ЗМІСТВступ ………………………………………………………………… 3 стор.

Розділ І Історія дослідження та характеристика фізико-географічних умов

Полтавської області……………………………………………………….. 5 стор.

1.1.Історія досліджень………………………………………………… 5 стор.

1.2.Літобудова та рельєф……………………………………………… 11 стор.

1.3.Клімат та поверхневі води………………………………………… 21 стор.

1.4.Грунтово-рослинний покрив……………………………………… 26 стор.

1.5.Природо-заповідний фонд………………………………………… 29 стор.

Розділ ІІ Характеристика басейну річки Ворскла……………………. 33 стор.

2.1. Характеристика річки Ворскла…………………………………… 33 стор.

2.2. Гідрологія річки Ворскла…………………………………………. 37 стор.

Розділ ІІІ. Вплив антропогенної діяльності на річки………………… 42 стор.

Висновки……………………………………………………………… .. 47 стор.

Література……………………………………………………………… 49 стор.

Додатки………………………………………………………………… 50 стор.

Фото…………………………………………………………………….. 63 стор.

1

ВСТУП

На сьогоднішній день, річкова система території України є актуальною

тематикою. Різні дослідники сучасності намагаються дослідити тип живлення,

антропогенний вплив на річки, господарську діяльність, рослинний та тваринний

світ тієї чи іншої річки, і так далі. Тому, на мою думку, тема, яка звучить «Річки в

межах Полтавської області», мною вибрана досить актуальна в розвитку

географічної науки в Україні.

Об’єктом моєї теми є річкова система Полтавщини.

Предметом є дослідження особливостей річкового стоку, водного режиму,

зміни внаслідок антропогенного впливу.

Мета моєї роботи полягає у дослідженні особливостей річкової мережі

Полтавської області.

З мети випливають завдання:

1. дослідити хронологію досліджень різними поколіннями географів

фізико-географічних умов Полтавщини ;

2. розкрити головні тенденції розвитку географічної науки в Україні;

3. відобразити основні напрямки географічної науки на прикладі

дослідження річки Ворскла;

4. дослідити вплив людської діяльності на водні ресурси Полтавської

області;

5. дослідити гирло річки Ворскла;

6. дослідити праці різних дослідників-географів, які вивчали територію

Полтавщини;

7. на базі дослідницької роботи зробити загальний висновок про річкову

систему Полтавщини.

Методи дослідження – робота з географічними картами, побудова діаграм,

таблиць та дослідження річкової системи Полтавської області на прикладі річки

Ворскла у польових умовах.

2

Мною було використано велику кількість літератури як друкованої так і

інтернет ресурсів.

До першого розділу «Історія дослідження та характеристика фізико-

географічних умов Полтавської області» мною було досліджено декілька робіт

українського географа Леоніда Миколайовича Булави, який присвятив своє життя

досліджено Полтавської області з боку етно-географії.

Ще один автор – Кудрицький А.В. я використала до першого розділу моєї

роботи таку працю як, «Полтавщина» енциклопедичний довідник.

Для другого розділу я використала таку літературу:

1. Зуб Л. М., Карпова Г. О. Малі річки України: характеристика, сучасний

стан, шляхи збереження

2. Анатолий Пасхалов. Удивительная этимология (рос.)

3. Біла альтанка на сайті «Полтава туристична»

4. Олександр Галкін. Красуня наша Ворскла Газета «Лідер». 26.04.2011.

Передрук на Охтирському міському порталі okhtyrka.net

5.  Географічний вказівник до Іпатіївського літопису (рос.)

6. Гідрохімія річок Лівобережного лісостепу / За ред. В. К. Хільчевського,

В. А. Сташука. — К.: Ніка-Центр, 2014. — 230 с

Для третього розділу я використовували в більшості інтернет ресурсами.

Таким чином, щоб написати курсову роботу про річкову систему однієї з

областей України (Полтавська область) потрібно опрацювати велику кількість

джерел інформації та зробити висновок.

3

Розділ І

Історія дослідження та характеристика фізико-географічних умов

Полтавської області.

1.1.Історія досліджень.

Сучасні географічні знання є результатом кропіткої праці багатьох поколінь

географів і природознавців. Кожен з виділених етапів характеризується різною

глибиною досліджень, зміною уявлень про предмет вивчення, що зумовлено станом

розвитку науки й суспільства.

І етап. Історико-географічні та етнографічні джерела про наш край до 1802р. (часу

створення Полтавської губернії) містять описову, часто фрагментарну географічну

інформацію. Це «Опис України» і карта Г.Л. де Боплана (1648-1650); літописні

подорожні записки мандрівників, в т.ч. відомих природодослідників

Й.А. Гюльденштадта (1775) та В.Ф.Зуєва (1781), які мають велику наукову цінність;

«Описи...» Лівобережної України, Київського та Чернігівського намісництв (1765-

1786); топографічні карти; матеріали межування земель. Архівні джерела цього часу

слабо опрацьовані географами. Вони можуть містити цікавий матеріал про історію

зміни природних умов і освоєння природних ресурсів.

ІІ етап. До середини ХІХ століття відносяться перші власне краєзнавчі роботи,

виконані дослідниками, що жили й працювали на Полтавщині:

М.І. Арандаренка (1848-1852), П.І. Бодянського (1865), А.В. Богдановича (1877) та

інших. Вони містять усебічні статистичні відомості про географію, історію,

культуру, господарство Полтавщини.

Другий етап можна назвати етапом статистико-краєзнавчих описів. В цей етап

з’являються перші вузькоспеціальні праці, що були результатами дослідження

окремих природних компонентів: рельєфу й геологічної будови (Д.І.Соколов, 1843;

Н.Д. Борисяк, 1867; І.Ф. Леваковський, 1869; К.М. Феофілактов, 1879, 1880; П.Я.

Армашевський, 1883-1885; О.В. Гуров, 1888; В.К. Агафонов, 1894 та інші); флори й

рослинності (О.С. Рогович, 1853-1869; В. Монтрезор, 1881-1891; А. Августинович,

1853; І.Ф. Шмальгаузен, 1886 та інші); погоди (у 1824р. учителями повітового 4

училища і гімназії налагоджені аматорські метеоспостереження). Їх матеріали

використані в роботах про клімат Російської імперії і України А. Купфера (1849),

К. Веселовського (1857), Г. Вільда (1882). Збереглись дані метеоспостережень за

1848-1865р.р., та з 1886р. В налагодженні сітки метеостанцій на Полтавщині брав

участь один із засновників кліматології О.І. Воєйков.

Надзвичайно цікавими є праці М. Маркевича «О климате Полтавской губернии»

(1850) і «Реки Полтавской губернии» (1856); та О.С. Афанасьєва «Географічні

терміни Полтавської губернії», і «Опис Дніпра» (1861). 

ІІІ етап. У кінці ХІХ ст. з’являються монографії про природу Полтавщини, які

ввійшли в історію вітчизняної і навіть світової науки. Ці роботи були зумовлені

вимогами практики. Вивченню мінеральних ресурсів присвячена капітальна робота

О.В. Гурова, його докторська дисертація «Геологическое описание Полтавской

губернии» (1888р.). Але основною проблемою було вивчення земельних ресурсів,

якість яких різко погіршилась. В 1865р. у Полтаві за ініціативою князя С.В. Кочубея

було засноване одне із перших у Росії товариство сільського господарства, яке

видавало свій журнал, а в 1885р. товариство влаштувало метеостанцію, яка діє і

понині. Віце-президентом цього товариства був О.О. Ізмаїльський. йому належить

праця «Як висох наш степ (попереднє повідомлення про результати досліджень

вологості ґрунту в Полтавській губернії 1886-1893р.р.)», високо оцінена

сучасниками. Праця містить глибокий аналіз історії та механізму антропогенної

деградації степових ландшафтів. Рекомендовані заходи по збільшенню

вологозапасів в ґрунті. Під керівництвом О.О. Ізмаїльського в 1892р. почались

роботи по впорядкуванню агроландшафту – створенню лісосмуг і залісненню

вершин ярів у маєтку князя Кочубея біля с. Дячкове (нині Диканського району).

Дослідженню природних ресурсів Полтавщини сприяла активна позиція

губернського земства. Статистичним бюро земства видавались ряд періодичних

збірників (загальні відомості; огляд сільського господарства; огляд погоди). На

замовлення земства в 1888-1892р.р. працювала знаменита Полтавська комплексна

експедиція по всебічному вивченню природи. Експедицією керував професор

Петербурзького університету, один із основоположників фізичної географії В.В. 5

Докучаєв. Для участі в дослідженнях ним були запрошені молоді вчені, які пізніше

стали фундаторами цілих напрямів в природничих науках.

Великий внесок у виникнення і розвиток геоботаніки внесли А.М. Краснов і

Г.І. Танфільєв; вчення про біосферу геохімії і біогеохімії – В.І. Вернадський;

ґрунтознавства – Б.К. Полинов і К.Д. Глінка; геології і геоморфології –

Ф.Ю. Левінсон-Лессінг, П.А. Земятченський, П.В. Отоцький та ін. За результатами

досліджень були опубліковані «Материалы к оценке земель Полтавской губернии.

Отчет Полтавскому губернскому земству» в ХVI випусках (1890-94р.р.). Вони були

зразком комплексного підходу до вивчення природних умов території. I...XV

випуски присвячені опису природи повітів (наприклад: Вип.1. Полтавський

повіт/автор О. Георгієвський. – СПб, 1890. – 153с.). XVI випуск СПб, 1894. – 516с.

Узагальнюючий і присвячений опису природних компонентів території губернії –

орогідрографії (П.В. Отоцький), геології (В.К. Агафаонов та ін.), клімату (О.М.

Барановський), ґрунтів (В.В. Докучаєв та ін.), флори (А.М. Краснов). матеріали

досліджень природи Полтавщини лягли в основу капітальної праці В.В. Докучаєва

«Наши степи прежде и тепер»(1892), в якій розвиваються важливі положення

учення про генезис ґрунтів; взаємозв’язки в природі. Пропонуються заходи по

вдосконаленню землеконристування і боротьбі з посухами. Вказані роботи є

безцінним джерелом для вивчення сучасних ландшафтів Полтавщини. 

За ініціативою В.В. Докучаєва в 1891р. був створений природничо-історичний

музей. На початку ХХ ст. музей став центром як історико – так і природничо-

краєзнавчих досліджень. В 5 випусках «Щорічника» музею (1913-1919рр.) містяться

цікаві публікації про рослинність В. Стахорського; В.Ф. Ніколаєва – директора

музею в 1916-1921рр.), та тваринний світ губернії (М.І. Гавриленко; М.Ф. Ніколаєва

– директора музею в 1909-1916рр.).

Проводились дослідження піщаних масивів з метою їх закріплення (О. Мицюк

1908 та ін.); боліт з метою господарського освоєння (П.В. Спесивцев, 1919;

П.Соловйов,1995), а також стану лісів (Т.Н. Кенче 1909), рослинності окремих

ділянок губернії (М.В. Цингер, О.Ф. Барсуков). Видавались праці метеорологічної

мережі земства (М.М. Сабікін, 1915, 1930; Власов В.П., 1903; Барибін Т.К., 1895). На 6

основі обробки цих даних В.О. Міхельсон опублікував «Краткий сборник научных

примет о погоде» (Полтава, 1910). Є.В. Опоков публікує працю «Речные долины

Полтавской губернии» (ч.І-ІІ – СПб, 1901-1905).

Краєзнавчі матеріали про територію Полтавщини містяться в VII томі праці

«Россия. Полное географическое описание нашего отечества/под ред.

В.П. Семенова» (1903р.). Виходить популярна робота «Природа Полтавской

губернии/К.К.Лисовская – 1908. – 41с.” (додаток до Полтавського земського

календаря), а також перші посібники С.А. Спасенова «Полтавська губернія» (для

учнів середніх і нижчих навчальних закладів). – Кобеляки, 1908. – 65с.; Лісовська

К.К., Ніколаєв В.Д. «Полтавщина. Посібник до вивчення Полтавської губернії.» –

Вид.1. Полтава, 1919.

