Товариство «Український Народний Дім в Чернівцях»

Буковинський центр виборчих технологій Кафедра географії України та регіоналістики

Чернівецького національного університету імені Ю.Федьковича

Василь ДЖАМАН Наталія ЗАБЛОТОВСЬКА Іван КОСТАЩУК Володимир СТАРИК Тарас ХАЛАВКА

Етнічна мапа буковинського прикордоння

на зламі тисячоліть

Чернівці Видавництво «Прут»

2011

2

ББК 26.890(4УКР-4ЧЕН) Е 88

Рецензент М. Дністрянський – доктор географічних наук, професор кафедри

географії України Львівського національного університету імені Івана Франка. В.Джаман, Н.Заблотовська, І.Костащук, В.Старик, Т.Халавка Е 88 Етнічна мапа буковинського прикордоння на зламі тисячоліть. – Чернівці: Прут, 2011. – 64 ст.; іл. ISBN 978-966-560-541-6

Видання покликане ознайомити мешканців багатонаціональної Чернівецької області з станом реалізації національних прав окремих громадян та етнічних спільнот в етноконтактних районах нашого краю.

Монографія складається з чотирьох текстових розділів та серії тематичних карт.

Видання буде корисним для представників національно-культурних товариств, вчителів історії та географії, політологів, фахівців з питань етнополітики та всіх тих, кого цікавлять розвиток етнокультурних, етноконфесійних та етнополітичних процесів в Чернівецькій області.

Монографію надруковано в рамках реалізації Буковинським центром виборчих технологій проекту «Ідентичності прикордоння: досвід буковинської толерантності», підтриманого Міжнародним фондом «Відродження».

ББК 26.890(4УКР-4ЧЕН)

На обкладинці зображено етнографічну карту Герцаївського, Глибоцького,

Новоселицького та Сторожинецького районів Чернівецької області за даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року.

ISBN 978-966-560-541-6

© В.Джаман, Н.Заблотовська, І.Костащук, В.Старик, Т.Халавка, 2011 © Видавництво «Прут», 2011

3

Вступ «Буковина є класичним краєм для етнографічних досліджень; рідко де в Європі можна зустріти на такій тісній смузі землі скупченими так багато відламків різних народів, як у цій прикордонній австрійській провінції»1

Базою нашого дослідження виступили чотири прикордонні етноконтактні

райони Чернівецької області: Герцаївський, Глибоцький, Новоселицький і Сторожинецький. Вони розташовані вздовж державного кордону України з Молдовою та Румунією та є частиною трьох історико-географічних країв – Бессарабії, Буковини та Дорогойщини. Впродовж останнього століття внаслідок розвалу Австро-Угорської та Російської імперій, переділу кордонів Румунського королівства внаслідок ІІ Світової війни та дезінтеграції СРСР наприкінці ХХ століття територія цих чотирьох невеличких районів Чернівецької області неодноразово опинялася у складі різних колоніальних держав, кожна з яких вела свою національну політику, інколи навіть спрямовану на зміну національної ідентичності цілих етнічних груп.

Втім, незважаючи на часту зміну державних влад на території Чернівецької області впродовж останніх століть, демографічну основу населення цього регіону складали українці, молдовани та румуни, визначальний вплив на формування модерної національної ідентичності яких в кінці ХІХ – початку ХХ століття справляла школа та церква. «Як і в румунів, так і в українців головну роль відігравали священики і учителі»2 - стверджувала в своєму аналізі розвитку національних проектів на Буковині відомий німецький дослідник Маріана Гаусляйтнер. І сьогодні, на зламі ХХ-ХХІ століть, етнокультурні, етнорелігійні та етнополітичні процеси тривають з більшою чи меншою інтенсивністю, набуваючи нових, часом несподіваних форм. Саме ця обставина спонукала авторів цієї монографії дослідити етнокультурні, етнорелігійні, етнополітичні процеси та їхні взаємовпливи в чотирьох етноконтактних районах Чернівецької області, аналізуючи мережу освітніх та релігійних закладів, а також результати виборів Президента України 2004 та 2010 років. 1 Nistor I. Der nationale Kampf in der Bukowina mit besonderer Berücksichtigung der Rumänen und Ruthenen. – Бухарест: Ausgabe der Rumänischen Akademie, 1918. – С. 1. 2 Hausleitner M. Die Rumänisierung der Bukowina: Die Durchsetzung des nationalstaatlichen Anspruchs Grossrumäniens 1918-1944. – Мюнхен: Oldenbourg, 2001. – C. 68.

4

За даними останнього перепису у досліджуваному регіоні проживало 287748 осіб, які представляли 50 народів, об’єднаних у 14 мовних груп і 6 мовних сімей. Національну основу населення цього етноконтактного регіону Чернівецької області сьогодні становлять 3 етнічні групи: українці – 122,1 тис. осіб (або 42,4% населення); румуни – 103,5 тис. осіб (36,0%); молдовани – 55,8 тис. осіб (19,4%). Загалом українці, румуни та молдовани становлять 97,8% від загальної кількості населення у цих чотирьох районах.

Особливістю двох досліджуваних районів (Глибоцького та Сторожинецького) є наявність в них декількох населених пунктів, в яких значна частина населення має конфлікт між національною та мовною ідентичністю, визнаючи себе румунами, а свою рідну мову - українською. Перший Всеукраїнський перепис населення 2001 року зафіксував в Глибоцькому районі 3682 україномовних румунів, а в Сторожинецькому районі – 1649. Прикладами таких населених пунктів в Глибоцькому районі є цілком (або майже цілком) україномовні впродовж цілого ХХ століття села Турятка та Корчівці, а в Сторожинецькому районі місто Сторожинець та село Давидівці.

Територія досліджуваних районів є не менш строкатою і в конфесійному плані. Мешканці буковинського прикордоння належать сьогодні не лише до традиційних релігійних конфесій – православ’я, старообрядництва, римо-като-лицизму та греко-католицизму, – але й до нових протестантських віроспові-дань, які з’явилися на релігійній мапі краю впродовж останніх десятиліть.

Монографія складається з чотирьох текстових розділів та серії тематичних карт, укладених Наталією Заблотовською. Вперше в науковий обіг авторами введено досі не публіковані дані першого Всеукраїнського перепису населення 2001 року у розрізі національного складу окремих населених пунктів Герцаївського, Глибоцького, Новоселицького і Сторожинецького районів. Дані про мережу освітніх та релігійних закладів подаються станом на 01.01.2011 р.

В першому розділі «Етнічна структура населення» (автор Василь Джаман) докладно описано передумови формування етнічної мапи етноконтактних районів Чернівецької області, проаналізовано національний і мовний склад чотирьох досліджуваних районів, зафіксований останнім переписом населення. Автор досліджує динаміку етнічної структури населення та її причини, прогнозує можливі наслідки зміни етнічного складу регіону, зокрема, зменшення індексу етнічного різноманіття.

В другому розділі «Забезпечення освітніх прав представників національних громад в поліетнічних районах Чернівецької області: історія і сучасність» (автор Володимир Старик) окреслено етапи формування мережі навчальних закладів мовами національних меншин у цих прикордонних районах в період до І Світової війни, в міжвоєнний період, в радянський час та в незалежній Україні. Наголошено на обов’язковості дотримання європейських норм у сфері освіти мовами національних меншин, зокрема Гаазьких рекомендацій ОБСЄ.

5

В третьому розділі «Релігійні уподобання населення етноконтакних районів Чернівецької області» (автори Іван Костащук та Володимир Старик) систематизовано в історичному розрізі процес становлення мережі конфесійних громад в дорадянський період, її трансформацію в радянський час та бурхливе відродження релігійного життя в умовах незалежної України. Здійснено спробу оцінити рівень мозаїчності релігійних конфесій та їх громад у досліджуваних районах і виокремити їх за найвищими показниками поліконфесійності.

В четвертому розділі «Вплив національного та релігійного факторів на електоральні вподобання мешканців етноконтактних районів Чернівецької області: міфи чи реальність» (автор Тарас Халавка) проаналізовано можливий вплив етнічного та релігійного чинників на формування електоральних уподобань виборців Герцаївського, Глибоцького, Новоселицького і Сторожинецького районів під час президентських виборів 2004 та 2010 років. На фактичному матеріалі підтверджено гіпотезу провідних політологів та соціологів про те, що значна частина політичної поведінки суспільства зумовлюється етнічною ментальністю.

Монографію надруковано в рамках реалізації Буковинським центром виборчих технологій проекту «Ідентичності прикордоння: досвід буковинської толерантності», який впроваджувався впродовж дев’яти місяців за підтримки Міжнародного фонду «Відродження».

Метою проекту було розвінчання етнічних стереотипів та фобій, підвищення професійної відповідальності працівників ЗМІ у висвітленні етнонаціональної проблематики, підвищення обізнаності громадськості про традиції, культуру та психологічну специфіку інших етносів.

Проект також сприяв поширенню інформації серед представників різних етнічних громад про невід’ємне право кожної людини на етнічну самоідентифікацію, усвідомленню різниці між різними етносами. В ході реалізації проекту було видано збірник міжнародних та вітчизняних нормативно-правових актів, які встановлюють права етнічних громад та регулюють діяльність національно-культурних товариств Чернівецької області.

В області також було представлено цикл радіопередач під загальною назвою: «Буковина – край поліетнічний!». На базі районних закладів освіти чотирьох районів (Герцаївського, Глибоцького, Новоселицького та Сторожи-нецького) було проведено навчально-методичні семінари для вчителів «Уроки толерантності в поліетнічних районах: методика викладання», а для журналістів місцевих ЗМІ проведено освітній семінар «Етнотолерантні медіа».

Електронні версії всіх опублікованих у цій монографії матеріалів, розміщено на сайті «Буковина толерантна» (www.buktolerance.com.ua). На цьому ж сайті можна також ознайомитися з іншими історичними нарисами та аналітичними статтями відомих політологів, присвячених дослідженню етнополітичних процесів в Чернівецькій області.

В.Старик, Т.Халавка

6

Етнічна структура населення

Передумови формування етнічної структури Важливою характеристикою населення прикордонних територій є його

етнічна структура. Вона визначає матеріальну й духовну культуру регіону, а міжетнічні стосунку відіграють важливу роль у формуванні певних сусідських відносин. Це, в кінцевому підсумку, простежується в національній політиці держав, політичних настроях етнічних груп окремих регіонів тощо.

Етнічна структура населення є одним із головних чинників формування політичної карти світу, регіону і територіально-політичної організації держав. Неврегульованість міжетнічних відносин часто призводить до швидкої їх політизації, що становить загрозу успішному розвитку держави і міждержавних стосунків. Найбільше ця проблема торкається поліетнічних і етноконтактних зон, на території яких компактно проживають представники декількох національних груп. Саме в таких регіонах важливу роль у процесі трансформації національної структури населення відіграють етнічні процеси як етнооб’єднавчих, так і етнороз’єднавчих типологічних груп. Особливо важливими є виважені міжетнічні відносини для України – молодої суверенної держави, що перебуває на етапі становлення. Тому вивчення територіальних відмін та динаміки етнічного складу населення є першим і одним із найважливіших питань, що виникають у процесі дослідження міжетнічних відносин на певній території.

Досліджуваний регіон (4 прикордонні райони Чернівецької області: Новоселицький, Герцаївський, Глибоцький і Сторожинецький) є яскравим прикладом етноконтактної зони, яка простягається вздовж державного кордо-ну України з Молдовою та Румунією, розміщена на території трьох історико-географічних країв – Бессарабії, Буковини та Дорогойщини. У межах прикордонних територій Румунії та Молдови, у свою чергу, є українські етнічні землі з компактним проживанням українців (Сучавський повіт Румунії, Бричанський, Єдинецький та Окницький райони Молдови). Характерною особливістю українсько-румунського і українсько-молдовського етнічного прикордоння є те, що як серед українських, так і серед румунських та молдовських територій трапляються поселення етнічних сусідів, а також поєднання різних етносів у одному населеному пункті. Виділяючи сучасні ареали розселення народів цього регіону, необхідно враховувати етногео-графічну ситуацію, що склалася на початок ХХ століття, оскільки для етносів Центрально-Східної Європи об’єктивні процеси формування етнічних тери-торій завершилися наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття [6, с.24]. Цей під-хід передбачає наявність деякого взаємоперекриття етнічних територій, тобто утворення широких етноконтактних смуг, частиною якої і є досліджуваний регіон. За типологічною схемою [6, с.28] етнічні межі тут мають яскраво виражений дифузний характер. Таке етногеографічне положення регіону значною мірою визначило національну структуру населення.

7

Другим важливим чинником, що вплинув на процес формування етнічної структури населення, є особливості історико-географічного формування території. Чернівецька область (і регіон дослідження) пройшла складний історичний шлях становлення. На її території панували досить могутні племенні союзи вже в дослов’янський період – гети (ІХ-ІІ ст. до н.е.), сармати (ІІ ст. до н.е. - ІІ ст. н.е.). У ІV-V ІІ ст. н.е. виникла Антська Держава, яка поступово переросла у велике східнослов’янське політичне об’єднання. Починаючи з Х ст. територія Чернівецької області належала таким державам: Київська Русь (Х-ХІІІ ст.), Галицько-Волинська держава (середина ХІІІ ст. – 1340 р.), Шипинська земля (1340-1349 рр.), Польща (1349-1499 рр.), Молдавська держава (1499 р. (а частина земель з 1359 р.) – 1514 рр.), султанська Туреччина (1514-1774 рр.). Після окупації Чернівецької області австрійськими військами у вересні 1774 р. і офіційного приєднання краю у травні 1775 р. до Габсбурзької імперії тут розпочався Австро-Угорський період. Хотинська райя ще деякий час належала Туреччині. За Бухарестським мирним договором між Росією і Туреччиною Бессарабія, а разом з нею і Хотинщина, переходить до складу Російської імперії [2]. Внаслідок поділу Європи після першої світової війни, територія Чернівецької області відійшла до Румунії (1918-1940 рр.). Остаточно Чернівецька область, її кордони та межі були сформовані 7 серпня 1940 року в складі СРСР – область возз’єдналась з українськими землями. У 1991 році, внаслідок проголошення незалежності України, Чернівецька область стала її територіальною складовою. Такий складний історичний шлях формування території не міг не відбитися на етнічній структурі її населення.

Унаслідок сукупного впливу та поєднання етногеографічного положення та історико-географічних, політичних, суспільно-географічних, демографіч-них, природно-географічних та інших груп чинників сформувалася досить строката національна структура населення. Проте, незважаючи на досить ранній час заселення регіону дослідження (з доби раннього палеоліту), говорити про етнічну приналежність можна лише починаючи зі слов’янського періоду, коли тут розмістилися представники слов’янського племені антів, які поселилися на схід від Карпат і до Кавказу, заснувавши свою власну державу. Антська держава проіснувала від кінця ІV ст. до VІІ ст. Тому можна стверджувати, що предки української нації – слов’яни жили в краї з IV ст. н.е. Слов’янський період (IV-IX ст. н.е.) виділяється поширенням в краї празької (V-VII ст.) та східнослов’янської культури типу Луки Райковецької (VIII-IX ст.). Представниками східнослов’янської культури типу Луки Райковецької були тиверці. Внаслідок об’єднання слов’янських племен у другій половині IX ст. утворилася держава Київська Русь, яка стала першим політичним об’єднанням давнього українського народу. У X-XII ст. територія сучасної Чернівецької області входила до складу Київської Русі. Етнічну приналежність населення краю у цей час визначити досить проблематично, але відомо, що абсолютну більшість становили слов’яни-русини, які

8

започаткували українську націю. Крім того, напевно, в краї залишилися проживати представники відтіснених германських та інших етносів. У IX-X ст. слов’яни були відтіснені з півдня Буковини до Карпат мадярами, а згодом печенігами [2, с.24]. Так виникла в краї етнічна різноманітність населення.

Від середини XII ст. територія Чернівецької області належала Галицькому князівству. Цей етап формування національної структури населення ознамену-вався досить складними перетвореннями в житті тогочасного суспільства, а також просуванням у південну Буковину та, ймовірно, сучасні Герцаївський, Глибоцький та Сторожинецький райони, влахів (волохів), предків сучасних молдаван та румунів. У 1241 році на Русь, зокрема і на територію Чернівецької області насунула монголо-татарська орда. Сюди потрапляють розбиті дикою ордою куманці (половці), які змішуються із корінними жителями [7,т.1]. Можна стверджувати, що в краї на той час проживали в основному русини (українці), волохи (молдавани) та куманці. Проте тут також деякий час мешкали прийшлі зі сходу (азійських степів) монголи та татари.

За період існування Галицько-Волинської держави українські племена мали можливість виробляти власну національно-політичну та культурну само-свідомість, що привело до виокремлення українців серед інших слов’янських націй. Розпад Галицько-Волинського князівства зумовив утворення автоном-ної української формації – Шипинської землі, на схід від якої певний час не було інших державних утворень. На перших порах тут залишався давній національний склад населення з переважаючим українським елементом. Проте, внаслідок походів Угорського короля Людовика Великого проти монголо-татар [1, с.17] наприкінці XIII - на початку XIV ст., у краї інтенсивно поселяються молдовани, які асимілювали частину давньоруського населення, яке проживало на цій території [2, с.25]. Такі етнічні процеси призвели до формування нового державного утворення, в складі якого перебувала і територія сучасної Чернівецької області – Молдавського князівства. Цей період характеризується зростаючою економічною, політичною і демографіч-ною нестабільністю, васальною залежністю від Польського королівства та Османської імперії, періодичними ворожими навалами [2, с.26-27]. Це зумови-ло значні зміни в національній структурі населення краю. Проте детально з’ясувати, якою була географія національної структури населення, досить важ-ко через відсутність переписів населення. Окремі висновки по Молдавському періоду можна зробити за літературними історичними джерелами. В цей час продовжувалася міграція до Північної Бессарабії та на Буковину молдавського населення. В населених пунктах на півдні України та Бессарабії, а згодом і на території Буковини з’являються вірменські колонії. Відомий молдавський гос-подар Олександр Добрий надав право торгувати євреям, що сприяло їх значно-му переселенню з Німеччини та Польщі. У цей період до краю переселяються також німці з Трансільванії, які пізніше зазнали тут переслідувань, через що їхня кількість значно скоротилася. Саме за часів Молдавського князівства на територію сучасної Чернівецької області прибула велика кількість поляків, які

9

придбали тут маєтки. Етносоціальна політика молдавських господарів сприяла збільшенню розмаїття національностей на території Північної Буковини та Північної Бессарабії. Проте основним етносом тут залишався український, про що свідчать топонімічні матеріали. Зі 124 топонімів, що зафіксовані актами XV ст., 118 належать до слов’янських, тобто українських. Ще 3 назви вважають такими, що не мають відповідників ні в слов’янських, ні в романських мовах. І лише 3 топоніми мають молдавське походження [2, с. 28].

В період панування Османської імперії у краї почали переслідувати вірменів, частка яких помітно зменшилася. Збільшення торгівлі призвело до значного зростання питомої ваги греків, які залишалися тут на постійне проживання. Внаслідок таких обставин на території краю формується етнічна структура населення з переважанням українців, але значною була й частка молдован, а також вірмен та греків.

Період Австро-Угорської імперії є достатньо дослідженим в історії Чернівецької області. У цей історичний проміжок часу відбулися досить детальні переписи населення. Уряд Австро-Угорської імперії проводив інтенсивну політику у справах національних меншин – у край запрошувалися представники різних національностей з метою розвитку торгівлі та інших ремесел. Етнічна структура населення Північної Буковини стає досить строкатою. На території Північної Бессарабії, яка перебувала під владою Російської імперії, інтенсивність етнічних процесів була дещо меншою.

Приєднання краю до сильних на той час держав мало й позитивний наслідок – тут на 140 років припинилися воєнні дії різних воюючих сторін, які завдавали краєві величезних збитків, включаючи і демографічні. Чисельність населення почала швидко зростати.

