26

16. Диакон Л. История / Пер. М.М. Кононенко. – М., 1988. 17. Залізняк Л. Нариси стародавньої історії України. – К., 1994. 18. Залізняк Л. Образ воїна-звіра: Українська міфологія // Пам. України. – 1991 – № 5. 19. Карышковский П. О хронологи русско-византийской войны Святослава // ВВ. – 1952. Т. 5. 20. Киселева Г. Киевский воєвода Свенельд // ВИ. – 2006. – № 3. 21. Колесникова Л. Погребение воина на некрополе Херсонеса // СА. – 1975. – № 4. 22. Константин Багрянородный. Об управлении империей / Под ред. Г. Литаврина. – М., 1983. 23. Корзухина Г. Из истории древнерусского оружия // СА. – 1950 – Т. 13. 24. Лихачев Д. Устные летописи в составе “Повести временных лет” // ИЗ. – М., 1945. – Т. 17. 25. Лукошников В. “Прииде рать велика русскаа…” // ВИЖ. – 2008. – № 2. 26. Мавродин В. Образование русского государства и формирование древнерусской народности. – М., 1971. 27. Наливайко С. Етнічна історія давньої України. – К., 2007. 28. Наливайко С. Таємниці розкриває санскрит. – К., 2000. 29. Літопис Руський / Під ред. Л. Махновця. – К., 1990. 30. Пушкина Т. Скандинавские вещи из Гнездовского поселения // СА. – 1981. – № 3. 31. Рамм Б. Папство и Русь в X–XV вв. – М.–Л., 1959. 32. Рыбаков Б. Древняя Русь. Сказания, былини летописи. – М., 1963. Рыбаков Б. Остромирова летопись // ВИ. – 1956. – № 10. 33. Рыбаков Б. Первые века русской истории. – М., 1964. 34. Рыбаков Б. Язычество Древней Руси. – М., – 1987. 35. Рыбаков Б. Язычество древних славян. – М., 1981. 36. Скляренко В. Русь і варяги. – К., 2006. 37. Скрынников Р. Войны Древней Руси // ВИ. –1995. – № 11–12. 38. Сумцов Н. Былина о Добрине и Марине…// Этнографическое обозрение. – М., 1892. – Кн. 13–14. 39. Тихомиров М. Начало русской историографии // Русское летописание. – М., 1979. 40. Толочко О., Толочко П. Київська Русь. – К., 1998. 41. Устюжский летописний свод (Архангелогородский летописец). – М. – Л., 1950. 42. Фехнер М. Наконечник ножен меча из кургана близ Коростеня // СА. – 1982. – № 4. 43. Членов А. На родине Добрыни Никитича // Дружба народов. – 1975. – № 8. 44. Членов А. По следах Добрыни. – М., 1987. 45. Чмихов М. Від Яйця-Райця до ідеї Спасителя. – К., 2001. 46. Шаян В. Віра Предків Наших. –Луцьк, 1998. 47. Шахматов А. История русского летописания. – СПб., 2003. 48. Шахматов А. Древнейшие судьбы русского племени. – Пг., 1919. 49. Шахматов А. Мстислав Лютый в русской поэзии / /Сб. Харьков. ист.-филолог. об-ва. – СПб., 1906 50. Шахматов А. Разыскания о древнейших русских летописных сводах. – СПб., 1907. 51. Котляр М., Ричка В. Княжий двір Південної Русі в Х–XV ст. – К., 2008. 52. Новосельцев А. Древнерусское государство и его международное значение. – М., 1965.

УДК 94(477)” 19”

І.П. Карий, C.В. Терський Національний університет “Львівська політехніка”,

Інститут гуманітарних та соціальних наук

ПАМ’ЯТКИ СЕРЕДНЬОВІЧНОГО ОБОРОННОГО МИСТЕЦТВА ПІВДЕННОЇ ВОЛИНІ У ДОСЛІДЖЕННЯХ УКРАЇНСЬКИХ

АРХЕОЛОГІВ МІЖВОЄННОГО ПЕРІОДУ

© Карий І.П., Терський С.В., 2009

Досліджено основні тенденції розвитку дослідження археології середньовічних оборонних споруд Південної Волині в 30-х рр. ХХ ст. Проаналізовано еволюцію поглядів провідних археологів регіону на етапи розвитку оборонної мережі волинського князівства, зокрема з боку Степу.

