НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ

На правах рукопису

ФІРСОВА ОКСАНА ДМИТРІВНА

УДК 351.77:614.2:[910:004.65](477)(043.3)

МЕХАНІЗМИ ГЕОІНФОРМАЦІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ОХОРОНОЮ ЗДОРОВ’Я В УКРАЇНІ

25.00.02 – механізми державного управління

Дисертація на здобуття наукового ступеня

кандидата наук з державного управління

Науковий керівник –

РАДИШ Ярослав Федорович,

доктор наук з державного управління,

професор

Київ – 2016

2

ЗМІСТ

СПИСОК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ, СИМВОЛІВ, ОДИНИЦЬ,

СКОРОЧЕНЬ І ТЕРМІНІВ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 4

ВСТУП . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 6

РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ

ДОСЛІДЖЕННЯ МЕХАНІЗМІВ ГЕОІНФОРМАЦІЙНОГО

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ОХОРОНОЮ

ЗДОРОВ’Я.. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 16

1.1 Теоретичні засади геоінформаційного забезпечення охорони

здоров’я у вітчизняній та зарубіжній літературі ............................................ 16

1.2 Міжнародний досвід організації інформаційного забезпечення

сфери охорони здоров’я.................................................................................... 31

1.3 Методологія дослідження та його програмно-цільова

структура………………………………………………………………………48

Висновки до розділу 1 ................................................................................. 64

РОЗДІЛ 2 СУЧАСНИЙ СТАН ГЕОІНФОРМАЦІЙНОГО

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ОХОРОНОЮ

ЗДОРОВ’Я В УКРАЇНІ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 67

2.1 Організаційний механізм геоінформаційного забезпечення

охорони здоров’я ……………………………….…………………………….67

2.2 Правовий механізм геоінформаційного забезпечення охорони

здоров’я ………………………………………………………………………. 82

2.3 Механізми захисту персональних даних у практиці державного

управління охороною здоров’я ….…………………………..…..…………100

Висновки до розділу 2…………………………………………… . .113

РОЗДІЛ 3 ПЕРСПЕКТИВНІ НАПРЯМИ ВДОСКОНАЛЕННЯ

ГЕОІНФОРМАЦІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДЕРЖАВНОГО

УПРАВЛІННЯ ОХОРОНОЮ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ . . . . . . . . . . . . . . 116

3

3.1 Реалізація стратегії “Здоров’я – 2020” і моніторинг показників у

геоінформаційній системі охорони здоров’я ............................................... 116

3.2 Геопросторовий аналіз при забезпеченні доступності первинної

медичної допомоги……...…………………………………………………...134

3.3 Формування геоінформаційного простору охорони здоров’я для

осіб, що приймають управлінські рішення................................................... 148

Висновки до розділу 3 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 160

ВИСНОВКИ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 164

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 170

ДОДАТКИ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 202

4

СПИСОК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ, СИМВОЛІВ, ОДИНИЦЬ,

СКОРОЧЕНЬ І ТЕРМІНІВ

БД – база даних

ВВП – валовий внутрішній продукт

ВІЛ – вірус імунодефіциту людини

ВМД – вторинна (спеціалізована) медична допомога

ВООЗ – Всесвітня організація охорони здоров’я

ВРУ – Верховна Рада України

ГІС – геоінформаційна система

ДСНС – Державна служба України з надзвичайних ситуацій

ДУ – державна установа

ЕМД – екстрена медична допомога

ЄЕС – Європейське економічне співтовариство

ЄРБ – Європейське Регіональне Бюро

ЄС – Європейський Союз

ЗОЗ – заклад охорони здоров’я

ЗП/СМ – загальна практика / сімейна медицина

ЗУ – Закон України

ІЗ – інформаційне забезпечення

ІКТ – інформаційно-комунікаційні технології

ІС – інформаційна система

ІСОЗ – інформаційна система охорони здоров’я

ІТ – інформаційні технології

КМУ – Кабінет Міністрів України

ЛПЗ – лікувально-профілактичні заклади

МІС – медична інформаційна система

МКХ-10 – Міжнародний класифікатор хвороб

МОЗ – Міністерство охорони здоров’я

5

НІГД – Національна інфраструктура геопросторових даних

ОДА – Обласна державна адміністрація

ОЕСР – Організація економічного співробітництва та розвитку

ОМС – органи місцевого самоврядування

ОПР – особа, яка приймає рішення

ПЗ – програмне забезпечення

ПМД – первинна медична допомога

ПМСД – первинна медико-санітарна допомога

СНІД – Синдром набутого імунодефіциту

СОЗ – система охорони здоров’я

УОЗ – управління охорони здоров’я

ЦОВВ – центральні органи виконавчої влади

ЦРЛ – центральна районна лікарня

ФАП – фельдшерсько-акушерський пункт

6

ВСТУП

Актуальність теми. Розбудова інформаційного суспільства в

Україні зумовлює потребу використання нових інструментів підвищення

ефективності державного управління в різних сферах життєдіяльності

суспільства, зокрема в охороні здоров’я.

Відповідно до Стратегії розвитку інформаційного суспільства в

Україні одним із основних завдань є впровадження новітніх інформаційно-

комунікаційних технологій (ІКТ) у всі сфери суспільного життя та діяльність

державних органів й органів місцевого самоврядування (ОМС) [145].

Державне управління як галузь потребує активного використання

ІКТ, свідченням чого є Стратегія сталого розвитку “Україна – 2020”, де в

розділі “Дорожня карта та першочергові пріоритети” важливе місце

належить Програмі електронного урядування, а серед 62 реформ і програм

розвитку держави за вектором відповідальності передбачені

децентралізація та реформа державного управління і реформа системи

охорони здоров’я [141]. Створення загальнодержавних інформаційних

систем, насамперед у сфері охорони здоров’я, визначено однією зі

стратегічних цілей розвитку інформаційного суспільства в Україні [137].

З огляду на реформування галузі охорони здоров’я й децентралізацію

влади, необхідність прийняття управлінських рішень в умовах обмежених

часових і фінансових ресурсів, невизначеності, зростання очікувань

споживачів медичної допомоги виникла потреба в розробці інноваційних

підходів до прийняття та реалізації управлінських рішень із використанням

новітніх інформаційних технологій.

Теоретико-методологічним підґрунтям дисертаційної роботи стали

наукові дослідження вітчизняних і зарубіжних учених з актуальних

проблем державного управління.

Питання загальної теорії та методології державного управління,

7

формування механізмів державного управління в різних сферах суспільної

діяльності розглядаються в працях В.Авер’янова [32], Г.Атаманчука [2],

В.Бакуменка [4; 5; 26], М.Білинської [23; 29; 31], О.Васильєвої [185],

О.Власюка [30], П.Ворони [44], В.Голубь [20], В.Гошовської [21],

І.Дробота [38], О.Ігнатенка [185], Д.Карамишева [50–52], В.Князєва [26],

Н.Кризини [66; 67], О.Лебединської [69], Т.Лукіної [75], В.Мамонової [78],

Н.Нижник [27; 90], О.Оболенського [24], А.Попка [108], І.Розпутенка [159],

А.Романюка [160], С.Серьогіна [163], Ю.Сурміна [40; 179], С.Телешуна [184],

В.Тертички [187], В.Трощинського [197], І.Хожило [164] та ін.

Аналізу ролі інформаційних технологій в державному управлінні

присвячені праці Н.Грицяк [28], А.Дєгтяра [33], І.Клименко [56; 101],

К.Линьова [56], А.Семенченка [161; 162], В.Степанова [172–174], В.Троня

[192; 193], С.Чукут [212]. Окремі аспекти інформаційного забезпечення

державного управління досліджені в роботах Ю.Бажала [159], В.Гурковського

[22], Ю.Приймака [112], О.Твердохліба [183], Ю.Уманського [194].

На важливості наукового пошуку щодо різних складових державного

регулювання сфери охорони здоров’я України наголошують: Т.Авраменко

[29; 31], О.Баєва [3], Н.Васюк [29; 57], Ю.Вороненко [195], З.Гладун [16],

Н.Гойда [18], Л.Жаліло [155; 196], В.Князевич [57; 99], В.Лехан [70; 71],

Л.Мельник [29; 31], В.Москаленко [83; 84], Я.Радиш [29; 151–154],

Н.Рингач [156], І.Рожкова [196], І.Солоненко [155; 170; 177] та ін.

У контексті інформатизації охорони здоров’я окремі питання

використання сучасних ІКТ для створення нових механізмів державного

управління охороною здоров’я досліджували О.Балуєва [6; 68],

А.Владзимирський [11; 68], О.Корольчук [64], Р.Ларіна [68], В.Лобас [74],

А.Терент’єва [29; 31; 186]. Натомість у працях представників науки

соціальної медицини М.Голубчикова [19], О.Коваленка [59], О.Майорова

[106], О.Мінцера [81; 82], В.Пономаренка [104–106] висвітлюються шляхи

інформатизації медичної галузі. Серед зарубіжних науковців проблематику

8

застосування геоінформаційних технологій у сфері охорони здоров’я

досліджували Д.Блюменталь [222; 223], A.Гатрел [241], E.Кромлі [228],

С.Маклафферті [228; 257; 260], Т.Річардс [269], Р.Скіннер [242],

К.Строетман [273], Р.Хікс [249] та ін. Однак недостатність науково-

методологічних розвідок щодо використання геоінформаційних технологій

у сфері охорони здоров’я України суттєво знижує ефективність їх

упровадження в державно-управлінській діяльності.

Незважаючи на позитивну оцінку здобутків вітчизняних і зарубіжних

учених у сфері державного управління, практика використання новітніх

ІКТ у державному управлінні охороною здоров’я, урахування світового

досвіду в цій сфері та незначний науковий інтерес до проблематики

механізмів геоінформаційного забезпечення державного управління

охороною здоров’я в Україні зумовлюють актуальність обраної для

дослідження теми.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. У

дисертаційній роботі висвітлено результати наукових досліджень автора,

отримані в процесі виконання комплексного наукового проекту

Національної академії державного управління при Президентові України

(далі – Національна академія) “Державне управління та місцеве

самоврядування” (ДР № 0199U002827) у рамках науково-дослідних робіт

за темами: “Державне управління реформуванням охорони здоров’я в

контексті соціальних перетворень в Україні” (ДР № 0113U002452),

“Європейський вектор подальшого реформування охорони здоров’я в

Україні” (ДР № 0114U002855), “Формування державної політики з

охорони здоров’я в умовах системної кризи в Україні” (ДР №

0115U004056), у контексті яких автором проаналізовано розвиток

електронної охорони здоров’я в Україні, розглянуто міжнародний досвід

інформатизації охорони здоров’я, сформульовано пропозиції щодо

9

вдосконалення механізмів інформаційного забезпечення державного

управління охороною здоров’я в Україні.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є

теоретико-методологічне обґрунтування механізмів геоінформаційного

забезпечення державного управління охороною здоров’я та розроблення

рекомендацій органам влади щодо їх удосконалення.

Для досягнення мети поставлено такі завдання:

– проаналізувати вітчизняні й зарубіжні наукові джерела за

темою дослідження та визначити напрями, які досі належно не розкриті й

потребують наукового опрацювання;

– розширити понятійно-категоріальний апарат державного

управління у сфері інформатизації охорони здоров’я шляхом уведення в

науковий обіг авторських визначень поняття “механізм геоінформаційного

забезпечення державного управління охороною здоров’я” і поняття

“геоінформаційний простір охорони здоров’я”;

– дослідити організаційний і правовий механізми

геоінформаційного забезпечення державного управління охороною

здоров’я в Україні, механізми захисту персональних даних у цій сфері;

– обґрунтувати доцільність упровадження геоінформаційної

системи охорони здоров’я України в контексті реалізації політики

“Здоров’я – 2020”;

– провести геопросторовий аналіз доступності первинної

медичної допомоги населенню на прикладі окремих районів;

– розробити проект Концепції формування геоінформаційного

простору охорони здоров’я України і модель взаємодії органів державної

влади й органів місцевого самоврядування в геоінформаційному просторі

охорони здоров’я;

10

– узагальнити результати дослідження та розробити

рекомендації органам державної влади й органам місцевого

самоврядування України.

Об’єкт дослідження – державне управління охороною здоров’я

України.

Предмет дослідження – механізми геоінформаційного забезпечення

державного управління охороною здоров’я в Україні.

Методи дослідження. Методологічну базу дослідження складає

комплекс загальнонаукових методів пізнання, використання яких дає

можливість забезпечити обґрунтованість і достовірність наукового

пошуку, і спеціальних методів, доцільність застосування яких визначається

специфікою об’єкта й предмета дослідження. У процесі дослідження

використовувався системний підхід і метод структурно-функціонального

аналізу для виділення елементів взаємодії об’єкта дослідження й

визначення їх місця та ролі у функціонуванні системи. Застосування

аналітичного методу дало можливість здійснити комплексне дослідження

наукових джерел і державних документів, що регламентують інформаційне

забезпечення державного управління охороною здоров’я. Завдяки

порівняльному методу виявлено особливості використання інформаційних

технологій у сфері охорони здоров’я з урахуванням зарубіжного досвіду.

Методи аналізу й синтезу використано під час розгляду органів державної

влади та державно-управлінських процедур як складових організаційного

механізму геоінформаційного забезпечення державного управління

охороною здоров’я. Об’єктно-орієнтований аналіз застосовано з метою

створення моделі взаємодії органів державної влади й органів місцевого

самоврядування в геоінформаційному просторі охорони здоров’я,

виділення об’єктів і встановлення їх зв’язків.

Із спеціальних методів у дослідженні використано метод

геопросторового аналізу для оцінки доступності медичної допомоги,

11

програмне забезпечення ArcGIS for Desktop (ESRI), додаток ArcMap.

Емпіричну та фактичну базу дослідження склали нормативно-

правові акти України, міжнародні акти, статистичні дані, офіційно

опублікована інформація міжнародних організацій, наукові видання з теми

дослідження.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що

вирішені в дисертаційній роботі завдання дали змогу досягти визначеної

здобувачем мети і сформулювати нові наукові положення. У результаті

проведеного дослідження

уперше:

розроблено проект Концепції формування геоінформаційного

простору охорони здоров’я України, зокрема визначено: мету Концепції

(підвищення якості управлінських процесів та ефективності діяльності

органів державної влади й органів місцевого самоврядування у сфері

охорони здоров’я шляхом забезпечення доступу до геоінформаційних

ресурсів та їх обміну); завдання (сформувати нормативно-правову базу

інфраструктури просторових даних, забезпечити умови для взаємодії

органів державної влади, ОМС, господарюючих суб’єктів у сфері охорони

здоров’я, підвищити рівень підготовки кадрів за рахунок засобів

дистанційного доступу); основні принципи (законності, достовірності,

доступності, безпеки) та етапи її реалізації;

розроблено модель взаємодії органів державної влади та ОМС

у геоінформаційному просторі охорони здоров’я, що зумовлена метою,

завданнями і функціями державного управління у сфері охорони здоров’я,

на основі системного підходу з визначенням ієрархічної впорядкованості,

де кожен рівень характеризується ступенем деталізації інформації і

комплексом вирішуваних завдань, із використанням відповідних

принципів (системності; цілеспрямованості; ієрархії; розвитку; єдності;

зв’язності), що передбачає підвищення ролі координації в процесі

12

управління та пов’язано зі створенням нових динамічних зв’язків у

системі;

удосконалено:

понятійно-категоріальний апарат державного управління

охороною здоров’я, зокрема сформульовано авторське визначення поняття

“механізм геоінформаційного забезпечення державного управління

охороною здоров’я” як сукупність взаємодії суб’єктів управління в процесі

створення, використання та перерозподілу геоінформаційних ресурсів

згідно з компетенцією щодо розпорядження ними з метою досягнення

поставлених цілей в охороні здоров’я; поняття “геоінформаційний простір

охорони здоров’я” як сукупність геоінформаційних ресурсів (просторові

дані, бази даних, цифрові карти і картографічні моделі, документована

інформація, яка створена і/або використовується в геоінформаційних

системах, та геоінформаційні технології як засоби для створення

інформаційного продукту), упорядкованих за єдиними принципами

(законності, достовірності, загальнодоступності, забезпечення захисту

ресурсів та прав користувачів) і правилами формування, зберігання та

поширення (цілісність, вірогідність, контроль, захист від

несанкціонованого доступу, єдність і гнучкість, стандартизація та

уніфікація, адаптивність, мінімізація введення й виведення інформації), що

використовуються в процесі вироблення управлінських рішень з питань

збереження і зміцнення здоров’я населення;

набули подальшого розвитку:

організаційний механізм геоінформаційного забезпечення

державного управління охороною здоров’я, а саме: запропоновано

застосовувати децентралізований (мережевий) підхід, згідно з яким в

існуючій розподіленій структурі центральних органів виконавчої влади

(ЦОВВ), що залучені до процесу інформатизації охорони здоров’я,

13

уточнюються завдання, функції, горизонтальні комунікації без створення

додаткових державних органів;

правовий механізм геоінформаційного забезпечення державного

управління охороною здоров’я шляхом визначення необхідних для

впровадження стандартів інформатизації охорони здоров’я, серед яких:

стандарти передавання даних для інформаційних систем електронної

охорони здоров’я, регламенти взаємодії з іншими інформаційними

системами і забезпечення інформаційної безпеки;

механізми захисту персональних даних у практиці державного

управління охороною здоров’я, зокрема: виокремлено адміністративні

(розробка політики інформаційної безпеки, визначення порядку правил

обробки персональних даних і встановлення відповідальності) та

організаційні (забезпечення деперсоніфікації, аудит) методи забезпечення

захисту персональних даних;

напрями вдосконалення державного управління охороною

здоров’я України шляхом застосування геоінформаційних технологій для

оцінки доступності медичної допомоги.

Практичне значення одержаних результатів. Окремі результати

дослідження було враховано і використано:

­ Комітетом Верховної Ради України з питань охорони здоров’я

під час підготовки та проведення Парламентських слухань на тему

“Сучасний стан, шляхи і перспективи реформи у сфері охорони здоров’я”

(довідка про впровадження від 03 листопада 2014 року № 04-26/14-638);

­ Хотинською районною державною адміністрацією в процесі

формування плану розвитку охорони здоров’я Хотинського району на 2014

рік (довідка про впровадження від 09 червня 2014 року № 24-299-02-30);

­ Інститутом державного управління у сфері цивільного захисту

під час підвищення кваліфікації державних службовців ІІ–VII категорій

посад у сфері цивільного захисту, зокрема впроваджено в навчальний

14

процес підходи до використання геоінформаційних технологій у

державному управлінні в контексті викладання модуля “Медицина

катастроф” (акт про впровадження від 06 жовтня 2015 року);

­ Національною академією державного управління при

Президентові України під час підготовки колективних монографій

“Державна політика у сфері охорони здоров’я”, “Державне управління

охороною здоров’я в Україні: генеза і перспективи розвитку” (довідка про

впровадження від 11 червня 2015 року № 1/15-15-494).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження є

самостійно виконаною науковою працею та містить отримані особисто

автором результати в галузі науки “Державне управління”. У наукових

працях, підготовлених у співавторстві, здобувачем проведено

геопросторовий аналіз мережі закладів охорони здоров’я [240],

проаналізовано зарубіжний досвід державного управління охороною

здоров’я [29], досліджено розвиток електронної охорони здоров’я як

напрям державної політики в галузі охорони здоров’я [23].

Апробація результатів дослідження. Основні положення й

результати дослідження оприлюднено на науково-практичних

конференціях і круглому столі, зокрема: “Державна політика забезпечення

національної безпеки України: актуальні проблеми та шляхи їх

розв’язання” (Київ, 2013); “Модернізація державного управління та

європейська інтеграція України” (Київ, 2013); “Дні інформаційного

суспільства – 2013” (Київ, 2013); “Місцеве самоврядування – основа

сталого розвитку України” (Київ, 2014); “Дні інформаційного суспільства –

2015” (Київ, 2015); “Геоінформаційні технології у територіальному

управлінні” (Одеса, 2015); “Пріоритетні питання діяльності закладів

охорони здоров’я та сучасні підходи до їх вирішення” (Київ, 2015).

Публікації. За темою дисертації опубліковано 16 наукових праць:

вісім статей у наукових фахових виданнях з державного управління, дві з

15

яких у зарубіжних періодичних виданнях, шість тез у матеріалах науково-

практичних конференцій та дві публікації в інших виданнях.

Структура й обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається зі

вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та

чотирьох додатків. Повний обсяг дисертації становить 219 сторінок, з них

166 сторінок основного тексту. Робота містить 24 рисунки і 12 таблиць.

Список використаних джерел налічує 282 найменування, з них 64 –

іноземною мовою.

16

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ

МЕХАНІЗМІВ ГЕОІНФОРМАЦІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ОХОРОНОЮ ЗДОРОВ’Я

1.1 Теоретичні засади геоінформаційного забезпечення державного

управління охороною здоров’я у вітчизняній та зарубіжній літературі

Понад півстоліття триває активний дискурс щодо характеристик

сучасного суспільного устрою та його переорієнтації від матеріальних

носіїв до інформаційних пріоритетів та домінанти знань у побудові

соціальної інфраструктури [53; 181; 210; 211]. Джерелами конкурентної

переваги країни ХХІ століття стають не природні, трудові чи фінансові

ресурси, а інновації, нові знання та технології. “Ядро трансформації, яку

ми переживаємо зараз, пов’язано з технологіями обробки інформації та

комунікацією” [53].

Діяльність людей зараз усе більшою мірою залежить від їхньої

поінформованості і здатності ефективно використовувати наявну

інформацію, цінність якої залежить від того, наскільки ця інформація

сприяє досягненню певної мети [211]. Інформація як сукупність будь-яких

відомостей, даних, фактів про відповідні предмети, явища, процеси,

відносини, події тощо, зібраних і систематизованих у придатну для

використання форму, складає основу державного управління [2, с. 299]. По

суті, всі процеси управління - це не що інше, як пошук, фіксація, аналіз,

оцінка, закріплення, поширення соціальної інформації, тобто тієї

інформації, яка пов’язана з відображенням, пізнанням і перетворенням

різних форм життєдіяльності людей. Погоджуємося з В. Бакуменком, що

управлінській діяльності притаманний інформаційний характер, який

“виявляється в необхідності постійного одержання, осмислення,

17

систематизації, зберігання, видачі спеціальної, і, передусім управлінської

інформації” [5].

Збирання, переробка і аналіз інформації, пошук раціональних рішень

у будь-якій сфері діяльності неможливі без залучення спеціальних

технічних засобів, цих символів описаної О.Тоффлером третьої хвилі

[190]. Водночас “автоматизація управлінської праці не зменшила, а,

навпаки, підвищила роль людини, підняла цю роль на новий, вищий

рівень” [17, с. 93], оскільки на людину покладено функції визначення мети,

постановки завдань і вибору кінцевих варіантів управлінських рішень. За

передбаченнями одного із авторів теорії струн, “здоровий глузд буде

валютою майбутнього” [49].

Коли йдеться про використання технологій в державному управлінні,

то раціоналізація управління має здійснюватися на наукових засадах.

Сучасні вимоги до державного управління пов’язані із необхідністю

створення системи його інформаційного забезпечення – “взаємозв’язаної

та відповідним чином сформованої сукупності організаційних, правових,

інформаційних, методичних, програмно-технічннх та технологічних

компонентів, що забезпечують раціональне використання інформаційних

ресурсів та інформаційних технологій” [64, с. 24].

Зростання обсягів інформаційних ресурсів в державному управлінні,

з одного боку, і розвиток ІТ, з іншого, зумовлюють необхідність розробки,

використання та постійного удосконалення державних механізмів

інформаційного забезпечення державного управління.

Джерельна база за обраною тематикою внаслідок її

міждисциплінарного характеру є надзвичайно чисельною і різноманітною,

охоплює широке коло проблемних питань з різних сфер діяльності:

державне управління в умовах розвитку інформаційного суспільства [22;

33; 48; 79; 160; 168; 173; 183; 194], інформатизація сфери охорони здоров’я

[6; 64; 68; 74; 81; 104; 226; 249], електронне врядування [12; 39; 47; 56; 101;

18

112; 161; 166; 212], електронна охорона здоров’я [11; 59; 106; 221; 222;

233–238; 244; 251; 264; 273], геоінформаційні технології та інфраструктура

просторових даних [8; 80; 85; 87; 182; 188; 189; 215; 230; 241–243; 257; 260;

279].

Відносини, що розвиваються в інформаційному суспільстві,

продукують нові вимоги до державного управління соціальними

системами, зокрема охороною здоров’я. Серед таких вимог є

об’єктивність, загальнодоступність, оперативність та повнота інформації;

раціональна організація апарату управління [79]. Погоджуємося з авторами

посібника “Моделювання, інформаційні системи і технології в державному

управлінні” [101], що рух країни до інформаційного суспільства

обумовлює необхідність посилення державного впливу на процеси

інформатизації. Доцільність цього полягає в тому, що держава має

виконувати роль менеджера шляхом [101, с. 14]:

– координації діяльності різних учасників цього процесу;

– збереження в руках держави політичних, економічних і правових

механізмів, що регламентують єдині “правила гри” для всіх учасників

цього процесу;

– створення адекватної новим умовам законодавчої і нормативно-

правової баз, форм і методів адміністративного регулювання, що сприяють

надходженню інвестицій і розвитку справедливої конкуренції;

– залучення до активної участі в процесі інформатизації

приватного сектора економіки і надання вільного вибору напрямів

діяльності вітчизняним підприємницьким структурам, насамперед малому

і середньому бізнесу, зацікавленим у розвитку виробництва і вітчизняного

ринку інформаційно-комунікаційних засобів, продуктів та послуг;

– активної підтримки вітчизняного виробника ІКТ, комплексної

підтримки галузей фундаментальної і прикладної науки, наукомістких

виробництв, що забезпечують створення цих технологій;

19

– забезпечення активної участі на світовому ринку інформаційно-

комунікаційних засобів, продуктів і послуг, у розробці міжнародних

стандартів і нормативних документів у цій сфері, у реалізації міжнародних

проектів і програм інформатизації;

– широкого залучення регіональних і муніципальних органів влади

до участі в процесах інформатизації в усіх напрямах і створення умов на

місцях для переходу до інформаційного суспільства й адаптації кращих

рішень до специфіки регіонального соціально-економічного і культурного

розвитку.

Основу інформаційного середовища органів державної влади мають

становити інформаційно-телекомунікаційні системи, здатні забезпечити

інформаційну підтримку підготовки і прийняття рішень у різних сферах

суспільного життя, серед них й охорона здоров’я.

Необхідність підвищення якості управління системою охорони

здоров’я за допомогою сучасного інформаційного забезпечення зумовлена

потребою подолання кризових явищ у галузі на всіх її ієрархічних рівнях.

Аналіз інформаційних матеріалів МОЗ свідчить, що cтан здоров’я

населення України сьогодні оцінюється як незадовільний, що пов’язано з

високим рівнем загальної смертності (14,7 на 1000 населення); низькими

рівнями очікуваної тривалості життя (66,12) і тривалості здорового життя

(59,2); одним із найвищих у Європейському регіоні природним спадом

населення (-3,9 на 1000 населення у 2014 р.); відсутністю ознак подолання

епідемій туберкульозу і ВІЛ/СНІДу [216, с. 10].

Значне погіршення здоров’я населення поєднується із загостренням

демографічної ситуації в Україні (див. табл. 1.1): падіння рівня

народжуваності, який на сьогодні майже на 40% нижчий від

зареєстрованого на початку 90-х років; інтенсифікація смертності

населення; частка осіб похилого віку до 30%; депопуляція внаслідок

перевищення кількості померлих над кількістю народжених.

20

Таблиця1.1

Тренд демографічних показники в Україні у 1980-2014 рр.*

Показник 1980 1990 1995 2000 2005 2010 2011 2012 2013 2014

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11

Чисельність

наявного

населення,

млн. осіб

50 51.9 51.5 49.2 47.1 45.9 45.7 45.6 45.4 43,0

Населення,

жінки (% до

всього насел.)

54.3 53.7 53.5 53.6 53.7 53.9 53.9 53.8 53.8 53,8

Населення, вік

0-14 (% до

всього насел.)

21.6 21.6 20.3 17.5 14.7 13.9 14.0 14.2 14.5 15,6

Населення, вік

65 і старше (%

до всього

населення)

11.9 12.0 13.5 13.8 15.8 15.8 15.6 15.3 15.1 16,12

Природний

приріст,

скорочення (–)

0.5 0.5 −5.8 −7.6 −7.6 −4.4 −3.5 −3.1 −3.5 -3,9

Коефіцієнт

народжува-

ності (число

народжень на

одну жінку)

2.0 1.8 1.4 1.1 1.2 1.4 1.5 1.5 1,5 1,5

Кількість

живонародже-

них (на 1000

наявного

населення)

15.1 12.7 9.6 7.8 9.0 10.8 11.0 11.4 11,1 10,8

Кількість

померлих (на

1000 наявного

населення)

11.3 12.1 15.4 15.3 16.6 15.2 14.5 14.5 14,6 14,7

Середня

очікувана

тривалість

життя при

народженні

(обидві статі)

- 70,42 66,79 67,72 69,96 70,44 71,02 71,15 71,37 71,37

Сільське (% до

всього

населення)

38.3 33.2 33.0 32.9 32.2 31.3 31.1 30.9 30.7 31,0

* За даними Держкомстату України (станом на 1 грудня 2015 року).

21

Упродовж останнього десятиріччя спостерігається зростання рівня

загальної смертності населення в межах 4%, тоді як у країнах Європи

навпаки, він знизився на 4%, а середня тривалість очікуваного життя в

Україні на 5-10 років менша, ніж в економічно розвинених європейських

державах. За вказаний період рівень загальної захворюваності зріс на

10,6%, поширеності хвороб – на 38,9%, загальна чисельність населення

скоротилась на 7,7%, що загрожує національній безпеці держави [103, с. 93].

Стан здоров’я громадян України і національної галузі охорони

здоров’я є наочним відображенням рівня економічного розвитку країни,

спрямованості її національної політики, і зокрема – тієї уваги, яка

приділяється соціальним питанням та формуванню “людського капіталу”

[23, с. 17]. Світовий досвід свідчить, що на основі вдосконалення політики

у сфері охорони здоров’я, міжсекторального підходу, запровадження

ефективних профілактичних стратегій можна досягти позитивної динаміки

стану громадського здоров’я [218; 220]. На сучасному етапі пріоритетом

державної політики в галузі охорони здоров’я має бути досягнення

позитивних змін у наявній ситуації, а саме, збереження і поліпшення

здоров’я, підвищення якості та ефективності медико-санітарної допомоги

[23].

Серед основних факторів, які унеможливлюють отримання якісних і

доступних послуг з охорони здоров’я, вітчизняні фахівці називають

неефективність та застарілість [63]:

інформаційного забезпечення, яке спирається на паперовий

деперсоніфікований медичний облік і звітність та унеможливлює

комплексний моніторинг і оцінку ресурсів СОЗ з метою ефективного

оперативного управління та стратегічного планування;

механізмів міжсекторальної координації і взаємодії в інтересах

здоров’я населення;

інформаційно-комунікаційного забезпечення, яке здійснюється

22

переважно непрофесійно та рефлективно й не має випереджаючого

характеру.

Для формування нової СОЗ одним з кроків є вдосконалення

інформаційного забезпечення управлінської діяльності та інформатизація

галузі. На важливості дослідження цієї проблематики наголошують такі

вчені, як М.Білинська [23], О.Балуєва [68], А.Владзимирський [11; 68],

О.Коваленко [59], О.Корольчук [64], Р.Ларіна [68], О.Майоров [106],

О.Мінцер [81; 82], В.Пономаренко [106], Я.Радиш [151; 152], І.Солоненко

[177] та інші. Інформатизація сфери охорони здоров’я України забезпечить

оптимізацію використання ресурсів галузі, підвищення якості, доступності

та своєчасності медичної допомоги, підтримку прийняття ефективних

управлінських рішень стосовно функціонування та розвитку системи

охорони здоров’я України.

Системний аналіз літературних джерел за темою дослідження дає

право стверджувати, що основою подальшої інформатизації системи

охорони здоров’я є створення єдиного інформаційного простору цієї

сфери, який повинен базуватися на новітніх технологіях та до складу якого

повинні входити галузеві та регіональні бази даних, системи медико-

статистичної інформації та аналізу. Створення такого інформаційного

середовища за умови активного використання геоінформаційних ресурсів,

забезпечить процес управління охороною здоров’я своєчасною та

достовірною інформацією.

За останні роки досягнуто суттєвих результатів у побудові

інформаційного простору сфери охорони здоров’я України: здійснено та

впроваджено локальні розробки; накопичено значний обсяг практичної,

статистичної та довідкової інформації; напрацьовано досвід організації

інформаційних та телекомунікаційних систем; є приклади впровадження

галузевих електронних реєстрів певних категорій хворих, локальних

електронних реєстрів пацієнтів, інформаційно-аналітичних систем

23

управління екстреною медичною допомогою тощо [62]. У рамках

виконання проектів інформатизації охорони здоров’я зроблені істотні

кроки щодо: поліпшення комп’ютерного забезпечення ЗОЗ; створення

локальних мереж і корпоративної мережі обміну інформацією між

медичними закладами; розвитку ІТ клінічної та навчальної спрямованості;

впровадження автоматизованих робочих місць медичних працівників,

медико-статистичних систем, систем типу “Стаціонар” або “Поліклініка” зі

створенням персоніфікованих баз даних [216].

Однак головна увага приділяється переважно поліпшенню

матеріально-технічної бази органів УОЗ та закладів вторинного і

третинного рівнів надання медичної допомоги, що полегшує працю

окремих фахівців (переважно з адміністративних та фінансових служб,

служби статистики), але не дає значущого ефекту як для закладу, так і для

галузі в цілому. При цьому значною (близько 50%) є частка морально

застарілих комп’ютерів, що унеможливлює впровадження повною мірою

сучасного ІЗ [216, с. 404]. Це призводить до низького рівня використання

лікувально-діагностичних ІС, відсутності на галузевому рівні цілісної

системи збору, обміну та аналізу інформації. Спостерігається тенденція до

відокремлення ІЗ в самостійні системи, які не пов’язані методологічно між

собою і функціонують ізольовано через неузгодженість у підходах до

кодування інформації, застосування програмного забезпечення. Внаслідок

цього інформація, наявна в таких базах даних, практично не

використовується в процесі прийняття управлінських рішень, оцінюванні

якості надання медичної допомоги, моніторингу діяльності медичних

служб і ЛПЗ.

Поширенню ІКТ в управлінні галуззю перешкоджають: відсутність

нормативної бази для електронних медичних документів, висока вартість

ПЗ, відсутність національних державних стандартів щодо надання

медичної інформації та зображень [58]. На регіональному рівні основними

24

проблемними питаннями інформатизації вітчизняної СОЗ є [216, с. 416]:

– недостатня нормативно-правова база, яка регламентує

впровадження та розвиток ІТ в охороні здоров’я;

– низький рівень фінансування процесу інформатизації, що не

дає змоги здійснювати ефективну політику з модернізації технічного

парку, інформаційно-програмних засобів і розвитку ІКТ;

– наявність різних технічних засобів та ПЗ, що використовується

в системі охорони здоров’я і перешкоджає впровадженню типових рішень;

– низький рівень розвитку комунікаційних каналів належної

потужності між ЗОЗ (у т.ч. відсутність якісного підключення до мережі

Інтернет), що заважає створенню єдиної системи передачі медичних даних;

– низький рівень використання ліцензованих засобів, що гальмує

процес інтеграції медичних ІС України в єдиний інформаційний простір

Європи.

Вітчизняні науковці і практики виокремлюють стратегічні напрями

проведення інформатизації охорони здоров’я та інформаційного

забезпечення галузі [62]:

– створення нормативної документації, що визначає уніфіковані

вимоги до розробки і впровадження інформаційних ресурсів, а також

порядку взаємодії суб’єктів інформатизації сфери охорони здоров’я;

– створення та оптимізація роботи стратегічних інформаційних

підсистем сфери охорони здоров’я України, структурованих щодо

пацієнтів, ресурсного забезпечення закладів охорони здоров’я, медичних

кадрів, ринку лікарських засобів та виробів медичного призначення;

відкритих інформаційних ресурсів, що забезпечать безперешкодний доступ

громадян до публічної медичної та медико-соціальної інформації;

– упровадження та інтеграція прикладних ІС, насамперед,

систем електронного документообігу, АСУ службою ЕМД;

– сприяння розвитку матеріально-технічного забезпечення

25

інформатизації сфери охорони здоров’я України, зокрема, каналів зв’язку;

– удосконалення методів та реалізація заходів щодо

забезпечення захисту інформації відповідно до чинного законодавства;

– інтеграція до спеціалізованих національних та глобальних ІС;

– організація навчання роботі із засобами інформатизації.

Досліджуючи проблематику використання ІТ в системі охорони

здоров’я, інформаційні системи поділяємо на:

a) ІС, що забезпечують інформаційну підтримку процесів

керування службою охорони здоров’я регіону, медичним закладом;

b) ІС, що забезпечують інформаційний супровід профілактичних

і діагностично-лікувальних процесів.

Структура будь-якої IС може бути представлена сукупністю

взаєпов’язаних підсистем, що забезпечують її роботу (рис. 1.1) [169, с. 101].

Рис. 1.1. Структура інформаційної системи як сукупності підсистем

26

ІС, що забезпечує збір, зберігання, обробку, доступ, відображення і

поширення просторово-координованих даних (просторових даних),

називають геоінформаційною системою (ГІС) [9, с. 133]. Зауважимо, що

понад 70% даних, які використовують під час формування управлінського

рішення, є саме просторовими даними, які містять, окрім описової

(атрибутивної) складової, координатну компоненту.

Вітчизняний законодавець тлумачить геоінформаційну систему як:

– сучасні комп’ютерні технології, що дають можливість поєднати

модельне зображення території (електронне відображення карт, схем,

космо-, аерозображень земної поверхні), різноманітні статистичні дані,

списки, економічні показники тощо (ЗУ “Про Національну програму

інформатизації”) [136];

– інформаційна (автоматизована) система, що забезпечує збирання,

оброблення, аналіз, моделювання та постачання геопросторових даних (ЗУ

“Про Державний земельний кадастр”) [116].

Технологічною основою створення ГІС є геоінформаційні технології

(ГІС-технології). Сутність ГІС-технології полягає в інтелектуалізації

управління процесами інформаційного забезпечення, що включає

автоматизований пошук взаємозв’язків будь-яких об’єктів: подій, людей,

формалізованих знань з усіх видів баз даних, в тому числі баз даних

неструктурованої текстової інформації, візуалізації складно структурованої

інформації в графічному і табличному вигляді, статистичний аналіз подій,

пошук прихованих, латентних об’єктів [182].

ГІС-технології поєднують операції з базами даних (наприклад,

статистичний аналіз) з унікальною візуалізацією. Застосування таких

технологій дозволяє формувати складні комбіновані запити до даних, що

включають певні просторові обмеження. Геоінформаційні ресурси здатні

забезпечити просторово-часовою інформацією всі ланки моделювання та

управління в різних сферах діяльності (управління територіями, військова

27

справа, екологія, охорона здоров’я, інженерні комунікації, транспорт,

містобудування тощо). Завдяки включенню в процес прийняття рішень

візуалізованих матеріалів стає можливим прискорення аналітичного

мислення ОПР (особи, яка приймає рішення), менше інформаційне

навантаження на ОПР та зосередження фокусу уваги на найбільш

значимих елементах [253].

ГІС класифікують:

– за призначенням – залежно від цільового використання

(наприклад, моніторингові, інвентаризаційні, дослідницькі);

– за проблемно-тематичною орієнтацією (сфера застосування);

– за територіальним охопленням (муніципальні, регіональні,

національні, міжнародні).

За останні 50 років значно зріс інтерес до використання ГІС в

суспільному життті, про що свідчить кількість публікацій з даної тематики

(рис. 1.2). У межах дослідження за допомогою інструменту Ngram Viewer

здійснено контент-аналіз масиву книг (понад 20 млн. книг, серед яких 72%

англомовні) на базі Google Books, онлайн “книгосховище”, створене

провідними університетами світу [224].

Рис. 1.2. Висвітлення теми ІТ в англомовній літературі

28

Якщо раніше під ГІС розуміли інформаційно-аналітичні системи, то

сучасні ГІС – це “інструментарій інтеграції різноформатних, раніше

несумісних даних для моделювання явищ і процесів в реальному масштабі

часу” [13, с. 12]. Тобто на нинішньому етапі технологічного розвитку

суспільства прийняття управлінських рішень, зокрема у складних

соціально-економічних системах як охорона здоров’я, можливе після їх

апробації на віртуальних моделях без експериментів на живих людях.

Сфера охорони здоров’я визначається як одна з головних серед тих,

які потребують геопросторової підтримки управлінських рішень (поряд з

економічною, екологічною, соціальною, оборонною та науковою сферами)

[230]. Просторова залежність пов’язаних зі здоров’ям факторів є однією з

причин поширеного використання геоінформаційних систем в охороні

здоров’я. На міжнародному рівні організації, пов’язані з охороною

здоров’я, все більше покладаються на рішення, отримані за допомогою

ГІС-технологій, які сприяють підвищенню ефективності діяльності у цій

сфері, її модернізації та переведенню на сучасний рівень обслуговування

населення, задоволенню потреб держави і суспільства [228].

Серед переваг використання ГІС-технологій в охороні суспільного

здоров’я виокремлюють наступні:

1) сприяння керівникам, практикам і дослідникам у виявленні

зв’язків між даними з різних сфер життєдіяльності суспільства. Наприклад,

канадським фахівцям для реалізації Програми з профілактики отруєння

дітей свинцем необхідно було отримати базу даних про житлові будинки,

збудовані до 1950-х років (коли ще використовували фарби на основі

свинцю), карту з адресами вулиць, базу даних лікарень для встановлення

адрес новонароджених дітей [269, c. 364]. Поєднуючи ці бази даних, за

допомогою ГІС-технологій ідентифікували немовлят з високим ризиком

отруєння і визначили домогосподарства для ретельного обстеження;

2) лікарі і дослідники отримують нові дані на основі ГІС-технологій.

29

Наприклад, місцеві управління охороною здоров’я можуть

використовувати маркетингові дані про зростання продажу тютюнових

виробів для запровадження програм з профілактики тютюнопаління;

3) ГІС-технології стимулюють розвиток співпраці та обмін даними

на місцевому рівні. Наприклад, для створення карти про травмування

внаслідок дорожньо-транспортних пригод (ДТП) місцеві управління

охорони здоров’я співпрацюють з департаментами Міністерства

інфрастуртури і МВС (інформація про транспортні потоки і ДТП),

станціями швидкої допомоги (інформація про травмованих людей, які

потребують госпіталізації) та бюро медичної експертизи (дані про

кількість смертельних наслідків ДТП);

4) нові ГІС-технології можуть розглядати як інструментарій

епідеміології і дослідження медичних послуг;

5) порівняно з таблицями і графіками, веб-карти (створені на основі

ГІС) – більш ефективний інструмент для розробників політики у сфері

охорони здоров’я, оскільки дозволяє виявляти тенденції, залежності і

взаємозв’язки, які залишаються прихованими в даних, відображених лише

у табличній формі.

Величезний потенціал ГІС в інтересах галузі охорони здоров’я тільки

зараз починає реалізовуватися вповні. І державний, і приватний сектори

розробляють інноваційні способи застосування інструментів ГІС щодо

інтеграції даних і просторової візуалізації в процесі вироблення

управлінських рішень, починаючи від визначення оперативних заходів до

вироблення стратегії реформування охорони здоров’я [260]. Спектр

компаній і організацій, які впроваджують ГІС, охоплює департаменти

охорони здоров’я, науково-дослідні організації, лікарні, медичні центри,

страхові медичні фонди та ін. Наприклад, Школа охорони громадського

здоров’я Гарвардського університету має наукові програми, зосереджені на

використанні ГІС в якості одного з основних інструментів для дослідження

30

таких тем, як забруднення повітря і здоровий спосіб життя.

