілому знання М.д.е.з. є важли-вим науковим підґрунтям удосконаленнягосподарського механізму і розробки ефек-тивної економічної політики держави.

© Попов В.М.

МЕХАНІЗМ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИКРАЇНИ – система державних заходів, спря-мованих на забезпечення такого економічно-го розвитку, при якому можливо гарантуватисоціально-економічні інтереси громадянамкраїни, макроекономічну стабілізацію, збере-ження цілісності й економічної незалежностідержави, своєчасне виявлення, запобігання інейтралізацію реальних та потенційних за-гроз національним інтересам. М.е.б. вклю-чає в себе: нормативно-правову основу; функ-ціональний механізм; систему суб’єктів гос-подарювання; суспільно-політичну інфра-структуру. М.е.б. передбачає моніторинг тапрогнозування показників економічної безпе-ки, ефективну структурну, інвестиційну, інно-ваційну, соціальну політику, які стимулюютьплатоспроможний попит та створюють умо-ви для стійкого економічного зростання.

© Желюк Т.Л.

МЕХАНІЗМ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАЦІО-НАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ (Mechanism ofproviding of national security) – 1) сукупністьдвох комплексних елементів нормативно-го (матеріального і процесуального) йінституційного (державного і недержавно-го) характеру, спрямованих на реалізаціюнаціональних інтересів країни та їх захиствід різного роду загроз; 2) діяльність дер-жавних інституцій та структур громадян-ського суспільства, взаємопов’язаних цільо-вою орієнтацією, спільністю вирішуванихзавдань притаманними їм методами, сила-ми та засобами.

© Абрамов В.І.

МЕХАНІЗМ ЗАСТОСУВАННЯ ЕКОНО-МІЧНИХ ЗАКОНІВ – сукупність форм,методів, засобів та інструментів організації,

управління та регулювання соціально-еконо-мічної діяльності відповідно до вимог об’єк-тивних законів та закономірностей розвит-ку національного господарства. Конкретнийнабір методів, засобів та інструментів за-стосування економічних законів визначаєть-ся взаємодією політико-економічних, право-вих, соціально-культурних та ідеологічнихфакторів, залежить від цілей і завдань, якіставить правляча в державі партія (коаліція).Застосування економічних законів здій-снюється в об’єктивно обумовлених формахі межах, які відображають рівень соціально-економічного розвитку країни. Застосуван-ня економічних законів передбачає, по-пер-ше, їх урахування всіма суб’єктами госпо-дарювання у процесі соціально-економічноїдіяльності, а, по-друге, вплив на саму цюдіяльність. М.з.е.з. реалізується насампереддержавою шляхом проведення певної еко-номічної політики за допомогою системиправових норм і правил державної політи-ки. Поза законодавчо-правовим полем відбу-вається стихійне пристосування М.з.е.з. донаявного рівня розвитку національногогосподарства, яке в умовах постсоціалістич-ної економіки часто набуває перекрученихфіктивно-тіньових форм. ЕфективністьМ.з.е.з. обумовлюється дієвістю економіч-ної політики держави.

© Лагутін В.Д.

МЕХАНІЗМ ЗАХИСТУ ПРАВА ІНТЕ-ЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ – су-купність примусових засобів, що їх засто-совує суд або інший уповноважений держав-ний орган, чи його посадова особа, спрямо-ваних на поновлення або визнання праваінтелектуальної власності та захист інтересівйого суб’єктів при їх порушенні або оспо-рюванні. Майнові права інтелектуальноївласності врегульовані Цивільним кодексомУкраїни. Захист охоронюваного закономправа інтелектуальної власності здійснюєтьсяу передбаченому законом порядку, тобто задопомогою застосування належної форми,засобів та способів захисту прав. Формоюзахисту права інтелектуальної власності єзовнішній вираз комплексу внутрішньо-узгоджених організаційних дій щодо захистусуб’єктивних прав та інтересів, що охоро-няються законом. В Україні застосовуютьсядві форми захисту прав інтелектуальної влас-ності – юрисдикційна і неюрисдикційна. Не-

420

юрисдикційна форма передбачає захист пра-ва інтелектуальної власності своїми силами,без звернення по допомогу до державних абоінших компетентних органів, тобто самоза-хист. Обрані засоби самозахисту мають бутине забороненими законодавством та не по-винні суперечити моральним засадам сус-пільства. Юридичні форми захисту інтелек-туальної власності застосовують два поряд-ки захисту: загальний (судовий), що здій-снюється в судах, і спеціальний (адміні-стративний), який забезпечується органамидержавної влади, зокрема: Антимонополь-ним комітетом України, Державною митноюслужбою України, Державним департамен-том інтелектуальної власності Міністерстваосвіти і науки України.

© Гусєв В.О.

МЕХАНІЗМ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮ-ВАННЯ ПРОЦЕСУ ЄВРОАТЛАНТИЧ-НОЇ ІНТЕГРАЦІЇ УКРАЇНИ – сукупністьправових інструментів, засобів, важеліввпливу на процес євроатлантичної інтеграціїУкраїни, покликаних забезпечити реальневпровадження принципу верховенства зако-ну. Положення щодо сутності та напрямівєвроатлантичної інтеграції знайшли відоб-раження в законах України “Про основи на-ціональної безпеки України”, “Про оборонуУкраїни”, “Про правовий режим воєнногостану”, “Про участь України у міжнароднихмиротворчих операціях”, “Про порядок на-правлення підрозділів збройних сил іншихдержав на територію України”, “Про демо-кратичний цивільний контроль над Воєнноюорганізацією і правоохоронними органамидержави”, “Про ратифікацію Меморандумупро взаєморозуміння між Кабінетом Мі-ністрів України і Стратегічним командуван-ням ОЗС НАТО на Атлантиці і в Європі щодозабезпечення підтримки операцій НАТО збоку України”, “Про державні гарантії со-ціального захисту військовослужбовців, якізвільняються із служби у зв’язку з реформу-ванням Збройних сил України та членів їхніхсімей”, “Про схвалення рішення Президен-та України про допуск підрозділів збройнихсил інших держав на територію України у2004 році для участі у багатонаціональнихвійськових навчаннях”, в указах Президен-та України “Про Державну раду з питаньєвропейської та євроатлантичної інтеграціїУкраїни» від 30 серпня 2002 р. № 791, “Про

забезпечення діяльності УповноваженогоУкраїни з питань європейської та євроатлан-тичної інтеграції” від 5 липня 2003 р., № 573“Про Положення про Державну раду з пи-тань європейської та євроатлантичної інте-грації України” від 30 січня 2003 р. № 48, упостанові Кабінету Міністрів України “Прозатвердження Державної програми рефор-мування та розвитку оборонно-промислово-го комплексу на період до 2010 року” від31 березня 2004 р. № 423, у рішеннях Дер-жавної ради з питань європейської та євро-атлантичної інтеграції України “Про додат-кові заходи щодо забезпечення реалізаціїцілей державної політики у сфері європей-ської та євроатлантичної інтеграції України”від 6 лютого 2003 р. № 1, “Про дальші захо-ди у сфері європейської та євроатлантичноїінтеграції України” від 19 травня 2003 р. № 3та ін. 25 травня 2004 р. введено в дію Ди-рективу Міністра оборони України “Прооборонне планування у Збройних силахУкраїни на період 2004-2009 років”. Розгля-дається питання прийняття Закону України“Про оборонне планування”.


МЕХАНІЗМ РЕАЛІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНОЇКАДРОВОЇ ПОЛІТИКИ має три рівні.Перший, вищий рівень – соціально-політич-ний – подає М.р.д.к.п. як систему кадровоїдіяльності, спрямовану на кадрове забезпе-чення сучасного етапу розвитку держави ісуспільства; другий рівень – структурно-орга-нізаційний – визначає М.р.д.к.п. як систе-му закладів, організацій і заходів, що даютьхід усій кадровій політиці; третій рівень –технологічний – визначає це явище як су-купність принципів, форм і методів впливута технологій, що застосовуються з метоювирішення конкретних кадрових завдань.

© Пархоменко-Куцевіл О.І.

МЕХАНІЗМ УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВ-НОЮ СЛУЖБОЮ – засіб організації функ-ціонування системи органів державної служ-би, де взаємопов’язані методи, засоби і прин-ципи управління забезпечують її ефективнудіяльність, спрямовану на реалізацію зав-дань та функцій держави. Відповідно доособливостей змісту, характеру управлін-ського впливу та сфери застосування розріз-няють наступні типи М.у.д.с.: господарські,правові, організаційні, інформаційні, еко-

421

номічні, мотиваційні, контролюючі, а такожкомплексні.М.у.д.с. включає такі складові: суб’єкти управ-ління, тобто органи влади; б) об’єкти управлін-ня (сфера діяльності органів державної служ-би, посадові особи та державні службовці,управлінські відносини); в) методи впливу(правові, економічні, організаційні, коорди-наційні, мотиваційні, контрольні тощо).Управління у сфері державної служби –різновид державного управління, яке має за-безпечувати взаємодію систем, підрозділів іпрацівників як єдиного цілого з метою ви-конання поставлених перед службою завданьдержави. Управління державною службою– це функція державних органів влади, спря-мована на задоволення інтересів держави,яка здійснюється у визначених організацій-но-правових формах і реалізується спеціаль-но створеними державними органами, спря-мована на визначення основних напряміврозвитку і забезпечення ефективного функ-ціонування всіх елементів правового інсти-туту державної служби.

© Сергеєва Л.М.

МЕХАНІЗМИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВ-ЛІННЯ – способи розв’язання суперечнос-тей явища чи процесу в державному управ-лінні, послідовна реалізація дій, які базуютьсяна основоположних принципах, цільовійорієнтації, функціональній діяльності з вико-ристанням відповідних їй форм і методівуправління. За формою подання – це схема-тичне зображення статично-динамічного(структурно-функціонального) змісту проце-су управління як взаємодії суб’єкта і об’єкта,єдності діяльності і відносин, функціо-нування певної системи чи підсистеми.Склад елементів та порядок функціонуванняМ.д.у. визначається метою, засобами впливуна об’єкт, зв’язками між елементами системи,наявністю ресурсів та можливостей конкрет-ної ситуації. Обов’язковими складовими є: цілі,принципи, функції, методи, інформація, тех-нологія та технічні засоби. Залежно від засобів,які використовуються у конкретних М.д.у.,вони можуть бути політичними, економічни-ми, соціальними, організаційними та право-вими, а також комплексними відповідно доосновних сфер суспільної діяльності.

© Одінцова Г.С., Дзюндзюк В.Б.,Мельтюхова Н.М., Миронова Н.С.,

Коротич О.Б.

МЕХАНІЗМИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВ-ЛІННЯ У ГАЛУЗІ ШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ –практичні заходи, засоби, важелі, стимули,за допомогою яких реалізуються державно-управлінські впливи на галузь шкільної осві-ти. Виділяють такі основні групи М.д.у.г.ш.о.:правові – прийняття нормативно-правовихактів, а також засоби їх застосування; орга-нізаційні – організаційні структури держав-ного управління шкільною галуззю та фор-ми відповідної управлінської діяльності;фінансово-економічні – інструменти еконо-мічної політики (бюджетне фінансування,податки, кредити тощо); кадрові – кадровезабезпечення шкільної освіти та управліннянею; соціальні – забезпечення соціальногорозвитку колективів освітніх закладів таосіб, що отримують освітні послуги; моти-ваційні – створення морально-психологічно-го підгрунтя та мотиваційних умов освітньоїдіяльності; матеріально-технічні – вироб-ництво навчального обладнання, книгови-дання, комп’ютеризація шкіл тощо; інфор-маційні – інформаційно-аналітичне забезпе-чення органів державного управлінняшкільною освітою. До зазначених механізмівостаннім часом додають такі М.д.у.г.ш.о.:управління інноваційним розвитком –здійснення інноваційних програм і проектіву галузі шкільної освіти; управління якістю –забезпечення встановлення та підтримки ви-сокого рівня якості освітніх послуг.

© Кравченко В.В.

МЕХАНІЗМИ ЕКОНОМІЧНІ – су-купність фінансово-економічних управлін-ських методів, інструментів та стимулів, задопомогою яких держава регулює еко-номічні процеси та забезпечує реалізаціюсоціально-економічних функцій. Вони фор-муються виходячи із базових функцій іпринципів економічної політики та спря-мовуються на досягнення визначеної метий розв’язання протиріч розвитку. Викорис-тання певних методів прямого впливу пе-редбачає регулювання з боку держави, приякому суб’єкти економічної діяльності зму-шені приймати рішення, що ґрунтуються нена самостійному економічному виборі, а надержавних розпорядженнях. Методи непря-мого впливу полягають у створенні держа-вою необхідних передумов для того щобпри самостійному виборі суб’єкти госпо-дарювання тяжіли до тих економічних

422

рішень, які відповідають цілям економіч-ної політики.

© Савостенко Т.О., Попруга В.І.

МЕХАНІЗМИ ІМПЛЕМЕНТАЦІЇ ПЛА-НУ ДІЙ УКРАЇНА – НАТО – порядок взаєм-них дій України і НАТО щодо узгодженнята реалізації принципів та цілей, передбаче-них планом дій Україна – НАТО. Українащорічно представлятиме свій проект Цільо-вого плану (ЦП) для досягнення принципіві цілей, викладених в Плані дій (ПД). У рам-ках Комісії Україна – НАТО (КУН) країни-члени НАТО надаватимуть поради щодо за-пропонованих конкретних заходів татермінів виконання, а КУН погоджуватимеусі спільні заходи Україна – НАТО. Післяцього Україна затверджуватиме на найвищо-му рівні свій ЦП, який включатиме як спільнізаходи України з НАТО, погоджені КУН, такі внутрішні заходи. Річні плани і програмиіснуючих і нових Спільних робочих груп,зокрема СРГ ВР, Робочий план Військовогокомітету Україна – НАТО, а також робочіплани і програми інших відповіднихспільних робочих органів/груп Україна –НАТО і надалі визначатимуть рамки та клю-чові елементи співробітництва між Украї-ною і НАТО з метою досягнення визначе-них цілей та орієнтирів. Україна повністюкористуватиметься існуючими механізмамиКУН і ПЗМ для сприяння досягненню цілей,визначених у Плані дій. Хоча основну відпо-відальність несе Україна, країни-члениНАТО продовжуватимуть підтримувати ре-форми шляхом надання допомоги і ознайом-лення з власною оцінкою і досвідом. КУНщорічно розглядатиме результати виконан-ня цілей Плану дій, включаючи реалізаціюспільних заходів України з НАТО та заходів,що їх Україна здійснила сама згідно з ЦП.Доповідь про здійснену роботу готувати-меться Міжнародним секретаріатом/Міжна-родним військовим штабом та передавати-меться для коментарів держав-членів і Ук-раїни. Проводитимуться підсумкові піврічніта річні спільні засідання Політичного комі-тету та Політико-військового керівного ко-мітету у форматі КУН, після чого проектщорічної Доповіді про здійснену роботу пе-редаватиметься до відома послів КУН. Післяцього Доповідь передаватиметься до відо-ма міністрів закордонних справ КУН.


МЕХАНІЗМИ КООРДИНАЦІЇ (КООРДИ-НУЮЧІ МЕХАНІЗМИ) ГОСПОДАР-СЬКОГО ЖИТТЯ СУСПІЛЬСТВА – важ-ливі складові процесу управління, які поля-гають в узгодженні, упорядкуванні взаємодіїрізних елементів економічної системи з ме-тою забезпечення її ефективного функціону-вання. Звичайно розрізнюють механізми рин-кової саморегуляції, державного регулюван-ня економіки, механізми міждержавних угод,наднаціональних органів управління, міжна-родних фінансових організацій, транснаціо-нального корпоративного управління та ін.


МЕХАНІЗМИ МОТИВАЦІЙНІ – це тех-нології, що забезпечують процес вмотиво-вування працівників до діяльності, що спря-мована на досягнення цілей організації таособистих цілей.


МЕХАНІЗМИ ОРГАНІЗАЦІЙНІ. Кожнаскладна система (комплекс) володіє внут-рішньою або зовнішньою підсистемоюуправління, що виконує різні функції управ-ління. Окрема функція управління можебути реалізована за допомогою формуючо-го або М.о., дія якого може бути направле-на на кон’югацію (з’єднання комплексів),інгресію (входження елемента одного комп-лексу в інший) і дезінгресію (розпад комп-лексу). М.о. – це послідовність етапівпроектування структур, детального аналі-зу і визначення системи цілей, продумано-го виділення організаційних підрозділів іформ їх координації для забезпечення функ-ціонування деякого комплексу (організацій-ної системи). Кінцевим результатом функ-ціонування М.о. є побудова організаційноїсистеми, коли виявляється: 1) внутрішнявпорядкованість, узгодженість взаємодіїбільш-менш диференційованих і автоном-них частин цілого, обумовлена його будо-вою; 2) сукупність процесів або дій, щоведуть до утворення і вдосконалення взаємо-зв’язків між частинами цілого. Стосовноорганізаційних систем застосовують двауточнюючих поняття: а) механізм функціо-нування – сукупність правил, законів і про-цедур, що регламентують взаємодію учас-ників організаційної системи; б) механізмуправління – сукупність процедур ухвален-ня управлінських рішень. М.о. у державно-

423

му управлінні можна визначити як підсис-тему управління, призначену для перетво-рення певного організуючого впливу орга-ну державної влади (суб’єкта) у бажану(цільову) поведінку, результативність таефективність діяльності об’єкта управління.

© Калюжний В.В.

МЕХАНІЗМИ ПРАВОВІ (Law mechanisms) –комплекси взаємопов’язаних юридичнихзасобів, які об’єктивовані на нормативномурівні, необхідні та достатні для досягненняпевної мети. У сучасній юридичній науці“механізм правовий” як загальнотеоретичнукатегорію не визначено.Один з класичних методологічних підходівдослідження М.п. в юридичній науці склав-ся в межах так званої інструментальної кон-цепції. Головним постулатом цієї концепціїслугує ідея, що однією з сутнісних власти-востей позитивного права та його окремихелементів є їх здатність бути інструментомдосягнення певної мети.Об’єктивною підставою для формуваннякатегорії “М.п.” є факт існування в струк-турі позитивного права як простих, так іскладних елементів. До простих структур-них елементів позитивного права належатьдозволи, заборони, суб’єктивні права та обо-в’язки, заходи відповідальності тощо. Відпо-відно, як складні елементи розглядаютьсясукупності правових інструментів, призна-чених законодавцем для гарантованої реалі-зації суб’єктами права своїх законних інте-ресів. Поєднання простих та складних еле-ментів у певній послідовності для досягнен-ня конкретної правової мети утворює “пра-вовий механізм”.М.п. як особливі конструкції позитивногоправа поєднують певне коло правових за-собів, серед яких: права, обов’язки, заборо-ни, принципи, презумпції, терміни, проце-дури, заходи відповідальності, заходи зао-хочення тощо. Сутнісною властивістю тасистемоутворюючим чинником М.п. є йогозв’язок з конкретною ціллю або сукупністюцілей. За цією ознакою М.п. можна визна-чити як юридичну технологію, призначенудля реалізації правомірних інтересівсуб’єктів права. Іншою необхідною власти-вістю М.п. є його системний характер, щопередбачає не довільне поєднання різнихюридичних феноменів, а упорядковану, взає-мопов’язану сталу сукупність правових

інструментів, які в цілісності утворюють до-вершену інструментальну структуру.Аналіз позитивного права за допомогоюінструментального підходу дає змогу ви-окремити численні М.п., покликані “працю-вати” на досягнення тієї чи іншої мети (ме-тоди народовладдя, стримувань та противаг,позовного провадження, оскарження судо-вих рішень тощо). Саме завдяки використан-ню такого юридичного інструментарію суб’єк-ти реалізують більшість суб’єктивних правта законних інтересів. Відсутність у законо-давстві необхідних засобів перетворення“належного” в “існуюче” – М.п. – характе-ризується недостатньою якістю правовогорегулювання. Найбільш вивченим середМ.п. є “механізм правового регулювання”.Як і будь-який інший управлінський процес,правове регулювання прагне досягненнясвоєї мети – якісного упорядкування сус-пільних відносин. Механізм правового ре-гулювання відіграє роль своєрідного юри-дичного “мосту”, що поєднує інтересисуб’єктів з практикою їх реалізації, доводитьпроцес державного управління до логічно-го результату.

© Рогова О.Г.

МЕХАНІЗМИ РЕАЛІЗАЦІЇ АДМІНІ-СТРАТИВНОЇ РЕФОРМИ – практичні за-ходи, засоби, важелі, стимули, що забезпечу-ють реалізацію адміністративної реформи.Серед них такі: формування нових інститутів,організаційних структур та інструментів дер-жавного управління; створення відповідноїправової бази; кадрове забезпечення новоїуправлінської системи; зміцнення та форму-вання її нових фінансово-економічних основ;наукове та інформаційне забезпечення дер-жавного управління, налагодження ефектив-ного моніторингу його функціонування.


МЕХАНІЗМИ РЕАЛІЗАЦІЇ ЦІЛЕЙЄВРОАТЛАНТИЧНОЇ ІНТЕГРАЦІЇУКРАЇНИ – державні засоби, інструменти,важелі впливу, покликані забезпечитидієвість процесу євроатлантичної інтеграціїУкраїни. Відповідно до Плану дій Україна-НАТО доцільно розглядати як базові у до-сягненні цілей євроатлантичної інтеграціїполітичний, економічний, соціальний меха-нізми та механізм забезпечення національ-ної безпеки. Політичний механізм передба-

424

чає зміцнення демократії й виборчих інсти-туцій, визнання верховенства права та правлюдини, забезпечення свободи слова, про-ведення конституційної реформи. Економіч-ний механізм спрямований на подальшезакріплення засад ринкової економіки, роз-будову інфраструктури, зниження рівняфінансових ризиків, раціональне викорис-тання ресурсів, поліпшення інвестиційногоклімату. Соціальний механізм передбачаєліквідацію наслідків Чорнобильської ка-тастрофи, розв’язання екологічних проблем,вирішення питання охорони праці, вдоско-налення інформаційної політики, перепідго-товку та забезпечення належного соціально-го захисту звільнених військовослужбовців.Механізм забезпечення національної безпе-ки спрямований на реформування ЗбройнихСил, адаптацію їх до вимог нового середо-вища, демократичний контроль над ними,конверсію оборонної промисловості, зни-щення та утилізацію надлишкової військо-вої техніки, запровадження оборонного пла-нування, боротьбу з контрабандою нарко-тиків і тероризмом, використання миротвор-чих сил, планування на випадок надзвичай-них ситуацій цивільного характеру. Всі цімеханізми мають застосовуватися системно,комплексно й ситуаційно. М.р.ц.є.і.У. ло-гічно пов’язуються з державною політикоюу різних сферах суспільної діяльності: вій-ськовій, економічній, соціальній, гумані-тарній, екологічній та ін. Причиною цього єте, що Планом дій Україна-НАТО фактичновизначені орієнтири та сформовані завдан-ня, що спрямовані на перетворення нашоїдержави у розвинену демократичну євро-пейську. Саме такий шлях обрано й Украї-ною, в якій відбувається розбудова незалеж-ної, суверенної, демократичної, правової,

соціальної держави. Інша справа, що вико-нати ці завдання після десятиріччя економіч-ної та соціальної кризи дуже складно, оскіль-ки потребує не тільки величезних фінансо-вих і матеріальних ресурсів, а й зміну спо-собу життя, ціннісних уподобань, подолан-ня рудиментів пострадянської ментальності,пошуку ефективних шляхів запобігання про-явам світоглядної, релігійної, національноїнетерпимості.


МЕХАНІЗМИ РЕГУЛЮВАННЯ ТРАНС-ФОРМАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ В ЕКО-НОМІЦІ – способи координації та синхро-нізації ринкових перетворень економіки пе-рехідного типу з метою забезпечення опти-мального шляху становлення ефективногоринкового господарства як економічної осно-ви розбудови громадянського суспільства.

© Бодров В.Г., Жовнірчик Я.Ф.

МЕХАНІЗМИ УПРАВЛІННЯ. Стосовнотерміна М.у. в управлінських науках існуєдва підходи. Відповідно до першого підхо-ду цей термін не досить сучасний. Він є спад-щиною індустріального розвитку й тоталі-тарних систем управління, коли широко за-стосовувалися такі поняття, як “паси”, “ва-желі” й інші, для яких властива механістич-на парадигма. Поки що немає більш вдало-го терміна для позначення того, що приво-дить у рух систему. Звідси випливає другийпідхід, відповідно до якого під М.у. розу-міється внутрішнє улаштування системи уп-равління, що визначає порядок управлінськоїдіяльності.М.у. становлять об’єкти, процеси, явища, якізабезпечують процес управління. М.у. до-сить різноманітні (див. таблицю).

Класифікація механізмів управлінняПідстава

класифікації Види М.у.

Сфера або аспект управління

Матеріальні (матеріально-технологічні основи управління, оргтехніка). Фінансові (фінансові операції, прийоми кредитування, оплати і т.ін.). Організаційні (організаційна побудова). Соціальні (способи соціальної організації, умови праці, стимулювання). Нормативно-правові (система норм і законів і механізмів їх реалізації). Соціально-психологічні (мотивація, цінності, потреби працівників). Людського капіталу (здібності, талант, знання й досвід працівників, їх схильність до інновацій)

Ступінь регламентації

Контролю (різні системи й прийоми контролю). Стимулювання (система заохочення й покарання)

Тип об’єкта управління

Управління індивідом (прийоми стимулювання, виховання, комунікації). Управління організацією (система методів організаційного управління). Самоврядування й самоорганізації (методи самоменеджменту)

425

Стосовно М.у. в практиці управлінськоїдіяльності існує досить багато проблем,найбільш важливими серед яких є: по-пер-ше, адекватність механізму розв’язуванійпроблемі і його ефективність. Кожен ме-ханізм управління має свої можливості, пере-ваги і недоліки. Завдання керівника полягаєв тому, щоб бути компетентним і вміло ви-користати той чи інший механізм для досяг-нення поставлених цілей управління; по-друге, володіння керівниками всім арсена-лом механізмів керування, новими М.у.,уміння реконструювати систему керуванняз погляду нових, більше прогресивних М.у.;по-третє, проектування нових М.у., що дужетісно пов’язано з технологічною функцієюсоціологічної науки.


МЕХАНІЗМИ УПРАВЛІННЯ РИЗИКА-МИ (mechanisms of management of risks) –правові, методичні, організаційні, техно-логічні методи, прийоми та порядок застосу-вання економічних засобів для регулюваннярівня безпеки, а також впливу на економічніпроцеси, пов’язані із запобіганням надзви-чайним ситуаціям природного і техногенно-го характеру і їх ліквідацією. Як економічніМ.у.р. використовуються: організаційно-еко-номічні механізми відповідної державної по-літики; фінансування; інвестування; кредиту-вання; резервування фінансових і матеріаль-них коштів; страхування та перестраховка;відшкодування збитків; економічне стимулю-вання, економічна відповідальність та ін.

© Ахламов А.Г.

МЕХАНІЗМИ ФУНКЦІОНУВАННЯСИСТЕМИ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ(mechanisms of functioning of the system ofgovernment service) – система принципів,законів та процедур, які з огляду на змістосновних понять категоріального апарату,сформульованих у системній методології,регламентують взаємодію системи держав-ної служби та забезпечують прийняття і ре-алізацію управлінських рішень щодо функ-ціонування системи державної служби в пе-ріод суспільних реформ. Це зумовлює не-обхідність урахування при формуванні мето-дології їх удосконалення особливостей дер-жавної служби перехідного періоду (дина-мічність, відкритість, ймовірнісність, склад-ність комунікативних зв’язків між підсисте-

мами). Розвиток таких систем передусімпов’язується зі структурними змінами в си-стемі і зовнішньому середовищі. М.ф.с.д.с.визначають, як поводяться елементи систе-ми в процесі її функціонування.

© Пахомова Т.І., Різникова Я.О.

МЕЦЕНАТСТВО (від італ. mecenate, лат.Маeсеnаtis – прізвище римського державно-го діяча, який прославився тим, що опіку-вався поетами і художниками). М. – бла-годійність, благодійна діяльність у духовнійсфері (у сфері освіти, просвітництва, науки,культури, мистецтва, духовного розвитку).Меценат – багатий покровитель наук і мис-тецтв. Згідно зі ст. 1 Закону України “Проблагодійництво та благодійні організації” М.є специфічною формою благодійництва.Термін М. означає добродійну безкорисли-ву матеріальну, фінансову, організаційну таіншу підтримку фізичними особами отриму-вачів матеріальної допомоги.

© Курінна Т.М.

МИРНІ ЗАСОБИ РОЗВ’ЯЗАННЯ МІЖ-НАРОДНИХ СПОРІВ – міжнародно-правовізасоби врегулювання спорів між державамимирним шляхом відповідно до принципів між-народного права. Серед М.з.р.м.с. виділяютьсяпереговори, обстеження, посередництво, при-мирення, арбітраж, судовий розгляд, звернен-ня до регіональних органів, угоди тощо.

© Вітер Д.В.

МИСТЕЦТВО РЕФОРМУВАННЯ – понят-тя, що підкреслює важливість застосування підчас реформ нових методів і знань, високогопрофесіоналізму персоналу, науково обґрун-тованих підходів і методів прийняття та реалі-зації управлінських рішень на всіх рівнях дер-жавного управління. М.р. передбачає узгод-жені та взаємопов’язані дії численних органі-зацій. Для успішного здійснення демократич-них перетворень адміністративний апарат маєбути налаштованим на реформи, діяти опера-тивно та ефективно. Наголос на людськомупотенціалі сприяє виконанню основних зав-дань реформування, особливо за умови знач-ного зростання обсягів та складності управлін-ської праці під час його здійснення.


МИСТЕЦТВО УПРАВЛIННЯ – здатністьта вмiння управлінців творчо пiдходити до

426

постановки та реалізації цiлей з урахуван-ням конкретних управлінських ситуаційшляхом активного залучення здобутківуправлiнської науки до практики державно-го управлiння, а також на основi особистогожиттєвого досвiду, спецiального навчання,наявностi навичок, iнтуїції, здібностей.


МИТНА ПОЛІТИКА (Customs policy) –комплекс певних заходів, спрямованих на за-безпечення ефективного функціонуваннямитних кордонів й захисту національнихінтересів та національної безпеки державиу зовнішньоекономічній сфері. М.п. є орга-нічною складовою митної справи, до якої щеслід віднести такі структурні елементи, якпорядок переміщення через митний кордонтоварів і транспортних засобів; митні режи-ми; митно-тарифне регулювання; митні пла-тежі; митне оформлення; митний контроль;митну статистику; визначення поняття кон-трабанди та проведення дізнання; порушен-ня митних правил і відповідальність за них;провадження у справах про порушення мит-них правил; розгляд (судовий) справ пропорушення митних правил.Поняття національних інтересів та національ-ної безпеки в контексті М.п. є тією головноюкатегорією, за якою можливе визначенняефективності та актуальності державноговпливу на сферу зовнішньоекономічнихвідносин. Засоби державного впливу на зов-нішньоекономічні відносини застосовуютьсящодо правових відносин, які виникають припереміщенні товарів, інших предметів і транс-портних засобів через митний кордон Украї-ни. Такий спосіб реалізації М.п. базується накритерії територіальної юрисдикції, до скла-ду якої входять права держави обкладати по-датками будь-яку особу чи підприємство, щорозміщені на його території, та вимагати відних виконання вимог правових норм цієї дер-жави (правомірної поведінки).


МИТНА СЛУЖБА УКРАЇНИ – спеціа-лізований організаційно-правовий інститутдержавної виконавчої влади, який шляхомвиконання фіскальних, захисних, регулюю-чих, контрольних та інших функцій забез-печує реалізацію митної політики з метоюзахисту та задоволення економічних, по-літичних та соціально-культурних інтересів,

прав і свобод суспільства в цілому та йогоокремих громадян. Специфічність правово-го статусу цього інституту полягає насампе-ред у тому, що виключно митна служба здійс-нює митний контроль на території України.Фактично ця спеціальна функція державно-го управління є інтегруючим фактором, якийзумовлює зміст та обсяг виконання рештиголовних державних функцій, у забезпеченніяких значною мірою задіяна митна служба,а саме: адміністративно-політичних (вико-нання митними органами правоохороннихзавдань), економічних (наповнення держ-бюджету та регулювання зовнішньоекономіч-ної діяльності), соціальних (захист сус-пільства і задоволення потреб громадян) та ін.Див. також Державна митна служба України.

© Письменний І.В.

МИТНЕ РЕГУЛЮВАННЯ – регулюванняпитань, пов’язаних із встановленням мит тамитних зборів, процедури митного контро-лю, організацією діяльності органів митно-го контролю України. Держава здійснюєМ.р. зовнішньоекономічної діяльності. М.р.зовнішньоекономічної діяльності здійсню-ється відповідно до Митного кодексу Украї-ни, Закону України “Про зовнішньоеконо-мічну діяльність”, інших законів, Митноготарифу та чинних міжнародних договорів,згоду на обов’язковість яких надано Верхов-ною Радою України.

© Макогон Ю.В., Яценко А.Б.

МИТНИЙ КОДЕКС ЄВРОПЕЙСЬКОГОСПІВТОВАРИСТВА – основний документЄС, що регламентує торгівлю з третіми краї-нами. Прийнятий 12 жовтня 1992 р., набувчинності 1 січня 1994 р. Для застосуванняМ.к.ЄС було прийнято спеціальний регла-мент Європейської Ради 2454/93 від 2 липня1993 р. М.к.ЄС об’єднав положення 75 ре-гламентів, прийнятих протягом 1968-1992 рр.До М.к.ЄС вносилось п’ять блоків попра-вок. Мета М.к.ЄС – усунення перешкод дляторгівлі між державами-членами, проведен-ня єдиної зовнішньої митної політики щодотретіх країн. М.к.ЄС складається з трьохчастин: основи митного законодавства (мит-на територія Європейського Союзу, митнийтариф, митна вартість, походження товарів);правила стосовно митних напрямів діяль-ності, що мають економічний ефект (митнірежими, митні процедури, підстави зміни,

427

знищення товарів); правила щодо питаньмитного боргу та скасування рішень, пов’я-заних із митними питаннями. В митномузаконодавстві ЄС відсутнє поняття митногорежиму. Експорт, імпорт, знищення товаріввиділені окремо, решта режимів віднесенідо “митних процедур економічного змісту”.Всі ці режими були поетапно гармонізованідирективами Європейської Ради, положен-ня яких були перенесені до М.к.ЄС. З цієюж метою були прийняті директиви, що ви-значають статус митних складів, вільних зон,а також звичайних форм розпорядження то-варами, що розміщені на митних складах і увільних зонах. Виробництво товарів під мит-ним контролем було врегульовано Регламен-том Європейської Ради 2763/83. Режим тим-часового допуску контейнерів було запро-ваджено спеціальним рішенням Європей-ської Ради в результаті прийняття спеціаль-ної регулюючої системи, що дозволяла кон-тейнерам із маркуванням держави-членавільно пересуватися територією Співтовари-ства. В такий спосіб було підвищено кіль-кість контейнерних перевезень, що привелопід час їх здійснення до значних заоща-джень. Введення режиму внутрішньої пере-робки (полягає у тимчасовому випуску увільний оборот продукції третіх країн дляпереробки в державах-членах, після чоготовар реекспортується в третю країну) при-вело до значного економічного ефекту, щобуло відразу регламентовано з метою пра-вильного і однакового застосування цьогорежиму і в подальшому було закріплено вКодексі. В Кодекс були введені положеннярегламентів щодо зовнішньої переробки,виробництва під митним контролем, щоздійснюються на митному складі, вільномускладі та у вільній (економічній) зоні. По-ложення Кодексу і регламенту ЄвропейськоїРади 2454/93 були доповнені низкою нор-мативних актів Співтовариства, які регулю-ють окремі спеціальні питання, пов’язані ізмитною діяльністю Європейського Союзу(регулювання умов та процедура звільнен-ня від мита; заборона імпорту і випуск увільне користування підроблених і пірат-ських товарів).

© Забара І.М.

МИТНИЙ КОНТРОЛЬ – сукупність за-ходів, що здійснюються митними органамив межах своєї компетенції з метою забезпе-

чення додержання норм національних нор-мативно-правових актів з питань митноїсправи, міжнародних договорів України,укладених в установленому законом поряд-ку. М.к. підлягають усі товари і транспортнізасоби, що переміщуються через митнийкордон України. М.к. передбачає проведен-ня митними органами мінімуму митних про-цедур, необхідних для забезпечення дотри-мання законодавчих норм з питань митноїсправи. Обсяг таких процедур і порядок їхзастосування визначається відповідно доМитного кодексу України, інших норматив-но-правових актів, а також міжнародних до-говорів України, укладених у встановлено-му законом порядку. М.к. товарів, транспорт-них засобів перевізників у пунктах пропус-ку через державний кордон України здійс-нюється цілодобово відповідно до типовихтехнологічних схем пропуску через держав-ний кордон України автомобільних, водних,залізничних та повітряних транспортних за-собів перевізників, що затверджуються Ка-бінетом Міністрів України.

© Макогон Ю.В., Яценко А.Б.

МИТНИЙ ПРОТЕКЦІОНІЗМ (Customsprotectionism, з лат. Protectio – прикриття) –державна економічна стратегія захистувітчизняних товаровиробників від іноземноїконкуренції шляхом застосування високихввізних митних тарифів і ліцензування вве-зення товарів. М.п. уперше був започатко-ваний у XVI ст. в Англії і пов’язувався ізпромисловою революцією. Для захисту інте-ресів промисловців та підприємств від кон-куренції з боку голландських та французькихтоварів було введено високі ставки мита натовари, що вироблялися в Англії. Паралель-но було обмежено або заборонено ввезеннятоварів. Вводився такий порядок, відповід-но до якого дозволялося привозити іноземнітовари тільки на англійських суднах чи, при-наймні, на кораблях країни походження то-варів. При цьому за це стягувався додатко-вий збір. З колоній привозилися товари вик-лючно на англійських кораблях. Мета цихзаходів полягала також у позбавленні Гол-ландії переваг та сили в торгівлі. Така полі-тика продовжувалася майже 400 років, щодало змогу Англії стати не тільки могутньоюморською державою, а й вийти за економіч-ним розвитком на перше місце у світі.


428

МИТНИЙ РЕЖИМ – сукупність законо-давчо встановлених норм та положень, яківизначають статус товарів, транспортних за-собів, цінностей, інших предметів, що пе-реміщуються через митний кордон для мит-них цілей. Митним кодексом України вста-новлено такі види М.р.: імпорт, реімпорт,експорт, реекспорт, транзит, тимчасове вве-зення (вивезення), митний склад, спеціаль-на митна зона, магазин безмитної торгівлі,переробка на митній території України, пе-реробка за межами митної території Украї-ни, знищення або руйнування, відмова на ко-ристь держави.

© Шевченко Л.Г.

МИТНИЙ СОЮЗ – об’єднання країн дляпроведення спільної митної політики, що пе-редбачає скасування митних кордонів, спла-ти мита між країнами-учасниками, утворен-ня єдиної митної території, встановлення за-гального митного тарифу відносно третіхкраїн та метою якого є підвищення конку-рентоспроможності товарів країн-учасниць,захист внутрішніх ринків тощо.

© Руденко О.М.

МИТНИЙ ТАРИФ (Customs tariffs) –1. Інструмент торгової політики і державно-го регулювання внутрішнього ринку країнив процесі його взаємодії із світовим ринком.2. Систематизоване згідно з товарною но-менклатурою зовнішньоекономічної діяль-ності зведення ставок мита, що застосову-ються до товарів, які перетинають митнийкордон. Порядок формування та застосуван-ня М.т. визначається Законом України “Проєдиний митний тариф” (від 5 лютого 1992 р.).Єдиний М.т. України базується на міжнарод-но визнаних нормах і розвивається в напрямімаксимальної відповідності загальноприй-нятим у міжнародній практиці принципам іправилам митної справи. За способом стяг-нення в Україні застосовуються такі видимита: адвалорне, що нараховується у процен-тах до митної вартості товарів; спеціальне,що нараховується у встановленому грошо-вому розмірі на одиницю товарів; комбіно-ване, що поєднує обидва ці види митногообкладання (кумулятивне). В окремих випад-ках можуть застосовуватися (незалежно відінших видів мита) особливі види мита. Спе-ціальне мито як засіб захисту вітчизнянихтоваровиробників застосовується тоді, коли

товари ввозяться на митну територію в об-сягах та (або) за таких умов, що можуть за-подіяти значну шкоду чи створити загрозузаподіяння значної шкоди національномувиробництву: як запобіжний засіб щодоучасників зовнішньоекономічної діяльності,що порушують національні інтереси: як за-ходи у відповідь на дискримінаційні та (або)недружні дії інших держав, митних союзівта економічних угруповань, що обмежуютьздійснення законних прав та інтересівсуб’єктів зовнішньоекономічної діяльності.Антидемпінгове мито застосовується у разіввезення на митну територію товарів, які єоб’єктом демпінгу, що може заподіяти шко-ду національному товаровиробникові, а та-кож у разі вивезення за межі митної тери-торії товарів за ціною, значно нижчою заціни інших експортерів подібних або безпо-середньо конкуруючих товарів на моментвивезення, якщо останнє може заподіятишкоду. Компенсаційне мито застосовуєтьсяу разі ввезення на митну територію товарів,які є об’єктом субсидованого імпорту, запо-діюють шкоду національному товаровироб-нику, а також у разі вивезення за межі мит-ної території товарів для виробництва, пе-реробки, транспортування, експорту або дляспоживання яких надавалась субсидія, якщотаке вивезення завдає шкоди. Особливі видимита справляються відповідно до законівУкраїни “Про захист національного товаро-виробника від демпінгового імпорту”, “Прозахист національного товаровиробника відсубсидованого імпорту”, “Про застосуванняспеціальних заходів щодо імпорту в Украї-ну”. 3. Конкретна ставка мита, що підлягаєоплаті при вивезенні або ввезенні певноготовару на митну територію країни.


МИТО – загальнодержавний непрямий по-даток, який справляється з імпорту, експор-ту і транзиту товарів, торговельно-промис-лового прибутку, майна, цінностей, іншихпредметів, що переміщуються через мит-ний кордон України. Функціями М. є:фіскальна, стимулююча, регулятивна, за-хисна, політична. За основними функціо-нальними ознаками М. є інструментом ре-гулювання зовнішньоекономічної діяль-ності країни, джерелом поповнення Дер-жавного бюджету.

© Шевченко Л.Г.

429

МІГРАЦІЙНА ПОЛІТИКА – частина со-ціально-економічної та етнонаціональноїполітики, спрямована на регулювання пере-міщення населення в межах країни, та част-ково і за її межі, а також на формування ра-ціональної статево-вікової структури регіо-нів та більш доцільне збалансування трудо-вих ресурсів. Суб’єктами М.п. у масштабахкраїни є органи державної влади і управ-ління або спеціально створені органи; вміждержавних масштабах – міжнародніорганізації (Міжнародна організація поміграції – МОМ). Оскільки міграція здій-снює перерозподіл населення, трудових ре-сурсів, то основною функцією М.п. є регу-лювання потоків між регіонами, формуван-ня населення в районах інтенсивного еконо-мічного освоєння, стимулювання більшактивної рухливості, мобільності населенняв одних регіонах і його стабілізація в інших,зниження рівня трудових надлишків в однихрайонах або забезпечення робочою силоюінших, тобто регіональна збалансованістьтрудових ресурсів. Основними завданнямиМ.п. є: чітке виявлення міграційних про-цесів, тенденцій їх подальшого розвитку тавизначення їх спрямованості; визначеннявзаємозв’язку цих процесів і явищ, транс-формації одних в інші, що, в свою чергу, маєсприяти виробленню ефективних практич-них рекомендацій щодо їх регулювання; про-гнозування розвитку міграції для запобіган-ня стихійному лавиноподібному наростан-ню міграційних потоків; управління мігра-ційним рухом населення за допомогою спе-ціальних методів і засобів, відносне впоряд-кування і регулювання стихійних міграцій-них процесів (потоків біженців з районіввоєнних дій чи зон екологічних та техноген-них катастроф). Важливе значення має та-кож забезпечення достатнього рівня адап-тації мігрантів, розробка і реалізація спе-ціальних програм соціально-економічногорозвитку районів освоєння, створенняінфраструктури соціального захисту (житло,транспорт, медичне обслуговування, куль-турна сфера і т.ін.), системи цілеспрямова-ної професійної підготовки кадрів та ін. М.п.в сучасних умовах має також враховуватиетнічні аспекти, забезпечувати високийрівень адаптації мігрантів інших національ-ностей в нових районах, створювати умовидля реалізації їх прав на розвиток етнічнихкультур, вивчення рідної мови і її викорис-

тання в місцях компактного проживання, настворення земляцьких, національно-куль-турних та інших організацій, спілок, това-риств. Важливе значення має також запо-бігання міжетнічним конфліктам, недопу-щення міжетнічної напруженості, а в разіїх виникнення – розробка заходів і методівїх врегулювання, гармонізації міжетнічнихвідносин.

© Варзар І.М.

МІГРАЦІЯ (від лат. migratio) – переселен-ня, тобто територіальне переміщення насе-лення, пов’язане із зміною місця проживан-ня. Не всі переселення вважаються М. Донеї віднесені лише ті, що пов’язані з пере-тином певних кордонів (адміністративних,державних). Розрізняють два основних типиМ.: зовнішню, або міжнародну М., щоздійснюється через державні кордони, а та-кож внутрішню, що є переміщенням всере-дині однієї країни між її адміністративнимиодиницями, населеними пунктами тощо. М.є процесом, тобто сукупністю подій, а самефактів вибуття, прибуття чи переселення. Вінмає три стадії: початкову, коли формуютьсяготовність до зміни місця проживання, основ-ну – власне переїзд, завершальну, впродовжякої відбувається адаптація та інтеграціямігранта за новим місцем проживання.

© Малиновська О.А.

МІЖБЮДЖЕТНІ ВІДНОСИНИ – відно-сини, зумовлені рухом коштів між Держав-ним бюджетом України і місцевими бюдже-тами та між окремими видами місцевихбюджетів з метою забезпечення відповіднихбюджетів фінансовими ресурсами, необхід-ними для виконання функцій, передбаченихКонституцією України та законами України.Основою М.в. є перерозподіл бюджетнихресурсів усередині бюджетної системи, спри-чинений різницею в можливостях акумулю-вання фінансових ресурсів бюджетамирізних рівнів та потребою в них для вико-нання делегованих і власних повноваженьорганами державної виконавчої влади таорганами місцевого самоврядування.

