Смердить, але чим?

Марія Нискогуз: Доки я працювала – скарг на вугілля не було

Газета – це дзеркало суспільства. Якщо розбити дзеркало – красивішим не станеш. Якщо закрити Газету, Яка тебе критикує, поваГи від людей теж не додастьсЯ. та, схоже, не всі у старосамбірському районі це розуміють. детальніше про те, чи справді Голова рда володимир цеГенько чинив дії, спрЯмовані на ліквідацію Газети «коловорот», читайте у рубриці «новини».

с. 3 с. 5

с. 3

15 грудня 2011 № 48 (052) Засновники – громадська формація «Дністер», ПП «Екобескид» рекомендована ціна 3 грн

У Старому Самборі палять невідомо якою речовиною. Відомо, що вона часом смердить, але ось чи хтось знає, чи вона безпечна для здоров’я…

Навіщо владі закривати “Коловорот”?Засновник ПП “Екобескид” Валерій Холодило підтвердив, що голова РДА Володимир Цегенько просив ліквідувати газету “Коловорот”

Диво не за горамиУже за кілька днів Свя­тий Миколай обдарує чемних дітлахів пода­рунками. І навіть у тих малюків, котрим нема кому організувати свято – казка таки буде. Ста­росамбірські пластуни уже вкотре проводять акцію «Миколай про тебе не забуде».

Загалом свято пройде у три етапи, та найбільшу увагу акцентують на вихо-ванцях Лаврівського дитбу-динку. «Для того, щоб діти із Лаврова відчули святкову атмосферу, ми вирішили, що було б добре виконати усі їхні бажання, – розповідає пластунка Юлія Катинська, – тому попросили написати листи для Святого Миколая.

Таким чином, дітки могли по-справжньому попросити все, чого хочуть».

Згодом пластуни зібра-ли конверти та роздали їх у школах. Кожен охочий брав собі одного листа і, відпо-відно, мав виконати бажан-ня однієї дитини. Загалом у лаврівчан не особливо ви-сокі запити. Вони просять у святого те ж саме, що й діти із благополучних сімей: іграш-ки, щось із одягу, солодощі та мандарини.

Цьогоріч пластуни збе-руть усі подарунки та у п’ятницю відвідають Лаврів. Там покажуть дітям виставу про життя Святого Миколая і накриють солодкий стіл.

«Для того, щоб вистачи-ло коштів – ми розставили у торгових точках Старого

Самбора банки для пожертв, – каже пластунка Юля. – Як свідчить досвід попередніх років, назбирується в серед-ньому вісімсот гривень».

Свято чекає не тільки ви-хованців із Лаврова. У суботу учасники організації «Пласт» зберуть маленьких старосам-бірян у місцевому «Карітасі» й також покажуть їм свою ви-ставу та роздадуть солодощі.

А в неділю сюрприз чекає усіх відвідувачів Літургії Гре-ко-католицької парафії. За ініціативою пароха отця Ми-хайла Николина, парафіянам роздадуть шоколадні серця. Адже серце – символ любові, а саме любов та щире люд-ське серце «пропагує» Свя-тий Миколай.

Тетяна Михаць

Світлина – Тетяна Михаць

Про деталі вугільної афери та про те, як потрапила на лікарняний після розмови в кабінеті Володимира Цегенька, в інтерв’ю “Коловороту” розповіла начальник відділу освіти РДА – Марія Нискогуз.

2 я так думаю

«КОЛОВОРОТ» продається у всіх газетних кіосках

Старого Самбора, «Рукавичці» та магазині «Родинна ковбаска»

біля вокзалу

Сторінка «Я так думаю» є майданчиком для дискусії у газеті. Тексти, що тут з’являються містять виключно думку конкретних авторів. Тож певні опубліковані тези можуть не збігатися з позицією редакції газети. «Коловорот» вітає ініціативу позаштатних авторів до участі в дискусії, хоча й залишає за собою право не публікувати надіслані статті, якщо стилістика останніх буде суперечити стилю видання.

Відро гноївки – як аргумент у супере­чці з місцевою владою використав чоловік у селі Трушевичі Старосам­бірського району. Йому не сподо­балося рішення влади у спірному земельному питанні, тому чоловік узяв гноївку і, завітавши у приміщен­ня держоргану, обмазав нею стіни. За це житель Старосамбірщини отримав 15 діб адміністративного арешту.

Деталі цього інциденту мені невідомі. Невідомі також і деталі земельної супере-чки та мотиви, з яких селянин із Трушевич взявся за відро з гноївкою. Але попри це – він уже заслужив на повагу.

Чоловік улаштував справжню акцію протесту. Не проплачену політичними пар-тіями клоунаду – а реальну акцію спроти-ву. Так, можливо у доволі дивний спосіб, можливо з меркантильних інтересів. Але він не обурювався сусідові в маршрутці, не пускав слину невдоволення біля телевізо-ра, лежачи на дивані. Він висловив протест таким способом, який вважав правильним. І це вартує поваги.

Людей, здатних на такі вчинки, у нас часто називають не зовсім адекватними. Інколи так воно і є, але прикро за інше. У нас надто рідко відбуваються справжні акти спротиву системі. У нас так мало лю-дей, спроможних на реальний протест на-віть при захисті власних інтересів. Що вже казати про інтереси суспільства, нації чи держави.

Комусь цей випадок може здатися сміш-ним. Хтось може вважати смішним цього дядька, що використав як зброю відро з лайном. У мене він теж викликає радість. Щоправда, трішки іншого характеру. Я ті-шуся, що у нас ще є люди, котрі готові від-стоювати свою позицію не в базарних су-перечках чи інтелектуальних дискусіях – а справжніми вчинками в реальному житті.

Цей селянин – свідчення того, що ми ще маємо шанс побудувати громадянське сус-пільство. Суспільство вільних людей, котрі вміють захищати власну думку і, найважли-віше, – не бояться це робити усіма доступ-ними способами. Бо лише тоді, коли ми на-вчимося відстоювати власні інтереси – ми станемо спроможними відстояти інтереси нашої держави.

Роман Рак

Гноївка – як аргумент

Що ближче до початку нового, 2012 року – то більше розмов про кінець світу. Уже, мабуть, усі чули і про Календар майя, котрий закінчується у грудні наступного року, і про якесь невідоме космічне тіло, зафіксоване якимись японськими астрономами, що нібито має зіткнутися з Землею. Ну, й фільм «2012» свого доклав…

Не знаю, як вас, а мене це вже втомило. Чесне слово – настільки набридли ці розмови, що навіть, на відміну від більшості знайомих, не читав нічого про той клятий календар майя і не додивився жод-ного сюжету про таємниче космічне тіло. Чомусь я упевнений, що об-межений мозок сучасної людини, звиклий усе вирішувати за допомо-гою пульта телевізора та кнопок на пральній машинці чи ключах від автомобіля, все одно не може осягнути того символізму, який у свій календар вкладали майя. Люди, котрі зникли, так і не відкривши всіх своїх таємниць. Котрі знали, як працювати на землі однією мотикою і голими руками зводити піраміди. Хтось із нас таке може? Та жодний будівельний магнат чи відомий архітектор зараз за усе життя не ви-гадає як це зробити!

Зрештою, навіщо чекати якогось кінця світу? Кінець світу відбува-ється на Землі чи не щосекунди. У когось помирає рідна людина. Хтось втрачає кохану жінку. У когось відбирають свободу. Врешті, я маю щастя знати людей, для котрих утрата можливості вільно висловлювати свою думку – то таки кінець світу. Замість того, щоб роздумувати про міфічні чорні планети чи давно забуте мистецтво астрономічних обчислень давніх племен, кожен із нас міг би присвятити на кілька хвилин більше, аби допомогти людям, котрі потребують підтримки тут і зараз. Когось розрадити, а когось і порятувати. Але ж, звісно, легше поклацати пуль-том від телевізора, сидячи на м’якому дивані чи поварнякати про це з кумом на кухні, принагідно розпивши пляшку-другу оковитої.

На мій погляд, хто-хто, а чоловік на такі дурниці розмінюватися про-сто не має морального права. Мені вже навіть ближчі люди (чув, що таких і в Україні вже трохи є), котрі закуповуються припасами і зброєю (на випадок масової загибелі людей, війни чи мародерства), будують бункери, укріпляють хати. Можна вважати таких людей параноїками. І я бачу в тому великий сенс. Однак якщо той, хто вірить у байки про кінець світу чи просто якісь глобальні катаклізми лише точить ляси, то його я розумію ще менше. Чоловік повинен захищати свою родину, а не розпускати нюні. Таке вже у нас, хлопів, призначення у цьому світі. Тому хай той, хто вірить – щось робить. А той, хто не вірить – хай займа-ється своїми справами. Незробленої роботи у нас із вами, дай Боже, – з головою і ще трішечки…

Антін Бандера

Кінець світу

новини з болотаНе думай про Росію “звисока”

Хто б сподівався? Росіяни – ці шукачі «до-брого царя» і «сильної руки» – влаштували щось схоже на революцію. Так – не надто ма-сово, так – в основному в Москві та Петербур-зі, але все ж хто сподівався на таке від них? 70 тисяч на Болотній площі – це для Москви на-справді багато. Адже й на таку кількість ніхто не очікував.

Інша річ, що навряд чи чогось суттєвого вдасться досягнути російським опозиціоне-рам цими мітингами. Не надто вони організо-вані, не мають спільної мети, не мають одного лідера. Та й загалом – окрім мирних стрічок (у нас – помаранчевих, у росіян – білих) нагаду-ють «помаранчеві події» хіба тим, що територія теперішнього Майдану, на якому відбувалися українські протести, колись давно називалася «Козячим болотом».

Утім, на мій погляд, взагалі було б помилкою вважати, що російські події є повторенням Укра-їни-2004. У найкращому разі це може бути 2001 рік. Адже тоді в нас також об’єднувалися кому-ністи з націоналістами, ліберали, соціалісти… І теж не було ні одного лідера, ні чіткого бачення того, що далі. Та насправді, не було тоді можли-вості перемогти – ніяк. Але саме у той час було закладено ґрунт для наступних подій. Які, хто б що не говорив про поразку, все ж зробили від-биток на українському суспільстві. І колись, хо-четься вірити, таки дадуть результат.

