ВІДДІЛ ОСВІТИ МИРГОРОДСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ

ЦЕНТР ЕКОЛОГО-НАТУРАЛІСТИЧНОЇ ТВОРЧОСТІ

УЧНІВСЬКОЇ МОЛОЛДІ

Методична розробка заняття гуртка

«Чорнобильська катастрофа – екологічна, техногенна,

національна трагедія українського народу»

МЕТОДИСТ

Прокопенко Валентина Миколаївна

МИРГОРОД, 2016

Тема: Чорнобильська катастрофа – екологічна , техногенна,

національна трагедія українського народу.

Мета: Навчальна: ознайомити учнів з однією з трагічних сторінок

України, вияснити причини та наслідки найбільшої в світі техногенної

катастрофи.

Розвиваюча: формувати уміння і навички самостійної роботи з

різноманітними джерелами інформації; розвивати вміння узагальнювати,

аналізувати події, робити власні висновки.

Виховна: виховувати риси справжнього громадянина своєї країни, якому не

байдуже її сьогодення та майбуття, показати героїзм усього народу у ліквідації

екологічного лиха.

Тип заняття: урок засвоєння нових знань.

Форма заняття: Без Табу.

Обладнання: Карта України, музичні записи дзвонів, «Реквієм» Моцарта,

виставка матеріалів про Чорнобильську трагедію, відеомагнітофон, документальні

фільми про Чорнобильську катастрофу, портретна галерея пожежників.

Міжпредметні зв’язки: література, музика, географія, фізика.

Епіграф:

Чи знаєш ти, світе,

Як сиво ридає полин?

Як тяжко, як тужно

Моєму народу болить…

Б. Олійник. «Сім»

Проблемне питання:

Чорнобильська катастрофа – це трагічний збіг обставин чи закономірність,

породжена системою?

Структура заняття

І. Організаційний момент

ІІ. Вступне слово вчителя

ІІІ. Повідомлення теми, мети заняття

ІV. Вивчення нового матеріалу

ПЛАН ЗАНЯТТЯ1. Вступ2. Історична довідка про Чорнобиль3. Будівництво ЧАЕС4. Чорні дні квітня 1986 року: хроніка подій5. Вони першими вступили в бій зі стихією6. Наслідки катастрофи7. ЧАЕС закрито, Чорнобиль залишається

V. Закріплення нових знань

VІ. Підсумок заняття

Хід заняттяІ. Організаційний момент

ІІ. Вступне слово вчителя (на фоні музики, на екрані зображення заходу сонця)

Чи знаєш ти, світе,

Як сиво ридає полин?

Як тяжко, як тужно

Моєму народу болить…

Чорнобиль, чорнобильник, полин … гірка трава, яка росте в Україні.

Чорнобиль – невеличке українське містечко, яких сотні в Україні. Весною воно

потопало в свіжій зелені, вишневому та яблуневому цвіті. Тут зовсім не

відчувалась гіркота полину.

Напередодні 26 квітня 1986 року сонце сіло за обрій, як завжди, освітивши

згасаючими променями все довкола. Працівники станції, мешканці атомного

міста, вся Україна і світ не знали, що через кілька годин гряде планетарна

катастрофа.

( звук дзвону)

Є чорне золото

І чорний хліб,

Є чорний лебідь

І лебідка чорна.

Та найчорнішим

Серед них усіх

Є все-таки Чорнобиль …

Є чорна хмара

І чорний - чорний дим,

Година чорна

І тюльпани чорні.

Та найчорнішим

Серед них усіх

Є все-таки Чорнобиль …

Є чорна Африка

І чорний віл.

Є чорний крук.

Вій чорно - чорно кряче.

Та найчорнішим

Серед них усіх

Є все-таки Чорнобиль …

(Музика стихає)

Уночі над Чорнобилем зійшла Зоря Полин.

Громом вибуху і полум’ям пожежі вона сколихнула планету, а Україну кинула у

смерч радіаційної стихії.

