Вівторок, 23 січня 2018 року № 8 (5324)

Учорашні курси

НБУ:

1 $ = 28,84 грн.

1 € = 35,35 грн.

1 рос. руб. = 0,4 грн.

Ірина Кліщевська: Театр — це маленька держава

Директорка столичного «Колеса»

— про 35 вистав свого театру,

якому лише 30 років, Миколу

Куліша і Захер-Мазохастор. 12 »

Місце зустрічі багатих змінити

не можна У Давосі розпочався

Світовий

економічний форум стор. 6 »

Шанс бути першою

Лідер вітчизняного жіночого

тенісу вперше в кар’єрі

пробилася до чвертьфіналу

«Аустреліен оупен» стор. 15 »

Малюнок Володимира СОЛОНЬКА. ❙

Борги не пускають...Якщо Києву не вдасться

отримати транш МВФ

хоча б до початку

липня, програма

співпраці може бути

згорнута. Головні ж

вимоги Фонду

мають бути виконані

до кінця травня стор. 5 »

МІН

ЯЮ!

ВІВТОРОК, 23 СІЧНЯ 20182 ІнФорУМ«Легко любити Україну до глибини душі, спробуйте любити її до глибини власної кишені».

Євген Чикаленко, меценат української культури, аграрій, видавець

(1861-1929)

УКРАЇНА МОЛОДА

ВІДДІЛ КАДРІВ

Сердечна культураГоловою Українського культурного фонду призначили Марину ПорошенкоЄвдокія ФЕЩЕНКО

Неоднозначно сприйняли у суспільстві призначення головою Українського культурного фонду Марини Поро-шенко, яке зробив 19 січня міністр культури Євген Ни-щук. Хоча, підкреслює прес-служба міністерства, за її кандидатуру одноголосно проголосували всі члени нагля-дової ради Фонду. У виступі дружина Президента окреслила, що змо-же вникати у всі культурницькі сфери: «Переконана, що Український культурний фонд буде сприяти модерніза-ції сектору культури, підтримувати культурний розви-ток громад в умовах децентралізації, інтегрувати націо-нальну ідею всередині країни, стимулювати розвиток креативного молодого покоління, підтримувати старта-пи культурних та мистецький проектів через систему про-зорих конкурсів, розвивати науково-дослідницьку діяль-ність мистецької спільноти, а також — співпрацювати з українською діаспорою та формувати позитивний імідж України у світі». Український культурний фонд — бюджетна уста-нова, створена з метою сприяння розвитку культури та мистецтв, наприкінці березня 2017-го. Ідею його створен-ня на початку минулого року озвучив саме Євген Нищук, мотивуючи «урівняти в доступі до ресурсів культурно-мистецьких організацій бюджетного і небюджетного сек-торів», а також позбавити міністерство «не притаманних йому функцій розподілу коштів між гравцями культур-ного простору». Положення про Український культурний фонд було затверджено наказом міністра уже 30 червня. Відповідно до покладених на нього завдань, Фонд, зокре-ма, надає гранти юридичним особам незалежно від форми власності, гранти та стипендії фізичним особам на реалі-зацію творчих проектів. Нагадаємо, 55-річна Марина Порошенко — лікар-кар-діолог за освітою, кандидат медичних наук. У ході обговорення діяльності Українського культур-ного фонду було оголошено про конкурсний відбір на по-саду Виконавчого директора Фонду, який триватиме з 22 січня до 2 лютого. Відповідно до закону, 8% від загальної виділеної з держ бюджету суми іде на фінансування діяльності Фон-ду, ще 8% — на діяльність його експертних рад. На раху-нок Фонду можуть надходити кошти від донорів, якими також можна фінансувати проекти. Ще у березні 2017-го Євген Нищук казав: «Тепер, коли фонд став реальністю, можна чітко сказати: ми остаточ-но кладемо край радянському підходу, коли питання про фінансову підтримку культурних заходів iз державного бюджету вирішувалося винятково в ручному режимі». Ну-ну... ■

А ТИМ ЧАСОМ...

Про бажання піти з посади директора півроку тому створеного Ін-ституту книги — через бюрократію, необхідність маніпуляцій із за-купівлями техніки, а також відсутністю часу на розвиток проектів — публічно заявила 20 січня Тетяна Терен. Заяву на звільнення вона на-писала днем раніше. Чиновниця написала на своїй сторінці у «Фейсбуцi» розлогий пост про те, з чим їй довелося зіткнутися, створюючи Інститут книги «з нуля». Тетяна переконує: коли міністерство створює нову установу, воно має подбати про реєстрацію, відкриття рахунків, приміщення та майно для новоствореної структури. «Першого ж дня на посаді мені вручили гору документів для за-повнення бюджетного запиту, який, як ви знаєте, з 2017-го подається на три роки наперед. Це було моє перше знайомство з системою і аб-сурдом цієї системи. Установа, яка існувала тільки на папері, в якій не було ще бухгалтера і фінансиста, мала за кілька днів сформувати і пе-редбачити свою діяльність на три роки наперед». — розповіла Тетяна Терен. Потім розповіла про проблеми із наймом співробітників у держав-ну установу. «Тридцять співбесід на посаду головного бухгалтера і майже стільки ж відмов — через зарплату, умови роботи й найчасті-ше — «нестабільність установи», — зазначає директорка Інституту книги. За півроку Інститут книги став офіційно зареєстрованою устано-вою, — констатує Тетяна Терен. В цієї установи є своє приміщення — з меблями і технікою, є перші члени команди, і з січня в Інститут вже можна набирати повноцінний штат iз новими окладами, які принайм-ні дозволять залучити фахових керівників відділів. У цієї установи є ефективні сторінки у соціальних мережах, розроблені проекти поло-жень програм «Українська книга» («Книгофонд») та «Цифрова біб-ліотека». Тендер на створення сайта повторно оголосили в січні.

■

■

Тарас ЗДОРОВИЛО

Публічну безпеку і по-рядок у день Соборності під час проведення уро-чистостей охороняли по-над 3,2 тисячі правоохо-ронців, адже участь у них узяли десятки тисяч лю-дей. По всій Україні відбу-лися урочисті заходи з на-годи відзначення 99-ї річ-ниці Акту Возз’єднання Східної та Західної Украї-ни, загалом по всіх регіо-нах держави їх було про-ведено 282. Зокрема, в Києві на Хрещатику акцію злу-ки проводило Державне казначейство України під гаслом «Об’єднаємо Україну». Прапор, ут-ворений шляхом зшит-тя, мають внести до Кни-ги рекордів України, як найдовший прапор, який є на сьогодні. Ідею започаткувало Казначейство України ще 23 серпня 2017 року. Кожен район, викори-стовуючи національний стяг, робив свій непов-торний прапор: малював чи вишивав герб райо-ну й назву казначейсь-кої служби свого райо-ну. Потім ці «районні» прапори надсилали у свою область, де зшива-ли воєдино. А вже зго-дом з обласних прапорів і утворився багатомет-

ровий стяг України, роз-повів «УМ» черкащанин Ігор Дахно, начальник Монастирищенського районного казначейс-тва. Дві частини багато-метрового прапора не-сли назустріч один одно-му люди, що з’їхалися з усіх районів України:

одні рухалися з вулиці Грушевського, інші — з боку Хрещатика, тим самим символізуючи возз’єднання. Шкода, що рух машин по Хре-щатику не було перекри-то, тож людям iз прапо-ром довелося йти троту-аром. Вражаючою була ак-

ція й на столичному мос-ту Патона. Там також учасники рухалися на-зустріч один одному з лі-вого та правого берегiв Дніпра: одні несли по-лотнище блакитного ко-льору, а інші — жовто-го. І після з’єднання ут-ворили 30-метровий стяг України. ■

Іван БОЙКО

У нiч на понедiлок російські окупанти та місцеві бойовики що-найменше двічі обстріляли пози-ції ЗСУ, в тому числі із застосуван-ням 120-мм мінометів. Як повідо-мив речник Міністерства оборони України з питань АТО полковник Дмитро Гуцуляк, обидва обстріли сталися на Луганському напрямку на Світлодарській дузі. На селище Луганське, яке ут-римують захисники України, ляг-ло близько 20 мінометних снарядів. Ворог також гатив по позиціях iз ве-ликокаліберних кулеметів і отри-мав вогонь у відповідь зі стрілець-кої зброї. «Ці обстріли противник органі-зовував із тимчасово непідконтроль-них українському уряду населених пунктів Нижнє Лозове та Калинів-ка», — додав полковник Гуцуляк. Перед цим ворог мовчав май-же добу, зазначають у штабі АТО. Звісно, якщо не рахувати провока-цію бойовиків ОРДО проти цивіль-

них: на Донеччині, у «сірій зоні», в районі окупованого села Оленівка терористи обстріляли мікроавтобус iз пасажирами. Один мирний меш-канець загинув, ще один отримав поранення. При цьому інформацій-ні ресурси сепаратистів і російські ЗМІ одразу намагалися звинувати-ти в обстрілі буса саме ЗСУ. «Такі цинічні дії російських найманців спрямовані на дискре-дитацію української армії у перед-день візиту на територію Донець-кої та Луганської областей першого заступника глави СММ ОБСЄ в Ук-раїні Александра Хуга», — заявили у штабі АТО. ■

Лариса САЛІМОНОВИЧ

Заводи Укроборонпрому посту-пово переходять на випуск броне-техніки, що укомплектована віт-чизняними агрегатами та вузла-ми. Це стало можливим завдяки приходу на ринок підприємств ма-лого та середнього бізнесу, які опе-ративно реагують на потреби вій-ськово-промислової галузі і мають змогу впроваджувати у виробниц-тво сучасні технології. Як повідом-ляє прес-служба концерну, поза-минулого року в Харківській об-ласті з великими заводами спів-працювало лише 20 приватних фірм. Сьогодні їх кількість зросла вже до 132. Динаміка імпортозаміщення теж вражає. «Для прикладу: у ви-робництві новітніх бронемашин

БТР-4 станом на 2014 рік кількість деталей iз Росії становила 45%, ще 45% були українськими, а 10% імпортувались, — повідомляють в «Укроборонпромі». — У 2015 році кількість російських деталей становила 0%, а ще 35% імпорту-вались з інших країн. У 2017 році Україна самостійно виробляє 88% усіх агрегатів i вузлів для БТР-4, імпортуючи лише 12% комплекту-

ючих». Постійно ускладнюється і но-менклатура виробів, оскільки віт-чизняні підприємства освоїли ви-пуск високотехнологічних елект-ронних систем управління вогнем та інших сучасних агрегатів. У ці-лому на «оборонку» України сьо-годні працюють уже 447 підпри-ємств, які забезпечують роботою понад 200 тисяч фахівців. ■

ВІЙСЬКО

Своя броняХарківські бронемашини вже рік виготовляють без російських комплектуючих

■

Вздовж Хрещатика розгорнули український стяг довжиною більше одного кілометра — він увійшов до Книги рекордів України.Фото з сайта ukrinform.ua.

❙❙❙

НА ФРОНТІ

Міномети за хатою Ворог обстрілює позиції ЗСУ на Світлодарській дузі з мінометів, розміщених в окупованих селах

■

ДО РЕЧІ

Україна наразі вже готова до жорс-ткої військової відсічі, якщо агресор піде у наступ, заявив Президент Петро Порошенко під час урочистого зібран-ня з нагоди Дня Соборності України та 100-річчя проголошення незалежності УНР. Глава держави зазначив, що в бо-ротьбі з агресором Україна відчуває «потужну підтримку» наших міжнарод-них партнерів. За його словами, така підтримка є принциповою позитивною відмінністю нинішньої ситуації від тієї, що існувала сто років тому.

■

РЕКОРД

Стяг єдностіНайдовше знамено з’єднали з самобутніх частин

■

3УКРАЇНА МОЛОДА

ВІВТОРОК, 23 СІЧНЯ 2018ІнФорУМДО ДАТИ

Правонаступниця УНРУроки історії у колонній залі КМДАЛариса ГРОМАДСЬКА

Сторіччя проголошення української державності відзначили у колонній залі Київської мерії. Серед ор-ганізаторів був iсторичний клуб «Холодний Яр». 1918 року Українська Народна Республіка ста-ла самостійною, вільною, суверенною Державою ук-раїнського народу. Проте, за словами дослідника Ро-мана Коваля, Михайло Грушевський, який проголо-сив IV Універсал, вже після проголошення незалеж-ності УНР писав у своїх статтях, що самостійність — це лише етап до федерації. Не вірив в Українську державу і Володимир Винниченко. «Сьогодні вшано-вують не Миколу Міхновського, не Петра Болбочана, не Євгена Коновальця, а політичних русофілів, які не вірили у незалежність, яку проголошували», — на-голосив Роман Коваль і висловив надію, що наші на-щадки відзначатимуть вже не століття проголошен-ня Незалежності, а 100 років реального існування могутньої Держави Україна. І все ж слова про українську Незалежність про-лунали з вуст офіційних осіб УНР і були законодав-чо оформлені. І було багато людей, які готові були зі зброєю в руках захищати свою державу. Віра у само-стійну Україну не полишала національно свідомих українців упродовж багатьох років совєтської оку-пації. Були ті, хто завжди вірили, що самостійна Ук-раїна — це головна мета їхньої боротьби (а не федера-ція з Росією). Звучали розповіді про засновника Організації ук-раїнських націоналістів, полковника Армії УНР Єв-гена Коновальця, ідеолога українських націоналістів Миколу Міхновського, отаманів визвольних змагань початку ХХ століття. Роман Коваль нагадав, що 21 січня відбулося ба-гато пам’ятних подій у нашій історії, зокрема: 370 років тому почалася визвольна боротьба українсько-го народу від польського гніту під проводом Гетьма-на України Богдана Хмельницького; 21 січня 1978-го біля могили Тараса Шевченка у Каневі на знак протесту проти російської окупації України спалив себе Олекса Гірник; 1990 року, напередодні Дня Злуки, відбувся живий ланцюг між Києвом і Льво-вом. «У період московсько-української війни 1918—1921 років нас окупували, — констатував Олег Тяг-нибок. — Тож ми маємо самі усвідомити й переко-нати інших, що лік нашої незалежності потрібно ра-хувати не від 1991 року, а від 22 січня 1918-го, коли Українська Республіка проголосила незалежність Української держави». Кандидат історичних наук Олександр Алфьоров пояснив, що 100 років у контексті історії — це зов сім невеликий час, адже ми — нащадки скіфів, трипіль-ців, Князівства Київського, періоду Гетьманства... Історик нагадав, що у 2018 році є ще важливі дати: 29 січня 100-річчя бою під Крутами і 29 квітня 100 років встановлення Української держави і прихід до влади Павла Скоропадського. Тому ми святкуємо 100 років відтворення української державності. 100 років Української революції і УНР зобов’язує виконати обіцянку, яка давалася чверть століття тому. У 1992 році останній президент УНР у виг-нанні та голова ОУН Микола Плав’юк передав пов-новаження Державного центру УНР новообраному Президенту України Леоніду Кравчуку. При цьому Плав’юк зробив заяву: «Складаючи свої повноважен-ня, ми заявляємо, що проголошена 24 серпня і ут-верджена 1 грудня 1991 року народом України Ук-раїнська держава продовжує державно-національні традиції УНР і є правонаступницею Української На-родної Республіки». Слово мали й учасники нинішньої війни на Дон-басі. Хвилиною мовчання вшанували Героїв України різних епох, які полягли у боях за волю рідної зем-лі. Лунали заклики про визволення у майбутньому етнічних українських територій, які перебувають у складі інших держав, і звільнення від московської окупації земель Донбасу і Криму. У стінах КМДА після кожного виступу лунали гасла «Слава Україні! — Героям Слава!», «Слава На-ції, смерть ворогам!», «Україна — понад усе!»... Пісні періоду УНР та власні твори виконали за-служені артисти України Тарас Компаніченко і Та-рас Силенко, гурти «Хорея козацька», «Рутенія», лідер гурту «Тінь Сонця» Сергій Василюк, музикан-ти Василь Лютий, Григорій Лук’яненко, Анатолій Сухий, Володимир Самайда, Валерій Мартишко. Загалом понад півтисячі свідомих українців з різних областей України зібралися у колонній залі Київської міськдержадміністрації. ■

■

Лариса САЛІМОНОВИЧ

У «ЄрміловЦентрі» у Харкові 18 січня почала робо-ту виставка, покликана максимально відтворити дух експериментального новаторства Леся Курбаса. Як ві-домо, режисер-авангардист зі своїм «Березолем» пе-реїхав із Києва у тодішню столицю УРСР у 1926 році і поставив за мету створити засобами театру нову ур-баністичну культуру. Допомогли йому в цьому не лише актори, що з’їхалися з усієї України, а й художник Ва-дим Меллер, композитор Юлій Мейтус та драматург Микола Куліш. Зрештою за два роки вони поставили спектаклі «Народний Малахій» (1928), «Алло на хвилі 477» (1929) та «Мина Мазайло» (1929), що стали кла-сикою театрального мистецтва. Виставка розповідає, в основному, про ці три ро-боти, використовуючи ту ж саму музику, сценогра-фію, костюми, ескізи, афіші, фотографії та інсталя-ції. Аби передати атмосферу «Народного Малахія», організатори представили унікальний аудіодокумент, де першу дію п’єси читає головний актор вистави Йо-сип Гірняк. Цей запис був зроблений у 1960-х роках у

Нью-Йорку як перша спроба документації постанов-ки Курбаса. Голос Гірняка переносить глядачів у час творення вистави. Розповідь про перший джаз-мюзикл в Україні «Алло на хвилі 477» супроводжується музикою Юлія Мейтуса, оркестрова партитура якого знайшлася лише недавно. Композитор написав музику до 13 вистав «Бе-резоля», і вважалося, що всі ці твори були знищені. Ор-ганізатори виставки записали частини з сучасними му-зикантами і представляють їх разом з відтвореною сце-нографією Вадима Меллера. Водночас для спектаклю «Мина Мазайло» була здійснена реконструкція фантастично-космічної сце-нографії Вадима Меллера, що розкриває простір для сполучення минулого міщанського з майбутнім. Виставка зроблена на основі колекції Музею теат-рального, музичного та кіномистецтва України з вико-ристанням матеріалів, наданих Театральним музеєм Харківського державного драматичного театру імені Тараса Шевченка, харківським Літературним музеєм, Національним центром Олександра Довженка та інши-ми мистецькими установами. ■

Галина ПЕЧЕРИЦЯ

Лідер Радикальної партії, як і всі християни, вірить: якщо на Во-дохреще скупатися у крижаній воді — весь рік хворіти не будеш. Закли-кав й інших політиків дотримува-тись українських традицій. «Це не просто екстремальна водна процедура. Насправді це очи-щення і тіла, і душі, і помислів.

Я хочу, щоб кожен, хто керує країною і приймає рішення, які впливають на життя мільйонів ук-раїнців, робив це із чистими по-мислами, чистою душею та чис-тими намірами. І щоб світлі дум-ки були не тільки в цей день, а й щодня. Нашій країні треба чисто-та і правда», — переконаний на-родний депутат. Пірнули у крижану воду й інші

депутати Радикальної партії. «Усі в парламенті знають, що фракція Ляшка — це «залізна ко-манда». Ми і на весіллях, і на по-минках, і в купель завжди разом. Так і повинно бути — один за всіх і всі за одного. Сильна команда, сильний лідер, сильні ідеї, силь-на програма!» — наголосив лідер РПЛ. Вийшовши на берег після пір-нання, Олег Ляшко запевнив жур-налістів, що анітрохи не змерз. «Мені було тепло, бо гріє віра. Ба-жаю українцям здоров’я, миру та віри в себе. Чому я вмію перекону-вати і вести за собою людей? Бо я вірю в те, що кажу і роблю. Дуже важливо все робити з вірою. А всім, хто курить та п’є, раджу кидати це й займатися спортом», — звернув-ся до українців Ляшко. ■

Людмила НІКІТЕНКО

Трагедія в уманському дендро-логічному парку «Софіївка»: там на канатній дорозі, котра не працює, загинув 12-річний місцевий підлі-ток. Школяр разом зі своїм другом вирішив пройти тим маршрутом, але один із них заплутався у мотуз-ках і задихнувся. Його товариш сто-яв унизу і нічим не міг допомогти. Саме він викликав «швидку». Але рятувати хлопця було пізно, оскіль-ки мотузка перетисла йому легені. Як повідомили «Україні мо-

лодій» в Черкаській обласній про-куратурі, наразі розпочато досу-дове розслідування за фактом не-належного виконання службових обов’язків працівниками Націо-нального дендрологічного парку «Софіївка», що призвело до заги-белі дитини. «Уманський відділ поліції по-чав розслідування у кримінально-му провадженні за ознаками кримі-нального правопорушення, перед-баченого ч. 2 ст. 367 КК України — службова недбалість, тобто неви-конання або неналежне виконання

службовою особою своїх службових обов’язків через несумлінне став-лення до них, якщо воно спричи-нило тяжкі наслідки», — розпові-дають у прокуратурі області. І уточнюють, процесуальне керівництво в указаному кримі-нальному провадженні здійснює Уманська місцева прокуратура. Також установлено, наголошу-ють у прокуратурі Черкащини, що службові особи дендропарку «Со-фіївка» не вжили заходів щодо пов-ного демонтажу атракціону «Канат-на дорога», що призвело до нещас-ного випадку, унаслідок якого заги-нула малолітня дитина. На цей час досудове розсліду-вання триває, вживають заходiв щодо встановлення осіб, причет-них до вчинення злочину, а також забезпечують прийняття законних і неупереджених процесуальних рі-шень. ■

НП

Заплутався у друга на очахНа канатній дорозі загинув підліток

■

ЧАС «Т»

Урбаністичний КурбасУ Харкові відтворили атмосферу вистав «Березоля»

■

ТРАДИЦІЇ■

Залізною командою — у крижану водуФракція Олега Ляшка пірнала в ополонку на Водохреще

Олег Ляшко та депутати його фракції зізналися, що пірнати у крижану воду було не холодно — їх гріла віра.❙

