Тема. Мій опротестований долею і людьми світ

Мета заходу: ознайомити учнів з життям і творчістю волинської

поетеси Людмили Лежанської. Формувати в учнів вміння сприймати

красу поетичного слова і виховувати на прикладі життя і творчості

поетеси віру в себе, щирість, доброзичливість, чуйність.

Обладнання: фотоколаж Людмили Лежанської, збірки поезії,

презентації, архівні матеріали, щоденник Л.Лежанської, спогади рідних

Святково прикрашена сцена.

Cлайд 1

Збоку виставка творів поетеси, її листівки, матеріали газет, особисті

речі.

1

Читець. Вірш В.Гея «Людмила Лежанська»

Крізь перший сніг,

що прогинає віть,

жаріє у Вербичному калина.

Це хто, скажіть, у білому стоїть

під нею-

жінка?

Дівчина?

Дитина?

Хвороби крик натішився і зник-

хоч як шалів і праг її скорити,

а на вустах пелюсткою весни

світилось тихе, лагідне

«Добридень!»

До гострого, худенького плеча

останній подих осінь притулила.

і грізну, чорну прізвища печать

змиває хвиля імені-

Людмила.

2

Втекло життя з тендітної руки,

хоч і тримала нить його щосили-

і майже десять вирвала років

крім тих, що лікарі їй присудили.

І от уже у білому прийшла,

в уборі чи весни, чи хуртовини,

обличчям нахилилась до тепла,

до рідної дозрілої калини.

І так стоїть,

чутлива й терпелива,

неначе жінка,

в гордості свята,

в вінку любові

дівчина щаслива,

дитина,

в слові дивна і проста.

І ведучий. З щоденника Л.Лежанської: «Якби людина, дивлячись

на сонячне небо, слухаючи музику, ступаючи по

траві,зустрічаючись з рідними, усвідомлювала, що є люди,

які цього не мають, то вона, ця найзвичайніша людина,

була б щаслива».

ІІ ведучий. То що ж воно, щастя- вічна таїна, вічна невловимість

чи храм любові, добра, світла, вибудуваний у власній душі?

3

Слайд 2.

ІІІ ведучий. Українська поетеса Галина Гордасевич згадує: «Коли

читаю вірші Лежанської, мені постійно здається, що залетів

у мій дім, присів на мою долоню метелик. Ніжний,

загадковий, прекрасний і такий беззахисний у цьому світі,

такий миттєвий перед образом вічності…»

ІV ведучий. Чому саме метелик? Не гірське пасмо, не повновода

ріка? Може, його беззахисність повинна вчити нас бути

ніжними й обережними? Може, його коротке життя має

нагадати нам, що й ми на цьому світі не вічні, а отже, не

треба марнувати того часу, який нам дарований долею?

І приклад цього- життєвий подвиг волинської поетеси

Людмили Лежанської.

4

Слайд 3

І ведучий. Їй, Поету і Людині, присвячено літературну годину

«Мій опротестований долею і людьми світ…»

Слайд 4.

ІІ ведучий. Народилася Людмила Ярославівна Лежанська 11

березня 1947 року у селі Вербичне, яке притулилося своїми

левадами до старого лісу в мальовничому куточку

Турійського району на Волині

5

Слайд 5.

ІІ ведучий. Для неї кожен рух був або неможливістю або мукою.

Але у винагороду за все доля дала їй прекрасну душу,

здатність думати.

Слайд 6.

Одного разу вона спитала: «Мамо, а чому ти мене не

вчиш?» Для чого їй потрібно було вчитися? Адже не могло

й гадки бути про оволодіння якоюсь професією. Мама

Людмили, учителі села Вербичне почали її вчити, і вона за

рік проходила по два класи.

6

Слайд 7.

ІІІ ведучий. Діти часто вивозили її саморобним візком у поле, на

луки, там гралися, рвали квіти, оповідали казки. Дорогою

вона просила зупинитися на широкій кладці, перекинутій

через струмочок,що витікав із ставка, і слухала дзюркотіння

води, потім милувалася красою молодих верб, барвистою

пишністю квітів. Та випадало їй це свято рідко: на заваді

були хвороба, негода, сімейні обставини.

Слайд 8.

ІV ведучий. З листа Людмилиної мами Олени Іванівни Шумської:

7

«Не було їй і трьох років, як я помітила, що їй ходити

тяжко, як нагнеться, то тяжко розігнутися. Повезли до

Львова, де її оглянули три професори, і діагноз один:

міопатія, дистрофія усіх м'язів. Життя недовге, у муках, до

25-30 років. Не ходила з чотирьох, до п'яти лазила на

колінах, і коли вже не змогла, то ще трохи котилася.»