© Крайник О.П.

МІЖГАЛУЗЕВА КООРДИНАЦІЯ ДЕР-ЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ – забезпечен-ня особливого виду управлінської діяль-ності, здійснюваної органами, наділеними

430

повноваженнями надвідомчого характерустосовно організаційно непідлеглих об’єктівуправління.Під міжгалузевим управлінням розуміютьвиконавчу і розпорядчу діяльність, щоздійснюють органи державного управління,наділені надвідомчими повноваженнямищодо організаційно не підпорядкованих їмоб’єктів, під час якої забезпечуються злаго-дженість і єдність дій при вирішенні загаль-нодержавних і міжгалузевих завдань. Акти,видані в межах повноважень органів міжга-лузевого управління, є обов’язковими длявсіх органів державного управління таорганів місцевого самоврядування, не підпо-рядкованих їм підприємств, установ, орга-нізацій.Надвідомча координація має чітко вираже-ний функціональний характер. Це означає,що вона не поширюється на будь-які дії ко-ординованих структур, а обмежена конкрет-ними функціями.Міжгалузеве державне управління – це особ-ливий вид управлінської діяльності, здійсню-ваний органами, наділеними повноваження-ми надвідомчого характеру стосовно органі-заційно непідлеглих об’єктів управління,змістом яких є спеціалізована міжгалузевакоординація і функціональне регулювання зпитань, віднесених до їхньої компетенції.Таким чином, М.к.д.у. полягає у забезпе-ченні особливого виду управлінської діяль-ності, здійснюваної органами, що маютьповноваження надвідомчого характеру сто-совно організаційно непідлеглих об’єктівуправління.

© Самофалова Т.О.

МІЖНАРОДНА (ЗОВНІШНЯ, МІЖДЕР-ЖАВНА) МІГРАЦІЯ – переміщення лю-дей через державні кордони з метою пере-селення для постійного проживання чи пе-ребування протягом певного часу. У світі,організованому в окремі держави, кордонияких територіально відокремлюють спільно-ти людей, що перебувають під їх юрисдик-цією, М.м. – це процес, унаслідок якого інди-віди переміщуються з-під юрисдикції однієїдержави під юрисдикцію іншої і, таким чи-ном, перестають бути членами одного сус-пільства з тим, щоб стати членами іншого.До міграції не належать переїзди, які не спри-чиняють жодних змін у соціальних зв’язкахособи і майже не впливають ні на саму осо-

бу, ні на її суспільне оточення як у країні ви-буття, так і в країні прибуття, тому туристичні,рекреаційні поїздки, виїзди в гості чи навідпочинок не є міграцією. Відповідно длянапряму відносно окремої території М.м.поділяється на еміграцію, тобто вибуття з дер-жави, та імміграцію, або прибуття.

© Малиновська О.А.

МІЖНАРОДНА ЕЛЕКТРОТЕХНІЧНАКОМІСІЯ (МЕК) – організація, створенана Міжнародній конференції з питань стан-дартизації параметрів електричних машин,у якій брали участь 13 країн. Після створен-ня ІСО (Міжнародної організації із стандар-тизації) МЕК стала автономною організа-цією в її складі. Сфера діяльності МЕК по-ширюється на стандартизацію у сферахелектротехніки, електроніки, радіозв’язку,приладобудування. Членами МЕК є понад40 національних комітетів із стандартизації.У Франції, Німеччині, Італії, Бельгії ство-рені спеціальні комітети для участі в МЕК,причому ці комітети не входять у національніорганізації зі стандартизації. Мета МЕК –сприяння міжнародній співпраці у стандар-тизації і в суміжних з нею сферах у галузіелектротехніки і через розробку міжнарод-них стандартів та інших документів.

© Макогон Ю.В., Громенкова С.В.

МІЖНАРОДНА КОНВЕНЦІЯ З ПРАВЛЮДИНИ – міжнародна угода, завдяки якійдержави-члени Ради Європи намагаютьсязабезпечити кожному, хто перебуває під їхюрисдикцією, охорону прав людини таосновні свободи. М.к.п.л. було підписано4 листопада 1950 р. в м.Римі, вона набралачинності у 1953 р. Спочатку було створенодва незалежних органи: Європейську комі-сію з прав людини (1954 р.) та Європейськийсуд з прав людини (1959 р.). Вони малислідкувати за дотриманням прав людини, щогарантувались М.к.п.л. У відповідь на зміни,що відбулись у Європі, під час Віденськогосаміту у 1993 р. було ухвалено рішення простворення нового Європейського суду з правлюдини, який має замінити колишню дво-ступеневу систему. Новий Суд, що був ство-рений у м.Страсбурзі як орган Ради Євро-пи, розпочав свою роботу 1 листопада 1998 р.М.к.п.л. та протоколи до неї гарантують:право на життя, свободу та особисту недо-торканність; право на справедливий судовий

431

розгляд під час здійснення цивільного такримінального судочинства; право на вільнівибори; свободу думки, совісті і віроспові-дання; свободу вираження поглядів (зокре-ма свободу засобів масової інформації); пра-во власності. М.к.п.л. та протоколи до неїзабороняють: катування і нелюдське аботаке, що принижує людську гідність, пово-дження чи покарання; смертну кару; дискри-мінацію у здійсненні прав і свобод людини,які викладені у М.к.п.л.; вислання особи зтериторії держави, громадянином якої вонає, або позбавлення особи права в’їзду на те-риторію держави, громадянином якої вонає; колективне вислання іноземців. М.к.п.л.є першою вдалою спробою забезпеченняпевних прав та свобод, що були визначені вприйнятій ООН в 1948 р. Загальній Декла-рації прав людини. Відтоді М.к.п.л. сталамоделлю для інших систем в різних части-нах світу, зокрема, для Американської кон-венції з прав людини. М.к.п.л. встановилаєдиний механізм постійного і незалежногоконтролю у Європі, який забезпечує дотри-мання державами широкого спектра основ-них прав (переважно громадянських та по-літичних). Значимість М.к.п.л. полягає нетільки в обсязі прав, які вона забезпечує,але і в механізмі захисту, який було вста-новлено у м.Страсбурзі для розгляду мож-ливих випадків порушення М.к.п.л. та длянагляду за дотриманням державами їхніхзобов’язань за М.к.п.л. Держави, що є сто-ронами М.к.п.л., зобов’язані забезпечува-ти кожному, хто перебуває під їхньою юрис-дикцією (незалежно від статі, раси, націо-нальності, етнічного походження і т.ін.),можливість користуватись правами і свобо-дами, які захищає Європейська конвенція зправ людини.

© Вировий С.І.

МІЖНАРОДНА МОРСЬКА ОРГАНІЗА-ЦІЯ (ММО) (Іnternational МaritimeОrganization – ІМО) заснована у 1948 р. наМорській конференції ООН у Женеві, на якійбула прийнята Конвенція про Міжурядовуморську консультативну організацію (такуназву мала ММО до травня 1982 р.). Кон-венція набула чинності 17 березня 1958 р. З1959 р. ММО – спеціалізована установаООН. Штаб-квартира ММО розміщена вЛондоні. Налічує понад 150 членів. Україна –член ММО з 1994 р. Організація створена з

метою сприяння міжнародній співпраці усфері морських перевезень і морськоїторгівлі, а також встановлення режиму без-пеки на морі.

© Макогон Ю.В., Громенкова С.В.

МІЖНАРОДНА ОРГАНІЗАЦІЯ ЗІ СТАН-ДАРТИЗАЦІЇ (ISO) (від грец. іsos – рівний) –міжнародна неурядова федерація націо-нальних організацій, які відають стандар-тами. Метою її діяльності є ратифікаціястандартів, розроблених спільними зусил-лями делегатів від різних країн. ISO сприяєрозробці і застосуванню міжнародних стан-дартів у всіх сферах ділового життя. Про-грама роботи ISO варіює від стандартів длятрадиційних видів діяльності, таких як сіль-ське господарство та будівництво, до маши-нобудування, виробництва і збуту, транспор-ту, медичного обладнання, інформаційних ікомунікаційних технологій, а також стан-дартів належної практики управління та об-слуговування. В сьогоднішньому арсеналіISO понад 17 тис. міжнародних стандартівта інших видів нормативних документів.Багато її стандартів стали державними у ба-гатьох країнах.

© Ярош Н.П.

МІЖНАРОДНА ОРГАНІЗАЦІЯ ПРАЦІ(МОП) – міжнародна організація, заснова-на урядами різних країн у 1919 р. для того,щоб підтримувати міжнародне співробіт-ництво стосовно забезпечення миру в усьо-му світі й зменшити соціальну несправед-ливість за рахунок поліпшення умов праці.Характерною рисою структури МОП є те,що в її роботі спільно беруть участь пред-ставники як роботодавців й організацій тру-дящих, так і урядових структур. У 1946 р.МОП стала першою спеціалізованою уста-новою ООН. Сьогодні членами МОП є 170країн. МОП приймає різні конвенції і роз-робляє рекомендації, а також встановлюєміжнародні стандарти у сфері праці, зайня-тості, професійної підготовки, умов праці,соціального забезпечення, безпеки праці йздоров’я. Безпосередньо впливають на роз-в’язання цих проблем широкомасштабніпрограми досліджень, які здійснює МОП, атакож міжнародне технічне співробітницт-во. Першочерговими завданнями діяльностіМОП є підтримка демократії і соціальногодіалогу, боротьба з бідністю і безробіттям,

432

заборона дитячої праці. МОП активно пра-цює в Україні з початку 90-х рр., здійснилапроекти, пов’язані з аналізом стану соціаль-ної політики (спільно з ПРООН і Світовимбанком), кризового стану ринку праці в Ук-раїні (1995 р.), розвитком соціального парт-нерства. Протягом усього часу МОП надаєдопомогу урядові України в експертнійоцінці законопроектів, ознайомленні уря-довців, представників профспілок і робо-тодавців з міжнародними стандартами ста-тистики праці та її національною система-тизацією. Нині МОП спільно з ПРООН таіншими агенціями здійснює в Україні важ-ливі проекти, які пов’язані з розробкою мо-делі соціального бюджету, ринком праці тапрофесійним навчанням безробітних, роз-витком малого та середнього підприємни-цтва, соціального партнерства і діалогу.

© Вировий С.І., Петроє О.М.

МІЖНАРОДНА ТОРГОВЕЛЬНА ПАЛА-ТА – міжнародна організація, що об’єднуєпредставників бізнесу з усього світу з ме-тою сприяння торгівлі та інвестиціям,відкриттю ринків, економічному зростанню,створенню робочих місць та процвітанню.М .т.п. здійснює низку різноманітнихфункцій, зокрема: проведення комерційно-го арбітражу, встановлення стандартів й пра-вил ведення бізнесу, налагодження співро-бітництва з міжнародними організаціями, утому числі із СОТ, Великою вісімкою, ООН,надання цим організаціям консультативноїдопомоги, відстоювання інтересів бізнесу наміжнародній арені. Як орган міжнародногокомерційного арбітражу М.т.п. щорічно ви-носить рішення з більше ніж 500 справ. Так,у 2004 р. було розглянуто 561 справу між1682 зацікавленими сторонами з 116 країн.М.т.п. – одна з найстаріших міжнароднихорганізацій, що була заснована у 1919 р.Сьогодні членами М.т.п. є понад 7000 під-приємств, галузевих асоціацій та фізичнихосіб. Роботу М.т.п. забезпечують 16 галузе-вих комісій. Національні комітети палатидіють у 84 країнах, у тому числі в Україні.Під егідою створеного у 1998 р. Україн-ського національного комітету М.т.п. дієтретейський суд. Комітет активно співро-бітничає з органами державної влади та не-державними організаціями, проводить робо-ту щодо пошуку ділових партнерів для ук-раїнських підприємств, розширення ринків

збуту української продукції, має 9 закордон-них представництв.

© Казакевич О.М.

МІЖНАРОДНА ТРАНСПОРТНА МЕРЕ-ЖА – мережа міжнародних транспортнихкоридорів, створена на початку 90-х рр. міжкраїнами Європейського Союзу і країнамиЦентральної та Східної Європи з метою за-безпечення торговельних та соціальнихзв’язків у рамках міжнародної економічноїкооперації. За визначеннями ЄС, міжнарод-ний транспортний коридор – це єдиний комп-лекс наземних та водних транспортних ма-гістралей у певному напрямі з відповідноюінфраструктурою, що забезпечують мож-ливість перевезення вантажів і пасажирів здотриманням вимог європейської спільно-ти. Принципи створення М.т.м. викладені вдокументах, розроблених у ЄС, ООН таінших міжнародних організаціях. Найбільшповно вони сформульовані в таких докумен-тах: Декларація Першої Пан’європейськоїконференції з питань транспорту (31 жовт-ня 1991 р., Чехословаччина, Прага); Декла-рація Другої Пан’європейської конференціїз питань транспорту (14-16 березня 1994 р.,Кріт, Греція); Декларація Третьої Пан’євро-пейської конференції з питань транспорту(23-25 червня 1997 р., Фінляндія, Гельсінкі).Перша і Друга Пан’європейські конференціїзатвердили основні вимоги до транспортноїмережі. На Другій Пан’європейській конфе-ренції було визначено пріоритетним розви-ток 9 транспортно-комунікаційних кори-дорів, які отримали назву “критських”. НаТретій Пан’європейській конференції з пи-тань транспорту прийнято рішення про ство-рення коридору № 10. Постановою КабінетуМіністрів України від 16 грудня 1996 р.№ 1512 був затверджений перелік транспорт-них коридорів, що проходять територієюУкраїни і є складовою частиною мережіміжнародних транспортних коридорів, а та-кож визначений перелік транспортних кори-дорів, які Україна має намір пропонувати длявключення до цієї мережі. З урахуваннямрішень Державної комісії з питань транспорт-них коридорів і міжнародних договорів буларозроблена Концепція створення та функціо-нування національної мережі міжнароднихтранспортних коридорів, у якій викладеніоснови розвитку української мережі міжна-родних транспортних коридорів у взаємодії

433

із загальноєвропейською мережею. Наоснові принципів Концепції розроблено іприйнято Програму створення та функціо-нування національної мережі міжнароднихтранспортних коридорів в Україні та Комп-лексну програму утвердження України яктранзитної держави у 2002-2010 рр., спря-мовану на забезпечення інтеграції Українив європейську та світову економічні систе-ми шляхом створення сприятливих умовдля учасників транзитних перевезень. Го-ловними напрямами розвитку транспорт-них коридорів визначені: поетапний перехідна засади міжнародної транспортної полі-тики; впровадження прийнятих Україноюположень Європейських меморандумів,протоколів, угод щодо створення транспорт-них коридорів; залучення до участі у ство-ренні мережі транспортних коридоріввітчизняних і зарубіжних структур усіхформ власності; перехід на ринкові основифункціонування транспортно-дорожньогокомплексу, елементами яких є приватизаціядержавних підприємств, демонополізація,конкуренція тощо.

© Гоблик В.В.

МІЖНАРОДНА ФЕДЕРАЦІЯ АЕРОНАВ-ТИКИ (МФА) – міжнародна організація,діяльність якої спрямована на сприяння авіа-ції та космонавтиці. Була заснована 14 жовт-ня 1905 р. Країнами-засновниками виступи-ли Бельгія, Великобританія, Іспанія, Італія,Німеччина, США, Франція, Швейцарія. Го-ловними завданнями МФА є встановленнястандартів та реєстрація рекордів в авіаціїта космонавтиці. Із самого початку МФАбула заснована як спортивна організація.Держави-члени представлені у МФА націо-нальними органами, які забезпечують конт-роль у сфері повітроплавання. На сьогодніМФА налічує понад 100 членів.

© Мельник Ю.В.

МІЖНАРОДНЕ АГЕНТСТВО З АТОМ-НОЇ ЕНЕРГІЇ (МАГАТЕ) – міжнароднаустанова, яка встановлює стандарти ядерноїбезпеки і захисту довкілля, надає країнам-членам технічну допомогу, а також заохочуєобмін науковою і технічною інформацієющодо ядерної енергії. Статут МАГАТЕ ухва-лено 26 жовтня 1956 р. на міжнародній кон-ференції, яку проведено в штаб-квартиріООН. Агентство почало існувати у м.Відні

з 29 липня 1957 р. 14 листопада 1957 р. Ге-неральна Асамблея ухвалила угоду щодовідносин між МАГАТЕ і ООН. Згідно зіСтатутом двома основними цілями діяль-ності МАГАТЕ є контроль за мирним ви-користанням атомної енергії і забезпечен-ня того, що допомогу МАГАТЕ не буде ви-користано у воєнних цілях. Система безпекибазується на суворому контролі за викори-станням ядерних матеріалів, які здійснюютьна місцях інспектори МАГАТЕ. МАГАТЕнадає поради і практичну допомогу урядамрізних країн щодо здійснення програм ви-користання атомної енергії. Головна метацих програм – сприяти передачі навичок ізнань для того, щоб країни могли здій-снювати атомні програми ефективніше ібезпечніше.

© Вировий С.І., Мельник Ю.В.

МІЖНАРОДНЕ ПРАВО – система норм тапринципів, які регулюють міжнародніпублічні відносини з метою забезпеченнямиру та безпеки. Основною функцією М.п.є регулювання міждержавних відносин.

© Київець О.В.

МІЖНАРОДНИЙ БАНК РЕКОН-СТРУКЦІЇ ТА РОЗВИТКУ (МБРР) –міжнародна фінансова організація, головнаустанова Світового банку. Заснована у 1944 р.під час міжнародної валютно-фінансовоїконференції у м.Бреттон-Вуді (США). Чле-нами МБРР є 184 країни (у тому числі Украї-на), які виступають акціонерами банку. Най-більшими акціонерами є США, Японія,Німеччина, Велика Британія та Франція.Вищим органом МБРР є рада управляючих,яка збирається щорічно. Кожна країна представ-лена у ній національним управляючим (най-частіше міністр фінансів або голова центро-банку). Виконавчим органом МБРР є Рададиректорів, яка складається з 24 членів, утому числі 5 – з країн, що мають найбільшіпакети акцій. Президент МБРР (з 2005 р. –Пол Вулфовіц) є одночасно головою Радидиректорів. МБРР має близько 90 представ-ництв в усьому світі, у тому числі в Україні.Завдання МБРР полягає у зниженні рівнябідності в країнах з середнім рівнем доходів,а також бідних платоспроможних країн шля-хом сприяння сталому розвитку за рахунокнадання позичок, гарантій, інструментівуправління ризиками і (некредитних) аналі-

434

тичних і консультаційних послуг. За підрахун-ками Світового банку, у країнах з низькимрівнем достатку проживає 17% людей, якімають дохід менше ніж 2 дол. на день. Наскорочення цього відсотка і спрямовуєтьсядіяльність МБРР. Сукупний обсяг кредитуван-ня МБРР становить 420,2 млрд дол. У 2006 р.по лінії МБРР було здійснено 112 проектівпереважно у сфері законодавства та судовоїсистеми, державного управління, транс-порту і енергетики, гірничо-видобувної про-мисловості на суму 14,1 млрд дол. Дохід відосновної діяльності за 2006 р. становив1,74 млрд дол., вільний капітал та резервибанку становлять 33,339 млрд дол. За дани-ми Світового банку, Україні по лінії МБРРпротягом 1993-2003 рр. було виділено кош-ти як позички на виконання понад 40 проектів.


МІЖНАРОДНИЙ ВАЛЮТНИЙ ФОНД(МВФ) було створено 27 грудня 1945 р. післяпідписання 28 державами угоди, розробле-ної на Конференції ООН з валютно-фінан-сових питань 22 липня 1944 р. В 1947 р. фондрозпочав свою діяльність і став органічноючастиною Бреттон-Вудської валютної систе-ми разом зі Світовим банком. МВФ є інсти-туційною основою сучасної світової валют-ної системи. При цьому її базою і основнимеквівалентом є долар США. США займаютьдомінуючі позиції в МВФ.Основною метою діяльності МВФ є спри-яння міжнародній співпраці у валютно-фінансовій сфері; сприяння розширенню ізбалансованому зростанню обсягів міжна-родної торгівлі в інтересах розвитку вироб-ничих ресурсів, досягнення високого рівнязайнятості і реальних доходів держав-членів;забезпечення стабільності валют, підтрим-ка упорядкованого співвідношення валютноїсистеми серед держав-членів і недопущен-ня знецінення валют з метою отримання кон-курентних переваг; надання допомоги встворенні багатосторонньої системи розра-хунків між державами-членами, а також вліквідації валютних обмежень; тимчасовенадання державам-членам коштів в іно-земній валюті з метою виправлення пору-шення рівноваги їх платіжного балансу. Ос-новні функції діяльності МВФ полягають усприянні міжнародній співпраці в грошовійполітиці та в розширенні світової торгівлі.


МІЖНАРОДНИЙ КОМІТЕТ ЗА ЄВРО-ПЕЙСЬКУ БЕЗПЕКУ І СПІВРОБІТ-НИЦТВО – консультативний орган приЕкономічній і соціальній раді ООН таЮНЕСКО, неурядова міжнародна організа-ція, метою якої є сприяння співробітництвупредставників різних політичних і суспіль-них верств європейських країн. Створенийв 1972 р.

© Логвін З.І.

МІЖНАРОДНИЙ САМІТ – переговори,конференція на найвищому рівні. Термін вукраїнській мові не використовувався до сере-дини 80-х років минулого століття. Цей дип-ломатичний англомовний термін ввійшов вобіг у зв’язку із радянсько-американськимизустрічами і замінив словосполучення“зустріч на найвищому рівні”. Нині термінвживається як щодо двосторонніх зустрічей,так і щодо багатосторонніх, навіть у рамкахміжнародних організацій. Інколи застосо-вується навіть у нормативних актах.


МІЖНАРОДНИЙ СУД ООН – один з го-ловних органів ООН, що розв’язує міжна-родні спори, надає консультації з юридич-них питань Генеральній асамблеї, Раді без-пеки, іншим органам та спеціалізованимустановам ООН. У складі М.с. ООН 15 суд-дів. Діє на основі міжнародного права.Рішення М.с. ООН оскарженню не підлягають.


МІЖНАРОДНИЙ ТЕРОРИЗМ – різновидтероризму, складне суспільно-політичне яви-ще, поширене у світовій спільноті, небезпе-ка якого суттєво зростає з кінця ХХ ст. Проскладність М.т. свідчить велика кількістьйого визначень і їх суперечливість. Як і те-роризм взагалі, М.т. характеризується на-сильством, політичною спрямованістю, ви-користанням примусу і залякуванням та ін.Водночас М.т. властиві специфічні ознаки,такі як: 1) міжнародно-політична небезпекадля світового правопорядку і міждержавнихвідносин та для міжнародної безпеки іміжнародних інтересів держав; 2) міжнарод-но-правова протиправність, яка полягає увизнанні його акцій міжнародними злочина-ми. Донедавна на рівні світової спільноти, атакож на регіональному рівні прийнята низ-ка конвенцій про протиправність різних про-

435

явів М.т.; 3) співробітництво терористичнихгруп і організацій, близьких за політичноюспрямованістю їх діяльності, в підготовці іздійсненні терористичних актів; 4) непе-редбачуваність у діях терористів та їх угру-пованнях. Головний суб’єкт М.т. – терорис-тичні групи або організації, які діють натериторії кількох країн світу. Це стійкі об’єд-нання фізичних осіб, які для досягненнясвоїх цілей вибрали методи терору. Фор-мально такі структури не перебувають наслужбі в тих або інших державах, а останніне надають їм офіційної політичної або мо-ральної підтримки.

© Кучма Д.Я.

МІЖНАРОДНИЙ ТРИБУНАЛ ДЛЯВІЙСЬКОВИХ ЗЛОЧИНЦІВ – міжнарод-ний орган для покарання військових зло-чинців. Уперше було створено для покараннявійськових злочинців Другої світової війни напідставі Лондонської угоди 1945 р. Місцемпроведення процесу було обрано м.Нюрнберг.Для Далекого Сходу було створено свій три-бунал у м.Токіо. В 1993 р. було створено три-бунал по колишній Югославії для притягнен-ня до відповідальності за “етнічні чистки”. Наоснові Югославського прецеденту було ство-рено в 1994 р. трибунал по Руанді. Діяльністьтрибуналів надзвичайно важлива для налаго-дження міжетнічних відносин і реалізаціїпринципу відповідальності.


МІЖНАРОДНИЙ ФОНД СІЛЬСЬКО-ГОСПОДАРСЬКОГО РОЗВИТКУ (МФСР) –міжнародна фінансова організація в системіООН, заснована у 1976 р., угода про ство-рення МФСР набула чинності в 1977 р.Штаб-квартира розміщена у Римі. До скла-ду МФСР входить 165 держав-членів. Чле-нами Фонду є три категорії держав: розви-нені країни-донори (22 країни, що є члена-ми Організації економічного співробітницт-ва і розвитку (ОЕСР); країни-донори, щорозвиваються (12 країн, що є членами Органі-зації країн – експортерів нафти (ОПЕК); іншікраїни, що розвиваються. Україна не є чле-ном МФСР. Стратегічними цілями МФСРє сприяння бідному аграрному населеннюкраїн, що розвиваються, у збільшенні обсягіввиробництва сільськогосподарських про-дуктів та доходів від них, забезпеченні рівно-го доступу до природних ресурсів та техно-

логій, покращенні доступу бідного аграрно-го населення до фінансових послуг таринків. МФСР здійснює пряме фінансуван-ня у вигляді позичок та грантів, а також за-лучає додаткові ресурси, зокрема з бокуСвітового банку, регіональних банків роз-витку та інших фінансово-кредитних уста-нов. Фінансування Фонду здійснюється зарахунок урядових грантів та пожертвувань,надходжень від погашення кредитів. З 1978 р.МФСР здійснив фінансування 711 цільовихпроектів у бідних країнах, де проживає 300 млносіб сільського населення. Загальний обсягфінансування становив 9 млрд дол., крімтого, було залучено близько 25 млрд дол.додаткових коштів. Щорічно МФСР надаєпозичок та грантів обсягом близько 450 млн дол.

© Макогон Ю.В., Громенкова С.В.,Казакевич О.М.

МІЖНАРОДНІ ВІДНОСИНИ – системаполітичних, економічних, науково-техніч-них, культурних, військових, дипломатичнихта інших стійких взаємозв’язків і взаємодійсуб’єктів М.в., серед яких: держави; наро-ди; міждержавні урядові і неурядові об’єд-нання, організації та органи; партії та рухи;окремі особи та їх групи.

© Михненко А.М., Соснін О.В.

МІЖНАРОДНІ ЕКОНОМІЧНІ ВІДНО-СИНИ – комплекс економічних відносинміж окремими країнами, їх регіональнимиоб’єднаннями, а також окремими підприєм-ствами (транснаціональними, багатонаціо-нальними корпораціями) у системі світово-го господарства. До структури М.е.в. вхо-дять: міжнародний поділ праці; міжнароднаторгівля товарами та послугами; міжнарод-ний рух факторів виробництва (капіталів,робочої сили, технології); міжнародні валют-но-фінансові і кредитні відносини; міжна-родна економічна інтеграція; деякі іншіпохідні від них форми. В сучасних умовахголовними суб’єктами М.е.в. виступають:національні господарства; регіональні інте-граційні угруповання країн (ЄС, НАФТА таін.); транснаціональні корпорації (ТНК);міжнародні організації (ООН, МВФ та ін.).М.е.в. виникають між суб’єктами тількитоді, коли вони уклали міжнародні еко-номічні погодження (МЕП), міжнароднігосподарські контракти (МГК), інші догово-

436

ри і мають домовленості, які визначають їхправа та обов’язки щодо розвитку міжнарод-них зв’язків. Отже, під суб’єктами М.е.в. ро-зуміють фізичних або юридичних осіб, які бе-руть участь у здійсненні міжнародних госпо-дарських контрактів, погоджень та договорів.Об’єкти М.е.в. – це те, на що спрямованагосподарська діяльність суб’єктів світовоїспільноти. Об’єктами М.е.в. є: експорт(імпорт) товарів; експорт (імпорт) послуг;здійснення господарської діяльності за кор-доном; міжнародна спеціалізація вироб-ництв; міжнародне кооперування виробницт-ва; фінансові операції; науково-технічнізв’язки; експорт (імпорт) капіталу; спільнепідприємництво; оренда машин та обладнан-ня; зустрічна торгівля; організація та участьу виставках, ярмарках, торгах.


МІЖНАРОДНІ СИЛИ СПРИЯННЯ БЕЗ-ПЕЦІ (ISAF / ІСАФ) – об’єднані військовічастини, створені за підсумками Боннськоїконференції (2001 р.) після повалення режи-му талібів, що діють під мандатом ООН (неє силами ООН, діють із санкції Ради безпекиООН) і НАТО (з 2003 р.), що складаються з35 тис. військовослужбовців із 37 країн та25 Груп відбудови провінцій (ГВП). Основнівійськові завдання ІСАФ: сприяння зміцнен-ню влади афганського уряду на всій тери-торії країни, проведення операцій щодо за-безпечення стабільності та безпеки у взає-модії з афганськими силами безпеки; про-ведення інструктажу та підтримка Афган-ської національної армії; допомога в реалі-зації програм афганського уряду, спрямова-них на роззброєння незаконних озброєнихформувань. Політичне керівництво та коор-динацію місії Міжнародних сил сприяннябезпеці здійснює Північноатлантична рада(командування, координація та плануваннясил). Стратегічне управління здійснює го-ловний оперативний штаб НАТО – штабВерховного головнокомандуючого об’єдна-ними збройними силами НАТО в Європі(штаб ВГК ОВС НАТО). Фінансування за-безпечують держави, що надають військовіконтингенти.


МІЖНАРОДНІ СТАНДАРТИ ІСО 9000 –затверджені Міжнародною організацією ізстандартизації (ІСО) п’ять міжнародних

стандартів, в яких були встановлені вимогидо систем забезпечення якості продукції, асаме: 1) ІСО 9000 “Загальне керівництвоякістю і стандарти по забезпеченню якості.Керівні вказівки по вибору і застосуванню”;2) ІСО 9001 “Система якості. Модель длязабезпечення якості при проектуванні і (або)розробці, виробництві, монтажі та обслуго-вуванні”; 3) ІСО 9002 “Система якості. Мо-дель для забезпечення якості при вироб-ництві і монтажі”; 4) ІСО 9003 “Системаякості. Модель для забезпечення якості при ос-таточному контролі і випробуваннях”; 5) ІСО9004 “Загальне керівництво якістю і елемен-ти системи якості. Керівні вказівки”.

© Бакуменко В.Д.,Кравченко С.О.

МІЖНАРОДНІ ФІНАНСОВІ ЦЕНТРИ –найбільш організаційно розвинені центрисвітового фінансового ринку. Завдяки ви-сокій концентрації кредитно-фінансовихінститутів, розвитку відповідної інфраструк-тури, а також сприятливого законодавстватакі центри дають змогу мобілізувати та пе-рерозподіляти значні обсяги фінансових ре-сурсів відповідно до потреб суб’єктів міжна-родних фінансових відносин. У М.ф.ц.здійснюються валютні, кредитні, фінансовіоперації, операції із золотом та цінними па-перами. Найпотужнішими М.ф.ц. є Нью-Йорк, Лондон, Париж, Токіо, Франкфурт-на-Майні, Цюрих, Гонконг.

© Козинський С.М.

МІЖРЕГІОНАЛЬНЕ СПІВРОБІТНИЦТ-ВО – будь-які спільні дії, спрямовані на вста-новлення та поглиблення партнерськихзв’язків між окремими регіонами різних дер-жав економічної, соціальної, науково-техніч-ної, екологічної, культурної та іншої спря-мованості. Міжнародні нормативні акти по-діляють М.с. на транскордонне та міжтери-торіальне. Транскордонне співробітництвоздійснюється тільки між державами-сусіда-ми, як правило, на багатосторонній основі.Міжтериторіальне співробітництво єдіяльністю між регіонами двох держав, якімають спільні інтереси, але не є безпосеред-німи сусідами, у тому числі на підставі укла-дених угод про співпрацю. Такі відносинина двосторонній основі дають змогу ефек-тивно співробітничати сторонам на договір-них засадах, враховуючи обопільні інтере-

437

си під час як укладення договорів, так і реа-лізації їх положень.

© Шумляєва І.Д.

МІЖСЕКТОРНЕ CОЦІАЛЬНЕ ПАРТ-НЕРСТВО – форма соціального партнер-ства, що передбачає налагодження конструк-тивної взаємодії між трьома силами, конст-руктивне партнерство двох або трьох сек-торів для вирішення соціальних проблем, за-доволення суспільних потреб та інтересів,“вигідне” для кожної із сторін окремо, а та-кож у цілому для мешканців території, девоно реалізується. Роль держави як одногоіз соціальних партнерів полягає у створенніумов, що задовольняють суспільні потребишляхом узгодження інтересів “другого” і“третього” секторів з питань соціально-еко-номічної політики, при цьому М.с.п. ба-зується на таких постулатах: зацікавленістькожної із взаємодіючих сторін у пошукушляхів вирішення соціальних проблем;об’єднання їх зусиль і можливостей у вирі-шенні важливих проблем, конструктивнаспівпраця між ними щодо вирішенняспірних питань; прагнення пошуку реалі-стичних рішень соціальних завдань, а нейого імітація; децентралізація рішень, від-сутність державного патерналізму; взаємо-прийнятний контроль і урахування інтересів;правова обґрунтованість кооперації, щонадає кожній стороні і суспільству в ціломувигідні наслідки взаємодії.

© Піроженко Н.В.

МІЖУРЯДОВІ ПРОГРАМИ СПІВРОБІТ-НИЦТВА РАДИ ЄВРОПИ – програми, якістали важливою віхою у розвитку РадиЄвропи щодо проведення політики, відкри-тої для нових демократичних держав Цент-ральної і Східної Європи, на основі її прин-ципів, цінностей і досягнень у галузі плю-ралістичної демократії, захисту прав люди-ни та побудови правової держави. М.п.с.Р.Є.базуються на результатах міжурядовогоспівробітництва Ради Європи і використо-вують правові документи, мережі експертів,а також відповідні структури та механізмиспівробітництва . Метою М .п.с .Р.Є. єзміцнення, активізація та прискорення про-цесів демократичного реформування цихдержав, а також сприяння їх поступовій тагармонійній інтеграції з Радою Європи,участі у процесах європейського співробіт-

ництва. Найбільш відомими і успішнимистали міжурядові Програми сприяння впідготовці до виборів, постконфліктної реа-білітації тощо.

© Ратушний С.М.

МІКРОЕКОНОМІЧНА ПОЛІТИКА –формування державою цілей і правил еко-номічної діяльності для окремих сфер,ринків, галузей і використання інструментівїх регулювання. М.п. включає сукупністьзаходів державного втручання у ціноутво-рення на ринках, в обсяги виробництва та врозподіл благ і доходів. Під М.п. передусімрозуміють конкурентну політику та соціаль-ну політику.Методи М.п. можуть бути загальноекономіч-ними, діяти в рамках всієї економіки, алевони спрямовані на окремих суб’єктів гос-подарської діяльності.З погляду результативності макро- і мікро-економічна політики мають подвійний ефект.Заходи уряду мікроекономічного характерубезпосередньо впливають на прийняттярішень фірмами у сфері цін, капіталовкла-день, ставок заробітної плати, розміру отри-маних кредитів тощо (мікроекономічнийефект). Проте накопичений протягом тривало-го періоду мікроекономічний ефект призво-дить до зміни макроекономічних величин –темпів зростання економіки, масштабів спо-живання і накопичення та ін. (макроеконо-мічний ефект М.п.).

© Стативка Н.В.

МІНІСТЕРСТВО УКРАЇНИ – централь-ний орган виконавчої влади, керівником яко-го є член Кабінету Міністрів України. Ви-ходячи з принципу розмежування полі-тичних та адміністративних функцій заміністерствами – головними (провідними)органами у системі центральних органіввиконавчої влади – закріплено функції стра-тегічного планування, розроблення та впро-вадження державної політики у певних сфе-рах і галузях державного управління. Мі-ністерства є єдиноначальними органами – їхвладні повноваження здійснюються одно-особово керівниками – міністрами. Типовіфункції М., що характерні для України, по-лягають у тому, що воно: бере участь у фор-муванні та реалізації державної політики яку цілому, так і за відповідними напрямами,розробляє механізм її реалізації; прогнозує

438

розвиток економіки у виробничій, науково-технічній, мінерально-сировинній, паливно-енергетичній, трудовій, демографічній, со-ціальній, фінансовій та інших сферах; береучасть у розробленні проектів Державноїпрограми економічного та соціального роз-витку України, Державного бюджету Украї-ни; готує пропозиції щодо формування тареалізації політики у сфері виконання робіті поставок продукції для державних потребта бере в цьому участь; розробляє цільовіперспективні програми, опрацьовує комп-лекс заходів, спрямованих на поглибленняекономічної реформи; реалізує державнустратегію розвитку відповідної галузі (гру-пи суміжних галузей); вносить у встановле-ному порядку пропозиції про зміну умовоподаткування, одержання пільгових кре-дитів, визначення особливостей привати-зації, демонополізації підприємств в окре-мих галузях; готує пропозиції щодо вдоско-налення механізму регулювання розвиткуекономіки, її структурної перебудови, забез-печення ринкової збалансованості, соціаль-ного захисту населення, екологічної безпе-ки; бере участь у формуванні та реалізаціїінвестиційної політики виходячи з пріори-тетних напрямів структурної перебудовиекономіки; розробляє відповідні фінансово-економічні та інші нормативи, механізм їхвпровадження, затверджує галузеві стандар-ти; вживає заходів щодо вдосконалення зов-нішньоекономічної діяльності, захисту інте-ресів українських товаровиробників на зов-нішньому ринку та розвитку внутрішньогоринку; видає у передбачених законодавствомвипадках спеціальні дозволи (ліцензії) напроведення окремих видів підприємницькоїдіяльності; виступає державним замовникомнаукових досліджень комплексного характе-ру; бере участь у підготовці міжнароднихдоговорів України, укладає міжнародні до-говори міжвідомчого характеру; здійснює умежах повноважень, визначених законодав-ством, функції управління майном під-приємств, що належать до сфери управлін-ня міністерства; складає макроекономічні таміжгалузеві баланси; розробляє пропозиціїпро визначення пріоритетних напрямів роз-витку економіки; бере участь у формуванніта реалізації антимонопольної політики яку цілому, так і за відповідними напрямами(демонополізація економіки, розвиток кон-куренції, антимонопольне регулювання, за-

стосування антимонопольного законодав-ства); забезпечує виконання завдань мобілі-заційної підготовки та мобілізаційної готов-ності держави у межах визначених законо-давством повноважень; забезпечує у межахсвоєї компетенції реалізацію державної по-літики стосовно державної таємниці, конт-роль за її збереженням у центральному апа-раті міністерства, на підприємствах, в уста-новах і організаціях, що належать до сферийого управління; здійснює інші функції, щовипливають з покладених на нього завдань.

© Бакуменко В.Д., Кравченко С.О.,Малиновський В.Я.

МІНІСТР (лат. minister – слуга) – а) поса-дова особа, яка очолює міністерство; б) по-літичний діяч (політик), який за посадою єчленом Кабінету Міністрів України. За ха-рактером повноважень, порядком призна-чення та звільнення з посади міністр є полі-тичною фігурою і не належить до категоріїдержавних службовців. Зміст роботи мі-ністра полягає в політичному керівництві упевній сфері (галузі) державного управлін-ня. Міністри (крім Міністра оборони та Мі-ністра закордонних справ) призначаються напосаду Верховною Радою України за подан-ням Прем’єр-міністра України. Міністр обо-рони та Міністр закордонних справ призна-чаються на посаду Верховною Радою Украї-ни за поданням Президента України.Міністри можуть бути звільнені з посадиВерховною Радою України. Міністр здій-снює такі повноваження: 1) забезпечує: ви-конання Програми діяльності Кабінету Мі-ністрів; формування та реалізацію держав-ної політики у відповідній сфері державно-го управління; 2) здійснює керівництвоміністерством; 3) на виконання вимог зако-нодавства у межах наданих йому повнова-жень визначає політичні пріоритети, стра-тегічні напрями роботи міністерства і шля-хи досягнення поставленої мети; 4) спрямо-вує та координує діяльність відповіднихцентральних органів виконавчої влади.Міністр має першого заступника та заступ-ників, яких призначає на посади та звільняєз посад за його поданням Кабінет МіністрівУкраїни. Перші заступники та заступникиміністра належать до числа керівників відпо-відних міністерств і є державними служ-бовцями.

© Малиновський В.Я.

439

МІСЬКА РЕФОРМА 1870 Р. – одна збуржуазних реформ у Росії 60-70-х рр.ХІХ ст. Згідно з Міським положенням (за-твердженим імператором Олександром II16 (28).06.1870 р.) на міські органи самовря-дування (думи та управи) було покладеновиконання адміністративно-господарськихзавдань на території міста: питання благо-устрою (транспорт, освітлення, опалення,каналізація, водогін, благоустрій бруківок,тротуарів і мостів), завідування шкільною,медичною справою, міською торгівлею іпромисловістю, міським кредитом тощо.Органами самоврядування у містах булиміські виборні збори, міська дума та міськауправа. Процес проведення М.р. 1870 р. вУкраїні розтягнувся на 14 років. За цей часміське врядування було реформоване у135 містах і населених пунктах, а нерефор-мованим залишилося у 25 містах і населе-них пунктах.

© Козюра І.В.

МІСІЯ ДЕРЖАВИ – головна мета діяль-ності держави та відповідного процесу дер-жавного управління, яка, власне, і є причи-ною їх здійснення та взагалі існування. М.д.охоплює як внутрішні, так і зовнішні завдан-ня діяльності та управління держави і визна-чає подальшу конкретизацію цілей, стратегіїта політик. Тому її формування має переду-вати етапу визначення цілей. Інакше не будеєдності системи цілей, що може призводи-ти до невиправдано великих витрат ресурсівна їх реалізацію. Цілі, які безпосередньовизначені для виконання М.д., слід роз-глядати як основні напрями її діяльності тауправління. Серед таких цілей Українськоїдержави можна назвати: забезпечення неза-лежності і суверенітету; створення демо-кратичної, правової держави, в якій пануєзакон; досягнення високого рівня соціально-го розвитку, за якого забезпечуватимутьсясоціальні умови життєдіяльності громадянУкраїни на рівні передових країн світу.


МІСІЯ УКРАЇНИ ПРИ НАТО – закордон-на дипломатична установа України – пред-ставництво України при міжнародній орга-нізації, заснована з метою забезпечення по-стійного співробітництва України з Органі-зацією Північноатлантичного Договору(НАТО) та участі в Раді Євроатлантичного

Партнерства (РЄАП). Місію засновано Ука-зом Президента України від 4 грудня 1997 р.№ 1333 “Про заснування Місії України приНАТО” зі змінами, внесеними Указом Пре-зидента України від 19 квітня 2006 р. № 319“Питання Місії України при НАТО”. Основ-ними завданнями Місії є: 1) забезпечення ре-алізації державної політики України щодоспівробітництва з НАТО; 2) представницт-во України при НАТО, її органах та підтри-мання з цією Організацією офіційних відно-син; 3) забезпечення постійних контактів зполітичними і військовими структурамиНАТО, представництво України в РЄАП таїї органах; 4) участь у роботі органів РЄАП,Програми НАТО “Партнерство зарадимиру”, Комісії Україна – НАТО та іншихспільних органів. Місія відповідно до покла-дених на неї завдань: 1) сприяє контактаморганів державної влади України з відповід-ними органами РЄАП і структурами Міжна-родного секретаріату НАТО та Міжнародно-го військового штабу; 2) спрямовує діяль-ність делегацій та представників України, якіберуть участь у роботі органів НАТО, танадає їм відповідну допомогу; 3) підтримуєзв’язок з військовим командуванням НАТОі сприяє координації зусиль у спільних опе-раціях, що здійснюються під командуваннямНАТО; 4) підтримує контакти з місіями дер-жав-членів і держав-партнерів при НАТО;5) інформує Президента України, ВерховнуРаду України та Кабінет Міністрів Українипро важливі аспекти діяльності НАТО, про-цеси та події, що відбуваються в цій органі-зації; 6) поширює в НАТО інформацію проприйняті в Україні важливі рішення з питаньзовнішньої політики, безпеки і оборони;7) подає Міністерству закордонних справУкраїни пропозиції щодо вдосконаленняспівробітництва між органами державноївлади України та НАТО. Місія відповідно дорішень Президента України може виконува-ти інші функції з метою забезпечення реалі-зації державної політики України щодоспівробітництва з НАТО. Глава Місії є пред-ставником України в РЄАП та у контактах зНАТО. У складі Місії можуть утворюватисяполітична, оборонна секції, військове пред-ставництво та інші підрозділи. Положенняпро М.У. при НАТО затверджено УказомПрезидента України від 19 квітня 2006 р.№ 319/2006.


440

“МІСТОК” УСПІЛЬНОТНЕННЯ (Com-munity “bridge”) – поширення наддержав-них моделей прийняття та ухвалення рішеньна сфери, які перебувають у межах другої татретьої колони ЄС (перекидається “місток”від другої та третьої колони до першої).Іншими словами, процес прийняття рішеньвідповідно до Договору про заснуванняЄвропейського Співтовариства (перша коло-на) може бути застосовано до певних поло-жень Розділу VI Договору про ЄвропейськийСоюз (третя колона) з метою їх успільнот-нення. Ця можливість з’явилася після ство-рення ЄС. Процедура, відома як “місток”,вимагає одностайного голосування в Раді таратифікації кожною державою-членомвідповідно до її національних конституцій-них вимог. У Конституції ЄС (процес рати-фікації зупинено через негативні результатинаціональних референдумів у Франції таНідерландах) передбачено скасування ство-реного Маастрихтським договором “М.”у.,оскільки замість колон мала бути запрова-джена єдина структура ЄС. Разом з тим булозапропоновано новий механізм успільнот-нення, який давав змогу застосувати голо-сування кваліфікованою більшістю дляприйняття правових інструментів. ОднакРада має приймати рішення одностайнимголосуванням. Передбачалося застосуваннядвох спеціальних “містків” для сфери зов-нішньої політики та політики безпеки (за ви-нятком військової сфери та оборони), а та-кож для багатонаціональних фінансовихструктур.

