716

УУГОДА, АБО ДОГОВІР – домовленістьдвох або більше сторін, спрямована на вста-новлення, зміну або припинення цивільнихправ та обов’язків.Договір є правочином, волевиявлення учас-ника правочину має бути вільним і відпові-дати його внутрішній волі. Правочин маєвчинятися у формі, встановленій законом.Правочин є родовим поняттям, оскільки вся-кий договір є правочином, але не всякийправочин є договором.

© Величко Л.Ю.

УГОДА ПРО ПАРТНЕРСТВО ТА СПІВ-РОБІТНИЦТВО МІЖ ЄВРОПЕЙСЬКИ-МИ СПІВТОВАРИСТВАМИ, ЇХ ДЕРЖА-ВАМИ-ЧЛЕНАМИ ТА УКРАЇНОЮ –підписана 14 червня 1994 р. в Люксембурзі,набула чинності 1 квітня 1998 р. Термін дії –10 років з автоматичною пролонгацією нанаступні однорічні періоди. Предметом уго-ди є встановлення партнерства між Євро-пейським Співтовариством і його держава-ми-членами, з одного боку, та Україною, здругого. Цілями партнерства є: забезпечен-ня політичного діалогу між Сторонами, якийсприятиме розвитку тісних політичнихвідносин; сприяння розвитку торгівлі, інве-стицій і гармонійних економічних відносинміж Сторонами і прискоренню їх сталогорозвитку; створення основ взаємовигідногоекономічного, соціального, фінансового,цивільного, науково-технічного та культур-ного співробітництва; підтримка зусиль Ук-раїни щодо зміцнення демократії і розвиткуїї економіки та завершення переходу до рин-кової економіки.Згідно з УПС започатковано регулярний по-літичний діалог, який Сторони “мають наміррозвивати та поглиблювати”. У разі потре-би Сторони проводять між собою консуль-тації на найвищому політичному рівні. По-літичний діалог на парламентському рівніздійснюється в рамках Комітету з питаньпарламентського співробітництва.

У документі закладено принципи створен-ня механізму постійного політичного діало-гу між Україною та ЄС, систем періодичнихконсультацій на різних рівнях з усього комп-лексу політичних, економічних, культурнихта інших проблем. Головним інструментомздійснення цілей партнерства стала домо-вленість про проведення регулярних зустрі-чей вищих посадових осіб у рамках спільноїРади Співробітництва, зустрічі з “трійкою”країн ЄС та налагодження контактів у рам-ках Комітету з питань парламентськогоспівробітництва.

© Шамраєва В.М.

УГОДИ МІЖНАРОДНІ – Віденська кон-венція про право міжнародних договорів1969 р. встановлює для цього акту письмо-ву форму та передбачає можливість укладан-ня угод в одному документі чи в двох абокількох пов’язаних між собою документахтощо. Іноді трапляються і угоди в уснійформі.За числом сторін міжнародні угоди поділя-ються на двосторонні або багатосторонні(регіональні чи універсальні); за можливі-стю участі в них – відкриті та закриті; за тер-міном дії – строкові та безстрокові. Як пра-вило, укладена міжнародна угода публікуєтьсядержавами, що її уклали, в їх офіційних ви-даннях. Дія міжнародної угоди припиняєтьсявнаслідок закінчення строку її дії, у зв’язкуз виконанням, за взаємною згодою сторін, упорядку денонсації, перегляду, анулюваннятощо.Процес укладання міжнародної угоди міс-тить кілька стадій. Обов’язковими стадіямиє: 1) вироблення тексту (основний метод –переговори); 2) прийняття тексту (за згодоюусіх або більшості учасників, у багатосто-ронньому міжнародному договорі – за зго-дою 2/3 учасників); 3) висловлення сторо-ною згоди на обов’язковість для неї міжна-родної угоди (стадія, що накладає на учас-ників відповідні зобов’язання). У міжна-

717

родній практиці органи держави укладаютьміжнародні угоди через спеціальних упов-новажених. Повноваження для укладанняміжнародної угоди ex officio мають главидержав, урядів та зовнішньополітичнихвідомств; для інших представників державнеобхідно підтвердження повноважень дляукладання міжнародної угоди.Порядок укладення міжнародних угод регу-люється Віденською конвенцією про правоміжнародних договорів 1969 р. та Віденсь-кою конвенцією про право договорів міждержавами та міжнародними організаціямиабо між міжнародними організаціями 1986 р.Укладання міжнародних договорів Українирегулюється Законом “Про міжнародні до-говори України”.

© Шамраєва В.М.

УЗУРПАЦІЯ ВЛАДИ – відчуження владивід простої людини, її концентрація в рукахпанівної верхівки, яка незаконно привлас-нює собі все більші функції.

© Князєв В.М.

УКЛАД СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ –система певного типу вiдносин мiж людьмиу процесi суспiльного виробництва, що утво-рює форму буття суспiльства. Соціально-економічний лад того або iншого суспiльстваможе включати в себе один чи кiлька У.с.-е.У багатоукладному суспiльствi, як правило,є один панiвний У.с.-е. Об’єднуючи йпiдпорядковуючи всi iнші, вiн визначає ха-рактер У.с.-е. суспiльства в цiлому, а отже, ійого iсторичний тип.

© Михненко А.М.

УКРАЇНА (Ukraina) – держава у південнійчастині Східної Європи. Друга за розміра-ми країна в Європі (площа – 603,7 тис кв. км)і п’ята за кількістю населення (46 млн осіб).Столицею У. є місто Київ. Держава маєспільні сухопутні державні кордони з Біло-руссю на півночі, з Польщею на заході, зіСловаччиною, Угорщиною, Румунією і Мол-довою на південному заході та з Росією насході. Південь У. омивається Чорним таАзовським морями і має морські кордони зРумунією та Росією. Найбільшими чорно-морськими портами У. є Одеса, Іллічівськ,Херсон, Севастополь, азовськими – Маріу-поль, Бердянськ, Керч. Загальна протяжністькордонів 6992 км (із них сухопутних 5637 км).

Довжина морської ділянки кордону: 1355 км(по Чорному морю – 1056,5 км; по Азов-ському морю – 249,5 км; по Керченській про-тоці – 49 км.). У. є членом близько 70 міжна-родних організацій, з травня 2008 р. членСвітової організації торгівлі, бере участь удіяльності Ради Європи, НАТО, ООН,ЮНЕСКО, ОБСЄ. До складу У. входять 27 адмі-ністративних одиниць: одна автономія(Автономна Республіка Крим), 24 області тадва міста загальнодержавного значення(м.Київ – столиця У. та м.Севастополь). У. –суверенна і незалежна, демократична, со-ціальна, правова держава. За КонституцієюУ. є унітарною парламентсько-президент-ською республікою. Главою держави є Пре-зидент, який обирається громадянами наоснові загального, рівного і прямого вибор-чого права строком на п’ять років. Прези-дент У. є главою держави, гарантом держав-ного суверенітету, територіальної цілісності,додержання конституційних прав і свободлюдини і громадянина. Президент У. видаєукази і розпорядження, які є обов’язковимидо виконання на території У. Єдиним орга-ном законодавчої влади в державі є Верхов-на Рада України (парламент). Конституцій-ний склад Верховної Ради України становить450 народних депутатів, які обираютьсяшляхом таємного голосування на 5 років наоснові загального, рівного і прямого вибор-чого права. Виконавчу владу здійснює Ка-бінет Міністрів України. Уряд У., згідно зКонституцією У., є вищим органом у системіорганів виконавчої влади. Також у системуорганів виконавчої влади входять: міністер-ства, державні комітети, центральні органивиконавчої влади зі спеціальним статусом,інші центральні органи та установи. Доорганів виконавчої влади АРК належать:Рада міністрів АРК, міністерства, республі-канські комітети та інші органи виконавчоївлади АРК. Виконавчу владу в областях, ра-йонах, містах Києві та Севастополі здійсню-ють місцеві державні адміністрації. Судовувладу в державі здійснює КонституційнийСуд України і суди загальної юрисдикції.Юрисдикція судів поширюється на всі пра-вовідносини, що виникають у державі. Най-вищим судовим органом у системі судів за-гальної юрисдикції є Верховний Суд Украї-ни. Єдиним органом конституційної юрис-дикції в У. є Конституційний Суд України.Місцеве самоврядування здійснюється тери-

718

торіальною громадою як безпосередньо, такі через органи місцевого самоврядування:сільські, селищні, міські ради та їх виконавчіоргани. Районні та обласні ради є органамимісцевого самоврядування, які представляютьспільні інтереси територіальних громад сіл,селищ та міст. Народногосподарський комп-лекс країни включає такі види промисловості,як важке машинобудування, чорна та кольо-рова металургія, суднобудування, вироб-ництво автобусів, легкових та вантажних ав-томобілів, тракторів та іншої сільськогоспо-дарської техніки, тепловозів, верстатів, тур-бін, авіаційних двигунів та літаків, обладнан-ня для електростанцій, нафтогазової та хі-мічної промисловості тощо. У. є одним з най-більших виробників електроенергії. Вирізня-ються галузі економіки з високим техноло-гічним рівнем розвитку (виробництво раке-тоносіїв, супутників та обладнання для до-слідження космосу). У. є потужним виробни-ком військової техніки. Держава входить учисло провідних мінерально-сировинних дер-жав світу. За запасами і видобутком залізних,марганцевих, титано-цирконієвих руд, бага-тьох видів неметалевої сировини. У. в кінціXX ст. займала провідне місце серед країнСНД, Європи і світу. Газотранспортна систе-ма У. має геостратегічне значення як “газовийміст” між великим газодобувними регіонамиРосії та Заходом. У. – світська держава, в якійцерква відділена від держави і школи. Кон-ституція У. гарантує громадянам свободусовісті та свободу віросповідання. В У. про-живає понад 100 національностей. Українцістановлять більше 77,8% населення У., росі-яни – близько 17%, румуни і молдавани –близько 0,8%. Згідно з Конституцією У. дер-жава сприяє консолідації та розвитковіукраїнської нації, її історичної свідомості,традицій і культури, а також розвиткові етніч-ної, культурної, мовної та релігійної самобут-ності всіх корінних народів і національнихменшин України. В У. існує єдине грома-дянство. Державною мовою є українська.

© Лазар Я.І.

УКРАЇНА. ГЕОЕКОНОМІЧНИЙ КОД.Геоекономічний код України формувався підвпливом історичних, культурних традицій удержавному управлінні і самоврядуванні(братства, козаче самоуправління) за поши-рення європейських тенденцій у міськомусамоврядуванні (магдебургське право).

Природні, кліматичні і географічні умовипозначилися на способі господарювання іформах господарського волевиявлення(одноосібність за домінантної ролі громади).За роки перебування територій України ускладі різних імперій (Російської, Австро-Угорської) геоекономічний код зазнав сут-тєвих модифікацій із руйнуванням приват-новласницької ініціативи і підприємливості.Структура економіки, як і підготовка (вини-щення) трудових ресурсів формувалася, на-приклад, під впливом задоволення імпер-ських інтересів Росії. Внутрішній ринок Ук-раїни, виробнича і соціальна інфраструкту-ра перебувають у стані перманентного дефі-циту інвестицій.Добровільно взяті зовнішні і внутрішні зобо-в’язання (ядерні роззброєння, закриття ЧАЕС,відмова від участі у важливих зарубіжних ко-мерційних проектах, скорочення виробницт-ва ряду сільськогосподарської та іншої про-дукції) не знайшли підтримки (фінансової на-самперед) з боку гарантів (США, ЄС, Росія).Майже тотальна залежність України, на-приклад, від можливостей експорту (м’ясо-молочної та ін. продукції) в Росію й імпорту(газ, нафта) з Росії в Україну є свідченнямдеструктивної державної політики України,як і структури економіки.Дефіцит повноцінного економічного, енер-гетичного, інформаційного, територіально-го, фінансового, культурно-духовного суве-ренітету вкрай негативно впливає на відтво-рення геоекономічного коду України.

© Розпутенко І.В.

УКРАЇНІЗАЦІЯ – процес розширенняфункцій української мови, впровадження їївикористання в усі сфери в Україні. Широ-ке розуміння терміна “У.” – це відновленняролі та функцій української мови й культу-ри на історичних українських територіях,втрачених унаслідок дискримінаційних дій(зокрема зросійщення, полонізації, румуні-зації тощо), і забезпечення розвитку україн-ської мови та культури. Термін набув попу-лярності у 20-ті рр. ХХ ст. Процес україні-зації розпочався в роки Української Народ-ної Республіки і за Гетьманату. Функціюван-ня української мови на початку ХХ ст. регу-лювалося низкою законодавчих актів, зокре-ма 1920 р. Радою Народних Комісарів УСРРухвалено декрет про вживання українськоїмови в державній сфері, про її викладання у

719

школах. У. стосувалася різних сфер державно-го, політичного, громадського, освітньогожиття країни (статистика засвідчує, накінець 20-х рр. в Україні було понад 80%загальноосвітніх шкіл з українською мовоюнавчання. Дослідники вважають, що формаль-но кінець У. припадає на листопад 1933 р.,коли відбувся об’єднаний пленум ЦК і ЦКККП(б)У, на якому С.Косіор виголосив до-повідь “Підсумки і найближчі завдання на-ціональної політики на Україні”. На цьомусамому пленумі П.Постишев виголосив до-повідь, у якій зазначив: “...за цей час буловигнано понад двох тисяч чоловік з системиНаркомпросу, понад 300 наукових та редак-торських працівників. Тільки по 8 централь-них радянських установах ми вибили понад200 чол. націоналістів та білогвардійців, якізаймали посади завідуючих відділами, за-відуючих секторами тощо”. Значними булирепресії науково-педагогічних працівників,зокрема в 1933 р. звільнено лише серед учи-телів 4 тис. осіб. У 1938 р. запровадженообов’язковість вивчення російської мови вусіх неросійських школах. Сьогодні науковцітакож уживають термін У. з огляду на на-сильницьке припинення цього процесу напочатку ХХ ст.

© Левченко О.П.

УКРАЇНСЬКА НАРОДНА РЕСПУБЛІКА(УНР) – назва Української держави у 1917-1920 рр. Утворення УНР у федеративномузв’язку з Російською державою проголоше-но III Універсалом УЦР 7(20) листопада1917 р. на землях Наддніпрянської України.Після захоплення влади більшовиками і по-чатку агресії радянської Росії проти Украї-ни Центральна Рада 9-11 (22-24) січня 1918 р.проголосила самостійність УНР. У лютому1918 р. УНР уклала Берестейський мир ібула визнана країнами Четверного Союзу якнезалежна держава. У квітні 1918 р. внаслі-док приходу до влади П.Скоропадськогозамість УНР була проголошена Українськадержава. Відновлена Директорією УНР угрудні 1918 р. Після проголошення 22 січня1919 р. Акта Злуки до складу УНР увійшлатериторія Західно-Української Народної Рес-публіки. Перестала існувати наприкінці ли-стопада 1920 р. внаслідок остаточного захоп-лення території УНР російськими більшо-виками та виїзду голови Директорії УНР іРади Народних Міністрів УНР в еміграцію

(див. також Українська Центральна Рада, Ге-неральний Секретаріат УЦР-УНР, Рада Народ-них Міністрів УНР, Директорія УкраїнськоїНародної Республіки, Уряд УНР в екзилі 1920-1948 рр., Українська Національна Рада).

© Гошовська В.А.

УКРАЇНСЬКА ПОВСТАНСЬКА АРМІЯ(УПА) – підпільне українське військово-по-літичне формування 1942-1953 рр., яке бо-ролося за самостійну Українську державу;підпорядковувалася ОУН (бандерівцям). За-гони УПА у 1943-1944 рр. воювали протирадянських партизанів, Червоної армії, нім-ців, а також вступили у кривавий конфліктіз польськими партизанськими формування-ми та підрозділами польської самооборони,які протистояли етнічним “чисткам” та на-полягали на існуючому перед війною статусі(особливу активність виявляли на Волині йХолмщині). З 1944 р. вела боротьбу з ра-дянським режимом у західних областях Ук-раїни і з польською владою на так званомуЗакерзонні. У Польщі ліквідована внаслідокакції “Вісла” у 1947 р., в УРСР – на початку50-х рр. (окремі вояки діяли до 1956 р.). Ко-мандувачі: полковник Д.Клячнівський (КлимСавур), генерал Р.Шухевич (Тарас Чуприн-ка), полковник В.Кук (Коваль).

© Малик Я.Й.

УМОВИ ВСТУПУ ДО НАТО. НАТО за-проваджує політику відкритих дверей з пер-спективою щодо розширення Альянсу. Будь-яка європейська країна, що сповідує прин-ципи, закладені у Вашингтонському дого-ворі, та робить внесок у безпеку євроатлан-тичного регіону, може стати членом Альян-су за умови отримання запрошення відПівнічноатлантичної ради. Країни, що ба-жають набути членства в НАТО, мають та-кож досягти відповідних політичних, еко-номічних та військових цілей, щоб довес-ти свою здатність робити внесок у безпекуАльянсу та користуватися перевагами ко-лективної безпеки. План щодо набуттячленства в НАТО (MAP) має на меті допо-могти країнам-претендентам у процесіпідготовки шляхом забезпечення умов, щонадають НАТО можливість спрямовуватидопомогу та надавати практичну підтрим-ку таким країнам з усіх аспектів, що стосу-ються членства.

© Бакуменко В.Д.

720

УМОВИ ТА ВИМОГИ ДО ДОСЛІДЖЕН-НЯ ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНИХЗАСАД ФОРМУВАННЯ ДЕРЖАВНО-УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ. До зазначе-них умов і вимог можна віднести такі: роз-гляд держави як великомасштабної соціаль-ної системи, а державного управління – яквідповідної системи управління – суб’єктауправління, об’єктом управління для якогоє все суспільство; аналіз та синтез такихрішень як невід’ємної складової державно-управлінського процесу, елемента й резуль-тату державно-управлінських відносин;врахування при формуванні управлінськихрішень державного рівня цілей розвитку якодного з найважливіших завдань державно-управлінської діяльності, надання останнійстратегічного характеру; використання сис-темного та ситуаційного підходів на всіх ета-пах дослідження з притаманними їм широ-ким застосуванням морфологічних (струк-турно-логічних), функціональних та інфор-маційних моделей, а також досягнень бага-тьох наук у межах концепцій загальної теоріїсистем та теорії ієрархічних систем; покла-дення в основу дослідження теоретичнихмоделей суб’єкт-об’єктних відносин (універ-сальна модель управлінського циклу),суб’єкта (модель управлінського процесу, щоскладається з функцій управління; моделіуправлінських функцій) і об’єкта (загальнімоделі діяльності) управління; врахуванняпри формуванні таких рішень концепції роз-витку управлінських технологій шляхом ти-пізації управлінських ситуацій, виділеннянайбільш характерних форм, процедур і опе-рацій, а також відсутності універсальнихрецептів досягнення їх ефективності вна-слідок впливу численних факторів.

© Бакуменко В.Д.

УНІВЕРСАЛ (лат. universalis – загальний,повсюдний, різнобічний) – актовий доку-мент, який доводить до загального відомапевну постанову влади, її розпорядженняадміністративно-політичного характеру. У.видавався в Польщі та Україні-Гетьманщинікоролями, гетьманами, радами конфедерації,сеймами. В XVII ст. – першій половиніXVIIІ ст. офіційний акт державної владигетьманської України, що видавався від іменігетьмана. У XVIIІ ст. та у 1917-1920 рр. У.називали свої звернення до народу ватажкиповстанських загонів, маніфести Централь-

ної Ради, що виконували функції основнихтимчасових документів конституційного ха-рактеру. Таким чином, У. називались: Дер-жавні документи XV-XVIII ст., що мали ха-рактер маніфесту або розпорядчо-адміні-стративного акта, наділеного вищою юри-дичною силою щодо інших правових доку-ментів. 1. Програмні та державно-правовіакти Української Центральної Ради. У цьо-му випадку назва “У.” підкреслювала пра-вонаступництво існуючої влади в Україні зГетьманською державою XVІІ-XVIII ст.2. Документ про створення Української го-ловної визвольної ради, виданий у червні1944 р., що проголошував основною метоюдіяльності УГВР створення Української са-мостійної соборної держави.

© Гошовська В.А.

УНІВЕРСАЛЬНІ ПРИНЦИПИ УПРАВ-ЛІННЯ – загальні положення, що забезпе-чують дієвість управління. Принцип само-організації систем використовується придослідженні реальних найменш вивченихоб’єктів і процесів. Під самоорганізацієюсоціальної системи розуміється зміна їїструктури за рахунок власних рушійних силз метою досягнення стану рівноваги та ефек-тивного функціонування. В основу самоор-ганізації покладено прагнення організаційзабезпечити багатоманітність реакцій назовнішні впливи, необхідну для усвідомле-ної реалізації досягнення її цілей. Принципсамоорганізації є одним із двох основнихпринципів координації в соціальних систе-мах, поряд з принципом управління (вибіркоординуючого впливу за фіксованої струк-тури управління). Згідно з останнім управ-ління, на відміну від функціонування, що по-в’язане зі збереженням минулого досвіду,передусім пов’язане з набуттям нового дос-віду. Принцип управління – це правила рухудо нового стану об’єкта управління, а прин-цип функціонування – це правила забезпе-чення необхідного функціонування об’єктауправління в кожному з його станів. На прак-тиці враховуються обидва принципи, якідоповнюють один одного і самі по собі незабезпечують розвиток системи. Найважли-вішим з погляду досягнення певних станівоб’єкта управління є принцип зворотногозв’язку, застосування якого дає змогу шля-хом аналізу розвитку ситуації (за допомогоюфункції контролю) скоригувати процес уп-

721

равління з метою досягнення визначенихцілей. У соціальних системах цей принципще формулюється як принцип контролю.Однією з основних його форм є узгодженняуправлінських рішень. Іншою його модифі-кацією є принцип контролю за критичнимиточками, тобто за фактами, що є критични-ми для оцінки ступеня виконання планів.Необхідно пам’ятати, що контроль взагалівиправданий лише тоді, коли відхилення відпланів піддаються коригуванню. Принципресурсозбереження передбачає загальнийпідхід, за якого вирішення проблем, у томучислі управлінських, досягається за міні-мальних витрат наявних ресурсів (людських,інформаційних, фінансових, матеріальних,часу). Цей принцип набуває характеру гло-бального внаслідок значного скороченняприродних ресурсів землі на фоні високихтемпів зростання чисельності її населення.Скільки існує управління, стільки й вирі-шується питання його оптимальності, тобтонайкращий вибір у певній ситуації. В цьомуі полягає принцип оптимальності управлін-ня. Для соціальних систем оптимальність уп-равління - це мінімізована, економна діяль-ність, спрямована на досягнення бажаногорезультату, нижче порога якого перебуваєсфера неефективного, небажаного. Поняттяоптимального управління ще має зміст най-більш бажаного управління, найкращого зможливих. На практиці принцип оптималь-ності полягає в розробленні та застосуваннінових методик, процедур та управлінськихтехнологій з метою пошуку та становленняшляхів і способів підвищення результатив-ності управлінської діяльності. Принципцілеспрямованості управління постулює, щооднією з найважливіших властивостей,об’єктивно притаманних управлінню, є йогоцілеспрямованість, тому вплив на об’єктуправління завжди здійснюється для досяг-нення певної мети. Необхідною умовоюсвідомого дотримання принципу цілеспря-мованості є чітке визначення цілей, на реалі-зації яких концентруються зусилля в плано-вому періоді. Відповідно до принципу нау-кової обгрунтованості державне управлін-ня має здійснюватися на наукових засадах звикористанням у практиці цієї діяльностіновітніх наукових досягнень. Принцип відпо-відності завдань та засобів їх вирішеннявідображає необхідність використаннянайбільш ефективних засобів, особливо ме-

тодологічних, для вирішення завдань управ-ління того чи іншого типу. Наприклад, мож-на виділити завдання, пов’язані з вирішен-ням добре структурованих, слабоструктуро-ваних та неструктурованих проблем. Прин-цип невизначеності проголошує, що вирі-шення проблем управління в соціальних си-стемах завжди відбувається в умовах неви-значеності внаслідок неповноти і недостовір-ності інформації, різноманітності й склад-ності впливу різних суспільних факторів напроблемну ситуацію. Найбільший потенціалневизначеності мають соціокультурна, полі-тична та наукова сфери діяльності.

© Бакуменко В.Д., Князєв В.М.,Кравченко С.О., Сурмін Ю.П.

УНІТАРИЗМ – форма територіально-по-літичної організації держави. Унітарна дер-жава – єдина централізована держава, нероз-ділена на самоврядні одиниці. Як форма дер-жавного устрою вона характеризується та-кими ознаками: 1) єдина територія (існує адмі-ністративний поділ, але адміністративні оди-ниці не мають політичної самостійності,хоча деяким може бути наданий статус авто-номії (самоврядування) – національної, те-риторіальної, культурної); 2) єдина консти-туція, що діє на всій території країни безбудь-яких обмежень; 3) єдина система ви-щих органів державної влади – глава дер-жави, парламент, уряд, судові органи, юрис-дикція яких поширюється на всю територіюкраїни; 4) єдина система права і судова сис-тема (у тому числі – єдине громадянство);5) єдиний державний бюджет, фінансова, по-даткова та інші системи. Унітарність перед-бачає централізацію всієї організаційноїструктури державного управління, прямийабо непрямий контроль над місцевими орга-нами влади та органами місцевого самовря-дування. Водночас у більшості сучасних де-мократичних держав є виборні органи місце-вого самоврядування, яким держава делегуєвиконання частини своїх функцій: стягненнямісцевих податків, благоустрій, будівництво,розвиток освіти, охорони здоров’я тощо.

© Васіна А.Ю.

УНІЯ (лат. – єднання). Існують дві формиунії: церковна та державна. Церковна У.означає об’єднання двох або більше церковна принципах верховенства однієї з них призбереженні іншими своєї обрядовості. Існу-

722

ють кілька католицьких церков східного обря-ду: маронітська, греко-римська, халдейська,вірмено-католицька, копто-католицька, си-рійсько-католицька тощо. Найбільш впливо-ва уніатська церква на Україні – це Україн-ська греко-католицька церква, яка була утво-рена у 1596 р. в результаті прийняття Брест-ської унії і остаточно сформована в 1700 р.Державна У. – об’єднання країн на основідоговорів або персональних домовленостейліги правлячими колами країн. Крім цього,існують так звані унії держав для проведен-ня спільних дій у галузі митної політики.

© Вировий С.І.

УПРАВЛIНСЬКI КАДРИ – частина кадро-вого корпусу державної служби, яка здій-снює адміністративно-розпорядчу дiяль-нiсть, приймає управлiнські рiшення i вхо-дить до складу апарату управлiння. У.к.розподiляються на три групи: а) керiвнi(надiленi повноваженнями приймати уп-равлінські рішення); спеціалісти (які готу-ють варіанти рішень та беруть участь у їхреалізації); в) допоміжні (займаються зби-ранням, попередньою підготовкою та оброб-кою інформації, документів).

© Михненко А.М., Гончарук Н.Т.

УПРАВЛIНСЬКА ЕЛІТА – різновид елiти,під якою розуміються вищі категорiї управ-лiнських кадрiв. Для У.е. характерний висо-кий соцiальний статус та вiдповiдні повно-важення у сферi державного управлiння, щозабезпечують її реальною можливiстюiстотно впливати на iнститути публiчної вла-ди, прийняття державно-управлiнськихрiшень, соціально-економiчнi процеси тарозподiл благ у суспiльствi. У.е. не є одно-рiдним утворенням, вона складається із за-гальнонаціональної, регiональної, місцевоїта галузевої. Iдеї, задуми та рiшення У.е. впро-ваджуються в життя за посередництвом адмi-нiстративного апарату, підпорядкованого їй.

© Михненко А.М., Гончарук Н.Т.

УПРАВЛIНСЬКА КОМПЕТЕНТНIСТЬ –певний набір знань i навичок, якi мають бутипритаманними людям, що здійснюютьуправління на всіх його рівнях. Сучасна на-ука суспільного управління наголошує на не-обхідності знання полiтологiї, права, еконо-мiки, фiнансiв, державного управління, ме-неджменту (зокрема кадрового), соціології,

інформатики, управлінської культури,екологiї, умiння вiльно орiєнтуватися всоцiально-полiтичних подіях, вiдбирати,аналiзувати та узагальнювати iнформацiю,аналiтично мислити, розумiти сучасні проб-леми менеджменту, володіти технологiямиадмiнiстративної роботи, бути здатним про-дукувати новi iдеї, приймати управлiнськiрiшення, застосовувати інновації.

© Гончарук Н.Т.

УПРАВЛIНСЬКЕ РIШЕННЯ – 1) вибіральтернативи, найкращої ідеї та варіанта дійпри здійсненні управління; 2) основний ре-зультат діяльності суб’єкта управління, спря-мованої на об’єкт управління з метою досяг-нення певних цілей управління; 3) соціаль-ний акт, в якому в логічній формі (тексту-альна модель) висловлені впливи управ-лінських ланок (державних органів, посадо-вих осіб) на суспільну систему (керованіоб’єкти), необхідні для досягнення постав-лених цілей, забезпечення інтересів та задо-волення відповідних потреб в управлінні. Упрактиці управління на стратегічному таоперативному рівнях суспільного управлін-ня здебільшого йдеться про політичні та за-конодавчі рішення, а на тактичному – прорішення з реалізації функцій поточного пла-нування, організації, мотивації та контролю.Політичні рішення передбачають вибіральтернативних стратегій та політик, а та-кож заходи з їх реалізації. Здебільшого вониприймаються у формі програмно-цільовихрішень, а саме, стратегій, концепцій, про-грам, проектів, планів першочергових дій,фінансових програм і планів (бюджетів).

© Бакуменко В.Д.

УПРАВЛІННЯ – функція організованих си-стем (біологічних, соціальних, технічних),яка забезпечує реалізацію мети і підтримкурежиму діяльності, сталість і розвиток пев-них структурних елементів.Соціальне управління є властивістю будь-якого суспільства, що пов’язана з його сис-темною природою, розподілом праці, необ-хідністю спілкування у процесі роботи іжиття, обміном результатами матеріальної ідуховної діяльності.Змістом соціального управління є процесцілеспрямованої діяльності з прийняття тареалізації рішень або виконання управлін-ських функцій з метою організації ефектив-

723

ної взаємодії об’єкта і суб’єкта в певній сис-темі з урахуванням змін стану зовнішньогосередовища.Суб’єкт і об’єкт У. відрізняються за роллю упроцесах прийняття та реалізації управлін-ських рішень та виконання основнихфункцій, до яких належать планування, орга-нізація, мотивація і контроль. Керуючим єсуб’єкт, але специфіка побудови його струк-тури та технологія діяльності визначаютьсяособливостями об’єкта (керованої підсисте-ми). Рівень ефективності функціонуваннясистеми значною мірою визначається ступе-нем її співпраці.У. є складним явищем, тому в науковій літе-ратурі часто трапляються дослідження окре-мих його аспектів: функціонального, проце-суального, суб’єктно-об’єктного, загально-го. Їх узагальнення дає можливість створи-ти певне уявлення про сутність У. Див. та-кож Функція управління.

© Мельтюхова Н.М.

УПРАВЛІННЯ АГРОПРОМИСЛОВИМКОМПЛЕКСОМ – усвідомлений, ціле-спрямований вплив з боку суб’єктів управ-ління, керівних органів та сукупність галу-зей економіки країни, до якої належитьсільське господарство та галузі промисло-вості, тісно пов’язані із сільськогосподар-ським виробництвом, які здійснюють пере-везення, зберігання, перероблення сільсько-господарської продукції; забезпечення сіль-ського господарства технікою, хімікатами,добривами та збут продуктів харчування.Аграрно-промисловий комплекс (АПК) –сукупність галузей економіки, які тією чиіншою мірою беруть участь у виробництвіта реалізації продовольства, промисловомупереробленні сільськогосподарської непро-довольчої сировини, забезпеченні матеріаль-но-технічними ресурсами сільського госпо-дарства й переробних галузей, наданні по-слуг цим підприємствам. У складі АПК роз-різняють три основні сфери: 1) виробницт-во засобів виробництва для сільського госпо-дарства, переробної промисловості та їх ви-робничого обслуговування; 2) рослинницькіта тваринницькі галузі сільського господар-ства; 3) заготівля, переробка, зберігання,транспортування, збут сільськогосподар-ської продукції та продуктів її переробка.Взаємозалежність і взаємопов’язаністьсільського господарства й промислових га-

лузей, які переробляють сировину та забез-печують сільське господарство ресурсами,зумовлені розвитком продуктивних сил, по-глибленням суспільного розподілу праці,проникненням в аграрне виробництво досяг-нень науково-технічної революції. Проник-нення в сільське господарство розвинутихкраїн досягнень науково-технічного прогре-су сприяло переміщенню виробництва си-ровини від фермерських господарств до ве-ликих компаній, агропромислових об’єд-нань, корпорація тощо. Набуває поширеннятакож кооперація фермерських господарств,які об’єднуються у збутові споживчі, кре-дитні спілки для спільного обслуговуваннявиробництва продукції з метою підвищенняйого ефективності. В Україні з початку 90-х рр.ХХ ст. спостерігається послаблення зв’язківміж підприємствами різних сфер АПК (дез-інтеграція), що проявляється у зростаннідиспаритету цін, зменшенні виробництвапромислової продукції для потреб сільсько-го господарства, орієнтації сільськогоспо-дарських підприємств на переробку сирови-ни власними силами.У цей період значно послабилися держав-ний вплив на АПК і державна підтримкаагропромислової інтеграції, що суттєво спо-вільнило розвиток аграрного ринку. У роз-винутих країнах світу держава регулюєдіяльність АПК через податкову, кредитнуполітику, надання субсидій сільському гос-подарству, заохочення експорту сільськогос-подарської сировини та продуктів її перероб-ки. У 2005 р. було прийнято Закон України“Про основні засади державної аграрноїполітики на період до 2015 року” від 18 жовт-ня 2005 р. № 2982-IV, у якому наголошуєть-ся на необхідності структурних зрушень вАПК і посиленні регуляторного впливу дер-жави на процес агропромислової інтеграції.

