Український науково-теоретичний...

Український науково-теоретичний часопис

Київський університет права НАН УкраїниІнститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України

Заснованийу жовтні 2001 року

Виходить4 рази на рік22001144//33

Головний редактор

Шемшученко Ю.С.

Заступник головного редактора

Бошицький Ю.Л.

Редакційна колегія

Андрійко О.Ф.,Батанов О.В.,Ващук О.М.,Горбатенко В.П.,Костенко О.М.,Савчук К.О.,Семчик В.І.,Усенко І.Б.,Ходаківська Т.В. (редактор),Чернецька О.В.,Шевченко Я.М.

Іноземні члени редакційноїколегії

Райнер Арнольд (Німеччина),Богуслав Банашек (Польща),Уільям Батлер (США),Арнольд Варенвальд (Німеччина),Ванда Ламм (Угорщина),Адам Махарадзе (Грузія),Герберт Шамбек (Австрія)

Рекомендовано до друкуВченою радоюКиївського університету праваНАН України(протокол № 2 від 30.10.2014)Вченою радоюІнституту держави і праваім. В.М. КорецькогоНАН України(протокол № 8 від 16.10.2014)

Передплатний індекс

23994

ISSN 2219-5521

ЗМІСТ

Батанов О.В. Концептуальні проблеми конституційної регламентаціїстатусу територіальних громад в Україні .......................................................................................... 4

Теорія та історія держави і права. Філософія права

Холас І. Розвиток угорської судової системи в Закарпатті від початкуугорської державності до 1867 року ............................................................................................ 9

Гладкий С.О. Самосвідомість як структурно-функціональне ядроправового самопізнання .............................................................................................................. 13

Десятник В.О. Критично-правове мислення ........................................................................ 17Панасюк Р.П. Правове забезпечення української кооперації в роки нової

економічної політики (1920-ті рр. ХХ ст.) ................................................................................. 22Ситар І.М. Культурологічний феномен у критично-правових дослідженнях

(акультураційний аспект) ............................................................................................................ 27Чаплюк О.І. Теоретико-правові засади гармонізації як засобу забезпечення

відповідності норм національного права міжнародним правовим стандартам ..................... 30Едер П.Т. Особливості створення вищого крайового суду у Львові

у складі Австрії та Австро-Угорщини (1855–1918 рр.) ............................................................ 34Дупай Я.М. Деякі аспекти темпоральної дії нормативно-правових актів .......................... 40Козаченко В.М. Революційна правосвідомість: темпоральні виміри ................................. 44Чубата М.В. Конституційне законодавство ЗУНР: до питання про автентичні

та неавтентичні тексти «Тимчасового Основного закону» від 13 листопада 1918 року ...... 48

Конституційне право та конституційний процес в Україні

Васильченко О.П. Рівність прав і свобод людини й громадянина в Українінезалежно від їх політичних переконань .................................................................................. 52

Гаєва Н.П. Правові принципи утворення і діяльності громадськихоб’єднань: деякі міркування ....................................................................................................... 55

Корнієнко П.С. Співвідношення понять і практики здійсненняправоохоронної та правозахисної діяльності в Україні ........................................................... 60

Лотюк О.С. Виникнення та функціонування інститутів громадянського суспільства ........................................................................................................ 63

Безносик А.О. Сучасні форми залучення територіальної громади в міське управління ...................................................................................................................... 68

Вишневський С.Ф. Роль функціонального методу в дослідженні правовоїприроди органів самоорганізації населення .............................................................................. 71

Коваль Н.В. Правовий статус координаційних, консультативних, дорадчих та іншихдопоміжних органів і служб при Президентові України, їх функції та повноваження ........ 76

Нестор В.Р. Конституційні суди України та Литовської Республіки:організаційно-правовий аналіз ................................................................................................... 80

© Київський університет права НАН України, 2014© Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2014

2

Адміністративне право і процес. Фінансове право. Інформаційне право

Кисіль Л.Є. Адміністративно-правове регулювання відносин органів публічної адміністрації та громадяніз застосування заходів адміністративного примусу .............................................................................................................................................. 84

Боднар С.В. Перегляд адміністративних судових рішень за винятковими обставинами ............................................................................... 88Войтенко В.О. Адміністративно-правові засади здійснення контролю банківських установ при визначенні

їх платоспроможності та введенні тимчасової адміністрації в особливий період .............................................................................................. 92Грінь А.А. Дискреція як особливий елемент повноважень органів виконавчої влади .................................................................................... 97Лисенко М.О. Правовий моніторинг як адміністративно-правовий засіб забезпечення законності

у правотворчій діяльності органів виконавчої влади ........................................................................................................................................... 101Майданевич Н.В. Поняття та сутність категорії «електроенергетика» .......................................................................................................... 105Романенко Є.О. Види розпорядників бюджетних коштів та їх діяльність .................................................................................................... 109Тули Хайдер Абдулнаби. Международные отношения Украины и Ирака и их способы борьбы с коррупцией

на уровне государственной власти ......................................................................................................................................................................... 113Харенко О.В. Поняття «інформація» в юридичній науці та законодавстві України ..................................................................................... 119Ющенко Т.В. Сутність адміністративної процесуальної правосуб’єктності органів місцевого самоврядування

у справах про примусове відчуження земельних ділянок з мотивів суспільної необхідності ........................................................................ 124

Проблеми цивільного та підприємницького права в Україні

Грудницкая С.Н., Никитченко Н.В. Системоорганизующая функция хозяйственного права в современном мире ................................. 128Бобрик В.І. Міжнародна уніфікація і гармонізація процесуального права як напрям оптимізації

цивільного і господарського судочинства в Україні ............................................................................................................................................. 133Віхров С.О. Нетипові суб’єкти господарювання як учасники господарських відносин