На початку періоду панування Австро-Угорської та Російської імперій більшість населення сучасної Чернівецької області становили русини або «руснаки» (так називали себе предки сучасних українців), решту - молдавани (так називали себе предки сучасних молдаван та румунів), євреї, поляки, вірмени, німці та інші. Це твердження базується на аналізі ряду непрямих свідчень (матеріалів так званого Рум’янцевського перепису населення Молдавії 1774 року, документів Чернівецької консисторії щодо розмовної мови мешканців населених пунктів Буковини 1785 року, перепису населення Хотинського повіту 1816-1817 років та інших), оскільки перші переписи насе-лення та демографічні дослідження, в яких було зафіксовано рідну мову насе-лення краю, на території Чернівецької області проводилися лише на межі ХІХ-ХХ століть. Уточнення демографічного складу населення області за етнічною ознакою є неможливим ще й тому, що аж до другої половини ХІХ століття найголовнішою формою самоідентифікації більшості населення Чернівецької області була релігія, а не національність. Домінуюче православне віроспо-відання за давньою назвою молдован – «волохи» – називалося «волоською вірою», тому австрійські власті за наполяганням впливових місцевих землевласників та урядовців молдавського походження, що зберегли тут свої

10

сильні позиції, ще довгий час зараховували всіх місцевих православних, зокрема й українців, до «волохів». Лише наприкінці XIX століття проведені переписи населення за розмовною мовою виявили, що українці у Північній Буковині і в Північній Бессарабії становлять переважну більшість.

Проте відтворити точні дані національної структури на кінець ХІХ століття у розрізі сучасних адміністративних районів проблематично, оскільки наявні статистичні дані, що збереглися, подані у розрізі повітів, межі яких не співпадають з межами сучасних районів. Так, Сіретський повіт включав території і частини сучасної Чернівецької області (частину теперішнього Глибоцького району) і частину території сучасної Румунії; Сторожинецький район не відповідає межам колишнього Сторожинецького повіту, межі якого теж змінювалися; існував Чернівецький повіт, який включав прилеглі території сучасних Сторожинецького, Глибоцького, Герцаївського, Новоселицького районів; змінювалися адміністративні межі міста Чернівці; територія сучасного Новоселицького району включає частини Хотинського повіту Бессарабії і Чернівецького повіту Буковини тощо. Крім того територія сучасних 4 районів Чернівецької області (Герцаївського, Глибоцького, Новоселицького і Сторожинецького) входила до 3 держав: Австрії (Північна Буковина), Росії (Північна Бессарабія) і Румунії (територія Герцаївського району). Переписи населення у різних державах проводилися в різний час за цілком відмінними методиками. Тому консолідовані по Чернівецькій області дані мають оціночний характер та велику статистичну похибку [8, с. 33]. Австрійські переписи населення проводилися у 1880, 1890,1900,1910 роках, Румунський - у 1912 році, Російський – у 1897 році, демографічні дослідження сільських населених пунктів Хотинщини у 1907 році провів В. Бутович [3]. Особливої уваги викликають дані щодо кількості російського населення, оскільки російський перепис населення 1897 року фіксував носіями російської мови не лише етнічних росіян, але й всіх чиновників та державних службовців, які користувалися російською мовою на службі. Румунський перепис населення 1930 року підводив під рубрику «росіяни» також і всіх українців, які подавали свою ідентичність як «руську», в той час як справжні етнічні росіяни-старовіри опинилися в графі «інші». Радянський перепис населення 1989 року часто фіксував росіянами не лише етнічних росіян, але й численне «російськомовне» населення [8, с. 33].

Зростання питомої ваги українців у 80-90-х роках ХІХ століття пояснюється тим, що в процесі українського національного відродження вони почали себе національно самоусвідомлювати і при переписах записувалися не «волохами» (за віросповіданням), а русинами, тобто українцями. Деяке зниження частки українців на початку ХХ століття пов’язане з їхньою масовою заокеанською еміграцією, вищою дитячою смертністю, записом румунськими переписувачами у 1910 р. значної частини українців румунами, особливо у селах зі змішаним населенням, відносно швидким приростом населення інших національностей (євреїв, поляків) [2, с. 76].

11

Другою за чисельністю національною групою населення були румуни та молдовани. Оскільки до середини ХІХ ст. румуни як окрема національна гру-па не відокремлювалася, то ще під час перепису 1897 року у Хотинському по-віті, де переважали власне молдовани, румунського населення не було зафік-совано. Румунське населення переважало у південних повітах краю [9, с. 138]. Така тенденція збереглася і в наш час. Деяке зниження питомої ваги румунів у кінці ХІХ ст. пов’язане, як уже зазначалося, з національним самоусвідомлен-ням частини українців і записом їх при переписах «русинами» (українцями), а також відносно швидким приростом населення інших національностей.

У період Австро-Угорської імперії на території Північної Буковини проживали також і німці, які займали тут привілейоване становище. Збільшення кількості німців на території краю пояснюється особливостями національної політики Австро-Угорської імперії, яка всебічно сприяла переселенню німецького населення. Німці заснували тут цілий ряд колоній, першою з яких була Молодія (заснована у 1782 році), а також Августендорф, Стара Гута, Нова Гута та інші.

З метою комерційно-торговельного, промислово-ремісничого, фінансово-лихварського занять переселялася сюди з Галичини, інших провінцій імперії та Молдови значна кількість єврейського населення. З часом вони активно працювали в судовій, адміністративній, медичній, освітній та інших сферах. Із 1789 р. було дозволено наділяти єврейські сім’ ї землею. Приріст єврейського населення, яке вважало себе німецькомовним, інтенсивнішим був у північних повітах Буковини.

У даний історичний період досить помітною групою населення краю були поляки. Більшість із них прибула сюди з Галичини після приєднання краю до Австрії. В основному польське населення поселилося в сільській місцевості у Сторожинецькому повіті.

У період Австро-Угорської імперії внаслідок сприятливої політики щодо переселень у край різних націй та народностей проживали тут і липовани (филипони) – російські старообрядці. Їм уряд дозволив вільно справляти свої релігійні обряди, будувати культові споруди, а основне, що притягувало їх сюди, було звільнення на 20 років від усяких податків, на 50 років – від військової служби, їм було дозволено купувати землю без виконання панщини.

У краї проживали також і представники етнічної групи циган. Значною кількістю вони перебували у таких населених пунктах як Михальча, Сторожинець, Глибока. Про їх чисельність важко говорити, тому що їх здебільшого відносили до румунів.

Проживала тут й незначна частина прибулих словаків та чехів, які заснували у Сторожинецькому повіті скляні гути; їх найбільші колонії були в селах Панка та Банилів-Підгірний.

Румунський період в історії краю ознаменувався політикою жорстокої румунізації національних меншин. По всіх населених пунктах ліквідовано українські, російські, німецькі, польські та єврейські школи, заборонено

12

відправляти богослужіння іншою мовою, ніж румунська. Перепис населення 1930 року, що проводила румунська влада, значною мірою був сфальсифікований на користь румун. Це призвело до значного завищення частки румунів у національній структурі населення краю. Румунам, що проживали у краї, надавалися привілейовані права, що сприяло їх переселенню на територію Північної Буковини та Північної Бессарабії. Українське, німецьке, єврейське, польське, російське населення краю відверто вороже сприймало політику румунізації.

Початок радянського періоду відзначений був репресіями, колонізацією, голодомором та ін. Масові депортації відбулися 23 травня, 13 червня, 22-30 червня 1941 року. Після цього «надійшла пора» евакуйовувати і розстрілювати в’язнів... Після приходу німецьких та румунських військ (5 липня 1941 р.) розпочалися масові арешти, вбивства, єврейські погроми.

У радянський період посилився процес русифікації населення краю. Міграційна політика в цей час призвела до значного збільшення росіян. Прибули також представники багатьох народів, що населяли широкі простори Радянського Союзу.

Сучасна етнічна структура населення За даними першого Всеукраїнського перепису населення у

досліджуваному регіоні (4 районах Чернівецької області: Герцаївському, Глибоцькому, Новоселицькому й Сторожинецькому) проживало 287748 осіб і були зареєстровані представники 50 народів, які об’єднані у 14 мовних груп і 6 мовних сімей, а 1 народ розмовляє на ізольованій мові. Індоєвропейська мовна сім’я представлена 24 народами 8 мовних груп: слов’янської (127949 осіб), романської (159299 осіб), германської (166 осіб), балтійської (78 осіб), вірменської (38 осіб), грецької (13 осіб), іранської (4 особи) та індо-арійської (1 особа); алтайська мовна сім’я включає 10 народів тюркської мовної групи (106 осіб); уральська мовна сім’я (8 народів) представлена фінно-угорською мовною групою (52 особи); 5 народів північно-кавказької мовної сім’ ї об’єднані у 2 мовні групи: нахсько-дагестанську (4 особи) і абхазо-адигейську (5 осіб); грузини (25 осіб) є представниками картвельської групи картвельської мовної сім’ ї, а араби (4 особи) – семітської групи афразійської мовної сім’ ї. Представники 1 народу (за лінгвістичною класифікацією народів) розмовляють ізольованою мовою, яка не об’єднана у мовні групи та сім’ ї, - корейці (4 особи).

Представники 37 народів, які проживають у Новоселицькому районі, лінгвістично об’єднуються в 11 мовних груп і 5 мовних сімей. Переважаючою виступає романська група народів – 64,30% загальної кількості населення, слов’янські народи становлять 35,56% людності району.

У Глибоцькому районі проживають представники 34 народів 12 мовних груп 6 мовних сімей (у т.ч. корейці, які лінгвістично виступають відособлено). Народи романської мовної групи (51,39% населення району) дещо переважають кількість слов’янського населення (48,46%).

13

Таблиця 1. Географія народів (за даними І Всеукраїнського перепису населення)

осіб Райони

Народи Герцаїв-ський

Глибоць-кий

Новоселиць-кий

Сторожи-нецький

1 2 3 4 5 І. Індоєвропейська мовна сім’я: 1. Слов’янська мовна група: - українці 1616 34025 29703 56786 - росіяни 299 877 1235 1367 - поляки 9 233 85 1461 - білоруси 10 58 45 61 - болгари 4 19 31 17 - чехи - 2 1 1 - серби - 3 - - - словаки - - 1 - 2. Романська мовна група: - румуни 29554 32923 5904 35095 - молдовани 756 4425 50329 307 - італійці 2 - 1 2 - іспанці - 1 - - 3. Германська мовна група: - німці 9 21 16 50 - євреї 4 14 28 14 - американці - 1 8 - - австрійці - 1 - - 4. Балтійська мовна група: - латиші 7 22 7 25 - литовці 3 3 2 9 5. Вірменська мовна група: - вірмени 6 2 13 17 6. Грецька мовна група: - греки - 4 - 9 7. Іранська мовна група: - афганці - - 1 - - осетини - - 1 - - таджики - - 1 1 8. Індо-арійська мовна група: - цигани - 1 - -

14

Продовження таблиці 1 2 3 4 5

ІІ. Алтайська мовна сім’я: 9. Тюркська мовна група: - азербайджанці 4 7 6 1 - башкири 1 - - 3 - гагаузи 1 3 2 4 - казахи - - 1 6 - каракалпаки - - 1 - - татари - 7 8 9 - турки - 1 - 1 - туркмени - 1 2 - - узбеки - 5 8 6 - чуваші 4 3 4 7 ІІІ. Уральська мовна сім’я:

10. Фінно-угорська мовна група: - естонці - - 2 - - комі - - 2 - - комі-пермяки - 1 - - - марійці - - - 9 - мордва 1 2 4 3 - угорці 15 4 1 2 - удмурти - - 2 1 - фіни 1 1 1 - ІV.Північно-Кавказька мовна сім’я: 11. Нахсько-дагестанська мовна група: - інгуші - - 1 - - лезгини - - 2 - - удіни 1 - - - 12. Абхазо-адигейська мовна група: - абхази - - - 1 - кабардинці - 2 1 1 V.Картвельська мовна сім’я: 13. Картвельська мовна група: - грузини 8 2 1 14 VІ. Афразійська мовна сім’я: 14. Семітська мовна група: - араби 1 1 - 2 VII. Народи, що розмовляють на ізольованих мовах: - корейці - 1 - 3

15

Населення слов’янської мовної групи (62,64%) є переважаючим у Сторожинецькому районі, другими виступають романські народи (37,15%). Загалом у Сторожинецькому районі мешкають представники 33 народів, які за мовною спорідненістю об’єднуються у 12 мовних груп 6 мовних сімей (ізольованою мовою спілкуються корейці).

Герцаївський район заселяють представники 23 народів 10 мовних груп 6 мовних сімей. Домінуючими тут є народи романської мовної групи (93,80% кількості населення), а серед них явно виділяються румуни.

Однією з основних демографічних характеристик етнічних спільнот є їхня людність, яка завжди впливала і зараз впливає на долю народів, їхню внутрішню організацію, культурний і державоформуючий потенціал [6, c. 23]. Хоча, безперечно, повної залежності між етнодемографічними параметрами та соціально-політичними процесами немає, так само як і нема підстав для недооцінення значення та ролі кількісно невеликих народів та їх етнічних груп. Культура кожного (незалежно від розмірів) етносу є унікальним надбанням усього людства. Проте очевидно, що людність етносу значною мірою визначає повноту його структури, тобто наявність окремих підрозділів (соціальних, культурних тощо), які у процесах життєдіяльності забезпечують постійне його оновлення, розвиток, адаптацію до різних викликів та до нових, часом несприятливих, умов. За несприятливих соціально-культурних умов кількісні параметри етносу посилюють його опірність до асиміляційних процесів тощо.

Національну основу населення цього етноконтактного прикордонного регіону Чернівецької області становлять 3 сусідні народи: 1) українці – 122130 осіб (або 42,4% населення краю), 2) румуни – 103476 осіб (36,0%), 3) молдовани – 55817 осіб (19,4%). Загалом українці, румуни та молдовани становлять 97,8% від загальної кількості населення.

Найчисельнішими національними меншинами є: росіяни – 3778 осіб (1,3%), поляки – 1788 осіб (0,6%), білоруси – 174 особи (0,06%), німці (96 осіб), болгари (71 особа), латиші (61 особа), євреї (60 осіб), вірмени (38 осіб). Загалом представники цих 8 народів становлять 2,1% населення краю. Інші 39 етнічні групи є малочисельними: 8 народів мають чисельність 11-25 осіб, 5 народів – 6-10 осіб, представники 10 народів нараховують від 3 до 5 осіб, а 16 народів – тільки 1-2 особи. Питома вага цих 39 етнічних груп до загальної людності становить 0,09%.

Українці, будучи найчисельнішою нацією етноконтактного прикордонного регіону Чернівецької області, виступають переважаючою нацією у Сторожинецькому районі (59,6% від кількості всього населення) та є переважаючою нацією у 29 із 40 населених пунктів району (у 19 селах частка українців перевищує 95% їх людності, у 6 селах – від 75% до 95%, у 4 поселеннях – до 75%).

У Глибоцькому районі українці також є найчисельнішою нацією (46,8% від кількості населення), але їх перевага над другою (румунами) складає тільки 1,5%. Українці є переважаючими у 17 населених пунктах із 38 (у 7 їх більше 95%, у 7 – від 75% до 95% і у 3 – до 75%).

16

У Новоселицькому районі українці становлять 34,0% загальної людності, поступаючись кількісно молдованам, і є переважаючою нацією у 15 поселеннях із 43 (у т.ч. в 11 селах їх частка перевищує 95%). Найменша частка українців серед населення Герцаївського району – 5,0%, тут вони є переважаючою нацією тільки в 1 населеному пункті (з 24) – селі Маморниця.

Загалом українці є переважаючими у 62 населених пунктах краю зі 145, що становить 42,8% їх кількості та відповідає частці українців (42,4%) у національній структурі населення.

Таблиця 2. Національна структура населення

етноконтактного прикордонного регіону Чернівецької області (за даними І Всеукраїнського перепису населення)

у % Райони

Найчисельніші народи краю Герцаїв-

ський Глибоць-кий

Новосе-лицький

Сторожи-нецький

Разом

українці 5,0 46,8 34,0 59,6 42,4 румуни 91,5 45,3 6,8 36,8 36,0 молдовани 2,3 6,1 57,5 0,3 19,4 росіяни 0,9 1,2 1,4 1,4 1,3 поляки 0,03 0,3 0,1 1,5 0,6

Другою за чисельністю нацією в регіоні є румуни. Вони домінують на території Герцаївського району, де становлять 91,5% населення, висока їх частка в Глибоцькому (45,3%) і Сторожинецькому (36,8%) районах – тут румуни виступають другими, поступаючись тільки українцям. У національній структурі населення Новоселицького району румуни йдуть третіми (після молдован і українців) – 6,8%. Румуни є переважаючими у 52 населених пунктах (22 – Герцаївський район, 18 – Глибоцький район, 10 – Сторожинецький район, 2 – Новоселицький район; з них: у 26 – частка перевищує 95%, у 20 – від 75% до 95%, у 6 – до 75%), що складає 35,9% і теж відповідає їх частці (36,0%) в національній структурі населення регіону. Ще в одному населеному пункті (с. Цурень Герцаївського району) кількість румунів і молдован приблизно однакова.

Молдовани (третя за кількістю нація регіону) є переважаючими серед населення Новоселицького району – 57,5% і у національній структурі насе-лення 28 сіл (26 – у Новоселицькому районі і 2 – у Глибоцькому районі). У 9 селах питома вага їх перевищує 95%, у 14 – від 75% до 95% і у 5 – до 75%.

Частка росіян загалом не значна (1,3%) у структурі населення регіону. Вища вона у районних центрах (від 3,1% - у смт Глибока до 6,8% - у м. Новоселиця). Переважають росіяни у центрі старообрядництва – с. Біла Криниця Глибоцького району (76,9%).

17

Поляки (0,6% всього населення регіону) компактніше поселилися на території Сторожинецького району, де їх частка сягає 1,5%. Вони є переважаючою нацією, що склалося історично, в селі Стара Красношора (58,0%), відносно висока питома вага їх у селах південної частини Сторожинецького району (Аршиця, Нова Красношора, Панка та ін.).

Представники інших народів є малочисельними і розселені дисперсно з чітко вираженою орієнтацією на міські поселення, які за величиною людності в цьому регіоні є дрібними і мають незначну етнопритягальну силу. Поодинокі особи малочисельних етнічних груп у переважній більшості є виключно міськими жителями.