ІІІ. Повідомлення теми, мети заняття

Вчитель .Отже, тема нашого заняття «Чорнобильська катастрофа – екологічна

, техногенна, національна трагедія українського народу.

Ми з вами сьогодні глибше ознайомимось з однією з трагічних сторінок

України, вияснимо причини і наслідки найбільшої в світі техногенної катастрофи.

Але сьогодні в нас незвичайне заняття. Ми його проведемо у вигляді

телепередачі «Без Табу». Над передачею працювалидослідницькі групи, які мали

випереджальні завдання: історики, архівісти, хронографи, літератори, пошуковці

та дослідники, кореспонденти. а також представник МАГАТЕ та Координатор

Міжнародного співробітництва ООН з питань Чорнобиля. Дослідницькі групи

працювали з додатковою історичною, науковою, художньою літературою, а також

матеріалами із сайтів Інтернет.

Саме вони поділяться з нами інформацією, на яку довгі роки було накладено

Табу. Сьогодні в нас відбудеться відверта розмова. Ми спробуємо поміркувати над

вічним питанням: «Хто ж винен?». «Чорнобильська катастрофа – це трагічний збіг

обставин чи закономірність, породжена системою?»

Отже, розпочнемо нашу передачу.

Давайте заглянемо у сиву давнину історії міста Чорнобиль, яка згадується ще в

українських літописах. Досліджувала це питання історик …. . Надамо їй слово.

Історик : Опрацьована мною література свідчить, що Чорнобиль – одне з

найстаріших слов’янських міст, яке знаходиться за 120 верств на північ від Києва.

Перші відомості про Чорнобиль знаходимо в Іпатіївському літопису. Вони

датовані 1193 роком. Чорнобиль пережив татаро-монгольське нашестя. У 1569 р.

після підписання Люблінської унії між Литвою і Польщею, Чорнобиль відходить

під володіння Польщі. Не обійшла стороною Чорнобильську землю і визвольна

війна українського народу 1648-1654 рр. під проводом Богдана Хмельницького. В

результаті військових дій край багато разів переходив з рук в руки. В кінці ХVІІ

століття Чорнобиль дістався польському магнатові Ходкевичу. На рубежі ХІХ і

ХХ ст. в Чорнобилі проживало 16740 чоловік і налічувалось більше 2000 дворів. У

ХХ ст. місту довелось пережити багато драматичних подій: громадянська війна,

голод 1933 р., нацистську окупацію у Велику Вітчизняну війну.

Та чорнобильці трималися своєї землі, боронили її.

Але те, чого не вдалося зробити великим тиранам, з легкістю вдалось

маленькій часточці, такій, як атом. Це пов’язано з будівництвом Чорнобильської

Атомної Електростанції, про будівництво якої вам розкаже мій колега, який

працював з архівними документами.

Архівіст. У 60-х – 70-х роках ХХ ст. радянський уряд велику увагу приділяв

розвитку атомної енергії. Не стояла осторонь цього процесу і Україна. 2 лютого

1967 р. під грифом «таємно» з’являється «Звернення Ради Міністрів УРСР до ЦК

КП України про погодження проекту будівництва Центрально-Української

атомної електростанції біля с. Копачі Чорнобильського району Київської області».

До цього було обстежено 16 пунктів у Вінницькій, Житомирській та

Київській областях з метою вибору найпростішого майданчика, але, зрештою

вибір зупинився на мальовничому куточку українського Полісся, що лежить за 110

км від столиці України.

Будівництво ЧАЕС у 1970 р. розпочав трест Південатоменергобуд

Міненерго СРСР. Це була чергова «будова віку». Перший блок став до ладу у 1977

році, а другий, третій і четвертий – відповідно у 1978, 1981 і 1983 роках.

З пуском і освоєнням 4-го енергоблоку ЧАЕС стала найбільшою не тільки в

СРСР, але й у світі. За потужністю вона поступалася лише двом АЕС: японській

«Фукусіма», де працювало 6 блоків та французькій «Боже», що мала 5 блоків.

