Леся Українка

Сценарій присвячений творчості Лесі Українки 

Сценарій підготувала: Яковенко Олена Василівна

завідуюча бібліотекоюМарганецької гімназії

«Незгасна зоря України»

Є люди, як свічки,

згоряють, відходять у небуття

Є люди, як зірки,

Горять і світять все життя.

Адресність: для учнів середньої ланки.

 

Мета: передати силу і глибину поетичного світу Лесі Українки, виховувати любов до українського поетичного слова, до Вітчизни, до творчої спадщини поетеси, почуття прекрасного.

  

Оформлення: Портрети Лесі Українки, виставка творів поетеси, твори про життя і творчість поетеси, вишиті рушники, улюблені Лесини квіти.

Обладнання:  святково прибрані столи, комп’ютер, мультимедiйна дошка.

Вислови Лесі Українки та про Лесю Українку:

« Виконуй свій обов’язок, а там — будь що буде».

Як на снігу червоний жар калини,

Як у віках любов всесильна жінки,

Світитиметься в небі України

Свята надія Лесі Українки.

Ну, як-таки, щоб воля — та пропала? Се так колись і вітер пропаде?

Хто любить, той уподобитись може до любого і тілом, і душею.

Ведучий 1.

25 лютого 1871 р. в невеликому дерев’яному будиночку на окраїні Новограда – Волинського народилася наша велика поетеса – Леся Українка (Лариса Петрівна Косач). Здається, вона народилася для щастя, стільки талантів дав їй Бог, але життєвий шлях виявився важким, тернистим, переповненим фізичного болю і душевних мук.

Хотіла б я піснею стати

У сюю хвилину ясну,

Щоб вільно по світі літати,

Щоб вітер розносив луну.

Щоб геть аж під яснії зорі

Полинути співом дзвінким,

Упасти на хвилі прозорі,

Буяти над морем хибким.

Лунали б тоді мої мрії

І щастя моє таємне,

Ясніші, ніж зорі яснії,

Гучніші, ніж море гучне.

Невичерпним джерелом її життєвого і творчого шляху була велика родина Косачів і Драгоманових, які з великим ентузіазмом, любов’ю, наполегливістю плекали, леліяли талант майбутньої поетеси. Батько,

мати, брати Михайло і Микола, сестри Ольга, Оксана, Ізидора – це тихий Лесин світ, у якому вона жила і зростала.

Її батько, Петро Антонович Косач, був поміщиком, володів землею в Чернігівській, Волинській і Полтавській губерніях.

Це щирий друг, який оцінив свою дочку як «найдорожчої ціни скарб», «за все життя не поклав марної стеблинки поперек Лесиної дороги, а, навпаки, як тільки міг, промітав тую дорогу для неї» . Саме він навчив Лесю декламувати, коли вона ще не вміла читати, і всіх до сліз проймала байка Л. Глібова «Ох кущику, я на чужині…».

Замолоду він захоплювався демократичними ідеями, був учасником студентських революційних гуртків, але з часом дещо переглянув свої погляди. Велику сім'ю треба було годувати, дітей учити, а тому він багато часу приділяв житейським справам, хоча ніколи не відходив від виховання своїх синів і дочок.

Мати Лесі - Ольга Петрівна – відома українська письменниця - Олена Пчілка. Вона прищепила Лесі любов до рідної мови.

Ще зовсім молодою дівчиною Олена Пчілка дала собі слово, що народжені нею діти розмовлятимуть українською, будуть залучені до

народної культури, — і дотримала його… Саме мати дала доньці все: талант, освіту, літературну долю, придумала для неї псевдонім. І хто може виміряти горе матері, коли Леся захворіла невиліковною хворобою і мучилася від страшного болю…

Величезний вплив на Лесю Українку мав її дядько Михайло Драгоманов, який у 1861 році разом з Тадеєм Рильським і Петром Косачем ніс труну з тілом Тараса Григоровича Шевченка.

Ведучий 2.

У сім’ї зростало 6 дітей. Першим був син Михайло, старшою дочкою Леся. Коли Лариса народилася її спіткало лихо – мати захворіла на тяжку хворобу, не могла годувати немовля. Тато змушений був всі турботи взяти на себе. Усе своє життя він був особливо добрим і ніжним до Лариси.