на ринку цінних паперів .......................................................................................................................................................................................... 140Маріц Д.О. Окремі аспекти запозичення європейського досвіду щодо правового регулювання

атипової зайнятості в Україні ................................................................................................................................................................................. 144Михайлів М.О. Особливості колізійного регулювання спадкових відносин в Україні ................................................................................. 148Молчанов Р.Ю. Щодо правових підстав зміни імені ........................................................................................................................................ 153Нечипорук С.В. Повноваження нотаріуса як державного реєстратора .......................................................................................................... 157Шинкарук О.В. Теоретико-правові основи охорони ділової репутації юридичної особи ............................................................................ 161Євміна І.Л. Види недійсності господарського договору та інших видів правочинів у сфері господарювання ......................................... 165Кондратова А.М. Історія становлення і розвитку законодавства про спадкування в Україні ..................................................................... 169Мартинюк О.А. Проблеми державної реєстрації речових прав на нерухоме майно .................................................................................... 175Мельниченко О.В. Правове регулювання режиму власності подружжя у проекті Регламенту Європейської комісії

про юрисдикцію, застосовуване право, визнання та застосування рішень у справах щодо правового режиму майна подружжя ............. 178Радомська А.В. Окремі питання переходу особистих немайнових суміжних прав юридичних та фізичних осіб .................................... 182

Проблеми права інтелектуальної власності

Бошицький Ю.Л. Проблеми оптимізації управління сферою інтелектуальної власності в сучасній Україні ............................................ 186Nótári Tamás. Attempts at creating and reforming legal protection of intellectual property in Hungarian jurisprudence .................................. 191Андрусів У.Б. Закон України «Про суспільне телебачення і радіомовлення України»:

новий етап на шляху становлення суспільного мовлення в Україні .................................................................................................................. 194Бондаренко О.О. Отримання правової охорони на промисловий зразок в Україні: проблеми та перспективи ........................................ 200Лузан А.В. Історіографія винахідництва та його цивільно-правової охорони ............................................................................................... 203

Аграрне, земельне та екологічне право

Бусуйок Д.В. Правові аспекти надання сільськогосподарських дорадчих послуг ........................................................................................ 207Григор’єва Х.А. Сільськогосподарські переробні кооперативи як суб’єкти аграрних розписок: правові питання ................................... 212Кишко-Єрлі О.Б. Адаптація екологічного законодавства України до права навколишнього середовища

Європейського Союзу .............................................................................................................................................................................................. 215Ситнік Т.М. Землі під зеленими насадженнями у населених пунктах як об’єкт правових відносин ........................................................ 219

Кримінальне право та кримінологія

Андрушко П.П., Васюк М.М. Міжнародні договори як джерело кримінального права ................................................................................ 224Годуєва К.І., Мозгова В.А. Участь прокурора у перегляді судових рішень у кримінальних провадженнях

щодо неповнолітніх .................................................................................................................................................................................................. 227Ткачова О.В. Безпека персоналу установ виконання покарань як елемент режиму позбавлення волі ...................................................... 232Усатий Г.О. Інтерес як об’єкт кримінально-правового конфлікту ................................................................................................................. 236Гальцова О.В. Повага до гідності засудженої особи як складова принципу поваги до прав і свобод людини

у кримінально-виконавчому законодавстві, виконанні і відбуванні покарань .................................................................................................. 241Єгорова Ю.В. Кримінально-правове регулювання умовних видів звільнення неповнолітніх від покарання

та його відбування у пострадянських країнах ...................................................................................................................................................... 244Огнєв Т.Є. Щодо гармонізації кримінально-правового захисту від незаконної міграції у нормах КК України

з міжнародними зобов’язаннями України у сфері забезпечення права на свободу пересування .................................................................... 249Перелигіна Р.В. Протидія жіночому насильству у європейській доктрині та законодавстві ....................................................................... 254Потильчак О.І. Становлення суддівського самоврядування в Україні: досвід зарубіжних держав для України ...................................... 257Тимощук Ю.С. Визначення поняття принципів кримінального права ........................................................................................................... 261Усова Е.С. Криминологическая характеристика личности преступника, злостно не исполняющего свои обязанности

по уходу за ребенком ............................................................................................................................................................................................... 264Цибулін Т.Г. Способи фізичного та інтелектуального пособництва у кримінальному праві України ........................................................ 268Щербакова А.К. Щодо визначення поняття бандитизму: історичний аспект ............................................................................................... 272

Правова система України й міжнародне право, порівняльне правознавство

Харчук О.О. Правове регулювання підсудності в міжнародних морських перевезеннях ............................................................................ 276Коваленко С.О. Міжнародно-правова відповідальність міжнародних неурядових організацій: сучасний стан і перспективи .............. 279Малишева Ю.В. Умови ефективності цілеспрямованих міжнародно-правових санкцій Ради Безпеки ООН ........................................... 284Скопненко Ю.Г. Організація публічної влади в столичних містах Європейських держав .......................................................................... 288Шумеляк К.А. Відповідність законодавства України стандартам Ради Європи щодо захисту трудових прав молоді та жінок .............. 292

Гість номера

Armin Stolz, Bernd Wieser. Juristenausbildung in Österreich ............................................................................................................................... 299

Студентська трибуна

Заєць В.А. Establishment and development human rights in reproductive medicine .......................................................................................... 305Звонков Є.Є. Корпоративні акти: природа, сутність та значення .................................................................................................................... 307

Рецензії

Зайчук О.В. Концепція удосконалення інституту юридичної відповідальності державиперед громадянським суспільством та особою в Україні ..................................................................................................................................... 311

