Catalog

Січеслав2010

Дніпропетровськийхудожніймузей

ВолодимирБуБлик

5

1950][2007

7

Володимир Григорович Бублик народився 27 вересня 1950 року в місті Запоріжжі. Батьки його працювали на запорізькому абразивному заводі, та дошкільне дитинство Володі минуло із дідусем Антоном та бабусею Євдокією в селі Юрківка Запорізької області. Дідусь працював сільським ковалем і часто брав онука до себе на роботу, де він із цікавістю спостерігав за магією ко-вальської майстерності й, певно, тут зародилась любов до малювання, до творення. Село Юрківка з його чудовими пагорбами, безкраїми степами, річкою Конкою, на яку Володя з дідусем ране-сенько, до схід сонця, ходили рибалити, назавжди залишились чистими, яскравими спогадами дитинства. В шкільні роки захоплення малюванням поглибилося, та батько до цього ста-вився негативно, і Володя потай від тата, за підтримки мами, відвідував ізостудію при Будинку піонерів. По закінченню середньої загально-освітної трудової політехнічної школи № 4 з виробничим навчанням у 1966 році, проти волі тата Володимир поступає до Дніпропетровського художнього училища. Без матеріальної підтримки батька, він настирливо навчався в групі Ві-ктора Семеновича Загубибатька, водночас відвідував студію малювання Станіслава Саввича Черевка, який з часом стає його старшим другом. У червні 1970 року Володимир закінчує Дніпропетровське художнє училище, захистивши на відмінно дипломну композицію “Спомин”. Наступного дня, 28 червня 1970 року, після випускного вечора в училищі, Володимир призи-вається до війська. Після демобілізації до 1990 року працює в різних організаціях художником-оформлювачем. З 90-х – і до кінця життя – викладає у Дніпропетровському художньому училищі /нині театрально-художній коледж/. 1973 року Володимир одружується. Невдовзі народжується син Олег. Сімейне життя, турботи, заробіток. Жилмасив “Тополя”, третій поверх... І літні подорожжі з сином та друзями – Віталієм Старченком і його сином Романом, Михайлом Кудрявцевим, на човнах по Ворсклі, Пслу та Орілі. Постійно сім’єю відвідує в Юрківці бабу-сю Дуню, діда Антона, до якого Володя з любов’ю звертався Антон Сергійович. Враження від поїздок втілювалися в малюнки, поезії, літературні нариси про діда Антона, про сільське жит-тя... Мандри продовжувались... В 90-х – на береги Дніпра в Придніпровську, в Чаплі, до Огріньських далеких балок – літо, зима, осінь, із ночівкою, кулішем на ватрі, з друзями, зі студентами – своїми учнями. «Великі» мандри Орільскими степами – Царичанка, Турове /в гостях у Володимира Лободи/, Бабайківка, Кущівка, Преображенка, Семенівка, Юр’ївка, Ненаді-вка – втрьох – Володимир, Анатолій Сологуб, Сергій Алієв-Ковика. А місто? Сирий, темний підвал на “карлалібкнехта”. Там і різались гравюри, рубались скульптури, створювались кераміка, живопис. Скільки було розмов, суперечок... Чай, кава, горілка, смажена риба. Безсонні ночі, наповнені поезією, працею, спілкуванням. …Володимир відчував діалог, що виникає між майстром та матеріалом, розумів відмінність матеріалів, їх самоцінність, поважав опір матеріалу, його неприборканість. І це – чи будуючи хату, чи саджаючи яблуню або виноград, чи рубаючи з дерева скульптуру, а чи ліплячи дитячі забавлянки з глини. З глиною – вода, гончарне коло, піч, жар – очікування – коли вже, щоби в руки взяти? А були ще й пошуки глин на схилах балок. З фарбою – як розкішно замішував її, які неочікувані дивні кольори спалахували на полотнах. Любив на дотик фактурний аркуш паперу і не боявся гри відкритих, дзвінких анілінів на білому. Природне розуміння матеріалу сприяло формуванню того, що в народі називають “золоті руки”. Рубаючи скульптуру, саме – рубаючи сокирою, – міг мимохідь наробити ужиткового начиння – і ночви, і дошки кухонні, ковбаньки і полички, і виходили не підробки: ніби старе, – не загравання “під народне”, а живі потужні речі, які живуть і дотепер у господарстві друзів, сусідів. Гравюра на дереві, на металі – важкі трудомісткі техніки, і саме їх він полюбляв. Радість перших відбитків, тремтіння, розчарування, знов фарба, знов тиснути, знов, знов... А заготовку для гравюри, а сам інструмент? Які він робив красиві, цікаві “рукоятті” для ножів, стамесок, сокир. Руки майстра... Сотні його художніх фотографій, – матеріал, який він відчув, бачив глибину чорного та сяяння світла і сприймав тільки чорно-білу світлину. І слово. Аркуші поезій, артистично писаних... саме написання, розмахи олівця, – було художнім актом і ставалось будь-коли: вночі, вдень, на світанку. Високий берег Дніпра на Старій Огріні, захід сонця, – як він зачаровувався золотом очеретів, ультрамарином вод! Далекі огріньські балки, столітні дуби; нічний куліш, прохолода і зоряне небо – от тоді він дихав на повні груди... А зимові блукання по льоду вздовж берегів Дніпра – кілометри – та радість білого, чистого, незайманого світу навколо... Останні роки Володимир постійно йшов: далі й далі, від “городського” – незатишного середовища, від комфорту та штучності бетону. Село Йосипівка на березі Орілі, омріяна хата, де все зроблено своїми руками, наповнена творами, назбираним, порятованим старожитним начиннями. Складний, болючий шлях, та йшов до правдивого – на землі – життя, до справжнього себе. Йшов до тих яблунь, які так любив саджати, ростити, до тої води, крижаної з колодязя, до Орільських золотих берегів…

