ВшануВання Панаса ПустоВого

Ігор КоцюбинсьКий: “або ВоюВати, або жити на оКуПоВанІй територІї”25 роКІВ служІння уКраїнІ

оголошено лауреата лІтературної ПремІї Ім. юрІя горлІса-горсьКого за 2014 р.ним стаВ заслужений артист уКраїни, член Історичного

Клубу “Холодний яр”, Кобзар тарас силенКо

“Незборима нація” – газета для тих, хто хоче знати історію боротьби за свободу України

Видання Історичного клубу “Холодний Яр”

2014 рікЛистопад

Число 11 (345)

5 листопада 2014 р. о 14.00 в с. Щербанівці Обухівського району Київської області відбудеться уро-чисте відкриття пам’ятного знаку на могилі повстанця-зеленівця Па-наса Пустового (скульптор Михай-ло Горловий) та покладання квітів до меморіалу козакам і старшинам Щербанівської сотні Дніпровської повстанської дивізії отамана Зеле-ного (скульптор Михайло Горло-вий, архітектор Кий Данилейко).

Біля меморіалу школярі Три-пільської школи висадять дубовий гай.

Участь візьмуть поетеси Ан-тоніна Литвин і Тетяна Лемешко,

кобзар Тарас Силенко, редактор газети “Обухівські вісті” Олена Артюшенко та заступник директо-ра Трипільської школи Катерина Буремко. Промовлятимуть також Михайло Горловий і Роман Коваль.

Адреса вшанувань: старе кла-довище на кутку Підмартинівка села Щербанівки (в бік с. Долини, вул. Григорія Косинки, 30, непо-далік меморіалу козакам і старши-нам Щербанівської сотні Дніпров-ської повстанської дивізії отамана Зеленого).

Історичний клуб “Холодний Яр” запрошує до участі громадські та політичні організації.

Ігореві Коцюбинському, правну-кові класика української літератури Михайла Коцюбинського й онукові розстріляного Москвою Романа Ко-цюбинського, у вересні дали відпуст-ку з фронту з нагоди 150 річчя з дня народження прадіда.

49-річний Ігор, директор му-зею Михайла Коцюбинського, вже півроку воює на Сході України. Його мобілізувати 17 березня. На Луганщину вирушив у складі Окре-мої танкової бригади. Посада – заступник командира по роботі з особовим складом.

4 вересня, під страшним обстрі-лом “Градами” з російської терито-рії, він дивом залишився живим.

“З одного боку, – каже Ігор, – ра-дість, що уцілів. А з іншого – неви-мовний смуток за полеглими”.

4 вересня він втратив багатьох побратимів. Заради них, каже, ко-лись і напише книгу про війну. Але візьметься за це не раніше, ніж у країні настане мир.

“Ми створимо сильну укра-їнську армію і неодмінно пере-можемо в цій боротьбі за свою свободу, – вважає Ігор Коцюбин-ський. – Натомість Росію чекають важкі часи – майбутнього в то-талітарної шовіністичної імперії немає”.

Віктор БИЛИНА

Мільйони українців знищила Москва.

А перед тим як убити, окупан-ти катували наших земляків, при-нижували їхню гідність, морили в льохах, не даючи ні їсти, ні пити. Тож смерть багато хто сприймав як Божу ласку, бо нарешті припиняли-ся муки. Розуміючи це, емґебісти і саму смерть намагалися зробити жахливою: розтрощували голови кольбами рушниць, забивали цвя-хи в очі, в ніздрі, в хребет…

Страшним свідченням москов-ського терору стали п’ять криниць у с. Яблунові Косівського району. Влітку 1990 року із цих криниць, ровів та ям Юрій Тимошенко, Ми-рослав Кушнірчук, Роман Іваничук та їхні побратими викопали 74 кіс-тяків закатованих українців.

Московські кати завжди звину-вачували в жорстокості своїх жертв. У “спогадах” писали як бандерівці кидали в криниці “невинних” ра-дянських активістів та військовос-лужбовців. Але ж ніколи господар не кине в криницю, з якої п’є, труп ворога! У криницю кинути вбито-го може тільки окупант, бо він піде далі і до тієї криниці вже не вернеть-ся. Попри це, мільйони росіян охоче вірили в брехню, а кожен злочин своїх кровних, точніше кривавих, братів романтизували, називаючи їх визволителями, правдоборцями, просвітителями. “Нехай москаль хоч із неба, вірити йому не треба”, – каже народна приказка. Значить, і наші предки знали, що москаль та брехня – слова-синоніми.

Ще одна національна риса на-роду-поневолювача – люта жорсто-кість…

Глибина деяких криниць в Яб-лунові сягала 10 метрів. Товариші на канаті спускали Юрія Тимошен-ка і Мирослава Кушнірчука – як найзавзятіших. Юрій мав із собою відро та черпачок. Чим глибше, тим важче було дихати. Повітря вогке, тяжке. “А вода від жаху втекла” (ви-слів Ю. Тимошенка).

У першій криниці величезна кількість підірваних набоїв “заце-ментувала” останки жертв. Коли Юрій пробив шар, знизу вдарив жахливий запах… Але він продо-

вжував працю. Інші в цей час від-почивали, хтось купався в Чорному морі. Літо ж! А Юрій, стиснутий стінами, навприсядки, намагався зачерпнути людські рештки. На ко-лінах – відро, яке він заповнював кістками, черепами, дротом, пре-зервативами, пляшками з-під го-рілки, мінами, гранатами, кулемет-ними магазинами і розірваними набоями, “звареними в суцільний конгломерат латуні, міді і свинцю”. Потім відро піднімали вгору, і звер-ху на Юрія летіло те, що до нього пристало. Добре, що в нього був капелюх…

Щоб хлопці не знепритомніли, у криницю підкачували свіже повітря за допомогою пилососа “Ракета”.

В одній із криниць Юрій знай-шов людський кістяк і лопату. Вже згодом старші люди розповіли, що юнак з лопатою проходив повз НКВД, його підкликали і наказали закопати яму з тілами закатованих, а коли він виконав наказ, убили і кинули з лопатою у криницю, – щоб нікому не розповів...

У більшості жертв черепи були проломлені, а кістки потрощені, у декого ноги зв’язані дротом, у ін-ших із носових та очних порожнин стирчали іржаві цвяхи…

Одну зі страшних криниць вия-вили на території діючого дитячого садка. Її російські окупанти в 1950-х роках використовували як туалет. У ній Тимошенко розкопав рештки районного провідника Жаб’ївщини Танасія Мохнатчука-“Прудкого”. Дружина Марія впізнала чоловіка по монограмі “ТМ” на пряжці чере-са. У перевернутому вигляді моно-грама перетворювалася на тризуб.

Я писав про Танасія Мохнатчука-“Прудкого” і його дружину Марію в книжці “Іван Ремболович”. У Кос-мачі наприкінці 1940-х вони опіку-валися сотником дивізії “Галичина” Іваном Ремболовичем, який під Бродами втратив ногу.

Під враженням трагедії подруж-жя Мохнатчуків Юрій Тимошенко створив пісню – посмертну розмову Танасія з Марією.

Ой місяченьку, чом ти так ясно світиш вгорі над Космачем?

Моє кохання, моє золото, чом ти зайшлася плачем?..

Цю тужливу пісню Юрій Тимо-шенко несподівано виконав 10 жов-тня в Городенці на зустрічі виборців з Тетяною Чорновол. І лише тоді я довідався про трагічну долю героя моєї книжки – районного провідни-ка “Прудкого”.