Щоб наздогнати їх, планувалося побудувати ще два енергоблоки: п’ятий, який мав

стати до ладу восени 1986 р., та шостий – у 1988 році.

Реактори Чорнобильської АЕС за конструкцією були подібні один до

одного, для уповільнення ядерної реакції в них застосовували графіт, а не воду,

через що зростає небезпека виходу реактора з-під контролю в разі втрати

охолоджувача. По-друге, хоч чорнобильські блоки й були оточені міцними

стінами, вони містилися в будівлях, що не мали бетонних бань.

Отож, даючи «добро» на будівництво таких електростанцій, радянське

керівництво певною мірою ризикувало.

Згодом, за кілька кілометрів од станції виникло місто. Його назвали

Прип’яттю – за назвою тутешньої повноводної річки. Місто швидко

розбудувалося. Відкривалися школи, дитячі садки, лікарні, магазини. Це було

місто-сад. Улюбленим місцем відпочинку залишалась річка. Ніщо не відчувало

біди, все було добре. До тієї страшної ночі 26 квітня 1986 року.

Запитання до гуртківців:

Отже, як відбувалось будівництво ЧАЕС? Що було головним для

керівництва країни: безпека народу чи можливість продемонструвати світові

свої досягнення в галузі атомної енергетики?

Чи було дотримано всіх вимог щодо засобів безпеки?

Вчитель. 26 квітня 1986 року. Чорний день в історії України, день, коли

Чорнобиль став відомий усьому людству. Гірка, як полин, слава. О 1 год. 23 хв. 58

сек. раптово пролунав вибух на четвертому енергоблоці. Ті, хто тієї пори не спали,

бачили, як над електростанцією спалахнуло вогняне сяйво, схоже на сніп полум’я.

Та ніхто тоді гадки не мав, що сяйво те смертельно небезпечне.

Давайте подивимось хроніку подій того страшного дня Чорнобильської трагедії.

Наші хронографи підготували нам документальний фільм.

Документальний фільм «Чорнобиль» (частина І)

Вчитель. Дванадцятеро пожежників гасили вогонь на третьому блоці

ручними вогнегасниками. Тим часом 6 чоловік на чолі з Телятниковим піднялися

по драбині на зруйнований дах машинного залу над четвертим реактором. Через

високу температуру рештки асфальтового покриття почали топитися. Чоботи

грузли в бітумі, кожен крок вимагав неймовірних зусиль. Отруйні випари не

давали дихати, а довкола панувала майже цілковита темрява. Вода, якою заливали

полум’я, миттю перетворювалася на пекучу радіоактивну пару.

І тут виникає питання. Чи могли ці люди у даній ситуації діяти інакше,

чи знали вони у ті перші хвилини аварії, із якою небезпекою зустрілися, на

який ризик ішли? Як ви думаєте?

Вчитель. Так, вони могли не ризикувати, могли відступити і дочекатися

підкріплення. Але тоді вогонь міг би перекинутися на сусідні енергоблоки і

невідомо, які б масштаби прийняла аварія, життя скількох людей опинилося б під

загрозою. Право першого кроку вони вибрали як люди і громадяни. Право

першого кроку стало для них правом на безсмертя. В самому пеклі аварії вони

виконали свій обов’язок до останнього подиху. Їх шість. - Перших! Давайте

згадаємо їх.

Учень 1. Герой Радянського Союзу лейтенант Володимир Правик.

Начальник караулу ВПЧ-2 по охороні Чорнобильської АЕС м. Прип'яті, 1962

року народження. Закінчив Черкаське пожежно-технічне училище і з 1982

року працює пожежником. Майже чотири роки очолював караул,

зарекомендувавши себе дисциплінованою, відданою справі людиною.

Захоплювався спортом, мав перший розряд...

Йому судилося бути першим.

