192

Область удосконалення управління інфраструктурою визнача-ється в цілях встановлення балансу між її елементами, стану ак-тивів і виявлення потенціалу розвитку.

Висновки та перспективи подальших досліджень у цьомунапрямку. Структурна перебудова економіки потребує випере-джаючого розвитку інфраструктурних галузей. Відповідно кон-центрація уваги на активізацію діяльності інституціональної ін-фраструктури, особливо її інформаційної складової дозволитьстворити ефективну систему інфраструктурного менеджменту.Саме вона стане основою для підвищення інвестиційної приваб-ливості інфраструктурних галузей як в загальнонаціональному,так і в галузевому аспекті.

Література1. Кузнецова А. И. Инфраструктура: вопросы теории, методологии и

прикладные аспекты современного инфраструктурного обустройства.Геоэкономический подход / А. Кузнецова // Изд. 2-е. — М.: КомКнига,2010. — 456 с.

2. Крылатых Э. Н. Агропродовольственный сектор: многофункци-ональность, факторы развития, риски / Э. Н. Крылатых // ЕкономікаАПК.— 2010. — № 2. — С. 162—164.

3. Кочетов А. Н. Современный взгляд на роль инфраструктуры в со-циальном развитии общества [Електронний ресурс] / А. Кочетов, Д.Харитонов // Режим доступу до ресурсу: http://www.seun.ru /oldssea/Win/Journal/j 2000_2r/Socio/kochet.htm

4. Формування та функціонування ринку агропромислової продукції(практичний посібник) / За ред. П. Т. Саблука. — К.: ІАЕ, 2000. — 556 с.

5. Носова С. С. Инфраструктура в системе общественного воспроиз-водства / С. С. Носова. — М., 1982. — 254 с.

УДК 330.341.1:338.242(447)Н. В. Терещенко, к. соц. н., доц.кафедри політології та соціології

Київського національного економічногоуніверситету імені Вадима Гетьмана

ІННОВАЦІЙНА МОДЕЛЬДЕРЖАВНОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНИ

АНОТАЦІЯ. Акцентується увага на: інноваційному розвитку; основ-них принципах державної інноваційної політики; єдності стратегіч-ного та поточного державного регулювання; людині як об’єкті капі-тальних інвестицій; організації інноваційного наукового колективу;

© Т. Н. В. Терещенко, 2012

193

активізації інноваційної діяльності; концепції інтелектуального ка-піталу; моделях соціальної реальності; інноваційній моделі дер-жавного розвитку; соціально-технологічній та інноваційній культу-рах.КЛЮЧОВІ СЛОВА: інновації, моделі соціальної реальності, інно-ваційна модель державного розвитку, інноваційна діяльність,державне регулювання, інтелектуалний капітал, інноваційна куль-тура.

АННОТАЦИЯ. Акцентируется внимание на: инновационном раз-витии; основных принципах государственной инновационной по-литики; единости стратегического и поточного государственногорегулирования; человеке как объекте капитальных инвестиций;организации инновационного научного колектива; активизацииинновационнной деятельности; концепции интелектуального ка-питала, моделях социальной действительности, инновационноймодели государственного развития, соціально-технологической иинновационной культурах.КЛЮЧЕВЫЕ СЛОВА: иновации, модели социальной реальности,иновационная модель государственного развития, иновационнаядеятельность; государственное регулирование; интелектуальныйкапитал, инновационная культура.

ANNOTATION. Attention is accented on: to innovative development;basic principles of public innovative policy; to unity of strategic andcurrent government control; to the human as an object of capital in-vestments; organizations of innovative scientific collective; activationsof innovative activity; conceptions of intellectual capital; models of so-cial reality; to the innovative model of state development; socialtech-nological and innovative cultures.KEY WORDS: innovations, models of social reality, innovative modelof state development, innovative activity, government control, intel-lectual capital, innovative culture.