Слайд 9.

І ведучий. У Людмили була старша сестра- Галина, двоє

племінників - Тарасик і Лариса - її секретарі, для яких вона

жила в повному розумінні слова.

ІІ ведучий. З листа мами Олени Іванівни: « Щира і ніжна любов

єднала ці чотири рідні серденька. Це були її перші корені

любові, доброти, ніжності й ласки, це було її живуче

джерельце. Оглядаючись назад, я дуже дивуюся, де така

квола, з гіркою долею дівчинка могла взяти стільки сили

волі, любові до життя й людей, стільки оптимізму при її

скромності.»

8

Слайд 10.

ІІІ ведучий. Тарас Афіцький згадує: «Коли говорити про Людмилу

Лежанську лише як людину нелегкої долі і тільки як про

поетесу, то, на мою думку, це дуже і дуже неповно. Поезія і

доля - це лише вершина того айсбергу, яким була людина в

своїй комічній суті. І доля її- це місія…»

ІV ведучий. Людмила Лежанська вміла створити таку атмосферу

навколо себе, що увесь світ наповнювався загадковим,

неймовірним, чарівним!

І ведучий. Що вона любила? Квіти , дерева, книги, небо. Про це

говорять її листи і вірші. Дуже любила слухати музику Джо

Дассена. Вважала, що потрібно мати коло своїх постійних

авторів і перечитувати їх знову і знову.

ІІ ведучий. З листа Людмили Лежанської: «Моїми книжками тепер

є твори Гріна, Купріна, «Мастер і Маргарита» М.Булгакова,

«Диво» Загребельного,ще декілька книг, які будуть завжди

моїми.»

9

ІІІ ведучий. Із останнього листа, написаного за три тижні до смерті:

«Тішуся, що потрапила в збірник, де є моя Гордасевич, де

Костенко,Симоненко, Павличко»

Слайд 11

ІV ведучий. Чи була вона щасливою? Як це не дивно, але була.

Незадовго до смерті вона сказала мамі: «Мамо, може, хто

питатиме, як я жила, або мене жалітиме, що я,

мовляв,калічка, то ти кажи, бо це правда, що я була дуже-

дуже щаслива і своєї долі ні на чию не поміняла б».

І ведучий. Якою була Людмила? Передусім дуже емоційною.

Емоції переповнювали її, билися у ї листах, дзвеніли у її

віршах. У світ поезії вона випускала тільки світлі, чисті й

прекрасні почуття.

10

Слайд 12.

ІІ ведучий. Зі спогадів матері Олени Іванівни: «У кожній людині

Мілюня (так звали Людмилу рідні) бачила лише хороше. У

неї було багато друзів, які безкорисливо їй допомагали.

Таких людей вона в своїх творах називала

«сонячними»,казала, що в них через серце проходить

сонце».

Читець. Вірш «Сонячні люди»

Зелений світ торкається очей

І переконує, що літо оце вічне.

Мені везе на сонячних людей,

На неймовірне і незвичне.

На біль везе, і на журбу,

І на слова незаймано прекрасні...

Люблю життя, люблю!

І не збагну, що є нещасні.

Нещасна тільки мати у розпуці,

Єдине в світі то нещастя.

А якщо дні просто колючі,11

То це все на добро, ще вдасться.

Безглуздо! Дещо аж банально...

А вітер заціловує вуста. Люблю.

Краса - це так реально,

Це сяйво крізь літа.

Я аж боюсь, що світ зурочу –

Торкається краса очей.

Я жити хочу, хочу, хочу!

Тому й везе на сонячних людей.

Торкається краса моїх очей,

В моєму світі їй так звично.

Мені везе на сонячних людей,

Бо їх шукаю вічно.

І ведучий. 34 роки сиділа Л.Лежанська в ліжку або в колясці.

Сили покидали її, але не корилася душа. У щоденнику

записує: «Не можна сидіти і чекати чиєїсь усмішки. Щоб

мати її, треба раніше усміхнутися самій. Варто, варто стояти

на дорозі, викликати удари на себе… Я рятую свою

поезію… Бо так люблю життя. »

ІІ ведучий. Коли Людмилу прийняли в Спілку письменників

України, вона була щаслива. Потрібно сказати, що суму, як

такого, нарікання на долю чи плачу не було. Це була сильна

людина, з широкою душею, теплим ласкавим серцем і з

великою любов'ю до життя. Вона дорожила кожною

секундою.