© Лозинська Т.М.

УПРАВЛІННЯ АДАПТИВНЕ – пристосу-вання властивих суб’єкту управлінськоїдіяльності стилів і методів керівництва досоціальних особливостей об’єкта управлін-ня. За висловом американського вченогоТ.Парсонса, адаптація є однією з найважли-віших функціональних умов, яким всі со-ціальні системи повинні відповідати, щобвижити. З системної точки зору процес адап-тації спрямований на забезпечення опти-мальної взаємодії суб’єкта управлінської

724

діяльності (структури, персоналу, організа-ційних відносин, функцій, управлінськихвпливів тощо) із його зовнішнім середови-щем (суспільство, інші організації, у томучислі суб’єкти управлінської діяльності, ре-акції на управлінські впливи тощо). При цьо-му суб’єкт управління, сприймаючи реакціїзовнішнього середовища, неминуче перебу-довує й своє внутрішнє середовище, що при-зводить до формування таких його зовнішніхфункцій, які не відторгаються суспільством.Разом з тим у процесі адаптації завжди при-сутній цілеспрямований вплив суб’єкта управ-лінської діяльності з метою пристосуваннянавколишнього середовища до своїх вимог.

© Бакуменко В.Д.

УПРАВЛІННЯ АНТИКРИЗОВЕ – типуправління, що здатний передбачити кризиі запобігати їм, пом’якшувати їх перебіг,ліквідувати негативні наслідки та перетво-рювати їх у позитивні зміни, є найважливі-шим фактором розвитку економіки і мене-джменту. Криза державного управління –особливий переломний етап у розвитку іфункціонуванні політичної системи суспіль-ства, державно-владних структур, який ха-рактеризується нестабільністю, розбалансо-ваністю діяльності політичних інститутів,зниженням рівня керованості соціально-еко-номічними процесами, загостренням по-літичних конфліктів, підвищенням критичноїактивності мас. Суть А.у. проявляється утому, що: кризи можна передбачати, очіку-вати і спровокувати; кризи до деякої міриможна прискорювати, відсувати, запобігатиїм; до криз можна і необхідно готуватися;управління в умовах кризи вимагає особли-вих підходів, спеціальних знань, досвіду імистецтва; кризові процеси можуть бути допевної межі керованими; управління проце-сами виходу з кризи здатне прискорювати ціпроцеси і мінімізувати їх наслідки.

© Соболь Р.Г.

УПРАВЛІННЯ ГАЛУЗЕВЕ – цілеспрямова-на взаємодія суб’єкта державного управлінняі об’єктів певної галузі з метою узгодженнязагальносуспільних і корпоративних інтересівта виконання завдань розвитку галузі і народ-ногосподарського комплексу в цілому.Об’єктами галузевого управління є різні сфе-ри життєдіяльності населення (сільське гос-подарство, промисловість, будівництво,

транспорт і зв’язок, торгівля та громадськехарчування, житлово-комунальне господар-ство, охорона здоров’я, освіта, культуратощо). Суб’єктами галузевого управління єВерховна Рада України, Президент України,Кабінет Міністрів України, а також галузевіміністерства та відомства, наприкладМіністерство охорони здоров’я, Міністерст-во аграрної політики, Міністерство палива таенергетики тощо. Основними завданнямиміністерств є забезпечення формування тареалізації державної політики в певній галузі,виконання програм Кабінету Міністрів щодорозвитку галузі, вироблення і проведення вжиття галузевих програм.Особливості об’єктів управління зумовлюютьнеобхідність використання специфічнихпідходів щодо керування, наприклад добуван-ням корисних копалин, виробництвом харчо-вих продуктів та напоїв, поліграфічною діяль-ністю, виробництвом та розподіленням елек-троенергії, газу та води, вищою освітою тощо.Державне У.г. здійснюється також через те-риторіальні підрозділи центральних органіввиконавчої влади та місцеві державні адмі-ністрації, які розробляють та виконують про-грами соціально-економічного розвитку те-риторій, забезпечують ефективне вико-ристання ресурсів.В умовах ринкової економіки та існуваннямасштабного недержавного сектору У.г. пе-реважно спирається на здійснення такихфункцій, як прогнозування, регулювання таконтроль через інформацію, що подаєтьсяпідприємствами та організаціями до стати-стичних управлінь.Шляхи підвищення ефективності державно-го управління галузями достатньо глибокоопрацьовані багатьма науковцями, які є фа-хівцями в різних сферах народного госпо-дарства.

© Мельтюхова Н.М., Коротич О.Б.

УПРАВЛІННЯ ЗА ВІДХИЛЕННЯМИ –технологія управління, за якої незначні від-хилення не вимагають коригування управ-лінського процесу й можливе їх подоланнясилами самих виконавців. Втручання керів-ника відбувається лише за значної величи-ни відхилень.

© Бакуменко В.Д.

УПРАВЛІННЯ ДИСИПАТИВНЕ (англ. –розсіювання) – управління відкритими сис-

725

темами на основі обміну з навколишнім сере-довищем речовиною, енергією, інформацією.

© Сурмін Ю.П.

УПРАВЛІННЯ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ(англ. management by results) – технологіяуправління, яка полягає в тому, що залежновід ступеня досягнення запланованих резуль-татів на попередній фазі відбувається уточ-нення наступних управлінських дій. У дер-жавний сектор ця технологія прийшла із при-ватного сектору. Великобританія використо-вує досить короткі і ємні визначення:“Управління за результатами складається ізчотирьох циклів: планування (розміщенняпріоритетів і планування з метою оптимі-зації), виконання (допомога в досягненнікращих результатів), оцінка (оцінка резуль-татів/ефекту діяльності), перегляд (внесен-ня коректив відповідно до результатів)”.Комісія з національного аудиту (Австралія)використовує наступне визначення: “У.з.р. -це вміння робити те, що потрібно, так, якпотрібно. Містить у собі три основні стадії:планування, виконання, а також оцінка (по-рівняння досягнутого з тим, що було запла-новано)”.У публічному управлінні – концепція У.з.р.,що є складовою “нового публічного менед-жменту”, робить наголос на зосередженостіна соціально-визначеному результаті, відпо-відальності за його досягнення та контро-льованості з боку споживачів. Основнимискладовими концепції У.з.р. є: стратегічніпідходи до управління та всеохопне управ-ління на основі якості (TQM). Базові понят-тя концепції У.з.р. – результат та успішністьдіяльності. В аспекті даної концепції піддіяльністю розуміють переважно процесивироблення й надання публічних (адміні-стративних, управлінських, соціальних, жит-лово-комунальних) послуг; під результа-том – проміжні та кінцеві продукти й на-слідки діяльності.

© Молоканова В.М., Маматова Т.В.

УПРАВЛІННЯ ЗА ЦІЛЯМИ (англ.management by objectives) – систематичнийта організований підхід, що дає змогу ме-неджменту сфокусуватися на досягненніцілей і домагатися найкращого результату задопомогою доступних ресурсів. Цей підхідбазується на чіткій постановці завдання тамотивації персоналу. Цілі та завдання вис-

тавляються за принципом SMART: Specific –специфічні для організації/підрозділу/співробітника; Measurable – вимірні (визна-чити метрики для підрахунку продуктив-ності); Achievable – досяжні, реалістичні;Result-oriented – орієнтовані на результат, нена зусилля; Time-based – установлювати тим-часові вимоги для цілей. Цілей на кожномууправлінському рівні не має бути багато.Оптимальною кількістю вважається 3-5 ос-новних цілей.

© Молоканова В.М.

УПРАВЛІННЯ ЗЕМЕЛЬНИМИ РЕСУР-САМИ – діяльність органів державної вла-ди, спрямована на планування, організаціюта мотивацію раціонального використанняземель, здійснення державного контролю завикористанням земель, охорони земель, їхмоніторингу, а також регулювання земель-них відносин.Державна система У.з.р. має чотири рівні:національний, регіональний, базовий, ло-кальний. Кожний рівень має такі форми: за-конодавчу, виконавчу, науково-інформацій-ну, методичне забезпечення. Основнимиаспектами системи У.з.р. є: адміністративно-територіальний розподіл земель, правовий,економічний, технологічний, екологічнийаспекти.У.з.р. визначається характером розвитку зе-мельних відносин, тобто відображає потре-би на певному етапі його розвитку. Такимчином, У.з.р слід розглядати як систему взає-мопов’язаних правових, техніко-економіч-них, організаційно-господарських заходівдержави, спрямованих на регулювання зе-мельних відносин, організацію раціонально-го еколого-безпечного використання та охо-рони земель в інтересах усього суспільства.Основою здійснення всіх заходів є вивчен-ня і картографування земельних ресурсів,ведення державного земельного кадастру,проведення землевпорядкування, здійснен-ня державного контролю за використаннямземель та їх моніторингу, справедливе вирі-шення земельних спорів тощо.Особливість У.з.р. полягає в тому, що на-слідки цієї діяльності спостерігаються у всіхсферах життєдіяльності суспільства. Ви-користання земельних ресурсів може спри-чиняти погіршення стану навколишнього се-редовища і, як наслідок, зміну демогра-фічних показників на певній території. Це

726

також визначає обов’язковість У.з.р. як си-стеми. Метою У.з.р. може бути досягненнянайбільш ефективного використання землі.

© Латинін М.А.

УПРАВЛІННЯ ЗМІНАМИ (англ. ChangeManagement) – розділ теорії та практикиуправління соціально-економічними систе-мами, що вивчає вплив керуючої системи наоб’єкт управління у зв’язку зі змінами у внут-рішньому і зовнішньому середовищі. Основ-ними видами змін є: збільшення, зменшен-ня, перетворення, розвиток, інновації. За-лежно від темпу змін розрізняють чотиритипи систем управління: 1) управління наоснові контролю за виконанням (постфак-тум); 2) управління на основі екстраполяціїминулого; 3) управління на основі передба-чення змін; 4) управління на основі гнучкихнегайних рішень. Інструментами ефективно-го управління організаційними змінами є:системний аналіз, управління проектами,управління людськими ресурсами. Інстру-ментарій також може бути представлений увигляді комплексних або ситуативних моде-лей організаційних змін.

© Копитько О.О.

УПРАВЛІННЯ ЗНАННЯМИ (менеджментзнань) – систематичний процес ідентифі-кації, використання і передавання знань, якілюди можуть створювати, вдосконалюватиі використовувати. У.з. також ототожнюютьз терміном “менеджмент знань”, розгля-даючи його як відносно самостійний вид ме-неджменту, хоч він може (і повинен) засто-совуватися в усіх різновидах менеджменту.Термін У.з. широко використовується в нау-ковій літературі та в практиці роботи бага-тьох організацій.

© Бакуменко В.Д.

УПРАВЛІННЯ ІННОВАЦІЙНЕ (англ.innovation management) – один із напрямівсучасного менеджменту, що вивчає іннова-ційну діяльність в організаціях. Перекладпоняття з англійської означає “управліннявведенням новацій”. Префікс “in” означає вбуквальному розумінні “введення нового”,тобто використання новації в управлінськійдіяльності. Під новацією розуміється новийпорядок, новий звичай, новий метод, ви-нахід, нове явище. Австрійський ученийІ.Шумпетер трактує інновацію як нову нау-

ково-організаційну комбінацію виробничихфакторів, мотивовану підприємницьким ду-хом. За змістом та внутрішньою структуроювиділяють інновації технічні, економічні,організаційні, управлінські та ін. Процесвиведення новації на ринок прийнято нази-вати процесом комерціалізації. Комерційнийаспект позиціонує У.і. як економічну не-обхідність, усвідомлену через потреби рин-ку. Період часу між появою новації та її ви-веденням на ринок називається інновацій-ним лагом.

© Молоканова В.М.

УПРАВЛІННЯ КОНФЛІКТОМ – ціле-спрямований вплив на процес конфлікту, щозабезпечує переведення конфлікту в раціо-нальне русло діяльності людей; осмисленереагування на конфліктну поведінку соціаль-них суб’єктів з метою досягнення бажанихрезультатів; обмеження загострення супе-речностей рамками конструктивного втру-чання у конфліктний процес.Завдяки існуючим методикам впливу конфліктможна не тільки попередити, припинити аборозв’язати, а й дати виникнути новому кон-фліктові, якщо є необхідність стимулюванняпевних сил суспільства. Однак частіше за всеметоди У.к. використовуються для його спря-мування в потрібне русло, запобігаючи виник-ненню деструктивних наслідків.У.к. включає такі елементи: прогнозуванняконфліктів, попередження одних і стимулю-вання інших, припинення і придушення, ре-гулювання і розв’язання. У.к. стає можли-вим за наявності певних умов, таких як:об’єктивне розуміння конфлікту як реаль-ності, визнання можливості активного впли-ву на конфлікт і перетворення його у факторсаморегуляції системи, наявність матеріаль-них, політичних і духовних ресурсів, право-вої основи управління, здатності суспільнихсуб’єктів до узгодження своїх позицій таінтересів, поглядів, орієнтацій і вподобань.Суттєвою умовою У.к. є визнання можли-вості активного впливу на нього. Це виклю-чає ставлення до конфлікту як до фатальнонеминучого явища, що стихійно виникає істихійно розвивається, а стимулює пошукшляхів і методів свідомого впливу на конф-ліктну ситуацію.У.к. здійснюється як на рівні держави, так іна рівні громадянського суспільства у формілегалізації й легітимації конфліктів, їх інсти-

727

туалізації, “каналізації” й раціоналізації. Так,легалізація й легітимація конфліктів означаєвизнання їх органами влади й громад-ськістю, інтегрування конфліктів у системудержавного й публічного управління, а інсти-туалізація передбачає створення системиорганізацій з У.к. Ця ж система є засобом їх“каналізації”, тобто функціонування в межахіснуючого правового й суспільного поряд-ку. Кожен із указаних елементів управліннясприяє перетворенню стихійних формконфліктів у суспільно свідомі.Якщо система державної влади й управлін-ня забезпечує офіційний, публічний впливна конфлікти, формально-правове їх регулю-вання і розв’язання, то інститути грома-дянського суспільства є засобами нефор-мального впливу щодо управління ними.

© Діуліна В.В.

УПРАВЛІННЯ КРЕАТИВНЕ – управлін-ня, що будується на творчих підходах доуправління, на вирішенні нестандартних зав-дань, передбачає використання синергетики,інноваційних, адаптивних і проектнихпідходів.

© Сурмін Ю.П.

УПРАВЛІННЯ МАРКЕТИНГОМ – про-цес, що складається з аналізу ринкових мож-ливостей, відбору цільових ринків, розроб-ки комплексу маркетингових заходів і втілен-ня їх у життя.

© Бакуменко В.Д.

УПРАВЛІННЯ МУЛЬТИПЛІКАЦІЙНЕ –передбачає виявлення критичних вузлів си-стеми (точок біфуркації) та здійснення управ-лінських впливів щодо забезпечення синер-гетичного ефекту в цих точках.

© Сурмін Ю.П.

УПРАВЛІННЯ ОПЕРАЦІОНАЛЬНЕ – ба-зується на поділі діяльності системи на опе-рації, побудові мережевої операціональноїмоделі та її оптимізації відповідно до бажа-ного результату її діяльності.

© Сурмін Ю.П.

УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ – ціле-спрямована скоординована діяльність керів-ників та фахівців щодо формування та ефек-тивного використання сукупного трудовогопотенціалу, яке включає розробку концепції

і стратегії кадрової політики, принципів і ме-тодів, формування системи управління пер-соналом.Формування науки про У.п. почалося разомз формуванням теорії управління як наукина початку XX ст. У кінці XIX ст. управлін-ня організацією і її персоналом не розділя-лось. Сучасний науковий напрям “У.п.” фор-мується на перетині наук: теорії і організаціїуправління, психології, соціології, конфлік-тології, етики, економіки права, трудовогоправа, політології та ін.Концепція У.п. включає: розробку методо-логії У.п., формування системи У.п. і розроб-ку технології У.п. У.п. виконує широкийспектр функцій щодо: найму та звільненняпрацівників, планування, забезпеченняорганізації персоналом, мотивації їх робо-ти, управління конфліктами і стресами, за-безпечення безпеки персоналу, ділової оцін-ки працівників, їх навчання, підвищення ква-ліфікації і перепідготовки, управління про-цесом кар’єрного просування по службі,оцінки результативності праці керівників іспеціалістів, аудиту діяльності персоналу.У.п. передбачає інформаційне, технічне, нор-мативно-методичне, документаційне і пра-вове забезпечення системи управління пер-соналом.

© Дроб’язко Л.В.

УПРАВЛІННЯ ПОЛІТИЧНИМ РИЗИ-КОМ – можливість в управлінській діяль-ності використовувати різні підходи, проце-си та заходи для зведення до мінімуму абоповної нейтралізації негативних наслідківполітичних подій, що відбулися чи прогно-зуються. У.п.р. передбачає неперервний про-цес оцінювання існуючих політичних ри-зиків та прогнозування нових загроз. У.п.р.базується на принципах максимізації,мінімізації, адекватності реакції та прий-няття. Принцип максимізації передбачаєпрагнення до найбільш повного охопленняможливих сфер виникнення ризиків. Прин-цип мінімізації означає прагнення організаціїзвести до мінімуму кількість можливих ри-зиків та ступінь їх впливу на свою діяльність.Принцип адекватності реакції передбачаєсвоєчасну та відповідну реакцію на посилен-ня ризику. Сутність принципу прийняттяполягає в усвідомленому рішенні організаціїпрацювати в умовах ризику.

© Кальниш Ю.Г.

728

УПРАВЛІННЯ ПРОГРАМНО-ЦІЛЬОВЕ –передбачає визначення сукупності цілей си-стеми, програми її досягнення, поетапне по-рівняння стану системи з бажаною метоюта здійснення управлінських впливів відпо-відно до програми.

© Сурмін Ю.П.

УПРАВЛІННЯ ПРОЕКТАМИ (англ.project management) – розділ теорії управлін-ня соціально-економічними системами, щовивчає методи, форми, засоби найбільшефективного і раціонального управліннязмінами. Основу проектного підходу вуправлінні становить погляд на проект як накеровану зміну початкового стану будь-якоїсистеми (наприклад регіону, території, га-лузі, організації чи підприємства), пов’яза-ну з витратою часу й ресурсів. Проект являєсобою унікальний комплекс науково-дослід-них, проектно-конструкторських, соціально-економічних, організаційно-господарськихта інших взаємопов’язаних заходів, що за-безпечує досягнення визначених цілей вумовах часових та ресурсних обмежень. У.п.передбачає створення ефективної системиуправління діяльністю, що спрямована надосягнення кінцевих результатів проектувідносно складу й обсягу робіт, вартості,часу, якості та задоволеності його учасників.

© Копитько О.О.

УПРАВЛІННЯ РИЗИКОМ – вид управ-ління, заснований на врахуванні можливихвідхилень від запланованих результатівдіяльності внаслідок різноманітних причин,пов’язаних з особливостями прояву суб’єк-тивного фактора. В узагальненому виглядіУ.р. передбачає таку послідовність дій: роз-робку політики у сфері управління ризиком;аналіз ризикових ситуацій, виявлення чин-ників ризику, оцінку їх можливих рівнів,передбачення поведінки суб’єктів управлін-ня в цій ситуації, розробку альтернативнихваріантів рішення і вибір найбільш прийнят-ного і правомірного з них; визначення дос-тупних шляхів і засобів мінімізації ризику;планування і підготовку заходів з нейтралі-зації або компенсації можливих негативнихнаслідків ризикових рішень.

© Михненко А.М., Мартиненко В.Ф.

УПРАВЛІННЯ СИСТЕМОЮ – свідомийорганізуючий вплив на систему з метою за-

безпечення її функціонування, збереженняїї якості в умовах змін навколишнього сере-довища або для виконання певної програми,спрямованої на досягнення визначеної мети.У.с. являє собою систему із двох підсистем:суб’єкта управління та об’єкта управління.Зазначені підсистеми, у свою чергу, є сис-темними утвореннями.

© Сурмін Ю.П.

УПРАВЛІННЯ СЛУЖБОВОЮ КАР’Є-РОЮ – заходи, що проводяться кадровоюслужбою організації з планування, органі-зації, мотивації і контролю службового зро-стання працівника виходячи з цілей, потребі можливостей його та організації. Заходи зУ.с.к. підвищують відданість працівникаінтересам організації, продуктивність праці,зменшують плинність кадрів і більш повнорозкривають здібності людини.

© Михненко А.М.

УПРАВЛІННЯ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНО-МІЧНИМ РОЗВИТКОМ – управліннявзаємно погодженими програмами (проек-тами) розвитку економічної та соціальноїсфер життєдіяльності, що пов’язані за ресур-сами, термінами відповідно до прийнятихнаселенням пріоритетів, а також прийнятихдо виконання на основі договорів або згідноіз законами та регіональними програмамирозвитку. За цього підходу управління роз-глядається в широкому розумінні як су-купність розпоряджень, вказівок, регулюю-чих дій з метою досягнення даною органі-зацією поставлених перед нею цілей. У своючергу, соціальний розвиток це – сукупністьекономічних, соціальних, політичних, духов-них процесів, що розгортаються в суспіль-стві, а економічний розвиток – це структур-на перебудова економіки відповідно до по-треб технологічного і соціального прогре-су. Яким би безперервним не здавався про-цес розвитку і управління розвитком, загаль-ною принциповою особливістю процесуУ.с.-е.р. є його циклічність.

© Михненко А.М., Близнюк В.В.

УПРАВЛІННЯ ТЕРИТОРІАЛЬНЕ (англ.territorial management) – тип управлінськоїдіяльності, за якого об’єктом управліннявиступають не окрема галузь виробництва,виробничий комплекс чи сфера суспільногожиття, а певна територія, тобто має місце не

729

безпосереднє управління об’єктом, а справ-ляється відповідний вплив на суспільні про-цеси, що відбуваються в межах певного тери-торіального сегмента. За такого підходу тери-торія виступає як інтегральний ресурс, зокре-ма земельний, як просторовий базис життє-діяльності, як місце залягання корисних копа-лин (мінеральних ресурсів), що забезпечуєкомплексний розвиток об’єкта управління,надає можливість поєднати відомчо-галузевіінтереси та інтереси кожної конкретної тери-торії, реалізувати загальнодержавні, регіо-нальні та місцеві цілі розвитку. У.т. можна виз-начити як горизонтальний різновид управлін-ня, за яким домінуючими є партнерські відно-сини між суб’єктами управлінської діяльності,що відповідає сучасній тенденції до децент-ралізації управління, деконцентрації влади тадемократизації публічного адміністрування.

© Павлов О.І.

УПРАВЛІННЯ ТРУДОВИМИ РЕСУРСА-МИ (англ. Management labour resources):1) система впливу на процеси формування,розподілу, використання, збереження івідтворення ресурсів праці відповідно допоточних і стратегічних цілей соціально-еко-номічної політики держави; 2) свідомий іцілеспрямований вплив суспільства на про-цеси функціонування трудових ресурсів,здійснюваний на основі урахування прита-манних їм закономірностей і тенденцій зметою забезпечення сприятливих умов дляформування і розвитку трудового потенціа-лу, раціонального використання, збережен-ня, відновлення та розвитку трудових ре-сурсів, належного рівня соціального захис-ту людини у сфері праці.

© Петроє О.М.

УПРАВЛІННЯ ЯКІСТЮ – вид управлін-ня, який передбачає встановлення стандартівякості діяльності, здійснення системногоефективного й одночасно не надмірного кон-тролю, запровадження наукових підходів,методів мотивації та оцінювання. У.я. є од-ним із базових принципів сучасного управ-ління, безпосередньо спрямованим на підви-щення ефективності та результативностіуправлінських рішень.

© Бакуменко В.Д.

УПРАВЛІННЯ ЯКІСТЮ В СИСТЕМІДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ (англ. quality

management in the system of governmentservice) – цілісна система, що має концеп-цію, методологію і термінологію, становитьсамостійний науковий напрям, який сфор-мувався в рамках загального управління. Підякістю розуміють сукупність властивостей іхарактеристик управлінських рішень (нор-мативно-правових документів) та послуг, підзабезпеченням якості – формування необхід-них характеристик нормативно-правовихдокументів при їх створенні і наданні послуг,а під управлінням якістю – вплив на процесфункціонування органу державного управ-ління (у тому числі і на створення норма-тивно-правових документів і надання по-слуг) з метою забезпечення якості управлін-ня. Проблема впровадження систем управ-ління якістю в органах виконавчої влади вконтексті сучасного управління пройшла рядетапів у своєму розвитку. Етап зародженняокремих елементів управління якістю в за-гальному процесі управління змінився ета-пом інтеграції, комплексним, системнимпідходом до управління якістю. Перевагикомплексного управління якістю сприялирозробці спочатку національних, а потім іміжнародних стандартів ISO 9001:2000 зістворення систем якості, що стали широковпроваджуватися на підприємствах та в уста-новах. Упровадження стандартів якості вдіяльність державної служби України – новебагатоаспектне завдання. Програму йогопрактичного вирішення затверджено поста-новою Кабінету Міністрів України про за-провадження системи управління якістювідповідно до міжнародних стандартів ISOсерії 9000 в органах виконавчої влади Ук-раїни. Подальший розвиток процесуУ.я.с.д.с. на сучасному етапі залежить відподальшого вдосконалення теоретичної бази(концепції, методології і термінології у сферіякості із застосуванням різних підходів доуправління якістю, відомих у науці управлін-ня) та методичного забезпечення вдоскона-лення цього процесу в даній системі.

© Пахомова Т.І.

УПРАВЛІНСЬКА IНФОРМАЦIЯ – части-на соцiальної iнформації, яка видiлена з їїзагального масиву за критерiєм використан-ня в управлiнськiй дiяльностi (управлiн-ському процесi, управлiнських вiдносинах).У.і. поширюється у формi політичних заяв ірішень, нормативно-правових і організацій-

730

но-розпорядчих актів, задокументованих чипублiчно оголошених відомостей про подiїта явища, що вiдбуваються в суспiльствi. У.i.має вiдповiдати вимогам актуальностi,достовiрностi та автентичностi.

© Бакуменко В.Д.

УПРАВЛІНСЬКА КУЛЬТУРА – частиназагальної культури суспільства, що розгля-дається як єдність управлінських знань,цінностей, управлінських та організаційнихвідносин на певному етапі розвитку суспільст-ва, управлінської діяльності. Виділяютьсятакі елементи У.к.: управлінські знання(теорії управління, відповідна свідомість,настрій); суспільні відносини, насампередуправлінські та організаційні, в яких мате-ріалізуються знання, норми, цінності суспіль-ства і в процесі соціалізації особистості ста-ють надбанням культури кожного; управлін-ська діяльність, яка має творчий характер ідає змогу трансформувати норми й цінностісуспільства в мотиви особистої поведінки,у стійкі риси особистості, формувати саму осо-бистість як самостійний суб’єкт управління.

© Макаренко Е.М., Штика Л.Г.

УПРАВЛІНСЬКА ПОСЛУГА – різновиддержавних послуг, що відображає зміст функ-ціональної діяльності державного органу сто-совно формування і реалізації державної по-літики з регулювання певного сектору еконо-міки чи соціального життя (наприклад роз-робка державної політики підтримки підприєм-ництва, стратегії розвитку територіальної гро-мади, системи електронного уряду і т.ін.).

© Шаров Ю.П.

УПРАВЛІНСЬКИЙ ВПЛИВ – суспільнапотреба, інтерес і мета в управлінні, які усві-домлені суб’єктом управління, юридично інормативно визначені та практично здій-снені в його рішеннях і діях, спрямованихна об’єкт управління (за Г.Атаманчуком).У.в. справляється у соціальній системі тапередбачає вплив суб’єкта управління наоб’єкт управління з метою його переведен-ня у новий бажаний стан. Такі впливи дужерізноманітні за своєю природою, спрямова-ністю, термінами та ступенем впливу на си-стеми, наприклад ідеї, концепції, техно-логічні послідовності дій, інші способи реа-лізації управлінських рішень. Вони можутьприводити до зміни організації об’єкта

управління, суб’єкта і навіть усієї системиуправління (структури та функцій). Як при-клад можна розглядати вплив нових ідей таконцепцій. Можна вважати, що У.в. є по-хідними відносно управлінських рішень таявляють собою форму їх прояву (відобра-ження). Вектор У.в. може мати більшурозмірність, ніж вектор управлінськихрішень, що здебільшого і спостерігається всоціальних системах. Управлінське рішен-ня і відповідні У.в. покликані спонукати додій та/або подій в об’єкті управління, якіспрямовані на зміну ситуації в навколишньо-му середовищі в очікуваному суб’єктом уп-равління напрямі. Вектор У.в. суб’єкта уп-равління, як правило, має дві складові, а самезовнішній вектор У.в., спрямований на іншісоціальні системи (організації), та внутріш-ній вектор У.в., що спрямований на об’єктуправління даної соціальної системи. КрімУ.в. суб’єкта управління, на об’єкт управлін-ня даної соціальної системи також можутьвпливати У.в. інших соціальних систем(організацій) – всіх або їх частини. Таківпливи можуть мати характер потоків ре-сурсів (матеріальних, енергетичних, кадро-вих, інформаційних, фінансових тощо), ідей(інноваційні впливи), технологій.

© Бакуменко В.Д.

УПРАВЛІНСЬКІ ВІДНОСИНИ – особли-вий вид суспільних відносин, які складаютьсяв процесі суспільного управління між йогосуб’єктами і об’єктами. Ці відносини можутьбути суб’єкт-суб’єктними, суб’єкт-об’єктни-ми (прямий зв’язок у циклах управління) таоб’єкт-суб’єктними (зворотний зв’язок уциклах управління).

© Бакуменко В.Д.

УПРАВЛІНСЬКІ ПАТОЛОГІЇ – недолікив управлінні, що набули хронічного харак-теру. Термін “У.п.” використано російськимученим М.Пригожиним для позначення пев-ного класу феноменів, що стійко відтворю-ються та проявляються в різних поколінняхкерівників. Поширеною У.п. є розрив міжрішеннями та їх виконанням. Причина цьо-го полягає як у низькій виконавській дис-ципліні, так і в недоліках самих рішень, при-чому вплив на невиконання рішень розподі-ляється між ними приблизно порівну. Дляборотьби з цим явищем необхідний ретель-ний аналіз можливостей і труднощів реалі-

731

зації рішень, співвідношення сил, що сприя-ють і протистоять йому, імовірність ризику,можливої зміни умов ще на стадії їх підго-товки та прийняття рішення. Взагалі, щобне отримати ефекту інверсії, тобто стану,коли результат управлінського впливу вияв-ляється протилежним меті, необхідні бага-товаріантна розробка рішень та вибір з нихальтернативи, що найбільше задовольняєцілі та умови реалізації. Здійсненність уп-равлінського рішення є найважливішим по-казником керованості програми і проектів.Часто робиться спроба створювати органі-зацію або підрозділ для управління програ-мами. Але слід пам’ятати, що в організаційсвої цілі та існують межі між ними, які тількиускладнюють справу та призводять до зай-вих узгоджень. Саме функції організації по-винні визначати її структуру, а не навпаки.Тобто структура необхідна тільки тією міроюта в тому вигляді, в яких вона найкраще за-безпечує виконання визначених для органі-зації функцій. Шлях запобігання такій пато-логії – це уникнення зайвих структурнихрішень щодо організаційних проблем та зав-дань. Треба намагатися завжди, якщо цеможливо, замість структур створювати ме-ханізми реалізації. Наведемо деякі інші фе-номени, які є найбільш поширеними або сут-тєвими за впливом і негативними наслідка-ми. Серед них такі: зростання без розвиткуяк наслідок нездатності до змін, неприйнят-тя очікуваних нововведень або невміння їхздійснювати; превалювання процедур таособистісного розуміння справи над цілями(найгірший прояв бюрократії); використан-ня ресурсів організації у власних, корисли-вих цілях; невідповідність займаним поса-дам, інакше кажучи, неспроможність осібвиконувати доручені їм функції; формуван-ня рішень відповідно до очікувань вищес-тоящих керівників або певних сил (лобію-вання у гіршому розумінні); прийняттярішень-антонімів типу “об’єднати – роз’єд-нати”, “централізувати – децентралізувати”;маніпулювання фактами, їх фільтрація за-лежно від ситуації і особистих потреб таінтересів; імітація раціонального аналізу, заяким приховуються хибні підходи та помил-ки в управлінні; втрата керованості внаслі-док погіршення відносин з підлеглими, над-мірної їх чисельності; перевантаження їхвеликим обсягом завдань та інформації;слабка вмотивованість праці персоналу; по-

силення розбіжностей між формальною танеформальною структурами організації;виникнення конфліктів; дублювання існую-чого організаційного порядку в наказах, роз-порядженнях, інструкціях, тобто фактичновіднесення до обов’язкових тільки тих із них,що підкріплюються нагадуванням; відчу-ження працівників від прийняття та реалі-зації рішень, відсутність в їхній діяльностітворчості; прийняття рішення, дорученнявсупереч заведеному організаційному поряд-ку без залучення нижчестоящих керівників,тобто неповне використання наявного управ-лінського ресурсу; концентрація уваги в ро-боті керівників з підлеглими на оцінці недо-ліків, а не досягнень; фактор емоційноговпливу на рішення, небажання визнавативласні помилки. Позбавлення від зазначенихвище недоліків є одним із головних завданьреформування існуючої системи державно-го управління.

© Сурмін Ю.П.

