МАН і ЯЛистопад 2012

Газета Львівської обласної Малої академії наукЗаснована у грудні 2001 року

ß – ñòóäåíòêàВже зовсім скоро більшість моїх

однолітків стануть студентами. У цеважко повірити, адже це означає, щопора дитинства вже закінчилась і поравступати у доросле життя. Не можу непогодитися з думкою, що буде важковлитись у новий колектив, знайтинових друзів, але у студенства є іпозитивні сторони: ті ж новізнайомства і стипендія (якщо тобіпоталанило стати „бюджетником”).

Коли ти студент, перед тобоювідкривається цілий світ, потрібно лишеобрати те, що найбільше до душі. Цетакож час робити помилки, сісти в не свійпотяг, вступити на юридичний факультет,а через місяць зрозуміти, що це не твоє,і закинути, можливо, навіть закохатись інакоїти дурниць.

Багато з нас стоїть перед вибором –студентом якого вишу стати, якуспеціальність обрати, послухати батьківчи зробити їм наперекір. Мабуть, багатохто вже мріє закінчити школу, щоб неотримувати оцінок чи не бачити вчителів,яких недолюблюєш.

Але з роками, поживши самостійнимжиттям, усі згадують школу як найкраще,що було у їхньому житті. Не можу оцінити,як це – бути абітурієнтом, але меніздається, що це неймовірні нерви, колити виснажуєш себе підготовкою доіспитів, а потім ще чекаєш заповітноголиста з текстом „Вітаємо, ви вступили!”,проте ці старання виправдані, бо це,мабуть, перше глобальне досягненнядля тебе. Так хочеться потішити батьків,подякувати їм за те, що вклали у тебе всюсвою душу, допомогли отриматинеобхідні знання.

Звичайно, і я хочу стати студенткою,піти на роботу і допомагати своїмбатькам. Мрію твердо стати на ноги,поїхати за кордон, адже там набагатобільше можливостей для удоскона-леннята самореалізації.

Досі не віриться, що тільки рік віддідяємене від цього, важко буде прощатися здитинством і школою, вчителями, які за10 років уже стали ріднею, уроками по 45хвилин, веселими перервами і вірнимидрузями, на зміну усьому цьому прийдестудентство. І через 5 років я вжеписатиму, як чудово було бутистуденткою, скільки нового я для себевідкрила. Але усе це буде згодом, зараздля нас усіх все тільки починається. Ценаша казка, яка буде такою, як мизабажаємо, але обов’язково з хорошимкінцем.

Олена КАНДЯК,10 клас, СЗШ № 65

Ç I-padîì çàì³ñòü îë³âöÿ

Будь-який, називаючи сучаснимсловом, гаджет вимагаєкругленької суми і, звісно ж, певноїкваліфікації. Проте ціни на диватехніки падають щодня, а нашазалежність від них тільки зростає.Для того, аби сучасне поколінняукраїнських журналістів не відчулосебе одного дня дикунами здивними пристроями в руках,цього року на факультеті ЛНУ ім.І. Франка відкрили кафедру новихЗМІ. Тому зовсім скоро наінтерв’ю будемо ходити з I-padомзамість олівця.

І дійсно, донедавна всі жур-налісти вирушали на роботу зблокнотом, олівцем, диктофоном;їхали на репортаж із камерою,штативом, мікрофоном, освітлен-ням; після цього інформаціюобробляли на комп’ютері, в студіїначитували тексти, матеріалвіддавали на верстку… Двадцятьперше століття встановлює нові –простіші правила. Тепер ціатрибути не обов’язкові – усіназвані операції можна виконатиза допомогою планшета, щоважить менше кілограма.

Кожен журналіст має мож-ливість працювати для себе й длясуспільства без будь-якихпосередників. Freelance – новийформат роботи, коли не вжурналіста замовляють матеріал,а конкретна особа сама пропонує

його зацікавленим сторонам абож розміщує на власній сторінці.Серед незалежних журналістівширокої популярності продовжуєнабувати явище блогосфери.Рубрики „блоги” не цураютьсянавіть такі світові медіа-холдинги,як „Нью-Йорк Таймс“ або„Вашингтон Пост”. На електронніщоденники пересічних людейпосилаються в інформаційнихблоках служби новин, до„віртуальної” думки прислу-ховуються експерти. Сьогоднікожна людина завдяки Інтернетуможе стати журналістом.

Оперативний обмін інфор-мацією за допомогою соціальнихмереж, доступ до різноманітнихджерел у режимі онлайн,можливість публікувати своїматеріали в Інтернет-виданнях, незалишаючи оселі – численніопитування доводять високийрівень довіри громадян до такихелектронних інформаційнихресурсів, як, наприклад, „Ук-раїнська правда”. Сучаснітенденції дають зрозуміти: від-криття кафедри нових ЗМІ –якісний крок уперед до про-фесійної журналістики.

Зміна в структурі факультетужурналістики ЛНУ не могла невідобразитися не розкладі занятьучнів ЛОМАН. Починаючи злистопада, кожної середи о 18:15в комп’ютерному класі Малоїакадемії проходитиме заняття зсучасних ЗМІ. Частині першого йдругого курсів уже вдалосяпознайомитися з викладачем –Олександром Дмитровським. Ну,а всім, хто ще не встиг або не знав,щиро раджу якнайскоріше цезробити, аби не забивати вмайбутньому тим самим I-padомцвяхи, а вміло користуватисявсіма його незліченнимиможливостями.

Костянтин ЯНЧЕНКО,11�А клас, СЗШ № 6

У постіндустріальну добу встигнути за всіматехнічними новинками непросто. Кожного дня на ринкуз’являються чергові „іграшки”, які економлять наш час,енергію, спрощують складну та часом нудну роботу.

Листопад 2012 року МАН і Я2

Дана Муравська: „У Китаї відчула себе зіркою!”На запрошення Всекитайського благодійного фонду імені СунЦінлін та за підтримки Посольства України в КНР найкращіучні%члени Малої академії наук взяли участь у ІІІМіжнародному літньому таборі Сун Цінлін, який проходив16%23 липня в Пекіні. Україну представила делегація здев’ятьох переможців усеукраїнських конкурсів%захистівМАН за напрямами мистецтвознавства, фольклористикита етнографії. Серед них була і Богдана Муравська, учениця9 класу Класичної гімназії при Львівському національномууніверситеті імені Івана Франка та секції фольклористикиЛьвівської обласної Малої академії наук. І вона з радістюподілилася своїми враженнями про сім днів, проведених уПіднебесній.

– Дано, я так розумію, твояподорож до Китаю почалася не заеропорту, а з того моменту, колити дізналася про свою майбутнюпоїздку…

– О, так. Директор ЛОМАН ІваннаАнтонівна Бородчук спершу зате�лефонувала моєму батькові, а він вжепотім мені. Коли я дізналася, щопредставлятиму Україну в таборі СунЦінлін, то перше, що відчула, – страх.Страх перед невідомістю, перед іншоюкраїною, культурою, мовою. Але разоміз усвідомленням своєї місії приходилаі нетерплячка. Вже в останні дні передпоїздкою я дочекатися не могла! Коликазала своїм друзям, що їду в Китай,то вони спершу мені не вірили і думали,що я їх розігрую. Проте дізнавшись, щоце дійсно так, привітали і замовили умене силу�силенну сувенірів. Я думала,що батьки побояться мене відпускатив іншу країну, але, на щастя, вонитільки зраділи такій новині.

– У травневому номері „МАНІЇ”було опубліковано твій матеріал„Україна починається з тебе!”. Тояку Україну іноземці побачили уБогдані Муравській?

– Україну представляла делегація здесяти дівчат. Не було чомусь жодногопредставника сильної статі, на відмінувід інших країн. До учасників відУкраїни було декілька вимог: знати

напам’ять слова пісні „Червона рута”,володіти англійською мовою нарозмовному рівні та представитинаціональний одяг тієї місцевості, наякій проживає кожен учасник. Я, доприкладу, представляла бойківськийстиль.

Найбільш повно ми презентувалиУкраїну в день закриття табору навиставці культур країн, на якійучасники обмінялись оригінальнимиподарунками, та на заключному гала�концерті, на якому ми і заспівали„Червону руту” та представилиукраїнські народні костюми й вишитірушники.

– Крім цього, що ще передбачалапрограма табору?

– Ці сім днів, які я провела у Китаї,були для мене надзвичайно насичені.На жаль, багато часу займалипереїзди, але це не завадило менінасолодитися красою Піднебесної.

Два дні ми повели у ВнутрішнійМонголії – автономному регіоні напівночі Китаю, де ознайомилися зкультурою, побутом, звичаями,піснями, танцями населення, яке таммешкає. Жили ми у юртах – це типовіжитла кочових народів Центральної таСередньої Азії. На перший погляд, вонималенькі і не дуже комфортні, але цезовсім не так. Одна юрта, в якій мижили, вміщала чотирьох людей, мала і

ванну кімнату. У Внутрішній Монголіїми відвідали заповідні місця кам’яноголісу Ашаду – одного з найрідкіснішихгранітних утворень у світі.

Вже у Пекіні, де ми жили у п’я�тизірковому готелі Laffitte ChateauHotel, побували на найбільшій у світіплощі Таньаньмень, до якої приля�гають будівлі китайського парламенту– Дім народних зборів і надсучаснийВеликий національний оперний театр.Ця площа, до речі, традиційновважається символічним серцемкитайської нації.

Також відвідали Заборонене місто– найбільший у світі палац, де колисьпроживали китайські імператори.Тільки уявіть собі, цей комплекснараховує більше ніж вісім тисячкімнат! Ну, і звичайно, ми відвідалинайбільш відому архітектурнупам’ятку Піднебесної – Великукитайську стіну.

– На жаль, про Україну існуютьміфи, які висвітлюють нашу країнуне з кращого боку. Як це вплинулона твої взаємини з іншими учас/никами?

– Справді, я особисто зіткнулася зтакою проблемою. Коли я говорила,що з України, то не всі розуміли, де цевзагалі. Я змушена була пояснювати,що це не Африка і не Азія, а Європа.На щастя, дуже позитивно вплинулопроведення Євро�2012, адже коли язгадувала про Чемпіонат, то люди вжекраще розуміли, про що я говорю. Аот найміцніше наша делегаціяподружилася з представникамиафриканської країни Джибуті, вонидійсно дуже хороші і веселі люди.