Досліджуючи проблематику геоінформаційного забезпечення галузі,

за допомогою метода “Діаграма Ісікави” визначили складові

геоінформаційного забезпечення і виокремили проблемні питання,

розв’язання яких дає можливість реалізувати потенціал ГІС (рис. 1.3).

Рис. 1.3. Складові геоінформаційного забезпечення

Зауважимо, що впровадження ГІС-технологій в охороні здоров’я має

достатньо розрізнений характер, це обумовлено низкою факторів, а саме:

1. Правові – відсутність правової бази, яка б регламентувала

діяльність сторін в процесі обміну даними (зокрема просторовими),

порядок взаємодії суб’єктів інформатизації сфери охорони здоров’я;

2. Організаційні – відсутність інфраструктури геопросторових

даних; несумісність форматів даних і неможливість їх інтегрування;

3. Економічні – ПЗ, вузли зберігання інформації (серверні вузли

31

та дата-центри), підключення до мережі, виділення додаткових ставок

потребує фінансових витрат;

4. Освітні – брак управлінських і медичних кадрів, які здатні

користуватися новітніми ІТ;

5. Соціально-психологічні – усвідомлення органами державного

управління, організаторами охорони здоров`я, керівниками та

практичними лікарями можливостей та значимості ІТ; здатність ЛПЗ до

змін, що обумовлені впровадженням ГІС, необхідність інтеграції зусиль

різних ЗОЗ.

Всі перераховані фактори істотно впливають на інтенсивність

практичного впровадження ІТ в сфері охорони здоров’я. Тому доцільним

буде розглянути міжнародний досвід організації ІЗ в цій області.

1.2 Міжнародний досвід організації інформаційного забезпечення

сфери охорони здоров’я

У національних програмах розвитку охорони здоров’я більшості

західних країн зазначено, що без використання сучасних ІКТ і без

створення інтегрованих національних систем керування СОЗ практично

неможливий подальший розвиток медицини й охорони здоров’я.

Cтратегія розвитку електронної охорони здоров’я та основні напрями

інформатизації медичної галузі визначені Резолюцією ВООЗ А58/21, в

якій, зокрема, сказано: „Електронна система охорони здоров’я повинна

вплинути на системи охорони здоров’я шляхом підвищення ефективності

медичного обслуговування і поліпшення доступу до медико-санітарної

допомоги, особливо у віддалених районах, для інвалідів і осіб літнього

віку. Вона має принести користь постачальникам медико-санітарних

послуг, фахівцям і кінцевим споживачам за рахунок підвищення якості

обслуговування і зміцнення здоров’я… Зміцнення охорони здоров’я за

32

допомогою системи електронної охорони здоров’я може сприяти

здійсненню основних прав людини в результаті підвищення рівня

справедливості, солідарності, якості життя і якості медико-санітарної

допомоги” [281].

ВООЗ тлумачить “електронну охорону здоров’я” (e-Health) як

економічно ефективну й надійну форму використання інформаційно-

комунікаційних технологій в інтересах охорони здоров’я та пов’язаних з

нею галузей, у тому числі служби медико-санітарної допомоги, медичного

нагляду, медичної літератури, медичної освіти, знань і наукових

досліджень у галузі охорони здоров’я [281]. Очікують, що e-Health

допоможе вирішити деякі важливі завдання, які постали перед системами

охорони здоров’я на національному і регіональному рівнях внаслідок

демографічних, епідеміологічних і соціально-культурних змін [281].

Європа є світовим лідером щодо запровадження електронної

охорони здоров’я [221]. З моменту прийняття Європейською Комісією

першого Плану дій [233] зроблено чимало для розвитку електронної

охорони здоров’я в ЄС. При цьому країни мали різні пріоритети: від

створення окремого програмного забезпечення до розбудови

інфраструктури національної електронної охорони здоров’я шляхом

об’єднання існуючих локальних та регіональних мереж [236].

Проблема інформаційного забезпечення управління галуззю охорони

здоров’я є достатньо складною, оскільки потребує системного та

комплексного підходу до її вирішення. З урахуванням досвіду розвинутих

країн світу ВООЗ запропонувала країнам-членам інструментарій для

розробки Національної стратегії розвитку електронної охорони здоров’я

(див. рис. 1.4) [264]:

І. Для визначення візії національної електронної охорони здоров’я

важливо: керувати процесом; взаємодіяти із зацікавленими сторонами;

створити стратегічний контекст; вивчити світові тенденції і досвід інших

33

країн; розробити проект “чому? що? як?”; визначити необхідні

компоненти; зібрати інформацію про зовнішнє середовище/ умови для

електронної охорони здоров’я; оцінити можливості та ризики; розробити

рекомендації.

ІІ. Для формування плану дій з національної електронної охорони

здоров’я необхідно: взаємодіяти із зацікавленими сторонами; розробити

напрямки діяльності електронної охорони здоров’я і комплексний план

дій; визначити максимальні потреби в ресурсах; скоригувати план з

урахуванням фінансових обмежень; визначити етапи реалізації.

ІІІ. Для моніторингу та оцінки національної електронної охорони

здоров’я потрібно: визначити показники для моніторингу та оцінки;

визначити цільові заходи; визначити механізми регулювання.

Рис. 1.4. Інструментарій для розробки Національної стратегії

розвитку електронної охорони здоров’я [264]

34

Нині майже у всіх країнах-членах ЄС розроблені стратегії розвитку

електронної охорони здоров’я з визначеними цілями і планами заходів, і

вже є певні досягнення з втілення політики. Автори звіту “Європейські

країни на їх шляху до національної інфраструктури електронної охорони

здоров’я” (2011) звертають увагу, насамперед, на правові аспекти,

пов’язані з розвитком електронної охорони здоров’я [273]. За результатами

аналізу ситуації щодо питань конфіденційності та захисту персональних

даних у країнах ЄС та ЄЕС зроблено висновки, що у багатьох країнах

сфера електронної охорони здоров’я регулюється загальним

законодавством, зокрема законами про права пацієнтів і про захист даних.

Серед лідерів з розробки нормативно-правової бази, адаптованої до

використання електронної охорони здоров’я, – Велика Британія, Данія,

Естонія, Норвегія, Словаччина, Фінляндія, Франція, Шотландія, Швеція.

Тоді як решта країн відмінили певні правила, що стосуються даних про

стан здоров’я, заміщаючи їх положеннями статті 8 Директиви про захист

даних ЄС (Директива 95/46/ЄС) [34].

Нормативно-правове забезпечення електронного документообігу вже

не є нагальною проблемою для європейських держав. У більшості країн

існує можливість вибору, як зберігати записи про стан здоров’я (в

електронному чи паперовому варіанті). Тільки у деяких, наприклад, у

Фінляндії, електронна копія медичного запису є обов’язковою. У Бельгії,

Франції, Італії, Іспанії, Швейцарії необхідна згода пацієнта щодо

електронного запису про його здоров’я. Законодавче регулювання

використання електронного рецепту переважно стосується питань

автентичності електронного підпису, згоди пацієнта і підтвердження

паперовою копією [273].

Забезпечення захисту персональних даних є критичним чинником

подальшого розвитку електронної охорони здоров’я. У центрі уваги

суспільства – дискусія щодо межі накопичення інформації про пацієнта, і,

35

звичайно, питання законодавчого регулювання її передачі для

“вторинного” використання суб’єктам, які не мають безпосереднього

стосунку до надання медичних послуг.

Передбачають, що упродовж найближчого десятиліття три напрямки

розвитку інформаційних технологій – мобільна охорона здоров’я

(mHealth), персоналізована медицина та інтерактивна охорона здоров’я

(використання соціальних мережевих сервісів – технології Web 2.0) –

трансформують охорону здоров’я [237]. Сьогодні на ринку доступні 97

тис. мобільних додатків для охорони здоров’я, і до 2017 року у світі

прогнозують, що 1,7 млрд. людей будуть використувати власні смартфони

з додатками [232]. Тому важливими є питання удосконалення стандартів

ІКТ, що забезпечуватимуть належну функціональну сумісність між

системами і пристроями, забезпечать визначену державними стандартами

конфіденційність і безпеку. Організація структури всіх інформаційних

систем, що входять до інформаційного простору сфери охорони здоров’я,

повинна реалізовуватися за єдиною взаємопов’язаною архітектурою. Вже

розроблено дорожню карту щодо забезпечення функціональної сумісності

в області електронної охорони здоров’я в ЄС і описані основні елементи,

які повинні бути створені з її допомогою, а також представлений

початковий набір рекомендацій Єврокомісіїї [238].

Загалом розглядають дві стратегії інформатизації охорони здоров’я –

“нисхідну” і “висхідну” [273]. У першому випадку проаналізовано досвід

Англії. Тут з 2002 року реалізовували “нисхідну” стратегію, для якої

властиво, що держава фінансує придбання ІС для ЗОЗ, і при цьому не

враховується специфіка лікувально-діагностичного процесу у закладі,

наявна в ЗОЗ інформаційна система замінюється на нову, а лікарі й

медсестри (як користувачі ІС) не залучені до процесу вибору ІС. Стратегія,

вартістю приблизно 20 млрд. доларів, передбачала створення єдиного

національного сховища електронних медичних карт усіх громадян, а також

36

заміну працюючих локальних ІС на централізовану. З переліку 377

лікарень, які за планом повинні були впровадити електронну медичну

карту, до кінця 2010 р. тільки кожна п’ята розпочала її використання [271].

Тож у 2010 р. цей план офіційно визнали проваленим, оскільки для його

реалізації не вистачило ресурсів (часу і фінансування). Отриманий досвід

свідчить, що у країнах або регіонах з населенням понад 5–10 млн осіб

такий план інформатизації охорони здоров’я (“зверху вниз”) навряд чи

може бути виконаний [273].

Після невдало проведеної інформатизації охорони здоров’я в Англії

розгорнулась дискусія: чи справді у лікарів є нагальна потреба в таких

національних системах? Клініцисти зійшлися на думці, що електронні

медичні записи потрібні в безпосередньому оточенні пацієнта, але не в

національному масштабі [270]. Фахівці зазначають, що складність

створення єдиних національних ІСОЗ недооцінена, а необхідність –

переоцінена [273]. І ще один висновок – власне “нисхідна” стратегія може

бути головною причиною виявлених серйозних проблем у реалізації

національних програм інформатизації охорони здоров’я країн ЄС [226].

Необхідно змінити стратегію продовження інформатизації охорони

здоров’я, щоб збалансувати національні вимоги до інтероперабельності

інформаційних систем [270].

З набутого досвіду національної інформатизації охорони здоров’я

випливає, що треба використовувати таке поєднання інтересів МОЗ і

централізованих підходів, яке дало б кращі шанси для успішного

впровадження ІС та їх адаптації. Починаючи з 2009 року в Англії робиться

спроба замінити стратегію інформатизації охорони здоров’я на

комбіновану, що представляє собою поєднання зі стратегією “висхідною”,

і що успішно застосовується в Австралії [226].

Стратегія інформатизації охорони здоров’я “знизу вверх” (або

“висхідна”) реалізується у США, де держава заохочує ЗОЗ до

37

використання ІС спочатку на регіональному рівні, а потім на

національному рівні. ЗОЗ самостійно вирішують питання про придбання

ІС, а держава сертифікує наявні на ринку медичні інформаційні системи.

Таким чином, зростає конкуренція між компаніями-розробниками МІС, і,

як наслідок, підвищується якість створених систем.

Для втілення цієї стратегії уряд США затвердив програму, названу

“Meaningful Use” – “значуще використання” [223]. Мета програми –

домогтися підвищення якості та безпеки лікування пацієнтів, а також

зниження витрат за допомогою інформатизації роботи медичного

персоналу лікарень і приватних практик. Федеральний уряд виділив

близько 30 млрд доларів для стимулювання лікарень та лікарів, які

домоглися значущого використання персоналом медичних інформаційних

систем. Визначено критерії значущого використання МІС, зокрема:

– можливість обміну даними про лікування пацієнтів з іншими

ЗОЗ за принципом “дані йдуть за пацієнтом” (використовується віртуальне

сховище), при цьому дані залишаються в ІС закладу, де лікується пацієнт;

– наявні функції підтримки прийняття лікарем рішень з

фармакотерапії для підвищення рівня безпеки лікування пацієнтів.

Наприклад, МІС “Centricity EMR” корпорації General Electric

пропонує лікарям під час амбулаторного прийому пацієнтів з астмою

заповнити електронну форму, створену відповідно до клінічного настанови

[250]. Форма містить вікна для введення клінічних даних, пов’язаних із

зверненням пацієнта, оцінкою важкості захворювання і ризику погіршення.

Після введення цієї інформації система автоматично генерує рекомендації

щодо медикаментозного лікування, внаслідок чого лікарі частіше слідують

рекомендаціям клінічної настанови.

У США федеральним урядом створена мережа регіональних центрів,

що надають консультаційну допомогу з ІЗ, і тут госпіталь або приватна

практика проходить атестацію на відповідність критеріям значущого

38

використання МІС. Після успішної атестації лікарня/приватна практика

отримує стимулюючу виплату. У 2011 році 605 лікарень, пройшовши

атестацію, підтвердили відповідність критеріям значущого використання

МІС і отримали виплати на суму 1,1 млрд доларів [245]. Однак тисячі

інших ЗОЗ не показали відповідність критеріям упродовж першого року дії

програми “Meaningful Use”. Основна причина невдач – ІС лікарні не

відповідає критеріям обов’язкового використання підсистеми

електронного замовлення призначень лікування. Її повсюдне використання

є важливим завданням інформатизації охорони здоров’я країни.

Висновки щодо переваг реалізації “висхідної” стратегії [226]:

– державі не треба фінансувати і створювати єдине національне

сховище даних для доступу лікарів до інформації про лікування пацієнтів;

– недоцільно замінювати ІС, що вже успішно використовується

у ЗОЗ і реалізує для медичного персоналу ті функції, які потрібні для

відповідності критеріям значущого використання;

– доступ до інформації про лікування пацієнта (за кордоном і

всередині країни) буде забезпечено, якщо ІС відповідає вимогам

міжнародних стандартів обміну даними.

Підвищується конкуренція серед розробників МІС, це сприяє

вдосконаленню їх систем і впровадженню інновацій для досягнення мети

інформатизації охорони здоров’я – підвищенню якості лікування [280].

Таким чином, на основі досвіду інформатизації охорони здоров’я за

останнє десятиріччя були розроблені наступні рекомендації [227]:

початкові зусилля для інформатизації охорони здоров’я в

національному масштабі повинні бути сфокусовані на забезпеченні

використання лікарями нової технології в лікувально-діагностичному

процесі;

програмне забезпечення, що упроваджується в ЗОЗ, повинне

бути прийнятним для лікарів і їх задовольняти;

39

після досягнення цієї мети можна приступати до реалізації

загальних для всіх національних вимог (стандарти обміну);

хоча обмін клінічними даними в національному масштабі

важливий і необхідний, його здійснення має мати другорядний пріоритет.

У керівництві ЄС “План дій з інформатизації охорони здоров’я на

2012-2020 роки” [234] сформульовано головну мету – зробити медичні

інформаційні технології невід’ємною частиною європейської системи

охорони здоров’я. Підгрунтям розробленого плану став аналіз набутого

досвіду і проблем у сфері інформатизації охорони здоров’я країн ЄС. Як

констатують автори документа, вже у 2010 році у 81% державних,

приватних і університетських лікарень діяли системи електронних

медичних карт, але тільки 4% з цих закладів надавали своїм пацієнтам

онлайновий доступ до цих систем. Співробітники більше 71% ЗОЗ мають

доступ до онлайнових сервісів записів пацієнтів на прийом, але тільки 8%

лікарень дозволяють пацієнтам користуватися даними сервісами; 43%

лікарень налагодили електронний обмін результатами радіологічних

досліджень; технології електронного рецепта впроваджені в 30% ЗОЗ; 8%

лікарень застосовують засоби дистанційного моніторингу за станом

здоров’я пацієнтів; в електронному вигляді обмінюються медичною

інформацією зі своїми колегами з інших країн ЄС лише 5% закладів [234].

У Плані дій визначені ключові сфери подальшого поширення ІТ в

охороні здоров’я. Зокрема, передбачають активніше реалізувати потенціал

цих технологій в управлінні лікуванням хронічних захворювань, а також

лікуванні пацієнтів, у яких діагностовано відразу кілька захворювань.

Особливу увагу приділяють використанню ІТ у профілактиці та в

пропагуванні здорового способу життя. Не менш важливими визнано

завдання переходу на “пацієнто-орієнтовану” охорону здоров’я,

розширення транскордонного співробітництва медичних установ,

удосконалення правової бази та подальшого стимулювання конкуренції у

40

сфері інформатизації охорони здоров’я [229; 234].

У межах дослідження було розглянуто досвід Норвегії, де система

охорони здоров’я побудована на принципі рівного доступу до послуг,

незалежно від соціального статусу і місця проживання. Тут існують

проблеми щодо забезпечення медичними послугами мешканців північного

регіону країни, де на 45% площі проживає 10% населення [208].

Збільшення частки людей похилого віку в структурі населення,

поглиблення спеціалізації медичних фахівців, вільний вибір лікарні – все

це зумовлює необхідність співпраці між надавачами медичних послуг та

соціальних послуг охорони здоров’я. Тому важливо використовувати

потенціал ІКТ з метою забезпечення обміну інформацією і взаємодії між

сферами охорони здоров’я та соціального захисту [263]. Кожне

регіональне управління охорони здоров’я має власну (відмінну від інших)

мережу охорони здоров’я, які інтегровані у національну мережу здоров’я

Norwegian Health Net (NHN). Всі муніципалітети об’єднані в окрему

мережу, але понад 50% з них зв’язані з NHN, 34% муніципалітетів

використовують мережу для взаємодії з лікарнями, 26% – з лікарями

загальної практики [263].

Традиційно центральні органи влади володіють інформацією про

використані ресурси на охорону здоров’я і кількість споживачів медичних

послуг, але донедавна не було статистичних даних щодо якості послуг у

даній галузі. Міністерством прийнято постанову про стандарти якості

медичного обслуговування на місцевому рівні [258, с. 239].

Муніципалітети зобов’язані збирати статистику про якість медичної

допомоги, наданої жителям.

На національному рівні не існувало зведеного статистичного звіту,

щоб громадяни могли порівняти задоволення їх потреб різними

муніципалітетами. Така можливість у них з’явилась після 2006 р., завдяки

введенню в дію IPLOS системи – реєстру детальної інформації про

41

діяльність муніципалітетів [263]. Також у державі існує система

моніторингу медичної допомоги на основі даних, отриманих від лікарів

загальної практики з різних регіонів країни [258]. Спільними зусиллями

Норвезькій Інститут суспільного здоров’я, Інститут статистики Норвегії,

Управління з охорони здоров’я та соціального забезпечення створили

Інтернет-портал для органів місцевої влади, де знаходяться основні

показники та детермінанти здоров’я населення муніципалітетів [265]. Ці

локальні профілі з охорони здоров’я муніципалітети використовують як

інструмент планування розвитку: кожні чотири роки муніципалітети

зобов’язані надати урядові план розвитку території, де зокрема вказуються

передбачені витрати на охорону здоров’я.

Відповідаючи на виклики часу та зростаючу потребу населення в

якісній та доступній медичній допомозі, уряд розробив національну

стратегію розвитку ІКТ в охороні здоров’я і соціальній сфері [225].

Запроваджується концепція “медична допомога сконцентрована на

громадянах” (Citizen-Centred Health Care), відповідно до якої кожна

людина за допомогою електронної охорони здоров’я має доступ до

повного обсягу медичної допомоги (екстреної, планової, профілактичної

тощо) у тому місці, де вона знаходиться у даний момент [265]. У Норвегії

немає окремих нормативно-правових документів з телемедицини та

електронної охорони здоров’я, і такі послуги надають в рамках існуючого

законодавства [252].

Аналізуючи досвід інформатизації охорони здоров’я розвинених

країн ЄС, США і Канади, О.Корольчук виокремлює наступне [64, c. 77]:

– у ЄС: програма в галузі електронної охорони здоров’я, що

фінансується Євросоюзом серед основних напрямів робіт з інформатизації

охорони здоров’я визначає такі: електронний паспорт здоров’я;

персоніфікований облік, розвиток ІКТ структур, в тому числі створення

регіональних центрів медичної інформації. Організація електронного

42

обміну медичними даними відбувається через створення єдиних реєстрів,

довідників, класифікаторів. Впроваджено телемедицину;

– у США: комплексна програма створення сегменту “охорони

здоров’я” в рамках електронного урядування; є електронний паспорт

здоров’я, що передбачає в т.ч. персоніфікацію медичних послуг;

розроблені Національна інформаційна інфраструктура в інтересах охорони

здоров’я та регіональні центри медичної інформації. Обмін медичними

даними відбувається в електронному вигляді;

– у Канаді: працює “система електронної охорони здоров’я” з

веденням електронних пастпортів здоров’я; створено інформаційно-

технологічні інфраструктури, що поєднують в собі клініки, госпіталі,

лабораторії, аптеки та інші медичні заклади; розроблені єдині реєстри,

довідники, класифікатори; розвинена телемедицина.

Завдяки активній інформатизації охорони здоров’я у розвинених

країнах розвивається культура електронного відвідування лікаря.

Прогнозують, що з 2014 року у США і Канаді кожне шосте звернення до

лікаря загальної практики відбуватиметься шляхом електронного

відвідування (eVisits) [220]. Під поняттям “електронний візит” розуміють

відеоконференції між пацієнтом і його/її лікарем, електронний обмін

документів, консультації телефоном, електронною поштою або текстові

повідомлення. Очікують, що річна економія від електронних відвідувань

може становити понад 5 млрд доларів [220]. Це пов’язують як зі змінами в

ІКТ, так і з постійною увагою уряду на скороченні витрат на медичне

обслуговування та поліпшенні якості послуг. Ринок eVisit може досягти

50-60 млн доларів у розвинених країнах, навіть якщо тільки 30-40%

звернень до лікарів загальної практики будуть відбуватися шляхом

електронного відвідування [220].

Проблематика розробки та впровадження ІС для системи охорони

здоров’я привертає до себе увагу як вчених, управлінців, лікарів, так і

43

розробників ІС, оскільки:

1) забезпечення організації охорони здоров’я та надання якісних

медичних послуг населенню стає однією з найбільш пріоритетних задач

держави в світі загалом: у більшості розвинених країн населення “старіє”, а

для молодших поколінь освоєння сучасних технологій потребує все більше

часу;

2) системи охорони здоров’я розвинених країн стають все більш

комплексними, що потребує максимальної інтеграції діяльності ЗОЗ [246].

Проте без використання можливостей сучасних ІТ практично

неможливі розвиток і досягнення вищого рівня функціонування СОЗ,

зниження затрат й забезпечення вищої якості медичного обслуговування.

Програми інформатизації системи охорони здоров’я у розвинених

країнах мають на меті інтеграцію в кінцевому рахунку усіх їх складових

(ІС окремих ЗОЗ, міських, районних та регіональних) в єдину ІС всієї

системи охорони здоров’я країни – Національну інформаційну

інфраструктуру охорони здоров’я (National Health Information

Infrastructure), або Національну інформаційну мережу охорони здоров’я

(National Health Information Network – NHIN) [275]. Таке завдання виглядає

складним як з технічної, так і з організаційної та фінансової точки зору, не

кажучи вже про складність створення NHIN у масштабах всієї країни [255].

Окрім того, стримуючим фактором виступають особливості роботи

медичних працівників, неочікувані для розробників ІСОЗ [222]:

переважно якісний, аніж кількісний характер клінічних даних,

з якими працюють медичні працівники, що ускладнює процес формалізації

інформації;

необхідність доступу до даних за принципом “всі-до-всіх”:

тобто кожен лікар потребує можливості бачити дані, внесені колегами;

велика кількість даних у мультимедійній формі (зображення,

відео) з потребою їх максимальної якості (чіткості) й швидкості передачі;

44

складність запровадження змін: оскільки медичні працівники

несуть відповідальність (етичну та юридичну) за життя та здоров’я своїх

пацієнтів, ніякі нововведення, зокрема ІТ, не повинні їх відволікати від

виконання повсякденних обов’язків.

Тому навіть у розвинених країнах до останнього часу багато проектів

ІСОЗ зазнають невдач (повністю або частково) [249]. Не зважаючи на це,

кількість проектів в сфері ІТ охорони здоров’я в світі з щороку зростає. За

останні 30-40 років галузь розробки й впровадження ІСОЗ в світі значно

еволюціонувала [249]. Сучасні ІСОЗ – це великі (в масштабах регіонів чи

країни) гетерогенні за своєю структурою (до складу яких входять ІС, або

підсистеми різних апаратних платформ, комунікаційних технологій та

програмних рішень), орієнтовані на сучані медичні стандарти й стандарти

сфери ІТ та доволі складні за своєю бізнес-логікою системи, які

забезпечують потреби (надання послуг з охорони здоров’я) громадян.

Оскільки впровадження ІСОЗ в розвинених країнах частіше

розвивались від конкретних запитів “знизу” від медичних установ, ніж з

формуванням концепції й розробкою загальної стратегії розвитку галузі, то

це призвело (насамперед, у США, Франції) до створення великої кількості

ІС, розроблених з використанням різнорідних інструментальних засобів і

несумісних за форматами даних, тому їх важко інтегрувати між собою у

мережі регіонального, а тим більше національного рівня [275].

У межах дослідження розглянули країни, де інформатизація СОЗ

знаходиться на ранній стадії, розвивається шляхом реалізації невеликих

окремих ініціатив [264]. Проекти, як правило, обмежені в часі, тому бракує

доказів правильності концепції пілотів, де ІКТ запроваджується. Як

свідчить практика, навіть за умови успішного застосовування інноваційних

ІКТ, такі проекти рідко бувають стійкими, насамперед, через відсутність

інфраструктури і брак відповідних навичок у персоналу. Також привертає

увагу бездіяльність уряду у фінансуванні та технічній підтримці

45

електронної охорони здоров’я, і розрахунок влади на допомогу донорів та

неурядових організацій. За таких умов країна не може послідовно

виконувати свої міжнародні зобов’язання щодо звітності про стан

суспільного здоров’я.

Рушійними чинниками для активної інформатизації охорони

здоров’я в цьому випадку будуть створення сприятливого інвестиційного

клімату, визначення електронної охорони здоров’я пріоритетною сферою,

і, як наступний крок, нормативно-правове забезпечення і затвердження

необхідних стандартів для надання послуг електронної охорони здоров’я.

Розробка відповідних нормативно-правових документів повинна мати

випереджувальний характер і стосуватися практично всіх напрямків

застосування інформаційних технологій в сфері охорони здоров’я [264].

Враховуючи швидкість появи інновацій у сфері охорони здоров’я,

виникає потреба у методах оцінки впливу технологій. Позаяк, незважаючи

на ефективність ІТ, на сьогодні ще недостатньо емпіричних даних про їх

переваги і безпеку використання, а сучасна СОЗ потребує реформування з

позиції доказового використання ІКТ.

З метою моніторингу впливу ІТ на сферу суспільного здоров’я ВООЗ

ініціювала створення Глобальної обсерваторії з електронної охорони

здоров’я [244]. Одне із її завдань– сприяти покращенню охорони здоров’я

шляхом надання державам стратегічної інформації щодо ефективної

політики, організації і стандартів у сфері електронної охорони здоров’я та

перспективних напрямків інвестування [244]. У серії публікацій

Глобальної обсерваторії розглядається питання про те, наскільки

нормативні системи в державах-членах ВООЗ відповідають вимогам

забезпечення захисту інформації про здоров’я паціанта в ІСОЗ.

У щорічному звіті інформація представлена за розділами (див. табл.

1.2) [244]:

46

Таблиця 1.2

Структура звіту обсерваторії з електронної охорони здоров’я

№ Розділ Напрями

1 Сприятливе

середовище

(політика і

стратегія)

національна політика з інформатизації суспільства;

національна політика з використання ІКТ у всіх сферах;

стратегія у сфері електронної охорони здоров’я;

політика щодо закупівель у медичній галузі; державне

фінансування програм для підтримки ІКТ;

державно-приватне партнерство;

стандарти електронної охорони здоров’я;

законодавче забезпечення конфіденційності і захисту

даних громадян;

доступ до електронної охорони здоров’я;

культурне і мовне різноманіття і наявність інформації на

місцевій мові);

2 Інфраструктура

(доступ до ІКТ і

доступ до знань)

доступ до міжнародних і національних електронних

журналів з біомедичних і соціальних дисциплін;

національна політика щодо відкритих архівів;

доступ до медико-санітарної інформації через веб-сайти уряду і

сайти закладів охорони здоров’я;

3 Потенціал

(знання і

навички кадрів)

– університетська і післядипломна підготовка з ІКТ для

фахівців медичної галузі;

– безперервна освіта з ІКТ;

– навчання з ІКТ для керівників охорони здоров’я

За даними Глобальної обсерваторії, 69% країн ввели в практику, як

мінімум частково, електронну інформаційну систему реєстрації випадків

народження, смерті і причин смерті; 58% країн започаткували

щонайменше одну ініціативу в області електронної охорони здоров’я для

моніторингу та епіднагляду (із застосуванням ГІС-технологій) за

пацієнтами, які потребують педіатричної допомоги; 42% країн розробили

ту чи іншу національну політіку або стратегію з інформатизації охорони

здоров’я [235].

У США з 2010 року кожен департамент використовує ГІС [228]. Для

Канади розбудова інфраструктури геопросторових даних в охороні

здоров’я визнається наріжним каменем розробки стратегій політики

втручання при хронічних і інфекційних захворюваннях, поліпшення

47

медичного обслуговування, а також реагування на надзвичайні ситуації

[243]. У Росії, де з 2016 р. усі регіональні департаменти охорони здоров’я

мають доступ до єдиної ГІС, визначено тренди у використанні

програмного забезпечення ГІС в охороні здоров’я: застосування хмарних

технологій з центрами обробки даних на території держави;

імпортозаміщення програмного забезпечення ГІС в галузі охорони

здоров’я; відкриті дані і геодані; використання відкритих картографічних

сервісів, що актуально в умовах обмеженого фінансування галузі [15].

Окрім розбудови національних інформаційних систем, світова

спільнота має досвід створення інформаційних систем на міжнародному

рівні: Global Atlas (Глобальний атлас) і HealthMapper (Медичний

картограф), які ВООЗ використовує з 1990-х років [282]. Інформаційну

систему HealthMapper (містить демографічну та медико-санітарну

інформацію, дані про освіту, розташування громад, дороги, доступ до

безпечної води) застосовують для моніторингу низки інфекційних

захворювань у понад 60 країнах в усіх регіонах ВООЗ.

Як свідчить практика інших країн щодо використання

геоінформаційних технологій в охороні здоров’я (за матеріалами щорічних

міжнародних конференцій “Esri Health GIS Conference” (Атланта, США) з

2001 р., “Geoinformation Technology for Better Health” (Бангкок, Таїланд) з

2007 р., “Геоинформационные системы в здравоохранении РФ: данные,

аналитика, решения” (Cанкт-Петербург, Росія) з 2011 р.), геоінформаційне

забезпечення охорони здоров’я дозволяє вирішувати низку завдань

системного реформування галузі:

– оптимізація та управління ресурсами охорони здоров’я

(лікарні, аптеки, ліжковий фонд, кадри і т.д.);

– просторово-часовий прогноз розподілу медико-демографічних

характеристик популяцій і епідеміологічної ситуації (медична географія);

– виявлення причинно-наслідкових зв’язків між факторами

48

середовища і показниками здоров’я;

– покращення якості надання медичних послуг (доступність);

– інші завдання (ГІС моніторинг обороту лікарських засобів,

геомаркетингові дослідження тощо).

1.3 Методологія дослідження та його програмно-цільова структура

Cкладність, міждисциплінарний статус будь-якої наукової проблеми

призводять до необхідності її вивчення у системі координат, що задається

різними рівнями методології науки. У вітчизняній науковій традиції

методологію розглядають як учення про науковий метод пізнання або

систему наукових принципів, на основі яких базується дослідження і

здійснюється вибір сукупності пізнавальних засобів, методів, прийомів

дослідження [43, с. 9].

Будь-яка методологія має чотири рівні: філософський (є вищим

рівнем методології науки, що визначає загальну стратегію принципів

пізнання особливостей явищ, процесів, сфер діяльності); загальнонауковий

(критичний перегляд прийнятого досі понятійного апарату, чинників,

передумов і підходів до матеріалу, що вивчається); конкретно науковий і

конкретно прикладний [43, с.10]. Кожне теоретичне дослідження потребує

описування, аналізу та уточнення понятійного апарату конкретної галузі

науки. Важливим завданням науки державного управління є розвиток

методології виявлення та діагностування проблемних ситуацій у процесах

формування та реалізації державної політики [5, с.13]. Відмінною рисою

наукових досліджень в галузі державного управління є те, що вони поза

іншими джерелами дослідження обов’язково базуються на чинних

законодавчих та нормативно-правових документах [41, с.180].

Розв’язання проблем державного управління системою охорони

здоров’я України за допомогою нових інформаційних технологій, зокрема

49

ГІС, – завдання багатогранне і складне. Це зумовлено, з одного боку,

браком теоретичних напрацювань щодо місця і ролі геоінформаційних

технологій у державному управлінні здоровоохоронною сферою, а також

нормативно-правової бази для формування єдиного інформаційного

простору держави, а з другого – необхідністю розробки нової нормативно-

правової бази щодо розвитку системи охорони здоров’я України. Іншими

умовами, що вплинули на процес інформатизації системи управління

національною системою охорони здоров’я та ускладнили його, стали

глобальна фінансово-економічна криза та тривала системна криза в галузі

охорони здоров’я України.

Науково-теоретичне обґрунтування впровадження геоінформаційних

технологій в державноуправлінську діяльність пов’язане з розробкою

спеціальної програми дослідження, складеної з використанням системного

підходу (див. рис. 1.5). Це сприяло послідовному вирішенню низки

специфічних завдань, визначенню предмета й об’єкта дослідження, його

етапності, і забезпечувало можливість отримання досить повної і

достовірної інформації щодо кожного з поставлених завдань.

Теоретико-методологічну основу дослідження склали

загальнонаукові принципи пізнання: детермінізму, розвитку, системності,

та система загальнонаукових та спеціальних методів, яка дозволяє

досліджувати процеси й явища у їх взаємозв’язку і розвитку та вирішувати

проблемні наукові завдання.

Основними методами, що використані у процесі дослідження, були:

аналітичний метод з метою здійснення комплексного дослідження

наукових джерел і державних документів, що регламентують інформаційне

забезпечення системи охорони здоров’я; порівняльний метод для

виявлення особливостей інформатизації охорони здоров’я з урахуванням

зарубіжного досвіду; метод синтезу використано в процесі розробки

50

51

теоретичних підходів до досліджуваної проблематики.

Системний підхід полягає у розгляді програми та взаємопов’язаної

системи елементів, які розробляються у певній послідовності та формують

єдине ціле.

Системний аналіз, в основу якого покладено системний підхід –

виділення елементів системних об’єктів державного управління,

визначення їх якісних і кількісних характеристик, взаємодії; опис

структури досліджуваної системи, зв’язків, способів передавання

внутрішньої та зовнішньої інформації – використано для дослідження

геоінформаційного простору сфери охорони охорони здоров’я. Кінцевим

продуктом системного аналізу є модель об’єкта, яка дає змогу

досліджувати його функціонування та вплив різних факторів на його

поведінку [40, с. 39].

Геопросторовий аналіз – це процес пошуку просторових

закономірностей у розподілі географічних даних і взаємозв’язків між

об’єктами. У межах цього дослідження під геопросторовим аналізом

розуміємо сукупність методів, реалізованих практично у всіх ГІС, а саме:

побудову буферів, аналіз географічного збігу і включення, аналіз

близькості. Дослідження виконане з використання геоінформаційної

системи ArcGIS for Desktop (ESRI), додаток ArcMap. Метод

геопросторового аналізу застосувано для оцінки доступності медичної

допомоги.

Об’єктно-орієнтований аналіз застосовано в процесі створення

взаємодії органів державної влади і місцевого самоврядування, закладів

охорони здоров’я, інститутів громадянського суспільства в єдиному

геоінформаційному просторі охорони здоров’я, виділення об’єктів і

встановлення їх зв’язків.

Формулювання висновків і рекомендацій органам влади щодо

вдосконалення механізмів геоінформаційного забезпечення державного

52

управління охороною здоров’я в Україні потребувало узагальнення

незалежних характеристик.

Дослідження проводилось в п’ять основних етапів (рис. 1.6). Така

багаторівнева структуризація його завдань забезпечувала системність,

оскільки результати, отримані на кожному попередньому етапі, ставали

логічною основою не тільки для наступних етапів, а й для узагальнення

здобутих результатів і наукового обґрунтування досягнення мети

дослідження.

Рис. 1.6. Структурно-логічна схема етапності дослідження

На першому етапі основна увага зосереджувалася на виборі напряму

дослідження, визначенні його мети, завдань. Результати першого етапу

53

дослідження використані у вступі та другому розділі дисертаційного

дослідження.

Другий етап був присвячений визначенню програмно-цільової

структури та механізмів дослідження. На цьому етапі здійснювалося

вивчення та аналіз джерел українських та зарубіжних авторів щодо

проблематики геоінформаційного забезпечення галузі охорони здоров’я.

Результати, отримані на даному етапі дослідження, використано у

першому та третьому розділах дисертації.

Метою третього етапу стало дослідження організаційного і

правового механізмів геоінформаційного забезпечення охорони здоров’я,

механізмів захисту персональних даних в ІС охорони здоров’я. Результати

третього етапу дослідження використані у другому розділі дисертації.

Згідно з програмою дослідження, що є його особливістю,

передбачалося не тільки вивчення механізмів геоінформаційного

забезпечення державного управління охороною здоров’я, але й

обґрунтування та розробка шляхів подальшого їх удосконалення.

На четвертому етапі дослідження здійснено аналіз категорійно-

понятійного апарату інформатизації галузі охорони здоров’я;

удосконалення категорійно-понятійного апарату теорії державного

управління. Проведено геопросторовий аналіз доступності медичної

допомоги на первинному рівні. Обгрунтовано значення геоінформаційних

технологій у формуванні єдиного інформаційного простору сфери охорони

здоров’я, створено модель геоінформаційного простору охорони здоров’я.

На заключному, п’ятому етапі, здійснено узагальнення отриманих

результатів і наукове обґрунтування досягнення мети дослідження щодо

розроблення рекомендацій органам влади з вдосконалення механізмів

геоінформаційного забезпечення державного управління охороною

здоров’я в Україні. Результати п’ятого етапу дослідження стали основою

третього розділу дисертації.

54

Всі етапи мають логічне завершення – проводиться аналіз

результатів дослідження і формування висновків.

Перш ніж перейти до розгляду механізмів геоінформаційного

забезпечення державного управління охороною здоров’я, ми зупинимось

на понятійному апараті, а саме на його основних категоріях: “охорона

здоров’я”, “система охорони здоров’я” та “сфера охорони здоров’я”,

“управління охороною здоров’я”. Крім того, з огляду на мету нашого

дисертаційного дослідження, цей перелік доцільно доповнити такими

важливими дефініціями, як “державне управління” та “механізм

державного управління”.

Не зважаючи на досить часте використання в науковій літературі

понять “сфера охорони здоров’я”, “система охорони здоров’я”, нема їх

чіткого концептуального розмежування, адже в багатьох визначеннях

поняття “охорона здоров’я”, “система охорони здоров’я”, “сфера охорони

здоров’я” розуміють як синоніми. Їх слід розглядати з позиції системного

підходу, адже охорона здоров’я, передусім, оцінюється як сукупність

політичних, економічних, правових, соціальних, наукових,

протиепідемічних і санітарно-гігієнічних заходів; система, в якій поєднані

державні, громадські, соціально-економічні та медичні заходи з метою

забезпечення попередження та лікування захворювань, поліпшення умов

довкілля, покращення умов життя та праці народу, збереження та

зміцнення здоров’я суспільства в цілому і кожного з його членів зокрема

[109, с. 86].

З.Гладун [16]. під поняттям “система охорони здоров’я” пропонує

розуміти всю сукупність елементів, спрямованих на діяльність у сфері

охорони здоров’я, включаючи їхні внутрішньосистемні зв’язки і

відносини, діяльність допоміжних забезпечувальних елементів –

підприємств хіміко-фармацевтичної, медичної і мікробіологічної

промисловості, з налагоджування й ремонту медичної апаратури, аптечних

55

складів та ін. Основним елементом системи охорони здоров’я (об’єктом

управління) є різноманітні заклади охорони здоров’я – лікарні, поліклініки,

амбулаторії, діагностичні центри, санаторії та тощо, які є первинними і

робочими ланками. Другим елементом цієї системи є відповідні органи

управління, які як суб’єкти державного чи комунального управління

здійснюють керівництво закладами охорони здоров’я. Поєднання перших і

других елементів в одній системі якраз і дає змогу здійснювати певну

діяльність й виконувати завдання системи [16, с. 21].

Цілком погоджуємось з Т.Попченко, що сфера охорони здоров’я – це

“більш складне, всеохоплююче трактування, адже в процес забезпечення

роботи охорони здоров’я задіяні й інші системи суспільного життя, їх

поєднання, пряма й опосередкована взаємодія з метою досягнення єдиної

мети – здоров’я населення – і є сферою охорони здоров’я” [109, с. 86].

У програмі ВООЗ “Здоров’я для всіх на 21 століття” зазначається, що

охорона здоров’я – це сукупність сумісних засобів, що приймаються на

рівні суспільства і направлені на посилення громадського контролю за

факторами, що визначають здоров’я населення [46]. Охорона здоров’я –

структурний підрозділ суспільного виробництва, функціональна роль

якого полягає в наданні суспільству споживчої вартості у вигляді як

індивідуального здоров’я, так і здоров’я суспільства в цілому. Здоров’я

людини є передумовою успішного розвитку особи, показником

суспільного добробуту, чинником зростання суспільного виробництва.

Таким чином, у межах дисертаційного дослідження ми

використовуємо поняття “охорона здоров’я” як тотожне поняттю “сфера

охорона здоров’я”.

Перш ніж перейти до розгляду поняття “державне управління

охороною здоров’я”, слід зазначити, що цей термін, має багато визначень у

науковій літературі, що свідчить про його важливість, а також актуальність

проблем державного управління в цілому і в окремих сферах суспільного

56

життя, поміж яких й охорона здоров’я, та наукового пошуку вирішення

цих проблем.

В Енциклопедичному словнику з державного управління (2010)

наведене тлумачення терміну “державне управління системою охорони

здоров’я” – це скоординована, цілеспрямована та вмотивована діяльність

інститутів державної влади щодо організації діяльності системи охорони

здоров’я [40, с. 155].

Відомий науковець Н.Кризина, розглядаючи управлінські засади

формування і впровадження державної політики, зазначила, що державне

управління є особливим типом соціального управління, за якого державна

організація, як ієрархізований суб’єкт політики, крім іншого:

використовує легітимні форми соціального спілкування й

легальні засоби взаємодії з групами й індивідами;

цілеспрямовано регулює колективні ресурси соціуму [66].