УПРАВЛІНСЬКІ РЕВОЛЮЦІЇ – пово-ротні моменти в теорії та практиці управлін-ня. Історія світового суспільного управлін-ня нараховує кілька У.р. Перша У.р. призве-ла до виникнення влади жерців і зародженняписемності внаслідок ділового спілкуванняі калькуляції. Друга революція, пов’язана зім’ям вавилонського царя Хаммурапі, далазразки суто світського аристократичногостилю управління. Основним підсумком тре-тьої революції в управлінні, що відносять зачасом до царювання єгипетського фараонаНавуходоносора II, стало об’єднання держав-них планових методів регулювання з вироб-ничою діяльністю. Четверта революціязбіглася із зародженням капіталізму та по-чатком індустріального прогресу європейськоїцивілізації. Індустріальна революція довела,що суто управлінські функції не менш важ-ливі, ніж фінансові або технічні. П’ята У.р.знаменувала прихід нової соціальної силипрофесійних менеджерів, класу керівників,який став панівним у сфері управління ма-теріальним і духовним виробництвом. На-ведені У.р. відповідають основним історич-ним віхам зміни культур і соціальних станів:влада жерців поступово витісняється пану-ванням військової і цивільної аристократії, назміну якій прийшли заповзятливі буржуа, аостанніх на історичній арені змінили найманіпрацівники, або “пролетарі управління”, після

732

чого соціально-управлінський цикл почавсязнов, але на якісно іншому рівні.

© Сурмін Ю.П.

УПРАВЛІНСЬКІ ТЕХНОЛОГІЇ – су-купність методів та процесів управління, атакож науковий опис способів управлінськоїдіяльності, у тому числі управлінськихрішень для досягнення цілей організації. У.т.розвиваються шляхом типізації управлінсь-ких ситуацій, виділення найбільш характер-них процедур і операцій. Можна класифіку-вати У.т. за основними управлінськими функ-ціями, а саме: технології планування, орга-нізації, мотивації, контролю, комунікації,прийняття рішень. У.т. є різновидом соціаль-них технологій. У сучасному державномууправлінні переважно використовуютьсяпрограмно-цільові У.т. і технології процес-ного управління за результатами шляхомпостійних вказівок та перевірок і на базіштучного інтелекту (системи підтримкирішень). Серед актуальних напрямів удос-коналення У.т. державного управління такі:забезпечення належної організованості, не-обхідної регламентації та ефективності роз-витку міжгалузевих, міжтериторіальних,проблемних цільових програм різного рівня;розроблення в межах державного апаратунауково обгрунтованих технологій підготов-ки, прийняття і реалізації управлінськихрішень; розвиток технологій для організа-ційних форм управлінської діяльності; роз-роблення технологій зворотних зв’язків уп-равлінських процесів.

© Сурмін Ю.П.

УРБАНІЗАЦІЯ – демографічний процесперемiщення людей до мiст, унаслiдок чоговiдбувається зростання чисельностімiського населення, поширення мiськогоспособу й стилю життя на все суспiльство.Серед ознак У. виділяють такi показники,як частка мiського населення, густота таступiнь рiвномiрностi розмiщення мiст україні; число та рiвномiрнiсть розмiщеннявеликих мiст, транспортна та iнша доступ-нiсть неурбанiзованого населення до вели-ких міст та ін. Більшість дослідників упев-нені, що У. – це незворотний всесвітнійпроцес, який тільки-но набирає сили, і апо-гей його ще попереду.

© Борисевич С.О.,Месюк М.П.

УРОЧИСТА ДЕКЛАРАЦІЯ ЄВРОПЕЙ-СЬКОГО СОЮЗУ (Штутгартська) булаприйнята 19 червня 1983 р. на саміті в Штут-гарті керівниками десяти держав і урядів ЄС.У цьому документі розглядаються масшта-би реалізації потенціалу установ ЄС та мож-ливості щодо подальшої координації їхдіяльності, а також висловлюється бажаннящодо подальшого поступу на шляху до полі-тичного союзу. На основі усвідомленняспільної долі європейських країн, а такожбажаючи засвідчити європейську іден-тичність, учасники саміту підтвердили вДекларації своє зобов’язання подальшогоруху у напрямі тісного союзу народів та дер-жав-учасниць Європейського Співтовари-ства. Серед інших проблем Декларація тор-кається питання щодо складу, діяльності іролі Європейської ради в розвитку євро-пейської інтеграції.

© Ратушний С.М.

УРЯД (англ. government – керування, прав-ління; фр. gouvernement – управління) – ви-щий орган у системі виконавчої влади дер-жави, підпорядкований парламенту і главідержави, який безпосередньо та черезміністерства, інші центральні та місцевіоргани виконавчої влади здійснює держав-не управління суспільними справами, втілюєв життя рішення законодавчої влади та за-безпечує дотримання встановлених у дер-жаві законів, наділений для цього політич-ною виконавчою владою. У. є колегіальниморганом, що здійснює свої повноваженняшляхом прийняття рішень на засіданнях. Ко-легіальний характер У. відображають їх на-зви: “Кабінет Міністрів”, “Рада Міністрів”,“Державна Рада”, “Федеральна Рада” тощо.Порядок формування У. залежить від фор-ми державного правління. У країнах з пар-ламентськими і змішаними формами прав-ління застосовується парламентський спосібформування У., за якого парламент безпосе-редньо здійснює ті чи інші процедури. Про-цедури формування У. передбачають спільнідії законодавчого органу і глави держави,хоча характер і послідовність їх дій буваютьрізними. За своїм політичним складом вінможе бути однопартійним, коаліційним і без-партійним. Позапарламентський спосіб фор-мування У. застосовується у президентськихреспубліках, де він формується президентом,а роль парламенту при цьому є незначною.

733

У парламентських республіках члени У. єодночасно і депутатами парламенту. У пре-зидентських республіках та республіках зізмішаною формою державного правліннядіє принцип несумісності посади міністра ідепутатського мандата. Основними функці-ями У. є такі: а) функція загального керів-ництва й управління справами в державі(розпорядча чи управлінська функція); б) функ-ція виконання законів; в) нормотворча функ-ція (для виконання законів У. від імені дер-жави та з відповідними повноваженняминаділяється правом видавати власні підза-конні акти загального характеру); г) за-конотворча діяльність, яка на конституцій-ному рівні фіксується як право законодав-чої ініціативи; ґ) уряд не лише здійснює ви-конання законів, прийнятих парламентом, ай сам має право розробляти та реалізовува-ти різноманітні загальнодержавні програмиекономічного, науково-технічного, соціаль-но-культурного розвитку. В Україні це пра-во Кабінету Міністрів України фіксується наконституційному рівні (п. 4 ст. 116 Консти-туції України).

© Малиновський В.Я.

УРЯДОВА КРИЗА – стан здійснення дер-жавно-владних повноважень урядом країни,коли він весь або його частина відходить відвиконання узгодженої і схваленої парламен-том програми дій. При цьому У.к. не зво-диться до суто організаційних проблем, по-в’язаних з виходом з уряду частиниміністрів. Уряд фактично втрачає опору всуспільстві, у державному апараті і в парла-менті, що означає втрату одночасно і со-ціальної, і політичної підтримки, ставить підпитання його легітимність. У.к. частіше завсе виникають у тих країнах, де уряди фор-муються на багатопартійній основі. Розбіж-ності між представленими в уряді партіямилегко можуть викликати розриви існуючихдомовленостей і вихід частини міністрів зуряду. Складні консультації з представлени-ми в парламенті партіями не завжди здатніподолати кризу, що виникла саме тому, щовведення до складу уряду нових членів незвільняє останній від необхідності отрима-ти вотум довір’я з боку парламентськоїбільшості. У сучасній історії найбільш яск-раві приклади прояву У.к. надає Італія, ба-гатопартійна система якої зумовлюєкоаліційний склад уряду. Водночас часті У.к.

в цій країні, створюючи певні незручності івиборцям, і правлячій еліті, загалом не впли-вають на ставлення громадян до політичноїсистеми в країні. В умовах президентськоїформи республіканського правління конфліктзаконодавчої і виконавчої влади, яку втілюєпрезидент, може обернутися вотумом недо-вір’я президенту, що означатиме перестанов-ку або відставку в його уряді, а можливо, ійого власну відставку. І хоча процедураімпічменту, тобто звільнення президента зпосади, ініціюється порівняно рідко і тількив екстраординарних випадках, можливі непо-пулярні рішення і дії президента можуть на-лаштувати проти нього парламент і збільши-ти вірогідність звільнення його з посади.

© Варзар І.М.

УРЯДУВАННЯ РІВНІ – процес прийнят-тя рішень та процес, яким ці рішення впро-ваджуються на міжнародному, національно-му, місцевому, корпоративному рівнях. Ха-рактер, масштабність та складність рішеннявизначають рівень урядування та складсуб’єктів, залучених до нього. Концепція де-мократичного урядування передбачає залу-чення до управління всіх соціальних інсти-тутів: органів державної влади і місцевогосамоврядування, підприємницьких структур,інституцій громадянського суспільства. ВУкраїні впроваджується концепція демокра-тичного урядування, яка передбачає: форму-вання гнучкої, стабільної та ефективної си-стеми органів державної виконавчої влади;децентралізацію системи державного управ-ління, розвиток партнерства з приватнимсектором та багатоаспектної взаємодії з гро-мадськими інституціями; упровадженняелектронного урядування; професіоналіза-цію державної служби. Досвід країн розви-нутої демократії свідчить, що дієвість уря-дування досягається через набуття ним та-ких характеристик, як: участь, орієнтація наконсенсус, відповідальність, прозорість, на-лежне реагування, ефективність та резуль-тативність, рівність, відповідність принци-пу верховенства права.

© Васіна А.Ю.

УХВАЛЕННЯ РIШЕННЯ – поняття, то-тожне прийняттю рішення. Поширене в ук-раїномовних виданнях (див. Функція прий-няття рішень).

© Бакуменко В.Д.

734

УЧАСТЬ ГРОМАДСЬКОСТI – широкийспектр прямих i непрямих форм участi пред-ставникiв громадськостi в прийнятті управ-лінських рішень. Зокрема, маємо такі фор-ми У.г., як членство в полiтичних партiях,групах тиску, консультативно-дорадчих орга-нах. Це поняття ширше, ніж “участь грома-дян”. Прихильники активної участi пред-ставникiв громадськості взагалi та участiгромадян зокрема наполягають на обопiль-нiй вигодi членів громадськості й урядовців.Головна вигода для громадськостi – бiльшачутливiсть владних рішень до потреб i по-

бажань населення, окремих його верств ігруп. У.г. сприяє цiнному обміну iнформа-цiєю мiж владою та громадянами, завдякичому полiтики й державнi службовці бiльшедiзнаються про вплив своїх рішень, зокре-ма на людей та їх групи, погляди й iнтересияких могли б залишитися непомiченими.Окремим індивiдам участь може дати істот-ну освiтню соцiальну користь. Вiдкритiстьдо нових ідей та людей з рiзними цiнностямирозвиває у суспільстві дух бiльшої терпи-мості, чутливості до поглядів інших.

© Михненко А.М., Соснін О.В.

735

ФАКТ УПРАВЛІНСЬКИЙ – одинична сус-пільно значима подія або деяка сукупністьоднорідних подій, що є типовою для управ-лінської діяльності і характерною для пев-них управлінських процесів; причина, ру-шійна сила управлінського процесу, що по-требує формулювання управлінського завдан-ня або є наслідком управлінської діяльності.Факт – дійсна, невигадана подія, явище;твердо встановлене положення, засноване надосвіді, що служить для якого-небудь вик-лючення, висновку, або є перевіркою якого-небудь припущення.В онтологічному розумінні Ф.у. – це подія,що мала місце в певний час за певних умовнезалежно від того, спостерігалася вона до-слідником або іншими суб’єктами, що небули учасниками даних подій. У науковому(гносеологічному) контексті Ф.у. – це подія,описана в чітких поняттях із зазначеннямспецифіки управлінської ситуації, у якій вонамала місце. Ф.у. можуть бути дія, вчинки тахарактеристики поведінки людей і соціаль-них груп, продукти людської діяльності (ма-теріальні та духовні), вербальні дії, а такожїх взаємозв’язки. Оскільки Ф.у. стає надбан-ням знання тільки завдяки його реєстрації, вінвизнається достовірним лише за умови до-сить обґрунтованого опису, що враховує всюйого цілісність і зв’язки із суттєвими харак-теристиками управлінської ситуації.Наукова обґрунтованість установлених Ф.у.залежить від світоглядної позиції дослідни-ка (її реалістичності, прогресивності), об’єк-тивності управлінської теорії, у поняттяхякої описуються факти, надійності методу ітехніки реєстрації первинних даних і спо-собів їх об’єднання в сукупні соціально-ста-тистичні факти. Встановлення безсумнівнихфактів забезпечується ретельно розробле-ною програмою соціологічного (соціально-го) дослідження, у якому визначаються йогомета та уточнюються вихідні поняття (тео-ретико-практичні рамки виділення істотних

сторін описуваних явищ), чітко демонстру-ються правила процедури реєстрації та уза-гальнення досліджуваних явищ. Визначен-ня Ф.у. має наводитися з урахуванням ви-мог реалізації принципів відповідності бут-тя визначеності.Ф.у. є перевірена інформація стосовно уп-равлінського процесу, яка характеризуєтьсятотожністю результатів при зверненні доодного і того самого об’єкта управління якодного, так і кількох суб’єктів управління заумови використання ними однакових правилзвернення. Ф.у. повинні давати дослідникуреальну можливість побудувати централізо-вану систему знань про об’єкт, в якій вонинабувають статусу понять, слугують інстру-ментарієм, користуючись якими і врахову-ючи специфіку яких суб’єкт управління взає-модіє з об’єктом управління.

© Козлов К.І.

ФАКТОРИ ВИБОРУ В ДЕРЖАВНОМУУПРАВЛІННІ – аспекти, що виникають упроцесі управління у зв’язку з проблемоювибору подальших рішень та дій. Ступінь їхзнання та адекватне реагування на них знач-ною мірою є ознакою кваліфікації управлін-ця. Серед основних факторів, що впливаютьна прийняття рішень, виокремлюють еко-номічні, політичні, а також особисті інте-реси суб’єкта прийняття рішення. На дум-ку відомого чеського вченого Й.Кхола, вибіррішення залежить насамперед від очікуван-ня (суб’єктивної вірогідності) та корисності(суб’єктивної корисності) мети. Аналіз кож-ної управлінської ситуації починається з такзваної центральної проблеми рішення,сутність якої полягає в дилемі: вибрати но-вий чи продовжити існуючий, вибраний ра-ніше, напрям дій. Вибір нового курсу, новоїстратегії здебільшого пов’язаний зі значни-ми потребами в ресурсах та створенням пев-них умов, передусім правових. Для ціле-покладання характерні такі основні факто-

Ф

736

ри вибору: чітке виділення головної мети(місії); обміркована та обґрунтована струк-туризація цілей, тобто розкладання головноїмети на підцілі, реалізація яких сприяє її до-сягненню, а також своєчасне виявлення по-бічних цілей, що відволікатимуть ресурсивід досягнення головної мети. При органі-зації управлінської діяльності виділяютьтакі фактори вибору, як максимальне ско-рочення її терміновості, надання їй, де цетільки можливо, характеру плановості з ви-окремленням цілей, дій щодо їх досягнен-ня, термінів, відповідальних осіб, необхід-них або наявних ресурсів; забезпеченнявідповідності завдань управління можливо-стям їх виконавців; використання різноманіт-них форм і методів реалізації завдань залеж-но від ситуацій; підтримка управлінських рі-шень сучасними напрацюваннями наукиуправління та засобами інформатизації і ком-п’ютеризації; врахування факторів соціаль-ної адаптації учасників управлінських про-цесів та ін. При розробці організаційноїструктури основними факторами вибору є:приведення структури у відповідність звизначеними функціями організації; чіткевизначення ланцюгів підпорядкування зпевними центрами прийняття рішень; раціо-нальний розподіл компетенції по горизон-талі та повноважень по вертикалі; вилучен-ня зайвих ланцюгів з урахуванням рекомен-дацій щодо норм безпосереднього підпоряд-кування; встановлення чітких взаємозв’язківміж центрами прийняття рішень. На особ-ливу увагу заслуговують фактори аналітич-ної і політичної доцільності та їх спів-відношення при прийнятті рішень. На прак-тиці на рівні державного управління аналі-тична доцільність, як правило, поступаєтьсяполітичній доцільності. Це пов’язується зпевними політичною та економічною про-грамами сил, що прийшли до влади. Середфакторів вибору доцільно відзначити такожфактор забезпечення визначеності, який,зокрема, проявляється в поширеній схиль-ності людей перетворювати припущення уфакти, сумніви у впевненість та перегляда-ти уявлення про ситуацію в бік задоволенняпотреби у визначеності, оскільки невизна-ченість ситуації не дає змоги приймати об-грунтовані, а тому й впевнені рішення. Най-більший потенціал невизначеності характер-ний для політичної, культурної та науковоїдіяльності. У сучасній теорії прийняття рі-

шень велика увага приділяється також тако-му фактору вибору, як урахування ризику.Найбільше він проявляється при оцінціефективності та складності досягнення виз-начених цілей. За спостереженнями фахів-ців, величина ризику може бути головнимфактором впливу на вибір альтернативнихрішень. У практиці управління здебільшогочерез брак об’єктивної, аналітично обгрун-тованої інформації ймовірність розвиткупевних подій, оцінювання проблемної ситу-ації та реалізації відповідних рішень здій-снює керівник виходячи з власного досвіду.Виявлення і дослідження факторів вибору єважливим напрямом підвищення ефектив-ності управлінських рішень. Одним з основ-них його результатів, як і при дослідженнізакономірностей, є визначення принципівздійснення управлінської діяльності та прий-няття управлінських рішень.

© Бакуменко В.Д.

ФАШИЗМ (італ. фашіо – тісна спілка, гурт,похідне від лат. фасція – зв’язка різок, якуносили як символ влади римські ліктори).1. Праворадикальний тоталітарний по-літичний рух в Італії в 1919-45 рр. Як і реш-та інших тоталітарних рухів того періоду (ко-мунізм, націонал-соціалізм), виходив з рішу-чого заперечення цінностей індивідуальноїсвободи заради історичного колективу тавідкидав будь-які моральні обмеження усвоїй політиці. На відміну від нацизму (на-ціонал-соціалізму) та комунізму виходив нез біологічних (“расових”) або соціальних(“класових”) підвалин цього колективу, а зйого державно-політичної основи (див. Ета-тизм). 2. Сукупна назва праворадикальнихполітичних рухів у Європі протягом 1920-1940-х рр. Крім власне італійського фашиз-му (італійської фашистської партії) найбільшпомітними представниками цього напрямує “іспанська фаланга”, рух “схрещені стріли”Ф.Салаші в Угорщині, “залізна гвардія” вРумунії тощо. У цьому контексті поширенаназва “німецький фашизм” є скоріше про-пагандистським штампом, ніж коректним знаукової точки зору визначенням – між на-цистським і фашистськими рухами існувалисерйозні відмінності ідеологічного, полі-тичного та організаційного характеру. 3. Типтоталітарного суспільного устрою та по-літичного режиму, який панував в Італії про-тягом 1922-1943 рр. Відрізнявся від на-

737

цистської і комуністичної моделей значнобільшою схильністю до політичного манев-рування та компромісів, унаслідок чого пев-на частина панівних структур дототалітар-ного періоду збереглася та співіснувала зфашистською елітою.

© Бакаєв Ю.В.

ФЕДЕРАЛІЗМ – форма державного уст-рою, за якої держава утворюється як об’єд-нання певних територій (республік, штатів,земель, округів), що володіють певною юри-дичною та політичною самостійністю. Длянеї характерний поділ сфер компетенції міжцентральними (федеральними) органамивлади і органами влади її територіальнихутворень (членів федерації).

© Бакуменко В.Д.

ФЕДЕРАЛЬНА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВ-НОГО УПРАВЛІННЯ (ФРН) / Bundesa-kademie für öffentliche Verwaltung (BAköV)/Federal Academy of Public Administration.Ф.а.д.у. є центральною міжміністерськоюустановою з підвищення кваліфікації дер-жавних службовців усіх федеральнихорганів влади. Академія здійснює підвищен-ня кваліфікації державних службовців, на-вчання новопризначених державних служ-бовців, підвищення кваліфікації вищих керів-них кадрів; надає консультативні послуги зпідбору, оцінювання та кар’єрного просуван-ня персоналу. Основними цілями закладу єпідвищення кваліфікації федеральних служ-бовців, наукові дослідження, консультації.Ф.а.д.у. підзвітна управлінню модернізаціїта організації публічної адміністрації, яке єструктурним підрозділом Федерального мі-ністерства внутрішніх справ та перебуває увіданні держсекретаря, уповноваженого фе-дерального уряду з питань інформаційно-технічного забезпечення.Академія здійснює розробку і впроваджен-ня спеціальних навчальних програм підго-товки державних службовців федеральногоуряду для реалізації державних програм.Академія підтримує зв’язки з університетами,приватними освітніми організаціями, міжна-родними організаціями, органами влади.Підвищення кваліфікації державних служ-бовців здійснюється за чотирма основниминапрямами: навчання після призначення(Einfьhrungsfortbildung), навчання у зв’язкуіз змінами законодавчої і державної політи-

ки (Anpassungsfortbildung), підвищення ква-ліфікації для просування по службі (Fцrde-rungsfortbildung), підвищення кваліфікаціїна проектну перспективу (Projektfortbil-dung). За змістом підвищення кваліфікаціїмістить загальне фахове підвищення квалі-фікації та підготовку до групи посад вищо-го рівня, ЄС та міжнародні компетенції, фор-мування поведінки, лідерство, менеджментлюдських ресурсів, електронне врядування.Керівництво призначається федеральнимміністром внутрішніх справ.До викладання залучаються фахівці з універ-ситетів, приватних консалтингових та тре-нінгових організацій, урядових та міжнарод-них організацій.Слухачами Академії є державні службовці,працівники федерального уряду, місцевихурядів.

Піщенко Я.В.

ФЕДЕРАЦІЯ – союз кількох держав з ме-тою утворення нової єдиної держави, у якомудержави – суб’єкти Ф. зберiгають певнийсуверенiтет та значну частину своїх прав.

© Варзар І.М.

ФІЛОСОФІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВ-ЛІННЯ – розділ теорії державного управ-ління, що досліджує світоглядні, методо-логічні та аксіологічні засади і принципидержавно-управлінської діяльності. Це та-кож комплексна, міждисциплінарна галузьзнань, яка вивчає зв’язок державного управ-ління як з іншими видами суспільної діяль-ності, так і з ціннісно-смисловими виміра-ми життєдіяльності людини і суспільства. Докомпетенції Ф.д.у. входять також питанняетики державної служби, культури та ідео-логії державно-управлінської діяльності,особистісні (екзистенційні) їх виміри. В ос-танньому випадку державна служба та дер-жавне управління розглядаються не тількияк, відповідно, вид і сфера професійноїдіяльності, але і як покликання і спосіб само-реалізації людини, відтворення її суспільноїсутності та розвитку особистих творчихздібностей.Історично Ф.д.у. виникає і розвивається вмежах соціальної філософії, політології, юри-дичної науки (теорії держави і права, філо-софії права) тощо, обслуговуючи потреби якцих наук, так і формування теоретичногорівня світогляду (на відміну від буденного).

738

Тільки з виникненням науки державногоуправління як самостійної галузі знань Ф.д.у.трансформується у теоретичну форму світо-гляду, необхідну, насамперед, для управлін-ських кадрів вищої кваліфікації (тих, хтоприймає рішення стратегічного характеру),а також стає складовою теорії і практикидержавного управління, у тому числі підго-товки відповідних кадрів. Ф.д.у. є основа,квінтесенція управлінської культури, само-усвідомлена форма сучасної державно-уп-равлінської практики.

© Князєв В.М.

ФІНАНСИ ДЕРЖАВНІ – сукупність роз-подільно-перерозподільних відносин, що ви-никають у процесі формування і використан-ня централізованих фондів грошовихкоштів, призначених для фінансового забез-печення виконання державою покладених нанеї функцій. Вони є важливим економічнимінструментом втручання держави в процесирозширеного відтворення, розподілу і пере-розподілу валового внутрішнього продукту.Будучи об’єктивними за своєю суттю, Ф.д.значною мірою залежать від суб’єктивнихдій політичних сил, що перебувають привладі. На ранніх етапах розвитку фінансо-вої науки вони ототожнювалися з державнимгосподарством і розглядалися як головнийчинник економічного зростання й матеріаль-ного добробуту населення.Їм притаманні певні ознаки:1) фінансові відносини мають грошовий ха-рактер;2) фінансові відносини мають розподільчийхарактер;3) первісною сферою виникнення фінансо-вих відносин є процеси первинного розпо-ділу вартості на підприємствах, коли утво-рюються різні форми грошових доходів танагромаджень;4) розподіл та перерозподіл вартості за до-помогою фінансів обов’язково супровод-жується рухом грошових коштів, що набу-вають специфічної форми фінансових ре-сурсів;5) використання фінансових ресурсів здій-снюється в основному через грошові фондицільового призначення.Таким чином, під державними фінансамирозуміється:– центральна підсистема фінансової систе-ми країни, через яку здійснюється вплив

держави на економічний та соціальний роз-виток країни;– сукупність економічних відносин, пов’я-заних з первинним та вторинним розподіломВВП з метою утворення грошових фондів,необхідних для виконання державою влас-тивих їй функцій;– сукупність фінансових інститутів, за до-помогою яких держава здійснює свою фінан-сову діяльність.Склад Ф.д. розглядається за ланками і рівня-ми органів державної влади й управління.Такими ланками Ф.д. є:– бюджет держави;– фонди цільового призначення;– державний кредит;– фінанси державного сектору.За рівнями державні фінанси поділяються назагальнодержавні й місцеві.Загальнодержавні фінанси призначені длязабезпечення тих потреб суспільства, які ма-ють загальнонаціональний характер і відобра-жають інтереси держави загалом. Вони, зодного боку, формують фінансову базу вищихорганів державної влади й управління, а здругого – у їхніх руках є інструментом впливуна соціально-економічний розвиток країни.Через загальнодержавні фінанси здійснюєтьсятериторіальний перерозподіл ВВП з метоюзбалансованого розвитку окремих регіонів. Зїх допомогою здійснюється також структур-на політика, яка покликана забезпечити опти-мальний галузевий розвиток країни.Місцеві фінанси являють собою фінансовубазу місцевих органів влади та управління.Вони забезпечують регіональні потреби уфінансових ресурсах та доходах, їх внутріш-ньотериторіальний перерозподіл. Основнепризначення місцевих фінансів – забезпе-чення відносної фінансової незалежності йавтономності регіональних адміністративнихформувань (областей, районів) та поселень.

© Гончаренко М.В.

ФІНАНСОВО-КРЕДИТНІ РЕСУРСИ –грошові кошти підприємства, які є в йогорозпорядженні і призначені для здійсненняпоточних витрат і видатків щодо розшире-ного відтворення, платежів з усіх зобов’я-зань та стимулювання працівників. Фінан-сові ресурси також спрямовуються на роз-виток і утримання об’єктів невиробничоїсфери, споживання, нагромадження, ство-рення резервних фондів тощо.

739

Формування фінансових ресурсів здій-снюється за рахунок різних джерел фінансу-вання. Розрізняють дві групи джерел фінансу-вання: власні кошти (внутрішнє фінансуван-ня); залучені кошти (зовнішнє фінансування).Внутрішнім називається фінансування, якщовоно здійснюється за рахунок коштів, одер-жаних від діяльності підприємства (прибу-ток, амортизаційні суми, грошові кошти,одержані від продажу майна, стійкі пасиви).Початкове формування фінансових ресурсіввідбувається під час створення підприємстваза рахунок статутного капіталу. Статутнийкапітал – це майно підприємства, створенеза рахунок внесків засновників і величинаякого регулюється законодавством.Зовнішнє фінансування – це кошти, не по-в’язані з діяльністю підприємства. До нихналежать:1) кошти, які мобілізуються на фінансовомуринку: продаж акцій, облігацій; кредит; опе-рації з валютою та дорогоцінними метала-ми; проценти і дивіденди за цінними папе-рами інших емітентів;2) кошти, які підприємство одержує в поряд-ку перерозподілу: державні бюджетні суб-сидії; страхові відшкодування; фінансовіресурси, що надходять від галузевих струк-тур, асоціацій, концернів.Важливою формою фінансування є кредит,тобто надання відповідних грошових сум уборг на певний час за відповідну плату (про-центи). За рахунок кредитів розширюютьсяфінансові можливості підприємства, протевиникає ризик, пов’язаний з необхідністюповернення боргів і сплати процентів за кре-дит. Тому підприємству слід дотримуватисьоптимального співвідношення між власнимкапіталом і кредитами. Крім грошових кре-дитів, підприємство може використовуватимайновий кредит, тобто передачу в борг не-рухомості або інших матеріальних цін-ностей. Ф.-к.р. підприємства використову-ються за такими напрямами: поточні витра-ти на виробництво і реалізацію продукції;інвестування засобів у капіталовкладення,використання нематеріальних активів; інве-стування фінансових ресурсів у цінні папе-ри; платежі фінансовій і банківській систе-мам, внески в позабюджетні фонди; створен-ня грошових фондів і резервів (на розвиток,заохочення, соціальний розвиток); спонсор-ство, доброчинні внески та ін.

© Гончаренко М.В.

ФІСКАЛЬНА ПОЛІТИКА (лат. fіscus –державна скарбниця; англ. fіscal polіcy) – су-купність фінансових заходів держави у сферіуправління бюджетом, податками і витрата-ми з метою регулювання ділової активності,стримування коливань сукупного попиту,впливу на рівень зайнятості, інфляції таінших макроекономічних показників еконо-міки. Ф.п. водночас із кредитно-грошовоюполітикою, є одним з основних макроеконо-мічних інструментів регулювання ринковоїекономіки і спирається на здатність урядо-вих закупівель, податків і трансфертних пла-тежів впливати на національний доход і ре-альний ВНП. Розрізняють автоматичну ідискреційну Ф.п.Автоматична Ф.п. (англ. Automatіc fіscalpolіcy) виражається в діях, що забезпечуютьавтоматичну зміну податкових надходжень ідержавних витрат у результаті зміни обсягувиробництва і доходів. Автоматичні стабі-лізатори (англ. Automatіc stabіlіzers; Buіlt-іnstabіlіzers) – елементи автоматичної Ф.п., щозміщують бюджет у бік дефіциту в періодспаду та у бік збільшення його профіциту вперіод підйому. До основних стабілізаторіввідносять прогресивний прибутковий пода-ток і допомога по безробіттю.Дискреційна Ф.п. (англ. Dіscretіonary fіscalpolіcy) спрямована на згладжуваннянаслідків економічного циклу і передбачаєприйняття спеціальних рішень, які пов’язані,насамперед, зі змінами в податковій системі,обсягах і структурі урядових витрат з метоюзабезпечення зайнятості й стимулюванняекономічного зростання. Інструменти диск-реційної політики – це програми суспільнихробіт, проекти суспільної зайнятості, транс-фертні програми і ставки податків.Зміст Ф.п. визначається теоретичною осно-вою економічної доктрини уряду. Політика,заснована на положеннях кейнсіанськоїтеорії, передбачає регулювання, головнимчином, сукупного попиту. Для цього вико-ристовується:– бюджетне підкачування (дефіцитне фінан-сування, англ. Pump prіmіng) – кейнсіан-ський спосіб розширення сукупного попитушляхом застосування методів державногорегулювання з метою запуску процесу муль-типлікації. Звичайно бюджетне підкачуван-ня веде до бюджетного дефіциту;– рестрикційна фіскальна політика (стриму-юча фіскальна політика, англ. Restrіctіve

740

fіscal polіcy) – заходи уряду, спрямовані наскорочення сукупного попиту і зниженняінфляції в період економічного піднесенняза допомогою зменшення урядових витратна товари і послуги і/чи збільшення чистогообсягу податкових надходжень;– експансіоністська фіскальна політика (сти-мулююча фіскальна політика; політика бюд-жетної експансії; англ. Expansіonary fіscalpolіcy) – заходи уряду, спрямовані на підви-щення сукупного попиту і вихід з економіч-ного спаду за допомогою збільшення урядо-вих витрат на товари і послуги і/чи зменшен-ня чистого обсягу податкових надходжень.Бюджетне регулювання, спрямоване на стри-мування темпів зростання на підйомі еконо-міки з метою обмеження інфляційного“перегріву” економіки, спекуляцій на ринкуцінних паперів та інші негативні тенденції істимулювання ділової активності на спадіотримало назву політики “стоп-уперед”(англ. stop-go).Неокласична економічна школа передбачаєрегулювання, насамперед, сукупної пропо-зиції для забезпечення сталого розвитку. Зпозицій економіки пропозиції (англ. Supply-sіde vіew) фіскальна політика орієнтована назбільшення сукупної пропозиції як засіб зни-ження рівня безробіття і стимулювання еко-номічного зростання. Головну роль у ційполітиці відіграють податкові інструменти:зниження податкових ставок і податковоїпрогресії та розширення податкової базивнаслідок скорочення пільг.

© Меркулова Т.В.

ФЛУКТУАЦІЯ (лат. fluctuatso – відхилен-ня) – випадкове відхилення величини, що ха-рактеризує систему, яка складається з вели-кої кількості частин, від її середнього зна-чення; відхилення системи від деякого рівно-важного стану, стан при переході системи доневрівноваженості. Ф. може привести доякісно нового стану системи. Причомуслабкі збурення можуть призвести до знач-них хвиль, які порушують структуру, охоп-люють всю систему, підштовхують її до ево-люції, до якісно нового режиму буття. Вуправлінні встановлено, що численні Ф.формують потенційну точку біфуркації. Ф.не залежать від активності людей, а викли-каються до життя нелінійними процесами,у яких беруть участь люди.

© Сурмін Ю.П.