Але найбурхливішою була реакціяпересічних китайців. Коли ми гулялиПекіном, до нас підходили місцевіхлопці, які нас просто засипаликомпліментами і просили сфото�графуватися. Так я себе і зіркоювідчула. Навіть з дівчатами жартували,що стільки компліментів ми неотримали за все своє життя, скількиза цей тиждень.

– Що нам чекати від тебе далі?– Ця поїздка стала для мене

надзвичайно корисною, адже тепер яможу вільно спілкуватися зіноземцями, я ознайомилася зкультурами різних народів, знайшлабагато друзів як серед своїхспіввітчизників, так і серед іноземців.Я навчилася бути більш відкритою доінших людей, не зважаючи на їхнюнаціональність, віросповідання, коліршкіри, життєві погляди тощо. Я знаюточно, що продовжу навчання у МАН ізроблю все можливе, щоб ви щепочули про Богдану Муравську!

До речіТабір організований фундацією імені

Сун Цінлін – китайської політичноїдіячки, дружини Сунь Ясена, видатногополітичного діяча КНР. Пані Сун Цінлінзробила суттєвий внесок у мир напланеті, розвиток міжнародних об�мінів, зміцнення прав жінок та дітейКитаю і вважається однією з най�видатніших жінок ХХ століття.

Марта КОБРИНОВИЧ,11 клас, СЗШ №95

МАН і Я Листопад 2012 року 3

Мрії про ідеальне життяЯкось ідемо з однокласником

додому, говоримо про все на світі,і тут він заявляє, що збираєтьсяпоїхати жити в Америку. Я спочаткуподумала що це якийсь жарт, алепотім зрозуміла, що ні. В цей денья вперше почула це словоспо/лучення „програма обміну”. Цепроекти, які створюють для різнихлюдей, щоб ті могли поїхати в іншукраїну і обмінятися своїми знан/нями і традиціями. В Україні їх існуєне так аж багато, а безплатнихвзагалі одиниці.

Я й забула про ту нашу розмову, ажось дізнаюсь, що моя знайома,вигравши один із проектів, їде на рік вАмерику. Коли я прийшла додому,вирішила пошукати якусь інформаціюпро цю програму. У мене появиласьмрія хоча би спробувати свої сили.

Цілі літні канікули я вдосконалюваласвої знання англійської мови ідізнавалась нове про програму, в якійхочу брати участь. Мені стало відомо,що для того, щоб побувати за океаном,потрібно пройти всього лиш декількатурів тестувань з англійської мови.

І ось стала відома дата першогоетапу змагань у Львові. Тестуванняпроходило у школі Сихівського району.Я живу далеченько звідти, тому мій день

почався з пошуку цієї вулиці на карті вІнтернеті. Але я би не була собою, якбивсе ж таки не загубилась. Добравшисьдо школи, я з полегшенням зітхнула:не запізнилась!

Через кілька хвилин до насспустилися декілька представниківамериканського консульства. Колиодин із них, пан Роман, впершезаговорив, усі почали усміхатись:нечасто зустрінеш людину з�заокеану, яка так чудово володієукраїнською мовою, але акцент неприховати. Він побажав нам удачі іподілив на групи, я потрапила до йогокоманди. Роман постійно жартував інадалі говорив лише англійською. Аледеколи вигукував чисто українськіслова, наприклад, „Йой”, з йогоакцентом це звучало дуже смішно. Всепроходило у невимушеній обстановці,ми написали 15�хвилинний тест ізбазових знань мови. Усі завданняздавались легкими, і було дуже важкоздогадатись, де ховаються підводнікамені в цих питання, бо вони були,це знали усі.

Прийшовши додому, я ляглавідпочити, бо не спала цілу ніч передтим. Прокинулась від телефонногодзвінка. У слухавці я почула якісьнезрозумілі пищання і радісні вигуки.

Це дзвонила моя подруга, яка такожпроходила тест разом зі мною.Пройшло декілька хвилин, поки вонанарешті заспокоїлась, і до неївернувся дар мовлення. Виявилося,що ми разом пройшли у другий тур,який проходив наступного дня.Почувши цю новину, а такожінформацію, що далі не буде перевірокмоїх знань, а тільки завдання, якідопоможуть з’ясувати, чи готова япсихологічно на рік серед незнайомихмені людей, мій брат впевнено заявив:„Тоді ти точно виграєш”.

У другому турі людей було у декількаразів менше. Нам дали три теми творуі лише 35 хвилин часу. Я справилась зними непогано, та й моя подруга теж,але це тільки наша думка, і вона нічогоне вирішує, на жаль.

І ось я сиджу вдома і розумію, щозробила все від мене залежне і нічогоне можу змінити. Тепер треба чекатицілий місяць на результати, і яхвилююсь. Мрії не дають спокійноспати. Мрії про таке ідеальне життятам, далеко�далеко, але чи буде воноідеальне? Не знаю. Можливо, колисьдізнаюсь, але зараз залишилосьтільки чекати…

Оля ТУРОК,9�а клас, ЛНВК ім. В. Стуса

Про Неньку, або Вітання з іншого берега океануРозплющивши очі на протилежному континенті, язрозуміла, що ще довго не побачу звичної картинки передочима. Здається, що декілька миттєвостей тому я трималав руках свій щасливий тестувальний білет. Згодом в рукахопинився квиток на мій перший в житті літак. А тепер я –студентка за обміном; я – маленька Її краплинка в океаніСполучених Штатів Америки.

Щороку завдяки Програмі обмінумайбутніх лідерів (FLEX) таку нагодуотримують близько 200 українськихстаршокласників. Вони покидаютьрідну домівку на один навчальний рік зметою поділитись культурою ізнаннями про свою Батьківщину. Коженз них отримує унікальну можливістьпожити самостійним життям, здобутирозуміння світу, а повернувшись,втілити усі надбані знання і досвід уповсякденне життя українців.

Тепер, щоб відчути Її, доводитьсязаплющувати очі та поринати в глибокісни. То ж треба було поїхати такдалеко, аби усвідомити, наскільки язалежу від Неї. Тільки Вона усміха�ється щиро, зі щасливими зморшкамипід заплющеними очима. В Неїсповнена пісень, традицій і мистецтвадуша. Поряд з Нею ледь сонячна веснадля мене значно тепліша, ніж палючаосінь у Флориді. Багатств у Неї значнобільше, ніж доларів тут. Вона слухає,як струменіють гірські потічки ізаколисує шелест трави, – Їй непотрібні навушники та гігабайтибеззмістовної музики для спокою.Вона легко крокує люднимитротуарами, а не їздить тисячамиавтомобільних доріг. Дружба для Неї

– це поєднання душ, а не компанія дляфутбольної гри в п’ятницю.

Досвід студента за обміномприносить багато користі не лише дляокремої людини, а й для суспільства вцілому. Культурний обмін сприяєрозширенню світогляду юнацтва. Крокза кроком американська спільнотавідкриває для себе Україну. Так само,як і юні посланці ознайомлюються зпоняттям „Америка”. У кожного з нихсвоя мета – хтось хоче отриматиможливість навчання за кордоном,інші – подорожувати, поринати впригоди, сповнювати життя спога�дами, а для когось важливо розши�рити свої зв’язки зі світом. І хоч кожендосвід унікальний, спільним є те, щодля усіх цей рік – блискавичношвидкий момент, сповнений най�яскравішими в житті враженнями.

Своїм чаруючим, милозвучнимголосом співає Вона про любов,природу, про традиції та життя, навідміну від пісень про вечірки, епатажі гроші. Тихі молитви Її звернені доБога, промовлені навколішки са�мостійно, на відміну від прослухо�вування в церкві музичних дисків ізпіснями на релігійну тематику,вважаючи це молитвою. Їй не потрібні

численні нові закони для того, абивідчувати волю. Для Неї свобода – цеколи душею вільна, а не водійськіправа у шістнадцять. Вона зберігаєтрадиційні рецепти своєї кухні, готуєз душею, і це приносить Їй задо�волення. Вони ж люблять лише поїсти.Її простори – найвільніші на Земліпростори, небо значно вище надголовою, і трава не потребує щоденноїстрижки. Попри молодість, у Неїрозумний, проникливий погляд. Воназберігає своє міцне та віковічнекоріння. Вона – незалежна, бо Її несковують мільярди купюр.

Батьки відправляють у подорождітей, а зустрічають молодих,впевнених у собі людей. Протеперебування на теренах США – лишепочаток. Майбутні лідери маютьспільноту випускників, які допо�магають Програмі на теренах України.Також саме вони беруть активну участьу громадському житті країни, частостають організаторами доброчиннихі соціальних проектів та акцій. Відтак,якщо ти увійшов у FLEX�родину, то цевже назавжди. Отриманий досвіддоводить, що рік за обміном не лишепокращує розуміння іншого світу, а йнеабияк зміцнює любов до рідноїдержави і дає поштовх для дієвоїучасті в її розвитку.

В Неї єдиної є сили рости та міцнітипід тиском. Ніде більше немаєнастільки гарних місць, таких тихихночей і невимовно прекрасних дівочихочей. Нікому не вдасться так за�хоплювати подих щоразу, як Вонаприходить у сни. Вона – найкраща. Ініхто, окрім Неї, не змусить серце таквіддано битись до останнього. Ніхто всвіті, окрім України.

З теплих флоридських краївЛілія МАХИНЬКО

Листопад 2012 року МАН і Я4

Соломія Курчаба: „ТЮГ для мене – це новий досвід, нові знання, знайомства”

Український „привіт” з"за океану

20 жовтня в ЛНУ імені Івана Франка відбулася зустріч юнихгеографів всієї Львівської області. Молоді дослідники зібра%лися разом не вперше. Ось уже вісім років поспіль командигеографів%початківців Львівщини змагаються за званнянайсильніших. Команда переможців у подальшому представ%ляє область на 2 етапі турніру – Всеукраїнському. Цього ро%ку за право випробувати свої сили на загальноукраїнськомурівні змагалося 11 команд. Як відбувався турнір, розповідаєфіналістка ТЮГ, представник команди Львівського фізико%математичного ліцею Соломія Курчаба.