За перснем із тризубом і моно-грамою “МБД” і датою виготовлен-ня – 1948 – Анна Негрич упізнала рештки свого брата Михайла Беса-раба, члена ОУН, політвиховника в сотні “Мороза”. А розсипаний ти-сячами намистинок ґердан допоміг упізнати Ганнусю Кушнірчук – рід-ну тітку ентузіаста розкопок Ми-рослава Кушнірчука.

Оберкатами Яблунівського НКВД були Картавцєв, Сукоркін, Ушаков, Смолін і Чекмарьов. Перед смертю Ушаков похвалився Яросла-вові Малковичу як кухонним ножем виймав очі “твердому бандерівцю”, а потім розпоров йому живіт. Сма-куючи кожну деталь, розповідав як підвішував людей над вогнем. “Очі ката світилися, мов у молодого”, – згадував Ярослав Малкович.

Звичайно, радянська прокура-тура, намагаючись приховати зло-чини Москви, не дала дозволу на розкопки жертв комуністичного терору. Але що козакам заборони! Люди живим кордоном оточили місце розкопок, і міліція не наважи-лася розігнати їх…

40 днів тривали трагічні роз-копки. В них брали участь і ветера-ни УПА Марія Іванюк і Ганна Вінто-няк, і десятилітній Орест Трінчук з Луцька, і поет Іван Малкович…

Євген Іваничук у книжці “Яблу-нівські криниці” закарбував хроніку розкопок жертв комуністичного те-рору в с. Яблунові. Він писав, що роз-копки перетворилися на місце па-ломництва: тисячі українців з різних областей приїхали сюди, щоб вкло-нитися замученим. Були тут й іно-земці: поляки, угорці, чехи, росіяни, громадяни США, Канади і Німеччи-ни. І світ узнав про страшні злочини Москви проти українського народу.

Закінчення на 2-й сторінці.

Н А ш п е р е д п Л А т Н И й І Н д е к с – 3 3 5 4 5

Нагадуємо, що у 2012 – 2013 рр. лауреатами стали борець за волю України, письменник Михайло Іванченко та дослідник Визвольно-го руху Костянтин Завальнюк.

Ось цьогорічне рішення Істо-ричного клубу “Холодний Яр”:

“Диплом №3 Лауреата Літе-ратурної премії ім. Юрія Горліса-Горського присуджено кобзареві Тарасові Вікторовичу Силенку за популяризацію української ви-звольної пісні, за створення циклу пісень Визвольної боротьби ХХ ст., зокрема таких творів: “Пісня про отамана Зеленого”, “Пам’яті Василя Чучупаки”, “Пісня про отамана Іва-на Савченка-Нагірного”, “Козацька колискова”, “Пісня про отаманів Соколовських”, “Піхотинець”, “Ро-мен жовтий, цвіт ружовський”, “Ро-ковини” (на слова отамана Ананія Волинця), “Як рушали козаченьки”, “Пісня про отамана Хмару” та ін-ших, за вагомий особистий внесок у відродження історичної пам’яті

та духовності українського народу, утвердження національних ціннос-тей у житті українського народу”.

Роман Коваль вручив Тарасові Силенку 5000 грн. – такий матері-альний еквівалент диплому.

Історичний клуб “Холодний Яр” щиро вітає Тараса Силенка з прису-дженням престижної премії і бажає й у подальшому оспівувати героїзм українського народу в боротьбі за свою волю і долю.

З повагою Роман КОВАЛЬ, пре-зидент Історичного клубу “Холод-ний Яр”, член Національної спілки письменників України, лауреат премії ім. Михайла Стельмаха, ре-дактор газети “Незборима нація”, член Національної спілки журналіс-тів України

Київ, 14 жовтня 2014 р. На світлиніУ центрі Тарас Силенко і Роман

Коваль. Коломия, жовтень 2014 р.

Юрій Тимошенко після уроку патріотизму. Городенківщина, жовтень 2014 р.

2 НЕЗБОРИМА НАЦІЯ Число 11 (345) 2014 р. Листопад

допоможіть пізнати історію Визвольної боротьби своїм друзям – передплатіть їм “Незбориму націю”

“Перлина” ВІКторІї латиК

моїй одноКласницІ Вже 55-ть…

у тернаХ ВшаноВано героїВ

Пошана “братстВу тарасІВцІВ”

ВитачІВсьКим борцям за Волю

турнІр Ім. отамана дерещуКа

Якимось магнітом притягує книжка Романа Коваля “Михайло Гаврилко: і стеком, і шаблею”. Її читають дорослі та діти, шукають у ній загублену історію, відкривають імена славних діячів української культури, безстрашних борців за волю. А сама постать Михайла Гав-рилка завжди залишається в цен-трі уваги кожного читача…

Тому не дивно, що коли в 2013 році Союз українок України оголо-сив тематику конкурсу “Мій рідний край”, Вікторія Латик, учениця 7-А класу Болехівської ЗОШ І-ІІІ сту-пенів №2, вирішила свою роботу присвятити шевченкіані Михай-ла Гаврилка. Тринадцятирічна ді-вчина задумалася над життєвим і творчим шляхом митця-воїна, шу-каючи відповіді на запитання, які тривожили її: яку роль відігравали створені скульптором пам’ятники в

житті українців; чому ворог знищив талановитого скульптора та його пам’ятники Тарасові Шевченку; чом у світі поруч з добром існує зло; що довелося витерпіти Михайлові Гав-рилку за своє коротке життя; чи за-лишилися у нас справжні українці, гідні нащадки козацького роду?

Вікторія Латик – автор статей про Олену Степанівну (до 100-літт-тя УСС), “Може… між ножами рута і барвінок розів’ється” (до великих роковин Тараса Шевченка), про Орисю Величківну. І все це напи-сане на основі видання “Михайло Гаврилко: і стеком, і шаблею” Ро-мана Коваля. Але тепер перед Ві-кторією постали ще інші питання: чому молодий скульптор присвя-тив свій талант Тарасові Шевченку, як покликав його Кобзар виборю-вати волю Україні, боротися із за-клятим її ворогом…

12 вересня у Львові відбулося урочисте вручення нагород учас-никам міжнародного конкурсу “Мій рідний край”, ініціатором якого з 1997 року є Ростислава Фе-дак, заступник голови Союзу укра-їнок України.

Пошуково-дослідницька робо-та учениці 7-А класу (тепер 8-А класу) “Михайло Гаврилко – тво-рець першої шевченкіани” була високо оцінена конкурсною комі-сією. Вікторія Латик здобула най-вищу нагороду – ПЕРЛИНУ КОН-КУРСУ.

Щиро вітаємо!

Лариса дОБрОХВАЛМісто Болехів

На світлині – Вікторія Латик, Болехів, Народний дім, 12 липня 2013 р.

Тетяні Добко, моїй однокласни-ці, вже 55-ть... Знав я її з дитинства як Тетяну Бабич. Сиділи за однією партою. Була старанна, спокійна, без жіночих вибриків. Учились ми у СШ №166 на вул. Єреванській у Києві. Школа була українська. Вона єдина однокласниця, з якою підтримую контакт.

Тетяна каже, що з нашого кла-су найбільшого досягнув я, але і їй є чим похвалитися. Ось її віхи та досягнення: науковець у галу-зі бібліографознавства, бібліоте-кознавства, книгознавства, по-етеса; кандидат історичних наук, старший науковий співробітник, доктор наук із соціальних комуні-кацій, член Наукового товарист-ва ім. Тараса Шевченка, член-кореспондент Української академії інформатики.

Закінчила Київський держав-ний інститут культури (нині Київ-ський національний університет культури і мистецтв). Із серпня 1980 року працює у Національній бібліотеці України ім. Володимира Вернадського, з 1994 року очолює в ній відділ довідково-бібліографіч-ного обслуговування, а з 2012-го – Центр науково-бібліографічної ін-формації.