Постановка проблеми. Вагомою ланкою організаційно-еконо-мічного механізму розвитку національної економіки є управлінняінноваціями. Інноваційний розвиток держави — національна еко-номічна ідея, тактика соціальної й гуманітарної політики. В сучаснихумовах суспільного розвитку інновації мають сприяти інтенсивномурозвитку економіки, забезпечувати гармонійний суспільний розви-ток, прискоренню впровадженню у виробництво новітніх досягненьнауки і техніки, подальшому розвитку суспільства. Потребуєтьсярозробка стратегії та модель державного інноваційного розвитку Ук-раїни. Її визначальними пріоритетами мають стати реалізація дер-жавної політики, спрямованої на структурну модернізацію госпо-дарського комплексу, перехід на інноваційну модель розвитку тастановлення високотехнологічної держави.

194

Аналіз наукових джерел та публікацій свідчить, що інноваціївчені розглядають як процес (Б. Твісс, А. Койре, П. Пінінге, В. Рап-попорт, Б. Санта, В. Кабаков, Г. Гвішіані, В. Макаров та ін.); яксистему (Н. Лапін, Й. Шумпетер); як зміну (Ф. Валента, Ю. Яко-вець, Л. Водачек та ін.); як результат (А. Левінсон, С. Бешелєв,Ф. Гурвич). В економічній науці фіксується не лише процес впро-вадження та рентабельне використання нововведення.

Формулювання мети (постановка завдання). Мета держав-ного регулювання на кожному історичному етапі розвитку еко-номіки залежить від від ступеня загального розвитку економіки.Для України необхідно окреслити пріоритетну економічну мету,яка б відповідала новоствореному ринковому механізму господа-рювання й відображала національні інтереси та деталізувативідповідно до напрямів реалізації соціально-економічної полі-тики держави. Розробка стратегії державного розвитку включаєвизначення найважливіших соціально-економічних, інших цілейта завдань на перспективу (в т. ч. соціальних орієнтирів, основ-них пропорцій і структурних зрушень), а також ефективноїсоціальної політики, яка сприяє їхній реалізації. При цьому ви-значення соціально-економічної мети має здійснюватись длякраїни в цілому, окремих її регіонів, сфер економіки, тери-торіально-виробничих формувань, виходячи з нагальної не-обхідності задоволення потреб суспільства, наявних ресурсів івизначених пріоритетів розвитку.

Виклад результатів дослідження. Інновація — це нововве-дення, пов’язане з науково-технічним прогресом [11] і полягає увідновленні основних фондів і технологій, в удосконаленніуправління й покращенні економічних показників підприємства.Необхідна умова розвитку виробництва, підвищення якості такількості продукції, появи нових товарів і послуг. У ринковихумовах інновації охоплюють усю економіку, включаючи продук-тивні сили (засоби виробництва, навчання працівників) і вироб-ничі відносини (форми і методи управління, поділу, спеціалізаціїй кооперації праці). Інновація — прибутковий об’єкт, успішновпроваджений у виробництво. За результатами зробленоговідкриття він якісно відрізняється від попереднього аналога.

Методологія системи подання інновацій в умовах ринковоїекономіки базується на міжнародних стандартах. Інновація усвоєму розвитку (життєвому циклі) змінює форми, просуваючисьвід ідеї до впровадження. Важливою умовою успіху інновації єнаявність самого інноватора-ентузіаста, захопленого новою ідеєюй готового докласти максимуму зусиль, аби втілити її в життя та

195

лідера-підприємця, котрий, ризикуючи, узявся б за проект [2;с. 19—21] (знайшов інвестиції, організував виробництво, просу-нув новий товар на ринок і тим самим реалізував свій ко-мерційний інтерес).