Етнічна строкатість населення, чисельність етнічних груп, генетична близькість та сучасна спорідненість народів визначають рівень етнічної різноманітності населення окремих територій та населених пунктів, який кількісно можна виразити через величину Ер – індекс етнічної різноманітності населення [4, с. 93]. Розрахунки індексів етнічної різноманітності в розрізі областей України окремо для міського і сільського населення засвідчують високий рівень кореляції етнічної різноманітності міського і сільського населення (коефіцієнт рангової кореляції – К = +0,940) і при цьому, як правило, населення сільської місцевості характеризується одноріднішим етнічним складом [5, с. 33-34 ]. Проте, в трьох регіонах України (і в тому числі у Чернівецькій області) строкатіша етнічна структура населення склалася у сільській місцевості. У цих регіонах частка етнічних груп серед сільського населення досить висока, а компактність їх розміщення дає підстави віднести ці регіони не тільки до поліетнічних, але й до етноконтактних. Окремі поліетнічні регіони (на рівні областей) за ступенем етнічної різноманітності мають рівномірний розподіл показника Ер, а в Чернівецькій області поліетнічними виступають тільки 3 райони: Глибоцький, Новоселицький і Сторожинецький; а населення Герцаївського району за величиною Ер належить до перехідних, але з домінуванням не українців (переважаючого етносу для території Чернівецької області), а румунів, що ще більше підкреслює актуальність дослідження національної структури населення і етнічних процесів у цьому етноконтактному регіоні. І якщо етнічна структура населення вважається поліетнічною при Ер > 0,400 [Ер = 0 – населення моноетнічне, Ер ≤ 0,100 – населення майже моноетнічне, 0,100 < Ер ≤ 0,400 – населення перехідне від майже моноетнічного до поліетнічного] і для всього населення Чернівецької області Ер = 0,435, то для регіону, що включає чотири райони (Герцаївський, Глибоцький, Новоселицький і Сторожинецький) – Ер = 0,803, тобто майже в 2 рази більший. Індекс етнічної різноманітності населення за районами становить: у Глибоцькому – 0,760, у Новоселицькому – 0,655, у Сторожинецькому – 0,631. [Для порівняння: індекс етнічної різноманітності населення для всієї території України, сусідніх Тернопільської та Івано-Франківської областей, відповідно, дорівнює 0,380; 0,043; 0,049]. І ще одна особливість – для регіону дослідження характерні не

18

тільки міста, але й села, в яких компактно проживають декілька етнічних спільностей. Наприклад, у селі Аршиця із 873 мешканців: українців – 233 особи (26,7%), румунів – 451 особа (51,7%), поляків - 180 осіб (20,6%), інші національності – 9 осіб (1,0%); у селі Молодія – 3822 мешканці засвідчили таку свою національну приналежність: 1953 особи (51,1%) – молдовани , 1527 осіб (40,0%) – українці, 297 осіб (7,8%) – румуни, 36 осіб (0,9%) – росіяни, 9 осіб – представники інших етносів.

Загалом в етноконтактному прикордонному регіоні Чернівецької області 22 населені пункти мають поліетнічну структуру населення, у тому числі 3 міста: Новоселиця (Ер = 0,689), Герца (0,489) і Сторожинець (0,444) та 19 сіл: Валя Кузьміна (0,726), Коровія (0,628), Молодія (0,720), Горбівці (0,600), Привороки (0,629), Просокиряни (0,649); Бояни (0,654), Гай (0,482), Ванчинець (0,573), Магала (0,592), Буда (0,659), Остриця (0,567); Давидівка (0,454), Зруб-Комарівці (0,493), Нова Красношора (0,714), Аршиця (0,721), Стара Красношора (0,650), Череш (0,499) і Цурень (0,669). Населення 51 поселення має структуру перехідну від майже моноетнічної до поліетнічної, у тому числі 2 селища міського типу: Глибока (Ер = 0,333), Красноїльськ (0,148) та 49 сіл. Етнічна строкатість населення краю зумовлена ще й тим, що хоч тут половина населених пунктів є майже моноетнічними, але домінуючим у них виступає не один народ, а три: українці – у 37 селах, румуни – у 26 і молдовани – у 9 селах.

Таблиця 3. Рівень етнічної різноманітності населення у розрізі адміністративних

районів і населених пунктів (за величиною Ер) поселень (одиниць)

Рівень етнічної різноманітності населення майже моноетнічні з домінуванням:

Райони українців румунів молдован

перехідні від майже моноетніч-них до по-ліетнічних

поліет-нічні

Герцаївський (Ер = 0,162)

- 14 - 8 2

Глибоцький (Ер = 0,760)

7 8 - 17 6

Новоселицький (Ер = 0,655)

11 - 9 16 7

Сторожинецький (Ер = 0,631)

19 4 - 10 7

Разом (Ер = 0,803)

37 26 9 51 22

19

Динаміка етнічної структури населення на зламі тисячоліть

За період між двома останніми переписами населення (у 1989 р. і 2001 р.) відбулися суттєві зміни національної структури населення. Незважаючи на загальне зменшення чисельності населення України (на 3,2 млн. осіб або – 6,2%) і Чернівецької області (на 21,8 тис. осіб або – 2,3%), кількість населення в етноконтактній зоні Чернівецької області (Герцаївський, Глибоцький, Новоселицький і Сторожинецький райони) зросла на 13,6 тис. осіб, що становить +5,0%. Приріст населення відбувся у всіх районах, але з різними темпами – від +0,8% (у Новоселицькому районі) до +9,1% (у Герцаївському районі). За вказаний міжпереписний період (1989-2001 роки) кількість титульної нації – українців збільшилася: в Україні – на 122,6 тис. осіб або на +0,33%; у Чернівецькій області – на 23,0 тис. осіб, +3,45%; у етноконтактній зоні Чернівецької області – на 13421 особу або +12,3%. Отже, відбулося збільшення абсолютної кількості та частки українців на всіх розглядуваних рівнях: країна – область – етноконтактна зона. Вперше після Другої світової війни в Україні відбулося зростання питомої ваги як українців, так і осіб, для яких українська мова є рідною. Тобто відбувся перелом тенденції русифікації населення, панівної у радянський період. Це пояснюється, насамперед, зміною політичної системи, проголошенням незалежності України та звичайно ж зростанням національної свідомості частини українського населення (адже відомо, що за радянських часів задля обіймання високих посад багато українців - і не тільки українців - записували себе росіянами).

Таблиця 4.

Динаміка кількості населення за останній міжпереписний період (1989-2001 роки)

(осіб) Райони Разом

Найчисельніші національності Герцаїв-

ський Глибоць-кий

Новосе-лицький

Сторожи-нецький

Все населення у тому числі:

+2705 +4667 +690 +5544 +13606

- українці +47 +6618 +1496 +5260 +13421 - румуни +6015 +3881 +5319 +2130 +17345 - молдовани -3222 -5219 -5340 -424 -14205 - росіяни -132 -486 -404 -943 -1965 - поляки -9 -65 -65 -232 -371 - євреї -11 -25 -162 -141 -339 - інші +17 -37 -154 -106 -280

+ збільшення - зменшення

20

Таблиця 5. Відносні показники зміни найчисельніших народів за останній міжпереписний період (1989-2001 роки)

(у %) Райони

Найчисельніші національності Герцаїв-

ський Глибоць-кий

Новосе-лицький

Сторожи-нецький

Разом

Все населення у тому числі:

+9,1 +6,9 +0,8 +6,2 +5,0

- українці +3,0 +24,1 +5,3 +10,2 +12,3 - румуни +25,6 +13,4 + в 10,1

р.б. +6,5 +20,1

- молдовани - в 5,3 р.м.

- в 2,2 р.м.

- 9,6 - в 2,4 р.м. -20,3

- росіяни -30,6 -35,7 - 24,6 -40,8 -34,2 - поляки -50,0 -21,8 -43,3 -13,7 -17,2 - євреї - в 3,8

р.м. - в 2,8 р.м.

- в 6,8 р.м.

- в 11,1 р.м. - в 6,7 р.м.

- інші +27,9 -17,1 -46,5 -28,6 -28,6 + збільшення р.м. – разів менше - зменшення р.б. – разів більше

І якщо приріст українців логічно пояснюється зміною політичної ситуації в Україні (окрім природного і механічного руху населення, оскільки розпад колишнього СРСР і економічна криза позначилися на напрямках і обсягах міграційних потоків), то різке збільшення чисельності румунів за цей же період на 20,1%, (що в 1,63 рази перевищує темпи зростання українців), є вражаючим.

21

Особливо зросла їх кількість і частка у Новоселицькому районі. Якщо у 1989 році їх чисельність становила тут 585 осіб, що в національній структурі населення складало 0,7%, то за матеріалами перепису від 5 грудня 2001 року їх чисельність склала 5904 особи, а питома вага – 6,8%. Збільшення представників румунського населення відбулося у 10,1 рази. Це, звичайно, не можна пояснити впливом демографічних чинників, оскільки ні природний приріст, ні сальдо міграції (до речі румуни не виділяються високою міграційною мобільністю) цього не забезпечили. Цей факт пояснюється тим, що частина молдован у 2001 році записала себе румунами. Це підтверджує і той факт, що чисельність молдован у Новоселицькому районі зменшилася із 55669 до 50329 осіб (на 5340 осіб, що також демографічними процесами не підтверджується), а румунів збільшилася на 5319 осіб. Інтенсивно процес «румунізації» молдован відбувся за цей період у 5 селах, які розміщені поруч: Бояни, Остриця, Магала, Буда, Гай. Так, у селі Бояни кількість осіб, які під час переписів населення визнали себе румунами зросла з 40 до 2297 (+2257 осіб або у 57,4 рази), а число молдован, відповідно, зменшилося з 3724 осіб (1989 р.) до 1724 осіб (2001 р.) – на 2000 осіб; у селі Остриця чисельність румун збільшилася з 10 до 1420 осіб (у 142 рази), а молдован зменшилася з 2000 до 904 осіб (на 1096 осіб, або у 2,2 рази). Якщо у 1989 р. частка румунів у національній структурі населення сіл Бояни та Остриця становили 0,9% і 0,5%, то у 2001 році – 51,9% і 60,0%. Із етнічно «молдавських» сіл (у 1989 р. питома вага молдован складала у Боянах – 87,6%, в Остриці – 97,2%) вони трансформувалися у «румунсько-молдавські» (у 2001 р. частки румунів і молдованів становили: у Боянах – 51,9 і 39,0%, в Остриці – 60,0 і 38,2%). Три інші села (Магала, Буда, Гай) із етнічно «молдавських» перетворилися у «молдавсько-румунські». Майже в усіх населених пунктах Новоселицького району відбувається приріст румунського населення.

Зростання чисельності румунського етносу відбулося й в інших районах етноконтактної зони Чернівецької області: в Герцаївському – на 25,6%, Глибоцькому – на 13,4%, Сторожинецькому – на 6,5%. Також відбулися зміни й етнічної структури населення окремих сіл. Наприклад, у Герцаївському районі село Остриця з етнічно «молдавського» (у 1989 р. частка молдован становила 81,9% від всього населення, а румунів – 10,0%) трансформувалося в етнічно «румунське» (у 2001 р. питома вага молдован – 0,5%, а румунів – 92,6%). Село Цурень Герцаївського району трансформувалося з «молдавського» у «румунсько-молдавське».

У перспективі збільшення «румунської складової» за рахунок «молдав-ської» у етнічній структурі населення буде мати менші показники у Сторо-жинецькому, Герцаївському та Глибоцькому районах, оскільки частка молдо-ван у загальній сукупності населення тут уже дуже мала (0,3%; 2,3% і 6,1%).

Діаметрально протилежна картина склалася по відношенню динаміки етнічних молдован – їх кількість зменшилася на 20,3%. І якщо у Новоселицькому районі, де вони складають більшість, ще певною мірою

22

зберігається опірність до асиміляційних процесів з боку етнічних румунів – тут їх кількість зменшилася на 9,6% за 13 років (1989-2001), то у Герцаївському районі – у 5,3 рази, у Сторожинецькому – в 2,4 рази і у Глибоцькому – в 2,2 рази.

Значно скоротилася за міжпереписний період чисельність російського населення – на 34,2%. Таке скорочення значною мірою зумовлене зміною політичної ситуації в Україні та розпадом Радянського Союзу. Відбулося різке зменшення не етнічних росіян, а «так званих росіян», оскільки за радянський період кількість росіян завищувалася штучно. Також через кон’юнктури було вигідно бути «росіянином» і частина населення записувалася росіянами. Тож багато хто з тих українців, які під час Всесоюзного перепису населення 1989 р. «вважалися» росіянами, назвали себе в умовах незалежності України – українцями.

Значний виїзд етнічних євреїв до Ізраїлю, Німеччини, США та інших країн спричинив суттєве зменшення (у 6,7 рази) представників цієї національної групи населення. На 287,7 тис. осіб населення регіону їх залишилося тільки 60 осіб.

Значні зміни чисельності найбільших етнічних груп населення призвели за порівняно короткий період до відчутних змін національної структури населення. З 1989 р. до 2001 р. частка українців зросла з 39,7% до 42,4% (на 2,7%), румунів – з 31,4% до 36,0% (на 4,6%). Відбулося зменшення питомої ваги молдован – на 6,1% (з 25,5% - до 19,4%), росіян – на 0,8% (з 2,1% - до 1,3%), поляків – на 0,2% (з 0,8% - до 0,6%).

Зміна національної структури населення в регіоні супроводжується, як і в

Україні та Чернівецькій області, зменшенням рівня етнічної різноманітності. Це пояснюється тим, що частка 2 переважаючих народів у структурі населен-ня краю зросла, а частка менш чисельних – зменшилася. За міжпереписний період індекс етнічної різноманітності зменшився на 0,023 (з 0,826 – до 0,803). Зменшення індексу етнічної різноманітності відбулося у Герцаївському (на

23

0,197), Глибоцькому (0,057) і Сторожинецькому (0,026) районах. Як наслідок зменшення частки переважаючого народу (молдован) в Новоселицькому районі відбулося збільшення індексу етнічної різноманітності.

На цьому тлі важливо прослідкувати динаміку індексу етнічної різноманітності населення у розрізі населених пунктів. Спостерігається загальна тенденція до зменшення етнічної різноманітності в середині поселень. Зменшення показників Ер характерне для 87 населених пунктів із 145 (у 60% випадків), у 4 поселеннях індекс етнічної різноманітності залишився без змін (у 2,8% випадків) і значення Ер збільшилося у 54 населених пунктах (37,2%). Певний інтерес представляє зміна національної структури у населених пунктах спільного проживання 2 найбільших народів краю – українців і румунів. Визначена закономірність: 1) зростає частка українців у «змішаних поселеннях», де українців більше, 2) зростає частка румунів у «змішаних поселеннях», де румунів більше. Подібна ситуація у змішаних «українсько-молдавських» і «молдавсько-українських» селах. Отже, відбувається етнічний процес природної асиміляції, індекс етнічної різноманітності (Ер) – зменшується, етнічна однорідність – зростає.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Баладыженко К. Буковина («Зелена Русь») и ея прошлое: историко-географический очеркъ / К. Баладыженко. – Петроградъ, 1915. – 50 с. 2. Буковина: історичний нарис [редкол.: С.С. Костишин (голова) та ін.]. – Чернівці: Зелена Буковина, 1998. – 416 с. 3. Бутовичъ В.Н. Материалы для этнографической карты Бессарабской губернии / В.Н. Бутовичъ. – Кіевъ, 1916. – 59 с. 4. Джаман В.О. Етнічна структура населення України : територіальні відміни, динаміка / В.О. Джаман. // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету. Серія : Географія. – Вінниця, 2006. – Вип. 11. – С. 90-96. 5. Джаман В.О. Національна структура населення етноконтактних зон: Монографія / В.О. Джаман, І.І. Костащук. – Чернівці : Чернівецький нац. ун-т, 2009. – 288 с. 6. Дністрянський М.С. Етногеографія України : Навчальний посібник / М.С. Дністрянський. – Львів : Видавничий центр ЛНУ ім. І. Франка, 2008. – 232 с. 7. Жуковський А. Історія Буковини : у 2 ч. /А Жуковський. – Чернівці: Облполіграфвидав, 1991. – Ч. 1. – 120 с.; Видавнича спілка «Час», 1993. – Ч. 2. – 223 с. 8. Старик В. Між націоналізмом і толерантністю / В. Старик. – Чернівці: Прут, 2009. – 184 с. 9. Скорейко Г.М. Населення Буковини за австрійськими урядовими переписами другої половини ХІХ – початку ХХ ст.: Історико-демографічний нарис / Г.М. Скорейко. – Чернівці: Прут, 2002. – 220 с.

24

Забезпечення освітніх прав представників національних громад в поліетнічних районах Чернівецької області: історія і сучасність

Роль навчальних закладів у формуванні модерних національних ідентичностей шляхом прищеплення здобутків «високих» культур широким масам населення та в подальшому відтворенні цих національних культур все новими і новими поколіннями важко переоцінити. На прикладі Чернівецької області, власне чотирьох її найбільш поліетнічних районів – Герцаївського, Глибоцького, Новоселицького і Сторожинецького – спробуємо проаналізувати сучасний стан забезпечення освітніх прав представників національних громад.

Складність проблеми полягає не лише в тому, що представники українського, румунського та молдавського (а донедавна ще й німецького та єврейського) етносів живуть численними компактними громадами в межах одного району, ба інколи навіть в межах однієї сільської ради. Впродовж останнього століття внаслідок розвалу Австро-Угорської та Російської імперій, переділу кордонів Румунського королівства внаслідок ІІ Світової війни та дезінтеграції СРСР наприкінці ХХ століття територія цих чотирьох невеличких районів Чернівецької області неодноразово опинялася у складі різних колоніальних держав, кожна з яких вела свою національну політику, пристосовуючи до її потреб і мережу навчальних закладів. Це призводило до масової зміни національних та мовних ідентичностей мешканцями Чернівецької області, інколи по декілька разів за життя одного покоління.

Прикладом сказаного можуть послужити наступні трансформації окремих етнічних груп (цілих чи їх частин): молдавомовні молдовани Бессарабії з кириличною абеткою – румуномовні румуни з латинською абеткою – молдавомовні молдовани з кириличною абеткою – румуномовні молдовани з латинською абеткою; румуномовні румуни Буковини з латинською абеткою – молдавомовні молдовани з кириличною абеткою – румуномовні румуни з латинською абеткою; україномовні русини Герцаївщини та Буковини – україномовні румуни – україномовні українці; німецькомовні євреї Буковини – російськомовні євреї; польськомовні вірмени католики – російськомовні вірмени православні. Особливо відчутними були зміни мовних ідентичностей, зокрема запровадження цілком відмінних систем правопису, оскільки це позбавляло нові покоління можливості вільно користуватися культурними надбаннями своїх попередників.

Зазначені чотири райони Чернівецької області в сучасному вигляді сформувалися в результаті проведення численних адміністративно-територіальних реформ, що їх проводили різні держави впродовж ХХ століття. Ці трансформації призвели до того, що в складі більшості з цих районів опинилися території, які свого часу належали до різних держав і успадкували від них різні традиції ставлення влади до національних меншин, зокрема, і в сфері освіти.

25

Так, Герцаївський район включає в себе більшу частину однойменної волості Дорогойського повіту старого (до 1918 року) Румунського королівства, так званого реґату, та ряд прилеглих сіл з колишнього Чернівецького приміського повіту герцогства Буковина Австро-Угорської монархії. Цікавою особливістю Герцаївського району є наявність в нього невеликого анклаву – села Буківка – оточеного звідусіль територією Глибоцького району.

Натомість Глибоцький район включає у себе північну частину колишньо-го Серетського повіту, прилеглі села з колишнього Чернівецького приміського повіту, село Корчівці з колишнього Сторожинецького повіту герцогства Буковина Австро-Угорської монархії, та комуну Турятка, що перед І Світовою війною входила до Герцаївської волості Дорогойського повіту реґату.

Новоселицький район також стулено з частин двох колишніх імперій – Новоселицької та Стальнівської волостей Хотинського повіту Бессарабської губернії Росії (з прилеглими селами Липканської та Грозинської волостей) та частини Садгірського і Чернівецького приміського повітів герцогства Буковини Австро-Угорщини.

І лише Сторожинецький район, що включає в себе колишній Сторожинецький повіт (за винятком села Корчівчі) та частину сіл Чернівецького приміського повіту герцогства Буковини Австро-Угорщини, може похвалитися багатовіковою однорідністю своїх історичних традицій, в той час як для інших трьох районів уніфікація їхнього державного життя наступила лише в 1918 році.

Що ж стосується задоволення освітніх прав представників національних громад в перерахованих вище колоніальних державах, то обсяг цих прав кардинально відрізнявся не лише в різних державах, але й залежав від того, чи належала певна етнічна групи до розряду толерованих, або ж її існування взагалі не визнавалося державною владою. Унікальною особливістю мережі навчальних закладів на території сучасної Чернівецької області є те, що впродовж ХХ століття і німецька, і російська, і румунська, і українська мова встигли побувати у двох іпостасях – мовою державною, вивчення якої є обов’язковим у всіх школах, і мовою національної меншини, вивчення якої здійснювалося за побажанням батьків в разі, якщо держава дозволяла на це.