У ту мить, коли Володимир опинився на лінії вогню, він збагнув, що несе

людям розпечений графіт. І коли йому на допомогу кинуться хлопці з караулу,

Правик закричить: «Тікайте звідси! Мені вже нема чого втрачати, докінчу

сам». Напевне тому, з усього караулу загинув лише один пожежник —

командир. 11 травня він відійшов у вічність.

Учень 2. Герой Радянського Союзу лейтенант Віктор Кібенок.

Начальник караулу СВПЧ-6, 1963 р. народження. Закінчив Черкаське

пожежно-технічне училище.

Кібенок та хлопці з його караулу перебували в зоні пожежі найдовше — 35

хвилин вони боролися з вогнем майже над самісіньким реактором, поки не зупи-

нили вогонь.

10 травня у московській клініці його прийшли провідати батьки та дружина

Тетяна, яка чекала дитину. Не могли приховати тривоги: зчорніле обличчя майже

невпізнане.

— Ви не хвилюйтеся. Все буде добре, — мовив Віктор. — Я зараз, вийду на

хвилинку.

Він повернувся в свою палату і звідти вже не вийшов. Не витримало серце.

Учень 3. СЕРЖАНТ МИКОЛА ВАЩУК.

Командир відділення СВПЧ-6 м. Прип'яті, 1959 р. народження. За

направленням колективу шляхово-будівельної організації рекомендований на

службу в пожежну охорону. У березні 1983 р. став старшим пожежником, з

лютого 1985 — командиром відділення. Він із відділенням перепинив шлях

вогню до третього енергоблоку. Він був над кратером ядерного вулкану, і о 2.25,

коли його замінили, ледве тримався на ногах.

14 травня Микола Ващук помер у страшних муках у московській клініці.

Учень 4. СТАРШИЙ СЕРЖАНТ ВОЛОДИМИР ТИШУ РА.

Старший пожежник СВПЧ-6, 1959 року народження. Працював на будівництві

ЧАЕС, за направлення колективу будівельників у грудні 1982 р. став

пожежником. Він також діяв з боку пошкодженої активної частини реактора.

Тільки після прибуття додаткових пожежних сил у тяжкому стані був вивезений з

пожежі.

У Москві в клініці лежав у стерильній палаті, яка кварцювалася по кілька разів

на добу. Але це не допомогло, Володимир пішов із життя першим.

Учень 5. СТАРШИЙ СЕРЖАНТ ВАСИЛЬ ІГНАТЕНКО.Командир відділення СВПЧ-6, 1961р., народження. В пожежниках з 25 серпня

1982 року. Його відділення посідало перші місця в частині. Під час аварії Ігнатенко

встановив пожежну машину між третім і четвертим енергоблоками, проклав

рукавну лінію на великій висоті. Уже знемагаючи від радіаційного удару, виніс з

вогню Володимира Тишуру й Василя Ващука. Помер 13 травня.

Учень 6. СТАРШИЙ СЕРЖАНТ МИКОЛА ТИТЕНОК.

Пожежник СВПЧ-6, 1962 р. народження. В пожежній службі з 1984 року. Як і

усі, боровся з вогнем до останнього. Коли у клініці Миколу приїхала навістити

дружина, він її попрохав: «Приїзди шістнадцятого і забирай мене». 16 травня

Микола Титенок помер.

Вчитель. Поруч з молодими хлопцями знаходився їх начальник — ГЕРОЙ

РАДЯНСЬКОГО СОЮЗУ МАЙОР ЛЕОНІД ТЕЛЯТНИКОВ, про якого ка-

жуть, що крізь пекло його провів сам Господь. Він єдиний серед усіх дивом

залишився в живих.

Леонід Телятников був у відпустці, і на роботу мав вийти 28 квітня. Але вже о

1.46 прибув на ЧАЕС і взяв на себе керівництво гасінням пожежі. Пізніше в

лікарні він напише про ті хвилини: «Зруйноване апаратне відділення четвертого

енергоблоку. Горіло і покриття третього блоку... Особовий склад працював

самовідданно. Не треба було ні вмовляти, ні повторювати команду. Розуміли з

півслова, виконували миттю».