ФОНД (лат. fundus – основа) – 1) запас, на-копичення; капітал; 2) грошові кошти, якіпризначені для будь-якої мети. На думкуВ.Бусела, термін “Ф.” – це ресурси, запаси,накопичення держави, підприємств тощо.Кошти або матеріальні цінності, що маютьцільове призначення, використовуються зпевною метою. Кошти, цінності, які нагро-маджуються звичайно шляхом збирання длякого-небудь, чого-небудь. Наприклад, благо-дійний Ф. – це організація (зазвичай не-урядова), яка створюється з метою фінансу-вання різних благодійних програм коштомфірм, банків, організацій та окремих громадян.

© Курінна Т.М.

ФОНДИ БЮДЖЕТНІ – загальний та спе-ціальний. Загальний фонд включає: всі до-ходи бюджету, крім тих, що призначені длязарахування до спеціального фонду; усі ви-датки бюджету за рахунок надходжень до за-гального фонду бюджету; фінансування за-гального фонду бюджету. Спеціальний фондвключає: бюджетні призначення на видаткиза рахунок конкретно визначених джерелнадходжень; гранти або дарунки, одержанірозпорядниками бюджетних коштів на кон-кретну мету; різницю між доходами і видат-ками спеціального фонду бюджету. Розподілбюджету на загальний та спеціальний фон-ди визначається законом про Державнийбюджет України. Джерела формування спе-ціального фонду визначаються виключно за-конами України. Підставою для рішеннявідповідної ради про створення спеціально-го фонду у складі місцевого бюджету можебути тільки закон про Державний бюджетУкраїни.

© Кириленко О.П.

ФОНД СПРИЯННЯ МОЛОДІЖНОМУЖИТЛОВОМУ БУДІВНИЦТВУ – держав-на спеціалізована фінансова установа, утво-рена з метою реалізації державної житловоїполітики та підпорядкована Кабінету Мі-ністрів України, яка використовує коштидержавного, місцевих бюджетів та іншихджерел, виділені для надання пільгових дов-готермінових кредитів молодим сім’ям таодиноким молодим громадянам на будів-ництво (реконструкцію) і придбання житла.Ф.с.м.ж.б. є необхідним елементом реалі-зації конституційної норми, згідно з якоюкожен має право на житло; держава створює

741

умови, за яких кожний громадянин матимезмогу побудувати житло або придбати йогоу власність.

© Берназюк Я.О.

ФОРМАЛІЗАЦІЯ – процес побудовиінформаційних або інших моделей за допо-могою формалізованих методів аналізу та фор-мальних мов.

© Панчук А.М.

ФОРМАЛЬНО-ЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗНОРМАТИВНО-ПРАВОВИХ БАЗ – різно-вид комплексного аналізу нормативно-пра-вових баз, який складається з кількох етапів.На першому етапі здійснюється системнийаналіз сфери діяльності, яка підлягає право-вому регулюванню. Сфера діяльності спо-чатку поділяється на кілька основних на-прямів діяльності. Далі кожен напрям дета-лізується у видах діяльності, що становлятьцей напрям. Таким чином, проблемно-орієн-тована сфера діяльності подається у виглядідворівневого дерева цілей. Наступним ета-пом аналізу є системне подання норматив-но правової бази, що регулює цю сферудіяльності, у вигляді ієрархії нормативно-правових актів за їх юридичною силою. За-ключним етапом аналізу є суперпозиція(проекція) ієрархії нормативно-правовихактів за їх юридичною силою на дерево цілейу даній сфері діяльності. У результаті отри-муємо картину наповненості правовогополя, зокрема наявності прогалин у право-вому регулюванні цієї сфери діяльності. Якрозвиток даного методу слід розглядати де-талізацію видів діяльності за видами робіт.

© Бакуменко В.Д., Кравченко С.О.

ФОРМИ ДЕРЖАВНОГО ПРАВЛІННЯзалежать від способу організації верховноївлади в державі. Джерелом влади може бутивизнана воля однієї людини, воля усього на-роду або ж воля певної панівної соціальноїверстви – олігархії. Прийнято розрізнятимонархічну та республіканську Ф.д.п. Прав-ління державою на принципах республіканіз-му є найбільш поширеним у сучасному світі.

© Варзар І.М.

ФОРМИ ДЕРЖАВНО-УПРАВЛІН-СЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ – зовнішні, постійній типізовані вияви практичної активностідержавних органів щодо формування й реа-

лізації управлінських цілей і функцій та за-безпечення їх власної життєдіяльності. Ос-новними Ф.д.-у.д. є: правова, за допомогоюякої управлінські рішення і дії набувають ха-рактеру встановлення та застосування пра-вових норм, і організаційна, яка охоплюєрізноманітні дії, спрямовані на реалізаціюоперативних завдань та матеріально-техніч-них операцій. Всі інші форми є похіднимивід них. Вважається, що організаційноюформою, яка орієнтує ресурси на конкрет-ний результат, є програмно-цільове управлін-ня. Оскільки процес державного управлін-ня може розглядатися як форма відноснойого змісту, то існують також процесуальніформи управління, і вони притаманні всімвидам державної діяльності. Процесуальнаформа передбачає обов’язкове введення пра-вових норм шляхом застосування певнихорганізаційних норм (наприклад відповід-них процедур, регламентів, схем).

© Бакуменко В.Д.

ФОРМУВАННЯ СТРУКТУРИ ОРГАНІВДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ – процес, що маєздійснюватися згідно з відомим принципомГ.Чандлера “стратегія визначає структуру”.Це передбачає виділення цілей держави,визначення необхідних функцій для їх реалі-зації та побудови відповідних органів дер-жавної влади для виконання визначенихфункцій. Таким чином, державна влада реа-лізується через організацію, яка стає її ма-теріальною силою. Визначення спектрацілей, переліку основних функцій, виділен-ня з них окремих підфункцій є важливимифакторами впливу на вибір структури цент-ральних і місцевих органів виконавчої вла-ди. Після Ф.с.о.д.в. визначаються повнова-ження, чисельність штату і концепції діяль-ності кожного з таких органів та закріплю-ються у відповідних положеннях про ці орга-ни. Взагалі проблема Ф.с.о.д.в. є дуже склад-ною. У низці країн здійснюється пошук та-ких структур, які б найбільш ефективно роз-в’язували проблеми державного управління.Пошук, як правило, набуває характеру адмі-ністративних реформ, метою яких здебіль-шого є подолання кризи або неефективностівлади та відновлення довіри населення донеї. Розумно створена структура органів дер-жавної влади значною мірою визначає ефек-тивність всієї системи державного управлін-ня. Структура пов’язує окремі елементи цієї

742

системи в єдине ціле, істотно впливає наформи і організацію планування, оператив-ного управління, засоби організації робіт таїх координацію, дає можливість виміряти іпорівняти результати діяльності кожної лан-ки системи. Така структура впливає і на тех-нології управління, ставить завдання опти-мального розподілу інформації, раціональ-ного добору й розстановки кадрів. Держав-не управління без чітко продуманої струк-тури органів державної влади практичнонеможливе. Очевидна також потреба в періо-дичному коригуванні таких структур відпо-відно до змін у стратегії розвитку держави.

© Бакуменко В.Д., Кравченко С.О.

ФОРМУЛА ХАРТЛІ. У 1928 р. Хартлі за-пропонував вимірювати кількість інформації І,що має деяке повідомлення, унаслідок яко-го визначається одна з k-можливих та рівно-вірогідних ситуацій. Було запропоновано об-числювати:

I = log Nза формулою, яку зазвичай називають Ф.Х.Ф.Х. є окремим випадком більш загальноїформули Шенона, в якій враховується апрі-орна вірогідність появи деякої події.

© Орлов О.В.

ФОРМУЛА ШЕНОНА узагальнює форму-лу Хартлі, враховуючи нерівну вірогідністьпояви події) і дає змогу знайти кількістьінформації в повідомленні про реалізаціюдеякої випадкової події, якщо апріорі булавідома вірогідність її появи. Якщо Х1...., Хn –елементарні події, Р1 ..., Рn – вірогідність їхпояви, то Ф.Ш. має вигляд:

,

де І – кількість інформації у факті появи сим-волу одного з N можливих символів повідом-лення І, імовірність якого дорівнює Рі. Ф.Ш.призначена для вимірювання кількостіінформації в системах, яким властиво кінце-ва кількість дискретних станів, що відрізня-ються залежно від ступеня поширення.

© Орлов О.В.

ФРАКЦІЯ ПАРЛАМЕНТСЬКА –органiзована група депутатiв парламенту чиорганiв мiсцевого самоврядування, якi на-лежать до однiєї або кiлькох спорiдненихполiтичних партiй, мають спiльнi позицiї,

прагнуть проводити в представницькомуорганi певну лiнiю, дотримуються фракцій-ної дисциплiни. Див. також Депутатськафракція.

© Михненко А.М.

ФРОМ ЕРІХ (Е.Fromm) (1900-1980) –німецько-американський філософ, соціологі психолог, провідний представник неофрей-дизму.У центрі уваги дослідника – суперечністьлюдського існування, яка береться не яксуб’єктивно-особова діяльність індивіда, аяк онтологічний факт. Ф. розрізняв такі ди-хотомії: патріархальний і матріархальнийпринципи організації життя людей, автори-тарну і гуманістичну свідомість, експлуата-торський і рецептивний (слухняний) типихарактеру, володіння і буття як два способижиттєдіяльності індивіда, екзистенціальне іісторичне існування людини, негативна “сво-бода від” і позитивна “свобода для” в про-цесі розвитку особи. Виходив з того, що осо-бові і онтологічні підстави людського існу-вання, з одного боку, ніби доповнюють одинодного, створюючи одночасно унікальністьі загальність людського буття, а з другого –суперечать один одному внаслідок того, щоунікальність і загальність несумісні.Ф. переглядав символіку несвідомого, змі-щуючи акцент з пригніченої сексуальностіна конфліктні ситуації, зумовлені соціо-культурними причинами, вводить поняття“соціального характеру” як сполучної лан-ки між психікою індивіда і соціальноюструктурою суспільства, вивчає основні тен-денції розвитку західної культури з її спо-живчими цінностями, деперсоналізацією,дегуманізацією соціального характеру,відчуженням. Справжньою цінністю люди-ни вважає здібність до любові, оскількилюбов, у його розумінні, слугує критеріємбуття і дає відповідь на проблему людсько-го існування. У процесі оволодіння мистецт-вом любові відбувається зміна структурихарактеру людини, у результаті чого поша-на до життя, відчуття ідентичності, потребив прихильності до світу, у зацікавленості вєднанні зі світом, за Ф., стають такими, щопревалюють, тим самим сприяючи перехо-ду від егоїзму до альтруїзму, від володіннядо буття, від “кібернетичної релігії” до но-вого, гуманістичного духу.

© Приживара С.В.

∑

=

−=N

ipiLogpiI

1

743

ФУКУЯМА ФРЕНСІС (Francis Fukuyama,1952) – американський політолог, політич-ний економіст.Відповідно до передбачень Ф. підходить“кінець історії” і починається планетарнеіснування людства на засадах західнихцінностей, коли регіони планети розпочнутьпроцес переструктурування з орієнтацією нанайпотужніші ядра-центри. Концепція “кін-ця світу” виникла на хвилі неоліберальногоромантизму, що охопив Захід після розвалусоціалістичної системи. Ф. довів, що зовсімне комунізм є кінцем (власне – метою!)історії, а ліберальне суспільство, невід’єм-ною частиною якого є вільний ринок і пов-на свобода слова. Свобода слова як соціаль-на і гуманітарна цінність потрібна людиніяк сама по собі, як складова частина чистоїлюдської совісті, так і свобода слова як га-рант усіх інших свобод і прав людини. На-ріжним каменем є теорія суспільного капі-талу, розроблена Ф. Суспільний капітал якздатність людей до якомога ширшоїспівпраці та організованого злагодженогоспівробітництва в усіх галузях життя від-різняє, за Ф., тільки перспективні високо-організовані суспільства. Саме завдяки ційякості таких високих успіхів досягли СШАта Японія. Слід зазначити: за основу сус-пільного розвитку Ф. взяв не гроші чиякийсь інший капітал, не рівень освіти, ненауку, навіть не промисловість чи іншу га-лузь виробництва, а таку, здавалося б ефе-мерну категорію, як довіра однієї людини доіншої. І довів: саме довіра дає змогу людямза будь-яких умов знаходити шляхи доспівпраці, а відтак формувати трудові колек-тиви, громади за місцем проживання, орга-ни влади та громадські організації, які здатнівже як наслідок формувати і фінансовий, іпромисловий капітал, розвивати освіту,науку, державу тощо.

© Розпутенко І.В.

ФУНДАЦІЯ (лат. fundus – основа) – 1) за-снування чого-небудь; 2) пожертвуваннякоштів на заснування чого-небудь; 3) те саме,що й фонд. За визначенням дослідникаМ.Шустера, термін “Ф.” – це недержавна,неприбуткова організація, що має власнийфінансовий фонд, власну програму, керуєтьсявласним наглядовим чи адміністративниморганом і діє в культурній, релігійній, освіт-ній чи подібних сфері, маючи на меті сус-

пільні інтереси шляхом надання матеріаль-ної підтримки іншим прибутковим органі-заціям. Водночас дослідження світового до-свіду переконує в тому, що Ф. – це приватнаорганізація, створена урядовою структурою,унаслідок чого надаються з державних дже-рел фонди для її роботи, але вона керованазаконодавством для приватних організацій.Отже, фундації, фонди, ліги тощо – це ме-ценатські організації.

© Курінна Т.М.

ФУНКЦIЇ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУС-ПIЛЬСТВА – основні напрями дiяльностiiнститутiв громадянського суспiльства та їхвпливу на суспільне життя. Інститути гро-мадянського суспiльства: по-перше, є засо-бом самовираження iндивiдiв, їх само-органiзацiї та самостiйної реалiзацiї нимивласних iнтересiв, вирішують самотужки абона рiвнi мiсцевого самоврядування значнучастину суспiльно важливих питань, полег-шуючи виконання державою її функцiй; по-друге, виступають гарантом непорушностiособистих прав громадян, дають їм впев-ненiсть у своїх силах, слугують опорою в їхможливому протистояннi з державою, фор-мують “соцiальний капiтал”, здатний докооперацiї та ефективних солiдарних дiй; по-третє, систематизують, упорядковують, на-дають регульованостi протестам i вимогамлюдей, якi в противному разі могли б матируйнiвний характер, i в такий спосiб ство-рюють сприятливi умови для функцiону-вання демократичної влади; по-четверте, ви-конують функцiю захисту iнтересiв певноїгрупи в її протиборствi з iншими групамиiнтересiв, завдяки чому кожна група отри-мує шанс бути почутою владою.

© Михненко А.М.

ФУНКЦІЇ ВЛАДИ – основні напрямидіяльності влади, які є похідними від її сут-ності і мають їй відповідати. До Ф.в. відно-сять: організаційну, мотиваційну, регулятив-ну, контрольну, інтегративну, мобілізаційну,стабілізаційну, репресивну. Якщо сутністьвлади є незмінною і полягає в забезпеченнііснування й розвитку суспільної цілісності,то Ф.в. як за змістом, так і за формою зміню-ються залежно від історичної стадії суспіль-ства, об’єктивних і суб’єктивних факторів,політико-ідеологічної орієнтації суб’єктівдержавно-політичної влади, динаміки сус-

744

пільних потреб та інтересів. Сутність владиреалізується через її функції, відповіднудіяльність суб’єктів та носіїв влади. Ф.в.здійснюються державою, правлячою пар-тією чи коаліцією правлячих партій, монар-хами, диктаторами, президентами та іншимисуб’єктами влади й політики. Кожний суб’єктвлади й політики має властиві йому Ф.в.У демократичних, правових державах функ-ції суб’єктів влади оформлюються і регулю-ються конституційними та іншими правови-ми нормами, що має свій вираз в їх повнова-женнях і компетенції, правах і обов’язках.Визначення конкретного змісту і обсягу, спо-собу і форм реалізації Ф.в. є однією з голов-них проблем політичної теорії і практики.Завдання полягає в тому, щоб розподілити чисконцентрувати владу з найбільшим суспіль-ним ефектом відповідно до сутності влади,об’єктивних потреб розвитку цілісності. Укожній суспільній цілісності, сукупна діяль-ність якої залежить від якісно визначеної вла-ди й суспільного порядку, складаються відно-сини з приводу влади, лідерства, прийняттярішень з їх реалізації.

© Князєв В.М., Борисевич С.О.,Макаренко Е.М.

ФУНКЦІЇ ДЕРЖАВИ – роль, яку вона ви-конує щодо суспільства у властивих їй фор-мах і притаманними їй методами; основнінапрями і види її діяльності, обумовлені їїзавданнями і цілями і такі, що характеризу-ють її сутність та соціальне призначення всуспільстві. Питання Ф.д. – це одне із важ-ливих питань не лише теорії, але й практи-ки державного будівництва. ФормуванняФ.д. проходить у процесі становлення тарозвитку держави. У різні історичні періо-ди, що визначається економічними, по-літичними, соціальними та іншими умова-ми існування держави, пріоритетного зна-чення набувають ті чи інші завдання та цілі,а відповідно, й різні Ф.д. Таким чином, Ф.д.перебувають у тісному зв’язку з тими сус-пільними відносинами, на які держава на-магається активно впливати відповідно досвоїх потреб. Ф. д. характеризують саму сутьдержавного впливу на суспільні відносини.Кожна Ф.д. має свій об’єкт – певну сферусуспільних відносин (економіка, культуратощо), на яку спрямований державнийвплив. Ф.д. доцільно розглядати через їх кла-сифікацію на види.

Загалом Ф.д. можна поділити на такі групи:за принципом поділу влади – законодавчі,виконавчо-розпорядчі, судові і контрольно-наглядові. Всі вони забезпечують функціїуправління суспільством і державою. Особ-ливість даної класифікації полягає в тому, щовона відображає механізм реалізації держав-ної влади.За соціальним значенням Ф.д. поділяютьсяна основні й додаткові. Основні Ф.д. – ценайзагальніші та найважливіші комплекснінапрями діяльності держави щодо здійснен-ня стратегічних завдань і цілей, що стоятьперед державою у конкретний історичнийперіод (оборона, регулювання економіки,забезпечення екологічної безпеки тощо).Додаткові Ф.д. – це напрями діяльності дер-жави щодо здійснення конкретних завданьу другорядних сферах суспільного життя(управління державним майном, правосуд-дя, юридичні функції та ін.).Залежно від територіальної спрямованостірозрізняють внутрішні й зовнішні Ф.д. Внут-рішні Ф.д. – це такі напрями діяльності дер-жави, у яких конкретизується внутрішняполітика стосовно економічних, ідеологіч-них, екологічних, культурних та інших аспек-тів життя суспільства (регулювання еконо-міки, охорона та захист усіх форм власності,соціальний захист населення та ін.). Зовніш-ні Ф.д. – це основні напрями діяльності дер-жави за її межами у взаємовідносинах зіншими державами, світовими громадськи-ми організаціями і світовим співтовариствому цілому (організація співробітництва зіншими суб’єктами міжнародних відносин,захист державного суверенітету, культурнийта освітній обмін тощо).За часом здійснення Ф.д. поділяються напостійні й тимчасові. Постійні Ф.д. – це на-прями діяльності держави, що здійснюютьсяна всіх етапах її розвитку. Більшість здійсню-ваних державою функцій є постійними. Тим-часові Ф.д. – це напрями діяльності держа-ви, що обумовлені конкретним етапом істо-ричного розвитку суспільства. Прикладомтимчасових можуть бути функції стабілізаціїекономіки в перехідний період.За сферами суспільного життя розрізняютьтакі Ф.д. – гуманітарні, економічні та полі-тичні. Гуманітарні функції: забезпечення,охорона та захист основних прав людини,охорона природного середовища, соціальнезабезпечення тощо. У міжнародній сфері –

745

це участь у міжнародному забезпеченні тазахисті прав людини, в міжнародному куль-турному співробітництві та ін. Економічніфункції: створення умов для розвитку вироб-ництва, організація та стимулювання науко-вих досліджень. У міжнародній сфері – цеучасть у створенні світової економічної си-стеми, в розв’язанні господарських та нау-кових проблем тощо. Політичні функції:створення демократичних умов, інститутівдля вільного виявлення і врахування інте-ресів різних соціальних груп суспільства,забезпечення умов для збереження і розвит-ку національної самобутності націй, що про-живають на території держави, охорона ізахист державно-конституційного ладу, за-конності та правопорядку. У міжнароднійсфері – це організація, підтримка і розвитокміждержавних договірних відносин, оборо-на своєї країни від зовнішнього нападу,участь у боротьбі з порушеннями міжнарод-ного правопорядку. Всі Ф.д. тісно взаємо-пов’язані.

© Марчук Р.П.

ФУНКЦІЇ СИСТЕМИ ДЕРЖАВНОГОУПРАВЛІННЯ – реальні, силові, цілеспря-мовані, організуючі та регулюючі впливисуб’єктів державного управління на певнесуспільне явище, відношення чи стан, а станФ.с.д.у. відображає зміст та характер управлін-ського впливу. Під Ф.с.д.у. слід розуміти видиуправлінських впливів держави, специфікаяких визначається предметом, змістом та спо-собом перетворення об’єктів управління абойого власних управлінських компонентів.

© Бакуменко В.Д.

ФУНКЦІОНАЛЬНА СТРУКТУРА – типорганізаційної структури управління, якийпередбачає визначення та розподіл управлін-ських функцій (окремих елементів процесу)між структурними підрозділами (управлін-ськими органами) для досягнення чітковизначених завдань. Основна ідея Ф.с. поля-гає у максимальному використанні перевагспеціалізації, що дає можливість підвищи-ти компетентність спеціалістів, зменшитидублювання зусиль та ресурсів.

© Артим І.І.

ФУНКЦІОНАЛЬНА СТРУКТУРА ДЕР-ЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ – структура,що забезпечує управлінський взаємозв’язок

держави як суб’єкта управління із суспіль-ною системою та внутрішню динамічністьїї як системи, що управляє. Базовою конст-рукцією Ф.с.д.у. є функції державногоуправління, навколо яких і для яких форму-ються управлінські функції самих органівдержавної влади.

© Артим І.І.

ФУНКЦІОНАЛЬНА СТРУКТУРА УПРАВ-ЛІННЯ – структура організацій, у якій кож-ний підрозділ спеціалізований на виконанніпевного кола виробничих, технологічних,проектних, фінансових, інформаційних абоінших забезпечуючих функцій, охопленихконтролем управлінських впливів.

© Бакуменко В.Д.

ФУНКЦІОНАЛЬНИЙ ЕФЕКТ СИСТЕ-МИ – здатність системи робити те, що прин-ципово не може зробити кожен її окремийелемент. Функція системи є результатомвзаємодії елементів, що забезпечує такий ре-зультат дії системи, якого неспроможний до-сягти кожен елемент окремо. СкладовоюФ.е.с. виступає синергетичний ефект. Вико-нуючи визначену системою роль, елементидають не власний, а системний ефект.

© Сурмін Ю.П.

ФУНКЦІОНАЛЬНИЙ ІМПЕРАТИВ –основна умова існування і рівноваги соціаль-ної системи (сформульоване Т.Парсонсом).Розрізнюють чотири Ф.і.: адаптацію речо-винно-енергетичної взаємодії із зовнішнімсередовищем, досягнення мети, інтеграцію(процес становлення і підтримка соціальнихвзаємодій та взаємовідносин між діючимисилами – акторами) і латентність (збережен-ня ціннісних зразків і регулювання напру-женості). Див. також Імператив.

© Бакуменко В.Д.

ФУНКЦІЯ (лат. functio – діяльність, вико-нання) – стала сукупність однорідних спе-ціалізованих робіт (дій, операцій), здатністьреалізації яких підтримується в організації,обов’язок (іноді – здатність) оператора (тех-нічного об’єкта або людини) виконувати яку-небудь операцію.Ф. органу виконавчої влади й/або йогопідрозділу – це конкретна дія щодо реалізаціїабо забезпечення реалізації владних повно-важень, доручена державі суспільством,

746

здійснювана державними службовцями,чітко спрямована на досягнення певного ре-зультату, що має зовнішнього стосовно да-ного органу виконавчої влади (підрозділу)користувача.Державні Ф. об’єднані в три групи: право-встановлюючі функції; правозастосовніфункції; функції з надання державних послуг(державні публічні послуги) і управліннядержавним майном.Ф. розглядається як рішення органу вико-навчої влади, що тягне виникнення, змінуабо припинення правовідносин або виник-нення (передачу) документованої інформації(документа), не пов’язаних з безпосереднімзверненням (заявою) громадянина абоорганізації.

© Орлов О.В.

ФУНКЦІЯ І СТРУКТУРА УПРАВЛІННЯ –нерозривно взаємопов’язані та взаємообу-мовлені сторони системи управління, що ви-ступають, відповідно, як її зміст та форма.Взаємообумовленість Ф.с.у. передбачає пер-винність функцій та вторинність структуриуправління. Для соціальних систем Ф.с.у.випливає з принципу первинності стратегіїперед структурою, сформульованого амери-канським ученим А.Чандлером, за яким“стратегія визначає структуру”. Проектуван-ня структури має базуватися виходячи ізстратегічних планів організації і структураорганізації має бути такою, щоб забезпечи-ти реалізацію її стратегії. Під час зміни стра-тегії це має позначитися і на змінах в органі-заційній структурі. Cтруктура органів дер-жавного управління має відповідати певно-му періоду розвитку суспільства і завданнямдержави. Процес формування структуридержавного управління містить розподілфункцій, повноважень та відповідальності всистемі управління, а також визначенняструктури органів управління.

© Бакуменко В.Д., Кравченко С.О.

ФУНКЦІЯ МОТИВАЦІЇ У ДЕРЖАВНО-МУ УПРАВЛІННІ – управлінська функція,змістом якої є спонукання працівників додіяльності, спрямованої на досягнення цілейвідповідної організації. Механізм мотиваціїпередбачає, що потреби та спонуки (установ-ки, ідеали, цінності) індивіда спричиняютьформування певних цілей і подальшу пове-дінку щодо їх досягнення для задоволення

потреб. Тому завданням керівників є ство-рення такої ситуації, за якої чим більше зу-силь докладають працівники для досягнен-ня цілей організації, тим краще задовольня-ються їхні індивідуальні потреби. Основни-ми науковими напрацюваннями у цій сферіє теорії мотивації, які базуються на двохпідходах. Перший пов’язують з теоріямизадоволення (за іншою термінологією –змістовні теорії чи теорії потреб), оскількицей підхід базується на способах аналізуіндивідуальних потреб та їх задоволення.Серед відомих теорій задоволення можназгадати ієрархію потреб А.Маслоу, теоріюЖВЗ, теорію двох чинників Ф.Герцберга,теорію трьох потреб Д.Макклелана. Другийпідхід пов’язують з теоріями процесу (абопроцесуальними). Цей підхід грунтується назосередженні передусім на розумових про-цесах індивідів, а не на їхніх потребах. Донайвідоміших теорій процесу належать те-орія справедливості, модель Портера-Лоуле-ра та теорія сподівання В.Врума. За Г.Рай-том, ключовими поняттями теорій мотиваціїє зусилля, організаційні цілі та індивідуальніпотреби. Застосовується така схема дій: за-довольняються потреби працівників → вонидокладають енергійних зусиль → у резуль-таті забезпечується досягнення організацій-них цілей. Саме задоволення потреб праців-ників є основною метою мотиваційних зу-силь. На особливу увагу заслуговує такийрізновид теорії задоволення, як теорія ЖВЗ,оскільки сучасні дослідження підтверджу-ють її справедливість. Ця теорія запропоно-вана К.Алдерфером і складається з трьохрівнів потреб, кожну з яких можна задоволь-няти незалежно від інших, а саме: Ж –життєві потреби, тобто фізіологічні потре-би і потреби безпеки; В – потреби у взаєми-нах, що пов’язані з міжособистісними сто-сунками; З – потреби в підвищенні поваги ісамореалізації. Теорії мотивації та їх вико-ристання в управлінні слід розглядати з ура-хуванням культурної специфіки різних країн.Див. також Мотивація у державномууправлінні.

© Бакуменко В.Д.

ФУНКЦІЯ ОРГАНІЗАЦІЇ У ДЕРЖАВ-НОМУ УПРАВЛІННІ – управлінська функ-ція, що охоплює проблеми створення органі-заційних структур, налагодження раціональ-них організаційних відносин, зокрема суб-

747

ординацію та координацію дій ланок управ-ління, а також управління персоналом у си-стемі державного управління. Організацій-на структура управління є формою системиуправління, що визначає сукупність її стій-ких зв’язків, забезпечує цілісність і ста-більність, тобто збереження основнихвластивостей зважаючи на різні внутрішні ізовнішні зв’язки. У структурі управлінняорганізацією виділяються ланки, рівні уп-равління та зв’язки – горизонтальні та вер-тикальні. До ланок управління відносятьструктурні підрозділи, а також окремихслужбовців. В основу їх утворення покла-дено виконання підрозділами певнихфункцій управління. Під рівнем управліннярозуміють сукупність ланок управління, щозаймають певний ступінь у системі управлін-ня. Першим завданням у побудові структу-ри будь-якого державного органу є чітке виз-начення керівної ланки, а потім – формуван-ня підрозділів, які могли б сприяти керівнійланці в здійсненні її компетенції.Організаційні відносини на відміну відорганізаційної структури забезпечуютьефективність структурних зв’язків. Вони єодним з основних елементів управлінняорганізацією, що характеризується розподі-лом цілей і завдань управління між підрозді-лами і службовцями. Управління персоналомохоплює всі дії, пов’язані з роботою з кад-рами організації. Воно базується на прин-ципі раціонального підбору, розстановки тавикористання кадрів. До напрацювань теоріїта практики управління персоналом нале-жить виділення основних категорій керів-ників організації, зокрема керівників вищої,середньої та низової ланок. На державномурівні актуальність проблем управління пер-соналом виявляється під час формування тарозвитку системи державної служби, основ-ною метою якої є підвищення ефективностіфункціонування державної влади й держав-ного управління, а також поєднання відпо-відальності за обіймання державної посадиіз соціально-економічними гарантіями дер-жавної служби. Див. також Організація вдержавному управлінні.

© Бакуменко В.Д.

ФУНКЦІЯ ПЛАНУВАННЯ У ДЕРЖАВ-НОМУ УПРАВЛІННІ – управлінська функ-ція, змістом якої є постановка цілей і зав-дань певної діяльності (цілепокладання), а

також визначення шляхів досягнення цілей,необхідних для цього ресурсів та розроблен-ня відповідних планів діяльності (ціле-забезпечення). Планування пов’язане, за ха-рактеристикою американських ученихТ.Сааті та К.Кернса, з досягненням бажанихмайбутніх станів, які є малоймовірними безвтручання людини; містить “формуванняподій” як у нинішньому, так і в майбутньо-му шляхом найкращого розміщення наявнихресурсів; є прагматичною діяльністю, щопов’язана з вибором ефективних та перспек-тивних шляхів розвитку держави з низкиальтернатив (враховує такі обмеження, якневідповідна технологія, недосконала і не-повна інформація); включає раціональнийвибір й складається з прогнозування (дов-гострокове планування), програмування(розробки програм і планів) та проектуван-ня (прив’язки програм і планів до ресурсів,їх конкретизація у проектах). Будь-який уп-равлінський процес починається з функціїпланування і вже це вказує на її особливезначення, оскільки помилки на цій стадії,особливо під час цілепокладання на рівнідержавних завдань, можуть зробити марни-ми всі подальші зусилля. Рішення при пла-нуванні можна узагальнити у три групи:стратегічні (головні, довгострокові), опера-тивні (рутинні, короткострокові) та адміні-стративні (координуючі дії щодо реалізаціїстратегічних та оперативних рішень). Убільшості сучасних публікацій з менеджмен-ту передбачається, що планування охоплюєй прогнозування. Водночас є й інша думка,згідно з якою прогнозування виділяється вокрему функцію управління і розглядаєтьсяяк метод науково аргументованого передба-чення ймовірних тенденцій і напрямів прирозв’язанні стратегічних завдань суспільства.

© Бакуменко В.Д., Кравченко С.О.

ФУНКЦІЯ ПРИЙНЯТТЯ РІШЕНЬ УДЕРЖАВНОМУ УПРАВЛІННІ – управ-лінська функція, змістом якої є вибір однієїз кількох альтернатив, що здійснюєтьсявідповідальними особами в процесі плану-вання, організації, мотивації та контролю.Прийняття рішень пов’язує інші функції дер-жавного управління, є частиною державно-управлінських процесів та складається зетапів діагностування проблемних ситуаційу сфері державного управління, визначеннякритеріїв та обмежень, виявлення, оцінки та

748

вибору альтернатив. Проблема, яку необхід-но розв’язувати, може стосуватися не тількипевного об’єкта, а й суб’єкта державногоуправління, зокрема, у разі недосконалоїструктури системи або окремих органів дер-жавної влади. Виходячи із завдань централь-них органів виконавчої влади в Україні ціпроблеми, наприклад, можуть стосуватися:визначення і реалізації державної політикита стратегії як у цілому, так і щодо розвиткувідповідних галузей, інвестиційної та анти-монопольної політики, розвитку економіки,вибору її пріоритетних напрямів, удоскона-лення зовнішньоекономічної діяльності, за-хисту інтересів українських товаровироб-ників, розвитку внутрішнього ринку, між-народної діяльності, застосування законо-давства. Прийняття рішень центральнимиорганами виконавчої влади виявляється в:організації виконання актів законодавства,підготовці міжнародних договорів України,розробленні проектів Державної програмиекономічного та соціального розвитку Ук-раїни, Державного бюджету України, роз-робці цільових перспективних програм,відповідних фінансово-економічних таінших нормативів, механізмів їх упро-вадження, затвердженні галузевих стан-дартів, виданні в передбачених законо-давством випадках спеціальних дозволів(ліцензій) на проведення окремих видівдіяльності, управлінні майном підприємств,що належать до сфери управління такихорганів, замовленні наукових досліджень,формуванні заходів, спрямованих на поглиб-лення економічної реформи, удосконаленнімеханізму регулювання розвитку економіки,її структурної перебудови, забезпеченні рин-кової збалансованості, соціального захистунаселення, екологічної безпеки та ін. Діаг-ностування проблемних ситуацій здійс-нюється шляхом структурування проблем дорівня окремо зрозумілих для вирішенняпідпроблем (питань, ситуацій), визначенняобмежень, критеріїв та принципів вибору,після чого здійснюється пошук альтернативрішення із застосуванням прийнятногоінструментарію організуючих, регулюючихта контролюючих впливів. Див. також Прий-няття рішень в державному управлінні, Мо-дель прийняття раціональних управлінськихрішень.