Хочеться вірити і в те, що дадуть резуль-тат події у Росії. Адже за такого керівництва, яке є зараз в Україні, мати в сильного сусіда керівником розумного, але максимально ци-нічного Путіна – це як бомба з годинниковим

механізмом. Та хай навіть його не усунуть від влади. Нехай він трохи перелякається свого ж народу і, замість пошуку ворогів назовні й тиску на сусідні держави, хай краще вирішує реальні проблеми, що є всередині Росії. На-віть це дасть нам трохи часу та свіжого пові-тря, аби самим, без «допомоги» ззовні, розби-ратися з тим, як нам будувати Україну. І нехай допоможе нам Бог. А отже – хай допоможе Бог вільним людям Росії.

ЙолкиДивують, до речі, не тільки росіяни. Диву-

ють і українці. Насамперед ідеться про людей із Донбасу. Чи хтось чекав такої впертості від протестувальників у Донецьку, де ніби влада перемила всім мізки так, що не зали-шилося нічого від бажання свободи? Але ж ні – стоять, голодують, виходять на вулиці. Розвіюють стереотип про мовчазний натовп, котрий зробить те, що скажуть «дяді з теле-візора».

Дійшло до того, що донецькій владі до-велося вигадувати нові способи боротьби з акціями протесту. Від способу, який вибрали, не знати, що робити спершу: чи сміятися з не-долугості чиновників, чи плакати від того, що таке «горе» пробирається в нас у високе ке-рівництво. Адже всі місця, де можна розбити намети для пікетування органів влади, у Доне-цьку засаджують ялинками. Чи, як полюбляє казати найвідоміший уродженець Донбасу, – «йолками». Екологи, звісно, мають тішитися. Адже площ у Донецьку багато – отже місто суттєво озеленять.

От тільки ж самій місцевій владі варто за-мислитися. Гляди, народ згадає, що вихідці з Донбасу тісно товаришують не лише з «йолка-ми», а ще й з вінками…

Леви не винні?На жаль, далеко не всі на Донбасі можуть

вийти за межі стереотипів, нав’язаних із те-левізора й агіток. Багато хто з простих людей нічим не мудріший за тамтешню владу. От у Луганську вже вшосте (!) сталася біда з розма-льованим левом, котрого подарував громаді цього міста Львів. П’ять разів вандали ламали лева – і його вдавалося якось поремонтувати. Але на шостий він просто розсипався зовсім – без варіантів відновлення.

От питання: «Чим же завинила скульпту-ра?» На ній не було ні портрету Бандери, ні патріотичних гасел – просто яскраво розфар-бована тварина… Як сказав один луганський дописувач в інтернеті – львів’янам же не при-ходить у голову ламати подаровану Доне-цьком копію «Пальми Мерцалова», що стоїть поруч із вокзалом у Львові…

Галичани – не святіУтім, не варто цим аж так тішитися. У нас

теж вистачає тих, хто ганьбить наш регіон. То суддя Зварич «наколядує», а от тепер депутат обласної ради Василь Камінський «наприча-щався». Свій же, великий патріот зі «Свободи» всівся в «Ніссан» напідпитку, виїхав на зустріч-ну смугу, врізався в інше авто, завдав шкоди здоров’ю людей. Щастя, що він не має сто-сунку до Партії регіонів. Можливо, саме тому міліція не спустила ситуацію «на гальмах», а «патріота» забрали до відділку у «кайданках».

І ви уявляєте, чим він виправдовується? «Увечері була Літургія, було Надвечір’я – при-ймав Святі Дари», – то таке пояснення самого депутата. Ну, справді, просто тобі копія Звари-ча. Той теж Святим Різдвом прикривався: ко-лядуванням та сіянням. І не бояться ж Бога – ні москвофіли, ні патрійоти…

315 грудня 2011№ 48 (052) новини

КОРОТКО

еКОНОМіКа

Світлина – Галини АнтошикМинулого місяця до котель­ні, що на вулиці Проектній, привезли десь зо 30 мішків із невідомою речовиною. Як виявилося – нею палили, а у повітрі смерділо нафтою та виділялася сажа, або ж технічний вуглець. У Старому Самборі карали тих, хто спа­лював сухе листя, але в той же час заплющують очі на те, що котельня палить якимись нафтовими відходами.

Скарги За словами Зіновія Сольчани­

ка, депутата Старосамбірської міськради, до недавнього часу котельня, що розташована на вул. Проектній, палила газом. Але міська влада вирішила економи-ти на блакитному паливі і завезла котел для спалювання твердого палива (дров, наприклад). Про-те, нещодавно привезли кілька десятків мішків із якоюсь речови-ною, схожою на відходи від пере-робки нафти.

«17 листопада на сесії міськра-ди я підняв питання щодо спалю-вання цієї речовини. Директор «Теплокомуненерго» Микола Кі­шик дав слово, що палити більше

цим котельня не буде. Це ж пообі-цяв і голова міськради – але нічого не змінилося. Дивує мене й те, що дирекція школи та дитсадка, котрі є біля котельні, чомусь не реагує на те, що повітря біля них не є чис-тим», – розповідає пан Зіновій.

На око та нісМинулого тижня кореспон-

дент газети «Коловорот» вирі-шила спитати самих кочегарів, чим вони палять, і пішла до цієї котельні. Чоловіки запевнили, що нічого не чули про відходи від переробки нафти та почали де-монструвати, як вони палять дро-вами, закидаючи великі поліна до печі. Проте, через кілька днів у супроводі пана Сольчаника ми знову прийшли до котельні, біля котрої лежало ще близько десяти мішків із цією речовиною. За сло-вами депутата міськради – це вже залишки, а недавно тут лежала гора таких мішків.

Також пан Зіновій показав шматок тієї чорної речовини, який він взяв у котельні. Вона чимось схожа на подрібнене ву-гілля, але масна та смердюча. За-пах нафти від цього “палива” був настільки сильним і неприємним, що засльозилися очі.

Смердить, але чим?У Старому Самборі палять невідомо якою речовиною

Чи забагато почесних містян?Хочете бути почесним жителем Старого Самбора? Поспішайте, бо вже скоро процес набуття такого звання може суттєво ускладнитися. З ідеєю обмежити можливість присудження звання «Почесний громадянин міста» на сесії Старосамбірської міської ради виступив її депутат Володимир Ковтун.

І хоча під час попередніх сесій більшість депутатів ідею пана Ковтуна не підтримали – депутат не здається та хоче добитися рішен-ня, котре унеможливить перетворення мерії на «конвеєр видачі медалей». «Не можна таке високе звання присвоювати будь-кому, – пояснює Володимир Ковтун. – Я запропо-нував своїм колегам робити такі подарунки тільки до ювілейних дат Дня міста – тобто таких, котрі закінчуються на нуль та п’ять. Однак, на жаль, депутати вважають правиль-ною іншу політику».

Та втілити ініціативу в життя не буде лег-ко. Принаймні тому, що іншої думки дотри-мується Іван Грись, міський голова Старо­го Самбора. Пан Грись вважає, що кількість почесних громадян потрібно збільшувати

кожного року. Раз на п’ятиріччя, на погляд Івана Михайловича, – термін занадто три-валий.

«Коловорот» з΄ясував: наскільки ж близь-ко мерія до перетворення на «конвеєр». Отже, за двадцять років незалежності у Ста-рому Самборі налічується всього лише вісім почесних жителів. І поки що у депутатів не-має ідей щодо того, кого наступного вшану-вати.

Ту чи іншу кандидатуру може подати будь-хто. Не приймається лише самовису-вання. Депутатський корпус повинен прого-лосувати одноголосно. Критерії, за котрими обирають медалістів, можуть бути найрізно-манітнішими: праця над добробутом і благо-устроєм міста, спортивні досягнення, бага-толітня та плідна праця на педагогічній чи лікарській ниві й т. ін.

До речі, чутку про те, що почесне звання у Старому Самборі має львівський мер Ан­дрій Садовий депутат Ковтун спростував: «Садовий не був і не є почесним жителем на-шого міста. І, чесно кажучи, не бачу жодних підстав йому це звання присвоювати».

Тетяна Михаць

Закінчення, поч. – с. 1

З інтерв’ю з директором при­ватного підприємства “Екобес­кид” Тимуром Бедернічеком газеті стало відомо, що представ-ники місцевої влади намагалися вплинути на засновника “Еко­бескиду” Валерія Холодила з метою закриття газети “Колово-рот”. Голова РДА Володимир Це­генько начебто обіцяв посприя-ти у спорудженні вольєру, якщо “Коловорот” буде ліквідовано. Як відомо ПП “Екобескид”, є одним із засновників нашої газети.

Журналісти “Коловороту” за-питали про цей факт особисто у Володимира Цегенька. У комен-тарі він сказав, що це неправда і що з цього приводу уже готу-ється лист-претензія. Через кіль-ка днів газета отримала лист, у якому інформація про те, що пан Цегенько просив закрити нашу газету, названа “недостовірною, неправдивою” і такою, що “по-рочить імідж райадміністрації, як виконавчого органу влади в районі та честь, гідність і ділову репутацію Володимира Цегень-ка, як голови райдержадміні-страції”. У цьому листі нас також запевнили, що РДА, виконуючи закони України, не втручається у роботу преси та підприємств, а також “чітко дотримується ви-

мог Закону України “Про доступ до публічної інформації”. Таким чином, голова райадміністрації вважає, що було опорочено його ділову репутацію і вимагає нада-ти докази, що підтверджують ін-формацію, надруковану в газеті, або спростувати її.

“Коловорот” звернувся по коментар до Валерія Холоди-ла – засновника ПП “Екобескид”, щоб він підтвердив чи заперечив факт розмови про закриття газе-ти. У відповідь до редакції було передано розписку такого зміс-ту: «Я, Холодило Валерій Борисо-вич, один із засновників Приват-ного підприємства «Екобескид», засвідчую, що перебуваючи у кабінеті голови Старосамбір-ської РДА Володимира Цегенька з питання погодження підпри-ємству спорудження на території району вольєру для розведення карпатських оленів, я отримав усне підтвердження голови РДА у сприянні в спорудженні вольє-ру за умови моєї участі в «ліквіда-ції» газети «Коловорот». Про цей факт готовий свідчити у суді”.