Сестра Ольга пояснює виняткову любов не тільки жалістю до хворої, але й поважнішими причинами. Може й тому, що він мав властивість скоро й влучно складати ціну кожній людині.

Отже, певно, багато раніш за інших склав ту високу ціну Лесі, якої вона була варта.

Леся відрізнялася лагідною вдачею, працьовитістю, винятковими здібностями до науки, поезії, музики.

В 4 роки Леся читала, а в 9 років, коли заарештували її улюблену тітку Олену Косач, написала першого вірша “Надія”

1 читець

Ні долі, ні волі у мене нема,

Зосталася тільки надія одна:

Надія вернутись ще раз на Вкраїну,

Поглянути ще раз на рідну країну,

Поглянути ще раз на синій Дніпро, –

Там жити чи вмерти, мені все одно;

Поглянути ще раз на степ, могилки,

Востаннє згадати палкії гадки…

Ні долі, ні волі у мене нема,

Зосталася тільки надія одна.

Ведучий 1.

Лариса була веселою дівчинкою. Любила співати і танцювати, жартувати, не знала вона, що за її дитячими плечиками вже стоїть біда. 6 січня вона пішла на річку подивитися хрещення води, застудилася і дуже заслабла. Почала боліти права нога, яка і раніше давала про себе знати, але ніхто не підозрював, яка страшна хвороба стоїть за цим, - туберкульоз. Вона забрала в Лесі дитинство, юність, не дала змоги вчитися в школі, нормально жити. Вона жодного дня не сиділа за шкільною партою, не відповідала біля дошки, не бігала з ровесниками лункими коридорами. Учителями її були мати, батько, а також книги і життя. Лесина мама, як щира українська патріотка, негативно ставилася до російсько-мовної шкільної науки. Мати підбирала домашніх вчителів, прилучала з дитинства до перекладацької праці (зокрема, творів Гоголя, навіть Гомера)… Маючи феноменальні здібності до мов, Леся знала майже всі основні європейські мови, а також старогрецьку та латинську – всього понад 10 мов. Французькою, італійською, німецькою могла писати навіть вірші. Заохочувала до вивчення фольклору, етнографії. Завдяки матері Леся «змалечку пише добірною українською мовою». Нестерпні муки,

роздираючі болі зробили Лесю стійкою, розвили в неї незвичайну силу волі. При всій витонченості й ранливості натури, зусиллям волі піднялася вона над своїм болем.

Прометей – улюблений герой Лесі Українки. Протягом усього творчого життя оспівує вона людину нездоланну, яка в ім’я високої мети здатна жертвувати собою.

"Я честь віддам титану Прометею,

що не творив своїх людей рабами,

що просвітив не словом, а вогнем.

Боровся не в покорі, а завзято...

Я в слід його піду..."

Л.Українка.

Ведучий 2.

Леся Українка в дуже ранньому віці виявила схильність до музики. Незаперечний факт: вона володіла абсолютним музичним слухом (рідкісним хистом) . Зізнавалася, що, напевне, з неї вийшов би значно досконаліший музика, ніж поет, якби не жорстокість долі. Справді, в 9 літ Лариса Косач на фортепіано грає прекрасно .

«Як Леся грала, – згадувала сестра, – то ми всі сиділи тихесенько і слухали – не могли наслухатися її музики».

«Її музику було надзвичайно приємно слухати, далеко приємніше, ніж багатьох блискучих техніків-віртуозів… Грала так найчастіше вечорами, - без світла, в темряві - це була наче не музика, а розмова…» .

Ще одне захоплення Лесі – народна пісня. Леся швидко запам’ятовувала народні пісні, гарно співала. Вона безмежно кохалася в них, шанувала історичне минуле свого народу.

 Їй було всього 10 років, коли лікарі поставили страшний для того часу діагноз: туберкульоз кісток. В 11 років «з’явилася припухлість на лівій руці, рука боліла, і це заважало грати на фортепіано» ; у 12 років – операція кисті лівої руки, видалення кісточок, уражених туберкульозом. Проте мужня Леся не бажала миритися зі своїм становищем: вона стала читати книжки, вивчати мови. Захопилася історією Сходу і навіть написала підручник з давньої  історії  східних народів для своїх молодших сестер. У той час їй ледве  виповнилося дев'ятнадцять  років.