© Бакуменко В.Д.

ФУНКЦІЯ СИСТЕМИ – необхідністьздійснювати певні перетворення, для реалі-зації яких система та її елементи починаютьрухатися, взаємодія системи з її навколишнімсередовищем у процесі досягнення цілей чизбереження рівноваги; відповідність міжзмінними величинами х і у, унаслідок якоїкожному значенню х (незалежній змінній,аргументу) відповідає одне-єдине значеннявеличини у (незалежної змінної). Поняттяфункції використовується в різних значен-нях. Воно може відображати здатність додіяльності й саму діяльність, роль, власти-вість, значення, завдання, залежність одно-го параметра від іншого.Під Ф.с. розуміють: по-перше, дію системи,її реакцію на середовище; по-друге, множи-ну станів виходів системи; по-третє, за опи-совим дескриптивним підходом до функціїїї розуміють як властивість системи, що ви-являється в динаміці; по-четверте, функціявиступає як процес руху системи в до-сягненні мети; по-п’яте, її розглядають якузгоджені між елементами дії в аспекті реа-лізації системи як цілого; по-шосте, за кон-структивним підходом вона розглядається яктраєкторія руху системи, що описується пев-ною формулою. У теорії систем поняття“функція” посідає дуже важливе місце. Вонахарактеризує закономірну поведінку систе-ми, є проявом її якостей, порядку, реакцієюна вплив навколишнього середовища. Вонає результатом внутрішньої перебудови сис-теми, засобом її поведінки. Важливим по-ложенням теорії систем є положення профункціональну залежність у системі, що єосновою для функціонального аналізу. Кла-сифікація функцій багатозначна. За ступенемі характером дії на зовнішнє середовищеФ.с. поділяються на пасивні, обслуговуючі,адаптивні; за характером вияву – на простіта складні, на явні та латентні; за характе-ром часової детермінації – на часові тапостійні; за характером дії – на дискретні табезперервні; за траєкторією реалізації – налінійні та нелінійні тощо. Див. також Сис-тема, Модель системи.

© Сурмін Ю.П.

ФУНКЦІЯ УПРАВЛІННЯ – складовазмісту управлінської діяльності, що харак-теризується певною самостійністю, одно-рідністю, складністю та стабільністю влад-

749

но-організуючого впливу суб’єкта управлін-ня, спрямованого на забезпечення життєвозначущих потреб об’єкта управління. Див.також Управління.

© Малиновський В.Я.

ФУТУРОЛОГІЯ (від лат. futurum май-бутнє + логія) – комплексна дисципліна, яказаснована на суспільних і природничих на-уках і ставить за мету передбачити майбутнійрозвиток людства і окремих сфер життя сус-пільства. Ф. – наукове прогнозування май-бутнього. Метою Ф. є також інтерпретаціясучасного з погляду майбутніх результатівнинішніх явищ, рішень, процесів. Ф. – у ши-рокому значенні – сукупність уявлень промайбутнє; у вузькому значенні – сфера знаньпро перспективи розвитку соціальних про-цесів.

© Курінна Т.М.

ФУШЕ ПЛАН – план конфедерації євро-пейських держав, запропонований у 1961-1962 рр. комісією, названою за ім’ям її го-ловуючого Крістіана Фуше, французькогопосла в Данії. Ф.п. був спрямований на фор-мування політичного союзу європейськихдержав. Перший план комісії за назвою “Про

союз європейських народів” містив ідеюстворення міждержавної організації, яка бмала більше повноважень, ніж діючі на тойчас європейські співтовариства: Європей-ське об’єднання вугілля та сталі (ЄОВС),Європейський економічний союз (ЄЕС) таЄвроатом. Ф.п. було піддано критиці з бокуЄвропейського парламенту. Другий варіантплану, розроблений комісією у січні 1962 р.,окреслював цілі союзу: проводити спільнузовнішню політику та узгоджену політику вгалузі оборони; здійснювати тісне співробіт-ництво в галузі науки і культури; сприятизахисту прав людини і розвитку демократіїу країнах-учасницях. Передбачалось ство-рення основних інституцій майбутнього со-юзу: Ради, Парламенту і Європейської по-літичної комісії. Ідеї плану суперечили інте-ресам деяких країн, що були засновникамисоюзу. Зокрема, він не передбачав узго-дження питань оборони з Північноатлантич-ним альянсом; не визнавалось право навідділення держав; порушувався принципспільної відповідальності; Європейськийпарламент отримував обмежені повноважен-ня. Унаслідок відсутності згоди сторін Ф.п.зазнав краху, а комісія Фуше у квітні 1962 р.припинила існування.

© Іваницька О.М.

750

ХХАБАР – незаконна, неофіційна винаго-рода, яку одержує службова особа за вико-нання чи невиконання певних дій в інтере-сах того, хто дає хабара, чи в інтересах тре-тьої особи з використанням наданої їй вла-ди чи службового становища. Х. є найтипо-вішим і найхарактернішим виявом корупції –суспільно небезпечного явища, яке руйнуєоснови влади і управління, дискредитує іпідриває їх авторитет, загрожує законнимправам та інтересам громадян.

© Буник М.З.

ХАОС – у давньогрецькій міфології – бе-зодня, наповнена туманом і темрявою, з якоївиникло все суще; стан невпорядкованості,що визначає не тільки руйнування, але йнародження систем. Як відзначає ДжеймсГлейк, хаос виявляється на стику сфер знан-ня. Як наука про глобальну природу систем,теорія хаосу об’єднала вчених, що працю-ють у вельми далеких сферах. Відбулисязначні концептуально-методологічні зру-шення і в природознавстві, пов’язані зі знач-ним поширенням ідей і методів синергети-ки – теорії самоорганізації і розвитку склад-них систем будь-якої природи.

© Сурмін Ю.П.

ХАРТІЯ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ БЕЗПЕКИ –регіональний міжнародний договір, прийня-тий 18-19 листопада 1999 р. у м.Стамбулі назустрічі глав держав і урядів членів ОБСЕ.Х.є.б. націлила ОБСЄ на формування єди-ного і неподільного простору безпеки, віль-ного від роз’єднувальних ліній і зон із різни-ми рівнями безпеки. Відповідно до догово-ру кожна держава має однакові права на без-пеку, вільна у виборі її форм, а також маєправо бути нейтральною. Безпека кожноїдержави безпосередньо пов’язана з безпе-кою всіх інших держав. У полі зору ОБСЄмають бути як частини єдиного цілого усівиміри безпеки – військова, політична, люд-

ська, економічна та ін. Х.є.б. визначилаОБСЄ як одну з основних організацій у пи-таннях вирішення спорів у регіоні і як одиніз ключових інструментів раннього запобі-гання конфліктам, урегулювання криз і пост-конфліктної реабілітації. З метою підвищен-ня дієвості функціонування ОБСЄ та удоско-налення загальних інструментів для більшуспішної протидії викликам, що постаютьперед європейською спільнотою, плануєтьсяспівробітництво у таких сферах: солідар-ність і партнерство, людський вимір, воєн-но-політичний вимір, економічний та еколо-гічний виміри, боротьба з корупцією та вер-ховенство права, діяльність, пов’язана з“поліцейськими” функціями. Зокрема, щодолюдського виміру в Х.є.б. наголошується, щонайважливішими інструментами забезпе-чення поваги прав людини, демократії і вер-ховенства закону є Бюро з демократичнихінститутів і прав людини, Верховний комі-сар у справах національних меншостей іПредставник із питань свободи засобів ма-сової інформації.

Розпутенко І.В.

ХАРТІЯ ОСНОВНИХ ПРАВ ЄВРО-ПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ урочисто проголо-шена 7 грудня 2000 р. на саміті ЄС у Ніцці.Проект Х.о.п.ЄС підготував спеціальнийконвент. Х.о.п.ЄС стала першим практич-ним кроком щодо наповнення реальнимзмістом принципу шанування прав людиникраїн ЄС, поєднала в одному документі ос-новні громадянські, політичні, економічні тасоціальні права європейських громадян ігромадян країн ЄС. Враховуючи, що першіустановчі договори не містили жодної вка-зівки або посилання на права людини, самфакт прийняття Х.о.п.ЄС став прогресом уцій сфері. Х.о.п.ЄС проголошена одним з ба-зових документів для нової Угоди реформ,яка стала заміною Конституції для Європи.Передбачається, що з набуттям чинності

751

Лісабонською угодою Х.о.п.ЄС стане юри-дично обов’язковою.

© Ратушний С.М.

ХАРТІЯ ПРО ОСОБЛИВЕ ПАРТНЕР-СТВО МІЖ НАТО ТА УКРАЇНОЮ – до-кумент, у якому країни - члени НАТО під-твердили свою підтримку суверенітету танезалежності України, її територіальноїцілісності, демократичного розвитку, еконо-мічного процвітання, статусу без’ядерної дер-жави, принципу недоторканності кордонів.Підписана у 1997 р. на Мадридському самітіглав держав та урядів НАТО керівникамиНАТО та Президентом України Л.Д.Кучмою.

© Руденко О.М.

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ БОГДАН ЗИНОВІЙ(1596-1657) – український державний діяч,полководець, дипломат. Гетьман ВійськаЗапорозького з 1648 р. Очолив повстання,яке поклало початок Визвольній війні україн-ського народу. Засновник української ко-зацької держави, організатор її адміністра-тивного управління. У 1654 р. у Переяславіуклав військовий союз з Московським цар-ством. Наприкінці свого життя намагався пе-реорієнтуватися на союз зі Швецією і Ос-манською Портою, вбачаючи в амбіціяхМоскви небезпеку козацькому суверенітету.

© Нікітін В.В.

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ ЮРІЙ (близько 1641-1685) – гетьман України (1657, 1659-1663),гетьман Правобережної України (1677-1681;1685), молодший син Б.Хмельницького. У1659 р. підписав Переяславські статті, якізначно обмежували державні права Украї-ни. У жовтні 1660 X. уклав з Польщею Сло-бодищенський трактат, за яким Українавідновила союз з Річчю Посполитою на умо-вах Гадяцького договору 1658 р. У 1663 р.зрікся булави і постригся у ченці під іменемГедеон. Під час Чигиринських походів 1677 р.і 1678 турецький уряд, намагаючись захопи-ти Україну, проголосив його гетьманом і“князем малоросійської України” на правахсултанського васала. Своєю столицею обравНемирів (тепер Вінницька обл.), звідки роз-силав універсали, в яких титулував себе “кня-зем сарматським, Малої Росії-України, вож-дем Війська Запорозького”. У 1678-1679 рр.спробував з допомогою турецько-татарсько-го війська встановити владу над Лівобереж-

ною Україною, але зазнав невдачі. Після підпи-сання Бахчисарайського миру 1681 р. позбав-лений гетьманства і восени 1681 р. за наказомтурецького уряду вбитий. За іншими даними,протягом 1681-1685 рр. жив у м.Немирові. У1685 р. Туреччина знову призначила його Геть-маном України, але через півроку був страче-ний у Кам’янці-Подільському.

© Казакевич О.М.

ХОЛІЗМ – методологічний принцип, згідноз яким ціле має розглядатися як щось більше,ніж сума частин.

© Сурмін Ю.П.

ХРУЩОВ МИКИТА СЕРГІЙОВИЧ(1894-1971) – радянський державний і партій-ний діяч, Генеральний секретар ЦК КПРС(1953-1964). Народився у с.Калинівка Курськоїгубернії у селянській сім’ї. З 1909 р. – слюсарна заводах і шахтах Донбасу. У 1928 р. – заві-дувач організаційним відділом ЦК КП(б)України, з 1929 р. навчався в Промисловійакадемії. З 1931 р. – на партійній роботі вМоскві, з 1935 р. – 1-й секретар Московсько-го міського комітету ВКП(б). У 1938 р. – бе-резні 1947 р. і в грудні 1947-1949 рр. – 1-й сек-ретар ЦК КП(б) України, одночасно в 1944-1947 рр. – голова Ради народних комісарів(Ради міністрів) Української РСР. У рокиВеликої Вітчизняної війни член військовихрад ряду фронтів, генерал-лейтенант (1943).З 1949 р. – секретар ЦК і 1-й секретар Москов-ського комітету ВКП(б). З 1953 р. – 1-й сек-ретар ЦК КПРС, одночасно в 1958-1964 рр. –голова Ради міністрів СРСР. Член ЦК КПРСу 1934-1966 рр., член Політбюро (Президії)ЦК у 1939-1964 рр. Один з ініціаторів “відли-ги” у внутрішній і зовнішній політиці. НаХХ (1956) і ХХІІ (1961) з’їздах КПРС вис-тупив з різкою критикою так званого культуособистості і діяльності Й.В.Сталіна. Однаксваволя стосовно інтелігенції, втручання всправи інших держав (збройна інтервенція вУгорщині (1956 р.) та ін.), загострення вій-ськового протистояння із Заходом (берлінська1961 р. і карибська 1962 р. кризи та ін.), а та-кож політичне прожекторство (заклики “на-здогнати і перегнати Америку!”, обіцянки по-будувати комунізм до 1980 р.) робили політикуХ. непослідовною. Усунений від усіх займа-них посад у 1964 р. Останні роки життя Х. бувізольований від суспільства.

© Казакевич О.М.

752

ЦЦІННОСТІ ПОЛІТИЧНІ – орієнтири й ре-гулятори політичної свідомості, політичнихвідносин і політичної практики. У цілому Ц.п.мають подвійний буттєвий фундамент: з од-ного боку, вони виробляються в історичномудосвіді людей, а з другого – втілюються й ма-ють вияв як у позасуб’єктно існуючих станахполітичної реальності (політичні явища, струк-тури, процеси), так і в суб’єктних її формах(політичні орієнтації, ідентифікації, практики).У широкому розумінні Ц.п. можуть бути пред-метними (влада, безпека, демократія, справед-ливість тощо) і суб’єктними (демократичні,ліберальні, консервативні, монархичні, патер-налістькі, революційні, реформаторські, со-ціалістичні, традиціоналістські, утопічні уяв-лення, орієнтації, ідентифікації, практикитощо). Таким чином, будь-який феномен сус-пільної дійсності, що має значущість для сфе-ри політики, може розглядатись як Ц.п.

© Ручка А.О.

ЦЕНТРАЛІЗАЦІЯ – безперервна постійнодіюча та достатньо стійка підлеглість кожноїланки вищим органам управління, виявляєтьсяяк концентрація на верхньому рівні керівницт-ва владних повноважень, необхідних для ви-роблення і впровадження важливих рішень.Мета Ц. – збільшення синергії, покращеннякоординації, запобігання помилковим рішен-ням на нижчих управлінських рівнях, томувона потрібна під час розв’язання глобальних,стратегічних завдань, оскільки дає змогу ши-роко, у масштабах усієї країни розподіляти усівиди ресурсів та резервів. Головними перева-гами Ц. є: покращення контролю та коорди-нації здійснення окремих функцій; зменшен-ня кількості та масштабів рішень, що приймають-ся менш досвідченими керівниками; ефектив-не використання досвіду персоналу централь-ного адміністративного органу. Водночас цент-ралізація збільшує складність прийняття уп-равлінських рішень у низових ланках, заважаєучасті в цьому процесі керівників, які ближчідо проблеми, та знижує можливості адаптаціїдо змінюваних умов функціонування управлін-

ської системи. Крім того, Ц. пригнічує творчуініціативу виконавців та знижує якість розв’я-зання тактичних завдань.Ступінь Ц. може бути визначений за такимиознаками: кількість, важливість та наслідкирішень, що ухвалюються на нижчих рівняхуправління, а також обсяг контролю за ро-ботою підлеглих.У державному управлінні Ц. покликана вне-сти організуючий елемент у функціонуваннясистеми влади, спрямовувати її діяльність нареалізацію єдиної державної політики. Протенадмірна централізація, локалізуючи прий-няття рішень на вершині державної піраміди,пригнічуючи ініціативу місцевих органів вико-навчої влади, слабко враховуючи інтереси ок-ремих регіонів, територіальних громад, колек-тивів організацій, не може забезпечувати ефек-тивності та конструктивності управління. Томупід час побудови системи державного управ-ління необхідно забезпечити збалансування Ц.і децентралізації владних повноважень.На сьогодні в Україні система управліннядержавою є дуже централізованою, томупостає об’єктивне завдання щодо її децентра-лізації, тобто збільшення можливостеймісцевого самоврядування щодо управлін-ня територіальними комплексами, що нале-жать громаді, а також передачі частини повно-важень від центральних органів виконавчоївлади до місцевих державних адміністрацій.

© Одінцова Г.С., Мельтюхова Н.М.,Коротич О.Б.

ЦЕНТРАЛЬНА РАДА – об’єднаний органполітичних партій, громадських, культурнихі професійних організацій в Україні в 1917-1918 рр. Створена 4(17) березня 1917 р. вКиєві на засіданні ради Української партіїсоціалістів-федералістів за участю Україн-ської соціал-демократичної робочої партії,Української партії соціалістів-революціо-нерів, суспільств і організацій. У “Зверненнідо українського народу” 9 (22) березня Ц.Р.закликала підтримати Тимчасовий уряд. Дляроботи між пленумами Ц.Р. в червні виді-

753

лили виконавчий орган – так звану МалуРаду з 30 осіб (голова – М.Грушевський, заст.голови – В.Винниченко, З.Єфремов; члени –А.Никовський, Н.Порш та ін.).Усього в травні – червні в Ц.Р. було обрано643 члени (номінально нараховувалось815 членів, але брали участь у роботі меншеполовини). Одночасно почалося формуван-ня українських військових частин. За час сво-го існування Ц.Р. видала 4 Універсали. У 1-муУніверсалі 10 (23) червня 1917 р. Ц.Р., усу-переч бажанню Тимчасового уряду, проголо-сила автономію України і створила власнийуряд – Генеральний секретаріат. Але вже на-прикінці червня Ц.Р. пішла на поступки і в 2-муУніверсалі (3(16) липня) фактично відмови-лася від автономії, відклавши її здійснення доскликання Всеросійських установчих зборів.У 3-му Універсалі (7(20) листопада) Ц.Р. ого-лосила себе верховним органом влади Україн-ської Народної Республіки у складі Росії, а в4-му Універсалі (11(24) січня 1918) Ц.Р. про-голосила самостійність України.26 січня (8 лютого) 1918 р. Ц.Р. під тиском Чер-воної армії була змушена виїхати з Києва наВолинь, де 27 січня (9 лютого) уклала Брест-Литовський договір з австро-німецьким блоком,і 1 березня повернулася до Києва разом з авст-ро-німецькими військами, які у лютому-березніокупували майже всю Україну. 29 квітня німець-ке командування розігнало Ц.Р. і замінило їїзалежним урядом гетьмана П.Скоропадського.

© Нікітін В.В.

ЦЕНТР СТРАТЕГІЧНИХ І МІЖНАРОД-НИХ ДОСЛІДЖЕНЬ (CSIS-Centre of Strategicand International Studies) – науково-досліднаструктура, що займається прогнозуванням, пла-нуванням та розробкою стратегічних моделей,схем реалізації впливу США у світі.На сьогодні Ц.с.м.д. володіє капіталом у 25 млндол. Щорічний бюджет Ц.с.м.д. складає 22 млндол. У цій структурі працює 190 дослідників,які готують і випускають щоквартальнийжурнал “Washington Quaterly”, а також чис-ленні бюлетені і книги.

© Розпутенко І.В.

ЦИВІЛІЗАЦІЯ – самостійне цілісне со-ціально-історичне утворення, локалізованев часі та просторі, найвища культурна спіль-ність людей і найширший рівень культурноїідентифікації, крім того, що відрізняє люди-ну від інших біологічних видів. Це синонім

культури, сукупність духовних і матеріаль-них досягнень суспільства.Дефініцію “Ц.” першим ввів у науковий обігВ.Р.Мірабо у 1757 р. і за наступні 250 років їїрозуміння супроводжувалося істотними зміна-ми. Спочатку поняття “Ц.” вбирає у себе еле-менти передуючих йому, близьких за значен-ням понять, які персоніфікували процеси ра-ціоналізації поведінки, становлення грома-дянського суспільства, удосконалення дер-жавного управління. У ХІХ – на початку ХХ ст.ціннісний зміст поняття “Ц.” поступаєтьсямісцем різнобічній за сенсом науковій складо-вій. Нарешті, у ХХ ст. значення терміна “Ц.” вцілому відновлюється, при цьому накопиченийзміст не губиться, а переводиться у приховану,потенційну форму й, за потреби, актуалізується.Систематизуючи історію, Арнольд Тойнбіпереконливо довів, що історія людства роз-вивається не як пряма лінія поступового про-гресу, а як співіснування окремих цивілізацій –замкнутих суспільств, в основі яких лежитьрелігія й форми її реалізації. Саме релігіяявляє собою “дух суспільства”. Кожна Ц., заТойнбі, проходить стадії генезису, росту, над-лому й розкладення, виникнення й падінняуніверсальних держав, всесвітніх церков.Подальший політичний розвиток теорія Ц.отримала у дослідженнях Семюеля Хантінг-тона. Американський політолог доводить,що в сучасному світі головним критеріємрозбіжностей між людьми стає їхня культур-на належність до певної “Ц.”, або іден-тичність, що складається з лінгвістичних,етнічних, історичних, релігійних, інститу-ційних елементів. Учений також ставить підсумнів поширену думку, що торгівля, інвес-тиції, комунікації тощо створюють переду-мови для формування єдиної цивілізації.Навпаки, він стверджує, що “люди визнача-ють свою ідентичність за допомогою того,чим вони не є”, тобто чим більше людинапізнає світ, тим більше вона відчуває власнуунікальність та намагається її захистити.Взаємодія різних Ц. відбувається у формахсамоізоляції (відторгнення), вестернізації(асиміляції) та модернізації (осучасненнякраїни з одночасним збереженням власноїнаціонально-культурної унікальності).У сучасному глобалізаційному світі відбу-вається перетворення світового порядку –він будується вже не навколо політико-іде-логічних блоків держав, як це було ще у ХХ ст.,а навколо світових цивілізацій.

© Радченко О.В.

754

ЧЧИННИКИ ВПЛИВУ НА ПОТЕНЦІЙНІНОРМИ ПІДПОРЯДКУВАННЯ (КЕРО-ВАНОСТІ) – якісні та кількісні чинники, щопрямо чи опосередковано визначають раці-ональні норми підпорядкування в організа-ційних структурах. До таких чинниківпольський учений З.Ковалевський відноситьтакі: завдання, що доручені (значущість зав-дань; їх складність, різнорідність; необхід-ний рівень координації; можливість неперед-бачених наслідків); особистість керівника(міра його самостійності; можливість залу-чення допоміжного персоналу; виконаннядіяльності, не пов’язаної з керівництвом;методи управління; організація планування);характеристики персоналу (кваліфікація;трудова інтеграція; діяльність неформальнихгруп; культура спілкування; плинність кад-рів); технічні характеристики системи підпо-рядкування (вертикальний діапазон керів-ництва; зв’язок; розміщення у легко доступ-ному полі діяльності; можливість отриман-ня навичок виконання завдань; оснащення;структура установи; соціотехнічні елемен-ти; рівномірність темпу роботи; наявністьконтролю та інформаційної системи під-тримки рішень; техніка обробки інформації).

© Бакуменко В.Д., Кравченко С.О.,Штика Л.Г.

ЧИННИКИ ПЕРЕХОДУ ВІД ІНДУ-СТРІАЛЬНОГО ДО ПОСТІНДУСТРІ-АЛЬНОГО СУСПІЛЬСТВА – низка фак-торів, що провокують та супроводжують та-кий перехід, а саме: а) зміна економіки від то-варовиробничої до обслуговуючої; б) змінасоціальної структури суспільства, де провіднуроль відіграє професійна стратифікація, знач-не збільшення дипломованих спеціалістів увсіх галузях суспільної діяльності; в) появанової панівної еліти, що має високий рівеньосвіти та знання; г) перетворення інформа-ційних технологій на основу всієї цивілізації.

© Михненко А.М.

ЧИННИКИ ПЕРЕХОДУ ВІД ТРАДИЦІЙ-НОГО СУСПІЛЬСТВА ДО ІНДУСТРІ-АЛЬНОГО – низка факторів, що провоку-ють та супроводжують такий перехід, а саме:а) перетворення місцевих ринків на ринокзагальний, що стає універсальним посеред-ником між елементами суспільства; б) ви-никнення ринку праці, що виокремлює ролівиробника і споживача, виробництво відсімейного господарства, сприяє професіона-лізації та підвищенню продуктивності сіль-ської праці; в) наявність особливих еліт тамаргінальних груп, що ініціюють ринковіпроцеси; г) розбудова спеціалізованого ма-сового великого машинного виробництва,побудованого на принципах стандартизації,концентрації (урбанізації) та централізації.

© Бакуменко В.Д.

ЧИННИКИ ПРИЙНЯТТЯ ДЕРЖАВНО-УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ – ті аспекти,що виникають у процесі управління у зв’яз-ку з проблемою вибору подальших рішеньта дій. Ступінь їх знання та адекватне реагу-вання на них значною мірою є ознакою ква-ліфікації управлінця. Серед основних чин-ників, що впливають на прийняття рішень,є економічні, політичні, а також особистіінтереси суб’єкта прийняття рішення. Надумку відомого чеського вченого Й.Кхола,вибір рішення залежить насамперед від очі-кування (суб’єктивної вірогідності) та корис-ності (суб’єктивної корисності) мети.Аналіз кожної управлінської ситуації почи-нається з так званої центральної проблемирішення, сутність якої полягає у дилемі: виб-рати новий чи продовжити існуючий, виб-раний раніше напрям дій. Вибір нового кур-су, нової стратегії здебільшого пов’язаний зізначними потребами в ресурсах та створен-ням певних умов, передусім, правових. Для цілепокладання характерні такі основнічинники вибору: чітке виділення головноїмети (місії); поміркована та обґрунтована

755

структуризація цілей, тобто розклад головноїмети на підцілі, реалізація яких сприяє їїдосягненню, а також своєчасне виявленняпобічних цілей, що відволікатимуть ресур-си від досягнення головної мети.Під час організації управлінської діяльностівиділяють такі чинники вибору, як макси-мальне скорочення її терміновості, наданняїй, де це тільки можливо, характеру плано-вості з виділенням цілей, дій з їх досягнен-ню, термінів, відповідальних осіб, необхід-них або наявних ресурсів; забезпеченнявідповідності завдань управління можливо-стям їх виконавців; використання різнома-нітних форм і методів реалізації завдань за-лежно від ситуацій; підтримка управлін-ських рішень сучасними напрацюванняминауки управління та засобами інформати-зації та комп’ютеризації; урахування факто-рів соціальної адаптації учасників управлін-ських процесів та ін.Під час розробки організаційної структуриосновними чинниками вибору є: приведен-ня структури у відповідність із визначенимифункціями організації; чітке визначення лан-цюгів підпорядкування з певними центрами

прийняття рішень; раціональний розподілкомпетенції по горизонталі та повноваженьпо вертикалі; вилучення зайвих ланцюгів зурахуванням рекомендацій щодо норм без-посереднього підпорядкування; встановлен-ня чітких взаємозв’язків між центрами прий-няття рішень.Особливої уваги заслуговують чинники ана-літичної і політичної доцільності та їхспіввідношення під час прийняття рішень.Серед чинників вибору доцільно зазначититакож чинник забезпечення визначеності,який, зокрема, виявляється в поширенійсхильності людей перетворювати припущен-ня у факти, сумніви у впевненість та пере-глядати уявлення про ситуацію в бік задово-лення потреби у визначеності, оскільки не-визначеність ситуації не дає змоги прийма-ти обґрунтовані, а тому й впевнені рішення.У сучасній теорії прийняття рішень великаувага приділяється також такому чинникувибору, як урахування ризику. Найбільше вінвиявляється під час оцінювання ефектив-ності та складності досягнення визначенихцілей.

© Бакуменко В.Д.

756

ШШЕНГЕНСЬКИЙ ДОГОВІР ТА УГОДА(англ. – Schengen Agreement and Convention).За договором, підписаним у містечку Шен-гені (Люксембурґ) 14 червня 1985 р., Бель-гія, Люксембург, Нідерланди, Німеччина таФранція погодилися поступово скасовуватиконтроль на спільних кордонах і запрова-джувати свободу пересування для всіх гро-мадян країн ЄС, які підписали цей договір,інших держав-членів та громадян третіхкраїн. Ті ж п’ять країн підписали 19 червня1990 р. Шенгенську конвенцію, у якій вик-ладено заходи та гарантії щодо запроваджен-ня свободи пересування. Шенгенська кон-венція доповнює відповідні внутрішні захо-ди і підлягає ратифікації в національних пар-ламентах. Відтоді до числа країн, що підпи-сали Конвенцію, приєдналися Італія (1990),Іспанія та Португалія (1991), Греція (1992),Австрія (1995), Швеція, Фінляндія і Данія(1996); Конвенцію підписали також Іслан-дія, Ліхтенштейн та Норвегія. Отже, наразідо так званої “Шенгенської зони” або “Шен-гена” входять 16 країн – 13 держав ЄС, атакож Ісландія з Норвегією та Ліхтенштей-ном. Шенгенські країни вдалися, зокрема, дотаких спільних заходів: скасували контрольна спільних кордонах; виробили єдині пра-вила перетину зовнішніх кордонів, які коор-динуються агентством ЄС Frontex; в аеро-портах і портах розділили термінали для тих,хто мандрує всередині Шенгена і для тих,хто прибув ззовні; гармонізували умовив’їзду та візові вимоги для короткотерміно-вого перебування (включаючи так звануШенгенську візу); створили Шенгенськуінформаційну систему, започаткували транс-кордонну співпрацю судових та поліцей-ських органів.

© Мельник Ю.В.

ШКОЛА ЛЮДСЬКИХ ВІДНОСИН –підхiд до управлiння й мотивації, що наго-лошує на соціальних факторах результатив-

ностi групової діяльності, на зумовленостістабiльності становища, престижу, належ-ності до групи та участі у справах працiв-никiв складною внутрiшньою структуроюробочого колективу (система неформальнихзв’язкiв). Засновниками Ш.л.в. вважаютьдвох учених – М.Фоллет та Е.Мейо, які ви-ходили з того, що навіть чітко відпрацьованівиробничі операції та висока оплата праціне завжди приводять до адекватного зро-стання продуктивності праці без відповід-ного задоволення соціальних потреб. Нау-ково-практична цінність цього підходу по-лягає в тому, що мотивація виходить за межісуто економічного стимулювання праці, ба-зуючись на соціально-психологічних чинни-ках групової взаємодії.

© Бакуменко В.Д.

ШОВIНIЗМ – рiзновид нацiоналiзму, щопiдносить свою нацiю вище за iншi, які вва-жає “другорядними”, “неповноцiнними”,такими, що можуть мати право на iснуваннялише як iнструмент досягнення цiлей “ви-щої” нацiї.

© Михненко А.М.

ШОКОВА ТЕРАПІЯ – доктрина ринковихперетворень, яка передбачає проведення усьо-го комплексу радикальних реформ у найко-ротші терміни: швидка лібералізація і фінан-сова стабілізація з одночасним започаткуван-ням системних інституційних змін; конкрет-на програма шокової терапії має на меті ство-рення вільного ринку і досягнення макро-економічної стабілізації внаслідок одночас-ного швидкого вжиття низки заходів коротко-строкового характеру.

© Бодров В.Г.

ШАНХАЙСЬКА ОРГАНІЗАЦІЯ СПІВ-РОБІТНИЦТВА (ШОС, Shanghai Coopera-tion Organization, SCO) – субрегіональнаміжурядова міжнародна організація, утворе-

757

на 15 червня 2001 р. в м.Шанхай (КНР). ДоШОС входять 6 країн-членів (КитайськаНародна Республіка, Російська Федерація,Республіка Казахстан, Киргизька Республі-ка, Республіка Таджикистан і РеспублікаУзбекистан). Штаб-квартира організації роз-міщена в Пекіні. Офіційні робочі мови – ро-сійська та китайська. Першим виконавчимсекретарем ШОС у травні 2003 р. призна-чено колишнього Надзвичайного і Повно-важного Посла КНР у РФ Чжан Дегуана.Загальна площа держав – членів ШОС до-рівнює 30 млн 189 тис. кв. км, що становить3/5 площі Євразії, а населення – 1,481 млрдосіб, що становить чверть усього населенняземної кулі. Що стосується економічногопотенціалу, то він містить у собі найбільшмогутню і динамічну після США китайськуекономіку.Попередницею ШОС була так звана “Шан-хайська п’ятірка” (Росія, Казахстан, Кирги-зія, Китай і Таджикистан), що утворилася врезультаті підписання “Угоди про зміцнен-ня довіри у військовій галузі в районі кор-дону” (1996) й “Угоди про взаємне скоро-чення збройних сил у районі кордону”(1997). Зближення цих країн диктувалосянасамперед загрозою безпеки їхнім прикор-донним територіям з боку головного вогни-ща нестабільності в Середній Азії – Афга-ністану, де йшла громадянська війна міжвійськами Північної коаліції і руху Талібан.Першу з цих двох угод було підписано вШанхаї, що дало підставу для появи термі-на “Шанхайська п’ятірка”. Спільна роботана самітах в Алмати (1998), Бішкеку (1999),Душанбе (2000) дало змогу створити атмо-сферу того, що стало іменуватися “шанхай-ським духом” – виробити атмосферу взаєм-

ної довіри, через перший досвід взаємнихконсультацій прийти до механізму досягнен-ня консенсусу і добровільної згоди викону-вати положення досягнутих домовленостей.Поступово коло питань розширилося досфер зовнішньої політики, економіки, охо-рони навколишнього середовища, включа-ючи використання водних ресурсів, культу-ри тощо. Усе це привело до необхідностіоформлення системи самітів і консультаційу нове регіональне об’єднання.

