Історії і притчі

Історії і притчі для особистісного

зростання

Роман Ку шнір

«Коло»Дрогобич,

2015

Частина друга:

Архітектура Всесвіту

ББК 88.37УДК 159.923.2

К 96

Кушнір Р. К 96 Історії і притчі для особистісного зростання. Части-

на друга: Архітектура Всесвіту / Роман Кушнір. – Дрого-бич : Коло, 2015. – 192 с.

ISBN 978-617-642-219-8

У продовженні першої книги «Історії та притчі для осо-бистісного зростання» зібрані 136 повчальних історії з найрізно-манітніших сфер людської діяльності, об’єднані ідеєю опису «ар-хітектури Всесвіту». В книзі висвітлюються теми ставлення до себе і до інших, до конфліктів і до навчання, до багатства і до часу, з коментарями і поясненнями автора.

Рекомендується всім, хто прагне розвитку і хоче досягну-ти більшого.

ISBN 978-617-642-219-8

ББК 88.37УДК 159.923.2

© Роман Кушнір, текст, 2015

3

Від автора

Краса, так само як і мудрість, знаходиться не зовні, вона на-роджується в очах того, хто дивиться, і у вухах того, хто слухає. Розуміння такої базової підвалини архітектури нашого Всесвіту дає ключ до зміни чого тільки заманеться. Фактично це секрет, що дозволяє нам сформувати у своєму житті яку завгодно Ре-альність. І тільки той, хто не просто володітиме таким ключем, але і користуватиметься ним, отримає доступ до розуміння того, як влаштований світ навколо.

Притчі, які написані у цій книзі, хоч і дуже ретельно підби-ралися, не відкриють вам нічого нового. Адже всі таємниці жит-тя є на поверхні й необхідно тільки почати ними користуватись. От наприклад, хіба хто не знає, що для якісного життя потрібно небагато, а лише образу пробачити, недоказане досказати, не-долюблену людину долюбити, недодякуване подякувати, недо-роблене доробити (або признатися чесно, що і робити не зби-раєтесь), обіцяне виконати, свої секрети розповісти, очікування не очікувати? Знаємо. Але хто так живе? Хто не лише так розу-міє, але і переживає світ навколо?

Часто люди роблять одну велику помилку, яка не дозволяє їм пізнати архітектуру Всесвіту: вони намагаються його зрозу-міти замість того, щоб просто відчути і пережити! Той же, хто намагається до всього докопатись і зрозуміти, схожий на чоло-віка, який ріже курку, що несе золоті яйця, аби загарбати собі все наперед. Знання рецепту торта не робить його смачнішим, так само і розуміння законів та засад не робить людину щасли-вішою.

4

Архітектура Всесвіту побудована так, що кожен із нас без-посередньо впливає на всі процеси у своєму житті! Варто лише прийняти, що:

• по–перше, немає нічого зайвого! Кожна людина, листочок, камінчик чи навіть найменша комашка навколо – все на своє-му місці. Все «розставлено» так, як і має бути. Кожен, наче ваш співробітник виконує саме те завдання, яке і має, незалежно від того, чи грає «добру» або «погану» роль;

• по–друге, те, що ви думаєте про інших і з яким виразом об-личчя дивитесь і що говорите про них, те саме, один до одного, думають і так само ставляться до вас! Жодної думки немає, щоб не повернулася. Жодної–жоднісінької! Повне дзеркало! Бджоли летять на мед, а мухи не на мед. Ставайте квітами, а не намагай-теся змінити мух, бо і притягуємо ми тих, із ким готові бути;

• по–третє, якщо ми робимо якусь дурницю, Всесвіт обов’язково звертає нам на це увагу через труднощі чи пробле-ми, через конфліктних людей чи непорозуміння на роботі. На-вколо чимало підказок – ними необхідно лише користуватися;

• по–четверте, всі події теперішнього мають основу в мину-лому і створюють повторення у дальшому майбутньому. Силу впливу того, що відбулося, можна лише посилити або послаби-ти. Один кинутий у воду камінь дає десяток концентричних кіл;

• по–п’яте, вся система регулюється автоматично: все, що потрібно, залишається, а все що зайве, відмирає: чи то стосуєть-ся ідей і концепцій, чи то галузей і людей. Ніхто нічим не керує – система вирівнює саму себе!

А тепер, знаючи це, скажіть: як після того не захоплюватися світом навколо? Як не радіти кожній миті спілкування зі знайо-мою і незнайомою людиною? Як не відчувати щастя від пере-живання листочка, що пролітає повз, чи краплини, що стікає по склу? Як після того не хотіти управляти своїми думками і само-усвідомлюватись? Як? – Дуже просто: намагатися все зрозуміти й обміркувати замість того, аби сприймати і розчинятись у тому, що відбувається навколо.

Художник може написати картину, але рідко котрий глядач може її пережити. Художник може намагатися пояснити, що зо-бражено на картині, і в якому стилі вона написана, і чим керу-вався автор, і про що він думав, але в будь–якому випадку гля-

5

дач не зможе пережити її так, як зробив автор. Так само і світли-на з найгарнішого місця на планеті нічого не скаже тому, хто не відвідав це місце, як би майстерно не була зроблена фотогра-фія. Ми всі художники, а життя навколо – велике полотно, і тіль-ки коли ми його відчуваємо, то існуємо. Пояснювати, класифі-кувати і раціоналізувати означає втікати від Реальності. Думати може і робот, про свої усвідомлення можна розповісти словами, а от переживання по–іншому як пережити не вдасться. Тож за-кликаю до переживання притч і відчування історій більше, аніж до просто прочитання і розуміння їх.

Писати притчі і тим більше коментувати їх – завжди виклик, бо схоже на те, щоб ставити у театрі Гамлета, – вже стільки мит-ців це робили, що вас очікує або непересічний успіх, або по-вний провал! Тож рушаємо у цю незвичну мандрівку всередину себе разом! І нехай нам вдасться відчути і пропустити крізь себе якомога більше!

6

Ця книгаприсвячується всім,

хто робить себе,а разом з тим і світ навколо

кращим.

7

СТАВЛЕННЯ ДО СЕБЕ

С Т А В Л Е Н Н Я Д О С Е Б Е

10

Проблема

О дного разу до вчителя підійшла моло-да дівчина, яка давно у нього займа-лася:

– Вчителю, я так довго вчилась і стіль-ки всього практикувала, але ось нещодавно я не стрималась і зірвалась, таке враження, що ця проблема відкинула мене на декілька місяців. Не-вже це все намарне?

– Ні, вся твоя робота над собою принесла дуже багато користі. Бо якщо би ти не практи-

кувала те, що практикувала, і не знала те, що знаєш, та про-блема взагалі би зруйнувала тобі життя.

Ми ніколи не знаємо, як би було насправді, якби колись раніше ми чогось не довідалися про себе, не практикували ту чи іншу техніку спілкування, не пробували би тренувати себе у різних умовах. Ми має-мо можливість побачити тільки один сценарій власного життя, і майже ніколи нам не відкриваються альтернативи. Однак скоріш за все, якщо людина попередньо готувалась і вчилась, то труднощі, які вона пере-живатиме у своєму житті, будуть меншими і слабшими, аніж якщо б вона не займалася роботою над собою. Тож завжди пам’ятайте: жод-на виконана вправа чи зусилля над собою не минули намарно – вони зміцнили ваш фундамент усередині.


16

Сонце

О дин чоловік надто сильно жа-лівся на своє життя: йому було неприємно з навколишні-

ми людьми, і він називав їх різними лай-ливими словами, йому не хотілося жити у своїй країні і він називав її задрипаною, йому не подобалася робота і він займався нею через силу. Врешті його почало дра-

тувати навіть сонце, яке то занадто сильно гріло, то, навпаки, було надто мляве, і він навіть це хотів змінити. Так він прожив усе життя і не зрозумів, що сонце належало всім, а йому потріб-но було змінювати лиш те лайно, що він носив у своїх думках.

Нам належить саме те, про що ми думаємо. І часто, маючи мож-ливість вибрати все, людина вирішує залишатися з нічим. Кожна наша думка обов’язково повертається до нас і реалізується у житті, кожен вчинок чи слово, яке ми випустили з себе, наче у дзеркалі, відіб’ється у нашому майбутньому. Те, з яким виглядом ви дивитеся на інших, ви-значає, з яким виглядом Всесвіт дивиться на вас. Той, хто бачить у всіх навколишніх людях будд, той сам є буддою, а той, хто всіх прирівнює до купи лайна, сам такий! То що у цьому світі належить вам? Про що ви думаєте?


17

Гр іх

Д о одного Мудреця прийшов чоловік, який тяжко побивався і мучився грі-хом далекого минулого. Він вважав,

що саме через оту помилку минулого не зміг ані реалізувати себе професійно, ані створити сім’ю.

– Чи пробачить Бог мій гріх? Чи зможу я хоч колись очиститися? За що мені випала така лиха доля? – допитувався він усіх і вирішив запитати це і у Мудреця.

– Не хочу говорити про твій гріх, бо його вже немає, – відповів Мудрець.

– Як так? – не зрозумів чоловік, – він був свя-то переконаний, що його гріх – це щось очевидне.

– Кидайте свої гріхи і йдіть далі. Бог уже давно вам про-бачив. Ваш найбільший гріх – несіння свого минулого гріха, аж дотепер.

Самокопання і ота добровільна мука нічого, окрім страждань, собі й іншим не приносить. Жодного полегшення і послаблення, ніякої користі, абсолютна безглуздість. Розмірковування про гріх – теж гріх. Це спонукання до гріха. Багато хто не хоче такого визнавати, оскіль-ки звик до самобичування як до способу заспокоєння, але це такий непевний метод, що породжує у житті людини лише нові й нові труд-нощі. Навіть якщо ви вчинили щось зле у минулому, пробачте собі, не носіть у тілі важкий і великий гарпун. Бо надмірне згадування про гріх – це милування ним, а отже і спонукання до повторення, а не до праведності. Наскільки сильно треба чухати рану, щоб вона загоїлася? Хіба її не треба залишити у спокої?


