Тарас Шевченко

«І мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм, в Україні і не в Україні моє дружнє посланіє»

І смеркає, і світає,День Божий минає,І знову люд потомлений,І все спочиває.Тільки я, мов окаянний,І день і ніч плачуНа розпуттях велелюдних,І ніхто не бачить,І не бачить, і не знає —Оглухли, не чують;Кайданами міняються,Правдою торгують.І господа зневажають,—Людей запрягаютьВ тяжкі ярма. Орють лихо,Лихом засівають...А що вродить? Побачите,Які будуть жнива!Схаменіться, недолюди,Діти юродиві!Подивіться на рай тихий,На свою країну!Полюбіте щирим серцемВелику руїну!Розкуйтеся, братайтеся!У чужому краюНе Шукайте, не питайтеТОГО, ЩО немаєІ на небі, а не тількиНа чужому полі.В своїй хаті своя й правда,І сила, і воля.

Нема на світі України,Немає другого Дніпра,

А ви претеся на чужинуШукати доброго добра,Добра святого.Волі! волі!Братерства братнього!Найшли,Несли, несли з чужого поляІ в Україну принесли Великих слов велику силу,Та й більш нічого.Кричите,Що бог создав вас не на те,Щоб ви неправді поклонились!..І хилитесь, як і хилились!І знову шкуру деретеЗ братів незрящих, гречкосіїв,І сонця-правди дозріватьВ німецькі землі, не чужії,Претеся знову!..Якби взять І всю мізерію з собою,Дідами крадене добро,Тоді оставсь би сиротою З святими горами Дніпро!

Ох, якби те сталось, щоб ви не вертались,Щоб там і здихали, де ви поросли!Не плакали б діти, мати б не ридала,Не чули б у бога вашої хули.І сонце не гріло б смердячого гноюНа чистій, широкій, на вольній землі.І люди б не знали, що ви за орли,І не покивали б на вас головою.

СХАМЕНІТЬСЯ! будьте люди,Бо лихо вам буде!Розкуються незабаромЗаковані люди,Настане суд, заговорятьІ Дніпро і гори!І потече сторікамиКров у синє море

Дітей ваших... і не будеКому помагати.Одцурається брат братаІ дитини мати.І дим хмарою заступитьСонце перед вами,І навіки прокленетесь

Своїми синами!Умийтеся! образ БожийБагном не скверніте.Не дуріте дітей ваших,Що вони на світіНа те тільки, щоб панувать...Бо невчене окоЗагляне їм в саму душуГлибоко! глибоко!Дознаються небожата,Чия на вас шкура,Та й засудять, і премудрихНемудрі одурять!

Якби ви вчились так, як треба,То й мудрість би була своя.А то залізете на небо:«І ми не ми, і я не я,І все те бачив, і все знаю,Нема ні пекла, ані раю.Немає й бога, тільки я!Та куций німець узлуватий,А більш нікого!..» — «Добре, брате,Що ж ти такеє?»

«Нехай скажеНімець. Ми не знаєм».Отак-то ви навчаєтесьУ чужому краю!Німець скаже: «Ви моголи».«Моголи! моголи!»

Золотого Тамерлана Онучата голі.Німець скаже: «Ви слов'яни».«Слов'яни! слов'яни!»Славних прадідів великихПравнуки погані!І Коллара читаетеЗ усієї сили,І Шафарика, і Ганка ,І в слов'янофіли Так і претесь... І всі мовиСлов'янського люду —Всі знаєте. А своєїДасть бі... Колись будемІ по-своєму глаголать,Як німець покажеТа до того й історіюНашу нам розкаже,—Отоді ми заходимось!..Добре заходилисьПо німецькому показуІ заговорилиТак, що й німець не второпа,Учитель великий,А не те, щоб прості люди.А ґвалту! а крику!«І гармонія, і сила,Музика та й годі.А історія!.. поемаВольного народа!Що ті римляни убогі!Чортзна-що — не Брути!У нас Брути! і Коклеси! Славні, незабуті!У нас воля виростала,Дніпром умивалась,У голови гори слала,Степом укривалась!»Кров'ю вона умивалась,

А спала на купах,На козацьких вольних трупах,Окрадених трупах!Подивіться лишень добре,Прочитайте зновуТую славу. Та читайтеОд слова до слова,Не минайте ані титли ,Ніже тії коми,Все розберіть... та й спитайтеТоді себе: що ми?..Чиї сини? яких батьків?Ким? за що закуті?..То й побачите, що ось щоВаші славні Брути:

Раби, підніжки, грязь Москви,Варшавське сміття — ваші пани,Ясновельможнії гетьмани.Чого ж ви чванитеся, ви!Сини сердешної Украйни!Що добре ходите в ярмі,Ще лучче, як батьки ходили.Не чваньтесь, з вас деруть ремінь,А з їх, бувало, й лій топили.