В старому Румунському королівські (реґаті) головним завданням системи освіти було подолати майже тотальну неписьменність населення шляхом запровадження обов’язкової початкової освіти румунською мовою; питання про утворення шкіл з державним фінансуванням для представників національних меншин навіть не ставилося. До того ж, представники деяких національних громад (наприклад, євреї) не мали законодавчо ґарантованих навіть основних громадянських прав, а окрему національну ідентичність інших етнічних груп держава не визнавала, вважаючи молдован румунами, а українців росіянами. Заборонено навіть було проводити богослужіння церковнослов’янською мовою чи використовувати давні церковні книги

26

кириличного друку. В тогочасній румунській мові не було навіть окремого слова для означення назви українець (чи русин) – їх означали словом «rus», так само як і росіян. Тож єдиною українською школою на території сучасного Герцаївського району перед 1918 роком була двохкласна українська народна школа в селі Маморниця, яке належало до Чернівецького приміського повіту герцогства Буковина Австро-Угорщини.

Ставлення до національних меншостей як до ворогів, яких потрібно чимшвидше румунізувати адміністративними та освітніми засобами, виразно висловив румунський історик та політичний діяч Ніколає Йорґа, аналізуючи мовну ситуацію, що склалася на території Герцаївської волості Дорогойського повіту на початку ХХ століття:

«Не можна більше толерувати того факту, що три повіти північної Молдови мають і руські села. В Дорогойському повіті є кілька, з котрих Турятка – чисто руське. Що роблять учителі? Що роблять начальники громад, котрі дозволяють нашим ворогам говорити їхньою рідною мовою на землі вільної Румунії?» [1, с.188].

Подібне становище з задоволенням прав національних меншин (правильніше би було сказати – не задоволенням) існувало і в Російській імперії, до якого належала більша частина сучасного Новоселицького району. Зокрема, викладання у всіх без винятку церковнопарафіяльних школах та земських народних школах велося виключно російською мовою, без огляду на те, чи розуміли ту науку молдавські або українські діти. Відмінністю від румунських обставин було визнання права молдован на свою окрему національну ідентичність, на використання ними традиційного кириличного правопису та на ведення богослужінь молдавською або ж церковно-слов’янською мовою. Українців (малоросів в тогочасній термінології) офіційно вважали народністю, яка спільно з білорусами і великорусами складає єдину «русскую» націю, і лише після 1905 року в Росії почався повільний процес визнання окремої національної ідентичності українців.

Ігнорування навчальних потреб представників української, молдавської та інших національних громад російською владою гальмувало освітній процес, а часто взагалі його унеможливлювало через нерозуміння дітьми слів учителя. В 1911 році шкільний відділ Хотинської земської управи в своєму звіті зазначав: «У селах з малоруським населенням діти, вступаючи до школи, не знають російської мови, але все ж більш чи менш розуміють її та доволі швидко привчаються говорити по-російськи, хоча це все ж гальмує навчальний процес. В селах з молдавським населенням діти російської мови зовсім не розуміють: вчителю доводиться починати з навчання дітей російської розмовної мови, яке дається молдованам з великими труднощами. Тільки наприкінці першого року діти привчаються більш чи менш розуміти вчителя, а розмовляти – через два–три роки» [2, с.143].

Проведені в 1907 році демографічні дослідження Володимира Бутовича, які мали на меті зібрати матеріали для створення етнографічної карти

27

Бессарабії, зафіксували поширення молдавської та української мов в населених пунктах бессарабської частини сьогоднішнього Новоселицького району. Тож в 1907 році молдавська мова переважала в селах Балківці, Берестя, Ванчиківці, Динівці, Драниця (Шендрень), Думени, Костичани, Кошуляни, Малинівка, Негринці, Несвоя, Рокитне, Стальнівці, Черленівка; молдавською та українською мовою володіли більшість мешканців населених пунктів Новоселиця, Мамалиґа, Маршинці, Строїнці, Тарасівці, Форосна; українська мова переважала в селах Ванчинці, Довжок, Жилівка (Синжер), Котелеве, Подвірне (Кишло–Салієве), Рингач, Слобода (Ревківці), Щербинці [3, с.26, 27, 30]. Порівняння результатів досліджень В. Бутовича з даними останніх переписів населення дозволяє стверджувати факт стабілізації українсько-молдавського культурного кордону, який суттєво не змінився впродовж цілого ХХ століття.

Українські школи на території діяли до 1918 року лише в західній частині сучасного Новоселицького району – в селах Ґоґолина (Зелений Гай) 3-класна, Раранче (Рідківці) 6-класна, Слободзія Раранче (Слобода) 2-класна, Топорівцях 6-класна і Чорнівці 4-класна. Всі ці села належали до Чернівецького приміського повіту герцогства Буковина Австро-Угорщини. Щойно після падіння царського режиму в березні 1917 року швидкими темпами проходить українізація народних шкіл в українських місцевостях Бессарабської губернії, а також їх молдавізація в місцевостях, заселених молдованами.

Лише в тій частині Чернівецької області, що складала північно-західну частину коронного краю Буковина у складі Австро-Угорської монархії, з другої половини ХІХ століття офіційно запроваджується шкільне навчання національними мовами, причому всю територію краю буковинський уряд своїм розпорядженням від 11 грудня 1858 року чітко поділив на українську, румунську і змішану частини:

«1. Чисто руськими є громади в більшій частині повітів Садагура, Кіцмань, Заставна, Станівці, Вижниця і Путилів.

2. Чисто румунськими є громади в більшій частині повіту Сторожинець, в південній частині повіту Серет, в повітах Радівці, Солка, Сучава. Гура-Гумора, Кімполунг і Дорна.

3. Змішаними, тобто заселеними приблизно однаковим числом румунів і русинів є місцевості в східній частині повіту Садагура, в цілому повіті Чернівці, в північній частині повіту Серет і в південно-східному виступі повіту Сторожинець.

4. Нарешті, біля Серету і Кімполунгу знаходяться руські анклави, оточені румунським населенням» [4, с.1245].

На території Чернівецької області зазначений вище українсько-румунський культурний кордон з незначними змінами існує і донині, проходячи саме через досліджувані нами райони – Герцаївський, Глибоцький Новоселицький та Сторожинецький.

28

Інтенсивний процес заснування українських шкіл в українських селах, румунських шкіл в румунських селах, німецьких, польських і угорських шкіл у відповідно німецьких, польських і угорських селах, а утраквістиних (зі змішаною мовою викладання) в громадах, де значну частину становило німецькомовне населення, дозволив створити в герцогстві Буковина зразкову навіть за європейськими мірками систему задоволення освітніх прав представників національних громад. Кожна громада, де було щонайменше 40 дітей шкільного віку, які належали до певної національної громади, мала обов’язок організувати шкільне навчання рідною мовою цих дітей. Тож в 1912 році на Буковині діяло 82 німецьких школи, 12 польських, 216 українських, 179 румунських, 5 угорських, 19 німецько-румунських, 6 німецько-українських, 5 німецько-румунсько-українських, 1 німецько-польсько-українська, 2 румунсько-українських, 3 німецько-польських, 1 німецько-румунсько-українсько-польська [5]. Зокрема, лише в Сторожинецькому повіті діяло 18 українських і 2 змішані школи, в Серетському повіті 17 українських і 4 змішаних школи, в Чернівецькому приміському повіті 33 українських і 3 змішаних школи. Для школярів сучасного Глибоцького району діяла німецько-українська гімназія в Сереті, а діти з Сторожинецького району могли продовжувати своє навчання у фаховій кошикарській школі з українською мовою викладання в Сторожинці.

Можна для прикладу розглянути мережу навчальних закладів в селі Банилів Волоський (тепер Банилів Підгірний Сторожинецького району), де на початку ХХ століття більшість мешканців складали українці, поруч з якими проживали численні громади румунів, євреїв та поляків. Окрім центральної німецько-румунської школи, заснованої в 1862 році, в двох кутах Банилова Волоського – Кошелівці і Рівні – напередодні І Світової війни діяли ще й окремі українські державні школи. В третьому куті села, Поляні, українські мешканці села своїм коштом заснували і утримували початкову школу з українською мовою викладання. Подібна ситуація була характерною для більшості поліетнічних населених пунктів Буковини

Вперше уніфікація шкільництва на території сучасної Чернівецької області стала можливою після окупації цієї території румунськими військами та її інкорпорації до Румунського королівства наприкінці 1918 року. Незважаючи на підписані Румунією міжнародні зобов’язання щодо дотримання прав національних меншин, ця уніфікація звелася до тотальної румунізації освітнього процесу, яка не передбачала забезпечення освітніх прав представників національних громад. Місце мультикультурності в освіті, коли фаховим вважався той учитель, котрий міг викладати принаймні двома мовами, замінила вимога знання учителями лише румунської мови та їх здатність виступати активними румунізаторами школярів, що належали до національних меншин.

Вже з 1 січня 1919 року румунізовано і переведено на латинський правопис навчальний процес у всіх школах бессарабської частини

29

Новоселицького району, причому нова влада не визнавала окремої молдавської національної ідентичності. Молдавську мову румунська влада оголосила «мужицькою», відсталою, «зіпсованою румунською», зробивши спробу вилучити з користування лінгвонім «лимба молдовеняскэ» («молдавська мова»). Також в перші ж місяці румунської влади закрито 38 українських шкіл в Сторожинецькому, Серетському та Чернівецькому приміському повітах під приводом, що з правого боку Прута немає українського населення. Решту українських шкіл в Садгірському і інших північно-західних повітах Буковини було закрито після прийняття доповнень до закону про народне шкільництво 26 липня 1924 року, який зобов’язав всіх буковинських українців, як буцімто «румунів з роду, що забули рідну мову», посилати своїх дітей виключно до румунських народних шкіл. До середини 1920-х років були закриті також і всі німецькі та польські школи на території сучасних Глибоцького та Сторожинецького районів, а також українські та російські школи на території сучасного Новоселицького району. «Ліквідація українських шкіл в Бессарабії була проведена в 1922. А в Бессарабщині ще в 1921-1922 році було понад 200 українських шкіл» [6].

Єдиною можливістю для представників національних громад задовольняти свої освітні потреби залишилися нечисленні приватні німецькі, польські та єврейські школи, а також конфесійні католицькі, лютеранські та іудейські школи. Натомість буковинські українці, яким румунська влада не дозволяла відкривати навіть приватні школи, змушені були влаштовувати напівпідпільні «вакаційні курси» та «курси грамотності», навчаючи дітей читати та писати українською мовою. Після заборони в 1934 році міністерством освіти Румунії проведення вакаційних курсів для вивчення української мови, члени сільських секцій товариства «Українська Школа» змушені були вчили дітей української грамоти «від хати до хати».

Непоодинокими були випадки, коли в школах вчителі били дітей за те, що вони не вміли відповідати по-румунськи. Народний учитель Ф.Кумко описував, як „українські діти мучаться і нудяться по школах, не розуміючи нічого з того, що вчать їх, мелькаючи все напам’ять, наче папуги. Зайшовши до школи анальфабетами здоровими, по 7-8 років виходять з неї так само анальфабетами, але вже зламаними на душі й тілі» [7].

Наслідком заборони представникам національних громад навчатися рідною мовою стало те, що 34% буковинців і 62% бессарабців в 1930 році були неписьменними, причому більшість з цих неписьменних складали українці. Іншим наслідком «культуркампфу», що його вело Румунське королівство проти національних громад Чернівецької області, стало формування відчуття відчуженості нерумунського населення та усвідомлення ним, що в румунській державі всіх не румунів чекає єдине майбутнє – повна асиміляція.

Прихід радянської влади в червні 1940 року призвів до ліквідації попередньої системи освіти на всій території Чернівецької області та

30

запровадження тут радянських стандартів навчального процесу, в тому числі і тих, що стосувалися освіти мовами національних меншин. Обов’язковим стало вивчення нової державної мови – російської, - мовою ж викладання в українських населених пунктах стала українська, в румунських та молдавських населених пунктах – молдавська (з кириличною графікою). В районних центрах та інших населених пунктах з численним прибулим зі Сходу населенням засновано також мови з російською мовою викладання. Загалом же з 538 шкіл, відкритих в Чернівецькій області радянською владою 16 вересня 1940 року, 406 шкіл було з українською, 114 з молдавською, 10 з російською, 8 з єврейською і одна з польською мовою викладання. Румунську мову було дозволено викладати як навчальний предмет у 20 школах.

Недоліком радянської системи освіти – незважаючи на її очевидні переваги перед попередньою румунською, яка повністю ігнорувала освітні права національних меншин – була необов’язковість вивчення української мови в школах з неукраїнською мовою викладання, а також позбавлення румунського населення області можливості використовувати літературу, надруковану звичною латинською графікою. Обидва недоліки були спрямовані на створення культурних кордонів між румуномовним населенням в Чернівецькій області та за межами СРСР, а також на ізоляцію румунів та молдован від українців, з якими вони повинні були спілкуватися хіба що російською мовою. Адже за післявоєнних півстоліття з шкіл Чернівецькій області вийшло два покоління людей румунського та молдавського походження, які мали великі проблеми з продовженням навчання в українських технікумах і вишах, з читанням українських книг, газет та журналів, переглядом українських вистав, ба навіть з використанням друкованої продукції румунською мовою, виданою латинським алфавітом.

За двадцять років української незалежності мережа навчальних закладів в поліетнічних районах Чернівецької області не зазнала кардинальних змін, хіба що місце державної російської мови в навчальному процесі зайняла державна українська мова, а місце молдавської мови з кириличним правописом зайняла румунська мова з її латинським правописом. Порівняння карт навчальних закладів за мовою викладання Герцаївського, Глибоцького, Новоселицького та Сторожинецького районів з відповідними картами національного складу населення цих районів дає підстави стверджувати, що загальна мовна мережа шкіл і дошкілля враховує національний склад населення, його мовно-культурні потреби.

Загалом у чотирьох етнозмішаних районах Чернівецької області діє розгалужена мовна мережа навчальних закладів – 41 ДНЗ та 74 школи з державною мовою викладання, 35 ДНЗ та 71 школа з румунською мовою викладання; в 13 школах є як румуномовні, так і україномовні класи.

Найчисленнішою мережею навчальних закладів (75 НЗ) володіє найбільший в Чернівецькій області за кількістю населення Сторожинецький район, причому в 55 навчальних закладах навчання відбувається державною

31

мовою, в 18 – румунською мовою, а в 2 навчальних закладах навчання ведеться румунською мовою з викладанням ряду предметів українською мовою. Мережа україномовних навчальних закладів району складається з 19 ДНЗ, однієї ЗОШ І ступеня, 15 ЗОШ І-ІІ ступеня, 14 ЗОШ І-ІІІ ступеня, одного ліцею, 2 гімназій, одного НВК та 2 школи-сад. Мережу румуномовних навчальних закладів району складають 6 ДНЗ, одна ЗОШ І ступеня, 4 ЗОШ І-ІІ ступеня, 6 ЗОШ І-ІІІ ступеня, одна гімназія. Лише в двох навчальних закладах – одній ЗОШ І-ІІ ступеня та в одній ЗОШ І-ІІІ ступеня – є як румуномовні, так і україномовні класи.

Найодноріднішою за мовною ознакою є мережа навчальних закладів Герцаївського району, в якому лише три заклади – один ДНЗ, одна ЗОШ І ступеня і одна ЗОШ І-ІІІ ступеня ведуть навчання державною мовою. Натомість румуномовними є решта 38 навчальних закладів району, а саме: 8 ДНЗ, 11 ЗОШ І ступеня, 6 ЗОШ І-ІІ ступеня, 7 ЗОШ І-ІІІ ступеня, один ліцей, 4 НВК, одна школа-сад.

З 58 навчальних закладів Глибоцького району 36 ведуть навчання державною мовою, 20 – румунською, і ще в двох навчання ведеться румунською мовою з викладанням ряду предметів державною мовою. Мережа україномовних навчальних закладів району складається з 13 ДНЗ, 2 ЗОШ І ступеня, 4 ЗОШ І-ІІ ступеня, 11 ЗОШ І-ІІІ ступеня, 2 ліцеї, 4 НВК. Мережу румуномовних навчальних закладів району складають 7 ДНЗ, одна ЗОШ І ступеня, 3 ЗОШ І-ІІ ступеня, 7 ЗОШ І-ІІІ ступеня, один ліцей, один НВК. Лише в двох навчальних закладах – одній ЗОШ І-ІІІ ступеня та в одному НВК – є як румуномовні, так і україномовні класи.

Найоптимальнішою з точки зору дотримання освітніх прав представників національних меншин, а водночас і з точки зору інтегрування їх в життя українського суспільства є мовна мережа навчальних закладів Новоселицького району. Тут загалом налічується 60 навчальних закладів, причому в 21 з них навчання ведеться державною мовою, в 30 – румунською мовою, а в 9 навчальних закладах навчання ведеться румунською та українською мовами. Мережа україномовних навчальних закладів складається з 8 ДНЗ, 6 ЗОШ І-ІІІ ступеня, однієї гімназії, 6 НВК. Мережу румуномовних закладів складають 14 ДНЗ, 8 ЗОШ І-ІІІ ступеня, 3 філії ЗОШ І-ІІІ ступеня, одна ЗОШ І-ІІ ступеня, одна гімназія, 3 НВК. В 5 ЗОШ І-ІІІ ступеня, одному ліцеї і в 3 НВК є як румуномовні, так і україномовні класи.

Втім, з року в рік зростає кількість навчальних закладів, в яких навчання проводиться і румунською, і державною мовами, оскільки все більше батьків, бажаючи полегшити своїм дітям інтеграцію в українське суспільство, віддають перевагу школам з державною мовою навчання та вимагають більш кваліфікованого її вивчення у школах з румунською і російською мовами викладання. Поширеною є й практика, коли українські батьки з переважно румунського села віддають своїх дітей на навчання в український навчальний заклад сусіднього українського села, натомість румунські батьки з переважно

32

українського села вважають за краще навчати своїх дітей в румунському навчальному закладі сусіднього румунського села.

Чи забезпечує існуюча сьогодні мережа навчальних закладів реалізацію освітніх прав представників національних громад навчальними закладами поліетнічних районів Чернівецької області відповідно до європейський стандартів? Відповідь на це запитання дають вимоги, які містяться в «Гаазьких рекомендаціях щодо прав національних меншин на освіту», прийнятих ОБСЄ в 1996 році. Зокрема, вже перший пункт цього базового документу ставить перед національними навчальними закладами таке двоєдине завдання:

«Право осіб, які належать до національних меншин, на збереження своєї самобутності може бути повністю реалізоване тільки тоді, коли вони добре оволодіють своєю рідною мовою у процесі навчання. Разом з тим особи, які належать до національних меншин, зобов’язані інтегруватися в більш широке суспільство держави через належне володіння державною мовою» [8, с.67].

Аналіз динаміки демографічних процесів в Чернівецькій області впродовж останніх десятиліть та вплив на ці процеси мережі навчальних закладів, навчання в яких почавши з 1940 року провадиться мовами національних меншин, дає підставу стверджувати, що національне шкільництво в Герцаївському, Глибоцькому, Новоселицькому та Сторожинецькому районах добре справляється зі своїм завданням реалізації права представників румунської та молдавської громад на збереження національної самобутності, навчаючи їх рідної мови.