18

Друга сторона

О дин чернець отримав завдання ткати частину якогось великого килима золотими нитками. Дня-

ми і ночами цілими роками він робив усе саме так, як йому показували, але хоч за роботу і постійно хвалили, він бачив у ній лише мі-шанину золотих ниток. Врешті не втерпів-ши він сказав, що не може більше займатися тим тканням, адже не розуміє і не бачить

жодної користі від своєї роботи, а лише переводить дорогоцін-ний матеріал. Тоді наставник повів його в іншу кімнату, де по-казав неймовірної краси килим.

– Хто це зробив? – спитав чернець.– Це твоя робота, – відповів наставник, – ти просто весь

час бачив її з іншої сторони, там, де видно самі лише нитки.

Як часто ми ходимо незрячими, не бачачи цілого полотна Життя, а відволікаючись лише на нитки, що стирчать у різні боки. Як важко тоді людині щось робити, адже вона не бачить результатів своєї роботи. Тому–то часто люди і не мають здобутків, бо, не вміючи бачити ціле, надто швидко відмовляються від продовження своєї роботи.

Чим би ми не займалися, варто пам’ятати: ми невід’ємні елементи великого проекту життя, і наскільки би рутинною і монотонною, беззміс-товною і неважливою не здавалася нам діяльність, її слід продовжува-ти, причому виконувати найкраще як тільки можемо. Хтозна, ймовірно, по тій бруківці, яку ми кладемо, має пройти не спотикнувшись людина, що змінить світ, причому ніхто не знає, коли саме це відбудеться, тому потрібно ставитися до кожного покладеного каменя як до найважливі-шого у долі цілого людства. І це стосується будь-якої діяльності, чим би ми не займалися: чи то би водили трамваї, чи торгували у крамниці, чи крутили гайки, чи співали пісні. Той, хто бачить ціле, живе у важливому.


25

Чудеса

О дин Майстер виступав перед своїми учнями, а також перед іншими присутніми, хто прий-

шов послухати його розповіді. Однак один слухач завітав із наміром посперечатися.

– Те, що ви розповідаєте, – це добре, але не має нічого спільного з мудрістю. От вчитель, у якого я вчився, міг бути на од-ному березі ріки і писати крейдою по ка-мінні, а напис з’являвся на камені з іншого берега ріки, а також він вмів одним лиш поглядом запалювати вогонь, а також

чути, що відбувається за три кілометри від нього! А що з того всього вмієте ви?

У залі запала мовчанка, кожен хотів послухати відповідь Майстра на такий виклик.

– Може, твій вчитель і є чудовим фокусником, – спокійно відповів Майстер, – але це не те, що має яку завгодно цінність. Важливо навчитись їсти, коли ти голодний, пити, коли спраглий, і йти спати, коли сонний. Це і є шлях до просвітлення.

Ми надто часто очікуємо від мудрих людей фокусів, вони мають за долі секунд нас здивувати чи навіть вразити. І відповідно, забуваємо: найбільша мудрість завжди полягає у тому, щоб дихати, коли дихаєш, говорити, коли говориш, думати, коли думаєш, і їсти, коли їж. Життя потребує від нас не фокусів, а лише присутності у ньому.


28

Чарівна паличка

М айстер запитав учня:– Що би ти зробив,

якби мав чарівну палич-ку для зміни людей?

– Змінював би всіх! – нетерпляче відповів учень, – давав би більше впевне-ності невпевненим і забирав би її у само-впевнених, надихав би лінивих і трохи «опускав на землю» зазнавак; а ще робив

би спокійнішими неспокійних і веселішими меланхолійних …– От тому-то ти чарівної палички поки не отримаєш! – від-

повів Майстер, бо той, хто прагне змінювати інших, не змінив-ши себе, стає небезпечний як для інших, так і для самого себе.

Ми надто багато хочемо змін зовні, не виправдавши їх змінами всередині. Тому-то часто і не отримуємо доступу до секретів та ресур-сів Всесвіту, отих «чарівних паличок», до яких насправді лише рукою подати. Той, хто бачить причину в інших, дивиться не в ту сторону і є або шарлатаном, або самодуром. Зміна світу навколо через призму зміни себе – це єдиний спосіб перезавантаження, при якому, не ство-рюючи труднощів іншим, ми формуємо кращих себе. Скеруйте свої ча-рівні палички всередину себе – і ви переконаєтесь, як вони подіють назовні.

29

СТАВЛЕННЯДО ІНШИХ ЛЮДЕЙ

30

СТАВЛЕННЯ ДО ІНШИХ ЛЮДЕЙ

Вегетаріанець

О дин чоловік перестав їсти м’ясо, став вегетаріанцем. І ось одного разу на бенке-

ті, коли подавали смачну м’ясну стра-ву, він, здивувавши всіх, не відмовився

від неї, а з’їв добрячий шматок.– Хіба ти більше не вегетаріанець? – здивувалися його друзі.– Вегетаріанець, – відповів чоловік.– А що, ти не зміг стриматися? – допитувалися далі.– Міг, як і всі попередні рази, але пару раз у рік я свідомо їм

м’ясо.– Навіщо? – дедалі більше дивувалися друзі.– Щоб не зазнаватись і не почати відчувати кращість за

інших людей.

Якщо наші благі дії викликають зверхність щодо інших, то вони зовсім не благі. І не допомагають людині, а лише шкодять. Багато хоро-ших звичок ми культивуємо не для того, щоб зробити себе кращими, а для того, щоб відчувати себе на фоні інших добрішими, щирішими чи чеснішими або працьовитішими. А це вклад у власну гординю.

Придивіться уважно: дуже мало хто любить пунктуальність, біль-шість люблять боротися з непунктуальністю, мало хто любить чистоту і порядок – більшість просто борються з брудом. Як же часто ми роби-мо щось, аби виглядати кращими на фоні інших… А все це лише псує наші взаємини з самими собою й іншими. Час від часу переставайте робити те, чим пишаєтесь і що робить вас кращими, і дайте шанс й іншим людям відчути себе добрими, а самі робіть так, як вам дуже не подобається в інших. Профілактично. Щоб не зазнаватися.

31


Черевик

О дин філософ вирішив проде-монструвати, як мало люди розуміють один про одного.

Він зняв один черевик із ноги і спитав присутніх: Який цей черевик?

– Новий і модний, – вигукнув перший.– Чорний і шкіряний, – описав дру-

гий.– На шнурівку, – помітив третій.– 43–го розміру, – вгадав наступний.Отак описували черевик учасники, аж доки не вичерпали

такі варіанти, а філософ не промовив:– А й справді, звідки вам знати, що він мене тисне?

Ми так часто оманюємося зовнішньою формою і власними про-екціями на реальність, що просто–на–просто забуваємо зрозуміти чи бодай подумати про відчуття іншої людини. Займаючись механічним, забуваємо про персональне. Думаємо про об’єкт і втрачаємо з поля зору суб’єкта, що ним володіє чи користується.

От, наприклад, дивимося на заможну людину і міркуємо, як їй до-бре живеться. А насправді не помічаємо, як її багатство стало її тяга-рем, як тисне на неї у прийнятті щоденних рішень, як, вчепивши свої пазурі, змушує працювати дедалі більше і виснажливіше, занедбуючи і сім’ю, і свій внутрішній світ. Так само можуть тиснути і краса, любов, оптимізм, які на перший погляд відривно від конкретної людини ви-глядають на суцільні радості життя. Не обманюйтесь очевидним – ми ніколи не знаємо, що саме «тисне» людину.

39


Запитання

О дного Мудреця запитали:– А як зрозуміти те, що ви ка-

жете: людина може бути і м’якою, і твердою водночас, і доброю, і злою?

Мудрець підійшов до свічки у напівтемній кімнаті й запалив її:

– А як ця кімната може бути заповнена водночас і світлом, і темрявою?

Ми надто часто хочемо вибрати одну з крайностей і, як наслідок, потрапляючи в її тенета, починаємо біполярний світ сприймати одно-полярно. Тиранія «чи» переслідує нас: замість того, щоб вибирати «і … і ….», ми женемося за вибором тоді, коли він безглуздий, натомість часто уникаємо, коли він необхідний. Людина не є якоюсь одною, вона не стіл і не двері, а динамічна складова Життя. На конкретний період часу вона таки набуває певної форми, але не варто нею обманювати-ся, бо все–таки не форма задає зміст, а зміст створює форму.

От, наприклад, ми бачимо непунктуальну людину, яка спізнилася на зустріч, але, разом з тим, відволіклися від того, що ця людина за-трималася на роботі, бо хотіла вчасно завершити проект – тобто бути пунктуальною в іншій ситуації. Або, наприклад, ми перебуваємо поруч із людиною, яка нестерпно поводиться, але, цілком можливо, її намір полягає у тому, щоб мати змогу трохи більше отримувати і віддавати любові, тобто бути доброю. Якщо почати розмірковувати над мотива-ми і намірами вчинків, обов’язково виявиться, що вони добрі! Наша кімната заповнюється тим, чим ми її заповнюємо. Перемикач завжди всередині кімнати. Кімната ж іншої людини заповнена тим, що ми у ній готові розгледіти.

46


Заслуга

О дин багатий чоловік дуже старався і допомагав поширенню буддизму в Ки-таї. Одного разу він спитав Майстра,

дуже шанованого і поважного старця:– Що я заслужив своїми діяннями для своїх на-

ступних життів?– Абсолютно нічого! – відповів Майстер.– Як? А який же тоді основний принцип священ-

ного писання, що ми поширюємо?– Воно ніяке не священне, – спокійно відповів

Майстер.– А хто ж тоді ти, що стоїш зараз переді

мною? – здивовано спромігся учень на ще одне питання.– Я не знаю, – відповів Мудрець.

