20163

Ти права,

внученько.

Ісус відповів

на молитву. Треба

подякувати Йому.

дитячий християнський журнал

ISSN 2194-3796

Stejinka 03_16.indd 1 09.01.16 09:45

Мал

юва

ла В

ікт

орія

ДУ

НАЄ

ВА

Чи знаєш ти назви всіх квітів, зображених у кружках? Запиши їх початкові літери в маленькі кружечки, і ти дізнаєшся тему журналу.

Я часом думаю: чому 

потрібно розповідати Богові про свої проблеми та бажання, адже Він і так 

знає все? Сподіваюся, про це ми прочитаємо 

в журналі.

Я дуже люблю квіти 

й знаю назви всіх цих квітів! А з літер 

у маленьких кружечках вийде слово МОЛИТВА.

И

СТЕ

ЖИ

НК

А 3

/16

2Stejinka 03_16.indd 2 09.01.16 09:45

Найбільша

честь, яку нам

Бог виказав, –

це можливість

розмовляти

з Ним.

Малювала Тетяна КОСТЕЦЬКА

Ванда САВОЛАЙНЕНПереклав Степан ЗАГОРУЛЬКО

У дворі маленький хлопчикДо Iсуса промовляв,На малесенькій долоньціПальці тихо загинав:

«Щоб матуся не хворіла,Щоби тато поруч був,Щоб дідусь узяв бабусю Й в гості знов до нас прибув.

Прошу я Тебе, мій Боже,Добре чудо Ти здійсни:Кошеня, що загубилось,Нам додому поверни».

Лиш почули цю молитву – Посміхнулись Небеса,I послав Господь дитиніЩиро всі ці чудеса.

Будь і ти, як ця дитина,Серце Богу відчини,I в усіх мирських турботахПоруч буде Бог завжди.

МОЛИТВАДИТИНИ

Олена МІКУЛА

Я мала, та вже багата,Встигла я добра придбати:Є у мене тепла хата,Є чудові мама й тато,Маю добрих двох бабусь,Є у мене і дідусь.Маю двох сестер та брата,Маю цуцика Пірата,Маю гойдалку в садочку,Ляльку Галю у візочку,Трьох ведмедів, двох котівТа коробку олівців.

Та найбільший скарб, я знаю, –Я Iсуса в серці маю!

МОЇСКАРБИ

СТЕ

ЖИ

НК

А 3

/16

3Stejinka 03_16.indd 3 09.01.16 09:45

Вже цілий рік Сашко не бачив тата. А скільки подій відбулося за цей рік! Взимку йому виповнилося шість років. Мама спекла великий шоколадний торт і прикрасила його шістьма різнокольоро-вими свічками, які Сашко задув із першої ж спроби. Ось яким дорослим він став!

А навесні він сам, без допомоги мами, навчився сідати, відштовхуватися й їзди-ти на двоколісному велосипеді. І це було не останнє його досягнення. Влітку він навчився плавати. Це було здорово, бо до цього він плавав тільки в надувному жилеті! А тепер сам міг проплисти три метри від берега й повернутися назад.

Але найважливіша подія, яка сталася з Сашком цього року, поки не було по-руч тата, відбулася восени. Він став пер-шокласником. Мама купила йому кра-сивий синій портфель, на якому був на-мальований великий футбольний м’яч. У школі йому подарували абетку, і тепер він щодня, як справжній учень, ходив до школи. Там було дуже цікаво. У нього з’явилися нові друзі. Він навчився раху-вати до ста й писати літери. Тільки шко-да, що його тато цього не бачить! Це засмучувало Сашка. А тут іще шкільні товариші почали сумніватися в тому, що в нього взагалі є тато:

– Сашко, а може, в тебе немає тата? Чому він ніколи не забирає тебе зі школи?

– Та є в мене тато! Самий найкращий! Просто зараз він поїхав до іншої країни. Йому там потрібно заробити для нас гро-шей. Потім він купить там будинок і забе-ре нас із мамою до себе. Він є! Я з ним щодня говорю по телефону, розповідаю йому все, що зі мною відбувається, а він слухає мене. Він мій найкращий друг! – пояснював Сашко однокласникам.

– А хіба можна дружити з тим, кого не бачиш? З ним же не можна пограти, – дивувалися хлопці.

– Зате, коли мені дуже сумно й хочеть-ся плакати, я телефоную, і він заспокоює мене. Він дає мені дуже мудрі поради. Пам’ятаєте, коли Миколка на малюванні розлив баночку з водою на мій малюнок,

Яна ПАРАЩИЧ

НЕВИДИМИЙ

ДРУГ

СТЕ

ЖИ

НК

А 3

/16

4Stejinka 03_16.indd 4 09.01.16 09:45

Ось Його номер телефону. Користуйся ним! Го-вори з Ісусом Христом, твоїм невидимим, але вір-ним Другом. І обов’язково чекай на Нього. Він обов’язково прийде!

Читачу, і в тебе є друг, якого ти поки не можеш бачити, тому що Він пішов у іншу країну – небес-ну, щоб приготувати тобі новий, гарний будинок. І коли Він приготує його, то обов’язково повер-неться, щоб забрати тебе. Але сьогодні ти можеш із Ним розмовляти – вдень, вночі, в школі, на ву-лиці. Він завжди готовий тебе вислухати, підтри-мати й надати допомогу, як Сашків тато, якого хлопчик не бачив.

Ти здогадався, хто це? Так, це Ісус Христос – не-видимий, але найвірніший твій Друг. Я дам Його номер телефону, але для цього тобі потрібно на-писати під кожною картинкою першу літеру наз-ви того, що ти бачиш.

я так хотів на наступному уроці теж ви-лити воду на його малюнок, але тато ме-ні порадив його пробачити. А ще, коли я захотів ролики, я зателефонував йому, розповів про своє бажання, і він надіс-лав гроші мені на ролики. Адже в дружбі головне – підтримувати друга, довіряти йому й ніколи не кидати його в біді. Так говорить тато. І він так чинить, тому він – мій друг, хоч я його й не бачу зараз.

Хлопці не розуміли Сашка. Вони мовч-ки знизували плечима й розходилися.

Але одного разу, теплим недільним ранком, коли Сашко ще ніжився в ліж-ку, хтось подзвонив у двері. Серденько в хлопчика якось сильно-сильно забило-ся, і він вирішив піти подивитися на гостя.

– Тату, татусенько! Я так чекав на те-бе! Я знав, що ти обов’язково повер-нешся!

Сашко дочекався свого невидимого друга – тата, який приїхав забрати його до іншої країни, де вони всі разом, друж-ньою сім’єю, будуть жити у великому й гарному будинку, що тато приготував для своєї родини.

Малював Віктор БАРИБА

СТЕ

ЖИ

НК

А 3

/16

5Stejinka 03_16.indd 5 09.01.16 09:45

Розг

орні

мо Б

іблію

Гузаль ТАЛІПОВА

ВИПРОШЕНИЙ У БОГА

Кілька тисяч років тому в стародавньому Ізраїлі, в міс ті Рама, жив добрий і богобоязливий чоловік на ім’я Елкана. В нього було дві дружини, що вважалося звичайним для культури того часу. Одну дружину зва-ли Пеніна, а іншу – Анна. Щороку Елкана зі своєю ро-диною, як і всі ізраїльтяни, вирушав до міста Шіло для поклоніння Богові.

Життя текло своєю течією, і все було б добре, якби не одна проблема. Річ у тім, що в Пеніни були діти, а в Анни – ні. В ізраїльській культурі мати багато дітей вважалося ве-ликим благословенням. Особливо раділи, коли в сім’ї народжувався хлопчик – спадкоємець і помічник своєму батькові. Анна теж дуже хотіла мати сина й журилася, що була бездітна. Щоразу, коли вона йшла вулицею повз сусідські будинки й дивилася на дітей, що гра-ли там, їй ставало дуже сумно. Як же вона хотіла, щоб перед їхнім будинком також грали й сміялися її діти! Але, на жаль, вона нічого не могла вдіяти.

