Крізь літній золотавий день Наш човник ледь пливе, Бо в ручках крихітних весло Вертиться, мов живе, А юні очі бачать скрізь Щось дивне та нове.

Жорстока трійце! Ви, кого Не зморить і до ночі, Про казку просите того, Хто так спочити хоче! Та що там важить голос мій Супроти трьох дівочих...

Велична Прима віддає Наказ почать скоріше, Секунда молить: «Будуть хай Дивацтва там і вірші!», А Терція перепиня Лиш раз на мить, не більше.

Та ось вже дивляться вони, Принишклі і мовчазні, Як Дивокраєм тихо йде Дівчатко уві сні, І майже вірять в те, що є Всі речі ці чудні.

І раз у раз, коли вогонь Фантазії загас, І бідолаха каже: «Я Закінчу потім сказ», Маленькі бестії кричать: «Прийшов для потім час!»

Так поставав наш Дивокрай: Химерні ці місця Творили ми разом, коли Нас путь втішала ця. Та ось додому вже йдемо — І сказ добіг кінця.

Алісо! Казку цю сховай Туди, де серця стук, В ті сховки, для яких нема Ні часу, ні розлук, І бережи, як в чужині Букетик з рідних лук.�

�УцьомувіршівтіленіспогадиЛьюїсаКерроллапроодинізнай-щасливішихднівйогожиття,4липня1862року,коливінтайогоприятельРобінсонДаквортпопливлиізтрьомасестрамиЛідделлнапрогулянкувгоруТемзою.ПримоюувіршіавторназвавЛорінуШарлотту,Секун-дою—самуАлісу,аТерцією—наймолодшусеструЕдіт.СамецьогоднянародилисяпершіпригодиАлісивДивокраї,щопотімрозвинулисявтучарівнукнигу,якавідоманамсьогодні.

Алісі почало вже неабияк набридати отаке сидіння зсестрою на бережку, коли геть нічим розважитися: раз-другийвоназазирнуладокнижки,якусестрасамечита-ла, та в ній не було ні малюнків, ні діалогів. «А що закористь із книжки, — подумала Аліса, — без малюнківі діалогів?»

Тож вона міркувала (наскільки вже ставало сили, бовід спекичулася сонноютанетямущою), чи такуже за-хопливо буде сплести собі вінок із ромашок, якщо дляцьоготребащепідвестисяйпітиїхназбирати,колирап-томбілийкроликізрожевимиочицямипромайнувпрос-тобілянеї.

ВцьомунебулонічогоТАКОГОВЖЕнезвичайного;АлісанетещобТАКУЖЕздивувалася,почувши,якКро-ликмурмотитьсамдосебе:«Ойлишенько!Ойлишенько!Язапізнюся!»(Міркуючипроцезгодом,вонаподумала,щонасправді-томусилаостовпіти,аленатоймоментусеви-глядалоцілкомприродно.)ТаколиКроликнадодатокВИТЯГГОДИННИКАЗКИШЕНІЖИЛЕТКИ,глипнувнаньогойзаквапивсядалі,Алісамиттюзірваласянарівніноги:їїосяяло,щоранішевонаніколинебачилакролика

Р о з д і л п е р ш и й

У глиб кролячої нори

зжилетноюкишенеюабожізгодинником,якогоможназтієїкишенівитягти.Тож,палаючизцікавості,дівчинкаприпустилазанимчерезгалявинуй,нащастя,самевстиг-лапобачити,яквіншугнувувеличенькукролячунорупопідживоплотом.

ЗамитьіАлісастрибнуласлідом,навітьнезамислю-ючись,якжеїйпотімзвідтивибратися.

Спершу нора прямувала вперед, наче тунель, а то-діраптово пірнула вниз — так раптово, що Аліса щей оком не змигнула, а вже летіла у глибочезний ко-лодязь.

Читоколодязьбувдужеглибокий,читопадалавонадуже повільно, а проте в Аліси виявилося досить часу,аби роззиратися на льоту й міркувати, що тепер буде.Спочаткувонаспробувалаглянутивнизтароздивитися,кудилетить,алевнизубулозатемно,щобищосьрозібра-ти; тоді Аліса поглянула на стінки колодязя й побачила,що вони щільно завішані шафками та полицями; поде-кудивиднілимапийкартини,прибитідостінкілочками.З однієї полички Аліса, пролітаючи, прихопила жбанок;на ньому був напис «ДЖЕМ ІЗ ПОМАРАНЧІВ», та все-редині, як на зло, виявилося порожньо. Просто кинутипосудинувонанезахотіла,боячисьзабитикогосьунизу,й примудрилася запхати жбанок до якоїсь шафки, якусамепроминала.

«Щож,—думалаАліса,—післятакогопадіннязагур-котітизісходівбудеякразплюнути.Якоюхороброюменевсівдомавважатимуть!Таябнавітьінекавкнула,якбизвергласязвершечкабудинку!»(Іце,требасказати,булоажзанадтосхоженаправду.)

Униз, униз, униз. Невже це падіння ніколи не за-кінчиться!

—Цікаво, скільки миль� я вже пролетіла? — промо-вилаАлісавголос.—Певно,ямаюнаближатисядоцен-труЗемлі.Так,поміркуймо:здається,цемуситьбутидесьчотири тисячі миль углибину... (бо ж, розумієте, Алісавивчила кілька таких цікавинок на уроках у класі, і хочтепер була НЕ НАДТО добра можливість похизуватисязнаннями, позаяк бракувало слухачів, зате можна булоповправлятисяуповторенні)...так,відстаньначебтопра-вильна...алежцікаво,наякійяширотітадовготі?(Алі-сазеленогопоняттянемала,щотакеширотачидовгота,протевважала,щотакігарнійвеличніслованегріхіви-мовити зайвийраз.)

Невдовзівоназновузаговорила:—Ото буде дивина, якщо я пролечу просто КРІЗЬ

Землю! Певно, весело буде вискочити поміж людей, щоходять догори дриґом! Антипати, чи як їх... (зараз Алісанавіть пораділа, що НІХТО її не чує, бо слово звучалоякось не зовсім правильно��) ...та мені доведеться запи-тати в них, що то за країна, до речі. Прошу пані, цеНова Зеландія чи Австралія? (Й Аліса спробувала зро-битикніксен...Тількиуявітьсобі,щотозакніксен,колиперевертом летиш у повітрі! Думаєте, ви б упоралися?)Ще подумає через ці розпитування, що я — якась маланевігласка! Ні, питати не годиться: може, побачу десьнапис.

Униз,униз,униз.Робитибулонічого,тожАлісаневдов-зізновупочалаговорити:

—Дінадужесумуватимезамноюцьоговечора,щебпак!(Діноюзваликішку.)Сподіваюся,вонинезабудуть

�М и л я (англійська)—мірадовжини,щодорівнює1,609км.��Аліса,яснаріч,намагаєтьсязгадатислово«антиподи»—тобтомеш-

канцідіаметральнопротилежноїточкиземноїкулі.

поставитиїйтарілочкузмолокомпідчасвечірньогочаю�?МоялюбаДіно!Якбияхотіла,щобитибулатут,зімною.Щоправда,вповітрізовсімнемаємишей,томунезнаю,щобити,біднесенька,їла,—хібащовласнихблішок.Хочаневпевнена,чисмакуютькішкамблішки?

І тут Аліса почала потроху дрімати, та сонним голо-сомусеповторювала: «Чи смакуютькішкамблішки?Чисмакуютькішкамблішки?»йінколи:«Чисмакуютьбліш-кам кішки?», бо ж, погодьтеся, оскільки вона не зналаточноївідповідінажоднезцихзапитань,тобулонетаківажливо,яксамевонизвучали.Алісавідчула,щозовсімклює носом, і вже почала снити про те, як походжає зДіною, тримаючи її за лапку, і запитує кицю дуже на-стирливо:«Атепер,Діно,скажимені,будьласка,правду:ти коли-небудь їла власних бліх?», як раптом — гец!гуп!—вонагепнуласянакупугілляччятасухоголистя,йпадіннянарешті закінчилося.

Алісаанітрохинезабиласяйуженаступноїмитізірва-ласянаноги;вонапоглянулавгору,алетамбулотемно,хочоковибери;попередунеїзновубувдовгийкоридор,івйогоглибиніщевиднівКролик,якийчимдужшкваривгеть.Неможнабулогаятинісекунди,йАлісаполопотілазанимшвидко,яквітер,—ісамевчасно,щобипочути,якКроликбуркотить,повертаючизаріг:

—Ох,моївушка,моївусики,вжетакпізно,такпізно!Огинаючиріг,Алісамалоненаступалатваринціна

п’яти,проте,коливискочилаз-заповороту,ніякогоКроли-кавженебуло;вонаопиниласявдовгійнизенькійзалі,освітленійчисленнимилампами,щозвисализістелі.

�В е ч і р н і й ч а й (tea-time)—традиційнедляанглійцівчаюванняо17.00,щоувійшловтрадиціюсамезачасівкоролевиВікторії,заякихвідбулисяіАлісиніпригоди.

Взалузвідусільвиходилидвері,та,нажаль,гетьусізамкнені;пройшовшивздовжодного,атодійуздовждру-гогобокутапоторсавшикожні,Алісапохнюпленопочов-галасерединоюкімнати,ламаючисобіголову,якжеїйвза-галізвідсивибратися.

Несподівановонапобачилабілясебемаленькийсто-ликнатрьохніжках,всуцільзробленийзі скла;наньо-мунебулонічого,крімкрихітногозолотогоключика,йАлісі одразу ж спало на думку, що він може бути відякихось дверей у цій залі. Та ба! Чи то замки виявили-ся завеликі, чи то ключик замалий, та, хоч би як тамбуло, жодні двері ним не відчинялися. Проте, обходячизалувдруге,Алісанаскочиланафіраночку,яказапиналащось унизу над підлогою і яку вона спершу не помі-тила, й за тієї завіскою знайшлися маленькі дверцята зп’ятнадцять дюймів� заввишки. Вона встромила крихіт-ний золотий ключик у замкову шпарину, й, на її преве-лику втіху, він підійшов!

�Д ю й м —мірадовжини,щодорівнює2,5см.

Алісапрочиниладверцятайпобачила,щовониведутьдомалесенькогокоридорчика,небільшогозапацючунору;дівчинкаопустиласянаколінайкрізьцейкоридоругледі-ланайпишнішийсад,якийлишеньможнасобіуявити.Якжепалкоїйпраглосявибратисязпохмуроїзалийпоблу-катипоміжцихбарвистихквітниківтасвіжихфонтанів!Алевдверінавітьїїголованепролазила.«Абодайбиго-ловаіпролізла,—подумалабідолашнаАліса,—тощозакористьбулабменізнеїбезплечей.Ах,якбижявміласкладатися,начепідзорнатруба!Думаю,язмоглаб,знатиблишень,ізчогопочати».Бож,бачте,черезте,щоостаннімчасомсталосястількивсьогочудернацького,вонапочалапідозрювати,щонасправдінетакбагаторечейусвітідій-сноєнеможливими.

Схоже, чекати біля маленьких дверцят не було жод-ного сенсу, тож Аліса подалася назад до столика, несмі-ливо сподіваючись знайти там інший ключ або принай-мні підручник зі складання людей на манір підзорнихтруб.Протезаразвоназнайшлананьомумаленькупля-шечку («Раніше її тут точно не було», — сказала Аліса)із закрученим довкола шийки паперовим ярличком, наякому було гарними, великими літерами надруковано:«ВИПИЙМЕНЕ».

Звісно,«ВИПИЙМЕНЕ»—гарнапропозиція,тамудрамаленькаАлісазовсімнезбираласямерщійСАМЕТАКівчинити.

«Ні,яспершуроздивлюся,—вирішилавона,—йпо-бачу,єнапляшцінапис«Отрута»чинемає»;божАлісачитала кілька чудових маленьких історій про діточок,якіобпеклися,сталипоживоюдлядикихзвірівабовско-чилив іншінеприємніхалепитількитому,щовониНЕпам’яталипростенькихправил,яких їхучили їхнідрузі,

як-от:розпеченадочервоногокоцюбаобпікає,якщотри-мати її задовго, а якщо ДУЖЕ глибоко поріжеш рукуножем, то вона зазвичай кровить, а ще Аліса ніколи незабувала, що коли випити багато з пляшечки, на якійнаписано «Отрута», це майже напевно тобі зашкодить,раночипізно.

Тахайтамяк,наційпляшечцінебулонапису«Отрута»,тожАлісанаважиласяпокуштуватиїївмістта,оскількинапійїйсмакував(насправдійогосмакбувмішаниноюзвишневогопирога,заварногокрему,ананаса,смаженоїін-дички,ірисоктагарячихгрінокізмаслом),доволішвидкознимупоралася.

* * * * * ** * * * *

—Щозадивневідчуття!—вигукнулаАліса.—Напев-но,яскладаюся,якпідзорнатруба.

Таквонойбуло:тепервоназаледвесягаладесятидюй-мівзаввишки,йлицеїїпросвітліловіддумки,щотепервонасаметогозросту,щобипройтикрізьдверідочудово-госадочка.ПротеспершуАлісазачекалакількахвилин,щобзрозуміти,чинеплануєвонайдалізменшуватися;вонатрохинервуваласящодоцього.«Бож,погодьтеся,всемоглоскінчитисятим,—сказалаАлісасамадосебе,—щоябзовсімрозтанула,яктасвічка.Цікаво,нащобятодісталасхожа?»Івонапочалауявлятисобі,якийвиглядмаєвогниксвічкипіслятого,яксамасвічкавжезгасла,божнемоглапригадати,щобиколисьїйдоводилосябачититакучудасіюнавласніочі.

Задеякийчассталозрозуміло,щонічогобільшеневід-бувається,івонавирішиланегаючисьітидосадка.Тащо

залихо!Вжебілядверейбідолахазгадала,щозабулама-ленькийзолотийключик,апідійшовшидостолу,зрозумі-ла,щонеможейогодістати:вонапрекраснобачилаключкрізьсклянустільничкуйщосилинамагаласявилізтина-горуоднієюзніжок,таніжкабулазанадтоковзкою;тож,колинарештіАлісугетьзморилицібезпліднізусилля,бід-накрихіткасілайрозплакалася.

—Нужбо,немаєсенсусидітийотаксобірюмсати,—озваласяАлісадосебедоволісуворо.—Раджутобінегай-ноприпинити!

ЗазвичайАлісадаваласобіслушніпоради(хочайрідкоїмслідувала),аінколилаяласебетакбезжально,щоажнаочіїйнаверталисясльози.Одногоразу,пригадується,вонанамагаласянакрутитисобівухазате,щошахрувалавгріукрокет,вякуграласамапротисебе,божцядивовижнадитинапростообожнювалавдаватизсебеодночаснодвохлюдей.«Алезаразнемаєсенсу,—подумалабідолашнаАлі-са,—вдаватиізсебедвохлюдей.Ба,таменелишилосятакмало,щойнаОДНУпутнюлюдинуненастачиш!»

Невдовзівокоїйвпаланевеличкасклянаскринька,щолежалапопідстолом:колиАлісавідкрилаїї,топобачилакрихітнийкекс,наякомукоринкою�булопрегарновикла-дено:«З’ЇЖМЕНЕ».

—Щож,яйогоз’їм,—промовилаАліса,—ітоді,якщовідцьогояпочнурости,тозможувзятиключа,аякщозновумаліти,топроповзупопіддверима;отже,такчиінакяпотраплюдосаду,йменіцілковитоначхати,яксамецестанеться!

Алісавідкусилашматочокітривожноповторюваласа-мадосебе:«Такчиінак?Такчиінак?»,поклавширукусобі

�К о р и н к а —чорнідрібніродзинкибезкісточок.

намаківку,щобивідчути,вякийбіквонаросте,йчималоздивувалася,побачивши,щозалишаєтьсятогосамогозрос-ту;яснаріч,восновномутакейвідбуваєтьсязлюдьми,щоїдятькекс,алеАлісанастількипризвичаїласявженечека-тинічого,окрімякихосьчудасій,щоїйздалосядоволінуд-нимінедотепнимте,щожиттязновустаєнавдивовижузвичним.

Тожвонахутковзяласядосправийневдовзіпокінчилазкексом.

—Усечудернацькішетачудернацькіше!—зойкнулаАліса(вонабулатакаошелешена,щонамитьзовсімзабу-лася,яктребаправильноговорити).—Теперярозсуваюся,мовнайбільшийусвітітелескоп!Бувайте,моїніжки!(Божколивонапоглянулавниз,насвоїноги,тоїхужейвидконебуло,такдалековониопинилися.)Ох,бідолашнімоїмалесенькініжки,хтожтеперодягатимевасучеревикийпанчохи,моїсолоденькі?Гадаю,Явженеспроможуся...Ябудубозна-якдалеко,щобщейвамиопікуватися,дове-детьсявамдбатипросебесамим...

«Тавсежтребабутидонихдобрішою,—подумалаАлі-са,—атощенестанутьходититуди,кудименітреба!Так,поміркуймо:будунадсилатиїмпаруновихчеревичківдокожногоРіздва».

Івонавзяласяприкидати,якбицездійснити.«Надсилатимуїхізрозсильним,—вирішилаАліса.—

Мабуть,цестрахяккумедно—посилатиподарункивлас-нимногам!Аякжедивновиглядатимеадреса:

пані Правій Нозі Аліси, килимок перед каміном, одразу біля ґраток...

Р о з д і л д р у г и й

Озеро cліз

ОГосподи,щозадурнюяверзу!»

ЦієїмитіАлісинаголоваторохнуласяобстелюзали;насправді,теперАлісабулабільшеніждев’ятьфутів�заввишки,тожвонамерщійухопилазолотогоключикайпоквапиласядохвіртки.

БідолашнаАліса!Усе,щовонатепермоглазробити,такцевкластисянабікіза-зирнутикрізьдверцятаоднимоком:протиснутисякрізьнихїйзаразбулобскладноякніколи.Тожвонасілайзновза-плакала.

—Хочбипосоромилася,—казаладосебеАліса,—такадоросладівчинка(цілкомслушнозауважилавона),асидишоцейрюмсаєш.Негайноприпини,комусказано!

Тавонавсеодноплакалайплакала,сльозилилисязнеїгалонами��,ажпокидовколаненазбиралосячималенькеозерце,дюймівчотиризавглибшки,якезалилозалумайжедополовини.

Невдовзівдалинізачулосятупотіннячиїхосьніжок,іАлісахутковитерлаочі,щобиподивитися,хтотамтакий.ЦеповернувсяБілийКролик;вінувесьрозчепурився,воднійруцітримавпарубілихлайковихрукавичок���,авін-шій—віяло,алетаксамомурмотівсобіпідноса:

�Ф у т —англійськамірадовжини,щостановить30,48см.��Га л о н —міраоб’ємурідинтасипкихречовинвАнглії,щодорів-

нює4,546літра.���Л а й к а —сортм’якоїшкіри;рукавичкизтакоїшкірибулипред-

метомрозкоші.

—Ох!Герцогиня,герцогиня!Ох!Якщоязабарюся,вонапростооскаженіє!

Алісупосівтакийрозпач,щовонавжеладнабулапро-ситидопомогивбудь-кого,тож,колиКроликпорівнявсязнею,дівчинказаговорилатихим,нерішучимголосочком:

—Перепрошую,пане...Кроликнестямнопідстрибнув,випустиврукавичкита

віялойщодухудременувутемряву.Алісапідібралавпущеніречі,аоскількивзалібула

страшназадуха,топочалаобмахуватисявіялом,примов-ляючиміжтим:

—Отакої!Якевсехимернесьогодні!Авчоражусебуло,якзвичайно.Цікаво,може,меневночіпідмінили?Так,по-міркуймо:чисаметакоюяпрокинуласясьогоднівранці?Здається,ятакипочуваласятрохипо-іншому.Таякщоявженета,товиникаєзапитання:хтоявзагалі,зарадиБога,така?Ах,ОЦЕсправжнязагадка!

Івонасталапригадувативсіхзнайомихдітлахівсво-го віку, щоби пересвідчитися, чи не стала вона кимосьіз них.

—ЯнапевнонеАда,—міркувалаАліса,—бовАдиволоссязавиваєтьсятакимидовгимикучерями,авменевзагалініякихкучерівнема.ІщеяточнонеМабель,бояжзнаюсилу-силеннуречей,авона!О!Тавонанічогісіньконезнає!ІкрімтогоВОНА—цевона,аЯ—цея,і...ОГос-поди,якжецевсезаплутано!Требаперевірити,чизнаюявсете,щозналараніше.Так-так,подивимося:чотиринап’ятьбудедванадцять,чотиринашістьбудетринадцять,чотиринасімбуде...оБоже!Ятакніколидодвадцятинедійду!Гаразд,таблицямноження—цедрібнички:требаспробуватигеографію.Лондон—столицяПарижа,Па-риж—столицяРима,аРим...Ні,певна,ЦЕнеправильно!

Мабуть,ятакиперетвориласянаМабель!Зараззосеред-жусятапрочитаю«Стараннокрихіткабджола...»1

ІАлісасклаларукинаколінках,начезбираласявідпові-датиурок,тапочаладекламувативірша,протеголосїїзву-чавякосьхрипкойхимерно,асловабулинезовсімтакими,якзазвичай:

Старанно крихта-крокодил

Плекає довгий хвіст:

Вертіти ним на цілий Ніл

Найкращий має хист.

Як ревно кігті він гострить,

Як вправно ікла тре,

І кожна рибка радо вмить

До нього в пащу пре.

—Певна,щоцезовсімнетіслова,—промовиланещас-наАліса,йочіїїнаповнилисяслізьми,коливонаповеладалі.—Мабуть,явсежтакиМабель,іменідоведетьсяпітийжитивтійжалюгіднійтіснійхалупі,ащевменезовсімнебудеіграшок,і...Ох,доведетьсявчитикупууроків!Нуні,явирішила:якщовжеяМабель,тозалишусятут!Іда-ремновсівонибудутьзвішуватисясюдиголовоювнизтагукати:«Підіймайсязновудонас,дорогенька!»Ятількипоглянувгорутапромовлю:«Тохтоятепер?Спершуска-жітьмені,іякщоявподобаюбутицієюлюдиною,топідій-муся,аякні,тозалишусятут,покинеперетворюсянако-госьіще»...Алеж!—скрикнулаАлісайзновузалиласяслізьми.—Нехайбивонитількизвісилисясюдидонизуголовами!ЯТАКутомиласябутитутсама!

Сказавшице,Алісаглипнуланасвоїрукийздивовановідзначила,що,побиваючисьуголоснадсвоєюдолею,на-

тягнуланадолонюкрихітнукроликовурукавичку.«Якменіцевдалося?—подумалаАліса.—Напевно,язновумен-шаю».Дівчинкапідвеласяйпопростуваладостолика,щобипорівнятизнимсвійзріст,івиявила,щотепер,наскількивонаможеприкинути,внійприблизнодвафутийвонастрімкопродовжуєстискатися.НевдовзіАлісазрозуміла,щовсецечерезвіяловїїруці;вонапохапцемкинулайого,ісамевчасно,бощетрохи—йщезлабузагалі.

—Ледвевстигла!—сказалаАліса,неабиякнажаханатакоюраптовоюзміною,апротещасливасамимфактом,щовонайдосііснує.—Атепердосаду!

