Газета видається з 1955 року obovyazok_17.pdf · АДЖЕ ЦЕ УРОК...

ЗАКОНВИДАННЯ ДЕРЖАВНОЇ ПЕНІТЕНЦІАРНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ

Газета видається з 1955 року

ОБОВ’ЯЗОКi

29 квітня 2016 рокуп’ятниця

№ 17 (3267)

26 КВІТНЯ – МІЖНАРОДНИЙ ДЕНЬ ПАМ’ЯТІ ЧОРНОБИЛЯ

Газета “Правда” 28 лютого 1987 року писала: “Не більше ніж півтори

години можна працювати на даху, де роз-кидано сильні джерела випромінювання. Жоден механізм, жоден найбільш доскона-лий робот не в змозі діяти тут – вони просто ламаються. І ось ідуть люди, добровольці… і ми стаємо свідками того, як народжується подвиг ”.

Матеріал про одного з перших героїв-

чорнобильців під назвою “А вокруг цвели сады” вийшов і у нашій газеті. Розповідь йшла про пожежного Віктора Кібенка, який був першим з тих, хто ступив на охоплений полум’ям майданчик четвертого енерго-блоку. “Огромная площадь над машинным залом и вспомогательным корпусом за-нималась стремительно. Кипящий битум прожигал сапоги, летел брызгами на одеж-ду, въедался в кожу. Кибенко появлялся на

разных участках, там, где становилось не-вмоготу кому-то. Люди слабели. От едкого дыма, от жары, боли и радиации, чьи тиски сжимались все сильнее… Держался он все три часа, пока не отбили машинное отделе-ние. Не помнил, как прибыла подмога, как добрался до лесницы и как подхватили его чьи-то сильные руки…” Ця стаття справила велике враження на читачів, і редакція отримала тоді багато відгуків.

Ще один схожий по духу матеріал був опублікований на сторінках газети 17 червня 1986 року під назвою “Горняцкая гвардия. О мужестве людей , работающих в районе Чернобыльской АЭС ”. “У каждого из них был выбор, и все приняли для себя единственно возможное решение – ехать. Отказаться, не рисковать, отсидеться там, где поспокойнее, – для этих людей невозможно. Таков горняцкий характер. Стремиться туда, где всех труднее, где ты особенно нужен, – отличительная черта мужественного характера”.

Приклад мужніх людей надихав і

об’єднував. Не залишилася осторонь і Державна кримінально-виконавча система. “Помощь Чернобылю идет со всех концов страны. Заказы энергетиков выполняются десятками, сотнями трудовых коллек-тивов… Эти события не могли не взвол-новать и производственные коллективы исправительно-трудовых учреждений… В высоком темпе, стремясь не поте-рять ни минуты, трудятся в эти дни производственные коллективы учрежде-ний… Таких сообщений наша газета полу-чает немало. В них осужденные заявляют, что пример героев Чернобыля налагает на людей, временно изолированных от общества, высокую ответственность. Надо сделать все для того, чтобы вернуть-ся на свободу обновленными людьми, готовыми вместе со всем народом решать грандиозные задачи, стоящие перед стра-ной, подчеркивают авторы писем”, – пи-сала газета “Трудовая жизнь” 24 червня 1986 року.

ТРАГІЧНІ РОКОВИНИМИНАЮТЬ РОКИ, ПРОТЕ БІЛЬ І СМУТОК ЧОРНОБИЛЯ І НИНІ

ВІДЧАЙДУШНО ЛУНАЄ В НАШІЙ ДУШІ. ЗГАДКА ПРО ТРАГЕДІЮ, ЯКА СТАЛАСЯ ТРИДЦЯТЬ РОКІВ ТОМУ, СЬОГОДНІ, ЯК НІКОЛИ, ПОВИННА СТАТИ ЗАПОРУКОЮ ЛЮДСЬКОЇ ОБАЧНОСТІ ТА ОБЕРЕЖНОСТІ В МАЙБУТНЬОМУ. І ПАМ’ЯТАТИ ПРО ЦЕ – НАШ СВЯТИЙ ОБОВ’ЯЗОК. АДЖЕ ЦЕ УРОК ВЕЛИКОЇ МУЖНОСТІ ТА САМОПОЖЕРТВИ ГЕРОЇВ, ЯКІ ЛІКВІДУВАЛИ НАСЛІДКИ АВАРІЇ ЦІНОЮ ВЛАСНОГО ЗДОРОВ’Я ТА ЖИТТЯ. І ЯКЩО ПРО ТРАГЕДІЮ, ЩО СТАЛАСЯ НА ЧАЕС, ВІДМОВЧУВАЛИСЬ, ТО ПРО ЛЮДЕЙ, ЯКІ СМІЛИВО ПІШЛИ НАЗУСТРІЧ НЕБЕЗПЕЦІ МОВЧАТИ БУЛО НЕМОЖЛИВО.

Стала тема уже немодною,

Не сучасною начебто вже.

Ходить лихо землею Чорнобиля

І нащадкам біду несе.

Пам’ять болем людським наповнена,

Час з тремтінням вперед іде.

Дзвонять чорні дзвони Чорнобиля,

Входять в душі й серця людей.

Із бідою невідворотною

Знов приходить Чорнобиля день.

Тільки б пам’ять не стала короткою,

Бо розплата байдужих знайде.

Діана КИМАК

Початок. Закінчення на стор. 2

2 квітень 2016 року № 17ОБОВ’ЯЗОК

ЗАКОНЗАКОНОБОВ’ЯЗОКi

НА ПУЛЬСІ

26 КВІТНЯ – МІЖНАРОДНИЙ ДЕНЬ ПАМ’ЯТІ ЧОРНОБИЛЯ

Закінчення. Початок на стор.1

У книзі “Вони живуть в серцях людських” свої-

ми спогадами ділиться колишній керівник Державного департа-менту України з питань вико-нання покарань Іван Штанько: “Вранці 27 квітня 1986 року мене викликав начальник Головного управління внутрішніх справ Київського облвиконкому гене-рал-майор Корнійчук і повідо-мив про події у Чорнобилі.

– Треба негайно виїжджати на місце трагедії, – промовив він. – Забезпечувати правопорядок і спокій серед населення.

Не гаючи часу, з групою офіцерів я виїхав до Чорнобиля. Ніхто тоді ще не знав розмірів трагедії, але радіація вже поши-рилась на міста Прип’ять, Чор-нобиль і всю територію навколо, на десятки кілометрів. Ситуація

з кожною годиною ускладнюва-лася. Усвідомлюючи небезпеку, постало питання про евакуацію населення. У зону, в якій мені довелося працювати, подали 350 автобусів. Паніка не виникала, але психологічний стан людей був дуже пригнічений. Нікому не хотілося залишати свої домівки та роками нажите майно і їхати до невідомих місць”.

“Важко було дивитись на людей, які змушені були зали-шати свої оселі. Матері тримали діточок на руках, поруч стояли зібрані похапцем речі, в очах – розпач і страх перед невідоміс-тю”, – ділиться спогадами лікар Іван Єщенко, який в ті дні теж отримав відрядження до Чорно-билю. Адже тоді ще ніхто не знав і не міг зрозуміти достеменно, якими масштабними будуть на-слідки цієї жахливої трагедії…

26 квітня, у день 30-х ро-

ковин чорнобильського лиха, працівники центрального апа-рату Державної пенітенціар-ної служби України хвилиною мовчання вшанували пам’ять ліквідаторів аварії на ЧАЕС. За упокій загиблих була відслужена панахида у храмі Преображення Господнього.

А на території апарату ДПтС України відбулося урочисте від-криття меморіального каменю пам’яті працівників служби, які ціною власного здоров’я та життя боролися з наслідками

найжахливішої техногенної ка-тастрофи людства.

Під час урочистого висту-пу Голова Служби Володимир Палагнюк зазначив, що пам’ять про цих мужніх людей є святою для кожного з нас. А голова Асо-ціації ветеранів ДКВС України Іван Штанько вручив пам’ятні нагороди співробітникам та пен-сіонерам – ліквідаторам аварії на ЧАЕС.

Людмила ТОМІНАФото Валерії

КИЛИМОВОЇ

С ПОДВИГОМ В СЕРДЦЕ...Грусть облачилась в наряд поминальный,Шумный апрель тридцать лет как молчит,И лишь слеза тихим воспоминаньемГорькой утратою снова бежит...

Ветер потерянно бродит по крышам, Хлещет отчаянно дождь по щекам,Хочется крикнуть Вселенной: “Потише!Дай помянуть всех ушедших и нам!”

Нет больше наших товарищей верных,Нет больше солнца, эпохи, огня!Только вы знайте, что все поколеньяПомнить вас будут, благодаря!

Юностью светлой, как прежде, любимы,С подвигом в сердце – так будет верней!Наши чернобыльцы, дружбой хранимы,Просто... вы Господу стали нужней...

Всем, воевавшим с Чернобыльской смертьюРади потомков, чью жизнь сберегли,От нас, живущих на этой Планете,Низкий поклон вам до самой земли!