Роман Рак

Старосамбірське районне бюро технічної інвентари­зації (БТІ), після схвалення на останній сесії райради депутатами, отримало нові повноваження. Нововве­дення полягає в тому, що організація буде займатися і земельними справами.

На десятій сесії Старосам-бірської районної ради, котра відбулася минулої середи, було прийнято рішення внести зміни до статуту КП «Старосамбірське районне бюро технічної інвен-таризації та експертної оцінки». Відповідно до змін, бюро техніч-ної інвентаризації матиме право виконувати роботи із землеу-порядкування на території всіх сільських і міських рад, а також роботи, пов’язані з виготовлен-ням проектів відводу для надан-ня земельних ділянок у власність чи користування. Про це «Коло-вороту» розповів Роман Батю­чок, перший заступник голови Старосамбірської райдержад­міністрації.

«Ми тривалий час не може-мо вирішити остаточно питання із проведенням інвентаризації

земельних ділянок на терито-рії району та питання наповне-ння дохідної частини місцевих бюджетів за рахунок плати за землю. Мова йде як про плату власників земельних ділянок, у вигляді земельного податку, так і про плату їх користувачів – у ви-гляді орендної плати за землю», – говорить пан Роман.

За словами заступника голови РДА, нововведення дасть змогу наповнювати місцевий бюджет, а в людей, котрі платитимуть за землю податок, з’явиться стимул робити щось із нею, наводити лад.

«Була думка створити окрему організацію для цього – але з ме-тою економії коштів вирішили делегувати ці обов’язки БТІ, ко-тре й так має пряме відношення до землі», – каже Роман Батючок.

До слова, населенню Старо-самбірщини на сьогодні видано зареєстрованих державних актів про право власності на земель-ні паї площею 15 тисяч гектарів. Досі до місцевих бюджетів не надходило ані копійки у вигляді земельного податку.

Галина Антошик

Нічний візитДвоє старших чоловіків і один непо­внолітній – вирішили легко підза­робити. У Старій Солі у понеділок, 5 грудня, двоє місцевих чоловіків, узявши із собою неповнолітнього, обікрали будинок. У будинку під час нічного проникнення

зловмисників нікого не було, адже власни-ки, котрі отримали це житло у спадок, не живуть у селі Стара Сіль.

«Чоловіки виносили усе, що могли – навіть кухню розібрали, забрали металеві стовпці і продали все це згодом місцевому жителеві. У ході перевірки ми з’ясували, хто саме вчинив злочин. Усім трьом загрожує кримінальна відповідальність. А старшим чоловікам – ще й відповідальність за втягнення неповноліт-нього у злочинну діяльність», – розповів «Ко-ловороту» Ігор Марадь, начальник Старо­самбірського райвідділу міліції.

Галина Антошик

Навіщо владі закривати “Коловорот”?

Землі під контролемБТІ отримало нові повноваження

Хто винен?Найперше нас зацікавило: що

саме за речовину спалюють та чи шкідлива вона для людей – тому ми пішли до тих, хто відповідає за котельні міста.

Директор КП «Старий Сам-біртеплокомуненерго» Микола Кішик при зустрічі з журналістом «Коловороту» поводився, м’яко кажучи, дивно. Спочатку вима-гав посвідчення журналіста, тоді казав, що знає, хто нас прислав, а потім сказав, що інженер зараз на лікарняному, а він без нього не може знайти потрібний доку-мент, де вказано, що це за паливо. Проте пан Микола запевнив нас,

що ця речовина є абсолютно без-печною: «Є всі документи, ліцензії, сертифікати – вона не може бути шкідливою». Також він погодився, що це паливо є значно дешевше, ніж, до прикладу, вугілля. Дирек-тор попросив нас прийти до нього не швидше, аніж наприкінці тижня – тоді він скаже нам точно, якою речовиною палять.

«Коловорот» спробує довести справу до логічного завершення і розповісти на сторінках наступних номерів: чим насправді палять, чи це дійсно нешкідливо, та за чиєю вказівкою котельня палила цією дивною безіменною речовиною.

Галина Антошик

Палиці в колесахПроблеми малого та середнього бізнесу

Малі й середні підприємства в Україні продовжують зіштовхува­тися з суттєвими перешкодами на шляху власного розвитку як на рівні державної політики – так і на рівні ринкового середовища.

Пан Василь має приватний бізнес ще з початку дев’яностих. На його думку, осно-вними проблемами у малому та середньому бізнесі є нестабільність законодавства, ви-соке податкове навантаження та перевірки контрольно-наглядових органів. «До 2005-го з перевірками приходити могли хоч кожного дня. Будь-яка служба, без жодного скеруван-ня. Одного разу прийшла до мене з пере-віркою одна зі служб, взяли хлопці товарну книжку, а звідти випадають акти перевірки. Вони питають мене: «Що це?» Я кажу: «Ви в мене вже п’яті за сьогодні». Закрили книжку і пішли. За Ющенка усе змінилося – податкова мала лише один раз на рік планову перевір-ку, про яку попереджала за 10 днів. Тепер із першого січня все повертається – знову мо-жуть прийти будь-коли.

Ще проблемою є надто високі відрахуван-ня від зарплати працівника – в сумі майже по-ловина виходить. Тому підприємці не хочуть брати працівників на офіційну роботу – це збитково», – каже пан Василь. Також, за його словами, у нашій країні зі всіма службами тре-ба «дружити»: «Бо якщо не співпрацюватимеш – тобі створять всі умови для збитковості».

На думку пана Івана, котрий лише нещо-давно став підприємцем, у процедурі від-криття власного бізнесу є багато передумов для корупції. Люди, не бажаючи втрачати час, погоджуються дати хабара: «Щоб отримати дозвіл на ведення своєї підприємницької ді-яльності потрібно обійти повно кабінетів. Кожен чиновник має право дати відповідь упродовж 30 днів. І якщо не хочеш півроку чи довше чекати на їх підписи – краще заплати і май спокій».

Нещодавно депутати Верховної Ради ви-рішили спростити чинну систему оподат-кування для малого та середнього бізнесу. Підприємців пропонують поділити на чотири категорії. Кожну групу оподатковують по-різному – що більше підприємство, то більші податки. На думку підприємців – це вже зна-чний крок уперед.

Нагадаємо, Закон «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо спрощеної системи оподаткування, обліку й звітності суб’єктів малого підприємництва» Верховна Рада прийняла 20 жовтня 2011 року.

Як вважають експерти, закон дає можли-вість контролюючим і силовим органам чи-нити репресії стосовно бізнесу. Згідно з цим законом, податківці мають право анулювати свідоцтво платника податків за результатами перевірок, ставка оподаткування прив’язана до мінімальної зарплати, ліквідовується фік-сований патент, що призведе до того, що люди змушені будуть платити податки не-залежно від того, отримали вони доходи від бізнесу чи ні.

Також закон скасовує мораторій на пере-вірки, якого підприємці добилися після “По-даткового Майдану”.

Галина Антошик

У цій статті йдеться про засновників газети

«Коловорот»

4 тема тижня

Надія Заріцька, с. ЧапліНе знаю, чому. Важко від-

повісти, бо все це робиться там – нагорі, і ми не знаємо, чому та як. Але якби минуло-го року суворо покарали ви-нних – цього уже боялися б знову допустити скандал.

Василина Калька, м. Старий СамбірБо всім наплювати на ди-

тяче здоров’я. Добре, що в кабінетах чиновників тепло, а діти можуть мерзнути хоч кожної зими. Банальний не-догляд – нікого не хвилює, що там робиться у школах.

Ігор Павлик, с. ВоютичіБуває по-різному. Може,

влада уже другий рік стика-ється з недобросовісними людьми, котрі хочуть обма-нути там, де є великі об’єми того, що завозять. Так і з по-ганим вугіллям – поміж до-бре могли «проштовхнути» неякісне. А як усе можливо перевірити? Олеся Наливайко,

гостює у Старому СамборіТак, я чула про цю вашу

епопею з вугіллям. Моєї ро-дички діти у школі вчаться в одному із сіл району – то ще минулого року про це розпо-відали.

Та важко пояснити, чому ситуація повторилася… Може, через недбальство щодо своїх обов’язків?

Наталія Лисяк, с. ТернаваТа така ситуація може по-

вторитися ще кілька років підряд. Усі мовчать, ніхто не висловлює своєї думки. От якби запротестували – може б і забоялися такі «чудеса» творити.

Тетяна Бац, м. ДобромильНе мають чим зайнятися

– от і «прокручують» усілякі афери. На чому тільки можна кошти відмивають. Їм завжди мало буде – скільки б не крали.

Опитувала Тетяна Михаць

Чому, на вашу думку, уже другий рік поспіль у районі стається скандал із неякісним вугіллям, завезеним у школи?

Опитування

Ось уже майже два місяці минуло від початку опалювального сезону, а в суперечливій ситуації з неякісним вугіл­лям, яке потрапило у школи Старосам­бірщини, спричинивши на певний час дискомфорт і загрозу здоров´ю дітей, досі більше питань, ніж відповідей. У попередніх матеріалах на цю тему ми спробували відповісти на деякі з них. Також ми задавали частину цих питань чиновникам райдержадміністрації, підприємцеві Віталію Рабковському і правоохоронцям. Але далеко не на всі, з різних причин, отримали відповіді. Однак ми продовжуватимемо слідкува­ти за цією справою, доки не розповімо, з чиєї вини школярі мерзли минулого року і мають шанс мерзнути цьогоріч.

Для початку ж спробуємо описати, як ви-глядає ситуація на цей момент. Єдиним неза-перечним фактом наразі є те, що у низку шкіл Старосамбірщини потрапило неякісне вугіл-ля. Про це говорять завгоспи і кочегари, про це говорять чиновники РДА. Утім, досі не зро-зуміло, чи зроблено експертизу вугілля. Так само не зрозуміло, як саме неякісне паливо потрапило до шкіл. Адже перші машини, які приїхали до шкіл, привезли туди матеріал, ціл-ком придатний до опалення.