– Як відбувалася підготовкавашої команди до турніру?

– З червня ми мали питання, які намтреба було готувати. Ми писалидоповіді, обговорювали їх. Активнапідготовка тривала 2 місяці. Булонепросто, оскільки на цьогорічномутурнірі правила були дещо змінені (незнали, що будемо робити, якщо,наприклад, доведеться комусь ірецензувати, і доповідати своєпитання). Але нам пощастило, такихпрецендентів у нашої команди під часгри не виникало. Наступнимучасникам турніру юних географіврадила б ретельно готувати своїдоповіді, бо чим більше знаєш ти ітвій суперник, тим цікавіше грати!

– Складно працювати в команді?

Чи є у вас лідер?– Ні, не складно, навпаки цікаво.

Якщо виникають розбіжності упоглядах, стараємось шукатикомпроміс, золоту середину… Щодолідера, теоретично він є, а практично,напевно, рівноправ’я… Просто єбільш і менш досвідчені. Тих, хто вжебрав участь у ТЮГ, було більше.

– Серед команд відчуваєтьсяконкуренція?

– Цього року було значно меншекоманд, порівняно з минулим.Можливо, тому, що кількістьперетворюється на якість – зріс рівенькоманд. А завідомо слабші командимайже не приїжджають. Крім того, є йпостійні учасники, не дуже багато,але є. Під час перерв ми ділимося

враженнями про турнір. Під час ігор –звичайно, є конкуренція. Було чималогравців, на яких варто рівнятися.Наприклад, сильними були командиМАНу та гімназії. Та насправді в кожнійз команд були такі учні, в яких вартотого чи іншого повчитися. Наприклад,впевненості в собі.

– Чи обмежуються питаннятурніру шкільною програмою?

– Ні, навіть приблизно. Але я вважаю,що це плюс, інакше було б нецікаво.

– Минулого року ваша командазайняла перше місце. Як думаєте,чому цьогоріч вам це не вдалося?

– Основних наших суперників,найсильніші команди МАН і гімназію,як я вже сказала, ми впевненоперемогли. Програли ж Миколаєву.Тому й очікування від турніру були незовсім виправдані… Хотілосьперемогти. Але в плані досвіду івеселого проведення часувиправдались цілком. Миколаїв, намій погляд, отримав надто високуоцінку за останню відповідь. Якнаслідок, команда, що весь раундбула останньою, отримала 0,6 бала іперемогла у турнірі. Везіння відіграєне останню роль.

– Для вас ТЮГ – це…– Новий досвід, нові знання,

знайомства.Орися ГРУДКА,

10 клас, Великосілківський НВК

14 листопада академіків МАНвідвідали Петро Часто – редакторукраїнської газети „Свобода”, щовидається у США, та ОлександрГаврош – український журналіст іписьменник.

Газета „Свобода” – це найстарша усвіті україномовна газета, якасвяткуватиме наступного року 120�річчя! До її ювілею вийшла книга „Вільнеслово американської України”,написана Петром Часто. Газетавидається у США з 1893 року тастворена українськими емігрантами,селянами з Галичини для своїх

співвітчизників за океаном. Впродовжіснування цієї газети з неюспівпрацювали такі видатні українськідіячі, як Іван Франко, Богдан Лепкийта Володимир Гнатюк.

Газета завжди активно брала участьу житті американських українців.Зокрема, посприяла встановленнюпам’ятника Тарасу Шевченка уВашингтоні. Перший поштовх доцього дала стаття Івана Дубровського„За пам’ятник Т. Г. Шевченку в Вашин�гтоні”, опублікована саме на шпаль�тах “Свободи”. Урочисте відкриттябронзового монумента відбулося 27червня 1964 року.

Проте навіть таке авторитетневидання переживало скрутні часи.Для прикладу, в післявоєнний періодгазета видавалася накладом в 45 тис.примірників. За словами пана Петра,сьогодні тираж, на жаль, набагатонижчий.

МАНівці активно брали участь вобговоренні: задавали питання,дискутували. Наші гості охоче відпо�відали, проте тема ставлення Українидо видання „американських українців”була особливо болючою для ПетраЧасто.

– На жаль, незалежна Україна незрозуміла усієї важливості цієїгазети, – коментував він.

Другий наш гість Олександр Гаврошпрезентував свою книгу „Блукаючийнарод”, присвячену українськійдіаспорі в Сербії. Початок зародження

цієї етнічної групи поклали люди зЗакарпаття, які уже понад два зполовиною століття живуть вавтономному краю Воєводина.Багатьох цікавило життя їхніхнащадків, тож Олександр Гаврошвирішив дослідити їхні культуру,традиції та побут. 15 тисяч руснаків(так сербські українці себе називають)не тільки зберегли свою мову танаціональну свідомість, але йпрославилися як дуже освічена нація.

– Книга – журналістська, тож вамбуде корисно її прочитати, – рекомен�дував письменник�журналіст.

Зустріч із колишніми студентамифакультету журналістики була нетільки цікавою, але й надзвичайнопізнавальною для нас, МАНівців.

Зоя ОСТАПЮК,9�Б клас, СШ № 62

МАН і Я Листопад 2012 року 5

Для всіх, хто хоченавчатися і працювати

Львів’яни навчались у КиєвіШестеро школярів зі Львівської області отримали

нагоду взяти участь у Всеукраїнській очно/заочнійпрофільній школі в Києві в листопаді цього року.Цього року вперше розпочала роботу лінгвістичнасекція, тож я отримала змогу попрацювати у ній іпрослухати курс спеціалізованих лекцій.

Крім авторки цих рядків (лінгвістичний профіль), донавчання в Києві долучилися Наталія Сосяк, учениця 11класу Дрогобицького педагогічного ліцею (напрям –інформаційно�телекомунікаційні технології), НаталіяМакар, учениця 11 класу Львівського фізико�математичного ліцею при ЛНУ ім. І. Франка (хімічнийпрофіль), Теодор Романус, учень 10 класу Львівськогофізико�математичного ліцею (фізико�технічний профіль,технічні науки), Андрій Микуш, учень 11 класу ЗОШ № 3м. Львова (фізика та астрономія), Ірина Зелінська,учениця 11 класу Дрогобицького педагогічного ліцею(фізико�технічний профіль, технічні науки).

Учасники очно�заочної школи мали дуже насиченийграфік роботи. Нас поселили в таборі „Лідер” у Пущі�Водиці, звідки возили автобусами до корпусівНаціонального педагогічного університету іменіМ.П. Драгоманова. Щодня нам читали лекції з фізики,хімії, лінгвістики, математики тощо.

Якщо філологи, які працювали в лінгвістичній школі,слухали лекції викладачів університету, то учніприродничих і технічних спеціальностей мали змогутакож попрацювати в лабораторіях і ознайомитися зроботою спеціальних пристроїв. Навчання тривало здесятої ранку до пів на п’яту вечора з перервою на обід. Утаборі „Лідер” після вечері учасники Всеукраїнської очно�заочної школи продовжували слухати лекції абовідвідували психологічні тренінги.

Учні – слухачі лінгвістичної школи – 9 листопада, у Деньукраїнської писемності та мови, побували на тематичнійконференції, присвяченій річниці кафедри українськоїмови Національного педагогічного університету іменіМ.П. Драгоманова. Ми прослухали доповіді про заходищодо збереження та розвитку української мови як живогоорганізму і про методики її вивчення іноземнимистудентами. Доповідачі наголошували на необхідностістворення бази достовірної інформації на Інтернет�ресурсах та інформували про сайт, на якому студенти�іноземці, котрі вивчають українську мову, можуть робитице за допомогою мультимедійних засобів. Наприклад,дивитись українські фільми чи виконувати тести в режиміон�лайн. Нам показали графіки, що демонструютьефективність таких методів навчання.

В останній день перебування у Києві нам організувалицікаву екскурсію стародавнім містом. Опісля було сумнепрощання з новими друзями з усієї України. Хоча ми йзнали, що знову зустрінемося на зимовій сесії.

Анна КОМАРИЦЯ,11 клас, гімназія „Престиж”

Львівський обласний центр зайнятостіспільно з Національним університетом„Львівська політехніка” 31 жовтняпровели у Палаці мистецтв XXI Ярмароккар’єри і водночас День професійногосамовизначення.

Цього дня Львівський Палац мистецтв гудів, начевулик, від величезної кількості старшокласників,студентів та охочих отримати роботу. Через це я разомзі своїми однокласниками�абітурієнтами ледьпроштовхнулися крізь натовп. Ліворуч від входу япобачила напис великими літерами „Вакансії”, а білянього – з десяток моніторів, біля яких шукачі роботивідсилали свої резюме працедавцям. А самі підприємцімали нагоду поспілкуватися з тими, хто шукає роботу, іпідібрати потрібних фахівців. Понад 70 підприємств,установ та організацій різних форм господарюваннязадекларували близько 1000 вакансій.

Зустріли нас дівчата у білих халатах, які дали намфлаєри з інформацією про свій навчальний медичнийзаклад.

Ми піднялися на другий поверх для реєстрації. Одразупри вході побачили декілька презентаційних стендівнавчальних закладів. Спочатку в гаморі та натовпі буловажко зорієнтуватися, але скоро нас скерували ліворуч.У виставкому залі ми побачили близько 20 презентаційрізних університетів Львівщини.

Одразу при вході розмістилися стенди двохнайпопулярніших львівських вишів – Львівськогонаціонального університету імені Івана Франка таЛьвівської політехніки, трохи далі – Лісотехнічногоуніверситету, університету Міністерства внутрішніхсправ тощо. У наступному залі я зустріла представниківрівненьких вишів, ще декількох львівських університетів,ліцеїв і училищ. Також можна було пройти тест навизначення професії за методикою Дж. Голанда.

Заступник голови Львівської обласної ради ВалерійП’ятак під час урочистого відкриття передав присутнімвітання від тодішнього голови ЛОР Олега Панькевичата побажав учням і студентам віднайти свій шлях умайбутнє, обравши той виш і фах, який припаде до душі.