Під терміном “державне управління” розуміють діяльність держави

(органів державної влади), яка спрямована на створення умов для

найповнішої реалізації функцій держави, основних прав і свобод громадян,

узгодження різноманітних груп інтересів у суспільстві та між державою і

суспільством, забезпечення суспільного розвитку відповідними ресурсами

[41, с. 157].

Державне управління визначають як цілеспрямований

організаційний та регулюючий вплив держави на стан і розвиток

суспільних процесів, свідомість, поведінку та діяльність особи, окремих

соціальних груп, суспільства у цілому з метою досягнення цілей,

відображених у Конституції та законодавчих актах, шляхом

запровадження державної політики через органи державної влади, які

наділені необхідною компетенцією [24, c. 32].

Заслуговують на увагу визначення державного управління

Г.Атаманчуком як практичного, організуючого та регулюючого впливу

57

держави на суспільну життєдіяльність людей з метою її упорядкування,

збереження або перетворення, що спирається на її силу влади, а також

В.Цвєтковим як діяльності держави щодо організації упорядкування різних

соціальних процесів у суспільстві [5, с. 7].

Основним завданням управлінської діяльності держави є

забезпечення досягнення поставлених цілей, а змістом є дії щодо їх

досягнення [5, с. 7]. Необхідною умовою забезпечення управління державою

чи окремою системою, узгоджених та цілеспрямованих дій усіх ланок

державної влади є наявність в органах державного управління всеосяжної,

вірогідної інформації щодо конкретних питань [87]. Ця інформація має

відображати реальну ситуацію і тенденції, масштаби і очікувані наслідки

розвитку процесів життєдіяльності держави. Тож питання формування

інформаційної бази для прийняття управлінських рішень на державному

рівні та інформаційного забезпечення державного управління є особливо

актуальними.

Інформаційне забезпечення державного управління – сукупність

методів і засобів щодо розміщення і подання державних інформаційних

ресурсів, що містять системи класифікації і кодування, уніфіковані

системи документації, раціоналізації документообігу і форм документів,

методів створення інформаційних баз даних і баз знань [40, с. 296].

Р.Калюжний та ін. під інформаційним забезпеченням системи управління

розуміють поєднання усієї інформації, що використовується, специфічних

засобів і методів її опрацювання, а також діяльність фахівців щодо

ефективного використання даних, відомостей, знань в організації

управління конкретною системою [48].

В інформаційному забезпеченні управлінського процесу

виокремлюють: інформаційні ресурси, інформаційне програмне

забезпечення і інформаційно-аналітичну діяльність (див. рис. 1.7).

58

Рис. 1.7. Складові інформаційного забезпечення

Геоінформаційне забезпечення передбачає циркуляцію даних

(атрибутивних, просторових, метаданих) по каналах, пов’язаних з базами

даних географічних інформаційних систем (ГІС). Власне, ГІС і лежать в

основі геоінформаційного забезпечення.

Питання про механізми є однією з центральних проблем державного

регулювання будь-яких суспільних відносин. В аспекті дослідження

категорія “механізм” розкривається через специфічні процедури

організації процесу відтворення, мобілізації, перерозподілу інформаційних

ресурсів (серед них і геоінформаційні) і розпоряджання ними з чітко

визначеним порядком їх взаємодії. Механізм, у загальному визначенні, –

це послідовність взаємопов’язаних дій суб’єктів управління, узгоджених із

наявною сукупністю засобів і регламентуючих методів, що забезпечує

перетворення вихідних рішень в результат [7, с. 37]. Традиційно механізми

державного управління розглядають як [ 25, с. 249]:

механізми – знаряддя, призначені для досягнення конкретної

мети або здійснення цілеспрямованого впливу на який-небудь об’єкт або

59

його оточення шляхом застосування одного або кількох узгоджених та

відповідних до справи засобів (методів управління);

механізми – системи, що надають можливість представлення

складної системи як механізму, що відображає сукупність взаємодій усіх

підсистем та елементів системи;

механізми – процеси, що надають уявлення про послідовність

певних перетворень об’єкта під впливом зовнішніх або внутрішніх

факторів та відповідних змін у стані об’єкта, на який вони спрямовані.

На думку Н. Нижник і О. Машкова, механізм державного управління –

це складова частина системи управління, що забезпечує вплив на

внутрішні та зовнішні фактори, від стану яких залежить результат

діяльності управлінського об’єкта [91, с. 37]. Автори підручника

“Державне управління” зазначають, що механізм державного управління –

це практичні заходи, засоби, важелі, стимули, за допомогою яких органи

державної влади впливають на суспільство, виробництво, будь-яку

соціальну систему з метою досягнення поставлених цілей [25, с. 248].

Л. Приходченко [114] тлумачить механізм державного управління як

структурну модель, яка відображає властивості взаємопов’язаних і

розташованих у певному порядку елементів, взаємодія яких становить

структуру механізму державного управління, враховує проблемний і

ціннісний виміри, сукупність і взаємозв’язки, між якими відбивають усі

істотні аспекти функціонування державного управління. Науковець

визначила логічну схему функціонування механізму забезпечення

ефективного державного управління (див. рис. 1.8) [113, c. 5].

Виокремлюють наступні складові механізму державного управління:

цілі, принципи, функції, методи, інформація, технологія та технічні засоби.

Залежно від засобів, які використовуються у конкретних механізмах, вони

можуть бути політичними, економічними, соціальними, організаційними

60

та правовими, а також комплексними відповідно до основних сфер

суспільної діяльності [40, с. 421].

Рис.1.8. Cхема функціонування механізму забезпечення

ефективного державного управління [113, c. 5]

На нашу думку, механізм геоінформаційного забезпечення

державного управління охороною здоров’я – це сукупність взаємодії

суб’єктів управління в процесі створення, використання і перерозподілу

геоінформаційних ресурсів, згідно з компетенцією щодо розпорядження

ними з метою дасягнення поставлених цілей в охороні здоров’я.

Для досягнення мети суб’єктами державного управління необхідно

забезпечити збір первинної інформації, її зберігання, розподіл між

61

структурними підрозділами державного органу та його робітниками,

підготовку до переробки, переробку, доставку в переробленому вигляді до

органу управління, провести аналіз, забезпечити прямі та зворотні зв’язки

її циркуляції тощо. Ефективне виконання цих етапів забезпечується

завдяки інформатизації.

“Великий тлумачний словник сучасної української мови” пояснює

інформатизацію як сукупність процесів, що спрямовані на створення умов

для задоволення інформаційних потреб громадян та суспільства [10, с. 511].

Чинним законодавством поняття “інформатизація” визначене

наступним чином: “Інформатизація – це сукупність взаємопов’язаних

організаційних, правових, політичних, соціально-економічних, науково-

технічних, виробничих процесів, що спрямовані на створення умов для

задоволення інформаційних потреб, реалізації прав громадян і суспільства

на основі створення, розвитку, використання інформаційних систем,

мереж, ресурсів та інформаційних технологій, побудованих на основі

застосування сучасної обчислювальної та комунікаційної техніки” [136].

Інформатизацію сфери охорони здоров’я розуміємо як процес

забезпечення інформаційних потреб громадян, фахівців, закладів, установ

та організацій, державних та місцевих органів управління, інших фізичних

та юридичних осіб у сфері охорони здоров’я на основі застосування

засобів інформатизації.

Об’єкт інформатизації сфери охорони здоров’я розглядається як

складова галузевої частини інформаційної структури держави та

сукупність різноманітних структур і форм їхньої взаємодії щодо збору,

обробки, збереження, захисту, розповсюдження та використання різних

видів інформації для підтримки прийняття ґрунтовних управлінських

рішень і задоволення інформаційних потреб громадян. Суб’єктами

інформатизації сфери охорони здоров’я є замовники робіт з

інформатизації, виконавці окремих завдань (проектів) інформатизації,

62

організації, що здійснюють експертизу окремих завдань та проектів

інформатизації; користувачі автоматизованих та інших інформаційних

систем і засобів інформатизації [62].

Процес інформатизації неможливий без використання нових

технологій інформаційного обміну, до яких належать геоінформаційні

технології, що надають управлінцю можливість застосовувати принципово

нову методологію оптимізації процесу в прийнятті рішень.

Інструментарієм нової інформаційної технології є один або декілька

взаємопов’язаних програмних продуктів для певного типу комп’ютера,

технологія роботи в якому дозволяє досягти поставленої користувачем

мети (табл. 1.3) [5, с. 20].

Таблиця 1.3

Основні характеристики нових інформаційних технологій

Методологія Основна ознака Результат

Принципово нові засоби

опрацювання інформації

“Вбудування” в

технологію управління

Нова технологія комунікацій

Цілісні технологічні

системи

Інтеграція функцій

фахівців і менеджерів

Нова технологія

опрацювання інформації

Цілеспрямовані створення,

передача, зберігання і

відображення інформації

Облік закономірностей

соціального середовища

Нова технологія прийняття

управлінських рішень

Специфіка ГІС-технологій полягає в орієнтації на обробку

просторових даних. Зауважимо, що понад 70 % даних, які використовують

під час формування управлінського рішення, є геоданими, тобто

географічно прив’язаними, або геопросторовими. Повноцінний аналіз

геоінформації можливий тільки у випадку надання її у вигляді єдиної

моделі, яка дозволяє відновити структуру, цілісність і взаємозв’язки між

об’єктами і явищами, що характеризують дану територію.

63

Використання геоінформаційних технологій в комплексі з

технологіями інтелектуального (Data Mining) і багатовимірного (OLAP)

аналізу даних, і системами підтримки прийняття рішень дозволяє значною

мірою підвищити ефективність аналізу даних, пошуку прихованих зв’язків

і прогнозування щодо просторових систем. У галузі охорони здоров’я

ефективність упровадження подібних систем полягає в одержанні більш

достовірної картини про стан здоров’я населення, оцінці різних варіантів

управлінських рішень та їхніх наслідків з можливістю вибору найбільш

оптимального. У мінливих умовах і наявності численних потоків даних

наявність подібної системи – це важливий чинник стратегічного аналізу

галузі і оперативного прийняття кваліфікованих управлінських рішень.

Вивчаючи проблематику використання ІТ в охороні здоров’я, ми

з’ясували, що немає загальноприйнятого погляду на визначення єдиного

інформаційного простору охорони здоров’я. Під поняттям “єдиний

інформаційний простір” розуміємо певне інформаційне середовище, яке у

своїх межах забезпечує єдиний стандарт формування, руху та аналізу всіх

інформаційних потоків в режимі реального часу. У широкому сенсі єдиний

інформаційний простір охорони здоров’я – це сукупність інформаційних

ресурсів системи охорони здоров’я, упорядкованих за єдиними

принципами і правилами формування, формалізації, зберігання і

розповсюдження.

Вченими запропоновано поняття “єдиний електронний медичний

простір України” – система організації надання медичної допомоги, яка

ґрунтується на загальнонаціональному, стандартизованому, юридично,

економічно, клінічно та етично обґрунтованому використанні

комп’ютерних, електронно-інформаційних та телекомунікаційних

технологій для об’єднання усіх лікувально-профілактичних закладів

України різних форм власності та для реалізації державної політики в

галузі охорони здоров’я [74, с. 61]. Зміст дефініції “єдиний медичний

64

простір” визначають як систему організації надання медичної допомоги,

яка заснована на єдиній правовій, соціально-економічній, технологічній,

матеріально-технічній та інформаційній базах, що забезпечує доступність,

якість та ефективність кваліфікованої допомоги всьому населенню

держави і яка об’єднує всі медичні ресурси спільним управлінням та

визначеним механізмом фінансування [151].

У “Концепції інформатизації сфери охорони здоров’я України на

2013–2018 рр.” поняття “інформаційний простір сфери охорони здоров’я

України” розуміють як сукупність засобів інформатизації та

інформаційних ресурсів у сфері охорони здоров’я України, об’єднаних в

єдину систему [62, с. 148].

Нами запропоновано тлумачення терміну “єдиний інформаційний

простір охорони здоров’я” як система організації, зберігання і

використання інформаційних ресурсів у сфері охорони здоров’я, яка

заснована на єдиній правовій, соціально-економічній, технологічній,

матеріально-технічній та інформаційній базах. Тлумачення чітко вказує

складові смислові конструкції: “що?” - система інформаційних ресурсів;

“для чого?” – для процесу організації, зберігання і використання; “як?” –

на єдиній правовій, соціально-економічній, технологічній, матеріально-

технічній Важливо підкреслити, на яких принципах ресурси об’єднані в

систему. Це поняття ширше за єдиний медичний простір, оскільки

останній об’єднує всі медичні ресурси.

Висновки до розділу 1

Встановлено, що на сучасному етапі соціально-економічного та

політичного розвитку тематика упровадження геоінформаційних

технологій є предметом вивчення різних сфер, однак проблематика

використання геоінформаційних технологій в державному управлінні

65

вітчизняною охороною здоров’я залишається малодослідженою.

Проаналізовано напрацювання міждисциплінарних наук, пов’язаних

з проблемою, що досліджується, і виокремлено найголовніші складові

розглядуваної проблеми (нормативно-правова база інформатизації,

організаційне забезпечення), визначено напрями, які досі належно не

розкриті і потребують наукового опрацювання (організаційний і правовий

механізми геоінформаційного забезпечення СОЗ, захист персоніфікованої

інформації в ГІС ОЗ, потенціал ГІС для використання в охороні здоров’я,

зокрема для реалізації стратегії “Здоров’я – 2020”, оцінки якості медичної

допомоги), що свідчить про актуальність теми дисертаційної роботи.

Системний аналіз джерел наукової інформації за темою дослідження

дає право стверджувати, що основою подальшої інформатизації системи

охорони здоров’я є створення єдиного інформаційного простору цієї

сфери, який повинен базуватися на новітніх технологіях.

На підставі міжнародного досвіду інформатизації охорони здоров’я,

встановлено, що у країнах або регіонах з населенням понад 5–10 млн. осіб

“нисхідна” інформатизація охорони здоров’я часто неефективна. У таких

випадках доцільно розгортати регіональні інформаційні системи за умови

дотримання національних вимог до інтероперабельності інформаційних

систем.

Виокремлено чинники, що здійснюють негативний вплив на

упровадження геоінформаційних технологій в державному управлінні

охороною здоров’я: відсутність належної правової бази, яка б

регламентувала діяльність сторін в процесі обміну даними (зокрема

просторовими); відсутність інфраструктури геопросторових даних і

несумісність їх форматів; недостатні фінансові витрати на програмне

забезпечення і підключення до мережі); брак управлінських і медичних

кадрів із навичками користування новітніми інформаційними

технологіями.

66

Беручи до уваги наукові позиції щодо трактувань механізму як

механізм-знаряддя, механізм-система, механізми-процес, під поняттям

“механізм геоінформаційного забезпечення державного управління”

розуміємо сукупність взаємодії всіх суб’єктів управління в процесі

створення, використання і перерозподілу геоінформаційних ресурсів,

згідно з компетенцією щодо розпорядження ними з метою дасягнення

поставлених цілей в охороні здоров’я.

Проблема інформаційного забезпечення управління галуззю охорони

здоров’я є достатньо складною, оскільки потребує системного та

комплексного підходу до її вирішення. Враховуючи значне зростання

обсягів інформаційних потоків в державному управлінні, необхідність

вивчення, розробки, використання та постійного удосконалення державних

механізмів інформаційного забезпечення набуває ще більшої актуальності.

Це підкреслює вагомість нашого дослідження щодо впровадження ГІС-

технологій, адже кінцевою метою дії інформаційних технологій та

інформатизації охорони здоров’я є оптимізація управління об’єктом,

забезпечення найкориснішого ефекту за найменших зусиль.

Матеріали цього розділу опубліковано у таких роботах автора: [201,

202, 204, 208, 209].

67

РОЗДІЛ 2

СУЧАСНИЙ СТАН ГЕОІНФОРМАЦІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ОХОРОНОЮ ЗДОРОВ’Я В УКРАЇНІ

2.1 Організаційний механізм геоінформаційного забезпечення

охорони здоров’я

Сьогодні в Україні держава хоча і залишається монополістом у

формуванні політики ОЗ, зростає роль ОМС, спостерігається розвиток

процесів децентралізації та дерегуляції в галузі. Для вирішення проблем

державного управління в сфері ОЗ потрібні поглиблені теоретичні

розробки, новітні організаційні та економічні механізми, насамперед, для

регіональних органів державного управління [66]. Реалізація нових методів

підтримки управлінських задач на основі геоінформаційного забезпечення

повинна забезпечити ефективне реформування СОЗ та створити умови для

підвищення якості оперативного управління, обґрунтованого планування

медичної допомоги, ефективного використання ресурсів СОЗ.

Ми розглядаємо організаційний механізм геоінформаційного

забезпечення охорони здоров’я як сукупність правил, норм і процедур, що

регламентують взаємодію учасників організаційної системи

(організаційно-технічну структуру якої складає мережа уніфікованих

регіональних, галузевих і міжгалузевих інформаційних систем, що

ґрунтуються на геоінформаційних технологіях) з метою підвищити якість

оперативного управління охороною здоров’я, планування медичної

допомоги та ефективності використання ресурсів для збереження і

зміцнення здоров’я населення.

Серед елементів слід виділити об’єкти та суб’єкти управління,

організаційну інфраструктуру, цілі, завдання, принципи та результати

управлінського впливу (див. рис. 2.1).

68

Рис. 2.1. Складові організаційного механізму

Організаційний механізм передбачає використання адміністративних

(інструкції, регламентуючі документи, накази, розпорядження) та

організаційних методів впливу (системи підготовки кадрів, розроблення

програм навчальння онлайн).

Створення ГІС системи потребує розв’язання наступних завдань:

1. створення інформаційного середовища: збір, накопичення,

обробка та зберігання інформації;

2. об’єднання даних з розрізнених джерел інформації;

3. створення єдиного центру доступу до аналітичної інформації;

4. визначення й моніторинг показників у різних розрізах;

5. можливість складання складних аналітичних звітів швидко й

без участі програмістів;

6. виявлення значимих закономірностей у накопичених даних, їх

представлення у наочному вигляді (візуалізація), і можливість побудувати

модель і прогноз, ґрунтуючись на виявлених закономірностях;

7. забезпечення керівництва уряду та органів виконавчої влади

оперативною та достовірною інформацією про ключові показники галузі і

стан здоров’я населення, виявлення негативних тенденцій і ризиків для

вчасного реагування та прийняття відповідних управлінських рішень.

69

Геоінформаційна система сфери охорони здоров’я буде отримувати,

так звану, вторинну інформацію, що використовується та функціонує у

внутрішньовідомчому обміні з існуючих систем органів державної влади, а

також із зовнішніх джерел інформації та зберігати її у сховищі даних.

Первинна деталізована інформація, що є власністю відповідного ЦОВВ,

повинна опрацьовуватись та зберігатись за рахунок його внутрішніх

ресурсів. Мова йде про внутрішньовідомчу інформаційну інфраструктуру,

яка є базовою для виконання функцій відповідним ЦОВВ.

Найбільш ефективним шляхом розбудови геоінформаційного

забезпечення системи органів державної влади стала б взаємна інтеграція

даних систем у єдиний потужний інформаційний ресурсний комплекс,

який стане основою для впровадження систем прийняття рішень та

прогнозування.

Сьогодні теоретиками та практиками розглядаються два основних

підходи щодо удосконалення існуючої організаційної структури системи

державного управління розвитком інформатизації [65, с. 43]:

– централізований підхід, який передбачає створення окремого

головного органу в системі органів виконавчої влади, наприклад,

міністерства на базі існуючих ЦОВВ з одночасним формуванням нових

ієрархічних рівнів, удосконалення існуючих горизонтальних зв’язків, у

тому числі, з усуненням дублювання, уточненням завдань та функцій

інтегрованих в міністерство ЦОВВ;

– децентралізований (мережевий) підхід, згідно з яким в існуючій

розподіленій структурі ЦОВВ, що відповідають за розвиток інформатизації

та електронне урядування, уточнюються лише їх цілі, завдання, функції,

горизонтальні комунікації та їх зміст без створення додаткових державних

органів, а також визначається один з цих ЦОВВ як координатор та

головний орган у формуванні та реалізації державної політики в цій сфері.

70

Саме цей підхід відповідає “Стратегії реформ України–2020”, Коаліційній

угоді та Програмі діяльності КМУ.

Поділяємо думку про доцільність саме мережевого підходу. На

загальнодержавному рівні відповідальність за створення і підтримку ГІС

слід покласти на Державне агентство з питань електронного урядування

України (який реалізує державну політику у сфері інформатизації,

електронного урядування, формування і використання національних

електронних інформаційних ресурсів, розвитку інформаційного

суспільства), за ведення галузевих баз даних – на ЦОВВ, які є держателями

(власниками) відповідних баз даних, а функцію координатора – Віце-

прем’єр-міністра України, міністра МОЗ.

Державна служба спеціального зв’язку та захисту інформації

України виконує функції державного контролю за станом

криптографічного та технічного захисту інформації, яка є власністю

держави, або інформації з обмеженим доступом, вимога щодо захисту якої

встановлена законом.

В організаційному плані у центральних та місцевих органах

виконавчої влади доцільно визначити відповідальних осіб за впровадження

ГІС (наприклад, відповідальна особа з питань розвитку інформаційного

суспільства) з числа заступників керівника ОВВ, а на структурні

підрозділи з питань розвитку та впровадження інформаційних технологій

обласних та районних держадміністрацій покласти функції ведення баз

геопросторових даних і технічного забезпечення розгортання ГІС на

регіональному та місцевих рівнях.

Регламентуючою основою організаційного механізму

геоінформаційного забезпечення державного управління є процедура

узгодження дій суб’єктів державного управління стосовно адекватного та

доцільного використання геоінформаційних ресурсів для забезпечення

реалізації поставлених цілей. При цьому суб’єкт–об’єктні відносини

71

складаються як по горизонталі між паралельними структурами, так і по

вертикалі (в ієрархічних структурах).

На рис. 2.2 представлено організаційний механізм геоінформаційного

забезпечення державного управління ОЗ.

Рис. 2.2. Організаційний механізм геоінформаційного забезпечення

державного управління охороною здоров’я

72

ГІС містить шари даних, отриманих з різних галузевих

інформаційних ресурсів (БД, реєстрів, кадастрів) (табл. 2.1), і єдину

цифрову топографічну основу території країни на підставі державної

топографічної карти України, наданої Мінагрополітики, і планово-

картографічної основи державного земельного кадастру, наданої

Держгеонадра, з межами адміністративно-територіальних одиниць на

підставі даних державного земельного кадастру.

Бази даних розосереджені у розпорядників даних, які здійснюють

управління БД .

Таблиця 2.1

Постачальники даних для наповнення ГІС сфери охорони здоров’я

Назва БД

Держатель (власник) БД Адміністратор БД

1 2 3

Українська база медико-

статистичної iнформацiї

“Здоров’я для всіх”

МОЗ ДЗ “Центр медичної

статистики МОЗ”

Реєстр постачальників

медичних послуг

МОЗ МОЗ (підрозділ

міністерства)

Державний кадастр

природних територій

курортів України

МОЗ ДУ “Український науково-

дослідний інститут медичної

реабілітації та курортології

МОЗ”

Реєстри пацієнтів

(наприклад, пацієнтів,

які потребують

інсулінотерапії)

МОЗ ДП “Центр електронної

охорони здоров’я

Міністерства охорони

здоров’я України”

Державний реєстр

небезпечних факторів

хімічного та біологічного

походження

МОЗ ДУ “Центр громадського

здоров’я МОЗ”

Державний реєстр

лікарських засобів

України

Державна служба України з

лікарських засобів та

контролю за наркотиками

ДП “Державний експертний

центр МОЗ”

Державний реєстр

медичної техніки та

виробів медичного

призначення

Держлікслужба ДП “Державний експертний

центр МОЗ”

Єдина державна

електронна база з питань

освіти

МОН ДП “Інфоресурс МОН”

73

Продовження табл. 2.1

1 2 3

Державний реєстр

дитячих закладів

оздоровлення та

відпочинку

Мінсоцполітики

Департамент оздоровлення

та санаторно-курортного

лікування (підрозділ

Мінсоцполітики)

Автоматизована

інформаційно-пошукова

системи (АІПС) “ДТП”

(облік та аналіз

дорожньо-транспортних

пригод)

МВС Департамент ДАІ МВС

АІПС “Дорога” (облік та

опрацювання інформації

про стан доріг та їх

обладнання)

МВС Департамент ДАІ МВС

Об’єкти, які є

найбільшими

забруднювачами

навколишнього

природного середовища

Мінприроди Мінприроди (підрозділ

міністерства)

Державний реєстр

об`єктів підвищеної

небезпеки

Державна служба України з

питань праці

Держпраці (підрозділ

служби)

Державний реєстр

потенційно небезпечних

об’єктів

Державна архівна служба

України (Укрдержархів)

Державний департамент

страхового фонду

документації (підрозділ

Укрдержархіву)

Державна система

моніторингу довкілля

Мінприроди Інформаційно – аналітичний

центр Мінприроди

Дані моніторингу у сфері

безпечності та окремих

показників якості

харчових продуктів

Державна служба України з

питань безпечності харчових

продуктів та захисту

споживачів

Держпродспоживслужба

Містобудівний кадастр

Мінрегіонбуд ДП Мінрегіонбуду

Державний земельний

кадастр

Державна служба України з

питань геодезії, картографії і

кадастру

ДП “Центр державного

земельного кадастру”

Відомості щодо

галузевої структури

господарства

територіального об’єкта,

населення, наявності та

споживання природних

ресурсів

Державна служба статистики

України

Держстат

74

Продовження табл. 2.1

1 2 3

Державний водний

кадастр

ДСНС (розділ “Поверхневі

води”

Держгеонадра (розділ

“Підземні води”)

Держводагентство (розділ

“Водокористування”)

Центральна геофізична

обсерваторія ДСНС;

ДНВП “Державний

інформаційний геологічний

фонд України”

Держгеонадра;

Держводагентство

Реєстр викидів і

перенесення

забруднювачів

Мінприроди Мінприроди (підрозділ

міністерства)

Єдина ІАС системи

державної служби

зайнятості (облік

безробітного населення)

Державна служба України з

питань праці

ДП Держпраці

Портал відкритих даних Державне агентство з питань

електронного урядування

ДП Державне агентство з

питань електронного

урядування

Таким чином, визначаються базові суб’єкти, які відповідають в

межах своїх повноважень за постачання інформаційних ресурсів для ГІС

сфери охорони здоров’я:

– МОЗ – дані зведених державних та галузевих статистичних

звітів, дані з Державного кадастру природних лікувальних ресурсів;

– ДУ “Центр громадського здоров’я МОЗ” – інформація про

здійснення епіднагляду та оцінку стану здоров’я і благополуччя населення,

моніторинг та реагування на небезпеки для здоров’я;

– Держпродспоживслужба – здійснення в межах компетенції

контролю за факторами середовища життєдіяльності людини, що мають

шкідливий вплив на здоров’я населення; дані про державну санітарно-

епідеміологічну експертизу;

– Мінсоцполітики – дані про рівень зайнятості населення, дані

реєстру підприємств та організацій відповідно до груп ризику для здоров’я

працівників та Державного реєстру професійних захворювань, дані про

виробничий травматизм;

75

– Держпраці – у сфері гігієни праці та дозиметричного

контролю робочих місць і доз опромінення працівників;

– Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-

комунального господарства – цифрові масиви профільних геопросторових

даних містобудівної документації; інформація про стан питного

водопостачання, питної води централізованих систем водопостачання,

стічних вод та очисних споруд;

– Мінагрополітики – за топографо-геодезичні та картографічні

матеріали на відповідні одиниці обліку територіального об’єкта у вигляді

наборів геопросторових даних, дані про стан ґрунтів

сільськогосподарського використання;

– Державна служба України з питань геодезії, картографії і

кадастру – за дані державного земельного кадастру;

– Мінприроди – за інформацію про використання територій та

об’єктів природно-заповідного фонду, регіональні кадастри природних

ресурсів, дані з державних кадастрів родовищ та проявів корисних копалин

та інформацію з Державного фонду родовищ корисних копалин України і

Державного фонду надр, про стан водних об’єктів у межах

природоохоронних територій, наземних і морських екосистем;

– Держводагентство – за інформацію про стан поверхневих вод,

використання водних ресурсів, ведення державного обліку

водокористування та державного водного кадастру, про стан водопроводів,

систем водопостачання та каналізації у сільській місцевості,

водогосподарських об’єктів багатоцільового використання;

– Держлісагентство – за інформацію про стан грунтів земель

лісового фонду;

– ДСНС – за інформацію про надзвичайні ситуації природного та

техногенного характеру, які спричинили зміну об’єктів місцевості, дані

про стан атмосферного повітря, радіаційної обстановки;

76

– Мінінфраструктури – за інформацію про стан інженерно-

транспортної інфраструктури, дані з Державного кадастру природних

територій курортів України;

– органи державної статистики – за відомості щодо галузевої

структури господарства територіального об’єкта, населення, наявності та

споживання природних ресурсів тощо;

– місцеві органи державної влади та органи місцевого

самоврядування, комунальні підприємства і служби експлуатації – за дані

щодо одиниць обліку територіальних об’єктів (транспорт, об’єкти

капітального будівництва, зелені насадження та об’єкти благоустрою

території, інженерні комунікації, території з потенційним впливом

небезпечних природних і техногенних процесів тощо).

ГІС сфери охорони здоров’я розглядаємо як складову національної

інфраструктури геопросторових даних (НІГД). Організаційну структуру

НІГД утворюють [85]:

– спеціально уповноважений центральний орган виконавчої

влади з питань топографо-геодезичної та картографічної діяльності;

– структурні підрозділи органів державної влади та ОМС, які

виробляють та використовують геопросторові дані;

– державні картографо–геодезичний фонд, фонд космічних

знімків та матеріалів дистанційного зондування Землі;

– підприємства, установи та організації, незалежно від форми

власності, що забезпечують виробництво, зберігання, підтримку,

постачання, використання та захист геопросторових даних, а також

взаємодію виробників і користувачів геопросторовими даними.

Розвиток національної інфраструктури геопросторових даних

забезпечує підвищення ефективності виробництва та використання

геопросторових даних і геоінформаційних систем в інтересах усього

суспільства на основі:

77

– налагодження сталої взаємодії та співпраці органів державної

влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та

організацій усіх форм власності у сфері геоінформаційної діяльності з

метою мінімізації дублювання робіт із збирання та реєстрації

геопросторових даних;

– досягнення інформаційної та функціональної сумісності

різноманітних наборів геопросторових даних, що виробляються на

підприємствах, в установах та організаціях;

– узгодження правил і порядку виробництва, постачання та

використання геоінформаційних ресурсів, у тому числі встановлення

відповідальності за якість даних, дотримання авторських прав, фінансову

та цінову політику в геоінформаційній сфері;

– усунення необґрунтованих перешкод в інформаційній

взаємодії виробників і споживачів геопросторових даних та обмежень

щодо їх багаторазового використання заінтересованими суб’єктами.

Нормативно-правове забезпечення та координація геоінформаційної

діяльності є ключовими факторами успішного створення інфраструктури і

в різних країнах вони реалізуються різноманітними способами залежно від

політичної та адміністративної організації країни (табл. 2.2) [188].

Таблиця 2.2

Розподіл країн за основними інституційними типами НІГД

№ Інституційний тип НІГД Країни

1 Координується уповноваженим

органом виконавчої влади в сфері

геодезії і картографії (державна

служба геодезії і картографії або

кадастрове агентство)

Данія, Фінляндія, Швеція, Португалія,

Австрія, Угорщина, Чехія, Польща,

Словенія, Словакія, Литва, Естонія,

Латвія, Румунія, Болгарія, Туреччина,

Ісландія, Норвегія, Китай

2 Управляється і координується

Кабінетом Міністрів або

спеціальним міжвідомчим органом

з широкими повноваженнями

США, Німеччина, Італія, Ірландія,

Швейцарія

3 Координується громадською

організацією типу ГІС- асоціації

Канада, Австралія, Нідерланди,

Великобританія, , Франція, Іспанія

78

НІГД має відповідати наступним вимогам [188, с. 53]:

– наявність загального фонду геопросторових даних,

організованого згідно прийнятим тематичним розділам та масштабному

ряду (або рівню розподільної здатності), який забезпечує повне покриття

конкретної географічної області (від кадастрової ділянки до міст, районів

та таке інше). Такий фонд має забезпечувати координатну прив’язку інших

геопросторових даних;

– базові набори геопросторових даних мають бути доступними

безоплатно або за невисоку ціну через зручні інтерфейси доступу

користувачів до наборів даних для забезпечення суспільних потреб та для

стимулювання постачальників геопросторових даних до участі в такому

фонді;

– як базові, так і інші геопросторові дані, мають регулярно

оновлюватись згідно прийнятим стандартам та вимогам до їх якості, а

також з урахуванням інтересів постачальників та користувачів;

– тематичні та табличні дані також мають бути доступними на

умовах, що не суперечать правилам використання базових наборів

гепросторових даних;

– геопросторові дані, створені організаціями різного рівня та

форм власності, мають бути сумісними з даними, створеними іншими

постачальниками;

– дані мають забезпечувати можливість їх сумісного

використання з іншими типами геопросторових даних для отримання

інформації, що необхідна для прийняття рішень, а також для широкої

публіки;

– відповідальність за виробництво, супровід та поширення даних

мають взяти на себе всі задіяні в інфраструктурі державні та приватні

компанії;

79

– витрати на виробництво, супровід та надання доступу до

геопросторових даних слід розподіляти з урахуванням суспільних

інтересів та інтересів приватного сектору. При цьому слід приймати усі

заходи для виключення дублювання робіт організаціями-учасниками та

безоплатного і широкого доступу суспільства до базових наборів

геопросторових даних та метаданих в Інтернет.

Досвід реалізації ГІС – проектів свідчить, що програмно-технічні

засоби складають не більше 40% витрат, а головне – це збір та підготовка

якісних геопросторових даних, підтримка їх в актуальному стані [188, с. 55].

НІГД повинна вирішити ряд завдань, а саме створення

інформаційного середовища, що пронизує усі рівні управління державою

та дає уяву про достовірну картину соціального життя країни та дієвий

інструмент для прийняття обґрунтованих рішень.

До основних принципів створення і розвитку інфраструктури

відносяться [188]:

1) цілеспрямованість на інформаційну безпеку України в

геоінформаційній сфері, яка визначається сукупністю збалансованих

інтересів особистості, суспільства і держави та включає:

– реалізацію конституційних прав людини і громадянина на

доступ до геопросторових даних та їх використання в діяльності, що не

заборонена законом, чи з метою фізичного, духовного та інтелектуального

розвитку;

– створення умов для сталого політичного, економічного та

соціального розвитку країни, розвитку рівноправного та взаємовигідного

міжнародного співробітництва;

2) один центр: управління процесами створення та розвитку НІГД

здійснюється керівником державної виконавчої влади високого рангу, який

наділений достатніми повноваженнями для прийняття рішень;

80

3) системний підхід, принципи якого ґрунтуються на системному

аналізі, як об’єкта, так і процесів керування ним. Визначаються цілі та

критерії ефективності функціонування системи. Досліджується комплекс

аспектів, що визначають відповідність системи встановленим цілям і

критеріям;

4) випереджувальне створення нормативно-правової бази та

нормативно-технічного забезпечення НІГД. Першочергове фінансове

забезпечення та реалізація відповідних заходів науково-технічної програми

створення НІГД з використанням міжнародних стандартів на географічну

інформацію як основи для розроблення технічних регламентів і

національних стандартів на подання моделей й форматів обміну

геопросторовими даними;

5) уніфікація геоінформаційних ресурсів досягається завдяки:

- використання єдиного базового набору геопросторових даних;

- використання єдиних класифікаторів, кодифікаторів і

довідників;

- реалізації принципу використання у всіх системах даних із

систем – першоджерел;

- забезпечення вільного доступу до базових наборів

геопросторових даних та метаданих для усіх громадян, суб’єктів

господарювання, органів державної влади та ОМС на основі використання

мережі Інтернет та інших загальнодоступних телекомунікаційних мереж

такого ж рівня як основного середовища функціонування НІГД;

6) контроль над формуванням і використанням інформації;

9) забезпечується сукупністю організаційно-методичних і

техніко-економічних заходів, спрямованих на досягнення високої якості

інформаційних ресурсів, легітимності доступу і цільового використання;

7) інформаційна безпека та захист інформації;

81

10) сукупність заходів, спрямованих на досягнення безпеки при

збиранні, уведенні, корегуванні, збереженні, використанні і виведенні

даних. Забезпечення захисту інформації від несанкціонованого доступу та

фальсифікації, відповідальності юридичних та фізичних осіб за

достовірність геопросторових даних, які вони створюють та постачають;

11) максимальне використання уже створених геоінформаційних

ресурсів;

12) налагодження сталої співпраці державного та приватного

секторів, а також в межах державного сектору – співпраці по вертикалі та

горизонталі;

13) етапність створення та розвитку інфраструктури;

14) економічність та самоокупність (на етапах створення

компонентів НІГД необхідні значні інвестиції за принципом змішаного

фінансування з державного бюджету, місцевих бюджетів та небюджетних

джерел).

Фактичний рівень інтеграції облікових та інформаційно-аналітичних

систем органів виконавчої влади, що містять первинну статистичну

інформацію, вкрай низький [39]. Тому першочерговими є заходи щодо

забезпечення технологічної та семантичної сумісності різнорідних

державних БД.

Організаційно-технічну структуру складає мережа уніфікованих

регіональних, галузевих і міжгалузевих інформаційних систем, що

ґрунтуються на геоінформаційних технологіях, та в яких виробляються й

використовуються уніфіковані геоінформаційні ресурси на основі базових

наборів геопросторових даних та єдиної системи технічних регламентів,

стандартів, класифікаторів і кодифікаторів даних національної

інфраструктури геопросторових даних. До основних принципів створення

базових геоданих можна віднести: однорідність даних на всю територію,

мінімальний набір атрибутів, узгодженість з існуючими галузевими та

82

загальнодержавними системами класифікації і кодифікації об’єктів,

загальна доступність для використання, державна підтримка створення і

актуалізації [188].

Підсумовуючи, зазначимо необхідність розглядати систему

геоінформаційного забезпечення державного управління ОЗ як відкриту

для взаємодії з іншими інформаційними системами суспільства, що є

важливим чинником розвитку інформаційної системи державного

управління й усієї державної інформаційної політики в цілому.

2.2 Правовий механізм геоінформаційного забезпечення охорони

здоров’я

Використання інформаційних технологій, в тому числі ГІС, в охороні

здоров’я України регламентується Законами України, Указами Президента

України, Постановами Кабінету Міністрів України, Наказами Міністерства

охорони здоров’я України. Досліджуючи правовий механізм

геоінформаційного забезпечення сфери охорони здоров’я в Україні, ми

розглядали нормативно-правові акти наступним чином:

основні нормативно-правові акти, що регулюють використання

ІТ в охороні здоров’я;

основні нормативно-правові акти, що регулюють електронну

взаємодію органів влади, ОМС і закладів охорони здоров’я;

основні нормативно-правові акти, що регулюють захист

персональних даних суб’єкта у сфері охорони здоров’я;

нормативно-правові акти, що регулюють топографо-

геодезичну та картографічну діяльності та формування інфраструктури

геопросторових даних.

Основні нормативно-правові акти, що регулюють використання ІТ в

охороні здоров’я:

83

Конституція України (28 червня 1996 року). Положеннями

статті 3 держава забезпечує захист прав людини стосовно її життя і

здоров’я, честі і гідності, недоторканності і безпеки, що є найвищою

соціальною цінністю. Положеннями статті 32 передбачено, що ніхто не

може зазнавати втручання в особисте і сімейне життя людини. Не

допускається збирання, зберігання, використання та поширення

конфіденційної інформації про особу без її згоди. Кожний громадянин має

право знайомитися в органах державної влади, органах місцевого

самоврядування, установах і організаціях з відомостями про себе, які не є

державною або іншою захищеною законом таємницею. Положеннями

статті 34 передбачено, що кожному гарантується право на свободу думки і

слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право

вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію

усно, письмово або в інший спосіб – на свій вибір [61];

ЗУ “Основи законодавства України про охорону здоров’я” (від

19.11.1992, № 2801-XII), стаття 39-1 визначає, що пацієнт має право на

дотримання таємниці про стан здоров’я, факт звернення за медичною

допомогою, діагнози, а також про відомості, одержані при медичному

обстеженні [94];

ЗУ “Про інформацію” (від 02.10.1992, №2657-ХІІ) регулює

відносини щодо створення, збирання, одержання, зберігання,

використання, поширення, охорони, захисту інформації; визначає

принципи інформаційних відносин [134];

ЗУ “Про Концепцію Національної програми інформатизації”

(від 04.02.1998, №75/98-ВР) містить стратегічні цілі та основні принципи

інформатизації. Понад 15 років тому наголошували, що “для підвищення

рівня інформатизації необхідно здійснити ряд взаємопов’язаних проектів,

спрямованих насамперед на розвиток телекомунікаційного середовища,

створення потужних інформаційних ресурсів, в першу чергу соціально-

84

економічного значення (бази даних про населення держави, географічних

даних на основі електронного картографування), застосування

комп’ютерних ІТ на всіх рівнях управлінської діяльності”. Програма

спрямована на вирішення низки завдань, серед яких: створення

загальнодержавної мережі інформаційного забезпечення охорони здоров’я

і створення загальнодержавних систем інформаційно-аналітичної

підтримки діяльності органів державної влади та органів місцевого

самоврядування [135];

ЗУ “Про Національну програму інформатизації” (від

04.02.1998, №74/98-ВР) визначає організаційні, правові, фінансові та

методичні засади інформатизації в Україні, державні органи відповідальні

за підготовку кадрів у сфері інформатизації [136];

ЗУ “Про захист персональних даних” (від 01.06.2010, №2297-

VI) визначає порядок збору, обробки, зберігання та захисту персональних

даних (в тому числі за допомогою ІКТ) [133];

ЗУ “Про доступ до публічної інформації” закріплює принципи

та механізми забезпечення права кожного на доступ до інформації, що

знаходиться у володінні суб’єктів владних повноважень, інших

розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та

інформації, що становить суспільний інтерес [118];

Указ Президента України “Про деякі заходи щодо захисту

державних інформаційних ресурсів у мережах передачі даних” (від

24.09.2001 р. №891/2001), передбачено, зокрема, заходи щодо підключення

органів виконавчої влади, які одержують, обробляють, поширюють та

зберігають інформацію, що є об’єктом державної власності, до

міжнародних мереж передавання даних, порядку захисту державних

інформаційних ресурсів у інформаційних системах [117];

Наказ МОЗ України від 21.05.1998 р. №127 “Про створення

Єдиного інформаційного поля системи охорони здоров’я України”,

85

затверджено концептуальні основи створення Єдиного інформаційного

поля охорони здоров’я як доповнення до Концепції державної політики

інформатизації охорони здоров’я України [140];

Наказ МОЗ України від 08.10.1998 р. №297 “Про перехід

органів і закладів охорони здоров’я України на Міжнародну статистичну

класифікацію хвороб і споріднених проблем охорони здоров’я Десятого

перегляду” передбачено перехід на міжнародну статистичну класифікацію

як єдиного міжнародного нормативного документу для формування

системи обліку і звітності в охороні здоров’я;

Наказ МОЗ України від 09.02.2004, № 71 “Про забезпечення

виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 31.12.2003 р. N

828-р “Про затвердження заходів з реалізації Концепції формування

системи національних електронних інформаційних ресурсів”, затверджено

заходи щодо систематизації електронних інформаційних ресурсів галузі

охорони здоров’я;

Наказ МОЗ України від 26.04.2007 № 208 “Про затвердження

Положення про Галузеву інформаційно-телекомунікаційну систему МОЗ

України “HealthNet”, передбачено створення інтегрованого інформаційного

середовища галузі охорони здоров’я, ізольованого від інших глобальних

інформаційних систем, та забезпечення функціонування в його межах

внутрішньогалузевих інформаційних ресурсів та сервісів [126];

Наказ МОЗ України від 25.07.2008 р. №409 “Про затвердження

Концепції галузевої програми “Електронна система реєстрації та обміну

медичною інформацією між закладами, установами і організаціями

охорони здоров’я” для створення передумов формування єдиного

медичного простору та оптимізація інформаційних потоків в системі

охорони здоров’я [124];

Наказ МОЗ України від 25.11.2008 р. №675 “Про затвердження

галузевої програми “Електронна система реєстрації та обміну медичною

86

інформацією між закладами, установами і організаціями системи охорони

здоров’я”, визначено заходи впровадження ІКТ, підвищення доступності

медичної допомоги, безпеки пацієнта, ефективності та оптимізації роботи

усіх складових галузі [121].