Що ж сталося згодом? Чи підприємець Ві-талій Рабковський в наступних партіях поста-чав інакше вугілля, ніж те, що було на початку? Сам підприємець в коментарях «Коловороту» запевняє, що такого він не робив. За словами пана Рабковського, якась частина вугілля мо-гла бути гіршої якості, ніж інші, адже він його отримує напряму з шахти, а пласти не завжди однорідні. Утім, як каже підприємець, таке не могло статися з усім вугіллям, завезеним у школи Старосамбірщини. Саме тому він за-пропонував заступнику голови РДА Романові Батючку замінити ту частину вугілля, яка ви-явилася недостатньо якісною. На що Роман Батючок в коментарі «Коловороту» заявив, мовляв його шеф, Володимир Цегенько, вирі-шив не робити заміни, бо хотів, аби було про-ведено експертизи, визначено, скільки того неякісного вугілля є.

Інший варіант – те, що замість нового, цьо-горічного вугілля у школи могло потрапити минулорічне, ще в лютому визнане експер-тизами невідповідним нормам. Таке припу-щення, зокрема висловлює в інтерв´ю «Коло-вороту» начальник відділу освіти РДА Марія Нискогуз (детальніше про це – в інтерв´ю по-руч). Інше питання – як таке могло статися? Через чийсь недогляд? Через свідому мані-пуляцію? Хто мав право таке зробити? У будь-якому разі, ця гіпотеза має право на життя на цей момент лише як гіпотеза, і не більше. Адже якщо б таке хтось провернув, то навряд чи він буде розповідати про це у коментарях. Щось прояснити можна було б, знаючи до-стеменно, в яких умовах відбирали вугілля на

Вугільна афера: нові відповіді, нові запитанняПитання “хто винен у постачанні неякісного вугілля в школи Старосамбірщини” усе ще залишається без відповіді

експертизу і чи не могло б в цьому процесі (суто гіпотетично) відбутися якихось підмін. Однак журналістів бути присутніми при такій процедурі ніхто не запрошував.

На третій варіант – також як на гіпотетич-ний і при цьому малоймовірний, натякає Ві-талій Рабковський. Мовляв, коли тільки від-бувалися конкурси на постачання вугілля, про його товар старосамбірські чиновники відгукувалися дуже позитивно. Натомість про вугілля фірми «Сузір´я», яке поїхало в Стріл-ківський інтернат, були несхвальні відгуки – за словами того ж пана Рабковського. Утім, ідея про підміну вугілля одного постачальника ву-гіллям іншого, видається надто фантастичною навіть Віталію Рабковському. А ми й поготів не хотіли б її серйозно обговорювати.

Щось прояснити могло б розслідування правоохоронців. Однак наразі – не проясни-ло. Керівник районної міліції Ігор Марадь в коментарі «Коловороту» у вівторок сказав, що кримінальну справу порушено і переда-но в прокуратуру. А от чи порушена вона за фактом, чи проти конкретних осіб, не сказав.

Зі слів головного міліціонера району, це вже повноваження прокуратури, вирішувати, як і проти кого справа піде далі. Але ж прокурор району Андрій Затварський вже в середу зран-ку заявив у коментарі нашому журналісту, що справи про вугілля з міліції у прокуратуру ще не передавали. І ми не будемо звинувачувати міліціонера у наданні неправдивої інформації. Цілком можливо, що виною неузгодженості є банальна інерція бюрократичної машини. Однак фактом залишається те, що ми досі не маємо навіть офіційної версії того, що ж саме сталося зі шкільним вугіллям. Не кажучи вже про те, як далеко за наявної ситуації до того, щоб визначити винних у цій вугільній афері.

Міг би, звісно, дещо прояснити і сам Віталій Рабковський. У приватних розмовах з жур-налістами «не під запис» він значно гостріше розповідає про деяких посадових осіб Старо-самбірщини. Однак наразі офіційно говорити відмовляється. Каже, що хоче дочекатися ви-плати йому 130 тисяч гривень за вугілля, яка, за законом, має відбутися до кінця року. А вже якщо її не буде, погрожує піти в прокуратуру.

Отож, навіть після звернень до чиновників РДА, міліції, прокуратури, підприємця, розмов із представниками шкіл, ми все ще маємо біль-ше запитань, ніж відповідей. Дуже маленьку частину з них ми отримали в відповідях на запити чи в інтерв´ю з пані Марією Нискогуз, яке ви можете прочитати на сусідній сторінці. Продовження вугільної історії читайте у на-ступному номері газети “Коловорот”.

P. s. Тим часом, як повідомили «Коловороту» у Центрі громадських зв´язків УМВС у Львів-ській області, вже майже готова до передачі у суд кримінальна справа, що стосується мину-лорічної вугільної афери. Як кажуть у ЦГЗ, рад-ше за все, до суду її передадуть у січні. Там, як кажуть правоохоронці, фігурують і представ-ники Старосамбірщини. Щоправда, сказати, в якій іпостасі – свідків чи обвинувачених, і хто саме, відмовилися, пославшись на таємницю слідства. Проте пообіцяли надати таку інфор-мацію дещо пізніше.

Всеволод Поліщук, Галина Антошик,

Тетяна Михаць

Графіка – Юстина Могитич

515 грудня 2011№ 48 (052) інтерв’ю

– Пані Маріє, Ви нещодавно потрапили на лікарняний. Як ваше самопочуття?

– Я і зараз на лікарняному. Я досі хвора. Мо-жете собі уявити мій стан, якщо мене привезли швидкою в реанімацію з тиском 250 на 120.

– Подейкують, що в реанімацію Ви потра­пили після розмови з головою РДА Володи­миром Цегеньком в його кабінеті. Це прав­да?

– Так, це правда. Я перенесла страшний стрес після цієї розмови. Хоча це була не стіль-ки розмова. Голова РДА запросив мене до себе в кабінет і принизливим тоном почав зі мною говорити. У нас у відділі освіти була перед тим перевірка з адміністрації щодо кадрової роботи. Були певні зауваження. У мене є кадровик, який цим займається і до певної міри несе відпові-дальність. До 1 листопада я мусила проінфор-мувати голову про усунення недоліків щодо ка-дрової роботи. Це було 25 жовтня, він запросив мене до себе і різким тоном сказав, щоб я писа-ла пояснення. Розмова, звісно ж, відбувалася у присутності першого заступника, який сидів з іронічною посмішкою. Спершу я розгубилася – не зорієнтувалася про що йдеться, але відчула шалений тиск на мене. Я написала пояснення, та уже до того була зроблена заготовка мені на догану.

– Чого стосувалося пояснення?– Приписів працівників РДА щодо кадрової

роботи відділу освіти. Коли я прийшла у кабі-нет, поміряла тиск, то він уже був 250. Але я ви-рішила взяти себе в руки й заспокоїтися. Випи-ла таблетки і за 20 хв вирішила знову зайти до голови, але вже з бухгалтером. Перед тим у нас була перевірка з фінуправління, де вказано, як ми здійснювали доплати нашим працівникам. Її зараз передали у прокуратуру. Але ці доплати уся область платить. А коли я проаналізувала доплати, які давала я і які давав мій попередник, то за 3 місяці мій попередник у час кризи роздав більше доплат, ніж я за рік.

– Тобто претензії до Вас виникли через те, що ви начебто забагато доплат своїм праців­никам видали?

– Так. Вони чомусь раптом дуже прискіпливо почали ставитися до працівників моєї бухгал-терії. Але наша бухгалтерія – це специфічна ро-бота: нарахування, довідки, пенсійні і т. д. Люди мають настільки великий об’єм роботи, що на 1200 грн, за які вони працюють зараз ніхто б не пішов.

– Перевірки стосувалися тільки Вашого відділу чи перевіряли так усіх?

– Ні. Це стосувалося тільки відділу освіти.

– А чому?– Ви самі можете здогадатися. Я думаю, що це

було цілеспрямовано... а зрештою.. знаєте чого? У відділі освіти завжди були гроші. Відбувалося це так – робили гарний жест і затверджували нам усю суму, яка нам прийшла по квоті. А потім ці гроші забирали. Керівництво району очевид-но побачило, що бюджету вони не виконають – вирішили утіснити освіту, забравши з неї гроші.

– Звідки забрали ці гроші?– Із Хирівської школи-інтернату, із Стрілків-

ської школи-інтернату і навіть з дитячого будин-ку-сиротинця.

– А чому і хто це робив?– Ці кошти знімалися за розпорядженням

голови. Їх зняли, щоб перекинути в іншу галузь.

– І куди пішли ці кошти?– Частину грошей віддали на медицину, а

частина пішла на окремі сільські ради.

– На які саме?– Боюся помилитися, але у мене є розпоря-

дження. Мабуть сільським радам не вистачає на зарплату.

– Що відбулося в кабінеті голови РДА, коли ви прийшли з бухгалтером?

– Я йшла туди уже наче не своїми ногами. Але вирішила, що буду триматися, бо ці люди молод-ші від мене і я змусила себе не заплакати, хоча коли зайшла в кабінет, то практично говорити вже не могла. Я відчула, що лівий бік починає німіти. Ні руки не чула, ні обличчя. Я собі поду-мала ще тоді: “Господи, допоможи мені вийти з цього кабінету, щоб не впасти і не вмерти прямо

Про деталі вугільної афери, про команду голови райадміністрації та про те, як потрапи­ла на лікарняний після розмови в кабінеті Володимира Цегенька в інтерв’ю “Коловоро­ту” розповіла начальник відділу освіти Старосамбірської РДА – Марія Нискогуз.

Марія Нискогуз: Доки я працювала – скарг на вугілля не було

там”. По-перше – це було приниження велике для мене. Таке ставлення після того, як я стільки щиро працювала на цю команду, працювала на виборах, працювала на Партію регіонів. Ви знає-те, що я депутат 5-ти скликань. Минулих виборів я йшла від “Справедливості”, яку ніхто не знав. Але у мене пройшло 7 депутатів до райради. І це попри те, що я, вся моя сім’я, друзі, не голосува-ли за “Справедливість”, а голосували за “Партію регіонів”, щоб збільшити тут показники.

– Це правда, що Ви допомогли Володими­рові Цегеньку перемогти на виборах?