Івонапобігладохвірточки—тамарно!Маленькідвер-цятабулитаксамозамкнені,азолотийключиктаксамолежавнаскляномустолику.«Івсежахливо,якніколи,—подумалобіднедитя,—божященіколивжиттінебулатакоюкрихітною,ніколивжитті!Іявамскажу,цепростожахливо,отак!»

Щойновонацепромовила,якпосковзнуласьізамитьуже—хлюп!—опиниласьажпошиювсолонійводі.Спер-шунадумкуїйспало,щовонаякимсьдивомшубовснулавморе.«Азначить,додомузможуповернутисязалізни-цею»,—сказалаАлісасамадосебе.(Алісаодногоразупо-буваланаморійдійшлависновку,що,кудинеподайсянаанглійськомуузбережжі,всюдипобачишкількакупальнихкабінок,щоїхнаколесахвозятьпляжем�,якихосьмалюків,щопорпаютьсявпіскудерев’янимилопатками,тодірядо-чоккотеджів,азаними—залізничнустанцію.)Таневдов-зівонавиявила,щопростоплюхнуласявозеросліз,якесамайнаплакала,покибуладев’ятьфутівзаввишки.

�ВАнгліїтогочасупляжемїздилидерев’янікабіни,запряженікіньми.Внихможнабулоувійтизбокупляжу,роздягтисяізіншогобокукабіниспуститисявводу.Такимчиномприкупаннізберігаласяблагопристой-ність,проякутакпіклувалисясучасніКерроллуанглійці.

—Якбижярюмсаламенше!—сказалаАліса,плаваючитуди-сюдивпошукахдорогинасухе.—Теперменепока-рано—явтоплюсяувласнихсльозах!Цебудедужехимер-но,якщочесно!Автім,сьогоднівсехимерно.

ОдразупоцихсловахАлісапочула,якщосьплюскочевозерінеподалік,іпопливлаближче,абидізнатися,щотамтаке.Спершувонаподумала,щоцеморжабогіпопотам,алепотімзгадала,якоюсталакрихіткою,іневдовзідоди-вилася,щотовсьоголишемишка,якапослизнуласяйупа-лавводу,достотуяквонасама.

«Так,чиневартомені,—подумалаАліса,—заговоритидоцієїмишки?Тутусетакечудернацьке,що,думаю,вонаможезапростовмітирозмовляти;тахайвонояк,спробу-ватинезашкодить».ОтожАлісазаговорила:

—ОлюбаМише,чинезнаєтеви,яквибратисязцьогоозера?Ятакутомиласяплаватитуди-сюди,оМише!(Алісіздавалося,щосаметакітребаговоритизмишею;яснаріч,вонаніколинеробилацьогораніше,затеколисьбачилавбратовомупідручникузлатинитаке:ємиша—немаємиші—даватимиші—бачитимишу—омише!)

Мишаподивиласянадівчатконачебізцікавістю.Алісінавітьздалося,щотваринкапідморгнулаоднимзісвоїхкрихітнихоченят,протенічогонесказала.

«Може,вонанерозумієанглійської,—подумалаАлі-са.—Головунавідсічдаю,цефранцузькамиша,щопри-буладонасразомзВільгельмомЗавойовником�».(Бож,привсіхсвоїхчудовихзнанняхзісторії,Алісаненадточіткоуявляла,якдавновідбувалисятічиіншіречі.)Отожвонаозваласязнову:

�В і л ь г е л ь м З а в о й о в н и к —Вільгельм,герцогНормандський,щов1066роціначолінормандськоговійськазавоювавАнгліюіставанг-лійськимкоролемВільгельмомІ.

—Oùestmachatte?�(Цебулапершафразазїїпідруч-никафранцузької.)

Мишаажпідскочилауводій,здавалося,всязатрусиласявіджаху.

—Ох,даруйтемені,—квапливозакричалаАліса,по-боюючись,щообразилапочуттябідноїтваринки.—Язо-всімзабула,щовинелюбитекотів.

—Нелюблюкотів?!!—пронизливойлютоверескнулаМиша.—АхібаТИлюбилабкотів,якбиопиниласянамоємумісці?

—Ну,напевно,ні,—примирливовідказалаАліса.—Нетребатаксердитися.ПротехотілабяпоказативамнашукішкуДіну:думаю,винегайнозахопилисябкішками,щой-ноїїпобачивши.Вонатакагарнюня,такаманюня,—не-квапноплаваючиозерцем,продовжувалаАлісачасткововжедосамоїсебе.—Аяквонапремиломуркочебілявог-ню,вилизуючилапкитавмиваючимордочку...Іпеститиїї—самезадоволення,такавонавнасм’якенька...Аяквонавправнополюєнамишей!..Ох,вибачтемені,будьласоч-ка!—зновузойкнулаАліса,боцьогоразуМишавсяна-їжачилася,йдівчинкаясновідчула,щотатеперужесправ-діобразилася.—Минебудемопронеїбільшеговорити,якщовамценедовподоби.

—Ми?!!—вискнулаМиша,тремтячиаждокінчикахвоста.—Нібиясталабговоритинатакутему!НашрідзавждиНЕНАВИДІВкотів—цихбридких,ницих,похаб-нихзвірюг!Нехочубільшейчутипроних!

—Янебуду,чесно!—сказалаАліса,поспішаючизмі-нититемурозмови.—Може,вам...може,ви...полюбляєте...е...полюбляєтесобак?

�Демоякішка?(Фр.)

Мишаневідповіла,тожАлісабадьороповеладалі:—Поблизунашогодомуживепречудовийсобачка,яко-

гоядужехотілабвампоказати!Маленькийжвавийтер’єр,такий,знаєте,здовжелезною,кучерявоюбрунатноюшерст-кою.Івінприноситьвамрізніречі,яківийомукидаєте,іщесідаєназаднілапкийпроситьїсти,івсякііншіштукивиробляє...яйполовинизгадатинеможу...Ізнаєте,цесо-бакафермера,йхазяїнкаже,щовідньогодужебагатоко-ристі,щовінсотнюфунтів�коштує!Вінкаже,песикусіхпацюківпередушуєі...ОГосподи!—розпачливоскрикну-лаАліса.—Боюся,язновуїїобразила.

АджеМишачимдужгреблавіднеїподалі,шаленозбу-рюючиводувозері.

ТожАлісасумирногукнулаїйуслід:—Мишко,дорогенька!Повертайтесяназад,іминебу-

демоговоритиніпрокотів,ніпрособак,якщовиїхтакнелюбите!

Зачувшице,Мишарозвернуласяйпотихенькупідплив-ладоАліси;їїмордочкабулагетьбліда(відгніву,подума-лосяАлісі).Тремкимголосомвонапромовила:

—Давайвиберемосянаберег,іярозкажутобісвоюіс-торію;тодітизрозумієш,чогояненавиджукотівтасобак.

Вибиратисявжедавнобувчас,боозеровщертьзагро-мадилосяптахамийтваринами,яківньоговпали:тутбулиКачуріДодо��,Лорі���таОрленя,йіщекількакумеднихтваринок.Алісапопливлапопереду,йусетовариствопо-прямувалодоберега.

�Ф у н т (абофунтстерлінгів)—грошоваодиницявБританії.��Д о д о (абодронти)—вимерліптахи,щомешкалинаМаскарен-

ськихостровах(Індійськийокеан)івXVII—XVIIIстоліттяхбуливини-щенієвропейськимиколоністами.

���Л о р і —різновидпапуг,щовирізняєтьсядужеяскравимоперенням.

На березі скупчилося воістину чудернацьке товари-ство: птахи із випацяним пір’ячком, тварини з прилип-лим до боків хутром, і геть усі мокрі мов хлющ, злі тазніяковілі.

Найбільшевсіх,яснаріч,турбувало,якбиїмвисохну-ти: щодо цього вчинили цілу нараду, й незабаром Алісавжезапростотеревенилазусіма,начебзнала їхусесвоєжиття. Вона встряла в доволі тривалу суперечку з Лорі,якийпідкінецьзовсімспохмурнів ітількиймігказати:«Мені видніше, бо я за тебе старший». Аліса з цим непогоджувалася, бо не знала, скільки ж Лорі років, а по-заяк папуга навідруб відмовився оголосити свій вік, тона томурозмовайурвалася.

ЗрештоюМиша,яка,схоже,булатутнеостанньоюосо-бою,гукнула:

—Ану,сядьтевсідолійпослухайтемене!Явасшви-денькозаразвисушу.

Усіхуткопосідаливеликимколом,уцентріякогоопи-ниласяМиша.Алісауважновп’яласявнеїпоглядом,аджебезпомильновідчувала,щопідхопитьтяжкузастуду,якщозаразшвиденьконевисохне.

Р о з д і л т р е т і й

Партійні Перегони та правдива історія

—Гм,—гмикнулаМишазповажнимвиглядом,—тощо,всіготові?Осьнайсухішаріч,якуязнаю.Тиша,про-шу тиші! «Вільям Завойовник, планам якого протегувавпапа,невдовзіпідкориванглійців,щопотребувалилідерівівостаннічасичималозвиклидоузурпаційтазагарбни-ків. Едвін та Моркар, графи Мерсійський і Нортум-брійський...»

—Кхе-кхе,—кашлянувЛорі,невзмозіприборкатили-хоманковетремтіння.

—Перепрошую?—суворо,алеґречноспиталанасупле-наМиша.—Вищосьсказали?

—Янеказав,—спішновідповівпапуга.—Аменіздалося,щотак,—промовилаМиша.—Тожя

продовжу...«ЕдвінтаМоркар,графиМерсійськийіНортум-брійський,висловилиВільямусвоюпідтримку,інавітьпат-ріотичноналаштованийСтіганд,архієпископКентерберій-ський,схиливсядотого...»

—СхиливсядоЧОГО?—спитавКачур.—ДоТОГО,—відказалаМишадоволіроздратовано.—

Сподіваюся,визнаєте,щотаке«те»?—Я знаю, що таке «те», доволі добре, коли до нього

схилюся,—сказавКачур.—Переважнояхилюсядочер-

в’ячків іщедожабенят.Отіпитання:адочогосхилив-ся архієпископ?

Мишаназапитаннянезреагуваланіяк,натомістьпо-квапомповеладалі:

—«...схиливсядотого,щобвиїхатиразомізЕдгаромАтелінґомназустрічВільямовітазапропонуватийомуко-рону.ПравлінняВільямаспершубулодоволіпоміркова-ним.Алезухвалістьйоговоїнів-нормандців...»Ну,тояктобітепер,дорогенька?—несподіванопродовжилаМиша,повернувшисьдоАліси.

—Таксамовогко,якіраніше,—похмуросказалата.—Несхоже,щобявідвашоїоповідкихочтрохипідсохла.

—У світлі цього, — урочисто проголосив Додо під-водячись, — пропоную оголосити засідання закри-тим для негайногозастосуваннябільшефективнихза-ходів...

—Говорианглійською!—перервалойогоОрленя.—Янерозуміюйполовинитихдовжелезнихслівідотогожненадтовірю,щотийсамщосьтямиш!

ІОрленязапхалоголовупідкрило,ховаючипосмішку,адехтозптахівзахихотівуголос.

—Язбиравсясказати,—ображеномовивДодо,—щонайкращаштука,щобвисохнути,—цеПартійніПерегони.

—Ащоце—ПартійніПерегони?—спиталаАліса(нетещобїйсправдітакужекортілодізнатися,алеДодозро-бивтакупаузу,начебчекавчиїхосьслів,аленіхтоінший,здається,незбиравсярозтулятирота).

—Ну,—сказавДодо,—цепростішепоказати,ніжпо-яснити.

(Аякщовизахочетеякосьісаміспробуватицюшту-ку зимової днини, то я розкажу вам, як Додо усе цевлаштував.)

Спершувіннамітивмаршрут—такесобіколо(«На-справдіформанемаєзначення»,—запевнивДодо),атодірозташувавусетовариствотутітамуздовждистанції.Небулоніяких«Настарт!Увага!Руш!»,натомістькоженпо-чинавбігти,колийомуспадалонадумку,йтаксамосходивздистанції,колийомубулодовподоби,тожбулонелегковизначити,колисамезмаганнязакінчиться.Протепісляпівгодинкибіганини,коливсівжемайжеповністювисох-ли,Додонесподівановигукнув:

—Перегонизакінчено!Усіскупчилисядовколанього,відсапуючисьтазапиту-

ючи:«Ну,такхтожпереміг?».Щобвідповістинацезапи-тання,Додобувзмушенийпоринутивтяжкіроздумийдовгенькостояв,притиснувшипальцядочола(втакійпозіможначастопобачитиШекспіранапортретах),покиіншічекали,затамувавшиподих.ПерегодомДодосказав:

—УСІперемогли,йусімаютьотриматипризи.—Алежхтомаєнамтіпризивручити?—поцікавився

цілийхорголосів.—Ну,яснаріч,щоВОНА,—відповівДодо,тицяючи

пальцемвАлісу.Усіодразужз’юрмилисядовколанеї,навперебійвигу-

куючи:«Призи!Призи!»Алісазовсімрозгубилася,розпач-ливозасунуларукувкишенюйвитяглазвідтикоробкузцукатами(нащастя,солонаводанепотрапиладосереди-ни),якимийпочаланагороджуватибігунів.Цукатівви-явилосярівнопоодномунакожного.

—Алежчекайте,вонасаматежмаєотриматинагоро-ду,—зауважилаМиша.

—Самособою,—розважливопогодивсяДодойповер-нувсядоАліси.—Щощезавалялосявтвоїхкишенях?

—Тількинаперсток,—невеселовідповілата.

—Давай-нойогосюди,—скомандувавДодо.УсізновускупчилисядовколаАліси,тодіякДодоуро-

чистовручивїйнаперстокзісловами:—Чинезволитевиприйнятивдарунокцейелегантний

наперсток?Назавершенняцієїкоротенькоїпромовивсізагукали

Алісіпривітання.Дівчинцівсецездалосязовсімбезглуздим,алевсівони

малитакийповажнийвигляд,щозасміятисяАлісанена-важилася,аоскількинезнала,щосказати,топростокив-нулаголовоюівзяланаперстокзусієюврочистістю,наякулишеньспромоглася.

Наступноюпроблемоюсталопоїданняцукатів,позаяквеликіптахижалілися,щонавітьнерозкуштувалисвої,затеменшіпташечкипохлиналися,іїхдоводилосяляскатипоспинах.Тахочбияктамбуло,врештівсезакінчилосяйтовариствозновурозсілосяколомісталовмовлятиМишурозповістиїмщосьіще.

—О,вижобіцялименірозповістисвоюнадзвичайнуісторію, — згадала Аліса, — і пояснити, як так сталося,що ви ненавидите... К та С, — завершила вона майжепошепки, трохи побоюючись, чи не образилася Мишазнову.

—Уційісторіївсеяснойправдиво,—бундючновід-казала Миша. — Тут уже ніхто мене не впіймає, навітьсофіст�.

—Чогожвасхтосьтутловитиме,—розгубившись,ска-залаАлісаіздивованопоглянуланаМишу,—тимбільшезахвіст?

�УДавнійГреціїсофістаминазивалимайстрівкрасномовстватасу-перечки.Такаосвіченапані,якМиша,зналанапевно,щософіст,якніхтоінший,мігбиупійматиїїнанеточностяхвоповіді.

І,покиМишаоповідала,Алісанеприпиняладивувати-сяїїнезрозумілимсловам,тожуявленняпромишчинуісторіювнеїсклалосятаке:

—Тинеслухаєш!—холоднопроказалаМишадоАлі-си.—Прощоцетизамислилася?

—О,яперепрошую,—присоромленовідповілаАлі-са.—По-моєму,вищойнодійшлидоп’ятогозакруту,чинетак?

—Незлименетут!—верескнулаМиша,пронизливойдоволірозлючено.

—Вузлиувастут?—стривожиласяАліса,щомитіго-товадопомогти.—О,дозвольте,ярозплутаю!

Злапав мишку Зуба-тий, що заскочив

до хати, каже: «Ну ж бо, негайно щоб була на суді! Я від-

мов не приймаю і тебе позиваю,

бо ж сьогодні не маю я розваги

собі». Каже миша дворнязі: «Що ж за суд це наразі: ні судді, ні присяж-

них, все порожні слова?» Злодій знову до неї:

«Буду сам я суддею, і та-

кий тобі присуд, що не бу-деш жи-

ва!»

—Інеподумаю,—буркнулаМиша,щовсталайпо-дріботілагеть.—Тименеображаєшцимисвоїминісеніт-ницями!

—Янехотіла!—благальновигукнуланещаснаАлі-са.—Алежвитакавразлива!

УвідповідьМишатількифиркнула.—Будьласочка,повернітьсяйзакінчітьвашуісторію!—

гукнулаАліса їйуслід, івсі іншітакожзагукалихором:«Будьласка,поверніться!Закінчіть!»,алеМишатількироз-дратованоструснулаголовоюізакрокувалашвидше.

—Якшкода,щовонанезахотілалишитися,—зітхнувЛорі,колиМишазниклазочей,астараРачихаскориста-ласянагодоюсказатисвоїйдоні:

—Ось,дорогенька,тобідобрийурок,якпогановихо-дитизСЕБЕ!

—Прикусиязик,ма!—ненадтоґречновідповілоРаче-ня.—Натебенавітьвустрицітерпцюнестане!

—ОтякбитутбулаДіна,ябзнала,щоробити!—уголоспромовилаАліса,незвертаючись,проте,нідокогозокре-ма.—ВонабшвиденькопринеслаМишуназад!

—Ахто,звашогодозволу,цяДіна?—поцікавивсяЛорі.Алісапожвавилася,божмоглабазікатипросвоюулюб-

леницюколизавгодно:—Ценашакішка.Випростонеповірите,якавонамайст-

риняловитимишей!Аяквонадаєсобірадузпташками!Тавонащойнопташкупобачить—ужейпроковтнула!

Промовавиявиласядлятовариствапросто-такисенса-ційною.Дехтозптахівмиттюзаквапивсяневідь-куди:ста-ренькаСорокамерщійсталакутатисяретельніше,наголо-шуючи:«Менівжесправдічасвибиратисядодому,моємугорлустрахякшкодитьнічнеповітря»;Канаркатремкимголоскомзагукаладодітей:«Мийдемо,дорогенькі!Вже

пізно,івамдавночасдоліжка!»Зрізнимивідмовкамивсівониневдовзізабралисягеть,іАлісазалишиласясама.

—НавіщоязгадалапроДіну?—сумносказалавонасамадосебе.—Схоже,тутїїніхтонелюбить,алеяпевна,щовонанайкращакішканасвіті.ОлюбамояДіно!Чипобачуятебеколисьіще?

ІАлісазновурозплакалася,бовідчуласебестрашенносамотньоюйзневіреною.Протеневдовзідівчинказновузачулавдалинілопотіннякрихітнихлапокісталащосиливидивлятися:може,цеМишапередумалаіповернулася,щоброзповістидокінцясвоюісторію.

ЦебувБілийКролик,щопомалубрівназадістурбова-нороззиравсянавсібіч,нібищосьзагубив.Алісапочула,яквінбелькочесобіпідноса:«Герцогиня!Герцогиня!Ох,моїхорошілапки!Ох,мояшубка,моївусики!Вонаменепока-рає,небудьтхоритхорами,покарає!Тадежяїхупустив,отлихо!»

Алісапритьмомздогадалася,щоКроликшукаєсвоєвія-лотапарубілихлайковихрукавичок, іздоброгосерцясталатакожнишпоритизанимитудийсюди,однакпро-пажініденебуловидко.Схоже,післяїїплаванняозеромуседовколагетьзовсімзмінилося:великазалабезсліднощезларазомзісклянимстоликомтамаленькимидвер-цятами.

ЗахвилькуКроликпомітивАлісуйгримнувнанеїдо-волісердито:

—Так, Мері Енн, ЩО це ти тут робиш? Ану швидкододому й притягни мені віяло та пару рукавичок! Ну,бігцем!

Алісабулатаканалякана,щомиттюдременулатуди,кудипоказувавКролик,навітьнеспробувавшипояснитийому,щовінпомилився.

Р о з д і л ч е т в е р т и й

Кролик засилає в димар крихітку Білла

—Вінприйнявменезапокоївку,—казалавонасамадосебенабігу.—ОтоКроликздивується,коливиявить,хтоятака!Тавсежкращепринесуйомувіялозрукавичками...авжеж,якщознайду.

ЗцимисловамиАлісадомчаладочистенькогокрихіт-ногобудиночка,надверяхякогосяялалатуннатабличказгравійованимнаписом:«Б.Кролик».Вонаувійшланепо-стукавшиізаквапиласявгорусходами,стривоженатим,щоможезустрітисправжнюМеріЕнн,якавиставитьїїзбудинку,першніжїйудастьсязнайтивіялотарукавички.

—Доволідивно,—промурмотілаАлісадосебе,—бутинапобігенькахуКролика.ТакмноюневдовзіДінапопиха-типочне!

Івонасталафантазувати,щобчерезцемоглокоїтися:«МісАлісо!Негайнойдітьсюдийприготуйтесядопрогу-лянки!»—«Ужебіжу,нянечко!Алеямаюпопильнуватицюнірку,покинеприйдеДіна,іпростежити,щобмишаневискочилазвідти!»

—Оттількинедумаю,—продовжилаАліса,—щоДінідозволилибзалишитисявдомі,якбивонасталатакза-правлятилюдьми.

ТимчасомАлісапотрапиладомалесенькоїкімнаткизістоликомпопідвікном,наякому,яквонайсподівалася,ле-жаловіялотакількапаркрихітнихбілихлайковихрукави-чок.Вонавзялаоднупарутавіялойужезбираласявийти,яквокоїйупалапляшечка,щостоялабілялюстерка.Наційнебулоніякихнаписівнакшталт«ВИПИЙМЕНЕ!»,протеАлісавсеодновитяглакорокіпіднеслашкаликдорота.

—Язнаю,вартоменівипитищосьчиз’їсти,—сказалавонасамадосебе,—якодразустаєтьсящосьцікавеньке.Простоподивлюся,щосамеробитьцяпляшечка.Сподіва-юся,воназновуменевиростить,боявжесправдівтомила-сябутитакоюкрихітною!

Пляшечкатакіподіяла,йнавітьраніше,ніжАлісаче-кала:вонащеневипилайполовини,якїїголовавжегуп-нуласявстелю,йАлісідовелосязіщулитися,щобнезла-матишию.Вонапохапцемпоставилашкаликназаднастіл,примовляючи:

—Досить,цілкомдосить...сподіваюся,вищеяневирос-ту...боявжейтакнепролізуназадудвері...нащожястіль-кивідпила?!

Шкода,алебідкатисябуловжепізно.Алісавсезбільшу-валасятазбільшувалася,йневдовзівжезмушенабуласта-тинавколішки.Захвилькумісцязабраклоідляцього,тожвонаспробувалавкластися,однимліктемупершисьудвері,адругурукузакинувшизаголову.Протерістусенепри-пинявся,йАлісаскористаласяостаннімшансомякосьроз-міститися:однурукувиставилаувікно,ногузапхалавди-мохідіповсьомупроголосила:

—Більшеянічогонеможувдіяти,щобтамнесталося.Іщозменетепервийде?