Окрім Зірки Героя отримав британську медаль «За мужність», звання генерал-

майора. Але за усіма цими нагородами — біль за тими, кого не повернеш.

На даний час Телятникова вже не має в живих.

Ми схиляємо голови перед усіма, хто ціною свого життя оплатив шанс на

життя мільйонів. Саме цим героям Віктор Задворний присвятив вірш

«Вогнецвіт надій», який прочитає учениця …

Віктор Задворний

ВОГНЕЦВІТ НАДІЙ

Пожежникам Чорнобиля Миколі Васильовичу Ващукові, Василю Івановичу Ігнатенкові,

Віктору Миколайовичу Кібенку, Володимиру Павловичу Правику,

Миколі Івановичу Титенкові, Володимиру Івановичу Тишурі

п р и с в я ч у є т ь с я

Коли зловісна блискавицяСторуко в серце уп’ялась,І обпалила ваші лиця,І в танці дикому зайшлась,Коли вже й хмари спопелілиУ знавіснілому вогні, -Ви смерть приборкати зумілиНа тім, останнім, рубежі.Не віддали їй на поталуСвітанків наших ніжний щем,Ви, як один, супроти стали,Пекельним січені дощем.У тій жорстокій вереміїВи до кінця тримали бійІ пронесли свої надіїКрізь вогнецвіт усіх надій.Шумлять жита, як і раніше,Пливуть у небі літаки…За вас історія допишеСуворі подвигу рядки.

Сьогодні в день річниці аварії на ЧАЕС вшануємо пам’ять всіх загиблих

хвилиною мовчання.Хвилина мовчання

Вчитель. Поповнився список тих, хто після пожежників і робітників АЕС

заступив на вахту в боротьбі з невидимою диявольською силою. Ліквідатори –

люди, що за обов’язком служби взяли участь у ліквідації наслідків

чорнобильської катастрофи. Це люди різних національностей, професій, різного

віку. Біда їх об’єднала, і де б вони не народилися, у яких краях не мешкали – у

їхньому життєвому паспорті значиться прописка «Чорнобилець». Скільки було їх,

непомітних героїв, усіх перерахувати неможливо. Боротьбу за ліквідацію

наслідків аварії вели машинобудівники та будівельники, вчені та шахтарі,

метробудівці та ремонтники. Колосальна робота була здійснена медиками,

військовими. Рядові, генерали, офіцери працювали в зоні дні і ночі.

Праця була смертельно небезпечна. Але всі вони стояли буквально на смерть,

щоб врятувати нас. Багатьох із них уже немає в живих.

Давайте поглянемо на екран і подивимось ще один сюжет.

Документальний фільм «Чорнобиль» (частина ІІ)

Вчитель: Могутність і безсилля людини продемонстрував Чорнобиль. І

застеріг, не упивайся своєю могутністю, людино, не жартуй з ним. Тому що ти

причина, але ти і наслідок.

Вивченням радіологічних наслідків Чорнобиля займається МАГАТЕ. Сьогодні

у нашій студії присутній представник МАГАТЕ. Я хотіла б поставити йому кілька

запитань.

- Скажіть, будь-ласка, яку небезпеку несла Чорнобильська катастрофа

людству?

- Я дякую за запитання. За нормами МАГАТЕ викид 1 кг ядерного палива – це вже

трагедія, а у випадку аварії на 4 –му енергоблоці ЧАЕС його було викинуто, як,

свідчать підрахунки вчених, в атмосферу (як мінімум) 11 тон. Еквівалент вибуху

четвертого реактора – 500 хіросімських бомб.