– Так. Я живу в Лінині. Це мій виборчий округ, де мене обирали люди 5 скликань. Бо не раз так буває, що тебе обрали, бо ти наобіцяв, а потім не виконав і втік балотуватися в інший округ. Я свій округ віддала Володимирові Дем’яновичу, пере-конала людей, що варто за нього голосувати, бо це молода перспективна людина.

– Зараз не шкодуєте, що так зробили?– Знаєте, після бою кулаками не махають.

Якщо чесно, я взагалі не думала йти на ці вибо-ри, але мене переконав Володимир Горбовий, сказав, що потрібні досвідчені депутати. І ми на-віть не особливо агітуючи за “Справедливість” провели 7 людей у райраду. Розклад там зараз такий: “Партія регіонів” – 8 людей, “Наша Украї-на” – 8, “Справедливість” – 7, “За Україну” – 3, і т. д. Але це все “розкручені бренди”, а за “Справедли-вість” ніхто тоді і не знав.

– Що відбулося далі в кабінеті голови?– Це все відбувалося настільки принизливо,

що за моїх 50 років життя мене ніхто так не при-нижував. Так зверхньо, наче ти ніхто. Ця пове-дінка голови...

– А чому це відбулося?– Я не знаю чому, але мене в житті так чоло-

віки не ображали... У мене були опоненти – Це-пенда, наприклад. Але ці люди поводили себе коректно. А тут... І коли я приїхала з роботи до-дому, то довелося викликати швидку, після чого я потрапила в реанімацію. Це важко пережити, бо голова ж знав, що я хворіла раніше, що у 2002 році мала інфаркт і маю проблеми з тиском. Ра-зом з тим, я хотіла б подякувати нашим меди-кам. Якби не вони, то я б нині мабуть з вами не говорила, бо стан з яким я до них потрапила був дуже важкий.

– Які Ваші міркування щодо причин такої різкої зміни ставлення до Вас з боку керівни­цтва?

– Я щиро не можу зрозуміти чому так сталося, але підозрюю, що причина у майбутніх виборах до Верховної Ради. Я так думаю.

– Минулорічна історія із закупівлею не­якісного вугілля повторилася. Чому?

– Минулого року я не була начальником від-ділу освіти, коли закуповувалося вугілля. Цього року я поставила питання так, щоб до вугілля поставилися відповідально, щоб не дай Бог не повторилася минулорічна історія. Бо я знаю що таке вугілля для директора школи. Повірте, коли я працювала директором, то добре пам’ятаю скільки ночей доводилося проводити в котель-ні, щоб не було проблем з опаленням. У липні відбувся тендер. Я не є головою тендерного ко-мітету і взагалі він відбувався, коли я у відпустці була. Коли я вийшла на роботу, то мене повідо-мили про переможців тендеру.

Щоб не повторилася минулорічна історія я звернулася у правоохоронні органи, щоб вони перевірили достовірність усіх цих документів. ОБХСС перевірив документи і ПП “Рабковсько-го” і “Сузіря”, що перемогли у тендері і видав до-відку, що претензій жодних немає. І тоді, згідно із законом я підписала договір із “Рабковським”. А “Сузіря” відмовилося підписати договір.

– Чому?– Я думаю, що у них в наявності не було сор-

тового вугілля. Мабуть вони хотіли, як минулого року накрити школи рядовим вугіллям замість сортового. До речі, відмовилися вони дуже див-но – у телефонному режимі.

– Коли завезли перший камаз вугілля від ПП “Рабковський”?

– Ще до опалювального сезону. Його завезли у Стрільбицьку школу. Я дала команду директо-ру школи, щоб він розпалив котли і спробував вугілля. Микола Іванович розпалив та сказав, що вугілля добре, що такого вугілля давно вже

не мали. І до 25-го жовтня, доки я була на роботі жодних скарг не було. Я щодня контролювала скільки і в яку школу завезли вугілля. Ви знаєте, що опалювальний сезон наближався, а вугілля у всіх школах ще не було. Тому кожного разу, коли поступала машина з вугіллям я спілкувалася із завгоспом. І він говорив, що вугілля нормальне. І станом на 25 жовтня жодних скарг директорів шкіл не було. Ні письмових, ні усних.

– Скільки часу на той момент уже в шко­лах опалювали?

– Із 15-го жовтня – десять днів. Жодної скарги не було. Що сталося згодом – мені важко сказа-ти.

– Після того, як Ви потрапили на лікарня­ний вугілля ще довозили?

– Звичайно.

– І воно виявилося неякісним?– Мабуть, що так, бо вугілля, яке завезли до

25-го було нормальне. Якби це було не так, то директори б почали одразу скаржитися, як ми-нулого року. Я тоді одразу склала акти про не-якісне вугілля, які є у кримінальній справі, пору-шеній за минулорічну історію.

– Як Ви думаєте, що відбулося: це поста­чальник завіз неякісне вугілля чи його тут хтось підмінив?

– Справа в тому, що минулорічного неякіс-ного вугілля залишилося доволі багато – 164 тонни. А можливо і більше. Я з “Рабковським” не маю жодних відносин, але коли порівняти те, що він привіз і те, що було минулого року – це небо і земля. Щоб говорити про неякісний завіз, треба брати проби з машини цього підприємця. Мож-ливо хтось висипав нове вугілля до минулоріч-ного. А потім звідти брали проби і визначали чи воно якісне – можливо Рабковський віддуваєть-ся за чужі, минулорічні гріхи.

– Газета отримала договір про закупівлю вугілля у якому йдеться, що в 5­ти денний термін після постачання має відбутися роз­рахунок за вугілля і його експертиза.

– Експертизу вугілля має робити підприє-мець, бо експертиза однієї проби коштує 1,5 тис. грн. Освіта не має таких коштів. І він має надати сертифікат якості. Якщо є підозри в когось, що вугілля неякісне, то запрошуються експерти, по-стачальник і правоохоронці при них беруться три проби. Після цього робиться експертиза, і тоді вже можна виставляти претензії комусь.

– Пан Рабковський нам розповів, що він пропонував першому заступникові голови РДА провести таку експертизу, але той на­чебто відмовився. Чому, на Вашу думку, не було проведено одразу експертизу, взявши до уваги минулорічний досвід, коли діти мерзли у школах?

– Якби Рабковський мені запропонував зро-бити експертизу, то я була б обома руками за. А чому заступник голови РДА йому відмовив я не знаю.

– Друга партія вугілля, яка начебто вияви­лася неякісною, як доставлялася?

– Воно доставляється одразу в школи від по-стачальника. На його машині. Тобто досипати щось у процесі доставки ніхто не міг.

– Пан Рабковський також розповів газеті, що йому досі не заплатили 130 тисяч гри­вень за вже доставлене вугілля і що від ньо­го нібито вимагають щось у РДА.

– Наскільки я знаю, Рабковському справді ще не заплатили.

– Чому?– Бо відділу освіти фінвідділ не дає пропла-

тити.

– Чому?– А тепер у райадміністрації нова схема ро-

боти. Щоб відділ освіти отримав гроші, які йому виділили, потрібно йти до першого заступника голови (Романа Батючка, – авт.). Раніше було так, що коштами розпоряджався начальник відділу освіти і він з бухгалтером несли відповідаль-ність. Але десь з літа було поставлено питання так, що кожне платіжне доручення, окрім заро-

бітної плати потрібно погоджувати з Романом Батючком?

– А навіщо це впровадили?– Не знаю. Роман Батючок після того давав

“добро” фінуправлінню, і воно вже давало гроші. Повірте – це процес дуже важкий і працювати так надалі більше не можливо. Бо у відділі освіти станом на сьогодні не проплачено дуже багато коштів. Частину грошей непроплачено за вико-нані роботи. Розумієте? Люди зробили роботу, а їм не заплатили.

– А чому так відбувається? Навіщо було зациклювати фінансові потоки в РДА на пер­шому заступнику?

– Я не знаю. Я раніше працювала начальни-ком відділу освіти – і такого не було. Це якесь нововведення. Це, мабуть, контроль такий за бюджетними коштами.

– І попри цей контроль не вдалося закупи­ти якісного вугілля для шкіл?

– Так. Але це ще не все. Навіть коли ми про-водили капітальні ремонти у школах... Ми бага-то зробили цього року в школах. Дуже багато. А влітку, коли потрібно було розрахуватися з під-приємцями, то потрібно було йти до Батючка і погоджувати кому платити за виконані роботи, а кому – ні.

– Це вже після того, як були зроблені ре­монти?

– Так.

– А чому?– Не знаю. Потрібно було йти і погоджувати.

Начальник відділу освіти – це людина, котра по-трапила у дуже невигідну ситуацію. По суті, ні Батючок, ні фінвідділ не несе відповідальності за неякісно виконані роботи, бо підписи під до-кументами начальник ставить. Так виглядає, що мене зробили крайньою. До Романа Михайло-вича потрібно було йти за будь-яку дурницю і погоджувати. А чому за вугілля не заплатили я не знаю, бо це ж захищена стаття витрат. Якщо вугілля неякісне, то викликайте його, беріть екс-пертизу, доводьте і тоді мотивуйте цим непро-плату. А тепер ще й будуть великі проблеми з проплатою, бо накладна дійсна лише 5 днів. А як зараз бути, коли завезено вугілля у листопаді, а на календарі – грудень.

– Якось усе ж незрозуміло хто ж насправді винен у тому, що школи Старосамбірщини отримали неякісне вугілля.

– Не знаю. Щоб говорити про неякісне вугіл-ля спершу потрібно мати на руках результати експертизи.

– Але ж кочегари і директори шкіл ка­жуть, що ним палити неможливо.

– Я не можу когось зараз звинувачувати, бо цілком імовірно, що неякісне вугілля про яке ми говоримо – це залишки минулорічного.

– А як минулорічне вугілля могло потра­пити в школи, якщо Ви кажете, що машини прямо з Червонограда доставляли паливо до шкіл?

– А його звідти ніхто не вивозив. У кожній школі був залишок неякісного вугілля.

– Усе це нагадує якусь аферу, але поки що незрозуміло хто її затіяв.