Може, чванитесь, що братствоВіру заступило,Що Сінопом, Трапезонтом Галушки варило.Правда!.. правда, наїдались,А вам тепер вадить.І на Січі мудрий німецьКартопельку садить,А ви її купуєте,їсте на здоров'яТа славите Запорожжя.А чиєю кров'юОта земля напоєна,

Що картопля родить,—Вам байдуже. Аби добраБула для городу!А чванитесь, що ми ПольщуКолись завалили!..Правда ваша: Польща впала,Та й вас роздавила!

Так от як кров свою лилиБатьки за Москву і ВаршавуІ вам, синам, передалиСвої кайдани, свою славу!Доборолась УкраїнаДо самого краю.Гірше ляха свої дітиїї розпинають.Замість пива праведнуюКров із ребер точать.Просвітити, кажуть, хочутьМатерині очіСовременними огнями.Повести за віком,За німцями, недоріку,Сліпую каліку.Добре, ведіть, показуйте,Нехай стара матиНавчається, як дітей тихНових доглядати.Показуйте!.. За науку,Не турбуйтесь, будеМатерина добра плата:Розпадеться лудаНа очах ваших неситих,Побачите славу,Живу славу дідів своїхІ батьків лукавих.Не дуріте самі себе!Учітесь, читайте,І чужому научайтесь,

Й свого не цурайтесь.Бо хто матір забуває,Того бог карає,Того діти цураються,В хату не пускають.Чужі люди проганяють,І немає зломуНа всій землі безконечнійВеселого дому.Я ридаю, як згадаюДіла незабутіДідів наших. Тяжкі діла!Якби їх забути,Я оддав би веселогоВіку половину.Отака-то наша слава,Слава України.Отак і ви прочитайте,Щоб не сонним снилисьВсі неправди, щоб розкрилисьВисокі могилиПеред вашими очима,Щоб ви розпиталиМучеників: кого, коли,За що розпинали!Обніміте ж, брати мої,Найменшого брата,—Нехай мати усміхнеться,Заплакана мати.Благословить дітей своїхТвердими рукамиІ діточок поцілуєВольними устами.І забудеться срамотнаДавняя година,І оживе добра слава,Слава України,І світ ясний, невечірнійТихо засіяє...

Обніміться ж, брати мої,Молю вас, благаю!

«Заповіт»

Як умру, то поховайте Мене на могилі, Серед степу широкого, На Вкраїні милій, Щоб лани широкополі, І Дніпро, і кручі Було видно, було чути, Як реве ревучий. Як понесе з України У синєє море Кров ворожу... отойді я І лани, і гори — Все покину і полину До самого бога Молитися... а до того Я не знаю бога. Поховайте та вставайте, Кайдани порвіте І вражою злою кров'ю Волю окропіте. І мене в сем'ї великій, В сем'ї вольній, новій, Не забудьте пом'янути Незлим тихим словом.

***

І Архімед, і Галілей Вина й не бачили. Єлей Потік у черево чернече! А ви, святиє предотечі, По всьому світу розійшлись І крихту хліба понесли Царям убогим. Буде бите Царями сіянеє жито! А люде виростуть. Умруть 

Ще не зачатиє царята... І на оновленій землі Врага не буде, супостата, А буде син, і буде мати, І будуть люде на землі.

Мені однаково, чи буду Я жить в Україні, чи ні. Чи хто згадає, чи забуде Мене в снігу на чужині – Однаковісінько мені. В неволі виріс меж чужими, І, не оплаканий своїми, В неволі, плачучи, умру, І все з собою заберу, Малого сліду не покину На нашій славній Україні, На нашій – не своїй землі. І не пом'яне батько з сином, Не скаже синові: “Молись, Молися, сину: за Вкраїну Його замучили колись”. Мені однаково, чи буде Той син молитися, чи ні… Та не однаково мені, Як Україну злії люде Присплять, лукаві, і в огні Її, окраденую, збудять… Ох, не однаково мені.

З поеми «Кавказ»

За горами гори, хмарою повиті, Засіяні горем, кровію политі.

Споконвіку Прометея Там орел карає, Що день божий добрі ребра Й серце розбиває. Розбиває, та не вип'є Живущої крові – 

Воно знову оживає І сміється знову. Не вмирає душа наша, Не вмирає воля. І неситий не виоре На дні моря поле. Не скує душі живої І слова живого. Не понесе слави бога, Великого бога…

…Ми віруєм Твоїй силіІ духу живому!Встане правда! встане воля!І Тобі одномуПомоляться всі язикиВовіки і віки…

…Борітеся – поборете, Вам бог помагає! За вас правда, за вас сила І воля святая!....

З поеми «Сон» («Гори мої високії...»)

...Я Богу помолюсь...Я так її, я так люблюМою Україну убогу,Що проклену святого Бога,За неї душу погублю!