4 УКРАЇНА МОЛОДАВІВТОРОК, 23 СІЧНЯ 2018 ПОЛІТИКА

Наталка ПОЗНЯК-ХОМЕНКО

Учора в Апеляційному суді Києва продовжився розгляд апеляційної скар-ги про надання захисту лі-дерові партії «Рух нових сил», екс-голові Одеської ОДА Міхеїлу Саакашвілі. Рішення цього суду могло позбавити Саакашвілі ос-танніх законних підстав для перебування на тери-торії України. Прикмет-но, що першою апеляцію подала сама Державна міг-раційна служба України, хоча 3 січня Окружний ад-міністративний суд Києва став на бік ДМС і визнав за-конною відмову Саакашвілі у наданні статусу біженця. Адвокати екс-«губернато-ра» Одещини переконані, що ДМС свідомо приско-рює судові розгляди, щоб пошвидше видворити його до Грузії, де його заочно за-суджено до трьох років тю-ремного ув’язнення за зви-нуваченням у зловживан-ні службовими повнова-женнями. Сам Саакашвілі назвав рішення Тбілісько-го суду «повністю незакон-ним» і таким, що «супере-чить усім міжнародним, на-ціональним нормам і здоро-вому глузду». На судове засідання в Києві зібралося багато при-хильників лідера «Руху но-вих сил». Їх виявилося на-стільки багато, що засідан-ня довелося перенести з судової зали до актової. По-чався судовий розгляд із пристрасної промови Саа-кашвілі, де він назвав спро-би вислати його із країни спланованою акцією з боку Банкової. Мовляв, у 2013 році Петро Порошенко за-являв, що знає два прикла-ди успішних реформ — це Сінгапур і Грузія, і особис-то запросив його допомог-

ти Україні з реформами. Але, коли зрозумів, що він не гратиме за їхніми прави-лами, почав усіляко боро-тися з колишнім соратни-ком. «Коли я допомагав їм на Майдані і коли я повер-нувся сюди після, вони ка-зали: «Яке щастя, що Саака-швілі з нами». Вони думали, що це дуже вдалий піар-хід — долучити мене до держав-ної праці. Я хотів допомогти народу України, а вони хоті-ли зробити піар. Але щойно вони зрозуміли, що я не буду з ними робити піар і гроші, вони почали активно мене позбуватися», — заявив Са-акашвілі в суді. На завершення свого виступу, який перетворив-ся на черговий мітинг, Са-акашвілі заявив, що він не довіряє цьому складу суду, й оголосив про відвід. При-страсті розгорілися й навко-ло того, що тоді, як у залі за-співали Гімн України, судо-ва колегія на чолі з Андрієм Коротких лишилася сиді-ти на місцях, демонструю-чи, на думку присутніх, не-повагу до державного сим-волу. Зрозумівши, що вони не контролюють ситуацію, судді кілька разів виходи-ли до нарадчої кімнати, піс-ля чого оголосили перерву

в судовому засіданні. А піс-ля перерви було оголоше-но, що клопотання Саака-швілі буде передане до Ка-саційного суду, тож питан-ня про відвід колегії суддів вирішуватиме інший суддя. Ім’я цього судді має визна-чити електронна система. Таким чином у справі Саакашвілі знову наста-ла законодавча пауза. Сам політик заявив, що він, де б не був, продовжуватиме бо-ротьбу. «Ми будемо бороти-ся законним чином, ми бу-демо змінювати суди. Сьо-годні нас тут сотні, завтра будуть десятки тисяч, піс-лязавтра буде мільйон. Я гарантую це, і в Україні ми встановимо порядок. В Ук-раїні цей бардак закінчить-ся. В Україні ця корупція закінчиться», — палко пе-реконував прихильників лідер «Руху нових сил», не помічаючи, що сам робить усе для того, щоб затягнути судове рішення. Водночас присутні в залі журналісти зазначили, що, якби така активність громадян спос-терігалася у судах, де роз-глядаються справи Небес-ної сотні чи бійців-атошни-ків, то в нас давно уже була б й інша судова система, й інша держава. ■

У Романа Насірова виявилося британське громадянство Шевченківський райсуд столиці продовжив ще на два місяці запобіж-ний захід у вигляді 100 мільйонів гри-вень застави відстороненому голові ДФС Роману Насірову. Зокрема, На-сіров продовжить носити електронний браслет і не зможе виїжджати за межі Київської області. Також йому не по-вернуть закордонний паспорт. Водночас Міністерство фінансів нарешті внесло до Кабміну подан-ня про звільнення Романа Насіро-ва з посади голови ДФС. Щоправ-да, не через обвинувачення у злов-живанні службовим становищем, а «у зв’язку з втратою права на де-ржавну службу» через... наявність у Насірова громадянства Великобри-танії. Останнє підтвердило посоль-ство Великобританії у відповідь на запит Міністерства. Щодо перспектив розвитку

справи головного податківця, то екс-перти припускають, що її можуть на-віть «спустити на гальмах». «Мож-ливо, Насіров дав на когось певну по-трібну інформацію. Взамін від нього поступово відчепляться. Насіров — непроста фігура, і хто про що домо-вився чи може домовитися — буде видно далі. Наразі більш реалістич-ним виглядає, що по цій справі взя-ли паузу», — цитує видання «Слово і діло» коментар політолога Володи-мира Волі.

Верховна Рада вимагає звіту Валерії Гонтаревої На початку лютого може відбу-тися голосування за нового очіль-ника Нацбанку України. Проект від-повідної постанови подав до пар-ламенту Президент України Петро Порошенко. Призначення нового го-лови НБУ має відбутися на почат-ку наступної сесії, адже виконувач обов’язків не може підписувати но-

вий меморандум із Міжнародним ва-лютним фондом, що вкрай необхідно нинішній владі. Нагадаємо, що екс-глава Нац-банку Валерія Гонтарева досі фор-мально обіймає свою посаду. Як ві-домо, з 10 травня минулого року вона перебуває у відпустці за влас-ний рахунок, а її обов’язки виконує колишній заступник Яків Смолій. Саме його кандидатура вважається найбільш імовірною. Ще одним пре-тендентом на місце глави НБУ є го-лова правління «Райффайзен банк Аваль» Володимир Лавренчук. Щоправда, парламентарії напо-лягають на тому, щоб перед відстав-кою заслухати звіт Валерії Гонтаре-вої. Сама екс-очільниця НБУ заяви-ла, що давно готова до цього, і її не-відставка — на совісті парламенту. Мовляв, проблема не стільки в тому, щоб її звільнити, скільки в тому, щоб узгодити відповідну кандидатуру на її місце.■

Наталка ПОЗНЯК-ХОМЕНКО

Не вщухають пристрасті навколо інформації про те, що новий, 2018-й, рік для Петра Порошенка розпочав-ся з тижневої відпустки, яку Пре-зидент провів із родиною на одному з найдорожчих курортів на Мальді-вах. Дискусія навколо правомірності такого відпочинку головнокоманду-вача воюючої держави та Президен-та країни, де більше 60% населен-ня отримують субсидію, оскільки не-спроможні самі заплатити за тарифи на комунальні послуги, розгорнула-ся після того, як програма «Схеми», яку готують журналісти «Радіо Сво-бода», оприлюднили подробиці цього відпочинку. Нагадаємо, що, за інфор-мацією журналістів, Петро Порошен-ко з родиною з 1 по 8 січня провів ко-роткі «різдвяні канікули» на Мальді-вах, які обійшлися йому приблизно в 500 тис. доларів (понад 14 млн. грн.). Зокрема, оренда приватного літака в турецької авіакомпанії для перельо-ту туди й назад коштувала 188 тис. до-ларів, 276 тис. доларів було заплачено за оренду вілли на окремому острові на курорті «Шеваль Блан», ще 37 550 тис. доларів готівкою гості заплатили за розваги та харчування. Інформацію про відпочинок на Мальдівах підтвердили і в адмініст-рації Президента, зазначивши, що Петро Порошенко «поїздку оплатив сам iз власного рахунку задекларо-ваних коштів, що буде відображе-но в його електронній декларації». А те, що все це відбувалося потайки від суспіль ства, прес-служба АП поясни-ла міркуваннями безпеки. Після такого відкриття україн-ці поділилися на два табори. Одні виступали за свободу пересувань і права людей на відпочинок у доступ-ний їм спосіб. При чому, тут опини-лися як народний депутат Ірина Ге-ращенко, яка звинуватила критиків Президента у надмірному захоплен-ні ідеями соціалістичної урівнялівки, так і відомий правозахисник Геннадій Афанасьєв, звільнений з російської в’язниці, куди потрапив як «член гру-пи Олега Сенцова». «Будь-хто в цій країні має право на відпочинок. Не відпочиваєш — вигораєш. Далеко не кожному взагалі відомий сенс цього слова. Але ті, хто знає, — розуміють. Мої друзі з АТО мають відпустки. Мої друзі правозахисники мають відпус-тки. Мої друзі політики мають відпу-стки. Огидно дивитись на заздрість, а ще більше — на безпорадність», — на-писав він у «Фейсбуці». Іншу позицію, у якої так само знайшлося багато прихильників, оз-вучив народний депутат Віктор Чу-мак. «Я не заздрісна людина, і мені абсолютно по барабану, скільки вит-рачають на свій відпочинок багаті біз-несмени. Комусь до вподоби Мальді-ви, комусь Моршин. Але тут питання інші: 1. Чи має право Верховний Го-ловнокомандувач під час війни від-почивати за межами країни? — Ні. З міркувань національної безпеки. 2. Чи має право Президент бідної країни відпочивати на найдорожчих курор-тах світу? — Ні. З міркувань етики та моралі. 3. Чи має право Президент країни порушувати правила перети-нання кордонів власної країни? — Ні. З міркувань рівності всіх перед зако-ном. 4. Чи мають права національні ЗМІ ігнорувати такі повідомлення? — Ні. Тому що дана інформація щодо Президента країни є суспільно значу-щою», — зазначив він. Утім, громадськість сколихнула не стільки інформація про те, де і за які гроші відпочивав Петро Порошен-

ко. Зрештою, не він єдиний — на тих же Мальдівах відпочивали і екс-глава НБУ Валерія Гонтарева, і нардеп Ві-талій Чепинога, та й Ірина Геращен-ко зазначила, що після Нового року близько сотні нардепів так і не доїха-ли до свого робочого місця, продов-живши собі «канікули» за державний рахунок. Журналісти «Схем» зверта-ють увагу на той факт, що Президент під час цієї поїздки порушив усі нор-ми перетину державного кордону. Один із фактів: ескорт виїхав із воріт аеропорту через чотири хвилини піс-ля того, як літак приземлився на зліт-ну смугу. Тобто, швидше за все, жо-ден із пасажирів авіарейсу не прохо-див передбаченої законом процедури проходження паспортного та митного контролю. Тим більше що у списку пасажирів літака, який вдалося роздобути «Схе-мам», немає жодного знайомого нам прізвища. Там фігурують якісь Віра Лазарєва, Іван Дехтерьов, Євгенія Са-фонова, Олександр Сищиков, Катери-на Боєва, Віталій Кокорін, Олена Сен-ченко та Ольга Герасименко. Тобто, і Порошенко, і його родина перетну-ли кордон за підробними документа-ми? Як припускає видання «Страна», фальшиві паспорти (так звані ДОПи — документи оперативного прикрит-тя) були видані після звернення до СБУ шефа Держохорони Валерія Ге-летея, пiсля скарги на те, що на ад-ресу Президента надходять погро-зи. Крім того, якщо лише за розваги і харчування було заплачено готівкою 37 550 тис. доларів, то скільки вза-галі незадекларованих коштів було вивезено за межі країни, цікавлять-ся журналісти. Загалом усі дискусії навколо цьо-го питання стосуються передусім імі-джевих втрат глави держави, як усе-редині держави, так і за кордоном. Там найбільше здивування викли-кали заходи суворої конспірації, до яких вдався український Президент і які абсолютно неприйнятні для від-критого демократичного суспільства. «Громадяни США завжди знають, на яку кількість днів поїхав відпочива-ти їхній президент і куди. Журналіс-ти знімають, як президент Трамп під час відпочинку грає в гольф у своє-му клубі. І там чомусь ніхто не вип-равдовується внутрішніми чи зов-нішніми загрозами. Бо жоден лідер цивілізованої країни ніколи не доз-воляє собі виправдовувати обмежен-ня демократії та природного права суспільства контролювати владу аг-ресією чи будь-якими іншими при-чинами. Чому Президент Порошен-ко вважає, що українське суспіль-ство, яке обрало його Президентом після Революції гідності, не заслу-говує на прозорість президентської діяльності?» — запитує на «Фейсбу-ці» один з авторів розслідування Ми-хайло Ткач. Зрештою, саме над цим варто за-мислитися Петру Порошенку напе-редодні майбутніх президентських виборів. Бо ситуація з Мальдівами яскраво засвідчила, що наша влада продовжує курс радянської партій-ної номенклатури зi спецрозподіль-никами та іншими «владними при-вілеями». В тому ж ряду стоїть і об-слуговування державними струк-турами весілля сина Генпрокурора Юрія Луценка (ще одне розслідуван-ня програми «Схеми»). Обидва уособ-люють політичну партію, яка на ос-танніх виборах декларувала гасло «Жити по-новому». І про яку закон-ність можна говорити в країні, де сам гарант Конституції порушує за-кон? ■

РЕЗОНАНС

Розваги з хованкамиЯкими репутаційними втратами загрожує Петру Порошенку його відпочинок на Мальдівах?

■

НОВИНИ ПЛЮС■

Міхеїл Саакашвілі.❙

СУД ТА ДІЛО

Депортувати не можна залишитиМіхеїл Саакашвілі звинувачує українську владу в намаганні якнайшвидше його позбутися

■

5УКРАЇНА МОЛОДА

ВІВТОРОК, 23 СІЧНЯ 2018ЕКОНОМІКАЮрій ПАТИКІВСЬКИЙ

Україна має зовсім небагато часу, аби владнати свої взаємовідносини з Між-народним валютним фондом. І обра-ти між двома «поганими» рішеннями: проведення непопулярних реформ, які зроблять українців біднішими, а владу — менш популярною перед виборами. Чи відмовитися від співпраці зi своїм головним донором, самотужки нести фінансовий тягар раніше отриманих позик, отримати червону картку з боку інших потенційних інвесторів та опи-нитися на межі дефолту. Існують ще й проміжні, компромісні варіанти. І саме їх, як свідчать дже-рела, сьогодні активно проробляють. Утiм часу для їх формулювання зали-шилося зовсім небагато: якщо грошей МВФ не буде до середини літа, їх може не бути взагалі.

Швейцарське рандеву Позицію України має сформулюва-ти особисто Президент України Пет-ро Порошенко у пафосно-снобістсько-му Давосі, на особистій зустрічі з ди-ректором-розпорядником МВФ Крістін Лагард. Зустріч має відбутися у період по 26 січня під час роботи Всесвітньо-го економічного форуму. «Лагард і Порошенко планують зустрітися у Давосі, як вони це роби-ли і раніше під час попередніх зустрі-чей», — повідомив прес-секретар МВФ Джеррі Райс. За словами прес-аташе, сторони обговорять «останні події та перспективи реформ в Україні». І, як водиться в останній час, без зайвої дип-ломатії уточнив, про що саме йдеться. «У листі, який ми надіслали владі України, висловлена занепокоєність із приводу невідповідності деяких по-ложень законопроекту зобов’язанням України у межах програми і реко-мендаціям Венеціанської комісії. Ми сподіваємося, що влада візьме до ува-ги позицію МВФ і законопроект дооп-рацюють між читаннями у парламен-ті», — сказав Райс. Нагадаємо, йдеться про лист, який було оприлюднено на минулому тиж-ні. У ньому керівництво Міжнародно-го валютного фонду прямим текстом, без традиційних натяків та комплімен-тів повідомило Україні, що ми, на дум-ку кредитора, робимо не так. МВФ не-вдоволений недоліками пенсійної ре-форми, проблемами зi створенням Ан-тикорупційного суду, відмовою влади підвищувати ціни на газ. Але головною особливістю момен-ту наших домовленостей з МВФ є те, що часу, необхідного для улагодження всіх суперечливих моментів, залиши-лося зовсім небагато. Не більше, ніж півроку. І якщо до кінця нинішнього тижня Петрові Порошенку не вдасть-ся переконати Крістін Лагард, що про-цес запущено, до отримання чергово-го траншу ситуація може не дійти. Й Україна таким чином може втратити вже затверджену програму співпраці з МВФ.

Китай також дивиться на Вашингтон На думку заступника голови Націо-нального банку України Дмитра Со-логуба, існує граничний термін, поза яким відсутність коштів Міжнародно-го валютного фонду для нашої держа-ви може стати критичним. Це липень нинішнього року. «Потім уже зрив про-грами, зрив співпраці, — зазначив Со-логуб. — А це вже найгірший сигнал і для інвесторів, і для економіки Украї-ни, і для всіх інших донорів нашої де-ржави». «Зараз ми по-новому оцінюємо мож-ливі терміни відновлення співпраці, на-скільки це можливо. Але суто технічно зробити це у першому кварталі вже не виглядає реалістичним. Більш реаліс-тичне вже отримання траншу в другому кварталі нинішнього року. Коли ми от-римаємо транш, у першому чи другому кварталі, значення для інфляції особ-ливого немає. Важливіше сам факт про-довження співпраці», — повідомив Со-логуб. На його думку, відсутність рі-шення щодо траншу МВФ до кінця дру-гого кварталу, тобто до кінця червня,

буде свідчити про те, що поточна про-грама EFF iз високою ймовірністю вже не відновиться. «Якщо — суто теоретично — ук-раїнський уряд за два місяці до ви борів захоче ухвалити велику кількість не-популярних реформ, то він гроші от-римає. Але питання в тому, що ймовір-ність цього низька», — висловив свою точку зору банкір. На думку голови Стратегічної гру-пи радників із підтримки реформ в Ук-раїні Івана Міклоша, без грошей Фонду Україна не зможе виконувати свої бор-гові зобов’язання. А тому альтернативи реформам немає. «Це нормально у де-мократичних країнах, коли політики перед виборами не бажають проводити реформи, — сказав він. — Адже люди бояться реформ. Але потрібно, щоб у 2018 році реформи продовжувалися... Адже Україна не зможе продовжувати фінансувати свої зобов’язання без про-грами Міжнародного Валютного фонду, а значить, необхідно, щоб зобов’язання України перед МВФ були виконані». На його думку, час ми маємо до трав-ня нинішнього року. «Буде необхідно, аби вимоги валютного фонду були ви-конані навесні, тобто до кінця травня. Щоб не створити проблеми у фінансу-ванні. Значить, ще є час... Але це не значить, що Україні треба мати якийсь Антикорупційний суд... Потрiбен суд, який буде працювати. І антикорупцій-ний не тільки за назвою, а такий, що бо-ротиметься із великою корупцією», — пояснив Міклош. Якщо ж влада не погодиться на ре-форми у передвиборчий рік, це може завдати суттєвої шкоди інвестиційно-му клімату. На думку економічного ек-сперта Віталія Шапрана, небажання влади виконувати вимоги Міжнародно-го валютного фонду здатне призвести до стрибків курсу долара та проблем з ін-весторами. А тому, на його думку, за-яви про пошуки інших кредиторів Ук-раїни, зокрема, у Китаї та Об’єднаних Арабських Еміратах, є беззмістовними. Адже нові кредитори насамперед оці-нюватимуть відносини України з Між-народним валютним фондом. Народний депутат Ганна Гопко вба-чає у проблемі й політичну складову. «Ми можемо знайти інших кредиторів, — каже вона. — Але при цьому мусимо розуміти: вони, можливо, не будуть ста-вити такі вимоги, як МВФ. Але у Між-народному валютному фонді зацікав-лені у структурних змінах у державі. Китай, наприклад, не викаже свою по-зицію щодо російської агресії. Він не допоможе нам у «нормандській четвір-ці», не надасть летальну зброю. Ми му-симо розуміти, хто вигідний нам як со-юзник».

«Вони не хочуть змін» Влада тим часом висловлює готов-ність, принаймні на словах, співпра-цювати з Фондом. «Є політики, які ду-мають, що ситуація стабільна, мож-на припиняти реформи і наплювати на МВФ. Дійсно, ми стабілізували ситуа-цію, якщо порівнювати з 2014 роком і глибиною падіння економіки в той час. Але цього мало», — сказав міністр фі-нансів України Олександр Данилюк. За його словами, наша країна у перед-виборчий період повинна мати подвій-ний запас міцності і впевненість у по-дальшому зростанні й стабільності фі-нансів. «І це не тільки питання співпра-ці з МВФ, йдеться і про багато інших процесів, за ефективність яких від-повідає Мінфін», — заявив чиновник. На його думку, неотримання траншу в

2018 році році і виліт iз програми МВФ — це синоніми, тому що програма за-кінчується в першому кварталі 2019 року. За його словами, зараз значні зу-силля спрямовані на успішне продов-ження програми МВФ. «І мова не тільки про гроші. Ми за-раз на тому етапі, коли зупиняти ре-форми не можна. Навпаки, їх необхід-но прискорювати. Звичайно, передви-борчий рік усе ускладнює. Але ми до-сягли певного темпу змін, наростили інерцію, цю швидкість руху важливо не втратити й імплементувати ті зако-ни, які вже були, і ті, які ще будуть при-йняті. Для цього фокус повинен бути не на виборах, а на реформах. Ми собі не можемо дозволити зупинитися. А якщо ми це зробимо, то питання про продов-ження програми МВФ у нас узагалі не виникне. Якщо реформ не буде, не буде і програми», — заявив Данилюк у своє-му інтерв’ю пресі. «Я повністю підтримую людей, які стверджують, що ми як самостійна де-ржава повинні мати можливість працю-вати без МВФ. Я теж хочу, щоб Украї-на була самостійною і рухалася вперед без сторонньої допомоги, але багато хто з тих, хто зараз про це говорить, пере-слідують інші цілі. Вони не хочуть ре-форм і змін, багато хто хоче позбутися від МВФ, щоб законсервувати поточну ситуацію на догоду своїм особистим ін-тересам», — резюмував міністр.