На прес�конференції, яка відбулася трохи пізніше,обговорили новий Закон України „Про зайнятістьнаселення”, що набуває чинності з 1 січня 2013 року.Учасники (підприємці та представники відповіднихдержавних установ) зазначили, що законодавчінововведення заохочують підприємців до створеннянових робочих місць, а безробітних – до активноїтрудової діяльності.

Особисто для мене ці декілька годин були дужецікавими і пізнавальними. Якщо раніше я розглядалалише два виші, до яких планувала вступати, то тепер язнаю, що омріяну професію можу здобути і в іншихпрестижних львівських вишах.

Марта КОБРИНОВИЧ,11 клас, СЗШ № 95

Листопад 2012 року МАН і Я6

„Ðîæà íà ´ðàòàõ”

УПА в історичній пам’яті українців

Важку психологічно�дра�матичну композицію поста�вити було нелегко. Але, як токажуть, коли пропускаєшісторію через своє серце, торезультат вартує старань.Нам допомогли керівники –вчитель християнської етикиЛ. Ступець та вчитель історіїВ. Антощук.

Вистава тривала майжегодину, і впродовж цього часуми намагались розказати тапоказати історію створенняй діяльності УПА. Нашедійство було пересипаневіршами та піснями пов�станців на фоні драматич�ної історії арешту, судуі заслання повстанськоїзв’язкової з дитям на руках.

Немовля – донечку – під часслідства забирають, від�дають у дитбудинок івиховують у дусі ненависті якдо рідної мами, так і довсього українського, азв’язкову засуджують до 25років таборів.

Серце моєї героїні рветьсякрізь ґрати листами до своєїдоні, а дівчинка грубо йбрутально відкидає маминулюбов: „Перестаньте мнеписать!”. Анна – головнагероїня – розуміє, щоприречена на самотність. Івона усю свою тугу скеровуєна любов до рідної землі,щиро вірить, що її кровинкатаки колись повернеться до

неї. Як не дивно, чудо відбу�вається: її Олеся, самаставши матір’ю, пише листарідною мовою, в якомурозкаюється за свою пове�дінку, приходить несміло намамин поріг та кидається вобійми тої, котра в буремніроки борні за волю подару�вала їй життя.

На завершення композиціїусі скандували: „Україна – є!Україна буде!”. Притихлийзал по ходу вистави не развибухав оплесками, а назавершення дійства „гля�дачі” й „актори” зійшлисяперед сценою й обговорю�вали свої враження.

Чесно кажучи, показуватина сцені те, що важко уявити

і осягнути своїм, ще,можливо, дитячим, розумомбуло нелегко. Я розуміла діїсвоєї героїні. Проте коли янамагалась умовно пере�нести себе у її часи, „зжи�тись” із таким трагічнимобразом, то не раз спадалона думку: „А що зробила б я?Як би вчинила?” Чи змогла ббудь�яка сучасна дівчинапіти на такі великі жертвизаради Батьківщини?

Щодня нам потрібнообирати – з ким дружити,кому віддавати своє серце ічому присвячувати час. Алечи є цей буденний вибірчимось свідомим? Патріо�тизм – це не символічнаназва, не просто слово. Длятого, аби назвати себепатріотом, необхідно прис�вятити все життя служіннюБатьківщині, не зрікатисярідного і до останньої краплікрові боротись за Україну!Саме цього мене навчиламоя героїня.

Владислава ПОЛЬЧИН,10�А клас, СЗШ № 96

В роки Другої світової війни українські землі булиареною зіткнення двох тоталітарних систем, кожна зяких по/своєму прагнула використати українців дляздійснення власних геополітичних задумів. За такихумов справді єдиною національною силою сталаУкраїнська повстанська армія, створена восени 1942року, ведучи бойові дії спочатку проти німецьких, апотім і радянських окупантів.

Як твердив генерал Шарль де Голль, якби в нього булатака армія, як УПА, нога німецького солдата не ступила бна французьку землю. Саме УПА і її місце в історичнійпам’яті українського народу стали предметомтематичного круглого столу, що відбувся в передденьПокрову Богородиці – покровительки повстанців.

Участь в обговоренні важливих і не завжди простихпитань, крім учнів секції історії Львівської обласної МАН,взяли президент благодійного громадського фонду„Літопис УПА” Микола Посівнич, асистент ЛНУім. І. Франка Роман Тарнавський та керівник гуртка історіїМАН, доцент Львівського університету РусланСіромський, котрий виступив у ролі модератора.

На початку зустрічі учасники круглого столу з великимзацікавленням вислухали вступне слово МиколиПосівнича, присвячене історії формування УПА. Післяцього учні висловили свої думки стосовно ролі УПА вукраїнській історії та найбільш дискусійних питань,пов’язаних з її діяльністю. Модератор почергово ставивна обговорення питання взаємин/протистояння УПА знімецьким Вермахтом, польською Армією Крайовою,Червоною Армією, після чого учні висловлювали своєбачення тих подій. Кожен учень МАН взяв активну участьв обговоренні порушених питань.

В контексті з’ясування місця УПА в історичній пам’ятіукраїнців важливим було питання: чому досі існуєдіаметрально протилежне ставлення до українськихповстанців у різних частинах України? Учасники круглогостолу дійшли висновку, що на заваді об’єктивному інеупередженому підходові до минулого є необізнаність зісторією цього формування, колишні радянськістереотипи про буцімто „співпрацю” упівців із німцями таміфи про „злочини бандерівців” (між іншим, учасникикруглого столу навели чимало фактів дискредитації УПАчерез діяльність псевдобоївок, спеціально створенихНКВС).

Не менш гостро стояло питання стосунків ветеранівУПА і Червоної Армії на нинішній день. В обговоренніпролунала думка, що примирення двох воюючих сторінможливе, оскільки УПА в основному вела бойові дії звійськами НКВС�МДБ, тоді як з фронтовими частинамирадянської армії протистояння як такого не було. Луналиі дві протилежні думки: примирення ветеранів є життєвонеобхідним для нормального розвитку Українськоїдержави; ветеранів ворогуючих сторін примирить лишечас та історія.

Загалом, всі учасники круглого столу зійшлися на думці,що вояки УПА однозначно є героями України, бо свідомойшли на смерть заради високих ідеалів, головний з яких –незалежність України. Зрештою, де сьогодні СРСР?Натомість Українська держава існує, а значить, боротьбаУПА була недаремною.

Олесь ФЕДЧУК,11 клас, ЛЛГ

15 листопада учнів та вчителів усіх шкіл Сихівського районузапросили на перегляд вистави „Рожа на ґратах” у школі № 96.Старшокласники підготували її до 70%річчя створення УПА. Авторкацих рядків виконувала головну роль – зв’язкової з немовлятком наруках.

МАН і Я Листопад 2012 року 7

„Через голоднийподих ‘33”

Саме так називалась вистава,поставлена першим та третімкурсами факультету журналісти/ки Львівського національногоуніверситету імені Івана Франка.Молоді хлопці та дівчатапробували донести до аудиторіїувесь трагізм років страшногоГолодомору. Також був показа/ний відеоролик, у якому люди,розповідали про пережиті події.

Звичайно ж, наші журналісти –різносторонні особистості, яківміють проявляти себе у різнихсферах діяльності, але настількипрекрасної гри, думаю, ніхто неочікував. У один з моментів виставия настільки перейнялась долеюгероїв, що у мене навіть мурашки пошкірі забігали. Більшість людей,розповідаючи враження, казали, щоледве стримували сльози.

Після завершення вистави до залузвернувся заступник деканафакультету Богдан Тихолоз зісловами вдячності до „акторів” та їхорганізатора Юлії Витвицької, їмподякувала також проректоруніверситету Дзвенислава Мамчур,також присутня на виставі.

Анна ВОЛОШИН,11�Б клас,

гімназія „Галицька”

Українська – не формат?

Æèâ³ ñâ³äêè ³ñòîð³¿У березні 1943 р. керуючий генеральною округою „Галичина”бригадефюрер СС Отто Вехтер, який прихильно ставився доукраїнського національного руху, налагодив співробітництво зЦентральним Комітетом Володимира Кубійовича (УкраїнськіПредставники) і попросив дозвіл на формування поліційного полку„Галичина”. Г. Гіммлер підтримав ініціативу Вехтера ізапропонував у подальшому розгорнути полк у дивізію.

У переговорах з д�ромОтто Вехтером представ�ники української сторонинаполягали на виконаннітаких вимог: дивізія по�винна бути українською ускладі німецької армії (а ненімецькою, складеною зукраїнців), що повиннознайти відображення уназві, зовнішніх відзнаках іу командному складі; вонамає формуватися у складіВермахту, оскільки частини„Waffen�SS” не мали духов�ної опіки над військово�службовцями, а це маловелике значення дляукраїнських вояків; мото�ризація дивізії до такогоступеня, щоб вона мала всівиди зброї, включаючи

танки; дивізія в цілому та їїокремі частини не можутьвикористовуватися противласного народу.

Лише невелика частинацих вимог була виконана. Зарішенням Гіммлера, дивізіяне мала права носити назву„українська”; щоб непропагувати ідею незалеж�ності України, вона повинназватися „галицькою” іскладатися з жителів тієїкраїни, яка раніше нале�жала Австрії, тобто з „ав�стрійських галичан”, а не зукраїнців. Сучасний держав�ний герб України — „тризуб”— був тільки на прапорідивізії, а основною відзна�кою дивізії став „галицькийлев”. Всі командні пости відбатальйону і вище тим�

часово передавалися до рукнімців. Набір добровольцівпроводився у травні�червнітільки серед українців, щопроживали на територіїнинішніх Львівської, Терно�пільської та Івано�Фран�ківської областей. Пізніше вдивізію вступали представ�ники інших регіонів, наприк�лад, т. зв. Волинський ле�гіон, і навіть полонені чер�воноармійці. На 18 червня1943 р. записалося 84 тис.добровольців, з них 52 тис.пройшли медкомісію, але удивізію зараховано тільки13 тисяч.

З деякими з цих людеймені вдалось поспілку�ватись. У зустрічі, організо�ваній МО „Галичина”, взялиучасть підстаршини дивізії

„Галичина”, радисти ЄвгенКуцик та Іван Мамчур;десятник дивізії „Галичина”,радист Роман Шумський;особистий шофер леген�дарного полковника ІванаРемболовича Зенон Вруб�левський, а також ІгорІваньков, молодий резервбратства колишніх вояків.