За роки роботи надала чита-чам десятки тисяч бібліографічних довідок з різноманітних питань науки, освіти, культури, історії, в тому числі й мені, відтак я не раз з вдячністю згадував Тетяну серед тих, хто допомагає мені творити книжки.

Тетяна є автором понад 150 наукових праць із питань біблі-ографознавства, книгознавства, інформатики, питань довідково-бібліографічного обслуговування, інформаційно-пошукових систем, бібліографічних покажчиків. А у співавторстві з колегами нею під-готовлено бібліографічні покаж-чики: “Вістник, 1933 – 1939: сист. покажчик змісту” (К., Вашингтон, Нью-Йорк, 2002), “Сербські фоль-клор і література в українських перекладах та дослідженнях: ма-теріали до бібліографії” (К., 2005), “Китай. Корея. Японія: бібліо-графічний покажчик” (К., 2007), “Українсько-бельгійські літера-турні зв’язки, 1870 – 2008: бібліо-графічний покажчик” (К., 2010), “Зінаїда Павлівна Тулуб” (К., 2012) та ін.

Усе ж покликом серця і сенсом життя, джерелом натхнення є для Тетяни поезія. Вона автор лірич-

них збірок “Непрохане кохання” (1999), “Неспалима весна” (2002), “Просто жити” (2006), “Любить и верить” (2007), “З Тобою і без Тебе” (всі Київ, 2011) та публікацій у періодиці, в тому числі й у “Літе-ратурній Україні”.

За своє життя я лише раз під-дав Тетяну гострій критиці, за оту, “тюремною мовою” (вислів Василя Стуса) написану, збірку. “Як мож-на писати мовою окупантів та ще й поезію?!” – напав я на свою одно-класницю. Хоч і намагалася Тетяна сперечатися, та все ж, слава Богу, вже “тюремною мовою”, ніби, не пише, принаймні не наважується публікувати.

Гадаю, що зараз, у час росій-ської агресії, багато хто зрозумів, що треба творити українську куль-туру, а не культуру народу-понево-лювача, народу, який несе людству загрозу Третьої світової війни.

Отже, слава і хвала творцям української культури, слава тим, хто словом надихає нас на бороть-бу за свою національну свободу!

З роси і воли, Тетяно! Довгих літ, нових поезій, нових книжок!

Обнімаю!

роман кОВАЛЬ

14 жовтня 2014 р. у Кривому Розі тернівські козаки відкрили пам’ятний знак на честь героїв різ-них епох, які народилися в Тернах, або були пов’язані з цим повстан-ським селом (тепер Тернівський район м. Кривого Рогу).

На меморіальній дошці поєд-налися імена героїв Визвольної боротьби 1917 – 1920-х рр. (Кость Пестушко, Віра Бабенко, Паша Бабенко, Семен Коваль, Василь Шкляр (Сірко) – всі загинули на початку 1920-х рр.) та героїв укра-їнсько-російської війни 2014 року (Костянтин Бегма, Ілля Гайдук, Ан-тон Ігнатченко, Михайло Кондра-тьєв, Микола Сипченко, Володи-мир Тітенко – загинули влітку 2014 року на Донбасі). Усі вони полягли від рук російських окупантів.

Освячуючи пам’ятний знак, панотець Іван церкви Віри, Надії і Любові УПЦ Київського патріар-хату, зазначив, що ці хлопці та ді-вчата виконали одну із заповідей божих “Не має більшої любові, ніж покласти душу свою за друзів сво-їх”.

Отаман Тернівського козацтва Юрій Настусенко, який ініціював

вшанування, зазначив, що полеглі є цвітом нації. “Вони першими від-повіли на виклик ворога, який зазі-хнув на нашу землю, волю і долю, – сказав він. – Саме на їхньому при-кладі ми повинні виховувати своїх дітей. А щоб смерть наших героїв не була марною, мусимо довести їхню справу до перемоги”.

На відкритті були присутні родини Іллі Гайдука та Антона Іг-натченка, а сестра Іллі заспівала пісню.

Тернівське козацтво висунуло вимогу до виконкому переймену-вати парк ім. Комсомолу України на парк Героїв України.

Інна пОЯУс

У Глинську влітку 1891 року було написано програму “Братства Тара-сівців”. У ній уперше поставлено за політичну мету здобуття Самостій-ної України. Учасники Братства – та-ємної студентської організації – при-сягнули на могилі Тараса Шевченка “всіма засобами поширювати серед українців безсмертні ідеї Великого Кобзаря”, серед яких найголовніша – ідея вільної України.

Серед засновників Братства – Віталій Боровик, Борис Грінченко, Іван Липа, Микола Міхновський і Володимир Шемет. Крім культур-ної діяльності, тарасівці висунули постулати визволення української нації. Серед основних – Самостій-на Україна: соборна й неподільна, “від Сяну по Кубань, від Карпат до Кавказу, вільна між вільними, рів-на між рівними, без пана і хама, в будучому без класової боротьби”. А ще – свобода віри, національна армія, боротьба з російським імпе-ріалізмом. Про це нагадав гостям

свята головний редактор офіціозу ОУН “Шлях перемоги” Віктор Рог, який разом зі школяркою урочисто відкрив меморіальну дошку.

Звернувся до гостей свята і народний депутат Володимир Шульга, а сільський голова Сер-гій Філоненко, голова Роменської РДА Валерій Білоха та краєзнавець Геннадій Іванущенко наголосили на важливості відродження націо-нальної пам’яті та культу борців за нашу державу. Хвилиною пам’яті й добрим словом згадали земляка – Дмитра Симоненка, який нещо-давно загинув у боротьбі з росій-ськими окупантами.

Щира подяка депутатові Ро-менської районної ради Сергієві Крикуну, на плечі котрого ліг чи не весь організаційний тягар, та Центр національного відроджен-ня, який ініціював встановлення пам’ятного знаку.

Алла АкИМеНкО

На Покрову в мальовничому, тисячолітньому селі Витачів Обу-хівського району Київської області урочисто відкрили пам’ятний знак “Борцям за волю України”. Його спорудили активісти витачівської громади: боєць 72-ї бригади АТО Ігор Перевертун (він же й архітек-тор пам’ятного знаку); родич ре-пресованого письменника Григорія Косинки Олексій Нещерет, його син Андрій Нещерет, Сергій Бастило, Дмитро Свідін, Руслан Козелець-кий, Олександр Козинець, Юрій Ткалич, Іван Шевчик, Лідія Уварен-ко, Віктор Нещерет, Іван Яковець і Олександр Чеканов. А малюнок Ви-тачівської каплички на автобусній зупинці виконала Надія Савченко.

Вели мітинг скульптор Михай-ло Горловий (він же автор тризуба

на пам’ятному знакові) й пись-менниця Тетяна Лемешко, яка народилася у Витачеві. Освятив пам’ятний знак ієрей Витачівської Свято-Воздвиженської церкви УПЦ КП Роман Бужава. Промовляли письменниця з Обухова Наталя Любиченко, голова Витачівської сільської ради Анатолій Гаврилець, голова Витачівського СВК Валерій Черниш, директор Витачівської школи Надія Колч. У виконанні учнів пролунали пісні й вірші про Україну і її героїв (музичний су-провід учителя Василя Шапрана).

Тетяна Лемешко прочитала свої вірші про Майдан і наголо-сила, що українці завжди кров’ю виборювали право вільно жити на рідній землі. Кошти, за продані книжки, Тетяна передала бійцям АТО.

Наталя Любиченко прочитала свої вірші й розповіла про пора-нених, що лікуються в Київському військовому госпіталі. Тут одужу-вав поранений племінник її чоло-віка, боєць 25-ї десантної бригади Юрій Кліпов. Відтоді письменниця провідує поранених і дарує їм не лише книги, малюнки й аплікації від діточок Малишкового краю, а й душевне тепло і материнську любов.