© Розпутенко І.В.

ШТАТНА ОДИНИЦЯ – посада, передба-чена штатним розкладом; працівник, якийобіймає посаду в організації. Кількість Ш.о.в організаціях, які фінансуються з держав-ного або місцевого бюджету, визначаєтьсявищестоящими організаціями. У комерцій-них підприємствах кількість Ш.о. визна-чається виходячи з потреб виконання пев-них видів робіт, ступеня їх терміновості таекономічної доцільності.

© Пригородова С.А.

ШТАТНИЙ РОЗПИС – внутрішній норма-тивний документ, що встановлює структур-ний та чисельний склад підприємства, уста-нови, організації. Ш.р. містить перелікнайменувань посад (з урахуванням вакансій)постійних працівників із зазначеннямкількості однойменних посад та розмірівпосадових окладів, доплат і надбавок, а та-кож дані про загальну чисельність і фондзаробітної плати підприємства. Ш.р. затвер-джується власником, керівником чи вище-стоящим органом підприємства, установи,організації.

© Пригородова С.А.

758

ЩЩЕРБИЦЬКИЙ ВОЛОДИМИР ВАСИ-ЛЬОВИЧ (1918-1990) – радянський пар-тійний і державний діяч, двічі Герой Соціа-лістичної Праці (1974 р., 1977 р.). ЧленКПРС з 1941 р. Народився в м.Верхнєдніп-ровське Єкатеринославської губернії (ниніДніпропетровська область) у сім’ї робітни-ка. У 1941р. закінчив Дніпропетровськийхіміко-технологічній інститут. У 1934-1935 рр. – на комсомольській роботі, 1941-1945 рр. – у лавах Радянської армії, учасникВеликої Вітчизняної війни. У 1946 р. Щ.працював на інженерно-технічних посадах

у Дніпродзержинську. З серпня 1946 р. – напартійній роботі, у 1948-1952 рр. – другийсекретар Дніпродзержинського міськкому, з1955 р. – перший секретар Дніпропетров-ського обкому, у 1957-1961 рр. – секретарЦК КПУ. У 1961-1963 рр. – голова РадиМіністрів УРСР, 1963-1965 рр. – першийсекретар Дніпропетровського обкому партії,1965-1972 рр. – голова Ради Міністрів УРСР.У 1971 р. обраний членом політбюро ЦККПРС. З 1972-1989 рр. – перший секретарЦК КПУ. Помер Щ. 16 лютого 1990 р.

© Бернад І.А.

ЮЮНЕСКО (UNESCO) – спеціалізована аген-ція Організації Об’єднаних Націй з питаньосвіти, науки i культури, яка напрацьовує ідеї,встановлює стандарти, збирає та поширюєінформацію, сприяє міжнародному співробіт-ництву в зазначених сферах. Заснована 16 лис-топада 1945 р. і налічує 191 член та 6 асоційо-ваних членів. Згідно з прийнятими ООН“Цілями тисячоліття” ЮНЕСКО має на метізменшення вдвічі кількості гранично біднихлюдей, досягти загального поширення почат-кової шкільної освіти в усіх країнах, ліквіду-вати нерівність жінок в освіті. Україна є чле-ном ЮНЕСКО з 12 травня 1954 р., а з груд-ня 1962 р. в Парижі функціонує Постійнепредставництво України при ЮНЕСКО.Метою співробітництва з ЮНЕСКО єзміцнення інтелектуального потенціалу краї-ни та залучення його до загальносвітових

процесів у гуманітарній сфері, а також вико-ристання в національних інтересах можли-востей ЮНЕСКО та міжнародного досвідув галузях її компетенції. Україна неоднора-зово виступала ініціатором багатьох міжна-родних програм, тричі (у 1981, 1995, 2001 рр.)її обирали до Виконавчої Ради – керівногооргану ЮНЕСКО. Наразі Україна є членомВиконавчої ради Міжурядової океанографіч-ної комісії та Міжурядового комітету з автор-ського права. До Списку всесвітньої спадщи-ни ЮНЕСКО входять архітектурні ансамбліСофії Київської, Києво-Печерської лаври таісторичного центру Львова, біосферні запо-відники “Чорноморський” (1982), “Асканія-Нова” (1982), “Карпатський” (1992), “Ду-найський” (1998), “Уманський національнийпарк” (1999) та “Шацький національнийпарк” (2002), транскордонний румунсько-

759

український біосферний резерват “ДельтаДунаю” (1998), тристоронній польсько-сло-вацько-український біосферний заповідник“Східні Карпати” (1999). У рамках співробіт-ництва з ЮНЕСКО в Україні діє Міжнарод-ний науково-навчальний центр інформацій-них технологій та систем, Міжнародна асо-ціація академій наук.

© Казакевич О.М., Київець О.В.

ЮНІДО – міжнародна організація ООН зпромислового розвитку, центральний коор-динуючий орган у сфері допомоги промис-ловому розвитку країн, що розвиваються.Утворена рішенням Генеральної АсамблеїООН у 1967 р. Мета організації полягає усприянні промисловому розвитку і співробіт-ництву в усьому світі, між країнами, регіо-нами та галузями, індустріалізації, розробціприродних багатств та розвитку інфраструк-тури країн, що розвиваються, надання кон-сультативної та технічної допомоги в ре-структуризації і приватизації промисловостікраїнам з перехідною економікою. У рамкахсвоєї діяльності ЮНІДО створює умови дляобміну інноваціями, передачі технологійкраїнам, що розвиваються, залученням дотаких країн інвестиційних потоків. Під егідоюЮНІДО проводяться конференції, семіна-ри, наради за участі державних службовців,науковців, експертів, представників промис-ловості різних країн. При ЮНІДО діє Банкпромислової та технологічної інформації

щодо проектів, який забезпечує необхідноюінформацією країни - члени організації. Ке-рівництво ЮНІДО здійснюється Генераль-ною конференцією, що проводиться раз надва роки, Радою з промислового розвиткута Секретаріатом. Голова організації – гене-ральний директор (з 2005 р. – Канде Юм-келла). Штаб-квартира ЮНІДО розмі-щується у м.Відень (Австрія). Україна вхо-дить до складу ЮНІДО з 1985 р.

© Казакевич О.М., Київець О.В.

ЮНКТАД (UNCTAD) – підрозділ у сферіторгівлі та економічного розвитку Генераль-ної Асамблеї Організації Об’єднаних Націй.Членами ЮНКТАД є 193 держави, у томучислі Україна. ЮНКТАД відіграє роль ко-ординаційного центру з питань розвитку тасуміжних питань торгівлі, фінансів, техно-логій, інвестицій та стабільного розвитку.Головна мета підрозділу – сприяння інтегра-ції держав, що розвиваються, через торгів-лю та інвестиції. ЮНКТАД постійно прово-дить дослідження, аналіз політики, здійснюєтехнічне співробітництво, у тому числі з під-приємцями. Найвищим органом ЮНКТАДє конференція, яка збирається один раз начотири роки. Виконавчий орган – Рада зторгівлі та розвитку – щорічно проводитьрегулярні сесії, на яких розглядаються резуль-тати роботи Секретаріату. Місцезнаходжен-ням – м.Женева (Швейцарія).

© Київець О.В.

760

ЯЯКІСТЬ ЖИТТЯ (англ. Quality of life – відлат. guālitās – який, яка) – комплексна інте-гральна характеристика становища людинив різних соціальних системах і структурах,показник міри її соціальної свободи, її мож-ливостей для всебічного розвитку. Основни-ми складовими якості життя є доходи насе-лення, споживання матеріальних благ тапослуг, умови життя, вільний час. Існує об’єк-тивна і суб’єктивна оцінка якості життя.Об’єктивна оцінка – науково обґрунтованінормативи потреб і інтересів людей, ізспіввідношення з якими можна об’єктивносудити про ступінь задоволення цих потребі інтересів. Суб’єктивні оцінки: раціональ-на (загальна задоволеність життям і оцінкаступеня задоволеності його складовими);емоційна (баланс позитивних і негативнихемоцій, які не фіксуються ніякими статис-тичними величинами і практично існуютьлише у свідомості людей і в їх особистих су-дженнях і оцінках) компоненти.

© Петроє О.М.

ЯКІСТЬ ТРУДОВОГО ЖИТТЯ – рівеньзадоволення особистих потреб працівниківу процесі їх виробничої діяльності. Якістьтрудового життя характеризується такимигрупами показників: визнання і справедли-ва винагорода за виконувану роботу; взає-мовідносини у трудовому колективі; участьу прийнятті рішень, що стосуються вироб-ничої діяльності; якість виробничого сере-довища; можливості професійного розвит-ку і кар’єрного зростання; соціальні гарантії.

© Матвіїшин Є.Г.

ЯКІСТЬ УПРАВЛІННЯ (англ. quality ofmanagement) – оцінка процесу управління,яка визначається ступенем досягнення вста-новленої мети. Якість – це сукупність харак-теристик об’єкта, які визначають його здат-ність задовольняти встановлені і передбачу-вані потреби (ІСО 8402-94). Забезпечення

якості передбачає розробку стандартівякості, розподіл відповідальності за якістьта контроль якості робіт. У 1987 р. у світівведений в дію комплекс міжнародних стан-дартів ІСО 9000, які формують системно-теоретичну базу управління якістю для усіхвидів діяльності. Якість державного управ-ління визначається через поняття широкоїабо соціальної ефективності як ступінь до-сягнення мети територіальної громади, тавузької ефективності як повноту, опера-тивність, якість виконання функцій органууправління і обов’язків персоналу. Г.Атаман-чук виділяє три види соціальної ефектив-ності управління: загальну, спеціальну і кон-кретну. Громадська думка є дуже важливимчинником в оцінці якості та соціальної ефек-тивності управління. Особлива роль тут та-кож належить ЗМІ і зверненням громадян.Потужним засобом оцінки соціальної ефек-тивності діяльності органів влади – у комп-лексі та за окремими галузями – є соціо-логічні дослідження. Необхідною формою іобов’язковою умовою якісного управлінняє звіти суб’єктів управління.

© Крупник А.С.

ЯКІСТЬ УПРАВЛІННЯ СУСПІЛЬНИМРОЗВИТКОМ – ознака ефективності тарезультативності управління будь-якою сфе-рою суспільної діяльності, що на практиціозначає пошук оптимальних варіантів досяг-нення суспільно корисних цілей. Я.у.с.р. за-лежить, насамперед, від повноти викорис-тання людського фактора, комплексу фізич-них і розумових здібностей кожного членасуспільства. Розвиток нових інформаційнихтехнологій і логістики (наука оптимальногоуправління будь-якими процесами в єдностіїх руху у часі та просторі) дає змогу сьогодніпід час розв’язання конкретних проблем пе-ревести Я.у.с.р. на більш високий рівень.Системна методологія, використання логіч-них і математичних методів, комп’ютерне

761

моделювання і аналіз, необмежені можли-вості синтезу всіх розділів і результатів гу-манітарного, соціального і психологічногознання – усе це відкриває нові можливостіщодо Я.у.с.р.

© Бакуменко В.Д., Михненко А.М.

ЯНУКОВИЧ ВІКТОР ФЕДОРОВИЧ –український політичний і державний діяч,четвертий Президент України (з 25 лютого2010 р.) за часів незалежності. Лідер Партіїрегіонів, Прем’єр-міністр України в 2002-2005 і 2006-2007 рр. Народився 9 липня 1950 р.в м.Єнакієве Донецької області. Освіта –вища, закінчив Донецький політехнічнийінститут (нині – Донецький державний тех-нічний університет), за фахом інженер-ме-ханік, Українську академію зовнішньоїторгівлі, магістр міжнародного права. Тру-дову діяльність розпочав у 1969 р. Протя-гом 20 років працював на керівних посадах –був Генеральним директором виробничихоб’єднань – “Донбастрансремонт”, “Укрвуг-лепромтранс” та Донецького обласного те-риторіального об’єднання автомобільноготранспорту. У серпні 1996 р. Я. призначенийзаступником голови, а у вересні – першимзаступником голови Донецької обласної держ-адміністрації. З 14 травня 1997 р. по листо-пад 2002 р. працював на посаді голови До-нецької обласної державної адміністрації,був депутатом Донецької обласної ради. Зтравня 1999 р. по травень 2001 р. – головаДонецької обласної ради за сумісництвом.21 листопада 2002 р. призначений на поса-ду Прем’єр-міністра України. 4 липня

2004 р. висунутий Партією регіонів канди-датом у Президенти України. З січня 2005 р.по квітень 2006 р. працював на посаді Голо-ви Партії регіонів. З 25 травня 2006 р. –народний депутат України V скликання. Го-лова депутатської фракції Партії регіонів.Член Комітету Верховної Ради України зпитань правової політики. З 4 серпня 2006 р.по 18 грудня 2007 р. вдруге обіймає посадуПрем’єр-міністра України. За підсумкамиголосування 30 вересня 2007 р. на виборахдо Верховної Ради України Партія регіонівотримала 175 депутатських мандатів. Очо-лює парламентську фракцію та стає на чолісформованого регіоналами тіньового уряду.У 2010 р. Я. обраний Президентом України.Кавалер орденів “За заслуги” трьох ступенів,Заслужений працівник транспорту України,відзначений іншими державними нагорода-ми. Доктор економічних наук, професор,академік Академії економічних наук Украї-ни та Української технологічної академії,член Президії Національної академії наукУкраїни, дійсний член Транспортної академіїУкраїни.

© Яскевич А.Й.

ЯРОСЛАВ МУДРИЙ (близько 979-1054) –видатний державний діяч, великий князьКиївський (1016-1054). За його князюваннябуло завершено процес формування Давньо-руської (Київської) держави, яка посіла по-чесне місце серед європейських країн того-часної Європи. Автор Начального київсько-го літопису ще за життя назвав князя Ярос-лава “премудрим”.

© Нікітін В.В.

762

АЛФАВІТНИЙ ПОКАЖЧИК СТАТЕЙ

ААбдикація 15Абсентеїзм 15Абсолютизм 15Аверсний рух 15Автаркія 15Автократія 16Автоматизована інформаційно-пошукова система 16Автоматизована система управління (АСУ) 16Автономія 16Автономія адміністративно-територіальна (регіональна) 16Автономія національно-культурна 17Автономія України XVII-XVIII cт. 17Автономна Республіка Крим 17Авторитаризм 17Авторитарне лідерство 18Авторитарний стиль керівництва 18Агiтацiя передвиборча 18Агентства регіонального та місцевого розвитку 18Агрегат 19Агресія 19Адаптація 19Адаптація державного службовця 19Адаптація законодавства України до законодавства Європейського Союзу 20Адаптація міжнародних норм і стандартів 20Адаптація соціальна 20Адаптація управлінська 21Адаптивна структура управління 21Адміністративна етика 21Адміністративна культура державного службовця 22Адміністративна обумовленість 22Адміністративна послуга 22Адміністративна реформа 23Адміністративна система 23Адмiністративне право 23Адміністративне правопорушення (проступок) 23Адміністративний капітал 23Адміністративний контроль 24Адміністративний менеджмент 24Адміністративний ресурс 24Адміністративні методи управління 24Адміністративно-командна система 24Адміністративно-командне управління 25Адміністративно-політична еліта 25Адміністративно-територіальна одиниця 25Адміністративно-територіальна реформа 26

763

Адміністративно-територіальний поділ 26Адміністративно-територіальний устрій 26Адміністрація 27Адміністрація Президента України 27Адміністрування 27Азійсько-Тихоокеанське економічне співробітництво 27Академія державної служби при Президентові Російської Федерації (РАГС) 27Академія управління при Президентові Республіки Білорусь 28Акваторія 29Аксіологія управлінська 29Акти Кабінету Міністрів України 30Акти органiв державної влади 30Акти Президента України 30Активне виборче право 30Актуалізація нормативно-правових баз 30Актуальні проблеми світового розвитку 31Алгоритм 31Алгоритм управлінський 31Альтернатива 32Альтернатива управлінська 32Альтернативні інструменти політики 32Альтруїзм 32Амстердамський договір (угода) 32Аналіз 33Аналіз впливових сил 34Аналіз впливу 34Аналіз державної політики 35Аналіз ефективності 35Аналіз інституційний 36Аналіз інформації 36Аналіз кількісний 36Аналіз кластерний 36Аналіз компаративний (порівняльний) 36Аналіз кореляційний 36Аналіз макроекономічний 36Аналіз мікроекономічний 37Аналіз за критерієм “витрати-вигоди” 37Аналіз політики 37Аналіз політичний 37Аналіз портфельний 37Аналіз потреби у навчанні державно-управлінських кадрів 38Аналіз програмний 38Аналіз регіональний 38Аналіз регресійний 39Аналіз ретроспективний 39Аналіз ризиків 39Аналіз системний 39Аналіз ситуаційний 40Аналіз статистичний 40

764

Аналіз структурно-функціональний 40Аналіз у державному управлінні 40Аналіз факторний 41Аналіз якісний 41Аналіз SWOT 41Аналітик у державному управлінні 41Аналітична діяльність 41Аналітична діяльність при плануванні 41Аналітична діяльність у державному управлінні 42Аналітична інформація 43Аналітична модель 43Аналітичний документ 43Аналітичний центр 44Анархізм 45Андропов Юрій Володимирович 45Аномія соціальна 45Анохін Петро Кузьмич 45Антибюрократизм 45Антиглобалізм 46Антидемпінгове регулювання 46Антиелiтаризм 46Антимонопольна політика 46Антитероризм міжнародний 47Антитрастове законодавство 47Антична політична філософія 47Античні міста-держави (поліси) на території України 47Антонович Володимир Боніфатійович 48Апарат 48Апарат державного органу 48Апарат місцевої державної адміністрації 49Апарат управління 49Апостол Данило 49Аристотель 50Архітектура “Клієнт-сервер” 50Архітектура “Файл-сервер”, Файл-серверні додатки 50Асиміляція 50Асоцiацiя 50Асоціація держав Південно-Східної Азії (АСЕАН) 50Асоційоване членство в ЄС 51Асоційовані з ЄС країни 51Аспекти впливу на прийняття управлінських рішень 51Атестація 52Атестація кадрів 52Атлантизм 52Атрибути громадянського суспільства 52Атталі Жак 53Аттрактор 53Аудит адміністративний / аудит адміністративної діяльності 53Аудит соціальний 53

765

Аудит у державному управлінні 54Аудит фінансовий 54Афанасьєв Віктор Григорович 54Acquis communautaire 54

ББагатопартiйнiсть 56Багатопартійна система 56Багаторівневе врядування 56База даних 56База нормативно-правова 56Базові положення науки управління 57Базові принципи державного управління 57Базові цінності 57Базові цінності демократичного суспільства 57Бандера Степан Андрійович 58Банк міжнародних розрахунків 58Барселонський процес (Barcelona Process) 58Бездіяльність посадової особи 59Безпека 59Безпека національна 59Безпека екологічна 60Безпека етнополітична 60Безпека інформаційна 60Безпека міжнародна 60Безпека політична 60Безперервна освіта державних службовців 61Безпосередня демократія 61Бекон Френсіс 61Бенілюкс (Benelux) 62Бенчмаркінг 62Берегова зона 62Берталанфі Людвіг фон 62Бжезинський Збігнев Казимир 62Бідність 63Бідності регуляція 64Біженці 64Бізнес-інкубатор 65Біла книга з європейського (належного) врядування 65Більдербергський клуб 65Більшість 65Біполярний світ 66Біфуркація 66Благодійництво соціальне 66Благодійність 66Благодійні організації 66Благодійні фонди 66Блок виборчий 67

766

Блок полiтичний 67Богданов Олександр Олександрович 67Боголюбський Андрій Юрійович 67Болонський процес 68Боумен Ісайя 68Бреттон-Вудські інститути 69Брюховецький Іван Мартинович 69Бунчукові, військові, значкові товариші 69Буферна держава 70Бюджет державний 70Бюджет ЄС 70Бюджет міської ради міста районного значення 70Бюджет прожиткового мінімуму 71Бюджет розвитку місцевих бюджетів 71Бюджет селищної ради 71Бюджети місцевого самоврядування 71Бюджетна децентралізація 71Бюджетна політика 72Бюджетна програма 72Бюджетна система 72Бюджетна установа 72Бюджетне зобов’язання 73Бюджетне планування 73Бюджетне правопорушення 73Бюджетне призначення 74Бюджетний запит 74Бюджетний контроль 74Бюджетний устрій 74Бюджетні асигнування 74Бюрократизм 74Бюрократія 75

ВВакансія посадова 76Валеологія 76Валовий внутрішній продукт (ВВП) 76Валовий національний продукт (ВНП) 76Варіативність 76Варшавський договір 76Вашингтонський консенсус 77Велика депресія 77Велика сімка / Велика вісімка 77“Велика шахівниця” 77Велике князівство Литовське 78Великий простір 78Великий шовковий шлях 79Верифікація 79Вернадський Володимир Іванович 80

767

Вертикаль влади 80Верховенство закону 80Верховенство права 80Верховна Рада України 81Вето 81Вето в Європейському Союзі 81Взаємовідносини та співробітництво України з НАТО 81Взаємодія управлінська 82Вибори 82Вибори місцеві 82Виборча кампанія 82Виборча система 82Вивчення громадської думки 82Виговський Іван 83Видатки бюджету 83Видатки державні 83Видатки на обслуговування боргу місцевого самоврядування 83Види державних органів 83Види управлінської діяльності, які потребують аналітичного забезпечення 84Виділення основних категорій керівників організації 85Виділення сучасної парадигми державного управління 85Виклик 85Виклики середовища 85Виконавча влада 86Виконавчі органи рад 86Виконання місцевого бюджету за видатками 86Виконання місцевого бюджету за доходами 86Вимірювання й аналіз у державному секторі 86Вимірювання організаційної культури за Хофстедом (Хофштеде) 87Винниченко Володимир Кирилович 87Випробування під час прийняття на роботу 87Вислуга років на державній службі 87Вихід системи 88Вишеградські держави 88Вишневецькі 88Вишневецький Дмитро 88Вишневецький Ієремія-Михайло 88Вишневецький Михайло 89Відбір кадрів 89Відбір на державну службу 89Віддалені регіони 89Відділ 90Відкрита економіка 90Відкрита система 90Відкрите програмне забезпечення 90Відкритий метод координації 91Відкритість влади 91Відносини суспільні 92Відносини Україна – ЄС 92

768

Відповідальність державного службовця 92Відповідальність державної влади 92Відповідальність договірна 93Відповідальність за порушення законодавства про працю (дисциплінарнавідповідальність) 93Відповідальність матеріальна 93Відповідальність суспільна 93Відповідальність юридична 94Відродження національно-культурне 94Війна 94Війни світові 95Військова реформа 60-70 років XIX століття 95Військова старшина 95Військове управління 96Військово-політичний альянс (блок) 96Військово-промисловий комплекс 96Війт 96Вільна економічна зона 96Вільне місто 97Вільнюські ініціативи з поглиблення співпраці Україна – НАТО 97Вінер Норберт 98Віртуальна реальність 98“Вісь зла” 98Вітте Сергій Юлійович 98Влада 98Влада законодавча 99Влада політична 99Влада спадкова 99Влади дистанція 99Владні повноваження 100Власні повноваження або самоврядні 100Властивість цілеспрямованості управління 100Властивості системи 100Властивості та ознаки держави 100Внутрiшнiй (відомчий) контроль 101Внутрішньополітичний вектор Плану дій Україна – НАТО 101Внутрішня політика 101Волюнтаризм 101Вплив державно-управлінський 102Вплив політичний 102Врахування людського фактора в державно-управлінській діяльності 102Врядування 103Всеохопне управління якістю (TQM) / Всеохопне управлінняна основі якості 103Всесвітні форуми 103Всесвітня декларація місцевого самоврядування 103Всесвітня мережа 103Всеукраїнська рада військових депутатів 104Всеукраїнська рада робітничих депутатів 104

769

Всеукраїнська рада селянських депутатів 104Всеукраїнський союз земств 104Вхід системи 105Вчена рада Національної академії державного управління при ПрезидентовіУкраїни 105

Г – ҐГаврилишин Богдан 106Галузь науки “Державне управління” 106Галузь права 107Гантінгтон Самуель Філліпс 107Гаусхофер Карл 108Генерал-губернаторство 108Генеральна Асамблея ООН 108Генеральна військова канцелярія 108Генеральна старшина (військова старшина) 108Генеральна угода по тарифах і торгівлі (ГАТТ) 109Генеральні секретарі. Генеральний, -а, -е 109Геодетермінізм 110Геоекономіка 110Геоекономічна архітектура світу 110Геоекономічна війна 110Геоекономічна експансія 110Геоекономічна потужність 110Геоекономічна стратегія 110Геоекономічний код 111Геоекономічний полюс 111Геоінформаційні системи (ГІС) 111Геоінформаційні системи у державному управлінні 111Геополітика 112Геополітичний простір 112Геополітичний регіон 112Геостратегія 112Геронтократія 112Гетьман 113Гетьманат 113Гетьмани України 113Гетьманство 114Гетьманські статті XVII-XVIII ст. 114Гетьманщина 114Гіперстійкість 114Гіпотеза 114Гіпотеза у дослідженнях з державного управління 115Глава держави 115Глава уряду 115Глобалізація 116Глобалізація неоліберальна 116Глобалізм 116

770

Глобалістика 117Глобальна криза суспільства 117Глобальні проблеми людства 117Глокалізація 117Глушков Віктор Михайлович 117Голови місцевих державних адміністрацій 118Головні розпорядники бюджетних коштів 118Гомеостаз 119Горизонтальні зв’язки 119Градуалістська стратегія 119Громада (община) 119Громадська думка 119Громадська експертиза 120Громадське обговорення 120Громадське об’єднання 120Громадський контроль 120Громадський сход 121Громадські ініціативи 121Громадські організації 122Громадські ради 122Громадські рухи 122Громадські слухання 122Громадськість 123Громадянин 123Громадянство 123Громадянська війна 124Громадянська культура 124Громадянське суспільство 124Громадянські права 125Групи інтересів 125Групи інтересів політичних 125Групи тиску 125Грушевський Михайло Сергійович 126ГУАМ (ГУУАМ) 126Губернія 126Гуманістичний вимір у системі державного управління 127Гуманітарна криза (катастрофа) 127Гуманітарна політика 127Ґендерна політика 127Ґендерна рівність 128Ґендерний паритет у державному управлінні 128Ґрант 128

ДДавньоруська (Київська) держава 129Давоський світовий форум 129Данило Галицький 129Двомовність (білінгвізм) 130

771

Дебюрократизація 131Деградація 131Дезінтеграція міжнародна 131Дезінформація 131Дезорганізація 132Декаденція 132Декларацiя 132Декларація про європейську ідентичність 132Декларація про майбутнє Європейського Союзу 132Декларація щодо регіоналізму в Європі 132Декомпозиція 133Деконцентрація виробництва 133Декрет 133Делеговані повноваження 133Делегування повноважень 133Демографічна політика 134Демографічна революція 134Демографічні проблеми розвитку 134Демократiя 134Демократія військова 134Демократія ліберальна 135Демократія місцева 135Демократія представницька 135Демократiя спiвучастi 136Демократизація 136Демократизація державної служби 136Демократизація політичних інститутів 136Демократизація управління 137Демократичнi iнститути i процеси 137Демократичне суспільство 137Демократичного врядування концепції 138Демонетизація 138Демонополізація 138Демпінг 139Ден Сяопін 139День Європи 139Департамент 139Деполітизація 140Деполітизація державної служби 140Депортація 140Депутатська фракція 140Дерево базових елементів управління 141Дерево цілей держави 141Держава 141Держава “загального добробуту” 142Держава у навколишньому світі 142Держави-Нації теорія 142Державна адміністрація 142Державна варта 143

772

Державна влада 143Державна етнополітика 143Державна закупівля товарів, робіт і послуг 144Державна кадрова політика 144Державна митна служба України 144Державна мова 144Державна політика 144Державна політика охорони навколишнього середовища 145Державна політика у галузі шкільної освіти 145Державна політика у сфері державної служби 145Державна політика у сфері охорони здоров’я 146Державна програма 146Державна регіональна політика 146Державна релігія 147Державна скарбниця України 147Державна служба 147Державна таємниця 148Державна територія 148Державне замовлення 148Державне прогнозування 148Державне регулювання 148Державне регулювання в умовах ринкової економіки 148Державне регулювання економіки 149Державне регулювання ринку праці 149Державне регулювання фінансової інфраструктури 149Державне управління 150Державне управління в період Руїни 150Державне управління в Україні в 1800-1900 рр. 150Державне управління в Україні на початку ХХ ст. 151Державне управління в Україні періоду визвольних змагань 151Державне управління європейською інтеграцією 152Державне управління знаннями 152Державне управління інноваційно-інвестиційним процесом 152Державне управління інтелектуальними ресурсами 153Державне управління людськими ресурсами 153Державне управління національною безпекою 154Державне управління охороною праці 155Державне управління пенітенціарною системою 155Державне управління системою охорони здоров’я 155Державне управління у галузі шкільної освіти 155Державний апарат 155Державний борг 156Державний бюджет 156Державний інтерес 156Державний комітет 156Державний контроль 157Державний лад 157Державний механізм 158Державний орган 158

773

Державний прапор України 158Державний протокол та церемоніал України 158Державний реєстр виборців 159Державний режим 159Державний секретар 160Державний сектор економіки 160Державний службовець 160Державний суверенітет 160Державний устрій 160Державний фінансовий контроль 161Державний фонд зайнятості 161Державні гарантії 161Державні кошти 161Державні монополії 162Державні резерви 162Державні соціальні стандарти 162Державність 162Державно-владні повноваження 163Державно-правовий експеримент 163Державно-управлінська еліта 163Державно-управлінська інформація 163Державно-управлінський процес 164Державно-управлінські рішення 164Державотворення (державне будівництво) 165Дестабілізація 165Дефіцит бюджету 165Дефіцит демократії 165Дефолт 166Децентралізація 166Децентралізація державної влади 166Джерела удосконалення державного управління 167Динамічне моделювання 167Директива 167Директива ЄС 167Директива стандартів внутрішнього контролю 167Директивне планування 168Директорія 168Директорія УНР 168Дисипативна структура 168Дискредитація влади 169Дискримінація 169Дискримінація соціальна 169Дистанційне навчання державних службовців 169Дисфункція 169Дисципліна виконавська 169Дисциплінарна відповідальність державного службовця 170Діагностика соціальна 170Діагностика у державному управлінні 170Діагностування проблем у державному управлінні 170

774

Діагностування системи 171Діалектика соціальна 171Діалог культур 171Діалог політичний 171Ділова гра 172Діяльність 172Діяльність політична 172Довіра до влади 173Договір до Енергетичної хартії 173Договір політичний 174Договір про Європейський Союз 1992 р. 174Договір про непоширення ядерної зброї 174Договір суспільний 174Доктрина 175Доктрина відкритого суспільства 175Доктрина “відчинених дверей” 175Доктрина воєнна 175Доктрина Монро 176Доктрина розвитку освіти національна 176Доктрина національної безпеки 176Доктрина превентивного інтервенціоналізму 177Документ електронний 177Документообіг у системі державного управління 177Долгорукий Юрій 177Донецько-Криворізька республіка 178Донцов Дмитро 178Допомога ЄС 179Дорошенко Михайло 179Дослідження наукові в галузі державного управління 179Достовірність інформації 179Дотація 180Дотація вирівнювання 180Дохійський раунд 180Доходи державні 180Доходи населення 180Драгоманов Михайло Петрович 181Дрейф системи 181Дуалізм виконавчої влади 181Духовна культура 181Духовність 181

ЕЕволюційні моделі суспільного розвитку 183Еволюція 183Едукаційна комісія Речі Посполитої 183Еквіфінальність 183Екзогенний 183Екоаудит ЄС 183

775

Екологічна політика 183Екологічний аудит 184Екологічний моніторинг 184Економіка знань 184Економічна безпека 185Економічна ефективність 185Економічна і соціальна рада ООН 185Економічна інтеграція 185Економічна комісія ООН для Європи 186Економічний вектор Плану дій Україна – НАТО 186Економічний і соціальний комітет 186Економічний потенціал 188Економічний розвиток 188Економічний союз 188Економічний та монетарний союз 188Економічні методи управління 188Економічні права і свободи людини 189Економічно активне населення 189Екосистема 189Експеримент 189Експеримент соціальний 189Експертиза соціальна 191Експертна оцінка 191Експертне дослідження 191Екстремізм 191Екуменізм 191Електорат 192Електронний документообіг 192Електронний уряд 193Електронний цифровий підпис 193Елемент 193Елементи адміністративної діяльності 194Еліта 194Еліта національна 194Еліта політична 194Еліта соціальна 194Елітарна демократія 194Ембарго 195Емерджентність 195Еміграція 195Енгельс Фрідріх 195Ендогенний 196Енергетична хартія 196Ентропія управлінська 196Ерхард Людвіг 197Етапи стратегічного планування 197Етапи суспільного розвитку 198Етатизм 198Етика 198