Почалася зустріч ізперегляду відеоролика продивізію „Галичина”. Потімветерани коротко розповілисвої біографії та відповіли назапитання – про Кенгірськеповстання, в якому бравучасть Іван Мамчур, проперехід Романа Шумськогоз дивізії „Галичина” в УПА,про співпрацю ЗенонаВрублевського з легендар�ним полковником Ремболо�вичем. На завершенняЄвген Куцик розповів прозустріч із Василем Лабою, атакож про враження відзустрічі з Адольфом Гіт�лером.

Особисто на мене цязустріч справила великевраження. Прозвучали на�справді неймовірно цікаві тазахоплюючі історії.

Анна ВОЛОШИН,11�Б клас, гімназія

„Галицька”

Сьогодні українська мова фактично поставлена на коліна передросійською, яка витісняє її з усіх галузей життя українців. НапередодніДня української мови та писемності я вирішила з’ясувати, чому внашій незалежній державі українська мова стрімко здає позиції.

10 серпня 2012 набув чинності скандальний закон „Про засади державноїмовної політики”. Його прийняття викликало хвилю протестів по всій Україні,повстала національна інтелігенція. Проте Президент підписав закон.

Сумний факт – українці все менше говорять солов’їною. За дослідженнямсоціологічної групи „Рейтинг”, 49% опитаних українців спілкуютьсяукраїнською вдома, проте вважають її рідною 50%. А от російськоюрозмовляють вдома 39% опитаних українців, хоча рідною її вважають лише29%. Особливо гостро це відчувається у середовищі підлітків.

Причина – непопулярність української мови. Звісно, багато залежить відсім’ї та виховання, але з віком на дитину впливають й інші чинники. Давайтепроаналізуємо: на радіо українські пісні – не формат, ефір заполонилазакордонна (переважно російська) музика. Телеканали пропонують дляпідлітків російськомовну „жуйку”, яка лише сприяє деградації молоді.Більшість підліткових журналів – на російській мові. Для дітей вонидоступніші, бо дешевші. Українські дитячі видання можна на пальцяхперерахувати, тим паче ціни кусаються.

Добре, що зараз майже кожному доступний Інтернет, де можна знайтите, що тебе дійсно цікавить. Але, на жаль, не кожен може визначити, щойому подобається насправді, а що „насаджене” суспільством.

Література – це теж величезний простір для творчості та утвердженнясебе. Читання художніх творів – не для лінивих, а підлітків за книгою рідкоколи побачиш.

Ще не все втрачено. Ми ще маємо шанс врятувати українську мову.Єдиний шлях до цього – популяризація солов’їної між молоддю, бо цемайбутнє України. І якщо наша молодь не говоритиме українською, то за10�15 років наша мова зникне. Теперішня влада робить для цього все, алеми – українці, горді та працьовиті – зуміємо зберегти власне багатство.

Ірина ЛАДИКА,9�Б клас, СЗШ № 62

Листопад 2012 року МАН і Я8

Прості правила для комфортної поїздки

Ми відповідаємо за тих, кого приручилиЯ прокинулась від жахливого сну: усіх моїх домашніх улюбленців убили… На

щастя це був лише жахливий сон. Я перевірила: усі сплять, згорнувшись уклубочок.

Зазвичай мені сниться те, про що думаю весь день, якісь події, переживання. Сьогоднімені довелося бачити бездомних собак, як і кожного дня, коли я повертаюся додому.Їхні очі просять захисту, допомоги.

Я живу у частині Львова, що називається Білогорща. Тут немає багатоповерхівок,лише особняки. У кожного господаря є якась домашня тварина, здебільшого це собакиабо коти. Усі звикли до своїх улюбленців, тварини стали друзями.

Ось у моїх сусідів народилися цуценята, вони шнурочком бігають за своєю мамою.Чути писк песика, якого посадив у машину його новий господар. Цуценя житиме в новійсім’ї, господар взяв на себе відповідальність, обіцяє піклуватися про того, кого вінприручив. Але не всі господарі відповідальні, вони просто обманюють: беруть,приручають улюбленця, а потім позбуваються від нього…

Я не можу дивитись у ці сумні очі безпритульних тварин. Щороку мільйони братівнаших менших гинуть на дорогах, їх усипляють. Але якби люди не гнались за модою і невитрачали величезні кошти на придбання дорогих породистих тварин, за ці кошти можнабуло б доглянути величезну кількість звичайних песиків і котиків. Наприклад,йоркширський тер’єр коштує 5000 гривень за цуценя, але ж узяти песика з вулиці –нуль гривень.

Волонтери намагаються допомогти бездомним тваринам, але вони не можутьурятувати всіх. На Білогорщі я раніше бачила з десяток безпритульних собак. На моїхочах з машини викидали вже „не потрібного” пса. Я старалась брати з дому щось дляпідгодовування собак: хліб, сухарі… Зараз я не бачу жодної тварини… Мені сумно,тому що я розумію: вони не просто пропали, навряд чи хтось узяв їх собі на проживання,їх убили…

Невже усі такі байдужі? Ні, таки є добрі люди. Перших бездомних собак, що вивезлина Білогорщу, взяли собі мої сусіди, згодом іще, ще… Наразі у них вісім собак. Я поважаюцих людей… Зараз песики бігають із синьою прищепкою на вусі, що свідчить, що вонистерильні, пройшли медогляд – „здорові”.

Мені б дуже хотілося, щоб у світі, зокрема в Україні, було більше таких добрих людей,що здатні допомагати!

Романа ПАЦЮРКО,8�В клас, НВК „Гроно“

Вандалипошкодили

давній вітрякЩе в першу неділю

листопада у „Шевченків/ському гаю” вітровиймлин був цілим і неуш/кодженим, а вже упонеділок виявилося,що хтось познущався надцінним експонатом.

Національний музейархітектури та побутупросто неба у Львовіпотребує терміновоїреставрації. Про йогоскрутне становище ви ужечитали на сторінках „МАН іЯ”. Проте зараз проблемапостала особливо гостро.Коли уже нищення експо�натів відбувається нанаших очах, то про цемовчати не можна. Покивладна верхівка Львовавсіма силами намагаєтьсяврегулювати проблеми ізтеплопостачанням, ситуа�ція у „Шевченківськомугаю” погіршується.

У нас під носом руйнує�ться найважливіше Ї безцін�на спадщина. Як ми ужезнаємо, кошти на рестав�рування садиби виділилинорвежці за підтримкиЮНЕСКО. Проте ми самі нецінуємо те, що маємо. 5листопада, у понеділок,хтось вирішив покататисяна одному із „крил” експо�нату. В результаті вонообламалося і впало наземлю. Звичайно, у скоєно�му ніхто не зізнався, азловмисники втекли з місцяподії.

Ігор Кушнірук, завідувачвідділу реставрації музею:

– Вітряк початку ХХстоліття – єдиний вітровиймлин, що експонується вМузеї народної архітектурита побуту. Коштів, які намвиділяє Норвегія, занадтомало для того, щобпровести всі реставраційніроботи. А зламаний вітряк– це ще одна причина„пригальмувати” роботунад основними об’єктами.

Деяким садибам у музеїнеобхідна хімічна обробкаусіх дерев’яних речей, щобтам не заводилися шкідливікомахи, пліснява, меншешкоди завдавала волога.Щоб провести таку проце�дуру на одному об’єкті,необхідно 30 000 гривень.

– Найбільша прикрість –не так недбалість влади, якбайдужість із боку громад�ськості, – ділиться ІгорКушнірук. – Кататись надавньому експонаті – ніщоінше, як вандалізм.Владислава ПОЛЬЧИН,

10�А клас, СЗШ№ 96

А все тому, що на одній іззупинок у тролейбус сіладівчина, на яку спочаткуніхто не звернув уваги. Алеяк тільки у неї задзвонивтелефон, вона почала дужегучно і емоційно розповіда�ти про свої вчорашніпригоди. Оповідала все донайменших деталей: у якийклуб ходили, які коктейліпили, з ким познайоми�лись, як добирались до�дому, і ще багато зовсімнецікавого іншим пасажи�рам. Саме тому люди таккосо дивились на дівчину,але молоду особу це зовсімне бентежило. Вона щеемоційніше почала розпові�дати про вчорашній вечір івчорашню ніч.

Таких ситуацій у нашомужитті дуже багато. А щоб їхуникнути, потрібно дотри�муватись простих правилповедінки у громадськомутранспорті. Найголовніше зних – говорити не надто

„Ми вчора так класно відсвяткували мій День народження!Спочатку ми пішли в клуб. Але дівчати не хотіли йти. Казали,давай краще вдома посидимо, чаю поп’ємо, тортик поїмо. А ти менезнаєш, звичайно, я їх вмовила. Ну от, пішли ми в клуб…” – я і всіпасажири другого тролейбуса були слухачами цієї „дуже цікавої”історії.

гучно, адже це дуже заважаєіншим. Не треба шепотіти,просто спілкуватись так, щобпасажир в іншому кінці тро�лейбуса не чув вас. Якщо вамзателефонували, скажіть, щоне можете зараз говорити іщо передзвоните пізніше. Іще, не потрібно кричати: „Я вмаршрутці. Та в маршутці!”.

Також не потрібно їсти угромадському транспорті.В маршрутках, трамваях читролейбусах переважнобагато народу і маломісця. Всі штовхаються,одні заходять, інші вихо�дять, хтось втомлений,хтось голодний – і тут ви зісвоїми канапками. Ароматпоширюється по всьомусалону, шарудіння упа�ковки ріже вухо – все цеспричиняє незадоволенняінших пасажирів. Незаходьте в транспорт зморозивом, не їжтенасіння, не смітіть. Якщощось п’єте, будьте обе�

режними, не облийте сусіда!Якщо ваш сусід читає

книгу чи журнал, не читайтеразом з ним. Коли вам дужесподобалась якась стаття,краще попросіть журнал. Таробіть це лише тоді, колипасажир і сам дочитає.

