БІБЛІОТЕКА ІС ТОРИЧНОЇ ПРАВДИ

Ларис а Буракова

Ч о м у Г р у з і ї в д а л о с я

ДУХ I ЛIТЕРА 2012

Чи правда, що в Грузії отримати права водія та зареєструвати компанію чи громадську організацію можна менше ніж за півгодини? Чому ліквідація контр-олюючих органів і скасування сотень дозволів у будівництві не призвели до масових руйнувань будинків або до харчових отруєнь? Куди зникли всі злодії в законі, якими Грузія була відома ще з радянських часів? Яким чином вдалося позбутися черг, бюрократії та корупції в установах? Невже поліцейським дові-ряють майже 90% громадян? На жаль, більшість українців погано уявляють собі, що відбувається в цій колишній радянській республіці, живуть міфами та спожи-вають імперську пропаганду під виглядом правди. Економіст Лариса Буракова, яка не раз була в цій країні й зустрічалася з авторами реформ та їхніми опо-нентами, описує фантастичні зміни, які змінили менталітет громадян держави і уможливили феномен, який багато хто називає «грузинським дивом».

ISBN 978-966-378-266-9 © ДУХ I ЛIТЕРА, 2012

Буракова Лариса. Чому Грузії вдалося. / Пер. з рос. – К.: ДУХ I ЛIТЕРА, 2012. – 264 с.

Видавці:Костянтин Сігов та Леонід Фінберг

Б912

УДК 323.2(479.22) © ООО «Манн, Иванов и Фербер»© Лариса Буракова

Керівник проекту:

Переклад з російської: Літературне редагування:

Комп’ютерна верстка: Обкладинка:

Відповідальний за випуск:

Вахтанг Кіпіані

Тетяна ШкарупаЕлеонора СоловейВячеслав ГоршковІгор ДудникОлексій Сігов

Зміст

Портрет Грузії ....................................................................................................4-5

Передмова ..............................................................................................................6

Від автора ................................................................................................................8

ЧВТ (часто висловлювані твердження) ....................................................11

Розділ 1. «Ми прийшли, щоб змінити всі правила гри» ....................23

Розділ 2. Народження нової країни ...........................................................37

Розділ 3. Урок перший: дебюрократизація ............................................49

Розділ 4. Урок другий: приватизація .........................................................67

Розділ 5. Урок третій: лібералізація ........................................................137

Розділ 6. Як свобода змінює країну ........................................................207

Розділ 7. Останні кроки та перші уроки ...............................................221

Покажчик імен .................................................................................................243

Слова подяки ....................................................................................................252

Портрет Грузіїსაქართველო – Сакартвело

Девіз: «Сила в єдності»

СТОЛИЦЯ: Тбілісі

реЛігіЯ: християнство, з 326 р.

ПЛОЩА: 69 700 км2

НАСеЛеННЯ: 4,6 млн (без урахування окупованих Російською Федерацією Абхазії та Цхінвальського регіону)

УрбАНізАЦіЯ: міське населення – 53,2% (2012)

СереДНЯ ТрИвАЛіСТЬ ЖИТТЯ: 74,5 роки

ввП НА ДУшУ НАСеЛеННЯ: $ 5503 (Світовий банк, 2011)

вАЛЮТА: грузинський ларі (GEL)

ФОрМА ПрАвЛіННЯ: президентська республіка

Передмова

Десь два роки тому, коли я вперше довідався про те, що Лариса Бу-ракова готує книгу «Чому Грузії вдалося», у суспільстві переважало

відчуття застою, і я зрадів цій книзі як лікам проти зневіри, що вразила суспільство. Книга повідомляє благу звістку – «швидкі зміни на краще можливі» – і робить це доказово, обговорюючи досвід країни, багато в чому подібної до нас. Сьогодні у Грузії не більше ніж за півгодини можна оформити продаж квартири, отримати номери для автомобіля, зареє-струвати фірму або громадську організацію і для цього не потрібні на-віть печатка й статутний капітал. Поліцейські працюють так, що не всі за-кривають на ніч свої машини, а даїшники не беруть хабарів хоча б тому, що ДАІ вже не існує. Завдяки ефективній правоохоронній системі країна дозволяє собі те, що раніше було неможливе. У містах з’явилася безліч спортивних майданчиків, які за колишньої поліції були б зруйновані так само швидко, як це буває в нас. Між містами стали з’являтися дороги європейського рівня, – колись цьому перешкоджали поширені й у нас «договірні конкурси».

Сьогодні, коли повсюдно відчувається пожвавлення суспільної дум-ки й дії, коли знову почалася забута з кінця 1980-х боротьба програм, я читаю книгу з почуттям заклопотаності: чи зможемо ми розпорядитися шансом для змін, коли він нарешті з’явиться? У Росії, як в Індії, описа-ній Монтеком Ахлувалією, формується «сильний консенсус на користь слабких реформ». Це не так погано, коли потрібні саме «слабкі рефор-ми». Однак інтуїція підказує, якщо порівнювати грузинський варіант ре-форми поліції, де замінили 90 відсотків особового складу й багаторазово підвищили зарплати, з помірним, що супроводжується «оптимізацією» чисельності співробітників на 15 відсотків і підвищенням зарплат на ті самі 15 відсотків, – утопічним і нездатним привести до успіху виглядає саме останній.