12

Слайд 13.

ІІІ ведучий. «Не розумію,- писала Людмила,- як можуть люди

говорити про біду, зітхати, коли їм так легко взяти сонце в

долоні! Так легко зробити людині радість….Мені тяжко

тільки тоді, як плаче мама! ».

ІV ведучий. Із спогадів матері:«В нашому гіркому житті

підтримувала не я її, а вона мене. Після її смерті я прочитала

такий її вірш».

Читець. Вірш «Прохання»

    Посиди біля мене, матусю!

    Доброта нам гніздечко зів’є.

    Бачиш, смуток важкий одвернувся,

    Наша усмішка болі приб’є.

    Посиди біля мене, матусю,

    Без турботи, отак посиди –

    Хай я в очі твої подивлюся,

    Там же є і весняні сліди!..

13

    Посиди біля мене, матусю!

    І погладь моє вогке чоло,

    Я тоді тобі так усміхнуся,

    Що повіриш ти, щастя було!

    Посиди біля мене, матусю!

    Як зіпруся на ласку твою –

    До зірок я тоді дотягнуся

    І недолю здолаю свою!

І ведучий. А в щоденнику Людмила Лежанська записала: «Мама

робить все, що може!...О мамо, зоре моя ти єдина. Не

відають люди, яка ти сонячна, ніжна неповторна !..Ти й

сама того не відаєш…”.

Звучить пісня «Неспокій »муз .Я Найди

ІІ ведучий. Поетеса визнавала , що життя досліджує людей,

перевіряє їх, прагне зробити грубшими, жорстокими і

водночас дає змогу побачити красу, ласку, радість. Суть

людського буття полягає в тому, щоб вистояти. Щоб, не

зважаючи ні на що, трясовини і злоби, лишитися

вразливими, добрими, чуйними. Щоб до кінця бачити світ

дитячими очима.

14

Слайд 14

Читець. Вірш «Зелена пожежа. Натхнення»Зеленим факелом розради

Розмахує весна квітнева –

Спалахують левади,

Займаються дерева…

Іду – пливу в зелений дим,

Що душу зваблює й лоскоче!..

Все переповнюється ним –

Зазеленіть стежина хоче…

Зелене полум’я весни

Охоплює, хвилює…

О безкінечність новизни!.. Ну, хто, коли

Її змалює?!

Читець. Вірш «Літній вечір. Пастель»Звечоріло вже – так по-домашньому ласкаво.

Нехай би всім так вечоріло при вечері

Під лагідністю літа.

Нехай би всім так звечоріло біля дум,

15

Біля мурашок, що вимірюють життя

Невтомністю.

Нехай би всім так вечоріло біля

Прихильності поета,

Який шукає жадібних на ласку…

Нехай би всім так вечоріло.

Читець. Вірш «Дзвенять і розбиваються хвилини»Слайд 15

Дзвенять і розбиваються хвилини,

І я над кожною тремчу…

Як мало треба для людини!

Хоч мить, єдину, посвічу –

І вже зажура гине, гине…

На цілий світ про це кричу!

Бо так дзвенять хвилини

До безтями,

Що тріскаються почуття.

Якби ж стиснути їх руками

Оті хвилини каяття…

16

Вперто стою на зламі.

Хвилинами відлічую життя.

ІІІ ведучий. Ці рядки проймають серця і дорослих , і дітей. Для дітей

любила писати особливо. Адже творила насамперед для

своїх племінників – Лариси й Тараса.

Слайд 16

Читець. Вірш «Багато у літечка друзів»Як багато у літечка друзів!

Он ромашки гойдають росу

і танцюють метелики в лузі,

бджоли мед золотистий несуть.

Плещуть віти в листочки-долоні

і до річки стежини біжать.

Ген хмарини, немов білі коні,

із-за обрію синього мчать.

От зійшлися до гурту малята.

- Всі зібрались? – питає Тарас. –

17

Друзі, літечко тепле стрічати

за село вже виходити час.

Слайд 17

Читець. Вірш «Стежинка»Веде стежинка до води,

Ми йдем житами, лугом

І пісню просимо: - Ходи,

Будь нашим вірним другом.

Сплетемо в райдугу квітки,

Щоб сонечко сміялось.

Враз зашуміли колоски –

Стежинонька сховалась!

Шукали-кликали її,

Знайшли аж коло річки.