Т. БИЛЕНКО,Черниговская область

ТРАГІЧНІ РОКОВИНИ

ОПЕРАЦІЯ З ПЕРЕДАЧІ ЗАСУДЖЕНИХ

ДВАДЦЯТЕРО ЗАСУДЖЕНИХ, ЯКІ ВІДБУВАЛИ ПОКАРАННЯ НА ТЕРИТОРІЇ ТАК ЗВАНОЇ ДНР, ДОСТАВЛЕНІ ДО МАРІУПОЛЬСЬКОГО СЛІДЧОГО ІЗОЛЯТОРА УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВНОЇ ПЕНІТЕНЦІАРНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ В ДОНЕЦЬКІЙ ОБЛАСТІ. ЗДІЙСНЕННЯ ПЕРЕДАЧІ ЗАСУДЖЕНИХ ВІДБУЛОСЯ ЗА ІНІЦІАТИВИ УПОВНОВАЖЕНОГО ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ З ПРАВ ЛЮДИНИ ВАЛЕРІЇ ЛУТКОВСЬКОЇ ТА ЗА ЇЇ БЕЗПОСЕРЕДНЬОЇ УЧАСТІ.

В операції були задіяні головне управ-ління Національної поліції України

в Донецькій області, УСБ України в області, Донецький прикордонний загін, інші заці-кавлені сторони, розроблено спільний план дій. При передачі засуджених, окрім Омбуд-смена, були присутні керівник Секретаріату Уповноваженого ВР України з прав людини Богдан Крикливенко, перший заступник начальника управління ДПтС України в Донецькій області Віталій Остапенко, пред-ставники АТЦ.

Всі передані особи, а серед них дві жін-ки, особа з інвалідністю і вісім засуджених до довічного позбавлення волі, тримаються в Маріупольському СІЗО, на них буде запита-но персональні наряди в ДПтС України для подальшого відбування покарання.

Це вже п’ята успішна операція з пере-дачі засуджених.

Павло КРАМОРОВ

ТРИВАЄ ОБГОВОРЕННЯ ЗАКОНОДАВЧОЇ ІНІЦІАТИВИ

Необхідність запро-вадження цих інсти-

тутів обумовлена значною кількістю рішень Європей-ського суду з прав людини у справах проти України, яки-ми констатовано неналежні умови тримання під вартою та відсутність ефективних засо-бів захисту щодо відповідних скарг ув’язнених.

З метою вирішення за-значеного питання було розроблено проект Закону України “Про превентивні і компенсаційні засоби у зв’язку з катуванням, нелюд-ським чи таким, що принижує гідність, поводженням або покаранням щодо засудже-них та осіб, узятих під варту, та запровадження інституту пенітенціарних суддів”, який врегульовує створення пре-вентивних та компенсаційних засобів у зв’язку з катуван-ням, нелюдським чи таким, що принижує гідність, по-водженням або покаранням щодо засуджених та осіб, узятих під варту, та закріплює суб’єкти та механізми вжиття таких заходів.

Захід відбувся за під-тримки народного депутата

України, голови підкомітету з питань діяльності ДПтС України Комітету Верховної Ради України з питань за-конодавчого забезпечення правоохоронної діяльності Юрія Мірошниченка, а також міжнародного експерта Ради Європи пана Хуана Мігеля Расканьєреса, який висту-пив з презентацією висновку експертів Ради Європи щодо зазначеного проекту Закону України.

Представники Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини, Генеральної проку-ратури України, Консульта-тивної Місії Європейського Союзу з реформування секто-ру цивільної безпеки в Україні та Державної пенітенціарної служби України висловили свої зауваження, пропозиції та бачення щодо покращення тексту проекту Закону Укра-їни з юридичної точки зору та з урахуванням практичної імплементації законодавчих ініціатив в систему кримі-нальної юстиції України.

Управління міжнародної діяльності та взаємодії із

засобами масової інформації

У МІНІСТЕРСТВІ ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ ЗА УЧАСТЮ ПРЕДСТАВНИКІВ АПАРАТУ ДПТС УКРАЇНИ ВІДБУВСЯ КРУГЛИЙ СТІЛ З МЕТОЮ ОБГОВОРЕННЯ ПЕРСПЕКТИВ ЗАПРОВАДЖЕННЯ ІНСТИТУТУ ПРЕВЕНТИВНИХ ТА КОМПЕНСАЦІЙНИХ ЗАСОБІВ ЗАХИСТУ ВІД НЕНАЛЕЖНИХ УМОВ ТРИМАННЯ ПІД ВАРТОЮ ЧИ В МІСЦЯХ ВІДБУВАННЯ ПОКАРАНЬ, А ТАКОЖ СТВОРЕННЯ ІНСТИТУТУ ПЕНІТЕНЦІАРНОГО СУДДІ В СИСТЕМІ КРИМІНАЛЬНОЇ ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ.

МІЖНАРОДНІ НОВИНИ

ВТЕЧА ЗАСУДЖЕНИХ

Близько 100 засуджених втекли з в’язниці в еквадорській провінції Манабі після землетрусу. Проте 30 ув’язнених

поліцейським вдалося зловити. Деякі втікачі добровільно повернулися у виправну установу, зазначила міністр юстиції Еквадору Леді Суніга. Міністр додала, що стихійне лихо сильно пошкодило інфраструктуру в’язниці. Втім, дані про загиблих і постраждалих серед засуджених вона не надала. Раніше пре-зидент Еквадору Рафаель Корреа повідомив, що кількість за-гиблих після землетрусу досягла 233 осіб.

Землетрус магнітудою 7,8 стався в ніч на 17 квітня. За дани-ми Геологічної служби США, його епіцентр розташовувався в 27 кілометрах на південний схід від населеного пункту Муісне. Вогнище залягало на глибині 19,2 кілометра. В Еквадорі і Перу оголошувалася загроза цунамі.

СУД ПРОТИ ДЕРЖАВИ

Засуджений за вбивство 77 осіб Андерс Брейвік виграв суд проти Норвегії за скаргою про “нелюдські” умови

утримання у норвезькій в’язниці. Цікавим є факт, що камера злочинця нагадує трикімнатну квартиру. Тут є спальня, кабінет та спортзала. А ще терорист може дивитися телевізор, користу-ватися комп’ютером та бавитися в ігри на приставці.

Проте Норвезький суд постановив, що права Брейвіка по-рушили під час його утримання у в’язниці. Суд зазначив, що умови утримання Брейвіка суперечать Європейській конвенції прав людини, яка забороняє нелюдське ставлення до людей і приниження їхньої гідності.

Разом з тим, суд відмовив Брейвіку у задоволенні скарги на те, що уряд Норвегії порушує його право на особисте і сі-мейне життя.

Нагадаємо, що Андерс Брейвік у 2011 році здійснив два теракти. Суд засудив Брейвіка до 21 року в’язниці – це макси-мальне покарання, передбачене місцевим законодавством. Він утримується в одиночній камері.

ЗА ХАБАР – СМЕРТНА КАРА

Верховний народний суд і Верховна народна прокуратура Китаю ухвалили, що смертна кара в країні буде засто-

совуватися щодо чиновників, які отримали хабар, сума якого перевищує три мільйони юанів (близько 460 тисяч доларів США). Про це інформує китайське інформагенство “Сіньхуа”.

Зазначимо, що влада Китаю з 2012 року розгорнула в країні одну з наймасштабніших антикорупційних кампаній, притягу-ючи до відповідальності тисячі хабарників. Метою оголошеної кампанії стало викорінення хабарництва серед офіційних осіб і підвищення авторитету правлячої Комуністичної партії серед населення.

Зараз в Китаї під слідством перебувають десятки чиновни-ків високого рангу і топ-менеджерів державних підприємств. Лише в 2015 році понад 54 тисячі китайських чиновників стали фігурантами розслідувань за звинуваченням в корупції та по-садових злочинах.

До слова, на початку квітня 2016 року міжнародна пра-возахисна організація Amnesty International повідомила про різке зростання кількості страт у світі. Перше місце за цим показником посів Китай. У трійку лідерів також увійшли Іран і Пакистан.

квітень 2016 року № 17 3ОБОВ’ЯЗОК


СТОРІНКИ МУЖНОСТІ

– Володимире Дмитровичу, як увійшло у Ваше життя слово Чорнобиль?

– Це сталося 28 квітня 1986 року, у той час я був лейтенантом внутрішньої служби, інструктором відділу політико-ви-ховної роботи Житомирської ВК №4. Ми вже знали про пожежу на Чорнобильській АЕС та за розпорядженням керівництва обласного управління перебували у стані підвищеної готовності. З числа молодих офіцерів колонії було сформовано групу з 20 чоловік, і на світанку 29 квітня ми разом з іншими співробітниками УМВС області на автобусах виїхали в район аварії.

– Що на Вас чекало у зоні аварії на ЧАЕС?

– У Чорнобильському райвідділі міліції, куди ми прибули, нам було визна-чене місце дислокації (база відпочинку “Изумрудная” за сім кілометрів від атомної станції) та конкретні завдання: забезпечен-ня громадського порядку, патрулювання вулиць міста Прип’ять, питання з евакуації місцевого населення.

– Якими були перші враження від по-баченого?