Утім, повинен визнати, що книга мене переконала не стільки у пе-ревагах радикальних реформ перед помірними, скільки змусила по-новому подивитися на те, що насправді варто вважати помірною ре-формою. Якщо в якійсь інспекції з усіх співробітників на роботу ходять

Передмова 7

тільки керівник і головний бухгалтер, то її скасування просто закріпить уже сформований порядок речей. Якщо якість і безпека ліків уже пере-вірені в США або ЄС, то додаткова їхня перевірка в Грузії означає тільки додаткові витрати, від яких можна безболісно відмовитися. У багатьох грузинських реформах я бачу не стільки радикалізм, скільки чесність: визнання того, що багато державних інститутів не слугують і в доступній для огляду перспективі не зможуть слугувати своїм цілям.

Привнесення подібної чесності в нинішні російські дискусії про стратегії розвитку країни дозволить нагадати нам про те, що таке ця «стратегія». Ми занадто звикли дивитися на стратегію як на якийсь план дій, список усього того, що варто зробити й про що бажано не забути. Проте в її основі завжди лежить відмова від ходіння по всіх азимутах на користь зосередження зусиль у кількох напрямках. Готовність грузин-ських політиків обмежити діяльність держави є прикладом гарного від-чуття стратегії. Отже, саме цим відчуттям і можна пояснити, чому Грузії вдалося.

Євгєній Ясін, науковий керівник

Національного дослідницького університету «Вища школа економіки», Москва

Від автора

Наприкінці серпня 2007 року в рамках російськомовного проекту Американського дослідницького інституту Катона була вперше ор-

ганізована літня школа для студентів, які цікавляться ідеями свободи. Серед учасників школи була і я, серед викладачів – Каха Бендукідзе.

Цікавий оповідач із багатющим досвідом і якимсь дуже природним, інтуїтивним відчуттям свободи, Каха Автандилович постійно збирав до-вкола себе зграйки жадібних до інформації учнів. Ті розмови, що трива-ли далеко за північ, дотепер пригадуються з неабияким теплом.

В останній день занять ми – студенти, які стали вже не тільки од-нодумцями, а й друзями, – жартома визначали свої подальші кар’єрні перспективи. Хтось бачив себе головою президентської адміністрації, хтось – мером міста... Я, вперше, мабуть, замислившись так предметно, впіймала себе на думці, що мені була б цікава посада, яку на той час обі-ймав Бендукідзе, – державний міністр з координації реформ.

Відтоді і реформи, і Грузія стали предметом мого спочатку лише за-цікавлення, а потім уже дослідницького інтересу. І в жовтні 2008 року, коли я вперше опинилася в Грузії, виникли думки про написання цієї книги, що переросли, на мій подив, у реальний проект.

За цей час я бувала в Грузії чи не частіше, ніж у Москві. Знайомилась із представниками опозиції, авторами й виконавцями безлічі реформ, розмовляла з таксистами й жителями різних регіонів Грузії, зустріла ба-гато нових друзів. І, звичайно, у книзі не передати всього того, що мені пощастило дізнатися й побачити. Але я намагатимусь хоча б позначити ті факти, розповіді та враження, які сформували моє уявлення про ре-форми, що відбувалися у країні.

Ось чому в книзі багато прямої мови: щоб надати читачеві можли-вість «почути голоси» тих, хто задумував і здійснював ці реформи, від-чути ту радість спілкування із професіоналами, що незмінно виникала в мене при кожній розмові.

Звичайно, на вибір співрозмовників вплинуло моє особисте сприй-няття того, «що таке добре й що таке погано». Для мене бендуноміка (так опозиціонери називають радикальні ліберальні ініціативи нового

Від автора 9

грузинського керівництва) – це економіка, що стала пріоритетним на-прямком розвитку в новій Грузії. І ця книга – своєрідні уроки цієї науки – виросла з багатогодинних розмов з Кахою Автандиловичем, з його по-слідовниками й соратниками, чиї погляди мені близькі й зрозумілі.

Нарешті, вважаю за необхідне пояснити, чому я цим займаюся. Ре-форми, що вже впроваджені й що впроваджуються в Грузії, цікаві, ко-рисні, захоплюючі й, здається, унікальні. Чимало з того, що зроблено в цій країні, Росія може й повинна переймати. Більше того, у деяких за-конодавчих ініціативах у Росії чітко простежується грузинське коріння. Проте впевненості, що воно приведе до аналогічних результатів, зараз немає.