Рух від інновації до підприємництва — інноватика. Вже все-редині самої інноватики виокремилися нові самостійні напрями:формування нововведень, опір нововведенням, дифузія (поши-рення нововведень); адаптація до них людини й пристосування їхдо людських потреб; інноваційні організації; прийняттяінноваційних рішень тощо. Сукупність науково-технічних, тех-нологічних та організаційних змін, що відбуваються впродовжреалізації інновацій — це інноваційний процес (орієнтований назадоволення потреб ринку). Період створення, поширення й ви-користання нововведень — інноваційний цикл. Ускладненнярозвитку суспільства, нові масштаби приводять до того, що вньому розгортаються всеохоплюючі базисні цикли: не тількиекономічні, політичні, але й цикли культурні. Значення циклівполягає в тому, що на них суспільство апробує крайні варіантиможливостей свого існування, випробовуючи на міцність най-важливіші параметри власної відтворювальної діяльності. Таквоно звільняється від безперспективних нововведень та еле-ментів, а також від застарілих структур [12]. Складність ро-зуміння циклів полягає в тому, що вони виникають як органічні,які виростають із самої основи соціокультурного розвиткусуспільства, однак у певний момент можуть набути неор-ганічного, навіть патологічного характеру. Незмінні цикли здатніпочати руйнувати суспільство, в якому з’явились нові життєвоважливі параметри, джерела прогресивних форм розвитку. Цевідбувається тоді, коли суспільство з тих чи інших причин не взмозі привести історично складені цикли у відповідність зіншими змінами, чи навпаки. Творчі можливості суспільстваспонукатимуть долати історичну інерцію. В різних культурах по-різному, але, однак, завжди визріває здатність перетворювати ціцикли на предмет пізнання. Зміна соціальних порядків призво-дить до видозміни типів культур або суперсистем (визначення П.Сорокіна), сенс якої, насамперед, у переоцінці цінностей. За такоїтенденції шляхи суспільного розвитку передбачають їх багато-варіантність, яка базується на багатовимірності сучасного світу.Відтак з’являються нові підходи до розуміння соціальної реаль-ності та можливих перспектив.

Розвиток ринкової господарської системи вносить коріннізміни у наше уявлення про пряму залежність між обсягом вироб-

196

ництва та реальним потенціалом економіки, передусім за рахунокпідвищення ролі знань. Знання мають сприяти посиленню ре-зультатів господарської діяльності.

На зміну традиційній діючій концепції конкурентоспроможностідержави, орієнтованій на обсяги, питому вагу та темпи зростанняВВП, приходить поняття перспективної конкурентоспроможності,що визначається рівнем використання нових технологій та знань [9].Основні принципи державної інноваційної політики: орієнтація наінноваційний шлях розвитку економіки; визначення державнихпріоритетів інноваційного розвитку; формування нормативно-правової бази у сфері інноваційної діяльності; створення умов длязбереження, розвитку й використання вітчизняного науково-технічного та інноваційного потенціалу; забезпечення взаємодіїнауки, освіти, виробництва, фінансово-кредитної сфери у розвиткуінноваційної діяльності; ефективне використання ринкових ме-ханізмів для сприяння інноваційній діяльності, підтримкапідприємництва у науково-виробничій сфері; здійснення заходів напідтримку міжнародної науково-технологічної кооперації, трансфе-ру технологій, захист вітчизняної продукції на внутрішньому ринкута її просування на зовнішній ринок; фінансова підтримка,здійснення сприятливої кредитної, податкової та митної політики усфері інноваційної діяльності; сприяння розвиткові інноваційноїінфраструктури; інформаційне забезпечення суб’єктів та підготовкакадрів у сфері інноваційної діяльності.

Вагомим є принцип забезпечення єдності стратегічного тапоточного державного регулювання, його оперативності.Стратегічне державне регулювання має загальнодержавне зна-чення. Його мета — збереження економічного й соціального кур-су держави, який закладається до програми реалізації реформ,національних, цільових, комплексних та інших програм. З цієюметою державою складається й контролюється перелік ресурсів,які мають стратегічно важливе значення. В Україні, поточне дер-жавне регулювання має забезпечити реалізацію стратегії в умо-вах конкретної економічної й політичної ситуації, що зумовлюєгнучкість системи державного впливу. Оперативне поточне дер-жавне регулювання опирається на податкову, емісійну, кредитну,бюджетну, соціальну та інші види економічної політики. У межахпоточного регулювання уряд України формує державний бюд-жет, визначає основні напрями податкової політики, а також ха-рактер зовнішньоекономічної політики (шляхом розробки мит-них тарифів, експортних квот тощо). Усі ці складові частинидержавного управління економікою мають бути взаємопов’язані

197

й здійснюватися систематично для забезпечення реалізації дер-жавної мети. Важливим принципом державного регулювання єдотримання вимог матеріально-фінансової збалансованості длязабезпечення ресурсного потенціалу суспільства, контролюфінансових потоків (гроші, забов’язання за кредитом, акції, цінніпапери тощо [1; с. 12]). Тому посиленої уваги вимагають пробле-ми ринку капіталів, його функціональної інфраструктури, запро-вадження ефективної системи страхування інновацій.