Елкана намагався втішити дружину. «Анно, чо-му ти плачеш? – запитував він її. – Невже я для тебе не кращий за десятьох синів?» Але навіть ці слова не заспокоювали бідолашну Анну.

Малювала Лариса ГОРОШКО

СТЕ

ЖИ

НК

А 3

/16

6Stejinka 03_16.indd 6 09.01.16 09:45

І ось ізнову настав час піти до Шіло для поклоніння Богові. Елка-на зібрав свою велику родину, і всі разом вони вирушили в дорогу. Ця подія була дуже радісною для всієї родини, адже крім поклонін-ня Богові їм належало побачитися

зі старими друзями та знайомими.У святилищі в Шіло Анна встала навколішки й у відчаї почала мо-

литися. Вона говорила Богові: «Якщо Ти даси мені сина, то я обіцяю присвятити його Тобі, щоб він служив Тобі все життя!» Анна молилася пошепки, тому слів майже не можна було розібрати, було чути лише схлипування нещасної жінки.

У цей час священик Ілій, який служив Богові в святилищі, помі-тив її. Анна ж довго не підводилася з колін, продовжуючи молитися й плакати, тому Ілій подумав, що вона, можливо, напилася вина. Пі-дійшовши ближче, священик вирішив дізнатися, в чім річ. «Ні, ні! – відповіла Анна. – Я не п’яна, я плачу через велику потребу: прошу в Бога сина».

Тоді Ілій зрозумів, що в цієї жінки велика віра й молиться вона щиро, від усього серця. Він утішив Анну й сказав: «Господь Бог почув твою молитву і виконає твоє прохання! Іди додому з миром і більше не журися про свою потребу!» Анна залишила Шіло з вірою, що незабаром отримає відповідь на свою молитву. Повернувшись додому, вона жила надією на диво від Господа.

Всемогутній і люблячий Бог почув прохання Анни й послав їй те, про що вона просила: у неї народився довгоочікуваний син. Це була справді велика подія! Як довго Анна чекала, і як чудово Бог подбав про неї! Хлопчику дали ім’я Самуїл, що означає «Бог почув».

«Він буде служити Богові, коли підросте», – говорила Анна про свого сина. І Анна знову молилася, тільки вже не через журбу, а від великого щастя, за яке славила свого Господа.

Коли Самуїл підріс, Анна виконала обіцянку, дану Богові, й при-вела сина до Шіло, до священика Ілія. «Ось мій дорогий син, про якого я молилася того дня, – сказала вона йому. – І я хочу, щоб він служив Богові в домі Господньому». Ілій був уже доволі старий, і йому потрібна була допомога. У нього самого було двоє синів, які могли б допомогти батькові в служінні. Але, на жаль, сини Ілія не

були слухняні Богові й не виконували Його повелінь. Тому добрим і надійним помічником священика став Самуїл.

Анна ж народила ще трьох синів і двох дочок – так Бог вдоволь-нив її потребу й винагородив за терпіння.

Через багато років, коли Саму-їл виріс, Бог поставив його суддею над усім Ізраїлем. Випрошена в Бо-га дитина стала не тільки великою людиною, але й Божим пророком.

Історію про Анну та її довгоочікуваного сина ти знайдеш в Першій книзі Самуїловій, глави 1 і 2.

Як ти вважаєш?1. Через що горювала Анна?

2. Що вирішила зробити Анна?

3. До кого ти можеш звернути-ся по допомогу, коли в тебе щось не ладиться?

СТЕ

ЖИ

НК

А 3

/16

7Stejinka 03_16.indd 7 09.01.16 09:45

ПРАВИЛЬНА?Яка відповідь

ПРАВИЛЬНА?Яка відповідьПро молитвуНа

д ци

м ва

рто з

амис

лит

ися

Молитва відрізняється від звичайної мови тим, що вона звернена до Бога, Який створив усе і знає, що відбувається в усьому світі. Господь знає, про що думає кожна людина, що вона ро­бить, про що говорить і навіть про що мріє. «Тоді навіщо молитися?» – запитаєш ти.

Мама твоя теж знає, що ти її любиш, але як їй приємно, коли ти підійдеш і скажеш їй про це. Правда ж? Татові приємно, коли ти попросиш його допомогти тобі в чомусь. Наприклад, розв’язати задачку або відремонтувати велосипед. I хоч тато дуже зайнятий, він тобі охоче до­поможе, бо любить тебе і йому приємно, коли ти до нього звертаєшся по допомогу. Але навіть якщо ти не можеш сказати такого про своїх батьків, знай, що Бог тебе любить і Йому приємно, коли ти до Нього звертаєшся.

Батьки з самого дитинства вчать дітей говорити «спасибі» за допомогу або подарунки. Вони знають, як важливо бути вдячними. I не тільки по відношенню до них та інших людей, але й по відношенню до Бога. Тому в усіх молитвах ми дякуємо Богові за все, що маємо: за їжу, одяг, здоров’я, сім’ю, друзів... За те, що Він нас любить. За те, що ми можемо до Нього звертатися й знати, що Він нас чує.

Важливо знати про молитву також наступне. Бог хоче, щоб ми, молячись Йому, брали участь у тому, що Він має намір зробити. Наприклад, тато каже тобі, якщо ти хлопчик: «Ходімо дрова пиляти!» Ти з радістю погоджуєшся, оскільки тобі все одно, що робити, аби бути поруч із татом. Чи не так? Тато пиляє, а ти йому допомагаєш. Можливо, тільки за пилку тримаєшся. Але й це приємно та радісно. Татові теж приємно. Або мама тобі, якщо ти дівчинка, запропонує разом із нею пекти пряники або хліб. Краса!

Так і Бог. Він багато що в цьому світі робить. Але Йому особливо приємно, якщо ми беремо участь у Його справах. «Як?» – запитаєш ти. У молитві. Ти молишся про сусідів або одноклас­ників, щоб вони увірували. А Бог це робить. Молишся про здоров’я бабусі чи дідуся, а Бог тебе

чує (Він і так би їм допоміг, але разом із тобою – Йому приємніше). Ось цим і відрізняється молитва від простої розмови: ми розмов­ляємо з Богом, коли молимося. Тому й очі закриваємо, щоб ніщо нас від розмови з Ним не відволікало, і на коліна стаємо (якщо

у своїй кімнаті молимося), оскільки ми сто­їмо перед Твор цем Всесвіту й із Ним роз­мовляємо! I нам не страшно, тому що ми знаємо: Він любить нас, Він називає нас, тих, що повірили в Нього, Своїми дітьми, Він – наш Батько.

Ти вже знаєш напам’ять молитву, якої нас навчив Сам Iсус? Вона називається «От­че наш». Якщо ти її ще не знаєш, завчи її на­пам’ять ще сьогодні. Ця молитва записана в шостому розділі Євангелія від Матвія.

Вальдемар ЦОРН

СТЕ

ЖИ

НК

А 3

/16

8Stejinka 03_16.indd 8 09.01.16 09:45

8. Хто молився про Петра, щоб його віра не збідніла?а) Iван;б) Андрій;в) Iсус.

Малювала Вікторія ДУНАЄВА

Склала Ельвіра ЦОРН

ПРАВИЛЬНА?Яка відповідь

ПРАВИЛЬНА?Яка відповідь

2. Хто молився про свого брата, на якого Господь розгнівався за ідолопоклонство?а) Авель;б) Яків;в) Мойсей.

1. Хто молився про свою дружину, тому що в них не було дітей, і став батьком близнюків?а) Iсаак;б) Яків;в) Йосип.

3. Як звали бездітну жінку, яка молилася Господові, обіцяючи присвятити Йому дитину, якщо Він дасть їй сина?а) Сарра;б) Ревека;в) Анна.

4. Як звали смертельно хвору людину, якій Господь, за її молитвою, продовжив життя на 15 років?а) Йосип;б) Єзекія;в) Йов.

