LJK YBSPQJS 6P]IU ULRBaOX‘D 5UNUO‘a 200- H;KI?A 0;K;L 6@=R ... 5_6_2014.pdf · 2 ˜#.# 2014 ....

$: LJK YBSPQJS 6P]IU ULRBaOX‘D 5UNUO‘a 200- H;KI?A 0;K;L 6@=R ... 5_6_2014.pdf · 2 ˜#.# 2014 . =bop epmpd, 1 b] qrj_no‘st\ q‘ftdgrfjtj ptrjn dbzpe idgrogoo^ stpsp sjtu 8, ib$
X X V - и й Р І К Н О В О Г О В И Д А Н Н Я / Н - р 5 - 6 / б е р е з е н ь 2 0 1 4 р . / Г А З Е Т А З А С Н О В А Н А 1 9 4 9 р .X X V - и й Р І К Н О В О Г О В И Д А Н Н Я / Н - р 5 - 6 / б е р е з е н ь 2 0 1 4 р . / Г А З Е Т А З А С Н О В А Н А 1 9 4 9 р .

Kультурно-просвітницький часопис Союзу українців Румунії

• Лист до СУР від МЗС Румунії

• Свято Тараса Шевченка в Рускові

• З історії українського православ'я

• Наш Кобзар у м. Клуж-Напока

• Поетові Юрію Павлішу – 75

• Євромайдан: «Хто ж, як не я?!»

• «День материнської мови»

• Україна і ЄС підписали угоду

• Салон книги, преси та музики

• Весняні Господні свята

• Ввічливість як складова життя

• Спогади про добрих людей

• Про Тарасову гору в Каневі

• Балківський «Козачок» – у фіналі

• З днем народження Вас, ювіляри!

U nomeri:U nomeri:

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

stor. 2

stor. 3

stor. 4

stor. 5

stor. 6

stor. 7

stor. 12

stor. 8

stor. 9

stor. 10

stor. 11

stor. 13

stor. 14

stor. 15

stor. 16

Думи мої, думи мої, Ви мої єдині, Не кидайте хоч ви мене При лихій годині.

Прилітайте, сизокрилі Мої голуб’ята, Із-за Дніпра широкого У степ погуляти

З киргизами убогими. Вони вже убогі, Уже голі... Та на волі Ще моляться Богу.

Прилітайте ж, мої любі, Тихими речами Привітаю вас, як діток, І заплачу з вами.

ДУМИ МОЇ, ДУМИ МОЇСлова Тараса ШЕВЧЕНКА Музика Юрія ПАРАЩИНЦЯ

До 200-річчя з дня народження Тараса Шевченка

БЕРЕЗЕНЬ 2014 р.2

Шановний пане голово,

Маю приємність підтвердитиотримання вашого зверненнястосовно ситуації в Україні, за

яке вам дякую.Впевнений, що ви констатували, як

Міністерство закордонних справ Румуніїпоклопоталося всіма дипломатичнимизасобами в його розпорядженні відразу зпочатку кризи навколо Криму, харак -теризуючи як агресією вторгнення Росіїна територію української держави, якезасудило, постійно відновлюючи під -тримку незалежності, суверенітету і тери -торіальної цілісності сусідньої країни.

Як член ЄС і НАТО, Румунія бралаактивну участь у обговореннях в цих

організаціях від початку місяця березняна тему ситуації в Україні. У всіхдокументах цих форумів була відоб -ражена однозначна спільна, унітарнапозиція щодо поважання фундамен -тальних конституційних атрибутів Укра -їни Російською Федерацією з тим, щобРосійська Федерація поважала між -народне право та попередні двос тороннізобов'язання з Україною, з тим, щобРосійська Федерація повернулася допопередньо обговорених та встановленихпараметрів шляхом угод з 1997 р.,продовжених у 2010 р., щодо російськогофлоту в Чорному морі та, якщо по -літичний діалог не відкритий, буливинайдені додаткові засоби для того, щобзробити Кремль чутливішим, включнорежимом санкцій.

До цього, з нагоди візиту, здійсненогомною до Києва 10 березня 2014 р., япередав тверде послання на підтримкуєдності України та для її права вживатисуверенні рішення в питаннях стра -тегічної орієнтації для майбутньогокраїни та українського народу.

Одночасно з прискоренням подій Ру -мунія мала рішучу позицію щодоневизнання легітимності такзваногоКримського референдуму та прого -лошення незалежності півострова, яківизначила як незаконними та недійс -ними. Після рішення президентаВолодимира Путіна включити Крим доРосії Міністерство закордонних справРумунії висловило повну розбіжність іззаходом Російської Федерації щодо анексіїКримської автономної республіки таміста Севастополя. Це нелегітимний

вчинок, що суперечить фундамен -тальним приципам міжнародного права,він порушуючи насамперед незалежність,суверенітет і територіальну цілісністьсусідньої України. Міністерство закор -донних справ однозначно стверджувало,що, разом із європейськими та євро -атлантичними партнерами, Румунія небуде визнавати акт анексії Кримськоїавтономної республіки – невід'ємноїчастини держави Україна. Анексія одногорегіону як частини незалежної і суве -ренної держави іншою державою єпорушенням міжнародного права, всіхнорм та принципів, якими керуємосьсьогодні в спільноті демократичнихдержав.

Міністерство закордонних справвважає, що реальність, яку пробуєтьсязбудувати сьогодні односторонньо зпорушенням міжнародного права, гли -боко тривожна та небезпечна, оскількивона може породити дести білізаційнінаслідки в усьому регіоні. Анулюютьсясьогодні результати десятки років діалогута кооперування, приз начені побудовіоб'єднаної Європи без розподільних ліній,так, як вона була накреслена уХельсінському фінальному акті та вПаризькій хартії для Нової Європи.

Я був би вдячний, якщо ви принесли бдо відома Світового Конгресу Українців іПрезидії Світової Координаційної РадиУкраїнців зміст цього листа.

Будь ласка, пане голово, прийміть моюособливу повагу.

Тітус КОРЛЕЦЯНТітус КОРЛЕЦЯН

ЛИСТ МІНІСТРА ЗАКОРДОННИХ СПРАВРУМУНІЇ п. ТІТУСА КОРЛЕЦЯНА

ДО ГОЛОВИ СУР п. ШТЕФАНА БУЧУТИ

ЩИРОЇ ПОТОЙБІЧНОЇВІЧНОСТІ НАШОМУ ДРУГУ

ТА СПІВРОБІТНИКУ ПАВЛУ ШОВКАЛЮКУ

(11 січня 1940 - 28 березня 2014)

Відразу й передчасно 28 березня ц. р. відійшов унеповернення наш добрий і щирий друг,відданий співробітник часописів «Новий вік»(ще з ліцейних років) та її вірного продовжувача – «Вільного слова»,

якого щиро і декларативно любив та шанував як рідного, друкувався щоразу на йогосторінках до останнього моменту життя, уродженець с. Негостина Сучавського повіту11 січня 1940 року та житель міста Онешти поет ПАВЛО ШОВКАЛЮК.

Він же той, який цього року серед перших нагадав читачам, що у травні 2014 року«Вільне слово» («Новий вік») сповнює 65 років існування від заснування в 1949 роціта своє 25-річчя нового видання, побажав «Вільному слову» Многіїх і Благіїх літ.

Сердечні співчуття – його дружині, дітям і внукам, усій родині.Хай буде прощений пан Павло Шовкалюк! Хай з Богом спочиває! Хай буде йому

земля пухом!

«Вільне слово»

БЕРЕЗЕНЬ 2014 р. 3

Тарас Шевченко!. Тарас Шев -ченко!.. Тарас Шевченко!.. Цеім’я дорогоцінною перлиноювиблискує у золотій скарбниці

світової культури.Тарас Шевченко – символ чесності,

правди і безстрашності, великої любові долюдини. Вся творчість великого Кобзаря

зігріта гарячою любов’ю до Батьківщини,пройнята священною ненавистю до ворогів ігнобителів його народу. Його думи, йогопісні, його полум’яний гнів, його боротьбаза світлу долю трудового люду були думами,піснями, гнівом і боротьбою мільйонів.

Поезію Шевченка люблять усі народи.Поет, який віддав усі свої сили боротьбі завизволення рідної України від соціального інаціонального гніту, виражав прагнення ісподівання всіх волелюбних народів, всіхукраїнців світу.

Березня всі українці світу відзначають200 років від дня народження українськогогенія Тараса Шевченка. Постать Кобзаряєднає Захід і Схід, а його творчість є дужеактуальною для нашого сьогодення.

Враховуючи значний внесок ТарасаГригоровича Шевченка у розвитокукраїнської державності та культури, зметою гідного відзначення цього року 200-річчя від дня народження ТарасаГригоровича Шевченка, 2 березня 2014 умарамороському селі Русково, філіяМарамуреш Союзу українців Румунії (СуР),відзначала 200 років від дня народженнягенія українського народу Тараса Шевченка,і так, як 2014 рік є роком Тараса Шевченка,ця подія має подвійне значення.

Подія розпочалася у будинку культури, деукраїнці всіх марамороських сіл зібралисявідзначити важливий день для всіхукраїнців світу.

Подія була відкрита головою організаціїРусково СуР Пінтем Марічуком, якийпривітав гостей та односельчан і представивприсутніх гостей на події.

На події були голова села Русково ІванТурчин, генеральний секретар СуР ЛюбаГорват, скарбник СуР Василь Пасинчук,економічний радник СуР Микола-МирославПетрецький, Комітет філії Марамуреш та всі

голови місцевих марамороських організаційСуР.

Всі присутні вище гості на події,представили значення Тараса Шевченка дляукраїнського народу, турботу СуР уорганізуванні таких культурних заходів,збереженість української культури. М.-М.Петрецький представив наступний лист

голови СуР Степана Бучути:

Шановні гості,Шановні представники

місцевої влади,Шановні голови

марамороських організаційСУР,

Дорогі українці!

За багаторічною традицією,українці Румунії, завдяки під -тримки Союзу українців Ру -мунії, вшановують пам’ятьвеликого письменника і худож -ника, генія українського народуТараса Шевченка.

Ідеї і творчість ТарасаШевченка стали рішучою си -лою в справі пробудження таоб’єднання yкраїнського народу.І навіть сьогодні не втратилисвою актуальність.

Згадаємо лише його словa«Обнімітесь, брати мої, молювас, благаю». Як важливо сьо -годні зрозуміти, що лише єд -ність, оте Шевченкове «Єди но -мисліє» і безперечна любов дорідного допоможyть не лишезберегти, а й примножитинаші культурні надбання.

Святкування Днів ТарасаШевченка по всьому світу вжедавно стали масовим куль -турним феноменом. Особливо там, деживуть українці.

Цього року українці всього світу свят -кують 200 років від дня народження ТарасаШевченка, називаючи цей рік роком ТарасаШевченка.

Так, в Румунії, щороку в березні укра -їнська громада вшановує пам’ять великого

Кобзаря урочистими зібраннями, коnцер -тами, літературними вечорами, поетич -ними виступами в усіх школах, будинкахкультури в українських поселеннях, депроживають українці.

За сприянням Союзу українців Румуніїдотепер в Румунії були спорудженіпам’ятники великого Кобзаря в Бухаресті,Негостині, Сату Маре і Тульчі. В містіСігету Мармаціеі діє український ліцейімені Тараса Шевченка, і тут відзначалиПоета.

У цьому контексті я хотів бипідкреслити постійну турботу нашогоСоюзу у організуванні великих культурних імистецьких заходів з міжнародною участю,які дають нам можливість обмінюватисяідеями про збереження української культурита спілкування в цьому великомукультурному просторі, якого нам пропонуєРумунія.

Тому вшанування пам’яті ТарасаШевченка в Рускові наша зустріч у його

високому дусі є гарантієюспільного майбутнього.

Наприкінець бажаю всімприсутнім успіхів, доброгонастрою, і не забуваймоспом’янути Т.Г. Шевченка«незлим тихим словом».

...Подія була відкрита хви -линою мовчання за жертвиКиївського Євромайдану ігімнами Румунії та України.