Надто часто ми шукаємо вдячності за заслуги, однак будь–яке ді-яння з метою щось отримати є насправді гачком, а не рибою. Тобто стати добрими для того, аби потім заявити про свою доброту, рівно-сильне тому, щоб бути злим. Особливо якщо це стосується духовної сфери, така людина радше занапащає себе, аніж рятує.

Окрім того, надто серйозне ставлення до будь-яких текстів, якими б священними вони не видавалися, – заперечення Святості. Адже нею наділена людина, а не книга. Так само надмірне захоплення яким–не-будь Майстром – втеча від вчення, бо ніхто, окрім вас самих, не може провести і пройти за вас шлях усередину.

Багато хто хоче займатися саморозвитком, але насправді мало кому це потрібно, адже це ніколи не легкий шлях, а завжди дорога, повна поневірянь із незрозумілим завершенням. Фактично готовність віддати все, що маєш, в обмін на фікцію. Тож навіть, коли ви виріши-ли товаришувати з Мудрістю, добряче подумайте, навіщо воно вам потрібно. Адже саморозвиток, як і будь-яка зміна форми, – це мука і страждання. Тож, можливо, краще залишити все «як є»?

50


Добрі стосунки

Ю наку, який хвалився чудовими стосун-ками з батьками, Мудрець порадив піти проти їх волі, тобто зайняти-

ся діяльністю до душі, але проти якої були батьки, а також переїхати в інше місто, покинувши свій звичний спосіб життя.

– Ніколи б не подумав, що стільки прикрого про себе почую, – сказав через деякий час засмучений учень, – я ж думав: у нас все так чудово і я завжди

можу розраховувати на їх підтримку.– Доки ми йдемо чужим шляхом і протоптаними іншими

дорогами, доти не можемо зрозуміти, які насправді взаємини з найближчими маємо. Варто лише крок зійти з добре вимощеної дороги і почати торувати свій іноді тернистий шлях, як ми од-разу зрозуміємо справжній рівень наших взаємин.

Добре коли все добре. Але справжність пізнається у тих умовах, в яких важко. Взаємини перевіряються спротивом, а не постійною зго-дою. Звісно, це не ціль і навіть не засіб, а просто тимчасова необхід-ність, проте ніколи не пізнаєте ціну справжності, доки не підете проти чиєїсь волі. Ми часто обманюємось і живемо в ілюзії, що у стосунках із іншим усе прекрасно, але насправді поводимось як боягузи, що гли-боко всередині переживають за те, аби відповідати уявленням інших людей про себе і, як наслідок, так ніколи і не починаємо формувати нових граней взаємодії.

Плекайте внутрішній бунт, але не сам по собі і не як форму бо-ротьби невідомо за що, а радше як постійну готовність іти своїм шля-хом, навіть якщо він розходиться з шляхом важливих і близьких вам людей. Добрі взаємини не можуть бути подарунком, а лише наслідком спільно докладених зусиль.

51

ПРИТЧІ ПРО РОБОТУ У КОЛЕКТИВІ

58


Добрий багатій

Ж ив собі багатій. Був він дуже праце-любним і добрим. Відповідно, і сам багато що здобув, і з іншим радо ді-

лився. Не існувало у селі людини, яка б не отримала від нього чи то якийсь дорогоцінний подарунок, чи то допомогу в часі, коли необхідно. Та одного разу той добрий чоловік захворів, важко йому було і лежав він самотній, та ніхто не спішив відвідувати. Врешті коли прийшов найкращий товариш із сусіднього села, добрий багатій сумно промовив:

– Невже я не заслужив того, щоб у часі, коли мені важко, прийшли інші? Я ж нічого не потребую, але навіть їх присутність допомогла би мені.

На що розумний товариш відповів: – Ти зробив багато добрих вчинків, і тепер односельчани не

приходять, бо думають, що вимагатимеш від них повернення боргів. От і уникають тебе.

Безглуздо людині, яка робить добрі справи, очікувати на віддяку. Бо чим більше добра вона вчинить, тим менше намагатимуться повернути. Навпаки, її уникатимуть, бо нещирі люди міркуватимуть власними катего-ріями: небажанням повернути борги чи віддячити.

Тому направду ніколи не варто пов’язувати свої добрі справи з подя-кою від інших: по–перше, це справді робить їх зобов’язаними, а по–друге, чим більше очікуємо віддяки, тим менше її матимемо. Та й зрештою «до-бра справа» повноцінна сама по собі, щиро вчинена, їй не потрібні мили-ці на ім’я «віддяка».

Тому ніколи не дивуйтеся, що ті, для кого ви зробили найбільше, ні-коли не приходять більше до вас, а ті, чиє життя змінили на краще, забу-вають. Людині важко нести ментальний борг, от вона і намагається якнай-швидше його витіснити – забути про того, хто зробив їй добро. Якщо ми пам’ятатимемо це, то і віддаватимемо легше, і сприйматимемо «невдяч-ну» поведінку радше як норму, а не як виняток.

59


Дві донькиО дин чоловік мав двох доньок. І от

настав час їх видавати заміж. Ді-вчата були і гарні, і добрі, тому

швидко знайшлися і чоловіки, які їх засвата-ли. Роз’їхалися доньки з батьківського дому і поживали собі у мирі та злагоді. З часом ви-рішив батько якось відвідати своїх дітей, від-правився у мандри і завітав до першої доньки, що вийшла заміж за гончаря.

Посиділи, поговорили про те та про се, а наостанок донька і каже:

– Молися, татку, тільки щоб найближчим часом не було дощу, бо чоловік випік дуже багато глечиків і поставив їх сушитися на сонці. Якщо не випаде дощ, то ми їх добре продамо і матимемо чималий прибуток.

Попрощалися гарненько, та й пішов батько до другої доньки, яка була замужем за фермером. І з тою дочкою мило побесідували про життя, а наостанок вона теж мала прохання до батька:

– Молися, тату, щоб у найближчі дні випав рясний дощ, бо чоловік посадив капусту, і коли не буде дощу, то пропаде увесь урожай, а коли буде, – ми добре продамо те, що вродить, і мати-мемо чималий прибуток.

Зажурився тоді чоловік: ех, як же так зробити, щоб і одній доньці допомогти, і другій не зашкодити?

У нашому житті ми часто отримуємо ситуації, при яких і туди га-ряче, і сюди боляче. Особливо це стосується колективної роботи. Бо те, що є благом для одного, стане шкодою для іншого, а те, що може створити труднощі комусь, для інших буде лише можливостями.

Мабуть, грамотна робота і полягає у тому, щоб дотримуватися ро-зумної середини і, не впадаючи у крайнощі, робити своє.

Оця байка Езопа також мала би нам нагадати, що всім не вгодиш і, ма-буть, і не потрібно. А ще з одного боку, дощ падатиме незалежно від на-шої волі, тож немає чим перейматися – у житті достатньо робити те, що є у сфері нашого впливу, а окрім того, довіряти, що так, як буде, так є на краще.

64


Мишоловка

С іра мишка жила у сараї на вели-кому дворі й підслухала, як гос-подиня розповідала сусідці про

те, що купила нову мишоловку і скоро позбудеться всіх мишей у клуні. Зажуре-на мишка пішла до своєї подруги – рябої курочки – і розповіла їй усе почуте. Треба щось робити! – жалібно сказала мишка. Але як відповідь почула: вибач, подруго,

але це не моя справа.Мишка пішла до корови з пропозицією якось допомогти їй,

але і корова відмовилася: звісно, гарно з тобою гратися, але мишоловка мене не стосується, роби собі, що знаєш. Не маючи у кого попросити більше допомоги, мишка вирішила перечека-ти пару тижнів у полі.

Тим часом господиня поставила оту нову мишоловку і взялася за якусь свою роботу. Так минуло декілька днів. І ось господиня, випадково забувши про те, де стоїть мишоловка, сама наступила на неї. Сильно поранила палець, і він так роз-болівся, що скоро й ходити не могла. Кожного дня ставало дедалі гірше і гірше, вже навіть думала: скоро помре. Лікар порадив як єдиний засіб зробити курячий бульйон і годувати господиню. Тож жінка його послухала і пустила під ніж ря-беньку курочку. Врешті потрохи бульйон таки допоміг, і на радощах, що вона знову здорова, господиня вирішила зробити бенкет, а для того, щоб мати чим гостити всіх, хто прийде, зарізати корову. Отак буває, коли ми, живучи в одному колек-тиві, відмовляємося вирішувати проблеми один одного.


10

Проблема

О дного разу до вчителя підійшла моло-да дівчина, яка давно у нього займа-лася:

– Вчителю, я так довго вчилась і стіль-ки всього практикувала, але ось нещодавно я не стрималась і зірвалась, таке враження, що ця проблема відкинула мене на декілька місяців. Не-вже це все намарне?

– Ні, вся твоя робота над собою принесла дуже багато користі. Бо якщо би ти не практи-

кувала те, що практикувала, і не знала те, що знаєш, та про-блема взагалі би зруйнувала тобі життя.

Ми ніколи не знаємо, як би було насправді, якби колись раніше ми чогось не довідалися про себе, не практикували ту чи іншу техніку спілкування, не пробували би тренувати себе у різних умовах. Ми має-мо можливість побачити тільки один сценарій власного життя, і майже ніколи нам не відкриваються альтернативи. Однак скоріш за все, якщо людина попередньо готувалась і вчилась, то труднощі, які вона пере-живатиме у своєму житті, будуть меншими і слабшими, аніж якщо б вона не займалася роботою над собою. Тож завжди пам’ятайте: жод-на виконана вправа чи зусилля над собою не минули намарно – вони зміцнили ваш фундамент усередині.


24

Смерть крамаря

К оли помирав старий єврей–кра-мар, він зібрав своїх родичів і, щоб попрощатися з усіма, кволо

почав питати:– Сара, ти тут? – Так, я є! – Добре.– Мойша, ти тут? – Так, тут! – Добре.– Роза, а ти є? – Так, є! – Добре.

– А, Абрамко, тут? – Так, я є, дідусю!– А хто ж тоді у крамниці залишився?