© Рудік О.М.

МІСЦЕВА ВЛАДА – вид публічної влади,яка реалізується від імені суб’єктів, що функ-ціонують у межах певних адміністративно-територіальних одиниць. Від державної вла-ди відрізняється низкою ознак: а) якщо дер-жавна влада поширюється на всіх членівсуспільства, то М.в. – лише на певну їх час-тину; б) державна влада може розв’язуватипроблеми загальносуспільного характеру,М.в. – лише локальні; в) державна влада єсуверенною, М.в. має підзаконний характері діє в порядку та межах, установлених вер-ховною владою. В Україні склалися дві сис-теми М.в.: система місцевого самоврядуван-ня як публічна влада територіальних громаді сформованих ними муніципальних органів,та система місцевих органів державної ви-

конавчої влади, представлена місцевимидержавними адміністраціями.За своєю природою, специфічними ознака-ми, функціями і повноваженнями це різнісистеми. Функціонування місцевої держав-ної адміністрацій є втіленням концепції дер-жавної політично-правової природи М.в.,а діяльність територіальних громад відпо-відає концепції дуалізму функцій і повно-важень місцевого самоврядування: має не-державну політично-правову природу, єнасамперед елементом громадянського сус-пільства.Відмінності між функціями місцевих орга-нів державної виконавчої влади та функ-ціями територіальних громад виявляються усуб’єктно-об’єктивних якостях цих суб’єктів.Місцева державна влада вирішує місцевіпитання державного значення, а місцеве са-моврядування – питання місцевого значен-ня, які випливають з колективних інтересівжителів – членів територіальної громади.Місцеві державні адміністрації є органами(агентами) державної виконавчої влади намісцях, які підпорядковані органам виконав-чої влади вищого рівня, а також підзвітні тапідконтрольні відповідним представниць-ким органам у сфері делегованих ними по-вноважень. Їх функції мають державний ха-рактер (відображають державний інтерес),зумовлені завданнями і проблемами держав-ного значення та є втіленням політики де-концентрації (мають агентський характер).На функціональному рівні місцева держав-на виконавча влада не має самостійних праві повноважень, відмінних та відокремленихвід прав і повноважень органів центральноїдержавної влади. Що ж до територіальнихгромад, то вони є природними корпорація-ми місцевих жителів, які здійснюють само-врядування безпосередньо або через місцевісамоврядні органи, існують на принципахсамоорганізації та не підпорядковані ієрар-хічно іншим суб’єктам влади.У діяльності місцевих органів державноївиконавчої влади і територіальних громад єоб’єднувальний принцип: автономні рішен-ня обох систем М.в. спрямовані на забезпе-чення колективних потреб населення; на-явність специфіки апарату здійснення вла-ди; функціонування у межах законів таінших нормативних актів; здійснення владина певній території щодо всіх фізичних осіб,які перебувають на ній; установлення та

441

справлення податків і зборів; самостійногоформування бюджету тощо. Становлення ірозвиток інституту самоврядування, на-ділення його певними державними повно-важеннями, утворення місцевих державнихадміністрацій є ланками процесу децентра-лізації публічної влади.В Україні відносини щодо організації і діяль-ності суб’єктів М.в. регулюються Консти-туцією, законами України “Про місцеве са-моврядування в Україні” (1997) та “Промісцеві державні адміністрації” (1999).

© Остапова Т.О.

МІСЦЕВЕ ВРЯДУВАННЯ (англ. “localgovernance”) – здійснення політичних, еко-номічних та адміністративних повноваженьв управлінні публічними справами на місце-вому рівні. Врядування вміщує механізми,процеси та інститути, через які громадянита їх об’єднання виражають свої інтереси,реалізують свої права, виконують свої обо-в’язки та є сполучною ланкою між ними.Врядування не слід ототожнювати з управ-лінням. Врядування – не тотожне “управлін-ню” поняття. Ним визначається, що владнівідносини існують всередині та ззовні фор-мальних інститутів влади й управління. Скла-довими врядування виступають органи управ-ління, приватне підриємництво та грома-дянське суспільство. За врядуванням увагаакцентується на процесуальних питаннях,ним визнається той факт, що управлінськірішення приймаються в результаті взаємодіїбагатьох сторін, що мають різні пріоритети.Норми чи стандарти практичної діяльностідля М.в.: 1. Сталість місцевого розвитку увсіх його аспектах. 2. Субсидіарність – пере-дання повноважень та ресурсів на якомоганижчий рівень. 3. Рівність доступу до проце-су вироблення рішень та основних життєвихпотреб. 4. Ефективність у наданні суспільнихпослуг та сприянні економічному розвитку намісцях. 5. Відкритість та відповідальністьсуб’єктів ухвалення рішень та зацікавленихсторін. 6. Залучення громадськості. 7. Безпе-ка громадян у середовищі їх проживання.


МІСЦЕВА ДЕРЖАВНА АДМІНІСТРА-ЦІЯ – місцевий орган виконавчої влади (об-ласна і районна державна адміністрація), щоу межах своїх повноважень здійснює вико-навчу владу на території відповідної адмі-

ністративно-територіальної одиниці, а такожреалізує повноваження, делеговані їй відпо-відною радою. Виконавчу владу на місцево-му територіальному рівні, тобто в областях,містах Києві та Севастополі, районах, здій-снюють обласні, Київська та Севастополь-ська міські, районні державні адміністрації.М.д.а. – єдиноначальний орган виконавчоївлади загальної компетенції, повноваженняякого реалізуються одноособово його керів-ником – головою державної адміністрації.М.д.а. наділена повноваженнями в такихосновних галузях: соціально-економічногорозвитку; бюджету та фінансів; управліннямайном, приватизації та підприємництва;містобудування, житлово-комунального гос-подарства, побутового, торговельного обслу-говування, транспорту і зв’язку; використан-ня та охорони земель, природних ресурсівта охорони довкілля; науки, освіти, охорониздоров’я, культури, фізкультури і спорту, ма-теринства і дитинства, сім’ї та молоді; со-ціального забезпечення та соціального за-хисту населення; зайнятості населення,праці та заробітної плати; забезпечення за-конності, правопорядку, прав і свобод грома-дян; міжнародних та зовнішньоекономічнихвідносин; оборонної роботи.


МІСЦЕВА РАДА – представницький органмісцевого самоврядування, який оби-рається населенням територіальної грома-ди чи об’єднання територіальних громад тавідповідно до законодавства наділяєтьсяправом представляти їхні інтереси та прий-мати від їх імені рішення. В Україні обира-ються сільські, селищні, районні в місті,міські, районні, обласні ради. М.р. скла-дається з депутатів, які обираються насе-ленням відповідної території на основі за-гального, рівного і прямого виборчого пра-ва шляхом таємного голосування. Сільські,селищні та міські ради є колегіальнимиорганами, районні та обласні ради обираютьзі свого складу голову. Чисельний склад М.р.коливається від 12 до 150 депутатів. Основ-ною формою діяльності М.р. є сесія, на якійвідбуваються пленарні засідання ради, а та-кож засідання постійних комісій ради.

© Монастирський Г.Л.

МІСЦЕВЕ САМОВРЯДУВАННЯ – гаран-товане державою право та реальна здатність

442

територіальної громади самостійно або підвідповідальність органів і посадових осібмісцевого самоврядування вирішувати пи-тання місцевого значення в межах чинногозаконодавства. Спосіб організації влади іформи організаційної діяльності громадян,що спільно проживають на певній території,для самостійного і під свою відповідальністьвирішення проблем і питань місцевого зна-чення, керуючи справами місцевого госпо-дарства згідно з правом, гарантованим дер-жавою. М.с. здійснюється на принципах:народовладдя, законності, захисту прав, сво-бод і законних інтересів громадян, соціаль-ної справедливості, виборності органів те-риторіальної самоорганізації громадян, їхпідконтрольності, підзвітності й відпові-дальності перед населенням, колегіальності,гласності і врахування громадської думки,поєднання місцевих і державних інтересів,інтересів особи і всього населення певноїтериторії, взаємодії органів місцевого і тарегіонального самоврядування з трудовимиколективами, громадськими організаціями ірухами, самофінансування і самозабезпечен-ня, оптимальної децентралізації, реальноїкерованості територією, обов’язковості рі-шень органів місцевого самоврядування,прийнятих у межах закону. Світовий історич-ний досвід пропонує різноманітні органі-заційні форми М.с.: земства, місцеві радинародних депутатів, муніципальні (кому-нальні) органи – магістрат, ландрат, ратуша,місцева адміністрація (на чолі з бургоміст-ром, мером тощо). Сферою сучасного М.с.є питання організації органами, по-перше,повноважень, необхідних для самостійноговирішення питань місцевого життя, і, по-друге, – окремих державних повноважень,якими їх наділяє закон, або делегованихорганами державної влади.

© Остапова Т.О.

МІСЦЕВЕ УПРАВЛІННЯ – складний ме-ханізм, який включає в себе діяльність напевній території органів місцевого самовря-дування та місцевих органів державної ви-конавчої влади, що є складовою державно-го механізму управління. М.у. охоплює ре-гіональні, районні, міські та інші рівні управ-ління – тобто всі рівні, нижчі від державно-го. Дефініція “М.у.” була прийнята законо-давством США і Великобританії для визна-чення організації та функціонування муні-

ципальних закладів і вказувала тим самимна один із основних критеріїв їх розмежуван-ня з іншими органами влади та управління,виокремлюючи їх локальний характер на про-тивагу центральній владі та державномууправлінню. Взаємодія органів влади намісцевому рівні визначає ефективність реалі-зації регіонального управління в різних сфе-рах: соціальній, політичній, економічній тощо.


МІСЦЕВИЙ БЮДЖЕТ – сукупність еко-номічних відносин, які сприяють терито-ріальному перерозподілу національного до-ходу країни та забезпечують створенняфінансової бази місцевих рад. Як організа-ційна форма мобілізації доходів і здійснен-ня витрат місцевими органами самовряду-вання, місцеві бюджети є балансовими роз-рахунками, які відповідають вимогам скла-дання балансів, тобто вони мають доходнуй витратну частини, в їх основу покладенопринципи збалансування тощо. Тому мож-на стверджувати, що місцеві бюджети – цебалансові розрахунки доходів і витрат, якімобілізуються й витрачаються на відпо-відній території.

© Борухович Г.С.

МІЦНЕ ЯДРО (Hard core) – обмежена гру-па держав-членів ЄС, які виявили бажаннязапочаткувати “посилену співпрацю” таспроможні її розвивати. Ця концепція знай-шла практичне впровадження під час про-цесу імплементації Шенгенської угоди, щодало змогу групі держав-членів послідовноліквідувати прикордонний контроль і реалі-зувати свободу пересування осіб. Спочаткуконцепцію “М.я.” розробили поза межамиінституційної структури Союзу, але, врешті-решт, вона була інтегрована в систему дого-ворів шляхом включення до Амстердам-ського договору. Амстердамський договірофіційно санкціонував використання кон-цепції “М.я.” шляхом запровадження меха-нізму посиленого співробітництва, який давможливість певній кількості держав-членівпоглиблювати інтеграцію в межах правовоїта інституційної системи ЄС.


МОБІЛЬНІСТЬ СОЦІАЛЬНА (від латин.mobilis – рухливий, змінний) – рух індивідівміж елементами соціальної структури: кла-

443

сами, прошарками, групами, статусами, по-зиціями. За напрямом вирізняють М.с. вер-тикальну (висхідну та низхідну) та горизон-тальну (між однорідними у соціальномувідношенні групами). М.с. необхідна длязабезпечення стабільності сучасних індуст-ріальних суспільств, оскільки відкритий до-ступ до стану еліти дає здібним і честолюб-ним людям змогу покидати нижчі соціальнірівні. Функції соціальної циркуляції, со-ціальних “ліфтів”, на думку П.Сорокіна, ви-конують такі інститути, як армія, церква,школа, політичні, економічні і професійніорганізації. М.с. у сучасній Україні харак-теризується тим, що інтенсивність низхід-ної перевищує висхідну. Це веде до масовоїмаргіналізації населення через послідовнуруйнацію спочатку економічних, потім со-ціальних і, нарешті, духовних зв’язків.Водночас підвищується соціальна затребу-ваність таких якостей молоді, як енергія,воля, амбітність, наявність організаційнихздібностей, готовність до ризику, фізичнасила, агресивність, моральна нерозбір-ливість. Але вдале проходження вверх ста-тусного бар’єру можливе тільки за умови,якщо сила, з якою індивід прагне досягтивисокого статусу, більше від сили відторг-нення його тією групою, потрапити в яку вінпрагне.


МОВА (взагалі) – знакова (семіотична) си-стема, що природно виникла і закономірнорозвивається, має властивості соціальноїпризначеності, існує передусім не для окре-мого індивіда, а для відповідного соціуму.Виникнення та існування природної, люд-ської М. нерозривно пов’язане з виникнен-ням та існуванням людини. Термін “М.” маєдва взаємопов’язаних значення: 1) М. вза-галі як певний клас знакових систем; 2) кон-кретна, так звана етнічна, або “ідіоетнічна”,М. – реально існуюча знакова система, щовикористовується в певному соціумі в пев-ному часі і просторі. М. в першому розумінні –це абстрактне уявлення про єдину людськумову, центр універсальних властивостей усіхконкретних мов.Сфери використання М. в суспільстві ши-рокі і специфічні (наука, політика, освіта,виробництво, засоби інформації, потребиділового спілкування), тому в мові виробля-ються специфічні функціональні стилі –

свідчення залежності мови від потреб сус-пільства.Особливого значення набуває проблема М. іїї “життя” в багатомовному суспільстві: ви-вчаються відношення між суспільством і М.,яка його обслуговує, пов’язані зі статусомоднієї з М. як державної. Державна М. – М.держави, яка закріплена законодавством іобслуговує усі сфери діяльності громадяндержави: політичну (в органах державногоуправління і місцевого самоврядування, гро-мадських і політичних організаціях), профе-сійну, наукову, освітню, культурну тощо. ВУкраїні державною М. є українська М., щозакріплено ст. 10 Конституції України.

© Гамова Г.І.

МОВА ДІЛОВА – різновид літературної,тобто унормованої, мови, який виявляється вофіційно-діловому стилі, в основному в йогоадміністративно-канцелярському різновиді,що має писемну й усну форми уживання.Основною одиницею М.д. як навчальногопредмета є текст ділового документа, щооформляється за певними правилами з ви-користанням відповідних реквізитів (за кла-сифікацією управлінських документів). Ком-позиція, або структура, тексту (вступ, доказ –розповідь, міркування, пояснення, закінчен-ня – висновки, мета, заради якої укладенодокументи, пропозиції) вимагає стандарти-зації (для кожної групи документів є зразок,еталон, який є нормативним, вихідним), тоб-то єдиних обов’язкових вимог до відповіднихгруп документів з погляду мовних засобів.Усна форма ділового українського мовлен-ня (тобто індивідуальне використання мовив комунікативних актах у різноманітних сфе-рах суспільного життя) функціонує в діа-логічній та монологічній формах, має тек-стовий та імпровізований характер, залежитьвід ситуації. Усне мовлення в офіційно-діловій сфері пов’язане з поняттям культу-ри мови: з її функцією в суспільному житті,коли проявляється зв’язок мови з духовністюнароду, з виробленими віками правиламиповодження, ставлення до праці, один доодного, до країни та мови, отже, із ситуацією,з логікою мислення, з чуттям мови та міри.Використання орфоепічних, акцентних, гра-матичних, стилістичних мовних засобів тіснопов’язане з жанрами усного ділового мовлен-ня (бесід, ділових нарад, переговорів, публіч-них виступів (дискусія, дебати, промова, в

444

офіційних розмовах з підлеглими, коли обо-в’язковою є мовна культура спілкування).

© Гамова Г.І.

МОВА РОЗМІТКИ ГІПЕРТЕКСТОВИХДОКУМЕНТІВ HTML (HyperText MarkupLanguage) – текстова мова розмітки, призна-чена для маркування документів, що містятьтекст, зображення, гіперпосилання тощо.HTML є додатком до стандартної узагаль-неної мови розмітки (SGML) і відповідаєміжнародному стандарту ISO 8879. HTML-документи покладені в основу WWW (абоВеб) і відтворюються із допомогою веб-бра-узерів. Разом із видимою інформацієюHTML-документи містять додаткові мета-дані, такі як, наприклад, мова тексту, автордокумента, стислий підсумок. Мова розміт-ки розроблялась консорціумом W3C, остан-ня версія – 4.01. Дані у форматі HTML нага-дують звичайні текстові файли за виняткомтого, що деякі символи в них (так звані теги(tag)) інтерпретуються як розмітка. Розміт-ка надає документу наперед визначену тега-ми структуру: параграфи, розділи, абзаци,списки, малюнки, таблиці, колонтитули,індекси, зміст тощо. Всередині кожного бло-ку можна вказувати шрифт, розмір символів,колір тексту, виділяти текст курсивом та/абонапівжирним. Головною особливістю HTMLє можливість використовувати гіперзв’язки(links), завдяки яким можливі посилання тапереходи з поточної веб-сторінки на інші до-кументи: як локальні (документи поточногосервера), так і такі, що розміщені на відда-лених серверах. Мова HTML також дає змо-гу вставляти в документи зображення, звук,відео та інше медійне наповнення. ПереглядHTML-документа здійснюється за допомо-гою веб-оглядача (браузера або навігатора, –таких програм, як Internet Explorer, Nets-cape,Opera, FireFox та ін.).

© Нужний Є.М.

МОВИ НАЦІОНАЛЬНИХ МЕНШИН –знакові системи, спосіб внутрішньогрупово-го спілкування осіб, що належать до націо-нальних меншин у певній поліетнічній країніабо країні з поліетнічним складом населен-ня. М.н.м. є одним з головних індикаторівзбереження і розвитку їх групової ідентич-ності, тобто такі мови виконують насампе-ред культурну функцію. На цій функції роб-лять основний акцент відповідні міжнарод-

но-правові документи, які стосуються захи-сту мовних прав національних меншин,зокрема Рамкова конвенція Ради Європи прозахист національних меншин і Європейськахартія регіональних мов або мов меншин. ВУкраїні гарантія вільного розвитку, викори-стання і захисту М.н.м. є конституційнимобов’язком держави. У низці законів Украї-ни закріплені конкретні норми щодо правнаціональних меншин на використаннярідної мови поряд з українською у суспіль-ному та громадському житті.

© Трощинський В.П.

МОВИ ОФІЦІЙНІ ЄС – 23 мови, якиминаписані тексти засновницьких договорівЄС. Статус офіційної мови передбачає: 1) щонормативно-правові акти, інші офіційнідокументи ЄС мають бути надруковані усіма23 мовами; 2) що громадяни ЄС мають пра-во звертатися усно чи надсилати письмовізапити або скарги до всіх інституцій ЄС од-нією з офіційних мов та отримати відповідьтією мовою, яку обрали для звернення.Щодо робочих документів інституцій ЄС, тоз міркувань економії часу та грошей вони незавжди перекладаються на всі 23 мовиофційні мови; робочими мовами Комісії єанглійська, німецька та французька; робо-чою мовою Суду ЄС – французька.

© Оржель О.Ю.

МОВИ ОФІЦІЙНІ ООН – шість офіцій-них мов, які організація використовує під часпроведення міжурядових засідань і у своїхдокументах: англійська, арабська, іспанська,китайська, російська та французька. В Сек-ретаріаті використовують дві робочі мови:англійську та французьку. Виступ на офіцій-ному засіданні синхронно перекладається наінші офіційні мови відповідного органу ус-ним перекладачем ООН. Якщо якась делега-ція має намір виступити мовою, яка не є офі-ційною, вона повинна надати письмовий абоусний переклад виступу на одну з офіційнихмов. Потім цей виступ перекладається на іншімови за допомогою подвійного перекладу.Документи випускаються на шести офіційнихмовах і публікуються одночасно, коли готовіваріанти на всіх шести мовах.


МОВИ РЕГІОНАЛЬНІ – мови, які, по-перше, традиційно використовуються в ме-

445

жах певної території держави її громадяна-ми, що становлять групу, яка за своєю чи-сельністю є меншою, ніж решта населенняцієї держави; по-друге, відрізняються відофіційної мови (мов) цієї держави; по-третє,не включають діалекти офіційної мови (мов)держави або мови мігрантів. При цьомутериторія, на якій використовується М.р.,означає географічну місцевість, де така моває засобом спілкування достатньої кількостіосіб, що виправдовує здійснення різних охо-ронних і заохочувальних заходів щодо її роз-витку з боку відповідної держави. Принципвизнання М.р. як “засобу відображення куль-турного багатства” покладено в основуЄвропейської хартії регіональних мов абомов меншин, ухваленої в листопаді 1992 р.Радою Європи. Від імені України Хартія булапідписана 2 травня 1996 р., ратифікованаВерховною Радою України 15 травня 2003 р.Відповідно до ст.19 Хартії цей міжнароднийдоговір набрав чинності для України 1 січня2006 р. Положення Хартії застосовуються домов таких національних меншин України:білоруської, болгарської, гагаузької, грець-кої, єврейської, кримськотатарської, мол-довської, німецької, польської, російської,румунської, словацької та угорської.


МОВНА ПОЛІТИКА – сукупність ідео-логічних принципів і практичних заходівщодо вирішення мовних проблем у державі,соціумі. Особливо складна М.п. в багатона-ціональній державі, оскільки в ній слід вра-ховувати такі фактори, як дво- або багато-мовність, своєрідність національного скла-ду і міжнаціональних відносин, роль окремихмов і їх носіїв у громадському житті. Ідео-логічні принципи і практичні заходи у сферіМ.п. взаємопов’язані, взаємозалежні й не-подільні. М.п. – складник національної полі-тики і в основному залежить від її загаль-них принципів. М.п. України регулюєтьсяКонституцією України (1996 р.) та низкоюзаконів України: “Про мови в УкраїнськійРСР” (1989 р.); “Про національні меншини вУкраїні (1992 р.); “Про друковані засоби ма-сової інформації (пресу) в Україні” (1992 р.);“Про телебачення і радіомовлення” (1994 р.);“Про видавничу справу” (1997 р.); “Про за-гальну середню освіту” (1999 р.); “Про гро-мадянство України” (2001 р.) та ін. Крім того,Україна ратифікувала основні угоди Ради

Європи, такі як: Європейська конвенція з правлюдини (1997 р.); Рамкова конвенція з питаньзахисту національних меншин (1997 р.);Європейська хартія регіональних мов або мовменшин (2003 р.).

© Левченко О.П.

МОВНА СИТУАЦІЯ – особливості функ-ціонування мови чи мов у межах певної дер-жави. М.с. пов’язана з мовною політикою тієїчи іншої держави. В.М.Брицин під мовноюситуацією розуміє “становище, пов’язане зіспособом задоволення комунікативних по-треб суспільства за допомогою однієї абокількох мов; форми існування мови або су-купності мов у межах певної спільноти”. ВУкраїні спостерігається територіальний роз-поділ щодо переважання україномовного(захід) і російськомовного (схід і південь)населення. За опублікованими даними, понад17% населення позиціонують себе як етніч-них росіян, крім того, виокремлюється група(14%) неросіян (переважно українців та пред-ставників інших етносів, які проживають натериторії України). Вони вважають російськумову своєю рідною, що зумовлено політикоюзросійщення, здійснюваного тривалий час.

© Левченко О.П.

МОДЕЛІ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ –сукупність концепцій і принципів побудовидержавно-управлінських систем, у якихвідображено інституціональну побудову сус-пільно-політичних процесів.

© Кузнецов А.О.

МОДЕЛІ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ. Існуєтри основні М.д.с.: кар’єрна (Франція, ФРН,Іспанія), посадова (Швеція, Нідерланди) ізмішана, яка поєднує елементи кар’єрної тапосадової моделей (Італія, Велика Британія).Серед нових членів ЄС та країн-кандидатівна членство в ЄС Болгарія, Кіпр, Румунія,Словаччина, Словенія, Туреччина обраликар’єрну модель, Естонія – посадову, а Лат-вія, Литва, Мальта, Польща, Угорщина, Че-хія – змішану. Для кар’єрної моделі харак-терними є призначення державних служ-бовців після складання державного екзаме-ну і проходження конкурсу тільки на почат-кові посади, робота впродовж життя, на-явність певного освітнього мінімуму, необ-хідного для кар’єрного зростання. Посадо-ва система передбачає призначення на всі

446

можливі посади, визнання професійногодосвіду, набутого в інших секторах, зокре-ма в приватному, відсутність визначенняоплати залежно від трудового стажу, прин-ципу роботи впродовж життя та ін.

© Прокопенко Л.Л.

МОДЕЛІ ОРГАНІЗАЦІЙНИХ СИСТЕМУ ДЕРЖАВНОМУ УПРАВЛІННІ – окрес-лені сукупності елементів, властивостей,відносин, зв’язків, в основу яких покладеноупорядкування взаємодії суб’єктів держав-ного управління, які пов’язані між собою повертикалі і по горизонталі і забезпечуютьпроцес управління суспільною життєдіяль-ністю. Залежно від типу організаційної осно-ви виділяють такі М.о.с.д.у.: лінійну, функ-ціональну, лінійно-функціональну, програм-но-цільову, матричну. Лінійна модель перед-бачає формування організаційної системи,за якої переважає вертикальна односпрямо-вана підпорядкованість державних органів,спостерігається дотримання принципу єди-ноначальності і єдності розпорядництва.Функціональна модель забезпечує формуван-ня державних органів, спеціально пристосо-ваних для здійснення конкретних функційуправління. Лінійно-функціональна модельзорієнтована на поєднання переваг лінійноїта функціональної організаційної основи ісприяє формуванню організаційної системи,в якій одні органи приймають і реалізуютьрішення, а інші забезпечують їх різною інфор-мацією. Програмно-цільова модель передба-чає формування організаційної системи зорієнтацією на будь-яку мету або комплекс-ну програму. Матрична модель поєднуєлінійну та програмно-цільову організаційніоснови і зорієнтована на забезпечення комп-лексного підходу до управлінських процесів.

© Васіна А.Ю.

МОДЕЛІ ПІДГОТОВКИ ДЕРЖАВНИХСЛУЖБОВЦІВ. На сьогодні існує три типимоделей підготовки державних службовців:англосаксонська, французька та німецька. Заанглосаксонської моделі підготовка здій-снюється переважно в університетах, фран-цузька модель передбачає централізованусистему підготовки управлінських кадрів.Зокрема, Школа національної адміністрації(ENA) забезпечує навчання вищої еліти, амережа інститутів регіональної адміністрації(IRA) здійснює підготовку кадрів середньої

ланки. У Німеччині посади публічної служ-би об’єднані в групи – “кар’єри” (Lauf-bahnen) – чотирьох рівнів: простого, серед-нього, підвищеного та високого. Для вступуна посаду високого рівня вимагається вищаосвіта, бажано в галузі права або економі-ки, фінансів чи суспільних наук. Усі канди-дати з метою отримання практичної та тео-ретичної підготовки, необхідної для вико-нання службових обов’язків, проходять такзвану підготовчу службу (від півроку дотрьох років), а потім – випробувальну служ-бу (від одного до трьох років). Після завер-шення останньої і виповнення 27 років служ-бовець отримує пожиттєве призначення.


МОДЕЛІ ПРИЙНЯТТЯ РІШЕНЬ – спро-щене відображення реального світу. Методо-логічна база прийняття управлінського рішен-ня – системний підхід, загальна теорія системі системний аналіз, які утворюють сучасну га-лузь системних досліджень. Передусім необ-хідно побудувати концептуальну модель керо-ваної організації, яка має відображати основнівластивості реального об’єкта, його структу-ру, механізм функціонування, зовнішні тавнутрішні умови життєдіяльності. Процедурасистемного аналізу виходить із властивостейцієї моделі, відповідно до них будується управ-ління організацією, це є програма дослідженняорганізації з метою пошуку найкращого ва-ріанта управління.Як науковий інструмент у процесі прийнят-тя управлінського рішення використовуютьінформаційні технології. Процес побудовимоделі управлінського рішення характери-зується специфічними особливостями, щозалежать від конкретного рівня ієрархічноїсистеми управління: багато рішень можеприйматися в ситуаціях, які раніше не вини-кали; вибір варіантів рішень відбувається, якправило, за високого ступеня невизначеності –нестачі знань про поточну ситуацію в тен-денції її розвитку; найвідповідальніші рішен-ня нерідко приймаються за жорсткого обме-ження в часі. На зміст рішень суттєво впли-вають і особисті якості людей, які їх прийма-ють. Часто інтереси керівників різних рівнівуправління не збігаються або є суперечливими.

© Мажник Н.А.

МОДЕЛІ РОЗВИТКУ МІСТА – різно-манітні можливі варіанти стратегічного ба-

447

чення розвитку міста, серед яких: промис-ловий центр; науково-освітній комплекс; ба-гатопрофільний регіональний транспортнийвузол; центр оптової та роздрібної торгівлі;центр фінансового капіталу і фондового рин-ку; центр інтенсивного підприємництва;центр медицини й охорони здоров’я; куль-турно-розважальний і туристичний центри;центр сучасної освіти й освітніх технологій;центр інформаційних технологій; діловий йадміністративний центр; сервісний центр;комбінування попередніх варіантів.

© Михненко А.М., Борисевич С.О.,Месюк М.П.

МОДЕЛІ РОЗВИТКУ СОЦІАЛЬНОЇСИСТЕМИ – спрощені теорії, покладені воснову вивчення взаємозв’язків між різни-ми індикаторами рівня розвитку соціальноїсистеми. Вихідною основою для побудовиМ.р.с.с. є встановлені факти конкретнихнаук, їх закони, відкриття, теорії, гіпотези,формули, узагальнення. За основу для кла-сифікації моделей береться вид мови, якоювона формулюється: змістовна чи формаль-на. Змістовна модель формується звичай-ною мовою. Формальна модель втілюєтьсяза допомогою однієї або кількох формаль-них мов (наприклад мови математичних тео-рій або мови програмування).Існуючі М.р.с.с. поділяються на типи: ре-конструктивні, які відтворюють конкретніподії і процеси минулого; ретроспективні,які відображають лише тенденції розвиткуна основі відтворення різних процесів іподій, що мали місце в минулому. За фор-мою опису еволюції соціальних систем ви-різняють моделі: динамічну, польову, ста-тистичну і стохастичну.

© Петроє О.М.

МОДЕЛІ СУБ’ЄКТ-ОБ’ЄКТНОЇ ВЗАЄ-МОДІЇ У ПРОЦЕСІ УПРАВЛІННЯ –найбільш універсальні моделі справлянняуправлінського впливу, які описують органі-зацію та функціонування керуючих (суб’єктуправління) і керованих систем (об’єкт уп-равління), а також структуру їх взаємозв’яз-ків. Як прямий зв’язок розглядають управлін-ський вплив, що базується на суспільній по-требі, усвідомленій суб’єктом управління,вираженій у нормативно-правовій формі тавтіленій у практичних заходах. М.с.-о.в.п.у.прийнятні як для дослідження окремого управ-

лінського акту, так і для системного описудержавного управління в цілому.

© Бакуменко В.Д., Гогіна Л.М.,Штика Л.Г.

МОДЕЛІ В ДЕРЖАВНОМУ УПРАВ-ЛІННІ – засіб досліджень явищ і процесіву державному управлінні на основі заміщен-ня реального об’єкта його аналогами, умов-ними образами, тобто моделями. За формоювираження моделі можуть бути фізичними(матеріальними предметами), символічними(зокрема словесними та математичнимиописами тощо), іконічними (зокрема рисун-ками, діаграмами, таблицями тощо), а такожзмішаними. У дослідженнях у сфері держав-ного управління найчастіше використову-ються іконічні й символічні моделі, а такожїх змішані форми. За допомогою моделюван-ня описується структура, відтворюютьсявластивості і тенденції розвитку державно-го управління, що дає змогу правильно оці-нити стан системи, зробити правильні про-гнози й ухвалити більш обґрунтоване управ-лінське рішення. Суть моделювання зво-диться до побудови моделі, обґрунтуванняметоду її дослідження, проведення дослі-дження моделі за допомогою обґрунтовано-го методу і перенесення отриманих резуль-татів на реальні об’єкти, які заміняютьсямоделями. Тому в процесі використаннямоделювання принципово важливо врахову-вати такі обставини: по-перше, міра адекват-ності моделі оригіналу з точки зору якостейоригіналу, що досліджуються; по-друге,здатність моделі заміняти об’єкт у процесідослідження; по-третє, можливості поши-рення отриманих у процесі дослідженнямоделі результатів на реальний об’єкт. Мо-делювання використовується разом з інши-ми методами наукового пізнання, що при-водить до виникнення таких методів, як мо-дельне спостереження, модельний експери-мент. Необхідність застосування моделюван-ня в державному управлінні зумовлена са-мою природою цього методу, і передусімтим, що воно заміняє реальний об’єкт. Цепринципово важливо для об’єктів, які маютьвеликі масштаби й для яких існують обме-ження в застосуванні натурних експери-ментів, оскільки вони стосуються діяльностілюдей. Метод моделювання використову-ється не тільки для пояснення вже відомихвластивостей, але й виявлення нових влас-

448

тивостей, які можуть суттєво вплинути напрактику управлінської діяльності. Див. та-кож Моделювання в державному управлінні.


МОДЕЛІ ЯКОСТІ (quality models) – скла-дові сучасного менеджменту якості: автор-ські моделі та школи TQM; стандартизованімоделі систем управління (наприклад мо-дель міжнародних стандартів ISO серії 9000“Бачення 2000” (Vision 2000), що встанов-лює мінімальні вимоги до систем управлін-ня якістю, та моделі міжнародних стандартівщодо інших систем управління, що є суміс-ними з ISO серії 9000); моделі організаційноїдосконалості (найбільш визнаними у світі ємоделі “ідеальних організацій”, на базі якихпроводяться регіональні, національні таміжнародні конкурси) та моделі діагностич-ного самооцінювання; інші моделі, спрямо-вані на досягнення найвищої якості (наприк-лад “Шість сігма” та “ощадливе управління”).У діяльність європейських органів держав-ного управління дуже широко впроваджена“Загальна / рамкова схема оцінювання”(Common Assessment Framework – САF), по-будована на базі моделі досконалості EFQM.


МОДЕЛЬ (від лат. modulus – міра, зразок) –спрощене уявлення про реальний об’єкт,процес або явище.


МОДЕЛЬ ІМІТАЦІЙНА – модель, набли-жена до реальної поведінки об’єкта. Фор-мально це досягається шляхом уведення вматематичну модель функціонування об’єк-та низки стохастичних змінних, які забезпе-чують гнучкість моделі.


МОДЕЛЬ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІ-КИ – макроекономічна модель, представле-на сукупністю найсуттєвіших властивостейі ознак економічної системи, які відобража-ють загальні закономірності та стратегіюрозвитку через низку агрегованих та вартіс-них показників. М.н.е. класифікуються за-лежно від досягнутого рівня розвитку (краї-ни з розвинутою ринковою економікою,країни, що розвиваються, країни із пере-хідною економікою); рівнем розвитку про-дуктивних сил (доіндустріальна, індустріаль-

на, постіндустріальна, ноосферизованаМ.н.е.); за способом регулювання госпо-дарської діяльності (ринкова, змішана, не-ринкова (традиційна, командно-адміністра-тивна М.н.е.); за ступенем відкритості (від-крита та закрита М.н.е.); за напрямом роз-витку (американська, європейська (стабілі-заційно-трансфертна, ліберально-монетар-на), соціально орієнтована ринкова, япон-ська, олігархічна М.н.е.); за способом адап-тації до глобальної економіки (конкуренто-спроможності економіка з домінуючими по-зиціями, економіка, яка програє від розвит-ку світового ринку).


МОДЕЛЬ ОРГАНІЗАЦІЇ “7S” – модель,що репрезентує організацію як єдність семиосновних змінних, а саме: структури (struc-ture), стратегії (strategy), системи й процедуруправління (systems), спільних, тобто таких, щоподіляються всіма, ціннісних настанов (sharedvalues), сукупності набутих навичок, уміння(skills), стилю управління (style) та складу ро-бітників, тобто системи кадрів (staff). Вона за-пропонована відомими американськими вче-ними Т.Пітерсом і Р.Уотерменом і набула ши-рокого визнання серед фахівців.


МОДЕЛЬ ОРГАНІЗАЦІЇ ЯК СИСТЕМИ –модель відображення організацій як комп-лексних відкритих соціальних систем, сукуп-ності взаємозалежних елементів – підсис-тем, серед яких є люди, структура, завданнята технології, що зорієнтовані на досягнен-ня певних цілей. Базується на концепціїструктурно-функціонального аналізу Т.Пар-сонса, Р.Мертона, загальній теорії системЛ.Берталанфі і Л.Раппопорта. Для такої моделівластиві наступні основні елементи: соціаль-на структура, яка має два аспекти бачення:формальна структура, яка являє собою сис-тему відведених людям ролей, і неформаль-на структура, яка визначається фактичнимвиконанням ролей; цілі, на основі яких і фор-мується організація; члени організації, якізаймають у ній певні позиції і виконуютьформальні й неформальні ролі; системанорм, правил діяльності, взаємовідносин,розпорядку, яка забезпечує стандарти і ре-гулювання порядку в організації; технології,які застосовуються в організації; підсисте-

449

ма управління, яка координує діяльністьчленів організації, здійснює управління нею.


МОДЕЛЬ ПОЛІТИКИ – модель, що охоп-лює всі етапи процесу формування іздійснення політики в певній сфері або га-лузі діяльності, зокрема розроблення, реалі-зацію, оцінювання та корекцію політики(див. рисунок). Цей процес є ітераційним.Його початком можуть бути попередні роз-

робки кожного із зазначених етапів. Вихідніконцепції, положення та гіпотези можутьперевiрятися шляхом відповідного аналізу ікоригуватися. М.п. дає змогу враховуватипри аналізі значно більше явищ і особливо-стей певної сфери або галузі діяльності по-рівняно з можливостями звичайного якiс-ного аналізу, а також генерувати нову iнфор-мацiю, невiдому апріорі. Власне кажучи,кожне розумiння здійснення певних видівсуспільної діяльності спирається на якусьмодель політики. Формалiзм конструкцiїмоделі політики вимагає чіткого уточненняконцепцій, положень і гіпотез, які покладенів основу аналізу. Це має важливе значеннядля верифікації результатів моделювання, атакож розумiння й удосконалення аналітич-ного процесу.


МОДЕЛЬ ПРИЙНЯТТЯ РАЦІОНАЛЬ-НИХ УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ – кла-сична типова модель прийняття рішень, щоскладається з таких етапів: діагноз пробле-

ми – формулювання обмежень та критеріївдля прийняття рішень – виявлення альтерна-тив – оцінка альтернатив – остаточний вибіроптимальної альтернативи. М.п.р.у.р. по-вністю відповідає сучасному уявленню проприйняття рішень як частину процесу управ-ління з усіма його основними етапами та тех-нологічними операціями. Більш детально їїможна представити послідовністю такихоперацій: отримання інформації про ситуа-цію (аналітичний матеріал) → визначенняцілей (побудова дерев цілей та критеріїв,

ранжування цілей за пріоритетами) → роз-робка системи оцінювання (формуванняіндексів та індикаторів, розрахунок рей-тингів, розроблення умов тендерів, ви-значення порівняльних оцінок та пріори-тетів) → аналіз ситуації (виявлення факто-рів, що визначають розвиток організації,зокрема можливостей ресурсного забезпе-чення) → діагностика ситуацій (виділенняосновних проблем та їх впливу на досягнен-ня бажаного стану організації) → розробкапрогнозу розвитку ситуації (застосуванняметодів експертного прогнозування); роз-роблення й обгрунтування альтернатив ріше-нь (безпосередньо або за допомогою спе-ціальних експертних процедур) → відбіросновних варіантів управлінських впливів(використання технологій відсіву) → розроб-ка сценаріїв розвитку ситуації (визначенняальтернативних варіантів динаміки їх змін звикористанням технологій ситуаційного ана-лізу та експертного оцінювання) → експерт-на оцінка основних варіантів управлінськихвпливів (з використанням системи оціню-

Глобальні,

стратегічні цілі Цілі політики (орієнтири)

Напрями

дій

Принципи реалізації

Засоби

Органи

управління Впливи

Корекція політики

Результати політики

Оцінювання

Реалізація політики

Розроблення політики

Об’єкт

управління

Оцінювання політики

450

вання); колективна або індивідуальна екс-пертна оцінка найкращого варіанта дій (узго-дження рішення) → прийняття рішеннявідповідальною особою.


МОДЕЛЬ ПРОЦЕСУ СТРАТЕГІЧНОГОПЛАНУВАННЯ – модель довгостроково-го планування розвитку соціальної системи,яку можна уявити за допомогою ланцюго-вої схеми, що поєднує такі складові елемен-ти: місія організації; цілі організації; оцінкай аналіз зовнішнього середовища органі-зації; управлінське обстеження сильних іслабких сторін; аналіз стратегічних альтер-натив; вибір стратегії; реалізація стратегії;оцінка.


МОДЕЛЬ РИНКУ ПРАЦІ. Ринок праці є ба-гатосекторною структурою, що створена дво-ма взаємопов’язаними частинами (відкритийі прихований ринки праці), які різняться спо-собами і формами акумуляції резервів робо-чої сили, типом впливу на виробництво і зай-нятість, на поведінку їх учасників. Відкритийринок праці – все економічно активне насе-лення, фактично ті, які шукають роботу, і всі,хто потребує профорієнтації, підготовки і пе-репідготовки, а також всі вакантні робочі таучнівські місця в усіх секторах економіки.Складовими відкритого ринку праці є йогоофіційна і неофіційна частини. Прихованачастина ринку праці, яку часто називають“прихованим безробіттям”, – це особи, фор-мально зайняті в народному господарстві, алечерез скорочення обсягів виробництва абозміну його структури без збитків для вироб-ництва могли б бути вивільнені.

© Цимбалюк В.М.

МОДЕЛЬ СИСТЕМИ – аналог системно-го об’єкта, що репрезентує його структур-но-функціональні характеристики, може за-мінювати об’єкт у дослідницькому чи прак-тичному процесі, а отримані результати мо-жуть застосовуватися для оперування самимоб’єктом. У процесі побудови М.с. застосо-вуються такі різновиди системного моделю-вання: атрибутивне моделювання, спрямо-ване на систематизацію інформації про влас-тивості об’єктів. При цьому використовуютьсярізні класифікації, матриці, таблиці, які да-ють змогу систематизувати властивості

об’єктів, виділити серед них головні й друго-рядні; структурне моделювання, яке забез-печує відображення структури об’єкта абопроцесу моделювання; організаційне моде-лювання, спрямоване на визначення органі-зації як системи; функціональне моделюван-ня, орієнтоване на побудову й дослідженняфункцій явища, що вивчається; структурно-функціональне моделювання, що виявляєвзаємозв’язок структури і функцій об’єкта абопроцесу; вітальне моделювання, спрямова-не на уявлення і вивчення тих або іншихетапів життєвого шляху системи. Див. такожСистема, функції системи.


МОДЕЛЬ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧ-НОГО РОЗВИТКУ – створювана людиноюподібність об’єктів соціально-економічногорозвитку: макети, зображення, схеми, словесніописи, математичні формули, карти, які моде-люються на основі тих ресурсів та термінів,які зумовленні пріоритетами населення, нор-мативно-правовою базою, державними та ре-гіональними програмами розвитку відповід-но до потреб технологічного і соціальногопрогресу. Моделі завжди простіші за реальніоб’єкти, але вони дають змогу виділити голов-не, не відволікаючись на деталі.

© Михненко А.М., Близнюк В.В.

МОДЕЛЬНИЙ КОДЕКС ЕТИЧНОЇ ПО-ВЕДІНКИ ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ –документ, в якому чітко, стисло та доступновикладені стандарти чесності та поведінки,яких публічний службовець повинен дотри-муватися на робочому місці; призначений длядопомоги публічним службовцям у до-триманні цих стандартів та ознайомлення зним громадян для формування певного рівнясоціальних очікувань від поведінки публіч-них службовців. У межах створення антико-рупційного законодавства Ради Європи буврозроблений типовий кодекс поведінки дляпублічних службовців. Документ під назвоюNR (2000) 10 Комітету міністрів Ради Євро-пи “Рекомендація державам-членам щодо ко-дексів поведінки для публічних службовців”,прийнятої Комітетом міністрів на 106 сесії,сприяв поширенню практики прийняття на-ціональних кодексів поведінки публічнихслужбовців на основі Модельного кодексувідповідно до національного законодавстваурядів держав-членів та принципів, що сто-

451

суються публічної адміністрації. Кодекс отри-мав назву Модельний. Він мав стати зразкомнаціонального кодексу, зокрема для неєвро-пейських країн та країн, що не є членами ЄС.Положення М.к.е.п.д.с. не застосовуються дообраних представників, членів уряду та осіб,які займають судові посади.

© Антонова О.В.

МОДЕЛЮВАННЯ – метод дослідженняоб’єкта шляхом побудови та вивчення йогомоделі, використання суттєвих якостейоб’єкта моделювання у пізнанні реальних си-стем, які недостатньо досліджені. Модельможе бути як системою, що складається уявноабо реалізується матеріально, відображаю-чи об’єкт дослідження, так і відображеннямвизначених характеристик об’єкта з метоюйого дослідження. Модель вважається вда-лою, якщо вона демонструє поведінку іструктуру, подібні оригіналу, що дослі-джується, та на основі її вивчення можна ви-явити нові його особливості і властивості,що не містяться у вхідному матеріалі. М. –це єдиний на сьогодні систематизованийспосіб бачення варіантів майбутнього й виз-начення потенційних наслідків альтернатив-них рішень, що дає змогу об’єктивно їх по-рівнювати. Побудова моделі є процесом,основними етапами якого є визначення зав-дання, побудова, перевірка на достовірність,застосування та оновлення. Див. також Мо-делювання динамічне.