С. Алієв-КовикаДніпро

2007-2010

8

] графіка[

9

старе місто /Серія/1991Дереворіз19х23

10

юркіВка/сонце/1994Папір, туш20х30

11

аВтопортрет1993Дереворит9х8

юркіВка1994Папір, туш19х28

12

Братчик /Серія/1993Дереворіз

15

січеслаВ /Серія/1991Дереворіз

16

начерки1990Папір, олівець

17

шаБаш /Серія/1991Дереворіз

18

В степу1991Папір, олівець15,5х24,5

юркіВка/ніч/1991Папір, олівець21х30

тополя1991Папір, туш24,5х15,5

20

метаморфози степу /Серія/1994Дереворіз

метаморфози степу/Серія/1994Дереворіз27х19

начерк1994Папір, олівець18,5х13

25

хВілозопи /Серія/2004Дереворит

26

полудень2004Суха голка

27

на дніпрі /Серія/2001Суха голка, анілін

оголена2003П.,о.87х127

] живопис[

30

приБоркуВання2003П.,о.80х85

31

степоВі метаморфози1999П.,о.111х86

32

оголена2001П.,о.66,5х100

33

степоВі річки. Ворскла2001П.,о.80х85Збірка Ю.Кулика

пороги /із серії/2003П.,о.61х81

34

степоВі річки. конка2001П.,о.91х111,5


35

степоВі річки. конка2001П.,о.91х111,5

ВБиВстВо піВня2001П.,о.103х86

36

Вершник2001П.,о.120х85

37


оглена2001П.,о.88,5х102

38

мамай2002П.,о.97х88,5

захід у степу2002П.,о.62х83 →

40



41



Вершник у степу2001П.,о.120х83

43

старе місто2002П.,о.70х90←

полоВиця1991Папір, олівець21х29,5

глечики2001Папір,туш.21х30←

натюрморт2001П.,о.67х105,5

глечик1999глина, гончарний кругh-10

46

натюрморт2001П.,о.90х88

с. алієВ-коВика1995П.,о.48,5х80→

47

с. алієВ-коВика1995П.,о.48,5х80→

48

юрій кулик2001П.,о.80х70Збірка Ю.Кулика

49

юрій кулик2001П.,о.80х70Збірка Ю.Кулика

старе місто2006П.,о.72х91,5

мамай1997П.,о.85х61

50

мамай2002П.,о.100х80

конка.ВерБички2002П.,о.91х88,5→

конка.ВерБички2002П.,о.91х88,5→

52

сВітлана1995П.,о.75х44,5

портрет с.алієВа-молодшого2001П.,о.76,5х76,5

53

анатолій сологуБ2001П.,о.84х65

54

портрет сина олега1998П.,о.76,5х54,5

придніпроВськ.Винниця2002П.,о.64х98→

56

придніпроВськ.Винниця2002П.,о.64х98

57

Володимир лоБода1996К.,о.55х43

машкара2003Глина, обжиг21х15

58

портрет неВідомого2002П.,о.100х70

катерина1997П.,о.70х48

59

катерина1997П.,о.70х48

старе місто2006П.,о.70,5х91

60

Вої /Серія/1996Дерево

61


] скульптура[

торс1997Дерево h-54


постать1998Глина, обжиг h-18

64

мати1995Дерево h-31

замислена1995Дерево h-28

скорБота1995Дерево h-32

65

пихатий1997Дерево h-28

очікуВання1997Дерево h-27

сВічник1998Глина, обжиг h-19

машкара1998Глина, обжиг h-13

дошка ВжиткоВа2003Дерево, дуб 24х34

69

Творче життя Володимира Бублика в останнє двадцятиріччя – спонтанний, але тривалий бунт проти злежаних почуттів і замаринованого погляду на речі яскраво небуденні. Враження таке, ніби він дивився на сонце, спонуканий жвавою інтуїцією, а не вивіреною прагматичною концепцією, намагаючись збагнути, що твориться на Сонці, Деміургові земного раю та пекла. Об-пікав, напружував зір, прагнув зафіксувати кожен спалах світила. Інколи від цього споглядання темніло в очах до непритомності, а спалахи рефлексував мозок, і в ці моменти Володимир був нестерпним – маючи ніжну поетичну душу, обсіяну колючками захисту від реакцій оточення на його діяння, міг образити найближчих людей... і гасив рефлексії