Під час заходу присутніпознайомилися з життям ітворчістю Тараса Шевченка, зйого неоціненним внеском укультурну спадщину українсь -кого народу.

Учні українських шкіл чи тали уривки звіршів поета Тополя, Реве та стогне Дніпрширокий, І мертвим, і живим, іненародженим та з цікавістю розгля -дали барвисті ілюстрації нових виданьКобзаря.

ТАРАС ШЕВЧЕНКО(1814—1861)

(Продовження на 12 стор.)

Микола-Мирослав ПЕТРЕЦЬКИЙ

Вшанування 200 років від дня народження великого українського Кобзаря ТАРАСА ШЕВЧЕНКА у селі Рускові Марамороського повіту


=Вітаємо ювіляра з його 67-літтям – н. 29 березня 1947 р.

Йосип Палятинський добре зігрі -ває у своїй совісті святуправдоньку: якщо Господьобдарував його талантом воло -

діти теплим, лагідним Божим словом, то він,як поет, журналіст і педагог, не забуває цього,– любові до Бога і свого ближнього, любові допростої людини, до простого українця, йогоукраїнського назалежного народу, сином якоговін сам, та любові до неньки України, за долюякої віддали життя стільки поколінь героїв,відомих і невідомих, а доля та ще й досі неусміхнулась. «Доле, доле, де ти?» – питавсяШевченко, і запитуються всі українці й досі,та даремно: от саме за долю болить душанашого поета й пісняра Йосипа Паля -тинського. А про наболіле Україною та їїнародом треба висловитись, писати відкрито,як це робить українець-патріот у своїх«роздумах вголос (ще раз про наболіле)»: Якби ми дбали самі про себе» і навчає для цьогосвоїх побратимів любитись та працюватищиро й мирно, боротись за правду, могутьсвоєї неньки України, за свою рідну солов'їнумову, так, як боролись і прагнули цього йогославні предки, бо, пропавши мова, пропаде йУкраїна:

Я народився, щоб не вмерти!А як умру – воскресну знов,Щоб людям правду всю донести,Надію, віру і любов.(Я народився, щоб не вмерти)Це життєве кредо із низки «Я вірю в тебе,

Україно!» (Прут-Принт, 2008) ЙосипаПалятинського палає вогнем любові до свогонароду, скривдженого подосі в боротьбі «наплощах і майданах» демократії, і вінзвертається з відвертістю до тих, щозатоптали правду й загрожують вільнійУкраїні та мові солов'їній найбільш співучогонароду в світі. Найбільше болить душа панаЙосипа за ситуацію в державі, за зраду народутих, хто іменував себе патріотами тадемократами. Широкого резонансу набулайого поезія «Гомоніла Україна» з попередніхзбірок «Передзвони серця» (2006), а також уцій книжці вірш «Гомін, гомін по Вкраїні»,пише у передмові до збірки Й. Палятинського«Я вірю в тебе, Україно!» Віра Китайго -родська – голова Чернівецької обласноїорганізації Національної Спілки пись мен -ників України.

Так, Й. Палятинського болить «хаос» інеправда в Україні, яку він щиро любить іпросить Бога змилуватись над нею:

За народ всі так дбають,Аж право забули,............................

Ще й до того запевнялиДітей по закону.Боже, Боже милосердний,Буде так до скону?Недаремно в його віршах лунають

невмирущі слова Т. Шевченка «Рай»,«Гомоніла Україна», «Гомін», згадуючиколишню козацькую славу та невиліковнубіль сучасного гомону-плачу по Вкраїні,скривдженої його співвітчизниками:

Не назвати оце раєм,Правди не сховати,Тому мусим за кордономНа хліб заробляти,Щоб дітей своїх і внуківВ біді не лишати.Поет Й. Палятинський, сучасний очеви -

дець, вірить в теплоту і силу Шевченківськогоцілющого слова, в силу іронії, що розростає звічного «Кобзаря», про якого знає кожнийжитель України, від малолітків до старожилів,що ждуть того «раю» на землі – в Україні:

Нас гріє Кобзареве словоІ в юності, й на схилі літЙдем до нього на розмову Через священий «Заповіт»(Нас гріє Кобзареве слово»,Із пісенника «Співай, наш краю»).

(Далі буде)

Іван КІДЕЩУК

У18-ому столітті МосковськийПатріархат (самостійна Правос -лавна Церква, починаючи від 1589-го року, між 1721 – 1917 роками

Російську Православну Церку очолював«Священний Синод», а не патріарх), мав якголовну мету перенести Київську Метрополіюдо своєї юрисдикції (аж до того часу, колиКиївська Митрополія була під владоюЦаргородського Патріарха). Паралельнопочався процес русифікації УкраїнськоїПравославної Церкви. Москалі мотивували цюдіяльність, кажучи, що Українська Правос -лавна Церква була «латинізована», тобтостала єретичною Церквою.

Знаємо вже, що Петро Могила, КиївськийМитрополит, завів латинський стильнавчання у Київській Богословській Академії,але наука залишилась повністю православною.Цей латинський доступ високого вихованнябув успішний і добре прийнятий українськимнародом. Але Московська Православна Церква,мавши взагалі священиків без серйозногобогословського освічення, вважала УкраїнськуЦеркву не як Православну, а як єретичну. СамЦар Петро 1-ий скаржився Московськомупатріарху в одному листі 1689-го року: «Нашісвященики мають мало освіти... Добре було бзаслати їх до Києва отримати освіти». Але,

на жаль, для Московської ПравославноїЦеркви освіта була демонічного походження. Іякраз тому, що не мало богословської освіти,московське священство вважало їх Церкву заєдину православну Церкву в світі.

Москалі почали поневолювати УПЦ,перемінюючи все церковне життя. КиївськаЕпархія була зменшена від стану митрополіїдо стану звичайного єпископства і булаочолювана російським, а не українськимєпископом. Свя щеники були зобов’язаніслужити і виголо шувати проповіді церковно-слов’янською мо вою з російською вимовою.Клопотання Києво-Печерської Лаври 1769 р.про дозвіл друкувати для українськогонаселення абетки українськоюмовою Священний Синод відхилив: всі книгимали друкуватися на російській мові і малиперейти через московську цензуру. В богослу -жінні була заведена Російська Минея (співидля кожного святого або свята), дезнаходилися празники, які зображалиукраїнські національні відчуття (наприклад,про Полтавську битву). Навіть в російськомуперекладі Святого Письма знаходилися зміни.Наприклад, замість, «щоб кожен чоловік бувпаном у домі своєму і говорив про це мовою

свого народу» (Естер 1,22), було написано:«Щоб кожен чоловік був острашений у домісвоєму».

Також різні українські літургічні,богослуж бові звичаї (пов’язані з вінчанням абохре щенням) були заборонені. В різних регіонахукраїнці були навіть перехрещені. Українськацерковна архітектура, священні облаченнятакож були перемінені за московськими«стан дар тами».

Всупереч цим московським стараннямпоневолити Українську Православну Церкву ізнищити українську православну культуру, їмцього не вдалося повністю. Правда, що всівладики, головні ієрархи не мали як, ні нехотіли противитися цьому руху, але простівірники і священики не були русифіковані.Якраз вони мали головну роль у відродженніУПЦ напочатку 20-го століття.

Хоча цей процес асиміляції відбувся у 17-муі 18-му стт., ця проблема є актуальна ісьогодні не тільки для українськихправославних, але, взагалі, для ПравославноїЦеркви, тому що і сьогодні є різні православнікультури, які вважають себе вищими,кращими. Але кожний народ прийнявЄвангелію за своєю культурою, тому навіть іПравославні Церкви, хоча ісповідують тусаму віру, відрізняються своїми особли -востями.

У Православній Церквій, у християнськомусвіті, взагалі, не має місця для церковного«імперіалізму». От. Г. Флоровський, найго -ловніший православний богослов 20-гостоліття, писав в одній статті: «Поділиможуть бути переможені наверненням дооднодумності первісній Церкві. Тоді не булоодноманітності, але й однодумності».

От. Маріус М. ЛАВРУК

З історії поневоленняукраїнського православ’я

ЙОСИП ПАЛЯТИНСЬКИЙ – ПРО ЩИРІСТЬ ЛЮБОВІ ДО БОГА ТА НЕНЬКИ УКРАЇНИ

На релігійні теми


Всередині березня стіни Клузь когоуніверситету ім. Бабеша-Бойоязабриніли піс ня ми на словаТараса Шев ченка.

З нагоди 200-річчя від народженнянаціонального пророка України клузькагромада Союзу українців Румунії тастуденти-українці різних факультетівзустрілися, щоб відсвяткувати велетняукраїнської поезії та української куль тури.Окрім них, у залі були присутні й чималоприхильників української куль тури тапедкадрів кафедри слов’янських мов, якіподілилися з присутніми не тількирезультатами свого вивчення творчостінашого Кобзаря, а й спогадами про своєособисте зближення і пізнання українськоїісторії та культури.

Як це вже стало традицією, активнуучасть у проведенні усіх заходів і, зокрема,й цього, взяли викладачі української мовита літератури Клузького університетулектори доктори Іван та Михаєла Гербіль.Їх виступи на тему «Тарас Шевченко –національний пророк Укра їни» та«Художнє мистецтво Тараса Шевченка»були дуже цікавими для присутніх, адекламування віршів Шевченка тавиконання пісень на його тексти були цьогороку, як ніколи, актуальними та близькимидля серця кожного українця. Адже зараз, –як зазначила Ольга Сенишин, одна із членівКлузької філії, – просто неможливо незгадати рядки з Шевченківських віршів,коли протягом декількох місяців в Українійшла боротьба за встановлення тихцінностей, про які Кобзар мріяв і писав.Дивлячись на протистояння і боротьбународу з владою на Майдані, а теперпротистояння по всій країні, простоавтоматично нагадуються гасла ізШевченкових творів, з якими українцівиросли і звикли ще з дитинства. Алетільки зараз, мабуть, по-справжньомузрозуміли їхній сенс та актуальність.

На моє запитання, чи не став Шевченкоз плином років зрозумілішим та ближчимдля її серця, Ольга Сенишин відповіла так:

«Ми чуємо, знаємо, вивчаємо проШевченка з самого дитинства. Він був длянас революціонером, він наш народнийпоет, він той, хто нас, українців, закликавпрокинутися та здобути незалежність. Заце його ім’я шанують та згадують і назаході, й на сході України. Кажуть, щосправжніх геніїв можна перечитуватибагато разів і щоразу відкривати для себенові грані, нові нюанси, або змінюватипогляд на давно всім відомі речі. Для менеШевченко та його настрої сталиближчими й зрозумілішими, відколи япереїхала жити до Румунії. Я відчуваю тойтип душевного вболівання за Батьківщинуй тугу за нею, яку в свій час відчував нашШевченко. Напевно, ступінь вболіваннярізна через різницю умов та часу. Але, намій погляд, тільки у віршах Шевченка і внародних піснях можна зануритися у нашулюбов до України, відчути майже фізичнубіль від розлуки з нею».

Дуже цікавою була доповідь лектора

доктора Діани Tетян «Проза Шев ченка –перлина української й російськоїлітератури», де на завершення своговиступу вона назвала Шевченка моделлютрансгресії кордонів:

«Соціальних, тому що з простогокріпака він стає поетом і письменником,який змінив долю своєї країни. Артис -тичних, які чітко відмежовують кордонимистецтв, тому що Шевченко бувнеперевершеним не тільки в літературі та

живописі. Крім цього, він і співавнадзвичайно гарно, але він дійшов до тієїмежі, яка скасовувала кордони між різнимивидами мистецтва, звідки й починалосятотальне мистецтво. Культурних

кордонів, тому що він не тільки писавукраїнською й російською мовами,нагадуючи своїми творами про спільне

походження двох мов та культур, але йтому, що через свою творчість вінторкнувся того рівня, від якого обме женняміж культурами є невло вимим і звідкипочинається універ салізм артис тичноготворення. І людсь ких - це найважливішімежі, які можна подо лати. Все своєжиття Шевченко боровся витримати тасамо удос коналитися, тому що понад всейого творчість та життя є історієюлюбові та вічності».