ІV етап краєзнавчих досліджень припадає на 1918-1928роки. У роки національної

революції та громадянської війни та 1920-ті роки видано ряд брошур

природоохоронної тематики (М. Бейер, 1919; Г.А. Бризгалін, 1919; М.І. Гавриленко,

1928, М. Шалит, 1932). Активізація природоохоронної діяльності зумовлена тим, що

в ці буремні роки природа краю дуже постраждала. У березні 1918 року, з ініціативи

В.І. Вернадського, створене Полтавське товариство любителів природи при

краєзнавчому музеї (воно проіснувало до травня 1919 р.).

Найхарактерніша риса краєзнавчих досліджень 1921-1928 років – їх комплексний

географічний характер, що зумовлено становленням планової економіки. Тому

проводилося комплексне вивчення природних ресурсів та здійснювалося природно-

господарське районування території (К. Дубняк, 1921; Ніколаєв, Самбікін,

Стопневич, 1923; В. Сазонов, 1923 та інші). З’явилися цікаві економіко-географічні

дослідження: Збірники «Господарство Полтавщини» (1921-1924); Сахаров В.І.

«Сільськогосподарське районування Полтавської округи» (1926) тощо.

Продовжувались дослідження окремих природних компонентів. Зокрема, слід

відзначити геоботанічні (С. Іллічевський, М. Ніколаєв, Ф. Курінни, В. Кушніренко,

Р. Єленевський, Є. Лавренко) та зоогеографічні дослідження (М. Гавриленко, Т.

Булдовський).

7

З метою краєзнавчої освіти населення були підготовлені «Збірник Полтавського

державного музею. – Т.ІІ. – Полтавщина.», - 1927; та «Екскурсійний довідник по

Полтаві та Полтавській окрузі», - 1927. / [16]

Певний час у Полтаві працював відомий географ і методист К. Дубняк. 

Краєзнавство розвивалося і в інших центрах округів – Кременчуці, Лубнах (С.С.

Тисаревський «Природа Лубенщини», 1929).

З початку 1930-х рр. Краєзнавча робота була практично згорнута. Чимало

краєзнавців зазнали репресій. Лише у другій половині 1950-х рр. починається п’ятий

етап краєзнавчих досліджень (з метою фізико-географічного районування,

комплексних описів господарства). У 1959р. видані два географічні нариси під

однаковою назвою «Полтавська область» (автори – М.Ф. Коломієць;

О.М. Лапоногов і О.Д. Качанов). Основна увага в них приділяється економіко-

географічній характеристиці території.

У 1968р. вийшла монографія «Физико-географическое районирование

Украинской ССР». Опис фізико-географічних областей в межах Полтавщини

виконаний О.В. Поривкіною, Г.О. Білосельською, В.Л. Віленкіним. У зв’язку із

малочисельністю місцевих кадрів географів більшість публікацій про Полтавщину

належить науковцям із Харкова і Києва. Це є характерною рисою етапу (1950-1980

рр.).

Виходять також путівники і популярні краєзнавчі видання, написані переважно

журналістами (А.І. Давиденко, В.Л. Майорчик, В.І. Рубан, Т.Г. Нікітін та інші).

Розвиток географічного краєзнавства на Полтавщині з кінця 1980-х років

(сучасний етап) стимулювався рядом чинників. Накопичився достатній об’єм

джерел (галузевих досліджень, картографічних та інших фондових матеріалів),

виконаних на високому науковому рівні.

На більш широке впровадження краєзнавчого принципу орієнтують програми з

географії для середньої школи. У 1992-2005 роках у 5 класі викладався навчальний

предмет «Географія рідного краю»; в 8-9 класах викладаються розділи «Своя

область».

8

Краєзнавча робота – важливий напрям діяльності двох невеликих колективів

географів, які працюють у вузах м. Полтави. У співавторстві із фахівцями інших

спеціальностей підготовлено ряд комплексних краєзнавчих праць. 

Кафедра економічної географії (нині – загально-економічних дисциплін)

Кооперативного інституту була ведучим колективом у підготовці видання

довідкового типу «Полтавська область: природа, населення, господарство.

Географічний та історико-економічний нарис /Під ред.: К.О. Маца, Б.В. Чичкало,

Г.М. Коваленко. – Полтава, 1993» (друге видання – 1998р.). Це видання відроджує

традиції комплексного краєзнавства. Чільне місце в ньому займають розділи:

«Господарство» і «Населення». Природні компоненти описуються з точки зору їх

оцінки як природних ресурсів. Працівниками кафедри, в основному, підготовлена

комплексна характеристика адміністративних районів до Географічної енциклопедії

України /тт. 1-3; 1989-1993/, а також узагальнююча стаття «Полтавська область»

(автори І.М. Дудник, Г.М. Коваленко та ін. – Т.З. – К., 1993). [14]

Із 1989р. почалась підготовка студентів спеціальності «історія та географія» на

історичному факультеті педінституту (з 1999р. – «географія та історія»). Виданий

краєзнавчий атлас Полтавщини (2004р.), кілька видань підручника для 5-го класу

«Рідний край», для 8 і 9 класу «Географія Полтавської області» (автор Л.М. Булава),

Збірник «Методика викладання географії Полтавщини» (у 2-х частинах) тощо.

Деякі географічні відомості містить Енциклопедичний довідник «Полтавщина». –

К., 1992. Цікаві експозиції містяться і відділах «Природа» Полтавського

краєзнавчого музею, та деяких районних музеїв. Не можна не згадати про

краєзнавців, які внесли значний вклад у вивчення природи Полтавщини, поповнення

фондів обласного краєзнавчого музею: М.О. Олеховський (1855-1909),

В.Ф. Ніколаєв (1889-1973), С.О. Іллічевський (1895-1962), М.І. Гавриленко (1889-

1971), М.Я. Гетта, Р.Я. Грубіна, Е.С. Дараган, О.П. Котлик, М.Д. Литвинова, С.Л.

Ткаченко, Б.О. Голов, О.А. Стасілюнас, В.М. Самородов, О.М. Смоляр, С.Л. Кигим

та інші. [6]

9

1.2.Літобудова та рельєф

Закономірності поширення корисних копалин (мінерально-сировинних ресурсів)

зумовлені геологічною будовою території. Усього в області розвідано біля 300

родовищ корисних копалин. За економічним  потенціалом  мінерально-сировинних

ресурсів область займає 15 місце в Україні.

Більша частина території Полтавщини (північна і центральна) розташована в

межах Дніпровсько-Донецької западини (ДДЗ), а південна – у межах Українського

кристалічного щита (УКЩ) та його північно-східних схилів. Обидві геологічні

структури входять до складу давньої Східноєвропейської платформи. Їх геологічна

будова значною мірою відрізняється: УКЩ є однією з найдревніших геоструктур

Землі, виступом фундаменту Східноєвропейської платформи. ДДЗ також має

древній докембрійський фундамент. Але на початку герцинського геотектонічного

циклу (340 млн. років тому), внаслідок розширення і опускання земної кори, ділянки

фундаменту по лініях розломів були нерівномірно опущені. Територія ДДЗ

упродовж історії розвитку заповнювалась морськими і континентальними

відкладами, неодноразово підіймалась і опускалась. Якщо для УКЩ була

характерною тенденція до підняття, то для ДДЗ – до опускань. [11], (Додаток №1)

Різний вік, походження, історія розвитку цих геоструктур зумовили різницю в

поширенні геологічних відкладів, корисних копалин, і в характері рельєфу.

Межу   Українського щита (УкЩ)  проводять по лінії, яка відповідає глибині

залягання докембрійського кристалічного фундаменту -500м. На північ від цієї межі

фундамент занурюється (під кутом 1°...60°) під потужний осадовий чохол ДДЗ. Як

геологічна структура платформенного типу, УКЩ сформувався 1,6 млрд. років

тому. З того часу для УКЩ характерний відносно стабільний коливний тектонічний

режим з переважанням слабких піднять та денудації гірських порід. Тому

кристалічний фундамент залягає близько від земної поверхні. Він складений

метаморфічними (гнейси, кристалічні сланці, амфіболіти кварцити,

метаконгломерати, мармури), та магматичними комплексами гірських порід

(граніти, мігматити, гранодіорити, габро тощо).10

Найдавніші на території Полтавщини виходи на поверхню докембрійських порід

віком 3150-3090млн.років розташовані біля сіл Кам’яні Потоки (біотитові

парагнейси) і Келеберда Кременчуцького району (рожеві та сірі граніти). Вони

охороняються як геологічні пам’ятки природи. 

Із кристалічним фундаментом УКЩ пов’язані поклади корисних копалин –

рудних (переважно  залізних руд), і нерудних (переважно будівельних матеріалів). 

Серед рудних корисних копалин виділяються родовища Кременчуцького

залізорудного району, який простягається вузькою смугою (шириною 0,5 –  3,8 км)

від берегів Дніпра на 45 км у північному напрямку, паралельно течії річки Псел. У

його межах виділяють безперервний ланцюжок, який включає п’ять родовищ

залізних руд (Горішньо-Плавнинське, Лавриківське, Єристівське, Біланівське і

Галещинське) та чотири відокремлені ділянки (Василівська, Харченківська,

Мануйлівська і Броварківська). Зумовлену покладами залізних руд магнітну

аномалію на лівобережжі середнього Подніпров’я відкрив і дослідив у 1924-1930

роках геофізик А.О. Строна. Загальні розвідані запаси руди в районі становлять 18,4

млрд. т. Аномалія й залізорудний район отримали назву від розташованого поблизу

міста Кременчука, яке на той час було губернським, а потім - окружним центром.

Родовища залізної руди пов’язані з кристалічним фундаментом північно-

східного схилу Українського щита, породи якого поступово занурюються на північ

під кутом 10-15º і тому перекриті осадовим чохлом (від 20 м на півдні – до 630 м на

півночі). Поклади залізних руд сформувалися в межах Криворізько-Кременчуцької

розломної зони між Кіровоградським і Придніпровським блоками УКЩ. У

ранньому протерозої (2,6...1,8 млрд. років тому) у розломній зоні накопичились

потужні товщі осадово-хемогенних морських відкладів, що містили багато заліза.

1,6 млрд. років тому унаслідок метаморфізації цих відкладів утворились залізні

кварцити (із середнім вмістом заліза 30-38%), пласти яких чергуються з безрудними

горизонтами метапісковиків і різноманітних кристалічних сланців. Залізисті

кварцити Кременчуцького залізорудного району за походженням і складом

аналогічні криворізьким, але рудних горизонтів тут менше – на діючих кар’єрах

усього два. [6]11

Освоєнням покладів залізних руд району займається ВАТ «Полтавський гірничо-

збагачувальний комбінат» (ПГЗК), розташований на території Комсомольської

міської ради. Його сировинною базою є Горішньо-Плавнинське і Лавриківське

родовища (з двома рудними горизонтами потужністю від 23 до 270 метрів), які

круто падають під кутом 50-80°. Ці два південні родовища з малою потужністю

осадового чохла розробляють відкритим способом — одним кар’єром довжиною 5,5

км; шириною 1,8 км; максимальною глибиною 310 м. Промислова експлуатація

Горішньо-Плавнинського родовища розпочалася у 1970 році, а Лавриківського – в

1980 році. У 2015 році з кар’єру видобуто 1 мільярд т руди із середнім вмістом

заліза 29-35%. Залізисті кварцити (переважно, магнетитові і кумінгтоніт -

магнетитові) – високоякісні, але бідні руди. Тому на збагачувальній фабриці ПГЗК

подрібнена руда поступово проходить процеси мокрої магнітної сепарації та

флотації. У результаті отримують концентрат із вмістом заліза 64-69% (10,5 млн. т

на рік). 

