МАН і ЯКвітень 2013

Газета Львівської обласної Малої академії наукЗаснована у грудні 2001 року

Ï’ÿòåðî â³ðíèõ Êë³î Нарешті справжня веснаЗавершується квітень,

нарешті стало тепло ізелено. Важко повірити,що ще кілька тижнів томубула справжня зима зіснігом і морозом.

Але ось уже від серединиквітня сонце світить, аголовне – гріє. Можна невдягати багато светрів татеплих курток. Тепер навітьтемніти почало пізніше,десь після восьмої вечоращойно починає смеркати. Аще за лічені дні зазеленілатрава, щодня дедалі більшерозпускається листя надеревах, багато рослинцвіте. А після теплого дощуповітря чисте й прозоре.

Ну і ще один плюс весни втому, що одразу після неїнастане літо. За цілийнавчальний рік було багаточого: сварки з найкращимидрузями, примирення злюдьми, з якими, можливо,давно не спілкувалися,чимало цікавих поїздок – тадостатньо всього, щобзгадати та обговорити усеце з однокласниками занавчальний рік.

Але є у весні ще йдекілька мінусів, на&приклад, дуже багатоконтрольних, у тому числідиректорські тощо. Навулиці сонечко й тепло, ашколярам доводитьсябагато вчитись. Другиймінус: коли після довгоїзими сходить сніг, навколобагато болота, калюж,сміття. Але ось зблиснулосонце – усе підсохло,зазеленіло, сміття під часпередвеликодніх толокмешканці міста прибрали.

Тому і в загальномунастрій – на позитиві!Цілий рік навчання вартийтрьох місяців відпочинку.Можна вже починатипланувати, як будемовесело проводити час іздрузями, а також зна&йомитися з новими людьми.

Мар’яна ГНАТІВ,8�В клас, НВК „Гроно”(Продовження на 2 стор.).

Із 12 по 16 квітня 2013 року в місті Миколаєві проходив ХV Все�український турнір юних істориків.

Львівська команда – третяУчасть у ньому взяли 30 команд із різних

регіонів України, серед яких були й збірнаЛьвівської області: Діана Тельвак(Дрогобицька гімназія, 10 клас),Анастасія Шибіко (НВК „СЗШ ІІ ст. –ліцей” м. Новояворівська, 11 клас), ПавлоШкраба (Дрогобицький педагогічнийліцей), Анна Вахнянин (СЗШ № 64м. Львова, 10 клас), Софія Змерзла („НВК„Сихівська гімназія”, 11 клас). Ми можемопишатися ними, адже вони завоювали длянашої МАН третє місце наВсеукраїнському турнірі. А Павло Шкрабаотримав спеціальну нагороду –„Найкращий опонент турніру”.

– Якщо чесно, я дещо розчарована, –розповідає капітан команди СофіяЗмерзла. – По&перше, були надзвичайнопотужні команди, які не пройшли навіть упівфінал, хоч мали непогані шанси наперемогу. Наприклад, команди з Києва,Южного і Харкова. Повною не&сподіванкоюдля мене став тріумф миколаївськоїкоманди, яка не вирізнялася аж так, щобстати переможцем. Хоч тут і є логіка – миграли саме в Миколаєві. По&друге, длямене досі залишаються незрозумілимиоцінки журі. Як на мене, то нас просто„зрізали”. По&третє, ми наштовхнулися нанезрозумілу критику щодо мови. Коли іншіучасники задали нам питання російськоюмовою, і ми згодом попросили йогоповторити, нам закинули, що „у Львовамовний бар’єр”. Але я ні на секунду не

пошкодувала, що поїхала на такий турнір,тому що це – неймовірний досвід. Ми нелише вдосконалили себе як істориків, а йзустріли чимало нових друзів і простоцікавих людей!

Як би там не було, ми можемо пишатисянашими істориками. Про знання ікомпетентність команди судіть з цьогоінтерв’ю.

Держава без свідомості – не держава– Для України зараз існує декілька

шляхів подальшого розвитку. Намслід іти вже протоптаною стежкою чишукати щось нове?

Діана Тельвак: Як показав тисячолітнійдосвід, ні монархія (в обличчі київськихкнязів, Данила Галицького – першогокороля), ні диктатура (Скоропадський івзагалі період 1918&19&их років ХХстоліття) ніякого результату не принесли.Парламентсько&президентська респуб&ліканська теж не всіх задовольняє. Томувважаю, що слід спробувати щось нове.Щось, що б поєднувало українськуволелюбність і прагнення мудрої головинад собою.

Анна Вахнянин: Погоджуюся, що нампотрібно шукати нових людей, нові формитощо. Бо багато говоримо про фінансовімахінації, розкрадання бюджету, кризу…Але це можна дуже легко виправити:просто змінити обстановку в країні.

Квітень 2013 року МАН і Я2

(Закінчення. Початок на 1 стор.).

П’ятеро вірних Кліо

– Одна кров – одна держава?Софія Змерзла: Одна країна – це

не завжди одна нація. Хоча коли єбагато етносів, то неминучіконфлікти. І переважно це закін�чується фатально. До прикладу,жодна імперія не вічна. Югославія –яскравий приклад: вона розпалась.Народ відстоює свої інтереси, томуколи народів багато – такий утвірнайчастіше приречений на розпад.

Павло Шкраба: Не завжди. Зодного боку, є приклад Австро�Угорської імперії – великої монархії імогутньої сили у Європі. Її називаликлаптиковою імперією, бо годі булопорахувати, скільки національностейдо неї входило. Результатом став, яквідомо, розпад. Але зовсім іншим єприклад Сполучених Штатів Америки.На витоках держави там жило дужебагато різних етносів, але буласпільна мета і шлях її реалізації. І такз полінаціональної спільноти утворилася одна держава і згодомодин етнос.

У країні, де є хоча б двінаціональності, єдності й рівностібути не може. От існує у народіприказка „На одній кухні не може бутидвох господинь”. Тут щось подібне.Може бути лише одна домінантнанація. Щоб була єдина держава,повинні бути однакові принципи,світогляд, свідомість. Бо держава безсвідомості – не держава.

