Микола Федорович Чернявський.Творча спадщина

Роботу підготувалаучениця 11 класу

МЗШ I-III ступенів №57Голобородова Валерія

Перші вірші М.Чернявського датовані 1889. Окремі збірки поезій «Пісні кохання» (1895), «Донецькі сонети» (1898), «Зорі» (1903).

Крім того, М.Чернявський брав участь у виданні альманахів «Дубове листя», «З потоку життя», «Перша ластівка»; друкувався в журналах «ЛНВ», «Правда», «КСт.» й ін., а за радянського часу в журналах «Життя й Революція», «Червоний Шлях», «Зоря».

Поетична спадщина письменника У тематично багатій ліриці М.Чернявського

особливо визначається писана під впливом фольклору й Т.Шевченка любовна поезія, історичні твори, присвячені Козаччині та Гетьманщині, зокрема добі Б.Хмельницького, патріотичні вірші, пейзажна лірика тощо.

Засну і чую в тій хвилині,Як ліс шумить, співа дівчина,Йдучи надвечір до криниці,Як дзвін гуде в старій дзвіниці.І бачу рідні гори білі,Понад Дінцем в гаю блукаюІ давніх днів утіхи миліВві сні я знов переживаю.

Поетична спадщина письменника У дореволюційній поезії Чернявський — один із

найвизначніших майстрів сонета, зокрема в «Донецьких сонетах» він створив жанрові картини з життя донецького селянства й робітництва. Писав також оповідання, спогади тощо. У 1894 році переклав «Слово о полку Ігореві».

В бурсі ...У стінах бурси я зростав,

Ніхто мене не доглядав.І скоро й сам між бурсакамиЯ став завзятим бурсаком.

Усе там бралось кулаками,І я, як інші, кулакомБеріг права свої й свободуМіж войовничого народу. (1890)

Донецкий сонет

Я бачу знов вас, рiднi гори!Внизу Донець в лiсах блищить,В своiм одвiчному уборi,Байдак пiд кручею шумить.

Весь вiк з водою вiн у спорi,Все пiнить хвилю i тремтить…А тiй, блискучiй, що за горе – Сплеснула й геть собi бiжить.

Все та ж картина незабута…Прийми мене, мiй рiдний край.Журбою знов душа окута,

Разбите серце знов украй!...Прийми мене – i чорна смутаМоя розвiэться нехай!... (1889)

Глибокий плуг пройшов полями...

Глибокий  плуг  пройшов  полями Моєї  тихої  душі, І  впали  в  слід  йому  стеблями Квітки,  щоб  вмерти  у  глуші.  Зійшла  зоря.  В  яснім  покрові, В  короні  зір  виходить  ніч. Сховався  місяць  у  діброві. Останні  хмари  плинуть  пріч.  Скажи  ж  мені…  Але  не  треба: Сама  ти  плуг  той  навела… І  бачать  ясні  очі  неба Квіток  загублені  тела!..    (1888     —  1895) 

В степу цвітуть маки червоні…

В степу цвітуть маки червоні,Маки червоні польові.Мов жар, горять на степу лоніЇх короговки вогневі.

Дажбога люблені вибранці,Ввібравши спеку пелюстки,Горять удень вони, а вранціОбвіє вітер їх листки.

Хотів би й я отак згорітиПід сонцем радісним життя:Ввесь жар його у себе впитиІ з першим вітром одлетітиВ країну темну небуття.

Прозова спадщина письменника Прозові твори автор переважно писав у

Херсонський період творчості. З 1906 до 1914 було створено 3 повісті: «Весняна повідь» (1906), «Варвари» (1908), «Душа поета» (1914).

За життя він видав шість поетичних збірок, створив 6 повістей, близько 80-ти оповідань, здійснив поетичну інтерпретацію «Слова про похід Ігоря», переклав чимало поезій російських та зарубіжних ліриків (О.Пушкіна, М.Лермонтова, А.Фета, С.Надсона, Й.Гете, Г.Гейне, А.Міцкевича, В.Гюго та ін.), написав мемуари, цікаві статті про творчість Т.Шевченка, П.Куліша, І.Карпенка-Карого, І.Франка та інших українських митців.

Особливості творчості Стильовою особливістю творчості М. Чернявського є

поєднання в поетичному слові різних напрямів: романтичного, реалістичного, модернізму і пленеризму  (малювання на повітрі). Характерним для його творчої манери було  звертання до таких новітніх художніх течій двадцятого століття, як імпресіонізм і символізм.

Особливості творчості Він ставив питання  про пізнання Бога в   собі, про гармонію

людини з Природою та Космосом, викривав людську жорстокість та некеровану вседозволеність, зло, риси, які так пишно розквітнуть у країні на схилі життєвого шляху письменника. Яскравою поетичною сторінкою у творчості М.Ф.Чернявського є тема рідного краю, степового Донбасу.