Ми керуємося у своїх думках старими звичками. Тобто так само, як мислимо у найпростіших побутових речах, так само і часах глобаль-них змін і переходів. Лише тренування й усвідомлення своїх думок у затишному міжчассі між проблемними станами дозволяє змінювати ставлення до себе, так само, як тільки ми і хочемо.

Хто все життя думав про торгівлю, думатиме про неї і на смертно-му одрі, і у часі сімейних криз, хто був скнарою, і у часі смерті торгува-тиметься за кожну свічку. Наше мислення є чи не єдиною константою, від якої можемо відштовхуватися для розуміння себе і світу навколо. І тільки думаючи, про що думати, тобто усвідомлюючи власні думки, ми отримуємо шанс на повну зміну себе, свого життя і Всесвіту навколо.


25

Чудеса

О дин Майстер виступав перед своїми учнями, а також перед іншими присутніми, хто прий-

шов послухати його розповіді. Однак один слухач завітав із наміром посперечатися.

– Те, що ви розповідаєте, – це добре, але не має нічого спільного з мудрістю. От вчитель, у якого я вчився, міг бути на од-ному березі ріки і писати крейдою по ка-мінні, а напис з’являвся на камені з іншого берега ріки, а також він вмів одним лиш поглядом запалювати вогонь, а також

чути, що відбувається за три кілометри від нього! А що з того всього вмієте ви?

У залі запала мовчанка, кожен хотів послухати відповідь Майстра на такий виклик.

– Може, твій вчитель і є чудовим фокусником, – спокійно відповів Майстер, – але це не те, що має яку завгодно цінність. Важливо навчитись їсти, коли ти голодний, пити, коли спраглий, і йти спати, коли сонний. Це і є шлях до просвітлення.

Ми надто часто очікуємо від мудрих людей фокусів, вони мають за долі секунд нас здивувати чи навіть вразити. І відповідно, забуваємо: найбільша мудрість завжди полягає у тому, щоб дихати, коли дихаєш, говорити, коли говориш, думати, коли думаєш, і їсти, коли їж. Життя потребує від нас не фокусів, а лише присутності у ньому.

35


Золота курка

Ж ив собі чоловік і мав він курку. І от із якогось часу почала та курка нести

золоті яйця – по одному в день. Спершу здивувався, а потім дуже зрадів чоловік. Він продавав яйця і швидко багатів. Але в якийсь момент стало йому мало по одному яйцю в день. Він почав ходити за куркою

і спостерігати, де саме вона любить класти яйця, аби закрити її у тому місці, годував її вдвічі більше і говорив їй частіше, що йому треба більше яєць. Однак яєць більше не стало. Тоді чоло-вік вирішив, що може забрати всі яйця, які має знести курка за один раз, – тож він взяв ніж і розрізав курку. Більше у нього зо-лотих яєць не було.

Ціле завжди краще, аніж щось половинчасте і фрагментарне. Лю-дина такою якою вона є (цілісна) краще, аніж вона ж розкладена по частинках: на звички, особливості, стани й ознаки. То, може, не варто завжди аж так розділяти? Ймовірно, є сенс усе, що навколо, сприймати у комплексі, цілісним, таким як є, не докопуючись до причин, бо, вло-вивши один аспект, можна втратити цілу суть. Так, наче задивившись на краплю бруду на склі автобуса, не побачити краси за його вікном.

Від того, що ви знатимете рецепт торта і його інгредієнти, він смачнішим не не стане. Адже і торт треба відчути і посмакувати, а не «розуміти». Окрім того, часто нас збиває з пантелику неприборка-на потреба заглянути наперед, бажання отримати щось раніше, аніж воно у природний спосіб прийде до нас, ми хочемо щось зрозуміти замість того, аби просто насолоджуватись і переживати відчуття. Жит-тя – це таємниця, і її деколи навіть не варто намагатися зрозуміти, бо щось все одно для нас залишиться прихованим: життя достатньо про-сто відчути!

39


Запитання

О дного Мудреця запитали:– А як зрозуміти те, що ви ка-

жете: людина може бути і м’якою, і твердою водночас, і доброю, і злою?

Мудрець підійшов до свічки у напівтемній кімнаті й запалив її:

– А як ця кімната може бути заповнена водночас і світлом, і темрявою?

Ми надто часто хочемо вибрати одну з крайностей і, як наслідок, потрапляючи в її тенета, починаємо біполярний світ сприймати одно-полярно. Тиранія «чи» переслідує нас: замість того, щоб вибирати «і … і ….», ми женемося за вибором тоді, коли він безглуздий, натомість часто уникаємо, коли він необхідний. Людина не є якоюсь одною, вона не стіл і не двері, а динамічна складова Життя. На конкретний період часу вона таки набуває певної форми, але не варто нею обманювати-ся, бо все–таки не форма задає зміст, а зміст створює форму.

От, наприклад, ми бачимо непунктуальну людину, яка спізнилася на зустріч, але, разом з тим, відволіклися від того, що ця людина за-трималася на роботі, бо хотіла вчасно завершити проект – тобто бути пунктуальною в іншій ситуації. Або, наприклад, ми перебуваємо поруч із людиною, яка нестерпно поводиться, але, цілком можливо, її намір полягає у тому, щоб мати змогу трохи більше отримувати і віддавати любові, тобто бути доброю. Якщо почати розмірковувати над мотива-ми і намірами вчинків, обов’язково виявиться, що вони добрі! Наша кімната заповнюється тим, чим ми її заповнюємо. Перемикач завжди всередині кімнати. Кімната ж іншої людини заповнена тим, що ми у ній готові розгледіти.

46


Заслуга

О дин багатий чоловік дуже старався і допомагав поширенню буддизму в Ки-таї. Одного разу він спитав Майстра,

дуже шанованого і поважного старця:– Що я заслужив своїми діяннями для своїх на-

ступних життів?– Абсолютно нічого! – відповів Майстер.– Як? А який же тоді основний принцип священ-

ного писання, що ми поширюємо?– Воно ніяке не священне, – спокійно відповів

Майстер.– А хто ж тоді ти, що стоїш зараз переді

мною? – здивовано спромігся учень на ще одне питання.– Я не знаю, – відповів Мудрець.

Надто часто ми шукаємо вдячності за заслуги, однак будь–яке ді-яння з метою щось отримати є насправді гачком, а не рибою. Тобто стати добрими для того, аби потім заявити про свою доброту, рівно-сильне тому, щоб бути злим. Особливо якщо це стосується духовної сфери, така людина радше занапащає себе, аніж рятує.

Окрім того, надто серйозне ставлення до будь-яких текстів, якими б священними вони не видавалися, – заперечення Святості. Адже нею наділена людина, а не книга. Так само надмірне захоплення яким–не-будь Майстром – втеча від вчення, бо ніхто, окрім вас самих, не може провести і пройти за вас шлях усередину.

Багато хто хоче займатися саморозвитком, але насправді мало кому це потрібно, адже це ніколи не легкий шлях, а завжди дорога, повна поневірянь із незрозумілим завершенням. Фактично готовність віддати все, що маєш, в обмін на фікцію. Тож навіть, коли ви виріши-ли товаришувати з Мудрістю, добряче подумайте, навіщо воно вам потрібно. Адже саморозвиток, як і будь-яка зміна форми, – це мука і страждання. Тож, можливо, краще залишити все «як є»?

67


Ворона і заєць

О дин заєць спостеріг, як на високому де-реві сиділа ворона. Лисиця підійшла під то дерево, пробувала ворону заманити

вниз, але та навіть не ворухнулась і лисиця пішла геть. Далі підійшов вовк і так само спробував ви-манити ворону, але та була наче закам’яніла і вовк пішов геть. Як же добре отак сидіти і нічого не

робити, і нікуди не втікати, і щоб ні лисиця, ні вовк тебе не чіпали, – подумав заєць, – мабуть, весь секрет у тому, аби завмерти і не ворушитися! Натхненний такою думкою, заєць вийшов з-за кущів і застиг, наче вкопаний. Неподалік пробігала лисиця і, побачивши зай-ця, не звернула увагу, що він завмер, схопила його та й з’їла! Мораль проста: аби сидіти і нічого не робити, треба сидіти дуже високо.

Чимало людей, надивившись кіно, повірили у те, що до них, наче до головних героїв, прийде щастя і успіх ні з того ні з сього, що можна вирішити хронічні проблеми, які накопичувалися роками, впродовж сорока хвилин і що є десь країна, в якій із крану течуть стодоларо-ві банкноти і де кожне загадане бажання моментально здійснюється. Ілюзія породжує ілюзії. І замість того, щоб жити у Реальності й прийма-ти її виклики, людина шукає чужий досвід, який би дозволив «нічого не робити і все мати».

Ті, хто можуть дозволити собі зараз високо сидіти і не звертати увагу на всіляких вовків та лисиць, колись, будьте певні, чимало труди-лися, аби цього досягнути. Вони пройшли свій шлях, а вам доведеться пройти свій, і, звісно, щось із чужого досвіду можна і варто викорис-тати, але основним завжди будуть ті зусилля, а швидше надзусилля, які ви зробите над собою для того, аби стати тим, ким прагнете бути. Справді, можна «нічого не робити і все мати», але це не секрет і не фокус, це дуже тривала у часі робота над собою.

78


Осел і кінь

Н а одному господарстві жили собі осел і кінь. І от одно-го разу господар нав’ючив

їх мішками з картоплею і погнав через гори і долини в інше село. Трапилося так, що на гір-ській дорозі ослик підвернув ногу і йому було дедалі важче йти.

– Понеси один мій мішок, – попросив ослик коня.– Ти що, мені й без твого мішка важко, – відмовив кінь.Ослику ставало дедалі важче.– Конику, друже, понеси два мішки, – попросив ослик, а ре-

шту я якось уже сам дотягну.– Ти що, не матиму сили на твої мішки, – знову відмовив

кінь.Зрештою ослик геть знесилився і просто-таки розлігся по-

середині шляху. Господар взявся його лупцювати і сварити, та все марно. Зрозумів господар, що це нічого не дасть. Зняв із осла всі його мішки і переклав на коня. Після того допоміг ослику під-нятись і вони неквапом пішли далі.