МОДЕЛЮВАННЯ В ДЕРЖАВНОМУУПРАВЛІННІ – спосіб дослідження склад-них явищ і процесів у державному управ-лінні на основі заміни їх спрощеним об’єк-том за умови, що він відтворює суттєвіякості, які досліджуються. Цей метод є не-замінним для галузі державного управлін-ня, оскільки тут існують обмеження для на-турних експериментів, особливо коли цестосується людських спільнот. Середнайбільш масштабних моделей, які частоподаються як детальні концепції, слід на-звати модель власне державного управлін-ня. Розрізняють низку сучасних моделей,що стали своєрідними еталонами, зокремаєвропейська та американська. В євро-пейській моделі державне управління роз-глядається як підгалузь права (підзаконнавиконавчо-розпорядча діяльність органів

державної влади). Класичними приклада-ми реалізації такої моделі є Німеччина таФранція. В основу другої покладено еконо-мічні відносини і державну владу, спрямо-вану на створення умов для отримання мак-симального прибутку. При цьому системадержавної влади характеризується парите-том законодавчої, виконавчої, судової гілоквлади (США, Канада). У багатьох країнахреалізуються ознаки як першої, так і дру-гої моделей. Див. також Моделі в держав-ному управлінні.


МОДЕРНІЗАЦІЯ (фр. modernisation, відmodern – новітній, сучасний) – процес пере-ходу від стабільного “традиційного” до без-перервно змінного, динамічного сучасногоіндустріального або постіндустріального сус-пільства. М. – збірний термін, який стосуєть-ся різнорідних соціальних, політичних, еконо-мічних, психологічних, культурних тощо про-цесів, що історично супроводжували індустріа-лізацію в розвинених сучасних країнах.“Первинна” М. охоплює епоху першої про-мислової революції, руйнування традицій-них спадкових привілеїв, проголошеннярівних громадянських прав, демократизаціїтощо. “Вторинна” М. країн, що розвиваються,відбувається за наявності взірців у виглядірозвинених країн. Цілі М. задані цимивзірцями: це підвищення рівня життя, задо-волення нових потреб. Економічно це пов’я-зано з ускладненням виробництва, подаль-шим розподілом праці під час заміни реміс-ничого виробництва промисловим. У со-ціальному контексті головне в М. – розши-рення індивідуальної автономії, особистоїсвободи, у політичному – перехід до відкри-того громадянського, демократичного сус-пільства. Психологічно це вимагає глибокоїдиференціації раніше традиційної, патріар-хальної свідомості, його індивідуалізації іраціоналізації.Самодіяльне, вільне громадянське суспіль-ство – база для політичної М. в цілях при-боркання всевладдя держави, створення пред-ставницької демократичної системи і право-вої держави. На цьому грунтувалися багатотеорій М. Однак досвід останніх десятилітьпоказав їх неадекватність. Реально модерні-заційні процеси нині зазвичай розпочинають“зверху” – з політичної модернізації. Потімвони створюють можливості і потребують

452

модернізації психологічної, на якийсь часзберігаючи стабільними соціальні і культурнічинники для уникнення соціальної дезорга-нізації. Економічна ж М. йде окремо, за ра-хунок допомоги розвинених країн.У такому трактуванні поняття “М.” стає одниміз ключових для пояснення причин і ме-ханізмів переходу від тоталітарних і автори-тарних політичних режимів до демократич-ніших політичних систем, зміни типів по-літичної культури, типів держав і збільшен-ня відкритості суспільств. Як приклад мож-на навести модернізацію колишнього СРСР.Уся її підготовка звелася до легкої стимуляціїпсихологічного (“людського”) чинника,після чого розпочалася реальна модерніза-ція політичної системи. У ході цього проце-су посилилася М. свідомості населення ійого розшарування. Колишній, традиційно-патріархальний статусний спосіб організаціїсоціального життя, як і культурні традиції вцілому, продовжував зберігатися; партику-ляризація стримувалася, а економіка дегра-дувала в очікуванні “дозрівання” нового“людського матеріалу”. У результаті проце-си М. відбувалися з тією швидкістю, якатільки можлива за такої логіки М. “зверху”.Її не цілком природний характер, як і спо-вільнені темпи, виправдовувалися збережен-ням соціальної стабільності і культурноїідентичності. У результаті виникла своєрід-на ситуація модернізованого вгорі, але, як іраніше, глибоко консервативного знизу со-ціального устрою, всі зміни в якому пов’я-зуються тільки з впливом реформаторськихакцій влади (тобто політичних чинників).

© Радченко О.В.

МОЛОДІЖНА ПОЛІТИКА В УКРАЇНІ –комплексне явище, яке є результатом прак-тичної, науково-теоретичної, ідеологічної таіншої діяльності соціальних інституцій сто-совно молоді. Її можна розглядати як інте-гральну функцію багатьох змінних: діяль-ності держави, партій, громадських, релі-гійних організацій тощо. Згідно з Деклара-цією “Про загальні засади державної моло-діжної політики в Україні” (1992), держав-на молодіжна політика в є “пріоритетним іспецифічним напрямом діяльності державиі здійснюється: в інтересах молодої люди-ни, суспільства, держави; з урахуваннямможливостей України, її економічного, со-ціального, історичного, культурного розвит-

ку і світового досвіду державної підтримкимолоді». Головна мета державної молодіжноїполітики – створення сприятливих економіч-них, соціальних, політичних, інших умов,правових гарантій для гуманізації способужиття молодого покоління, ефективної йогосоціалізації та розвитку як в інтересах окре-мої особистості, так і регіональних інте-ресів, узгоджених у молодіжних питаннях зінтересами суспільства в цілому.

© Сторожук Р.П.

МОЛОДІЖНИЙ ГРОМАДСЬКИЙ РУХ –масова організована соціально-політичнаактивність, спрямована на реалізацію як спе-цифічних вимог і цілей молодого покоління,так і цілей інших громадських груп, об’єк-тивні інтереси яких відповідають інтересаммолоді. Організована політична активністьпроявляється у формі участі молоді в широ-ких соціальних рухах. Вузькоцільові рухизвичайно мають чітко обмежену молодіжнубазу і спрямованість на відстоювання без-посередніх інтересів молоді. Зазнаючи впли-ву провідних політичних рухів і партій, вони,разом з тим, являють собою самостійні ідей-но-політичні утворення. До таких рухів мож-на віднести, наприклад, рух школярів і учнівВНЗ за академічні права, різного роду вис-тупи під гаслами культурних перетворень.Вузькоцільові рухи являють собою необхід-ну і важливу форму боротьби молоді за своїсоціально-економічні інтереси й одно-часного залучення до політичної боротьби.У М.г.р. існують різні напрями, що відобра-жають соціальну структуру суспільства; кож-нен з напрямів пов’язаний з інтересами пев-них класів і соціальних груп.


МОЛОДІЖНИЙ УРЯД УКРАЇНИ є коалі-ційним органом молодіжного самоврядуван-ня. Був створений у 1999 р. на першій сесіїМолодіжного парламенту України як вико-навчий орган останнього. Структура анало-гічна діючому Кабінету Міністрів, в М.у.у. євідповідні посади, передбачені М.у.у. струк-турою Кабміну України. Головна мета діяль-ності М.у.у. – залучення молоді до державо-творчих процесів. На даний час перед М.у.у.поставлено завдання: налагодження зв’язкуміж усіма молодіжними організаціями та гро-мадськістю загалом, а також з державою, кон-тролю та знаходження шляхів вирішення ос-

453

новних проблем молоді (питання гурто-житків, працевлаштування студентів, підви-щення стипендії, оплата навчання тощо).


МОЛОДІЖНІ ГРОМАДСЬКІ ОБ’ЄД-НАННЯ (організації) в Україні – об’єднан-ня громадян віком від 14 до 35 років, метоюяких є здійснення і захист своїх прав і сво-бод та задоволення політичних, економіч-них, соціальних, культурних та іншихспільних інтересів. Засновниками М.г.о.можуть бути громадяни України, а такожіноземці та особи без громадянства, які пе-ребувають в Україні на законних підставах,досягли 15-річного віку. Членство в М.г.о.може бути індивідуальним і колективним.Членство в молодіжних та дитячих гро-мадських організаціях може бути фіксова-ним і нефіксованим. Статус М.г.о. та їхспілок визначається відповідно до ЗаконуУкраїни “Про молодіжні та дитячі гро-мадські організації” та Закону України “Прооб’єднання громадян”.


МОНАРХІЯ – форма державного правлін-ня, за якої найвища державна влада повністю(необмежена або абсолютна М.) або част-ково (обмежена або конституційна М.) на-лежить одній особі – спадкоємному монар-ху. Абсолютна (необмежена) М. (Оман) –форма правління, за якої верховна держав-на влада за законом без обмежень належитьодній особі. До найбільш характерних рисабсолютної М. належить ліквідація чи по-вний занепад представницьких установ,юридично необмежена влада монарха, на-явність у його безпосередньому підпоряд-куванні постійної армії, поліції і розвинуто-го бюрократичного апарату. Конституцій-на (обмежена) М. – форма правління, за якоївлада монарха значно обмежена представ-ницьким органом. Зазвичай такі обмеженнявизначаються в конституції держави, монархпри цьому не має прав вносити зміни доосновного закону. Як форма правління кон-ституційна М. виникає в період становлен-ня буржуазного суспільства. У таких фор-мах правління монарх переважно виступаєсимволом держави (Японія, Іспанія). Залеж-но від повноважень монарха розрізняємопарламентську та дуалістичну конституційнімонархії. Парламентська М. (Великобрита-

нія, Японія, Нідерланди, Бельгія, Швеція,Канада, Австралія та ін.) має такі характерніознаки: розвинуте розділення властей; вер-ховенство парламенту над виконавчою вла-дою; демократичний політичний режим;уряд формується з представників партії (чипартій), що отримали більшість голосів навиборах у парламент; лідер партії, що во-лодіє найбільшим числом депутатськихмісць, стає главою уряду; у законодавчій,виконавчій і судовій сферах влада монархає символічною; законодавчі акти прийма-ються парламентом і формально підпису-ються монархом; уряд відповідно до консти-туції несе відповідальність не перед монар-хом, а перед парламентом. Проте зазвичайповноваження парламенту щодо висловлен-ня недовіри уряду врівноважується правомуряду запропонувати монарху розпуститипарламент (нижню палату) і призначити новівибори з тим, щоб конфлікт між законодав-чою і виконавчою владою розв’язав народ.За дуалістичної М. (Марокко, Таїланд) дер-жавна влада має подвійний характер: юри-дично і фактично розділена між урядом,який формує монарх, та парламентом. Урядза дуалістичних монархій у більшості ви-падків несе відповідальність перед монар-хом. У деяких державах монарх є не тількисвітським, а й релігійним главою держави.Такі монархії називаються теократичними(Саудівська Аравія). Виділяють також особ-ливий різновид М. – виборна М., яка поєднуєелементи монархії та республіки. Сьогодніданий різновид монархії існує в Малайзії,де главою держави є монарх, якого обира-ють на 5 років представники монархічнихштатів, що входять до федерації.


МОНДІАЛІЗМ (фр. Monde – світ) – геопо-літична ідеологія Єдиного Світу, глобалі-зації, злиття всіх народів і держав в єдине пла-нетарне утворення з єдиним “Світовим уря-дом”. Концепція М. виникла задовго до оста-точної перемоги Заходу в холодній війні. Фор-мування “єдиного радянського народу”, аси-міляція народностей і націй на базі російськогонароду; конвергенція (зближення, злиття) ка-піталізму і соціалізму були одними з етапівтакого переходу. Суть М. зводиться до посту-лювання неминучості повної планетарноїінтеграції, переходу від множинності, розмаї-тості держав, народів, націй і культур до “уні-

454

фікованого світу”. Цей процес не закінчено івін чітко проглядає у формуванні світової гос-подарської системи транснаціональнимисуб’єктами підприємницької діяльності, вход-женні країн і держав у міжнародні організаціїі блоки, інтеграційних процесах із створеннямнаднаціональних органів управління.


МОНІТОРИНГ (від англ. monitoring –відстеження) – постійне спостереження забудь-яким процесом з метою виявлення йоговідповідності очікуваному результату. ПідМ. соціально-економічних та політичнихпроцесів слід розуміти постійне, система-тичне збирання інформації з метою спосте-реження і контролю за розвитком певногосоціально-політичного явища чи процесу, атакож його прогнозування. Основними ха-рактеристиками М. є системність, дина-мічність та націленість на прогноз. Об’єк-том політичного М. може бути як політичнасистема країни загалом, так і кожна з її окре-мих складових інституцій, зокрема державніструктури, політичні партії, громадськіорганізації, політичні інститути, їх взаємо-зв’язки, політичні лідери тощо.

© Рейтерович І.В.

МОНІТОРИНГ ЗМІ – регулярне збиранняматеріалів із друкованих, електронних, ра-діо- і теледжерел інформації, який, зазвичай,здійснюється аналітичними службами дер-жавних організацій з метою відстеженняключових подій, аналізу частоти згадуван-ня політичних партій, громадських органі-зацій або окремих осіб, виявлення реакціїнаселення на діяльність державних структур,аналізу інвестиційної активності в регіонахтощо. Із розвитком інформаційних техно-логій для реалізації цього процесу широкозалучаються автоматизовані системи моні-торингу й аналізу ЗМІ.

© Селівестров Р.Г.

МОНІТОРИНГ У ДЕРЖАВНОМУ УПРАВ-ЛІННІ – систематичне збирання інформаціїз метою спостереження і контролю за розвит-ком певної сфери державного управління, щосприяє виробленню довгострокової стратегіїїї розвитку, налагодженню взаємодії міжцентральною владою та регіонами. Зокрема,моніторинг використовується для комплекс-ної порівняльної оцінки соціально-економіч-

ного розвитку областей України, міст, районівтощо. Основним завданням М.д.у. є аналізякості державного управління та реалізаціїнаціональних проектів, аналіз та прогноз ос-новних загроз суспільного розвитку, збиран-ня інформації щодо політичних та соціаль-но-економічних процесів як у окремих регіо-нах, так і в країні загалом, розробка на ос-нові отриманої інформації комплексу засобівдля запобігання кризам тощо.

© Рейтерович І.В.

МОНІТОРИНГ У СИСТЕМІ ДЕРЖАВ-НОЇ СЛУЖБИ – процес аналізу та оцінкиінформаційного потоку, що характеризуєорганізаційно-правовий та функціональниймеханізми державної служби і реалізується увигляді таких форм: функціонального обсте-ження; діагностики адміністративної діяль-ності; аналізу окремих напрямів діяльностідержавних службовці; експертної діяльності;аналітичних операцій, пов’язаних із прийнят-тям і виконанням управлінських рішень умежах регламентованих завдань та постійнихобов’язків. М.с.д.с. здійснюється за допомо-гою техніко-економічних, економіко-матема-тичних, морфологічних методів з використан-ням таких критеріїв: стандартів, реєстрів,нормативів виконання посадових обов’язків;правил атестації державних службовців; ква-ліфікаційних характеристик різних категорійдержавних службовців; механізму заміщен-ня посад; механізму вирішення службовихконфліктів у державному апараті.


MОРАЛЬНА ВIДПОВIДАЛЬНIСТЬ – видсоцiальної вiдповiдальностi у суспільномууправлiннi, яка настає за моральнi проступ-ки i виходить iз загальних моральнихпринципiв та норм, що стосуються особли-востей певних професій, керівників усіхрівнів, державних службовців, посадових осібмісцевого самоврядування. М.в. пов’язана зетичним аспектом працi зазначених соціаль-них груп, представники яких є учасникаминепростих взаємовiдносин з громадянами,колегами, пiдлеглими, керiвництвом, що інко-ли пов’язані з конфлiктами, непорозумiнням,рiзноманiтними проблемами.


МОРАЛЬНЕ СТИМУЛЮВАННЯ – мо-рально-етичний метод управлiння, спрямова-

455

ний на підвищення колективної чи особистоїiнiцiативи працівників та їх iнтересу до вико-нання своїх службових обов’язкiв. За допомо-гою засобiв М.с., зокрема схвалення чи осудудiяльностi працiвника, можна визначити рівеньїї суспільної значущостi чи неприйнятностi.Особливе значення надається стимулюваннюособистої iнiцiативи за допомогою М.с.


МОРАЛЬНО -ПСИХОЛОГ IЧНИЙКЛIМАТ – iнтегральний показник рiвнярозвитку соцiально-психологiчної спiль-ностi колективу, в якому вiдображаютьсянастрої, думки i традицiї колективу, харак-тер взаємовiдносин та iн. М.-п.к. вiд-дзеркалює єднiсть полiтичних, моральних iсоцiально-психологiчних вiдносин колекти-ву. Найважливiшими компонентами М.-п.к.є соцiальний оптимiзм, психологічна сумiс-нiсть членiв колективу, їх моральна вихо-ваність та iн. Чим вищим є соцiальнийоптимiзм працiвникiв, чим глибшим євзаєморозумiння, тим бiльш здоровим є М.-п.к.у колективі, організації, а в пiдсумку й со-ціально-психологiчне самопочуття колекти-ву в цілому та кожного його члена зокрема.


МОТИВ (грец. мotif, лат. мoveo – надаю рух,поштовх) – складне психологічне утворен-ня, яке спонукає людину до певних дій длязадоволення первісно усвідомлюваних абовзагалі неусвідомлюваних потреб.Розглядаючи мотивацію людини, вчені стик-нулися з певними труднощами щодо вико-ристання й розуміння термінів “мотивація”і “мотив”. Як М. називають різноманітніпсихологічні феномени: уявлення та ідеї,почуття і переживання, потреби і потяги,спонукання і схильності, бажання, звички,установки і навіть умови існування. У за-рубіжній психології існує близько 50 теоріймотивації, але, незважаючи на це, вчені (пси-хологи) сходяться на думці, що за М. прий-мається якийсь конкретний психологічнийфеномен. В основному психологи групуютьсяна школи наступних точок зору на мотив: якна спонуку, на потребу, на мету, на намір, наякості особистості, на стан.Психологи розглядають мотив як продуктмотиваційного процесу. На усвідомлюванімотиви людина може впливати підсилюючиабо обмежуючи їх дію, а в деяких випадках

придушуючи їх. Мотиви з’являються майжеодночасно з виникненням потреб і інтересівта проходять певні стадії.У мотиваційному процесі виділяють п’ятьетапів. Перший етап – виникнення й усві-домлення спонукання. Воно включає в себеусвідомлення предметного змісту спонуки(якщо предмет потрібен), дії, результат і засібздійснення. Усвідомлюваними спонуканнямиможуть бути потреби, потяги, схильності івзагалі будь-яке явище психічної діяльності(образ, думка, емоція). Другий етап – цевнутрішнє сприйняття спонуки, тобто її іден-тифікація з мотиваційно-змістовними утво-реннями особистості, співвідношення з ієрар-хією суб’єктивно-особистісних цінностей.Третій етап – реалізація М., під час якої, за-лежно від конкретних умов і засобів реалі-зації може змінитися психологічний зміст М.При цьому у М. з’являються нові функції (за-доволення потреби, інтересу), що приводитьдо наступного етапу мотивації – закріпленнямотиву, в результаті чого він стає рисою ха-рактеру. Останній етап – актуалізація потен-ційного спонукання, під якою розумієтьсяусвідомлюване або неусвідомлюване вияв-лення певної риси характеру в умовах внут-рішньої або зовнішньої необхідності, звичкиабо бажання. Слід зазначити, що дотриман-ня мотиву неможна уявити як завжди лінійнийпроцес, в якому одна стадія і етап послідов-но змінюються другими без повернення настартові позиції.Процес формування М. як підстава для дії,спонукання до неї починається з виникнен-ням потреби особистості і закінчується ви-никненням наміру і спонукання до досягнен-ня цієї мети, якщо вони необхідні людині.Між цими двома психологічними феноме-нами є проміжний етап, в якому актуалізу-ються психологічні утворення людини, якізабезпечують змістовний вибір предмета ізасобу задоволення потреби.

© Дроб’язко Л.В.

МОТИВАТОРИ – психологічні чинники(утворення), які беруть участь у конкретно-му мотиваційному процесі, зумовлюютьприйняття людиною рішення. У процесі пояс-нення засад дії і вчинку М. є аргументамиприйнятого рішення.Виділення М. має принципове значення.Багато дослідників називають їх мотивами,але між ними є різниця. М. пов’язані з роз-

456

різненням причин необхідності здійсненнятого чи іншого вчинку, прояву активності. Алеці причини не приводять до конкретної дії чивчинку, не володіють спонукальною силою.У процесі мотивації (при виборі цілі і засобівїї досягнення) багато М. залишаються лишетакими, які “знають” та “розуміють”, а “ре-ально діючими” є лише ті, які набувають най-більшої значущості для людини і приводятьдо формування спонукання. На відміну відМ., сформований мотив завжди дієвий, оскіль-ки включає в себе спонуку до досягнення цілі(мети) “зараз і тут”. Дослідники виділяютьтакі групи М.: моральний контроль (наявністьморальних принципів); перевага (інтереси,схильності); зовнішня ситуація; власні мож-ливості (знання, уміння якості); власний стану даний час; умови досягнення цілей (мож-ливість, зусилля); наслідки своїх дій; успіх;просування по службі; можливість творчогота ділового зростання; високий ступінь відпо-відальності.


МОТИВАЦIЯ – рушiйна сила діяльностіорганізацій, окремих працівників, що ґрун-тується на задоволеннi певних потреб; за-гальна функція управлiння, що потребуєрозумiння людської природи з метою спо-нукання організацій та окремих людей домаксимальних зусиль, досягнення ефектив-них результатiв працi. Це усвідомлене іцілеспрямоване спонукання працівника допраці через постійний вплив на його потре-би, інтереси та цілі; одна з основних скла-дових управління. Під час реалiзації i фор-мування М. слiд ураховувати три ключовіскладові змiсту мотивації: зусилля, орга-нiзацiйнi цiлi та iндивiдуальнi потреби.Керiвники мають домагатися вiд працiвникiвенергiйних зусиль з метою досягненняорганiзацiйних цiлей. Для цього вони маютьзабезпечити потреби iндивiдiв, що станов-лять основнi цiлi мотивацийних зусиль. Досучасних концепцiй мотивацiї належатьзмiстовi та процесуальнi теорiї.

© Бакуменко В.Д., Дроб’язко Л.В.

МОТИВАЦІЙНІ ТЕОРІЇ – узагальненасистема наукових досліджень у галузі моти-вації. Основними напрямами дослідження єзмістові та процесуальні теорії мотивації.Змістові теорії мотивації аналізують факто-ри, що впливають на поведінку людини, її

трудову активність. Основну увагу в цих те-оріях сконцентровано на аналізі потреб лю-дини та на їхньому впливі на мотивацію тру-дової діяльності. Теорії дають опис струк-тури потреб, їхнього змісту, ієрархії, пріо-ритетності. Найбільш відомі змістові теоріїмотивації: теорія ієрархії потреб Маслоу,теорія Альдерфера, теорія двох факторівГерцберга, теорія набутих потреб Мак Клле-ланда, теоріях, у Мак-Грегора.


МОТИВАЦІЯ ДЕРЖАВНО-УПРАВЛІН-СЬКИХ КАДРІВ – це: мотиви, що спону-кають до діяльності, викликають активністьорганізму, визначають її спрямованість; комп-лекс імперативних спонукань до активності,що виникають під впливом внутрішніх при-чин, і стимули, що приходять із зовнішньогосередовища і визначають спрямованість тазміст подальшої активності суб’єкта (особи,групи); спонуки, що викликають активністьорганізму і визначають її спрямованість; сила,що спрямовує людей до бажаного результа-ту; використання мотивів поведінки людинив практиці управління його діяльністю; про-цес заохочення людей для досягнення метиорганізації; мотивація – це створення регу-люючих трудові відносини взаємних одно-значних умов, що забезпечують відповідністьміж конкретними інтересами працівника іпрацедавця, за якого у працівника з’являєть-ся потреба самовіддано працювати; потребаконкретного індивіда досягати успіху і уни-кати невдач, що викликає активність людинив певному напрямі. М.д.-у.к. – це управлін-ська діяльність, яка спрямована спонукатидержавно-управлінські кадри до продуктив-ної та результативної діяльності.


МОТИВАЦІЯ У ДЕРЖАВНОМУ УП-РАВЛІННІ – діяльність суб’єкта управлін-ня, спрямована на дослідження структуримотивів, внутрішніх причин, що лежать воснові вибору дій, трудової поведінки дер-жавних службовців або об’єктів управліннявзагалі, формування системи доказів, аргу-ментів, мотиваційних регуляторів з метоюпроектування поведінки і забезпеченнявпливу на неї для досягнення особистихцілей та цілей організації системи.Основними науковими теоріями, спрямова-ними на дослідження проблем мотивації, є

457

теорії А.Маслоу, Ф.Герцберга, Мак-Келлан-да, в яких мотивація характеризується якпроцес виникнення мотивів і як механізм,що визначає напрями та способи здійснен-ня конкретних форм діяльності.Визначальними у трудовій діяльності пра-цівника є потреби та інтереси, отже, вироб-лення в державних службовців тривалихмотивів до праці передбачає вплив на роз-виток їх потреб, особистого інтересу тасприяння розкриттю їх творчих здібностей.Існують три види трудової мотивації: мате-ріальна, моральна та адміністративна. Ма-теріальна мотивація реалізується через сис-тему оплати праці, моральна – через оціню-вання заслуг, адміністративна спирається надисципліну праці, на відповідальність завиконання службових обов’язків.У державному управлінні мотивація як про-цес стимулювання працівників найкращимчином виконувати свою роботу використо-вується не достатньо ефективно.


МУЛЬТИКУЛЬТУРАЛIЗМ – полiтика щодонацiональних меншин або iммiгрантiв, спря-мована на задоволення та пiдтримку їхнiх куль-турних запитiв за умови цiлеспрямованоговиховання лояльностi до єдиної в межах дер-жави полiтичної нації. Показником лояльностiвизнається опанування й використання дер-жавної мови, участь у полiтичному життi i,можливо, вiра в спільне майбутнє.


МУЛЬТИМОДАЛЬНІ ТРАНСПОРТНІКОРИДОРИ – концентрація на генеральнихнапрямах транспорту загального користу-вання (залізничного, автомобільного, мор-ського, трубопровідного) і телекомунікацій.Забезпечують прискорене проходження ма-теріальних, фінансових та інформаційнихпотоків, високу якість обслуговування ірізноманітність послуг, що надаються.


МУНІЦИПАЛІТЕТ – 1. Орган місцевогосамоврядування населеного пункту в бага-тьох країнах. У республіканську епоху рим-ської історії так називали міста, які користу-валися правом самоврядування. У деякихкраїнах (США, Великобританія) М. назива-ються лише органи міського управління.Вони обираються населенням відповідних

адміністративно-територіальних одиниць ірозглядаються в конституційному праві якпублічно-правові корпорації. М. складаєтьсяз виборної колегії на чолі з мером, бурго-містром та чиновницького виконавчого апа-рату. 2. Самоврядна громада з правами юри-дичної особи. 3. Будинок, в якому міститьсяорган місцевого (міського) самоврядування.


МУНІЦИПАЛЬНА БЮДЖЕТНА ПОЛІ-ТИКА – система заходів органів місцевогосамоврядування у сфері формування доходівмісцевих бюджетів, використання бюджет-них коштів, організації місцевого оподатку-вання, міжбюджетних відносин, здійсненнямісцевих запозичень тощо. М.б.п. формуєтьсяна основі програми соціально-економічно-го розвитку регіону чи адміністративно-те-риторіальної одиниці з урахуванням загаль-нодержавних програм і спрямована на їх ви-конання. М.б.п. має відповідати принципамзаконності, наукового обґрунтування заходів,цільового й економного використання бю-джетних коштів, досягнення максимально-го ефекту при мінімальних затратах, публіч-ності і прозорості, широкого залучення гро-мадськості, підконтрольності і відповідаль-ності органів місцевого самоврядування пе-ред територіальною громадою.

© Кириленко О.П.

МУНІЦИПАЛЬНА ГЕОІНФОРМАЦІЙ-НА СИСТЕМА (МГІС) – комплекс мето-дологічних, організаційних, програмних,технічних та інформаційних засобів, призна-чених для підвищення ефективності управ-ління інфраструктурою міста на основі за-стосування новітніх геоінформаційних тех-нологій. Головною метою створення МГІСє забезпечення оптимальних умов для задо-волення інформаційних потреб органів дер-жавної влади і місцевого самоврядування,організацій, підприємств, суспільних об’єд-нань та реалізації конституційних прав гро-мадян на основі формування та використан-ня геоінформаційних ресурсів і сучаснихгеоінформаційних технологій. Суб’єктомМГІС є міська рада та її виконавчі органи,посадові особи органів місцевого самовря-дування, а також інші юридичні і фізичніособи, які виконують визначені функції впроцесі створення й експлуатації МГІС.

© Чикаренко О.О.

458

МУНІЦИПАЛЬНЕ УПРАВЛІННЯ –діяльність територіальної громади (жителівсела чи добровільного об’єднання в сільськугромаду жителів кількох сіл, селища, міста),спрямована на самостійне вирішення питаньмісцевого значення, що здійснюється черезпрактичну діяльність органів місцевого само-врядування та їх посадових осіб. М.у. поля-гає у: 1) діяльності щодо задоволення повсяк-денних потреб населення територіальної гро-мади через надання адміністративних і гро-мадських послуг; 2) виконанні делегованихорганами державної влади функцій; 3) діяль-ності з використання владних повноважень,наданих органу місцевого самоврядування чипосадовій особі місцевого самоврядування.


МУНІЦИПАЛЬНЕ УТВОРЕННЯ – посе-лення міського типу (місто, селище міськоготипу) з територіальною самоврядною грома-дою базового рівня місцевого самоврядуван-ня, або адміністративно-територіальна одиниця,основою якої є територіальна громада базо-вого рівня місцевого самоврядування. М.у.можна розглядати як багатопрофільну соціаль-но-економічну муніципальну корпорацію зповним циклом відтворення виробничих ре-сурсів і процесів життєзабезпечення та жит-тєдіяльності громади, ключовою ознакою якоїє пріоритетна орієнтація діяльності на форму-вання й розвиток соціального капіталу та актив-ного використання його в управлінні соціаль-но-економічними процесами через механізмиреалізації корпоративних відносин і забезпе-чення корпоративних прав для досягненняспільних інтересів громади, влади й бізнесу.

© Бобровська О.Ю.

МУНІЦИПАЛЬНИЙ КОНСАЛТИНГ –професійна діяльність спеціалізованихорганізацій із надання послуг (методичнихта практичних порад і рекомендацій) орга-нам місцевого самоврядування з різнихаспектів життєдіяльності громади з метоюзабезпечення підвищення ефективностіуправління місцевим економічним та со-ціальним розвитком. Основні напрями діяль-ності організацій з М.к.: підготовка навчаль-них матеріалів з проблем місцевого самовря-дування; організація та проведення семі-нарів, круглих столів, презентацій, конфе-ренцій; організація та проведення науковихдосліджень; інформаційно-консультативні

послуги та просвітницька діяльність у сферімісцевого самоврядування.


МУНІЦИПАЛЬНИЙ МЕНЕДЖМЕНТ –якісно новий тип управління в муніципальнихутвореннях, орієнтований на керований роз-виток територіальної громади в умовах рин-кових відносин та конкуренції територій, напередові управлінські підходи щодо досягнен-ня соціально визначеного результату з оглядуна вигоди-витрати громади, на партнерськийстиль взаємовідносин влади, бізнесу та гро-мадян. Виникнення та становлення поняттяМ.м. є наслідком реформування публічногоуправління на засадах бізнес-менеджменту.Інституційною основою запровадження відно-син менеджменту на муніципальному рівні єрозгляд муніципального утворення як специ-фічної організації, в якій інтегруються само-організація громадян, професійна недержав-на діяльність муніципальних управлінців з са-мостійної реалізації місцевих владно-адміні-стративних відносин, комплекс сучаснихпідходів і методів бізнес-менеджменту.

© Шаров Ю.П.

МУНІЦИПАЛЬНІ ІНВЕСТИЦІЙНІПРОЕКТИ – проекти, що спрямовані нареалізацію стратегічних пріоритетів розвит-ку територіальної громади, здійснюються му-ніципальними (комунальними) підприємства-ми та іншими муніципальними структурамий фінансуються за кошти місцевого бюджетуабо із залученням бізнесового сектору.


МУНІЦИПАЛЬНІ ПРОЕКТИ РОЗВИТКУ –проекти, що здійснюються під егідою органумуніципального управління (як генеральногозамовника) і мають центри відповідальності вйого структурних підрозділах, спрямовані нареалізацію стратегічних пріоритетів розвиткуміста й затверджені у складі проектної части-ни стратегії, а результатами їх виконання є заз-далегідь оцінені та погоджені із заінте-ресованими сторонами суто соціальні або со-ціально-економічні вигоди територіальної гро-мади міста. М.п.р. не завжди є інвестиційни-ми у тому розумінні, що останні передбача-ють віддачу у вигляді позитивних фінансовихпотоків від капітальних інвестицій (які не завж-ди мають місце у випадку здійснення М.п.р.).М.п.р. часто є витратними і результатом ма-ють суто соціальний ефект.


459

НАВЧАЛЬНА ПРОГРАМА “УПРАВЛІН-НЯ СУСПІЛЬНИМ РОЗВИТКОМ” – на-вчальна програма, яку розроблено в Націо-нальній академії державного управління приПрезидентові України за спеціальністю“Управління суспільним розвитком” дляпідготовки вищих керівних кадрів (І-ІІІ ка-тегорії державної служби та прирівняних доних посадових осіб місцевого самоврядуван-ня). Освітньо-професійний рівень підготов-ки – магістр. Навчання за програмою здій-снюється за заочною та заочно-дистанцій-ною формами. Серед нормативних дис-циплін Н.п.“У.с.р.” такі: “Теоретичні та орга-нізаційні засади державного управління”;“Верховенство права”; “Європейська інте-грація”; “Суспільно-політичні реформи”;“Геополітика і національна безпека Украї-ни”; “Розроблення та аналіз державної по-літики”; “Стратегічне планування та реалі-зація політики на центральному, місцевомута регіональному рівні”; “Макроекономікадля аналізу державної політики”; “Макро-економічна політика”; “Соціальний і гумані-тарний розвиток”; “Державні фінанси і бю-джетний процес”; “Інформаційна політиката зв’язки з громадськістю”; “Становлення ірозвиток демократії: світовий досвід дляУкраїни”; “Управління людськими ресурса-ми”; “Керівник в органах державного управ-ління та місцевого самоврядування”; “Етикав державному управлінні”; “Логіка, методо-логія та методика наукових досліджень”; “Мо-делювання, інформаційні системи та техно-логії в державному управлінні”; “Ділова ук-раїнська мова в державному управлінні”.


НАГОРОДА ДЕРЖАВНА УКРАЇНИ(англ. Decoration State of Ukraine) – вищаформа відзначення громадян України за ви-датні заслуги в розвитку економіки, науки,культури, соціальної сфери, захисті Вітчиз-ни, охороні конституційних прав і свобод

людини, державному будівництві та грома-дянській діяльності. Державні нагородивстановлюються виключно законами Украї-ни. Згідно із Законом України “Про державнінагороди України” (2000) державними на-городами України є звання “Герой України”(вищий ступінь відзнаки в Україні), орден,медаль, відзнака “Іменна вогнепальназброя”, почесне звання України, Державнапремія України, президентська відзнака.Нагородження державними нагородами Украї-ни здійснюється указами глави держави.Нагородженому вручається державна наго-рода та документ, що посвідчує нагороджен-ня нею. Нагородна система країни є потуж-ним чинником державотворення.

© Мамонтова Е.В.

НАДАННЯ ДЕРЖАВНОМУ УПРАВЛІН-НЮ НАУКОВОГО ХАРАКТЕРУ передба-чає широке використання наукових досяг-нень на всіх рівнях і ланках системи держав-ного управління, передусім результатів до-сліджень у сфері політології, права, філо-софії, соціології, економіки, екології таінформатики; сприяння розвитку науковихдосліджень з актуальних проблем держав-ного управління, зокрема розробленню но-вих управлінських технологій та впрова-дженню їх досягнень у практику; залученнянауковців до аналітичної роботи в органахдержавної влади; підвищення рівня забезпе-ченості апарату системами підтримки прий-няття рішень на базі сучасної управлінськоїметодології та використання засобів інфор-матизації і комп’ютеризації. В умовах склад-ності і масштабності проблем державногоуправління наукові підходи і методи їх вирі-шення набувають особливого значення. Пер-спективне прогнозування, стратегічне пла-нування, вибір раціональної структуриорганів державної влади та її кадрового за-безпечення, створення високоефективнихмотиваційних підходів, розроблення сучас-

Н

460

них методів контролю, комунікацій, прий-няття рішень – це лише кілька завдань з ба-гатьох, вирішення яких неможливе без роз-витку науки державного управління в на-прямі розробки нових і удосконалення існу-ючих концепцій, теорій, принципів і ме-тодів.


НАДДЕРЖАВИ (англ. Superstates) – світовідержави, що мають у своєму розпорядженніресурси (економічні, політичні, військові таінші), які забезпечують суттєву перевагу надіншими країнами при розв’язанні тих чиінших міжнародних проблем. У минуломунаддержавами були Римська й Китайськаімперії, могутність і вплив яких було обме-жено переважно субрегіональним рівнем.Наддержавні функції були притаманні такожСША та СРСР, місце й роль яких визначалибіполярну побудову системи світового по-рядку в другій половині ХХ ст. При цьомувказані Н. були не тільки військовими, але йідеологічними та економічними лідерамдвох блоків, що протистояли один одному.Держави-лідери несли відповідальність забезпеку країн, що входили у сферу їхньоговпливу. Після розпаду СРСР США залиши-лися єдиною Н. Найбільш імовірним канди-датом на роль другої Н. є Китай.Що стосується Росії, то багато з експертів,аналітиків відмічають, що Росія не зможестати найближчим часом Н. Зокрема, за сло-вами Френсіса Фукуями, “це регіональнанаддержава. Вона так залежить від своїхенергоресурсів, що має фактично зв’язаніруки”. На відміну від Китаю, що має справдішироку промислову базу, ліпший людськийкапітал і розгалуженішу економіку, Росіянасправді заручниця своєї вузької сировин-ної економіки. “На жаль, вона ще створитьпроблеми для України, Грузії і близького за-рубіжжя, але я переконаний, що вона вже недосягне рівня Н., якою був Радянський Союз”, –підкреслив американський політолог.Останні зміни в структурі ЄС змушують ди-витися на це глобальне утворення під кутомзору нової Н., нової імперії. ЄС занадто ве-лика і занадто проблемна структура, порівня-но з окремими його складовими. Аби керу-вати такою масою людей відірваним від нихполітикам у Брюсселі потрібно буде згорта-ти демократію, уже не згадуючи про ефек-тивність управління. В ЄС демократія за-

кінчується “повзучим” соціалізмом. І цеосновна проблема, оскільки коли демокра-тія не забезпечує економічного зростання,вона приречена. Економічне зростання вЄвропі сповільнюється через величезніпільги та гарантії, видані населенню.


НАДЗВИЧАЙНА СИТУАЦІЯ – порушен-ня нормальних умов життя і діяльності лю-дей, спричинене аварією, катастрофою, сти-хійним лихом, небезпечними діями терори-стичного і антиконституційного характеруабо вторинними факторами ураження у воєн-ний час, що призвели (можуть призвести) дозагибелі людей, тварин і рослин, значних ма-теріальних збитків та завдати шкоди довкіл-лю. За походженням виокремлюють Н.с.природного, техногенного та воєнного ха-рактеру. Залежно від обсягів заподіянихзбитків, технічних і матеріальних ресурсів,необхідних для їх ліквідації, території поши-рення і кількості постраждалих осіб надзви-чайні ситуації класифікуються як державно-го, регіонального, місцевого або об’єктово-го рівня. Особливостями Н.с. є швидкийтемп змін ситуації, складність передбачен-ня виникнення та прогнозування варіантіврозвитку подій. Зазначені особливості при-зводять до збільшення рівня управлінськихризиків у процесі попередження та нейтра-лізації Н.с. і їх наслідків.

© Дацюк А.В.

НАДЗВИЧАЙНИЙ СТАН – особливийправовий режим, пов’язаний із розширен-ням повноважень органiв державної владита обмеженням полiтичних свобод громадян.Н.с. вводиться в країнi у конституцiйномупорядку на всiй території або на окремiй їїчастинi в разi, якщо для цього склалисяповажнi причини – стихiйне лихо, масовiзаворушення, антиурядовi виступи тощо. Якправило, режим Н.с. передбачає вживанняособливих заходiв для пiдтримання поряд-ку в суспiльствi.


НАДМІРНІСТЬ СИСТЕМИ УПРАВЛІН-НЯ – висока складність, організованість і ре-сурсна забезпеченість системи управліннящодо відносно простих управлінських зав-дань, які вона вирішує.


461

НАМІСНИЦТВО – адміністративно-тери-торіальна одиниця на українських землях уРосійській імперії у 80-90-х рр. ХVIII ст. Натериторії України було утворено такі Н.: наСлобожанщині – Харківське (1780 р., алечастина Слобідської України була переданадо російських Воронезького і Курського Н.);на території колишньої Гетьманщини – Київ-ське, Новгород-Сіверське й Чернігівське(1782 р.); на Півдні України – Катерино-славське (1784 р.), а згодом Вознесенське(1795 р.); на Правобережжі, після другогоподілу Польщі, 1793 р. – Із’яславське (з1795 р. – Волинське), Брацлавське й По-дільське. На чолі Н. стояв намісник з права-ми генерал-губернатора. Н. скасовано в 1797 р.і введено поділ на губернії.


НАПРЯМИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ДЕР-ЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ. Серед них:підвищення ефективності взаємодії між ке-рівниками і керованими компонентами сис-теми державного управління, що передба-чає вдосконалення головним чином “деревацілей” і функціональної структури держав-ного управління; безперервний розвитоксуспільної сутності державного управлінняза допомогою демократизації, розширенняучасті громадян у його процесах, становлен-ня і активізації самоврядних суспільних ме-ханізмів; системна раціоналізація держав-но-управлінської діяльності з метою всебільшої соціальної, організаційної і право-вої обумовленості, обгрунтованості і ефек-тивності кожного її елемента, умілого об’єд-нання і повного використання людськогопотенціалу і науково-технічних засобів управ-ління; створення інформаційних, організа-ційних та інших умов і стимулів, що забез-печують введення в управлінську практикуі ефективне застосування в ній науковихметодів; поліпшення системи підбору, вико-ристання, підготовки і підвищення квалі-фікації управлінських кадрів усіх кате-горій, розвитку методів, засобів і форм сти-мулювання ініціативного, якісного і відпо-відального виконання функціональнихобов’язків на державних посадах; викори-стання соціально-психологічних чинниківрозвитку вільних, демократичних відносинміж всіма учасниками державно-управлін-ських відносин.


НАПРЯМИ ДЕРЖАВНО-УПРАВЛІН-СЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ. Серед них: держав-не будівництво (державотворення), яке охоп-лює визначення і правове закріплення фор-ми державного правління; політичного ре-жиму; державно-територіального устрою;основних цілей і функцій держави, їх пріо-ритетності; розподілу повноважень міжгілками та вищими органами державної вла-ди; стратегії розвитку держави; структуриорганів державної влади відповідно дофункцій держави та її стратегічних цілей;формування державної політики, яке поля-гає в розробленні державної політики з ос-новних напрямів діяльності держави (за-гальні орієнтири для дій та прийняттярішень); визначенні або коригуванні цілейта функцій органів державної влади, необ-хідного кадрового забезпечення; програму-ванні (формування плану дій); розробленнісценаріїв і графіків досягнення цілей орга-нів державної влади (складу і послідовностізавдань, програм, проектів, інших заходів);складанні бюджету (розрахунок обсягу вит-рат і розподіл ресурсів за роботами, запла-нованими для досягнення цілей); реаліза-ція державної політики, яка передбачаєвиконання функцій державного управління(оперативне та тактичне управління) з ме-тою досягнення визначених цілей державина певному періоді її історичного розвит-ку. Усі ці Н.д.-у.д. реалізуються шляхомуправлінських впливів, яким передує прий-няття відповідних управлінських рішень.


НАРКОМАТ (Народний комісаріат) – цент-ральний орган державного управління окре-мою галуззю адміністративно-політичного,військового, господарського чи соціально-культурного будівництва в СРСР та радянсь-ких республіках. Н.к. були створені у ра-дянській Росії у 1917 р., після обрання Рад-наркому. Затверджено назву КонституцієюРСФРР у 1918 р. Найважливіші загальносо-юзні Н.к.: воєнний і морський, іноземнихсправ, зовнішньої торгівлі, шляхів сполучен-ня, пошт і телеграфів. Конституція СРСРвизначила також республіканські Н.к., щоперебували винятково у віданні союзнихреспублік. У радянській Україні Н.к. нази-вали органи державного управління згідноз декретом Тимчасового робітничо-селян-ського уряду України від 21 січня 1919 р.

462

Організація і діяльність наркоматів Украї-ни була визначена Загальним положеннямпро народний комісаріат УРСР з 1924 р.За період діяльності було проведено низ-ку реорганізацій Н.к. У березні 1946 р.Верховна Рада СРСР прийняла закон,згідно з яким Рада народних комісарівСРСР (далі РНК) і Н.к. СРСР були пред-ставлені на Раду міністрів СРСР і міністер-ства СРСР, а РНК і Н.к. союзних і авто-номних республік на ради міністрів і мі-ністерства цих республік. Такі перетворен-ня відбулися і в УРСР.

© Малик Я.Й.

НАРОД – усе населення певної країни абодержави; окремий етнос; широкі верствинаселення, відокремлені від пануючої еліти.В офіційних документах найчастіше термінвживається саме у першому значенні, аджена відміну від термінів “нація” та “етнос”він не має чіткої політичної або етнічноїатрибуції. Навпаки, у наукових працяхтермін “народ” уживається рідко, оскількивін є надто розпливчастим й у більшості ви-падків не може коректно відображати реаль-но існуючі етнополітичні спільноти. Окре-мо виділяють корінні Н., які проживають уполіетнічних державах і є нащадками тих,хто населяв країну в період встановленняіснуючих державних кордонів.

© Казакевич Г.М.

НАРОДНА ДИПЛОМАТІЯ – діяльністьнезалежних безпосередньо від державифізичних та юридичних осіб, громадськихорганізацій, суспільних рухів та інституцій,спрямована на збереження миру, розвитокміждержавних відносин, дружби таспівпраці між різними народами. Найбільшпоширеними методами Н.д. є акції протес-ту, акції солідарності, пошук шляхів консен-сусу, співробітництво, інформаційно-про-світницька діяльність. Історію розвитку Н.д.розділяють на чотири етапи: 1. Становленнята розвиток перших антивоєнних громад-ських рухів в Європі й Америці (початокХІХ ст. – 1918 р.). 2. Вихід Н.д. на міжкон-тинентальний рівень (1919-1945 рр.). 3. Втя-гнення Н.д. до ідеологічних воєн другої по-ловини ХХ ст. та розвиток організованогоруху прихильників миру на Землі (1946-1990 рр.). 4. Розширення сфери діяльностіН.д. і вихід її інституцій на міжнародний

рівень як вагомих суб’єктів міжнародної по-літики (з 1991 р. – по наш час).