Наразі про грузинські реформи у нас відомо не дуже багато. Обго-ворення їх щойно починається. Хоча складається враження, що крім ембарго грузинських вин і мінеральної води встановлена ще й спеці-альна блокада на інформацію із Грузії та про Грузію. Ця блокада стала причиною глузувань сатирика й письменника Михайла Жванецького, що потрапили, на диво багатьох, в ефір державного телеканалу: «У мене просто слізне прохання: відкрийте нам Грузію. Це я говорю вже «туди». Це я говорю просто от у вічко телекамери. Тріпотливе вічко телекаме-ри... Відкрийте нам Грузію! Усі говорять, що в них внутрішня політика розумніша за зовнішню. Усі говорять, що вони знищили корупцію. Усі го-ворять, я не знаю, прочитати про це нема де. Усі говорять, що вони там ДАІ якось ліквідували. Що в них у міністерстві молоді люди міністрами служать, їм по двадцять сім років. І по кілька осіб – склад міністерств. Що нам заважає запозичити, підглянути в шпарину, що там діється? По-відомте нам, що там відбувається. Від того, що про це не говорять, від-чуття, що там рай»1.

Інформації про те, що відбулося в Грузії за останні вісім років, справді замало. Зате виникло багато міфів про ці реформи – через невірну ін-терпретацію, через навмисні умовчання, через перекручування й під-міну понять, найчастіше – через швидкість змін, що відбуваються. Так що книгу свою я вирішила почати саме з розбору цих міфів, щоб надалі читача нічого не відволікало від оповіді про самі реформи.

1 «Дежурный по стране» (www.jvanetsky.ru/data/text/vs/dejurnyi84).

Чому Грузії вдалося10

* * *

Ця книга була б неможливою без усіх тих, хто давав інтерв’ю, нада-вав матеріали, допомагав подолати незнання грузинської мови, підтри-мував, даруючи цінні зауваження й вказівки. Я говорю велике спасибі Міхеілові Аваліані, Ревазу Адаміа, Євгєнії Антоновій, Гіоргі Ахалаіа, Вах-тангу Барамідзе, Лілі Бегіашвілі, Кахі Бендукідзе, Іраклі Берекашвілі, Римі Беріашвілі, Левану Варшаломідзе, Гелі Васадзе, Екі Габададзе, Демуру Гі-орхелідзе, Пааті Гоголідзе, Хатуні Гогорішвілі, Галактіону Гонадзе, Ніно Горгадзе, Левану Готуа, Ладо Гургенідзе, Гії Джандієрі, Маріам Джапарі-дзе, Емзару Джгеренаіа, Давидові Джинчарадзе, Татулії Долідзе, Міхеі-лові Іашвілі, Андрєєві Ілларіонову, Гіоргі Касрадзе, Александре (Сандро) Качараві, Александре (Алеко) Качараві, Анні Кванчилашвілі, Кетеван Кінкладзе, Еросі Кіцмарішвілі, Нані Клдіашвілі, Тамуні Ковзирідзе, Ке-теван Кокрашвілі, Екі Колбаіа, Шалві Кочладзе, Юрію Кузнєцову, Софії Лебанідзе, Вато Лежаві, Лаші Мгеладзе, Вахтангу Мегрелішвілі, Галині Морозовій, Гіоргі Мосідзе, Вадиму Новикову, Теоні Одзелашвілі, Лані Оніані, Тамті Отіашвілі, Олегу Панфілову, Владімеру Папаві, Іраклі Патрі-ашвілі, Арчилу Почхуа, Ніколозу Пруідзе, Александре Ронделі, Міхеілу Саакашвілі, Нані Сакварелідзе, Натії Самушії, Іраклі Сірадзе, Гігі Угулаві, Тато Урджумелашвілі, Шоті Утіашвілі, Натії Хантадзе, Тамарі Хвтісіашвілі, Гіоргі Цхакаіа, Давиду Чантладзе, Гіргі Чантуріа, Звіаду Чеішвілі, Алексі Чикваідзе, Гіоргі Чиковані, Гіоргі Чхиквадзе, Катерині Шарашидзе, Еду-арду Шеварднадзе, Павлу Шеремету, Пааті Шешелідзе, Джабі Ебаноідзе, усім, хто волів залишитися неназваними, а також моїй мамі, сестрі та її чоловікові, без котрих мені б не вдалося зробити книгу в її остаточному вигляді.

З питань замовлення та придбаннялітератури звертатися:

Видавництво «ДУХ I ЛIТЕРА»

04070, Київ, вул. Волоська, 8/5Національний університет

«Києво-Могилянська академія»корпус 5, кім. 210

тел./факс: +38 044 425 60 20

E-mail: duh-i-litera@ukr.net – відділ збуту

litera@ukma.kiev.ua – видавництвоhttp://www.duh-i-litera.com

Надаємо послуги «Книга – поштою»

Друк та палітурні роботи:

м. Київ, вул. Виборзька 84,тел. (044) 458 0935

e-mail: info@masterknyg.com.uaСвідоцтво про реєстрацію ДК № 3861 від 18.08.2010 р.