Чи варто відкидати урокиКліо?

– Поза історією людина ніщо?Анастасія Шибіко: Бернард Шоу

сказав: „Єдиний урок, який можнавитягнути з історії, полягає в тому, щолюди не витягують з історії ніякихуроків”. На жаль, це сумна правда.

У мене інколи складається такевраження, що наша система освітипрацює за методом „розповісти, щобуло” і зовсім не переймаєтьсяпитанням: „А що воно нам дає і чогоми можемо з того навчитися?”.Погодьтеся, якби ми добре зналиісторію, наша країна сьогодні моглаб досягти більших успіхів як векономічному плані, так і в освіті,культурі і т.д.

Адже корисно інколи повчитися напомилках предків, отримати зминулого якісь уроки, зробити певнівисновки. Минуле не змінити – цетак. Проте змінити сучасність і,особливо, майбутнє, поки воно ще нестало минулим, було б доситьдоречно. Це ж, погодьтеся, в нашихсилах!

Історія вчить відповідальності передіншими, зрештою, відповідальностіперед нащадками.

Ми довіряємо математикам,фізикам, хімікам і т.д., які залишилипо собі величезну кількість теорем,

законів, постулатів, висновків. І незавжди перевіряємо достовірністьтих матеріалів. Нам сказали – і мивіримо. Не проводимо мільйонихімічних реакцій, не робимочисленних операцій із довжелезнимичислами, не перевіряємо всіхфізичних явищ. Ми приймаємо тойматеріал, який нам подають і надаліпросто його розвиваємо.

Певно, кожен назве хімічнуформулу води, сформулює теоремуПіфагора. А от із історією ситуація ненайкраща… Ми не те, що не хочеморозвивати ту просто необхідну науку,ми навіть не знаємо елементарнихречей. Не всі вкажуть прізвища людей,зображених на національних (!)купюрах. А як запитаєш про якусь датучи щось подібне – витріщать на тебеочі, ніби питаєш про щось високе йнедосяжне.

Людина, яка не знає історії свогороду, – сирота. Сім’я не знає своєїісторії – вона не частина громади.Народ не знає своєї історії – він немає права на суверенну державу.Якби кожен громадянин нашої країнизнав, скільки крові було пролито, щобмогла вільно існувати українськамова, мовного питання нині невиникало б. Та й узагалі, виникало бимало питань, бо наша Україна маланепростий шлях, вона перейшла ажнадто багато, щоб нині так топталисяпо її кривавих ранах.

Людина без минулого не вартамайбутнього! Вона – звичайнеперекотиполе: де пригріється, дедобре, там і батьківщина. Але ж це невідповідає моралі, ми люди, ми маємознати своє коріння, адже самекоріння дає поживу для молодихплодів!

– Несуттєве в історії слідзабувати?

Діана Тельвак: Не буває нічогонесуттєвого, як вода точить камінь,так і кожна історична подія, хай цеповстання у селі, чергова реформацарату чи щось ще, воно однакововпливає на хід історії. І ще одне:кожнісінька історична подія вчить насчогось, тож чи варто відкидати урокиКліо? (Кліо — одна з дев’яти муз,покровителька історії – авт.)

Анна Вахнянин: Як на мене, токожен сам вибирає, на якому рівнійому потрібно знати історію. Мені якісторику потрібно знати все. Адже цестосується і моїх інтересів, іулюбленої справи у житті. Якщо виматематик, то не зобов’язані знати ірозуміти складні історичні події,процеси і наслідки. Маєте правовибрати те, що хочете. Звичайно, щохоча б елементарні знання з історіїнеобхідні усім як складова ерудиції.

Ми мусимо шукатиправду!

– В одному зі своїх матеріалівкореспондент The Times БенМакінтайр написав: „Намір

приховати або переписатиісторію – ознака страху,нестабільності і грубогонаціоналізму”. Що ви думаєтепро це?

Павло Шкраба: Намаганняприховати історію – це, звичайно,ознака страху. Бо історіюприховують, коли не хочуть її знатичи просто невигідно її знати.Декому глибоке знання історіїзаважає тому, що є одним ізневід’ємних чинників національноїсвідомості. Бо така свідомістьозначає любов до нації, а отже до їїісторії також. Помилки історіїпотрібно пам’ятати у будь�якомуразі, бо це, можливо, неприємний ігіркий досвід, але дуже корисний таповчальний. Без минулого немаємайбутнього.

Софія Змерзла: Кожна націянамагається романтизувати своїхгероїв, десь приховати, десьперебільшити – це притаманне усімнаціям, не тільки українській! Протеце не головна причина переписуісторії. Переважно саме з історії мичерпаємо певну національнусвідомість, тому, щоб підкоритиабо закрити очі народу, требапочинати з її минулого. Не знаючисвоєї історії, нація перетворюєтьсяна раба, бо робить те, що їй кажуть.

– Наскільки важливо знатиправдиву історію, яку не завждинапишуть у підручниках?

Анастасія Шибіко: У математицівсе легше: маєш формулу і за неюспокійно розв’язуєш будь�якийлогарифм, інтеграл, рівняннятощо. З історією ситуація дещоінша, особливо коли йдеться пронаш народ.

У школі ми вчимо одне, в Інтернетічитаємо інше, а наші дідусі, бабусірозповідають зовсім протилежне. Іне дивно, адже історія – науканеоднозначна. То де ж правда, як їїзнайти і, головне, чи варто шукати,чи потрібна вона нам?

Можу стверджувати: потрібна!Майже всі наші проблеми – черезнезнання історії. Першопричинанашого незнання – це системаосвіти, а саме методи подання ісистематизація знань історичногоматеріалу. Що пише шкільнийпідручник? „Хто? Що зробив? Коли?Причина. Наслідок”. Цимипитаннями можна розкрити суть,проте так буває рідко. Повністюподіляю думку Віталія Власенка,який сказав: „Історія роз�виватиметься до тих пір, покиісториків не почнуть розстрілюватиза брехню”. Ми мусимо шукатиправду! Адже без правдивогознання минулого далеко в майбутнєне зайдемо.