Зі збагачувальної фабрики концентрат поступає в цех виробництва

металізованих окотків (діаметром 5-16 мм та середнім вмістом заліза 65%). До

концентрату тут додають доломітизований вапняк, бентоніт і торф. Суміш

проходить огрудкування й подальше обпалювання при температурі 1000ºС. Форма й

склад металізованих окотків оптимальні для їх використання при виплавці заліза. На

ПГЗК виробляється 10 млн. т металізованих окотків на рік (40% їх загального

виробництва в Україні). Завдяки високій якості окотків, біля 85% цієї продукції

комбінату експортується в 13 країн світу (найбільше – в Австрію, Китай,

Словаччину, Чехію і Сербію). [16]

Для завершення циклу переробки місцевої залізорудної сировини в 2007 році

неподалік міста Комсомольська розпочато будівництво металургійного комбінату

«Ворскласталь». ПГЗК також проводив підготовчі роботи для будівництва та

освоєння нового кар’єру на Єристівському  родовищі – на відстані 1,5 км від

діючого. Передбачено збільшити видобуток руди до 56 млн. тонн  у 2019 році. У ще

більш віддаленому майбутньому планується освоєння Біланівського родовищ

12

залізистих кварцитів та Галещинського родовища багатих залізних руд (до 69%

заліза). 

Пусті породи (шлами, «хвости») зі збагачувальної фабрики у вигляді пульпи

подаються у величезний резервуар-шламосховище, де поступово осідають на його

дні, а освітлена вода знову подається на фабрику. Гірські породи безрудних

горизонтів складуються у величезні відвали. Їх висота й площа збільшується, тому

роботи з рекультивації відвалів та інших порушених земель будуть вестися у

майбутньому. Деякі породи, які супутньо видобуваються на кар’єрі, використовують

для дорожнього будівництва (кристалічні сланці й безрудні кварцити), виробництва

шлаковати (амфіболіти) тощо. Проблема розміщення відходів виробництва є

найбільш суттєвою для міста Комсомольська.

Крім Кременчуцької, на Полтавщині виявлені й інші магнітні аномалії

(Кобеляцька, Омельницько-Ламанська, Толоко-Подянська та Хорольська). Вони

розташовані під потужним осадовим чохлом північно-східного схилу УКЩ і тому в

найближчій перспективі питання про їх освоєння не стоїть.

З фундаментом УКЩ на півдні Полтавщини також пов’язані незначні

рудопрояви марганцю, молібдену, вольфраму.

До нерудних корисних копалин, пов’язаних з кристалічним фундаментом УКЩ,

належать 17 розвіданих родовищ міцних будівельних матеріалів (буто-щебеневої

сировини) – гранітів, мігматитів, гранітогнейсів, гранодіоритів. На початку 1990-х

років діяли кар’єри з видобутку буто-щебеневої сировини (у Кременчуцькому й

Кобеляцькому районах – Крюківський, Малокохнівський, Редутський, Піщанський,

Чикалівський, Тахтаївський, Староорлицький, Шматківський), з яких нині  діють

тільки ті, які розташовані найближче до залізниці (наприклад, Крюківський,

Рижівський).

Кристалічний фундамент УКЩ перекриває верхньомезозойська кора

вивітрювання (каоліни, бокситоподібні породи, щебенистий елювій) та

слабопотужний кайнозойський осадовий чохол (глини, мергелі, піски, лесоподібні

суглинки, морена). Із цих гірських порід  використовують переважно лесоподібні

суглинки й піски (Малокохнівський  та Кременчуцький піщані кар’єри). У 13

Кременчуцькому районі серед відкладів палеогену (харківського ярусу)

зустрічаються глауконітові піски й глини зеленого кольору, придатні для

виробництва зелених мінеральних фарб. Потужне родовище блакитного мергелю

знаходиться на горі Пивиха (Глобинський район). Тут же залягає і білий морський

мергель; зустрічається у вигляді включень в голубому мергелі кристалічний гіпс. 

З кристалічним фундаментом пов’язані невеликі запаси мінеральних вод (у т.ч.

радонових) у тріщинуватих гірських породах. [6] (Додаток № 7,8)

Дніпровсько-Донецька западина (ДДЗ) – відносно молода, накладена на

докембрійський фундамент складна внутрішньоплатформенна тектонічна структура,

яка пройшла кілька стадій розвитку. Перша, рифтова стадія почалася в середньому

девоні (340 млн. років тому). Унаслідок розколу древнього Сарматського щита на

початковій стадії герцинського геотектонічного циклу утворилася глибока розломна

зона, яку в науковій літературі називають палеорифтом або Доно-Дніпровським

грабеном. Внаслідок подальшого розширення поблизу поперечних розломів

протікав базальтовий вулканізм. Одночасно в утворених замкнутих басейнах

накопичувались вапняки, піски, соленосні відклади. Упродовж верхнього палеозою

внаслідок пульсацій − стиснення і розширення (з амплітудою 17-26 млн. років)

неодноразово відбувались відповідно підняття і опускання земної кори із зміною

умов накопичення різних груп осадових порід. Так, в середньому карбоні в умовах

низької заболоченої суші і вологого теплого клімату утворились вугленосні відклади

(нині залягають на значній глибині). У мезозої та на початку кайнозою структура

існувала як внутрішньо-платформенна синекліза. Вона більшу частину часу

покривалась неглибоким морем. У кінці палеогенового періоду море повністю

залишило територію западини. Почали формуватись покривні континентальні

відклади.

Отже, осадовий чохол ДДЗ складений товщами відкладів девонового,

карбонового, пермського, тріасового, юрського, крейдового, палеогенового,

неогенового й антропогенового періодів.

ДДЗ має досить складну геологічну будову. В її складі в межах Полтавщини

виділяють південно-західний відносно пологий борт та відділену серією розломів і 14

опущену центральну частину (палеорифт, або Доно-Дніпровський грабен). Межу

південно-західного борту й грабену ДДЗ проводиться по лінії Пирятин – Хорол –

Білики, яка приблизно відповідає глибині залягання кристалічного фундаменту -

1500м. 

У геологічному відношенні виділяється фундамент і осадовий чохол ДДЗ.

Фундамент ДДЗ складений докембрійськими кристалічними породами —

мігматитами, гранітами, гнейсами. У районі Полтави (яка розташована в межах

грабену) фундамент залягає на глибині 12 км. Максимальне ж занурення

фундаменту за геофізичними даними (до 15 км) відзначається на сході області, в

Карлівському районі, а мінімальне – на півдні області (південно-західному борті

ДДЗ). Фундамент ДДЗ розбитий розломами на окремі блоки, в різній мірі підняті

(сідловини) чи занурені (улоговини).

Породи осадового чохла (верхньопалеозойські, починаючи з середньодевонових;

мезозойські й кайнозойські) залягають у вигляді слабо нахилених пластів (на бортах

западини) та порушених розломами пологих складок (у грабені). Склад порід досить

строкатий (піски, пісковики, аргіліти, глини, вапняки, крейда, мергель). Ускладнює

залягання порід так звана соляна тектоніка. Величезні тіла кам’яної солі утворилися

в умовах лагун теплих морів девонового та пермського періодів. В епохи стиснення

осадового чохла ДДЗ ці тіла пробивали або підіймали пласти гірських порід, що

залягають вище. Зараз на Полтавщині відомо 29 соляних куполів, виражених в

рельєфі (Висачківський, Солохо-Диканський, Більський, Радченківський тощо).

Гігантські родовища солі на Полтавщині поки-що не розробляються.

Паливно-енергетичні ресурси ДДЗ в межах Полтавської області  у промислових

масштабах представлені горючими природними газами, нафтою, бурим вугіллям,

торфом. Вони можуть бути використані як паливо та хімічна сировина у

природному стані або після певної обробки. [16]

Першим науково обґрунтований прогноз нафтогазоносності ДДЗ дав академік

М.С. Шатський, який ще в 1931 р. припускав наявність тут промислових скупчень

вуглеводнів у зв’язку з розвитком соляної тектоніки. Геологічними колекторами

нафти і газу у межах ДДЗ здебільшого є пісковики та алеврити в межах локальних 15

піднять (солянокупольних структур), а також зон пересічення розломів Доно-

Дніпровського грабену. Родовища входять до складу Дніпровсько-Донецької

нафтогазоносної області Прип’ятсько-Донецької нафтогазоносної провінції.

Дніпровсько-Донецька нафтогазоносна область дає 80% видобутку нафти в Україні.

У 1948 році на території сучасної Полтавщини розпочалися геологорозвідувальні

роботи з метою пошуку родовищ нафти й газу. 9 вересня 1950 року перший на

Полтавщині промисловий фонтан газу з Радченківського родовища (Миргородський

район) отримали з глибини 900 м. Перший промисловий фонтан нафти з названого

родовища отримали 17 вересня 1951 року. У наступні роки продовжувалося

зростання обсягів видобутку нафти на Полтавщині, досягнувши максимальної

величини у 1972 році  (1 млн. 433 тис. тонн). У січні 1957 року був організований

Радченківський газопромисел, від якого прокладений місцевого значення газопровід

Радченки — Миргород — Полтава з метою газифікації обласного центру.

Починаючи з 1975 року обсяги видобутку нафти й газу на Полтавщині починають

знижуватися, що зумовлено виснаженням їх легкодоступних покладів.

На початок 2008 року на території Полтавщині зареєстровано 68 родовищ

вуглеводнів. Більшість родовищ розташовані в північній і східній частині

Полтавщини. Причому на північному заході області розповсюджені переважно

нафтові родовища, а на південному сході переважають газові і газоконденсатні. 

Внесок Полтавщини в загальнодержавному видобутку природного газу становить до

35%,  нафти — 20–22%. [6]

Природний горючий газ і нафта часто залягають у межах однієї площі. Різні

глибини залягання вуглеводнів, а значить різний тиск, температура та інші

геологічні умови сприяли утворенню газоконденсатних, газових, нафтових,

нафтогазових, газонафтових, нафтогазоконденсатних родовищ. Серед родовищ

вуглеводнів переважають газоконденсатні. Менше поширені нафтогазоконденсатні і

нафтогазові. Нафта мало парафіниста, але іноді високо смолиста, найбільш придатна

для отримання напівпродуктів сучасного органічного синтезу. У нафті родовищ

Полтавщини мало сірки, а в природному газі – сірководню, як шкідливих домішок.

Вік родовищ переважно нижньокарбоновий. Але невеликі запаси є і в інших 16

горизонтах (всього їх 6 – з девону та тріасу). Відкриті родовища приурочені

переважно до глибин 3200-4000м. Дальші перспективи пошуків нафти і газу

пов’язані з відкладами нижнього карбону і девону (глибше 5500-6000м). Нині

найглибшою є Східно-Полтавська свердловина глибиною 6750м (проектна глибина

свердловини в Гадяцькому районі становить 8500м). (Додаток №9)

Крім нафти і газу, серед осадового чохла південного борту ДДЗ в межах

Кобеляцького району розвідані невеликі поклади антрациту (на глибинах 0,6-1,9

км), які не розробляються. Ці поклади належать до найзахіднішої частини

Донецького кам’яновугільного басейну (продовження Західного Донбасу).

Малопотужні товщі кам’яного вугілля знайдені також на території Машівського,

Новосанжарського, Решетилівського і Лохвицького районів.

На поверхні залягають переважно палеогенові, значно рідше, на підвищених

вододілах – неогенові континентальні відклади. Вони являють інтерес як водоносні

горизонти, а також як джерело видобутку будівельних матеріалів (пісків, пісковиків,

мінеральних фарб, керамічних глин). 

Серед відкладів неогену в районі сіл Тишки і Ждани Лубенського району

виявлене велике Сула-Удайське родовище бурого вугілля, підготовка до розробки

якого велася у 1980-х роках, але пізніше була припинена. У цьому ж районі (біля

села Висачки) розташований єдиний на Полтавщині вихід на поверхню

палеозойських порід – в т.ч. брекчії діабазу – породи, що утворились внаслідок

девонського вулканізму в рифтовій западині. Висачківський горб (соляний купол) є

відомою геологічною пам’яткою природи. 