Науковà хроніка

VІІ Тодиківські читання «Державний суверенітет і народний суверенітет в сучасних умовах» ................................................................ 313Зустріч з представником юридичного факультету Пенсільванського університету Керолайн Шелдон (США) ....................................... 313Круглий стіл судді Європейського суду з прав людини від України Ганни Юдківської .............................................................................. 314Науковий семінар на тему: «Кримінально-правова охорона медичної діяльності в Україні» ..................................................................... 314У КУП НАНУ відбулася І Міжнародна науково-практична конференція «Сучасні виклики і актуальні проблеми права

інтелектуальної власності в Україні та Європі» ................................................................................................................................................... 315Англомовний круглий стіл «Bologna Process. Challenging aspects», приурочений Дню юриста ................................................................. 316Міжнародна наукова конференція «Юридична освіта в сучасній Європі» (м. Зелена Гура, Польща) ....................................................... 316Участь КУП НАН України у Шостому Міжнародному форумі-презентації «Інноватика в сучасній освіті» ........................................... 316IV Всеукраїнська науково-практична конференція з адміністративного та кримінального права (м. Львів) ............................................ 317Зустріч ректора КУП НАНУ Ю. Л. Бошицького з ректором Батумського університету Шота Руставелі (Грузія) ................................... 318Міжнародний Чорноморський симпозіум (Туреччина) ................................................................................................................................... 318Міжнародна наукова конференція «Тринадцяті осінні юридичні читання» ................................................................................................. 318Представники КУП НАН України взяли участь у Міжнародній науково-практичній конференції

«Іслам та ісламознавство в Україні» ...................................................................................................................................................................... 319Міжнародна науково-практична конференція в у м. Кошице (Словаччина) ................................................................................................. 319Студенти Київського університету права НАН України взяли участь у роботі Міжнародної конференції у Словаччині ....................... 320VI Міжнародна науково-практична конференція «Сучасні проблеми правової системи України» ............................................................ 320

Редакційні повідомлення ...................................................................................................................................................................................... 322

3Часопис Київського університету права • 2014/3

Свідоцтво про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації КВ № 16356-4828ПР від 19.02. 2010 р.

Підп. до друку 28.11.2014. Формат 60×84 1/8.Друк офсетний. Ум.-друк. арк. 37,4. Обл.-вид. арк. 42,6. Наклад 500 прим.

Видання та друк: Київський університет права НАН України. 01601, м. Київ – 1, вул. Трьохсвятительська, 4. Тел. 278-73-11.

«Часопис Київського університету права» внесено до переліку фахових виданьза спеціальністю «Юридичні науки»

(Постановою Президії ВАК України № 1-05/6 від 12.06.02;Постановою Президії ВАК України № 1-05/3 від 14.04.10).

Адреса редакції: 01601, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

Головний редактор: (044) 278-51-55. Редактор: (044) 235-63-24.

E-mail: [email protected] www.kul.kiev.ua

Ре дак тор Т.В.Ходаківська. Художник Н.М.КосякКомп’ютерне макетування: Г.П.Кондрашин

УДК 340.1; 342.01; 342.5

О. В. БАТАНОВ

Олександр Васильович Батанов, доктор юри-дичних наук, професор, старший науковий співро-бітник Інституту держави і права ім. В. М. Корець -кого НАН України

КОНЦЕПТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ КОНСТИТУЦІЙНОЇ РЕГЛАМЕНТАЦІЇ СТАТУСУ ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ГРОМАД В УКРАЇНІ

Формування системи місцевого самоврядування, конституювання територіальної громади як первин-ного суб’єкту локальної демократії, зачіпає глибинні процеси політичної і соціально-економічної реноваціїсуспільства і держави, виступає об’єктивною і тому неодмінною передумовою та вагомим фактором кон-ституційно-правової модернізації, яка відбувається в нашій країні та переслідує глобальну мету – побудовадемократичної, правової та соціальної держави.

Така об’єктивація викликана тим, що, по-перше, в місцеве самоврядування залучені всі громадяниУкраїни, які виступають в ньому як жителі певних адміністративно-територіальних одиниць, а, по-друге, всіреформи, які проводяться в Україні – політична, економічна, земельна, судова, бюджетно-фінансова – абонапряму здійснюються на місцях, або мають вихід на локальний рівень. Таким чином, місцеве самовряду-вання, відображаючи політичні, географічні, соціально-економічні, історичні, національно-культурні тощоособливості тих чи інших територіальних одиниць, сприяє набуттю ними своєї індивідуальності, тим самепосилює відчуття належності людини до певної територіальної громади, має стратегічне значення в проце-сі соціальної інтеграції та політичної мобілізації суспільства.

Слід зазначити, що уперше термін «територіальна громада» у конституційному законодавстві був вве-дений у Конституції України, у частині першій ст. 140 якої закріплюється, що місцеве самоврядування є пра-вом територіальної громади – жителів села чи добровільного об’єднання у сільську громаду жителів кількохсіл, селища та міста – самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законівУкраїни. У чинному на момент її прийняття Законі України «Про місцеві Ради народних депутатів, місцевеі регіональне самоврядування» від 26 березня 1992 р. ця категорія та відповідний суб’єкт права не закріп-лювалися, а він оперував поняттям «територіальна самоорганізація громадян». Втім, наприклад у ст. 224проекту Конституції України, винесеному Верховною Радою України на всенародне обговорення 1 липня1992 року, зустрічалося положення про те, що «місцеве самоврядування здійснюється населенням міст,селищ і сіл (територіальними громадами) безпосередньо або через обрані ним органи». У КонституційномуДоговорі між Верховною Радою України і Президентом України «Про основні засади організації і функціо-нування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової КонституціїУкраїни» від 8 червня 1995 року вживався термін «територіальний колектив громадян» з визначенням йогоролі як первинного суб’єкта місцевого самоврядування.