Державне регулювання забезпечується управлінською, плано-вою й контрольною діяльністю міністерств, державних комітетівта інспекцій України і включає втручання в діяльністьпідприємств та інших господарюючих суб’єктів. Джереламиінноваційно-інвестиційної підтримки можуть бути кредитні ре-сурси, іноземні інвестиції, позабюджетні кошти, інноваційніфонди тощо [8; с. 55—56]. Державна підтримка підприємств маєвиступати як взаємозв’язок між державою та підприємством.Інноваційне інвестування позитивно відбивається на виробничо-господарській діяльності, дає змогу оновити виробничо-технічнубазу, подолати кризові явища, а суспільство отримає: оновленевиробництво, збалансованість державного бюджету, нові робочімісця, підвищення матеріального становища населення [5; 8]. Цематиме позитивні соціально-економічні наслідки.

Вчені вирізняють три моделі соціальної реальності: статич-ну, динамічну та соціально-технологічну [5; 6].

Статична модель — сприйняття соціальних явищ як нерухо-мих, завжди рівних самим собі, що не мають здатності до са-мозміни. Суспільне життя сприймається як механічна сукупністьявищ, які підлягають довільному комбінуванню відповідно домети та ідеалів суб’єкта (держави, групи, особистості) тавідсутністю об’єктивних обмежень на можливі суб’єктивнікомбінації (зумовлені намірами суб’єкта та його ресурсами).

Динамічна модель пов’язана з сприйняттям соціальних явищяк таких, що змінюються, так і взаємопов’язаних. Це вияв уза-гальненого погляду на світ, який передається в розрізненнісоціальних процесів, їхніх джерел і форм, результатів і наслідків.Будь-яка спрямована дія сприймається як елемент або ланка вланцюгу внутрішніх і зовнішніх імпульсів соціального процесу.Оцінюється з погляду не декларованого, а ймовірного і досягну-того результату. Ця модель може бути пов’язана з різнимиціннісними орієнтаціями та поведінковими стратегіями людини.

Соціально-технологічна модель — розуміння соціальнихпроцесів з погляду можливих напрямів, форм і способів їх оп-

198

тимізації, оцінки передбачуваних результатів і наслідків, прий-няття рішень і мінімалізації ймовірних помилок. Продовжує і до-повнює динамічну модель, яка завдяки цьому набуває конструк-тивної спрямованості.

Перспективи подальших досліджень. Сучасні реалії розвит-ку світової та вітчизняної економік спонукають до необхідностістворення інноваційної моделі державного розвитку —об’єктивно сформованного суспільного стандарту (еталону)інноваційної діяльності з релевантними властивостями з метоюотримання очікуваного продукту матеріальної чи інтелектуальноїпраці, що сприятиме підвищеню якості, комфорту життя тасприятиме конкурентоздатності вітчизняної економіки.

Стійке економічне зростання забезпечується рівнем розвитку тадинамізмом інноваційної сфери. У світовому господарстві фор-мується нова парадигма зростання на базі використання знань якнайважливіших економічних ресурсів [6]. Провідним факторомекономічної динаміки є наукові розробки й інновації. Саме інноваціїпризводять до формування нових галузей і виробництв, аініціатором їх є творчість людини-новатора. Необхідність мотиваціїперсоналу до інновації потребує стимулювання інтелектуальноїпраці. Одна з ключових проблем активізації інноваційної діяльностіполягає у створенні умов, ситуацій, що максимально розвиваютьтворчу активність. Потребується визнання людини як об’єктакапітальних вкладень та економічної діяльності.

Капітальні вкладення в людину-новатора прибуткові. Одна звагомих функцій держави — створення сприятливих умов дляінноваційного розвитку суспільства [5; с. 13—15]. Доцільно: за-лучати витрати на дослідницькі роботи приватного сектора всобівартість продукції; списувати значну частину наукового ус-таткування за нормами прискореної амортизації; застосовуватисистему адресних податкових пільг; залучати малий і середнійбізнес до інноваційної діяльності у сфері нових технологій; нада-вати пільгове кредитування для науково-технічних розробок; пе-редавати на пільгових умовах державне майно або землю длястворення інноваційних підприємств, створювати науковуінфраструктуру в регіонах.