© Ребкало В.А.

НАРОДОВЛАДДЯ – один з головних еле-ментів демократії, реалізація належній на-роду державної та політичної влади. Голов-ними принципами Н. вважаються: народнийсуверенітет, здійснення громадянами своїхполітичних прав і свобод, вільний і рівноп-равний доступ до управління справами вдержаві й суспільстві, поєднання безпосе-редньої й представницької форм здійсненнявлади. Формами безпосереднього Н. є ре-ферендуми й вибори; формування органівмісцевого самоврядування; всенародне обго-ворення проектів законодавчих актів; опи-тування народної думки; звіти депутатів і ви-конавчих органів перед населенням. Формапредставницького Н. виявляється в тому, щоінтереси народу представляють народні об-ранці (депутати) в законодавчих та місцевихорганах влади. Механізмами здійснення Н.є демократична держава, політичні партії,органи місцевого самоврядування, інститу-ти безпосередньої демократії. Ідея Н. роз-робляється з часів античності (Аристотель,Платон), найбільш докладно ідеї народногосуверенітету обґрунтовано в працях Т.Пей-на, Е.Сійєса, Ж.-Ж.Руссо, в Україні – в пра-цях М.Грушевського, М.Драгоманова ,І.Франка, М.Павлика. Принципи Н. закріп-лено в чинній Конституції України. У ст. 5зазначено, що носієм суверенітету і єдинимджерелом влади в Україні є народ. Народздійснює владу безпосередньо і через орга-ни державної влади та органи місцевого са-моврядування. Право визначати і змінюва-ти конституційний лад в Україні належитьвиключно народові і не може бути узурпо-ване державою, її органами або посадови-ми особами. У ст. 38 зазначається, що грома-дяни мають право брати участь в управліннідержавними справами, у всеукраїнському тамісцевих референдумах, вільно обирати ібути обраними до органів державної владита органів місцевого самоврядування. Гро-мадяни користуються рівним правом досту-пу до державної служби, а також до службив органах місцевого самоврядування.


НАСЕЛЕННЯ (синонім “народонаселен-ня”) – множина індивідів різного віку та

463

статі, яка постійно поновлюється в процесівідтворення, які живуть на Землі в ціломуабо в межах якої-небудь її частини (країні,групі країн і т.ін.); основа й суб’єкт вироб-ництва та всіх суспільних відносин. Н. – цевсі люди незалежно від їхніх характеристик,тобто це найширше поняття для означеннялюдських ресурсів.

© Каховська О.В.

НАТО (англ. North Atlantic Treaty Organi-sation – Організація Північноатлантичногодоговору або Північноатлантичний Альянс) –міжнародна політично-військова організа-ція, створена 4 квітня 1949. Союз колектив-ної оборони. Акронім НАТО походить віданглійського North Atlantic Treaty Organi-sation. Також в Європі відома під францу-зьким акронімом OTAN – (фр. L’Organisa-tion du Traitй de l’Atlantique Nord).Вважається, що НАТО виникла у відповідьна нездатність ООН того часу забезпечитимир у світі, тоді, коли СРСР ветував багатопостанов Ради безпеки цієї організації. Длялегітимізації нової організації скористалисяп. 51 Статуту ООН, який передбачає мож-ливість створення колективної системи забез-печення безпеки членів цієї організації. Ство-рений у 1955 р. Варшавський договір ставфактично геополітичною противагою НАТО.Головні органи: Рада НАТО (на рівні главдержав і урядів, або міністрів), Генеральнийсекретар, Комітет планування оборони(міністри оборони), Військовий комітет (на-чальники штабів), 3 регіональних команду-вання.Країни – члени НАТО з 4 квітня 1949 р.(країни-засновники): Бельгія, Великобрита-нія, Данія, Франція, Нідерланди, Ісландія,Канада, Люксембург, Норвегія, Португалія,США, Італія; з 18 лютого 1952 р. – Греція,Туреччина; з 6 травня 1955 р. – Німеччина; з30 травня 1982 р. – Іспанія; з 12 березня 1999 р. –Чехія, Польща, Угорщина; з 2 квітня 2004 р. –Болгарія, Латвія, Литва, Румунія, Словаччи-на, Словенія та Естонія; з 2008 р. – Албанія,Хорватія.Партнерські відносини між Україною таНАТО мають вагоме значення для гаранту-вання миру і стабільності на євроатлантич-ному просторі. Географічно Україна посідаєключове місце на перетині Східної та Захід-ної Європи. Україна має спільний кордон зчотирма країнами НАТО – Угорщиною,

Польщею, Румунією та Словаччиною. Уполітичному плані, після набуття державно-го суверенітету у 1991 р., Україна завждибула відданою справі підтримання міжна-родної безпеки та розвитку добросусідськихвідносин у регіоні.Починаючи з 1994 р. держава бере активнуучасть у програмі “Партнерство зарадимиру” (ПЗМ), в рамках якої українськівійськові були залучені до кількох десятківспільних з країнами-членами та партнерамиНАТО миротворчих навчань як на територіїкраїни, так і за кордоном.Подальше поглиблення співпраці відбулосьу 1997 р. внаслідок підписання Хартії проОсобливе партнерство в Мадриді, якавідкрила шлях для проведення консультаційта співпраці з питань євроатлантичної без-пеки. Відповідно до Хартії була створенаКомісія Україна-НАТО. Цей орган ухвалюєрішення та здійснює управління заходамиспівробітництва.У листопаді 2002 р. з метою поглиблення тарозширення відносин Україна – НАТО бувпідписаний у Празі План дій Україна – НАТО,який має на меті сприяти реформаторськимзусиллям України на шляху до цілковитоїінтеграції до євроатлантичних структур без-пеки. В його рамках реалізується щорічнийЦільовий план Україна – НАТО.Інтенсифікований діалог з НАТО з питаньнабуття членства та відповідних реформбуло започатковано 21 квітня 2005 р. уВільнюсі. Процес Інтенсифікованого діало-гу пропонується країнам, що висловили за-цікавленість стати членами Альянсу, і є пер-шим етапом офіційного процесу підготовкикраїн-аспірантів до членства в НАТО (ПДЧ).Виконання ПДЧ є останнім етапом на шля-ху до отримання країною-претендентом за-прошення приєднатися до Альянсу.На думку більшості країн – членів НАТО,майбутнє членство України в НАТО не є за-грозою для будь-якої країни, зокрема межу-ючих держав, та одного із стратегічних парт-нерів – Росії, оскільки цілковито спрямова-но на зміцнення системи міжнародної без-пеки на сходi Європи (офіційна точка зоруРосії – діаметрально протилежна). Перего-вори щодо створення єдиної системи безпе-ки також ведуться з 2006 р. між Росією таСША як провідним членом НАТО.Консультації та співпраця між Україною таНАТО охоплюють широке коло питань, які

464

були визначені Хартією від 1997 р. та Пла-ном дій від 2002 р. Заходами керує КомісіяУкраїна – НАТО (КУН), яку було засновановідповідно до Хартії і яка має на меті розви-вати відносини Україна – НАТО та забезпе-чувати належне виконання положень Хартії.Співпраця в галузі безпеки: Україна та НАТОактивно співпрацюють в питаннях підтри-мання безпеки та стабільності на євроатлан-тичному просторі. Протягом останніх роківУкраїна по черзі виділила піхотний баталь-йон, батальйон механізованої піхоти та вер-толітний загін для участі в діяльності керо-ваних НАТО миротворчих сил НАТО наБалканах, у Боснії та Герцеговині, а в опе-раціях у Косові брав участь український вер-толітний загін та значна кількість особово-го складу з української частини українсько-польського батальйону. Іншим кроком, щозасвідчив готовність України сприятизміцненню міжнародної стабільності та бо-ротьбі з тероризмом, стало надання Украї-ною права прольоту над її територією авіа-ції НАТО, яка перевозила війська до складуМіжнародних сил сприяння безпеці (МССБ)на території Афганістану та особовий складкоаліційних сил під проводом США, залу-чених до операції “Нездоланна свобода”.Україна також відрядила 1600 військово-службовців до польського сектору міжнарод-них багатонаціональних стабілізаційних силв Іраку, де представлені миротворці з кількохкраїн НАТО та країн-партнерів.Оборонна реформа: Програма співробітницт-ва у галузі оборонної реформи між Украї-ною та НАТО більш широкомасштабна, ніжз будь-якою іншою країною-партнером інадає змогу Україні використовувати нако-пичений роками досвід та фахові знаннякраїн-членів Альянсу в галузі оборонної ре-форми. Україна звернулася до НАТО за до-помогою в здійсненні трансформації своїхЗбройних сил у меншу за чисельністю, більшмобільну армію, яка відповідала б потребамкраїни у галузі безпеки, а також була здат-ною відігравати активну роль у підтриманнієвропейської безпеки і стабільності. Ключо-вими кроками мали стати розробка новоїСтратегічної концепції та Військової докт-рини, а також надання Україні допомоги упроведенні та завершенні комплексного обо-ронного огляду. Першорядним завданнямНАТО було допомогти Україні зміцнити де-мократичний та цивільний контроль над

збройними силами та підвищити рівень опе-ративної сумісності з військами країн НАТО.Озброєння: технічне співробітництво міжУкраїною та НАТО в галузі озброєнь пере-дусім зосереджено на підвищенні рівня су-місності систем озброєнь з метою сприянняучасті України у спільних операціях з підтри-мання миру. Співпрацю в цій галузі було роз-почато, коли Україна вступила до програмиНАТО “Партнерство заради миру” та поча-ла брати дедалі активнішу участь у діяль-ності різних груп з питань озброєнь під егі-дою Наради національних директорів з пи-тань озброєнь – найвищого органу НАТО,який визначає можливості співпраці міжкраїнами-членами стосовно закупівлівійськової техніки та встановлює технічністандарти. У березні 2004 р. відбулося пер-ше засідання Спільної робочої групи Украї-на – НАТО з питань озброєнь, яка відтодісприяє розвиткові контактів у цій галузі.Планування на випадок надзвичайних ситуа-цій цивільного характеру: Країни – члениНАТО та країни-партнери надали Українідопомогу в ліквідації наслідків сильних по-веней, що сталися у 1995, 1998 та 2001 рр.До того ж, починаючи з 1997 р., відповіднодо Меморандуму про взаєморозуміння у га-лузі планування на випадок надзвичайнихситуацій цивільного характеру та готовностідо катастроф, у цій галузі було започаткова-но широкомасштабну співпрацю, яка при-несла Україні безпосередню практичну ко-ристь. Основну увагу було приділено нама-ганням допомогти Україні, насамперед їїзахідним регіонам, уразливим перед пове-нями, краще підготуватися до подібних над-звичайних станів та подолання їх наслідків.В Україні проводилися навчання ПЗМ, якімали на меті випробувати в дії процедуриреагування на повені та надання допомогицивільному населенню. Такі тренуванняпройшли на Закарпатті у вересні 2000 р. А в2001 р. було розпочато проект за участюсусідніх країн з метою розвитку в басейнір.Тиси ефективної системи запобігання тареагування на повені.Наука і охорона довкілля: наукова співпра-ця з Україною розпочалася в 1991 р. Відтодіза рівнем участі у Науковій програмі НАТОУкраїна поступається лише Росії. Її розвит-кові також сприяло створення Спільної ро-бочої групи з питань наукової співпраці та вгалузі охорони довкілля. НАТО співфінан-

465

сувало кілька проектів з метою забезпечен-ня українських науково-дослідницьких ко-лективів мінімально необхідною інфра-структурою комп’ютерних мереж та досту-пом до Інтернету. Крім застосування науко-вих розробок у галузі захисту від тероризмута нових загроз, відповідно до нового спря-мування Наукової програми НАТО – Украї-на визначила для себе такі пріоритетиспівпраці в науковій галузі на 2004 р.: інфор-маційні технології, біологія клітини та біо-технології, нові матеріали, захист довкілля іраціональне використання природних ре-сурсів. Співпрацю в галузі довкілля переваж-но зосереджено на екологічних проблемах,спричинених оборонною діяльністю.

© Стрельцов В.Ю.

НАУКА – діяльність, спрямована на вироб-лення обґрунтованих і системно організова-них знань про світ, виявлення об’єктивнихзаконів. Н. використовує спеціальну мову,методи і прийоми пізнання. Предметно-об’єктний погляд на світ, орієнтація на ре-зультат (продукт) відрізняє Н. від інших спо-собів пізнання. Функції Н. – світоглядна, ви-робнича, соціальна тощо. В ХХ ст. Н. стаєокремим виробництвом (об’єднання учених,фінансування, експертиза, промислово-тех-нічна база, розподіл праці, підготовкакадрів). Сучасна Н. поєднує раціональнізнання з ціннісно-цільовими потребамипрактики; їй властиві варіативність, методо-логічний плюралізм; розглядаються синер-гетичні системи, людська діяльність як їхкомпонент. Такий розвиток Н. сприяє мульти-дисциплінаризації досліджень. Це й зумов-лює появу і формулює завдання Н. держав-ного управління.

© Голубчик Г.Д.

НАУКА ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯдив. Галузь науки “Державне управління”.

НАУКОВІ СПЕЦІАЛЬНОСТІ ДЕРЖАВ-НОГО УПРАВЛІННЯ – поняття, що відо-бражає структуру галузі науки “Державнеуправління”, закріплену в “паспортах спе-ціальностей”. В Україні державне управлін-ня як наукову галузь запроваджено в 1997 р.Перелік спеціальностей наукової галузі25.00.00 – “Державне управління”. 1. 1997-2002 рр.: 25.00.01 – теорія та історія держав-ного управління; 25.00.02 – філософія дер-

жавного управління; 25.00.03 – організаціята управління в державних установах;25.00.04 – регіональне управління; 25.00.05 –галузеве управління; 25.00.06 – місцевесамоврядування. 2. У 2002 р. ПостановоюВАК України “Про затвердження паспортівспеціальностей “Державне управління” від15 травня 2002 р. № 17-11/5 були затверд-жені нові спеціальності: 25.00.01 – теорія таісторія державного управління; 25.00.02 –механізми державного управління; 25.00.03 –державна служба; 25.00.04 – місцеве само-врядування. Для кожної з них розробленопаспорт спеціальності, який має таку структу-ру: 1) формула (зміст) спеціальності; 2) основ-ні напрями досліджень; 3) галузь науки, заяку присуджують наукові ступені. Най-ближчим часом слід очікувати переглядуВАКом України номенклатури спеціаль-ностей та переліку наукових ступенів і вче-них звань, зокрема у зв’язку із залученнямУкраїни до Болонського процесу.

© Князєв В.М., Науменко Р.А.

НАУКОВІ ШКОЛИ МЕНЕДЖМЕНТУ –вчення про систематизоване керуванняорганізацією, нові підходи в керуванні (гру-пи методів керування, об’єднаних загальноюідеєю, гіпотезою). У першій половині ХХ ст.одержали розвиток такі школи управлінськоїдумки. 1. Нayкова шкoлa yпpaвління (1885-1920 рр.), найбільше тісно пов’язана з ро-ботами Ф.У.Тейлора. Творці школи науково-го керування першими стали використову-вати спостереження, виміри, логіку й аналіздля вдосконалення багатьох операцій руч-ної праці, домагаючись більш ефективноговиконання окремих виробничих операцій.2. Клacичнa, або адміністративна шкoлa(1920-1950 рр.) розглядала питання вдоско-налювання організації в цілому. 3. Шкoлaлюдських відносин (з початку 1950-x рр. дoсучасності). Цей науковий напрям вважаємотивами вчинків людей не тільки еко-номічні фактори, але й різні потреби, якіможуть бути лише частково й побічно задо-волені за допомогою грошей. 4. Школа по-ведінкових наук, зосередила свою увагу наметодах налагодження міжособистіснихвідносин, наданні допомоги працівнику вусвідомленні своїх власних можливостей.Основною метою школи стало підвищенняефективності організації за рахунок повно-го використання потенціалу кожного праців-

466

ника. 5. Школа науки управління, або кіль-кісний підхід започаткована під час Другоїсвітової війни. Основою цієї школи єміждисциплінарний підхід, коли конкретнапроблема вирішується групою фахівців зматематики, статистики, інженерних і сус-пільних наук. Після постановки проблеми йформулювання завдання розробляється мо-дель, найчастіше математична, сформованоїситуації. Такий підхід одержав назву “до-слідження операцій”.

© Кравцова Т.В.

НАУКОВО-ТЕХНІЧНА РЕВОЛЮЦІЯ –революційні зміни в еволюційному розвит-ку науково-технічного прогресу, що зміни-ли якість технологічного способу вироб-ництва, засвідчивши якісно новий рівень увзаємодії людини і природи. Термін “НТР”запровадив у науковий обіг англійськийучений Дж.Бернал наприкінці 50-х рр.XX ст.Наукова революція розпочалася наприкінціXIX – на початку XX ст. з початком вивчен-ня структури матерії, відкриттям електрона,фотона, протона та інших елементарних ча-стинок, дослідження різних видів випромі-нювання, створення нових хімічних еле-ментів, теорії відносності. На основі цих таінших відкриттів було збудовано ядерні ре-актори, лазери, ЕОМ, космічні апарати,відбулося злиття наукової і технічної рево-люції. Передумови виникнення НТР ство-рила перша промислова революція кінцяXVIII – початку XIX ст., нова техніка і тех-нології (оформилися в систему машин). Ос-кільки система продуктивних сил складаєтьсяіз засобів і предметів праці, науки, людини,використовуваних сил природи, методів іформ організації виробництва, а такожінформації, НТР зумовлює істотні зміни вкожному з цих елементів. Вона також озна-чає революційні зміни у відносинах спеціа-лізації, кооперування, комбінування вироб-ництва, його концентрації та ін. Зокрема, вепоху НТР у межах суспільного поділу працідомінуючою формою стає розвиток одинич-ного поділу праці, у тому числі на інтерна-ціональній основі.Категорія НТР належить до техніко-еконо-мічних категорій, які відображають розви-ток технологічного способу виробництва,але не відображають еволюції виробничихвідносин і господарського механізму. Однак

ці зміни – результат дії НТР, а тому не є їїсоціально-економічною сутністю.

© Сивоконь В.О.

НАУКОВО-ТЕХНІЧНИЙ ПРОГРЕС –стан розвитку суспільства, який характери-зується високим рівнем інноваційності, зро-станням показників освітнього рівня робо-чої сили (в тому числі кількості вищих на-вчальних закладів), наявності технопарків,технополюсів, техноінкубаторів, науково-дослідних, проектних та інших організацій,які займаються науковою діяльністю тавпровадженням її результатів.


НАЦІОНАЛІЗАЦІЯ – відчуження або пе-редача майна приватних осіб у власністьдержави. Н. може проходити на основі дер-жавних актів або викупу державного майнакомпаній, фірм, домашніх господарств. Най-частіше вона поширюється на галузі вироб-ництв, у яких ведення господарства на ос-нові колективної і приватної власності стаєнеефективним, невигідним, нерентабель-ним. Натомість зворотний процес – переда-ча об’єктів державної власності в приватну –називається денаціоналізацією. Найчастішеденаціоналізація здійснюється через низькуефективність використання ресурсів держав-них підприємств.


НАЦІОНАЛІЗМ (від лат. nation – народ,франц. nationalisme) – ідеологія та політич-ний рух за досягнення та утвердження не-залежності, суверенності та соборностінації. Основними положеннями ідеології Н.є: 1) світ, поділений на нації із власною істо-рією; 2) нація є джерелом політичної вла-ди; 3) людина може досягнути свободи тасамореалізації лише у складі нації; 4) націїможуть самореалізуватись лише у власнійдержаві; 5) гармонія та свобода можливі усвіті суверенних національних держав. Н.містить розроблені принципи побудови дер-жави, державної політики, має своє бачен-ня розвитку суспільства, культури, економі-ки тощо.При дослідженні положень ідеології Н. існу-ють різні підходи: модерністський, переніа-лістський, примордіалістський, інструмен-талістський, етносимволічний.

© Шевчук Б.М.

467

НАЦІОНАЛЬНА (до серпня 2003 р. –Українська) АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОГОУПРАВЛІННЯ ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІУКРАЇНИ утворена Указом ПрезидентаУкраїни “Про систему підготовки, пере-підготовки та підвищення кваліфікації дер-жавних службовців” від 30 травня 1995 р.№ 398 як головний державний вищий на-вчальний заклад у загальнонаціональній си-стемі підготовки, перепідготовки та підви-щення кваліфікації державних службовців,посадових осіб органів місцевого самовря-дування, керівників державних підприємств,установ і організацій I-II номенклатурнихгруп та відповідного кадрового резерву,підзвітний Президентові України і входитьу систему органів виконавчої влади. Першимректором НАДУ був В.І.Луговий, докторпедагогічних наук, академік АПН України.Президент академії – Ю.В.Ковбасюк – док-тор наук з державного управління, профе-сор, заслужений економіст України.Для здійснення навчальної і наукової діяль-ності в академії створено сучасну власнунавчальну, методичну, інформаційну, мате-ріально-технічну і побутову базу. У струк-турі закладу діють Інститут підвищення ква-ліфікації керівних кадрів, науково-досліднийІнститут проблем державного управління тамісцевого самоврядування, чотири регіо-нальні інститути державного управління –Дніпропетровський, Львівський, Одеськийта Харківський, 14 факультетів, 58 кафедр,центри дистанційного навчання, професій-ної орієнтації та підготовки до вступу в ака-демію, п’ять видавництв, п’ять бібліотек,інші навчально-методичні, науково-дослідні,організаційно-управлінські та економіко-господарські підрозділи.Освітній та науковий потенціал академії за-безпечують 720 науково-педагогічних та на-укових працівників, серед яких 145 докторівнаук, професорів та 420 кандидатів наук, до-центів. До навчального процесу щорічно за-лучаються близько 260 вітчизняних та зару-біжних фахівців у галузі державного управ-ління, досвідчені керівники-практики, у томучислі вищі посадові особи держави.До академії за державним замовленням за спе-ціальностями галузі знань “Державне управ-ління” приймаються громадяни України, якімають повну вищу освіту, працюють в орга-нах державної влади, органах місцевого само-врядування, інших установах, організаціях, на

які поширюється дія законів України “Продержавну службу”, “Про службу в органахмісцевого самоврядування” або зараховані докадрового резерву для роботи на посадах I-IV категорій посад державних службовців.Навчання проводиться за денною, вечірньо-заочною, заочною та заочно-дистанційноюформами з наданням відповідного освітньо-кваліфікаційного рівня магістра за двомаспеціальностями – “Державне управління”та “Управління суспільним розвитком”.Термін навчання за денною формою – 18 мі-сяців, за іншими формами – 30 місяців. На-вчання проходить по 10 спеціальностях восвітній галузі “Державне управління”. Ма-гістерська програма за денною формою на-вчання в академії (м. Київ) отримала акре-дитацію Європейської акредитаційної асо-ціації з державного управління. Вона сталачетвертою акредитованою програмою з дер-жавного управління в Європі.За 15 років існування (1995-2010 рр.) в ака-демії підготовлено 15,3 тис. магістрів дер-жавного управління, понад 150 тис. посадо-вих осіб підвищили свою кваліфікацію.У закладі діє аспірантура, докторантура,шість спеціалізованих учених рад. Захище-но 483 дисертації, з них 66 – на здобуттянаукового ступеня доктора наук, 417 – наздобуття наукового ступеня кандидата наукз державного управління.Наукова робота в закладі спрямована як наудосконалення навчального процесу, так і нанаукове забезпечення, пов’язане з актуаль-ними проблемами державного управління тамісцевого самоврядування в Україні.Вченими проводиться дослідження за близь-ко 60 темами комплексного наукового про-екту академії “Державне управління тамісцеве самоврядування”. За 15 років пра-цівниками академії опубліковано 295 моно-графій, 784 підручники і навчальні посібни-ки, понад 2 тис. назв колективних збірниківматеріалів конференцій, семінарів, науково-методичних розробок.В академії видаються періодичні наукові інауково-періодичні видання: “Вісник Націо-нальної академії державного управління приПрезидентові України”, “Управління сучас-ним містом”, “Збірник наукових праць На-ціональної академії державного управлінняпри Президентові України”, “Аналітика івлада”, “Науково-інформаційний вісник здержавного управління”.

468

Академія підтримує зв’язки з 37 міжнарод-ними партнерами, урядовими та неурядови-ми організаціями 15 країн світу і є членомтаких міжнародних організацій, як Асоціа-ція інститутів і шкіл державного управлін-ня країн Центральної та Східної Європи,Міжнародного інституту адміністративнихнаук, Європейської акредитаційної асоціаціїз державного управління, Європейської ме-режі навчальних закладів для місцевих тарегіональних органів влади, Навчальної ме-режі глобального розвитку Світового банку.Унікальним за своїм наповненням є бібліо-течний фонд з питань теорії і практики дер-жавного управління, регіонального управ-ління та місцевого самоврядування. Він на-раховує 78 тис. примірників, з них 15,35 при-мірників книг та брошур іноземними мовами.Колектив академії постійно працює надутвердженням академії як закладу євро-пейського рівня з підготовки національнихкерівних кадрів, активно впливаючи на фор-мування і розвиток державної кадрової по-літики Української держави.

© Назимко П.С.

НАЦІОНАЛЬНА БЕЗПЕКА – захи-щеність життєво важливих інтересів люди-ни і громадянина, суспільства й держави, заякої забезпечуються сталий розвиток сус-пільства, своєчасне виявлення, запобіганняі нейтралізація реальних і потенційних за-гроз національним інтересам. Н.б. має тривзаємозалежних рівні: безпека особистості,безпека суспільства та безпека держави,пріоритетність та взаємозв’язок яких є до-сить динамічним і визначається дією бага-тьох факторів як внутрішнього, так і зовні-шнього характеру, передусім характеромсуспільних відносин, політичною системою,економічним укладом, ступенем розвиткугромадянського суспільства тощо. Н.б. за-безпечується шляхом проведення виваженоїдержавної політики відповідно до прийня-тих (затверджених) в установленому поряд-ку відповідних загальнодержавних та галу-зевих концепцій, доктрин, стратегій та про-грам, а основним механізмом реалізації вка-заної політики є взаємодіюча сукупність ви-щих посадових осіб держави, органів дер-жавного і військового управління, іншихдержавних і недержавних структур, які, ви-користовуючи наявний у їх розпорядженніпотенціал, здійснюють взаємоузгоджену

діяльність відповідно до принципів забезпе-чення національної безпеки та в правовомуполі чинного законодавства з метою прогно-зування, своєчасного виявлення, запобіган-ня та нейтралізації реальних та потенційнихзагроз національній безпеці. Див. також Без-пека національна.

© Ситник Г.П.

НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА – істо-рична система суспільного економічноговідтворювання, що склалася в певних тери-торіальних (національних) кордонах.


НАЦІОНАЛЬНА ЗГОДА – стан гармо-нiйних взаємовiдносин й успiшної взаємодiївсіх рiвнiв нацiонально-етнiчних, полi-тичних та iнших сил у межах одного дер-жавного утворення, єднiсть усiєї нації аборiзних національних меншин, що складаютьнаселення багатонаціональної держави, зякогось життєво важливого питання, резуль-тат успiшного розвитку процесiв, що нази-вають полiтикою Н.з., примирення.


НАЦІОНАЛЬНА ІДЕЯ – осмислена фор-ма сприйняття глибинної сутності свого на-роду, у якій відображена його духовна пер-шооснова, мета, сенс та фундаментальніпринципи існування, що пронизує все націо-нальне буття та зумовлює суспільний роз-виток. Характер Н.і. визначається менталі-тетом народу, рівнем розвитку його духов-ної і матеріальної культури, статусом наміжнародній арені, завданнями конкретноїісторичної епохи. Вона проходить складнийпроцес становлення, розвитку, запереченнята синтезу своїх форм, оскільки сформульо-ваний у ній національний ідеал піддаєтьсякоригуванню часом і наповнюється новимісторичним змістом. За допомогою Н.і. окре-мий народ осмислює сутність свого націо-нального буття, а саме: національну іден-тичність, національне покликання, націо-нальний ідеал, національні вартості та пріо-ритети, національні інтереси, національнудержаву і національну стратегію, національ-ну безпеку. Найбільш повно Н.і. виявляє себечерез функції, які вона виконує у суспільстві:методологічну, світоглядну, ідеологічну, на-ціотворчу та державотворчу, прогностичну,інтеграційну, мобілізаційну, модернізаційну,

469

стабілізаційну, національного виховання тасоціалізації. Н.і. є основою буття нації, при-чиною перетворення певної етнографічноїмаси в націю, в суб’єкт політичних та все-світньо-історичного процесів. Див. такожІдея національна.

© Пасічник В.М.

НАЦІОНАЛЬНА ІННОВАЦІЙНА СИС-ТЕМА – це підсистема національної еконо-міки, яка є єдністю суб’єктів інноваційноїдіяльності та інститутів правового, фінан-сового і соціального характеру, що забез-печують їх взаємодію. Забезпечення взає-модії суб’єктів інноваційної діяльностіздійснюють регулюючі інституції, які є скла-довою частиною механізму державного уп-равління інноваційною діяльністю. Вонинайбільш характерні для загальнодержав-ного та регіонального рівнів і поряд з інфра-структурними організаціями являють со-бою канали впливу держави на розвитокінноваційної діяльності, на координацію зу-силь усіх суб’єктів для максимальної реа-лізації інноваційного потенціалу. До регу-люючих інституцій належать центральніоргани державної влади, міністерства івідомства, їх підрозділи, у функції яких вхо-дить управління інноваційним розвиткомекономіки, державні інноваційні фонди,спеціалізовані інноваційні банки, органидержавного стандарту і контролю якості,установи, що забезпечують виконання за-конодавства щодо захисту права на інтелек-туальну власність, тощо.

© Никифоров А.Є.

НАЦІОНАЛЬНА ІНФОРМАЦІЙНАІНФРАСТРУКТУРА (англ. Nationalinformation infrastructure) – сукупність у ме-жах держави інформаційних систем, мереж,ресурсів та інформаційних технологій, по-будованих на основі застосування телекому-нікаційних та програмно-апаратних засобівобчислювальної техніки. Якісно нове інфор-маційне утворення, яке являє собою інте-гровану загальнонаціональну інформаційнумережу масового обслуговування державнихорганів влади, населення та бізнесу на ос-нові інтеграції глобальних і регіональнихінформаційно-комунікаційних систем, а та-кож систем цифрового телебачення і радіо-мовлення, супутникових систем і пересув-ного зв’язку. Однією із основних стратегіч-

них цілей розвитку інформаційного суспіль-ства в Україні є розвиток Н.і.і. та її інтегра-ція із світовою інфраструктурою. Відповід-но до чинного законодавства досягнення цієїмети має здійснюватись на засадах сприян-ня вітчизняному виробництву новітніх ІКТта інформаційно-телекомунікаційних сис-тем, подолання технічної і технологічної за-лежності від зарубіжних виробників, шля-хом створення загальнодоступних електрон-них інформаційних ресурсів на основі вра-хування національних, світоглядних, по-літичних, економічних, культурних та іншихаспектів розвитку України.

© Логвінов В.Г.

НАЦІОНАЛЬНА МОДЕЛЬ ДЕРЖАВ-НОГО УПРАВЛІННЯ – притаманнакожній державі модель управління, основ-ними ознаками якої є форма і режим прав-ління, територіальний устрій, система орга-нів державної влади, ціннісні та цільові на-станови і яка, як правило, враховує історичнітрадиції та національні уподобання. Водно-час є низка найбільш досліджених Н.м.д.у.,що стали еталонами, зокрема так звані аме-риканська та європейська моделі державно-го управління. В основу першої покладено“людину економічну” й акцент зроблено настворенні у державі максимальних умов дляотримання прибутку в результаті діяльностітакої людини, а в основу другої – “людинуадміністративну” й зроблено наголос напріоритеті права, тобто на максимальноможливому правовому врегулюванні будь-яких суспільних відносин та чіткому дотри-манні такою людиною в процесі діяльностівстановлених норм права. Вважається, щоамериканська модель державного управлін-ня зорієнтована на всі процеси і функції уп-равління в спектрі повноважень держави,коли державне управління розглядається якгалузь, що включає законодавчу, виконавчуі судову гілки влади. В європейській же мо-делі державне управління фактично розгля-дається як підгалузь права (адміністратив-ного). Інакше кажучи, у першій моделі пе-редбачається поєднання політичних, право-вих та адміністративних функцій, а в дру-гій – підзаконна виконавчо-розпорядча діяль-ність органів держави. У спрощеному розу-мінні європейська модель державного управ-ління характеризується розгалуженою йдуже розвиненою системою права, коли ква-

470

ліфікований управлінець, насамперед, пови-нен мати добру юридичну підготовку.


НАЦІОНАЛЬНА САМОСВІДОМІСТЬ –соціально-етнічні уявлення про правові,політичні, моральні та інші норми в процесірозвитку нації, яка завдяки їм виокремлюєсебе серед інших націй. Н.с. має складнуієрархічну будову із взаємопов’язаних струк-турних елементів. Зокрема, чуттєвий (пси-хологічний) рівень включає: почуття, пере-живання, емоції, реакції, стиль мислення,установки; теоретичний (ідеологічний) –знання, погляди, навички, ціннісні орієн-тації, інтереси, прагнення, ідеали. Н.с. охоп-лює також традиції, звичаї, історичне минуленації чи народності, її культуру з особливимичинниками (національна гордість, націоналізмяк патріотизм, нігілізм), а також мову.

© Михненко А.М., Попова І.М.

НАЦІОНАЛЬНА СИСТЕМА ПІДГО-ТОВКИ, ПЕРЕПІДГОТОВКИ ТА ПІД-ВИЩЕННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ ДЕРЖАВ-НИХ СЛУЖБОВЦІВ ТА ПОСАДОВИХОСІБ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАН-НЯ – сукупність навчальних закладів, щоявляють собою визначену цілісність, єдність,перебувають у взаємовідносинах і зв’язкаходин з одним і з зовнішнім середовищем тазабезпечують професійне навчання праців-ників органів державної влади та органівмісцевого самоврядування, а також керів-ників державних підприємств, установ іорганізацій. В організаційну структуру на-ціональної системи входить Національнаакадемія державного управління при Прези-дентові України – це головний вищий на-вчальний заклад у цій системі, який має най-вищий – ІV рівень акредитації. У Націо-нальній академії, її Дніпропетровському,Львівському, Одеському та Харківському ре-гіональних інститутах державного управлін-ня проводиться навчання за магістерськоюпрограмою керівного персоналу вищої і се-редньої ланок державного управління тамісцевого самоврядування на базі вищоїосвіти, а також підготовка науково-педаго-гічних і наукових працівників за спеціаль-ностями освітньої і наукової галузей “Дер-жавне управління”. Підвищення кваліфікаціїзазначеної категорії кадрів проводиться вІнституті підвищення кваліфікації керівних

кадрів Національної академії та чотирьохцентрах підвищення кваліфікації кадрів їїрегіональних інститутів; 15 акредитованихвищих навчальних закладах Міністерстваосвіти і науки України, що готують магістрівдержавної служби; Академії муніципально-го управління, яка готує на базі середньоїосвіти бакалаврів та спеціалістів для роботив органах місцевого самоврядування та упевних сферах державного управління;23 центрах перепідготовки та підвищеннякваліфікації працівників органів державноївлади, органів місцевого самоврядування,керівників державних підприємств, установта організацій, що працюють в АвтономнійРеспубліці Крим, областях, м.Києві та Се-вастополі; понад 70 галузевих навчальнихзакладах післядипломної освіти.

© Іванченко Ю.Г.

НАЦІОНАЛЬНА СТРАТЕГІЯ (англ.National Strategy) є найвищим рівнем ви-значення напряму державної політики, якапідпорядковує собі всі інші рівні формуван-ня стратегії та узагальнює національне ба-чення розвитку, використання і координаціївсіх інструментів національної сили для до-сягнення загальних стратегічних цілей. Ча-сто також використовується як синонім дотерміна “велика стратегія”.


НАЦІОНАЛЬНА ПОЛІТИКА ДЕРЖА-ВИ – всебічно обґрунтована система кон-цепцій, засобів, заходів, які використовуютьрізні політичні суб’єкти для вирішення на-ціонального питання всередині країни і вре-гулювання міжнародних відносин. У різнийчас і в різних країнах може змінювати ха-рактер від національного терору (погроми,етнічні чистки і т.ін.), штучної асиміляції донадання повної культурної і частково по-літичної автономії різним народам у межахєдиної держави.У сучасних умовах Н.п.д. базується на такихнауково обґрунтованих принципах: 1) нау-ковий аналіз і творче осмислення здійснен-ня національної політики. Основні положен-ня національної політики - рівноправ’я на-родів, взаємовигідна співпраця, взаємнапошана інтересів і цінностей усіх народів,непримиренність до шовінізму і т.ін.; 2) ста-більність територіальних кордонів націо-нально-державних утворень (за федератив-

471

ного та конфедеративного устрою); 3) ура-хування взаємозв’язку реформ в еко-номічній, політичній, духовній і націо-нальній сферах. Основою національнихвідносин є нормально функціонуюча еконо-міка і споживчий ринок, грошовий обіг, зба-лансований обмін між складовими частина-ми територіально-організаційної структуридержави; 4) цілісність національної політики,урахування взаємозв’язку всіх її компо-нентів. Розвиток ринкових відносин, зміниу господарюванні й оплаті праці, у кадровійполітиці, духовному житті, роботі засобівмасової інформації мають бути спрямованіна повагу честі і звитяги кожної людини;5) надання допомоги нечисленним народаму розвитку їх економіки, культури, у збереженнісередовища існування; 6) формування етикиміжнаціональних відносин, виключення всіхформ насильства, несправедливості.


НАЦІОНАЛЬНА ШКОЛА УПРАВЛІН-НЯ (ЕНА, Франція). Місією Школи є підго-товка вищих керівних кадрів загальногопрофілю. Близько сотні майбутніх вищих по-садовців усіх міністерств, відібраних на кон-курсних засадах (письмові вступні іспити тавступна співбесіда з екзаменаційною комі-сією), проходять підготовку тривалістю двароки.Основними цілями закладу є набір та навчан-ня людей, які б перетворили державну служ-бу в інститут влади, здатний відповідати зро-стаючим очікуванням громадян Франції тановим викликам часу.Ланцюжок підпорядкування можна просте-жити таким чином: прем’єр-міністр – Мі-ністерство бюджету, державних розрахунківта державної служби – Державний секрета-ріат з питань державної служби – Головнеуправління адміністрації та державної служ-би – Н.ш.у.Школа співпрацює з 5 регіональними інститу-тами управлінння (IRA), Центром європей-ських студій (CEES), університетами, міжна-родними організаціями, органами влади.Навчальний процес розділений на 2 періо-ди: 1) навчання і стажування (тривалістю24 місяці). Підготовка містить 3 великих мо-дулі і 4 періоди стажування: а) Європа (вив-чення європейських питань); б) Території(вивчення регіональних та локальних питань);в) Управління і державний менеджмент;

2) поглиблене спеціалізоване навчання (три-валістю 3 місяці). Три останні місяці підго-товки присвячені поглибленому вивченнюнавчальних курсів на вибір: міжнароднісправи; економіка і фінанси; соціальні пи-тання; територіальні питання; право.Підвищення кваліфікації складається із стажу-вання на місцях, семінарів, практичних занять.Директора Н.ш.у. призначає ПрезидентФранцузької Республіки за поданням Радиміністрів. Школа перебуває під стратегічноюопікою Головного управління адміністраціїі державної служби Франції, але є незалеж-ною, автономною щодо шляхів фінансуваннята рішень щодо прийому та працевлаштування.До викладання залучаються фахівці з універ-ситетів, приватного сектору, міжнароднихорганізацій, посольств, органів влади.Студентами можуть бути особи, які закінчи-ли вищий навчальний заклад і отримали дип-лом рівня “бакалавр+3 роки”; державні служ-бовці, які мають професійний досвід 4 роки(без особливих застережень щодо рівня дип-лома); особи, які обіймають виборні посадичи посади в профспілках; працівники приват-ного сектору, що мають 8 років досвіду навиборній посаді чи професійного стажу (безособливих застережень щодо рівня диплома);громадяни країн Європейського Союзу.

© Зозуля Л.А.

НАЦІОНАЛЬНЕ ВІДРОДЖЕННЯ – про-цес реалізації можливостей народу (нації)щодо розвитку й утвердження більш широ-ких потреб даної спільноти відповідно досучасних вимог історичного розвитку.Термін “Н.в.” виник у XIX ст. та застосову-вався щодо так званих “неісторичних” націй,що через політичні обставини не мали влас-ної державності, але прагнули її відродитичи створити. Серед альтернативних варіантівмаємо “пробудження нації”, “модернізація”,“націотворення”. Власне це культурний тасуспільно-національний рух певного народу,спрямований на його соціально-економічней політичне піднесення і визволення, у резуль-таті якого (залежно від ступеня розвитку на-роду і зовнішніх обставин) може бути абоздобуття ним фактичної чи юридичної авто-номії (а) культурної; б) культурно-терито-ріальної; в) адміністративно (політично)-тери-торіальної), або створення власної держави(а) залежної; б) напівзалежної; в) незалежної).


472

НАЦІОНАЛЬНІ КООРДИНАТОРИСПІВРОБІТНИЦТВА УКРАЇНИ З ОРГА-НІЗАЦІЄЮ ПІВНІЧНОАТЛАНТИЧНО-ГО ДОГОВОРУ – спеціальні представни-ки міністерств, інших центральних органіввиконавчої влади України, що здійснюютьзаходи із співробітництва з ОрганізацієюПівнічноатлантичного договору (НАТО).Діяльність Н.к.с.У.О.П.д. покликана спри-яти Національному центру з питань євро-атлантичної інтеграції України у виконанніпокладених на неї завдань у відповіднихсферах співробітництва з Альянсом, визна-чених Хартією про особливе партнерствоміж Україною та Організацією Північно-атлантичного договору та Державною про-грамою співробітництва України з НАТО.Н.к.с.У.О.П.д. готують і вносять пропозиціїщодо: організації, координації і контролюдіяльності міністерств, інших центральнихорганів виконавчої влади України щодоздійснення співробітництва з НАТО у відпо-відних сферах; робочих планів імплемен-тації Хартії про особливе партнерство міжУкраїною та Організацією Північноатлан-тичного договору, індивідуальних програмпартнерства між Україною і НАТО, галузе-вих планів співробітництва з НАТО; розроб-лення проектів нормативно-правових актівз питань регулювання діяльності міні-стерств, інших центральних органів вико-навчої влади України у відповідних сферахспівробітництва з НАТО; переліку централь-них органів виконавчої влади, установ таорганізацій, які залучаються до співробіт-ництва з НАТО у відповідних сферах, та їхпредставників, на яких покладається забез-печення зв’язків із відповідними органамита структурами НАТО; беруть участь у підго-товці пропозицій щодо пріоритетності таобсягів фінансування відповідних напрямівспівробітництва України з НАТО; сприяютьміністерствам, центральним органам вико-навчої влади України в організації їх діяль-ності із співробітництва з НАТО у відповід-них сферах, забезпеченні їх участі в заходах,що проводяться в рамках співробітництва зНАТО; взаємодіють у встановленому поряд-ку з відповідними органами та структурамиНАТО, її держав-членів та держав-партнерів;регулярно інформують Міністерство закор-донних справ України та Національнийцентр з питань євроатлантичної інтеграціїУкраїни про стан справ у відповідних сфе-

рах співробітництва з НАТО та перспекти-ви його розвитку. Виконання функційН.к.с.У.О.П.д. покладається на посадовихосіб міністерств, інших центральних органіввиконавчої влади України, що здійснюютьзаходи із співробітництва з НАТО у відпо-відних сферах. Рішення про покладення ви-конання функцій на Н.к.с.У.О.П.д. приймаєПрезидент України за поданням Голови На-ціонального центру з питань євроатлантич-ної інтеграції України. Під час здійсненнясвоєї діяльності Н.к.с.У.О.П.д. підзвітніНаціональному центру з питань євроатлан-тичної інтеграції України. Спрямування, ко-ординацію діяльності Н.к.с.У.О.П.д., конт-роль за виконанням покладених на нихфункцій здійснює Голова Національногоцентру з питань євроатлантичної інтеграціїУкраїни.


НАЦІОНАЛЬНІ МЕНШИНИ – соціокуль-турний феномен, який до цього часу не знай-шов загальноприйнятого (універсального)тлумачення в міжнародному праві. Є лишенизка міжнародно-правових критеріїв, якістосуються розуміння цього поняття. Най-повніше ці критерії визначені в “Рекомен-дації 1201” Парламентської Асамблеї РадиЄвропи в 1993 р. Відповідно до цього доку-мента поняття “національна меншина” за-стосовується до групи осіб у країнах, які:проживають на території цієї країни і є її гро-мадянами; підтримують довгострокові,міцні, тривалі зв’язки з країною; демонст-рують характерні етнічні , мистецькі ,релігійні або лінгвістичні характеристики;достатньо представлені, хоча кількість цихосіб менша від решти населення країни аборайону країни; зацікавлені зберегти те, щостановить їх спільну індивідуальність, вклю-чаючи їх культуру, традиції, релігію або мову.Українське національне законодавство,зокрема Закон України “Про національніменшини в Україні” (1992), дає більш загаль-не визначення цього поняття: “до національ-них меншин належать групи громадян Ук-раїни, які не є українцями за національні-стю, виявляють почуття національного са-моусвідомлення та спільності між собою”.Збереження та розвиток етнокультурної са-мобутності Н.м. є важливим напрямом дер-жавної етнонаціональної політики.