The main trends of development of archaeologist investigation of medieval fortifications of South Volhyn’ in 30 years of XX century are investigated. The evolution of views of the main archaeologists of region on this fortifications is analyzed, especially Step inside.

Зростання політичного значення історичних наук у міжвоєнний період сприяло залученню до археології та краєзнавства в Західній Україні представників широких кіл інтелігенції. В умовах

27

національного тиску з боку влади зацікавлення пам'ятками української давнини було одним з проявів опозиції державній політиці асиміляції. Тому до вивчення та популяризації археологічних та історичних пам'яток доби української державності долучалися також передові представники української інтелігенції Волині. На жаль, творча спадщина краєзнавців міжвоєнного та післявоєнного періоду залишається недооціненою сучасною українською історіографією. До сьогодні опубліковано лише невеликі огляди з цієї проблематики [15; 17].

Одним з перших активних дослідників Дубно-Крем’янецького регіону – території давніх Шумського та Пересопницького князівств – був уродженець Володимира-Волинського Олександр Цинкаловський (9.01.1898—19.04.1983). Робота вчителем на Крем’янеччині у перші післявоєнні роки, що завершилася одруженням з місцевою уродженкою, визначила інтерес дослідника до цього закутка Волині. У 1936 р. Ф. Мончак, директор Музею крем’янецької землі при Крем’янецькому ліцеї, запросив ученого для організації археологічної роботи. І вже восени О. Цинкаловський активно взявся за рятівні розкопки у Пересопниці, частина земель якої належала господарському відділу ліцею [16, с. 10].

Його захоплення археологією підтримав видатний варшавський учений Володимир Антонєвич, який дав йому рекомендацію для самостійних археологічних досліджень на терені краю. Свої дослідження О. Цинкаловський проводив як делегат Археологічного музею у Варшаві. Знахідки з його розкопок, очевидно, зберігались у місцевих волинських музеях, де і були втрачені. Цінніші знахідки передавались за межі краю: у ДАМ, музей НТШ та Національний музей у Львові, де зберігаються по сьогодні [14]. Помітний внесок ученого в етнографічне вивчення Волині [21; 22]. Він був також активним збирачем документальних матеріалів для Архіву історії унії, пам’яток іконопису для Національного музею у Львові.

Свої історичні розвідки учений друкував переважно у тодішній україномовній пресі, нерідко під псевдонімами: Ол. Волинець або ж Ол. Бужанський [25]. У його зведеній роботі, присвяченій основним результатам багаторічних робіт, яку вдалося опублікувати вже задовго після завершення Другої світової війни у Варшаві [1961], знаходимо коротку інформацію про чимало досі необстежених сучасними археологами середньовічних городищ. Загалом картотека городищ княжої доби, складена вченим, нараховує 192 пункти, пізньосередньовічних замчищ у ній — 56 [26, s. 173—202]. Багато літописних міст (Шумськ, Данилів, Крем’янець), пам’ятки яких описував дослідник [23; 24], стали предметом дослідження археологів вже у післявоєнний час.

Цікавим моментом є ставлення тогочасної влади до робіт ученого. Так, у листі від 3 червня 1933 р. староста володимирський застерігав керівництво ДАМ у Варшаві не надавати О. Цинкаловському статусу делегата, з огляду на те, що він співпрацює із “українськими націоналістами” та всі знахідки передає до музею НТШ у Львові [28, s. 6].

Популяризація гіпотези про можливість початку поширення християнства на Волині з Моравії змушувало багатьох учених-краєзнавців українського походження розшукувати сліди храмів моравського типу. Найдалі в цьому пішов О. Цинкаловський, якому вдалося переконати багато поколінь істориків у існуванні цього типу церков IX—X ст. (як їх тоді датували) у княжому Володимирі (фундаменти церкви під ”Старою катедрою“ та церква Св. Трійці у Зимному). Подібне уявлялося також членам Дубнівського краєзнавчого кола М.І. Островському та Ю. Шумовському. Перший вважав збудованим як храм-ротонду XI—XII ст. церкву у с. Рогізне, поблизу якої він знайшов кераміку X—XI ст., другий бачив у старій підмурівці вівтаря дерев'яної сільської церковці Св. Архистратига Михаїла у Мирогощі руїни капища божества війни.