5. Хто продовжував молитися Богові, незважаючи на заборону царя?а) Даниїл;б) Мордехай;в) Неемія.

6. Як звали пророка, за молитвою якого три з половиною роки не було дощу, а потім, за його ж молитвою, пішов дощ?а) Єлисей;б) Iлля;в) Натан.

7. Хто молився про те, щоб Господь простив людей, що вбивали його камінням?а) Яків;б) Степан;в) Павло.

Вікт

орин

аС

ТЕЖ

ИН

КА

3/1

6

9Stejinka 03_16.indd 9 09.01.16 09:45

Марк і Аня побачили, як кішка прокралася вздовж паркану й зачаїлася за приставленою до паркану дерев’яною лопатою. Між нею та годівницею залишалося метрів зо три.

Птахи продовжували галасувати й сваритися. Забіяки були так зайняті своєю метушнею, що не помітили небезпеки.

Оцінивши відстань, Мурка пригнулася й стрибну-ла з усієї сили. І ось вона вже стрімко підіймається

по стовпу вгору. Ще трохи, і вона схопить зяблика.І раптом кішка почала сповзати вниз! Як во-

на не старалася, її кігті не могли зачепитися за гладкий стовп. Подальші спроби видер-

тися вгору були такими ж безуспішними. А птахи, помітивши хижака, з криком

і шумом розлетілися в різні боки.

Схованка в домі лісника

Еріх ШМІДТ-ШЕЛЬ

Марк і Аня проводять зимові канікули в бабусі й дідуся. Їхній дідусь – лісник, і онукам, що приїхали з міста, все цікаво: спостерігати за нічним бенкетом зайців, за птахами в годівниці... Але разом із тим Марка

пригнічує поганий вчинок, який незабаром неминуче повинен виявитися.

Частина 9

СТЕ

ЖИ

НК

А 3

/16

10Stejinka 03_16.indd 10 09.01.16 09:45

Кішка капітулювала. Вона сиділа на снігу з сердитим виглядом, незадо-волена невдалим нападом. Звідки їй було знати, що лісник обшив частину стовпа гладким листом заліза?!

А птахи сиділи на деревах і весело перегукувались, ніби висміювали кішку. Мурка з утомленим виглядом обтрусилася від снігу й крадькома зникла за рогом будинку.

У суботу вранці в будинку лісника зчинився великий переполох. Настіль-ки великий, що вже ніхто й не думав про день народження. А Марк навіть забув про пряники. Що ж сталося? Всі шукали Мурку, але її ніде не було. І тепер усі переживали: куди поділася бабусина улюблениця?

Після вчорашнього невдалого полювання на птахів Мурка в будинку більше не з’являлася. Всі тривожилися в очікуванні найгіршого. Адже кіш-ка була ще молода й не розуміла небезпек суворої зими.

Діти дуже засмутилися. Вони позбулися друга, з яким так весело було грати. А бабуся й дідусь журилися через втрату спритного мисливця на мишей.

– Можливо, на неї напав яструб, – розмірковував лісник. – Або вона по-билася з собакою та загинула. Якби Мурка була жива, вона б уже давно по-вернулася.

– А якщо Мурка заблукала? – припустив Марк. Йому не хотілося вірити, що кішка загинула. – Адже вона могла втекти в село й знайти там притулок в якому-небудь будинку.

У цей момент до будинку, долаючи глибокі замети, підійшов листоно-ша. Постукавши в двері, він увійшов і чемно привітався:

– Доброго ранку!– Сідайте, будь ласка, – запросила його бабуся до кухні. – Зігрійтеся трохи,

а то захворієте. На вулиці сьогодні лютий мороз!– Це вірно, – погодився листоноша. – Сніг так і рипить під ногами. Тро-

хи перепочити в теплій кухні дуже приємно.

СТЕ

ЖИ

НК

А 3

/16

11Stejinka 03_16.indd 11 09.01.16 09:45

Поки листоноша виймав зі своєї шкіряної сумки листи для лісника та вітальну пошту для онуків, Аня продовжувала говорити про зниклу кішку.

Раптом листоноша підвів очі й сказав:– До речі, я чув у лісі якісь жалібні стогони. Спочатку я подумав, що це

дитина чиясь заблукала. Але потім зрозумів, що стогони схожі на нявкання кішки. Я подивився навколо, але нікого не виявив – ні дитини, ні кішки.

– Це наша Мурка! – разом вигукнули діти, схопившись зі своїх місць. – Де ви її чули? Скажіть скоріше де? Потрібно терміново піти туди!

Листоноша докладно описав те місце. Аня склала руки в молитві й про-шепотіла: «Господь Ісус, допоможи нам знайти Мурку живою! Це був би такий чудовий подарунок до мого дня народження!»

Відразу після відходу листоноші дідусь і онуки вирушили в бік лісу. Ко-ли вони підійшли до того місця, яке їм описав листоноша, дідусь сказав:

– А тепер обережно! Земля в лісі дуже нерівна. Тут багато тонких і тов-стих пеньків, коренів дерев, колючих чагарників. Між ними є западини, тріщини, ями. Влітку козулі та зайці знаходять у цих непролазних заростях надійне укриття. А зараз земля, хоч і промерзла, і вкрита товстим шаром снігу, але все одно буває, що раптом провалишся по коліно...

– Дивись, дідусю, – Марк показав рукою на сніг, – я впевнений, що це сліди нашої Мурки! Давай підемо по цьому сліду, і тоді ми її знайдемо!

Дідусь похитав головою.– Це не котячі сліди, – визначив він. – Тут пробігла лисиця.– Шко-о-о-да, – розчаровано протягнув Марк.– Нам нічого не залишається, як тільки обстежити всю територію, – ви-

рішив дідусь і пішов з Марком далі.Вони заглядали в кожну ямку й кожне дупло, час від часу кликали Мур-

ку. Аня зупинилася на узліссі. Повільно оглядаючи верхівки дерев, вона згадала, як минулого літа бачила тут двох білочок. Білочки виглядали так мило! Вони спритно збігали вгору по стовбуру дерева, перестрибували

СТЕ

ЖИ

НК

А 3

/16

12Stejinka 03_16.indd 12 09.01.16 09:45

з гілки на гілку, ховалися, а потім виглядали з-за стовбура, дивилися на неї зверху вниз.

Раптом Аня насторожилася. Їй здалося, що там, нагорі, хтось поворушив-ся. Дівчинка напружено вдивлялася в покриті сніговими шапками гілки дерева. Дійсно, на правому суку сидів невеличкий звірок.

– Марку! Марку! – покликала Аня. – Йди-но сюди, там нагорі сидить бі-лочка!

– Кішку шукати треба, а не білочку! – відгукнувся Марк. – Теж мені, бі-лочка!

Цього разу Аня навіть не образилася. Вона продовжувала нерухомо сто-яти на місці.

Але ось і Марк із дідусем почули тихе нявкання. Однак, озирнувшись навколо, вони не змогли зрозуміти, звідки доноситься звук. У відповідь на їхнє гукання щоразу звучало лише слабке «няв».

– Бідолашна тварина, мабуть, зовсім виснажена, – зробив висновок ді-дусь. – Інакше б вона кричала голосніше.

Аня все ще стояла на узліссі й дивилася вгору, на верхівку найвищого дерева.

– Дідусю, йди-но сюди, подивися! – покликала вона наполегливо. – Там, нагорі, і правда білочка!

Аня знала, що дідусь, на відміну від інших, завжди відгукнеться на її про-хання. Підходячи до неї, дідусь сказав:

– Ану, покажи мені білочку-умілочку! Може, ти помилилася? Адже о цій порі року та за такої холоднечі білки залягають на зимову сплячку у сво-їх теплих оселях. Але щоб прокинутися й шукати корм – таке буває дуже рідко.