Хлопці з Трипільської самообо-рони сальвами вшанували пам’ять загиблих земляків – козаків і стар-шин Витачівської сотні Дніпров-ської повстанської дивізії отамана Зеленого та інших українських во-яцьких формацій.

Тальнівський осередок ВМГО “Сокіл” за підтримки районної організації ВО “Свобода” провів у Тальному 3-й молодіжний турнір зі стрільби з пневматичних гвин-тівок. Турнір був присвячений 128-й річниці з дня народження повстанського отамана Петра Дерещука. У влучності змагались юнаки та дівчата віком від 14 до 20 років.

Переможцями стали Владислав Заїченко (І місце), Вадим Кибален-ко (ІІ місце), Андрій Шинкаренко (ІІІ місце). А серед дівчат перемо-

гли Ірина Замулянець (І місце), Катерина Фещенко (ІІ місце), Єли-завета Польова (ІІІ місце). Всі вони нагороджені грамотами, а ще кни-гами Сашка Лірника з автографом автора.

Коментуючи захід, голова ра-йонної організації ВО “Свобода” Ві-талій Шуляк зазначив: “Змагання не лише дають можливість поміря-тися силами, влучністю, а й пере-конують – ми готові до боротьби. Отаман Дерещук своїм прикладом надихає молодих націоналістів на подвиги в ім’я України”.

Початок на 1-й сторінці.

12 серпня 1990 р. останки неви-нно убієнних перепоховали в одній могилі. Участь у панахиді взяли де-сятки тисяч людей зі всієї України…

А Юрій вирушив до Печеніжина та с. Назірної. Внаслідок розкопок у цих селах Тимошенко і його товари-ші перепоховали близько тридцяти замучених земляків наших.

Усього 105 кістяків перепоховав Юрій.

Комуністичні ж керівники про-довжували безсоромно брехати, що це жертви “українських буржуазних націоналістів”.

Уже 17 серпня 1990 р. Тимошен-ко вивісив синьо-жовтий прапор над коломийською Ратушею та над колишньою коломийською тюр-мою – бастилією кривавого росій-ського режиму. Тоді ж із товаришем удвох демонтував пам’ятник Леніну в центрі Коломиї. А у січні 2014 р. Юрко Тимошенко став передвісни-ком кінця Партії регіонів – разом зі своїм 12-літнім сином Нестором та іншими коломийськими козаками він розгромив у Коломиї два офіси Партії регіонів, поклавши край па-нуванню у цьому культурному місті “половецької орди”, що вийшла з

донецьких степів грабувати Украї-ну.

Але головний удар Юрко завдав Партії регіонів у Києві. На Майдані він весь час перебував на передо-вій у сутичках з “беркутівцями”, не раз перемагав їх і обеззброював. Голіруч здобував трофеї – шоломи, кийок, щит… Звичайно, і йому діс-тавалося – і кийками, і гумовими кулями. Три гумові кулі травмува-ли його, а від бойової кулі врятував бронежилет. Був отруєний газами. Ледь не загинув у Бастіонному про-вулку… Всю зиму 2013 – 2014 рр. Юрко козакував у складі 14-ї сотні Самооборони Майдану та 8-ї Аф-ганської сотні.

А коли почалася війна на Сході України, Юрко, зібравши свій нехи-трий козацький скарб, пішов захи-щати Батьківщину. А мав він уже 53 роки, чотирьох дітей і двох онуків… Юрія не хотіли брати до війська, мов-ляв, старий уже, але він свого добив-ся, і став кулеметником Національної гвардії. Бив московських окупантів під Слов’янськом і Дебальцевим.

За свою самовіддану і безко-рисну працю впродовж 25 років

член “Меморіалу” Юрій Тимошенко 18 жов тня ц. р. дістав від голови Іва-но-Франківської ОДА О. Гончарука і голови Івано-Франківської обласної ради В. Скрипничука скромну гра-моту, – навіть без твердої палітур-ки…

Звичайно, Юрій не для нагород служить Батьківщині вже 25 років, та як було б справедливо, щоб 26 жовтня Юрій Тимошенко переміг на виборах до Верховної Ради!

Упевнений, що мандат депутата допоміг би йому зробити ще більше добра для нашої Батьківщини!

Так я писав напередодні вибо-рів.

Земляки повірили Юрію Тим-ошенку, і тепер їхні інтереси у Вер-ховній Раді захищатиме хоробрий козак. Сподівається на свого пред-ставника у Верховній Раді й Істо-ричний клуб “Холодний Яр”, чле-ном якого Юрій Тимошенко є від 2009 року.

Щиро вітаємо, друже Юрію, з перемогою і зичимо перемог на новому напрямку!

роман кОВАЛЬ

25 роКІВ служІння уКраїнІ

3НЕЗБОРИМА НАЦІЯЧисло 11 (345) 2014 р. Листопад

“Незборима нація” – газета для тих, хто хоче знати історію боротьби за свободу України

Василь Пелеш: “Коли менІ ВІдПилюВали руКу, я КричаВ “слаВа уКраїнІ!”

мрІє Про сІм’ю І дІтей

ХронІКа ВІйни

нарештІ!

загинуВ айдарІВець ВІКтор гурняК

Василя Пелеша, 19-річного бійця батальйону “Айдар”, якому сепаратисти відрубали праву руку з витатуйованим тризубом, зустрі-чали у Старому Самборі хлібом і сіллю, квітами, оплесками та ви-гуками “Герой!”, “Герою слава!”, “Дякуємо!”.

Василь – активний учасник спротиву на Майдані. “Його на Майдані поранили, – розповів Ігор, вітчим В. Пелеха. – А він нам нічо-го не сказав. Коли сепаратисти по-чали захоплювати міста на Донба-сі, Василь не зміг усидіти на місці, зібрав речі та поїхав. Ми спершу не знали, де він. Потім розповів по телефону, що він в “Айдарі”, на Лу-ганщині. Ну, з тих пір кожна нови-на про цей батальйон – як ножем по серцю”.

26 серпня біля Луганська, під час обстрілу добровольчого ба-тальйону “Айдар”, Василь, пора-нений у ногу, потрапив у полон… Росіяни, побачивши на правій руці хлопця татуювання із тризубом, відпиляли її звичайною пилкою.

“Я був при свідомості. Вони спочат-ку погрожували, а потім зробили те, про що казали. Я бачив, як мені відпилювали руку. Кричав “Слава Україні!”. Було страшенно боляче, але я намагався триматися. Мож-ливо, за це мене стали поважати”.

Здається, немає у Старому Самборі людини, яка б не зна-ла Василя Пелеша. Всі пишають-ся ним. І співчувають. “Хороший хлопчина, – каже працівниця кафе на автостанції. – Добре, що повер-нувся – рідні аж змарніли. Та воно й не дивно – дитина в полон до зві-рів потрапила… Тяжко йому буде, але, може, місто допоможе, може, і Україна про нього не забуде”.

У церкві св. Миколая священи-ки УГКЦ та УПЦ відслужили моле-бень за здоров’я Василя та швидке завершення війни на Сході й по-вернення додому солдат живими.

Під час молебня юнак лівою рукою тримав біля серця синьо-жовтий прапор.

Олексій ЧУпА

Народився Віктор 8 червня 1987 р. в с. Городниці Гусятинсько-го району Тернопільської області. Навчався в Технічному коледжі Тернопільського державного тех-нічного університету.