– От бачиш, – сказав осел коневі, – не схотів ти допомогти мені ані мішок нести, ані два, а тепер мусиш усе сам нести.

Для тих, хто йде спільною дорогою життя (чи то сімейний шлях, чи партнерство у бізнесі), немає понять «моє» і «твоє», а є лише «наше». Той, хто відмовиться все зрозуміти, дуже скоро нестиме вантаж усіх труднощів за двох. То що ви зробите вже зараз, аби спростити життя тим, із ким ідете поруч? Чи не відмовляєтесь або не визнаєте трудно-щів близької людини? Хіба досі не зрозуміли, що тільки у колективі, де є взаємопідтримка і взаємодопомога, реально дійти до високих цілей?

79

ПРОБЛЕМИУ ПОРОЗУМІННІ

81

ПР ОБЛЕМИ У ПОР ОЗУМІННІ

Наступний чоловік

Д о Ходжі Насреддіна прийшла за пора-дою одна жінка.

– Чоловік мене б’є, порадь, що робити, я вже подумую про те, аби втекти від нього.

– А це твій перший чоловік? – спитав Ходжа.– Ні, це вже третій: з першим ми жили душа

в душу, він завжди мені допомагав і дуже цінував мене, але, на жаль, рано помер.

– А як було з другим?– Другий мав важку вдачу і міг іноді прикрик-

нути, а з часом почав дуже сильно лаяти й ображати, кричати на мене при інших людях, і ми розійшлися.

– Ну, тоді тобі не можна втікати від свого теперішнього чоловіка, бо, якщо втечеш і знайдеш наступного, то він тебе просто вб’є. Цінуй того, з ким живеш зараз.

А й справді: завжди може бути гірше – тож краще цінувати те, що є зараз. З іншого боку, люди просто так прикрими і злими не стають – їх формує оточення, а якщо це наші рідні й близькі, то і ми самі. Якщо хочемо когось змінити, варто почати змінювати себе. Якщо ви побачи-ли бур’ян (хибну думку, злий намір, незнання) на своїй грядці – варто виполоти його з корінням, а також зрозуміти: швидше за все ви самі його там засіяли.

Коли ви хочете різких і категоричних змін, то задумайтеся: з чого ви взяли, що далі буде краще? Далі стане лише гірше! Не сприйміть це як песимізм. Це просто заклик насолоджуватися тим, що є Зараз. Тут.

84


Дружина Мудреця

Д о Мудреця прийшов чоловік, якому ніяк не вдавалося знайти порозу-міння з дружиною.

– Знаю, що у вас чудові взаємини, розка-жіть, як це вдалося. Бо я скільки не намагаюся змінювати свою дружину, а мені все не вдаєть-ся і не вдається.

– Кохана, – покликав Мудрець дружину, – накрий, будь ласка, стіл, у нас гість. Поклади наше найкраще вино і зготуй гуску.

– Ти маєш на увазі ту, яку ми мали приготувати на неділю на великий бенкет, а вино те, що ми чекали відкрити на чергову річницю нашого весілля?

– Так, сонечко.– Добре, любий.Не промовивши ні слова більше, дружина взялася до готування.– От коли ваші взаємини будуть такими, що дружина ні в

чому не перечитиме тобі, а ти не створюватимеш ситуацій, у яких їй доведеться тобі перечити, тоді приходь до мене і ще раз постав своє запитання.

Іноді відповідь має передувати запитанню. Немає правильних по-рад, є лише такі, які ми самі приготували для себе і готові їх неухильно дотримуватися. Безглуздо змінювати іншу людину, доки ми не зміни-лися самі. Адже людина поруч – це дзеркало нас самих. Коли нам не подобається відображення, то зміна рами ні до чого не призведе.

Стосовно чоловіків і жінок для хороших взаємин чоловікам варто постійно питати себе: чи відчуває дружина, що я ніколи не попрошу її про таке, чого вона не може або не схоче мені давати; тоді їй буде спокійно і вона в усьому дослухатиметься вас. А жінкам варто перепи-тувати себе: чи відчуває мій чоловік, що я послухаю його, чого би він не просив? Коли так, тоді його Его вдоволене і він не проситиме жінку нічого, чого би вона не хотіла чи не могла зробити.

85


Наречена

О дин парубок надумав женити-ся. Був він хлопець і гарний, і працьовитий, тож і чимало ді-

вчат погоджувалися піти з ним під вінець. Але хлопець дуже поважав і любив своїх батьків, тому постійно радився з ними. І щоразу, яку б дівчину він не приводив додо-му, вона все не подобалася мамі. Та була не

надто господарська, а та не така культурна, одна не вміла ви-шивати, а ще одна якась надто смаглява на лиці. Одним словом: усі їй не підходили. Сина вже добряче це почало журити, і він по-просив вибрати для нього наречену. Мама й погодилася. Не зна-ємо, чи довго чи недовго вона вибирала, а таки знайшла дівчину, яка б мала ідеально підійти сину. І ось настав довгоочікуваний момент, і син привів дівчину додому і познайомив із батьками, і потім ще раз спитав їх думки. Виявилося, що, влаштувавши маму, дівчина шалено не сподобалася … батькові.

Коли надто розраховуєте на схвалення своїх дій іншими людьми, будьте готові, що, вдовольнивши когось одного, роздратуєте іншого. Всім догодити неможливо, тому доведеться робити власний вибір і нести за нього особисту відповідальність, а також бути готовим до конфліктів із тими, кому видаватиметься: він має право вам щось ре-комендувати. Такі конфлікти – це невід’ємна частина життя, і ані ляка-тися, ані особливо захоплюватися ними не варто.

Окрім того, притча має ще один підтекст. У батьків хлопця якийсь за-давнений конфлікт, адже мама вибрала дівчину, яка скоріш за все дуже схожа на неї, а, відповідно, батько, знаючи, чим це загрожує, не бажає такої долі для свого сина. У будь-якому разі кожен міряє своєю лінійкою і має свої орієнтири, тому найкраще – прислухавшись до думки інших, вчинити так, як найкраще б влаштовувало вас, адже це ваше життя!

97


Оті ліпші

В одному селі відкривалася но-возбудована церква, і високо-го ієрарха, який ось-ось мав

виїжджати на освячення, мало не в дверях зупинив прихожанин:

– Отче, я з того села, де ви сьогодні освячуватимете церкву, і хотів би наголо-сити: про священика, якого ви нам залиша-єте, ширяться не найкращі чутки, кажуть,

що може хильнути зайвого на бенкетах. То, може, б ви знайшли нам когось ліпшого?

– Ех, де тих ліпших взяти? – забідкався ієрарх.А й справді: де тих ліпших взяти? – міркує майже кожен

керівник. І часто таки доводиться працювати з кращими з гір-ших, закривати очі на одні, незручні для нас сторони, аби бачи-ти інші, більш приємні. А що робити? «Ліпші» на дорозі не валя-ються, їх доводиться або створювати з «гірших», або залучати за великі гроші.

Люди навколо, особливо у сталих колективах, якнайкраще від-дзеркалюють одне одного, тобто для зміни інших нам потрібно зміню-ватися самим. Не варто чекати, що до неідеальних і недосконалих нас влаштується на роботу хтось бездоганний у навиках, працелюбний і творчий. Бо навіщо ми здалися такій людині? Що можемо запропону-вати, окрім своїх проблем і внутрішніх непорозумінь? Щоб працюва-ти з «ліпшими» й отримувати їх у своє життя, потрібно спершу самим «тими ліпшими» ставати.

100


Мавпа і горіх у глечику

М авпа побачила глечик і за-пхала всередину руку, щоб дослідити його вміст. На

дні глечика лежав великий горіх. Як же закортіло мавпі скуштувати його! Мав-па схопила горіх, але, спробувавши витяг-нути його назовні, застрягла у вузькій

горловині глечика. Спробувала знову – рука, яку вона ледь проти-снула без горіха, з горіхом застрягала у горловині. Як же їй не хотілося відпускати такого доброго на дотик горіха, та скільки спроб вона не робила – все марно. Отак, не бажаючи відпустити горіх і не маючи змоги разом із ним витягнути руку з глечика, і досі ходить та мавпа з глечиком на руці.

Так само часто живуть і люди. Вони взяли на себе якусь непотріб-ну емоцію і носяться з нею, не здатні ані відпустити, ані використати. Займаються самобичуванням, розмірковуванням про свою провину чи, живучи у постійному жалю до себе, так ніколи і не звільняються від гніту минулого. Непотрібні люди, минулий досвід, зневіра і невпевне-ність, зайва інформація – стільки всього заважає жити! Здавалось би: просто відпусти руку – і все! Але людина ходить із глечиком на руці, вчепившись за той горіх, наче він є єдиним сенсом її життя.

То що ви робите з такими «горіхами»? Наскільки легко вмієте їх відпускати? Чи не несете, як більшість, із собою у майбутнє чимало та-кого мотлоху? Добряче перегляньте, що маєте у руках, можливо, саме воно сковує вас і його треба відпустити і піти далі вільними? Для того, аби знову повноцінно насолоджуватися життям, достатньо дуже мало: просто відпусти руку! Безглуздо жити у радісних, але не здатних до реалізації мріях, негативних емоціях, приємному самобичуванні, коли навколо вирує життя і ми можемо, «просто відпустивши руку», бути готовими пригоршнями приймати все, що воно нам дає.

101

ЦІЛІ І ЇХДОСЯГНЕННЯ

104

Ц І Л І І Ї Х Д О С Я Г Н Е Н Н Я

Тривожний пасажир

О дин чоловік, сидячи в купе поїзда, піс-ля кожної зупинки нервово поглядав на свій годинник, а потім деякий час зо-

середжено дивився у вікно.– Не можете дочекатися своєї станції? – вре-

шті не втримавшись запитали його сусіди.– Ні, я вже давно проїхав свою станцію, але

мені так зручно тут сидіти і такий чудовий краєвид за вікном.