НапревеликеАлісинещастя,маленькачарівнапляшеч-кавжевичерпалавсісвоїсили,йростидалінедовелося.

Протепозабулабільшніжневигідна,апозаякскидалосянате,щошансівбодайколисьвибратисязкімнатинемає,настрійвАлісибув,яснаріч,небозна-який.

—Удомабулокраще,—зітхнулаАліса,—бонетребабулороституди-сюдийслухатисямишейтакролів.Ямай-жешкодую,щострибнулавтукролячунору,аще...аще...знаєте,вонодужечудернацьке,такежиття!Цікаво,щозімноюмоглотрапитися?Колиячиталаказочки,томріялапрорізніречі,якихнасправдінебуває,іосьбудьласка—япростоводнійзних!Променекнижкутребанаписати,осьщотреба!Отвиросту—інапишу...Хочаявжедостатньовиросла,—сумнозакінчилавона,—принаймнітутдляменемісцявжезамало.

—Алежтоді,—повеладаліАліса,—яможуНІКОЛИнестатистаршою,аніжтепер?Зодногобоку,ценепогано...ніколинебутибабулькою...Алеж...завждивчитиуроки!О,цемені,думаю,несподобається!

—ДурненькаАліса,—відповілавонасамасобі.—Яктизібраласятутучитиуроки?ТатутдляТЕБЕмаломісця,авжедляпідручників—іпоготів!

Отаквонайбазікаласамазадвох, ізтоговиходиланепоганабесіда,ажраптомзакількахвилинззовніпочув-сячийсьголос,йАлісазамовкла,дослухаючись.

—МеріЕнн!МеріЕнн!—гукавголос.—Негайнопри-несименірукавички!

Затимпочулосядрібнетупотіннясходами.Алісазро-зуміла,щоцеБілийКроликприбігїїрозшукувати,йза-тремтілатак,ажувесьбудиночокзаходивходором,—гетьзабувши,щовонатеперутисячуразівбільшазаКроликаінемаєчогобоятися.

ТимчасомКроликпідійшовдодверейіспробувавїхвідчинити.Таоскількидверівідкривалисявсерединукім-

нати,аїхсамепідпиравАлісинлікоть,тоспробазазналаповногофіаско.Алісапочула,яквінпромурмотів:«Щож,обійдуйзалізукрізьвікно».

«Ні,ОЦЕвтебеневийде»,—подумалаАліса.Вонапо-чекала,покиїйнездалося,щоКроликзашарудівпідсамимвікном,несподіванопростягларукуйхапнуладолонеювповітрі.Упійматиїйнічогоневдалося,затепочувсявідчай-душнийзойк,гуркітпадінняйдзвінрозбитогоскла.Алісазробилависновок,щоКролик,можливо,гепнувсянапар-никдляогірків.

Замитьрозлюченийголосвигукнув(це,яснаріч,бувКролик):

—Пате!Пате!Детивбісаподівся!Аголос,якогоАлісаранішенечула,відповів:—Татутя,дежменіщебути!Яблучокшукаю,ваша

честь!—Яблучок він шукає, аякже, — сердито пробуркотів

Кролик. — Ану сюди! Іди й допоможи мені вибрати-ся З ЦЬОГО!—Іззовнізновудолинувбрязкітбитогоскла.

—Теперскажимені,Пате,щоцестирчитьувікні?—Звісно,церука,вашачесть!(Щоправда,вінвимовляв

цесловоякосьхимерно—«ррюка».)—Рука,ти,бовдуре?!Тахтожцебачиврукутакогороз-

міру?Вонажусевікнозаткнула!—Такточно,сер,заткнула,алецевсеодноррюка.—Гаразд,їйтутукожнімразінемісце.Підийприбери

їїгеть!Післяцьогозапалатиша,якулишеінколипорушувало

шепотіння,щосьназразок:«Такточно,меніценедовпо-доби,вашачесть,зовсім,гетьнедовподоби!»або«Роби,якятобісказав,боягузе!».Урешті-рештАлісазновупро-

стягларукуймацнулапальцямивповітрі.Цьогоразупро-луналоДВАкоротенькихзойкиіпосипалосящебільшебитогоскла.«Скількижунихтамтихпарників?—поду-малаАліса.—Цікаво,щовонивдіютьдалі?Щодовитягу-ванняменекрізьвікно,тоятількиза—абилишевнихвийшло.Яоднозначнонехочулишатисятутаніхвилькоюдовше».

Якийсьчасвоначекала,покизновудолинутьякісьзву-ки.Зрештоюнадворізагуркотіликолесамаленькихвізоч-ківізатріскотіловодночасдостобісаголосів.З-поміжза-гальногоґелґотудоАлісидолиналислова:

—Адещеоднадрабина?..—Щечого,уменетількиодна.ДругавБілла...—Білле,гей,тягниїїсюди,хлопче!—Так,ануставтеїхотут,білярогу...—Тачекай,спершузв’яжеморазом!Вонийнаполовину

недістають,кудитреба!—Ой,вистачитьнамїхітак,чоготив’їдаєшся...—Егей,Білле!Ловимотузку!—Адахвитримає?..—Обережно,онотамшифергойдається...—Йой,падає!Головибережи!(Оглушливийтріск.)—Так,іхтоценапартачив?—Меніздалося,тобувБілл...—Хтолізтимедокомина?—Е,ні!Янеполізу.Самтудилізь!—Нуіятодінебуду!—ТонехайБіллспускається...—Агов,Білле!Пансказав,абитиспустивсядосередини

комином!«О!ТоБілловівипалолізтивкомин,оняк?—подумала

Аліса.—Схоже,вонивсескидаютьнаБілла.Дужебнехоті-

лаябутинаБілловомумісці:комин,звісно,тісний,але,гадаю,невеличкийкопнячокуменевийде!»

Вонаопустиланогувкоминіякомоганижчейзачекала,покинепочула,щомаленькезвірятко(якесаме—булонезрозуміло)пропхалося,шкрябаючикігтиками,ближчедонеївдимарі.Тоді,самадосебебуркнувши:«АосьіБілл»,Алісакороткокопнулавкоминіногоюйсталачекати,щожбудедалі.Спершувсіхоромзагорлали:«Білллетить!Глянь-те,Білл!»,аразомзнимизаволавКролик:«Ви,біляпарка-ну,ловітьжеж!»Тодізапалатиша,ізновувибухнувшар-варокголосів:

—Головупідтримайте!—Брендідайте!—Танезадушітьжейого!—Щосталося,старий?Щозтобоютрапилося?Розкажи

нампровсе.Тодідолинувкволий,рипливийголосочок.(«ЦеБілл»,—

подумалаАліса.)—Самнезнаю...Досить,досить,дякую...Вжеліпше...

Алеятакийсхвильований—словасказатинеможу...Ятількивідчув,якщосьвистрілилоназустрічмені,мов«Джек-із-коробочки»�,іяполетів,яктаракета!

—Ага,тактийлетів,старий!—погодилисявсі.—Требаспалитибудинок,—пролунавголосКролика.НацеАлісакрикнулаякомогагучніше:—Якщовицезробите,янапущунавасДіну.Сталотихо,мовнацвинтарі,йАлісаподумала:«Цікаво,

щожвониробитимутьДАЛІ?Якщовнихєхочтрохиклепкивголові,торозберутьдах».Захвильку-другувсізновузабігали,йвонапочулаголосКролика:

�Джек-із-коробочки(Jack-in-the-box)—популярнаіграшка;фігурканапружині,щовистрибуєзкоробочки,коливідкриваєтьсякришка.

—Одноговізочкавистачитьдляпочатку.«Візочка З ЧИМ?» — замислилася Аліса, та довго су-

шитиголовуїйнедовелося,боувікнозістукотомринувцілий водоспад дрібної щебінки, подекуди хльоскаючи їїполицю.«Цетребаприпинити»,—подумалавонайуго-лосвигукнула:

—Кращетакнеробіть!Цезновуспричиниломогильнутишу.Алісатимчасомзподивомзауважила,щокамінці,па-

даючинапідлогу,перетворюютьсянамаленькітістечка,ітутблискучадумкасяйнулавїїголові.«Якщояз’їмкотресьізцихтістечок,—подумалаАліса,—тонапевноЯКОСЬзмінюсяврозмірі.Аоскількибільшоювономенезробитивженеможе,то,думаю,япоменшаю».

Отожвонапроковтнулаоднетістечкоізрадістюпомі-тила,щомиттюпочаламаліти.Щойнозрістдозволивїйпротиснутисявдвері,Алісавискочилазбудинкуйнаштовх-нуласянавеличенькуюрмутваринокіпташок,щочекализзовні.БідолашнийКрихтаБілл,маленькаящірка,бувусамомуцентрі;двіморськісвинки,підтримуючи,напувалийогочимосьізпляшечки.ЩойноАлісаз’явилася,всіки-нулисядонеї,тавонащодухупомчалагетьідужескоробулавбезпеціпосередлісовоїгущавини.

—Найперше,щоменіслідзробити,—сказалаАлісасамадосебе,туди-сюдитиняючисьлісом,—цевиростизновудосвоговласногозросту.Апо-друге,требавідшука-тидорогувтойпречудовийсадочок.Думаю,такийпланбуденайкращим.

Планвиглядавсправдічудово,сформульованийбувчіт-коіпросто,ієдиноюйогохибоюбулоте,щоАлісайгадкинемала,яквтілитицейпланужиття.Вонасаметривожнокрутилаголовою,вдивляючисьпоміждерев,якраптомко-

роткедзвінке«гав»простонаднеюзмусилоАлісурвучкопоглянутивгору.

Гігантськецуценярозглядалоїївеликимикруглимиочи-ськамиінесміливотяглолапку,щобторкнутисяАліси.

—Біднемаляточко!—промовилаАлісапестливоіспро-бувалазасвистіти;протевонастрашеннобоялася,щоцу-цикможевиявитисяголоднимітодівінзалюбкизгамаєїїпоприлагіднийголосочок.

Саманерозуміючи,щовоначинить,Алісапідібраламаленькугалузочкуйпростяглаїїцуценяті.Вономиттюпідстрибнулонавсіхчотирьохлапах,радіснодзявкаючи,ікинулосянапаличку,начезбираючисьїїпошматувати.Алі-сасховаласязавеличезнимбудяком,щобсобача,бува,нерозчавилоїї.Колижвоназ’явиласязіншогобоку,цуцикзновустрибнувдопаличкийажберкицьнувсяперекидом,такпоспішавухопитигалузку.Алісаоббіглабудякзнову,щомитіризикуючиопинитисявцуцикапідлапамийроз-пачливодумаючи,щовсецедужесхоженазабавкизтяг-ловимконем.Цуценятимчасомздійснилоцілусеріюатакнадрючок,підбігаючитрішкивперед,атодівідстрибуючидалеконазадпідневтомнийсупровідсвогооглушливогодзявкотіння.Нарештівоновсілосявіддалік,важкодиха-ючийвисолопившиязика,ітрохипримружилосвоївели-кіоченята.

Алісіздалося,щоцечудованагодадатидрала,йвоначимдужушкварилагеть ібігладоти,докиневибиласязсил та не засапалася, а цуценяче гавкання не розтануловдалині.

—Авсеж,якепремилецуценятко!—сказалаАліса,притулившисьдостеблинкижовтцю,щобперепочити,таобмахуючисебежовтцевимлисточком,начевіялом.—Ябмогланавчитийогорізнихфокусів,якбитільки...Якбитіль-

киябуладляцьогодостатньогозросту!Ой,лишенько!Ямайжезабула,щоменітребазновупідрости!Так,помір-куймо...ЯКцездійснити?Думаю,менітребащосьвипитичиз’їсти...Таотскладнепитання:що?

«Що?»булосправдіскладнимпитанням.Алісароззир-нуласядовкружнаквітийстеблатравички,протенепо-бачиланічогісінько,щобулобдоречноз’їстичивипитизатакихобставин.Поручізнеюрісвеликийгриб,знеїсамузаввишки.Обдивившисьйогознизу,збоківтаззаду,Алісавирішила,щонезлебулобзазирнутийнагору.

Вонасталанавшпиньки,глипнулапонадшапкоюгрибайзустріласяочимазвеликоюблакитноюгусінню,щосиді-ланаверхівці,склавшинагрудяхруки,лінивопихкалави-сокимкальяномінезважаланінаАлісину,ніначиюза-вгодноприсутність.

ЯкийсьчасГусіньтаАлісадивилисяоднанаоднувціл-ковитійтиші.НарештіГусіньвитяглазротачубукйозва-ласязнудьгованим,соннимголосом:

—Ну,іхтоТИтака?Такийпочатокбесідиненадтопідбадьорював.Аліса

відповілатрохибоязко:—Я...нацеймоментявжейсаманезнаю,мем...Хіба

щознаю,кимяБУЛА,колипрокинуласявранці,тавідтодіявжекількаразівмінялася.

—Щотимаєшнаувазі?—сувороспиталаГусінь.—Анувізьмисебеврукиіпоясниякслід!

—Боюся,янеможувзятиСЕБЕвруки,мем,—сказалаАліса,—боязовсімнея,якбачите.

—Небачу,—відрізалаГусінь.—Боюся, мені несила пояснити це зрозуміліше, —

ввічливо відказала Аліса, — бо, треба сказати, я й саманічогонерозумію; такчастомінятирозміридужезапа-морочливо.

—Недуже,—сказалаГусінь.—Ну,може,вамцепокийнездаєтьсятакимзапамо-

рочливим,—непогодиласяАліса,—алеколиодногодня

Р о з д і л п ’ я т и й

Що порадила Гусінь

виперекинетесяналялечку—аперекинутисявамобо-в’язководоведеться,требасказати,—атодійнаметелика,думаю,випочуватиметесятрохидивно,чинетак?

—Анітрохи,—сказалаГусінь.—Ну,можливо,вашівідчуттязовсімінші,—припус-

тилаАліса,—таязнаю,щовідцьогобулобдужедивноМЕНІ.

—Тобі!—презирливокинулаГусінь.—ХтоТИтака?Цезновувідкинулоїхнапочатокрозмови.Алісутрохи

роздратувало,щоГусіньпостійноробитьАЖТАКІкорот-кізауваження,тожвонавипросталасяйвагомозапитала:

—Думаю, спершу ви мусите сказати мені, хто ВИтака!

—Чому?—поцікавиласяГусінь.Цезапитаннятежзбивалозпантелику,йоскількиАлі-

саневигадалажодноїпідхожоїпричини,аГусінь,схоже,булаувкрайнедоброзичливомугуморі,тодівчинкапрос-торозвернуласяйпопрямувалагеть.

—Повернися,—буркнулаГусіньїйуслід.—Ямаюска-затидещоважливе.

Це,самособою,пролуналозаманливо,тожАлісароз-вернуласяіпідійшлазнову.

—Невиходьізсебе,—сказалаГусінь.—Цевсе?—поцікавиласяАліса,щосилитамуючи

злість.—Ні,—відповілаГусінь.Алісаподумала,щоробитивсеоднонічого,тожможна

йзачекати:ащоякповсьомупримхливаспівбесідницяскажещосьвартеуваги?ЯкийсьчасГусіньмовчкипихка-ладимом,тазрештоювипросталаруки,зновувитяглазротачубукісказала:

—Тотивважаєш,тизмінилася,так?

—Боюся,щотак,мем,—відповілаАліса.—Речіпа-м’ятаютьсяменінетакими,якзавжди...Іщеяміняюрозмірледьнекожнідесятьхвилин!

—Непам’ятаютьсяЯКІречі?—перепиталаГусінь.—Ну,яспробувалапрочитатинапам’ять«Старанно

крихіткабджола...»,тавсевийшлоякосьнетак,—сумносказалаАліса.

—Ану,розкажимені«Тистарий,батькуВіллі»2,—на-казалаГусінь.

Алісаповажносклаларучкийпочала:

Ти старий, батьку Віллі, — гукнув молодик, — Вже на скронях блищить сивина, Та на тім’ячку, бачу, стрибати ти звик, Чи годиться воно, старина?

Каже Віллі до сина: — Як був я юнак, То все мозок боявся відбить, Нині ж знаю: довбешка — порожній баняк, Тож люблю я на тім’ї ходить.

— Ти старий, — мовить хлопець, — казав я не раз, Й роздобрів до цих пір, наче слон, Та перекидом в двері заходиш весь час: Поясни ж мені, в чому резон?

Мудрий Віллі всміхнувся: — В юнацькі роки Мав кістяк я до біса міцний, Бо мастилом оцим натирав я кістки. Хочеш, трохи продам в півціни?

— Ти старий, — каже хлоп, — і щелепи твої, Вдатні тільки до смальцю, мабуть. Але щойно ти гуску з кістками доїв: Як ти зміг, я не можу збагнуть?

— Як я був молодий, то суди я любив

І з дружиною їх розбирав,

Тож і м’язи могутні собі заробив,

Бо щелепу весь час тренував.

— Ти старий, — каже син, — у поважних роках,

Гостре око навряд чи ти маєш.

Але що за чуднота: в’юна сторчака

Ти на носі спокійно тримаєш!

— Я на три запитання тобі відповів, —

Каже старець, — та кирпу не гни!

Ушивайся мерщій без носів і в’юнів —

А то вхопиш понижче спини!

—Справді, розказано неправильно, — погодиласяГусінь.

—НеЗОВСІМправильно,боюся,—сказалаАліса.—Деякісловазмінилися.

—Неправильновідпочаткуйдокінця,—категоричнозаявилаГусінь,інакількахвилинзапаламовчанка.

Гусіньозваласяпершою.—Якогорозмірутихотілаббути?—запиталавона.—О,яненадтоперебірливащодорозміру,—спішно

відказалаАліса,—просто,знаєте,нікомунесподобаєтьсятакчастойогозмінювати...

—Янезнаю,—сказалаГусінь.Алісапромовчала:їйніколивжиттіщенезаперечували

такчасто,йвона,здається,зновупочалавиходитизсебе.—Тепертизадоволена?—спиталаГусінь.—Ну,менібхотілосябутиТРІШЕЧКИбільшою,мем,

якщовинезаперечуєте,—сказалаАліса.—Тридюйми—занадтожалюгіднийзріст...

—Нічогоподібного,чудовийзріст!—розлюченови-гукнулаГусінь,водночасрозпрямляючись(унійбулосаметридюймизросту).

—Але ж я до нього не звикла! — стала виправдо-вуватися Аліса жалісним голосочком. А сама подумала:«Якби було добре, якби всі ці істоти не були такимивразливими!»

—Нічого,зчасомзвикнеш,—сказалаГусіньізновувзяласяпихкатикальяном.

ЦьогоразуАлісасумирночекала,покиспівбесідницязновузволитьзаговорити.Захвильку-другуГусіньвитяглазротачубук,позіхнулакількаразівіструснулавсімтілом.Тодісповзлазгрибайпопрямувалагетьпоміжтравою,байдужекинувшинаходу:

—Одинбікзробитьтебевищою,другий—нижчою.«ОдинбікЧОГО?ЙдругийЧОГО?»—подумалаАліса.—Гриба, чого ж іще, — додала Гусінь, начеб Аліси-

ні думки пролунали вголос; за мить вона вже щезлазочей.

ЯкийсьчасАлісапостояла,задумливорозглядаючигрибіміркуючи,дежуньоготідвабоки:позаякгриббувіде-альнокруглим,питанняздалосяїйдоволіскладним.Зре-штою,Алісапростообхопилашапочкугрибаруками,наскількизмогладотягтись,івідламалавідкраєчкапошма-точкуобомаруками.

—Алеякийзнихякий?—сказалавонасамадосебейвідгризлакрихтувідшматкауправійруці,щобз’ясувати,якийбудеефект.

НаступноїжмитіщосьзусієїсилигепнулоАлісупопідборіддю—воназіткнуласязвласнимистопами!ЯкАлі-санезлякалася,алезмикитила,щогаятисянеможна,бовоназнесамовитоюшвидкістюстискається,тождівчинка

мерщійвзяласявід’їдативідіншогошматка.Підборіддяїїтакщільнопритислосядостіп,щопростоневистачаломісця,абивідкритирота,протезрештоювонатакиспро-могласятрішкирозтулитищелепийковтнутидрібочкувідшматочкавлівійруці.

* * * * * ** * * * *

—О,мояголованарештінаволі!—радісновигукнулаАліса,алетутжейстривожилася,бонезмогларозшукатисвоїплечі:поглянувшивниз,вонабачилатількинескінчен-нодовгушию,якастирчала,мовстеблина,зморязеленоголистя,щовирувалодалековнизу.

—ЧИМможебутиотазеленаштука?—сказалаАлі-са.—ІДЕопинилисямоїплечі?Ілишенько,моїнещасніручки,яктаксталося,щояваснебачу?

Говорячице,вонаповорушиларуками,аленіякогови-димогорезультатуценедало,хібащолегенькетремтіннязеленоголистядалековнизу.

Оскільки виглядало на те, що руки до голови їй непідняти,Алісаспробувалаопуститиголовудонихібулаприємноздивованатим,що їїшиязаввиграшкигнетьсяу будь-якому напрямі, наче змія. Вона саме успішно за-винулашиюелегантнимзиґзаґоміготуваласяпірнутивлистя(якевиявилосянечиміншим,якверхівкамидерев,поміжякихвонанещодавноблукала),яктутпронизливесвистіння змусило Алісу шпарко відсмикнутися назад.Перед її лицем шугала велика голубка й нестямно гам-селиладівчинкукрилами.

—Змія!—верещалаптаха.—ЯНЕзмія!—обуреновигукнулаАліса.—Облиште

мене!

—Змія,кажу!—повторилаГолубка,алецьогоразудещотихше,іпродовжила,начебсхлипуючи:—Явжевсеперепробувала,алеїхнічогоневлаштовує!

—Немаюзеленогопоняття,прощовитамторочите,—сказалаАліса.

—Япробувалакоренідерев,ібереги,іживоплоти,—невгавалаГолубка,пропустившиАлісинісловаповзвуха,—алецізміюки!Нанихневгодиш!

Алісазаплутуваласявсебільше ібільше,алевиріши-ла,що немає сенсу розтуляти рота, поки Голубка не ви-говориться.

—Малотого,щовисиджуватияйця—цетяжкийтруд,—плакаласята,—алені:ямушущейденьінічвизиратизмій!Таяйочейнестулялавжетритижні!

—Менідужешкода,щовамстількидовелосяпережи-ти,—сказалаАліса,потрохидобираючи,вчомуріч.

—Іщойноявгніздиласьнанайвищомувлісідереві,—продовжилаГолубка,зновузриваючисьнавереск,—щой-ноподумала,щонарешті їхпозбулася,вонинеодмінно

мусятьзвалитисязвиваючисьменінаголову—простознеба!Ух,ЗМІЮКА!

—АлеЯНЕзміюка,скількивамказати!—вигукнулаАліса.—Я...я...

—Ну?ХТОти?—кинулаГолубка.—Бачу,титутнама-гаєшсявикрутитися!

—Я...ямаленькадівчинка,—відповілаАлісадещоне-впевнено,пригадавши,скількиперетвореньвоназазналазацейдень.

—Якаправдивавідповідь!—сказалаГолубкатономщонайглибшоїзневаги.—Свогочасуябачилачималома-ленькихдівчаток,алеЖОДНОЇзотакезноюшиєю!Ні,ні!Тизміюка,інетребатутвідбрикуватися.Напевно,заразтименіщерозкажеш,щоніколияєцьнекуштувала!