Степан Руданський«До України»

Ой з-за гори, із-зі кручіТа скриплять вози йдучи,Попереду козаченькоТак вигукує, йдучи:«Україно, Україно,

Моя рідна мати!Чи ще довго над тобоюБудуть панувати?Чи ще довго кривавицюБудуть з тебе пити,Тай діточок твоїх біднихВ кайдани водити?Твоя слава – у могилі,А воля – в Сибірі;От що тобі, матусенько,Москалі зробили!Гукни ж, гукни, Україно,Нещасная вдово!Може діти на твій голосОбізвуться знову!Може знову розв’яжутьсяЗв’язанії руки,Може знову бряжчатимутьКозацькі шаблюки!Може військо запорозьке,Як море, заграє,А дівчина, як і вперше,Пісню заспіває!Тоді вже нас не забудутьІ московські внуки,Кров за кров катам нашимІ муки за муки.Гукни ж, серце, Україно,Та тільки скоріше,Бо щодалі ссуть кров нашу,Все більше і більше!»

Володимир Сосюра

«Любіть Україну»Любіть Україну, як сонце, любіть, як вітер, і трави, і води… В годину щасливу і в радості мить, любіть у годину негоди. 

Любіть Україну у сні й наяву, вишневу свою Україну, красу її, вічно живу і нову, і мову її солов'їну. 

Між братніх народів, мов садом рясним, сіяє вона над віками… Любіть Україну всім серцем своїм і всіми своїми ділами. 

Для нас вона в світі єдина, одна в просторів солодкому чарі… Вона у зірках, і у вербах вона, і в кожному серця ударі, 

у квітці, в пташині, в електровогнях, у пісні у кожній, у думі, в дитячий усмішці, в дівочих очах і в стягів багряному шумі… 

Як та купина, що горить — не згора, живе у стежках, у дібровах, у зойках гудків, і у хвилях Дніпра, і в хмарах отих пурпурових, 

в грому канонад, що розвіяли в прах чужинців в зелених мундирах, в багнетах, що в тьмі пробивали нам шлях до весен і світлих, і щирих. 

Юначе! Хай буде для неї твій сміх, і сльози, і все до загину… Не можна любити народів других, коли ти не любиш Вкраїну!.. 

Дівчино! Як небо її голубе, люби її кожну хвилину. Коханий любить не захоче тебе, коли ти не любиш Вкраїну… 

Любіть у труді, у коханні, у бою, як пісню, що лине зорею… Всім серцем любіть Україну свою — і вічні ми будемо з нею.

«Україна»Дзвін шабель, пісні, походи,Воля соколина,Тихі зорі, ясні води —Моя Україна.Синь гаїв, поля, світання,Пісня солов'їна,Ніжний шепіт і зітхання —Моя Україна.І в очах твоїх, кохана,Міниться і линеСонцем щастя осіяннаМоя Україна.

Павло Тичина«Я утверждаюсь»Я єсть народ, якого Правди силаніким звойована ще не була.Яка біда мене, яка чума косила! —а сила знову розцвіла.

Щоб жить — ні в кого права не питаюсь.Щоб жить — я всі кайдани розірву.Я стверджуюсь, я утверждаюсь,бо я живу…

…Нехай ще в ранах я — я не стидаюсь,гляджу їх, мов пшеницю ярову.Я стверджуюсь, я утверждаюсь,бо я живу.

Із ран — нове життя заколоситься,що з нього світ весь буде подивлять,яка земля! яко зерно! росиця! —Ну як же не сіять?

І я сіяю, крильми розгортаюсь,своїх орлів скликаю, кличу, зву…Я стверджуюсь, я утверждаюсь,бо я живу.

«Блакить мою душу обвіяла»

Блакить мою душу обвіяла,Душа моя сонця намріяла,Душа причастилася кротості травДобридень я світу сказав!

Струмком серед гаю як стрічечка.На квітці метелик мов свічечка.Хвилюють, маюють, квітують поляДобридень тобі, Україно моя!

Микола Сингаївський

«Вся моя родина»

Мати, мова, батьківщина –

ось і вся моя родина.

Батьківщина, мати, мова –

три цілющих вічних слова.

Батьківщина, мова, мати –

нас повік не роз’єднати.

Ліна Костенко

«Усе моє, все зветься Україна»

Буває, часом сліпну від краси.

Спинюсь, не тямлю, що воно за диво,–

оці степи, це небо, ці ліси,

усе так гарно, чисто, незрадливо,

усе як є – дорога, явори,

усе моє, все зветься – Україна.

Така краса, висока і нетлінна,

що хоч спинись і з Богом говори.

Василь Симоненко«Де зараз ви, кати мого народу?»

Де зараз ви, кати мого народу?Де велич ваша, сила ваша де?На ясні зорі і на тихі водиВже чорна ваша злоба не впаде.