Уродженець с. Мирогоща священик Юрій Шумовський (1906—2004) зробив великий внесок у розвиток археології та історичного краєзнавства Дубенщини. Після закінчення Варшавського університету (1934) цей викладач теології у Дубнівській приватній гімназії був призначений делегатом на Волинське воєводство від Варшавського археологічного музею. З його участю було створено краєзнавчий музей у Дубно. Від імені Варшавського археологічного музею у 1937 р. він проводив роботи на кладовищах княжої доби поблизу городищ у селах Острожець та Листвин [1]. Серед найвагоміших археологічних відкриттів Ю. Шумовського — дослідження решток палеомастодонта на стоянці поблизу с. Вільгір (тепер Гощанський р-н Рівненщини).

28

Помітною особистістю серед українських археологів Волині був Іосиф Володиславович Новицький (1876—1964), вихованець і дійсний член Московського археологічного інституту. Очолюючи Острозький музей, він проводив археологічні дослідження на Замковій горі в Острозі.

Сучасну археологію важко уявити без праць відомого дослідника Волині Михайла Івановича Островського (6.09.1897, Дубно — 01.1975, Крем’янець). В археологічній науці цей учень варшавського археолога Стефана Круковського більше відомий, як першовідкривач липської палеолітичної культури та багатьох різнокультурних пам’яток свого регіону. Значною мірою саме на його матеріалах побудовано існуючі зведення давніх пам’яток цієї частини Південної Волині.

Проте творча спадщина відомого дослідника до сьогодні опублікована лише фрагментарно. Про безперервні, майже півстолітні археологічні роботи, М.І. Островський залишив у публікаціях порівняно невелику інформацію. Але без неї Дубно-Крем’янецький регіон до сьогодні залишався б фактично білою плямою на археологічній карті Волині. Саме зібрані ним археологічні матеріали, які регулярно поповнювали збірки варшавських, львівських та місцевих музеїв, послужили дороговказами для багатьох інших дослідників, що навідувались у цей регіон.

Зокрема неможливо скласти більш-менш повне уявлення про загальну картину історичного розвитку регіону без його даних навіть у період середньовіччя. Всеруйнівна радянська система назавжди знесла з лиця землі тисячі пам’яток нашої минувшини. Серед них городища, кургани, ґрунтові кладовища та культові пам’ятки. Проте архіви, як відомо, не горять. Хоча донедавна для наукового архіву ученого не знаходилося місця на полицях державних архівосховищ. Вдалося зберегти значну частину приватного наукового архіву М. Островського.

До недавнього часу, незважаючи на вагомість цієї фігури у волинській археології, музейництві та краєзнавстві, про нього фактично відсутня біографічна інформація. Частина архіву ученого свого часу була передана у фонди Крем’янецького краєзнавчого музею та до Дубнівського історико-культурного заповідника [5]. Інша частина була збережена та стала доступна авторам завдяки сучасному досліднику Крем’янеччини, науковому співробітнику музею, кандидату історичних наук В.Д. Собчуку [18].

Народився майбутній дослідник у сім’ї фельдшера. Після закінчення початкової школи в м. Острозі у 1909 р. поступає на навчання в Острозьку гімназію. У 1915 р. під час евакуації м. Острога, був вивезений до Києва, де й закінчив у 1917 р. П’яту гімназію “Товариства викладачів” (так записано в автобіографії). У 1918 р. вступив у відкритий стараннями гетьмана П. Скоропадського Київський університет, але ”за станом здоров’я” переїхав до родини у Кам’янець-Подільський, де знову вступив до місцевого університету на агрономічне відділення. Після двох років навчання, ”захворівши на брюшний тиф” та з причини житлово-матеріальних нестатків повертається до матері у м. Дубно. Тут знову хворів на сипний тиф і нирки більше як півроку, втративши працездатність, “не зміг повернутися” на навчання. Надалі надавав приватні уроки та поповнював освіту, виписуючи лекції. А в 1928 р., долучившись до діяльності дубнівського краєзнавчого кола, почав збирати та реєструвати пам’ятки Волині.