Чимало людей уже давно пропустили свою зупинку – не зробили те, що варто, не сказали те, що слід, не зійшли там, де потрібно. От і їдуть у потягу далі, хоча вже давно не у ту сторону.

Наше життя насправді дуже схоже на дорогу. Ми завжди маємо вибір: рухатися далі чи залишитись у тому зручному стані, в якому пе-ребуваємо. Більшість людей знаходять собі добрі й затишні схрони у вигляді шкідливих звичок, соціально толерованих залежностей, ста-рих спогадів, минулих фантазій: роблять що завгодно, тільки б не піти кудись далі до нового і незвіданого. А й справді, нове і незвідане може передбачати надто багато проблем, а старе, яке б воно не було, вже звичне і ми до нього більш-менш готові.

Окрім того, сучасні технології дають чудовий спосіб втечі в ілю-зії: потрібності, значимості, красоти, впевненості… Соціальні мере-жі, мобільні гаджети, телевізори з необмеженою кількістю каналів і комп’ютери з доступом до Інтернету, що може допомогти у всьому що завгодно… Які чудові способи втечі від реальності, яка неймовірна картинка за вікном, що змінюється за одним лише лусканням пальців!

Мало кому вистачає сили робити правильні пересадки: віддавати те, з чим звикся, і йти до нового, до чого покликаний, але той, хто все ж готовий зійти з поїзда, таки зможе насолодитися неповторною і ве-личною Реальністю.

110


В’язень

О дин в’язень п’ять років підряд робив підкоп під своєю камерою. Вдало

маскував усе, і врешті наблизився той день, коли він побачив світло не з-за ґрат! Яка ж була радість! Кілька днів він провів на волі, насолоджую-

чись усіма можливими благами життя. Але потім зрозумів, що чогось бракує… Врешті чоловік сам прийшов під стіни тюрми і попросився назад. Через деякий час він вирив підкоп під іншою камерою. Та, звільнивши себе, знову не зміг надто довго насо-лоджуватися волею і повернувся у в’язницю. Все повторилось і втретє. Нарешті чоловік зрозумів: найбільше, що йому подоба-лося робити і що йому потрібно, – це рити підкопи.

Дивно якось звучить історія, але насправді вона правдива: справ-ді, був собі один утікач, який постійно повертався до в’язниці, аби знову робити підкоп. Але загалом це лише алюзія на наше щоденне життя – ми, намагаючись знайти схрон чи якесь сховище–пристани-ще, врешті розуміємо, що воно нас не влаштовує, і починаємо шукати нового, аби врешті знову повернутися до свого вихідного стану і … почати все спочатку.

А може, постійний підкоп і втеча (чи дорога до чогось) і є ціллю Життя? Може, людина саме і живе для того, щоб постійно утікати зі схронів, які намагаються її затягнути своєю комфортністю і стабільніс-тю. Мабуть, така втеча – це все ж набагато краще, аніж життя у тюрмі. Продовжуючи порівняння: життя – тюрма, і люди часто замість того, щоб прагнути волі (а це єдина умова для звільнення!) хочуть налашту-вати свій побут – краще облаштуватись у в’язниці тіла.

111


Капелюх

Н а прийом до відомої пси-хотерапевтки прийшла мама з п’ятирічним си-

ном. Вона поскаржилася на проблему: після того, як батько пішов із дому і зник у не-

відомому напрямі, син усюди носив з собою його капелюх. Врешті у садку дитину почали брати на кпини, виховательки не хотіли допускати до занять, дорослі здивовано оглядалися, коли малюк просто гуляв на вулиці, а мама постійно жила у стані стресу, адже щомиті бачила річ, яка нагадувала їй про колишнього чоло-віка. Після серії довгих психотерапевтичних сеансів наша герої-ня врешті-таки знайшла вихід із ситуації і ... переконала хлопця замінити капелюх батька на олівець, яким він писав, і ховати його в штанах! Усі залишилися задоволені: мама більше не бачила спогадів про чоловіка, у садку сина знову приймали до колективу, дорослі більше не оглядалися на дитину здивовано.

Давайте поміркуємо: якщо інші люди перестали бачити проблему, то чи вирішена вона насправді? Це дуже показовий приклад нашого ставлення до залежностей і труднощів, своїх й інших людей: доки я того можу не помічати, доти все о’кей і я вважаю, що жодної проблеми немає. Але тільки-но людина стає достатньо чутливою, аби бачити, що глибинно нічого насправді не змінилося, status quo автоматично по-рушений, маятник вийшов із рівноваги – тепер на це потрібно якось реагувати! Порозгортайте осіннє листя – ви знайдете у ньому багато цікавого і неочікуваного.

118


Друзі

Б ули собі двоє друзів. Вони щотижня на вихідних збиралися і грали у гольф. Один був директором страхової компанії, а

інший мав мережу автоцентрів. І ось одного разу директор страхової компанії довідався, що друг за-страхував увесь автопарк своєї мережі у їхнього конкурента. Як же він розлютився! Наступного разу, зустрівшись як зазвичай на полі для гольфу,

він із обуренням спитав колегу:– Чому ти не застрахував свої автомобілі у мене?– Я й не догадався про це, адже ти ніколи мене про це не

просив!

Не варто думати, що інша людина може читати наші думки чи ба-жання. Для того, аби хтось щось вчинив, допоміг чи зробив бажане нам, про це потрібно сказати. Як же багато людей обманюються вірою в те, що можна порозумітися з іншими «без слів», і твердженням про те, що хтось розумітиме щось за замовчуванням. Ніхто не повинен пе-редбачати ваші бажання і потреби, бо ніхто не приходить у цей світ, аби вдовольняти ваші інтереси. У кожного своя неповторна роль і ви-значне завдання. І коли ви хочете, щоб воно хоч якимось чином спів-падало з вашими цілями, то скажіть про це! Він/вона має догадатися, що я від нього/неї хочу, бо це очевидно, – дорога у нікуди.

119

ПРИТЧІПРО СТАВЛЕННЯ

ДО ЧАСУ

122

ПРИТЧІ ПРО СТАВЛЕННЯ ДО ЧАСУ

Те, що люблю

П ослухавши одного чоловіка, який роз-повідав про свою улюблену роботу і про те, як він отримує задоволення від

того, чим займається, одна зі слухачок, важко ви-дихнувши, сказала:

– Як вам добре, коли ви займаєтеся тим, що лю-бите!

– Ні, – уточнив промовець, – ви не зовсім пра-вильно мене зрозуміли: я просто звик любити те, чим займаюся!

Які зовсім різні погляди на речі. У першому випадку людина му-сить знайти своє призначення і свою діяльність, і своє покликання, і завжди може сказати, що її робота «напрягає» чи втомлює, бо просто ще не знайшла свого. А у другому випадку відповідальність за наше життя повністю залишається на нас самих і не дає варіантів для відмо-вок, адже треба любити те, що робиш! Це дуже справедливий підхід, адже орієнтує на те, щоб навчитися любити, а не на те, щоб шукати ілюзорну діяльність, яка буцімто підійде нам за замовчуванням.

Тож ніколи не шукайте формат, коли любите ви чи не любите зале-жить від того, чим займаєтесь, а краще знаходьте такий, коли ви вчи-теся любити те, що робите. Любов (до чогось чи когось) – це не те, що є або чого немає від самого початку, а таке, що потрібно виплекати у собі. Тому ніколи не кажіть, що не любите (того, що робите, чи когось), а краще признайтеся: ви не доклали достатньо часу і зусиль, аби по-любити. (І не кажіть, що не хочете докладати до того час чи зусилля, а чесно признайтеся: ви не вмієте цього зробити – вчитися любити.)

123


Найкращий час

– М айстре, підкажіть, коли най-кращий час почати реалізову-вати свій задум? (про новий

бізнес, взаємини, мандри, про те, щоб досказати не-доказане, відкрити секрет чи почати будувати буди-нок (допишіть своє чи викресліть зайве).

– Ти запізнився – він уже був! – відповів Майстер.– Коли?– Вчора!– І що, вже більше такої нагоди не буде? – до-

питувався учень.– Буде. Сьогодні!– Але у мене на сьогодні заплановані важливі поточні справи.

То коли вдала нагода з’явиться потім?– Окрім сьогодні, іншої вдалої нагоди у тебе вже не буде.

Ніколи не буде кращої кон’юнктури на ринку, аніж сьогодні, для того, щоб розпочати бізнес. Ніколи не буде кращої нагоди, аби роз-повісти все, що маєте розповісти, аніж зараз. Ніколи не матимете кра-щого настрою для тієї роботи, яку давно замірювалися зробити, окрім того, який маєте саме зараз. Ефективна людина про це знає і викорис-товує. Неефективна шукає найрізноманітніші відмовки і пояснення, основним серед пантеону яких є «завтра». Але у кожного завтра є своє завтра. І для того, щоб насправді почати діяти, не варто вдивлятись у даль, очікуючи якнайкращого моменту, він найімовірніше вже зник за горизонтом, тож краще вирушати просто зараз, аби встигнути його наздогнати.

124


Робота без м’яча

У роздягальню до футболістів зай-шов власник клубу з якимось чоло-віком.

– Це ваш новий тренер, – представив чо-ловіка власник, – він велика людина і допомо-же нашій команді виграти чемпіонат. Після таких слів власник покинув роздягальню, а

тренер розпочав своє знайомство:– Я вивчив досьє кожного і знаю, що у вас чудові показники.

Тож навіщо я тут і у чому бачу своє завдання? В середньому кожен із вас володіє м’ячем на полі всього лиш чотири хвилини, і я не можу навчити вас, як краще тим м’ячем управляти, це ви знаєте і без мене, тож сконцентруюся на тому, аби навчити, що краще робити в інші 86 хвилин, а завдяки роботі без м’яча ми станемо найкращою командою!