Народ росте, і множиться, і дієБез ваших нагаїв і палаша.Під сонцем вічності древніє й молодієЙого жорстока й лагідна душа.

Народ мій є! Народ мій завжди буде!Ніхто не перекреслить мій народ!Пощезнуть всі перевертні й приблуди,І орди завойовників-заброд!

Ви, байстрюки катів осатанілих,Не забувайте, виродки, ніде:Народ мій є! В його гарячих жилахКозацька кров пульсує і гуде!

***Задивлюсь у твої зіниціГолубі й тривожні, ніби рань,Крешуть з них червоні блискавиці

Революцій, бунтів і повстань.

Україно! Ти для мене диво!І нехай живе за роком рік,Буду, мамо, горда і вродлива,З тебе дивуватися повік...

Ради тебе перли в душу сію,Ради тебе мислю і творю.Хай мовчать Америки й Росії,Коли я з тобою говорю.

Одійдіте недруги лукаві!Друзі, зачекайте на путі!Маю я святе синівське правоЗ матір'ю побуть на самоті.

Рідко, нене, згадую про тебе,Дні занадто куці та малі,Ще не всі чорти живіть на небі,Ходить їх до біса на землі.

Бачиш, з ними щогодини б'юся,Чуєш - битви споконвічний грюк!Як же я без друзів обійдусяБез любові їх, без очей і рік?

Україно, ти моя молитва,Ти моя розпука вікова...Гримотить на світом люта битваЗа твоє життя, твої права.

Хай палають хмари бурякові,Хай сичать образи - все одноЯ проллюся крапельками кровіНа твоє священне знамено.  

***

Земле рідна! Мозок мій світліє,І душа ніжнішою стає,Як твої сподіванки і мріїУ життя вливаються моє.Я живу з тобою і для тебе,Вийшов з тебе, в тебе перейду,Під твоїм високочолим небомГартував я душу молоду.Хто тебе любов'ю обікраде, Хто твої турботи обмине,Хай того земне тяжіння зрадитьІ з прокляттям безвість проковтне! 

Дмитро Павличко

«Де найкраще місце на землі»

Де зелені хмари яворів

Заступили неба синій став,

На стежині сонце я зустрів,

Привітав його і запитав:

Всі народи бачиш ти з висот,

Всі долини і гірські шпилі.

Де ж найбільший

на землі народ?

Де ж найкраще місце на землі?

Сонце усміхнулося здаля:

Правда, все я бачу з висоти.

Всі народи рівні. А земля

Там найкраща, де вродився ти!

Марія Познанська

«Щоб ти був щасливий»

Щоб ти був щасливий —

тобі заповім:

Люби Батьківщину

всім серцем своїм!

Люби щонайбільше у світі її!

Є інші держави, є інші краї —

А рідна Вітчизна у світі одна,

Для тебе, мій друже, як мати вона:

Всі дні у турботі,

в безсонні ночей —

Ніколи не зводить із тебе очей!

Щоб ти був щасливий,

мій друже, то знай:

Народ свій трудящий люби,

поважай.

Народ наш великий—це він у бою

Не раз боронив Батьківщину твою.

Хазяїн він поля, і моря, і гір,

І в небо уміє полинуть до зір...

Вклонися низенько народу до ніг!

Без нього й хвилини

ти б жити не зміг!

«Наш рідний край»Щоб довелося мандрувати – Піти по рідній всій землі:У кожне місто завітати,У кожнім побувать селі, -

То навіть би за сотню роківЦього б не встигли ми зробить:Простори в нас такі широкі,А міст і сіл – що не злічить!

«Про нашу Україну»Ми дуже любим весь наш край,         І любим Україну,                                 Її лани, зелений гай,                           В саду — рясну калину.

Там соловейко навесніСпіває між гілками:Та й ми співаємо пісні -Змагається він з нами!

Наталка Поклад

«Прапор»

Прапор — це державний символ Він є в кожної держави; Це для всіх — ознака сили, Це для всіх — ознака слави. 

Синьо-жовтий прапор маєм: Синє — небо, жовте — жито; Прапор цей оберігаєм, Він — святиня, знають діти. 

Прапор свій здіймаєм гордо, Ми з ним дужі і єдині, Ми навіки вже — народом, Українським, в Україні.

«Державний гімн»

Слова палкі,

Мелодія врочиста,

Державний гімн

Ми знаємо усі.

Для кожного села,

Містечка, міста —

Це клич один

З мільйонів голосів.

Це наша клятва,

Заповідь священна,

Хай чують

Друзі й вороги,

Що Україна вічна,

Незнищенна,

Від неї лине

Світло навкруги.

«Герб»

Наш герб — тризуб,

Це воля, слава, сила;

Наш герб — тризуб.

Недоля нас косила.

Та ми зросли, ми є,

Ми завжди будем.

Добро і пісню несемо ми людям.