Як делегат Державного археологічного музею у Варшаві на Волинь (1936–1939 рр.) обмежував свої дослідження дубно-крем’янецьким регіоном. Був одним з творців повітового музею у Дубному, а в часи Другої світової війни – директором цього Дубнівського музею. З 1938 до останніх років життя незмінно працював у музеях: до 1946 р. у Дубнівському, а з 1946 р. у Крем’янецькому.

Оскільки творча спадщина М.І. Островського публікувалась за життя переважно у місцевих газетах про неї невідомо широкому загалу. Сьогодні відомо лише про незначну кількість його наукових публікацій [15]. Це передусім матеріали з розкопок пам’яток кам’яної, бронзової та римської доби.

Щоправда, коротка згадка про значний доробок ученого присутня фактично в усіх археологічних оглядах цієї території. Зокрема, по пам’ятках княжої доби знаходимо її в зведенні львівського археолога О.О. Ратича [10, с. 36, 39, 40].

Як дослідник багатьох археологічних епох М.І. Островський відомий переважно завдяки збору поверхневого археологічного матеріалу на десятках багатошарових пам’яток регіону [12].

29

Проте маловідомими залишилися спроби цього невтомного краєзнавця досліджувати стаціонарними розкопками пам’ятки княжої доби в регіоні. Про окремі з них є лише короткі згадки в археологічній карті, підготовленій фахівцями Інституту суспільних наук у Львові у 1982 р. [3].

Ще перед війною, входячи до дубнівського краєзнавчого кола, М.І. Островський дослідив десятки городищ у селах: Будераж, Варковичі, Мирогоща, Острів (кругле укріплення з потрійним валом), над р. Іквою – Підлужжя (укріплення розміром 45х69 м, обнесене 4-метрової висоти валом), Верба (на городищі знайдено залізні сокиру та ножі), Листвин та ін. Часто (так було, зокрема, в X—XI ст.) ці укріплення слугували сховищами для мешканців поселень княжої доби, виявлених ученим у селах: Будераж (на південний схід від городища, на піщаних дюнах за р. Збитенкою), Волиця (коло кургану при дорозі на Дубно), Завалля (“праворуч від дороги в кінці села”), Мирогоща, ур. “Коло цвинтаря” (виявлено сліди печищ та глиняної обмазки, хрестик із сірого шиферу), Рогізне (біля церкви). Частина з розкопаних ученим поховань княжої доби належала воїнам — оборонцям згаданих укріплень. Так, на північ від с. Листвин вчений нотує курган “Княжий”, а далі на північ від села, в ур. “Круглик” — курганний могильник, де в одному з них у 1929 р. він досліджував тілопокладне поховання на спині; навколо похованого зафіксовано залізні цвяхи, нижче біля ніг кресало, а з боку – ножі. За характером залізних виробів учений датував поховання початком XII ст. Ще три поховання досліджені на цьому урочищі були жіночими, оскільки містили бронзові завушниці-кільця, на пальцях знайдено перстені з бронзового дроту. Скелети лежали головою на захід, “випростані горілиць, одна рука на грудях, друга витягнена”, датовані XI–XII ст.

Про важливі дружинні осередки у верхів’ях р. Стубли свідчать знахідки дружинного спорядження у курганах сіл Мокре і Молодава [19, s. 128]. Тут, 10.08.1938 р. учений занотовує опис слов’янської могили, зруйнованої оранкою в ур. “Молодовщина” на правому березі р. Бичок: “На глибині 0,42 м виявлено могильну яму видовжено-прямокутної форми розміром 0,82х1,75 м, в ній кістяк дорослої людини, випростаний горілиць, головою на схід, ліва рука на грудях, права – на нижній частині живота. Біля голови знайдено сховану бронзову завушницю з круглого в перетині дроту”. Неподалік, у кургані в с. Крилові, він виявив залізну бойову сокиру X–XI ст. [19, s. 129, rys. 5: 7]. До утворення Дубнівського музею у 1938 р. речовий матеріал з пам’яток княжої доби потрапляв у музей Наукового товариства ім. Т. Шевченка у Львові, де він зберігся частково у фондовій групі “Київська Русь” Львівського історичного музею (вістря стріл з с. Листвин, Липа тощо).