Порівнявшись із онукою, дідусь подивився на сук, на який вона вказува-ла. Спочатку він не міг виявити там ніякого звірка. Але ось радісна усміш-ка освітила його обличчя.

СТЕ

ЖИ

НК

А 3

/16

13Stejinka 03_16.indd 13 09.01.16 09:46

– Анечко! – вигукнув він і погладив внучку по щоці. – Ти знайшла нашу втікачку! Там, нагорі, сидить не білочка, а наша Мурка!

Тут і Марк підбіг до них.– Як же вона туди видерлася? – запитав він. – І чому не спускалася вниз?– Напевно, надто знесилила й замерзла, – припустив дідусь. – Так, спра-

ви кепські. Треба подумати, як її звідти зняти.– Якщо Мурка не спускається до нас, значить, нам треба піднятися до

неї, – розсудив Марк.– Думка розумна, – погодився дідусь. – Ходімо тоді, принесемо нашу

розсувну драбину й врятуємо Мурку.Сказано – зроблено. Годиною пізніше дідусь підіймався по щаблинах

драбини, приставленої до високого буку. Але, діставшись до верхньої щаб-лини, він зрозумів, що не зможе дістати кішку. До неї залишалося ще ме-трів зо два. Дідусь кликав її, але вона не рухалася з місця. Недовго думаю-чи, лісник схопився за нижню розвилку сучків, намагаючись підтягнутися. Маневр був небезпечний. Сук був покритий льодом і снігом, а значить – гладкий. Але дідусь не відступив, і йому вдалося підтягнутися. Однак ко-ли він став на сук, що стирчав поруч, і потягнувся за Муркою, сук за-тремтів, і з нього впала хмара снігу.

Діти злякано закричали:– Дідусю, повернися! Ти ж можеш впасти! Та ще перед нашим

днем народження!Але дідусь, тримаючись лівою рукою за верхній сук, простяг-

нув праву руку якомога вище і, дотягнувшись до Мурки, притиснув її до себе...

Спускатися вниз було ще небезпечніше, ніж підніма-тися. Адже тепер дідусеві потрібно було стежити не тіль-ки за собою, а й за кішкою. Повільно, обережно він

СТЕ

ЖИ

НК

А 3

/16

14Stejinka 03_16.indd 14 09.01.16 09:46

спускався із роздвоєного сука. Минуло чимало часу, поки він ді-стався до драбини. Діти полегшено зітхнули.І тільки-но дідусь зістрибнув на землю, як онуки одразу ж ото-

чили його. Кожен хотів першим погладити задубілу від холоду Мур-ку, що байдуже приймала прояви їхньої любові. Марк зняв свій дов-

гий теплий шарф і закутав у нього кішку. І всі троє вирушили додому. Дідусь ніс драбину, а діти – по черзі кішку.– Цікаво, чому вона полізла на дерево? – запитав Марк і сам собі відпо-

вів: – Напевно, на неї полював якийсь собака або лисиця... І вона не знала іншого виходу, як вилізти на високе дерево. Іншого пояснення я не знаю.

– Але могло бути інакше, – заперечила Аня. – Можливо, Мурка хотіла провідати білочку – і заблукала.

Марк зареготав.Дідусь залишався серйозним, намагаючись надати розмові більш дру-

желюбного спрямування. Звертаючись до Ані, він сказав:– Ти, Анечко, просто молодець! Без тебе ми, напевно, не знайшли б

Мурку.Це допомогло внучці не образитися на брата за те, що він сміявся з неї.– Потрібно подякувати Ісусові за те, що Він допоміг нам знайти Мурку

живою, – запропонувала Аня. – Адже я просила Його про це. А якщо твоє прохання виконують, то за це треба дякувати.

– Ти права, внученько, – погодився дідусь. – Зробимо це, коли поверне-мося додому.

Аня згідно кивнула.

(Далі буде)

Хто любить мало,

той молиться

мало; а хто любить

багато, той і

молиться багато.

Аврелій Августин

Малювала Юлія ПРАВДОХІНА

СТЕ

ЖИ

НК

А 3

/16

15Stejinka 03_16.indd 15 09.01.16 09:46

Для виготовлення з глини цегли використовували спеціальні дерев’яні форми. Знайди 5 людей із такими формами.

Полювали й на водоплав-них птахів.

Знайди 4 качки.

Наглядачі були жорстокими. Знайди двох наглядачів, які б’ють робітника.

Глину для цегли змішували з подрібненою соломою. Знайди трьох людей із в’язан-ками соломи.

Зрошувальні канали наповню валися водою з річки за допомогою спеціального пристрою, званого «шадуф». Знайди такий шадуф.

Чи бачиш ти жінку, яка плете кошик із очерету?

Очерет використовували в різних цілях. Знайди людей, які збирають листя очерету.

У свята на стіл подавали смажене ягня. Знайди хлопчика, який ловить ягня.

Раби в ЄгиптіБуття, гл. 37–50; Вихід, гл. 1 (XV або XIII століття до Р. Х.)Петер МАРТІН

У Ісака, сина Авраама, було два сини: Яків та Ісав. У Якова було дванадцять синів, але його улюбленцем був Йосип. Через заздрість брати продали Йосипа в рабство до Єгипту. Однак він став там другим правителем. Коли на його батьківщині почався голод, Йосип, який

пробачив своїм братам, запропонував усім переселитися з Ханаану до Єгипту. Земля там була родюча й давала гарний урожай, тому що зрошувалася рікою. Та коли до влади прийшов інший фараон, ізраїльтян перетворили на рабів. Вони змушені були робити цеглу, яка потрібна була фараонові для будівництва міст.

СТЕ

ЖИ

НК

А 3

/16

16Stejinka 03_16.indd 16 09.01.16 09:46

Малював Петер КЕНТ

Єгипетський царевич полює. Скільки левів тікають від нього?

Улюбленими музичними інструментами були бубони. Знайди чотирьох танцюючих під удари бубна дівчаток.

Важливі чиновники пересувалися на бойових колісницях. Скільки охоронців розчищають дорогу перед чиновником?

Трави збирали і вживали в їжу. Знайди трьох дівчаток, які збирають трави.

Для людей, що живуть біля річки, жаби можуть бути справжньою мукою. Знайди 9 жаб.

Чи бачиш ти двох дітей, які їдять кавун?

Писарі записували кількість зібраного зерна. Знайди двох писарів.

Єгиптяни обожнювали кішок. Знайди 5 кішок.

Багаті люди подорожували в барках. Знайди барку, в якій сидить царівна.

Худобу випасали на соковитих луках біля річки. Знайди 9 корів.

Зерно зберігали в спеціальних сховищах. Знайди 4 таких вежі-сховища.

СТЕ

ЖИ

НК

А 3

/16

17Stejinka 03_16.indd 17 09.01.16 09:46

Пауль УАЙТ

Із се

рії

«При

годи

гіпо

пот

ама

Буху

» ВАЖКА НОША

Всі хлопці, крім Мгого і Тембо, зібралися біля бао­баба.

– Нарешті й вони йдуть! – вигукнула Елізабет.Мгого і Тембо повільно посувалися в напрямку

хлопців.– Поспішайте! – крикнули їм Калі й Талі.– Ми не можемо швидше, – відповів Тембо. – Ми

втомилися.Підійшовши, вони впали перед Дауді, помічником

лікаря в джунглях.

– Дауді, в нас немає більше сил! – сказав Мгого. – Ми обійшли сьогодні багато поселень і розмовляли з людьми про віспу.

Тембо кивнув, підтверджуючи:– Так складно було викласти їм все доступно...– Але справа того варта, – схвально сказав Дау­

ді. – Однак мені здається, ви дещо забули. Послу­хайте про те, якої помилки припустилася антило­па Дік­Дік.

Одного разу незграбна Хіфі, родич­ка мавпочки Тото, лазила по деревах у джунглях. Під час стрибка від одного дерева до іншого під нею раптом обла­малася гілка.