Чому ми не любимо МВФ Тим часом експерти вбачають вину у відсутності діалогу між владою Ук-раїни та МВФ не лише з боку офіцій-ного Києва. Проблема підходу МВФ до цього діалогу — відсутність систем-ності у його вимогах до нашої держави. На думку фінансового аналітика Ері-

ка Наймана, свої вимоги Міжнародний валютний фонд ніколи не розпочинав із системних реформ, а завжди вирішував поточні проблеми за рахунок населен-ня та бізнесу. Приносячи у жертву їхнi інтереси. Йдеться про підвищення по-датків, зниження соціальних видатків, підвищення комунальних тарифів і цін на газ, зниження пенсій тощо. «Завжди в Україні, коли мова захо-дить про системні реформи «за рахунок корупціонерів та олігархів», співпраця з МВФ припиняється. От якби Міжна-родний валютний фонд починав із най-важливішого: системних реформ, то у влади не залишалося б іншого вибору, окрім як провести їх. А економіка при цьому не так швидко падала би, адже перша частина реформ за МВФ завжди йде за рахунок падіння платоспромож-ного попиту населення, капітальних вкладень бізнесу, що поглиблювало кризу», — стверджує Найман. За словами аналітика, сьогодні необ-хідно враховувати два важливі момен-ти: з одного боку, президентські вибо-ри 2019 року, з іншого — економічне зростання сходить нанівець. «Гумовий м’ячик уже відстрибнув від підлоги», — сказав Найман. При цьому, за його словами, боргове навантаження суттє-во зросло, а податки і тарифи надмірно підвищені. «Хоч народ ще не веселить-ся із цього приводу. Коли почне весели-тися, от тоді буде досягнуто межі», — додав експерт. За його словами, втеча українців за кордон, можливо, забезпечить висо-кі зарплати для тих, хто залишиться. Але це лише підтримає ілюзію стабіль-ності. «Можливість бізнесу підвищува-ти зар плати без зростання продуктив-ності праці не безмежні», — зауважує Найман. ■

НАШІ ГРОШІ

Борги не пускають... Якщо Києву не вдасться отримати транш МВФ хоча б до початку липня, програма співпраці може бути згорнута

■

Пересічні українці не люблять МВФ та його поради: традиційно після запровадження його рекомендацій ми стаємо біднішими.Фото з сайта karpatskijobjektiv.com.

❙❙❙

А ТИМ ЧАСОМ

Ще два мільярди в «екс-діру Коломойського» Національний банк 10 січня виділив рефінансування Приватбанку в розмірі 2,3 мільярда гривень. Кре-дит наданий під заставу держоблігацій. Рефінансування видано на 84 днi під 16,5% річних. У прес-службі «Приватбанку» розповіли, що рефінансування видано на програми розвитку кредитуван-ня малого та середнього бізнесу, зокрема агропрограму — «АгроКУБ». «Ми плануємо направити на про-граму фінансової підтримки українського підприємництва не менше 5 млрд. гривень на цей рік», — йдеть-ся у повідомленні. Цікаво, що раніше «Приватбанк» допускав необхідність залучення рефінансування Національного банку для відшкодування коштів за позовами Суркісів.

■

ВІВТОРОК, 23 СІЧНЯ 20186 ГАРЯЧА ТЕМА«США має величезний досвід після в’єтнамської війни. Там розуміли, що поранені, загиблі і вдови — це одна категорія, а діти — зовсім інша, можливо, найбільш незахищена і вразлива категорія, яка потребує негайної допомоги».

Михайло Казаренкоініціатор проекту, директор Інституту

соціального розвитку (США)

УКРАЇНА МОЛОДА

«Якщо дитині зараз не допомогти, вона так і житиме зі своїм болем» ■ Пані Ларисо, як особисто ви, викладач Києво-Могилянсь-кої академії, виявилися залуче-ною в цю програму? — Коли розпочалися війсь-кові дії, з’явилися загиблі, до мене звернувся Михайло Каза-ренко, президент Інституту со-ціального розвитку з США, з яким ми познайомилися ще в часи Помаранчевої революції і мали багато спільних освіт-ніх програм у Могилянці. Він і за пропонував мені взятися за програму психологічної реа-білітації дітей. В Америці після в’єтнамської війни така потуж-на програма існувала на держав-ному рівні. Рано чи пізно Украї-на теж прийде до цього, але ми не можемо зволікати, мусимо зро-бити це якнайшвидше, щоб не втрачати дорогоцінний час. Бо ж діти швидко ростуть. Уже через три роки може бути пізно, а через десять і поготів — людина сфор-мована. Що вона понесе в дорос-ле життя, можемо тільки здога-дуватися. Я тоді погодилася, не уяв-ляючи, наскільки це важка ро-бота, перш за все психологічно. Оцю папку з анкетами дітей я поливала в своєму кабінеті сль-озами. Можливо, я неправильно робила, бо все через себе пропус-кала. Про кожну дитину вчиту-валась, як загинув батько, що в родині зараз відбувається, і не могла втримати сліз... Я й сама не уявляла, чи є такі методи, які здатні вирішити ці родинні ди-тячі трагедії. Як це виправити і чим тут можна допомогти? Я лише відчувала, що всі ми в бор-гу перед цими дітьми. ■ А й справді, чи можна тут щось вдіяти і чимось зарадити? — Можна і треба. Навіть ми, дорослі, не завжди можемо впо-ратися з втратою близької люди-ни, а дитяча, ще не сформована, психіка — й поготів. Дитина так і буде зі своїм болем жити, якщо їй не допомогти, вона ображена на всіх, бо саме її тато чомусь за-гинув, а у всіх інших батьки є, вона ображена на всіх нас, бо ми живі, а її тата немає. Сюди накладається певне зневажли-ве ставлення до ветеранів АТО: десь ветерана викинули з марш-рутки, десь не пустили в кафе, і діти нерідко не розуміють, за-ради чого загинув їхній батько. Поступово воно в душі накипає, і потім ці діти ненавидять усіх, ненавидять державу. То чи ви-росте ця дитина нормальною, патріотичною, якщо їй не допо-могти зараз? Була останнього разу на про-

грамі дівчинка, в її родині — такі трагедії... Спочатку по-мер дідусь, потім загинув бать-ко в АТО, а потім застрелився старший брат. І все це впродовж кількох місяців! Вона навіть го-ворити про це боялася. Але пси-холог зумів завоювати її дові-ру, викликати на відвертість. І ось ця дитина каже психоло-гу: «Тьотю Олю, це така велика таємниця, ви ж нікому-нікому не кажіть». Дитина дуже тиха, надзвичайно замкнута, але в душі її — справжня буря. Згадую родину, в якій троє дітей. Батько був успішним біз-несменом, пішов воювати доб-ровольцем. З цими дітьми було важкувато. Бо спочатку вони ка-зали: чому і навіщо тато нас по-кинув? Вони сприймають його смерть не як геройський вчи-нок, а як зраду. У них був доста-ток, за татом — мов за кам’яною стіною, і раптом нічого цього не стало. Діти ображені на батька. І їм потрібно дати нове розумін-ня цієї ситуації. За результатами трьох ета-пів програми можу сказати, що вона дає дуже вагомий резуль-тат: діти адаптовуються, переос-мислюють зовсім не дитячі про-блеми, не замикаються в собі, вчаться жити в нових реаліях. До речі, навіть поза межами про-грами наші підопічні продовжу-ють спілкуватися з психологами та отримувати підтримку спон-сорів. Бо лише два тижні про-грами — занадто мало, щоб пов-ністю вилікувати дитячу душу.

«Була здивована, що цілі групи волонтерів на цьому заробляють» ■ Організаційні труднощі в підготовці програми були? — Були. Нелегко було зібра-ти команду однодумців. Якщо з першим психологом Олею Про-тасовою мені пощастило (вона є волонтером, працює в Київсь-кому госпіталі з перших днів, і я якось одразу відчула, що ми з нею споріднені душі, однаково мислимо), то коли виникла пот-реба підшукати ще фахівців, було розчарування. Ніхто не хотів працювати безплатно. Це в нас повністю волонтерський проект — така вимога була аме-риканської сторони і українсь-ких спонсорів, вони брали на себе основні фінансові витра-ти, але й ми зі свого боку мали зробити якийсь внесок. А в Ук-раїні почасти поняття «волон-тер» має якесь викривлене ро-зуміння. Я була здивована, що цілі групи волонтерів на цьому заробляють, отримують зарпла-ту і цього не цураються! Не хочу нікого засу джувати, зрештою,

волонтерам теж треба на щось жити. Люди не погоджувалися і навіть дехто відкрито казав: ми безплатно не працюємо. Хоча спонсори повністю покривали вартість комфортного прожи-вання, 5-разове харчування, лі-кувальний пакет, усі транспор-тні та телефонні витрати, стра-хові поліси... І ніхто не хотів! Також нелегко було сфор-мувати групу дітей. Навіть на сьогоднішній день в країні не-має єдиної бази дітей загиблих воїнів, структури, яка б ними опікувалися. А тоді... Шукала сайти, які ведуть книги пам’яті, збирала інформацію там. Шу-кала родини і через волонтерів. Почала контактувати з різними соціальними службами, напри-клад, «Правого сектору». І була дуже здивована, що не хотіли давати координати. У «Правому секторі» відверто сказали: якщо гроші йдуть не через нас, то нам це нецікаво. Я була шокова-на. Наших дітей готові за влас-ні кошти підтримувати амери-канські доброчинці, бо це ж не просто відпочинок, це корисна необхідна справа, а в нас це ніби нікому й не цікаво! ■ Напевно, ще немає розумін-

ня необхідності цього. Коли го-тувалася до нашого інтерв’ю, до-водилося в інтернеті бачити таку думку: це, мовляв, усе — гро-ші на вітер, краще б роздали ці кошти родинам загиблих. Може, справді, так було б краще? — Так думають ті, хто не ди-виться вперед, не думає про май-бутнє. Звісно, гроші можна роз-дати, вони дуже швидко прої-дяться. Та чи вирішаться самі собою проблеми, з якими зараз стикаються діти загиблих ге-роїв? Без допомоги фахівця ця травма нікуди не зникне. У кра-щому випадку дитина заховає свій біль десь дуже глибоко. У гіршому — ця проблема нарос-те, як сніговий вал. Я як викла-дач переконана: які зерна сьогод-ні ми вкинемо в землю, те й отри-маємо завтра. Коли була Друга світова, всі були в однакових умовах, майже кожна родина когось втрачала. А

сьогодні в однієї дитини тато за-гинув, а у десяти інших немає ро-зуміння, чого він там узагалі був і за що воював. І це трагедія. Це такий обтяжуючий фактор. Я на всіх прес-конферен-ціях, зібраннях за участі пред-ставників влади намагаюся по-яснити: не може уряд ігнору-вати цю проблему. Бо якщо ми її сьогодні проігноруємо, то за-втра отримаємо хворе поколін-ня. Психологічно хворе. Якщо хтось не розуміє, то можу навес-ти такий приклад. Останнього разу з нами їздила восьмиріч-на дівчинка. Її мама з’явилася на порозі мого кабінету напере-додні від’їзду. У мене вже спис-ки закриті, страховки куплені, завтра ж від’їжджати... А мама

просить: візьміть, бо боюсь за свою дитину. Незадовго до цьо-го між ними відбулася розмова. Донька каже: «Мамо, я так хочу побачити тата. Хоч ненадовго. Що таке треба зробити, аби він прийшов?» — «Нічого не мож-на зробити, тато вже на небі, він може нас тільки бачити». Через якийсь час дитина знову підхо-дить до матері і каже: «Мамо, я знаю, що треба зробити, аби по-бачитись із татом. Мені треба по-мерти...» Такі діти схильні до суї-цидів, дехто починає свій біль глушити алкоголем, наркоти-ками. До речі, хлопці пережи-вають не менше, ніж дівчатка. З нами вже третій рік у програ-мі хлопчик, який виріс у нас на очах, і я бачу, як він намагаєть-ся триматися, як робить вигляд, що все гаразд, але коли з ним психолог працює, він починає розказувати, що йому дуже бо-

ляче. Бо батьки є у всіх, а він — круглий сирота: мама покину-ла родину ще до війни, поїхала на заробітки і там, як це нерід-ко трапляється, створила іншу сім’ю. Батько залишився з дво-ма дітьми, пішов добровольцем, хоча й міг залишитися — мав на це законне право як батько-оди-нак, але не зміг — обов’язок пе-ред Батьківщиною виявився сильнішим за страх не поверну-тися до дітей. Адже в ті часи ми не думали, що це може затяг-нутися на роки. А насправді це вже скоро буде, як Друга світо-ва — чотири роки на підході... Про кожну з родин ми збираємо інформацію з відкритих дже-рел, зокрема, як загинув боєць. І от батько цього хлопчика своїм життям врятував побратима. Після обстрілу українських по-зицій сепаратистами він та ще один молодший за віком боєць залишилися удвох, без набоїв. І коли російські найманці оточи-ли бліндаж, він вийшов до воро-гів сам, наказавши побратиму не висовуватися. Щоб потягну-ти час, став розказувати сепара-тистам про свою сім’ю, дітей, але ті вклали його на землю і пострі-лом у потилицю вбили. Вчинок чоловіка врятував життя іншо-му бійцеві, бо російські найман-ці не стали перевіряти бліндаж, вирішивши, що живих там не лишилося. Саме з вуст врятова-ного й стала відомою ця історія. Зараз дітей героя виховує ба-буся. Уявляєте, що відчувають діти, яких спочатку покинула мати, а потім вони втратили ще й батька?..

«Дітей завезли в напівзруйноване приміщення, тримали напівголодними» ■ Напевне, американці теж не стали б свого часу витрача-ти державні кошти на психоло-гічну реабілітацію дітей, якби в цьо му не було сенсу... — Звісно. Не на покупку необхідних речей для родини, хоча і це теж треба. Але фінан-

НЕДИТЯЧИЙ СВІТ

Ліна ТЕСЛЕНКО

Уже тричі на базі санаторію «Червона калина», що на Рівненщині, збирали-ся діти, яких об’єднує спільна біда — війна на сході торкнулася їх особисто, вони знають, як це — втрачати рідну людину. Але не всі знають, як жити з цим далі. «У бійця залишилося двоє дітей», «залишились син і донька», «осиротіли троє дітей» — за цими фразами сухої статистики, якими за-звичай закінчуються повідомлення про чергові втрати на фронті, насправ-ді — величезні дитячі трагедії. Чи можна вилікувати той біль утрати, що його змалечку понесуть у подальше життя діти героїв? Чи хочуть вони бути дітьми героїв? Зовсім ні. Вони хочуть, щоб повернувся тато і щоб усе було, як раніше. На жаль, так більше не буде. Щоб прийняти і пережити це, ди-тині потрібна психологічна допомога. Наразі майже 120 дітей пройшли таку програму реабілітації завдяки фінансовій підтримці українських діаспорян зі США та свідомих представників українського бізнесу. Але допомоги по-требує значно більша кількість постраждалих, тодi як держава намагаєть-ся не помічати проблеми. Про дитячі трагедії, їхні наслідки та способи їх виправлення ми говоримо із Ларисою Кадуріною, координатором програми психологічної реабілітації дітей із сімей загиблих і поранених бійців АТО «Покоління майбутнього».

■

«Ми ризикуємопокоління»

«Під час Другої світової всі були в однакових умовах, майже кожна родина когось втрачала. А сьогодні в однієї дитини тато загинув, а у десяти інших немає розуміння, чого він там узагалі був і за що воював. І це трагедія».

Чому не можна зволікати з психологічною реабілітацією дітей, які постраждали

внаслідок воєнного конфлікту на Донбасі

Лариса Кадуріна з учасниками програми. ❙

7УКРАЇНА МОЛОДА

ВІВТОРОК, 23 СІЧНЯ 2018ГАРЯЧА ТЕМА

сова допомога не замінить психологічної реабілітації дітей, які отримали травму від військових дій, втратили рідну лю-дину. На жаль, у наших державних інс-титуціях немає глибокого професійного розуміння цієї нагальної проблеми. Як це було в американців. Якщо ти — син героя, громадянин великої країни, ти не можеш вирости ані наркоманом, ані суї-цидником, ані ображеним на весь світ. Бо кому потрібен такий громадянин? Це баласт, від якого не варто чекати чогось хорошого. До речі, Михайло Казаренко постійно допомагає фінансово практично усім ді-тям із нашої програми, передає їм гроші, які збирає в США наша діаспора. Одне не заважає іншому. ■ У родинах розуміють необхідність психологічної реабілітації? Охоче від-пускають дітей? — Зараз уже так, навіть з родин, звідки дитина вже їздила, телефонують і просять знову взяти до програми. Бо бачать, по-перше, які позитивні зміни відбуваються з дитиною. По-друге, про-грама цікава і насичена. У дітей прак-тично жодної вільної хвилини немає, вони по стійно чимось зайняті. До обіду — медичні процедури, діти на них із за-доволенням бігали, заняття в басейні. Після обіду — лекції, під час яких наші психологи ненав’язливо розповідали про шкоду куріння, наркотиків, як по-водитися в якихось стресових чи екс-тремальних ситуаціях, про самооцінку та профорієнтацію, — це не було нудно, діти з задоволенням слухали, задава-ли запитання, а потім ще й шукали до-даткову інформацію в інтернеті. Далі — майстер-класи, вивчення англійської, індивідуальна робота з психологом. При чому робиться це все так обережно і ненав’язливо, що діти навіть не здога-дуються, що тьотя Оля і тьотя Валя — це психологи і вони тут не просто так, а роблять свою роботу. Але коли набирала групу дітей упер-ше, то довелося зіткнутися з певною не-довірою. Багато хто детально розпитував, а хто ви, де це буде, як... Я не розуміла, чому така недовіра і підозра. А потім не-одноразово чула такі пояснення, що нашу дитину вже брали на різні програми. За-везли в якесь напівзруйноване приміщен-ня колишнього піонерського табору. Ді-тей там тримали напівголодними, ніякої програми не було і додому не відпускали, бо організаторам треба було відсидіти ті гроші, які на це виділили. Я була шоко-вана, що таке може бути! Але після першої поїздки «сарафанне радіо» спрацювало, і до нас уже самі люди стали звертатися. Ми повністю відкриті — в тому ж «Фейсбуці» даємо детальні фото і відеозвіти, та й позитивні вражен-ня дітей — наша найкраща реклама. ■ Програма психологічної реабіліта-ції повністю фінансується з-за кордону?

— Можу з приємністю сказати, що нашу останню осінню програму-2017 профінансував український бізнес! За-кордонні спонсори вже трохи втомили-ся, особливо від того, що вони збирають і дають, а уряд надто довго розкачуєть-ся, зворотної реакції немає. Ми зверта-лися і до уповноваженого з прав дитини, і до Прем’єра Володимира Гройсмана, і до міністра соціальної політики Реви. Мар-но. Програма була під загрозою зриву. І раптом в Україні знайшлися люди, які розуміють важливість та необхідність цієї роботи. Не називатиму цю компанію, бо вони самі цього не бажають, адже роби-ли це не для піару, що рідко зустрічаєть-ся. І це вдвічі приємніше.

«Після програми діти роз’їжджаються зі сльозами — не хочуть додому» ■ Як вас прийняли в санаторії і чому саме на «Червону калину» випав вибір? — Нам його порадив один із бійців, який там проходив реабілітацію. І ми не пошкодували, що обрали саме цей сана-торій. Там чудові умови, хороше харчу-вання. Багато в чому нам пішли назуст-річ, наприклад, безкоштовно надали ба-сейн, спортзал, деякі процедури. Коли я шукала заклад для проведення програ-ми, мала багато дзвінків від директорів санаторіїв, просили: приїздіть до нас, бо немає відвідувачів, заклад помирає, а так хоч на якусь зарплату людям буде. Але в мене було своє бачення: навіщо нам санаторій, який помирає? У такі, як я казала, вже возили дітей. А в цьому санаторії ми бажані гості, персонал чу-довий, і до дітей ставлення було особли-ве — навіть відпочиваючі постійно при-гощали цукерками, солодощами. ■ Я знаю, що ви в санаторії навіть свій день народження відсвяткували... — Так, це був один із найнесподівані-ших і найемоційніших моїх днів наро-дження. Я була здивована і вражена по-дарунком, який для мене підготували діти. Вони за зовсім короткий проміжок часу зробили такий концерт, ніби готува-ли його кілька місяців. А ще зняли неве-личкий фільм для мене і про мене «Хто вона». Здивували! До сліз... Діти дуже здружилися, так у нас кожного разу: наприкінці програми роз’їжджаються зі сльозами — не хочуть додому. Дітки дуже хороші, талановиті, просто їм треба приділити трошки більше уваги. Це наш обов’язок! І ми не збираємося зупинятися. Бо на урядовому рівні все це дуже повільно роз-кручується. А час іде. Війна триває. За-раз закінчуємо реєстрацію громадського об’єднання «Покоління майбутнього». Ми залишили цю символічну, всеохоп-люючу назву. Адже вся наша сьогодніш-ня жертовна праця саме заради того май-бутнього, яке ми сьогодні робимо. Чи не робимо. І треба встигнути зробити якомо-га більше. ■

Підкажіть, будь ласка, як оформлюєть-ся закордонний паспорт для дітей? За-здалегідь дуже вдячна за допомогу.

Христина Степанчишин

Які закордонні паспорти зараз видають? Паспорт для виїзду за кордон виго-товляється у формі книжечки, правий форзац якої містить безконтактний елек-тронний носій — «чіп». 20 грудня 2016 року припинено прийом документів для оформлення паспортів без «чіпа» з ін-формацією про особу та її біометричних даних (відцифрованого обличчя, підпи-су та відбитків пальців особи).

Куди звернутись по оформлення закордонного паспорта? * До територіальних органів та тери-торіальних підрозділів Державної міг-раційної служби. * До центрів надання адміністратив-них послуг. * До державного підприємства «До-кумент». * До закордонної дипломатичної ус-танови (у разі постійного проживання або тимчасового перебування особи за кордоном). В окремих випадках звернення мож-ливе лише до територіального органу ДМС: * Втрата або викрадення паспорта, потреба в обміні під час перебування в Україні особи, яка постійно проживає за кордоном. * Якщо особа не може пересуватися самостійно або потребує термінового лі-кування. * Оформлення документів для виїз-ду на постійне проживання всиновленої дитини.

Які необхідно зібрати документи? 1. Паспорт громадянина України (для особи, яка досягла 14-річного віку). 2. Свідоцтво про народження або до-кумент, який підтверджує факт наро-дження (якщо немає 14 років). 3. Документ, який посвідчує осо-бу законного представника, в разі по-дання документів законним представ-ником, крім випадків, коли законним представником є один із батьків. 4. Документи, які підтверджують сплату адміністративного збору. 5. У разі оформлення паспорта для виїзду за кордон особі, яка не досягла 12-річного віку, або особі, яка не може пересуватися самостійно у зв’язку з тривалим розладом здоров’я, може бути подано одну кольорову фотокартку роз-міром 10-15 сантиметрів для внесення відцифрованого образу обличчя особи шляхом сканування. При замовленні другого закордонно-го паспорта обов’язкова наявність рані-ше виданого закордонного паспорта або проїзного документа дитини (діючого, не діючого, на інше прізвище). Скану-вання відбитків пальців рук дітей здій-снюється з 12 років за дозволом батьків (законних представників).