Учений активно займався археологією і під час та після Другої світової війни. Описуючи городище південно-східніше від Дубнівського замку, яке він вивчав у 1946 р., учений занотовує обстежені ним місця з “грубим шаром попелу від зруйнованих будинків”.

У важкі післявоєнні роки саме він брав активну участь у роботах усіх археологічних експедицій, які досліджували Південно-Східну Волинь (керівники експедицій – М.Ю. Смішко, М.О. Тиханова, І.І. Тереножкін та ін.). Особливо великий внесок дослідника у серйозні широкомасштабні археологічні дослідження в краї у 1947 р., які провела Дубно-Крем’янецька археологічна експедиція Інституту археології під керівництвом відомого історика, археолога та етнографа Михайла Яковича Рудинського (1887—1958), тоді зав. відділом первісної археології цього інституту [11]. Під час її роботи за участю М.І. Островського було складено детальну археологічну карту з фіксацією укріплень на значних територіях у верхів'ях р. Ікви.

У 1946, 1951 рр. він самостійно на підставі Відкритого листа Інституту археології АН УРСР розпочав археологічні дослідження Кременецького замку. Того ж 1951 р. М.І. Островський взяв участь в експедиції, організованій Рівненським обласним історико-краєзнавчим музеєм, у Залужжі Дубровицького р-ну Рівненщини, де в заплаві р. Случ було досліджене ранньосередньовічне городище. Виявлені ученим матеріали дають змогу трактувати цю пам’ятку як один з перших дружинних осередків на Поліссі [20].

Особливо плідною у науковому плані була співпраця із загоном з вивчення фортець Інституту історії матеріальної культури АН СРСР з Ленінграда, який працював на Крем’янеччині під керівництвом П.О. Раппопорта у 1961 р.

30

На Данилівській горі на околиці с. Стіжок, яку учений вперше ототожнив з літописним містом Данилів, у жовтні 1961 р. він провів розкопки. М.І. Островський заклав два розкопи: № 1, площею 8х2 м поруч з західним краєм гори та № 2, площею 4×3×45 м східніше від розкопу № 1, а також декілька шурфів. Ще один розкоп та шурфи були закладені на селищі. Отже, польового сезону 1961 р. у Данилові вперше було досліджено понад 30 м² площі. Найцікавіші знахідки трапились в розкопі № 2. Тут вдалося відкрити рештки наземного житла з піччю-кам’янкою в куті. Звідси походила й найбільша кількість індивідуальних знахідок: бронзова завушниця, залізні пробій, ножі, кістяна орнаментована ручка ножа. Окрім того, на городищі були зібрані предмети спорядження дружинника: залізні сокира, льодохідний шип, острога (рис. 1), а також зубило, мідна застіжка тощо. Досліджений матеріал був ретельно замальований та класифікований.

Рис. 1. Літописний Данилів. Знахідки залізних предметів спорядження княжого дружинника. 1961 р.: 1 – залізна сокира; 2 – острога; льодохідний шип

Рис. 2. Вигляд на городище літописного Шумська. 1961 р. Фото. М.І. Островського Того ж року учений досліджував городище княжого Шумська у с. Онишківці (рис. 2). Ще у

1930-х роках у цьому городищі шумський краєзнавць Віктор Данилевич зібрав велику колекцію знахідок, частина з яких, мабуть за посередництвом О. Цинкаловського, потрапила до Національного музею у Львові. Збереглась велика документація стосовно спроби зберегти пам’ятки

31

цього літописного міста. Зокрема, в архіві ученого є чимало чорновиків листів-звернень до державних чиновників з приводу руйнування сусідніх городищ у Васьківцях та інших місцевостях.

Згодом, у 1968 р. вивчення літописного Данилова продовжила спеціально вислана в Україну експедиція із Ленінграда [6; 8]. Результати цих розкопок були широко популяризовані у всесоюзній пресі [наприклад, в 4]. Внаслідок цього не М.І. Островський, а П.О. Раппопорт закріпив за собою усвідомлення у науковому світі як першовідкривача літописної резиденції князя Данила Галицького [див. передмову до книги 9].

Чималою є роль М.І. Островського у складанні колекцій та побудові експозицій Дубнівського та Крем’янецького краєзнавчих музеїв. Саме тут частково збереглися пам’ятки з розкопок ученого.