—Яснаріч,яйцяякуштувала,—відповілаАліса,щобуладужечесноюдитиною,—але,знаєте,маленькідівчат-каз’їдаютьяєцьнеменше,аніжзмії...

—Ятобіневірю,—сказалаГолубка,—алеякщоцетак,товонитежзміїпо-своєму,осьщояскажу.

ДумкабуладляАліситакоюнесподіваною,щовоназа-мовкланакількахвилин,іГолубкаскористаласянагодоюдодати:

—Тишукаєшяйця,ЦЕменівідомодостеменно,тожякарізниця,хтотитака:зміячималенькадівчинка?

—Великарізниця,принаймнідляМЕНЕ,—спішноза-перечилаАліса,—алея,доречі,нешукаюяєць,аякбийшукала,тоВАШІменібнезнадобилися—янелюблюїхсирими.

—Щож,тодівимітайся,—похмуробуркнулаГолубкаізновувмостиласянасвоємугнізді.

Аліса,якмогла,попрямувала,звиваючись,доземлі,боїїшиязнайзаплутуваласявгілках,тождоводилосяпо-

всякчасзупинятися,щобїївідв’язати.Трохизгодомвоназгадала,щойдосітримаєврукахшматочкигриба,йобе-режновзяласядороботи,відщипуючитовідодного,товіддругого,виростаючитовгору,товниз,покинарештіїйневдалосяповернутисобісвійзвичнийзріст.

Вонавжетакдавнонемалаправильнихрозмірів,щоспершупочуваласятрохидивно.ТазакількахвилинусесталонасвоїмісцяйАлісазазвичкоюзаговориладосебе:

—Чудово,половинумогопланувжевиконано!Якусіцізмінизбиваютьзпантелику!Яніколинеможубутивпевнена,кимстанувженаступноїмиті!Ну,хайтамяк,аязновунормальногорозміру;тепертребапотрапитивтойчудовийсад...ТаЯКменіцезробити,цікаводізнатися?

Говорячивсеце,Алісавийшланагалявину,посередякоїстоявмаленькийбудиночок,футівчотиризаввишки.«Хтобтамнежив,—подумалаАліса,—сенсузустрічатисязнимиприТАКОМУзростінемає:таяїхтількиналякаюмалонедосмерті!»Тожвоназновупочалавідгризативідправогошматочкайненаважиласяпідійтидобудиночка,покинезмаліладодев’ятидюймів.

Хвилинку-другуАлісастовбичила,розглядаючибуди-нокіміркуючи,щотеперробити,якраптомзлісувискочивлакейулівреї(Алісавирішила,щовінлакей,бонаньомубулаліврея,але,зоглядунасамелице,вонарадшеназва-лабйогорибою)йгучнозаторохтівудверікісточкамипаль-ців.Йомувідчинивіншийслужкавлівреї;цейбувсхожийнажабу—мавкруглеобличчятавибалушеніочі.Вобохслужників,якзауважилаАліса,волоссябулонапудренейукладенекучерямидовколаголів.Алісісталострахякці-каво,щожтамкоїться,івонатрохивисунуласязгущави-ни,щобліпшечути.

Риба-лакейрозпочавзтого,щовитягз-підпахвивели-чезноголиста(завбільшки,яквінсам)іпростягйогоко-лезі,урочистомовлячи:

—Для Герцогині. Запрошення від Королеви на грувкрокет�.

Жаба-лакейповторивзаним,таксамоурочисто,тількитрохипереставившислова:

�К р о к е т—гра,заправиламиякоїтребапроганятидерев’янікулікрізьрозставленіпополювпевнійпослідовностіворітця,підштовхуючитікулідерев’янимимолотками.

Р о з д і л ш о с т и й

Перець і порося

—Від Королеви. Запрошення для Герцогині на грувкрокет.

Затимобоєтакнизькорозкланялися,щоїхнінапудренікучерісплелисяміжсобою.

Алісатакнестримнореготалавідцьоговидива,щоажмусилавідбігтизновувхащі,боячись,щослужникиїїпо-чують.Коливоназновувиткнулася,ториба-лакейужепі-шов,ажаба-лакейсидівназемліпобілядверейінедоум-куватовитріщавсявнебо.

Алісанесміливопідійшладодверейіпостукала.—Немажодногосенсутарабанити,—сказавлакей,—

ітоздвохпричин.Перша:япотойбікдверей,щойти.Друга:вонитам,усередині,такгаласують,щотебеоднако-воніхтонепочує.

Вбудинку і справді стоявнесусвітний ґвалт: долина-ли безперервні ридання й чхання, а подеколи — ще йшалений гуркіт, ніби тарелю чи чайник розтрощили надрузки.

—То,перепрошую,—сказалаАліса,—якяможупо-трапитидосередини?

—Бувбиякийсьсенсстукати,—продовживлакей,незвернувшинанеїжодноїуваги,—якбидверібулиміжнами.Наприклад,якбитибулаВСЕРЕДИНІ,томоглабпостукати,іябитебевипустив,отак.

Говорячи,вінтаксамодививсявнебо,йАлісавиріши-ла,щоцевкрайневвічливо.«Та,можливо,віннеможені-чогозцимудіяти,—подумалавона,—йогоочірозташо-ваніТАКблизькодомаківки...Тахайтамяк,амігбивідповідатинапитання».

—Якяможупотрапитидосередини?—повторилавонавголос.

—Ятутсидітиму,—зауваживлакей,—дозавтра...

Цієїмитідверібудинкурозчахнулисяйзвідти,розти-наючиповітря,вилетіввеликийтаріль;вінпоцілявлакеюпростовголову,протетількиковзнувпоносійрозбивсянадрузкиобдерево,щорослопозаду.

—...абойдопіслязавтра,—продовживслужниктимсамимтоном,начебнічогойнесталося.

—Якяможупотрапитидосередини?—зновуспиталаАліса,теперужегучніше.

—АчиМАЄШтипотрапитидосередини,—сказавла-кей,—осьучомуголовнепитання,якбачиш.

Таквонойбуло,безсумніву,оттількиАлісінеподоба-лося,колизнеютакрозмовляли.

—Цепростонеподобствоякесь,—промурмотілаАлі-сасобіпідноса,—те,якціістотисперечаються!Знимизглуздуможназ’їхати!

Лакей,схоже,вирішив,щоцедобранагодаповторитиздеякимиваріаціямисвоєулюбленевисловлювання.

—Я сидітиму тут, — сказав він, — час від часу, деньзаднем.

—Аменіщоробити?—спиталаАліса.—Що заманеться, — відповів лакей і став насвисту-

вати.—Немаєніякогопуттязтакоїрозмови,—розпачливо

вигукнулаАліса,—вінжекруглийідіот!Івонавідчиниладверійувійшла.Дверівелипростодовеличезноїкухні,вщертьповної

диму.Герцогинясиділапосерединінатриногомуослінчикуйбавиланемовля;кухаркасхилиласянадвогнеміпомішу-валаополоникомувеликомуказані,схоже,наповненомусупом.

—Уцьомусупіоднозначнозабагатоперцю!—насилувимовилаАліса,нестримночхаючи.

Перцюбулооднозначнозабагатоівповітрі.НавітьГер-цогиняінколичхала,авжещодомаляти,товоночхалойридалопоперемінно,незупиняючисьанінамить.Єдинимиістотамивкухні,щонепотерпаливідчхання,буликухар-катавеликийкіт,котрийсидівнакамінійусміхавсявідвухадовуха.

—Перепрошую,скажітьмені,якщовашаласка,—мови-лаАлісатрохинерішуче,бонебулапевна,чиґречнозїїбокузаговоритипершою,—чомувашкіттакусміхається?

—Бовінчеширськийкіт,—відповілаГерцогиня,—осьчому.Свиня!

Останнєслововонавимовилазтакоюлюттю,щоАлісаледьнепідстрибнула,тавженаступноїмитідівчинказро-зуміла,щоцестосувалосянеїї,амалюка,тожзібраласяздухоміпродовжила:

—Я й не знала, що чеширські коти завжди всміха-ються.Власне,явзагалінезнала,щокотиМОЖУТЬусмі-хатися.

—Вонивсіцеможуть,—сказалаГерцогиня,—абіль-шістьізнихцещейробить.

—Янезнаюпрожодного,якийбитакробив,—дужеввічливосказалаАліса,задоволенатим,щовдалосязав’я-затибесіду.

—Тивзагалінебагатознаєш,—сказалаГерцогиня,—іцефакт.

Алісінесподобавсятон,якимцебулозауважено,йвонаподумала,щонепоганобулобперевестирозмовунащосьінше.Покивонанамагаласявибратиякусьоднутему,ку-харказнялаказанзвогнюінегайнозаповзяласяжбурлятивГерцогинютамалятковсім,дочогомогладотягтись.Пер-шимполетілоприладдядлякаміна,йогозмінилазливазкаструль,тарілокітаць.Герцогинянезважаланавсеце,

навітьколивнеїщосьвлучало,адитягорлалонатойчасужетакзавзято,щонеможнабулозрозуміти,завдаютьударийомуболючині.

—О,ПРОШУВАС,обережніше!—вигукнулаАліса,ажпідстрибуючизжаху.—О,простовйогочарівнийносик!—зойкнулавона,богігантськийбаняксправдіпролетівза-близьковідносиканемовляти,трохинезлизавшийогозобличчягеть.

—Якбикожендбавпросвоє,—хрипкогарикнулаГер-цогиня,—Землябкрутиласяшвидше.

—Алезтогонебулобжодногозиску,—сказалаАліса,порадівшинагодікозирнутитрохисвоїмизнаннями.—Тількиподумайте,щобзчинилосязднямийночами!Ро-зумієте,Земляобертаєтьсядовколасвоєїосізапевнийча-совийвідтинок...

—Доречі,провідтинки,—перервалаГерцогиня.—Від-тятиїйголову!

Алісазанепокоєноглипнуланакухарку,щобпобачити,чивловилатанатякусловахГерцогині,алекухарказосе-редженомішаласупінавіть,здається,неслухала.ТомуАлісапродовжила:

—...запевнийчасовийвідтинок,тобтозадвадцятьчо-тиригодини,по-моєму...чизадванадцять?Я...

—О,головне—МЕНЕнедіймай,—фиркнулаГерцоги-ня.—Завждиненавиділаарифметику!

Івоназновувзяласялюлятинемовля,водночаснаспіву-ючийомущосьнакшталтколискової3танесамовитомет-ляючибідолахоювкінцікожногорядка:

Збиткуйся над малим хлоп’ям, Лупцюй його, як чхає, Бо він навмисно тим чханням Дорослих допікає!

П р и с п і в

(уякомукухаркаімаляприєднуються):

Аґу! Аґу! Аґу!

Співаючи другий куплет колискової, Герцогиня гуци-кала малюка з таким шаленим завзяттям, що бідна ди-тинаажзаходиласявідридань,іАлісанасилурозбираласлова:

Даю я хлости малюку,

Сварю його, як чхає:

Насправді перець до смаку

Йому, як настрій має.

П р и с п і в:

Уа! Уа! Уа!

—Ось!Можешізнимтрохипопанькатися,якщохо-чеш,—сказалаГерцогинядоАліси,жбурляючиїйдити-ну.—МеніжтребапітипричепуритисядогривкрокетізКоролевою.

Івонапоквапиласязкімнати.Кухаркашвиргонулаїйуслідпательнею,алепромазала.

Алісанасилупіймаламалюка,бовінбувкрихітноюіс-тотоюдоволінезвичноїформизрозчепірениминавсібокиніжкамийручками(«Достотуякморськазірка»,—поду-малаАліса).Упійманемаляпихтіло,мовпаротяг,ібезпе-рестанкутозгорталося,тозновувиструнчувалося;усецеразомупершіхвилинитакобтяжувалоАлісу,щовоназа-ледвеутримувалакрихіткувруках.

Щойновоназбагнула,якправильнознимпоратися(требабулоскрутитималюкавтакийсобівузол,атодіміц-

новхопитисязайогоправевухойлівуногу,щобнероз-горнувся),тоодразувинесладитинунасвіжеповітря.«Якщоянезаберуцебіднедитя,—подумалаАліса,—вонинапевновколошкаютьйогонесьогодні,такзавтра.Тожчиневбивствомєзалишитийоготут?»Останнісловавонавимовилавголос,імалярохнулоувідповідь(чхатинацейчасвоновжеприпинило).

—Нерохкай,—наказалайомуАліса.—Цененадтопристойнийспосібвисловлюватисвоїпочуття.

Малюкрохнувзнову,йвонастривоженозазирнулайо-мувлице,щоброзібратися,щознимтаке.Безсумніву,дитямалоЗАНАДТОкирпатийніс,щоскидавсярадшенаписок,ніжнасправжнійдитячийносик.Оченятатежпо-ступовоставализамалимиякнадитину.ВціломувиглядістотиАлісінесподобавсязовсім.«Але,може,вінпростотакпхинькає»,—подумалаАлісайзновузазирнуламалю-кувочівпошукахсліз.

Ніякихслізтамнебуло.—Якщотиплануєшперекинутисянапорося,—серйоз-

носказалаАліса,—тоязтобоюневодитимусь.Подумайнадцим!

Бідолашнакрихітказновупхинькнула(читорохнула,важкобулосказати,щосаме),іякийсьчасвонийшливціл-ковитійтиші.

Алісасамепочаламіркувати:«Щожяробитимузцієюістотою,колипритягнуїїдодому?»,колималюкрохнувзно-ву,татакголосно,щоАлісапереляканопокосиласянайоголичко.ТеперпомилитисябулоНЕМОЖЛИВО:цебулонещоінше,якпорося,йвонавідчула,щонестийогодалідо-волібезглуздо.

Тожвонаопустиламаляткододолуйзполегшеннямпобачила,щовоновпевненозадріботіловлісовугущавину.

—Колибвонопідросло,—сказалаАлісадосебе,—зньо-говийшлабпрепотворнадитина.Аотпоросяткозньогодоволісимпатичне,якнамене.

Івонасталадуматипроіншихзнайомихдітей,зякихвийшлибчудовісвинки,йсамеказаладосебе:«Якбитіль-кихтосьзнав,якїхправильноперетворювати...»,колирап-томажзлякаласятрохи,бопобачилаЧеширськогоКота,щосидівнагілляцізакількакроківоднеї.

Кіт,побачившидівчинку,лишеньусміхнувся.Алісаподумала,щовінвиглядаєдоброзичливим,тавсежукотабулиДУЖЕдовгіпазурітасила-силенназубів,тожвонави-рішила,щовартознимповодитисяшанобливо.

—ЧеширськийКотику,—заговорилаАлісадоволінері-шуче,божнезнала,чивподобаєвінтакеім’я.ПротеКітлишеньусміхнувсящеширше.«Бач,якйомусподобало-ся»,—подумалаАлісайпродовжила:

—Чинесказалибвимені,будьласочка,якоюдорогоюяможузвідсивийти?

—Цечималозалежитьвідтого,кудитихочешпри-йти,—сказавКіт.

—Таменівсеоднокуди...—почалабулоАліса.—Тодіневажливо,якоюдорогоютипідеш,—перервав

їїКіт.—...тількибприйтиХОЧКУДИСЬ,—додалаАліса,

щобироз’яснитисвоїслова.—О,будьпевна,щоприйдеш,—заспокоївїїКіт,—якщо

йтимешдостатньодовго.Алісавідчувала,щозцимненадтопосперечаєшся,тож

спробувалазадатиіншепитання:—Ащозалюдитутживуть?—ОТАМ,—Кітмахнувлапоюправоруч,—мешкаєКа-

пелюшник,аОТАМ,—івінмахнувіншоюлапоюліво-руч,—живеБерезневийЗаєць.Тиможешнавідатисядобудь-когозних:однаковообидванавіжені4.

—Але я не хочу йти до навіжених! — зауважилаАліса.

—Ну,зцимнічогонепоробиш,—сказавКіт.—Митутусінавіжені.Янавіжений.Тинавіжена.

—Звідки вам знати, що я навіжена? — обуриласяАліса.

—Мусишбути,—відповівКіт,—боінакшесюдибнепотрапила.

Алісізовсімнездавалося,щоцесправдівичерпнийдо-каз,та,хайтамяк,воназадаланаступнезапитання:

—Азвідкивамзнати,щовисамнавіжений?—Дляпочаткускажемо,—промовивКіт,—щособа-

ка—ненавіжений.ТИможештакеприпустити?—Думаю,так,—погодиласяАліса.—Отож,—продовживКіт,—якбачиш,собакагарчить,

колисердитий,іметляєхвостом,колизадоволений.Яж

гарчу,колизадоволений,іметляюхвостом,колисердитий.Отже,янавіжений.

—Ябназвалацевуркотінням,анегарчанням,—непогодиласяАліса.

—Називайцеякхочеш,—сказавКіт.—Тиграєшсьо-годнівкрокетзКоролевою?

—Ябдужехотіла,—відповілаАліса,—алеменещенезапрошували.

—Отож там і побачимося, — сказав Кіт і розтанувуповітрі.

Алісаненадтоцьомуздивувалася,бовжезвикаладорізнихдивовижнихподій.Тапокивонавдивляласявмісце,дещойносидівКіт,вінзненацькавиниктамзнову.

—Доречі,щосталосязмалятком?—сказавКіт.—Лед-венезабувзапитати.

—Воноперетворилосянасвинку,—спокійновідповілаАліса,так,начебКітз’явивсяякгодиться.

—Такяідумав,—гмикнувтойізновузник.Алісатрохипочекала,сподіваючисьпобачитийогознов,

таКітнез’явився,йзахвилинучидвівонапрямувалатуди,де,засловамиКота,мешкавБерезневийЗаєць.

—Капелюшників я вже бачила, — сказала вона досебе,—тожБерезневийЗаєцьбуде,напевно,кудицікаві-ший. До того ж зараз травень, і він, можливо, буде нетакий нестерпно навіжений... принаймні не такий наві-жений, якуберезні.

Сказавшице,АлісапоглянулавгоруйзновупобачилаКота,щосидівнагілляці.

—Тисказала«насвинку»чи«наслинку»?—спитавКіт.—Ясказала«насвинку»,—відповілаАліса,—іябулаб

вамвдячна,якбивинез’являлисятанезникалитакрап-тово.Відцьоговкогохочешголовапідеобертом.

—Гаразд,—сказавКітіцьогоразузникповолі,роз-почавшизкінчикахвостайзакінчившисвоєюширокоюусмішкою,якавиднілащепевнийчас,коливесьКітужерозчинився.

«Так!—подумалаАліса.—Котівбезусмішкиябачилачимало,аотусмішкубезкота!Найхимернішаштука,якуяколи-небудьзустрічала».

Вонанебагатойпройшла,якпопередузавидніласадибаБерезневогоЗайця:схоже,цесправдібувйогобудинок,бодимарімалиформудовгихвух,астріхабулазробленазхутра.Дімбувтакийвеликий,щоАлісаненаважиласяпідібратисяближче,докиневід’їлащетрохивідлівогошматкагрибайневиросладодвохфутів.Аленавітьтодівонарушиладобудинкуненадтосміливо,примовляючидосебе:

—Думаю,врешті-рештвиявиться,щовінтакигетьбо-жевільний!Напевно,кращеменібулобнавідатисядоКа-пелюшника!

Передбудинком,піддеревом,стоявстіл,заякимБерез-невийЗаєцьіКапелюшникпиличай.МіжнимисидівСоня�ідавивхропака.ЦідвоєсклалинаСонюліктійбазікаливньогопонадголовою.«Соні,напевно,ненадтозручно,—подумалаАліса,—таоскількивінспить,то,мабуть,нічогонепомічає».

Стілбуввеличенький,алетрійцяскупчиласябіляодно-гокута.

—Місцянемає!Немає!—заволаливони,побачивши,щоАлісапрямуєдоних.

—ТатутПОВНОмісця!—обуриласявонайсілауве-ликийфотель,щостоявбіляодногокінцястолу.

—Пригощайсявином,—підбадьорливосказавБерез-невийЗаєць.

Алісапоглянуланастіл,алетамнебулонічого,ок-рім чаю.

—Небачуніякоговина,—зауважилавона.—Бойоготутнема,—сказавЗаєць.

�С о н я —гризун,схожийнабілку,названийтакзате,щонадовговпадаєвсплячкувзимку.

Р о з д і л с ь о м и й

Божевільне чаювання

—Тодіненадтоввічливобулойогопропонувати,—сердитовідрубалаАліса.

—Ненадтоввічливобулосідатибеззапрошення,—відказавЗаєць.

—Янезнала,щоцеВАШстіл,—сказалаАліса,—йогонакритозначнобільше,ніжнатриперсони.

—Атидавнонестриглася,—озвавсяКапелюшник.УжеякийсьчасвінрозглядавАлісузцікавістюінарешті

впершезаговорив.—Авамнеслідпереходитинаособи,—суворовідпові-

лавона,—боцедуженевиховано.ВідїїслівКапелюшникажочівирячив,алеСКАЗАВ

тількице:—Чимкруксхожийнаписьмовийстіл?«О,нарештімитрохирозважимося,—подумалаАлі-

са.—Добре,щовонипочализадаватизагадки».—Думаю,язможувідгадати,—додалавонавголос.—Тималанаувазі,щозможешзнайтивідповідьна

це?—поцікавивсяБерезневийЗаєць.—Саметак,—відповілаАліса.—Тотребайказатите,щомаєшнаувазі,—продовжив

Заєць.—Яйкажу,—поспіхомвідказалаАліса,—принаймні...

принаймніямаюнаувазісамете,щокажу...Тацежоднейтесаме,врешті-решт.

—Взагалінеодне!—обуривсяКапелюшник.—Тибіщесказала,що«ябачуте,щоїм»,—цетесаме,що«яїмте,щобачу»!

—Ага,іщебсказала,—докинувБерезневийЗаєць,—що«меніподобаєтьсяте,щоменідають»,—тесаме,що«менідаютьте,щоменіподобається».

—Тибсказалаіще,—промурмотівСоня,розмовляючи,схоже,увісні,—що«ядихаю,колисплю»,—тесаме,що«ясплю,колидихаю».

—Ну,втвоємувипадкуцейСПРАВДІоднейтесаме,—сказавКапелюшник,інацьомубесідаурвалася.Товариствохвилинкусиділомовчки,покиАлісаобмізковувалавсе,щозналапрокруківтаписьмовістоли,азналавонапронихнебагато.

ПершимтишупорушивКапелюшник.—Якесьогоднічисло?—спитаввін,повертаючисьдо

Аліси;водночасвінвитягізкишенігодинникайстривоже-нопоглядавнанього,подеколитострушуючи,топіднося-чидовуха.

Алісаподумалатрішкийвідказала:—Четверте.—Брешутьнадвадні!—зітхнувКапелюшник.—Ятобі

казав,щомаслонепідійде!—додаввін,лютоглипнувшинаБерезневогоЗайця.

—АлежтобулоНАЙЛІПШЕмасло!—сумирнозаува-живЗаєць.

—Так,алежікрихтимогливсерединупотрапити,—пробуркотівКапелюшник.—Нетребабулозапихатитудимаслохлібнимножем.