Якщо вам не вистачиломісць для сидіння і визмушені стояти, міцнотримайтеся, щоб не впасти.Не забувайте дава�ти місцелюдям старшого віку. Колизаходить бабуся чи дідусь,не повертайте голову вінший бік і не робіть вигляд,що не помічаєте їх. Колись іви доживете до такого віку.

Ось такі прості правила,але багато людей їх недотримується. Саме черезце виникає так багатоконфліктів у громадськомутранспорті.

Христина КОЗЯР,10�Б клас,

НВК ім. В. Симоненка

МАН і Я Листопад 2012 року 9

Бесіда із Василем Шклярем МІСЦЕ ДЛЯ ПОЕЗІЇВосьмого листопада в книгарні

„Є” відбувся музично/поетичнийперфоменс „На кордоні світів”, демолоді українські поети Ігор Саста Володимир Бенько презенту/вали свої поезії.

Організатори створили слухачамвідповідний настрій за допомогоючудової релаксуючої музики.

Та невдовзі в залі запала тиша, щотривала проте всього мить. Молодіпоети привітались із публікою тапочали читати свої твори. Ігор Сасзачитав епіграф – із власного вірша.То було цікаве порівняння нашогожиття із бруском пластиліну.(„Матимемо те, що зліпимо”).

Хлопці хвилювались, адже, як зі�знались – діляться найсокровеннішим.Та, незважаючи на проблеми зі звукомта хвилюванням авторів, публікасприйняла творчий тандем дуже тепло.

Другою частиною вечора булавідеопоезія (сучасна форма поезії,поєднана з кіно, відео та медіа�артом– І.К.) Цей жанр мистецтва ще не дужерозповсюджений в Україні, однак маєбагато прихильників. Адже набагатоцікавіше слухати поетичні рядки,бачачи перед собою відеоряд, щовідображає емоції, зображені у творі.

Читальна зала книгарні на 75%була заповнена молодими людьми.Це свідчить про те, що нове поколінняусвідомлює силу прекрасного ітягнеться до мистецтва.

Ірина КУЛЯНДА,10 клас, СЗШ № 37

Марія Людкевич: „Журналісту важливобачити плоди своєї праці”

Відома львівська поетеса, член Національної спілки журналістів,редактор газети „Галицьке юнацтво”, лауреат багатьох літературнихпремій і просто красива жінка – це все Марія Людкевич. Про сучаснумолодь, свої книги та ставлення до „мовного закону” вона розповілажурналісту нашої газети.

Марія Людкевич уже кілька років керує літературною студією „Джерельце”,засідання якої проходять раз на два тижні в приміщенні Львівської обласноїбібліотеки для дітей. Каже, що цього року прийшло багато талановитих дітей.Марія Осипівна помічає, що побільшало прозаїків. І діти пишуть не лишекоротку прозу, але й пробують створювати оповідання, невеликі повісті. Самежиття спонукає до цього, дає більшу схильність до прози, аналізу. Поезіюпишуть більш романтичні натури, які відчувають мелодію. Та передовсім усезалежить від таланту, яким людину наділив Бог.

Марія Людкевич розповідає, що зараз підлітків хвилюють стосунки здорослими, вони гостро реагують на конфлікти. Діти чекають на розуміння збоку батьків, учителів. Зауважує, що дівчат здебільшого цікавить мода, сталипопулярними професії моделі, акторки. На думку поетеси, це вплив ЗМІ.Хлопці більше цікавляться політикою. Коли вони писали на тему „Якби я бувдепутатом”, то висловили дуже дорослі та серйозні думки.

Питаю, ким вважає себе Марія Осипівна – дорослою чи дитячоюписьменницею (адже її книг для дітей та дорослих приблизно порівну)?Говорить, що „все залежить від певної ситуації. Коли я виступаю передмолодшою аудиторією, то відчуваю себе дитячою письменницею. Я, взагалі,ціле життя пов’язана зі школярами, молоддю. 5 років працювала вчителькоюмолодших класів. Мені дуже близька школа, проблеми дітей, бо сама маю 4внуків. Тому приємно, коли пишу нову дитячу книжку. Коли ж я виступаю переддорослою аудиторією, спілкуюся зі старшокласниками (наприклад недавновідвідала Сокальську гімназію), то читаю їм свої дорослі вірші, ми говоримопро літературу”.

До „джинси” письменниця ставиться позитивно. Важає, що кожна працяповинна оплачуватися. Такі статті не є чимось негідним, якщо не суперечатьпринципам журналіста.

Не можу не запитати у Марії Людкевич, як у представниці львівської,української інтелігенції, про її ставлення до „мовного закону”. Відповідає, щоукраїнська мова у своїй державі повинна бути панівною. А всі інші, звісно,треба підтримувати.

Журналістам�початківцям Марія Осипівна побажала пробувати свої сили,шукати власні теми, по можливості друкувати перші проби пера, аджежурналісту важливо бачити плоди своєї праці.

Ірина ЛАДИКА,9�Б клас, СЗШ № 62

Чим „смакує” молодь?У найзагальнішому значенні

мистецтвом називають майстер/ність, продукт якої приноситьестетичне задоволення. Саме цевизначення пропонує Інтернет/портал „Вікіпедія”.

Яку ж роль відіграє мистецтво у життісучасної молоді? Воно здавнавважається „їжею” для душі. Молодьдвадцять першого століття відомасвоєю надмірною любов’ю домистецтва музики. З розвиткомтехнологій в останні 10�15 років навулицях все частіше можна бачитиюнаків та дівчат, що навіть йдучи нанавчання чи на прогулянку, нерозлучаються з музикою.

Слухаючи музику, людина такожздатна виконувати й іншу роботу, томузовсім не дивно, що музичнемистецтво має більш значний вплив,ніж образотворче чи кінематограф.

Музичні смаки сучасного молодогопокоління вражають своєю різно�манітністю. До прикладу, результатиопитування серед однокласниківпоказали, що серед них є і такі, хтослухає блюз та класику, і ті, хто віддаєперевагу репу чи важкому року.Зокрема, виявилося, що жоден із моїходнокласників ще жодного дня непровів без музики. Більше того, длядекого залишити вдома улюбленінавушники стало б справжньоюкатастрофою. А ти зміг би прожитидень без музики?

Марія БАНДУРА,11 клас, ЛГ „Престиж“

„Salve!” – так привітався відомий письменник із учнямиЛьвівської класичної гімназії, адже, як і вони, вивчавлатинську мову. Усі учні гучно відповіли: „Salve magistra!”

На цій неформальній зустрічі автор відомого українського бестселера„Чорний Ворон”розповів учням гімназії про свої кращі романи та повідомивновину про те, що збирається написати ще один роман про повстанськуборотьбу. Поділився своїм секретом успіху: „Я лишаю простір на домисленнясвоєму читачеві. Мій читач – це мій письменник”. На питання учнів, чому ненаписав продовження „Чорного Ворона”, письменник відповів: „Я томами непишу. У цій книжці я висповідався сповна розумом і тілом”.

Василь Шкляр поділився своїми планами: „Я хотів би написати пронайбільшу українську таємницю – де поховано Богдана Хмельницького”. Єлегенди про те, що гетьман був похований у Іллінській церкві (збудована у1653 (за іншими даними – у 1656) році за наказом гетьмана БогданаХмельницького як родова церква�усипальниця), а згодом поляки викинулийого прах. За розповідями Шкляра, це неправда, тіло Богдана Хмельницькоготаємно перепоховав отаман Лаврін Капуста близько 40 км від річки Тясмин.Про ці події та про реальне місце поховання гетьмана автор хоче розповістиу своїй новій книжці, але ще не впевнений, чи не зарано нашомувимордуваному Російською імперією народові знати це.

Упродовж цілої зустрічі автор розповідав про цікаві випадки зі свого життя.Одного разу декілька хлопців – шанувальників творчості Василя Шкляра – нальвівському книжковому Форумі сказали, що можуть померти за Україну, таспитали, як їм це зробити, на що автор відповів словами: „Не вмирайте відкохання, а коли треба померти за Україну – я вам скажу!”.

Василь Шкляр подарував декілька примірників свого роману гімназистамта сфотографувався з ними. Після цього сказав, що сподівається ще не развідвідати гімназію.

Дзвіна ТИСЛЮКЕВИЧ,10 клас, ЛКК

Листопад 2012 року МАН і Я10

„Ми – студенти, ми – найтепліші!”

Фільм, що змусив задуматись

Під таким гаслом відбувся безкоштовний рок%концерт знагоди Дня студента перед торгово%розважальним центром„Кінг Крос Леополіс”. Попри невеликий мороз, усерединінатовпу, що божеволіє від драйву і хорошої музики, простонеможливо було замерзнути. Довкола туман і темнота, ами, захоплені піснями улюблених гуртів, шаленіли відзадоволення.

Головною „фішкою” дійства мавстати виступ популярного київськогогурту „Антитіла”. Уже за лічені миті усяплоща перед ТЦ наповнилась людьми,і ведучий почав зі слів: „Цього теплогосонячного вечора…” На такій веселійноті і тривав весь концерт. Першимина сцену „розігрівати” людей (і впрямому значенні теж) вийшов гурт„Дикі серцем”. І це був хорошийпочаток! „Вона твоя” – пісня, щозапам’яталась усім. Приспівнаспівували, напевно, навіть ті, хтовперше чув цей трек. А далі, хвилиназа хвилиною, майже увесь натовптанцював і стрибав під запальні ритми.

Коли „Дикі серцем” під оплескипокинули сцену, розпочалося, мабуть,найсмішніше – конкурси. Найбільше,чесно кажучи, запам’я�талися трипари, які вийшли на сцену, щобпоказати нереальні фігури. Першапара не була дуже оригінальною –хлопець просто взяв дівчину на руки.Друга вирішила скласти руки у формісердечка, а третя… Парубок зімітувавна нозі дівчини гру на гітарі. Звичайно,перемогли останні і за креативністьдумки отримали два квитки в IMAX.Решта учасників отримали пакунки зпризами.

„Цвіт кульбаби” – ось хто наступний

взявся вражати уже розігрітихстудентів. Івано�Франківський гуртнаспівував народні мотиви підсупровід акордеону. Не скажу, щовоно мені зовсім не сподобалось.Перше враження склалось дужегарне – хлопці у вишиванках. Але чито трохи нахабна поведінка соліста,чи, на мій погляд, беззмістовні словапісень розчарували мене.