Хто може звернутись по оформлення паспорта для виїзду за кордон? 1. Особа, яка досягла 16-річного віку, на підставі заяви-анкети, поданої нею особисто. 2. Особа, яка не досягла 16-річного віку, на підставі заяви-анкети одного з батьків чи опікунів. У разі відсутності другого з батьків під час подання документів така заява має бути нотаріально засвідчена перед поданням. Якщо батьки не перебувають у шлюбі, оформлення, обмін та видача паспорта для виїзду за кордон здійс-нюється на підставі заяви-анкети того

з них, з ким проживає дитина. У разі оформлення паспорта дити-ни до 16 років, яка проживає з одним із батьків, а місцезнаходження друго-го з батьків невідоме, необхідно подати оригінал або засвідчену копію одного з документів: * свідоцтва про смерть другого з бать-ків; * рішення суду про позбавлення батьківських прав другого з батьків; * рішення суду про визнання друго-го з батьків безвісно відсутнім; * рішення суду про визнання друго-го з батьків недієздатним; * довідки про реєстрацію місця про-живання дитини разом з одним із бать-ків, який подає заяву-анкету; * оригінал витягу з реєстру актів цивільного стану про народження із за-значенням відомостей про батька. Заява від другого з батьків не вима-гається, якщо він є іноземцем або осо-бою без громадянства.

Скільки коштує оформленням паспорта для виїзду за кордон? Залежить від строку виготовлення. Не довше 20 днів — 557 грн. 32 коп. Не довше 7 днів — 810 грн. 32 коп. Не довше 3 днів (у зв’язку з нагаль-ною потребою в лікуванні чи смертю ро-дича, який проживав за кордоном) — 810 грн. 32 коп. Вартість оформлення паспорта для виїзду за кордон у закордонній дипло-матичній установі становить від 20 до 250 доларів США.

Де забрати готовий паспорт? Видача паспорта здійснюється тим самим органом, який прийняв докумен-ти. Для отримання паспорта для виїзду за кордон пред’являється документ, що посвідчує особу. Паспорт дитини до 12 років може бути виданий особі, уповноваженій на це законним представником на підставі довіреності, засвідченої в установлено-му порядку. Паспорт для виїзду за кордон ди-тині від 12 до 16 років може бути вида-ний особі, уповноваженій на це закон-ним представником на підставі довіре-ності за умови присутності особи, на ім’я якої оформлено паспорт для виїз-ду за кордон.

Чи є якісь особливі моменти, на які варто звернути увагу? * У випадку відсутності біометрич-ного паспорта для виїзду за кордон ди-тині — громадянину України необхід-но оформити відповідну візу в представ-ництві тієї країни, куди планується по-дорож. З дітей віком до 18 років і дітей віком до 21 року, які перебувають на утриман-ні, плата за оброблення заяв про оформ-лення віз не стягується. * За наявності паспорта громадяни-на України або проїзного документа ди-тини дитина може перетинати кордон з Республікою Білорусь. * За наявності паспорта громадяни-на України з безконтактним електрон-ним носієм або проїзного документа ди-тини дитина може перетинати кордон з Турецькою Республікою.

Коли доведеться отримувати новий паспорт? Паспорт для виїзду за кордон оформ-люється на 4 роки особам, які не досяг-ли 16-річного віку, і на 10 років особам, які досягли 16-річного віку. По правову допомогу звертайтесь у Координаційний центр iз надання пра-вової допомоги: м. Київ, вул. Січових Стрільців, 73, офіс 312. ■

отримати хвореДіти проводили час з користю і для тіла, і для душі. ❙

КОНСУЛЬТАЦІЯ ВІД МІНІСТРА

Як оформити дитині закордонний паспорт? Відповідає міністр юстиції України Павло Петренко

■

8 УКРАЇНА МОЛОДАВІВТОРОК, 23 СІЧНЯ 2018 СВIТ

Степан ПЕТРЕНКО

Минув рік після трагедії у Киргизстані: під Бішкеком розбився вантажний «Боїнг», у катастрофі загинуло 39 осіб, се-ред них — 17 дітей. До сьогодні не вдалося встановити справж-ню причину того, що сталося. Відомо тільки, що вантаж, який перевозили, був контра-бандним, і стали відомі його за-мовники. Рейс THY 6491, що належить турецькій авіаком-панії MyCargoAirlines, був за-фрахтований «бізнес-партне-рами» президента Киргизстану А. Атамбаєва. Чи варто згаду-вати і про те, що президент так і не висловив співчуття сім’ям загиблих... 85 тонн мобільних теле-фонів, смартфонів і планшетів планувалося продати в Киргиз-стані і на ринках країн ЄАЕС. Передбачувана сума втраченого вантажу — понад 100 мільйонів доларів США. І їх, судячи з да-них розслідування, яке прово-див один з найстаріших депу-татів Жогорку Кенеша Омур-бек Текебаєв (в даний час він перебуває у в’язниці), було не менше півсотні. Традиційно прибуток iз подібних товарів (тим більше, що вони контра-бандні) — близько 60 відсотків. Якщо помножити 60 мільйонів доларів США на 52 рейси, під-твердження яким уже знай-шов О.Текебаєв, то виходить, що чистий прибуток становить

понад 3,1 млрд. доларів США! І це більше, ніж бюджет усього Киргизстану в 2018 році, май-же півтора бю джети країни. Виходить, що мешканці Киргизстану, купуючи доро-гі телефони на зароблені гро-ші, не вкладали в економіку країни у вигляді мита, а фі-нансували контрабандистів, які працювали під серйоз-ним прикриттям можновлад-ців. Якщо підрахувати, скіль-ки країна втратила тільки на податках, то це — сума близь-

ко мільярда доларів США. На ці гроші в Киргизстані можна було створити тисячі робочих місць, побудувати сотні шкіл і лікарень (будівництво однієї школи коштує близько семи мільйонів доларів iз повним ос-нащенням). Можна було б про-класти мережу нових автома-гістралей… Сьогодні дефіцит бюджету країни складає 20%. А зовнішній борг — 3,8 млрд. доларів США. При цьому зов-нішній борг становить більше 52 відсотків від ВВП і є одним

iз найбільших у СНД. У Киргизстані ще не ви-рішена проблема безробіття, майже 200 тисяч киргизів не працевлаштовані, а значить — за межею бідності. За не-офіційними даними, близь-ко чверті населення країни не мають роботи, і велика части-на з них — молодь. Мільйони громадян країни працюють у Росії і Казахстані. А середня заробітна плата в Киргизстані — всього 200 доларів США. Киргизькі пенсіонери — одні

з найбідніших на пострадянсь-кому просторі: майже полови-на з них отримує пенсії, нижчі прожиткового мінімуму. Але, до речі, це ніяк не стосується колишнього Президента краї-ни, який навряд чи вижив би на пенсію пересічного грома-дянина. А. Атамбаєв звик до розкоші й високого рівня об-слуговування, цим можна по-яснити його небажання поки-нути резиденцію «Ала-Арча», призначену лише для прожи-вання президента. Залишивши посаду гла-ви держави, А.Атамбаєв має вплив на політичну еліту краї-ни, i, звичайно, боїться його втратити. Саме тому він, як може, всіляко перешкоджає чинному президенту С. Жеен-бекову в боротьбі з корупцією. Адже якщо буде розкрита хоч одна з корупційних схем — від контрабанди товарів до пе-ревірки будь-якого з укладе-них з іноземними інвесторами контрактів, спливе ім’я голо-вного фігуранта — Алмазбе-ка Атамбаєва. Наприклад, на-віть у справі про продаж одно-го з найбільших золотоносних родовищ країни «Джеруй». Прихильники А.Атамбаєва в уряді всіма силами про-тидіють призначенню нових кадрів на керівні посади: про-курорів, працiвникiв iнших силових відомств і спеціаль-них служб. Причому, судячи з інформації, яка іноді просо-чується з кулуарів президент-ського палацу, справа дохо-дить навіть до прямих погроз прихильникам змін. Ось так відстоював інтереси своєї краї-ни колишній її президент і га-рант законності А.Атамбаєв, який користувався найвищою довірою народу і, як виявило-ся, не виправдав її. ■

ОБОРУДКИ

Своя кишеня ближче до тiлаЯк президенти не виправдовують довіри народу: сценарій Киргизстану

■

Ігор ВІТОВИЧ

Учора відбулося урочисте відкриття Світового економічного форуму (СЕФ) у швейцарському гірськолижному курорті Давос. Робота цьогорічного 48-го фору-му відбуватиметься з 23 по 26 січня. Го-ловна тема заходу — «Створення спіль-ного майбутнього в розрізненому світі». Організатори форуму пояснюють, що за цим розмитим гаслом міститься їхнє ба-жання знову об’єднати зусилля сильних світу цього в часи, коли глобальний кон-текст різко змінився: геостратегічні трі-щини знову виникли на різних фронтах iз широкими політичними, економічними та соціальними наслідками. Економічне процвітання та соціальна згуртованість вже не є такими, як раніше. Українську делегацію на форумі очолить глава держави Петро Порошен-ко. «Український дім» презентуватиме на форумі інновації та високі технології в українському аграрному секторі (ви-являється, що у нас вони є), ІТ-рішен-ня для агропромислового комплексу, а також все те, чим Україна може прива-бити інвесторів. Давос — це майданчик як для дискусій у робочих групах, так і більш вузьких двосторонніх та багатосторон-ніх зустрічей високих учасників форуму з найбільш цікавих та актуальних для них питань та ділових інтересiв. «Конкуренція між націями та гли-бокі соціальні протиріччя в буквально-му сенсі розривають сучасний світ на

частини», — заявив на прес-конферен-ції перед відкриттям форуму його за-сновник та директор Клаус Шваб. Тема розколу світу значиться не лише в го-ловній темі цьогорічного форуму, а й в атмосфері, в якій він відбувається. Ще до початку зібрання в містах Швейцарії відбулися акції протесту проти участі в ньому президента США Дональ-да Трампа. Європейці недолюблюють Трампа за те, що він є головним «роз-кольником» світу, нагадують його най-більший гріх за перший рік перебування в Білому домі — вихід США з Паризь-кої кліматичної угоди. На форумі буде присутній уряд Швейцарії у повному складі (всі сім міністрів, один з яких виконує повно-важення президента). Федеральний президент Швейцарії, обов’язки якого цього року виконує міністр Ален Бер-се, проведе з Трампом консультації на полях форуму. Однiєю з головних тем буде екологія, захисту якої швей-царці безмірно віддані. Але, як каже прислів’я, ситий голодного не розуміє, а багатий — бідного. Дискусії найба-гатших та найвпливовіших людей сві-ту відбудуться, але чи матимуть хоч якийсь результат? Давос — не для бідних. Мiсце на матраці на підлозі чи в ліжку у спортзалі школи в дні проведення форуму обій-деться тисячам (небідних) журналістів, які висвітлюють форум, у 400 швей-царських франків (приблизно стільки ж в американських доларах) за ніч. Не див-

но, що журналістів та звичайних грома-дян статки учасників форуму цікавлять не менше, ніж його теми. Так, Прези-дент України Петро Порошенко дев’ятий у списку найбагатших учасників форуму в Давосі, його статки оцінюються у 1,6 млрд. доларів. Про це пише «Українська правда» iз посиланням на портал Cityam.com. Американське видання зверну-ло увагу, що президент США Дональд Трамп перебуває на шостій сходинці зі статком у 4,9 млрд. доларів. Міністр за-кордонних справ України Павло Клімкін повідомив, що під час форуму Порошен-ко зустрінеться зi своїм американським колегою Дональдом Трампом, як «свій зі своїм», тобто як два президенти. ■

ДО РЕЧІ

У день відкриття форуму до-слідницька організація Oxfam оп-рилюднила свій щорічний звіт, в якому вказується, що 82% усіх ба-гатств, створених упродовж 2017 року, належать 1% населення Зем-лі. Статки найбагатших людей світу впродовж минулого року зросли на 762 млрд. доларів. Також за цей пе-ріод зафіксовано рекордне за всю історію зростання кількості дола-рових мільярдерів — на цей час їх нараховується у світі 2043. Також торік Азія обігнала за кількістю мі-льярдерів США. Дійсно, сучасний світ «поділений», як ніколи.

■

Олег БОРОВСЬКИЙ

У суботу, 20 січня, в готелі «Інтерконти-ненталь» у Кабулі відбулася перестрілка між нападниками та афганськими силами безпе-ки. Напад на готель було скоєно приблизно о 21:30 за місцевим часом. Нападники від-крили вогонь по відвідувачах i підпалили го-тель, пролунало кілька вибухів. За словами спікера міністерства внутрішніх справ Аф-ганістану Наджиба Даніша, всіх п’ятьох на-падників було вбито. Сили безпеки врятува-ли з готелю 153 особи, в тому числі 41 іно-земця. Але напад терористів на готель у Ка-булі не обійшовся без численних жертв. Спочатку повідомляли про 18 загиблих, а вчора агенція «Рейтер» уже інформува-ла про понад 30 убитих. Місцевий телека-нал TOLONews повідомляє iз посиланням на джерела в міністерстві оборони Аф-ганістану про 43 загиблих. Серед них — співробітники готелю, його гості та сило-вики, що брали участь у перестрілці з те-рористами. Серед загиблих — 14 інозем-ців, з яких найбільше — громадян України. Про це в неділю повідомила Бі-Бі-Сі з по-силанням на дані місцевої поліції. Посол Великої Британії в Україні Джудіт Гоф та-кож наводить повідомлення про дев’ятьох загиблих українців. Проте Міністерство за-кордонних справ України підтверджує за-гибель семи наших співвітчизників — двох жінок і п’ятьох чоловіків. Як зазначається, серед загиблих також по одному громадя-

нину Німеччини, Греції та Казахстану. Оди-надцять iз 14 загиблих іноземців були спів-робітниками приватної афганської авіаком-панії KamAir. У цій же компанії працювали й усі за-гиблі українці. За словами речниці МЗС Мар’яни Беци, їхні тіла вже ідентифікува-ли. По них уряд відправляє літак Держав-ної служби з надзвичайних ситуацій. Про це повідомив директор Департаменту консуль-ської служби МЗС Сергій Погорельцев. За його словами, в Кабулі перебуває ще 19 ук-раїнців, яких урятували в готелі. Вони зараз на військовій базі. Президент України Петро Порошен-ко доручив Кабінету Міністрів надати всю необхідну допомогу для сімей українських громадян, які загинули в Афганістані. Як повідомила афганська служба «Радіо «Свобода» — «Радіо Вільний Аф-ганістан», відповідальність за напад на готель узяло на себе угруповання «Талі-бан». У заяві «Талібану», яку цитує агенція «Франс Пресс», iдеться, що його нападни-ки «вбили десятки іноземних загарбників і їхніх маріонеток». Готель «Інтерконтинен-таль» у Кабулі вже був ціллю нападу смер-тників у червні 2011 року, тоді загинула 21 людина, серед яких — 10 цивільних осіб. Готель «Інтерконтиненталь» у Кабулі пере-буває у державній власності й не є части-ною глобальної мережі готелів із такою са-мою назвою. Його часто використовують як місце для проведення весіль, конференцій і політичних зібрань. ■

ФОРУМИ

Місце зустрічі багатих змінити не можнаУ Давосі розпочався Світовий економічний форум

■ТЕРОРИЗМ

Знову «чорні тюльпани» з Афганістану... У нападі на готель у Кабулі загинуло семеро українців

■

9УКРАЇНА МОЛОДА

ВІВТОРОК, 23 СІЧНЯ 2018УКРАЇНА І СВІТ

Лариса ГРОМАДСЬКА

Марія Дяченко закінчила звичайну школу у селі Вороньків на Київщині із золотою медаллю. Окрім того, вона бездоганно знає і гуманітарні, і точні науки, закінчила Великоолександрівську школу мистецтв і ремесел (грає на флейті і фортепіано). Дівчина любить вишивати, виготовляє м’які іграшки, займається волонтерством. Володіє досконало не лише українською і англійською мовами, а й самотужки вив-чила арабську! Два з половиною роки (ще студенткою) Марія Дяченко викла-дала арабську мову в Київському універ-ситеті лінгвістики. А її найстараннішим студентом був сам ректор вишу, доктор філологічних наук, професор Роман Во-лодимирович Васько! Найстараннішій випускниці КНЛУ понад 9 місяців випало навчатися у найбагат-шій країні світу — Катарі. Нині 24-річна українка працює перекладачем у посоль-стві цієї держави в Україні.

Усе оплатив Катарський університет ■ Маріє, розкажи, як ти потрапила до Катару? — Катарський університет надав Ук-раїні два місця на рік на навчання для вдосконалення арабської мови. Наш викладач арабської Юлія Іванівна Петро-ва, доцент, і написала для мене рекомен-даційний лист. Мені було дуже приємно, що відомий український сходознавець, професор Валерій Сергійович Рибалкін, автор першого академічного Корану ук-раїнською мовою, порекомендував саме мене, і за любов до арабської мови я була удостоєна такої честі відвідати Катар. Це була програма для вивчення арабсь-кої мови для не носіїв. У моїй групі були студенти з Індонезії, Малайзії, Індії, Ве-ликобританії, Польщі, США. В інших групах були люди з Коморських островів, Бразилії, Венесуели, Суринам, Італії, Іс-панії, Франції. У нас постійно був взаємо-обмін інформацією. Наприклад, порівню-вали, як відбувається прийом гостей у тій чи іншій країні. Я намагалася якнайповніше розповіс-ти про український світ і українців. Не всі навіть чули про існування України. Я бра-ла з собою багато українських сувенірів, цукерок. Робила презентації про нашу державу, про український традиційний одяг, національну кухню, свята, симво-ли. На деякі заходи одягала вишиванку і вінок. Моя поїздка повністю була безплат-на: авіапереліт, проживання, харчуван-ня, навчання, екскурсії оплатив універ-ситет. Їжу нам привозили з ресторану, на обід давали фрукти (папайю, виноград, ананаси, яблука, груші, кавуни, дині, ба-нани), у кімнаті я мешкала сама. За влас-ний рахунок я лише їздила додому на зи-мові канікули. ■ Яке дозвілля було у вас, студентів iз різних країн? — Університет організовував багато різних заходів: культурно-просвітницькі зустрічі, наукові конференції, екскурсії. Ми побували у пустелі, біля Перської за-токи, у музеях, на Міжнародному арабсь-кому ТБ «Аль Джазіра» були у ролі теле-ведучих, на Катарському радіо відчули себе дикторами і журналістами. Всюди нам були дуже раді за те, що ми проявляє-мо великий інтерес до їхньої мови. ■ Відвідували театри? — У Досі, столиці Катару, лише один театр. Чомусь у мусульманському сус-пільстві театри непопулярні, адже це ли-цедійство, яке суперечить їхній релігії. Більше люди віддають перевагу кіноте-атрам, які є майже у кожному торговель-ному центрі. Вартість квитка до кінотеат-ру — 30 ріалів (210 грн.). Ціни там досить високі, життя дороге. До речі, у мусуль-манських арабських країнах цензуровані фільми: вирізають усі сцени, де є якийсь

доторк між чоловіком і жінкою, де є зви-чайні обійми. Тому той фільм, який у нас триває 2 години, у Катарі може тривати лише годину. До речі, у Катарському університеті навчання незмішане, є чоловіча частина університету і є жіноча. У мечетях різні входи для жінок і чоловіків. ■ В Україні ти займаєшся переклада-ми. Чи мала можливість заробляти гро-ші у Катарі? — Звісно! Хоча навчальний курс був досить інтенсивний, я намагалася ще й займатися викладацькою діяльністю. У Катарі є українці, які там працюють, і їм потрібні були досконаліші знання арабсь-кої мови. І я їм викладала. У мене є учні з різних континентів, навіть зі США, з якими я працюю по «Скайпу» і по «Вай-беру». А переклади (арабська і англійсь-ка мови) — через iнтернет. До речі, уні-верситет нам платив ще й стипендію — 500 ріалів (3500 грн.). ■ Чи відрізняється твоя мова від тієї, якою розмовляють мешканці арабських країн? — Араби сприймають мене за свою. Багато хто говорить, що я арабську літе-ратурну знаю краще, ніж самі вони. Мене надзвичайно захоплює звучання, калігра-фія арабської мови, я читаю багато творів їхньою мовою і збагачую свій лексикон, постійно спілкуюся з носіями мови й усно, і письмово. З ними я ніколи не від-чуваю мовного бар’єру. Іноді ловлю себе на тому, що починаю думати арабською. Синхронний (миттєвий) переклад, напри-клад, я робила у судах, коли, сидячи біля підозрюваного, миттєво перекладала, на-шіптуючи. Хоча частіше використовуєть-ся послідовний переклад.