– Ми перечислили частину грошей на Рабков-ського. Те, що з відділу освіти ніхто не запхав туди руки – я вам гарантую. Можете бути певні. Ні го-лова тендерного комітету, ні я, ні інші працівники відділу. Я думаю, що на це запитання вам би кон-кретно міг відповісти пан Рабковський.

– По минулорічній справі Вас допитували?– Так, мене викликали в УБОЗ у лютому міся-

ці. Вони цікавилися тендерною документацією. Вони побачили мої заяви на голову адміністра-ції, побачили, що я не приховувала цього проце-су, а навпаки – била у всі дзвони, які могла.

– До Вас претензії в працівників УБОЗу були?

– Ні. До мене не було.

Розмовляв Роман Рак

6 інтерв’ю«КОЛОВОРОТ» РеКОМеНДУЄ

ПОЧиТаТи: Чарльз Діккенс. «Різдвяна історія». Львів: Видавництво Старого Лева, 2011

Опублікований у середині грудня 1843 року шеститисячний наклад «Різдвяної піс-ні» розійшовся ще до Різдва, та й наступні наклади розкупили дуже швидко. Саме «Різдвяна пісня» внесла в святкування по-тужний животворний дух морального й духовного очищення, доброчинності та єднання всіх людей у любові до Спасителя. Своєю повістю Діккенс заклав основи сво-єрідної «різдвяної філософії», яка культиву-ється відтоді не лише в Англії, а й у всьому Західному світі.

Книга здобула популярність у тодішньо-му західному суспільстві, яке шукало під-тримки традиційних цінностей, і, мабуть, буде популярною в сучасній Україні. Тим паче, у новому виданні, перекладена гар-ною сучасною українською мовою.

ПОДиВиТиСя:

Шпигун, вийди гетьЖанр: трилер, детективУ ролях: Гері Олдмен, Колін Ферт, Том ХардіРежисер: Томас Альфредсон

Багато співробітників британської роз-відки здогадувалися, що в її керівництві давно засів “кріт”, працюючий на Росію. Але ті, хто наважувався про це заявляти відкрито – чомусь опинялися у відставці. Інші вважали за краще мовчати. Проте під-твердження існування російського агента прийшло із зовсім несподіваного боку. По-чинається таємне розслідування, очолене агентом у відставці – Джорджем Смайлі. І ніхто, а надто вище керівництво розвідки, не повинен здогадатися, що на “крота” зно-ву оголошено полювання.

ПОСЛУХаТи: НеДіля. Ді.Ор (2011)

Лідер гурту «НеДіля», колишній учасник «Танку на Майдані Конго» Едуард Присту-па випустив новий альбом під назвою «Ді.Ор». Така назва пояснюється тим, що над ним працювали дві людини: сам Едуард Приступа (відомий під прізвиськом “Діля”) та київський музика Орест Криса (він же “Орчик”). Початкові літери сценічних псев-донімів обох авторів і утворили назву но-вого альбому. Серед пісень, що увійшли до збірки, є як нові роботи, так і свіже акустичне звучання уже відомих хітів Ділі та його гурту.

Окрім того, диск містить також деякі невидані композиції «ТНМК». Варто від-значити, що до написання деяких текстів для альбому «Ді.Ор» долучились черкаські репери «На Відміну Від», а пісня «Хелоу, Фідель», котра вже виходила окремим син-глом, є сплавом творчості ялтинського гур-ту «Гіперкінез», Сашка Плана, Ділі, Орчика та «На Відміну Від».

У музичних крамницях диск має з’явитися вже цього тижня.

Вадим Піщало ніколи не був видатним футболістом. Принаймні таким, щоб його знали на території сусідньої (а народився він у Білорусі) України. Утім, далеко не завжди тренерами стають відомі гравці. Цьому приклад – Жозе Моурінью, тренер «Реала» і переможець Ліги чемпіонів з «Інтером», чи Віллаш­Боаш, голо­вний у «Челсі», котрий минулого року переміг із «Порту» в Лізі Європи. Вадим таких титулів поки що не має. Зате має досвід виховання з юніорів футболістів, котрі грають у провідних клу­бах Бельгії, Нідерландів і Німеччини. А найважливіше – досвід співпраці з Мішелем Брюнінксом, за методикою котрого зараз тренуються майже усі клуби вищого дивізіону Бельгії, а також деякі нідерландські, зокрема й «Аякс». Зараз Мішель Брюнінкс,

із котрим разом Вадим Піщало будував Школу топ­футболу при Федерації футболу Бельгії, перейшов на роботу у «Стандард» зі Льєжа і консультує з питань технічної підготовки футболіс­тів мадридський «Реал». А от пан Вадим продовжив справу вчителя та відкрив нову школу у бельгійському містечку Рімст. Що ж пов’язує його зі Старосамбірщиною? Та хоча б те, що саме тут розпочнеться новий проект Вадима Піщала: підготовка футболістів у Бельгії за унікальною програмою для українських клубів. І саме тут знайшлася людина, котра допомагатиме у реалізації цього проекту. Детальніше про школу футболу та проблеми виховання молодих футболістів загалом – в ексклю­зивному інтерв’ю Вадима Піщала «Коловороту».

– Вадиме, розкажіть, будь ласка, у чому суть вашого проекту, котрий ви називаєте унікальним. У чому полягає його унікаль­ність?

– Тут варто говорити про два аспекти. Пер-ший – цілком новий підхід до виховання фут-болістів як до бізнесу. Покладаючись на досвід співпраці з одним із провідних європейських фахівців із підготовки молодих спортсменів Мішелем Брюнінксом, пропоную клубам із колишнього СРСР підготовку для них футбо-лістів, котрі б не лише могли грати у футбол, непритаманний для гравців з України і Росії, але й продаватися на Захід. Адже як відбува-ється зараз? Для того, аби потрапити в клуб із Німеччини, Нідерландів, Бельгії – юному фут-болістові доведеться підписувати контракт з одним із клубів з цієї країни. По-перше, це шкодить клубам, що почали їхнє виховання, адже вони втрачають перспективних грав-ців. По-друге, дуже часто самі футболісти не можуть адаптуватися до умов іншої країни й іншого футболу. Так, вони мають певні задат-ки, переважно є фізично сильнішими за одно-літків із західних країн. Однак усе це відходить на другий план, адже для того, щоб грати у за-хідному клубі – потрібні радше вміння мисли-ти на полі, техніка, тактичні знання і, що дуже важливо, здатність адаптуватися в колективі, який будується за зовсім іншим принципом.

Ми ж пропонуємо інше. Права на футбо-ліста залишаються за місцевим, у нашому ви-падку – українським клубом. Футболіст, отри-мавши потрібні знання і вміння, повертається додому, грає за рідний клуб, але в разі, якщо вдасться “засвітитися” вдома та зацікавити за-хідних скаутів – він уже цілком адаптований до того, щоб відразу перейти до гри в Голлан-дії, Бельгії чи Німеччині. Нам же не потрібні права на футболіста, як будь-якій клубній ака-демії. Ми отримуємо лише гонорар за свою роботу, а вигоди від подальшого росту гравця як професіонала здобуває його рідний клуб.

– А чому не можна просто організувати таку академію при одному з українських клубів?

– Тут ми переходимо до другого аспекту. Відмінність підготовки футболістів у наших умовах – не лише в тому, що ми вчимо по-іншому поводитися на полі. Це комплексний підхід, котрий включає також перебування в середовищі, у яке потенційно має потрапити футболіст, коли клуб буде готовий продати його на Захід. Зокрема, з першого ж дня наші вихованці починають вивчати мову. З огляду на більші перспективи Чемпіонату Голландії, ідеться про голландську мову, незважаючи на те, що ми розташовуємося у Бельгії. Та й гео-графічно містечко Рімст, де базується школа, є майже на кордоні Бельгії з Німеччиною та Голландією. Друге – це адаптація українських юнаків до Західної культури, правил поведін-ки й підходів до роботи. Тут важливо, що це відбувається не лише за рахунок пояснен-ня тренера-педагога, а природним чином. Адже в Україні футболісти змалку звикають до роботи «з-під палиці», їх постійно контро-люють, закривають перед матчами на базі, увесь час остерігаються порушення дисциплі-ни та спортивного режиму. Місцеві ж молоді гравці змалку звикають до того, що вони від-повідають за свій стан і свою поведінку поза тренуваннями й іграми самі. І саме до цього ми призвичаюємо наших учнів. Їхній вільний час – справді вільний, але, спостерігаючи за тим, як поводяться їх колеги на Заході, вони перебирають звичку професійно ставитися до справи та не зловживати свободою. Адже тут, завдяки іншій культурі, значно менш по-ширені негативні наслідки «зіркової хворо-би», коли, отримавши перший професійний контракт і чималі, як на молоду людину, гроші – футболіст іде в загули, гасає на дорогій ма-шині та зовсім не думає про подальшу кар’єру. А скільки талантів так і не розкрилися через це на пострадянському просторі?

Інше питання – гроші. У нас уже є земля, база, поля – за них не треба платити. Коман-да, котра готує футболістів, компактна: не-має зайвих людей, як часто буває в Україні. Ті, хто потрібен час від часу, не працюють у штаті, а запрошуються на гонорарних умо-

вах. Щоб ви розуміли, наприклад, коли я по-чув цифру, скільки складає бюджет малень-кої команди «Скала» з Моршина – у мене очі на лоба полізли. За ті самі гроші в нас можна підготувати «від А до Я» футболістів на чоти-ри такі команди!

– Звісно ж, гроші та адаптація – важливі питання. Але чим же все­таки відрізняєть­ся сама підготовка футболіста від тієї, яку може організувати український клуб?