Натомість ще далеким від ідеального треба визнати стан реалізації другої фундаментальної вимоги Гаазьких рекомендацій щодо обов’язку осіб, які належать до національних меншин, інтегруватися в більш широке суспільство держави через належне володіння державною мовою. За даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року у Чернівецькій області лише 37,6% румунів і 42,3% молдован, чкі проживають в сільській місцевисті, окрім рідної, володіють державною мовою [9, с.148]. Це означає, що 58% молдован і майже 62% румунів в досліджуваних районах (а в Герцаївському районі – майже 66%) не володіють державною мовою з усіма негативними для себе наслідками. Адже відірваність румуномовної меншини від решти населення області прирікає мешканців такої «резервації» на ізоляцію, що спричиняє погіршення їх життєвого рівня. Перспективи отримати вищу освіту є нижчими для випускників румуномовних шкіл, які недостатньо володіють державною мовою, а здобути вищу освіту румунською мовою має змогу заледве один з десяти випускників румуномовних шкіл.

Показовим є факт, що значна частина випускників румуномовних шкіл після закінчення одинадцятирічного навчання не володіють державною мовою в обсязі, який дозволив би їм складати тести незалежного зовнішнього оцінювання державною мовою. В 2011 році абітурієнти Чернівецької області подали 538 заявок на складання тестів зовнішнього незалежного оцінювання

33

румунською мовою, що складає 6,1% від загальної кількості зареєстрованих заявок по області. Як видно з поданої нижче таблиці, випускники румуномовних шкіл найгірше знають фахову термінологію державною мовою з математики і фізики, найкраще – з історії та географії. В кожному разі, після одинадцяти років неефективного вивчення державної мови в сегрегованих школах, їм доведеться самотужки засвоювати наукову термінологію державною мовою в вищому навчальному закладі, витрачаючи на це час і зусилля, які згодилися б їм при вивченні фахових дисциплін.

Таблиця 6. Структура складання тестів зовнішнього незалежного оцінювання румунською мовою абітурієнтами Чернівецької області в 2011 році Назва предмету Всього

зареєстровано Виявили бажання складати тести румунською мовою: %

Математика 2089 135 7,0%

Біологія 1522 88 6,2%

Історія України 2827 152 5,7%

Фізика 581 37 6,9%

Географія 1668 85 5,4%

Хімія 669 41 6,6%

РАЗОМ 9356 538 6,1%

Досягнення багатомовності національними меншинами держав ОБСЄ вбачається як найефективніший шлях, що збігається із цілями міжнародно-правових актів щодо захисту національних меншин та щодо їх інтеграції. Тож найкращим виходом з існуючої ситуації буде виконання «Гаазьких рекомендаціях щодо прав національних меншин на освіту», в яких зазначено, що важливим чинником, який повинен братися до уваги, є те, в якому обсязі обидві мови – мова меншини та державна мова – викладаються як навчальні предмети протягом усіх років навчання у школі, а також ступінь оптимального застосування обох мов як засобу навчання на різних етапах освіти дитини. Зацитуємо найважливіші положення з розділу «Освіта меншин на початковому та середньому рівнях» Гаагських рекомендацій:

«Дослідження також свідчить про те, що в ідеалі предмети у початковій школі мають викладатися мовою меншини. Викладання мови меншини як предмета має здійснюватися на постійній основі. Офіційна мова держави також повинна бути предметом постійного викладання, бажано вчителями, які володіють двома мовами і добре знають рівень культурної та мовної підготовки дитини. Наприкінці цього періоду кілька предметів практичного або нетеоретичного характеру мають викладатися державною мовою. Держави

34

повинні, наскільки це можливо, створити умови для того, щоб батьки могли скористатися цією можливістю.

У середній школі значна частина навчального матеріалу має викладатися мовою меншини. Викладання мовою меншини як предмета має здійснюватися на постійній основі. Державна мова також повинна бути предметом постійного викладання, бажано вчителями, які володіють двома мовами і добре знають рівень культурної та мовної підготовки дитини. Протягом цього періоду необхідно поступово збільшувати кількість предметів, які викладаються державною мовою. Результати дослідження свідчать про те, що чим поступовішим є таке збільшення, тим краще для дитини».

«Підходи типу "занурення", згідно з якими викладання ведеться виключно державною мовою, за якого діти з національних меншин повністю інтегровані у класи з дітьми більшості населення, не відповідають міжнародним нормам. Це такою самою мірою стосується й сегрегованих шкіл, в яких уся навчальна програма викладається виключно із застосуванням рідної мови національної меншини протягом усього навчального процесу, і там, де мова більшості взагалі не викладається або викладається лише в мінімальному обсязі».

З наведеної вище інформації ми бачимо, що застосування підходів типу «занурення» в школах імперської Росії та королівської Румунії не відповідало міжнародним нормам, так само, як не відповідали міжнародним стандартам і сегреговані школи для національних меншин радянського часу, в яких не викладалася мова більшості населення Чернівецької області – українська. На сьогодні мережа навчальних закладів Чернівецької області для представників національних громад перебуває в процесі трансформації від сегрегованих шкіл радянського типу до шкіл, що відповідають міжнародним нормам. Лише впровадження стандартів освіти, зафіксованих в «Гаазьких рекомендаціях щодо прав національних меншин на освіту», зможе повноцінно забезпечити освітні права представників національних громад навчальними закладами поліетнічних районів Чернівецької області.

Цієї точки зору дотримується і Верховний комісар ОБСЄ з питань національних меншин, який в своєму офіційному листі на адресу міністрів закордонних справ України та Румунії, зокрема, у частині рекомендацій за результатами моніторингу дотримання прав української меншини в Румунії та румунської меншини в Україні в жовтні 2006 року, зазначив дослівно таке:

«Ситуація з українською нацменшиною в румунському повіті Сучава характеризується сильними тенденціями до асиміляції. Під час перепису населення Румунії в 2002 р. значна кількість людей з етнічним українським корінням задекларувала себе румунами, а не українцями, не зважаючи на те, що приватно багато з них зберігають деякі, хоча й слабо розвинуті ознаки української культурної спадщини. Більшість українців не може читати й писати українською і надають перевагу тому, щоб їх діти отримували освіту виключно румунською мовою. В той же час, як добровільна асиміляція була б

35

правдивою характеристикою становища сьогодення, її коріння походять ще з репресивної політики румунського комуністичного режиму, що існував до 1989 року. З цього випливає, що румунська влада несе відповідальність за надання необхідних можливостей та повинна заохочувати тих українців, які хочуть зберегти й розвивати свою етнокультурну ідентичність паралельно до їх цивільної ідентичності румунських громадян.

Проте, румунська меншина, яка компактно проживає на півдні Чернівецької області України, спромоглася зберегти сильну етнокультурну ідентичність та визнає румунську мову як свою рідну. Вони мають змогу навчатися в школах, де всі предмети викладаються румунською мовою й надають цьому перевагу. Очевидно й те, що вони також можуть без приховування практикувати культуру та релігію рідною мовою. Водночас, ще багато потрібно зробити для того, щоб покращити рівень знання державної мови членами румунської меншини в Україні. Вільне володіння державною мовою є основою для інтеграції в національне суспільство осіб, які належать до національних меншин. Обом країнам слід розглянути двомовне навчання як життєздатний вибір для збереження рідної мови, з одного боку, та з іншого, для забезпечення вільного володіння державною мовою».

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Jorga N. Neamul românesc în Bucovina. – Бухарест, 1905. 2. Отчёты, доклады, сметы, раскладки Хотинской Уездной Земской Управы и постановления ХLІІ очередного Уездного Земского собрания созыва 1910 года и черезвычайное Хотинское Уездное земское собрание 10-го апреля 1910 года. – Хотин, 1911. 3. Бутович В. Материалы для этнографической карты Бессарабской губернии. Киев, 1916. – 60 с. 4. Normalien der Bukowinaer gr.-or. Diöсеsе von 1777-1886.III Band. - Чернiвцi, 1893. – 1227-1604 с. 5. Oesterreichisches Statistisches Jahrbuch. – Відень, 1912. 6. Українці в румунській неволі// «Свобода» (Нью-Йорк). – 1927. – Ч.276. 7. Кумко Ф. Справа українських шкіл в Румунії // Державно-творча трибуна Буковини (Додаток до «Самостійної думки»). – 1932. – Ч.7-8. 8. Кодекс толерантності. Нормативно-правові документи, що встановлюють права етнічних громад та регулюють діяльність національно-культурних товариств в Чернівецькій області. Чернівці, 2010. – 144 с. 9. Національний склад населення Чернівецької області та його мовні ознаки (за даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року). Частина 1. Чернівці, 2003. – 160 с.

36

Релігійні уподобання населення етноконтакних районів Чернівецької області 3

Релігійний склад населення має значний вплив на розвиток культури, духовності та формування суспільно-політичного життя, особливо в тих регіонах, де проживають різні національні групи населення, що належать до різних релігійних конфесій. До таких регіонів належить територія чотирьох поліетнічних районів Чернівецької області – Герцаївського, Глибоцького, Новоселицького та Сторожинецького, – яка з давніх-давен є не лише класич-ною етноконтактною зоною, але й місцем, де впродовж століть межували впливи східного та західного християнства, іудаїзму та мусульманства. Багато сучасних вчених (П’єр Беар, Майкл Говард, Самюель Хантінґтон та інші) вважають, що саме через ці землі проходить лінія розлому між східною та західною цивілізаціями, між Східною та Центральною Європою.

Після включення Буковини в 1774 р. до складу Австрійської імперії, а Хотинщини в 1812 р. до складу імперії Російської впливи мусульманства в описуваному регіоні було подолано типовим для тієї епохи способом. Мусульманські мечеті було негайно перебудовано на християнські церкви, а багатотисячне мусульманське населення поставлено перед дилемою – або прийняти православну віру, або бути вигнаним з рідних домівок. Тож сьогодні лише розвалини мінарету в Хотині, а також численні топоніми та прізвища тюркського походження нагадують про мусульманське минуле нашого краю.

Православна традиція, якої у всі часи дотримувалася абсолютна більшість мешканців регіону, отримала власну ієрархічну організацію на початку ХV століття після висвячення галицьким митрополитом першого радівецького єпископа. Крім громад, які в різні різні періоди визнавали зверхність Констан-тинопольського (до 1781 р.), Карлівецького (до 1921 р.), Румунського (до 1944 р.), Московського (після 1940 р.) та Київського (після 1992 р.) патріархатів, вона мала ще й громади російської старообрядницької церкви, яка навіть заснувала в 1846 році свій всесвітній духовний центр в селі Біла Криниця Глибоцького району.

Римо-католицька традиція, сягаючи корінням до заснованого в 1371 році молдавським воєводою Лацьком латинського єпископства у Сереті,

3 Під час написання цього розділу нами використано цілий ряд скорочень: УПЦ – Українська православна церква; УПЦ КП – Українська православна церква Київського патріархату; РПСЦ – Руська православна старообрядницька церква; РПЦ – Руська православна церква; УГКЦ – Українська греко-католицька церква; РКЦ – Римо-католицька церква; ХВЄП – Християни віри євангельської – П’ятедисятники; ЄХБ – Євангельські християни – Баптисти; АСД – Адвентисти сьомого дня.

37

зміцнилася в часи австрійського панування за рахунок потоку переселенців з польських, словацьких та південно-німецьких країв, які заснували численні релігійні громади на території сучасних Сторожинецького, Глибоцького та Новоселицького районів.

Греко-католицька традиція, носіями якої на Буковині первісно були нащадки вихідців з румунського Семигороду та з української Галичини, почала відігравати помітну роль в релігійному житті краю наприкінці XVIII – на початку XIX століття. Завдяки жертвенності буковинського боярина Тадея Туркула, який жив і помер в Глибоці, саме в цьому містечку в 1815 році було споруджено перший греко-католицький храм Буковини. Розташоване непода-лік місто Серет також було важливим духовним центром буковинських греко-католиків, а привабливість їхнього обряду для буковинців засвідчило прийнят-тя греко-католицького віровизнання тисячами православних жителів румун-ського містечка Бояни в 1856 р. та українського села Раранче (тепер Рідківці) в 1887 р., розташованих на території сучасного Новоселицького району.

Всі згадані вище конфесії зуміли перетривати переслідування комуністичного режиму і продовжити свою духовну діяльність вже в умовах релігійної свободи, яку гарантує їм незалежна українська держава. Натомість з релігійної мапи краю зникли після депортації німців в 1940 р. лютеранські громади в Тереблечі та Глибоці, Сторожинці та Жадові. На зміну їм після ІІ Світової війни в цих та багатьох інших населених пунктах прийшли громади, що сповідують інші напрямки протестантизму, успішно залучаючи до своїх лав представників українського, румунського та молдавського населення. Серед новітніх протестантських течій найчисленнішими є громади євангельських християн баптистів, християн віри євангельської п’ятидесятників, Свідків Єгови, Адвентистів сьомого дня, Назаретян, Євангельських християн та повноєвангельської помісної церкви «Логос».

Також після виїзду з Чернівецької області решток уцілілого від Голокосту єврейського населення припинили свою діяльність більшість з численних громад іудейського культу, які перед ІІ Світовою війною мали свої синагоги не лише в повітових чи волосних центрах, але й в багатьох селах. Свідченням активного релігійного життя іудейських релігійних громад в Боянах, Глибокій, Новоселиці, Чудею, Сереті, Сторожинці та інших населених пунктах регіону залишилися вцілілі приміщення синагог та вражаючі за своїми масштабами іудейські цвинтарі.

Відомо, що в домодерному суспільстві релігійна приналежність була основним елементом самоідентифікації людини. На Буковині давні релігійні ідентичності визначалися прихильністю до «волоської віри» (православ’я), «руської віри» (греко-католицизму) та «латинської віри» (римо-католицизму). Поширення модерної національної свідомості починаючи з середини ХІХ століття серед все ширших верств населення досліджуваного регіону призвело до конфлікту між старою релігійною ідентичністю та новою національно-

38

культурною ідентичністю, оскільки жодна з релігійна конфесія не могла похвалитися тим, що вона насправді є «національною релігією».

«Перед війною старші несвідомі селяни, називаючи себе людьми «волоської віри» – з «бородатим попом», відріжняли себе від українців греко-католиків, що їх називали людьми «руської віри» – з «голеним попом», – писав Василь Сімович. – З того виходили не раз такі курйози, що, наприклад, румуни греко-католики з чисто румунського містечка Бояни часто називали себе «руснаками», а їх сусіди, православні українці з Ґоґолини (тепер Зелений Гай) були – «люди волоської віри». Коли ж було приперти такого чоловіка, а то й забалакати до нього по-румунськи, то можна було дістати нерідко дуже кумедну відповідь, що «ми, мовляв, із тих волохів, що по-волоськи не балакаємо». Воно виходило смішно, але румуни використовували цю несвідомість нашого селянства, й це виходило українцям на велику некористь». [4, с. 631]

Лише невеличкі релігійні громади недавніх іммігрантів, зокрема, російських старообрядників-липованів, які вели замкнутий спосіб життя, зуміли уникнути конфліктів між своїми національною та релігійною ідентичностями. Навіть така, здавалося б чисто еврейська релігія, як іудаїзм, дошкульно відчувала свій поділ на реформовані та ортодоксальні громади, які на Буковині відображали культурну орієнтацію на німецьку мову та на невизнану офіційно мову ідиш.

Римо-католицькі громади відчували конкуренцію своїх польськомовних та німецькомовних парафіян та духовенства, натомість польськомовними були також частина буковинських греко-католиків та вірмено-католиків, а значна частина німецькомовного населення сповідувало лютеранство. Греко-като-лицькі громади складалися головно з українців та румунів, хоча в них не бра-кувало також парафіян польського, німецького, словацького та інших похо-джень. До православної церкви в досліджуваному регіоні належали як україн-ці, так і молдовани та румуни, причому політичні та національно-культурні орієнтації кожного з цих народів часто вступали в конфлікт між собою.

На початку ХХ століття буковинських українців за звичкою називали ще «русинами», а буковинських румунів – «волохами», однак задекларовані в той час вимоги «націоналізації» релігійного життя звучать дуже по-сучасному. «В усіх чисто руських парохіях повинні бути самі русини панотцями, а при богослуженню на повинно читатися ані слова по-волоськи, так як всі чисто волоські парохії мають виключно самих волохів священиками, які в церкві не читають ані словечка по-руськи. Коли волохи не терплять ані в одніській своїй парохії панотця русина, то ж пощо маємо ми, русини, терпіти собі на біду чужих галапасів, попів-румунізаторів і тяжких своїх ворогів у чисто руських парохіях. А вже найгірша кривда православним русинам діється в тих громадах, де є кілька душ волоських. До таких громад посилає консисторія лише попів волохів, звичайно найбільших румунізаторів. Сі попи румунізатори для дрібки волохів у селі правлять ціле богослужіння в церкві

39

по-волоськи, хвалять і вивищують волохів до неба, а русинів ганьблять і їх мову зневажають». [3, с. 118, 122].

Етноконфесійні стосунки ускладнювалися ще й тим, що на них накладалися політичні симпатії та антипатії як духовенства, так і мирян. Тому в сучасному Новоселицькому районі до молдавсько-російсько-української мовної конкуренції додавалося ще протистояння між православними романомовними священиками молдавської та румунської орієнтацій. Ніколає Йорга писав, що: «бессарабські священики – "молдовани" раді, коли можуть вести службу по "молдавських" книгах, написаних кирилицею, тому що багато з них не знають латинської грамоти, на якій пишемо ми» [9].

Гостра боротьба між прихильниками румунської та слов’янської мовних орієнтацій, що точилася в буковинській православній церкві, посилювалася наявністю священиків-москвофілів, котрі вважали буковинських українців «русскими», та священиків-українофілів, котрі настоювали на праві повного національного самовизначення буковинських українців. Напередодні І Світової війни в 35 парохіях досліджуваного регіону, де мешкали українці, лише в двох були українські священики – українофіл С. Маланчук в Кам’янці Сторожинецького району та москвофіл О. Маковєвич в Чорнавці Новоселицького району. Решта 33 парохії мали румунських священиків, причому аж 18 з них «Буковинський православний календар на рік 1913» характеризував як «румунізаторів», «запеклих румунізаторів», «лютих румунізаторів» [3, с. 118-122].

Однак навіть ведена впродовж багатьох десятиліть прорумунськи настроєними священиками денаціоналізаторська діяльність в українських та молдавських селах не призвела до масової зміни національної індентичності в жодному з цих населених пунктів. Наочним прикладом цього є етнорелігійні процеси, що відбувалися в селі Спаська (тепер належить до Михальчанської сільської ради Сторожинецького району). В спорудженій на кошти парохіян в 1878 році церкві святого Івана Сучавського, яка була філіалом парохії села Михальча, багато десятиліть священиками були представники родини Бераріу, «заїлі румунізатори», за словами «Буковинського православного календаря». Тим не менше дарчі написи на всіх іконах, хрестах та хоругвах, ще на початку ХХ століття подарованих церкві села Спаська її парафіянами, виконані українською мовою, а перепис населення 2001 року не зафіксував у цьому селі жодного румуна. Це означає, що на формування модерної національної свідомості мешканців села Спаська набагато більший вплив, аніж священики Іон та Ромул Арборе Бераріу, мала двохкласна українська народна школа та її директор Микола Леонтій, які аж до закриття школи румунською владою несли просвіту людям їх рідною мовою.

Водночас ряд відомих вчених та громадських діячів, констатуючи поліконфесійність населених пунктів Буковини, вже наприкінці ХІХ століття виступали проти змішування релігійної та політичної діяльності. «А до того треба знати, що думки людей про вipy влaснe не мусять належати до

40

громадських справ, писав Михайло Драгоманов. – Громада не може домагатися, щоб усі люде мали однакові думки про вipy. Тепер навіть у нас нема такого ceлa, де б не було рiзновiрцiв: християн рiзних обрядiв, або й іудеїв. А коли поглянемо на ширший cвіт, то побачимо, що рiзновiрства там ще бiльше: в нашім народі yкpaїнськім є так званi католики східного обряду, i католики латинського обряду, і люди греко-східної церкви, от як на Буковинi (де ту церкву звуть волоською) та в росiйськiй Укpaїні; а окpiм того є серед українців i так звані протестанти - що обходяться без попiв. Oкрiм того скрiзь i в нашiй землі є іудеї, а по ширшім світі магометане і люди других церков та вір» [4, с. 5].