Основою організації інноваційного осередку має стати неве-ликий первинний науковий колектив (у тому разі, колидослідження ведуться на «паритетних» засадах вченими). Саме втакому «первинному» колективі складається плідний клімат, щоістотно відрізняється від бюрократичної атмосфери великих НДІ:малі підприємства більш гнучкі, ініціативні, краще пристосову-

199

ються до динамічного зовнішнього середовища. Розвиток малогоінноваційного бізнесу надасть змогу зберегти кваліфіковані нау-ково-технічні кадри й прискорити доведення науково-технічноїрозробки до промислового зразка і його впровадження. Протемалі інноваційні підприємства дуже нестійкі: у них нетривалийжиттєвий цикл, тому необхідна державна підтримка (включаючицільове фінансування з бюджету, стимулювання приватногокапіталу до фінансування їхньої діяльності, податкові й аморти-заційні пільги).

Особливе місце в системі «прямих» заходів впливу держави наінноваційний бізнес належить заходам, що стимулюють коопераціюпромислових корпорацій у НДДКР та кооперацію університетів зпромисловістю. Друга з цих форм кооперації спричиненаусвідомленням об’єктивної необхідності, з одного боку, доведенняпередових наукових ідей до стадії їхньої комерційної реалізації, зіншого — створення умов для зацікавленості промисловості уфінансуванні академічних досліджень [10]. У цьому напрямі дер-жавної інноваційної політики чітко виявляється її перспективнаспрямованість, зацікавленість у науковій новизні промисловихінновацій, що нерідко є вторинним за реалізації інтересів промисло-вих підприємств (вирішують передусім виробничі й комерційні зав-дання). Створення консорціумів, інженерних центрів, наукових татехнологічних парків й інших перспективних формувань, щоуспішно реалізують складні інноваційні ідеї — наочний прикладефективності державної підтримки таких ідей, завдяки чому різніорганізації не лише усвідомлюють необхідність спільної реалізаціїінноваційного циклу, а й реально відчувають переваги спільної ро-боти. Потребується державна підтримка малого наукомісткогобізнесу в техно- та наукових парках що підвищує стійкістьінноваційних осередків.

Водночас проблема активізації інноваційної діяльності, перехо-ду на інноваційну модель розвитку все ще залишається для нашоїкраїни як у теоретичному, так і в практичному аспектах актуаль-ною. При дослідженні проблеми формування інноваційної стра-тегії, розробці програм її реалізації не приділяється достатньо увагиролі інтелектуальному капіталу у вирішенні цієї проблеми. Не роз-роблені мотиваційно дієві економічні механізми створення й по-ширення нововведень. В Україні відсутня достатня статистична ба-за, яка б давала змогу відслідковувати багатоманітні процесиінноваційної діяльності. Тому доцільно створення нормативної ба-зи для переходу України на загальновизнані світові стандартиобліку й статистики науково-технічної й інноваційної діяльності;

200

створення інформаційного банку технологій, а також прогресивнихформ передачі інтелектуальної продукції у виробництво. Негатив-но позначається на інноваційній діяльності недостатнє проведеннямаркетингових досліджень [5; с. 13]. Ринкова інфраструктураінноваційної сфери розвиваються недостатньо активно. Людськийпотенціал (капітал) накопичується аналогічно матеріальному йфінансовому шляхом вкладання засобів для одержання прибутку вмайбутньому. Йдеться про інвестування в капітал (в утворення,інформаційний пошук, підготовку й перепідготовку на вироб-ництві). Вартісна оцінка нагромадження людського капіталу в час-тині освіти (знань, навичок, досвіду) може бути виражена у виглядівитрат на освіту. Мотивацією до підвищення рівня освіти є рівеньоплати праці. Як правило, люди з більш високим рівнем освітиодержують більш високу плату. Тому потребується формуванняконцепції інтелектуального капіталу. Інтелектуальний капітал— знання, що наявні в організації і можуть використовуватися, дляотримання переваг над конкурентами. Має дві взаємозалежні скла-дові: знання, освіта, професіоналізм (людський капітал) та резуль-тат творчої праці (інтелектуальний продукт (інновації)). Інтелек-туальний капітал набуває в сучасному світі все більшої ваги, ви-значає імідж організації і зміст бізнесу. Мотивація інтелектуальноїпраці до інноваційної діяльності визначається різними факторами.Серед них — матеріальна зацікавленість. Та саме мотиваційнийпотенціал оплати інтелектуальної праці в нашій країні вико-ристовується недостатньо! Для того, щоб матеріальназацікавленість стала мотивацією участі в інноваціях, розмір вина-городи має співвідноситися з результативністю інтелектуальноїпраці і тим самим стимулювати її. Пропозиція: частину заробітноїплати виплачувати у вигляді премій, розмір яких залежить від от-риманого результату; встановлювати щорічні премії за комерційніуспіхи. Для творчих працівників грошова мотивація відіграє, безу-мовно, важливу роль, але в деяких випадках важливішими стаютьмотиватори самовираження як засіб задоволення потреби більшвисокого порядку. Наприклад, престиж, задоволеність роботою,кар’єра, влада і вплив, можливості самовираження особистості.Тому важливо розробити систему мотивації, пристосовану до пси-хології конкретної людини та особливостей національної менталь-ності.