Вибух реактора спричинив забруднення не лише України, Білорусії, Росії, а

й інших регіонів світу – Польщі, Румунії, Угорщини, Австрії, Югославії, Італії,

Туреччини, скандинавських країн та багато інших. В Європі тільки радіоактивним

цезієм було забруднено 7,5 млн. кв. м. території.

Вчитель:

- Доки існувала тогочасна комуністична система, доти аварія на

Чорнобильській АЕС була покрита пеленою секретності і брехні. Тільки з

1989 року почала з’являтися деяка інформація. А як інші держави світу

реагували на цю подію?

Я хочу сказати, що багато країн, а не тільки Радянський Союз, намагалися

применшити рівні радіаційного забруднення від чорнобильської катастрофи на

своїх територіях. Кожна країна прагнула виглядати краще на тлі інших.

Наприклад, документи, які надала МАГАТЕ Польща свідчили, що більше від усіх

потерпів СРСР, потім Румунія й Австрія, а сама Польща, яка мала бути на другому

місці після Радянського Союзу, значилась після Норвегії, Італії та Болгарії. Тобто,

практично кожна країна, крім Швеції, намагалась применшити реальну небезпеку.

- Завдяки зусиллям всіх Вселенську катастрофу вдалось відвернути. І все –

таки, а хто ж винен в тому, що сталося?

Здається, це питання так і залишиться остаточно не з’ясованим, але, все – таки,

численні комісії, які працювали над його розв’язанням, прагнули дати відповідь. З

самого початку владні структури намагалися знайти винного, аби перекласти на

нього всю відповідальність за те, що сталося. Комісія МАГАТЕ прийшла до

висновку, що правила безпеки, проектування та експлуатації на 4-му енергоблоці

ЧАЕС були суттєво порушені ще тоді, коли блок тільки будувався, тобто

проектувальники чудово знали про небезпеки, які можуть виникнути в ході

експлуатації. Знали, але сподівались, що все минеться.

Вчитель. Можна назвати ще одну з найголовніших причин катастрофи – це

відсутність культури безпеки, тобто психологічна неготовність людей до

поводження з атомом. У всьому світі вже не раз траплялось так, коли наука

випереджала мораль. І Чорнобильська катастрофа стала тим явищем, зміст і

причини якого кожне нове покоління відкриватиме для себе і осмислюватиме по-

новому.

На вимогу світової громадськості 15 грудня 2000 року, 0 13 годині 18

хвилин було зупинено реактор 3-го енергоблоку ЧАЕС. Лише один поворот ключа

– і почала стигнути енергетична кров у жилах надпотужного підприємства,

перестало битись останнє з його чотирьох сердець – ядерний реактор.

Зі столичного палацу «Україна» спостерігали глядачі, та не тільки, ввесь

світ, за цією «клінічною смертю». Директору станції Віталію Толстоногову

Президент Леонід Кучма віддав наказ про остаточне зупинення станції.

В цей день для провідних телеканалів та інформаційних агентств світу

закриття ЧАЕС стало головною новиною планети. Однак Чорнобильську сторінку

остаточно не перегорнуто, а джерело потенційної небезпеки остаточно ще не

ліквідовано.

Вчитель. Сьогодні ще у нас в гостях координатор міжнародного співробітництва

ООН з питань Чорнобиля.

Я хочу звернутись до вас із таким запитанням. Скажіть, будь-ласка, що ви

можете нам сказати про наслідки цієї катастрофи зі своєї точки зору.

Координатор міжнародного співробітництва ООН з питань Чорнобиля:

Наслідки катастрофи за своїми масштабами були глобальними. За даними ООН,

375000 чоловік були відселені із забруднених територій після аварії на ЧАЕС.

800 000 ліквідаторів складають групу особливого ризику: 12500 з них тяжко хворі,

7000 уже померло. 3 361 870 чоловік в Україні постраждали від Чорнобильської

катастрофи. 2600 кв. км. займає зона відчуження. За станом на 2003 рік Чорнобиль

вже обійшовся людству у 10-12 млрд. доларів і продовжує вимагати нових

фінансових вливань. Якою буде остаточна цифра – нікому не відома.