З метою подальшого розвитку процесу реформування галузі

розроблена Національна стратегія реформування системи охорони

здоров’я в Україні на період 2015–2020 роки, яка є складовою

Національного плану дій з реформування, затвердженого Указом

Президента України від 12 січня 2015 р. № 5/2015 “Про Стратегію сталого

розвитку “Україна – 2020” та урядом України (Програма діяльності КМУ,

схвалена постановою ВРУ від 11 грудня 2014 р. №26-VIII). Стратегія є

рамковим документом, що формує контекст, бачення, принципи,

пріоритети, задачі та основні подальші кроки реформування української

системи охорони здоров’я [141].

Очевидно, що процес реформування потребує більш ефективного

використання інформаційних ресурсів у менеджменті охорони здоров’я,

забезпечення інформатизації управління шляхом упровадження

нововведень, створення баз даних, програм, реалізація яких сприятиме

підвищенню якості управління інноваційними процесами в галузі охорони

здоров’я.

Державним агентством з питань науки, інновацій та інформатизації

України було підтримано Концепцію інформатизації сфери охорони

здоров’я України на 2013–2018 роки [62] як такої, що відповідає

Національній програмі інформатизації. Основні принципи формування та

виконання програми інформатизації сфери охорони здоров’я такі [36]:

інформатизація здійснюється за єдиною державною технічною

та організаційною політикою, що забезпечується відповідною керівною

документацією, яка визначає уніфіковані вимоги до розробки,

впровадження та експлуатації програмно-апаратного забезпечення,

87

інформаційних ресурсів, а також порядку їх взаємодії на принципах

системності, комплексності та узгодженості;

централізована організація структури всіх засобів

інформатизації, інформаційних технологій та інформаційних ресурсів, що

входять до інформаційного простору сфери охорони здоров’я України,

реалізується за принципами системності, комплексності, узгодженості та

сумісності;

право власності на інформацію в інформаційних ресурсах

галузі охорони здоров’я України належить державі;

право власності на інформаційні та телекомунікаційні системи

галузі охорони здоров’я України визначається відповідно до окремих

нормативно-правових актів або угод;

розпорядником інформації інформаційних ресурсів галузі

охорони здоров’я України є МОЗ України;

адміністратором інформаційних, телекомунікаційних систем

галузі охорони здоров’я України є визначена Міністерством охорони

здоров’я України юридична особа, що входить до сфери його

підпорядкування;

розробка, вибір програмних продуктів та обладнання,

необхідних для формування та розвитку інформаційного простору сфери

охорони здоров’я України, здійснюється за умови їхньої відповідності

єдиній технічній та організаційній політиці у сфері інформатизації;

дотримання вимог законодавства щодо захисту інформації,

зокрема персональних даних;

побудова інформаційного простору сфери охорони здоров’я

України здійснюється з урахуванням можливості максимального

використання існуючих у сфері охорони здоров’я програмно-технічних

засобів;

забезпечення сумісності медичних інформаційних систем і

88

ресурсів сфери охорони здоров’я з інформаційними системами та

ресурсами інших державних відомств у частині спільного використання

персональних даних та електронного обміну документами;

підтримка конкуренції серед учасників ринку медичних

інформаційних послуг.

Дотримання таких принципів надає змогу сформувати однорідний

інформаційний простір сфери охорони здоров’я України.

З метою забезпечення ефективного управління, аналізу й обробки

інформаційних потоків як на регіональному, так і на державному рівнях,

необхідно здійснити наступні заходи формування єдиного галузевого

інформаційного простору [36]:

– матеріально-технічне забезпечення інформатизації сфери охорони

здоров’я України;

– реалізацію заходів щодо захисту інформації відповідно до чинного

законодавства України;

– організацію освіти медичного персоналу в роботі із засобами

інформатизації, для чого необхідно провести реорганізацію системи

професійної підготовки та перепідготовки працівників сфери охорони

здоров’я, розробити та впровадити нові навчальні програми з медичної

інформатики згідно з рекомендаціями міжнародних організацій,

передового світового досвіду з урахуванням сучасних тенденцій розвитку

інформаційних технологій, засобів інформатизації і технологій навчання;

– удосконалення кадрового забезпечення (зокрема організація

системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації публічних

службовців), необхідного для виконання завдань інформатизації у сфері

охорони здоров’я.

Виокремлюють такі напрями стандартизації: системи обробки

(переробки) інформації, передачі даних, збереження даних, захисту

інформації, а також стадії створення інформаційних систем та їх

89

компонентів [68, с. 40].

У межах проекту “Поліпшення здоров’я на службі у людей”, який

реалізується МОЗ України за підтримки Міжнародного банку

реконструкції та розвитку у 2015–2020 роках, передбачано впровадження

низки стандартів інформатизації сфери охорони здоров’я (табл. 2.3) [102].

Таблиця 2.3

Перелік базових стандартів медичної інформації

№ і назва групи № стандарту Назва медичного стандарту

1 Група

ідентифікації

об’єктів

1-01 Ідентифікація закладів охорони здоров’я

1-02 Ідентифікація медичного персоналу

1-03 Ідентифікація пацієнтів (жителі України, іноземні

громадяни)

2 Група

централізованих

каталогів /

класифікаторів

2-01 Глосарій

2-02 Класифікатор діагнозів

2-03 Класифікатор Медичних послуг

2-04 Хірургічні втручання та процедури

2-05 Класифікатор Лабораторних досліджень

2-06 Станларти первинної медичної допомоги

2-07 Классификация DRG груп

2-08 Лікарські засоби та вироби медичного призначенн

3 Група

електронних

медичніх

записів

3-01 Стандарт електронних медичних документів

(ЕHR)

3-02 Стандарт електронних медичних записів (EMR) в

медичних установах

3-03 Стандарти основних клінічних процесів

3-04 Стандарти основних клінічних протоколів

4 Група

архітектури

систем

4-01 Базові стандарти архітектури e-Health

4-02 Базові стандарти архітектури Медичної

інформаційної систем для лікувального закладу

5 Група обміну

інформацією

5-01 Стандарти взаємодії (передачі даних) для

інформаційних систем електронної охорони

здоров’я

5-02 Регламенти взаємодії з іншими інформаційними

системами зацікавлених сторін з метою їх

суміжності

6 Група захисту

інформації

6-01 Регламент забезпечення інформаційної безпеки

Необхідно наголосити, що інформатизація охорони здоров’я

потребує належної нормативно-правової бази у вигляді національних

інформаційних стандартів, розроблених на основі міжнародних стандартів

90

(CEN/TC 251, DICOM, HL7, ISO/TC 215, ISO/IEEE 11073). Сьогочасні

результати стандартизації інформаційних технологій в Україні такі: з

кожного десятка ISO/IEС стандартів діє максимум один національний або

міжнародний стандарт, й оскільки темпи міжнародної стандартизації у

сфері інформаційних технологій щороку зростають на 10–15%, то розрив

важко ліквідувати [59, с. 112]. Упровадження нових технологій у таких

масштабах вимагає розробки відповідних нормативно-правових

документів, що повинні мати випереджувальний характер і стосуватися

буквально всіх напрямків їх застосування.

Геоінформаційне забезпечення сфери охорони здоров’я передбачає

використання інформаційних ресурсів (реєстрів, кадастрів, БД) різних

органів влади, оскільки вирішення проблем збереження і зміцнення

здоров’я населення вимагає міжгалузевого підходу. Тому надзвичайно

важливим є питання електронної взаємодії органів державної влади і ОМС.

Основні нормативно-правові акти, що регулюють електронну

взаємодію органів державної влади, ОМС і закладів охорони здоров’я,

наступні:

ЗУ “Про телекомунікації” (від 18.11.2003, №1280-1V) визначає

повноваження держави щодо управління та регулювання діяльності у сфері

телекомунікацій [146];

ЗУ “Про захист інформації в інформаційно-

телекомунікаційних системах” (від 05.07.1994, № 80/ 94-ВР) визначає, що

державні інформаційні ресурси або інформація з обмеженим доступом,

вимога щодо захисту якої встановлена законом, повинні оброблятися в

системі із застосуванням комплексної системи захисту інформації з

підтвердженою відповідністю. Закон встановлює суб’єктів відносин,

пов’язаних із захистом інформації в системах: володільця інформації,

власника системи і користувача [132];

ЗУ “Про електронні документи та електронний документообіг”

91

(від 22.05.2003 № 851-IV) визначає сферу застосування електронного

документу, його властивості та атрибути, засади та організацію

електронного документообігу в Україні. Закон не передбачає жодним

чином підготовку фахівців до застосування данної технології [120];

ЗУ “Про електронний цифровий підпис” (від 22 травня 2003,

№ 852-IV) визначає правовий статус електронного цифрового підпису та

регулює відносини, що виникають при використанні електронного

цифрового підпису [119];

Постанова KMУ “Про затвердження Порядку взаємодії органів

виконавчої влади з питань захисту державних інформаційних ресурсів в

інформаційних та телекомунікаційних системах” (від 16.11.2002 №1772)

визначає механізм взаємодії органів виконавчої влади з питань захисту

державних інформаційних ресурсів з метою підвищення його рівня [129];

Постанова KMУ “Про затвердження Порядку використання

комп’ютерних програм в органах виконавчої влади” від 10.09.2003 №1433.

Вимоги до комп’ютерних програм, що використовуються в органах

виконавчої влади, визначаються виходячи з необхідності забезпечення

виконання покладених на ці органи завдань та з урахуванням технічних

параметрів наявних комп’ютерів, навичок роботи працівників з такими

програмами та можливих витрат у разі переходу на інші комп’ютерні

програми аналогічного призначення [130];

Постанова KMУ “Про затвердження Положення про

Національний реєстр електронних інформаційних ресурсів” (від 17.03.2004

р. №326), визначає реєстр як інформаційно-телекомунікаційну систему,

призначену для реєстрації, обліку, накопичення, оброблення і зберігання

відомостей про склад, зміст, розміщення, умови доступу до електронних

інформаційних ресурсів та задоволення потреб юридичних і фізичних осіб

в інформаційних послугах [127];

Постанова KMУ “Про затвердження загальних вимог до

92

програмних продуктів, які закуповуються на замовлення державних

органів” (від 12.08.2009 №869) визначає вимоги до процесів їх постачання,

створення або технічної підтримки, які, зокрема, визначаються у договорі

про закупівлю, створення або обслуговування таких програмних продуктів

[123];

Постанова KMУ “Про Порядок оприлюднення у мережі

Інтернет інформації про діяльність органів виконавчої влади” прийнята з

метою інтеграції інформаційних ресурсів органів виконавчої влади,

розміщених у мережі Інтернет. Оприлюднення інформації про діяльність

органів виконавчої влади здійснюється з метою підвищення ефективності

та прозорості діяльності цих органів шляхом впровадження та

використання сучасних інформаційних технологій для надання

інформаційних та інших послуг громадськості, забезпечення її впливу на

процеси, що відбуваються у державі [138].

Розпорядження КМУ від 5 травня 2003 р. N 259-р “Про

затвердження Концепції формування системи національних електронних

інформаційних ресурсів” спрямоване на визначення стратегії формування

системи національних електронних інформаційних ресурсів, їх

використання та захисту [125].

Розпорядження КМУ від 5 вересня 2012 р. № 634-р. “Про

схвалення Концепції створення та функціонування інформаційної системи

електронної взаємодії державних електронних інформаційних ресурсів

визначає основні завдання створення системи електронної взаємодії

державних електронних інформаційних ресурсів, оскільки дотепер не

створена єдина інфраструктура міжвідомчої інформаційної взаємодії

державних органів та суб’єктів господарювання із застосуванням

інформаційних технологій [144].

В органах влади України працює понад 700 електронних державних

інформаційних ресурсів, з них 135 – у центральних органах виконавчої

93

влади [47]. Інформаційні ресурси органів влади не використовуються у

повній мірі, при цьому зауважимо на відсутність Національного реєстру

державних інформаційних ресурсів, незважаючи на низку рішень

Президента України, КМУ та ВРУ щодо його створення та забезпечення

функціонування. Відсутність обов’язкових вимог (стандартів, форматів) та

єдиного національного координатора в цій сфері спричинила встановлення

окремими ЦОВВ власних правил електронної взаємодії державних

інформаційних ресурсів, котрі розробляються під конкретне нагальне

завдання та не сумісні між собою.

У “Зеленій книзі з електронного урядування в Україні” серед

головних проблем щодо запровадження електронної взаємодії органів

влади виокремлено [47]:

наявність великої кількості різнорідних успадкованих та

впроваджених інформаційних систем в органах влади, які не призначені

для електронної взаємодії. Органи влади, не координуючи свої дії та

недотримуючись загальних правил, створили внутрішні інформаційні

системи, які зовсім не узгоджуються ані технічно, ані нормативно;

низька якість інформаційних систем органів влади. Переважна

більшість інформаційних систем в органах влади запроваджена з

порушенням вимог чинного законодавства щодо проектування, розробки

та функціонування таких систем, а також вимог щодо захисту інформації;

відсутність єдиних ідентифікаторів, які пов’язують однотипну

інформацію в різних державних інформаційних ресурсах. Зазначена

проблема призведе до значних труднощів на етапі досягнення

організаційно-правової та семантичної інтероперабельності державних

інформаційних ресурсів;

брак мінімальних вимог до інтероперабельності державних

інформаційних ресурсів. На етапі проектування та розробки органи влади

повинні враховувати подальшу електронну взаємодію своїх систем з

94

іншими системами шляхом дотримання мінімальних технічних вимог;

невизначеність єдиних вимог до електронної взаємодії

державних інформаційних ресурсів (формати, стандарти, порядок). За

відсутності єдиних підходів до запровадження електронної взаємодії

продовжується створення окремих галузевих, а іноді й регіональних

проектів щодо запровадження систем електронної взаємодії, які є не

сумісними між собою. В Україні понад 270 відомчих баз даних, що не

взаємодіють між собою [175]. Фактично це призводить до неефективного

використання бюджетних коштів через недосягнення запланованого

результату. Крім того, дуже часто такі проекти спочатку технічно

реалізовуються, а потім нормативно закріплюються, а не навпаки.

Також потрібно наголосити на відсутності базових державних

електронних реєстрів, таких як демографічний реєстр та реєстр адрес.

Нормативно-правові акти, що регулюють топографо-геодезичну та

картографічну діяльності та формування інфраструктури геопросторових

даних:

ЗУ “Про топографо-геодезичну і картографічну діяльність”

(від 23.12.1998 №353-XIV), у якому визначено вимоги до розроблення,

впровадження та організації програмного, технологічного і технічного

забезпечення ефективного використання цифрових карт і

геоінформаційних систем [147];

ЗУ “Про Державний земельний кадастр” (від від 07.07.2011 №

3613-VI) встановлює правові, економічні та організаційні основи

діяльності у сфері Державного земельного кадастру – єдиної державної

геоінформаційної системи відомостей про землі, розташовані в межах

державного кордону України; окреслює інформаційну взаємодію

Державного земельного кадастру, містобудівного кадастру, кадастрів

інших природних ресурсів та інших інформаційних систем [116];

Розпорядження КМУ “Про схвалення Концепції проекту ЗУ

95

“Про національну інфраструктуру геопросторових даних” (від 21.11.2007

№1021-р). Національна інфраструктура геопросторових даних спрямована

на удосконалення системи забезпечення потреб суспільства у всіх видах

географічної інформації, підвищення ефективності використання

геопросторових даних та ГІС в системах підтримки управлінських рішень

органів державної влади, місцевого самоврядування, в економічній,

соціальній, екологічній, оборонній, науковій сферах в інтересах держави,

суб’єктів господарювання і громадян на основі створення і сталого

розвитку національної інфраструктури геопросторових даних України як

складової єдиного інформаційного простору країни [142];

Постанова КМУ “Про затвердження Порядку інформаційної

взаємодії між кадастрами та інформаційними системами” (від 3 червня

2013 р. № 483) визначає механізм обміну інформацією між кадастрами та

інформаційними системами і перелік відомостей, обмін якими може

здійснюватися у процесі такої взаємодії, спрямована на формування єдиної

картографічної основи для геоінформаційних систем і забезпечення

взаємного поповнення даними інформаційних систем. Порядок обміну

даними та їх зміст між Державним земельним кадастром та іншими

геоінформаційними системами встановлюється спільними рішеннями

Мінрегіону та держателями інформаційних систем органів виконавчої

влади або договорами між держателем Державного земельного кадастру та

держателями інших публічних і приватних інформаційних систем [131].

Необхідність створення національної інфраструктури

геопросторових даних, що об’єднує усі ланки і види забезпечення

виробництва, постачання та використання геоінформаційних ресурсів,

зумовлена постійно зростаючими обсягами геопросторових даних,

високою вартістю їх виробництва і використання (із застосуванням

сучасних методів дистанційного зондування Землі, цифрових методів

геодезичних вимірювань, заснованих на супутникових технологіях), а

96

також проблемами, що об’єктивно виникають в організації міжгалузевої

взаємодії при створенні, використанні та інтегруванні даних з різних

джерел.

В Україні у різних галузях, в державних адміністраціях різного рівня,

в органах місцевого самоврядування, в кадастрових та інформаційних

центрах започатковані та реалізуються проекти створення ГІС різного

проблемного спрямування і територіального охоплення. Україна бере

участь в міжнародних геоінформаційних проектах глобального

картографування, має значний науково-технічний і виробничо-

технологічний потенціал для створення геоданих [188]. Однак існуючий

стан створення геоінформаційних ресурсів та надання геоінформаційних

послуг в державі характеризується низкою проблем [85]:

переважно відомчий принцип формування геоінформаційних

ресурсів без належного рівня координації та взаємодії;

значне дублювання топографо-геодезичних та картографічних

робіт;

обмежений доступ до геопросторових даних, що

накопичуються у відомчих фондах;

відсутність єдиної системи національних стандартів на

геоінформаційну продукцію;

невідповідність законодавства у сферах геодезії і картографії,

державної таємниці, сертифікації, ліцензування, інформаційних та

геоінформаційних технологій сучасному постійно зростаючому рівневі

розвитку науки і техніки, вимогам органів державної влади, суб’єктів

господарювання та громадян до якості й оперативності доступу і

отримання геопросторових даних;

відсутність доступних метаданих про геодезичні і

картографічні роботи та про створені за їх результатами геопросторові

дані;

97

відсутність організаційної структури та мережі

геоінформаційних центрів, уповноважених та відповідальних за створення

і ведення баз геопросторових даних на загальнодержавному,

регіональному та місцевих рівнях.

На законодавчому рівні не визначені пріоритети, принципи і

напрями реалізації єдиної політики щодо геоінформаційного забезпечення

державноуправлінської діяльності, внаслідок чого знижується

ефективність діяльності державних інститутів у сучасних технологічних

умовах інформаційної підтримки прийняття рішень [142].

Необхідне розмежування повноважень суб’єктів створення

геоінформаційних ресурсів (органів державної влади і місцевого

самоврядування) на загальнодержавному та місцевому рівні. Потрібно

розробити принципи реалізації державної політики та загальні вимоги

щодо формування інфраструктури даних і порядок створення єдиного

геоінформаційного простору на основі застосування єдиних технічних

регламентів та базових наборів геопросторових даних на території

держави.

На місцевому рівні ОМС розробляє нормативні документи щодо:

визначення критеріїв оцінки та процедури контролю якості геопросторової

інформації, яка виготовляється; забезпечення встановленого доступу

споживачів до геопросторових даних, з урахуванням їх конфіденційності,

із застосуванням ІКТ та глобальних інформаційних мереж; визначення

положення про єдину топографічну основу міста; визначення положення

про реєстр вулиць та адресний реєстр; ведення міського геопорталу.

Таким чином, можемо зазначити, що в Україні створено систему

законодавства щодо геоінформаційного забезпечення при виконанні

деяких функцій держави, що включає різні види нормативно-правових

актів. Ця законодавча база має несистемний, фрагментарний характер, до

цього часу в Україні не сформульовано єдиної політики в сфері

98

забезпечення суспільних потреб актуальними геопросторовими даними,

відсутня нормативно-правова база та технічні стандарти щодо

скоординованого виробництва і використання геопросторових даних як

єдиного національного геоінформаційного ресурсу [85].

На підставі проведеного аналізу чинних нормативно-правових актів

зазначимо, що в Україні закладені основи законодавства щодо

геоінформаційного забезпечення державного управління охороною

здоров’я. Визначено необхідні для впровадження стандарти інформатизації

охорони здоров’я, серед яких: стандарти передачі даних для

інформаційних систем електронної охорони здоров’я, регламенти взаємодії

з іншими інформаційними системами і забезпечення інформаційної

безпеки.

Законодавчо необхідно встановити зони відповідальності держави та

органів місцевого самоврядування у формуванні геопросторових даних,

зокрема тих, що використовуються в управління охороною здоров’я;

порядок ведення державного банку геопросторових даних; порядок

створення і ведення баз метаданих; права власності на БД та метадані;

механізми передачі для державної реєстрації метаданих про проведені

картографічні роботи, а також актуалізовану інформацію для оновлення

баз даних; джерела і порядок фінансування робіт з актуалізації БД і

ведення баз метаданих; порядок розширення складу національних баз

просторових даних на регіональному і галузевому рівнях; порядок

формування регіональних інфраструктур геопросторових даних.

За державою повинні бути залишені виконавчі, розпорядницькі,

дозвільні і наглядові функції тільки щодо ведення Державного банку

геопросторових даних, національних баз просторових даних і баз

метаданих.

Регулювання діяльності з виробництва і використання

геопросторових даних варто віднести до компетенції ОВВ й органів

99

місцевого самоврядування, надавши, таким чином, останнім право

визначати розширений для регіонів й органів місцевого самоврядування

перелік базових геопросторових об’єктів для територій, що знаходяться під

їх юрисдикцією.

У законах і нормативних актах, що передбачають ведення державних

кадастрів і державних інформаційних ресурсів, необхідно зробити

доповнення, що визначають:

обов’язковість використання БД при проведенні будь-яких

проектів (зокрема в сфері охорони здоров’я) з використанням

геопросторових даних;

обов’язковість надання актуалізованої інформації для

оновлення БД, а також створення профільних наборів геопросторових

даних та відповідних метаданих і забезпечення доступу до них усім

зацікавленим суб’єктам.

змінах до закону про місцеве самоврядування необхідно

передбачити норми, що уповноважують органи місцевого самоврядування

займатися геоінформаційною діяльністю та фінансувати з місцевих

бюджетів роботи по створенню і підтримці баз геопросторових даних та

метаданих на території їхньої юрисдикції.

змінах до нормативно-правових актів щодо державної

таємниці доцільно закріпити право громадян на інформацію про

координати усіх географічних об’єктів без обмежень на точність їхнього

визначення, крім об’єктів, відомості про які складають державну

таємницю. З галузевих переліків відомостей, що складають державну

таємницю, необхідно вилучити об’єкти, що входять до базових наборів

гепросторових даних та до метаданих.

Виходячи з вимог задач використання геопросторових даних в сфері

захисту життя і здоров’я громадян, необхідно розробити технічні

регламенти на базові набори просторових даних і профільні геопросторові

100

дані, які серед іншого визначають обмеження щодо доступу та

використання персональних даних.

2.3 Механізми захисту персональних даних у практиці державного

управління охороною здоров’я

Контроль за додержанням законодавства про захист персональних

даних у межах повноважень, передбачених законом, покладений на

Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, полягає у

встановленні відповідності процесу обробки персональних даних вимогам

Конституції України [61], Закону України [133], Типового порядку

обробки персональних даних [122], а також чинним міжнародним

договорам України у сфері захисту персональних даних [60], згода на

обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Обробка даних, що стосуються здоров’я, визначається

Уповноваженим ВРУ з прав людини як така, що становить особливий

ризик для прав і свобод суб’єктів персональних даних [158].

Загальні питання нормативно-правового забезпечення під час

обробки та циркуляції персональних даних висвітлені в ЗУ “Про захист

персональних даних” [133]. Більше двох десятків законів України

регулюють суспільні відносини, що пов’язані із збиранням, зберіганням,

використанням та поширенням інформації про особу, однак всі вони не

мають чіткого та скорельованого з європейським законодавством

визначення персональних даних [92, с. 101].

Будь-яка обробка персональних даних в ГІС охорони здоров’я

повинна відповідати європейським правилам захисту персональних даних,

наведених в Директиві ЄС щодо захисту даних 95/46/ЄC [34] та в

Директиві 2002/58/ЄC щодо конфіденційності та електронного зв’язку [35],

а також відповідати правилам, визначеним в Конвенції Ради Європи щодо

101

захисту прав особистості відносно автоматизованої обробки персональних

даних №108 [60] та Додатковому протоколі до Конвенції №108 щодо

органів нагляду та транскордонних потоків даних. Україна ратифікувала

цю Конвенцію та Додатковий протокол у 2010 році. З метою

удосконалення правового регулювання у сфері захисту персональних

даних відповідно до рекомендацій Європейської комісії, Євроюсту та Ради

Європи з 2012 року ЗУ “Про захист персональних даних” [133]

поширюється на всі дії з оброблення персональних даних, а не тільки в

базах персональних даних.

Як зазначають фахівці, в Україні закладені основи законодавства у

сфері захисту персональних даних, що в цілому відповідає міжнародним

стандартам у контексті євроінтеграційних процесів, а досить важливими

проблемами залишаються певна несистемність, фрагментарність,

неузгодженість, недостатня конкретність та відповідність європейському

законодавству тощо [92]. У зв’язку з цим, національне законодавство

повинно врахувати чітку мету обробки персональних даних у базі

персональних даних, склад персональних даних, процедуру обробки

персональних даних у базах персональних даних з урахуванням специфіки

обробки персональних даних

Вітчизняне законодавство встановлює вимоги до обробки та захисту

персональних даних, які відповідають основним принципам обробки

персональних даних [111]:

1) принцип законності обробки (за наявності підстав та з

дотриманням вимог). Європейські експерти вказують на відсутність у

нашому Законі норми про те, що персональні дані мають оброблятися

чесно. У Великій Британії, наприклад, чітко виписано критерії “чесності”

обробки персональних даних. Від того, наскільки повно і детально в

організації прописано й реалізовано процедури обробки персональних

даних, залежить розмір штрафних санкцій у разі виявлення порушень;

102

2) принцип конкретизації цілей обробки персональних даних;

3) принцип пропорційності: персональні дані повинні бути

адекватними, не надмірними, відповідати меті обробки;

4) принцип якості даних: персональні дані мають бути точними і

своєчасно оновлюватися;

5) принцип збереження даних протягом обмеженого періоду

часу: персональні дані повинні оброблятися у формі, що допускає

ідентифікацію фізичної особи, якої вони стосуються, упродовж терміну, не

більшого, ніж це потрібно відповідно до їх законного призначення;

6) принцип індивідуальної участі (права індивідуума на свої

персональні дані): кожен має право знати, хто і де обробляє його

персональні дані;

7) відповідальність (обов’язок розпорядника персональних

даних) і дотриманням вимог щодо захисту інформації: створення й

незалежна оцінка системи управління інформаційною безпекою відповідно

до міжнародних і національних стандартів, створення й оцінка

комплексних систем захисту інформації в інформаційно-

телекомунікаційних системах;

8) виключення для наукових та статистичних досліджень.

Обробка персональних даних пацієнтів закладами охорони здоров’я

здійснюється на підставі статей 32, 49 Конституції України, пунктів 2, 5

частини 1 статті 11 ЗУ “Про захист персональних даних”, інших

законодавчих актів [61; 133]. Забороняється обумовлювати реалізацію

законодавчо встановленого права на охорону здоров’я наданням особою

згоди на обробку її персональних даних.

Відповідно до статті 7 ЗУ [133] забороняється обробка персональних

даних що стосуються здоров’я, статевого життя, біометричних або

генетичних даних. Винятками є: необхідність обробки даних в цілях

охорони здоров’я, встановлення медичного діагнозу, для забезпечення

103

піклування чи лікування або надання медичних послуг за умови, що такі

дані обробляються медичним працівником або іншою особою закладу

охорони здоров’я, на якого покладено обов’язки щодо забезпечення

захисту персональних даних та на якого поширюється законодавство про

лікарську таємницю; необхідність захисту життєво важливих інтересів

суб’єкта персональних даних або іншої особи у разі недієздатності або

обмеження цивільної дієздатності суб’єкта персональних даних та ін.

Персональні дані пацієнта мають конфіденційний характер та

віднесені законом до інформації з обмеженим доступом. На підставі статті

39-1 ЗУ “Основи законодавства України про охорону здоров’я” пацієнт має

право на дотримання таємниці про стан здоров’я, факт звернення за

медичною допомогою, діагнози, а також про відомості, одержані при

медичному обстеженні [94]. Стаття 11 ЗУ “Про інформацію” та стаття 302

Цивільного кодексу України регламентують, що збирання, зберігання,

використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її

згоди не допускаються, крім випадків, визначених законом, і лише в

інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав

людини [134].

Рішення Конституційного суду України у справі К.Устименка

визначає, що медична інформація, тобто свідчення про стан здоров’я

людини, історії її хвороби, про мету запропонованих досліджень і

лікувальних заходів, прогноз можливого розвитку захворювання, в тому

числі і про наявність ризику для життя і здоров’я, за своїм правовим

режимом належить до конфіденційної, тобто інформації з обмеженим

доступом [157]. Медичні працівники та інші особи, яким у зв’язку з

виконанням професійних або службових обов’язків стало відомо про

хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, не мають права

розголошувати ці відомості, крім передбачених законодавчими актами

випадків (“лікарська таємниця”) [94].

104

В статті 6 Конвенції “Про захист осіб у зв’язку з автоматизованою

обробкою персональних даних” передбачено, що персональні дані, що

стосуються здоров’я, не можуть піддаватися автоматизованій обробці,

якщо внутрішнє законодавство не забезпечує відповідних гарантій [60].

За результатами розгляду звернень громадян і проведених

співробітниками Секретаріату Уповноваженого ВРУ вибіркових планових

перевірок ЗОЗ та територіальних підрозділів МОЗ України виявлено низку

проблемних питань, пов’язаних з обробкою персональних даних у

медичній сфері [217].

Системною і основною проблемою реалізації у сфері охорони

здоров’я законодавства про захист персональних даних є відсутність

єдиної практики обробки персональних даних пацієнтів і збереження такої

інформації медичними установами. Це, в свою чергу, негативно впливає на

різні напрями діяльності, де використовуються персональні дані

медичного характеру. Так для сучасної медицини важливими є наукові

дослідження з використанням ГІС, але в Україні законодавчі норми про

використання персональних даних у науково-дослідних цілях недостатньо

визначені. Закон №2297-VI [133] містить загальні положення щодо цього

питання:

- дозволяється обробка персональних даних у наукових цілях за

умови забезпечення їх належного захисту, незалежно від встановлених

строків обробки даних з основною метою (стаття 6). При цьому наукова

мета обробки персональних даних зазвичай є сумісною з первинною метою

їх збору та використання, а відтак немає потреби отримувати окрему згоду

суб’єкта персональних даних на використання його даних у наукових

цілях;

- відповідно до статті 21 Закону про передачу персональних

даних з метою їх подальшої обробки в наукових цілях не потрібно

повідомляти суб’єкта цих даних.

105

Отже, законодавство України щодо використання медичної

інформації в науково-дослідних цілях потребує приведення у відповідність

із міжнародними стандартами, якими встановлюється загальне правило

використання, за наявності можливості, в наукових цілях знеособлених

персональних даних, властивості яких наведені у таблиці 2.4.

Знеособлення персональних даних – це вилучення відомостей, які

дають змогу ідентифікувати особу. Проте ЗУ [133] залишає на розсуд

володільців і розпорядників баз даних склад переліку ідентифікуючих

ознак.

Таблиця 2.4

Властивості знеособлених даних

Властивість Характеристика

Повнота збереження всієї інформації про персональні дані

суб’єктів або групах суб’єктів, яка була до знеособлення

Структурованість збереження структурних зв’язків між знеособленими

даними конкретного суб’єкта або групи суб’єктів

Семантична цілісність відповідність семантики атрибутів знеособлених даних

семантиці відповідних атрибутів персональних даних при

їх знеособленні

Анонімність неможливість однозначної ідентифікації суб’єктів даних,

отриманих в результаті знеособлення, без застосування

додаткової інформації

Релевантність можливість обробки запитів по обробці персональних

даних і отримання відповідей в однаковій семантичної

формі

До методів знеособлення відносяться:

метод введення ідентифікаторів – заміна частини відомостей

(значень персональних даних) ідентифікаторами зі створенням таблиці

(довідника) відповідності ідентифікаторів вихідними даними;

метод зміни складу або семантики – зміна складу або

106

семантики персональних даних шляхом заміни результатами статистичної

обробки, перетворення, узагальнення або видалення частини відомостей;

метод декомпозиції – розбиття множини (масиву)

персональних даних на кілька підмножин (частин) з подальшим

роздільним зберіганням підмножин;

метод перемішування – перестановка окремих значень або

груп значень атрибутів персональних даних в масиві персональних даних.

На нашу думку, найбільш придатним до використання в

геоінформаційній системі охорони здоров’я є методи введення

ідентифікаторів і декомпозиції.

Поміж переваг знеособлення даних варто зазначити такі: знижені

вимоги до захисту даних; можливість накопичувати і зберігати дані

необмежений час; можливість передачі даних провайдеру “хмари”

(зокрема, закордон).

Пом’якшення норм законодавства щодо використання персональних

даних медичного характеру в наукових цілях потребуватиме більш

жорсткого контролю за недопущенням надання доступу до такої

інформації третіх осіб, які не беруть безпосередньої участі в науковій

діяльності (тобто слід виключити посередників з процесу передачі

інформації від ЗОЗ до наукової установи).

Серед порушень законодавства про захист персональних даних у

медичній сфері поширеним є безпідставний збір персональних даних про

стан здоров’я осіб адміністративними органами у сфері охорони здоров’я

(управліннями та департаментами охорони здоров’я держадміністрацій і

виконавчих служб ОМС, а також Міністерством охорони здоров’я), що

діють як посередники [217, с. 237]. Єдиною метою одержання таких даних

є їх подальша передача на запит третіх осіб, які мають підстави для

отримання цих даних, зокрема, до науково-дослідних установ чи

правоохоронних органів. Крім того, копії матеріалів, що містять

107

конфіденційну інформацію медичного характеру, безпідставно

залишаються в адміністративних органах СОЗ.

Практика посередництва адміністративних органів у сфері охорони

здоров’я під час передачі медичних персональних даних є неприпустимою,

оскільки жодними нормативно-правовими актами такі повноваження не

визначені. Функції та роль цих адміністративних органів полягають в

організації процесу передачі персональних даних, а не в прямій участі у

цьому процесі і, тим більше, не в накопиченні даних. Відповідно до статті

14 Закону №2297-VI виконання вимог установленого режиму захисту

персональних даних забезпечує сторона, що поширює ці дані, тобто

володілець персональних даних [133]. Такими володільцями персональних

даних про стан здоров’я пацієнтів є медичні заклади, а не адміністративні

органи.

Крім безпідставного збору даних адміністративними органами у

сфері охорони здоров’я виникають й інші проблемні питання обробки

персональних даних медичного характеру [217]. У незадовільному стані

перебуває облік операцій з персональними даними медичного характеру,

який передбачає збереження володільцем/розпорядником інформації про:

дату, час та джерело збирання персональних даних суб’єкта; зміну

персональних даних; перегляд персональних даних; будь-яку передачу

(копіювання) персональних даних суб’єкта; дату та час видалення або

знищення персональних даних; працівника, який здійснив одну із

вищезазначених операцій; мету та підстави зміни, перегляду, передачі та

видалення або знищення персональних даних.

Більшість ЗОЗ, усупереч вимогам законодавства, не визначають

процедуру збереження інформації про операції, пов’язані з обробкою ПД

та доступом до них, і, відповідно, не здійснюють облік таких операцій

[217, с. 237]. Це призводить до втрати документів, що містять інформацію

про стан здоров’я особи, та неможливості встановити причини й обставини

108

зникнення такої документації, а також осіб, які несуть за це

відповідальність.

Реалізація заходів щодо визначення та запровадження в усіх ЗОЗ

порядку ведення обліку операцій, пов’язаних з обробкою ПД суб’єкта та

доступом до них, потребує підтримки на центральному рівні. Тому органи

державної влади у сфері охорони здоров’я мають здійснювати більш

ефективний контроль за впровадженням інформаційних ресурсів, що

оперують великим обсягом конфіденційної інформації. В електронному

реєстрі пацієнтів має зберігатися та оброблятися значний обсяг

конфіденційних персональних даних про стан здоров’я, що є чутливими і

мають особливо важливе значення для пацієнтів. Такі відомості

безпосередньо стосуються визначених законодавством прав та інтересів

пацієнтів і відповідно до статті 7 Закону №2297-VI [133] потребують

більшого рівня захисту та контролю за їх обробкою.

Таким чином, найбільш поширеними проблемними питань,

пов’язаними з організацією процесів обробки персональних даних, є:

1. Відсутність або невідповідність внутрішніх

положень/документів володільця, що регулюють процеси обробки

персональних даних, вимогам чинного законодавства про захист

персональних даних;

2. У більшості володільців, всупереч вимогам законодавства, не

ведеться облік працівників, які мають доступ до персональних даних

суб’єктів, не визначені процедури збереження інформації про операції,

пов’язані з обробкою персональних даних та доступом до них, і,

відповідно, не здійснюється облік таких операцій [217, с.121];

3. У працівників, які мають доступ до персональних даних, не

відбирається зобов’язання не допускати розголошення у будь-який спосіб

персональних даних, які їм було довірено або які стали відомі у зв’язку з

виконанням професійних чи службових або трудових обов’язків, що

109

передбачено частиною третьою статті 10 ЗУ “Про захист персональних

даних” [133];

4. Недотримання принципу строковості обробки/зберігання, а

саме – обробка персональних даних здійснюється довше, ніж це необхідно

для законних цілей, для яких вони збиралися або надалі оброблялися, що

не відповідає вимогам частини восьмої статті 6 ЗУ “Про захист

персональних даних” [133]. Так, володільцями / розпорядниками

персональних даних зберігаються дані у формі, що дає змогу установити

особу довше, ніж це необхідно з метою, заради якої дані були зібрані чи

заради якої вони надалі обробляються.

До основних організаційних механізмів регулювання захисту

персональних даних слід віднести: ліцензування діяльності, реєстрацію баз

та розпорядників персональних даних, сертифікацію інформаційних

систем, у яких зберігаються та обробляються персональні дані [92].

Процес ліцензування діяльності у сфері персональних даних повинен

передбачати: визначення мети збору, накопичення (обробки), заощадження

та передачі (реалізації) даних про особу, створення баз даних, оцінку

заходів їх захисту, стану технічної бази або можливості залучення коштів

для надання послуг, пов’язаних з персональними даними, установлення

категорій, груп суб’єктів персональних даних, рівня кваліфікації,

відповідності професійної, підприємницької діяльності державної політики

у сфері персональних даних.

Реєстрація баз персональних даних забезпечує їх облік, що дозволяє

інформувати громадян про можливості доступу до своїх персональних

даних. Бази персональних даних підлягають обов’язковій реєстрації в

органах виконавчої влади, на які покладені функції захисту персональних

даних. При реєстрації баз персональних даних фіксуються найменування

баз персональних даних; мета одержання і використання персональних

даних; перелік персональних даних, що збираються; категорії чи групи

110

суб’єктів персональних даних; терміни зберігання персональних даних.

Реєстрація розпорядників персональних даних забезпечує ведення

загальнодоступного Реєстру розпорядників персональних даних, до якого

вносяться такі відомості, як мета, способи отримання та використання

персональних даних, джерела персональних даних, заходи забезпечення

зберігання та конфіденційності персональних даних, групи суб’єктів

персональних даних. Реєстрація баз персональних даних переслідує цілі

регулювання процесів створення та використання відомостей

персонального характеру, що накопичуються, обробляються та

розповсюджуються за допомогою автоматизованих або неавтоматизованих

засобів. При цьому процес реєстрації передбачає контроль наявності та

відповідності встановленим вимогам засобів технічного захисту

інформації, що забезпечують гарантований захист персональних даних на

основі сертифікації [158].

Сертифікація автоматизованих інформаційних систем, призначених

для обробки персональних даних, здійснюється з метою забезпечення

необхідного рівня захисту персональних даних. Сертифікацію здійснюють

відповідні органи щодо сертифікації, згідно національного законодавства.

При розв’язанні проблем захист персональних даних передбачає

заходи, спрямовані на запобігання їх випадкових утрати або знищення,

незаконної обробки, у тому числі незаконного знищення чи доступу до

персональних даних.

Організаційні заходи повинні охоплювати:

визначення порядку доступу до персональних даних

працівників володільця/розпорядника;

визначення порядку ведення обліку операцій, пов’язаних з

обробкою персональних даних суб’єкта та доступом до них;

розробку плану дій на випадок несанкціонованого доступу до

персональних даних, пошкодження технічного обладнання, виникнення

111

надзвичайних ситуацій;

регулярне навчання співробітників, які працюють з

персональними даними.

На рис. 2.3 представлено організаційний механізм захисту

персональних даних у закладі охорони здоров’я.

112

Рис. 2.3. Організаційний механізм захисту ПД в ЗОЗ

Пунктом 3.5 Типового порядку обробки персональних даних,

затвердженого наказом Уповноваженого ВРУ з прав людини від 08.01.2014

№1/02-14, передбачено, що з метою захисту персональних даних

володілець/розпорядник веде облік працівників, які мають доступ до

персональних даних суб’єктів, визначає рівень доступу зазначених

працівників до персональних даних суб’єктів [122]. У закладі охорони

здоров’я право доступу до АІС надається працівникам, в посадових

інструкціях яких передбачено функції з обробки даних в АІС та які надали

письмове зобов’язання щодо нерозголошення персональних даних.

Працівники ЗОЗ допускаються до обробки ПД в АІС лише після їх

ідентифікації.

Отже, для забезпечення конфіденційності даних у закладах охорони

здоров’я (як володільців персональних даних) потрібно:

- розробити локальний порядок обробки і захисту персональних

даних;

- призначити (створити) відповідальну особу (структурний

підрозділ), що організовують роботу, пов’язану із захистом персональних

даних (ФОП буде відповідальною особою за захист персональних даних);

відповідальні особи знають, які персональні дані зберігаються, джерела їх

отримання, наявні правові підстави для їх обробки;

- вести облік операцій, пов’язаних з обробкою персональних

даних суб’єкта, та доступом до них.