Марта КОБРИНОВИЧ,11 клас, СЗШ №95

МАН і Я Квітень 2013 року 3

„Україна очима молодих“: нова генерація думкиУже за доброю традицією з 16 до 18 квітня 2013 року у Львовіпроходила Міжнародна учнівська науково�практична конференція„Україна очима молодих”. У ній взяло участь 87 учнів із 20 областейУкраїни та Республіки Польщі.

Тематика конференціїоб’єднувала такі пункти:проблеми енергозбере�ження, раціональногоприродокористування таохорони довкілля України;актуальні проблеми мо�дернізації економіки Украї�ни та розвитку кадровогопотенціалу; українськадержавність: історія тасучасність; історія релігіїта релігієзнавство. Роботау перших двох секціяхвідбувалася у Львівськомунаціональному універси�теті імені Івана Франка, аінших – в УкраїнськомуКатолицькому Універси�теті.

Порівняно з минулоріч�ною конференцією темидеяких секцій було розши�рено. Зокрема, економістиговорили ще й про трудовіресурси України, аісторики сконцентрувалибільше уваги на історії тасучасності нашої держави,у той час, коли минулорічця секція охоплювала щепитання мови. Новинкоюстало відділення релігіє�знавства та історія релігії.Цього року „Україна очимамолодих” вперше відбува�лася на міжнародномурівні.

16 квітня у Дзеркальнійзалі Франкового універси�тету конференцію зазвичаєм урочисто відкриладиректор Львівської облас�ної Малої академії наукІванна Бородчук. Вонанаголосила, що самемолоді науковці будуть умайбутньому творити нашудержаву.

Проректор із науково�педагогічної роботи ЛНУім. І. Франка Роман Крох�мальний закцентував увагуна тому, що учасникиконференції мають уні�кальну можливість усвоєму житті проявитисявже в такому молодомувіці.

Заступник директораНаціонального центру„Мала академія наукУкраїни” Тетяна Пещеріна

зазначила, що унікальністьтакого заходу пролягає утому, що молоді науковціможуть зустрітися уже здосвідченими.

Начальник відділу до�шкільної та загальної се�редньої освіти депар�таменту з питань освіти,науки, сім’ї та молодіЛьвівської ОДА ІринаСислюк висловила своєщире переконання, щосаме наука й освіта дадутьУкраїні можливість статище помітнішою у світі.

Наступного дня учасникипрацювали безпосередньоу своїх секціях. Меніпощастило бути присут�ньою на засіданні секції„Українська державність:історія та сучасність”.

Перше, на що я звернулаувагу, – непересічність темробіт. Взагалі, МАНівцізавжди відзначалисяоригінальністю, але тут япобачила не простоґрунтовне дослідженнякожного з учасників, але йскільки сил та часу воно уних забрало. Деякі учніпрацювали з підшивкамигазет за декілька років,хтось перечитав усюможливу літературу сто�совно своєї теми й нетільки, а ще інші нама�

галися аналізувати само�стійно різні події та факти.

Словом, я побачилаякщо вже не справжніхнауковців, то людей, якіпринаймні мають у цьомувеликі перспективи. Ко�мусь моя думка можевидатися дуже суб’єк�тивною, але так вважаю нелише я.

– Теми насправді надзви�чайно цікаві, – говоритьодин із членів журі старшийвикладач кафедри нової іновітньої історії УкраїниУКУ Орест Лильо. – Деякіроботи є дуже обширними,то їхнім авторам я бпорадив трохи звузитигеографічні та історичнімежі. Є теми складні, як,наприклад, історіографія,але вони є добредосліджені. Звичайно, що єдеякі огріхи. Але досвідприходить із часом.

Довкола роботи кожногоучасника була жвава дис�кусія та активне об�говорення. Завідувач ка�федри нової та новітньоїісторії України ОлександрЗайцев розмовляв зучасниками абсолютно нарівних, і на якусь мить янавіть забула про те, щодискутують досвідчений

вчений�історик і звичайнийучень. Чесно кажучи,скільки разів я була на по�дібних заходах, впершебачу, щоб учені та членижурі допомагали учас�никам поставити стенди йнастільки уважно слухалиїхні доповіді.

Єдине, про що шкодую,що не могла бутиприсутньою у всіх секціях.Але з впевненістю можусказати, що й іншіучасники показали свійпотенціал, представилицікаві ідеї й ще раз довелисвій професіоналізм,нехай ще і молодий.

Крім наукової роботи,учасники конференціїмали активну культурнупрограму.

Організатори влашту�вали для учасників ав�тобусну екскурсію най�визначнішими пам’яткамиЛьвова у перший день. Анаступного дня театр„Воскресіння” представивдійство просто неба.

18 квітня відбулосяурочисте закриття конфе�ренції в актовій залі ЛНУ ім.І. Франка. Виступилиучасники, роботи якихбуло визнано найцікаві�шими й найперспектив�нішими.

Ці три дні, напевно, за�пам’ятаються учасникамна довгий час.

– У вас дуже гарне місто,– ділиться враженнямиучасник конференції зРівного Петро Приходько.– Умови, у яких ми жили, якна мене, прекрасні. Та йвзагалі, львів’яни вміютьпрезентувати себе й своємісто. Я зустрів багатовідомих науковців таповажних людей. По�знайомився з цікавимиучасниками. Я дуже радий,що прожив ці три дні саметак!

Такою видалася цього�річна конференція „Українаочима молодих”. Маюнадію, що вона стане щемасштабнішою, бо післявідвідин цьогорічної я щераз впевнилася в одному –українській молодій науцібути!

Марта КОБРИНОВИЧ,11 клас, СЗШ № 95

Квітень 2013 року МАН і Я4

Христина Римець: „Не хочу загадувати наперед!”16�19 квітня 2013р. у Києві проходив ІІІ етап Всеукраїнськогоконкурсу�захисту науково�дослідницьких робіт учнів�членів МАНУкраїни у відділеннях історії.

Львівську область наконкурсі представили 5учнів�членів обласної МАН.Троє з них стали пере�можцями: Олександр Фед�чук (I місце), Нестор�Миколай Рибчинський таХристина Римець (ІІ місце).І єдина представницяпрекрасної статі радопогодилася поговорити зімною.