– Запам’яталось “поселення” на базі “Изумрудная”. Над нами часто, здавалось, що над самою головою, пролітали гелікоп-тери, за допомогою яких гасили пожежу на електростанції. Вони несли мішки з ґрун-том та барієм, які зсипали на зруйнований четвертий енергоблок. По прибуттю наш старший дозиметрист Віталій Француз (він, до речі, згодом обіймав керівні поса-ди в обласному управлінні МВС, двічі був головою Житомирської обласної ради) ви-міряв рівень радіації. Прилад показував 1,5 рентгена на годину, а тому було прийнято рішення про зміну місця дислокації. Наш загін перебрався до іншого місця. Умов там не було, перший день спали під відкритим небом, на другий день, щоправда, забез-печили нас наметами.

– А чи було відчуття непевності або страху, адже ніхто не говорив про масштаби лиха та рівень небезпеки від перебування у зоні ураження радіацією?

– На страх не було часу, усі думки були лише про те, як виконати поставлені за-вдання. Перші два дні на патрулювання у Прип’ять ми з наметового табору добира-лись автобусами. На шляху до нього був міст, де рівень радіації сягав 7 рентген на годину. А вже з 2 по 3 травня ми працювали у складі екіпажів бронетранспортерів, адже пере-бування на відкритій місцевості було не-безпечним для здоров’я, а броня БТРів хоч якось захищала від радіації, – патрулювали збезлюднілим містом, надавали допомогу громадянам, які ще не змогли залишити зону лиха. Були випадки, коли затримували мародерів. Одного разу до нас звернулись люди, які повідомили про підозрілий запах з під’їзду багатоповерхівки. З місцевими міліціонерами знайшли небіжчика.

Третього травня з нами зустрівся наш земляк, заступник міністра внутрішніх справ УРСР генерал Геннадій Бердов та попросив нас залишитись ще на дві доби, щоб допомогти евакуювати населення

з села Паришев, яке розташовувалось в 10-кілометровій зоні від ЧАЕС. Хоча це був додатковий ризик для нас усіх, жоден із загону не відмовився. Ми розуміли, що особового складу для виконання завдань недостатньо. Зрештою, ми сприймали це як свій обов’язок.

В Паришеві мені доручили займатись евакуацією найдовшої вулиці. Пам’ятаю, як зайшов до першої хати, а там сидять баба з дідом, вдягнені чисто, дід – у піджаку з медалями. Раптом він схопився на ноги та кинувся на мене з палицею, став кричати, мовляв, довели країну, он чого наробили. Потім охолов, сідайте, каже, хлопці, по-снідайте. Я почав умовляти стареньких збиратися в дорогу, а вони знову у крик, питають, як залишити худобу, харчі, при-паси. Зрештою, умовив їх…

– Було важко забирати людей з наси-джених місць?

– Навіть не уявляєте! Усім говорили, що евакуація триватиме щонайбільше два тижні. Людей необхідно було вивозити

негайно, це при тому, що транспорту не вистачало, автобусів було мало, і могли вони вмістити лише мешканців села. Ті ж, часто-густо, навідріз відмовлялись по-лишати рідні обійстя та кидати майно на-призволяще. Нам доводилось на листках із зошитів писати розписки про те, що у громадянина на подвір’ї залишилась корова чи коза, стільки-то курей… Лише після цього люди погоджувались сісти в автобус. Зрештою, нам вдалося вмістити у 20 автобу-сів усіх мешканців Паришева, і пізньої ночі ми вирушили до евакуаційного пункту, що розташувався на території великого заводу містечка Бородянка Київської області. Весь шлях я розмовляв з людьми, намагався їх заспокоїти.

– Мабуть вже тоді Ви розуміли, що по-вернення до старого життя не буде?

– Так, адже масштаби трагедії вже тоді вражали! За ту ніч в автобусі кожен багато передумав. І хоча усі заспокоювали один одного, що лихо минеться і все повернеть-ся на свої місця, було чітке розуміння, що трапилось величезне лихо, яке назавжди змінить усе життя.

– Тоді Ви і залишили зону ураження?– Ні, ще було повернення до місця роз-

ташування загону та доповідь керівництву про виконання завдання. Після цього у наметовому шпиталі ми проходили дезак-тивацію. Від форменого одягу, який ми не знімали дві доби, фонило, а скинути взуття здавалось неможливим – так понабрякали ноги, адже ми практично увесь час були на ногах. Втома навалилася тоді страшенна. В душ заходили щонайменше чотири рази, так від нас фонило, ні з першого, ні з дру-гого разу дозиметриста пройти не змогли. Потім був шлях додому, до Житомира, два тижні у лікарні УМВС, а далі, після не-тривалої реабілітації в заміському терапев-тичному відділенні цієї ж лікарні, – знову приступили до виконання своїх службових обов’язків.

– Цікаво, а у Вас залишилась якась пам’ятна річ на згадку про те “відряджен-ня”?

– Коли проходили пункт дезактивації, то всі речі позалишали там, єдине, що за-

брав, – академвідзнаку та плащ-накидку, який я отримав ще при випуску з Рязан-ської вищої школи МВС. Його пропустили дозиметристи, і він слугував мені упродовж всієї служби і вже навіть по виходу на пенсію став моїм незмінним супутником і талісманом. Я навіть став вважати його фартовим, стільки років минуло, а він – як новий. Але нещодавно я з плащем розпро-щався – віддав на прохання родичу, який проходить службу в зоні проведення АТО, сподіваюсь що йому він теж принесе удачу.

– Як часто Ви згадуєте події квітня-травня 1986-го?

– Життя ніколи не зупиняється, кож-ний новий день несе свій клопіт, і мені, думаю, як і всім, часом ніколи над цим за-мислюватися. Єдине, що не дає забути, – це хвороби, які прийшли згодом після аварії, і з роками вони, на жаль, стали дошкуляти усе сильніше. Щороку 26 квітня ми збираємось разом з колегами та згадуємо друзів, яких з кожним роком стає, на жаль, все менше (з 20 молодих хлопців нашої команди у 1986 році сьогодні залишилось дванадцятеро). З кожним роком сильнішим стає розчаруван-

ня від того, що за тридцять років багатьма керівниками та політиками від усіх влад було занадто багато сказано і занадто мало зроблено для людей, які постраждали від аварії на ЧАЕС, для ліквідаторів-чорно-бильців, зрештою, для збереження екології нашої держави. Сумно дивитись, як колись квітучий край перетворюється на пустку від дій негідників, які у гонитві за швидкою наживою безкарно вимивають надра землі, вирубують віковічні ліси, плюндрують те, що ми повинні залишити недоторканим своїм нащадкам.

Користуючись нагодою, хочу висло-вити щиру подяку Голові ВГО “Асоціація ветеранів Державної кримінально-вико-навчої служби України” Івану Васильовичу Штаньку, якого ми, ветерани, досі проміж себе називаємо Батьком, за турботу про нас – ліквідаторів. У 2014 році за його ініціативи було організовано та проведено у Києві дводенні збори ветеранів-чорно-бильців та відвідання зони відчуження, міста Прип’ять та Чорнобильської АЕС. Враження були незабутні, адже ми знову побачили зону лиха і, так би мовити, “бо-йові місця”, ще раз згадали, як допомагали людям. Спасибі Вам, Батьку, що незважа-ючи на свій поважний вік та хвороби, Ви й досі турбуєтесь про нас!

– Дякую за змістовну розмову. Щасти Вам!

Спілкувався Віталій БАБИЧ

ІНТЕРВ’Ю

ТВОРЧІСТЬ

ПРИПЯТИГород в Полесье, как брошенный пес,Город блуждающих теней и духов,Город трагедии, правды и слухов,Страшных последствий и пролитых слез.

Город в Полесье, как прошлого склеп,Где под покровом фатальной той ночи,Тлеют растленные временем мощиПрежних событий, имен и судеб.

Город в Полесье, как город-мутант,Словно на теле больного короста,Смотрит на нас он, как будто с погостаЧерез колючий забор арестант.

Город в Полесье, залитый в бетон,Он не убит, только ранен смертельно,Брошен, разграблен и выглядит скверно, И умирать средь лесов обречен!

***

Памяти побратимов – пожарных, с кем плечо к плечу стояли воины ВВ,

ликвидируя последствия аварии на ЧАЭС

Сверкнули молнии, ночную тишь взорвавшие,

Раскрывшись в эпицентре дьявольским цветком,

Блок развалив по швам, взлетели ввысь горящие

Уран, графит и взрывом искореженный бетон.

Сирены взвыли, душу в клочья рвущие, Куда ни глянь, огонь и дым кругом,И лишь пожарные, огонь в кольцо берущие,Идут без страха в радиационный фон.

Уран – хозяин, сделал мир беспомощным,Тут черти правят бал

и в прах земля летит,Но сыновей, презревших смерть

и долг исполнивших,Отчизна в памяти своей навеки сохранит!