– Проблема українського футболу – в тому, що з радянських часів система підготовки тут не змінюється. У вас був свій геніальний тре-нер – Лобановський. Це справді видатна лю-дина, але велич її постаті зараз дуже заважає розвиватися тренерській думці. Адже біль-шість тренерів ще й досі намагаються копію-вати його наробки. У той же час європейські тренери, котрі часто брали за основу ідеї Ло-бановського, уже давно їх розвинули і пішли далеко вперед. Якщо в Україні й досі в основі підготовки футболіста лежить розвиток його фізичних даних, то на Заході основа основ – уміння мислити на полі, прораховувати дії своїх партнерів та суперників на п’ять-шість пасів наперед. Подивіться на «Барселону», котра є еталоном зараз – так, вони багато ру-хаються, але все це надзвичайно осмислено: кожен футболіст знає, для чого він це робить, що він робитиме далі, і що робитимуть усі його партнери. Подібна філософія закладена і в методику Мішеля Брюнінкса, яку використо-вуємо ми. І, щоби не бути голослівним, скажу, що саме у втіленні пана Брюнінкса ці ідеї вже прийняли в знаменитому «Аяксі» (там працює з молодіжними командами один із учнів пана Мішеля), у кількох інших клубах вищого ди-візіону Голландії та в більшості бельгійських клубів. Адже саме на це була спрямована наша робота на Федерацію футболу Бельгії…

– Але як можна навчити людину мисли­ти? Мусять же бути відповідні задатки…

– Це помилкова думка. Головне – щоб лю-дина, котра має відповідні фізичні дані для гри у футбол, хотіла вчитися. А думати на полі і під час тренувань її можна навчити. Це – теж один із аспектів підготовки: те, що ми базуємося на найновіших дослідженнях роботи людського мозку. Наприклад, важлива деталь: від приро-ди більшість людей мають схильність до кра-щого розвитку лівої чи правої півкулі мозку. Як наслідок, у людини, по-перше, більш розвину-те або логічне, або творче мислення. По-друге, якщо говорити про футболістів, вони через це мають кращий удар із лівої або правої ноги, краще рухаються, коли в них м’яч і суперники зліва або справа. Але насправді будь-яку лю-дину, котра дійсно цього хоче, можна навчити рівноцінно задіювати обидві півкулі мозку. У нас серед таких прийомів – спільний рух гру-пи семи-восьми людей із м’ячем та без нього спочатку постійно вліво, виконуючи складні переміщення і контролюючи дії напарників; коли виконано цю вправу – напрямок руху різко змінюється вправо, і треба також ви-

конати складну систему пересувань та дій із м’ячем. Інший метод – застосування логічного апарату під час фізичних вправ. Наприклад, під час виконання віджимань ми просимо вес-ти не прямий рахунок (один-два-три-чотири), а лише парними цифрами. Або фіксувати лише кожен четвертий рух. При цьому футбо-лісти зосереджені на важкій фізичній вправі, а отже, логічні завдання вони виконують ніби між іншим, учаться обдумувати швидко і не напружуючись. До речі, під час таких занять розвиваються й лідерські навички. Для при-кладу, вся команда стає в коло, а в центр ви-ходить найбільш сором’язливий, несміливий хлопець. І саме він веде рахунок та задає ритм усім іншим. Із часом такими простими ходами можна людину навчити керувати діями парт-нерів – вести їх за собою.

– А чому зараз ви потрапили саме на Старосамбірщину? Усе ж і в Україні, і в Росії є більш відомі футбольними досягнення­ми регіони…

– Тут варто почати трохи здалеку. Протя-гом останнього часу я їздив зі своїм проектом містами України та Росії, шукаючи партнерів для втілення ідеї, що вже працює в Бельгії та Голландії. Зокрема, вів переговори з мос-ковським «Локомотивом», був в академії «пітерського» «Зеніту», а перед поїздкою на Львівщину – у Києві розмовляв із представ-никами «Динамо». Так от, у великих клубах, як з’ясувалося, підготовка власних виконавців зараз опинилася навіть не на другому плані. Таке враження, що їм просто невигідно ви-ховувати своїх гравців, хоча на словах усі декларують такий принцип. Тому селекційні служби, котрі шукають футболістів у Латин-ській Америці і на Балканах, мають набагато більші бюджети та повноваження, аніж клубні академії і школи. У Києві мені люди зі струк-тури «Динамо» просто сказали, що навіть не варто пробувати щось таке робити. І поради-ли спробувати з клубами скромнішими, що їх може привабити перспектива заробляти на вихованні своїх футболістів.

Так я й опинився на Львівщині. Тут, з одно-го боку, знайшлися партнери, котрі можуть дати фінансовий поштовх розвитку тако-го бізнесу, зокрема Микола Кміть, власник «Скали» з Моршина. З іншого боку – мені по-радили звернутися до вашого земляка Івана Лужецького, котрий відомий своїм умінням працювати з юними футболістами. Так я й опинився у Стрілках. Тут дуже перспек-тивні хлопці – в чому заслуга як Івана, так і прекрасної природи, адже чисте повітря та складні умови життя роблять їх здоровими і витривалими. До того ж, вони не мають спо-кус, які надає життя у великому місті. Упевне-ний, саме на прикладі футболістів зі Стрілок, а також команди із Моршина ми зможемо по-казати, що за короткий час можна виховати з місцевих дітей класних футболістів із євро-пейським мисленням і стилем гри.

Розмовляв Антін Бандера

Вадим Піщало: “Хлопці зі Стрілок можуть вирости в класних футболістів”

Світлина – http://footballmind.eu/

715 грудня 2011№ 48 (052) довідка

історія з перших уст

ДОВіДКа

Кір характеризується загальною інтоксика-цією, підвищенням температури тіла, катараль-ними явищами з боку верхніх дихальних шляхів, кон`юнктивітом, появою висипу, що покриває шкіру хворого. Сприйнятливість людини до кору дуже висока. Зараження становить 90–98%, тобто усі діти й дорослі, котрі не хворіли на кір, але контактували з хворим, мають дуже ви-соку ймовірність захворіти.

Джерелом інфекції є хворий на кір. Найбіль-ша заразність спостерігається на початковому періоді та в перші дні висипання. Передається кір повітряно-краплинним шляхом на значні відстані (через коридори, сходові клітки – у су-сідні кімнати та квартири).

Початок хвороби гострий. З’являються підви-щення температури тіла до 38–39 °С, головний біль, кашель, нежить. Підвищення температури в перші дні у більшості випадків нестійке. Ката-ральні явища з кожним днем посилюються. Осо-бливо посилюється кашель. З’являються світло-боязнь, сльозотеча – розвивається кон’юнктивіт. На 2–3-й день від початку хвороби на слизовій оболонці щік проти малих корінних зубів, інколи на слизовій оболонці губ та кон’юнктив, виника-ють дрібні, розміром із макову зернину, білуваті цятки, які піднімаються над слизовою оболон-кою і оточені червоним обідком. Це плями Бєль-ського – Філатова – Копліка – визначальний для кору симптом, що має особливо важливе діа-гностичне значення. Тривалість катарального періоду – 2–4 дні, але може бути й до 5–6 днів, переважно у щеплених дітей. Перед появою ви-сипань температура тіла часто знижується – іно-ді до норми. При виявленні таких симптомів слід негайно звернутись за медичною допомогою.

Рівень захворюваності на кір в Україні цього року зріс у шість разів порівняно з минулим роком, – повідомляє МОЗ. Не минула ця біда і терени Старосамбірського району. Протягом декількох останніх тижнів тут також реєструють усе більше хворих. При цьому значну частину осіб, котрі звернулися за допомогою, було госпіталізовано.

Як же захиститися від кору? Деякі профілактичні за-ходи можна здійснювати самостійно. Вони спрямовані, насамперед, на підвищення опірності організму до дії ві-русів, тому допоможуть і для профілактики грипу та ГРВІ. Ефективними, особливо у період поширення захворюва-ності, є такі методи профілактики:

– повноцінне харчування із включенням вітамінів у природному вигляді (перш за все – свіжі фрукти та овочі);

– загартовування та часте провітрювання приміщень;– достатня кількість сну, регулярне чергування праці

та відпочинку, щоденне вологе прибирання;– вживання загальнозміцнювальних і тонізувальних

препаратів та препаратів цілеспрямованої імуностиму-лювальної дії.

Високоефективними є рекомендації загального сані-тарно-гігієнічного спрямування, зокрема:

– часте миття рук із милом;– носіння захисної маски в осередку інфекції або при

перших проявах застуди чи ГРВІ;– прикривання носа та рота хустинкою (або однора-

зовими серветками), особливо при кашлі та чханні.На завершення, хотілося б звернутися до читачів із

проханням не займатись самолікуванням, адже кір – це серйозне захворювання, котре може призвести і до смерті. Якщо не вдалося запобігти хворобі – обов’язково зверніться до лікарів.

Наталія Польова, районний інфекціоніст,

Богдан Надюк, завідуючий епідеміологічним відділом

ДЗ «Старосамбірська районна СЕС»

Ой, хто-хто Миколая любитьабо Чи відвідував Святий Микола Радянський Союз

Усі ми вже давно звикли до головного героя грудня – Святого Миколая. Подарун­ки, котрі таємно з΄являються під подушкою у ніч із 18 на 19 грудня, є чи не найбіль­шим дивом зимового циклу свят для дітлахів. Уже з по­чатку зими пишуться листи у небесну канцелярію із про­ханнями та побажаннями. Тут навіть основний критерій – бути чемним увесь рік – не дуже спрацьовує: кожен отримує бажане. Адже Мико­лай дуже добрий.

Як же поводилися діти, котрим у час їх дитинства заперечували іс-нування будь-яких святих? Чи при-ходив Святий Микола до піонерів та жовтеняток, – дізнавалася наш кореспондент.

«Звичайно, у школі нам нічо-го не говорили про Миколая, як от зараз, – розповідає Галина Іванівна, мама трьох дітей. – Ми святкували Новий рік, до нас при-ходив Дід Мороз із Снігуронькою. Відмінним учням навіть дарували різні подарунки. Переважно це були художні книжки або канцто-вари. Якісь такі дрібнички – адже

тоді все це дуже дешево коштува-ло. Та було приємно».

Проте все-таки, окрім червоно-носого Діда Мороза, радянські діти знали й Святого Миколая. Він, як виявилося, виконував свою роботу навіть у часи атеїзму.

«Хоча про Миколая нам не ка-зали вчителі, – продовжує пані Галя, – ми добре про нього знали. Звичайно, у церкві тоді були нечас-тими гостями, але батьки, бабусі та дідусі добре попіклувалися, аби ми пам’ятали про святого. Розповіда-ли нам притчі: як Микола допома-гав бідним. Тож наше покоління так само з нетерпінням чекало цього свята. Може, наші забаганки тоді були дещо меншими, але все одно Миколай творив дива».