Мавпочка хутко стрибнула на іншу гіл­ку. Та коли й та зламалася, Хіфі заче­пилася хвостом за товстий сук дерева, який видавався міцним, однак таким не виявився.

Він був роз’їдений білими мурахами. Хі­фі впала на землю. Вона нічого собі не пошкодила, але тим не менш їй було неприємно так плюхнутися на землю.

А тут іще той самий сук впав їй на го­лову. «Хм, – пробурмотів гіпопотам Бу­

ху, – на щастя, сук упав тільки на го­лову, а то ж Хіфі могла б зламати

собі ногу».

Мавпочка лежала на галявині й розгуб­лено кліпала очима. «Віднесу­но я Хіфі до дерева, де живе її сім’я», – сказала антилопа Дік­Дік.

Але це було не так легко, як вона дума­ла. Хіфі виявилася важкою; крім того, вчепившись в антилопу, вона постійно кричала: кликала свого дядечка Ніані й вимагала банан.

СТЕ

ЖИ

НК

А 3

/16

18Stejinka 03_16.indd 18 09.01.16 09:46

Дік­Дік страшенно втомилася, йдучи з мавпочкою на спині нескінченно дов­гою стежкою в джунглях. Бідолашна антилопа йшла все повільніше й повіль­ніше.

Ноги її тремтіли від напруги. «Хм, – бур­мотів Буху, який слідував за нею. – Хі­фі, напевно, дуже важка. Ти зовсім зі­гнулася під її вагою...»

Важко дихаючи, Дік­Дік відповіла: «Так, вона важка. У мене вже шия болить, та й спина моя скоро просто зламається!»

Антилопа зупинилася в затінку від ве­ликого куща й посадила там Хіфі. Позіх­нувши, мавпочка закричала ще голосні­ше, вимагаючи банан.

«Хіфі дуже гладка для мавпочки», – зауважив гіпопотам Буху. Дік­Дік при­лягла під кущем, нічого не відповівши.

«Хм, а чи не буде тобі легше, якщо ти покладеш її на банановий лист і потяг­неш?» – запропонував Буху. Дік­Дік спробувала зробити так, як порадив Буху.

Але Хіфі категорично з цим не погоди­лася. Буху докірливо похитав головою: «М­да, так не годиться. Напевно, вона погано почувається...» Буху топтався на місці, не знаючи, що робити.

Єдине, що він міг сказати, було: «Хм». Антилопа ж Дік­Дік із сумом думала про те, як їй з важкою ношею подолати шлях, що залишився.

Хіфі стогнала дедалі голосніше й го­лосніше. Сонце припікало. Буху все ки­вав головою, а Дік­Дік охала. Але рап­том антилопа скрикнула: хтось завору­шився за її спиною.

Під кущами показалася змієподібна тінь, через що мавпочка Хіфі прийшла в жах. Але Дік­Дік відразу зрозуміла, що це хобот слона Нембо.

Слон підморгнув їй і сказав глибоким низьким голосом: «Хочеш, я понесу те­бе на своїй спині, Дік­Дік? Я достатньо сильний». Антилопа вдячно кивнула.

I ось Хіфі забралася на спину Дік­Дік, а слон Нембо підняв і посадив їх обох собі на спину. Незабаром почулося задоволене бурмотіння Дік­Дік.

СТЕ

ЖИ

НК

А 3

/16

19Stejinka 03_16.indd 19 09.01.16 09:46

Прохолодний вітерець приємно обдував її. Буху йшов за ними й бурмотів: «Дуже зручно... Я б зробив те ж саме, Дік­Дік. Але в гіпопотамів є один недолік. –

Він ковтнув і продовжив: – У нас немає хобота...» Поки вони йшли далі, Буху зауважив, що спина Дік­Дік знову про­гнулася: «Хм, Дік­Дік, а ти...»

Антилопа знову відчула сильний біль у спині. Вона терпляче намагалася утримати свій вантаж – мавпочку, яка все ще продовжувала скаржитися.

Нарешті Дік­Дік зрозуміла, що їй не втримати Хіфі. Почувши бурмотіння Бу­ху, що йшов за нею, антилопа поверну­ла голову до нього.

Це завдало їй іще більшого болю, ніби її спину справді хтось зламав. Та й мав­почка почала скочуватися з її спини.

Хіфі намагалася вхопитися своїми нога­ми за шию слона, але нічого не вийшло: вона відчула, що падає. «Допоможіть! – закричала Хіфі. – Допоможіть!»

I одразу ж її підхопив сильний хобот Нембо. «Чому ти все ще тримаєш Хіфі на своїй спині?» – тихо запитав слон. Дік­Дік не знала, що й відповісти.

«Гляди­но, Дік­Дік, у тебе будуть проб­леми зі спиною», – глибокодумно за­уважив Буху. «Дік­Дік, ти довірила мені нести тебе.

Чому ж ти не перекладеш і Хіфі на мої плечі? Там достатньо місця для вас обох», – спокійно сказав Нембо. «Хм, так, – почувся голос Буху. – Я теж хо­тів це сказати».

Він замовк і почув, як Дік­Дік, нахилив­шись ближче до Нембо, прошепотіла:

«Це люб’язно з твого боку – нести ме­не. Але хіба я могла б просити тебе

взяти на себе ще й мій вантаж?»

Слон добродушно засміявся: «Давай­но, сама подумай, Дік­Дік! Думай!» I коли Нембо побачив, як антилопа обережно переклала свою ношу на нього, він під­моргнув їй.

Так вони йшли далі. Сонце все ще при­пікало. Доріжка піднімалася вгору, але Хіфі більше не обурювалася, бо, тихо похропуючи, спала на широкій спині слона.

СТЕ

ЖИ

НК

А 3

/16

20Stejinka 03_16.indd 20 09.01.16 09:46

Дік­Дік, підібгавши під себе ніжки, по­клала голову на голову Нембо. Вона відчувала під собою рух сильних плечей слона, які несли її та Хіфі.

Антилопа була щаслива. «Хм, чому ж ти відразу так не зробила? – запитав Буху. – Чому ти відразу не зняла з се­бе мавпочку?» Дік­Дік нічого йому не відповіла.

Але вона замислилася над його запи­танням. I тут антилопа почула голос Нембо: «Наступного разу, коли поне­сеш щось важке, згадай цей випадок».

Корисна порада

Говори з Ісусом про

все, що тебе хвилює.

Він чує.

Мгого тримав у руках Біблію. Коли Дауді закінчив свою розповідь, хлоп­чик сказав:

– Ми з Тембо вчинили б правильно, попросивши в молитві про допо­могу. Тепер я розумію. Я прочитав про це в Біблії. Там написано, що ми можемо покласти наш вантаж на Господа, і Він Сам його понесе.

– Бог говорить також, – додала Елізабет, – що нам не треба боятися, бо Він із нами. Він дасть нам сили й допоможе.

– Iсус сказав, що Він завжди буде з нами, – сказала Лісо.– Вірно, – посміхнувся Дауді. – Бачите, як Біблія нам допомагає!– Хіба кому­небудь хочеться самому нести свій вантаж? – запитав Мгого.– Гадаю, Дік­Дік просто не подумала про це! – вигукнула Юдіт. – Адже

слон так чи інакше ніс її ношу.– Ну ось, тепер ви це розумієте, – посміхнувся Дауді.

Малювала Юлія ПРАВДОХІНА

СТЕ

ЖИ

НК

А 3

/16

21Stejinka 03_16.indd 21 09.01.16 09:46

У цій родині всі були людьми творчими й мали різнобічні інтереси. Наприклад, батько Семюела був проповідником, відомим ученим і автором по­пулярного на той час підручника географії. А май­бутній творець знаменитої абетки, названої на його честь азбукою Морзе, не тільки захоплював­ся фізикою та електротехнікою, але й чудово ма­лював: у 1813 році його картина «Вмираючий Гер­кулес» удостоїлася золотої медалі Королівської академії мистецтв у Лондоні, а одне з його полотен зберігається в Білому домі у Вашингтоні.