БерезневийЗаєцьузявгодинникайпохмуронаньогоподивився,тодізануривучашкузчаєміподививсязнову.Протенадумкуйомунеспалонічогокращого,якповто-ритисвоїслова:

—ТобулоНАЙЛІПШЕмасло,тижзнаєш.Алісазцікавістюзазиралайомучерезплече.—Якийкумеднийгодинник!—зауважилаАліса.—Він

показуєчисло,аленепоказує,котрагодина!

—Ачогобйомупоказувати,—буркнувКапелюш-ник.—ХібаТВІЙгодинникпоказує,якийтеперрік?

—Звісно,ні,—охочевідповілаАліса.—Алецелишетому,щоодинітойсамийріктриваєдужедовго.

—Ну,такуменеТЕСАМЕ,—сказавКапелюшник.Алісазовсімзбиласязпантелику.ЗаувагаКапелюшни-

канемалажодногосенсу,алесказанабулабезперечноанг-лійською.

—Янезовсімвасрозумію,—сказалавонаякнайввіч-ливіше.

—Сонязновуспить,—сказавКапелюшникіпроливтрохигарячогочаюгризунунаноса.

Сонянетерплячеструснувголовоюісказав,нерозту-ляючиочей:

—Звичайно,звичайно,ясамезбиравсяцесказати.—Тивжерозгадалазагадку?—спитавКапелюшник,

зновуповертаючисьдоАліси.—Ні,яздаюся,—відповілаАліса.—Тоякавідповідь?—Поняттязеленогонемаю,—сказавКапелюшник.—Ія,—докинувБерезневийЗаєць.Алісазнудьгованозітхнула.—Думаю,вамтребарозумнішеповодитисязчасом,—

сказала вона, — і не викидати його на загадки без від-повідей.

—ЯкбитизналаЧастакдобре,якя,—сказавКапелюш-ник,—тонедумалаб,щойоголегкоВИКИНУТИ.Віннезхирляків,спробуйщепідійми.

—Не розумію, що ви маєте на увазі, — розгубиласяАліса.

—Щебпак,нерозумієш!—фиркнувКапелюшник,зверхньопохитуючиголовою.—Певний,тизнимінего-вориланіколи!

—Можливо,йні,—обережновідповілаАліса,—затемені часто доводиться шукати, як би вбити час передвечерею.

—О,тоонучомуріч!—вигукнувКапелюшник.—Самособою,Часнестоятимейнечекатиме,покийоговб’ють.Алеякщотизнимдобреладнаєш,товінможеробитизгодинником,щозаманеться.Наприклад,зараздев’ятаранку,самечаснауроки:тількишепниЧасовінавушко,істрілкипобіжатьуперед!Змигнутиневстигнеш—півнадругу,часобідати!

(«Якбитакізаразбуло»,—прошепотівБерезневийЗа-єцьсамдосебе.)

—Цейсправдібулобнеймовірно,—задумливоска-зала Аліса, — але ж тоді... знаєте, я б іще не була го-лодна.

—Спершу,може,йні,—погодивсяКапелюшник,—алепівнадругумоглобтриватистільки,скількибтобізама-нулося.

—ТоцеУВАСусетаквлаштовано?—спиталаАліса.Капелюшникпохнюпленопохитавголовою.—Уменені,—сказаввін.—Мипосварилисяминуло-

гоберезня...якразпередтим,якВІНзбожеволів(івінткнувчайноюложечкоювбікБерезневогоЗайця)...УЧирвовоїКоролевибуввеликийконцерт,іямавспівати:

Мій кажанчику, лети,

Знати б, знати б, де є ти.

Може,тизнаєшцюпісню?—По-моєму,щосьтакечула5,—відповілаАліса.—Вонатамдаліпродовжується,—сказавКапелюш-

ник,—отак:

Понад світом в пізній час

Ти ширяєш, мов матрац.

Мій кажанчику, лети,

Знати б, знати б...

ТутСоняздригнувсяіставспіватикрізьсон:«Знатиб,знатиб,знатиб,знатиб...»,ітакдонескінченності,ажпокийогонещипнули,щобивінзамовк.

—Так-от,язаледведоспівавпершийкуплет,—сказавКапелюшник, — як Королева зірвалася на ноги і давайгорлопанити: «Він просто вбиває час! Відтяти йому го-лову!»

—Яканеприпустимажорстокість!—вигукнулаАліса.—Івідтоді,—сумовитопромовивКапелюшник,—Час

задляменейпальцемневорухне.Теперзавждишоставе-чора.

БлискучадумкамайнулавАлісинійголові.—Тоосьчомутутусюдичайненачиння?—спитала

вона.—Так,саметому,—зітхнувКапелюшник.—Теперзав-

ждичаспитичайінемаєчасувимитипосуд.—Тови,ятакрозумію,просторухаєтесьпоколу?—

припустилаАліса.—Саметак,—відповівКапелюшник,—пересідаємо,

використавшипосуд.—Щожбуде,коливиповернетесьдопочатку?—на-

смілиласяспитатиАліса.—Ачинезмінитинамтему?—перервавїхБерезневий

Заєць,позіхаючи.—Япочинаювтомлюватисявідцихба-лачок.Хтозате,щобюналедірозповіланамісторію?

—Боюся,янезнаюжодної,—відповілаАліса,занепо-коєнатакоюпропозицією.

—ТодіСонярозкаже!—вигукнулиобидвоєнавіже-них.—Прокидайся,Соню!—Івониущипнулибідногогризунаводночасзобохбоків.

Соняповільнорозплющивочі.—Янеспав,—хрипким,кволимголосочкомсказав

він.—Ячувкожневашеслово,хлопці.—Розкажинамісторію,—попросивБерезневийЗаєць.—Справді,розкажіть,—сталавмовлятиАліса.—Іголовне—хутко,—додавКапелюшник,—атоти

зновузаснеш,першніждоговориш.—Давним-давножилисобітрималенькісестрички,—

швидкозаторохтівСоня,—азвалиїхЕлсі,ЛейсітаТіллі6,імешкаливонинаднікриниці...

—Ачимвонитамхарчувалися?—спиталаАліса,якузавждижвавоцікавилипитанняїжійпитва.

—Вониїлимелясу,—сказавСоня,помізкувавшихвиль-ку-другу.

—Вониніякнемоглиїстисамумелясу,—ввічливоза-уважилаАліса,—вонибтодівсіхворіли.

—А вони й хворіли, — погодився Соня. — ДУЖЕтяжко.

Алісаспробувалауявити,яквоно—харчуватисявта-кийнезвичайнийспосіб,аленадтозаплуталасяйпродов-жила:

—Ачомувонимешкалинаднікриниці?—Несоромся,налийсобібільшечаю,—наполегливо

запропонувавБерезневийЗаєць.—Алеяйоговзагаліщененаливала,—відповілаАліса

ображено,—якжеяможуналитийогоБІЛЬШЕ?—Напевно,тихотіласказати,щотиніякнеможешна-

литийогоМЕНШЕ,—зауваживКапелюшник.—АналитиБІЛЬШЕ,ніжнічого,—невеликанаука.

—АВАШОЇдумкиніхтонепитав,—огризнуласяАліса.—Ось,іхтотеперпереходитьнаособи?—переможно

вигукнувКапелюшник.Алісанезнала,щонацесказати,тожпростоналиласобі

трохичаю,взялахлібазмаслом,атодіповернуласядоСонійповториласвоєзапитання:

—Точомувонимешкалинаднікриниці?Сонязновуподумавхвилинку-двійсказав:—Цебуламелясовакриниця.—Алетакогонебуває!—сердитопочалаАліса,таКа-

пелюшникіБерезневийЗаєцьзашикалинанеї,аСоняоб-раженозауважив:

—Якщоневмієшповодитисяґречно,токращезакін-чуйісторіюсама!

—Ні,будьласка,продовжуйте,—якнайсумирнішеска-залаАліса.—Ябільшенеперепинятиму.Можливо,ОДНАдесьіє.

—Аякже,одна!—обуренофиркнувСоня,алепогодив-сяпродовжити.—Отожцітрисестри...авони,скажуявам,частенькотягли...

—Час?—зраділасвоїйздогадливостіАліса,майжеза-бувшипросвоюобіцянку.

—Мелясу,—відповівСоня,цьогоразубезроздуму-вань.

—Меніпотрібначистачашка,—перепинивйогоКапе-люшник.—Давайтепосунемосянаоднемісце.

Говорячи,вінодразуйпересів;Соняпересівуслідзаним,БерезневийЗаєцьпосунувсянаСонинемісце,аАлісаненадторадосіланастілецьБерезневогоЗайця.ВигодивідтогопересуванняотримавтількиКапелюшник,Алісіжсталогірше,ніждотого,боБерезневийЗаєцьщойнопере-кинувглечикзмолокомсобівтарілку.

АлісінехотілосязновуобразитиСоню,тожвонаобе-режноозвалася:

—Щосьянедужерозумію.Звідкіляцевонитяглиме-лясу?

—Якщотиможештягтиводузкриницізводою,—ска-завКапелюшник,—то,яснаріч,можештягтимелясузкри-ницізмелясою...а,нетяма?

—АлежвонижилиВСАМІЙКРИНИЦІ,—сказалаАлісадоСоні,незважаючинаостаннєзауваження.

—Аякже, там і жили, — погодився Соня. — САМІВКРИНИЦІ.

ЦявідповідьтакспантеличилабідолашнуАлісу,щоякийсьчасвонадалаСоніспокійнорозповідатийнепере-бивала.

—Отожвонитягли,—продовживСоня,позіхаючитапотираючиочі,бовжезновупочинавкуняти,—тяглисобіотокотазахвоста...ізаязика...ізарізніречіналітеруЯ...

—ЧомунаЯ?—здивуваласяАліса.—Ачомубні?—сказавБерезневийЗаєць.Алісамовчала.НатойчасСонявжеприкривочійпоринувудрімоту,

алеКапелюшникущипнувйого,йСоня,вискнувши,про-кинувсяіпродовжив:

—...ага,тяглирізніречіналітеруЯ,як-от:яхти,іяхон-ти,іясність,івсякутамяквикапаність...Виоткажете,щосестрисхожі«яквикапані»,авиколи-небудьбачили,щобихтосьпритягкудисьоцюяквикапаність?

—Насправді,якщовжевизапитали,—зніяковілаАлі-са,—тоянедумаю...

—Тодійнеговори,—в’їдливосказавКапелюшник.Знеститакігрубощібуловжепонадсилу,томуАліса

розлюченоскочилайподріботілагеть.Сонямиттюзахро-

пів,ініхтоіншийтакожнезауважив її відходу, хочвонайозираласяразчидвічі,сподіваючись,щоїїгукнуть.Коливонаозир-нулася на них востаннє,навіженічаювальникина-магалисязапхатиСонюдозаварника.

—Хайтамщо,аясюдибільшеніногою!—сказа-лаАліса,пробиваючисобі

шляхкрізьлісовіхащі.—Ценайбезглуздішечаюваннявмоємужитті!

Сказавшице,вонараптомпомітила,щооднездеревмаєвстовбурідверцята,яківедутьдосередини.«Щозадиви-на?—подумалаАліса.—Утім,сьогоднівседивакувате.Думаю,щонічогонезаважаєменівзятийувійти».Івонатаківчинила.

Алісазновуопиниласявдовгійзалі,побіляскляногостолика.«Щож,цьогоразуявпораюсякраще»,—промур-мотілавонадосебейрозпочалазтого,щовзялазістолуключиківідімкнуламаленькідвері,яківелидосаду.Тодідівчинкапочалагризтишматочокгриба(воназбереглайоговкишені),ажпокинесталазфутзаввишки.Затимвонапройшламаленькимкоридорчиком,аЗАТИМ...Алісанарештіопиниласявпрекрасномусаду,поміжбарвистихклумбіпрохолоднихводограїв.

Простобілявходурісвеликийтрояндовийкущ;вінквіт-нувбілимиквітами,алебілякущаметушилисятроєсадів-ників,зосередженофарбуючитрояндиначервоно.Алісавирішила,щоцедоволікумедно, іпідійшлапоближче,щобиподивитися.Підійшовши,вонапочула,якодинсадів-никсказавіншому:

—Чуєш,П’ятірко,тидавайобережніше.Неляпайбіль-шенаменефарбою!

—Нічогонеможувдіяти,—сумирновідказавП’ятір-ка.—Сімкаштовхаєменепідлікоть.

НацихсловахСімкапоглянувугоруівтрутився:—Тактримати,П’ятірко!Завждиспихайсвоюпровину

наінших.—АотТИпомовчавби!—сказавП’ятірка.—Ятіль-

кивчорачув,якКоролеваказала,щотобівартовідтятиголову!

—Защо?—поцікавивсятой,хтоговоривпершим.—Нетвоясправа,Двійко!—огризнувсяСімка.—ЩейякЙОГО!—заперечивП’ятірка.—Іяроз-

повім...Зате,щовінпритягкухарюрозсадутюльпанівза-містьцибулі.

Р о з д і л в о с ь м и й

Королівське поле для крокету

Сімкажбурнувпензлясобіпідногийпочавбув:—Ну,знаєте,щоботаканесправедливість...—ажтут

випадковопомітивАлісу,щостоялайстежилазаними,інесподіванозатнувся.Іншійсобіозирнулися,йусітроєсхилилисявпоклоні.

—Чинемоглибвисказатимені,—спиталаАлісане-сміливо,—длячоговифарбуєтецітроянди?

П’ятіркайСімканесказалинічого,тількипоглянулинаДвійку.Тойзаговоривстишенимголосом:

—Розумієте,міс,річутім,щонацьомумісцімалиростиЧЕРВОНІтроянди,амипомилковопосадилибілі.АякщоКоролевапроцедізнається,намусім,перепрошую,відітнутьголови.Тому,якбачите,міс,мизусіхсилнама-гаємося,покивонаприйде...

УцюмитьП’ятірка,якийзанепокоєнозиркавуглибсаду,загорлав:

—Королева!Королева!—Ісадівникипритьмомпро-стяглисяназемлідолілиць.

Залуналикрокивеликоїюрми,йАлісаозирнулася,не-терплячевизираючиКоролеву.

Першимиз’явилисядесятеросолдатів,озброєніпіками;виглядаливонидостотутаксамо,якісадівники:прямо-кутні,пласкі,зручкамийніжкамипокутках.Занимиудваряди,якісолдати,йшлидесятеропридворних,розцяцько-ванихзолотимидзвінками.Затим,побравшисьподвоєзаруки,веселострибаликоролівськідітки;їхтакожбулоде-сять,ікожнепремилемаляткобулообмаянесердечками.Задітлахамийшлигості,переважноКоролійКоролеви;поміжнихАлісапомітилаБілогоКролика:вінхапливотазнервованоторохтів,усміхаючисьнакожнупочутуфразу,йАлісинезауважив.НаступнимішовЧирвовийВалет,котрийнаподушцізтемно-червоногооксамиту

ніскоролівськукорону.Інарешті,вкінціпроцесіїйшлиЧИРВОВІКОРОЛЬІКОРОЛЕВА.

Алісазавагалася,чинетребаі їйупастиниць,якцезробилисадівники,алевонанемоглапригадати,щобнапроцесіяхсправдііснувалотакеправило.«Дотогож,щозасенсутихпроцесіях,—подумалавона,—якщовсілежа-тимутьдолілицьйоднаковоніхтонічогонепобачить?»Томувоназалишиласястоятинамісційчекати.

КолиходапорівняласязАлісою,всізупинилисяйви-тріщилисянанеї,аКоролевасувороспитала:

—Хтоцетака?ПитаннявонаадресувалаЧирвовомуВалету,якийли-

шеньуклонивсяйрозпливсявусмішці.—Ідіот!—гарикнулаКоролева,нетерплячешарпнувши

головою,іпродовжила,повернувшисьдоАліси:—Яктебезвуть,дитя?

—МенезватиАлісою,здозволуВашоїВеличності,—дужеґречновідповілаАліса,алесамаміжтимподумала:«Ха,виявляється,цепростоколодакарт!Менінемаєчогоїхбоятися!»

—АЦЕхтотакі?—спиталаКоролева,тицяючипаль-цемусадівників,щоприпалидоземлідовколатрояндово-гокуща;бож,бачте,лежаливонидолілиць,авізерунокнаїхніхспинахбуводнаковісінький,тожКоролеванемоглавторопати,хтопереднею—садівники,солдати,придворнічитрійкоїївласнихдітей.

—Аменізвідкизнати?—відповілаАліса,самаздиво-ванасвоєюхоробрістю.—МЕНЕценеобходить.

Королевапобагрянілавідлютіі,нахвилькувп’явшисьвАлісудикимиочима,заволала:

—Відтятиїйголову!Відтяти...

—Глупство!—голоснойкатегоричнозаявилаАліса,іКоролевапринишкла.

Корольторкнувдружинузарукуйбоязкосказав:—Подумай,моялюба,аджецевсьоголишедитина!КоролевасердитовідвернуласявідньогоізвелілаВале-

тові:—Переверниїх!Валеттакізробив—обережно,однієюногою.—Анувстати!—пронизливо,оглушливозаверещала

Королева,йтроєсадівниківшпаркосхопилисянаногиівзялисявідбиватипоклониКоролю,Королеві,королів-ськимдітямівзагалівсімпідряд.

—Припиніть!—вискнулаКоролева.—Уменевідвасголоваобертом!—Атоді,повернувшисьдотрояндовогокуща,продовжила:—ЩОцевитутробили?

—ЗдозволуВашоїВеличності,—покірливозалопотівДвійка, припадаючи на одне коліно, — ми тут намага-лися...

—Ябачу!—перервалайогоКоролева,якатимчасомроздивляласятроянди.—Відтятиїмголови!

Іпроцесіяпосунуладалі,залишившитрьохсолдатівдлястратибідолашнихсадівників,щорвонулипозахистдоАліси.

—Нічогонетрапитьсязвашимиголовами,—сказалавонайпосадовилавсіхтрьохувеликийгорщикдляквітів,щостоявнеподалік.Солдатипотинялисядовкружкількахвилиніпреспокійнозатупцяливслідрешті.

—Головивжезагули?—гаркнуладонихКоролева.—Заголовамийслідзапався,ВашаВеличносте,—слух-

нянорявкнулиті.—Отідобре!—прогарчалаКоролева.—Умієшграти

укрокет?

СолдатипримовклийпоглянулинаАлісу,бопитаннявочевидьпризначалосяїй.

—Так!—вигукнулаАліса.—Тоходімо!—гаркнулаКоролева,йАлісаприєднала-

сядопочту,помираючизцікавості,щожбудедалі.—Який...якийчудовийсьогоднідень,—сказавдесь

збокунесміливийголос.Виявляється,вонайшлапоручізБілимКроликом,який

спантеличеновдивлявсяїйулице.—Надзвичайно,—відповілаАліса.—ДеГерцогиня?—Тссс! Тссс! — поквапливо зашикав на неї Кролик

упівголоса. Говорячи, він занепокоєно озирнувся черезплече, тоді став навшпиньки, присунувся до Алісиноговухавпритул іпрошепотів:

—Їїприреченодострати.—Защо?—спиталаАліса.—Ти,здається,сказала«Якшкода!»?—поцікавився

Кролик.—Ні,—відповілаАліса,—менівзагаліанітрохине

шкода.Яспитала:«Защо?»—Вонанам’ялаКоролевівуха...—почавКролик.Алісапирснуласміхом.—О,тихше!—переляканозашипівКролик.—Короле-

вапочує.Розумієш,вонадещозапізнилася,іКоролеваска-зала,що...

—Усіпомісцях!—оглушливогримнулаКоролева,йусізабігалинавсібіч,часвідчасуналітаючиодненаодного.

Так чи інак, за кілька хвилин вони розмістилися, ігра почалася. Аліса подумала, що ще ніколи не бачилатакого чудернацького поля для крокету. Воно було всу-цільпоритеборознами,зам’ячіслугувалиживіїжаки,замолотки — живі фламінго, а солдати мусили згинатися

вдвоєйстояти, спершисьнадолоні,щобиперетворити-сяна імпровізовані ворітця.

Першоюпроблемою,зякоюзіткнуласяАліса,буловпо-ратисязісвоїмфламінго.Вонаналовчиласядоволізручнозатискатийоготільцепідпахвою,так,щобилапизвисалидонизу,алевзагалі,щойноАлісаякслідвиструнчувалайомушиюіприміряласялупнутиголовоюптахапоїжаку,фламінговивертавсяйдививсязнизувгорупростоїйвочі,тащейтакздивовано,щогодібуловтриматирегіт.АколиїйзрештоювдавалосяопуститиголовуфламінгодонизуйАлісазновузаміряласязробитиудар,булоприкробачити,щоїжактимчасомрозгорнувсяйсамедибуляєгеть.Окрімцього,кудибвонанепоцілялаїжаком,усюдивириналитогорбок,тоямка;дотогожперегнутісолдатипостійнороз-гиналисяйпереходилидоіншоїчастиниполя,тожзреш-тоюАлісавирішила,щоцевсе-такинадзвичайносклад-награ.

Усігравцібиливодночас,нечекаючинасвоючергу,без-упинносварилисятачубилисязаїжаків,тожзакороткийчасКоролевагетьоскаженілаізнесамовитимтупотомга-салатуди-сюди,разуразгорлаючи:«Відтятийомуголову!Відтятиїйголову!»

Алісісталодоволінезатишно.Правдукажучи,доцьогочасувонанемалажоднихсутичокізКоролевою,алезнала,щосваркаможеспалахнутибудь-якоїмиті.«Атоді,—ду-малавона,—щозімноюстанеться?Унихстрахякпопу-лярностинатиголови;взагалідивно,яктутщезалишив-сяхтосьживий!»

Вонасамероззиралася,шукаючи,якбивтекти,тапри-кидала,чивдастьсяїйвислизнутинепоміченою,колирап-томдивнапроявавповітріпривернулаїїувагу.СпершуАлісаотетеріла,та,порозглядавшидивовижухвильку-дру-

гу,воназрозуміла,щоценещоінше,якусмішка,іподу-мала:«ЦежЧеширськийКіт;якарадість:будезкимпо-говорити».

—Якуспіхи?—поцікавивсяКіт,коливповітріма-теріалізувалосядостатньоротадлярозмови.

Алісапочекала,покивиринутьочі,йкивнула.«Немаєсенсузнимговорити,—подумалавона,—покинез’являть-сявуха,абопринаймніхочоднезних».Наступноїмитіголовапроявиласяповністю,йАлісапочалаоповідатиКо-тупрохідгри,щаслива,щоїїнарештієкомуслухати.Че-ширськийКіт,схоже,вважав,щовсенеобхідневжепередочима:більшенічогонез’явилося.

—Меніздається,вонинечеснограють,—почалаАлісадещоплаксивимтоном,—ащевонитакгаласливосва-ряться,щосамсебечутиперестаєш...Івних,схоже,взагалінемаєніякихправил,принаймніякщовониє,тоїхніхтонедотримується...Івинавітьуявитисобінеможете,якспантеличуєусецеживеприладдя;наприклад,ворота,якіменітребапроходитинаступними,валандаютьсянаіншо-мубоціполя...ІяоцемалабитипоКоролевиномуїжаку,оттількивінутік,щойнопобачив,щояйду!