Необхідно сформувати соціально-технологічну та інноваційнукультури особистості працівника та суспільства. Соціально-технологічна культура — це вміння аналізувати соціальні сис-теми, знати їхні структуру, логіку і розвитку потенціал.

201

Інноваційна культура — специфічний спосіб організації, роз-витку інноваційної діяльності, що втілений в продуктах ма-теріальної та інтелектуальної праці в системі соціальних норм ісуспільно-значущих цінностей. Характеризує особливостісвідомості та креативність трудової поведінки в процесі створен-ня інноваційного продукту з метою втілення ідей, що приносятьприбуток та благо цивілізації.

Історія розвитку людського суспільства доводить, що державабере на себе місію захисту суспільства тоді, коли воно заявляє своїправа на захист. Трудова ініціатива сприятиме подальшомуінноваційному розвитку країни. Розвиток громадянськогосуспільства сприятиме усвідомленню, що необхідно активно пра-цювати у напрямі задоволення духовно-культурних та естетичнихпотреб людини. Ці потреби мають розглядатися не тільки в пло-щині розважальної індустрії, шоу-бізнесу та дозвілля. Питаннякультури, етики, науки, освіти та мистецтва мають стати перспек-тивними напрямами розвитку України. Цінність країни має визна-чатися рівнем розвитку культури, гуманністю суспільства,соціально-психологічним комфортом. Значущими є знання люди-ни, її культура, інтелект та якість праці. Це має зрозуміти і визнатинасамперед інтелігенція. Вона має стати творцем та носієм куль-тури, потужною науковою силою. Культура — універсальнацінність, що сприяє культурному відродженню нації. Пріоритеткультури та гуманізму на всіх рівнях стає об’єктивно затребува-ним. Гуманізм відповідає ментальності української нації, а ідеякультури — ідеї людської досконалості. Це потребуєцілеспрямованих дій колективного інтелекту населення та йогосамоорганізації; здійснення життєтворчої та культуротворчої місіїінтелігенції, примноження її інтелектуально-наукового, духовно-етичного та художньо-естетичного потенціалу. Духовний розвитокособистості визначається її вихованням та освітою. Головним ре-сурсом України є людський потенціал. В Україні історичновідсутня національна аристократія, здатна осягнути, донести досвого народу та реалізувати національні інтереси своєї країни.Національна еліта має бути соціально відповідальною. Україна по-требує провідників нації, спроможних піднятися над своїми ко-рисливими інтересами, осмислити фундаментальні тенденції роз-витку сучасного світу та інноваційними управлінськимирішеннями сприяти розбудові держави.

Висновки: В Україні реформування економіки здійснюєтьсяза умови недостатнього налагодження господарських зв’язків іпропорцій, втрати ефективності у використанні наявних вироб-

202

ничих ресурсів, прихованого безробіття, знецінення доходів гро-мадян. Ці негативні явища призвели до валютно-фінансової кри-зи, падіння інноваційної активності, дефіциту обігових коштів[7]. Їх подолання можливе за інвестиційної підтримкипідприємств, з урахуванням економічних пріоритетів. Державнаінноваційно-інвестиційна підтримка підприємств, особливо при-ватизованих, полягає у створенні таких умов власникам, щоб во-ни могли закріпити набуту власність у процесі ефективної госпо-дарської діяльності. Інноваційну модель державного розвиткусуспільства не може бути втілено без збільшення асигнувань нанауку, науково-технічні розробки та їх впровадження. Ак-тивізація інноваційної діяльності неможлива без зміцненнявідносин між наукою й освітою. Звідси необхідність мотиваціїтворчих працівників до інновацій, стимулювання інтелектуальноїпраці. Розробка та впровадження інноваційної моделі державногорозвитку необхідні Україні. Для того, щоб досягти рівня розвиткурозвинених країн, українцям потрібно не тільки підвищуватитемпи росту, а й спроектувати інноваційну модель соціально-економічного розвитку.