Немає жодного жебрака ■ Катар — одна з найбагатших країн світу? Які враження? — Там надзвичайно великі запаси природного газу. Катар експортує дуже багато нафти і нафтопродуктів. Саме за-вдяки цьому країна здійснила великий стрибок уперед. Усе необхідне для жит-тєдіяльності людини Катар отримує з ін-ших країн світу. Там майже нічого не ви-робляється, а все імпортується. Сільське господарство задовольняє лише 10% пот-реб населення. Попри те, що Катар — найбагатша країна світу, вона займає дуже маленьку площу, і на карті — це просто цяточка. Цю країну вважають перлиною Перської затоки, оскільки катарці раніше займа-лися видобуванням перлин. Життя було надзвичайно складним, чоловіки виру-шали у море на довгий час; небезпечне полювання за перлинами забирало жит-тя багатьох чоловіків. ■ Чи помітні контрасти між життям людей? Є дуже багаті і дуже бідні, як, наприклад, у Єгипті? — У Катарі немає жодного жебрака,

як в інших країнах. Навіть коти, які не мають господарів, ходять, як діжки, ос-кільки їх люди годують. Безхатченків не-має узагалі, там кожен іноземець, кожен громадянин — на долоні в уряду. Неле-галів бути не може. Кожен іноземець по-винен мати спонсора. Спонсором може виступати університет, роботодавець... Там мешкає 2 мільйони осіб, 1,5 мільйона — чоловіки, жінок утричі мен-ше. Чистокровних місцевих катарців лише 15%, тому вони вважають самих себе національною меншиною. Усі інші — переважно люди, які приїхали на за-робітки з інших країн. Найчастіше тут працюють заробітчани з Індії, Пакистану, Бангладеш, Непалу, Філіппін, Шрі-Лан-ки. Катар — дуже щедра країна. Інозем-цям, які там працюють, дуже подобаєть-ся: зарплати високі і ставлення до праців-ників добре. Кожна людина цієї дивовиж-ної країни щаслива, живе у достатку. Одного разу я разом з іншими студен-тами виходила до автобуса, який відво-зив нас до гуртожитку. На асфальті ми побачили купюру у 50 ріалів (це близь-ко 350 грн.). І ніхто не взяв, хоча всі ба-чили. Один араб узяв, підняв і поклав на підвищення, закріпивши камінчиком, щоб не полетіло за вітром. Ніхто навіть не торкнеться до загубленої сумки чи ін-шої речi. ■ Ти говориш, що катарці не поспіша-ють. Але ж треба встигнути на роботу, на навчання... Який там робочий день? — В університеті працюють із 7.30 до 14.30. Робочий день у людей не надто дов-гий. Катарці вважають, що людина по-винна жити для насолоди, а не для робо-ти; не існувати, а жити. ■ Їдучи до Катару, ти вивчала їхню культуру і звичаї? — Так. Перед тим як їхати, потрібно багато всього прочитати, ознайомити-ся з етикетом, щоб, як кажуть, не впас-ти обличчям у бруд. Катар — це четверта арабська країна, яку я відвідала. Раніше мені пощастило побувати в Єгипті, ОАЕ і Йорданії. Я не можу сказати, що мене щось дуже здивувало у Катарі. Але стиль життя вразив, тому що безпека на найви-щому рівні. Коли ви йдете, то зустрічні чоловіки притуляються до стін, розбіга-ються, аби лише не наблизитися до жін-ки. Повага до жінки — просто неймовір-на! ■ А як у транспорті, у супермар-кеті?.. — Громадського транспорту там май-же немає. Усі їздять на власному авто або на таксі, оскільки немає тротуарів. Люди не ходять пішки, тому життя там мало-рухливе... Спортивні зали не користу-ються попитом, в них займаються лише іноземці. ■ Чи всі гості цієї країни дотриму-ються законів? — Деякі іноземки одягаються не-скромно: видно коліна, плечі. А це не-допустимо: колючі зневажливі погля-ди, прокльони... У Катарі носять націо-нальний одяг. У чоловіків довга біла со-рочка (джільбаб), біла майка, головний убір (куфія, арафатка), зверху — екаль (чорний обідок на арафатці), білі шта-ни. Там завжди спекотно (взимку — +30 С). А жінки — у чорному вбранні: довга чорна сукня із довгими рукавами (абая), хустина — хіджаб або нікап (коли вид-но тільки очі). Деякі арабки навіть одя-гають перчатки. Чому чоловіки одягають біле, а жін-ки чорне, пояснень є декілька. Зокрема, вважається, що жінка — це тінь чолові-ка. Інша версія: жінка — частинка пек-ла, зла. Хтось тлумачить це так: у чорно-му жінка довго не буде ходити на вулиці під палючим сонцем, а сидітиме вдома. Хоча насправді жінка там сама не може вийти на вулицю, її має супроводжувати брат, мати, чоловік, батько, діти, подру-га. Вважається, що сонце для жінки ко-рисне, а чорний колір притягує сонце, а для чоловіка воно шкідливе, а білий колір відбиває світло. Арабки і купають-ся у вбранні або ж спеціальних купаль-никах, що закривають усе тіло. До речі, сучасні арабки під абаєю мо-жуть носити європейський брендовий одяг. Багатих жінок видно по дорогому взуттю, сумці і сонцезахисних окулярах. Прикраси у них особливі, частіше — на ногах. ■

ЦІКАВО

Посеред пустелі є й інтернет, і конди-ціонери ■ Чим ще вразив Катар? — Доха, столиця Катару, — це оазис се-ред пустелі. Там надзвичайно цінують кожну рослинку, бо її непросто виростити. У Катарі дивне небо, воно ніби неживе, рівномірно бла-китне. А вночі немає зірок! У Досі зосереджені височенні хмарочоси, де розміщені офіси компаній, міністерств. Ка-тарці мешкають у приватних віллах, переважно двоповерхових, збудованих у східному стилі, піщаного кольору. У подібному будинку меш-кали і ми, студенти. Катарці — це бедуїни, кочівники. Тому давні кочовi традиції у них залишилися. Наприклад, катарці ставлять намети всередині будинку! Ка-жуть, що так відчувають дух волі. Навіть у дуже заможних катарців, у яких великий будинок, всередині стоїть намет. А взимку, коли сонце не таке палюче, місцеві мешканці виї жджають у пустелю, розбивають там величезні намети і живуть так місяцями. Їх тягне пустеля, життя на свободі. Посеред пустелі є й iнтернет, і конди-ціонери, і біотуалети, і всі зручності. У катарців цікаві розваги. У багатьох є вели-кі джипи. Вони люблять швидкісну їзду по дю-нах, піщаних барханах. Захоплюються у Катарі і верблюжими перегонами, і соколиним полюван-ням. Найбільш популярними домашніми улюб-ленцями у них є соколи; для них там є навіть спеціалізовані лікарні. Люблять катарці коней. У цій країні гармонійно поєднані національ-ні давні традиції і сучасність. Проте там немає реклами і бігбордів. Уздовж доріг ростуть рідко посаджені фінікові пальми. Цікаво, що на фініки одяга-ються мішечки у клітинку, щоб вони не запи-лювалися і не падали додолу. На території уні-верситету озеленення гарне, до кожної рос-линки підведені шланги, трубочки для поливу. Постійно контролюється постачання води. Весь Катар — це пустеля. Завдяки зусил-лям людей є й зелені зони, але тільки у міс-тах. За містом — піски. Навіть тваринний світ дуже бідний. Під час мого перебування пару разів ішов дощ. Там дощу так радіють, немовби манна небесна на них упала! Арабки танцюють босоніж по калюжах, співають, пи-щать, підставляють свої обличчя. Хоча краї-на не готова до рясних дощів, не розвинена система водостічних каналів. Постійно сухо, спека, влітку температура +40-50 градусiв С і вище. Щоб рятуватися від спеки, ми просто біга-ли від кондиціонера до кондиціонера. Розгор-тали хустину або легкий шарф над головою, коли йшли на вулиці. До речі, питна вода про-дається там у пляшках. З крана тече опріснена морська вода для технічних потреб. У нашому гуртожитку інфраструктура була на найвищо-му рівні. У холодильниках вільно можна було брати воду, соки. (У їдальні годували безплат-но тричі на день). ■ У Катарі прийняті гареми? — Та ні! У нас склався стереотип стосовно гаремів. У кожного араба є гарем. Насправді це арабське слово означає «всі жінки роду». Тому навіть маленький хлопчик скаже, що у нього є гарем: мама, бабуся, сестри, тітки і т. д. Звичайно, Катар — мусульманська країна, а іслам дозволяє мати чотирьох дружин. Але на практиці це майже не застосовується, оскіль-ки, за доктринами ісламу, чоловік повинен од-наково кохати своїх дружин, однаково стави-тися до них, приділяти їм порівну свій час, да-рувати подібні подарунки. Інакше — у судний день, за віруваннями, гріхи чоловіка подвоять-ся. Люди у Катарі живуть у розкоші, матеріаль-но забезпечені, і всі глибоко релігійні. Напри-клад, у місяць Рамадан усі постують, тобто їсти і пити вдень заборонено, а вночі дозволяється. Тому всі ресторани працюють лише вночі. Люди іншої віри їдять вдома, оскільки не можна спо-живати їжу і пити на вулиці, перед тими, хто до-тримується посту. Від посту звільняються вагіт-ні, діти, хворі. ■ Чи не виникало бажання вийти заміж за араба і жити в одній з арабських країн? — Хоча я дуже поважаю арабський на-род, але між українським народом і арабсь-ким є велика прірва. Україну я люблю більше, ніж арабський світ. І українську мову я люблю більше, ніж арабську. Мені пропонували пра-цювати у Катарському університеті. Сказали, що будуть запрошувати на наукові конферен-ції. Звичайно, на конференцію я поїду, а щодо роботи я відповіла, що не можу розглядати це серйозно, бо моя душа рветься на Батьківщи-ну. ■

■

Марія Дяченко.Фото з власного архіву.

❙❙

ТОЧКА НА КАРТІ

Перлина Перської затокиПерекладач Марія Дяченко — про Катар, арабський світ і любов до України

■

МИНУЛЕ І ДУМИ10 УКРАЇНА МОЛОДА

ВІВТОРОК, 23 СІЧНЯ 2018

Анонімки на загиблих Однак після зради, арешту, катувань і страти в ніч iз 21 на 22 серпня 1942 року заслужив Віталій Товстенко тільки «не-сколько строчек в газете» — міс-цевій «районці», що випускала-ся на щойно звільненій території (15 вересня, 1943) Згурівського району. «...Ніколи не забуде на-род нашого району дату 22 серп-ня 1942 р., коли німецькі кати розстріляли 23 чоловіки наших людей, які не хотіли гнути спи-ну під нагайкою ворога. В чис-лі розстріляних: т.т. Товстен-ко В. П., Соболь М. П., Міхно Я. С., Желага І. А. і др.» («Пра-пор Леніна», 22 червня 1944 р.). Однак у школах Яготинського району (певний час Згурівка пе-ребувала в його складі) не писа-ли твори про Товстенка, хоча й був він, по суті, місцевим Штір-ліцем... Ні з трибун його ім’я не лунало... Ні в місцевій газеті «Зоря комунізму» не з’являлися його портрети.... Ця інформаційна порожне-ча тривала кілька десятиліть. У ній виросли внуки, приречені на вбогу долю нащадків «фашист-ського посіпаки», і рано посивів син — Юрій Віталійович Товс-тенко, шанована в Яготині та в усій системі цукровиробниц-тва колишнього СРСР люди-на. Хоча підпілля, кероване Ві-талієм Товстенком, одразу ж по війні визнав Полтавський обком Компартії України. Хоча начеб-то ж і стояв від 1958-го обеліск над братською могилою в Згурів-ці, де лежав Товстенко зі своїм активом... Хоча й були висічені на ньому, посеред інших, імена 23 нескорених ворогу підпіль-ників... Але в живому повсяк-денні ті імена були замовчувані. Хіба що час від часу проскакува-ли в анонімках до КДБ, райко-мів та обкомів: мовляв, такі ось Товстенки та Дяченки були «ук-раїнськими націоналістами», служили німцям!.. Насправді ж герої були ви-кинуті з активної суспільної пам’яті. Адже були вони безпар-тійними, до війни за деким води-лися навіть «грішки», варті, за сталінськими стандартами, Со-ловків... Та й такий ще нюанс: Чернігівщина, не забуваймо, була «овіяна» славою (як вияви-лося пізніше, з доброю бочкою фальші в ложці правди) інших героїв — О. Кривця й О. Федоро-ва, отож партійні можновладці поставили у своїх паперах черго-ву жирну «галочку» і на цьому заспокоїлися. І тільки в 1985-му, коли в застояному соціо-

політичному просторі повіяло довгожданими протягами, Юрій Товстенко звертається до КДБ iз вимогою переглянути справу свого батька. Заспокійливі пі-гулки від цієї установи на кш-талт: «Компрометуючих даних на Товстенка В. П. у ході пере-вірки анонімного документа не виявлено...» від 8 травня 1974 р. уже не тамували його хронічно-го болю.

«Культ Кривця» На той час уже наробила га-ласу в так званому СРСР викри-вальна стаття Аркадія Сахніна в «Литературной газете» («Прав-да о героизме и подлости», 1979, №41). За нею не забарилася й інша — «Правда всегда востор-жествует» (ЛГ, 1980, №13), яка повернула, нарешті, добре ім’я згаданому вище Івану Дячен-ку, підсумувавши давно назрі-ле викриття лже-героя О. Крив-ця (щоправда, пізніше сумнів-но реабілітованого). Кривець, вдаючись до обману, шантажу й підтасовки фактів, приписав собі чужі заслуги й не посоро-мився використати свій тиск «Героя Радянського Союзу» на всіх щаблях партійної ієрархії, аби тільки затаврувати ганьбою істинних героїв, ним же колись і проданих. У Києві племінни-ця Віталія Товстенка — жур-налістка Українського радіо і колишня партизанка Павли-на Березовська (Пироженко) — почне більш реально розгляда-ти свою ретельну, ще від 1960-х, працю над книгою про забутих підпільників Новобасанського, Бобровицького й Лосинівсько-го районів на Чернігівщині та тісно пов’язане з ними підпілля Згурівського району на Полтав-щині. До цього її спроби опублі-

кувати у співавторстві з донь-кою Івана Дяченка, Ніною Дя-ченко, історико-документальну повість «Двічі страчені — віч-но живі» (м. Київ, 2006), як і спроби іншого літератора, Сер-гія Гуськова, натикались на не-пробивну стіну культу Кривця. Ранньої весни 1985 року ми з іще одним яготинцем, Воло-димиром Ушенком, стали роз-слідувати той запит Юрія Товс-тенка. Я, Тетяна Даник, була в цій команді від яготинської районної газети «Зоря комуніз-

му» (смт Згурівка ще належала тоді Яготинському р-ну), він — від Бориспільського райвідділу КДБ. Було прослухано багато сповідей очевидців та учасників тих подій, зіставлено інтерпре-тацію різними вустами... Так з’явився у яготинській «район-ці» історичний нарис «Неско-реність». Саме в ці дні далеко-го 1942-го згурівських підпіль-ників мучили, як і новобасанців та бобровичан iз лосинівцями, у нацистських катівнях. Їм зри-вали багнетами чуби й вибива-ли зуби, закладали пальці між двері, тероризуали морально... Кажуть, «Лукич» у Ніжинській тюрмі — побитий до невпізнан-ня, з лещатами на опухлих ру-ках, що врізалися в почорніле від биття тіло, — нікого так і не видав... Мовчазного Товстенка повели на розстріл iз гордо під-нятою головою. Це були й справ-ді ті дуби, які й без нагана здатні були вести за собою інших!

«Медова декомунізація» Однак на нинішній Згурів-щині (Згурівський район було відділено від Яготинського у зв’язку з аварією на Чорнобиль-ській АЕС, 1986) якось все це стерлось із пам’яті. З гіркотою я пересвідчилась у цьому, звер-нувшися ще взимку 2010 року до селищних органів влади (го-лова М. І. Щур) із запитом щодо вшанування пам’яті Віталія Товстенка. Можливо, допиту-валась я, вдячні згурівчани по-ставили підпільникам Товстен-ка окремий пам’ятник? Адже їхні тіла перепоховані до брат-ської могили в центрі селища, в якій покоїлись і загиблі восе-ни 1941 року оточенці. Можли-во, ім’я Товстенка носить вули-ця, на якій проживав, або бу-динок колишньої райуправи, в якій діяв як підпільник? На жаль, нічого подібного за чверть століття не сталося. Однак, зва-

живши на те, що наближалося 65-річчя перемоги у війні з на-цизмом, у Згурівці вдалися до маневру: влаштували зведення пам’ятного знаку на місці роз-стрілу підпільників за рахунок двох онуків Віталія Товстенка — Тетяни Науменко й Віталія Юрійовича Товстенка. Відтоді не раз доводилося на-гадувати згурівським посадов-цям елементарну, здавалося б, річ: вшанування пам’яті — спра-ва свята і робиться за велінням совісті. Іншими словами: при-низливу для внуків Товстенка ситуацію треба якось виправ-ляти. Хоча б присвоєнням імені Товстенка вулиці чи площі в се-лищі, скажімо... Та й на порталі Згурівської РДА , де й згадки не-має про Товстенка й кероване ним підпілля, пора щось змінити... У Згурівці ж підготовку від-повідного «інфо» для порталу і перейменування вулиці пере-клали на плечі директора ще іс-

нуючого восени 2015 р. істори-ко-краєзнавчого музею Ірини Зіборової. Однак її пропозицію ніхто з депутатів не підтримав. Заклопотані новим законодав-ством України про декомуніза-цію, вони так перестаралися, що, замість протухлих та згір-клих назв («Тухачевського», «Щорса», «Чапаєва»), понази-вали вулиці — «Медова», «За-можна», «Слов’янська». Навіть історично-сформовані назви ву-лиць i кутків, бережливо зібрані п. Зіборовою, було зігноровано. А ось як, на противагу своїм колегам із Згурівки, розуміють на даний момент роль лідера по-садовці Чернігівщини, зокрема голова сільради села Нова Ба-сань Бобровицького р-ну Воло-димир Левченко: «З моєї ініціа-тиви на сесії було прийнято рі-шення встановити пам’ятний знак Івану Лукичу Дяченку за видатні заслуги, зокрема в ор-ганізації підпільного руху в бо-ротьбі з німецько-фашистськи-ми окупантами та зрадниками. Пам’ятний знак на пошану Дя-ченка було встановлено в 2014 році в центрі села Нова Басань біля обеліску Слави». Від Боб-ровицької РДА повідомили, що планують в районі відзначення 75-х роковин загибелі підпіль-ників «Лукича». Ім’я І. Л. Дя-ченка занесено до переліку ви-датних особистостей Боброви-цького краю на сайті РДА. Тим часом «безпартійний» Віталій Товстенко, як був у не-милості за комуністичного ре-жиму, так, по суті, і залишаєть-ся в цій категорії зараз, коли Ук-раїна оголосила війну залишкам комуністичного режиму на рівні закону. Народні обранці Згурів-ки, за якими бачимо «лінію» РДА та сільради, одним махом вбили зразу двох зайців. І щодо втілення в реалії нового законо-давства України про декомуні-зацію «галочка» у звітах є, і собі відносний спокій забезпе-чено — мовляв, хто придереть-ся до нейтральної назви «Медо-ва» чи «Слов’янська», тоді як із Товстенком могла б ще бути мо-рока... Адже хто його знає, куди поверне Україна своє дишло піс-лязавтра і яка послідує за цим переоцінка цінностей?!.. ■

Віталій Товстенко.❙

Іван Дяченко.❙

Книга Павлини Березовської «Двічі страчені — вічно живі».❙

ВІДЛУННЯ

Забуття для згурівського «Штірліца»?Прикриваючись декомунізацією, владці Згурівщини не поспішають увічнити пам’ять про підпільника-націоналіста Віталія Товстенка

■

Тетяна МАККОЙТеннесі, США

Землемір за фахом і заступник голови райвиконкому в Згурівці на момент окупації у вересні 1941 року, Товстенко був одним із тих «безпартійних більшовиків», які стали «на прю» з ворогом без партквитків у нагрудній кишені, зате з орлиними серцями. На відміну від деяких наляканих партійців, що палили квитки та вкидали їх до вбиралень. Він очолив підпілля в окупованому Згурівському районі (тоді Пол-тавської обл.), згодившись на посаду бургомістра в нацистській господарчо-постачальній структурі. Однак бургомістр Товстенко, як і його побратим «Лукич» (Іван Лукич Дяченко) в сусідній Новій Басані на Чернігівщині, балансуючи на межі смертельного ризику, вхитрявся провертати справи, варті пера кіносценариста. Бійців оточеного радянського війська прилаштовував у підпільному госпіталі, а після видужання всіляко утримував їх на різних роботах, розтикав по сім’ях «братами» та «зятями»... «Лукич» у себе на Чернігівщині навіть змусив дівчат та молодиць вишивати для нацистів — усе-таки краще, ніж поневірятися по «бауерах». Єврейку з дітьми забезпечив житлом і посвідкою «типової українки». Обом вистачало таланту перевтілення до такої міри, що багато хто з односельців і справді вважав їх «запроданцями». Та ще більше людей молилося на них. Вони ж не тільки забезпечували цивільному населенню безкровну окупацію, а й усіляко блокували грабунок України, готували матеріальну базу для майбутнього партизанського руху, сформованого з оточенців та місцевих мешканців..

Герої були викинуті з активної суспільної пам’яті. Адже були вони безпартійними, до війни за деким водилися навіть «грішки», варті, за сталінськими стандартами, Соловків...

Редактор сторінкиКостянтин Родикrodyk@meta.ua

ВІВТОРОК, 23 СІЧНЯ 2018 11XIX ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ РЕЙТИНГ «КНИЖКА РОКУ ’2017»

Інститут літератури імені Т.Г.Шевченка Національної академії наук України;Фонд сприяння розвитку мистецтв;

газета «Україна молода»; Центр рейтингових досліджень «Еліт-Профі»

УКРАЇНА МОЛОДА

Не скажеш, що «путівник по автору» — геть новий для нас жанр. За радянських часів на пограниччі літературо-знавства і біографіки існували «нариси життя і творчості». То були індикативні книж-ки, що маркували літпроцес за принципом «правильне життя = успішна творчість». Та оскільки не всі добрі пись-менники дотримувалися тра-диційної орієнтації у співжит-ті з державою, далеко не всі мали такі «путівники». При-пускаю, що Сергій Жадан за тих часів не удостоївся би та-кої книжечки. Але досвід роз-витку жанру в українській критиці був, й ось тепер «на-риси життя і творчості» ожи-вають у світовій парадигмі «путівників». Книжка Івана Дзюби — ніби решето золотошукачів: що довше в руках, то ясніше зблискують крізь намул крис-тали розуміння текстів авто-ра, котрий «пише, як хоче» та повсякчас «грається з чи-тачем, як кіт із мишею». У Дзюби є багато про вигадливі мікси масок і ролей, «щедро мінливих думок», «дивовиж-ну енергію асоціативності, що пов’язує найвіддаленіші речі», і взагалі про густий ту-ман, що повиває усе довкруг фішки «Жадан». Аж так на-шаровано ручної авторської міфології, ринкового PR-макіяжу та ФБ-шумовіння, що навіть досвідчений кри-тик напружується: «Чи віри-ти нам чужій компетенції, навіть якщо вона Жаданова (чи псевдо-Жаданова, чи недо-Жаданова...)? Ризиковано». Так, віра — річ ризико-вана. Філософ Тарас Лютий пише: «Віра є особливим ек-зистенційним напруженням, яке межує із шаленством» (Корабель шаленців. Нари-си з культури несамовитості, глупоти і безрозсудства. — Л.: Видавництво Старого

Лева, 2017). У розміркову-ваннях Івана Дзюби можна угледіти натяки на принай-мні два «ризики віри». Пер-ше: у що вірять Жаданові фа-нати (серед них і блогоподібні рецензенти; «літультрас», за визначенням І.Дзюби )? Авжеж, критик не заходить у соціологічні хащі — тут розібратися годен лише фа-хівець із соціології читання. А таких у нас ніц немає. Тож можна хіба припускати. Насамперед спробуй-мо збагнути, хто утворює це коло екзистенційного ша-ленства? Дзюба справед-ливо значить: Жадан «дав незаперечно природний по-етичний голос багатьом зі свого не дуже благовісного покоління... яке має проблеми зі своєю ідентичністю, пори-вається казна-куди й не зна-ти навіщо, а зрештою зали-шається в полоні». Це — діти ресентименту, соціопсихіч-ного феномену, добре описа-ного голландським філосо-фом Сібе Шаапом: «Людина не почувається щасливою і шукає винного в цьому... Ти успішний, а я — ні. І це мені не подобається... Вони шука-ють якогось лідера, який ро-зуміє, що вони лузери, і при-йме їх такими, якими вони є... який забере і вирішить проблеми «простих людей» (Detox. Діалоги з філософом: ресентимент та політика. — К.: Бланк-Прес, 2016). І.Дзюба добре виявив ре-сентиментську ставку на-шого письменника, котрий створив «поетичний мані-фест протестового соціаль-ного аутсайдерства, речни-ком якого подобалося бути молодому Сергієві Жадану». Літерат і далі «уперто солі-дарізується з ними», всіля-ко демонструючи «опікунсь-кий порив». Чи дивно, коли ця соціальна страта сприй-має Жадана за месію?