Запитання до учнів.Про які наслідки катастрофи ви знаєте?

Вчитель. Які заходи були прийняті ООН щодо Чорнобиля?

Координатор міжнародного співробітництва ООН з питань Чорнобиля:

- Практично з 1990 року всі сесії ООН включали до порядку денного питання

про Чорнобиль. 26 квітня оголошено Міжнародним днем пам’яті про

Чорнобиль. Активну підтримку потерпілим регіонам надала ЮНЕСКО. У

1991 році розробила Чорнобильську програму, що включила будівництво

шкіл, програми досліджень, збереження культурних цінностей. У цілому

програма ЮНЕСКО – Чорнобиль включала 70 проектів. Був створений

Фонд Чорнобиля й організована Акція милосердя – «Мільйон для дітей

Чорнобиля».

Вчитель:

Отже, чорнобильська катастрофа - трагедія всього людства і гіркий урок для

нього. На жаль, сьогодні, через 30 років після вибуху, що відбувся на 4-му

реакторі, не зникла погроза нових ускладнень. Виникають нові і нові проблеми,

що потребують рішення, величезних капіталовкладень. Вони під силу не

окремому народу, а тільки усій світовій співдружності. Біда, породжена

Чорнобилем, стала загальнолюдською.

За наслідками забруднення чорнобильська катастрофа була справді світовою

катастрофою. Довкола ЧАЕС створено 30-кілометрову зону відчуження, з якої

було переселено всіх жителів.

Нашому кореспонденту вдалось побувати там.

Скажіть, які враження справила на вас ця поїздка?

Кореспондент:

Коли мені запропонували поїхати у 30-кілометрову зону відчуження разом з

ліквідаторами аварії на ЧАЕС та переселенцями, дала ствердну відповідь.

Перемогла моя цікавість, адже чути про Чорнобиль доводилось чимало, а

побачити все на власні очі зовсім інше.

Під’їзджаючи до 30-кілометрової зони мене насторожило те, що дорога на

Чорнобиль була порожньою, а ще мертва тиша тиснула на голову. Сама зона по

периметру оточена колючим дротом. Її охороняють співробітники міліції. А на

території, яка до цього часу вкрита плямами стронцію, цезію та інших

радіоактивних речовин триває робота по ліквідації наслідків. Радіоактивний

фон у п’ять разів вищий від норми. Спорохнявілі від радіації стовпи ледве

підтримують паркан з колючим дротом. Майже годину блукала вулицями

міста. На перший погляд, багатоповерхівки скидались на новобудови.

Здавалось потрібно було засклити де-не-де повибивані вікна і заселяти людей.

Але те, що побачили всередині будівель, викликало мороз по шкірі. Здавалось,

якийсь смерч пронісся по квартирах і забрав із собою усе, що тільки можна. Це

дивувало, бо ж не раз доводилось чути, що люди залишали місто, взявши із

собою тільки документи. За тридцять років у цих будинках не лишилось

жодних ознак того, що колись тут мешкали люди.

Вчитель:

Говорять, що у Чорнобильській зоні, незважаючи на радіоактивне

забруднення, проживають люди. Чи це так?

Кореспондент:

За різними даними, за колючим дротом, живуть від 500 до 800 людей. Їх

називають самоселами. Це здебільшого літні люди, яким хотілося добути віку у

власній хаті. Ці випробувані життям люди не бояться радіації. Вони садять

овочі, вирощують птицю і свиней, ловлять рибу. Але відродження Чорнобиля

неможливе. Жити тут можна, а от вирощувати щось на землі – це безглуздя,

адже важкі радіометали на 30-40 сантиметрів глибоко проникли в землю.

Потрібні тисячоліття для їхнього розпаду.

Побачене і почуте на чорнобильській землі назавжди лишило глибоку рану в

моїй душі. Ця квітнева трагедія для усіх людей стане великим уроком біди і

страждань.