Яків Семенюк

«То Україна моя»

Поле широке,

Небо високе

В променях сонця сія.

Верби, калина...

В даль пісня лине —

То Україна моя.

Білий травневий цвіт яблуневий

Слухає спів солов’я.

Стрункі тополі

Мріють у полі —

То Україна моя.

Влітку пшениця

Позолотиться —

Збіжжя дарує земля;

Ночі темніші.

Зорі ясніші —

то Україна моя.

Кошиком осінь

Овочі носить,

Працею люд звеселя.

Соняхи зріють,

Яблука спіють -

То Україна моя.

«Наш прапор»

Два кольори має

наш прапор державний:

Один із них синій –

небесна блакить,

А другий – то колір

пшениці-врожаю,

Що колосом спілим у полі шумить

Хай сонце свободи тобі, Україно,

Засяє у небі і вічно зорить.

Хай мова народу дзвінка,

солов’їна

Між дітьми твоїми у світі звучить.

Юрій Шкрумеляк

«Де Україна?»

Україна в давній славі,В козацьких пригодах,На заквітчаних левадах,В рідних синіх водах.Україна в тих долинахІ високих горах,На степах буйних, широкихУ гаях, у борах.Україна в білих селах,У густих садочках,У хрещатому барвінку,У синіх квіточках.Україна на яворахПташкою співає;На стрілецькії могилиГолову схиляє.Україна в чорноземі,Що родить пшеницю, -В глибинах, що дають нафту

І сіль-сировицю.Україна в рідній мовіІ в пісні прекрасній, -Україна в рідній школі,В майбутності ясній.Україна в чистих хатах,І в сільській церковці, -У дитячому серденьку,В розумній головці,Україна в ясних зорях,В сонці, що над нами, -І в очах добрячих, яснихРідненької мами.

***Ми є діти українські,Хлопці та дівчата,Рідний Край наш - Україна,Красна та багата.

Рідне небо, ясне сонце,Місяць, зорі срібні,Рідний нарід - українціВсі до нас подібні.

Рідна віра: Свята ТрійцяІ Пречиста Мати.Рідна мова: нею вчилисьБога прославляти!

Присягаем наш Край РіднийНад усе любити,Рідний нарід шануватиІ для нього жити.

Присягаєм - рідну віруЗавжди визнавати,По-вкраїнськи говорити,Молитись, співати.

Як ріка в гору не піде,Як сонце не згасне,Так ми того не забудем,Що рідне, що власне.

Що нам рідне, те нам будеІ красне і гоже!Присягаєм, що так будеПоможи нам, Боже! 

«Під рідним прапором»Стань під прапор синьо-жовтий — Стяг відважних прабатьків, Доторкнися позолоти Запорозьких козаків, 

Доторкнися голубизни Патріотів-вояків. Стань під прапором Вітчизни Серед гордих юнаків. 

І засяє над тобою Найдорожче із клейнод, Шануватимеш з любов'ю Рідну армію і флот, 

Будеш гордим за чесноти Героїчних прабатьків. Стань під прапор синьо-жовтий Запорозьких козаків.

«Я дитина українська»Я дитина українська,Вкраїнського роду,Українці – то є назваСлавного роду.

Україна – то край славний,Аж по Чорне Море,Україна – то лан пишнийІ степи і гори.

І як мені УкраїниЩиро не кохати?

Мене ненька по-вкраїнськіВчила розмовляти.

І як мені УкраїниЩиро не любити?Мене вчили по - вкраїнськіГоспода молити.

За свій рідний край і нарідЯ Господа молю:Зішли, Боже, УкраїніІ щастя і долю!

Марі йка Підгірянка

«Українка я маленька»

Українка я маленькаУкраїнці батько й ненькаІ сестричка, братик милийНа вкраїні народились. 

Не забуду я ніколиЗнак мій – тризуб в синім поліУкраїна – край мій рідний,Що був славний і свобідний. 

А як буду вже велика,Не злякаюсь труду, лихаБуду братам помагатиСлави й долі добувати. 

А тепер я вчитись будуТої праці того трудуЩоб пішла скрізь добра славаЩо я Українка жвава. 

Гей гуртуймось та лучімсяУкраїнські діти!

Зранку, змалку вже учімсяДля вкраїни жити!

«Марш українських дітей»

Гей, гуртуймось та лучімся,Українські діти!Зранку, змалку вже учімсяДля Вкраїни жити.

Поставаймо пара в паруУ громаду бучну,Затягнімо аж під хмаруСпіваночку звучну.

Нехай вчує ненька милаЙ наші рідні поля,Що росте в них наша сила,А з силою-доля!

Микола Чернявський «Ми українці»

Ми українці - нація Тараса,Ми - сагайдачні і кармелюки,Коли прийшли ми - не полічиш часу,Ми древні і безсмертні, як віки.