Неогенові пісковики відслонюються або залягають поблизу земної поверхні біля

сіл Михайлівка і Великі Будища (Диканський район), с. Черняхівка (Чутівський

район), с. Устивиця (Великобагачанський район), с. Мала Грем’ячка

(Миргородський район), с. Черняхівка (Чутівський район), Бутова гора (Шишацький

район). У попередні століття їх видобували як матеріал для виготовлення жорен.

Виявлені поклади залізистих пісковиків, які можуть використовуватися як бутовий

камінь – біля села Петрівка (на правому березі долини Ворскли), с. Плішивець (схил

долини Псла).17

У Полтавській області серед палеоген-неогенових відкладів поширені гончарні

глини, які розвідані в районах сіл Хомутець, Попівка, Черевки, смт. Комишня

(Миргородський район); у Шишацькому районі; біля м. Лубни. Але найбільше

відоме   Опішнянське родовище фаянсових та вогнетривких глин (Зіньківський 

район). У цьому родовищі у вигляді  «гнізд» залягає  «побіл» – найніжніша

пластична глина попелясто-сірого кольору, яка при обпалюванні біліє. Серед

покладів глин, які збагачені оксидами заліза, залягають лінзовидними гніздами

жовтого та червоного кольору вохри. Вони являються гарними мінеральними

фарбами. Такі родовища знаходяться біля сіл Черевки, Комишня, Мала Грем’ячка,

між селами  Попівка і Хомутець (Миргородський район), а також в с. Сокілка

Кобеляцького району, де залягає груба піщаниста вохра. [11]

Верхній шар гірських порід представлений антропогеновими відкладами

переважно еолово-делювіального, льодовикового, водно-льодовикового та

алювіального походження. Найбільш поширеними є еолово-делювіальні відклади  −

леси й лесоподібні суглинки, які повсюди перекривають вододіли і давні тераси

річкових долин шаром 20...40 м (місцями до 70 м). Ці гірські породи багаті

елементами мінерального живлення, сприятливі за фізико-хімічними властивостями

для розвитку рослинності. 

Серед антропогенних відкладів, як корисні копалини, найбільше

використовуються лесоподібні суглинки (сировина для виробництва цегли,

гончарної черепиці, керамзиту тощо). Їх поклади зустрічаються майже в кожному

районі і загальні їх запаси становлять 43 млн.т. 

У долинах річок сформувались алювіальні відклади. До антропогенових

алювіальних відкладів належать родовища будівельних пісків і торфу. 

Полтавська область посідає 6 місце  в Україні за покладами торфу. Зокрема, понад

120 родовищ торфу розвідано в долинах річок західної й північної частин

Полтавщини (Удайське, Оржицьке, Хорольське тощо). На жаль, в останні роки

видобуток торфу навіть з найбільших родовищ  практично зупинено. У основному

торф використовують як органічне добриво.

18

Запаси пісків різної якості на Полтавщині складають 15 млн.т. Найбільші піщані

кар’єри: Гадяцький, Засульський (Лубенський район), Малоперещепинський

(Новосанжарський район), Грибівський, Шевченківський, Яциново-Слобідський

(Полтавський район). У Зіньківському, Кременчуцькому та Гадяцькому районах

серед неогенових відкладів є поклади високоякісного чистого кварцового піску і

кольорових його різновидів, придатних для виробництва скла  і силікатної цегли.

На Полтавщині виявлено 20 джерел мінеральних вод, які відносять до хлоридно-

натрієвих, гідрокарбонатно-хлоридно-натрієвих (вуглекислих). Найвідоміше з них −

Миргородське родовище. Між Яреськами та Шишаками є джерело мінеральної

води, назване "Гоголівська". За хімічним складом вона близька до Миргородської,

але має меншу мінералізацію. У селищі Нові Санжари були відкриті мінеральні

води, які за хімічним складом близькі до джерел «П’ятигорський нарзан», «Сойми»

та аналогічні водам Трускавця та Слов'янська. У глибинних горизонтах  ДДЗ

залягають термальні води з практично невичерпними запасами. [6]

Окремо слід відзначити родовища бішофіту (насичених розчинів хлориду

магнію, з домішками мікроелементів), які видобуваються на Східно-Полтавському й

Затуринському родовищах. Бішофіт використовують у будівництві й медицині.

19

1.3.Клімат та поверхневі води.

Географічне положення Полтавщини визначило її належність до помірного

кліматичного поясу, крайньої південної частини атлантико-континентальної

помірно-вологої помірно-теплої кліматичної області. У цілому для території

Полтавщини притаманні загальні риси помірного континентального типу клімату.

Як відомо, особливості клімату значною мірою залежать від впливу радіаційного

чинника, зумовленого географічною широтою місцевості, яка визначає показники

сонячної радіації. Тривалість сонячного сяяння з півночі на південь області зростає

від 1900 до 1980 годин за рік; кількість сумарної сонячної радіації – від 101 до 104

ккал/см2 за рік; показники радіаційного балансу – від 44 до 46 ккал/см2 за рік.

Переважну частину сонячної енергії поверхня області отримує в теплий період року,

в основному на протязі другої половини весни і в літні місяці. Радіаційний баланс

території в середньому за рік є додатнім, а на протязі зими – від'ємним.

Другим за впливом на особливості клімату є чинник циркуляції атмосфери.

Рівнинний характер поверхні області сприяє поширенню над її територією

повітряних мас трьох типів і шести підтипів. Серед трьох зональних типів

переважають повітряні маси помірних широт (понад 2/3 днів за рік). Арктичні

повітряні маси панують в понад, 1/10, а тропічні - понад 1/5 кількості днів за рік.

[16]

У понад 2/3 кількості днів у році панує континентальний підтип повітряних мас − 

із суходолу Євразії; у 1/3 днів панує морський підтип повітряних мас  (із північної та

центральної Атлантики та внутрішніх морів – Середземного, Чорного, Азовського).

Упродовж останніх десятиліть спостерігаються деякі тенденції в характеру

циркуляції атмосфери, що впливають на зміни клімату. Практично зникла так звана

"Вісь Воєйкова", північніше якої панував західний переніс повітряних мас і

циклональний тип погоди, а південніше – східний переніс і антициклональний тип

погоди. Ця вісь зумовлювала кліматичну межу між лісостеповою й степовою зонами

й розміщувалася на південний схід від Полтави. В наш час узимку різко зменшився

вплив Сибірського баричного максимуму, який зумовлював антициклональну 20

погоду (морозну і суху), та посилився вплив циклонів (із Ісландського мінімуму,

Середземноморської баричної депресії та Чорноморської баричної улоговини). Це

призвело до збільшення середньої температури повітря в найхолодніший місяць –

січень на 3-4°C, та середньої температури повітря за рік на +1°C. Зросла також

середня температура повітря у більшості місяців року. Річний хід температури

повітря майже повністю співпадає з річним ходом розподілу сонячної радіації. 

Одним з найважливіших кліматичних показників є середня місячна температура

повітря. Її річний хід на Полтавщині за даними кліматичного довідника, станом на

1989 рік показаний в таблиці:

Середньомісячні температури повітря (Додаток № 2 )

Одним із екстремальних кліматичних показників є максимальна і мінімальна

температура повітря. Абсолютний мінімум температури повітря в області

спостерігався в районі м. Кременчука і в північно-східних районах (-38°С),

абсолютний максимум - в районі Кременчука (+40°С). Улітку 2010 року найвища за

весь період спостережень температура повітря по метеостанції Полтава становила

+38,6°С. [6]

Важливим показником, що дозволяв визначили ступінь континентальності

клімату, є річна амплітуда середньомісячних температур повітря. Для області

величина цього показника складає 27,3°С, для м. Полтави - 27,5°С. Абсолютна

амплітуда температури повітря по області - 78°С, для м. Полтави - 75°С.

В останні роки ведеться підготовка до видання нового кліматичного довідника по

Україні, дані якого враховують тенденції зміни клімату за останні десятиліття. За

цими даними, за період спостереження впродовж 1961-2005 років, середньомісячні

температури повітря у Полтаві розподіляються наступним чином: січень -3,7оС;

лютий -3,6оС; березень +1,0оС; квітень +9,4оС; травень +15,3оС; червень +18,7оС;

липень +21,4оС; серпень +20,1оС; вересень +14,4оС; жовтень +8,0оС; листопад

+0,9оС; грудень -3,9оС. Середньорічна температура повітря становить +8,2оС.

(Додаток №3)

Атмосферні опади на території області, в основному, випадають при проходженні 

північно-західних циклонів. Середня річна кількість атмосферних опадів 21

закономірно зменшується із північного заходу на південь та південно-схід

Полтавщини, в інтервалі 580...480 мм за рік (у Полтаві − 545 мм за рік). Річна

кількість опадів по всій Полтавщині впродовж також зростає (за півстоліття на 60

мм і більше). (Додаток №4)

Отже, з початку ХХ століття  до початку ХХІ століття клімат Полтавщини

змінювався у бік потепління (особливо в холодне півріччя) і збільшення

атмосферного зволоження, тобто ставав сприятливішим для більш стійкого розвитку

сільськогосподарського виробництва.

Слід вказати, що для Полтавщини властивий континентальний тип річного ходу

атмосферних опадів (з мінімумом узимку і максимумом улітку). Так, взимку вони в

середньому складають 18%, весною і восени по 22%, а літом 38% від річної норми.

Найбільш дощові місяці - липень і червень (по 60...70 мм). Мінімум опадів

спостерігається у вересні. За три зимові місяці випадає в середньому тільки 85 мм

опадів.

Очевидно, що за останні десятиліття дещо змістилися й календарні дати настання

кліматичних сезонів (наприклад, кліматична весна часто наступає раніше на 2-3

тижні). В таблиці вказані середні дати переходу через певні ізотерми та тривалість

кліматичних сезонів за результатами метеорологічних спостережень з кінця ХІХ до

початку ХХ століття. [4]

На території Полтавської області налічується 146 річок (водотоків довжиною

понад 10 км) загальною довжиною 5100 км. Серед них дві великі (понад 500 км) -

Дніпро і Псел; дев'ять середніх (довжиною 101...500 км); 135 малих річок (100 км і

менше). Є також приблизно 1600 струмків.

Річкова система у сучасному вигляді сформувалася в кінці льодовикової епохи.

Нахил поверхні області зумовлює переважний напрям річкової сітки: майже всі

річки течуть з півночі на південь або з північного сходу на південний захід і є

лівими притоками Дніпра.

Середня густота річкової мережі 0,27 км/км2 (по Україні - 0,25 км/км2).

Найбільший цей показник для басейнів Псла і Хоролу − в центральній частині

Полтавщини (0,40 км/км). Найменш розвинута річкова мережа (0,17 км/км) на 22

крайньому заході області, в басейні ріки Оржиця на території Оржицького,

Гребінківського та Пирятинського районів. Рівнинний характер поверхні, незначний

похил зумовлюють спокійну ледве помітну течію річок, яка становить 0,1-0,3 м/сек. 

Річки Полтавщини живляться в основному сніговими водами (55-60% від

загального об’єму стоку), хоч більша кількість річної суми опадів випадає в тепле

півріччя. Це обумовлено тим, що літні опади (за винятком зливових) просочуються в

ґрунт, випаровуються і майже не дають стоку. Роль снігового живлення

збільшується з півночі на південь області. Другим за значенням джерелом живлення

річок є підземні води (30-35%). Роль підземного живлення зростає в зимовий і літній

сезони, коли немає стоку поверхневих вод, або він незначний. Дощове живлення

становить приблизно 10% річного об’єму стоку. [7]

Сумарний річковий стік складається з двох складових: місцевого стоку та

транзитного стоку. Значна частина малих річок бере початок в межах Полтавщини.