У прийнятому на основі Конституції України та чинному на сьогодні Законі України «Про місцевесамоврядування в Україні» від 21 травня 1997 р. не тільки закріплюється, що територіальна громада – цежителі, об’єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністратив-но-територіальними одиницями, або добровільне об’єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адмі -ніст ративний центр (ст. 1 Закону), а визначається її місце серед інших елементів системи місцевого само-врядування (ст. 5 Закону) як первинного суб’єкта місцевого самоврядування, основного носія його функційі повноважень (ст. 6 Закону).

Попри це, слід констатувати, що існуюча законодавча база місцевого самоврядування в Україні та про-екти, які реалізовувалися в галузі становлення та розвитку територіальних громад, мали фрагментарнийхарактер та були спрямовані лише на вирішення окремих питань конституювання їх статусу. Тому, на думкубагатьох експертів з питань муніципального права, актуальним є комплексне вирішення головної проблеми

4

© О. В. Батанов, 2014

організації та функціонування місцевого самоврядування в сучасній Україні – створення конституційно-пра-вових умов для становлення територіальних громад як первинних суб’єктів місцевого самоврядування,основних носіїв його функцій і повноважень.

У силу цього, мабуть закономірно, що в сучасних конституційно-проектних та законодавчих ініціати-вах, попри діаметрально протилежні доктринальні позиції, спостерігається відповідна тенденція щодо унор-мування статусу територіальних громад. Так, більшість офіційних конституційно-проектних пропозиційщодо внесення змін до Конституції України, які розроблялися та ініціювалися парламентськими фракціями,окремими народними депутатами або Главою держави останніми роками прямо або опосередковано торка-лися інститутів місцевого самоврядування та статусу територіальних громад. Такого роду пропозиції носи-ли фрагментарний або косметичний характер (див., наприклад, Проект Закону України «Про внесення зміндо Конституції України», внесений народними депутатами України С. Б. Гавришем, Р. В. Богатирьовою,К. Т. Ващук та ін.; реєстр. № 4105 від 04.09. 2003 р.), стосуючись, наприклад, лише термінів обрання депу-татського корпусу місцевого самоврядування (Проект Закону України «Про внесення змін до КонституціїУкраїни», внесений Президентом України Л. Д. Кучмою. Реєстр. № 3207 від 19.06.2003; Проект ЗаконуУкраїни «Про внесення змін до Конституції України», внесений народними депутатами УкраїниВ. Ф. Януковичем, О. В. Лавриновичем та іншими. Реєстр. № 2722 від 08.07. 2008 р.), або передбачали більшґрунтовну корекцію відповідного розділу Конституції України та всієї конституційної моделі місцевогосамоврядування, як термінологічного, так і змістовного характеру (Проект Закону України «Про внесеннязмін та доповнень до Конституції України», внесений народним депутатом України А. С. Матвієнком.Реєстр. № 3395 від 16.04. 2003 р.; Проект Закону України «Про внесення змін до Конституції України», вне-сений народними депутатами України А. С. Матвієнком, В. Л. Мусіякою, А. І. Мартинюком, О. О. Морозом,Ю. Г. Ключковським та ін. Реєстр. № 3207–01 від 01.07. 2003 р.; Проект Закону України «Про внесення зміндо Конституції України», внесений Президентом України В. А. Ющенком. Реєстр. № 4290 від 31.03. 2009 р.).

Вагомий концептуальний потенціал, як в аспекті осмислення політичного бачення перспективнихнапрямів розвитку конституційної моделі організації місцевого самоврядування та вітчизняного муніципа-лізму в цілому, так і розуміння потенційних сценаріїв у розвитку муніципальної реформи, містять і альтер-нативні конституційно-проектні ініціативи низки політичних партій та громадських організацій (див,наприклад: Національна Конституція (проект Всеукраїнського об’єднання «Свобода»), в ред. від 17 квітня2008 р.; Конституція України (Нова редакція). Проект, розроблений та запропонований Комуністичною пар-тією України; Конституція України. Інтерактивний проект. Друга версія. Розроблений Інститутом лібераліз-му та запропонований для обговорення Ліберально-демократичною партією України та ін.), хоча й вони немістили оптимальних «рецептів» щодо формування ефективної конституційної моделі місцевого самовря-дування.

Концептуальний аналіз офіційних та інших версій законопроектів про внесення змін до Конституції,розроблених у 2003–2014 роках дозволяє зробити висновок про наміри (або принаймні їх декларування)авторів майже усіх цих законопроектів змінити філософію усієї моделі врегулювання діяльності місцевогосамоврядування. По суті пропонується перейти від існуючої нині консервативної моделі місцевого самовря-дування, за якої місцеве самоврядування по суті здійснюється лише на рівні територіальних громад, а нарівні регіонів – областей і районів воно носить фактично символічний характер, до повноцінної системи міс-цевого самоврядування на усіх рівнях організації суспільства.

Впровадження в Україні відомого світовій муніципальній практиці принципу повсюдності місцевогосамоврядування створило б правові умови для активізації життєдіяльності територіальних громад, чіткітериторіальні межі їхньої муніципальної діяльності, сприяло б децентралізації публічної влади, розмежу-ванню функцій та повноважень центральних і місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого само-врядування, розширенню самостійності і відповідальності територіальних громад у вирішенні завдань жит-тєзабезпечення і розвитку територій, міст, селищ і інших населених пунктів з урахуванням місцевої специ-фіки, соціально-економічних особливостей і культурно-історичних традицій громад і регіонів. Зокрема,надання представницьким органам місцевого самоврядування на регіональному рівні (районним та облас-ним радам – за умовою збереження відповідних назв цих суб’єктів, або іншим органам регіонального пред-ставництва територіальних громад) права на утворення власних виконавчих органів перетворило б ці орга-ни у самодостатні та дієздатні суб’єкти місцевого самоврядування, які змогли б повноцінно представлятиспільні інтереси територіальних громад (наприклад, проект, внесений народним депутатом УкраїниА. С. Матвієнком, реєстр. № 3395 від 16.04. 2003 р.; проект, внесений народними депутатами УкраїниА. С. Матвієнком, В. Л. Мусіякою, А. І. Мартинюком, О. О. Морозом, Ю. Г. Ключковським та ін., реєстр.№ 3207–01 від 01.07. 2003 р. та ін.).