Безвідмовним інструмен-том впливу на ресентимент-не середовище є популізм. І. Дзюба фіксує у Жаданових текстах і «риторику як замін-ник ідеї», і «імпровізування... демократичного (плебейсько-го) формату»; ретрансляцію «усередненого болю й усередне-ної відповідальності», ба, на-віть часом і «нерозбірливість, щоб не сказати всеїдність». Утім, популістом Сергія Жа-дана не назвеш — принаймні, у звичному нам політичному значенні. «Швидше, він іроні-зував із самого споконвічно-го феномена стадної потреби в найпростіших поясненнях найскладніших речей», — пише І.Дзюба. Та мерехтлива зміна ролей-масок дозволяє письменникові «давати сло-ва» різним спікерам, включ-но з відвертими популістами, провокаторами та просто від-морозками. І не добереш одра-зу, який месидж продукує ця «ряснота химерного люду», а котрий із них належить влас-не громадянинові Жадану. Назагал беручи, «багато-канальність, багатоекран-ність поетичного бачення, в якому миготлива гонитва кадрів створює картину, не-змірно об’ємнішу й самовлад-нішу за дикторський текст і мовить пронизливо про нашу добу», — таке Жадано-ве «кіно» цілком літературно самодостатнє і навіть вельми поживне для спеціального соціодослідження. Але отой «дикторський текст», хоч як крути, не обійдеш. Це і є дру-гий «ризик віри», про який пише Іван Дзюба: у що ж ві-рить сам письменник Жа-дан? Інакше кажучи, ходить про відповідальність за на-писане, особливо — за напи-сане талановито («дбайливо і не без любові подано есенцію їхнього переважно немудро-го життя, що переплелося з життям країни в ці багаті на ексцеси роки»). А ще інакше — про мож-ливість мистецтва поза полі-тикою, а відтак і поза со-ціумом. Ствердна відповідь з’явилася з розпадом ра-дянської системи і блиска-вично сягнула рівня масової ідіосинкразії на статус пись-менника як «інженера людсь-ких душ». Зрозуміло, ефект пружини. Утім те, що фор-мулою скористався Сталін і довів до потворності, ще не означає її хибності. Рані-ше подібно шахрайствував Лєнін із так само правдивою тезою, що жити в суспільстві й бути вільним від нього — не випадає. Направду ж, як пише аналітик Володимир Моренець, «художня думка ніколи й не розривалася між заангажованістю й незаан-гажованістю, а за будь-яких обставин завжди ангажува-лася у щось: чи то в ідею со-ціального служіння (пози-тивізм), чи то в покликану дати вичерпні відповіді на головне ідею мистецтва для мистецтва (ранній модер-нізм), чи то в пошук Абсо-лютної істини (високий мо-дернізм), чи то в концепт мистецтва як гри і тоталь-ного релятивізму (постмо-дернізм). Все це — різні типи того, що ми називаємо гар-ним французьким словом «ан-гажемент» (СіЧ, 2016. №2).

Моренець же простежив і за першовитоком новоук-раїнської ідеї про «мораль-но-світоглядну непідзвіт-ність автора і його творива» — віднайшов її у ранньому (1985) вірші Андруховича, що завершувався словами «Я ні при чому». Тоді це вигляда-ло, «як рафінований і мораль-но забезпечений глум над ра-дянською ортодоксією; як зневажлива усмішка в зло-бно-налякане лице цензора; як тонко різьблена мармуро-ва дуля під ніс полум’яному захисникові радянського мистецтва з його класич-ним набором неодмінних при-кмет «високого мистецтва, що служить народові». «Безпритульному Сер-гійкові зі Старобільська» (Олександр Ірванець. Хар-ків-1938. — К.: Laurus, 2017) було тоді лишень оди-надцять рочків. Але ти ба — запало в пам’ять. Аж так, що вся подальша персо-нажно-риторична структу-ра Жаданових текстів пере-творилася на «натхненну поетичну апологію байду-жості» (І.Дзюба). Аж так, що в одному з кращих своїх віршів 2014-го року «Звідки ти, чорна валко?» поет пояс-нює донецьке лихо — «не по-щастило». Усі проковтнули, один В.Моренець звівся: «Не пощастило» — це вияв аб-солютної інфантильності і однозначне свідчення не-здійсненого морального виб-ору... Яке тут може бути «пощастило — не пощасти-ло»?! Сапку в руки і — впе-ред, талановитий ти наш! Або — не скаржся, не канюч і не нарікай, бо, крім себе, й немає на кого... «Не пощас-тило» — аби ми всі знали — це ж, фактично, діагноз со-ціуму і вердикт моральній інволюції позитивного «я»/«ми» (тут постмодерним пастишем не порятуєшся). Кажуть люди, «приїхали», маємо результат того, що закономірно трапляється на шляху нерозумних гене-ралізацій». Ані Моренець, ні Дзю-ба не ставлять під сумнів Жаданів талант, вважають його чільним письменником доби; високим професіона-лом, єдиний вірш якого «го-ден виправдати все інше» (І.Дзюба). Проте обидва кри-тики перебувають у парадиг-мі, сформульованій Віталієм Дончиком: «Сувора вимог-ливість до творців літера-тури й беззастережна любов до самої рідної літератури» (Доля української літератури — доля України. — К.: Гра-мота, 2011). Тож, починаючи свою книжку-розмисел, Іван Михайлович Дзюба трохи, сказати б,.. жартує: мовляв, «Жаданові це вже не потріб-не... і не його фанатам, і не майбутній історії літера-тури». Медіаграмотність потрібна усім (інша річ, чи фанати спроможні нею опа-нувати). Про історію літера-тури мовчу — вона вже до-повнена цією книжкою. Ну, а на аналітику не зважають хіба графомани та українсь-кі президенти. ■

ХРЕСТОМАТІЯ:КОРОТКІ СПИСКИ

Напередодні Нового року відбулася чотири-денна експертна сесія Всеукраїнського рей-тингу «Книжка року’2017». Фахівці оцінили понад тисячу видань. Починаємо публікува-ти шорт$листи кожної підномінації – по сім найподієвіших книжок сезону (за абеткою). Лауреати з цих списків будуть оголошені на церемонії нагородження всередині лютого.

Художня класика

Михайло АРЦИБАШЕВ. Санін; Томас ГАРДІ. Джуд Непримітний; Натаніель ГОТОРН. Червона літера; Даніель ДЕФО. Радощі і прикрощі славнозвісної Молл Флендерс. Сер. «Заборонена класика». – Х.: Ранок; Фабула,

416+448+288+368 с.(п)

Мацуо БАСЬО. Поезії. – К.: Веселка, 311 с.(п)

Грецька епіграма. – Л.: Апріорі, 240 с.(п)

Езра ПАВНД. Вибраний. У 2 томах. – К.: Пенмен;

Українські пропілеї, 374+502 с.(п)

Михайль СЕМЕНКО. Повна збірка творів. У 4 томах. – К.: Темпора, 254+256+256+382 с.(п)

Григорій СКОВОРОДА. Найкраще. – Л.: Terra

Incognita, 320 с.(п)

Максим СТРІХА. Улюблені переклади. – К.:

Пенмен, 770 с.(п)

Життєписи

Михайло НАЗАРЕНКО. Поховання на могилі (Шевченкова біографія у фольклорі та фейклорі). – К.: Критика, 624 с.(п)

Дмитро ПАВЛИЧКО. Спогади. Том 2. – К.:

Ярославів вал, 632 с.(п)

Михайло СЛАБОШПИЦЬКИЙ. Протирання дзеркала. Те, чого ви не прочитаєте в історії літератури. – К.: Ярославів вал, 688 с.(п)

Марко Роберт СТЕХ. Есеїстика у пошуках джерел. – К.: Пенмен, 742 с.(п)

Леся УКРАЇНКА. Листи. 1898–1902. – К.: Комора,

544 с.(п)

Леонід УШКАЛОВ. Ловитва невловного птаха: життя Григорія Сковороди. – К.: Дух і Літера, 368

с.(п)

Франківська енциклопедія: у 7 томах. Том 1.

– Л.: Світ, 678 с.(п)

Літературознавство / критика

Юрій БАРАБАШ. Вулиця Крокодилів / Невський проспект. І поза ними. – К.: Темпора, 208 с.(с)

Іван ДЗЮБА. Тарас Шевченко серед поетів світу. – К.: Либідь, 424 с.(п)

Іван ДЗЮБА. Чорний романтик Сергій Жадан. – К.: Либідь, 112 с.(п)

Архієпископ Ігор ІСІЧЕНКО. Війна барокових метафор. – Х.: Акта, 348 с.(с)

Історія української літератури. ХХ – поч. ХХІ ст. У трьох томах, 3 том. – К.: Академія, 544 с.(п)

Юрій КОВАЛІВ. Історія української літератури. Кінець ХІХ – поч. ХХІ ст. Том п’ятий. – К.: Академія, 544 с.(п)

Шевченківська енциклопедія. Літературні твори. – К.: Інститут літератури НАНУ, 896 с.(п)

■■

НОМІНАНТ

Відповідальність,як податок з таланту

■

Костянтин РОДИК

Років зо тридцять тому на західних книжкових ринках оформився — і то успішно, брендово, сказати б, — жанр «путівник по письменнику». Рефлектив-на есеїстика, що супроводжує дорожню карту творчості; аналітика коливань ін-дексу популярності обраного автора. Чи не першим українським аналогом стала книжка Івана Дзюби «Є поети для епох» (К.: Либідь, 2011). Тоді путівник творчіс-тю Ліни Костенко посів друге рейтингове місце у підномінації «Критика / біографії / мемуари», що засвідчило актуальність жанру і на вітчизняних теренах. Щойно вийшла нова книжка І.Дзюби «Чорний ро-мантик Сергій Жадан» (К.: Либідь, 2017), котра також фігурує у Короткому списку.

12 УКРАЇНА МОЛОДАВІВТОРОК, 23 СІЧНЯ 2018 КУЛЬТУРА

Інна УСТИЛОВСЬКА

На двох ковзанках — діти і дорослі у різноко-льорових куртках і штанях. Одні катаються в 1961-му, інші в 2010 році. Поруч на стіні Музею історії міс-та Києва висять дві картини з однаковим сюжетом та назвами — «На ковзанці». Днями у музеї відкрилася виставка «Ностальгіч-ний Київ Олекси Захарчука». У двох залах розмісти-ли полотна українського пейзажиста другої полови-ни ХХ століття, який відтворив історію Києва як у ве-ликих формах — пагорбах, знайомих вулицях, так і в деталях, у яких простежується колорит таких різних десятиліть. Навколо обох ковзанок — схожі дерева та жовтуваті будівлі, над дитиною на одному полот-ні турботливо нахилена мама, на іншій — тато. Але те, що друга картина створена на 50 років пізніше, відчувається у набагато більшій кількості людей, їх розкутих рухах, здається, навіть у комірі жіночого пальто та манері, в якій написана робота.

Київ став містом, в яке Олекса Захарчук приїхав вступати до художнього інституту, тут він і залишив-ся та почав створювати свою колекцію. Найбільше на картинах видів старого Подолу, краєвидів Андріївсь-кої церкви і Святої Софії, панорами Києво-Печерської лаври та Видубицького монастиря. Для жителів Ліво-го берега важко не помітити роботи з сюжетами Ру-санівки, добре відомими тамтешніми потопами та бу-динками. «Олекса писав скрізь. Він був дуже мобіль-

ним, поки не почав хворіти. Але жили ми на Русанів-ці в одному будинку з 1965 року, потім він переїхав, — ділиться з «УМ» друг художника науковець Пав-ло Кірпенко i додає: — Завжди захоплювався, як у ньому поєднувалася така турбота, ніжність та вимог-ливість до своєї родини. Зміг наділити дітей відчут-тям краси — зараз усі троє мають відношення до мистецтва. Одна дочка малює, інша — мистецтво-знавець, син теж іноді бере до рук фарби».

Дочка Юлія Захарчук — куратор діючої виставки батька у Музеї історії міста Київ. Вона говорить «УМ»: «Батько ніколи не нав’язував нам живопис. Сиділа з ним, поки він малював, ходили разом по місту. Май-же всі картини він малював за своїми замальовками олівцем, які робив, гуляючи Києвом». Юлія розпові-дає, що для художника були дуже важливі стани при-роди, намагався відтворити їх у полотнах: малював тумани, хмари, дощі, повені, сонячні і похмурі дні. Мистецтвознавці поділяють присвячену Києву творчу спадщину майстра на періоди за роками й техніками. Це натурні замальовки олівцем та живо-писні роботи 1950-х, декоративні пастелі 1960-х і монументальні живописні твори 1980-х. Роботи різ-ні за настроями та техніками, однак поєднані глибин-ними ознаками міста та особливим мистецьким ба-ченням самого Олекси Захарчука. Виставку органі-зував Музей історії міста Київ спільно з галереєю «Синій вечір». Експозиція триватиме до четверто-го лютого. ■

«Від фольклорних вечорниць — до творів Петера Гандке» ■ Пані Ірино, що б ви запро-понували подивитися глядачу, який уперше переступив поріг вашого театру? — О! Це надто складне запи-тання. Дуже багато залежить від людини. Треба знати її вік, смаки. З подібними запитан-нями до театру частенько теле-фонують глядачі. Чергові ад-міністратори радять їм загляну-ти на наш сайт, ознайомитися з репертуаром, почитати анонси, відгуки на вистави. На сьогодні в нашому репертуарі 35 вистав. Це і комедії, і драми, і трагедії, й модерна сучасна драматур-гія, і фольклорні вечорниці, які граємо на Різдвяні свята. ■ Тобто, за тридцять років ви сформували репертуар, який цікавий більшості? — Не так давно ми проїха-ли Україною. Були в Ужгороді, Тернополі, Запоріжжі, Кро-пивницькому. У кожному місті свої люди, свій глядач. У само-му Києві багато різноманітних і різножанрових театрів. І це доб-ре. Маю сказати, що репертуар нашого театру збалансований. Від фольклорних вечорниць до творів, наприклад, маловідо-мого у нас, але прославленого у світі сучасного австрійсько-го драматурга Петера Гандке. В Україні його майже не зна-ють. Із його творчістю нас поз-найомив французький режисер зі Страсбурга П’єр-Жан Вален-тен, постановник опери «Набук-ко» в Національній опері Украї-ни. На нашій же сцені він пос-тавив п’єсу «Каспар», яку на-писав згаданий австрійський драматург. Пізніше я поставила ще одну

його п’єсу «Скандал із публі-кою». Дійство на сцені почи-нається із запитання до гляда-ча: «Чого ви сюди прийшли? Це не вистава, не п’єса. А якщо ви таки лишилися, то вас обра-зять». Ось такий авангардний, цікавий сценічний твір не для масового глядача. А коли грецький режисер запропонував мені поставити «Антігону» Софокла, подума-ла: а чому б і ні? Тепер маємо цю п’єсу у своєму репертуарі. Вона йде на камерній сцені. На мій погляд, репертуар «Колеса» широкий, розрахований на різ-ного глядача. ■ «Колесо» на своїх сценах відкрило чимало різних дра-матургів... — Так, є у нас хуліганська версія «Приборкання норовли-вої» Шекспіра, яку створив су-часний австрійський драма-тург Францобель. Із подачі Авс-трійського культурного форуму ми відкрили Україні Йоганна Нестроя, драматурга, про яко-го до певного часу в нас знали лише вузькі спеціалісти-філо-логи. Це, власне, австрійський Гоголь, Островський, який ли-шив по собі шість томів драма-тургії. Керував Театром імені Карла в Леопольдштадті. У «Ко-лесі» йде його вистава «Колишні справи». Український переклад «Дами-примари» Кальдерона, який зробив Сергій Борщевсь-кий, вперше було поставлено та-кож на нашій сцені. ■ За тридцять років помітно змінився акторський склад. — Так , коли починали, нас було шестеро акторів. До сьо-годні п’ятеро з них — Валенти-на Бойко, Вадим Лялько, Олег

Лепенець, Галина Зражевська, Олександр Бірюков — працю-ють у «Колесі». Всього у штаті двадцять дев’ять акторів. Із них одна народна артистка України і п’ять заслужених артистів Ук-раїни. Для малої кількості акторів завжди складно підібрати репер-туар. А вже коли трохи розши-рилися, у нас з’явилася вистава «Шантрапа», де на сцені одно-часно працює 16 акторів! Усі актори — яскраві осо-бистості, усі виконують голо-вні ролі. У нас немає чогось на кшталт: «П’ятий зайчик у треть-ому ряду другого складу». У нас усі на виду. Я намагаюся підби-рати репертуар так, щоб усі ак-тори почувалися повноцінно.

І... покотилося «Колесо» ■ «Колесо» починалося з кафе-театру в будинку, де меш-кав подільський ювелір. — Так, у ХІХ сторіччі в цьо-му будинку мешкав подільсь-кий ювелір, у ХХ столітті були радянські «комуналки». У пе-ревтіленні житлової споруди у театр брали участь усі праців-ники театру. Сьогодні це родзинка старо-винного Подолу, улюблене міс-це відпочинку киян та гостей столиці. Сьогодні ми граємо на трьох майданчиках. Основна сцена розрахована на сімдесят глядачів. У Камінній залі мо-жуть розміститися 45 людей. Маємо і сцену у глядацькому кафе. У репертуарі залишилося три вистави, які належать саме до жанру кафе-театру, влас-не, з якого ми і починали. До речі, «кафе-театр» — це саме паризький термін. Кафе-теат-

ри були особливо популярними у повоєнні роки, після Першої світової. ■ У ваших маленьких за-тишних приміщеннях знайш-лося місце й для творчого сало-ну. — Із 2010 року в нас працює Театральний салон. Тут відбува-ються виставки відомих худож-ників, а також виставляються роботи тих, хто тільки починає свій шлях у мистецтві живопи-су, фотографії. Ми запрошує-мо глядачів на концерти, творчі зустрічі, презентації, вечори по-езії, романсу. ■ Театр залежний від гляда-ча? — Буває часом. Наприклад, у нашому репертуарі є твір Фрідріха Дюрренмантта «Порт-рет планети», про який написа-но, що це «Попередження неро-зумному людству». Там, до речі, є і про збитий «Боїнг», а п’єсу на-писано 1970 року! Погодьтеся, що такі речі не можна грати до-сить часто. Отож театр вимуше-но залежний від своїх глядачів. Це, тобто, як у Саксагансько-го: «Драма — не прийду». Так, до речі, частенько зауважують і наші глядачі. Кажуть, драм і у житті вистачає... ■ У репертуарі театру є вистава й про події Майдану. — Авторка спектаклю «Ми, Майдан» Надія Симчич, пере-можниця французького кон-курсу мережі театрального пере-кладу «Євродрама». Вона зібра-ла докупи пости у «Фейсбуцi». Прочитавши те все, я зрозумі-ла, що зможемо зробити виста-ву. Постановку назвали доку-ментом, оскільки актори не гра-ють, а читають тексти. Пара-лельно йде інформація про події

листопада 2013 — лютого 2014 років. Зала завмирає від реалій, емоції перемагають. На очах ак-торів виступають сльози...

Микола Куліш — такий український Беккетт ■ Останнім часом у теат-рі проходять міжнародні теат-ральні фестивалі? — «Колесо» стало ініціа-тором Міжнародного фес-тивалю камерних театрів AndriyivskyFest та всеукраїнсь-кого фестивалю до ювілею дра-матурга Миколи Куліша, од-ного з корифеїв вітчизняно-го авангардного театру. У нас з’явилася ідея організувати те-атральний фестиваль, на яко-му п’єси Куліша гратиме багато різних театрів. «Народний Ма-лахій», «Мина Мазайло», «Мак-лена Граса» — все це написано про день сьогоднішній. Наші глядачі дивляться «Отак заги-нув Гуска» й кажуть: «Ой, наче про зараз написано». Куліш — такий український Беккетт. Начебто абсурд, але й реаль-ність. До того ж це український авангард нарівні з європейськи-ми драматургами. Торік ми подивилися й зро-зуміли, що немає фестивалю камерних театральних вистав. І провели перший. У ньому взя-ли участь представники восьми країн. Був театр із Сiверськодо-нецька, один із білоруських те-атрів привіз постановку п’єси української режисерки Натал-ки Ворожбит. Відгуки про цю подію були дуже схвальні. У червні проведемо фестиваль знову. Крім того, вирішили, що раз на місяць на сцені «Ко-леса» виступатимуть театри з-поза меж Києва. А журі по-дивиться, оцінить та обере тих, хто представлятиме Україну на AndriyivskyFest. ■ Дітям є що подивитися в «Колесі»? — У репертуарі маємо зво-рушливу й чуттєву історію «Зо-ряний хлопчик» та яскраве, тем-пераментне музичне продовжен-ня улюбленої казки данського казкаря Андерсена «День при-льоту ластівки, або Поцілунок принцеси». Зараз у мистецько-му проекті «Молода надія» — прем’єра для дітей «Африкансь-кі казки» за оповіданнями Рока Крепена та Мфані Піно. ■ Які ще прем’єри плануєте найближчим часом? — Плануємо показати гля-дачам постановку за п’єсою Те-тяни Іващенко, яка поки що має робочу назву. Дія відбувається довкола Леопольда фон Захер-Мазоха, автора, творчість яко-го не зводиться лише до «Вене-ри в хутрі». Ця людина писала про Україну, про її жінок. «Ве-нера в хутрі» — твір тонкий, естетський. Має бути цікаво. Намагаюся ставити те, чого на інших сценах немає. ■

ДІЙОВІ ОСОБИ

Ірина Кліщевська: Театр — це маленька державаДиректорка столичного «Колеса» — про 35 вистав свого театру, якому лише 30 років, Миколу Куліша і Захер-МазохаЛюдмила ЧЕЧЕЛЬ

Який режисер не мріє мати свій театр. Їй пощастило. Її мрія здійснилася. Можливо, до-помогла перебудова. А швидше — відданість улюбленій справі. У це важко повірити, але у 80-х у столиці театральним студіям, щойно створеним, пропонували маєтки на най-живописнішій вулиці Києва. Тепер це арт-центр. Так на Андріївському узвозі з’явилося «Колесо». Моя співрозмовниця — чарівна й тендітна жінка, яка вже ось тридцять років очолює театр. Актриса, режисер і художній керівник-директор театру «Колесо», що на Андріївському узвозі, народна артистка України — Ірина Кліщевська.