Таким чином, перелік першочергових заходів у ЗОЗ для

забезпечення реалізації державних механізмів захисту персональних

даних:

розроблення проекту порядку обробки персональних даних у

базах персональних даних;

розроблення проекту угоди щодо обробки персональних

113

даних;

розроблення проекту зобов’язання щодо збереження

інформації з обмеженим доступом;

видання наказу (розпорядження) про ведення баз персональних

даних працівників;

внесення змін чи доповнень до положення про структурні

підрозділи;

внесення змін чи доповнень до посадових інструкцій

працівників, відповідальних за обробку персональних даних або їхній

захист від незаконної обробки і незаконного доступу до них.

Висновки до розділу 2

Запропоновано під організаційним механізмом геоінформаційного

забезпечення охорони здоров’я розуміти сукупність правил, норм і

процедур, які регламентують взаємодію учасників організаційної системи

(організаційно-технічну структуру якої складає мережа уніфікованих

регіональних, галузевих і міжгалузевих інформаційних систем, що

ґрунтуються на геоінформаційних технологіях) з метою підвищити якість

оперативного управління охороною здоров’я, планування медичної

допомоги та ефективності використання ресурсів для збереження і

зміцнення здоров’я населення.

Досліджено організаційний механізм геоінформаційного

забезпечення державного управління охороною здоров’я. Пропонується

децентралізований (мережевий) підхід, згідно з яким в існуючій

розподіленій структурі ЦОВВ, що залучені до процесу інформатизації

охорони здоров’я, уточнюються лише їх цілі, завдання, функції,

горизонтальні комунікації та їх зміст без створення додаткових державних

органів, а також визначається один з цих ЦОВВ як координатор та

114

головний орган у формуванні та реалізації державної політики в цій сфері.

На загальнодержавному рівні відповідальність за створення і

підтримку ГІС слід покласти на Державне агентство з питань електронного

урядування України (який реалізує державну політику у сфері

інформатизації, електронного урядування, формування і використання

національних електронних інформаційних ресурсів, розвитку

інформаційного суспільства), за ведення галузевих баз даних покласти на

ЦОВВ, які є держателями (власниками) відповідних баз даних, а функцію

координатора – Віце-прем’єр-міністра України, міністра МОЗ.

В організаційному плані у центральних та місцевих органах

виконавчої влади доцільно визначити відповідальних осіб за впровадження

ГІС (наприклад, відповідальна особа з питань розвитку інформаційного

суспільства) з числа заступників керівника ОВВ, а на структурні

підрозділи з питань розвитку та впровадження інформаційних технологій

обласних та районних держадміністрацій покласти функції ведення баз

геопросторових даних і технічного забезпечення розгортання ГІС на

регіональному та місцевих рівнях. Сформовано перелік базових суб’єктів -

ЦОВВ, які відповідають в межах своїх повноважень за постачання

інформаційних ресурсів для ГІС сфери охорони здоров’я.

Узагальнено теоретичне бачення щодо створення інфраструктури

просторових даних, виокремлено принципи, що діють у цій сфері: принцип

мінімізації дублювання робіт із збирання та реєстрації геоданих; принцип

сумісності наборів просторових даних, що створені органами державної

влади та ОМС, організаціями різного рівня та форм власності; узгодження

правил і порядку виробництва, постачання та використання

геоінформаційних ресурсів; відкритий доступ суспільства до базових

наборів геопросторових даних.

Досліджуючи правовий механізми геоінформаційного забезпечення,

з’ясовано, що в Україні створено систему законодавства щодо

115

геоінформаційного забезпечення державного управління охороною

здоров’я, однак вона має несистемний, фрагментарний характер, не

сформульовано єдиної політики в сфері забезпечення суспільних потреб

актуальними геопросторовими даними. Визначено необхідні для

впровадження стандарти інформатизації охорони здоров’я, серед яких:

стандарти передачі даних для інформаційних систем електронної охорони

здоров’я, регламенти взаємодії з іншими інформаційними системами і

забезпечення інформаційної безпеки.

Виходячи з вимог задач використання геопросторових даних в сфері

захисту життя і здоров’я громадян, необхідно розробити технічні

регламенти на базові набори просторових даних, які визначають, зокрема,

обмеження щодо доступу та використання персональних даних.

Здійснений аналіз механізмів захисту персональних даних у сфері

охорони здоров’я дає підстави зробити висновки про те, що потрібно

посилити контроль органів державної влади за впровадженням

інформаційних ресурсів сфері охорони здоров’я, що оперують великим

обсягом конфіденційної інформації.

Зміст організаційної складової механізму захисту персональних

даних в закладі охорони розкрито через виокремлення оргструктури із

зазначенням функцій і методів (адміністративно-правових і організаційно-

технічних).

Принципи організації захисту персональних даних у сфері охорони

охоплюють принципи додержання балансу інтересів особи, суспільства та

держави; цілісності інформації; принцип безперервності заходів

забезпечення захисту інформації.

Матеріали цього розділу опубліковано у таких роботах автора: [203,

205, 206].

116

РОЗДІЛ 3

ПЕРСПЕКТИВНІ НАПРЯМИ ВДОСКОНАЛЕННЯ

ГЕОІНФОРМАЦІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДЕРЖАВНОГО

УПРАВЛІННЯ ОХОРОНОЮ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ

3.1 Реалізація стратегії “Здоров’я – 2020” і моніторинг показників у

геоінформаційній системі охорони здоров’я

Державна політика в Україні щодо інформатизації системи охорони

здоров’я, а також впровадження новітніх інформаційних технологій

спрямована на ліквідацію відставання в цій сфері від передових світових

держав і прискорення входження в інформаційний простір міжнародного

співтовариства з метою підняття управління охороною здоров’я,

практичної медицини, медичної освіти і медичної науки на сучасний

рівень [216, с. 404].

Очікується, що результатом цілеспрямованих перетворень галузі

повинно стати формування якісно нової системи управління охороною

здоров’я в єдиному інформаційному просторі держави. Організація

розвинутого та ефективного, інтегрованого до національних та світових

інформаційних систем, інформаційного простору сфери охорони здоров’я

України вимагає послідовного дотримання чітких, прозорих та однорідних

принципів [62]:

інформатизація має здійснюватися згідно з єдиною державною

технічною та організаційною політикою, що забезпечується відповідною

керівною документацією, яка визначає уніфіковані вимоги до розробки,

впровадження та експлуатації програмно-апаратного забезпечення,

інформаційних ресурсів, а також порядку їх взаємодії на принципах

системності, комплексності та узгодженості;

консолідоване зберігання інформації в структурованій мережі

акредитованих вузлів зберігання інформації, пов’язаних єдиною системою

117

керування даними;

організація структури всіх інформаційних систем, що входять

до інформаційного простору сфери охорони здоров’я України, повинна

реалізовуватися за єдиною взаємопов’язаною архітектурою;

вибір програмних продуктів та обладнання, необхідних для

формування та розвитку інформаційного простору сфери охорони здоров’я

України, за умови їх відповідності вимогам керівної документації, що

забезпечує реалізацію єдиної технічної та організаційної політики у сфері

інформатизації.

Однією з визначальних умов ефективного функціонування єдиного

інформаційного простору охорони здоров’я України є створення сучасної

системи інформаційного забезпечення, де геоінформаційні технології

відіграють важливу роль. Нові технології створюють можливості для

плідної співпраці науковців і управлінців, які виробляють рішення. І для

сприяння впровадженню геоінформаційних технологій як в управлінській,

так і науково-дослідницькій діяльності, необхідно вирішити такі питання:

доступ за допомогою мереж до стандартних архівних банків даних;

усунення бар’єрів для загального доступу до дезагрегованих даних; дружні

до користувача угоди між базами даних.

Існуючі проблеми охорони здоров’я, зокрема нерівність у

забезпеченні здоров’я населення, постійно зростаючий тягар

неінфекційних хвороб, мають багатоаспектний комплексний характер, і

потребують переосмислення змісту та стратегії здоровоохоронної

діяльності суспільства. ВООЗ, як ініціатор зміни парадигми в охороні

здоров’я на глобальному рівні, розробила для країн Європейського регіону

нову політику “Здоров’я – 2020”, спрямовану на всі структури державного

управління і всі верстви суспільства. Для вирішення проблем охорони

суспільного здоров’я необхідно проводити заходи щодо поліпшення

визначальних його детермінант, скорочення поширеності чинників ризику,

118

упровадження сучасних стратегій профілактики та формування здорового

способу життя.

Усвідомлюючи вплив та механізм дії усіх детермінант здоров’я,

потрібно ідентифікувати, оцінювати наявні ризики для здоров’я населення

та формувати і науково обгрунтовувати стратегії з мінімізації дії

негативних чинників. Потрібна розробка адекватної сучасним соціально-

економічним умовам стратегії охорони і покращення здоров’я населення,

спрямованої передусім на формування в суспільстві культури здоров’я, і

роль державного управління у процесі її реформування важко переоцінити.

За класичним визначенням Уінслоу (1920) “охорона громадського

здоров’я – це наука і мистецтво запобігання хворобі, продовження життя і

охорони здоров’я, забезпечення стану оптимальної життєдіяльності за

рахунок організованих зусиль суспільства за такими напрямками:

оздоровлення навколишнього середовища, санітарний контроль; контроль

масових інфекцій; просвіта населення з питань здоров’я і гігієни;

організація медичної допомоги і догляду, рання діагностика небезпечних

хвороб і запобігання їм, розвиток соціальних послуг, забезпечення

кожному гідного рівня життя для підтримки здоров’я, розподіл соціальних

благ таким чином, щоб кожний громадянин зміг реалізувати своє право на

здоров’я і довголіття” [156, с. 50]. Як бачимо, частина напрямів перебуває

поза компетенцією та можливостями безпосередньо системи охорони

здоров’я.

Ми погоджуємося з Я.Радишем, що забезпечення якісного і

тривалого життя, умов його збереження, розвитку і суспільної реалізації не

може бути функцією тільки галузі ОЗ, але є функцією держави, завданням

її соціальної політики й умов сталого людського розвитку [152]. Сфера

охорони здоров’я, з притаманними особливостями та векторами розвитку,

із впливом внутрішніх та зовнішніх факторів, викликів, загроз, є

найважливішим соціальним інститутом, взаємопов’язаним практично з

усіма іншими сферами суспільства. Тому концептуальні підходи щодо її

119

реформування передбачають пошук таких механізмів, методів та форм

впливу, при яких міжгалузевий підхід є основоположним [64, с. 28].

У межах дослідження проаналізовано інформаційні джерела про

основи політики “Здоров’я – 2020”, зокрема звіт про соціальні детермінанти

здоров’я і відмінності у показниках здоров’я у Європейському регіоні;

спільну публікацію ОЕСР і Лондонської школи економіки, присвячену

економічному обґрунтуванню заходів зміцнення здоров’я та профілактики

захворювань; дослідження з питань стратегічного управління в інтересах

здоров’я у ХХІ столітті [259; 261; 256].

Метою нової політики проголошено поліпшення здоров’я і

підвищення рівня благополуччя населення, скорочення нерівності

стосовно здоров’я і забезпечення стійкості систем охорони здоров’я,

орієнтованих на людину [45, с. 11]. Цінності, на які спирається програма

дій: визнання і захист права людини у сфері здоров’я, принципи

солідарності, соціальної справедливості, універсальності, право участі у

прийнятті рішень, захист людської гідності, автономність, відсутність

дискримінації, ґендерна рівність, прозорість, підзвітність. Зазначимо, що в

стратегії враховуються економічні та фінансові аспекти здоров’я і систем

охорони здоров’я, оскільки за минулі 30 років змінилися погляди на галузь

охорони здоров’я, яка тепер є однією з найбільших у світі і

характеризується швидким темпом розвитку: у країнах з високим рівнем

доходів з нею асоціюється понад 10% валового внутрішнього продукту і в

ній зосереджено близько 10% робочої сили [45, с. 62].

Упродовж останньої декади в країнах європейського регіону

відзначено покращення показників здоров’я населення, але не у рівній мірі

для всіх громадян. Різниця в показниках очікуваної тривалості життя при

народженні між країнами з найнижчими і найвищими рівнями становить

17 років у чоловіків і 12 років у жінок [259, c. 2].

Відмінності щодо здоров’я між соціальними групами вважаються

несправедливими, якщо їх можна уникнути розумними засобами. Прояви

120

несправедливості та нерівності стосовно здоров’я (health inequities)

виникають через обставини, в яких люди зростають, живуть, працюють і

старіють, а також системи, створені для протидії захворюванням.

Соціально-економічні, політичні, екологічні та культурні чинники, які

зумовлюють масштаб і характер проявів несправедливості стосовно

здоров’я, відомі як соціальні детермінанти здоров’я (рис. 3.1). Зауважимо,

що на більшість детермінант можна ефективно впливати, вирішуючи

завдання в інших галузях (освіта, транспорт, соціальне забезпечення,

довкілля, містобудування, житловий сектор тощо).

Рис. 3.1. Соціальні детермінанти здоров’я

Покращення детермінант здоров’я – це діяльність, пов’язана із

зміцненням здоров’я, що виходить за межі впливу на поведінку окремих

осіб і спрямована на поліпшення фізичного, соціального і економічного

оточення, які великою мірою визначають стан здоров’я, насамперед, на

боротьбу з бідністю. Дії, спрямовані на покращання детермінант здоров’я,

121

передбачають ухвалення відповідних законів та нормативів, розробку

політики та інформаційно-просвітницьку роботу, що охоплює всі

відомства, галузі і сектори.

У 2005 р. ВООЗ створила Комісію щодо соціальних детермінант

здоров’я, основне завдання якої – зібрати, проаналізувати і подати

фактичні дані про те, що можна зробити для ліквідації несправедливості

стосовно здоров’я. Звіт Комісії за 2013 рік містить рекомендації щодо

впливу на усі детермінанти здоров’я з метою забезпечення рівноправності

в охороні здоров’я [259]. Рекомендації тематично згруповані й мають

практичний і цілеспрямований характер:

1. напрям “інвестиції у здоров’я упродовж життя”. Рекомендації:

забезпечити кожній дитині найбільш сприятливий життєвий

старт;

забезпечити умови для належного догляду за дітьми та їх

виховання, для формування сприятливих сімейних відносин при

дотриманні гендерної рівності, для надання адекватної соціальної

підтримки та захисту здоров’я;

знизити тягар виробничого травматизму, професійних

захворювань;

усувати причини соціальної ізоляції.

Заходи:

забезпечити доступні, недорогі і високоякісні послуги охорони

сексуального та репродуктивного здоров’я;

розробити стратегії, спрямовані на скорочення соціальних і

економічних несправедливостей, і які відповідають інтересам жінок

дітородного віку та сімей з дітьми раннього віку;

забезпечити цінову доступність служб по догляду за дітьми;

заходи впливу на процеси, що спричинюють соціальне

відчуження (ситуація, в якій індивіди та групи не мають можливості

користуватися соціальними правами).

122

2. напрям “суспільство загалом”. Рекомендації:

підвищити рівень соціального захисту відповідно до потреб;

створити дієві механізми, що дають людям, які зазнали

несправедливості, можливість брати участь у прийнятті рішень;

розбудова на місцевому рівні партнерств з тими, кого

зачіпають несправедливість і процеси соціального відторгнення, за

активної участі громадянського суспільства.

Заходи:

заходи по зміцненню соціальної солідарності;

використовувати інфраструктурні ресурси, такі як школи,

медичні та громадські центри, як базу для організації діяльності різних

інших служб;

у природоохоронних стратегіях віддавати пріоритет заходам,

що допомагають покращувати здоров’я усіх, хто зазнає несправедливості,

зокрема маргіналізованих верств населення (безпритульні, біженці) або

уразливі групи (молодь і літні люди).

3. напрям “контекст на макрорівні”. Рекомендації:

захищати сфери соціального забезпечення та охорони здоров’я

від скорочень фінансування заради суворої економії;

планування на довгострокову перспективу та захист інтересів

майбутніх поколінь шляхом виявлення зв’язків між екологічними,

соціальними та економічними факторами і всіма стратегіями і

практичними діями.

Заходи:

домагатися, щоб при розгляді заходів економії в умовах кризи

враховували позицію міністрів охорони здоров’я та соціального захисту, а

на міжнародному рівні – пропозиції ВООЗ, Дитячого фонду ООН,

Міжнародної організації праці та Світового банку;

включати в екологічні стратегії на всіх рівнях оцінки

справедливості стосовно здоров’я нинішнього і майбутніх поколінь;

123

забезпечити цінову доступність та сталість підтримки

здорового харчування.

4. напрям “ системи стратегічного управління”. Рекомендації:

підвищити рівень стратегічного управління щодо соціальних

детермінант здоров’я та забезпечення справедливості здоров’я;

розробити всебічний, міжсекторальний механізм обліку

довгострокового характеру профілактики і лікування порушень здоров’я

на принципах справедливості;

організувати звітність і громадський розгляд питань

несправедливості стосовно здоров’я та його соціальних детермінант на

всіх рівнях стратегічного управління (міжнародному, національному і

місцевому).

Заходи:

створювати партнерства на всіх рівнях державного управління;

скорочувати шкідливе вживання алкоголю, наприклад шляхом

введення податку на алкогольні напої, пропорційного до змісту спирту;

ініціювати заходи щодо зниження в раціоні вмісту жирів,

особливо трансжирних кислот, і обмежувати споживання продуктів

швидкого харчування;

здійснювати моніторинг як соціальних детермінант здоров’я на

всіх етапах життя, так і соціального та географічного розподілу показників

здоров’я.

Отже, органам влади необхідно здійснювати кроки, які охоплюють

всі етапи життя людини (раннє дитинство, працездатний вік і старість),

мають більший соціальний вплив (соціальний захист, забезпечення

стійкості місцевих спільнот, подолання соціального відторгнення) і

більший контекст (економіка, довкілля), та для реалізації яких потрібні

нові системи управління (стратегічне управління в інтересах здоров’я,

профілактики, лікування, доказова база і моніторинг).

124

Фактичні дані свідчать, що можна суттєво зменшити розрив у

показниках здоров’я [259]. Для цього необхідні, насамперед, налаштовані

на такі зміни політична воля і громадська активність як на глобальному,

так і на національному і регіональному рівнях.

Для досягнення доброго здоров’я і рівноправності щодо здоров’я

вкрай важливо забезпечити доступ до медичної допомоги та її надання.

Система медичного обслуговування сама по собі є соціальною

детермінантою здоров’я, на неї впливають інші соціальні детермінанти, на

які й вона, у свою чергу, має вплив. Гендерні аспекти, освіта, професія,

дохід, етнічна приналежність і місце проживання — все це тісно пов’язано

з доступом людей до медичної допомоги, реальним досвідом її отримання і

набутими в результаті перевагами. Такі фактори, як соціально-

економічний статус і соціальна підтримка уособлюють доступ до ресурсів,

влади, коштів, необхідних для лікування і зміцнення здоров’я.

Важливою складовою нової політики є стратегічне управління в

інтересах здоров’я (governance for health), під яким розуміють дії органів

державного управління та інших структур, спрямовані на керівництво

спільнотами, країнами або групами країн у їх зусиллях щодо досягнення

здоров’я як невід’ємної складової благополуччя, із застосуванням як

“загальнодержавного підходу” (whole-of-government approach), так і

принципу “участі всього суспільства” (whole-of-society approach) [45, с. 16].

Сьогодні у розвинених країнах світу відбувається процес переходу

від моделі стратегічного управління, в центрі якої перебуває держава, до

моделі співпраці, за якої стратегічне управління є продуктом спільної

діяльності широкого кола суб’єктів, що діють на рівні держави і на рівні

суспільства (міністерства, парламенти, комерційні підприємства,

громадяни, громадські об’єднання та ЗМІ) [45, с. 82]. Таке стратегічне

управління в інтересах здоров’я розосереджено по горизонталі.

Для виконання стратегічних завдань політики в сфері охорони

здоров’я необхідна співпраця усіх причетних структур зі збільшенням

125

сумарного внеску на основі партнерства, встановлення загальних

пріоритетів, удосконалення стратегічного управління в інтересах здоров’я і

розширення участі зацікавлених сторін, прискорене впровадження

інноваційних підходів завдяки лідерству. Необхідно зміцнити лідерство

державного сектора у справедливому фінансуванні систем надання

медичної допомоги із забезпеченням загального доступу до допомоги

незалежно від платоспроможності; підготувати кадри охорони здоров’я і

розширити можливість дій за соціальними детермінантами здоров’я [256].

Стратегічне управління в інтересах здоров’я здійснюється різними

шляхами, зокрема [256, с. 53]:

1) налагодження співпраці між органами влади (центрального та

місцевого рівнів), ОМС та організаціями різної форми власності;

2) залучення громадян. Однією з рушійних сил є ІТ, зокрема,

об’єднані в мережі соціальні ЗМІ, які дають громадянам можливість

впливати на діяльність державних органів і системи охорони здоров’я;

3) поєднання регламентування та переконання. Стратегічне

управління стає багаторівневим і більш адаптивним; традиційні ієрархічні

засоби управління доповнюються такими механізмами як “м’яка влада” і

“м’яке право” (через переконання, альянси, мережі). Стають поширеними

ієрархічні багаторівневі нормативні документи, які охоплюють рівні від

глобального до місцевого, наприклад, Рамкова конвенція ВООЗ із

боротьби проти тютюну;

4) залучення незалежних установ та експертних органів. Зростає

значення цих структур у забезпеченні підзвітності сектору охорони

здоров’я з таких питань, як оцінка ризику, контроль якості, оцінка

технологій охорони здоров’я тощо;

5) за допомогою адаптивних стратегій і передбачення надзвичайних

ситуацій. Децентралізація прийняття рішень та утворення соціальних

мереж допомагають зацікавленим сторонам оперативно і по-новому

реагувати на непередбачені події.

126

Ознайомлення з положеннями політики різних зацікавлених сторін з

усіх секторів є першим компонентом з комплексу заходів. Необхідно

наголосити, що відповідальність за охорону здоров’я і його соціальні

детермінанти лежить на всьому суспільстві. Нові комунікативні технології,

зокрема соціальні онлайнові мережі, представляють нові форми участі,

прозорості та підзвітності. Комунікаційна взаємодія різних секторів країни

на всіх рівнях державного управління і населення є стрижневим елементом

реалізації політики “Здоров’я – 2020”.

Медико-санітарна грамотність (health literacy) населення стала

вагомим фактором, адже тільки людина з адекватним рівнем грамотності з

питань збереження здоров’я може взяти на себе відповідальність за власне

здоров’я.

Зміцнення організаційних структур та потенціалу передбачає

підготовку кадрів, здатних аналізувати і здійснювати заходи щодо

покращення громадського здоров’я, створювати інноваційні мережі для

втілення нової політики.

“Європейський план дій щодо зміцнення потенціалу і послуг

охорони громадського здоров’я” містить перелік заходів, спрямованих на

розвиток охорони громадського здоров’я, з яких пріоритетними визначили:

зміцнення системи первинної медичної допомоги, збільшення обсягу

інвестицій в зміцнення здоров’я та профілактику захворювань (на їх

користь свідчать переконливі економічні аргументи) [45]. Показники

діяльності галузі охорони здоров’я та економічні показники стали

взаємопов’язаними. Інвестиції у соціальний захист (у тому числі здоров’я)

додаткових $ 100 на душу населення зумовлюють зниження смертності на

1,19%. Тоді як зростання ВВП у кількості додаткових $ 100 на душу

населення призводить до скорочення смертності на 0,11% [274]. Сьогодні

уряди країн ОЕСР витрачають на профілактику хвороб тільки 3% бюджету

здоровоохоронної галузі [45, с. 39]. Хоча профілактика неінфекційних

захворювань у 2,7 разів менш затратна, ніж лікування хворих. При цьому

127

здоровий спосіб життя населення є у 5 разів більш ефективним (з точки

зору фінансових витрат), ніж лікувально-діагностична діяльність системи

охорони здоров’я в плані збереження та зміцнення здоров’я населення [45,

с.119].

Доцільно більше уваги приділити моніторингу та системі

оцінювання. Медико-санітарна інформація – це важливий стратегічний

ресурс для планування, реалізації та оцінки в галузі охорони здоров’я, а

подальший розвиток інформаційних систем охорони здоров’я є

першочерговою потребою. Реалізація політики “Здоров’я – 2020” потребує

вдосконалення доказової бази для дій, тому необхідні епідеміологічні

системи для проведення оцінки потреб, системи для інформування про

результати надання допомоги, механізми щодо сприяння втіленню

фактичних знань в дії. Нарощування потенціалу моніторингу передбачає

використання підходу “відкритих джерел”, налагоджування діалогу з

питань охорони здоров’я між країнами та регіонами.

В Україні моніторинг стану здоров’я населення та діяльності та

ресурсного забезпечення закладів охорони здоров’я проводиться на

виконання Постанов КМУ “Про моніторинг стану здоров’я населення,

діяльності та ресурсного забезпечення закладів охорони здоров’я” (від

28.12.2000 р. № 1907), “Про виконання завдань, що випливають з послання

Президента України до Верховної Ради України “Європейський вибір.

Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку

України на 2002-2011 роки” (від 17.09.2002 р. № 1394); “Про

запровадження моніторингу результатів діяльності Кабінету Міністрів

України та Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних,

Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій” (від

06.04.2005 р. № 263) та наказу МОЗ України “Про рейтингову оцінку стану

здоров’я населення, діяльності та ресурсного забезпечення закладів

охорони здоров’я” (від 31.05.2002 р. № 197) [139]. Затверджено перелік

128

основних інтегральних показників стану здоров’я населення, діяльності та

ресурсного забезпечення закладів охорони здоров’я (див. табл. Б.) [139].

Погоджуємось з Д.Карамишевим про доцільність класифікувати

показники ефективності функціонування системи охорони здоров’я на

медико-соціальні та ресурсно-економічні, які, у свою чергу, поділяються

окремо на: медичні, профілактичні, соціальні, ресурсні, економічні, якісні

(табл. 3.1) [52].

Таблиця 3.1

Перелік основних інтегральних показників стану здоров’я населення,

діяльності та ресурсного забезпечення закладів охорони здоров’я

Показник Вид показника Одиниця виміру

1 2 3

Смертність немовлят медичний

на 1000

народжених

живими

Материнська смертність медичний

на 100 000

народжених

живими

Рівень первинної інвалідності осіб

працездатного віку

соціальний,

медичний

на 10 000

населення

Рівень первинної інвалідності дитячого

населення

соціальний,

медичний

на 10 000 дитячого

населення

Післяопераційна летальність при гострій

хірургічній патології

медичний %

Дорічна летальність серед первинно

виявлених онкохворих

соціальний,

медичний %

Своєчасність проведення первинного

вакцинального комплексу дітям до 1 року профілактичний %

Охоплення туберкулінодіагностикою

дитячого населення профілактичний

на 1000 дітей, що

підлягали

туберкуліно-

діагностиці

Кількість обстежених флюорографічно профілактичний на 1000 дорослого

населення

Охоплення обстеженням на ВІЛ вагітних

жінок профілактичний %

Питома вага злоякісних новоутворень,

виявлених вперше в ІІІ стадії (візуальні

форми захворювань)

соціальний,

профілактичний %

129

Продовження табл. 3.1

1 2 3

Питома вага деструктивних форм

туберкульозу серед вперше виявлених

хворих

соціальний,

профілактичний %

Питома вага виїздів швидкої медичної

допомоги до хворих з хронічними

захворюваннями

медичний,

профілактичний %

Охоплення онкопрофоглядами жінок

профілактичний %

Питома вага вперше виявленої патології

при онкопрофоглядах

соціальний,

медико- профіл. %

Питома вага вперше виявленої

артеріальної гіпертензії при цільових

профоглядах

соціальний,

медико- профіл. %

Питома вага вперше виявленого цукрового

діабету при цільових профоглядах

соціальний,

медико- профіл. %

Частота абортів соціальний,

медико- профіл.

на 1000 жінок

фертильного віку

Кількість звернень громадян із регіонів до

МОЗ України

соціальний,

медичний

на 10 000

населення

Проліковано хворих в денних стаціонарах

поліклінік

ресурсний,

медико- профілак.

на 10 000

населення

Питома вага атестованих лікарів від тих,

хто підлягав атестації, на кінець звітного

періоду

ресурсний,

якісний %

Питома вага атестованих середніх

медичних працівників від тих, хто підлягав

атестації, на кінець звітного періоду

ресурсний,

якісний %

Забезпеченість населення стаціонарними

ліжками (оптимальна - 60 ліжок на 10 000

населення)

ресурсний на 10 000

населення

Кількість днів роботи ліжка (оптимальна –

340 днів)

ресурсо-

економіч.,

медико-проф.

днів на рік

Питома вага закладів охорони здоров’я, що

пройшли акредитацію, від загальної

кількості закладів

ресурсний,

якісний %

Залучено позабюджетних коштів в

розрахунку на одного жителя ресурсний в гривнях

Витрати бюджетних коштів в розрахунку

на одного жителя (з консолідованого

бюджету області, міста)

ресурсний в гривнях

Дослідники політики у сфері охорони здоров’я постійно

розробляють методики та шукають критерії, які дають змогу глибше

вивчити явища і оцінити результати функціонування об’єкта управління.

130

Наприклад, для управлінських потреб доволі часто використовують

показники смертності населення [156, с. 267]. Зокрема, спираючись на тезу

про необхідність достовірної інформації для ефективного управління

процесами реформування охорони здоров’я та власне функціонування

галузі, розроблено кількісний метод оцінки діяльності медичної служби,

який передбачає визначення співвідношення таких показників, як

смертність та захворюваність за певними нозологіями [156, с. 280].

Вважаємо доцільним ввести у ГІС для оцінки і моніторингу сфери

охорони здоров’я показники запобіжної смертності, які необхідні для

вимірювання результативності діяльності системи охорони здоров’я,

розподілу ресурсів, організації профілактики та лікування професійних

захворювань (табл. 3.2). Перелік показників смертності населення України,

якій можна запобігти, сформований з урахуванням тих причини смерті,

що, з одного боку, зумовлюють максимальні втрати, а з іншого, значною

мірою можуть бути усунені в результаті цілеспрямованої діяльності.

Таблиця 3.2

Мінімальний національний перелік причин смерті,

яким можна запобігти [156, с. 292].

Причина смерті Вік, років Код за МКХ-10

Цереброваскулярні захворювання 35-64 І60-І69

Злоякісні новоутворення трахеї, бронхів і легенів 5-64 С33, С34

Злоякісні новоутворення шийки і тіла матки

(жінки)

15-64 С53-С55

Злоякісні новоутворення молочної залози (жінки) 15-64 С50

Цироз і фіброз печінки 15-64 К70, К74

Туберкульоз органів дихання 5-64 А15-А16

Зовнішні причини Усі S00-S99, Т00-Т98

Перелік показників потрібно регулярно переглядати, поновлювати та

розширювати. Кількість причин смерті у переліку і принцип їх групування

слід вибирати, виходячи з пріоритетів (де основним критерієм вважається

131

можливість медичних служб поліпшити здоров’я пацієнтів) та

можливостей держави на сучасному етапі [156, с. 293].

Експерти Світового Банку та ВООЗ пропонують для моніторингу

забезпечення конкретними послугами охорони здоров’я показники, що

згруповані за відповідністю критеріям [262, с. 11]:

a) доцільність – показники відображають вирішення

пріоритетних завдань в охороні здоров’я; економічно доцільні;

b) якість – показники відображають фактичне охоплення

послугами з урахуванням якості медичної допомоги;

c) доступність – показники можна вимірювати регулярно й

достовірно за допомогою існуючих інструментів.

Використання критеріїв – доцільність, якість і доступність – дає

можливість вибрати ефективні показники охоплення послугами в сфері

профілактичних втручань. Вже існує кілька загальновизнаних показників

охоплення послугами в таких напрямках як пропагування здорового

способу життя та профілактика захворювань [262]. Насамперед, це

показники охоплення, пов’язані з Цілями розвитку тисячоліття (наприклад,

охоплення вакцинацією), а також узгоджені показники, які можуть

використовуватися для моніторингу заходів щодо запобігання

неінфекційних захворювань (наприклад, боротьба з курінням). Певні

труднощі є з узгодженням показників про охоплення послугами лікування,

адже такі послуги потрібні лише певній групі населення і часто пов’язані з

необхідністю стаціонарного лікування.

На місцевому рівні для моніторингу забезпечення конкретними

послугами охорони здоров’я необхідно збирати первинні дані, які

використовують для оцінки охоплення населення послугами охорони

здоров’я і заходами фінансового захисту (див. рис. 3.2) [262].

132

Рис. 3.2. Показники моніторингу забезпечення

послугами охорони здоров’я

Показники для моніторингу забезпечення конкретними послугами

охорони здоров’я поділяють на дві категорії:

а) профілактика (послуги щодо сприяння здоровому способу життя і

профілактики захворювань);

б) лікування (послуги лікування, реабілітації і паліативної

допомоги) [262].

133

ВООЗ очікує, що кожна країна додасть до переліку власні показники

охоплення послугами і заходами фінансового захисту (як населення в

цілому, так і важливих груп населення, класифікованих за доходами,

витратами, місцем проживання, статтю та ін.) для адаптації системи

моніторингу всезагального охоплення послугами з охорони здоров’я [262].

У ГІС можемо поєднати моніторинг прогресу в забезпеченні

загального охоплення послугами охорони здоров’я з моніторингом

основних соціальних факторів та чинників навколишнього середовища,

важливих для здоров’я людей. У такому випадку фахівці будуть

розробляти нову стратегію чи політику, застосовуючи різні ГІС

інструменти, наприклад, методи просторового аналізу і геомоделювання.

Саме геоінформаційні моделі дозволяють найбільш адекватно відображати

процеси використання й відтворення територіальних ресурсів

(матеріальних, природних, трудових, фінансових) з урахуванням їх

просторового розміщення, просторової взаємодії та динаміки їх зміни [77,

с. 148]. Однак підкреслимо важливий аспект – це наявність первинних

даних, оскільки для широкого спектра проблем охорони здоров’я

використання агрегованих даних не дає результату із-за значної

гетерогенності. Первинні дані можна одержати, якщо є доступ до різних

БД. Тому на державному рівні потрібно виконати наступні завдання:

розробити процедуру доступу до даних і правила безпеки;

за допомогою мереж забезпечити користувачам (серед яких і

державні дослідні інститути, й недержавні аналітичні центри) можливість

отримувати порції бажаних даних, не звертаючись до організацій, які

створюють і підтримують ці реляційні БД.

Ефективність упровадження подібних систем в сфері охорони

здоров’я полягає в одержанні більш достовірної картини про стан здоров’я

населення, оцінці різних варіантів управлінських рішень та їхніх наслідків

з можливістю вибору найбільш оптимального.

134

3.2 Геопросторовий аналіз при забезпеченні доступності первинної

медичної допомоги у сільських районах

ГІС-технології дозволяють виконувати різні завдання у всіх сферах

діяльності людини, забезпечують прийняття оптимальних управлінських

рішень на основі моделювання і картографування нашого світу. Установи і

організації здоровоохоронної галузі – департаменти охорони здоров’я,

науково-дослідні інститути, лікарні, медичні центри і організації

медичного страхування використовують потенціал ГІС на благо охорони

суспільного здоров’я.

Як приклад, у межах нашого дослідження проведено геопросторовий

аналіз доступності первинної медичної допомоги населенню в сільських

районах. Використання ГІС-аналізу зумовлено потребою оцінити один з

аспектів діяльності вітчизняної системи охорони здоров’я в період змін.

Адже проголошені процеси реформування галузі здійснюються заради

поліпшення здоров’я населення і забезпечення доступу всіх громадян до

медичних послуг належної якості.

Для аналізу відібрали райони різних областей України, де частка

сільського населення складає 60-70 %, оскільки сільське населення більше

потерпає від обмеженого доступу до медичної допомоги, насамперед,

первинного рівня. За результатами поглибленого дослідження стану

здоров’я сільських жителів (83 % від усього сільського населення країни)

фахівці зробили висновки про незадовільну роботу стосовно

профілактичних оглядів, які мають на меті передусім ранню діагностику

захворювань [156, с. 71]. Після первинного огляду консультації

спеціалістів вторинного і третинного рівнів медичної допомоги

потребувало відповідно 40% і 4,5% сільських мешканців, оглянутих на

первинному рівні (за висновком експертів і світовим досвідом, зазначені

частки становлять відповідно 20% та 1%), що може свідчити як про

неефективність функціонування первинної медико-санітарної служби на

135

селі через незадовільне матеріально-технічне та кадрове забезпечення,

неналежну організацію етапності надання медичної допомоги на різних

рівнях і відсутність чітких її критеріїв, так і про несприятливі тенденції

стану здоров’я сільського населення [156, с. 71].

Багато факторів впливу на стан здоров’я в Україні невигідно

вирізняє сільське населення від міського: складові рівня життя, нижчі

можливості широких верств населення щодо задоволення своїх потреб у

медичній допомозі (включаючи її фінансову та територіальну доступність),

особливості способу життя й вітальної поведінки (стосовно поширеності

вживання алкоголю, нераціонального харчування, а також традиційно

менш уважного ставлення до порушень стану здоров’я взагалі) [156].

У сільській місцевості країни частка бідного населення є більшою,

ніж у містах. Дещо сприятливішою на цьому тлі виглядає у селах лише

ситуація із забрудненням довкілля промисловими відходами та можливості

споживання екологічно чистіших продуктів власного виробництва. Однак

жителі села стикаються з іншими небезпечними забрудниками

навколишнього середовища – пестицидами, мінеральними добривами,

відходами тваринництва тощо. Проблеми з доступністю безпечної питної

води характерні для сіл у різних регіонах України, санітарно-гігієнічні

умови життя в багатьох селах також не відповідають сучасним нормам

[156]. На стан здоров’я населення впливають також дії таких чинників, як

постаріння (велика частка людей похилого віку, які мають серйозніші

порушення здоров’я, ніж молоді); інші зміни в якості населення через

постійний міграційний відплив більш здорової, освіченої та ініціативної

молоді до міських поселень або до інших країн. Все це аж ніяк не сприяє

формуванню кращого, ніж у містах, стану здоров’я.

Встановлено, що моніторинг факторів доступності медичної

допомоги, зокрема географічної доступності закладів охорони здоров’я у

сільських регіонах є вивченим недостатньо. Тому в рамках дисертаційного

дослідження проведений аналіз доцільності використання ГІС технологій у

136

процесі прийняття управлінських рішень в охороні здоров’я, зокрема

застосування інструментів ГІС–аналізу при вивченні доступності

первинної медичної допомоги сільському населенню на прикладі районів:

Сокальського Львівської області, Барського Вінницької області,

Золотоніського Черкаської області і Ківерцівського Волинської області.

Для виконання поставленого завдання використано програмне

забезпечення ArcGIS for Desktop (ESRI), додаток ArcMap.

Сьогодні ГІС-технології – це потужні засоби інтеграції різних даних,

їх просторового аналізу, моделювання і візуалізації, що допомагають

розширити коло досліджень, і надавати їх результати у зручному для

наступної роботи і зрозумілому картографічному вигляді. Оскільки

геопросторові дані стають більш поширеними, а програмне забезпечення

ГІС – доступним для використання, зростає інтерес до ГІС-аналізу як

процесу пошуку просторових закономірностей у розподілі певних даних і

взаємозв’язків між об’єктами. Перевага геоінформаційної методології

полягає ще й в тому, що ГІС дозволяє ідентифікувати, підтримувати і

управляти просторовими зв’язками між топологічними об’єктами, що

представляють об’єкти реального світу, створювати нові об’єкти, зв’язки,

пов’язувати нові атрибути і виконувати геопросторовий аналіз.

Для ефективного проведення ГІС-аналізу необхідно знати структуру

аналітичного процесу та можливості застосування його інструментарію

для конкретних проблемних питань. Загальні завдання просторового

аналізу [80]:

– аналіз місця розташування об’єктів – використовують для

локалізації областей за певними критеріям або ділянок, де необхідно

вживати термінових заходів. Розташування може бути описано,

використовуючи, наприклад, назву населеного пункту, поштову адресу або

географічні координати. Візуалізація (відтворення інформації на екран

дисплея чи тверді носії) як засіб представлення інформації дозволяє

виявити просторові взаємозв’язки між об’єктами і краще зрозуміти

137

досліджуваний об’єкт, розпізнати явища і тенденції, які є прихованими при

звичайному аналізі даних;

– аналіз розподілу числових показників;

– побудова карт щільності. Щільність (Density) характеризує

концентрацію, густину об’єктів на місцевості. Карти щільності досить

ефективні як для оцінки характеру розташування індивідуальних об’єктів,

так і для картування областей різних розмірів;

– пошук об’єктів усередині області;

– аналіз простору, що оточує об’єкт. ГІС надає можливість

оцінити простір (Neighborhood), прилеглий до певного місця, виконати

аналіз близькості (Proximity). Наприклад, генерування буферних зон

використовують для того, щоб визначити кількість населення, яке

потрапляє в радіус обслуговування лікарської амбулаторії;

– аналіз змін в просторі й часі. Наприклад, яка тенденція

поширення захворюваності в адміністративно-територіальній одиниці, які

нові заклади охорони здоров’я створені за останній рік тощо.

Подання інформації в зрозумілій і зручній для користувача формі є

однією з основних функцій будь-якої системи обробки даних. Склад, зміст

і якість вхідної інформації відіграють визначальну роль у забезпеченні

ефективності аналізу і прийнятих на основі його виважених рішень.

Зауважимо, що для комплексного аналізу будь-якого явища або процесу

потрібна інформація різноманітного виду і призначення (у вигляді форм

статистичної звітності, оперативної та організаційно-управлінської

інформації), оскільки за відсутності різнобічної інформації аналіз буде

неповним, а рішення частковими. Водночас надлишок інформації

ускладнює процес її пошуку, збору і прийняття рішень, і завжди існує

потреба усунення зайвих даних для удосконалювання інформаційних

потоків.

Тому, на нашу думку, значною перевагою ГІС є те, що у цій системі

вхідна інформація зберігається й обробляється у вигляді окремих наборів

138

файлів даних. Таким чином дослідник чи ОПР може за власними

потребами виокремлювати (“вибирати”) дані з кожного шару для

вирішення кожного окремого завдання.

На відкритих даних сільських районів досліджено географічний

аспект доступу населення до первинної медичної допомоги. Дані про

кількість населення і територію кожного населеного пункту отримано з

його облікової картки на офіційному сайті ВРУ [96].

У складі Сокальського району є 106 населених пунктів, кількість

населення всього – 98.123 тис. осіб, з них населення сільське – 63.578 тис.

осіб (див. табл. В.1). У Барському районі – 94 населених пункта, кількість

населення всього – 62.239 тис. осіб, з них населення сільське – 43.684 тис.

осіб (див. табл. В.2). У Ківерцівському районі – 75 населених пунктів, де

проживає 65.924 тис. осіб, з них населення сільське – 40.787 тис. осіб. У

Золотоніському районі – всього 61 населений пункт, 48.831 тис. осіб

сільського населення.

Для оцінки доступності медичної допомоги проаналізовано мережу

наявних закладів охорони здоров’я ПМД в кожному районі, а також зону

обслуговування, охоплену кожним ЗОЗ.

Первинна медична допомога (ПМСД) – вид медичної допомоги, що

надається в амбулаторних умовах або за місцем проживання (перебування)

пацієнта лікарем загальної практики – сімейним лікарем і передбачає

надання консультації, проведення діагностики та лікування найбільш

поширених хвороб, травм, отруєнь, патологічних, фізіологічних (під час

вагітності) станів, здійснення профілактичних заходів; направлення

відповідно до медичних показань пацієнта, який не потребує ЕМД, для

надання йому вторинної (спеціалізованої) або третинної

(високоспеціалізованої) медичної допомоги; надання невідкладної

медичної допомоги в разі гострого розладу фізичного чи психічного

здоров’я пацієнта, який не потребує екстреної, вторинної (спеціалізованої)

або третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги [100, c. 2].