– Зараз ти досяглавеликого успіху якМАНівець. А як починавсятвій шлях?

– Історія мені подобала�ся, відколи почала вивчатиїї у школі, але серйознозахопилася лише у 9 класі,ставши призером наобласному, а згодом і наВсеукраїнському турі олім�піади з історії.

І того ж року усе для менепочалося. Тоді мене якпризера олімпіади за�просили в літню школуМАН, яка знаходитьсяпоблизу села ДубинаСколівського району. Уперший день у нас булознайомство: кожен роз�повідав про себе, показувавсвої таланти. Якраз тодіНадія ВолодимирівнаКокотко, методист секціїісторії, запропонувала меністати ученицею МАН. І ярадо погодилася!

Дуже люблю історію іправо, однак у май�бутньому хотіла б про�довжувати останнє, цьо�горіч закінчую школу йобрала саме юридичнийпрофіль.

– Тема твоєї роботидуже складна. Не бо4ялася братись за такупрацю?

– Готувала тему „Кри�мінальне переслідуваннявійськових злочинців ко�лишньої Югославії у ді�яльності ООН наприкінці ХХ– початку ХХІ століття”. По�перше, обрала її тому, щотісно переплітається правота історія.

У першій частині ядосліджувала загаломпоняття міжнародногогуманітарного права, роз�глядала поняття „військо�вий злочин”, „геноцид”,„етнічні чистки” і згодом на

прикладі конкретних подійв Югославії аналізувала їх.

По�друге, ця тема дужеактуальна, позаяк ці подіївідбувалися зовсім не�давно. Можна знайти безлічвідеороликів, статей, від�гуків. Окрім цього, в своїйроботі я використовува�ла багато англомовнихресурсів, одночасно під�вищуючи свій рівеньанглійської.

Старалася, звичайно,своїми силами, але дужевелика заслуга могонаукового керівника Рус�лана Богдановича Сіромсь�кого, доцента кафедриЦентральної і СхідноїЄвропи ЛНУ ім. І. Франка.Він підказував мені, радив,коректував. Були деякінезручності з доїздом, аджемешкаю в Радехові, алеживе спілкування значноефективніше, ніж віртуа�льне. Я дуже вдячна за те,що мала можливість по�працювати з такою тала�новитою людиною!

– Якими були ці чотиридні у Києві?

– Жили ми вНаціональному еколого�натуралістичному центріучнівської молоді. Умовибули дуже добрі, і загалом

місце красиве, тихе,абсолютно не асоціюєтьсяз гамірним Києвом. Їхалими з дуже хорошою ко�мандою: з ОлександромФедчуком і НесторомРибчинським, з якими вжебула знайома, ЯрославомПецієм і Марічкою Усьою.Щодо інших учасників ябула справді здивована.Думала, що всі стави�тимуться як до конкурента,можливо, навіть „вали�тимуть” суперників. Алевийшло навпаки: дужепідтримували одне одного ісправді дуже подружилися.Я вже сумую за ними.

Усі учасники в моїй секції(всесвітня історія) булидуже сильні. Хоча булироботи не менш цікаві ізахоплюючі, однак най�більше мене зацікавивпредставник з МиколаєваСергій Блинников. Темайого роботи – „Тевтонськийорден та князівства Русі:взаємовідносини протягомстоліть” – на мою думку,справді була складна,однак він її представив такчітко, що справді захопив.

Чесно кажучи, конкурс�захист мене змінив.Змусив, мабуть, подорослі�

шати, стати більш рішучоюі впевненою в собі. Япознайомилася з чудовимилюдьми з різних куточківУкраїни та відкрила длясебе безліч нового. Цейдосвід – безцінний, і я дужевдячна МАН за такуможливість!

– Серед гостей вашоїсекції були дуже відоміпостаті. Серед них –Володимир Литвин…

– Це справді яскравазгадка. Було дуже захоп�лююче побачити його не зекрану телевізора і вільнопоспілкуватися.

Зустріч пройшла дужетепло, і справді було ба�гато цікавого: ВолодимирЛитвин висвітлював погля�ди щодо долі нашої держа�ви та її подальшогорозвитку. Мені як історикубуло цікаво почути йоготочку зору на такі важливіпитання.

– Чим плануєш займа4тися далі?

– Я маю багато за�хоплень. Люблю співати,займатися хореографією,я закінчила школу ми�стецтв, планую братиучасть у різноманітнихзаходах тощо.

Але насамперед хочуздати ЗНО і відпочити.Чесно кажучи, нічого нехочу загадувати наперед.Все має бути так, як має. Ідалі займатимуся тим, щозацікавить. Єдине, щоточно не буду сидіти безділа. Люблю відкривати длясебе усе нове!

– Що ти хотіла бипобажати своїм колегаміз МАН?

– Тим, хто лише писатименаукову роботу, хочупобажати обирати ту тему,яка їм справді до душі,адже з нею вони можутьдосягти успіхів. І побільшевпевненості. От мені до�помогла віра в свої сили,наполеглива праця і, зви�чайно, підтримка близькихлюдей. Нічого не буваєлегко розпочати, однакрезультати того варті. Йабсолютно всім хочу по�бажати залишатися справ�жнім МАНівцем. Адже МАНдає шалені можливості.Варто їх використовуватина всі 100%!

Марта КОБРИНОВИЧ,11 клас, СЗШ №95

МАН і Я Квітень 2013 року 5

Ліса Кофі: “Новини – це те, що відбувається постійно, навітьпід час нашої розмови, щодня і 24 години на добу”

На уроці англійської мови я отримала завдання написатиневеличку дослідницьку роботу на тему майбутньоїпрофесії. Однією з вимог було інтерв’ю з людиною, яказадіяна в тій сфері діяльності, яку кожен із нас для себеобрав. Допомогти мені погодилася Ліса Кофі, тутешнійвідомий спортивний кореспондент. Незадовго до нашоїрозмови вона пішла з найбільшої місцевої газети „TheLakeland Ledger”.

– Чому і коли Ви вирішили, щожурналістика – це Ваше?