—ЯктобіКоролева?—тихенькоспитавКіт.—Ненадто,—сказалаАліса,—вонатакжахливо...—

тутвонапомітила,щоКоролевастоїтьпростовнеїзаспи-ноюіпідслуховує,томупродовжила:—...близькадопере-моги,щонавітьнемаєсенсузавершуватигру.

Королевавсміхнуласьіпішладалі.—З ким це ти розмовляєш? — запитав Король, що

підійшов до Аліси й спантеличено розглядав котячу го-лову.

—Цемійдруг,—відповілаАліса.—Дозвольтевідреко-мендувати:ЧеширськийКіт.

—Менінеподобається,якийвінмаєвигляд,—сказавКороль,—але,якщохоче,можепоцілуватименіруку.

—Звашогодозволу,яутримаюся,—зауваживКіт.—Несмійменігрубіянити!—сказавКороль,ховаю-

чисьзаАлісу.—Інесмійнаменетакдивитися!—Кітможедивитисянакороля,—заперечилаАліса.—

Ячиталапроцевякійськнизі,алеянепам’ятаю—вякій�.—Так,йоготребаприбрати,—категоричнозаявивКо-

рольігукнувдоКоролеви,щосамепроходилаповз.—Моялюба!Чинемоглабтиприбратицьогокота?

Королевазналатількиодинспосібборотисязтрудно-щами,байдуже,великимичималими.

—Відтятийомуголову!—кинулавона,навітьнеозир-нувшись.

—Я сам приведу ката, — нетерпляче сказав Корольіпоквапився геть.

Алісаподумала,щотакожмоглабповернутисяіподи-витися,яктамідегра,тасамепочулавдалиніпронизливийголосКоролеви,щоажзахлиналасязлюті.Наказстратититрьохгравців,зате,щовонипропустилисвоїчерги,Алісавжечула;стансправїйзовсімнеподобався,богравженастількизаплуталася,щовонанізащонездогадаласяб,чиїїзаразчерга,чині.ТожАлісавзяласяшукатисвогоїжака.

Їжаквлізубійкузісвоїмколегою,іАлісавирішила,щоцечудованагодавдаритиоднимзнихподругому,оттіль-киїїфламінгопомандрувавчерезвесьсаднапротилежнийбік.Алісабачила,яквінтамнеоковирнонамагаєтьсязлеті-тинадерево.

�Насправдіцепростоанглійськеприслів’я,щозначитьприблизно«біднийнегіршийзабагатого».

Покивоналовилафламінгойтяглайогонамісце,бійкаміжїжакамизакінчиласяйобоєвонидесьщезли.«Хочацейненадтоважливо,—подумалаАліса,—аджевсіворітцяпішлинатойбікполя».Отожвонаткнулаптахапідпахву,щобизно-вуневтік,іпішлащетрохипобалакатизісвоїмприятелем.

Повернувшисьтуди,девоназалишилаЧеширськогоКота,Алісаздивованопобачиладовколаньогочималенькуюрму.Кат,КорольтаКоролевасперечалисяміжсобою;усітроєгаласуваливодночас,аіншістоялимовчкийпочува-лисяявнонівтихнівсих.

Щойноз’явиласяАліса,якїїодразужпопросилироз-судитисуперечку,ікоженставнаводитисвоїаргументи,однак,оскількивонинаввипередкидерлигорлянку,торозібрати,щохтоговорить,булонетак-тойпросто.

Катдоводив,щонеможливовідтятиголову,колинемаєтіла,відякогоїїналежитьвідтинати:вінтакогоніколинеробивінаСВОЄМУвікуробитинепланує.

Корольстверджував,щобудь-хтоможебутиобезголов-лений,якщомаєголову,інетребатутверзтидурниць.

ГоловнийаргументКоролевиполягавутому,щоколизцимневдіютьхочщосьцієїжмиті,товонатутузагалівсіхстратить,усіхдоодного(самечерезцеуточненнявсето-вариствомалотакийпохмурийтанеспокійнийвигляд).

Алісанепридумаланічогокращого,яксказати:—КітналежитьГерцогині,отірозпитайтеЇЇпронього.—Вонаув’язниці,—гаркнулаКоролевадоката,—да-

вайтягниїїсюди.Ікатпомчав,якобпечений.Щойновінзникзочей,котячаголовасталапотроху

блякнути,адотогочасу,покикатповернувсяразомізГер-цогинею,зовсімщезла.ОтожКорольтакатгасали,мовскажені,туди-сюди,шукаючи,кудижподівсякіт,арештагостейповернуласядогри.

—Тинавітьуявитинеможеш,якярадатебебачити,го-лубонькомоядорогенька!—протуркотілаГерцогиня,ніжноберучиАлісупідрукуйступаючиразомізнеюгеть.

АлісатакожбуларадапобачитиГерцогинювтакомудобромугуморійнавітьподумала,щотоді,накухні,вонабулатаказлатількичерезперець.

«КолиЯстануГерцогинею,—подумалаАліса(щоправда,безвеликогооптимізму),—намоїйкухніВЗАГАЛІнебудеперцю.Супібезньогосмакує...Може,людисамевідперцюстаютьтакігострінаязик,—продовжилавона,страшеннозадоволена,щовідкрилановийзакон.—Відоцтувнихроб-лятьсякислімармизи,відцибулібуваєгірконадуші...а...а...аотбезцукерокдітистаютьнецукор!Якбижтількидорос-ліпроцезнали,тонезаборонялибїстиїх,напевно...»

ВонавжезовсімзабулапроГерцогиню,томунавітьзлег-капідстрибнула,колитасказалаАлісіпростоувухо:

—Типрощосьдумаєш,дорогенька,ічерезцезабуваєшрозмовляти.Неможупростозаразсказатитобі,якатутмораль,алеобов’язковозгадаюневдовзі.

—Може,тутніякоїморалінема?—наважиласяпри-пуститиАліса.

Р о з д і л д е в ’ я т и й

Розповідь Фальшивого Черепахи

—Щоти,щоти,дитино?—обуриласяГерцогиня.—Моральєвусьому,требатількивмітиїїзнайти.

Говорячи це, вона ще ближче притислася до Алісибоком.

Алісі не надто подобалося перебувати від співбесід-ниці аж так близько: по-перше, тому, що та була ВРА-ЖАЮЧЕпотворною,апо-друге,тому,щозрістГерцогинісаме дозволяв їй вигідненько покласти підборіддя Алісіна плече, а підборіддя Герцогиня мала напрочуд гостре.ТавсежАлісінехотілосябутинечемною,тожвонатер-піла, якмогла.

—Гратеперідекудикраще,—мимохідьзауважилаво-на,простотак,абипідтриматирозмову.

—Воістинутак,—поважнопогодиласяГерцогиня,—а мораль у цьому така: «Воістину любов жене по колуЗемлю!»

—Хтосьнещодавноказав,—прошепотілаАліса,—щоЗемлябіжитьпоколузавдякитому,щовсідбаютьтількипросвоїсправи...

—Нузвісно!Цемайжеоднейтесаме,—сказалаГерцо-гиняідодала,щеглибшевтискаючипідборіддяАлісівпле-че,—аморальуцьомутака:«Продумкуподбав—язиксамсказав!»7

«Якїйподобаєтьсявусьомудошукуватисяморалі!»—подумалаАліса.

—Напевно,тиздивована,чогоцеянеобіймаютебезаталію,—сказалаГерцогиняпіслякоротенькоїпаузи.—На-справді,яневпевненавноровітвогофламінго.Може,менівартопровестиексперимент?

—О,ВІНможевкусити,—турботливозауважилаАлі-са, яка зовсім не хотіла, щоб Герцогиня проводила екс-перименти.

—Цеточно,—погодиласяГерцогиня,—фламінготагірчицянеабияккусаються.Аморальуцьомутака:«Фла-мінгойгірчицяодногогніздечкаптиці».

—Тількигірчицяажніякнептиця,—зауважилаАліса.—Твояправда,якзавжди,—сказалаГерцогиня.—Як

усе-такияснотивмієшвисловлюватися!

—Цемінерал,меніЗДАЄТЬСЯ,—продовжилаАліса.—Нусамособою,мінерал,—підтакнулаГерцогиня,

схоже,налаштованапогоджуватисязкожнимАлісинимсловом,—тутнеподаліксамеєвеличезнагірчичнакопаль-ня.Можнабулобсходитиподивитися,алецененадтопри-стойнемісцедлядам.Аморальуцьомутака:«Чимменшедамтобі,тимбільшебудевмене!»

—О,згадала!—вигукнулаАліса,щоненадтодослуха-ласядоостанніхслів.—Цеовоч.Нацененадтосхоже,звісно,тавсежцеовоч.

—Цілковитозтобоюпогоджуюся,—відповілаГерцо-гиня.—Іморальуцьомутака:«Будьтим,кимхочешзда-ватися»,або,якщовисловитисяпростіше:«Ніколинеуяв-ляйсобі,щонебудешнічиміншим,ніжте,черезщоіншиммоглоздатися,щоте,чимтибувабомігбути,булонічиміншим,ніжте,чимтиколисьбув,алещоіншимздавалосячимосьіншим».

—Думаю,ябкращевловиласуть,—сказалаАліса,—якбимоглазанотувати:наслухящосьневстигаюзаходомвашихдумок.

—Тацедрібницівпорівняннізтим,щоямоглабска-зати,якбизахотіла,—втішеновідповілаГерцогиня.

—Прошувас,нетурбуйтеся,нетребацевисловлюватищедовше,—поквапиласясказатиАліса.

—О,нісловапротурботи!—вигукнулаГерцогиня.—Вважайусе,щоявжесказала,щиримтобідарунком.

«Недорогий,одначе,даруночок,—подумалаАліса.—Добре,щотакимидарункаминевітаютьізднемнароджен-ня».Алесказатицевголосвонапобоялася.

—Знову в думках? — спитала Герцогиня, учерговекопирснувши Алісине плече своїм гострим підборід-дячком.

—Ямаюповнеправодумати,—різкоогризнуласяАлі-са,якійусецевжетрохинабридло.

—Небільше,ніжпоросятамаютьправолітати,—ска-залаГерцогиня,—амо...

Алетут,напревеликийАлісинподив,голосГерцогиніобірвавсяпростопосерединіїїулюбленогослова«мораль»,адолоня,щолежаланазгиніАлісиноголіктя,почаладріб-нотремтіти.Алісапідвелаочійпобачила,щопростопереднимистоїтьКоролева,схрестивширукинагрудях,нахму-рена,мовгрозовахмара.

—Чудовийдень,ВашаВеличносте,—писнулаГерцоги-няледьчутним,кволимголосочком.

—Все,цемоєостаннєпопередження!—заверещалаКоролева,водночаступаючиногами.—Аботизгинешзвід-сивдвічішвидше,ніжпростозараз,аботаксамошвидкозгинетвояголова!Вибирай!

Герцогинявибрала,ізамитьзанеюйслідзапався.—Давайповернемосядогри,—сказалаКоролевадо

Аліси,атабуланадтоналякана,щобисказатихочслово,тожповоліпосунулазаКоролевоюдогральногомайдан-чика.

Рештагостей,користуючисьізвідсутностіКоролеви,прохолоджуваласявзатінку.Проте,щойнозабачившиЇїВеличність,усіпоквапилисязновудокрокету—вартобулоКоролевісказати,щосекунднезволіканнякоштуватимеїмжиття.

Покивсіграли,Королевабезупинучубиласязіншимигравцямитавигукувала:«Відтятийомуголову!Відтятиїйголову!»Тих,коговонаприрекладострати,бралипідвар-тувояки,яким,яснаріч,доводилосядляцьогополишатисвоїпости—ворітця,тожзапівгодиничиблизькотогонаполінебуложоднихворіт,авсігравці,окрімКороля,Ко-ролевийАліси,булиприреченідострати.

НарештіКоролевазупинилася,гетьзасапана,іспиталавАліси:

—ТивжебачилаФальшивогоЧерепаху?—Ні, — відповіла Аліса. — Я навіть не знаю, що це

таке.—Цетакийзвір,зякоговарятьфальшивийчерепахо-

вийсуп8.—Жодногонебачилайнавітьнечулапротакого,—

повторилаАліса.

—Тоходімо,—сказалаКоролева,—івінсамрозповістьтобісвоюісторію.

ВідходячиразомзКоролевою,Алісакраємвухапочула,якКорольтихенькосказавусьомутовариству:

—Усіхпомилувано.«О,цеСПРАВДІдобре»,—подумалаАліса,бопочува-

ласястрашеннопригніченоючерезусіцістрати,доякихприрекласвоїхгостейКоролева.

НевдовзівонипідійшлидоГрифона,щодавивсобіхро-паканасонечку.

—Анувставай,неробо!—гарикнулаКоролева.—Від-ведицююнуледіпобачитисязФальшивимЧерепахоютапослухатийогоісторію.Аменітребаповернутисяйпри-глянутизакількомастратами,проякіянаказала.

Івонапішлагеть,залишившиАлісуразомізГрифоном.Алісіненадтосподобавсявиглядцієїістоти,алевонапо-думала,щопобігтислідомзабезжальноюКоролевоюнеменшнебезпечно,аніжзалишитисяізчудовиськом.Отожвонастоялайчекала.

Грифонсів,потерочі,простеживпоглядомзаКороле-вою,покивонанезниклазобрію,атодізахихотів.

—Нуйсміхота!—сказаввінчастковосамдосебе,част-ководоАліси.

—ЩОсміхота?—спиталаАліса.—Ну, ВОНА, — відповів Грифон. — Та то все її ви-

гадки: насправді, жодного разу нікого ще не стратили.Ходімо!

«Усівонипостійнокажуть:“Ходімо”,—подумалаАліса,поволічалапаючизаГрифоном.—Мноющеніколивжит-тітакбагатонепопихали,ніколи!»

Небагатовонийпройшли,якпобачилизвіддаляФаль-шивогоЧерепаху,щосидівнаневеличкомукам’яномуви-

ступі,сумнийісамотній.Підійшовши,Алісапочулатакірозпачливізітхання,начебідоласікраялосясерце.Їйсталоневимовношкодабідаку.

—Щовньогозагоре?—запиталавонавГрифона.Грифонвідповівмайжетак,якідопіру:—Татовсейоговигадки:ніякогогорявньогонема.

Ходімо!ОтожвонипідійшлидоФальшивогоЧерепахи,який

лишеньпоглянувнанихвеликими,повнимислізочима,аленічогонесказав.

—Оцяюналеді,—озвавсяГрифон,—вона,бач,дужехочеісторіютвоюпослухати.

—Ярозкажуїй,—промовивФальшивийЧерепаханизь-ким,глухимголосом.—Сідайтеобоє,іщобясловавідваснечув,докинезакінчу.

Отожвонипосідали,йкількахвилинминуливцілко-витіймовчанці.Алісаподумала:«Цікаво,яквінКОЛИ-НЕ-БУДЬзможезакінчити,якщонепочне».Алевсеоднотерп-лячечекала.

—Колись,—глибокозітхнувши,повівнарештіФаль-шивий Черепаха, — я був Справжнісіньким Черепахою.

Поцихсловахзновузапалатиша,якупорушувалитіль-киперіодичніпокашлюванняГрифонатабезперервніскор-ботнісхлипиФальшивогоЧерепахи.Алісавжеладнабулавстатийсказати:«Дужевдячнавам,сер,занеперевершенуісторію»,алещосьпідказувалоїй,щопродовженняМАЄбути,тожвонасиділатихенькоймовчала.

—Якмибулималі,—продовживнарештіФальшивийЧерепахатрохиспокійніше,хочісхлипуючиподеколисти-ха,—тоходиливморідошколи.УчителювавунасСтарийЧерепаха...МийогоназивалиМолюск...

—ЧогожвийогоназивалиМолюском,якщовінбувЧерепахою?—здивуваласяАліса.

—Молюск,бо,якпобачу,—вмитьмолюсь,—роздра-тованопояснивФальшивийЧерепаха.—Якажтивсе-такидурнолоба!

—Посоромиласябзапитуватитакіелементарніречі!—додавГрифон,іобоєвонимовчкивп’ялисяпоглядамивбідолашнуАлісу,ладнувжехочівземлюзапастися.Зреш-тоюГрифонозвавсядоФальшивогоЧерепахи:

—Поїхалидалі,старий!Атотаквесьденьпідекотовіпідхвіст.

Тойпродовживтакимисловами:—Ага,ходилимивморідошколи,хочтивцейне

повіриш...—Я ніколи не казала, що не повірю, — обурилася

Аліса.—Казала,—заперечивФальшивийЧерепаха.—Негайноприпниязика!—втрутивсяГрифон,перш

ніжАлісавстиглащещосьсказати.—Намдавалибездоганнуосвіту...власне,миходилидо

школищодня...—Ятежнавчаласявденнійшколі,—перервалаАлі-

са,—такщонемачоготакдертиноса.—Здодатковимизаняттями?—поцікавивсяФальши-

вийЧерепахатрохизанепокоєно.—Здодатковими,—сказалаАліса.—Мивчилифран-

цузькумовуймузику.—Апрання?—спитавФальшивийЧерепаха.—Яснаріч,ні,—роздратовановідповілаАліса.—А! То не така й хороша була у вас школа, — з не-

вимовнимполегшеннямсказавФальшивийЧерепаха.—Бо в НАШІЙ школі в кінці рахунку за заняття завжди

булонаписано:«Французькамова,музика іПРАННЯ—додатково»9.

—Нащовоновамздалося,тепрання,—фиркнулаАлі-са.—Аджевижилинадніморському...

—Янемавможливостійоговивчати,—зітхнувФаль-шивий Черепаха. — Міг дозволити собі тільки базовийкурс.

—Ащовивчалосявбазовомукурсі?—поцікавиласяАліса.

—Яснаріч,спочаткучиганнятапихання,—відповівФальшивийЧерепаха,—атодівжерізні галузіарифме-тики: подавання, піднімання, многоноження і дивлення.

—Ніколинечула,наприклад,продивлення,—наважи-ласясказатиАліса.—Щоцетаке?

Грифонвідздивуванняажобомалапамисплеснув.—Що?Нечулапродивлення?—вигукнуввін.—Споді-

ваюся,тихочзнаєш,щотакеслухання?—Знаю,—завагавшись,сказалаАліса.—Цеколихтось

когосьслухає.—Ну,якщотиприцьомунезнаєш,—продовживГри-

фон,—щотакедивлення,тотипростодурепа.Алісірозхотілосяпитатищепрощось,тожвонаповер-

нуласядоФальшивогоЧерепахийсказала:—Ащощевамдоводилосявивчати?—Ну, в нас була істерія, — відповів Фальшивий Че-

репаха,рахуючиналастах,—так,давняіновітняістеріяз недографією; ще було махлювання, його викладав ста-рийморськийв’юн,щоприходивдонасразнатиждень...Він учив нас наносити гуляш на полотно й махлювати,якфорелі.

—Махлювати,якфорелі?АЦЕ,цікаво,нащосхоже?—спиталаАліса.

—Ну,самятобінепокажу,—сказавФальшивийЧере-паха.—Ядляцьогонадтонеповороткий.АГрифонцейпредметвзагаліневивчав.

—Небулочасу,—відгукнувсяГрифон.—Затеяходивдовикладачакласичнихмов�.Вінбувщетойстарийкраб,щетой.

—Ятакдоньогойнепотрапив,—зітхнувФальшивийЧерепаха.—Казали,вінчитавкурсглекийхатини...

—Такібуло,такібуло,—зітхнувусвоючергуГрифон,іобоєприятелівзатулилиобличчялапами.

—Аскількидовасзаденьприходиловикладачів?—хуткопоцікавиласяАліса,поспішаючизмінититему.

—Першогодняприходилодесять,—відповівФальши-вийЧерепаха,—другогодев’ять,третьоговісім,нуітакдалі.

—Охідивнийувасбуврозклад!—вигукнулаАліса.—Тактомуїхіназиваютьвикладачі,—пояснивГри-

фон.—БовоникожногоднязбираютьсязранкувкабінетідиректорайодногоколегуВИКЛАДАЮТЬ.Завікно.

ЦебуладоволінесподіванадляАлісидумка,томувонатрохипоміркувала,першніжсказати:

—Алетодінаодинадцятийденьвасуженікомубулонавчати?

—Саметак,—підтвердивФальшивийЧерепаха.—Іщожвиробилипотім?—Доситьужепронавчання,—рішучеперервавїхГри-

фон.—Розкажи-ноїйкращепронашізабавки.

�Традиційнодокласичнихзараховуютьгрецькуйлатину(грекуйлатину,якназивалиїхраніше).

ФальшивийЧерепахатяжкозітхнувіприкривочітиль-нимбокомодногоплавця.ВінпоглянувнаАлісуіспробу-вавзаговорити,алехвилинучидвіриданнястискалийомугорло.

—Тесаме,щокісткупроковтнути,—сказавГрифонізаходивсятряститоваришайгепатийогопоспині.Зреш-тою,ФальшивийЧерепахаопанувавсвійголосіповівдаліпоприсльози,щоструменілийомупощоках:

—Напевно,тиніколинежилаглибоконадніморсько-му(«Нежила»,—підтвердилаАліса)і,напевно,тебеніко-линезнайомилизомаром(«Яколиськуштувала...—по-чалабулаАліса,алевчасносхаменуласяйсказала:—Ні,ніколи»),тожтинавітьуявленнянемаєш,щотозане-ймовірнаріч—ОмароваКадриль.

—Справді,немаю,—погодиласяАліса.—Щожцезатанецьтакий?

—О,—підхопивГрифон,—спершувсістаютьводинрядуздовжберега...

—Удваряди!—закричавФальшивийЧерепаха.—Тю-лені,черепахи,лососійусіінші;атоді,колидорогузвіль-неновідмедуз...

Р о з д і л д е с я т и й

Омарова Кадриль

—А НА ЦЕ зазвичай іде чимало часу, — докинувГрифон.

—...тодідвакрокивперед...—Упарізісвоїмомаром!—вигукнувГрифон.—Самособою,—кивнувФальшивийЧерепаха.—Два

крокивперед,повертаємосялицемдопартнера...—...міняємосяомарамийвідступаємоназадтимже

чином,—закінчивГрифон.—Атоді,уяви,—продовживФальшивийЧерепаха,—

жбурляємо...—Омарів! — верескнув Грифон, аж підстрибнувши

вповітрі.—...якнайдалівморе...—Гребемозанимищосили!—заволавГрифон.—Робимовморікульбіт!—заверещавФальшивийЧе-

репаха,несамовитопідстрибуючиувеселихпіруетах.—Зновуміняємосяомарами!—провищавГрифон,ледь

незриваючиголос.—Повертаємосянаберег,інацьому—кінецьпершої

фігури,—сказавФальшивийЧерепаханесподіванопоник-лимголосом,йобидвіістоти,якіщойновистрибували,мовнавіжені,всілисячиннотасумновитріщилисянаАлісу.

—Напевно,цедужемилийтанець,—несміливомови-лавона.

—Хотілабтийогопобачитихочоднимоком?—спитавФальшивийЧерепаха.

—О,нетеслово!—запевнилаАліса.—Слухай,давайспробуємопершуфігуру,—сказав

ФальшивийЧерепахаГрифону.—Можнаобійтисьібезомарів,погодься.Хтоспіватиме?