139

У Сокальському районі ПМСД надається дільничною службою, до

якої належать: 3 поліклініки (м. Сокаль, м. Великі Мости, м. Белз), 10

амбулаторій загальної практики-сімейної медицини, 2 дільниці сімейної

медицини, 1 сільська амбулаторія та 51 фельдшерсько-акушерський пункт /

фельдшерський пункт (ФАП/ФП) [171]. Заклади ПМСД Сокальського

району (див. рис. Г.1).

У Барському районі ПМСД надає КУ “Барський районний медичний

центр первинної медико-санітарної допомоги”, до складу якого входять

такі структурні підрозділи: 13 амбулаторій ЗПСМ; 36 ФП, 7 ФАП [97].

Заклади ПМСД Барського району (див. рис. Г.2).

Мережу ПМСД Ківерцівського району Волинської області

утворюють ЦПМСД, 8 амбулаторій ЗПСМ і 49 ФАП/ФП (див. рис. 3.3)

[55]. Мережа ПМСД Золотоніського району Черкаської області

складається з 11 амбулаторій і 34 ФАП/ФП [240].

За результатами ГІС-аналізу виявлено просторові взаємозв’язки між

об’єктами досліджуваних районів. Інформація, представлена на карті,

дозволяє розмістити додаткові дані, що при відповідному аналізі здатні

вплинути на прийняття управлінських рішень. Базовим параметром для

проведення аналізу взято наближеність закладу ПМСД до пацієнтів, тобто

радіус обслуговування даного закладу. Це дозволяє оперативно оцінити

організацію ПМСД на рівні лікаря / закладу і на рівні області / держави.

Для аналізу доступності ПМСД на рівні лікаря/закладу

рекомендовано використовувати наступні оціночні коефіцієнти, залежні

від показника відстані: 3 – найкращий – відстань від закладу/підрозділу

ПМСД до пацієнтів менше 2 км; 2 – добрий – 2-5 км; 1 – задовільний –

понад 5 км; 0 – незадовільний – понад 7 км [100, с. 12]. На рівні району/

області/ держави, з метою узагальнення показників, отриманих для

визначеної кількості закладів, для їх подальшого аналізу і прийняття

управлінських рішень, слід використовувати оціночний коефіцієнт “частка

закладів ПМСД, що розташовані не далі, ніж за 2 км від пацієнтів” [100, с. 12].

140

141

За допомогою буферизації точкових просторових об’єктів визначено

населені пункти, які віддалені від найближчого ФАП/ФП більше ніж 2 км і

понад 7 км від лікарської амбулаторії. На рис. 3.4 представлено мережу

закладів ПМСД Сокальського району (з урахуванням радіуса

обслуговування ФАП 2 км і радіуса обслуговування амбулаторії 7 км).

Рис. 3.4. Мережа закладів ПМСД Сокальського району

Так у Сокальському районі встановлено, що 5% сільського населення

не забезпечено належний доступ до ПМСД. Загалом без належного

доступу до медичної допомоги, зокрема через неправильне планування,

опинилося 3273 особи. Виявлено, що 65% ФАП-ів розташовані на відстані

понад 7 км від амбулаторій, тож за нинішніх умов лікар амбулаторії не

спроможний забезпечити належну якість ПМСД. На ситуацію негативно

впливає кадрове забезпечення закладів охорони здоров’я району: показник

забезпеченості лікарями (на 10 тис. населення) у Сокальському районі –

22,95, удвічі нижчий за середньообласний (45,9), і при цьому кожен третій

лікар пенсійного віку (33,6%) [37].

Змоделювали, яка кількість мешканців району не звертається

своєчасно до лікаря за медичною допомогою. Відомо, що розташування

медичного закладу на відстані 5 км від населеного пункту знижує частоту

142

звернень пацієнта на 40%, а розташування медичного закладу на відстані

понад 10 км – втричі [115].

На рис. 3.5. лікарські амбулаторії Сокальського району з визначеним

радіусом обслуговування 5 і 10 км. За результатами візуалізації виявлено

57 населених пунктів, віддалених від лікарської амбулаторії понад 5 км, де

проживає загалом 30.611 осіб – майже половина сільського населення

району, які на 40% рідше звертаються за медичною допомогою. За другим

критерієм виявлено 14 населених пунктів, населення 10.406 осіб, більше

16% сільського населення району звертається втричі рідше за допомогою.

Рис. 3.5. Лікарські амбулаторії Сокальського району

(радіус обслуговування 5 і 10 км)

Проведений аналіз показав, що існуюча мережа амбулаторій не

дозволяє вчасно охопити все населення району первинною медичною

допомогою.

Відповідно до чинного законодавства ФАП/ФП створюється у

населеному пункті, у якому проживає 300 осіб і більше, де немає інших

надавачів безоплатної первинної медичної (медико-санітарної) допомоги, з

метою забезпечення належної доступності ПМСД жителям цього

населеного пункту [128]. Амбулаторія створюється для надання ПМСД

143

понад 1500 особам населення у місті і понад 1000 особам у сільській

місцевості.

Таким чином, наприклад, визначено, в яких населених пунктах

Сокальського району органи місцевої влади повинні, насамперед,

вирішити питання про створення ФАП/ФП (у селах Заліжня, Заріка,

Лещатів, Суховоля, Цеблів), лікарських амбулаторій (у с.Волсвин,

Муроване, Реклинець), а також розробити систему стимулів для лікарів

загальної практики, які провадять господарську діяльність з медичної

практики як фізичні особи – підприємці.

Сесія Львівської облради ухвалила рішення №659 від 28.12.2012 про

недоцільність створення центрів ПМСД як самостійних юридичних осіб до

закінчення проекту з реформування системи охорони здоров’я у пілотних

регіонах та отримання висновків МОЗ України [98]. Тому, на нашу думку,

доцільно провести аналіз (зокрема, просторовий аналіз) результатів

реорганізації мережі закладів охорони первинної ланки медичної допомоги

у районі, де здійснювався пілотний проект з реформування.

У межах нашого дослідження проведено аналіз мережі ПМСД

Барського району Вінницької області (див. рис. 3.6) як одного з учасників

пілотного проекту з реформування.

У Барському районі виявлено 49 сіл (53,3%), які знаходяться на

відстані понад 5 км від лікарських амбулаторій. Там проживає близько 17,5

тис. осіб (40% сільського населення), які на 40% рідше звертаються за

необхідною медичною допомогою. За другим критерієм більше 16,7%

сільського населення в три рази менше звертається за послугами охорони

здоров’я.

Дослідження мережі ЗОЗ ПМД у інших районах (радіус

обслуговування 5 і 10 км): лікарські амбулаторії Золотоніського району

(див. рис. Г.3) і лікарські амбулаторії Ківерцівського району (див. рис. Г.4).

Узагальнені результати наведені у таблиці “Аналіз доступності

первинної медичної допомоги” (див. табл. 3.3).

144

145

Таблиця 3.3

Аналіз доступності первинної медичної допомоги*

Район

(область)

Сільське

населення,

% (тис.

осіб)

Населення з обмеженим

доступом до ПМД

(звертається кожен

другий)

Населення з обмеженим

доступом до ПМД

(звертається кожен

третій)

понад 5 км від

амбулаторії

понад 10 км від

амбулаторії

% сіл

(кількість)

% населення

(тис.осіб)

% сіл

(кількість)

% населення

(тис.осіб)

Барський

(Вінницька)

70,2 (43,7) 53,3 (49) 40,0 (17,5) 15,2 (14) 16,7 (7,3)

Ківерцівський

(Волинська)

61,9 (40,7) 73,6 (53) 57,3 (23,4) 26,4 (19) 23,8 (9,7)

Сокальський

(Львівська)

64,8 (63,6) 56,4 (57) 48,1 (30,6) 13,9 (14) 16,4 (10,4)

Золотоніський

(Черкаська)

63,2 (48,8) 53 (34) 43,8 (21,4) 25,0 (15) 15,6 (7,6)

* Станом на 30 жовтня 2015 року

Отже, було виявлено, що у цих сільських районах відносні

показники практично однакові. Висока частка сільського населення (від 40

до 57%) звертається за необхідною лікарською допомогою на 40% рідше

внаслідок віддаленості ЗОЗ. Ми не брали до уваги забезпечення

медичними кадрами і матеріально-технічне оснащення закладів (наявних в

радіусі до 5 км) і платоспроможність населення. Очевидно, що з

урахуванням вище перерахованого показники будуть значно гірші.

Узагальнюючи результати дослідження, доходимо висновків про те,

інструменти ГІС-аналізу доцільно використовувати з метою ідентифікації

потенційних проблем в процесах розроблення, впровадження та оцінки

управлінських рішень в охороні здоров’я.

В умовах децентралізації та реформування галузі охорони здоров’я

146

геопросторовий аналіз є корисним інструментом для вирішення завдання

щодо формування оптимальної мережі первинного рівня надання медичної

допомоги шляхом реорганізації та перепрофілювання діючих закладів у

лікарські амбулаторії чи фельдшерсько-акушерські пункти. Адже саме

доступність медичного обслуговування є однією з передумов створення

мережі закладів державних і комунальних закладів охорони здоров’я “з

урахуванням потреб населення у медичному обслуговуванні, необхідності

забезпечення належної якості такого обслуговування, своєчасності,

доступності для громадян, ефективного використання матеріальних,

трудових і фінансових ресурсів” [94].

Згідно із затвердженою Урядом Концепцією реформи місцевого

самоврядування та територіальної організації влади, серед основних

повноважень органів місцевого самоврядування базового рівня є

забезпечення надання послуг швидкої медичної допомоги, первинної

охорони здоров’я, з профілактики хвороб; органів місцевого

самоврядування районного рівня – забезпечення надання медичних послуг

вторинного рівня; ОМС обласного рівня – забезпечення надання

високоспеціалізованої медичної допомоги; а структурні підрозділи

територіальних органів ЦОВВ на базовому рівні надаватимуть послуги з

санітарно-епідеміологічного захисту [143]. Тому запропонований підхід

(використання геопросторового аналізу) доцільно впроваджувати у

діяльність місцевим органам виконавчої влади та органам місцевого

самоврядування у межах їхніх повноважень з урахуванням проведення

адміністративно-територіальної реформи і об’єднання територіальних

громад, при проведенні заходів оптимізації мережі закладів охорони

здоров’я, що надають медичну допомогу, відповідно до потреб населення,

інтеграції медичних закладів у лікарсько-госпітальні об’єднання з

подальшою спеціалізацією лікарень.

Зазначимо, що в Україні існують наукові й практичні школи ГІС, які

мають фахові й прикладні видання, власні інформаційні веб-ресурси, а

147

декілька десятків кафедр генерують фахівців як для споживачів, так і для

майже двохсот підприємств-розробників та постачальників ГІС [13, с. 7].

Попри те, що Україна входить у п’ятірку експортерів програмного

забезпечення, у нас досі не сформувався власний ринок ГІС-технологій.

ГІС як інструмент прийняття відповідальних рішень недооцінюється на

державному рівні.

Із започаткування процесів інформатизації Україна завжди булла

серед перших на теренах колишнього Радянського Союзу. Достатньо

згадати ОГАС (“общегосударственная автоматизированная система

управления экономикой страны”) В.М.Глушкова з ідеями переходу від

територіального управління до галузевого і бажанням моделювати

управлінські рішення та їх наслідки в комп’ютерах, а не на живих людях

[17]. Через 30 років “канцелярські” елементи безпаперової інформатики

були презентовані під час заняття “Електронний уряд” 22 січня 2011 р. з

начальниками департаментів та управлінь Секретаріату КМУ. Проте далі

теоретичних викладок і передбачень не складалося довести що-небудь до

цілісної практичної реалізації [13]. Між ОГАС і сьогоденням було кілька

програм інформатизації України. Фахівці, аналізуючи, чому в Україні ГІС

з інструмента прийняття рішень перетворилася зовсім в інший інструмент

в руках осіб, які приймають рішення, зробили висновок, що “ГІСи будуть

реально затребувані тільки після досягнення певного рівня тиску на владу

з боку громадянського суспільства” [13].

Упродовж наступних 5–10 років очікується зростання кількості

регіональних ГІС-консорціумів з поширенням і обміном даних [230]. Але

перш, ніж запроваджувати ГІС-технології у охорону суспільного здоров’я,

треба вирішити низку питань, як то конфіденційність і приватність

домогосподарства. Цілком імовірно, що фахівці у сфері охорони здоров’я

матимуть можливість виконувати просторовий аналіз на власних

комп’ютерах через Інтернет, буде розроблене програмне забезпечення ГІС-

інструментів спеціально для використання у місцевих органах влади,

148

установах і організаціях з обмеженими фінансовими і кадровими

ресурсами [230].

3.3 Формування геоінформаційного простору охорони здоров’я для

осіб, що приймають управлінські рішення

Державна політика України в галузі ОЗ являє собою комплекс

прийнятих загальнодержавних рішень чи взятих зобов’язань щодо

збереження та зміцнення фізичного та психічного здоров’я та соціального

благополуччя населення держави як найважливішої складової її

національного багатства [103, с. 93]. Сьогодні актуальним є пошук шляхів

подолання системної кризи у національній галузі охорони здоров’я, що

проявляється сталими тенденціями до зниження показників здоров’я нації

[67, с. 313].

Відповідно до положень синергетики, системна криза свідчить, що

вичерпані ресурси колишніх джерел розвитку відповідної системи і

руйнівні процеси переважають, однак дезорганізація створює нові

можливості для нової організації, інтенсивного включення процесу

самоорганізації [7, с. 13].

Державне управління системою охорони здоров’я стикається з

низкою труднощів, описаних теорією організацій для соціальних систем. В

їх основі, з одного боку, лежить принципова непередбачуваність її

поведінки в майбутньому, з чим пов’язані труднощі побудови найбільш

придатних з точки зору розробки управлінських рішень частково

формалізованих вірогідністних моделей. З іншого – визнання того, що

адекватне управління системою охорони здоров’я можливе лише на основі

розробки і вирішення слабоструктурованих стратегічних завдань. Для

таких випадків теорією передбачено застосування багатокритеріального

підходу з переважанням якісних критеріїв і використанням практичного

досвіду формування критеріїв існуючих подібних систем [214].

149

Проблема обґрунтування та вибору управлінських рішень особливої

актуальності набуває у період трансформаційного реформування галузі. У

більшості сучасних управлінських технологій суттєвим є етап розгляду і

вибору альтернатив. Здійснити вибір оптимального рішення, що є

“найбільш ефективне з всіх альтернативних варіантів рішення, вибране з

якого-небудь критерію оптимізації для даної ситуації”, – це вирішити

завдання оптимізації [51, с. 241].

При порівнянні альтернативних стратегій розвитку системи охорони

здоров’я в сучасних умовах найбільш вживаною категорією стає

економічна ефективність, яка визначається величиною витрат суспільних

матеріальних ресурсів на отримання бажаних результатів [214]. У цьому

випадку завданням державного управління системою охорони здоров’я

стає максимізація економічної ефективності. Однак, не заперечуючи

важливості економічного підходу до аналізу діяльності системи охорони

здоров’я, зазначимо, що максимізація економічної ефективності в багатьох

випадках погіршує реалізацію соціальних вимог громадян. Вибір стратегії

управління галуззю має базуватись на критеріях, побудованих з

оптимізації використання й інших ресурсів суспільства, зокрема

організаційних, інформаційних. Підходи до вибору критеріїв для

співставлення альтернативних варіантів застосування механізмів

державного управління залежать від “якісного” стану суспільства [214].

Загалом, прийняти рішення – це означає узгодити компромісне

співвідношення поміж критеріями альтернатив. Погоджуємось з В.Тронем,

що поняття компромісу має фундаментальне значення для розробки

алгоритму пошуку оптимальних рішень. Оскільки здебільшого

індивідуальні рішення приймаються в умовах невизначеності і

багатокритеріальиого компромісу, то “труднощі при виборі ОПР

поведінкових стратегій виникають не стільки через велику кількість числа

останніх, а скоріше через неможливість проводити достатньо

обгрунтований аналіз за глибиною їх складно розгалужених

150

послідовностей, які повинні бути оцінені до того, як людина зробить

остаточний вибір” [192, с. 65].

Для особи, яка приймає рішення (ОПР), важливим є управлінський

ризик, як наслідок невизначеності, притаманної будь-якому вибору.

Управлінський ризик – це різниця між ефектом, що очікується при виборі

альтернативи за умови невизначеності та оптимальним вибором, який би

був зроблений, якщо б ці умови були визначені точно [101, с. 220]. Іншими

словами, управлінський ризик – це своєрідна плата за відсутність

інформації. При цьому зазначимо, що в державному управлінні

відбувається взаємодія не з усією інформацією, а тільки з тієї, яка

безпосередньо необхідна для формування і реалізації

державноуправлінських впливів [2, с. 299].

У межах дослідження нас цікавить, насамперед, управлінська

інформація в охороні здоров’я “як частина соціальної інформації, що

виділена з її загального масиву за критеріями придатності до

обслуговування державно-правових процесів формування та реалізації

керуючих впливів” з метою збереження і зміцнення здоров’я населення [2,

с. 299].

Г.Атаманчук наголошує, що раціональність і ефективність

державного управління безпосередньо обумовлюються якістю

управлінської інформації. Така інформація покликана бути орієнтованою

принаймні за наступними напрямками [2, с. 299]:

1) за місцем і роллю державного апарату в системі приватної і

суспільної життєдіяльності людей і відповідно по компетенції конкретних

державних органів (обсяг і зміст управлінської інформації покликані

коригувати з компетенцією державних органів);

2) за характером і ієрархією законів та інших нормативних правових

актів, що підлягають обов’язковій реалізації в управлінських процесах

(державне управління багато в чому існує для виконання законів, і йому

потрібна інформація, яка розкриває стан даних відносин);

151

3) за властивостями, формами і закономірностям керованих об’єктів,

які диференціюють і конкретизують керуючі впливу різних державних

органів, а також формують специфічні види правовідносин;

4) по сприйняттю керуючих впливів і відповідних змін під їх

впливом, що свідчить про розвиток керованих об’єктів внаслідок

державного управління і виникненні в них нових потреб в нових керуючих

впливах.

Необхідною умовою при прийнятті управлінського рішення, що

стосуються здоров’я населення, є всебічний аналіз інформації щодо

системи охорони здоров’я як об’єкта управління, динаміки значень

показників стану системи, моделювання і прогнозування сценаріїв

розвитку об’єкта управління, оптимальний розподіл ресурсної бази

системи охорони здоров’я, координування дій підпорядкованих і

залучених державних структур.

Принципові параметри, які враховують при прийнятті

управлінського рішення [166, с. 4]:

швидкість реагування на динаміку характеристик та

показників стану об’єкта управління;

високий ступінь відповідальності за результат управлінського впливу;

інформаційна взаємодія органів влади різного рівня;

ефективні комунікації між державними службовцями та

посадовими особами органів місцевого самоврядування щодо стану

об’єкта управління за допомогою сучасних інформаційно-

телекомунікаційних технологій.

У практиці управління, здебільшого через брак об’єктивної,

аналітично обґрунтованої інформації та політичної довіри до неї,

імовірність розвитку певних подій, оцінювання проблемної ситуації та

реалізації відповідних рішень здійснює керівник, виходячи з власного

досвіду. Геоінформаційні технології дають ОПР можливість всебічно

проаналізувати наявну інформацію і оперативно побудувати різні моделі

152

(просторові; статичні і динамічні в реальному часі; у табличній і графовій

формі; аналогові й цифрові; дискретні й безперервні; реляційні; двомірні і

3D моделі) [80; 215]. Завдяки використанню ГІС-технологій,

заощаджуються не тільки фінансові, людські ресурси, але часові, адже на

обмін, перетворення та обробку інформації в управлінських процесах

втрачається від 50% до 90% часу.

Таким чином, чим швидше наближається ОПР до поставленої мети

під впливом отриманої інформації (як зовнішньої, так і внутрішньої), тим

більш цінною і значущою для ОПР буде ця інформація (рис. 3.7). Цінна

інформація не тільки підвищує продуктивність і ефективність роботи ОПР

і державної установи (організації), а і показує, чому комп’ютеризована

інформація є цінною, бо вона грамотно розподілена, своєчасно і швидко

вилучається з БД [193]. Інформаційний чинник процесу управління (рис.

3.7) пов’язаний із забезпеченням державно-управлінської праці необхідною та

достатньою інформацією. Порушення цієї умови може привести до

невдалих або, навіть, неправильних державно-управлінських рішень.

Рис. 3.7. Інформаційний чинник процесу управління

153

У практиці державного управління загалом, і державного управління

охороною здоров’я зокрема, широко використовуються комп’ютерні

системи та інформаційні мережі, які накопичують й надають доступ

управлінцям та службовцям до стратегічної та оперативної інформації про

законодавчі та інші нормативно-правові акти, дають можливість

отримувати прогнозні модельні оцінки з макроекономічних питань,

спростити проектування та інше [5, с. 15]. Зазначимо, що відсутність

можливості отримувати оперативну інформацію та аналізувати її виключає

дуже важливий компонент в прийнятті управлінських рішень – гнучкість,

що в сучасних умовах стрімкого розвитку та ринкової економіки є

важливою. На думку вчених, більшість помилкових рішень (до 70%)

пов’язана саме з інформаційним забезпеченням [64, с.32].

В інформаційному забезпеченні державного управління охороною

здоров’я поєднано процеси, з одного боку, визначення управлінських

потреб та інтересів керованих об’єктів, а з іншого боку – спрямування

управлінських ресурсів суб’єктів управління на практичну реалізацію

цілей і функцій державного управління галузі. До інформації для

вироблення і впровадження управлінського впливу на систему охорони

здоров’я як об’єкт управління ставляться вимоги щодо актуальності,

автентичності, вірогідності, достатності, оперативності, точності та

доступності [2]:

– актуальність означає, що зібрана інформація щойно з’явилася,

відрізняється оперативністю збору і передачі, новизною, відповідає

задачам сьогодення і може сприяти їх рішенню. Часто саме актуальність

обумовлює можливості ефективного впливу інформації на управлінські дії;

– автентичність обумовлює текстуальне й словесне вираження

інформації в зрозумілій людям формі, відповідність їхнім пізнанням в

області мови. Засміченість інформації різними вузькоспеціальними

термінами або іноземними, до того ж рідко уживаними словами,

ускладнює збагнення й практичне використання інформації;

154

– вірогідність інформації визначається її здатністю фіксувати та

відбивати факти, події, причинно-наслідкові взаємозв’язки. Вірогідність

визначає припустимий рівень перекручування інформації, яка надходить,

так і результатної , коли ще зберігається ефективність функціонування

системи;

– достатність свідчить, що інформація отримана по цілому ряду

системно ув’язаних питань, глибоко і всебічно розкриває досліджуваний

процес, особливо його внутрішні джерела, рушійні пружини і зовнішні

впливи, характеризує процес у цілому, містить передумови для

прогнозування і моделювання можливих нових станів даного процесу;

– доступність інформації зв’язана з її відкритістю, гласністю,

можливістю її оперативного одержання в потрібному обсязі. Часто буває,

що інформація є, але вона закрита і використовується дуже вузьким колом

посадових осіб. У такому випадку коефіцієнт її корисної дії дуже низький;

– оперативність відбиває актуальність інформації для

необхідних розрахунків і прийняття рішень в умовах, що змінилися;

– точність інформації забезпечує її однозначне сприйняття всіма

споживачами [166, с. 21].

Мультисекторальний підхід до збору інформації та, головне,

забезпечення зворотнього зв’язку центру з регіонами, територіальною

громадою є запорукою забезпечення прийняття адекватних комплексних

управлінських рішень в охороні здоров’я.

Формування програм щодо захисту здоров’я населення,

моделювання різних сценаріїв (як на національному, так і на місцевому

рівні) вимагає даних з різноманітних інформаційних ресурсів. Необхідна

відповідна технологічна основа, що забезпечуватиме взаємодію

інформаційних ресурсів (серед них і геоінформаційні) і накопичення

отриманих даних, а також міститиме інструменти та засоби для інтеграції

різних компонентів. Інформаційно-технологічні нововведення в

державному управлінні охороною здоров’я повинні мати комплексний

155

характер, зв’язані з одночасним і погодженим використанням

інформаційних, організаційних, правових, соціально-психологічних,

кадрових, технічних, логіко-семантичних і багатьох інших факторів. [166,

с. 25]. Створення спільного середовища геопросторової інформації

(єдиного геоінформаційного простору) охорони здоров’я надасть

можливість впорядкувати інформаційні потоки.

На основі напрацьованого матеріалу нами запропоновано авторське

тлумачення поняття “геоінформаційний простір охорони здоров’я” – це

сукупність геоінформаційних ресурсів (просторові дані, бази даних,

цифрові карти і картографічні моделі, документована інформація, яка

створена і/або використовується в геоінформаційних системах, та

геоінформаційні технології як засоби для створення інформаційного

продукту), упорядкованих за єдиними принципами (законності,

достовірності, загальнодоступності, забезпечення захисту ресурсів та прав

користувачів) і правилами формування, зберігання і розповсюдження

(цілісність, вірогідність, контроль, захист від несанкціонованого доступу,

єдність і гнучкість, стандартизація та уніфікація, адаптивність, мінімізація

введення й виведення інформації), що використовуються в процесі

вироблення управлінських рішень з питань збереження і зміцнення

здоров’я населення.

Запропоновано модель взаємодії органів державної влади й ОМС у

геоінформаційному просторі охорони здоров’я (див. рис. 3.8). Принципи,

на яких розроблена модель:

системності – всі зв’язки, елементи геоінформаційного

простору охорони здоров’я розглядаються як єдине ціле;

цілеспрямованості – пріоритет кінцевої мети;

ієрархії – вводиться ієрархія складових частин або елементів і

їх ранжування;

розвитку – врахування змін системи, її здатність до розвитку,

заміни частин, нагромадження інформації;

156

єдності – розгляд системи як цілого, так і сукупності

елементів;

зв’язності – розгляд будь-якої частини разом з її зв’язками з

оточенням.

Рис. 3.8. Модель взаємодії органів державної влади й ОМС

у геоінформаційному просторі охорони здоров’я

Інформаційні потоки в системі органів влади доцільно поділити на

три рівні: державний, регіональний та місцевий. Кожний ієрархічний

рівень характеризується ступенем деталізації інформації і набором

вирішуваних завдань.

Державний рівень призначений для стратегічного планування і

розробки державної політики щодо збереження і захисту здоров’я

населення, визначення цілей та напрямків розвитку системи охорони

здоров’я як об’єкту управління, необхідного ресурсного забезпечення,

аналізу географічних факторів здоров’я населення, виявлення динаміки

157

показників захворюваності і оцінки ефективності виконання державних

програм на рівні регіонів. Основними постачальниками і споживачами

інформації на цьому рівні є МОЗ, інші ЦОВВ, науково-дослідні інститути,

спеціалізовані республіканські диспансери та лікарні.

Регіональний рівень призначений для консолідації, класифікації,

аналізу інформації, моніторингу та прогнозу на рівні регіону. Суб’єктами

цього рівня є обласні заклади медичної допомоги та установи і організації

державного управління СОЗ, медичні освітні наукові заклади, обласні

центри здоров’я. Обовязковими учасниками стають і пацієнти, що

користуються доступною для них інформацією.

Місцевий рівень призначений для збору і аналізу первинної

інформаці про здоров’я населення та об’єкти інфраструктури на рівні

населених пунктів, територіальних громад, лікарських дільниць.

Основними надавачами первинної інформації на цьому рівні є центри

ПМСД, поліклініки, ЦРЛ, міські лікарні, амбулаторії, фельдшерсько-

акушерські пункти, пацієнти.

Одним із важливих завдань є також налагодження стабільної,

прозорої та захищеної електронної взаємодії між всіма суб’єктами, що

постачають і споживають інформацію (зокрема і геопросторові дані)

завдяки відповідній інфраструктурі.

У Національній програмі інформатизації України [136] в понад 100

проектах систем інформаційної підтримки органів державної влади на

різних рівнях передбачається застосування ГІС, але, нажаль, без

відповідної державної програми створення геопросторових даних,

необхідних для функціонування цих систем.

У межах дослідження розроблено проект Концепції формування

геоінформаційного простору охорони здоров’я. Мета полягає у створенні

єдиного геоінформаційного простору охорони здоров’я України для

оптимального доступу до просторових даних і обміну ними та сприяння

ефективній взаємодії органів державної влади, ОМС і господарюючих

158

суб’єктів в сфері охорони здоров’я.

Для досягнення мети Концепції необхідно вирішити такі завдання:

– сформувати нормативно-правову базу у сфері інфраструктури

просторових даних, що регулює питання забезпечення інформаційної

безпеки і реалізації прав громадян, гарантованих Конституцією України;

– сформувати інфрастуктуру просторових даних;

– забезпечити умови для взаємодії органів державної влади,

ОМС, ЗОЗ (господарюючих суб’єктів) і громадян на основі використання

сучасної інфраструктури просторових даних;

– підвищити рівень підготовки та перепідготовки кадрів з даної

тематики (сучасні методів роботи з просторовими даними) за рахунок

засобів дистанційного доступу.

Основними принципами створення і розвитку інфраструктури

просторових даних є:

максимальне використання вже створених і функціонуючих у

регіоні та організаціях баз і банків просторових даних; ґрунтовне

використовування в ЗОЗ і в муніципальних органах каналів

інформаційного обміну;

обсяги накопичених у даний час просторових даних доцільно

зберігати в місцях їх створення, оскільки там їх раціональніше

поновлювати;

використовування вітчизняних програмних засобів, що

забезпечують надійний захист інформації від несанкціонованого доступу;

забезпечення достовірності просторових даних на основі

відповідальності юридичних і фізичних осіб.

Процес створення інфраструктури просторових даних (див. рис. 3.9)

може бути розділений на три етапи: організаційний, етап створення та

сертифікації баз просторових даних і завершальний.

159

Рис. 3.9. Процес створення інфраструктури просторових даних

Таким чином, формування геоінформаційного простору охорони

здоров’я буде передумовою продуктивного геоінформаційного

забезпечення, що складається тільки з об’єктивних, своєчасних,

достовірних відомостей, які оцінюються як корисна (цінна) інформація. Із

загального потоку даних вилучаються тільки відомості, які потрібні ОПР

для певного рівня управління галуззю, зрозумілі цьому рівню і зменшують

його ентропію (невизначеність).

Погоджуємось з [64], що в умовах сьогодення наявність всебічної

інформації в охороні здоров’я ще не є запорукою можливості формування

адекватного управлінського рішення. Необхідними є вміння проводити

аналіз ситуації та прогнозувати на майбутнє, що робить рішення більш

160

обґрунтованим й ефективним.

Слід враховувати ще один момент, який зазначають науковці:

“сучасне забезпечення всіх ієрархічних організаційних структур системи

управління належною інформацією – важлива умова ефективної

контрольної діяльності. Важливість полягає в тому, що в системах

управління, які мають чітку функціональну й організаційну структури та

забезпечуються повноцінною інформацією, створюються сприятливі умови

для реалізації правових норм по зменшенню рівня неправомірної

поведінки (наслідок ефективного контролю)” [47, с. 93].

Саме тому завдяки розвитку геоінформаційного простору

вітчизняної охорони здоров’я можливе успішне вирішення наступних

завдань галузі:

– аналіз і прогноз територіального розподілу медико-

демографічних і соціально-економічних показників;

– виявлення причинно-наслідкових зв’язків між показниками

територіально-розподілених факторів і відгуками в вигляді медичних

показників і, як наслідок – оцінка медичних, екологічних та інших ризиків;

– оптимізація ресурсів охорони здоров’я, планування їх

використання на перспективу;

– реалізація технічних геоінформаційних рішень для поліпшення

доступності медичної допомоги, забезпечення вибору медичної послуги у

населення.

Висновки до розділу 3

Досліджуючи перспективи втілення стратегії ВООЗ “Здоров’я –

2020”, що орієнтує країни на створення та реалізацію гнучкої інноваційної

політики, яка забезпечує зниження системних ризиків інфекційних і

хронічних неінфекційних захворювань та поліпшення здоров’я населення,

і яка побудована на доказовій базі, ми прийшли до висновку щодо

161

доцільності використовувати на національному рівні ГІС з метою

моніторингу показників діяльності СОЗ, основних соціальних факторів та

чинників навколишнього середовища, важливих для здоров’я населення.

Упровадження подібної системи сприяє в одержанні більш достовірної

картини про стан здоров’я населення, оцінці різних варіантів

управлінських рішень та їхніх наслідків з можливістю вибору найбільш

оптимального. У мінливих умовах і значній кількості потоків даних

наявність подібної системи – це важливий чинник стратегічного аналізу

галузі і оперативного прийняття кваліфікованих управлінських рішень.

Виокремлено групи показників, які доцільно використовувати у ГІС,

для оцінки і моніторингу сфери охорони здоров’я: інтегральні показники

стану здоров’я населення, діяльності та ресурсного забезпечення закладів

охорони здоров’я; показники запобіжної смертності, які необхідні для

вимірювання результативності діяльності системи охорони здоров’я,

розподілу ресурсів, організації профілактики та лікування професійних

захворювань; показники охоплення послугами охорони здоров’я і

заходами фінансового захисту.

Проведено геопросторовий аналіз доступності первинної медичної

допомоги сільському населенню на прикладі вибраних районів:

Сокальського (Львівська область), Барського (Вінницька область),

Золотоніського (Черкаська область), Ківерцівського (Волинська область),

де частка сільського населення складає 60–70%. Використання ГІС-аналізу

зумовлено потребою оцінити один з аспектів діяльності вітчизняної

системи охорони здоров’я в період змін.

Проаналізовано мережу наявних закладів охорони здоров’я ПМД в

кожному районі, а також зону обслуговування, охоплену кожним ЗОЗ, і

виявлено, що у цих сільських районах відносні показники практично

однакові. Значна частка сільського населення (від 40 до 57%) звертається

за необхідною медичною допомогою на 40% рідше внаслідок віддаленості

ЗОЗ.

162

Обгрунтовано, що геопросторовий аналіз є корисним інструментом

для вирішення завдання щодо формування оптимальної мережі первинного

рівня надання медичної допомоги шляхом реорганізації та

перепрофілювання діючих закладів у лікарські амбулаторії чи ФАП.

Запропонований підхід доцільно впроваджувати у діяльність місцевим

органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування у межах

їхніх повноважень з урахуванням проведення адміністративно-

територіальної реформи.

Доведено, що формування програм щодо захисту здоров’я

населення, моделювання різних сценаріїв (як на національному, так і на

місцевому рівні) вимагає даних з різноманітних інформаційних ресурсів і

створення спільного середовища геопросторової інформації (єдиного

геоінформаційного простору) охорони здоров’я. Сформульовано авторське

тлумачення поняття “геоінформаційний простір охорони здоров’я” як

сукупність геоінформаційних ресурсів (просторові дані, бази даних,

цифрові карти і картографічні моделі, документована інформація, яка

створена і/або використовується в геоінформаційних системах, та

геоінформаційні технології як засоби для створення інформаційного

продукту), упорядкованих за єдиними принципами і правилами

формування, зберігання і розповсюдження, що використовуються в

процесі вироблення управлінських рішень з питань збереження і зміцнення

здоров’я населення.

Запропоновано модель взаємодії органів державної влади і місцевого

самоврядування, закладів охорони здоров’я, інститутів громадянського

суспільства в єдиному геоінформаційному просторі охорони здоров’я на

основі системного підходу з визначенням ієрархічної впорядкованості, де

кожен рівень характеризується ступенем деталізації інформації і набором

вирішуваних завдань, з використанням відповідних принципів, що

передбачає підвищення ролі координації в процесі управління та пов’язано

зі створенням нових динамічних зв’язків у системі.

163

Розроблено проект Концепції формування геоінформаційного

простору охорони здоров’я України з метою підвищення якості

управлінських процесів та ефективності діяльності органів державної

влади й органів місцевого самоврядування у сфері охорони здоров’я

шляхом забезпечення доступу до геоінформаційних ресурсів та обміну

просторовими даними, визначено завдання, основні принципи та етапи.

Матеріали цього розділу опубліковано у таких роботах автора: [198,

199, 200, 207, 239, 240].

164

ВИСНОВКИ

У дисертаційній роботі запропоновано вирішення актуального

науково-практичного завдання, що полягає в теоретико-методологічному

обґрунтуванні механізмів геоінформаційного забезпечення державного

управління охороною здоров’я та розробленні рекомендацій органам влади

щодо їх удосконалення.

У результаті проведеного дослідження сформульовані такі висновки.

1. На основі аналізу вітчизняних і зарубіжних наукових джерел за

темою дослідження встановлено, що проблематика використання

геоінформаційних технологій у державному управлінні охороною здоров’я

залишається малодослідженою. Визначено напрями, які досі належно не

розкриті й потребують наукового опрацювання, а саме: організаційний і

правовий механізми геоінформаційного забезпечення державного

управління охороною здоров’я, доцільність використання

геоінформаційних технологій у сфері охорони здоров’я в контексті

реалізації стратегії “Здоров’я – 2020” та аналізу доступності первинної

медичної допомоги населенню.

2. Розширено понятійно-категоріальний апарат з питань

державного управління у сфері інформатизації охорони здоров’я, зокрема

сформульовано авторське визначення поняття “механізм

геоінформаційного забезпечення державного управління” – сукупність

взаємодії всіх суб’єктів управління в процесі створення, використання та

перерозподілу геоінформаційних ресурсів згідно з компетенцією щодо

розпорядження ними з метою досягнення поставлених цілей в охороні

здоров’я; поняття “геоінформаційний простір охорони здоров’я” –

сукупність геоінформаційних ресурсів (просторові дані, бази даних,

цифрові карти і картографічні моделі, документована інформація, яка

створена і/або використовується в геоінформаційних системах, та

геоінформаційні технології як засоби для створення інформаційного

165

продукту), упорядкованих за єдиними принципами (законності,

достовірності, загальнодоступності, забезпечення захисту ресурсів та прав

користувачів) і правилами формування, зберігання та поширення

(цілісність, вірогідність, контроль, захист від несанкціонованого доступу,

стандартизація та уніфікація, адаптивність, мінімізація введення й

виведення) інформації, що використовуються в процесі вироблення

управлінських рішень з питань збереження і зміцнення здоров’я населення.

3. Досліджено організаційний механізм геоінформаційного

забезпечення державного управління охороною здоров’я. Визначено

суб’єкти управління, які відповідальні за створення і підтримку

геоінформаційної системи на загальнодержавному рівні; обґрунтовано, що

ведення галузевих баз даних необхідно покласти на ЦОВВ, які є

держателями відповідних баз даних; а функцію координатора – на Віце-

прем’єр-міністра, міністра МОЗ; функції ведення баз геопросторових

даних і технічного забезпечення розгортання геоінформаційної системи на

регіональному та місцевому рівнях запропоновано покласти на структурні

підрозділи з питань розвитку та впровадження інформаційних технологій

обласних і районних держадміністрацій. Сформовано перелік базових

суб’єктів – ЦОВВ, які відповідають у межах своїх повноважень за

постачання інформаційних ресурсів для геоінформаційної системи

охорони здоров’я.

Установлено, що в Україні створено нормативно-правову базу

геоінформаційного забезпечення державного управління охороною

здоров’я, однак вона має несистемний, фрагментарний характер, і, як

результат, не вироблено єдиної державної політики у сфері забезпечення

суспільних потреб актуальними геопросторовими даними. Визначено

необхідні для впровадження стандарти інформатизації охорони здоров’я,

серед яких: стандарти передавання даних для інформаційних систем

електронної охорони здоров’я, регламенти взаємодії з іншими

інформаційними системами і забезпечення інформаційної безпеки.

166

Виходячи з вимог завдань використання геопросторових даних у сфері

захисту життя і здоров’я громадян необхідно розробити технічні

регламенти на базові набори просторових даних, які визначають, зокрема,

обмеження щодо доступу та використання персональних даних.

Розглянуто механізми захисту персональних даних у сфері охорони

здоров’я й установлено, що основною проблемою реалізації в цій сфері

законодавства про захист персональних даних є відсутність єдиної

практики обробки персональних даних пацієнтів і збереження такої

інформації медичними установами. Визначено принципи організації

захисту персональних даних у сфері охорони здоров’я: додержання

балансу інтересів особи, суспільства та держави; цілісності інформації;

принцип безперервності заходів забезпечення захисту інформації.

4. У процесі дослідження доведено, що створення

геоінформаційної системи охорони здоров’я сприятиме реалізації стратегії

“Здоров’я – 2020”. Обґрунтовано доцільність упровадження цієї системи:

одержання достовірної картини про стан здоров’я населення, оцінка

варіантів управлінських рішень та їх наслідків із можливістю вибору

оптимального. У мінливих умовах з огляду на значну кількість потоків

даних наявність подібної системи – це важливий чинник стратегічного

аналізу галузі й своєчасного прийняття адекватних управлінських рішень.

Виокремлено групи показників, які варто використовувати в

геоінформаційній системі охорони здоров’я для моніторингу діяльності

галузі: інтегральні показники стану здоров’я населення, діяльності та

ресурсного забезпечення закладів охорони здоров’я; показники запобіжної

смертності, які необхідні для вимірювання результативності діяльності

системи охорони здоров’я, організації профілактики та лікування

професійних захворювань; показники охоплення послугами охорони

здоров’я і заходами фінансового захисту.

5. Проведено геопросторовий аналіз доступності первинної медичної

допомоги населенню на прикладі окремих сільських районів із часткою

167

сільського населення 60–70%. Виявлено, що від 40 до 57% їх жителів

звертаються за необхідною медичною допомогою на 40% рідше внаслідок

віддаленості закладу охорони здоров’я.

Обґрунтовано доцільність використання геопросторового аналізу в

процесах прийняття управлінських рішень у сфері охорони здоров’я для

ідентифікації потенційних проблем доступності медичної допомоги

населенню, що важливо враховувати в діяльності місцевих органів

виконавчої влади й ОМС у межах їхніх повноважень, зважаючи на

адміністративно-територіальну реформу і об’єднання територіальних

громад, під час ужиття заходів з оптимізації мережі закладів охорони

здоров’я, що надають медичну допомогу, відповідно до потреб населення,

інтеграції медичних закладів у лікарсько-госпітальні об’єднання з

подальшою спеціалізацією лікарень.

6. Розроблено проект Концепції формування геоінформаційного

простору охорони здоров’я України з метою підвищення якості

управлінських процесів та ефективності діяльності органів державної

влади й ОМС у сфері охорони здоров’я шляхом забезпечення доступу до

геоінформаційних ресурсів та їх обміну; визначено: завдання (сформувати

нормативно-правову базу інфраструктури просторових даних, забезпечити

умови для взаємодії органів державної влади, ОМС, господарюючих

суб’єктів у сфері охорони здоров’я, підвищити рівень підготовки кадрів за

рахунок засобів дистанційного доступу); принципи (законності,

достовірності, доступності, безпеки) та етапи її реалізації.

Запропоновано модель взаємодії органів державної влади й ОМС у

геоінформаційному просторі охорони здоров’я на основі системного

підходу з визначенням ієрархічної впорядкованості, де кожен рівень

характеризується ступенем деталізації інформації і комплексом

вирішуваних завдань, з використанням відповідних принципів

(системності – усі зв’язки, елементи, функції охорони здоров’я

розглядаються як єдине ціле; цілеспрямованості – пріоритет кінцевої мети;

168

ієрархії – вводиться ієрархія складових частин або елементів та їх

ранжування; розвитку – урахування змін системи, її здатність до розвитку,

заміни частин, нагромадження інформації; єдності – розгляд системи як

цілого, так і сукупності елементів; зв’язності – розгляд будь-якої частини

разом з її зв’язками з оточенням), що передбачає підвищення ролі

координації в процесі управління та пов’язано зі створенням нових

динамічних зв’язків у системі.