Релігійна структура населення в населених пунктах більшої частини Герцаївського та Новоселицького районів, які належали відповідно до Румунського королівства та Російської імперії, була схожою – невеличкі групи іудеїв (загалом від 1% в селах до 10% в містечках) в оточенні православних молдованів, румунів та українців. Виняток складала російська частина міста Новоселиці, де їудеї становили 86% населення.

Натомість набагато мозаїчнішою була релігійна структура населення тих населених пунктів сучасних Строжинецького, Глибоцького, Герцаївського та Новоселицького районів, які територіально належали до герцогства Буковина. Аналіз даних перепису населення 1910 року дозволяє стверджувати, що в австро-угорський період практично в кожному населеному пункті населення за конфесійною ознакою було змішаним, практично скрізь переважали право-славні, із значною питомою вагою римо- та греко-католиків, а також іудеїв.

Цікавим є також те, що найбільша поліконфесійність склалася у великих за чисельністю населення містах та селах. Так у м. Сторожинець переважали чисельно православні, які становили 37,7 %, другими були іудеї на яких припадало 33,4 %, далі за чисельністю йдуть римо-католики (17,4%) та греко-католики (9,2%). Подібна ситуація склалася також і в австрійській частині міста Новоселиця, де переважаючими за чисельністю були іудеї, які в питомій вазі склали 44,2 %, другими за чисельністю були православні (39,5 %), помітними були також римо-католики (12,3 %).

Практично моноконфесійними (з православним населенням) були лише такі села, як Горбівці, Кут, Остриця, Цурень, Буда. Село Біла Криниця в релігійному складі населення було представлене старообрядниками – вірними Руської православної старообрядницької церкви – і незначною кількістю вірних буковинської православної церкви. Моноконфесійним (з римо-католицьким населенням) було німецьке село Августендорф, ще одне німецьке село Нова Гута було переважно римо-католицьким, натомість переважно лютеранським було село Німецьке Тереблече.

41

Таблиця 7 Релігійний склад населення поселень, що входили до герцогства Буковина [7]

Населений пункт

Православні

Римо-

католики

Греко-

к\атолики

Лютерани

Липовани

Іудеї

Чисельність

населення

СТОРОЖИНЕЦЬКИЙ РАЙОН м. Сторожинець 3898 1805 949 216 23 3453 10353 смт. Красноїльськ 2075 387 5 2 124 2593 с. Августендорф (тепер належить до Банилова-Підгірного)

55 615 57 727

с. Банилів-Підгірний 4168 1072 37 6 784 6067 с. Бобівці 2185 64 6 14 75 2344 с. Буденець 996 76 27 73 1172 с. Давидени (Давидівка) 2575 582 265 4 231 3654 с. Жадова 3379 641 37 361 2 713 5133 с. Іджешти (Їжівці) 2531 5 3 3 196 2738 с. Комарівці 1488 70 34 1 112 1705 с. Красна Путна (тепер належить до Красноїльська)

1359 188 212 1759

с. Михальча 2829 28 53 25 80 3015 с. Нова Гута (тепер Нова Красношора)

200 467 9 676

с. Нові Бросківці 1451 55 9 95 1610 с. Панка 1615 412 92 8 212 2339 с. Петрівці (тепер Верхні та Нижні Петрівці)

3679 294 76 2 342 4393

с. Ропча 2328 58 44 245 2675 с. Слобода-Комарівці 1140 65 19 27 122 1373 с. Старі Бросківці 2612 64 186 4 182 3049 с. Череш 839 185 58 173 1255 с. Чудей 2034 523 16 5 9 585 3172

ГЛИБОЦЬКИЙ РАЙОН смт. Глибока 3483 677 575 429 401 5568 с. Багринівка 1235 109 5 48 1397 с. Біла Криниця 7 865 872 с. Верхні Синівці 398 17 10 13 438 с. Верхні Станівці і Нижні Станівці (тепер Станівці )

1529 23 2 1 86 1641

с. Вовчинець 2593 90 10 69 2762 с. Волока 3837 99 1 9 90 4036 с. Горбівці 774 4 778

42

с. Димка 804 25 24 17 48 918 с. Йорданешти 1947 38 12 1 144 2142 с. Каменка 3948 61 20 13 133 4175 с. Карапчів 1289 37 21 72 1422 с. Коровія 1528 101 2 8 26 1665 с. Корчешти (тепер Корчівці)

1388 8 4 70 1470

с. Купка 1921 71 8 3 124 2127 с. Кут 425 7 1 4 437 с. Луковиця 1455 18 4 1 50 1528 с. Молодія 3470 1472 19 55 212 5228 с. Нижні Синівці 1087 76 7 1 60 1231 с. Німецьке Тереблече (тепер належить до Тереблече)

76 200 5 997 83 1369

с. Опришени 1618 160 14 53 1845 с. Просокиряни 812 25 38 20 69 964 с. Привороки 769 22 4 12 807 с. Тереблече 2535 438 89 57 61 3180 с. Стерче 625 103 15 29 26 798 с. Сучевени 954 1 1 75 1031 с. Тарашани 992 130 29 66 135 1352 с. Чагор 2282 110 37 37 30 2497 с. Черепківці 1252 63 27 4 51 1397

НОВОСЕЛИЦЬКИЙ РАЙОН м. Новоселиця 859 267 69 14 4 962 2176 с. Бояни 4469 797 1011 9 1181 7468 с. Гоголина (Зелений Гай) 521 80 45 23 669 с. Котул Остриця (тепер належить до Остриці)

1590 5 1 47 1643

с. Легучени Теутула (тепер Зелений Гай)

751 153 11 4 32 951

с. Магала 2287 37 6 14 81 2414 с. Остриця 2314 3 2 64 2383 с. Раранча (тепер Рідківці) 3702 315 882 1 268 5168 с. Слобода Раранча 1262 16 1 31 1310 с. Топорівці 4757 204 70 451 5483

ГЕРЦАЇВСЬКИЙ РАЙОН с. Буда 1139 24 41 1204 с. Маморниця 528 16 22 20 586 с. Цурень 704 37 14 5 73 833

У 1918 році Чернівецька область потрапила під владу Румунії. Цей період ознаменувався румунізацією не лише політичного чи культурного, але й релі-гійного життя в досліджуваних районах. Скликаний восени 1921 року, в умо-вах запровадженого румунською владою надзвичайного стану, церковний кон-грес буковинської православної церкви, незважаючи на енергійні протести ук-

43

раїнських делегатів, ухвалив рішення про перейменування колишньої православно-східної архідієцезії на румунсько-православну архідієцезію та перетворення її на частину національної румунської церкви, на чолі якої стояв Румунський патріарх. Невдовзі було підпорядковано румунським релігійним центрам також римо-католицькі, греко-католицькі та протестантські громади. Це призвело до поступового витіснення із краю представників деяких релігій-них організацій, особливо протестантських. Здійснивши тотальну румунізацію православної церкви, державна влада докладала чимало зусиль для того, щоб перевести православні громади області на новий стиль. Це викликало рішучий спротив не лише українців Північної Буковини, але й молдавських віруючих та священиків в Бессарабії. Люди продовжували зберігати прадавні традиції і святкували релігійні свята як за старим, так і за новим стилем.

Лешан В.Ю. зазначає, що чималу роль у розповсюдженні протестантизму відіграла, всупереч власним інтересам, православна церква Буковини. Будучи великим земельним власником, керівництво митрополії заплямувало себе перед жителями краю своїм користолюбством, скнарістю, невластивим церкві підприємництвом і безсоромним накопиченням багатств. Це викликало протест частини віруючих, які дедалі частіше почали схилятися до протестантських конфесій. [1, с. 126].

З приходом радянської влади в 1940 та 1944 роках структури Румунської православної церкви на території Чернівецької області було повністю ліквідовано, а всі православні громади переведено у підпорядкування Руської православної церкви Московського патріархату (до 1946 року – екзархату). На офіційному сайті Української Православної Церкви стверджується, що «Протягом 1944–1945 років усе духовенство Чернівецької єпархії перейшло під юрисдикцію Руської Православної Церкви. Юридичний дозвіл було дано в результаті переговорів між керівництвом Радянського Союзу й Румунії» [8].

В 1946 році, після ліквідації Української Греко-Католицької Церкви, її храми на території сучасних Глибоцького Новоселицького та Сторожинецького районів були або закриті, або переобладнані в православні. Така ж доля спіткала всі лютеранські храми, а також більшість римо-католицьких церков. У 1947 році було закрито для богослужінь Успенський собор Білокриницької старообрядницької митрополії та монастир в Білій Криниці, а митрополит РПСЦ ще перед тим змушений був перенести свою діяльність у місто Браїла (Румунія).

В кінці 60-х роках XX ст. почалася нова хвиля релігійних переслідувань. Храми закривалися, різко скорочувалася їх кількість. Проте слід зазначити, що в цей час, деякі із них діяли також нелегально, тобто були офіційно не зареєстрованими, хоча в них регулярно відбувалися Богослужіння.

На жаль, в архіві не збереглася більш детальна статистична характеристи-ка кількості релігійних приходів у досліджуваних районах в радянський пері-од. Проте, проаналізувавши перебіг історичних подій та історичні джерела лі-тератури, ми можемо судити про поступове зменшення релігійних організацій

44

в краї. Переважаючими були приходи РПЦ, яка в 1990 році отримала автоном-ність і була перейменована в Українську Православну Церкву. Впродовж радянського періоду в регіоні діяло цілий ряд православних храмів. Зокрема в Герцаївському районі 21 храм (з них постійно діяли 13 храмів, а 8 в певний період були закритими); Глибоцькому – 34 храми, в тому числі 26 діяли постійно; Новоселицькому – 39 (постійно діяв 31 храм) та Сторожинецькому – 40, з яких 27 діяла постійно [6]. У Глибоцькому районі увесь час діяла громада РПСЦ у с. Біла Криниця, яка мала два монастирі та один приходський храм. Зовсім відсутніми були громади УГКЦ, практично не залишилося і римо-католицьких громад. Протестанти мали свої будинки молитви та школи, але їх чисельність в радянський період була незначною.

Кінець 1980-х років ознаменувався початком релігійного відродження, поверненням в користування громад культових споруд, була дозволена свобода віровизнання. Лише в 1989 році в Чернівецькій області було загалом відкрито 57 храмів УПЦ, розпочалося будівництво нових культових споруд різних конфесій. Після утворення УПЦ КП у 1992 році, в частині населених пунктів Новоселицького (Новоселиця, Слобода та Топорівці), Сторожинецького (Сторожинець, Банилів Підгірний, Бобівці, Великий Кучурів, Глибочок (Кам’янський), Глибочок (Снячівський), Годилів, Кам’яна, Косованка, Костинці, Нова Жадова, Нові Бросківці, Панка, Снячів, Стара Жадова) та Глибоцького (смт. Глибока, с. Кам’янка) районів були зареєстровані громади цієї релігійної конфесії.

Саме в цей час в досліджуваному регіоні відродили діяльність греко-католицькі громади, яким в 90-х роках минулого століття вдалося відновити свої храми в містах Сторожинець та Новоселиця та в селах Топорівці й Рідківці. Так само відновили свою діяльність римо-католицькі громади, особливо численні в Сторожинецькому районі. У всіх досліджуваних районах з’явилися нові релігійні течії та напрями (зокрема протестантські).

В 90-х роках ХХ століття в області в цілому, та в досліджуваному регіоні зокрема, зростала кількість протестантських релігійних течій, серед яких лідирували ЄХБ, ХВЄП та АСД.

Незважаючи на сказане вище, в 1990-х роках в досліджуваних районах УПЦ зберігала стабільні позиції, що видно із таблиці 8, базованої на офіційних звітах Чернівецько-Буковинської єпархії УПЦ

Таблиця 8 Динаміка громад УПЦ в регіоні

Кількість громад УПЦ (на 1 січня відповідного року) Назва району 1995 1996 1997 1998 1999 2000 2001

Герцаївський 26 28 28 28 28 28 28 Глибоцький 37 35 35 35 35 35 35 Новоселицький 40 41 41 42 42 41 41 Сторожинецький 37 38 37 37 37 38 38 Всього 140 142 141 142 142 142 142

45

Станом на початок 2001 р. в досліджуваних адміністративних районах Чернівецької області налічувалося 303 громади різних релігійних течій (табл. 9). Проте через 5 років їх кількість зросла ще на 29 одиниць і на 1 січня 2006 року становила 332 громади. Станом на 1 січня 2011 року в регіоні налі-чувалося вже 351 громада різних релігійних організацій (конфесій). Найбіль-ша кількість приходів різних релігійних організацій була характерною для Сторожинецького (108 приходів на початок 2001 року та 119 на початок 2011 року) району. Значна кількість приходів була в Новоселицькому (відповідно 86 та 102 приходів) та Глибоцькому (74 і 82) районах. Найменше приходів різ-них релігійних організацій було в Герцаївському (відповідно 38 і 48) районі.

Таблиця 9 Динаміка релігійних організацій регіону дослідження в 2001-2011 рр.

Чисельність громад за конфесіями:

Загальна УПЦ УПЦ КП РКЦ УГКЦ

Протес-танти

Райони

20

01

20

11

20

01

20

11

20

01

20

11

20

01

20

11

20

01

20

11

20

01

20

11

Герцаївський 38 48 26 30 - - - - - - 12 18

Глибоцький 73 82 35 38 4 4 2 2 1 1 30 36

Новоселицький 83 102 41 41 1 3 2 2 2 5 37 51

Сторожинецький 109 119 45 49 18 23 14 14 2 2 29 29

Разом 303 351 147 158 23 30 18 18 5 8 108 134

В даний час найчисельнішою релігійною організацією в досліджуваних

районах є Українська Православна Церква, яка загалом налічує тут 158 гро-мад, хоча за останні 10 років частка громад УПЦ зменшилася тут з 49% до 45%. Якщо порівняти коефіцієнт – співвідношення кількості релігійних громад УПЦ до кількості населених пунктів, – то ми побачимо, що найбільше значення цей коефіцієнт має у Герцаївському (1,25) та Сторожинецькому (1,23) районах. У Глибоцькому районі цей показник рівний 1,0; а в Новоселицькому менший одиниці і становить 0,95.

У Сторожинецькому району громади УПЦ відсутні в 11 селах, в частині з яких діють інші конфесії (Аршиця, Бобівці, Глибочок (Кам’янський), Глибо-чок (Снячівський), Годилів, Кам’яна, Косованка, Нова Жадова, Нова Красно-шора, Стара Жадова), та в селі Урсоя, де немає жодної релігійної громади. У Новоселицькому районі громади УПЦ відсутні у с. Слобода, де є громада УПЦ КП, у с. Припруття, де діє тільки громада ХВЄП, у с. Думени, де діє гро-мада ЄХБ, та в с Прут, де відсутні будь-які зареєстровані релігійні громади. У Глибоцькому районі громади УПЦ відсутні у с. Біла Криниця, де проживають

46

росіяни-старообрядники, що сповідують РПСЦ, та в Просокирянах, де відсутні будь-які зареєстровані релігійні громади.

Другою за чисельністю православною релігійною конфесією в дослі-джуваних районах є Українська Православна Церква Київського Патріархату, яка налічує тут 30 громад. Ця конфесія найчисленніше представлена в Сторожинецькому районі, де діє 23 громади, незначно представлена у Глибоцькому (4 громади) та Новоселицькому (3) районах, і цілком відсутня в Герцаївському районі. Проте тільки в чотирьох населених пунктах Сторожинецького (села Бобівці, Косованка, Глибочок (Снячівський) та Глибочок (Кам’янський)), одному селі Новий Вовчинець Глибоцького району та одному селі Слобода Новоселицького районів громади УПЦ КП діють самостійно, в решті поселень вони діють поруч з громадами інших конфесій.

Католицизм в області сьогодні представлений двома конфесіями – Римо-Католицькою Церквою та Українською Греко-Католицькою Церквою. Більш чисельною в досліджуваному регіоні, як і в довоєнні часи, є РКЦ, яка налічує тут 18 громад. Найбільша кількість громад РКЦ (14) зосереджена у Сторожинецькому районі, а південно-західній його частині, причому в селі Стара Красношора немає інших релігійних громад крім РКЦ. У Новоселицькому районі громади РКЦ представлені в двох селах – Бояни та Зелений Гай, так само і в Глибоцькому районі є дві громади РКЦ у смт. Глибока та с. Тереблече. В регіоні також представлено 8 громад УГКЦ, а саме 5 громад в Новоселицькому районі, зокрема в м. Новоселиця, селах Рідківці, Топорівці, й Чорнавка; дві в Сторожинецькому – м. Сторожинець та с. Давидівка та одна в смт. Глибока. У Герцаївському районі відсутні громади як РКЦ, так і УГКЦ, що є єдиною суттєвою відмінністю цього району від інших районів досліджуваного регіону.

Досить помітними за чисельністю є протестантські течії. Сумарна кількість протестантських громад в Глибоцькому районі майже дорівнялася з кількістю громад УПЦ, а в Новоселицькому районі кількість протестантських громад є суттєво більшою, ніж громад УПЦ. Найчисельнішими з них є Християни віри євангельської – п’ятидесятники, Євангельські християни-баптисти та Адвентисти сьомого дня. Потрібно відзначити, що аналіз діяльності протестантських громад в області утруднюється тим, що майже четвертина цих громад діє без державної реєстрації.

У Глибоцькому районі громади ХВЄП зареєстровані в 19 населених пунк-тах, на території Сторожинецького району громади цієї релігійної конфесії зосереджені в 9 населених пунктах, у Герцаївському районі ця релігійна організація сконцентрована у 8 населених пунктах, у Новоселицькому районі громади ХВЄП зосереджені в 12 населених пунктах. У всіх досліджуваних районах громади ХВЄП діють поруч з громадами інших конфесій, і лише в селі Припруття Новоселицького району громада ХВЄП є єдиною зареєстрованою релігійною громадою.

Не менш помітними в релігійній сфері регіону є Євангельські християни баптисти. На сьогодні чисельність їх громад в досліджуваному регіоні стано-

47

вить 55. Найбільш громад ЄХБ сконцентровано у Новоселицькому районі, де зареєстровано 24 громад, також діють громади ЄХБ в 13 населених пунктах Сторожинецького району, в 11 поселеннях Глибоцького району і в 7 населе-них пунктах Герцаївського районів. У всіх досліджуваних районах громади ЄХБ діють поруч з громадами інших конфесій, і лише в с.Думени Новоселиць-кого району громада ХВЄП є єдиною зареєстрованою релігійною громадою.

Адвентисти сьомого дня в регіоні представлені 18 громадами. Громади АСД діють в саме в 9 поселеннях району, в 7 населених пунктах Сторожинецького району, в смт. Глибока Глибоцького району та в с. Остриця Герцаївського району. У всіх без винятку населених пунктах досліджуваних районів громади АСД ведуть свою діяльність поруч з релігійними громадами інших конфесій.

В досліджуваному регіоні (крім Сторожинецького району) діють також нечисленні громади Свідків Єгови – 3 в Герцаївському, 8 в Глибоцькому та 5 в Новоселицькому районах. У с. Остриця Герцаївського району, с. Димка та с. Грушівка Глибоцького району зареєстровані громади віри Назореняни, в с. Бояни Новоселицького району є громада конфесії Нове Життя, а в смт. Глибока та м. Новоселиця – громади Повноєвангельської помісної церкви «Логос». Усі ці релігійні громади ведуть свою діяльність поруч з релігійними громадами інших конфесій.