Нас мордували, нас тягли на плахи.О! Скільки потекло кривавих рік!Хотіли ополячити нас ляхи,А росіяни зрусити навік.

Та все даремно. Знову ми і зновуЖбурляли всіх у темряву й багно,Залишилися ми і наша моваНастояна на сонці, як вино.

Ця мова може світ зачарувати,В ній все – і грім, і шерехи гаїв.У неї, мабуть, вчилися співати 

Не тількі наші – курські солов’ї.

І тому їй не зникнути ніколи,І підкоряти щирістю світи.Ми живемо – Івани та Миколи,І всі народи рідні нам брати.

Ми живемо, і нас не подолати,Не покривити наші язики.Бо є Шевченки майже в кожній хаті,Є Сагайдачні і Кармелюки.

«Рідний край»

У всіх людей одна святиня,

Куди не глянь, де не спитай.

Рідніша їм своя пустиня,

А ніж земний в чужині рай.

Їм красить все їх рідний край.

Нема без кореня рослини,

А нас, людей, без батьківщини.

Олесь Лупій

«Як ти любиш Україну»

— Як ти любиш Україну, Мій маленький друже?— Нашу рідну Україну Люблю дуже, дуже!

— З Україною нікого В світі не боюся.І щоранку я до Бога За неї молюся.

Щоб була щаслива, дуже, Щоб була багата. Я люблю її так дуже, 

Як маму і тата.

«Могутня сила»

Бог нам гарну мову дав,

Щоб ми не мовчали

І всі звуки і слова

Легко вимовляли.

Кожна літера - це знак,

Кожна загадкова,

Вони з'єднуються так,

Що виходить слово.

Мова - наш душевний код,

Даний нам від роду,

А без мови наш народ

Не був би народом.

Через відстані віків,

Як сила могутня,

Мова наших прабатьків

Лине у майбутнє.

Марія Сулименко

***

Сини України! Згадайте минуле,Згадайте славетних гетманів діла,Змагання народні,- і сонце заснулеРозбудить, зогріє надія жива!

У нашім минулім - там воля і слава, 

У нашім минулім - безсмертні діла.Цього не украде в нас зрада лукава,Бо кров'ю Вкраїна все те добула...

«Про Україну»

Щаслива  країна,Моя  Україна,Ти  прагнула  волі  вже  безліч  століть,І  ворог  приходив,Одягнений  в  зброю,Та  Київ  величний  так  само  стоїть.

Великий  народе!Могутня  країна,Не  згасне  ніколи  Свободи  вогонь,І  пісня  твоя,Не  втихаючи,  линеПро  славу  і  щастя,  про  мир  і  любов!

Олександр Пiдсуха

«Любимо Україну»

Любимо! I знаємо за вiщо.Зроду так не чулися на силi.I любов доводимо на дiлi,У трудi й на димнiм бойовищi.Любимо Вкраїну, та не слiпо,Щирим серцем, чистою душею.I не можем жити, мов без хлiба,Нi вона без нас, нi ми без неї.Любимо не ту, що поза часомЩе iснує у чиїйсь уявi.А й стару, оплакану Тарасом,I нову - у величi i славi.Любимо ходу її чудову,До схiд сонця личенько умите.Карi очi, невмирущу мову,

Серце, добротою оповите.Любимо не здалеку, а зблизька.Не заочно - на її роздоллi.Наша це i мати, i колиска,I не треба iншої нам долi.Любимо у радостi i тузi,Сили не шкодуємо для неї,Щоб сiяла вiчною зореюУ братерськiм вольному союзi.

Надія Красоткіна

«Мій рідний край»

Мій край чудовий — Україна!Тут народились ти і я.Тут над ставком верба й калина,Чарівна пісня солов’я.

Все найдорожче в цілім світі,Бо тут почався наш політ.Цвітуть волошки сині в житі,Звідсіль ведуть дороги в світ.

І найдорожча рідна мова —Джерельцем радісно дзвенить.І мила пісня колискова,Чумацький шлях кудись зорить.

Усе найкраще і єдине,І радощі усі, й жалі...Мій рідний краю, Україно!Найкраще місце на землі!

«Люблю Україну»

Я люблю кожну квіточку в поліІ струмок, що до річки біжить.І високі, до неба, тополіЙ чисту-чисту небесну блакить.

І у синьому небі лелеки,Й журавлину осінню печаль.Й споришеві стежки, що далекоРозійшлись по землі в синю даль.

У маленькі свої долонькиЯ промінчики сонця ловлю.Україну мою, рідну неньку,Я усім своїм серцем люблю.

«Моя Україна»

Моя найкраща в світі сторона,Чарівна, неповторна, Україно!Для мене в цілім світі ти — однаІ рідна, й мила, дорога, єдина.

Ми всі малі пагінчики твоїПрийшли у світ, щоб в нім добро творити.Хоч, може, й кращі є на цій землі краї,Та нам судилось в Україні жити.