Дитинство і юністьСемюел народився в невеличкому американ­

ському містечку Чарлзтаун (штат Массачусетс). Його родина була віруючою і регулярно відвіду­вала богослужіння протестантської громади, де

батько ніс служіння. Хлопчик ріс допитливим, особ­ливий інтерес виказував до малювання та дослі­дів із електромагнетизму. Закінчивши престижний Єльський коледж, молода людина почала працю­вати в книжковому видавництві.

Проте живопис захоплював його дедалі біль­ше й більше. Незабаром картина «Прибуття пілі­гримів» – про перших переселенців до Аме­рики – привернула ува­гу відомого художни­ка, який умовив батьків відпустити юнака до Європи – вчитися ма­лювання в Лондонській королівській академії мистецтв.

Після закінчення навчання Семюел по­вернувся на батьківщи­ну й почав заробляти на життя тим, що пи­сав на замовлення портрети. Це заняття прино­сило мало грошей, але дозволило завести безліч знайомств. Серед його приятелів були політики, біз­несмени, письменники, вчені. Одним із його близь­ких друзів став автор романів про індіанців Фенімор Купер, а ще Морзе близько спілкувався з президен­том Лінкольном. Усі вони були людьми глибоко віру­ючими, очевидно, це й зближувало їх.

СемюелМорзе

1791–1872

Семюел Фінлі Бриз Морзе, 1857 р.

Серед його приятелів були політики, бізнесмени, письменники, вчені. Їх зблизила глибока віра в Бога.

Дім у Чарлзтауні, в якому народився Семюел Морзе. Фото 1898 р.

Вмираючий Геркулес. Художник С. Морзе,

1813 р.

СТЕ

ЖИ

НК

А 3

/16

22Stejinka 03_16.indd 22 09.01.16 09:46

Вида

тні

особ

ист

ост

і

Винахід телеграфуОдного разу, здійснюючи тривале плавання на

пароплаві, Семюел Морзе познайомився з групою пасажирів, які демонстрували досліди з електрич­ним струмом. Він згадав своє захоплення фізи­кою під час навчання в коледжі. Особливо його зацікавила властивість електричного струму мит­тєво долати будь­які відстані. «А чи не можна ви­користовувати це для передачі інформації?» – за­мислився Морзе. Річ у тім, що незадовго до цього він втратив гаряче кохану дружину, яка раптово померла. Лист, яким сповіщалося Семюелові про її хворобу, прийшов надто пізно, і він не встиг по­прощатися з нею.

Вже на борту судна Морзе робить перші начер­ки свого проекту – апарату для передачі електрич­них сигналів на відстані. Електромагнітний теле­граф створювався важко й довго – цілих 12 років. Нарешті Морзе отримує американський патент на свій винахід. Однак застосувати його ніде: він ніко­му не потрібен! Автор пропонує свій апарат уряду Франції, Англії, Росії, США. Усі дивуються, захо­плюються, але не поспішають приймати новинку для активного використання: занадто це дивно, нечувано й вимагає грошей. Нарешті в 1843 ро­ці Конгрес Сполучених Штатів прийняв рішення про будівництво електричного телеграфу між Ва­шингтоном і Балтімором, відстань між якими – 60 кілометрів. З великою енергією і завзяттям Морзе заходився реалізовувати свій проект, і вже через рік відкрилася перша лінія.

Розуміючи урочистість моменту, Семюел довго думав, які ж слова належить передати першими. I набрав вірш із Біблії: «Ось що створив Бог!» Та­ким чином винахідник, упокоривши себе перед ве­личчю Господа, всю славу віддав Творцеві.

Через півроку була розроблена знаменита азбука Морзе, яка складається зі сполучень ко­ротких і довгих сигналів – комбінацій крапок і ти­ре. Так почалася історія електромагнітного теле­графу, яка триває досі.

Незабаром усю територію США було вкрито мережею телеграфних проводів, а в 1866 році був установлений телеграфний зв’язок між Європою та Америкою.

Морзе став дуже знаменитим. Разом зі славою прийшов матеріальний достаток. Винахідник і ху­дожник жив у своєму маєтку. Впродовж усього життя він не зраджував своїй вірі, а останні роки присвятив благодійній допомозі дитячим притул­кам, лікарням і церковним громадам.

Творець «морзянки» помер у віці 81 року. У Цен­тральному парку Нью­Йорка встановлено пам’ятник Морзе: його ліва рука лежить на телеграфному апа­раті, а права тримає стрічку з точками і тире...

Надія ОРЛОВА

Телеграф Морзе і патент, виданий владою США

Мужі прогресу. Художник К. Шуссел, 1862 р.

С. Морзе з телеграфом (в центрі) в оточенні видатних винахідників

Оригінал першого послання Морзе

СТЕ

ЖИ

НК

А 3

/16

23Stejinka 03_16.indd 23 09.01.16 09:46

Склав Сашко ВАСИЛИНЮКУкраїнський переклад Олени МІКУЛИ

СОНЦЕКросворд

1

2

3

4

6

7

5

8

9

Останні літери складуть по колу вірш із Біблії. Прочитай його та запам’ятай.

Впиши відповіді в «промені сонця». 

1. Iсус сказав про Себе: «Я – ____ життя» (Iв. 6:35).

2. Символ чистоти (Зах. 13:9).3. Судно, на якому Ной та його

родина врятувалися від потопу (Євр. 11:7).

4. «Дорогу бо праведних _______ Господь, а дорога безбожних загине!» (Пс. 1:6).

5. Божий посланець.6. «Він душу ______ відживляє,

провадить мене ради Ймення Свого по стежках справедливості» (Пс. 23:3).

7. Невільник.8. Повітряний простір, який ми

бачимо над землею.9. «Я _________ путь правди,

закони Твої біля себе поставив» (Пс. 119:30).

ЗАШИФРУЙ ВІРШ

Знайди у статті про Семюела Морзе найперше повідомлення, відправлене телеграфом, та зашифруй його, застосовуючи азбуку Морзе («морзянку»).

ІЗ БІБЛІЇ!а • — б — • • • в • — — г — — • д — • • е •

є • ж • • • — з — — • • и — • — — і • • ї • — — — й — — • — —к — • — л • — • •

м — — н — • о — — — п • — — • р • — • с • • • т — у • • — ф • • — •

х • • • • ц — • — • ч — — — • ш — — — — щ — — • — ь — • • — ю • • — — я • — • — ! — — • • — —

СТЕ

ЖИ

НК

А 3

/16

24Stejinka 03_16.indd 24 09.01.16 09:46

Склала Ельвіра ЦОРН

ЯК МЕНЕ ЗВАТИ?

321

4 5 6

78 9

10 11 12

Я молився про те, щоб разом із народом ізраїльським увійти в обіцяну землю, але Господь розпорядився інакше. Мене звати

____.

Мені не сподобалася вимога народу дати їм царя, і я молився про це Господові. Моє ім’я ____.

Коли дім Господній був побудований, я перед усім народом підніс молитву Богові. Мене звати ____.

Я молився Господові, щоб Він вразив сирійців, які оточили наше місто, сліпотою, і Господь так і зробив. Моє ім’я ____.

Після повернення з Вавилона до Єрусалима я підніс Богові молитву каяття за народ, який відступив від заповідей Господніх. Мене звати ____.

Дізнавшись про велику біду тих, що залишилися в Юдеї та Єрусалимі, я, перебуваючи в Сузах, молився Господові про допомогу. Моє ім’я ____.

Я звернувся до Бога в скорботі моїй з черева великої риби, і Господь почув мене. Мене звати ____.

Я служив у храмі, коли мені з’явився ангел, сказавши, що моя молитва почута й у моєї дружини

Єлисавети народиться син. Мене звати ____.

Я молився Отцю Небесному про те, щоб відбулася Його воля. Моє ім’я ____.