Дніпро і його найбільші притоки (Псел, Ворскла, Сула та інші) починаються на

території інших областей, і стік, які вони звідти приносять, є транзитним. Більша

частина місцевого стоку формується у північних районах області. Шар стоку тут

сягає 80 мм за рік, а модуль стоку - 3,5 л/с-км2. На півдні області ці показники

становлять відповідно 40 мм і 1,2-1,5 л/с-км2. Така різниця пояснюється

зменшенням кількості атмосферних опадів, висоти снігового покриву та зростанням

випаровуваності з півночі й північного заходу на південний схід. Середній шар

стоку по області складає 64 мм, що менше, ніж у середньому по Україні (87 мм). 

Водоносність і рівень води в річках області протягом року відчутно змінюються.

Повінь на річках у зв'язку із таненням снігу розпочинається на початку березня. У

цей час формується 70-80% річного об'єму стоку. Наприкінці літа більшість річок

міліє, а деякі пересихають (настає літня межінь). У цей час живлення відбувається в

основному за рахунок підземних вод. Обміління рік спричиняє зниження рівня

ґрунтових вод, а це веде до зменшення запасів води у ставках та водоймах. Під час

літніх злив і осінніх дощів на річках бувають паводки. [6]

За останні півстоліття на Дніпрі і його притоках споруджена велика кількість

водорегулюючих споруд (водосховища, захисні дамби, водовідвідні канали і шлюзи 23

тощо), які роблять вірогідність катастрофічних повеней і паводків незначною і дещо

згладжують відмінності в розподілі об’єму стоку впродовж року. Останні

катастрофічні повені спостерігалися на річках області в першій половині 1950-х

років. Але й у наш час у період повеней і паводків підтоплюються або частково

затоплюються 400 населених пунктів та більше 100 тисяч гектарів

сільськогосподарських угідь. 

Приблизно 130 днів на рік річки покриті льодом. Льодостав починається на

півночі та північному сході області до 7 грудня, завершується на півдні до 20

грудня, весняний льодохід розпочинається навпаки на півдні 17-18 березня, а

закінчується 25 березня на північному сході.

На весну припадає 75% твердого стоку, на літо та осінь разом - лише 10%.

Найменш каламутна вода на крайньому заході області (р. Оржиця), де кількість

твердих домішок в воді складає 50 г/м3. Поступово каламутність води збільшується

в напрямі на схід. Так для Дніпра каламутність складає 100 г/м , а для Псла та

Ворскли - до 250 г/м.

Головною водною артерією Полтавщини є річка Дніпро - головна ріка України,

третя за площею водозбору в Європі (після Волги і Дунаю), довжина якої 2285 км, а

площа басейну 503 тис. кв. км. Дніпро омиває південно-західну частину області на

протязі 267 км. Колись мав Дніпро і старі русла − Старка, Старицю, Діда, рукава-

притоки, які витікали і вливалися в нього. Серед них: Рящуватий, Ревучий, Гирман,

Ярданка. Усі вони зникли з утворенням Кременчуцького водосховища.

Найбільшу площу вони займають в басейні Сули (озера - 32 км2, болота - 1300

км2), Псла (25 та 190) та Ворскли (15 і 260). В області налічується 124 озера з

площею водного дзеркала понад 0,1 км2 (загальною площею 676 га і загальним

об'ємом води 76 млн. м3). [14]

24

1.4.Грунтово-рослинний покрив

Природні ландшафти (природні територіальні комплекси, ПТК) є наслідком

взаємозв’язаного і взаємозумовленого розвитку всіх природних компонентів

(гірських порід і рельєфу, клімату, вод, ґрунтів, рослинності й тваринного світу).

Оскільки природний рослинний покрив на більшій частині Полтавщини в наш час

знищений або значною мірою трансформований, то уявне відновлення природного

стану ландшафтів здійснене нами методом ландшафтної індикації. Основи цього

методу були закладені ще В.В.Докучаєвим у ряді праць, написаних після

дослідження території Полтавщини в кінці ХІХ століття. Суть ландшафтної

індикації полягає в тому, що ґрунтовий покрив є консервативним, відносно

збереженим природним компонентом навіть в умовах антропогенного впливу. А між

певними різновидами ґрунтів і природними угрупованнями рослинності є досить

велика ступінь відповідності. Тож знаючи відповідність між певними різновидами

ґрунтів і рослинністю в межах збережених природних ландшафтів ми здійснювали

екстраполяцію цього співвідношення на території, де природний рослинний покрив

не зберігся (наприклад, у межах орних земель, забудови тощо). Додатковими

ознаками для уявного відтворення природних ландшафтів і їх рисунка були

особливості мезорельєфу, експозиція схилів, склад і послідовність залягання

гірських порід, глибина ґрунтових вод. [6], (Додаток № 5)

На виконаній нами ландшафтній карті проведена межа лісостепової і степової

природних зон. Звісно, ця межа дещо умовна, але в цілому розмежовує ареали

поширення лучних і справжніх степів; вона проведена з урахуванням впливу ряду

чинників ландшафтоутворення (відповідає проходженню ізолінії коефіцієнта

зволоження 0,6; проходить по правому березі долини Ворскли, як певному

природному рубежеві). Південний схід Полтавщини між долинами Орелі й

Коломаку є широким ландшафтним екотоном, у межах якого відбувався поступовий

перехід між лучними й справжніми степами. Такий широкий екотон зумовлений

коливаннями клімату в післяльодовикову епоху, які призводили до наступу лучно-

степової і широколистяно-лісової рослинності в більш вологі й помірно-теплі епохи, 25

й наступу справжніх степів на північ у більш сухі й теплі кліматичні епохи

голоцену.

Більша частина Полтавщини (92% її площі) розташована в межах лісостепової

зони (з переважанням природних ландшафтів лісостепового типу

східноєвропейського рівнинного класу). Для зони в межах Полтавщини характерне

поєднання трьох підтипів ландшафтів цього типу: широколистяно-лісових, лучно-

степових, та власне лісостепових, які утворюють проміжну смугу між ними і є

наслідком наступу й відступу лісу або степу через зміни клімату в післяльодовикову

епоху. [14]

До степової природної зони належить 8% площі області (у її південно-східній

частині). Тут переважав північно-степовий підтип природних ландшафтів степового

типу східноєвропейського рівнинного класу (різнотравно-типчаково-ковилові степи

на чорноземах звичайних, у поєднанні з байрачними лісами).

Зональні ландшафти займають вододільні простори (розташовані між долинами

річок). На днищах річкових долин розташовані інтразональні ландшафти заплавних

луків, боліт, пісків, водойм і водотоків.(Додаток №6)

Кожний соціально-економічний тип природокористування та відповідний йому

тип антропогенних ландшафтів відзначається набором певних екологічних проблем.

Вони охарактеризовані вище, при оцінці використання земельних, водних,

мінерально-сировинних та інших природних ресурсів на території області.

Флора Полтавської області нараховує біля 2 тисяч видів різних систематичних

груп рослин. Серед видів місцевої флори біля 1500 видів рослин з відділу

покритонасінних, 3 види голонасінних, 16 видів папоротеподібних, 9 видів хвощів, 3

види плаунів, а також по 160 видів мохів і лишайників.

Основними природними рослинними угрупованнями на території Полтавщини

є ліси, луки і болота, степи, а також водна рослинність. Сучасний рослинний покрив

області значно відрізняється від природного і є наслідком інтенсивної господарської

діяльності: ліси на значних площах були вирубані, степи майже повсюди розорані.

Цим обумовлені зміни видового складу та поширення рослин і тварин.

26

Домінуючими стали угрупування агрокультурної рослинності та польових бур'янів,

рудеральної рослинності, штучних деревних насаджень.

Полтавщина належить до малолісних і лісо-дефіцитних областей України.

Лісистість її території разом з чагарниками і лісосмугами на початку XXI

століття становить 9,55% (274,6 тис. га). Середня лісистість України становить

понад 15%; світу — 29%. На території області основними типами лісів є

широколистяні дубові (діброви) і хвойні соснові (бори).

Степи ще у XVIII столітті були домінуючим типом рослинності на території

сучасної Полтавщини. Найпоширенішими були лучні степи з переважанням

кореневищних злаків та різнотрав'я, характерні для лісостепової зони. Лише на

південному сході Полтавщини, в умовах більш посушливого клімату, сформувались

справжні, різнотравно-типчаково-ковилові степи. Степова рослинність була

пристосована до дефіциту зволоження і надмірного вмісту легкорозчинних солей у

ґрунтах (переважно карбонатів, у південній частині області — сульфатів і хлоридів).

Для неї був характерний великий щорічній приріст рослинної маси, розвинена

дернина, степова повстина із відмерлих стебел і листя. [16]

Від степів збереглись лише невеликі ділянки, в основному на прирічкових

схилах і крутосхилах окремих балок. Значна частина таких степових ділянок є

вторинними, після лісовими. Вони страждають від інтенсивного випасу домашніх

тварин і випалів сухої рослинності.

Прибережно-водна і водна рослинність складається як із водоростей, так і з

вищих водних рослин. У залежності від глибини, вони утворюють прибережно-

водні (очерет,рогіз, лепешняк, стрілолист тощо) та водні угрупування.

27

1.5.Природо-заповідний фонд.

Природно-заповідний фонд Полтавської області налічує 384 території та

об'єкти загальною площею 142426,8715 га, що становить 4,95% від загальної площі

області.

З них 46 заказників, у тому числі 11 державного значення; 92 пам'ятки природи,

серед яких — 1 державного значення; Устимівський дендропарк; 20

парків — пам'яток садово-паркового мистецтва, з них 4 — державного значення;

10 заповідних урочищ.

Кількість територій та об'єктів місцевого значення становить 355.

Перелік територій та об'єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного

значення

Національні парки:

Пирятинський національний природний парк

Нижньосульський національний природний парк

Заказники загальнодержавного значення:

Білецьківські плавні

Великоселецький заказник

Вільхівщинський заказник

Гракове (заказник)

Дейманівський заказник

Короленкова дача

Куквинський заказник

Лучківський ландшафтний заказник

Малоперещепинський заказник

Михнівський заказник

Нижньопсільський заказник

Плехівський заказник

Рогозів Куток

Руський Орчик28

Святилівський орнітологічний заказник

Середньосульський заказник

Солоне (заказник)

Сулинський ландшафтний заказник

Христанівський заказник

Червонобережжя

Пам'ятки природи, ботанічні сади та парки загальнодержавного значення:

Березоворудський парк

Ковпаківський лісопарк

Парасоцьке урочище

Полтавський міський парк (с. Яківці)

Устимівський дендрологічний парк

Хомутецький парк

Хорольський ботанічний сад. [10]

Нещодавно Полтавська обласна рада прийняла рішення про зміну меж територій

та об’єктів природно-заповідного фонду Полтавської області. Це свідчить про те, що

природно-заповідний фонд області збільшився і це позитивно позначиться на

нашому довкіллі.  Так, оголошені заказники місцевого значення в районах області

“Байраківський” (Великобагачанський), “Гришківка” (Пирятинський). З’явилися 

пам’ятки природи місцевого значення: «Бурти»  (Пирятинський), «Старий шлях»

(Пирятинський ), «Грушеві могили» (Чутівський).

Серед них ботанічні пам’ятки природи – «Гребінчин каштан» (Гребінківський),

«Олександрійський дуб» (Пирятинський). Збільшилася територія  таких об’єктів

природно-заповідного фонду-ландшафтний заказник «Гора Пивиха», ботанічної

пам”ятки природи «Храпачів яр». А ось серед  об’єктів загальнодержавного

значення пропонується  оголосити національний природний парк «Пирятинський»

та Хорольський ботанічний сад. [11]

На Полтавщині - найбільш розорені землі для потреб сільського господарства -

стоїть завдання збереження  біорізноманіття ландшафтів та стабілізації екологічної

рівноваги.  З цією метою і розроблена «Програма розбудови регіональної 29

екологічної мережі Полтавської області на період до 2015 року». На виконання

Загальнодержавної програми формування національної екомережі України утворена

Координаційна рада з питань формування національної екомережі в Полтавській

області.