алкоголем... Степовик із карими очима, що так всотували світло, останні півтора десятки років Володимир жив і працював у темному, холодному підвалі, який лише із сумною іронією можна було назвати художньою майстернею. Тим дивнішою здається кольорова напруга його полотен, переважно написаних у цьому непридатному ані для нормального життя, ані для творчого натхнення приміщенні. Він прагнув простору і сяйва, тому в останні роки життя придбав стареньку хату під стріхою у приорільському селі Йосипівці. Це придбання навіяло сподівання на довге життя і стимулювало до оптимістичних творчих перспектив: мріяв побудувати кузню, щоби до малярства та скульптури долучити художнє ковальство. Навіть в останній похмуро-осінній день життя (помер від ін-фаркту), щойно зійшовши з потягу в Йосипівці, надіслав другу Алієву-Ковиці дивну «есемеску»: «Сергію, рай!»... Але й у міському пеклі Володимир знаходив островки раю. Існування цих островків у певній мірі залежало від людей, з якими його звела доля, особливо – від вчителів. У художньому училищі йому пощастило бути учнем Віктора Загубибатька, чудового педагога і знавця національної історії. В процесі навчання Володимир також познайомився зі Станіславом Черевком. І Загубибатько, і Черевко у свій час були учнями та послідовниками блискучого живописця Якова Калашника. Вивчення малярських принципів Калашника, зачарування колоьровою симфонією його картин мали плідні наслідки в освоєнні Володимиром «малярського раю». Та гадаю, невтомне сходження на творчу Голгофу Володимира почалося у другій половині 80-х років, на яку випало кардинальне переосмислення ним сенсу життя і зречення від банального заробітчанства на ідіотській ниві художнього оформлення безглуздих «планов партии - планов народа» (працював у художньо-оформлювальному комбінаті). На цей же час при-падає його зближення з Володимиром Лободою – художником, позбавленим будь-яких комплексів і непохитно переконаним у своїй геніальності. Я далекий від думки, що Лобода «заразив» когось такою ж переконаністю, проте його приклад викликав у Володимира Бублика почуття поваги до свого хисту, збив із нього кайдани скутості. Окрім того, обізнаний в питаннях світового і національного мистецтва, своїми «проповідями» Лобода зорієнтував Володимира на вибір стилістичного коду. Вертикаль коду – барочна експресія козацької фольклорної образотворчості, горизонталь – авангардно-індивідуалістичне трактування сучасного естетичного апокаліпсису, «вибухів на сонці», від спостережень за якими тьмариться зір у багатьох художників... Здава-лося б, явища далеко не споріднені, але саме тому вони – вертикаль і горизонталь, що утворюють систему координат із визначеною точкою, яка є індивідуальним стилем Володимира Бублика. Що ж до формування манери живопису то, здається, задатки його лежали в уже згаданій чималій, дещо «фовістичній» інтуїції Володимира, в підвищеному барвосприйнятті та природній експресивності характеру. Окрім того, важливим фактором, який вплинув на стилістику та манеру, було невтомне вивчення фольклорних форм образотворчості, про що свідчать альбомні зама-льовки, аплікації, витинанки, зразки декоративного