Оригінальними у цьому аспекті є конституційно-проектні напрацювання, запропоновані експертамиУкраїнської Гельсінської спілки з прав людини та Харківської правозахисної групи (Проект КонституціїУкраїни (2012) із постатейними коментарями). Так, у ст. 164 підготовленого ними проекту, пропонуєтьсязакріпити, що місцеве самоврядування становить собою право і реальну здатність територіальної громади –жителів села, селища, міста, району, області, району в місті, а також створених ними органів регламентува-ти окрему ділянку публічних справ і керувати ними, діючи в межах Конституції України і закону, під своювідповідальність в інтересах місцевого населення. Місцеве самоврядування, пропонують розробники про-екту, має здійснюватися територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так

Батанов О.В. Концептуальні проблеми конституційної регламентації статусу територіальних громад в Україні


і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські, районні, обласні, а також районні в містіради та їх виконавчі органи.

Варто зазначити, що у квітні 2014 року Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житло-во-комунального господарства України підготовлено пропозиції щодо змін до Основного Закону(Конституції) України (щодо децентралізації влади). Ці пропозиції були спрямовані на реалізацію«Концепції реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні», зат -верд женої Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 1 квітня 2014 року № 333-р. Необхідність такихзмін зумовлена тим, що саме Конституція визначає основи системи влади, і без відповідних змін провестиреформу неможливо. У зазначеному контексті, основні зміни передбачають запровадження трьохрівневоїсистеми адміністративно-територіального устрою України – область, район, громада з повсюдністю місце-вого самоврядування та передачу функцій виконавчої влади від місцевих адміністрацій виконавчим органамрад відповідного рівня. У силу цього, передбачається у ст. 140 Конституції закріпити положення, згідноякого органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси громад району та області єрайонні та обласні ради та їх виконавчі органи.

Водночас, у багатьох версіях законопроектів щодо змін до Конституції є певні недоліки, спірні момен-ти, неузгоджені положення тощо. Насамперед вони пов’язані із фрагментарною та суперечливою регламен-тацією правосуб’єктності первинного суб’єкта місцевого самоврядування – територіальної громади. Так,сумнівною з точки зору муніципальної теорії є спроба у низці версій існуючих законопроектів взагалі від-мовитися від категорії «територіальна громада», замінивши її термінами «громада» або «жителі громади»(наприклад, проект, внесений народним депутатом України А. С. Матвієнком, реєстр. № 3395 від16.04. 2003 р. або президентський проект, реєстр. № 4290 від 31.03. 2009 р.) або, по суті, звузити обсяг її пра-восуб’єктності до статусу адміністративно-територіальної одиниці (наприклад, проект Всеукраїнськогооб’єднання «Свобода»).

Такого роду пропозиції передбачені й у проекті Закону України «Про внесення змін до КонституціїУкраїни (щодо децентралізації влади)», запропонованому у квітні 2014 року Міністерством регіональногорозвитку, будівництва та житлово-комунального господарства. Зокрема, ст. 133 пропонується викласти уредакції, згідно якої «Систему адміністративно-територіального устрою складають адміністративно-терито-ріальні одиниці: регіони, райони, громади», а частину першу ст. 140 – «Місцеве самоврядування є правом іспроможністю жителів громад в межах Конституції і законів України самостійно вирішувати питання міс-цевого значення в інтересах місцевого населення як безпосередньо, так і через органи місцевого самовря-дування».

Аналогічний підхід передбачений і у проекті Закону України «Про внесення змін до КонституціїУкраїни», внесеному Президентом України П. О. Порошенком 26 червня 2014 року (реєстр. № 4178а).

На наш погляд, не викликає сумніву, що місцеве самоврядування є правом і спроможністю місцевихжителів – членів територіальних громад у межах Конституції і законів України самостійно вирішуватипитання місцевого значення в інтересах місцевого населення як безпосередньо, так і через органи місцево-го самоврядування. Втім, використання термінів «громада» або «жителі громади» замість наявного у чиннійКонституції іменування «територіальна громада» або трансформація змісту її статусу, не тільки значноюмірою знецінює, як в цілому феномен місцевого самоврядування, так і правове та суспільно-політичне зна-чення його суб’єктної першооснови в аксіологічному, онтологічному, гносеологічному аспекті або його зна-чення з точки зору генезису місцевого самоврядування, враховуючи, що саме територіальна громада знахо-диться у витоків муніципалізму в Україні.

Насамперед, така зміна понять (а по суті – підміна) може стати причиною фактичної ліквідації само-стійного суб’єкта конституційно-правових відносин – суб’єкта, права якого як основного носія функцій таповноважень місцевого самоврядування визнані та гарантовані державою (ст. 7 у її генетичному зв’язку ізст. 140 Конституції України). Адже «жителі громади» та сама «територіальна громада» це різні за своєюполітико-правовою природою, завданнями, функціями та місцем у системі місцевого самоврядування та кон-ституційно-правових відносинах суб’єкти: жителі – це індивідуальні суб’єкти права на участь у здійсненнімісцевого самоврядування, які можуть реалізовувати його як особисто, так і колективно, а територіальнагромада – це колективний суб’єкт конституційного права, соціальна спільність, наприклад, так саме якнарод, національні меншини, корінні народи. Так саме, наприклад, як «громадяни усіх національностей»утворюють такий суб’єкт як Український народ – первинний та конституюючий суб’єкт всієї політичної сис-теми, так і жителі утворюють свою територіальну громаду – первинний суб’єкт системи місцевого самовря-дування, залишаючись при цьому самостійними суб’єктами права.