Важливою категорією оборонних пам’яток Південної Волині є довгі загороджувальні вали, відомі з кінця XIX ст. [2; 26], які вперше досліджувалися та популяризувалися археологами міжвоєнного періоду [27, s. 339]. Проте у радянських оглядах фортифікацій Волині відсутні будь- які дані про пам’ятки [див. напр., 7]. Як показали спостереження автора, принаймні частина з них (Турецький вал) повстала за княжої доби [13, с. 56]. Завдячуючи дослідженням О. Цинкаловського, добре відомим є взаємне розташування довгих валів у Крем’янецьких горах. Вони порівняно непогано збереглись завдяки лісовому покриву.

Уведення в науковий обіг матеріалів із недавно розшуканих наукових архівів видатних волинських краєзнавців, археологів та музейних діячів дасть можливість заповнити джерелознавчі прогалини в історії Волині, а також сприятиме поглибленому вивченню історії краєзнавства та археології в Україні.

1. Державний архів Рівненської області.— Ф. 562, оп. 1, спр. 80, арк. 6 зв. 2. Антонович В.Б.

Археологическая карта Волынской губернии // Труды XI археологического сьезда в Киеве.— Т. 1.— М., 1901. — C. 36—133. 3. Археологічні пам'ятки Прикарпаття і Волині ранньослов'янського і давньоруського періодів.— K.: Наук. думка, 1982.— 268 с. 4. Был такой город... // Преподавание истории в школе.— 1969.— № 2.— С. 128. 5. Дмитренко М. Михайло Іванович Островський – дослідник ранніх поселень на Дубнівщині // Історія музейництва, пам'ятко-охоронної справи, краєзнавства і туризму в м. Острозі і на Волині: Науковий збірник.— Вип. І.— Острог, 2006.— С. 125—130. 6. Островский М.И., Павлова К.В., Раппопорт П.А. Раскопки в Данилове // Археологические открытия 1968 г.— М.: Наука, 1969.— С. 337. 7. Раппопорт П. А. Военное зодчество западнорусских земель X—XIV вв. // Материалы и исследования по археологии СССР.— № 140.— Л., 1967.— 241 с. 8. Раппопорт П.А. Данилов // Краткие сообщения Иститута археологии АН СССР.— Вып. 125.— 1971.— С. 82—86. 9. Раппопорт П.А. Древнерусская архитектура.— СПб.: Стройиздат, СПб. отд-ние, 1993.— 288 с. 10. Ратич О.О. Древньоруські пам'ятки на території західних областей УРСР.— К.: Вид-во АН УРСР, 1957.— 96 с. 11. Рудинський М.Я. Дубно-Кременецька палеолітична експедиція // Археологічні пам'ятки УРСР.— Т. IV. — 1952. 12. Свєшніков І.К., Нікольченко Ю.М. Довідник з археології України. Ровенська область.— К.: Наук. думка, 1982.— 114 с. 13. Терський С.В. Обстеження городищ княжої доби на Волині в 1986—1991 роках // НЗ ЛІМ.— Вип. 1.— Львів, 1993.— С. 41—67. 14. Терський С.В. Волинські матеріали княжої доби у фондах Львівського історичного музею // Житомир в історії Волині і України: Тези Всеукраїнської наукової краєзнавчої конференції (Житомир, 7—10 вересня 1994 р.).— Житомир: ЖО СЖУ, 1994.— C. 211—212. 15. Терський С.В. Розвиток археології та історичного краєзнавства на Волині у міжвоєнний період (1918—1945 рр.) // Наукові записки (Львівський історичний музей).— Вип. 7.— Львів, 1998.— С. 158—179. 16. Терський С.В. Пересопниця: Краєзнавчий нарис.— Рівне: Азалія, 2003.— 160 с. 17. Терський С.В. Дослідження та колекціонування старожитностей Волині львівськими музейними закладами (XIX—1-ша пол. XX ст.) // Волинський музей: історія і сучасність: Науковий збірник. – Вип. 3: Матеріали III Всеукраїнської наукової конференції, Луцьк–Колодяжне, 18—19 травня 2004 р.— Луцьк, 2004.— С. 241—244. 18. Терський С.В. Михайло Іванович Островський – дослідник пам’яток княжої доби на Волині (до 110-річчя від дня народження) // Минуле і сучасне Волині та Полісся: Олександр Цинкаловський і край: Матеріали 27-ї Міжнародної наукової історико-краєзнавчої конференції, присвяченої 1020-й річниці від першої