Згадана вище доповідь дуже вразилаприсутніх на заході. Ольга Сенишинвідгукнулася про цей виступ так:

«Доповідь Діани Тетян про прозуШевченка мене вразила і втішила. По-перше, дуже приємно знати, що у Румуніїіснують спеціалісти, які так глибоко ісерйозно підходять до своєї роботи і довивчення творчості нашого Кобзаря, бойого проза не користувалася повагоюкритиків минулих часів. Мені цей виступздався стислим, суттєвим і цікавим. Азачитані на російській мові цитати булидуже доречними. Але найбільше меневразило те, що пані Діана Тетян відчулаактуальність саме про зових творівШевченка, їх близькість і зближеність допростої людини, раціо нальність повістей,де висловлені чуття зрозумілі. Я думаю, щоШевченко з прози – це сучасний Шевченко;той, що нас знає і розуміє, буквальноперебуває серед нас і таким чиномпідтримує».

Захід завершився виступами МихайлаКрамара про психологічні погляди ТарасаШевченка та Онуфрія Вінцелера, якийподілився з нами спогадами про своєособисте зближення і пізнання укра їнськоїісторії та культури, зокрема, творчостіта творів Шевченка, порів нюючи Кобзаря зАврамом Янком.

Гадаю, що й решта присутніх почалисприймати цього року дещо по-іншомуТараса Шевченка та його актуальність ізначимість, вплив на минулу й теперішнюдолю українського народу.

Людмила ДОРОШ

До 200-річчя Тараса Шевченка

Наш Кобзар у м. Клуж-Напока


Якби я не остерігався імпера -тивних суджень і тверджень,то не без певних підставсказав би, що Юрій Павліш,

якому 19 березня виповнилося 75 літ, унашій літературі, багато в дечому,постать-унікум. Бо почав друкувати вінвірші на сторінках газети «Новий вік» увісімнадцять років, перша його збірка «Упісні, у праці, в любові» вийшла у світ(1961), коли авторові було 22 роки(народився Юрій Павліш 19 березня 1939року у банатському селі Копачеле).

Та хіба ранній дебют, навіть івидавничий, – річ унікальна? Звісно, ні,але у випадку Юрія Павліша потрібнедодаткове пояснення. На той часукраїнська література тільки заявлялапро себе голосами початківців, якідрукували в згаданій газеті віршіплакатного звучання і одноманітногословесного вираження про «щасливежиття», колективізацію землеробства,про «славні» річниці, «світле майбутнє».А на уявній полиці українськоїлітератури стояли тільки збіркаоповідань Івана Федька «По новомушляху» (1960) та збірка віршів ОксаниМельничук «Цвіте земля скарбами»(1960).

Тоді ціла когорта авторів старшого імолодшого віку віршувала, та згодомбагатьох з них відсіяв час, і тільки ЮрійПавліш та ще декілька з них спромоглисявийти на вищий щабель літературноїтворчості.

А відносна «унікальність» нашогосьогоднішнього ювіляра полягала ще вйого наполегливості писати і друкувати,йти вперед без огляду, без турботи проякість написаного і друкованого.

А це вже давало певну популярність.Наприклад, коли я почав працювати вгазеті «Новий вік» (1964 р.), перебуваючиу газетярському відрядженні на Буковині,запитав учителів української мови ушколі села Мілішівці, кого з нашихпоетів вони знають і читають.Виявилося, що Юрія Павліша та ОксануМельничук, бо їх імена появлялися нетільки найчастіше на газетних шпальтах,а і в підручниках з української мови.

Юрій Павліш тільки на рік старший замене. Коли я ще був учнем старшихкласів Серетського українського ліцею інавіть не думав і собі віршувати, читавйого вірші у «Новому віці» і, напевно,заздрив «відомому поету».

Поява першої збірки Юрія Павліша «Упісні, у праці, в любові» була таки подією!Автор – вихідець з народу, сільськийучитель, вихований новою соціа -лістичною добою. Або, як пишеМагдалина Ласло про неї в альманасі«Серпень» (1964): «Книжка ця, з першихже її сторінок, вражає читача силоюоптимізму, бадьорості. Оптимізм цейоднак іде не лише від віку автора. Віносновується на прекрасному нашому

житті, а ще більше на чудовихперспективах, які відкриває майбутнєперед нашою країною.

Уміння виразити у яскравих образахрадість нового життя нашоїБатьківщини є найбільшою заслугоюЮрія Павліша. В цьому він не має собірівних серед українських поетів РНР.

Отже, маючи вже певну популярність іне маючи «собі рівних» у царинівіршованого слова, Юрій Павлішпродовжував писати в дусі підкресленогоМагдалиною Ласло «оптимізму» та«бадьорості», однак поступово, а цетривало понад десяток років, почавпереорієнтовуватися на поезію вищоїхудожності і глибшої тематики, бо ж в тойчас на літературну арену вийшли ІванКовач, Микола Корсюк, МихайлоНебиляк, котрі дебютували збірками увидавництві «Критеріон» на початкусімдесятих років. Тож і Павліш прагнувне відставати від літературного процесу, іхоч у другій збірці «Акорди» (1974), щевіддає данину так званій патріотичнійпоезії у циклі «Партія – міць і сила»(вірші були друковані протягом років угазеті «Новий вік»), він зарегістровуєпевні здобутки у новій манері поетичногописьма. Про цей «злам» у «Слові прослово» я писав, що він «засвідчує творчийпоєдинок між учорашнім, сьогоденним ізавтрашнім Юрієм Павлішем. Стика -ються різні стилі й художні формули,випробовується су місність і співіснуваннястарих засобів з новими, експери -ментуються нові поетичні сплави...Успіхи і прорахунки чергуються яккольори дня і ночі...»

Хочу підкреслити, що саме цієюгетерогенністю і неселективністювиділяється Юрій Павліш від більшостіпобратимів по перу. Відколи знаємося(десятки літ), я ніколи не чув, аби він хочтрішки поскаржився на певні свої жтворчі невдачі, на «брак натхнення», якзвично кажуть поети.

Можливо, тому-то жодна із поетичнихзбірок Юрія Павліша не вважаласяподією у нашій літературі, бо в кожнійпоряд з майже віртуозними проблисками(див. пантуми і ронделі, пейзажнімалюнки), неодмінно були прикріпромахи («Хвилі», 1982)... Здобутки іневдачі проходили повз увагу критики ілітературного братства, а принагіднірецензії не проникали у суть Павлішевихвіршованих доробків.

Селекцію найкращих зразків поезіїЮрія Павліша спробував зробити я узбірці «Роси слів» (2008). Проте мій відбіртекстів не задовольнив автора, вінуважаючи, що я пропустив «енне» числовіршів, які могли стати окрасою збірки.«Ця збірка не представляє мене», –безцеремонно заявив Юрій Павліш,докоряючи мені навіть і за те, що непомістив у ній і дещо з дебютної збірки.

Ще й досі не втямлю: було це фрондою

(опозиція з особистих мотивів, несерйознаопозиція), чи справді Павліш бувпереконаний у своїй правоті? У нашійлітературі хіба тільки Іван Непогода (хайпробачить мені ювіляр порівняння!) такцупко і ревно оберігає свої «краплі».

У нашій літературі Юрій Павлішпостать суперечлива і колоритна, маєсвоє окреме місце. А яке це місце, переднєчи середнє (та вже, напевно, не заднє),покаже час.

До 75-річчя Юрія Павліша я виклавсвої враження про нього та йоготворчість у трьох наших публікаціях:«Нашому голосі», «Українському віс -нику» і «Вільному слові». І кожного разу зіншого кута зору, бо Павліш як людина іпоет не вкладається у вузькі рамки чиусталені схеми. Можливо, у цьому йогопринадність, яка вимагає суб'єктивного,та щирого підходу.

На многая і благая літа, дорогийЮвіляре!

Михайло МИХАЙЛЮКМихайло МИХАЙЛЮК

Вітаємо наших ювілярів!

ЮРІЮ ПАВЛІШУ – 75

МНОГАЯ ЛІТ, БЛАГАЯ ЛІТ УРОДЖЕНЦЮ-ПОЕТУ =Нашому другу-поету

Юрію Павлішуз нагоди 75-ліття

Многая літ, благая літУродженцю-поету,Тому, який десятки літКохає дух планети.

Ми даймо 'йму і хліб, і сіль,Ми даймо 'йму утробуСвоїх сердець, любов і плідЗвеселеної вроди.

Ми даймо 'йму не ту деталь,Якою брезень зветься,Ми даймо Панові, де дальПро гонір, як зізветься.

Многая літ, благая літУродженцю-поету,Тому, який десятки літКохає дух планети!

Іван КОВАЧ


Iрина Мойсей: Розкажіть кількомасловами про себе: професія, сім’я,захоплення.

Іван Ожогань: За професією я медик-фельдшер, одружений, маю троє дітей. Іззахоплень – це рибалка, подорожі, а ще дужелюблю читати .

I.М.: Незадоволення, обуреннянароду – це поняття загальне, воноскладається, як правило, з незадо -волення і обурення великої кількостілюдей, але у кожного є щось своє,особисте наболіле. Що вас особистоспонукало чи підштовхнуло поїхати вКиїв на Майдан?

І.О.: На Майдан мене підштовхнулопоїхати те, що в Украіні панував повнийбезлад. Замість того, щоб розвиватисвою промисловість, влада повністю їїзнищила. Підприємства позакривались,люди залишились без роботи. Хто жпробував відкрити свою справу, його тутже придушували. А про сільськегосподарство взагалі важко говорити,цю галузь згнобили.

I.М.: Коли ви прибули на Майдан?І.О.: В середині січня.I.М.: Тобто, коли, після короткого

затишшя під час Новорічних і Різдвянихсвят, напруженість почала зростати?

І.О.: Так, і з кожним днем все більше.I.М.: Як зреагувала ваша родина на

рішення поїхати на Майдан?І.О.: Вони не знали, що я їду на Майдан.

Щоб не переживали, я сказав, що їду в Київна роботу.

I.М.: А коли дізнались?І.О.: Тоді, коли мене поранили і забрали у

відділення міліції.I.М.: Що вас найбільше вразило, коли

ви прибули на Майдан? Які почуттявикликало побачене?

І.О.: Спочатку дуже важко було дивитисьна те, до чого влада довела власний народ. Апотім та атмосфера, той дух, що панував наМайдані, дав сил до боротьби за свободу, засправедливість, щоб не бути під владоютирана і щоб можна було спокійно, небоячись, подорожувати по країні.

I.М.: Як пройшов ваш перший день наМайдані?

І.О.: Все почалось із ознайомлення. Мизареєструвались і нас призначили в 4 сотню.Там ми познайомились із однодумцями.Також нас ознайомили із правилами ірозпорядком в сотні, провели інструкцію, як

поводитись в тій чи іншій ситуації.I.М.: Чи доводилося вам особисто бути

на перших лініях сутичок?І.О.: До 18 лютого в сутичках я не був, ми

здійснювали патрулювання і несли варту,щоб не допустити провокацій з бокусиловиків та тітушок.

Коли я поїхав вдруге у Київ, то вже невходив до сотні. Я працював, але післяроботи ходив на Майдан. Так було і 18лютого, коли мене поранили. Зранку я був нароботі, але, коли почув, що має відбутисярозгін протестувальників, залишив роботу іпішов на Майдан, щоб допомогти зупинитисвавілля з боку силовиків. Але мене булопоранено, як і багатьох інших. Декого буловбито. Я сам на власні очі бачив більшедесяти загиблих, коли мене вели доавтозака, коли мене разом з іншимизатриманими відправили до міліції.

I.М.: Вас, пораненого, забрали довідділу міліції, замість того, щобвідправити до лікарні? Як з вамиповодились у міліції?

І.О.: Там з нами поводились толерантно.Викликали швидку. Мене госпіталізували улікарню, де витягли кулю з ноги і наклалигіпсову пов'язку, після чого вночі мене ізлікарні вивезли волонтери, щоб знову незабрали у відділення міліції.

I.М.: Біда, як і радість, а, може, навітьсильніше, ніж радість, зближує людей.Гадаю, на Майдані ви збагатилисядрузями. Чи підтримуєте з ними стосункисьогодні, чи знаєте, як склалася їх доля?