Тепер ми знаємо твої,

Стежинонько, хитрички!..

Ти з нами трішки погуляй,

А будемо вертатись,

То вже хоч скільки утікай –

18

Ми не дамо сховатись.

ІV ведучий.

Слайд 18

Восени 1981 року у листі до Г.Гордасевич пише: «Ця

сонячна осінь байдужа до мого здоров’я( я слабну, слабну),

але вона подарувала мені дивну історію, коротку та

емоційну. В мій світ увійшов … отой славний композитор,

пісні якого зачаровують навіть бабусь…Так предивно все

було. Ми вечеряли о четвертій годині ранку… Ми вдвох

написали пісню о п’ятій ».

І ведучий. Через три тижні, 9 листопада 1981 року, Людмила

Лежанська померла у місті Луцьку. Поховали її, як вона

того і хотіла у сукні з блакитного гіпюру з фатою у

Гаразджі. На похороні було багато людей і море квітів.

19

Слайд 19

ІІ ведучий. Людмила Лежанська побачила за життя дві свої збірки-

«Поезії» та «Стежечки». Змалку прикута до ліжка

невиліковною хворобою, вона мала напрочуд тонкий

поетичний зір. Її вірші зігріті чистою любов'ю до рідної

землі, до людей, з якими так прагла спілкуватися бодай по

телефону.

Слайд 20

Читець. Вірш «Живу, бо в серці…»Я бачу все…

20

Я маю сто очей!

Я сто доріг у серці маю.

Серед книжок й серед людей

Я сотні усмішок стрічаю!..

Без ніг?! –

А нерухомість гине! Зникла…

Хай хтось, можливо, занеміг,

А я іду крізь біль-

В життя!

До світла!

ІІІ ведучий. Тепло людських сердець не тільки зігріло її,а й надало

віри у свої сили.

Читець. Вірш «Присутність доброти»Як любо тиші добрій віддаватись,

Коли в житті зоріє хтось тобі,

Коли незримо є чиясь присутність,

Близька очам – як неба голубінь.

І вже тоді не страшно заблукатись

У паперовій чистоті,

Прокльовуються легко між думками

Слова – іскринки золоті.

В самотині, у невимовній тиші,

Слова тчуть дивну казку золоту,

Просвітлені чиєюсь добротою –

Самі творити здатні доброту.

ІV ведучий. Ця доброта супроводжує Людмилу упродовж її ще

21

такого короткого життя: вона не дала впасти у відчай,

забутись у тяжкій самотині, відгородитися від світу своїми

болями, а підняла їх на омріяну височінь- служити людям,

зробити її корисною для них.

Слайд 21

Читець. Вірш «Життя моє,- сонце в шибці…»Життя моє,-

Сонце в шибці,

Листя, росою вмите,-

Ти в житній пахучій скибці,

Руками людей зігріте.

22

Слайд 22.

І ведучий. Людмилу Лежанську нерідко порівнювали з Лесею

Українкою. Так багато спільного було у їх долі, а

насамперед сила особистості, сила душі. Не випадково

портрет Лесі Українки висів у кімнаті Людмили

Лежанської.

Читець. Вірш «Портрет Лесі Українки в моїй кімнаті»З червоних руж на білім полотні

Бабуся вишила волинську долю.

Широку долю з листячком дубовим.

Що наче символ міцності людської.

І цей рушник подарувала посестрі.

Як щиро пригорнулася до нього –

Леся!

Від усмішки її враз ружі ожили.

Квітки, немов пташата, з рушника

До мене почали злітатись.

Побавитись,

А може, щоб вдихнути кольори в мої слова?!

23

Слайд 23.

ІІ ведучий. Поетеса Людмила Лежанська воістину мала «сто доріг у

серці». Як уже було сказано , за життя вона навтішалася

своїми двома книгами- «Поезії» («Каменяр»,1980 р.) та

«Стежечки » («Веселка»1981 р.). Пізніше вийшли ще дві-

«Мій доброокий світ» («Каменяр»,1986 р.), «Чому став

синім льон»(1990 р.).Є пісні , написані на її слова.

Звучить пісня «Двоколос» (муз.А.Пашкевича)

ІІІ ведучий. Зі спогадів сестри Галини Ярославівни Афіцької: «Перед

смертю Людмила казала мені: «От якби ще хоч рік-два

пожити, я б багато тепер змогла, так легко мені тепер

пишеться». Але сили вже зовсім покидали її.

24

Слайд 24.