473

НАЦІОНАЛЬНІ ПАРЛАМЕНТИ (англ.National parliaments) – представники відпо-відних комітетів національних парламентівдержав-членів ЄС, а також депутати Євро-пейського парламенту, що з 1989 р. берутьучасть у Конференції комітетів з питаньЄвропейського Співтовариства (COSAC),що відбувається кожні півроку. З набуттямчинності Маастрихтського договору в 1993 р.Європейський Союз отримав повноважен-ня у сферах, які традиційно були у віданнінаціональних урядів (наприклад юстиція тавнутрішні справи). З огляду на це в доданійдо Маастрихтського договору деклараціїщодо ролі Н.п. в ЄС підкреслювалася важ-ливість обмінів між Н.п. та Європейськимпарламентом. У цій декларації національнимурядам пропонувалося забезпечити своєчас-не отримання їх парламентами пропозиційКомісії. Рекомендувалося також розширю-вати контакти між Європейським парламен-том та Н.п. з метою сприяння залученнюостанніх у процеси Співтовариства, а такождля здійснення ними ефективнішого демо-кратичного контролю. Амстердамський до-говір додав до Договору про ЄвропейськийСоюз протокол щодо ролі Н.п., в якому пе-редбачалося, що всі консультативні докумен-ти Комісії (зелені та білі книги, повідомлен-ня) обов’язково мають негайно надсилати-ся до Н.п. Для обговорення законодавчоїпропозиції Н.п. мають у своєму розпоря-дженні шість тижнів, починаючи з дати, колиКомісія подає її на розгляд Європейськогопарламенту та Ради ЄС, і до моменту вклю-чення цієї пропозиції до порядку денногоРади. Конференція також має право розгля-дати будь-яку пропозицію щодо законодав-чого інструменту стосовно розбудови про-стору свободи, безпеки та справедливості,який може мати безпосередній вплив на пра-ва та свободи громадян. Конституція ЄС,процес ратифікації якої було зупинено черезнегативні результати національних референ-думів у Франції та Нідерландах, передбача-ла підвищення ролі Н.п. в роботі ЄС. Про-зорість процедур Ради мала значно полег-шити контроль Н.п. за урядовими позиція-ми з того чи іншого питання порядку денно-го. Крім того, запровадження системи ран-нього попередження щодо відповідностіпропозицій Комісії принципу субсидіарностінадавало Н.п. можливість безпосередньовпливати на законодавчий процес. Ця сис-

тема забезпечувала їх інформування щодокожної нової ініціативи Комісії. Передбача-лося також, що в разі, якщо третина Н.п.дійшла б висновку, що законодавча пропо-зиція порушує принцип субсидіарності, Ко-місія мала її переглянути.


НАЦІОНАЛЬНІ ПРІОРИТЕТИ – систе-ма пріоритетів держави, яка визначається ви-щими органами державної влади (як прави-ло, парламентом) у різних сферах життє-діяльності суспільства та держави (по-літичній, економічній та ін.). Реалізація Н.п.передбачає ведення активної внутрішньої тазовнішньої політики, ефективність якої знач-ною мірою залежить від усвідомлення, ро-зуміння й сприйняття визначених Н.п. сус-пільством усередині країни.


НАЦІОНАЛЬНО-ТЕРИТОРІАЛЬНААВТОНОМІЯ – різновид територіальноїавтономії, один із способів вирішення націо-нального питання в багатонаціональній дер-жаві. Н.-т.а. означає надання певній частині(частинам) унітарної держави, населеної зде-більшого представниками будь-якої націо-нальної меншини, певної самостійності у ви-рішенні питань внутрішнього життя. Статуссуб’єктів Н.-т.а., як правило, вищий, ніж ста-тус суб’єктів адміністративно-територіальноїавтономії, і нижчий за статус суб’єктів націо-нально-державної автономії. На відміну відрегіональної автономії, Н.-т.а. поширюєтьсяне тільки на адміністративну, а й на культур-но-мовну сферу. На території Н.-т.а. поряд іззагальнодержавною офіційно використо-вується мова національної меншини.

© Панфілова Т.О.

НАЦІЯ – тип етносу, що виникає якiсторична, соціально-економічна та духовнаспiльнiсть людей з певною психологiєю ісамосвiдомiстю. Н. виникають на основi на-родностей (винятком є США, Канада), при-чому iсторичні фактори вiдiграють визна-чальну роль. Риси нацiонального характерує найбiльш сталими ознаками, за допомогоюяких визначається психологічний образ Н.

© Михненко А.М., Борисевич С.О.

НЕБЕЗПЕКА – одне з основних понять на-ціональної безпеки, під яким розуміються

474

будь-які процеси, явища, події, інші чинни-ки, що здатні заподіяти шкоду (збиток) на-ціональним інтересам і таким чином іден-тифікуються (оцінюються, визначаються)як загрози щодо реалізації вказаних інте-ресів, тому воно є більш загальним, ніжпоняття “загроза”. У зв’язку з цим можнаговорити про множину (сукупність, спектр)Н. щодо реалізації того чи іншого націо-нального інтересу на деякому інтервалі відмаксимально можливого її рівня, який є за-грозою самому існуванню об’єкта (проце-са), до мінімального рівня, коли Н. прак-тично можна знехтувати. Н. досить частопов’язують із певною ймовірністю (можли-вістю) зазнати шкоди (збитку), небажаноїдля об’єкта (процесу), тобто певноюймовірністю здійснення (реалізації) деякихумов (обставин), які не сприяють (заважа-ють) реалізації (досягненню) національнихінтересів. Тому Н. доцільно класифікуватиза ступенем їх можливої шкоди національ-ним інтересам для того, щоб обрати адек-ватні управлінські рішення для недопущен-ня або нейтралізації чинників, які знижу-ють рівень національної безпеки. Наприк-лад, Н. можуть бути розташовані у такійпослідовності: потенційний виклик (дужемалий ризик); реальний виклик (малий ри-зик); потенційна загроза (середній ризик);реальна загроза (великий ризик); реальнаН. (дуже великий ризик).


НЕВИЗНАЧЕНІСТЬ У ПРОЦЕСІ РОЗВ’Я-ЗАННЯ ПРОБЛЕМ ДЕРЖАВНОГОУПРАВЛІННЯ – низка обставин, які змен-шують вірогідність успішного розв’язанняпроблем державного управління. Серед та-ких обставин: недосконалість законодавства;нестабільність політичної, економічної, со-ціальної ситуації; неповнота або неточністьнаданої щодо проблеми інформації; невиз-наченість цілей, інтересів та поведінки учас-ників державно-управлінських відносин;зовнішньополітичні та зовнішньоекономічніризики, які супроводжують вирішення про-блеми; техногенні, стихійні лиха тощо. Ти-пові заходи із зменшення Н.п.р.п.д.у.: мо-делювання дій у позаштатних ситуаціях (ме-тод формалізованого опису невизначеності,метод перевірки стійкості системи, метод ко-ригування параметрів державної політики);створення координаційного центру на випа-

док позаштатних ситуацій; запровадженнямеханізмів захисту інтересів і запобіганнянеправомірним або загрозливим діям з бокуокремих учасників державно-управлінськихвідносин.


НЕВРІВНОВАЖЕНІСТЬ – стан системи,коли вона віддалена від стану рівноваги підвпливом певних сил, які характеризуютьпроцеси обміну між системою і навко-лишнім середовищем. І.Пригожин та І.Стин-герс розглядали Н. як те, що породжує по-рядок із хаосу, коли саморозвиток відбу-вається тільки у неврівноважених системах.Дані науки свідчать, що реальні системи, на-самперед організми, завжди перебувають уневрівноваженому стані і витрачають части-ну енергії на підтримку цього стану.


НЕГОЕНТРОПІЯ – величина, зворотна ен-тропії; упорядкованість.


НЕЙТРАЛІТЕТ – 1) невтручання в супереч-ку, конфлікт, протистояння або протиборствоміж двома сторонами; 2) політика й особли-вий правовий статус держави, що відмов-ляється від участі у збройних конфліктах(війнах) і у військово-політичних союзах(блоках). Він може здійснюватися в мирнийі воєнний час. Розрізняють таки види Н.: по-стійний, оформлений у міжнародному по-рядку, як, наприклад, у Швейцарії та Австрії;договірний; традиційний, якого дотри-мувалися протягом тривалого часу (Швеція);позитивний, що набув широкого поширен-ня в післявоєнні роки у зв’язку з утворен-ням незалежних держав, які розвиваються іпроводять так звану політику неприєднаннядо військово-політичних союзів (блоків);збройний – з оголошенням готовності дер-жави захищати свій Н. за допомогою вій-ськової сили. Будь-яка нейтральна держававідповідно до Статуту ООН має право наіндивідуальну чи колективну самооборонув разі збройного нападу на неї.


НЕЛІНІЙНІСТЬ – термін, який характери-зує систему і в широкому розумінні означаєнелінійний (багатоваріантний, швидкий, не-передбачуваний) розвиток; у вузькому ро-

475

зумінні – Н. функцій системи, що обумов-лені як процесами у самій системі, так і їївзаємодією з навколишнім середовищем (си-стемами). С.П.Курдюмов і О.М.Князєва роз-глядають Н. як фундаментальний принципповедінки систем, періодичну зміну стадійеволюції та інволюції, розгортання і згортан-ня, вибух активності та її зниження, інте-грацію та дезінтеграцію.


НЕМИРИЧ ЮРІЙ (1612-1659) – держав-ний і політичний діяч. Походив із україн-ського шляхетського роду. Навчався в Ра-ківській академії (Польща), згодом – в уні-верситетах Лейдена, Базеля, Оксфорда, Кем-бриджа, Парижа. Лідер українських проте-стантів (соціан), учасник польських сеймів,очолював власні надвірні війська під часпольсько-московської війни 1632-1634 рр. тавійни зі Швецією, займав державні посадикиївського підкоморія, генерального полков-ника Київського воєводства, воював у складікоролівських військ проти Б.Хмельницько-го. За політичні та релігійні погляди зазна-вав переслідувань з боку польського уряду ізмушений був емігрувати. У 1655 р. присяг-нув Карлу Х Густаву і брав участь у швед-сько-українських переговорах. У 1657 р.прийняв християнство і, перейшовши на сто-рону Богдана Хмельницького, отримав чинполковника. Проводив переговори зі Шве-цією, яка за Корсунською угодою визнала не-залежність України. Прихильник гетьманаІ.Виговського. Один із авторів Гадяцькогодоговору 1658 р.

© Брайченко О.Д.

НЕОБЕРНЕНІСТЬ – напрям процесів рухусистеми в часі, коли втрачається мож-ливість її повернення до попереднього ста-ну. Вона є джерелом порядку, стабільностісистем , подолання хаосу, пов’язана зі“стрілою часу”, має у своїй структурі трискладові: нестійкість, внутрішню випад-ковість, внутрішню Н.


НЕОКОРПОРАТИВІЗМ – особлива систе-ма організації, вираження і реалізації інте-ресів, учасники якої наділяються державоюмонополією на представництво інтересів усвоїй сфері в обмін на контроль за підборомлідерів і артикуляцією вимог.

У сучасній політичній науці Н. розглядаєть-ся як демократична система узгодження інте-ресів великих соціальних інститутів, основ-ними суб’єктами якої є держава, асоціаціїпідприємців і найнятих робітників. Держа-ва нав’язує учасникам “переговорного” про-цесу пріоритети і цінності, що виводяться іззагальнонаціональних інтересів. Вироблен-ня угоди породжує взаємну відповідальністьсторін за її реалізацію і виконання взятих насебе зобов’язань.Некорпоративістські тенденції виявилися вкраїнах, де були впливові соціал-демокра-тичні партії, збереглися стійкі електоральніпереваги та існувала культурна і етнолінгвіс-тична однорідність.

© Радченко О.В.

НЕОФРЕЙДИЗМ – напрям у сучаснійфілософії і психології, що набув поширеннясаме у США. Термін “Н.” виник для позна-чення течій, що виділилися в кінці 1930-х рр.з ортодоксального фрейдизму (До.Хорні,Р.З.Салліван, Фромм та ін.).Н. сформувався в процесі поєднання психо-аналізу з американськими соціологічними таетнологічними теоріями (зокрема школоюкультурантропології). Початковим положен-ням Н. є так званий принцип соціального(Фромм) або культурного (А.Кардінер) де-термінізму, який на відміну від біологізмуФрейда виходить з особи. Центр тяжінняпсихоаналізу переноситься з внутріш-ньопсихічних процесів на міжособистіснівідносини; відхиляється вчення про лібідо ісублімацію. Разом з цим Н. взагалі відмов-ляється від моністичної концепції людини,приходить до заперечення діалектичнихвзаємин між природою і культурою, середо-вищем та індивідом (за Фроммом, власнелюдське починається там, де закінчуєтьсяприрода). Психічні норми тлумачаться якпристосування особи до соціального сере-довища, а всяке порушення “соціальної іден-тичності” трактується як патологія. Протеякщо Н. “соціологізує” психологію, то самісоціальні явища при цьому “психологізують-ся”. Н. заперечує об’єктивні соціальні зако-номірності, які не є законами психології.Відкидаючи уявлення психоаналізу провнутрішньо-психічні структури, Н. замінюєїх вченням про захисні форми поведінки вдусі біхевіоризму. Н. або взагалі заперечуєроль несвідомого, або ж розглядає його як

476

сполучну ланку між соціальними та психіч-ними структурами (“соціальне несвідоме”Фромма). Показова для Н. загальна концеп-ція міжособистісних відносин, яку розвиваєСалліван: у психіці немає нічого, крім став-лення до інших осіб і об’єктів або зміниміжособистісних ситуацій. Існування особияк такої розглядається як міф або ілюзія, аособа - лише як сума відносин між спотво-реними або фантастичними образами (“пер-соніфікаціями”), що виникають у процесі со-ціального спілкування.Н. не є єдиним цілим. Якщо Салліван беззалишку розчиняє індивіда в міжособистіс-ному середовищі, то Хорні визнає в людинівідому можливість саморуху (“прагнення досамореалізації”). Фромм пориває з позити-вістськими установками, що збереглися щеу Хорні й Саллівана, розвиваючи соціально-критичну антропологічну теорію, перетво-рюючи Н. у теорію утопічного “комунітар-ного соціалізму”. У роботах М.Мес, Карді-нера та ін. Н. об’єднується з культурантро-пологією, нерідко приводячи до ідей куль-турного релятивізму, психологічної несуміс-ності окремих культур.Проблеми психопатології набули в Н. най-більшого розвитку у Хорні. Розглядаючиірраціональність неврозу як віддзеркаленняірраціональних аспектів суспільства, Хорнівважає рушійною силою неврозу стан “ос-новного страху”, породженого ворожим се-редовищем. Як реакція на страх виникаютьрізні захисні механізми: раціоналізація абоперетворення невротичного страху в раціо-нальний страх перед зовнішньою небезпе-кою, завжди невідповідно перебільшуваною;придушення страху, за якого він заміщаєть-ся іншими симптомами; втеча від ситуацій,що викликають страх. Ці засоби захиступороджують чотири “великих неврози” на-шого часу: невроз прихильності – пошукилюбові і схвалення за всяку ціну; невроз вла-ди - гонитва за владою, престижем і збага-ченням; невроз покірності (конформізм авто-мата) і, нарешті, неврозоізоляція, або втечавід суспільства. Але ці ірраціональні спосо-би розв’язання конфліктів лише посилюють,за Хорні, самовідчуження особи. Мету пси-хотерапії Н. вбачає у виявленні дефектів усистемі соціальних зв’язків пацієнта для кра-щої адаптації його до існуючого способужиття.

© Приживара С.В.

НЕОФУНКЦІОНАЛІЗМ (англ. Neofunctio-nalism) – теорія регіональної інтеграції,сформульована наприкінці 1950-х рр. у пра-цях американського науковця Ернста Хааса(Ernst Haas) (одна із найважливіших - “TheUniting of Europe: Political, Social and Econo-mic Forces”, вийшла у 1958 р.). Тези, вису-нуті у цій теорії, є результатом поєднанняліберальної ідеології, історичного контексту(європейський успіх програми Ж.Моннещодо інтегрування окремих секторів еконо-міки) та американської політології. Навідміну від інших теорій інтеграції, Н. не бувсуто нормативною теорією, а намагався опи-сати та пояснити процеси регіональної інте-грації на основі емпіричних даних. Інтегра-ція розглядалась як процес, якого не можнауникнути, а не як бажаний стан справ, щоможна запровадити за допомогою політич-них і технократичних еліт суспільств залу-чених держав. Теорія звертає увагу на нео-чікуваний, а інколи й небажаний наслідок відприйнятих раніше інтеграційних рішень, щой призводить до виникнення феномену функ-ціональних переливів (spillovers), які маютьтенденцію створювати тиск у бік розширен-ня меж та інтенсивності інтеграції. Функціо-нальні переливи виникають у процесіспівпраці та соціальної інтеграції технокра-тів в окремих секторах економіки й поши-рюються на інші сектори, а також у сферуполітики. Теорія підкреслює вирішальнезначення в інтеграційних процесах внутріш-ньої динаміки ЄС, а саме ролі створюванихінституцій ЄС, недержавних акторів та групінтересів. Проте найсильніші сторони теоріїН. також обернулись її найбільшими слаб-костями – хоча вона розглядала регіональнуінтеграцію як дискретний поступовий про-цес, її застосування обмежувалось лінійною кон-цепцією розвитку інтеграції, не здатною пояс-нити невдачі інтеграції. Упродовж 1960-х рр.функціоналістський підхід зазнав серйозноїкритики з боку реалістів та інтерговернмен-талістів (особливо внаслідок політики “пус-тих крісел” Де Голля), й на початку 1970-х рр.сам Ернст Хаас визначав цю теорію як за-старілу, коли політичні та економічні кризипризвели до суттєвої інституційної недіє-здатності Спільнот. Незважаючи на слабкісторони цього підходу, він зайняв належнейому місце в теоретичному аналізі процесівєвропейської інтеграції.


477

НЕПЕРЕРВНЕ НАВЧАННЯ ДЕРЖАВ-НО-УПРАВЛІНСЬКИХ КАДРІВ – профе-сійний розвиток, накопичення та розвитокзнань державних службовців і посадових осібмісцевого самоврядування впродовж усьогопрофесійного життя. Значимість Н.н.д.-у.к.визначається тим, що освіта загалом є осно-вою інтелектуального, культурного, духов-ного, соціального, економічного розвиткусуспільства і держави, важливою умовоюрозвитку особистості, її творчого потенціа-лу, забезпечення суспільних потреб у квалі-фікованих фахівцях. Концепція неперервноїосвіти схвалена ЮНЕСКО, Міжнародноюорганізацією праці, Радою Європи. В Україніпринцип неперервності покладено в основуНаціональної доктрини розвитку освіти.Дотримання принципу неперервності профе-сійного навчання державно-управлінськихкадрів сприяє цілісному сприйняттю знаньз державного управління і державної служ-би, що має важливе значення для постійно-го зростання їх професійної компетентності.Положення щодо постійного підвищеннядержавними службовцями та посадовимиособами місцевого самоврядування своєїпрофесійної кваліфікації унормовано, відпо-відно, в законах України “Про державнуслужбу” та “Про службу в органах місцево-го самоврядування”. З точки зору організа-ційно-інституційного аспекту Н.н.д.-у.к.включає певну сукупність форм – з відри-вом від роботи (очна), без відриву від робо-ти (заочна, вечірня, дистанційна), поєднан-ня цих форм (очно-заочна), екстернат (з окре-мих спеціальностей), а також видів навчан-ня – професійна підготовка (здобуття осві-ти і кваліфікації в освітній галузі “Держав-не управління” за освітньо-кваліфікаційнимрівнем “магістр”), професійна перепідготов-ка (набуття нової кваліфікації за відповідноюспеціальністю (спеціалізацією) на базі здо-бутого раніше освітньо-кваліфікаційногорівня магістра та практичного досвіду),підвищення кваліфікації (навчання на основінабутої кваліфікації в освітній галузі “Дер-жавне управління” з метою оновлення, роз-ширення і поглиблення знань і вмінь, необ-хідних для ефективного виконання завданьпрофесійної діяльності на державній службіабо на службі в органах місцевого самовря-дування), систематичне самостійне навчан-ня (самоосвіта), систематичне тематичне на-вчання через постійно діючі семінари, ко-

роткотермінове тематичне навчання з кон-кретних проблем, стажування в органах, наякі поширюється чинність Закону України“Про державну службу”, а також за кордоном.

© Гогіна Л.М.

НЕПРИЄДНАННЯ РУХ – міжнароднеоб’єднання країн, що вважають неприєднан-ня до воєнно-політичних союзів великихдержав основою своєї зовнішньополітичноїдоктрини і принципом зовнішньої політики.Його виникнення є закономірним наслідкомрозвитку національно-визвольного руху,ліквідації колоніальних імперій і утвореннявеликої кількості нових держав. Організа-ційно Н.р. сформувався на Белградській кон-ференції (1-6 вересня 1961 р.), у роботі якоївзяли участь делегації 25 країн світу. Кон-ференція прийняла основоположні принци-пи (відмова від участі у військових блокахта відмова від розміщення іноземних вій-ськових баз на своїй території) і визначила,що Н.р. має стати гарантом “позаблоковогостатусу” в умовах біполярного світу. Сьо-годні Н.р. об’єднує 118 держав.

© Ратушний С.М.

НЕРІВНІСТЬ ЦИФРОВА (англ. digitaldivide) – інфокомунікаційний розрив абофеномен різкого обмеження (нерівностей) уможливості отримання інфокомунікаційнихпослуг між різними соціальними групами,окремими людьми, регіонами або країнамичерез обмеження (відсутність) доступу до су-часних засобів комунікацій – телебачення,телефонного зв’язку (мобільного та стаціо-нарного), радіо, Інтернету. Застосовуютьсятакі переклади терміна “Н.ц.” з тотожнимизначеннями: “цифровий бар’єр”, “цифро-ве розділення”, “цифровий розрив”, “циф-рова прірва”. Феномен Н.ц. виник та по-силюється в умовах трансформації сучас-ного інформаційного суспільства (суспіль-ства знань) у зв’язку з революційним роз-витком інфокомунікаційних технологій,темпи розширення галузі яких в країнахвизначаються власним економічним потен-ціалом. Н.ц. призводить до поглибленняінших видів нерівностей – економічної,соціальної та культурної.

© Кукарін О.Б.

НЕСАМОВРЯДНІ ТЕРИТОРІЇ (англ. non-self-governing territory) – термін, прийнятий

478

Статутом ООН для визначення всіх коло-ніальних та інших залежних територій, крімтих, для яких створена система опіки. Відпо-відно до Статуту ООН члени ООН, які взя-ли на себе відповідальність за управлінняН.т., зобов’язані сприяти добробуту населен-ня цих територій, забезпечувати їх економі-чний, політичний та соціальний прогрес,розвивати самоврядування та регулярно на-давати інформацію Генеральному секрета-рю ООН щодо стану Н.т. Для вивчення ста-новища Н.т. у системі ООН функціонує Де-партамент з опіки та Н.т., завданням якого єспостереження за ходом реалізації Декла-рації про надання незалежності колоніаль-ним країнам та народам (1960 р.). За часіснування ООН більшість Н.т. здобули не-залежність. На сьогодні нараховується по-над 30 Н.т., більшість з яких управляютьсяФранцією, США та Великою Британією.


НЕСИСТЕМНІ УТВОРЕННЯ – термін,який визначає результати слабких взаємодій,що не мають системних характеристик. Вінпозначає ті об’єкти, які не взаємодіють одинз одним, тому що перебувають далеко, а та-кож такі стани цих об’єктів, коли тільки по-чинається взаємодія між ними.


НЕУЧАСТЬ (англ. Opting out) – можливістьуникнення певних організаційно-правовихчи інших наслідків, що надається державі-члену, яка не бажає приєднуватися до іншихдержав-членів у конкретній сфері співробіт-ництва на рівні Співтовариства, як засібуникнення патової, безвихідної ситуації. Ве-лика Британія, наприклад, не захотіла взятиучасть у третьому етапі створення Економіч-ного і валютного союзу (запровадженняєдиної валюти ЄС – євро). Схожа клаузулабула застосована до Данії у сферах Економіч-ного і валютного союзу, оборони та євро-пейського громадянства. Правовий доробок(acquis) Шенгенської угоди також був прий-нятий лише частково, оскільки Ірландія,Велика Британія та Данія мали можливістьвирішувати, брати участь повністю або част-ково в запланованих у межах угоди заходах.


НІЦЦЬКИЙ ДОГОВІР – поширена не-офіційна назва договору про внесення змін

та доповнень до Договору про Європей-ський Союз, договорів про заснування Євро-пейських співтовариств та деяких пов’яза-них з ними актів 2001 р. Укладений 26 лю-того 2001 р. в м.Ніцці (Франція). Набравчинності 1 лютого 2003 р. Метою Н.д. є за-вершення розпочатого Амстердамським до-говором процесу, який призваний підготу-вати інституції ЄС до функціонування у роз-ширеному Союзі. Н.д. складається з преам-були та 13 статей, об’єднаних у дві частини.Основні положення зосереджені в першійчастині – “Зміни по суті” (ст. 1-6). Цими стат-тями вносяться застереження до установчихдоговорів Європейського Союзу (ст. 1),Європейського Співтовариства (ст. 2), Євро-атома (ст. 3), та ЄСВС (ст. 4), а також окреміпротоколи до них (ст. 5, 6). Передбачалося,що всі застереження будуть інкорпорованідо текстів відповідних договорів з моментунабрання чинності Н.д. Друга частина Н.д.“Перехідні та заключні положення” (ст. 8-13)визначає порядок набрання чинності Н.д. тавизначає окремі перехідні положення. Дозмісту Н.д. включено чотири нових прото-коли, які додаються до статутних документів.До тексту Н.д. додається Заключний актміжурядової конференції, до якої включенідекларації держав-членів – 24 загальні та 3індивідуальні. Н.д. визначено порядок ре-формування інституцій Європейського Сою-зу для загального підвищення їх ефектив-ності та адаптації для майбутнього розши-рення. Передбачається посилення наднаціо-нальних (федеративних) начал в його устроїта функціонуванні. Стимулом для посилен-ня політичної централізації та федералізаціїв Європі фактично виступає процес розши-рення Європейського Союзу. ПоложеннямиН.д. розширюється компетенція інститутівЄвропейського Союзу. Визначено новий по-рядок розподілу голосів в Європейській Раді.Кваліфікована більшість після приєднаннянових членів дорівнюватиме 225 голосам із345 (74%). У майбутньому передбачається,що для прийняття резолюції, крім кваліфіко-ваної більшості, необхідним буде отриманнясхвалення більшості держав-членів, які разоммають представляти не менше 62% загаль-ного населення Європейського Союзу. Голо-ва та члени Європейської комісії затверджу-ватимуться кваліфікованою більшістю, навідміну від сучасного – одностайного голо-сування. Кількість членів Європарламенту

479

збільшена до 732. Розширення його повнова-жень відбулося в питанні можливості подан-ня позовів до Суду ЄС щодо законності актівСпівтовариства. Н.д. було визначено 29 сфер,в яких постанови ухвалюватимуться біль-шістю голосів. За Н.д., до складу Європей-ської комісії входитимуть по одному пред-ставнику від кожної країни, унаслідок чогозагальна кількість комісарів становитиме27 осіб. Їх кількість та порядок ротації виз-начатимуться в подальшому на основі одно-стайного рішення Ради Європейського Сою-зу. Передбачається розширення повнова-жень Президента Єврокомісії в питанні щодонадання йому права визначати структурнуорганізацію Єврокомісії, а також розподілуобов’язків між комісарами. Розширено складта компетенцію Суду першої інстанції. Збіль-шено кількість суддів, передбачено режимїх ротації. До компетенції суду віднесеніпитання про законність актів, ухваленихінститутами Європейського Союзу, розглядзвернень держав-членів про бездіяльністьінститутів, вирішення питань, пов’язаних ізвідшкодуванням збитків у разі позадоговір-ної відповідальності Європейського Співто-вариства. Н.д. закріпив додаткові можли-вості для більш тісної співпраці окремихкраїн-членів Європейського Союзу.

© Грицяк І.А., Забара І.М.

НІЦШЕ ФРІДРІХ (Nietzsche) (1844-1900) –німецький філософ, родоначальник “філо-софії життя”. У ширшому культурно-філо-софському контексті Н. – мислитель, у твор-чості і особистій долі якого найвиразнішевідображений драматизм “перехідної епохи”на зламі XIX-XX ст. Погляди Н. зазнали ево-люції від романтичної естетизації досвідукультури через “переоцінку всіх цінностей”і критику “європейського нігілізму” до все-осяжної концепції волюнтаризму й перспек-тивізму.Звертаючись до генезису людського суспіль-ства і культури, Н. виділяє інтелект і фанта-зію як головні властивості фізично слабко-го “зоологічного виду” (тобто людини), роз-виваючи які, він може успішно справлятисяз практичними завданнями, пов’язаними пе-редусім з виживанням. Створення “засобівкультури” (мови і логіки) призводить, за Н.,до принципового спотворення дійсності,заснованого на допущенні аналогічних ви-падків.

На місце єдиного, дійсного “буття” сутності,речей, до якого раніше пропонували спря-мовувати сили розуміння, сподівання і надії,Н. ставить “життя” як вічний рух, станов-лення, постійну течію, позбавлене атрибутів“буття”. “Рішучий гераклітизм” входить уйого “філософію життя”. Всі процеси якфізичного, так і духовного життя Н. прагнепредставити як різні модифікації дії волі довлади, могутності (der Wille zur Macht).“Річ”, “суб’єкт”, “єдність Я” – суть продуктівтворчості, діяльності мислячого індивіда,деякі евристичні спрощення для позначен-ня сили. Всі вони не можуть розглядатисяяк єдність у собі, а є динамічними кількос-тями влади, центрами сили, вражаючої пер-спективи. З точки зору нового принципу,вважає Н., на місце теорії пізнання слід по-ставити “перспективне вчення про афекти”.Несправедливість, утиск, експлуатація не єпрерогативою тієї чи іншої соціальної формижиття. Це глибинна характеристика “життя”як такого. Апеляція до розуму і правди (істи-ни) – лише замінюючий прямий фізичнийпримус, спосіб однієї волі впливати на іншуволю (у тому числі колективну). Раціональнааргументація і взагалі будь-які міркування,згідно з Н., значущі лише остільки, оскількивони позначають перспективу деякої волі, якапрагне до розширення своєї могутності. Убудь-якій філософській полеміці мова йде непро пошук істини, а про життєстверждення,підкорення чужої волі своїй.Розглядаючи реальність як неврегульованийпотік становлення, Н. підкреслює несу-мірність створюваного категоріальною схе-мою мови образу світу із справжнім станомсправ, нездатність мови, а отже, і мисленняпредставити будь-яке знання незалежно відсамої мови і мислення.Н. не створив філософської школи як такої,тому терміном “ніцшеанство” часто позна-чають абсолютно різні явища. По-перше,йдеться про рецепцію тих чи інших ідей Н.,яка може бути як більш-менш систематич-ною (наприклад, представниками “російсь-кого релігійного ренесансу” кінця XIX – по-чатку XX ст., Хайдеггером, Ясперсом, “но-вими філософами” та ін.), так і фрагментар-ною (наприклад, Левітом, Фінком, Больно-вим, Делезом, Дерріда та ін.) По-друге, насучасному етапі склалася міжнародна шко-ла ніцшезнавства, що має свої видання (пе-редусім щорічник “Nietzsche-Studien”) і ви-

480

давничі центри, організації і мережу регу-лярних конференцій. Ця діяльність, хоч іслужить популяризації ідей Н., має, насам-перед, науковий характер. По-третє, під“ніцшеанством” іноді розуміють розробку врамках іншого, ніж у Н., філософського кон-тексту тих чи інших тем і мотивів, які увій-шли в сучасну західну культуру або безпо-середньо через творчість Н., або містятьсяв його текстах, і пріоритет встановлюєтьсязаднім числом.

© Приживара С.В.

НОВА ЕКОНОМІЧНА ПОЛІТИКА(НЕП) – політичний курс радянської влади,що прийшов на зміну політики “воєнного ко-мунізму” і був прийнятий Х з’їздом РКП(б)у березні 1921 р. Метою НЕПу був поступо-вий перехід до соціалізму і відродження про-мисловості та сільського господарства, а їїсуть передбачала заміну продрозкладкипродподатком, використання товарно-гро-шових відносин, формування ринку, коопе-рацію, госпрозрахунок, посилення особис-тої зацікавленості в результатах праці, тим-часовий допуск капіталістичних елементівв економіку. Ідеологічний контроль та адмі-ністративне управління вступали у супе-речність з принципами ринкових відносин.НЕП було згорнуто сталінським керівницт-вом наприкінці 20-х рр. ХХ ст.


НОВА УПРАВЛIНСЬКА ІДЕОЛОГІЯ –доктрина, спрямована на оновлення адмi-нiстративної культури, формування готов-ностi управлiнського персоналу до прийнят-тя рiшень в умовах зростаючої свободи дiй,зовнiшнiх викликiв та підвищення особис-тої вiдповiдальностi з орiєнтацiєю на слу-жiння громадянам.


НОВИЙ КУРС (англ. New Deal, дослівно -“Нова угода”) – заходи із запровадженняцентралізованого планування і стимулюван-ня економіки США, яка провадилась адмі-ністрацією президента США Франкліна Де-лано Рузвельта для подолання Великої де-пресії в період між 1933 і 1940 р. Професо-ри Колумбійського університету Р.Молі,Р.Тагвелл та А.Берлі разом з майбутнім пре-зидентом були розробниками програми, якупотім назвуть “Н.к.”.

Ця програма трималася на “трьох китах”:– відхід від ідеології “саморегульованогоринку” і початок планування капіталістич-ної економіки;– забезпечення мінімальних соціальних га-рантій та створення робочих місць для того,аби уникнути “соціального вибуху”;– “політика добросусідства” у міжнароднійсфері.Н.к. знаменував перехід від класичної мо-делі функціонування ринку до державно-монополістичного капіталізму. Було прийня-то пакет законів щодо відновлення промис-ловості й регулювання сільського господар-ства, включаючи видачу грошової допомо-ги за скорочення посівних площ і тварин-ництва. Передбачалося запровадження врізних галузях кодексів “чесної конкуренції”та інших заходів щодо державного регулю-вання економіки. Головна мета держави ба-чилася в соціальному захисті й добробутілюдей, а тому особлива увага надаваласярозробці нормативних актів, які б гаранту-вали необхідний мінімум існування людей.Робітники отримали право на організацію йукладення колективних договорів, право настрайк. Заборонялося підприємцям порушу-вати колективні договори та втручатися вдіяльність профспілкових організацій.Н.к. покінчив з масовим безробіттям і запус-тив велетенську економічну машину. Президен-ту США Рузвельту вдалося реформувати капі-талістичну систему, не зруйнувавши її фунда-менту. Через певний час аналогічну реформукомуністичної системи на основі “рецептів ка-піталізму” здійснив Ден Сяопін в Китаї.


НОВИЙ ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ПОРЯДОК(англ. New European order) – проект масш-табної глобальної реорганізації, до якої пер-манентно апелюють провідні фахівці у сферігеополітики й геоекономіки.Зіткнувшись із загрозою найважчої після30-х рр. економічної та фінансової кризи вусьому світі, західні промислово розвинутікраїни, які в минулому панували на світовійекономічній сцені, виявилися неспроможни-ми знайти ефективний вихід із ситуації. Си-туація ускладнюється викликами мусуль-манського світу, які можна визначити стра-тегічною тенденцією в найближчі десяти-річчя (зростання кількості населення, мігра-ція, локальні етнічні війни, тероризм).

481

Сучасна модель зовнішньої політики Украї-ни побудована на двох взаємопов’язанихшляхах її поступового входження до новоїєвропейської спільноти, а саме:– інтеграції до європейських і євроатлантич-них структур та інституцій;– співробітництві з державами ЦСЄ, участів регіональних (субрегіональних) організа-ціях і форумах.Щоб утвердитися як європейська держава,Україні потрібно зміцнити зв’язки з держа-вами Центральної Європи та її регіональни-ми організаціями. Україна має шанс черезрозвиток транскордонної співпраці реалізу-вати пріоритетний напрям зовнішньої полі-тики. Так чи інакше всі питання взаєминУкраїни в рамках ЦСЄ слід розглядати крізьпризму розширення ЄС на Схід.


НОВІТНІ ПІДХОДИ СУСПІЛЬНОГОУПРАВЛІННЯ – нові напрями, моделі іпринципи вирішення проблем суспільногорозвитку, серед яких можна назвати синер-гетичний, глобалізаційний, зокрема цін-нісний, екологічний, консенсусний та інте-граційний, інформаційно-інноваційний, кор-поративний та соціальний. Їх застосуванняв процесах управління завжди посилюєтьсязасобами системного та ситуаційного під-ходів, а також управління якістю. За синер-гетичного підходу суспільство розглядаєтьсяяк дисипативна система, рух (напрям ташвидкість) якої до певних стійких станів(атракторів) визначається її можливостямисамоорганізації, якістю систем управління,що обирають шляхи подальшого розвиткуна переломних моментах (точках біфур-кації). Саме тому ефективний суспільнийрозвиток можливий лише за умов успішно-го, високопрофесійного управління. Синер-гетика розглядає майбутнє як паліативнийпростір можливостей, а сучасне – як напру-жений процес вибору. Поширення синерге-тичної парадигми стало одним із потужнихчинників подолання межі між природознав-ством та суспільствознавством і побудовиуніверсальної еволюційної картини світу.Глобалізаційний підхід передбачає посилен-ня взаємозв’язку і взаємозалежності різно-манітних явищ і процесів у світі, що вима-гає врахування їх наслідків, та базується напоєднанні кількох принципів, дуже важли-вих для сучасного суспільного розвитку, а

саме: зростання пріоритету загальнолюд-ських цінностей та ідеалів у системі орієн-тирів взаємовідносин між країнами та наро-дами (ціннісний підхід); забезпечення збере-ження природних ресурсів, формування сус-пільства стійкого розвитку, в якому опти-мально з точки зору людини поєднувалисяб економічні, екологічні та соціальні чинни-ки (екологічний підхід); прагнення до мир-ного розв’язання будь-яких світових (міжна-ціональних, регіональних, локальних) кон-фліктів, обмеження поширення ядерної таіншої зброї масового ураження (консен-сусний підхід); інтеграція держав, їх еконо-міки та культури, співробітництво країн танародів (інтеграційний підхід). Інформацій-но-інноваційний підхід до управління сус-пільним розвитком виходить з реальної си-туації переходу до постіндустріального сус-пільства послуг та знань, а у подальшій пер-спективі у міру зростання частки інформа-ційних послуг - до його найбільш розвине-ної стадії - інформаційного суспільства. Кор-поративний підхід є перспективним варіан-том сучасної суспільної доктрини. Він розу-міється як спосіб організації суспільногожиття таким чином, що не тільки центрініціює розвиток, а й органи місцевої влади,органи місцевого самоврядування, гро-мадські організації, господарські суб’єкти,безпосередньо територіальні громади, насе-лення активно залучаються до суспільногожиття. Такий підхід заснований на принци-пах співволодіння та співрозпорядженнякорпоративною власністю, дійсно народно-го самоуправління, договірних відносин міжцентральною та місцевою владою, відро-дження духовності та культури, делегуван-ня центром на місця прав розпорядження ре-сурсами. Соціальний підхід виходить з того,що не політика та економіка є головною ме-тою розвитку суспільства й умовою підтрим-ки його рівноваги, а постійне підвищенняякості життя його членів, неперервне вдос-коналення способу їх життя. Виходячи з цьо-го розвинені країни прийшли до побудовисоціальних держав, формування соціальноорієнтованих ринків, до соціального парт-нерства.


НОВОВВЕДЕННЯ (ІННОВАЦІЯ) –комплексний процес створення, розповсю-дження та використання нового практично-

482

го способу (Н.) для задоволення людськихпотреб, що змінюються під впливом сус-пільного розвитку. Мета Н. полягає у змінахобсягу виробництва та одержанні економіч-них, соціальних, екологічних, науково-тех-нічних та інших видів ефекту. За даним кри-терієм (критерій ефективності) розрізняютьН. еволюційного та революційного поряд-ку. За характером впливу Н. має радикаль-ний чи частковий характер. За масштабамивпливу бувають Н. широкого чи вузькоговжитку. Сутність Н. полягає у здійсненнідіяльності з пошуку та отримання новихрезультатів, способів їх створення, усунен-ня застарілих, рутинних та неефективнихумов праці, управлінських структур, формжиттєдіяльності тощо.

© Хожило І.І.

НОМЕНКЛАТУРА – перелiк посадовихосiб, якi затверджуються та замiщуютьсялише за рiшенням або згодою вищестоящо-го керiвного органу. В умовах командно-адмiнiстративної системи Н. була невiд’єм-ною складовою та основою кадрової полi-тики, що привело до її виділення в окремусоціальну групу, яка користувалася спецiаль-ними благами та пiльгами в умовах тоталь-ного дефiциту. В умовах демократичногосуспiльства номенклатурний пiдхiд є не-прийнятним, а добiр персоналу має здiйс-нюватися на засадах системи особистих за-слуг, що дає можливiсть залучити про-фесiйно пiдготовлених, компетентних, iнi-цiативних, висококвалiфiкованих фахiвцiв,якi володiють сучасними методами мене-джменту та мають органiзаторськi здiбностi.

© Михненко А.М., Медвідь А.П.

НООСИСТЕМИ – соціально-економічніутворення, результат розумної діяльностілюдини, що характеризуються свідомимформуванням гармонійного середовища про-живання людини. Світова практика вироби-ла різні типи Н., зокрема регіони та анклавиінтенсивного розвитку, такі як агломерації,технополіси, технопарки, техноінкубатори,наукогради, екополіси тощо. Поняття Н. по-в’язане з розробкою В.І.Вернадським кон-цепції “ноосфери” (“сфери розуму”).


НООСФЕРА (від. грец. nous – розум іsphaira – куля) – сфера взаємодії суспільства

і природи, у межах якої розумна людськадіяльність стає визначальним фактором роз-витку (ця сфера визначається також термі-нами “антропосфера”, “соціосфера”, “біо-техносфера”). Н. – нова, вища стадія ево-люції біосфери, становлення якої пов’язаноз розвитком людського суспільства, щосправляє глибокий вплив на природні про-цеси. На думку Вернадського, “у біосферііснує велика геологічна, можливо, космічнасила, планетна дія якої, як правило, не бе-реться до уваги в уявленнях про космос. Цясила є розум людини, цілеспрямована іорганізована його воля як істоти суспільної”.

© Макогон Ю.В.

НОРМА (від лат. norma - правило, взірець) –встановлений, визнаний обов’язковий поря-док, вимоги до системи та її складових. Трак-тується як: 1) середня величина, що харак-теризує будь-яку сукупність випадковихподій, явищ; 2) Н. соціальна, загальновиз-нане правило, взірець поведінки чи дії.

© Сурмін Ю.П.НОРМАТИВ (від лат. norma – правило,взірець) – регламентоване значення, пара-метр показника норми, відповідно до якоговиконується певна робота або здійснюється,встановлюється що-небудь. Це розрахунко-ва величина витрат чого-небудь. За викону-ваними функціями Н. можуть бути плано-вими, економічними, технічними, організа-ційними, соціальними, трудовими, екологіч-ними, управлінськими, правовими та ін. Засферою поширення виділяють Н. міжна-родні, загальнонаціональні, міжгалузеві, га-лузеві, регіональні, муніципальні чи місцеві,внутрішньовиробничі та ін. За часом дії роз-різняють перспективні, річні й поточні,умовно-постійні і тимчасові, разові й сезонніН. За числовим значенням Н. можуть бутиоптимальні, припустимі, максимальні,мінімальні, середні.

© Ярош Н.П.

НОРМАТИВНІ АКТИ – рішення органівдержавної влади нормативного характеру,тобто приписи, які розраховані на постійнуабо багаторазову дію. Н.а. мають відповіда-ти принципам верховенства права, закон-ності, прийматися уповноваженим на тесуб’єктом, у визначеній законом формі та завстановленими процедурою і правиламинормотворчої техніки, не можуть суперечи-

483

ти актам вищої юридичної сили, повинніофіційно доводитися до відома населення вустановленому законом порядку. Вони є обо-в’язковими до виконання та додержаннясуб’єктами, на яких поширюється дія цихактів. До Н.а. належать конституція, зако-ни, підзаконні Н.а. Серед останніх – указипрезидента, постанови парламенту і уряду,рішення референдумів, накази міністерствта інших центральних органів виконавчоївлади, розпорядження голів місцевих дер-жавних адміністрацій, акти всіх іншихорганів державної влади та їх посадовихосіб, що містять норми права, у випадках,передбачених законом. В Україні Н.а.органів виконавчої влади – постанови, на-кази і розпорядження – приймаються на ос-нові і на виконання Конституції України,законів України, указів Президента Українита нормативних актів вищестоящих органіввиконавчої влади. Кабінет Міністрів Украї-ни видає у межах своєї компетенції постано-ви і розпорядження, обов’язкові для вико-нання на території України. Акти, що маютьнормативний характер, найбільш важливеабо загальне значення, видаються у форміпостанов Кабінету Міністрів України. Актиз організаційно-розпорядчих та інших по-точних питань видаються у формі розпоря-джень Кабінету Міністрів України. Наказ –це Н.а., який видається від імені міністер-ства, іншого центрального органу виконав-чої влади його керівником одноосібно в ме-жах наданих йому повноважень у відпо-відній сфері управління. Розпорядженнявидається главою місцевої державної адмі-ністрації в межах його повноважень. Н.а.місцевого самоврядування є рішення, щоприймаються суб’єктами місцевого самовря-дування в межах їх повноважень, визначе-них Конституцією України та законами Ук-раїни. Рішення – це Н.а., який приймаєтьсябезпосередньо територіальною громадою намісцевому референдумі, сільськими, селищ-ними, міськими, районними у містах (у разіїх створення) радами або їх виконавчимиорганами, районними й обласними радами.Особливими видами Н.а. органів державноївлади та органів місцевого самоврядуванняє статути, положення, регламенти, інструкціїта правила. Вони становлять складову час-тину Н.а., якими затверджені, і мають одна-кову з ними юридичну силу. Статут, поло-ження є зводом правових норм, який визна-

чає організацію та діяльність органів дер-жавної влади, органів місцевого самовряду-вання. Регламент – це Н.а. колегіальнихорганів державної влади та місцевого само-врядування, який містить сукупність правил,що визначають порядок і процедуру діяль-ності цих органів та їх структурних під-розділів. Інструкції детально визначаютьзміст і методичні питання правового регу-лювання у певній сфері суспільних відносин.Правила конкретизують норми права загаль-ного характеру з метою регулювання повед-інки суб’єктів правовідносин у певних галу-зях і вирішують процедурні питання. У разісуперечностей (колізії) між Н.а. або їх окре-мими положеннями, які мають різну юри-дичну силу, повинен застосовуватися Н.а.вищої юридичної сили. У разі виявлення су-перечностей між положеннями різних Н.а.,які мають однакову юридичну силу, повиннізастосовуватися Н.а. чи його окремі норми,що набрали чинності пізніше. Якщо Н.а., якісуперечать один одному, набрали чинностіодночасно, застосовуються відповідні поло-ження Конституції України або Н.а. вищоїюридичної сили.