Ми — патріоти, дочки і сини,Для твого блага все в житті здолаєм!Бо ти найкращий, краю мій ясний,Вітчизну й матір ми не вибираєм.

А просто любимо, бо ця земля свята,Вона нас народила і зростила.Вітчизною зовемо неспроста,Бо нам вона дала і душу, й крила.

Ольга Тесленкова

«Україна»

Країна чудова – степи і Карпати,

зелені садибіля кожної хати.Як символ вербаі червона калина.Вкраїну люблю – це моя Батьківщина.Тут чистеє небоі сонце в зеніті,зерно золотавеі грона налиті.Тут слово правдивеі мова єдина.Тебе я люблю,ти моя, Україна

Тамара Коломієць

«Україна»

Йде Пізнайко по шляхах,По зарошених стежкахІ питає в дітлашні:– Це ж чиї дзвенять пісні?– Наші.– А оці рясні лани,Що не змірять ширини?– Наші!– А оці густі лісиДивовижної краси?– Наші.– А чиї стрімкі річкиМчать до моря навпрошки?– Наші.– А чиї гірські верхиВисочіють навкруги?– Наші.– А осяяні міста,Де малеча вироста?– Наші.

– А матусі та батьки Цих країв трудівники?– Наші.– Як же зветься ця земля,Гарна зблизька і здаля?– Україна

Микола Верещака

«Моя Україна»

На світі багато чудових країн,Мені наймиліша, найкраща країна,Яка піднялася, мов Фенікс, з руїн,Безсмертна моя Україна.

Ти з давніх віків непокірна була І волю свою боронила невпинно. Нарешті збулося - її здобула Звитяжна моя Україна.

На землях твоїх неозорих степівЖиве працьовита і чесна родина,Хвилюється колосом стиглих хлібівМоя золота Україна.

В садах і дібровах в вечірні часи Чарує нас пісня дзвінка солов'їна І чути співочі дівчат голоси, -Пісенна моя Україна.

Тепер ще не легко живеться тобі,Є в тому, мабуть, особлива причина.Та все подолає в тяжкій боротьбіНезламна моя Україна.

Квітуй, мов калина, на плесами вод, Будь в дружбі і праці міцна та єдина. Хай буде щасливим твій вільний народ, Прекрасна моя Україно! 

«Козацький дух»

Україно моя калинова!Скільки лиха народ твій зазнав,Поки вітер святої обновиНа просторах твоїх загуляв.

Скільки раз вороги ненаситно Зазіхали на землю твою. І ти волю свою непохитно Боронила в смертельнім бою.

Про незламність твою і відвагуПо всім світі розносився слух,Джерелом тої сили й наснагиБув козацької вольниці дух.

Він гойдався в колисці вербовій Під зажурливий матері спів, І зростав у добрі і любові Вільний син українських степів.

Хмільний вітер із Дикого поля,Терпкі запахи росяних травІ палке поривання до воліЗ молоком материнським вбирав.

Недарма молодим козачатам –Здавна звичаї ці повелись –Батько й мати справляли спочатку Коня доброго, шаблю і спис.

І міцніли козацькії лави,Гартувались, як сталь, у вогні.Дух козацької волі і славиПідіймав наш народ до борні.

Крізь століття зневаги й сваволі, Через терни страждань і біди 

Ясна зірка жаданої волі Україні світила завжди.

І здійснилася мрія народу:На початку новітніх столітьУкраїна, здобувши свободу,Як держава могутня стоїть!

Віктор Терен«Не забудь!»

Ще малий, але ж сміливець —Сам біжить у гай...Ти, мій хлопче, українець —Те запам'ятай.

Ще мала, а по барвінокВже ходила в гай...Ти, дівчатко, українка — Тож не забувай. 

Вирина стежина рідна З теплої трави... Мати наша — Україна, Не забудьте ви.

Петро Осадчук«З тобою»

Послухай, як струмок дзвенить,Як гомонить ліщина.З тобою всюди, кожну митьГоворить Україна.

Послухай, як трава росте,Напоєна дощами,І як веде розмову степ

З тобою колосками.

Послухай, як вода шумить – Дніпро до моря лине, -З тобою всюди, кожну митьГоворить Україна.

Микола Сингаївський«Мати-Україно!»

Перше наше слово з нами повсякчас, Мати-Україно, ти одна у нас! Ниви і діброви, і садів окрас — Рідна мати Батьківщино, Ти ж одна у нас!

Хай же мир і дружба поєднають всіх, І дзвенить дитячий безтурботний сміх. Нам зоріє доля світла і ясна. Рідна мати Батьківщино, Ти ж у нас одна!

Олександр Олесь«Прапор»

Синій, як море, як день, золотий —З неба і сонця наш прапор ясний.Рідний наш прапор високо несім!Хай він, уславлений, квітне усім!