– Я зацікавилась журналістикоютому, що математика мені невдавалась, точні предмети здавалисьнудними. Мені дуже подобалосьчитати. Я вирішила взяти один ізкурсів креативного письма у BrevardCommunity College. У першому моємутворі розповідалося про дерев’янийбудиночок у лісі, у якому я завждимріяла жити. Не вказавши автора,вчитель прочитав цю історію усійгрупі. Це мене запалило.

– Що, на Вашу думку, найбільшзахоплююче у цій професії?

– Для мене – це однозначно шансбути джерелом інформації,знаходитися в серці події, яка завтразацікавить сотні читачів. Також цеможливість зустріти багато людей,різноманітних особистостей усередовищі спорту, в якому я працюю.Центр і родзинка кожного могоматеріалу – це людина, а спорт – целише допоміжний засіб в історії.

– Кожен журналіст певною міроюстикається з поняттям публічності.Як Ви думаєте, це превага чинедолік?

– І так, і ні. Мене знають багатолюдей. Проте єдиною причиноюїхнього зацікавлення може бути лишете, на кого я працюю і що я роблю.Також якщо тебе знають, то призустрічі з тобою люди завжди будутьнегативно або ж позитивновисловлюватися про твої матеріали іроботу загалом. Іноді прикростикатись із негативним ставленням,але увага загалом дуже цінується.

– Чи є на ринку праці попит нажурналістів?

– У будь�якому разі я в це вірю. Єдуже багато видів журналістики,жанрів та видань, де можна себе

проявити. Також із розвиткомІнтернету можливості праце�влаштування та пошуку активнозросли. Я знаю, що якщо матитворчий, власний підхід до справи,по�справжньому любити саме те, чимзаймаєшся, і працювати сумлінно – ужурналістиці не пропадеш.

– Які перспективи змін ужурналістиці в найближчомумайбутньому?

– Це залежить від середовища,країни. Щодо США, я вважаю, щозросте інтерес до спортивноїжурналістики зокрема. Заразвідбувається неймовірна битва заувагу аудиторії між кореспондентамитого чи іншого типу журналістики. Ізрозвитком нових технологійоперативність інформації зросте, алеразом з тим зростуть і вимогиаудиторії. Треба рухатися в ногу зчасом.

– Чим має володіти людина, абидосягти успіху в цій професії?

– Важливо бути свідомим,відкритим і готовим на самопожертвуу певному розумінні. Необхідними єдобрі навики письма, граматики,загальна ерудиція, зібраність,дисципліна та готовність навчатисявпродовж життя. Треба бути уважнимта небайдужим слухачем.

– Якими професійнимитаємницями можете поділитися?

– Обов’язково беріть номермобільного телефону або електроннуадресу у людини, яка інформує.Також мені у свій час допомоглапорада: варто навчитись терплячеслухати, коли людина, з якоюспілкуєтесь, виходить за межі теми.Саме в такі моменти ви отримуєтефакти, про які і не мріяли.

– У США ця ситуація дещо інша,але в багатьох країнах журналістівпереслідують за те, що вони

публікують і розповсюджують. Щодумаєте з цього приводу?

– Соромно, коли люди, чиєпризначення –” інформувати, немають змоги висловлювати своїдумки. Або хоча б об’єктивно описатиподію, на якій побували. Журналістповинен ділитися своїм баченням зісвітом, незалежно від того, поганевоно чи ні.

– Чи можливо стати журналістомз освітою в іншій сфері?

– Однозначно. Кожен можевідточити свої знання у тій чи іншійпрофесії і поділитись цим. Існує дужебагато видань, які працюють лише умежах тієї чи іншої професійноїсфери.

– Які предмети мені вартовивчати, аби покращити своївміння?

– Корисним став би курс ізкомунікацій і публічних відносин.Також не завадило б отримати певнізнання з фотографії – дуже цікаво ізнадобиться.

– Чи можете поділитися подією– історією, пов’язаною з Вашоюроботою безпосередньо?

– Зараз нічого не спадає на думку.Але пам’ятай, кожен має своюісторію, іноді просто десь заховану.

– Як Ваша робота впливає нащоденне, особисте життя?

– Новини – це те, що відбуваєтьсяпостійно, навіть під час нашоїрозмови, щодня і 24 години на добу.Увесь час потрібно бути готовим довеликого потоку інформації, з якоюдоводиться працювати щодня.Журналістика – це така професія, вякій ти постійно, без вихідних. Алебаланс знайти можливо, головне –намагатись.

– Яку пораду могли б датимайбутнім журналістам?

– Найважливіше – будьте уважнимислухачами, навчіться чути все, алевиділяти головне для себе. Читайтевсе, що можете, – книги, журнали,газети, веб�сайти. За кожної нагодивідвідуйте заходи, насолоджуйтесьними і пишіть про це! Не упускайтеможливостей, що розвивають Вас якособистість, громадянина тажурналіста.

Спілкувалась Лілія МАХИНЬКО,Флорида, США

Квітень 2013 року МАН і Я6

Той, хто любить довгі слова

В гості в країну Оз

Усі любителі поезії (і не тільки) зібралися 13 квітня у кав’ярні„Новий Ноїв ковчег”, аби ознайомитися з новою збіркою віршівТараса Малковича „Той, хто любить довгі слова”.

Творчий вечір розпочавсямаленьким конфузом –ведучий, певне, віддавшитаким чином шанузнаменитому батьковіТараса, представив йогоІваном Малковичем. Мо�лодий поет відреагував наце дотепом, відповівши, щовін „ну майже Іван Мал�кович”. Тарас, хоч трохихворий та захриплий, ізнасолодою розповідав проісторію створення дебютної

збірки. Згадав, зокрема, іпро сам процес написаннявірша. Малкович�молодшийкаже, що без музики неможе писати взагалі, томуобов’язковими атрибутамийого натхнення є ноутбукабо телефон та довгийплейлист із випадковихтреків. Тарас зізнається, щоякоїсь конкретної пісні, підяку йому найкраще пи�салося б, немає. Музикаповинна створити митцевіпевний настрій. ПротеМалкович виділив такитворчість Radiohead (ТомаЙорка зокрема) та різ�номанітні композиції АртураРассела, назвавши їхулюбленими.