Я поклонюсь Чернобыльской могиле братской,

Сниму фуражку, помяну без лишних словОднополчан, принявших бой,

прикрытых только каской,И от радиации впоследствии

умерших мужиков.Николай ДОЛГИХ

ПОЛКОВНИК ВНУТРІШНЬОЇ СЛУЖБИ У ВІДСТАВЦІ ВОЛОДИМИР ЛОЄВСЬКИЙ БУВ ОДНИМ З ТИХ СПІВРОБІТНИКІВ ОРГАНІВ ТА УСТАНОВ ВИКОНАННЯ ПОКАРАНЬ, ХТО НАПРИКІНЦІ КВІТНЯ 1986 РОКУ ЗАБЕЗПЕЧУВАВ ПРАВОПОРЯДОК ПІД ЧАС ЛІКВІДАЦІЇ НАСЛІДКІВ АВАРІЇ НА ЧОРНОБИЛЬСЬКІЙ АЕС ТА ДОПОМАГАВ У ЕВАКУАЦІЇ УРАЖЕНИХ РАДІАЦІЄЮ НАСЕЛЕНИХ ПУНКТІВ. ВОЛОДИМИР ЛОЄВСЬКИЙ 28 РОКІВ СВОГО ЖИТТЯ ВІДДАВ ДЕРЖАВНІЙ КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧІЙ СЛУЖБІ УКРАЇНИ. НАПЕРЕДОДНІ ТРИДЦЯТИХ РОКОВИН АВАРІЇ НА ЧАЕС ВІН ПОДІЛИВСЯ СВОЇМИ СПОГАДАМИ.

ЗГАДУЮЧИ ЧОРНОБИЛЬ


ЗАКОНЗАКОНОБОВ’ЯЗОКi ОБОВ’ЯЗОК


ВІСТІ З РЕГІОНІВ

ШАНА

ФЕСТИВАЛЬ НЕСКОРЕНОЇ НАЦІЇ

ФОТОФАКТ

Представники Благодійного фон-ду “Життя заради людей” та

громадянка Франції Флоренція Родрігес відвідали Чернігівську виправну колонію №44 для неодноразово засуджених жінок.

Гості приїхали оглянути Будинок дитини при установі, де зараз мешкають восьмеро малюків віком до трьох років. Відвідувачі побували в кімнатах спільного проживання мам та їхніх дітей, у старшій

і молодшій групі, у методичному кабінеті та музичній залі, а також поспілкувались із засудженими жінками.

Флоренція Родрігес не почула жодної скарги від мам. Більшість жінок вдячні за турботу і піклування про своїх дітей, які на волі не мали б таких умов догляду за новонародженими, харчування та програм розвитку дитини.

Ксенія ЛОГВІНЕНКО

Нещодавно в установі відбувся кон-курс малюнків із застосуванням

різних технік виконання. Найкращою було визнано роботу вихованки Олени у техніці 3D під назвою “Пасхальний заєць”.

Дівчата разом з керівником гуртка прикладного мистецтва Оленою Соло-довніковою оздоблювали пасхальні яйця

у різних техніках (бісероплетіння, розпис масляними та акриловими красками, ви-шивка паєтками, мотанки стрічками та нитками, квілінг).

Кожна вихованка із душею виготовляє великодні прикраси, підтримуючи духовні традиції українського народу.

Анжела ТЕЛЕГІНА

ВИХОВАНКИ ГОТУЮТЬСЯ ДО ВЕЛИКОДНЯ

КОНКУРС

Днями серед вихованців та співро-бітників Кременчуцької виховної

колонії відбувся конкурс-огляд “Квітуча Україна” на найкраще оформлення ландшафтних куточків з природного та підсоб ного матеріалів.

Учасники конкурсу із задоволенням, весняним і бадьорим настроєм долучи-лися до облагородження житлової зони колонії, з бажанням зробити її більш живописною.

Усі працівники і вихованці, які вияви-ли підприємливість в розробці ландшафт-них пейзажів, власноруч майстрували, будували в народному, класичному і каз-ковому стилях, висаджували кущі і квіти, прикрашали різними виробами прилеглу територію установи.

Коли копітка, але цікава декоративна робота була завершена, співробітники, гості і спеціально призначена наказом ко-місія споглядали на “Казкові галявини”, “Хатинку на курячих лапках” з казковими героями поруч, “Українські хатки-ма-

занки”, “Казанок на кострі”, клумбу “Сонячна квітка”, “Старовинний млин”, “Великий дерев’яний равлик”, “Вели-кий український жбан”. Неперевершене враження на всіх справив віз із сіном, де розмістилася вироблена із глини домашня худоба, а навколо неї – український тин із верби. На деревах – затишні дерев’яні годівниці для шпаків та синичок, на гілках кущів – божі корівки та бджілки. Всім, хто милувався дизайнерськими творами, здавалося, неначе вони опинилися у ча-рівному казковому світі.

Спільна реалізація ландшафтного дизайну не тільки допомогла розвинути у вихованців творчі, практичні і підприєм-ницькі здібності, але й зміцнила взаємо-дію персоналу установи з вихованцями, сприяла значному покращанню мораль-но-психологічного клімату в колективі.

За активну участь, творчий підхід та ініціативу в конкурсі співробітники та ви-хованці були заохочені наказом по колонії.

Марина ЯКУБОВИЧ

“КВІТУЧА УКРАЇНА”

НАПЕРЕДОДНІ ПАСХАЛЬНИХ СВЯТ У МЕЛІТОПОЛЬСЬКІЙ ВИХОВНІЙ КОЛОНІЇ ВИХОВАНКИ ІЗ ЗАВЗЯТТЯМ ГОТУЮТЬ РІЗНОМАНІТНІ ТВОРЧІ РОБОТИ ДЛЯ ВИСТАВКИ. ВИШИВКИ, МАЛЮНКИ, КРАШАНКИ, ДЕКУПАЖ, В’ЯЗАННЯ, ПЛЕТІННЯ БІСЕРОМ, ПАП’Є-МАШЕ, РОЗПИСИ ДЕРЕВ’ЯНИХ ОСНОВ – ВСЕ ЦЕ З ЛЮБОВ’Ю НАРОДЖУЄТЬСЯ В РУКАХ ЮНИХ ТАЛАНТІВ.

НА ЧЕРКАЩИНІ ВІДБУЛОСЯ ТРАДИЦІЙНЕ ВШАНУВАННЯ ГЕРОЇВ ХОЛОДНОЯРСЬКОГО ПОВСТАННЯ.

21-й рік поспіль у край повстанської слави з’їжджаються українці зі всіх куточ-ків держави, аби вшанувати борців різних епох за свободу України. Курсантам

Академії ДПтС України була доручена почесна місія – покладання квітів та участь у показових виступах із гирьового спорту під час мистецького фестивалю козацької слави “Холодний Яр – 2016” і Смолоскипному марші пам’яті українських героїв.

Курсанти Академії також взяли участь у Всеукраїнських змаганнях для молоді з пішого мандрівництва “Весняний рейд” імені пластуна, кіборга Євгена Подолянчука.

Наш кор.


ЗАКОНЗАКОНОБОВ’ЯЗОКi ОБОВ’ЯЗОК


ТЕМА НОМЕРА

ПАМ’ЯТЬ І ШАНА

Так, на Київщині, зокрема у Біло-церківській ВК №35, було про-

ведено конкурс тематичної стінної газети серед відділень колонії, присвячений Чорнобильській трагедії, а представники Березанської виправної колонії №95 взяли участь в міських заходах щодо відзначення 30-ї річниці Чорнобильської катастрофи.

У переддень трагічної дати співробіт-ники Київського СІЗО відвідали учасників ліквідації аварії на ЧАЕС з числа колишніх співробітників слідчого ізолятора.

Всього на обліку в слідчому ізоляторі перебуває 55 ветеранів ліквідації наслідків ЧАЕС, з них троє і сьогодні працюють в установі. Співробітники відділу по роботі з персоналом установи від керівництва та колективу слідчого ізолятора висловили слова вдячності одиноким та соціально незахищеним ліквідаторам. Подібні зу-стрічі завжди позитивно сприймаються ветеранами, а молоді співробітники за-вжди є бажаними гостями і їхніх домівках.

Серед тих, хто першим опинився на місці, позначеному смертю і болем, були медики Бучанської ВК №85, зокрема, Володимир Шмідт (на теперішній час працює фельдшером медичної частини установи) та Володимир Бісеров (лікар-невропатолог терапевтичного відділення багатопрофільної лікарні). У 1986-му ці вірні своєму обов’язку медпрацівники поспішили в “зону ураження”. Їм першим було найважче, насамперед тому, що зна-ли, як це може позначитись із часом на здоров’ї.

Серед тих, хто долучився до лікві-дації наслідків аварії на ЧАЕС, також були працівники установи – Юрій Геля (електромонтер підприємства установи) та Микола Обушенко (сторож відділу ін-тендантського та комунально-побутового забезпечення установи), які захищали нас від страшної біди ціною власного здоров’я.

Пенітенціарії Полтавщини в обласно-му управлінні Служби області хвилиною мовчання вшанували пам’ять всіх жертв цього “чорного квітня”. На заходи було запрошено пенсіонера ДКВС – учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобиль-ській АЕС Валентина Янко та вручено звання полковника внутрішньої служби, присвоєне наказом ДПтС України. У ви-правних установах області провели години пам’яті.

Керівництво управління ДПтС Украї-ни в Тернопільській області долучилося до мітингу-реквієму, присвяченого 30-й річ-ниці аварії на Чорнобильській АЕС, який провели біля меморіального комплексу

“Жертвам Чорнобильської катастрофи та ядерних випробувань”. А засуджені та ув’язнені установ виконання покарань Тер-нопільщини хвилиною мовчання вшану-вали пам’ять тих, хто віддав своє життя під час ліквідації Чорнобильської катастрофи.