Пластову присягу склав 17 лип-ня 2002 року. Вихованець гуртка “Сірі Вовки” (2002 – 2006), курін-ний 29-го куреня ім. Юрія Старо-

сольського (2003 – 2004) і 77-го куреня ім. Івана Гавдиди (2004); старший стрілець, трибун (2008 – 2009) 15-го куреня УСП “Орден За-лізної Остроги”, хорунжий (2009) Крайового табору військового пластування “Легіон”, комендант військово-патріотичної спартакіа-ди “Експльозія” (2005, 2007).

Переможець етапу Кубка Укра-їни з водного туризму на р. Сві-ча в складі команди Бориса Гори (2005). Співорганізатор пласто-вого туристичного змагу “Осінній рейд” у 2005 – 2007 роках та все-українського змагу з пішого ту-ризму “Стежками Героїв” (2007). Бунчужний багатьох пластових заходів, зокрема змагу “Стежками Героїв” (2006 – 2009).

Член МНК (2003 – 2005). Ак-тивний учасник Помаранчевої революції в складі центрального штабу руху “Чиста Україна” (2004). Заступник із виховної роботи Тер-нопільського станичного та окруж-

ного пластового проводів. Редактор пластового часопису “Цвіт Укра-їни”. Заприсяжений член ОУН-б (09.2005). Член Тернопільського облвиконкому Конгресу україн-ських націоналістів (2005), прес-секретар партії “ПОРА” в Тернопіль-ській області (2006).

Співзасновник туристичної фір-ми “Файні мандри” і фотоагенства “LUFA”. Фотокореспондент УНІАН (2007) та агенції REUTERS (2009).

Доброволець 15-ї комендант-ської сотні Самооборони Майда-ну, активний учасник найбільших протестних акцій у Києві під час Революції гідності. Доброволець 24-го БТО “Айдар” (з 09.2014).

Загинув, вивозячи поранених побратимів з місця бойових дій по-близу 32-го блокпосту. Похований 22 жовтня на Личаківському кла-довищі м. Львова.

Вічна слава!

Віктор рОГ

2 жовтня свій 27-й день наро-дження львів’янин Назар Барилко відсвяткував на лікарняному ліжку в Київському військовому шпита-лі… А через 2 дні йому ампутували ногу…

Назар потрапив в АТО у третю хвилю мобілізації. “Забирали на-віть тих, хто не служив в армії”, – розповідає він. Новоспечений зе-нітник Барилко разом з побрати-мами з 24-ї бригади опинився біля

містечка Щастя. “Гради” до них долітали рідко, а ось диверсанти “гостювали” часто. Черговий їх-ній візит закінчився для Назара трагічно: три кулі влучили в стег-но, зачепили артерію. Він утратив багато крові. Назара доправили до Харкова. Звідти – гелікоптером до Києва. Два дні лікарі боролися за його ногу. “Коли сказали про ампу-тацію, я страху не мав. У мене так боліла нога, що я сам хотів, щоб її відтяли”, – каже Назар.

Тепер його мучать сильні фан-томні болі.

Про те, що сталося, не шкодує. Тільки переживає за батьків. Вони весь час поруч.

Назар мріє про сім’ю і дітей. Для цього потрібно встати на ноги. А грошей на дорогий протез у ро-дини Назара немає. Єдина надія на небайдужих людей.

Реквізити для допомоги: Приват-банк, картка 4149497818683759.

Отримувач: Назар Михайлович Барилко.

Під Іловайськом знайдені тіла 9 українських вояків зі слідами ка-тувань. Про це заявив полковник Олексій Ноздрачов. “Підтверджую, – сказав він, – що перед тим, як вби-ти, вояків катували. Про це свідчать зв’язані руки, сліди катувань на тілі, відрізані пальці і кінцівки, вибиті очі. Судмедексперти підтвердили, що це було скоєно, коли люди ще були живі. Потім їх убито пострілом у голову. Одному кати відрізали го-лову. Смерть російським окупантам!

Козацьке братство бойо-вого Звичаю Спас “Сокіл” ви-

словлює співчуття рідним, близьким та друзям побратима – старшого стрільця 1-ї роти охоро-ни 11-го БТО Олександра Козленка (м. Олександрія) та його товари-ша по зброї Дениса Ханчича, які загинули в бою під с. Чорнухине Луганської області 14 вересня 2014 року. Вічна слава!

Старший сержант Валерій Ко-ротеєв під час спроби прориву колон броньованих автомобілів через кордон біля с. Дібрівка зі сво-го ПТУРу особисто підбив чотири бронетранспортери і танк проти-вника. Слава герою!

Комісія Київської міської ради з питань найменувань має намір пе-рейменувати 14 вулиць у столиці, які носять імена діячів, причетних до злочинів тоталітарного режиму. Відповідне питання буде винесено на громадські обговорення.

Планується перейменувати ву-ли цю Ленінську на вулицю геть-мана Петра Дорошенка, вулиця Петра Запорожця стане вулицею актора Івана Миколайчука, вули-ця Крупської називатиметься ву-лицею Павла Чубинського, вули-ця Чапаєва – вулицею В’ячеслава Липинського, вулиця Кирилен-ка – вулицею Береста, провулок Чеслава Белінського – провулком Алли Горської, вулиця Юрія Коцю-бинського – вулицею Володимира

Винниченка, вулиця Щорса – ву-лицею Євгена Коновальця, вулиця Академіка Шліхтера – вулицею Ви-флиємською, бульвар Давидова – бульваром Віктора Некрасова.

Оскільки за останні роки те-риторія Києва була розширена за рахунок приєднання навколиш-ніх сіл, з’явилися дублюючі один одного найменування вулиць. Тому профільна комісія також пропонує киянам обговорити пе-рейменування трьох вулиць Мак-сима Горького: у Солом’янському районі (с. Жуляни) на вул. Анато-лія Лупиноса, у Дарницькому ра-йоні (с. Бортничі) на вул. Кирила Осьмака, у Деснянському райо-ні (с. Троєщина) на вул. Сергія Прокоф’єва.

неПоВний сПисоК ПолеглиХ на донбасІПро цих хлопців хочеться напи-

сати ширше, але втрати наші такі великі, що чотирьох сторінок “Нез-боримої нації” не вистачає. Та й не можна перетворювати газету на су-цільний скорботний список. Муси-мо дбати і про бадьорість духу тих, хто продовжує боротьбу. Тож пу-блікуємо поки тільки 25 коротких біографій тих, хто поліг за Україну влітку 2014 року:

АЛДОШИН Максим (1991?, Ми-колаїв – 7.08.2014). Козак. Під Лу-ганськом дістав тяжке поранення, але зумів вивести автомобіль із-під шквального обстрілу, чим врятував життя побратимам, а сам не вижив.

АНТОНОВ (“ЛІТАЧОК”) Ва-дим Віталійович (?, Житомир – 10.08.2014, м. Іловайськ Донецької обл.). Козак 3-го батальйону опе-ративного призначення “Донбас” Національної гвардії України. За-гинув у бою з диверсійною групою. 14 серпня нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня (посмерт-но).

БЕРЕЗОВИЙ (“БЕРЕЗА”) Мико-ла Вікторович (10.10.1976, м. Гор-лівка Донецької обл. – 10.08.2014, м. Іловайськ Донецької обл.). Гро-мадсько-політичний діяч,чотовий батальйону спецпризначення “Азов”. Закінчив Український ін-ститут розвитку фондового ринку КНЕУ (2006) і Міжнародний уні-верситет фінансів при КПІ (2008). Керівник Горлівської міської ор-ганізації ВО “Батьківщина” (2007 року вийшов із партії). 2012 року висувався від партії “Удар” канди-датом у народні депутати на окрузі №51 (Донецька область). Разом із дружиною Тетяною Чорновол ви-ховував доньку Іванну, 2003 р. н., та сина Устима, 2010 р. н.