Довго сумувати не довелось, адженаступними на сцену вийшли запальніхлопці із Закарпаття „Rock�H”. УсіМарічки, мабуть, були задоволені, бозвучала пісня „Марічко, чи чуєш”. Іслова, і музика не залишили нікогобайдужим. До гурту приєдналасьОлеся Киричук і трохи урізноманіт�нила чоловічі голоси своїм соло.

Аж близько 20:30 розпочаласькульмінація дійства. Приїхали обіцяні„Антитіла” і почали налаштовуватисвої інструменти. Хочу зазначити, щона концерті була тільки жива музика,жодної фонограми. Можливо, томукожен виступ викликав так багатоемоцій.

У наступному конкурсі взяло участьтроє людей. Те, що їм довелосьвиконувати на сцені перед сотнямизапалених очей, викликало простовибух сміху. „Оp op gangnam style” –

слова, безперечно, знайомі усій„освіченій” у модних піснях молоді.Саме під цю музику учасникамдовелось танцювати на сцені. Сміх ісльози – ось як можна охарак�теризувати наступні 5 хвилинконцерту. Перемогла тендітна дівчиназ ЛНУ ім. Івана Франка. Але на цьомувеселощі не закінчились. Даліведучий обрав іще трьох людей.Оскільки музиканти почали потрохиз’являтись на сцені, завданняконкурсу було таке: відгадати назвупісні гурту „Антитіла”, але не простотак, а … задом наперед! Тобтомелодію вмикали з кінця на початок.Чесно кажучи, самі музиканти булишоковані цим випробуванням. Поочах красеня�гітариста МикитиЧухрієнка було помітно, що якбизапитали його, він теж зніяковілокивав би головою. Проте, на диво,першокурсниця зі Львівської полі�техніки відгадала три пісні гурту івиграла головний приз – абонементна ковзанку. А два хлопці, що бралиучасть разом із нею, отримали квиткина парний перегляд фільму в IMAX.

Нарешті на сцені з’явився ТарасТополя – соліст гурту „Антитіла” ірозпочав свій виступ. „Маямі”, „Білаворона”, „В твоїх очах”, „Моя дівчина”,„Я не забуду першу ніч”, „Буду�Вуду”,„Бери своє”… Це пісні, слова яких минаспівували разом із музикантами.Танцювали, стрибали, „відривалисьпо повній”. Особливо весело булотоді, коли звучав трек „І всю ніч”. Аджеце пісня про те, чого так сильно заразне вистачає, про що мріють, мабуть,усі. Літо, сонце, спека, веселощі ібезтурботність… Ось так, на ритмах„трула�ла” відбувався концерт,присвячений Дню студента.

Владислава ПОЛЬЧИН,10�А клас, СЗШ №96

Його бюджет склав 102 мільйони доларів, післязакінчення показу на прем’єрі глядачі 10 хвилинаплодували стоячи, його тривалість 172 хвилини,дітям до 16 років перегляд не рекомендований, дехтоназиває цей витвір мистецтва одним із найкращихстрічок сучасності…

„Хмарний атлас” – науково�фантастичний фільм, щорозповідає 6 окремих історій. Переглядаючи його,побуваєш у шести часових вимірах, дуже далеких одинвід одного. Том Генкс, Голлі Беррі, Кіт Девід – імена, що,мабуть, вам знайомі. І це тільки три актори з тих десятків,які знімалися у „Хмарному атласі”.

Далекого 1849 року Адам Юїнг пише щоденник.Подорож на кораблі, що ледь не виявилась для ньогофатальною, змінює його світогляд.

1931 року молодий англійський композитор РобертФробішер втікає з університету та йде за своїм покликанням– працювати помічником відомого композитора ВівіанаЕйрса. Це історія хлопчини нетрадиційної орієнтації. Підчас роботи на Ейрса Роберт створює секстет „Хмарнийатлас”, авторство якого Ейрс намагається залишити засобою, пояснюючи тим, що слухав її уві сні.

Далі кінострічка переносить нас у 1973 рік. Молодаамбіційна журналістка Луїза Рей займаєтьсярозслідування, пов’язаним із ядерною фізикою.Інформаційним приводом для нього стали давні листикомпозитора Роберта Фробішера (з попередньої історії).

У наш час (2012 рік) 60�річний видавець зацікавлюєтьсярозслідуванням журналістки із минулого епізоду.

У майбутньому 2144 році усе населення поділили на

„чистокровних” (ті, хто народились природним шляхом)та „фабрикатів” (клонів), які формують нижчий соціальнийклас. Сонмі�451 — „фабрикат”, вона працює в кафе фаст�фуд „Тато Сонг” — тут клони приймають замовлення,розносять їжу та прибирають. Вони живуть у ресторані,працюють по 19 годин на день та ніколи не бачилисонячного світла. Чесно кажучи, така перспектива лякає.Там вони дивляться старий фільм про видавця.

Остання частинка фільму – далекий нам 2321 рік.Показано світ після ядерної війни. Навіть уривчасті сценидають чітке уявлення того, що з нами стане через нашучерствість, холодність і злобу. Міста знищені, людиживуть невеликими кланами, один із них (Жителі Долин)знаходиться на острові Га�Уає. Тут живуть звичайні люди.Острів знаходиться за межами країни: вони самівирощують їжу та роблять собі одяг.

Я зрозуміла суть фільму так: усе повертається до того,з чого воно починалось; від своєї долі ти не втечеш, навітьбудучи в іншому тілі, з іншим іменем; кожен твій кроквизначає твоє майбутнє; думаючи тільки по матеріальнезбагачення, матимеш потім матеріальне сміття.

Усі історії переплітаються, усі долі чимось поєднані.Цікавий режисерський хід у тому, що кожен акторвиконував роль у всіх частинах. Тобто ця кінострічкаутверджує теорію переродження? Залишимо це питаннявідкритим. Думаю, кожен побачить у „Хмарному атласі”щось своє.

Владислава ПОЛЬЧИН,10�А клас, СЗШ №96

МАН і Я Листопад 2012 року11

Сенс життя у тому, щоб знайти себе

„Шахтар” розгромив „Нордшелланд” зі скандальним рахунком

Битва двох елітєвропейського

футболуЗа останній сезон команда

Мірча Луческу піднялась нановий рівень у футболі. Саме цеми змогли побачити й оцінити угрі донецького „Шахтаря” ілондонського „Челсі”.

Цей англійський клуб – один ізнайсильніших у своїй лізі. Такожслід зазначити, що рівеньбританського й українськогофутболів сильно відрізняється, і те,що донецька команда зайнялаперше місце у своїй лізі з великимвідривом по очках від інших команд,ще нічого не означає.

Вболівальники „Шахтаря”чекали незвичайної гри від своєїкоманди, і вони її отримали. Вжена третій хвилині гри донецькийпівзахисник Алекс Тейшейравідкрив рахунок. Фанати простозаглушили стадіон вигуками найого підтримку. На початку другоготайму відзначився Фернандіньо,скориставшись передачеюАдріано на 52 хвилині. А на 88голкіпера „Шахтаря”, АндріяПятова зміг пробити Оскар Жуніор– нападаючий „Челсі”. Також слідзвернути увагу на те, що протягомусієї зустрічі у донецької командибула помітна перевага надлондонською елітою, яку не развиручав воротар Петер Чех.

Після перемоги надлондонським клубом „Шахтар” ізсімома очками очолює турнірнутаблицю групи Е.

– Як я говорив учора, ми вжеготові обіграти команду рівня„Челсі”. Це була, напевно,найемоційніша наша гра в останнійчас і підтвердження того, що нашамолодь росте і готова до великихперемог. Ми повністю заслужилицю перемогу, – сказав головнийтренер донецького „Шахтаря”Мірча Луческу після матчу.

Назар ВЕЛИКИЙ,10 клас,

Львівська правнича гімназія

Кожна людина хоче пишатися собою. Вона хоче досягтичогось у житті. Йде своїм шляхом, шукає нових емоцій,відкриттів, пригод. Пробує себе у різних сферах. Щоб статиуспішною людиною, потрібно багато працювати. Без труданема плода.

20/го листопада у матчі 5/го туру групового раундуЛіги Чемпіонів зустрілись данський „Нордшелланд”і український „Шахтар”. Зустріч відбувалася вКопенгагені на стадіоні „Паркен”. Саме тут „Шахтар”переміг із рахунком 5:2 та вирішив питання про вихідіз групи.

Вже на 24�й хвилині „Нордшелланд” відкриває рахунок.Відмітився нападаючий – Нордстранд, який звільнивсявід опіки захисників „Шахтаря” і пробив Пятова! Раділиданці недовго, на 26�й хвилині забиває Луіс Андріано.Вілліан віддавав м’яч господарям у рамках написанихправил „фейр�плей”, але Адріано перехопив м’яч, вийшоводин на один з воротарем данців і переграв його. А на 29�й „Шахтар” отримав ще один гол у свої ворота. Лорентсензабиває красивий гол. Гравець прийняв м’яч у штрафному„Шахтаря” і пробив точно під перекладиною воріт Пятова.2 хвилини до закінчення першого тайму і уже здавалося,що рахунок залишиться незмінним, але на 44�й хвилині

Вілліан зрівняв рахунок. На перерву команди пішли зрахунком 2:2.

Другий тайм почався з 2�ох фолів зі сторони „Шахтаря”.М’яч залишався у данців, а на 50�й хвилині Вілліанвиводить свою команду вперед, пробивши голкіпера„Нордшелланда”. Незабаром радість української командистала ще більшою. На 53�й Адріано, якому допомагалиТейшейра і Вілліан, збільшує відрив. Рахунок 4:2, і данціпомітно нервують. На 63�й Окоре був попередженийжовтою карткою за фол в сторону Фернандіньо. На 81�йАдріано робить хет�трік! Після навісу в штрафну„Нордшелланда” Коста головою скинув на Адріано, і той„розстріляв” Хансена.

Вже в кінці гри було зрозуміло, що „Шахтар” вийшов ізгрупового раунду Ліги Чемпіонів.