Гляньте, на ньому волошки цвітуть,Гляньте, жита в ньому золото ллють.З жита й волошок наш прапор ясний.З неба і сонця, як день весняний.

«Пісня»

Живи, Україно, живи для краси, Для сили, для правди, для волі!.. Шуми, Україно, як рідні ліси, Як вітер в широкому полі.

До суду тебе не скують ланцюги, І руки не скрутять ворожі: Стоять твої вірні сини навкруги З шаблями в руках на сторожі.

Стоять, присягають тобі на шаблях І жити, і вмерти з тобою, І прапори рідні в кривавих боях Ніколи не вкрити ганьбою!

Григорій Бідняк

«Любим Україну»

Ми любим Україну —

Квітучий рідний край,

Козацьку батьківщину,

Калиновий розмай.

Вона, як рідна ненька,

Піклується про нас.

Ласкава і рідненька,

І щира повсякчас.

Нам хороше в ній жити,

Навчатись і рости.

То ж будемо любити

Її і берегти.

Ліна Біленька

«Бережімо Україну «

Бережімо Україну –

Нашу матінку єдину:

Хлібні ниви золотисті,

І ліси зеленолисті,

Голубі озера й ріки,

Чаєнят сріблясті крики,

Неба синього глибини,

Тиху пісню журавлину —

Бо у нас одна-єдина

Рідна мати – Україна.

Василь Дерій

«Українській дитині»

Рости, українська дитино,

На щастя, на радість батькам,

На вірність своїй Україні,

На гордість і честь землякам.

На гідність та велич держави,

Яка навіки відродилась.

На ґрунті козацької слави,

Що в генах твоїх пробудилась.

Рости, українська дитино,

Під прапором Сонця і Неба.

Люби, як життя, Україну!

Люби її більше за себе!

Олесь Лупій

«Своє любіть»

Знай, синочку, доню, знай:

Наша Україна —

То чарівний, милий край,

Золота країна.

Рідну землю прабатьки

Захищали кров'ю,

То ж любіть її завжди

Вірною любов’ю.

Виростайте і живіть

Для добра і слави,

Як святиню бережіть

Символи держави.

В них історія століть,

Небо, степ широкий...

Золотий тризуб любіть,

Прапор синьо-жовтий.

Михась Сопілка

«Тризуб»

Як птах золотий в переливах

На прапорі має, горить,

Це знак наш, це фабрики і ниви,

Це символ, що будем ми жить.

Це хліб наш, вугілля і цукор,

Степи плодовиті, моря...

Це в праці змозолені руки,

Що подвигом завжди горять.

Це наша любов, наша мужність,

Вогняний порив боротьби,

Це наша згуртованість дружня,

Це пісня нової доби.

Це юність, це клич поколінням,

Що йдуть крізь життєву грозу.

Це слава твоя, Україно, —

Золотий, непокірний тризуб.

Валентина Новомирова

«Батьківщина»

На білому світі є різні країни,

Де ріки, ліси і лани...

Та тільки одна на землі Україна,

А ми — її доньки й сини.

Усюди є небо, і зорі скрізь сяють,

І квіти усюди ростуть...

Та тільки одну Батьківщину ми маємо —

Її Україною звуть.

Мирослав Петрів

«Рідний край»

Під рідним небом жайворон співа,

Я рад би знати тих пісень слова.

Я слухав, чув, співала та пташина

Одне святеє слово: Україна.

На ріднім полі шепчуть колоски.

Я рад би знати тихі їх думки.

Я слухав, чув, як кожна колосина

Шептала тихо слово: Україна.

У ріднім краю зелен-гай шумить.

Я знати рад, про що він мріє-снить.

Я слухав, чув, як кожна деревина

Шуміла ніжно слово: Україна.

О Боже, дай повік любити край,

Де квітка, пташка і зелений гай,

Де кожна вірна тій землі дитина

Живе єдиним словом: Україна.

Ганна Черінь

Рідна хата

Різні в світі є країни,

Різні люди є на світі,

Різні гори, полонини,

Різні трави, різні квіти.

Є з усіх одна країна,

Найрідніша нам усім:

То прекрасна Україна,

Нашого народу дім.

Там шумлять степи безкраї,

Наче вміють говорити!

Там ясніше сонце сяє,

Там солодше пахнуть квіти...

Різні є в світі країни,

Гарні є, є і багаті,

Та найкраще – в Україні,

Бо найкраще – в рідній хаті.

«Молитва українських дітей «

Боже на небі,

Линуть до Тебе

Наші простенькі, дитячі слова.

Ми Твої діти,

Ми Твої квіти,

Ми — України надія одна.

Дай нам сміливість

Для думки й чину.

Вірність народу

Без міри й межі.

Боже, для нас збережи Україну!

Боже, для неї Ти нас збережи!