Збільшення площі екомережі потребує задіяння важелів і на загальнодержавному

рівні. Так, відповідно до ряду Указів Президента України по розширенню природно-

заповідних територій в Україні, в Полтавському регіоні планується  створення

національних природних парків «Кременчуцькі плавні», «Нижньосульський»,

«Пирятинський», «Диканський», а також Хорольського ботанічного саду

загальнодержавного значення та ландшафтного заказника загальнодержавного

значення «Христанівський». На теперішній час ведеться підготовка  відповідної

документації. Вся робота щодо створення НПП проводиться колегіально, без будь-

якого адміністративного тиску та проходить на рівні консультацій, рекомендацій та

роз’яснень. [1]

Актуальним є  і питання встановлення в натурі (на місцевості) меж територій та

об’єктів природно-заповідного фонду. За даними Головного управління

Держкомзему у Полтавській області розроблена і затверджена документація та

встановлено межі територій та об’єктів ПЗФ площею 1774,97 га, а саме: 4 об’єкти

загальнодержавного значення площею 279 га та  15 об’єктів місцевого значення

площею 1495,97 га.

В області налічується 3 регіональні ландшафтні парки, 19 заказників

загальнодержавного значення, 150 заказників місцевого значення (ландшафтні,

ботанічні, орнітологічні, гідрологічні, зоологічні тощо), 121 пам’ятка природи

місцевого значення, 47 заповідних урочищ, 14 парків-пам’яток садово-паркового

мистецтва місцевого значення та 4 загальнодержавного значення. Природно-

заповідний фонд Полтавської області налічує 360 територій та об'єктів загальною

площею 120393,865 га, що складає 4,19 % від загальної площі області.

Для подальшого виконання природоохоронних завдань науковцям необхідно

проводити  інвентаризацію біорізноманітності існуючих природно-заповідних

об’єктів  і в цілому оптимізувати регіональну екологічну мережу області. Великих 30

зусиль потребує проектування та створення  нових природно-заповідних об’єктів,

насамперед, у районах із низьким відсотком заповідності. А таких в області чимало:

Велико-Багачанський, Гребінківський, Зінківський, Карлівський, Лубенський,

Миргородський, Решетилівській, Хорольський, Шишацький, Полтавський райони.

Слід зазначити, що в цьому складному процесі  провідна роль залишається, перш

за все, за органами місцевого самоврядування та місцевими громадами. Саме  вони

повинні виступати ініціаторами збереження здорового довкілля тієї території, де 

мешкають і де будуть жити їхні діти. [6]

31

Розділ ІІ Характеристика басейну річки Ворскла

2.1. Характеристика річки Ворскла.

Ворскла — річка, що протікає Бєлгородською областю Російської

Федерації, Сумською та Полтавською областями України. Ліва притока Дніпра.

Площа водозбору річки Ворскли на території України становить 12590 км².

Вважається, що назва річки складається з тюркського кореня «ворск» (аорс —

одна з назв аланів), з болгарським топонімічним суфіксом «-ла». За іншою версією

назва «Ворскла» походить від скіфо-сарматських слів «вор» і «скол» в значенні

«біла вода» (споріднено з ос. Урс — «білий»). Ймовірно, назва походить від

основної корінної породи басейну річки — крейди. Згідно з іншими припущеннями

назва річки може походити від тюркського «Борсиқли», тобто «борсу́ча» (там де

є борсуки). (Додаток № 10)

Існує легенда, що Ворсклі дав назву російський цар Петро I напередодні

Полтавської битви: начебто, коли імператор спостерігав за переправоювійськ, з

його підзорної труби випала і закотилася у річку лінза. рос. «Эта река — вор

скла» (тобто крадій скла) обурився Петро. Однак ніяких підстав ця легенда під

собою не має. Річка Воръскол, Върьскла, Въскол в різних формах написання

згадується ще у «Повісті врем'яних літ» (XII століття) і Іпатіївському літописі (XV

століття). [5]

Ворскла... Одна з найкрасивіших річок Лівобережної України. Взявши розгін

непомітним джерельцем-струмочком зі схилу крейдяної Бєлгородської височини,

вона упродовж 420 км чистим сріблястим потоком перетинає Сумщину та

Полтавщину і несе свої прозорі води у величний Дніпро.

Пам'ятає Ворскла на своїх берегах поселення древніх аріїв, скіфів, слов'ян.

Приваблювало їх привілля цих місць, предковічні ліси вздовж заплави, багаті на

рибу водойми. Залишки стародавніх поселень часто зустрічаються в межах нашого

краю, бо тут колись проходив бойовий кордон з кочовим печенізьким станом. За

Ворсклу навіть печеніги боялися ходити, хоч і знали, що у Поворсклянському краї

32

справжній рай: високі сосни і розложисті дуби оточують береги, відбиваючи у воді

свої розкішні крони, «плакучі» іви, схиливши свої віти до прохолодних струменів,

купають у них свої коси. В заводях - буйне цвітіння водяних лілій. В прибережних

очеретах чутно спів водяних птахів. І над всім цим - ласкаве сонце, смолисті

аромати сосняків, пряність квітучих лугових трав... (Додаток №11)

Ворскла... Тихоплинна і прозора. Недарма, мабуть, побутує у Поворсклі (та й за

ним!) давня легенда про походження назви річки - «Ворскло», «Ворскла». Начебто

Петро 1 упустив у воду підзорну трубу і не зміг дістати, певно було глибоко, тож,

розсердившись, вигукнув «Вор скла!». Відтоді, мовляв, і назва «Ворскла». Але

легенда ця молода порівняно з першою літописною згадкою. Слово «Ворскла»

зустрічається в Іпат'ївському списку «Начальной летописи» під 1174 роком: «... того

же лета Игорь Святославович совокупи полки свои и еха в поле за Ворсклым и

стрете половцы иже тут ловя языки...» [6]

Наша красуня Ворскла оспівана і народом в билинах та піснях. її змалював у

своїх творах наш земляк - лірик XIX ст. Яків Щоголєв -«Кришталеве Ворскло,

луками повите...» І, немов, сьогодні, писано:

.. .А бір стоїть, як і стояв,

Стоїть, -

нікуди не здвигається,

І мох коріння поснував,

І, як лилося, Ворскло ллється...

Малював річку на своїх полотнах відомий український художник-пейзажист

П.С. Левченко. Мелодії жителів її берегів звучать в операх «Наталка-Полтавка» і

«Сорочинський ярмарок», в піснях, написаних на вірші нашого земляка Платона

Воронька. Багато славних синів і дочок народилося в нашому поворсклянському

краї. Серед них - відомий поет-демократ Павло Грабовський, поетеса і громадська

діячка Олександра Сулима-Блохин, відомі всьому світові співаки Єлизавета

Петренко та Петро Білин-ник, прославлений партизан Сидір Ковпак, десятки Героїв

Радянського Союзу, вчених. [16]

33

Щедре Приворскля і дарами природи. У верхів'ях виробляється цемент, в

нашому краї - цегла, а нині ще й нафта з газом, в Опішні - керамічні вироби, відомі

далеко за межами України.

75 кілометрів ріки припадає на наш район. Тут Ворскла приймає маленьки

річечки - Рябину, Веселу Гусинку, Олешню, Охтирку, Хухру і становиться

повноводнішою і глибшою. Біля климентового мосту і буймерівського будинку від-

починку глибина в окремих місцях сягає десятки метрів.

Ворсклу люблять не лише мешканці нашого району, а й всієї України і подальші.

Але її треба не тільки любити, але й дбати про неї: не рубати дерева на її берегах, не

справляти стічні води в її притоки.

Не мити власний транспорт на її берегах, не смітити. А якби ще розчистити

протоки і стариці, яких так багато в течії ріки в межах нашого району, то вона б

віддячила сторицею: рибні багатства відновилися б в колишніх обсягах, зелена

краса її берегів стала б ще пишнішою і сама вона возвеличнішала б і була б ще

улюбленішою. [1]

У минулому, до 18 століття, Ворскла була більш повноводною, тут навіть ходили

річкові судна. А сьогодні це неспішна звивиста річка, обрамлена горбистими

берегами, тінистими гаями і сосновими борами. Відмінне місце для відпочинку на

байдарках!

Риболовля на Ворсклі відмінна! Тут водиться понад 40 видів риб: судак, лящ,

щука, окунь, карась, лин, плотва, сом і т.д. У лісах зустрічаються козулі, кабани,

лисиці. У прибережних гаях - велика кількість пернатих: дикі качки, сірі чаплі,

кулики, куріпки, фазани.

Найбільш мальовничий ділянку річки знаходиться поблизу села Котельва:

піщані береги, соснові бори і лісові галявини. Пам'ятає річка і давньоруські племена

сіверян, і нащадків Мамая і партизанські загони Ковпака. Так що, подорожуючи по

Ворсклі на байдарках, ви відпочинете, насолодитеся красою пейзажів і дізнаєтеся

багато цікавого.

Світову популярність має село Опішня, в якому під відкритим небом

знаходиться музей етнічної кераміки. Тут представлені твори майстрів з різних 34

куточків Землі. Гончарний промисел процвітає в Опішні споконвіку, майже в

кожному дворі є гончарний круг і майстерня, в якій виготовляють чудові глиняні

вироби!

Ворскла - річка для спокійного відпочинку. Сплави на байдарках приємні і не

вимагають надмірних фізичних зусиль. Ворскла - ідеальне місце для сімейного

відпочинку і неспішних байдаркових походів. [6]

35

2.2. Гідрологія річки Ворскла

Басейн р. Ворскла розташований на південно-західних схилах

Середньоросійської височини і витягнуть з північного сходу на південний захід. На

півночі він межує з басейном р. Псел, на сході і південному сході – р. Сіверський

Донець, на заході р. Ворсклиця. Річка Ворскла протікає по сильно розчленованої,

пологохвилястої, ерозійної рівнині ускладненою яружно-балковою мережею.

Глибина врізу річкових долин і балок досягає 75-100 м. Відмітна особливість -

значна крутизна правих схилів долин і положистість лівих. Лівобережна частина

басейну річки майже в 1,5 рази перевищує правобережну. Правобережні схили

сильно порізані мережею ярів і балок, густота яких становить близько 1,6 км / км2.

Ширина річкової долини поступово зростає від витоку до гирла від 3 до 11 км.

Долина річки має широко розвинену зрозумію і чітко виражені надзаплавні тераси.

Все надзаплавні тераси акумулятивні, притулені, як правило, без різко виражених

уступів. Заплава річки переважно двостороння, лугова. По ширині заплава

неоднорідна: переважна її ширина 300-600 м, місцями вона розширюється до 1-2 км,

місцями ж звужується до 50-200 м. [6]

Русло річки звивисте, в районі м. Грайворон розділене на три рукави. Майже на

всьому протязі ясно виражено чергування лесових ділянок з вузькими перекатами.

Ширина річки коливається від 5-10 м до 15-30 м, глибина від 0,6 до 2,0 м. Дно русла

переважно илисто-піщане, на плес ділянках мулисте, на перекатах піщане. Перебіг

річки повільне і спокійне. Середня швидкість течії - 0,16 - 0,22 м/с. Береги

переважно круті або обривисті, складені суглинними і глинистими грунтами.

Підстилаюча поверхню водозбірної території складена пухкими осадовими

породами. Змив мелкозема з водозбірної площі призводить до забруднення річкових

вод, замулювання русла, заростання рослинністю.

З водного режиму річка Ворскла відноситься до річок Східно-європейського

типу, що характеризуються переважно сніговим живленням і весняною повінню.

Головною особливістю річки є сезонність стоку: досить виражене весняне водопілля

36

та літньо-осінньо-зимова межень, яка порушується дощовими паводками і

відлигами.

Весняна повінь утворюється в основному таненням снігу в басейні річки. Воно

проходить двома піками, зумовленими нерівномірним таненням снігу і дощами.