І.О.: Так, на Майдані я знайшов багато

нових друзів, ми багато пережили разом якщасливих, так, на жаль, і сумних моментів.Але ми підтримували один одного, чиммогли. Із багатьма я підтримую зв’язок, але,на превеликий жаль, є й такі, чия доля меніневідома.

I.М.: Раніше ви сказали, що ваші ріднідізналися про вашу участь в подіях наМайдані аж після поранення ізатримання вас міліцією. Ви особистоповідомили, чи хтось із ваших друзів наМайдані, чи, може, міліція?

І.О.: Моїм близьким про моє поранення іте, що мене затримано, повідомив друг, якийпроживає в Києві. Але ще до того зазнавстраху і він, коли 19 лютого приїхав долікарні, а я зник. Дві доби ніхто не знав, де яі чи живий. А потім я йому зателефонував,сказав, що живий, тільки не можуповідомити, де знаходжусь, бо боюсьпереслідування міліції. Аж тоді вінповідомив моїх рідних.

I.М.: Чи був такий момент, коли випожаліли, що приїхали на Майдан?

І.О.: Ні, ніколи не жалів і не жалію, щопішов на Майдан. Гадаю, всі, хто там був підчас бойових дій, теж так вважають, бо хтосьмав це зробити, хтось мав змінити на кращенаше майбутнє, майбутнє наших дітей. І,

мабуть, кожен з нас думав і так: «Хто ж,як не я?!».

I.М.: Як ви особисто гадаєте,Майдан досягнув своєї цілі?

І.О.: Особисто я вважаю, щодосягнув (окрім Криму, звичайно). По-перше, ми скинули владу, яка не давалажодного шансу на розвиток нашоїкраїни, яка не давала нам шансів намайбутнє. По-друге, ми дали політикамзрозуміти, що такого не може більшеповторитися, що всі дії влади повиннібути прозорими і що кожен громадянинкраїни має знати правду про все, щокоїться.

I.М.: Всім відомо, що Майданпочався із мітингів-протестів протирішення влади змінити європейськийкурс на зовсім протилежний. Виособисто за асоціацію України з

Євросоюзом? Якщо так, то чогосподіваєтесь від цієї асоціації?

І.О.: Так, мітинги почались з того щоУкраїна не підписала угоди про євроінтег -рацію, і людей це обурило, особливо західнуУкраїну, тому що ми бували в країнахЄвропи і знаємо, як там живуть люди. Атодішня влада вела нас до злиднів ібезробіття. Я підтримую напрямок доЄвропи, бо надіюсь, що буду працювати запрофесією, отримувати нормальну зарплатуі бути біля сім’ї, а не скитатись позаробітках.

I.М.: Які враження залишилися у васвід перебування на лікуванні в Румунії?

І.О.: Після лікування в Румуніі у менетільки позитивні емоції. Я вдячнийперсоналу лікарні, який нас лікував і зрозумінням ставився до нас, адже ми взагаліне знали мови і були труднощі у спілкуванні,а вони доклали всіх зусиль, щоб ми невідчували дискомфорту, перебуваючи налікуванні. Також хочу подякуватиукраїнській діаспорі, яка теж допомагаланам у всьому. Після реабілітації я хотів бизнову приїхати в Румунію, відвідати цікавімісця, пізнати звичаї румунського народу.

Розмову провела Ірина МОЙСЕЙ

«...Хто ж, як не я?!»219 постраждалих під час акцій протесту в Києві були направлені на219 постраждалих під час акцій протесту в Києві були направлені на

лікування за кордон. Згідно з державними програмами міжнародноїлікування за кордон. Згідно з державними програмами міжнародноїгуманітарноїї допомоги, 12 країн прийняли на лікування постраждалих:гуманітарноїї допомоги, 12 країн прийняли на лікування постраждалих:Польща, Німеччина, Румунія, Чехія, Естонія, Латвія, Литва, Угорщина,Польща, Німеччина, Румунія, Чехія, Естонія, Латвія, Литва, Угорщина,Італія. Ще у двох країнах - Австрії та Ізраїлі - постраждалі лікуються наІталія. Ще у двох країнах - Австрії та Ізраїлі - постраждалі лікуються накошти спонсорів. Румунія прийняла 11 осіб, які пройшли лікування в 4кошти спонсорів. Румунія прийняла 11 осіб, які пройшли лікування в 4бухарестських лікарнях.бухарестських лікарнях.

Багатьом з нас випала нагода познайомитися особисто з учасниками подійБагатьом з нас випала нагода познайомитися особисто з учасниками подійна Майдані в Києві, довідатися про ці події, так би мовити, з перших уст.на Майдані в Києві, довідатися про ці події, так би мовити, з перших уст.

На сьогодні всі вони вже повернулися в Україну, одні до своїх родин, інші,На сьогодні всі вони вже повернулися в Україну, одні до своїх родин, інші,щоб продовжити реабілітацію в українських медичних закладах. щоб продовжити реабілітацію в українських медичних закладах.

Іван Ожогань прибув у Бухарест з кульовим пораненням, проходивІван Ожогань прибув у Бухарест з кульовим пораненням, проходивлікування в Університетській лікарні швидкої допомоги. Післялікування в Університетській лікарні швидкої допомоги. Післядванадцятиденного курсу лікування повернувся в Україну. З ним мидванадцятиденного курсу лікування повернувся в Україну. З ним мизв’язалися, коли він уже перебував на реабілітації в місті Трускавці, що назв’язалися, коли він уже перебував на реабілітації в місті Трускавці, що наЛьвівщині, і побалакали про пережите.Львівщині, і побалакали про пережите.

БЕРЕЗЕНЬ 2014 р.

ДОБРИЙ ДЕНЬ, ШАНОВНІСЛУХАЧІ СІГЕТСЬКОЇ

РАДІОПЕРЕДАЧІ!

Напочатку позвольте меніпоздоровити нашихземляків, співпрацівниківСоюзу, укра їнців Румунії з

днем їх народження: Юрія Павліша,відомого поета, який сповнив 19 березня75 років, Миколу Корсюка, письменника,головного редактора дитячого журналу«Дзвоник», та Ларису Копощук, пра -цівницю в бухгалтерії СУР.

Всім їм та іншим нашим землякамбажаю міцного здоров'я, щастя іуспіхів в їхніх заняттях!

Вже настала весна. Працьовитілюди почали весняні роботи там, депогода позволяє цього і де вже немаєснігу і не шкодять землеробствунаводнення.

В Україні іде боротьба за незалеж -ність і територіальну цілісність дер -жави.

Міністр закордонних справ РумуніїТітус Корлицян 10-го березня відвідавКиїв, де мав зустрічі з тимчасовимпроводом України і з Андрієм Дещицеюміністром закордонних справ України, зякої нагоди вони підписали договір на 5років щодо збільшення довір'я ізабезпечення безпечності між двомасусідніми державами.

Договір має на меті урегулюватиспільні військові заходи поблизуспільного кордону.

В цей трагічний для України періодукраїнці цілого світу не забувають просвого апостола волі і незалежності, прогенія українського народу Тараса

Шевченка, знаменитого поета, худож -ника і борця за визволення України відРуської імперії.

Тарас Шевченко народився тому 200років 1814, і помер 1861 року, як борець ізахисник прав українського народу, іспоминається, і буде споминатисявічно, цілий час, поки буде існуватиукраїнський народ.

Президент Румунії і Уряду, а такожСоюз українців Румунії та все укра -їнство Сігету звернулися до Євро -пейського Союзу та Організації Пів -нічно-атлан тичного договору (НАТО)до Євро пейських держав та США, щобпідтримували незалеж ність, сувере -нітет, територіальну цілісністьУкраїни.

Незалежність України, терито -ріальна цілісність держави треба, щоббули забезпечені і гарантовані всімполітичним класом України, міжна -родним співтовариством.

Твори Шевченка перекладені начисленних мовах світу, а картини,мальовані ним, розповсюджені помайже всіх музеях світу.

Союз українців Румунії присвячує200-річчю з дня народження ТарасаШевченка кількома виданими книгами.Як я Вас повідомив в моїй попереднійрозмові, ми видали «Життя ТарасаШевченка», автор Павло Зайцев,перекладене на румунську мову пись -менником Корнелієм Іродом, нашимодноземляком.

«Всесвіт усного і писаного слова»,автор доповідей, статей та рецензій,записаних на Симпозіумі під назвою«Тарас Шевченко - апостол укра -їнського народу», що відбувся врумунському місті Сату-Маре, орга -

нізатором якої – голова філії СУРМихайло Мачока.

Для цього року ми видали календарпід назвою «Рік Тараса Шевченка (1814-1861) – автор Ярина Мойсей, головнийредактор літературно-культурногожурналу «Наш голос». Ювілейнийкалендар містить і автопортретиТараса Шевченка, роботи із серії«Живописна Україна», зображеннярідної України, картини з рідноїУкраїни, жіночі образи на засланні ізциклу «Прита про блудного сина» ізсерії «Сюїта самотності», портретина історичні теми і обкладинки зпортретом Тараса Шевченка тапам'ятником Тарасові Шевченку наЧернечій горі в Каневі. В Календарі закожний місяць містяться художнікартини Тараса Шевченка.

Святкування Тараса Шевченка відбу -лося в Лугожі Тіміського повіту 1-гоберезня, а 2-го березня в Рускові, 11березня в Бухаресті і так буде продов -жуватися в інших повітах, де прожи -вають українці, та в школах, девикладається українська мова.

Події, присвячені 200-річчю ТарасуШевченку, будуть продовжуватися і вквітні, а також до кінця 2014-го року.

Союз українців Румунії в своїйкультурно-виховній програмі наквітень ще має заплановані зустрічі зпись менниками і авторами новихвиданих книг і події, пов'язані звесняними звичаями українців Румунії.

Слава Україні!Героям слава!

Голова СУРСтепан БУЧУТА

Виступ по Сігетському радіо

Яупевнений, щобагато кореспон -дентів напишутьпро «День мате -

ринської мови», що відбувсяу Балківцях Сучавськогоповіту. Нага даю, що це бувуже VІІ-ий випуск уБалківцях.

Організаторами були:Балківська школа успівробітництві з шкільнимінспекторатом Сучави, і,звичайно, з сучавським СУР,який фінансував подію.

Я обмежусь сказатитільки кілька слів провокальний гурт «Надія» ізшколи села Калинешти-Купаренку. Інспектор групи

– це викладач української мовиЛоредана Драґу-Миндріштяну.

Ось і склад «Надії»:Вероніка Йоoна Корнійчук,Маріца-Ралука Мартинюк,Мадаліна Йонащук, Андрея-Емануєла Ігнат, ОлімпіяЙонащук, Діана Мартинюк,Ґеорґіана Дивисевич, – всіучениці.

Нагадаю і репертуар, якийскладається з слідуючихпісень: Червона калина,Україна і Бог, Я родом з тогокраю, Кучерики, кучерики.

Журі нагородив «Надію» І-им призом.

Бажаю молодим артистамбагато успіхів далі!

Микола КУРИЛЮК

В Балківцях, що на Сучавщині

«ДЕНЬ МАТЕРИНСЬКОЇ МОВИ»

8


Україна і ЄС підписали угоду про асоціацію. Арсеній Яценюк у штаб-квартирі ЄС у

Брюсселі, 21 березня 2014 року.

Прем’єр України Арсеній Яценюк підписавполітичну частину угоди про асоціацію зЄвропейським союзом.

З європейського боку підписи поставилиглави держав і урядів 28 країн Європейськогосоюзу і керівники ЄС.

Водночас економічна частина угоди маєнабути чинності після завершення виборчогопроцесу в Україні, у проміжку між літом 2014 іпочатком 2015 року.

24 березня ц. р.

Українська й російська сторони вперше обговорилиситуацію у Криму. Очільники МЗС двох країн зустрілися насаміті ядерної безпеки, що розпочався в понеділок у Гаазі.Попри вузьку тематику саміту, українське питання є одниміз ключових – найвпливовіші люди світу обговорюютьросійську інтервенцію у Крим і подальшу реакцію на цеміжнародної спільноти.