Також Тарас поділивсядеякими спогадами зі своєї,як виявилося, бурхливоїюності. Син Івана Мал�ковича – запеклий хеві�металіст! Принаймні бувним декілька років тому.Через це його захоплення уних із художником Вла�диславом Єрком (якого мизнаємо як ілюстратора доукраїномовних видань „ГарріПоттера”) виникла така собісуперечка. Єрко стверд�

жував, що Малкович�молод�ший перестане слухативажкий метал тоді, колийому виповниться двадцятьроків. Але Тарас і тутпоказав свій затятийхарактер – і слухав хеві�метал далі. Аж до двадцятиодного року.

Поет також розповів, якмало не побився зМ а л к о в и ч е м � с т а р ш и мчерез деякі вірші зі збірки.Зокрема, через доволіризикований перекладоднієї з найвідоміших (їїнавіть запропоновано довивчення у школі) поезійРедьярда Кіплінга „If”.Переклад вдався на славу,але іменитий батько Тарасабув, певне, трохи інакшоїдумки. Після довгих „боїв”вірш таки знайшов своємісце у книзі.

Варто зазначити, щоназва збірки „Той, хтолюбить довгі слова”,напряму з текстом непов’язана, довгих слів тамнемає, тож потенційнийчитач може без острахубрати книгу до рук. ОстапСливинський (автор піс�лямови) зазначив, що

стиль письма ТарасаМалковича – щось аб�солютно нове та не�повторне, зовсім не схожена вірші його батька. Тарасне намагався воскреситидавно мертвий модернізм,уник усіх тих кліше накшталт „бруківка, кав’яр�ня, ліхтар”. Його віршічастково новаторські,повні фантастичної силита навіть певного родумістифікацій. Сливинськийназвав їх „поетизованоюверсією „Хронік Нарнії”.

Тарас неодноразовонагадував, що його віршімають кінематографічнийвідтінок, і свої поезії вінбачить у вигляді сюр�реалістичних кінокартин.Проте одразу додав, що уйого дебютній збірцісюрреалізму не зустріти(бо „він занадто паразитуєна уяві”). Зате у поезіяхТараса Малковича можназнайти багато іншого –причому кожен побачитьщось своє, непомітне дляінших. Цю збірку вартопочитати хоча б дляпорівняння творчості двохМалковичів, спробувати„знайти спільне тавідмінне”. І, на думкуавтора цього тексту, від�мінне суттєво перева�жатиме.

Ірина КУЛЯНДА,10 клас, СЗШ № 32

Вже більше місяця по телебаченню та в кінотеатрахкрутять рекламу нового фантастичного фільму в Imax3D „Оз – великий та могутній”. Спецефекти, чудоваграфіка та сюжет казки з дитинства – таким постаєпереді мною „Оз”.

Надсилаю друзям скриншоти та офіційний трейлер.Враження, як і в мене, – багатообіцяючі. Ніщо неперешкоджає піти на фільм. Навіть ціна, яка вдвічіперевищує вартість звичайного 3D і вчетверо 2D квитка.Півкруглий екран з досконалою якістю зображення тачистим звуком, які створюють ілюзію реальності, тоговарті, – запевняє опис Imax в Інтернеті.

І ось із поп�корном у руках сидимо в просторому залі.Окуляри нічим не відрізняються від звичайних 3D. А отсам зал вразив по�справжньому. Величезний,напівкруглий екран передає зображення дуже чітко, навітьбез окулярів.

Три�два�один – фільм починається! І тут… чорно�білезображення по центру екрана. В такій якості проходиладесь чверть фільму. Справжні ж форми, кольори, яких вартобуло очікувати, з’являються, коли головний геройпотрапляє в чарівну країну Оз. Сюжет у кінострічці, як іобіцяли творці, розвивається за принципом казки зголовним принципом „добро переможе зло”. Мушувизнати, що розвиток подій мені здався вже надтобанальним. До того ж, протягом усього фільму хотілося

рукою дотягнутися до героїв, щоб квіти, гілки деревбуквально падали в обличчя, але відчуття близькості небуло – чи то тому, що моє сидіння було не в центрі залу, чичерез очікування, які були перебільшеними і невиправданими.

Ще одна цікава деталь: у декого з моїх друзів під часперегляду розболілась голова, було важко дивитись наекран, боліли очі. А ще в одного після перегляду підняласьтемпература.

Питання, які постали у фільмі на початку, так і не буливирішені. Це створило своєрідне відчуття неза�вершеності.

Вийшовши, слабкість відчували всі, і не тільки з нашоїкомпанії. Жвавість, із якою люди заходили, кінозалбуквально висмоктав. Але „голодувати” кінотеатру довгоне довелось, адже на черзі вже нова „порція” кіноманів.Власне, втома та слабкість і нагадували про те, що мивийшли не з 3D, а з Imax 3D залу.

Загалом враження від фільму здебільшого не позитивні.І, напевно, не так через втому чи нецікавий сюжет, а черезте, що очікування не виправдались. Зрештою, не всі з моїхдрузів поділяють цю думку. Декому сподобались і фільм,і Imax.

Орися ГРУДКА,10 клас, Великосілківський НВК „ЗОЗ ІAІІІ ст.AДЗ”

МАН і Я Квітень 2013 року 7

Камери… Мотор… Ефір… Один деньдля мільйонів життів7 квітня 1948 року було створено Всесвітню

організацію охорони здоров’я. Тому саме вцей день вітають лікарів та працівниківмедичної сфери з професійним святом.

Метою впровадження такого дня став закликдо збереження здоров’я людства.

З нагоди святкування цього Дня у Львові зініціативи депутата Львівської міської радиАндріяна Гутника відбулась акція „Здоров’я вкожну родину!”.

Під час акції працівники аквапарку „Пляж”роздавали у центрі Львова листівки із закликомвідмовитися від тютюнопаління. Людям, якікурять, пропонували цікаву альтернативу –яблуко в обмін на цигарки.