У Збаразькій виправній колонії № 63 відбувся вечір пам’яті: “Чорнобиль – трава

гірка”. Хвилиною мовчання вшанували пам’ять тих, хто віддав своє життя під час ліквідації Чорнобильської катастрофи. За-суджені жінки запалили свічки. Вечір за-вершився словами ведучої: “Чорнобиль... Тепер це слово знає весь світ. Чорнобиль — це мука і трагедія, це подвиг і безсилля, це пам’ять, це наш нестримний біль. Від нас усіх земний уклін, довічна вдячність усім тим, хто, ризикуючи свої здоров’ям і життям, брав участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Священна пам’ять про всенародний подвиг ніколи не зітреться з історії людської, не згасне у віках”.

А працівники соціально-виховної та психологічної служби Чортківської уста-нови виконання покарань № 26 для за-суджених, які відбувають покарання у гос-подарській обслузі, та для неповнолітніх ув’язнених розповіли історію Чорнобиля.

В управлінні Служби у Чернігівській області відбулась зустріч пенсіонерів та ветеранів кримінально-виконавчої служби – ліквідаторів аварії на Чорнобильській

АЕС з співробітниками управління та в селекторному режимі з працівниками усіх 6 установ виконання покарань Чернігів-ської області.

Учасники зустрічі вшанували пам’ять померлих ліквідаторів наслідків аварії на ЧАЕС хвилиною мовчання. А запрошений полковник внутрішньої служби у відставці Олександр Воєдило розповів присутнім про те як він у перші години аварії на Чорнобильській АЕС надавав допомогу при евакуації мешканцям м. Прип’ять та охороняв громадський порядок.

Чорною датою на календарі став день 26 квітня 1986 року і для співробітника Шосткинської виправної колонії №66 Сергія Дермільова, який одним із перших

поповнив лави добровольців зведеного загону міліції та був відряджений до м. Чорнобиля в якості вартового.

Цілий місяць він, разом з такими ж як і він добровольцями, патрулювали ву-лиці міста, захищаючи від розграбування. Працювали по 12-14 годин, серед засобів індивідуального захисту були лише рес-піратори...

Ліквідатор живе й працює в рідному селі Гамаліївка Шосткинського району і намагається стерти з пам’яті спогади, коли йшов боротися з “невидимим ворогом”, не знаючи чи повернеться додому.

У Прилуцькій виховній колонії відбувся вечір-реквієм. Присутні вшанували хвили-ною мовчання пам’ять загиблих і померлих від страшної радіації. На закінчення вечора вихованці переглянули документальний фільм “Битва за Чорнобиль”.

Тематичні лекції на чорнобильську те-матику відбулися і в установах Івано-Фран-ківської області. Засуджені переглянули документальні фільми, які розповідають про аварію на ЧАЕС. Серед засуджених організовано конкурс плакатів на чорно-бильську тематику.

В управлінні Служби Одеської області персонал та керівництво установ виконан-ня покарань згадали історію тих трагічних днів. Начальник управління Геннадій Георгієнко звернувся до всіх присутніх, запросивши вшанувати подвиг учасників ліквідації наслідків аварії ЧАЄС хвилиною мовчання.

У відділах кримінально-виконавчої інспекції Одещини було проведено заходи на тему: “Дзвони Чорнобиля”. Працівники КВІ, підоблікові особи, представники дер-жавних, громадських організацій зібралися для того, щоб перегорнути сторінки історії назад, згадати ті трагічні події та засвідчити свою пошану землякам, які боролися з техногенною катастрофою. На заходах були присутні ліквідатори Чорнобильської ката-строфи, які ділилися спогадами. Присутні переглянули документальну хроніку про українську трагедію та хвилиною мовчання вшанували пам’ять загиблих.

Підготувала Юлія СЕРЕДА

26 КВІТНЯ В УСІХ ОРГАНАХ ТА УСТАНОВАХ ВИКОНАННЯ ПОКАРАНЬ УКРАЇНИ ВІДБУЛИСЬ ЗАХОДИ, ПРИСВЯЧЕНІ ТРИДЦЯТИМ РОКОВИНАМ ЧОРНОБИЛЬСЬКОЇ КАТАСТРОФИ.

ЧОРНОБИЛЬ – ТРАВА ГІРКА

Пенітенціарії Полтавщини вшановують пам’ять про чорнобильців

Вечір-реквієм у Прилуцькій ВК

Ветерани-ліквідатори діляться спогадами (Сумська область)

Ліквідатори аварії на ЧАЕС – співробітники Бучанської ВК №85



ДЗВОНИ ЧОРНОБИЛЯ

Родом Иван Седов из села Барково Шосткинского района Сумской об-

ласти. После окончания средней школы он, стремясь обрести рабочую специальность, устроился на завод им. “50-летия Октября” простым рабочим, где и проработал до призыва в армию. Срочную службу проходил в учебке – в батальоне химзащиты. Демоби-лизовался в звании сержанта и вернулся на родной завод.

В начале 1981 года, будучи уже в зрелом возрасте, Иван Григорьевич принимает очень важное для себя решение – поступление на военную службу во внутренние войска, а именно – в спецкомендатуру Шосткинского полка. По месту службы прошел обучение в школе прапорщиков, вскоре на погонах за-светились долгожданные звездочки. В том же году, когда начала формироваться 1-я спецкомендатура по охране Чернобыльской АЭС, его как одного из лучших военнос-лужащих включили в списки кандидатов на отправку в Припять. После тщательной спецпроверки Ивана Седова зачислили в

состав 1-й спецкомендатуры контролером. Так для него началась новая и в то же время чрезвычайно ответственная работа. Вскоре ему выделили квартиру, куда он и перевез свою семью. Припять – молодой, как и его жители, современный город атомщиков-энергетиков, расположился в полесских лесах, на берегу живописной реки. Природа изумительная. Живи и радуйся. На первом месте, конечно же, была служба, а в сво-бодное время – активный отдых с семьей – грибы, ягоды, рыбалка.

…Но в один день, точнее ночь, размерен-ная жизнь закончилась. Не зря говорят, что все хорошее когда-то кончается….

В ночь с 25 на 26 апреля в 00 часов 00 минут в составе караула во главе со старшим прапорщиком Виктором Германом заступил Иван Седов на пост по охране участка пери-метра станции в районе КПП-2. За пять лет службы на АЭС прапорщик Иван Седов знал назубок и свои обязанности, и особенности службы на каждом посту. На расстоянии прямой видимости 4-й энергоблок. Правый и левый секторы поста просматриваются идеально.

…Шел второй час службы. Иван вышел из постовой будки и направился по тропе нарядов, осматривая КСП. Все чисто, сле-дов нет. Ночь выдалась на славу: нет ни об-лачка, весь небосклон усеян бесчисленным множеством ярких звезд, а в чуть заметной дымке висит почти круглая луна, дышится легко и свободно. Воздух слегка влажный – чувствуется весенняя прохлада. “Завтра, после дежурства, надо обязательно сходить на рыбалку”, – мечтательно подумал про себя Иван и непроизвольно глянул на часы – 1 час 20 минут – “до смены еще далеко”. Но не прошло и минуты, как земля вздрогнула, зашевелилась, из щелей 4-го энергоблока, как из огромного кипящего чайника, со свис-том стал вырываться пар. Иван завороженно смотрел на дрожащий энергоблок. Через несколько секунд прогремел гулкий взрыв. Через какое-то время взрыв повторился. Из эпицентра взрыва в небо устремились куски

бетонных и металлических конструкций, усеивая собой всю площадь вокруг 4-го энергоблока, в радиусе примерно 300-400 метров. Черный дождь посыпался с неба на землю.

– Неподалеку от моей вышки упала бесформенная железобетонная болванка, примерно в 40-50-кг весом, – потирая виски, вспоминает прапорщик Иван Седов. – Она шипела, от нее, как от печки, исходил жар. Дышать стало тяжело, появилась сухость и горечь во рту. В армии я был химиком, и тут же в памяти всплыли поражающие факторы ядерного взрыва: ударная волна, световое излучение, проникающая радиация, радио-активное заражение местности. “Все, как в теории, – подумал он. – Надо немедленно проинформировать караул”. Он мигом заско-чил в постовую будку и по телефону доложил о ЧП на объекте помощнику – прапорщику Григорию Шевченко, попросив при этом принести ему противогаз и общевойсковой защитный комплект (ОЗК).

Ч е т в е р т ы й э н е р г о б л о к п р о д о -лжал гореть, дымиться и “плеваться” радиоактивными выбросами. Из жерла разрушенного энергоблока летели мелкая крошка и радиоактивная пыль. Вокруг по-ста все было усыпано множеством горящих, тлеющих и парящих фрагментов уже несу-ществующего энергоблока.

“Надо подальше держаться от эпицентра взрыва, – вспомнил Иван наставления и предупреждения бывших своих командиров-химиков. Но как можно покинуть пост? Это же преступление. Значит, надо спрятаться в укрытие”. Иван зашел в постовую будку, но не почувствовал себя лучше. Снова вышел, достал сигарету, закурил, но вкуса дыма не почувствовал. Наоборот – какой-то неприятный металлический привкус. Тело стало непослушным и неустойчивым, закру-жилась голова, в глазах замелькали “мушки”.