■

АРТ-ПРОСТІР

Поділ і Русанівка Відкрилася виставка «Ностальгічний Київ Олекси Захарчука»

■

Ірина Кліщевська.Фото з власного архіву.

❙❙

13УКРАЇНА МОЛОДА

ВІВТОРОК, 23 СІЧНЯ 2018КУЛЬТУРА

Творіння Растреллі і Чайковського «Повість врем’яних літ» до-носить до нас пророцтво апос-тола Андрія на пагорбах Дніп-ра: «І вранці встав і сказав, що були з ним: «Чи бачите гори ці? На цих горах засяє благодать Божа, буде місто велике, і спо-рудить Бог багато церков». І зійшовши на гори ці, благосло-вив їх, і поставив хрест, і помо-лився Богу, і зійшов з гори цієї, де згодом буде Київ». Апостоль-ське пророцтво збулося, і серед багатьох відомих християнсь-ких храмів, що прикрашають наше місто, саме Андріївська церква здобула велику пошану і любов. Вишуканий силует церк-ви справляє враження, що ця споруда «Піднесена до небес» — саме таку назву отримав виставковий проект, що де-монструє зібрання артефактів, пов’язаних з історією храму, зведенням та оздобленням церк-ви. Глядачам представлено ше-деври іконостасу та інтер’єрного живопису, раритетні стародру-ки, архівні матеріали, порт-рети постатей, пов’язаних iз будівництвом храму. Експона-ти виставки розміщено у північ-ній виставковій залі Софійсько-го собору до 12 лютого. Андріївська церква має ціка-ву історію, її збудовано в 1749-54 (за іншою версією, у 1747-1762 роках) за проектом архі-тектора Франческо Бартоломео Растреллі на Андріївській гір-ці місцевими зодчими під керів-ництвом московського архітек-тора Івана Мічуріна, на місці Хрестовоздвиженської церкви. Замовницею була імператриця Єлизавета Петрівна, яка мала задум збудувати київську ре-зиденцію: Царський (Маріїнсь-кий) палац та палацову Анд-ріївську церкву. Під час цере-монії закладки імператриця сама поклала в основу церкви перші три цеглини. Для світо-вої культурної спадщини Анд-ріївська церква цінна як єдина

споруда Растреллі, що зберегла до сьогодні свої автентичні архі-тектурні форми, найбільшу час-тину інтер’єру та внутрішнього оздоблення. Над 39 іконами іконостасу працювали майстри Канцелярії від будівель під керівництвом Івана Вишнякова — замовлен-ня виконували петербурзькі та московські живописці Олексій Антропов, Андрій Єрошевсь-кий, Петро Семенов, Олексій Бєльський, Олексій Поспєлов, Іван Фірсов. Відомому худож-нику Олексію Антропову нале-жать «Зішестя Святого Духа на апостолів», «Нагорні проповіді Христа», «Таємна вечеря», «Благовіщення» з Царських врат, ікона з іконостасу «Успін-ня Богородиці» та зображення Андрія Первозваного на захід-ному склепінні церкви. Ікони зворотного боку іконостасу ви-конані нашими земляками — українськими художниками Іваном Роменським та Іваном Чайковським. Церква має тривалу історію численних ремонтів та рестав-рацій іконопису, що розпоча-лася ще за царських часів і три-вають до сьогодні — ця тема за-слуговує на окрему публіка-цію. За радянського періоду, у 1978—1979 роках, було від-новлено верх будівлі в її пер-вісному вигляді, за автентич-ними кресленнями Растреллі по фотокопіях Віденського му-зею «Альбертіна» (цю роботу виконали «Укрреставрація» і Національний науково-дослід-ницький реставраційний центр України). Вже у часи Незалеж-ності, в 2009—2011 роках, здій-снено укріплення пагорба та конструкцій будівлі і стилоба-ту, благоустрій схилів та гідро-ізоляцію і мощення паперті. Наразі тривають роботи з реставрації інтер’єру, поліхром-ної скульптури, живопису та іконопису фахівцями науково-реставраційної майстерні На-ціонального заповідника «Со-фія Київська».

Катерина заморозила фінансування київських споруд Про історію створення церк-ви та найцікавіші експонати роз-повіла Ліна Василівна Янченко, старший науковий співробітник Національного заповідника «Со-фія Київська»: «Виставку при-свячено 250-літтю Андріївської церкви, тому експозиція розпо-чинається з ікони Андрія Пер-возваного з фонду Лаври, поруч ми бачимо також і картину ху-дожника ХІХ століття, що ілюс-трує апостольське пророцтво: на київських пагорбах згодом за-сяє світло православної віри та постане багато храмів, отже, Ан-дріївська церква дійсно є сим-волом нашого християнсько-

го віросповідання. Сама будів-ля ідеально вписана в київський ландшафт, збереглася до сьогод-ні неушкодженою протягом усіх історичних подій — революції, Першої і Другої світових війн. Архітектор зi світовим ім’ям Франческо Бартоломео Растрел-лі є автором шедевральних спо-руд, його творча спадщина до-водить, що він жодного разу не повторювався. Бачимо на вис-тавці креслення Смольного мо-настиря, що за своїм силуетом є дуже близьким до Андріївсь-кої церкви, але якщо подивити-ся уважніше — в деталях є знач-ні відмінності. Раніше сам автор проекту мав уміти все робити са-мостійно, тому Рестреллі був і ар-хітектором, і художником, і різь-бярем, і декоратором. Процес ро-боти над Андріївською церквою виявився дуже непростим — ві-домо, що перші спроби наших земляків будувати за креслен-нями Растреллі у масштабі за-кінчилися провалом, адже міс-

цеві майстри не мали належно-го рівня освіти, тож не змогли втілити все правильно, за заду-мом майстра. Отже, Растреллі зробив усі креслення в співвід-ношеннях у натуральному роз-мірі, промальовував на величез-них аркушах всі елементи внут-рішнього начиння. Він повністю вимальовував усе: архітектуру, ліпнину, аналої, підсвічники, панікадило, досягаючи у всьо-му стильової гармонії. До речі, все продумано детально: нап-риклад, у рамах для ікон жоден вензель чи голівка херувима ні-коли не повторювалися. Всі істо-рики мистецтва, дослідники і му-зейники підкреслюють той факт, що це єдиний автентичний іко-ностас Растреллі, що зберігся у повному обсязі і дійшов до нас. В експозиції відвідувачі мо-жуть побачити частину вже від-реставрованих ікон з іконоста-са, а також ікони зворотного вів-тарного боку. Найбільша серед живописних робіт, виконана на тему Апокаліпсису «Поклоніння царів земних Царю Небесному». Відомо, що цю монументальну композицію виконав українсь-кий художник Іван Чайковсь-кий. Задля кращого збереження

ікон зворотної сторони іконоста-са фахівцi прийняли рішення за-лишити їх після виставки в одно-му з залів Софії Київської. Відві-дувачі також мають унікальну нагоду порівняти ікони з Анд-ріївської церкви з іконами Козе-лецького іконостасу, що прикра-шає родинний храм Розумовсь-ких — собор Різдва Богородиці в селищі Козелець Чернігівської області. Художній ансамбль обох храмів створювався майже одно-часно, тому можемо спостерігати вплив петербурзької художньої школи на місцевих художників. Найталановитішим художни-ком iз цієї команди Канцелярії, яка працювала в Андріївській церкві, був Олексій Антропов, його пензлю належить найбіль-ша кількість атрибутованих жи-вописних творів церкви. Серед них — «Успіння Богородиці», це єдина ікона, де було знайде-но авторський підпис Антропо-ва, це сталося під час реставрації 1952 року. Питання авторства

козелецьких ікон залишається відкритим: версій чимало, де-які дослідники вважають, що, можливо, серед митців був при-дворний художник Розумовсь-ких Григорій Стеценко. На вис-тавці представлено чотири ікони з Козелецького іконостасу, реш-та зберігається й експонується в пам’ятках заповідника «Чер-нiгів стародавній». Надзвичайно цікавим для нас є листування, ми бачимо у вітрині копії з бібліотеки імені Вернадсь-кого: саме завдяки цим докумен-там ми знаємо, коли було освяче-но Андріївську церкву — ця подія відбулася 19 серпня 1767 року на свято Преображення. На той мо-мент імператриця Єлизавета вже померла, і для церкви склалася негарна ситуація — адже її при-їзду чекали, щоб освятити храм. Її наступниця, імператриця Ка-терина ІІ, відмовилася підтри-мувати проекти, започатковані Єлизаветою, і взагалі не цікави-лася Києвом... Отже, всі київські споруди — і Андріївська церква, і весь комплекс Маріїнського па-лацу — було викреслено зi спис-ку фінансування, і міська влада не знала, що далі робити. Зберег-лося листування київського гу-бернатора Воєйкова і київського митрополита Арсенія Могилянсь-кого, які протягом кількох років намагалися розібратися зi ста-тусом Андріївської церкви. Вре-шті-решт губернатор збирається сам їхати до Петербурга «вибива-ти» гроші на ремонт, адже за часи простою, коли не освячену церк-ву не можна було відкрити, і вона водночас залишалася без опален-ня, не відкривалися і не провіт-рювалася — почалась руйнація від сирості. Але в Петербурзі за-мість грошей на ремонт губерна-тор отримав терміновий наказ від Катерини ІІ: «В незамедлитель-ное время освятить Андреевскую церковь». Він привозить цей на-каз до Києва та доводить до мит-рополита Арсенія, який звітує у відповідь, що освячення відбу-деться на свято Преображення. Поступово проводилися ре-монтні роботи — столична вла-да перекинула всі ці турботи на плечі київського магістра-ту, отже, відремонтували церк-ву за міські кошти. Перші бого-служіння після освячення здій-нювали монахи кафедрально-го Софійського монастиря. До речі, і перше церковне начиння перейшло до Андріївської цер-кви також iз Софії — отже, цей зв’язок відчувається з перших років відкриття церкви і до сьо-годні. ■

ПАМ’ЯТКИ

Піднесена до небес

■

Андріївській церкві — чверть тисячоліттяОлена ШАПІРО, мистецтвознавець

Київська Андріївська церква, що на Подолі, занесена до каталогу «100 чудес світу. Шедеври людства п’яти континентів», виданого у Німеччині у 2002 році. Цю пам’ятку пропо-нується внести до списку Всесвіт-ньої спадщини ЮНЕСКО. Нині діє виставковий проект про 250-річчя Андріївської церкви, ініційований Національним заповідником «Софія Київська», за підтримки партнерів: Національного Києво-Печерського історико — культурного заповід-ника, Національного художнього музею України, Національного ар-хітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній», Національ-ної бібліотеки України ім. В. І. Вер-надського, Державної наукової архі-тектурно-будівельної бібліотеки ім. В. Г. Заболотного.

Реставрація картини «Проповідь апостола Андрія» Платона Бориспольця,керівник — реставратор вищої категорії Анатолій Остапчук.Фото надані заповідником «Софія Київська».

❙❙❙

Андріївська церква.❙

Архітектор зi світовим ім’ям Франческо Бартоломео Растреллі є автором шедевральних споруд, його творча спадщина доводить, що він жодного разу не повторювався.

14 УКРАЇНА МОЛОДАВІВТОРОК, 23 СІЧНЯ 2018 СПОРТ

Григорій ХАТА

Особливо розчаровува-тися тому, що на останніх двох етапах Кубка світу вітчизняні біатлоністи не здобули жодної нагороди, думається, не варто. Так само не слід екстраполю-вати ці результати на май-бутню Олімпіаду, хоча ут-риматися від подібних дій шанувальникам вітчизня-ного біатлону дуже склад-но. Хочеться вірити, що з виходом на пік спортивної форми наставники вітчиз-няних біатлоністок, які на старті сезону не раз підні-малися на п’єдестал Кубка світу, не прогадали. Свою ж силу та конку-рентоздатність наші дів-чата показали як в еста-феті, коли на другому ета-пі КС в Хохфільцені здо-були «срібло», так і в особистих стартах, коли медалі індивідуальних го-нок, спринту та «персью-ту» вигравали Юлія Джи-ма та Вікторія Семеренко. Їхні ж скромні (безмедаль-ні) результати на етапах у Рупольдингу та Антхоль-ці можна віднести на ра-хунок особливостей підго-товки до найвідповідальнi-ших стартів чотириріччя. Тут, перш за все, йдеться про хвилеподібний харак-тер спортивних резуль-татів біатлоністок, нега-разди зі здоров’ям, які в холодну пору є постійни-ми супутниками спорт-сменів, та проблеми з на-бором форми, з якими до-велося зі штовхнутися ве-теранам жіночої команди. Так, приміром, до стар-тів у Пхенчхані капітану команди Олені Підгруш-ній тренерський штаб при-писав підготовку за ін-дивідуальним графіком, у якому не знайшлося міс-ця «кубковим» гонкам в Антхольці, проте пропи-салося «відрядження» на чемпіонат Європи, де Під-грушній належатиме про-бігти один з етапів естафе-ти. У схожих умовах, коли відчувається брак фізич-них кондицій, перебуває й інша учасниця «золо-того» квартету сочинсь-кої Олімпіади — Валенти-

на Семеренко. «Наразі го-ловне для мене — вийти з хворобливого стану й на-брати форму до майбутніх Ігор», — каже біатлоніст-ка. Під час етапу в Антхоль-ці несподівано підхопила вірус Юлія Джима, тож, пропустивши через засту-ду спринт та гонку пере-слідування, надалі, за по-радою тренера, в мас-стар-ті бігла тільки впівсили (п’ять промахів і 28-ме міс-це). При цьому кращий ре-зультат з-поміж вітчизня-них біатлоністок у гонці з масовим стартом (та й зага-лом на етапі) показала Ва-лентина Семеренко, досяг-нувши поміж 30 учасниць перегонів 11-го результа-ту. А єдиний промах, допу-щений на заключному вог-невому рубежі, не дозво-лив їй потрапити до квіт-кової церемонії. Водночас відверто скромне 22-ге міс-це в мас-старті Віти Семе-ренко старший тренер на-шої жіночої команди Урош Велепець пояснив утомою, котра накопичилася у сріб-ної призерки Ігор у Сочі-2014 від великої кількості проведених у нинішньому сезоні гонок. Щодо збірної вітчизня-них біатлоністів, то особ-ливо видатних результатів на етапах поточного Кубка світу вони не демонструва-ли, цілком і повністю кон-центруючись на майбутніх олімпійських стартах. Від-так не дивно, що жодному з наших стріляючих лиж-ників за підсумками поло-вини етапів КС не вдалося відібратися до числа учас-ників мас-старту, де тра-диційно змагаються пер-ші 30 спортсменів із «рей-тинг-листа». Водночас кращий ре-зультат, показаний ук-раїнськими біатлоніста-ми в Антхольці, належить Володимиру Семакову, котрий став 12-м у сприн-ті. ■

Олексій ПАВЛИШ

Минулий уїк-енд став знако-вим для українського півзахисни-ка «Манчестер Сіті» Олександра Зінченка — 21-річний вихованець «Шахтаря» уперше вийшов у старті «городян» на матч АПЛ. Наш легіо-нер на лівому фланзі оборони замі-нив травмованого Фабіана Делфа. За свій дебют українець отри-мав доволі високі оцінки від преси, але не обійшлося й без ложки дьог-тю: у пасиві Зінченка — помилка у моменті з пропущеним голом від «Ньюкасла». Тренер «синіх» Хосеп Гвардіола залишився задоволений грою Олек-сандра: «У першому таймі Зінченко зіграв дуже продуктивно. Не варто думати, що він лише один із наших запасних гравців. Менді і Делф вибу-ли через травми, тому в нього є шанс проявити себе, якісною грою заслу-жити місце в команді і залишитися з нами на наступний сезон». Перемогу ж лідерам АПЛ зно-ву приніс їхній найкращий бомбар-дир Серхіо Агуеро — аргентинський форвард відзначився «хет-триком». Єдиною в іспанській «топ»-лізі продовжує йти без поразок ката-лонська «Барселона»: «синьо-грана-тові» легко здолали «Бетіс» завдяки результативній грі Мессі й Суареса. Уперше за п’ять турів три очки взяв чинний чемпіон — мадридсь-кий «Реал»: підопічні Зідана позну-щались над новою командою Мак-сима Коваля «Депортиво». Щоправ-да, відставання від «Барси» не ско-ротилось — ті ж 19 пунктів. Після двотижневої паузи по-вернулися до боротьби за «скудет-то» клуби Серії А. Очолює список претендентів на титул «Наполі» — футболісти Мауріціо Саррі міні-мально здолали «Аталанта». А от «Рома» — суперник «Шахтаря» в 1\8 Ліги чемпіонів — втратила перемогу в поєдинку з «Інтером». «Вовки» відстають від призової трійки на три бали. Невдалим вийшов тиждень для українських легіонерів Бундесліги — ігрову практику отримав лише Андрій Ярмоленко. Не реалізував-ши кілька моментів у попередньо-му поєдинку з «Вольфсбургом», у матчі проти «Герти» екс-капітан «Динамо» вийшов на поле на 85-й хвилині. «Боруссія» ж знову роз-писала мирову.

Нічийний синдром триває і в «Шальке» Євгена Коноплянки — «кобальтові» вже сім разів ділили очки з суперниками. В останній зу-стрічі з «Ганновером» 28-річний хав-бек залишився на лавці запасних. Не менш цікавими є і трансфер-ні пристрасті футбольної Європи. Головні герої минулого уїк-енду — Крішітіану Роналду, Алексіс Сан-чес і Генріх Мхітарян. Роналду, за чутками, після відмови президен-та «Реала» Переса підняти зарпла-ту до 40 мільйонів євро на рік, може влітку покинути мадридців. Основ-ні претенденти на зіркового бомбар-дира — «ПСЖ» і «МЮ». Цікаво, що Роналду може стати частиною переходу форварда пари-жан Неймара у склад «галактікос». За словами іспанської преси, «Реал» готовий викласти за бразильця ре-кордні 400 мільйонів євро. «Арсенал» і «Манчестер Юнай-тед», схоже, домовилися про транс-фери Санчеса і Мхітаряна. Чилієць у Манчестері отримуватиме 14 мільйонів фунтів за сезон, а вірме-нин замінить його у Лондоні. В Україні ж головна інтрига при-кута до можливого продажу півза-хисника «Шахтаря» Фреда у «Ман. Сіті». Британці прагнуть підписати бразильця до ЧС-2018, тому розгля-дають можливість укладення кон-тракту в січні та оренди на півроку у складі «гірників». Донеччани, як пише британська преса, нібито го-тові відпустити основного півзахис-ника, але за умови повернення сво-го вихованця Олександра Зінченка. Однак сам Зінченко, який отримав шанс закріпитися в основі «синіх», відмовився повертатися в Україну. Продовжує бути активним на ринку й київське «Динамо» — сто-личний клуб підтвердив анонсова-ний раніше перехід у турецький «Карабюкспор» нападника Артема Кравця і віддав у піврічну оренду іспанському «Депортиво» голкіпе-ра Максима Коваля. Аутсайдер Ла Ліги, до речі, має право викупу 25-річного футболіста. Переїхати до Іспанії може і во-ротар «Зорі» Андрій Лунін, яким активно цікавиться «Реал Сосьє-дад» (представники Прімери готові заплати 2,5-3 мільйони євро). Але тренер луганчан Юрій Вернидуб за-явив: якщо трансфер і відбудеться взимку, то Лунін залишиться в Ук-раїні до літа на правах оренди. ■

Через застуду в АнтхольціЮлія Джима пробігла лише одну гонку, й ту лише впівсили.Фото з сайта

www.biathlon.com.ua.

❙❙❙❙❙❙

БІАТЛОН

Гойдалки перед ПхенчханомНа останніх перед Олімпіадою офіційних гонках сезону вітчизняні біатлоністи економили сили та думали про майбутні Ігри

■

Олександр Зінченко (ліворуч) дебютував в основі «синіх» у матчах АПЛ.Фото з сайта: tribuna.com.