Крім цього, активісти задавали кожномуохочому по три запитання щодо здоров’я абопропонували надути кульку як ознаку здоровихта чистих легень. Усі переможці „Вікториниздоров’я” у подарунок отримали безкоштовнізапрошення для відвідування аквапарку „Пляж”,щоб залишатися здоровими не лише в теорії,але й на практиці.

Оксана ЯСНИЦЬКА,10AБ клас, СЗШ № 42

Дозвілля молоді. Відпочинок – перерва чи ціль?

Учні секції журналістики разом ізвикладачем Юрієм ПетровичемВаськівським 1 квітня відвідалителестудію Львівського національногоуніверситету ім. Івана Франка.

Нас привітно зустріли Юрій Васильович Чабан –завідувач навчального відеоцентру і Олена ОлексіївнаВашкевич – інженер телестудії. Як сказав Юрій Петрович:„Завдяки цим людям функціонує телестудія”.

„Господарі” телестудії показували нам відеоархів, різнеобладнання: камеру, спеціальну стійку для камери, яка,як я потім дізналась, мала назву „журавель”. Ми моглипотримати у руках камери, подивитись на професійнеобладнання.

Телестудія незабаром святкуватиме 30�річчя. Тут вісімстудій в одній. Весь архів телестудії зберігається укасетах, які зараз оцифровують. Нам показали, якстворювати архів.

Також ми переглянули фільм про розростанняуніверситету, як він змінювався, про різні факультети такорпуси. У цій студії ми ознайомились ізтележурналістикою.

Романа ПАЦЮРКО,8AВ клас, НВК „Гроно”

Відпочинок – час, коли можнарозслабитися після важкоготрудового будня, зайнятися тим,що справді подобається. Йогоможна використати „за при4значенням”, аби відновити сили.Втім для багатьох відпочинок є неперервою, а метою, головним,очікуваним періодом дня. Чим жеє відпочинок для сучасноїмолоді?

Чи замислювалися ми, сучаснішколярі, як часто втомлюємося?В школі – втомлюємося, приходимозі школи – як висмоктані лимони.Лягаємо спати, знову ж таки,втомленими. І навіть сон незабезпечує енергією сповна.Виходить, мало відпочиваємо… А от іні, причина в протилежному –надаємо відпочинку надто багаточасу (точніше, тому, що називаємовідпочинком).

„Те, що називаємо відпочинком” –це що? Це ті ж телебачення, нашівсіма улюблені соціальні мережі,захопливі ігри – численні гонки тасимулятори життя. Все це тількистворює ілюзію вдоволення і нав’язуєнам брехливу думку про потребу самеу такому відпочинку. Цей „відпочинок”виглядає приблизно так: незграбнапоза, в одній руці – печиво чи чіпси, віншій – пульт; яскраве перебіганнякольорів у сонливих очах. Або так:

монітор; плечі згорблені, одна рука –на мишці, інша підтримує голову;приплющені повіки, сумне обличчя… Іде тут вдоволення? Де радість, якоюживилися протягом дня, натхненнілише однією думкою про те, щонезабаром приймемо звичнупозицію?

Отримати справжнє вдоволення відтакого поновлення сил заважаютьдеякі причини.

Окрім страшенно негативноговпливу на фізичне здоров’я,телебачення та просиджування вІнтернеті шкодять нашій психіці,сприяють погіршенню розумовоїактивності. Якщо казати грубо,роблять нас тупішими. Навіть якщочитаємо суто пізнавальнуінформацію, перегляд її серед іншогомотлоху розсіює концентрацію,немає повної зосередженості. Якнаслідок, ми швидко забуваємо те,про що прочитали, а якщо йзапам’ятали і розповідаємо, важкопригадати окремі деталі.

Крім того, не варто тривалий часзнаходитися в одній позі. Наочнийдоказ: якщо поставимо руки передсобою і довго триматимемо, м’язишвидко втомляться, а от рухатируками, тримаючи їх поперед себе,можна дуже довго. Тобто, окрімслабшання фізичної активності,непорушна поза змушує м’язи

перебувати в розслабленому абонапруженому стані надто довго. Іголовна з причин, про яку згадувалосьна початку, – такий відпочинок не єперервою, а ціллю.

Існує сила�силенна іншихможливостей справді цікаво і зкористю провести свій вільний час.Чудовим способом відпочити єзаняття спортом. Легка атлетика,велоспорт, командна спортивна гра –„асортимент” чималий. Можездатися, що такий відпочинок втомить.Та це тільки на перший погляд. Він нетільки подарує справжнє вдоволення,а й допоможе підтримувати себе уформі та зняти стрес.

Можна чудово відпочити, читаючикнигу. Вона на деякий час відірве відреальності. Багатьом, власне, це іпотрібно, щоб відчути себекомфортно, а потім знову увійти вритм

Не варто також забувати, що ніхтоне обділений талантами. Просто одніїх закопують, а інші вправновикористовують як хобі. Малювання,віршування, вишивання і багатоінших „�ння” (і не тільки) – щось та йприпаде до смаку.

Отож, вибір за нами.

Орися ГРУДКА,10 клас, Великосілківський НВК

„ЗОЗ ІAІІІ ст.AДЗ”

Квітень 2013 року МАН і Я8

12345678901234567890123456789012123456789012345678901234567890121234567890123456789012345678901123456789012345678901234567890121234567890123456789012345678901212345678901234567890123456789011234567890123456789012345678901212345678901234567890123456789012123456789012345678901234567890112345678901234567890123456789012123456789012345678901234567890121234567890123456789012345678901123456789012345678901234567890121234567890123456789012345678901212345678901234567890123456789011234567890123456789012345678901212345678901234567890123456789012123456789012345678901234567890112345678901234567890123456789012123456789012345678901234567890121234567890123456789012345678901123456789012345678901234567890121234567890123456789012345678901212345678901234567890123456789011234567890123456789012345678901212345678901234567890123456789012123456789012345678901234567890112345678901234567890123456789012123456789012345678901234567890121234567890123456789012345678901

МАН і Я РедакторТетяна ПАСОВИЧ

Комп’ютерна версткаЛьвівської обласної МАН

Адреса для листування: 79000м. Львів, вул. Коперника, 42Тел.: 225�56�81, 261�22�58.