Окрім того, слід враховувати ідею та прагнення у нормах Конституції (наприклад, проект, внесенийнародними депутатами України А. С. Матвієнком, В. Л. Мусіякою, А. І. Мартинюком, О. О. Морозом,Ю. Г. Ключ ковським та ін., реєстр. № 3207–01 від 01.07. 2003 р.; президентський проект, реєстр. № 4290від 31.03. 2009 р. та ін.) та у ході майбутньої адміністративно-територіальної реформи запровадити як адмі-ністративно-територіальну одиницю громаду (з чим у цілому варто погодитись), що, за умовою такогоподвійного використання однієї категорії у двох значеннях, призвело б до певної плутанини. Ілюстративноюу цьому плані є, наприклад, норма частини другої ст. 155 президентського проекту (реєстр. № 4290від 31.03. 2009 р.), згідно якої «громадою є адміністративно-територіальна одиниця та сукупність гро-мадян України, які проживають на її території».

6


Ще однією проблемою майже усіх запропонованих законопроектів є недостатньо чітка розмежованістькатегорій «жителі» («жителі громади», «жителі населених пунктів», «члени громад») та «громадяни», атакож юридичне оформлення їхньої конституційної та муніципальної правосуб’єктності (наприклад, проект,внесений народними депутатами України А. С. Матвієнком, В. Л. Мусіякою, А. І. Мартинюком, О. О. Моро -зом, Ю. Г. Ключковським та ін., реєстр. № 3207–01 від 01.07. 2003 р.; проект, розроблений та запропонова-ний Комуністичною партією України; проект Всеукраїнського об’єднання «Свобода» та ін.). Адже членамитериторіальної громади та користувачами послуг, які надає місцеве самоврядування, по суті є (можуть бути)не лише громадяни України, а й особи без громадянства, іноземці, які постійно проживають на відповіднійтериторії. Так, наприклад, у проекті Всеукраїнського об’єднання «Свобода» абсолютно вірно зазначається,що «обов’язком органів місцевого самоврядування є надання членам громади визначеного законом рівняадміністративних, соціальних та культурних послуг» (частина друга ст. 83 проекту), тобто, як ми розуміємо,безвідносно щодо їх належності або неналежності до громадянства України.

Але, така функціонально-телеологічна орієнтація (за умовою її конституційного оформлення) остаточноне вирішуватиме усіх проблем реалізації правосуб’єктності жителів в окремих сферах місцевого життя, зок-рема в політичній. Адже правом голосу на місцевих виборах та референдумах за чинною Конституцією маютьвиключно громадяни України. Незважаючи на демократичність норми, встановленої, наприклад, у частинідругій ст. 141 проекту з реєстр. № 3207-1, згідно якої «жителі громади на основі загального, рівного, прямо-го виборчого права шляхом таємного голосування обирають...», використання словосполучення «жителі гро-мади», без адекватного йому тлумачення та змістовного наповнення правосуб’єктності жителів – членів тери-торіальних громад могло би призвести до значних труднощів у процесі реалізації відповідних норм.

У цьому контексті оригінальністю та значним потенціалом відрізняється Проект народної КонституціїУкраїни, розроблений Радикальною громадськістю України. У даному проекті зроблено спробу закластинаціональну ідею, що «базується на основних символах життя нації, її віковічного прагнення та символуборотьби – земля, воля, справедливість» та її основи, серед яких «громада, як основа народовладдя і кон-тролю за владою» «громадянське суспільство на основі територіальних громадських общин». У параграфі26 цього проекту передбачено: «Первинною і вирішальною ланкою народовладдя в Україні є територіальнагромада, яка об’єднує усіх громадян, які компактно проживають на своїй території. Усі громадяни Україниповинні бути членами однієї із територіальних громад. Територіальна громада села розпоряджається непо-дільними землями, випасами, луками, общинними ділянками лісу, водоймами та іншими угіддями.Територіальна громада селища, мікрорайону міста розпоряджається прилягаючою до забудов територією.Для роботи серед громадян, вибираються десятники і сотники, які працюють на громадських засадах».

Не менш оригінальним є так званий проект Народної Конституції України, розроблений активістамигромадсько-патріотичного руху «Лелека», у Константі 16. 1. якого зазначається, що «Базовою одиницеюполітичної системи самоврядування є первинна громадська рада (далі: ПГР). ПГР формуються за територі-альними ознаками: квартали, або невеликі мікрорайони міст, селища, села, об’єднання невеликих сіл». УКонстанті 16.2. вказується, що «Місцеве самоврядування здійснюється згідно чинної Конституції, законівУкраїни та статуту громади ПГР». Заслуговують на увагу й положення Константи 16.4, згідно якої «ГромадаПГР є автономним користувачем і розпорядником закріпленої за нею території свого мешкання. ГромадаПГР через свої представницькі і виконавчі органи здійснює виділення землі під всі види будівництва, прий -має в експлуатацію та реєструє права власності на новобудови, засвідчує акти зміни права власності (купів-лі-продажу, дарування та інше) на нерухомість на своїй території та здійснює інші нотаріальні дії в межахсвоїх повноважень».

Втім, такого роду альтернативні проекти суб’єктів громадянського суспільства, попри їх оригіналь-ність, а подекуди й екзотичність, як і більшість інших офіційних проектів, не вирішують більш складнихпитань, пов’язаних розумінням особливої філософії правового статусу людини у місцевому самоврядуванні.На рівні територіальних громад цілком змінюється система координат, яка панує в державі щодо прав люди-ни. З рівня «громадянин – держава» права людини переходять на рівень «житель – орган місцевого само-врядування» та трансформуються у муніципальні права особи.