Ведучий 1.

На музичній кар'єрі Лесі був поставлений хрест. Після першої, складної, але вкрай невдалої, операції рука залишилася покаліченою! Саме тоді в очах тендітної дівчинки вперше з'явився сум. Він і надалі, немов легке покривало, буде огортати всю її творчість. Відтепер багато місяців на рік дівчинка повинна лежати в ліжку, не робити різких рухів, увесь час відчувати гострий біль...

Важко лежати хворій. Що ж воно буде. Ні вишивати, ні писати, ні грати. Але ні – це не кінець. Не бути цьому. Вона ще співатиме, гратиме, думала Леся.

У кімнаті було тихо. Леся насилу добралася до фортепіано. Легенько торкнула декілька клавіш. Тільки хотіла заграти, як шпигонуло в ліву долоню, пронизало все тіло. Леся зрозуміла, що змушена попрощатись зі своїм фортепіано,якому довіряла дівочий смуток, радощі, таємниці.

2 читець

“До мого фортепіано”.

Мій давній друже! Мушу я з тобою

Розстатися надовго… Жаль мені!

З тобою звикла я ділитися журбою

Вповідувать думки веселі і сумні.

Коли я смуток свій на струни клала

З’являлась ціла зграя красних мрій

Веселкою моя надія грала,

Далеко линув думок легких рій.

Розстаємось надовго ми з тобою!

Зостанешся ти в самоті німій,

А я не матиму де дітися з журбою…

Прощай же, давній, любий друже мій!

Ведучий 2.

Леся любила садити і доглядати квіти, яких на клумбах у Косачів було предостатньо.

Ромашки – квіти миру і кохання. Це улюблені Лесині квіти. Це – лікарська рослина. На її квітах люблять ворожити дівчата, тому її ще називають ворожкою.

Волошки. Існує така легенда:

 "Покохали один одного русалка польова та хлопець Василько. Та не судилося їм щастя: русалка не могла жити без води, а Василько – без землі. І перетворила русалка свого коханого на блакитну квітку. Думала, що підуть дощі і понесуть квітку у водну безодню, але та пустила міцні корені. Так і живе на землі. Вона – символ вірності та постійності, прозріння і краси"

 

Конвалія. Здається, квітка ця виточена руками лісових гномів, – одна з найулюбленіших у багатьох народів. Конвалія цінна своїми лікувальними якостями, її знають з давніх давен. Ця квітка лікує серцеві хвороби, її використовують в косметиці, нею лікують горло, нервові захворювання. При захворюванні очей використовують примочки із конвалії. Ці квіти – як перли щасливого сміху лісової Мавки, яка вперше відчула радість великого щирого взаємного кохання. Конвалія – символ оновлення, вірності, ніжності, чарівності. Леся Українка назвала так свій перший друкований вірш, який написала в 13 років.

3 читець

Конвалія

Росла в гаю конвалія

Під дубом високим,

Захищалась від негоди

Під віттям широким.

Та недовго навтішалась

Конвалія біла, –

І їй рука чоловіча

Віку вкоротила.

Ой понесли конвалію

У високу залу,

Понесла її з собою

Панночка до балу.

Ой на балі веселая

Музиченька грає,

Конвалії та музика

Бідне серце крає.

То ж панночка в веселому

Вальсі закрутилась,

А в конвалії головка

Пов’яла, схилилась.

Промовила конвалія:

«Прощай, гаю милий!

І ти, дубе мій високий,

Друже мій єдиний!»

Та й замовкла. Байдужою

Панночка рукою

Тую квіточку зів’ялу

Кинула додолу.

Може, й тобі, моя панно,

Колись доведеться

Згадать тую конвалію,

Як щастя минеться.

Може, колись оцей милий,

Що так любить дуже,

Тебе, квіточку зів’ялу,

Залишить байдуже!..Ведуча 1.