ІV ведучий. Зі спогадів Петра Маха: «Я зустрічався з нею в

останньому її надвечір’ї. Людмила була зморена лютою

хворобою, але очі її тиху усмішку несли. «Хочеться пожити,

стільки ще не написано….»,- говорила. Наступного дня її не

стало.

Слайд 25.

І ведучий. Коли читаєш її вірші, бачиш її саму - мрійливу дівчину

зі своїми болями і радощами, помислами і надіями. Та

пам'ять про неї - не просто вірші і скромна стела під

яблунькою на міському кладовищі. Це і незвичайна

чутливість до чиєїсь біди, до неправди й нещирості, 25

зворушлива вдячність за увагу до себе, якась майже дитинна

ніжність і наївність, які вона виявляла в житті і зоставила в

слові. Це і чистота її любові до людей і таємниця кохання,

якою освітлено чимало її поезій.

Читець. Вірш «Калинова пісня»Вже калина в лузі, ой, палахкотить,

Вже вона чеканням тихо дозріває,

Щоб то морозенка та й приворожить,

Бо в його коханні гіркота зникає.

Радісно й незвично вечір занімів,

Серце забриніло, начебто сопілка –

То не соловейко, то десь до губів

Спрагло притулилась калинова гілка.

ІІ ведучий. З щоденника: «Поезія тільки тоді сильна і справжня,

коли людина не просто шукає у ній порятунку, а живе нею,

дихає, як повітрям».

Читець. Вірш «Роздум про слово»Слова, слова... ну що вони в житті, слова!?

Немов пташки. Та й пташка видима літає.

В долонях теплоти життєва суть жива!

О хто, ну, хто цієї істини не знає?

Як страшно-страшно заблудитися в словах,

Лиш ними грітися, словами лиш одними,

Зірвати хочеться над головою дах,

Щоби дощами обгорнутися рясними...

Забути щоб слова, затерти геть усі!

26

Всією плоттю, щоб відчути дотик світу,

Стеблиною собі побути у росі –

Але стеблину бачила, й морозом збиту...

Слова, слова... Ну, що вони в житті, слова!..

Немов пташки, та пташка видима літає.

В долонях теплоти життєва суть жива,

Але ж рятує слово і воно вбиває.

ІІІ ведучий. А ще: «Поет - це людина, яка дуже багато мислить і яку

турбують всі проблеми життя, крізь яку проходить плач

землі. Вислів «Це справжній поет» рівнозначний словам

«Це справжня людина».

Людмила Лежанська була і Поетом, і Людиною.

ІV ведучий. У віршах відчувається щирість слова, справжнє -

людське почуття, вони приваблюють чистотою, свіжістю.

Авторка справляє враження своєю образністю, пише про

особисто пережите, перепущене крізь власну душу.

Ліричний герой поетеси невіддільний від самої авторки.

27

Слайд 26.

І ведучий. Однією з сильних рис поетеси є вміння безмежно

захоплюватись побаченим - народженням світанку, літнім

дощем чи осіннім вітром, ранком, «що солодко спить»,

синім небом, яке саме пливе у долоні, крапелькою, що

«упала з даху на поріг... ,залишивши сміх.»

Читець. Вірш «Весна. Мажор»Я сьогодні весну зустрічала!

Побачила див багато:

Як тінь од хмарини пливла,

Гніздечко ліпила ластівка;

Як пролісок нишк у траві,

Яка із вітриськом шепталась, -

І сонце мені жартома

Веснянок на ніс начіпляло.

Я наче збагнула цей світ,

Ласкавий такий та бентежний!

Мені вісімнадцять літ,

28

І шлях у життя - безмежний.

ІІ ведучий. Є у ліричних віршах поетеси і мелодії кохання, і вічне

сподівання щастя, і ніжний смуток, і впевненість у силі

почуттів.

Слайд 27.

ІІІ ведучий. Тепер, коли її слово, наче промінь, летить до людських

сердець, — коли її власне серце стало вже піснею, хочеться

осягнути саму суть життя поетеси. Чи важко їй було?

Пекельно важко! Можна тільки уявити, яким болем

поскрипував її візочок, долаючи видолинки дитинства у

рідному Вербичному.

29

Слайд 28.

Читець. Вірш «Дзвенять і розбиваються хвилини…»Дзвенять і розбиваються хвилини,

І я над кожною тремчу...

Як мало треба для людини!

Хоч мить, єдину, посвічу –

І вже зажура гине, гине...

На цілий світ про це кричу!

Бо так дзвенять хвилини

До безтями,

Що тріскаються почуття.