БОЙКО Сергій (1996?, м. Кри-жопіль Вінницької обл. – 7.08.2014). Прикордонник, курсант Навчально-го центру ДПСУ в Оршанці.

БОЙКО (“НЕМО”) Юрій (1971?, м. Улянівка Кіровоградської обл. – 10.08.2014, м. Іловайськ). Полков-ник, начальник відділу підготовки військ управління бойової та спе-ціальної підготовки ГУ Національ-ної гвардії України. Нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня (посмертно).

ДУМАНСЬКИЙ Юрій Олексан-дрович (17.07.1991 – 14.08.2014). Старший лейтенант 24-ї Окремої механізованої бригади, закінчив Львівську академію сухопутних військ ім. гетьмана Петра Сагайдач-ного. Жив у Львові.

ЗОЗУЛЯ Тарас (1993, с. Стебник Львівської обл. – 2014, Луганськ). Козак.

КАРАБІНОВИЧ Андрій Михай-лович (6.12.1990, с. Дзвиняч Бо-городчанського р-ну Івано-Фран-ківської обл. – орієнт. 2.09.2014) Молодший сержант міліції 3-го зводу 1-ї роти батальйону спеці-ального призначення “Івано-Фран-ківськ”.

КУЦЕНКО Микола (23.09.1992, м. Миргород Полтавської обл. – 27.07.2014, м. Лутугине Луганської обл.). Лейтенант. З дитинства мріяв стати офіцером, щоб продовжува-ти династію військових свого роду. Був спокійним і доброзичливим хлопчиком. Закінчив Львівську ака-демію сухопутних військ ім. гетьма-на Петра Сагайдачного (2013). За-гинув, рятуючи екіпаж танка.

ЛИСЕНКО Сергій (10.09.1977, м. Коломия Івано-Франківської обл. –

2014, м. Сніжне Донецької обл.). Підполковник 3-го полку спецп-ризначення Збройних Сил України. Сергій завжди із гордістю говорив, що є така професія на світі – захи-щати Батьківщину. Мав державні нагороди. Девізом його життя було: “Жити та помирати треба гідно, адже двічі не вмирають”.

ЛИТВИНСЬКИЙ (“МОНГОЛ”) Юрій Олексійович (1967, Київ – 11.08.2014). Підполковник резерву, начальник технічної частини 3-го батальйону оперативного призна-чення “Донбас” Національної гвар-дії України. Брав активну участь у Революції гідності. Нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня (посмертно).

МОТИЧАК (“КОМУНІСТ”) Ро-ман (1969, с. Лімна Турківського р-ну Львівської обл. – 11.08.2014). Стрілець 3-го батальйону опера-тивного призначення “Донбас”. Ко-лишній морський піхотинець. Учас-ник Революції гідності, перебував у сотні “Лева”. Загинув, прикрива-ючи друзів. Залишилися дружина, син та дочка.

МУРАВЙОВ Владислав (13.01.1994, Луганщина – 16.08.2014). Вояк 24-ї Окремої ме-ханізованої бригади (Яворів). Жив у Львові. Похований на Личаків-ському кладовищі на полі Почесних поховань №76.

НОВІЦЬКИЙ Віктор Павлович (14.10.1978, с. Климентіївка Бара-нівського р-ну Житомирської обл. – 12.08.2014). Підполковник ЗСУ. Не зважаючи на шквальний вогонь противника, Віктор Новіцький на-дав пораненому першу медичну допомогу, відтягнув його в безпеч-не місце, але постріл обірвав його життя.

ПАШКО Василь (1983, с. Но-вий Яричів Кам’янка-Бузького р-ну Львівської обл. – 5.08.2014, Доне-цька обл.). Учасник ВО “Тризуб” ім. Степана Бандери, вояк доброволь-чого батальйону спеціального при-значення. 9 років проживав в Італії, де працював рятувальником. Коли дізнався про події в Україні, повер-нувся. Перебував у зоні АТО три місяці. Під час бою закрив собою нашого 19-річного хлопця, і той вижив. Василь був доброю люди-ною. З ним прийшло попрощатися близько тисячі земляків. Уздовж до-роги від хати, де народився Василь, до церкви та цвинтаря були вистав-лено лампадки. Діти встелили до-рогу квітами. Залишилася 9-річна донька.

ПЛОХИЙ Андрій (1983?, с. Первомайське Черкаського р-ну – с. Красний Яр Луганської обл., 3.08.2014). Капітан 1-ї Окремої гвардійської танкової бригади (смт Гончарівське). Його танк наїхав на фугас. Без батька залишилася шес-тирічна донька.

РИЧКОВ Вадим (12.06.1975, Дніпропетровськ – 17.08.2014). Вояк 25-ї Дніпропетровської окре-мої аеромобільної бригади. В берез-ні пішов до війська добровольцем, а дружина Вадима Тетяна стала во-лонтером і сімейні заощадження ви-тратила на забезпечення армії. Вона діставалася в найгарячіші точки бойових дій, аби передати необхід-не українським солдатам. Вадим – “світла, інтелігентна, красива і муж-ня людина”. Без батька залишився 11-річний син.

РУСНАК Микола (24.09.1975, с. Лощинівка, нині с. Бернадівка

Теребовлянського р-ну Тернопіль-ської обл. – 11.07.2014). Оператор 2-го протитанкового відділення протитанкового взводу 2-го механі-зованого батальйону 24-ї Окремої механізованої бригади (Яворів). У дитинстві втратив батьків і по-трапив в інтернат. Після одруження переїхав у село Верхівці Гусятин-ського району. У смутку залишив дружину, сина 12-ти років та донь-ку 8 місяців, яка сумуватиме, коли виросте.

СИРОВАТКА Іван (?, с. Суховоля Львівської обл. – с. Червоний Яр Лу-ганської обл.). Козак. Загинув, при-криваючи бійців 51-ї бригади, що відступали. До ротації Іван Сиро-ватка не дожив кілька днів. Похова-ний герой на цвинтарі рідного села.

СУЛІЦЬКИЙ Олександр (1979, м. Квасилів Рівненського р-ну – 10.08.2014, смт Старобешеве Доне-цької обл.). Доброволець батальйо-ну “Горинь”. За професією – водій. Загинув, рятуючи життя товари-шам.

ТРОФИМОВ (“ТРОФИМ”) Євген (1993?, Запоріжжя – 28.07.2014). Майстер спорту, багаторазовий чемпіон України з тайського боксу, чемпіон Європи з тайського боксу серед юнаків; молодший сержант, розвідник 79-ї Окремої аеромобіль-ної бригади (Миколаїв). Навчав-ся в Запорізькому національному технічному університеті за спеці-альністю “Фізичне виховання і реа-білітація”. Не дожив 2 дні до наро-дження сина Трохима.

ФІЛЬ Олександр Олегович (23.03.1995, м. Бережани Терно-пільської обл. – 16.08.2014, Луган-щина). Навідник аеромобільно-десантного взводу 80-ї Окремої аеромобільної бригади, учасник молодіжної спортивно-патріотич-ної організації МГО “Сокіл”. Єди-ний син у матері.

ШОСТАК Сергій Олександрович (28.06.1972, м. Луцьк – 27.07.2014, м. Лутугіне Луганської обл.). Пра-цівник міліції, командир відділення оперативного взводу спецпідрозді-лу “Беркут”. Брав участь у бойових діях у Косово у складі миротворчо-го контингенту. Пройшов Майдан як революціонер, а згодом пішов добровольцем у батальйон “Айдар”.

ШЕРШЕНЬ Андрій Олексійо-вич (1981, Кіровоград – 29.07.2014, м. Сніжне Донецької обл.). Старши-на, заступник командира розвідгру-пи 1-го батальйону 3-го Окремого полку спецпризначення (Кіровоград) ГУР Міноборони України. “Снайпер від Бога, світла голова частини”. По-хований на Алеї Слави на Рівнен-ському кладовищі в Кіровограді.