Література1. Богиня Д., Волинський Г. Державне регулювання перехідних про-

цесів // Економіка України. — № 5. — 2005. — С. 12—18.2. Василенко М. Інноваційний шлях розвитку для України не тільки

можливий, а й перспективний // Трибуна. — 2002. — № 9/10. — С. 19—21.3. Гальчинський А. Складним шляхом реформ: деякі підсумки і пер-

спективи / Економіка України. — № 6. — 2007. — С. 4—16.4. Гальчинський А. Відновити дієздатність держави // Економіка

України. — № 8. — 2000. — С. 8—15.5. Долишный М., Козориз М. Модели государственного регулирова-

ния в рыночной экономике. — 2009. — № 6. — С. 13—22.6. Кондратьев Н. Д. Модель экономической динамики капитали-

стического хозяйства: первичный эскиз. — М., Наука, 1991.7. Норт Д. Інституції, інституційна зміна та функціонування еко-

номіки. — К.: Основи, 2000. — 198 с.8. Лапко О. О. Розвиток системи управління науково-інноваційною сфе-

рою в Україні // Економіка і прогнозування. — 2002. — № 1. — С. 55—58.9. Мазур А. А., Маринский Г. С., Гагауз И. Б. и др. Современные ин-

новационные структуры и коммерциализация науки / / Под ред. А. Ма-зура. — Харьков, 2000. — 256 с.

10. Пиноненко Н. Инновации и инновационная политика на этапе пе-рехода к новому технологическому порядку / Вопросы экономики. —№ 9. — 1997.

203

11. Шумпетер И. Теория экономического роста. — М., 1982.12. Яковец Ю. А. Предвидение будущего: парадигма цикличности. —

М., 1992.

УДК 332:339.7

В. В. Токар, доцент кафедри міжнародних фінансів,ДВНЗ «Київський національний економічний

університет імені Вадима Гетьмана»

ІННОВАЦІЙНО-ІНВЕСТИЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ ЯК ОСНОВАЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ

РОЗВИТКУ СВІТОВОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ СИСТЕМИ

АНОТАЦІЯ. У статті розкрито роль інноваційно-інвестиційної діяль-ності підприємств у забезпеченні економічної безпеки України;представлено авторські пропозиції щодо вдосконалення механіз-му співпраці між реальним сектором економіки та державою з ме-тою підвищення технологічного рівня виробництва.КЛЮЧОВІ СЛОВА: національна безпека, економічна безпека, держав-не регулювання, інноваційно-інвестиційна діяльність, НДДКР.

АННОТАЦИЯ: В статье раскрывается роль инновационно-инвестиционной деятельности предприятий в обеспечении эко-номической безопасности Украины; представлены авторскиепредложения по усовершенствованию механизма сотрудничествамежду реальным сектором экономики и государством с целью по-вышения технологического уровня производства.КЛЮЧЕВЫЕ СЛОВА: национальная безопасность, экономическаябезопасность, государственное регулирование, инновационно-инвестиционная деятельность, НИОКР.

ANNOTATION: The article reveals the role of innovation andinvestment activity in ensuring of the economic security of Ukraine;discloses the author’s propositions of improving of the cooperation ofthe real economic sector and government in the sake of upgrading ofthe production technology.KEY WORDS: national safety, economic security, governmentregulation, innovation and investment activity, R&D.

Постановка проблеми. Сучасний етап розвитку світової еко-номічної системи характеризується посиленням тиску на націо-нальні економіки, підвищуючи актуальність спрямування заходівна забезпечення економічної безпеки держави, що формує основусправжнього суверенітету та незалежності.

© В. В. Токар, 2012