УКРАЇНА І ЄС ПІДПИСАЛИУКРАЇНА І ЄС ПІДПИСАЛИУГОДУ ПРО АСОЦІАЦІЮУГОДУ ПРО АСОЦІАЦІЮ

Кожного року в березні всюди, депроживають українці в Румунії,відбуваються свята, присвяченігенію українського народу

Тарасу Григоровичу Шевченку. З нагодивідзначення двохсотріччя Поета від днянародження українці Тіміського повітузвернулись до слова Шевченка, доукраїнського духу.

І так, 1-го березня ц.р. в театральномузалі ім. Тр. Грозавеску в м. Лугожі мивіддали славу і шану тому, котрий піднісукраїнську літературу і культуру досвітового рівня. Його заклик до братерства ілюбові, як борця за правду і за волю, займаєчільне місце не тільки в Україні, а і в ціломусвіті.

На урочисте свято прибули шановні гостіз Бухареста: представники ПосольстваУкраїни в Румунії – перший секретарВіталій Тіміш і Борис Патраш, п.Ярослава Колотило – радник уМіністерстві культури, депутат уПарламенті Румунії від українців ІванМарочко та місцеві гості: мер м.Лугож проф. Фр. Болдя, колишній мерміста С. Стража і протоієрей місцевоїукраїнської церкви отець ІлляАлбічук.

Відкрив свято голова місцевоїорганізації СУР Іван Ковач, якийзапросив на сцену голову Тіміськоїфілії СУР Юрія Глебу, який, середіншого, сказав, що, звичайно, проШевченка можна б говорити дні і ночі,тижні й місяці. Головне те, що він залишивглибокі сліди за собою. Гарні вирази були ів промові п. Я. Колотило, а п. мер, нарумунській мові, висловив цікаві, гарнідумки про життя і творчість генія.Панотець І. Албічук подав чудові цитати зКобзаря, строфи з його віршів.

Концерт почався з виступом хору«Шовкова трава» під проводом п. СаваниАлбічук. Прозвучав гімн України «Ще невмерла Україна і слава, і воля». Потім –

пісні на слова Т. Шевченка: «Думи мої,«Зацвіла в долині», «Реве та стогне Дніпрширокий» та ін.

Потім веселий гурт діток із садочка,разом із їх вихователькою, представилигарну програму, пісеньки, віршики зКобзаря, жартівливу сценету.

Слідували учні школи з Щуки, групаучнів, приготовлена викладачкою укра -їнської мови в школі п. Марією Головчук.Вони виконали сценету-уривок з «Утоп -леної», відзначившись своїм висту пом.

Прекрасно виступили також і малітанцюристи колективу «Калина» також із с.Щука – численний гурт, яким керує п.Маріяна Брашов'яну, відома всім нам. Вонивиступили з українським танцем «Козачок»і з народним марамороським танцем. Малітанцюристи, гарно одягнені, зачарували

публіку, здобули гарячі оплески і повторніслова «Браво!». Вокальний гурт селаП'єтроса Маре «Кедровина», одягнений вмарамороських народних костюмах, тежпредставився з піснями і віршами Т.Шевченка, приготовлений п. проф. МарієюКубаш.

Віддати свою любов і шану ТарасуШевченку прибули із Арадського повіту п.Гаврило Миколайчук з двома ученицями,котрі продекламували вірші Т. Шевченка.

Гарно заграв на скрипці низку мелодій зпісень на слова нашого Кобзаря українець зТімішоари п. Степан Бучута. Приємнимсюрпризом для глядачів було «Тріо» із селаРеметя Мала. Це сім'я Грінь (батько, мати ідочка Николета). На своїх інструментахвони виконали гарні українські мелодії зКобзаря та народні пісні у ритмі щирихоплесків, а на закінчення п. проф. АннаГрінь проспівала чудовим її голосом гарнупісню на слова Шевченка «Така її доля».Так само українські мелодії на скрипцізіграли два учні молодшого віку із Щуки.

Всі учасники свята мали можливістьпопуляризувати серед слухачів, знайомих,друзів творчість Т. Шевченка, передаватисвою любов і шану нашим дітям, онукам,наступному поколінню, бо Шевченко

невмирущий, бо вони розсіялиневмирущі його слова, щоб вонидавали серед нас плоди.

Згадаємо, що в промовах булонагадане пропонування поставитипам'ятник Т. Шевченку ще минулогороку у м. Лугожі. Надіємось, щопообіцяне слово здійсниться.

Після концерту гості і учасникисвята мали приємність продовжитисвяткову атмосферу за спільнимстолом, де звучали народні українськіпісні.

Колектив «Шовкова трава» старав -ся в таких моментах подібно до того,що проповідував Шевченко: «Нашапісня не вмре, не загине».

Організаторами святкування були СУР імісцева організація, а фінансова підтримкабула з боку СУР.

Голова Тіміської філії СУР п. Ю. Глебаподякував всім за участь, привітав жінок знагоди 8 березня та весни, та побажавшищасливих і веселих днів весняних тарадості в душі, даруючи їм квіти.

Анна БЕРЕГІЙ

В ЛУГОЖІ ВІДБУЛОСЯ СВЯТО ВЕЛИКОГО КОБЗАРЯ


На протязі 5 днів (19-23 березня2014 р.) у Великому заліДитячого палацу Бухарестувідбувся ХХ-ий випуск книж -

кового ярмарку відо мих румунськихвидавництв, товариств, фундацій та вищихучбових закладів.

На цій культурній події, орга нізованійДепартаментом між ет ні чних зв'язків впартнерстві з Амплус Інтернаціонал, бралиучасть і національні меншини Румунії зівласними стендами зі специфічнимиелементами тради цій та звичаїв. СтендСоюзу українців Румунії, як сказав один зорганізаторів, перевершив всі стенди, томущо, окрім різноманітної гами книг, які буливидані до 2014 року, та журналів, стендмістив виставку народних українськихкостюмів і писанок, які виставилибуковинські пи сан карки Ротарі Йона таАнечі Ауріка з Палтіну.

Окрім книжкових стендів та виставок,протягом п’ятьох днів, відбулося багатокруг лих столів на різні теми, пре зен таційкниг, міні концертів та речитативів, міжякими, у суботу 22 березня, виступав іукраїнський ансамбль «Зоря».

На відкритті брали участьГолова СУР Степан Бучута,економічний радник Мирос -лав-Николай Петрець кий,

перший заступник голови СУР Іван Робчукта голова Бухарестської філії СУР ЯрославаКолотило. На слідуючі дні українськийстендт представляли редактор журналу«Курієрул українян» Штефанія Ґанчу,студентка Лариса Трайста та пись менникМихайло Трайста.

Лариса ТРАЙСТА,студентка ІІ-го курсу

Познайомившись з Юрієм Федьковичем, під його впливом сампочав збирати книжки українських письменників ікомплектував власну бібліотеку. Як згадував потімЧеремшина, “дєдя мали дома дві шафи повні книжок, і,

віддаючи мені по книжці, казали вечорами читати ті книжки голосно привуйках і дєдевих знайомих. Читалося “Дністрову русалку”, “Правду” зарік 1869, Федьковича, “Марусю” Квітки, Вовчка і видання “Просвіти”…”.

Дитинство Івана Семанюка пройшло серед мальовничої карпатськоїприроди, у діда, Дмитра Олексюка, - прекрасного знавця усної народноїтворчості. “Я виріс серед співанок, казок та сопілок, вдихав їх у себе івіддихав ними”, - згадував пізніше письменник. Після закінченнясільської початкової школи було навчання в коломийській гімназії, опісля– у Віденському університеті.

Перші літературні спроби письменника – це вірші на зразокколомийок, які він ніколи не друкував. А в 1896 році в чернівецькій газеті“Буковина” з благосло вення редактора Осипа Маковея було видрукуванооповідання “Керманич”, підписано під псевдонімом Марко Черемшина. Вцьому творі автор, подібно до Юрія Федьковича в дусі народ нопоетичноїтрадиції, яскравим роман тичним підне сенням змалював тяжку і героїчнупрацю плотарів на річці Черемош.

Ще під час навчання в гімназії і університеті Марко Черемшинауважно стежив за новинами в українській літе ратурі. Захоплювавсятворчістю Тараса Шевченка, Марка Вовчка, Панаса Мирного, ЮріяФедьковича, Івана Франка. Знайти правильний шлях у літературі йомудопомогли дружні поради Осипа Маковея та знаного на той час уже ІванаФранка. А саме: писати правдиві твори про життя гуцульського селянства,що сприяли потім стати в один ряд з видатними українськими прозаїками-реалістами кінця ХІХ – початку ХХ століть.

Марко Черемшина почав друкуватися в багатьох галицьких ібуковинських виданнях. Опублікованих 15 новел зробили його ім’явідомим і на західних, і на східних землях. Вони вийшли окремоюкнижечкою під назвою “Карби” 1901 року в Чернівцях і зайняли провіднемісце на той час в українській літературі. В цій збірці правдиве словописьменника про рідний край, про тяжке підневільне становищегуцульського селянства знаходило шлях до людських сердець, тривожилоїх і закликало до боротьби за краще, справедливіше життя. Увагупривертають новели “Карби”, “Святий Миколай у гарті”, “Злодіязловили”, “Чічка” та інші. Вони склали першу групу новелістичної спад -щини. Друга група новел увійшла у збірку “Село вигибає” (1925 р.). В нихйде розповідь про Першу світову війну та її руйнівні наслідки. У своїх

спогадах дружина письменникаНаталія Се манюк згадувала: «Немовсьогодні бачу, як Марко Черемшинавзяв у руки книжку, як переглядав їїразом з своїм другом ВасилемСтефаником, гортаючи сторінку засторінкою, як радісно й щасливоусміхався».

Показові життя західно українсь кого селянства в часи пансько-польської окупації Черемшина присвятив третю збірку новел“Верховина”, яка побачила світ уже після смерті письменника у 1929 році.

Ідейно-тематичну спрямованість оповідань Марка Черемшинипідказувало саме життя. Автор у них не тільки висвітлював тяжке життясільської бідноти, класове розшарування на селі, конфлікти, породженізлиднями, безправ’ям і тем нотою селян-бідняків, але й гостро виступавпроти жорстокості, безглуздості братовбивчої імперіалістичної війни.

За словами Івана Франка, новели Марка Черемшини ліричні, насиченіобразною мовою, сповнені поетичного лету, мелодійності, ніжності,грації та різнорідності. Максим Рильський у свій час відзначив:“Мартович, Стефаник, Черем шина… - це письменники, що зробили бчесть будь-якій літературі світу…”.

Про однодумця, земляка Марка Черемшини, Сильвестра Яричевськогонам відомо, що він народився 16 січня 1871 року в старовинному містечкуРогатин (нині Івано-Франківська область) в родині кравця. Про йогожиттєвий і творчий шлях досліджував наш краянин з Кіцманя,письменник Михайло Івасюк (батько відомого автора незабутньої пісні“Червона рута”). Після закінчення початкової школи навчався вБережанській гімназії, - описує Михайло Григорович, де разом ізБогданом Лепким заснував літературно-мистецький гурток, девізом якогобули слова Й.В.Гете “Більше світла!”. 1891 року він почав друкувати вгазетах і журналах свої поезії, вступив на філософський факультетЛьвівського універ ситету, познайомився з Іваном Франком та МихайломПавликом і став членом очоленої ними радикальної партії.

(Далі буде)

Незабутні імена

ММааррккоо ЧЧееррееммшшииннаа іі ССииллььввее ссттррЯЯррииччеевв ссььккиийй –– ооддннооддууммцціі

(До 140-річчя від дня народження Марка Черемшини)

Йосип ПАЛЯТИНСЬКИЙ,член Української Асоціації письменників Західного регіону,

лауреат літературно-мистецької премії ім. Марка Черемшини,

м. Кіцмань, Чернівецька обл.

САЛОН КНИГИ, ПРЕСИ ТА МУЗИКИ


Кожного року на протязі січня місяцязустрічаємо прекрасні ГосподніСвята, як Різдво ХристовеВосьмидневне обрізання Ісуса

Христа, Святе Богоявленіє або Водохреща. Ці всісвята Господні – сповнені великою радістю івеселістю.