Хтось писав листи, хтось просто розповідав батькам що б йому хо-тілося отримати – і приносив Ми-колай радянським дітлахам одяг та іграшки, книжки й солодощі. Так само незамінними були і манда-ринки.

Отож, оскільки така чудова тра-диція зуміла пройти через комуніс-тичний режим, віриться, що Святий Миколай спускатиметься на землю завжди. Шкода, що лише раз на рік.

Тетяна Михаць

як запобігти кору?

Якщо хтось думає, що варто лише взяти на плече рушницю та вирушити до лісу – й він уже мисливець, то дуже сильно по­миляється. Щоб стати справ­жнім мисливцем, а не брако­ньєром – потрібно спочатку виготовити чимало дозволів та ліцензій. Знавці розповіда­ють, що це задоволення не з дешевих.

Перш ніж вирушити до лісу за трофеєм, потрібно подолати перший етап – паперовий. Документів зібра-ти необхідно чимало, але це лише свідчить про те, що бути мисливцем – справа дуже відповідальна: корис-туючись вогнепальною зброєю, ти відповідаєш не лише за власну без-пеку, а й за безпеку своїх колег-мис-ливців.

То що ж потрібно для того, аби стати справжнім звіроловом? Най-перше – це мати 18 років, як мінімум, хоча дозвіл на придбання зброї ви-дають лише з 21-річного віку.

За словами старосамбірського дер-жавного районного мисливствознав-ця Ярослава Волосянського, для того,

щоб отримати державне посвідчення мисливця, яке, до речі, є міжнарод-ним, потрібно заповнити спеціальну анкету, надати копію паспорта та 3 фо-токартки розміром 3х4. Мисливствоз-навець перевіряє дані, візує і відсилає до Львова. «У визначені дні є екзаме-ни, склавши котрі – можна отримати посвідчення. Білети зроблені у формі тестів, питання стосуються техніки безпеки при полюванні, кінології, мис-ливства, знання зброї, мисливського законодавства. За 12 хвилин потрібно встигнути правильно відповісти на складні запитання. Через тиждень-два посвідчення буде готове», – розпові-дає пан Ярослав. Посвідчення видає Львівське обласне управління лісо-вого та мисливського господарства. Проте за грубі порушення посвідчен-ня можуть забрати, але не більш ніж на 3 роки. Екзамени ж доведеться складати знову.

Перед тим як купувати зброю, необхідно спочатку отримати дозвіл у міліції. Для цього потрібно прине-сти копію паспорта, 4 фотокартки, характеристику з місця проживання (видають у сільській чи міській раді), відповідну медичну довідку, страху-

вання, довідку про відсутність суди-мостей та пройти курси з вивчення правил застосування зброї (їх місце-ві мисливці проходять у Львові). Ще потрібен рапорт дільничного міліці-онера, що протипоказань для корис-тування зброєю у вас немає жодних. Перевіряють, також, чи є у вас сейф.

Варто звернути увагу, що мис-ливець у лісі повинен обов’язково мати при собі пакет документів, а саме: державне посвідчення, щоріч-ну контрольну картку обліку здобу-тої дичини (мисливець сам записує туди впольовану дичину), ліцензія або відстрільну картку, дозвіл на володіння мисливською зброєю, до-кументи на мисливського собаку. На-віть без одного з перелічених – він буде порушником.

За словами Ярослава Волосян-ського, щороку за мисливськими посвідченнями звертаються у серед-ньому близько 30-ти людей: «У 2008-му було видано 25 посвідчень, а у 2009-му – 50. Одного року було тіль-ки 7. Цьогоріч 14 людей звернулися по посвідчення».

Галина Антошик

Ні пуху, ні пера!Що потрібно, аби стати мисливцем

здоров’я

юридична консультація

У ВаС ВиМаГаюТь

ХабаР? Зателефонуйте на

телефон довіри СБУ у Львівській області –

(032) 298-66-22

8

* * *Прийняти чоловіка таким, яким він є – може тільки військко-

мат.

* * *Жити потрібно так, щоб депресія була в інших.

* * *Пора б уже задуматися, де провести ніч із 31 грудня на 14 січня.

* * *- Чому під час засідань Верховної Ради постійно чути хропіння?- Це у депутатів спить совість.

* * *Дочки Володимира Путіна не підуть на вибори – тому що бать-

ків не вибирають.

* * *Здається, у мене проблеми із зором. Заходжу в магазин – очі

розбігаються. Дивлюся на ціни – очі на лоба лізуть. Заглядаю в га-манець – нічого не бачу...

* * *Погода шепоче: “Купи пальто”. Зарплата шепоче: “І так тепло”.

* * *Заробітна плата в Україні – як китайська дитяча іграшка:

10 хвилин погрався, зламалася – і чекаєш наступну...

РОбОТа Газета «Коловорот» прийме на роботу розповсюджувачів у Добромилі, Хирові, Нижанковичах та інших населених пунк­тах району. Оплата за домовленістю. Тел.: 067 67 55 426 – Богдан.

ЗАПРОШУЄТьСЯ НА РОБОТУ АДМІНІСТРАТОР РЕСТОРАНУ ДЛЯ РОБОТи В МІСТІ ДОБРОМиЛь.

ТЕЛ.: (098) 10 99 866.

ЗАПРОШУЄТьСЯ НА РОБОТУ БУХГАЛТЕР. ТЕЛ.: 098 10 99 866.

ЗАПРОШУЄТьСЯ НА РОБОТУ ВиСОКОКВАЛІФІКОВАНиЙ СТОЛЯР (ЗАРОБІТНА ПЛАТА ВиСОКА).

КОНТАКТНиЙ ТЕЛЕФОН – (098) 10 998 66.

Головний редактор: Роман РакНад номером працювали:

Адреса редакції:

Всеволод ПоліщукТетяна МихацьГалина Антошикм. Старий Самбір, вул. Л. Галицького 25/11

Дизайн:Верстка:

Літературне редагування: Художнє оформлення:

Рекламний відділ:Відділ збуту:

Всеволод Деревацький Олег ПеленичкаГалина МушеникРостислав Лужецький067 67-307-18Богдан Гурин – 067 67-55-426

Львівське обласне видання газета «Коловорот»передплатний індекс: 89033

cвідоцтво серія ЛВ № 992245-Р від 29.11.2010 р.Друк: ТзОВ «Друк Волині»

Засновники: ГФ «Дністер», ПП «Екобескид»

Видавець: ТзОВ «Редакція газети«Коловорот»

Наклад: 2000 примірниківПеріодичність: тижневик

Підписано до друку: 14.12.2011 р.

анекдоти

притча

оголошення

старосамбірщина

понеділок, 19 грудня

вівторок, 20 грудня

середа, 21 грудня

четвер, 22 грудня

п’ятниця, 23 грудня

субота, 17 грудня +0°/+4°

­2°/0°

­6°/+1°

­5°/­3°

­5°/­3°

­5°/­3°

­5°/­4°

неділя, 18 грудня

ВіТаННя

чтиво

© Усі права на матеріали, надруковані у газеті, охороняються у відповідності із законодавством України, в тому числі, про авторське право і суміжні права. Використання матерiалiв видання дозволяється за умови посилання на газету «Коловорот». Матеріали, позначені символом , друкуються на правах реклами.

Доброго друга, чуйного чоловіка, прекрасного батька і тестя Миколу Миколайовича Безуглого з Днем ангела та уродинами вітає вся велика сім’я зі Старого Самбора! Рідний Ви наш, хай буде ще на довгі роки Вашим покро­вителем Святий Миколай, хай дасть Вам Бог з роси і води, будьте здорові та щасливі!

Нехай Вас Бог благословляє,І від людей Вам буде шана,А щедра матінка-земля –Дає наснагу Вам щорана.Живіть щасливо сотню літ –На втіху всій своїй родині;Хай Бог Вас береже від бідУ нашій славній Україні.

Газета «Коловорот» пропонує кожному мешканцю Старосам-бірщини привітати друзів, колег чи близьких Вам людей з Днем народження чи іншим святом.

Це можна зробити за тел.: (067) 673-07-18.

Стародавня перська казка розповідає про чо-ловіка, що жив однією думкою, котра його ніколи не покидала: мати золото, якнайбільше золота.

Це прагнення з’їдало йому мозок, з’їдало й серце. У того чоловіка не було жодної іншої дум-ки, жодного іншого бажання: тільки золото і зо-лото.

Коли він ішов містом – нічого не бачив, окрім крамниць золотарів. Чоловік був так засліплений золотом, що не помічав багатьох гарних речей… Навіть срібла. Не бачив людей, дітей, квітів, бла-китного неба.

Одного дня терпець йому урвався – і він, за-бігши до ювелірної крамниці, почав хапати все, що було зроблене із золота…

Звичайно, коли чоловік виходив – на нього уже чекала міліція з наручниками.

Його спитали:– Як ти міг думати, що втечеш? Та ж у крамниці

було повно людей!– Повно людей? – здивовано перепитав чоло-

вік. – Я не бачив там нікого. Я бачив тільки золото.“Мають очі й не бачать”, – каже Біблія про тих,

котрі байдужі до Христової науки. Це можнасказати і про багатьох наших сучасників. Вони

засліплені блиском речей, тих речей, які щоден-но пропагують та рекламують.

Якось один професор поставив на досить ве-ликому білому аркуші малу чорну крапку і пока-зав учням.

– Що ви бачите? – спитав він.– Чорну крапку! – відповіли усі разом.– Так, ви всі бачите маленьку чорну крапку, –

сказав професор. – Але ніхто не зауважив вели-кого білого аркуша.

У Талмуді, книзі, в котрій зібрана мудрість єв-рейських учителів, є такі слова: “У світі, що має настати, кожен із нас буде змушений відповісти за всі ті гарні речі, що Бог створив для нас, і які ми не хотіли бачити”.

Життя – це серія хвилин: правдивий успіх при-ходить лише тоді, коли ми живемо усіма тими хвилинами сповна.

Не ризикуй, ідучи за маленькою чорною крап-кою, пройти повз великий білий аркуш.

як сліпить золото