Наші досягнення й успіхи – це ніколи не результат роботи у часі, коли людині все вдається, коли гарний настрій і чудова погода за ві-кном, коли все розгортається згідно з планом і тішать як найближчі люди, так і просто оточуючі, а у тому, що відбувається, коли не все до-бре: коли над взаєминами нависли чорні грозові хмари, у бізнесі ініці-ативу перехопили конкуренти, а ще, коли навколо відбувається низка важливих подій, на які ви не впливаєте, – отоді проявляються справ-жній талант і навики людини.

І тільки футболіст, що вміє грати без м’яча, перемовник, що все пояснить без слів, оратор перед порожнім залом можуть показати справжню майстерність. Тому, навчаючи себе грамотній роботі у між-чассі «володіння м’ячем», ми здатні здобути такі бажані й очікувані ре-зультати.

125


Кіт

В чені провели експеримент. Вони запустили ситого кота у вели-ку порожню кімнату з мишею.

Кіт поганявся за мишею і, спіймавши її, прида-вив лапою, але не вбивав, а відпустив. Вчені за-пустили ще одну мишу – кіт поганявся за ними і зловивши відпустив. У кімнату запустили ще

десяток мишей. Тепер кіт полював ще по-іншому: він наче за-вмирав, а потім швидко біг до миші, яка була якнайдалі до нього. Далі з іншого кутка кімнати знову вибирав найскладнішу здобич і так, доки геть не знесилювався, тренував свої мисливські на-вики, які, можливо, не потрібні йому в поточний момент, але точно знадобляться у майбутньому

Ми багато чого здатні навчитись у живої природи, адже, ви-явившись її частиною, маємо можливість отримувати найкращий приклад, який точно підійде і нам. Життя – це постійне тренуван-ня – ймовірно, ми ніколи і не застосуємо отриманих навичок, але тренуватися і бути готовими до найрізноманітніших ситуацій таки варто. Тільки той, хто, незважаючи ні на що, постійно готує себе до нових викликів, стає справжнім Майстром життя.

Ніщо так добре не характеризує людину, як кількість і якість навиків, здобутих упродовж часу, в якому могла би дозволити собі байдикувати. На жаль, сучасні умови дозволяють «розслабитися», не перейматися безпекою і вміннями завтрашнього дня, і людина з приспаною пильністю (сита і у комфортних умовах) втрачає своє глобальне призначення – тренуватися на випадок найрізноманітні-ших непередбачуваних обставин.

Саме завдяки відточеним навикам ми дожили до цих днів, тож варто продовжувати невпинне тренування себе кращих і постійної підготовки до нових викликів, які даруватиме нам життя.

130


Порожні руки

П омер один чоловік – благочести-вий він був. Дуже дбав за те, щоб нічого поганого не зробити,

нікому кривди не вчинити, кривого слова не сказати, в їжі ніяких надмірностей не мати, спиртним не зловживати, на роботі все, що кажуть, виконувати, по житті нікому не за-важати … І от зустрівся він із Богом і, роз-казуючи про своє життя, врешті похвалився:

– Боже, дивися з якими чистими, незаплямованими нічим ли-хим руками я прийшов до Тебе!

– Так, – відповів мудрий Бог, – але ж вони порожні!

Небагато користі з нас, коли ми проходимо через життя з порож-німи руками: нічого не створивши, ніяк не відзначившись, нічого не намагаючись змінити у кращий спосіб. Навіть якщо ми не заплямували їх нічим, то тут нічим хвалитися: в невмілого руки не болять. Набагато достойніше життя у людини, яка попри усвідомлення марності сво-їх зусиль все ж закочує рукави і приступає до роботи, не боїться ані бруду, ані поту. Її здобуток зазвичай буде гідний того, щоб назватися людським! Радість життя не у чистих руках, а у наповнених добрими справами.

138


Спів птаха

– Ч и варто робити добрі справи, адже насправді за великим рахунком це нічо-

го не змінить і нам за те віддяки не буде? – за-питав хтось Мудреця.

У той час на дереві неподалік виспівував соловей.

– Чи питає цей птах перед тим, як спі-вати, скільки йому заплатять? – спитав Мудрець. І продовжив: він співає, бо має співати. Але за свій спів може бути певен, що знайде собі пару і разом вони зів’ють гніздечко, де матимуть ма-леньких пташенят. А пшениця на полі також родитиме просто так, тому птахи матимуть її доволі. І вода у струмочку біг-тиме, незважаючи ні на кого і ні на що, і птах завжди матиме можливість із нього напитися. І сонце світитиме і зігріватиме їх, не питаючи, яку подяку за це отримає. Так і ти: не питай про чиюсь вдячність, а роби те, що маєш робити і в якнайкра-щий спосіб. Все, що має бути твоєю віддякою, саме тебе знайде.

Коли людина робить те, що має робити, так, як і має це робити, то може бути певна у тому, що отримуватиме всю можливу віддачу від Всесвіту. Наше призначення – не змінювати світ, а робити належне – зміна світу відбувається як наслідок, а не як причина. Тому не варто питати про винагороду – навколо стільки всього отримуваного задар-ма, що ми і так живемо у розкошах, наче королі, тож годі нарікати і на несправедливість: кожен отримує згідно зі своїм служінням. Хто має більше, служить краще, хто менше, – гірше. І якщо ми хочемо отри-мувати кращу винагороду, то і служити, вкладати себе маємо більше і краще. Кожному знайдеться те, що він потребує, нехай лиш віддає те, що потрібно іншим.

139

ПРИТЧІПРО БАГАТСТВО

І ГРОШІ

158

ПРИТЧІ ПРО БАГАТСТВО І ГРОШІ

Притча про блазня

Б ув собі на службі у короля блазень. Він справно виконував свої обов’язки: смішив короля, коли той був у погано-

му настрої, робив різноманітні кумедні дурниці, чудив на кожному кроці й за п’ять років заслу-жив у нього невеликий будиночок. Блазню було

мало – він ще краще і з більшими зусиллями почав виконувати свою роботу і за наступний десяток років уже мав маєток, як і найбагатші аристократи країни. Та от біда: незважаючи на багатство, еліта суспільства не сприймала його по-іншому, аніж блазня.

Минуло ще кілька десятків років перед тим, як, вдало ви-конуючи свої функції, блазень заробив у короля ще й найкращі поля, пасовища і ліси країни. Тепер блазень був просто казково багатий, однак його й далі діймала думка, що з ним спілкуються тільки як із блазнем. Скоро він заслужив ще й палац – такий самий, як і у короля. … Але це нічого не змінило: його вважали за блазня і не сприймали по-інакшому. Навіть коли він помирав, до нього ставились як до блазня.

Мораль цієї притчі проста: скільки б людина не мала грошей і яки-ми б багатствами не володіла, якщо вона живе, як блазень, то і зали-шиться ним до смерті. Вислужування заради багатства, блазнювання перед іншими, намагання здаватися кимось замість того, аби бути со-бою, карається неприйняттям іншими. Які б здобутки не мала людина, якщо вона при цьому не йде своєю стежиною у житті, позбавлена важ-ливих цілей, не створює нових цінностей, не є королем свого внутріш-нього королівства, то все життя так і залишатиметься блазнем.

159

ПРИТЧІПРО НАВЧАННЯ

160

П Р И Т Ч І П Р О Н А В Ч А Н Н Я

Комплімент

О дного учня Майстер при всіх похвалив за те, що той дуже розумний і логічний. Учень над-

звичайно втішився і ходив серед колег за-гордившись.

– Тобі немає чим пишатися, насправді Майстер похвалив тебе за гарно прибрану клітку!

Наш розум – клітка, а логіка – порядок у ній. Коли людина нама-гається жити тільки логікою, то розбудовує кімнату, не маючи ніякого фундаменту! То яка різниця, скільки всього людина знає, коли тримає це все на такій хиткій основі, що може у будь-який момент завалитись і погребти її під собою? Велика клітка чи мала, гарно обставлена чи ні – хіба це важливо, якщо радість життя приходить до нас не через розум, а через відчуття?

Розум людини часто є її найбільшим ворогом. Адже, користую-чись ним як інструментом, людина може заперечити що завгодно і логічно відстояти будь-який поточний стан у своєму житті. Скільки на-вколо розумних, але нещасливих людей! Розум усе пояснить і, навіть коли людина нещасна, то допоможе їй це обґрунтувати! Як часто люди самі переконують себе у тому, що їм же і шкодить. Наприклад, якоїсь справи не можна зробити чи вчора був поганий день, чи комусь зле живеться в сім’ї.., а з іншого боку, що все добре тоді, коли направду потрібні зміни. Не розбудовуйте собі зручні й охайні клітки – виходьте назовні!

162


Закритий рот

М айстер пропонував учням бути максимально відкритими до всього, що відбувається навколо: до емоцій

інших людей, до їх світоглядів, до дій природи, до погодних явищ, до прохань про допомогу і до образ, до похвал і критики … абсолютно до всього, що трапляється з нами у житті. Закликав приймати все, бути наче водоймою, в яку втікають усі мож-

ливі струмки.– Але ж якщо бути аж таким відкритим – перепитався

один із учнів – то з голови повтікають і всі наші думки?– Для того, щоб думки не тікали, достатньо просто закри-

ти рот, – відповів Майстер.

У житті важливі вчинки, дії. Не за словами Час судить людину, а за тим, що вона після себе залишила. Натомість порожні розмови по-збавляють сили. Направду ми рідко коли можемо відчути себе такими вичерпаними, як після балачки, що не мала ані сенсу, ані глибинності, ані бодай гарної форми.

Той, хто частіше закриває рот, завжди поводиться розумніше, аніж той, хто відкриває його з будь-якої незначної причини. Світ навколо дає нам усю потрібну для існування і розвитку інформацію, тож навіщо паплюжити її описами, зайвими поясненнями і пустопорожніми роз-мовами?