—Авжеж,співатимешти,—відповівГрифон.—Язо-всімсловазабув.

ТожвонирозпочалиурочистовитанцьовуватидовколаАліси,подеколинаступаючиїйнаноги,колипідходилиза-близько,тадиригуючисобіпереднімилапами,щобвід-мірюватитакт.ТимчасомФальшивийЧерепахадужесум-нойнеспішноспівавтаке10:

«Чи не можна трохи швидше? —

Слимаку тріска кричить. —

Вже тунець зухвалий ззаду

Напирає і тіснить.

Глянь, які вертять омари

З черепахами фінти!

Всі на березі чекають —

Чи до танцю станеш ти?»

Чи то станеш, чи не станеш,

Чи то станеш ти?

Чи не станеш, чи то станеш,

Чи не станеш ти?

Ти собі не уявляєш,

Що за втішний буде час,

Як з омарами подалі

Пожбурляють в море нас.

А слимак: «Ой ні, далеко

Будуть нас вони жбурлять.

Дуже дякую, шановна,

Та не буду танцювать».

Ні, не буду, ні, не хочу

З ними танцювать.

Ні, не хочу, ні, не буду

З ними танцювать.

«Та хай жбурляють хоч куди! — Тріска йому своє. — Адже на іншій стороні Так само берег є! Далеко де від Англії — Там близько франків край. Тож ти не ний, слимаче мій, До танцю вмить ставай!»

Вмить до танцю, вмент до танцю, З нами вмить ставай. Вмент до танцю, вмить до танцю, З нами вмент ставай.

—Дякую,наваштанецьбулодужецікаводивитися,—сказалаАліса,щаслива,щодійствонарештідобіглокін-ця.—Іменістрахяксподобаласяцякумеднапісенькапротріску!

—Ащо...стосуєтьсятріски,—сказавФальшивийЧе-репаха,—товона...Тижбачилатріску,ядумаю?

—Так,—підтвердилаАліса,—ячастобачила їїзавече...—ізновухуткоприкусилаязика.

—Неуявляю,девоно,твоєВече,—сказавФальшивийЧерепаха,—таякщотиїїчастобачила,тонапевнознаєш,якавоназвигляду.

—Здається,знаю,—недужевпевненовідповілаАлі-са. — Вона тримає в зубах свого хвоста... і вся в су-харях.

—Щодо сухарів ти помиляєшся, — зауважив Фаль-шивийЧерепаха,—бовонивморіповністюзмивають-ся.АлевонаСПРАВДІтримаєсвогохвоставзубах,авсетому...

ТутФальшивийЧерепахапозіхнувізаплющивочі.

—Розкажиїй,усечомуітакеінше,—попросиввінГри-фона.

—Усетому,—сказавГрифон,—щотріскатакиПІШЛАтанцюватизомарами.Отожїїзакинуливморе.Отожїйдовелосядовго-довгопадати.Отожїїхвістзастрягунеїглибоковроті.Отожвонанеможевитягтийогоназад.Отівсе.

—Дякую,—сказалаАліса,—цедужецікаво.Яніколидавнішенезналастількипротріску.

—Яможуйбільшерозказати,якщохочеш,—сказавГрифон.—Знаєш,чомувоназветьсятріскою?

—Ніколинадцимнезамислювалася,—відповілаАлі-са.—Ачому?

—БОВОНАНАВЕСНІЧЕПУРИТЬУСІВІКНА,—уро-чистовиголосивГрифон.

Алісацілковиторозгубилася.—Навесні чепурить вікна? — здивовано повторила

вона.—Нудивись,післядовгоїзимивсівікнастоятьбруд-

ні,—сказавГрифон.—Якїхувасприводятьдоладу?Алісатрохиподумалайвідповіла:—Здається,їхмиють.—Абруднівікнанадніморському,—пробасивГри-

фон,—просторозтрощуютьнатріски.Ізаймаютьсяцимтріски.От,тепертизнаєш.

—Ащовиробитезвікнамипісляцього?—дужезди-вованозапиталаАліса.

—Тамайженічого,усюголовнуроботуроблятьтріс-ки,—відповівГрифон.—Інколищекарасівпросятьїхприкарасити.

—Прикрасити?—перепиталаАліса.

—Прикарасити,—нетерплячеповторивГрифон.—Кожнакреветказнає,щоцетаке.

—Якбиябулатріскою,—промовилаАліса,думкиякоїусещекружлялидовколапочутоїпісні,—тосказалабтун-цю:«Тримайтесявіднасподалі,будьласка.Минехочемо,щобиВИйшлизнамиразом».

—Ну,їмдовелосяматитунцяприсобі,—сказавФаль-шивийЧерепаха,—божоднастатечнарибаніколиневи-йдездомубезтунця.

—Справді?—щироздивуваласяАліса.—Ну звісно, — сказав Фальшивий Черепаха. — От

якщодоменеприходитьриба і знеюнемаєтунця,тояобов’язковоспитаювнеї:«Нуіскількиможнавештати-ся туди-сюдибез тунця і краю?»

—Тобтовималинаувазі«безкінцяікраю»?—запи-талаАліса.

—Ямавнаувазіте,щосказав,—ображенобуркнувФальшивийЧерепаха,аГрифондокинув:

—Ануж,розкажитеперпроякісьСВОЇпригоди.—Ямоглабирозказатипросвоїпригоди...щосталися

зімноювідсьогоднішньогоранку,—несміливосказалаАліса,—боповертатисядовчорашньогоднянемаєніяко-госенсу,аджетодіябулаіншоюлюдиною.

—Поясни,—звелівФальшивийЧерепаха.—Ні,ні,спершупригоди,—нетерплячезаперечивГри-

фон.—Поясненнязавждивідбираютькупучасу.ОтожАлісасталаоповідатипросвоїпоходенькизтієї

миті,яквонавпершепобачилаБілогоКролика.Спочаткувонатрохинервувала,боїїчудернацькіприятелівсілисяблизько-близькообабічнеїтаДУЖЕширокорозчахнулиочійроти,алепотімАлісазібраласяздухоміповеладалі.Слухачісиділиніпаризвуст,покивонанедісталасятого

місцясвоєїоповіді,дечиталанапам’ять«Тистарий,батькуВіллі»дляГусені,асловавиходилигетьперекручені.ТутФальшивийЧерепахапротяжнозітхнувісказав:

—Цедоволідивно.—Усевононастількидивне,наскількицевзагалімож-

ливо,—доточивГрифон.—Усевоновиходилогетьперекручене,—задумливо

повторивФальшивийЧерепаха.—Ябихотівсампослу-хати,яквоначитаєнапам’ять.Накажиїйрозпочати.

ІвінподививсянаГрифонатак,начетоймавнаАлісуякийсьособливийвплив.

—Встаньіпрочитай«Осьвамголоснероби»11,—звелівГрифон.

«Охцістворінняйкомандують,щейпостійнозмушу-ютьповторюватиуроки!—подумалаАліса.—Якбияпря-мозаразопиниласявшколі,нічогісінькобнезмінилося».Тахайтамяк,вонавсталаіпочаладекламувати,протевАлісинійголовійдосікрутиласятаОмароваКадриль,іво-наледверозуміла,щоговорить,асловавиходилинапрочудхимерні:

Ось вам голос омара; вперся він навідруб:

«Запекли мене надто! Поцукруйте мій чуб!»

Вправним носом омар, як щоками качки,

Чепурить собі ґудзики, розверта носаки.

На сухому він жвавий, мов жайвір, стає

І акулам презирство являє своє,

Та як тільки приплив, і акули довкіл,

Голос в нього тремтить і збувається сил.

—Так,цесправдівідрізняєтьсявідтого,щоясампромо-

влявудитинстві,—сказавГрифон.

—Ну, я не чув давніше цього вірша, — озвався Фаль-

шивий Черепаха, — але звучить він як неймовірна ні-

сенітниця.

Алісанічогонесказала:вонапростосіла,сховавшилице

вдолонях,тагіркогадала,чихочколи-небудьречістануть

насвоїмісця.

—Ябувбинепроти,якбименіпояснилицейвіршик,—

сказавФальшивийЧерепаха.

—Вонанезможе,—похапцемвідповівГрифон.—Чи-

тай-нонаступноговірша.

—Алеякщодойогоносаків?—невгававФальшивий

Черепаха.—ЯкйомуВДАЛОСЯрозвернутиїхвласним

носом,осьяпрощо?

—Ну,напевно,цепершатанцювальнапозиція,—ска-

залаАліса,протевонабулатакаспантеличенаусімцим,що

тількиймріялапошвидшезмінититему.

—Читайнаступноговірша,—нетерплячеповторив

Грифон,—того,щопочинаєтьсясловами«Яповзсадйого

йшов».

Аліса не насмілилася заперечити, хоча й була певна,що знову вийде якась бридня, тож почала тремтливимголоском:

Я повз сад його йшов і помітив мигцем, Як Пантера ділила пиріг із Сичем, Для Пантери — скоринка, підлива, м’ясце, А Сичеві — тарелю саму, та й усе.

Як пиріг вже почез, то Сичу від душі Заховати дозволили ложку в плащі, А Пантері — лиш ніж та виделку, хоча Задля втіхи вона проковтнула й...

—Щозасенсповторюватизновуцідурниці,—перервавїїФальшивийЧерепаха,—якщовонанепояснюєїхпоходу?Менещенічоговжиттінезбивалотакзпантелику!

—Так,напевно,тобівартоцеоблишити,—сказавГри-фон,іАлісарадойогопослухалася.

—Може,намспробуватищеоднуфігуруОмаровоїКад-рилі?—продовживвін.—Читихочеш,щобиФальшивийЧерепахазаспівавдлятебепісеньку?

—О,пісеньку,будьласка,якщоФальшивомуЧерепасіневажко,—відповілаАлісазтакимзахватом,щоГрифондещоображенобуркнув:

—Гм!Насмактоваришневсяк...Тощо,старий,заспі-ваєшїй«Черепаховийсуп»?

ФальшивийЧерепахатяжкозітхнувіголосом,щопо-деколипереривавсясхлипами,завівтаке12:

Чудовий суп, зелений, густий, Сповнив собою казан товстий! Хто в цей смаколик не вмочить губ? Суп вечоровий! Чудовий суп!

Чудо-овий су-уп! Чудо-овий су-уп! Су-уп вечоро-овий! Чудовий, чудовий суп!

Чудовий суп! До біса гуся, Сало, картоплю, і все, і вся! Кожен останній віддасть мідяк, Щоб супу цього глитнути всмак! Щоб супу цього глитнути всмак!

Чудо-овий су-уп! Чудо-овий су-уп! Су-уп вечоро-овий! Чудовий, чудо-о-ВИЙ СУП!

—Атеперзновуприспів!—вигукнувГрифон,іФаль-шивийЧерепахаякразпочавповторювати,коливдалинірозлігсякрик:«Судпочинається!»

—Мерщій! — вискнув Грифон і, вхопивши Алісу заруку, помчав геть, так і не дочекавшись закінчення пісні.

—Щозасуд?—засапановигукнулаАлісанабігу,алеГрифонзнайповторював:«Мерщій!»ібігщепрудкіше,тодіяклегенькийбризусетихшейтихшедоносивїмусліджур-ливіслова:

— Су-уп вечоро-овий! Чудовий, чудовий суп!

Коливонидісталисямісця,КорользКоролевоюсиділинатроні,адовкілскупчиласявеличезнаюрма:різноманіт-ніптахитазвірята,атакожусяколодакарт.Передко-ролівськимподружжямстоявВалет,закутийуланцюги;обабічньогостовбичилидваохоронці.ПобіляКороляпе-реминавсяБілийКролик,ізсурмоюводнійлапітасувоємпергаментувіншій.Простопосередзалисудустоявсто-лик,наякомувисочівтарільізгороюпирогів,щомалитакийапетитнийвигляд,ажАлісамиттювідчуласебестра-шенноголодною.«Отякбивонизакінчиливжезасідан-ня,—подумалавона,—йпочалирозноситизакуски».Танаце,схоже,невартобулойсподіватися,томуАлісасталароззиратисянавкруги,щобизгаятичас.

Вонадосіщенебуваланасуді,алечиталапроньоговкнижкахідужезраділа,помітивши,щомайжевсьомудов-коламожезнайтиназву.«Онтамсуддя,—подумаласобіАліса,—бонаньомуцяпишнаперука».

Суддею,доречі,бувКороль,аоскількивіннадягнувкоронузверхунаперуку(погляньтенамалюнокнасторін-ці115,якщохочетепобачити,яксаме),топочувавсявоче-видьніяково,івиглядалоценезовсімпристойно.

Р о з д і л о д и н а д ц я т и й

Хто вкрав пироги?

«Аосьлаваприсяжних,—подумалаАліса,—іякісьдванадцятероістот(бачте,їйдовелосясказати«істот»,бочастиназнихбулазвірами,ачастина—птахами).Думаю,цеієжуріприсяжних».Останнісловавонаповториласамадосебедвічіабойтричі,бодуженимипишалася,аджевважала,щонетакбагатомаленькихдівчатїївікувзагалізнають,щовонотаке.Утім,простослово«присяжні»бу-лобтутнеменшдоречне.

Дванадцятероприсяжнихтимчасомзавзятошкрябалищосьнагрифельнихдошках.

—Щовонироблять?—прошепотілаАлісадоГрифо-на.—Їмнемачогонотувати,судіщенавітьнепочався.

—Вонизаписуютьвласніімена,—таксамопошепкивідповівГрифон.—Бояться,щопозабуваютьїхдокінцязасідання.

—Отбезмозкі!—гучнообуриласяАліса,тамиттюпри-нишкла,боБілийКроликвигукнув:«Тишавзалісуду!»,

аКорольнап’явокуляриіставзанепокоєноозиратисяна-всібіч,намагаючисьзрозуміти,хторозмовляє.

Алісамогладобрероздивитися—немовчерезплечезазирала!—якприсяжнізанотовуютьусвоїгрифельнідош-ки«отбезмозкі!».Вонапомітиланавіть,щоодиннезнав,якправильнописатислово«безмозкі»,йбувзмушенийспитатисявсусіда.«Нуймішанинабудевїхніхзаписахдокінцязасідання!»—подумалаАліса.

Водногозприсяжнихолівецьнестерпнорипів.ЦьогоАліса,яснаріч,витриматинемогла,томуобійшласудовузалуйпідібраласядобідакизіспини,дедужешвидкозуміласкористатисянагодоюівихопитиолівця.Воназро-билацетакблискавично,щобіднийкрихітка-присяжний(абувцеящіркаБілл)взагалінедобрав,щосталося.Об-нишпорившивседовкілупошукахсвогоолівця,вінзреш-тоюзмушенийбувдосамогокінцяписатипальцем,що,самособою,немаложодногосенсу,аджепалецьнелишавнадошцініякихслідів.

—Глашатаю, зачитайте звинувачення! — звелів Ко-роль.

НацейнаказБілийКроликтричіпросурмивусурму,розгорнувпергаментіпрочитавтаке:

Раз Чирвова Королева пироги ліпила,

Бо до себе Герцогиню в гості запросила.

А Валет Чирвовий стиха до неї підкрався,

Хвать з тареля пироги — і мерщій забрався.

—Прошуобдумативашерішення,—звернувсяКорольдоприсяжних.

—Незараз,незараз!—похапцемурвавйогоБілийКро-лик.—Дотогощебагатовсього.

—Викличтепершогосвідка,—наказавКороль,іБілийКроликтричіпросурмивусурмутазакричав:«Першийсвідок!»

ПершимсвідкомвиявивсяКапелюшник.Він з’явивсязчашкоючаюводнійруцітанадкушенимбутербродомудругій.

—Перепрошую,ВашаВеличносте,—почавбуловін,—щопритягцевсезсобою,таященезакінчивчаювання,колипоменеприслали.

—Малибзакінчити,—буркнувКороль.—Коливийогопочали?

КапелюшникпоглянувнаБерезневогоЗайця,щопри-йшовразомізнимдосуду,пліч-о-плічізСонею.

—Думаю,цебулочотирнадцятеберезня,—пробель-котівКапелюшник.

—П’ятнадцяте,—виправивБерезневийЗаєць.—Шістнадцяте,—непогодивсяСоня.—Прошузанотувати,—звернувсяКорольдоприсяж-

них,івонибадьорозаписаливсітридатидосвоїхдощечок,тодісклалиїхустовпчик,авідповідьперевелившилінгитапенси.

—Знімітьсвогокапелюха,—наказавКорольКапелюш-нику.

—Ценемійкапелюх,—відказавтой.—Він крадений! — вигукнув Король, повертаючись

дожуріприсяжних,якеневідкладнозанотувалоцетвер-дження.

—Ятримаюїхнапродаж,—пояснивКапелюшник.—Свогокапелюхаянемаю.Яжкапелюшник.

ТутКоролевавдяглаокулярийвитріщиласянасвідка,якийодразужсполотнівізаметушився.

—Давайтесвідчення,—сказавКороль,—ігодінерву-ватися,атонакажустратитиваснамісці.

Схоже,цеанітрохинепідбадьорилоКапелюшника:вінпереминавсязногинаногу,стривоженопоглядавнаКо-ролевуй,остаточноспантеличений,відкусившматоквідчашкизамістьбутерброда.

СамевцюмитьАлісупосілочудернацькевідчуття,якечималоздивувалоїї,першніжвоназмоглайоговпізнати:воназновуросла.Спершуїйспалонадумкувстатийзали-шитизалусуду,алетодіАлісавирішила,щозалишитьсятам,десидить,покидлянеїставатимемісця.

—Бувбитобідужевдячний,якбитиненапиралаажтак,—буркнувдонеїСоня,якийсидівнасусідньомуміс-ці.—Дихатинічим.

—Нічогонеможувдіяти,—сумирновідказалаАлі-са.—Яросту.

—Тинемаєшправатутрости,—сказавСоня.—Немелидурниць,—відповілаАлісавжебільшза-

дирливо.—Типрекраснознаєш,щотакожростеш.—Так,алеяростуізпристойноюшвидкістю,—набун-

дючивсяСоня,—анеотакимнеподобнимчином.Івіннабурмосенопідвівсяйпішовнаіншийбіксудової

зали.ВесьцейчасКоролевабезперестанкувитріщаласяна

Капелюшника,ісаметоді,якСоняперетинавзалусуду,сказаладоодногозсудовихвиконавців:«Принесітьменіпереліквиступаючихізостанньогоконцерту».ВідцихслівКапелюшникзатремтівтак,щопримудривсяструситиче-ревикизобохніг.

—Давайтесвідчення,—розлюченоповторивКороль,—атострачу,ібайдуже,нервуєтесьви,чині.

—Явбогийчоловік,ВашаВеличносте,—заговоривКа-пелюшниккволимголосом,—невстигяпочатичаюван-ня...щейтижнянеминуло,чиблизькоцього...абутербро-дивжестаютьтакимитоненькими...чаю,чаюмій,лети...

—Хто-хтолети?—грізноперепитавКороль.—Апочиналосявонозовсімнезле!—бовкнувналяка-

нийКапелюшник.—Щозначитьнез«ле»?«Лети»завждипочиналося

з«ле»,наскількименівідомо,—різкоурвавйогоКороль.—Тименещо,занеукамаєш?Продовжуй.

—Я вбогий чоловік, — повів далі Капелюшник, — ібагато чого летіло після того... тільки Березневий Заєцьсказав...

—Янеказав!—гарячковоперервавйогоЗаєць.—Сказав!—повторивКапелюшник.—Язаперечую!—вигукнувБерезневийЗаєць.—Вінзаперечує,—сказавКороль,—облиштецейда-

вайтедалі.—Щож,хайтамяк,алеСонясказав...—продовжив

КапелюшникіозирнувсязтривогоюнаСоню,щобипоба-чити,читой,бува,такожнезаперечує.АлеСонянічогонезаперечував,позаякдавивхропака.

—Післяцього,—повівдаліКапелюшник,—явідкраявсобіщехлібазмаслом...

—Але що сказав Соня? — поцікавився один із при-сяжних.

—Цього я не можу пригадати, — відповів Капе-люшник.

—МАЄТЕпригадати,—зауваживКороль,—атоязве-лювасстратити.

БідолашнийКапелюшниквпустивчашкутабутербродіприпавпередКоролемнаоднеколіно.

—Явбогийчоловік,ВашаВеличносте...—почаввін.—Видужевбогийоповідач,—відказавКороль.Тутодназморськихсвинокгарячезааплодувалаібула

негайнопридушена судовимивиконавцями.(Оскількисло-

воценепросте,тоякращепояснювам,яксамевоницезробили.Вонивзяливеликогобрезентовоголантухаззав’язкаминаотворі,запхалидоньогоморськусвинкусторчголовоютавсілисязверху.)

«Якдобре,щояпобачила,якцеробиться,—подумалаАліса.—Ятакчасточиталавгазетахпіслясудовихпро-цесів:«Спробиоплесків,щоподеколималимісце,булине-гайнопридушенісудовимивиконавцями»,аледосьогоднініколинерозуміла,щоцезначить».

—Якщобільшевамнічогоневідомо,томожетепокиприсісти,—сказавКороль.

—Кудижменіщеприсідати?—здивувавсяКапелюш-ник.—Явжейтакнапідлозі,нижченебуває.

—Ну,тодіможетепривстати,—відповівКороль.Тутіншаморськасвинказааплодувала,алетакожбула

придушена.«Чудово,зморськимисвинкамипокінчено,—радісно

подумалаАліса.—Теперсправипідутьліпше».—Ябкращезакінчивпитичай,—зауваживКапелюш-

никістурбованопоглянувнаКоролеву,якавсещевивча-ласписоквиступаючих.

—Можетейти,—змилувавсяКороль,іКапелюшникпритьмомзалишивзалусуду,незатримавшисьнавітьдлятого,щобизновунатягтичеревики.

—...івідітнітьйомуголову,там,надворі,—додалаКоро-лева,повернувшисьдосудовихвиконавців,алезаКапелюш-никоміслідзапався,першніжхтосьізнихдобігдодверей.

—Викличтенаступногосвідка,—звелівКороль.НаступнимсвідкомбулакухаркаГерцогині.Вруцівона

неслабанкузперцем,йАлісавпізналаїїщедотого,яктаувійшладозали,бовсі,хтостоявбілядверей,разомпоча-линестримночхати.

—Дайтесвоїсвідчення,—сказавКороль.

—Щечого,—відповілакухарка.КорользбентеженопоглянувнаБілогоКролика,який

тихенькопідказав:—ВашаВеличністьмаєпіддатицьогосвідкаперехрес-

номудопиту.—Ну що ж, як маю, то маю, — погодився Король із

кислою мармизою, тоді склав руки на грудях і, нахму-рившись до кухарки так, що аж очей стало не видно,пророкотів:

—Зчогозробленіпироги?—Здебільшезперцю,—відповілакухарка.—З меляси, — промурмотів сонний голос у неї за

спиною.—ЗакуватиСонювкайдани!—заверещалаКороле-

ва.—ВідтятиСоніголову!Вигнатиззали!Придушити!Ущипнути!Висмикнутивуса!

Накількахвилинсудохопиланеймовірнаметушня,бовсідружновиштовхувализзалиСоню,апокичленисудузновурозсілисяпомісцях,кухаркавжещезла.