Процес творчості був пов’язаний з музикою. Дуже часто, пишучи вірші чи поеми, поетеса схоплювалася від столика до фортепіано, сідала за нього й починала імпровізацію - музичний супровід для віршів, одночасно стиха виголошуючи їх і граючи на роялі. Лариса Петрівна не тільки на самоті, але іноді і в тісному колі найближчих приятелів сідала за рояль і, декламуючи вірші, імпровізувала до них акомпанемент. Так працювала, що в неї підвищувалася температура.З юних років Лесі Українці легко й невимушено давалося віршування, хоч іноді, як сама поетеса писала до своїх рідних та близьких друзів, вона так глибоко й ретельно опрацьовувала твори, що в неї аж підвищувалася температура, і Леся Українка стомлювалася до того, що лежала нерухомо. Особливо багато праці доклала Лариса Петрівна на найулюбленішу річ – «Лісову пісню». В одному з листів вона писала, що, коли скінчила цей твір, у неї підвищилася температура до 38 градусів, і вона зовсім знесилилась.

4 читець

Уривок з "Лісової пісні"

Останній монолог Мавки

О, не журися за тіло!

Ясним вогнем засвітилось воно,

чистим, палючим, як добре вино,

вільними іскрами вгору злетіло.

Легкий, пухкий попілець

ляже, вернувшися, в рідну землицю,

вкупі з водою там зростить вербицю, —

стане початком тоді мій кінець.

Будуть приходити люди,

вбогі й багаті, веселі й сумні,

радощі й тугу нестимуть мені

їм промовляти душа моя буде.

Я обізвуся до них

шелестом тихим вербової гілки,

голосом ніжним тонкої сопілки,

смутними росами вітів моїх.

Я їм тоді проспіваю

все, що колись ти для мене співав,

ще як напровесні тут вигравав,

мрії збираючи в гаю...

Грай же, коханий, благаю!

Ведучий 2.

Я в серці маю те, що не вмирає...

За фізичні та душевні страждання доля нагородила Лесю почуттям, яке надихнуло поетесу на створення чудових ліричних шедеврів, що до сьогодні відомі не тільки  в  українській  літературі… 

Леся Українка і Сергій Мержинський… Трагічна , безмежно сумна , але й водночас духовно висока історія кохання, далека від повної взаємності…Вони познайомилися в Ялті в 1897 році. Двоє самотніх людей, зломлених важкою хворобою. Він - стриманий, скромний, делікатний молодий чоловік 27 років, синьоокий, красивий, з хворобливою матовою шкірою. Демократ, революціонер, засновник політичних гуртків у Києві та Мінську. До того ж він захоплювався і поезією, однак великих творчих висот не досяг. Вона - на рік молодша, тендітна, худенька, сором'язлива, схожа на зовсім юну дівчину. Жінка, яка втілює у собі силу і мудрість, талант і широку душу, що зуміла знайти в собі мужність боротися з хворобою і прожити дуже коротке життя так яскраво і повноцінно. 

Леся намагалася погасити в собі любов, оскільки розуміла, що майбутнього у них немає. Вона відмінно усвідомлювала, що не має морального права мати дітей і виходити заміж. Сергій, будучи невиліковно хворим на туберкульоз, теж чітко розумів це. Але він став близьким другом поетеси, дарував їй тепло, підтримку, розуміння. І з кожним днем

все більше втрачав сили.  Сергій не міг піклуватися про себе самостійно і згасав з кожним днем. Леся, дізнавшись про це, вирішила відразу відправитися до коханого. Відчайдушна поетеса була готова на все. Знесилена від операції, кульгаючи, слабка, вона присягалася рідним:

Ведучий 1.

«Якщо не вистачить на лікування Сергія моїх грошей, я позичу, дістану ще яку-небудь роботу ...».

Стомлена безсонними ночами, абсолютно забуваючи про себе, вона відчуває, що внутрішні сили не слабшають, а, навпаки, міцніють.

В листі матері матері пише: «Не буду, звичайно, говорити тобі, що начебто мені тепер легко жити. Це неправдою було б, та лише нагадаю тобі, що я дуже стійка , отже ж , ти можеш бути впевнена, що мені ніяка небезпека не загрожує…» .

Це кохання було ніби ніж у серці, вирви ніж — і серце стече кров'ю, перестане битися.

«Мій друже, любий мій друже, створений для мене. Як  можна, щоб я жила сама, тепер, коли я знаю інше життя? Це нічого, що ти мене не обіймав ніколи, це нічого, що між нами не було поцілунків ... Тільки з тобою я не одна.  Тільки з тобою я не на чужині ...».