Нами зроблено спробу простежити мозаїчність релігійних конфесій та їх громад у досліджуваних районах, визначивши їх за найвищими показниками поліконфесійності. Для дослідження релігійної мозаїчності ми інтерполювали на сферу релігійної демографії показник індексу етнічної мозаїчності Б. Еккеля і отримали наступну математичну модель:

∑=

−=n

i

ПrRj1

2)(1 ,

де Rj – індекс релігійної мозаїчності, одиниць; Пr – частка релігійних громад певної конфесії у релігійно-конфесійній структурі регіону. Чим більше значення Rj, тим строкатіша релігійно-конфесійна структура регіону. Результати розрахунків ІРМ представлено в таблиці 10.

Таблиця 10 Індекс релігійної мозаїчності релігійно-конфесійної структури

областей України (за даними станом 1.01.2011 р.) Адміністративно-

територіальні одиниці Індекс релігійної мозаїчності (ІРМ)

Рейтинг за показником ІРМ

Р А Й О Н И Герцаївський 0,568 4 Глибоцький 0,765 2

Новоселицький 0,754 3 Сторожинецький 0,775 1

48

Як бачимо, досліджувані райони, як і ціла Чернівецька область, загалом є поліконфесійним регіоном, причому показники ІРМ Новоселицького району (колись приналежного до православної Російської імперії) майже не відрізняються від аналогічних показників Глибоцького та Сторожинецького районів (колись приналежних до католицької Австро-Угорської монархії). Ці три райони є явно поліконфесійними, незважаючи на переважання в них молдовського, румунського чи українського населення. Дещо нижче значення показника ІРМ Герцаївського району, яке дозволяє віднести цей район до категорії перехідного, спричинене історично зумовленою відсутністю в цьому районі конфесійних громад УПЦ КП, УГКЦ та РКЦ. Є всі підстави вбачати в цьому результат галичанофобії, яка культивується в Герцаївському районі впродовж останнього століття і трактує згадані три конфесії як інструменти «галицької інтриги», а також відсутності в районі українських шкіл як в період румунського панування, так і в радянські часи, коли місцеве населення українську мову не вивчало навіть як предмет.

Натомість характер поширення сучасних протестантських конфесій на території досліджуваних чотирьох етноконтактних районів спростовує тезу про буцімто наявну особливу відданість румунського населення до православ’я, а українського – до протестантизму. Нами було проаналізовано відношення кількості протестантських громад до кількості православних громад в моноетнічних населених пунктах зазначених районів – окремо для україномовних і румуномовних поселень. Для моноетнічних україномовних населених пунктів Герцаївського, Глибоцького, Новоселицького та Сторожинецького районів цей коефіцієнт становить 0,67, будучи навіть дещо меншим від значення цього коефіцієнта, обчисленого для решти семи українських моноетнічних районів Чернівецької області (0,69). Натомість для моноетнічних румуномовних населених пунктів чотирьох етноконтактних районів Чернівецької області значення цього коефіцієнту становить 0,95, причому така закономірність є характерною для всіх чотирьох досліджуваних районів. Це означає, що в румуномовних селах етноконтактного регіону Чернівецької області на одну конфесійну православну громаду припадає в середньому одна протестантська громада, в той час як в україномовних селах цього ж регіону на три православні громади припадає лише дві громади протестантські.

Детально релігійну сферу показано на картосхемах. Слід зазначити, що стосовно традиційних конфесій православного та католицького віровизнань структура сучасної релігійної сфери досліджуваних адміністративно-територіальних районів значною мірою повторює ту структури, яка була в цьому регіоні до І Світової війни. Найбільш поліконфесійними населеними пунктами є залишилися місто Новоселиця (8 конфесій) та селище міського типу Глибока (8), місто Сторожинець (7) та село Остриця (5) в Герцаївському районі, села Бояни (5), Зелений Гай (4), Жилівка (4), Котелеве (4), Кошуляни (4), Магала (4), Черленівка (4), Топорівці (4), у Новоселицькому районі, село

49

Станівці (4) Глибоцького району та села Банилів Підгірний (6), Давидівка (5), Великий Кучурів (4), Панка (4), Чудей (4) у Сторожинецькому районах. У місті Герца представлені чотири релігійних конфесії. В досліджуваних районах практично не збереглося іудейських релігійних громад, які були досить помітними ще століття тому.

На сьогодні в досліджуваних районах значне місце посідають протестантські напрями та течії, сумарна кількість яких наближається до кількості громад УПЦ. Вони є досить вираженими в Новоселицькому районі (присутні практично в усіх населених пунктах), де за кількістю переважають навіть громади УПЦ, а також у Глибоцькому та Сторожинецькому районах, де в більшості населених пунктів є присутніми протестантські громади. У Герцаївському районі протестанти мають найменше територіальне поширення і є присутніми в меншості населених пунктів.

Дуже важливе значення для віруючих має також і мова проведення Богослужінь різними конфесіями, оскільки неврахування частиною конфесій мовного фактору не лише відштовхує віруючих, що належать до ігнорованої етнічної групи, але й призводить до конфлікту між етнічною та релігійною ідентичностями та може провокувати політичні протистояння.

Практично в усіх селах, де абсолютну чи відносну перевагу має румуномовне населення, свої духовні відправи громади УПЦ та різних протестантських конфесій здійснюють румунською мовою. Українською та польською мовою відправляють Богослужіння священики РКЦ, українська мова є літургійною мовою для громад УПЦ КП та УГКЦ. Різні протестантські громади використовують в своїй богослужбовій практиці українську, румунську та російську мови.

Натомість в досліджуваних районах найменш задоволеними сьогодні є мовні потреби україномовних віруючих УПЦ, оскільки в жодній з 158 громад УПЦ Богослужіння не ведеться українською мовою чи церковнослов’янською мовою київського ізводу. В 93 громадах в Богослужінні використовується московський ізвод церковнослов’янської мови, а в 65 громадах – румунська мова. Вражає той факт, що в 29 населених пунктах, в яких налічується кількасот чи навіть кілька тисяч україномовних мешканців, Богослужіння в храмах УПЦ проводиться виключно румунською мовою. Сказане стосується, зокрема, таких населених пунктів: в Герцаївському районі с. Маморниця (448 україномовних мешканців, 91%), м. Герца (363 україномовних мешканця); в Глибоцькому районі с. Тарашани (890 україномовних мешканців, 90%), с. Чагор (3722 україномовних мешканця, 87%), с. Турятка (1900 україномовних мешканців), с. Валя Кузьмин (950 україномовних мешканців, 51%), с. Молодія (1527 україномовних мешканців, 40%), с. Тереблече (352 україномовних мешканця); в Новоселицькому районі с. Котелеве (2368 україномовних мешканців, 79%), с. Бояни (305 україномовних мешканців), с. Маршинці (276 україномовних мешканців); в Сторожинецькому районі смт. Красноїльськ (500

50

україномовних мешканців), с. Чудей (680 україномовних мешканців), с. Череш (329 україномовних мешканців).

Залишається сподіватися, що вірні та духовенство Чернівецько-Буковинської митрополії УПЦ прислухаються до слів свого предстоятеля, Митрополита Київського і всієї України Володимира, виголошених ним на Ювілейному Соборі УПЦ 8 липня 2011 року: «В Українській Православній Церкві церковні громади за бажанням та з благословення правлячого архієрея мають право звершувати богослужіння українською, румунською, грузинською, грецькою та іншими національними мовами. Потрібно дбати про збереження й вивчення церковнослов’янської мови, але й не забувати, що не людина для мови, а мова для людини. Віруючі мають розуміти зміст піснеспівів і чинопослідувань» [10].

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Лешан В.Ю. Особливості та тенденції релігійних процесів на Буковині / В.Ю. Лешан // Науковий журнал «Релігія та соціум». – Чернівці. – 2008. - №2 – с. 121-129. 2. Матеріали Відділу у справах релігій Управління внутрішньої політики Чернівецької ОДА. 3. Русини в православній церкві на Буковині // Буковинський православний калєндар на рік 1913, Чернівці, 1912. – С. 118-122 4. Сімович В. Праці в двох томах. Том 2 / В. Сімович. – Чернівці: Книги-ХХІ, 2005. – 904 с. 5. Драгоманов М. Віра і громадські справи / Б.м., 1915. – 14 с. 6. Яремчук С.С. Православна церква на Буковині у радянську добу (державно-церковні взаємини) / Сергій Степанович Яремчук – Чернівці: Рута, 2004. – 352 с. 7. Die Ergebnisse der Volks- und Viehzählung vom 31 December 1910 in Herzogtume Bukowina nach der Angaben der k.k. statistischen Zentral-Komission in Wien zusammengestellt und veröffentlicht vom statistischen Landesamte des Herzogtums Bukowina / Чернівці, 1913. Lex.-8. XXIX— 109 u. 101 SS. M. 3. 8. 12 грудня – день заснування Чернівецької єпархії [електронний ресурс]. Офіційний сайт УПЦ: http://archiv.orthodox.org.ua/page-2096.html 9. Iorga N. Veşti din Basarabia // Sămănătorul, 1904. nr. 52. 10. Доповідь Предстоятеля Української Православної Церкви Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира на Ювілейному Соборі Української Православної Церкви [електронний ресурс]. Сайт Киевские митрополиты: http://mitropolit.kiev.ua/

51

Вплив національного та релігійного факторів на електоральні вподобання мешканців етноконтактних районів Чернівецької області: міфи чи реальність?

У вивченні факторів, що обумовлюють відмінності в електоральній географії, провідну роль відіграє використання досвіду зарубіжної політології. Такі фактори вивчаються західною політологією з кінця 1960-х рр. У західній науці основна дискусія стосується питання: чи залежить політичний вибір більшою мірою від об'єктивних факторів (як-то: рівень життя, освіти, величина доходу і т.п.) або від суб'єктивних факторів (сприйняття людиною свого соціального статусу). Прихильники «соціологічного підходу» стверджу-ють, що вибір при голосуванні обумовлений не свідомими політичними вподобаннями (яких у більшості просто немає), а приналежністю до великих соціальних груп. Кожна з цих груп забезпечує для тієї чи іншої партії стабільну базу електоральної підтримки. Сам же акт голосування виявляється проявом солідарності індивіда з групою, а зовсім не власним свідомим волевиявленням. Таку поведінку виборців було названо експресивною. Натомість, у класичній моделі Ліпсета-Роккана на вибір громадян впливає поєднання п'яти обставин: суспільного становища, рівня доходів, місця проживання, рівня освіти та етноконфесійної приналежності [1, c.14].

На думку деяких дослідників «приблизно 25% політичної поведінки суспільства зумовлюється етнічною ментальністю». Об'єднану загальною ментальністю етнічну більшість російський науковець А.С. Діамбеков називає «типовим електоратом». Р.Ф. Туровський виділяє національний фактор у числі п'яти об'єктивних основних чинників, що визначають політичні уподобання: «у національних республіках значну роль відіграють місцеві влади, які найчастіше контролюють місцеві ЗМІ і таким чином впливають на населення, в першу чергу титульне, що відрізняється досить значною підконтрольністю» [2, c.81].

Інший дослідник електоральної географії А.Г. Мінаков виділяє національний чинник серед шести основних факторів, що пояснюють територіальні відмінності політичних уподобань: «в багатонаціональних регіонах етнічна структура населення може висунутися на перше місце серед чинників, що визначають політичну поведінку населення» [1, c.8].

Вибір для порівняння другого туру президентських виборів не є випадковим. З нашої точки зору в президентсько-парламентській республіці, якою Україна була фактично до 2005 і після 2010 років, саме під час другого туру президентських виборів відбувається поляризація суспільства та сприйняття кандидатів через призму «свій-чужий». На жаль, не рідко в цій поляризації використовується і етнічний чинник. Це підтверджує висновок деяких вчених, згідно з яким за умов президентсько-парламентської форми правління домінуючою електоральною мотивацією на парламентських виборах є інструментальна, тоді як на президентських (при обранні більш вагомого політичного інституту) – переважає ідеологічна мотивація [3, с.6].

52

Політологи, котрі аналізували перебіг президентських виборів 2004 і 2010 років у Чернівецькій області, відзначили вирішальний вплив декількох факторів на успіх виборчих технологій [3, c.150]:

- наявність національної меншини та національних традицій; - демографічна ситуація; - особливості медіапростору та рівень доступу до каналів інформації; - релігія та церква; - специфіка еліт; - міжнародний фактор. У контексті цього дослідження нас цікавитимуть ступінь впливу трьох з

перерахованих вище факторів, а саме: наявність національної меншини та національних традицій, релігія та церква, міжнародний фактор. Багатьма журналістами та політиками ці три фактори часто абсолютизувалися, хоча, як показали результати останніх президентських виборів, вони аж ніяк не мали вирішального впливу.

16,9

38,2 40,3

47,7

143,1

15,9

33,937,1

39,7

126,6

0

20

40

60

80

100

120

140

160

Герцаївський район Глибоцький район Новоселицький район Сторожинецький район Разом по чотирьохрайонах

III тур 2004

II тур 2010

Рис. 3. Порівняння явки виборців на президентських виборах у 2004 та 2010

роках (тис. осіб) Незважаючи на те, що у 2004 році частина румунських організацій,

об’єднаних нині в «Румунську спільноту України», агітували за В.Януковича, у третьому турі виборів у всіх румуномовних селах Глибоцького та Сторожинецького районів, а також у більшості румунських сіл Герцаївського та молдавських Новоселицького районів переміг В.Ющенко. Так само у 2010 році у переважній частині румунських сіл Глибоцького району, які є базовими для згаданої «Спільноти», у другому турі виборів підтримку більшості румуномовних виборців здобула Ю.Тимошенко. Натомість, незважаючи на

53

заявлену «Конгресом румунів України» підтримку кандидатури Ю.Тимошенко, електоральна підтримка В.Януковича у відсотковому та абсолютному вираженні зросла під час виборів 2010 року у порівнянні з виборами 2004 року не лише в українських селах, але й в тих населених пунктах, де переважає румуномовне населення.

Досліджуючи вплив етнонаціонального фактору на результати президент-ських виборів 2004 і 2010 років в чотирьох етноконтактних районах Черніве-цької області – Герцаївського, Глибоцького, Новоселицького та Сторожи-нецького, ми вирішили порівняти рівень підтримки кандидатів в окремих селах цих районів з часткою українського населення в цих же населених пунктах через те, що саме українська громада представлена практично у всіх населених пунктах даних районів. Спробуємо розглянути у розрізі згаданих чотирьох районів особливості голосування представників різних етнічних та релігійних груп на президентських виборах в 2004 і 2010 роках.

Герцаївський район Явка виборців у другому турі президентських виборів 2010 року у

порівнянні з третім туром президентських виборів 2004 року зменшилась на одну тисячу осіб і становила 94% від явки 2004 року (рис. 3).

У більшості сіл Герцаївського району, за винятком сіл Банчени, Горбова, Лунка, Остриця і Хряцька, в третьому турі виборів 2004 року переміг В.Ющенко, хоча в другому турі більшість району підтримала В.Януковича (рис. 4).

0% 1% 1% 1% 1% 1% 1% 1% 1% 2% 3% 3% 3% 3% 3%5% 5% 5% 5% 6% 7%

12%

18%

91%

0%

10%

20%

30%

40%

50%

60%

70%

80%

90%

100%

Підвальне

Дяківці

Байраки

Велика

Буда

Круп

'янське

Великосілля

Хряцка

Тернавка

Петрашівка

Мала Буда

Горбово

Куликівка

Буківка

Годинівка

Мольниця

Лунка

Могилівка

Остриця

Луковиця

Банчени

Цурень

Радгоспівка

Герца

Маморниця

за Ющенка

за Януковича

частка українців

Рис. 4. Результати президентських виборів в III турі 2004 року

по Герцаївському району (%)

54

Натомість у 2010 році (рис. 5.) В.Янукович переміг у другому турі практично у всіх селах Герцаївського району (за винятком румунських сіл Велика Буда, Мала Буда та Куликівка, а також українського села Маморниця). Різниця електоральної підтримки В.Януковича та В.Ющенка в 2004 році у протилежних за етнічним складом населення українському селі Маморниця та румунському селі Підвальне склала 33%; така ж тенденція збереглася і на виборах 2010 року, коли різниця електоральної підтримки В.Януковича та Ю.Тимошенко в цих же селах склала 37%. Водночас найбільшу підтримку виборців В.Янукович у 2010 році отримав в селах Банчени – 86%, Хряцька –80%, Горбова – 75%, Петрашівка – 74%, Мольниця та Могилівка – по 72%; в середньому по району підтримка В.Януковича склала 63%. Населення абсолютної більшості сіл Герцаївського району є досить моноетнічним, тому національний чинник не міг бути причиною такого відхилення від середнього рівня підтримки В.Януковича в згаданих шести селах. На нашу думку, вирішальним фактором таких електоральних уподобань можна назвати особистісний вплив отця Михаїла Жара, поєднаний з близькістю у розташуванні до Банченського монастиря та його філіалів.

0% 1% 1% 1% 1% 1% 1% 1% 1% 2% 3% 3% 3% 3% 3%5% 5% 5% 5% 6% 7%

12%

18%

91%

0%

10%

20%

30%

40%

50%

60%

70%

80%

90%

100%

Підвальне

Дяківці

Байраки

Велика Буда

Круп

'янське

Великосілля

Хряцка

Тернавка

Петрашівка

Мала Буда

Горбово

Куликівка

Буківка

Годинівка

Мольниця

Лунка

Могилівка

Остриця

Луковиця

Банчени

Цурень

Радгоспівка

Герца

Маморниця

за Тимошенко

за Януковича

частка українців

Рис. 5. Результати президентських виборів в II турі 2010 року

по Герцаївському району (%)

Серед багатьох аналітиків був поширений стереотип про те, що більшість виборців-протестантів в другому турі мали б підтримати кандидатуру Ю.Тимошенко, оскільки один з лідерів ВО «Батьківщина» О.Турчинов є протестантським проповідником. Через це релігійний фактор міг би зіграти вирішальний вплив на результати голосування у трьох румуномовних

55

населених пунктах Герцаївського району – Великій Буді, Малій Буді та Куликівці, де перемогу здобула Ю.Тимошенко. Однак в згаданих трьох селах, окрім громад Християн Віри Євангельської – п’ятидесятників (ХВЄП), діють також не менш впливові громади Української православної церкви (УПЦ). Більше того, в Герцаївському районі всього зареєстровано вісім громад ХВЄП, причому в інших п’яти селах з сильними протестантськими традиціями, такими як с.Великосілля, переміг В.Янукович. Тому вважати релігійний чинник вирішальним в електоральних вподобаннях мешканців Герцаївського району немає достатніх підстав.

Зважаючи на сказане, можна ствердити, що ані релігійний, ані етнічний фактори не були визначальними для мешканців Герцаївського району при голосуванні в другому турі 2010 році. Швидше за все, визначальним був особистісний вплив, тобто агітація впливових серед громад населених пунктів діячів.

Загалом В.Янукович збільшив свою електоральну підтримку в 2010 році у Герцаївському районі на 3 тисячі осіб, або в 1,4 рази.

Глибоцький район Явка виборців у Глибоцькому районі в другому турі 2010 року

зменшилась у порівнянні з третім туром 2004 року на 4,5 тис. осіб і становила 89% від явки 2004 року. При цьому зменшення явки відбувалось однаковою мірою як в румунських, так і в українських селах (рис. 3).