Он позвонил в караул, доложил обста-новку и свое состояние. Аркадий Бондарь – второй помощник, выслушав его доклад, пообещал, что как только появится сво-бодная смена, его заменят. Через какое-то время пришел прапорщик Шевченко, принес противогаз и ОЗК. Иван, как его и учили в учебке химбата, отряхнул с себя радиоактив-ную пыль и поверх военной формы накинул плащ, надел противогаз.

…Часовому не положено жаловаться на тяготы и лишения службы, и он не имеет права покидать пост, пока не будет сменен или снят – это он усвоил твердо. Время шло, но его не меняли. Дважды приходили на проверку службы помощники – Бондарь и Шевченко, интересовались состоянием здо-ровья. Жаловаться не стал, превозмогая боль в висках и слабость в теле, продолжал стоять на посту. И только в 4.30 его, практически теряющего сознание, сменил прибывший на пост прапорщик Андрей Благодырь.

– У входа в караульное помещение меня встретил химинструктор Дмитрий Буйда, – далее вспоминает Иван Седов, – который с помощью дозиметрического прибора ДП-5 проверял каждого прибывающего с поста караульного на наличие на одежде радиоак-тивной пыли. Проверил и меня. Мерил и все удивлялся: “Что-то не пойму я, как включаю

прибор, он сразу зашкаливает – может быть, не работает?”

– В карауле у меня был термос с чаем, – продолжил свой рассказ Иван. – Попил горячего чаю, вроде стало лучше, но нена-долго. Вскоре состояние резко ухудшилось, появились слабость в теле, давящие боли в области сердца и резкие боли в затылочной части головы. Постоянно тошнило. Причем такие симптомы недомогания наблюдались практически у всех караульных. Наш фельд-шер Василий Авраменко ходил немного растерянный, предлагая каждому йодистые таблетки и теплое питье. Около пяти часов утра меня и еще человек десять, которым было особенно плохо, направили в медсан-часть станции. Дежурные врачи померили давление, кому-то сделали уколы. Вскоре станционным автобусом нас отправили в городскую больницу Припяти.

В больнице у нас забрали форменную одежду, выдали больничные пижамы и халаты, развели по палатам. Пытался уснуть, Не получилось. Короче, ночь прошла в кошмарных болях. Постоянно кружилась голова, подступала тошнота, чувствовалась сухость во рту. Аппетита никакого. В гор-больнице пролежал до обеда 27 апреля. После горсти съеденных таблеток улучшения состо-яния здоровья не ощутил, скорее наоборот.

Перед эвакуацией города Припять в первую очередь решили эвакуировать по-страдавших от аварии на ЧАЭС больных. Подали автобусы, посадили в них первых пострадавших и повезли в аэропорт “Бо-рисполь”. Дальше самолетом в Москву. Из аэропорта опять автобусами доставили в 6-ю специализированную клинику. Одежду, в которой мы приехали, забрали, сложили в полиэтиленовые мешки и куда-то унесли. Сказали, на захоронение. Больше мы своей формы не видели.

Сначала санитарами в больнице у нас были солдаты срочной службы переодетые в белые халаты. На лицах повязки, на руках перчатки, на ногах – бахилы. По два-три раза на дню солдаты мыли пол в палатах, протирали пыль. Позже солдат заменили медсестры с других атомных станций. Ста-ло веселее. В палатах ежедневно включали кварцевые лампы. Лежали в темных очках. Подхватить инфекцию в нашем положении, по утверждениям самих же лечащих врачей, нежелательно, а точнее – сказать смертельно опасно.

– Со мной на третьем этаже лежали наши прапорщики: Качан, Северенчук, Тихомиров, Тимофеев, – после короткой паузы продолжил свой рассказ Седов. На пятом или шестом, точно не помню, остальные – Щирань, Щерба, Бондарь, На-заренко, Ярош, Бутрименко. Первое время встречались редко, потому что каждый день лежали под капельницами, и врачи запре-щали выходить из своих палат. Таблетки и еду тоже приносили в палаты.

Состояние было нестабильное. Чув-ствовалась слабость, постоянная сухость и металлический привкус во рту, питье не по-могало. Аппетит с каждым днем ухудшался. Но врачи требовали, и мы сами заставляли себя принимать пищу через силу.

Питание было усиленное: мясо, рыба,

даже икра, шоколад и много питья: соки, минеральная вода. И врачи настоятельно рекомендовали больше пить – выводить радионуклиды.

“Выпадение волос – это плохой при-знак”, – заявил наш лечащий врач при оче-редном обходе. Тут же поступила команда стричь всех наголо. Прибыли парикмахеры, быстро всех обкорнали “под ноль”. Каждый свои волосы собирал в полиэтиленовый пакет. Волосы, как и одежда, ушли на за-хоронение.

9 мая по телевизору смотрели парад и праздничный концерт, вечером салют. Но радости было мало. После праздников по-ползли слухи, что умерли первые пожарные. А мы понимали, что это не последние, хотя очень хотелось, чтобы все остальные выжили. Обидно умирать молодым, в самом расцвете сил. Кроме того, почти у каждого из нас дома остались матери, жены, дети.

Где-то в середине мая, слушая выст у-пление М.Горбачева, узнали, что шестеро пожарных, пострадавших от аварии на ЧАЭС, умерли. Позже, как и весь мир, мы узнали их имена: Владимир Тишура, Ви-ктор Кибенок, Владимир Правик, Василий Игнатенко, Николай Ващук, Николай Титенок. И это, к сожалению, было только начало.

Примерно после двух с половиной ме-сяцев интенсивного курса лечения нас от-правили в реабилитационные центры. Меня – в санаторий “Лунево”, в Подмосковье. Еще через месяц реабилитации разрешили вернуться в Киев.

…На железнодорожном вокзале по-страдавших от аварии на ЧАЭС прапор-щиков встречал майор Анатолий Козелько. Поскольку решением начальника войск всем были предоставлены очередные отпуска, он вручил всем отпускные билеты, и каждый поехал к себе домой. Иван из Киева направился в Шостку, где его ждала семья. Состоялась долгожданная встреча, отдых, рассказы о пребывании в больни-це, о потерях боевых товарищей. После отпуска и собеседования с командиром части Иван изъявил желание продолжить службу в войсках. Ему была предложена должность начальника продовольственного склада войсковой части 7429 в Киеве. Он согласился…

Пребывание на ЧАЭС 26 апреля на посту, который находился на расстоянии 150-200 метров от места взрыва, постоянно давало о себе знать. До 1996 года Иван Седов ежегодно ложился в госпиталь на обследо-вание и реабилитацию, после чего снова возвращался на службу. Последние, перед уходом на пенсию, годы Иван Григорьевич служил во взводе розыска. Каждодневная служебная нагрузка сказывалась на его здо-ровье, поэтому в 1993 году он вынужден был уйти на заслуженный отдых.

Решением медицинской специальной экспертной комиссии Ивану Григорьевичу Седову было установлено 80 процентов по-тери трудоспособности, в результате чего он был признан инвалидом 2-й группы.

За активное участие в ликвидации по-следствий аварии на ЧАЭС И. Седов был представлен к правительственной награде. А в декабре 1986 года начальник внутренних войск МВД СССР по УССР и МССР гене-рал-лейтенант Н. Алекса в торжественной обстановке вручил ему боевой орден Крас-ной Звезды.

В 2006 году, в связи с 20-й годовщи-ной аварии на ЧАЭС группе пожарных, ликвидировавших пожар на станции, и прапорщиков, охранявших ЧАЭС 26 апреля 1986 года, в том числе и Ивану Седову, была назначена пожизненная государственная стипендия. Одновременно с этим ему присвоено офицерское воинское звание “лейтенант” в отставке и вручена медаль участника ликвидации аварии на ЧАЭС.

Сегодня Иван Григорьевич Седов с семьей проживает в Киевe. Помогает своим детям воспитывать двоих внуков.

Участник ЛПА на ЧАЭС 1-й категорииполковник в отставке

Николай ДОЛГИХ

Верхний ряд – слева направо: первый – П.Северенчук., третий – В.Тимофеев, пятый – В.Палагеча.

Нижний ряд – слева направо: первый – И.Щерба, второй – В.Вырковский, третий – С.Качан, четвертый – А.Бондарь, седьмой – В.Тихомиров, восьмой – И.Седов, девятый – Л.Телятников. (Москва, июль 1986 года)

У КРАЯ ПРЕИСПОДНЕЙ



ДУХОВНІСТЬ

ДО ДЖЕРЕЛ

Традиційно вважається, що немов-лят треба хрестити якомога швид-

ше після народження. Але інше правило стверджує, що до сорока днів після пологів матері заборонено заходити в церкву. На сороковий день над нею читають очищу-вальну молитву. А вже тільки після цього можна проводити і сам обряд хрещення дитини (у такому разі мати немовляти може бути присутньою на таїнстві).

Більшість священнослужителів та психологів погоджується, що найкращий період для охрещення – вік дитини від двох до восьми місяців: малюк уже досить допитливий і не боїться сторонніх осіб. Щоправда, можна почекати і до більш піз-нього терміну, коли маля вже розумітиме те, що відбувається, і усвідомлюватиме важливість здійснюваного обряду. Але в особливих випадках, наприклад, у разі важкої хвороби немовляти, хрещення можна здійснити і раніше.