Вразливість та суперечливість сучасних конституційно-проектних роботах у частині щодо місцевогосамоврядування також значною мірою пов’язана із тим, що фундаментальною передовсім конституційноюпроблемою розвитку місцевого самоврядування є відсутність чіткої доктринальної основи цього політико-правового інституту, невизначеність його правової природи та перспективних напрямків розвитку.

Спираючись на ідейні засади громадівського праворозуміння, вважаємо за можливе запропонуватинаступний варіант викладення положень ст. 140 Конституції України:

«Місцеве самоврядування є визнаним та гарантованим державою правом та реальною спроможністютериторіальної громади самостійно, у власних інтересах та під свою відповідальність або відповідальністьорганів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення на підставі і вмежах Конституції та законів України.

Місцеве самоврядування як самостійний та організаційно відокремлений від органів державної владивид публічної влади здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосе-редньо, так і через органи та посадових осіб місцевого самоврядування.

Місцеве самоврядування здійснюється на принципах визнання територіальної громади первиннимсуб’єктом місцевого самоврядування, його державної підтримки та гарантованості, гуманізму, визнання



людини, її прав і свобод найвищою соціальною цінністю та головною метою місцевого самоврядування,народовладдя і виборності, законності, поєднання державних та місцевих інтересів, субсидіарності, повсюд-ності, публічності і прозорості, правової, організаційно-кадрової та матеріально-фінансової самостійності іспроможності, судового захисту прав місцевого самоврядування.

Територіальна громада є первинним суб’єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функ-цій і повноважень та складається з жителів, які мають спільні інтереси, зумовлені постійним проживаннямв межах громади.

Держава гарантує усі права територіальних громад. Вони володіють усією повнотою прав юридичноїособи.

Правовий статус територіальних громад визначається законом.З приводу питань місцевого значення територіальна громада, органи та посадові особи місцевого само-

врядування повинні мати усі функції та повноваження, за виключенням тих, які покладені на органи дер-жавної влади цією Конституцією та законами України.

Перелік окремих функцій і повноважень територіальної громади, її органів та посадових осіб, якийвстановлюється у законах України не може тлумачитися як обмеження їхніх функцій і повноважень та праві свобод жителів громади.

Головною метою та обов’язком здійснення місцевого самоврядування є утвердження та забезпеченняправ і свобод людини і громадянина, економічного, соціального і культурного розвитку територіальної гро-мади в інтересах жителів громади. Органи та посадові особи самоврядування територіальних громад відпо-відають перед людиною за свою діяльність у процесі вирішення питань місцевого значення.

Забезпечення прав і свобод людини і громадянина у процесі здійснення місцевого самоврядуваннягарантується системою безпосереднього волевиявлення територіальної громади та жителів громади, публіч-ним захистом прав і свобод, поділом функцій і повноважень між органами і посадовими особами місцевогосамоврядування, їх чітким відмежуванням від функцій і повноважень органів державної влади».

На наше переконання, означені позиції значною мірою сприяли б посиленню конституційно-правовогостатусу територіальних громад та створювали б ґрунтовні підвалини для розвитку конституційного законо-давства у сфері місцевого самоврядування.

Резюме

Батанов О. В. Концептуальні проблеми конституційної регламентації статусу територіальних громад в Україні.У статті розкривається сутність категорії «територіальна громада». Розкриваються особливості правосуб’єктності тери-

торіальної громади як первинного суб’єкта муніципальної влади в Україні. Проаналізований процес розвитку законодавствапро місцеве самоврядування в Україні з позиції принципів класичного муніципалізму. Висвітлюються концептуальні пробле-ми реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади в сучасній Україні.

Ключові слова: місцеве самоврядування, територіальна громада, питання місцевого значення, муніципальна влада,муніципальні права особи, децентралізація, централізація.

Резюме

Батанов А. В. Концептуальные проблемы конституционной регламентации статуса территориальных громад вУкраине.

В статье раскрывается сущность категории «территориальная громада». Раскрываются особенности правосубъектноститерриториальной громады как первичного субъекта муниципальной власти в Украине. Проанализирован процесс развитиязаконодательства о местном самоуправлении в Украине с позиции принципов классического муниципализма. Освещаютсяконцептуальные проблемы реформирования местного самоуправления и территориальной организации власти в современнойУкраине.

Ключевые слова: местное самоуправление, территориальная громада, вопросы местного значения, муниципальнаявласть, муниципальные права личности, децентрализация, централизация.

Summary

Batanov O. Conceptual problems of the constitutional regulation of the status of territorial hromadas in Ukraine.In the article the contest of the category «territorial hromada» is given. The features of legal subjection of territorial hromada as

primary subject of municipal power in Ukraine are defined. The process of formation the legislation about local self-government inUkraine at the position of the principles of classical municipalism is analyzed. The conceptual problems of the reform of local self-government and territorial organization of power in modern Ukraine is shown.

Key words: local self-government, territorial hromada, questions of local impotence, modern municipalism, municipal power,municipal human rights, decentralization, centralization.