776

Етика державного службовця 198Етика державного управління 198Етнодержавознавство 199Етнополітика 199Етнос 199Ефект синергетичний 200Ефект цілісності 200Ефективність державного управління 200Ешелони влади 200

ЄЄвразійство 201Євроатлантична інтеграція 201Єврокорпус 202Єврооблігації 203Європеїзація 203Європейська асоціація вільної торгівлі 203Європейська асоціація навчальних закладів з державного управління 204Європейська банківська федерація (ЄБФ) 205Європейська безпека 205Європейська валютна система, європейські валютні одиниці 205Європейська валютна угода 205Європейська економічна зона (ЄЕЗ) 206Європейська економічна спільнота (ЄЕС) 206Європейська енергетична хартія (ЄЕХ) 206Європейська ідентичність 206Європейська ідентичність у сфері безпеки і оборони 207Європейська комісія 207Європейська комісія за демократію через право (Венеціанська комісія) 207Європейська конвенція з прав людини 207Європейська конвенція про громадянство 207Європейська конвенція про захист прав людини і основоположнихсвобод 208Європейська конвенція про основні принципи транскордонного співробітництваміж територіальними громадами або органами влади 208Європейська конфедерація профспілок (ЄКП) 209Європейська космічна агенція (ESA) 209Європейська міграційна політика 209Європейська патентна конвенція 210Європейська патентна організація 210Європейська платіжна система STEP 211Європейська політика сусідства 211Європейська політика у сферах безпеки та оборони 211Європейська поліцейська служба, Європол 212Європейська правова інтеграція 212Європейська рада 213Європейська рахункова палата (Європейський суд аудиторів) 213Європейська система безпеки та оборони 214

777

Європейська система центральних банків 214Європейська соціальна хартія 215Європейська спільнота 215Європейська стратегія зайнятості 215Європейська хартія міст 216Європейська хартія місцевого самоврядування 216Європейська хартія регіонального самоврядування 216Європейське агентство з координації досліджень (EUREKA) 216Європейське врядування 217Європейське кримінальне право 217Європейське співтовариство вугілля і сталі 217Європейське політичне співробітництво 218Європейське право 218Європейське співтовариство з атомної енергії, Євроатом 218Європейське управління з питань запобігання зловживанням та шахрайству,ОЛАФ 219Європейський адміністративний простір 219Європейський банк реконструкції та розвитку 220Європейський економічний простір 220Європейський інвестиційний банк 220Європейський інвестиційний фонд 221Європейський інститут державної служби 221Європейський кодекс приватного права 221Європейський комітет з правового співробітництва 221Європейський комітет з проблем злочинності (CDPC) 221Європейський Конвент за майбутнє Європи 221Європейський митний союз 222Європейський молодіжний форум Ради Європи 222Європейський молодіжний центр 222Європейський монетарний (валютний) інститут 223Європейський омбудсмен 223Європейський парламент 223Європейський платіжний союз 224Європейський соціальний фонд 224Європейський Союз 224Європейський союз конфедерацій промисловців та підприємців(UNICE) 225Європейський суд 225Європейський суд з прав людини 225Європейський тиждень місцевої демократії 225Європейський університет 226Європейський фонд валютної співпраці 226Європейський фонд регіонального розвитку 226Європейський фонд розвитку 227Європейський центр парламентської науки і документації 227Європейський центральний банк 227Європейські банківські союзи 228Європейські принципи свободи об’єднань 228Європейські робочі ради 229

778

Європейські символи 229Європейські стандарти 229Європейські транспортні коридори 229Європейські угоди (угоди про асоціацію) 230Європейські цінності 230Єврореґіони 230Євростат 231Європейський підрозділ судової співпраці (Євроюст) 231Єдина тарифна сітка 231Єдиний економічний простір 232Єдиний європейський акт 232Єдиний європейський платіжний простір 233Єдиний митний тариф 233Єдиний ринок (внутрішній ринок) 234

ЖЖалована грамота містам 235Живучість структури 235Житлово-комунальне господарство 235Життєвий простір 235Життєвий простір людини 236Життєвий цикл інновації 236Життєвий цикл системи 236Життєзабезпечення 236Життя суспільне 236

ЗЗабезпечення екологічної безпеки держави 237Завдання адміністративної реформи 237Завдання політичне 237Завдання управлінське 238Завдання уряду в прискоренні розвитку країни 238Загальна зовнішня політика і політика безпеки 238Загальна структура кадрів 239Загальне виборче право 240Загальні методологічні підходи 240Загальні принципи управління 240Загальні принципи формування програм і проектів 240Загальні рекомендації “як поводити себе під час змін” 241Загальні функції управління 241Загальнодержавна програма адаптації законодавства України до законодавстваЄвропейського Союзу 242Загальноєвропейський правовий простір 242Загальноєвропейський процес НБСЄ/ОБСЄ 243Загальнолюдські цінності (цивілізаційні) 243Загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадокбезробіття 243

779

Загальносоціологічна теорія 243Загрози національній безпеці 243Зайнятість населення 243Заключний акт наради з безпеки і співробітництва в Європі 244Закон 244Закон економії часу 245Закон ефективності 245Закон зростаючої суб’єктивності й інтелектуальності в управлінні 245Закон інтеграції управління 245Закон культурного відставання 245Закон необхідного різноманіття 245Закон Паркінсона 245Закон піднесення потреб 246Закон пріоритетності соціальних цілей 246Закон спеціалізації управління 246Закон України про Державний бюджет на наступний бюджетний рік 246Закони соціального управління 246Закони суспільного розвитку 247Законність 247Законодавча влада 247Законодавча ініціатива 248Закономірність взаємозв’язку змісту і форми управління 248Закономірність еквіфінальності 248Закономірність ефективності управлінських рішень та дій 248Закономірність ієрархічності 248Закономірність історичності 248Закономірність комунікативності 249Закономірність стабільності організацій 249Закономірність цілеутворення 249Закономірність цілісності системи 249Закономірності 249Закономірності державного управління 249Закономірності міжособистісних відносин 249Закономірності політичні 250Закономірності соціальні 250Закономірності управління 250Закономірності цілепокладання 250Закрита соціальна система 250Залежність політична 250Залізний закон олігархії 251Залучення громадян 251Запорозька Січ 251Зарубіжні моделі місцевого самоврядування 251Засновки проблеми 252Засоби аналізу рішень 252Засоби забезпечення аналітичної діяльності 252Засоби інформаційно-аналітичної роботи 252Засоби масової інформацiї 253Застій політичний 253

780

Захист громадянських прав і свобод 253Захист інформації 253Захист соціальний 253Західноєвропейський союз, ЗЄС 254Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР) 254Збалансована система показників 255Збори громадян 255Збройний конфлікт 255Зважування голосів у Раді ЄС 256Зведений бюджет 256Звернення громадян 256Звільнення з роботи (посади) 256Звіт про виконання місцевого бюджету 257Зв’язки з громадськістю (PR) 257Зв’язки з громадськістю в системі державного управління 257Зв’язок 257Зв’язок зворотний 258Зв’язок прямий 258Зворотний зв’язок у системі державного управління 259Земля 259Земство 259Земська реформа 1864 р. 259Зловживання владою 260Зловживання службовим становищем 260Злочини міжнародні 260Змін агенти 260Зміни в державному управлінні 260Зміни соціальні 261Знакові моделі 261Зовнiшнiй контроль 261Зовнiшня мотивацiя 261Зовнішнє середовище 261Зовнішнє середовище держави 261Зовнішні загрози 261Зовнішні можливості 261Зовнішньополітичний та безпековий вектор Плану дій Україна – НАТО 261Золота Орда 262“Золотого мільярда” теорія 263Зона вільної торгівлі 263Зона вільної торгівлі між південно-східними азійськими країнами (AFTA) 263

ІІвент-аналіз 264Ідеал 264Ідеал суспільний 265Ідеї європейської еволюції 265Ідеї консолідації суспільства 265Ідентичність соціокультурна 266

781

Ідеологічні типи суспільного устрою 266Ідеологія 267Ідея національна 267Ідея національна українська 267Ієрархія 268Ієрархії у соціальному управлінні 268Ієрархічна структура управління 269Ієрархічне відображення систем 269Ієрархічність 269Ієрархія потреб 269Ієрархія рішень у державному управлінні 269Ізоляціонізм 269Ізоморфізм 270Імідж 270Імідж державного службовця 270Імідж державної установи 271Імітація 271Імітаційне моделювання 271Імміграція 271Імовірність 271Імператив 271Імперіалізм міжнародний 271Імперії світові 272Імперія 272Iмпiчмент 272Iмунiтет 272Інваріант системи 272Інвестиції 272Інвестиції в людський капітал 272Інвестиції інноваційні 273Інвестиції іноземні 273Інвестиції міжнародні 273Інвестиційна діяльність 273Інвестиційна політика 273Інвестиційна привабливість регіону 274Інвестиційне середовище 274Інвестиційний потенціал 274Інвестиційний потенціал території 275Інвестиційний процес 275Індекс (коефіцієнт) покриття експортом імпорту 275Індекс людського розвитку 275Індекс транснаціоналізації країни 275Індекс “чистої торгівлі” 275Індетермінізм 275Індикативне планування 275Індикативне управління 276Індикатори 276Індикатори соціальні 276Індикатори соціальної напруженості 276

782

Індустріалізація 277Індустріальне (промислове) суспільство 277Інженерія соціальна 277Інжиніринг 277Інкорпорація 277Інноватика 277Інноваційна дифузія 277Інноваційна діяльність 278Інноваційна інфраструктура 278Інноваційна модель розвитку 278Інноваційна політика держави 278Інноваційна продукція 278Інноваційна реструктуризація 279Інноваційна стратегія 279Інноваційна сфера 279Інноваційне підприємництво 279Інноваційне підприємство 279Інноваційний менеджмент 280Інноваційний потенціал 280Інноваційний продукт 280Інноваційний проект 280Інноваційний процес 280Інноваційний розвиток 280Інноваційні інкубатори 281Інноваційні технології 281Інновація 281Інститут державно-управлінський 281Інститут президентства 281Інститут соціальний 282Інститути (суб’єкти) громадянського суспільства 282Інститути Європейського Союзу 282Інституційні зміни в державному управлінні 283Інституційні перетворення (реформи) економіки 283Інституції інтернальні 284Інституції екстернальні 284Інституціоналізація 284Інституціоналізація політичних партiй 284Інституціоналізація у державному управлінні 284Інституціоналізм 284Інституція соціальна 285Інтеграція 285Інтеграція євразійська 285Інтеграція євроатлантична 285Інтеграція європейська 286Інтеграція європейська України 287Інтеграція міжетнічна 287Інтеграція регіональна 287Інтеграція світова 287Інтелект управлінський 288

783

Інтелектуальна власність 288Інтелектуальний капітал 288Інтелектуальний потенціал 288Інтелектуальні ресурси суспільства 289Інтенсифікований діалог з НАТО з питань набуття членства 289Інтент-аналіз 289Інтереси державні 290Інтереси національні 290Інтереси особистості 290Інтереси політичні 290Інтереси публічні 290Інтереси соціальні 291Інтермодальні транспортні коридори 291Інтернаціонал 291Інтернаціонал Комуністичний (Комінтерн, 3-й Інтернаціонал) 292Інтернаціонал Соціалістичний (Соцінтерн) 292Інтернаціоналізм 292Інтернет 293Інтерпеляція 293Інтранет 293Інтрапренерство 293Інфодинаміка 293Інформатизація 294Інформатизація суспільства 294Інформатика 294Інформаційна база 294Інформаційна безпека 294Інформаційна кампанія у сфері державного управління 295Інформаційна культура 295Інформаційна модель 295Інформаційна послуга 295Інформаційна революція 295Інформаційна система 295Інформаційне забезпечення державного управління 296Інформаційне середовище 296Інформаційне суспільство 296Інформаційний артефакт 297Інформаційний вектор Плану дій Україна – НАТО 297Інформаційний портал 297Інформаційний продукт, продукція 298Інформаційний простір 298Інформаційний простір управління 298Інформаційний ресурс 298Інформаційні мережі 299Інформаційні послуги 299Iнформаційні служби 299Інформаційні технології 299Інформаційно-аналітична діяльність 299Інформаційно-аналітична система 300

784

Інформаційно-аналітичне забезпечення 300Інформаційно-методичний ресурс 300Інформаційно-пошукова система 301Інформаційно-пошуковий масив 301Інформація 301Інформація конфіденційна 301Інформація про діяльність органів державної влади, органів місцевогосамоврядування 302Інформування громадськості у сфері державного управління 302Інфосфера 302Інфраструктура 302Інфраструктура соціальна 303Іоанінський компроміс 303Ісламський фундаменталізм 303Істеблішмент 304Історична соціологія 304Iсторичний науковий підхід 304ІТ-стратегія, або стратегічний план розвитку інформаційних технологій 304

ККабінет Міністрів України (КМУ) 305Кадри 305Кадрова політика 305Кадрова політика в регіонах 305Кадрова політика у сфері державного управління 306Кадрова політика у сфері державної служби 306Кадрова система 307Кадрова служба 307Кадрове забезпечення 307Кадрове забезпечення місцевого самоврядування 308Кадрове забезпечення органів державної влади 308Кадровий аудит 308Кадровий потенціал 309Кадровий потенціал державної служби 309Кадровий резерв 309Кадрові технології 310Казначейська система обслуговування місцевих бюджетів 310Канадська школа публічної служби 310Кар’єра 311Кар’єра в державному управлінні 311Категорії державного управління 311Категорії керівників 312Категорії працівників у сфері місцевого самоврядування 312Категорії суспільного управління 313Категорійний апарат системного підходу 313Кваліметрія 313Кваліфікаційна більшість 313Кваліфікаційна модель компетентності 314

785

Кваліфікаційний поділ праці 314Кваліфікована більшість 314Кейнс Джон Мейнард 314Кейнсіанська економічна теорія 315Керівник 315Керівник апарату місцевої державної адміністрації 315Керівник безпосередній 316Керiвництво 316Кібернетика 316Кібернетична модель управління 317Кібернетична система 317Кіотський протокол 317Класифікація в державному управлінні 317Класифікація видатків бюджету 317Класифікація видів аналітичної діяльності 317Класифікація державно-управлінських рішень 318Класифікація доходів бюджету 318Класифікація напрямів державного управління 319Класифікація систем управління 319Класифікація цілей державного управління 319Клерикалізм 319Клієнтизм 319Клієнтистський підхід 320Князі 320Князівство 320Князі Гедиміновичі 321Князі доби Київської Русі 321Князі Олельковичі 322Князі Острозькі 322Князі Романовичі 322Князь Володимир Великий 323Коаліційний уряд 323Коаліція 323Когерентність 324Кодифікація законодавства 324Козацтво 324Козацько-гетьманська доба 324Колегiальнi органи у владі 324Колективна безпека 325Колективний договір 325Колони Європейського Союзу 325Командна робота в державному управлінні 326Комерційна таємниця 326Комісія з оцінювання етичності 326Комісія Україна – НАТО 327Комітет регіонів 327Комітологія 328Компетентність 328Компетентність державно-управлінських кадрів 328

786

Компетенційний (компетентнісний) підхід в управлінні людськимиресурсами 329Комплексний науковий підхід в управлінні 329Комплексний підхід у професійному навчанні державно-управлінськихкадрів 329Компонент 329Компроміс 329Комп’ютерні інтелектуальні ігри у державному управлінні 329Комуна 329Комунізм 329Комунікативна система 330Комунікації 330Комунікації організаційні 330Комунікація у державному управлінні 330Комунікація управлінська 331Конгрес місцевих і регіональних влад Європи 331Конкурентна політика 332Конкурентоспроможність економіки 332Конкуренція 332Конкурс 333Конкурс на заміщення вакантної посади 333Конкурсний відбір державних службовців 333Консалтинг (консультаційна діяльність) 333Консенсус 333Консерватизм 333Консолідація 334Консолідація нормативно-правових актів 334Консолідована демократія 334Конституцiйна вiдповiдальнiсть 335Конституційний контроль 335Конституційний Суд 335Конституційний Суд України 335Конституційно-правові основи місцевого самоврядування 335Конституціоналізація 336Конституцiя 336Конституція Європейського Союзу 336Конструктивізм 337Конструктивний підхід до системи 337Консультації з громадськістю 337Консультаційна послуга (консалтингова послуга) 337Консультування в державному управлінні 338Контент-аналіз 338Контроль менеджменту 338Контроль суспільний 339Контроль у сфері державного управління 339Конференція ООН з питань торгівлі та розвитку (ЮНКТАД) 340Конфлікт збройний етнополітичний 340Конфлікти міжнародні 340Конфлікт соціальний 341

787

Конфліктологія 341Концепції організації 341Концепції організаційної культури 342Концепція 342Концепція адаптації законодавства України до законодавства ЄвропейськогоСоюзу 342Концепція “вимушеної раціональності” 343Концепція демократичного врядування 343Концепція Загальнодержавної програми адаптації законодавства України дозаконодавства Європейського Союзу 343Концепція загальнолюдського прогресу 344Концепція “ідеальної” бюрократії 344Концепція кадрової політики 344Концепція людських відносин 345Концепція необхідного і достатнього складу нормативно-правових баз 345Концепція соціально-економічного розвитку 345Координація 346Координаційна рада з питань державної службипри Президентові України 346Копенгагенські критерії 346Кореляція 346Кореляційний аналіз 347Користувачі інформаційних послуг 347Корпоративізм 348Корпорація 348Корпоративна інформаційна система 348Корпоративне управління 348Корпоративність 349Корупція 349Корупція в державному управлінні 350Косигін Олексій Миколайович 350Космополітизм 351Костомаров Микола Іванович 351Кошторис 352Кравчук Леонід Макарович 352Країна 352Країни Вишеґрадської угоди 352Країни “третього світу” 353Країни, що розвиваються 353Крайова школа публічної адміністрації 353Кредитний рейтинг країни 353Кредитування 353Креод 354Криза 354Криза в управлінні 354Криза економічна 354Криза системна 355Криза як соціально-політичний феномен 355Кризи суспільного розвитку 355

788

Кримінальна відповідальність 356Крип’якевич Іван Петрович 356Кристал розвитку 356Критерії 357Критерії в управлінні 357Критерії вибору альтернатив у державній політиці 357Критерії вибору оптимального шляху вирішення проблеми державногоуправління 357Критерії економічного прогресу 358Критерії ефективності державного управління 358Критерії конвергенції 358Критерії професіоналізму 358Критерії та орієнтири соціальної політики держави 359Критерії успішності управління 359Критерій оптимальності в державному управлінні 359Критерій результативності 359Крозьє Мішель 359Ксенофобія 359Культура 360Культура владних відносин 360Культура державного управління 360Культура ділового спілкування 361Культура корпоративна 361Культура організаційна 362Культура політична 363Культура управління суспільним розвитком 363Культурна акумуляція 363Культурологічний науковий підхід 363Курінь Глухівський 363Кучма Леонід Данилович 363

ЛЛаакенська декларація 365Лава, лавники 365Легалізація 365Легітимність влади 366Легітимність державної влади 366Ленін Володимир Ілліч (Ульянов) 366Липа Юрій Іванович 366Липинський В’ячеслав Казимирович 367Лисяк-Рудницький Іван Павлович 367Литовські статути 368Литовсько-Руське князівство 368Лібералізм 368Лібералізації економіки 368Лібертаризм 369Ліга арабських держав 369Лідерство 370

789

Лідерство політичне 370Ліст Фрідріх 371Ліцензування (ліцензійна система) 371Лобізм 372Луман Ніклас 372Людська гідність 372Людський капітал 372Людський потенціал 372Людський розвиток 373Людський фактор у державно-управлінській діяльності 373Людські ресурси 373Люксембурзький компроміс 373Люстрація 374Люттвак Едуард 374

ММаастрихтський договір 375Магдебурзьке право 375Магістр державного управління 376Мажоритарна виборча система 376Мазепа Іван Степанович 376Макіндер Хелфорд Джон 377Макроекономічна політика 377Макроекономічна (фінансова) стабілізація 378Макроекономічні показники 378Малоросійська колегія 378Маніпуляція 379Маніфест 379Маргінал 379Маргінальні етнічні групи 379Маргінальність 380Маркетинг 380Маркс Карл Генріх 381Масова комунікація 381Масова політична свідомість 381Масова свідомість 381Масол Віталій Андрійович 382Матриця станів і тенденцій розвитку соціальної системи 382Мегасистема 383Межа системи 383Межі демократії 383Менеджмент 383Менеджмент інформаційний 383Менеджмент якості 383Менталітет 384Ментальність 384Меморандум про взаєморозуміння в галузі підтримки операцій НАТОз боку України 384

790

Меркантилізм 384Мертон Роберт 385Мета 385Мета системи 385Мета у державному управлінні 385Метод 386Метод аналізу впливових сил 386Метод аналізу ієрархій 386Метод балансовий 387Метод виключень 387Метод від протилежного 387Метод “Дельфи” 387Метод “дерева рішень” 387Метод “дерева цілей” 387Метод інтеграції “дерева цілей” і поля діяльності об’єкта управління 388Метод когнітивного картування 388Методи логічного пошуку 389Метод мозкової атаки 390Метод наукового дослідження 390Метод нормативний 391Метод оцінки факторів внутрішнього та зовнішнього середовищаорганізації 391Метод порівняння 391Метод правового регулювання 391Метод ранжування 392Метод середнього і відхилень від нього 392Метод сінектики 392Метод систематизації 392Метод ситуаційних вправ 392Метод “сценарію” 393Метод типізації структур і завдань програмно-цільових рішень 393Метод типізації у державному управлінні 393Метод управлінських впливів 394Метод “фокус-груп” 394Метод формалізації 394Метод формально-логічного аналізу нормативно-правових баз 394Метод функціонального обстеження 395Методи адміністративні 395Методи адміністративні державного регулювання економіки 395Методи аналізу 395Методи аналізу проблем державного управління 396Методи аналітичні в управлінні 396Методи багатокритеріального вибору 397Методи взаємодії управлінських структур 397Методи вирішення конфліктних ситуацій 398Методи державного управління 398Методи дослідження операцій 398Методи дослідження управління 399Методи евристичні 399

791

Методи евристичного моделювання 399Методи економічного аналізу 400Методи експертних оцінок 401Методи екстраполяції 402Методи емпіричних досліджень 402Методи загальнонаукові 402Методи загальнонаукові в державному управлінні 403Методи індивідуальних експертних оцінок 404Методи інтерв’ю 404Методи імітаційного моделювання 404Методи колективних експертних оцінок 405Методи конкретно-наукові в державному управлінні 405Методи матричного аналізу 405Методи моделювання випадкових процесів 405Методи моделювання організаційних систем 406Методи моделювання в державному управлінні 406Методи морфологічні 406Методи навчання державно-управлінських кадрів 407Методи комісії 407Методи нормативні в державному управлінні 407Методи організаційні в державному управлінні 407Методи попередження загроз національним інтересам держави 408Методи правового регулювання 409Методи прийняття рішень 409Методи психологічних досліджень у державному управлінні 409Методи соціального управління 409Методи соціально-економічного прогнозування 410Методи статистичні 410Методи теоретичних досліджень 411Методи теорії державного управління 411Методи теорії ігор 412Методи типу “результати – витрати” 412Методи управління проектами 413Методи управління соціально-психологічні 413Методика навчання 413Методика прогнозування ПЕСТ (PEST або STEP) 413Методика у державному управлінні 413Методико-технологічна схема формування та оновленнянормативно-правових баз 413Методологія управління 414Методологія 414Методологія державного управління 414Методологія державного управління регіональним розвитком 415Методологія державно-управлінської діяльності 415Методологія дослідження 416Методологія досліджень державного управління 416Методологія оцінювання 417Методологія оцінювання в державному управлінні 417Методологія політичних досліджень 418

792

Методологія формування програм розвитку 418Механiзм стримувань і противаг 418Механiзми держави 418Механізм визначення цілей 418Механізм дії економічних законів 418Механізм економічної безпеки країни 419Механізм забезпечення національної безпеки 419Механізм застосування економічних законів 419Механізм захисту права інтелектуальної власності 419Механізм правового регулювання процесу євроатлантичної інтеграціїУкраїни 420Механізм реалізації державної кадрової політики 420Механізм управління державною службою 420Механізми державного управління 421Механізми державного управління у галузі шкільної освіти 421Механізми економічні 421Механізми імплементації Плану дій Україна – НАТО 422Механізми координації (координуючі механізми) господарськогожиття суспільства 422Механізми мотиваційні 422Механізми організаційні 422Механізми правові 423Механізми реалізації адміністративної реформи 423Механізми реалізації цілей євроатлантичної інтеграції України 423Механізми регулювання трансформаційних процесів в економіці 424Механізми управління 424Механізми управління ризиками 425Механізми функціонування системи державної служби 425Меценатство 425Мирні засоби розв’язання міжнародних спорів 425Мистецтво реформування 425Мистецтво управлiння 425Митна політика 426Митна служба України 426Митне регулювання 426Митний кодекс Європейського Співтовариства 426Митний контроль 427Митний протекціонізм 427Митний режим 428Митний союз 428Митний тариф 428Мито 428Міграційна політика 429Міграція 429Міжбюджетні відносини 429Міжгалузева координація державного управління 429Міжнародна (зовнішня, міждержавна) міграція 430Міжнародна електротехнічна комісія (МЕК) 430Міжнародна конвенція з прав людини 430

793

Міжнародна морська організація (ММО) 431Міжнародна організація зі стандартизації (ISO) 431Міжнародна організація праці (МОП) 431Міжнародна торговельнаа палата 432Міжнародна транспортна мережа 432Міжнародна федерація аеронавтики (МФА) 433Міжнародне агентство з атомної енергії (МАГАТЕ) 433Міжнародне право 433Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР) 433Міжнародний валютний фонд (МВФ) 434Міжнародний комітет за європейську безпеку і співробітництво 434Міжнародний саміт 434Міжнародний суд ООН 434Міжнародний тероризм 434Міжнародний трибунал для військових злочинців 435Міжнародний фонд сільськогосподарського розвитку (МФСР) 435Міжнародні відносини 435Міжнародні економічні відносини 435Міжнародні сили сприяння безпеці (ІСАФ) 436Міжнародні стандарти ІСО 9000 436Міжнародні фінансові центри 436Міжрегіональне співробітництво 436Міжсекторне cоціальне партнерство 437Міжурядові програми співробітництва Ради Європи 437Мікроекономічна політика 437Міністерство України 437Міністр 438Міська реформа 1870 р. 439Місія держави 439Місія України при НАТО 439“Місток” успільнотнення 440Місцева влада 440Місцеве врядування 440Місцева державна адміністрація 441Місцева рада 441Місцеве самоврядування 441Місцеве управління 442Місцевий бюджет 442Міцне ядро 442Мобільність соціальна 442Мова 443Мова ділова 443Мова розмітки гіпертекстових документів HTML 444Мови національних меншин 444Мови офіційні ЄС 444Мови офіційні ООН 444Мови регіональні 444Мовна політика 445Мовна ситуація 445

794

Моделі державного управління 445Моделі державної служби 445Моделі організаційних систем у державному управлінні 446Моделі підготовки державних службовців 446Моделі прийняття рішень 446Моделі розвитку міста 446Моделі розвитку соціальної системи 447Моделі суб’єкт-об’єктної взаємодії у процесі управління 447Моделі в державному управлінні 447Моделі якості 448Модель 448Модель імітаційна 448Модель національної економіки 448Модель організації “7S” 448Модель організації як системи 448Модель політики 449Модель прийняття раціональних управлінських рішень 449Модель процесу стратегічного планування 450Модель ринку праці 450Модель системи 450Модель соціально-економічного розвитку 450Модельний кодекс етичної поведінки державних службовців 450Моделювання 451Моделювання в державному управлінні 451Модернізація 451Молодіжна політика в Україні 452Молодіжний громадський рух 452Молодіжний уряд України 452Молодіжні громадські об’єднання 453Монархія 453Мондіалізм 453Моніторинг 454Моніторинг ЗМІ 454Моніторинг у державному управлінні 454Моніторинг у системі державної служби 454Mоральна вiдповiдальнiсть 454Моральне стимулювання 454Морально-психологiчний клiмат 455Мотив 455Мотиватори 455Мотивацiя 456Мотиваційні теорії 456Мотивація державно-управлінських кадрів 456Мотивація у державному управлінні 456Мультикультуралiзм 457Мультимодальні транспортні коридори 457Муніципалітет 457Муніципальна бюджетна політика 457Муніципальна геоінформаційна система (МГІС) 457

795

Муніципальне управління 458Муніципальне утворення 458Муніципальний консалтинг 458Муніципальний менеджмент 458Муніципальні інвестиційні проекти 458Муніципальні проекти розвитку 458

ННавчальна програма “Управління суспільним розвитком” 459Нагорода державна України 459Надання державному управлінню наукового характеру 459Наддержави 460Надзвичайна ситуація 460Надзвичайний стан 460Надмірність системи управління 460Намісництво 461Напрями вдосконалення державного управління 461Напрями державно-управлінської діяльності 461Наркомат 461Народ 462Народна дипломатія 462Народовладдя 462Населення 462НАТО 463Наука 465Наука державного управління 465Наукові спеціальності державного управління 465Наукові школи менеджменту 465Науково-технічна революція 466Науково-технічний прогрес 466Націоналізація 466Націоналізм 466Національна (до серпня 2003 р. – Українська) академія державного управлінняпри Президентові України 467Національна безпека 468Національна економіка 468Національна згода 468Національна ідея 468Національна інноваційна система 469Національна інформаційна інфраструктура 469Національна модель державного управління 469Національна самосвідомість 470Національна система підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікаціїдержавних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування 470Національна стратегія 470Національна політика держави 470Національна школа управління 471Національне відродження 471

796

Національні координатори співробітництва України з Організацією Північноат-лантичного договору 472Національні меншини 472Національні парламенти 473Національні пріоритети 473Національно-територіальна автономія 473Нація 473Небезпека 473Невизначеність у процесі розв’язання проблем державного управління 474Неврівноваженість 474Негоентропія 474Нейтралітет 474Нелінійність 474Немирич Юрій 475Необерненість 475Неокорпоративізм 475Неофрейдизм 475Неофункціоналізм 476Неперервне навчання державно-управлінських кадрів 477Неприєднання рух 477Нерівність цифрова 477Несамоврядні території 477Несистемні утворення 478Неучасть 478Ніццький договір 478Ніцше Фрідріх 479Нова економічна політика (НЕП) 480Нова управлiнська ідеологія 480Новий курс 480Новий європейський порядок 480Новітні підходи суспільного управління 481Нововведення (інновація) 481Номенклатура 482Ноосистеми 482Ноосфера 482Норма 482Норматив 482Нормативні акти 482Нормативні моделі 483Нормативно-правове забезпечення 483Нормативно-правове забезпечення кадрової роботи 484Нормативно-правове регулювання державної служби 484Нормативно-правові акти за часів Б.Хмельницького 485Нормативно-правові витоки євроатлантичної інтеграції України 485Норми права 485Нормотворчий процес 486Ноу-хау 486

797

ООб’єкт державного управління 487Об’єкт науки суспільного управління 487Об’єкти кадрової роботи 487Об’єднання конфедерацій працедавців і промисловців Європи 488Обласна державна адміністрація (ОДА) 488Одностайність 489Ознаки сучасних моделей суспільного управління 489Ойкумена 489Олігархія 489Омбудсмен 490Оперативність структури 490Операція 490Опозиція 490Опозицiя парламентська 490Оптація 491Оптимальність у державному управлінні 491Оптимізація 491Органи виконавчої влади 491Органи виконавчої влади Автономної Республіки Крим 492Органи місцевого самоврядування 492Органи податкові 493Органи представницькі 493Органи самоорганізації населення 493Організаторські здібності 494Організаційна культура в державному управлінні 494Організаційна структура управління 494Організаційне середовище 494Організаційний розвиток 495Організаційні відносини 495Організаційні цінності 495Організаційно-правова культура центральних органів виконавчої влади 495Організація безпеки та співробітництва в Європі, ОБСЄ 496Організація в державному управлінні 496Організація економічного співробітництва і розвитку, ОЕСР 497Організація Ісламська Конференція (ОІК) 498Організація країн-експортерів нафти (ОРЕС) 499Органiзацiя неформальна 499Організація Об’єднаних Націй (ООН) 499Організація Об’єднаних Націй з промислового розвитку 500Організація українських націоналістів (ОУН) 500Орлик Пилип 500Освітні реформи 60-70-х рр. ХІХ ст. 501Основний критерій оцінки авторитету керівника 501Основні оборонні сили НАТО 501Основні принципи менеджменту якості 501Основні складники соціуму 502Основні сфери суспільного життя 502Основоположний акт НАТО-Росія 502

798

Особистість 502Офіс зв’язку НАТО в Україні 502Офшорні зони 503Охлократія 503Оцінювання 504Оцінювання персоналу в системі державної служби 504Оцінювання персоналу в системі місцевого самоврядування 504Оцінювання програм та проектів 505Очікувані результати аналізу проблем державного рівня 505

ППаблік рилейшнз 506Паланка 506Пан’європейський союз 507Панрегіоналізм 507Парадигма 507Парадигми у державному управлінні 508Паризька хартія для нової Європи 509Паризький клуб 509Парламент 509Парламентська асамблея ради Європи 509Парламентське право 510Парламентський контроль 510Парсонс Толкотт 510Партiя влади 510Партнерство 511Партнерство заради миру 511Паспорт бюджетної програми 511Паспорт спеціальності “Державне управління” 511Патерналізм 511Патології у державному управлінні 512Патріотизм 512Патронатна служба 513Пенітенціарна система 513Пенсійна реформа 513Перебудова 513Переведення на посаду 514Переворот державний 514Перехідна економіка 514Перехідна економіка нового типу 514Переяславська Рада 515Персонал 515Персонал органів державної влади та органів місцевогосамоврядування 515Петерсберзькі завдання 515Петлюра Симон Васильович 516“Південний потік” 516“Північний потік” 516