різьблення по дереву, світлини, виконані Володимиром. Народна естетика, закладена у вертикаль стилістики Бублика, спрямовувала до розуміння символіки і знаковості форми, кольору, тону та умовностей структури ілюзорного простору картинної площини, в якій вони поєднуються в одне ціле на підставах особистісного, неповторного бачення художнього образу з позицій сучасності та глибинної традиції. Поєднання модернового, фольклорного та індивідуального в образну цільність – завдання не з простих, але Володимиру у більшості творів це вдавалося. Вдавалося, бо жив в екзистенційних вимірах життя, яких не лякався, навпаки до них прагнув, поєднував, на перший погляд, діаметрально про-тилежні явища. Але чи не такі ж принципові підходи до образотворчості були ще на початку 20 ст. у Казиміра Малевича, засновника супрематизму та геометричного абстракціонізму? Певне, не зовсім «такі ж»: масштаб особистостей різний, мистецькі течії та напрямки створюють генії, та між невідомим Україні Бубликом і всесвітньовідомим Малевичем, яких розділяє майже століття, спільними є саме екзистенційні виміри, продиктовані кардинальними змінами у суспільному житті. Творче мислення спрямовувало Володимира до тематичної цільності – до створен-ня низки циклів «Степові річки», «Пороги», «Степові метаморфози» та інші, в яких він вдавався до алегоричних візій – образи річок чи, скажімо, порогів, втілювалися у певну алегорію. Цикли не замикаються на кокретньому виді творчості: вони преходять із графіки у малярство, з малярства – у скульптуру. Скульптури з дерева Володимир виконував зазвичай із утинків викорчуваних чи обрізаних міських дерев, передусім із акацій та береста, даючи загиблим від нещадної «зеленбудівської» пилки деревам друге, але вже художнє, життя. Ці скульптури нагадують прадавні сакральні та тотемні фігури, втілені в сучасні об'ємно-просторові форми. У трактуванні форми, ритмічної експресії ліній та площин скульптура, малярство і графіка Володимира спо-ріднені: станкові форми сприймаються монументально, образи є своєрідними накопичувачами духовної енергії автора, символами безкінечного буття, а значить і людських пристрастей. Щоби не вдаватися до здрібнення великої форми, яка несе в собі цілісний образ, у малярстві художник обмежив жанровість та сюжетику – переважають згадані тематичні цикли, краєвиди, портрети, у меншій кількості – «ню» та натюрморти. Немає в доробку багатофігурних композицій, тим паче, риторично-«розповідного» характеру – перед глядачем ніби розгортається щойно створе-ний, «зліплений» світ, в якому ще не прижилися паразитичні речовомайнові «дрібниці», що призводять до конфліктних стосунків між людьми і природою. Його мистецький доробок – це той полишений «Рай», про який художник сигналізував Сергію в день переходу до Небесного Чистилища. За життя Володимир мав лише дві персональні виставки – у Львівській картинній галереї та Дніпропетровському історичному музеї: це було на початку важкого творчого сходження. Довге мовчання закінчилося... за межею життя.

Віталій СТАРЧЕНКО

світлини:Олексій Шпак,Юрій Кулик,

Сергій Алієв-молодший

Catalog

Documents

Transcript of Catalog