НОРМАТИВНІ МОДЕЛІ – тип моделей,що відповідають на питання про те, як ма-ють будуватися певні системи, відбуватисяті чи інші процеси. Зокрема, в управлінніекономікою набули поширення нормативніекономіко-математичні моделі. Їх типовимприкладом є моделі оптимального плануван-ня, що формалізують цілі економічного роз-витку, можливості та засоби їх досягнення.Крім моделювання економічних процесів,Н.м. застосовуються для відображення якоб’єктів управління в інших сферах суспіль-ного життя, так і самих суб’єктів управлін-ня. Прикладами таких моделей можуть бутиН.м. прийняття рішень, що базуються навідповідних математичних теоріях, Н.м. де-мократії, розвитку інформаційно-комуніка-ційних процесів, діяльності засобів масовоїінформації тощо.


НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕ-ЧЕННЯ – забезпечення різних видів сус-пільної діяльності нормативно-правовим ре-гулюванням, що полягає у формуванні та за-стосуванні правових норм з метою захисту

484

інтересів держави, створення умов для їїефективного розвитку. Оскільки завжди існу-ють реальні об’єктивні або суб’єктивні проб-леми, які стримують розвиток даної сферидіяльності, то виникає актуальна проблемапостійного в умовах перехідних процесівабо періодичного в умовах сталих процесіваналізу чинної системи нормативно-право-вих актів на предмет їх відповідності вирі-шенню реальних проблем у даній сферідіяльності і, у разі потреби, визначення кон-кретних напрямів удосконалення та розвит-ку цієї системи. Такий аналіз створює нау-ково обгрунтоване підґрунтя для прогнозу-вання і планування розвитку Н.-п.з.


НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕ-ЧЕННЯ КАДРОВОЇ РОБОТИ – визначен-ня оптимально необхідної нормативно-пра-вової бази, яка складається із системи взаємо-узгоджених законів та підзаконних актів, щорегулюють і спрямовують діяльність суб’єк-тів кадрової політики (носіїв певних повно-важень, прав і обов’язків при виробленні йреалізації кадрової політики) з реалізаціїпринципів, цілей і завдань, які визначаютьсякадровою політикою стосовно кадрових ре-сурсів суспільства, та їх використання в про-цесі здійснення відповідної управлінськоїдіяльності – кадрової роботи. У загальномурозумінні кадрова робота визначається якзасіб реалізації кадрової політики (див. Кад-ри, Кадрова політика). Кадрова роботаздійснюється шляхом цілого комплексу за-ходів, пов’язаних з відбором, підготовкою,перепідготовкою, підвищенням кваліфікації,розстановкою, вихованням кадрів державноїслужби та служби в органах місцевого са-моврядування, створенням необхідного кад-рового резерву. Особа або орган, яким нада-но право або визначено як обов’язок вирі-шувати питання, пов’язані з реалізацією зав-дань кадрової політики, здійснювати певніфункції кадрової роботи, є суб’єктами кад-рової роботи. Об’єктом кадрової роботи єкадри органів державної влади, органівмісцевого самоврядування, окремих органі-зацій, установ, закладів, підприємств тощо.Базовим документом, що регламентує основ-ні засади кадрової роботи, є Кодекс законівпро працю України. Кадри органів держав-ної влади є об’єктом безпосередньо держав-ного управління, механізми якого суттєво

відмінні від системи державного впливу (утому числі опосередкованого) на кадри ви-робничих, підприємницьких, фінансово-бан-ківських структур. Н.-п.з.к.р. в органах дер-жавної влади та органах місцевого самовря-дування – це система нормативно-правовихактів, розрахованих на її регулювання. Ос-новні засади державної кадрової політики тапрактичної роботи в галузі кадрового забез-печення (система роботи з кадрами у про-фесійному, організаційному, виховному таінших аспектах) державного управління ймісцевого самоврядування містяться в зако-нах України “Про державну службу” та“Службу в органах місцевого самоврядуван-ня”, які базуються на положеннях Консти-туції України. Кадрову роботу у сфері дер-жавного управління й місцевого самовряду-вання унормовують також інші законодавчіакти; укази і розпорядження ПрезидентаУкраїни; документи Кабінету Міністрів Украї-ни; накази, інструкції, положення централь-них органів виконавчої влади, які регулю-ють, як правило, питання, що перебуваютьу межах їх компетенції; постанови, розпо-рядження, рішення місцевих органів дер-жавної влади та органів місцевого самовря-дування. Нормативно-правові акти, прий-няті органами державної влади або органа-ми місцевого самоврядування, встановлю-ють, змінюють, припиняють або конкрети-зують норми права, регулюють методоло-гію та правові основи проведення кадровоїроботи. Удосконалення та розвиток норма-тивно-правової бази є важливою умовоювизначення конкретних напрямів покра-щання кадрової роботи, підвищення її ефек-тивності, забезпечення якісної реалізаціїкадрової політики в усіх сферах суспільно-го життя.


НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮ-ВАННЯ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ – сис-тема правових норм, які регулюють відно-сини, що складаються в процесі організаціїта проходження державної служби. Норма-тивно-правове регулювання здійснюєтьсячерез закони та підзаконні нормативно-пра-вові акти. Н.-п.р.д.с. України здійснюється:Конституцією України, яка забезпечує сус-пільний баланс і вираження соціальних інте-ресів через визначення оптимальної систе-ми організації державної влади; Законом

485

України “Про державну службу”, який регу-лює суспільні відносини, що охоплюютьдіяльність держави щодо створення право-вих, організаційних, економічних та соціаль-них умов реалізації громадянами Україниправа на державну службу; спеціальнимизаконами, що регламентують державно-службові відносини в окремих видах дер-жавної служби; указами Президента Украї-ни, які забезпечують можливість встановлен-ня механізму швидкого правового регулю-вання сфери відносин державної служби;постановами КМУ, які затверджують певніположення, правила функціонування дер-жавної служби; Кримінальним кодексомУкраїни, який визначає порядок юридичноївідповідальності за злочини у сфері служ-бової діяльності.


НОРМАТИВНО-ПРАВОВІ АКТИ ЗАЧАСІВ Б.ХМЕЛЬНИЦЬКОГО (починаю-чи з 1648 р. (перших днів народно-визволь-ної війни) і до 1657 р.). Життя в козацькійдержаві регулювалося нормативними акта-ми, гетьманськими універсалами, козацьки-ми радами. Фактично влада була у Запо-різького війська, де генеральний уряд на чоліз гетьманом виконував функції кабінетуміністрів, який поділив всю територію наполки і сотні. Було переважно збережено по-переднє феодальне право, крім тих джерелправа, які утверджували панування поляків.Джерелами права були універсали, які ви-давав гетьман, а іноді полковники. Універ-салами регулювалися розподіл земельнихволодінь, право власності на маєтки, подат-ки, військові питання, призначення на поса-ди тощо. Гетьманські універсали були основ-ними джерелами, якими затверджувалисязміни в суспільному ладі, правовому стано-вищі окремих станів. З’явилися і нові пра-вові норми в цивільному й кримінальномуправі. Хоча у цивільних зберігся попереднійпроцесуальний порядок розгляду справ, а су-довий процес у генеральних, полкових сотен-них, курінних судах проводився на підставінорм звичаєвого права. Діяли і угоди, дого-вори, статті, що підписував Б.Хмельницькийз іншими країнами. Проте суттєвих змін унормах не відбулося, тому що козацька стар-шина, українська шляхта, духовенство вико-ристовували органи військово-адміністратив-ної влади для збереження основ панщинно-

кріпосницьких відносин, зміцнення своїх па-нівних інтересів і станових привілеїв. Див.також Хмельницький Богдан Зіновій.

© Бадах Ю.Г.

НОРМАТИВНО-ПРАВОВІ ВИТОКИЄВРОАТЛАНТИЧНОЇ ІНТЕГРАЦІЇУКРАЇНИ – базові правові дії та докумен-ти, що сприяють лігитимності процесу євро-атлантичної інтеграції України. Серед них:підписання на Мадридському саміті НАТО“Хартії про особливе партнерство між Ук-раїною та НАТО” (9 липня 1997 р.); затвер-дження Державних програм співробітництваУкраїни з НАТО спочатку на період до 2001 р.(Указ Президента України від 4 листопада1998 р.), а потім на 2001-2004 рр. (Указ Пре-зидента України від 27 січня 2001 р.); ухва-ла Радою національної безпеки і оборониУкраїни “Стратегії України щодо НАТО”(23 травня 2002 р.); схвалення Комісією Ук-раїна-НАТО Плану дій Україна-НАТО таЦільового плану на 2003 р. (22 листопада2002 р., під час Празького саміту Ради євро-атлантичного партнерства); затвердженняДержавної програми підготовки, перепідго-товки та підвищення кваліфікації фахівців усфері європейської та євроатлантичної інтег-рації України на 2004-2007 рр., а також Дер-жавної програми інформування громад-ськості з питань євроатлантичної інтеграціїУкраїни на 2004-2007 рр. (Указ ПрезидентаУкраїни від 13 грудня 2003 р.); схвалення що-річних Цільових планів Україна-НАТО на2003, 2004, 2005 рр.; запрошення України доІнтенсифікованого діалогу з НАТО з питаньнабуття членства, що відбулося на засіданніКомісії Україна-НАТО на рівні міністрів за-кордонних справ (21 квітня 2005 р.). Сліднаголосити, що у прийнятій “Стратегії Украї-ни щодо НАТО” чітко визначено кінцевумету євроінтеграційної політики України, асаме вступ до Організації Північноатлантич-ного договору як основи загальноєвропейсь-кої системи безпеки.


НОРМИ ПРАВА – встановлені державоюзагальнообов’язкові правила належної пове-дінки. Вони, як і право загалом, спрямованіна врегулювання і розвиток певних суспіль-них відносин. У Н.п. визначаються умови,за яких потрібно керуватися даним прави-лом (гіпотеза), суб’єкти регульованих відно-

486

син, їх права та обов’язки, що виникають заобставин, передбачених у гіпотезі (диспози-ція), а також визначаються наслідки, які по-винні наступити для осіб, що порушили данерозпорядження (санкція). РозпорядженняН.п. мають більш або менш загальний ха-рактер, регулюючи певний вид суспільнихвідносин. Загальнообов’язковість Н.п. забез-печується державою за допомогою вихован-ня правосвідомості громадян і застосуван-ня до порушників державного примусу. Су-купність Н.п. у даному суспільстві становитьйого право.

© Варзар І.М., Штика Л.Г.

НОРМОТВОРЧИЙ ПРОЦЕС – спеціаль-на організаційно-правова діяльність уповно-важених суб’єктів, яка полягає в ініціюванні,підготовці, розгляді проектів нормативнихактів, прийнятті нормативних актів та вве-денні їх у дію. Н.п. здійснюється за певноюпроцедурою, що складається із низки стадій –самостійних, логічно завершених етапів іорганізаційно-технічних дій щодо підготов-ки та прийняття нормативних актів, якимиє: нормотворча ініціатива і підготовка про-

екту нормативного акта; внесення проектунормативного акта суб’єкту нормотворення;розгляд та обговорення проекту норматив-ного акта; прийняття нормативного акта;введення нормативного акта в дію.


НОУ-ХАУ – повністю або частково конфі-денційна на даний момент часу сукупністьвідомостей у вигляді незапатентованих тех-нічних рішень, знань і досвіду, необхіднихдля організації на найбільш високому рівні(технічному або іншому) виробництва новіт-ньої конкурентоспроможної продукції абонайбільш ефективного здійснення іншихвидів діяльності – комерційної, фінансової,адміністративної тощо. Інформація про Н.-х.внаслідок її конфіденційності не підлягаєреєстрації. З цієї причини охоронних доку-ментів на неї ніхто не видає. Охорона такоїінформації може здійснюватися шляхомвжиття заходів, що гарантують збереженняїї конфіденційності. Умови конфіден-ційності, зокрема, можуть охоронятися до-говором.

© Гусєв В.О.

487

О

ОБ’ЄКТ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ –суспільство в цілому, адміністративно-тери-торіальні утворення, процеси, відносини врізних галузях, сферах діяльності, органі-зації, колективи, окрема людина, на якихспрямована направляюча, організуюча таконтролююча діяльність відповідних суб’єк-тів управління.Поняття “об’єкт управління” поширюєтьсяй на ті процеси, що регулюються суб’єкта-ми державного управління (наприклад підго-товка державних службовців, процеси со-ціально-економічного розвитку регіонів,держави в цілому), а також соціальніспільноти, які формуються за різними ознака-ми (належністю до певних верств населенняі національних меншин, місцем мешкання,політичними поглядами, інтересами та ін.).О.д.у. – це визначальний елемент системидержавного управління, якому адресованоуправлінський вплив з боку суб’єкта держав-ного управління. Отже, це керована підсис-тема державного управління, елементамиякої є люди та соціальні групи, що взаємо-діють між собою з приводу загальнодержав-них, колективних і приватних інтересів. Упроцесі такої взаємодії створюються органі-зації, установи, формуються соціально-еко-номічні територіальні підсистеми різнихрівнів, які також виступають як О.д.у.Складність управління О.д.у. визначаєтьсяїх масштабними характеристиками, кіль-кістю, різноманіттям, постійністю взаємодії,змінюваністю та неможливістю точно перед-бачити поведінку людей. Крім того, О.д.у.притаманні такі властивості, як наявністьвласних цілей та інтересів, самоактивність(спроможність до дій виходячи з внутрішніхмотивів), здатність до самоуправління влас-ною життєдіяльністю та розвитком, адап-тивність до змінюваних умов функціонуван-ня (соціальних, економічних, природних) таможливість впливати на них.

Дослідження О.д.у. відбувається двома го-ловними шляхами: як підсистем відповідноїсистеми управління, а також конкретнихоб’єктів за окремими сферами життєдіяль-ності населення.

© Одінцова Г.С., Дзюндзюк В.Б.,Мельтюхова Н.М., Миронова Н.С.,

Коротич О.Б.

ОБ’ЄКТ НАУКИ СУСПІЛЬНОГО УПРАВ-ЛІННЯ – процеси, структури, законо-мірності, принципи, концепції, підходи, мо-делі, методи, технології, інші чинники сус-пільного управління, сутність і механізми са-моорганізації в ньому.

© Михненко А.М., Сурмін Ю.П.

ОБ’ЄКТИ КАДРОВОЇ РОБОТИ – всі кад-рові ресурси (трудовий колектив) органі-зації, що об’єднані у спеціалізовані служби,підрозділи, на яких направлена діяльністьсуб’єкта кадрової роботи, який використо-вує всю сукупність засобів, технологій тамеханізмів реалізації кадрової політики зметою досягнення кінцевого бажаного ре-зультату організації.На О.к.р. покладено такі завдання:– виконувати сумлінно й творчо свої обов’язки;– працювати для спільної колективної метита на кінцевий результат;– дотримуватись трудової дисципліни;– постійно удосконалювати свій професій-ний та кваліфікаційний рівень;– розвивати здібності до самоорганізації,самомотивації та самоконтролю;– брати активну участь в управлінні та прий-нятті рішень організації;– адаптуватися до змін, що відбуваються ворганізації;– демонструвати конструктивний стильспілкування з керівництвом та колегами.О.к.р. притаманні дві важливі ознаки: на-явність трудових взаємовідносин з робото-

488

давцем та володіння якісними характерис-тиками.О.к.р. поділяються на категорії: управлін-ський штат (керівники, фахівці, службовці)та виробничий штат (робітники). Усі зазна-чені категорії мають свої особливості зміступраці, але всі вони працюють для кінцевогоспільного (колективного) результату орга-нізації.Також О.к.р. класифікують за професіями(сукупність знань, умінь, навичок, особис-тих здібностей) та спеціальностями (якості,пов’язані з виконанням більш вузького колаобов’язків).Залежно від категорій О.к.р. суб’єкт обираєметоди управління, тобто засоби цілеспря-мованого впливу на трудовий колектив зметою розвитку та повної реалізації трудо-вого потенціалу в цілях організації. Еко-номічні та організаційно-розпорядчі мето-ди управління спрямовані на організаціювиробничо-господарської діяльності О.к.р.За рахунок соціально-психологічних методівуправління досягаються гармонія соціаль-них відносин із суб’єктом управління тасприятливий морально-психологічний клі-мат усередині трудового колективу.О.к.р. має свою структуру:– організаційну – співвідношення між вироб-ничими та управлінськими кадрами;– функціональну – поділ кадрового складуза виконуваними функціями (обов’язками,завданнями);– рольову – відображає творчі, поведінковіта комунікативні ролі в соціальному та тру-довому середовищі;– соціальну – соціальний паспорт кадрово-го складу (стать, вік, національність, соціаль-ний та сімейний стан, рівень освіти).Знання структури О.к.р. дає змогу суб’єктууправління правильно розподілити завдан-ня, підібрати методи впливу для досягненнявисокої результативності та ефективностіроботи кадрів.

© Мартиненко В.М.

ОБ’ЄДНАННЯ КОНФЕДЕРАЦІЙ ПРА-ЦЕДАВЦІВ І ПРОМИСЛОВЦІВ ЄВРО-ПИ (англ. Union of Industrial and Employers’Confederations of Europe, UNICE) – найваж-ливіший представник інтересів працедавціві підприємців у структурах ЄС. Організаціябула заснована в 1958 р. Сьогодні UNICEоб’єднує 39 організацій працедавців із 33 дер-

жав. Цілі UNICE: сприяти розвитку під-приємницької діяльності; сприяти стрімкомузростанню інновацій; покращувати ситуаціюна ринку праці й внутрішньому ринку; підви-щувати ефективність політики охорони се-редовища; сприяти зростанню інвестицій усфері міжнародної торгівлі. Союз промис-лових і підприємницьких конфедераційЄвропи був створений для інтенсифікаціїспівпраці між європейськими країнами.Спочатку до UNICE входили тільки краї-ни-члени ЄС. Згодом членство розшири-лося. У даний час UNICE є найбільшим за-гальноєвропейським об’єднанням асоціаційділових кіл Європи. Одним із головних зав-дань UNICE є організація взаємодії діловихкіл Європи у сфері розробки економічної ізовнішньоекономічної політики Європей-ських країн, насамперед членів ЄС. Найви-щим органом UNICE є Рада президентів дер-жавних асоціацій, що входять в організацію.Рада президентів очолюється Президентом.Виконавче бюро, очолюване ГенеральнимСекретарем, керує поточною роботою. УUNICE створено 7 комітетів і 60 робочихгруп. Серед основних комітетів можна ви-ділити такі: з економічної і фінансової по-літики; міжнародних зв’язків; промисловоїполітики; юридичних питань; підприємниц-тва і проблем малого й середнього бізнесу;з питань внутрішнього ринку.

© Манойленко О.В.

ОБЛАСНА ДЕРЖАВНА АДМІНІСТРА-ЦІЯ (ОДА) – місцева держадміністрація,ключова ланка в системі органів виконавчоївлади, основним завданням якої є реаліза-ція функцій державного управління на об-ласному рівні. ОДА – єдиноначальний органвиконавчої влади загальної компетенції, пов-новаження якого реалізуються одноосібнойого керівником – головою ОДА, що при-значається на посаду і звільняється з поса-ди Президентом України за поданням Кабі-нету Міністрів України на строк повнова-жень глави держави. Структура ОДА є та-кою: керівництво (голова, перший заступникголови, заступники голови); апарат ОДА;головні управління, управління, відділи таінші структурні підрозділи облдержадміні-страції. Перший заступник і заступники го-лови ОДА виконують обов’язки, визначеніголовою, і несуть персональну відпові-дальність за стан справ у дорученій їм

489

ділянці роботи. Перший заступник головиОДА призначається на посаду головою ОДАза згодою Прем’єр-міністра України. Заступ-ники голови ОДА призначаються на посадуголовою ОДА за погодженням з відповіднимвіце-прем’єр-міністром. Керівники уп-равлінь, відділів та інших структурнихпідрозділів ОДА очолюють відповідніпідрозділи і несуть персональну відпові-дальність перед головами відповідних ОДАза виконання покладених на ці підрозділизавдань. Вони призначаються на посаду тазвільняються з посади головами ОДА за по-годженням з органами виконавчої влади ви-щого рівня в порядку, що визначається Кабі-нетом Міністрів України.


ОДНОСТАЙНІСТЬ (від англ. Unanimity) –форма прийняття рішень, що використо-вується в Раді ЄС стосовно певних чутли-вих питань. На відміну від інших форм прий-няття рішень (кваліфікована більшість) одно-стайне голосування означає, що для прий-няття законодавчої пропозиції необхідна зго-да повного складу Ради. Будь-яка держава-член може застосувати вето для відхиленняпропозиції. З часу прийняття Єдиного Євро-пейського Акта (1986 р.) одностайне голо-сування застосовується лише в окремих сфе-рах. У межах першої колони ЄС застосо-вується голосування кваліфікованою біль-шістю. Однак у межах другої і третьої ко-лон все ще переважно застосовується О. таміжурядовий метод, хоча Ніццький договірй запровадив голосування кваліфікованоюбільшістю в окремих сферах. ЗастосуванняО. може значно ускладнити й затягнути про-цес прийняття рішень або переговори, оскіль-ки незгода лише однієї держави-члена можеунеможливити прийняття відповідногорішення. Уряди держав-членів прагнуть збе-регти своє право вето з особливо чутливихдля їх національних суверенітетів або полі-тики питань. На саміті ЄС в Ніцці (2000 р.)питання застосування О. стало важливою йскладною частиною переговорів. У резуль-таті голосування кваліфікованою більшістюпоширили на питання торгівлі, імміграції, ві-зової політики та надання притулку. З 2007 р.кваліфікованою більшістю будуть прийма-тися рішення щодо структурних фондів. Зогляду на виклики, пов’язані з подальшимзбільшенням кількості держав-членів, Кон-

ституцією ЄС (процес ратифікації зупиненочерез негативні результати національних ре-ферендумів у Франції та Нідерландах) зро-били голосування кваліфікованою більшістюзагальною процедурою. Проте залишилосьще близько 60 сфер, в яких вимагається О., утому числі оподаткування (внутрішній ринок)та соціальне забезпечення (мінімальні стан-дарти). Клаузула “місток” Договору забезпе-чує основу для переходу на голосування ква-ліфікованою більшістю в окремих випадках.


ОЗНАКИ СУЧАСНИХ МОДЕЛЕЙ СУС-ПІЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ – низкавідмітних рис сучасного суспільного управ-ління, що знайшли відображення в теоретич-них та практичних його моделях. Серед нихтакі: відхід від класичної схеми бюрократіїта застосування гнучких методів управлін-ня стосовно організації та персоналу; про-відна орієнтація на споживача або клієнтаяк на головного оцінювача якості управлін-ня; урахування змін зовнішнього середови-ща та його прогнозування; використанняринкових підходів на засадах взаємовигідно-го співробітництва держави з приватнимсектором; використання командної роботита участі персоналу в прийнятті рішень;зміна організаційної культури, сприянняорганізаційному та індивідуальному розвитку.


ОЙКУМЕНА (від грец. oikumene, oikeo –поселяю) – частина земної поверхні, насе-лена людьми; світ, який перебуває в полі зорута діяльності людини. Термін вперше зустрі-чається у грецького автора Гекатея Мілет-ського, який включав до О. Європу (крімПівнічної), Малу та Передню Азію, Індію таПівнічну Африку. Нині говорять про су-купність О., які формувалися навколо давніхцивілізацій – Давньої Греції та Риму, Індії,Китаю, Межиріччя, Єгипту тощо. Зростан-ня чисельності людства та його географічнаекспансія, розвиток засобів транспорту тазв’язку, поширення світових релігій та уні-версальних ідей поступово приводять доформування єдиної О. людства.


ОЛІГАРХІЯ. Належність влади невеликійгрупі людей у державі на основі походжен-ня, багатства або належності до правлячої

490

еліти чи групи. Функція О. – це державне таполітичне відчуження основної маси насе-лення від влади. Незалежно від характеруполітичного устрою в кожній країні владаздійснюється певною групою людей – елі-тою. Це не тільки ті, хто наділений владою,а й ті, хто відіграє суттєву роль у підготовціі реалізації економічних та політичнихрішень. Вплив еліти на систему владнихвідносин визначається розстановкою со-ціально-політичних сил у державі, формоюполітичного устрою. Сьогодні елітарнийстан осіб обгрунтовується теоретичною тапрактичною концепціями винятковостіносіїв влади. Дуже значний вплив на держав-ну політику справляє фінансова О., яка пануєв економіці, політиці, соціальній, духовнійсферах і контролює більшу частину націо-нального багатства. Вона об’єднується впромислові, банківські, страхові, торгові таінші монополії. Головна роль у таких гру-пах належить, як правило, великим банкамабо фірмам.

© Варзар І.М.

ОМБУДСМЕН (від швец. “ombudsman” –представник будь-чиїх інтересів) – спеціаль-но обрана посадова особа для контролю задотриманням прав людини різного родуадміністративними органами, а у деяких ви-падках – також приватними особами таоб’єднаннями. На відміну від прокуратуриО. здійснює контроль і веде розслідування зточки зору не тільки законності, а й ефек-тивності, добропорядності, справедливості.Посадові особи такого роду мають різні на-зви: О. – у Скандинавських країнах, деякихштатах Індії, у Намібії; народний захисник –в Іспанії і Колумбії; посередник – у Франції;уповноважений з прав людини – у РФ таУкраїні; адвокат народу – у Румунії.

© Макогон Ю.В.

ОПЕРАТИВНІСТЬ СТРУКТУРИ –здатність системи швидко перебудовувати-ся, реагуючи на зовнішній вплив та відповід-но до цільового призначення.


ОПЕРАЦІЯ – елементарна раціональна діяв діяльнісній системі. Операціоналізація єосновою будь-якої діяльності, розробки тех-нологій, зокрема технологій управління.


ОПОЗИЦІЯ (від лат. oppositio – протистав-лення): 1) протидія, опір (якій-небудь полі-тиці, чиїм-небудь діям, поглядам); 2) партіяабо група, що виступає врозріз з думкоюбільшості або з панівною думкою, висуваєальтернативну політику, інший спосіб вирі-шення проблем (наприклад парламентськаО., внутрішньопартійна О.).О. – це організована група суб’єктів, що наоснові спільного інтересу веде боротьбу різ-ними доступними засобами за можливістьволодіння домінуючим політичним ресур-сом та залежно від форми функціонуванняможе набувати таких ознак, як системністьта інституціоналізованість. Інституціональ-ний підхід зводить розуміння О. до конкрет-них політико-правових форм її існування –політичних партій та парламентськихфракцій. Інституціоналізована О. може існу-вати як у законодавчому органі та бути пред-ставленою фракціями партій (парламент-ська О.), так і перебувати поза парламентом(соціально-політична О.).

© Телешун С.О.

ОПОЗИЦIЯ ПАРЛАМЕНТСЬКА – одинiз iнститутiв сучасного парламентаризму,форма цивiлiзованого протистояння депу-татiв, депутатських груп (фракцiй), пред-ставницьких органiв, партiй офiцiйномуполiтичному курсу. О.п. є невід’ємним еле-ментом демократичного суспiльства, дляякого характерний полiтичний плюралізм.О.п. своїми дiями заявляє про принципо-вий намiр боротися за владу, за вплив нанеї, за завоювання голосів виборцiв. Вонає органiзованою противагою полiтичнимсилам, що перебувають при владi. У демо-кратичних парламентських режимах О.п.має чiтко окреслений полiтико-правовийстатус, визначенi законом органiзацiйнiформи існування, завдання та функцiї, кво-ти представництва, умови фінансового за-безпечення лiдерiв тощо. Завданням О.п. єобґрунтована критика урядових рiшень,виявлення в них слабких мiсць для їх усу-нення, запобiгання проведенню полiтич-ного курсу країни в iнтересах якоїсь однiєїгрупи, напрацьовування проектів альтерна-тивних суспiльних рiшень та урядовоїполiтики, формулювання й вираження ду-мок, позицiй тієї частини населення, якувона репрезентує.

© Михненко А.М., Михненко А.А.

491

ОПТАЦІЯ – добровільний вибiр громадян-ства особами, що мають громадянство двохчи бiльше держав, при переходi з територіїоднієї країни до іншої. Право О. мають осо-би, які досягли 18 років. Дiти при О., як пра-вило, обирають громадянство батьків.


ОПТИМАЛЬНІСТЬ У ДЕРЖАВНОМУУПРАВЛІННІ – слід розглядати в контекстігеополітичних, ресурсно-економічних, етно-конфесійних та демографічних даних кон-кретної держави і в жодному разі – у відривівід них. Є схвалені більшістю світової спіль-ноти стандарти державного устрою, що ба-зуються на принципах демократії у політицій ринкових відносинах в економіці. Протеподії останніх років показують, що штучнеі поспішне упровадження певних стандартівдержавного устрою в неорганічні, непідго-товлені умови призводить до найплачевні-ших результатів, аж до зникнення державияк самостійного суб’єкта міжнароднихвідносин.На даний момент у світовій науці й практицінемає загальноприйнятих підходів до оцін-ки О.д.у. Частіш за все під О.д.у. розуміютьякість держави в цілому. Звідси випливаєнабір індикаторів оцінки, до якого входятьхарактеристики підзвітності влади, її прозо-рості, верховенства закону, рівня злочин-ності та корупції тощо. В більш вузькомурозумінні якість держави визначається якоптимальність адміністративно-управлін-ських процедур, рівень використання тих абоінших управлінських технологій, які здаютьсяпозитивними авторам рейтингів. Серйознийнедолік використання критеріїв (показників)О.д.у. полягає в тому, що дискусії щодо їхструктури і застосування продовжуються,тому досі не сформований набір початковихорієнтирів, порівняно з якими можна вимірю-вати ефективність державного управління.Експерти ООН оцінюють рівень розвиткудержавного управління за допомогою індек-су розвитку людського потенціалу (ІРЛП).В основу методики розрахунку ІРЛП булизакладені дані про тривалість життя, рівеньписьменності, ВВП на душу населення таінші подібні чинники. Окремі елементи цьо-го підходу активно застосовуються для оцін-ки потенціалу ефективності державної служ-би. Як предмет дослідження беруться даніпро стан кадрів і кадрового резерву держав-

ного управління в країні. Оцінюються рівеньдоходу, освіти, тривалість життя, гендернийсклад та інші дані людей, зайнятих у сферідержавної служби.При розробці критеріїв оцінки О.д.у. здій-снюється послідовне порівняння таких по-чаткових даних:– цілей, що практично реалізуються в держав-ному управлінні, з метою, яка об’єктивно буладетермінована суспільними запитами;– цілей, реалізованих в управлінських про-цесах, з результатами, отриманими приоб’єктивуванні державного управління(рішень і дій його управляючих компо-нентів);– об’єктивних результатів управління з сус-пільними потребами та інтересами;– суспільних витрат, пов’язаних із держав-ним управлінням, з об’єктивними результа-тами, отриманими в результаті управління;– можливостей, закладених в управлінсько-му потенціалі, із ступенем їх реального ви-користання. Таким чином, на основі по-рівняльного аналізу, при якому проводить-ся зіставлення цілей і ресурсів, створюєть-ся система критеріїв оптимальності, щодозволяє одержувати не тільки кількісні,але і якісні показники для оцінки діяль-ності органів державного управління вцілому і державних службовців зокрема.Найважливішою складовою цієї системипоказників можна вважати досвід прове-дення комплексних оцінок ефективностідіяльності державних службовців у бага-тьох країнах світу.


ОПТИМІЗАЦІЯ – зазвичай стосуєтьсянайбільш прийнятного варіанту вибору,знайденого на основі заданої цільовоїфункції і з урахуванням прийнятих обмеженьта при переконаності у повноті наявної гру-пи альтернатив.

© Орлов О.В.

ОРГАНИ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ – само-стійний вид органів державної влади, яківідповідно до конституційного принципуподілу державної влади покликані здійсню-вати функції, покладені на виконавчу гілкувлади, надавати громадянам державні послу-ги та наділені для цього відповідною компе-тенцією. Конституція України встановилатри організаційно-правових рівні О.в.в. –

492

вищий, центральний, місцевий. Відповідновизначені й види О.в.в.: 1) вищий орган усистемі О.в.в. (Кабінет Міністрів України);2) центральні О.в.в. (міністерства, державнікомітети, центральні О.в.в. зі спеціальнимстатусом); 3) місцеві О.в.в. (обласні, Київ-ська та Севастопольська міські, районні, ра-йонні у містах Києві та Севастополі державніадміністрації). До О.в.в. також належитьРада міністрів Автономної Республіки Крим,яка, згідно зі ст. 35 Конституції АвтономноїРеспубліки Крим, виконує державні вико-навчі функції і повноваження, делегованізаконами України відповідно до КонституціїУкраїни.


ОРГАНИ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ АВТО-НОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ – скла-дова єдиної системи О.в.в. України, що функ-ціонують в Автономній Республіці Крим(АРК). Порядок функціонування цих О.в.в.визначений постановою Верховної РадиАРК “Про систему органів виконавчої вла-ди Автономної Республіки Крим і внесеннязмін до деяких нормативно-правових актів”.До О.в.в. АРК належать Рада міністрів(уряд) АРК, міністерства (аграрної політи-ки; архітектурної політики і будівництва;житлово-комунального господарства; еконо-міки; культури і мистецтв; курортів і туриз-му; освіти та науки; охорони здоров’я; праціі соціальної політики; промислової політи-ки, транспорту, зв’язку і ПЕК; у справах мо-лоді, сім’ї та гендерної політики; фінансів)та відомства АРК, районні державні адміні-страції. Однак модель взаємовідносин цент-ральних О.в.в. України з цими органами маєпевні особливості. Вони зводяться до того,що, хоч на території автономії й діють Кон-ституція та закони України, але разом з тимАРК має свою Конституцію, прийняту Вер-ховною Радою АРК 21 жовтня 1998 р. тазатверджену Верховною Радою України23 грудня 1998 року. Аналіз статей 137 і 138Конституції України, ст. 38 Конституції АРК,що встановлюють перелік і межі повнова-жень О.в.в. АРК, дає підстави вважати, щоРада міністрів АРК наділена більшими по-вноваженнями, порівняно з обласними дер-жавними адміністраціями. Це випливає і збільш вищого статусу АРК, порівняно з об-ластями.


ОРГАНИ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУ-ВАННЯ – органи, які обираються безпосеред-ньо населенням та (або) утворюються пред-ставницьким органом муніципального утво-рення і наділені власними повноваженнямищодо вирішення питань місцевого значення.О.м.с. є: 1. Сільські, селищні, міські, районнів містах (у разі їх створення) ради – представ-ницькі органи місцевого самоврядування, якіпредставляють відповідні сільські, селищні,міські або внутрішньоміські (районні у місті)територіальні громади і здійснюють від їхімені, в їх інтересах функції та повноважен-ня місцевого самоврядування, визначені Кон-ституцією і законами України.Загальний склад сільської, селищної, міської,районної у місті ради визначається відповід-ною радою самостійно в межах, визначенихЗаконом України “Про вибори депутатівмісцевих рад та сільських, селищних, міськихголів”. Строк повноважень сільських, селищ-них, міських, районних у містах рад – чоти-ри роки. Відповідно до Закону “Про місцевесамоврядування в Україні” (ст. 78) повнова-ження ради можуть бути припинені достро-ково за рішенням місцевого референдуму абоВерховної Ради України.Сільська, селищна, міська, районна у містірада проводить свою роботу сесійно. Сесіїради скликаються: сільської, селищної,міської – відповідно сільським, селищним,міським головою, а районні у місті – голо-вою ради в міру необхідності, але не меншеодного разу на квартал. Сесія ради є право-мочною, якщо в її пленарному засіданні береучасть більше половини депутатів від загаль-ного складу ради. Рада в межах своїх повно-важень приймає нормативні та інші акти уформі рішень.Обласні та районні ради мають дещо іншу,ніж сільські, селищні, міські ради природу.Вони не виступають представницькимиорганами обласних та районних громад,Конституція України не визнає наявностітаких громад і не розглядає населення об-ласті, району як суб’єкт місцевого само-врядування, а обласні, районні ради консти-туюються як органи місцевого самовряду-вання, що представляють спільні інтереситериторіальних громад сіл, селищ, міст умежах повноважень, визначених Конститу-цією України, цим та іншими законами, атакож повноважень, переданих їм сільськи-ми, селищними, міськими радами.

493

2. Сільський, селищний, міський голова єголовною посадовою особою територіаль-ної громади відповідно села (добровільно-го об’єднання в одну територіальну грома-ду жителів кількох сіл), селища, міста.Сільський, селищний, міський голова оби-рається відповідною територіальною грома-дою на основі загального, рівного, прямоговиборчого права шляхом таємного голосу-вання строком на чотири роки в порядку,визначеному Законом України “Про виборидепутатів місцевих рад та сільських, селищ-них, міських голів”, і здійснює свої повно-важення на постійній основі.Сільським, селищним, міським головою можебути обраний громадянин України, який про-живає на території відповідного села, сели-ща, міста і на день виборів досяг 18 років.3. Виконавчі органи сільських, селищних,міських, районних у містах (у разі їх ство-рення) рад – їх виконавчі комітети, відділи,управління та інші створювані радами ви-конавчі органи.Виконавчий комітет сільської, селищної,міської, районної у місті ради може розгля-дати і вирішувати питання, віднесені Зако-ном “Про місцеве самоврядування в Україні”до відання виконавчих органів ради.

© Борухович Г.С.

ОРГАНИ ПОДАТКОВІ – органи держав-ної податкової служби України. До системиО.п. належать Державна податкова адміні-страція України, державні податкові адміні-страції в Автономній Республіці Крим, об-ластях, містах Києві та Севастополі, дер-жавні податкові інспекції в районах, містах(крім міст Києва та Севастополя), районах умістах. У складі О.п. перебувають відповідніспеціальні підрозділи по боротьбі з подат-ковими правопорушеннями – податковаміліція. Основним завданням О .п. єздійснення контролю за додержанням подат-кового законодавства, правильністю обчис-лення, повнотою і своєчасністю сплати добюджетів, державних цільових фондів по-датків і зборів, а також неподаткових доходів,установлених законодавством.

© Кириленко О.П.

ОРГАНИ ПРЕДСТАВНИЦЬКІ – 1. Зако-нодавчі органи державної влади – органидержавної влади, що утворюються безпосе-редньо народом шляхом виборів й уповно-

важені здійснювати в інтересах народу дер-жавну владу. О.п. мають виключне правоприймати закони та бюджет. Вищим О.п. єпарламент (національні збори), обсяг повно-важень якого залежить від форми правління.Переважно парламенти працюють сесійно –сесії складаються із пленарних засідань, наяких приймаються рішення, а також із засі-дань комітетів, постійних і тимчасовихкомісій, що готують і попередньо розгляда-ють питання. 2. Органи місцевого самовря-дування (обласні, міські, районні, районні умістах, селищні, сільські ради) – виборні орга-ни, що складаються з депутатів – представ-ників територіальних громад, які наділеніправом представляти інтереси територіальноїгромади і примати від її імені рішення. Орга-нам місцевого самоврядування можуть нада-ватися законом окремі повноваження органіввиконавчої влади, що забезпечується держав-ним фінансуванням і передаванням їм відпо-відних об’єктів державної власності.


ОРГАНИ САМООРГАНІЗАЦІЇ НАСЕ-ЛЕННЯ (англ. citizens’ self-organizationbodies) – громадська представницька фор-ма місцевого самоврядування населенняпевної мікротериторії для самостійного, підсвою відповідальність вирішення питаньмісцевого значення, виходячи з інтересівнаселення цієї території, із використаннямвласних та залучених матеріальних і фінан-сових ресурсів. В Україні правовий статусО.с.н. визначається Конституцією (ст. 140),законами “Про місцеве самоврядування вУкраїні” (1997) та “Про органи самооргані-зації населення” (2001). Особливості поточ-ної діяльності О.с.н. мають регулюватисяПоложенням про цей орган, затвердженимвідповідною радою. Основними завданнямиО.с.н. є: створення умов для участі жителів увирішенні питань місцевого значення у ме-жах Конституції і законів України; задоволен-ня соціальних, культурних, побутових таінших потреб жителів шляхом сприяння унаданні їм відповідних послуг; участь у реа-лізації програм соціально-економічного такультурного розвитку відповідної території.Ради можуть делегувати О.с.н. частину влас-них повноважень з наданням відповіднихфінансів і майна. Сприяючи ефективномуздійсненню функцій територіальних громад,О.с.н. розширюють на принципі субсидіар-

494

ності соціальну основу самоврядування, за-безпечують для жителів можливість реалізу-вати їхні конституційні права на участь в уп-равлінні державними та громадськими спра-вами, а також створюють умови для соціалі-зації особистостей, реалізації їх духовного таінтелектуального потенціалу.


ОРГАНІЗАТОРСЬКІ ЗДІБНОСТІ – у за-гальному значенні в науковій літературітермін визначається як психічна властивістьособистості, що дає змогу оволодіти і зай-матися певною діяльністю та є необхідноюумовою в досягненні успіху; О.з. особис-тості – системні сполучення загальних (ба-зових) і спеціальних індивідуально-психоло-гічних особливостей суб’єкта, що зумовлю-ють його готовність до організаторськоїдіяльності та є необхідною умовою успіш-ності керівника-організатора. О.з. керівни-ка в державному управлінні та місцевомусамоврядуванні – психологічні особливостіособистості, які дають можливість успішноспрямовувати дії та поведінку персоналудержавної організації чи її органу (підроз-ділу), органу місцевого самоврядування назабезпечення їх ефективного функціонуван-ня, успішну реалізацію властивих їм функційі завдань. О.з. об’єднуються в три типи:організаційна проникливість – психологіч-на вибірковість (уміння звертати увагу натонкощі взаємин у колективі), практичнаспрямованість інтелекту, психологічнийтакт; емоційно-вольова результативність –уміння впливати, здатність впливати наінших людей волею та емоціями; схильністьдо організаторської діяльності – готовністьдо організаторської діяльності, починаючиз мотиваційних чинників і закінчуючи про-фесійною підготовленістю.


ОРГАНІЗАЦІЙНА КУЛЬТУРА В ДЕР-ЖАВНОМУ УПРАВЛІННІ (англ. organiza-tional culture) – набір найважливіших при-пущень, що сприймаються членами органі-зації та дістають вираження в заявленихорганізацією цінностях, які визначають орієн-тири поведінки та дій людей, а також “сим-волічні” складові духовного і матеріально-го внутрішнього оточення організації. Су-часна парадигма суспільного управлінняобумовлює формування нової організацій-

ної культури та стилю суспільного управлі-ння за такими принципами: прозорість,відкритість, демократичність управління (1);ставлення до громадян як до рівних парт-нерів (2); опертя на громадянські інститути(3); розвиток стратегічного мислення персо-налу (4); впровадження ідей службовогопідприємництва, заохочення творчості, інно-ваційності (5); партнерство з приватним сек-тором (6); упровадження нових інформа-ційних технологій (7). Реалізація концепціївсеохопного управління на основі якості(TQM) в організаціях суспільного управлін-ня має також супроводжуватися значнимизмінами організаційних цінностей. Серед“нових” цінностей TQM для державних уста-нов визначають такі: зосередження на зов-нішньому споживачеві; попередження; ви-явлення не винних, а причин проблем; по-стійне поліпшення.


ОРГАНІЗАЦІЙНА СТРУКТУРА УПРАВ-ЛІННЯ – ієрархічно побудована за рівнямипідпорядкованості сукупність структурнихпідрозділів організації та їх взаємозв’язків,що відображає розподіл відповідальності йповноважень на прийняття рішень. Основнітипи організаційних структур: лінійна, фун-кціональна, лінійно-штабна, матрична, ди-візіональна. У реальній О.с.у. завжди при-сутні ознаки її різних типів. О.с.у. повиннаорієнтуватися на стратегічні завдання, опти-мально взаємодіяти із зовнішнім середови-щем (див. принцип А.Чандлера).

© Шаров Ю.П., Кравцова Т.В.

ОРГАНІЗАЦІЙНЕ СЕРЕДОВИЩЕ – су-купність внутрішніх та зовнішніх ситуацій-них факторів діяльності органів публічногоуправління. До групи внутрішніх зарахову-ють організаційно-функціональну структу-ру, технології діяльності, корпоративну куль-туру, матеріальне середовище та засобипраці. Зовнішнє О.с. містить елементи, якіперебувають за межами організації, але ма-ють на неї суттєвий вплив. Воно поділяєть-ся на загальне середовище та середовищезавдань. До першого зараховують елементиполітико-правового, соціально-культурного,демографічного, екологічного впливу, додругого – цілі діяльності, ресурси, потребита запити споживачів публічних послуг.


495

ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ РОЗВИТОК – про-цес розв’язання проблеми оновлення діяль-ності суб’єктів в умовах постійної змінивнутрішнього та зовнішнього середовища.О.р. органів публічної влади відбувається наоснові вимог законодавчих приписів щодозмін цілей, продуктів і технологій діяльностівідповідно до загальнодержавних пріори-тетів і програм.


ОРГАНІЗАЦІЙНІ ВІДНОСИНИ – відно-сини координації та субординації в органі-заційних структурах. Перші з них – це відно-сини управлінських ланок та виконавців зауправлінською горизонталлю, а другі – цевідносини між вищими та нижчими ланка-ми системи управління, між тими, хто прий-має рішення, і тими, хто їх виконує, тобто зауправлінською вертикаллю. О.в. забезпечу-ють стан упорядкованості суб’єкта та об’єктауправління, системи інформації, прямих ізворотних зв’язків. З досягненням певнихО.в. процес управління не вичерпаний. Ви-никає нове завдання: зберегти і підтримати,удосконалити та розвинути стан упорядку-вання, організованості системи, що вирі-шується функцією регулювання. Виходячиз цього, у найбільш поширеній на сьогодніконцепції функцій управління, запропоно-ваній М.Месконом, М.Альбертом та Ф.Хе-доурі, функція організації охоплює і функ-цію регулювання.