Якби ж стиснути їх руками

Оті хвилини каяття...

Вперто стою на зламі.

Хвилинами відлічую життя.

ІV ведучий. «Мені було гірко від думок,

Мені було сонячно від болю, » - скаже вона потім, але

за цими рядками криється цілий світ протиборства,

сміливого виклику недузі, часом - і сумнівів, яких 30

проганяли її друзі. Людмила заселила свій дім сонцем,

квітами, любов'ю. Її любили люди. І не стільки із співчуття,

скільки із бажання дивитися в її добрі, лагідні очі, бачити

оту незрівняну дитинну усмішку, чути суворо-мужні

розмисли про наш вік, працю, людське добро.

І ведучий. В одному з листів Людмила Лежанська зізнавалася:

якщо хоч одній людині колись її книжечки припадуть до

душі, то вже не буде її життя зайвим.

Слайд 29.

ІІ ведучий. Хочеться вірити, що ніхто із вас не залишиться

байдужим, бо нe може не зворушити слово чисте, щире,

поетичне:

Щоб крізь серце проходив сміх землі,

Щоб крізь серце проходив плач землі - так жити!

От і все. Метелик на мить присів на долоню і відлетів.

Залишивши нам спогади.

Читець. Вірш «Згасаю гарно …».

31

Слайд 30.

Згасаю гарно. Вірте, друзі!

Я догоряю щиро на вітрах,

Як теплий день на літнім лузі,

Відходжу у зелених кольорах.

Втішаюся, що так зникаю,

Що перетворююсь у слів рядки.

Отак собі перецвітають

Весняні між травою квіточки.

Тихесенько і непомітно,

Не знаючи великого тепла,

Та хтось шукає першу квітку,

Комусь дорогоцінною була.

Згасаю гарно...

Вірте, друзі!

Я догоряю щиро, на вітрах,

Як теплий день на літнім

Відходжу у зелених кольорах.

Цей вірш знайдено в архіві після смерті авторки.

Читець. Вірш «Мої рядочки».32

Слайд 31.

Мої рядочки - то не я, о ні!

То люди. Так! Це їхнє все в мені.

На мить зустрінеться з кимось душа

І вже своє щось він їй залиша.

Бува й не радість, а журбу і біль,

Та й це потрібно, як до хліба сіль.

З душі наповненої хлюпотить.

То й мушу щось у вірші перелить.

А десь як хлюпне трішки через край,

То серденько шепоче: " Ну, співай!"

Тоді співає тиша й зогріва!..

І оживають, світе мій, - слова!

Я зовсім не віршую, не пишу,

Я просто свою душу колишу!

Виступ племінниці Людмили Лежанської Л.В.Стасюк

33

Слайд 32

Читець. Вірш «Пам'яті волинської поетеси» Л.В.ВасилевськоїКрізь біль ішла, крізь сумніви і муки,

Дивилась мудро на широкий світ.

Тяглися до вікна її дівочі руки,

Де на гілках - біловишневий квіт.

А весни з нею в римах говорили,

Манили владно барвами й теплом,

В недужім тілі виростали сили,

Лились віршами, наче джерелом.

О, скільки б ще могла вона сказати

Про дощ рясний, про перший чистий сніг,

Про землю рідну, котра, наче мати,

Давала їй наснаги в боротьбі.

Тремтить перо... В безкомпроміснім герці

Зійшлися смерть і воля до життя...

Короткий вік судився її серцю –

І розквіт літ - холодне небуття.

Крізь біль ішла. Та спраглими устами

Співала пісню щиру і просту,

34

Щоб і сьогодні в слові жити з нами,

Співцем життя лишились на посту.

35

Список використаних джерел

1. Лежанська Людмила. Мій опротестований долею і людьми

світ. /Людмила Лежанська. – К.: Четверта хвиля, 2010.- 416 ст.

2. Гром О.Ф. Метелик на долоні вічності. Людмила Лежанська.

Життя і творчість. [Електронний ресурс] / О.Ф.Гром //

Інформаційно- мистецьке видання ,,Краєвид".- Режим доступу:

http://voub.at.ua/gazety/8.html- [Дата перегляду 18.01.2015]

3. Гриб Л.Поетичний світ Людмили Лежанської. [Електронний

ресурс] / Л.Гриб.- Режим доступу:

http://istvolyn.info/index2.php?

option=com_content&task=view&id=893&Itemid=1 - [Дата

перегляду 22.01.2015]

36

37

38

39