ЮРКЕВИЧ (“ГРІЗЛІ”) Андрій Михайлович (1982, Тернопіль – 5.09.2014, с. Весела Гора Луганської обл.). Командир 2-го взводу 2-ї роти 24-го батальйону територіальної оборони “Айдар”. Учасник Револю-ції гідності, виносив поранених з вул. Інститутської у Києві 20 люто-го. В сюжеті “Громадського теле-бачення” Андрій вітав українців із Днем Незалежності й розповідав про героїчні подвиги свого бойово-го товариша. Андрій – “розумний, добрий і мужній. Не ховався, не боявся. Добрий воїн, врятував не одного бійця”. У нього залишилася дружина.

Вічна слава!

підготували роман коваль і дмитро колоша

19 жоВтня 2014 р. бІля с. смІле слоВ’яносербсьКого району лугансьКої областІ загинуВ ВояК батальйону “айдар” ВІКтор ПетроВич гурняК-“юХим”

4 НЕЗБОРИМА НАЦІЯ Число 11 (344) 2014 р. Листопад

Редакторроман коваль

ВерсткаЄвген коваль

КоректорОксана Жованик

Інформаційне забезпеченняМикола Владзімірський

Технічний директорВіктор Билина

Адреса для листування та поштових переказів

03049, київ, вул. курська, 20, пом. 14.

тел./факc: 242-47-38koval_r@ukr.net

kovalroman1@gmail.com

Редакція залишає за собою право редагувати

та скорочувати тексти.

Видання зареєстровано 28.12.1993 р. у Державному комітеті України

у справах видавництв, поліграфії та кнгигорозповсюдження.

Серія КБ №325.

Наклад 10000 примірників.Видруковано 31.10.2014 р.

Засновникроман Миколайович коваль

У редакції через “Укрпошту” можна придбати такі книги:(ціну вказано, враховуючи вартість пересилки книг поштою):“похід Болбочана на крим” Бориса Монкевича – 60 грн. “Отаман Зелений” романа коваля (3-тє видання) – 79 грн.“Медвинське повстання” романа коваля і петра Гогулі – 55 грн. роман коваль, “таємниця отамана Зеленого”. Історична повість для дітей – 62 грн.Музичний альбом пісень Визвольної боротьби ХХ ст. “Ми сміло в бій підем” – 60 грн. “крізь павутиння змосковщення” романа коваля – 65 грн.“шевченкіана Михайла Гаврилка” романа коваля – 64 грн.“100 облич самостійної України” романа коваля – 66 грн. “свято, що кличе до бою. Вшанування героїв Холодного Яру” – 55 грн. “Історія України-русі” Миколи Аркаса (2-ге, краківське, видання) – 77 грн.документальний двосерійний фільм “стеком і шаблею” – 60 грн. “Чорний Ворон: п’ять біографій” романа коваля – 37 грн.“Холодний Яр” Юрія Горліса-Горського – 80 грн.“Михайло Гаврилко: і стеком, і шаблею” романа коваля – 170 грн. “кармелюки. до історії Запорозького полку ім. отамана Я. кармелюка Армії УНр” – 49 грн.“Ми ще повернемося!” Юрія Горліса-Горського – 90 грн. “тиха війна рената польового” романа коваля – 130 грн.Книги можна придбати, попередньо переказавши кошти електронним переказом на ім’я Р. М. Коваля, вул. Курська, 20, пом. 14, Київ, 03049.

допоможіть пізнати історію Визвольної боротьби своїм друзям – передплатіть їм “Незбориму націю”

ГАЗетА “НеЗБОрИМА НАцІЯ” В ІНтерНетІhttp://nezboryma-naciya.org.ua/

Її редактор Роман Коваль – дослідник Визвольної бороть-би українців за свою державу у 1-й половині ХХ століття. Відтак ця газета – про долі Українських січових стріль-ців, вояків Галицької армії, Армії УНР, повстанських отаманів та їхніх козаків, Карпатську Січ, ОУН, УПА, а також про кобзарів, укра-їнських письменників, нові книжки про Визвольну бо-ротьбу, які видає Історичний клуб “Холодний Яр”.

Газета виходить 1 раз на місяць. Ціна – 17.34 грн. на рік.

передплатний індекс – 33545.

Книжки можна придбати і через “Нову пошту”, попередньо переказавши кошти на картку Ро-мана Коваля у Приватбанку: 5168 7553 0902 9011.

Переславши гроші, просимо зателефонувати до редакції, по-відомити про переказ, замовити книжки, вказавши куди і кому надсилати книжки. Повідомлен-ня можна зробити й електронним листом на адресу редакції. Проси-мо врахувати, що, окрім вартості книжки, замовник оплачує й до-ставку.

Борис Монкевич, “Похід Болбо-чана на Крим” – 44 грн.

“Отаман Зелений” Романа Ко-валя (3-тє видання) – 60 грн.

“Медвинське повстання” Рома-на Коваля і Петра Гогулі – 45 грн.

“Таємниця отамана Зеленого” – 45 грн.

Музичний альбом пісень Ви-звольної боротьби ХХ ст. “Ми сміло в бій підем” – 50 грн.

“Крізь павутиння змосковщен-ня” Романа Коваля – 45 грн.

“Шевченкіана Михайла Гаврил-ка” Романа Коваля – 50 грн.

“100 облич Самостійної Украї-ни” Романа Коваля – 50 грн.

“Історія України-Русі” Миколи Аркаса – 60 грн.

“Свято, що кличе до бою. Вшану-вання героїв Холодного Яру” – 40 грн.

“Холодний Яр” Юрія Горліса-Горського – 60 грн.

“Ми ще повернемося!” Юрія Горліса-Горського – 70 грн.

“Чорний Ворон: п’ять біогра-фій” Романа Коваля – 25 грн.

“Кармелюки” Романа Коваля – 35 грн.

“Михайло Гаврилко: і стеком, і шаблею” Романа Коваля – 150 грн.

“Тиха війна Рената Польового” Романа Коваля – 100 грн.

Документальний двосерійний фільм “Стеком і шаблею” – 50 грн.

у редаКцІї через “ноВу Пошту” можна Придбати таКІ Книги

ПередПлачуйте “незбориму нацІю”

не будьмо байдужими!

нещаслиВа ІсторІя бІля мІста щастя

У бою за Донецький аеропорт Олександр Терещенко врятував життя побратимів, але через вибух позбувся рук – не встиг відкинути гранату на безпечну відстань.

До війни Олександр працював на телебаченні оператором і жур-налістом.

Служити пішов добровільно – до 79-ї бригади гранатометником. Спочатку в зону АТО, а тоді зголо-сився в саме її пекло – Донецький аеропорт.Олександр був очима товариства. “Очі” – так козаки на-

зивали пост на межі терміналів, де бійці виглядали противника. Про-те, одного разу ворог підібрався непомітно.

“Ми кидали гранати, стріляли, а в нас полетіло все на світі. Раптом я побачив гранату за півметра від мене. Думав, що встигну її відкину-ти. А граната розірвалася у мене в руках”, – розповідає Олександр.

“Чотири людини зобов’язані йому життям. якби Здетонували боєприпаси, жертв було б більше”, – сказав в. о. заступника командира роти Михайло Яременко.

Нині Олександр у шпиталі. Зі-знається, що найбільше боявся миті, коли до палати ввійдуть діти. Не хотів, аби бачили батька-інва-ліда.

Бійцю потрібне тривале ліку-вання, а потім – закордонні про-тези, тому рідні й друзі збирають гроші. Щоб поставити дві протезні руки, потрібно 80 тисяч євро.