Весною, найкращою, чудовою порою рокупереважно кожного разу місяця квітня зновумаємо нагоду святкувати Господні свята.

Якщо подумати, то доходимо до такоговисновку: місяця квітня святкуємо два веселі ірадісні свята, інші сповнені смутком і жалем.Святкування цих чотирьох свят відбуваєтьсякожного разу на протязі одного тижня місяцяквітня, та не кожного року того ж самого числа.Все залежить від рахунку церковної паскалії накожний рік, як припадають ці Господні свята.Після цього коротенького пояснення у зв'язку зГосподніми Святами, скільки мені дано знати,хочу назвати і пояснити, по моїх можливостях, якрозуміти весняні свята.

Перше свято- це Вхід Господній в Єрусалим,або Цвітна неділя. Більш поширено про це святоописує Св. Ап. Євангиліст Іоан (12,1-18).Читаючи слова Святого Письма, насправді маємоможливість зрозуміти, що це дуже радіснийпразник.

Населення Єрусалиму дуже приємнозустрічало Ісуса Христа. Діти маленькі кидалиперед Ним зацвілі гілки з різних дерев, а старшілюди навіть і свій одяг ставили перед Нього і цимспособом давали повагу, признаючи, що Він –Спаситель всього світу, Йому і промовлялипрекрасні слова: «Благословенний Той, хтоприходить в ім'я Господнє, Царь Ірраїля» (Ін12,13).

Інше свято і третє свято вже сповненесмутністю. Тому що в четвер після Цвітної неділічестуємо пам'ять Тайної Вечері, коли цей деньхристияни називають живним четвергом. Цьогодня рано і після обіду жалісно дзвонять дзвони,які нібито таємним голосом викликаютьхристиян до церкви.

Слухаючи читання дванадцятьох святихєвангелій, в яких описується, через якістраждання перейшов Ісус Христос, християнивже не веселі, а сумні повертаються до своїхдомів з дуже великим незадоволенням, тому щодуже неправельно та без жодної причини судилиІсуса Христа. Пройняті цим смутком, християнипродовжують святкувати третє свято на другийдень у П'ятницю Великодню. В цей день сумногосвята безсмертні душі християн переповненіжалем, головно після обіду збираються доцеркви, щоб взяли участь на вечірні і похороніІсуса Христа.

Слід спогадати, що одні християни навітьзобов'язуються, щоб від П'ятниці Великодньоїтримати строгий піст, та нічого не їсти, аж черезтри дні, до веселого світлого празникаВоскресіння Ісуса Христа.

Нарешті, вже після двох сумних свят, один заодним слідує четверте Господнє свято місяцяквітня, веселе і радісне Воскресіння Ісуса Христаіз мертвих. Про це прекрасне свято, котре намвсім відоме, не буду багато описувати, тимбільше, що знаємо, на підставі Святого Письма,що Ісус Христос воскрес, цю історичну біблійнуподію признає весь світ. Ми також живемо знадією, що будемо святкувати цього року один знайпрекрасніших свят дванадцятого квітня.

Це прошеніє до Господа Бога кожного разу напротязі Великоднього посту, – головнонаприкінці кожної Літургії. Дарів у кожну середуі кожну п'ятницю священики просять від ГосподаБога через слова Заамвонної молитви: «Дай інам, Милостивий, подвигом добрим трудитися,час посту закінчити, у вірі єдність зберегти,голови невидимих зміїв сокрушити і перемож -цями над гріхами стати, і щоб могли минеосуденно поклонитися і святому Вос -кресінню».

Живемо з надією, що з допомогою Божоюпроведемо період цього Великоднього Посту, щескільки нам залишилося, а дальше, щобсвяткували і прекрасний празник ВоскресінняІсуса Христа із мертвих.

Симона ЛЕВА

Душевна пожива

ВЕСНЯНІ ГОСПОДНІ СВЯТАМногая літ, благая літ!

НАШОМУ ЮРІЮ ГЛЕБІ – 60!

Юрій Глеба – це мій «колега» малихліт: прибував (уродженець БечкерекулМік 15.03.1954 р. Тіміського повіту), дорідного села його матері КопашильКараш северінського повіту влітку,коли ми гуртом «байдикували»,шукаючи «есенції».

Було гарно і весело, як у сусідах, таму Копашилі. Що сказати? Хіба, щовоно тривало недовго, бо канікулиминали, неначе й не бували.

Та Юрій Глеба не лише «персонаж»дитинства нашого. Він же нинішній –перший заступник голови Союзуукраїнців Румунії, звичайно, головаТіміської філії СУР, організаторчисленних на протязі 2007 року ідотепер культурологічних заходів умістах Тімішоара і Лугожі та чималоінших акцій і вирішень на користьукраїнців будинку українців, свогоповіту, в тому числі – побудови прид -бання української хати з Мараму решуі приєднання її до Музею Банатськогосела в Тімішоарі, вве деного до турис -тичного обходу, центру для вихованнядітей...

Дуже вдячний тим, що вдалосязустрітися з Юрою Глебою і в старшіроки, коли спромоглися, чим могли,допомагати українцям Румунії з усіх-усюд, неначебто це і була наша доля.

Многая літ, благая літ, дорогийЮро, від усіх сердець всіх тих людей,які тебе шанують і бажають тобі і твоїйродині добра і щастя, багато-багатоздоров'я!

І. КОВАЧІ. КОВАЧ

13березня 2014 року вБудинку Культури другогосектора міста Бухареставідбулася презентація книги

«Гнат Порохівський», яка складається зпередмови Ольги Порохівської, передмовиавтора, і чотирьох розділів: перший – ОльгаПорохівська: Мій батько полковник; другий– Гнат Порохівський: Українська військоваеміграція в Румунії; третій – Перелікдокументів і короткий виклад; четвертий –Повні тексти документів.

Її автор Вадим Гузун, працюючи в різнихрумунських архівах, знайшов чималодокументів, які датуються періодом відквітня 1945 року до січня 1964 року,переважно румунською, але й українськоюмовами. Водночас був знайдений дивомвцілілий воєнний щоденник ГнатаПорохівського і його листи, адресованідружині та дочці Ользі. Ольга Порохівська(Андрич) згадала день, коли востаннєбачила свого батька:

«Батько боявся, що нас заарештують івідвезуть до Сибіру і вирішив лишитися

вдома і чекати, поки його знайдуть. Не знаю,чи він добре зробив, але не хотівпереховуватися. Напередодні 7 листопада,

коли радянські комуністи святкувалижовтневу революцію, у двері постукали, і дохати увійшло семеро чоловіків, – один із нихбув у формі радянського офіцера. Мій татопідхопив револьвер, хотів застрілитися, алеодин з них скрутив йому руку за спину,

револьвер випав і вони забрали його,сказавши, що беруть на допит. Ми чекалийого цілу ніч. Відтоді ми більш його небачили».

В історичній паралелі Вадим Гузунсказав:

«Українці, які були змушені покинутисвою Батьківщину і знайти другуБатьківщину, не забули Україну. В їхпочуттях вірності своїй країні, яку вонисподівалися побачити вільною і неза -лежною, були побудовані зусилля багатьохпоколінь, чиї результати ми бачимосьогодні. Я щиро бажаю всім українцямякнайшвидше увійти в ЄС. Сподіваюсь, щонас розв’язуватиме не тільки трагічнерадянське минуле, а й спільне майбутнє впроцвітаючій європейській родині».

На цій події з короткими промовамитакож виступали: Октав'ян Роске, МіхайГеоргіу, Мікаела Гіцеску, Георге Трогані таМихайло Трайста.

Михайло ТРАЙСТА

Презентація книги Вадима Гузуна «Гнат Порохівський»

Міжнародний ДеньРідної Мови – цедень, який від -значають щороку

21 лютого, починаючи з 2000 р.Підтримання мови як ознакикультурної прина леж ності особи- запорука ЮНЕСКО.

Щорічне відзначення цьогодня приналежить організаціямнаціональних меншин з кожноїкраїни.

І на цей раз СУР відсвяткувавна найвищому рівні в містіСігеті, на Мараморощині, між -

народний день української мови.

Текст і фото:Павло РОМАНЮК


ВВІЧЛИВІСТЬ – ЯК НАЙВАЖЛИВІША СКЛАДОВА НАШОГО ЖИТТЯ

СВЯТО РІДНОЇ МОВИ

Ввічливість – це найголовніша складова нашого життя,основа, на якій будується майже все: і стосунки міжлюдьми, і ставлення до самого себе. Р.В. Етерсон,американський поет і філософ, писав: «Ввічливість – це

сума маленьких жертв, які приносимо людям, що нас оточують».Добре вихована людина уміє ласкаво і привітно обійтися з

людьми. Правда, що існує ввічливість чисто зовнішня, формальна,прищеплена вихованням, але не прийнята серцем холодноїегоїстичної людини. Незважаючи на це, й така ввічливість великедосягнення в суспільному житті, бо вона вимагає самоопанування іповаги до іншої людини, яка не може опанувати свої пориви, ніколине буде і формально ввічливою. «Суспільство, в якому втрачаєтьсяоснова ввічливості, виявляє незаперечний симптом культурногозанепаду, бо мірилом культурності якоїсь країни треба вважативвічливість, її громадян», – ще пишуть філософи.

Неввічливість часом виявляється від невміння дібрати відповіднеслово, чи вираз, форму звертання.

Ввічливість є тією важливою істиною, що допомагає людямрозумітися, поважати один другого.

Франціск Асізький навчав: «Знай, мій дорогий брате, щоввічливість – це прикмета Бога, який з ввічливості до людей даєсвоє сонце і дощ однаково всім, і праведним, і неправедним». Частотермін ввічливості вживається для цілої низки правил культурноїповедінки в суспільстві. Можна назвати ввічливістю увагу, щонадається ближнім, мистецтво бути приємним зі всіма, або датиувагу гідності всіх, починаючи і закінчуючи з своєю гідністю.Життя в суспільстві без ввічливості неможливе.

Суть ввічливості полягає в тому, як уміємо нашою поведінкою імовою відноситися до інших. Ввічливість охоплює в першу чергулюдяність, приличність. Вона є вищою формою благопристойності,яка випливає з того, як кожний розуміє гуманність. Кажуть, щоввічливу людину можна впізнати по тому, як вона вміє слухатиінших. Уміння слухати співрозмовника, неперебиваючи його,вислухати до кінця – це одна з характеристик ввічливої людини. Цюхарактеристику можна придбати вихованням в будь-якому віці,звичайно, краще з дитинства, тільки треба цього бажати, бо «ніщотак дешево не коштує і не оцінюється так дорого, як ввічливість»(Сервантес). Ввічлива, скромна людина достойно знайде вихід з

будь-якої ситуації, залишаючи про себе приємне враження в тих, зякими входить в контакт. Вона не кривдить нікого, захищає слабих,менших, не вживає неприличні слова, не галасує, не кричить,дотримується державних законів, що вважає своїм обов'язком. Зввічливими людьми приємно спілкуватися, бо вони виявляютьповагу до присутніх, милосердні, добрі, безкорисливі, співчутливі,нікого не ображають, вміють бути коректними співробітниками.

Н. Стейнгардт радить таке: «Якщо не можемо бути добрими, тобудьмо хоча б ввічливими».

Ввічливість – це й мистецтво спілкування між людьми, умінняделікатно ставитися до людей, до тварин, до природи взагалі.Ввічлива людина не ображає, не судить інших, не обманює. Бутиввічливим, нелегко, але треба старатися, вчитися бути добрим,ввічливим і це ніколи не пізно. Так, як людина, приступаючи дороботи, за звичкою приповідає, щоб легко почалася і скінчиласяробота, «Боже поможи», так для набування навиків ввічливостітреба привчатися говорити: будь ласка, дякую, будьте добрі і іншінорми привітання. В першу чергу такі слова повинні бути завждиприсутні в мові членів кожної сім'ї, а не тільки з людьми, з якими мизустрічаємось час від часу.