32

писемної згадки про Володимир та 110-річчю від дня народження О. Цинкаловського (м. Володимир-Волинський, 22.02.2008 р.). – Луцьк, 2008. – С. 283–285. 19. Терський С.В. Мате-ріальна культура населення Погориння (X—XII ст.) як приклад балто-чорноморських впливів // Kultura Ludów Morza Bałtyckiego.— T. 1: Starożytność i średniowiecze.— Toruń, 2008.— S. 122–139. 20. Терський С.В. Михайло Іванович Островський – дослідник пам’яток княжої доби на Рівненщині (до 110-річчя від дня народження) // Наукові записки (Рівненський краєзнавчий музей).— Вип. 6. — Рівне, 2008.— C. 111—115. 21. Цинкаловський О. Стара волинська хата // Життя i знання.— Рiк ІX.— Львiв, 1936.— C. 186—187. 22. Цинкаловський О. Волинські надмогильні хрести // Життя i знання.— Рiк ІX.— Львiв, 1936.— C. 287—289. 23. Цинкаловський О. Місто Шумськ: історичний нарис // Наша Батьківщина.— Львів, 1938. 24. Цинкаловський О. Волинська Швейцарія: опис околиць Крем'янця // Життя i знання.— Рiк XI.— Львiв, 1939.— Ч. 2. 25. Цинкаловський О. Старовинні пам'ятки Волинi.— Торонто, 1975.— 124 с. 26. Cynkałowski A. Materiały do pradziejów Wołynia i Polesia Wołyńskiego.— Warszawa, 1961.— 265 s., XXXI tabl. 27. Orłowicz M. Ilustrowany przewodnik po Wołyniu z 111 ilustracjami i mapką województwa.— Łuck, 1929. — 380 s. 28. Węgrzynowicz Teresa. Zabytki z epoki brązu i wczesnej epoki żelaza z Ukrainy i Biłorusi w zbiorach Państwowego Muzeum Archeologicznego w Warszawie.— Warszawa, 2001. — 123 s.

УДК 94:351.858(477.83/86)„18/19”

Тарабан В.М. Національний університет „Львівська політехніка”,

Біла Н.М. Львівський національний аграрний університет

ЧИННИКИ ФОРМУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ СВІДОМОСТІ ТА ЗАЛУЧЕННЯ УКРАЇНСЬКОГО СЕЛЯНСТВА ГАЛИЧИНИ ДО ВИЗВОЛЬНОЇ БОРОТЬБИ (кінець ХІХ – початок ХХ ст.)

© Тарабан В.М., Біла Н.М., 2009.

Виокремлено та охарактеризовано ті соціально-економічні та політичні умови, ідеологічні засади, що детермінували формування національної свідомості українського селянства Галичини, сприяли залученню його до національно-визвольних змагань.

In this article are selected and described those social-economic and political terms, ideological bases, which determinates forming of national consciousness of the Ukrainian peasantry of Galicia, promotes peasantry bringing in national-liberation fight.

Сучасний етап будівництва Української держави передбачає реформування політичної

системи України, створення громадянського суспільства, піднесення політичної свідомості й політичної культури громадян. З огляду на це, значний інтерес становить досвід громадсько-політичного, господарсько-економічного і культурного життя України в минулому. Зокрема, вивчення тих обставин, які сприяли формуванню національної свідомості українського селянства Галичини, що дали можливість українським партіям залучити його до національних змагань наприкінці ХІХ – початку ХХ ст.

Серед праць, присвячених соціально-економічному й політичному розвитку Галичини вказаного періоду, можна виокремити, зокрема, численні праці І. Франка [23, 24, 25, 26 та ін.], Ю. Бачинського [1], В. Будзиновського [3], М. Грушевського [8]. Різні аспекти діяльності українських партій частково висвітлені в працях М. Стахіва [18], П. Феденка [21], М. Кугутяка [13], О. Сухого [19] та ін.