7. Урахування основних наукових результатів виконаного

дослідження, вітчизняного й зарубіжного досвіду, потреб сучасного

розвитку охорони здоров’я населення дає підстави запропонувати до

втілення в практичну діяльність системи охорони здоров’я України з

метою вдосконалення державного управління галуззю такі рекомендації:

Верховній Раді України прискорити ухвалення Закону України

“Про національну інфраструктуру геопросторових даних” та змін до

законодавчої бази, що стосується охорони здоров’я населення. На

законодавчому рівні визначити функції органів виконавчої влади й ОМС,

відповідальних за формування та ведення баз геопросторових даних згідно

з єдиними технічними регламентами і стандартами у сфері інфраструктури

даних; забезпечити доступ споживачів до геопросторових даних;

Міністерству охорони здоров’я України та управлінням

охорони здоров’я обласних державних адміністрацій провести вивчення

наявних можливостей щодо використання геоінформаційних технологій у

державно-управлінській діяльності;

місцевим органам виконавчої влади й ОМС у процесі

реформування системи охорони здоров’я та децентралізації рекомендувати

застосовувати геопросторовий аналіз з метою формування оптимальної

мережі первинного рівня надання медичної допомоги;

кафедрі управління охороною суспільного здоров’я

Національної академії включити до курсу з моделювання в прийнятті

управлінських рішень вивчення тематики “Моделювання та

169

геоінформаційні системи в державному управлінні”, актуальність якої

визначається необхідністю набуття слухачами умінь і навичок

застосування новітніх інформаційних технологій у процесах вироблення та

впровадження управлінських рішень.

170

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Англо-український словник термінів і понять з державного

управління / Уклад. Г. Райт; пер. В. Івашко. – Київ : Основи, 1996. – 128 с.

2. Атаманчук Г. В. Теория государственного управления :

учебн. / Г. В. Атаманчук. – Москва : Омега Л, 2010. – 525 с.

3. Баєва О. Менеджмент у галузі охорони здоров’я / О. Баєва –

Київ : Центр учбової літератури, 2008. – 640 с.

4. Бакуменко В. Д. Формування державно-управлінських

рішень: проблеми теорії, методології, практики : монографія /

В. Д. Бакуменко. – Київ : Вид-во УАДУ, 2000. – 320 с.

5. Бакуменко В. Д. Державно-управлінські рішення: навч.

посібник / В. Д. Бакуменко. – Київ : ВПЦ АМУ, 2012. – 344 с.

6. Балуєва О. В. Удосконалення механізмів державного

управління розвитком інформаційної системи галузі охорони здоров`я :

дис. … канд. наук з держ. упр. : спец. 25.00.02 / О. В. Балуєва. – Донецьк,

2007. – 202 с.

7. Безверхнюк Т. М. Інституційно-організаційний механізм

ресурсного забезпечення регіонального управління: сутність та структура /

Т. М. Безверхнюк // Актуальні проблеми державного управління : зб. наук.

праць. – Одеса : ОРІДУ НАДУ, 2009. – Вип. 2 (38). – С. 36–39.

8. Бугаевский Л. М. Геоинформационные системы: учеб. пособ.

/ Л. М Бугаевский, В. Я. Цветков. – Москва : Златоус, 2000. – 222 с.

9. Бусигін Б. С. Англо-російсько-український словник з

геоінформатики / Б. Бусигін, Г. Коротенко, Л. Коротенко, М. Якимчук. –

Київ : Карбон, 2007. – 433 с.

10. Великий тлумачний словник сучасної української мови (з

дод. і допов.) / Уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел. – Київ ; Ірпінь : Перун,

2005. – 1728 с.

171

11. Владзимирський А. В. Телемедицина в системі менеджмента

та організації охорони здоров’я: навч. посіб. / А. В. Владзимирський. –

Донецьк : Вид-во “Ноулідж”, 2012. – 468 с.

12. Войтович Р. В. Особливості впровадження електронного

уряду в Україні / Р. В. Войтович // Аспекти самоврядування. – 2004. – №4. –

С. 16–20.

13. Галенко І. Географічні інформаційні системи як жертва

“інформатизації”/ І. Галенко // Геоінформаційні системи та інформаційні

технології у військових і спеціальних задачах. “Січневі ГІСи”. зб.

матеріалів ІІІ наук.-практ. семінару 27 січ. 2012 р. – Львів : АСВ, 2012. –

С.7–14.

14. Галузева програма “Електронна система реєстрації та обміну

медичною інформацією між закладами, установами і організаціями

системи охорони здоров’я” [Електронний ресурс]. – 2008. – Режим

доступу: http://mozdocs.kiev.ua/view.php?id=10049

15. Геоинформационные системы в здравоохранении РФ:

данные, аналитика, решения [Електронний ресурс] / Материалы Всерос.

конф. – Режим доступу : http://gishealth.ru/

16. Гладун З. С. Державна політика охорони здоров’я в Україні

(адміністративно-правові проблеми формування і реалізації) : монографія /

З.С. Гладун. – Тернопіль : Екон. думка, 2005. – 460 с.

17. Глушков В. Основы безбумажной информатики / В. Глушков. –

изд. 2-е, испр. – М. : Наука, 1987. – 552 с.

18. Гойда Н. Оптимізація первинної медико-санітарної допомоги

населенню України / Н. Гойда, Л. Матюха, В. Слабкий, Л. Полікова – Київ,

2010. – 25 с.

19. Голубчиков М. В. Застосування інформаційних технологій у

медичній статистиці / М. В. Голубчиков // Клиническая информатика и

Телемедицина, 2006. – Т. 3. Вып.4. – С.100

172

20. Голубь В. В. Політико-адміністративні аспекти формування

громадянського суспільства в транзитивних суспільствах / В. В. Голубь //

Вісник НАДУ. – 2010. – № 1. – С. 183-192.

21. Гошовська В. , Ільчук Л. Українські реалії соціальної держави :

навч. посіб. / за заг. ред. В. Гошовської. – Київ : Вид-во НАДУ, 2007. – 96 с.

22. Гурковський В. Державне управління розбудовою

інформаційного суспільства в Україні (історія, теорія, практика) :

монографія / В. Гурковський. – Київ : Наук. світ, 2010. – 395 с.

23. Державна політика у сфері охорони здоров’я : кол.

монографія : у 2 ч. / за заг. ред. проф. М. М. Білинської, проф. Я. Ф. Радиша ;

Нац. акад. держ. упр. при Президентові України. – Київ : НАДУ, 2013. – Ч.

1. – 396 с. – Авт.: с. 239–259.

24. Державне управління / [А. Ф. Мельник, О. Ю. Оболенський,

А. Ю. Васіна, Л. Ю. Гордієнко]. – Київ : Знання-Прес, 2003. – 357 с.

25. Державне управління : підруч. : у 2 т. / Нац. акад. держ. упр.

при Президентові України ; ред. кол. : Ю. В. Ковбасюк (голова), К. О. Ващенко

(заст. голови), Ю. П. Сурмін (заст. голови) [та ін.]. – Київ ; Дніпропетровськ :

НАДУ , 2012. – Т. 1. – 564 с.

26. Державне управління : словник-довідник / уклад. : В. Д. Бакуменко

(кер. кол.), Д. О. Безносенко, І. М. Варзар [та ін.] ; за заг. ред. В. М. Князєва,

В. Д. Бакуменка. – Київ : Вид-во УАДУ, 2002. – 228 с.

27. Державне управління в Україні : наукові, правові, кадрові та

організаційні засади : нвч. посіб. / за заг. ред. Н. Нижник, В. Олуйка. –

Львів : Вид-во “Львів. Політехніка”, 2002. – 352 с.

28. Державне управління в умовах розвитку інформаційного

суспільства : навч. посібник / Н. В. Грицяк, Л. В. Литвинова. – Київ : К.І.С.,

2015. – 108 с.

29. Державне управління охороною здоров’я в Україні: генеза і

перспективи розвитку : кол. монографія / за заг. ред. проф. М. М. Білинської,

173

проф. Я. Ф. Радиша ; Нац. акад. держ. упр. при Президентові України. –

Київ : НАДУ, 2013. – 424 с. – Авт.: с. 134–156.

30. Державне управління: плани і проекти економічного розвитку :

монографія / О. С. Власюк, Т. В. Дерюгіна, І. В. Запатріна [та ін.] ; за заг.

ред. О. Ю. Кучеренка, І. В. Запатріної ; Ін-т соц.-екон. стратегій. – Київ :

ВІП, 2006. – 624 с.

31. Державне управління реформуванням системи охорони

здоров’я в Україні : навч.-наук. вид. / автор. кол. : М. Білинська, Я. Радиш,

І. Рожкова та ін. ; за заг. ред. М. Білинської. – Київ : НАДУ, 2012. – 240 с.

32. Державне управління: теорія і практика / В. Б. Авер’янов,

В. В. Цвєтков, В. М. Шаповал, С. П. Кисіль, Л. Т. Кривенко; НАН України.

Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького. – Київ : Юрінком Інтер, 1998. –

432 с.

33. Дєгтяр А. О. Державно-управлінські рішення: інформаційно-

аналітичне та організаційне забезпечення : моногр. / А. О. Дєгтяр; Нац.

акад. держ. упр. при Президентові України, Харк. регіон. ін-т. – Харків :

Вид-во ХарPI, 2004. – 224 c.

34. Директива 95/46/ЄС Європейського Парламенту і Ради “Про

захист фізичних осіб при обробці персональних даних і про вільне

переміщення таких даних” від 24.10.1995р. [Електронний ресурс]. – Режим

доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/994_242.

35. Директива 2002/58/ЕС Европейского Парламента и Совета ЕС

в отношении обработки персональных данных и защиты

конфиденциальности в секторе электронных средств связи (Директива о

конфиденциальности и электронных средствах связи) [Електронний

ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/994_b34

36. До ухваленої Концепції інформатизації сфери охорони

здоров’я України на 2013–2018 роки // Клиническая информатика и

Телемедицина. – 2013. – Т. 9. – Вып. 10. – С. 148 – 154.

174

37. Довідка про стан охорони здоров’я Львівської області за

підсумками роботи у 2012 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://www.guoz.lviv.ua/files/inf%20oz%202013.pdf

38. Дробот І.О. Гарантування місцевого самоврядування :

теоретико-методологічний аспект : монографія / І. О. Дробот. – Л. : ЛРІДУ

НАДУ, 2006. – 252 c.

39. Електронна взаємодія. Біла книга державної політики /

Проект. – Київ. – 2015. – Режим доступу: www.cst.org.ua/docs/WhiteBook/

white_book.doc

40. Енциклопедичний словник з державного управління / уклад. :

Ю.Сурмін, В. Бакуменко, А. Михненко та ін.; за ред. Ю. Ковбасюка,

В.Трощинського, Ю. Сурміна. – Київ : НАДУ, 2010. – 820 с.

41. Енциклопедія державного управління : у 8 т. / Нац. акад.

держ. упр. при Президентові України ; наук.-ред. колегія : Ю. Ковбасюк

(голова) та ін. – Київ : НАДУ, 2011. Т.1 : Теорія державного управління /

наук.-ред. колегія : В. Князєв (співгол.), І. Розпутенко (співгол.) та ін. –

2011. – C.278.

42. Жукова Н. В. Использование геоинформационных систем в

здравоохранении / Н. Жукова // Ученые заметки ТОГУ [Електронний

ресурс]. – 2013. – Т. 4. – № 4. – С. 1715–1726. – Режим доступу :

http://pnu.edu.ru/media/ejournal/articles-2014/TGU_4_317.pdf

43. Загорський В. С. Системний аналіз концепції сталого

розвитку : монографія / В. С. Загорський, Є. М. Борщук. – Львів : ЛРІДУ

НАДУ, 2011. — 256 с.

44. Зарубіжний досвід організації та роботи місцевої влади :

монографія / [О. Власенко, П. Ворона, М. Пухтинський та ін.] ; за заг. ред.

П. Ворони. – Полтава : ПолтНТУ, 2009. – 288 с.

45. Здоровье – 2020. Основы политики и стратегия для XXI века

[Електронний ресурс]. – Копенгаген, ЕРБ ВОЗ, 2013. – 224 c. – Режим

175

доступу: http://www.euro.who.int/en/publications/abstracts/health-2020.-a-

european-policy-framework-and-strategy-for-the-21st-century

46. Здоровье–21. Основы политики достижения здоровья для

всех в Европейском регионе ВОЗ. – Копенгаген, ЕРБ ВОЗ, 1999. – 310 с.

47. Зелена книга з електронного урядування в Україні. Проект до

обговорення. – Режим доступу : http://etransformation.org.ua/2014/11/17/318/

48. Інформатизація управління соціальними системами :

організаційно-правові питання теорії і практики : навч. посібник /

В.Гавловський, Р. Калюжний, В. Цимбалюк [та ін.] ; за заг ред. М. Швеця,

Р.Калюжного. – Київ : МАУП, 2003. – 336 с.

49. Кайку Мічіо. Фізика майбутнього / Перекл. А. Кам’янець. –

Львів : Літопис, 2013. – 432 с.

50. Карамишев Д. В. Концепція інноваційних перетворень:

міжгалузевий підхід до реформування системи охорони здоров’я

(державно-управлінські аспекти) / Д. В. Карамишев. – Харків : Вид-во

ХарРІ НАДУ “Магістр”, 2004. – 304 с.

51. Карамишев Д. В. Основи моделювання управлінських рішень:

навч. посіб. / Д. В. Карамишев, І. О. Кононов, О. І. Кононов. – Харків :

Вид-во “Точка”, 2012. – 260 с.

52. Карамишев Д. В. Сутність розуміння ефективності

управління системою охорони здоров’я в сучасних умовах /

Д. В. Карамишев, Н.Удовиченко. // Державне будівництво. – 2008. – № 1. –

Режим доступу : http://nbuv.gov.ua/UJRN/DeBu_2008_1_26

53. Кастельс М. Информационная эпоха: Экономика, общество и

культура. / Мануэль Кастельс // Пер. с англ. О. Шкаратана. – Москва. :

Изд-тво ГУ ВШЭ, 2000 – 458 с.

54. Качмар В. Медичні інформаційні системи – стан розвитку в

Україні / Качмар В. // Український журнал телемедицини та медичної

телематики. – 2010. – № 1. – Т.8. – C.12–18.

176

55. Ківерцівська районна державна адміністрація. Офіційний

сайт [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.kivadm.gov.ua

56. Клименко І. В., Линьов К. О. Технології електронного

урядування / І. В. Клименко, К. О. Линьов. – Київ : Центр сприяння

інституційному розвитку державної служби, 2006. – 192 с.

57. Князевич В. М. Державна політика України в галузі охорони

здоров’я як організаційно-нормативна система владних дій та

управлінських рішень / В. М. Князевич, Я. Ф. Радиш, Н. О. Васюк //

Інвестиції: практика та досвід. – 2015. – № 7. – С. 105 –110.

58. Кобець Г. Управління здоровоохороною області / Г. Кобець. –

Київ : Здоров’я, 2006. – 48 с.

59. Коваленко А. С. Проблемы стандартизации в области

медицинских технологий / А. С. Коваленко, А. А. Пезенцали, Е. К. Царенко //

Клиническая информатика и Телемедицина, 2011. – Т.7. – Вып. 8. – С.112

60. Конвенція про захист осіб у зв’язку з автоматизованою

обробкою персональних даних. Конвенція Ради Європи від 28 січня 1981 р.

№ 108 [Електронний ресурс]. – Режим доступу до ресурсу :

http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/994_326

61. Конституція України. Прийнята на п’ятій сесії Верховної

Ради України 28 червня 1996 р. // Відом. Верховної Ради України. – 1996. –

№ 30.

62. Концепція інформатизації сфери охорони здоров’я України на

2013–2018 роки [Електронний ресурс] // Клиническая информатика и

телемедицина. – 2013. – Т. 9, Вип. 10. – С. 148-154. – Режим доступу:

http://nbuv.gov.ua/j-pdf/kiit_2013_9_10_24.pdf

63. Концепція побудови нової національної системи охорони

здоров’я України [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://moz.gov.ua/docfiles/pp5629_2014_dod1.pdf

64. Корольчук О. Л. Механізм інформаційного забезпечення

державного регулювання охорони репродуктивного здоров’я : дис. ... канд.

177

наук з держ. упр. : спец. 25.00.02 / О. Л. Корольчук ; Нац. акад. держ. упр.

при Президентові України. – Київ, 2013. – 261 с.

65. Котелевець Д. М. Модель взаємодії органів державної влади

під час регулювання сфери зв’язку та інформатизації / Д. М. Котелевець //

Теорія та практика державного управління. – 2015. – Вип. 1 (48), с.38 – 44.

66. Кризина Н. П. Державна політика в галузі охорони здоров’я:

генезис та закономірності розвитку : монографія / Н. П. Кризина. – Київ :

НАДУ, 2007. – 224 с.

67. Кризина Н. П. Державна політика України в галузі охорони

здоров’я: механізми формування та реалізації : дис. … д-ра наук з держ.

упр. : спец. 25.00.02 / Н. П. Кризина ; Нац. акад. держ. упр. при

Президентові України. – Київ, 2008. – 408 с.

68. Ларіна Р. Р. Державний механізм забезпечення інформатизації

системи охорони здоров’я: монографія / Р. Р. Ларіна, А. В. Владзимирський,

О. В. Балуєва. – Під заг. ред. В. Дорофієнко. – Донецьк : ТОВ “Цифр.

тип.”, 2008. – 252 с.

69. Лебединська О. Ю. Міський продовольчий комплекс:

організація та управління : монограф. / О. Ю. Лебединська. – Київ : НАДУ,

2003. – 272 с.

70. Лехан В. Основні шляхи подальшого розвитку системи

охорони здоров’я в Україні : спіл. звіт / В. Лехан, В. Рудий; Світовий банк.

Європ. коміс. Швед. Агентство з міжнар. Розвитку ; за заг. ред. : В. Лехан,

В. Рудого – Київ : Вид-во Раєвського, 2005. – 167 с.

71. Лехан В. Стратегія розвитку системи охорони здоров’я: український

вимір / В. Лехан, Г. Слабкий, М. Шевченко. – Київ, 2009. – 50 c.

72. Лехан В. Організаційно-технологічні рішення підвищення

доступності та якості медичної допомоги в умовах реформи системи

охорони здоров’я / В. Лехан, В. Гінзбург // Сучасні медичні технології. –

2013. – № 2 . – С. 144-145.

178

73. Лист Уповноваженого Верховної Ради України з прав

людини від 03.03.2014 р. № 2/9-227067.14-1/НД-129 // [Електронний

ресурс]. – Режим доступу : http://www.zakon.rada.gov.ua.

74. Лобас В. Електронні засоби державного управління охороною

здоров’я / В. Лобас, А. Владзимирський, В. Мозговой. – Донецьк : Вид-во

“Ноулідж”, 2012. – 222 с.

75. Лукіна Т. Інформаційне забезпечення системи державного

управління освітою України : сучасний стан та шляхи розвитку / Т. Лукіна

// Вісник НАДУ. 2004. N1. С. 393399.

76. Ляховченко Л. А. Державне регулювання фінансування

закладів охорони здоров’я в Україні : автореф. дис. ... на здобуття наук.

ступеня д-ра наук з держ. упр. : 25.00.02 / Л. А. Ляховченко; Нац. акад.

держ. упр. при Президентові України. – Київ, 2011. – 20 с.

77. Лященко А. А. Активні міські геоінформаційні ресурси:

класифікація, властивості та принципи формування / А. А. Лященко //

Інженерна геодезія. – 2002. – Вип. 48. – С. 147–156.

78. Мамонова В. Соціальна ефективність управлінських послуг

органів місцевого самоврядування: теоретичний аспект / В. Мамонова,

І.Вишлова-Пилєва // Публічне управління: теорія та практика. – 2014. –

Вип. 1. – С. 222–229.

79. Матвієнко О. В. Інформаційне забезпечення державного

управління : навч. посіб. / О. В. Матвієнко, М. Н. Цивін. – Київ : Центр

учб. літер., 2010. – 152 с.

80. Митчелл Э. Руководство по ГИС анализу. Пространственные

модели и взаимосвязи: пер. с англ. / Э. Митчелл. – Київ : ЕСОММ, 2000. –

177 с.

81. Мінцер О. Інформатизація охорони здоров’я: проблеми,

розв’язані та нерозв’язані. питання впорядкованості та сингулярності /

О.Мінцер // Медична інформатика та інженерія. – 2013. – № 2. – С. 5–11.

179

82. Мінцер О. Концепція інформатизації охорони здоров’я

України / О. Мінцер , Ю. Вороненко та ін. // Медична інформатика та

інженерія. – 2012.- № 3. – С. 5–29.

83. Москаленко В. Ф. Принципи побудови оптимальної системи

охорони здоров’я: український контекст: монографія / В. Ф. Москаленко. –

К.: Книга плюс, 2008. – 320 с.

84. Москаленко В. Ф. Оптимальна модель системи охорони

здоров’я: концептуальні засади та принципи побудови / В. Ф. Москаленко //

Україна. Здоров’я нації. – 2008. – № 3–4 (7–8). – С. 93–102.

85. Національна інфраструктура геопросторових даних України

[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://gki.com.ua/ua/nacionalna-

infrastruktura-geoprostorovih-danih-ukraiini

86. Національний стандарт України “ДСТУ ISO 19101:2009

Географічна інформація. Еталонна модель (ISO 19101:2002, IDT)”

[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://gki.com.ua/

87. Нестеренко О. В. Використання ГІС-технологій при

організації даних в органах державної влади / О. В. Нестеренко //

Реєстрація, зберігання і обробка даних. – 2000. – Т.2, № 1. – С. 60–66.

88. Нестеренко О. В. Геоінформаційні технології в системі

“електронного уряду” [Електронний ресурс] / О. В. Нестеренко //

Використання геоінформаційних технологій для забезпечення

інформаційно-аналітичної діяльності в органах держ. влади : семінар для

предст. органів викон. влади. – Режим доступу:

http://www.kmu.gov.ua/document/3290841/GIS_seminar-2003.ppt.

89. Нестеренко О. В. Технології інтеграції інформаційних

ресурсів інформаційно-аналітичних систем органів державної влади /

О. В. Нестеренко // Науково-технічна інформація. – 2001. – № 4. – С. 3-6.

90. Нижник Н. Р. Національна безпека України (методологічні

аспекти, стан і тенденції розвитку) / Н. Р. Нижник, Г. П. Ситник, В. Т. Білоус :

180

навч. посіб. / за заг. ред. П. В. Мельника, Н. Р. Нижник. – Ірпінь : [б. в.],

2000. – 304 с.

91. Нижник Н. Р., Машков О. А. Системний підхід в організації

державного управління: навч. посібн. / за заг. ред. Н. Р. Нижник. – К.:

УАДУ, 1998. – 160 с.

92. Обуховська Т. Захист персональних даних в умовах розвитку

інформаційного суспільства: передумови, принципи та міжнародне

законодавство / Т. Обуховська // Вісник Національної академії державного

управління при Президентові України. – 2014. – № 1. – С. 95–103. – Режим

доступу: http://visnyk.academy.gov.ua/wp-content/uploads/2014/05/2014-1-

17.pdf

93. Окинавская хартия глобального информационного общества :

хартия от 22.07.2000 // Дипломатический вестник. – 2004. – № 8. – С. 51.

94. Основи законодавства України про охорону здоров’я : Закон

України від 19 листоп.1992 р. №2801-ХХІ [Електронний ресурс]. – Режим

доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2801-12

95. Основні причини високого рівня смертності в Україні /

Світовий Банк. – Київ : ВЕРСО-04. 2010. – 60 с.

96. Офіційний веб-портал Верховної Ради України [Електронний

ресурс]. – Режим доступу: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/z7503/a002

97. Офіційний веб-портал Вінницької обласної державної

адміністрації [Електронний ресурс]. – Режим доступу: –

http://www.vin.gov.ua/

98. Офіційний веб-портал Львівської обласної ради [Електронний

ресурс]. – Режим доступу: http://www.oblrada.lviv.ua/

99. Охорона здоров’я України: стан, проблеми, перспективи /

В. М. Князевич, В. В. Лазоришинець [та ін.]. – Київ, 2009. – 438 с.

100. Оцінка ефективності організації та надання первинної

медико-санітарної допомоги / Метод. рекоменд. МОЗ. – Київ, 2011. – 48 с.

181

101. Панчук А. М. Моделювання, інформаційні системи і технології

в державному управлінні: навч. посібник / А. М. Панчук, Є. О. Ралдугін,

І. В. Клименко. – Київ : Центр навчальної літератури, 2004. – 263 с.

102. Перелік базових стандартів медичної інформації : Рішення

Робочої групи МОЗ з розробки та впровадження стандартів інформатизації

сфери охорони здоров’я. Протокол №2 від 10 вересня 2014 р.

[Електронний ресурс].– Режим доступу : http://wb.moz.gov.ua/

103. Поживілова О. Науковий супровід реформування системи

охорони здоров’я України: стан і тенденції розвитку : монографія /

О.Поживілова. – Київ : ДКС-Центр, 2012. – 271 с.

104. Пономаренко В. Інформаційні технології в системі охорони

здоров’я / А. Підаєв, В.Пономаренко, Ю.Вороненко.– Київ : Здоров’я,

2003. – 335 с.

105. Пономаренко В. М. Напрями та перспективи наукових

досліджень у соціальній медицині / В. М. Пономаренко, Л. А. Чепелевська,

В. М. Бодак // Вісн. соц. гігієни та орг. охор. здоров’я. України.– 2006. – №

2. – С. 5– 9.

106. Пономаренко В. М. Шляхи інформатизації медичної галузі /

В. Майоров В. Пономаренко, В. Кальниш, // Вісн. соц. гігієни та орг.

охорони здоров’я. – 2000. – № 1. – С. 35–47.

107. Попов И. Введение в сетевые информационные ресурсы и

технологии : учеб. пособие / И. Попов, П. Храмцов, Н. Максимов. – М. :

РГГУ, 2001. – 211 с.

108. Попок А. А. Сучасні підходи до здійснення реформування

державного управління: досвід зарубіжних країн / А. А. Попок // Вісник

НАДУ : наук. журнал. – 2012. – № 2. – С.13–20.

109. Попченко Т. П. Розвиток державно-управлінських механізмів

протидії виникненню корупції у сфері охорони здоров’я в Україні : дисерт. ...

канд. наук з держ. упр. : спец. 25.00.02 / Т. П. Попченко ; Нац. акад. держ.

упр. при Президентові України. – Київ, 2012. – 250 с.

182

110. Портер М., Тайсберг Э. Переосмысление системы

здравоохранения. Как создать конкуренцию, основанную на ценности и

ориентированную на результат / М. Портер, Э. Тайсберг. – Київ : Изд-тво

А.Капусты, 2007. – 620 с.

111. Посібник з європейського права у сфері захисту

персональних даних. – Київ : К.І.С., 2015. – 216 с.

112. Приймак Ю. Ю. Механізми управління національними

інформаційними ресурсами України в електронному урядуванні: дисерт. ...

канд. наук з держ. упр. : спец. 25.00.02 / Ю. Ю. Приймак ; Нац. акад. держ.

упр. при Президентові України. – Київ, 2012. – 20 с.

113. Приходченко Л. Сутність механізму забезпечення

ефективного державного управління / Л. Приходченко // Теорія та

практика державного управління : зб. наук. пр.. – Харків : Вид-во ХарРІ

НАДУ “Магістр”, 2010. – Вип. 3 – С.3–12.

114. Приходченко Л. Забезпечення ефективності державного

управління: теоретико-методологічні засади: монографія / Л. Приходченко. –

Одеса: Оптимум, 2009. – 300 с.

115. Пріоритети модернізації інфраструктури життєдіяльності

сільських територій. Аналіт. записка [Електронний ресурс] / Г. Макаров –

Режим доступу : http://www.niss.gov.ua/articles/1624/#_ftn7

116. Про Державний земельний кадастр : закон України від від

07.07.2011 № 3613-VI // Відом. Верхов. Ради України. – 2012. – № 8. – Ст. 61

117. Про деякі заходи щодо захисту державних інформаційних

ресурсів у мережах передачі даних : указ Президента України від 24 верес.

2001 р. № 891/2001 // Офіц. вісн. України. – 2001. – № 39. – С.20. – Ст.

1757.

118. Про доступ до публічної інформації : закон України від

13.01.2011 №2939-VI // Голос України. - № 24. – 9 лютого. – С. 15.

183

119. Про електронний цифровий підпис : закон України від 22

трав. 2003 р. №851-IV // Відом. Верхов. Ради України. – 2003. – № 36. –

С. 275.

120. Про електронні документи та електронний документообіг :

закон України від 22 трав. 2003 р. №852-IV // Офіц. вісн. України. – 2003. –

№ 25. – С.111.

121. Про затвердження галузевої програми “Електронна система

реєстрації та обміну медичною інформацією між закладами, установами і

організаціями системи охорони здоров’я: наказ МОЗ України від 25 груд.

2008 р. № 675 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.moz.gov.ua

122. Про затвердження документів у сфері захисту персональних

даних: наказ Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини від

08 січня 2014 року № 1/02-14 [Електронний ресурс]. – Режим доступу :

http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/v1_02715-14

123. Про затвердження Загальних вимог до програмних продуктів,

які закуповуються або створюютья на замовлення державних органів :

постанова Кабінету Міністрів України від 12 серп. 2009 № 869

[Електронний ресурс]. – Режим доступу :http://www.rada.gov.ua

124. Про затвердження Концепції галузевої програми “Електронна

система реєстрації та обміну медичною інформацією між закладами,

установами і організаціями охорони здоров’я: наказ МОЗ України від 25

лип. 2008 р. № 409 [Електронний ресурс]. – Режим доступу :

http://www.moz.gov.ua

125. Про затвердження Концепції формування системи

національних електронних інформаційних ресурсів : розпорядження

Кабінету Міністрів України від 5 трав. 2003 р. N 259-р [Електронний

ресурс]: – Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/259-2003-

%D1%80

126. Про затвердження Положення про Галузеву інформаційно-

телекомунікаційну систему МОЗ України “HealthNet” [Електронний

184

ресурс] : наказ МОЗ України від 26 квіт. 2007 р. № 208. – Режим доступу :

http://www.moz.gov.ua

127. Про затвердження Положення про Національний реєстр

електронних інформаційних ресурсів : постанова Кабінету Міністрів

України від 17 берез. 2004 р. № 326 [Електронний ресурс]. – Режим

доступу : http://www.rada.gov.ua

128. Про затвердження Положення про центр первинної медичної

(медико-санітарної) допомоги та положень про його підрозділи : наказ

МОЗ України від 04.11.2011 № 755 [Електронний ресурс]. – Режим

доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/z1484-11

129. Про затвердження Порядку взаємодії органів виконавчої

влади з питань захисту державних інформаційних ресурсів у

інформаційних та телекомунікаційних системах : постанова Кабінету

Міністрів України від 16.11.2002 №1772 : за станом на 01 січня 2007 р.

[Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua/cgi-

bin/laws/main.cgi. – Назва з екрана.

130. Про затвердження Порядку використання комп’ютерних

програм в органах виконавчої влади : постанова Кабінету Міністрів

України від 10 верес. 2003 р. №1433 [Електронний ресурс]. – Режим

доступу : http://www.rada.gov.ua.

131. Про затвердження Порядку інформаційної взаємодії між

кадастрами та інформаційними системами : постанова Кабінету Міністрів

України від 3 червня 2013 р. № 483 [Електронний ресурс]. – Режим

доступу : http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/483-2013-%D0%BF

132. Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних

системах : закон України : постанова Верховної Ради України від 05 лип.

1994 р. № 81/94-ВР // Відом. Верхов. Ради України. – 1994. – № 31. –

С.286.

185

133. Про захист персональних даних : закон України від 1 червня.

2010 р. № 2297-VI [Електронний ресурс]. – Режим доступу :

http://zakon4.rada.gov.ua

134. Про інформацію : закон України від 02.10.1992 № 2657-XII

[Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.rada.gov.ua

135. Про Концепцію Національної програми інформатизації :

закон України від 04.02.1998, №75/98-ВР [Електронний ресурс]. – Режим

доступу : http://www.rada.gov.ua

136. Про Національну програму інформатизації : закон України

від 04 лют. 1998 р. № 74/98-ВР // Офіц. Вісник України. – 1998. – № 10. –

С. 5.– Зі змінами ; ост. ред. 16 жовт. 2001 р.

137. Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в

Україні на 2007 – 2015 роки : закон України // Відом. Верхов. Ради

України. – 2007. - № 12. – С.102.

138. Про Порядок оприлюднення у мережі Інтернет інформації

про діяльність органів виконавчої влади : постанова Кабінету Міністрів

України від 3 червня 2013 р. № 483 // Офіц. вісн. України. – 2002. – № 2. –

С. 234. – Зі змінами ; ост. ред. 1 січ. 2014 р.

139. Про рейтингову оцінку стану здоров’я населення, діяльності

та ресурсного забезпечення закладів охорони здоров’я [Електронний

ресурс] : наказ МОЗ від 31 трав. 2002 р. №197. – Режим доступу :

http://zakon.rada.gov.ua

140. Про створення Єдиного інформаційного поля системи

охорони здоров’я України : наказ МОЗ України від 21.05.1998 р. №127

[Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.moz.gov.ua/

141. Про Стратегію сталого розвитку “Україна – 2020” : указ

Президента України від 12 січ. 2015 № 5/2015 [Електронний ресурс]. –

Режим доступу : http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/5/2015

142. Про схвалення Концепції проекту Закону України “Про

національну інфраструктуру геопросторових даних” : розпорядження

186

Кабінету Міністрів України від 21.11.2007 №1021-р // Офіц. вісн. України.

– 2007. - № 89. – С.81.

143. Про схвалення Концепції реформування місцевого

самоврядування та територіальної організації влади в Україні :

розпорядження Кабінету Міністрів України від 01.04.2014 р. № 333-р

[Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/333-

2014-%D1%80

144. Про схвалення Концепції створення та функціонування

інформаційної системи електронної взаємодії державних електронних

інформаційних ресурсів : розпорядження Кабінету Міністрів України від 5

вересня 2012 р. № 634-р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу :

http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/634-2012-%D1%80

145. Про схвалення Стратегії розвитку інформаційного

суспільства в Україні : розпорядження Кабінету Міністрів України від 15

травня 2013 року №386-р [Електронний ресурс]. – Режим доступу :

http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/386-2013-%D1%80

146. Про телекомунікації : закон України від 18.11.2003 № 1280-

IV // Відом. Верховної Ради України. – 2004. – № 12. – С.155.

147. Про топографо-геодезичну і картографічну діяльність : закон

України від 23.12.1998 №353-XIV [Електронний ресурс].– Режим доступу :

http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/353-14

148. Про утворення державної установи “Центр громадського

здоров’я Міністерства охорони здоров’я України” // наказ МОЗ України

від 18.09.2015 № 604.

149. Про формування автоматизованої бази даних медичних,

фармацевтичних та науково-педагогічних працівників сфери управління

МОЗ України // наказ МОЗ України від 19 грудня 2006 р. №842

150. Просторовий аналіз і моделювання в ГІС : навч. посібник / За

ред. акад. Д.М. Гродзинського. – Київ : ВПЦ “Київський університет”,

2003. – 200 с.

187

151. Радиш Я. Єдиний медичний простір - нова парадигма

розвитку національної системи охорони здоров’я // Державна політика з

охорони громадського здоров’я в Україні: навч. посібник / За ред.

І.Солоненка, Л. Жаліло. – Київ : Вид-во НАДУ, 2004. – С. 64–77.

152. Радиш Я. Ф. Державне управління охороною здоров’я в

Україні: генезис, проблеми та шляхи реформування: моногр. / Я. Ф. Радиш.

– Київ : УАДУ. – 2001. – 360 с.

153. Радиш Я. Ф. Домінанти державної політики України в галузі

охорони здоров’я у вимірах сучасної євроатлантичної парадигми /

Я. Ф. Радиш // Пробл. військової охорони здоров’я: 3б. наук, праць УВМА.

– Київ : Курсор, 2006. – Вип. 16. – С. 378–382.

154. Радиш Я. Ф., Кризина Н. П. Теоретичні проблеми державного

управління системою охорони здоров’я в дисертаційних дослідженнях

українських науковців (1998 – 2005 рр.) // Зб. наук. пр. Дон. ДУУ:

“Соціальний менеджмент і управління інформаційними процесами”: серія

“Державне управління”, т. VII, вип. 61. – Донецьк : ДУУ, 2006. – С. 3 – 21.

155. Реформування системи охорони здоров’я на муніципальному

рівні: навч. посіб. / І. Солоненко, О. Попов, Л. Жаліло, К. Надутий. – Київ :

НАДУ, 2007. – 252 с.

156. Рингач Н. Громадське здоров’я як чинник національної

безпеки : монографія / Н.Рингач. – Київ : НАДУ, 2009. – 296 с.

157. Рішення Конституційного суду України у справі щодо

офіційного тлумачення статей 3, 23, 31, 47, 48 ЗУ “Про інформацію” та

статті 12 ЗУ “Про прокуратуру” (справа К.Устименка) [Електронний

ресурс]. – Режим доступу : http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/v005p710-97

158. Роз’яснення основних положень Порядку повідомлення

Уповноваженого щодо визначення обробки персональних даних, яка

становить особливий ризик для прав і свобод суб’єктів персональних

даних від 08.01.2014 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу

:http://www.zakon.rada.gov.ua.

188

159. Роль інформації у формуванні ринкової економіки :

монографія / Ю. Бажал, В. Бакуменко, І. Бондарчук та ін. ; за заг.ред.

І.Розпутенка. – Київ : К.І.С., 2004. – 348 с.

160. Романюк С. А. Розвиток регіонів у відкритій економіці :

теорія, політика, практика : монограф. / С. А. Романюк ; Нац. акад. держ.

упр. при Президентові України. – Київ : НАДУ, 2013. – 404 с.

161. Семенченко А. І. Організаційно-правові механізми державного

управління розвитком електронного урядування в Україні: порівняльний

аналіз та науково-методологічні підходи щодо їх удосконалення /

А. І. Семенченко // Вісник НАДУ. – 2013. – № 1. – С. 55–74.

162. Семенченко А. І. Механізми державного управління та

регулювання зв’язком та інформатизацією : теоретико-методологічні

засади / А. І. Семенченко // Стратегічні пріоритети. – 2014 . – № 3 (32) . –

С. 133–142.

163. Серьогін С. М., Письменнии І. В. Застосування синергетичних

підходів до оптимізаціі системи органів публічноі влади : наук. розробка /

за заг. ред. Т. О. Савостенко. – Київ : НАДУ, 2008. – 52 с.

164. Синергетичні засади державного управління в умовах

реформ: монографія / І. В. Письменний, І. І. Хожило [та ін.] ; за заг. ред.

С.Серьогіна. – Дніпропетровськ : ДРІДУ НАДУ, 2007. – 194 с.

165. Системна інформатизація законотворчої та правоохоронної

діяльності / ВРУ Апарат. упр. комп’ютеризованих систем ; АПНУ. Наук.-

дослід. центр правової інформатики / за заг. ред. В. Дурдинця. – Київ :

Навч. книга, 2005. – 640 с.

166. Ситуативні центри органів державної влади : наук. розробка /

авт. кол. : А. І. Семенченко, І. В. Клименко, А. В. Журавльов та ін. ; за заг.

ред. А. І. Семенченка. – Київ : НАДУ, 2013. – 60 с.

167. Скуратівський В. Соціальна політика / В. А. Скуратівський,

О. М. Палій, Е. М. Лібанова. – 2-ге вид. доп. та перероб. – Київ : Вид-во

НАДУ, 2003. – 364.

189

168. Совершенствование государственного управления на основе

его реорганизации и информатизации. Мировой опыт / А. Гиглавый,

Ю.Горностаев и др.; под ред. В. Дрожжинова. – Москва : Эко-Трендз,

2002. – 246 с.

169. Соколов А. Розвиток інформаційного забезпечення системи

державного управління : автореф. дис. … канд. наук з держ. упр. : спец.

25.00.02 / А. Соколов. – Київ : 2010. – 20 с.

170. Солоненко І. Аналіз державної політики з реформування

галузі охорони здоров’я / І. Солоненко // Управління сучасним містом. –

2001. – № 10 –12 (4). – С. 54–59.

171. Статут КЗ Сокальської районної ради Львівської області

“Сокальська центральна районна лікарня” [Електронний ресурс]. – Режим

доступу: http://www.rajrada.sokal.lviv.ua/zakon1-document__856.html

172. Степанов В. Інформаційно-аналітичне забезпечення

інформаційної політики й управлінських рішень / В. Степанов // Вісник

Харківської державної академії культури. – 2012. – Вип. 36. – С. 174–181.

173. Степанов В. Інформаційне забезпечення системи державного

управління / В. Степанов // Актуальні проблеми державного управління. –

2013, № 1 (4), с.226–231.

174. Степанов В. Ю. Механізм інформаційно-аналітичного

забезпечення державної інформаційної політики [Електронний ресурс] / В.

Ю. Степанов // Теорія та практика державного управління і місцевого самоврядування.

– 2015. – № 1. – Режим доступу : http://nbuv.gov.ua/UJRN/Ttpdu_2015_1_14

175. Стратегічний план інформатизації України [Електронний

ресурс]. – Am-soft, 2014. – Режим доступу : http://corpsite.am-soft.ua/wp-

content/uploads/2014/03/стратегічн.pdf

176. Стратегічні виклики ХХІ століття суспільству : [в 3 т.] / за

ред. В. Гейця, В. Семиноженка, Б. Кваснюка. – Київ : Фенікс, 2007.

190

177. Стратегічні напрямки розвитку охорони здоров’я в Україні :

монографія / авт. кол.: І. М. Солоненко, Л. І. Жаліло та ін. – Київ : Сфера,

2001. – 176 с.

178. Струков Д. Построение ГИС для задач управления

здравоохранением города на примере Санкт-Петербурга [Електронний ресурс]. –

Режим доступу: http://gishealth.ru/wp-content/uploads/2011/01/v_upravlenii.pdf

179. Сурмин Ю. Теория систем и системный анализ: учеб. пособ. /

Ю. Сурмин. – Київ : МАУП, 2003. – 368 с.

180. Талліннська Хартія: системи охорони здоров’я задля здоров’я

та добробуту [Електронний ресурс]. – Таллінн, 2008 р. – Режим доступу:

http://www.euro.who.int/__data/assets/pdf_file/0007/88612/E91438R.pdf

181. Тапскотт Д. Электронно-цифровое общество: Плюсы и

минусы эпохи сетевого интеллекта / Д. Тапскотт ; [под ред. С. Писарева ;

пер. И. Дубинського]. – Київ : INT Пресс; М. : Рефл-бук, 1999. – 403 с.

182. Твердохліб О. Використання геоінформаційного ресурсу в

діяльності органів державної влади України / О.Твердохліб // Науковий

вісник Академії муніципального управління. Серія : Управління. – 2010. –

Вип. 1. – С. 244-251.

183. Твердохліб О. Формування та розвиток інформаційних

державно-управлінських ресурсів України : дис. канд. наук з держ. упр.:

25.00.02 / О. Твердохліб. – Київ : НАДУ, 2012. – 208 с.

184. Телешун С. Інформаційно-аналітична діяльність в

державному управлінні : навч.-метод. матер. / С. Телешун, І. Рейтерович. –

Київ : НАДУ, 2013. – 36 с.