Леся продовжувала писати, і велика частина її прекрасних, ліричних віршів того часу була звернена до Сергія Мержинського.

Хотіла б я тебе, мов плющ, обняти, Так міцно, щільно, і закрить од світа, Я не боюсь тобі життя одняти, Ти будеш мов руїна, листом вкрита, —

Плющ їй дає життя, він обіймає, Боронить від негоди стіну голу, Але й руїна стало так тримає Товариша, аби не впав додолу.

Їм добре так удвох, — як нам з тобою, — А прийде час розсипатись руїні, — 

Нехай вона плюща сховає під собою. Навіщо здався плющ у самотині?

Хіба на те, аби валятись долі Пораненим, пошарпаним, без сили Чи з розпачу повитись на тополі І статися для неї гірш могили?

Але минали дні, а стан коханого все погіршувався. Переживши зиму, Сергій Мержинський помер 3 березня 1901 року на руках у ніжної подруги.

 Леся до кінця свого життя зберегла любов до Мержинського. І навіть потім, коли вийшла заміж за іншого, відданого їй чоловіка, вона не переставала згадувати про колишнього коханого, що покинув цей світ раніше її самої.

5 читець

Горить моє серце, його запалила

Гаряча іскра палкого жалю.

Чому ж я не плачу? Рясними сльозами

Чому я страшного вогню не заллю?

Душа моя плаче, душа моя рветься,

Та сльози не ринуть потоком буйним,

Мені до очей не доходять ті сльози,

Бо сушить їх туга вогнем запальним.

Хотіла б я вийти у чистеє поле,

Припасти лицем до сирої землі

І так заридати, щоб зорі почули,

Щоб люди вжахнулись на сльози мої.

Ведучий 2

 Через шість років після смерті Сергія, коли Лесі виповнилося тридцять шість років, вона зустріла Климента Квітку, музикознавця і збирача народного фольклору. Вони одружилися. Скромний, ніжний і терплячий Квітка довів своє щире почуття дорогій його серцю жінці. Він продавав все нажите їм і таким чином збирав гроші для лікування дружини. На виручені суми Леся лікувалася в Європі у найкращих докторів, але хвороба продовжувала прогресувати. Призупинити її в цей раз лікарям не вдалося. Поетеса померла в Грузії 1 серпня 1913 року. Полетіла "на крилах пісні". Здійснилася її давня мрія: вона завжди хотіла поторкати руками хмари...

Ведучий 1

Навіть в останні дні життя Леся була дуже мужньою. Всяка їжа їй спротивилася, єдине, що їла без огиди – морозиво з ожини. Сестра Дора збирала цю ягоду і робила морозиво. Весь час у Олени Пчілки надія змінювалась відчаєм, то знову десь у глибині душі жевріла іскорка, що станеться чудо і врятує Лесю, але мучило почуття безпорадності. Свідомості хвора не втрачала, тільки часами вночі марила. Дізнавшись, що має приїхати сестра Ольга, просила : «Дивіться, нагодуйте ж Лілі (так вона називала Ольгу) щось поїсти! Вона ж так бідна здорожилася!» . Це були її останні слова. Довідавшись, що потяг приходить о 4 ранку, Леся задрімала. Сестра приїхала на світанку, але… Лесі не застала . Чуда не сталося!..

Та сила волі й любові, що виявили в житті мати і донька – безприкладні. Мати і в хвилини відчаю знаходила в собі сили володіти собою і перед Лесею не виявити своєї зневіри в можливість рятунку, а Леся мала в собі силу з любові до мами так героїчно терпіти страждання. Ніколи жодної скарги! Вона вміла терпіти біль, брати його на себе…

Феноменальна жінка. Вона не тільки не зламалася, вона переплавила своє безмежне горе у вогні творчої фантазії, яка допомагала їй створити шедеври в майбутньому. Геніальна велич духу дала право їй написати: «Я в серці маю те, що не вмирає…».

"Як умру, на світі запалає

покинутий вогонь моїх пісень,

і стримуваний пломінь засіяє,

вночі запалений, горітиме у день."

Л.Українка.