Народна пословиця навчає: Не поводись з іншими, як тобібажається, а так, як пристойно.

Приличні слова вимовляються м'яким тоном, з усмішкою,ласкаво, тактовно, а не грубим тоном. Свої природні спонтаннібажання (думки) слід висловити під контролем норм ввічливості.Існують деякі незаписані правила ввічливої поведінки, яких всіповинні дотримуватися, бо вони належать до установлених вікамиправил і домінувань поведінки ледей: норми привітання, звертання,участь на церемоніях, прохання і відказання.

В структуру граматики японської мови входять норми культурноїповедінки, таким чином з дитинства японці привчаються бутиввічливими. Ввічлива людина – це та, яка дотримується певнихправил поведінки навіть і коли її ніхто не бачить. І. Сковороданавчає: «Немає нічого кращого за добре виховання: ні багатство, ніім'я, ні рід, ні милість вельмож, хіба що добре поводження. Вононад усе, воно –насіння, щастя і зерно виховання».

Василь АРДЕЛЯН

Представили творчість Тараса Шевченка українці із сілРемети, Сігету Мармацієй, Кричунів, Великий Бичків,Луг над Тисою, Верхня Рівна, Вишавська Долина,

Бистрий, Красний, Русково, Кривий та Русь-Поляна. Закінчився захід під звуками пісні «Реве та стогне Дніпр

широкий».Треба підкрислити, що з нагоди 200 років від дня народженя,

великого українського кобзаря ТАРАСА ШЕВЧЕНКА, у всіхмарамороських школах, де учні вчаться української мови, булиорганізовані культурні заходи з цього приводу.

Справедливо Великого Кобзаря – народного мислителя татворця – вважають народним пророком!.. Безсмертна могутнясила його таланту, – в проникливості і глибині його думки,ніжності його лірики, мужності і пісенності його та любові досвоєї Батьківщини, до свого народу. Пам’ять про нього живе ібуде жити вічно в серцях українського народу. Його «Кобзар»започаткував новий етап у розвитку української літератури і мови,а його живописна творчість стала визначним явищем не тількиукраїнського, а й світового мистецтва.

Українці повинні цінувати і поважати генія, Великого Кобзаряі не забувати, що Тарас Шевченко є об’єднуючою постаттю всьогосвітового українства, а достойне вшанування ювілею Кобзаря єіспитом на зрілість для української громадськості, і тому миповинні згуртуватися навколо патріотичних ідей ТарасаШевченка задля відродження миру і злагоди в українськомусуспільстві.

ТАРАС ШЕВЧЕНКО(1814—1861)

(Закінчення. Поч. на 3 стор.)


Субота 15 березня 2014 р. –скорботний день для числен -них українців Мараморощини,які проводили в дорогу

неповернення останнього представникаплеяди добрих викладачів, які приїхали доСігету та заснували Український ліцейім. Т.Г. Шевченка.

Ліцей існував до 1960 року, коли у томубудинку почала функціонувати румунськапедагогічна школа та класи з українськоюмовою викладання.

В українському відділі працювалиукраїнські викладачі (згадаю покійних):С. Онищук, Н. Оленчук, Е. Вакаряну,

Фраціян, П. Новосівський, В. Данилюк, Я.Дуда, Ф. Марущак та В. Бучковський,який був керівником І-Е року.

Шість років ми провели разом із ним.Він, як батько, з перших днів учив насправил доброї поведінки. Шість років бувдобрим прикладом для нас.

Після закінчення школи ми розле -тілися, хто-куди.

Марамороські мали можливість час -тіше зустрічатися із ним.

Він був добрим вик ладачем, добримкерів ником класу. Після втра ти дружинисам вирос тив своїх двох синів, якимигордився він та їхні професори. Отримав

ще один удар долі, – втративстаршого сина.

Остання зустрічвипускників VІ-Е року іздушевним, добрим нашимкерів ником відбулася літом

2011 року. Цього року літом малавідбутися зустріч – 48-річчя відзакінчення школи.

На превеликий жаль, наш добрийкерівник класу відійшов у вічність – на 94році життя. Багато його колишніх учнівукраїнців та румунів були присутні напохоронах, в тому числі священикиДутка Микола та Маріус Лаврюк.

Царство Йому небесне!Хай пухом буде Йому земля.Відійшов у вічність останній «мо -

гікан» з-між викладачів українцівСігетсь ких педшколи та ліцею.

Марія ЧУБІКА

ВІДІЙШОВ У ВІЧНІСТЬ ПРОФ. ВАСИЛЬ БУЧКОВСЬКИЙ

(11 серпня 1920 р. – вересень 2014 р.)

Наші ста -р о ж и л ич а с т ок а ж у т ь

«Старість не ра -дість», але я щас -лива, що діждаластарості.

Вечорами, а вони вмене подеколи єдовгими, довгими, япоринаю думками у

своє, так скоропройдене минуле.Насамперед, у пам'яті постають

епізоди дитинства, немов картини давнопобаченого кіно, якого ми бачили на білійстіні нашої школи, коли приходилавійськова так звана «Каравана».

Так, одного вечора я згадувала своїх колегпочаткової школи та нашого вчителя. Вмоїй пам'яті виринув образ молоденькоїгарної дівчини – майбутньої вчительки, якапроходила в нас педагогічну практику.

Це був далекий 1956-57 - й шкільний рік.Які щасливі були ми, коли вона увійшла у

наш клас! Тому що бажали мативчительку. (Вчителька для малих, немовдруга мама).

Вона проводила з нами уроки різнихпредметів, а також приготовила артис -тичний програм: навчила кілька укра -їнських пісень та український танець«Козачок».

І по сьогодні я пам'ятаю і подеколипідспівую пісню «Шахтарочка»:

Я шахтарочка мала,Звуть мене Маруся,В мене чорних брів нема,Та я й не журюся.

Приспів:Шахтарочка молодесенька,В мене чорних брів нема,Та я й не журюся.

Дуже вдало ми виступали і з танцем. Цебуло для нас великою радістю і щастям, –це було вперше.

Всі ми були одягнуті у традиційні нашікостюми: вишивані сорочки-гуцулки, тем -но-сині спідниці у дрібні складки, на голові –віночки, – це дівчата, а хлопці, як справжнікозаки, мали чорні заквітчані шапки таодинакові костюми.

Зал був переповнений. Лужани дякувалимолодій учительці. Тоді я дізналася, щовона є моєю односельчанкою. Через дватижні ми з нею розпрощалися.

Роки швидко минали. Я бажала статиучителькою. Після закінчення VІІ-ого класув українському ліцеї м. Сігету поступила вІ-ий рік педагогічної школи, в якій були ікласи української секції.

Я дуже здивувалася, коли осінню 1962 р. унаш клас увійшла та сама бувшавчителька-практикант, тепер як викладачукраїнської мови.

Ми провели з нею чотири незабутніроки.

Опісля у нас була нагода зустрітися знею при святкуванню 20 років відзакінчення школи, іспипі дефінітивату, І-ого ступеня, чи просто при випадковійзустрічі в Сігеті, де вона жила.

Вона активно боролася за існуваннякласів із викладанням української мови вліцеї ім. Драгоша Воде, а в педагогічнійрумунській школі також, де вже українськамова викладалася для групи українськихдітей.

Пані викладач української мови, разом ізіншими викладачами, боролася зазаснування українського ліцею в містіСігеті.

Був, нарешті, відкритий українськийліцей ім. Т.Г. Шевченка.

З нагоди дня народження та Дня жінкибажаю Вам, Вельмишановна пані проф.Юлія Грінь-Арделян, людського щастя,сонячних радісних днів, міцного здоров'я,всіх земних благ, сповнення всіх добрихзамислів та ще довго потрудитися наблаго українства разом із Вашим добриммужем.

Бувша ученицяМарія ГРИГОРАШ-ЧУБІКА

СПОГАДИ ПРО ДОБРИХ ЛЮДЕЙ ТАЙНАРано запитав вітерця, Як поезії складать.–Відповідь прийшла для серця:«Римою, що не в складах, А в твоїх ясних зіницях,Зникнуть, де не зможе митьЗакохання, як в криницяхНе стирається блакить!».

Серед дня спитав я сонце, Де поезії складать.«Там, де ластівка віконцем Залітає до гнізда!».Відповіло, та забуло Оту хату відшукать,Де бажанням ще би булоПрилітати ластівкам...

Вечором спитав я море,Чим поезію писать,Щоб ввійшли у вірш простори,Горизонт, в який звиса...«Треба тільки знать писатиАлбатросовим пером:Не боїться ж дотикатисьХвиль моїх лиш він крилом!»

Досягнувши в лісі гілку,Запросив завіршувать...«Не тепер, – лиш як в сопілкуПрийду людям я заграть!»......Я біжу, не жду, блукаю –Тайні всановити слід,Лабіринтами шукаю,Хоч ніде знайти... EXIT!

Бо вона же не із небаПрилетить мені із хмар, –Відшукать тому їй треба,Де Шевченків й наш «Кобзар»!Там знайду любов і волю,Сполум’янивши весь світ,Правду, що не вмре ніколи,І безсмертний «Заповіт»!

Павло ШОВКАЛЮК


¨̈ S T O R I N K A D L X D I T E CS T O R I N K A D L X D I T E C ¨̈

Щоб зберегти для нащадків могилу Шевченка, троюрідномубратові Т. Шевченка Варфоломію Шевченку «елисавет -градському мещнину» доводилося орендувати землю під неї уКанівської міської думи. І дума регулярно брала за

«полдесятины городской земли, на которой погребен прах АкадемикаИмператорской Академии художеств Тараса Шевченка» щорічну оренднуплату – 2 карбованці сріблом.

Незадовго перед смертю Варфоломій Шевченко (він помер в 1892 р.) за 100карбованців сріблом викупив орендований шматок землі під Шевченковоюмогилою й подарував його місту Каневу з умовою, що на подарованій земліне дозволять нічого будувати, і не перетворять її на кладовище. Водночасмогила мала бути відкритою для відвідувачів.

Разом із землею Варфоломій Шевченко подарував місту ще й 300карбованців сріблом, які вклав до державного банку, заповівши, щобпроценти з тієї суми міська влада використовувала на утримання могили.Але міська дума дар не прийняла і утримуванням могили не займалася.Турботи місцевої влади обмежувались лише наглядом за відвідувачамиТарасової гори...

«Марцішор» - це знаквесни, оновленняприроди, значок надії,який, в нашій

країні дарують близьким. І наші діти зВехньорівнянської школи, присілок

Мочарний, разом зі своєю вчителькоюприготували «марці шори» і поздо -ровлення для наших рідних і близькихосіб. 8 Березня – це день Мами –найдорожчої особи світу.

Діти, підготувавши поздо ровленнясвоїй мамі, приносять їй щире бажаннядобробуту, подяку за те, що вонапіклується про них щодня і щохвилини.

І я з цієї нагоди хочу подякувати моїймамі за все добро, яке вона зробила длямене, щоб вишколити мене на такувідповідальну роботу вчителя. Тому япересилаю їй такий вірш:

МАМА

Мамо, ти найкращаІз усього світу,Я тебе вітаюІ тобі даруюЦю найкращу квітку!

Щоб була здорова,Я тобі бажаю,«Многая літ!» –Коліньми припадаю.

Фото і текст: викладач початкової школи

с. Верхня Рівна Джета-Орися ФАНГЛІ

200 РОКІВ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ Т.Г. ШЕВЧЕНКА

(Про Тарасову гору в Каневі)

«МАРЦІШОР» – для наших матерів та найближчих

ПІД ЗНАКОМ ВЕСНИ

Цілий тиждень діти згородчика «Мочарний»В е р х н ь о р і в н я н с ь к о їшколи підготовляли сим -

воли весни – «марцішор», щоб нимзустріти весну, нову пору року, якаприносить їм велику утіху, радість,яку поділяють з своїми рідними. Вонивже розуміють, що це значок, якогоносять на грудях, з лівого боку, колосерця, цілий місяць березень, щоб

потім заховати його в таємне місце, поряд з іграшками.Батьки дітей поділяли дитячу радість, тому і вони

брали участь у виробленні такогодорогого символу, який здавнанарод звик ви робляти і дарувативсім близьким і дорогим. Цейсимвол дає всім нам наснаги,любові і надії. З нагоди приходунайкращої пори року – весни – мибажаємо всім Вам багато щастя!