Мені, язичникові, з’явився ангел і сказав, що мої молитви почуті й Петро, прийшовши, розповість, як я і мій дім можемо спастися. Мене звати ____.

Я – пророчиця, день і ніч служу Богові в храмі постом і молитвою. Мене звати ____.

Свідчивши народові моєму про Iсуса, я розповів, що під час молитви в храмі мені з’явився Iсус і послав мене проповідувати язичникам. Моє ім’я ____.

Малювала Лариса ГОРОШКО

СТЕ

ЖИ

НК

А 3

/16

25Stejinka 03_16.indd 25 09.01.16 09:46

Диня – однорічна 

трав’яниста рослина 

сімейства гарбузових. 

Це теплолюбна баштанна 

культура з роду огірків.

КАНІКУЛИ В ТІТКИДесятирічні близнюки Дана й Костя гостювали під час літніх кані-

кул у маминої сестри. Повернувшись додому, вони довго розповідали батькам, молодшим братові й сестричці про цікаво проведений час.

У тітки Олени та її чоловіка Романа не було своїх дітей, і вони іноді запрошували племінників під час канікул на кілька тижнів до себе. Дядько Роман був фотографом, виконував замовлення для журналів і газет. Дітям подобалося розглядати численні фотографії на комп’юте-рі дядька. Але набагато цікавіше для Кості було, звичайно, коли він міг супроводжувати дядька Романа, наприклад, у ліс рано вранці, де вони, зачаївшись, спостерігали за тваринами, або в човні годинами пливти річкою, милуючись красивими пейзажами. Дядько Роман при цьому фотографував. Іноді він пропонував Кості свій фотоапарат, щоб той міг теж що-небудь сфотографувати. Потім вони разом обробляли фотографії, що приносило Кості чимале задоволення.

А Дана захоплювалася добротою і чуйністю своєї тітки, її го-товністю допомагати нужденним у їхній околиці. Багатодіт-ним родинам тітка Олена приносила продукти й допомагала в хатніх справах. Відвідуючи хворих, вона читала їм із Біблії й розповідала про Божу любов. Тітка Олена любила готува-ти, причому незвичайні страви, і охоче пригощала ними інших. Люди бачили в цьому прояв любові до них і були дуже вдячні за допомогу. Дана багато чого навчилася від тітки Олени.

Одного разу, це був день народження дядька Ро-мана, тітка Олена приготувала запечену диню з м’ясом. Дані дуже сподобалося це блюдо. За сто-лом тітка Олена розповіла багато цікавого про дині. Наприклад, що на Кавказі вирощують невеличку диню, яка за смаком нагадує полу-ницю. А таджицька двометрова диня тара зі зморшкуватою шкіркою нагадує гігант-ського плазуна. І ще є рослина, яка на-зивається «гірка диня», хоча плід її на диню мало схожий. «Гірку ди-ню» через її лікувальні вла-стивості використовують для виготовлення меди-каментів. Як цікаво було почути це дітям!

Батьки Дани та Кості були раді, що ці кані-кули розширили круго-зір їхніх дітей. А диню з м’ясом мама захотіла обов’язково приготува-

ти за привезеним Да-ною рецептом.

СТЕ

ЖИ

НК

А 3

/16

26Stejinka 03_16.indd 26 09.01.16 09:46

На одній рослині може сфор­муватися від двох до восьми плодів розміром від 45 санти­метрів до двох метрів (залеж­но від сорту). Плоди – несправ­жня ягода (як і кавун) вагою від 200 г до 20 кг. За формою дині бувають не тільки кругли­ми та овальними, але й довга­стими. Їхнє забарвлення може бути жовтим, зеленим, корич­невим або білим.

Диню цінують за високі сма­кові якості та неперевершені дієтичні властивості. Вжива­ють її у свіжому вигляді. Але можна також в’ялити, мари­нувати, сушити й робити цу­кати, додавати в мюслі, каші та морозиво, використовувати в якості начинки для пиріжків. З дині варять варення, джем і мармелад. Iснує більше 500 сортів дині.

ДИНЯДИНЯДИНЯ

Чуде

са т

ворі

ння

З історії диніПерші згадки про диню зу­

стрічаються в Біблії (Чис. 11:5). Батьківщиною дині вважаєть­ся Середня і Мала Азія, можли­во, й Африка. Відомо, що її ви­рощували ще в Стародавньому Єгипті. У Європі про дині дізна­лися в середньовіччі. До Росії її завезли з Середньої Азії в XV–XVI століттях. В Англії напри­кінці XIX століття диню почали вирощувати в парниках.

Ельвіра ЦОРН

Ціка

ві ф

акт

и

Малював Олександр ВОЛОСЕНКО

У пустелі Калахарі гепарди можуть виживати протягом 10 днів, харчуючись лише дикими динями.

Єгиптяни залишали дині в пірамідах поряд із тілами фараонів.

У Туркменії другий тиждень серпня

вважається національним святом –

Днем туркменської

дині.

Дині бувають не тільки солодкими. Несолодкі сорти, що нагадують за формою величезні огірки й споживаються як огірки, вирощують в Індії, Японії, Вірменії.

Король Франції Генріх IV піддав диню суду за те, що під час однієї з трапез отримав розлад шлунка. Диню публічно визнали винною у спричиненні шкоди здоров’ю короля й піддали прокльону. Однак через деякий час цю історію призабули й диню знову почали вживати в їжу.

СТЕ

ЖИ

НК

А 3

/16

27Stejinka 03_16.indd 27 09.01.16 09:46

ХТО Я?Ти ходив коли­небудь у ліс? Я – ні. Це єдине міс­

це, яке ми залишаємо без уваги, тому що мешка­ємо на відкритих просторах: у полях, горах, сте­пах і на луках. Ми взагалі рідко сідаємо на дерева й чагарники. Це пов’язано з особливою будовою пальців. Задній палець у нас наділений досить довгим прямим кігтем, що нагадує шпору, і це утруднює перебування на тонких гілках.

Через малопомітну зовнішність і невеликий розмір, трохи більше за горобця, ми увійшли до складу загону горобцеподібних. Наша родина включає приблизно 75 видів. Заселяємо ми те­риторії Євразії, Австралії, Африки та Америки. На території Росії нас мешкає 14 видів.

Забарвлення мого оперення не відрізняється яскравістю, але вельми привабливе. Черевце в мене біле, а спинка – сіра. На моїх широких гру­дях видно строкаті коричневі пір’їни. Хвіст обля­мований пір’ям білого кольору, а на голові – ма­ленький чубчик. Завдяки такому забарвленню я можу ховатися від ворогів, маскуючись під колір бурої землі або зів’ялої трави.

У небі мій основний ворог – сокіл­чеглок, який полює тільки в польоті. Врятуватися від нього я можу завдяки вмінню падати каменем на зем­лю. Проте не тільки в небі, але й на землі в ме­не багато ворогів. Насамперед це лисиці, гор­ностаї, ласки й тхори. Крім того, ворони й луні

найчастіше зазіхають на наші яйця в гнізді, а та­кож на беззахисне потомство.

Ми вважаємося перелітними птахами, але від місця гніздування далеко не відлітаємо й повер­таємося назад одними з перших. Масовий при­літ – на початку березня, коли ще не зійшов сніг. Тому в народі мене вважають вісником весни, який своїм співом нагадує хліборобам, що зима закінчилася й попереду – сільськогосподарські роботи.

Першими із зимівлі повертаються самці, які ві­дразу починають влаштовувати гнізда на землі й ретельно їх маскувати. Слідом за ними приліта­ють самки й вибирають собі самця вже «з квар­тирою». Кладка містить від двох до шести яєць. Яйця насиджує самка впродовж двох тижнів, після чого на світ з’являються зовсім безпорад­ні сліпі пташенята. Ростуть вони дуже швидко, в середньому досягають 18 см, а ваги – до 40 г.