799

Північноамериканська угода вільної торгівлі, НАФТА 517Північноатлантична рада (ПАР) 517Підвищення кваліфікації 517Підготовка державних службовців і посадових осіб місцевогосамоврядування 517Підсистема 518Підхід 518Підхід “новий державний менеджмент” 518Підхід “розмежування політичних і адміністративних функцій” 518Підхід “точок і центрів зростання” 518Підхід комплексний 519Підхід об’єктно-орієнтований 519Підхід програмно-цільовий 519Підхід синергетичний 519Підхід системний 519Підхід ситуаційний 520Підходи до аналізу роботи керівника 520Підходи до вибору критеріїв раціонального рішення 520Підходи до прийняття управлінських рішень 521Підходи до розуміння всесвітньо-історичного процесу 521Підходи до формулювання мети 522Підходи науки державного управління 522Пілотний проект 522Піратство міжнародне 523План Делора 523План дій Україна – ЄС 523План дій Україна – НАТО 524План кар’єри 524План Маршалла 525План отримання членства в НАТО 526План Шумана. Декларація Шумана 526Планування 526Планування заміщення посад 526Планування людських ресурсiв 527Планування нормотворчої діяльності 527Планування поточне 528Планування системи 528Планування стратегічне 528Платон 528Плебісцит 528Плинність кадрів у державному управлінні 529Плюралізм 529Повіт 529Повноваження місцевого самоврядування 529Подвійна більшість 529Позитивізм у державному управлінні 530Показники суспільного розвитку 530Полiтичний плюралізм 530Поліетнічність 530

800

Поліс 530Політика 531Політика аграрна 532Політика воєнна 532Політика внутрішня 533Політика грошово-кредитна (монетарна) 533Політика державна 533Політика екологічна 533Політика економічна 534Політика забезпечення міжнародної безпеки 534Політика забезпечення національної безпеки 534Політика зайнятості 534Політика земельна 535Політика зовнішня 535Політика інноваційна державна 535Політика макроекономічна 536Політика міжнародна 536Політика науково-технічна 537Політика освітня 538Політика податкова 538Політика промислова 538Політика регіональна 538Політика сільського розвитку 538Політика у сфері культури 539Політико-адміністративне управління 539Політико-управлінські відносини 539Політична аналітика 540Політична аналітика в системі владно-партійних відносин 540Політична воля 540Політична модернізація 541Політична система 541Політична ситуація 541Політичне керівництво 541Політичне консультування 542Політичне моделювання 542Політичне прогнозування 542Політичний вибір 542Політичний конфлікт 542Політичний притулок 543Політичні відносини 543Політичні партії 543Полiтичнi права і свободи 544Політичні рухи 544Політичні технології 544Політичні чутки 544Політологія 544Полуботок Павло Леонтійович 545Поппер Карл Раймонд 545Поправка Джексона-Веніка 546

801

Популізм 546Поріднені міста 546Посада 546Посади політичні 547Посадова інструкція 547Посадова кар’єра державного службовця 547Посадова особа 547Посилена кваліфікована більшість 548Посилене співробітництво 548Послуги державні 548Послуги населенню 549Постанова 549Постанова Верховної Ради України 549Постіндустріальне суспільство 550Потенціал 550Потенціал кадровий 550Потенціал організаційний 550Потенціал освітній 550Потреба кадрова 550Потреба у професійному навчанні державно-управлінських кадрів 551Потреби 551Права людини 552Правила вибору альтернативних варіантів 552Правила роботи в команді 552Правило в державному управлінні 552Правління гетьманського уряду 552Право 553Право Європейського Союзу 553Право звичаєве 554Правопорушення 554Правова держава 554Правова інтеграція 555Правове регулювання державного управління 555Правове регулювання як інструмент державного управління 555Правовий доробок Спільноти 556Правовий інститут державної служби 556Правовий статус державного службовця 556Правові основи функціонування європейських платіжних систем 556Правозахист міжнародний 557Правосвідомість 557Правосуб’єктність ЄС 557Правосуддя 557Предмет державного управління 558Предмет науки суспільного управління 558Представництво Європейської комісії в Україні 558Президентський контроль 558Прем’єр-міністр 559Преференція 559Приватизація 559

802

Приватний сектор економіки 560Пригожин Ілля Романович 560Призначення на посаду 560Прийняття рішень у державному управлінні 560Приказ громадської опіки 560Принцип 560Принцип А.Чандлера 561Принцип випереджального змісту навчання 561Принцип відкритості державного управління 561Принцип відокремлення Церкви від держави, а школи – від Церкви 562Принцип еквівалентності 562Принцип конкретності та вимірюваності цілі 562Принцип обмеження цілей 562Принцип оптимальності 562Принцип політичної нейтральності державних службовців 562Принцип раціональної структури управління 563Принцип самоорганізації соціальних систем 563Принцип стратегічного мислення 563Принцип управління якістю рішень 563Принцип федералізму (федеральний принцип організації) 563Принципи верховенства права 563Принципи відбору працівників у системі державної служби 564Принципи державного управління 564Принципи державної кадрової політики 564Принципи державної служби 565Принципи здійснення адміністративної реформи 565Принципи ідеальної бюрократичної організації управління 565Принципи інформаційної діяльності основні 566Принципи кадрової політики 566Принципи місцевого самоврядування 566Принципи наукових досліджень 568Принципи організації виконавчої влади 569Принципи організації діяльності керівника 569Принципи планування 569Принципи побудови “дерев цілей” 570Принципи поєднання державного управління з місцевим самоврядуванням 570Принципи політичної діяльності особи 570Принципи прийняття управлінських рішень 570Принципи професійного навчання державно-управлінських кадрів 571Принципи раціональної організації процесів управління 571Принципи раціональної структури управління 572Принципи розвитку відносин між Україною та НАТО 572Принципи розробки програм 573Принципи системного аналізу 573Принцип субсидіарності 573Принципи субсидіарності і пропорційності в Європейському Союзі 574Принципи суспільно-політичні 574Принципи сучасного суспільного управління 575Принципи управління 576

803

Принципи управління персоналом 576Принципи формування державно-управлінських рішень 576Принципи формування цілісної системи самоврядування 577Принципи цілепокладання в державному управлінні 578Припинення державної служби 578Природно-ресурсний потенціал 578Природоохоронна діяльність держави 579Присяга державного службовця 579Пріоритети діяльності Плану дій Україна – Європейський Союз 579Пріоритети у державному управлінні 580Проблема 580Проблема атрибутивна 581Проблема в державному управлінні 581Проблема добре структурована 581Проблема елементарна 581Проблема емпірична 581Проблема концептуальна 581Проблема методологічна 581Проблема наукова 581Проблема неструктурована 582Проблема оцінювальна 582Проблема практична 582Проблема предметна 582Проблема процедурна 583Проблема слабоструктурована 583Проблеми вдосконалення управлінських відносин 583Проблеми діяльнісні 583Проблеми інноваційності 583Проблеми інституціональні 583Проблеми інформаційні 583Проблеми кадрові 584Проблеми ментальні 584Проблеми організаційні 584Проблеми суспільного управління 584Проблеми цілепокладання 584Проблемна ситуація в суспільстві 585Проблемна ситуація у державному управлінні 585Проблемне поле державного управління 585Прогноз 586Прогноз економічного і соціального розвитку 586Прогнозування 586Прогнозування бюджетне 586Прогнозування в державному управлінні 587Прогнозування нормотворчої діяльності 587Прогнозування розвитку регіону 588Прогностика 588Програма 588Програма дій Європейської Спільноти у галузі загальної освіти 588Програма дій з обміну студентами університетів ЄС 589

804

Програма економічного і соціального розвитку 589Програма міжнародного співробітництва 589Програма розвитку Організації Об’єднаних Націй (ПРООН) 590Програма “Партнерство заради миру” 590Програма соціологічного дослідження 590Програма сприяння структурній перебудові економіки Польщіта Угорщини (PHARE) 591Програма ТАСІS 591Програма транс’європейської мобільності (TEMPUS) 591Програмна оцінка 591Програмний аналіз 592Програмно-цільовий метод формування бюджетів 592Програмно-цільовий підхід у державному управлінні 592Прогрес 593Продуктивність 593Проект 594Проект пілотний 594Проект системи 594Проектування у державному управлінні 594Проект загальноєвропейської клірингової палати 594Прокурорський нагляд 595Промислово розвинені країни 595Пропорцiйна виборча система 595Простір 595Простір соціальний 595Просування по службі 595Протекціонізм 595Протокол передавання гіпертекстових документів (НТТР) 596Протокол управління передачею / Протокол Internet (TCP/IP) 597Професійна діяльність 597Професійна компетентність 597Професійна орієнтація 598Професійна спілка працівників державних установ України 598Професійне навчання державно-управлінських кадрів 598Професійні якості державного службовця 599Професійно-кваліфікаційна характеристика 599Професійно-кваліфікаційні вимоги 599Професіограма управлінської діяльності 600Професіологія 600Професіоналізація державного управління 600Професіоналізм 601Професiоналізм управлiнської діяльностi 601Профілі компетенцій посад державної служби 601Процедура SWOT-аналізу 602Процедура багатофакторного аналізу нормативно-правових баз 602Процедура в державному управлінні 603Процедурна демократія 603Процес 603Процес державного управління 603

805

Процес управління 603Пряма демократiя 604Прямий управлiнський зв’язок 604Психологiчнi методи управлiння 604Психологія управління 604Публічна політика 604Публічне адміністрування 605Публічне управління 605

РРада Безпеки ООН (РБ ООН) 606Рада економічної взаємодопомоги (РЕВ) 607Рада євроатлантичного партнерства (РЄАП) 607Рада Європейського Союзу (РЄС) 607Рада Європи (РЄ) 608Рада національної безпеки і оборони України (РНБО України) 608Рада північноатлантичної співпраці (РПАС) 608Ради місцеві 609Районна державна адміністрація (райдержадміністрація) 609Районування геоекономічне 609Раковський Християн Георгійович 609Ранги державних службовців 610Рахункова палата України 611Реадмісія 611Реактивність системи 611Реверсний рух 611Революція 611Регіон 612Регіоналізація 612Регіоналізм 612Регіональна безпека 612Регіональне управління 612Регіональний економічний розвиток 613Регіональні стратегії розвитку 613Регламент органу державного управління 613Регрес 613Регулювання 614Регуляторна політика 614Режим безпеки 614Режим найбільшого сприяння 614Режим політичний 614Резерви соціальні 615Резервний фонд бюджету 615Результативність 615Результативність державного управління 615Реінжиніринг в державному управлінні 616Реструктуризація економіки 616Релігійні концепції державної влади 616

806

Релігійні організації 617Релігія 617Республіка 617Ресурси 618Ресурсне забезпечення державного управління 618Ресурси кадрові 618Ресурсний підхід 619Ресурсозбереження 619Референдум 619Реформа 619Реформа військова 619Реформа конституційна 619Реформа політична 619Реформи суспільні 620Реформи державного управління 620Ризик 621Ризик політичний 621Ризик у державному управлінні 621Римський клуб 622Римські угоди 622Ринок праці 623Ритуал політичний 623Рівень економічного розвитку 624Рівень життя 624Рiвнiсть полiтична 624Рівність соціальна 624Різноманітність 624Рішення державно-управлінське 624Робоча мова 625Розвиток 625Розвиток персоналу 625Розвиток системи 626Розвиток суспільства соціальний 626Роздержавлення економіки 626Розподілена патентно-інформаційна служба 626Розпорядники бюджетних коштів 627Розумовський Кирило Григорович 627Розширення ЄС 627Ротація кадрів 628Ротація кадрів у державному управлінні 628Рузвельт Франклін Делано 628Руїна 629Руська правда 629Рушійні сили історії 629

ССамоврядування 630Самодостатність 630Самойлович Іван Самійлович 630

807

Самоменеджмент 630Самоорганізація 630Самоорганізація населення 630Самоорганізація у державному управлінні 631Самоосвіта 631Саморегулювання 632Саморозвиток 632Санітарний кордон 632Санкції 632Санкції міжнародні 633Світова організація торгівлі (СОТ) 633Світовий банк 634Світовий економічний порядок 635Світовий поділ праці 636Світська держава 636Свобода 636Свобода слова 637Свобода совісті 637Свободи полiтичнi 637Свободи Спільного ринку Європейського Співтовариства (ЄС) 637Свято державне 637Секретаріат Кабінету Міністрів України 638Секретарі ЦК КПРС Генеральні (Перші) 638Сектор безпеки 638Сепаратизм 639Середовище 639Середовище управління 639Сертифікація 639Сигнал 639Симбіоз 639Символ політичний 639Символи державного управління 640Синергетика 640Синергетика в державному управлінні 640Синергія 640Синтез 640Система 641Система державного управління 641Система державної влади 642Система державної служби 642Система детермінована 643Система динамічна 643Система дисипативна 643Система економічна 643Система імовірнісна 643Система міжнародної (колективної) безпеки 643Система місцевого самоврядування 643Система національних інформаційних ресурсів 644Система національних рахунків 645

808

Система національної безпеки 645Система нерівноважна 646Система рівноважна 646Система соціальна 646Система соціотехнічна 646Система статична 646Система судів загальної юрисдикції 646Система сумативна 647Система-універсум 647Система управління 647Система управління якістю (СУЯ) 648Система цілеспрямована 648Системи управління знаннями 648Системи управління інформацією 648Системний аналіз 648Системний вакуум 648Системні закони 649Системні складові державного управління 649Системність 650Системогенез 650Системологія 650Системотворчий фактор 651Системотехніка 651Ситуаційне управління 651Ситуаційний підхід в управлінні соціальними системами 651Ситуація 652Сільські території 652Сімейна політика 652Складна проблема 652Сковорода Григорій Савич (Савович) 652Слобідська Україна (Слобожанщина) 653Служба 653Служба в органах місцевого самоврядування (муніципальна служба) 653Служба пробації 653Службове розслідування 653Службовець 654Соціалізація 654Соціальна безпека 654Соціальна група 654Соціальна держава 655Соціальна диференціація 655Соціальна ентропія 655Соціальна ерозія 655Соціальна зміна 655Соціальна інфраструктура населеного пункту 655Соціальна напруженість 656Соціальна підсистема організації 656Соціальна пільга 656Соцiальна полiтика 657

809

Соціальна політика в організації (корпорації) 657Соціальна революція 658Соціальна робота 658Соціальна ситуація 658Соціальна стабільність 658Соціальна стратифікація 659Соцiальна структура 659Соціальна сфера 659Соціальна технологія 659Соціальне замовлення 660Соціальне обслуговування 660Соціальне партнерство 660Соціальне планування 661Соціальне поле 661Соціальне прогнозування 661Соціальне регулювання 661Соціальне самопочуття 661Соцiальне управління 662Соціальний діалог 662Соціальний капітал 663Соціальний механізм 663Соціальний організм 663Соціальний порядок 663Соціальний процес 663Соціальний статус 663Соціальний чинник 663Соціальні гарантії 664Соціальні закони 664Соціальнi методи управлiння 664Соціальні наслідки 664Соціальні норми 664Соціальнi права людини 664Соцiальні послуги 664Соціальні служби 665Соціальні технології 665Соцiальнi функції управлiння 665Соціальні цілі 665Соціально-гуманістичний потенціал 665Соціально-економічна система 666Соціально-економічне прогнозування 666Соціально-економічні пропорції 666Соціально-політична ситуація 666Соціогенез 666Соціологічне дослідження 666Соціологічний підхід 666Соціополіс 667Соціум 667Спадщина культурна 667Співдружність Незалежних Держав (СНД) 667

810

Співробітництво поліцій та судових органів в кримінально-правовій сфері(СПСО) 668Спілки творчі 668Спільна оборонна політика 669Спільна позиція 669Спільна політика в галузі рибальства 670Спільний ринок 670Спільний ринок Східної та Південної Африки (КОМЕСА) 671Справедливість соціальна 671Стабілізація 671Стабільність суспільна 671Стагнація 671Стажування 671Стажування державних службовців 671Сталий розвиток 672Сталін Йосип Віссаріонович (Джугашвілі) 672Стан системи 672Стандарт 672Стандарти ISO на системи управління якістю 673Стандарти послуг 673Стандартизація 673Стандарти соціальні 673Стандартна модель трансформації 673Староство 674Статистика 674Статус соціальний 675Статут Ради Європи 675Статут територіальної громади 675Стиль державного управління 675Стиль керiвництва 676Столипін Петро Аркадійович 676Стратегічна інформація 676Стратегiчне мислення 676Стратегічне планування 677Стратегічне планування в державному управлінні 677Стратегічне прогнозування 677Стратегічне управління 678Стратегічний аналіз 678Стратегічний бюджет організації 678Стратегічний контроль 678Стратегiчний план 678Стратегічний потенціал організації 678Стратегічні зміни 679Стратегічні цілі 679Стратегія 679Стратегія економічного та соціального розвитку країни 679Стратегiя iнтеграцiї України до Європейського Союзу 680Стратегія розвитку 680Структура 681

811

Структура органу управління 681Структура проблеми 681Структура управління організацією 681Структура управління партисипативна 681Структурна політика 682Суб’єкт державного управління 682Суб’єкти владних повноважень 682Суб’єкти і об’єкти державної кадрової політики 683Суб’єкт місцевого самоврядування 683Суб’єкт управління 684Суб’єкт-об’єктні відносини в системі державного управління 684Суверенітет 684Суверенітет держави 685Суд Європейського Союзу 685Суд з примирення і арбітражу 685Судова влада 685Судовий контроль 686Судові реформи в Україні 686Суд першої інстанції Європейських Спільнот 687Суспільне управління 687Суспільний порядок 687Суспільний розвиток 687Суспільний цикл 687Суспільні проблеми 688Суспільні трансформації 688Суспільні фонди споживання 688Суспільно-економічна формація 688Суспільство 688Суспільство відкрите 689Суспільство закрите 689Суспільство знань 690Суспільствознавство 690Суспільство споживання 690Сучасні підходи до розробки програмно-цільових державно-управлінськихрішень 691Сучасні світові загрози 692Сфера і галузь суспільного життя 692Сфери консультацій і співробітництва між Україною та НАТО 692Сфери партнерства і співробітництва України з НАТО у галузі готовностідо катастроф 693Сценарій 694Сціборський Микола 694

ТТабель про ранги 695Таласократія 695Тарифи міжнародні 695Тарифна система 695

812

Твінінг 696Тезаурус 696Тейлор П.Дж. 696Тейлор Ф.У. 697Тектологія 697Телеологія 697Телурократія 697Тенденція 697Теоретичні підходи до вивчення державної політики 697Теорії виникнення держави 698Теорії європейської інтеграції 698Теорії систем спеціальні 698Теорія 698Теорія державного управління 699Теорія модернізації 700Теорія наукова у державному управлінні 700Теорія політичних систем 700Теорія раціональної бюрократії 700Теорія систем 701Теорія систем загальна 701Теорія системного аналізу 701Теорія соціального обміну 702Теорія соціального управління 702Теорія суспільного договору 702Теорія Четвертого світу 702Теорія циклічного розвитку людства 703Територіальна громада 703Територія пріоритетного розвитку 703Терміни з державного управління 703Тероризм 703Тероризм міжнародний 703Технічне регулювання 704Технократія 704Технології політичні 704Технології процесного управління 704Технології цільового управління 704Технологічний парк 705Технологія 705Технологія державного управління 705Технополіс (“місто техніки”) 705Типи проблем у державному управлінні 706Типи систем державної служби 706Типова методико-технологічна схема формування проблемно-орієнтованихнормативно-правових баз 707Типове та унікальне в державному управлінні 707Типові рекомендації з розробки державної програми 707Тіньова економіка 708Тойнбі Арнолд Джозеф 709Токвіль А. де 709

813

Толерантність 709Торговельна політика 710Торговельні бар’єри 710Тоталітаризм 710Тоталітарне суспільство 710Тоффлер А. 710Традиційна перехідна економіка 711Транс’європейські мережі 711Транзит 711Транзитологія 712Транзитологія економічна 712Транскордонне співробітництво 712Трансмутація 712Транснаціоналізм 712Транснаціональні корпорації (ТНК) 712Трансферти 713Трансформації управлінські 713Трансформація економічних систем 713Трансформаційна криза 713Трансформація 713Трансформація поняття “прийняття управлінських рішень” 714Третій світ 714Трипартизм 715Трудова діяльність 715Трудова міграція 715Трудовий потенціал 715Трудові ресурси 715

УУгода, або договір 716Угода про партнерство та співробітництво між Європейськими Співтовариства-ми, їх державами-членами та Україною 716Угоди міжнародні 716Узурпація влади 717Уклад соціально-економічний 717Україна 717Україна. Геоекономічний код 718Українізація 718Українська Народна Республіка (УНР) 719Українська повстанська армія (УПА) 719Умови вступу до НАТО 719Умови та вимоги до дослідження теоретико-методологічних засад формуваннядержавно-управлінських рішень 720Універсал 720Універсальні принципи управління 720Унітаризм 721Унія 721Управлiнськi кадри 722

814

Управлiнська еліта 722Управлiнська компетентнiсть 722Управлiнське рiшення 722Управління 722Управління агропромисловим комплексом 723Управління адаптивне 723Управління антикризове 724Управління галузеве 724Управління за відхиленнями 724Управління дисипативне 724Управління за результатами 725Управління за цілями 725Управління земельними ресурсами 725Управління змінами 726Управління знаннями 726Управління інноваційне 726Управління конфліктом 726Управління креативне 727Управління маркетингом 727Управління мультиплікаційне 727Управління операціональне 727Управління персоналом 727Управління політичним ризиком 727Управління програмно-цільове 728Управління проектами 728Управління ризиком 728Управління системою 728Управління службовою кар’єрою 728Управління соціально-економічним розвитком 728Управління територіальне 728Управління трудовими ресурсами 729Управління якістю 729Управління якістю в системі державної служби 729Управлінська iнформацiя 729Управлінська культура 730Управлінська послуга 730Управлінський вплив 730Управлінські відносини 730Управлінські патології 730Управлінські революції 731Управлінські технології 732Урбанізація 732Урочиста декларація Європейського Союзу 732Уряд 732Урядова криза 733Урядування рівні 733Ухвалення рiшення 733Участь громадськостi 734

815

ФФакт управлінський 735Фактори вибору в державному управлінні 735Фашизм 736Федералізм 737Федеральна академія державного управління (ФРН) 737Федерація 737Філософія державного управління 737Фінанси державні 738Фінансово-кредитні ресурси 738Фіскальна політика 739Флуктуація 740Фонд 740Фонди бюджетні 740Фонд сприяння молодіжному житловому будівництву 740Формалізація 741Формально-логічний аналіз нормативно-правових баз 741Форми державного правління 741Форми державно-управлінської діяльності 741Формування структури органів державної влади 741Формула Хартлі 742Формула Шенона 742Фракція парламентська 742Фром Еріх 742Фукуяма Френсіс 743Фундація 743Функцiї громадянського суспiльства 743Функції влади 743Функції держави 744Функції системи державного управління 745Функціональна структура 745Функціональна структура державного управління 745Функціональна структура управління 745Функціональний ефект системи 745Функціональний імператив 745Функція 745Функція і структура управління 746Функція мотивації у державному управлінні 746Функція організації у державному управлінні 746Функція планування у державному управлінні 747Функція прийняття рішень у державному управлінні 747Функція системи 748Функція управління 748Футурологія 749Фуше план 749

ХХабар 750Хаос 750

816

Хартія європейської безпеки 750Хартія основних прав Європейського Союзу 750Хартія про особливе партнерство між НАТО та Україною 751Хмельницький Богдан Зиновій 751Хмельницький Юрій 751Холізм 751Хрущов Микита Сергійович 751

ЦЦінності політичні 752Централізація 752Центральна Рада 752Центр стратегічних і міжнародних досліджень 753Цивілізація 753

ЧЧинники впливу на потенційні норми підпорядкування (керованості) 754Чинники переходу від індустріального до постіндустріальногосуспільства 754Чинники переходу від традиційного суспільства до індустріального 754Чинники прийняття державно-управлінських рішень 754

ШШенгенський договір та угода 756Школа людських відносин 756Шовiнiзм 756Шокова терапія 756Шанхайська організація співробітництва (ШОС) 756Штатна одиниця 757Штатний розпис 757

ЩЩербицький Володимир Васильович 758

ЮЮНЕСКО (UNESCO) 758ЮНІДО 759ЮНКТАД (UNCTAD) 759

ЯЯкість життя 760Якість трудового життя 760Якість управління 760Якість управління суспільним розвитком 760Янукович Віктор Федорович 761Ярослав Мудрий 761

817

АВТОРСЬКИЙ КОЛЕКТИВ

Абрамов В.І.Антонова О.В.Артим І.І.Артьомов І.В.Астапова Т.А.Ахламов А.Г.Бабаєв В.Ю.Бабінова О.О.Бадах Ю.Г.Бакаєв Ю.В.Бакуменко В.Д.Балабаєва З.В.Балдич Н.І.Безверхнюк Т.М.Безносенко Д.О.Безуглий О.В.Бернад І.А.Берназюк Я.О.Білоброва О.Д.Близнюк В.В.Бліщук К.М.Бобровська О.Ю.Богданович В.Ю.Бодров В.Г.Боковікова Ю.В.Бондаренко В.Д.Борисевич С.О.Борухович Г.С.Босак О.З.Брайченко О.Д.Брус Т.М.Будник М.А.Булгакова С.О.Бульба В.Г.Буник М.З.Бурдун В.М.Бутівщенко С.В.Бутрін О.А.Валуйський О.О.Варзар І.М.Василевська Т.Е.Васіна А.Ю.

Вашев О.Є.Ващук О.М.Величко Л.Ю.Вировий С.І.Вікторов В.Г.Вітер Д.В.Гаврилова О.О.Гадзало Г.С.Галанець В.В.Гамова Г.І.Гоблик В.В.Говіщак В.Є.Говоруха В.В.Гогіна Л.М.Голубчик Г.Д.Голубь В.В.Гончаренко М.В.Гончарук Н.Т.Горбатенко В.П.Гошовська В.А.Григорець Т.В.Гриненко А.М.Гриценко О.Г.Грицяк І.А.Грінер О.М.Громенкова С.В.Губарєв О.О.Гук О.І.Гусєв В.О.Дармограй Н.М.Дацюк А.В.Дзюндзюк В.Б.Дзяна Г.О.Дзяний Р.Б.Дідківська Л.І.Діуліна В.В.Довгань Л.А.Драгомирецька Н.М.Дрешпак В.М.Дроб'язко Л.В.Дрюченко Л.Д.Дунаєв І.В.

Євдокімов В.О.Євдокимова В.В.Єганов В.В.Єлагін В.П.Жадан О.В.Желюк Т.Л.Жовнірчик Я.Ф.Забара І.М.Загайнова Л.І.Загребельна Л.С.Заяць А.Є.Зозуля Л.А.Іванченко Ю.Г.Іваницька О.М.Іжа М.М.Ілюк Т.М.Казакевич Г.М.Казакевич О.М.Калюжний В.В.Кальниш Ю.Г.Каховська О.В.Кашуба М.В.Київець О.В.Кириленко О.П.Киричук О.С.Кіреєва О.Б.Кіянка І.Б.Клименко І.В.Клімова С.М.Клімушин П.С.Князєв В.М.Когут П.В.Козинський С.М.Козлов К.І.Козуб В.П.Козюра І.В.Кокіц О.П.Колісніченко Н.М.Коноваленко М.К.Конотопцев О.С.Конотопцева Ю.В.Копитько О.О.

818

Корж В.П.Коротич О.Б.Кравцов О.В.Кравцова Т.В.Кравченко В.В.Кравченко В.О.Кравченко М.В.Кравченко С.О.Крайник О.П.Крайнік П.І.Крамарева О.С.Краснейчук А.О.Краснощок В.М.Криворучко О.В.Криворучко С.А.Крупник А.С.Крутій О.М.Крушельницька Т.П.Крюков О.І.Кузнецов А.О.Кузнєцов О.Ф.Кукарін О.Б.Кулініч О.В.Курінна Т.М.Кустова Н.П.Куц Ю.О.Кучер Г.В.Кучма Д.Я.Кушнір М.О.Лагутін В.Д.Лагутов Ю.Е.Лазар І.Г.Лазар Я.І.Лазор О.Д.Лазор О.Я.Латинін М.А.Левченко О.П.Лимар А.П.Лисенко К.В.Ліпенцев А.В.Логвін З.І.Логвінов В.Г.Лозинська Т.М.Лола В.В.Луговенко Н.В.

Лунячек В.Е.Мажник Н.А.Макаренко Е.М.Макогон Ю.В.Макух Я.Д.Маленко О.О.Малик Я.Й.Малиновська О.А.Малиновський В.Я.Маматова Т.В.Мамонова В.В.Мамонтова Е.В.Манойленко О.В.Мартиненко В.М.Мартиненко В.Ф.Марущак В.П.Марчук Р.П.Матвіїшин Є.Г.Машкаров Ю.Г.Медведкін Т.С.Медведкіна Є.О.Медвідь А.П.Меляков А.В.Мельник А.Ф.Мельник О.О.Мельник Ю.В.Мельтюхова Н.М.Меркулова Т.В.Месюк М.П.Миронова Н.С.Михненко А.А.Михненко А.М.Мілєва Т.С.Молоканова В.М.Молчанов І.М.Монастирський Г.Л.Мордвинцев В.М.Мороз В.М.Набока Л.В.Надолішній П.І.Назимко П.С.Науменко Р.А.Никифоров А.Є.Нікітін В.В.Новосад В.П.

Нужний Є.М.Овдін О.В.Одінцова Г.С.Орєхова Т.В.Оржель О.Ю.Орлов О.В.Остапенко О.Г.Остапенко П.В.Остапова Т.О.Павлов О.І.Падафет Ю.Г.Панфілова Т.О.Панчук А.М.Пархоменко-Куцевіл О.І.Пасемко Г.П.Пасічник В.М.Пастухова В.В.Пахомова Т.І.Петровський П.М.Петроє О.М.Пильтяй О.В.Письменний І.В.Підбережник Н.П.Піроженко Н.В.Піщенко Я.В.Плотницька І.М.Подчасова Т.П.Полуріз В.І.Польська І.Е.Попов В.М.Попов С.А.Попова І.М.Попруга В.І.Пригородова С.А.Приживара С.В.Приходченко Л.Л.Прокопенко Л.Л.Радченко О.В.Ралдугін Є.О.Ратушний С.М.Рачинський А.П.Ребкало В.А.Рейтерович І.В.Решевець О.В.Решетніченко А.В.

819

Рзаєва С.Л.Римаренко С.Ю.Римаренко Ю.І.Різникова Я.О.Рогова О.Г.Розпутенко І.В.Романенко В.А.Рубан І.А.Руденко О.М.Рудік Н.М.Рудік О.М.Ручка А.О.Савостенко Т.О.Саврас І.З.Саламатов В.О.Самофалова Т.О.Сафронова О.М.Свірін М.Г.Селівестров Р.Г.Серант А.Й.Сергеєва Л.М.Сергеєва О.Ю.Серняк О.І.Серьогін С.М.Сєров О.В.Сивоконь В.О.Ситник Г.П.Сичова В.В.Скиба М.В.Скуратівський В.А.

Соболь Р.Г.Солових В.П.Соснін О.В.Спаська М.О.Спаський А.С.Стативка Н.В.Сторожук Р.П.Стрельцов В.Ю.Сурай І.Г.Сурмін Ю.П.Тамм А.Є.Телешун С.О.Тернопільський Б.Й.Тимоха Д.А.Титаренко О.Р.Ткаченко Л.П.Тронь В.П.Трощинський В.П.Труш О.О.Ульянченко Ю.О.Уманців Ю.М.Усенко Р.А.Федоренко В.Л.Федорчак О.В.Фесенко Н.С.Фоміцька Н.В.Хаджинов І.В.Харченко О.А.Хміль Т.В.Хожило І.І.

Цимбалюк В.М.Чабанова Ю.В.Чикаренко І.А.Чикаренко О.О.Чорна М.В.Шамраєва В.М.Шаров Ю.П.Шевченко Л.Г.Шевченко С.Г.Шевчук Б.М.Шевчук П.І.Шклярський С.М.Шкурат І.В.Шпекторенко І.В.Шпильова Ю.Б.Шпильовий І.М.Штика Л.Г.Шумляєва І.Д.Шушпанніков О.М.Щербаков П.С.Щербакова Н.В.Щур Н.О.Юринець Р.В.Ягунов Д.В.Яковлева Ю.О.Ярош Н.П.Яскевич А.Й.Яценко А.Б.

820

Відповідальний за випуск В. А. Дон

Відповідальний редактор С. М. ШиманськаРедактори : М. В. Золотова, В. Г. Шевельова, Л. О. Воронько

Коректори : С. Г. Крушельницька, О. В. ДолжиковаТехнічні редактори : Н. Ю. Копайгора, Ю. О. Куценко, О. Г. Сальнікова

Підп. до друку 30.04.2010. Формат 70 × 100/16. Обл.-вид. арк. 78,67. Ум. друк. арк. 66,62.

Тираж 1000 пр.

ВидавництвоНаціональної академії державного управління

при Президентові України03057, Київ-57, вул. Ежена Потьє, 20, тел. 456-67-93.

E-mail: vydav@academy.gov.ua

Свідоцтво серії ДК № 1561 від 06.11.2003.

Видруковано з оригінал-макета у ТОВ Видавничо-поліграфічний дім “Формат”01011, Київ, вул. Лєскова, 3

ЕНЦИКЛОПЕДИЧНИЙСЛОВНИК

З ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

Д о в і д к о в е в и д а н н я

У к л а д а ч і :Сурмін Юрій Петрович, Бакуменко Валерій Данилович,

Михненко Анатолій Михайлович