1% 2% 2% 2% 2% 3% 4% 4% 4% 4%6% 7% 8% 8%10%11%12%

18%18%

40%

51%

60%62%

80%81%82%87%

89%90%90%95%

99%

41%

97%100%

96%

0%

10%

20%

30%

40%

50%

60%

70%

80%

90%

100%

Станівці

Волока

Грушівка

Купка

Поляна

Багринівка

Йорданешти

Опришени

Верхні Синівці

Нижні

Синівці

Просіка

Димка

Карапчів

Привороки

Турятка

Сучевени

Тереблече

Корчівці

Біла Криниця

Молодія

Просокиряни

Валя Кузьмин

Коровія

Горбівці

Стерче

Глибока

Петричанка

Чагор

Слобідка

Кам

'янка

Тарашани

Черепківці

Луковиця

Старий

Вовчинець

Кут

Михайлівка

Червона Діброва

за Ющенка

за Януковича

частка українців

Рис. 6. Результати президентських виборів в III турі 2004 року

по Глибоцькому району (%)

56

В.Ющенко в 2004 році переміг у третьому турі у всіх селах Глибоцького району (рис. 6.), незалежно від їхнього етнічного складу. В 2010 році ситуація змінилась. В.Янукович переміг у чотирьох румунських селах Глибоцького району: Волоці, Грушівці, Станівцях, Нижніх Синівцях, а також в Білій Криниці, де проживають росіяни-липовани. Варто зазначити, що і в 2004 році в цих же селах В.Янукович набрав найбільшу кількість голосів у порівнянні з іншими населеними пунктами району.

Загалом по Глибоцькому району (рис. 7.) електоральна підтримка В.Януковича в 2010 році зросла в середньому вдвічі, причому у низці населених пунктів цей ріст був ще суттєвішим. Зокрема, підтримка В. Януковича в українських селах Слобідка збільшилася в 3 рази, Стерче – в 2,9 рази, Кам’янка – в 2,8 рази, Черепківці – в 2,7 рази, а в румунських селах Тереблече – в 2,7 рази, Димка – в 2,6 рази, Карапчів – в 2,6 рази. Ю.Тимошенко підтримала більшість виборців українських сіл району, а також в 14 селах, де переважає румунське або молдавське населення.

Різниця електоральної підтримки В.Януковича та В.Ющенка в 2004 році у протилежних за етнічним складом населення українському селі Червона Діброва та румунському селі Станівці склала 25%; така ж тенденція посилилась і на виборах 2010 року, коли різниця електоральної підтримки В.Януковича та Ю.Тимошенко в цих же селах склала 40%.

1% 2% 2% 2% 2% 3% 4% 4% 4% 4%6% 7% 8% 8%

10%11%12%

18%18%

40%41%

51%

60%62%

80%81%82%

87%89%90%90%

95%96%96%97%

99%

100%

0%

10%

20%

30%

40%

50%

60%

70%

80%

90%

100%

Станівці

Волока

Грушівка

Купка

Поляна

Багринівка

Йорданешти

Опришени

Верхні Синівці

Нижні Синівці

Просіка

Димка

Карапчів

Привороки

Турятка

Сучевени

Тереблече

Корчівці

Біла Криниця

Молодія

Просокиряни

Валя Кузьмин

Коровія

Горбівці

Стерче

Глибока

Петричанка

Чагор

Слобідка

Кам

'янка

Тарашани

Черепківці

Луковиця

Старий

Вовчинець

Кут

Михайлівка

Червона Діброва

за Тимошенко

за Януковича

часткаукраїнців

Рис. 7. Результати президентських виборів в II турі 2010 року

по Глибоцькому району (%)

57

Як і в Герцаївському, так і в Глибоцькому районі релігійний фактор теж не був визначальним при формуванні електоральних симпатій виборців. Розглянувши релігійну мережу в цих селах, можна з впевненістю спростувати поширену думку про те, що Ю.Тимошенко перемагала там, де є сильний вплив протестантських течій, а перемозі В.Януковича, буцімто, сприяла наявність впливових громад УПЦ.

Так, в селах Волока, Нижні Синівці та Станівці, де переміг В.Янукович, окрім православних громад, діють і протестантські. А в рідному селі благочинного УПЦ Глибоцького району (мова йде про Валя Кузьмина) Ю.Тимошенко набрала понад 67% голосів виборців.

Натомість Ю.Тимошенко отримала найбільшу підтримку в селах Димка, Йорданешти, Карапчів, Сучевени, де зареєстровані тільки громади УПЦ. Таку ж перемогу Ю.Тимошенко здобула в селах Купка, Опришени, Верхні Синівці, Просіка, Поляна, в яких зареєстровані та діють, окрім громад ХВЄП, також і громади УПЦ, в селі Просокиряни, де немає жодної зареєстрованої релігійної громади.

Загалом по району за В.Януковича в 2010 році проголосувало 9,7 тисяч виборців, що майже вдвічі більше, ніж в 2004 році, і це збільшення спостерігалося як в українських, так і румунських селах.

Новоселицький район

2% 2% 2% 2% 2% 3% 3% 3% 4% 4% 4% 4% 5% 5% 5%7% 8% 8% 9% 9% 10%

54%

79%

93%95%95%96% 97%97% 98%98%97%97%

0%

10%

20%

30%

40%

50%

60%

70%

80%

90%

100%

Драниця

Остриця

Магалянська

Тарасівці

Костичани

Балківці

Припруття

Рокитне

Динівці

Черлена

Строїнці

Кошуляни

Малинівка

Стальнівці

Несвоя

Маршинці

Бояни

Форосна

Берестя

Мамалига

Магала

Ванчиківці

Новоселиця

Котелеве

Рингач

Щербинці

Зелений

Гай

Шишківці

Жилівка

Слобода

Топорівці

Рідківці

Подвірне

Довжок

Чорнівка

за Ющенка

за Януковича

частка українців

Рис. 8. Результати президентських виборів в III турі 2004 року

по Новоселицькому району (%)

58

Кількість виборців, які взяли участь у другому турі 2010 року у порівнянні з третім туром 2004 року по району зменшилась на 3 тис. осіб, і становила 92% від явки 2004 року. Однак це зменшення було не рівномірне з точки зору етнічного складу електорату. Рівень явки виборців молдавських сіл становив в середньому 97% від явки 2004 року, натомість в українських селах цей показник був значно нижчий і склав 85% (рис. 3).

У 2004 році в третьому турі президентських виборів В.Ющенко переміг у 18 молдавських селах району та в селі Бояни, де переважають румуни; В.Яну-кович переміг у молдавському селі Драниця та в румунському селі Остриця Магалянська (рис. 8). Різниця електоральної підтримки В.Януковича та В.Ющенка у 2004 році в протилежних за етнічним складом населення українському селі Чорнівка та молдавському селі Драниця склала 42%; така ж тенденція збереглася і на виборах 2010 року, коли різниця електоральної підтримки В.Януковича та Ю.Тимошенко в цих же селах склала 40%.

У 2010 році В.Янукович переміг у 16 молдавських селах району та в обох румунських (Бояни і Остриця) (рис. 9). У 2010 році значно збільшилася підтримка В.Януковича в таких українських населених пунктах: Щербинці (в 4,7 рази) й Жилівка (в 2,6 рази), та в молдавських: Припруття і Несвоя (більше ніж у 3 рази). Ю.Тимошенко підтримали всі українські села району (крім с.Котелеве), місто Новоселиця, а також більшість виборців в селах Несвоя, Маршинці та Форосна.

2% 2% 2% 2% 2% 3% 3% 3% 4% 4% 4% 5% 5% 5% 7% 8% 8% 9% 9% 10%

54%

79%

97% 98%98%95%96% 97%97%

4%

95%93%

0%

10%

20%

30%

40%

50%

60%

70%

80%

90%

100%

Драниця

Остриця

Тарасівці

Костичани

Балківці

Припруття

Рокитне

Динівці

Черлена

Строїнці

Кошуляни

Малинівка

Стальнівці

Несвоя

Маршинці

Бояни

Форосна

Берестя

Мамалига

Магала

Ванчиківці

Новоселиця

Котелеве

Рингач

Щербинці

Зелений

Гай

Шишківці

Жилівка

Слобода

Топорівці

Рідківці

Подвірне

Довжок

Чорнівка

за Тимошенко

за Януковича

часткаукраїнців

Рис. 9. Результати президентських виборів в II турі 2010 року

по Новоселицькому району (%)

59

Практично у всіх населених пунктах, де компактно проживають молдовани, зареєстровані як релігійні громади УПЦ, так і громади протестантських віровизнань, тому очевидно, що релігійний фактор при зміні електоральних уподобань не був вирішальним. Натомість не викликає сумніву суттєвий вплив Івана Семенюка, власника фірми «Роднічок» та довіреної особи В.Януковича під час виборів у 2010 році, на збільшення підтримки В.Януковича в селах Бояни, Припруття, Магала, Остриця.

Варто також зазначити, що і в усіх українських селах Новоселицького району у 2010 році збільшилась кількість виборців, які підтримали В.Януковича. Загалом в районі за В.Януковича проголосувало 16,6 тисячі виборців, або в 1,5 рази більше ніж у 2004 році.

Сторожинецький район На президентських виборах 2010 року явка виборців по району

зменшилася на 8 тис. виборців і становила 83% від явки 2004 року (рис. 3). У 2004 році В.Ющенко в третьому турі переміг у всіх населених пунктах

Сторожинецького району (рис. 10).

2% 2%4% 4% 5% 5%

11%13%

24%27%

52%

71%73%74%

79%

86%

94%95% 95%98% 98% 99% 99%99%98% 99% 99% 99% 99% 99%

0%

10%

20%

30%

40%

50%

60%

70%

80%

90%

100%

Їжівці

Нижні Петрівці

Буденець

Верхні Петрівці

Красноїльськ

Ропча

Стара

Красношора

Чудей

Череш

Аршиця

Нова Красношора

Зруб

Комарівці

Давидівка

Сторожинець

Старі

Бросківці

Панка

Заволока

Банилів

Підгірний

Годилів

Нові Бросківці

Дубово

Заболоття

Комарівці

Тисівці

Бобівці

Великий

Кучурів

Дібрівка

Кам

'яна

Глибочок

Костинці

Михальча

Спаська

Слобода-Камарівці

Снячів

Стара Жадова

Ясени

за Ющенка

за Януковича

частка українців

Рис. 10. Результати президентських виборів в III турі 2004 року

по Сторожинецькому району (%) У 2010 році в шести з дев’яти румунських населених пунктів району

переміг В.Янукович. Ю.Тимошенко перемогла тільки в двох румунських селах Ропча та Череш. У переважно румунському селі Буденець обидва кандидати набрали однакову кількість голосів виборців – по 47% (рис. 11). В усіх українських селах району перемогла Ю.Тимошенко, хоча водночас у цих же

60

селах зросла, порівняно з 2004 роком, і підтримка В.Януковича. Найбільший ріст електоральної підтримки В.Януковича спостерігався в українських селах Дібрівка (в 4,2 рази), Спаська (майже в 4 рази) та Михальча (в 3 рази), а в румунських селах найбільший ріст бачимо в селах Ропча (в 2,6 рази) та Буденець (вдвічі).

У Сторожинецькому районі окрім українців та румунів також компактно проживає польська громада. Поляки складають більшість у селі Стара Красношора (58%) та мають значну частку в селах Аршиця (21%), Панка (6%), Давидівка (4%). У селі Стара Красношора Ю.Тимошенко набрала в другому турі понад 65% голосів, у селі Аршиця (де 52% населення становлять румуни) – 40%, у с.Панка (де 86% населення становлять українці) – 82% виборців. Порівняння сумарної частки польського та українського населення у згаданих вище селах з кількістю поданих голосів за Ю.Тимошенко дає підставу стверджувати, що її підтримала більшість польського населення.

Різниця електоральної підтримки В.Януковича та В.Ющенка в 2004 році у протилежних за етнічним складом населення українському селі Ясени та румунському селі Їжівці склала 20%; ця тенденція посилилася на виборах 2010 року, коли різниця електоральної підтримки В.Януковича та Ю.Тимошенко в цих же селах склала 40%.

2% 2%4% 4% 5% 5%

11%13%

24%27%

52%

71%73%74%

79%

86%

94%95%95%98%98% 99% 99% 99% 99% 99%98% 99%99%

0%

10%

20%

30%

40%

50%

60%

70%

80%

90%

100%

Їжівці

Нижні Петрівці

Буденець

Верхні Петрівці

Красноїльськ

Ропча

Стара Красношора

Чудей

Череш

Аршиця

Нова Красношора

Зруб

-Комарівський

Давидівка

Сторожинець

Старі Бросківці

Панка

Заволока

Банилів

-Підгірний

Годилів

Нові Бросківці

Дубове

Заболоття

Комарівці

Тисівці

Бобівці

Великий

Кучурів

Дібрівка

Кам

’яна

Глибочок

Костинці

Михальча

Спаська

Слобода

Снячів

Стара Жадова

за Ю.Тимошенко

за В.Януковича

частка українців

Рис. 11. Результати президентських виборів в II турі 2010 року по Сторожинецькому району (%)

Загалом по району за В.Януковича у 2010 році проголосувало 10,8 тисяч

виборців (майже в 1,8 рази більше ніж в 2004 році), при цьому кількість

61

виборців, які підтримали В.Януковича, зросла в українських селах навіть більше, ніж в румунських.

1,57

2,05

1,51

1,861,78

1,43

1,95

1,78

1,6

1,82

1,651,55

1,97

1,43

1,54

0

0,5

1

1,5

2

2,5

Герцаївський район Глибоцький район Новоселицький район Сторожинецькийрайон

Разом по чотирьохрайонах

в населених пунктах, де переважає українськенаселення

в населених пунктах, де переважає румунське тамолдавське населення

всього по району

Рис. 12. Ріст електоральної підтримки кандидата у президенти В.Януковича

в II турі 2010 року у порівнянні з III туром 2004 року (к-сть разів) Проведений порівняльний аналіз результатів президентських виборів 2004

та 2010 років дозволив спростувати деякі міфи, якими досі оперували політологи та політики. Не підтвердилися припущення про те, що більшість вірних УПЦ голосували за В. Януковича, а прихильники протестантських конфесій за Ю.Тимошенко. Вплив релігійного чинника на електоральні уподобання не мав вирішального значення практично в жодному районі. Дані виборів фактично спростовують також і міф про те, що на Буковині у 2010 році зростання підтримка В.Януковича збільшилась за рахунок представників етнічних меншин. Незважаючи на те, що більшість українців та поляків підтримали Ю.Тимошенко, а більшість румунів, росіян і молдован – В.Януковича, рівень підтримки В.Януковича серед українського населення в чотирьох досліджуваних районах зріс, порівняно з 2004 роком, навіть дещо більше, ніж в сусідніх румунських та молдавських селах (рис. 12).

Одним з способів застосування політтехнологій, на нашу думку, виявилася мобілізація електорату в молдавських і румунських селах Новоселицького району, де явка виборців склала 97% від явки 2004 року, в той час як явка виборців в українських селах склала 85% від явки 2004 року. Загалом же по чотирьох досліджуваних районах явка виборців у 2010 році склала 87% від явки 2004 року.

Проведений аналіз дав змогу оцінити в кількісному вимірі вплив етнічного фактору на результати виборів у 2010 році. В населених пунктах, де переважає румунське населення, В.Янукович у другому турі 2010 року набрав в середньому 54% голосів виборців, зокрема, серед румунських сіл

62

Герцаївського району – 64%, Глибоцького району – 42%, Сторожинецького району – 50%, в трьох румунських селах Новоселицького району – 67%. В населених пунктах, де переважає молдавська етнічна група, В.Янукович в другому турі 2010 року теж набрав в середньому 54% голосів (рис. 13).

В.Янукович; 54%Ю.Тимошенко; 40%

недійсні бюлетені; 3%

проти всіх; 3%

Рис. 13. Розподіл електоральних уподобань виборців населених пунктів, де частка румунського чи молдавського населення перевищує 75% (II тур 2010 року) (%)

У населених пунктах чотирьох досліджуваних районів, де переважають українці, В.Янукович набрав в середньому 19% голосів, зокрема в Герцаївському та Новоселицькому районах по 20%, в Глибоцькому – 19%, в Сторожинецькому – 18% (рис. 14). Така підтримка кандидата у Президенти В.Януковича серед українського населення даних чотирьох районів знаходиться в межах електоральних уподобань українських моноетнічних районів, зокрема у Вижницькому та Заставнівському районах В.Янукович отримав в другому турі 2010 року по 15% підтримки, а в Путильському та Кельменецькому районах - по 24% голосів виборців.

Зі сказаного вище випливає, що різниця між рівнем електоральної підтримки В.Януковича серед виборців переважно румунських чи молдавських населених пунктів та відповідно українських в даних чотирьох районах становить 33%, причому найбільше відрізняється електоральна підтримка в Герцаївському районі, а найменше – в Глибоцькому. Тож маємо всі підстави стверджувати, що результати виборів в етнозмішаних районах Чернівецької області цілком вписуються в класичну модель Ліпсета-Роккана, яка вказує на національний фактор як на один з п'яти основних об'єктивних чинників, що визначають політичні уподобання виборців. Однак в жодному разі не можна абсолютизувати вплив національного фактору на електоральну

63

поведінку виборців, оскільки з наведених розрахунків видно, що він є визначальним лише для частини представників національних спільнот.

Ю.Тимошенко; 76% В.Янукович; 19%

недійсні бюлетені; 1%

проти всіх; 4%

Рис. 14. Розподіл електоральних уподобань виборців населених пунктів, де частка українського населення перевищує 75% (II тур 2010 року) (%)

Варто також відзначити, що не лише вплив, але й інтерес до

президентської виборчої кампанії у 2010 році з боку міжнародних структур та урядів сусідніх держав був значно нижчим, аніж у 2004 році.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Е.Сергеева. Политическое участие и политическая ориентация российского населения: методология и прогнозирование // Автореферат диссертации. М., 1995. 2. В.Охрименко. Президентские выборы в Беларуси: взгляд из 1997 г. // Полис, 1997, №6. 3. О.Михайлич. Етнорегіональний та лінгвістичний чинники електоральних орієнтацій виборців сучасної України // Автореферат дисертації. Київ, 2007. 4. І. Буркут, О. Колесников. Виборчі технології: регіональний досвід. Чернівці, 2009. 5. Результати виборів Президента України в 2004 році. Офіційний сайт Центральної виборчої комісії. http://www.cvk.gov.ua/pls/vp2004/wp0011. 6. Результати виборів Президента України в 2010 році. Офіційний сайт Центральної виборчої комісії. http://www.cvk.gov.ua/pls/vp2010/WP0011

64

ЗМІСТ

Вступ ...................................................................................................................... 3

Етнічна структура населення ............................................................................... 6

Передумови формування етнічної структури .......................................... 6

Сучасна етнічна структура населення .................................................... 12

Динаміка етнічної структури населення на зламі тисячоліть ................................................................................... 19

Забезпечення освітніх прав представників національних громад в поліетнічних районах Чернівецької області: історія і сучасність ................ 24

Релігійні уподобання населення етноконтакних районів Чернівецької області ........................................................................................... 36

Вплив національного та релігійного факторів на електоральні вподобання мешканців етноконтактних районів Чернівецької області: міфи чи реальність? ............................................................................................ 51

Герцаївський район .................................................................................. 53

Глибоцький район .................................................................................... 55

Новоселицький район .............................................................................. 57

Сторожинецький район ............................................................................ 59 _______________________________________________________

Наукове видання

ДЖАМАН Василь, ЗАБЛОТОВСЬКА Наталія КОСТАЩУК Іван, СТАРИК Володимир, ХАЛАВКА Тарас

ЕТНІЧНА МАПА БУКОВИНСЬКОГО ПРИКОРДОННЯ

НА ЗЛАМІ ТИСЯЧОЛІТЬ

Редактор В. Старик Комп’ютерна верстка В. Старик

Підписано до друку 25.05.2011.

Фомат 60х84/16. Папір офсетний. Гарнітура Таймс. Умов. друк.арк. 3,84+0,93. Умов. фарб.-відб. 3,84+3,72. Обл.-вид. арк. 4,92. Тираж 300 пр. Вид. № 25. Зам. 6.

Видавництво «Прут». 58000 м.Чернівці, вул. Шептицького, 23. Свідоцтво про внесення

до Державного реєстру суб’єкта видавничої справи ДК № 969 від 01.07.2002 р.

Друк: ПП Глібка О.О. Тел. (0372) 58-54-54