Реквізити для допомоги: картка Приватбанку 4149625804216388, Людмила Володимирівна Терещен-ко (дружина).

Скільки поранено рівненських вояків – точних відомостей немає. В обласному військкоматі встига-ють відслідковувати лише бійців “Горині” – на лікарняному ліжку їх уже 15. Окрім того, у військовому госпіталі Рівного перебуває біль-ше 20 поранених і травмованих під час АТО рівнян. Один з тих, хто лікується в госпіталях інших об-ластей – Сергій Пандрак. Разом з групою інших рівнян, переважно своїх побратимів із УНСО, він во-ював у складі батальйону “Айдар”. Біля м. Щастя Луганської області бійці потрапили під мінометний обстріл.

Розповідає Андрій Мітюхін, лідер УНСО в Рівному: “Пандрак і ще п’ятеро наших хлопців із Рів-ненщини разом з іншими вояка-ми супроводжували гуманітарний

вантаж до одного з госпіталів на Луганщині. По дорозі вони помі-тили безпілотник, хотіли збити, проте вже за кілька хвилин сепа-ратисти обстріляли їх мінометним вогнем. Один снаряд зніс голову побратимові Сергія Пандрака з Во-лині, а Сергію відірвало ногу. Інші не постраждали. Хлопці вимкнули мобільний зв’язок, аби їх не вира-хували за сигналом сепаратисти, тож ми навіть не знали, чи є інші поранені та вбиті... Пандрака до-ставили літаком до харківського госпіталю, а потім до київського. Сергій тримається мужньо, каже, що почувається нормально, але під час розмови по телефону інколи може втратити на мить свідомість.

Бажаємо Сергієві одужати!

Алла сАдОВНИк

отаман саВоноВ ПоВернуВся

Григорій Савонов, який вою-вав проти москалів у 1918 – 1921 роках на Донеччині та Харківщи-ні, знову з нами. Сьогодні, коли на сході України палає кривава війна з російськими окупантами, його допомога потрібна нам.

З історичного небуття повер-нули отамана Лесь Ісаїв та Леонід Щибря. В харківському видавни-цтві “С.А.М.” побачило світ їхнє до-слідження “Отаман Савонов” – 300 сторінок невідомих фактів, сотня світлин. До книги додано докумен-тальний фільм про отамана.

Григорій Мусійович Савон за хоробрість на фронтах Першої сві-тової війни здобув чотири Георгіїв-ські хрести, дві Георгіївські медалі, стрімко пройшов військові щаблі від солдата до офіцера. Військовий комендант за Центральної Ради та Гетьманату, командир полку й вій-ськовий комісар повіту за черво-них, командир 4-го піхотного пол-ку, але вже в армії Нестора Махна, повстанський отаман – усе це віхи біографії героя книги.

Уперше презентовано книжку 19 вересня на батьківщині отама-на в с. Червоний Оскіл Ізюмського району (колись м. Цареборисів). В сільському клубі зібралося близько двохсот земляків та гостей, серед них Герой України Андрій Ровчак, голова Ізюмської райдержадмі-ністрації Любов Шамрай, її за-ступники, сільські голови, вчителі історії, бібліотекарі, керівники сусідніх районів, науковці й митці з Харкова та Донеччини, старшо-класники місцевої школи. Висту-пали заслужена артистка України Олена Шишкіна, фронтовий дует “Кулі” майданівців Зеника й Мак-сима зі Львова, місцеві аматори сцени.

А 25 вересня відбулася пре-зентація на Донеччині, поруч зі Слов’янськом, у Святогірській лав-рі, під час II Всеукраїнської науко-во-практичної конференції зі збере-ження історичної спадщини. І в цих краях діяли повстанці-савоновці.

Науковці Києва, Харкова та До-нецька, намісник лаври архієпис-коп Арсеній (Яковенко) з братією, наукові співробітники Святогір-ського історично-архітектурного заповідника й музею, керівники місцевого самоврядування Донеч-чини вперше відкрили для себе Григорія Савонова – борця проти московських поневолювачів.

Учасники конференції, осо-бливо науковці-донеччани й ар-хієреї лаври, що належить УПЦ Московського патріархату), були неприємно вражені, довідавшись про широкий повстанський рух на Донеччині проти радянської влади

та комуністичного режиму. Книж-ка “Отаман Савонов” викликала в них гостру й неоднозначну заці-кавленість. Донеччани не наважи-лися дискутувати, а ЗМІ вирішили за краще замовчати інформацію про книжку.

Сотні боїв і сутичок з червони-ми та білими москалями, червони-ми китайцями, калмиками, кирги-зами вкрили ім’я отамана славою. Вороги боялися його. Сила удару Савонова була страшна: він міг у бою розрубати навпіл ворога.

Так, коли він в Ізюмі зустрів перевдягнутого в цивільне денікін-ського полковника, який знущався над українцями, то, вихопивши шаблю, розчахнув його на дві по-ловини. Савонов, бувало, бився проти десяти ворогів і перемагав. У слободі Боровій Куп’янського повіту він увірвався у волосний ревком і посік на капусту півтора десятка місцевих активістів. Про його хоробрість ще за життя ходи-ли легенди.

Савоновці рішуче захищали місцеве селянство від московської

сваволі. Як тільки продзагонівці наповнять якийсь сарай награбо-ваним, тут же з’являється загін Савонова і все повертає людям. Старожили згадують: “Бувало таке: встає людина вранці, а в неї в сінях стоять мішки з добром. Особ-ливо допомагав бідним і вдовам з дітьми”. Населення сприймало отамана Савонова за свого захис-ника.

Чекістські документи до-кладно характеризують повстан-ський рух (бандитизм, за їхньою термінологією) в Ізюмському та Слов’янському повітах: “Банди-тизм має… ціль політичного ха-рактеру, який виявляється в тому, щоб руйнувати залізничні, теле-фонні й телеграфні мережі, зни-щувати совєтський апарат сіл… Отамани бандитів походять пере-важно з трудових верств. Напри-клад, Савонов, який оточує себе ображеними. Вони вимагають вільні Ради й здебільшого імену-ють себе ідейними назвами “По-встанські”…

Бандити організовані в бойо-ві одиниці… Ведуть широку про-паганду серед селянства за повне припинення виконання розвер-стки, воєнних, трудових та інших повинностей, а також висувають цілий ряд вимог за свободу друку й категоричну вимогу знищення комуністичної партії більшовиків, для чого висунули гасло, яке дуже популярне серед селян “Бий жидів і комуністів!”, з величезним забарв-ленням націоналізмом та звіль-ненням “від Московії”… Бандити забороняють будь-що вимагати від селян або самовільно брати”.

Окупанти звинувачували Са-вонова в “русофобських нахилах” та “знищенні комісарів і жидів”. Звертали увагу й на те, що отаман “особливо жорстоко карав черво-ноармійців-великоросів й агентів Радвлади, які потрапляли йому до рук”, а до полонених червоноар-мійців-українців ставився гуман-но.

Загинув отаман у більшовиць-ких катівнях, маючи 23 літ.

Минуло вже 90 років, а земля-ки з гордістю продовжують нази-вати себе савоновцями.

Слава оборонцям України!

Михайло ГОМОН, доцент, кандидат філологічних наук

На світлиніГригорій Мусійович Савон. 1914 – 1917 рр.

Від редакції Книгу й фільм про отамана Са-

вонова можна придбати. Ось електроні адреси: schibrya@

mail.ru або 0505244112@i.ua

ЩИрО дЯкУЮ ЗА пОЖертВИ сВІтЛАНІ МИрОНЧАк, ІГОреВІ сМетАНсЬкОМУ

тА серГІЄВІ теЛЯтНИкУ