Наступне, що може хвилювати бать-ків, – вибір хрещених. У деяких країнах, переважно католицьких, запрошують кілька пар кумів. В Україні поширенішим

було хрещення із запрошенням однієї пари. Часто на такий захід запрошують свідків з весілля, друзів чи просто знайо-мих. Проте це дуже поширена помилка, про яку потім можна шкодувати все життя. Тому потрібно шукати таких людей, які змогли б замінити дитині батьків у ви-падку їх смерті чи просто любили дитину, як свою.

Адже похресник і рідні діти хрещених батьків стають ніби братами чи сестрами одне одному. Якщо не вдається знайти двох хрещених батьків, то можна обмежи-тися одним, адже для хрещення хлопчика достатньо одного хрещеного, а для дівчин-ки – хрещеної.

Якщо маєте бажання, можете навіть вибрати священика, який проводитиме обряд. Про це можна дізнатися у церков-ній лавці чи кіоску. Там вам дадуть перелік служб і підкажуть, як краще поговорити зі святим отцем. Не забудьте, що є два спо-соби проведення цього обряду – загальне та персональне. На загальне записуватися не потрібно. На персональне потрібно заздалегідь зробити попередній запис.

Також поцікавтеся, чи видають у обраній вами церкві свідоцтво про хрещення.

Якщо визначитися з церквою прос тіше, то найбільше труднощів викликає вибір імені дитини при хрещенні. Раніше церковне ім’я давали на восьмий день після народження дитини, його обирали у святцях, зважаючи пам’ять якого святого вшановують у той день.

Оскільки нині хрещення не завжди здійснюють на восьмий день, а батьки заз-далегідь обирають ім’я дитині, то у нагоді стане церковний календар. У ньому можна знайти дані про повні імена святих та дату вшанування їхньої пам’яті. І, обравши по-кровителя, визначитися з датою хрещення. Щоправда, не завжди дане батьками ім’я має церковний аналог, тому у такому разі можна обрати покровителя дитини з іншим ім’ям – саме цим ім’ям вона буде охрещена.

Щодо одягу під час хрещення – по-трібно пам’ятати кілька основних правил. За традицією, малюка хрестять у будь-якому світлому одязі, але він має відкри-вати ручки, ступні та животик.

Роздягати дитину під час хрещення немає потреби, адже у більшості церков дитину рідко занурюють у купель повніс-тю. Після хрещення дитину перевдягають у хресну сорочку, яка обов’язково має бути білою і новою.

Стосовно одягу батьків та хрещених також існують певні вимоги. Жінки ма-ють бути у довгих сукнях чи спідницях скромної кольорової гами. Голова має бути покритою. Манікюр та макіяж мають бути ледь помітними.

Чоловікам легше, але і для них існує певне табу: ніколи не заходити у храм у шапці чи в іншому головному уборі, а влітку не заходити в шортах. Усі присутні на обряді повинні мати під одягом натільні хрестики.

Підготувала Зоряна НАГІРНЯК

З ВІРОЮ В СЕРЦІ

ТАЇНСТВО ХРЕЩЕННЯ

КНИГА ПСАЛМІВ ПСАЛТИР НАЛЕЖИТЬ

ДО КНИГ ПОВЧАЛЬНИХ І МІСТИТЬ У СОБІ 150 ПСАЛМІВ, ТОБТО СВЯЩЕННИХ ПІСЕНЬ, НАПИСАНИХ З НАТХНЕННЯ СВЯТОГО ДУХА. БІЛЬШУ ЧАСТИНУ ПСАЛМІВ НАПИСАВ ЦАР ДАВИД.

Псалтир використовується майже в кожному право-

славному богослужінні. Псалм – сво-го роду молитовний піснеспів, релі-гійна пісня – похвальна, благальна, повчальна або іншого характеру. Сло-во “псалм” походить від “псалтиріон” – струнний музичний інструмент, у супроводі якого виконували псалми. Можна сказати, що Псалтир є квінт-есенцією старозавітного богослов’я (Книга псалмів входить у Старий Заповіт).

Крім царя Давида, авторами псалмів є Асаф, Корах, Мойсей, Со-ломон та ін. Псалми – високопоетич-ні твори, які мали і мають великий вплив на світову літературу, музику, на культуру взагалі. На зразок біблійних псалмів створив “Давидові псалми” Тарас Шевченко; відомі також інтер-претації псалмів українською мовою І. Пулюя, І. Огієнка. Взагалі псалми стали основою численних релігійних вокально-інструментальних творів.

Багато псалмів є похвальними. Не випадково єврейська назва Книги псалмів – Сифер Тегіллім, що означає Книга хвали.

Зоряна НАГІРНЯК

На Великдень і напередодні свята (усю ніч) тривають у церквах богослужін-

ня. А потім процесія тричі обходить храм і починає освячувати пасхальні страви. До них належить, передусім, паска. Здавна паска була гордістю кожної господині. Адже потрібна була неабияка кулінарна вправність, щоб паска доб-ре виросла (не “запалася”), добре випеклася, була рум’яною і смачною. Щодо символіки, то хліб, за віруванням християн, символізує тіло Господнє. Однак мало хто знає, що перші паски були сирними. В архівах і народних переказах є десятки рецептів таких пасок.

До речі, спочатку вони були не печеними і готувалися у спеціальних формах з м’якого дерева, які являли собою п’ять зв’язаних шкіря-ними шнурочками дощечок. На внутрішньому боці кожної дощечки був вирізаний рельєфний орнамент, обов’язково з літерами “ХВ” (Хрис-тос воскрес), який відбивався на самій пасці.

Чи не найпочесніше місце у великодньо-му кошику займає писанка. Як стверджують дослідники, у слов’ян та й у багатьох інших народів яйце символізувало Всесвіт. Писанка здавна була предметом язичницької, а згодом і християнської обрядовості, символізуючи любов і красу. Освячена в церкві на Великдень писанка – це своєрідна охоронна молитва за того, кому призначений оберіг, втілений в орнамент.

Дуже цікавими є християнські легенди про писанки. Ось одна з них. Центуріон, який їв на сніданок варені яйця, розлютився на вої-на, який приніс йому звістку про воскресіння Христа, і сказав:

– Не бреши, ледарю! Він утік, а ви його не впильнували, бо я ніколи не повірю, що хтось може воскреснути, хіба, як оці яйця по-червоніють.

А вони й почервоніли...За іншим переказом, Діва Марія, щоб

якось забавити Божого Сина, розмальову-

вала для нього яєчка, адже іграшок у дитини не було. Отож фарбовані яйця (писанки) є обов’язковим атрибутом Великодніх свят. Да-руючи писанки, близькі вітають одне одного, бажають здоров’я, щастя, достатку.

Хрін у кошику символізує здоров’я. Ми знаємо, що ця лікарська рослина навесні містить у собі багато вітамінів, добре вбиває хвороботворні бактерії і є смачною та по-живною приправою до багатьох страв. Їдять його переважно сирим, про що свідчить навіть прислів’я. Коли людина дуже вередує, кажуть, що вона “забагає печеного хрону”, тобто чогось неможливого.

Християнська легенда також вказує на ці-лющі властивості цієї рослини. Переповідають, коли розіп’яли Христа, щоб завдати йому ще більшого болю, римляни давали йому замість води – оцет, а замість хліба – хрін. А хрін був тоді дуже отруйною рослиною. Але Він їв. І хрін з отруйного став лікувальним.

Масло і сіль, які також є обов’язковими для освячення, відіграють, передусім, роль оберегів. Пояснення таке: масло має полег-шувати людині життя, сприяти в усіх справах, щоб “ішло все, як по маслу”. Сіль покликана впродовж усього року бути захисником для усієї родини від хворіб і різних бід (для цього нею посипали страви за святковим столом); від злої сили і недоброго ока (насипають солі по кутах хати і господарських приміщень), а також вона оберігає подорожніх від несподіваної напасті (сіль у вузлику ховають за пазуху).

А от звичай освячувати ковбасу і шинку явно запозичений. Народи північної Європи приносили жертву сонцю (в давнину язичники святкували день зимового повороту сонця), а офіційною твариною був у них кабан. У цих країнах почали пекти з тіста маленьких поросят і тримали їх до кінця свят. Нашим предкам цей звичай сподобався, але вони сприйняли його по-своєму. Що ж до кабанців, то їх пекли, але не з тіста, а таки справжніх із хроном в зубах, із за-доволенням споживаючи за святковим столом.

Усіх страв у кошику має бути сім. А ще свічка, яка, за стародавніми віруваннями, символізує маленьке сонечко.

Ми ж, християни, знаємо, що Бог – це світло, яке осяває нашу душу впродовж усього життя. А вже на дев’ятий день після Світлого Воскресіння відзначають День поминання по-мерлих – Проводи або Радоницю. Цього дня на цвинтарях звучать пасхальні піснеспіви та від-правляють над могилами заупокійні літії. Наша радість за Воскреслим Господом поєднується із сумом про розлучення з близькими та надією на зустріч із ними у Царстві Небесному.

Воскресіння Христове – найурочистіше свято, яке дає нам надію, що через віру в воскреслого Ісуса Христа і ми воскреснемо й одержимо вічне життя.