164


Про уважністьМ айстер дуже любив своїх учнів,

але деколи скаржився, що вони не-уважні й не концентруються на

головному. Тож одного разу він приніс банку з див-ною на вигляд і з неприємним запахом сумішшю.

– Це кислота – сказав Майстер – але я по-кажу вам: коли мати сильну віру, що вона не заподіє вам шкоди, то так і буде.

З цими словами він вмочив палець у банку й облизав його. Минуло кілька хвилин, а Майстер як був у жвавому настрої, так і залишився.

– Хто ще має достатньо сильну віру, аби повторити те, що я зробив?

Вийшло кілька сміливців. І от вони один за одним занурюва-ли палець у банку і кривившись облизували. Було видно, що кис-лота виявилася їм не до смаку. Коли всі, хто хотів, спробували, Майстер підсумував:

– Це дуже похвально, що ви наважилися на такий експери-мент. Але дякуйте Богу, що у банці не кислота, а звичайні по-миї, бо через свою неуважність ви не помітили: я змочував один палець, а облизував інший.

Тільки коли ми уважні й звертаємо увагу на потрібне – можемо вчитися. Як багато разів Майстри життя пояснювали нам щось важли-ве, але ми, відволікаючись чи то погодою за вікном, чи то власними переживаннями, втрачали основну суть. У справжній майстерності сила завжди у деталях і нюансах, і навіть мінімальна втрата спостереж-ливості може не дозволити нам потім виконати все «як належить». Хто займається танцями, бойовими мистецтвами, вивченням іноземних мов чи загалом будь-яким навчанням, знає, наскільки важливо слідку-вати за кожним рухом і словом Майстра.

Ніколи не втрачайте пильність, коли вчитесь, адже справа не у бездумному повторюванні, а у правильних і усвідомлених вчинках.

165


Спільне навчання

К оли вчителю дякували за навчан-ня, він лише казав:

– Немає за що дякувати: я вчусь у вас, так само, як і ви у мене. Бо учень на-роджує вчителя. І Шлях у нас спільний.

– Чому ви так часто наголошуєте, що не віді-граєте ніякої ролі у нашому житті? – допитува-

лися учні Майстра, якому багато у чому завдячували.– Щоб ніхто з вас не переоцінював моєї ролі. Я лише роблю

те, що і маю робити. Ви змінюєтеся не через мене, а через го-товність до змін.

Тренер/вчитель/наставник насправді нікого не вчить! Його робота полягає лише у тому, щоб бути достатньо містким, аби вмістити світо-гляди всіх своїх учнів. Перемішуючи світогляди, вчитель не може дати, і лише учень може взяти все йому потрібне. Вчитель натомість працює радше як провідник – лише пропускає через себе те, що відчуває, не затримуючи і не додаючи нічого від себе. Намагається не генерувати, а лише формувати середовище для змін. Тому і подяки зазвичай цінує, але не приймає: бо чи варто птахові пишатися, що він співає, як би гарно не звучав його спів для інших. Це те, що він і так має робити, бо створений для цього.

173


Учні

– У вас багато учнів? – запитали якось одного відомого Майстра.

– Якщо ви про тих, хто при-ходить мене послухати, – то дуже багато; а якщо про тих, хто вчиться – то десяток.

Як же багато людей приходять за формою. Шукають інформацію, диплом, сертифікат, друзів, спосіб провести час, займаючись «мод-ною» діяльністю… І як мало тих, хто готовий насправді переймати зна-ння: неупереджено і від цього не менш наполегливо напрошуватися на новий досвід, пробувати й експериментувати не заради регалій чи визнання, а лише тому, що визнає знання у своєму житті як цінність. Інформацію сприймати легко – з неї можна посміятися, її можна за-писати і закинути, нею можна поділитися з іншими й отримати собі від них кілька додаткових балів, її можна відкласти у довгу шухляду, «до кращих часів» … А от знання так підлаштувати не вдасться – воно кричить: ти тепер знаєш – тож виконуй! Зобов’язує до правильних вчинків, а отже і до постійних незручностей, бо робота над собою – це суцільна незручність. Знання вимагає дії, без пошуку винятків і мож-ливостей дозволити собі відмовку. Тому мало хто готовий за ним при-ходити. Людині набагато легше сказати «я вже це чув, бачив і знаю», аніж почати використовувати все те, що буцімто знає. Тож рекомендую жити за принципом: жодної інформації, тільки знання!

177


Світло на світлі

В читель казав:– На світлі світла не видно,

світло видно у темряві.– Що це означає? – питались учні.– Легко вчити того, хто хоче вчитися.

Вчіть тих, кого вчити важко.– Чи тобі не набридає те, що ти робиш: по-

стійно пояснюєш одне і те саме, відповідаєш на однаковісінькі запитання, а учні твої як не розуміли того, так і не розуміють, а коли розуміють, то приходять нові, з якими все потрібно роз-починати спочатку? – спитали у Майстра.

– Меч гостриться об каміння. Однакова відповідь на соте таке саме питання буде краща, аніж перша, – відповів Майстер.

Не варто Вчителеві ділити і дозувати своє знання між тими, хто, на його думку, більш і менш достойний для цього. Джерело не відрізняє, кому давати напитися: доброму самарянину чи розбійнику, вмілому чи неуку. Та і ви не визначайте обраних кращих і «всіх інших». Не вам ви-бирати, кого Життя направляє вам у науку. Якщо ваше завдання вчити і ви маєте знання, то злочин його приховувати, хто би за ним не прий-шов. І часто саме так, як троянда проростає крізь камінь, так і вчите-леві варто допомагати змінюватися тим, хто до нього прийшов. Навіть якщо доведеться роздавати гіркі пілюлі, Особливо якщо доведеться роздавати гіркі пілюлі. Бо лікар, який роздає солодкі пігулки, назива-ється наркоторговець! Те, що нам важко застосувати – ось справжні ліки!

181

ПодякиДякую всім, хто долучився до цієї книги

на етапі її фізичного створення, а також на всіх історичних етапах формування матеріалів для неї. А також заздалегідь вдячний тим, хто прочитає і використає те, що у ній написано. Без Вас ця книга б не відбулась.

А ще я особливо вдячний своїй дружині Дані і донечці Олесі, які тренували мене нагадуванням про потребу цінувати і насолоджуватись кожною миттю, проведеною разом, і при цьому не забувати досягати раціонально поставлених цілей. Саме у такі моменти пізнається істинний і вишуканий смак життя.

Дякую!

182

ЗМІСТ

ВІД АВТОРА 3

СТАВЛЕННЯ ДО СЕБЕ 7Втеча 8Професія 9Проблема 10Розуміти інших 11Два покійники 12Злочинець у раю 14Сонце 16Гріх 17Друга сторона 18Допомога хлопчика 19Нечестивий лицар 20Все у твоїх руках 21Просвітлення 22Справжня мовчанка 23Смерть крамаря 24Чудеса 25Темперамент 26Пояснення 27Чарівна паличка 28

СТАВЛЕННЯДО ІНШИХ ЛЮДЕЙ 29Вегетаріанець 30Черевик 31Чужа доля 32Щасливий 34Золота курка 35Десять мішків золота 36Порятунок 38Запитання 39Те, що ззовні 40Блискавка 41Бешкетниця 42Мовчанка 43Супермаркет 44Подарунок 45Заслуга 46Найкраще насіння 47Птах у клітці 48Добрі стосунки 50

ПРИТЧІ ПРО РОБОТУ У КОЛЕКТИВІ 51Нове стадо 52Не з того калача почав 54Монетка 55Хто як солить 56Добрий багатій 58Дві доньки 59Метелик 60Дурний хлопець 62Мишоловка 64Мудреці та слон 66Ворона і заєць 67Безногий і сліпий 68Тиша 69Жартівник 70Птаха у клітці 72Чого ви тут? 74П’ять ченців 76Осел і кінь 78

ПРОБЛЕМИУ ПОРОЗУМІННІ 79Вітер і квітка 80Наступний чоловік 81Брудна постіль 82Твій і мій черевик 83Дружина Мудреця 84Наречена 85Краса 86Лялька 88Сварки 90Хто правий? 92Не наш клієнт 94Кривди 95Любов чоловіка і жінки 96Оті ліпші 97Подарунок 98Мавпа і горіх у глечику 100

183

ЦІЛІ І ЇХ ДОСЯГНЕННЯ 101Лабіринт 102Тривожний пасажир 104Годувальник мавп 105Гарячий камінь 106Запитання під дулом автомату 107Лотерейний квиток 108Швидкість 109В’язень 110Капелюх 111Камінь на дорозі 112Ілюзія 113Прохання 114Обов’язок 116Друзі 118

ПРИТЧІ ПРО СТАВЛЕННЯ ДО ЧАСУ 119Коробка сірників 120Гнилі персики 121Те, що люблю 122Найкращий час 123Робота без м’яча 124Кіт 125Те, що й завжди 126Закономірне і відповідальне 127Вчорашня порада 128Про двох лицарів 129Порожні руки 130Звички 131Радість дії 132Іграшка 134Воротар 136Цвіркун 137Спів птаха 138

ПРИТЧІ ПРО БАГАТСТВО І ГРОШІ 139Щедрість бідняка 140Стріли 141Несправедливість 142Навчання у барана 143Сусідська молитва 144Золоті браслети 146Життябез мобільного телефону 148Пожертва 149Багатство 150Побажання 151Спокуса 152Віслюкам до смаку 154Татова година 156Притча про блазня 158

ПРИТЧІ ПРО НАВЧАННЯ 159Комплімент 160Секрет 161Закритий рот 162Запитання 163Про уважність 164Спільне навчання 165Навчання 166Луки і пістолі 167Молитва 168Набожний чоловік 169Меч майстра 170Пошук Бога 171Найкращі ліки 172Учні 173Смерть Майстра 174Подяка голодного 176Світло на світлі 177Експеримент 178Дитяча безпосередність 179Щоб бути мудрим 180

Історії і притчі

Documents

Transcript of Історії і притчі