Початок підйому рівня весняного водопілля зазвичай відбувається в першій-початку

другої декади березня, захоплює весь квітень, а іноді частина травня. Пік весняного

водопілля припадає на кінець березня - початок квітня.

Інтенсивність підйому води в перші 3-4 дні невелика і складає 10-15 см на добу.

Надалі підйом води збільшується, досягаючи 30-50 см. Загальний підйом рівня води

за час повені становить 100-300 см. Середня тривалість весняного водопілля

становить 33-49 днів, найбільша тривалість 67-95 днів, найменша 13-19 днів.

Льодохід в окремі роки відсутній.

Лінія тренда на малюнку 3 показує значне зменшення значень середньорічних

рівнів. Очевидно, що зниження середньорічних рівнів води відбувається за рахунок

зміни внутригодового розподілу стоку: частка стоку весняного водопілля за

аналізований період знижується при збереженні загальної тенденції водності. [16]

Влітку річка сильно міліє. Спад рівня води починається з весни і триває до самої

осені. Найбільш низькі рівні води припадають на кінець липня, серпень. В осінній

період спостерігається невеликий підйом рівня води за рахунок дощів.

Замерзає річка в першій декаді грудня і розкривається в другій половині березня.

Взимку Ворскла повністю живиться підземними водами. Тривалість зимового

періоду залежить від кліматичних умов і складає в середньому 92-117 днів на рік.

Середня товщина льоду становить 26-30 см.

Річний хід температури води р. Ворскла в основному узгоджується з річним

ходом температури повітря. Однак зміни температури води в зв'язку з її більшою

теплоємністю відбуваються більш плавно (відсутні різкі зниження або підвищення,

характерні для температури повітря).

Максимальні значення температури води, як правило, припадають на липень

місяць.

37

Великий вплив на стік надає клімат. У зв'язку з цим кожна природна зона

характеризується своїм коефіцієнтом стоку. Лісостепова зона, в межах якої

знаходиться басейн р. Ворскла має коефіцієнт стоку 0,2. На величину коефіцієнта

стоку сприятливо впливає збільшення кількості опадів, відносної вологості повітря,

інтенсивності випадання дощів і сніготанення. За останні 15 років вище норми (612

мм) сума опадів за рік спостерігалася в 6 випадках в межах від 621,3 мм в 2009 р до

847,2 мм в 2004 р .; в 9 випадках сума опадів за рік була нижче норми (від 438,8 мм

в 2011 р до 600,5 мм в 2000 р). Зі збільшенням проникності ґрунтів і густоти

рослинного покриву пов'язано зменшення коефіцієнта стоку. В межах водозбірної

площі р. Ворскла відзначається відносно хороша водопроникність покривних

відкладень, тому природна фільтрація атмосферних опадів становить тут 70-80 мм -

близько 8% від суми річного показника. Поповнення запасів підземних вод

відбувається в період весняного сніготанення за рахунок інфільтрації паводкових

вод головним чином в яружно-балочної мережі. При цьому підземний стік,

сформований в четвертинних, неогенових, палеогенових породах, розвантажується у

вигляді джерел в яружно-балочную мережу.

Річка Ворскла має рівномірний розподіл стоку води протягом року. Найбільша

кількість води проходить на весну під час повені. Частка весняного стоку під час

повені становить 61,3% від річного, літнього - 11,6%; осіннього -12,3% і зимового -

11,6%.[14]

При аналізі даних середньорічних витрат води отримуємо наступні висновки:

лінія тренда на графіку коливання витрат води показує тенденцію до

незначного збільшення значень середньорічних витрат;

отримане рівняння регресії: у = 0,0105х-14,95 показує, що середньорічна

витрата води збільшується на 0,0105 м3 / с з кожним наступним роком;

найбільш тривалий період підвищеної водності спостерігався з 1977 по 1990

роки.

Для оцінки якості поверхневих вод р. Ворскла використані дані спостережень за

гідрохімічного створу Білгородського центру гідрометеорології та моніторингу

навколишнього середовища за період спостережень 2009-2013 роки (рис. 7, табл.2).38

Основними джерелами надходження забруднюючих речовин у водні об'єкти

басейну Ворскли є підприємства житлово-комунального господарства,

металургійної, сільськогосподарської та інших галузей промисловості.

Максимальний внесок у забруднення річки вносять компоненти природного

походження - марганець, залізо. У створі р. Ворскла у с. Козинка до характерних і

стійким забруднюючих речовин відносяться органічні речовини по ГПК і БСК5,

сульфати і фосфати, азот амонійний та нітритний, залізо загальне і мідь.

Середньорічні концентрації азоту нітритного досягали 1,2-5,2 ГДК, азоту

амонійного 1-1,4 ГДК, фосфатів 1,3-1,7 ГДК, сульфатів 1,1-1,2 ГДК.

Вище наведені дані показують, що на гідроекологічний режим Ворскли

впливають не тільки природні фактори, але і у великій мірі антропогенні. В

результаті цих складових за період 2004-2013 рр. водність річки була вище і близько

норми в 2004- 2008, 2013 роки., нижче в 2009-2012 рр. Клас якості трохи

покращився з 3, розряд «б», «дуже забруднена» в 2009 до «забруднена», 3 клас,

розряд «а» в 2013 році, УКІЗВ зменшився відповідно з 3,24 до 2,72.

Одним з найбільших підприємств, які безпосередньо впливають на екологічний

стан річки Ворскла, є Яковлевский рудник. Цей гірничодобувний комплекс

базується на багатих залізних рудах Яковлівського родовища, що є одним з

найбільших залізорудних родовищ басейну Курської магнітної аномалії.

В цілому річка Ворскла справляється з навантаженням, яку надає Яковлевский

рудник: концентрація забруднюючих речовин не перевищує ГДК р.х. або у с.

Кущова (33 км після скидання для брому, хлоридів, бору), або у с. Хотмижськ (68

км після скидання для флоридів, іонів натрію). [16]

Для поліпшення гідроекологічного стану р. Ворскла пророблена певна робота по

веденню моніторингу стану і використання водних ресурсів Бєлгородської області:

регулярно проводиться контроль якості води транскордонних водних об'єктів

басейну Дніпра в рамках міжурядової Угоди між Росією і Україною;

ведеться моніторинг за якістю основних водних об'єктів зони діяльності

відповідно до Програми гідрохімічних спостережень; здійснюються роботи по

39

меліорації і розчищення, облаштування джерел, прибережних захисних смуг та

водоохоронних зон;

ведеться будівництво, реконструкція і ремонт очисних споруд та

каналізаційних мереж;

проводяться роботи, спрямовані на зменшення водної ерозії грунтів для

охорони водозбірних площ.

Витік річки розташований на західних схилах Середньоруської височини, тече

переважно в межах Придніпровської низовини. Впадає в Дніпродзержинське

водосховище, що на Дніпрі.(Додаток №14)

Долина річки трапецієподібна, завширшки 10—12 км. Практично на всій

протяжності правий берег високий і крутий, лівий низький і подекудиболотистий.

Ширина плеса річки в середній і нижній течії бл. 40 метрів, іноді перевищує 100

метрів. Середня глибина 1,5 м, максимальна — 10—12 м.Похил річки 0,3 м/км.

Живлення мішане. Замерзає на початку грудня, скресає у березні. Найвищі річні

води — у березні — квітні, найнижчі — у липні — жовтні. Середьорічна витрата

води біля Кобеляків — 33,4 м³/с. Мінералізація води становить: весняна повінь —

672 мг/дм³; літньо-осіння межень — 766 мг/дм³; зимова межень — 775

мг/дм³. Ворскла — річка рівнинного типу з повільною течією і

звивистим руслом. Заплава річки зайняталуками, листяними лісами, частково

заболочена. Річка має широку живописну долину. На берегах переважно

заплавний ліс, місцями посадки сосни. На деяких ділянках справжній сосновий ліс.

На всій протяжності, аж до Полтави, вода досить чиста, така, що містить велику

кількість риби. Після Полтави, починаючи від села Буланове, дно знову є видимим

на 1,5 — 2 метри. В межах міста Полтави місцеві жителі купаються в річці, але все-

таки місто накладає свій відбиток на чистоту річкової води. [15]

На річці споруджені невеликі ГЕС; є шлюзи-регулятори. Воду використовують

для промислового і побутового водопостачання, зрошування.

40

Розділ ІІІ. Вплив антропогенної діяльності на річки.

Наслідком значного, багатостороннього і довготривалого антропогенного впливу

на річки України є те, що вони зазнали істотних змін. Це стосується переважної

більшості річок, які набули антропогенно-зміненого стану.

За походженням озера області поділяються на два типи:

1. заплавні (старі русла річок);

2. плеса пересихаючих річок (поширені в басейні Суди та Хорола).

Живлення озер області відбувається за рахунок весняної повені та літніх паводків.

Переважають невеликі озера з площею водного дзеркала від 0,1 до 5 кв.км.

Найбільше їх в Оржицькому - 57 озер (загальною площею 252 га) та в

Семенівському районах - 32 озера (площею 246 га). Найбільшим заплавним озером є

Малий Лиман (на р. Сула) з площею водного дзеркала 4,6 кв.км.

Болота поширені в долинах майже всіх річок, але найбільшу площу займають в

басейні Сули, Ворскли та Псла. Найбільш заболоченою територією є басейн Сули в

нижній її течії, а також Хоролу й Удаю (5-10% площ їх басейнів). Тут зосереджені

основні запаси торфу області. Наприклад, у заплаві Оржиці глибина торф'яників

становить 5-7 метрів. Треба відзначити, що в басейні Ворскли площа озер мала,

проте площа боліт становить понад 1,8% від загальної площі басейну. За

походженням переважають низинні болота, що утворилися на понижених берегах

річок завдяки неглибокому заляганню підземних вод. Живлення таких боліт

відбувається як за рахунок підземних так і поверхневих вод. Найбільшим болотом в

області є Велике Болото на р. Ворсклі (біля станції Мала Перещепина). Іншими

великими болотними масивами є Рогозів Кут, Великоселецьке, Плехово,

Матвіївське у Посуллі. [3]

Певну проблему для області становить антропогенно-стимульоване заболочення й

підтоплення земель (на площі 11,5 тис. га). Основними причинами цих

несприятливих явищ є будівництво водосховищ і ставків; втрати води з

водопровідної й каналізаційної мереж; ущільнення ґрунтів, яке робить їх менш

водопроникними й зумовлює утворення верховодки. Ці чинники окремо чи в

сукупності зумовлюють підвищення рівня підземних вод. Для боротьби з 41

підтопленням і заболоченням здійснюються роботи з метою покращення

дренованості підземних вод (будівництво дренажних колодязів, осушувальних

каналів тощо). У 2004 році в області осушувалося 37,2 тис. земель (найбільше – на

заплаві Сули і її притоках).

Для того, щоб запобігти втратам води під час весняної повені стік майже всіх

річок області зарегульовано. Побудовано 90 водорегулюючих споруд, в т.ч. 68

водосховищ із загальною площею водного дзеркала 6252 га. Обсяг зарегульованої

води в них складає 143 млн.м3 (корисний об'єм водосховищ 113 млн. м3).

Найбільшими в області є водосховища, що утворилися після спорудження

Кременчуцької (1952р.) та Дніпродзержинської (1964 р.) ГЕС у долині Дніпра.

Загальні характеристики Кременчуцького водосховища: довжина - 165 км,

ширина 36 км, площа водного дзеркала 2252 км2, об'єм - 13,5 км3. За площею це

шосте, а за довжиною греблі (11 280 м) - третє водосховище в Європі (після

Ейселмер у Нідерланди та Цимлянського). Воно створене з метою забезпечення

потреб водопостачання, річкового транспорту, електроенергетики, рибного

господарства. На півдні територію Полтавщини омивають води

Дніпродзержинського водосховища, яке за розмірами значно менше

Кременчуцького. Довжина його 114 км, ширина 16 км, а площа водного дзеркала

всього 567 км2. Довжина берегової лінії сягає 360 км (у тому числі 155 км – на

території Полтавщини). [16], (Додаток № 12)

Найбільшими екологічними проблемами цього водосховища є абразія берегів (52

км на території області), замулення (із середньою  інтенсивністю накопичення мулів

1 см на рік), що призводить до збільшення площі мілководдя, непродуктивного

випаровування води, "цвітіння" улітку, яке призводить до погіршення її якості,

заморів риби тощо. Внаслідок абразії берегів (їх відступ на окремих ділянках

становить 3-7 м за рік) у середньому щорічно втрачається близько 3 гектарів земель.