❙❙

ТАБЛО

Англія. Прем’єр-ліга. 24-й тур. «Брай-тон» — «Челсі» — 0:4 (Е. Азар, 3, 77; Віл-ліан, 6; Мозес, 89), «Арсенал» — «Крістал Пелас» — 4:1, «Бернлі» — «Манчестер Юнайтед» — 0:1 (Марсьяль, 54), «Евер-тон» — «Вест Бромвіч» — 1:1, «Лестер» — «Уотфорд» — 2:0, «Сток Сіті» — «Хадде-рсфілд» — 2:0, «Вест Хем» — «Борнмут» — 1:1, «Манчестер Сіті» — «Ньюкасл» — 3:1 (Агуеро, 34, 63 (пен.), 83 — Мерфі, 67; Зінченко («МС») — 90 хв.), «Саутгемптон» — «Тоттенхем» — 1:1. Лідери: «Манчестер Сіті» — 65, «Ман-честер Юнайтед» — 53, «Челсі» — 50, «Лі-верпуль» (23 матчі) — 47, «Тоттенхем» — 45, «Арсенал» — 42. Бомбардир: Г. Кейн («Тоттенхем») — 21. Іспанія. Прімера. 20-й тур. «Хета-фе» — «Атлетик» — 2:2, «Еспаньйол» — «Севілья» — 0:3, «Атлетико» — «Жиро-на» — 1:1 (Грізманн, 34 — Порту, 73), «Ві-льярреал» — «Леванте» — 2:1, «Лас-Пальмас» — «Валенсія» — 2:1, «Алавес» — «Леганес» — 2:2, «Реал Мадрид» — «Депортиво» — 7:1 (Начо, 32, 88; Бейл, 42, 58; Модріч, 68; Роналду, 78, 84 — Адріан Лопес, 23), «Реал Сосьєдад» — «Сель-та» — 1:2, «Бетіс» — «Барселона» — 0:5 (Ракітіч, 59; Мессі, 64, 80; Суарес, 69, 90). Лідери: «Барселона» — 54, «Атлети-ко» — 43, «Валенсія» — 40, «Реал Мад-рид» (19 матчів) — 35, «Вільярреал» — 34, «Севілья» — 32. Бомбардир: Мессі («Барселона») — 19. Італія. Серія А. 21-й тур. «Аталанта» — «Наполі» — 0:1 (Д. Мертенс, 65), «Бо-лонья» — «Беневенто» — 3:0, «Лаціо» — «К’єво» — 5:1 (Луїс Альберто, 24; Мілін-ковіч-Савіч, 32, 68; Баштуш, 84; Нані, 87 — Пуччареллі, 25), «Сампдорія» — «Фіо-рентина» — 3:1, «Сассуоло» — «Торіно» — 1:1, «Удінезе» — «СПАЛ» — 1:1, «Ве-рона» — «Кротоне» — 0:3, «Кальярі» — «Мілан» — 1:2, «Інтер» — Рома» — 1:1 (Весіно, 86 — Ель-Шаараві, 31). Лідери: «Наполі» — 54, «Ювентус» (20 матчів) — 50, «Лаціо» (20 матчів), «Інтер» — 43, «Рома» (20 матчів) — 40, «Самп-дорія» (20 матчів) — 33. Бомбардир: Іммобіле («Лаціо») — 20. Німеччина. Перша Бундесліга. 19-й тур. «Герта» — «Боруссія» (Д) — 1:1 (Зельке, 46 — Кагава, 71; Ярмолен-ко («Б») — із 85 хв.), «Хоффенхайм» — «Байєр» — 1:4, «Боруссія» (М) — «Ауг-сбург» — 2:0, «Майнц» — «Штутгарт» — 3:2, «Фрайбург» — «РБ Лейпциг» — 2:1, «Вольфсбург» — «Айнтрахт» — 1:3, «Гамбург» — «Кельн» — 0:2, «Баварія» — «Вердер» — 4:2 (Мюллер, 41, 84; Леван-довський, 63, 77 — Гюндорф, 25; Зюле, 74 (у свої ворота)), «Шальке» — «Ганновер» — 1:1 (П’яца, 16 — Фюллькруг, 86). Лідери: «Баварія» — 47, «Байєр», «Шальке», «РБ Лейпциг», «Боруссія» (М) — 30, «Боруссія» (Д) — 30. Бомбардир: Левандовський («Ба-варія») — 17. Франція. Ліга 1. 22-й тур. «Кан» — «Марсель» — 0:2 (Пайє, 55 (пен.); Товен, 74), «Нант» — «Бордо» — 0:1, «Ам’єн» — «Генгам» — 3:1, «Монпельє» — «Тулуза» — 2:1, «Ренн» — «Анже» — 1:0, «Страс-бур» — «Діжон» — 3:2, «Труа» — «Лілль» — 1:0, «Ніцца» — «Сент-Етьєн» — 1:0, «Монако» — «Мец» — 3:1 (Жорже, 45; Геззаль, 67; Роні Лопеш, 81 — Няне, 72), «Ліон» — «ПСЖ» — 2:1 (Фекір, 2; Депай, 90+4 — Курзава, 45). Лідери: «ПСЖ» — 56, «Ліон» — 48, «Марсель» — 47, «Монако» — 46, «Нант», «Ніцца» — 34. Бомбардир: Кавані («ПСЖ») — 20.

■

ФУТБОЛЬНА ЄВРОПА

Зінченко — з дебютом, Коваль — в ІспаніїГолкіпер «Динамо» Коваль перейшов у «Депортиво», а Зінченко допоміг «Ман. Сіті» обіграти «Ньюкасл»

■

ВІВТОРОК, 23 СІЧНЯ 2018 15СПОРТ«Завжди приємно добре кататися на ковзанах і виграти ще одну медаль».

Хав’єр Фернандесіспанський фігурист-одиночник

УКРАЇНА МОЛОДА

Григорій ХАТА

Узагалі не маючи свого дуету в пар-ному катанні та залишившись без влас-ного повпреда в довільній програмі мос-ковського чемпіонату Європи, в двох ін-ших змагальних програмах — танцях на льоду та одиночному жіночому катанні — Україна мала можливість постежи-ти за повноцінним турнірним шляхом своїх лідерів — танцюристів Олександ-ри Назарової й Максима Нікітіна, а та-кож одиночниці Ганни Хниченкової. Програвши національну першість юній Анастасії Архіповій, котра за бра-ком років наразі не має права виступати на дорослих турнірах, саме Хниченковій дісталося право змагатися на континен-тальному форумі в столиці Росії. Два ми-нулі ЧЄ фігуристка з Дніпра завершува-ла на 21-му місці, відтак і наставники, й сама спортсменка розраховувала в Мос-кві на покращення своїх здобутків. Проміжне 13-те місце, котре Ган-на посідала після короткої програми, обіцяли їй непогані перспективи. Однак прикре падіння під час довільного про-кату та, загалом, як відзначають експер-ти, неемоційне катання відкинуло Хни-ченкову в підсумковому протоколі дале-

ко назад — на 23-тю сходинку. У порівнянні з першим змагальним днем також не вдалося добитися прогре-су в «табелі про ранги» й нашим танцю-ристам Назаровій/Нікітіну, щоправда, отримана підопічними Ігоря Шпільбан-да після обов’язкового танцю 11-та пози-ція залишилася за ними й по завершенні довільного прокату. З урахуванням стрімкого наближен-ня Олімпіади, від харківського танцю-валь ного дуету чекали в Москві певно-

го прориву, котрим вочевидь вважалося б покращення минулорічного доробку. Однак перевершити себе минулоріч-них, коли на ЧЄ-2017 в Остраві Олек-сандра та Максим у пiдсумку фінішува-ли дев’ятими, учні Шпільбанда не змог-ли. Не виключено, що найкращий зра-зок свого колоритного — за мотивами «Піратів Карибського моря» — танцю вони приберегли на Пхенчхан, тоді як московський прокат — лише своєрiдна розминка.

А от для іншої української танцю-вальної пари — Дарина Попова/Воло-димир Бєліков — вихід на московський лід став першим знайомством iз дорос-лим світом континентального фігурно-го катання. Завдяки успішному висту-пу своїх старших колег по збірній на ми-нулорічному чемпіонаті світу, вперше за п’ять років українська збірна отримала право виставити на ЧЄ одразу дві пари танцюристів. Феноменальним виступ дебютантів не став. Отримавши за корот-ку програму 22-гу суму балів, Попова та Бєліков припинили подальшу боротьбу за медалі. «Золото» ж поміж танцюваль-них пар — учетверте в кар’єрі — здобу-ли французи Габріела Пападакіс/Гійом Сізерон. Кращою в жіночому катанні несподі-вано стала господарка льоду Аліна Загі-това, котра випередила свою імениту співвітчизницю, триразову чемпіонку Європи Євгенію Медведєву. У чоловіків ушосте поспіль тріумфував іспанець Хав’єр Фернандес. А першими серед спортивних пар, захистивши європей-ський титул, стали росіяни Євгенія Та-расова/Володимир Морозов. ■

ФІГУРНЕ КАТАННЯ

Через «море», через океаниКращими в українській команді фігуристів на московському ЧЄ стали танцюристи на льоду

■

Харківські танцюристи Олександра Назарова та Максим Нікітін стали 11-ми на ЧЄ-2018.Фото з сайта ufsf.com.ua

❙❙

Григорій ХАТА

Коли наприкінці минуло-го сезону, маючи на підсумко-вому турнірі WTA високий — третій — рейтинговий номер, Еліна Світоліна не змогла подо-лати його груповий раунд, і за підсумками турніру в табелі про ранги жіночої тенісної асоціації замість прогнозованого стрибка опустилася на шостий щабель, перша ракетка України спокій-но заявила, що в 2017 році вза-галі не планувала підкорення найвищої позиції в жіночому тенісі. Натомість, приїхавши на цьогорічний Відкритий чем-піонат Австралії й уперше у своїй кар’єрі діставшись до його чвертьфінальної стадії, Світолі-на відзначила, що бачить себе першою ракеткою планети. Щоправда, для того, аби під-нятися на вершину, за слова-ми самої ж тенісистки, потріб-но «рвати жили» — інакшого шляху нагору не існує. Водночас поки що в Мель-бурні потреби «вистрибувати зі штанів» в Еліни не було. За ви-нятком поєдинку другого кола, де примі вітчизняного тенісу для перемоги над чешкою Ка-тержиною Синяковою довелося грати три сети, решту турнірно-го шляху Світоліна — четверта ракетка планети — долала, не напружуючись. Вочевидь сприяла такому ходу подій і турнірна сітка, де перша ракетка України досі не зустріла серйозних конкурен-ток. Загалом, і в чвертьфіналі Світоліній випало грати з несія-ною суперницею, котрою стала бельгійка Елізе Мертенс (37-ма ракетка планети). Свою ж першу в кар’єрі пе-

ремогу в четвертому колі «АО» Світоліна відсвяткувала завдя-ки переконливим діям у мат-чі з іще однією представницею Чехії — Денісою Аллертовою, котра в рейтингу WTA посідає скромне 130-те місце. «На все про все» нашій співвітчизниці знадобилося менше години: уп-родовж 57 хвилин чешка змог-ла виграти в четвертої «сіяної» лише три гейми — 6:3, 6:0. За схожим сценарієм прове-ла Світоліна свій поєдинок тре-тього раунду «АО»-2018, в яко-му за 59 хвилин вона перегра-ла свою сенсаційну співвітчиз-ницю, 15-річну Марту Костюк — 6:2, 6:2. «Думала, що Еліна — Бог, тому й не змогла нічо-го їй протиставити», — так по-яснила свій програш юна дебю-тантка дорослого «шолома» з Києва. До речі, незабаром Кос-тюк матиме шанс дебютувати й у складі національної збір-ної, котра потрапила в заявку на поєдинок «синьо-жовтих» у Кубку федерацій проти Авс-тралії, котрий відбудеться в лютому в Канберрі. А от Світоліна, котра, як і Цуренко, пропустить матч збір-ної проти австралійок, нині пов-ністю сконцентрована на пер-сональних здобутках. Загалом, для 23-річної уродженки Оде-

си тенісна вершина як ніколи близько, хоча для цього потріб-но не тільки вигравати в Мель-бурні, а й чекати невдачі чинно-го лідера жіночого тенісу — ру-мунки Сімони Халеп та другої

ракетки планети Каролін Воз-няцьки з Данії, котрі упевнено рухаються до «топ-4» турніру.

* * * А от у чоловічому турнірі авс-тралійського «шолома» україн-

ців уже не залишилося. Єдиний наш повпред Олександр Долго-полов свої виступи в Мельбур-ні завершив у третьому колі, де програв аргентинцю Шварцма-ну — 7:6, 2:6, 3:6, 3:6. ■

Баскетбол Чемпіонат України. Чоловіки. Суперлі-га. «Будівельник» — «Дніпро» — 74:81, «Хімік» — «Запоріжжя» — 82:93, БІПА — «Миколаїв» — 98:78, «Черкаські мавпи» — Політехнік» — 80:85, «Будівельник» — «Політехнік» — 87:72, «Черкаські мавпи» — «Дніпро» — 91:81, «Хімік» — «Миколаїв» — 96:77, БІПА — «Запоріжжя» — 86:85. Турнірне становище: «Дніпро» — 17 пере-мог/2 поразки, «Будівельник» — 14/5, «Черкаські мавпи» — 11/8, «Миколаїв» — 9/9, БІПА — 8/10, «Хімік» — 8/9, «Політехнік» — 4/15, «Запоріжжя» — 3/16. ■

ХРОНІКА■

Еліна Світоліна заявила про свою готовність бути першою ракеткою світу.Фото з сайта tennisua.org.

❙❙

ТЕНІС

Шанс бути першоюЛідер вітчизняного жіночого тенісу вперше в кар’єрі пробилася до чвертьфіналу «Аустреліен оупен»

■

КАЛЕЙДОСКОПВІВТОРОК, 23 СІЧНЯ 201816

Читайте в наступному номері:

КРОСВОРД ВІД МАЛАНКИ №8 ■

ПОГОДА■

Ліванська в’язь

УКРАЇНА МОЛОДА

1 2

3 4

5 6

7 8

9 0

Редактор Михайло Дорошенко

Засновник i видавець —

ПП «Україна молода»

Свідоцтво про реєстрацію:

КВ №3386 вiд 29.08.98

© Дорошенко М.І., 2013

Передплатні індекси: 60970, 1555

Наша адреса:

03047, Київ, пр. Перемоги, 50

Телефон для довідок:

т./ф.: (044) 454-84-92

Рекламне бюро:

т./ф.: (044) 454-88-86,

reklama@umoloda.kiev.ua

Вiддiл реалiзацiї:

т./ф.: (044) 454-84-41,

sale@umoloda.kiev.ua

«УМ» в iнтернетi: http://www.umoloda.kiev.ua

Відділи:

новин — 454-85-76, novyny@umoloda.kiev.ua;

права — leonov@umoloda.kiev.ua, 454-88-36;

мiжнародної політики — svit@umoloda.kiev.ua, 454-88-25;

економіки — eko1@umoloda.kiev.ua, 454-86-39;

медицини — novyny4@umoloda.kiev.ua, 454-85-99;

культури — culture@umoloda.kiev.ua, 454-87-96;

соціальних проблем — socium@umoloda.kiev.ua, 454-85-99;

спорту — sport@umoloda.kiev.ua, 454-87-93

Газета друкується у видавництвах:

«Преса України» — у Києвi Зам. 3009008

«Видавничий дім «Високий Замок» — у Львові

Зам. блок № 8 Верстка та виготовлення

фотоформ — комп’ютерний центр

редакції «УМ», тел.: 454-87-71

Газета виходить у вівторок, середу,

п’ятницю—суботу (спільний номер)Тираж 86734

При використаннi наших публiкацiй посилання на «УМ» обов’язкове.

Рукописи не рецензуються i не повертаються

Вiдповiдальнiсть за змiст реклами несе рекламодавець.

Комерційні публікації виходять під рубриками:

«Український виробник», «Позиція», «Банківська справа»,

«Фінансова експертиза», «Здоровенькі були», «Це — працює!»,

«Знайомтеся — новинка», «Партнерство», «Програми»,

«Проекти», «Альма-матер», «Продукт», «Протистояння»,

«Вітаємо», «Любов і шана».

Матерiали iз позначкою р друкуються на правах реклами

Чоловiк заходить у магазин зброї і каже продавцеві: — Я хочу повернути револьвер, який учора у вас купила моя дружи-на. — А в чому рiч? Він не пра-цює? — Ні, все нормально, просто ми вже помирилися.

* * * Тато — 14-рiчнiй доньцi: — Якщо ти будеш хорошою дів-чинкою, отримаєш від мене срібний браслет. — За те, що я була поганою дів-чинкою, мені вже подарували золо-тий.

* * * Зустрічаються два глухонімi. Один i каже: — Я вчора пізно додому при-йшов. Моя на мене так «кричала» і махала руками. — А ти що? — А мені байдуже, я світло вимкнув!

* * * Жінка приходить в офіс сво-го чоловіка і бачить, що її благовір-ний сидить на стільці з секретаркою на колінах! Чоловік вдає, що диктує: «Незважаючи на фінансову кризу нашої фірми, покупка другого стіль-ця просто необхідна».

По горизонталі: 1. Документ, яким Центральна Рада проголосила у 1918 році Неза-лежність України. 6. Революційна ук-раїнська партія, перша активна полі-тична партія в підросійській Україні, заснована на початку ХХ століття. 8. Офіційне прізвище останнього російського царя. 9. Титул давньо-римських імператорів. 10. Замаско-вана схованка, яку використовува-ли в часи УПА. 11. Вирок суду, пос-танова, розпорядження якої-небудь організації, зборів. 13. Ім’я міністра освіти часів УНР. 15. Висока хвиля біля берегів Японії страшної руйнів-ної сили. 17. Офіцерський чин у ко-зачих військах дореволюційної Росії та в армії УНР. 19. Запобіжник у гра-наті. 21. Пристрій, який з’єднує між собою прилади з різними роз’ємами. 23. Звернення до суду з вимогою захисту цивільних прав. 25. Ім’я прем’єр-міністра України часів Ди-ректорії. 26. «На столі лежать зо-шитки малі, ... щебече золота, зо-лота. І летять, летять в небі журав-лі, дзвоник ніби кличе в молоді літа. (пісня «Вчителько моя»). 28. Туман, ранковий серпанок, смог. 29. Армій-ський завгосп часів УНР, відпові-дальний за забезпечення бійців.По вертикалі: 1. Офіційна назва України як держави часів Центральної Ради. 2. Третє за кількістю населення міс-то Туреччини і другий за величиною порт країни після Стамбула. 3. Сло-во, яке означає назву племені, етно-

су, народності чи народу. 4. Місто на Київщині, де вчителював Мак-сим Рильський. 5. Геніальний ук-раїнський перекладач, мовозна-вець і поліглот. 6. Село під Києвом на Лівому березі, на місці якого у 60-70-х роках було зведено зразко-во-показовий житловий масив Киє-ва. 7. Місто на Київщині, де була підписана військово-політична уго-да, про яку Тарас Шевченко пізні-ше написав: «Отак-то, Богдане, за-напастив єси вбогу сироту Украйну». 10. Суспільний устрій, який пропа-гує соціальну справедливість, рів-ність та спільність засобів вироб-ництва. 12. Чернечий чин. 14. За-гальні народні збори. 16. Річка, на якій є один із найбільших у світі во-доспадів. 18. Кисіль із бузини. 20. Людина, яка все знає. 22. Автомо-біль на виклик. 24. Взаємна домов-леність, порозуміння. 27. Постанова державного значення.

Кросворд №6 від 17 січня

ПРИКОЛИ■

Інформація

надана

Гідрометцентром

України.

Захід -11…-16

-1…-6

Північ -13…-18

-5…-10

Центр -13…-18

-5…-10

Схід -7…-12

-4…-10

дощ,

гроза

сонячно

мінлива

хмарність

хмарно

дощ

снігПівдень -10…-15

-2…-7

Аліса КВАЧ

В Америці є приказка: «Існує дві речі, які нікому не вдається уникнути: смерть і сплата податків». Цю ж при-казку взяли на озброєння й іспансь-кі податківці, які накинули оком на ко-лумбійську співачку Шакіру, яка вже сім років живе разом із відомим фут-болістом, центральним захисником клу-бу «Барселона» Жераром Піке. 40-річ-ну зірку звинуватили у несплаті подат-ків на суму в кілька мільйонів євро, і їй загрожує величезний штраф або в’язниця, повідомляє іспанська газета La Vanguardia. Ідеться ще про період iз 2011-го по 2014 рік, коли Шакіра з Піке прожива-ли в Іспанії. Однак, як зазначає видан-ня, співачка не значилася серед подат-кових резидентів і не платила податки, що є порушенням іспанського законо-давства. «Закон встановлює, що подат-ковий резидент повинен платити при-бутковий податок зі своїх доходів, от-риманих не тільки на території Іспанії, а й по всьому світу. Розмір такого по-датку може досягати 24%», — йдеть-ся у повідомленні. Згідно з іспанським законодавством, такі податкові махіна-ції можуть каратися штрафом або тю-ремним ув’язненням на термін до двох років.

Звернення до прокуратури з проханням перевірити фінансові справи Шакіри податкові органи спрямували ще в грудні, однак відомо про це стало лише зараз. Для співачки та її оточення така інформація стала справжнім шоком. Вона заявила, що за-вжди сумлінно виконувала всі свої податкові зобов’язання і не розуміє, в чому її вина. Офіцій-но про свої стосунки пара оголо-сила в 2011 році, проте на облік в податкові органи Іспанії Шакі-ра стала лише у 2015-му. Пред-ставники співачки заявили, що до цього вона проводила в Іс-панії менше, нiж 183 дні, вста-новлені законом, щоб вважати-ся податковим резидентом. Водночас сама Шакіра за-явила, що вона готова в разі виявлення певних неузго-джень компенсувати не-сплачені податки, щоб не мати ніяких непоро-зумінь з офіційними органами Іспанії. Бо можливість бути по-ряд із коханим до-рожча за будь-які гроші. ■

Ната НЕТУДИХАТА

Останні снігопади, які заві-тали не лише в Україну, добря-че потішили любителів зимово-го відпочинку. Мережі повнять-ся фото з розмаїтими сніговими скульптурами, що масово пови-ростали на вулицях та у дворах. Крім традиційних сніговиків, тут є і равлики, і зайці, і казкові бо-гатирі, і слони із кониками, і на-віть реалістичні герої мультиків. А от 33-річний дизайнер iз Монреаля Симон Лапріс, щоб розважити двірників, злі-пив просто на узбіччі справж-

нісінький сніговий автомобіль. Щоправда, з’ясувалося, що на цій вулиці не можна паркува-тися під час прибирання снігу в місті, тож «лімузин» першим привернув увагу поліцейських.

Ті, правда, виявилися з почут-тям гумору і лише посміялися з такого розіграшу, лишивши ав-тору записку: «Ви зробили наш вечір». Утім сніг не завжди при-

носить радість, особливо якщо його доводиться постійно при-бирати. Житель американсько-го штату Вірджинія Натаніель Каплінгер настільки втомився махати лопатою та зішкрібати з асфальту льодову кірку, що зре-штою взявся за вогнемет. За до-помогою цього пристрою він за кілька хвилин звільнив подвір’я від снігу. Щоправда, тим, хто за-хоче скористатися його ноу-хау, Каплінгер порадив спочатку пе-реконатися, що в зонi «роботи» немає легкозаймистих чи вибу-хових речовин. Безпека — по-над усе! ■

ОТАКОЇ!

Лопата набридлаАмериканець розчистив двір від снігу за допомогою вогнемета

■

СКАНДАЛ

Плата за любовСпівачка Шакіра може потрапити за ґрати за ухиляння від сплати податків

■

Шакіра.❙

24 сiчня за прогнозами синоптиків

Київ: мiнлива хмарнiсть, без опадiв. На дорогах ожеледи-ця. Вiтер пiвнiчний, 5-10 м/с. Температура вночi -13...-15, удень -6...-8.

Курорти Карпат: мiнлива хмарнiсть, без опадiв. Славсь-ке: вночi -10...-12, удень -1...-3. Яремче: вночi -12...-14, удень -2...-4. Мiжгiр’я: вночi -8...-10, удень 0...-2. Рахiв: уночi -8...-10, удень -1...-3.

22 сiчня висота снігового покриву становила: Дрогобич — 4 см, Стрий — 6 см, Славське — 16 см, Плай — 50 см, Мiжгiр’я — 14 см, Рахiв — 16 см, Долина — 9 см, Івано-Франкiвськ — 12 см, Яремче — 7 см, Коломия — 6 см, Пожежевська — 67 см.

Імадеддіна Раеф переклав арабською твори Івана Франка й Агатангела Кримського