Основним джерелом води для нас є роса, а по­ласувати ми любимо комахами та насінням різ­них рослин. Але головна особливість, за якою мене впізнають, – це мелодійний і гучний спів. Бог наділив мене дуже дзвінким і чистим го­лосом, а звуть мене – (Alauda arvensis).

Юлія АБДУВАХІДОВА

Чорний ворон

Горобець польовий

Жайворонок польовий

Руда лисиця

жайворонок польовий

Малювала Наталія ЖУРАКОВСЬКА

СТЕ

ЖИ

НК

А 3

/16

28Stejinka 03_16.indd 28 09.01.16 09:46

Світлана БАБАК

МОЛИТЬСЯ МАМАМолиться мама, бо я захворіла, Над головою моєю схилилась. Просить матуся: «Господь дорогий, Серце моє заспокой та зігрій!» «Мамо, Він чує?» – «Ну, звісно, дитино, Він всемогутній, наш БОГ, і єдиний».

Шура ТИМОШЕНКО

ГОСПОДУ МОЛЮСЬНа колінцях я стою,Господу молюсь,Я мала, але нічогоЗ Богом не боюсь.

Знаю, чує Він мене,Поруч Бог благий,Всемогутній та святий,Бог великий мій!

Євген ГРАЧОВ

МАМАВечір, дорога, млин вдалині,Кран, мов жирафа, спить.Теплий вовняний шарфик меніВ’яже матуся в цю мить. В нашому краї чудові ліси,Сосни, ялини ростуть,Мама моя найгарніша за всіх, Маму Марією звуть.В небі алмазів розсипи, Місяць в вікно загляда,Дай моїй мамі, Господи,Всього, що просить вона!

Ніщо так

не зміцнює

нашу любов до

інших, як наша

молитва про

них.

Малювала Ірина ПОМЕРАНЦЕВА

Переклала з російської Олена МІКУЛА

СТЕ

ЖИ

НК

А 3

/16

29Stejinka 03_16.indd 29 09.01.16 09:46

Ніна ШУБА, 10 років, Україна

Відповіді до с. 16–17:Раби в Єгипті

Чоловіки з дерев’яними формами для цегли 1, 2, 3, 4, 5Шадуф 6Чоловіки зі в’язанками соломи 7, 8, 9Наглядачі 10, 11

Качки 12, 13, 14, 15Чоловіки, що збирають листя очерету 16

Жінка плете кошик 17Хлопчик ловить ягня 18Охоронці розчищають дорогу 19, 20, 21, 22Танцюючі дівчатка 23, 24, 25, 26Леви, що втікають 27, 28, 29Дівчатка, що збирають трави 30, 31, 32

Жаби 33, 34, 35, 36, 37, 38, 39, 40, 41Писарі 42, 43Кішки 44, 45, 46, 47, 48Барка, в якій сидить царівна 49Корови 50, 51, 52, 53, 54, 55, 56, 57, 58Вежі для зберігання зерна 59, 60, 61, 62Діти їдять кавун 63, 64

Едик КУНИЦЯ, 10 років, Росія Максим ДОБРОДОМОВ, 7 років, Україна

Люба ТРОНIНА, 13 років, Росія

Зашифрований вірш_ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _

_ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _

_ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _Склала Яна ЛЕБIДЬ,13 років, Україна

Розшифруй вірш із Біблії!З по

шт

и «С

теж

инки

»С

ТЕЖ

ИН

КА

3/1

6

30Stejinka 03_16.indd 30 09.01.16 09:46

Христина ДИМИТРОВА, 12 років, 

Казахстан

Я у Бога прощення просила,I гріхи мої Він всі пробачив.I тепер я маю дивну силу:В своїм серці я погане бачу.

Я із серця вчуся проганятиТе, що так Iсуса ображає.Щоб погане в серці подолати,Бога я на поміч закликаю.

Він приходить, лише помолюся,I дає пораду й допомогу,Хай не все виходить – я лиш вчусяЖити тим життям, що славить Бога.

Надіслала Оля АЛЕКСАШИНА, 15 років, м. Житомир

Прощення

Відп

овід

і:

Християнський журнал для дітей молодшого та середнього шкільного віку.

Виходить шість разів на рік.

Засновник: Українське місіонерське товариство «Світло на Сході», вул. Хорольська, 30, м. Київ, Україна, 02090.

Головний редактор Ельвіра Цорн

Відповідальний редактор українського випуску В. Новомирова

Художній редактор I. Козіна

Підписний індекс: 06597

Тираж 29 400 прим.

Розповсюджується безкоштовно усім бажаючим.

Адреса редакції: вул. Хорольська, 30, м. Київ, Україна, 02090.Телефон: (44) 296­86­39; факс: (44) 296­87­73;e­mail: sns@sns.org.ua

Журнал зареєстровано в Державному комітеті ЗМI України; реєстр. № КВ 6658 від 30.10.2002.

Видавець: УМТ «Світло на Сході», вул. Хорольська, 30, м. Київ, Україна, 02090.

C. 10–15: © CSV, Hückeswagen,переклад з німецької Марії Вінс.

С. 16–17: © Lion Hudson,переклад з німецької Ельвіри Цорн.

С. 18–21: © Paul White Productions,переклад з німецької Олесі Гандзій.

С. 32: © Елен і Семюел Гранжен.

Номер підписано до друку 15.04.2016.Надруковано ТОВ «Новий друк»,вул. Магнітогорська, 1, м. Київ, Україна, 02660.

Оформити підписку та надсилати кореспонденцію і матеріали можна за адресою: вул. Хорольська, 30, м. Київ, Україна, 02090.

Пожертвування можна надсилати: УМТ «Світло на Сході», код 14300272, р/р 26008286434001 в КГРУ ПАТ КБ «Приватбанк» м. Києва, МФО 321842; адреса: Київ­1, 01924.

© «Свет на Востоке», 2016 р.

ISSN 2194­3796Комп’ютерна верстка: Костянтин Суліма

На першій сторінці обкладинки: фото © Refat / shutterstock.com

www.tropinka.eu

3/2016

  До стор. 2: Молитва.  До стор. 5: Номер телефону: МОЛИТВА.  До стор. 9: 1/а, 2/в, 3/в, 4/б, 5/а, 6/б, 7/б, 8/в.  До стор. 24: КРОСВОРД: 1. Хліб. 2. Золото. 3. Ковчег. 4. Знає. 5. Ангел. 6. Мою. 7. Раб. 8. Небо. 9. Вибрав. БОГ Є ЛЮБОВ. ЗАШИФРУЙ ВIРШ IЗ БIБЛIЇ: «Ось що створив Бог!»  До стор. 25: 1. Мойсей. 2. Самуїл. 3. Соломон. 4. Єлисей. 5. Ездра. 6. Неємія. 7. Йона. 8. Захарія. 9. Iсус. 10. Корнилій. 11. Анна. 12. Павло.  До стор. 31: «Господь – то мій Пастир, тому в недостатку не буду» (Пс. 23:1).

Софія ВАКУЛЮК, 8 років, Україна

Stejinka 03_16.indd 31 09.01.16 09:46

Слова та музика Елен і Семюела ГРАНЖЕНПереклад з французької

Т У К - Т У К - Т У К

Мал

юва

ла Т

етян

а КО

СТЕ

ЦЬК

А

[Помірно]

1. Тук ­ тук ­ тук – хтось сту ­ ка ­ є у две ­ рі,2. Тук ­ тук ­ тук – хтось сту ­ ка ­ є у две ­ рі,

Тук ­ тук ­ тук – хтось хо ­ че у ­ вій ­ ти. Тук ­ тук ­ тук – хтось хо ­ че у ­ вій ­ ти.

Зло у ме ­ не про ­ сить міс ­ ця в сер ­ ці. I ­ сус жи ­ ти хо ­ че в мо ­ їм сер ­ ці,

Ні! Ні! Ні! Не хо ­ чу, геть і ­ ди. Так! Так! Так! За ­ ходь, I ­ су ­ се, Ти!

Stejinka 03_16.indd 32 09.01.16 09:46