Назар ВЕЛИКИЙ,10 клас, Львівська правнича гімназія

Я займаюся футболом. Мені це дужеподобається. Якщо забрати у менефутбол, я не зможу дихати. Це грамільйонів. Кожного дня ти йдеш натренування, щоб завтра статикращим. Щоб досягти нових висот. Тийдеш на жертви заради улюбленоїсправи. Прогулюєш уроки, не гуляєшіз друзями, а йдеш на тренування. Ітобі не сумно від цього. Ти розумієш,що робиш це не просто так. З тебеможуть глузувати, мовляв, у тебе і такнічого не вийде. Але ти впертопрацюєш, щоб довести цим людям, щоти спроможний досягти більше, ніжвони гадають.

Футбол потребує багато сил, болю.В наш час люди думають, що в цій грістали головними гроші. Всі біжатьтуди, де більше заплатять.Стверджують, що це не гра справжніхчоловіків, що багато симуляції, що

футбол перетворює�ться на шоу. Я гадаю,що ця думка непра�вильна. Скільки силфутболісти віддаютьна тренуваннях, щобпотім показати людямкрасиву гру, напов�нену яскравими емо�ціями та переживан�нями! Скільки кровізалишається на фут�больних полях!

Я займаюся футбо�лом професійно вжечотири роки. Заразрозумію, що це всенедарма. Я почавграти набагато краще,знайшов нових друзів.

Моя футбольна команда „ФКГаличина” стала мені другою сім’єю.Багато разів я хотів припинитизайматись цим, виправити оцінки,погуляти з друзями. Я радий, що цьогоне зробив. Завдяки футболу я побачивбагато країн. Осінню ми їздили натурнір в Барселону. По дорозі до неїми заїжджали у Париж, Прагу,Будапешт, Флоренцію та Нюрнберг. Япобачив багато красивих місць, якізапам’ятаю на все життя.

Усі люди повинні розвиватиськожного дня. Потрібно пробувати себеу багатьох справах. Коли ти знайдеште, що тобі подобається найбільше,удосконалюй себе в цьому ділі,працюй впертіше – і тоді у тебе всевийде. В цьому і є сенс життя – знайтисебе.

Олексій ТИСЛЮКЕВИЧ,10 клас, НВК ім. В. Симоненка

Листопад 2012 року МАН і Я12

12345678901234567890123456789012123456789012345678901234567890121234567890123456789012345678901123456789012345678901234567890121234567890123456789012345678901212345678901234567890123456789011234567890123456789012345678901212345678901234567890123456789012123456789012345678901234567890112345678901234567890123456789012123456789012345678901234567890121234567890123456789012345678901123456789012345678901234567890121234567890123456789012345678901212345678901234567890123456789011234567890123456789012345678901212345678901234567890123456789012123456789012345678901234567890112345678901234567890123456789012123456789012345678901234567890121234567890123456789012345678901123456789012345678901234567890121234567890123456789012345678901212345678901234567890123456789011234567890123456789012345678901212345678901234567890123456789012123456789012345678901234567890112345678901234567890123456789012123456789012345678901234567890121234567890123456789012345678901

МАН і Я Редактор Тетяна ПАСОВИЧ Адреса для листування: 79000м. Львів, вул. Коперника, 42Тел.: 225%56%81, 261%22%58.

Комп’ютерна версткаЛьвівської обласної МАН

Газета Львівської обласноїМалої академії наук

Повернення у дитинствоУвага! З 22 вересня по 28 жовтня у Львівськомудержавному цирку – „Новий цирк Африки”. Хочешпобачити левів, крокодилів, унікальних акробатів зАфрики та веселого клоуна – поспішай у касу за квитком!

Мені сподобалась реклама нової програми львівського цирку. З надієюотримати багато вражень я купила квиток на виставу. Не знаю, чи то я забагатоочікувала, чи то програма була так собі, але вона не виправдала моїх очікувань.У цирк я заходила з чудовим настроєм, а по закінченню вистави мені сталосумно.

Найбільше мене засмутив номер із крокодилами. Нам обіцяли гіпнозтриметрового алігатора, стійку крокодила на хвості, перетворення людини накрокодила, поцілунок із крокодилом, катання людини на алігаторах тасмертельно небезпечний трюк – голова людини у пащі алігатора. З цьогопереліку я побачила лише останні три. А останній „смертельним” не здавався,бо алігатор був маленький, і голова дресирувальника ледь помістилась у пащі.Можливо, я погано дивилась, але не побачила гіпнозу алігатора. А щодо стійкикрокодила на хвості, можливо, організатори мали на увазі, що Юрій Матвієнко(дресирувальник, переможець всесвітнього конкурсу „Екзотик 2008”) піднесемалесенького крокодильчика і триматиме його за хвіст? Та більшості глядачівномер із цими тваринами дуже сподобався. Діти з батьками не зводили очей зарени, де відбувалося дійство, і уважно спостерігали за кожним рухом.

За крокодилами після дворічної перерви на арені виступали безстрашнідресирувальники левів Олексій та Вероніка Пінко зі своїми вихованцями. Двароки тому на Олексія напав один із левів (це сталося у Львові), але вже сьогоднівони разом із дружиною показують першокласне шоу. Хоча леви були не зовсімслухняними, номер загалом мені сподобався.

Я не можу сказати, що всі номери були провальними. Високийпрофесіоналізм показали лауреати міжнародних фестивалів цирку – групаунікальних акробатів із Африки „Кенія�Бойс” та повітряні акробати наполотнах, артисти Санк�Петербурзького цирку на Фонтанці Ірина таОлександр Кравцови. Чорношкірі акробати веселили публіку і при цьомупоказували класне шоу. А повітряні акробати виконували, на мій погляд,карколомні трюки найвищої складності. Номер на полотнах був дуженебезпечний.

А от клоун не змусив мене посміхатись. Всі номери були надто застарілі. Їхя пам’ятаю ще з п’ятирічного віку.

Впродовж вистави я не побачила „фантастичного” піротехнічного шоу, протелазерне шоу було дійсно на високому рівні. Загалом програма і номери буливиконані на високому рівні, але через багатообіцяючу рекламу я очікувалабільшого! Відвідавши цирк, я зрозуміла, що за останні 10 років не відбулосяжодного прогресу у цирковому мистецтві.

Христина КОЗЯР,10�Б клас, НВК ім. В. Симоненка

Телебачення –добро чи зло?

Телевізор – річ, яка є майже увсіх. Наші батьки задовольнялись2/3 телеканалами.

Зараз маємо і про спорт, і прокулінарію, навіть просто з рекламою.Тепер людям не потрібнопідлаштовуватись під графік яких�небудь програм. При великому бажанніможемо встигати все: і попрацювати, іподивитись телевізор. Але у багатьохз’явилась тенденція викидати телевізорчи просто відмовлятись від йогоперегляду. Чому?

Зараз телебачення не таке, як булораніше. Хоч і побільшало каналів тапередач, але з’явилось і багатозайвого, яке тільки забираєдорогоцінний час. Ми поступовопочинаємо дивитись якісь шоу прожиття зірок, про одруження чи проважку долю людей. А чи дійсно це намтреба? Чи не варто подумати просвоє життя? Адже час минає, його вжене повернути назад.

Багато з вас можуть сказати: „Наві�що аж так – викидати? Це ж простоненав’язливий відпочинок. Декількапередач, які не перенавантажутьінформацією, не завадить перегля�нути після важкого дня. Релаксація”.І тут я не погоджусь. Адже можназнайти цілу купу занять, які допомо�жуть відновити сили після важкогоробочого дня чи тижня. Почавши про�водити марно час перед телевізором,ви й не помітите, як швидко це затягне.

Звісно, й телевізор може приноситикористь. Якщо з розумом йогодивитись, він дасть багато й цікавоїта пізнавальної інформації. Якщо вамдійсно набрид потік непотрібнихнікому пліток та марна трата часу, необов’язково викидати телевізор.Можна просто вимкнути непотрібніканали, а підключити ті, які дійсносприятимуть вашому розвитку табудуть вам корисними.

Анастасія МОДЛЕНКО,10�Б клас, СЗШ № 45

Казкове місце в реальності?Декілька тижнів тому до Львова

приїхала моя подруга з Тернополя.Пішли гуляти, а надворі першийсніг падає. Ми змерзли і згадалипро нахвалений ресторанчик „Дімлегенд”. Відвідавши його, мипереконалися, що зі слоганом проказкове місце в реальності трошкиперегнули палицю. Але про все почерзі.

На першому поверсі сувенірниймагазинчик і маленький коридорчик.Сходи, які ведуть аж на відкритутерасу, що на даху, дуже круті і тамнеможливо розминутися зофіціантами. До речі, останні трохинезвичайні: більшість з них карлики.Перчинкою у цьому закладі є також

інтер’єр залів. Кожна кімната маєсвою тематику, наприклад,годинникова, або зі львівськоюбруківкою. А на відритій терасі стоїтьавтомобіль, пам’ятник сажотрусові(існує легенда: хто поцілить монеткоюу його капелюх – буде щасливим).Задум цікавий, але приміщеннязанадто малі.

Ми вибрали зал, присвячений річціПолтва. Там усього п’ять столиків, алемісця все одно мало. Стилізованокімнату оригінально: старе рятівнеколо на стіні, підвішена на ниточцізасушена риба, таблички зі смішниминаписами, а ще моніторчик, якийпоказує, як тече підземна річка містаЛева „у прямому ефірі”. Ми зайняли

столик, і відразу підійшла офіціантка,дала меню. Ціни помірні, але великоговибору немає. Ну, замовили чай тадесерт і чекаємо. Вирішилисфотографуватись на пам’ять –відразу підбігли і сказали, що неможна. Ми сіли і чекаємо далі. Ну все,дивлюсь, уже несуть моєзамовлення. Було досить смачно. Мирозрахувалась, подякували і почалиспускатись сходами. І тут на менеледь не вилили борщ. Коли япроходила повз кухню, звідти йшовнеприємний запах паленого. Цебула, так би мовити, неприємна ноткана прощання. Напевно, я більше непіду туди, бо таких ноток булобагатенько.

Оля ТУРОК,9 клас, ЛНВК ім. В. Стуса