Газета Львівської обласноїМалої академії наук

Ãåòü ²íòåðíåò! Õàé æèâóòü æóðíàë³ñòè!

Не вірю!

Добре, якщо ви відвідуєтеперевірені часом та авторитетнісайти, на яких інформація єдостовірною. Але що робити зісторінками, які живуть лише з„гарячих” новин, факти у яких незавжди є перевіреними? Це явнодезінформує того, хто це читає. Нажаль або на щастя, зараз існуєбагато інформаційних веб�ресурсів,на яких пересічні люди можутьповідомити новину, а то й самі проце написати. Чудово, якщодостовірність фактів перевіряється.До прикладу, на американськомусайті CNN ви можете простоповідомити новину або написативласний матеріал. Проте йогообов’язково перевірять. Звичайно,що він вийде не настількипрофесійним, як у досвідченогожурналіста, але тоді у читачів сайтує можливість прочитати враженняочевидця. Чи можна говорити прооб’єктивність? Це питанннязалишається відкритим…

А от в українському Інтернет�просторі є сила�силеннна різнихсторінок, яких ніхто не перевіряє і неконтролює. Про достовірністьінформаціїї говорити важко. Якщо вивідвідаєте один із таких сайтів, топобачите зовсім мало інформації тавеличезні рекламні оголошенння.Можна здогатися, що саме зреклами власника сайту отримуютьзиск, а про ціннність інформації ніхтоне думає.

Зрештою, тепер кожен можестворити інтернет�блог і ділитисясвоїми думками направо і наліво. І тутблогери мають повну свободу думки.Можна критикувати владу, написатипро хворобу свого кота чи мріяти прополіт у космос. Можна суб’єктивнотрактувати нещодавні події. Якщолюдина хоче дізнатися більшеінформації, вона вводить запит у

Як би ми не раділи технічному прогресу і досягненням сучасної науки, у цьому є величезниймінус. Інтернет починає думати за нас, або перестаємо думати ми. Це стосується не лишерозумового розвитку і спілкування між людьми, яке спрощується до ставлення „лайків”,дужок і тому подібного. Справа в тому, що Інтернет „годує” нас інформаційним фаст�фудом: ми прочитали певне повідомлення про певну подію і „наїлися” необхідноюінформацією. На цьому все й скінчилося. Ніхто не змушує нас думати. Прочитавшидекілька речень на якому�небудь сайті, людина закриває вкладку у браузері і займаєтьсясвоїми справами далі. Ніхто їй нічого не пояснив. Чому так? До чого це призведе? Та чивзагалі правда те, що написали?

пошуковій системі, і їй вибиває сотніпосилань на не зовсім зрозумілі засвоїм походженням і ціллю сайти, якіможуть остаточно заплутати кори�стувача, адже та ж подія може по�різному висвітлюватися на кожнійІнтернет�сторінці.

Хоча тут є один дуже цікавиймомент: способи подачі на сотняхсайтів можна порахувати на пальцяходнієї руки. Адже інформацію з одногосайту можна скопіювати на інший, апотім на ще інший, і ще, і ще. І коли,наприклад, виходить помилка, годішукати крайнього, який „сплагіатив”оригінальний матеріал з авторитет�ного веб�ресурсу.

Знайшли „корінь зла”

Та рано чи пізно широкагромадськість дізнається про„Інтернет�качку” і звинувачуєжурналістів у непрофесійності,підкупності і жадобі до наживи. Хочпустити „пернату” у широке плаванняможе студент, бабуся з сусідньогопід’їзду чи рибалка з Індонезії,наприклад. І тут, звичайно, чорт ногузломить у пошуках того, хто і щозробив не так, а винними стають самепредставники четвертої влади.

Проте і журналісти сьогодні єзалежними від Всесвітньої мережі.Адже вона, образно кажучи, забираєїхній хліб. Ніхто вже більше не хочевитрачати гроші на купівлю газет інадає перевагу тому ж повідомленнюв Інтернеті. Тож газетні виданнязмушені створювати й електроннуверсію, щоб не втрачати читача.Прекрасно, коли користувачіІнтернету черпають інформацію зподібних видань, а не з першого усписку гіперпосилань.

Прикладом такої відсутностіконтролю за інтернет�виданнями єскандал із ресурсом WikiLeaks. КолиДжуліан Ассандж публікував секретнідокументи на своєму сайті, він,мабуть, міг передбачити наслідки

того, що він робить. І це дійсно сталосенсацією світового масштабу. Алетоді виникає питання: чи можепрофесійний журналіст таке собідозволити? Так, це відкриває правдудля людей. Але як тоді ці документибули здобуті? Виникають сумніви, щочесним шляхом. Та чи взагалі ценезалежний проект? Чи він непокликаний очорнити певнихполітиків і допустити до влади їхніхопонентів?.. І громадськість потімцікавиться, а чому ж таку інформаціюне поширили журналісти? І нікого нецікавить, що вони тоді б порушили нетільки етичні та професійні норми, ай закони.

І що робити?

То як же вижити професійнійжурналістиці у середовищі тотальноїкомп’ютеризації? Напевне, продов�жувати працювати і використовуватиВсесвітню мережу собі на користь.Адже Інтернет не може думати тааналізувати. Аналітика в Інтернетінікому не цікава. Це є козиремпрофесійних журналістів. Звичайно,що представники четвертої владимусять іти в ногу з часом. Вониподають на стіл вишукану страву зфактів, доказів, аргументів тависновків, а не фаст�фуд, як церобить Всесвітня мережа. Нажурналістах лежить відповідальністьза всю інформацію, яка потрапляє усуспільство. І якщо хтось робить цезамість них, кидаючи чергову „качку”,то усі камені летять все одно вжурналістів.

Це реалії часу. Темп життяшалений. Ми прочитали щось вІнтернеті – і далі побігли у своїхсправах. Дізналися, що це була„качка” – звинуватили усіхжурналістів на світі, не розібравшисьні в чому. А що журналісти? Пишуть…

Марта КОБРИНОВИЧ,11 клас, СЗШ № 95