ОРГАНІЗАЦІЙНІ ЦІННОСТІ – системазагальноприйнятих норм, принципів та пра-вил працівників установи, яка виступає об’єд-нуючою силою всередині колективу і робитьорганізацію більш стійкою та адаптованоюдо більшості руйнівних факторів.Формування та зміцнення відповідних О.ц.відбувається в тому випадку, коли створю-ються економічні, правові та психологічніумови.У науковій літературі існує велика кількістьвизначень О.ц. Проте серед найбільш поши-рених можна назвати два підходи. Прихиль-ники першого з них вважають, що це філо-софські та ідеологічні уявлення, переконан-ня, очікування та норми, які зв’язують орга-нізацію в єдине ціле та поділяються її чле-нами (Р.Кілманн, О.Перелигіна, В.Шепель).Таке розуміння дає можливість стверджува-

ти, що цінності надають змісту багатьомнашим вчинкам і тому змінювати щось ужитті людей можливо лише за умови враху-вання цього явища. Саме з цієї причини деякінововведення всередині державних установне діють ефективно лише тому, що йдутьусупереч традиційним нормам та цінностям.Прихильники другого підходу (А.Занков-ський, В.Шейн) визначають О.ц. як су-купність норм, правил, звичаїв та традицій,які підтримуються суб’єктом організаційноївлади та визначають загальні рамки пове-дінки працівників, які співвідносяться зістратегією організації.

© Падафет Ю.Г.

ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВА КУЛЬТУ-РА ЦЕНТРАЛЬНИХ ОРГАНІВ ВИКО-НАВЧОЇ ВЛАДИ – частина їх управлін-ської культури, яка ґрунтується на стабіль-ному конституційному правовому полі йпов’язана з виконанням цими органамифункцій правотворчості, правореалізації,правозастосування та процесуальності. Вонаформується на властивих для діяльності та-ких органів та їх спеціальних (юридичних)підрозділів принципах, функціях і методахдосягнення управлінських цілей, а такожзабезпеченні їх життєдіяльності у правовомуполі. Істотною особливістю О.-п.к.ц.о.в.в. єте, що її вплив проявляється на рівні держа-ви (державний рівень), галузі (галузевийрівень), окремо взятого центрального орга-ну (рівень установи) та його персоналу (осо-бистісний рівень), тобто на всіх рівнях дер-жавного управління.О.-п.к.ц.о.в.в. формується і розвивається назагальних (принципи об’єктивності, демо-кратизму, правової впорядкованості та закон-ності державного управління, публічностідержавного управління) та спеціальних (роз-витку нормативно-правової бази, відповід-ності нормативно-правового та організацій-ного забезпечення завданням та функціямцентрального органу виконавчої влади, пра-восвідомості персоналу; функціонування умежах правового поля та ін.) принципах управотворчій, правореалізаційній, правоза-стосовчій і процесуальній діяльності цент-рального органу виконавчої влади.Критерієм повноти формування О.-п.к.ц.о.в.в.в Україні є досить розвинене законодавство,що забезпечує виконання Конституції Украї-ни. При цьому між Основним Законом та за-

496

конодавчими актами повинен бути тісний ло-гічний зв’язок, за наявності якого Конститу-ція України виступає правовою парадигмоюіснування незалежної держави, основою фор-мування та розвитку О.-п.к.ц.о.в.в., її вико-навчих, законодавчих і судових органів.Сутнісним і невід’ємним елементомО.-п.к.ц.о.в.в. є діяльність юридичнихпідрозділів цих органів щодо виконанняфункцій: участі у правореалізаційній та/абоправозастосовчій діяльності центральногооргану виконавчої влади; участі у нормо-творчості; організації правової роботи в си-стемі означеного органу; представництваінтересів цього органу.


ОРГАНІЗАЦІЯ БЕЗПЕКИ ТА СПІВРО-БІТНИЦТВА В ЄВРОПІ, ОБСЄ (англ.Organization for Security and Co-operation inEurope (OSCE)) – найбільша регіональнаорганізація з безпеки, метою якої є запобі-гання виникненню конфліктів у регіоні, вре-гулювання кризових ситуацій, ліквідаціянаслідків конфліктів. ОБСЄ покликаназдійснювати контроль над поширенням оз-броєнь, економічною та екологічною безпе-кою, докладати дипломатичних зусиль длязапобігання конфліктам, вживати заходів зпобудови відносин довіри і безпеки, захис-ту прав людини тощо. До ОБСЄ входятьдержави Європи, Центральної Азії іПівнічної Америки, які мають рівний ста-тус. Рішення ОБСЄ приймаються на основіконсенсусу і не мають обов’язкового харак-теру. Структура ОБСЄ складається з Самі-ту (Зустріч на вищому рівні), Ради міністрівіноземних справ, Вищої ради, Постійноїради під керівництвом Голови.


ОРГАНІЗАЦІЯ В ДЕРЖАВНОМУ УПРАВ-ЛІННІ – ефективний розподіл різнихфункцій управління між спеціалізованимиорганами влади, тобто їх функціональнаспеціалізація. Поділ влади – це принципорганізації відносин між різними видами(гілками) влади, що не зводяться один доодного, і, одночасно, організація відносинміж найвищими органами державної влади.У межах теорії державного управління важ-ливим є те, що поділ влади має і суто уп-равлінські функції. З політичної точки зорузначення поділу влади – в недопущенні ти-

ранії, в запобіганні узурпації влади. З управ-лінської точки зору значення поділу влади –в ефективному розподілі різних функцій міжспеціалізованими органами влади, тобто вїх функціональній спеціалізації. Функціо-нальна спеціалізація була заснована на спе-цифічних видах управлінської діяльності,або функціях управління. Їх відособленнябуло пов’язано з орієнтацією на певний виддіяльності (функцію). Традиційно в уп-равлінні як підстава для формуванняфункцій управлінської діяльності розгляда-ються логічні етапи процесу управління:проектування (збирання та обробка інфор-мації, прогноз, планування), організація (ухва-лення загальних рішень, розподіл завдань іресурсів, оперативне керівництво), оцінка(облік, контроль, коректування, санк-ціонування). Особливістю функцій управлін-ня є те, що вони здійснюються постійно ібезперервно в межах єдиного циклу управ-лінської діяльності. Класичний управлін-ський цикл припускає послідовне та обов’яз-кове виконання всіх функцій.Два основні принципи класичної концепціїрозподілу влади, що лежать в її основі, збе-рігають своє значення: це (1) необхідністьрозподілу владних ресурсів з метою запобі-гання їх монополізації та абсолютного па-нування, заснованого на свавіллі (тиранії), і(2) необхідність організаційного й функціо-нального відособлення владних структур зметою більш спеціалізованого, професійно-го та ефективного управління. Проте реалі-зація цих принципів у сучасному суспільствінабуває абсолютно інших форм, що серйоз-но відрізняються від уявлень філософівXVIII ст.Першою важливою характеристикою сучас-ного поділу влади є організація тісної взає-модії між виконавчою і законодавчою вла-дою.Французький державознавець Ж.-Л.Шаборозрізняє держави, де діяльність представ-ницької і виконавчої влади була заснованана їх поділі (США), і держави, в основі якихлежить співпраця влад (Франція, Велико-британія) або узурпування влади (автори-тарні режими), як протилежність поділу. Та-ким чином, саме поняття поділу влади реля-тивується і зводиться до особливостей дея-ких національних систем державного управ-ління. Обов’язковою характеристикою ба-гатьох сучасних конституцій, у тому числі

497

української, є також можливість розпускузаконодавчого органу і вимушеної відстав-ки уряду. І те, й інше сприяє ефективностіуправління, зокрема при розв’язанні сер-йозних криз, але має мало спільного з кла-сичними уявленнями про взаємонеза-лежність влад.Друга важлива риса – посилення виконав-ської влади на шкоду іншим гілкам, перш завсе – владі законодавчій. Згідно із традицій-ною концепцією поділу влади законодавчавлада розробляє і приймає закони, виконав-ча займається їх реалізацією, судова – конт-ролем і покаранням за порушення.На практиці органи виконавчої влади в біль-шості сучасних держав розробляють 80-90%законопроектів. Це було пов’язано і з техніч-ною складністю законів (депутати не воло-діють достатньою компетентністю для роз-робки всіх деталей), що зростає, і з нездат-ністю великих колегіальних органів, якісформовані на конкурентній основі і складяких змінюється, самостійно створювати іприймати несуперечливі документи, що пе-ревишують за складністю прості дилемитипу “так” – “ні”. Крім того, постійно збіль-шується значення актів виконавчої влади: вбільшості сучасних держав існує сфера ви-няткової компетенції уряду або виконавчоївлади в цілому, куди парламент не має пра-ва втручатися – або не втручається за тради-цією. Класичний приклад – сфера регла-ментарної влади уряду у Франції. Інший,набагато більш поширений прояв тієї ж тен-денції, – численні ситуації, коли підзаконніакти фактично мають більший вплив напрактику державного управління, ніж зако-ни, що їм передують.


ОРГАНІЗАЦІЯ ЕКОНОМІЧНОГО СПІВ-РОБІТНИЦТВА І РОЗВИТКУ, ОЕСР(англ. Organization for Economic Co-operation and Development – OECD) –міжна-родна економічна організація розвиненихкраїн, що визнають принципи представ-ницької демократії і вільної ринкової еконо-міки. Створена в 1948 р. під назвою Органі-зація європейського економічного співробіт-ництва (Organization for European EconomicCo-operation – OEEC) для координації про-ектів економічної реконструкції Європи врамках плану Маршалла. Керівним органомОЕСР є рада представників країн – членів

організації. Всі рішення в ньому ухвалюютьсяна основі консенсусу. У 1960-х рр. склад ігеографічні рамки ОЕСР розширилися, ізараз в організацію входять 30 держав,зокрема більшість держав – члени ЄС. У ро-боті організації також бере участь на правахокремого члена Європейська Комісія (органЄвросоюзу). На ОЕСР припадає близько60% світового ВВП. ОЕСР здійснює аналі-тичну роботу, виробляє рекомендації длякраїн-членів і є платформою для організаціїбагатосторонніх переговорів з економічнихпроблем. Значна частка діяльності ОЕСРпов’язана з протидією відмиванню грошей,запобіганням ухилянню від сплати податків,корупції і хабарництву. За участю ОЕСРбули вироблені деякі механізми, покликаніпокласти край практиці створення так зва-них “податкових оазисів”. ОЕСР виникла набазі Організації європейського економічно-го співробітництва, створеної для розподілуамериканської і канадської допомоги, щонаправлялася за планом Маршалла на після-воєнне відновлення Європи. Основноюметою ОЕСР, яка була створена як правона-ступник ОЄЕС в 1961 р., є побудова здоро-вої економіки в державах-членах, удоскона-лення її ефективності, адаптація їх ринко-вих систем, поширення свободи торгівлі івнесок у подальший розвиток як промисло-во розвинених країн, так і країн, що розви-ваються. Профіль роботи ОЕСР розши-рюється не тільки в географічному плані. Віданалізу розвитку конкретних сфер економіч-ної і соціальної політики в конкретних дер-жавах-членах ОЕСР переходить до вивчен-ня їх взаємодії, причому не тільки в рамкахвласної Організації, але й у світовому масш-табі. До сфери інтересів Організації увійш-ли такі проблеми, як, наприклад, вплив со-ціальної політики, що проводиться, на фун-кціонування економіки, або вплив на еконо-міку окремих країн процесів глобалізації, якіможуть як відкрити нові перспективи зрос-тання, так і спровокувати захисну реакцію,що виражається в посиленні протекціоніз-му. В міру того, як ОЕСР все більш розши-рює свої контакти по всьому світу, розши-рюється і сфера її інтересів. Метою ОЕСР впостіндустріальній ері є тісне переплетенняекономічних зв’язків країн-членів з майбут-ньою процвітаючою світовою економікою,заснованою на наукових принципах.

© Григорець Т.В., Манойленко О.В.

498

ОРГАНІЗАЦІЯ ІСЛАМСЬКА КОНФЕ-РЕНЦІЯ (ОІК) (англ. The Organization of theIslamic Conference (OIC). Розгорнута неюдіяльність є наслідком реалізації на практиціідей та традиції панісламізму. Панісламізмяк релігійно-політична ідеологія, в основіякої лежать уявлення про єдність та со-лідарність усіх членів мусульманської общи-ни незалежно від їх державної, расової, на-ціональної або соціальної належності, винику другій половині ХІХ ст. і пов’язаний здіяльністю Саїда Джамаль ад-Діна аль-Афгані, який сформулював ідеї релігійно-по-літичного союзу мусульманських народів.Тривалий час головним лозунгом концепціїпанісламізму був лозунг об’єднання всіхмусульман у межах єдиної теократичної дер-жави. Активним прихильником ідеї об’єд-нання на міждержавній основі мусульман-ських країн виступала Саудівська Аравія, натериторії якої розташовані головні мусуль-манські святині і яка вбачала в реалізації цієїідеї реальний шлях до свого утвердження наміжнародній арені як регіонального центрусили. У березні 1956 р. Саудівська Аравія до-сягла угоди з Єгиптом та Пакистаном про ство-рення Ісламського конгресу, який проте не ставдієздатним міждержавним утворенням.У 1957 р. Саудівська Аравія висунула про-позицію про створення ісламського пакту, доскладу якого ввійшли б країни БлизькогоСходу і Північної Африки, Туреччина, Іранта Пакистан і який би мав на меті забезпе-чення зближення мусульманських країн танабуття якості своєрідної противаги союзуВеликої Британії, Франції та Ізраїлю, щовиник у період троїстої агресії 1956 р. про-ти Єгипту. На розвиток цієї ідеї Пакистанзапропонував укласти “об’єднаний світовийісламський пакт”. Однак вищезгадані про-позиції не знайшли широкої підтримки се-ред мусульманських країн.У 1965 р. король Саудівської Аравії Фейсалпід час свого офіційного візиту до Ірану ви-сунув нову ідею: скликати конференцію главдержав та урядів мусульманських країн. Сау-дівську ініціативу підтримали лише Йорда-нія та Іран. Така стримана реакція на про-позицію Ер-Ріаду значною мірою була спри-чинена негативною позицією лідера араб-ського світу – насерівського Єгипту – щодопроектів створення ісламського пакту абоОІК як таких, що суперечать ідеям арабськоїєдності. Поразка арабів у шестиденній війні

з Ізраїлем докорінно змінила як ситуацію наБлизькому Сході в цілому, так і співвідно-шення сил у самому арабському світі, суттє-во послабивши позиції прихильників кон-цепції панарабізму – Єгипту та Сирії, – щооб’єктивно сприяло втіленню у життя пан-ісламістських ідей, які активно пропагува-лися Саудівською Аравією.Новим моментом близькосхідних реалійпісля арабо-ізраїльської війни 1967 р. сталаізраїльська окупація Східного Єрусалима, дерозташовані мусульманські святині, та курсофіційного Тель-Авіва на його анексію (відо-ме рішення ізраїльського кнесету про об’єд-нання обох частин міста та поширення навсю територію Єрусалима юрисдикції Ізраї-лю). Проблема Єрусалима, з одного боку,стала однією з найбільш гострих та склад-них у всьому комплексі арабо-ізраїльськихвідносин, а з другого – вийшла за межі цьо-го протистояння, оскільки стосувалася емо-ційних та релігійних почуттів мільйонів му-сульман світу. Саме питання Єрусалима ста-ло каталізатором процесу організаційногостановлення руху ісламської солідарності наміжурядовому рівні. Приводом, що приско-рив цей процес, була низка інцидентів, по-в’язаних з мусульманськими святинями;найбільш серйозним серед вищезгаданихстав факт підпалу австралійським емігран-том Д.Роханом мечеті Аль-Акса у СхідномуЄрусалимі. Незважаючи на те, що ізраїль-ський суд визнав Д.Рохана психічно хвороюлюдиною, мусульманський світ сприйняв актпідпалу Аль-Акси як ще один прояв анти-мусульманського курсу Ізраїлю.Ініціатором розгортання процесу міжнарод-ної ісламської солідарності знову стала Са-удівська Аравія, король якої закликав му-сульманські країни до джихаду проти Ізраї-лю. Ер-Ріаду вдалося надати політико-ідео-логічним ідеям панісламізму більшої при-вабливості для арабських країн шляхомтісної ув’язки проекту ісламського пакту іззавданнями боротьби за ліквідації резуль-татів наслідків війни 1967 р. За умов поши-рення ісламських настроїв в арабськомусуспільстві (наслідки поразки у війні з Ізраї-лем) та негативної суспільної і політичноїреакції в мусульманському світі на факт оку-пації Ізраїлем арабських земель ідея скли-кання міжнародної ісламської конференціїна вищому рівні була підтримана більшістюарабських країн (за винятком Сирії та Іраку).

499

Відповідно до рішень Ради Ліги арабськихдержав (зустріч на рівні міністрів закордон-них справ) на короля Марокко Хасана II булипокладені функції підготовки такого фору-му. Хасан II направив керівникам 35 дер-жав запрошення взяти участь у зустрічі му-сульманських країн. Перша в історії кон-ференція мусульманських країн на вищо-му рівні відкрилася 22 вересня 1969 р. уРабаті (Марокко); в її роботі взяли участьпредставники 25 держав. Учасники ра-батського форуму прийняли рішення простворення постійно діючої ОІК, структур-не оформлення якої відбулося лише в лю-тому 1972 р. на зустрічі міністрів закордон-них справ країн-членів організації у Джид-ді, коли і було прийнято Статут ОІК. Насьогодні ОІК нараховує 57 членів.


ОРГАНІЗАЦІЯ КРАЇН-ЕКСПОРТЕРІВНАФТИ (ОРЕС) – міждержавна організація,утворена в 1960 р. 13 державами-виробникаминафти з метою здійснення контролю за поста-чанням нафти на ринок і цінами на сиру нафту.

© Григорець Т.В.

ОРГАНIЗАЦIЯ НЕФОРМАЛЬНА – орга-нізацiя, визначена неформальними аспек-тами (моделями і взаємозв’язками) соцiаль-них відносин, що iснують в органiзацiї.Якщо формальні аспекти закріплені в ціляхорганізації, стратегії розвитку організації,функціональній та кадровій політиці, органі-заційних планах та планах функціональнихзаходів, її структурі та положеннях (статуті),положеннях підрозділів, штатних розписах,посадових інструкціях, то до неформальнихаспектів належать: фактори влади і впливу,групові зв’язки, норми поведінки і системицінностей, відносини між керівниками іпідлеглими, власна організаційна культура.


ОРГАНІЗАЦІЯ ОБ’ЄДНАНИХ НАЦІЙ –найвідоміша і найбільш впливова міжнарод-на організація (абревіатура – ООН), завдан-ням якої є підтримання і зміцнення миру тарозвиток співробітництва між країнами.Процес утворення ООН тривав з 1943 р. по26 червня 1945 р., коли на конференції ум.Сан-Франциско (США) 50 країн підписалиСтатут ООН, який набрав чинності 24 жов-тня 1945 р. На сьогодні членство в ООН має

191 держава. Головні органи ООН: Гене-ральна асамблея та Рада безпеки. До складуГенеральної асамблеї входять представникивсіх держав-членів ООН, її рішення маютьрекомендаційний характер. Постійними чле-нами Ради безпеки ООН, рішення якої є обо-в’язковими, є США, Росія, Велика Британія,Франція, Китай. Крім того, у Раді безпекипередбачено наявність тимчасового члена,який обирається Генеральною асамблеєю надва роки. Очолює ООН генеральний секре-тар (з 2007 р. – Пан Гі Мун). В управлінніГенерального секретаріату ООН перебува-ють фінансові засоби обсягом 18 млрд дол.,які використовуються для здійснення широ-кого спектра гуманітарних та соціальнихпрограм. Під егідою ООН проводятьсямиротворчі місії, у яких бере участь цивіль-ний та військовий персонал, чисельністю до80 тис. осіб. До системи ООН входитьбільше 30 міжнародних організацій.Діяльність ООН в сучасному світі базуєтьсяна цілях, сформульованих у Декларації ти-сячоліття, прийнятій на 55-й сесії ООН увересні 2000 р. і підписаній представника-ми всіх країн-членів, у тому числі 147 голо-вами держав та урядів. Задекларовані цілі,зокрема, передбачають: ліквідацію злиднівта голоду, забезпечення загальної початко-вої освіти, заохочення рівності чоловіків тажінок, розширення прав і можливостейжінок, скорочення дитячої смертності, по-кращення охорони материнства, боротьба зВІЛ/СНІД, малярією та іншими захворюван-нями, забезпечення сталого екологічногорозвитку, формування глобального партнер-ства з метою розвитку. Частину цих цілейпередбачається досягти до 2015 р. Крім того,важливим завданням вважається проведен-ня реформи самої ООН. Україна в 1945 р.стала однією з держав-співзасновниць ООН,брала активну участь у розробці статутуорганізації. Сьогодні Україна входить доскладу головних та допоміжних органівООН, є членом більшості міжнароднихорганізацій у системі ООН. У 1997 р. мі-ністра закордонних справ України ГеннадіяУдовенка було обрано головою 52-ї сесії Ге-неральної асамблеї ООН. Україна тричіобиралася непостійним членом Ради безпе-ки (1948-1949, 1984-1985, 2000-2001 рр.),при чому в березні 2001 р. Україна голову-вала у Раді безпеки. Українські військово-службовці брали або беруть участь у миро-

500

творчих місіях ООН у Грузії, Ефіопії таЕритреї, Сьєрра-Леоне, Демократичній Рес-публіці Конго, Косово, Ліберії, Лівані, Ти-мор-Лешті тощо.

© Казакевич О.М., Труш О.О.

ОРГАНІЗАЦІЯ ОБ’ЄДНАНИХ НАЦІЙ ЗПРОМИСЛОВОГО РОЗВИТКУ – див.ЮНІДО.

ОРГАНІЗАЦІЯ УКРАЇНСЬКИХ НАЦІО-НАЛІСТІВ (ОУН) – ідеологічно-політич-ний рух, метою якого була побудова Україн-ської Самостійної Соборної Держави. Утво-рений на Конгресі українських націоналістів(28 січня – 3 лютого 1929 р., м. Відень).Організаціями-засновниками були: Україн-ська військова організація (УВО), Легіяукраїнських націоналістів (ЛУН), Союз україн-ської націоналістичної молоді (СУНМ), Гру-пи української національної молоді (ГУНМ).Керівним органом ОУН був Провід україн-ських націоналістів (ПУН). Очолював ОУНЄ.Коновалець до своєї загибелі 23 травня1938 р. в м.Роттердамі. На Конгресі булоприйнято постанови Великого збору Органі-зації українських націоналістів та УстрійОрганізації українських націоналістів. У по-становах розглядались питання державногоустрою та державної влади майбутньої Ук-раїнської держави, детально визначались на-прями зовнішньої та внутрішньої політикиУкраїни. Під час Другої світової війни ОУНта утворена нею Українська повстанська армія(УПА) вели збройну боротьбу з окупаційни-ми військами Німеччини, збройними форму-ваннями польських націоналістів (до кінцядругої половини 1944 р.) та військовими час-тинами Червоної Армії (СРСР) (до середини50-х рр. ХХ ст.) Після двох розколів ОУН у1940 р. та 1954 р. утворилися три самостійніорганізації: ОУН(р) (“бандерівці”), ОУН(м)(“мельниківці”), ОУН(з) (“двійкарі”). Діяль-ність ОУН досліджувалась Урядовою комі-сією з вивчення діяльності ОУН-УПА, утво-реною постановою КМУ “Про Урядову комі-сію з вивчення діяльності ОУН-УПА” від12 вересня 1997 р. № 1004, і в 2005 р. булоопубліковано Висновки Робочої групи істо-риків при Урядовій комісії.

© Шевчук Б.М.

ОРЛИК ПИЛИП (11.10.1672 – 24.05.1742) –державний діяч України, генеральний писар,

найближчий соратник гетьмана Івана Мазепи,після смерті якого був проголошений у Бен-дерах гетьманом України. Найвідоміший ук-ладач першого в історії України консти-туційного документа – “Пактів і Конституціїправ і вольностей Війська Запорізького” (Кон-ституція Пилипа Орлика), тобто договору,який новообраний гетьман за традицією ук-ладав з козацькою старшиною.В 1712 р. О. склав “Звід прав України” і“Маніфест до європейських урядів”. В 1714 р.,після припинення російсько-турецької війни,був змушений виїхати у Швецію. З 1720 р.мешкав в Австрії, потім у Чехії. В 1722 р.повернувся на турецьку територію, мешкаву Салоніках (1722-1734), потім у Бухарестіта Ясах. Наприкінці життя намагався зару-читися підтримкою Туреччини і Франціїпроти Російської імперії.Після смерті Мазепи козацька старшина обра-ла (5 квітня 1710 р.) О. гетьманом Правобе-режної України (в екзилі). Під час цих виборівбули проголошені складені за його безпосе-редньої участі “Пакти й Конституція прав івільностей Війська Запорізького” (Pacta etConstitutiones legum libertatumqe ExercituZaporoziensis), що одержали в українськійісторіографії назву “Конституція ПилипаОрлика” або Бендерська конституція. У да-ному документі новобраний гетьман і стар-шина визнали протекторат шведського коро-ля Карла XII над Україною. На думку сучас-них українських істориків, цей документ, увипадку його реалізації, міг закласти основипарламентаризму на Україні. “КонституціяО.” була найдемократичнішою конституцієютого часу в Європі та світі, вона забезпечува-ла демократичний устрій і демократичне дер-жавне управління в Україні.Конституція 1710 р., або Конституція О., є ори-гінальним добутком вітчизняної політичної дум-ки початку XVІII століття. Її укладали українськіавтори для вирішення тих реальних проблем,які вже стояли перед Україною. Однак авториКонституції 1710 р. як люди свого часу й гро-мадяни своєї країни широко використовувалиу своїй роботі ті напрацювання теоретичного йпрактичного характеру, які пройшли вже пере-вірку в тогочасній Європі. Найкраще, через ос-віту та умови життя, їм був відомий досвід дер-жавного управління в Польській державі – РечіПосполитій. Політичну теорію і практикупольської державності вони свідомо або не-свідомо застосовували до українських умов.

501

Цей документ, який став першою в держав-ницькій історії України “конституційною хар-тією” (за висловом М.С.Грушевського), на сто-річчя визначив шляхи становлення державноїідентичності України. Конституція 1710 р. єне тільки видатним документом історії держав-ного будівництва в Україні, але й свідченнямвисокого рівня зрілості громадсько-політичнихсил (і козацької старшини, і привілейованоїчастини міського населення). У цьому дого-ворі українське суспільство чи не вперше вис-тупає на політичну арену як самостійно орга-нізована сила, яку гетьман мав поважати.О. є автором багатьох поетичних творів,книг, публікацій, у тому числі таких як“Алкід Російський” (панегірик Івану Мазепі;1695), “Гіппомен Сарматський” (панегірикніжинському полковнику Івану Обидовсько-му; 1698), а також “Щоденника мандрівни-ка” (Diariusz podrożny, 1720-1733), якийскладено польською і французькою мовами.У сучасній Україні засновано премію іменіО. Національний банк України випустив мо-нету з його зображенням. У Києві в 1993 р.його ім’ям названа вулиця, на якій розташо-ваний Верховний Суд України, а в 2006 р.був закладений пам’ятник. О. зображений напоштовій марці, надрукованій у 1997 р. всерії, присвяченій українським гетьманам.21 березня 2005 р. Президент України підпи-сав спеціальний Указ “Про відзначення 295-їрічниці та підготовку заходів до 300-ї річниціприйняття Конституції гетьмана ПилипаОрлика”. Цим Указом передбачено виданнянаукових праць, збірок документів та мате-ріалів, присвячених історії вітчизняного кон-ституційного права, життю і діяльності істо-ричних діячів, які зробили внесок у його роз-виток, зокрема О.

© Нікітін В.В.

ОСВІТНІ РЕФОРМИ 60-70-Х РР. ХІХ СТ.знаменували собою серйозні зміни урядовоїполітики у сфері освіти, характеризували-ся суттєвою демократизацією системи уп-равління галуззю, розширенням автономіїнавчальних закладів. Особливого розвиткунабули приватні заклади та жіноча освіта.О.р. розпочалися з реорганізації 18 червня1863 р. міністерства народної освіти і вста-новлення нового розподілу навчальнихокругів. Тоді ж був затверджений “Загаль-ний статут імператорських російських уні-верситетів”. У 1864 р. розпочалася шкільна

реформа, яка встановлювала три типи за-гальноосвітніх навчальних закладів: почат-кові народні училища, прогімназії і гімназії.Для управління народними училищамистворювалися губернські й повітові учи-лищні ради. У 1867-1869 рр. зазнали ре-формування духовні навчальні заклади, ав 70-х рр. завершено реорганізацію військо-вих навчальних закладів.


ОСНОВНИЙ КРИТЕРІЙ ОЦІНКИАВТОРИТЕТУ КЕРІВНИКА. Це прийнят-тя чи неприйняття підлеглими наказів, до-ручень, вказівок, що їм адресовані. Для цьогоостанні повинні бути такими, що відповідаютьцілям організації, зрозумілими, здійсненнимита сумісними в цілому з особистими інтереса-ми підлеглих. Об’єктивно для кожного праців-ника існує так звана “зона індиферентності”,тобто межі, в яких накази, доручення та вказів-ки приймаються до безумовного виконання,тобто діє авторитет керівника, причому цьомусприяє й загальне ставлення до нього колек-тиву, колективна думка.


ОСНОВНІ ОБОРОННІ СИЛИ НАТО –діючі й такі, що можуть бути мобілізовани-ми, сухопутні, військово-повітряні і військо-во-морські сили, спроможні забезпечитистримування і захист від агресії, мають на-ціональні й багатонаціональні формуваннярізних рівнів готовності.


ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ МЕНЕ-ДЖМЕНТУ ЯКОСТІ – ключові принципи,які складають основу міжнародних стан-дартів у галузі управління якістю ISO 9000.Серед них: орієнтація на споживача, роль ке-рівництва (керівник має створити умови, не-обхідні для успішної реалізації всіх прин-ципів системного управління якістю), залу-чення працівників (кожний працівник маєбути залучений до діяльності з управлінняякістю), процесний і системний підхід доуправління (виробництво товарів, послуг іуправління розглядаються як сукупністьвзаємопов’язаних процесів), постійне покра-щання (покращання має бути складовою ча-стиною системи управління), прийняттярішень, заснованих на фактах (покликаневиключити необґрунтовані рішення, які, як

502

правило, називають вольовими), взаємо-вигідні відносини з постачальниками.


ОСНОВНІ СКЛАДНИКИ СОЦІУМУ –базові елементи, з яких складається сус-пільство. Серед О.с.с.: а) базові потреби лю-дини, що, проектуючись на соціальну актив-ність, зумовлюють початковий поділ сус-пільної праці; б) початковий поділ праці якпохідна індивідуальних здібностей людей, щопроектується на організацію основних сферсуспільного життя (політичну, економічну,соціальну та духовну), а також на диференціа-цію відповідних їм соціальних верств; в) архети-пи колективного несвідомого, що, проекту-ючись на основні цінності суспільства, фор-мують систему соціальних норм, стандартівповедінки і способу життя загалом.


ОСНОВНІ СФЕРИ СУСПІЛЬНОГОЖИТТЯ – поняття, що відбиває та узагаль-нює рiзноплановi процеси, стосунки,цiнностi, iнститути, чинники суспільногожиття, причому як матерiальнi, так і iдеальнi,як об’єктивнi, так і суб’єктивнi. До О.с.с.ж.можна зарахувати: а) матерiальну – це про-цеси матеріального виробництва, розподiлу,обмiну, споживання, зокрема продуктивнісили й виробничi вiдносини, науково-технiчний прогрес i технологiчна революцiя;б) соцiально-полiтичну, яка включає со-ціальні та полiтичні відносини людей усуспiльствi (класовi, нацiональнi, груповi,мiждержавнi тощо), охоплює такi явища й про-цеси, як революція, реформи, еволюцiя, війна,а також соціальні iнститути (держава, партії,громадські організацiї; в) духовну – широкийкомплекс iдей, поглядiв, уявлень, тобто весьспектр формування свiдомостi (як iнди-вiдуальної, так i суспiльної), її трансформацiївiд однiєї iнстанції до iншої (засоби масовогоiнформування), перетворення на iнди-вiдуальний духовний свiт людини; г) культур-но-побутову – такі процеси та явища, як ство-рення культурних цiнностей, освiта, вихован-ня, життя родини, побутовi проблеми тощо.О.с.с.ж. тiсно взаємопов’язанi, тому їх не-обхідно розглядати в єдності.


ОСНОВОПОЛОЖНИЙ АКТ НАТО-РО-СІЯ підписаний у 1997 р. в Парижі Гене-

ральним секретарем і главами держав таурядів Північноатлантичного альянсу і пре-зидентом Російської Федерації Б.М.Єльци-ним документ про поглиблення й розширен-ня взаємин між НАТО і Росією та створенняструктури, необхідної для їх подальшогорозвитку. Являє собою зобов’язання провзаємну допомогу в спільній розбудові ста-більного, мирного і неподільного континен-ту на основі партнерства і взаємних інте-ресів, який описує принципи та механізмипартнерства між НАТО і Росією, зокрема єосновою створення Постійної Спільної радиНАТО-Росія (ПСР).


ОСОБИСТІСТЬ у філософському аспекті –це унікальна суб’єктивність, неповторнасвоєрідність внутрішнього світу індивіда,стійка система соціально-значущих рис, якадозволяє характеризувати людину як членатого чи іншого суспільства чи громади. Всоціологічному аспекті О. – цілісність со-ціальних якостей людини, продукт інди-відуального і суспільного розвитку, включен-ня індивіда в систему соціальних відносинза допомогою його активної діяльності. В за-гальнопсихологічному аспекті О. можнавизначити як деяке ядро, що інтегрує поча-ток, зв’язує різноманітні психологічні про-цеси індивіда та повідомляє його поведінцінеобхідну послідовність і стійкість. Видат-на О., завдяки своїм особистим якостям, стаєодухотворенням до корінних прогресивнихперетворень у своїй країні і на світовій арені,і об’єктивною передумовою для конкретнихперетворень. Історична О. є пов’язаною з ве-ликими історичними подіями у своїй країніі на світовій арені, впливає на них інди-відуально позитивно або негативно.

© Валуйський О.О.

ОФІС ЗВ’ЯЗКУ НАТО В УКРАЇНІ –міжнародне представництво НАТО в Ук-раїні, відкрите у квітні 1999 р. з метою спри-яння участі України у програмі “Партнер-ство заради миру” (ПЗМ) із максимальноповним використанням можливостей, закла-дених у цьому механізмі, а також поглиблен-ня співпраці між НАТО та державнимиструктурами України. Його відкриття сталоконкретним проявом важливості відносинособливого партнерства між Україною таНАТО. О.з.Н.У. має три основних завдання.

503

Насамперед, це підтримання контактів зрізними українськими установами та відпо-відними структурами НАТО, які опікуютьсярозробкою і виконанням заходів співробіт-ництва між Україною та НАТО в рамкахПЗМ та відповідно до Хартії Україна –НАТО. О.з.Н.У. також підтримує постійніконтакти з посольствами країн НАТО такраїн-партнерів щодо розвитку двосторон-ньої і багатосторонньої співпраці. По-дру-ге, О.з.Н.У. надає консультації відповідниморганам України та НАТО щодо поточнихзаходів і галузей можливого поглибленняспівпраці. По-третє, О.з.Н.У. бере безпосе-редню участь у виконанні деяких практич-них заходів, таких як військові навчання абопроведення курсів з питань НАТО при На-ціональній академії оборони України, тасприяє втіленню офіційних контактів міжУкраїною і НАТО на всіх рівнях. Роль О.з.Н.У.значно вагоміша, ніж може здатися з оглядуна його обмежений штат (6 осіб). Завдякитому, що О.з.Н.У. розташований у тому са-мому приміщенні, що й Управління євро-атлантичного співробітництва Генерально-го штабу Збройних Сил України та неподаліквід Національної академії оборони, Міні-стерства оборони, працівники О.з.Н.У. мо-жуть оперативно особисто спілкуватися зпровідними фахівцями та посадовцями, якінаділені повноваженнями ухвалюватирішення. О.з.Н.У. має унікальне становище,яке дозволяє скласти повну картину програмвнутрішніх реформ, що втілюються в Украї-ні, та проектів співробітництва між Украї-ною і НАТО й окремими країнами Альянсу.Завдяки цьому О.з.Н.У. є своєрідним рушіємрозвитку та підвищення ефективності цихпрограм. О.з.Н.У. багато зробив у напряміметодологічної допомоги Україні у прове-денні оборонного огляду та розробки Стра-тегічного оборонного бюлетеня. Він такожнамагається допомогти Україні у її зусилляхрозширити процес оборонної реформи наінші структури безпеки. Планується започат-кувати співпрацю О.з.Н.У. з Міністерствомз надзвичайних ситуацій України, Міністер-ством внутрішніх справ України та Держав-ною прикордонною службою України, у та-кий спосіб забезпечуючи комплексний підхіду галузі реформи силових структур. О.з.Н.У.працює над розробкою освітніх та навчаль-них програм з метою підвищення рівня опе-ративної сумісності зі збройними силами

країн НАТО та полегшення виконання кон-кретних заходів Україна – НАТО або у рам-ках ПЗМ. Основним партнером НАТО у ційгалузі виступає Національна академія обо-рони України, де регулярно проводяться кур-си підвищення кваліфікації для українськихвійськовослужбовців. Викладання здійсню-ється англійською мовою відповідно до стан-дартів НАТО. Академія щорічно організо-вує для слухачів “Міжнародний тиждень”,який проводиться за участі Оборонного ко-леджу НАТО у м.Римі. До того ж О.з.Н.У.продовжує щоденну співпрацю з Управлін-ням євроатлантичної інтеграції Генеральногоштабу ЗС України і дедалі активніше співпра-цює з командуваннями видів Збройних СилУкраїни та окремими підрозділами, визна-ченими для участі у ПЗМ, щоб сприяти ство-ренню в Україні гнучких, мобільних сил, яківідповідали б сучасним потребам національ-ної безпеки України та були оперативно су-місними з військами країн НАТО.


ОФШОРНІ ЗОНИ (англ. offshore “за межа-ми берега”) – держави або території, які за-охочують приплив іноземного капіталу шля-хом надання нерезидентним суб’єктампідприємницької діяльності податкових таінших пільг. Термін використовується з кінця50-х років. Режим офшорної зони передба-чає спрощення процесу реєстрації нерези-дентів, занижені або відсутні ставки податківна прибуток фізичних осіб та дохід компаній,гарантування конфіденційності діяльності тазвільнення від державного валютного конт-ролю. Залежно від конкретних економічнихта політичних умов кожна країна створюєвласні умови існування офшорних зон, якіможуть передбачати більш або менш жорст-кий контроль за діяльністю офшорних ком-паній. Найбільш м’який режим діяльностііснує для офшорних компаній, зареєстрова-них на Британських Віргінських островах,Кайманових островах та в деяких іншихдрібних державах, що розвиваються. Знач-но більший контроль за капіталами харак-терний для Кіпру та Ірландії, які з цієї при-чини іноді не вважаються стандартнимиофшорними країнами.


ОХЛОКРАТІЯ (лат. ochlos – натовп та cratia –влада) – панування, влада натовпу. Поняття

504

вперше було використано в “Загальнійісторії” Полібія. За Полібієм монархічна,аристократична й демократична держава зчасом вироджуються відповідно в тиранію,олігархію й О. (форму державного устрою,яка виникає через максимальний, спотворе-ний розвиток демократії – панування ниж-чих верств, найгірших представників сус-пільства). Поняття “О.” широко використо-вувалося в часи пізньої античності, в епохуВідродження. У 80-х рр. ХІХ ст. Г.Лебон ставодним з перших науковців, що присвятивспеціальні дослідження феномену натовпу,розвиваючи разом з Г.Тардом теорію “масо-вого суспільства”. Лебон вважав, що внаслі-док промислової революції, зростання місті розвитку засобів комунікації натовпи мар-гіналізованих осіб, які являють собою де-структивну некеровану силу, будуть визна-чати характер соціальних процесів і стильжиття суспільства, що в кінцевому підсумкупризведе до занепаду європейської цивілі-зації. Сам Лебон використовував замість тер-міна “О.” термін “масове суспільство”, якийпоступово витіснив термін “О.” з науковогообігу. У наш час термін “О.” використо-вується переважно в політичній філософії йполітичній публіцистиці, виступаючи сино-німом домінування при визначенні політич-ного курсу авантюристськи налаштованих,некомпетентних соціальних верств, які орі-єнтовані на популістські лозунги, сповіду-ють анархічні, антидержавні ідеї та висту-пають як провокаційні сили, ініціаторирізного роду безпорядків тощо.


ОЦІНЮВАННЯ (англ. еvaluation) – систе-матичний процес порівняння діяльності та/чирезультатів виконання програми або політи-ки із цілями, завданнями, комплексом явнихабо неявно виражених стандартів з метоювнесення необхідних адміністративних чиполітичних змін. О. може бути зовнішнім тавнутрішнім, кількісним та якісним, форму-вальним та підсумковим, бути орієнтованимна цілі, рішення, клієнта, практичне викори-стання тощо. В системі органів публічноївлади О. є аналітичною діяльністю, спрямо-ваною на збір, аналіз, тлумачення та пере-давання інформації про економічність, ефек-тивність, результативність політики, про-грам, проектів, які здійснюються з метою

поліпшення соціальних умов. О. має бутисистематичним та об’єктивним, оскількиспрямоване на заплановані, поточні або за-вершені управлінські впливи і стосуєтьсяпроцесу визначення цінності або значущостідіяльності, політики чи програми.

© Приходченко Л.Л.

ОЦІНЮВАННЯ ПЕРСОНАЛУ В СИС-ТЕМІ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ – здій-снення процесу співвідношення результатівдіяльності персоналу державної служби зцілями, які стоять перед державною служ-бою. Існує два види оцінювання кадрів дер-жавної служби, зокрема: індивідуальна оцін-ка державного службовця (до методів оцін-ки належать психологічні тести, методики,оцінка професійних знань, умінь, навичок;оцінка професійного досвіду, якості вико-нання своїх обов’язків, професійної куль-тури, результативності праці тощо); колек-тивна оцінка кадрів державної служби (дометодів належать усі вищезгадані, а такожметоди групової діагностики, психологічніділові ігри тощо). Крім того, оцінка кадрівможе бути як попередньою (що здій-снюється при відборі спеціалістів, форму-ванні кадрового резерву), так і поточною(впродовж проходження державної служ-би). Під час О.п.с.д.с. можна використову-вати наступні дві групи методик: методи, воснові яких лежать формалізовані підходи(анкетування, тестування тощо); методи,засновані на використанні неформалізова-них підходів (співбесіда, групова дискусія,спостереження тощо). Крім того, слід матина увазі, що оцінювання кадрів – специфіч-на кадрова технологія, оскільки використо-вується як шлях реалізації всіх інших кад-рових технологій: за допомогою оцінюван-ня відбираються фахівці на певні посади,оцінювання відбувається під час реалізаціїплану кар’єрного зростання та адаптацій-ного процесу, під час мотивації оцінюютьсярезультати діяльності державного службов-ця тощо.


ОЦІНЮВАННЯ ПЕРСОНАЛУ В СИС-ТЕМІ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАН-НЯ – здійснення процесу співвідношеннярезультатів діяльності персоналу органівмісцевого самоврядування, які стоять перед

505

цими державними органами. Див. такожОцінювання персоналу в системі державноїслужби.


ОЦІНЮВАННЯ ПРОГРАМ ТА ПРО-ЕКТІВ – процес визначення очікуваних сус-пільно-корисних результатів реалізації про-грам і проектів, що здійснюється на основівимірювання майбутніх вигод-витрат у ко-ординатах результативності, ефективності,економічності. В аналізі публічної політи-ки – систематичне дослідження процесу ре-алізації програм і проектів з огляду на від-повідність впливів цілям політики, встанов-лення ефективності та результативностіполітики де-факто. Методами проведенняоцінювання виступають аналіз суспільнихвигод-витрат та його модифікації (аналізвитрати-ефективність, витрати-корисність),повторне оцінювання, оцінювання самогооцінювання (метааналіз). Інструментамиоцінювання виступають фокус-групи,аналіз конкретних ситуацій, бенчмаркінг,трендовий і кореляційно-регресійнийаналіз тощо.


ОЧІКУВАНІ РЕЗУЛЬТАТИ АНАЛІЗУПРОБЛЕМ ДЕРЖАВНОГО РІВНЯ. Се-ред таких результатів: вироблення новихзнань щодо об’єкта аналізу та факторів впли-ву на нього; виявлення нових питань і про-блем, що потребують вирішення; синтез мо-делей (теоретичних, інформаційних тощо)

об’єкта аналізу та прогнозування за їх допо-могою розвитку процесів у такому об’єкті;планування діяльності об’єкта аналізу щодовирішення проблеми на певну перспективу(довгострокову, середньострокову або корот-кострокову), зокрема виявлення доцільностітих чи інших цілей та дій, визначення кон-кретних завдань; формування або оновлен-ня організаційних структур та колективів ви-конавців, відповідальних за вирішення даноїпроблеми; розроблення мотиваційних за-ходів для забезпечення ефективного вирі-шення даної проблеми; створення або удоско-налення системи комунікації, зокрема моні-торингу та інформаційно-методичного ре-сурсу, що відповідають завданням та планамвирішення даної проблеми; оцінювання ста-ну вирішення проблеми та забезпечення зцією метою ефективної системи контролюна всіх етапах вирішення проблеми; кори-гування планів, зокрема заходів (зміна зав-дань, припинення виконання тощо), що втра-тили свою актуальність або не забезпечуютьдосягнення поставлених цілей; підготовка тавибір альтернативних державно-управлін-ських рішень для вирішення проблеми;підвищення рівня або якості керування ви-рішенням даної проблеми; поповнення до-свіду управлінців як єдності знань, умінь танавичок, результатом чого є процес більшдосконалого вирішення аналогічних про-блем у майбутньому; освоєння та застосу-вання нових підходів, принципів, методів,методик і прийомів дослідження об’єктааналізу.


МАГДЕБУРЗЬКЕ ПРАВО Мп Мlib.rada.gov.ua/static/about/text/slov_04.pdf ·...

Documents

Transcript of МАГДЕБУРЗЬКЕ ПРАВО Мп Мlib.rada.gov.ua/static/about/text/slov_04.pdf ·...