Викладач початкової школи Марія ЦІФРАК

НА ВИСОКІЙ ДУЖЕ КРУЧІ

На високій дуже кручі,Над самісіньким Дніпром,Спить Шевченко в домовиніНепробудним вічним сном.

Любий сину України,Наш Тарасе дорогий,Тебе в світі вже немає,Та в серцях же ти живий!

Твоя кобза ще не вмерла,На ній струни всі дзвенять,І про твою вічну славуВсі народи гомонять.

Своє слово ми здержалиІ зробили, як бажав:Над Дніпром цим поховали,Щоб ти вічно там лежав.

На високій дуже кручі,Скільки видно над Дніпром,Спить Шевченко в домовиніНепробудним вічним сном.


¨̈ S T O R I N K A D L X D I T E CS T O R I N K A D L X D I T E C ¨̈

Зі Святом Весни!

Повітря таке ароматне, свіже, означає, щоприйшла Весна, ніжна, прекрасна і такадовгождана.

А з чого вона починається. З перших несміливихквітів, що прокидаються від сну і пробиваютьсякрізь сніги, з теплих, сонячних днів та Між -народного жіночого дня – свята найчарівнішої танайпрекраснішої половини людства.

Дорогі дівчатка! Щиро вітаємо вас з найбільшимСвятом Весни — 8 Березня. Нехай у ваших очахзавжди сіяє радість, в душі панує свято, а посмішканіколи не зникає з вуст.

Мало знайдеться в світілюдей, байдужих до цихмилих, грайливих, лас -кавих і дуже розумних

домашніх тварин. Йдеться, звичайнож, про котиків.

Любов до них виявилася настількисильною, що для пухнастих улюбленцівнавіть окреме свято вигадали –Всесвітній день котів. А відзна -чаємо ми його щороку 1 березня,в перший день весни.

Нещодавно французькі дослідникипідрахували, що на Землі живе близькопівмільярда домашніх кицьок, більшістьз яких знаходиться в США.

Кішка, багато років живучи поряд зхазяїном, вважає себе рівною з ним,кажуть вчені. Тож і спілкуватися зкотиками ми повинні шанобливо,пояснюючи, що вони роблять непра -вильно, але ні в якому разі не карати запустощі та провини. А як Ти ставишсядо свого домашнього вихованця?

Є відомості, що одна кішка до -помогла людству винайти йод, ви -падково перевернувши колби та змі -шавши різні речовини.

В деяких країнах котам віддаютьшану навіть на державному рівні. ВАвстрії, наприклад, кожній кішці, яка

охороняла продуктові склади, випла -чують пожиттєву пенсію у виглядім’яса і молока.

В Китаї цих пухнастиків охоро -няють на законодавчому рівні.

Тож побажаємо всім котикам мативласний дім, турботливих господарів тасмачну, натуральну їжу! Ну а ми з вами,друзі, маємо поста ратися зробити вседля цього необхідне.

1 БЕРЕЗНЯ- Всесвітній день котів

Сторінки склала Ірина петрецька-коваЧ

Вітаємо з успішним виступом уконкурсі «Румунія танцює» по

румунському телебаченнюANTENA 1

Балківський ансабль «Козачок» 9березня ц.р. з великим успіхомкваліфікувався до фіналу. Бажаємоуспіхів!

Дивіться і голосуйте 27 квітня ц. р.!


Z A S T E R E J E N N XZ A S T E R E J E N N X= Za dostovirnisty faktiv, þãtat, vlasnãh imen ta inºãh vidomostec

vidpovidaqty avtorã pidpãsanãh materialiv.

= Redakþix moje ne podilxtã to™kã zoru avtoriv.

= Nadislani do redakþiî materialã ne reþenzuqtysx i ne povertaqtysx.

= Redakþix zalãºaw za soboq pravo skoro™uvatã i redaguvatã nadislani

materialã, ne poruºuq™ã îhnyogo osnovnogo zmistu.

= Z qrãdã™noî to™kã zoru za zmist materialiv vidpovidaqty îh avtorã.

З ДНЕМ НАРОДЖЕННЯ ВАС, ДОРОГІ ЮВІЛЯРИ!З ДНЕМ НАРОДЖЕННЯ ВАС, ДОРОГІ ЮВІЛЯРИ!wЗаступника голови СУР, голову Бото -

шанської повітової філії СУР, викладачафізкультури та директора школи с.Рогожешти Ботошанського повіту п. ВіктораСИМЧУКА – 2 березня 1956 р.

wЗаслуженого викладача укра їнської мови ілітератури в єдиному до 1989 р. українськомувідділенні при Сігетсь кому ліцеї, автораукраїнських підручників, особливу людину п.Юлію ГРІНЬ-АРДЕЛЯН – 6 березня 1939 р.Уродженицю українського марамороськогосела, що межує з Україною, Луга над Тисою, деі закінчила початкову школу. Слідували ліцейніроки в м. Сігеті, які були головними щодоукраїнського виховання, крім родинного, –Український педагогічний ліцей, де була нагодапізнати інших українців, прибувших сюди зівсіх куточків Румунії. А опісля – гарністудентські роки в столиці Румунії Бухаресті,де успішно закінчила українське відділенняБухарестського Університету. Опісля –призначення до рідного Сігету як викладачаукраїнської мови. Неодна генерація завдячує п.Юлії Грінь своєму відданому вихованню. НаМногая і благая літ, вітаємо Вас з гарноюкруглою датою з дня народження!

wВідомого добруджанського фольк лористата етнографа, автора книг, члена Спілкиписьменників Румунії, співзасновника Добру -джанської філії СУР і першого її голову,випускника Сігетської укра їнської педагогічноїшколи та укра їнського відділення Бухарестсь -кого університету, викладача п. ВіргіліяРІЦЬКА – 6 березня 1937 р.

wЗаступника голови Клузької філії СУР,члена Асоціації славістів Румунії та Куль -турологічної асоціації «Румунія-Україна»,лектора-доктора українсь кого відділення Клу -зь кого університету ім. Бабеша-Бойой п. ІванаГЕРБІЛЯ – 9 березня 1975 р. Народився ювіляру с. Верхня Рівна, що на Мараморощині, де ізакінчив восьмирічку. Слідував ліцей ім. МіхаяЕмінеску в м. Бая Маре та ФакультетКлузького Університету ім. Бабеша-Бойоя –відділення російської та норвезької мов.Автора Українсько-румунського розмовника,редактора збірників на лінгвістичні теми.Активно включився у культурну діяльністьКлузької філії СУР. Бажаємо успіхів наукраїнській ниві!

wКерівника хору «Задунайська січ», членаТульчанської філії СУР п. Вікторію БОЙЧУК –10 березня 1942 р.

wВідомого етнографа, збирача гу цульсь кого

фольклору і автора книг на цю тему, головумісцевої організації українського с. УльмаСучавського повіту СУР п. Юрія ЧИҐУ – 14березня 1946 р.

wПершого заступника голови СУР, головуТіміської філії СУР, банатського українця п.Юрія ГЛЕБУ – 15 березня 1954 р. Активнопрацює на українській ниві. Здоровимо п. Глебуз його 60-річчям. З роси і води!

wВідомого українського марамо роськогопоета, уродженця с. Копашиль Караш -северінського повіту, учителя і авторабагатьох збірок, члена Спілки письменниківРумунії п. Юрія ПАВЛІША – 19 березня 1939 р.На Многая і благая літ, п. Павліш! З Вашим75-річчям!

wЕкономічного секретаря Буха рестськоїцентральної організації СУР панну ЛарисуКОПОЩУК – 24 березня 1986 р., уродженицюМараморощини, випускницю Баямарськоголіцею ім. Ґеорґе Шінкая та БухарестськоїАкадемії Економічних Студій.

wЛектора-доктора при українськомувідділенні Факультету Клузького Універ -ситету ім. Бабеша-Бойоя, члена СУР, членаАсоціації Славістів Румунії та Культу -рологічної асоціації «Румунія-Укра їна» п.Михаєлу ГЕРБІЛЬ (дівоче прізвище – Семенюк)– 25 березня 1977 р., уродженицю українськогос. Верхня Рівна, що на Мараморощині, де ізакінчила початкову школу. Слідували Сігетсь -кий педагогічний ліцей та КлузькийУніверситет ім. Бабеша-Бойоя, секція -російсько-румунська. Ак тивно працює наукраїнській ниві та разом з чоловіком успішнооб'єднує навколо СУР студентів клузькихфакультетів.

wГолову Верхньорівнянської міс цевої філіїСУР Мараморощини, професора математики,довгі роки диригента Верхньо рівнянського хору«Ронянські голоси», доброго і щирого українцяп. Елека ОПРІ ШАНА – 29 березня 1943 р.Народився і виріс ювіляр на Мара -морощині, де і закінчив початковушколу; опісля слідували – Укра їнськаСігетська педагогічна школа таБаямарський інститут матема -тики. Все своє життя працював наосвітянській ниві, виховавши ціліпокоління верхньо рівнянських учнів.

wСпівзасновника СУР, відомогоукра їнського поета, прозаїка іпрацівника видавництва нацмен -

шин (до 1989 р.) «Кри теріон», члена Спілокпись менників Румунії та України, удосто єногодвох премій Спілки пись менників Румунії,головного редактора дитячого журналу«Дзвоник» СУР, уродженця марамороськогосела Луг над Тисою п. Миколу КОРСЮКА – 30березня 1950 р. Все своє творче життяприсвятив видаванню творчості українськихписьменників Румунії, і не тільки.

НА МНОГІЇ І БЛАГІЇ ЛІТА!

ЦЕНТРАЛЬНИЙ ПРОВІД СУРЦЕНТРАЛЬНИЙ ПРОВІД СУР

Культурно-просвітницький часописСоюзу українців Румунії

РЕДАКЦІЯ

Головний редактор – Іван КОВАЧРедактори – Ірина ПЕТРЕЦЬКА-КОВАЧ

Роман ПЕТРАШУК

*Комп'ютерний набір – Ірина ПЕТРЕЦЬКА-КОВАЧ

Техноредагування – Роман ПЕТРАШУКДрукарня «S.C. SMART ORGANIZATION S.R.L.»

Бухарест, РумуніяISSN 1223-8988

Adresa redacþiei: Uniunea Ucrainenilor din Româniastr. Radu Popescu nr. 15, Sector I, Bucureºti, ROMÂNIA

Tel. 0212220748, 0212220753Fax 0212220737

E-mail: [email protected]Наклад фінансований

Союзом українців Румунії

ГІМН «НЕБЕСНОЇ СОТНІ»

Під час прощання із загиблими зісцени Майдану 21 лютого 2014 рокузвучала жалобна лемківська пісня«Пливе кача...», що стала гімном«Небесної сотні»

Гей, пливе кача по Тисині,Пливе кача по Тисині.Мамко ж моя, не лай мені,Мамко ж моя, не лай мені.

Гей, залаєш ми в злу годину,Залаєш ми в злу годину.Сам не знаю, де погину,Сам не знаю, де погину.

Гей, погину я в чужім краю,Погину я в чужім краю.Хто ж ми буде брати яму?Хто ж ми буде брати яму?

Гей, виберут ми чужі люди,Виберут ми чужі люди.Ци не жаль ти, мамко, буде?Ци не жаль ти, мамко, буде?

Гей, якби ж мені, синку, не жаль?Якби ж мені, синку, не жаль?Ти ж на моїм серцю лежав,Ти ж на моїм серцю лежав.

LJK YBSPQJS 6P]IU ULRBaOX‘D 5UNUO‘a 200- H;KI?A 0;K;L 6@=R ... 5_6_2014.pdf · 2 ˜#.# 2014 ....

Documents

Transcript of LJK YBSPQJS 6P]IU ULRBaOX‘D 5UNUO‘a 200- H;KI?A 0;K;L 6@=R ... 5_6_2014.pdf · 2 ˜#.# 2014 ....