Вчитель:

Можливо ці останні, що залишаться на чорнобильській землі, і є тими

першими, хто повірив у відродження цієї землі. Можливо, й не так. Розсудить

час…

ІV. Підсумок

Завершуючи заняття гуртка, хотілося б отримати відповідь на питання, які вже

багато років хвилюють людство, і на які кожен намагається знайти власну

відповідь. Часом ці відповіді не схожі одна на одну. Давайте і ми з вами

поміркуємо над цими питаннями.

Запитання до гуртківців:

1. Як ви вважаєте, чи можна було уникнути Чорнобильської

катастрофи?

2. Чому реакція на катастрофу у світі та СРСР була різною?

3. З якою метою радянське керівництво прагнуло приховати

інформацію про саму трагедію та її справжні обсяги?

4. Як ваша думка, із закриттям ЧАЕС вичерпалися всі проблеми

Чорнобиля чи ні?

Вчитель: (Звучить «Реквієм» Моцарта)

І в той день сходило сонце, як і сьогодні. Піднімалося воно над росяними

лугами, над заквічаними садами, над тонким дівочим станом Десни – красуні. І

тільки світанкова чайка, зненацька освітлена осяйним, на півнеба спалахом,

тривожно зойкнула і впала, ламаючи крила, в прибережні очерети.

А може, то була не чайка? … Може, то була сама Україна .І то її любляче

материнське серце зойкнуло від болю і печалі за своїх дітей?

Пам’ятаймо про подвиг тисяч і тисяч енергетиків, військових, медиків,

транспортників, будівельників, всіх, хто став на шлях і приборкав

Чорнобильську катастрофу.

І в 30 –у річницю тяжкого горя України, і в наступні річниці, згадаймо всіх,

чий подвиг вже викарбувався в гранітних і меморіальних стелах, в незнаній в

історії архітектурній споруді – саркофазі, у побудованому місті Славутич …

Хочеться , щоб більше ніколи і ніде в світі не повторилося подібне лихо.

Сьогоднішнє заняття я хочу закінчити такими поетичними рядками.

За днями дні, мина повільно рік,

За днями дні, - і другого немає.

Нехай же лихо наше проминає

І в світі не повториться вовік.

Хай стане мир стократ,

Хай над землею чисте небо буде!

Чорнобиль – попередження, набат.

Його уроків людство не забуде.

V . Домашнє завдання.

1. Ви – журналіст, що спостерігав за ходом процесу. Напишіть статтю, в якій

висловіть своє ставлення до проблеми, що обговорювалась.

2. Підготуйте повідомлення про участь наших земляків у ліквідації аварії на

Чорнобильській АЕС.

ОПОРНА СХЕМА ДО ТЕМИ ЗАНЯТТЯ:

«Чорнобильська катастрофа – екологічна , техногенна,

національна трагедія українського народу»

ЕПІГРАФ:

Чи знаєш ти, світе, Як сиво ридає полин?

Як тяжко, як тужноМоєму народу болить…

Б. Олійник, «Сім»

ПЛАН ЗАНЯТТЯ

1. Вступ 2. Історична довідка про Чорнобиль

3. Будівництво ЧАЕС 4. Чорні дні квітня 1986 року: хроніка подій

5. Вони першими вступили в бій 6. Наслідки аварії. 7. ЧАЕС закрито, Чорнобиль залишається ЗАПАМ»ЯТАЙ

26 КВІТНЯ 1986 РОКУ СТАЛАСЯ НАЙБІЛЬША ТЕХНОГЕННА КАТАСТРОФА В ІСТОРІЇ ЛЮДСТВА –– АВАРІЯ НА 4-МУ ЕНЕРГОБЛОЦІ ЧОРНОБИЛЬСЬКОЇ АЕС

ПРОБЛЕМНЕ ПИТАННЯЧорнобильська катастрофа – це трагічний збіг обставин чи закономірність, породжена системою?