—Незважайте!—сказавКорользвиразомвеличезноїполегші.—Викличтенаступногосвідка.

АупівголосасказавдоКоролеви:—Їй-богу,моялюба,піддаватиперехресномудопиту

наступногосвідкабудешТИ.Уменевідцьогоажголоварозколюється.

Алісадивилася,якБілийКроликбгаєврукахсвійспи-сок,танетерпеливиласяпобачити,щожтобудезасвідок.«БоДОСІвониненадтобагатосвідченьзібрали»,—ска-залавонасамадосебе.Іуявітьсобі,яквоназдивувалася,колиБілийКроликнанайвищійнотісвогописклявогого-лосочкавигукнув:

—Аліса!

—Тут!—крикнулаувідповідьАліса,всум’яттігетьзабувши,якавеликавонасталазаостаннікількахвилин.Вонапідстрибнулатакпоспішно,щокраєчкомспідниціперекинулалавуприсяжних,зіштовхнувшивсенькежурінаголовиюрмивнизу.Бідніістотиякупали,таківаляли-сядолівнезграбнихпозах,нагадавшиАлісіакваріуміззолотимирибками,якийвонавипадковаперекинулами-нулоготижня.

—Ох,ПЕРЕПРОШУЮ!—перелякановигукнулаАлісаісталачимшвидшезбиратиприсяжних:уголовіїйусещекрутивсявипадокізакваріумом,ітомуздавалося,щоколиїхмиттюнепідібратийнепосадитизновуналаву,тобідо-лашніприсяжніпомруть.

—Суднезможевідновитироботу,—залізнимтономзаявивКороль,—докивсіприсяжніналежнимчиномнепосядутьвідведеніїммісця...УСІ,—підкресленоповториввін,сувородивлячисьнаАлісу.

Та глипнула на лаву присяжних і побачила, що черезпоспіх посадовила ящірку Білла догори дриґом, і тепербідне малятко тільки сумовито вимахувало хвостом, борухатисяйомубуловкрайнезручно.Вонашвиденьковидо-

Р о з д і л д в а н а д ц я т и й

Свідчення Аліси

булайогозновуйпосадилаякгодиться.«Хочаценетакібагатоважить,—подумаласамасобіАліса,—бо,здається,насудізньогооднаковомалозиску,якимбокомйогонеповертай».

Щойножурітрохиоговталосявідприголомшливогопо-льоту,аїхнідошкийолівцірозшукалитаповернулиїмзно-ву,присяжністаранновзялисядороботи,занотовуючиіс-торіюцьогонещасноговипадку,—усі,окрімящіркиБілла,який,схоже,такнатерпівся,щонічогонеладенбувробити,хібатількисидітизвідвислоющелепоютавитріщатисявстелюнадголовою.

—Щотобівідомоуційсправі?—звернувсяКорольдоАліси.

—Нічого,—відповілавона.—Що,ЗОВСІМнічогісінько?—наполягавКороль.

—Зовсімнічогісінько,—підтвердилаАліса.—Це дуже важливо, — промовив Король, повертаю-

чись до журі присяжних. Вони саме кинулися запису-вати це на своїх дошках, коли Короля перервав БілийКролик.

—ВашаВеличністьхотілисказатиНЕважливо,самособою,—сказаввіндужешанобливимтоном,алехмуря-чисьтастроячиКоролюзагрозливіміни.

—НЕважливо,самособою,цеяіхотівсказати,—спіш-новиправивсяКорольіпродовживсобіпідноса,—важ-ливо...неважливо...неважливо...важливо...—так,начесмакував,якесловойомубільшедовподоби.

Дехтозприсяжнихзаписавусвоїдошкислово«важли-во»,адехто—«неважливо».Алісіцебулодобревидно,аджевонастояладоситьблизько,щобизазирнутидонихузаписи.«Алецеанітрохинемаєзначення»,—подумалавонасобі.

ЦієїмитіКороль,щопевнийчасзосередженобазгравщосьусвоємузаписнику,прокувікав:«Тиша!»ізачитавізкнижечки:

—Правилономерсорокдва.ОСОБИ,ВИЩІЗАОДНУМИЛЮ,МАЮТЬНЕГАЙНОЗАЛИШИТИЗАЛУСУДУ.

УсівирячилисянаАлісу.—Яневищазамилю,—сказалаАліса.—Вища,—непогодивсяКороль.—Тавтобіблизькодвохмильзросту,—додалаКоро-

лева.—Ну і добре, але я нікуди не піду, — сказала Алі-

са.—Дотогож,ценесправжнєправило:вийогощой-новигадали.

—Ценайстаршеправиловусійкнизі,—набундючивсяКороль.

—Тодібвонобулоправиломномеродин,—відповілаАліса.

Корользблідішвидкозакривзаписник.—Прошуобдумативашерішення,—сказаввіндопри-

сяжнихтихим,тремкимголосом.—Перепрошую,ВашаВеличносте,алевнаспобільша-

лоречовихдоказів,—негайнопідстрибнувБілийКро-лик,—мищойнопідібралиосьцейпапірець.

—Ащовньому?—поцікавиласяКоролева.—Я ще не відкривав його, — відповів Білий Кро-

лик,—але,здається,целист,написанийпідсудним...ко-мусь.

—Такімаєбути,—сказавКороль,—хібащовіннапи-савйогонікому,аценетакчастобуває.

—Акомуйогоадресовано?—спитаводинприсяжний.—Йоговзагалінеадресовано,—відказавБілийКро-

лик, — власне, ЗЗОВНІ на ньому зовсім нічого не на-писано.

Говорячи,вінрозгорнуваркушідодав:—Зрештою,ценавітьнелист:цекількавіршовихкуп-

летів.—Вонинаписаніпочеркомпідсудного?—запитавін-

шийприсяжний.—Ні,зовсімнейого,—сказавБілийКролик,—іце

дужедивно.(Присяжнінабулирозгубленоговигляду.)—Він міг підробити чужий почерк, — підказав Ко-

роль.(Присяжнізновупросяяли.)—ЗдозволуВашоїВеличності,—озвавсяВалет,—яне

писавцього,івонинеможутьдовести,щоцеянаписав:наприкінцінемаєпідпису.

—Якщотинепідписався,—сказавКороль,—тоцелишепогіршуєсправу.Тинапевнозамишлявщосьгидке,боінакшепоставивбисвоєім’я,якпоряднийчоловік.

Націсловазалавідгукнуласядружнимиоплесками:цебулапершарозумнаріч,сказанаКоролемзасьогодні.

—ЦеДОВОДИТЬйогопровину,—заявилаКоролева.—Цевзагалінічогонедоводить!—обуриласяАліса.—

Тавинавітьнезнаєтеще,прощотівірші!—Прочитайтекуплети,—звелівКороль.БілийКроликнап’явокуляриізапитав:—ЗчогоВашаВеличністьзвелитьпочинати?—Починайзпочатку,—розважливосказавКороль,—

ічитай,покинедосягнешкінця;тодіможешзупинитися.ІБілийКроликпрочитавтаківірші13:

Ти був у неї, чув я десь, І з ним мене згадав. Зі слів її, я молодець, Але не спритний вплав.

Він їм сказав, що я ще тут (Ми знаєм точно це). Повір, тобі б настав капут, Замов вона слівце.

Я дав один їй, він їм — два, І цілих три нам — ти. Та згодом ти їх всі урвав, Який не був простий.

Якби вона і я на мить За справу цю взялись, Тобі б довірив він звільнить Їх всіх, як ми колись.

Я думав, до її видінь Ти був напевно тим, Хто на шляху постав, мов тінь, Між нами, ним і цим.

Не зрадь йому, що їй вони Миліші над усе. Лиш ти і я аж до труни Секрет цей донесем.

—Ценайважливішийдоказзусіх,щобулипредставленітутдосі,—сказавКороль,потираючидолоні,—тождоз-вольмоприсяжним...

—Якщохочодинізнихзможевсецепояснити,—втру-тиласяАліса(заостаннікількахвилинвонавжевирослатакавелика,щоанітрохинебояласяперебиватиКоро-ля),—ядамйомушістьпенсів.ОсобистоЯневірю,щовцьомувіршикуєхочдрібкасенсу.

Усіприсяжнідружнозанотувалинадощечках:«Осо-бистоВОНАневірить,щовцьомувіршикуєхочдріб-ка сенсу», але ніхто так і не спробував пояснити куп-лети.

—Якщовньомунемаєсенсу,—сказавКороль,—тонамтількименшемороки,якбачиш,бонедоведетьсяцейсенсшукати.Івзагалі,незнаю,—продовживвін,розглад-жуючиаркушусебенаколінітапридивляючисьдоньогооднимоком,—я,здається,навітьвбачаювцихрядкахде-якийзміст.«...Але не спритний вплав»...Тияк,спритнийвплав?—додаввін,повертаючисьдоВалета.

Тойсумнопохитавголовоюіспитав:—Ящо,схожийнадоброгоплавця?(ІвінсправдібувНЕсхожийнадоброгоплавця,адже

всуцільскладавсязкартону.)

—Покивсесходиться,—сказавКорольіпродовживмурмотітисобіпідносакуплети,—«Ми знаєм точно це»...Ну,цевочевидьпроприсяжних...«Я дав один їй, він їм— два»...О,це,напевно,проте,щовінзробивзпирогами...

—Але ж далі там іде про те, що «згодом ТИ їх всі урвав»,—ущипнулаАліса.

—Ну,такосьжевони!—переможновигукнувКороль,тицяючипальцемустоликізпирогами.—ЗусьогоЦЕякразнайзрозуміліше.Так,далі...«Я думав, до її видінь»...Люба,втебеніколинебуловидінь,сподіваюся?

—Ніколи,—лютопросичалаКоролева,кидаючивящір-куБіллакаламарем.(БіднийкрихіткаБіллвжебувобли-шивписатинадошціпальцем,позаякпомітив,щонанійнелишаєтьсяжоднихслідів,алетеперхутковзявсяшкря-батизнову,вмочаючипалецьучорнило,щостікалопойогообличчю,іписавтакдоти,докичорнилонезакінчилося.)

—Тодівцьомуне виднієтьсянатякнатебе!—вигукнувКороль,зусмішкоюозираючизалу.

Узаліпануваламогильнатиша.—Цекаламбур!—ображенододавКороль,івсіпочали

реготати.—Прошуобдумативашерішення,—напевно,вжевдва-

надцятесказавКорольприсяжним.—Ні,ні,—втрутиласяКоролева.—Спершувирок...

тодівжерішенняприсяжних.—Бридняйнісенітниця!—гучнозаявилаАліса.—По-

думатитільки:спершувирок!—Припниязика!—крикнулаКоролева,стрімкобаг-

ряніючи.—Інеподумаю,—відповілаАліса.—Відтятиїйголову!—щосилизаверещалаКоролева.Ніхтоневорухнувся.

—Тахтонавасзважатиме?—пирхнулаАліса(нацейчасвонавжедоросладосвогозвичайногозросту).—Випростоколодакарт!

Прицихсловахусяколодапурхнулавповітряінесамо-витоналетіланаАлісу;дівчинказойкнула,почастизістра-ху,апочастизлюті,спробувалавідбиватисьіпобачила,щолежитьнаберезі,аголоваїїпокоїтьсянаколінахусестри,котраніжнозмахуєзїїличкасухелистя,щозлетілододо-лузгілок.

—Алісо,дорогенька,прокидайся!—покликаласест-ричка.—Нуйдовготиспала!

—О,меніснивсятакийчудернацькийсон!—підкину-ласяАлісайоповіласестрі,наскількизмоглапригадати,всідивовижніпригоди,прояківищойнопрочитали.Коливоназакінчила,сестрапоцілуваладівчаісказала:

—ЦеСПРАВДІбувчудернацькийсон,дорогенька,алетеперпоквапсядодомупитичай,бовжепізно.

ОтожАлісапідвеласяіпомчаладодому,анабігувседумала—наскількивженадуманнявистачалосил—проте,щозадивовижнийсонвонапобачила.

Аїїсестразалишиласясидіти,якісиділа,похилившиголову на руки. Вона милувалася призахідним сонцем ідумалапромаленькуАлісутапроїїчудовіпригоди,покине почала потроху дрімати й собі, і їй ввижалося таке...

СпершуїйнасниласясамаАліса,імаленькіручкизновуобхоплювалиїїколіна,адопитливісяйливіоченятазази-раливїївласніочі...Вонанавітьчулазвукиїїголосуіба-чила,якмалалегкимкумеднимкивкомвідкидаєназадне-слухняневолосся,щобезперестанкупадаєїйналице...Іпокивонаслухаладівчиськоабовдавала,щослухає,вседовколазавирувалохимернимистворіннямизсестриччи-ногосну...

Високатравашурхотілабіляїїніг,боповзпромчавупоспіхуБілийКролик...НаляканаМишаплюскотливобор-саласявсусідньомуставку...Воначуладзенькітчашок,зякихБерезневийЗаєцьтайогодрузіпилисвійнескінчен-нийчай,іпронизливийголосКоролеви,щонаказувавсти-натиголовигоропашнимгостям...Зновудитятко-поросят-кочхалонаколінахуГерцогині,покидовколарозліталисянадрузкиблюдечкайтарелі...ЗновувискГрифона,рипінняолівцявящіркиБіллайкректанняпридушенихморськихсвиноксповнювалиповітря,домішуючисьдодалекихсхли-півбідолашногоФальшивогоЧерепахи.

Отаквонайсиділа,іззаплющенимиочима,майжевпев-нена,щоДивокрайісправдііснує,хочісвідоматого,щовартолишерозмружитися,якуседовкілзновуперекинеть-сянамаруднудійсність...травоюшурхотітиметількивітер,водоюуставкуплюскотітимерозворушенийочерет...бряз-кітчашокстанедзенькотомдзвіночківнаовечихшиях,аверескиКоролеви—голосомхлопчика-пастуха...чханнямаляти,вищанняГрифонатаіншізагадковізвукиперетво-ряться(воназналаце)насуєтнийшарварокгамірноїфер-ми...тодіякмуканнякорівудалинізаступитьсобоютяжкізітханняФальшивогоЧерепахи.

Зрештоювонауявила,якїїмаленькасестричказгодомісамастанедорослоюжінкою,іякпронесекрізьусісвоїзрілі роки чесне і любляче дитяче серце, і як збиратимебілясебеіншихужемалюків,ізапалюватимеїхніочіжа-гоюпригод,оповідаючисвоїнескінченнічудернацькіказ-ки(можливо,навітьісвійсонпроДивокрай,побаченийстільки років тому)... І як вона перейматиметься їхніминехитримижалямийрадітимеїхньомупростомущастю,бо сама пам’ятатиме роки свого дитинства та щасливілітні дні.

примітки

перекладача

Подальшізаувагибудутьцікавимипереважнодлядорослогочитача,якомувонидопоможутьглибшезрозумітитонкуіроніюкаламбурівіпародійЛьюїсаКерролла.Зокрема,миподалипере-кладитихвіршіввікторіанськоїдоби,якіписьменникспародіювавнасторінках«Аліси»іяківжебагатороківтомупішливзабуття,навідмінувідбезсмертнихкерроллівськихпародій.

1ПовчальнийвіршанглійськогопоетаXVIIIсторіччяІсаакаВотса,щозвучитьтак:

Старанно крихітка-бджола Плекає кожну мить: Збирає з квітів мед мала, Без діла не сидить.

Як ревно зводить стільники, Як вправно віск мастить! І поспішає всі кутки Медком скоріш залить.

Трудитись буду допізна, Не покладати рук, Бо в слуги радо Сатана Приймає ледацюг.

2МаєтьсянаувазівіршанглійськогопоетакінцяXVIII—почат-куXIXстоліттяРобертаСаузі,названийтакзапершимрядком.На-справдівіршназивався«Вигодистарогочоловікаіякїхдосягти»івиглядавтак:

— Ти старий, батьку Віллі, — гукнув молодик, — Вже у кучерях іній рясний. Та здоровий ти й досі, міцний чоловік: Як можливо таке, поясни?

— У роки молоді, — батько Віллі сказав, — Знав я добре, що юність мине, Про здоров’я своє і про сили я дбав, Тож вони не лишили мене.

— Ти старий, батьку Віллі, — гукнув молодик, — І спливли вже забави гучні, Але ти не ридаєш, що згинув той вік: Як можливо таке, поясни?

— У роки молоді, — батько Віллі сказав, — Розумів я, що вік — мов вода, І завжди про майбутнє своє пам’ятав, Тож минулого геть не шкода.

—Ти старий, батьку Віллі, — гукнув молодик, — І минають останні вже дні, Але радо про смерть пасталакати звик: Як можливо таке, поясни?

— Я скажу тобі, хлопче, — старий відказав, — Не тривожусь останнім я днем, Бо про Бога я юним завжди пам’ятав — Не забув Він на старість мене!

3ВнаступномувіршіЛьюїсКерроллпародіюєвіршДж.В.Ленг-форда«Будьніжний»(«SpeakGently»),якийпочинаєтьсятакимистрофами:

Будь ніжний! Бо любов завжди Могутніша за страх. Жорстоким словом не брудни Свій гідний, добрий шлях.

Ласкаво говори з дитям — Пожнеш його любов, Адже не прийдуть вже, затям, Роки діточі знов.

4Віменахцихперсонажівобігруютьсядваанглійськіприслів’я:«asmadasahatter»(дослівно:«божевільний,мовкапелюшник»)та«asmadasaMarchhare»(дослівно:«божевільний,мовберезневийзаєць»).Етимологіяобохдосідостеменноневизначена.

5Насправді,цейвірш—пародіянавідомуколисковуавторстваДжейнТейлор,яказвучитьтак:

Зірко, зірко, мерехти, Знати б, знати б, хто є ти. Понад світом в пізній час Сяєш ти, немов алмаз. Зірко, зірко, мерехти, Знати б, знати б, хто є ти.

6ТутКерроллзашифрувавіменасестерЛідделл:Елсі—цеЛорі-наШарлотта(відініціалівL.C.),Лейсі(Lacie)—анаграмавідіменіАліса(Alice),аТіллі—скороченевідМатильда(домашнєназвись-комолодшоїсестри,Едіт).

7ВоригіналіКерроллпародіюєвідомеанглійськеприслів’я«Takecareofthepenceandthepoundswilltakecareofthemselves»(дослів-но:«подбайпропенні,іфунтподбаєсампросебе»),подаючийоговтакомувигляді:«Takecareofthesenseandthesoundwilltakecareofthemselves»(дослівно:«Подбайпросенс,ізвуки(слова)подбаютьсамізасебе»).ДослідникивбачаютьуцьомуалюзіюдоАлісиноготвердженняврозділісьомомупроте,щодумати,прощоговориш,цетесаме,щоговорити,прощодумаєш.

8Mockturtlesoup(дослівно:«фальшивийчерепаховийсуп»)—

суп«підчерепаху»,щоваритьсязтелячоїголовиінасмакнагадує

черепаховий.Цейперсонажбувдотепнозображенийнаканоніч-

нихілюстраціяхДжонаТеннієладопершоговидання«Аліси»—

увиглядічерепахиізтелячоюголовою.

9Такаприпискачастофігурувалаушкільнихрахунках,пові-

домляючи,щоплатазаурокимузикитафранцузькоїізапрання

речейшколяріввноситьсяокремо.

10Схоже,щоцюкадриль(принаймніїїпочаток)Керроллуна-

віяввіршМеріГовітт«Павуктамуха»:

«Чи зайдеш до павутинки? —

усім каже так павук. —

Це найкраща павутинка

З-поміж всіх, що є навкруг.

Нагору цими сходами —

І ти уже у ній.

Багато є цікавого

У схованці моїй».

«О ні, — так каже мушка, —

Даремно ти не пнись.

Хто йде нагору сходами,

Уже не сходить вниз».

11ТутЛьюїсКерроллпародіюєвіршІсаакаВотса«Нероба»:

Ось вам голос нероби; він так бубонить:

«Мене рано збудили, подрімаю ще мить».

Як вікно на завісах, так на ліжку байдак

Повертає боки і довбешку-баняк.

«Подрімаю ще мить, покуняю ще дрібку», —

Так він гає півдня і години без ліку.

А як встане, то руки складе і сидить,

Чи без діла блукає, язиком лопотить <...>

12Далійдепародіянапопулярнувтойчаспісню«Зорявечоро-ва».Об’єктомвисміюванняставнетакзмістцієїпісні,якїїнадмір-нийсентиментальнийпафос:

Чудова зоря, яскрава, мов жар, Сяєвом срібним сипле з-над хмар. Здалеку світить на землі й моря, Зоря вечорова, чудова зоря.

Приспів: Чудова зоря, Чудова зоря, Зоря вечорова, чудова зоря.

Вона ніби хоче сказати мені: Лети, облиш всі тенета земні, Хай серце твоє полине, мов птах, До царства любові, що в небесах.

Хай сяє зоря любові й життя, І хай наших душ палкі почуття За нею летять понад землі й моря, Туди, де чудова вечірня зоря.

13ВіршВільямаМі«ЕлісҐрей»,якийКерроллпародіюєдалі,ненадтовідомий,алеколисьдвайогопершихрядкидоволічастоцитувалися:

Вона така, як в дивних снах, — принадна й чарівна, Та серце іншому давно довірила вона. А я люблю, як не кохав ніхто з-поміж людей, О, крає серденько мені любов до Еліс Ґрей!

Темнаві кучері лежать на білому чолі, Блакитні очі то горять, то гаснуть у імлі, Та не для мене ця коса і вогники очей. О, крає серденько мені любов до Еліс Ґрей!

Під сонцем літнім слабнув я, під вітром я тремтів, Та вся гризота вже спливла, кінець надходить днів. І скаже хтось, як дерен гроб мій в зелень убере: О, серце краяла йому любов до Еліс Ґрей!

Власне,спершувіршКерроллапочинавсязпародіюванняпер-ших,відомихрядків:

Вона така, як він у снах (Я не хвалюсь, облиш). Обох шмагають по щоках — Кому болить сильніш?

Протепізнішезневідомихпричинписьменниквикинувізпа-родіїцюпершустрофу,розірвавшитакимчиномбудь-якийоче-виднийзв’язокзоригіналом.

з м і С т

Розділ перший УГЛИБКРОЛЯЧОЇНОРИ

�

Розділ другий ОЗЕРОСЛІЗ

18

Розділ третій ПАРТІЙНІПЕРЕГОНИТАПРАВДИВАІСТОРІЯ

26

Розділ четвертий КРОЛИКЗАСИЛАЄВДИМАРКРИХІТКУБІЛЛА

3�

Розділ п’ятий ЩОПОРАДИЛАГУСІНЬ

46

Розділ шостий ПЕРЕЦЬІПОРОСЯ

�6

Розділ сьомий БОЖЕВІЛЬНЕЧАЮВАННЯ

68

Розділ восьмий КОРОЛІВСЬКЕПОЛЕДЛЯКРОКЕТУ

��

Розділ дев’ятий РОЗПОВІДЬФАЛЬШИВОГОЧЕРЕПАХИ

�0

Розділ десятий ОМАРОВАКАДРИЛЬ

102

Розділ одинадцятий ХТОВКРАВПИРОГИ?

112

Розділ дванадцятий СВІДЧЕННЯАЛІСИ

122

ПРИМІТКИПЕРЕКЛАДАЧА132