Христос воскрес! Воістину воскрес! Зоряна НАГІРНЯК

ТРАДИЦІЇ

СВІТЛО ХРИСТОВОГО ВОСКРЕСІННЯ

ДЕХТО З БАТЬКІВ ДОВГО ВАГАЄТЬСЯ: ЯК І ДЕ ОХРЕСТИТИ МАЛЮКА? СКІЛЬКИ ЦЕ КОШТУВАТИМЕ? ЧИ МОЖНА ПРОВЕСТИ ВІДЕОЗЙОМКУ? ПРОТЕ НЕ ЦІ ПИТАННЯ Є ГОЛОВНИМИ. ДО ХРЕЩЕННЯ, ЯК І ДО БУДЬ-ЯКОГО РЕЛІГІЙНОГО ТАЇНСТВА, ТРЕБА СТАВИТИСЯ ВІДПОВІДАЛЬНО.

ОСЬ І ДІЖДАЛИСЬ МИ, ПРАВОСЛАВНІ ХРИСТИЯНИ, ОДНОГО З НАЙБІЛЬШИХ СВЯТ – ВЕЛИКОДНЯ. ВІД САМОГО ПОЧАТКУ ЦЕ НАЙСВІТЛІШЕ Й НАЙДОВШЕ ІЗ ТОРЖЕСТВ.

ВЕЛИКДЕНЬ – ВОСКРЕСІННЯ ХРИСТА. У ЦЬОМУ ВЕСЬ ЗМІСТ СВЯТА. БО ЯКЩО ХРИСТОС ВОСКРЕС, ТО І МИ ВОСКРЕСНЕМО З НИМ; ЯКЩО ВІН ОЖИВ, ТО І МИ ОЖИВЕМО ПІСЛЯ СМЕРТІ. ЯКЩО ВІН ВОЗНІССЯ, ТО І МИ БУДЕМО ВОЗНЕСЕНІ НА НЕБЕСА У ДРУГЕ ЙОГО ПРИШЕСТЯ.



КАЛЕЙДОСКОП

Фінансові реквізити: рахунок ДЗД ДПтСУ, р/р №31250227201887 в ДКСУ

в м. Києві, код банку 820172, ЄДРПОУ 08565003. Свідоцтво платника ПДВ №200062177.

Інд. под. № 085650026068

ГазетаДержавної

пенітенціарної служби України

Адреса редакції: 04050, м. Київ50, вул. Ме льни кова, 81.

Телефон: 4810562; еmail: [email protected]

Листування з читачами тільки на сторінках газети. Думки авторів публікацій

не завжди збігаються з точкою зору редакції. Редакція залишає за собою право редагувати матеріали. За

точність викладених фактів відповідальність несе автор. Художні твори друкуються мо-вою оригіналу. При використанні наших

публікацій посилання на “Закон і обов’язок” обов’язкове.

Головний редакторОксана

ВЄЛКОВА-ЛАГОДАСвідоцтво

про реєстраціюКВ №9609

від 21.02.2005р. Ціна договірна.

Рукописи і фотознімки не повертаються і не рецензуються. Відповідальність за достовірність

реклами несе рекламодавець.

Передплатний індекс 23102Наклад: 37500

Замовлення № 47211ТОВ “МЕГА-ПОЛІГРАФ”,

м. Київ, вул. Марка Вовчка, 12/14

ОБОВ’ЯЗОКЗАКОНЗАКОН


ОБОВ’ЯЗОКЗАКОНЗАКОН


ДЕНЬ ДОВКІЛЛЯ

ФОТОФАКТ

ЗУСТРІЧВони зустрілись. Все ж таки зустрілись,Хоча минуло стільки літ,Їх юність у минулому лишиласьЙ змінився з часом навіть світ.Вони зустрілись, щоб усе згадати:Той клятий вибух, що змінив життя,Ту юність, у якій прощатисьСудилось їм, щоб зустріч ця була.Той квітень знищить їхні мрії –Змінилось все в якусь коротку мить.До вибуху були такі щасливі,А після нього у розлуці жить.Їм довелось. Та все-таки зустрілисьТак випадково через 30 літ.Сторінка юності у Прип’яті лишиласьЙ змінився з квітнем їхній світ.

Наталія ДУБОВА,Харківська область

ЛІТЕРАТУРНИЙ КОНКУРС “ ДЗЕРКАЛО ”

Під час заходу керівни-цтво Служби висадило

ялинки на прилеглій до адмі-ністративної будівлі території, а персонал відомства провів генеральне прибирання кабінетів та навколишньої території. А ще взяв участь у благоустрої одного із скверів столиці.

Долучилися до акції і в об-ласних управліннях. Так, в Івано-Франківській області пенітенці-арії та засуджені, які відбувають покарання в колоніях Прикар-паття, і ті, які перебувають на обліку в кримінально-виконав-чих підрозділах області, про-

водили благоустрій територій, щоб зробити свій власний вне-сок у суспільно корисну справу.Висаджували саджанці, кущі, квіти чистили від сміття доріжки, обкопували дерева, фарбували лавки, впорядковували клумби.

Окрім закріплених терито-рій, було доведено до ладу тери-торію цвинтаря, міських площ, берегів річок.

Понад 20 екологічних за-ходів провели цього дня пра-цівники та засуджені. Участь у прибиранні взяли близько 80 працівників та 400 засуджених.

Завзято попрацювали цього

дня і на Сумщині, Харківщині, Рівненщині та Житомирщи-ні. Так, співробітники зібрали сміття, позамітали доріжки, перекопали грунт, побілили дерева, бордюри, пересадили квіти. Цього ж дня відбулося і відкриття літнього фонтану перед центральним входом до

управління ДПтС України в За-порізькій області.

Символічно, що ця днина чистого довкілля передує велич-ному православному святу Вели-кодню, яке прийнято зустрічати з чистотою в оселі та в душі.

Підготувала Людмила ТОМІНА

“ВАМ ДОЗЕМНИЙ УКЛІН ЗА ЦІКАВЕ ВИДАННЯ…”

“ВАМ, ТВОРЦЯМ ГАЗЕТИ “ЗАКОН І ОБОВ’ЯЗОК”, МІЙ ДОЗЕМНИЙ УКЛІН І ПОВАГА ЗА ЦІКАВЕ ВИДАННЯ, ЯКЕ ІЗ ЗАДОВОЛЕННЯМ ЧИТАЮ І ПЕРЕДПЛАЧУЮ ТА НАДСИЛАЮ НАПИСАНІ МНОЮ ВІРШІ, ЯКІ З ВАШОЮ ДОПОМОГОЮ БАЧАТЬ СВІТ. ЗА ЩО СЕРДЕЧНО ДЯКУЮ І БАЖАЮ ВАМ ВСЕБІЧНИХ УСПІХІВ, ДОБРА І ЩАСТЯ.

ПРИНЕСЛА КВІТИ СИНУ МАТИУ солдат за життя була рідна домівка –Скажу правду, немов на суді, Що вже домом святим стала їм Ковалівка,Завжди щедра, невтомна в труді.А на курган – там ті солдати,Що зберегли для нас красу, –Принесла квіти сину матиІ ронить гіркую сльозу.Ці сльози за батька і вбитого брата,За вражений кулями слід.А наш Буг, що святив

на безсмертя солдата,Нині плине в оновлений світ.Щоб народ пам’ятав тих бійців,

що в траншеяхБоронили наш край на війніІ свободу навік для Вітчизни своєїВідстояли в смертельній борні,Щоб у мирнії дні над спокоєм могилиУ жалобі схиляли чоло,А любов та життя,

міцна дружба розкрилоВід біди захищали село.

Микола ДЗУДЗЕЛО,Миколаївська область”

НАМ ПИШУТЬ

CКАНВОРД

З ЛЮБОВ’Ю ДО РІДНОЇ ЗЕМЛІ ТА ПРИРОДИ ЗУСТРІЛИ 23 КВІТНЯ ПРАЦІВНИКИ ДЕРЖАВНОЇ ПЕНІТЕНЦІАРНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ. ОБ’ЄДНАЛА ВСІХ ВСЕУКРАЇНСЬКА АКЦІЯ “ЗРОБИМО УКРАЇНУ ЧИСТОЮ РАЗОМ”.

З ЛЮБОВ’Ю ДО РІДНОЇ ЗЕМЛІ

ФОНТАНИ… В УСТАНОВІ

В ОЛЕКСІЇВСЬКІЙ ВИПРАВНІЙ КОЛОНІЇ №25 УПРАВЛІННЯ ДПТС УКРАЇНИ В ХАРКІВСЬКІЙ ОБЛАСТІ РОЗКОНСЕРВОВАНО ТА ЗАПУЩЕНО В ДІЮ ВОДЯНІ ФОНТАНИ.

Тепер кожний може від-почити біля художньо

оформлених фонтанів, що по-будовані в кожному локальному секторі силами самих засуджених.

“Адміністрація установи всі-ляко сприяла ініціативі щодо створення місць для відпочинку, які супроводжуються плеском та відблисками води”, – розповів на-чальник установи Едуард Риженко.

Сергій ДМИТРЕНКО

Відповіді на сканворд у № 16

Газета видається з 1955 року obovyazok_17.pdf · АДЖЕ ЦЕ УРОК...

Documents

Transcript of Газета видається з 1955 року obovyazok_17.pdf · АДЖЕ ЦЕ УРОК...