185. Теоретико-методологічні та практичні аспекти організації

діяльності органів місцевої влади у сфері надання послуг : наук. розроб. /

О. І. Васильєва, О. С. Ігнатенко, Н. В. Васильєва [та ін.] ; за заг. ред. О. І.

Васильєвої, О. С. Ігнатенка . – Київ : НАДУ, 2013. – 51 с.

186. Теренть’єва А. Планування медико-санітарного забезпечення

населення в надзвичайних ситуаціях [Електронний ресурс] / А.Теренть’єва

191

// Державне управління: удосконалення та розвиток. – 2010. – № 1. –

Режим доступу : http://www.dy.nayka.com.ua/index.php?operation=1&iid=98

187. Тертичка В. Державна політика: аналіз і впровадження в

Україні : автореф. дис... д-ра наук. з держ. управління: 25.00.01 / В.Тертичка;

Нац. акад. держ. упр. при Президентові України. – Київ, 2004. – 36 с.

188. Техніко-економічна доповідь по формуванню Національної

інфраструктури геопросторових даних (УкрНІГД) [Електронний ресурс]. –

Режим доступу : http://gki.com.ua/files/page/_0005688_file.pdf

189. Тиндюк М. Аналіз використання ГІС при прийнятті

управлінських рішень [Електронний ресурс] / М. Тиндюк, І. Рубан// ДНВЦ

“Природа”. – Режим доступу: http//www.pryroda.gov.ua/

190. Тоффлер Э. Третья волна / Э. Тоффлер. – Москва : Изд-во

МГУ, 1999. – 366 с.

191. Трагедія, якої можна уникнути: подолання в Україні кризи

здоров’я людини. Досвід Європи / Звіт Світового банку. – Київ : Версо-04,

2009. – 72 с.

192. Тронь В. Нечітка стратегія чітких рішень : монографія /

В.Тронь. – Київ : НАДУ, УАДУ, 2007. – 748 с.

193. Тронь В. П. Теоретичне обгрунтування і програмна реалізація

стратегії компютерної підтримки прийняття індивідуумом оптимальних

рішень при моделюванні довільних ситуацій : автореф. дис ... на здобуття

наук. ступеня докт. наук з держ. упр. : спец. 25.00.03 організація і

управління в державних установах / В. П. Тронь. ; Нац. акад. держ. упр.

при Президентові України. – Київ, 1997.

194. Уманський Ю. Інформаційне забезпечення системи

державного управління : автореф. дис ... на здобуття наук. ступеня канд.

наук з держ. упр. : спец. 25.00.02 / Ю. Уманський; Класич. приват. унів-т. –

Запоріжжя, 2008. – 20 с.

192

195. Управління охороною здоров’я (для післядипломної освіти):

навч.-метод. посібник / за заг. ред. Вороненка Ю. В. – Київ : НМАПО,

2010. – 3670 с.

196. Управління охороною здоров’я територіальної громади:

монографія / авт. кол. : І. Рожкова, Л. Жаліло, Ю. Давидова та ін. ; за ред.

В. Вакуленка, М. Орлатого. – Київ : НАДУ, 2009. – 152 с.

197. Управління соціальним і гуманітарним розвитком: навч.

посіб. / [авт. кол. : В. А. Скуратівський, В. П. Трощинський, П. К. Ситник

та ін.] ; за заг. ред. В. Скуратівського, В. Трощинського : у 2 ч. – Київ :

НАДУ, 2009.

198. Фірсова О. Д. Актуальні питання реалізації європейської

стратегії “Здоров’я-2020” / О. Д. Фірсова // Інвестиції: практика та досвід. –

2014. – № 6. – С. 169–173.

199. Фірсова О. Д. Геоінформаційні технології у формуванні

єдиного інформаційного медичного простору: приклад використання на

місцевому рівні / О. Д. Фірсова // Пріоритетні питання діяльності закладів

охорони здоров’я та сучасні підходи до їх вирішення : матеріали наук.-

практ. конф. за міжнар. участю (Київ, 16 жовт. 2015 р.) / за заг. ред. Д. Д.

Дячука ; МОЗ, ДНУ “НПЦ ПКМ” ДУС. – Київ, 2015. – С. 56–58.

200. Фірсова О. Д. Геопросторовий аналіз у сфері охорони

здоров’я: оцінка доступності первинної медичної допомоги / О. Д. Фірсова //

Зб. наук. пр. НАДУ / за заг. ред. Ю. В. Ковбасюка. – Київ : НАДУ, 2015. –

Вип. 2. – С. 46–57.

201. Фірсова О. Д. ГІС–технології як елемент інформатизації

галузі охорони здоров’я: основні терміни та визначення (поняттєвий

аспект) / О. Д. Фірсова // Інвестиції: практика та досвід. – 2013. – № 19. –

С. 149–152.

202. Фірсова О. Д. Інтеграція інформаційних систем охорони

здоров’я країн Європейського регіону в єдиний інформаційний простір / О.

Д. Фірсова // Інформаційне суспільство в Україні: стан, проблеми,

193

перспективи : матеріали наук.-практ. конф. за міжнар. участю “Дні

інформаційного суспільства – 2015” (Київ, 19–21 трав. 2015 р.) / за заг. ред.

Н. В. Грицяк ; Нац. акад. держ. упр. при Президентові України. – Київ :

Тезис, 2015. – С. 208–209.

203. Фірсова О. Д. Інформатизація сфери охорони здоров’я

України: стан, проблеми та пріоритетні напрямки / О. Д. Фірсова // Дні

інформаційного суспільства – 2013 : матеріали наук.-практ. конф. за

міжнар. участю (Київ, 20–21 трав. 2013 р.) / за заг. ред. Н. В. Грицяк ; Нац.

акад. держ. упр. при Президентові України. – Київ : СІТІ КИЇВ ПРІНТ,

2013. – С. 293–295.

204. Фірсова О. Д. Інформаційні технології в охороні здоров’я:

європейський досвід для України / О. Д. Фірсова // Модернізація

державного управління та європейська інтеграція України : матеріали

щоріч. Всеукр. наук.-практ. конф. за міжнар. участю (Київ, 25 квіт. 2013 р.) :

[у 2 т.] / за наук. ред. Ю. В. Ковбасюка, К. О. Ващенка, С. В. Загороднюка ;

Нац. акад. держ. упр. при Президентові України. – Київ : НАДУ, 2013. – Т.

2. – С. 61–63.

205. Фірсова О. Д. Інформаційні технології як фактор соціальної

трансформації суспільства [Електронний ресурс] / О. Д. Фірсова //

Державне управління: удосконалення та розвиток. – 2013. – № 9. – Режим

доступу : http://www.dy.nayka.com.ua – Назва з екрана.

206. Фірсова О. Д. Окремі аспекти інформатизації охорони

здоров’я в контексті забезпечення національної безпеки / Фірсова О. Д. //

Державна політика забезпечення національної безпеки України: актуальні

проблеми та шляхи їх розв’язання : матеріали круглого столу (Київ, 19

лют. 2013 р.) / за ред. Г. Ситника, Л. Шипілової ; Нац. акад. держ. упр. при

Президентові України. – Київ : НАДУ, 2013. – C. 180–183.

207. Фірсова О. Д. Роль органів місцевого самоврядування в

контексті європейської політики “Здоров’я – 2020” / О. Д. Фірсова //

Місцеве самоврядування – основа сталого розвитку України : матеріали

194

щоріч. Всеукр. наук.-практ. конф. за міжнар. участю (Київ, 16 трав. 2014

р.) : у 2 т. / за наук. ред. Ю. В. Ковбасюка, К. О. Ващенка, С. В.

Загороднюка ; Нац. акад. держ. упр. при Президентові України. – Київ :

НАДУ, 2014. – Т. 2. – C. 131–132.

208. Фірсова О. Д. Система охорони здоров’я Норвегії,

особливості її організації на муніципальному рівні: досвід для України /

О. Д. Фірсова // Економіка та держава. – 2011. – № 1. – С. 100–104.

209. Фірсова О. Д. Транскордонне медичне обслуговування в

Європейському Союзі: досвід для України / О. Д. Фірсова // Економіка та

держава. – 2011. – № 2. – С. 149–150.

210. Фукуяма Ф. Великий разрыв / Ф. Фукуяма. – Москва :

PHILOSOPHY, 2004. – 480 с.

211. Чернавский Д. Синергетика и информация. Динамическая

теория хаоса / Д. Чернавский. – Москва : Наука, 2001. – 105 с.

212. Чукут С. Сутність електронного уряду та принципи його

організації / С. Чукут // Вісн. УАДУ. – 2003. – № 2. – С. 429–433.

213. Чумаченко М. Г. Економічний аналіз : навч. посіб. / [кол.

авт.]; за ред. М. Г. Чумаченка. – 2-ге вид., перероб. – Київ : Вид-во КНЕУ,

2003. – 556 с.

214. Шевченко В. Світовий досвід використання суспільних

ресурсів системою охорони здоров’я: напрями підвищення ефективності /

В. Шевченко // Актуальні проблеми державного управління. – 2010. – № 2. –

С. 239–245.

215. Шипулін В. Основи ГІС-аналізу: навч. посіб. / В. Шипулін. –

Харків : ХНУМГ, 2014. – 330 с.

216. Щорічна доповідь про стан здоров’я населення, санітарно-

епідемічну ситуацію та результати діяльності системи охорони здоров’я

України. 2014 рік / ДУ УІСД МОЗ України. – Київ, 2015. – 460 с.

195

217. Щорічна доповідь Уповноваженого ВРУ з прав людини

[Електронний ресурс]. – Київ, 2015. – 552 с. – Режим доступу :

www.ombudsman.gov.ua

218. Ященко Ю. Передчасна смертність населення та шляхи її

попередження в Україні : (аналітичний огляд наукової літератури) /

Ю.Ященко, О. Семенюк // Україна. Здоров’я нації. – 2011. – № 3. – С. 34 –

39.

219. An Avoidable Tragedy: Combating Ukraine’s Health Crisis,

Lessons from Europe / R. Menon. E. Ozaltin, S. Poniakina, B. Frogner and I.

Oliynyk. - World Bank, 2009.

220. An M&A roadmap to enhance the chances of success

[Електронний ресурс]. – Health Care Current: August 19, 2014. – Режим

доступу : http://www2.deloitte.com/us/en/pages/life-sciences-and-health-

care/articles/health-care-current-august19-2014.html

221. Atlas eHealth country profiles: based on the findings of the

second global survey on eHealth. – WHO, 2011. – 230 p.

222. Blumenthal D. Information technology comes to medicine /

D.Blumenthal, J. Glaser. // New England J Med. – 2007; 356:2527–2534.

223. Blumenthal D., Tavenner M. The “Meaningful Use” Regulation

for Electronic Health Records / D. Blumenthal, M. Tavenner // New England

Journal of Medicine. – 2010. – V. 363.

224. Books Ngram Viewer [Eлектронний ресурс]. – Режим доступу :

http:// ngrams.googlelabs.com.

225. Christensen B., Larsen F. eHealth and telemedicine in Norway

[Електронний ресурс] / B. Christensen, F. Larsen // A portfolio of e-Health

Applications in European Sparsely Populated Areas. – 2008, 164 p. – Режим

доступу : http://www.ehealthservices.eu/downloads

226. Coera E. Building a National Health IT System from the Middle

Out / E.Coera. // Journal Am. Med. Inform. Assoc. – 2009. – V. 6.

196

227. Cresswell K. Lessons Learned from England’s National

Electronic Health Record Implementation: Implications for the International

Community / K. Cresswell et al. – IHI’12, Miami, Florida, USA. – 2012.

228. Cromley E., McLafferty S. GIS and Public Health / E. Cromley,

S. McLafferty. – Guilford Press, 2012. – 503 p.

229. Cross-Border Healthcare in the EU: Mapping and Analysing

Practices and Policies / M. Wismar, W. Palm, J. Figueras et al. – European

Observatory on Health Systems and Policies. Brussels, 2010.

230. Davenhall B. Geomedicine, Geography and Personal Health /

B.Davenhall. – ESRI, 2013. – 34 p.

231. Decentralization in Healthcare. Analyses and Experiences in

Central and Easten Europe in the 1990 / Ed. by G. Shakarishvili. – Local

Govemnens and Publ. Service Reform initiative, OSІ – Budapest, 2005. – 543 p.

232. Digital Agenda for Europe [Електронний ресурс]. – Режим

доступу: http://ec.europa.eu/digital-agenda/

233. e-Health – making healthcare better for European citizens: An

action plan for a European e-Health Area. – Brussels: European Commission,

Information Society and Media Directorate, 2004. – 26 p.

234. eHealth Action Plan 2012-2020: Innovative healthcare for the 21st

century [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://eur-

lex.europa.eu/legal-content/EN/ALL/?uri=CELEX:52012DC0736

235. eHealth and innovation in women’s and children’s health: a

baseline review [Електронний ресурс]. – WHO, Global Observatory for

eHealth, 2014. – 164 p. – Режим доступу: http://www.who.int/goe/publications

236. eHealth priorities and strategies in European countries.-

Luxembourg. – European Commission, Information Society and Media

Directorate, 2006. – 100 p.

237. E-health Standards and Interoperability [Електронний ресурс]. –

ITU-T Technology Watch Report, April 2012. – Режим доступу :

http://www.itu.int/

197

238. EU eHealth Interoperability Roadmap [Електронний ресурс]. –

European Comission, Information Society and Media, 2010. – 77 p. – Режим

доступу : http://www.ehgi.eu/

239. Firsova O. GIS for optimizing location of primary health care

facilities in rural areas: a case study in Barskyi and Sokalskyi Rayons, Ukraine /

Оksana Firsova // Administrarea Publică. – 2015. – № 4. – p. 156–161.

240. Firsova O. Informatization of the healthcare system - basis of

effective change management: the case of Zolotonosha District of Cherkasy

Region / Tetiana Avramenko, Oksana Firsova // Гoсударствeннoe управлeниe

и гoсударствeнная служба : Междунар. науч.-ан. журнал. – Астана : РГКП

“Акадeмия гoс. управлeния при Прeзидeнтe Рeспублики Казахстан”. –

2015. – № 4. – С. 135–140.

241. Gatrell A., Löytönen M. GIS and Health / A. Gatrell, Markku

Löytönen. – London: Taylor & Francis, 1998. – 212 p.

242. GIS in Hospital and Healthcare Emergency Management / Ed. by

R. Skinner, GISP. – Taylor & Francis Group, 2010. – 235 p.

243. GIS in Public Health Practice / Ed. by Ravi Maheswaran, Craglia

Massimo. – CRC Press, 2016. – 320 р.

244. Global Observatory for eHealth [Електронний ресурс]. – Режим

доступу: http://www.who.int/goe/en/

245. Harle C. Overcoming challengers to achieving meaningful use:

insights from hospitals that successfully received Centers for Medicare and

Medicaid Services payments in 2011 / С. Harle et al. – J. Am. Med. Inform.

Assoc. – 2013. – V. 20.

246. Haux R. Strategic Information Management in Hospitals : An

Introduction to Hospital Information Systems. / R. Haux et al. – Springer, 2004.

247. Health in All Policies: Prospects and potentials / T. Stahl et al. –

World Health Organization, Copenhagen, 2006. – 279 p.

248. Health targets in Europe. Learning from experience / M. Wismar,

M. McKee et al. – World Health Organization, Copenhagen, 2008. – 164 p.

198

249. Heeks R., Mundy D., Salazar A. Why Health Care Information

Systems Succeed or Fail. / R. Heeks, D. Mundy, A. Salazar. – Режим доступу :

http://unpan1.un.org/intradoc/groups/public/documents/NISPAcee/UNPAN0154

82.pdf

250. Hoeksema L. et al. Accuracy of a computerized clinical decision-

support system for asthma assessment and management / L. Hoeksema // J. Am.

Med. Inform. Assoc. – 2011. – V. 18.

251. How can telehealth help in the provision of integrated care? /

K.Stroetmann et al. – World Health Organization, on behalf of the European

Observatory on Health Systems and Policies, Copenhagen, 2010. – 39 p.

252. Hygen J. Health Informatics and Telemedicine in Norway

[Електронний ресурс] / Norwegian Centre for Telemedicine. – Режим

доступу : http://www.kith.no/upload/1751/NSTanniversary.pdf

253. Illuminating the Path: The R&D Agenda for Visual Analytics

[Електронний ресурс] / J. Thomas, K. Cook . – National Visualization and

Analyt. Center, 2005. – 184 p. – Режим доступу : http://vis.pnnl.gov/

254. Johnsen J. Health System in Transition: Norway / J. Johnsen, Jan

Roth. – Copenhagen: WHO Regional Office for Europe on behalf of the

European Observatory on Health Systems and Policies, Vol. 8 No. 1, 2006. –

187 p.

255. Kaushal R. The Costs of a Natіonal Health Іnformatіon /

R.Kaushal et al. // Network Annals of Іnternal Medіcіne. – 2005, 143, No. 3.

256. Kickbush I., Gleicher D. Governance for health in the 21st

century. [Електронний ресурс] // I. Kickbush, D. Gleicher. – Copenhagen,

WHO Regional Office for Europe, 2012. – Режим доступу :

http://www.euro.who.int/en/publications/abstracts/governance-for-health-in-the-

21st-century

257. Maantay J., MсLafferty S. Geospatial analysis of environmental

health // J. Maantay, S. MсLafferty. – Springer, 2011. – 504 p.

199

258. Magnussen J., Vrangboek K., Saltman R. Nordic Health Care

Systems. Recent Reforms and Current Policy Challenges / J. Magnussen,

K.Vrangboek, R. Saltman. – Copenhagen: WHO Regional Office for Europe on

behalf of the European Observatory on Health Systems and Policies, 2009. –

339 c.

259. Marmot M. Report on social determinants of health and the health

divide in the WHO European Region [Електронний ресурс] / M. Marmot. –

Copenhagen, WHO Regional Office for Europe, 2013. – Режим доступу :

http://www.ucl.ac.uk/public-policy/Policy_news/SDH_in_Europe.pdf

260. McLafferty S. GIS and health care [Електронний ресурс] /

S.McLafferty // Annual Rev. Public Health. – 2003; 24:25–42. – Режим

доступу : http://isites.harvard.edu/fs/docs/icb.topic1192789.files/David.pdf

261. Merkur S. Promoting health, preventing disease: is there an

economic case? / S. Merkur, F. Sassi, D. McDaid. – Copenhagen, WHO

Regional Office for Europe, 2013.

262. Monitoring progress towards universal health coverage at country

and global levels: framework, measures and targets [Електронний ресурс]. –

WHO, World Bank Group, May 2014. – Режим доступу :

http://documents.worldbank.org/curated/en/2014/05/19631447/monitoring-

progress-towards-universal-health-coverage-country-global-levels-framework-

measures-targets

263. Municipal health and care services [Електронний ресурс]. –

Statistics Norway, 2010. – Режим доступу : http://www.ssb.no/helsetjko_en/

264. National eHealth strategy toolkit [Електронний ресурс]. – WHO,

2012, 223 p. – Режим доступу : http://www.who.int/ehealth/publications/

265. Norwegian Ministry of Health and Care Services: National Health

Plan for Norway [Електронний ресурс]. – Режим доступу :

http://www.regjeringen.no/

266. OECD Health Update [Електронний ресурс]. – Режим доступу :

www.oecd.org/health/update

200

267. On the differences between public and private sector innovation /

T. Halvorsen, J. Hauknes, I. Miles. – NIFU STEP, Oslo, 2005. – 75 р.

268. Quality іn and Equality of Access to Healthcare Services

[Електронний ресурс] / European Commission, 2008. – 359 р. – Режим

доступу : http://mighealth.net/eu/images/3/35/Quest2.pdf

269. Richards T. Geographic Information Systems and Public Health:

Mapping the Future. [Електронний ресурс] / T.Richards, C. Croner, G.

Rushton, C. Brown. – Public Health Reports, 1999, Volume 114, p. 359-373. –

Режим доступу: http://www.ncbi.nlm.nih.gov/pmc/articles/PMC1308497/pdf

270. Robertson A. Implementation and adoption of nationwide

electronic health records in secondary care in England: qualitative analysis of

interim results from a prospective national evaluation / A.Robertson et al. //

BMJ. – 2010. – V. 341.

271. Sheikh A. Implementation and adoption of nationwide electronic

health records in secondary care in England: final qualitative results / A. Sheikh

et al. – // British Medical Journal. – 2011. – V. 343.

272. Social Determinants and Health: The role of national action plans

in reducing health inequities [Електронний ресурс]. – WHO, 2009. – 25 p. –

Режим доступу : http://www.euro.who.int/

273. Stroetmann K. European countries on their journey towards

national eHealth infrastructures - evidence on progress and recommendations for

cooperative actions [Електронний ресурс] / J. Artmann., V. Stroetmann et al.

Final European progress report. – EC, DG Information Society and Media,

2011, 61 p. – Режим доступу : http://www.ehealth-strategies.eu/report/

report.html

274. Stuckler D. Budget crises, health, and social welfare programms

[Електронний ресурс] / D. Stuckler et al. – BMJ, 2010. – Режим доступу :

http://www.bmj.com/content/340/bmj.c3311

275. Sutherland J. Regional Health Information Organization (RHIO):

Opportunities and Risks [Електронний ресурс] / J. Sutherland. – CTO

201

PatientKeeper, Inc., 2005. – Режим доступу : http://www.himss.org/

Content/Files/Sutherland_RHIO_WhitePaper.pdf

276. Tomson G. The impact of global processes on health systems in

Europe ./ G. Tomson // Global Health Europe Research Paper № 2, 2010. – 46 p.

277. Ukraine: Health system review [Електронний ресурс] /

V.Lekhan et al. – WHO, Health Systems in Transition 2015, Vol. 17, № 2 –

Режим доступу : http://www.euro.who.int/__data/assets/pdf_file/0018/280701/

UkraineHiT.pdf

278. United Nations Economic Commission for Europe [Електронний

ресурс]. – Режим доступу : http://www.unece.org

279. Using Geographic Methods to Understand Health Issues

[Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://archive.ahrq.gov/research/

280. Vest J. Changes to the electronic health records market in light of

health information technology certification and meaningful use / J. Vest, J.Yoon,

B. Bossak // Journal Am. Med. Inform. Assoc. – 2013. – V. 20.

281. WHA.58.28 eHealth Resolution [Електронний ресурс]. – Режим

доступу : http://www.who.int/healthacademy/media/WHA58-28-en.pdf

282. World Health Organisation [Електронний ресурс]. – Режим

доступу : http://www.who.int

202

Додаток А

Довідки та акти про впровадження результатів дисертаційного

дослідження

203

204

205

206

207

Додаток Б

Таблиця Б

Перелік основних інтегральних показників стану здоров’я населення,

діяльності та ресурсного забезпечення закладів охорони здоров’я * [139]

№

п/п Показник Одиниця виміру

1 2 3

Ι. Стан здоров’я населення

1 Смертність немовлят на 1000 народжених живими

2 Материнська смертність на 100 000 народжених живими

3 Рівень первинної інвалідності осіб працездатного

віку на 10 000 населення

4 Рівень первинної інвалідності дитячого населення на 10 000 дитячого населення

5 Кількість пологів (інформативний) абсолютне значення

ΙI. Профілактична робота

6 Своєчасність проведення первинного

вакцинального комплексу дітям до 1 року в %

7 Охоплення туберкулінодіагностикою дитячого

населення

на 1000 дітей, що підлягали

туберкулінодіагностиці

8 Охоплення новонароджених вакцинацією БЦЖ в

пологовому будинку

на 100 народжених

живими

9

Профілактичні огляди населення з метою

раннього виявлення хворих на туберкульоз

(інформативний)

на 1000 дорослого населення

10

Питома вага виявлення хворих на туберкульоз

при флюорографічних профілактичних оглядах

(інформативний)

в %

11 Охоплення 2-разовим ультразвуковим

скринінгом вагітних в термін до 22 тижнів в %

12 Охоплення обстеженням на ВІЛ вагітних жінок в %

13 Захворюваність на алкогольні психози на 100 000 населення

ΙΙΙ. Доступність та якість медичної допомоги

14 Післяопераційна летальність при гострій

хірургічній патології в %

15 Дорічна летальність серед первинно виявлених

онкохворих в %

16

Питома вага злоякісних новоутворень, виявлених

вперше в ІІІ стадії (візуальні форми

захворювань)

в %

208

Продовження табл. Б

1 2 3

17 Питома вага злоякісних новоутворень, виявлених

вперше в ІV стадії захворювання в %

18 Смертність від туберкульозу на 100000 населення

19 Питома вага бактеріовиділювачів серед вперше

виявлених хворих на туберкульоз в %

22 Питома вага виїздів швидкої медичної допомоги

до хворих з хронічними захворюваннями в %

21 Частота черепно-мозкових, спінальних травм у

новонароджених на 10 000 народжених живими

22

Кількість звернень громадян із регіонів до

Міністерства охорони здоров’я України

(інформативний)

на 100 000 населення

IV. Впровадження пріоритетних форм забезпечення медичної допомоги

23 Забезпеченість населення ліжками в денних

стаціонарах на 10 000 населення

24 Проліковано хворих в денних стаціонарах

поліклінік на 10 000 населення

25 Кількість посад сімейних лікарів на 10 000 населення

26 Укомплектованість фізичними особами штатних

посад сімейних лікарів в %

V. Ресурсне забезпечення закладів охорони здоров’я

27 Коефіцієнт співвідношення кількості посад

лікарів до посад медичних сестер коефіцієнт співвідношення

28 Питома вага атестованих лікарів від тих, хто

підлягав атестації, на кінець звітного періоду в %

29

Питома вага атестованих середніх медичних

працівників від тих, хто підлягав атестації, на

кінець звітного періоду

в %

30

Питома вага атестованих керівників органів

охорони здоров’я та їх заступників за

спеціальністю "управління охороною здоров’я"

від тих, хто підлягав атестації, на кінець звітного

періоду

в %

31 Забезпеченість населення стаціонарними ліжками

(оптимальна - 80 ліжок на 10 000 населення) на 10 000 населення

32 Кількість днів роботи ліжка (оптимальна – 340

днів) в днях

33

Питома вага закладів охорони здоров’я, що

пройшли акредитацію, від загальної кількості

закладів

в %

209

Продовження табл. Б

1 2 3

34 Залучено позабюджетних коштів в розрахунку на

одного жителя в гривнях

35

Витрати бюджетних коштів в розрахунку на

одного жителя (з консолідованого бюджету

області, міста)

в гривнях

VІ. Ресурсне забезпечення закладів охорони здоров’я

36

Укомплектованість фізичними особами посад

лікарів сільських дільничних лікарень і

лікарських амбулаторій

в %

37 Укомплектованість фізичними особами посад

середніх медичних працівників ФАПів в %

38

Питома вага злоякісних новоутворень, виявлених

вперше в ІІІ стадії (візуальні форми) у сільських

жителів

в %

39 Питома вага злоякісних новоутворень, виявлених

вперше в ІV стадії у сільських жителів в %

40 Питома вага раку шийки матки ІІІ-ІV стадії серед

вперше виявлених у сільських жителів в %

41 Питома вага раку молочної залози ІІІ-ІV стадії

серед вперше виявлених у сільських жителів в %

42 Захворюваність на алкогольні психози в

сільській місцевості на 100 000 населення

43 Охоплення туберкулінодіагностикою дитячого

населення в сільській місцевості

на 1000 дітей, що підлягали

туберкулінодіагностиці

44 Питома вага дітей, які померли поза стаціонаром

(до року) в сільській місцевості в %

45 Питома вага дітей, які померли поза стаціонаром

(від 1 до 2 років) в сільській місцевості в %

46 Питома вага пологів, що відбулися поза

лікувальним закладом, в сільській місцевості в %

* подаються щорічно в МОЗ.

210

Додаток В

Таблиця В.1.

Населені пункти Сокальського району Львівської області

Назва населеного

пункту

Входження до адміністративно-територіальної

одиниці *

Населення

(тис.осіб)

Територія

(тис.кв.км)

1 2 3 4

м. Сокаль Сокальський район, м. Сокаль 21.451 8000

м. Белз Сокальський район, м.Белз 2.478 6000

м. Великі Мости Сокальський район, м. Великі Мости 5.924 8000

м. Угнів Сокальський район, м. Угнів 0.999 2000

смт. Жвирка Сокальський район, смт. Жвирка 3.693 2000

с Бендюга Сокальський район , Межирічанська сільська рада 0.418 660

с Бережне Сокальський район , Острівська сільська рада 0.060 -

с Бірки Сокальський район , Тартаківська сільська рада 0.157 400

с Боб’ятин Сокальський район , Боб’ятинська сільська рада 0.878 2220

с Бодячів Сокальський район , Смиківська сільська рада 0.292 1570

с Борове Сокальський район , м Великі Мости 0.464 1290

с Борятин Сокальський район , Острівська сільська рада 0.797 1899

с Бояничі Сокальський район , Опільська сільська рада 0.433 1070

с Бутини Сокальський район , Бутинська сільська рада 1.537 3280

с Ванів Сокальський район , Ванівська сільська рада 0.875 1920

с Варяж Сокальський район , Варязька сільська рада 0.888 2170

с Велике Сокальський район , Поторицька сільська рада 0.274 230

с Вербове Сокальський район , Мурованська сільська рада 0.149 1030

с Войславичі Сокальський район , Тудорковичівська сільрада 0.652 2302

с Волиця Сокальський район , Волицька сільська рада 1.009 2100

с Волиця Сокальський район , Двірцівська сільська рада 0.709 1506

с Волсвин Сокальський район , Волсвинська сільська рада 1.824 3500

с Воронів Сокальський район , Домашівська сільська рада 0.137 490

с Ганівка Сокальський район , Лучицька сільська рада 0.047 440

с Гатківка Сокальський район , Опільська сільська рада 0.073 30

с Глухів Сокальський район , Ванівська сільська рада 0.475 980

с Горбків Сокальський район , Поторицька сільська рада 0.914 1370

с Городище Сокальський район , Волсвинська сільська рада 0.132 720

с Гута Сокальський район , Савчинська сільська рада 0.511 1752

с Двірці Сокальський район , Двірцівська сільська рада 0.974 3241

с Діброва Сокальський район , Домашівська сільська рада 0.630 5360

с Добрячин Сокальський район , Острівська сільська рада 0.924 2486

с Домашів Сокальський район , Домашівська сільська рада 0.925 2860

с Жужеляни Сокальський район , Жужелянська сільська рада 0.676 1577

с Заболоття Сокальський район , Жужелянська сільська рада 0.823 1715

с Забужжя Сокальський район , Опільська сільська рада 1.366 1270

с Завишень Сокальський район , Жвирківська селищна рада 1.210 2590

с Залижня Сокальський район , Смиківська сільська рада 0.300 1250

с Заріка Сокальський район , Двірцівська сільська рада 0.440 -

с Заставне Сокальський район , м Угнів 0.095 130

с Зубків Сокальський район , Переспівська сільська рада 0.530 2000

с Ільковичі Сокальський район , Свитазівська сільська рада 0.623 1086

211

Продовження табл. В.1

1 2 3 4

с Карів Сокальський район , Карівська сільська рада 1.057 4590

с Княже Сокальський район , Княжівська сільська рада 0.618 1940

с Комарів Сокальський район , Волицька сільська рада 0.765 176

с Конотопи Сокальський район , Опільська сільська рада 0.230 78

с Копитів Сокальський район , Тартаківська сільська рада 0.256 430

с Корчів Сокальський район , Корчівська сільська рада 0.448 1989

с Куличків Сокальський район , м Великі Мости 0.576 1700

с Лешків Сокальський район , Варязька сільська рада 0.343 840

с Лещатів Сокальський район , Боб’ятинська сільська рада 0.383 1320

с Лубнівка Сокальський район , Варязька сільська рада 0.214 520

с Лучиці Сокальський район , Лучицька сільська рада 0.900 2830

с Матів Сокальський район , Смиківська сільська рада 0.231 1060

с Межиріччя Сокальський район , Межирічанська сільська рада 1.087 1739

с Михайлівка Сокальський район , Карівська сільська рада 0.117 1120

с Муроване Сокальський район , Мурованська сільська рада 1.106 3335

с Низи Сокальський район , Ванівська сільська рада 0.675 2250

с Ниновичі Сокальський район , Хоробрівська сільська рада 0.112 989

с Нісмичі Сокальський район , Хоробрівська сільська рада 0.174 519

с Опільсько Сокальський район , Опільська сільська рада 0.623 1430

с Острів Сокальський район , Острівська сільська рада 1.849 3476

с Острівок Сокальський район , Домашівська сільська рада 0.139 430

с Перв’ятичі Сокальський район , Перв’ятицька сільська рада 0.613 2290

с Перемисловичі Сокальський район , Жужелянська сільська рада 0.534 1268

с Переспа Сокальський район , Переспівська сільська рада 0.742 1570

с Перетоки Сокальський район , Скоморохівська сільська рада 0.862 2065

с Піддовге Сокальський район , Бутинська сільська рада 0.057 250

с Піддубне Сокальський район , Карівська сільська рада 0.205 610

с Пісочне Сокальський район , Тудорковичівська сільрада 0.150 620

с Поториця Сокальський район , Поторицька сільська рада 1.598 1520

с Пристань Сокальський район , Бутинська сільська рада 0.898 1600

с Равщина Сокальський район , Свитазівська сільська рада 0.175 592

с Реклинець Сокальський район , Реклинецька сільська рада 1.789 6610

с Романівка Сокальський район , Тартаківська сільська рада 0.410 550

с Ромош Сокальський район , Скоморохівська сільська рада 0.113 240

с Роятин Сокальський район , Стенятинська сільська рада 0.175 466

с Рудка Сокальський район , Острівська сільська рада 0.057 -

с Русин Сокальський район , Варязька сільська рада 0.196 790

с Савчин Сокальський район , Савчинська сільська рада 0.635 1330

с Свитазів Сокальський район , Свитазівська сільська рада 0.820 1374

с Себечів Сокальський район , Мурованська сільська рада 0.781 2974

с Сілець Сокальський район , Сілецька сільська рада 3.849 8870

с Скоморохи Сокальський район , Скоморохівська сільська рада 0.893 1547

с Смиків Сокальський район , Смиківська сільська рада 0.237 1020

с Спасів Сокальський район , Перв’ятицька сільська рада 0.680 1090

с Стаївка Сокальський район , Корчівська сільська рада 0.495 211

212

Продовження табл. В.1

1 2 3 4

с Старгород Сокальський район , Тудорковичівська сільрада 0.144 552

с Стенятин Сокальський район , Стенятинська сільська рада 1.457 3468

с Стремінь Сокальський район , Реклинецька сільська рада 0.502 3270

с Суховоля Сокальський район , Свитазівська сільська рада 0.364 506

с Тартаків Сокальський район , Тартаківська сільська рада 1.505 2430

с Теляж Сокальський район , Телязька сільська рада 0.811 2005

с Трудолюбівка Сокальський район , Телязька сільська рада 0.188 735

с Тудорковичі Сокальський район , Тудорковичівська сільрада 0.513 1501

с Тяглів Сокальський район , Хлівчанська сільська рада 0.330 2522

с Угринів Сокальський район , Хоробрівська сільська рада 0.437 2360

с Ульвівок Сокальський район , Телязька сільська рада 0.554 1608

с Фусів Сокальський район , Княжівська сільська рада 0.529 1330

с Хлівчани Сокальський район , Хлівчанська сільська рада 1.972 7654

с Хоробрів Сокальський район , Хоробрівська сільська рада 0.819 3000

с Цеблів Сокальський район , Жужелянська сільська рада 0.312 1040

с Шарпанці Сокальський район , Лучицька сільська рада 0.408 1320

с Шихтарі Сокальський район , Тудорковичівська сільрада 0.025 183

с Шишаки Сокальський район , Бутинська сільська рада 0.240 -

с Шпиколоси Сокальський район, Княжівська сільська рада 0.380 1140

* Дані на 1 січня 2015 року.

213

Таблиця В.2

Населені пункти Барського району Вінницької області

Назва населеного пункту Входження до адміністративно-територіальної

одиниці*

Населення

(тис.осіб)

Територія

(тис.кв.м)

1 2 3 4

м. Бар Барський район, м. Бар 17.065 6000

смт Копайгород Барський район , Копайгородська селищна рада 1.490 3000

с Адамівка Барський район, Балківська сільська рада 0.199 4300

с Антонівка Барський район, Антонівська сільська рада 0.327 560

с Балки Барський район, Балківська сільська рада 1.787 9300

с Барок Барський район, Супівська сільська рада 0.118 13200

с Біличин Барський р-н, Ялтушківська сільська рада 0.405 2107

с Борщі Барський р-н, Чемериська сільська рада 0.089 461

с Бригидівка Барський р-н, Ходацька сільська рада 0.213 654

с Буцні Барський р-н, Журавлівська сільська рада 0.288 14400

с Васютинці Барський р-н, Луко-Барська сільська рада 0.437 2075

с Верешки Барський р-н, Поповецька сільська рада 0.047 205

с Верхівка Барський р-н, Верхівська сільська рада 0.566 1420

с Войнашівка Барський р-н, Войнашівська сільська рада 0.556 7207

с Володіївці Барський р-н, Володієвецька сільська рада 0.347 2201

с Гавришівка Барський р-н, Терешківська сільська рада 0.431 6800

с Гайове Барський р-н, Гаївська сільська рада 0.643 6870

с Гармаки Барський р-н, Гармаківська сільська рада 1.157 3698

с Глинянка Барський р-н, Антонівська сільська рада 0.245 600

с Голубівка Барський р-н, Кузьминецька сільська рада 0.319 10560

с Горяни Барський р-н, Луко-Барська сільська рада 0.305 1371

с Губачівка Барський р-н, Супівська сільська рада 0.025 3650

с Гулі Барський р-н, Гулівська сільська рада 0.704 2650

с Журавлівка Барський р-н, Журавлівська сільська рада 0.861 23400

с Заможне Барський р-н, Войнашівська сільська рада 0.678 3039

с Затоки Барський р-н, Войнашівська сільська рада 0.209 4015

с Зелене Барський р-н, Володієвецька сільська рада 0.176 434

с Зоряне Барський р-н, Луко-Барська сільська рада 0.057 337

с Іванівці Барський р-н, Івановецька сільська рада 1.409 27876

с Йосипівці Барський р-н, Балківська сільська рада 0.134 4200

с Каноницьке Барський р-н, Войнашівська сільська рада 0.120 2445

с Каришків Барський р-н, Каришківська сільська рада 1.020 61046

с Квітка Барський р-н, Луко-Барська сільська рада 0.079 444

с Киянівка Барський р-н, Митківська сільська рада 0.495 10250

с Козарівка Барський р-н, Мигалівецька сільська рада 0.366 0

с Колосівка Барський р-н, Гаївська сільська рада 0.193 2880

с Комарівці Барський р-н, Комаровецька сільська рада 1.161 3920

с Кошаринці Барський р-н, Поповецька сільська рада 0.710 22870

с Кузьминці Барський р-н, Кузьминецька сільська рада 0.955 1970

с Лісове Барський р-н, Лісівська сільська рада 0.548 18450

214

Продовження табл. В.2

1 2 3 4

с Лука-Барська Барський р-н, Луко-Барська сільська рада 0.677 444

с Лядова Барський р-н, Журавлівська сільська рада 0.151 3400

с Мартинівка Барський р-н, Кузьминецька сільська рада 0.384 1612

с Мар’янівка Барський р-н, Володієвецька сільська рада 0.453 1561

с Матейків Барський р-н, Матейківська сільська рада 0.808 27800

с Мельники Барський р-н, Маньковецька сільська рада 0.019 608

с Мигалівці Барський р-н, Мигалівецька сільська рада 1.033 0

с Мирне Барський р-н, Войнашівська сільська рада 0.384 7459

с Митки Барський р-н, Митківська сільська рада 0.785 24300

с Міжлісся Барський р-н, Войнашівська сільська рада 1.234 11622

с Мурашка Барський р-н, Матейківська сільська рада 0.038 2460

с Окладне Барський р-н, Балківська сільська рада 0.621 0

с Павлівка Барський р-н, Матейківська сільська рада 0.082 5090

с Переліски Барський р-н, Копайгородська селищна рада 0.010 205

с Пилипи Барський р-н, Журавлівська сільська рада 0.101 5500

с Підлісний Ялтушків Барський р-н, Підлісноялтушківська сільська рада 0.890 30000

с Пляцина Барський р-н, Войнашівська сільська рада 0.383 3944

с Польове Барський р-н, Лісівська сільська рада 0.249 14480

с Попівці Барський р-н, Поповецька сільська рада 1.441 29028

с Примощаниця Барський р-н, Верхівська сільська рада 0.359 1513

с Регентівка Барський р-н, Чемериська сільська рада 0.193 456

с Семенки Барський р-н, Терешківська сільська рада 0.385 7300

с Сеферівка Барський р-н, Журавлівська сільська рада 0.348 10700

с Слобода-Гулівська Барський р-н, Гулівська сільська рада 0.344 1476

с Слобода-Ходацька Барський р-н, Ходацька сільська рада 0.310 1375

с Слобода-Ялтушківська Барський р-н, Ялтушківська сільська рада 0.864 3564

с Стасюки Барський р-н, Чемериська сільська рада 0.132 259

с Степанки Барський р-н, Мальчовецька сільська рада 0.405 24400

с Супівка Барський р-н, Супівська сільська рада 0.431 22100

с Терешки Барський р-н, Терешківська сільська рада 1.001 14000

с Трудолюбівка Барський р-н, Матейківська сільська рада 0.249 12760

с Українське Барський р-н, Копайгородська селищна рада 0.410 1696

с Улянівка Барський р-н, Маньковецька сільська рада 0.060 153

с Ходаки Барський р-н, Ходацька сільська рада 0.360 1826

с Чемериси-Барські Барський р-н, Балківська сільська рада 0.920 8300

с Чемериське Барський р-н, Чемериська сільська рада 0.562 1300

с Червоне Барський р-н, Каришківська сільська рада 0.572 21983

с Черешневе Барський р-н, Ходацька сільська рада 0.344 205

с Шевченка Барський р-н, Івановецька сільська рада 0.012 2947

с Шевченкове Барський р-н, Копайгородська селищна рада 0.491 1344

с Шершні Барський р-н, Чемериська сільська рада 0.234 575

с Шипинки Барський р-н, Копайгородська селищна рада 0.858 1256

215

* Дані на 1 січня 2015 року.

Продовження табл. В.2

1 2 3 4

с Широке Барський р-н, Антонівська сільська рада 0.147 250

с Шпирки Барський р-н, Гаївська сільська рада 0.304 3960

с Ялтушків Барський р-н, Ялтушківська сільська рада 1.929 3032

с-ще Бар Барський район, Войнашівська сільська рада 0.807 3781

с-ще Діброва Барський район, Гармаківська сільська рада 0.047 -

с-ще Івановецьке Барський район , Гаївська сільська рада 0.196 2550

с-ще Копай Барський район , Копайгородська селищна рада 0.246 430

с-ще Котова Барський район , Гаївська сільська рада 0.055 360

с-ще Лугове Барський район , Ходацька сільська рада 0.129 212

с-ще Слобода Барський район , Ходацька сільська рада 0.170 193

216

До

дат

ок Г

Ри

с. Г

.1. З

аклад

и П

МС

Д С

окал

ьсько

го р

айон

у Л

ьвів

ської

об

лас

ті

217

Ри

с. Г

.2. З

аклад

и П

МС

Д Б

арсь

ко

го р

айо

ну

218

Ри

с. Г

.3. Л

ікар

ські

амб

улат

орії

Зо

ло

тон

ісько

го р

айон

у

219

Ри

с. Г

.4. Л

ікар

ські

амб

улат

ор

ії К

івер

ців

сько

го р

айо

ну