Крім великих водосховищ, на території Полтавської області створено 66 малих

водосховищ і 1272 ставки. Обсяг зарегульованої води у малих водосховищах 147,7

млн.м3, у ставках 278 млн.м3. Площа їх водного дзеркала становить, відповідно,

6,45 і 15,91 тис. га. Використовуються вони переважно комплексно, рідше − тільки 42

для потреб сільського, рибного господарства, роботи цукрових заводів, потреб

енергетики тощо. Найбільше ставків і малих водосховищ на території Глобинського

району (161), найменше – Котелевського (8) й Кобеляцького районів (7). 

Загальна площа земель, покритих водою становить 1 488 км2, або 5,18% від усієї

території області. У тому числі: під штучними водоймами – 1 313 км2, річками й

струмками – біля 103 км2, озерами – 51,4 км2.

Місцеві водні ресурси річок Полтавської області становлять: у середній за

водністю рік 1940 млн.м3, у маловодний рік 75% забезпеченості - 1310 млн.м3, у

дуже маловодний рік 95% забезпеченості - 760 млн.м3. У середній за водністю рік з

1 км2 поверхні області збирається 82 тис. м3 водного стоку (в Україні – 83 тис. м3; у

світі – 268 тис. м3). За об'ємом місцевого стоку Полтавщина займає 12 місце в

Україні. Але найбільше значення для забезпечення господарства області водою має

транзитний стік Дніпра. Тому сумарний стік (транзитний + місцевий) на території

області становить 51,5 км3 на рік. За цим показником Полтавщина займає 4 місце

серед областей України. (Додаток №13)

Загалом у народному господарстві області в різні роки використовується 205-250

млн. м3 води. У структурі водокористування найбільша частка припадає на сільське

господарство (біля половини витрат у 2005 році), житлово-комунальне господарство

(біля 1/3 витрат), і промисловість (1/5 витрат). У поверхневі водні об’єкти області за

рік скидається біля 200 млн. м3  стічних вод, з яких очищені до нормативних

показників 1/3. [15]

За винятком чотирьох найбільших, усі річки області міліють у період межені і

втрачають цінність як джерела водопостачання. Крім того зменшення водності

спостерігається і на великих річках.

Невеликі ресурси для виробництва електроенергії на ГЕС, що побудовані на

середніх річках (через рівнинність і невеликий нахил рельєфу, малу швидкість

течії).  

Не дивлячись на побудову штучних водойм Полтавська область належить до

вододефіцитних регіонів. З річкового стоку, що формується в межах області, на

одного жителя припадає лише 1 тис. м3 води (в цілому по Україні трохи більше).43

На більшій частині Полтавської рівнини перший від поверхні горизонт підземних

вод на вододілах (в антропогенових лесових породах, моренних суглинках тощо)

розташований на глибинах від 2 до 18 м. Води слабо мінералізовані (до 1 г/л), мають

велику жорсткість (24-35 мг-екв/л), переважно гідрокарбонатні кальцієво-магнієві,

використовуються за допомогою шахтних колодязів у сільській місцевості. На

півдні області, в межах власне Придніпровської низовини, водоносні горизонти в

антропогенних відкладах надзаплавних терас Дніпра мають більшу мінералізацію,

але меншу жорсткість, гідрокарбонатно-сульфатно-магнієво-кальцієвий або

гідрокарбонатно-кальцієво-натрієвий склад. Вони залягають ближче до поверхні,

але теж використовуються за допомогою шахтних колодязів.

Усього в Полтавській області на 2009 р. налічувалося понад 200 тисяч шахтних

колодязів, якими користуються понад 605 тисяч людей (36% населення). У 56%

колодязів виявлено значне перевищення вмісту нітратів (у деяких пробах в

Семенівському районі – до 50 разів!). Нітрати потрапляють у горизонти підземних

вод з відходами життєдіяльності людини і тварин (із не забетонованих вигрібних

ям), та надмірного внесення азотних добрив.

Для централізованого водопостачання більшості містечок, селищ і деяких сіл

використовують водоносний комплекс у відкладеннях канівської й бучакської світ

палеогену, переважно з глибини 60-75 м, іноді більше. Вода цих горизонтів прісна,

м’яка, переважно гідрокарбонатно-натрієва, серед мікроелементів містить іони

фтору. [13]

Для централізованого водопостачання у Полтаві використовують водоносний

комплекс у крейдових відкладах, з глибини 400-700м (води прісні й слабо

мінералізовані, переважно хлоридно-гідрокарбонатно-натрієві).

Загальні прогнозні ресурси підземних вод у Полтавській області становлять

4060,5 млн. м3 на рік, а їх розвідані та затверджені експлуатаційні ресурси – 807

млн. м3 на рік.

Централізоване забезпечення водою населення міст Кременчука й Комсомольська

здійснюється переважно внаслідок заборів із Дніпра.

44

У середньому 3-4% проб в джерелах централізованого водопостачання по області

не відповідають стандарту по бактеріологічних і 7-10% – по хімічних показниках.

Найгірша якість води у водопровідних мережах за обома групами показників

спостерігається в Кременчуцькому, Козельщинському, Глобинському  районах.

Полтавщина багата на родовища мінеральних і столових підземних вод. Уперше

мінеральні води було віднайдено у 1912 році у районі міста Миргорода під час

пошуку джерел водопостачання міста. З 1917 року тут діє курорт. Основним

лікувальним засобом є мінеральні води. У водолікувальних закладах покращують

свій стан головним чином хворі з порушенням обміну речовин та захворюваннями

органів травлення. [14]

45

Висновки

Дослідивши дану тему, я прийшла до таких висновків:

1. Територію Полтавщини досліджували і продовжують свої дослідження

різні покоління географів фізико-географічних умов Полтавщини ;

2. Сучасні географічні знання є результатом кропіткої праці багатьох

поколінь географів і природознавців. Кожен з виділених етапів характеризується

різною глибиною досліджень, зміною уявлень про предмет вивчення, що зумовлено

станом розвитку науки й суспільства;

3. Краєзнавча робота – важливий напрям діяльності двох невеликих

колективів географів, які працюють у вузах м. Полтави. У співавторстві із

фахівцями інших спеціальностей підготовлено ряд комплексних краєзнавчих

праць. дослідити гирло річки Ворскла;

4. Закономірності поширення корисних копалин (мінерально-сировинних

ресурсів) зумовлені геологічною будовою території. Усього в області розвідано біля

300 родовищ корисних копалин. За економічним  потенціалом  мінерально-

сировинних ресурсів область займає 15 місце в Україні;

5. Більша частина території Полтавщини (північна і центральна)

розташована в межах Дніпровсько-Донецької западини, а південна – у межах

Українського кристалічного щита та його північно-східних схилів. Обидві

геологічні структури входять до складу давньої Східноєвропейської платформи;

6. З початку ХХ століття  до початку ХХІ століття клімат Полтавщини

змінювався у бік потепління (особливо в холодне півріччя) і збільшення

атмосферного зволоження, тобто ставав сприятливішим для більш стійкого розвитку

сільськогосподарського виробництва;

7. На території Полтавської області налічується 146 річок (водотоків

довжиною понад 10 км) загальною довжиною 5100 км. Серед них дві великі (понад

46

500 км) - Дніпро і Псел; дев'ять середніх (довжиною 101...500 км); 135 малих річок

(100 км і менше). Є також приблизно 1600 струмків.

Отже, річки в межах Полтавської області досить різноманітні та широко

використовуються людиною у своїй господарській діяльності.

47

ЛІТЕРАТУРА

1. Анатолий Пасхалов. Удивительная этимология (рос.)

2. Поспелов Е. М. Географические названия мира: Топонимический словарь. М.:

АСТ, 2001.

3. Василенко В. И. Ворскла // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона :

в 86 т. (82 т. и 4 доп.). — СПб., 1890—1907.

4. Вишневський Віктор Іванович. Антропогенний вплив на річки України:

дисертація д-ра геогр. наук: 11.00.11 / Львівський національний ун-т ім. Івана

Франка. - Л., 2003.

5. Олександр Галкін. Красуня наша Ворскла Газета «Лідер». 26.04.2011.

Передрук на Охтирському міському порталі okhtyrka.net

6. Біла альтанка на сайті «Полтава туристична»

7. Гідрохімія річок Лівобережного лісостепу / За ред. В. К. Хільчевського,

В. А. Сташука. — К.: Ніка-Центр, 2014. — 230 с

8. Географічний вказівник до Іпатіївського літопису (рос.)

9. Книга Большому Чертежу / Под ред. К. Н. Сербиной. — М.- Л., 1950.10.Полтава. Історичний нарис. — Полтава: Полтавський літератор, — 280 с, іл. +

24 с. вкл.  (укр.)

11.Описания Харьковского наместничества конца XVIII в. Описательно-статистические источники. — К.: Наукова думка, 1991.

12.Географический указатель к Ипатьевской летописи13.http://da.coolreferat.com.ua/nuda/

14.http://pnpu.edu.ua/geo/waters.php

15.http://www.studmed.ru/docs/document26278/content

16.https://yandex.ua/images/

48

49

Додаток №1

Порівняльна характеристика геологічних структур в межах Полтавщини

Пункти плануУкЩ Д-ДЗ

1. Вік структури Докембрій Середній - верхній палеозой

2. Глибина залягання фундаменту (від...до)

+100...-500м -500...-1 500 (борти); до  – 15 000 (грабен)

3. Переважний напрямок тектонічних рухів

Стійкі слабкі й помірні підняття

Опускання з періодами піднять

4. Склад гірських порід

Метаморфічні, магматичні, осадові

Переважно осадові

5. Найважливіші корисні копалини

Залізна руда, граніт, мергель

Нафта і газ, торф, буре вугілля, пісок, глина, мінеральні фарби, суглинки

6. Інтенсивність неотектонічних рухів

+100...110м +120...150 м(місцями до +200м)

7. Які форми рельєфу відповідають, та їх висота (від... до)

Схил Придніпровської височини:  204-150м, у долині Дніпра - до 64 м

Придніпровська низовина: знижена частина (60...140м); Полтавська рівнина 150...202м

50

Додаток №2Середньомісячні температури повітря

І II III IV V VI VII VIII IX X XI XII

-6,6 -6,0 -1,0 7,7 15,2 18,4 20,7 19,5 14,2 7,4 0,9 -4,1

Додаток №3

Середня тривалість кліматичних сезонів

Дати переходу середніх добових температур 

через певні межі по місту Полтава

Середня тривалість кліматичного сезону

по області (днів) по м. Полтава (днів)

0°С Осінь Весна

21.XI 21.III Зима:                 115-125 120

5°С Осінь Весна

4.ІУ28.Х Весна:                       55 53

10°С Осінь Весна 20.ІУ 8.Х Літо:                 115-125 124

15°С Осінь Весна

13.У 14.ІХ Осінь:                       70 68

51

Додаток №4

Ізотерми січня по всій Полтавщині

52

Додаток №5

Природний ландшафт схилів

Додаток №6

Річкова долина

Додаток №7

53

Видобуток корисних копалин

Додаток № 8

54

Полтавський ГЗК

Додаток № 9

Видобуток газу в Полтавській області.

Додаток №10

55

Річка Ворскла

Додаток № 11

Річка Ворскла взимку

Додаток № 12

56

Кременчуцьке водосховище

Додаток №13

57

Кременчуцьке водосховище

58