Отримано 24.10.2014

8


І. ХОЛАС

Проф. Др. Іван Холас Phd, старший науковийспівробітник Інституту правових наук Центрудослідження суспільних наук Угорської АкадеміїНаук (Будапешт), гість-професор Суспільно-полі-тичного факультету Сілезького університету(Опава)

РОЗВИТОК УГОРСЬКОЇ СУДОВОЇ СИСТЕМИ В ЗАКАРПАТТІ ВІД ПОЧАТКУ УГОРСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ ДО 1867 РОКУ

У сучасному європейському розумінні заснування своєї держави угорська історична свідомість і пуб-лічно-правова традиція пов’язує з іменем Іштвана І з династії Арпадів, якого згодом було зачислено до лікусвятих і який став знаною історичною постаттю як Іштван Святий. Заснування держави, звісно, було проце-сом, коріння якого сягає до часів приходу угорців у Центральну Європу, тобто до часів, коли угорці від-найшли свою батьківщину. Протягом 200 років угорським володарям вдалося створити доволі авторитетнудержаву, межі якої визначалися на сході та півночі карпатськими горам, на півдні – Південно-східною євро-пейською низиною, а на заході – Адріатичним морем. У цьому державному утворенні, незалежно від свогоетнічного походження, опинилася і та вся людність, яка у ті часи населяла південні схили Карпат.

Територія сучасного Закарпаття являла собою південно-східний регіон Угорського Королівства з етніч-но дуже гетерогенним населенням. Поза тим з точки зору центральних органів влади ця територія вважала-ся віддаленим і бідним краєм, який на відміну від розташованої у південно-західній частині держави авто-номної Хорватії-Славонії, або від не просто суб’єкта зі спеціальним статусом, а майже незалежноїТрансільванії, не мав будь-якого спеціального статусу, тобто був цілком інтегрованою частиною держави.Звісно, це проявлялося у побудові структури органів державної влади та судової системи в цьому регіоні.Повсякденна практика їх діяльності також не відрізнялася від загальнодержавної. Певна специфіка булапов’язана хіба з уже згаданими особливостями периферійності та етнічного характеру.

Початок суддівської організації у середньовіччіНайважливішою датою заснування держави є 1000 рік, коли Іштван І з роду Арпадів безпосередньо від

римського папи отримав корону1. Король Іштван та його нащадки вирішили не тільки прийняти християн-ство західного обряду, а й мали намір зорганізувати молоду угорську державу, в якій вже тоді проживалобагато етносів відповідно до тогочасних європейських взірців. Державотворення стосувалося багатьох сфер,у тому числі значною мірою – і церковних справ. В ці часи було закладено також і основи угорської серед-ньовічної судової системи. Звісно, не все пов’язано тільки з іменем Іштвана І. З його нащадків особливоЛасло Святий, Калман Книжник, Ондраш ІІ і ІІІ та Бела ІV досягали вагомих результатів на державотворчійниві. Представники італійської династії Анжу, які володіли угорською короною після вимирання Арпадів,також зробили багато для того, щоб тогочасна Угорщина функціонувала подібно до європейських держав.

На початку середньовічної державності той притаманний для феодалізму поділ, відповідно до якогосудочинство у справах різних суспільних станів здійснювали різні суди, тільки зароджувався. Такий поділвідбувся з утворенням становості та розбудови станової держави, але затим був характерним для угорсько-го розвитку аж до модерних буржуазних часів. Із зміцненням становості сформувалися окремі юридичніінститути церковників, дворянства, міщан та кріпосних, а в окремих сферах – правовідносин та їх окремеправо2.

Для часів Святого Іштвана і його безпосередніх нащадків таке відокремлення ще не було характерним.У ці часи король був не тільки найважливішим проводирем, але й головною суддею держави. Королівськесудочинство відбувалося у королівському дворі, тобто в курії (Kúriа – від лат. Curia – угорська назва місця,інституту, де здійснюється найвища влада, що використовувався та й нині знову використовується як назвавищої суддівської інстанції). Ця архаїчна назва тільки в 1949 р. була замінена на Верховний Суд, а з 1 січня2012 р., відповідно до нового Основного Закону Угорщини, для найвищої судової інстанції було відновленоназву Kúriа). В ті часи королівський двір завжди слідував за переміщенням короля в державі, тому в того-


ТЕОРІЯ ТА ІСТОРІЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА.ФІЛОСОФІЯ ПРАВА

© І. Холас, 2014

часній Угорщині не існувало королівського суддівства, прив’язаного до певного місця. У період першихтрьох століть державності найчастіше королівській двір знаходився в містах Естергом, Секешфегервар, Буда.У зв’язку з тим, що король в результаті своєї зайнятості не мав можливості особисто займатися суддівством,у цих функціях його все частіше замінювала спеціальна посадова особа, у певному розумінні заступниккороля. За угорською традицією назва цього інституту-посади – надор (латинська назва Palatinus). Ця поса-дова особа вже в ті часи мала також і власні, тобто не делеговані королем повноваження щодо здійсненняправосуддя над людом королівського двору. А Золота булла 1222 р., в якій були встановлені права дворян-ства наділила надора повноваженням для здійснення правосуддя над всіма людьми держави. Винятком булитільки справи, які стосувалися обезголовлення (страти) та розорення (позбавлення) майна, оскільки вонимогли бути завершеними тільки з відома короля3.

Починаючи з ХІІІ ст. надор здійснював судочинство не тільки в королівському дворі, але й у провінці-ях також. З остаточним формуванням самостійного надорського судочинства суддівські функції у королів-ському дворі став здійснювати придворний жупан (угорська назва – udvarispán), який незабаром набув ста-тусу державного судді (лат. – judex curiae regiae). Перебуваючи при королівському дворі, державний суддямав юрисдикцію щодо будь-яких справ, а справи, які ним були розпочаті при перебуванні в королівськомудворі, він міг завершити будь-де.

Найважливішим органом судочинства в провінціях були ті суди, які сформувалися при жупанатах(угорська назва – várispánság), якими керували комітатські жупани (угорська назва megyésispán, лат. – comescomitatus), які були повноважені вирішувати справи населення жупи. В кожній жупі крім жупана діяли такожще два королівськ�

Український науково-теоретичний...

Documents

Transcript of Український науково-теоретичний...